Майна Надія - диплом, 2009 by ukma journalist

Національний університет «КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ» Факультет соціальних наук та соціальних технологій Могилянська школа журналістики

Особливості висвітлення російсько-грузинського конфлікту у друкованих ЗМІ Російської Федерації та Сполучених Штатів Америки

Кваліфікаційна робота на здобуття академічного звання магістра журналістики МАЙНОЇ Надії Вікторівни

Науковий керівник – старший викладач Д. Губенко

Київ – 2009

ЗМІСТ ВСТУП ......................................................................................................................... 3 Розділ І. Історичні передумови російсько-грузинського конфлікту та його висвітлення у світових ЗМІ ........................................................................................ 8 1.1. Історичний контекст конфлікту 2008 року на Кавказі ..................................... 8 1. 2. Висвітлення конфлікту на Кавказі у світових медіа ..................................... 18 Розділ ІІ. Особливості подачі матеріалів про російсько-грузинський конфлікт у російських та американських друкованих виданнях............................................. 29 2.1. Обґрунтування обраної методології................................................................. 29 2.2. Результати дослідження публікацій в російській «Независимой газете».... 41 2.3. Результати дослідження публікацій «New York Times» про російськогрузинський конфлікт ............................................................................................... 53 ВИСНОВКИ............................................................................................................... 66 Список використаної літератури: ............................................................................ 71 Додатки....................................................................................................................... 75

ВСТУП Серпневі події 2008 року на Кавказі висвітлювалися світовими засобами масової інформації по-різному: російські видання та видання інших країн подавали дуже відмінні версії бачення п’ятиденної війни та російськогрузинського конфлікту, часто – протилежні версії. Предмет дослідження – особливості висвітлення російсько-грузинськогогрузинського конфлікту у російських та американських газетах. Об’єктом дослідження є публікації у щоденних газетах «Независимой газета» та «New York Times». Для аналізу обрано дві щоденні газети, які позиціонують себе як якісні видання – російська «Независимая газета» та американська «New York Times». Для дослідження були обрані саме ці два видання, тому що «New York Times» є однією із найдавніших газет світу, яка асоціюється із якісною та об’єктивною подачею матеріалу. Серед російських газет була обрана «Независимая газета» через те, що це єдине видання в Росії, яке не знаходиться під впливом Кремля, тож подає інформацію найбільш збалансовано та об’єктивно. Мета нашого дослідження – визначити особливості висвітлення російсько-грузинського конфлікту в російських та американських друкованих ЗМІ (на прикладі «Независимой газеты» та «New York Times»). Під час роботи планується виконати наступні завдання: -

з’ясувати як російські та американські друковані видання зображали російсько-грузинський конфлікт;

виявити як саме газета називала серпневі події на Кавказі 2008 року як війну чи як конфлікт;

визначити які країни обрані для аналізу видання визначали як сторони конфлікту

охарактеризувати основні взаємні звинувачення сторін конфлікту, які висвітили газети у своїх публікаціях;

з’ясувати наскільки активно кожне з видань висвітлювало тему російсько-грузинського конфлікту;

визначити

осіб,

які

найчастіше

цитувалися

на

шпальтах

друкованих ЗМІ; -

з’ясувати яким подіям та аспектам конфлікту кожна з газет приділяла більше уваги;

виявити чи подавалася інформація про події в Грузії збалансовано та об’єктивно.

Актуальність. Тема висвітлення російсько-грузинського конфлікту 2008 року у світових медіа є актуальною, оскільки саме зараз міжнародна спільнота і досі оговтується після серпневих подій на Кавказі та досі намагається розібратися у тому, що відбувалося в зоні конфлікту, чи є насправді Росія агресором, або чи все ж таки війну розпочала Грузія, влаштувавши геноцид проти населення Південної Осетії. На те, щоб розібратися у всіх питаннях йде настільки багато часу через інформаційний хаос, який створили різноманітні світові засоби масової інформації, розгорнувши на своїх шпальтах справжню інформаційну війну. Виявилося, що протягом гарячої фази конфлікту у світових медіа позиція Росії не була представлена повноцінно та правдиво, тому шпальти майже всіх друкованих видань та майже всі ефіри подавали інформацію, вигідну грузинській стороні, подавали бачення ходу подій Грузії. Коли ж Росія почала представляти свою позицію світові, то багато хто зустрів її вороже, бо версія, запущена Грузією вже поширилися і в суспільстві, і в урядах різних країн. Тож виявилося, що Росія говорила про одну війну, а Грузія та світова спільнота – зовсім про іншу, оскільки кожна зі сторін виокремлювала ті факти, які вважала найважливішими. Для того, щоб побачити наочно відмінність у подачі серпневої війни на Кавказі,

робитиметься

«Независимая

газета»

дане

дослідження.

представлятиме

більш

Адже

російське

видання

повно

позицію

Росії,

американське «New York Times» - дасть змогу зрозуміти, як бачила ту саму війну міжнародна спільнота, а саме Захід, який активно підтримував Грузію. Хронологічні рамки. Під час нашого дослідження ми розглянемо публікації «Независимой газеты» та «New York Times», присвячені темі російсько-грузинського конфлікту, за період від 1 липня по 31 жовтня 2008 року включно. Обрання саме такого періоду пояснюється тим, що під час дослідження планується проаналізувати публікації, в яких писали про передумови конфлікту (1 липня – 7 серпня 2008 року), про безпосередньо фазу загострення або п’ятиденну війну (8-13 серпня 2008 року) та про післявоєнний період (14 серпня – 31 жовтня 2008 року). Методи, за допомогою яких будуть виконані поставлені завдання. Дослідження того, як подавалася тема російсько-грузинського конфлікту 2008 року на шпальтах «Независимой газеты» та «New York Times», робитиметься за допомогою поєднання кількісного та якісного контент-аналізу, яке дає змогу дійти до доволі чітких висновків, інколи – зовсім непередбачуваних, а також допоможе відповісти на дослідницькі питання. Кількісний контент-аналіз базується на дослідженні слів, тем та повідомлень, зосереджуючи увагу дослідника на змісті повідомлення. В рамках кількісного контент-аналізу дослідник створює певного роду словник, в якому кожне спостереження отримує пояснення та відноситься до певного класу. Якісний контент-аналіз, передбачає, що дослідника більше цікавить не те, що говориться, як саме говориться. Дослідник акцентує увагу на способі представлення повідомлення. Звертається увага на те, скільки друкованого простору надано певному предмету в тому чи іншому джерелі. Важливим також є ретельне вивчення форми: який розмір заголовку даного газетного повідомлення, чи воно надруковане на першій шпальті, чи розміщене серед багатьох численних рекламних повідомлень або десь на передостанній сторінці, чи супроводжується конкретне газетне повідомлення фотографією або якоюнебудь ілюстрацією.

Практичне значення дослідження полягає у тому, що воно стане наочним прикладом різного висвітлення одного й того самого конфлікту у конкретних друкованих виданнях, які виражають дуже відмінне бачення серпневих подій великими читацькими аудиторіями Росії та Сполучених Штатів Америки. Результати даного дослідження можуть стати в нагоді під час подальшого вивчення способів подання російсько-грузинського конфлікту у світових медіа, або особливостей представлення будь-яких інших військових конфліктів різними засобами масової інформації. Дане дослідження дозволяє далі розвивати цю тему, вивчати її більш детально і глибоко, наприклад, обравши більшу кількість видань кожної з країн або розширивши вибірку досліджуваних повідомлень. Наша робота складатиметься зі вступу, двох розділів – теоретичного і практичного,

висновків,

списку

використаної

літератури

та

додатків

(кодувальних таблиць, графіків та діаграм, що представлятимуть результати нашого дослідження). Перший розділ «Історичні передумови російськогрузинського конфлікту та його висвітлення у світових ЗМІ» міститиме два пункти. Перший - «Історичний контекст російсько-грузинського конфлікту» буде присвячений історичному підґрунтю конфлікту між Грузією та Росією, Південною Осетією і Абхазією. У ньому розглядатимуться основні моменти формування та становлення Південної Осетії та Абхазії, історія стосунків між усіма зазначеними вище країнами. Другий пункт «Висвітлення конфлікту на Кавказі у світових медіа» буде оглядом джерел, в яких вже робилися дослідження того, як ЗМІ різних країн світу подавали інформацію про російсько-грузинський конфлікт 2008 року, чи погоджувалися вони в тому, що можна говорити про ведення інформаційної війни між Грузією та Росією під час конфлікту, якщо так, то в чому ця віяна проявлялася. Другий розділ «Особливості подачі матеріалів про російсько-грузинський конфлікт у російських та американських друкованих виданнях» складатиметься із трьох пунктів та представлятиме опис проведеного нами дослідження та його

результати. У першому пункті «Обґрунтування обраної методології та основні етапи проведення дослідження» розглядатиметься поняття контент-аналізу, основні моменти історії становлення цього методи, етапи проведення контентаналізу, а також опис того, яким чином проводитиметься наше дослідження (якою буде вибірка досліджуваних повідомлень, яка послідовність кроків буде здійснена для досягнення поставленої мети та вирішення завдань, яким чином були розроблені кодувальні таблиці та здійснювався підрахунок кількісних даних). Другий пункт «Результати дослідження публікацій в російській «Независимой газете»» міститиме детальні результати проведеного нами дослідження публікацій російського видання «Независимая газета» та їх інтерпретацію. Третій – «Результати дослідження публікацій «New York Times» про російсько-грузинський конфлікт» буде присвячений результатам вивчення та аналізу матеріалів «New York Times», їх інтерпретації та порівнянню із отриманими результатами по російській газеті. У висновках зазначатимуться відповіді на поставлені нами дослідницькі запитання, коментарі, наскільки вдалося досягти мети роботи та виконати завдання, які стояли на початку, а також робитиметься загальних висновок всього дослідження, зазначатимуться основні моменти, які вдалося з’ясувати під час аналізу.

РОЗДІЛ І. ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ РОСІЙСЬКО-ГРУЗИНСЬКОГО КОНФЛІКТУ ТА ЙОГО ВИСВІТЛЕННЯ У СВІТОВИХ ЗМІ

1.1. Історичний контекст конфлікту 2008 року на Кавказі Сторонами збройного конфлікту на Кавказі у 2008 році були Грузія та республіки Південна Осетія й Абхазія, які активно підтримувалися Росією. Протистояння було настільки потужним, що майже одразу перейшло у війну між Грузією та Росією. Конфлікт, загострення якого припало на серпень 2008 року, вже має доволі тривалу історію, протягом якої незмінними учасниками були Грузія, Росія, Південна Осетія та Абхазія. Історичне

підґрунтя

конфлікту

та

боротьби

за

незалежність

Південної Осетії. Південна Осетія до недавніх подій входила до складу Грузії. Вона була відокремлена від Північної Осетії, яка є територією Росії, кордоном, що проходить по Кавказькому хребту. Населення республіки здебільшого це етнічні осетини та росіяни, грузини складають близько третини жителів Південної Осетії. Тут закріплені три мови – російська, грузинська та осетинська. Більша частина населення – це християни. [12] Республіка вже давно намагалася відокремитися від Грузії, стати самостійною. Інколи їй це вдавалося, проте з часом вона все ж таки знову потрапляла під владу Грузії. Тбілісі ж вже давно вперто наполягає, що Південна Осетія є невід’ємною частиною грузинської території. Також уряд Грузії у минулому уникав назви Південна Осетія, яка передбачає зв’язок із північноосетинським

регіоном,

таким

чином

може

загрожувати

територіальній цілісності грузинської держави. Тож цей російський регіон, на думку Тбілісі, варто називати просто Осетією. [12]

Стосунки між Росією та Осетією починаються із ХVІІІ-ХІХ століть. За цей час Осетія зарекомендувала себе, як вірний союзник Росії, який часто боровся на її стороні. Осетини ніколи не чинили опору й не противилися стрімкому розширенню території російської держави, як це часто робили інші кавказькі народи. За радянських часів, коли Грузія у 1920 році була приєднана до Росії, осетини долучилися до більшовиків. І вже за радянських часів всередині Росії утворилася Північна Осетія, а в Грузинській РСР – Південноосетинська автономна область. [12] Північна й Південна Осетія. Про співіснування Росії і Південної Осетії багато робив досліджень також доктор історичних наук В. Дзідзоєв. Він зауважував, що Осетія добровільно приєдналася до Російської імперії у 1774 році. Слід підкреслити, що в той час не було чітко встановлених кордонів між Осетією та Картлі-Кахетинським царством, які, наприклад, є зараз. Грузії у її теперішньому вигляді не існувало. У складі Російської імперії єдиний осетинський народ виявився розділеним адміністративними кордонами. [15] Північні осетини входили у Тверську область, а південні осетини – у Тифліську губернію Російської імперії. Адміністративні кордони, що існували в царській Росії, а потім в СРСР, сприймалися осетинами, як неприродні, але вони були змушені

миритися

порядками,

які

були

реальністю

єдиній

багатонаціональній державі. Тож саме з цих часів та подій бере початок розподіл на Північну й Південну Осетію. Початок протистояння між Грузією та Південною Осетію. На думку науковця В. Дзідзоєва, саме із 1920-х років починається активне протистояння між Грузією та Південною Осетією, яку за можливості підтримувала Росія. Часто можна почути від дослідників історії Південної Осетії про те, що справжня історія стосунків між сторонами часто фальсифікувалася та мало кому відома. Тому міжнародній спільноті, не відомо, що серпневі події 2008

року на Кавказі є третім геноцидом Грузії проти осетин. В цьому переконаний і В. Дзідзоєв. Співіснування Росії та грузин у її складі. На відміну від осетин грузини увійшли у склад Російської імперії по частинах, не будучи у захваті від того, що це доводиться робити. Хоча Росія фактично зібрала Грузію як єдину країну, впевнений В. Дзідзоєв. Саме вона наполегливо радила Грузинському цареві Іраклію ІІ зберігати єдність грузин, уникати міжусобного розбрату, боротьби грузинських феодалів одного з одним. Вона фактично брала на себе відповідальність за відновлення давніх кордонів Грузії. Спочатку в Росію попросилося Картлі-Кахетинське царство – це частина нинішньої Грузії. У 1783 році був підписаний Георгіївський трактат «про режим протекторату, згідно з яким слабке та розрізнене грузинське царство, що знаходилося тривалий час у принизливій васальній залежності від Персії, увійшло до складу Російської імперії. Георгіївський трактат зіграв колосальну роль у спасінні грузинського народу, у захисті розрізнених грузинських земель від іноземних загарбників, в першу чергу від Персії та Туреччини. За умовами трактату, тобто міжнародної угоди, грузинським підданим надавалися однакові із росіянами права торгувати, пересуватися та оселятися на території Росії». [15] Росія також налагодила напружені стосунки між Картлі-Кахетією та Імеретинським царством. Тож у 1801 році Імеретинське царство увійшло до складу Російської імперії. Але цей крок обурив Персію та Туреччину, які поставилися до Росії як до загарбника. Адже вони претендували не лише на Грузію, але й на Кавказ в цілому. Спроби геноциду. У 1918 році меншовицька Грузія скористалася правом нації на самовизначення та вийшла зі складу Росії, так виникла незалежна грузинська держава, яка вчинила у 1920 році перший геноцид південних осетин. По це впевнено заявляє В. Дзідзоєв. Він запевняє, що точно було три таких випадки геноциду. «За останній роки незалежності грузинські «демократи» двічі вчинили геноцид південним осетинам – у 1991-1992 роках та

