Ольга Макар - диплом, 2013 by ukma journalist

Міністерство освіти і науки України Національний університет «Києво-Могилянська академія» Факультет соціальних наук і соціальних технологій Могилянська школа журналістики

Магістерська робота освітньо-кваліфікаційний рівень – магістр

на тему: «Висвітлення життя людей з особливими потребами у щоденних всеукраїнських газетах»

Виконала: студентка 2-го року навчання, спеціальності 8.03030101 Журналістика Макар Ольга Володимирівна Керівник Дуцик Д. Р. кандидат філологічних наук, доцент Рецензент_______________________ (прізвище та ініціали)

Магістерська робота захищена з оцінкою «_____________________» Секретар ДЕК ___________ «____» ___________________2013 р.

Київ 2013

Зміст Вступ Перелік умовних скорочень 1. Інвалідність та людина з обмеженими можливостями в Україні та Європі 1.1. Визначення інвалідності 1. 2. Особливості висвітлення життя людей з особливими потребами у засобах масових комунікацій 1.3. Інваліди та спорт 2. Методологічні основи дослідження 2.1. Метод контент-аналізу. Визначення та історія методу 2.2. Застосування методу 2.3. Дослідницьке питання, гіпотеза 2.4. Вибірка, аналіз даних 3. Результати дослідження 3.1. Кількість матеріалів 3.2.Теми матеріалів 3.3.Особливості висвітлення спорту інвалідів 3.4. Безбар’єрне середовище 3.5. Інші проблеми інвалідів у досліджуваних публікаціях 3.6. Етичні аспекти публікацій Висновки Список використаної літератури

Перелік умовних скорочень «КУ» – газета «Коммерсантъ Украина» «КПУ» – газета «Комсомольская правда в Украине»

Вступ Люди з обмеженими можливостями – частина кожного суспільства, вони завжди були в історії і сьогодні, за даними ВООЗ, ту чи іншу форму інвалідності має 15% населення планети. Втім, експерти і досі говорять про дискримінацію, маргіналізацію інвалідів. Адже досі про них часто говорять як про людей з певним відхилом від так званої норми, нездатних до повноцінного життя. У контексті суспільного ставлення до людей з особливими

потребами

стають

важливими

Визначити, як сучасні медіа, зокрема,

масові

комунікації.

щоденні всеукраїнські газети

говорять про інвалідність і самих інвалідів – мета даної роботи. У даній роботі ми проаналізували, як висвітлюють інвалідність, життя та проблеми інвалідів 4 щоденні всеукраїнські газети – «День», «Сегодня», «Коммерсанть Украина» та «Комсомольская правда в Украине». Для аналізу ми обрали 2012 рік, оскільки, по-перше, прагнули зрозуміти актуальну ситуацію, а по-друге, цього року відбувалися Паралімпійські Ігри у Лондоні. Спорт інвалідів стає все популярнішим у суспільстві, про нього все частіше говорять і на сьогоднішній день Паралімпіада – це важлива спортивна подія для країни. У 2012 році у країнська збірна за кількістю медалей зайняла 4 місце, і цей результат викликав розголос у суспільстві. Отож, ми очікували, що журналісти не лише

висвітлюватимуть

Паралімпіаду,

використають

її

як

інформаційний привід для матеріалів на інші теми. Мета дослідження – визначити, яким чином щоденні всеукраїнські газети протягом 2012 року висвітлювали людей з особливими потребами, інвалідність. Відповідно до мети ми ставимо такі завдання: - Здійснити аналіз відображення життя, проблем інвалідів в Україні у щоденних всеукраїнських газетах; - На прикладах з медіа розкрити основні риси подачі матеріалу на відповідні теми; 5

- Виявити, чи не містять публікації дискримінаційних чи неетичних висловлювань; - Визначити, наскільки часто в газетах публікується інформація про інвалідів; - Визначити головні теми та проблеми, які піднімаються у публікаціях про інвалідів. Об’єктом дослідження є публікації всеукраїнських щоденних газет «День», «Сегодня», «КУ», «КПУ». Для дослідження ми обрали газети, які поширюються на всю країну і виходять з однаковою періодичністю. Предмет дослідження – те, яким чином ці газети висвітлюють інвалідність, життя чи проблеми інвалідів. Для дослідження, відповідно до мети і поставлених завдань, ми обрали метод контент-аналізу. Ми поєднали кількісний (зосереджується на змісті повідомлення) та якісний (фокусується на способі подачі матеріалу) контент-аналіз і таким чином отримали можливість зрозуміти, з якою частотою у газетах з’являються публікації про інвалідів, які теми переважають та як саме вони висвітлені. Актуальність теми. Тема, яку ми досліджуємо, є справді актуальною для українського суспільства, оскільки йдеться про значну частину громадян країни. Дотримання прав інвалідів, забезпечення реабілітації та можливостей інтеграції для них – одне з найважливіших завдань соціальної політики держави сьогодні. Водночас ЗМК відіграють важливу роль у формуванні суспільного ставлення до інвалідів. Тому важливо, щоб у повідомленнях преси не транслювались стереотипи, що вже існують серед людей, а подавалась збалансована, коректна та виважена інформація. Також ЗМК – це важливий засіб впливу на державну політику – висвітлення проблем, з якими щодня доводиться боротися інвалідам, спонукатиме владу їх розв’язувати, приділяти більше уваги цим питанням. 6

У день відкриття Паралімпіади-2012 Всесвітня Служба ВВС організувала обговорення серед своїх читачів про те, чи спорт і самі Паралімпійські Ігри змінюють ставлення суспільства до людей з обмеженими можливостями. Так, Вадим Карпенко, голова виконкому «Конфедерації громадських організацій інвалідів України» в інтерв’ю ВВС Україна сказав, що «Такі висвітлення (у ЗМІ – ред.) для когось є рушійною силою. В тому плані, що хтось, може, десь має негаразди в житті і коли він бачить, що люди з вадами чогось досягають, це може стати поштовхом для праці і для більшого натхнення» [20]. Тобто висвітлення Паралімпіади важливе також для тисяч інвалідів країни, які потребують моделей поведінки для наслідування, прикладів успіху людей з такими ж проблемами, як і у них. Ступінь наукової розробки теми. Висвітлення життя інвалідів у різних ЗМК досліджено у багатьох роботах європейських, американських науковців. В Україні досліджено висвітлення інвалідності у регіональних (черкаських) медіа та роль ЗМІ у висвітленні життєвого успіху осіб з обмеженими можливостями, що є лише частиною нашої теми. Тому, актуальність нашої теми зумовлена ще й її нерозробленістю в українських медіадослідженнях. Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури і джерел. У першому розділі ми розглянули історію сприйняття інвалідів у Західному суспільстві, історію Паралімпіади, особливості медійного висвітлення життя інвалідів та їхньої участі у спорті. У другому розділі ми описали теоретичну основу методів – кількісного та якісного контент-аналізу. Третій розділ містить результати дослідження.

1. Інвалідність та людина з обмеженими можливостями в Україні та Європі У цьому підрозділі ми розглянемо історію сприйняття людей з обмеженими можливостями у західних суспільствах. Це пояснить нам причини головних проблем висвітлення життя інвалідів у засобах масової комунікації сьогодні. Також ми розглянемо, які основні помилки, на думку

інвалідів-активістів

та

дослідників,

роблять

журналісти,

висвітлюючи теми інвалідності, життя людей з обмеженими фізичними можливостями.

Окремо

ми

розглянемо

особливості

висвітлення

Паралімпійських ігор, спортивних змагань для людей з обмеженими фізичними можливостями, оскільки ці Ігри проходили у період, який ми досліджуватимемо, а отже, українські газети мали б висвітлювати їх. 1.1. Визначення інвалідності Згідно з Законом України, інвалідність – це міра втрати здоров’я у зв’язку із стійкими фізичними, психічними, інтелектуальними або сенсорними порушеннями, що заважають особі брати ефективну участь у житті суспільства нарівні з іншими громадянами (Закон №8315 від 31 березня 2011 року) [16]. Інвалід – це особа зі стійкими фізичними, психічними,

інтелектуальними

або

сенсорними

порушеннями,

зумовленими захворюванням, внаслідок травм або уродженими вадами, що заважають її ефективній участі у житті суспільства нарівні з іншими громадянами. Інвалідність – це складне поняття, що поєднує і медичну, і соціальну складові. З медичної точки зору, труднощі інвалідів – у їхніх обмежених можливостях, в той час як соціальна модель висуває припущення, що причина труднощів – в неприйнятті суспільством. Медична модель розглядає інвалідність як певну властивість людини, що виникла внаслідок хвороби чи травми. Натомість соціальна модель розглядає інвалідність не як властивість, а як соціальну проблему, що 8

вимагає в тому числі і політичного втручання [38, 7]. Витоками соціальної моделі інвалідності вважається есе «Критична умова» ("A Critical Condition"), яке у 1966 році написав інвалід Пол Хант. Хант здійснив аналіз, у якому показав, що західне суспільство сприймає інвалідів як «нещасних, даремних, несхожих на інших, пригноблених і хворих», а відтак дискримінує інвалідів. Згодом UPIAS, одна з перших і найбільш впливових організацій, що борються проти дискримінації інвалідів,

розвинула ідеї Ханта і на їхній основі запропонувала своє

трактування інвалідності: «Інвалідність – це перешкода чи обмеження активності, викликане сучасним соціальним устроєм, який приділяє незначну або не приділяє взагалі ніякої уваги людям, що мають фізичні дефекти, і таким чином виключає їх участь в основній соціальній діяльності суспільства». У 1983 році Майк Олівер назвав це визначення та ідеї Ханта «соціальною моделлю інвалідності» [11]. Соціальна модель не заперечує, що люди відрізняються один від одного, однак вважає такі відмінності природними. «Так перед кожним виникає моральна/етична вимога зрозуміти, які відмінності створюють для нас різницю і чому», – пише Дебора Галлагер [39, 2]. На сьогоднішній день, як зазначає Санчез, найкращою моделлю стає поєднання соціальної і медичної моделей – саме на такій ґрунтується Міжнародна класифікація функціонування, обмежень життєдіяльності та здоров’я Всесвітньої організації охорони здоров’я. Необхідно зазначати, що розуміння інвалідності – дуже складне питання, від якого, власне, залежить те, як люди говорять про інвалідність

та

як

ставляться

до

самих

людей

обмеженими

можливостями. Складність часто полягає в тому, що про інвалідність говорять люди без інвалідності, в той час як у більшості країн інваліди досі позбавлені голосу [44, 7]. 9

Зазначимо, що термін «інвалід» на сьогодні використовується і у нормативних і законодавчих актах України, і у офіційних матеріалах ООН, тому у нашій роботі ми вживатимемо це слово поряд з термінами «людина з обмеженими можливостями» або «людина з особливими потребами». 1.2. Історія сприйняття інвалідів у західній культурі Ще

донедавна

західне

суспільство

сприймало

інвалідність

виключно як індивідуальну медичну проблему або особисту трагедію. Концепт «нормальності» у його сучасному значенні виникає в середині ХІХ століття. Він з’вляється у контексті віри в прогрес, що тоді переважала, і стає потужною ідеєю завдяки теорії еволюції. Природа, що пов’язувалася з Творцем, вважалася добром, а протилежне, антонімічне до неї – жахливим. Протилежністю до нормальної людини вважається дефективна людина. Щось ненормальне – це завжди щось, що нижче [44]. У європейській культурі здавна були поширеними забобони та упередження щодо інвалідів, а прихід промислового капіталізму прискорив інституціоналізацію дискримінаційної політики та практики. Так, ліберальний утилітаризм, медикалізація, євгеніка та соціальний дарвінізм підсилили вже укорінені в суспільстві давні страхи та забобони. Разом ці структурні сили, підкріплені інтелектуальним виправданням, проводять дискримінацію інвалідів, видаляючи їх з економічного і соціального життя Європи [29, 33]. Евтаназія, запроваджена німецьким нацистським режимом, підтверджує цю думку: інвалідів сприймали як «дармоїдів», яких вигідніше позбутися. Згодом

ставлення

до

людей

обмеженими

можливостями

поступово покращується. Однією з причин покращення стає зростання кількості цивільного і воєнного населення, пораненого під час війни. Відтак, політики відчувають обов’язок звернути на них свою увагу. Також з розвитком медицини і зростанням добробуту збільшується 10

кількість інвалідів і людей похилого віку. Всі ці фактори сприяють політизації інвалідності. З другої половини ХХ століття у різних країнах Європи та у США починають виникати організації, що борються проти дискримінації інвалідів. Однією з найбільш впливових організацій була UPIAS, Union of the Physically Impaired against Segregation. На думку цієї організації, економічні проблеми інвалідів – це симптом, а не причина того, що суспільство їх не сприймає: «Ми непотрібні, ізольовані та виключені з суспільства. Інваліди, отже, це пригноблені групи. Низькі доходи, на приклад, це лише один аспект пригноблення. Він є наслідком нашої ізоляції та сегрегації в усіх сферах суспільного життя, таких як освіта, робота, мобільність, житло і т.д.» [29, 40]. UPIAS впроваджує соціально-політичне визначення інвалідності, яке відмежовується від біологічного. З біологічної точки зору, інвалідність – це «порушення», тобто відсутність частини або й усієї кінцівки, дефективні кінцівки чи механізм тіла. Під інвалідністю мається на

увазі

недолік

обмеженої

активності,

спричинений

сучасною

соціальною організацією, яка або зовсім, або майже не сприймає людей з фізичними порушеннями і таким чином виключає їх з русла соціальної активності.

