Люлько Андрій - диплом, 2008 by ukma journalist

Національний університет

"КИЄВО–МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ" Могилянська Школа Журналістики

Порівняльний аналіз становлення та розвитку новітніх медіа в США та Україні

Кваліфікаційна робота на здобуття академічного звання магістр зі спеціальності "Журналістика"

Люлько Андрія Олеговича

Науковий керівник старший викладач Ю. Панін

КИЇВ – 2008

ЗМІСТ ВСТУП

РОЗДІЛ 1 Феномен новітніх медіа

1.1 Природа новітніх медіа

1.2 Поява та розвиток новітніх медіа

1.3 Технічні особливості створення та поширення інформації в умовах новітніх медіа

РОЗДІЛ 2 Блоґи, як запорука появи „глобального села”

2.1 Феномен блоґів як непрофесійної журналістики

2.2 Громадянська журналістика та медіа активізм

2.3 Бізнес-моделі блоґерських мереж

2.4 Тенденції розвитку блоґів в Україні і США: порівняльний аналіз 31 2.5 Перспективи створення блоґерської мережі в Україні

РОЗДІЛ 3 Сайти та віртуальні журнали, як вид професійної журналістики в Інтернеті

3.1 Тендеції розвитку редакційної політики в умовах новітніх медіа 42 3.1.2 Особливості роботи мережевого журналіста в Україні і США

3.2 Правові проблеми розвитку новітніх медіа в Україні

3.2.1 Інтелектуальна власність

3.2.2 Захист права на приватне життя

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП Одним з найзначніших прогресивних зрушень в розвитку засобів масової

інформації

останні

десятиліття

становлення

нового

інформаційного середовища – глобальної інформаційної мережі Інтернет. Значення цієї мережі як джерела масової інформації зростає по мірі збільшення кількості інформаційних ресурсів, розміщених в ній та кількості її користувачів. Так, за даними www.internetworldstats.com, кількість користувачів мережею Інтернет в світі зросла з 479 млн. в червні 2001 до 1401 млн. осіб в квітні 2008 року або з 7.9 % до 24 % від кількості населення світу. В Україні за даними цього ж джерела з 2000 по 2007 рік їх кількість зросла з 200 тис. до 5, 545 тис. або з 0.4 % до 12.4 % населення, а за інформацією Держкомзв’язку за перший квартал 2007 року мережею Інтернет в Україні користується близько 10.5 млн. громадян або майже 21 % населення. Паралельно зростає кількість доменів мережі Інтернет. За даними компанії VeriSign в кінці другого кварталу 2007 року їх кількість у світі досягла майже 87 мільйонів, в Україні ж станом на січень 2008 року кількість доменів в сегменті .UA досягла 335 тисяч. Зі збільшенням кількості користувачів та інформаційних ресурсів мережі Інтернет зростає її вплив як джерела масової інформації на суспільство, про що свідчать деякі зарубіжні дослідження. Так, фахівці Price Waterhouse відзначають, що молоді американці віком від 18 до 35 років, які раніше витрачали близько 4 годин на день на перегляд телепрограм, тепер проводять одну з цих годин в мережі Інтернет. В Україні ці показники значно нижчі, але на відміну від поступового зростання в США для нашого інтернет-ринку характерне гіперзростання, згідно з яким можна прогнозувати, що вже в найближчі два роки Інтернет ще глибше увійде в життя українців. Розвиток Інтернету спричиняє розвиток новітніх медіа – видів засобів масової інформації, існування яких тісно пов’язано з всесвітньою мережею. Новітні медіа зокрема включають в себе різноманітні блоґи (тематичні та особисті щоденники, в яких весь контент генерується користувачами), 3

сайти (мережеві ресурси, що складаються з комплексу веб-сторінок, контент яких присвячений певній тематиці), віртуальні журнали (вид новітніх медіа, що найбільше нагадує традиційні журнали), різноманітні Wiki (ресурси з контентом повністю генерованим та редагованим різними користувачами) тощо. Новітні медіа відрізняються від традиційних певними особливостями, серед яких інтерактивність, мультимедійність, вибірковість і т. ін. По мірі свого розвитку новітні медіа не лише стають дедалі популярнішим видом ЗМІ, вони ще й впливають на традиційні засоби масової інформації та породжують нові підходи в журналістській роботі. Саме через вище зазначені тенденції розробка теми розвитку новітніх медіа є напрочуд важливою та актуальною для сучасної журналістської думки в Україні. Актуальність роботи полягає в стрімко зростаючій ролі новітніх медіа в світовій журналістиці, і, зокрема, українській та необхідності детального вивчення тенденцій та особливостей їх розвитку. Метою роботи є порівняльний систематичний аналіз становлення та розвитку різних типів новітніх медіа в США та Україні, виокремлення найважливіших тенденцій та прогнозу подальших процесів в новітніх медіа. Саме тому конкретними завданнями роботи стали: 1) аналіз основних етапів еволюції та становлення новітніх медіа в США та Україні; 2) характеристика нових можливостей, що пов’язані із новітніми медіа як у журналістів, так і у споживачів інформації; 3) аналіз тенденцій, що склалися на

більш

розвиненому

американському

ринку,

прогнозування

особливостей розвитку новітніх медіа в Україні. Обґрунтування структури роботи випливає з вищезазначених мети та завдань. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури. Перший розділ присвячений визначенню необхідних для дослідження понять, історії становлення та певним загальним особливостям новітніх медіа. 4

Другий

розділ

присвячений

блоґам

як

непрофесійному

(з

журналістської точки зору) типу новітніх медіа. Описується феномен блоґів, передумови їх появи, проводиться аналіз існуючих моделей існування блоґів, розглядаються тенденції їх розвитку та робиться прогноз для їх подальшого розвитку в Україні. У третьому розділі розглядаються особливості становлення та розвитку сайтів та віртуальних журналів

- осередків професійної

журналістики в мережі. Вивчаються нові редакційні підходи в мережевих ЗМІ, особливості роботи журналістів, а також юридичні проблеми розвитку мережевих ЗМІ в Україні. У висновках підсумовуються результати дипломної роботи та окреслюються перспективні напрямки подальших досліджень. Об’єктом дослідження є новітні медіа в США та Україні, серед яких було обрано блоґи, блоґерські мережі, сайти та віртуальні журнали. Предмет дослідження становлять особливості розвитку новітніх медіа, зміни яки виникають в журналістських підходах у них в зв’язку із розвитком технічних засобів комунікації та ринку віртуальних медіа. Розглядаючи процеси і механізми розвитку новітніх медіа, автор застосував перш за все порівняльний аналіз, якісний аналіз, статистичний аналіз,

метод

експертного

інтерв’ю,

аналітико-синтетичний

метод

дослідження, та інші загальнонаукові методи. Теоретичне значення дипломної роботи полягає в актуалізації проблеми подальшого розвитку новітніх медіа в Україні; здійснене дослідження

дає

можливість

концептуального

осмислення ролі

та

перспектив розвитку новітніх медіа в інформаційну добу. Практичне значення дипломної роботи полягає в тому, що результати дослідження можуть бути використані у навчальному процесі, заняттях з теорії масових комунікацій, історії, теорії і практики журналістики; у подальших дослідженнях в галузі мас-медіа і масових комунікацій; у розробці законодавства України у галузі авторських прав в Інтернеті. 5

РОЗДІЛ І. Феномен новітніх медіа 1.1

Природа новітніх медіа.

Поява терміну «новітні медіа» пов’язується з початком масового використання мережі Інтернет, що припав на дев’яності роки минулого століття. Проте, незважаючи на дуже часте використання цього терміну у наукових роботах, чіткого та усталеного визначення поняття «новітніх медіа» досі не існує. Масова преса використовує його однобоко, визначає як культурний об’єкт, який використовується комп’ютером для дистрибуції та представлення контенту. Однин з визнаних дослідників тематики новітніх медіа, американець Лев Манович, звертає увагу на те, що таке визначення не є правильним, оскільки Інтернет, веб-сайти, мультимедіа, комп’ютерні ігри, CD, DVD, віртуальна реальність, комп’ютерні спецефекти є об’єктами новітніх медіа. Інші культурні об’єкти: телевізійні програми, фільми, журнали, книги, паперові публікації – не є такими, незважаючи на способи їх дистрибуції, навіть якщо для їх виготовлення використовують комп’ютер [47]. Окреслюючи спектр визначень для «новітніх медіа», Манович бачить кылька проблем. По-перше, в комп’ютерну дистрибуцію переходить все більше культурних форм, і, таким чином, сам термін новітніх медіа втрачає свою специфіку. По-друге, це визначення не осягає всі можливі ефекти від комп’ютерної дистрибуції на естетику того, що розповсюджується [40]. Тобто, культурні продукти, розповсюджені через комп’ютер, мусять мати дещо спільне у тому вигляді, в якому дійшли до споживача. І, по-третє, медійні тенденції змінюються надто часто, і речі, які не вважалися об’єктами новітніх медіа, стають такими. В зв’язку з цими причинами Манович вважає за потрібне розглянути новітні медіа за такими категоріями: • новітні медіа як поєднання існуючих культурних традицій та комп’ютерних програм; • новітні медіа як поєднання комп’ютеризації та культури; 6

• новітні медіа як поняття, що супроводжує появу кожних наступних новітніх медіа (телефон, телеграф, кіно у свій час були новітніми медіа); • новітні медіа як комп’ютерні технології, що використовуються як платформи для дистрибуції; • новітні медіа як алгоритмічний процес (комп’ютерні програми, що їх створюють – це набір певних алгоритмів); • новітні медіа як цифрові дані, що контролюються комп’ютерною програмою; • новітні медіа як можливість втілення ідей за допомогою комп’ютера; • новітні медіа як кодування сучасного авангарду, нові медіа як мета-медіа [47]. Ще один аспект існування новітніх медіа – їх здатність поглинати та копіювати традиційні риси. Наприклад, персональний комп’ютер може використовуватись для програвання відео, як і відеоплеєр, для програвання музики – як магнітофон, для перегляду мистецьких творів, як у художній галереї. Це і називається мультимедійністю. [34] Тому, враховуючи існування подібних аспектів, варто чітко визначити та окреслити сам предмет новітніх медіа. За Мановичем, існує два фунтаментальні принципи, за якими можна розрізнити новітні та традиційні медіа [47]. •

Модульність

(об’єкти,

створені

за

допомогою

новітніх

медіатехнологій можуть бути скопійовані та вставлені до іншого об’єкту, це автоматично створює новий об’єкт). • Репрезентація у цифровому форматі (всі об’єкти новітніх медіа є цифровими об’єктами, суб’єктами алгоритмічної маніпуляції); В зв’язку з цим ми отримуємо широке коло явищ та об’єктів, які підпадають під сферу визначення новітніх медіа, об’єкти, які створюються на 7

комп’ютері або проходять комп’ютерну обробку. Це особливі риси нової комп’ютерної

культури,

яка

унікальним

поєднанням

людських

можливостей та комп’ютерних інструментів. З комп’ютерними технологіями ми маємо справу постійно, вони вже стали невід’ємною частиною того, як ми мислимо та сприймаємо навколишній світ. [48] Перший із двох основних принципів новітніх технологій – модульність –

виразно

ілюструється

сучасному

інформаційному

суспільстві.

Копіювання деталей одних об’єктів і створення з їх допомогою інших, тісно пов’язано з філософією постмодернізму. Це тандем відбору та композиції: елементи відбираються з культурної бази даних і розташовуються у новому об’єкті. Відбір та композиція є двома ключовими діями для розуміння обох процесів: постмодернізму та створення об’єктів новітніх медіа за допомогою комп’ютера. Деталі та текстури, накладання різних фільтрів та «масок» на знайомі об’єкти реальності у комп’ютерних програмах робить користувача цих програм справжнім творцем об’єктів новітніх медіа та унікальної власної реальності. [40] Одною з характерних рис, які відрізняють новітні медіа від традиційних, є принцип трансляції, або дистанційнійної презентації. Вона значно відрізняється від попередніх двох – відбору та композиції – проте, має безпосереднє відношення до розуміння процесу впливу новітніх медіа на повсякденне життя. Ще однією рисою новітніх медіа є високий ступінь адаптативності об’єктів. Об’єкт новітніх медіа може існувати у великій кількості варіантів [37]. Поява новітніх медіа зробила пристосування варіативним. Наприклад, аналогове телебачення (традиційні медіа) дозволяє глядачеві

змінювати

сигнал

за

двома

параметрами:

яскравістю

та

насиченістю. Користувач радіоприймача може зробити звук тихішим або гучнішим, і це весь обсяг параметрів. У той же час об’єкти новітніх медіа можуть змінюватись за багатьма параметрами: користувач комп’ютера може по-своєму налаштувати інтерфейс комп’ютера, може змінити шрифти. Все це міститься в одній цифровій базі даних віртуального середовища [39]. Об’єкти новітніх медіа можуть існувати у масі варіантів, у великій кількості версій. 8

Спектр варіантів обмежується хіба що кількістю людей, які мають до цього причетність. Модифікація існуючих медіа об’єктів та їх частин почалася ще у традиційних медіа. Наприклад, ще за часів чорно-білих німих фільмів проводилася спроба розмальовування плівки – це була фактично ручна спроба модифікації сигналу. Іншим подібним прикладом модифікації сигналу під час передачі можна вважати телебачення, телефон, телеграф та радіо, які змінюють сигнал під час передачі, пропускаючи його через фільтри. Об’єктом новітніх медіа можна вважати навіть людський голос, який проходить крізь телефонний кабель чи супутник, оскільки, пройшовши через фільтри, голос вже презентується у цифровому вигляді, і це є однією з ознак новітніх медіа. Більше того, на відміну від використання «ручних» фільтрів і їх накладання місцями (як у прикладі з кіноплівкою), електронні фільтри модифікують весь спектр сигналу одразу [40]. Існувало дві різні траєкторії, за якими розвивалися новітні технології з часів свого народження до сучасних форм, які ми бачимо сьогодні. Перша – репрезентаційна траєкторія: аудіо- та відео- та кіноплівки, цифрові накопичувачі. Друга траєкторія – комунікаційна: комунікація в прямому ефірі та все, що має приставку теле-: телеграф, телефон, телекс. Але вже у ХХ столітті, з появою телебачення та радіо, ці дві траєкторії злилися в одну.

Внаслідок

такої

інтеграції,

комунікаційні

технології

стали

підпорядковуватись репрезентаційним. З часом телекомунікація стала використовуватись для дистрибуції, і це дало змогу радіослухачам та телеглядачам отримувати сигнал в прямому ефірі, що створило ефект присутності та інтерактивності. Але цей продукт, який передається в прямому ефірі — радіо- або телепрограма, є естетичними об’єктом традиційних медіа, які створені з елементів реальності та водночас реконструюють реальність, і які відредаговані професіоналами перед трансляцією [47]. Парадигму

попередніх

комунікаційних

відносин

доводиться

переглянути з появою Інтернету. Доводиться змінювати наш погляд на 9

предмет

комунікації,

засіб

комунікації

та

реципієнта.