у серпні 2008 року, вдень початку літніх Олімпійських ігор. В результаті трьох геноциді, спланованих та організованих керівництвом Грузії, нечисленні південні осетини знищувалися десятками тисяч. Ще більше залишалося по тому поранених та скалічених. Тисячі південних осетин стали біженцями у Південну Осетію та в інші міста Російської Федерації». [15] Південні осетини зазнали перший геноцид влітку 1920 року за принципове небажання вийти разом із меншовицькою Грузією у 1917-1918 роках зі складу Росії, тому що осетини більше двох століть є підданими Росії та є вірними ідеалам та інтересам цієї країни. В той час меншовицьке керівництво Грузії здійснювало спроби утримати в «територіально цілісній Грузії» Південну Осетію та Абхазію, організувавши на осетинській землі масове кровопролиття. Тож влітку 1920 року уряд Грузії організував криваве бойовисько на території Південної Осетії, щоб фізично знищити південних осетин, які проголосили у себе радянську владу та офіційно заявили про те, що складу СРСР вони ніколи не виходили. Це стало однією із головних причин національно-визвольної боротьби південноосетинського та абхазького народів проти Грузії. [В. Дзідзоєв] М. Блієв у книзі «Южная Осетия в коллизиях российско-грузинских отношений» зазначає, що дії Грузії після виходу зі складу Росії були такими, ніби «грузинська влада дала волю глибоким соціальним та національним інстинктам, що притаманні політичній еліті Грузії. Те, що чинили офіційні особи Грузії, вийшовши з-під контролю ззовні, скоріше нагадувало політичне безумство». Оскільки грузини у 1920 році без жодного попередження відкривали вогонь по селищах, грабували вбивали та калічили осетинів. [6, С. 362] Тоді Росія не мала змогу надати допомогу Південній Осетії, бо намагалася припинити громадянську війну поблизу Москви та Петербургу. Грузинське

керівництво

скористалося

великими

проблемами

РСФРР,

правильно визначивши, що Москва у 1920 році не могла надати реальну

допомогу Південній Осетії. Тож Грузія, маючи величезну перевагу у воєнній силі, фактично знищила Південну Осетію. В. Дзідзоєв наводить дані, що у 1920 році грузинські військові в Південній Осетії спалили більше 130 осетинських селищ, знищили 4812 осетин. Більше 20 тисяч південних осетин стали біженцями, з них 13 тисяч померли від голоду та різних хвороб. [15] У лютому 1921 року меншовицький уряд Грузії був скинутий грузинськими більшовиками, які 20 квітня 1922 року надали автономію південним осетинам. Так з’явилася Південно-Осетинська автономна область з центром у місті Цхінвалі. Проте ті, хто повірив більшовицькому керівництву Грузії, скоро переконалися у легковажності цієї віри. «Протягом 70 років грузинські комуністи намагалися вирішити «осетинське питання» без особливого шуму, просто знищити основу автономії Південної Осетії. Осетини в середині 20-их років піднімали питання про об’єднання Північної та Південної Осетії в одну автономію. Керівництву радянської Грузії не без допомоги впливових керівників-грузинів СРСР (Сталін, Орджонікідзе та інші) вдалося відхилити план об’єднання Осетії. Були й інші «успіхи» у керівництва Грузії у прихованій анти осетинській боротьбі. Так, завдяки зусиллям комуністів Грузії у Осетії відібрали одвічно осетинські землі, які увійшли до складу Казбекського району Грузії». [15] Також Грузинська РСР усіляко намагалася асимілювати південних осетин та відділити їх від їх північних братів. Це робилося, наприклад, шляхом закриття осетинських шкіл, переведенням діловодства на грузинську мову. Представник Партії Справедливості Естонії Ю. Алєксєєв окреслює події 1991 року та пояснює наявність 70 тисяч російських громадян осетинської національності на території незалежної Грузії наступними історичними подіями. У 1991 році, коли Грузія вийшла із складу СРСР, тодішній грузинський президент Звіад Гамсахурдія скасував автономію Південної Осетії та проголосив гасло «Грузія – для грузин!». Після цього сталася невелика війна,

в результаті якої Південна Осетія стала вільною, але невизнаною республікою. [5] Аналітики ВВС додають кілька інших моментів до цього періоду. Саме коли популярність у Грузії почав здобувати Звіад Гамсахурдія, у Південній Осетії почали з’являтися сепаратистські настрої. Після сутичок між грузинами та осетинами у Цхінвалі наприкінці 1989 року в цей район ввели радянські війська. Безлади відновилися знову, коли у 1990 році адміністрація Південної Осетії заявила про намір вийти зі складу Грузії. [12] У 1989 році Південноосетинська автономна область проголосила себе автономною республікою, а через рік заявила про свій суверенітет. Верховна Рада Грузії 10 грудня 1990 року скасовує осетинську автономію взагалі у відповідь на самопроголошення Південної Осетії, а також приймається рішення розділити її територію по шістьох адміністративних районах Грузії. Так пояснювала на своїх шпальтах передісторію російсько-грузинського конфлікту російська газета «Комерсант». У книзі «Осетинская трагедия. Белая книга пре ступлений против Южной Осетии. Август 2008 года» зазначається, що у розв’язанні цього конфлікту активну участь брала Росія. Так, наприклад, 7 січня 1991 року президент СРСР М. Горбачов видав наказ «Про деякі законодавчі акти, прийняті у січні 1990 року Грузинською РСР». Це робилося із метою припинити конфлікт та зафіксувати радянський статус-кво республік. Проте цей документ ніхто серйозно не сприйняв. До того ж Грузія розглядала сам факт існування Південної Осетії як провокацію Радянського Союзу. [25] Після розпаду Радянського сутички між грузинськими та південноосетинськими силами тривали до 1992 року, коли була підписана угода про введення в регіон миротворчих сил у складі російського, грузинського та осетинського батальйонів. До цього моменту сотні людей загинули у збройних сутичках.

Далі настав період політичної невизначеності. Під час президентства Едуарда Шеварнадзе сепаратистські настрої та хаос у Південній Осетії почали йти на спад. Проте все це повернулося, коли президентом обрали Михайла Саакашвілі. Він, тільки-но прийшовши на цю посаду, заявив про свій намір підкорити бунтівливий регіон. М. Саакашвілі запропонував Південній Осетії переговори та автономію всередині єдиної держави, проте, це було зовсім не те, чого намагалися досягти сепаратисти. [12] Тоді конфлікт вдалося врегулювати за допомогою підписання 24 червня 1992 року Дагомиської угоди про принципи врегулювання конфлікту. Ця угода передбачала створення Змішаної контрольної комісії, до складу якої мали входити представники чотирьох сторін – Грузії, Росії, Південної Осетії та Абхазії. [25] У 2006 році відбувся референдум у Північній Осетії, де більшість жителів висловилися за відокремлення від Грузії. Результати голосування, що проводилося в той самий час серед грузин, виявилися прямо протилежними. У таких умовах дійти до згоди виявлялося просто неможливо. Протягом останніх років напруга у стосунках між Тбілісі та Цхінвалі не слабшала, а конфронтація час від часу загострювалася. На думку В. Дзідзоєва, Осетія ніколи не була частиною грузинської держави. Тому що вона проголосила себе у 1990 році республікою і з того моменту вже не була у складі Грузинської РСР. А це скасувало дію всіх законодавчих актів СРСР: південноосетинська автономна область входила до складу Грузинської РСР саме за законами СРСР, а «на момент самовизначення Грузії як незалежної держави у 1992 році в її складі не було ні юридично, ні фактично Південної Осетії. Тим не менше, цей очевидний факт вже 18 років активно фальсифікується захисниками «територіальної цілісності Грузії», створюючи величезні проблеми на Кавказі». [15] Наразі, у Південній Осетії

розміщені російські миротворчі сили, які

викликають незадоволення Грузії. Парламентарії країни активно закликали

раніше і протягом конфлікту 2008 року замінити російських миротворців на міжнародний контингент. Москва й Цхінвалі як завжди підтримують тісні контакти. «На превеликий жаль для Тбілісі, більшість жителів Південної Осетії отримали російські паспорти, а рубль активно використовується у внутрішній торгівлі». [12] Президентом Південної Осетії є Едуард Кокойти, громадянин Росії. Він очолив Південну Осетію за результатами виборів 2001 року та був переобраний у якості президента у 2006 році. Кокойти вважає Росію головним гарантом стабільності на Кавказі. Грузинську ж владу він дратував своїми прагненнями до возз’єднання Південної та Північної Осетії у складі Росії. Він застерігав М. Саакашвілі від агресивних дій грузинської сторони та наполягає на тому, що народ Південної Осетії не вважає себе частиною Грузії. Кокойти також підтримує міцні зв’язки із владою Абхазії, що має схожі прагнення. Історичні

передумови

грузино-абхазького

конфлікту.

Історія

стосунків Грузії та Абхазії налічує багато століть. Їм доводилося разом і воювати, наприклад, проти арабського війська, і вирішувати територіальні суперечки. До XVIII століття часто відбувалися пересування кордону між Абхазією та Мегрельським князівством. Перша спроба політичного зближення Абхазії та Росії вперше була здійснена Келеш Ахмед-беєм у 1806 році, після того, як глава сусіднього Мегрельського князівства присягнув бути підданим Росії. Але під час війни з Туреччиною Ахмед-бея вбив власний син, якого на це підмовили турки. Таким чином переважати в Абхазія стала турецька позиція. Пізніше виникла міжусобна війна між прихильниками Аслан-бея, сина Ахмед-бея, та його братом, що спирався на підтримку мегрельських кордонів. Цим скористалася Росія, виступивши на боці брата під приводом захисту мегрельських кордонів. У 1809 році були підписані «всеподданнейшие просительные пункты», я яких брат Аслан-бея віддава себе та «все, що є в Абхазії у спадкове підданство монарха всеросійського». Питання про володіння Абхазією остаточно

вирішилося під час Російсько-турецької війни 1828-1829 року, й Кримської війни 1853 – 1856 років, але лише із закінченням Кавказької війни Росія встановила цілковитий контроль над її територією. [31] Абсолютно нова фаза у стосунках Абхазії та Грузії склалася наприкінці ХІХ століття, саме там знаходиться коріння сучасних грузино-абхазьких війн. Тоді після закінчення у 1864 році Російсько-Кавказької війни та придушення кількох повстань абхазів мало місце кілька хвиль виселення абхазів у Туреччину, які зробили майже безлюдною центральну Абхазію. У 1886 році абхази становили 86 % населення Абхазії, грузини – 6%, а вже у 1897 році – відповідно 55% та 25%. Саме ці цифри тривалий час були приводом для Грузії пред’являти претензії на Абхазію. [34] Спочатку Абхазія стала частиною Горської республіки, об’єднавшись із народами Північного Кавказу, але у 1918 році на її територію під приводом боротьби із більшовиками увійшли війська Грузинської демократичної республіки та встановили окупаційний режим. Абхазький орган влади, Абхазьку народну раду, не раз розганяли, а його діячі заарештовувалися. Тоді абхази бойкотували вибори в Грузії. Дослідник Н. Воробйов говорить про те, що Грузія взагалі не може претендувати на Абхазію, тому що не те є купа причин – історичні, етнографічні, фізико-географічні особливості та інше. Він зазначає, що протягом вже багатьох десятиліть Грузія намагається довести, що має право на Абхазію, хоча насправді для цього у неї немає жодних підстав. [8] Після встановлення на Закавказзі радянської влади Абхазія у березні 1921 року була проголошена незалежною РСР, проте через деякий час під натиском Сталіна й Орджонікідзе вона розпочала переговори з Грузією. Чим міцніше ставала влада Сталіна, тим потужнішим був грузинський тиск на Абхазію. Дослідник В. Шарій зазначає: «1937-1953 роки стали для абхазів роками жорстоких репресій та насильної асиміляції. У 1937-1941 роках, знищивши абхазький уряд та інтелігенцію, Берія почав знищувати цей народ як

етнокультурну цілісність. У 1937-1938 роках абхазьку абетку переклали на грузинську графічну основу, а у 1945 році абхазькі школи – на грузинську мову навчання». [34] Також активно виселялися абхази у райони проживання виселених греків та турок, щоб цей народ асимілювався та врешті-решт зник взагалі. З 1940-х років словосполучення «абхазький народ» майже абсолютно зникло з ужитку. Абхазія фактично залишилася лише у вигляді географічного поняття. Часи «відлиги» стали для абхазів періодом відродження. Поступово почала збільшуватися частка їх населення. Керівниками теж ставали абхази, але мали цілком підкорюватися наказам Тбілісі. Через формальний характер автономії Абхазія не могла по-справжньому захищати свої національні та політичні інтереси. [34] В. Шарій пояснює прагнення Абхазії вийти з-під контролю Грузії наступним чином: «Все це, як колективна пам’ять народу про спроби його насильної асиміляції, змушувало більшість абхазів вбачати у входженні Абхазії до складу Грузинської РСР загрозу національному виживанню. Всі вимоги, що висувалися під час масових протестів абхазів, зводилися до виходу Абхазії зі складу Грузії». [34] Отже, історичні передумови серпневого конфлікту у Грузії 2008 року свідчать про те, що вже протягом багатьох століть точиться боротьба Росії та Грузії за території на Кавказі та боротьба Південної Осетії та Абхазії за незалежність, за право просто жити і не боятися, що та чи інша країна-«хазяїн» влаштує геноцид чи етнічні чистки. Південна Осетія, на думку істориків, тричі вже відчула на собі геноцид Грузії проти осетинського народу. Абхазія ж тривалий час потерпала від прагнення Грузії асимілювати її народ, змусити зникнути його з обличчя землі. Тож проглянувши основні моменти історії конфлікту

стає

самовизначитися.

зрозумілими

бажання

Південної

Осетії

та

Абхазії

1. 2. Висвітлення конфлікту на Кавказі у світових медіа Поняттям «інформаційної війни» вже увійшло в широкий вжиток. Це явище перетворилося в обов’язковий елемент реальності кожного суспільства. Під час російсько-грузинського конфлікту більшість поважних ЗМІ, які подавали інформацію про поточні події у Грузії, невід’ємно у кожному повідомленні повторювали фрази, що «інформація офіційно не підтверджена» або «інформація перевіряється». До того ж у перші дні війни в інформаційному просторі відбувалася така плутанина, що не можна було нічого зрозуміти: було неясно скільки тисяч або десятків мирних жителів невизнаних республік опинилися просто неба, які втрати були в обох сторін, до того ж атаки і захоплення територій взагалі стали об’єктами суперечок, бо суспільства намагалися для себе з’ясувати чи захоплювали росіяни грузинські міста, чи ні, чи зірвали грузини Рокську ущелину, чи ні, і такого було багато. І у зв’язку з тим, що не було достовірної єдиної версії перебігу подій, слухачі або читачі обирали будь-яку версію, в яку готові були повірити. Через кілька тижнів версій залишилося три: те, що говорила російська сторона, те, що говорила Грузія, та думка міжнародної спільноти. За останню і вели боротьбу після війни Грузія та Росія. Тож як не дивно, але у добу новітніх медіа та найдосконаліших технології, за наявності величезної кількості різних засобів масової інформації, світ не знав, що відбулося вночі 7-8 серпня. Та ще кілька днів світова громадськість мала змогу обирати версію подій на свій смак. Тобто ніхто тривалий час не знав, що після заяви про припинення вогню грузинські війська напали на Південну Осетію, за словами журналіста-аналітика С. Старцева, «стерли з обличчя землі місто Цхінвалі, використавши при цьому ракетні установки «Град», та вбивши при цьому близько двох тисяч мирних жителів». Населення Південної Осетії становило 90 тисяч осіб, тож таким чином було знищено 2% осетинів. Третина жителів мала тікати в Росію. [30]

Французький журналіст Жак Мерліно говорив: «З тих пір, як є військові конфлікти, є й інформаційні війни. Зазвичай кажуть, що перша жертва – це правда. Спочатку це були більш-менш ефективні маневри, але зараз з’являються спеціальні агентства, задача яких примусити людей бачити ситуацію лише з однієї сторони». [7] Аналізуючи літературу, що стосувалася висвітлення війни в Грузії, ми зіткнулися з проблемою, що більшість джерел становлять статті журналістів, які мали змогу або перебувати в епіцентрі подій, або ретельно відстежували їх, а також слідкували за повідомленнями вітчизняних та закордонних ЗМІ. Іншою проблемою було те, що ця тема ще зовсім не досліджена науковцями та аналітиками провідних інститутів, тож наукового погляду на аспекти висвітлення російсько-грузинської війни в інших джерелах представити у цій роботі виявилося неможливо. Щодо статей російських журналістів, то їх було доволі багато. І їх спільною рисою було те, що всі вони обурювалися через повідомлення в іноземних медіа, які подавали інформацію з точністю до навпаки. На їх думку всі світові медіа перевернули цю війну догори ногами, зробивши із Росії жорстоку країну, що намагається загарбати нові землі, яка агресивно поводиться щодо усієї світової спільноти. Натомість Грузія поставала жертвою, яка не може відбити напади агресора. Тож звичайним явищем були історії, подібні до тієї, що пов’язана із представництвом «РИА Новости», куди у Римі звернулися кілька громадян, що живуть в Італії та мають змогу дивитися і італійські, і російські телеканали по супутниковому телебаченню. Вони побачили на російському каналі репортаж із Цхінвалі, в якому літня жінка розповідала про загибель свого сина під час першої війни Грузії та Південної Осетії у 1991 році, а в цю війну вона втратила навіть його фотокартки. А потім цю саму жінку показали італійські телеканали, але у них вона була грузинкою, яка стала жертвою бомбардувань Росії. [30] Всією інформаційною війною, що вела Грузія керував бельгійський консультант Патрик Вормс прямо з готелю в Тбілісі. Журналісти називали його

генералом інформаційної війни, бо «він корегував недійний вогонь, коли грузинська артилерія обстрілювала сплячий Цхінвалі». Вормс є медіа-радником Саакашвілі і він говорив: «Першою війною в затоці керували за допомогою мобільних

телефонів.