Поступово держави приймають закони, що забороняють

дискримінацію інвалідів. Зокрема, у 1971 році Організація Об’єднаних Націй представила свою Декларацію про права розумово відсталих осіб, а у 1975 – Декларацію про права інвалідів, що забезпечує їм всі основні права, в першу чергу право на гідне життя. Інтерес до проблем інвалідів зростав, і зрештою, ООН проголосила 1981 рік Міжнародним роком інвалідів. З 1970-их років соціологи звертають свою увагу на теми інвалідності – раніше ними займалися тільки медики. Поступово виникають різні теорії інвалідності, в американських університетах запроваджують відповідні курси, більшість з яких читають викладачі з 11

обмеженими можливостями. Також у цей час виникають наукові журнали, присвячені темі інвалідності. У 1980-90-их роках ідея «соціальної моделі» мобілізувала багато рухів інвалідів, які боролися проти дискримінації, вимагали створення необхідних для інвалідів умов життя тощо. Також інваліди з’являються у мистецькій площині. Це створює позитивну ідентичність неповносправної людини, а її іншість починає сприйматися як плюс, а не як негатив [38]. Люди

обмеженими

можливостями

небажаними

для

капіталістичної економіки, стверджує Дейвіс [34, 10]. За його словами, оскільки

капіталізм

пропагує

(головним

чином

через

рекламу)

працездатне ідеальне тіло, інваліди знову маргіналізуються. Отже, як бачимо, сприйняття інвалідів суспільством у різний час було різним. Ми описали, як змінювалося це сприйняття, які фактори спричинили до таких змін. 1. 4. Особливості висвітлення життя людей з особливими потребами у засобах масових комунікацій І дослідники, і активісти-інваліди зазначають, що досі у західних суспільствах є значна дискримінація інвалідів. Інваліди, які становлять 15% населення, часто майже не представлені в медіа. Якщо ж про них говорять на телеканалі чи в газеті, то зазвичай це – відображення стереотипів про інвалідів, основаних на міфах і віруваннях минулого, які досі існують в культурі. З одного боку, журналісти ретранслюють наявні стереотипи, показуючи ситуацію в суспільстві, з іншого – відтворюючи їх, впливають на думку громадськості. Емма Браянт, Нік Ватсон та Грег Філо у своєму дослідженні [29] порівняли, як змінилося висвітлення інвалідності у британських газетах у 2004-2005 роках і 2010-2011. Результати дослідження показують, що теми інвалідності почали частіше піднімати у медіа, хоча пов’язано це в першу чергу з політизацією проблеми. В той же час зменшилася кількість 12

статей, які б описували інвалідів з позитивної точки зору, все частіше про умови, в яких вони живуть, почали говорити як про «такі, на які вони заслуговують».

Збільшилася

кількість

статей,

пов’язаних

непрацездатністю інвалідів та шахрайством, з чого робилися висновки про вигоди бути інвалідом. Журналісти використовували зневажливу мову, в тому числі переконували читачів, що це – «вибір способу життя». Також зросла кількість статей, у яких говорилося, що інваліди – це тягар, в першу чергу для економіки [29, 13]. Бернз зазначає, що зазвичай журналісти зображують інвалідів або як нещасних, або – як супергероїв. Журналісти часто використовують це у так званих charity-shows, коли глядача потрібно максимально розчулити. Особливо часто використовується зображення дитиниінваліда у лікарні – це створює міф про те, що інвалідність – це завжди хвороба і нещастя. До того ж, так відбувається, оскільки журналісти сприймають інвалідність з медичної точки зору [29, 18] Втім, дихотомія жалість/героїзм – це не єдині стереотипи про людей з обмеженими можливостями. Бернз називає десяток найчастіше відтворюваних стереотипів у мас-медіа. Розглянемо ці стереотипи. 1. Людина з обмеженими можливостями як об’єкт цікавості або насильства Інваліди часто стають жертва насильства, і медіа охоче висвітлюють такі історії. Окрім укріплення думки про те, що інваліди – це завжди безпомічні, жалюгідні люди, які не в змозі жити без захисту «здорових» людей, цей тип історій також наче підтверджує, що єдиним «справжнім» вирішенням конфліктів з інвалідами є насильство. 2. Образ супер-каліки Інколи інвалідам приписують надзвичайні можливості. На приклад, сліпа людина, з описів у медіа, має неймовірно розвинений слух чи шосте чуття. У деяких мультиплікаційних серіал можна побачити героя на візку, який може розвивати неймовірну швидкість. 13

3. Використання образу інваліда для створення атмосфери Час від часу інвалідів залучають у шоу чи в кіно, зазвичай це мелодрами, таким чином викликаючи цікавість глядачів і створюючи атмосферу таємничості, містики тощо. 4. Використання образу інваліда для комічного ефекту, інвалід як об’єкт глузувань Інваліди були джерелом розваги для не-інвалідів протягом століть і це не викорінено досі. Не можна недооцінювати негативні наслідки таких насмішок для людей з обмеженими можливостями, особливо це стосується дітей. 5. Інвалід як тягар Цей стереотип базується на уявленнях, що всі інваліди є безпомічними, а тому за ними увесь час повинен доглядати не-інвалід. Втім, інваліди часто здатні досягти того ж рівня автономності, що й інші люди. 6. Інвалід як сексуально неповноцінна людина Хибні стереотипи про статеве життя інвалідів були в літературі, мистецтві ще в Античні часи. Цю тему особливо активно висвітлюють таблоїдні ЗМІ. 7. Інвалід як людина, що не може брати участь у повсякденному житті Інвалідів рідко показують як невід’ємних членів спільноти – як студентів, вчителів, батьків. Відсутність таких образів наче каже, що інваліди є нижчими істотами, які повинні бути відділеними від суспільства. 8. Інвалід як образ зла Це один з найстійкіших стереотипів, який найбільше перешкоджає інтеграції інвалідів у суспільство. Класичним прикладом є Ричард ІІІ Шекспіра. Часто цей стереотип стосується людей з обмеженими розумовими

можливостями

–

їх

зображують

як

небезпечних,

непередбачуваних. В погоні за сенсаціями медіа кидають заклики ізолювати таких людей від суспільства. 14

9. Інвалід як свій найбільший ворог Медіа інколи показують інваліда як людину, яка може подолати всі труднощі, як тільки перестане жаліти себе, почне мислити позитивно і діяти. Це особливо помітно на прикладах деяких фільмів. Однак такі погляди суперечать думці традиційної медицини. До того ж, це призводить до психології знецінення, коли інваліди не можуть прийняти свою неповносправність. 10. Інвалід як нормальний Часом медіа висвітлюють інвалідів як звичайних, нормальних людей, яким трапилося мати певні порушення. Однак, якщо інваліди – звичайні люди, тоді логічно буде сказати, що не потрібно боротися проти дискримінації інвалідів. По-друге, у твердженні, що інваліди – «нормальні», але в той же час інші люди, не-інваліди, повинні допомагати їм забезпечувати елементарні життєві потреби, є внутрішні протиріччя [29, 35]. Матеріали про людей з обмеженими можливостями зазвичай напрямлені на сенсаційність, а не на точність. Основна проблема, на думку дослідників Брайянт, Ватсона та Філо, у тому, що про інвалідів говорять не-інваліди, а самі люди з обмеженими можливостями вкрай рідко працюють у ЗМІ [28, 15]. Необхідно зазначити, що, згідно з дослідженнями, у Daily Mail у різні роки історії про інвалідів становили більше 15% всіх життєвих історій, опублікованих у газеті. У жовтій пресі такі показники у певні періоди після 2000 року сягали 29% [28, 20]. Ці показники свідчать про те, що історії життя інвалідів, матеріали про їхні потреби можуть бути успішними і з’являтися у виданні досить часто. Викривлене чи недостатнє висвітлення життя інвалідів має далекосяжні наслідки для їхньої спільноти. Зокрема, у них немає моделі поведінки для наслідування. До того ж, негативні чи просто неправдиві стереотипи суспільство переносить з однієї людини на всю групу, при 15

цьому лише збільшуючи й так велику відстань між «звичайними» людьми та тими, хто має особливі потреби. Фокусування журналістів на успіху інвалідів для інших, менш успішних, часто означає, що вони не можуть бути тими, ким є [45, 40]. Як стверджують автори черкаського посібника для ЗМІ з етики написання

матеріалів

про

людей

особливими

потребами

«pressABILITY», головний стереотип, що увесь час повторюється у вітчизняних газетах, – що «людина з інвалідністю випадає з нормального суспільства, переходить до існування в паралельній реальності, де вона залишається практично сам на сам з власними хворобами, перманентною нестачею грошей та необхідністю оббивати пороги кабінетів» [43]. Автори посібника зазначають, що фізичні обмеження не нівелюють розуму чи таланту, здатності спілкуватися і брати активну участь у суспільному житті. Однак, для ЗМІ є багато переваг, щоб відмовитися від описаних від вище стереотипів. Персонажі-інваліди можуть запропонувати нові способи подачі давніх тем, нові сюжетні лінії. Також так медіа зможуть впливати на соціальну політику і суспільне ставлення до інвалідів. 1.5. Інваліди та спорт Вважаємо важливим для нашого дослідження розглянути тему спорту людей з обмеженими можливостями. Це питання потребує уваги, оскільки у період, який ми досліджуємо – 2012 рік – відбувалися Паралімпійські ігри на яких українські спортсмени зайняли 4 місце, тому, відповідно до нашої гіпотези, цю тему активно висвітлюватимуть українські газети. Паралімпійські ігри – це міжнародні спортивні змагання для інвалідів (окрім людей з проблемами слуху). Традиційно проходять після Олімпійських ігор, а з 1998 – на тих же аренах, що й Олімпійські ігри. У 2001 році ця практика була закріплена згодою між Міжнародним 16

Олімпійським комітетом та Міжнародним паралімпійським комітетом. Літні Паралімпійські ігри, змагання для спортсменів з обмеженими фізичними можливостями, вперше пройшли у 1960 році. З 1976 року проходять і зимові Паралімпійські ігри. Україна вперше взяла участь в Паралімпійських іграх у 1996 році [6, 5]. Літні Паралімпійські ігри-2012 пройшли в Лондоні, з 29 серпня по 9 вересня. У них взяли участь спортсмени зі 166 країн, в тому числі 151 людина – з України. У підсумки Україна зайняла 4 місце, здобувши 32 золоті, 24 срібні, 28 бронзових медалей. Незважаючи на стереотипи і суспільну думку, багато людей з обмеженими можливостями не розглядають своє тіло як абсолютно слабке, тендітне і недосконале [34, 70]. Можливо, це пояснює, чому вони все активніше беруть участь у спорті. У Паралімпійських іграх щоразу зростає кількість учасників-дебютантів: з 1996 року в іграх взяло участь більше трьох тисяч спортсменів зі 103 країн [3, 5]. Участь у таких престижних змаганнях руйнує багато стереотипів щодо інвалідів. Хоча, не можемо не зазначити, що більшість вболівальників і працездатних спортсменів сьогодні не можуть уявити інваліда на Олімпійських іграх на одному рівні із працездатними спортсменами. Спорт для інвалідів люди сприймають як нижчий від звичайного, а спортсмени-інваліди говорять про стигматизацію – за їхніми словами, на них дивляться лише з точки зору їхньої інвалідності [34, 72]. Щодо висвітлення спорту інвалідів у медіа, зазначимо, як пишуть Брайянт, Ватсон та Філо, за останні десять років медіа стали висвітлювати спортивні події для інвалідів частіше, ніж раніше, але все одно досить рідко [28, 17]. До того ж, репортери досі зосереджуються на «інвалідах» замість «спортсменів», а їхні перемоги висвітлюються як соціальні події. Паралімпійські ігри, якщо порівняти їх з Олімпіадою, отримують мізерне висвітлення в ЗМІ. Багато журналістів не вважають спорт інвалідів власне спортом [34,75]. 17

Отже, у цьому підрозділі ми побачили, що висвітлення спорту інвалідів у медіа потребує осмислення – оскільки, на думку дослідників та організацій, що захищають інвалідів, це висвітлення є надто мізерним і потребує змін. Зокрема, важливо, щоб журналісти дивилися на спортсменів-інвалідів власне як на спортсменів, а не лише як на інвалідів.

