Мартинюк Олена - диплом, 2006 by ukma journalist

Національний університет „КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ” Факультет журналістики Кафедра журналістики

Новини про Україну на радіо для іноземної аудиторії, вироблені в Україні та закордоном

Кваліфікаційна робота на здобуття академічного звання магістра журналістики МАРТИНЮК Олени Василівни

Науковий керівник – Ст. викладач Т. Локоть

Київ – 2006

ЗМІСТ Вступ……………………………………………………………………….......3-6 Розділ I Витоки істотності радіо та його використання з різними цілями у світі..........................................................................................................................6-20 1.1 Радіо у Радянському Союзі……………………………….....7-12 1.2 Ефірна драбина.......................................................................12-13 1.3 Радіо Української РССР........................................................13-15 1.4 Радіо не тільки для новин......................................................15-17 1.5 Архітектоніка радіо...............................................................17-20 Розділ II Українські радіо, котрі транслюють інформацію закордон. Принципи, умови та засади їхньої діяльності..............................................21-42 2.1 Імідж України.................................................................................21-24 2.2 Принципи відбору новин .............................................................25-29 2.3 Іноземні радіо у соїй же країні.....................................................29-31 2.4 Українське радіо.......................................................................... .31-37 2.5 Бі-Бі-Сі.......................................................................................... .37-41 2.6 Німецька Хвиля.....................................................................41-42 Розділ III Закордонні радіо, котрі транслюють інформацію про Україну...433.1 Франція............................................................................................43-45 3.2 Чеська Республіка...........................................................................45-46 3.3 Німеччина........................................................................................46-48 3.4 Англія...................................................................................................48 3.5 Сполучені Штати.................................................................................48 3.6 Польща.................................................................................................49 3.7

Росія.........................................................................................49-50

Висновки.........................................................................................................51-54 Список використаної літератури...............................................................55-59

ВСТУП Проблема: вплив повідомлень про Україну на радіо закордоном на формування уявлення про нашу державу. Предмет дослідження: вплив радіо новин про Україну, котрі поширюються на весь світ, на формування уявлення про нашу державу. Об’єкт дослідження: новини про Україну на радіо для іноземної аудиторії, вироблені в Україні та закордоном. Мета дослідження: прослідкувати інформацію про нашу країну, котра йде закордон, а також ту, котра виробляється закордоном про нас. виявити достатність чи недостатність цієї інформації. виявити наявність цензури у новинах, котрі транслюються закордон. Актуальність теми: Дана тема була обрана в світлі зацікавлення міжнародним іміджем нашої держави, виділення коштів та проведення тендеру для вищезгаданої мети. Одним з завдань українського радіо, котре транслює новини про Україну на цілий світ є формування позитивного іміджу нашої держави. Тому метою дослідження є доведення ефективності чи неефективності роботи українського радіо, також дослідження ситуації з новинами про Україну в світі. Об’єктом дослідження були обрані новини на радіо в зв’язку з тим, що моніторинги іноземної преси, котра друкує матеріали про Україну, та телебачення проводяться частіше, а радійні новини дослідити важче, бо вони є одноразовими. Однак, мережа поширення радіо є ширшою, ніж у друкованих видань та телебачення, тому радійні новини можуть мати більш охопну аудиторію.

Радіо присутнє у всьому світі, причому цей засіб мас медіа незавжди має новинний пріоритет, як то газети, тому новини, котрі можна почути на радіо, є насправді головними за день та важливими для світу. Приклад новин з островів Тихого океану, де журналісти та аудиторія знає про Україну, та може розповісти щось більше, то це значить, що радіо добре справляється з своїми функціями. Критерій відбору країн був наступним: першими були ті країни, котрі чинять вплив на політику Європи, тобто Франція, Німеччина та Великобританія; наступними були наші сусіди, такі як Росія, Чеська Республіка та Польща, цікавим виявилося дослідження новин на Національному Громадському радіо Гавайських островів. Питання цікавості нашої держави для світу було лейтмотивом дослідження .Імідж будь-якої країни безпосередньо пов’язаний із новинами, котрі люди чують про неї та відповідно створюють уявлення про цю державу. Головним на теперішньому етапі формавання іміджу України було визначено боротьбу з негативною інформацією. Проте, незважаючи на усі зусилля уряду, вісті у трактуванні тієї країни, котра їх повідомляє щодо нашої країни, виходять в ефір незалежно від їхньої позитивної чи негативної коннотації. Питання приязного чи неприязного ставлення тих чи інших країн до нащої держави визначається умовами геополітики та столітніми зв’язками. Однак справжню ситуацію можна спостерігати, якщо слухати новини, котрі повідомляють про Україну різні країни у світі. Методи дослідження: Методами дослідження було спілкування з представниками радіостанцій, котрі мовлять закордон, акцентуючи увагу на критеріях відбору новин та на новинах про Україну, котрі закордонні радіостанції повідомляли нещодавно. Спілкування відбувалося як з великими начальниками, так і з звичайними журналістами, котрі безпосередньо мають справу з об’єктом даного дослідження щодня.

Ще одним методом було вивчення літератури про початки радіо та його розвиток, «чорні дірки» у радійному просторі нашої держави. Цікавими виявилися також книги про критерії відбору новин, написаних західними та американськими авторами. Книги вітчизняних авторів більше вводили в історичний дискурс, а написані закордонними дослідниками проливали світло на те, як має відбуватися висвітлення новин в ідеалі та у демократичних країнах та яким воно в принципі є. Іншим надзвичайно інтерактивним методом було спілкування з іноземеими радійниками та друзями у різних країнах, котрі розповідали, що можна почути про Україну на радіо саме в їхній країні. Співбесідниками були досвідчені журналісти, деколи студенти, та й звичайні пересічні люди, думка котрих була особливо цікавою. Декотрі намагалися вишукати хоч якусь інформацію тоді, коли власне повідомлень було обмаль, а знання людей обмежувалися нещодавньою революцією. Структура дослідження: Перший розділ розповідає про історію зростання важливості радіо на прикладі радіо у Радянському Союзі. «Заглушка» сигналів закордонних радіостанцій, цензурування ефіру – все це було реальністю радійного життя країни протягом 70 років, що без зайвих слів доводить важливість радіо, як засобу мас медіа.Розділ також містить інформацію про психологію радіо, тобто чому радіо має вплив з точки зору людської психології, і чому саме цим засобом мас медіа так прагнули заволодіти радянські вожді. Другий розділ говорить про принципи відбору інформації для новин, включаючи й настанови журналістам Бі-Бі-Сі: за чим потрібно стежити, щоб мати неупереджене сприйняття повідомлень. Окремо розглядається поняття «фрейминг» та впливи внутрішніх цінностей кожної держви на формування новинної стрічки. Цей розділ дає інформацію щодо іміджу України, теперішній та ймовірний в майбутньому. Адже метою існування деяких засобів масової

інформації і є формування позитивного іміджу України. Наступною темою розділу є українське радіо, як мовник на закордон. Цей підрозділ розглядає інформацію, яку українські радіо дають про нашу державу, зворотній зв’язок від цієї інформації, та намагання створити імідж нашої держави. Розділ номер три містить дослідження мовлення радіостанцій в різних країнах про Україну. У розповіді про кожну країну є короткий опис історії радіо, котре або часто мовить про нас, або мовить на закордон. Заголовки новин чи просто витяги з тем, котрі найчастіше зустрічалися про Україну; думки людей, котрі працюють на зарубіжних радіостанціях, думки слухачів, думки українців, котрі живуть, чи навчаються закордоном, думки жителів інших країн-усе це є у третьому розділі роботи. Дослідження грунтувалося на множині точок зору по Україну радійників різних країн, котрі були звісно ж політкоректними та прихильними. Інформація про радіостанції бралася або з веб-сайтів власне радіостанцій, або від людей, котрі там працюють. Матеріали щодо історії радіо були взяті з книжок по історії радіо як відомих українських радійників, таких як пан Мащенко, так і радійників дружніх народів, таких як пані Горяєва, котра досліджувала розвиток, чи, краще сказати, існування радіо в період з 20-х по 30-ті роки минулого століття, а також пана Шереля, котрий навіть назвав свою книгу «Аудіокультура 20-го століття», вважаючи радіо чи не найбільш впливовим ЗМІ минулого століття. Метою дослідження є доведення факту, що радіо не повинно бути в тіні й цього століття. Першочерговим завданням для відродження радійної справи в Україні є приділення уваги та підготовка висококваліфікованих спеціалістів, котрі знатимуть не лише, як змонтувати сюжет, але й розумітимуться на геополітичних процесах та зможуть балансувати на межі журналістики та патріотизму. Тільки тоді, коли ми будемо любити нашу державу, її будуть любити інші.

Розділ I Витоки істотності радіо та його використання з різними цілями у світі Навесні 1989 року в США запала 30-ти секундна тиша на радіо. 8 тисяч комерційних радіостанцій припинили роботу. Це було 80% усіх радіостанцій країни. Таким чинном вони вирішили довести, яким би пустим було б життя без радіо. Збитки склали 100 мільйонів доларів. [15;5].

Радіо було оперативнішим, ніж газети, котрі виникли ще у 15-му столітті, проте не таким видовищним, як телебачення. Все ж пік своєї популярності в інформуванні громадськості щодо подій у своїй країні та в світі по відношенню до радіо не можна применшувати. Саме тому магістерська робота про новини про Україну на радіо починається розповіддю про те, як створювалася вітчизняна сітка мовлення та які перепони були в ті часи для подальшого порівняння їх з проблемами радіо сьогодення. 1.1 Радіо в Радянському Союзі Ще Ленін казав: «Уся Росія буде слухати газету, котру будуть читати у Москві.[ 44;7] Він добре розумів, яким потужним засобом для управління країною могло стати та й стало радіо. Саме тоді, у 20-х роках минулого століття радіо набувало все більшої популярності. Представники влади починали розуміти силу інформаційного контролю, хоча ще зовсім недавно радіо називали радіогазета, в розумінні того, що власне радіо було ще неповноцінним, або з метою призвичаїти населення до слухання радіо, як вони колись звикли читати газети. У 20-х роках з’явився термін «широковещание», тобто всюдисущність радіо, його доступність всюди та широту охоплення. Цей вираз мав на увазі

горизонтальне планування мовлення для всіх. З тих часів роль радіо змінилася з менторської на компаньйонську. В наш час радіо стали спеціалізованими, передбачаючи вертикальне програмування мовлення. Той самий Ленін ще називав радіо «мітингом мільйонів». Навіть у тяжкі для Радянського Союзу часи радіо мало пріоритет у фінансуванні. Розвиток та становлення радіо були паралельними та синхронними з розвитком та становленням сталінського режиму. [10;3]. Як тільки радіо виникло, контроль над ним одразу ж хотіли захопити владні структури. У всі часи у Радянському Союзі функції радіо змінювалися докорінно. Становлення державно-ідеологічного контролю радіо можна умовно поділити на наступні періоди: 1) «воєнно-технічний» 1917-1920 за функціональною залежністю. 2) «пошуковий» 1921-1924 організаційно та творчо 3) «оптимальна модель» 1924-1928 організаційного устрою та внутрішнього змісту мовленнєвих програм, становлення жанровотематичної структури радіожурналістики, основ радіо режисури. 4) «відомчий» 1928-1933- приналежність радіомовлення виключно технічним відомствам- Наркомпочтелю РСФСР, потім Наркомату зв’язку СССР, складання системи радіо пропаганди 5) «державний» 1933-1990- створення державного радіокомітету при Рад наркомі СРСР та існування монопольного радіоканалу в структурі Держтелерадіо СРСР до заснування в 1990 спочатку альтернативного державного каналу ВГТРК, а потім незалежних комерційних радіостанцій та телемовних компаній НТВ, ТВ-6 та інших. Трохи з історії становлення радіо в Радянському Союзі: восени 1924 року була заснована організація акціонерного товариства «Радіопередача» з метою об’єднання усієї радіосправи в країні, організації широкомовлення, будівництва та експлуатації радіостанцій, торгівлі радіоапаратурою, видавничої, рекламної та будь-якої іншої комерційної діяльності. [10;54].