Під

час

війни

Іраку

та

Афганістані

вже

використовували смартфони. А цією війною керують по Скайпу. В основному за допомогою чатів – це найкращі інструменти для спрямування інформаційних потоків». Це цитування наводить у своєму відео репортажі російський журналіст «Першого» телеканалу Кирило Брайнін. [7] Саме завдяки Вормсу західна преса була переповнена заголовками про вторгнення російських військ у Грузію. Наприклад, так американський CNN показав картинку зруйнованого Цхінвалі, та сказав, що то було грузинське місто Горі. Ще

на

самому

початку

конфлікту

деякі

російські

аналітики

занепокоїлися, що Росія програє інформаційну війну Грузії і у світі є лише те бачення подій, яке надає Грузія. Адже у світі всі канали транслювали лише Мхайла Саакашвілі, який розповідав свою версію серпневого конфлікту. Вже 8 серпня в ефірі CNN новина про події на Кавказі формулювалася, як «Росія вдерлася в Грузію». І таку новину подали провідні та найвпливовіші світові телеканали Fox News, BBC, Sky News. Тобто це озвучили домінуючи телеканали, які є для багатьох джерелом інформації, на які часто посилаються інші ЗМІ. [30] Але прогрузинський настрій західної преси змінився, не дивлячись на намагання бельгійських консультантів. Журналіст газети «Times» Тоні Халпін говорить, що історію пишуть переможці, тож після закінчення конфлікту Захід вже побачив інтерв’ю і з Мєдвєдєвим, і з Путіним. Тоді він отримав російську версію конфлікту. Дмитро Орлов, генеральний директор Агентства політичних та економічних комунікацій, говорить, що піарник може вважати свою роботу виконаною, якщо інформацію донесли вчасно та вона закріпилася в суспільні

думці. Тож цієї точки зору парники грузинської влади працювали неефективно. [7] Для досягнення своєї мети піарники на чолі з Вормсом, що працювали на грузинський уряд, використовували в інформаційній війні наступні прийоми. Вони відсилали повідомлення про грузинського змісту на мобільні телефони. Кореспондент «Times» у Грузії 13 серпня повідомляв, що на мобільни телефони іноземних журналістів у дні конфлікту приходили до двадцяти повідомлень на день від грузинської сторони. Повідомлення були різноманітні: так повідомили про загарбання російськими військами міста Горі та про жахливі та надзвичайно потужні бомбардування Тбілісі. Та найчастіше ці повідомлення виявлялися дифамацією. Проте деякі журналісти, як завжди, виходили в ефір зі словами «Щойно стало відомо…» Саме так починали розповсюджуватися різні версії перебігу подій, а ще гірше, що такі повідомлення підхоплювали газети. [30] Також парники розсилали закордонним журналістам у Тбілісі десятки електронних листів із останніми повідомленнями із зони конфлікту. Але повідомлялося наступне: розповідалося про «вторгнення» Росії в Грузію, «інтенсивні

бомбардування

Тбілісі»

та

«захоплення

Горі

російськими

військами». Хоча ці повідомлення були з часом спростовані і владою Росії, і закордонними журналістами з місця подій, та все ж таки вони допомогли сформувати на Заході образ Росії як агресора. До того ж «Times» назвав в результаті позицію російської влади щодо висвітлення південноосетинського конфлікту «захисною та незграбною». Також видання впевнено, що Москва намагалося отримати підтримку перш за все росіян, а не думала про те, що скаже міжнародна спільнота. До того ж російська армія жорстко обмежила доступ у зону конфлікту, тож робити репортажі звідти було складно. До того ж «Times» склав список переможців війни та переможених із своїми коментарями. До перших британці віднесли Росію, Путіна, Мєдвєдєва та Саркозі. До других – Саакашвілі («Запис того, як президент Грузії ховався від

російського вертольоту, сказала все»), грузинський народ («Тисячі заплатили життям та позбавлені даху через авантюру уряду») та глав західних країн. [14] Сучасна

теорія

керування

суспільною

думкою

оперує

поняттям

«порогова динаміка». Воно передбачає, що при фактично рівному праві на існування двох протилежних уявлень, можна здійснити лише один певний інформаційний крок, щоб пересунути інформацію у потрібному напрямку. У цьому випадку інформація долає перепону, поріг, та потрапляє до масового споживача, фактично не залишаючи шансу існувати в суспільстві іншій думці. Саме такий метод використав Саакашвілі та його піарники. Також С. Старцев зазначає, що інформаційна війна у Грузії не зводилася до лише такого прийому. Це була значно глибша робота та запекліша боротьба за інтерпретацію реальності. Так, наприклад, на думку аналітика, велике значення мають сформовані у суспільстві упередження та стереотипи, а також уявлення керівників ЗМІ про те, що є новиною, сенсацією, а що – ні. «У даному випадку війна між нікому невідомою на Заході Південною Осетією та Грузією новиною не була, а от війна між Грузією та Росією, а тим паче протистояння між Росією та США були справжньою сенсацією ( один італійський колега пояснив меню цю колізію у термінах «це sexy, а це – точно ні»)». Автор також наголошує, що Росія не програла в інформаційній війні Грузії, просто тому що вона її не вела. [30] На думку аналітика, Росія із радянських часів на вміє вести інформаційні війни, саме тому по суті їх ніколи не вигравала. Ми дозволимо собі не погодитися із цим твердженням, оскільки у радянському союзі існувала силасиленна методів ведення інформаційно-психологічної війни. І не просто ці методи існувала, а систематично та дуже грамотно застосовувалися. Застосовувався інформаційно-ідеологічний вплив на суспільство – це вплив словом та словесною інформацією; метою є формування певних ідеологічних або соціальних ідей, поглядів, уявлень та врешті-решт переконань. Саме тому настільки розповсюдженою та безперечною була комуністична ідеологія.

Також здійснювався психогенний вплив, наприклад, музикою та кольором. Адже кольори прапорів та піонерських краваток були червоними, а саме цей колір, за переконанням психологів, асоціюється в першу чергу із виглядом крові та пожежі – він викликає занепокоєння та активність. Можливо, це стало однією з причин того, що від самого початку радянська людина прагнула стати піонером, комсомольцем та далі вірно служити партії. Про інформаційноідеологічний та психогенний методи впливу на свідомість писав Г. Почепцов у своїй праці «Інформаційні війни». До того ж саме у СРСР у міністерстві оборони

була

розроблена

технологія

комплексного

психоаналізу

та

психокорекції. Але повернемося все ж таки до твердження С. Старцева та вибудованої на цьому твердженні ідеї. Росія, на його думку, почала вчитися методам ведення інформаційних війн лише після розпаду Радянського Союзу. Щодо війни у Грузії, те як Росія почала діяти в інформаційному полі одразу після початку конфлікту у Південній Осетії, однозначно демонструє, що агресором вона бути не могла, оскільки у сучасному світі під час підготовки війни не враховувати інформаційну складову просто неможливо. Тож

для Москви інформаційна

війна проти неї була несподіваною, саме тому було допущено стільки викривлений інформаційних приводів. [30] На думку директора російських та азійських програм Інституту світової безпеки у Вашингтоні М. Злобіна, на Заході вже давно існує негативний імідж Росії, що існує і в еліті, і в масовій свідомості. І цей негативний образ Росія може змінити, лише ставши невід’ємною частиною глобальної медіа-системи, а це, зазначає експерт, набагато складніше, ніж вступити в СОТ чи «велику вісімку». Але здійснити цей крок, за переконанням С. Старцева та М.Злобіна, Росія не зможе через те, що не готова зробити свою медіа систему відкритою, та через те, що доступ до глобально системи, де домінують Сполучені Штати Америки, для неї неможливий в принципі. [30]

Набагато менше закордонних джерел, присвячених особливостям висвітлення у ЗМІ конфлікту у Грузії, навіть серед звичайних журналістських матеріалів. Тож складалося враження, що Росія так активно говорила устами журналістів про ведення інформаційної війни проти неї грузинською стороною лише для до того, щоб спростувати попередні, неправильні на її думку версії перебігу подій, та надолужити достатнє представлення своєї позиції у світових засобах масової інформації. Одним із матеріалів про інформаційну війну проти Росії була невелика замітка «Info War around Georgia Conflict», створена сумісними зусиллями BBC та CNN, розміщена на сайті Free and Independent World press. BBC та CNN заявили у прямому ефірі, що Росія атакувала Грузію, але згодом вони з’ясували, що насправді це були спроби протистояти атакам грузинської армії, яка напала на Південну Осетію та російських миротворців. А попередня недостовірна інформація була розповсюджена піарниками Саакашвілі. ВВС також подало інформацію про те, що загинула тисяча грузин, проте жодного слова не було сказано про півтори тисячі загиблих жителів Південної Осетії, які загинули під час обстрілів грузинами осетинських міст. Подачу незбалансованої та недостовірної інформації телеканали пояснили тим, що доступ до основних російських новинних сайтів був закритий. [3] Єдиним матеріалом, що суперечив усім переліченим вище публікаціям, був аналіз В. Метьюса у журналі «Новини оборони». Автор зазначав, що вторгнення Росії у Грузію 8 серпня супроводжувалося кібератаками на грузинські сайти, це могло перерости у величезну кібервійну. Ці атаки являли собою зламування інтернет-ресурсів та зараження комп’ютерними вірусами. Тоді ж стало зрозуміло, що ці атаки мають під собою військовий підтекст. Про це говорять американські експерти з інтернет-безпеки та військові. Джеймс Міллер, директор Дослідницького центру новітньої американської безпеки, вважає, що подібні атаки у майбутньому супроводжуватимуть будь-який конфлікт. Для Грузії кібератаки означали злам новинних інтернет-сайтів, веб-

сторінки Грузинського Національного Банку, Міністерства закордонних справ, Міністерства безпеки та інших грузинських офіційних сайтів. Експерт індустрії інформаційних технологій Р. Колвен назвав ці атаки доволі складними та добре спланованими, а атакуючі усвідомлювали, які саме сайти потрібно вивести з ладу і як це зробити. Проте особливої шкоди ці атаки не завдали. За словами Дж. Льюіса, працівника

Центру

стратегічних

та

міжнародних

досліджень,

подібні

кібератаки, що виводять з ладу сайти та блокують доступ до них, прирівнюються до пропаганди та інформаційної війни. [4] Р. Колвен впевнений, що кібератаки на грузинські інтернет-ресурси не здатні завдати такої шкоди, яку б завдали американському суспільству, більш залежному від інтернет-технологій. Б. Грінбаум, голова Центру інтернет-безпеки фірми Symantec стверджує, що кібератаки були добре скоординовані з військовими діями. Але немає достатньо доказів для того, щоб звинуватити російських військових чи уряд у цих атаках. Із ним не погоджується Р. Колвен: «Все свідчить про те, що ці атаки були частиною військової стратегії Росії». [4] Саме ця публікація В. Метьюса ставить під сумнів твердження всіх інших авторів, які доводили неграмотність Росії у веденні інформаційних війн. Цей матеріал доводить, або принаймні примушує засумніватися у такій безпечності Росії, якою її змалювали російські автори. Проте не тільки хакери намагалися позбавити когось необхідної інформації. До 10 вересня на території Грузії не було доступу до сайтів доменної системи .ru. Обмеження інтернет-серфінгу встановили на початку серпня за наказом президента Грузії Михайла Саакашвілі про введення військового стану, яке дозволяє владі тимчасово регулювати отримання та розповсюдження

інформації.

За

даними

ВВС,

такий

захід

виявився

неефективним, оскільки грузинські користувачі продовжували відвідувати російські інтернет-сторінки через проксі-сервера. До того ж його не всі

сприйняли схвально у самій Грузії: наприклад, лідер опозиції Грузії Л. Бердзенішвілі назвав таке блокування доступу до російських інтернет-джерел порушенням громадянських прав. До того ж у вересні все ще залишалася заборона на ретрансляцію російських телеканалів новин (ОРТ, РТР, НТВ, російськомовного

«Євроньюз»)

грузинськими

кабельними

компаніями.

Можливість дивитися російські новини була лише у власників супутникових тарілок. [13] Але деякі британські друковані ЗМІ також підтримували точку зору про те, що Росія не вела інформаційної війни. Так британська газета «Times» писала, що «Грузія програла битву, але виграла піар-війну. Проте з точки зору військової сили Росія перемогла із рахунком 10:0». [24] Російська служба ВВС надрукувала 13 серпня 2008 року огляд британської преси, оцінки якої були досить різними та відповідали тим версіям, які були розповсюджені світовими медіа. Так Guardian писала, що «Менш ніж за тиждень Путін фактично перекроїв геополітичну карту регіону». [24] «The Independent» цікаво та образно змалювала своє бачення серпневих подій у Грузії: «За шість днів війни Росія, що піднімається з колін, розгромила непокірного сусіді, принизила США та Європу і ще раз довела, що її потрібно боятися… Москва не була настільки впливовим гравцем на політичній сцені з часів Радянського Союзу». З одного боку газета змалювала Росію як надзвичайно сильного гравця на міжнародній арені, суворого та дещо агресивного, а з іншого – у цих слова відчувалося відверте захоплення діями Росії. «The Times» чудово ілюструє результат спочатку «неведення» інформаційної війни Росією проти Грузії та відсутність представлення російської позиції у міжнародних медіа, а потім, після п’ятиденної війни, грамотне та чітке роз’яснення справжнього стану речей: «Вперше з часів розпаду Радянського Союзу Росія вдерлася на територію іншої держави та поставила під загрозу свій статус раціонального гравця на міжнародній арені. Але вчора вона цей статус врятувала. Повідомлення Росії для колишніх

радянських республік полягало в тому, що Москва і досі очікує від них підкореня. Ці слова були чітко почуті – від Риги до Ташкенту». [24] В.

