Матичак Тетяна - диплом, 2005 by ukma journalist

Міністерство науки і освіти України Національний університет “КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ”

Могилянська школа журналістики

Аналіз висвітлення парламентських виборів в Іраку від 15 грудня 2005 року на прикладі ЗМІ Сполучених Штатів, Франції та України

Кваліфікаційна робота

на здобуття академічного звання магістра журналістських наук Матичак Тетяни Петрівни

Науковий керівник – кандидат політологічних наук Федченко Є. М.

Київ – 2006

Зміст Вступ ..............................................................................................................................................3 1. Теоретико-методологічні аспекти питання........................................................................9 2. Характеристика ситуації в Іраку .......................................................................................21 2. 1. Геополітичне розташування Іраку. ...........................................................................21 2. 2. Американська присутність в Іраку ...........................................................................23 2. 3. Внутрішньополітична ситуація в країні...................................................................25 2. 4. Зміст і перебіг грудневих парламентських виборів................................................28 3. Аналіз публікацій у США, присвячених грудневим виборам в Іраку........................30 3. 1. Методологія аналізу американської преси...............................................................30 3. 2. Результати проведеного дослідження........................................................................32 3. 3. Висновки .........................................................................................................................38 4. Позиція французьких ЗМІ з приводу парламентських виборів в Іраку ....................40 4.1. Демократизація іракського суспільства ....................................................................41 4.2. Необхідність звільнення від американської залежності.........................................44 4.3. Відносини зі Сполученими Штатами .........................................................................47 5. Характеристика іракських виборів в українській пресі ...............................................52 5.1. Позиція нашої держави стосовно „іракського питання” .......................................52 5.2. Основний акцент у статтях українських ЗМІ...........................................................56 Висновки .....................................................................................................................................62 Список використаної літератури ...........................................................................................66

Вступ Сучасний етап розвитку української журналістики являє собою становлення незалежної думки на сторінках преси, в теле- та радіоефірі. Саме тому на разі варто звернути увагу на діалектику, яка присутня в медіа: вони є одночасно віддзеркаленням масової свідомості, представленої різними групами, що зазвичай структуровані за політичними спектром, а також засобом впливу на свідомість цих груп, механізмом формування суспільної думки. Тобто постає потреба довести, що цілком об’єктивні мас-медіа не існують і можуть бути лише чиєюсь вигадкою. Навіть суспільне телебачення в його ідеальному існуванні може тільки відображати основні стереотипи, що існують на певному етапі розвитку певного суспільства, не намагаючись при цьому впливати на нього, принаймні, на користь певної групи. Отже, ми не наважуватимемось говорити, якими мають бути об’єктивні мас-медіа (тому що ми не ставимо за мету впливати на суспільну думку), але обмежимось аналізом представлення в різних країнах певної події. Наша мета, з одного боку, побачити, як культурно-історичні особливості країни та її сучасна політична структурованість розкриваються в суспільній думці, а з іншого, опанувати такий аналіз. Однією з найвиразніших і найчастіше вживаних сфер застосування впливу ЗМІ є царина політики, саме тому для працівника будь-якого масмедіа стає найважчим дотримуватися об’єктивності суджень тоді, коли він висвітлює сферу політичних інтересів. Особливо яскраво подібні приклади проявляють себе в процесі викладення матеріалу, який стосується закордонної політики країни, представником якої є певний журналіст. Тоді, крім усіх можливих матеріальних і моральних чинників впливу, в силу вступає патріотизм, бажання показати свою державу виключно з кращого боку, формуючи її образ в очах представників усіх інших країн. Таким чином, навіть те, що журналіст може вважати об’єктивністю, насправді виявляється

до

певної

міри

суб’єктивним

поглядом,

спричиненим

ментальністю, історією та політичними поглядами народу, репрезентантом якого він є. В Україні, попри 15-літню історію розвитку незалежної вітчизняної журналістики, вільної від радянських штампів і обмежень, досі немає високого рівня системи збору і подачі інформації, яка стосується міжнародних новин. Раніше невелика увага, яку було приділено подіям закордону, мала під собою певне підґрунтя, бо ж була спричинена низьким ступенем

зацікавленості

громадян

України

міжнародні

новини.

Насамперед, це було обумовлено такими факторами, як кількадесятилітнє виховання у населення байдужості до закордонних подій або ж стійкої асоціації міжнародних новин із виключно негативними явищами, які, до того ж, не можуть мати жодного впливу на тутешніх громадян. По-друге, давав про себе знати той чинник, який не дозволяв більшості мешканців нашої країни виїжджати за кордон, - ідеться про низький рівень матеріального забезпечення пересічних українців. На сьогодні більшість перешкод, які могли б заважати розвиткові міжнародної журналістики, усунено. Україна стала повноцінним суб’єктом міжнародних відносин і прагне інтегруватися до європейської спільноти. Події, що відбуваються у світі, давно не є відстороненими явищами – їхній прогрес часто прямо впливає на розвиток нашої держави. Переорієнтація закордонної політики України із однобічної співпраці з найближчими східними сусідами на повноправне партнерство з усіма світовими державами, які є потужними гравцями на світовій арені, відкрило її всьому світові і зробила нашу державу частиною всього світового поступу. Отже, всі позитивні й негативні зрушення, які відбуваються в цей час в інших країнах, стають цікавими і важливими для розвитку нашої власної. Таким чином, на даному етапі становлення української журналістики основну увагу необхідно приділити розвиткові журналістики міжнародної. Для цього важливим кроком має стати дослідження і глибокий аналіз підходу інших країн до методики висвітлення міжнародних новин, а також

порівняння цієї практики з тими підходами, які застосовують на даний час в Україні. Однією з найголовніших тем для висвітлення і обговорення в ЗМІ на сьогодні є геополітичне питання, яке стосується перебування американських збройних сил в Іраку, - порядок проведення в Іраку виборів до Національної асамблеї – парламенту країни. Така тема є вельми показовою для яскравої репрезентації поглядів журналістів різних країн на висвітлення міжнародних новин. Ця проблема від початку набула загальносвітового значення, позаяк жодна з країн, які займають чітку і визначену позицію на світовій політичній арені, не лишилася осторонь цього питання. Попри те, чи є ставлення до нього позитивним чи негативним, воно завжди є небайдужим і ґрунтовно аргументованим. Велику роль у створенні засобів цієї аргументації, що є впливом на громадську думку тієї чи іншої країни, відіграють ЗМІ. Саме вони доносять до населення своєї країни і всього світу в цілому завдяки супутниковому телебаченню та Інтернету інформацію, яку подають їм представники політичних сил і громадських організацій, а також ті факти, які журналісти здобувають самостійно, готуючи репортажі з місця подій або проводячи власні розслідування. Це і обумовлює актуальність нашого дослідження. Об’єктом даної кваліфікаційної роботи є питання кутів зору, під якими подається матеріал у пресі трьох країн: Сполучених Штатів, Франції та України. Для аналізу було обрано статті з видань саме цих країн, позаяк вони якнайкраще репрезентують три світові точки зору на проблему перебування чужоземних військ на території Іраку та необхідності проведення парламентських виборів у цій країні. В даному разі журналісти США є представниками країни, яка першою ввела війська в Ірак і досі намагається контролювати все життя в цій країні. Франція від початку була опозиціонером до постановки питання про окупацію території будь-якої країни без ґрунтовних на те підстав; ця країна якнайчіткіше сформулювала свою заперечну позицію і до цього часу твердо

її дотримується. При цьому США і Франція на сьогодні є, беззаперечно, одними з найвпливовіших гравців на світовій геополітичній арені. Україна в даній роботі представлена як країна, думка якої є, насамперед, найбільш важливою для нас, як для її громадян і захисників її інтересів, а також як країна, яка досі не зайняла чіткої позиції щодо іракського питання – вона не бере участі у військових діях, але спрямувала свого часу до Іраку власних миротворців і не виступає з різкою критикою політики Сполучених Штатів. Отже, цю позицію можна розглядати як третю сторону в даній ситуації – з помірковано-відстороненою оцінкою питання перебування військ коаліції в Іраку. Предметом дослідження є позиції трьох країн щодо „іракського питання”, спосіб викладу фактів і оціночних суджень у публікаціях, емоційна забарвленість лексики, частотність вживання певних слів та виразів, власна позиція автора статті, кут зору, під яким розглядається отримана інформація в пресі США, Франції та України. Аналіз елементів, перерахованих вище, дозволить зробити висновок щодо суб’єктивності ЗМІ певної країни. Виходячи з охарактеризованої вище ситуації, нами було обрано за мету дослідження довести залежність способу викладу матеріалу в газетних статтях від позиції країни, де вони публікуються, зацікавленості цієї країни у перебігу подій в Іраку під час парламентських виборів 15 грудня 2005 року, розвитку журналістики в цій країні і способу мислення її населення. Висвітлення подій у мас-медіа не є об’єктивним, і не може бути таким. Саме тому, на нашу думку, журналістські матеріали є інструментом визначення ситуації в суспільстві: політичної, економічної тощо. Таким чином, для реалізації поставленої мети в роботі буде виконано такі завдання: - проаналізувати геополітичне положення Іраку і його значення для світу взагалі і Середнього Сходу зокрема;

- проаналізувати позиції США, Франції та України щодо втручання військ коаліції в Ірак і необхідності проведення парламентських виборів у цій країни; - опрацювати і порівняти статті з преси США, Франції та України, визначити ступінь їхньої заполітизованості й емоційного забарвлення; -

окреслити

основні

засади,

на

яких

будується

висвітлення

міжнародних подій у пресі зазначених трьох країн; -

використати суб’єктивність авторів для вивчення позицій різних

країн щодо ситуації під час парламентських виборів в Іраку; - відобразити культурні відмінності країн через демонстрацію різниці в методиці викладу матеріалу. В якості теоретичної джерельної бази для даної роботи було обрано твори таких дослідників процесів масової комунікації і політики США на Сході, як Жан Бодріяр, Біном Кампмарк і Ноам Чомський для репрезентації поглядів французьких та американських науковців. Зроблений вибір постатей спричинений тим, що він відповідає поглядам автора кваліфікаційної роботи, отже, може репрезентувати позиції, на яких побудована дана праця. Також буде проаналізовано напрацювання в даній теми такої британської групи дослідників ЗМІ як „Медіа Ленс”, аналіз світової геополітики англійського історика і політолога-міжнародника Пітера Кальвокорессі. Для розгляду буде залучено і статті інших науковців та аналітиків, які висловлювали свої думки з приводу ситуації під час парламентських виборів в Іраку 15 грудня 2005 року. В якості предмета емпіричного аналізу було обрано 71 стаття з преси Сполучених Штатів, 83 статті з французьких газет і 52 українські статті, які репрезентують декілька регіонів країн і різні типи газет як за обсягом, так і за жанром, за накладом, за політичними поглядами, які лобіює те чи інше видання. Статті для розгляду було взято з преси, а також Інтернет-джерел для репрезентації тих поглядів, які преса висловлює не лише для представлення в межах власної країни, але й виносить на світовий розсуд шляхом поміщення

до всесвітньої мережі. Статті, що репрезентують способи висвітлення перебігу парламентських виборів в Іраку, які відбулися 15 грудня 2005 року, були опубліковані у відібраних для аналізу газетах і журналах з 1 грудня по 31 грудня 2005 року. Виключення було зроблено під час аналізу української преси, позаяк кількість статей, які вийшли у зазначений період на задану для аналізу тему, була недостатньою для розгляду і репрезентативного аналізу. Тому в даному разі для аналізу лексики, стилістики та способу подачі матеріалу було використано також статті, присвячені попереднім виборам в Іраку до тимчасової Національної асамблеї, які проходили в цій країні 30 січня 2005 року. Тут для аналізу було залучено статті, які були опубліковані в період з 15 січня до 15 лютого 2005 року. Наукова новизна кваліфікаційної роботи полягає в дослідженні та систематизації наукових досягнень, які стосуються проблеми висвітлення інформації в американських і французьких ЗМІ, питань світової політики різних держав щодо Іраку і, зокрема, необхідності та вільності проведення парламентських виборів у цій країні, а також оцінці розвитку української журналістики на даному етапі. Практичне значення роботи полягає у можливості застосування в подальшому оцінки суб’єктивності газетного матеріалу для повноцінного розвитку вітчизняної міжнародної журналістики. Також дана кваліфікаційна робота відкриває можливості для подальшого дослідження закордонної преси в цілому. Під час дослідження буде застосовано такі методи, як історичний, діалектичний, порівняльний, статистичний, аналогії, пояснення, системного підходу, аналізу і синтезу. Виходячи з актуальності, важливості та недостатньої дослідженості зазначеного питання, доцільно обрати його як тему даної дипломної роботи.

1. Теоретико-методологічні аспекти питання Практичний аналіз обраних для дослідження статей періодичної преси є неможливим без формулювання теоретичних засад і вихідних позицій такого опрацювання. Насамперед, нас цікавитиме позиція французького культуролога і науковця Жана Бодріяра, а саме: його трактування сучасного інформаційного простору в контексті висвітлення пресою подій, які стосуються всієї військової кампанії в Іраку 2003-2006 років. Проблеми маніпулювання за допомогою ЗМІ інформацією, яка стосується міжнародної політики, зокрема, теперішньої ситуації в Іраку, також досліджують такі відомі американські дослідники, як фахівець із мас-комунікацій Ноам Чомський і Біном Кампмарк, професор Квінслендського університету. Додатково нами буде проаналізовано результати досліджень британської групи „Медіа Ленс” у сфері висвітлення американських дій в Іраку, а саме тих питань, які стосуються риторики американських високопосадовців та її поширення за допомогою американських ЗМІ. „Медіа Ленс” є групою дослідників, які працюють над аналізом світових медіа. Зосереджена у Великій Британії, вона об’єднує письменників, науковців, дослідників та активістів з різних організацій. Метою її досліджень є авторитетний аналіз головних світових медіа, а також критичний огляд цензури, яку зазнають засоби масової інформації різних країн. Після 5 днів військових дій в Іраку західні журналісти помітили, що поряд з реальною в Іраку йде інформаційна війна. Насторожило журналістів умисне поширення "інформованими" колами в американському військовому командуванні різних чуток, які мають допомогти досягнути реальних військових цілей. Так, зокрема, дещо невідповідними реальному станові справ виявилися відомості про смерть Саддама Хусейна, його сина, віцепрем'єра Іраку та інших. Потім з'ясувалося, що "помилковими були повідомлення щодо масового здавання в полон десятків тисяч іракських військовослужбовців і цілих дивізій". Як зазначають Левицька й Олійник:

„Європейські аналітики навіть насмілилися висловити свою впевненість, що масовий потік "неперевіреної" інформації з військових джерел, який обрушився на ЗМІ в перші дні війни, повинен був внести паніку в іракські війська і паралізувати їх.” [183] Французький культуролог Жан Бодріяр є найбільш відомий загалу тим, що першим сформулював поняття „гіперреальності”, а конкретніше, гіперреальності в Сполучених Штатах. Згідно з Бодріяром, Америка створила собі світ, який є більш „реальним”, ніж справжній, і в якому всі, хто його населяє, пойняті безчасовістю, досконалістю і упредметненням самих себе. Більше того, автентичність там витіснена копією, а таким чином реальність витіснена замінником, і нема нічого „реального”, хоча, ті, хто залучений до цієї ілюзії, нездатні розгледіти це. Замість того, щоб набувати досвід, люди дивляться вистави через реальні або метафоричні „контрольні екрани”. Замість реального вони мають симуляцію і симулякри. [13; 23] Абстракція сьогодні – це не абстракція карти, копії, дзеркала чи концепту, а симуляція – вже не симуляція території, референційного сущого, субстанції. Вона – породження моделей реального без першопричини та без реальності: гіперреального. „Територія більше ані передує карті, ані живе довше за неї. – стверджує Бодріяр. – Відтепер карта передує території – прецесія симулякрів, - саме вона породжує територію.” [164; 5-6] „Вже не йдеться ні про імітацію, ні про повторення, ані навіть про пародію”, - стверджує науковець. [12; 135] Мова йде про субституцію, заміну реального

знаками

реального.

При

цьому

симуляцію

треба

чітко

розмежовувати з дисимуляцією. Вдаватися до дисимуляції – це вдавати, що ти не маєш того, що в тебе є, а симулювати – це вдавати, що в тебе є те, чого ти не маєш. Одне відсилає до наявності, інше – до відсутності. Отже, симуляція ставить під сумнів різницю між „істинним” і „хибним”, між „реальним” і „уявним”. Отже, на думку Бодріяра, „відтепер неможливо ні ізолювати процес реального, ні довести існування реального”. [164; 34]

Перед війною у Перській затоці Бодріяр передбачав, що війни насправді не відбудеться. Після війни він проголосив, що мав рацію, і війна справді не мала місця: „Позаяк війну було виграно наперед, ми ніколи не дізнаємося, якою б вона була, якби існувала насправді.” [81; 38] Віртуальна симуляція і симулякри надали їй значення гіперреальної події, підробки, яка не могла воскресити концепцію війни, яку вбила „холодна війна”. Перська війна втілювала собою „спектакль, заснований на деградованій події та її примарному відновленні в пам’яті”. [81; 49] Реальність війни, де люди воюють, маючи якийсь мотив, і вбивають одне одного заради нього, була замінена „копією” війни, яку постачали ледь чи не кожному мешканцю нашої планети через телевізійні канали по всьому світу, тобто туди, де не відбувалося жодних битв, не було війни. Америка, разом з усім світом, була залучена в ілюзію, що це були військові сутички. Таку саму ситуацію ми маємо з комп’ютерними іграми, коли мозок „вживається” у гру і емпіричний досвід починає обманювати свідомість, переконуючи її, наче вона є активним учасником чогось, чого насправді не відбувається. „В той час, як бій міг бути реальним, лише кілька людей пережило його, і ці люди перебували на іншому кінці світу”, стверджує Бодріяр. [82; 6] „Війна”, яку транслювали по телебаченню, і таким чином війна в тому сенсі, в якому її розуміють більшість людей, була не реальною, вона була створена у гіперреальності. Деякі критики опонують Бодріяру, стверджуючи, що протягом цієї війни мали місце справжні смерті людей, отже, неможливо говорити про повне усунення реальності через її заміну. Але це лише повертає нас до теорії „прецесії симулякрів” і обговорення того, що ж насправді створює реальність як таку. Люди справді вмирали і це були дійсно реальні люди, але кількість смертей була заздалегідь запланована американськими чиновниками. Отримані з поля бою цифри мало відрізнялися від того, на що від початку розраховували військові.