2. Методологічні основи дослідження 2.1. Метод контент-аналізу. Визначення та історія методу Для дослідження особливостей висвітлення проблем людей з обмеженими можливостями в українських щоденних газетах ми обрали метод контент-аналізу. Цей метод дає можливість зрозуміти, як саме зображують інвалідів у газетах, які сторони їхнього життя висвітлюють. У цьому розділі ми розглянемо особливості методу, його історію, принципи застосування контент-аналізу. Також ми опишемо вибірку і аналіз даних нашого дослідження, сформулюємо його гіпотезу та дослідницьке питання. Контент-аналіз – це якісно-кількісний метод дослідження, який використовують для дослідження написаних, вимовлених чи візуальних комунікаційних повідомлень. Контент-аналіз – це емпіричний метод, що аналізує як очевидний, так і прихований зміст комунікативного повідомлення через класифікацію, складання таблиць, оцінку символів, тем тощо [42, 13]. Термін «контент-аналіз» почали використовувати наприкінці ХІХ початку ХХ століття американські журналісти і вчені Дж. Спід та Д. Уілкокс – у 1893 році Дж. Спід опублікував статтю «Чи дають тепер газети новини?», у якій аналізував наповнення нью-йоркських газет. З часом метод ставав все популярнішим серед науковців, зокрема, завдяки працям таких дослідників, як М. Уіллі, Б. Метьюз, С. Кінгсбері, А. Кларк, Г. Харт, Дж. Вудворд. Г. Лассвелл та О. Джордж вивчали використання пропагандистських технік у мас-медіа США, Великої Британії та Німеччини під час двох світових воєн [24, 17]. Метод розвивається: розширюються сфери застосування контент-аналізу, хоча метод виник як кількісний, з часом виникає і якісний контент-аналіз, застосовується комп’ютерний аналіз. У 1950-60 роках контент-аналіз поширюється на лінгвістику, соціологію, історію, культурологію, літературознавство, 19

політологію та інші галузі науки. З 1970-их років метод активно використовують у рекламі та маркетингу. У пострадянських країнах, в тому числі і в Україні, розвиток цього методу відбувся значно пізніше, аніж на Заході. Зокрема, наприкінці 1980-их років у колективній монографії Інституту філософії АН УРСР «Масова інформація і громадська думка молоді» був розділ «Метод контент-аналізу тексту» Н. Костенко. Там було проаналізовано 80 номерів газет «Комсомольская правда» і «Комсомольское знамя». На сьогодні контент-аналіз із науки проникає у всі сфери життя, втім, саме його найчастіше використовують для медіа-досліджень. В. Іванов стверджує, що контент-аналіз «дає можливість простежити і точно визначити спрямованість будь-якого засобу масової інформації» [7, 12]. 2.2. Застосування методу Бернард Берельсон, який у 1952 році видав книгу «Контент-аналіз у комунікаційних дослідженнях», досі вважається класиком цього методу [17,

371].

Він

«об’єктивний,

сформулював

систематичний

таке і

визначення

кількісний

опис

контент-аналізу: явного

змісту

комунікації» [31, 54]. За визначенням В. А. Ядова, контент-аналіз - це преведення масової текстової інформації в кількісні чи якісні показники, з їх подальшою обробкою [26, 272]. Контент-аналіз як метод соціального дослідження виник ще в кінці 19 століття, та перші дослідження, що претендують називатися науковими, були проведені уже на початку ХХ століття. Основні визначення та операції контент-аналізу були розроблені Лассуєллом та Берельсоном [17, 373]. Хоча на початку свого існування метод контент-аналізу вважався виключно

кількісним

метод

дослідження,

сьогодні

розрізняють

кількісний та якісний контент-аналіз. Кількісний аналіз досліджує, що говориться, а якісний – як саме говориться. Однак, ми погоджуємося з 20

думкою певних дослідників, що найдоречніше буде визначати контентаналіз як кількісно-якісний метод, тому що він дає можливість не тільки підрахувати частоту вживання у тексті певних характеристик, але й визначити, який сенс стоїть за цими характеристиками [17, 374]. Перші дослідження з контент-налізу були проведені саме в царині масової комунікації. Це підтверджує доцільність використання саме цього методу у проведенні різноманітних досліджень, пов’язаних зі ЗМІ. З часом поле застосування контент-аналізу значно розширилося. На сьогодні контент-аналіз вважається ефективним для аналізу ставлення до різних груп населення [26, 277] Аналіз повідомлень ЗМІ належить до аналізу документів. Варто зазначити, що повідомлення ЗМІ належать до особливої групи документів [17, 385]. За джерелом інформації, повідомлення ЗМІ можуть бути як первинними

(інтерв’ю

певною

особою,

аналітичний

матеріл,

журналістське розслідування), так і вторинними (передрук з інших видань, недостовірні джерела інформації). Головними вимогами до контент-аналізу, за В. А. Ядовим, є: -

об’єктивність. Основною вимогою до об’єктивності є -

отримання таких даних, щоб інші дослідники, що працюватимуть з даним матеріалом отримали такі самі дані. -

систематичність. Ніяка інформація, що має відношення до

теми, не має випадати з поля зору дослідника. -

вимірюваність. Мова йде про врахування всіх елементів, що є

вагомими для розуміння результату. Хоча, контент-аналіз є, в основному, кількісним методом дослідження, застосовуються і елементи якісного аналізу, особливо, у випадках коли проблеми, що підлягають аналізу, важко виміряти. В. А. Ядов виділяє такі типи контент-аналізу:

- прямий/непрямий. При прямому аналізі дослідник підраховує кількість інформації втакому вигляді, в якому вона є. Непрямий аналіз дозволяє виявити підтекст закодований в тому чи іншому тексті. - Структурний аналіз. Деякі слова та символи не можуть просто підраховуватися, без врахування контексту, в якому вони були вжиті. Тому, бажано намагатися оцінувати всі слова у тесті, з урахуванням контесту, тоді це приведе до більш об’єктивних результатів [26, 217]. У даному дослідженні буде використовуватися структурний аналіз, оскільки цей метод дозволяє точніше визначити всі закономірності висвітлення проблем інвалідів у ЗМІ. Головне завдання контент-аналізу – «розкодувати» повідомлення, зрозуміти, що хоче сказати мовець, яким чином він досягає своєї мети і як на це реагує аудиторія. Контент-аналіз робить висновки про те, хто створив повідомлення, для кого, а також про сам зміст цього повідомлення. Застосовуючи контент-аналіз, дослідник ділить текст на значно менші категорії з контенту. Б. Берельсон описав 17 цілей, яких можна досягти, використовуючи контент-аналіз. Назвемо лише деякі з них: - опис тенденцій при зміні змісту комунікативних процесів; - порівняння різних ЗМІ; - виявлення використання прийомів пропаганди; - виявлення фокусів уваги індивідів, груп і соціальних інститутів; - виявлення настанов,

інтересів і цінностей різних груп населення і

суспільних інститутів [31, 145]. Дещо пізніше О. Ольсті виділяє сім запитань, відповіді на які може дати контент-аналіз: - опис тенденцій; - виявлення взаємозв’язків між характеристиками та повідомленням тексту; - наскільки текст відповідає стандартам комунікацій; 22

- аналіз методів переконань (пропаганди); - виявлення взаємозв’язків між характеристиками повідомлення та аудиторією, для якої його підготували; - аналіз стилю; - опис зразків комунікації [40, 35]. Серед переваг контент-аналізу Іванов називає такі: -

об’єктивність

систематичність

кількісний характер

метод не вимагає фінансових витрат

метод не потребує втручання у життя людей

дає можливість опрацювати великий обсяг матеріалів

сприяє розумінню контексту [7, 76]. На даний час, хоча дослідники і сперечаються про ефективність лише

описового контент-аналізу, все ж цей метод «широко використовується як дослідницька техніка з широким полем застосувань» [24, 76]. Виходячи з аналізу конкретних прикладів, Р.Уіммер і Дж.Домінік ідентифікують п'ять основних цілей контент-аналізу: - опис зразків або тенденцій у медіавідображеннях; - перевірка гіпотез щодо політики або цілей медіа- виробників; - порівняння змісту медіа з реальним світом; - оцінка представлення специфічних груп населення в - суспільстві; - формування висновків щодо ефектів медіа [48, 70]. Серед недоліків методу називають значні витрати часу, прив’язаність до обраної термінології та категорії дослідження, спрощення процедури дослідження та можливу нестачу відповідних повідомлень.

За допомогою контент-аналізу можна визначити, скільки уваги ЗМІ приділяють певним темам, простежити, які теми відсутні, а які – присутні у медіа-просторі. Обраний для дослідження метод дозволяє проаналізувати, як висвітлюють інвалідність, проблеми інвалідів українські щоденні газети. За допомогою кількісного контент-аналізу ми визначимо, як часто у щоденних газетах з’являються публікації про інвалідність, життя людей з особливими

потребами.

Натомість

якісний

контент-аналіз

ми

використовуємо, щоб зрозуміти характер цих публікацій. Об’єктом вивчення

контент-аналізу

інформаційні

матеріали

щоденних

всеукраїнських газет «День», «Сегодня», «Комсомольская правда в Украине», «Коммерсанть Украина» за 2012 рік. Ці матеріали доступні, основний критерій відбору – вони повинні стосуватися інвалідності, життя інвалідів. 2.3. Дослідницьке питання, гіпотеза Основна мета нашого дослідження – визначити, як українські щоденні газети висвітлюють життя, діяльність, проблеми людей з особливими потребами. Тому дослідження повинно відповісти на такі питання: - Як часто в українських газетах з’являється інформації про інвалідність чи людей з особливими потребами? - Як газети висвітлюють інформацію про людей з особливими потребами? - У яких рубриках публікуються матеріали про людей з особливими потребами? - Чи героїзують/віктимізують інвалідів у своїх публікаціях автори газет, які ми досліджуємо? В межах даного дослідження ми повинні визначити: - кількість публікацій, що стосуються людей з обмеженими можливостями, в означений проміжок часу у досліджуваних ЗМІ; 24

- на чому акцентують автори публікацій на відповідні теми; - які події стають інформаційними приводами для висвітлення проблем людей з обмеженими можливостями; - чи є публікації про людей з обмеженими можливостями емоційно забарвленими; - чи досліджувані публікації повторюють схеми-шаблони, описані у розділі I; Гіпотези, які дослідження має на меті спростувати чи підтвердити: - Матеріали про людей з обмеженими можливостями публікуються у рубриці «Суспільство» навіть якщо йдеться про культурні або спортивні події; - Українські газети приділили мало уваги Параолімпійським іграм2012; - У газетах «Сегодня» та «КПУ» про інвалідів переважатимуть новини кримінального характеру. 2.4. Вибірка, аналіз даних Кількісний контент-аналіз дає змогу простежити динаміку публікацій на тему, яку ми досліджуємо, зрозуміти, у яких рубриках найчастіше пишуть про людей з обмеженими можливостями, а також публікації яких жанрів

переважають.