Козловський,

аналітик

ВВС

Нью-Йорку,

своїй

статті

«Американская пресса о конфликте в Грузии» характеризує особливості висвітлення російсько-грузинської війни у США. Він зосередився лише на періоді 8-13 серпня 2008 року. Як зазначає аналітик, ряд американських газет, зокрема «New York Times», надрукували інформацію про те, що російські операції у Грузії спровокували необхідність переглянути всі стосунки між Росією та США та «поставили під питання переговори по всім питанням, від опанування іранських ядерних амбіцій та скорочення арсеналів до співпраці у сфері ПРО». [18] В. Козловський також говорить про те, що у більшості американських газет панує думка про, те що Путін робить ставку на те, що Захід має потребу в російській нафті та опануванні ядерних амбіцій Ірану. І ця потреба значна більша, ніж потреба Росії в Заході. Проте ЗМІ Сполучених Штатів говорять, що насправді це не так, бо Росії необхідний західний капітал та досвід у розробці нафтових та газових родовищ настільки, наскільки Заходу необхідні російські енергоносії. Отже, як бачимо, джерел, які б були присвячені висвітленню війни в Грузії, не так вже й багато. А ті, що є, - важко вважати науковими працями. Відсутність наукових публікацій на цю тему можна пояснити новизною. Ще й року не пройшло з моменту конфлікту. А ґрунтовна наукова праця вимагає багато часу, тож поки що доводиться спиратися лише на статті аналітиків та журналістів відомих (ВВС, «Times» та ін.) або вузькоспеціалізованих медіа (як то американський журнал «Новини оборони»). Майже всі джерела підтвердили, що Грузія активно проводила інформаційну війну проти Росії, доки та чомусь не поспішала задуматися про представлення власної позиції у світових медіа. Деякі ЗМІ визнали, що вони були неправі, користуючись інформацією, яку надає лише одна сторона конфлікту, та готуючи відповідно незбалансовані

матеріали. І деякі видання зазначили, що Росія повелася гідно, та розставила правильні акценти у поданні інформації про війну в Грузії, надавши світовим ЗМІ вивести «середнє арифметичне» та подавати об’єктивні повідомлення, представляючи усі сторони конфлікту.

РОЗДІЛ ІІ. ОСОБЛИВОСТІ ПОДАЧІ МАТЕРІАЛІВ ПРО РОСІЙСЬКОГРУЗИНСЬКИЙ КОНФЛІКТ У РОСІЙСЬКИХ ТА АМЕРИКАНСЬКИХ ДРУКОВАНИХ ВИДАННЯХ

2.1. Обґрунтування обраної методології Для дослідження особливостей висвітлення російсько-грузинського конфлікту 2008 року у російських та американських щоденних газетах ми обрали контент-аналіз. Цей метод дозволяє виявити, як саме видання відобразили війну у Грузії на шпальтах газет, які акценти вони розставили, як визначили події серпня 2008 року – як війну чи як конфлікт, кого зробили винним і чому. Контент-аналіз дозволяє дослідити текстову та графічну інформацію, визначити певні числові закономірності, отримати статистичні дані, а потім інтерпретувати їх. Цей метод також дозволяє розглянути зміст тексту як сукупність повідомлень, подій, оцінок, об’єднаних за допомогою дослідницького питання або завдання у певну єдність. Спочатку розглянемо, що таке контент-аналіз, як він використовується, основні моменти історії становлення цього методу. Поняття контент-аналізу. Історично контент-аналіз (від англ. content analysis; де content – зміст, analysis - аналіз) є першим методом вивчення текстів. Він являє собою систематичну числову обробку, оцінку та інтерпретацію форми і змісту інформаційного джерела. Часто контент-аналіз визначають як «формалізований метод вивчення текстової та графічної інформації, що полягає у перетворенні інформації, яка вивчається, у кількісні показники та її статистичній обробці. Сутність методу полягає у фіксації певних одиниць змісту, який вивчається, а також у підрахунку отриманих даних». [16] Г. Почепцов зазначає, що сутність даного методу полягає у

«перекладі вербальної інформації в більш об’єктивну невербальну форму». [27; С. 378] А взагалі-то, дослідник за допомогою контент-аналізу може не просто упорядкувати свої відчуття щодо досліджуваного тексту й зробити свої висновки більш обґрунтованими, але й може навіть дізнатися з тексту більше, ніж хотів сказати його автор. Якщо в тексті спостерігається наполегливе повторення якихось тем або вживання певних слів чи конструкцій, то за допомогою контент-аналізу це легко виявить дослідник. Хоча автор можливо так часто повторював певні речі підсвідомо. Саме тому соціолог А. Здравомислов

напівжартівливо

визначив

контент-аналіз,

як

«науково

обґрунтований метод читання поміж рядків». Використання цього методу є доцільним, якщо потрібен високий рівень точності та об’єктивності аналізу тексту. Майже всі визначення контент-аналізу підкреслюють його об’єктивний характер, тому що кожен крок дослідження за допомогою цього методу може бути здійснений лише на підставі чітко сформульованих правил та процедур. [27; С. 378] Ефективним є метод, коли якісні характеристики, які вивчає дослідник фігурують у досліджуваних документах із певною частотою. Також без нього не можна обійтися, досліджуючи мовні особливості джерел інформації. [10] Г. Почепцов зазначає, що за допомогою контент-аналізу у вербальному потоці можна визначити частоту, наявність чи відсутність певних тем, а також зв’язок між темами та розставлені наголоси. [27; С. 379] Коло дисциплін, де застосовують контент-аналіз, є доволі широким. Окрім соціології та політології цей метод почав застосовуватися в антропології, управлінні персоналом, психології, літературознавстві, історії, історії філософії. [23] Олє Хольсті наводить наступне розподілення досліджень у галузі контентаналізу по наукам: соціологія, антропологія – 27,7%, теорія комунікації – 25,9%, політичні вчення – 21,5%. [2] Об’єктами контент-аналізу можуть бути різноманітні документальні джерела, які містять текст: періодичні видання, промови, книги, урядові

постанови, програми, листи та інше. Дж. Майнгем додає до цього переліку іще фонограми, аудіо та відеозаписи, фотографії, протоколи зібрань чи засідань, внутрішньовідомчі циркуляри, фільми, дипломатичні комюніке та інструкції, політичні плакати, карикатури та лозунги, тексти промов і навіть щоденники. Він вважає, що контент-аналіз може бути використаний завжди, якщо є «якийсь матеріальний носій інформації, який так чи інакше має відношення до політичних суб’єктів, що нас цікавлять, та коли у дослідника є доступ до цього інформаційного джерела». [22; С. 270] С. Григор’єв називає ще кілька об’єктів, що можуть бути проаналізовані в такий спосіб: оголошення, етикетки, малюнки, а також витвори мистецтва. [11] На думку О. Манаєва, не всі документи можуть бути об’єктом контентаналізу:

необхідно,

щоб

зміст,

який

досліджується,

дозволив

задати

«однозначне правило для надійного фіксування потрібних характеристик (у цьому проявляється принцип формалізації), а також, щоб елементи змісту, які цікавлять

дослідника,

зустрічалися

із

достатньою

частотою

(принцип

статистичної значимості)». Основними напрямками застосування контентаналізу вчений вважає виявлення того, що існувало до тексту і що відобразилося в ньому («текст, як індикатор певних сторін об’єкта, що вивчається, - оточуючої дійсності, автора чи адресата»); визначення того, що існує лише в тексті як такому («різноманітні характеристики форми – мова, структура, жанр повідомлення, ритм, тон»); виявлення того, як сприйме цей текст адресат («оцінка різних ефектів впливу»). [21; 19] Історія методу. Контент-аналіз використовується соціологами вже кілька століть. За його допомогою вивчалася релігійна символіка та популярні пісні, встановлювалася

ефективність

політичних

лозунгів

передвиборчих

кампаніях, ефективність реклами та ворожої пропаганди, визначалися особливості суїцидальної поведінки, що з’являлися у передсмертних записках самогубців,

вивчалися

стереотипи

свідомості

різних

соціальних

груп,

виявлялася ідеологічна прихильність перших шпальт газет, відмінності у

трактуваннях одного і того самого явища у різних ЗМІ, досліджувалося багато інших тем. Останнім часом цей метод запозичили та активно використовують представники

різних

наук

(політологи,

юристи,

історики,

журналісти,

мовознавці, літературознавці, психологи, педагоги, соціальні працівники, культурологи, мистецтвознавці та інші). [11] Перші приклади використання контент-аналізу датовані ХVIII століттям, коли у Швеції частота появи в тексті книги певних тем була критерієм її єретичності. [16] Про це докладніше розповідає дослідник П. Паршин: тоді у Швеції був проведений контент-аналіз збірки із 90 церковних гімнів, що пройшли державну цензуру та здобули величезну популярність, але вони були звинувачені у невідповідності релігійним догматам. Наявність або відсутність такої відповідності й визначалися шляхом підрахунку в текстах цих гімнів релігійних символів і порівняння їх із іншими релігійними текстами, зокрема із забороненими церквою текстами «моравських братів». [26] Проте

серйозно

говорити

про

застосування

контент-аналізу

як

повноцінного методу можна лише починаючи з 30-х років ХХ століття, тоді його використовували в США, вивчаючи тексти масової інформації. В той час дослідники мали на меті продемонструвати «пожовтіння» тодішньої ньюйоркської преси. [16; 26] Термін «контент-аналіз» з’явився наприкінці ХІХ – початку ХХ століть. Цей термін почали застосовувати американські журналісти Б. Метью, А. Тенні, Д. Спіід, Д. Уіпкінс, а також французький журналіст Ж. Клейзер. Спочатку контент-аналіз застосовували здебільшого соціологи для вивчення рекламних та пропагандистських матеріалів, а також журналісти та літературознавці. [16] У 1930-1940-их роках були проведені дослідження, які зараз визнаються класикою контент-аналізу, перш за все це роботи Б. Берелсона та Г. Лассуелла, який займався аналізом пропагандистських матеріалів періоду Другої світової війни. Він модернізував контент-аналіз, ввів нові категорії та процедури, особливе значення надавав квантифікації, тобто підрахунку, даних. Під час

Другої світової війни контент-аналіз доволі часто застосовувався деякими державними установами Сполучених Штатів Америки та Англії для вивчення ефективності пропаганди в різних країнах, а також із метою розвідки. [Дмітрієв] Під час Другої світової війни трапився найвідоміший епізод в історії контент-аналізу: британські аналітики передбачили час початку використання Німеччиною крилатих ракет «Фау-1» та балістичних ракет «Фау-2» проти Великої Британії. Їм вдалося це зробити завдяки аналізу внутрішніх пропагандистських кампаній у Німеччині. [26] Починаючи з 1950-их років контент-аналіз, як дослідницький метод, активно використовується майже в усіх науках, які тим чи іншим чином практикують аналіз текстових джерел – в теорії масової комунікації, соціології, політології, історії, культурології, літературознавстві, прикладній лінгвістиці, психології та психіатрії. [26] У 1960-х роках стався так званий «методологічний вибух».

Дослідження

із

застосуванням

контент-аналізу

особливо

активізувалися. Це сприяло розвитку методу, урізноманітненню його варіантів. Саме в цей період починають активно використовувати у дослідженнях комп’ютерну техніку. [16] Серед цікавих проектів, виконаних у Росії, П. Паршин називає, дослідження образів та метафор, які використовувалися у 1996-1997 роках протягом розгорнутої тоді в російській пресі дискусії про національну ідею, а також виконаний в той самий період аналіз текстів лівонаціоналістичної опозиції. [26] Якісний та кількісний контент-аналіз. Перш за все, контент-аналізом називають метод збору кількісних даних про досліджуване явище чи процес, які містяться в текстах. І зазвичай контент-аналіз відносять до кількісних методів дослідження. Проте Дж. Мангейм та Р.Річ говорять про те, що існує два типи контент-аналізу – якісний і кількісний. Кількісний, або смисловий, контентаналіз базується на дослідженні слів, тем та повідомлень, зосереджуючи увагу дослідника на змісті повідомлення. В рамках кількісного контент-аналізу

дослідник створює певного роду словник, в якому кожне спостереження отримує пояснення та відноситься до певного класу. Основна складність цього методу полягає в тому, що дослідник постійно має пам’ятати та зважати на контекст, в якому певне слово чи речення вживається. Для цього необхідно розробити детальну систему правил оцінки кожного випадку вживання. Ця задача зазвичай вирішується за допомогою виявлення у невеликій вибірці повідомлень тих типів ключових згадувань, які з найбільшою імовірністю можуть зустрітися у подальшому, більш повному аналізі. [22] Якісний, або структурний контент-аналіз, передбачає, що дослідника більше цікавить не те, що говориться, як саме говориться. Дослідник акцентує увагу не на нюансах змісту, а на способі представлення

повідомлення.

Звертається увага на те, скільки часу або друкованого простору надано певному предмету в тому чи іншому джерелі, або ж скільки слів чи газетних шпальт присвячено кожному із кандидатів під час виборчої кампанії. Важливим у такому дослідженні є ретельне вивчення форми: який розмір заголовку даного газетного повідомлення, чи воно надруковане на першій шпальті, чи розміщене серед багатьох численних рекламних повідомлень або десь на передостанній сторінці, чи супроводжується конкретне газетне повідомлення фотографією або якою-небудь ілюстрацією. [22] Кандидат економічних наук Ю. Воронов зазначає, що під час контентаналізу можна використовувати навіть кольорове оформлення матеріалів, яке лише додасть до загального результату дослідження. Адже кольори здатні впливати на емоції читача, на сприйняття матеріалу, привертати увагу, чи навпаки. [9] Також для більш багатогранного, повного та цікавого дослідження слід звертати увагу на дрібниці. Найактивніший сучасний російський дослідник у сфері прикладного контент-аналізу В.І. Шалак займається переважно застосуванням цього метода в політичній сфері. Цікавим є його дослідження щодо частоти використання в текстах прийменників як «до» і «от». Ця робота є на межі контент-аналізу та нейролінгвістичного програмування. Висновки

дослідника зводяться до того, що якщо в текстах найчастіше зустрічається прийменник «до», то людина орієнтована на майбутнє, якщо ж «от» - її хвилює перш за все минуле. [32; С. 51] Тепер розглянемо основні етапи проведення контент-аналізу. Етапи проведення контент-аналізу. Перший етап являє собою визначення сукупності досліджуваних джерел чи повідомлень. Дослідник повинен

сформувати

набір

критеріїв,

яким

має

відповідати

кожне

повідомлення: 1) заданий тип джерела (преса, телебачення, радіо, рекламні чи пропагандистські матеріали), 2) один тип повідомлень (статті, замітки, плакати), 3) задані сторони, що беруть участь у процесі комунікації (відправник, отримувач або реципієнт), 4) розмір повідомлень (мінімальний об’єм чи довжина), 5) частота появи повідомлень, 6) спосіб розповсюдження повідомлень, 7) місце розповсюдження повідомлень, 8) час появи повідомлень. За необхідності можна використовувати і інші критерії, проте перелічені вище зустрічаються найчастіше. [20] У нашому дослідженні, яке стосується особливостей висвітлення російсько-грузинського конфлікту 2008 року, ми визначаємо, що 1) тип джерела – щоденні газети, приблизно однакові за впливом на аудиторію країни, де вони виходять (у даному випадку ми досліджуватимемо російську газету «Неависимая газета» та американську – «New York Times»); 2) тип повідомлень – всі повідомлення, які стосуються теми, що нас цікавить (стаття, замітки, короткі інформаційні повідомлення, думки експертів та інші); 3) розмір повідомлень – будь-який; 4) частота появи повідомлень – щодня; 5) час появи повідомлень – період від 1 липня до 31 жовтня 2008 року; 6) місце розповсюдження – для «Независимой газеты» - Росія, для «New York Times» США. На другому етапі визначається вибірка повідомлень, які будуть аналізуватися.