Займатися радійною справою у Радянському Союзі стало небезпечно ще на початку 20-х років. 1924 року відбувся суд над такими собі радіозайцями, людьми, котрі передавали іншим інформацію без дозволу влади. Саме так виглядала ситуація тоді, коли радіо ставало потужним маніпулятором у руках радянської влади. 1928 року була створена спеціальна структура для контролю за передачею інформації Народний комісаріат пошт та телеграфів. Згодом організовується Комітет контролю за репертуаром, цензурна структура, котра «фільтрувала ефір» [ 44;60]. А уже з 30-х років радіо не тільки «покриває» брехню від верхів, а ще й конструює власну. Наприклад 2 грудня 1930-го року була організована 2-х годинна документальна радіопередача з місця будівництва Дніпрогесу, найбільшого тоді будівництва у СРСР. Радійники розставили 16 мікрофонів для створення ефекту всенародного ентузіазму.[ 44;66] Такими ж штучними були й інші «стахановські» репортажі «з місця подій»: програма, ефір якої мав вестися з дна моря, а насправді відбувся на дні ставка та інші смішні у своїх потугах речі. Жанровість радіо на той час дуже розвивалася. По радіо можна було почути все: і новини, і роз’яснення подій, що відбувалися в державі, і музику, і дискусії. Одним з цікавих жанрів радіожурналістики тих часів були радіомітинги, в яких аудиторія просила пояснення нових понять у державі таких, як «соцзмагання», «неграмотність», проте це ставало дедалі не безпечнішим. Радіогазети як форма радіомовлення проіснували до 1932 року, а радіомітинги – до 1937. У 30-ті роки був дуже поширений жанр репортажу, проте все ж мовний ефір другої половини 30-х був одноманітний. Радіо музика того часу була на високому рівні. Передавалися навіть оперні виступи, а радіодраматургія, тобто читання п’єс на радіо, була чи не найбільш популярною. Естрадні пісні були не в пошані, тому концерти легкої танцювальної та джазової музики передавалися вночі. [10;71].

Кожного року влада намагалася все більше контролюваьти все, що виходило в радійний простір Союзу. Радіогазети були попередньо записані та завірялися редактором, потім представником Глав літу. У 1927 році стало обов’язковим проходження усіх ефірних матеріалів через органи Глав літу з наступним їх зберіганням в архіві. Проблема охорони мікрофонів та введення суворої пропускної системи вирішувалася за рахунок міліції. [10;78]. У 1928 році було визначено порядок подачі до мікрофону і зберігання різного роду матеріалів, що передавалися по радіо з студії чи трансляцією. Наказ №9 Акціонерного товариства «Радіопередача» 1) До мікрофону для передачі по радіо допускаються лише матеріали, котрі мають на мікрофонних екземплярах візу Заввідділом, чи його замісника, а також уповноваженого Глав літу за наявності підписів: щодо радіогазет – відповідального редактора чи його замісника, щодо доповідей та бесід – автора та зам керівника агітпроп роботи, щодо програм і матеріалів художніх передач - ведучого та керівника худ роботи. Так як радянське керівництво хотіло перейняти радіо, акціонери радіогазети розробили проект альтернативного варіанту – створення єдиного міжнаціонального інформаційного простору на території всієї країни з розвинутою місцевою радіомовною структурою, що враховуватиме національні особливості республік, областей та країв. Це було дуже свіже та динамічне рішення як на ті часи, проте звісно це було невигідно тодішньому керівництву. Влада ж прагнула одержавлення радіо під відомство Наркомпочтелю та відторгнення від радіоорганізації її технічних засобів з метою ефірних маніпуляцій. [10;90]. 31.01.1933 постановою СНС СССР був утворений всесоюзний комітет по радіофікації та радіомовленню(ВРК) при СНС СССР, діяльність якого повністю фінансувалася та контролювалася державою. [10;146].

1934- постанова №270 ВРК при СНС СССР про художнє мовлення ВУРКа Одеського та Харківського обласних комітетів була типовим наїздом на керівника української радіостанції Карпенка через нібито ігнорування та збочення директив та засмічення складу радіо робітників людьми з «неправильними поглядами». [10;150]. 1936- створення спеціального відділу мікрофонних матеріалів – для цетральної підготовки тиражованих мікрофонних текстів радіопередач в апараті ВРК з обов’язковою розсилкою для місцевого мовлення. Тобто з того часу жодлна місцева радіостанція уже не могла давати в ефір свої матеріали. 1937 – заборонені радіопереклички, усе що насправді залишилося від прямого ефіру – за це кримінальна відповідальність. Існувала також посада такого собі цербера-охоронця – черговий по радіопередачам, котрий приносив в студію усі матеріали та забирав з неї. Ще одного дозволу потребували всі зміни, які вносилися в текст безпосередньо перед ефіром. [10;154]. В прямий ефір не попадало жодне слово, крім заздалегідь відредагованих парадів з Червоної Площі. [10;157]. У перші роки війни громадянам заборонялося використовувати будь-яке інше радіо, крім провідного. Свої радіоприймачі потрібно було здати на склади радіоапаратури, куди стеклося 1,3 млн.апаратів. Покарання мало були більше, ніж суворе: хто не здав – негайний арешт. Інформацію у часи Другої Світової можна було слухати лише по Всесоюзному радіо. А з серпня 1943-го року по радіо передавалися навіть накази головнокомандуючого військами. У ті часи радіо було більше військово-стратегічним, ніж інформаційним засобом. З першого жовтня 1960-го року Всесоюзне радіо стало цілодобовим, а 15-го квітня почала функціонувати 5-тя цілодобова програма Всесоюзного радіо для тих, хто закордоном. .[44;88]. Російський радійник Шерель говорить, що радіо аж ніяк не було автономним ЗМІ, а лише ланкою в інформаційнопропагандистській вервечці.

1.2 Ефірна драбина Дослідниця російського радіоефіру 20-30-х років пані Горяєва вважає, що у Росії була навіть не цензура, а всецензура. [10;13]. Звісно, механізм, за яким матеріали виходили в ефір, був непростим за часів Радянського Союзу. Кожен матеріал, котрий виходив в ефір, мав пройти через 6 чоловік. Це були: головна дирекція програм, планування програм у головному центрі радіомовлення, координація по змісту і жанрам, анонси, організація випуску, своєчасність відгуків на листи слухачів. У структурі був свій цензор, котрий писав «разрешено». Для «найкращих» та найбільш слухняних журналістів потрібна була лише одна віза[ 44;285]. Щодо зберігання матеріалів існувала спеціальна людина, котру називали «разбобышечник», тобто той, хто розмагнічує плівку після її використання. А «сейфовик» - це людина, яка відповідала за зберігання особливо важливих плівок та документів. Видно, було що приховувати, якщо існували такі посади на Всесоюзному радіо. В тодішньому ефірі були навіть відмітки про передачу: «передача пройшла в ефір повністю та вчасно». [10;34]. По закінченні війни і аж до 1970-го року цензурування усіх передач стає все більш суворим. 95% передач йшло у запису. А прямий ефір був небезпечний, як ніколи. Виняток становили лише «Останні новини», котрі всеодно контролювалися. Цензура доягала рівня абсурдності, а вимоги до редакторів радійних текстів відхилялися далеко від їхніх прямих обов’язків. При аналізі фрази початкуючого автора «На стіні висів іконний образ» О.М. Горький відзначив: «Іконний – неладне слово, воно нагадує коня, нібито і-конний, що дезорієнтує читацьку увагу.»(Шолок Э. Воспитание литературной молодежи.\\Русские писатели о языке. Л. 1954 с712) [14;19].

Робота редактора – це діяльність працівника ідеологічного фронту, що володіє методом марксистсько- ленінського аналізу, проводить у життя політику партії, бореться з проявами аполітичності. [14;24]. У перспективному тематичному плані громадсько-політичного мовлення відображаються усі найважливіші напрямки ідеологічної роботи, а саме: пропаганда марксистсько-ленінської теорії, трудове, патріотичне та інтернаціональне виховання, соціалістичне змагання, економічна і правова освіта, моральне й естетичне виховання. [14;26]. Вимоги до редактора - його чітка класово-партійна позиція [14;45]. Зарубіжні джерела, котрі потрібно було використовувати під час роботи над інформацією: власкори Держтелерадіо СРСР, телеорганізації країн соціалістичної співдружності, Інтербачення, Євро бачення, матеріали зарубіжних телеагенств і компаній( на основі взаємного обміну) [14;46]. Цікавим є те, що за часів Союзу говорили робота над інформацією, а не робота з інформацією, так ніби уся інформація, котра потрапляла до журналістів, повинна бути модифікована, чи доопрацьована. Радіо було засобом масової інформації та пропаганди. Радіо замкнулося на трикутнику «Що, де, коли». Радіо в основному виконувало інформативну функцію, телебачення – пропагандистську та естетичну, газета – агітаційну, пропагандо-аналітичну. 1.3 Радіо Української РССР 1926-відкрита перша радіомовна станція у Харкові, також створена відповідна організаційна структура: Радіотелеграфне Агентство України. У 1936 році у Броварах запущена одна з найбільших тоді в Європі довгохвильових радіостанцій, відомої, як РВ-87, потужністю 150 Вт. Ця станція забезпечувала приймання передач на більшості України, Росії, Білорусі, причому цілодобово. Програмне забезпечення знаходилося у Будинку Радіо, а радіомовна апаратна на Хрещатику 26 [ 31;71].

До 1956 року український радіоцентр був єдиним в СРСР комплексно спроектованим, збудованим та насиченим вітчизняною технікою. Українці приймали гостей з Америки та Європи. Цікавість іноземців була великою. [31;76]. Наші співвітчизники були також бажаними гостями закордоном, звісно в рамках радянського нагляду. У 1958 році українські радійники брали участь в діяльності Міжнародного союзу Електрозв’зку, на якому був розроблений Стокгольмський план розподілу частот для телебачення та ультракороткохвильового мовлення для Європейського континенту. Радіоструктурою, котра передавала інформацією по всьому світу була Всесвітня служба Українського радіо – короткохвильова станція, котра має 85 передавачів із загальною потужністю 6000кВт, котра транслює свої передачі на країни західної Європи, Балтії, Кавказу, Казахстану, Північної та Південної Америки. Згідно з Міжнародним планом розподілу середньохвильових частот Україна могла мати лише 17 частот, а нам потрібно було біля сотні, бо радіус приймання середньохвильових частот обмежений 40- кілометрами. Тому в нашій країні вирішили створити 5 синхронних середньохвильових мереж, кожна з яких у своєму складі мала 5-6 передавачів, що працюють на одній, закріпленій за цією мережею частоті. Причому, передавачі були чеської фірми «Тесла». У 1984 році для заглушки програм Бі-Бі-Сі, Радіо «Свободи» та Голосу Америки використовувалося 300 передавачів. У тому ж році підписана постанова Політбюро та уряду СРСР щодо будівництва 18 об’єктів на 15-20 передавачів кожен до 1989 року для ще більш повсюдної заглушки передач з-за кордону. Вдалося спорудити лише три. Зараз в Україні існує проблема з проводовим мовленням. У 1987-89 роках нараховувалося 19мільйонів радіоточок, а зараз 13.Почесний радійник України Омельяненко зазначає, що

як альтернативу можна взяти синхронне мовлення, котре широко використовується на Заході. [ 31;86]. Радіо Української СРСР виділялося в мережі Радянського Союзу. Воно було інновативним та розвивалося динамічно, що нерідко лякало владні структури. 1.4 Радіо не тільки для новин Через кілька десятків років після виникнення радіо та його використання як інформаційного засобу, радіочастоти стали власне стратегічними. Їх і надалі використовують метеорологічні бюро та міністерства надзвичайних ситуацій, розуміючи швидкість та всеохопність цього засобу зв’язку. Система радіо оповіщення на випадок надзвичайної ситуації(EBS) почала функціонувати у 1964-му. Вона замінила систему радіо маскування ТБ та широкомовних станцій Conelrad, котра діяла з 1951 року, а у 1997 році була замінена цифровою системою екстренного оповіщення (EAS). Вона була побудована на базі AM станцій- таку саму систему використовувало Мете реологічне бюро США. [5:326]. У 1984 році була прийнята перша версія стандарту EBU на систему радіомовлення в Європі. Зараз у Європі діє стандарт EU та CENELEC на систему радіомовлення даних Radio Data System. На основі цих стандартів у США прийнятий стандарт Національного Комітету по Радіосистемам NRSC Radio Broadcast Data System. Далі у 1994 році японська корпорація NHK запропонувала модифікацію стандарту з назвою Data Radio Channel. Цей стандарт був підтриманий у США, потім у Європі, де з 1997 року діє Європейський стандарт ETS 300751. Новий стандарт може сполучатися із старим і дозволяє значно розширити сферу використання системи радіомовлення даних. RDS- це система поширення інформації в складі сигналу УКВ УМ, прийнята в країнах Європи відповідно до норм Європейської Мовної Спілки. Гармонізація зв’язних протоколів RDS контролюється Асоціацією користувачів RDS- форумом RDS під егідою Європейської Мовної Спілки.