Теорії Бодріяра є підведенням під сумнів самого поняття „реальності”, що він характеризує як проблему семіотики. Бодріяр пояснює це тим, що зараз ми перебуваємо на останньому етапі розвитку образу. На загал, послідовні фази розвитку образу є такими: 1) він є відображенням глибокої реальності; 2) він маскує і спотворює глибоку реальність; 3) він маскує відсутність глибокої реальності; 4) він позбавлений зв’язку з будь-якою реальністю: він є чистим симулякром самого себе. [164; 12-13] На цьому етапі, „реальне не лише те, що може бути вироблене, але те, що постійно виробляється: гіперреальне”. [12; 142] Впродовж останніх конфліктів у Афганістані та Іраку ми спостерігали постійний блеф і вигадки, які лише підтвердили тезу Бодріяра, сказану в зв’язку з війною у Перській затоці. Іракська війна має кілька образів, які конституюють її „реальність”: образ жорстокості Саддама Хусейна, як її первинну причину, і „свободи”, яку несуть на схід війська коаліції, як її сутність. У процесах, які призвели до війни в Іраку, були використані кілька прикладів симуляції. Найбільш очевидними є Саддамівська зброя масового знищення і участь його військових структур в атаках дев’ятого вересня 2001 року. “Тут симулякри проявили себе у повній мірі: навіть країни, які були проти війни, повірили у наявність зброї, про яку йшлося. Вони лише вимагали від ООН дозволити інспекторам ретельно дослідити цю справу.” [83; 10] Промова Буша в квітні 2003 показала, що у випадку з удаваною наявністю зброї масового знищення можна говорити лише про симуляцію, симуляцію того, чого насправді не існує. Він сказав тоді: „Нам знадобиться час, щоб знайти [цю зброю], але ми знаємо, що в нього [Саддама Хусейна] вона була. І чи він знищив її, чи перевіз, чи сховав, ми з’ясуємо правду.” [221] Коли війна в Іраку почалася 20 березня 2003 року, в термінах Бодріяра це була війна, яка надала реального статусу „нереальному” просторові завдяки тому, що створила в уяві події, яких не відбувалося. Спочатку

союзники поставити під сумнів те, що Саддам був ще живим, потім Бен Ладен почав фігурувати на телеканалах як цілком примарна особа. Відтак, як зазначає дослідник Бен Кампмарк, настала „абсолютність симуляції”: „Бен Ладен, живий чи мертвий, вже не мав жодного значення” для розвитку ситуації. [220] Потім були удавані масові повстання в Південному Іраку, які так і не виникли, але все одно були повідомлені по ВВС; фіктивний контроль з боку союзників над значними переміщеннями за кордон тих іракців, які не сприйняли нові американські правила і яких преса все одно показувала як про-американськи налаштованих. Відтак були повідомлення з місця знесення статуї Саддама Хусейна на Фардузській площі в Багдаді. Антиамериканські протестувальники в медіа-симулякрах „зникли”, а їхнє місце зайняв американській прапор і радісні громадяни. Чи було лише збігом те, що вся ця „подія” відбувалася просто перед очима цих „майстрів симуляції”, як їх називає Бодріяр, тобто мас-медіа? Як зазначає Кампмарк: „Фото „події” показали, що жодних людей, які б намагалися врятувати статую Саддама, не було. Але вони не показали американські танки на сусідньому майдані.” [220] Важливість критики Бодріяра щодо війни у Перській затоці полягає в тому, що він дає інструментарій для альтернативної інтерпретації цих „подій” і „не-подій”. Його скептична і відсторонена позиція надає альтернативу до позиції країн, що входять у анти-іракську коаліцію, і можливість критично дослідити висвітлення всієї іракської кампанії, і парламентських виборів зокрема, в американських ЗМІ. В

даному

контексті

дуже

важливо

звернутися

до

поглядів

американського науковця Ноама Чомського, який зі своїх позицій також критикує дії адміністрації США і наполягає на визнанні нею тиску на іракців під час парламентських виборів 15 грудня 2005 року і симуляції свого успіху впродовж усієї військової кампанії 2003-2006 років. Чомський вдається до детального аналізу війни в Іраку з історичних позицій і доходить висновку

про абсурдність обґрунтування Білого Дому своїх дій в Іраку, зокрема, під час останніх парламентських виборів. У своїй статті ”По той бік виборів”, присвяченій останнім виборам в Іраку, Чомський зазначає, що Президент США Буш назвав грудневі вибори „головним етапом у поступі до демократії” і вони „справді є етапом – тільки не таким, який Вашингтон вітав би”. [214] Не вдаючись до детального аналізу стандартних декларацій добрих намірів з боку лідерів США, науковець звертається до історії. Чомський нагадує нам, що „коли Буш і Тоні Блер напали на Ірак, приводом, на якому постійно наголошували, було „єдине питання”: чи ліквідує Ірак свою зброю масового знищення?” [214] Впродовж кількох місяців це „єдине питання” мало невірну відповідь. Потім його формулювання швидко змінилося і справжньою причиною вторгнення стала „месіанська місія” Буша принести демократію в Ірак і на Середній Схід. Навіть не дивлячись на неузгодженість дій Білого Дому, стає очевидним, що США будь-яким чином намагалися уникнути виборів у Іраку. “А пояснюється це тим, - пише Чомський, - що навіть перші вибори в січні відбулися завдяки ненасильницькому опору з боку іракців, символом для якого став аятола Алі Сістані.” [214] Це досить потужний популярний рух в Іраку, який є іншим утворенням окрім насильницького повстанського руху. Мало хто з компетентних оглядачів не погодиться з редакторами „Financial Times”, які написали в березні 2005-го, що „причиною, за якою вибори мали місце, було наполягання Великого Аятоли Алі Систані, який наклав вето на три схеми окупаційної влади, керованої США, спрямовані на те, щоб відкласти або відмінити їх.” [214] Проведення виборів, зауважує Чомський, якщо ставитися до них серйозно, означає, що той, хто їх влаштовує, звертає якусь увагу на волю населення, яке голосує. А вирішальним питанням на виборах для армії, яка окупувала територію, є таке: „Чи вони хочуть, щоб ми були тут?” [214] Отримати відповідь на це запитання неважко – тут нема браку інформації. Одним з компетентних джерел тут може бути опитування, проведене для

Британського Міністерства оборони минулого серпня, яке влаштували іракські дослідники з різноманітних університетів Іраку і передали британській пресі. Воно з’ясувало, що 82% дорослого іракського населення є „категорично проти” присутності військ коаліції на території їхньої держави і менш ніж 1% вважає, що саме ці війська є відповідальними за можливі покращення в структурі охорони і безпеки країни. На думку Чомського, існує суттєва причина, з якої США не можуть витримати незалежний, більш чи менш демократичний Ірак. „Цю проблему підіймають дуже рідко, бо вона суперечить суворо встановленій доктрині, яка твердить: ми повинні вважати, що Сполучені Штати окупували б Ірак, навіть якби він був островом у Індійському океані і його головним експортом був маринад, а не нафта.” [214] Кожному, хто не дотримується партійної лінії, очевидно, що контроль над

Іраком

надзвичайно

укріпить

владу

США

над

глобальними

енергетичними ресурсами, надасть їм вирішальний рівень світового контролю за ними. Уявімо, припускає Ноам Чомський, що Ірак став суверенним і демократичним, і замислимося, яку б політику він би тоді сповідував. Шиїтське населення на Півдні, де розташована більша частина іракської нафти, мало б вирішальний вплив на решту населення країни і на навколишні держави також. Воно б надало перевагу дружнім стосункам із шиїтським Іраном. Стосунки Іраку з Іраном вже є близькими, вважає Чомський. Війська, які переважно контролюють південь Іраку, проходили тренування в Ірані. Високо впливові духовні особи також мають довготривалі стосунки з Іраном, включно із Систані, який там виріс. І тимчасовий парламент, де домінують шиїти, вже почав встановлювати економічні і, можливо, військові стосунки з Іраном. Більше того, просто через кордон – у Саудівській Аравії – проживає багато шиїтського населення. Будь-який рух до незалежності в Іраку найпевніше

посилить

спроби

отримати

певний

рівень

автономії

справедливості і для саудівців теж. Це також, виявляється, регіон, де розташована

більша

частина

саудівської

нафти.

Отже,

підкреслює

американський дослідник, „наслідком може бути широкий шиїтський альянс, що охоплює Ірак, Іран і головні нафтові регіони Саудівської Аравії, незалежний від Вашингтона і такий, що контролює значні частини світових резервів нафти”. [214] Цілком можливо, що цей незалежний блок може наслідувати іранський приклад у розвитку потужних енергетичних проектів спільно з Китаєм та Індією. Іран може поступитися Західній Європі, при умові, що він не захоче діяти незалежно від США. Китай, проте, не можна залякати – ось чому США так налякані Китаєм. А наразі Китай уже встановлює відносини з Іраном і навіть із Саудівською Аравією – це і військові, і економічні перспективи співпраці. Такий розвиток подій, включно із суверенністю Іраку і, можливо, навіть з головними саудівськими енергетичними ресурсами, став би найбільшим жахом для Вашингтона. У своїй промові від 28 червня 2005 року, Буш проголосив, що вторгнення в Ірак було частиною „глобальної війни проти терору”, яку ведуть Сполучені Штати. В дійсності, як стверджує Ноам Чомський у своїй статті „Це безглуздий імперіалізм”, вторгнення посилило загрозу терору, можливо, навіть суттєво. [216] Місія Буша вже названа американською пресою та інтелектуалами „месіанською місією прищеплення демократії решті світу”. А найбільш витонченим досягненням там вважається „нормативна революція” 1990-х років, яка встановила „нову норму в міжнародних справах”: право самовизначених „просвітлених держав” застосовувати силу, щоб захистити „постраждалих людей” від „монстрів зла”. У пошуках коментарю варто звернутися до праці Чомського „Проста правда, важкі проблеми: кілька думок з приводу терору, справедливості та самозахисту”. Науковець нагадує в ній, що кожен, обізнаний з історією, знає, що „нормативна революція” зовсім не є нововведенням: „вона була

постійним рефреном Європейського імперіалізму, а риторичні фігури японських фашистів, Муссоліні, Гітлера, Сталіна та інших визначних постатей були не менш шляхетними, і, цілком можливо, такими ж щирими, судячи з внутрішніх документів країни”. [217] Для нас важливо акцентувати увагу саме на позиції Сполучених Штатів та їхніх медіа не лише тому, що це вони розпочали і підтримують війну в Іраку, а й тому, як зазначає Ноам Чомський у статті „Імперське президентство”, що „зрозуміло і без слів: те, що відбувається у США має надзвичайний вплив на всі інші країни”. Група британських дослідників „Медіа Ленс” також ставить під сумнів правдивість інформації, яку подають американські ЗМІ щодо подій під час війни в Іраку 2003-2006 років. Дослідники стверджують, що американська преса не є об’єктивною у висвітленні фактів, які подаються стосовно іракських парламентських виборів. До такого висновку їх підштовхнув аналіз попередніх військових кампаній Сполучених Штатів. Тоді, під час голосування у В’єтнамі 1967 року і Ель Сальвадорі 1982 року, американська преса повідомляла факти, які потім були підведені під сумнів, а то й категорично заперечені. 3-го вересня 1967 року “The New York Times” повідомила, що влада США „була здивована і розчулена” розмірами явки на президентських виборах у Південному В’єтнамі „попри в’єтнамську терористичну кампанію, спрямовану на зрив голосування”. Згідно з репортажами з Сайгона, 83% з майже 6 млн. зареєстрованих виборців виконали свій громадянський обов’язок. “The Times” змальовувала, як сотні тисяч селян „прагнули ризикнути задля участі” у зворушливому висвітленні „народної підтримки” виборів, за якими стояли Штати. Насправді, якщо хтось у той день був спійманий Національною Поліцією без штампу на реєстраційній картці, який ставили на виборчих дільницях, „це означало в’язницю і, у деяких випадках, навіть смерть”, згідно слів колишнього високопосадовця з Сайгона. Він пояснив це так:

„Вони проголосували, щоб уникнути ув’язнення.” Про це у США не було сказано ані слова, американські медіа ніколи не описували вибори як підробку. У березні 1982 року міжнародні спостерігачі зі США і Великобританії (делегати з 40 інших країн, включно з усіма західноєвропейськими, відмовилися брати участь) повідомили, що вони не побачили жодного урядового впливу в день виборів у Ель Сальвадорі. Вони також зазначили значну явку зареєстрованих виборців, яка, як вони резюмували, була індикатором великої підтримки процесу, за яким стояли Сполучені Штати, з боку місцевих мешканців. У США спостерігачі і медіа повідомили про вільні і справедливі вибори, тріумф з боку демократії. Але було кілька деталей, які тогочасні журналісти випустили з кола своєї уваги. За 18 місяців перед виборами, 26 журналістів у Ель Сальвадорі було вбито. Єдині дві сальвадорські газети, що критикували уряд, „Хроніка” і „Незалежність” – піддалися нападам і були змушені закритися у липні 1980-го і січні 1981-го. У грудні 1981-го Сальвадорський Комунальна Спілка повідомила, що 83 їхніх члени були вбиті урядовими силовими структурами. Усі шість лідерів головної опозиційної партії ФДР були затримані урядовими силовими структурами, заарештовані, а відтак вбиті або покалічені. Загалом, будь-який лівий політичний лідер, який користувався хоча б якоюсь популярністю в Ель Сальвадорі у 1980-1983 рр. міг бути вбитим. Між жовтнем 1979-го і березнем 1982-го вбивства звичайних мешканців траплялися в середньому біля 800 на місяць. Використовуючи майже ідентичну мову до тієї, що вживалася у 1967 і 1982, американські журналісти описали іракські вибори як „демократичні” і „вільні”. Бажання постійно виправдовувати вибори нагадує неймовірний поспіх виправдати перше вторгнення, коли Багдад впав 9 квітня 2003 року. Щодо виборів до іракської Національної асамблеї 30-го січня 2005-го року, варто зазначити, що спершу цифра 72-х відсоткової явки була поширена як факт у всіх медіа, спираючись на інтерв’ю з міністром

планування тимчасового уряду Іраку Магді аль-Гафізом, дане більш ніж за дві години перед закриттям дільниць. Він сказав таке: „Хоча очікувалася явка у 72%, виявилося, що рівень участі досягне лише 50%.” Явка була тоді визначена як „близько 60%”, цифра, заснована на твердженні, що проголосувало 8 мільйонів іракців з 14 мільйонів, які мають право голосу. Але цифра у 14 мільйонів також є невірною, бо вона відображає кількість зареєстрованих іракців, а не ті 18 мільйонів, які мають право голосу. Американські медіа від початку відмовилися при висвітленні іракських виборів обговорювати хоча б той факт, наскільки ці вибори були корумповані вже самою присутністю американських військ. Те, наприклад, який вплив мало зруйнування Фаллуджі за два місяці до виборів 30-го січня 2005 року, ніколи не обговорювалося. Отже, резюмують науковці з „Медіа Ленс”, іракці в цілому, звичайно, мали зробити вибір між подальшим опором і пов’язаним із ним спустошенням або підкоренням окупації та пов’язаним із нею виборами – бомби були, насправді, спонукою до участі у виборах. Спільно до цього, кожен виборець в Іраку чудово знав, що підтримка Штатів грошима на допомогу і реконструкцію країни – без яких країну неможливо відбудувати – залежить від кооперації зі Штатами та їхніми інтересами. А невдача американських медіа у висвітленні цих або інших корупційних факторів у процесі виборів спричинила те, що Джордж Буш був вільним описувати вибори як „неймовірний успіх” – публіка навіть не знала, з яких позицій можна з ним не погодитися. Отже,

всі

проаналізовані

вище

джерела

дають

нам

підставу

стверджувати, що ми не можемо говорити про цілковиту об’єктивність як американської преси, так і будь-якої іншої. Кожен засіб масової інформації та журналіст, який репрезентує ту чи іншу країну, готуючи матеріал на міжнародну тематику до випуску, завжди буде заангажованим політичними поглядами певних установ, які контролюють потоки інформації. Такими

органами, в першу чергу, є державні установи вищого рангу. Завдяки ним і відбувається симуляція реальності, про яку попереджає Бодріяр. Подаючи таку „реальність” читачеві, газетяр вважає, що дає об’єктивну інформацію, а насправді, лише залучає його до вигаданого світу гіперреальності. Іракська війна має кілька образів, які конституюють її „реальність”: образ жорстокості Саддама Хусейна, як її первинну причину, і „свободи”, яку несуть на схід війська коаліції, як її сутність. Скептична і відсторонена позиція Жана Бодріяра надає альтернативу до позиції країн, що входять у анти-іракську коаліцію, і можливість критично дослідити висвітлення всієї іракської кампанії, і парламентських виборів зокрема, в американських ЗМІ. Його точки зору дотримується і американський професор Біном Кампмарк. Наведені погляди остаточно підтверджують праці Ноама Чомського, який вдається до детального аналізу війни в Іраку з історичних позицій і доходить висновку про абсурдність обґрунтування Білого Дому своїх дій в Іраку, зокрема, під час останніх парламентських виборів. А дослідники з британської групи „Медіа Ленс” через історичний аналіз риторики Білого Дому наочно підтверджують теоретичні розробки Бодріяра, Чомського і Кампмарка.