У нашому дослідженні ми вивчаємо публікації, які з’явилися у щоденних газетах Росії та Сполучених Штатів Америки (обидві є доволі об’єктивними виданнями, якісними та впливовими) за період від липня до жовтня 2008 року, присвячені російсько-грузинському конфлікту. Третій етап передбачає виокремлення одиниць аналізу, або смислових одиниць. Ними можуть бути слова чи теми. Найпростішим елементом повідомлення є слово. Тема – це інша одиниця, що являє собою окреме висловлювання про певний предмет. Існують доволі чіткі вимоги до вибору можливої одиниці аналізу: 1) вона має бути достатньо великою, щоб виражати значення; 2) вона має бути достатньо малою, щоб не виражати багато значень, 3) вона повинна легко ідентифікуватися, 4) кількість одиниці має бути настільки великою, щоб із них можна було робити вибірку. [27] І.Дмітрієв визначає наступні одиниці аналізу: а) поняття, виражені в окремих термінах; б) теми, виражені у цілих змістових абзацах, частинах текстів, статтях, радіопередачах та ін.; в) імена та прізвища людей; г) події, факти та ін.; ґ) зміст апеляцій до потенційного адресата. [16] Одиниці контент-аналізу виділяються в залежності від змісту, цілей, задач та гіпотез конкретного дослідника. Якщо в якості одиниці обирається тема, то вона також виділяється у відповідності із деякими правилами: 1) тема не може виходити за межі абзацу, 2) нова тема виникає, якщо відбувається зміна реципієнта, дійової особи, мети, категорії. [20] Дж. Мангейм та Р. Річ пояснюють цей етап аналізу наступним чином. Вчені радять на початку проведення дослідження скласти певного роду словник ключових слів. «Метод полягає в тому, що встановлюються певні ключові слова та підраховується частота їх вживання у повідомленнях. Для того, щоб можна було правильно розтлумачити підрахунки слід звертати увагу на кількість одиниць аналізу на тисячу слів та на контекст». [22; С. 273] У практиці російського контент-аналізу склалася доволі стійка система категорій –знак, цілі, цінності, тема, герой, автор, жанр та інше. [21]

У нашому дослідженні одиницею аналізу є слово і словосполучення. Такими ключовими словами у нас будуть: 1) «Грузія», «Росія», «Північна Осетія», «Абхазія», «США» - щоб визначити, які країни називалися воюючими сторонами у даному виданні та позиція якої країни була представлена найбільше; 2) «війна» та «конфлікт» - щоб з’ясувати, як видання визначало події, що відбувалися у серпні 2008 року на Кавказі; 3) «грузино-абхазький», «грузино-осетинський», «російсько-грузинський» - щоб виявити, як називали видання цей конфлікт або війну (лише для російськомовної газети); 4) «геноцид», «агресія», «етнічні чистки», «терористична діяльність» - щоб побачити, у чому саме звинувачували одна одну сторони конфлікту; 5) «миротворча діяльність», «переговорні процеси», «заяви політиків та військових», «встановлення миру», «загиблі» - щоб з’ясувати, яким темам видання приділяло найбільше уваги. Також під час дослідження планується визначити основних осіб, які найбільше цитувалися у виданнях, кількість збалансованих та незбалансованих матеріалів, розташування матеріалів на цю тему в газеті (на якій шпальті їх здебільшого друкували), кількість матеріалів за визначений період та як ця кількість змінювалася щомісяця та інше. Четвертий етап – це виділення одиниць рахування, які можуть співпадати із змістовими одиницями або носити специфічний характер. У першому випадку процедура аналізу зводиться до підрахунку частоти згадування виділеної змістової одиниці, а у другому – дослідник на основі матеріалу, що досліджується сам висуває одиниці рахування, якими можуть бути: фізична тривалість текстів, площа текстів, заповнена змістовими одиницями, число рядків (абзаців, знаків, колонок тексту), тривалість трансляції по радіо чи телебаченню, метраж плівки при аудіо- та відеозаписах, кількість малюнків із певним змістом, сюжетом та інше. [16] У нашому дослідженні одиницями рахування буде поява ключових слів в кожному окремому повідомленні та їх частота (інтенсивність).

П’ятий етап – безпосередньо процедура підрахунку. Вона у загальному вигляді подібна до стандартних прийомів класифікації за виділеними групами. Зазвичай на цьому етапі застосовується створення спеціальних таблиць, використання комп’ютерних програм, спеціальних формул, статистичних розрахунків. [20] Під час нашого дослідження будуть заповнені дві таблиці: перша – із ключовими словами, тобто одиницями аналізу, друга – із основними відомостями про публікації (дата виходу, назва, автор, об’єм, наявність фото, особи, яких цитують у матеріалі, особи, які згадуються в матеріалі, позиція матеріалу (чи збалансований він, якщо ні – то яка сторона представлена краще) та короткий зміст повідомлення. Потім дані заповнених таблиць будуть підраховані та інтерпретовані. Шостий етап – інтерпретація отриманих результатів відповідно до цілей та задач конкретного дослідження. Зазвичай на цьому етапі виявляються та оцінюються такі характеристики текстового матеріалу, які дозволяють робити висновки про те, що хотів підкреслити або приховати автор. [20] На цьому етапі буде зроблений аналіз отриманих даних, який дасть можливість відповісти на поставлені дослідницькі запитання. Тобто ми зможемо виявити основні сторони серпневого конфлікту на Кавказі, побачити чи був то конфлікт або війна, отримати уявлення про те, хто ж розв’язав війну, і кого підтримувала кожна з газет, або ж, можливо, видання було об’єктивним та збалансовано подавало інформацію, побачити які особи найчастіше фігурували під час конфлікту та інше. Складністю цього методу можна вважати необхідність постійно звертати увагу на контекст вживання кожного ключового слова, яке зустрічаємо у тексті, що досліджуємо. Вадою є суб’єктивний підхід дослідника під час визначення ключових слів та основних категорій. Також інтерпретації отриманих результатів може виявитися суб’єктивною. Проте не дивлячись на цей недолік,

метод все ж таки є одним із найбільш об’єктивних та строгих,що дозволяє отримати точний результат. Опис нашого дослідження. Для дослідження особливостей висвітлення російсько-грузинського конфлікту, який мав місце на території Грузії у серпні 2008 року, російською та американською пресою ми обрали два видання. Ми дослідили публікації американської щоденної газети «New York Times» та російської щоденної газети «Независимая газета». Для дослідження були обрані саме ці два видання, тому що «New York Times» є однією із найдавніших газет світу, яка асоціюється із якісною та об’єктивною подачею матеріалу. Серед російських газет була обрана «Независимая газета» через те, що це єдине видання в Росії, яке не знаходиться під впливом Кремля, тож подає інформацію найбільш збалансовано та об’єктивно. Робилося дослідження матеріалів за період від 1 липня до 31 жовтня 2008 року включно. Такий період був обраний для того, щоб побачити три умовні етапи конфлікту: передумови конфлікту (весь липень та перші числа серпня 2008 року), пік або загострення конфлікту, п’ятиденна війна (8-15 серпня 2008 року), розв’язання конфлікту та післявоєнний період (решта серпня, а також вересень та жовтень 2008 року). Також малося на меті подивитися еволюцію конфлікту на сторінках газет, відстежити нові фази конфлікту щомісяця. Дослідження робилося за допомогою контент-аналізу, який дав змогу дійти до доволі чітких висновків, інколи – зовсім непередбачуваних, а також допоміг відповісти на дослідницькі питання. Починаючи дослідження, ми намагалися знайти відповіді на ряд запитань. Як у публікаціях зображувалася війна? Як говорили, про серпневі події на Кавказі 2008 року – як про конфлікт, чи як про війну? Які сторони конфлікту визначало кожне з видань (які країни)? Хто розпочав війну? Які політики чи військові цитувалися і згадувалися найчастіше? Чи була позиція видання у висвітлені цього військового конфлікту неупередженою? Чи,

можливо, видання виправдовувало якусь зі сторін конфлікту? Яким подіям та аспектам приділялося найбільше уваги на шпальтах газет? Для проведення контент-аналізу було розроблено дві таблиці. Перша таблиця – це своєрідний словник, складений для здійснення дослідження. Ця таблиця із ключовими словами, які необхідні для з’ясування наступних нюансів: 1) «Грузія», «Росія», «Північна Осетія», «Абхазія», «США» - щоб визначити, які країни називалися воюючими сторонами у даному виданні та позиція якої країни була представлена найбільше; 2) «війна» та «конфлікт» щоб з’ясувати, як видання визначало події, що відбувалися у серпні 2008 року на Кавказі; 3) «грузино-абхазький», «грузино-осетинський», «російськогрузинський» - щоб виявити, як називали видання цей конфлікт або війну; 4) «геноцид», «агресія», «етнічні чистки», «терористична діяльність» - щоб побачити, у чому саме звинувачували одна одну сторони конфлікту; 5) «миротворча

діяльність»,

«переговорні

процеси»,

«заяви

політиків

та

військових», «встановлення миру», «загиблі» - щоб з’ясувати, яким темам видання приділяло найбільше уваги. Також під час дослідження планується визначити основних осіб, які найбільше цитувалися у виданнях (М. Саакашвілі, С. Багапш, Е. Кокойти, Д. Мєдвєдєв), країни, які найактивніше включилися у процес розв’язання конфлікту та найчастіше згадувалися у контексті подій на Кавказі, які міста або географічні об’єкти, що знаходяться в зоні конфлікту, більш за все фігурували у публікаціях кожної з газет. У процесі опрацювання публікацій заносилися цифри, які відображали скільки разів вживалося кожне конкретне слово у певній статті. Потім ці цифри зводилися у загальну суму, тобто наочно можна було побачити, наскільки інтенсивно вживалося слово протягом кожного місяця окремо та протягом чотирьох місяців, обраних для дослідження. А вже потім суми ключових слів однієї категорії порівнювалися між собою та визначався певного роду рейтинг – ставало зрозуміло, яка країна фігурувала в матеріалах найчастіше, або який політик, або яка тема. А вже після завершення всіх необхідних підрахунків

інтерпретувалися отримані результати, поступово формуючи відповіді на дослідницькі запитання. Друга таблиця міститиме основні відомості про публікації (номер за порядком, дата виходу, назва матеріалу, автор, об’єм, наявність фото чи відсутність фото, особи, яких цитують у матеріалі, особи, які лише згадуються в матеріалі, позиція матеріалу (чи збалансований він, якщо ні – то яка сторона представлена краще), короткий зміст повідомлення, розташування матеріалів на в газеті (на якій шпальті їх здебільшого друкували). Далі, подібно до тих підрахунків, які проводилися на основі даних першої таблиці, ми підраховуємо значення по кожній із перелічених категорій, але вже другої таблиці. І далі – тлумачимо отримані результати. Отже, метод-контент аналізу допоможе нам, розібравши на «цеглинки» текст матеріалів, відповісти на дослідницькі питання нашої роботи, виявити особливості того, як подавали обрані газети інформацію про події у Грузії, з’ясувати можливі приховані смисли у публікаціях. Проте слід пам’ятати, що аналізуються матеріали лише двох газет, і результати дослідження не можна буде проектувати на всі видання Росії чи США. Для більш точної картини та повнішого розуміння позиції газет певної країни необхідно проаналізувати значно більшу кількість видань.

2.2. Результати дослідження публікацій в російській «Независимой газете» «Независимая газета» - це чи не єдина газета в Російській Федерації, на редакційну політику якої не впливає Кремль, і яка подає матеріали більш-менш об’єктивно. Виходить газета щодня, крім суботи та неділі. Кількість публікацій. За період від 1 липня до 31 жовтня 2008 року публікацій на тему російсько-грузинського конфлікту не було у шістнадцятьох

номерах. А в інші дні друкувався хоча б один матеріал на цю тему. В липні зазвичай друкувалася одна стаття в номері, у серпні було, як правило, три-п’ять великих публікацій (не менше трьох тисяч знаків з пробілами) та два-три, а інколи

більше,

коротких

інформаційних

повідомлення.

вересні

продовжувалася тенденція активного висвітлення подій в Грузії, тож публікували часто два і більше великих матеріали. У жовтні ж почалося поступове зменшення кількості матеріалів на цю тему: у дев’ятьох із двадцяти трьох номерів не було жодного матеріалу на тему російсько-грузинського конфлікту. Слід також зазначити, що в серпні під час п’ятиденної війни вийшли додаткові номери в суботу та неділю – 9 та 10 серпня. Ці випуски містили інформацію лише про війну. Всього за чотири місяці на шпальтах «Независимой газеты» з’явилося 185 матеріалів про події в Грузії. Всі ці 185 і були досліджені і опрацьовані за допомогою контент-аналізу. Типи повідомлень про російсько-грузинську війну у російській "Независимой газете". Щодо типів повідомлень, які були присвячені російсько-грузинському конфлікту, то вони були доволі різноманітними: найбільше було статей (матеріалів більше трьох тисяч знаків з пробілами) – 131, коротких інформаційних повідомлень (менше тисячі знаків) – 26, та думок експертів (матеріал, який повністю був написаний якимось експертом, науковцем чи дослідником; зазвичай це була суб’єктивна думка, погляд на певну подію чи заяву політиків). Також були замітки (6), переліки подій (хронологія подій, 3), репортажі (2), інтерв’ю (2) та цитати політиків (1). Розташування матеріалів. Більшість матеріалів, присвячених війні в Грузії, друкувалися на першій шпальті (64 з 185 публікацій), тобто цю тему вважали найголовнішою протягом всього досліджуваного періоду. Також слід підкреслити, що 58 публікацій з тих, що друкувалися на першій шпальті, є анонсом або початком матеріалів, основна частина яких розміщена далі, всередині газети. Багато матеріалів друкувалися на шостій шпальті (38), де знаходиться постійна рубрика «У світі», а також на третій і другій шпальтах, де

зазвичай друкуються найважливіші події за день; далі – на п’ятій і сьомій шпальтах, де розміщується рубрика «В СНД». Тож побачивши тенденції розташування матеріалів про війну в Грузії можна зрозуміти, що цій темі приділялося достатньо уваги, а редакція розуміла вагомість подій та не приховувала і не применшувала її. До речі, у липні матеріали на тему, що нас цікавить, друкувалися здебільшого у непомітних місцях – або у «підвалі» (у самому низу сторінки), або серед інших великих статей, поміж яких матеріал про Грузію просто губився, або ж вони друкувалися просто із непримітним і невиразним заголовком, який зовсім не привертав увагу. Але вже з перших днів серпня матеріали про Грузію почали оформлюватися інакше: вони стали яскравішими, виразнішими, у більшості випадків супроводжувалися фотографією. Фотографії, що супроводжували матеріали. Кількість фотографій, що супроводжують матеріали про війну в Грузії, була зовсім різною щомісяця. Так, у липні було всього 8 матеріалів із фотографіями, у жовтні ще менше – шість. Найбільше фотографій містилися у серпневих публікаціях (44), у вересні їх кількість пішла на спад і становила 24. Всі фото подавалися із підписом, дуже рідко коли фото були яскраві, а коментар до них – цікавим. Зазвичай зображали політиків: просто політиків, що сидять десь в кабінеті чи на прес-конференції. Такі фото, як правило, не несли ніякого інформаційного навантаження та виглядали трохи нуднувато. Запам’яталися лише кілька фотографій. По-перше, фото у номері за 21 серпня до матеріалу «Точка невозврата» було фото із підписом "В Цхинвали уверены, что российский флаг здесь закрепится навсегда". На фото зображені військові біля будівлі, на яку вони вішають російський прапор; на їх фоні танк та облуплені стіні будівлі. А також цікавою була фотографія, що супроводжувала матеріал від 29 вересня «К Медведеву после войны». На фото Меркель та Мєдвєдєв, які показують рукою в одному напрямку. "Ангела Меркель и Дмитрий Медведев готовы идти в одном направлении, хотя их взгляды не всегда совпадают."