Зараз діє п’ята версія Універсального зв’язного протоколу RDS. Така система використовується для: автоматичної настройки та кумутації в УМрадіоприймачах, мовлення, пов’язаного з програмою інформації, радіо текстом, дистанційним управлінням обладнання, радіопейджингом, мовлення дорожньої інформації та навігації автотранспорту. Для спеціальних цілей деякі інституції навіть заохочуюються використовувати радіо шляхом звільнення від плати за використаня хвиль. Список українських користувачів, звільнених від сплати за радіочастотний ресурс: Міністерство оборони, Міністерство внутрішніх справ, Служба Безпеки України, Міністерство з надзвичайних ситуацій, Адміністрація державної митної служби, Держдепартамент з питань виконання вироків, Управління держохорони, Державна податкова адміністрація(податкова міліція), Міністерство транспорту( системна організація повітряного руху України для забезпечення польотів). [3;23] Зараз можливе створення вторинного ринку радіочастот, котрий уже створений в США та розробляється у Європі, вважає Володимир Смоляр, начальник управління радіочастот Державного департаменту з питань зв’язку та інформатизації України. Зараз адміністрації зв’язку усіх країн під егідою Міжнародного Союзу електрозв’язку розробляють плани цифрового телерадіомовлення. Ця робота може бути виконана лише за умови співпраці країн-сусідів. Від позиції Адміністрації зв’язку України в значній мірі залежить величина національної долі радіочастотного ресурсу.

Цифрове радіомовлення краще за якостями та можливостями, ніж аналогове. Очікувалося, що до 2000 року ним буде охоплено до 80% території Європи. Проте реальні темпи переходу значно повільніші, тому цифрове радіо замінить аналогове ще зовсім не скоро, особливо у пострадянському просторі. Уже зараз цифрове радіо може підвищити якість звучання аналогового, що в змозі подарувати останньому друге життя. [28;35] Сучасний час з його засиллям комерційних радіостанцій применшив важливість AM та зробив його непрестижним та прерогативою державних станцій. У 80-х FM стали домінувати на ринку радіомовлення – спочатку через рекламу і оголошення, а далі завдяки спеціалізованим форматам. [4;20]. В 1992 25% слухали FM, а до 1989 72%. Люди не слухають AM, бо вони не мають для цього причин. [4;447]. Таким чином радіочастоти є важливими не лише для подачі новин, але й для передачі інших даних, пов’язаних з іншими аспектами людського життя. 1.5 Архітектоніка радіо У своїх записках про кінематограф Юрій Лотман стверджує, що бачити того, хто говорить - це означає розуміти, що ми чуємо думку однієї конкретної людини, з котрою ми можемо не погоджуватися. Голос-невидимка претендує на більше – на абсолютну істину в останній інстанції. Невидимий голос надає мові відтінок безсумнівності та директивності. І тут важливі перш за все інтонації того, хто говорить, тембр його голосу, котрий діє більше навіюванням, ніж логікою та аргументацією. [10;3]. Цікавим є те, що професійна термінологія радіо повністю запозичена у театру та кіно, як то монтаж чи озвучення, начитка та інше. Тобто радіо є свого роду такою самою грою, як і вищезазначені види мистецтва. У царині «класичного» радіо велику роль відігравала музика та шуми. Варто лише згадати, що для радійного репертуару були звичними радіо п’єси, чи то радіо

читання, та й самі новини, музика на задньому фоні яких, додавала емоційності та людяності вербалізованому звуку. Радіо – це така собі гра зі звуками, як то людського голосу, котрий несе певну інформацію, чи звичайного звуку, котрий малює фон чи підсилює напругу. Радіо є можливо найпростішим для сприймання людиною. Нам не потрібно напружуватися, щоб слухати і чути, на відміну від телевізора, чи газети. Ми можемо робити багато інших речей, паралельно слухаючи радіо. У радійників навіть існує поняття «малюючих шумів», тобто правильно знайдений звук без мовного коментарю може стати самостійною передачею – це має величезний мовний заряд. .[44;123]. Радіо навіть можна подекуди назвати мистецтвом, довідавшись про стилетворчі виразні засоби радіожурналістики. Це, наприклад, реверберація, або ефект луни, ефект пришвидшення голосу для підкреслення слів, котрі кинуті на вітер; звукова мізансцена - передача мікрофона для створення ефекту наближення. голосовий грим монтаж акустичний колаж(є дуже ефективним засобом для створення потрібних асоціацій) .[44;128] Власне, сам процес слухання радіо, тобто сприймання інформації на слух різниться по всьому світу: для нас слов’ян прослуховування було колективним, на Заході ж радіо було більш сімейним, воно спрямовувалось у кожен дім. .[44;247] А журналістський текст, котрий читається на радіо, буде максимально ефективним тоді , коли включатиме 4 фактори: інтерес, психологічне сприйняття, соціальна дія, майстерність виконання. [30;158]. Розглядаючи радіо в більш підсвідомих пластах свідомості, російська дослідниця радіо Горяєва вважає, що наша культура є дитячою по суті своїй і аж ніяк не зрілою. Причиною дитячості нашої культури є страх розголошення

інформації, котрий може зруйнувати уявну стабільність. Ілюзорну, бо без гласності суспільство не може існувати стабільно тому, що будь-яка спроба повідомити суспільству інформацію раптово може викликати шок чи дестабілізацію. [10;13]. Отже, радіо у всі часи розглядалося, як засіб, котрий необхідно контролювати, щоб відповідно контролювати думки людей. Саме тому у Радянському Союзі контролювання за радіо доходило до абсурду. Люди, котрі приносили та виносили матерали з студії, люди, котрі знищували плівкові записи, люди, котрі писали заповітне «дозволено» - усі ці посади були, на перший погляд, абсурдними, проте вже сам факт існування цих посад свідчить про найзвичайну вагу, котра надавалася радійному слову. Можна сказати, що зараз ситуація зовсім інша, проте чому тоді сітка Бі-Бі-Сі прагне поширення на весь світ та пропагує неупередженість та демократію по всьому світу. Радіо є важливим елементом ЗМІ, котрий може донести потрібну інформацію в будьякий куточок планети за лічені секунди. Радіо дуже добре працює там, де немає телевізора та там, куди поштарі не приносять газети, бо їх, як газет, так і поштарів просто немає. Усі вищеперелічені у цьому розділі маніпуляції робилися для того, щоб перейняти радіо з акціонерного володіння в державне користування, тепер же держава не знає, що робити з радіо та як його правильно використовувати. Держава сьогодні не опікується радіо, що підтвердить наступний розділ моєї роботи. У наступному розділі також буде розглядатися поняття іміджу України та як він пов’язаний з новинами, котрі виходять з України закордон. Буде також пояснено впливи міжнародних інформаційних потоків на інформаційне місце України в світі і як наша держава зараз поводить себе щодо даного питання. Питання національних меншин та досвід їхнього досвіду в ЗМІ буде питанням, котре теж беде розглядатися у наступному розділі крізь призму інакшості в домашньому ефірі щонайменше радіостанцій. Описи діяльності

українського радіо та інформаційних служб Бі-Бі-Сі та «Німецька Хвиля» будуть присутні далі.

Розділ 2 Українські радіо, котрі транслюють інформацію закордон. Принципи, умови та засади їхньої діяльності. 2.1 Імідж України Згідно з законом «Про телебачення і радіомовлення» основне завдання держтелерадіостанцій – це сприяння зміцненню міжнародних зв’язків України, зростання її авторитету в світі. До складу Національної Радіокомпанії входить три програми внутрішнього мовлення і програма Всесвітньої служби радіомовлення України. [19;30]. Національний інформаційний простір – вся сукупність інформаційних потоків, як національного, так і іноземного походження, які доступні на території держави(преса, електронні ЗМІ, комп’ютерні мережі). Зараз США домінує в світовому інфопросторі. 1969 у Тунісі за замовленням ЮНЕСКО була прийнята Концепція нового міжнародного інформаційного та комунікаційного порядку, в якій обговорювалося питання ліквідації незбалансованості міжнародного інформаційного обміну, ліквідації негативних наслідків дій окремих монополій у світовому інформаційному просторі. США та Великобританія в той час виступали проти цієї концепції. На знак протесту США навіть вийшли з ЮНЕСКО у 1982 році. А у 1989 році ЮНЕСКО відмовляється від концепції. Зараз світовий порядок визначається концепцією вільного потоку інформації(Резолюція Генеральної Асамблеї ООН № 46173А «Інформація на службі людства»). Спершу у 1980 році у Дубліні, а згодом у 1992 році у Сан-Паоло: проходять міжнародні конгреси з питань масової комунікації та нерівноправного інформаційного обміну. У 1996 році Україна приєдналася до Європейської

конвенції про транскордонне телебачення, що упорядкувало трансляцію нашою державою передач закордон. Питання міжнародних зв’язків ставало дедалі важливішим після Другої Світової Війни, а держави, котрі мали вплив на процеси перебігу подій та інформації в світі, починали боротися за інформаційні пріоритети.З 1945-1991 період «довгого миру» в світі через те, що супердержави встановили правила гри і дотримувалися їх. Поділ інформаційного простору відбувався таким чином: ТАСС в СРСР та 4 інформагенції поза СРСР, котрі давали 85% інформації (AF, AFP, Reuters, UPI) . [Литовченко 10].Головні ворогуючі сторони часів Холодної Війни США та СРСР створили кожен свою систему забезпечення захисту інформації: перша в рамках НАТО, друга - в рамках Варшавського договору. Згідно з дослідником Кургінемом в основі діяльності держави знаходиться інтерес, саме тоді, діючи в інформаційному просторі можна впливати на політику держави, на її цілі, тобто домогтися таких результатів, для досягнення яких раніше потрібна була війна. Зараз у світі формуються центри сили такі, як США, західна Європа, Японія, Китай, Індія, іспанський світ, Росія, що відповідно ділить планету на країни інформаційнорозвинені та ні. У 1982 році у Франції були прийняті «Основний напрямок комунікативної політики», котрий полягав у захисті національної культури. Щодо України, то згідно дослідником міжнороних зв’язків України Литовченком, ми маємо залізну завісу в інформаційному просторі, як наслідок відсутності у населення імунітету до закордонної пропаганди, а також орієнтація на адміністративні, а не на інтелектуальні форми протистояння інформаційній агресії. Україна відсутня в Інтернет, про Україну відсутня інформація за кордоном. Професор Почепцов стверджує, що зараз Україна має образ країни третього світу, а інформація з України має переважно негативний характер.

Одним з напрямків забезпечення національного інформаційного простору є забезпечення інформаційної достатності, здійснення інформаційної експансії в світовий інформаційний простір з метою забезпечення національних інтересів. США, наприклад, мають систему захисту державної таємниці, яка представлена Федеральною комісією. Методами контролю над інформацією є: Контроль над приймачами радіозв’язку(під час війни в Перській затоці США поширили 150тис. компактних радіоприймачів, бо іракська влада вдалася до конфіскації мцих пристроїв. Подавлення радіосигналу( глушіння було дуже популярним у країнах соцтабору у часи перебудови). Методом захисту інформації є контрпропаганда. На думку пана Литовченка Україні потрібно створити державну програму розвитку. У 1998 році було створено Комісію з питань інформаційного забезпечення інформаційної сфери. Потрібно також забезпечити рівноправну участь України в міжнародному інформаційному обміні та формуванні міжнародного іміджу. [20;41]. Кирило Лукеренко, колишній продюсер Української служби Бі-Бі-Сі у Лондоні, вважає, що імідж України мають створювати спеціалісти по зв’язках з громадськістю, однак на це потрібні гарні гроші. Агенції можуть ініціювати поїздки іноземних журналістів в Україну, так як зараз їх в нашій державі порівняно мало. Усі зарубіжні кореспонденти як правило перебувають у Москві чи у Варшаві та уже там отримують новини з України, що є звісно дещо неправильним, бо вони не мають доступу до першоджерел інформації та не спілкуються з людьми, причетними до подій, котрі трапляються. Хороший інформаційний сайт з розсилкою про нашу країну може стати хорошим джерелом інформаці. За словами Кирила Лукеренка, справа повинна залагодитися, якщо виділити гроші і слідкувати за процесом і наймати на роботу професіоналів своєї справи.