2. Характеристика ситуації в Іраку 2. 1. Геополітичне розташування Іраку. „Ісламський фундаменталізм” Ірак слугує з’єднувальною ланкою між західною і східною частинами Близького Сходу. Як жодна інша держава на Близькому Сході, Ірак спрямовує свої погляди в обидва боки: на захід (у бік Західної Азії) і на схід (у бік Ірану, а відповідно, і Перської затоки). У 1918 році на Близькому Сході зникло османське панування. На зміну йому прийшло англо-французьке правління, яке, в свою чергу, також рухнуло після другої світової війни. Головними опорами англо-французького порядку були Палестина і Ліван. Під час наступного етапу вони стали полями битви. Східніше, там, де туркиосмани протистояли Ірану, вони не мали єдиного наступника, не рахуючи Британії, що правила в регіоні Перської затоки. З відходом англійців головування в цьому районі стали виборювати Ірак і Саудівська Аравія: іракці як поборювачі арабізму, а саудівці – як охоронці священних місць ісламу (новий султан і новий халіф). Обидві держави боялися сучасного Ірану, який радів з їхніх суперечок і отримував від них вигоду. Більшість населення Іраку складають араби (75-80%) – мусульманишиїти і мусульмани-суніти (прибічники різних гілок однієї релігії), а також курди

(15-20%),

які

переважно

мусульманами-сунітами

за

віросповіданням.(Кальвакоресі) Шиїти, що відкололися від основної ісламської течії більше 1000 років тому, складають десяту частину від загальної чисельності мусульман. Вони шанують Алі, зятя Пророка Мохамеда, і двох його синів, Хасана й Хусейна, як родоначальників істинної лінії божественно одухотворених імамів (керівників). Їхня віра просякнута духом страждання і переслідувань, неприйняттям, насамперед до сунітів, які заплямували себе відступництвом від правовірності й західним (особливо американським) модернізмом та

аморальністю, а також до євреїв і бехаїтів. Законність насильства для шиїтів очевидніша, ніж для сунітів і більшості європейців. Племінні назви у курдських народів значно давніші, ніж у всіх інших народів світу, і вони перебувають у Західній Азії майже чотири тисячі років. Впродовж останніх століть територія, заселена курдами, була розподілена між Туреччиною, Іраком і Сирією. В середині ХХ століття чисельність курдів складала 30 мільйонів осіб, з яких 4 проживало в Іраку.(Кальвакоресі) Іракські курди ніколи не могли досягти тісної єдності. Наприкінці ХХ століття курдські партії широко виступали за автономію в складі Іраку, але розроблений Саддамом Хусейном проект закону про автономію не влаштував жодну з них. У 1990-ті роки до широкого вжитку ввійшов термін „ісламський фундаменталізм” – одне з найшкідливіших спрощень нашого часу. Фундаменталістом вважають людину, яка вірить у абсолютність навіяних їй вірувань. Іслам, більш ніж будь-яка інша велика релігія, зберіг здатність володарювати над серцями і розумами своїх наступників, яких залучали до партій, готових вдатися до насилля і виправдати його найрізноманітнішими мотивами

–

релігійними,

націоналістичним,

соціальними

або

їхнім

сполученням. Термін „ісламський фундаменталізм” використовується не лише стосовно цих різноманітних, інколи небезпечних угруповань. Він має на увазі, що іслам за сутністю пов’язаний із насиллям і що партії, які проголошують особливу прихильність до ісламу, є частиною єдиної цілісної та небезпечної сили. „Ісламський фундаменталізм” – всеохопний термін, вигаданий на Заході, - робить наголос на найбільш руйнівних аспектах довготривалої культурної революції. На думку деяких, він позначає консервативну реакцію на багатоманітність політичних і соціальних ідей, що століттями проникали в іслам із Заходу. Ці ідеї лягли в основу інтелектуальних рухів, який протидіє традиційний істеблішмент, створюючи контррухи, яким властива ксенофобія, а нерідко й насильство. Людям необізнаним вони здавалися небезпечними

своєю схильністю до помсти і злагодженими діями, особливо у зв’язку з їхнім впливом на політику країн Близького і Середнього Сходу, з їхнім розповсюдженням, з одного боку, у Західній Африці, а з іншого – у Південно-Східній Азії. 2. 2. Американська присутність в Іраку Американське вторгнення до Іраку започаткувало новий етап розвитку міжнародних відносин, який характеризується посиленням однополярного світового порядку під верховенством США. Уперше в новітній історії Сполучені Штати кинули виклик світовій спільноті, включно навіть зі своїми найближчими союзниками по НАТО, і вдалися до одноосібних дій із метою зміни правлячого режиму в суверенній країні. Практично за рік до початку бойових дій в Іраку США за допомогою засобів масової інформації почали проводити психологічну війну проти режиму С.Хусейна. Завдяки зусиллям США блокада Іраку з боку світової спільноти посилювалась. У травні 2002 року США проводять через РБ ООН резолюцію 1409 про так звані «розумні санкції», які передбачали посилення заборони на поставки в Ірак товарів подвійного використання. Виступ президента США перед ГА ООН у вересні 2002 року не залишав сумнівів у рішучості американської адміністрації повалити режим С.Хусейна, навіть ціною розколу в ООН і НАТО. Після того, як у серпні 2002 року Багдад беззастережно погодився на повернення до Іраку міжнародних інспекторів для пошуку зброї масового ураження, США зайняли позицію, яка призвела до зволікання поновлення їхньої

діяльності

Іраку.

Як

уважає

американський

дослідник

Квінслендського університету Біной Кампмарк, „інспектори ООН зі зброї ніколи б не дали для США позитивного результату”. (Binoy Kampmark) США наполягали на ухваленні нової резолюції СБ ООН, яка б включала положення про автоматичне застосування збройної сили, якщо Багдад чинитиме перешкоди в роботі міжнародних інспекторів. Однак завдяки зусиллям

постійних членів РБ ООН — Франції, Китаю та Росії — це положення було виключене з американського проекту резолюції РБ ООН 1441, ухваленої 8 листопада 2002 р. Проте деякі експерти, у тому числі радник британського уряду П.Голдсміт, вважають, що ця резолюція все-таки передбачає застосування збройної сили, оскільки в ній перелічуються попередні резолюції РБ ООН щодо Іраку, в яких ідеться про застосування сили проти режиму С.Хусейна. Відразу після того, як наприкінці листопада 2002 року міжнародні експерти розпочали інспекцію в Іраку, США стали піддавати сумніву доцільність їхньої діяльності і зрештою змусили їх залишити Ірак перед початком бойових операцій у цій країні. 17 березня 2003 року голова комісії ООН із озброєнь Ханс Блікс мав зробити доповідь про відсутність зброї масового ураження в Іраку, однак, на думку Біноя Кампмарка, це не входило в плани Вашингтона, який через три дні розпочав окупацію Іраку під приводом ліквідації цієї зброї, що її не знайдено й досі. (Binoy Kampmark) „У своїй промові від 28 червня 2005 року, Буш проголосив, що вторгнення в Ірак було частиною „глобальної війни проти терору”, яку ведуть Сполучені Штати. В дійсності, як можна сказати, забігаючи наперед, вторгнення посилило загрозу терору, можливо, навіть суттєво”. (Чомський, Це імперіалізм) Проти американських планів щодо Іраку тією чи іншою мірою виступили Росія, Китай, Франція, Німеччина, Іран, Туреччина, арабські та ісламські країни, які закликали дотримуватися міжнародного права, надавати перевагу мирним, дипломатичним способам врегулювання конфлікту. В найбільших

столицях

світу,

включно

Вашингтоном,

проходили

багатотисячні демонстрації протесту проти війни в Іраку, яких не було з часів в’єтнамської війни. Однак, з огляду на цілу низку причин, серед яких економічні посідають особливе місце, країнам Західної Європи, передусім Франції й Німеччині, а також Росії та Китаю не вдалося зайняти одностайну і послідовну позицію з метою заблокування американських планів щодо Іраку.

Результат військових операцій неважко було передбачити з самого початку з огляду на фантастичну технологічну перевагу союзників над іракськими військами. Американським і британським військам з їхньою найсучаснішої військовою технікою протистояла деморалізована іракська армія із застарілим озброєнням, у якої не було жодних шансів захистити зубожілу за тринадцять років економічної блокади і політичної ізоляції країну з агонізуючим диктаторським режимом. Зважаючи на величезну диспропорцію іракських військ і військ коаліції, говорити про якусь «перемогу» просто абсурдно. Перевагу військам коаліції додало і тотальне маніпулювання інформацією за допомогою світових інформагентств, які перебували під владою Америки та Британії. Репортери викривлювали дані, налаштовуючи світову спільноту проти іракців, називаючи їх „терористами”, а Саддама Хусейна „окупантом”. Іракські повстанці не мали широкого доступу до світової преси, тому не могли ні заперечити, ні виправити подані факти. Отже, медійне панування у світі зробило свою справу – США виграли, в першу чергу, інформаційну війну проти Іраку, а за її допомогою – економічну. 2. 3. Внутрішньополітична ситуація в країні Стабілізувати ситуацію в Іраку виявилося набагато складніше, ніж ввести до нього війська. Американці зіштовхнулися в Іраку з тим, чого вони найбільше боялися, — так званою асиметричною, або партизанською, війною. В результаті цієї війни в Іраку загинуло більше американських солдатів, ніж під час активних бойових дій. До руху опору в Іраку входять різноманітні політичні сили: баасисти (колишні члени правлячої партії Баас), прибічники С.Хусейна, місцеві мусульманські угруповання, залишки іракської армії і сил безпеки, арабські добровольці та бойовики «Аль-Каїди». З огляду на таку строкатість руху опору, наявність одного керівного центру для координації дій зазначених угруповань видається малоймовірною. Попри це, засоби масової інформації у

США стверджують, що американські війська в Іраку воюють проти єдиного ворога,

при

цьому

загальна

чисельність

партизанів

та

бойовиків

американським командуванням оцінюється в 3—5 тис. чоловік, більшість яких — іракці. Кількість іноземців не перевищує 200—300 чоловік, в основному це араби. Назвати всі ці угруповання прихильниками режиму С.Хусейна неможливо, оскільки в їх середовищі є сили, особливо шиїти і радикальні суніти, які свого часу перебували в опозиції до С.Хусейна. Арешт С.Хусейна не знизив активності партизанів та повтанців. Саме тому американські медіа опинилися в тупиковій ситуації після того, як вони довгий час слідом за урядом називали Хусейна головним і навіть єдиним ворогом, а після його арешту їхній обман став очевидним. Але на допомогу прийшли ті ж такі урядові організації, які переорієнтували свої зусилля проти можливих наступників Хусейна, і медіа сліпо наслідували їхню нову лінію поведінки, не ставлячи зайвих питань. Основні проблеми внутрішньополітичної ситуації в Іраку — перехід влади від Тимчасової коаліційної адміністрації до легітимного й визнаного усіма основними політичними силами іракського уряду, підтримання міжетнічної злагоди, створення прийнятної моделі державного устрою і збереження цілісності Іраку. Національний туркменський фронт Іраку вважає, що конституція країни не враховує інтересів туркменської меншини. Лідери фронту проголосили створення «Іракського Туркменістану» зі столицею в Кіркуку. Одночасна претензія курдів і туркменів на Кіркук не в останню чергу пов’язана з тим, що район Кіркука — найбагатше родовище нафти в Іраку. Лідери трьохмільйонної туркменської меншини вимагають офіційно визнати туркменів третьою етнічною групою в Іраку після арабів та курдів, а також надати туркменській мові статусу офіційної, поруч з арабською та курдською. Туркмени вимагають виведення всіх курдських озброєних угруповань із «туркменського міста Кіркука».

Поступово посилюється протиборство між сунітами й шиїтами, яке найчастіше виявляється у формі фізичного знищення політичних та релігійних діячів обох громад. Влаштовуються вибухи штаб-квартир політичних партій і організацій, мечетей. Таку внутрішню війну в країні допомагає вести чисельна присутність іноземних медіа, які швидко поширюють інформацію на Захід, дозволяючи маніпулювати поглядами світової спільноти. У цілому внутрішньополітична ситуація в Іраку нагадує початок громадянської війни. При цьому головним стримуючим фактором виступає іноземна військова присутність. Сьогодні, коли більшість іракського населення більше боїться громадянської війни, ставлення до іноземної військової присутності стає толерантнішим, ніж ще півроку тому. З цього випливає, що іноземні миротворчі війська перебуватимуть на території Іраку стільки, скільки знадобиться для повної стабілізації і нормалізації ситуації в країні, до того часу, коли іракці будуть у змозі самі підтримувати порядок у своїй країні. Нині іракські сили безпеки налічують близько 200 тисяч поліцейських, однак їхня роль поки що не досить ефективна. Автори програми «реконструкції» Близького Сходу виходять із того, що американська демократія — універсальна, забезпечує модернізацію, процвітання, справедливість і діалог культур. Однак більшість спостерігачів сходяться на іншому. На їхню думку, спроби США нав’язати свої принципи близькосхідному регіонові призведуть до наслідків, протилежних бажаним, тобто до посилення в ньому нестабільності, фундаменталізму й тероризму. Схоже, ця програма дає помітні збої вже на першому етапі її реалізації — створенні в Іраку проамериканського режиму. Слабким місцем комплексної програми США із «реконструкції» близькосхідного регіону є те, що її не підтримують ні уряди, ні народи арабських країн, а також Ірану і навіть Туреччини. Єдина країна, котра не лише підтримує цю програму, а й постійно «підштовхує» США до її реалізації, — це Ізраїль.

З огляду на особливості політики, економіки і стилю життя на Близькому Сході, малоймовірно, що американська модель демократії може там мати майбутнє. Більшість арабських лідерів досить скептично сприймають життєздатність американської моделі демократії на арабських теренах. 2. 4. Зміст і перебіг грудневих парламентських виборів Голосування в Іраку розпочалося достроково. 12 грудня, у понеділок, за 3 дні до призначених загальнонаціональних виборів воно стартувало в лікарнях, тюрмах і військових таборах. На день раніше своє волевиявлення могли здійснити і півтора мільйона громадян Іраку, які є зареєстрованими виборцями, але тимчасово проживають за межами своєї країни. Для таких виборців дільниці були організовані в 38-ми містах 15-ти держав світу, а голосування тривало два дні. Новий іракський парламент називається Рада Представників і має 275 місць, на які претендували близько семи тисяч кандидатів. Останні були об’єднані у 307 політичних партій і 19 коаліцій, назви яких викладалися у виборчому бюлетені. З цього списку і робили вибір 15,5 мільйонів іракці, що мають право голосу, на 5,5 тисячах виборчих дільницях. Рада складається з 230 представників, прямо обраних у 18 іракських провінціях, і 45 місць, які розподіляються як „компенсаційні місця”, щоб забезпечити представництво етнічних, релігійних та політичних висуванців, які не змогли перемогти на рівні провінції, але набрали певний відсоток під час загальнонаціонального голосування. На відміну від 15 січня, коли вибори проходили в цілому по країні, у грудні кожна з 18-ти іракських провінцій була окремим виборчим округом, а місця в парламенті розподілили між ними пропорційно до кількості населення. Найбільша кількість місць – 69 – закріплена за Багдадом. Наступною йде переважно сунітська провінція Найнава – 19 місць.

Найменше представників – 4 – делегує в парламент провінція Мутанна, розташована на півдні. Кандидатами в Раду могли бути іракські громадяни, які досягли віку 30-ти років, крім членів партії Саддама Хусейна Баас, а також членів збройних формувань і громадян, що перебувають у місцях позбавлення волі. 25% від представників партій і блоків мають бути жінки. Результати виборів було оголошено 20 січня 2006 року. Блок шиїтських партій зайняв 128 із 275 місць у парламенті, суніти отримали 55 місць: „Фронт злагоди” – 44 і „Фронт національного діалогу” – 11. 53 мандати дісталися курдам, а прибічники колишнього прем’єра Айяда Алаві – отримали 25. Шиїти, безумовно, мають більшість місць у парламенті, але навіть цієї кількості недостатньо для формування уряду. Тому для створення коаліції очевидною є необхідність коаліції з іншими партіями.

3. Аналіз публікацій у США, присвячених грудневим виборам в Іраку 3. 1. Методологія аналізу американської преси Дослідження, яке буде викладене в цьому розділі, спрямоване на аналіз способів висвітлення американською пресою парламентських виборів в Іраку, що відбулися 15 грудня 2005 року. Воно має своєю емпіричною базою 71-у статтю з американських газет, присвячену даній темі і опубліковану в період з 1 грудня 2005 року до 31 грудня 2005 року, тобто за два тижні до дати виборів і два тижні після цієї дати. Ці статті були відібрані для аналізу зпоміж 225 статей за вказаний період, в яких більшою чи меншою мірою згадувалася тема даних виборів. Критерієм для відбору матеріалу слугував зміст статті – тема виборів мала згадуватися там не побіжно, а в якості основної, розмір статті – до уваги бралися інформаційні замітки, репортажі та аналітичні статті обсягом від 350 до 2000 знаків, аудиторія газети – нас цікавила лише преса, спрямована на американську англомовну аудиторію, видана безпосередньо у Сполучених Штатах. Преса США, проаналізована нами, була відібрана на основі випадкової вибірки за допомогою пошукової системи статей, які були розміщені в Інтернет-мережі. Ми намагалися дотриматися принципу подання різних кутів зору

на

одну

проблему,

тому

проводили

дослідження

газет,

які

репрезентують як державну позицію, так і погляди представників окремих медіа-холдингів і незалежних журналістів. Також було враховано таку засаду, як представлення матеріалів газет, різних за значенням, накладом, політичними поглядами і місцем випуску. Під час роботи нами було залучено 28 газет для опрацювання. Це такі, як Newsday (New York), The Atlanta Journal-Constitution, The Baltimore Sun, The Denver Post, The Boston Herald, The New York Times, The Washington Post, Los Angeles Times, The San Francisco Chronicle (California), Chicago Sun

Times, St. Petersburg Times (Florida), The Houston Chronicle, USA Today, Buffalo News (New York), Daily News (New York), Pittsburgh Post-Gazette (Pennsylvania), Christian Science Monitor, Star Tribune (Minneapolis, MN), The Boston Globe, Rocky Mountain News (Denver, CO), The Sunday Oregonian (Portland, Oregon), The Oregonian (Portland, Oregon), Milwaukee Journal Sentinel (Wisconsin), Hartford Courant (Connecticut), The Seattle Times, The San Diego Union-Tribune, U.S. News & World Report, Newsweek. Аналіз газетних матеріалів буде спрямовано на кількісну і якісну оцінку відібраних статей. Зокрема, буде відстежена частота вживання слів і виразів

негативно

забарвленим

емоційним

ставленням,

таких

як

„тероризм”, „ісламський фундаменталізм”. Також буде звернено увагу на основних постатей і основні підтеми, яким приділятиметься увага в пресі, тобто буде визначено, чи справді статті, які мають своєю темою іракські вибори, оповідають про вибори і про іракців, а чи мають своєю метою лише пропоганду політики Білого Дому. Ми простежимо, які епітети вживаються в американських статтях поруч із іменниками, що характеризують американців та американське військо, та іменниками, які позначають людей і поняття, що стосуються Іраку та його мешканців. Особливу увагу буде звернено на слова і вирази, що характеризують самі вибори, їхній перебіг і учасників виборного процесу. Нами буде оцінена і змістовна наповненість матеріалів – наскільки глибоко вони висвітлюють обрану тему і що саме ставлять у центрі своєї уваги, чи дають достатньо чітке і повне враження про картину того, що ж саме відбувалося протягом аналізованої нами події. Ми ставимо на меті показати, що висвітлення іракських виборів до Ради Представників від 15 грудня 2005 року в американських медіа було на загал однобічним і, попри всі намагання представити інформацію в усій її глибині, кореспонденти переважно лише маніпулюють свідомістю читача, надаючи

йому

примарне

враження

повноти

викладеного

матеріалу.

Однобічність цього викладу, на нашу думку, має полягати в тому, що американські журналісти в своїх статтях захищають інтереси і престиж

власної країни, не наважуючись критикувати політику адміністрації Президента США. 3. 2. Результати проведеного дослідження Аналізуючи статті з американської преси, присвячені грудневим парламентським виборам в Іраку, насамперед, варто відзначити загальну риторику,

якої

дотримуються

автори.