Конфлікт чи війна. Щодо питання про конфлікт та війну – що ж це було. Дослідивши публікації за чотири місяці, ми побачили, що в «Независимой газете» стосовно подій в Грузії слово «конфлікт» вживалося 293 рази, а слово «війна» - 230. Звідси очевидно, що це видання ідентифікувало серпневі події більше як конфлікт. Але є одна річ, на яку особливо треба звернути увагу. 8 серпня 2008 року з’явився матеріал, який називався «Это – не конфликт, это война». Матеріал подавався як топ-новина: він був на першій шпальті із великою фотографією на другій шпальті (хоча слід зазначити, що як для такої серйозної та категоричної заяви фото було доволі мляве і не дуже яскраве, тобто воно було не в змозі викликати такі самі емоції, як слова). Після цього події в Грузії почали набагато частіше називати війною. Хоча вперше ми зустріли слово «війна» щодо кавказьких подій ще 2 липня. До загострення конфлікту, до п’ятиденної війни, це слово вживалося дуже обережно і ненав’язливо, - перевага надавалася слову «конфлікт», яке у липні могло вживатися по 6 разів в одній статті. Тому, напевно, цей незначний розрив між кількістю вживань цих двох слів зумовлений саме тим, що конфліктом події у Грузії були з липня по жовтень, а війною справедливо могли називатися з серпня по жовтень. Тож, робимо висновок, що позиція «Независимой газеты» щодо визначення серпневих подій як війни чи як конфлікту була невизначена. Більшість журналістів вживали слово війна, але дуже обережно. Якщо брати до уваги контекст, то журналісти, особливо на початку, так «делікатно» поводилися із цим словом через те, що боялися спричинити паніку в суспільстві, або просто боялися повірити у розпалення чергової війни. Проте якщо вірити цифрам, то це був, за визначенням журналістів «Независимой газеты», конфлікт. Якщо ж це був конфлікт, то який? Разом із цими словами «конфлікт» та «війна» вживалися три різні визначення – «російсько-грузинський», «грузиноабхазький»

та

«грузино-осетинський».

виявилося,

що

журналісти

«Независимой газеты» вважають, що це був грузино-абхазький конфлікт (38), у 35 випадках він був названий грузино-осетинським, у 17 - російськогрузинський. Щодо цифри 17 поряд із визначенням конфлікту, як російськогрузинського, слід зробити невелику ремарку: протягом всього серпня позиція Росії на Кавказі, її відношення до тих подій здавалося дещо відстороненим. Росія виступала просто як сторонній спостерігач, який пильнував за двома невеличкими невизнаними республіками, які боролися з «агресором»-Грузією. Саме таку позицію здебільшого представляли липневі публікації. Але досліджуючи це питання про те, як називали війну, ми отримали ще один неочікуваний результат. Але всі рази, коли у тексті публікацій вживалося слово "Захід", йшлося про протистояння Росії і Заходу, про конфлікт між Росією та Заходом, тобто США, які діяли через інші країни: Росія – через Південну Осетію та Абхазію, Сполучені Штати Америки – через Грузію. Якщо взяти до уваги цей момент, то результати будуть зовсім інакшими. Вийшло, що момент протистояння, конфлікт між Росією та Заходом, з’являвся 183 рази. Як бачимо, це суттєва різниця між попередніми результатами. Тож матеріали «Независимой газеты» хоча і не говорили прямо, що це був більше російськоамериканський конфлікт, проте дали чітко зрозуміти, шляхом непрямих наводок та вказівок на це, що у війні в Грузії відстоювали свої інтереси Росія і Грузія спільно із США. Сторони конфлікту. Інший момент дослідження, що стосувався визначення основних сторін конфлікту, показав, що стовідсотково сторонами конфлікту були Росія (1198 згадувань за чотири місяці) та Грузія (1016 згадувані за такий самий період часу). Південна Осетія згадувалася 847 разів, Абхазія – 583, а США – найменше – 239. На нашу думку, щоб отримані більш точні уявлення та визначити сторони конфлікту в Грузії, слід брати до уваги і визначення країн учасниць (яке показало, що такими є Росія й Грузія), і характеристику конфлікту (яка виявила, що це був грузино-абхазький конфлікт та конфлікт між Росією та США). Саме

склавши таку картину стане зрозуміло, що насправді воювали Росія і Грузія, до того ж локально всі дії розгорталися на території Грузії, але США надзвичайно активно підтримували Грузію, найчастіше за інші країни коментували події не на користь Росії, відстоювали і свої політичні інтереси США. Тож можна зробити той самий висновок, що у серпневій війні зіштовхнулися інтереси Росії та Грузії разом із США. Взаємні звинувачення сторін конфлікту. Тепер перейдемо до взаємних звинувачень Росії та Грузії. З’ясувалося, що на шпальтах «Независимой газеты» майже не лунало чітких звинувачень на адресу Росії, проте були різноманітні звинувачення на адресу Грузії. Найчастіше зустрічалося взаємне звинувачення сторін конфлікту в агресії (109 разів за чотири місяці), причому більшість із них лунали з боку Росії на адресу Грузії. Якщо ж відбувалося навпаки, то Росію в цьому звинувачувала Грузія, Сполучені Штати Америки та більшість міжнародної спільноти. Також Росія закидала Грузії, що вона веде терористичну діяльність (30), влаштувала геноцид осетинського народу (21) та проводить етнічні чистки (8). Тож видається трохи дивним те, що країна, проти якої була налаштована вся міжнародна спільнота отримала лише кілька звинувачень в агресії, напевно, що на шпальтах газет просто опускалися такі речі, але висувалася купа звинувачень країні-противнику. Навіть якщо спочатку лунало звинувачення Грузії у геноциді, і міжнародна спільнота починала намагатися з’ясувати чи насправді це так, на шпальтах «Независимой газеты» довго «смакували» ці звинувачення. Проте якщо потім провівши розслідування, міжнародна спільнота доводила, що геноциду не було, «Независимая газета» досить скупо друкувала інформацію про те, що всі звинувачення зняли, - цьому присвячували не більше однієї публікації. Тематичне наповнення. Розглянемо основні речі, про які писали на шпальтах «Независимой газеты» у липні-жовтні 2008 року. Найбільше друкувалися в статтях заяви політиків, військових (382). Дуже багато було

епізодів, присвячених діяльності російських миротворців (256). Наступна за частотою згадування тема – це мир, спроби мирного залагодження конфлікту (193). Часто висвітлювалася діяльність військ (189), їх пересування (введення їх на територію Південної Осетії, або відкликання), склад (виявилося, що в російській армії, у складі російських військ, що воювали в Південній Осетії були солдати термінової служби, яких за законами Російської Федерації не можна відправляти у гарячі точки; до того ж кілька таких солдатів загинули у Цхінвалі). Доволі часто публікувалися рішення політиків, міжнародної спільноти, міжнародних організацій (134), не рідко журналісти торкалися питання незалежності республік – Південної Осетії та Абхазії (133), а також проблеми кордонів (126). Так, наприклад, коли Росія визнала незалежність республік,

Грузія

доволі

часто

звинувачувала

Росію

самовільному

перенесенні кордонів, а також у незаконному перетинанні кордонів із Грузією російськими військами. Неодноразово говорилося про безпеку країн, мирного населення (104) та про ведення переговорних процесів (94) між сторонами конфлікту, між президентом Російської Федерації Дмітрієм Мєдвєдєвим та президентом Франції Ніколя Саркозі, між Росією та іншими країнами. Не дуже багато уваги приділялося тому, що в цій війні гинули люди, часто – мирне населення (48), що багато з тих, хто жив у зоні російсько-грузинського конфлікту ставали біженцями (43). Говорячи про біженців слід відзначити репортаж Марини Перевозкіної «"Мы так надеялись на русских!" Ужасная правда Цхинвали» від 12 серпня 2008 року, у якому коротко змальовані історії простих людей, біженців, які постраждали від того, що великі і сталі держави не змогли мирно врегулювати проблему, домовитися. Ці біженці, їх було більше 500 осіб, неподалік від Владикавказу розбили наметове містечко. Всього ж біженців із Південної Осетії та Абхазії, на той час налічувалося більше 30 тисяч. Мешканка Цхінвалі говорила, що їх місто зовсім зруйноване, коли вони вийшли з підвалу, до переховувалися, побачили, що їх будинку немає. Жінка, що була з ними, побачила труп свого сина. Діти вибігли на вулицю і побачили

танк, думали, що то російський, але виявилося, що то грузини. І танк проїхав по дітях. Ці люди сподівалися, що російські війська прийдуть і допоможуть їм, проте вони запізнилися. Тобто не дивлячись на те, що матеріалів присвячених проблемі біженців було не так вже й багато (у більшості випадків ця проблема піднімалася в контексті інших подій кількома реченнями), проте всі ці публікації були надзвичайно емоційними, часто – шокуючими, як цей наведений у приклад матеріал. Отже, як бачимо, тематика , що розкривалася на шпальтах «Независимой газеты» є доволі різноманітною. Проте переважала інформація, надана чиновниками,

політиками,

військовими,

це,

як

правило,

були

заяви,

повідомлення, рішення цих осіб. Багато уваги приділялося спробам встановити мир та залагодити конфлікт за допомогою переговорів глав держав. І лише незначну долю від усіх публікацій становили розповіді про життя звичайних людей, які тим чи іншим чином постраждали від цього конфлікту. Країни, що згадувалися найчастіше в "Независимой газете" у зв'язку з російсько-грузинською війною 2008 року. Далі ми з’ясували частини світу, країни та міста (поза зоною конфлікту), які згадувалися найбільше у зв’язку з війною в Грузії. Ними є Захід (під чим в першу чергу маються на увазі США) (183 згадування за чотири місяці), Європа (106), Україна (99), Франція (46), СНД (43), Косово (32), Білорусія (30), Вірменія (26) та Азербайджан (23). Щодо Заходу, то, як і говорилося вище, він згадувався лише у контексті протистояння, тобто говорилося, що протистояння (або конфлікт) між Росією та Заходом з такою силою відновилося вперше після часів холодної війни. Європа в даному випадку виступала, як сторона, що намагалася усіма зусиллями залагодити російсько-грузинський конфлікт, знайти порушника та покарати його певними санкціями. У жовтні 2008 року винною у розв’язанні війни міжнародна спільнота вважала Росію. Проте Європа не поспішала її карати. Проте США були в числі перших, хто впевнено заговорив про агресію та вину Росії. Як бачимо, у серпневому конфлікті дуже часто фігурувала Україна. Всі матеріали,

присвячені їй, визначалися агресивністю та інколи звинувачувальним тоном. Із матеріалів «Независимой газеты» образ України складається не дуже привабливий: вона зображалася як союзниця Грузії, яка постачає зброю країні, дії якої є геноцидом проти осетинського народу. Франція постала як благородний учасник, в історії російсько-грузинського конфлікту, який робив все можливе, щоб припинити кровопролиття, припинити війну та хоч трохи примирити Росію і Грузію. При цьому Франція зберігала нейтральну позицію щодо усіх сторін конфлікту. Також в контексті війни Грузії дуже часто, як паралель чи приклад наводилися нещодавні події у Косово. Білорусія фігурувала теж доволі часто, й на неї Росія покладала надії, вважаючи, що ця країна її підтримає і теж визнає незалежність Південної Осетії та Абхазії. Географічні об'єкти, які знаходилися в зоні російсько-грузинського конфлікту та найчастіше згадувалися у матеріалах "Независимой газеты". По-перше, це були Москва (315 згадувань за чотири місяці), Тбілісі (284), Цхінвалі (207) та Сухумі (106). Як бачимо, за цією логікою основними сторонами все ж таки були Росія та Грузія. По-друге, більшість розповідей стосувалося подій у Цхінвалі, Гальському районі, Кодорській ущелині, місті Горі, річці Інгурі, у Зугдіді та порту Поті. Слід підкреслити, що коли йшлося про порт Поті, лише 23 серпня 2008 року було написано, що російські війська його залишили. Проте раніше не було жодного слова, що російські війська туди заходили, навіщо, що вони там робили. За ці чотири місяці, що ми досліджували це так і не стане чітко зрозуміло. Особи, які найбільше цитувалися і згадувалися у публікаціях "Независимой газеты" у липні-жовтні 2008 року. Інший, не менш важливий аспект, що ми досліджували, це особи, на чиї слова найбільше посилалися у публікаціях на тему, що нас цікавить. З’ясувалося, що найбільше цитували президента Грузії Михайла Саакашвілі (166 разів за чотири місяці). Як правило, його цитати були або порожні, або звинувачували в чомусь Росію, а потім весь матеріал автор статті доводив протилежне, або ж – у дуже рідких випадках –

додавали щось до загальної картини подій. Багато цитувався президент Російської Федерації Дмітрій Мєдвєдєв (134). Наявність різниці між цитуваннями президентів конфліктуючих сторін можна пояснити двома фактами: по-перше, Росія в липні трималася дуже відсторонено від подій в Грузії, тож урядовці уникали давати коментарі, або ж журналісти не надавили подіям в Грузії достатньо уваги і не змогли розгледіти весь масштаб конфлікту; по-друге, зі сторони Грузії цитувалися лише президент та кілька міністрів, а зі сторони Росії – залучалися експерти, науковці, різні політики, міністри, тож позиція Росії не була недопредставлена, скоріше навпаки. Також часто цитувалися прем’єр міністр Росії Владімір Путін (73), президент Абхазії Сергій Багапш (64), президент Південної Осетії Едуард Кокойти (44). У липневих матеріалах цитувань та згадувань В. Путіна майже не було, тож журналісти навіть у статті «Демонстративное молчание Путина». поставили питання: чому прем’єр так наполегливо уникає коментувати події в Грузії. Тож спочатку його цитат з приводу конфлікту майже не було, але після цього питання на шпальтах газет він почав доволі часто висловлювати свої думки щодо тих чи інших подій на Кавказі. Багапш теж доволі часто з’являвся в матеріалах, що стосувалися Абхазії: він коментував події, оприлюднював бажання і рішення уряду, коментував дії Грузії. Кокойти теж часто фігурував, але його цитати зазвичай були дуже короткі та одиниці з них були змістовні. Також був матеріал від 12 вересня під назвою «Эдуард Кокойты проговорился», де президент Південної Осетії виглядав доволі комічно. Кокойти зробив кілька взаємовиключних заяв. Вранці він заявив про те, що його країна прагне увійти до складу РФ. Але вже через кілька годин сам себе абсолютно заперечив. А у вечорі це заперечення підтвердив Путін, таким чином прояснивши ситуацію. Він запевнив, що Росія не розглядає питання входження Південної Осетії до складу РФ. Об’єктивність публікацій. «Независимая газета» все ж таки частково виправдала свою назву: кожного місяця кількість нейтральний матеріалів була

значно більшою, ніж кількість, наприклад, проросійських матеріалів. Всього нейтральних, збалансованих публікацій було 125 із загальної кількості 185 матеріалів. Проросійських матеріалів за чотири місяці налічилося 32. Тобто це ті матеріали, в який активно відстоюється позиція Росії, на якісь її помилки заплющуються очі, а на перший план виводяться лише факти, які не компрометують і добре характеризують країну. Найбільше проросійських матеріалів було в серпні, в період загострення конфлікту та одразу після закінчення, коли на Росію посипалося багато звинувачень і з боку Грузії, і з боку

міжнародної

спільноти.