Саме

слово

«телепрезентація» означає присутність на відстані. Але яка саме присутність? Бренда Лаурель, конструктор та теоретик новітніх медіа визначила поняття телепрезентації як медіуму, який дозволяє глядачу перенестись в інше середовище. Воно може бути створене за допомогою комп’ютеру, чи за допомогою відеокамери, а може бути і комбінацією обох цих середовищ. Визначення телепрезентації за Лаурель полягає у тому, що вона є комбінацією двох різних ситуацій: «присутності» у середовищі, створеному за допомогою комп’ютера чи у реально існуючому місці через відеокартинку, що транслюється наживо. На телебаченні ефект присутності глядача досягається розташуванням об’єктива оператора відносно об’єкта, але віртуальна реальність чим далі тим більше пристосовується до користувача, не обмежуючи його дій. Приміром, за допомогою сервісу Google Earth, на якому знаходяться супутникові фотографії всієї поверхні Землі, які дозволяють побачити найвіддаленіші об’єкти у деталях, ми можемо зазирнути на інший бік земної кулі, а це створює дуже сильний ефект присутності [40]. Це стосується ще однієї характеристики, притаманної новітнім медіа, яка називається автоматизацією чи автоматичною обробкою даних. Завдяки їй новітні медіатехнології можуть дуже точно імітувати реальність. Наприклад, доісторичні тварини, натовпи людей, та античні міста, які можна побачити у голлівудських фільмах, зроблено за допомогою комп’ютерних програм. Таким чином, комп’ютер – це багаторівневий технічний засіб, кожен з рівнів якого взаємодіє з багатьма іншими. Наприклад, на одному рівні ця взаємодія відбувається згідно із законами фізики, на другому – відповідно до особливостей мови програмування, на третьому – відповідно до шифрів мікрокоду, на четвертому – до принципів лічби чи письма. До цього додається ще один феномен – явище Інтернету, як системи, де комп’ютери перебувають у складній взаємодії між собою [47]. Таким чином ми отримуємо ще більшу кількість рівнів та дискурсів, які поглиблюють розуміння того, чим є новітні медіа. 10

1.2 Поява та розвиток новітніх медіа. Передумови появи новітніх медіа. Головною рисою подальшого розвитку медіа треба вважати контент – так казав Руперт Мердок. Але, незважаючи на таку думку, в основі розвитку новітніх медіа знаходяться саме канали комунікації, а не їх зміст. Новітні медіатехнології змушують традиційні медіа пристосовуватись та змінювати підходи у роботі. Помітні зміни вже відбулись майже в кожному аспекті: у методах передачі програм в ефір, в створенні цих програм. Не можна не помітити і тих змін, які відбулися у смаках глядача, у тому, що він хоче чути, бачити і коли[42]. Саме через ці зміни дана робота і має прослідкувати технологічну еволюцію з точки зору можливості глядача редагувати і створювати свій власний контент. Після появи телебачення майже півстоліття тому існування радіо опинилося під загрозою. Хоч цей удар і не пройшов непомітно, радіо вижило та еволюціонувало, зайнявши власну нішу. Тепер на довгих і коротких радіохвилях можна чути весь спектр програм від розважальних до новинних. В цей же час телебачення стало справжнім членом кожної родини, головним джерелом новин та розваг, а також головною зброєю рекламодавців, тому що саме телебачення найкраще притягувало увагу і впливало на підсвідомість глядача. Але тепер, з безперервним вдосконаленням технологій доводиться якщо не кардинально змінити, то помітно переглянути правила гри. Змагання новітніх технологій з традиційними медіа народило новий різновид контенту, сервісів та платформ, а також змусило переглянути старі схеми, за якими тепер працюють медіа корпорації [43]. Ефірне телебачення, в свою чергу, теж пережило велике потрясіння – ним стало виникнення та розвиток кабельних мереж, які поступово завоювали великі міста та використовували сигнали інших телестанцій. У сітці почали з’являтися і спеціалізовані кабельні канали та мережі, такі як CNN та MTV. Результатом став переділ аудиторії, тобто певні канали втратили свою аудиторію, яка перейшла до інших, спеціалізованих каналів. Аудиторія ж отримала різноманітний контент і можливість обирати тематику того, що переглядає. [40] 11

Розпал конкуренції між кабельними та ефірними каналами припав на дев’яності роки минулого століття. Причиною цього була поява прямого супутникового мовлення – першої телевізійної служби з цифровим сигналом. Цифровий код став використовуватись також і службами кабельного телебачення. Це було дуже зручно: цифровий канал, на відміну від аналогового, може містити декілька потоків інформації, що збільшує канали передачі з кількох десятків до сотень, крім того, його легше передавати на великі відстані. В цей же час з’являються і перші побутові відеомагнітофони, що змінило преференції глядачів. Тепер, як колись радіо, телебаченню довелось мати справу з аудиторіями глядачів, які б могли взагалі не слухати і не дивитись передачі в прямому ефірі, а записувати їх на касети та переглядати у той час, коли їм це зручно. Таким чином, метод запису на носій для перегляду програми був єдиним можливим методом, в якому проявлявся контроль та маніпуляція глядача контентом. Десятиліттями ці методи вибору інформації були єдиними можливими методами для глядачів, але водночас вони були незручними, тому що вимагали у тій чи іншій мірі присутності самого користувача. Тому не можна сказати, що ці методи прижились. Але з часом ця проблема була вирішена з приходом TIVO (комп’ютерного пристрою для персонального телебачення, що виконує цифровий запис зображення), а також аналогічні пристрої, що можуть мати програму телепередач та самі вести запис передачі, пропускаючи рекламні паузи. З’явилася нова тенденція – контроль аудиторії над програмою передач, яка таким чином почала втрачати свою особливу важливість. Еволюція техніки, яка давала можливість контролювати перегляд телепрограм, почалася в кінці 1980-х років і зараз розвивається із великою швидкістю. Саме в цей період триває активний розвиток супутникового телебачення. За допомогою супутникових тарілок, які приймають сигнал і які можна розмістити на приватному будинку, глядач отримав змогу переглянути стільки каналів, як ніколи до того. 12

Втрата телебаченням частини аудиторії почала відбуватися вже у 90-х роках минулого сторіччя. Існують різні версії пояснення цього явища. Однією з причин є те, що у людей стало просто замало часу на перегляд телепрограм, ще одним поясненням вважають конкуренцію телебаченню, яку склали перегляд фільмів на DVD, відеоігри, Інтернет та інші види нових електронних технологій. Інвестиційний банк Veronis Shuller, що вкладає інвестиції в інформаційні та електронні технології, надає дані, згідно з якими у 2000 році співвідношення між часом, витраченим на користування Інтернетом та часом, проведеним біля екрану телевізора складав 1 до 8, а у 2005 році – лише 1 до 4. Проте традиційні медіа не лише програли, конкуруючи з Інтернетом, але й доповнились багатьма новими елементами. Наприклад, телебачення могло анонсувати свої передачі онлайн, а також надавати в Інтернеті інформацію про них. Мовні корпорації змогли надавати своїй аудиторії більш детальну інформацію новинного характеру, спрямовуючи глядачів на відповідні веб-сайти, хоч їм було набагато складніше спонукати аудиторію переключитись на новинні програми в ефірі. Місцева радіостанція, яка отримувала доступ до Інтернету, могла транслювати свої програми усім охочим у будь-яку точку світу. Хоча загальна кількість телевізійних глядачів новин виросла, продюсерам новин довелося працювати з розрізненою та непостійною аудиторією. До змагань за аудиторію приєднався Інтернет – CNN та інші подібні корпорації надавали новини, спортивні огляди та випуски погоди майже цілодобово. Новини тепер завжди були в наявності та постійно оновлювались. Швидке розповсюдження цілодобових новин та миттєві повідомлення в Інтернеті залишали людям, які генерують новини, політичним діячам та спеціалістам по зв’язкам з громадськістю замало часу для їх обдумування та реакції, особливо коли супутникові канали «підживлювали» ту чи іншу тему інтерв’ю, які передавалися з місця події в прямий ефір. Навіть репортери почали скаржитись на те, що їм не вистачає часу готувати сюжети, оскільки весь час доводилось працювати над новими прямими включеннями. 13

У другій половині ХХ та на початку ХХІ століття триває постійне змагання за аудиторію телебачення з новими конкурентами, причому як та, так і інша сторона пропонує нові можливості. Телебачення ще утримує позицію головного медіума. До того ж, впродовж багатьох років індустрія телебачення, особливо медіакорпорації, знаходиться в стані постійного очікування наступного кроку на шляху підвищення якості – появу телебачення підвищеної чіткості. Але поруч із цим розвиваються й інші засоби створення інформації, які надають аудиторії можливість приймати участь у створенні інформаційного потоку. І це вже можна назвати новим щаблем у розвитку новітніх медіа. До 90-х років ХХ століття медіа включали в себе такі галузі, як радіо, телебачення, кінематограф, друковані видання, аудіо та відеопродукцію на магнітних, а згодом і на цифрових носіях. У 90-х роках засобом масової комунікації стала і комп’ютерна мережа – Інтернет [34]. В той час, коли ще точилися суперечки про те, до якої галузі медіа його віднести, всесвітня мережа на базі мультимедійних технологій стрімко набула рис супермедіуму, який поглинає всі засоби комунікації, які існували раніше, і, відповідно, перекреслює попередню класифікацію. Корпорації кабельного телебачення та телевізійні мовні компанії, можливо, і увійшли б у XXI століття всього з кількома новинками – телебаченням

підвищеної

чіткості,

новими

каналами,

супутниковим

телебаченням та ще кількома винаходами – якби не два дійсно епохальні технологічні винаходи, що відбулися у дев’яностих роках минулого століття: розробка зжатого формату відео та створення доступної високошвидкісної служби Інтернет. Високошвидкісні

служби

Інтернету

(кабельні

модеми,

створені

індустрією кабельного телебачення, та цифрова абонентська лінія, створена телефонними компаніями) могли пропускати велику кількість інформації за проміжок часу і стали доступними для користування у домашніх умовах та в офісах. Зжатий цифровий формат відео за допомогою одиниць та нулів описує кожен біт інформації в системі відео, знаходить ту інформацію, що не 14

сприймає людське око і забирає її без шкоди для відеозображення. Подібне «легке» відео можна без перешкод надсилати на жорсткі диски комп’ютерів користувачів та передавати за допомогою Інтернету. Тепер електронні канали, які раніше могли вмістити лише один аналоговий сигнал, змогли вміщувати десятки таких зжатих сигналів. При наявності потужного пристрою для запам’ятовування інформації, наприклад, комп’ютерного жорсткого диску великої місткості, та системи великої пропускної здатності, домашні

комп’ютери

легко

можуть

редагувати

та

відтворювати

відеозображення, понижуючи бар’єри входження на ринок для невеликих незалежних виробників відеопродукції, збільшуючи конкуренцію на ринку мовлення та створюючи нові Інтернет-відеосервери, де кожен охочий може розміщувати власний продукт [47]. Таким чином, у розвитку медіа настає етап,

який

можна

відеопродукції.

назвати

Така

персоналізацією

персоналізація

стає

засобів

загрозою

виробництва

для

традиційної

прибуткової моделі існування телебачення за рахунок реклами. По мірі того, як Інтернет пропонує все більшу кількість відео, телекомунікаційні корпорації та компанії інформаційних технологій починають діяльність у напрямку освоєння Інтернет-простору у вигляді Ай-пі-ті-ві (Інтернет – телебачення). Який

вигляд

матиме

відео,

створене

Інтернеті

молодими

незалежними продюсерами та новими компаніями, важко спрогнозувати. Проте, вже зараз можна бути впевненими в тому, що більшість традиційних мовних компаній, що мають значні ресурси та досвід, вміють виживати та досягати успіху, почнуть жорстоку боротьбу за аудиторію[40]. 1.3 Технічні особливості створення та поширення інформації в умовах новітніх медіа Значну

роль

поширенні

сучасних

медіа

відіграє

стрімкий

технологічний розвиток. Можливості швидкісної передачі даних на мобільні пристрої й від них, посилені новітніми технологіями у сфері телефонії, спричинили широкий вжиток мобільних телефонів. Кожне нове покоління 15

цих пристроїв пропонує обмін інформацією та відеозображенням на якісно новій швидкості. Додаткові можливості для високошвидкісної передачі даних і, відповідно, для користування Інтернетом на мобільних пристроях, забезпечила поява стільникового зв’язку третього покоління (3G). Фахівці відзначають, що цей винахід є ключем до майбутнього комунікаційних технологій. «Те, що транзисторний приймач зробив у свій час для розвитку аудіо, сотовий телефон робить зараз для розвитку відео. Ми використовуємо його як „третій екран” для перегляду зображення, так само, як і для пересилання відеозображення на інші „треті екрани”. А це назавжди змінить способи спілкування у глобальному суспільстві» – говорить Джефф Гралнік –

професор

факультету

журналістики

Колумбійського

університету,

консультант NBC News у питаннях Інтернету та новітніх технологій. Організатори передбачають, що новий тип передачі даних створить зв’язки між найбільшими операторами мобільного зв’язку в кожній країні і забезпечить

безперервний

роумінг.

Загалом

новостворена

система

нагадуватиме мережу Інтернет, тільки з мобільних телефонів [58]. Можливості 3G технологій цікавлять не лише операторів мобільного зв’язку, а й телевізійні компанії. Cучасний стан розвитку мереж третього покоління - це тільки початок майбутніх змін, так вважають експерти. Директор компанії „О2” Джордж Танетбаум зауважує, що „мобільний телефон буде поступово ставати головним засобом доступу в Інтернет.” В Україні зв’язок нового покоління тільки входить у вжиток. Але силами наших мобільних операторів у містахмільйонниках, де мешкає найбільша кількість користувачів Інтернетом, швидкісний інтернет вже є. Так, Хакан Джонглу, технічний директор оператору Life вважає, що мобільне телебачення та швидкісний доступ до мережі через мобільний телефон – це саме ті послуги, які його компанія буде розвивати в Україні. Наш телеглядач, звичайно, звик до звуку та картинки з телевізора, але, можливо, такий зв’язок може бути гарним для інтерактиву, в якому вбачають майбутнє телебачення. 16

3G технології – ще один крок на шляху до глобалізації, вільного перетікання, створення і використання контенту. Рубен Абрахам, аспірант Колумбійського університету в Нью-Йорку, проводив наукове дослідження в Індії і спостерігав за таким явищем: „Я спостерігав, як рибалки, які поверталися після цілого дня, проведеного в океані додому, дивилися новини та відео на своїх мобільних телефонах. Якщо таке відбувається вже там, де цього найменше очікував побачити, ти розумієш, що скоро все вибухне” – резюмував він. Дослідник мав змогу спостерігати за ще одним етапом розвитку процесу глобалізації, який миттєво перетворює світ на одне „глобальне село”, про яке писав Маршалл Маклюен, прогрес, який досягнув рибалок на березі Індійського океану і примусив їх дивитись відео на мобільному телефоні. Марк Донован, головний аналітик та віце-президент компанії „Ем: Метрікс”, що займається дослідженнями ринку мобільних технологій, говорить, що „мобільний телефон стає тим пристроєм, який більше ніж інші відповідає слогану „з’єднувати людей” і ця тенденція посилюватиметься наступні дватри роки.” [58] Зараз з упевненістю можна сказати, що 3G зв’язок зробив революцію не тільки у сфері телекомунікацій, а й у царині медіа. Те, що мобільний телефон із камерою може опинитися в руках будь-кого, хто є свідком події, а новітні

засоби

передачі

даних

допоможуть

негайно

оприлюднити

інформацію – це і є та медійна революція, що стає реальністю. Це процес тільки вивчається, його важко спрогнозувати, оскільки його важко з чимнебудь порівнювати, а все відбувається на наших очах і примушує постійно аналізувати його.

РОЗДІЛ ІІ. Блоґи, як запорука появи „глобального села” 2.1 Феномен блоґів як непрофесійної журналістики Термін «блоґ», як і більшість інших мережевих термінів, прийшов до нас з англійської мови та є транслітерацією слова blog (яке, до речі, у 2004 році стало «словом року» за версією американського словника MerriamWebster). Blog – це скорочення від web-log, що можна перекласти як «мережевий журнал» або «мережевий щоденник». [22] Записи в такому щоденнику, як правило, містять посилання на певний документ у Мережі, що зацікавив автора блоґа, та коментарі автора до цього документу, а також можливість відвідувачів залишати свої відгуки. Записи (їх ще називають «постами» від англійського «post» – повідомлення, оголошення) зазвичай коротенькі, інформативні та публікуються регулярно. Оскільки жанр блоґів є відносно молодим (якщо за точку відліку взяти момент масової популяризації блоґерства) та активно розвивається, дати чітке

визначення

цього

поняття

непросто.