Натомість

якісний

контент-аналіз

дозволяє

проаналізувати, як саме медіа висвітлюють ці теми. Для аналізу ми обрали 4 щоденні всеукраїнські газети: «День», «Сегодня», «КУ», «КПУ». Ми обрали газети за принципом періодичності (кожна з них є щоденною) і поширення (кожна – всеукраїнська). Розглянемо коротку інформацію про кожну з газет: «День» —

щоденна

всеукраїнська

газета

суспільно-політичної

тематики, що містить як поточні новини, так і аналітичну інформацію. Виходить трьома мовами (українською, російською, англійською). 25

Заснована у 1996 році, головний редактор – Лариса Івшина. Тираж – 62500 примірників 1. «Сегодня» — щоденна всеукраїнська суспільно-політична газета. Виходить російською мовою. Заснована у 1997 році, головний редактор – Ольга Гук. Тираж – 155000 екземплярів 2. «Коммерсантъ Украина» — щоденна ділова суспільно-політична газета. Виходить російською мовою. Заснована у 2005 році, головний редактор – Валерій Калниш. Тираж – 13 300-15 000 примірників 3. «„Комсомольская правда“ в Украине» — щоденна всеукраїнська газета, тематика: політика, економіка, культура, суспільство. Виходить російською мовою. Заснована у 1996 році, головний редактор – О. Богданова. Тираж 144000 примірників 4. Ми виділили статті, що стосувалися інвалідності, за період з 1 січня до 31 грудня 2012 року. Такі статті ми шукали за такими словами (включаючи спільнокореневі та форми слів): «інвалід», «людина з обмеженими можливостями», «людина з особливими потребами», «неповносправний»,

«ДЦП»,

«сліпий»,

«глухий»,

«німий»,

«психічнохворий», «Паралімпійські ігри», «каліка», «неповноцінний», «дефект», «розумово неповноцінний», «розумово відсталий», «людина із затримкою розвитку», «даун», «божевільний», «людина з душевним розладом», «людина з проблемами зору», «людина, яка не бачить», «людина, яка не чує», «спинальник», «опорник», «шийник», «візочник». Ми не беремо до уваги ті публікації, у яких ключові слова нашого пошуку вживаються у переносному значенні чи не стосуються інвалідності. Ми брали до уваги усі матеріали, що відповідали нашій темі, незалежно від жанру, не враховуючи листи в редакцію. Так, у газеті «КУ» 1

http://day.kiev.ua/uk http://www.segodnya.ua/ 3 http://www.kommersant.ua/ 4 http://kp.ua/ 2

є рубрика «Из свежей почты», де публікуються оголошення про збір коштів на лікування різних людей, в основному дітей, і у цій рубриці йдеться в основному про інвалідів чи небезпеку інвалідності, однак ця рубрика не підпадає під наш аналіз. Однак, рубрика «Юрликбез» газети «Сегодня», де публікуються відповіді на запитання читачів, підпадає під кількісний аналіз, оскільки у такій формі у газеті подано багато корисної для людей з обмеженими можливостями та їхніх близьких інформації. Аналогічно – рубрика «Спроси у «КП» газети «КПУ». Щоб провести дослідження, використовуючи метод контент -аналізу, дослідникові необхідно виробити програму дослідження, сформулювати гіпотезу і мету аналізу. Визначивши об’єкт аналізу, принципи вибірки, часові та територіальні рамки аналізу, дослідник повинен виробити категорії

та

одиниці

дослідження

створити

інструкцію

для

кодувальника. Після кодування результатів дослідник опрацьовує їх та Щоб провести контент-аналіз, ми визначили категорії

інтерпретує.

(змінні) дослідження, а саме: 1. Дата публікації – ця категорія дає нам змогу простежити динаміку висвітлення тим, пов’язаних з життям людей з обмеженими можливостями, визначити події та дати, які українські газети висвітлювали найбільш інтенсивно (згідно з нашою гіпотезою, такою подією мали б стати Паралімпійські ігри-2012, на яких українські спортсмени здобули чимало перемог); 2. Рубрика – ця категорія покаже теми, з якими рубриками журналісти пов’язують людей з обмеженими можливостями; 3. Жанр публікації – ця категорія дозволить визначити глибину висвітлення теми. Під «жанрами» маємо на увазі такі: новина, кореспонденція, стаття, інтерв’ю, репортаж, нарис, замітка, звіт, рецензія; 4. Тема

матеріалу

–

ця

категорія

дозволить

систематизувати

публікації. 27

Відповідно до перерахованих елементів дослідження, ми склали кодувальну таблицю з таких пунктів: 1. Заголовок 2. Дата публікації 3. Рубрика 4. Жанр матеріалу 5. Тема матеріалу 6. Характер зображення людей з з обмеженими можливостями 7. Особливості висвітлення. За допомогою кодувальної таблиці ми здійснили кількісний та якісний контент-аналіз. Необхідно зазначити, що дане дослідження має певні обмеження. Зокрема, через невеликі часові рамки дослідження (1 рік), ми не маємо змоги простежити, чи збільшується або зменшується кількість матеріалів про людей з особливими потребами, а також чи змінюється спосіб висвітлення відповідних тем. Кількість матеріалів про інвалідів щомісяця у кожній з обраних нами газет надто невелика, щоб простежити такі зміни протягом року. Також ми не ставили собі за мету проаналізувати вплив публікацій на аудиторію – як на усю аудиторію видання, так і на людей з обмеженими можливостями зокрема. Втім, варто зазначити, що такі дослідження дозволили би ширше подивитися на проблему. Також кількість видань, які ми обрали, – чотири – не дозволяє говорити про загальну ситуацію з висвітленням життя людей з особливими потребами в Україні. Отже, у цьому розділі ми проаналізували метод, який обрали для нашого дослідження, – контент-аналіз. Контент-аналіз – це якіснокількісний метод дослідження, який використовують для дослідження написаних, вимовлених чи візуальних комунікаційних повідомлень, емпіричний метод, що аналізує як очевидний, так і прихований зміст комунікативного повідомлення через класифікацію, складання таблиць, 28

оцінку символів, тем тощо. Ми визначили, що саме цей метод

дає

можливість зрозуміти, як саме зображують інвалідів у щоденних газетах, які сторони їхнього життя висвітлюють. Поєднання кількісного та якісного контент-аналізу дозволить зрозуміти, як часто у досліджуваних виданнях з’являються публікації про людей з особливими потребами. У цьому розділі ми коротко описали історію методу, вимоги до дослідження з застосуванням цього методу, його переваги та недоліки. Ми

описали

процедуру

нашого

дослідження,

визначили

наше

дослідницьке питання та гіпотези.

3. Результати дослідження 3.1. Кількість матеріалів У цьому розділі ми проаналізуємо висвітлення тем, пов’язаних з інвалідністю, у щоденних всеукраїнських газетах

«День», «Сегодня»,

«КУ», «КПУ». Зокрема, нас цікавить, як часто у газетах публікуються матеріали про інвалідів, до яких жанрів вони належать, у яких рубриках з’являються, які події стають інформаційними приводами для матеріалів. Також ми розглянемо, які проблеми піднімають відповідні публікації та як саме описують інвалідів. Ми проаналізуємо етичні аспекти публікацій. Отже, в результаті дослідження ми виявили 192 публікації, у яких більшою чи меншою мірою йшлося про людей з обмеженими можливостями та інвалідність. У 116 публікаціях про інвалідів згадувалося лише дотично, тому ці публікації ми вважаємо «не релевантними», оскільки ні інвалідність, ні життя інвалідів не були їхньою темою. Отже, протягом року у досліджуваних нами газетах з’явилася така кількість матеріалів, так чи інакше пов’язаних з нашою темою: «День»

«КУ»

37 – усього публікацій

41 – усього публікацій

20 – релевантні

4 – релевантні

17 – не релевантні

37 – не релевантні

«Сегодня»

«КПУ»

54 – усього публікацій

66 – усього публікацій

20 – релевантні

38 – релевантні

34 – не релевантні

28 – не релевантні

Як бачимо з таблиці, найбільше матеріалів про людей з особливими потребами – у газеті «КПУ». У «КПУ» також найбільше релевантних матеріалів. Хоча найменша кількість усіх матеріалів – у газеті «День», однак в той же час у цій газеті значна кількість релевантних матеріалів. 3.2 . Теми матеріалів Протягом 2012 року газета «КУ» опублікувала 4 матеріали, які ми визначили релевантними (тут і далі аналізуємо лише релевантні матеріали). Зокрема, у газеті піднято такі теми: - Медицина – 1 (інтерв’ю з хірургом Інституту патології суглобів і хребта ім. Ситечко Дмитром про сколіоз ("Точное количество больных сколиозом в нашей стране неизвестно" за 28 вересня); - Паралімпіада – 2 (кореспонденція про результати українських спортсменів на Паралімпіаді («Украинцы получили медальный зачет», 10 вересня, рубрика «Спорт»), кореспонденція про те, що Віктор Янукович прийняв призерів Паралімпійських ігор («Встреча на чемпионском уровне», 18 вересня); 31

- Захист

прав

інвалідів

–

(кореспонденція

про

те,

що

Європейський суд з прав людини виніс рішення у справі Богдана Савицького

(27

липня).

Богдан

Савицький

скаржився,

що

внаслідок жорстокої поведінки міліції, став інвалідом).

У своїх публікаціях (20 релевантних матеріалів) газета «Сегодня» підняла різні проблеми, зокрема, такі: - Безбар’єрне середовище – 3 (стаття «Донецк накануне Евро-2012: в аэропорту нет лифта, проблема с табличками и персоналом, а "Арена" - готова» за 28 березня, «Бизнесмен не дает колясочнице построить пандус, так как ему "не будет светить солнце"» за 27 січня,

«В

Днепре

открыли

суперсовременный

переход

со

светодиодами» за 14 вересня); - Умови життя в інтернатах для інвалідів – 2 (стаття «В украинском интернате инвалидов вынуждены привязывать к кровати, а одна няня кормит 14 детей» за 21 грудня, «15 добрых дел от «Сегодня»: о чем мечтают дети в украинских детдомах» за 29 жовтня); - Працевлаштування інвалідів, інтеграція у суспільство – 2 («Закон о занятости даст льготы работодателям и должен помочь молодым» за 7 липня, «Глухие украинцы получают дипломы программистов, а незрячие – экономистов» за 4 січня);

- Медицина – 1

(«Уникальная операция: впервые в Украине

женщине вживили имплантат слуха» за 19 червня); - Благодійність, спрямована на допомогу інвалідам – 4 («В помощь детям перечисляют деньги, снимают клипы и собирают из деталей компьютеры» за 7 грудня, «Экс-музыкант групп "Браво" и "Воскресенье"

лечит

деток

ДЦП

музыкой

флейты

колокольчиков» за 17 лютого, «15 добрых дел от «Сегодня»: о чем мечтают дети в украинских детдомах», «Мечты одесских детейсирот: кепка «Шахтера», живая кукла и суперкар» за 19 грудня); - Паралімпіада, спорт – 3 («Губернатор Донецкой области пригрозил чиновникам инвалидным креслом» за 15 серпня, «Слепой

спортсмен

из

Одессы

стал

чемпионом

мира

по

пауэрлифтингу» за 7 грудня, «Киевлянка сделала прыжок в мечту» за 10 вересня); Також у газеті публікується багато інформації про пільги, юридичні нюанси тощо у формі відповідей юриста на запитання читачів. У цій рубриці часто бачимо інформацію про інвалідність – пільги, нарахування пенсії тощо.