Щодо негативних новин про певну країну, то їх не потрібно замовчувати, потрібно просто грамотно трактувати такого роду інформацію. Журналісти по суті своєї професії не повинні давати які-небудь коментарі, вони можуть лише дати факти, тобто відповіді на п’ять фундаментальних питань журналістики. Серед інших країн Туреччина дуже добре працює зі своїм іміджем, особливо з туристичною метою. Причому, ця країна має непросту ситуацію з національними меншинами, проте з туристичною метою країна виглядає переконливо. Єгипет схожий за всіма показниками з Туреччиною, але він погано працює зі своїм іміджем на фоні усіх терактів, котрі там відбуваються. А чи не є «Британська Рада», «Німецький Гете-інститут» та «Французький культурний центр в Україні» роботою над ідеальним іміджем цих країн в нашій державі? І чи не попрацювали німці над своїм «підмоченим» іміджем виплативши пристойну допомогу остарбайтерам? Звісно, що так, і тепер ми співпрацюємо з Німеччиною, пробачивши другу світову та інші моменти історії. Однак, чомусь Німеччина має в Україні центри інформації про їхню країну, а ми у Німеччині є представлені хоч якось? Іміджем України держава зацікавилася вже недавно. За часів Леоніда Кучми про імідж не було й мови, а тепер, наздоганяючи події помаранчевої революції, Україна оголосила тендер на отримання права розробляти імідж нашої країни. CFC Consulting, харківська фірма по зв’язках з громадськістю, виграла тендер та буде опікуватися іміджем України. У цих перегонах вона перемогла Міністерство Іноземних справ, Міністерство Економіки та Тендерну Палату. Звісно, сам процес виборів претендента на тендері не був відкритим. Саме тому зараз проходить слухання позову щодо харківської агенції переможниці. Насправді сваритися можна ще довго, проте за довгими суперечками, кому взятися за створення іміджу України, можна було б дещо вже і зробити.

2.2 Принципи відбору новин Як потрібно підбирати новини? Який критерій відбору, якщо новин є багато? Чи потрібно брати до уваги особистість журналіста при відборі новин, а чи політичний клімат сусідньої держави? Відповіді на ці та інші запитання у наступній частині дослідження. Товари і послуги, що постачаються ЗМІ є одночасно і чимось публічним і чимось приватним. Головним в моделі медіа-мовлення є те, що воно розглядається, як суспільна служба надання громадських послуг. [16;25]. Новинні медіа весь час працюють в комерційному оточенні, тобто в кліматі концентрації, конгломеризації, мультинаціоналізму як результату діяльності медіа-корпорацій, що володіють ЗМІ у різних країнах світу і сприяють переміщенню своєї продукції через усі національні кордони. Йоган Гатлунг та Марі Руж у 1987 році розробили умови для оприлюднення новин: Своєчасність Частотність (смерть, або соціальні події, для яких потрібен час) Порогів рівень (масштабність події) Недвозначність (чітке визначення правильного і хибного, доброго і поганого) Знайомство (культурна близькість) Співзвучність (передбачуваність чи бажаність події) Несподіваність або новизна. Рекурентність і безперервність Композиція Персоніфікація Гуманізм Концентрація уваги на елітних персонах, на елітних державах Сенсаційність (злочин, смерть, конфлікт і драма) Негативізм (погані новини- це добрі новини)

Звісно, на зміст новин впливає маса факторів, котрі можна розподілити по рівнях: Особистісний рівень На зміст новин впливатимуть природжені особливості працівників медіа та притаманні їм риси та стиль, цінності, переконання, освітній рівень, погляди. Щодо рівня стандартів повсякденної роботи, то для полегшення отримання інформації можливе створення новинної мережі (news net). В такому разі інформаційні організації доручають постачання інформації тільки із заздалегідь визначених джерел і з жодних інших. З іншого боку це використання лише деяких інституційних джерел інформації. А експерти, спеціалісти, котрих запрошують у ролі об’єктивних експертів, діють як «оформлювачі новин» і зазвичай обстоюють консервативні погляди вузької групи еліти. Інформація може бути також запозичена, це так звана «стадна журналістика» Організаційний рівень Намагаючись охопити якомога ширшу аудиторію і в такий спосіб зацікавити потенційних рекламодавців, мас-медіа розвиває таку потенційну структуру, яка обмежує зміст новин. Екстра медіа рівень-вплив партій та реклами. Ідеологічний рівень. Акт створення новини – це не просто відображення існуючої діяльності, це радше акт побудови символічної реальності. Вплив ідеології на аудиторію непрямий, неоднозначний і ненавмисний. Ідеологія швидше діє через гегемонічний процес досягнення згоди щодо конкретно визначеної соціальної реальності, що згодом стає частиною «здорового глузду», який поділяється більшістю. [16;75]. Щодо того, як все-таки подавати інформацію медійники сперечаються вже давно. Деякі дослідники розглядають медіа як ін’єкційну голку, або чарівну кулю. Вчені Франкфуртської школи вважали масову аудиторію відкритою до маніпуляцій, здатну лише реагувати на подразники і сприймати повідомлення

від політичної еліти. На відміну від них представники «школи мінімального впливу» вважали, що головний ефект полягає в посиленні та стимуляції вже існуючих поглядів. Сучасне наукове бачення впливу ЗМІ на аудиторію розподіляє його на встановлення порядку денного, концентрації на першочерговому та використанні стандартних форм, тобто як саме подаватимуться новини. Поняття «фреймінг» схоже на поняття «запрограмованого тлумачення». Його було запозичено з американської етнометодологічної традиції і вперше застосовано у 1978 році у дослідженні процесу соціального конструювання новин. Журналістика є постачальником «фреймів референції», тобто певних моделей світосприйняття спрямованих на те, щоб новини мали сенс для аудиторії. Медіа-фрейми є «тривалими зразками пізнання, інтерпретації, репрезентації, добору, розстановки наголосів та виключення з розгляду певних моментів, за допомогою яких упорядники символів зазвичай організовують дискурс. Фрейми сприяють створенню значень, що самі по собі не «закладені» у згадуваних подіях. Навіть у найоб’єктивніших інформаційних повідомленнях подіям повинно бути надано певного значення шляхом постановки їх у межі відповідного контексту, сенс інформаційного повідомлення зовсім не є заданим, або самоочевидним. [16;82]. Для кожної країни цінності, котрі будуть незримо присутні в моралі кожної новини, будуть відрізнятися, хоча, звісно, загальнолюдські цінності будуть в пріоритеті. Деякі американські соціологи вирізняють певні «вічні цінності» журналістики в США: Етноцентризм Альтруїстична демократія Відповідальний капіталізм Пасторальне зображення життя у провінції Індивідуалізм і помірність[16].

Політика регулювання у сфері комунікацій відбиває три моделі комунікативних медіа: 1)модель вільної преси( ґрунтується на принципах свободи слова) 2)модель телерадіомовлення(на підвалинах суспільних послуг) 3)модель зв’язку( принцип рівного доступу) [16;94]. Розподіл частот регулює держава, а більшість ефірних засобів масової інформації є приватними структурами. Модель телерадіомовлення передбачає відповідність змісту інформаційним принципам суспільного інтересу. Західне радіо створює негативний образ країн «третього світу». У 80-х роках підхід до мас-медіа змінюється, він стає дерегулятивним, замінюється на ринкових підхід на принципах невтручання «laissez faire» і передбачає приватизацію державних ЗМІ. Стюарт Хол, британський культурний теоретик стверджує, що процес економічної глобалізації підриває відносну автономію нації держави, її здатність провадити власну національно зорієнтовану політику і спричиняє тиск у напрямі інтернаціоналізації вільного руху інформації. Логіка ринково-зорієнтованих медіа суперечить принципам збереження і розвитку публічної сфери, національної та культурної самобутності за умов ширших транснаціональних інформаційних потоків. Тому відмова від державного регулювання найчастіше означає не дерегуляцію, а розширення сфери впливу ринкового регулювання. Зараз намітилося виникнення нової стилістики: полегшене подання новин з очевидним розважальним компонентом. [6;122]. Цікавим є те, чи потрібно фільтрувати новини для того, щоб подавати їх в ефір, як це робилося за радянських часів. Чи можна говорити про все, що стається в державі, при цьому не боячись зіпсувати імідж? Чи це вже справа спеціалістів по зв’язкам з громадськістю? Критерії підбору новин або регулюються редакційнии правилами, як на Бі-Бі-Сі, або редакційними устоями, як на Українському радіо, де ніде не записано про що можна говорити, а про що ні, але всеодно деяких тем свідомо уникають. Чи від державного радіо

тільки цього і можна чекати? Якщо так, то тоді модель Бі-Бі-Сі є найбільш прийнятною у цьому сенсі. 2.3 Іноземне радіо у своїй же країні. Для кого державна мова тієї країни, де людина зараз живе, ніколи не буде рідною, так це для етнічних груп. Боротьба за свої права у різних країнах є попереміну успішною. Цікавим з точки зору психології є виникнення багатомовних служб багатьох радіостанцій, як то «Бі-Бі-Сі» та «Німецька хвиля», як одні з найбільших. Ці гігінтські монстри радійної справи першими зрозуміли, що потрібно висвітлювати новини, котрі будуть торкатися кожного і тоді у світі стане менше суперечок, бо кожна етнічна меншина та кожен народ отримає доступ до джерел мас-медіа. Внутрішнє радіо кожної країни, котре надає доступ до радіоефіру національним меншинам, котрі проживають на території тієї країни – чи не є це вирішенням проблем багатьох народів всередині однієї країни?! Адже зараз саме через це точиться стільки конфліктів, як наприклад у Франції між мусульманською общиною та «істинними» французами. Якщо люди, котрі живуть у цій країні, не можуть почути свої новини у своїй же країні, то яка може бути мова про висвітлення їхніх новин закордоном. Тому цей аспект проблеми був проаналізований мною окремо за зразком «країна в країні». З кінця 1960-х активізувалися етнічні групи – саме тоді зросла кількість радіо у Канаді, США та Австралії. [6;23]. Численні незалежні(комерційні) місцеві радіостанції у Великобританії надали блоки ефірного часу на створення програм представникам Південної Азії, Африки та Карибського регіону. А у Норвегії, Швеції, Данії та інших країнах працюють служби так званого «narradio»(близького радіо, або радіо спільнот), до яких можуть звертатися етнічні групи з проханням надання ефірного часу. У Стокгольмі, наприклад, у межах цього радіо працює 4 канали.

Етнічні групи все роблять самі, а станція лише надає ефірний час. Така система створювалася з 70-х років минулого століття . Почали створюватися незалежні консультативні ради. [6;30]. Національні об’єднання негритянських ЗМІ та латиноамериканська організація «La Raza» у США, кампанія проти расизму у ЗМІ та Асоціація негритянських службовців у ЗМІ Великобританії, а також організація маорі «Te Reo Irirangi» в Новій Зеландії – ось деякі приклади груп, що активно виступають за політичне висвітлення стану і проблем етнічних меншин. [6;71]. Північноафриканські араби в Парижі, емігранти з Молуккських островів та з Сурінаму в Амстердамі, югослави у Кьольні, Дюссельдорфі та Гессені створили власні організації для боротьби з стереотипами висвітлення своїх меншин у місцевих ЗМІ, а також почали розробляти власні програми. Найкраще діяла арабська громада в Парижі, де їм вдалося отримати ліцензії на радіопередачі. Представники Суринаму та Молуккських островів, інші етнічні меншини, що мешкають в Нідерландах, домоглися фінансової підтримки голландського міністерства культури і отримали можливість створювати програми для своїх співвітчизників і ті програми здебільшого транслюють через кабельне телебачення (дуже поширене в Нідерландах). [6;100]. У Сенегалі у 1968 році був проведений експеримент: сільське радіо, частина Сенегальської теле- та радіомовної служби, створило програму «Dissoo»(мовою волоф це означає «розуміння і діалог»). Спочатку це радіо фінансувалося ЮНЕСКО. Працівники радіо питали в селян про їхні проблеми, а потім давали слухати ці записи державним службовцям і привозили від них відповіді назад в село. Держава зацікавилася проектом та підтримувала його, а потім президент переключив свої інтереси на щось інше, та програма занепала. [6;102]. Краще висвітлення конфліктів та проблем етноменшин - в інтересах самих ЗМІ, бо так вони демонструють свою громадську позицію і розширюють свою аудиторію. У Новій Зеландії не менше 6% загального прибутку від щорічної