Тим

не

менш

існує

загальновизнаний набір властивостей, які в сукупності дозволяють назвати той чи інший ресурс блоґом. До цих властивостей належать наступні [26]: 1. Суб’єктивність у виборі тем та посилань, а також у коментарях до них. Частіше за все автором блоґа є одна людина. У такому випадку блоґ відображає те, що цікавить цю людину. Посилання на ті чи інші мережеві документи (а це можуть бути як текстові файли, так і зображення, відеофайли, програми тощо) даються з однієї з двох причин: або блоґеру щось сподобалося та він бажає поділитися цим із читачами, або ж навпаки – щось його обурило чи зачепило і він бажає привернути увагу читачів до цього факту. У будь-якому випадку за кожним записом стоїть особа автора, його вподобання та смаки [33]. Це також стосується й колективних блоґів, записи в яких залишає не одна, а багато людей, з тією лише різницею, що в них будуть представлені 18

суб’єктивні позиції цілої групи авторів. При цьому кожен запис, як правило, містить ім’я чи псевдонім людини, що його розмістила. 2. Гіперпосилання як основа для записів. Записи в блозі зазвичай містять посилання на матеріал, що знаходиться за межами блоґа, а також невеликий коментар до них. Посилання можуть вказувати на новини, розміщені на великих сайтах новин (наприклад, CNN.com, korrespondent.net), на записи в інших блоґах – вибір посилань нічим не обмежується і залежить тільки від смаків та вподобань автора [22]. Розмір запису також нічим не обмежується – деякі блоґи просто розміщують посилання на документи, деякі обмежуються коротеньким коментарем, інші наводять величезні цитати. 3. Часті оновлення, представлені в зворотньому хронологічному порядку. Блоґ є періодичним виданням, на кшталт щоденної чи щотижневої газети. Останні (і, відповідно, найсвіжіші) записи з’являються зверху головної сторінки блоґа, зміщуючи старі записи спочатку до низу сторінки, а потім в архів. При цьому кожному посту призначається постійна адреса («permalink»), тому навіть на старі записи можна посилатися у майбутньому. На відміну від тих же домашніх сторінок, інформація в яких рідко змінюється, блоґ – це, скоріше, процес, ніж кінцевий результат [22]. До виникнення зручних інструментів ведення блоґів (таких, як Livejournal.com, Blogger.com, Moveable Type тощо), заняття блоґерством було виключною справою ентузіастів-одинаків, як правило, добре підкованих у технічному плані людей. Знання та навички, необхідні для створення та підтримки власного веб-сайта, були своєрідним бар’єром, який охороняв мережу від напливу пересічних або некомпетентних людей. Завдяки цьому історія виникнення блоґів (хай навіть тоді вони ще так не називалися) в першу чергу пов’язана з яскравими особистостями, першовідкривачами 19

нового жанру. Тому не дивно, що багато з цих людей і досі ведуть власні блоґи та користуються постійною популярністю серед читачів [22]. Дейв Вайнер, активіст та проповідувач блоґерства, називає найпершим блоґом сайт Тіма Бернерса-Лі «What’s new?» («Що нового?»), який колись був розташований за адресою info.cern.ch (зараз ця адреса не працює, проте матеріали сайту зберегаються в архівах консорціуму W3). Тім Бернерс-Лі регулярно розміщував на своїй сторінці посилання на цікаві сайти, що з’являлися в інтернеті. Чи був сайт «What’s new?» дійсно найпершим блоґом, чи ні, не так важливо. Набагато цікавішим є те, що він наочно демонструє, з чого все починалося. Потреба в подібних інтернет-проектах існувала з самого зародження Мережі [33]. З початком інтернет-буму 1996-1997 років з’явилося чимало нових блоґів.

Серед

них

вже

(http://www.scripting.com/)

згадуваний Дейва

(http://www.robotwisdom.com/) (http://www.camworld.com/)

блоґ

Вайнера,

Джона Камерона

«Scripting «Robot

News» Wisdom»

Баргера,

«CamWorld»

Барретта,

«Slashdot»

(http://slashdot.org/) Роба Мальди. З російськомовних ресурсів варто відзначити

«Паравозов

Олександра

Гагіна,

КаДеткиной»

News»

приписувані

(http://www.cityline.ru/paravozov-news/) Артемію

(http://www.kulichki.com/kadet/),

Лєбєдєву

«Наблюдения

«Вечерний

Интернет»

(http://vi.cityline.ru/vi/) Антона Носіка. Як бачимо, за кожним ресурсом стоїть ім’я відомого мережевого діяча. Підкреслюючи особистісний фактор ранніх веблоґів, Роб Мальда так пояснює успіх «Slashdot»: «Slashdot набув популярності, в основному, тому, що я створював цей сайт для себе. Я не намагався догодити комусь іншому, а розробив сайт, який було б цікаво почитати особисто мені» [35]. Десь на початку 1999 року з появою безкоштовних або дешевих сервісів по створенню веблоґів ситуація змінилася. Користуючись послугами «Livejournal.com», «Blogger.com» чи «EditThisPage.com», кожен бажаючий міг завести свій власний блоґ. При цьому зовсім не обов’язково було володіти будь-якими знаннями в області веб-дизайну, програмування чи 20

HTML-верстання. Це призвело до того, що в середині 2000-го року в мережі з’явилося близько тисячі веблоґів. У 2002 – близько півмільйона (в одній лише системі «Blogger.com» новий блоґ реєструється кожні сорок секунд). Станом на листопад 2004 – було зареєстровано 4 мільйони блоґів по всьому світу (за даними авторитетного лічильника «Technorati»). На сьогодні «Technorati» нараховує у своїй базі даних 42,6 мільйонів блоґів (кожного дня створюється 75,000 нових блоґів) [22]. Тим не менш, у масі персональних щоденників, малоцікавих для широкої аудиторії, зустрічаються справжні блоґи-перлини, автори яких не лінуються писати тексти на серйозні та цікаві теми. Такі блоґи являють собою приклад авторської публіцистики, якій не загрожує редакторська правка. На Заході вести блоґ не тільки модно, а й престижно: людина, яка має, що сказати, отримує можливість зробити це прямо та відверто, а не через газету чи телеканал. 2.2 Громадянська журналістика та медіа активізм Найбільш коротке і вичерпне визначення громадянської журналістики належить

Джею

Розену,

професору

журналістики

Нью-Йоркського

університету: „громадянські журналісти – це ті, кого раніше ми називали аудиторією.” Існує міф, що громадянська журналістика з’явилася разом з Інтернетом. Деякі дослідники відносять її перші прояви до 60-х років ХХ століття. Так, наприклад, директор по новим медіа центру підвищення кваліфікації журналістів ТОЛ, дослідник новітніх медіа Євген Морозов, вважає, що її прототипом були саморобні журнали – “зіни”, що з’явилися спочатку у Франції, а потім і в інших країнах Західної Європи. [7] Вони робилися вручну, з газет та книг люди вирізали ілюстрації та вклеювали їх у свої самвидатівські проекти. Такі зіни робилися у кількості 15-30 екземплярів і розповсюджувалися у колі „своїх”. Це був типовий прояв контркультури, яким займалися не для заробляння, а для творчого самовираження. І лише потім з’явився Інтернет: 1990 роки – е-мейли 21

(електронні скриньки), 1995 рік – форуми, 2000 рік – ком’юніті (співтовариства), що дало можливість вести діалог, тоді й виникли блоґи. 2005 – скайп (програма, що дає можливість дзвонити у будь-яку точку світу, сплачуючи лише трафік) та подкастинг – спосіб розміщення аудіовідеопередач в Інтернеті, що в деякій мірі став альтернативою для радіо. Інтернет став якісним та швидкісним з 2005 року [17]. У ньому з’явилися сайти для обміну фото-, відео- та аудіоінформацією. Заговорили про створення нової версії всесвітньої мережі WEB 2.0 – покращеного варіанту всесвітньої мережі, що дозволятиме користувачам співпрацювати та обмінюватись інформацією онлайн. Такий підхід до створення інформації характеризується відкритістю, свободою обміну та використання даних [8]. Якщо

громадянська

журналістика,

або

матеріал,

створений

користувачами – такий термін громадянська журналістика отримала у середовищі фахівців – більш загальне поняття, то медіа-активізм – специфічне та вузькоспрямоване. І, якщо громадянські журналісти йдуть на співпрацю з організованими медіа, то останні ретельної її уникають, вважаючи що свобода самовираження – понад усе. Їх називають „бійцями інформаційної герильї”, а вони проголошують боротьбу із „Спільнотою Спектаклю” – термін, який ввів у обіг французький філософ Гі Дебор для характеристики суспільства, де інформацією керують медіакорпорації, які є найбільш яскравим проявом Спектаклю [7]. Так висловлює себе радикально налаштована частина суспільства, миттєво реагуючи на політичні події в країні та за її межами, даючи їм свою, подекуди

неоднозначну,

характеристику.

Одним

найвідоміших

активістських проектів є сайт indymedia.org, що позиціонує себе як новий некомерційний інформаційний канал, що відкритий для взаємозв’язку усіх користувачів.

На сайті реалізований механізм „вільної публікації”. Це

означає, що матеріали та коментарі до них надходять до стрічки новин від будь-яких користувачів, які зацікавлені у вільному обміні інформації та дискусії. Щоправда, медіа-активізм може носити і більш радикальні форми. Такі активісти можуть влаштовувати акції в Інтернеті, говорячи, що вони 22

„нове покоління, яке живе в сучасному світі, де у всіх є віртуальні яйця у вигляді сайтів, е-мейлів, мобільних телефонів та іншого. Більше, ніж бійця з „Калашниковим”, влада боїться людину з відеокамерою та диктофоном. Навчись ними користуватись.”. „Поваренная книга активиста” – так називається книга Олега Кірєєва, одиного із активістів руху. Він пише: „Інтернет – великий форум, в якому кожен може донести свій голос та свою платформу до тих, хто бажає почути його. Хоча, як ми бачимо, для створення власного електронного інформаційного ресурсу потрібні інвестиції, але багато можна зробити і малим коштом.” [10]. У кожному розділі книги він описує процес загарбання медіакомпаніями вільного простору, опанованого активістами. Так, він описує знищення піратського радіо 1960 – 80-х років, маніпулятивні техніки монтажу, що використовують на телебаченні, просвітлюючи таким чином активістів, які розпочинають свою діяльність. „Медіакомпаніям ніколи не вдасться знищити активістів, як неможливо знищити індивідуальний протест та громадянську протидію”[10]. Як було зазначено раніше, завдяки появі новітніх комунікаційних технологій відбувається демократизація засобів масової інформації. І, якщо зіни були нелегальними, а дисиденти (так називають себе сучасні активісти) переслідувалися законом, то тепер сфера Інтернет дозволяє отримати всім власну трибуну для проголошення ідей та аудиторію у вигляді прихильників та однодумців, або ж просто поділитися інформацією. Концепція відкритого ресурсу швидко стала популярною і здобула нові аудиторії, через що медійні компанії опинилися під загрозою їх втрати. Наразі можна говорити про те, що так звана демократична функція новітніх медіа сповна використовується на Україні. Завдяки великому ступеню політизації суспільства, такий жанр як коментування політичних новин в мережі користувачами процвітає. Так за даними редакції „Korrespondent.net”, у пересічного відвідувача їх ресурсу 60 відсотків часу йде на ознайомлення з коментарями до новин, а не до самих новин. Але говорячи про громадський активізм в контексті новітніх медіа, маємо також згадати про суспільні прояви, які здебільшого не мають 23

відношення до громадської або політичної сфер. Яскравим прикладом тут може слугувати відомий відеосервер Youtube. З’явився він у 2005 році, можна сказати, випадково. Трьом друзям: Чаду Херли, Стівену Чену та Джоуеду Кариму просто потрібно було розіслати відеоролик зі святкування вечірки. Так був створений Інтернет-ресурс, де можна не тільки переглядати короткі відео ролики формату Флеш відео (формат, який зменшує об’єм ролика так, що його зручно переглядати користувачам відразу у вікні Інтернет-браузера, не витрачаючи багато трафіку), а також дозволяє розміщувати в он лайні любительське відео і пересилати його електронною поштою. Якщо в серпні минулого року сайт Youtube відвідували 2,8 млн. користувачів, то вже через рік їхня кількість досягла 72 млн. На місяць вебсайт компанії відвідує близько 20 млн. чоловік, а щоденний перегляд відеокліпів сягає 100 млн [27]. Сьогодні Youtube вважають найбільшим відеосервісом, слоганом якого звучить, як „Поширюй себе” (“broadcast yourself”), що вказує на його соціальну

зорієнтованість.

Дехто

Youtube

називає

„сховищем

відео

матеріалів людства”. Бо все, що приносять користувачі на сайт – це відео, яке вони знімають самостійно [25]. Весілля, дні народження, корисні поради, домашні улюбленці та інше відео, створене користувачами. І хоча компанія Youtube перебуває у критично молодому віці – створена у лютому 2005 року – її популярність стрімко зростає впродовж усього часу існування: • Сьогодні вартість Youtube знаходиться на рівні 1.5 мільярдів доларів; • 100 мільйонів відео файлів проглядається на Youtube за добу; • Щоденне заповнення знаходиться на рівні 65 тисяч нових відео файлів на добу; • На 31 грудня 2007 року загальна маса даних на сервері Youtube дорівнювала 95 Терабайтам і зростає до цього часу [3]. Є й інші подібні відеосервери, такі, як Yahoo!.com, GoogleVideo.сom, які, щоправда, є менш популярними серед користувачів. Навесні 2006-го компанія Youtube посіла перше місце в рейтингу інтернет-сервісів, які 24

розміщують відеоматеріали для публічного доступу: її відеопослугами користувалися 43% зацікавленої аудиторії, відеорозділ на MySpace.com посів друге місце (24,2%); інші подібні сайти слідують із значним відривом: Yahoo!.com (9,5%), MSN (9,2%), Google (6,5%), АОL (4,3%). З вище означених тенденцій стає зрозумілим, що медіаактивізм є невід’ємною частиною існування блоґерських мереж, як непрофесійного крила новітніх медіа. Коли в основі життя медіа є контент, який створюється суто користувачами, то саме таке поняття як медіаактивізм стає мірилом його життєвого потенціалу. 2.3 Бізнес-моделі блоґерських мереж Блоґерські мережі частіше виникають як комерційні проекти, що прагнуть

отримувати

прямі

прибутки

від

реклами,

спонсорства

партнерських програм. У такому випадку блоґери-учасники переважно теж розраховують на прибутки від своєї публіцистичної діяльності. Блоґери, які не ставлять собі за мету отримати прямі прибутки, також об’єднуються у мережі, переважно громадські, які значно менше вимагають координації зусиль від учасників і не накидають жорстких правил. Блоґери, що ведуть записи з безкорисливих міркувань, можуть приєднатися і до комерційної мережі або в межах громадського об’єднання демонструвати рекламу. Розпочавши блоґ з безкорисливих міркувань, блоґер може здобути таку популярність, що реклама на сайті приноситиме стільки ж доходів, як і основне місце роботи блоґера [32]. Для прибутковості блоґів як в Україні так і в США є декілька підстав. Низька вартість публікації та розповсюдження інформації в Інтернеті разом із величезною кількістю потенційних споживачів цієї інформації роблять мережу

унікальним

інформаційним

середовищем.

Наприклад,

якщо

порівняти популярний сайт новин та популярну газету з приблизно однаковою кількістю постійних читачів, то вартість тиражування інформації через газету буде значно вищою, ніж через сайт [33]. 25

Якщо порівняти який-небудь самвидав (в Україні або в США) у паперовому та самвидав у електронному вигляді (вартість тиражування яких приблизно однакова), то самвидав у інтернеті потенційно матиме набагато більшу читацьку аудиторію. Іншими словами, інтернет істотно знизив бар’єр, що необхідно здолати для виходу на ринок ЗМІ [22]. Інструменти для ведення блоґів усього лиш зробили вище наведені якості мережі більш доступними для масового читача. Суб’єктивність найбільшою

та

перевагою

відсутність і

цензора/редактора

найчастіше

згадуваним

водночас

недоліком

блоґів.