Кожна

стаття

подає

образ

американського солдата як миротворця, визволителя, ледь чи не антивоєнно налаштованого миролюбного друга тієї частини іракського народу, яка прагне долучитися до західних стандартів життя. В підібраних епітетах також панує патетика. Вибори газети називають „історичними” (Newsday (New York), The Boston Herald), „такими, що похитнуть устої тиранії і тероризму” (The Houston Chronicle), „останньою надією” (Chicago Sun Times). Випадки під час голосування названо „зворушливими сценами” (Newsday (New York), The Houston Chronicle). Шиїт Абдул „проголосував з надією на майбутнє і страхом перед минулим” (The Houston Chronicle) – тут мається на увазі страх перед режимом Хусейна і надія на демократію західного зразку. При цьому не всі експерти і репортери одностайні щодо необхідності перебування військ коаліції в Іраку і продовження війни. Деякі аналітичні статті ставлять під сумнів доцільність подальшого перебування військ після проведення парламентських виборів. Кількісний аналіз матеріалів засвідчує 37 згадувань виразу „виведення військ” (withdrawal) (The Baltimore Sun, St. Petersburg Times (Florida)), але лише трохи менше половини цих згадок стосуються потреби негайного виведення американських солдатів з території Іраку (Chicago Sun Times, The San Francisco Chronicle (California)). „Але якщо вони підуть надто рано, в Іраку розпочнеться громадянська війна”, - пише Newsday. Втім, ніхто з пересічних журналістів навіть не припускає того, що війська в Ірак можна було взагалі не вводити. „Як очікується, Буш спробує скористатися виборами в Іраку, щоб відтягнути виведення військ з Іраку”, -

зазначає The Washington Post і для підтвердження наводить цитату з виступу Держсекретаря США Кондолізи Райс: „Ірак не можна залишати, бо повстанці можуть стати лише більш радикальними після виборів.” Американські військові аналітики вважають, що успішний політичний процес в Іраку має бути забезпечений успішними діями військових і міліції. (The Baltimore Sun) Така двозначність висловленої думки дозволяє трактувати ці погляди як констатацію необхідності військового тиску (принаймні, в його психологічному аспекті) на іракських громадян. Аналітики вважають, що політична і військові стратегії мають іти в тандемі, тому

так

само

політика

вплине

на

військову

тактику:

неуспішне

врегулювання політичних суперечок може призвести до розколу іракських сил, при якому частина з них сприятиме винищенню сунітів. Втім, ще наприкінці 2005 року дослідники були впевнені, що протягом 2006 року ані іракські політики, ані вдале дислокування іракських військ не зможуть завадити потоку „жорстоких терористичних актів”. Іракські політики, як зазначалося, будуть поводитися брутально і можуть не подобатися суспільству. Але це не ознака провалу американської політики, це може бути також і знаком успіху. (The Baltimore Sun) Як зазначає Newsday (New York), американські війська всіляко сприяють встановленню миру в Іраку, особливо під час парламентських виборів. Коли почалося голосування, Міністерство з прав людини і американські військові повідомили, що 13 в’язнів однієї з іракських тюрем було госпіталізовано у важкому стані з переповненої в’язниці, якою опікувалося Міністерство внутрішніх справ Іраку. У поранених, крім іншого, були розтрощені кістки і вирвані нігті на пальцях, як повідомляє Newsday (New York) з посиланням на іракського посадовця. Але винними в цих тортурах газета називає іракські внутрішні органи. В той час, як американські сили лише виправили ситуацію, врятувавши людей. Ця і подібні до неї історії, оприлюднені Сполученими Штатами в день голосування, мають на меті посилити довіру іракців і

світової

спільноти

до

американських

збройних

сил

підтвердити

необхідність їхньої присутності як під час виборів, так і на подальший період. Більше половини проаналізованих статей, які повністю присвячені парламентським виборам в Іраку, розглядають цю тему через призму поглядів Президента Буша і його оточення. Кількісний аналіз статей показав, що прізвище „Буш” згадується найчастіше – набагато частіше, ніж прізвище будь-якого іракського лідера, включно з Алі Сістані (дві згадки цього імені). 71 стаття містить 169 згадувань прізвища Буша, при чому слово „голосування” (voting) вживається лише 68 разів, а слово „вибори” (election) – 143. Безперечно, чималу увагу в проаналізованих матеріалах приділено і самому перебігу голосування, і поглядам іракців з приводу цієї події. Але майже кожен з таких текстів не може оминути визначення американців як нації, яка єдина може допомогти в ситуації, яка склалася в Іраку. При цьому очевидним є бажання повчати інший народ з позицій „більш розумної” і „більш досвідченої” нації. Іракська демократія, яка буцімто починає своє існування з приходом американських військ, називається „дитячою”, „зародковою”, такою, „яку ми маємо захистити своїми потужними можливостями”. (Newsday) Газети

рясніють

також

інтерактивом

–

листами

читачів,

які

висловлюють свої позиції з приводу виборів в Іраку і присутності військ коаліції на території цієї країни. Але з близько двох десятків проаналізованих листів жоден не критикує політику Буша. Навпаки, серед прихильних зауважень трапляються і досить експресивні: „Нехай він спаплюжить мораль у в’язницях з тими, хто підозрюється у тероризмі, нехай нападе ще на одну країну з нафтою, якщо це допоможе встановити демократію в усьому світі”, пише читач у The Atlanta Journal-Constitution. Характеризуючи ставлення іракців до парламентських виборів, журналісти розподіляють їх на два табори: прибічники і противники.

Прибічниками змальовано пересічних людей, „які прагнуть миру, злагоди і демократії”, іракців, які самі або родичі яких постраждали від режиму Саддама Хусейна. Супротивниками ж виявляються виключно „екстремістські угруповання” – терористи і повстанці. Зокрема, Newsday (New York) так розпочинає одну зі своїх статей: „5 іракських екстремістських угруповань назвали вибори „диявольським проектом”. Релігійні діячі, які закликають жителів не приходити на вибори або голосувати за релігійні партії, показані як „розсадники тероризму” на території Іраку. Таким чином, тема американської опозиції до так званого „ісламського фундаменталізму” спостерігається в декількох статтях, зокрема у The New York Times читаємо: „Вибори мають показати, яким саме бачать Ірак іракці: чи голосуватимуть вони за секти (шиїти, курди, суніти), чи за свободу?” „Якщо ісламісти переможуть на виборах, вони залишаться при владі назавжди”, - пише Los Angeles Times. В той самий час саме поняття „фундаменталізм” не згадується в проаналізованих статтях жодного разу, а визначення „фундаменталіст” – лише один раз. Хоча, у матеріалах простежуємо наявність слів, які стосуються цієї ж тематики: „екстреміст” – 8 разів, „джихад” – 9, „терорист” – 33, „тероризм” – 21. Втім, американські газети не завжди вдаються до такого експресивного означення як „терорист” щодо іракських мешканців, часто замінюючи його на „повстанець” – вжито 84 рази. Але наявність подібної лексики в статтях, присвячених такій політичній за суттю події, як парламентські вибори, додатково підкреслює спроби налаштувати американську громадську думку проти повстанців і переконати людей у необхідності залишити війська коаліції в Іраку без застосування конкретних аргументів. Настрій в іракців переважно антивоєнний, з їхніх вуст лунають заклики до припинення війни. Іракці говорять про те, що чекають закінчення насильства, але такі слова мають сприйматися американцями як бажання позбутися опору повстанців і розбрату. Те, що це може означати і втому від

американської присутності в Іраку, як варіант навіть не розглядається. (The Houston Chronicle). Голосу самих іракців приділяється достатньо уваги, викладаються результати соціологічних опитувань, інтерв’ю з простими іракцями як на виборчих дільницях, так і до і після виборів. Щоправда, подаються переважно ті голоси, які не висловлюються критично проти американської присутності в Іраку, а говорять щось загальне, таке, що поділяють і самі американці: „Насилля має скінчитися. Це феномен вбивства день за днем.” (The Houston Chronicle) The Denver Post переконує читачів своєю поетичною мовою, називаючи іракців „плодючим грунтом”, який має знайти „коріння демократії” серед „безплідних ланів”, що лишилися від попередніх урядів. „Легітимний уряд, який обирає іракський народ, - пише газета, - повинен і зможе захистити себе як від місцевих повстанців, так і від іноземних порушників спокою, які наводнили Ірак, щоб створювати проблеми і для Сполучених Штатів і для поміркованих іракських лідерів.” Варто зауважити, що в статті висловлена думка, що повстанці заважають саме американцям у Іраку. Отже, не може навіть йтися про визнання нелегітимності перебування американського війська в Іраку. Навпаки, з точки зору газети, це місцеві мешканці – повстанці – заважають чужинцям – американцям – провадити власну політику в чужій країні. „Америка несе демократію і свободу, але чи можуть її прийняти громадяни, які до неї не звикли?” – пише The New York Times. Під тим кутом зору, під яким газета розглядає ці парламентські вибори, вони постають вирішальним моментом, який має дати відповідь на запитання чи готові іракці

до

сприйняття

західних

цінностей,

що

їх

визначено

як

основоположними. „Вибори мають показати, яким саме бачать Ірак іракці: чи голосуватимуть вони за секти – шиїтів, курдів, сунітів, – чи за свободу?” Отже, стаття чітко висловлює позицію несприйняття поділу партій, які беруть участь у політичному процесі, за національним або релігійним

принципом. Партії, які мають релігійну складову в своїх програмі, вона називає „сектами”. На думку автора статті, лише іракські громадяни, а не вояки, яких у тій країні намагається виховати американська армія, зможуть допомогти Штатам у їхній місії. Люди навчаться воювати, якщо вони побачать перед собою мету, зазначає він, бо повстанці воюють без підготовки та військових тренувань, і то досить успішно. Але громадяни Іраку перейдуть на бік американців лише в тому випадку, коли відсунуть свої релігійні переконання на другий план. У цьому твердженні яскраво проілюстрована позиція такого американського громадянина, який ставить власні погляди понад усе, не намагаючись сприймати чужі традиції та способи побудови держави й організації життя загалом. Така сама думка простежується і в інших статтях, присвячених цій темі, зокрема, в газеті The Washington Post. У статті описані молебни, проведені в шиїтських і сунітських мечетях у п’ятницю перед голосуванням. Кожен з духовних лідерів закликав своїх послідовників голосувати за партію, яку він особисто підтримував, і це викликало негативний коментар з боку американських

журналістів.

Партії

релігійними

засадами

лякають

Сполучені Штати, які напряму пов’язують іслам з тероризмом. „Іракці вважають, що влада однієї секти означає переслідування іншої, тому на виборах планують підтримати ту секту, до якої належать самі”. Але жодних сект при владі бути не повинно – робить висновок автор статті. Суб’єктивність думки можна помітити в кожній американській статті, навіть такій, де йдеться про суто іракські події. Зокрема, Los Angeles Times, описуючи теледебати, які перед грудневими парламенстькими виборами вперше з’явилися на іракських телеекранах, звертає увагу на те, що раніше іракці мали лише один варіант під час виборів, натомість зараз – 7500 кандидатів і щоденні теледебати, де учасники – представники усіх партій – можуть донести свої погляди до виборця. „Вільні теледебати – крок на шляху до демократії”, яку несуть Сполучені Штати.

При цьому зазначається: „американські високопосадовці, які прагнуть розвинути демократію в Іраку і на Середньому Сході”, дуже задоволені таким ходом подій. Місцевий мешканець, порівнюючи американські дебати з іракськими, каже, що найгірша річ у іракських – це брехня. Маруф заявляє, що кандидати обіцяють багато, але мало виконують, і це відбувається в усьому світі. Для прикладу він чомусь наводить поведінку Джорджа Буша, який перед виборами „виходив на вулиці і потискав людям руки. Але щойно він отримав свою посаду, ми більше не бачили, щоб він робив це”. Лише поверхова, подібна до цієї критика американського президента допускається в статтях, присвячених темі парламентських виборів в Іраку. Відмінність між першими виборами (тимчасового уряду) і теперішніми в тому, що тоді кандидати боялися агітувати, бо могли розплатитися життям. Зараз попри ризики, вони агітують відкрито по телебаченню. Криваві вулиці з терактами і вбивствами кандидатів поступово замінюються на ввічливість політиків у студії, пише Los Angeles Times. 3. 3. Висновки Основними темами для обговорення у проаналізованих статтях є необхідність проведення виборів до Національної асамблеї, присутність американських військ на території Іраку і політика президента Буша та його адміністрації в цій країні. Багато уваги приділяється саме військовим аспектам: вибори показані на фоні присутності американських збройних сил в Іраку. При цьому більшість авторів переконують у потребі залишити війська в Іраку принаймні на найближче майбутнє, бо американські війська начебто всіляко сприяють встановленню миру в Іраку, особливо під час парламентських виборів. Ситуація в країні під час виборів до Національної асамблеї показана через

призму

поглядів

Президента

Буша

його

оточення.

Іракці

розглядаються як менш досвідчений, ніж американці, народ, якому треба допомогти набути суверенності, свободи і самостійності. Тобто майже скрізь

у тій чи іншій мірі просвічує тема „американського месіанства”, запущена адміністрацією Буша. Сам процес парламентських виборів є основною темою лише у третині проаналізованих статей. Епітети і словосполучення, які вживаються для характеристики виборів, мають на меті посилити їхнє значення як для іракців, так і для всього світу, а також звеличити образ американського солдата. При цьому приділяється увага всім учасникам виборчого процесу, але їхні характеристики є однобічними. Більшість статей має риторику, яка проголошує, що Буш несе демократію на Середній Схід. Голосу самих іракців приділяється достатньо уваги, викладаються результати соціологічних опитувань, інтерв’ю з простими іракцями як на виборчих дільницях, так і до і після виборів. Щоправда, характеризуючи ставлення місцевих мешканців до парламентських виборів, журналісти розподіляють їх на два табори: прибічники і противники. Прибічниками змальовано пересічних людей, „які прагнуть миру, злагоди і демократії”, іракців, які самі або родичі яких постраждали від режиму Саддама Хусейна. Супротивниками ж виявляються виключно „екстремістські угруповання” – терористи і повстанці. Отже, суб’єктивність думки можна помітити в кожній американській статті, навіть такій, де йдеться про суто іракські події. Будь-де проводяться аналогії на користь американського устрою держави з тим, щоб начебто вказати іракцям взірець для їхнього подальшого розвитку. Втім, жителі Іраку навряд чи читають американську пресу, отже, висновок з такого способу подання матеріалу – виправдання перед американськими громадянами політики, яку проводить адміністрація Джорджа Буша в Іраку.

4. Позиція французьких ЗМІ з приводу парламентських виборів в Іраку Особливості

медіапростору

Франції,

як

будь-якого

іншого,

визначаються культурно-політичними традиціями суспільства. Історикополітичний контекст визначає основні поняття, крізь які висвітлюється будьяка подія: демократія; звільнення від іноземної залежності; тероризм; ісламський фундаменталізм. Політична орієнтація видання, розставляючи акценти на різних аспектах питання, формулює позицію певної політичної сили. Перш за все, французький газетний інформаційний простір є структурованим за ідеологічно-політичними орієнтаціями видань. Зокрема, ліве крило представлене офіційним виданням комуністичної партії Франції L’Humanité та газетою з чіткою лівою орієнтацією Libération. Найбільш авторитетним, яке поєднує відкритість лівого спектру та ґрунтовність газет для інтелігенції, є видання Le Monde. Найбільш показовим прикладом правоорієнтованих видань є Le Nouvel Observateur, L’Expresse та Le Figaro. Крім згаданих видань, до нашого дослідження долучено ще такі газети, як Reuters économique, Sud Ouest, Reuters général, La Croix, Reuters général, La Presse, La Voix du Nord, Le Bien Public. „Батьківщина” демократії з великою колоніальною історією, на світовій

арені

Франція

наголошує

на

своєму

„exception

française”

(„французькій виключності”). Ставши основним опонентом вторгнення Сполучених Штатів в Ірак, французи не могли не вітати приклад демократичних перетворень авторитарної країни (І). Але, на відміну від сучасного

„демократичного

американського

месіанства”,

традиція

французького „месіанства”, починаючи з часів Наполеона ІІІ, базується на звільненні

народів

від

іноземної

залежності

(ІІ).

Одночасно,

роль

Сполучених Штатів Америки як принципового партнера Франції та її основного конкурента ЄС на світовій арені перетворює тему відносин між

Францією та США на важливий пункт у висвітленні будь-якої міжнародної події (ІІІ). 4.1. Демократизація іракського суспільства а) французькі газети вітають проведення демократичних виборів в Іраку Незважаючи на активну опозиційність до захоплення Іраку, французи активно вітали проведення перших демократичних виборів у країні. Всі як один, відмічаючи активну участь у голосуванні, французькі газети говорять про вирішальний тиждень в історії країни (Le Figaro), бажання народу взяти долю в свої руки (Le nouvel Observateur), „колесо демократії запрацювало”. (Le Monde) Хоча відсоток тих, хто взяв участь, далекий від 72% попередньо оголошених, все ж цифра 52% також підтверджує захоплення іракців виборчим процессом, пише „Монд”. (Les chiites accèdent aux marchés du pouvoir en Irak mardi 15 février 2005 Le Monde Michel Bole Richard) У висвітленні процесу голосування окремо виділяється тема боротьби з тероризмом: „іракці кинули виклик терористичним загрозам”, „удар нанесено в самісіньке серце світовому тероризму” (Le Monde), „іракці не побоялися загроз терористів” (Le Figaro), „перемога над намаганнями терористів взяти приступом виборчий процесс” (Libération), „черги біля виборчих дільниць свідчать – люди перемогли свій страх. Перемогти страх – ось справжній дух супротиву”. (Bagdad se prend à espérer après les élections Le Figaro vendredi 4 février 2005 Renaud Girard) Отже, французька преса однозначно визнає той факт, що грудневі парламентські вибори в Іраку є етапом на шляху до демократії в західному розумінні, який не може не вітати французьке суспільство, котре давно живе за такими принципами і вважає їх основоположними.

в) майбутній парламент має представляти всі спільноти Іраку Розглядаючи сам перебіг виборів в Іраку, всі видання наголошують на його демократичному принципі. Процес голосування розглядається не як самоціль, а як засіб побудови республіканського способу правління. Саме тому, на думку французької преси, важливим є, в першу чергу, урахування точок зору різних верств населення, а не лише тих, які були, є або можуть бути у фаворі чинної влади – місцевої чи американської. Факт активної участі ще нічого не значить – насправді важливою є репрезентативність. „Те, що Південь та Курдистан голосували масово, є важливим, але очікуваним. Питання в тому, чи активним була участь в центрі країни.” (« Се qui compte, c’est la représentative » Le Monde 2022005 mercredi Michel Bole-Richard) „Фігаро” наполягає на тому, що іракська виборча система спрямована на

забезпечення

рівного

представництва

всіх

спільнот.

Наступний

коаліційний уряд має представляти всі політичні тенденції, щоб просуватися в напрямку до згоди. Така побудова всіх рівнів влади є найбільш наближеною до європейської, яка в більшій чи меншій мірі, але таки виправдала себе впродовж років. „Дві групи, які раніше просто утискалися та пригнічувалися і які репрезентують 80% населення, зараз представлені у владі.” (Gérard Chaliand : « L’Irak reste dominé par les communautaristes » Le Figaro 21 décembre 2005 Frédéric Fritscher) Права „Фігаро” – єдина газета, яка, говорячи про важливість демократичних перетворень в країні, наголошує на тому, що „ця демократія їм не нав’язана, вони її бажають всіма силами, як і більшість народів, яким було

надано

такий

шанс”.