плати за ліцензії йдуть на підтримку радіо та телебачення маорі і це справедливо, бо маорі становить 6% населення Нової Зеландії. [6;103]. Франція виділяє щорічні субсидії некомерційним радіостанціям, частина яких працює задля етнічних меншин, або за їх участю. Канада субсидувала радіостанції північноамериканських індіанців до 1990 року. США забезпечили стартове фінансування індіанських радіостанцій у 1970-ті роки. Австралійська урядова спеціальна радіотелевізійна служба надає окремі канали для радіо та телепередач різними мовами, зокрема грецькою, голландською, індонезійською. [6;107]. Бі-Бі-Сі частину прибутків від плати за ліцензію вкладає у фінансування програм валійською мовою (“Radio Cymru”) і шотландською гельською мовою (“Raidio nan Gaidheal”) [6;108]. Отож, багато радіостанцій в світі вже зрозуміли, наскільки важливим є висвітлення новин національних меншин для підтримання миру в державі. Це є важливо саме для радіостанцій, як для найбільш бюджетного ЗМІ. В нашій країні ця проблема поки не стоїть настільки гостро, а, можливо, про неї просто не говорять. Кримські татари вже дуже давно прагнуть мати свої засоби масової інформації, проте чомусь щось завжди стає їм на заваді, а українській владі не є вигідним створення ЗМІ для національних меншин, чи то через те, що кримських татар на території України досить мало. Зараз це ще не є нагальною проблемою, як то газова, проте з часом, надивившись демонстрацій національних меншин в інших країнах, проблема недостатності ефіру для людей через їхню національну меншинність може стати суттєвою. 2.4 Українське радіо Адреса, котра є відомою усім без винятку – Хрещатик 26. Саме там знаходиться штаб-квартира українського радіо. Далі трохи про загальну структуру, функціонування та нововведення, котрі мають місце на

Українському радіо, котрі усі звикли називати просто «брехунець». Отож структура є наступною: Перша програма – інформаційно-публіцистична, громадсько-політична, пізнавальна і художня. На довгих, середніх та ультракоротких хвилях та проводовому мовленні. Покриває 100% території. Обсяг мовлення 19,4 год\добу. Друга програма – «Промінь»(молодіжний канал) – молодіжні і художні програми на середніх хвилях, УКХ та на верхньому FM, включаючи проводові мовлення. Охоплює 95% території. 24год\добу. Третя програма – канал художнього мовлення на середніх хвилях та в УКХдіапазоні, також на проводовому мовленні. Обсяг мовлення 19,3 год на добу. Охоплення 25% території України. Окрмо в цій структурі стоїть Всесвітня служба радіомовлення України – державний канал для інформування світової громадськості про внутрішню та зовнішню політику України, задоволення духовних потреб українців, котрі проживають за межами рідної землі. Мовлення ведеться українською, англійською, німецькою та румунською мовами. Обсяг мовлення 31,8 год\добу. Президент НТРКУ Набруско вважає, що за ідеологією українське радіо виконує функції винятково державницько-будівничого характеру, щоб зламати світоглядні та психологічні стереотипи, сформовані впродовж багатьох десятиріч під впливом комуністичної ідеології та тоталітарного режиму, не ображаючи почуття кожного громадянина суспільства. За змістом українське радіо надає перевагу програмам аналітичного характеру з економічною тематикою. В контексті політичної тематики це радіо формує нову політичну культуру. Радіо є диференційованим за формою сприйняття програм. Це, наприклад освітньо - пізнавальний характер передач для молоді, роз’яснювально-аналітичні програми для людей старшого віку. У стратегічному плані Національна радіокомпанія України спрямовує свою діяльність на формування цивілізованого українського духовного простору. Тактичними

підходами є забезпечення політичної стабільності, громадянської злагоди, морально-психологічної рівноваги в умовах еволюційної трансформації суспільних відносин, а також вироблення активної соціальної мотивації громадян, передусім у політичній та економічній сферах. [19;32]. Зараз наявні лише 43% потрібного фінансування. Можливість заробляти гроші є обмеженою, згідно з чинним законодавством, ще й за умов повної відсутності абонентської плати. Є також незначна кількість зарубіжних джерел інформації. У 1998 році Всесвітня служба мала лише 8 власних кореспондентів за кордоном, у Бельгії, Угорщині, Німеччині, Італії, Росії, Москві, Краснодарі, Молдові. [19;44]. Поспілкувавшись з Тетяною Гарбуль, журналістом Всесвітньої служби мовлення Українського радіо, авторка дослідження дізналася, що не все ще так погано на Хрещатику 26. Підбір новин на Всесвітній службі є наступним: кожного дня перші десять хвилин даються заголовки найважливіших новин за день. 15 хвилинний бюлетень Ukraine Today йде далі, там уже новини не такі пріоритетні, але більш поширені. Програма містить інтерв’ю, коментарі, репортажі, котрі стосуються певної теми. Наприклад, у Всесвітня служба має коментаторів, котрі роблять дослідження теми, яке теж може входити до бюлетеня. Останнім матеріалом був репортаж про розвиток альтернативних джерел енергії на противагу атомній. Пріоритетними новинами є заяви Президента та офіційних осіб, гостей держави. Новина номер один для Всесвітньої служби – державної важливості, до якої причетні перші особи держави. Наприклад: «Президент України з офіційним візитом відбув …, зробив заяву.» Наприклад, якщо буде новина про лісозаготівлю на Закарпатті та про те, що Інна Богословська та Наталя Вітренко звернулися до Верховного Суду України з вимогою визнати вибори в деяких округах недійсними, то остання новина однозначно матиме пріоритет. Кожного дня є чергова людина, котра відслідковує усі новинні стрічки, усі телевізійні канали, анонси усіх прес-служб, щоб на шосту годину вечора відібрати найпріоритетніші новини

дня. В часи Помаранчевої революції Всесвітня служба працювала до 11-ї вечора. Кожного дня є редактор новин, котрий компілює новини для Ukraine Today. Тоді робляться новинні звіти: один для редакції внутрішнього користування, котрий візує Головний редактор англійської служби. Наступна стадія: віза директора дирекції. Далі візу ставить віце-президент НТРКУ. Всесвітня служба проводить моніторинг трансляцій передач, подачі сигналу, як їх чують по всьому світу. Вони мають дуже багато постійних радіослухачів, так званих діексерів. Це люди, котрі дуже люблять радіо та розбираються в ньому технічно. Вони зацікавилися радіо з дитинства та мають радіоприймачі великої потужності. Тому вони можуть технічно приймати не десятки радіостанцій, а сотні. Існує така форма, як звіт, про чутність сигналу. На і-мейл чи звичайною поштою приходять ці звіти, про те, як було чути сигнал, що було чути і з якої точки. З цієї позиції моніторинг проводиться по всьому світу, бо сигнал йде всюди через супутник, чи по коротким хвилям. Всесвітню службу Радіо України чутно по всьому світу. Звіти приходять з Перу, Австралії, Америки, Африки, острівних держав. Також іноземці пишуть листи з проханням розповісти про Україну, як правило іноземна аудиторія зацікавлена в дуже тривіальних речах, як от, які в Україні птахи, особливо це цікавить британців, які тварини, які квіти вирощують, які види спорту популярні, особливо цим цікавляться американці. Найбільше людей цікавить не політика, а програми про культуру, побут, їжу, традиції. Програми з політичною, чи економічною спрямованість не викликають такий ажіотаж, як програми про культуру та побут народу. Проте радіо дає саме політичної та економічної інформації більше, бо вона є важливою для розуміння внутрішнього життя держави. Крім цього кожного дня йдуть програми «Крупним планом», «Корені», «Музика з України». Також є програма «Привіт з Києва», де ведучий дає відповіді на запитання слухачів, котрі вони присилають у своїх листах. Наприклад, як познайомитися з українською дівчиною від слухача з Лівії до того як в Україні святкують Різдво.

Іншим зв’язком з аудиторією є листи, як зворотній зв’язок з радіо: 3 тисячі листів з району на рік, 2530 тис з області на рік Всесвітня служба Радіо України є зараз єдиною радіостанцією, котра мовить англійською мовою на весь світ і є некомерційною, не лобістською і заангажованою. Вона є підрозділом Національної ТРК України. Проблемами цієї радіостанції, як державної та некомерційної є наступні: кадри. На радіостанції працює багато людей пенсійного віку, молоді не дуже багато через низьку зарплатню в державних структурах. За словати Тетяни, теперішня молодь стає дуже неглибокою, вони не люблять свою країну, не розуміють багато речей та не вміють аналізувати минуле, та й теперішнє. Вони трохи поїздили по Європі і тепер їм не подобається усе вітчизняне. Будучи журналістом-міжнародником в Україні, Всесвітня служба радіо України формує імідж нашої держави, позитивний бренд. Тетяна вважає, що крім нас добре про нас ніхто не скаже. У новинах Бі-Бі-Сі, Ей-Бі-Сі,Сі-Ен-Ен немає жодного позитивного слова про Україну. І це не тому, що Україна така погана, а тому, що всі держави, без виключення зацікавлені в тому, щоб говорити своїм аудиторіям, що їхня нація найкраща. Дирекція Всесвітньої служби має вишукувати позитивні моменти, а не працювати на сенсаційність, бо міжнародна журналістика дуже тенденційна та фокусуються на скандальних справах. Перший другий та третій канал можна почути всюди в Україні на 99% території. Люди після 35 років слухають радіо на відміну від молоді. Це чи не єдине джерело інформації для багатьох людей. У всіх держслужбовців радіо є включеним завжди. Окрім того, люди, котрі роблять новини на державному радіо, не отримують за ці новини хабарів. Якщо новини негативні, то вони, звичайно, подаються в ефір. Подача матеріалу буде іншою, ніж у жовтій пресі: подія, час, місце, особи залучені, особи причетні. У Всесвітній службі українського радіо працюють люди з

освітою «міжнародна інформація», котрі розбираються в інформаційних потоках. На разі Всесвітня служба радіомовлення України співпрацює з WRN(World Radio Network); це всесвітня радіомережа з штаб-квартирою у Бонні. Тут об’єднані мовники різних європейських країн на добровільних засадах для використання програм один одного на добровільних засадах. Наприклад, до Всесвітньої служби Радіо України поступило замовлення на сюжет про річницю Чорнобильської трагедії. Це мав бути п’ятихвилинний репортаж бажано з коментарями людей, котрі проживають в зоні відчудження. Матеріал був наданий. Згідно з правилами сітки мовників, усі матерали мають бути в оцифрованому вигляді, в форматі мр3 та англійською мовою. Цей матеріал потрібно самостійно приатачити на веб-сайт, знаючи усі коди доступу. Матеріал таким чином є розміщеним у так званій віртуальній бібліотеці, а вже звідти усі радіостанції, котрим цікавий цей матеріал, можуть брати та транслювати це повідомлення на своїх хвилях. Це є дуже великою перевагою для Всесвітньої служби, бо ця сітка є додатковим каналом транслювання її новин. Репортажі, підготовані журналістами Києва можуть слухати слухачі Всесвітньої служби радіо Польща, чи Всесвітньої служби радіо Швеція. Така співпраця є необмеженою яким-небудь договором, це все добровільно. Всесвітня служба Українського радіо планує співпрацювати з Світовою радіо сіткою двічі на місяць. Вони оповіщають про тематику наступних програм. Наприклад, найближчою програмою буде програма про відносини країн східної Європи з країнами Євросоюзу. Ніякої винагороди за матеріали не буде, а усі матеріали, надані Всесвітньою службою є інтелектуальною власністю Національної ТРК. Цікавим є те, що після розмови з Барбарою Грубер, котра є журналісткою німецької служби «Німецької хвилі» та по сумісництву працює у Всесвітній радіомережі, виявилося, що українські матеріали в сітці не пускають в ефір через погану якість записів. Барабара наголошує, що кілька разів просила

покращити якість репортажів, бо радійники дуже зацікавлені в матеріалах з України, проте в Україні відповіли, що репортажі саме такої якості транслюються в нас та йдуть закордон. А така якість для Євросоюзу є нижче норми. Далі розповідь піде про Бі-Бі-Сі та «Німецьку хвилю», як не про хвилі, котрі мовлять в Україні для українців, а як про станції, котрі є в кожній країні та мовлять мовою тієї країни, де вони знаходяться, хоча й не є автентично національними. 2.5 Бі-Бі-Сі Мас-медіа добре заробляє на контактах детериоризованої спільноти з батьківщиною. Величезною перевагою ре-територіалізованих імігрантських культур є те, що вони можуть зберегти на новому місці «усе краще» з культури «старого краю», натомість не маючи потреби боротися із нерідко гнітючою політичною та економічною реальністю, полишеною на батьківщині. [18;220].Можливо саме такими принципами користувачі засновники Бі-Бі-Сі, проте зараз первинних мотивів створення нам уже не знайти. Служба, котра робить місцеві новини майже про кожну країну в світі, при цьому ж звісно не враховуючи внутрішніх інтересів тієї самої країни, це успішний бізнес. Чи не тому у 1938 році ВВС вперше почало мовлення іншою мовою (арабською)? Панівний стан культури часто надає її представникам право на стереотипи, а створення стереотипів дозволяє заощаджувати час. [6;10]. Щодо підбору новин працівники Бі-Бі-Сі розробили свої принципи, котрими керуються у ситуаціях, коли потрібно робити вибір. Пріоритетом є безсторонність та багатоманітність точок зору. Іноді службі Бі-Бі-Сі доводиться передавати повідомлення про людей, або інтерв’ю з людьми, погляди яких можуть викликати почуття образи у багатьох наших слухачів. Після відповідного погодження журналісти цього радіо повинні бути певні того, що чіткий громадський інтерес переважає можливі образи.