Суб’єктивна думка однієї людини, на погляд консервативних прихильників традиційної журналістики, не може вважатися достовірним джерелом інформації. Крім того, блоґи звинувачуються в непрофесіоналізмі та непередбачуваності (оскільки доля блоґа за умови, що він не колективний, залежить від однієї людини) [22]. Проте у блоґів є велика кількість переваг, що дозволяє багатьом дослідникам називати це явище мережі якщо не заміною традиційних ЗМІ, то, як мінімум, альтернативою їм. Як було сказано в одній зі статей, «блоґи – це антигазета», і слова Дейва Вайнера – «щоразу, коли звичайний журналіст дивиться на мене з презирством, я розумію, що роблю все правильно» – найяскравіше тому підтвердження. Читачі, які втомилися від одноманітних матеріалів у друкованих виданнях, тягнуться до блоґів, у першу чергу, в пошуках альтернативи. Так само як і телебачення, в Україні та США блоґи спираються на рекламу. Обсяг і рівень розвитку рекламного ринку в англомовному Інтернеті дозволяє отримувати невеликі прибутки навіть малопопулярним авторам, і при цьому не витрачати зусилля на переговори з рекламними агентами. Системи контекстної реклами та партнерські програми діють як рекламні біржи. Розмістивши на своєму сайті рекламний блок, блоґер перекладає пошук рекламодавців на плечі організаторів системи контекстної реклами. На сторінках блоґа показується реклама релевантна до його тематики, а отже цікава читачам. За кожен перехід відвідувача на сайт 26

рекламодавця блоґер системи отримує від кількох центів до кількох доларів [35]. Участь у партнерській програмі дозволяє отримувати відсоток від продажу товарів і послуг, якщо споживач, потрапивши до електронного магазина через блоґ, зробить замовлення. Об’єм ринку онлайнової реклами у США склав $17,5 млрд. за 2007 р., що на 30% більше ніж у 2006 р. Результати першого кварталу свідчать, що темпи росту в 30-35% збережуться і цього року. Динамічний ринок приваблює чимало блоґерів, і протягом останнього року відкрилася величезна кількість блоґових мереж. Об’єм ринку он-лайнової реклами в Україні набагато менший за американський (приблизно 14 млн. доларів у 2007 році), і спричинено це не тільки об’ємами ринку взагалі, а ще й суб’єктивним фактором. Так, вітчизняні рекламодавці ще не готові оцінити комунікативний ефект від онлайн реклами у порівнянні з традиційними рекламними носіями. Це призводить до того, що рекламодавцями в мережі здебільшого виступають специфічні компанії, чия продукція пов’язана зі світом IT, зв’язку або технологій взагалі. Перша блоґерська мережа Corante.com виникла у 2000 р. Хоча організатори ставили на меті отримувати прибутки від реклами, мережа не стала надзвичайно популярною. На сьогодні усі сайти учасників мережі приваблюють біля 450 тис. відвідувачів на місяць, що порівняно мало для західного ринку. Тенденція до відкриття блоґерських мереж розпочалася у 2002-2003 рр. з відкриття найпотужніших мереж Gawker.com і Weblogsinc.com. У жовтні 2005 р. корпорація AOL, що входить до холдингу Time Warner, купила мережу Weblogsinc.com, як повідомляється, за $25 млн. Це стало поштовхом до масового відкриття нових мереж. Комерційні

та

неприбуткові

блоґерські

мережі

(далі

БМ)

переслідують різні цілі, тому і рівень організації та ступінь координації діяльності у них різний. Некомерційні мережі виникли пізніше і перейняли модель комерційних мереж у спрощеній формі. Зазвичай громадські БМ 27

дозволяють участь у кількох об’єднаннях, у той час як комерційні вимагають відданості лише одній мережі. В основі діяльності комерційної блоґерської мережі як в Україні так і в США

–

розподіл

праці.

Центральний

провід

займається

пошуком

рекламодавців, просуванням мережі в онлайні та офлайні, менеджментом мережі, технічною підтримкою, пошуком нових авторів, фінансовими та юридичними питаннями. Блоґери, що працюють в мережі займаються створенням контенту. Прибутки розподіляються між головним осередком і рядовими блоґерами за певним принципом. Дуже рідко осередок комерційної БМ має офіс, зазвичай усі організатори та учасники працюють дистанційно та можуть знаходитися будь-де у світі. У випадку некомерційної мережі центрального осередку може взагалі не існувати. Ініціативна група, що організувала БМ, може час від часу розглядати питання про вступ нових членів, тощо [26]. Блоґер може вступити до мережі, маючи власний сайт з окремим хостингом і доменом, або стати автором блоґа, який створить для нього центральний осередок. До БМ рідко приймають блоґи, розміщені на безкоштовних серверах на кшталт Blogger.com або LiveJournal.com, бо автори таких блоґів не повністю контролюють власні сайти. Крім того, за умовами надання послуг безкоштовних порталів будь-який блоґ може бути видалений через порушення правил чи без пояснення причини. Вступ до БМ зазвичай має позитивні наслідки для блоґера, але накладає і певні обмеження. Умови угоди, що пропонується тою чи іншою БМ, можуть бути невигідними для окремих блоґерів [22]. Для рядового блоґера вступ до БМ має значні переваги. Збільшується читацька аудиторія та індекс цитування, зростають прибутки. Зростає авторитет автора у середовищі блоґерів. Автор отримує доступ до внутрішніх форумів мережі, де відбувається спілкування учасників і обмін досвідом. Між учасниками БМ формуються доброзичливі та приязні стосунки, що приносить додаткове моральне задоволення. Головне, що блоґер припиняє 28

перейматися

організаційними

питаннями

та

зосереджується

на

публіцистичній діяльності. Проте вступ до БМ накладає деякі обмеження на блоґера, і тому це не завжди вигідно. Майнові авторські права на створені тексти та аудіовізуальні матеріали частково чи повністю переходять у власність БМ. Також БМ прагнуть володіти доменом, на якому розміщено блоґ. У кожній БМ є свої жорсткі чи гнучкі правила, дотримання яких обумовлено угодою. Росте відповідальність

блоґера,

бо

потрібно

оновлювати

блоґ

із

певною

регулярністю, що вказано в угоді більшості БМ. Частина прибутків, які блоґер міг би заробити наодинці, надходить до мережі, що не завжди вигідно для блоґів з високою популярністю. Комерційні БМ не дозволяють участь в інших подібних об’єднаннях, у той час як громадські мережі прихильніше ставляться до цього. Зрештою репутація блоґера залежить від репутації мережі [35]. Організатори блоґерських мереж по-різному формують стосунки з блоґерами, входячи з власних інтересів, та намагаються максимально задовольнити потреби і бажання дописувачів, яких запрошують до мережі. Заможні мережі наймають блоґерів на гонорарній основі. У серпні 2002 р. відкрився перший блоґ мережі Gawker Media за адресою gizmodo.com [55]. Власник мережі – Нік Дентон, досвідчений американський інтернетпідприємець. Його підхід до створення сайтів називають «бутіковим», бо він ретельно добирає тематику, дизайн і авторів, для нових проектів. З самого початку Нік Дентон укладав з авторами контракти про виплату гонорарів за певну кількість записів до блоґа на день і щомісячних премій, якщо блоґ привертав увагу більшої кількості читачів, ніж було заплановано. Нік Дентон єдиний власник усіх брендів та матеріалів, що розміщені на сайтах. За деякими підрахунками мережа Gawker Media у 2005 р. заробила $2 млн. У травні 2006 р. сайти мережі відвідало приблизно 11,5 млн. унікальних відвідувачів, що є дуже гарним показником. Головний конкурент Ніка Дентона у блоґосфері – Джейсон Калаканіс, який разом із Браяном Елві заснував компанію Weblogs, Inc. у вересні 2003 р. 29

На початку вони укладали з блоґерами угоди на досить поміркованих умовах, домовляючись про розподіл прибутків і спільну власність створеного контенту. Найбільш відомий і прибутковий блоґ мережі – Engadget.com, на сторінках якого йдетсья про технологічні новинки. Нині над блоґом працює редакція з двох десятків людей, його перекладають кількома мовами. З часом Weblogs, Inc. також стала укладати контракти із блоґерами на гонорарній основі. Текст контракту із рядовим автором потрапив в онлайн у серпні 2005 р. Це викликало жваве обговорення, бо розцінки виявилися достатньо низькими: $4 за одну статтю. За умовами угоди на місяць потрібно написати мінімум 125 заміток, отримавши за це $500 [35]. У жовтні 2005 р. мережа була продана корпорації Time Warner за суму, що, імовірно, становить $25 млн. Програмне забезпечення Blogsmith, розроблене спеціально для менеджменту мережі, залишилося у власності Джейсона Калаканіса та Браяна Елві [47]. 9rules.com – найвідоміша громадська блоґерська мережа, що не женеться за прибутковістю. Мережу створили у 2003 р. троє успішних блоґерів, які прагнули зібрати громаду найкращих авторів зі схожими цілями та принципами. До мережі відбирають блоґи з гарним дизайном, якісними текстами та регулярними оновленнями. Головні вимоги до учасників – розмістити логотип мережі на власному сайті та брати участь у житті спільноти, тобто, спілкуватися та ділитися досвідом і порадами на внутрішніх форумах мережі. Іноді організатори знаходять спонсорів і рекламодавців для сайтів певної тематики. Gawker Media, Weblogs Inc. та 9rules – найвідоміші блоґерські мережі, про які найчастіше пишуть у блоґосфері. Саме вони започаткували тенденцію до утворення БМ і стали модельними зразками, за взірцем яких гуртуються інші об’єднання блоґерів.

2.4. Тенденції розвитку блоґів в США та Україні Перш ніж переходити до прямого аналізу тенденцій, що впливають на розвиток та становлення блоґів та блоґерських мереж і багато в чому залежать від економічних моделей цього типу новітніх медіа, що розглядалися в минулому розділі, варто ще раз наголосити на тому що тенденції характерні для блоґосфери США набагато випереджають ті тенденції, що ми можемо спостерігати в блоґосфері українській, яка ще й досі знаходиться не стільки на етапі розвитку, як на етапі становлення. Проте українська блоґосфера частково переймає тенденції найбільш прогресивної та розвиненої блоґосфери в світі – американської. Дуже схожим і в США і в Україні є типовий портрет блоґера: це активна молода людина, мешканець міста віком до 30 років, як жінка так і чоловік [35]. Комерціалізація Говорячи про становлення такого феномену як блоґи, було зазначено що вони прийшли на зміну власним веб-сторінкам як персональні щоденники, записи в яких могли коментувати інші користувачі інтернету. Популярність блоґів саме як персональних щоденників на початку була досить високою, проте поступово ці абсолютно некомерційні ресурси почали набувати бізнесового значення. Якщо ще два роки тому згідно з дослідженням американської блоґосфери, проведеним центром Pew Internet лише 15% блоґерів визнавали, що заробляння грошей за допомогою блоґа є метою ведення цього блоґу, то на сьогоднішній день цей відсоток збільшився і продовжує збільшуватися [22]. Згідно з дослідженнями найпопулярніших блоґів, проведеними блоґом ModernLife,

що

присвячений

розвитку

англомовної

блоґосфери

на

сьогоднішній день лише 21% з найбільш відвідуваних англомовних блоґів залишається поза рекламним полем та не має жодного стосунку до заробляння гррошей. Решта, що складає відповідно 79% так чи інакше 31

заробляє на розміщенні банерів, контекстної реклами, PR-матеріалів і т.п. [35] Ця тенденція особливо характерна для американської блоґосфери, і продовжує поширюватись. Якщо раніше контекстна реклама була найбільш поширена

на

пошукових

ресурсах,

то

тепер

вона

все

більш

розповсюджується по блоґам та решті вебу. Наприклад людина, що займається розведенням певної породи собак вже не вважає за потрібне заводити власний сайт, натомість заводить блоґ, присвяченій цій тематиці. Просуваючи його власними силами та регулярно наповнюючи тематичним контентом ця людина отримує певне представництво свого бізнесу в мережі, тобто можна говорити вже не тільки про “громадянську журналістику”, а скоріше про “громадянський PR”. Проте рекламування власного бізнесу потребує певної кількості часу для підтримання блоґу і відповідно виникає бажання не тільки рекламуватися завдяки блоґу, а й заробляти гроші безпосередньо на ньому. А отже отримавши певну кількість відвідувачів блоґу його власник починає розміщати на своєму ресурсі контексту тематичну рекламу, наприклад рекламу зоотоварів і отримувати гроші за рахунок переходу на ці сайти з його блоґу.

Наведених приклад дуже

характерний для власників малого бізнесу, особливо локального, проте є й приклади підтримки набагато більш масштабного бізнесу через блоґи. Зокрема Фелікс Деніс голова видавництва Dennis Publishing, що випускає такі популярні видання як “Blender”, “Stuff” та “Maxim” зобов’язав головних редакторів цих видань вести особисті блоґи і в них між іншим популяризувати власні видання серед користувачів Інтернету. При чому цей бізнес ніяк не можна охарактерізувати як малий чи локальний, адже лише наклад чоловічого видання “Maxim”, що розповсюджується в США складає 800 000 прмірників [36]. Що цікаво, в Українській блоґосфері теж поступово починає проявлятися тенденція до комерціалізації блоґів. Не оминаючи фазу ведення блоґів просто заради задоволення можна спостерігати певні вияви і цієї тенденції. Хоча банерна та контекстна реклами в українській блоґосфері поки 32

що представлені не дуже багато, проте можна побачити блоґи що налічують різні посилання на сайти певних брендів та інші комерційні ресурси. Наприклад кулінарний блоґ http://soup.com.ua. Проте на відміну від США блоґи, що слугують в якості підтримки певного бізнесу в українській блоґосфері поки що явище вельми рідкісне. Більшість наших співвітчизників, що хочуть представити чи прорекламувати свій бізнес в Інтернеті прагнуть створювати саме сайти, ігноруючи високу ступінь лояльності читачів блоґів до м’якого завуальованого PR. Втім можна прогнозувати, що з часом ситуація

зміниться,

оскільки

тенденції,

які

можна

спостерігати

американській блоґосфері проявляються і в українській проте через декілька років. Персоніфікація Не дивлячись на те, що блоґи в якості звичайних щоденників малоцікаві іншим користувачам, які не знайомі з автором подібного блоґу кількість саме таких “щоденникових” блоґів з описами настрою чи дій блоґера, його особистим життям превалюють в блоґосфері США. При цьому можна виокремити цікаві тенденції, проаналізувавши статистику, надану дослідницьким центром Pew Internet. Зокрема виявляється, що 52% блоґерів стверджують, що ведуть свій блоґ в першу чергу для себе і не переймаються кількістю відвідувачів [26]. При цьому майже половина опитаних блоґерів 49% вважає, що відвідувачі їхніх ресурсів – люди з якими вони знайомі в реальному

житті:

члени

родини,

друзі,

колеги,

однокласники

чи

однокурсники. Тобто відвідувачі читають блоґ конкретної людини, навіть якщо вона веде його під псевдонімом. Окрім блоґів знайомих в реальному житті, великою популярністю користуються блоґи знаменитостей чи відомих людей, що займають певне місце в своїй галузі. Це зокерма блоґи редакторів та журналістів, архітекторів, музикантів, фінансистів, письменників та представників багатьох різних професій [33]. Персоніфікація автора блоґу в цьому випадку йде через його професійну діяльність. При цьому подібні блоґи якісно 33

відрізняються від блоґів “щоденникових” як рівнем публіцистики і власне постами, що не лише розповідають про життя тої чи іншої людини, а фокусуються на її поглядах, ідеях і т.п. Більшу частину подібних блоґів можна зарахувати до професійних блоґів, проте отримання прибутків від подібного роду блоґів йде далеко позаду за просуванням власних продуктів послуг чи ідей конкретної людини. Такі блоґи працюють в першу чергу на імідж людини, її визнання в певній сфері, а вже потім на розповсюдження чи популяризацію того, що вона робить. В Україні на сьогоднішній день, так як і в США великий відсоток всіх блоґів відноситься до блоґів “щоденникового типу” тобто блоґів конкретної людини. Характеризуються подібні блоґи нерегулярністю оновлення, невисоким рівнем публіцистики та тим, що їх читають переважно знайомі цієї людини в реальному житті. Але можна сказати, що поступово починають набувати популярності блоґи відомих людей в різних галузях. На відміну від США в українській блоґосфері ця тенденція ще тільки намічається, адже лише за останні два роки можна спостерігати за тим, як з’являється все більше й більше блоґів відомих людей і навіть знаменитостей. Вони характеризуються набагато більш професійним підходом, серйознішим добором тем, вищою якістю публіцистики. Спостерігаючи за розвитком подібної тенденції в США, можна прогнозувати, що в Україні в найближчі роки буде з’являтися все більше й більше подібних блоґів. Спеціалізація Досліджуючи становлення блоґів в США та Україні ми вже неодноразово зупинялися на типології блоґів. В цьому пункті йтиметься лише про спеціалізацію так званих “професійних” блоґів. Адже однією з провідних тенденцій в блоґосфері США можна назвати саме спеціалізацію, або ж тематизацією професійних блоґів. 34

За даними блоґу ModernLife, що проаналізував тематики професійних блоґів виявляється що після приватного життя, що є основною темою “щоденникових” блоґів, користувачів цікавлять такі теми як: технології – 21%, загально-соціальна тематика – 20%, політика – 19%, особисте (блоґи знаменитостей) – 9%, плітки – 8% та новини – 6%. На решту тем приходиться відповідно лише 17%. Тематичне розшарування професійних блоґів є основною тенденцією сучасної американської блоґосфери. В Україні воно також проявляється, проте через дуже малу кількість професійних блоґів важко зробити подібні висновки у відсотках. Варто наголосити на тому, що тематика блоґів напряму співвідноситься з портретом типового блоґера, про який йшлося на початку розділу. Можна прогнозувати, що як в США тік і в Україні буде поглиблюватись тенденція до спеціалізації та зосередження професійних блоґів на певній конкретній тематиці.