При

цьому

підкреслюється

„вітчизняне

походження” демократичного устрою: „наші інтелектуали вважають, що демократія не може бути нав’язана силою”. (Irak Le Figaro mercredi 2 février 2005 Loius Claverie) Тут ми не бачимо жодної згадки про важливість впливу американського уряду на процеси демократичних перетворень у країні, не

кажучи вже про потребу військової присутності будь-якої країни в Іраку задля того, щоб навчити іракців любити і цінувати свободу. с) пройшовши в стані крайньої напруги, вибори не призвели до стабілізації ситуації в країні Але французькі газети не дивляться на іракське голосування крізь райдужні окуляри. Наголошуючи про необхідність проведення в країні парламентських виборів, які самі по собі вже є кроком на шляху до демократії, журналісти в той самий час зауважують смертельну небезпеку, яка

супроводжувала

волевиявлення

виборців,

також

перепони

подальшому встановленні миру і свободи в країні. Загальний настрій виборів „Фігаро” характеризує так: „життя немов завмерло”, „коротка виборча компанія, що була відмічена насильством, розквітом афіш, рекламних роликів”. (L’Irak aux urnes pour la troisième fois de l’année Le Figaro 14 décembre 2005 Andrien Jaulmes) В таких самих тонах оцінюють французькі газети і перспективи стабілізації після виборів. „Дорога встановлення миру в Іраку має багато пасток”. (Geste américain envers les sunnites irakiens Le Figaro 20 décembre 2005 Georges Malbrunot) „Вибори 15 грудня мали сприяти стабілізації в Іраку. Але єдине до чого вони призвели, це до загострення протистояння між різними спільнотами.” (La tension entre communautés ravivent par les urnes en Irak Libération mercredi 28 décembre 2005) „Іноді виявляється, що і мертві голосують. В Іраку вмирають та голосують, вмирають, щоб голосувати, голосують, а потім вмирають.” (L’illusion des urnes L’Expresse 15 décembre 2005 Vincent Hugeux) Ліві французькі видання є ще менш оптимістичними з приводу перспективи стабілізації ситуації після виборів. „Ліберасьйон” зазначає, що „сценарій встановлення порядку після виборів перетворився на химеру ще до проведення голосування”, „ряди повстанців постійно поповнюються, в більшості регіонів вибори обіцяють проходити в хаосі, іракські сили

правопорядку, ослаблені дезертирством та провалом американського плану підготовки військових, не здатні контролювати ситуацію в країні”, „навіть якщо вибори 30 серпня не вирішать жодної проблеми безпеки, тиск для швидкого виводу американських військ тільки збільшуватиметься. Та спокуса встановити чи хоча б не заважати встановленню авторитарного уряду в Багдаді ставатиме все більше” (Les plans de Washington en plan Libération jeudi 6 janvier 2005 Riche Pascal) В країні, яка, вийшовши з епохи колоніалізму, перед тим як пережити десятиліття диктатури Саддама Хусейна знала лише авторитарні режими, та в регіоні, де демократії не рясніють, проведення вільних виборів в Іраку говорить про безумовний прогрес, пише „Монд”. Можемо сподіватися, що вибори приведуть до влади сили, які представляють більшість – шиїтів – іракського населення, гарантуючи при цьому права сунітської меншості (курди вже мають певну автономію). Але було б наївним вважати, що голосування буде достатнім для заспокоєння ситуації. Ситуація продовжує погіршуватись.

„Вибори

не

вирішать

проблеми

адміністрації

Буша:

залишитись в країні, ризикуючи посилити групи, що борються проти іноземної присутності; залишити її в громадянській війні.” (Bulletins et bombes Edito du Monde Le Monde 14 décembre 2005) Отже,

ставши

безсумнівним

кроком

уперед,

головною

метою

демократичних виборів залишається справжня демократизація суспільства через створення рівних можливостей для всіх спільнот, що існують в країні. Одночасно, звільнення від авторитарного режиму чомусь поки що не забезпечило спокій у щоденному житті іракців. На місце внутрішньому диктатору прийшли американські війська. 4.2. Необхідність звільнення від американської залежності а) виведення військ є необхідною умовою стабілізації ситуації в Іраку

Одностайність серед право- і лівоорієнтованих видань можна помітити і в питанні, яке стосується присутності військ коаліції на території Іраку. Французькі журналісти висловлюють думки з приводу необхідності залишити країну всім військам і надати їй можливості самостійно обрати для себе шлях розвитку, який є прийнятним саме для цього народу з його особливою роллю в історії. При цьому США не мають права самим робити вибір замість Іраку. Парламентські вибори показали, що іракці вже можуть самі дати собі раду у майбутній розбудові держави. „Масово беручи участь у голосуванні, іракські виборці не тільки надали легітимності, якої не вистачало всьому політичному процесу з липня 2003, вони водночас висловили криваву відмову підкорятися загрозам озброєних груп, бажання відбудувати державні структури, що є необхідною умовою виведення іноземних військ та відновлення повного суверенітету країни.” (L’Irak trouve ses marques Libération mercredi 13 avril 2005 Fahmi Raid) Більш відвертою в питанні американської окупації виступає газета комуністичної партії Франції „Юманіте”. Цитуючи

лідера іракської

компартії, газета закликає: „Цей політичний процес є єдиним можливим засобом покінчити з іноземною окупацією та відновити повний суверенітет країни. Голосування є останнім етапом в процесі створення умов для того, щоб покласти край іноземній присутності в Іраку.” (L’Union des démocrates contre les forces confessionnelles L’Humanité 15 décembre 2005 Pierre Barbancey) Навіть праві говорять про вибори тільки як про „важливий етап” та „крок у правильному напрямку”, що само по собі звучить досить скромно для вуха

„атлантистів”.

Зазначаючи,

що

„потрібно

визнати

існування

невпевненості щодо того, чи процес створення тимчасового уряду та організації виборів до нової асамблеї, розпочатий американцями, закінчиться виводом військ та встановленням справжньої демократії”. (Les députés

‘atlantiste’ de l’UMP demande à M. Chirac de s’engager Le Monde jeudi 3 février 2005 Philippe Le Coeur) в) демократизація Іраку не є справжньою ціллю адміністрації Буша Попри гучні заяви адміністрації Президента Буша про те, що він „несе демократію на Схід”, французькі видання мають інший погляд на це питання. Журналісти наголошують на тому, що прихід американських військ не сприяє поширенню демократії в Іраку. Військові погрози і постійна загроза атаки з боку іншої країни в принципі не можуть стати провісником свободи, а у випадку введення військ коаліції до Іраку цей факт стає ще більш очевидним. Автор

статті,

опублікованої

газеті

„Ліберасьйон”,

цитуючи

результати досліджень, проведені групою вчених для ООН, в яких обґрунтовується необхідність демократизації арабських країн, де держава порівнюється з „чорною дірою”, справжньою машиною для знищення суспільства, хронічної корупції, що перетворюється на спосіб управління, відсутність незалежного правосуддя та несвободи преси, наприкінці все ж наводить слова колишнього арабського міністра: „Скандальним є не зміни, що принесло американське вторгнення, а подвійні стандарти американців, які дестабілізують арабські режими в ім’я бажаної демократії, але карають арабів, коли ті говорять щось, що їм не подобається.” (Une élection ne fait pas le printemps du monde arabe Libération mardi 5 avril 2005 Ayad Christophe) Вибори в Іраку показують, що народи Близького Сходу намагаються взяти долю в свої руки. Однак потрібно бути обережним і не впадати в штучну ейфорію після років прихильності до культурного релятивізму. „Буш підкреслює право мусульманських народів на свободу, демократію, добробут. Але він це робить не через альтруїзм, а тому що впевнений у тому, що це відповідає інтересам Сполучених Штатів.” (Printemps arabe mercredi 9 mars 2005 Le Monde).

с) неефективність” американського рецепту” Ірак неочікувано опинився в заручниках рішення уряду підняти ціни на енергоносії. В „новому” Іраку, який вийшов з розвалин війни, закон ринку став правилом і замість того, щоб продати паливо за низькими цінами збіднілому населенню, уряд надає перевагу експорту. Результат вельми невтішний: в країні, яка має одне з найбільших виробництв нафти в світі та найбільші її запаси, населення стало заручником частих нестач, які почалися ще з захоплення Іраку американцями в 2003 році. (En Irak, il y a du pétrole , mais plus pour les irakiens L’Humanité 20 décembre 2005) Насправді, голосування, що відбувалося здебільшого за конфесійним принципом і яке закінчилось створенням блоку шиїтів, стало справжньою образою для Джорджа Буша, якій наголошував на „великому кроці вперед у досягненні нашої мети”: створити демократію в Іраку та союзника на Близькому Сході, зазначає „Ліберасьйон”. Libération Всі ці дані дозволяють французьким журналістам і експертам зробити висновок, що проголошені на початку іракської кампанії Джорджем Бушем начебто

демократичні

принципи

насправді

виявилися

оманливими

обіцянками, покликаними залучити на свій бік якомога більше спільників. А в реальності виявилося, що насильницька політика Сполучених Штатів, яку вони кілька років проводили в Іраку, призвела до повного заперечення всіх основоположних засад демократії західного зразку. Отже, або демократія є цілком неприйнятним державним устроєм для Середнього Сходу, або США навіть і не прагнули сприяти її вкоріненню на цій території, прикриваючись нею задля реалізації власних інтересів. Французи схильні до другого варіанту. 4.3. Відносини зі Сполученими Штатами а) іракське голосування прискорює потепління між американцями та європейцями

Ситуація, яка склалася в Іраку під час грудневих парламентських виборів, не може не вплинути на розвиток відносин між США та європейськими країнами і цей поступ у відносинах не може не цікавити французьку пресу. Однією з тем, широко обговорюваних у ЗМІ протягом грудня, стали дискусії з приводу того, як впливає розвиток подій в Іраку на відносини між країнами, які мають власну чітку позицію з приводу цього питання. Зокрема, „Монд”, наводячи думку Домініка Строса Кана, пише: „Здається, що після першого мандату, протягом якого спостерігалось напруження у відносинах з Європою, другий строк має проходити під знаком потепління. Але це залежить від того, чи відрізняється Буш ІІ від Буша І.” („BushII =BushI?”, l’équation qui devise le PS Le Monde 15 février 2005 Ariane Chemin) „Ліберасьйон”, як видання лівого спрямування, також зазначає, що американці все більше вважають, наче інтереси об’єднаної Європи збігаються з інтересами Сполучених Штатів. „З Іраком вони зрозуміли, що могли самі виграти війну, але не обов’язково мир. Тепер європейці чекатимуть на конкретні жести.” Франція вважає, що першим тестом американських добрих намірів має стати Близький Схід: якщо американці справді слухають своїх європейських союзників та країни решти світу, вони мають більше спрямовувати свої зусилля в напрямку забезпечення миру. Однак, мало хто в Європі насправді вірить в таку зміну в американській політиці. (L’Union européenne, partenaire adoubé Libération lundi 7 février 2005 Riche Pascal) Права „Фігаро” приділяє багато уваги необхідності покращення відносин між Європою та США. І хоча поки що автор статті говорить про заяви Кондолізи Райс щодо порозуміння як про „театральну постановку” та „драматургію порозуміння”, стаття починається з: „перший раз можемо вітати себе з театральною постановкою” та „драматургія порозуміння Райс сприймається з радістю”. У матеріалі читачам нагадується про спільну

історію та майбутнє. „Наскільки Буш нікого не потребував, щоб воювати, настільки ж йому потрібні союзники, щоб відновити мир”, - стверджує „Фігаро”. (Rebâtir une relation Le Figaro mercredi 9 février 2005 Michel Schifres) в) неприйняття політики США Здивовані успіхом іракських виборів, європейці вітають з перемогою весь світ, в тому числі і самих себе, за почесним виключенням Сполучених Штатів. У спільно ухваленому комюніке країн Європейського Союзу міністри закордонних справ Союзу наполягають, без зайвої скромності, на „підтримці, наданій міжнародною спільнотою, в тому числі Європейським Союзом.”

(L’Europe s’interdit de féliciter les Etats-Unis Le Figaro mardi 1

février 2005 Alexandrine Bouilhet) Дивлячись зі Сполучених Штатів, це іракське голосування виглядає, як референдум з приводу виправданості війни президента Буша, як перевірка неоконсервативної доктрини, представленої Бушем в доповіді 20 серпня, де він говорив про „тиранію” та розвиток демократії на Близькому та Середньому Сході. Але ця війна вже коштувала 1400 життів американських солдатів та біля 200 мільярдів доларів, - нагадує „Монд”. Вона стає все більш непопулярною: згідно з опитуваннями, більшість американців виступає проти цієї війни. „Буш не зможе проводити глибокі економічні та соціальні реформи, про які він оголосив, якщо Ірак забере на себе всю енергію та сили його уряду та об’єднає проти нього опозицію.” (Le Monde 1022005 George Bush parle de « succès éclatant » tout en soulignant le « chemin qui reste à parcourir » Eric Leser) Говорячи про тимчасове покращення рейтингу Буша, яке пов’язують з активізацією кампанії, присвяченої прогресу під час парламентських виборів в Іраку, „Ліберасьйон” підкреслює, що „перспективи успіху”, які виступають основною ідеєю кампанії, потрібні американській адміністрації виключно для виправдовування нових жертв: „якщо народ думатиме, що ми можемо

виграти, він сприйме людські втрати.” (Bush change son fusil d’épaule pour vendre sa guerre Libération jeudi 15 décembre 2005) Все більше і більше Буш вимушений захищатися у себе на батьківщині. Це ціна відсутності перемоги в Іраку через непідготовленість солдат до такої війни, в якій роль цивільного населення мала стратегічне значення. Завелике ігнорування місцевої культури, відсутність холоднокрів’я, - все це не дозволило завоювати серця місцевого населення, - стверджує „Фігаро”. (Le Figaro) с) і йтися не може про французьку військову присутність в Іраку Критика військової політики адміністрації Джорджа Буша в Іраку доповнюється наголошенням ролі Франції у цій кампанії. Зокрема, очевидним подається той факт, що французькі війська не можуть перебувати на території країни, окупованої американцями. Французи вважають за доцільне віддати іракцям право самим обирати свій шлях розвитку і не втручатися в їхню політику, принаймні, на військовому рівні. Про це говорять і журналісти, і політики. Закликаючи французьких урядовців визнати перемогу американців та говорячи про необхідність більш активної участі французів у підтримці демократії в Іраку, журналісти зазначають, що „важко просити уряд співати дифірамби американський адміністрації” та що „і йтися не може про військове вторгнення французів в Ірак”. (Les deputés ‘atlantiste’ de l’UMP demande à M. Chirac de s’engager Le Monde jeudi 3 fevrier 2005 Philippe Le Coeur) „Ми не вийдемо з цієї трагедії за рахунок додаткових солдат”, - каже Мішель Барньє, міністр закордонних справ Франції. (L’Europe s’interdit de féliciter les Etats-Unis Le Figaro mardi 1 février 2005 Alexandrine Bouilhet) Газета „Ліберасьйон” на тлі окреслення ситуації у Франції, яка склалася

навколо

іракського

питання,

підкреслює

темпи

зростання

антифранцузьких настроїв у США. Зокрема, в одній з аналітичних статей можна прочитати, як популярний ведучий Джек Каферті на одному з

американських каналів пропонує не звертати увагу на негативну реакцію французького президента з приводу вторгнення в Ірак, називаючи його „нахабним кретином”; Голівуд обирає французів в якості претензійних та поганих персонажів (передача „les Indestructibles”, Ocean Twelve); в ефірі консервативного каналу PBS ведучий питає французького посла ЖанаДавида Левіта: „Чи правда, що французи, в глибині, бажають поразки американців в Іраку?” При цьому автор статті в Ліберасьйон нагадує, що попри все, в тому числі зростання курсу євро, імпорт таких традиційних французьких товарів, як сир, фуагра та шампанське тільки збільшується. Цей факт пояснюється просто високою якістю французьких товарів, цитуючи критику французького фільму, дуже популярного в Америці, „Franch Women Don’t Get Fat”, якій пояснює: „щоб залишатися струнким, достатньо їсти якісні

продукти”.

Закінчується

матеріал

лівоорієнтованого

видання

„Ліберасьйон” цитатою з американської статті, присвяченої відносинам Франції та США, автор якої стверджує, що „неможливо в тайні не визнавати, що Париж більш сексуальний, ніж Саус Біч”. (L’Amérique moins frenchiephobe. Libération mercredi 9 février 2005 Riche Pascal) Таким чином, очевидним є конфлікт інтересів Сполучених Штатів і Франції як щодо політики адміністрації Джорджа Буша в Іраку загалом, так і щодо перебігу й результатів грудневих парламентських виборів зокрема. Ці розбіжності є чітко зрозумілими з публікацій, які з’явилися у французькій пресі протягом парламентської кампанії в Іраку. Французи не вважають, що вибори в Іраку зможуть дати країні демократію і свободу доти, допоки там залишатимуться американські війська, які несуть насильство і нав’язування поглядів і політики Президента Буша. Але розвиток демократії в Іраку обов’язково сприятиме відносинам між США та ЄС, і це не можуть не визнавати навіть категорично опозиційно налаштовані французькі видання.