Будь-яке звернення з боку урядового органу про передачу офіційних повідомлень чи інформаційних фільмів, пов’язаних з певним ступенем державної чи політичної полеміки, слід погоджувавти з головним радником з політичних питань. Щодо національна безпеки, то Закон про державну таємницю впливає на спроможність журналістів Бі-Бі-Сі давати повідомлення з деяких питань, пов’язаних з безпекою і розвідкою. Рекомендовані вказівки з оборони містять керівництво щодо оборонної та анти терористичної інформації, яка в разі її оприлюднення може завдати шкоди національній безпеці. Ця система є добровільною, вона не має юридичної сили, і тому остаточна відповідальність за ухваленням рішення про публікацію покладена виключно на працівників служби. Продюсери інформаційних матеріалів мають отримати рекомендації у старших редакційних співробітників і юристів на початковому етапі роботи з матеріалом, який підпадає під цю категорію. Вони повинні інформувати керівника з редакційної політики про будь-яке звернення секретаря з рекомендацій у сфері оборони. Радіо Всесвітньої служби Бі-Бі-Сі може приймати спільне фінансування для деяких гуманітарних, освітянських програм; програм, присвячених питанням здоров’я, практичним навичкам та вмінням. Спільне фінансування ніколи не можна використовувати для програм новин, поточних справ або порад споживачам на будь-якій зі служб Бі-Бі-Сі [38]. Кирило Лукеренко - продюсер Української служби Бі-Бі-Сі у Лондоні 20002002 та спеціальний кореспондент у Києві каже, що Бі-Бі-Сі повідомляє про все, що є цікавим. Що давати в новини щодня, визначає керівник служби, редактор служби. Вище керівництво говорить про загальні речі і там визначаються загальні пріоритети мовлення на континенти, далі пріоритети роботи визначає редактор випуску.

Українська служба не працює на імідж, цим займаються іміджмейкери. Британська компанія не має засадничих формувати імідж України. Бі-Бі-Сі повідомляє про події з британської точки зору: про королеву пошанливо, про події об’єктивно. Служба підтримує демократію в Україні через те, що дозволяють українцям дізнаватися про події та самостійно їх аналізувати. Різні люди по-різному сприймають Україну в світі. За словами Кирила Лукеренка не дуже багато людей в світі цікавляться Україною. Є країни, в яких є делегована система висвітлення подій засобами масової інформації. У Росії люди черпають негативну інформацію зі ЗМІ. У цій країні масова аудиторія більше цікавиться Україною. За словами Кирила Лукеренка, котрий довгий час працював на радіо закордоном, на Заході людям більше цікава Кейт Мос, масова аудиторія цікавиться інформацією таблоїдів. Зараз повідомлення Бі-Бі-Сі більше збігаються з інтересами уряду. Ще кілька років тому Бі-Бі-Сі розповідало про газові справи, про які уряд хотів би мовчати. Яка вигода Бі-Бі-Сі мати службу в Лондоні для України? З міркувань 20річної давнини – це пропаганда, а якщо зараз, то це розширення інформаційного поля, створення ще однієї точки зору для українців, так званої альтернативної. Точки зору державні, приватних власників каналів, російські кілька іноземних, тобто для людини, котра мислить, створення їжі для роздумів, щоб мати якомога більше точок зору. Бі-Бі-Сі повідомляє точку зору Британії, ЄвроСоюзу. Форма подачі їхньої інформації не є пропагандою, а просто інформацією без висновків. За словами Кирила для Британської масової аудиторії Україна не є цікавою. Скнилівська трагедія, наприклад, була трагедією, котра трапилася на Львівщині, це було з розряду курйозів. Це була інформація не для аналітики, це було просто погано. Після Помаранчевої Революції ситуація покращилася. Тепер інформацію з України люди ототожнюють з певними позитивними подями, а уявлення про нашу державу вже не має такого відкритого

негативного обрамлення. Тим більше, що український уряд змінив своє ставлення до заходу. З точки зору працівників Бі-Бі-Сі найбільше нами цікавляться наші сусіди: Угорщина, Румунія, Польща, Росія. Радійних кореспондентів інших радіостанцій в Києві немає, вони в основному в Москві, або у Варшаві разом з кореспондентами інформаційних агенцій. Радіо по великому рахунку не має грошей на кореспондентів, тому вони використовують інформагенції, чиї кореспонденти бачать Україну зовсім іншими очима. Зарубіжні журналісти не чекали, що може бути така цікавість в Європі, внутрішні події, про які вони ніколи не повідомляли, бо це було нецікаво. Тепер це цікаво: наприклад відставка уряду Тимошенко. Люди почали розрізняти Тимошенко і Ющенко, навіть Порошенко.Після революції уявлення про Україну змінилося. Це було незвично та оптимістично. За словами Кирила Лукеренка тепер закордонна спільнота повернулися до своїх старих уявлень, що Україна – це умовно дикий степ. Іноземні журналісти не стежать за Україною, вони дивляться лише за великими змінами. В світі стільки всього відбувається, що новини з України бліді на фоні трагедій в Іраку, чи місцеві новини тієї чи іншої країни. Цікаво, що в дореволюційний період, новини з України користувалися популярністю на час свят, коли в тих країнах нічого не відбувалося, коли треба було просто заповнити ефір. Наприклад, новину про аварію на шахті в Україні чи у Росії у серпні та кінці грудня можна було часто зустріти в закордонних новинах, бо у їхніх країнах тоді нічого суттєвого не відбувалося. Коли у закордонних виданнях чи на радіо було накопичення власних новин, то журналісти не використовували новин з України. Чи були новини про Україну до 1991 року на Бі-Бі-Сі? За словами Кирила Лукеренка це були ідеологічні новини про Радянський Союз, а інформація тоді діставалися своїми підпільними шляхами. Бі-Бі-Сі має хорошу структуру, бо у кожній країні є кореспонденти ББС, які завжди фахово все пояснять.

Щодо належності цієї радійної мережі, то Бі-Бі-Сі належить британському народу і контролюється державою. 2.6 Німецька Хвиля «Німецька хвиля» - суспільно-правова (недержавна і некомерційна) телерадіокомпанія, котра фінансується з податкових надходжень до державного бюджету Німеччини. Контроль за її діяльністю здійснюють дві наглядові ради – телерадіомовна та адміністративна. Вони формуються таким чином, щоб депутати бундестагу, представники федерального уряду і владних структур федеральних земель становили у них меншість. До наглядових рад входять також представники значних релігійних конфесій країни, профспілок та різних громадських організацій. Очолює ТРК «Німецька Хвиля» генеральний директор, який обирається членами адміністративної ради. 1800 співробітників 68 національностей працюють у студіях «Німецької хвилі» у Кьольні та Берліні. Основним джерелом фінансування цієї телерадіокомпанії є федеральний бюджет. Радіопередачі «Німецької хвилі» транслюються тридцятьма мовами світу – від ахмарської до японської- на коротких хвилях та в інших діапазонах. Загальний обсяг мовлення – понад 100 годин на добу. Для підсилення короткохвильового сигналу та покращення якості прийому «Німецької хвилі» у Потругалії, Руанді, Шрі-Ланці та на Антигуа(спільно з Бі-Бі-Сі) були встановлені радіорелейні станції. На початку 90-х почали використовуватися колишні радянські «глушилки», звісно тепер уже з мирною метою. Близько950 радіостанцій світу ретранслюють передачі «Німецької хвилі» на своїх частотах. «Німецька хвиля» не омежувала своє мовлення лише проблематикою «німецької єдності». Від самого початку вона зайняла наступальні позиції у боротьбі за все європейську демократію. Багаторічний директор «Німецької хвилі» Дітер Вайріх так висловився про роль німецького інакомовлення: « Мовлення на закордон – це подарунок історії. У світі, який для того, аби вижити, має все більшою мірою перетворюватися на співтовариство з міжнародною відповідальністю, мовлення на закордон доносить інформацію у

найвіддаленіше село третього світу, зводить мости між народами, причому не лише повідомляє про події, але й являє собою для пригнічених народів світу голос свободи та надії. Воно, як ніякі інші мас-медіа, було джерелом інформації, духовної стійкості та рушієм, що запускає механізм політичних змін одночасно у Середній, Східній та Південній Європі» . На Україні з 1962 року можна було слухати «Німецьку хвилю», проте потім ця станція глушилася. З часів незалежності ситуація змінилася. Спочатку касети з програмами висилалися для місцевих станцій-партнерів, а з березня 2000 року почалася трансляція передач українською мовою. З 2001 року 20 радіостанцій України транслюють передачі «Німецької хвилі». [23;138-146]. Цікавим є той факт, що в Україні є і Бі-Бі-Сі, і «Німецька Хвиля», котрі по суті своїй не є українськими аж ніяк, проте вони роблять українські новини для українців. В їхніх н’юзрумах працюють українці, а за мірило об’єктивності береться подання новин без висновків, щоб слухачі могли зробити їх самі та мати, за словами Кирила Лукеренка, альтернативну точку зору на подію, якщо вона такою не є після повідомлень усіх решта ЗМІ. З точки зору національності, чому німці чи британці знають, як краще розповісти українські новини для українців. Чи такі на перший погляд неупереджені новини все ж подаються під кутом зору Великобританії, чи Німеччини? Радіо з неупередженими поглядами та без іноземних ідей та капіталу зараз в Україні просто не існує.

Розділ 3 Закордонні радіо, котрі транслюють інформацію про Україну. Що чути про Україну в світі і як представляють нашу державу радіостанції закордоном – про це розповідь у третьому розділі цієї роботи. До уваги беруться розмовні радіостанції та їхні матеріали, котрі стосуються України в період від початку 2006-го року до сьогодні. Досліджуваними радіостанціями будуть, як ті, котрі мовлять всередині країни, так і ті, котрі мовлять закордон. Серед людей, котрі надаватимуть інформацію будуть і журналісти, і слухачі, тобто обидва табори тих, котрі причетні до факту життєдіяльності радіо. У короткому екскурсі до України в радійному просторі цих країн розповідатиметься про те, як позиціонують нашу державу в медіа країни у світі: чи це є поодинокі замітки, чи спеціальні постійні передачі, чи навіть служби українських новин. Уже ця періодичність впливатиме на те, скільки новин дізнаються іноземці про Україні і чи потрібно їм це взагалі. Третій розділ цієї роботи говоритиме про думки журналістів та думки пересічних жителів нижченазваних країн. 3.1 Франція Поспілкувавшись із Жаном-Батістом, працівником Французького міжнародного радіо, котре працює для французів поза межами Франції, авторка дослідження отримала наступну інформацію. Міжнародне французьке Радіо мовить на увесь, його можна почути як в Австралії та у Москві. Французи мають позитивне уявлення про Україну, бо ми «обрали демократичний уряд». Новини в основному є про те, що безпосередньо може зачепити французів в недалекому майбутньому: газ та Чорнобиль. Проте можна сказати, що Україна