2.3 Перспективи створення блоґерської мережі в Україні В українському сегменті Інтернету досі дуже мало блоґерських мереж. Це вільна ринкова ніша, яка стане прибутковою при виборі правильної бізнес-моделі та відкритті блоґів, на які є попит аудиторії та рекламодавців. При створенні комерційної блоґерської мережі потрібно враховувати особливості українського інтернет-ринку та ступінь розвитку блоґосфери. Проникнення новітніх он-лайнових медіа в Уанеті дуже низьке. Малий відсоток користувачів знає, що таке блоґ, RSS, тощо. Мало читачів можуть відрізнити блоґ від інших типів сайтів. Люди, що ведуть блоґи, використовують їх як особисті щоденники і пишуть переважно для вузького кола друзів. Самостійних блоґів з власними доменами в Україні лише кілька сотень. Аудиторію треба попередньо познайомити з форматом блоґів. Через низьку обізнаність із блоґами при просуванні блоґерської мережі не варто 35

акцентувати увагу масової аудиторії на тому, що це саме блоґи. Пересічних користувачів має приваблювати контент і динаміка оновлень. Ключове слово блоґ має виграш в очах інших блоґерів, які виступають «ранніми приймачами» подібного ЗМІ та поширюють первинну звістку про нього. Через низьку кількість блоґерів інформація про БМ не зможе набути розголосу через цей канал зв’язку [22]. Основними конкурентами комерційної блоґерської мережі в Україні стануть он-лайнові газети. Більшість вітчизняних інтернет-газет порівняно низькоякісні через ряд факторів: низьке фінансування і професійний рівень співробітників; гонитва за показниками відвідуваності та оцінка роботи журналістів за рейтинговістю веб-сайта чи їхніх особистих статей, за кількістю публікацій на одиницю часу; невибагливість аудиторії, що задовольняється наявним продуктом; відсутність стандартів, на які можна орієнтуватися; а головне – ангажованість он-лайнових ЗМІ. Власники та інвестори використовують свої ЗМІ як трибуну для захисту особистих економічних і політичних інтересів, а також для атак на конкурентів [1]. У комерційної блоґерської мережі може бути ряд переваг над онлайновими ЗМІ. Потрібні порівняно малі стартові інвестиції, завдяки чому можна зберегти незалежність від інтересів інвесторів. Невеликий колектив професійних журналістів чи копірайтерів, які розуміються на особливостях он-лайнової публіцистичної творчості, може досягнути значних успіхів на цій ниві. Оперативні, авторські, гострі та професійні матеріали у тематичних блоґах, що оновлюються кілька разів на день, стануть помітним явищем на ринку українських он-лайнових ЗМІ і зможуть швидко здобути популярність, достатню для залучення медійної реклами на сторінки мережі. У комерційної блоґерської мережі порівняно низький поріг виходу на ринок, але момент виходу треба обирати дуже прискіпливо. Наразі в українській блоґосфері відсутні помітні об’єднання блоґерів, що могли би стати прообразом комерційної чи громадської блоґерської мережі. На початок червня 2006 р. існує каталог my.uablog.info, що містить посилання

на

багато

українських

блоґів,

також

рейтинг

блоґів 36

top.blog.net.ua. Автор блоґа it.ridne.net відкрив кілька супутніх проектів, але не формує з них мережу і навіть не надає перехресних посилань між сайтами. Автор сайта kamyshin.kiev.ua створив кілька блоґів і має фактично особисту блоґову мережу. Проте говорити про популярність чи впливовість перерахованих ресурсів поки що дуже важко [22]. При створенні блоґерської мережі, окрім розвитку блоґосфери та поширення новітніх онлайнових медіа, потрібно врахувати об’єм рекламного ринку Уанету та демографію користувачів. У 2007 р. обсяг ринку Інтернет-реклами склав $11 млн., що припадають переважно на банерну рекламу. За різними прогнозами у 2008 р. ринок виросте до 80%. Контекстна реклама лише починає розвиватися, при цьому розрахована вона лише на російськомовні ресурси. Заробляти пристойні гроші на банерній рекламі вдається лише великим порталам і популярним новинарним ресурсам, бо вони мають масову аудиторію, що цікавить рекламодавців.

При

цьому

половині

випадків

рекламні

кампанії

організовуються неефективно і без урахування можливостей таргетингу та підрахунку статистики, які надає Інтернет. Кількість Інтернет-користувачів в Україні становить біля 8 млн. 50% користувачів живе у Києві, ще 33% зосереджено в містах Донецьк, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Львів, Одеса, Харків. Перед організаторами комерційної української БМ постане питання, якою мовою вести блоґи. Українська БМ матиме більший успіх серед цільової аудиторії, якщо буде складатися з блоґів, писаних однією мовою або чітко розділятиме україномовний і російськомовний контент. Статті та заголовки різними мовами на одній сторінці погіршують сприйняття матеріалів, бо користувачам доводиться постійно переключатися між двома мовами. Поєднання двох мов у межах одного блоґа майже неприйнятне. Поєднання двох мов у межах однієї мережі також небажане, бо погіршить умови для інтеграції блоґів, перехресних посилань і анонсів. Зазвичай в Україні при запуску комерційних інтернет-проектів роблять вибір на користь російської мови, особливо не замислюючись. Але при запуску БМ варто 37

ретельніше зважити переваги та недоліки вибору на користь української чи російської мови [22]. Особливість українського сегменту Інтернет полягає у двомовності, при чому російська мова більш поширена за українську. Більшості українських користувачів байдуже, якою мовою написані матеріали – зміст для них значно важливіший. Існує лише дві групи користувачів, для яких мова контенту має вирішальне значення. Незначна частина україномовних користувачів не стане користуватися російськомовними сервісами та інформаційними ресурсами з ідеологічних міркувань. Так само і частина російськомовних користувачів Уанета не стане відвідувати україномовні сайти без нагальної потреби через нерозуміння уявне чи справжнє української мови. Друга група чисельніша. Якщо мешканці Києва, що складають 50% населення Уанета, в основному толерантно ставляться до обох мов, то на заході та сході можна зустріти більше представників груп, що не сприймають мови своїх візаві. Долю української мови та потенційну аудиторію зазвичай недооцінюють, звужуючи її до тих, хто розмовляє українською мовою. Насправді, якщо порахувати умовно, то потенційна доля україномовних ресурсів – 90% аудиторії Уанета, російськомовних – 95%. Відкриття як україномовної, так і російськомовної БМ матиме свої переваги і недоліки, задовольнити 100% користувачів неможливо. Головна перевага україномовної БМ буде у відношенні користувачів до неї. Україномовні користувачі Інтернету спраглі до ресурсів рідною мовою, яких вкрай не вистачає в Рунеті. Ставши читачами БМ, лояльні користувачі перетворяться на агентів поширення інформації про мережу, бо зможуть налагодити з брендом БМ емоційний зв’язок. Користувачі будуть зацікавлені у розвитку мережі та відкритті нових блоґів, тому розповідатимуть про неї усім знайомим. Українська мова також недооцінена з погляду трафіку, який україномовні ресурси можуть привабити з пошукових серверів. Через порівняно низьку кількість сайтів українською мовою великі шанси потрапляти в першу десятку пошукових результатів навіть за випадковими 38

словами, коли запит вводиться українською мовою. Зрештою україномовні ресурси відсіюють нецільовий трафік з Росії, який не цікавить рекламодавців. Серед недоліків вибору на користь українською мови – втрата частини аудиторії.

Ускладнення

переговорів

рекламодавцями,

які

мислять

стереотипно, що успішними ЗМІ можуть бути тільки російськомовні. І найдошкульніше – втрата можливості показувати контекстну рекламу, принаймні до часів розробки контекстних систем, що підтримують українську мову. Наявність лише російських систем контекстної реклами підштовхуватиме організаторів нових веб-проектів до вибору на користь російської мови. До переваг російськомовної БМ треба віднести трохи ширшу потенційну аудиторію, можливість показувати посилання контекстної реклами та звичність для рекламодавців. Але подібна мережа не зможе налагодити такі ж тісні зв’язки з читачами, як українська. Російськомовна БМ стане ще одним рядовим веб-ресурсом, хоч і цікавим та незвичайним. Для побудови сильного бренду потрібно буде використовувати інші засоби. Головне у блоґерській мережі - контент. Якісне наповнення, чи то українською, чи то російською, буде однаково привабливим для всієї української аудиторії. Ключовий момент для успіху підприємства – автори, що здатні оперативно створювати якісний контент. Остаточний вибір основної мови для блоґерської мережи найбільше залежатиме від уподобань організаторів та інвесторів.

РОЗДІЛ ІІІ. Сайти та віртуальні журнали, як вид професійної журналістики в Інтернеті Незважаючи

на

бурхливий

розвиток

блоґосфери,

який

можна

спостерігати в останні роки, вона все ж таки не є єдиною сферою новітніх медіа, яка заслуговує на увагу. Навіть навпаки, саме на даному етапі розвитку інформаційних технологій, на перший план виходять ті типи новітніх медіа, які безпосередньо пов’язані з професійною журналістикою, ті, які більшменш нагадують традиційні друковані ЗМІ. Йдеться про так звані портали та віртуальні журнали. Їхньою головною відмінністю від блоґів є те, що вони складаються не з контента, що був вироблений користувачами, а з матеріалів, створених професійними журналістами, для яких наповнення інтернетресурсів є основним видом діяльності. Концептуальною основою існування порталів та сайтів є надання якісною інформації на певну тематику за допомогою Інтернету. Таким чином, розглядаючи структурну організацію компаній, які ведуть портали та видають віртуальні журнали ми маємо справу з більш-менш знайомою та традиційною структурою друкованих ЗМІ, в яких є головний редактор, редактори, спеціалісти з візуального контенту та журналісти. Отже саме в цьому і полягає основна відмінність порталів та веб-журналів від блоґів: вони створюються командами професійних журналістів, а не випадковими користувачами мережі. Професійне виробництво є ключовою рисою цих типів новітніх медіа, але варто зазначити, що за своєю структурою вони зовсім різні. Так, віртуальні журнали – це продукт, створений задля того, щоб максимально нагадувати реальні традиційні журнали. Коли говорять про електронні, або віртуальні, журнали, насправді мають на увазі, як мінімум три поняття: паралельні електронні журнали (електронні версії традиційних (паперових) копій); оригінальні (ті, що видаються лише у електронному вигляді); інтегровані (видаються у двох формах, що доповнюють одна одну). Зазначимо відразу, що форма розповсюдження

може відрізнятися і 40

становити як CD-ROM так і он-лайн. Зазвичай віртуальні журнали створюються в форматі PDF, в якому легко відтворюється структура та вигляд традиційного паперового журналу. Таким чином, відкривши віртуальний журнал, користувач має нібито гортати його віртуальні сторінки одна за одною. Таким чином зберігається зовнішній вигляд та психологія сприйняття матеріалів: верстка віртуальних журналів зазвичай нагадує дизайн паперових аналогів. У зв’язку з набагато високим ступенем розвитку економічної складової існування ЗМІ в США, віртуальні журнали притаманні саме американському, а не українському ринку. В Україні віртуальні журнали поки що існують лише як доповнення до вже існуючих паперових видань, і потребують оплати доступу. Сайти, а особливо ті, що працюють на основі другого покоління Веб, не мають нічого спільного з традиційними ЗМІ. Якщо давати найточніше визначення, то можна сказати, що сайти являють собою веб-сторінку або їх певну організовану сукупність, розміщену під окремим доменом в мережі Інтернет або іншій інформаційній мережі загального користування, на якій можуть розміщуватися інформаційні ресурси а також необхідні програмні засоби для здійснення масових, групових або індивідуальних комунікацій, здійснення електронної торгівлі, надання комерційних та інших видів послуг [47]. Більше того, використовуючи інтерактивні можливості Web 2.0, вони вдало поєднують професійний журналістський контент та можливість так званого коментування цього контенту користувачами, який за свою сутністю не відрізняється від блоґів. Тим не менш, не зважаючи на певні відмінності, сайти та веб-журнали можна об’єднати в рамках цього порівняльного дослідження, оскільки визначною тут є саме професійна ознака, яка зумовлює особливості як редакційного так і комунікативного та економічного розвитків даних типів новітніх медіа.

3.1.1 Тенденції розвитку редакційної політики та особливості контенту в умовах новітніх медіа Розвиток новітніх медіа та технічних засобів їх поширення призвів до конвергенції традиційних видів журналістики у віртуальному просторі. Зустріч цих різних журналістських культур, зумовлена різними технічними особливостями, формує нові підходи до поняття редакційної політики та створення контенту як такого. У дослідників новітніх ЗМІ до цього часу немає консенсусу з приводу розуміння того, чи збагачує он-лайн журналістика вже існуючи види створення медіа, чи являє собою окремий, унікальний вид. Порівнюючи журналістські підходи в новітніх медіа США та України ми маємо справу з більш досвідченішою та випробуваною ринком американською школою мережевої журналістики у порівнянні з молодою українською. Справа в тім, що редакційні концепції та журналістський розвиток професійного сегменту (сайти та журнали, але не блоґи) новітніх медіа сильно пов’язаний з об’ємом ринку, конкуренцією, яка зумовлює як якісні так і кількісні показники контенту. Іншими словами ми маємо набір підходів та правил, які американські мережеві журналісти випрацювали протягом років жорсткої конкурентної боротьби на ринку віртуальних медіа. Але, враховуючі стрімкі темпи розвитку сегменту Інтернет в Україні, можемо зі впевненістю прогнозувати, що сьогоднішні тенденції розвитку он-лайн журналістики в США стануть нашим завтрашнім днем. Перед тим як переходити до розгляду нових журналістських підходів у професійних

медіа

необхідно

з’ясувати

наповнення

самого

терміну

журналістика. В широкому сенсі „журналістика” – означає весь спектр роботи в газетах та журналах. Цей термін з’явився ще в XVI столітті і від початку справді мав відношення лише до журналів. Але у XIX столітті

журналістикою почали називати и роботу в газетах – а саме процес пошуку та обробки інформації з метою написання статті. Маючи під собою від початку лише роботу у друкованих ЗМІ на сьогодні „журналістика” включає в себе також роботу на радіо та телебаченні. Вона засновується на кореспонденції у різноманітних царинах життя, яка представляє їх в конкретний історичний момент написання матеріалу, тобто без глибокого аналізу та обов’язкового остаточного висновку. Таким чином, ми виходимо на розуміння терміну „журналістка”, яким його бачить Американська спілка журналістів, а саме „процес пошуку та поширення інформації, думок та суджень через ЗМІ” [40]. Технічні особливості сприйняття новітніх медіа, які були описані в попередніх розділах, також мають велике значення для особливостей журналістських підходів. Не згадуючи всі технічні нюанси (наприклад, необхідність наявності ПК) зауважимо лише деякі психологічні особливості сприйняття комп’ютерних ЗМІ. Так, всі новітні медіа в своєму сприйнятті кінцевим користувачем залежать від монітору, який, як відомо, забезпечую лише обмежений огляд контенту сайту чи віртуального журналу. Через це віртуальні ЗМІ стикаються з проблемою „інформаційної міопії” – нездатності користувача знайти та, як наслідок, небажання шукати необхідну інформацію на сайті. Треба зазначити, що в даному випадку мається на увазі ситуація, коли користувач вже зайшов на сайт, завантажив його і просто не зміг сприйняти концепцію подачі контенту [51]. Он-лайн ЗМІ читаються прямо з екрану, а саме „гіпертекстово”, що з одного боку звільнює руки, а з іншого – перевтомлює очі. Іншими словами, монітор є зовсім не ідеальний посередник у справі сприйнятті інформації. Так, згідно досліджень он-лайн видання New Your Times, у пересічного читача читання одного і того самого тексту вимагає на 25 відсотків більше часу у випадку, коли він робить це з монітору [47]. Ще один фактор сприйняття новітніх медіа лежить у площині людської психології, і пов’язаний він із тим, що довіра до друкованого на папері тексту значна вища за довіру до того ж самого доробку, але прочитаному он-лайн. 43

Виходячи з цих особливостей редактор он-лайн видання Forbes.com Пол Мейдмент вивів такі методи боротьби зі проблемним сприйняттям інтернет-видань [49]: •

Гармонійність макету сайту. Не переобтяженість елементами та

деталями, наявність чіткої послідовності візуального сприйняття (один об’єкт – великий, другий – трохи менший, всі інші – однаково менші за другий) •

Лаконічні кольори для веб-сторінки

•

Чорний шрифт на білому кольорі (легше сприймається)

•

Використання інших кольорів лише в елементах (іконки,

логотипи і т. ін.) •

Чітка ієрархія сторінки

•

Ширина стовпчика з текстом – не ширша за 12 см.