5. Характеристика іракських виборів в українській пресі 5.1. Позиція нашої держави стосовно „іракського питання” Наша держава, як і більшість європейських країн, висловила жаль з приводу того, що Сполучені Штати розпочали війну в Іраку. Це фіксується у соціологічних дослідженнях – 82 відсотки громадян України не підтримують цієї війни. Такий великий відсоток голова комітету Верховної Ради з питань національних меншин та міжнаціональних відносин Геннадій Удовенко пояснив тим, що „українці пережили дві світові війти, три голодомори, тому для них є неприйнятною війна, незалежно від того, чи вона "справедлива" чи "несправедлива"”.(Левицька Г., Олійник М. Ірак, дива та євроінтеграція) Однак це неприйняття є пасивним: коли в багатьох європейських столицях на протести проти війни виходили сотні тисяч осіб, то в Україні лише сотні. На момент початку американського вторгнення до Іраку офіційному Києву необхідно було виразно заявити про свою позицію щодо цього питання. Коли б український парламент не погодився на відправку батальйону миротворців, стверджували аналітики, це означало б, що ринки післявоєнного Іраку були б закриті для нас і на десятиліття були б відрізані наші перспективи на європейську інтеграцію: „У кулуарах парламенту обговорювалося, як напередодні розгляду питання про відправку батальйону до тодішнього Президента України зателефонував заступник Державного секретаря США і виклав йому саме таку перспективу.” (Левицька Г., Олійник М. Ірак, дива та євроінтеграція) Коли у 2003 році українське керівництво приймало рішення щодо введення миротворців, українські інтереси можна було поділити на три сфери: міжнародні (адже українські миротворці зарекомендували себе одними з найкращих у світі), політичні (ізоляція України наприкінці 2002 року, чисельні міжнародні скандали – імідж України та її політичні взаємини з країнами Західної Європи та Америки потребували покращання). А також

економічні, адже Україна як один із найбільших у світі торгівців зброєю, до того ж, маючи можливості щодо модернізації радянського озброєння та досвід у будівництві великих об'єктів, була вельми зацікавлена в іракських контрактах. Тодішні урядовці вирішили, що ставлення США до них може змінитися, якщо Україна відправить до Іраку власних солдатів. Прикладом цього можуть бути Казахстан та Узбекистан, які заявили про участь в антиіракській коаліції, - США відразу забули їм багато таких гріхів, як корупція чи порушення прав людини. Тому, особливо в опозиційних середовищах, швидко виникло побоювання, що й керівництву України американські та європейські інституції багато чого можуть забути, а відтак і демократичні перетворення в нашій країні можуть загальмуватися. Як показували соціологічні дослідження, „77% українців на той час уважали, що військова операція в Іраку буде мати негативні наслідки для України”. (Левицька Г., Олійник М. Ірак, дива та євроінтеграція) Відправити військовий підрозділ до Іраку вирішила Рада національної безпеки та оборони України. Прихильники відправки військових казали, що це дає можливість українським компаніям брати участь у відбудові Іраку та принесе політичні дивіденти Україні. Противники, у свою чергу, твердили, що Україна – держава позаблокова і не може розташовувати свої війська на території інших держав. Для багатьох було актуальним також і фінансове питання,

оскільки

українська

армія

отримувала

досить

незначне

фінансування. Верховна Рада більшістю голосів схвалила рішення про відправлення українського миротворчого контингенту в Ірак. За прийняття такого рішення проголосувало 273 депутати при необхідних для ухвалення рішення 226 голосах. Перед обговоренням і голосуванням з цього питання в українському парламенті виступив голова РНБОУ України Євген Марчук, який заявив, що іракська місія "відповідає національним інтересам України". Під час свого виступу Марчук підкреслив, що "Україна не повинна замикатися тільки у

своїх кордонах, а її національні інтереси виходять далеко за межі європейського регіону". Відразу ж після його виступу слово взяв народний депутат, голова Комуністичної партії України Петро Симоненко, який назвав намір відправити українських миротворців в Ірак окупацією. (Парламент дав згоду на відправлення українських військових до Іраку. // Кореспондент.net. – 05.06.2003.) Президент США Джордж Буш після відправлення українських миротворців до Іраку направив особисте послання Президенту України Леоніду Кучмі, в якому „подякував Україні за участь у становленні миру і стабільності в Іраку”. (Буш подякував Україні за Ірак. // Кореспондент.net. – 06.08.2003) Відповідно до домовленості, українські миротворці у складі 1800 осіб утримували безпеку в польському секторі відповідальності в іракській провінції Васіт. Весь Ірак було розбито на три сектори, за які відповідали США, Великобританія і Польща. У регіоні Васіт українці патрулювали дві важливі автомагістралі, що зв’язують південь країни з Багдадом, перевозили гуманітарні вантажі, охороняли 120-кілометрову ділянку кордону з Іраном і спеціальні об’єкти, зокрема склади з боєприпасами колишньої іракської армії. Серед завдань миротворчого контингенту також була підтримка безпеки в зоні відповідальності, охорона органів місцевого самоврядування, контроль за здачею зброї цивільним населенням і учасниками колишніх збройних формувань, евакуація цивільного населення у разі виникнення небезпеки. „Безпосередньої участі у нейтралізації бойовиків, - за словами командира 6-ї окремої механізованої бригади Збройних Сил України генерала-майора

Сергія

Островського,

підрозділи

українського

миротворчого з´єднання в Іраку не брали.” (Українські миротворці в Іраку безпосередньої участі у нейтралізації бойовиків не беруть. // Проєвропа. – 18.08.2004.) Але інколи українцям доводилося виконувати „невластиві для миротворців функції поліціянтів” — замість того, щоб охороняти мирне

населення, вони «контролювали» його дії. (Дмитренко Н. Загнані в Ель-Кут. // Україна молода.) Вже

після

обрання

нового

Президента

питання

українського

миротворчого контингенту в Іраку було вирішено однозначно – солдати мають повернутися додому. Наприкінці грудня минулого року, перебуваючи в

Іраку

напередодні

завершального

етапу

виведення

українського

миротворчого контингенту з цієї країни, в іракському місті Аль-Кут глава держави сказав: “Два з половиною роки тому ми прогнозовано з’явилися в Іраку. І сьогодні українські солдати покидають цю землю, повністю узгодивши свій вихід із партнерами”. Президент також високо оцінив результати діяльності українських миротворців в Іраку. Зокрема, за його словами, на території, що перебувала під опікою наших військових, на високому рівні було проведено два голосування. Це – референдум щодо прийняття іракської конституції та вибори до парламенту, які відбулися 15 грудня. Ці події, за словами Віктора Ющенка, заклали “демократичний фундамент політичної влади Іраку”. “Ми вітаємо ці стабілізаційні процеси в Іраку”, – підкреслив Президент. (Віктор Ющенко: Українські миротворці повністю виконали свою місію в Іраку. // Прес-служба Президента України.) Президент України Віктор Ющенко став другим керівником державиучасниці антиіракської коаліції, який відвідав цю «гарячу точку». Раніше Межиріччя особисто відвідував лише прем'єр-міністр Великої Британії Тоні Блер. “Останній український солдат покидає Ірак, але це не означає, що Ірак покидає

Україна”,

–

сказав

Президент.

Він

нагадав,

що

близько

50 українських експертів залишаться для роботи в цій країні виключно у штабах, де займатимуться підготовкою іракських військовослужбовців. (Віктор Ющенко: Українські миротворці повністю виконали свою місію в Іраку. // Прес-служба Президента України.) З цієї «півсотні, що залишається» — 30 офіцерів Збройних сил, 10 представників Державної прикордонної служби та 10 співробітників МВС. Усі вони працюватимуть у штабах та

органах управління Іраку, забезпечуватимуть координацію підготовки сил безпеки республіки та допомагатимуть втілювати проекти з відновлення інфраструктури країни. У перспективі окремі з них надаватимуть методичну допомогу іракським військовим навчальним закладам. Проведення виборів до Національної асамблеї Іраку не обійшлося без участі наших миротворців. Під час проведення цих парламентських виборів, за даними Міністерства оборони України, ситуація у провінції Васіт – зоні відповідальності українського миротворчого контингенту – була спокійною та контрольованою. Оперативна група військових радників 81-ї ТГ на чолі з начальником відділу військової допомоги полковником Олексієм Железніком несла чергування у штабі 3-ї піхотної бригади. Українські військові радники збирали інформацію про ситуацію у районах, де несли службу іракські військові, забезпечували систему доповідей про обстановку до штабу 81-ї ТГ та були у готовності надати допомогу іракським військовим у разі виникнення надзвичайних ситуацій. Ще одна оперативна група на чолі з офіцером відділу підтримки урядових структур 81-ї ТГ полковником Олександром Кравчуком несла службу в Об’єднаному координаційному центрі провінції Васіт, до якого надходила вся інформація про ситуацію в провінції. Крім українських офіцерів, до чергування в Об’єднаному координаційному центрі були залучені представники влади провінції та усіх силових структур. (Мешканці провінції Васіт обирали новий склад іракського парламенту. // Міністерство оборони України) Українська миротворча місія в Іраку розпочалася 28 серпня 2003 року. Загалом за час служби там загинуло 18 українських миротворців i 42 отримали поранення. Повне виведення українських миротворців з Іраку відбулося наприкінці 2005 року. 5.2. Основний акцент у статтях українських ЗМІ щодо парламентських виборів в Іраку

Для аналізу висвітлення парламентських виборів у Іраку українською пресою було залучено матеріали, які стосувалися як безпосередньо грудневих виборів, так і перших виборів у січні, коли іракці обирали тимчасовий парламент. Причиною цьому стало приділення недостатньої уваги з боку українських ЗМІ іракським виборам. Преса лише побіжно згадувала, або й узагалі оминала цю тему, можливо, вважаючи її несуттєвою для розгляду в Україні. Тому кількість статей, присвячених парламентським виборам у Іраку, які вдалося зібрати протягом грудня 2005 року, не може бути репрезентативною для проведення глибокого аналізу. Отже, доречним буде залучити до розгляду також і статті січневого періоду, позаяк вони також стосуються теми виборів у Іраку і можуть показати загальну тенденцію їхнього висвітлення в українських ЗМІ. Було проаналізовано 52 статті з таких видань, як „Дзеркало тижня”, „Львівська

газета”,

інтернет-сайтів

„КоммерсантЪ-Украина”,

„ProUA”,

„Кореспондент.net”

„Столичные й

новости”,

офіційного

сайту

Міністерства оборони України. Для прикладу було взято україномовні та російськомовні журнали, газети і сайти, які репрезентують різні регіони України. Повідомлення українських видань щодо виборів до Національної асамблеї Іраку у своїй більшості є лише перекладом інформації, яка надходить зі США або російських інформагентств. Відповідно, мало хто з них намагається адаптувати інформацію для українського читача. Про українських миротворців у Іраку часто згадується лише на сайтах „рrо.UA” і Міністерства оборони. Але й тут вони розглядаються у прив’язці до американських військових формувань. Решта статей є аналітичними матеріалами, присвяченими переважно політичній ситуації в Іраку, присутності американських військ у цій країні, а також аналізу передумов введення військ коаліції і необхідності проведення

виборів для обмеження присутності цих військ на території держави. Про можливість виведення військ коаліції з Іраку не згадується у жодній статті. „Столичные новости” у зв’язку з виборами до Національної асамблеї Іраку 15 грудня подають переклад статті американського дипломата і політика Генрі Кісінджера, в якій ідеться про погляди адміністрації Буша на ситуацію під час виборів і про необхідність змін у конфігурації американської

політики

середньосхідному

регіоні

та

проведення

широкомасштабних політичних консультацій. Основною думкою статті є те, що виведення військ з Іраку можливо лише при створенні єдиного загальнонаціонального уряду та формуванні політичних і стратегічних цілей. „Необхідно, - вважає Кісінджер, - щоб іракські бійці вважали себе захисниками інтересів свого народу, а не окремих політичних чи релігійних угруповань”. Отже, статті американського аналітика „Столичные новости” віддали перевагу перед потенційною статтею аналітика українського. При цьому погляди Кісінджера чітко відповідають загальній тенденції, яку ми простежили в американській пресі у третьому розділі даної кваліфікаційної роботи. „Комерсант-Україна” також має тенденцію вживати в матеріалах риторику американських журналістів і дипломатів. „Вибори повноцінного парламенту стали кульмінацією процесу будівництва в Іраку демократії західного типу”, „на відміну від січневих виборів, вчорашні вибори пройшли на диво спокійно”. Втім, подаються і факти, які суперечать загальній американській позиції у висвітленні цих виборів: „Але перемогти на виборах – півсправи: щоб зайняти місце в парламенті, треба ще вижити. Ті, хто балотуються до парламенту, гинуть майже щоденно – країна захлинається у хвилі політичних убивств”. Інформаційний сайт журналу „Кореспондент” чи не найбільше з усіх проаналізованих видань звертається до теми парламентських виборів в Іраку. Він подає чимало заміток на цю тему, але вони за своїм змістом спираються не на репортажі власних кореспондентів, а на матеріали американських або

російських інформагентств. А це дозволяє говорити про однобічність представленої інформації. Українська преса більше за американську вирізняється емоційністю: журналісти дозволяють собі дуже емоційно забарвлені речення, епітети та іменники,

оціночні

судження,

які

не

можуть

бути

припустимі

інформаційних повідомленнях. Зокрема, Ернест Султанов у статті „Ірак на межі виборів”, надрукованої в газеті „Комерсант-Україна”, вживає такі вирази, як „(проголосувало) 12 тисяч зеків тюрем Абу-Грейб”, „за вплив на шиїтську племенну еліту борються”, „оскільки виборчкоми рахують так, як треба місцевому керівництву, зручніше заздалегідь домовитися про розподіл місць”. Іракських партизанів лише 21 разів названо „повстанцями”, але вдвічі більше – 41 разів – терористами, і 5 разів „екстремістами”. Про джихад згадується 6 разів. Попри те, що статті призначені українській аудиторії, прізвище Буша у них згадується 30 разів, а прізвище Ющенка – лише у чотирьох статтях, у зв’язку зі згадками українських миротворців в Іраку – 25. Прізвища лідерів іракських партій і рухів згадуються лише по одному разу кожне прізвище в усіх статтях, відібраних для аналізу. Статті хибують на відсутність точки зору „другої сторони”, тобто самих іракців. По-перше, це створює враження пропаганди з боку США, бо українські ЗМІ подають переважно їхню точку зору. По-друге, це не дає можливості побачити „людський фактор” у виборах і військових діях, які відбуваються в Іраку. Зокрема, „Львівська газета”, яка вирізняється з-поміж інших сухим і об’єктивним способом подачі інформації і не дозволяє собі відкрито підтримувати жодну зі сторін, які перебувають на території Іраку, все ж дивиться на вибори лише через голі цифри і статистичні дані щодо майбутнього розміщення сил у парламенті. Але висвітлення питання виборів, як ніщо інше, вимагає представлення позиції людей, які голосують, бо їхнє майбутнє визначається під час виборів, а не лише майбутнє світової

політики, яка для простої людини є надто абстрактним поняттям, щоб привернути увагу і зацікавити. Українські ЗМІ почасти намагаються зайняти відсторонену позицію, показати, що наші солдати в Іраку є лише миротворцями і не зацікавлені в подальшому розвитку військових дій, не підтримують, принаймні, відкрито жодну зі сторін. Водночас вони дозволяють собі такі висловлювання, як „Вибори в Іраку називають "сенсаційним успіхом"” – велемовна назва для інформаційної статті журналу „Кореспондент”, в якій цитовано Дж. Буша, Х.Солану тощо, але немає поглядів жодного з іракців на рахунок того, що ж насправді відбулося в країні в день виборів. Бо ж „сенсаційний успіх” є виразом Президента США Буша, який аж ніяк не може репрезентувати незалежну точку зору з приводу іракських подій. Українські ЗМІ також слідом за США називають парламентські вибори в Іраку „вільними”. (ProUA.com Ірак: вибори відбулися, незважаючи ні на що) Найбільше уваги присутності американських військ в Іраку і парламентським виборам у цій країні приділяє видання „Дзеркало тижня”. Це видання і раніше публікувало статті, присвячені іракському питанню, тому не лишилося осторонь нього і під час січневих і грудневих парламентських виборів. Газета подає розлогі статті аналітиків, які дають змогу зрозуміти ситуацію, в якій опинилася країна, а також репортажі з місця подій, які передають загальний настрій виборів. Зокрема у статті „Вибори в Іраку: Суніти прокинулися в шиїтській країні” автори наводять дані щодо політичних сил в Іраку і роблять прогнози щодо майбутнього плану розвитку країни. (Богомолов О., Данилов С. Вибори в Іраку: Суніти прокинулися в шиїтській країні. // Дзеркало тижня. - № 50 (578). – 24-30.12.2005, Сб) У репортажі Артема Шевченка, присвяченому виборам 30 січня, відсутня загальноамериканська риторика щодо „мирних і демократичних виборів”. З усією наочністю передана небезпека, яка супроводжувала виборців під час голосування: „У такій ситуації,(...) коли лише потрапити на дільницю було громадянським вчинком, а проголосувати — й узагалі

подвигом, згадувати про чесний підрахунок голосів і демократичну процедуру воістину поганий тон.” (Шевченко А. Вибори в Іраку: проголосувати й... померти. // Дзеркало тижня. - № 4 (532). - 5 11 Лютого 2005, Сб.) Можна зробити висновок, що позиція українських журналістів щодо перебігу виборів в Іраку 30 січня і 15 грудня 2005 року назагал мало відрізняється від американської. Виключення становлять лише окремі статті з „Дзеркала тижня”, а також публікації у „Львівській газеті”, які, втім, не є аналітичними матеріалами, а лише інформаційними повідомленнями. При цьому самому перебігу виборів до Національної асамблеї Іраку уваги приділяється зовсім мало – переважно одна-дві публікації в одному виданні. Виключення становить сайт журналу „Кореспондент”, який подає кілька матеріалів, але вони мають риторику американського уряду, а це дозволяє зробити висновок, що вони спираються лише на одну точку зору – погляди Сполучених Штатів. Лише „Дзеркало тижня” та „Комерсант-Україна” подають репортажі українських кореспондентів з місця подій, але „Комерсант-Україна” подає в своїх статтях емоційну забарвлену лексику, яка негативно характеризує іракців, що дозволяє зробити припущення про необ’єктивність інформації. Все це дає нам змогу висновувати, що українська міжнародна журналістика ще є недостатньо розвиненою в порівнянні з американською та французькою і потребує подальшого вдосконалення.

Висновки Огляд теоретичної бази, якою ми послуговувалися в даній роботі, дозволив зробити висновок, що ми не можемо говорити про об’єктивність як американської преси, так і будь-якої іншої. Кожен засіб масової інформації та журналіст, який репрезентує ту чи іншу країну, готуючи матеріал на міжнародну тематику до випуску, завжди буде заангажованим політичними поглядами певних установ, які контролюють потоки інформації. Такими органами, в першу чергу, є державні установи вищого рангу. Завдяки ним і відбувається симуляція реальності, про яку попереджає Бодріяр. Іракська війна має кілька образів, які конституюють її „реальність”: образ жорстокості Саддама Хусейна, як її первинну причину, і „свободи”, яку несуть на схід війська коаліції, як її сутність. Скептична і відсторонена позиція Жана Бодріяра надає альтернативу до позиції країн, що входять у анти-іракську коаліцію, і можливість критично дослідити висвітлення всієї іракської кампанії, і парламентських виборів зокрема,

американських

ЗМІ.

Його

точки

зору

дотримується

американський професор Біном Кампмарк. Наведені погляди остаточно підтверджують праці Ноама Чомського, який вдається до детального аналізу війни в Іраку з історичних позицій і доходить висновку про абсурдність обґрунтування Білим Домом своїх дій в Іраку, зокрема, під час останніх парламентських виборів. А дослідники з британської групи „Медіа Ленс” через історичний аналіз риторики Білого Дому наочно підтверджують теоретичні розробки Бодріяра, Чомського і Кампмарка. Під час політологічного огляду ситуації, що склалася в Іраку напередодні і під час виборів до Національної асамблеї, дослідження показало, що перевагу військам коаліції додало і тотальне маніпулювання інформацією за допомогою світових інформагентств, які перебували під владою Америки та Британії. Репортери викривлювали дані, налаштовуючи

світову спільноту проти іракців, називаючи їх „терористами”, а Саддама Хусейна „окупантом”. Іракські повстанці не мали широкого доступу до світової преси, тому не могли ні заперечити, ні виправити подані факти. Отже, медійне панування у світі зробило свою справу – США виграли, в першу чергу, інформаційну війну проти Іраку, а за її допомогою – економічну. Також було зроблено висновок, що з огляду на особливості політики, економіки і стилю життя на Близькому Сході, малоймовірно, що американська модель демократії може там мати майбутнє. Більшість арабських

лідерів

досить

скептично

сприймають

життєздатність

американської моделі демократії на арабських теренах. Аналіз американської преси за період з 1 по 31 грудня 2005 року показав, що основними темами для обговорення у проаналізованих статтях є необхідність проведення виборів до Національної асамблеї, присутність американських військ на території Іраку і політика президента Буша та його адміністрації в цій країні. Багато уваги приділяється саме військовим аспектам: вибори показані на фоні присутності американських збройних сил в Іраку. При цьому більшість авторів переконують читачів у потребі залишити війська в Іраку принаймні на найближче майбутнє, бо американські війська начебто всіляко сприяють встановленню миру в Іраку, особливо під час парламентських виборів. Ситуація в країні під час виборів до Національної асамблеї показана через

призму

поглядів

Президента

Буша

його

оточення.