Автори газети «День» у своїх публікаціях (всього 20 релевантних) піднімали такі проблеми: - Дотримання прав людей з особливими потребами – 2 (інтерв’ю з директором групи демократичного врядування ООН Джералдін 33

Фрейзер-Молекеті «Про гендерну рівність, молодь і урбанізацію» за 28 листопада, «Планета Земля – погляд з інвалідного візка» за 28 березня); - Умови життя в інтернатах для інвалідів, усиновлення дітейінвалідів – 1 (інтерв’ю «Отець Андрій Нагірняк: «Ставлення до неповносправних як лакмусовий папірець нашого суспільства» за 21 серпня); - Реабілітація,

інклюзивне

навчання,

працевлаштування

інвалідів, інтеграція у суспільство – 14 (інтерв’ю «Отець Андрій Нагірняк: «Ставлення до неповносправних як лакмусовий папірець нашого суспільства» за 21 серпня, «Планета Земля – погляд з інвалідного візка» за 28 березня, «Особливе коментування» за 20 червня, «Українські студенти «озвучили» жести» за 24 квітня, «Бойовий гопак як спосіб життя» за 7 грудня, «Висока мода — для жінок-інвалідів» за 25 липня,

«Барви життя-2012» назвали

переможців» за 6 грудня, «Математика без цифр» за 6 грудня, «Синдром державної байдужості» за 22 березня, «Параолімпійці готові нас надихати» за 29 травня, «Львівський студент розробляє комп’ютерні ігри для дітей із ДЦП» за 18 січня, «Діти із ДЦП збираються на море» за 17 травня, «Які труднощі постали перед людьми, які повернулися з війни інвалідами» за 13 квітня, «Подолання страху» за 3 жовтня); - Безбар’єрне середовище – 4 («Планета Земля – погляд з інвалідного візка» за 28 березня, «Особливе коментування» за 20 червня, «Потрібний міст. Але чи в потрібному місці?» за 28 вересня, «Донецьк — серед лідерів в Україні, який має кращі умови для людей із обмеженими можливостями» за 5 жовтня); - Політична, громадська активність інвалідів – 1 («Планета Земля – погляд з інвалідного візка» за 28 березня); 34

- Паралімпіада, спортивні події – 4 («А ще кажуть, що в країні немає на кого рівнятися...» за 11 вересня, «Рівненщина прийматиме Кубок України зі спортивних танців на візках» за 12 червня, «Надiленi силою» за 21 вересня, «Уперше в Україні відбудеться чемпіонат світу з бочче» за 4 жовтня); - Медицина – 2 («Як не нашкодити тим, у кого болить душа?» за 20 квітня, «Проти «реформування» педіатрії» за 30 травня);

Газета «КПУ» на своїх сторінках піднімає такі проблеми (всього 32 релевантні публікації): - Дотримання прав людей з особливими потребами – 3 («Первый в Украине процесс против аптек без пандусов закончился победой днепропетровца» за 29 грудня, «Александру Мокину запретили пройти в ресторан только из-за того, что он был в инвалидной коляске» за 5 травня, «Серебрянную призерку Паралимпиады-2012 унизили в Днепропетровском аэропорту из-за её ограниченных возможностей» за 27 вересня); - Пільги – 1 («Ветеранов ждут повышения социальных виплат» за 2 листопада); - Реабілітація,

інклюзивне

навчання,

працевлаштування

інвалідів, інтеграція у суспільство – 4 («Анатолий Присяжнюк 35

вручил жителям Киевщины ключи от автомобилей» за 19 червня, «Инвалидов Киевщины обеспечивают автомобилями» за 9 серпня, «Кабмин

намерен

решить

"безнадежно

вечные"

проблемы

шахтеров» за 11 липня, «Девушка, которая ходит на руках, стала лучшим парикмахером района» за 5 травня) - Безбар’єрне середовище – 2 («Первый в Украине процесс против аптек без пандусов закончился победой днепропетровца» за 29 грудня, «Серебрянную призерку Паралимпиады-2012 унизили в Днепропетровском

аэропорту

из-за

её

ограниченных

возможностей» за 27 вересня) - Паралімпіада, спортивні події – 12 («Тарханкут превратят в дайвкурорт для инвалидов» за 8 травня, «Сын чемпиона Паралимпиады Руслана Катышева просит отца: "Папа, возьми меня с собой на работу!"» за 14 вересня, «Четыре медали Романа Павлика» за 10 вересня,

«Мама

паралимпийского

чемпиона

Юрия

Царука:

"Именно спорт помогает сыну преодолевать ДЦП"» за 4 вересня, «Двукратный чемпион Паралимпиады – 2012 Юрий Царук: "Африканский соперник хотел меня унизить, а в итоге настроил на победу"» за 13 вересня, «Медали в коробках из-под обуви» за 24 вересня, «Серебрянную призерку Паралимпиады-2012 унизили в Днепропетровском

аэропорту

из-за

её

ограниченных

возможностей» за 27 вересня, «Украинских спортсменов на Паралимпиаде едва не оставили без медалей из-за экипировки» за 14 вересня, «Луганский рекордсмен-паралимпиец оставил без денег названую мать?», «Герои Паралимпийских игр сыграли свадьбу» за 23 вересня,

«Мама паралимпийской чемпионки Кристины

Юрченко: "О проблемах со здоровьем дочери не догадывались даже тренеры"» за 14 вересня, «Мама олимпийской чемпионки Ксении Ботурчук: "После ДТП врачи запретили дочке заниматься спортом"» за 11 вересня, «Аистенок для Кевина» за 10 вересня); 36

Окрім цього, у газеті «КПУ» часто публікуються особисті історії інвалідів, не прив’язані до жодного інформаційного приводу чи певної теми. Також у цій газеті ми виявили значну кількість матеріалів про інвалідів у рубриці «Происшествия» (наприклад, «В Донбассе отецинвалид похитил собственного 10-месячного сына. Теперь ему грозит 3 года тюрьмы» за 14 жовтня, «В Черкасской области инвалид убил ребенка сосной. На малышку упало спиленное дерево» за 3 жовтня).

Тепер, коли ми визначили кількість матеріалів на певні теми у кожній з газет, які ми аналізуємо, можемо визначити, які теми домінують у публікаціях про інвалідів у даних медіа:

Як бачимо, більшість тем стосуються або реабілітації, інтеграції інвалідів, або спорту, Паралімпійських ігор, які, зрештою, часто теж є елементом інтеграції чи реабілітації. 3.3.Особливості висвітлення спорту інвалідів У цьому розділі ми проаналізуємо висвітлення спортивних подій інвалідів, зокрема, Паралімпійських ігор-2012. Варто зазначити, що газета «КУ» описала Паралімпіаду, не акцентуючи на інвалідності її учасників. Так, у матеріалі «Украинцы получили медальный зачет» автор Сергій Мельник вказує на діагнози спортсменів всередині тексту, але подає це як додаткову, необхідну, але не основну інформацію про них. Цей матеріал описує інвалідів як таких же спортсменів, що й олімпійці. Важливо, що автор жодного разу не вживає слова «інвалід». Також цю тезу підтверджує порівняння, що є у тексті, Наталі Прологаєвої, яка виграла на Паралімпіаді три золоті і одну бронзову медалі з плавання, з Яною Клочковою: «В Лондоне Прологаева установила мировой рекорд на дистанции 200 м комплексом — дисциплине, в которой на Олимпиаде-2000 в Сиднее с мировым рекордом победила Яна Клочкова». У газеті «День» історія Наталі Прологаєвої подається поряд з історією іншої жінки, Ольги Цеюкової, яка «втілила в життя «втечу з Алькатрасу», подолавши 1,5 милі крижаної води від острова з однойменною тюрмою до берегів Сан-Франциско». Як пояснюється у газеті, цих двох жінок «об’єднують внутрішня сила і сміливість змінювати себе та світ». У матеріалі «Встреча на чемпионском уровне» газети «КУ» автор Сергій Сидоренко у деталях описує зустріч спортсменів з Президентом України, в тому числі виступ голови Параолімпійського комітету Валерія Сушкевича, у якому він описує багато проблем, з якими змушені боротися паралімпійці та й усі інваліди. Втім, детальніших публікацій 38

хоча б про одну з цих проблем у газеті протягом наступних чотирьох місяців не було. У кількох матеріалах газети «День» автори акцентують на тому, що інваліди – це сильні духом люди. Це особливо яскраво на прикладі матеріалів про Паралімпійські ігри. Зокрема, у статті «А ще кажуть, що в країні немає на кого рівнятися...» Оксана Миколюк так пише про паралімпійців: «У кого депресія, у кого немає настрою, все обридло і десь загубився сенс життя, поспостерігайте за тим, як стають чемпіонами світу інваліди, як вони борються, як вони долають самі себе, подивіться на їхні емоції, на їхні вирази обличчя, зрозумійте, як вони цінують кожен день, кожен шанс, який дає життя». Щоб підсилити подвиг спортсменів-інвалідів, авторка поєднує їхні перемоги з перемогою Віталія Кличка у поєдинку з Чарром, що відбувся напередодні написання матеріалу. Ці перемоги авторка зумисне протиставляє: якщо у перемозі Кличка ніхто не сумнівався, «то зовсім інші переживання давали нам перемоги українських паарлімпійців. Адже одна справа спостерігати за боєм молодого, повного сил, красивого спортсмена-політика,

зовсім

інша

—

слідкувати

як

самостверджуються люди з фізичними обмеженнями». Можливо, авторка прагнула лише ще раз підкреслити досягнення паралімпійців, однак у неї вийшло протиставлення: молодий, повний сил, красивий спортсмен – і людина з фізичними обмеженнями. Таким чином, вона наче заперечує, що і інвалід може бути молодим, повним сил та красивим. На особливій силі волі, силі духу акцентує і Тетяна Ільницька, авторка іншого матеріалу про спорт інвалідів – «Бойовий гопак як стиль життя». Як закінчення, останнє речення статті вона наводить слова Петра Велінця, який розробив методику тренувань, в тому числі і для дітей з обмеженими можливостями: «Такі методики, як, скажімо, босоніж 39

ходити по склу, застосовуються з різною метою. Однак це передусім спосіб загартування. І не лишень фізичного. Зазвичай діти-інваліди швидше наважуються на цю вправу, ніж їхні здорові однолітки. Таким чином вони долають свій страх і стають сильнішими. Перш за все духовно». Описуючи історії параолімпійської чемпіонки з плавання Наталі Прологаєвої, авторка газети «День» Олена Соколинська називає її Попелюшкою, а її життя – дивовижним. Світлана Полякова, журналістка «КПУ» так пише про паралімпійців: «Спортсмены, участвующие в Паралимпийских играх, - уже победители. Их колоссальная сила воли и выдающееся мужество вызывают искреннее восхищение и уважение». Акцент на особливій духовності, мудрості інваліда робить і Софія Жукова, авторка статті у газеті «Сегодня» «Слепой спортсмен из Одессы стал чемпионом мира по пауэрлифтингу». Зокрема, журналістка пише, що хлопець «роздумує як мудрий наставник». Хочемо зауважити, як у цій статті журналістка описує свою зустріч зі спортсменом: …парень, одетый с иголочки и рассуждающий, как мудрый наставник, никак не вязался с общепринятыми представлениями об инвалидах. Серое приталенное пальто, модные брюки в полоску, модельные туфли — таким мы увидели Святослава, когда он приехал на тренировку на стадион «Спартак». Авторка описує Святослава Огренчука як виняток з правил, акцентуючи, що йому притаманне те, чого немає в інших інвалідів – бажання дбати про свій зовнішній вигляд, стильно одягатися і вміння розумно, мудро мислити. Замість того, щоб знайти цікаві деталі у діяльності Огренчука, які б продемонстрували, підкреслили його особливість (адже ця діяльність і є матеріалом статті), авторка прагне показати унікальність свого героя через протиставлення його іншим інвалідам. Це сприяє 40

укоріненню стереотипів про інвалідів, але також і не дозволяє подивитися на героя не крізь призму його інвалідності. У цьому матеріалі авторка описує героя з захопленням, втім, зупиняючись на тому, що він робить собі манікюр і сам може приготувати їжу, вона практично не торкається проблем, з якими він стикається у щоденному житті. Точніше, вона описує ці проблеми як певні пригоди у його особистому житті, які лише додають йому сили та витривалості, хоча всі ці проблеми є системними і з ними доводиться боротися більшості, якщо не всім інвалідам. Якщо газета публікує лише так звані історії успіху, коли герой-інвалід досягає певних висот виключно завдяки своїм зусиллям, не розповідаючи своїм читачам про численні проблеми інвалідів, то, за нашим припущенням, у читача може сформуватися уявлення, що спосіб життя інваліда – це виключно питання його вибору. Згодом у роботі ми розглянемо приклади статей, коли авторам вдалося зберегти баланс у цьому питанні. Газета «День» опублікувала новину про те, що вперше в Україні пройде чемпіонат із спортивної гри бочче, яка, як зазначено в матеріалі, «допомагає людям з фізичними недоліками реабілітуватися, а також краще відпрацьовувати координацію рухів і збагачувати своє дозвілля». У матеріалі вказано, що «бочче — це дебютний вид спорту, в якому українці планують виступати на Паралімпіаді-2016 в Ріо-де-Жанейро. Бочче дозволяє займатися спортом інвалідам з найважчими ураженнями опорно-рухового апарату, які часто-густо не можуть брати участь в інших змаганнях». Такі новини свідчать про велику увагу газети до теми інвалідності. Аналогічно «КПУ» пише про те, що незабаром у інвалідів з’явиться можливість займатися екстремальними видами спорту – матеріал «Тарханкут превратят в дайв-курорт для инвалидов». Також у газеті «КПУ» є такі публікації про Паралімпійські ігри: матеріал «Сергей Тигипко: "Будем развивать паралимпийский спорт"», де описано враження Сергія Тігіпка, на той момент віце-прем’єр міністра соціальної 41

політики, від участі українських спортсменів у Паралімпіаді. Зокрем, автор пише, що плавці-паралімпійці зустрілися з Тігіпком і поговорили про те, як повинен розвиватися паралімпійський спорт. Також журналіст вказує, що «Побывав на соревнованиях, Сергей Тигипко сделал вывод: пример спортсменов с инвалидностью показывает, что при желании можно многого достигнуть. Необходимо только упорство и ежедневная работа

над

собой.