•

Не дуже щільний інтервал між буквами в тексті

Візуальна складова дуже важлива у питанні розвитку та популяризації сайту. В ситуації, коли будь-який користувач може миттєво перейти на іншу веб-сторінку, не задовольнившись контентом чи його подачею на сторінці, чи не головним фактором слід вважати саме візуальне сприйняття. Саме тому останнім часом можна спостерігати якісне спрощення візуального вигляду багатьох американських Інтернет-видань. Наслідуючи візуальну філософію Google, більшість сайтів намагається довести дизайн до стану „сімпл”, коли головну увагу приділяють візуальному або текстовому контенту, а не загальній красі веб-сторінки [38]. Ще однією особливістю он-лайн медіа, яка також пов’язана з технічними особливостями новітніх медіа є актуальність та вибірковість. Сама концепція мережевих ЗМІ передбачає чи не погодинну заміну та оновлення контенту, при чому тут може йтися не лише про різні події, а й про подачу однієї новини. 44

Існує три можливості такої актуалізації: - по мірі підготовки самого матеріалу - загальне

періодичне

оновлення

сайту

(наприклад

на

українському новинному сайті „Обозреватель” існує політика 10-хвилинного оновлення головної сторінки. Тобто кожні 10 хвилин з’являються новини) - перманентне оновлення (коли новини з’являються просто по мірі їх підготовки) Більшість українських порталів поєднують всі три типи актуалізації, оновлюючи часто лише деякі важливі розділи, та залишаючи незмінними інші. Такий самий метод актуалізації пропагується і значною частиною американських ЗМІ, але деякі з них рекламують свій саме циклічний принцип оновлення. Так, Los Angeles Daily привчала своїх користувачів до того, що кожну годину вони розміщаються на своїй веб-сторінці одну важливу новину. Вибірковість он-лайн медіа полягає суто в їх мережевому статусі, який дозволяє переглядати декілька ресурсів одночасно, мати доступ до старого контенту

(архіву)

та

переглядати

закордонні

видання.

Завдяки

необмеженому простору на жорстких дисках весь контент сайту може бути доступний користувачу в будь-який момент часу. Така технічна можливість обумовлює специфіку тем, які підіймаються на сайтах розважального та публіцистичного характеру. Адже на відміну від традиційних друкованих медіа, в яких певна тема підіймається с помітною регулярністю (скажімо, тема вибору авто у чоловічому журналі), у он-лайн ЗМІ одну тему можна розкрити раз і назавжди, а з часом лише оновлювати контент в залежності від нової тематичної інформації [40]. Архів солідних он-лайн видань, як правило, добре впорядкований за датою та іншими ознаками, і є легкодоступний шляхом простого пошуку. 45

Цей факт висуває нові вимоги до редакційної роботи, та покращує якість журналістики в цілому, адже будь-який користувач може в будь-яку хвилину прочитати довільну добірку текстів на сайті, та скласти таким чином свою думку про нього. На думку головного редактора сайту Тimesonline Бернда Фолі, така особливість змушує редакторів он-лайн медіа ретельніше слідкувати за якістю архівованого контенту, оскільки солідне видання не може дозволити собі зберігати неякісні статті в своєму архіві. Ще однією особливістю новітніх медіа, яка справляє великий вплив на журналістську роботу та редакційну політику є інтерактивність он-лайн медіа. Коли в ланцюгу журналіст-читач з’явився посередник-компьютер, цей зв’язок перестав бути одностороннім. В читача з’явилася можливість відправити журналісту свою рефлексію на прочитаний ним контент [41]. На даному етапі розвитку інтерактивність реалізується декількома шляхами: -

електронною поштою (читач відправляє свою думку про текст прямо

на електрону адресу автора, яка як правило дається одразу ж зі статтею) -

участю в он-лайн опитуваннях та голосуваннях (які теж, як і

листування, могли б мати місце і у випадку традиційних ЗМІ, але через особливості мережевих технологій є дуже швидкими у часі і зручними) -

коментуванням контенту на сайтах Web 2.0 (згідно досліджень

видавничого дому „KP Media”, відвідуваність сайту Korrespondent.net виросла на 60 відсотків саме після того, як на ньому була реалізована можливість залишати коментарі до новин) На думку редактора он-лайн видання Forbes.com Пола Мейдмента, саме інтерактивність, а не комп’ютерний формат сам по собі, робить мережеві медіа кращими за паперові аналоги. В Інтернеті приналежність до певних редакцій не є обов’язковою умовою роботи в ЗМІ, не існує також і 46

чітко регламентованих та усталених шляхів дистрибуції контенту – його подачі до кінцевого користувача. „Ми завжди конкурували за право якісно висловитися перед читачами. Виявилося, що для успішного медіа треба ще вміти уважно читачів слухати” [22]. Останнім у списку факторів, що зумовлюють нові журналістські підходи у новітніх медіа є мультимедійність. Зазвичай цей термін визначають як поєднання всіх існуючих текстових, ілюстративних, аудіо- та відео технологій. Тобто мультимедіа є посередником в передачі інформації, яке стає можливим завдяки поєднанню всіх можливих технічних засобів, які стирають межу між масовим та індивідуальним спілкуванням. Таким чином он-лайн ЗМІ поєднують всі традиційні медіа, використовуючи всі канали комунікації одразу [47]. Завдяки визначному прогресу в галузі передачі даних (вона стала швидше) сучасні мережеві ЗМІ можуть поєднувати всі мультимедійні канали, не сумніваючись в тому, що більшість користувачів зможе їх технічно прийняти. Так, з приходом швидкісного бродбенд-Інтернету в великі міста України своє поширення набула практика так званих подкастів на новинних сайтах. Так, он-лайн версія щотижневика „Korrespondent”, разом із фототекстовим контентом почала вміщувати в себе відео сюжети на найважливіші для країни події. На даному етапі розвитку про створення свого власного відеоконтенту у он-лайн ЗМІ не йдеться – ресурс на їх підготовку здається непомірно масштабним для скромних рекламних бюджетів, які притаманні українському ринку. На відміну від нашого ринку, американські он-лайн медіа вже давно практикують розміщення відео супроводу для багатьох новин, що публікуються на сайті. В умовах більш жорсткої конкуренції, яка притаманна американському Інтеренет-бізнесу, для чільних сайтів визначним є саме свій унікальний та якісний контент. Такі обставини, наприклад, призводять до розширення профілю традиційних типів медіа, які добре грають і на віртуальному

ринку.

Так,

журналістів

Times-online

(он-лайн

версія 47

популярного тижневика), стали супроводжувати професійні оператори, які знімають контент суто для наповнення сайту. При цьому прихильники мультимедіа можливостей у віртуальних медіа вважають, що візуальний потенціал їх ЗМІ далеко не вичерпано. Так, фото, які ілюструють текст, можуть бути з часом замінени на нарізку відео матеріалів, якості такої ж самої, яку можна спостерігати на більшості роликів на Youtube. Окрім використання суто технічної сили мережі, новатори пропонують створювати комплекти індивідуальних новин, згідно з концепцією ресурсу Daily Me. Користувач може сам визначати періодичність (погодинну, денну або навіть тижневу) з якою він отримуватиме новини. Іншими словами інтернет потроху переходить із статусу Pull-ЗМІ (сам пропонує новини) до статусу Push-ЗМІ, в яких користувачі самі винаходять необхідний їм контент. Таким чином, зміни які відбуваються в структурі контенту он-лайн медіа ставлять нові завдання для професійних журналістів. Технічний прогрес помножений на неабиякий ажіотаж навколо віртуальних медіа штовхає провідні світові редакції на пошуки нових журналістських підходів, і для того, щоб втриматися на плаву завтра, он-лайн медіа необхідно замислюватися над концепцією свого контенту вже зараз. 3.1.2 Особливості роботи мережевого журналіста Головною ознакою нової доби Інтернету є те, що кожній людині доступна будь-яка інформація, незалежно від місця або часу перебування. Нові технічні можливості призвели до появ нових медіа-форматів з новими моделями розповсюдження і використання інформації. Отже ми маємо ситуацію коли нові медіа-формати стикаються зі старими журналістськими підходами, утворюючи феномен мережевої журналістики. У зв’язку з тим, що розвиток новітніх медіа в США випереджає розвиток віртуальних ЗМІ в Україні, тенденції в зміні журналістської роботи набагато легше визначити саме на прикладі американських медійників. Тим 48

не менш українські працівники віртуального пера теж наслідують всі тренди своєї роботи, які виникають за океаном. Просто цей процес займає декілька років. Треба також відзначити, що ці нові тенденції в роботі журналіста здебільшого стосуються працівниців сайтів, а не віртуальних журналів, наповнення яких відбувається у більш-менш традиційний спосіб. В основі роботи мережевого журналіста лежить принцип мультимедіа (одночасне використання різних форм представлення інформації та її обробка в одному носії). Газети пропонували читачам читати текст та дивитися на фотографії, але віртуальні журнали можуть запропонувати короткі відео ролики замість статичних зображень, та аудіо-супровід у додаток до тексту[39]. В такому випадку термін мультимедіа означає, що комп’ютер може надавати інформацію користувачеві через всі можливі канали даних, такі як аудіо, відео, анімація та інші доповнення до традиційних способів подачі інформації. Таким чином серед можливостей сайтів та віртуальних журналів ми зазначаємо унікальну здатність поєднувати не лише текст та фотографію або малюнок, а текст з відео та аудіо супроводом. Різні дослідники по різному визначають вплив та взаємодію новітньої мережевої журналістики на традиційну. Можна виокремити з них два основних: • Мультимедіа журналістика – це презентація новинних сюжетів у двох і більше медіаформатах. Наприклад: вербальна, невербальна, відео, аудіо, стоп-кадри, графічна анімація, інтерактивність та гіпертекст; • Мультимедіа журналістика як адаптація сюжетів до різних типів медіа: веб-сайтів, радіо, телебачення, друкованих видань. Посилаючись на численні наукові дослідження впливу новітніх медіа на журналістику, ми можемо зробити висновок, що „рано чи пізно, всі медіа організації прийдуть до конвергенції різних частин процесу створення новин. (аудіо, відео, тексту, зображення, графіки), а також до конвергенції ринків розповсюдження і інтерактивності із читачами.” [39] 49

Таким чином перед мережевим журналістом в Україні та США постає актуальне питання: як найкраще представити ту чи іншу інформацію, які переваги надає у кожній окремо взятій ситуації той чи інший медіум, а також питання журналістської етики в нових умовах інтерактивності. Інтернет надав нові можливості для спілкування професіоналів від медіа зі своїми адресатами і змусив прислухатися до думок останніх. Це новий вид спілкування, породжений новітніми технологіями. „Сьогоднішні користувачі – це не колишня аудиторія. Вони самостійно користуються Інтернетом у пошуках інформації, відповідають на електронні листи, спілкуються на Інтернет-форумах. Змінюється форма, у якій люди співпрацюють з медіа, стають суттєвішими наслідки такої інтерактивності, те, як ми уявляємо один одного і світ навколо нас.” Один з корифеїв блоґосфери Ден Гіллмор у своїй книзі „Ми-медіа” наводить приклад такої інтерактивності та її впливу на процес створення інформації, який його шокував і став легендарним. [42] Хрестоматійним стала ситуація, коли автор був присутнім на конференції Пі-сі Форум, де виступав

представник американської

телефонної компанії, що надає послуги зв’язку в 14-ти Американських Штатах. Спікер повідомляв про зменшення доходів компанії і звільнення працівників. Ден Гіллмор вів власний блоґ із конференції, в цей час у мережі були присутні генеральні та фінансові директори, підприємці та журналісти. „Через секунду я отримав листа від юриста із Флориди, який слідкував за перебігом подій, читаючи блоґи з конференції. Він надіслав посилання на фінансову сторінку сайту Yahoo. Там повідомлялося, що Наччо перетворив на готівку акції своєї компанії на суму 200 мільйонів доларів. Після чого вартість акцій на біржі почала стрімко падати. Я терміново опублікував це у своєму блозі <...> реакція була миттєвою.” Цей майже фантастичний приклад увійшов до посібників по громадянській журналістиці і є фактичним свідченням того, як громадянська журналістика може впливати на процес створення інформації і отримувати суспільний резонанс. [39] 50

Інтернет-журналісту притаманне багатство творчих ідей, які просто неможливо реалізувати у традиційних медіа. Дійсно, зважаючи на мультимедійність, інформація може мати дуже „креативний” вигляд. Так, головний редактор популярного тижневика “Кореспондент” Віталій Сич зазначає, що на веб-сайті його видання з’являється така подача інформації, яка б не могла мати місце в журналі. Карколомні заголовки та провокаційне формулювання, на думку головного редактора, не примха журналістів, а сувора вимога віртуального простору: навіть серйозні новини мають миттєво „чіпляти” читача, змушуючи його зацікавитися тематикою. Однак саме тут постає питання сумісності „багатства творчих ідей” із журналістськими стандартами. Так, процес створення стандартів інтернетжурналістики розвивається під дією таких факторів [48]: • Лідируючі новинні веб-сайти знаходяться і будуть знаходитись під владою старих, традиційних засобів масової інформації, таких як газети, журнали

теле-

телебачення.