Іракці

розглядаються як менш досвідчений, ніж американці, народ, якому треба допомогти набути суверенності, свободи і самостійності. Тобто майже скрізь у тій чи іншій мірі просвічує тема „американського месіанства”, запущена адміністрацією Буша. Сам процес парламентських виборів є основною темою лише у третині проаналізованих статей. Епітети і словосполучення, які вживаються для характеристики виборів, мають на меті посилити їхнє значення як для іракців, так і для всього світу, а також звеличити образ американського

солдата. При цьому приділяється увага всім учасникам виборчого процесу, але їхні характеристики є однобічними. Отже, суб’єктивність думки можна помітити в кожній американській статті, навіть такій, де йдеться про суто іракські події. Будь-де проводяться аналогії на користь американського устрою держави з тим, щоб начебто вказати іракцям взірець для їхнього подальшого розвитку. Втім, жителі Іраку навряд чи читають американську пресу, отже, висновок з такого способу подання матеріалу – виправдання перед американськими громадянами політики, яку проводить адміністрація Джорджа Буша в Іраку. Особливості

медіапростору

Франції,

як

будь-якого

іншого,

визначаються культурно-політичними традиціями суспільства. Історикополітичний контекст визначає основні поняття, крізь які висвітлюється будьяка подія: демократія; звільнення від іноземної залежності; тероризм; ісламський фундаменталізм. Політична орієнтація видання, розставляючи акценти на різних аспектах питання, формулює позицію певної політичної сили. Аналіз позиції французького уряду з приводу „іракського питання” показує протилежні погляди до політики адміністрації Президента Буша. Проголошені на початку іракської кампанії Джорджем Бушем начебто демократичні принципи насправді виявилися оманливими обіцянками, покликаними залучити на свій бік якомога більше спільників. А в реальності, вважають французи, виявилося, що насильницька політика Сполучених Штатів, яку вони кілька років проводили в Іраку, призвела до повного заперечення всіх основоположних засад демократії західного зразку. Таким чином, очевидним є конфлікт інтересів Сполучених Штатів і Франції як щодо політики адміністрації Джорджа Буша в Іраку загалом, так і щодо перебігу й результатів грудневих парламентських виборів зокрема. Ці розбіжності є чітко зрозумілими з публікацій, які з’явилися у французькій пресі протягом парламентської кампанії в Іраку. Французи не вважають, що вибори в Іраку зможуть дати країні демократію і свободу доти, допоки там

залишатимуться американські війська, які несуть насильство і нав’язування поглядів і політики Президента Буша. Але розвиток демократії в Іраку обов’язково сприятиме відносинам між США та ЄС, і це не можуть не визнавати навіть категорично опозиційно налаштовані французькі видання. З українських статей можна зробити висновок, що позиція наших журналістів щодо перебігу виборів в Іраку 15 грудня 2005 року на загал мало відрізняється від американської. Українська преса більше за американську вирізняється емоційністю: журналісти дозволяють собі дуже емоційно забарвлені речення, епітети та іменники, оціночні судження, які не можуть бути припустимі в інформаційних повідомленнях. Виключення становлять лише окремі статті з „Дзеркала тижня”, а також публікації у „Львівській газеті”, які, втім, не є аналітичними матеріалами, а лише інформаційними повідомленнями. При цьому самому перебігу виборів до Національної асамблеї Іраку уваги приділяється зовсім мало – переважно одна-дві публікації в одному виданні. Виключення становить сайт журналу „Кореспондент”, який подає кілька матеріалів, але вони мають риторику американського уряду, а це дозволяє зробити висновок, що вони спираються лише на одну точку зору – погляди Сполучених Штатів. Лише „Дзеркало тижня” та „Комерсант-Україна” подають репортажі українських кореспондентів з місця подій, але „Комерсант-Україна” подає в своїх статтях емоційну забарвлену лексику, яка негативно характеризує іракців, що дозволяє зробити припущення про необ’єктивність інформації. Все це дає нам змогу висновувати, що українська міжнародна журналістика ще є недостатньо розвиненою в порівнянні з американською та французькою і потребує подальшого вдосконалення.

Список використаної літератури 1.

Бодріяр Ж. Симулякри і симуляція / Пер. з фр. В Ховхун. – К.: Вид-во Соломії Павличко „Основи”, 2004. – 230 с.

Кальвокоресси П. Мировая политика после 1945 года: в 2-х кн. Кн.1 / Пер. с англ.. – М.: Междунар. отношения, 2000. – 592 с.

A turning point. / Editorial. - St. Petersburg Times (Florida). December 15, 2005, Thursday. – P. 1.

Al-Saadi A. Millions turn out for Iraq election. - Rocky Mountain News (Denver, CO). - December 16, 2005, Friday. – P. 7.

And an inspiring turnout. / News. - USA Today. - December 16, 2005, Friday. – P. 9.

Anthony H. Cordesman. Muddling could make for a better Iraq. - The Baltimore Sun. - December 16, 2005, Friday. – P. 2.

Black E. Is the vote a turning point? - Star Tribune (Minneapolis, MN). - December 11, 2005, Sunday. – P. 4.

Black E. The big question; Iraq's elections. - Star Tribune (Minneapolis, MN). - December 11, 2005, Sunday. – P. 5.

Black E. Theories range from a step to democracy or to theocracy. - Star Tribune (Minneapolis, MN). - December 22, 2005, Thursday. – P. 12.

10.

Badkhen A. Sunnis won't boycott again. - The San Francisco Chronicle (California). - December 11, 2005, Sunday. – P. 8.

11.

Badkhen A., Sands Ph. Sunnis participate in large numbers balloting for parliament mostly peaceful. - The San Francisco Chronicle (California). - December 16, 2005, Friday. – P. 7.

12.

Baudrillard J. Fatal Strategies. / ed. Jim Fleming. - New York: Semiotext(e), 1990. – 231 p.

13.

Baudrillard J. The Illusion of the End. / trans. Chris Turner. Cambridge: Polity Press, 1994. – 117 p.

14.

Brookes Peter. Let freedom ring in Iraq and throughout Mideast. - The Boston Herald. - December 15, 2005, Thursday. – P. 3.

15.

Bulwa D. Conflict in Iraq. - The San Francisco Chronicle (California). - December 16, 2005, Friday. – P. 1, 4.

16.

Caldwell R. J. Iraq's election a victory for Iraqis, U.S. mission. - The San Diego Union-Tribune. - December 18, 2005, Sunday. – P. 13.

17.

Cambanis T., Al-Izzi S. The Iraq vote: factions at war fight for future. - The Boston Globe. - December 13, 2005, Tuesday. – P. 11.

18.

Canellos P. S. Kerry says impeachment talk was just merrymaking. - The Boston Globe. - December 16, 2005, Friday. – P. 1.

19.

Carroll J. Anger, hope drive Sunnis to vote in Iraqi villages once held by insurgents. - Christian Science Monitor. December 16, 2005, Friday. – P. 14.

20.

Chaddock G. R. Congress pushes back, hard, against Bush. Christian Science Monitor. - December 19, 2005, Monday. – P. 8.

21.

Collier R. Iraq's Sunnis urge talks with rebels. - The San Francisco Chronicle (California). - December 11, 2005, Sunday. – P. 3.

22.

Daragahi B. Elections in Iraq. - Los Angeles Times. December 16, 2005, Friday. – P. 12.

23.

Daragahi B., Roug L. The Conflict in Iraq. - Los Angeles Times. - December 29, 2005, Thursday. – P. 10.

24.

Debate on spying goes on. / Editorial. - The Oregonian (Portland, Oregon). - December 26, 2005, Monday. – P. 9.

25.

Election excitement in Iraq. / Editorial. - The Denver Post. December 17, 2005, Saturday. – P. 2.

26.

Epstein E. White House presses nation for resolve to win in Iraq. - The San Francisco Chronicle (California). - December 19, 2005, Monday. – P. 1.

27.

Ex-Iraqi officials released. / Combined news services. – Newsday (New York). – December 20, 2005, Tuesday. – P.2-3.

28.

Fadel L. Decision day in Iraq. - The Houston Chronicle. December 16, 2005, Friday. – P. 3.

29.

Fang B., Ozernoy I. For Iraq, the Pain Seems Unending. U.S. News & World Report. - January 16, 2006. – P. 6.

30.

Finer J. In Iraq, A Push For Unity On Vote. - The Washington Post. - December 25, 2005, Sunday. – P. 3.

31.

Finer J. Rumsfeld Announces Troop Cuts in Iraq. - The Washington Post. - December 24, 2005, Saturday. – P. 11.

32.

Finer J. U.N. Official Endorses Iraq Vote. - The Washington Post. - December 29, 2005, Thursday. – P. 9.

33.

Foster S. Taking another step forward. - Milwaukee Journal Sentinel (Wisconsin). - December 14, 2005, Wednesday. – P.5.

34.

Friedman T. L. The Measure of Success. - The New York Times. - December 21, 2005, Wednesday. – P. 8.

35.

Heated rhetoric, but no clear threat. / Combined news services. - Newsday (New York). - December 13, 2005, Tuesday. – P. 2-3.

36.

Heller M., Rose D. Iraqis vote in U.S. - Daily News (New York). - December 14, 2005, Wednesday. – P. 5.

37.

Hirschfeld D. J. Bush sticks to war plan. - The Baltimore Sun. - December 15, 2005, Thursday. – P. 8.

38.

Hutcheson R., Youssef. N. Bush defends policy at public give-and-take. - Pittsburgh Post-Gazette (Pennsylvania). December 13, 2005, Tuesday. – P. 4.

39.

Images from Iraq don't justify war casualties. - USA Today. December 28, 2005, Wednesday. – P. 4-5.

40.

Inquiry to Hear Election Complaints. - The Washington Post. - January 1, 2006, Sunday. – P. 4.

41.

International Perspectives. – Newsweek. - January 9, 2006. – P. 7.

42.

Iraq digest. / News services. - The Seattle Times. - December 22, 2005, Thursday. – P. 11.

43.

Iraq's Election Result. - The Washington Post. - December 22, 2005, Thursday. – P. 12.

44.

Iraq's third and best election. / Editorial. - The Sunday Oregonian (Portland, Oregon). - December 18, 2005, Sunday. – P. 9.

45.

Jervis R. Mahdi makes the last-minute rounds. - USA Today. - December 14, 2005, Wednesday. – P. 3.

46.

Jervis R. Sunni Arabs hope voices heard in last week's vote. – USA Today. - December 19, 2005, Monday. – P. 3.

47.

Knickmeyer E. Iraq's Mosques Rock the Vote as Election Nears. - The Washington Post. - December 10, 2005, Saturday. – P. 11.

48.

Knickmeyer E., Aldin S. S. Attacks Halt Production At Iraq's Largest Refinery. - The Washington Post. - December 30, 2005, Friday. – P. 12.

49.

Knickmeyer E., Chalabi N. N. Lacks Votes Needed to Win Spot in Iraqi Assembly. - The Washington Post. - December 27, 2005, Tuesday. – P. 14.

50.

Lasseter T. What happens after Iraqi election will determine nation's true victors. - The Seattle Times. - December 15, 2005, Thursday. – P. 6.

51.

Lightman D. President tries to win back spotlight for progress in Iraq. - Hartford Courant (Connecticut). - December 19, 2005, Monday. – P. 3.

52.

Littwin M. Bush rivals Marley's ghost for tube time. - Rocky Mountain News (Denver, CO). - December 20, 2005, Tuesday. – P. 7.

53.

Lynch C. U.N. Cites Misconduct In Firing Elections Chief. The Washington Post. - December 7, 2005, Wednesday. – P.3.

54.

Lynch C. U.N. Reportedly to Fire Elections Official. - The Washington Post. - December 4, 2005, Sunday. – P. 10.

55.

Major parties in Iraq's elections. - USA Today. - December 14, 2005, Wednesday. – P. 7.

56.

Nesmith J. Carter: War hurts amity with ex-allies. - The Atlanta Journal-Constitution. - December 4, 2005, Friday. – P. 9.

57.

O'Hara J. A. The Iraq elections are a prime example of good news. - Pittsburgh Post-Gazette (Pennsylvania). - December 21, 2005, Wednesday. – P. 2.

58.

O'Sullivan J. Murtha's got it wrong: We're winning in Iraq. Chicago Sun Times. - December 27, 2005, Tuesday. – P. 1.

59.

Perspectives. – Newsweek. - January 9, 2006. – P. 4.

60.

Preble S. U.S. should call it a wrap after December Iraq elections. - Chicago Sun Times. - November 15, 2005, Tuesday. – P. 9.

61.

Prusher I. R. Iraq's micro parties could play key role. Christian Science Monitor. - December 29, 2005, Thursday. – P. 6.

62.

Readers write. / Lori O'Neal, Charles D. Eden, Don McAdam, Gary Feilmeier, Donald Segal, Carl Stokoe, Samuel Weintraub. - The Atlanta Journal-Constitution. December 22, 2005, Thursday. – P. 11.

63.

Ridder K. Decision day in Iraq. - The Houston Chronicle. December 16, 2005, Friday. – P. 1.

64.

Roug L. The conflict in Iraq. - Los Angeles Times. December 14, 2005, Wednesday. – P. 4.

65.

Rubin T. Iraq elections offer a ray of hope. - Buffalo News (New York). - December 27, 2005, Tuesday. – P. 1.

66.

Stack M. K., Marshall T. The challenges in Iraq. - Los Angeles Times. - December 18, 2005, Sunday. – P. 7.

67.

Stannard M. B. Politics, Iraqi-style, faces a grim test in the coming months. - The San Francisco Chronicle (California). December 21, 2005, Wednesday. – P. 1, 3.

68.

Sterngold J. The Iraq election. - The San Francisco Chronicle (California). - December 11, 2005, Sunday. – P. 5.

69.

The Iraq election: toward an Iraqi democracy. - The San Francisco Chronicle (California). - December 11, 2005, Sunday. – P. 3.

70.

Today’s news. - The Washington Post. - January 6, 2006, Friday. – P. 7.

71.

Toomey S. Iraqis here get voice in Baghdad's future: Even some born in U.S. can cast ballots in Skokie this week. Chicago Sun Times. - December 11, 2005, Sunday. – P. 1.

72.

Troops tied to vote. / Combined News Services. - Newsday (New York). - December 12, 2005, Monday. – P. 6.

73.

Watanabe T., Simmons A. Iraqi Americans Ponder Role in Homeland's Vote. - Los Angeles Times. - December 12, 2005, Monday. – P. 2.

74.

Wright R. Bigger Hurdles for U.S. In Iraq's Next Phase. - The Washington Post. - December 18, 2005, Sunday. – P. 7.

75.

Wright R. Experts Cautious in Assessing Iraq Election. - The Washington Post. - December 16, 2005, Friday. – P. 2.

76.

Al Badrani F. Irak/Elections – Les religieux appellent à voter en masse. // Reuters économique, Vendredi, 9 décembre 2005. – P. 2.

77.

Après deux ans de demi de transition et de guerre, les Irakiens votent pour choisir leurs dirigeants. // Le Monde. – 14 décembre 2005. – P. 5.

78.

Ayad Ch. Une élection ne fait pas le printemps du monde arabe. // Libération. – mercredi, 4 décembre 2005. – P. 8.

79.

Baran D. Sons et images de l’opposition irakienne. // Le Monde diplomatique. – 15 décembre 2005. – P. 9.

80.

Barbancey P. L’Union des démocrates contre les forces confessionnelles. // L’Humanité. – 15 décembre 2005. – P. 3.

81.

Baudrillard J. La Guerre du Golfe n’a pas eu lieu. – Paris: Éditions Galilée, 1991.- 83 p.

82.

Baudrillard J. L’esprit du terrorisme. // Le Monde. – 2 novembre 2001. – P. 6-8.

83.

Baudrillard J. La violence de la mondialisation. // Le Monde diplomatique. – 15 novembre 2003. – P. 10-11.

84.

Bole-Richard M. «Се qui compte, c’est la représentative». // Le Monde. – mercredi, 2 décembre 2005. – P. 6.

85.

Bôle-Richard M. Dans Bagdad, à la veille des élections, le silence est pesant. // Le Monde. – 15 décembre 2005. – P. 2.

86.

Bole-Richard M. Les chiites accèdent aux marchés du pouvoir en Irak. // Le Monde. – mardi, 12 décembre 2005. – P. 3.

87.

Boltanski Ch. Ralliement sunnite au processus électoral en Irak. // Libération. – jeudi, 15 décembre 2005. – P. 3.

88.

Bouilhet A. L’Europe s’interdit de féliciter les Etats-Unis. // Le Figaro. – mardi, 1 décembre 2005. – P. 7.

89.

Bulletins et bombes. / Edito du Monde. // Le Monde. – 14 décembre 2005. – P. 1.

90.

Bush change son fusil d’épaule pour vendre sa guerre. // Libération. – jeudi, 15 décembre 2005. – P. 7.

91.

Charara

«Instabilité

constructive»

Monde

diplomatique. – 7 juillet 2005. – P. 7. 92.

Claverie L. Irak. // Le Figaro. – mercredi, 2 décembre 2005. – P. 7.

93.

Chemin A. „BushII = BushI?”, l’équation qui devise le PS. // Le Monde. – 15 décembre 2005. – P. 10-11.

94.

Christophe A. Une élection ne fait pas le printemps du monde arabe. // Libération. – mardi, 5 décembre 2005. – P. 8.

95.

Daniel J. Attention: tournant «historique»! // Le Nouvel Observateur, Etranger. - lundi, 13 décembre 2005. – P. 1.

96.

De dix à onze millions d'électeurs se sont rendus aux urnes en Irak. // Le Monde. – 15 décembre 2005. – P. 1.

97.

Degos A. Les résultats retardés. // Sud Ouest. - jeudi, 10 décembre 2005. – P. 4.

98.

Dunham W. L'armée US se prépare à une nouvelle phase. // Reuters économique. – lundi, 12 décembre 2005. – P. 1.

99.

Elections; contestation monte. // Libération. – mercredi, 23 décembre 2005. – P. 6.

100.

En Irak, il y a du pétrole, mais plus pour les irakiens. // L’Humanité. – 20 décembre 2005. – P. 7.

101.

Fahmi R. L’Irak trouve ses marques. // Libération. – mercredi, 13 décembre 2005. – P. 3.

102.

Forte participation aux législatives irakienne. // Libération. – jeudi, 15 décembre 2005. – P. 4.

103.