усіх

матеріалів

були

відверто

антигрузинськими, саме в них Грузію звинувачували в геноциді, етнічних чистках, агресії та інше. При цьому зовсім не надавали їй слово. Серед досліджених статей про абхазьких було 8, про осетинських – 5. Іще в процесі дослідження сформувалася ще одна категорія – антиросійська позиція статті. Таких статей було найменше, три, проте і така інформація була. У цих статтях на поверхню виносилися помилки Росії, нечесні дії. Так наприклад, було і з матеріалом про солдатів термінової служби в російській армії, які загинули під час бойових дій. Фактично Росія тривалий час замовчувала цей факт, а коли все ж таки сказала правда, то через кілька днів знайшла неоднозначний момент в законі Російської Федерації, який дозволив винним уникнути покарання. Також у цьому дослідженні ми звернули увагу на те, що на шпальтах «Независимой газеты» відбувалося протистояння «ми-вони», яке зазвичай є характерним для війни. Таку модель «ми-вони» застосовували особи всіх сторін, які цитувалися в матеріалах, а інколи це ж робили й журналісти. Зазвичай на ці полюси відводили росіян («ми») та грузин («вони»). Образи Росії і Грузії на шпальтах «Независимой газеты». І ще повертаючись до сторін конфлікту, слід зазначити, що поряд із Грузію вживалися не часто, але інколи, такі слова, як «вероломный», «агрессор», «напряженный», «зверский». Образ Грузії складався чіткий: це жорстока країна із не дуже кмітливим урядом, яка прагне контролювати якомога більше

територій і заради цього готова йти на вбивство людей, що мають відмінні від уряду погляди й прагнення. До того ж Грузія була зображена, як країна, уряд якої не здатен сам приймати рішення, саме через це у всіх питаннях внутрішньої та зовнішньої політики незмінним радником є США. Саме накази США виконуються сумлінно та беззаперечно. За матеріалами «Независимой газеты», під час війни Грузія була країною, що заради вступу до НАТО та догоджанню Сполученим Штатам Америки була готова влаштувати «геноцид» проти власного народу та «етнічні чистки». Натомість поряд із Росією частіше можна було побачити «мирный», «безопасность», «спасать», «помощь» та інше. З 29-го серпня до слів, які часто вживалися разом з Росією додалися «санкции», «изоляция», «антироссийский». Тобто образ Росії складався абсолютно світлий і добрий. Під час війни у Грузії була країна, яка щиро прагнула допомогти невизнаним народам, вона рятувала його від геноциду, від безглуздого вбивства. І в той самий час Росія замальовувалася жертвою, яку не дивлячись на її добрі справи й наміри, засуджує міжнародна спільнота, вводячи численні санкції, ізолюючи її від всього світу. В таких характеристиках часто виражалося наділення відштовхуючими якостями Грузії та привабливими – Росії, а це дещо порушувало баланс. Але все прийшло у норму після 29 серпня, коли на шпальтах газети розміщували матеріали, які і підтримували, і критикували дії Росії, тож подача інформації стала більш об’єктивною. Отже, дослідивши за допомогою контент аналізу публікації про російсько-грузинський конфлікт 2008 року, що друкувалися в «Независимой газете», можна зробити наступний висновок. Сторонами конфлікту були Росія та Грузія, яку активно підтримували США. Щодо того, як правильніше називати серпневі події – конфлікт чи війна, ми зрозуміли, що обидва варіанти будуть справедливими, хоча журналісти «Независимой газеты» надавали перевагу поняттю конфлікт. Хто винний і хто ж розпочав війну – на це питання

газета відповіді так і не дала, хоча робила спроби довести винуватість Грузії. На шпальтах цієї газети багато уваги приділялося заявам політиків, їх рішенням та судженням, також

говорили про миротворчу діяльність, переговорні

процеси; мало було матеріалів про біженців і загиблих. Найбільше цитувався президент Грузії Михайло Саакашвілі, багато – президент Російської Федерації Дмітрій Мєдвєдєв. З матеріалів про конфлікт випливало, що Росія в липні трималася дуже відсторонено від подій в Грузії, також зі сторони Грузії цитувалися лише президент та кілька міністрів, а зі сторони Росії – залучалися експерти, науковці, різні політики, міністри. Інформація в «Независимой газете» подавалася здебільшого збалансовано та обґрунтовано, тож це видання все ж таки виправдало свою назву: Лише у серпні спостерігалося стрімке зростання кількості проросійських матеріалів. Але на шпальтах розміщували й антиросійські публікації, в яких викривалися помилки Росії під час серпневого конфлікту, критикувалися певні дії уряду або вищих військовокомандуючих.

2.3. Результати дослідження публікацій «New York Times» про російськогрузинський конфлікт Американська газета «New York Тimes» є одним із найдавніших видань світу. Це якісне видання, яке завжди намагалося подавати інформацію якомога об’єктивно. «New York Тimes» виходить щодня. Кількість публікацій. За період від 1 липня до 31 жовтня 2008 року на шпальтах газет було надруковано 71 матеріал на тему російсько-грузинського конфлікту. Період, який передував війні, майже зовсім не висвітлювався: у липні 2008 року конфлікту на Кавказі присвятили лише один матеріал, але і він був коротким інформаційним повідомленням. Тож чітко зрозуміти, які події

передували загостренню конфлікту у Південній Осетії та Абхазії зі шпальт «New York Тimes» доволі складно. Більш-менш систематично почали друкуватися матеріали у серпні. Саме на цей період припадає найбільше матеріалів (49 публікацій). У вересні їх кількість більше, ніж вдвічі, зменшилася. У жовтні ж взагалі інтерес до теми подій на Кавказі майже зник: публікацій було лише чотири. Порівнюючи дані, отримані на цьому етапі, із результатами дослідження «Независимой газеты», бачимо, що темі російськогрузинського конфлікту на шпальтах «New York Тimes» приділялося значно менше

уваги.

Цікавість

викликали

найтрагічніші

події,

тобто

період

загострення конфлікту у серпні. Але слід зазначити, що всі публікації «New York Тimes» були значно більші за своїм обсягом, ніж публікації «Независимой газеты». Майже в кожному матеріалі хоча б коротко подавали історію стосунків між Росією та Грузією. Якщо судити за інтенсивністю висвітлення подій на Кавказі, то стає зрозуміло, що американська «New York Тimes» відреагувала на російсько-грузинську війну доволі спокійно, адже ніяких додаткових номерів під час загострення конфлікту не було, як і не було переважної більшості матеріалів на цю тему у номерах від 1 липня до 31 жовтня 2008 року. Типи повідомлень про російсько-грузинську війну в американській «New York Times». Переважну більшість матеріалів «New York Тimes» про російсько-грузинський конфлікт становили статті. Дуже часто це були ґрунтовні публікації, доволі великі за обсягом (більше десяти тисяч знаків). Але поряд із ними друкувалися також замітка, репортаж, листи читачів та коротке інформаційне повідомлення. Якщо статей було 67, то всіх інших матеріалів – по одному. Слід зазначити, що «Независимая газета» два-три рази посилалася у свої публікаціях на статті «New York Тimes», залучала найрізноманітніших експертів, політиків, військових та звичайних людей, які пережили цю війну, побачили на власні очі. «New York Тimes» навпаки уникала залучення експертів

та

простих

людей:

основний

масив

інформації

становив

журналістський текст з коментарями російських та американських політиків.

Розташування

матеріалів.

Найбільше

матеріалів

про

російсько-

грузинську війну 2008 року виносилося на першу шпальту та подавалися як основна новина або тема номеру. Це свідчить про те, що визнавалася важливість цих подій та їх наслідків. Також часто публікації розташовували на десятій шпальті у рубриці, присвяченій міжнародним подіям «Foreign Desk». Заголовки та яскраві фото привертали увагу до цих матеріалів. Вони розміщувалися серед найважливіших подій за день у найпомітніших місцях. Фотографії, що супроводжували матеріали. Проте слід зазначити, що перш за все матеріали були помітними й виокремлювалися з масиву інших публікацій завдяки надзвичайно яскравим та емоційним фото. Наприклад, у номері за 1 серпня 2008 року був надрукований матеріал «Росія та Грузія зійшлися в бою над регіоном, що відколовся» («Russia and Georgia Clash Over Breakaway Region»). Його супроводжувало дві фотографії: на першій на фоні кількаповерхового будинку, охопленого полум’ям, йшли російські солдати – брудні, із перекошеними обличчями; на другій – на руках у чоловіка лежить вбитий

закривавлений

хлопець.

Обидва

фото

викликають

жах,

сум,

хвилювання, щодо першої фотографії – то навіть відразу до російських військових. На відміну від «Независимой газеты» на шпальтах «New York Тimes» друкували чимало фотографій або малюнків, які лише доповнювали матеріал, а інколи були красномовнішими за журналістський текст. Всього за чотири місяці на сторінках газети в матеріалах, присвячених російсько-грузинській війні, було розміщено 67 світлин. 28 статей не містили фотографій. Конфлікт чи війна. Якщо позиція «Независимой газеты» була невизначеною у питанні, що це – конфлікт чи війна, то «New York Тimes» доволі швидко визначилася із своїм рішенням. «New York Тimes» впевнено заявляло про те, що серпневі події на Кавказі є війною. В матеріалах від 11 серпня 2008 року видання почало наполегливо говорити, що «це - війна». Якщо

ж звернутися до підрахунків, то й вони доведуть саме таку позицію газети: слово «війна» зустрічаємо за чотири місяці 190 разів, «конфлікт» - 115. Газета «New York Тimes» вже в найперших публікаціях на цю тему заявляла, що між Росією і Грузією не просто протистояння або конфлікт – це війна. До того ж чітко було визначено і в кожному матеріалі це підкреслювалося: це війна, розпочата Росією, яка не може з часів розпаду Радянського Союзу змиритися з тим, що території, які колись їй належали, тепер самостійно визначають власну політику й можуть приймати рішення невигідні для неї, як-то вступ Грузії до НАТО, зміцнення стосунків із США. Сторони конфлікту. На шпальтах «New York Тimes» також не було коливань у цьому питанні. Сторони конфлікту були чітко вказані одразу – Росія та Грузія. Кількісний контент-аналіз доводить те саме: слово «Росія» зустрічається за чотири місяці 767 разів, «Грузія» - 706. Південна Осетія та Абхазія як сторони конфлікту в жодному матеріалі «New York Тimes» не фігурують. Всюди про них йдеться, як про «анклави», «невизнанні республіки», «бунтівливі райони», «територія Грузії, що відкололася». Південна Осетія та Абхазія зображуються, як регіони, що вже тривалий час піднімають повстання та намагаються відокремитися від Грузії. Росія ж в результаті виявляється основною підтримкою цих повстанців, країною, дії якої є загрозою територіальної цілісності Грузії. За підрахунками також очевидно, що ні Абхазія, ні Південна Осетія не визначені виданням як сторони конфлікту: помітний значний розрив між інтенсивністю вживання слів «Росія» та «Грузія», а також «Південна Осетія» й «Абхазія». Якщо перші вживаються за чотири місяці більше семисот разів, то «Південна Осетія» - 285, «Абхазія» - 133. Навіть США згадується у публікаціях про російсько-грузинський конфлікт частіше, ніж Абхазія, - 183 рази. Але США послідовно в усіх матеріалах є стороннім спостерігачем, експертом, який не втручається в стосунки між Росією та Грузією, а лише просто уважно стежить за перебігом подій, при цьому чітко сформулювавши свою позицію: США відверто називали

Росію «агресором» та «сепаратистом», який становить

загрозу для

територіальної цілісності Грузії. Взаємні звинувачення сторін конфлікту. На сторінках «New York Тimes» мали змогу когось в чомусь звинувачувати лише Грузія та Сполучені Штати Америки. Що і робилося майже у кожній публікації. Перше в чому звинувачувалася Росія - це агресія. Деякі матеріали були настільки категоричні в цьому питання, що «Росія» і «агресор» здавалися синонімами. У тих випадках, якщо у публікації прямо не називали Росію агресором, то робилася така добірка подій та фактів, що й це слово було зайвим: говорилася або про атаки російських військ на міста Грузії, або про шкоду, нанесену ними, або про жертви, які є результатами жорстокої та агресивної поведінки Росії. Три-чотири рази слово «агресія» лунало на адресу Грузії, але це робилося таким майстерним образом, що звинуваченням не виглядало. Матеріал подався під заголовком «Росія звинувачує жертву» («Russia Blames the Victim»), а потім говорилася про те, що Росія вважає Грузію агресором, через атаки на Цхінвалі. І загальний тон публікації був такий, що він давав зрозуміти: «New York Тimes» цих звинувачень Росії на адресу Грузії не підтримує. Часто лунало звинувачення Росії в сепаратизмі, тому що вона підтримує «анклави», «бунтівливі території» - Південну Осетію та Абхазію, які прагнуть будь-яким чином відокремитися від Грузії та здобути незалежність. Зазвичай звинувачення у сепаратизмі супроводжувалося й іншою, більш неочікуваною для сторінок «New York Тimes», характеристикою – «ідіотизмом російського уряду». Таке звинувачення лунало лише двічі і пояснювалося тим, що у Росії з радянських часів залишилося непереборне прагнення контролювати країни, які колись знаходилися у складі СРСР. Саме тому Росія дуже хворобливо сприймає тенденції грузинської міжнародної політики на зміцнення стосунків між Грузією та США, а також бажання Грузії увійти до складу НАТО. Тому не раз згадувалося на шпальтах «New York Тimes», а також побіжно лише раз говорилося в матеріалах «Независимой газеты», що серпневі події на Кавказі –

«це попередження для України», тому що Росія, аби завадити Грузії вступити до НАТО, заручившись підтримкою лише невеликої купки прихильників (населення Південної Осетії та Абхазії, до складу якого здебільшого входять росіяни), готова піти на воєнні дії; а що ж буде з Україною, яка теж близька до вступу в НАТО, але ж її населення майже на половину складається з росіян. Саме через це прагнення контролювати, що залишилося з часів Радянського Союзу, дії російського уряду характеризували як «ідіотизм». Москва також звинувачувалася у «надмірній жорстокості», яку здатна проявляти щодо тих, хто діє всупереч інтересам Росії. Описуючи жорстокість, видання часто зверталося до того, що російські військові надзвичайно жорстоко поводилися у Грузії, вони руйнували і спалювали все, залишаючи звичайних мирних людей просто неба. Лише двічі згадувалися основні звинувачення Росії на адресу Грузії – звинувачення у «геноциді проти осетинського народу». Але знову ж таки, як і у випадку з агресією, «New York Тimes» так подавали цю інформацію, що ясно було зрозуміло, що видання таких звинувачень не розділяє. Тематичне наповнення. Найчастіше публікації «New York Тimes» зачіпали тему військ – і російських, і грузинських. Тобто розповідалося про їх пересування дії, поповнення. Але найбільше писали про жорстокі дії саме російських військ. Саме такі матеріали часто супроводжувалися надзвичайно яскравими та емоційними матеріалами. І саме такі матеріали не залишали читачу іншого вибору, окрім як повірити в агресію Росії, жорстокість її вояків, непереборне прагнення Москви контролювати якомога більше територій. Як і в російській «Независимой газете», часто на шпальтах «New York Тimes» виринали повідомлення чи заяви політиків. Але основна відмінність була в тому, що це були заяви саме політиків, а не військових чи експертів (як в «Независимой газете»), і дуже часто це були заяви американських політиків, що коментували розвиток дій на Кавказі.