Вице-премьер

говорит,

что

достижения

паралимпийцев нужно популяризировать, чтобы и другие люди с ограниченными возможностями не опускали руки». Далі у статті йдеться про реабілітацію інвалідів, яку, за словами Сергія Тігіпка, запроваджує влада. Інші матеріали, присвячені паралімпійцям, описують окремі випадки, що трапилися у їхньому житті: «Серебрянную призерку Паралимпиады2012 унизили в Днепропетровском аэропорту из-за её ограниченных возможностей» і «Луганский рекордсмен-паралимпиец оставил без денег названую мать?». Варто

зазначити,

що

«КПУ»

найбільше

матеріалів

про

Паралімпійські ігри – у газеті з’являлися новини про життя спортсменівпаралімпійців (рідше – про події в Лондоні) кілька разів протягом тижня. Однак у «КПУ» помітна також інша, негативна, тенденція – пишучи про Паралімпіаду чи паралімпійців, автори щоразу концентрувалися на хворобах, інвалідності спортсменів. Наприклад, у публікації «Мама паралимпийской чемпионки Кристины Юрченко: «О проблемах со здоровьем дочери не догадувались даже тренеры» журналістка Світлана Полякова виносить тему хвороби, проблем зі здоров’ям у заголовок статті. Більшість статей про паралімпійців містять розповіді про щасливе дитинство персонажа, далі автор особливу увагу зосереджує на моменті, коли з героєм трапився нещасний випадок чи хвороба (наприклад, Світлана Полякова пише про Христину Юрченко: «Когда девочка училась 42

в седьмом классе, произошло несчастье: вместе со своей семьей она попала в автомобильную аварию. Множественные переломы, черепномозговая травма и полная потеря зрения на несколько часов, которое восстановилось лишь частично»), після чого автор пише про період складної боротьби, коли героєві доводиться проявити силу духу, якої від нього ніхто не чекав. Далі, відповідно до схеми, у героя знову настає щасливе, безтурботне життя. Для статті про Христину Юрченко, як і для інших статей, притаманне зображення інвалідності як своєрідної катастрофи, абсолютного краху в житті людини. Як ми уже зазначали, багато інвалідів не вважають себе нещасними і не вважають свою ситуацію проблемною. Оскільки сюжетна схема життєвих історій інвалідів у газеті «КПУ» увесь час повторюється, це дає нам основи вважати, що особливе бачення журналістів, їхні стереотипи чи уявлення про життя інвалідів переважають над об’єктивністю.

3.4. Безбар’єрне середовище У

багатьох

матеріал

журналісти

говорять

про

труднощі

пересування, які є в людей з обмеженими руховими можливостями в Україні. Так, журналісти пишуть про відсутність пандусів, аналізують доступність стадіонів (напередодні Чемпіонату Євро-2012) тощо. Деякі матеріали розглянемо детальніше. У статті «Планета Земля – погляд з інвалідного візка» (газета «День») авторка не лише описує усі труднощі пересування інвалідів, але і подає

пропозиції

героя

публікації,

інваліда-активіста

освітою

будівельника – він розповідає про те, які місця влада ще може встигнути обладнати для інвалідів до Євро-2012. Таким чином, на кількох конкретних прикладах видно, що обладнати історичний центр Києва пандусами – недорого і нескладно. Згодом у газеті буде опубліковано

інтерв’ю з народним депутатом, де журналісти розкажуть йому про ці пропозиції інваліда. Газета «КПУ» описала судовий процес, який розпочав і згодом виграв Дмитро Жарий, інвалід з Дніпропетровська, проти аптеки, де не було належного пандуса. Щоправда, назва матеріалу «Первый в Украине процесс против аптек без пандусов закончился победой днепропетровца» не коректна – адже важливо не те, що Жарий – з Дніпропетровська, а те, що він пересувається на візку. У іншій статті «КПУ» теж піднято тему безбар’єрного середовища. Так, хоча матеріал «Серебрянную призерку Паралимпиады-2012 унизили в Днепропетровском аэропорту из-за её ограниченных возможностей» присвячений дискримінації інвалідів, втім, там йдеться і про бар’єри, які самостійно не може здолати людина на візку: «Поскольку Анна из-за частых соревнований за рубежом, регулярно пользуется услугами днепропетровского аэропорта, она прекрасно знает, что он совершенно не

приспособлен

для

людей

ограниченными

физическими

способностями: огромное количество ступенек, никаких лифтов, никаких специально оборудованных туалетных комнат, никакого предоставления

специального

медицинского

транспорта

или

сопровождающего персонала, как это практикуется во всех аэропортах мира, включая киевский «Борисполь». У матеріалах про безбар’єрне середовище помітно, що журналісти пишуть про цю проблему як про добре відому людям. Очевидно, це можна пояснити тим, що обговоренні цієї проблеми триває уже багато років. Це змушує журналістів шукати нові аспекти даної проблеми, щоб не повторювати простої констатації проблеми. 3.5. Інші проблеми інвалідів у досліджуваних публікаціях

Як ми визначили, публікації про паралімпійців в основному зображували

спортсменів

як

справжніх

героїв.

Така

тенденція

простежується у багатьох публікаціях, не лише про Паралімпійські ігри. Втім, на противагу цьому хочемо навести приклад статті, де авторка зберігає баланс між героїзацією та віктимізацією. Так, у статті «Планета Земля – погляд з інвалідного візка» в газеті «День» журналістка Марія Семенченко описує інваліда, який подорожує світом на візку і бореться з бар’єрністю у своїй країні. Втім, окрім особистої історії, авторка подає широкий контекст: «Микола Подрезан — це приклад людини, яка, перебеваючи у візку, живе активним життям. Інше питання, що в Україні це не так просто зробити, адже найчастіше без сторонньої допомоги майже неможливо скористатися громадським транспортом, заїхати в магазин чи відвідати культурні заклади — музеї, театри тощо. Та навіть виїхати на візку на власний балкон неможливо, бо балконні двері завузькі для візка...» Далі авторка детальніше описує різні проблеми – наприклад, чому навіть нові автобуси не вирішують питання пересування інвалідів. Українські реалії порівнюються зі світовими – завдяки досвіду героя: «Інвалідом мене робить суспільство, держава і влада», — говорить пан Микола і наводить приклад, що, скажімо, в США він не відчуває дискомфорту, може самостійно відвідувати музеї, їздити автобусами та не почуватися обмеженим. В Україні ситуація досі лишається вкрай складною». Матеріал «Висока мода для жінок-інвалідів» (газета «День») розповідає про ініціативу дизайнерів, які почали створювати одяг для жінок-інвалідів, і, очевидно, був би доречним, навіть необхідним коментар жінки, для якої шиють цей одяг – таким чином читач дізнався би не лише зі слів організаторів про те, що «одяг для них має дуже велике 45

значення. Красиве вбрання, безперечно, додає їм духовної сили та впевненості в собі». Однак, у газеті цього коментаря немає. Зазначимо, що газета «Сегодня» теж використала аналогічний інформаційний привід – «Женщины на инвалидных колясках стали супермоделями». У своєму інтерв’ю з отцем Андрієм Нагірняком, який відповідає за соціальне служіння в Українській Греко-католицькій Церкві, журналістка запитує його

про ситуацію, в якій сьогодні живуть інваліди, про

державну політику тощо, практично не зупиняючись на тому, що робить інституція, яку представляє цей священик і не заглиблюючись у проблеми чи шляхи їхнього вирішення. Наприклад, журналістка запитує, чи отримують «зарплатню» прийомні батьки, чи всиновлюють українці дітей-інвалідів, як живеться дітям-інвалідам у інтернатах – на нашу думку, ці запитання є досить поверхневими. «День» – єдина газета, де, протягом 2012 року, йшлося про інвалідів як про людей, що беруть участь у політиці, мають свою громадянську позицію. Так, у статті «Планета Земля – погляд з інвалідного візка» авторка цитує свого героя, Миколу Подрезана, інваліда і активного громадського діяча: «Уявіть собі, якби до міськради приїхали протестувати десять людей на візках із плакатами «Дайте нам можливість жити!» Що влада може зробити в такому випадку? На нас же ОМОН чи Беркут не скеруєш. Ми — дуже велика сила», — говорить пан Микола. Але попри таку силу, додає він, сьогодні люди на візках майже не борються за свої права. (…) Він покладає надію на молоде покоління, яке має потенціал, яке зможе відстояти свої права, дати опір. Але їм поки не вистачає молодого сильного лідера, який міг би згуртувати людей довкола себе. «Владі не потрібен активний інвалід, бо вона не знає, як із ним боротися», — говорить пан Микола. Саме тому, пояснює він, влада має безліч важелів упливу на цих людей. 46

Вважаємо за необхідне зазначити, що лише кілька з опрацьованих нами матеріалів пропонують певне вирішення тієї чи іншої проблеми. Так, стаття «Подолання страху» (газета «День», 3 жовтня) описує іпотерапію, заняття на конях, як особливий вид терапії, що часто може допомогти людям, хворим на церебральний параліч, м’язову дистрофію Дюшена, синдром Дауна, аутизм, шизофренію, епілепсію та інші захворювання. Стаття піднімає низку проблем, пов’язаних як з самою іпотерапією, так і з умовами життя в Україні (авторка цитує маму дитиниінваліда): «…насамперед необхідна державна програма, мають бути створені всі умови для того, щоб люди з особливими потребами соціалізувалися, мали звичайне

життя

—

можливість

працювати,

користуватися

громадським транспортом, відвідувати музеї...» — підсумовує вона. Тоді коні й відпочинок на природі приноситиме більше радості». Газета «День», використавши інформаційний привід – створення українсько-німецького

проекту

«Скалічені,

але

живі.

Люди

інвалідністю в Українській РСР та Німеччині після 1945 року», піднімає тему інвалідності внаслідок війни та відлуння «радянського» ставлення до інвалідів: «Суспільство наразі мало знає про те, з чим доводилося стикатися людям, котрі повернулися з війни з інвалідністю, як радянська держава ігнорувала й навіть переслідувала тих, хто заплатив за перемогу над фашизмом втраченим здоров’ям. А про це треба знати, бо тоді більш зрозумілими стануть причини нетолерантного ставлення до людей з інвалідністю зараз», — Вікторія Кобиляцька, авторка статті «Які труднощі постали перед людьми, які повернулися з війни інвалідами», цитує одну з ініціаторів проекту.