та

Така

радіомовні

мережі,

розстановка

сил

крупні

компанії

характеризує

кабельного

ринок,

який

настороженістю відноситься до стрімкого розвитку Інтернет-компаній. Ті, у кого слабка репутація, недостатньо капіталу, слабкі маркетингові стратегії – зникають. Серед тих, хто уцілів – провідні інформаційні служби, що мають необхідні ресурси для створення веб-сайтів і забезпечення того, аби ці платформи відповідали строгим стандартам, у відповідності до яких пишуться та редагуються їх друковані публікації; • Асоціація Інтернет-новин, підтримувана Американською спілкою журналістів, розробила жорсткі правила роботи, включно з рекомендаціями по їх застосуванню і контролю за їх дотриманням. Це викликано насамперед бажанням стандартизувати журналістські підходи у всесвітній мережі. •

Третій

і,

можливо,

найвагоміший

фактор,

що

впливає

на

журналістські стандарти, є інтерактивність, яка з’являється як тільки журналіст публікує в Інтернеті свою зворотну адресу для електронної кореспонденції. 51

Отже інтернет дав в руки українським журналістам новий вид зброї – зворотній зв’язок. З одного боку – це отримання нових можливостей для ефективного пошуку і перевірки інформації, складення фактологічних та історичних довідок, виявлення авторитетних джерел. З іншого боку, новітні технології диктують інші умови гри, де важко дотримуватись журналістських стандартів, що прописувалися під впливом іншого типу відносин [39]. Електронна пошта дозволяє журналістам та редакторам отримувати інформацію від людей, що є професіоналами у даній темі і можуть поділитися авторитетною думкою, являючи собою додаткові джерела інформації; або ж підіймати питання про можливу незбалансованість чи викривлення інформації. В основі такої інтерактивності лежить те, що вона може сприяти підвищенню ефективності журналістської діяльності. Головний редактор української щоденної газети „Дело” Галина Панченко висловлює подив з того, як „вимогливо ставляться читачі до коментарів до статей, які залишають наші автори на нашому ж порталі. Про що б вони не написали, зміст постів стає відомим людям, які найбільш компетентні у цій галузі. Ви починаєте розуміти, що їх колонки – це не останнє, а перше слово.” Водночас, співпраця із кореспондентами-очевидцями приховує у собі ряд небезпек. „Дуже легко заплутатися у семантиці слова „журналістика”. Якщо під цим словом ми розуміємо різноманітне коло проблем, висвітлення й аналіз певної події, то було б недоречно називати журналістом людину, яка випадково опинилася в центрі події з мобільним телефоном у задній кишені [39]. Але безапеляційно заперечувати цінність цієї кореспонденції з місця подій було б також неправильним.” Проте, як показує практика, всі можливі варіанти співпраці, врегулювати правилами неможливо. Пропозиції від однієї сторони цього процесу – журналістів, викликають бурхливі суперечки в іншої – самих громадянських журналістів.

3.2

Правові проблеми існування та розвитку новітніх медіа в

Україні Розвиток

будь-яких

медіа

тісно

пов’язаний

із

законодавчим

регулюванням в царині авторських прав. В ситуації, коли основою медіа є творчий доробок журналіста, дуже важливим залишається питання його інформаційної безпеки. Для розвитку новітніх медіа питання інтелектуальної власності є критично важливим. Адже саме через можливості сучасного програмного та апаратного забезпечення вкрасти будь-який контент не проблема. А в умовах, коли, як вже зазначалося, вирішальне значення має унікальний якісний

контент,

питання

його

незаконного

копіювання

видається

критичним. Часто в українському сегменті Інтернет можна спгостерігати ситуацію, коли через демонстративне порушення всіх норм, які стосуються авторського права, одна й та сама стаття може „запозичуватися” з одного сайту на безліч інших. Так, нівелюється сама ідея професійної журналістики в мережі: навіщо створювати контент (витрачати час та ресурси), якщо його можна просто без негативних наслідків вкрасти? На

фоні

розповсюдження

вказаних масової

тенденцій інформації

ненормальною

ситуація,

Інтернет-виданнями

коли

залишається

неврегульованим в правовій площині, а в сфері їх діяльності державне управління

практично

не

здійснюється.

Окрім

випадків

порушення

авторського права, може відбуватися порушення інших законів України, проводитися ескалація загроз пов’язаних з неконтрольованим і хаотичним розвитком Інтернет-ЗМІ, а саме: розповсюдження недостовірної інформації, що посягає на честь, гідність, ділову репутацію особи, розповсюдження секретної та конфіденційної інформації держави, пропаганда насильства, жорстокості, расової, релігійної ворожнечі, неофашизму, порнографії тощо. [12]

3.2.1 Проблема інтелектуальної власності Коли йдеться про інтелектуальну власність в мережі Інтернет дослідники,

як

правило,

згадують

дві

концепції

його

розвитку:

лібертаріанську та обмежувальну [14]. Лібертаріанці

не

вважають

Інтернет

частиною

традиційного

суспільства, а отже наполягають на тому, що віртуальний світ не підпадає під юрисдикцію світу реального. Прихильники віртуальної свободи також заперечують і гроші в Інтернеті, оскільки вони є частиною „фальшивого світу” і не повинні існувати в ідеальному суспільстві, яке існує в Інтернеті. Технології повинні були розповсюджуватись безкоштовно. Ідеологом лібертаріанців можна назвати Джона Барлоу, одного із засновників

„Фонду

Електронного

Кордону”,

який

пропонує

не

підкорюватися „земним” законам тому, що в Інтернеті „немає кордонів, тому ваші закони не розповсюджуються на нас” [13]. Інша концепція – обмежувальна, пропонує так чи інакше, але регулювати Інтернет, вважаючи, що ця система все-таки є частиною існуючої системи суспільних відносин, в якій більшість країн гарантує захист приватного життя, честі і достоїнства, авторського права, тощо. Однак, відразу потрібно зауважити, що першими прихильниками обмежувальної концепції були програмісти. Той ентузіазм та лібертаріанський дух, почасти анархістський, на якому трималися перші мережі, де майже усе було безкоштовним, повністю зник сьогодні зі сфери Інтернету. Світові законотворчі тенденції направлені на створення певної бази законів та загальних засад діяльності у віртуальному світі. В Україні проблема інтелектуальної власності в мережі постає дуже гостро, адже за багато років поширення віртуальної мережі в нашій країні, наша судова практика майже не дала нам приводів для розуміння того, що інформація в мережі є захищеною. [14] Тобто крадуть всі, а відповідальності не несе ніхто. У зв’язку з гостротою вказаних проблем, питанням дослідження діяльності Інтернет-ЗМІ, визначенню їх правового статусу та основ державного управління в сфері їх діяльності присвячені роботи таких 54

вітчизняних та зарубіжних вчених як Іванов В. Ф., Городенко Л., Черкес М.Є., Наумов В. та ін. Втім, конкретних шляхів вирішення цих питань досі не вироблено. Таким чином, питання визначення адміністративно-правового статусу

Інтернет-ЗМІ

та

організаційно-правових

засад

державного

управління в сфері їх діяльності зберігає на сьогодні свою актуальність, а його вирішення має важливе значення для забезпечення стабільного та безпечного функціонування інформаційної сфери в Україні. Одразу зауважимо, що питання визначення адміністративно-правового статусу Інтернет-видань та основ державного управління в сфері їх діяльності нерозривно взаємопов’язані, оскільки важко розглядати побудову системи державного управління не визначившись з правовим статусом об’єкту управління. Отже, почнемо зі статусу Інтернет-ЗМІ. Згідно ч.ч. 2.3. ст.20 Закону України „Про інформацію” друкованими засобами масової інформації є періодичні друковані видання (преса) газети, журнали, бюлетені Аудіовізуальними

тощо засобами

і разові видання з визначеним тиражем. масової

інформації

є:

радіомовлення,

телебачення, кіно, звукозапис, відеозапис тощо. З одного боку, наведені положення Закону чітко не вказують на належність інтернет-видань до засобів масової інформації, з іншого – не заперечують в принципі таку можливість, адже перелік не є вичерпним. Водночас ч.3 цієї ж статті містить норму, за якою порядок створення (заснування) та організації діяльності окремих засобів масової інформації визначаються законодавчими актами про ці засоби [24]. З цієї норми випливає, що діяльність кожного виду засобів масової інформації, а відтак і їх правовий статус в Україні мають бути чітко регламентована законодавством. Оскільки чинне законодавство України взагалі не визнає того факту, що Інтернет є потужним засобом розповсюдження масової інформації і не містить норм, які б визначали правові основи діяльності інтернет-видань, то статусу засобів масової інформації вони de jure не мають, хоча de facto масову інформацію все ж таки розповсюджують. 55

На відміну від української нормативної системи законодавства, американське судочинство базується на прецедентах. Це означає, що будьякий суддя може виносити таке рішення, яке може потім бути чимось на кшталт норми закону. Таким чином, користуючись фактичними доказами, американська судочинна система протягом багатьох років цілою низкою рішень сформулювала правила гри на віртуальному ринку. Не вдаючись до детального розгляду цих справ, зауважимо, що за їх допомогою в США створилася ситуація, коли права на інтелектуальну власність перестали бути таким нездоланним бар’єром для розвитку журналістського сегменту мережі. В даному випадку ми не говоримо про інтелектуальну власність пов’язану з розважальними медіа-форматами (кіно, музика), оскільки в цій царині до сих пір переважає юридичний безлад [13]. Як відомо, неодмінною умовою діяльності періодичних друкованих засобів масової інформації згідно ст. 11 Закону України „Про друковані засоби масової інформації(пресу) в Україні” є їх державна реєстрація. Для здійснення телерадіомовлення ст. 23 Закону України „Про телебачення і радіомовлення” вимагається отримання відповідної ліцензії [24]. Іншими словами, діяльність цих засобів масової інформації в Україні можлива лише після отримання встановлених законодавством дозволів. Чи повинна дозвільна система розповсюджуватися і на Інтернет-ЗМІ ? А якщо повинна, то якою саме вона має бути ? Відповідь на це питання має важливе значення при визначенні адміністративно-правового статусу Інтернет-видань та основ державного управління в сфері їх діяльності. Інтернет є глобальною інформаційною мережею і власний веб-сайт можна однаково легко і швидко відкрити як на сервері в Україні в українському сегменті мережі .UA., так і в будь-якій іншій країні світу в будь-якій іншій доменній зоні і цей сайт все одно буде доступний для перегляду в Україні. Ця операція не потребуватиме ані значних зусиль ані значних коштів. Тим більше, для цього не потрібно витрачати зайвих зусиль, часу та коштів на складання різного роду документації, спілкування з 56

чиновниками тощо. В цьому значна перевага Інтернету над іншими традиційними ЗМІ. Уявімо, що в Україні впроваджено обов’язкову державну реєстрацію всіх інтернет-видань, тобто всіх веб-сайтів в сегменті .UA або їх ліцензування з метою надання їм статусу засобів масової інформації. В результаті, переважна частина з них просто емігрують за кордон, тобто перемістяться в інші доменні зони і на розвитку української частини Інтернету можна буде поставити крапку. Справа в тому, що більшості власників веб-сайтів статус засобу масової інформації взагалі ні до чого. Справді, навіщо певній приватній особі, яка бажає відкрити веб-сайт присвячений висвітленню, наприклад, певної наукової проблеми або іншої цікавої їй теми, офіційний статус засобу масової інформації, коли ніякої професійної журналістської діяльності вона здійснювати не збирається. Якщо ж такий статус їй не потрібен, навіщо їй зв’язуватися з державними органами, отримувати якісь ліцензії або проходити державну реєстрацію, витрачати на це час, кошти, нерви, коли можна, не виходячи з дому, створити веб-сайт на сервері в сусідній Росії або іншій країні. Все одно, такий веб-сайт буде доступний в Україні і не лише в ній одній, адже Інтернет-ЗМІ - це різновид ЗМІ, який відрізняється з поміж інших просторовим континуумом. Таким чином очевидно, що впровадження обов’язкової державної реєстрації Інтернет-видань є недоцільним, неефективним і навіть контр продуктивним кроком, зважаючи на глобальну природу мережі Інтернет, а також те, що більшості власників веб-сайтів офіційний статус засобу масової інформації не потрібен, а відтак державна реєстрація спрямована на його набуття є зайвим клопотом. В разі впровадження

державної реєстрації (ліцензування) інтернет-

видань як суб’єктів інформаційної діяльності пройдуть її лише ті Інтернетвидання,

працівники

яких

постійно

займаються

професійною

журналістською діяльністю і відповідно мають потребу в офіційному визнанні та гарантуванні державою своїх професійних та соціальних прав пов’язаних з журналістською діяльністю і то лише за умови, що державна 57

реєстрація означатиме розповсюдження на них цих прав. Ще одним стимулом для заохочення професійних Інтернет-видань до державної реєстрації може бути поширення на зареєстровані Інтернет-видання заходів державної підтримки та пільг передбачених Закон України „Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів”. Іншими словами, державна реєстрація Інтернет-видань можлива лише по відношенню до окремої їх категорії – професійних Інтернет-видань за умови, що вона їм потрібна для отримання додаткових прав, гарантій, пільг пов’язаних з їх професійною діяльністю. Враховуючи останнє, стає очевидним, що державна реєстрація Інтернет-видань може бути лише добровільною. При цьому добровільна державна реєстрація Інтернет-видань як суб’єктів інформаційної діяльності має відігравати не функцію дозволу на здійснення інформаційної діяльності взагалі, а скоріше бути дозволом на користування окремими додатковими правами, пільгами та гарантіями пов’язаними з їх професійною інформаційною діяльністю. 3.2.2 Право на приватне життя в умовах новітніх медіа В умовах „глобального села” захистити своє право на приватне життя стає дедалі складнішим. Інтернет-середовище захоплює своїми новими можливостями

та

духом

легальної

безкарності,

отже

спонукає

недобросовісних журналістів зазіхати на право людини на приватне життя. Як зазначає видавець американського розважального журналу „Maxim” Фелікс Деніс, „Я не вірю в те що, людина, яка сфотографує мене на вулиці на запостить це фото на своєму блозі отримає вигоду. Але від цього у мене не зникає бажання відібрати в нього камеру”. Оберігання

персональної

інформації,

оприлюднення

даних,

що

паплюжать особу (дифамація), розміщення неправдивих даних – всі ці питання стоять дуже гостро, оскільки інформація розповсюджується мережею миттєво і якщо сьогодні розмістити на власній сторінці чи відеосервері з відкритим доступом приватні відеоматеріали, а завтра їх 58

видалить провайдер на вимогу потерпілого, то немає ніякої гарантії, що вони зникнуть з мережі, оскільки їх можуть завантажити десятки інших сайтів та тисячі користувачів по всьому світу можуть зберегти таке відео на своїх комп’ютерах [12]. Одним з головних аспектів існування мережі є міжнаціональний аспект. Поки що невизначеним залишається питання про те, як на глобальному

рівні

будуть

співвідноситись,

наприклад,

національні

особливості законів різних країн. Взяти хоча б закон про дифамацію. Скажімо, якщо в Україні, відповідач має довести правдивість дифамаційних фактів, то в Сполучених Штатах, позивач має довести, що дифамаційні факти не відповідають дійсності. Звичайно ж, ми говоримо про матеріали, які мають суспільний інтерес [13]. Говорячи про глобальність мережі також потрібно пам’ятати, що проблеми виникають у сфері приналежності сайту певній країні (тобто того, хто відповідає за розміщення матеріалів на ньому) та особливостей її законодавства. Оскільки Інтернет – це місце, де потенційно неможливо проконтролювати величезні інформаційні потоки, то, згідно закону, за невчасне вилучення інформації має відповідати власник хостингу. Одним з шляхів вирішення проблем порушення будь-яких законів в мережі є державний нагляд та регулювання. Здійснення моніторингу в інших доменних зонах поряд з українською .UA, на наш погляд, цілком юридично виправдане, адже інформаційні загрози можуть виходити не лише з українського сегменту мережі Інтернет, а й зі всіх інших сегментів. Інформація розміщена на веб-сайтах в іноземних доменних зонах все одно доступна в Україні, відтак може призводити до порушень українського законодавство на території України, тому всі підстави для моніторингу іноземних доменних зон є цілком обгрунтовані. Зауважимо, що моніторинг – це лише пасивне спостереження за змістом інформаційних ресурсів мережі Інтернет, який сам по собі, не означає втручання в інформаційну діяльність Інтернет-видань будь-то в Україні чи деінде, а отже мови про порушення юрисдикції іншої країни бути не може. 59

Враховуючи відсутність втручання в інформаційну діяльність в ході моніторингу, можна також передбачити в майбутньому законодавстві з питань діяльності Інтернет-видань, що моніторинг інформації на веб-сайтах окрім державного органу, що здійснюватиме нагляд в цій сфері, зобов’язані здійснювати також особи, що надають послуги хостингу (розміщення та підтримки в мережі Інтернет веб-сайтів) та інформувати про його результати наглядовий орган (так, наприклад, свого часу в Сінгапурі влада зобов’язала провайдерів послуг Інтернету контролювати зміст домашніх сторінок). Важливість моніторингу в тому, що він даватиме інформацію про порушення законодавства і таким чином створить можливість для держави в ході здійснення нагляду вживати заходів примусу на припинення цих порушень та притягнення винних до відповідальності.