виокремилася як держава після подій осені 2004 року для французів і вони почали сприймати її як належне в першу чергу через те, що самі є «великими революціонерами»( згадаймо Велику Французьку Революцію). Про Україну у Франції багато говорили під час виборів у березні, цій темі був навіть присвячений цілий вечір. Кореспондент Французького міжнародного радіо привіз з України багато матеріалів, зокрема про Рината Ахметова, котрі стали джерелом для багатьох дискусій та аналітики. Зараз французам нецікаві потуги створення коаліції, а невміння прийняти політичне рішення відвернуло французькі медіа від України. Жан-Батист відмітив, що французькі медіа стають все більш державо залежними – нормальний статус-кво перед виборами 2007. У Франції не існує цензури у будь-якому вигляді, а вищі чини держави дослухаються до того, що мовлять провідні медіа країни. Хоча колись Жан-Батист був змушений переробляти сюжет про президента однієї африканської країни, котрий є диктатором. Щодо новин про Францію в інших країнах, то радійники мережі намагаються подавати її якомога повніше, проте місцеві уряди можуть фільтрувати надану інформацію. Немає тем, про які не можна було б говорити, окрім судових справ Ширака. За словами Жана-Батиста про це ми напевно не почуємо у міжнародних новинах. Франція не надає особливої переваги певним країнам, в яких зараз відбуваються основні події важливі для світу, ці держави і захоплюють ефір і це нормально: Палестина, Єгипет та Іран. Найбільша проблема у медіа світі для Франції зараз – неупереджений підхід до мусульман-французів, толерантне відношення до них у медіа. На разі висвітлення подій, пов’язаних з мусульманським світом у медіа, є більш оскидентальним, ніж європейським. До того ставлення було глибоко дискримінаційним. Лор Мандвіль, журналістка з видання «Le Monde», кореспондент цього видання у Центральній та Східній Європі, вважає, що Україна не має особливо

великого висвітлення на Французькому радіо. Увага приділялася Україні під час парламентський виборів, коли французи робили багато аналітичних матіралів про стан справ в Україні. У Донецьку навіть був спеціальний кореспондент з Франції, котрий підготував матерал про Рената Ахметова. Цьому журналісти Французького міжнародного радіо присвятили весь радійний вечір. Французьке міжнародне радіо також добре висвітлювало вибори в Україні, проте зараз інтерес впав через неможливість політиків створити коаліцію та чітко висловити свої плани. Тому зараз про Україну пишуть набагато менше, а на радіо говорять і того менше. Про нашу країну також говорять у зв’язку з газовою кризою. Пересічні французи кажуть, що звісно про Україну зараз чути більше, порівняно з попередніми роками. Вони знають про революцію та гордяться самим фактом її звершення, як усі справжні французи, жителі цієї держави також начуті про газові проблеми та суперечки в уряді. Думкою громадян цією впливової європейської держави є те, що Україна має вплив на французьку владу, економіку, ідеї та енергетику. Все ж в очах багатьох французів наша країна є прекрасним зразком нової демократичної держави, незважаючи на проблеми з корупцією, бідністю та торгівлею людьми. 3.2 Чеська Республіка У 1924 році у Чехії вийшла перша передача, трансльована закордон на англійській мові та мові есперанто. Тоді також вперше з’явилося слово «розглас», що чеською означає радіо, до того використовувалися терміни «трансляція» та «броадкастинг». Для угорської, німецької та русинської общини мовлення велося національною мовою. У 1970 році була створена інформаційна станція «Зірка», де транслювалися новини англійською, німецькою, французькою та словацькою мовами. Ця програма адресувалася іноземцям, котрі жили у Чехословаччині. Після падіння комуністичного режису було припинено глушіння іноземних станцій.У 1996 році виникла ще одна

цілодобова радіостанція- Чеське радіо 6\Радіо Вільна Європа, котра пропонувала політичну публіцистику, аналітичні програми та коментарі. На хвилях цієї станції можна було слухати програми, підготовані чеським радіо та чеськими редакціями зарубіжних радіостанцій -- Вільної Європи, Бі-Бі-Сі, «Німецької хвилі» та Голосу Америки. Проте ці радіостанції пізніше припинили співробітництво з чеським радіо. Тому з 2002 року це передачі виключно чеського радіо 6. На Чеському радіо теми України висвітлює журналістка Яна Шустова. Кілька заголовків її програм у лютому-березні цього року: вибори в Україні, газова тема, футбол, географічний центр Європи та тема єврейських захоронень. Незважаючи на колись почуту думку, що чехи погано ставляться до українців-заробітчан, котрі забирають в них роботу, на чеському радіо Україна має досить широке висвітлення. Ще у 2003 на радіо «Чеський Розглас» була програма «Чехію цікавить доля України», в якій обговорювалися строки та можливості інтеграції України в простір Європейського Союзу. А щодо Чорнобиля, новини про який лунали наприкінці квітня всюди по світу, то темами останніх програм були такі «Чорнобиль змусив чехів змінити свої звички», «На 450 хлопчиків менше народилося в Чехії після Чорнобиля». 3.3 Німеччина "Deutschlandfunk" -- найпопулярніше радіо у Німеччині, на якому журналісти роблять серйозні аналітичні програми, запрошуючи гостей, компетентних в даній темі. Матеріал про Україну з назвою «Україна на шляху до демократії» від 27-го березня містить думки експертів з питань Східної Європи про Україну після парламентських виборів, констатуючи той факт, що вони були порівняно мирними та демократичними порівняно з Білорусією. Заголовки початку року на цьому радіо: «Росія припиняє постачання газу в Україну», «Росія звинувачує Україну в крадіжці газу». Тема березневої

передачі на цій радіостанції «Німеччина може бути найкращим партнером для України» в контексті візиту Віктора Ющенко до Німеччини. Окрема передача була також присвячена українським медіа, котрі розглядалися в світлі майбутніх (тоді!) парламентських виборів. Радіо «Німецька хвиля», котрі має також свою службу в Україні, містить матеріали про нашу країну і на свому головному сайті www.deutchewelle.de. Новини з України час-від-часу трапляються в щотижневій передачі «Всередині Європи», куди входять найцікавіші, звісно з точки зору німецької редакції, події, що відбулися в Старому Світі. Ще одна хвиля «Баварське радіо» у своєму доробку від 27-го лютого під назвою «Схід - земля без перспектив» говорить про результати Помаранчевої революції. Як альтернатива політиці та економіці йде матеріал про українське біле пиво, котре може стати найкращим у світі у свїй категорії. Екскурсом в культуру є зустріч з українською оперною співачкою Наталею Романюк. Матеріалом, котрий видався важливим з медійної точки зору, та не входить в хронологічні рамки дослідження є аналіз президентських виборів 2004 року, який так і називається «Президентські вибори в Україні» та програма про мізерню зарплатню українських шахтарів, датована 2001 роком. Як висновок, підкріплений свідченнями очевидця, що у Німеччині на радіо говорять лише про гарячі теми з України, причому про нашу державу говорять більше, ніж про сусідню Чеську республіку, чи Молдову, проте про Росію та про Білорусію вони звісно ж говорять більше. Власне, на Баварському радіо про Україну говорять дуже негативно та радикально, особливо під час газового скандалу з Росією, коли Україну назвали «злодійкою». Барбара Грубер, журналістка німецької служби «Німецької хвилі», вважає, що німці цікавляться Україною та мають хороше враження про неї, особливо після помаранчевої революції. Звісно, матеріали про нашу країну не є в пріоритеті для німецьких радіостанцій, проте, якщо новини важливі, то про них

повідомляють. Нещодавня річниця Чорнобильської трагедії була головною на «Німецькій хвилі». Цій темі були присвячені усі матеріали того дня. 3.4Англія Британське радіо, якщо це не Бі-Бі-Сі, не має новин у своєму пріоритеті. Воно сконцентроване в основному на музиці та розвагах, а на тих станціях, якщо і трапляються новини, то в основному про спорт, а не міжнародні новини. Окрім Бі-Бі-Сі, лише «Радіо 4» фокусується на новинах. Обсяг аудиторії цієї радіостанції 9,5 мільйонів слухачів. Власне британці, опитані Віл’ямом Хемінгуеєм, журналістом однієї з мпісцевих радіостанцій Единбургу, не могли пригадати ніяких новин про Україну, окрім того, що називали важку політичну ситуацію та нещодавні пертрубації в парламенті, однак з іменами політиків та з назвами партій було сутужно. Мінімум з двадцяти опитаних жителів Единбургу знали про Помаранчеву революцію, хоча деякі навіть називали корупційні скандали з нашим прем’єр-міністром, та те, що він витратив великі суми грошей на будівництво футбольного стадіону. 3.5 Сполучені Штати Америки Керівник відділу новин Гавайського Національного Радіо Кайла Розенфелд каже, що та частина світу, в якій знаходиться Україна не є територією, на якій фокусують свою увагу Гаваї. Якщо вони й мають якісь новини про Україну, то це будуть новини, що надійшли з н’юзруму національного громадського радіо, та це має бути щось справді сенсаційне. Щодо уявлення про Україну, то журналісти національного Гавайського радіо вважають Українських громадян людьми, котрі виживають у Радянському Союзі, котрий розпався, а Президент Ющенко покликаний привести свою країну до кращого життя. 3.6 Польща

Польща має Радіо Полонія, котре є частиною громадського радіо, що інформує аудиторію про події у Польщі та польську точку зору на події в світі. Це радіо має українську службу, котра транслює ці новини українською мовою. Власне, українська служба радіо Полонія дає новини про відносини України та Польщі на всіх рівнях з про-европейської точки зору. На хвилях радіо можна почути такі новини, як «Польські фірми з Варшави, Кракова вже працюють на українському ринку», «У Перемишлі відкрито польську Східно Європейську Академію». 3.7 Росія ЗМІ цієї сусідської держави були завжди не зовсім позитивно настроєні щодо України. Тому недивно, що в хронологічному проміжку часу, котрий розглядається у цьому дослідженні, інформація містить виключно негативну конотацію нашої держави. А як же ті, котрі черпають інформацію із засобів масової інформації, повинні ставитися до нашої держави та робити висновки, якщо висновки за них роблять журналісти. Російські розмовні станції, як то «Маяк» та «Говорить Москва» регулярно дають новини про Україну. Новини на кшталт «Ціни в Україні ростуть через відмову співпрацювати з Росією», « Ще одне українське місто-мільйонер визнало російську офіційною мовою», «Незадоволені помаранчевою політикою вийшли на вулицю», «Крим він був таким рідним» та інші – це новини лише одного дня на радіо «Маяк», котре є найстарішим розмовним радіо в Російській Федерації. Нічого позитивного, лише сарказм та звинувачення. Ця радіостанція є державною та єдина мовить на усіх діапазонах радіохвиль. Інша розмовна радіостанція «Говорить Москва» дуже чітко проводить проросійську політику, захищаючи все істинно російське. Слоганом станції є «МИ говоримо та думаємо російською». На хвилях цієї радіостанції, наприклад, можна почути передачу «Російське поле», в якій автори постійно розмовляють з гостями про відродження сильної російської нації. На фоні нібито зміцнення істинно

російської нації, та сама російська нація методично паплюжить усі інші, колись дружні їй нації. Однією з новин, котра нещодавно звучала на хвилях цієї радіостанції була «Абхазія та Придністров’я готові замінити Грузію та Україну в СНГ». Такі речі неможна у дипломі писати, це ж не твоі судження, а наукова робота. До того ж, не вистачає висновка наприкінці цього розділу – треба узагальнити дані, отриманіф під час опитування – чи знають про Україну у світі завдяки радіо, наскільки це ефективний інструмент, тощо.