Державна підтримка людям з інвалідністю описана у кількох стаття «КПУ». Зокрема, у матеріалі «Анатолий Присяжнюк вручил жителям Киевщины ключи от автомобилей» автор Олександр Степанов пише: «То, как власть беспокоится о социальных категориях населения, демонстрирует уровень благополучия в государстве. Обещания, не подкрепленные делом, предвыборные лозунги - это все, чем занимаются некоторые политические партии сегодня. В отличие от многих политических сил власти Киевской области доказывают опеку над гражданами не словом, а делом». Аналогічну ситуацію – вручення інвалідам ключів від машини – описує Олексій Некрасов у матеріалі «Инвалидов Киевщины обеспечивают автомобилями». У цьому матеріалі він описує щастя інвалідів, адже «у них сегодня праздник. Ведь некоторые ждали этого момента много лет». Однак чи не важливішим повідомленням матеріалу є те, що «власть выполняет взятые на себя обязательства». Газета «Сегодня» у статті «В украинском интернате инвалидов вынуждены привязывать к кровати, а одна няня кормит 14 детей» описують складні умови, в яких проживають діти з особливими потребами у одному з інтернатів Вінницької області. У статті подано коментарі директора інтернату і волонтера, що там допомагає, однак у матеріалі не вистачає пояснення представників влади, тому матеріал здається неповним. Варто зазначити, що «День» — єдина з газет, які ми обрали для аналізу, де була ґрунтовно висвітлена тема психіатричної допомоги. Так, у матеріалі «Як не нашкодити тим, у кого болить душа?» Оксана Миколюк аналізує реформування психіатричної допомоги і подає розлогі коментарі експертів. Також зауважимо, що ми виявили лише декілька матеріалів, де особиста історія вдало і збалансовано поєднана з широким контекстом проблеми, і усі вони – у газеті «День». 48

3.6. Етичні аспекти публікацій У цьому розділі ми проаналізуємо етичні аспекти матеріалів про інвалідність, людей з особливими потребами. Ми помітили, що значна частина публікацій про інвалідів у газетах «Сегодня» та «КПУ» — кримінального характеру. У більшості випадків автори акцентують на інвалідності героя події, хоча ця інформація є другорядною. Наприклад, публікація у газеті «Сегодня» «В Кривом Роге инвалид угрожал подорвать маршрутку, если ему не дадут 20 тысяч долларов». У заголовку автор робить акцент на інвалідності «терориста» (як його називає автор), хоча, як ми розуміємо з тексту, це не основна і навіть не важлива у цьому випадку інформація: "Телефонным террористом" оказался местный житель 1973 года рождения, инвалид 3-й группы по зрению, который признался в содеянном и сообщил, что действовал в состоянии алкогольного опьянения из хулиганских побуждений. Тобто, використання слова «інвалід» у заголовку є некоректним. Очевидно, автор використовує його, щоб привернути увагу читача, втім, це стигматизує інвалідів і сприяє поширенню стереотипів про них. Аналогічно у новині «Пока мать выпивала в кафе, ее ребенок-инвалид уехал в другой город» інформація про інвалідність дитини використана для зацікавлення читача і, як видно далі з матеріалу, не дає жодного інформаційного навантаження: Потом выяснилось, что мальчик, являющийся инвалидом детства, болеющий эпилепсией, действительно с мужчиной покинули кафе и сели в маршрутное такси, с которого ребенок сошел в Марьинке, а друг мамы оказался в Красногоровке. Как такое могло произойти, мужчина пояснить не может. У газеті «КПУ» також звертаємо увагу на численні публікації аналогічного характеру: «В Донбассе отец-инвалид похитил собственного 10-месячного сына» – у новині немає жодної інформації про інвалідність 49

батька. У іншій новині – «В Черкасской области инвалид убил ребенка сосной» – читаємо: «Ее будто что-то несло именно под то дерево и оно на нее падает. Захарченко инвалид детства второй группы. Последнее время все что-то пилил в лесу. Мы уже и матери делали замечания, чтобы смотрела за ним. А она говорит, что ничего не может с ним сделать,

потому

что

он

болен.

Но

все

равно

нужно

было

контролировать где он и что делает», - рассказала сельский председатель 50-летняя Ольга Вакуленко». З цієї розповіді зрозуміло, що інвалідність чоловіка не є причиною трагедії, втім, щоб зацікавити читача і перетворити нещасний випадок у сенсаційну новину, автор акцентує саме на інвалідності. Вона описує інваліда як людину, яка не здатна керувати своїми вчинками і становить небезпеку для суспільства. Іншим подібним матеріалом є стаття Анастасії Браткової «Киевские попрошайки ездят на авто, зарабатывают 1 миллион и раздеваются до трусов перед смотрящим» («Сегодня»). У цьому матеріалі авторка розповідає про людей, що просять милостиню у підземних переходах та біля храмів. Авторка пише: Приехав под Рождество на Крещатик к 11.00, мы застали на месте весь «контингент» — 37 беременных с протянутыми руками, старушек с табличками «Помогите на...» и инвалидов без рук-ног. Дав инвалиду на костылях у метро 5 грн, мы сказали, что ищем нищую старушку в зеленом платке и коричневой робе. (…) «сейчас много новых, могу всех и не знать. Приехала тут группа цыган из Закарпатья на праздники, а с ними и всякие на инвалидных колясках, и беременные — человек 15. (…)», — рассказал инвалид. Потом он осмотрелся по сторонам, сунул купюру в штаны, сложил костыли под мышку, и пошел своими ногами, махнув в сторону фотографа возле карусели: «Он знает».

У цьому матеріалі авторка лише деяких людей називає по імені. Називаючи свого героя «мужик на костылях», не вказуючи його імені і прізвище, авторка підсилює відчуття, що історія, яку вона описала, не виняткова, а закономірна для усіх випадків, коли люди просять милостиню. Тобто, авторка стереотипізує інвалідів-жебраків. Зауважимо, що у багатьох матеріалах «КПУ» (у інших газетах ми цього не помітили) використовується лексика, що акцентує на трагічності у житті інваліда, зокрема, особливо часто автори використовують словосполучення «прикутий до ліжка» чи «прикутий до інвалідного візка». Необхідно зазначити, що ми не виявили матеріалів, які були б невідповідними своїй рубриці. Так, матеріали про Паралімпійські ігри опубліковані у рубриці «Спорт» тощо. Це свідчить про те, що теми, пов’язані з інвалідами, не сприймаються виключно як соціальні. Безперечно, це позитивна тенденція, котра відповідає

західним

стандартам. Отже, у цьому розділі ми проаналізували особливості висвітлення життя, проблем людей з особливими потребами у всеукраїнських щоденних газетах. Ми визначили кількість публікацій на задані теми у кожній газеті, яку ми досліджуємо. Порівнявши дані, ми побачили, що найбільше

матеріалів

про

інвалідів

протягом

2012

року

було

опубліковано у газеті «КПУ». Газета «КПУ» також присвятила найбільше (серед медіа, які ми досліджували) уваги темі Паралімпійських Ігор-2012 у Лондоні – у «КПУ» публікації про змагання з’являлися кожного тижня, часто частіше. Втім, велика кількість таких матеріалів – це особисті історії спортсменів, які описують їхнє життя до і після інвалідності, часто віктимізуючи або героїзуючи спортсменів-інвалідів. Також значна кількість публікації «КПУ» присвячена кримінальним подіям, до яких причетні інваліди. Практично у всіх виявлених нами матеріалах згадки про інвалідність героя були недоречними і використовувалися виключно 51

заради привернення уваги. Очевидно, участь інваліда у злочині додає новині сенсаційності. Однак, ми переконані, що така сенсаційність – некоректна, вона призводить до стигматизації та стереотипізації інвалідів. Аналогічні, некоректні матеріали ми виявили також і у газеті «Сегодня». Натомість ні у «Дні», ні у «КУ» таких публікацій немає. Зауважимо, що «КУ» описує Паралімпіаду так само, як Олімпіаду – не акцентуючи на інвалідності спортсменів (інформація про діагноз подається як додаткова і, можна сказати, технічна). Газета «День» пише про паралімпійців і часто (але не завжди) про всіх інвалідів як про людей з особливою силою духу, на яких варто рівнятися і які можуть надихати країну.

Висновки У даній роботі ми досліджували висвітлення інвалідності та життя людей з особливими потребами у щоденних всеукраїнських газетах «День», «Сегодня», «Коммерсанть Украина», «Комсомольская Правда в Украине» протягом 2012 року. Кількість публікацій Загалом ми виявили 192 публікації, у яких більшою чи меншою мірою йшлося про людей з обмеженими можливостями та інвалідність, однак для подальшого аналізу відібрали 82 публікації, для яких проблеми інвалідів були головною темою. Найбільше публікацій було у газеті «КПУ» – 38. Натомість найменше матеріалів про інвалідність було опубліковано в газеті «КУ» – всього 4. У газетах «День» і «Сегодня» однакова кількість публікацій – 20. Теми публікацій Більшість матеріалів «КПУ» та «Сегодня» за жанром – новини, в той час як для «Дня» більш характерні розлогі статті, що пропонують широкий погляд на проблему. Ми визначили теми, які піднімають газети у своїх публікаціях про інвалідність – більше половини всіх тем стосувалися реабілітації та інтеграції інвалідів у суспільство (наприклад, інклюзивна освіта чи працевлаштування), а також спорту та, зокрема, Паралімпійських Ігор – 2012. Газета «КПУ» особливо активно висвітлювала Паралімпіаду – новини з’являлися кожного тижня протягом змагань, часом кілька разів на тиждень. Зауважимо, що журналісти також приділили увагу темі безбар’єрності – вона стала актуальною завдяки обговоренню чемпіонату Європи з футболу, зокрема, готовності стадіонів прийняти інвалідів. Також у газетах були опубліковані матеріали, що стосувалися порушення прав людей з особливими потребами,

пільг та ситуації з 53

пенсіями, медицини і умов життя в інтернатах для інвалідів. Деякі газети писали про благодійні ініціативи для підтримки людей з особливими потребами, а газета «Сегодня» запропонувала своїм читачам допомогти інтернату для дітей-інвалідів. Газети «КПУ» та «Сегодня» часто публікують особисті історії інвалідів. «КПУ» особливо часто публікувала історії спортсменівпаралімпійців – інтерв’ю з ними та навіть з їхніми батьками. Окрім цього, у «КПУ» та «Сегодня» ми виявили значну кількість публікацій про події кримінального характеру, з якими пов’язані люди з інвалідністю. Щоправда, ми визначили, що ці публікації – некоректні та дискримінаційні, оскільки інвалідність героїв матеріалів зазвичай ніяк не пов’язана

з самими подіями. Очевидно, автори акцентують на

інвалідності, щоб створити ефект сенсаційності і зацікавити читачів. Однак це некоректно щодо самих героїв публікацій, до того ж це стереотипізує усіх людей з обмеженими можливостями. «День» – єдина з аналізованих газет, де була ґрунтовно висвітлена тема реформування психіатричної допомоги. Також ця газета – єдина, яка звернула увагу на політичне життя, громадську активність людей з особливими потребами. Висвітлення Паралімпійських Ігор-2012 Аналізуючи матеріали про Паралімпійські Ігри-2012, ми побачили, що у

цих

матеріалах

автори

завжди

фокусувалися

на

інвалідності

спортсменів, а не на їхніх власне спортивних досягненнях, таким чином стигматизуючи їх. Журналісти описують участь спортсменів у змаганнях як подвиг, часто акцентують на винятковій силі духу паралімпійців. Героїзація чи віктимізація, за словами багатьох дослідників, це дуже популярний спосіб висвітлення життя інвалідів, який, втім, часто не об’єктивний. Увага до історій успіху, начебто особливої духовної сили інвалідів провокує 54

питання про готовність прийняти інваліда без такої сили. До того ж, у багатьох матеріалах журналісти ділять життя інваліда на кілька етапів: до трагедії (щасливий період), трагедія (нещасний випадок чи хвороба, внаслідок

якої

людина

стала

інвалідом),

внутрішня

боротьба

(найскладніший період), подвиг, внаслідок якого – щасливе життя. Тобто, з матеріалів, що побудовані за такою схемою, випливає, що інвалідність – це завжди трагедія і своєрідне закінчення життя, після якого можливе щастя тільки тоді, коли людина вчинить подвиг, переможе себе і свою інвалідність. До того ж, теперішнє життя паралімпійців журналісти зображують як щасливе, ігноруючи ті проблеми, з якими їм доводиться боротися кожного дня. Коли у газеті з’являються тільки історії іспіху інвалідів і тому ми припускаємо, що у читача формується уявлення, що людина з обмеженими можливостями зобов’язана на подвиг, якщо вона хоче жити щасливо – отже, це питання виключно особистого вибору. На нашу думку, це однобоке висвітлення теми, яке, до того ж, суперечить думці сучасної медицини.

Також багато

людей з обмеженими

можливостями не розглядають своє тіло як абсолютно слабке, тендітне і недосконале. Такі публікації призводять до психології знецінення, коли інваліди не можуть прийняти свою неповносправність і ставляться до себе, до свого тіла як до свого найбільшого ворога. Зауважимо, що «КУ» описує Паралімпіаду так само, як Олімпіаду – не акцентуючи на інвалідності спортсменів (інформація про діагноз подається як додаткова і, можна сказати, технічна). Газета «День» значно менше, ніж «КПУ», зосереджується на особистих історіях інвалідів (в тому числі спортсменів), натомість зображує контекст, проблеми, з якими змушені боротися інваліди крізь призму їхніх історій.