ВИСНОВКИ В рамках роботи були розглянуті та охарактеризовані феномени новітніх медіа та громадянської журналістики (контенту, створеного користувачами), а також був проведений аналіз розвитку цих явищ в Україні та США. Поява новітніх медіа – це визначне явище в медіа-світі, яке без перебільшення можна назвати революцією. Тепер до створення і поширення інформації мають доступ ті, хто вчора вважався аудиторією. Разом із цим не можна не помітити тих змін, що відбулися в її смаках. В тому, що вона хоче чути, бачити і коли саме. Основи існування новітніх медіа в Україні та США однакові, але через відмінність ступеню поширення інформаційних технологій в суспільстві та ступеню розвитку ринку медіа взагалі можемо констатувати той факт, що НМ в США знаходяться на декілька років попереду в еволюційному плані. Тим не менш, враховуючи наявні тенденції до над швидкого поширення інтернет-технологій в Україні, можемо говорити про те, що сучасні тенденції у розвитку новітніх медіа в США будуть актуальними і для України в середньостроковій перспективі. Основні функції новітніх медіа можна розподілити на дві групи. До першої належать ті функції, що є спільними як для мережевих ЗМІ, так і для звичайних: комунікації, інформування, ціннісно-регулятивна, соціальноорганізаційна і розважальна. До другої групи слід віднести функцію форуму або каналу соціальної участі, притаманну лише Інтернет-ЗМІ завдяки їх специфічним рисам і двосторонній організації. Разом з тим, проведений аналіз дозволяє говорити про те, що мережеві ЗМІ мають усі можливості для більш ефективного ніж преса виконання принаймні трьох спільних функцій – комунікативної, інформаційної та розважальної. У свою чергу традиційні ЗМІ, у тому числі й друковані, більш плідно виконують ціннісно-регулятивну і соціально-організаційну функції. Виходячи з функціонального розподілу новітні медіа можна розділити на три типи за формою наповнення контенту: професійний, непрофесійний та 61

змішаний. До першого типу належать віртуальні журнали та ті сайти, чий контент генерується виключно професійними журналістами в рамках загальновідомих

методів

журналістики. До

другого типу відносимо

різноманітні блоґи та блоґерські мережі, в яких контент генерується випадковими, не обов’язково професійними користувачами. До третього типу віднесемо сайти які працюють на основі технологій Web 2.0, які дозволяють

сумістити

професійний

контент

(наприклад,

статті)

та

непрофесійні елементи, які генеруються користувачами, але теж відіграють роль у сприйнятті та сайту (коментарі до статей). На основі аналізу розвитку блоґерських мереж зроблено прогноз їх розвитку на найближчі роки. Спеціалізація – основна тенденція, що діє зараз. Зокрема матиме місце створення регіональних і національних блоґерських мереж. Порівняно низька популярність новітніх медіа в Україні та інших частинах світу залишає багато простору для росту блоґів і блоґерських мереж, які копіюють успішні англомовні мережі. Якісному розвитку контенту в блоґерських мережах передує етап структурного становлення. Тематичний розвиток блоґів залежить від комерційної або некомерційної основи їх існування. Так для некомерційних блоґів

характерна

тенденція

появи

великої

кількості

особистих

та

вузькоспеціалізованих блоґів. Серед комерційних — мереж широкого профілю. Найбільш успішні з професійних блоґерських мереж проводять підвищення якості свого контенту: працюють з авторами на гонрарній основі. У другому ешелоні комерційного сегменту знаходяться мережі, які стали популярні завдяки достатнім інвестиціям. За етапом структурного становлення блоґів слідує етап спеціалізації. Мережі широкого профілю інтенсивно галузяться і відкривають нові вузькоспрямовані блоґи і навіть цілі підмережі. Блоґи, що досягли комерційного успіху дедалі частіше відгалужують супутні блоґи, які мають більш вузьку спеціалізацію. Для професійного сегменту новітніх медіа характерний якісне зростання, використання мультимедійних особливостей та пошук таких 62

журналістських підходів, які б повною мірою віддзеркалювали можливості електронного формату контенту. У намаганні конкурувати з традиційними медіа, професійні новітні медіа ідуть шляхом підсилення своїх унікальних особливостей, серед яких і інтерактивність. Це має вигляд синтезу професійного підходу у створенні контенту та залучення користувачів до його фінальної подачі чи оформлення. На більшості комерційних сайтів ця тенденція перетворюється на сплав авторських статей та коментарів випадкових читачів, які тим не менш відіграють значну роль у сприйнятті цього сайту. Значний аспект подальшого розвитку професійного сегменту новітніх медіа лежить в площині законодавчого регулювання їх діяльності в цілому, та захисту авторського права зокрема. В ситуації коли подальший розвиток медіа полягає здебільшого в якісному зростанні контенту, це саме зростання важко уявити, враховуючи той факт, що будь який контент можна просто вкрасти. Ця проблема притаманна новітнім медіа як в США так і в Україні, але саме американські приклади принаймні часткового упорядкування відносин в віртуальній мережі та контролю може стати основою для подальшого розвитку нормативної бази та регулювання цих відносин в Україні. Подальші перспективи наукового розгляду теми автор пов’язує, поперше, із поглибленим вивченням ринкових процесів, які мають вплив на розвиток новітніх медіа та їх взаємодії з традиційними ЗМІ; по-друге, із залученням до наукового обігу значного обсягу досі неопрацьованих статистичних даних щодо функціонування новітніх медіа; по-третє, із осмисленням впливу психологічних аспектів сприйняття новітніх медіа та вивчення каналів сприйняття, що використовуються в роботі з новітніми медіа. Розв’язання вищеозначених завдань сприятиме глибшому розумінню місця і ролі новітніх медіа у світовій медіа-системі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Андреев Алексей. Будущее СМИ и рекламы. Fuga.ru, 2002. http://www.fuga.ru/articles/2002/07/future-smi.htm, запит 06.05.2008 2. Бодрийар Жан. В тени молчаливого большинства. Издательство Уральского университета, 2000 3. «Виаком» не видит эффективности в размещении видеозаписей на «Youtube» - http://www.adme.ru/business/2007/02/06/14882/, запит 05.05.2008 4. Вказівки продюсерам Бі-бі-сі. - Переклад, „Інтерньюз-Україна”, 1998. – 287с. 5. Загоруйко Юлія. На небокраї GOOGLE - нові інтернет-зірки. // Дзеркало тижня. - http://www.dt.ua/2000/2250/54840/, запит 06.05.2008 6. Зеппинг // Wikipedia, the free encyclopedia http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%B0%D0%BF%D0%BF%D0%B8%D 0%BD%D0%B3, запит 10.05.2008 7. Индимедиа. - http://piter.indymedia.ru/ru/taxonomy/term/33, запит 04.06.2008 8. Кагарлицкий Борис. Эпос для самиздатчиков http://offline.computerra.ru/2006/639/270441/, запит 12.04.2008 9. Качать его! // Эсквайр. травень 2007. – С. 58-64 10. Киреев Олег. Поваренная книга активиста - http://macb.mediaactivist.ru/pt1sec1ch2.htm, запит 01.05.2008 11. Кирия И.В. Телевидение и Интернет Франции на пути к информационному обществу. – М.: Изд-во МГУ,2005. – С. 145-152 12. Кобелев Юрий. Авторское право и Интернет http://www.russianlaw.net/law/doc/a142.htm, запит 06.05.2008 13. Коттрелл Джил. Диффамация и Інтернет http://www.hrights.ru/text/inter/b4/Chapter7.htm, запит 01.05.2008 14. Кучма Ірина. Creative Commons: авторські права - гнучкі та креативні // Дзеркало тижня - http://www.dt.ua/3000/3050/55155, запит 10.05.2007 64

15. Локоша Лена. Княжицкий + Костерин = холдинг «МедиаДом» http://www.telekritika.kiev.ua/articles/132/0/7940/knjazhickij_+_kosterin_=_khold ing_mediadom, запит від 07.05.08 16. Маклюен Маршалл. Понимание Медиа: внешние расширения человека – М.: «Канон-пресс-Ц», «Кучково поле», 2003. – 464с 17. Медиа-активист - http://www.mediactivist.ru/, запит 10.04.2008 18. Новое оружие в войне против пиратства в сети. http://www.newsland.ru/News/Detail/id/19805/, запит 10.05.2008 19. Обращение Алексея Балабанова к авторам роликов для проекта «Кино» - http://www.film-kino.ru/, запит 04.06.2008 20. Поляк Римма. Журналистика в эпоху Интернета http://www.realno.info/blog/amirpol/1068, запит 04.02.2008 21. Потятинник Борис. Медіа: ключі до розуміння. – Львів, Паіс, 2004. – С.176-182 22. Пуговський М. Що таке блоґ? http://blogobig.com/blogs/what_is_blog.html – запит 10.06.2008 23. Труджило Меліса. Студенты создают фильмы с помощью мобильных телефонов. - http://telnews.ru/news.php?id=1076, запит 06.05.2008 24. Українське законодавство: засоби масової інформації. - Київ, 2000. – 256с. 25. «Youtube»: чудо современного интернета http://internetno.net/2006/10/05/youtube-chudo-sovremennogo-interneta/, запит 01.05.2008 26. Фил. Блоґи - моя профессия // blogger@workhttp://wp.mazoo.net/archives/203 – запит 10.06.2008 27. Яковлев Егор. Youtube – труба. -http://mediaonline.ru/index.php3?&id=99054, запит 06.05.2008 28. 25000 песен на iPod // Новости // iPodshop http://ipodshop.com.ua/newsdesk_info.php?newsdesk_id=35, запит 20.03.2008

29. 1G-2G-3G-4G // Електронний словник – 67 http://dictionaries.rin.ru/cgi-bin/detail.pl?sel=sotov&word=1G-2G-3G-4G, запит 15.04.2008 30. Ali R. Exclusive: Weblogs Inc Being Bought Out By America Online // PaidContent.org.– 05 жовтня 2005. http://www.paidcontent.org/pc/arch/2005_10_05.shtml#051691 – запит 10.06.2008 31. Atlas. Atlas 2.0 - старт! // atlas20.com.– http://atlas20.com/2006/04/10/atlas-20-start/ – запит 10.06.2008 32. Blog Network List. Blog networks // Ranking the blog networks, Blognetworklist.com - http://www.blognetworklist.com/networklist.php – запит 09.06.2008 33. Blood R. Weblogs: A History and Perspective // Rebecca's Pocket.– 07 вересня 2000 – http://www.rebeccablood.net/essays/weblog_history.html – запит 04.06.2006 34. Bucy Eric P. Living in the Information Age. A New Media reader. – 2nd ed / Frances Cairncross. The Roots of Revolution. - Wadsworth, 2005. - P.5 35. Calacanis J. Local blogs - it's about what's on the plate // Calacnis.com.-. http://www.calacanis.com/2006/04/18/local-blogs-its-about-whats-on-the-plate/

запит 10.06.2008 36. Coggins Sh. About Weblogs Merges with b5media // About Weblogs. http://www.aboutweblogs.com/?itemid=2391 – запит 10.06.2008 37. Corante. About us // Corante.com. http://www.corante.com/about.php – запит 08.06.2008 38. Denton N. Gawker traffic statistics // Nickdenton.org. http://www.nickdenton.org/002144.html – запит 08.06.2008 39. Deuze Mark. What is Multimedia Journalism. http://convergence.journalism.indiana.edu/media/documents/convergence/DeuzeM ultimediaJS.pdf, запит 05.03.2008

40. Elliot Anthony. Contemporary Social Theory. / David Harvey.Postmodernism. – Great Britain: Dlackwell Publishers, 1999. – P.303 41. Gibson Owen. Al Gore brings DIY television ‘revolution’ to Britain http://media.guardian.co.uk/newmedia/story/0,,2030546,00.html, запит 19.03.2008 42. Giles Bob. Journalism in the Era of the Web. http://usinfo.state.gov/journals/itgic/0401/ijge/gj07.htm, запит 04.06.2008 43. Jeff Gralnick. The Next New Thing Is Here http://usinfo.state.gov/journals/itgic/0306/ijge/gralnick.htm, запит 05.05.2008 44. Lefever L. What is a Blogroll? Why Would I Want One? // Common Craft. http://www.commoncraft.com/archives/000427.html – запит 07.06.2008 45. Levy S., How Can I Sex Up This Blog Business? // Wired, Issue 12.06, www.wired.com/wired/archive/12.06/blog_pr.html – запит 08.06.2008 46. Lunenfeld Peter. The Digital Dialectic. New Essays on New Media / Erkki Hubtamo. From Cybernation to Interaction: A Contribution to anArcheology of Interactivity. – Cambridge, Massachusetts: The MIT Press, 1999. – P. 96-112. 47. Manovich Lev. The Language of New Media. - Cambridge, Massachusetts: The MIT Press,2001. – 354p. 48. Marris Paul, Thornham Sue. Media Studies. - 2nd ed / Winston Brian. How are media born? – Edinburgh: University Press, 1996. – P. 781-786. 49. Merholz P. Play With Your Words // peterme.com http://www.peterme.com/archives/00000205.html, запит 15.05.2008 49. May Christopher. Key Thinkers for the Information Society. Routledge. New York, 2002. 50. Michael Murrie. Broadcasters Getting Online, Staying On Air http://usinfo.state.gov/journals/itgic/0306/ijge/murrie.htm, запит 05.06.2008 51. Multimedia. // Wikipedia, the free encyclopedia http://en.wikipedia.org/wiki/Multimedia, запит 07.05.2008 52. Quick W. I Propose a Name // Daily Pundit. http://www.iw3p.com/DailyPundit/2001_12_30_dailypundit_archive.php#8315120 – запит 01.06.06 67

53. Riley D. List of Blog Networks v3 (September) // Blog Herald. http://www.blogherald.com/2005/09/21/list-of-blog-networks-v3-september/ – запит 10.06.06 54. Rowse D. Why Not to Join Blog Networks? // ProBlogger. http://www.problogger.net/archives/2005/05/13/why-not-to-join-blog-networks/ – запит 08.06.2008 55. Rowse D. Why Should you Join a Blog Network? // ProBlogger. http://www.problogger.net/archives/2006/03/15/why-should-you-join-a-blognetwork/ – запит 08.06.08 56. Rowse D. Why You Shouldn’t Join a Blog Network // ProBlogger. http://www.problogger.net/archives/2006/03/16/why-you-shouldnt-join-a-blognetwork/ – запит 08.06.08 57. Reporter’s guide to citizen journalism // Press Gazette http://blogs.pressgazette.co.uk/pdf/reportersguide_citizenjournalism.pdf, запит 20.10.2008 58. Rosen Jay. The People Formerly Known as the Audience. http://journalism.nyu.edu/pubzone/weblogs/pressthink/2006/06/27/ppl_frmr.html, запит 04.06.2008 59. Podcast // Wikipedia, the free encyclopedia. http://en.wikipedia.org/wiki/Podcast, запит 12.03.2008 60. Severin Werner J. Communication Theories: Origins, Methods, and Uses in the Mass Media. / Controlling the News Staff and Maintaining the Stats Quo / Addison Wesley Longman, Inc., 2001. – P. 332-336. 61. Share, reuse, and remix - legally. - http://creativecommons.org, запит 10.05.2008 62. Thompson C. Blogs to Riches: The Haves and Have-Nots of the Blogging Boom // New York Magazine. http://newyorkmetro.com/news/media/15967 – запит 08.06.2008 63. Time Warner. America Online Acquires Weblogs, Inc. // Press Release, timewarner.com. 68

http://www.timewarner.com/corp/newsroom/pr/0,20812,1114578,00.html – запит 04.06.2008 64. Wardrip-Fruin Noah, Montfort Nick. The New Media Reader / Two Selections by Brenda Laurel. The six elements and the Causal Relations Among Them, 1991 - Cambridge, Massachusetts: The MIT Press, 2003. – P 563-575.