Висновки Дане дослідження допомогло уявити ситуацію з місцем нашої країни у світі. Тепер стає зрозуміло, чому формування іміджу є таким необхідним для нашої країни і чому так важко позбавитись стереотипів. Стало зрозумілим також те, чому формуванням іміджу мають займатися піарники, а не журналісти. Думка Кирила Лукеренка, колишнього працівника Української служби Бі-Бі-Сі, стала в пригоді, бо журналісти повинні перш за все повідомляти про події, що б не сталося, незалежно від того, як це вплине на імідж країни в світовому геопросторі. Адже журналістка по суті своїй має давати відповідь на п’ять фундаментальних питань, а не писати свою думку про ці самі п’ять питань. Жодна з країн, котру досліджувала авторка не говорить про нашу країну відкрито позитивні речі, новини є скоріше нейтральними та ближче до негативних. Деякі радіостанції, як то «Баварське радіо» у Німеччині відкрито готують досить радикальні матеріали про Україну. Деякі російські радіостанції, як, наприклад «Маяк», дають лише негативно конотовані матеріали. Як стверджують українці, котрі зараз вчаться в Німеччині, це ж політика і тут нічого не поробиш. Наступним висновком, котрий можна зробити, написавши дану роботу і котрий є цілком очевидним, є те, що про нашу країну знають мало і знають в основному по світовим досягненням, про котрі кричать масові видання. Про кожну країну по суті є чимало стереотипів, навіть про найбільш могутню Америку, проте окрім стереотипів люди в різних куточках планети можуть знати й дещо інше, дещо більше, дещо позитивніше. Тому позицією України в даному питанні буде розширення сітки мовлення на закордон, що звісно ж вимагає коштів. Таким чином проблема, котра на початку дослідження вважалася виключно журналістською проблемою, виявилася каменем спотикання не лише журналістики, але й міжнародних відносин нашої країни та

геополітики. А журналістика є лише дотичною цариною, підручним інструментом. Головною з проблем зараз є те, що більшість кореспондентів іноземних новинних агенцій, а також радіостанцій знаходяться або у Москві, або у Варшаві і аж ніяк не в Києві, на місці подій, у серці країни. Можливо й новини виходять такі, як їх подають іноземні радіостанції. А все це тому, що радійники не мають таких ресурсів, як хоча б друковані видання, не кажучи вже про телебачення. Якби інформаційні приводи були отримані безпосередньо у нашій країні, а не через призму бачення, як Польщі, так і Москви, то матеріали могли б бути більш неупередженими. Справа знову впирається в кошти. Різні відповіді на одні ті ж питання були у журналістів-радійників, а також у пересічних жителів різних країни, котрі аж ніяк не пов’язані з журналістикою. В той час як журналісти згідно своєї професії зобов’язані розбиратися в новинах уього світу, то звичайні люди не-журналісти можуть як знати, так і не знати про щось дуже важливе для перебігу подій у світі. Зазвичай журналістиіноземці були привітними та відкритими і звісно ж знаючими для отримання інформації, які новини про країну Україну є в ефірі вашої радіостанції. Перехожі Едінбургу мали уривчасті знання про те, що могло відбувватися в країні Україні за останніх років 30. Щодо визначення універсальних критеріїв відбору новин, то таких звісно не знайшлося. Загальнолюдські цінності ще не вирішальним критерієм відбору новин, а кожна країні як-не-як, а має свої пріоритети навіть в моралі. Питання цензурування вже не стоїть настільки гостро, як у часи Радянського Союзу, та не так гостро, як у часи подавлення свободи слова у перші роки незалежності нашої держави. Для закордонних станцій слово «цензура» взагалі викликає обурення. Американські громадські радіостанції у різних штатах, наприклад, беруть новини своєї країни з головного ньюзруму Національної Громадської Радіостанції і лише місцеві новини роблять самотужки. А французьке радіо час від часу має проблеми з висвітленням новин на територіях

Франції по всьому світу, так як багато з таких країн управляються диктаторами. А про те, що у Франції не все гаразд не лише на своїй території, а й на підконтрольних їй, не особливо хочуть розповідати. Це звичайна політика та зв’язки з громадськістю, але де ж місце журналістиці у цьому світі, котрий заполонила лише вигідна інформація. Напевне, поняття «журналістики»» є таким самим фантомом, як і загальнолюдські цінності. Що хорошого авторка винесла з цього дослідження? Усі журналісти світу є одним великим колективом та радо допоможуть, якщо потрібно знайти якунебудь інформацію. Науковість даного дослідження допомогла авторці уявити ситуацію, котра була з радіоефіром колись. Історичний аспект допоміг зрозуміти, чому зараз в нашій країні такими популярними є Радіо «Свобода», Бі-Бі-Сі, Голос Америки. Українські слухачі хочуть чути альтернативну точку зору і саме тому слухають різні радіостанції, читають різні газети та дивляться різні телеканали. Власне, це дослідження було дуже корисним і, на думку авторки, кожна людина, котра буде працювати на новинному радіо перш за все має добре знатися на геополітиці та на історїї радійної справи саме в її країні, адже це має вплив на те, з яким підтекстом до вашої країни ставитимуться й надалі. На факультетах журналістики доцільно було б ввести історію радіожурналістки в цілий курс для тих, хто вирішить стати радіожурналістом. А за версією автора книги «Інтерпретативне репортерство» Кертіса Макдугала історики майбутнього з їхньою перспективою зможуть краще описати напрямки та течії теперішнього: одна новина не є ізольованою, а неодмінно прив’язаною до ланцюжка вадливих подій. [55;16]. Тому для того, щоб бути журналістом професіоналом потрібно добре знати історію, а головне розуміти її. Серед усіх засобів мас-медіа журналістам, або ж тим, хто виділяє на це кошти, властиво недооцінювати радіо, проте це дослідження доводить важливість цього засобу. Завдяки радіо можна охопити найбільшу аудиторію в

будь-якому куточку світу за кошти помірно невеликі, порівняно з друкованими виданнями, чи телебаченням. Тому й уваги радіо потрібно приділяти більше, ніж зараз.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 1. Абліцов B. Україна: інформаційний простір.- К: Укр.. Світ, 2002 150 с. 2. Аграновский В.А. Вторая древнейшая: Беседы о журналистике. – М.: Изд-во «ВАГРИУС», 1999. – 415 с. 3. .Басманова В. Радиочастоты: платят все?\\ журнал Телемир 2005 март-апрель с. 20-23 4. Браун Дж.,.Куол У .Эффективный менеджмент на радио и ТВ,- М: «Мир» 2001 508с. Том 1 5. Браун Дж.,.Куол У. Эффективный менеджмент на радио и ТВ,- М: «Мир» 2001 543с. Том 2 6. Браун Д., Файерстоун Ч. , Міцкевич Е. Теле\радіо новини та меншини,- К: «Всеувіто» 1996 160с. 7. Ворошилов В.В. Журналистика. – Учебник. 2-е издание. – СПб.: Изд-во Михайлова В.А., 2000. – 336 с. 8. Время работать на радио. Современная радиожурналистика в разных жанрах // http://www.radioportal.ru/educat53.shtml. 9. Гід журналіста: Зб. навчальних матеріалів, складена за франц. методикою вдосконалення працівників ЗМІ / Адапт. та упоряд. А. Лазарєва. – К.: ІМІ, 2003. – 124 с. 10.

Горяева Т.М. Радио России. Политический контроль

советского радиовещания в 1920-30-х годах. Документированная история, - М: РОССПЭН 2000 с.180 11.

Григораш .Журналістика у термінах і виразах,- Львів 1974 с.

194 12.

Гуревич П. С., Ружников В. Н. Советское радиовещание:

Страницы истории // М. Искусство. - 1976.

13.

Еверетт Д. Учбовий посібник репортера. К.: IREX ПроМедіа,

1999. – 23 с 14.

Качкан В.А., Лизанчук В. В. Особливості підготовки

матеріалів для радіо і телебачення,- Л: ЛДУ 1987 15.

Копиленко О.Л. Влада інформації,- К: Вид-во Укр. 1991 108с.

16.

Крос К., Гакет Р. Політична комунікація і висвітлення новин

у демократичних суспільствах,- К: «Основи» 2000 130с. 17.

Лазутина Г.В. Профессиональная этика журналиста: Учебн.

пособие. – М.: Аспект Пресс, 2000. – 208 с 18.

Лалл Дж. Мас-медіа, комунікація, культура: глобальний підхід,- К:

«К.І,С,» 2002 670с. 19. Лизанчук В. Радіожурналістика: засади функціонування,- Львів: ПАІС 2000 366с 20.

Литовченко О.В,Бінько І.Ф., Потіха В.М. Інформаційний простір як

чинник забезпечення національних інтересів України,- К:«Чорнобильінтерінформ» 1998.45с. 21. Ложникова О. Различие метода и жанра в журналистике // http://www.unesco.kz/events/2002/kazguweb/pages/11_4.htm 22.

Любосветов Д.И. Радиовещание и аудитория: некоторые

особенности взаимодействия // Вестн. Моск. Ун-та. Сер. 10. Журналистика. – 1999. - №3. – С. 3-16. 23.

Мащенко І. Міфи і реалії телерадіоефіру,- Київ: Видання ДП

«Агентство ТРК»» 2001 260с. 24.

Микитенко А.М. Основи радіожурналістики: Методичні матеріали

для студентів заочного та дистанційного навчання зі спеціальності «Журналістика» // http://wwwphilology.univer.kharkov.ua/dist_jour_files/osn_radiozhurn.htm 25.

Миронченко В.Я Інформаційне радіомовлення на Україні,- К:Вид-

во «Вища школа» 1984 110с.

26.

Миронченко В.Я. Основи інформаційного радіомовлення:

Підручник. – К.: ІЗМН, 1996. – 440 с. 27.

Михайлов С.А. Современная зарубежная журналистика: правила и

парадоксы. – СПб.: Изд-во Михайлова В.А., 2002. – 446 с. 28. июнь

Михеев Н. И не простое, а цифровое…\\ журнал Телемир 2005 майс. 22-25

29.

Місьо М., Петрова Н. Правничі засади діяльності журналістів в

Україні. – К.: IREX ПроМедіа, 2002. – 42 с. 30.

Моісеев В.Н., Бакуменко В.П., Вартанов Г.І. Эффективность

журналисткой строки,- Київ :вид-во «Вища школа» 1987 180с. 31.

Омельяненко Ю. І. Телерадіомовлення України: шляхи становлення

і розвитку,- Київ :«Раритет» 1997 100с. 32.

Письменная Е.В. Профессионализм и этика: проблема морального

выбора в деловой журналистике (из российского опыта) // Вестн. Моск. Унта. Сер. 10. Журналистика. – 2000. - №2. – С. 3-10. 33.

Прохоров Е.П. Введение в теорию журналистики: Учеб. для

студентов вузов, обучающихся по направлению и специальности «Журналистика». – 5 изд., испр. и доп. – М.: Аспект Пресс, 2003. – 367 с. 34.

Прутцков Г.В. Введение в мировую журналистику: Антология в

двух томах: Учебное пособие. – М.: Омега-Л, ИМПЭ им. А.С. Грибоедова, 2003. 416 с 35.

Радио и телевидение: начало новой эры / Journ.ru – библиотека

журналиста // http://www.journ.ru/library/history/zar_journ_23.html. 36.

Радио «Говорит Москва» www.govoritmoskva.ru/

37. Радио "Маяк" www.radiomayak.ru/ 38.

«Редакційні настанови Бі-Бі-Сі» www.bbc.co.uk/editorialguidelines

39.

Смирнов В.В. Формы вещания: Функции, типология, структура

радиопрограмм: Учебное пособие для вузов. – М.: Аспект Пресс, 2002. – 203 с.

40.

Смирнов В.В. Жанры радиожурналистики: Учебное пособие для

вузов. – М.: Аспект Пресс, 2002. 288 с. 41.

Смирнов В.В. Система жанров радиожурналистики //

http://www.relga.rsu.ru/n57/jur57_1.htm. 42.

Хорвиц, Роберт. Руководство для начинающих радиовещателей //

http://www.internews.ru/books/localradio/index.html. 43.

Щербина «Основы современного радиовещания: техника,

технология и экономика вещательных компаний» Москва: Горячая линияТелеком 2004 200с. 44.

Шерель. Аудиокультура 20-го века: история, єстетические

закономерности, особенности влияния на аудиторию. Очерки, - М: Прогресс традиция 2004 576с 45.

Ярошенко В.Н. Информационные жанры радиожурналистики //

http://www.journ.ru/library/report.shtml. 46.

Basic Journalism: HandBook / Institute of Communications Studies. –

Leeds, 2003. 47. Bavarian Radio www.br-online.de 48. Boyd, A. Broadcast Journalism. – Oxford: Focal Point, 1997. 49.

Building Better Neighbours / Public Journalism Australia //

http://www.publicjournalism.qut.edu.au/new/new.html. 50. 51.

Czesky Rozhlas http://www.radio.cz/en

Community Radio Journalism Training Course / Danish School of

Journalism // http://www.djh.dk/StudiePDF/IntComRadio2004.pdf. 52.

Deutche Welle www.dw-world.de/insideeurope

53.

Fleming, C. The Radio Handbook. – London: Routledge, 2002

54.

Hawaii Public Radio www.hawaiipublicradio.org/ 55.

NY 1984

McDougall Curtis. Interpretative Reporting Macmillian Publishing

56.

MA/Postgraduate Diploma in Radio Journalism / The Centre for

Broadcasting & Journalism // http://cbj.ntu.ac.uk/courses/post/marji/marji.htm. 57.

Module: Radio Journalism / Dublin City University //

http://www.dcu.ie/registry/module_contents.php?function=2&subcode=CM50 3. 58.

Network Europe www.networkeurope.org

59.

Radio News Production (1): Handbook / Institute of

Communications Studies. – Leeds, 2003. 60.

Radio News Production (2): Handbook / Institute of

Communications Studies. – Leeds, 2003. 61.

Radio France International www.rfi.fr

62.

Radio Polonia www.radio.com.pl/polonia/

63.

Radio Ukraine International

http://www.nrcu.gov.ua/index.php?id=2