Рубрики, де з’являлися матеріали про інвалідів Варто зазначити, що у дослідженні ми не виявили матеріалів, які були б невідповідними своїй рубриці. Публікації про людей з обмеженими можливостями з’влялися і у рубриках «Економіка», і у «Культурі» чи «Спорті».

Це свідчить про те, що теми, пов’язані з

інвалідами, не сприймаються виключно як соціальні (якщо матеріал про паралімпійця розміщено у рубриці «Суспільство», а не в «Спорті», це означає, що редакція бачить героя в першу чергу як інваліда, а не як спортсмена), що є, безперечно,

позитивною

тенденцією

і відповідає

західним стандартам. Як бачимо, особливості висвітлення тем, пов’язаних з інвалідністю та людьми з особливими потребами, змінюються, залежно від видання. Якщо газета «КУ» зазвичай не розділяє інваліда і «здорового», пишучи одинаково про обох, то газета «День» висвітлює в основному історії успіху інвалідів, акцентуючи на перешкодах та труднощах, які вони здолали, їхній особливій силі духу. Для «КПУ» інваліди часто стають «цікавинкою», способом привернути увагу читача, розважити і здивувати його. Газета «Сегодня» також значно частіше пише про «сенсаційні» історії, а не про складні, важливі проблеми. Тільки відмовившись від транслювання стереотипів і псевдосенсаційної інформації, медіа зможуть впливати на соціальну політику і суспільне ставлення до інвалідів.

Список використаної літератури 1. Алпатова П.С. Людина з обмеженими фізичними можливостями в міському середовищі / П.С. Алпатова, Т.С. Зуб // Соціологія. - 2006. – с. 7-16. 2. Богомолова Н.Н. Социальная психология печати, радио и телевидения / Н.Н. Богомолова. – М.: Издательство МГУ, 1991. – 127 с. 3. Бріскін Ю. А. Феномен ХХ століття – олімпійський спорт інвалідів / Ю. А. Бріскін // Спортивна наука України. – 2006. – №2(3). – с. 38. 4. Заєркова Н.В.

Формування позитивного ставлення до дітей з

особливими освітніми потребами в умовах освітнього середовища [електронний ресурс] / Н. В. Заєркова. -

Режим доступу :

http://fr.slideshare.net/lanalana63/ss-16336176 5. Йоргенсен М. В. Дискурс-анализ : теория и метод / М. В. Йоргенсен, Л. Дж. Филлипс. - Харьков : Гуманитарный Центр, 2004. - 334 с. 6. Карпюк Р. П. Історичні аспекти розвитку Паралімпійських ігор (1980-2008 роки) [електронний ресурс] / Р. П. Карпюк // Історичні аспекти розвитку фізичної культури і спорту. - Режим доступу : http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/snsv/2008-4/08karpge.pdf

7. Контент-аналіз : методологія і методика дослідження ЗМК : навчальний посібник для студентів спеціальності "Журналістика" / В.Ф. Іванов ; Міністерство освіти України, Інститут системних досліджень освіти, Київський університет ім. Тараса Шевченка. Київ : ІСДО, 1994. – 109 с. 8. Костенко Н. Досвід контент-аналізу: Моделі та практики /

Н.

Костенко, В. Іванов. – К.: Центр вільної преси, — 2003. — 200 с. 9. Лаврик О.В. Соціальна проблематика газетних виступів: навчальнометодичний

посібник

для

студентів

зі

спеціальності

«Журналістика» / О. В. Лаврик. – Х. : ХНУ ім.В. Н. Каразіна, 2010. – 72 с. 10. Лалл Д. Мас медіа, комунікація, культура: Глобальний підхід / Д. Лалл. - К.: К.І.С., 2002. – 263 с. 11. Лотин В. Социальная модель инвалидности: история создания / В. Лотин

За

Равные

Возможности

Режим

доступу:

http://www.zrvkz.narod.ru/materials/articles/smdhistory.html 12. Мак-Комбс М. Встановлення пріоритетів: Масмедії та громадська думка / М. Мак-Комбс ; пер. з англ. М. Давиденко. - Київ : К. І. С., 2007. – 256 с. 13. Москаленко

А.

З.

Масова комунікація : підручник

для

вузів

/ А.З. Москаленко, Л. В. Губерський, В. Ф. Іванов, В.А. Вергун ; ред. М. Тимошик. - К. : Либідь, 1997. – 216 с. 14. Почепцов Г. Г. Теорія комунікації / Г. Г. Почепцов - К. : Українська асоціація паблік рілейшенз, 1996. – 175 с. 15. Приступа Е. Закономерности развития паралимпийского спорта инвалидов / Е. Приступа, Т. Приступа, Е. Болях // Спортивна наука України. – 2006. – №2(3). – с. 18-23. 16. Проект Закону про внесення змін до деяких законів України щодо прав

інвалідів

[електронний

ресурс]

Режим

доступу: 58

http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_2?id=&pf3516=8315&skl =7 17. Пэнто Р. Методы социальных наук / Р. Пэнто, М. Гравитц. М.: Прогресс, 1972. – 606 с. 18. Римар О. Загальна характеристика організації та проведення Паралімпійських ігор (1960-2000 роки) / О. Римар // Теорія і методика фізичного виховання і спорту. – 2001 – №4. – с. 87-89. 19. Романов П.В. Политика инвалидности: Социальное гражданство инвалидов в современной России / П.В. Романов, Е.Р. ЯрскаяСмирнова. – Саратов: Изд-во «Научная книга», 2006. – 260 с. 20. Федотова Л.Н. Социология массовой коммуникации: ученик для вузов / Л.Н. Федотова. – СПб.: Питер, 2003. – 400 с. 21. Форум ВВС: як Паралімпіада змінила ставлення до людей з обмеженими можливостями? [електронний ресурс]. – 2012 – Режим доступу: http://www.bbc.co.uk/ukrainian/multimedia/2012/08/120827_global_dis ability_forum.shtml 22. Шалак В. И. Современный контент-анализ : приложения в области : политологии, психологии, социологии, культурологии, экономики, рекламы / В.И. Шалак; Российская академия наук, Институт философии. – Москва: Омега-Л, 2009. – 270 с. 23. Шарков Ф.И. Истоки и парадигмы исследований социальной коммуникации / Ф.И. Шарков // Социологические исследования. – 2001. - №8. – с. 52-61. 24. Юськів Б. М. Контент-аналіз. Історія розвитку і світовий досвід / Юськів Б. М. – Рівне.: "Перспектива", 2006. – 203 с. 25. Ядов

В.А.

Социологическое

исследование:

методология,

программа, методы / / В. А. Ядов – М.: Наука, 1987. – 239 с. 26. Ядов

В.А. Стратегия социологического исследования : описание,

объяснение, понимание социальной реальности : учебное пособие / В. А. Ядов - Москва: Омега-Л, 2009. – 567 с. 59

27. Ярская-Смирнова Е.Р. Социальное конструирование инвалидности / Е.Р. Ярская-Смирнова // Социологические исследования, 1999. №4. – с. 38-45. 28. Bad News For Disabled People. How the newspapers are reporting disability [електронний ресурс] / E., Briant, N. Watson, G. Philo, Режим доступу : http://www.gla.ac.uk/media/media_214917_en.pdf 29. Barnes C. Disabling Imagery and the Media: An Exploration of the Principles for Media Representations of Disabled People [електронний ресурс] / C. Barnes. – Halifax, BCODP/Ryburn Publishing, 1992. – 29 p.

Режим

доступу:

http://disability-

studies.leeds.ac.uk/files/library/Barnes-disabling-imagery.pdf 30. Barnes C. Disabled people in Britain and discrimination : a case for antidiscrimination legislation / Colin Barnes. - London : C. Hurst & Co. – 1991. – 255 p. 31. Berelson B.Content analysis in communication research / B. Berelson – Glencoe: Free Press, 1952. – 220 p. 32. Communicating human dignity through disability awareness / Cridlan R. [електронний

ресурс]

WACC

Режим

доступу:

http://waccglobal.org/en/19982-communication-and-disability/883Communicating-human-dignity-through-disability-awareness--.html 33. Croteau D. Media and society: Industries, Images and Audiences / Croteau D., Hoynes W. – Pine Forge Press, 2003 - 409 p. 34. Davis, L. J. ‘Bodies of Difference: Politics, Disability, and Representation' in S. L. Snyder, B. J. Bruggemann and R. G. Thomson [електронний ресурс]

/ L. J. Davis. – New York, The Modern

Language Association of America, 2002. – 107 p. 35. Disability and the media: a suitable case for treatment? / Ross K. [електронний

ресурс]

WACC

Режим

доступу:

http://waccglobal.org/en/19982-communication-and-disability/891Disability-and-the-media-a-suitable-case-for-treatment--.html 60

36. Disability, Heroism and Australian National Identity / M. Mantle [електронний ресурс] // M/C Journal. – 2008. - №3 // Режим доступу: http://journal.mediaculture.org.au/index.php/mcjournal/article/viewArticle/48 37. Disabling Able / L. Ferrier, V. Muller [електронний ресурс] // M/C Journal. – 2008. - №3 // Режим доступу: http://journal.mediaculture.org.au/index.php/mcjournal/article/viewArticle/58 38. Disabling Barriers, Enabling Environments / [Swain J., French S., Barnes C., Thomas C.]. – London. : SAGE Publications, 2004. 39. Gallagher D. – Special is a Nice Word, But What it Really Means is Segregated [електронний ресурс] / D. Gallagher. Режим доступу : http://www.uni.edu/coe/sites/default/files/wysiwyg/gallagher.thought_le ader_essay1.pdf 40. Holsti O. R. Content Analysis for the Social Sciences and Humanities [електронний ресурс] / O. R. Holsti. – MA.: Addison-Wesley Publishing

Company,

—

1969.

–

Режим

доступу

http://www.questia.com/PM.qst?a=o&d=54363997 41. Images of mental illness in the mass media / Gerbner G. [електронний ресурс] // M/C Journal. – 2008. - №3 // Режим доступу: http://waccglobal.org/en/19982-communication-and-disability/885Images-of-mental-illness-in-the-mass-media--.html 42. Krippendorff K. Content Analysis: An Introduction to Its Methodology [електронний ресурс] / K. Krippendorff. – SAGE, 2004. – 413 p. // Режим

доступу:

http://books.google.com.ua/books?id=q657o3M3C8cC&printsec=frontc over&hl=ru&source=gbs_ge_summary_r&cad=0#v=onepage&q&f=fals e 43. «pressABILITY». Посібник для представників ЗМІ з етики написання

матеріалів

про

людей

особливими

потребами 61

[електронний ресурс] / Костенко О., Харченко А. - Режим доступу : http://incl.org.ua/test 44. Sanchez J. Media Guidelines For The PorTrayal [електронний ресурс] / J. Sanchez. – Organization,

2012

oF disabiliTy

International Labour Режим

доступу:

http://www.ilo.org/wcmsp5/groups/public/---ed_emp/--ifp_skills/documents/publication/wcms_127002.pdf 45. Shakespeare T. Disability Reader: Social Science Perspectives [електронний ресурс] / T. Shakespeare. - Continuum International Publishing

Group,

1998.

–

310

Режим

доступу:

http://books.google.com.ua/books?id=3Pnzk9WFiPkC&printsec=frontco ver&hl=ru&source=gbs_ge_summary_r&cad=0#v=onepage&q&f=false 46. Stubbins J. The politics of disability / J. Stubbins // Attitudes toward persons with disabilities. Ed. H. Yuker. – N. Y.: Springer, 1988. – p. 2232. 47. Weber R. Basic content analysis / R. P. Weber - 2nd ed. - Newbury Park ; London : Sage, 1990 - 96 p. 48. WimmerR.D., Dominick J.R. Mass MediaResearch: An Introduction. – Belmont,CA:Wadsworth PublishingCompany, 1994. 49. Yuker H. The effect of contact on abbitudes toward disabled persons: some empirical generalizations / H. Yuker // Attitudes toward persons with disabilities. – NY.: Springer, 2000. – 274 p.