Fredet J-G. Retrouvailles… du bout des doigts. // Le Nouvel Observateur. – 24 décembre 2005. – P. 5.

104.

Fritscher F. Gérard Chaliand: «L’Irak reste dominé par les communautaristes». // Le Figaro. – 21 décembre 2005. – P. 8.

105.

Garçon J. Un vent de changement de l'Irak au Liban. // Libération, Evenement. - samedi, 12 mars 2005. – P. 4.

106.

Gere F. Irak, la politique des suicides. // Libération. – mercredi, 10 décembre 2005. – P. 2.

107.

Girard R. Bagdad se prend à espérer après les élections. // Le Figaro. – vendredi, 4 décembre 2005. – P. 2-3.

108.

Gresh A. Occupation et démocratie. // Le Monde diplomatique. – 12 avril 2005. – P. 8.

109.

Guibal C. On ne peut plus identifier l’islamisme politique au fondamentalisme. // Libération. – mercredi, 19 décembre 2005. – P. 11.

110.

Hugeux V. L’illusion des urnes. // L’Expresse. – 15 décembre 2005. – P. 3.

111.

Irak: Chiites et Kurdes négocient pour répondre à la contestation des résultats législatives. // Le Monde. – 28 décembre 2005. – P. 5.

112.

Irak/Elections

–

Les

Etats-Unis

encouragés

par

participation. // Reuters général. - jeudi, 15 décembre 2005. – P. 1. 113.

Irak-elections. Les réactions. // Le Nouvel Observateur, Etranger. - lundi, 14 décembre 2005. – P. 7.

114.

Irak élections législatives. L'Alliance unifiée irakienne, chiite, revendique la victoire. // Le Monde International. mardi, 20 décembre 2005. - P. 4.

115.

Irak: Élections moins secrètes. // La Presse, Monde. - mardi, 25 décembre 2005. - P. A15.

116.

Irak: Élections sous la menace. // La Voix du Nord. - jeudi, 15 décembre 2005. – P. 6.

117.

Irak: la vie tourne au ralenti à la veille des élections. // Le Figaro. – 14 décembre 2005. – P. 12.

118.

Irak: tractation politique pour la formation du gouvernement. // Le Figaro. - 29 décembre 2005. – P. 9.

119.

Jaulmes A. L’Irak aux urnes pour la troisième fois de l’année. // Le Figaro. - 14 décembre 2005. – P. 3.

120.

Jaulmes A. Les Irakiens ont voté en masse pour leur Parlement. // Le Figaro. – 16 décembre 2005. – P. 5.

121.

Jaulmes A. Les Kurdes se sont mobilisés pour conforter l'autonomie de leur région. // Le Figaro. – 16 décembre 2005. – P. 1, 5.

122.

Jauvert V. «La France est une clé…». // Le Nouvel Observateur. - 17 décembre 2005. – P. 11.

123.

Khedairi B. «Comment seront-ils prêts à temps?». // Libération. – mercredi, 29 décembre 2005. – P. 3.

124.

La guérilla multiplie les attaques. // Sud Ouest. - mercredi, 26 décembre 2005. – P. 5.

125.

La tension entre communautés ravivent par les urnes en Irak. // Libération. – mercredi, 28 décembre 2005. – P. 11.

126.

Le Coeur Ph. Les députés ‘atlantiste’ de l’UMP demande à M. Chirac de s’engager. // Le Monde. – jeudi, 3 décembre 2005. – P. 8-9.

127.

Législatives irakiennes: contestation sunnite. // Le Monde. – 22 décembre 2005. – P. 16.

128.

Leser E. George Bush parle de «succès éclatant» tout en soulignant le «chemin qui reste à parcourir». // Le Monde. – 1 fevrier 2005. – P. 15.

129.

Leser E. L’Amérique ne pliera pas devant des poseurs des bombes. // Le Monde. – jeudi, 2 décembre 2005. – P. 13.

130.

Les élections législatives en Irak ont enregistré un fort taux de participation. // Le Monde. – 15 décembre 2005. – P. 11.

131.

Les Etas-Unis et la Grande-Bretagne préparent un retrait d’Irak pour mars 2006. // Le Monde. – 13 décembre 2005. – P. 12-13.

132.

Les habitants de Falloujah iront voter à genoux s’il le faut. // Libération. – mercredi, 15 décembre 2005. – P. 6.

133.

Les Irakiens ont commencé à voter pour choisir un parlement permanent. // Le Monde. – 15 décembre 2005. – P. 18.

134.

Les législatives irakiennes commencent dans un contexte de violences. // Le Monde. – 13 décembre 2005. – P. 17.

135.

Le Pentagone fait écrire des articles «positifs» pour les journaux. // Le Monde. – jeudi, 10 décembre 2005. – P. 14.

136.

Macdonald A. Irak/Elections – Les chiites vainqueurs, tractations en vue. // Reuters économique. - vendredi, 20 janvier 2006. – P. 14.

137.

Malbrunot G. Geste américain envers les sunnites irakiens. // Le Figaro. - 20 décembre 2005. – P. 9.

138.

L’ayatollah Sistani appelle à la sagesse éviter la guerre civile. // Le Figaro. - 27 décembre 2005. – P. 8.

139.

Naim N. Tensions entre sunnites et chiites avant les résultats des législatives. // Le Monde. – 26 décembre 2005. – P. 15.

140.

Pascal R. Les plans de Washington en plan. // Libération. – jeudi, 6 décembre 2005. – P. 11.

141.

Pascal R. L’Amérique moins frenchie-phobe. // Libération. – mercredi, 9 février 2005. – P. 13.

142.

Pascal R. L’Union européenne, partenaire adoubé. // Libération. – lundi, 7 février 2005. – P. 10.

143.

Perrin J-P. Colères en Irak contre la poussée chiite. // Libération. – 27 décembre 2005. – P. 7.

144.

Perrin J-P. Les tensions entre communautés ravivée par les urnes en Irak. // Libération. – 26 décembre 2005. – P. 6.

145.

Philosophes face à la guerre. // l’Humanité. – 21 février 2003. – P. 11-12.

146.

Printemps arabe. // Le Monde. – mercredi, 9 mars 2005. – P.9.

147.

Raid F. L’Irak trouve ses marques. // Libération. – mercredi, 13 décembre 2005. – P. 11.

148.

Repères. Dossier. Les élections en Irak. Élections, mode d'emploi. // La Croix. - lundi, 31 janvier 2005. – P. 3.

149.

Résultats sous haute surveillance. // Le Monde International. - samedi, 21 décembre 2006. – P. 4.

150.

Riche P. Les plans de Washington en plan. // Libération. – mercredi, 6 décembre 2005. – P. 6.

151.

Riche P. L’Amérique moins frenchie-phobe. // Libération. – mercredi, 9 décembre 2005. – P. 5.

152.

Riche P. Bush change son fusil d’épaule pour vendre sa guerre. // Libération. – 15 décembre 2005. – P. 7.

153.

Riche P. Un début de retrait d’Irak dans la hotte de Donald Rumsfeld. // Libération. – 24 décembre 2005. – P. 8.

154.

Riche P. Dans les rédactions étrangères, prudences extrêmes ou absence. // Libération. – mercredi, 25 décembre 2005. – P.6.

155.

Rousselot F. Bush expose ses ambitions. // Libération. – mercredi, 4 décembre 2005. – P. 11.

156.

Sabatier P. Vent de liberté. // Libération. – mercredi, 1 décembre 2005. – P. 9.

157.

Scrutin de la peur en Irak. // Le Bien Public. - dimanche, 30 janvier 2005. – P. 8.

158.

Schifres M. Rebâtir une relation. // Le Figaro. – mercredi, 9 février 2005. – P. 3.

159.

Tait P., Baker L. Irak/Elections - Le dépouillement commence dans la satisfaction. // Reuters économique. vendredi, 16 décembre 2005. – P. 3.

160.

Vers un gouvernement d’union nationale en Irak. // Le Figaro. - 27 décembre 2005. – P. 4.

161.

Warde I. Irak, l’eldorado perdu. // Le Monde diplomatique. – décembre 2005. – P. 13. Список використаних інтернет-джерел

162.

Богомолов О., Данилов С. Вибори в Іраку: Суніти прокинулися в шиїтській країні. // Дзеркало тижня. № 50 (578). – 24-30.12.2005, Сб. – http://www.zn.kiev.ua/nn/show/578/52185

163.

Богомолов О., Данилов С., Семиволос І. Вибір-2005: уся влада шиїтам? // Дзеркало тижня. - № 3 (531). - 29 Ciчня 4 Лютого 2005, Сб. – http://www.zn.kiev.ua/nn/show/531/49083

164.

Бодріяр Ж. Симулякри і симуляція / Пер. з фр. В Ховхун. – К.: Вид-во Соломії Павличко „Основи”, 2004. – 230 с.

165.

Борисов Д. Ірак: слово за переможцями. // Львівська газета. - № 30 (596). – 17.02.2005. – http://www.gazeta.lviv.ua/articles/2005/02/17/2711

166.

Борисов Д. Перші вибори. // Львівська газета. - № 15 (581). – 27.01.2005, ЧТ. – http://www.gazeta.lviv.ua/articles/2005/01/27/2101/

167.

Борисов Д. Ірак: рік без Саддама. // Львівська газета. – № 230 (554). – 14. 12. 2004, ВТ.http://gazeta.lviv.ua/articles/2004/12/14/950

168.

Борисов Д. Шанс для демократії. // Львівська газета. - № 17 (583). – 31. 01. 2005, ПН. – http://gazeta.lviv.ua/articles/2005/01/31/2175

169.

Буш подякував Україні за Ірак. // Кореспондент.net. – 06.08.2003. - http://www.korespondent.net/main/26283

170.

В Іраку жорстоко вбито одного з лідерів сунітів. // Кореспондент.net. – 23.11.2005. – http://www.korespondent.net/main/44510

171.

В Іраку смертник підірвав переповнений автобус. // Кореспондент.net. – 08.12.2005. – http://www.korespondent.net/main/45081

172.

Вибори в Іраку називають "сенсаційним успіхом". // Кореспондент.net. – 31.01.2005. – http://www.korespondent.net/main/34016

173.

Визначено зону відповідальності України в Іраку. // Кореспондент.net.

–

01.07.2003.

http://www.korespondent.net/main/25767 174.

Віктор

Ющенко:

Українські

миротворці

повністю

виконали свою місію в Іраку. // Прес-служба Президента

України.

–

26.12.2005.

–

http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=264 77526&cat_id=13855942 175.

Волович О. Ірак: важкий рік позаду. Що далі?. // Дзеркало

тижня.

№ 12 (487). - 27 Березня -

2 Квiтня 2004, Сб. – http://www.zn.kiev.ua/nn/show/487/46013 176.

Де і як працюватимуть українські миротворці в Іраку. // Кореспондент.net.

–

02.07.2003.

http://www.korespondent.net/main/25798 177.

Дейниченко Р. Українські миротворці в Іраку проведуть інспекції прикордонної поліції // Голос Америки. – 04.08.2005.http://www.voanews.com/ukrainian/archive/2005-08/200508-04-voa3.cfm?CFID=4888266&CFTOKEN=18890702

178.

Дмитренко Н. Загнані в Ель-Кут. // Україна молода. - №4. -

13.01.2004

http://www.umoloda.kiev.ua/number/96/112/2812/ 179.

Ірак: вибори відбулися, незважаючи ні на що. // proUA. 31.01.2005.http://ua.proua.com/news/2005/01/31/084237.html

180.

Ірак: за допомогу в охороні виборів українському генералу дали пістолет. // proUA. - 02.02.2005. – http://ua.proua.com/news/2005/02/02/102335.html

181.

Ірак: у випадку НС під час виборів, українці в силових акціях участі не братимуть. // proUA. - 28.01.2005. – http://ua.proua.com/news/2005/01/28/113427.html

182.

Кучма підписав закон про направлення українських миротворців в Ірак. // Кореспондент. net. – 09.06.2003. http://www.korespondent.net/main/25495

183.

Левицька Г., Олійник М. Ірак, дива та євроінтеграція… http://www.zwu.iatp.org.ua/vdovenko.html

184.

Леонов І. Іракська експедиція завершується. // Україна молода.

№

212.

–

12.11.2005.

http://www.umoloda.kiev.ua/number/552/193/19996/ 185.

Мешканці

провінції

Васіт

обирали

новий

склад

іракського парламенту в спокійній обстановці, яка контролювалася

представниками

іракських

силових

структур та українськими миротворцями. / Міністерство оборони

України.

–

16.12.2005.

–

http://www.mil.gov.ua/index.php?lang=ua&part=news&sub= read&id=6349 186.

На виборах в Іраку перемогли шиїти. // proUA. 14.02.2005. – http://ua.proua.com/news/2005/02/14/083851.html

187.

Оголошено

результати

Кореспондент.net.

виборів –

Іраку.

20.01.2006.

// –

http://www.korespondent.net/main/46505 188.

Парламент дав згоду на відправлення українських військових до Іраку. // Кореспондент.net. – 05.06.2003. http://www.korespondent.net/main/25463

189.

Президентом Іраку став курд. // proUA. - 06.04.2005. – http://ua.proua.com/news/2005/04/06/134723.html

190.

Соколовський М. Початок „іракізації” Іраку. // Дзеркало тижня. -№ 10 (485). - 13 - 19 Березня 2004, Сб. – http://www.zn.kiev.ua/nn/show/485/45879

191.

Соколовський М. Реальні повноваження. // Дзеркало тижня. - № 23 (498). - 12-18 Червня 2004, Сб. – http://www.zn.kiev.ua/nn/show/498/46788

192.

Сунніти

вимагають

нових

виборів

Іраку.

Кореспондент.net. – 21.12.2005. – http://www.korespondent.net/main/45538 193.

США подякували українським миротворцям за безкровні вибори. // proUA. - 03.02.2005. – http://ua.proua.com/news/2005/02/03/103831.html

194.

Сьогодні – парламентські вибори в Іраку. // proUA. 30.01.2005. – http://ua.proua.com/news/2005/01/30/125405.html

195.

Україна вітає проведення виборів в Іраку. // proUA. 31.01.2005. – http://ua.proua.com/news/2005/01/31/105853.html

196.

«Україна

не

залишає

Ірак»,

— засвідчив «польовий командир» Ющенко. // Україна молода.

№

244.

–

28.12.2005.-

http://www.umoloda.kiev.ua/number/584/193/21174/ 197.

Українські миротворці в Іраку. // Голос Америки. – 02.06.2003.http://www.voanews.com/ukrainian/archive/2003-06/a-200306-02-3-1.cfm

198.

Українські миротворці в Іраку безпосередньої участі у нейтралізації бойовиків не беруть. // Проєвропа. – 18.08.2004. - http://www.proeuropa.info/news/?id=166

199.

Українські миротворці в Іраку навчають правоохоронців елітного батальйону спецпризначення провінції Васіт. // Проєвропа.

–

28.07.2004.

http://www.proeuropa.info/news/?id=46 200.

Українські

миротворці

Кореспондент.net.

вирушають –

07.08.2003.

http://www.korespondent.net/main/26296

Ірак.

// -

201.

Шевченко А. Вибори в Іраку: проголосувати й... померти. // Дзеркало тижня. - № 4 (532). - 5 - 11 Лютого 2005, Сб. – http://www.zn.kiev.ua/nn/show/532/49148

202.

Шевченко А. Уже ніхто нікуди не їде. // Дзеркало тижня. -

№

(507).

–

14-20.08.2004,

Сб.

http://www.zn.kiev.ua/nn/show/507/47473/ 203.

Шевчук В. Кава з миротворцями. // Україна молода. № 175. – 22.09.2005. – http://www.umoloda.kiev.ua/number/515/193/18606/

204.

Шелест Г. Відбудова Іраку: українські перспективи. // Україна і світ сьогодні. - № 7 (357). – 24.02.2006. http://www.niss.gov.ua/book/Odessa/Shelest2.htm

205.

В Ираке перед выборами убит известный политиксуннит. // Корреспондент.net. – 13.12.2005. – http://www.korrespondent.net/main/139065

206.

В Ираке перехвачены тысячи фальшивых бюллетеней. // Корреспондент. net. – 14.12.2005. – http://www.korrespondent.net/main/139202

207.

Выборы в Ираке. Иракцы навалили полные урны. // КоммерсантЪ-Украина. - № 109. - 16.12.2005, ПТ. – http://www.kommersant.ua/doc.html?docId=636128

208.

Выборы

Ираке

начались

со

взрывов.

досрочно.

Корреспондент.net. – 15.12.2005. – http://www.korrespondent.net/main/139233 209.

Иракцы

начали

избирать

парламент

Корреспондент.net. – 12.12.2005. – http://www.korrespondent.net/main/138882 210.

Иракцы пошли на выборы, несмотря на взрывы. // Корреспондент.net. – 15.12.2005. – http://www.korrespondent.net/main/139344

211.

Киссинджер Г. Конфигурация американской политики в ближневосточном регионе. // Столичные новости. - №48 (385). - 13-20 декабря 2005. – http://cn.com.ua/N385/abroad/view/view.html

212.

Президент Ирака отказался от борьбы за этот пост. // Корреспондент.net. – 14.12.2005. – http://www.korrespondent.net/main/139138

213.

Султанов Э. Ирак на грани выборов. Испытание демократией. // КоммерсантЪ-Украина. - № 107. – 14.12.2005, Ср.http://www.kommersant.ua/doc.html?docId=635276&IssueId =29852

214.

Chomsky N. Beyond the Ballot. - Khaleej Times, January 6, 2006. - http://www.chomsky.info/articles/20060106.htm

215.

Chomsky N. Imperial Presidency. – Canadian Dimension, January/February 2005 (Volume 39, Number 1) Based on a talk delivered in Toronto on November 4, 2004. – http://www.chomsky.info/articles/20041217.htm

216.

Chomsky N. It's Imperialism, Stupid. - Khaleej Times, July 4, 2005. - http://www.chomsky.info/articles/20050704.htm

217.

Chomsky N. Simple Truths, Hard Problems: Some thoughts on

terror,

justice,

and

selfdefence.

http://www.chomsky.info/articles/200501--.pdf 218.

Chomsky N. The Case Against US Adventurism in Iraq. Star

Tribune,

March

13,

2003.

http://www.chomsky.info/articles/20030313.htm 219.

Chomsky N. What a Fair Trial for Saddam Would Entail. The Toronto Star, January 25, 2004. – http://www.chomsky.info/articles/20040125.htm

220.

Kampmark B. The Spectre of Bin Laden in the Age of Terrorism. // C. Theory: Journal of Theory, Technology and Culture. - vol. 25, #3, November 14, 2002. – http://www.ctheory.net/text_file.asp?pick=355

221.

Kampmark B. Wars that Never Take Place: Non-events, 9/11 and

Wars

Terrorism.

http://www.lib.latrobe.edu.au/AHR/archive/Issue-May2003/kampmark.html 222.

La vraie sighnification des elections en Irak. / Media Lens. // Tribune.

–

28.02.2005.

–

http://www.observatoire-

medias.info/article.php3?id_article=153