Приблизно однаковими за інтенсивністю дослідження публікацій «New York Тimes» були теми бомбардувань, переговорних процесів, прагнення республік здобути незалежність, питань, пов’язаних із кордоном, та миротворча діяльність. Коли йшлося про бомбардування, то розповідалося про те, що росіяни бомбардують грузинське місто Горі. Про напади грузин на Цхінвалі майже не згадувалося, а якщо згадувалося, то інформація подавалася плутано та розмито, так що важко було зрозуміти хто кого і чому бомбардує. Переговорні процеси по врегулюванню конфлікту на Кавказі та встановлення миру висвітлювалися систематично, але це не було настільки важливою темою, як маневри військ чи бомбардування. Особливо детально розписувалися переговори, в яких брав участь хтось із представників США, найчастіше це була Кондоліза Райс. Тож у читача цілком могла скластися враження, що найбільше за всіх переймаються долею Грузії Сполучені Штати Америки. Але також підкреслювалася роль Німеччини та Франції у залагодженні конфлікту. Якщо порівняти із «Независимой газетой», то там акцент робився на те, що левова доля у результаті переговорних процесів та встановлення хоча б відносного спокою на Кавказі належить Франції та Німеччині, але аж ніяк на США. Газета «New York Тimes» зверталася і до бажання Південної Осетії та Абхазії здобути незалежність. Проте бажання цих «анклавів» виокремитися і стати самостійними державами на шпальтах видання не підтримувалося, а скоріше засуджувалося і, виходячи з характеристик, дещо прирівнювалося до оцінки дій російського уряду. Видання висвітлювало і питання, пов’язані з кордоном. Здебільшого відзначалося, що дії Росії, а особливо визнання незалежності Південної Осетії та Абхазії, є «анексією», самовільним і незаконним перенесенням кордонів. Найменше «New York Тimes» зверталося до висвітлення тем безпеки, миру, біженців та загибелі людей. Про те, як вплинула п’ятиденна війна на

звичайних мирних людей, майже нічого не писалося. Найбільша частка цих матеріалів – політика. Отже, основна відмінність у тематичному наповненні «Независимой газеты» та «New York Тimes» полягала в тому, що російське видання частіше зверталося до історій простих людей, показувало їх трагедію, тоді як американське видання найчастіше зверталося до офіційних повідомлень. Країни,

що

згадувалися

найчастіше

зв'язку

російсько-

грузинською війною. Не дивлячись на постійні наголошення на тому, що США чи не найбільше за всі країни переймаються долею Грузії, все ж таки зазначалося, що цим питанням займалися європейські країни. Найчастіше згадувалася Європа як посередник між ворожими сторонами, завдяки якому проводилися переговори, пропонувалися плани по врегулюванню конфлікту та подоланню наслідків п’ятиденної війни. Найвагомішу роль тут відіграли Франція та Німеччина. Дуже часто згадувалася Україна, як надійний союзник США та підтримка Грузії. Але час від часу застерігалося, що серпневі події є «попередженням для України», що її може спіткати така сама доля, що й Грузію, коли справа дійде до конкретних рішучих кроків, наприклад, до вступу в НАТО. У публікаціях також фігурували Іран та Ірак, як країни, що в першу чергу стосуються інтересів США. США та Росії співпрацювали, намагаючись стримати ядерне озброєння цих країн. А через дії Росії на Кавказі виникла загроза припинення цієї співпраці. Як і в «Независимой газете», у зв’язку із Південною Осетією та Абхазією згадувався приклад Косово. З ним проводилися паралелі, правда, не настільки активно, як це робилося в російській газеті. Географічні об'єкти в зоні російсько-грузинського конфлікту. У «New York Тimes» найчастіше фігурували Москва та Тбілісі, як і в «Независимой газете». Проте такий результат можна було передбачити в обох випадках, тому ще це столиці двох сторін конфлікту, де приймаються і озвучуються рішення

уряду. Тож найцікавіші результати стосуються наступних пунктів. Якщо в «Независимой газете» вся війна оберталася на території Південної Осетії та Абхазії, в основному, в місті Цхінвалі, то у випадку «New York Тimes» вся війна і всі бойові дії перемістилися в місто Горі та порт Поті. І саме через таку різницю склалося враження, що йдеться про дві зовсім різні війни. Перша із них – війна в Південній Осетії та Абхазії, де за допомогою Росії республіки намагаються

припинити

геноцид

Грузії

проти

осетин,

припинити

кровопролиття і дозволити республікам самовизначитися. Друга – війна грузинського народу проти Росії, в якій Грузія за допомогою США намагається припинити загарбницькі дії Росії, що вбиває мирних жителів та руйнує місто Горі й інші грузинські селища та міста. Особи, які найбільше цитувалися і згадувалися у публікаціях «New York Тimes». Така сама трійка лідерів, що й в «Независимой газете», збереглася і в «New York Тimes»: найбільше цитували президента Грузії М. Саакашвілі, прем’єр-міністра Росії В. Путіна та президента Російської Федерації Д. Медвєдєва. Причому, слід зазначити, що розрив між кількістю цитувань В. Путіна та Д. Медвєдєва суттєвий: першого цитували та згадували 165 разів, другого – 109. І в «New York Тimes» не спостерігалася така ж тенденція, що в російській газеті: коли тривалий період коментарі В.Путіна взагалі не з’являлися в публікаціях, й журналісти самі почали задавати питання доки ж В. Путін мовчатиме. У «New York Тimes» коментарі з’являлися систематично, до того ж їх було набагато більше, ніж коментарів президента. Відповідь на питання «чому так» дають самі ж публікації «New York Тimes»: видання вважає, що насправді Росією як і раніше керує В.Путін, що лише прикривається

фігурою

Д.

Мєдвєдєва.

Газета

відкрито

називає

його

«диктатором», що здійснює колосальний «моральний вплив» на уряд та країну в цілому. Часто матеріали залишають враження, що В. Путіна в США дещо побоюються через його жорсткість, непередбачуваність, здатність впливати на людей.

Також до лідерів цитувань потрапив Дж. Буш, який в російській газеті не опинився навіть в десятці тих, до чиїх слів апелювали журналісти. Дж. Буш виступає в «New York Тimes» авторитетним та вагомим джерелом, коментар якого цінують. «Независимая газета» згадувала ж Дж. Буша завжди із деяким прихованим або й відвертим висміюванням, не оминаючи можливість оприлюднити обмовки чи помилки Дж. Буша: чи то про те, що він переплутав Грузію та американський штат Джорджия, й тому «вирішив, що має право диктувати на Кавказі якісь свої умови», чи то про те, що під час виступу він переплутав Грузію і Росію, кілька хвилин говорячи, що для США ворогом є Грузія, а Росія вірний союзник. «New York Тimes» також часто цитувало К. Райс та Б. Обаму, які зазвичай

представляли

якусь

ґрунтовну

думку

уряду,

пропозиції

по

залагодженню конфлікту, погрози на адресу Росії та заклики вивести свої війська з території Грузії. Частим було згадування президента України В. Ющенка, як і самої України, коментарі якого подавалися як вагомі та слушні думки важливого для США союзника. Об’єктивність публікацій. Під час подачі матеріалів про російськогрузинську війну 2008 року «New York Тimes» здебільшого не подавала збалансованих та об’єктивних матеріалів. Більшість публікацій, а саме 46 із 71, відстоювали антиросійську позицію, яка відверто і дуже яскраво проявлялася. Лише 19 матеріалів були більш-менш нейтральними, 3 – проамериканськими, 2 – проросійські й 1 – прогрузинський. Антиросійський настрій публікацій проявлявся у всьому: у критиці російського уряду, діях російських військових, дещо презирливому ставленні до радянського минулого Росії. Позицію США «New York Тimes» подавали як позицію відстороненого спостерігача, що співпереживає жертві, якою є Грузія, та засуджує дії агресора, яким є Росія.

Образи Росії та Грузії на шпальтах «New York Тimes». Статті «New York Тimes» формують не вельми привабливий образ Росії. Росія зображена як жорстока країна, що прагне контролювати та загарбувати якомога більше земель, навіть якщо це буде порушенням законів та їй загрожуватиме купа санкцій з боку міжнародної спільноти, розриви ділових стосунків із багатьма країнами та ізоляція. До того ж це країна, що не може позбавитися звички, напрацьованої в часи Радянського Союзу, - контролювати країни, що раніше входили до складу СРСР. Постійні паралелі із «радянськістю» є майже в кожній статті. Інколи це виглядає, як звинувачення. Наприклад, в одному з матеріалі згадувався Д. Рогозін, представник Росії в НАТО. Одна із перших деталей, про яку згадали на шпальтах, зображаючи портрет дипломата, було те, що «він повісив у себе в офісі портрет Сталіна». Також про нього говорили, що «він – артист, а не дипломат», також є доволі «провокаційною фігурою», що має «вагомий голос». Характеризуючи В.Путіна, газета не рідко порівнювала його зі Сталіним, називала «диктатором» та «царем». Тож фактично, зазначала «New York Тimes», «Росією керує Путін, а не Мєдвєдєв». На шпальтах «New York Тimes» можна було побачити непрямі звинувачення Росії у лицемірстві: «поки Путін вітає спортсменів на Олімпіаді, російські танки зайняли Цхінвалі». Видання обурювалося через те, що Д. Медвєдєв або В.Путін робили якісь заяви, давали обіцянки, але все одно продовжували робити те, що й робили. Так було й після проведення переговорів із президентом Франції Н.Саркозі та обіцянки Росії припинити вогонь та вивести свої війська з території Грузії: «Уклали угоду, та не встигло сісти сонце, як росіяни знову відкрили вогонь». «New York Тimes» зазначала після таких випадків недотримання свого слова: «Міжнародна спільнота пильнуватиме за Путіним та Медвєдєвим, щоб не допустити більше брехню та агресію». Це було обурення в результаті того, що російський уряд «все ігнорує» - прохання, вимоги – будь-що.

Говорячи про Росію, газета характеризувала її як «варварську» країну, яка «піддає небезпеці» («jeopardize») Грузію і є загрозою для багатьох країн, що входили до складу Радянського Союзу, а також як «яструба», що пильнує свою здобич, а потім нападає на неї. До того ж Росія «глуха» до прохань міжнародної спільноти. «New York Тimes» впевнено заявляла, що «для Росії ворог номер один – США, а вони підтримують Грузію», яка в свою чергу дуже позитивно ставиться до США. Якщо порівнювати те, як подавалася інформація про стосунки США та Росії у досліджуваних нами виданнях, то очевидно, що «Независимая газета» все-таки не настільки вороже ставиться до США, як «New York Тimes» до Росії. Грузія ж зображається, як держава, що хотіла жити самостійно, але не змогла через СРСР. У 1991 році вона все-таки отримала цю можливість, а «Путін знову їй завадив». Також «New York Тimes» зазначає, що Росія «ще з часів Пушкіна дивилася на Грузію як на романтичного та екзотичного сусіда». Дуже часто в статтях підкреслювалося те, що Грузія є демократичною державою, майже настільки ж часто, як говорячи про Росію, згадувалося ім’я Сталіна (в одній публікації можна було зустріти 20 згадувань цього імені). «New

York

Тimes»

зображала

грузин

«демократичними»,

дещо

«меланхолічними», як народ, що має «гіперактивного президента, що був трагічно обманутий Росією». Грузія подається, як жертва, на яку нападає агресор – Росія. Отже, «New York Тimes» здебільшого подавав інформацію про російськогрузинську війну 2008 року незбалансовано, займаючи відверто антиросійську позицію і визначаючи Грузію як жертву російської агресії. Сторонами конфлікту чітко були названі Росія та Грузія. Також видання не вагалося і одразу ж назвало серпневі події війною. Війною жорстокою, варварською. І винною в цьому без вагань «New York Тimes» назвало Росію. Хоча б спробувати пошукати докази невинуватості Росії видання не намагалося.

Найбільше уваги на сторінках цієї американської газети приділялося військовим операціям та маневрам, а також заявам політиків. Проте зовсім не надавалося слово незалежним експертам, або звичайним людям, що стали свідками війни. Найменше видання висвітлювало теми біженців, загиблих людей, безпеки та миру. Найбільше цитувалися М. Саакашвілі, В. Путін і Д. Медвєдєв. Причому російський прем’єр фігурував значно частіше, ніж президент, і це не випадково: «New York Тimes» відверто заявило, що насправді країною керує В. Путін, а Д. Медвєдєв є лише прикриттям. До того ж В. Путіна на шпальтах цієї газети зобразили диктатором, часто порівнювали зі Сталіним та назвали царем. Тож В. Путні на сторінках «New York Тimes» є абсолютно негативним персонажем. США зображалися у «New York Тimes», як країна, що надзвичайно переймалася долею грузинського населення, й яка переживала через те, що постраждає її імідж, якщо вона не зможе допомогти Грузії. Вже маючи можливість порівняти матеріали двох газет, можна сказати, що це були в дечому дві зовсім різні війни. Війна «New York Тimes» була війною грузинського народу проти Росії, в якій Грузія за допомогою США намагається припинити загарбницькі дії Росії, що вбиває мирних жителів та руйнує місто Горі й інші грузинські селища та міста. Війна на шпальтах «Независимой газеты» - це війна в Південній Осетії та Абхазії, де за допомогою Росії республіки намагаються припинити геноцид Грузії проти осетин, припинити кровопролиття і дозволити республікам самовизначитися.

ВИСНОВКИ Ми дослідили тему особливостей висвітлення російсько-грузинського конфлікту друкованими виданнями Російської Федерації та Сполучених штатів Америки (на прикладі газет «Независимая газета» та «New York Times»). Під час дослідження ми виконали наступні завдання: -

з’ясували як російські та американські друковані видання зображали російсько-грузинський конфлікт;

виявили як саме газета називала серпневі події на Кавказі 2008 року як війну чи як конфлікт;

визначили які країни обрані для аналізу видання визначали як сторони конфлікту

охарактеризували

основні

взаємні

звинувачення

сторін

конфлікту, які висвітили газети у своїх публікаціях; -

з’ясували наскільки активно кожне з видань висвітлювало тему російсько-грузинського конфлікту;

визначили

осіб,

які

найчастіше

цитувалися

на

шпальтах

друкованих ЗМІ; -

з’ясували яким подіям та аспектам конфлікту кожна з газет приділяла більше уваги;

виявили наскільки збалансовано та об’єктивно подавалася інформація про події в Грузії.

Ми з’ясували, що «Независимая газета» у питанні визначення серпневих подій як війни чи як конфлікту була невизначена. Більшість журналістів вживали слово війна, але дуже обережно. Хоча слово «війна» на шпальтах газети щодо подій на Кавказі ми зустрічали вже з 2 липня 2008 року. Якщо брати до уваги контекст, то журналісти, особливо на початку, так «делікатно» поводилися із цим словом через те, що боялися спричинити паніку в суспільстві, або просто боялися повірити у розпалення чергової війни. Проте за

результатами кількісного контент-аналізу, журналісти «Независимой газеты» здебільшого ідентифікували серпневі події 2008 року конфлікт. Натомість, «New York Тimes» із самого початку протистояння між Росією та Грузією впевнено заявляло про те, що серпневі події на Кавказі є війною. В матеріалах від 11 серпня 2008 року видання почало наполегливо говорити, що «це - війна», причому війна, розпочата Росією, яка не може з часів розпаду Радянського Союзу змиритися з тим, що території, які колись їй належали, тепер самостійно визначають власну політику й можуть приймати рішення невигідні для неї, як-то вступ Грузії до НАТО, зміцнення стосунків із США. «Независимая

газета»

визначала

сторонами

конфлікту

Росію

із

Південною Осетією та Абхазією та Грузію із активною підтримкою Заходу. «New York Тimes» одразу чітко вказала сторони конфлікту – Росія та Грузія. Американське видання не коливалося в цьому питанні на відміну від російської газети, яка спочатку визначала сторонами конфлікту невизнані республіки та Грузію, у серпні вже один одному протистояли Росія та Грузія, або часто – Росія і Захід. Взаємні звинувачення сторін конфлікту виявилося одним із найбільш емоційних запитань. Під час дослідження з’ясувалося, що не дивлячись на те, що обидві газети є якісними та начебто мають бути об’єктивними, вони висували звинувачення лише країні-противнику. Перш за все, це стосується «New York Тimes», яка висувала найрізноманітніші звинувачення Росії, при цьому зображуючи Грузію як невинну жертву, що стала жертвою обману та агресії Росії. Остання ж звинувачувалася на шпальтах «New York Тimes» в агресії, тому що напала на територію країни-сусіда та стала загрозою територіальної цілісності Грузії, в сепаратизмі, тому що підтримувала «анклави», «бунтівливі території» - Південну Осетію та Абхазію, які прагнули відокремитися від Грузії та здобути незалежність, в «ідіотизмі уряду», тому що начебто у Росії з радянських часів залишилося непереборне прагнення контролювати країни, які колись знаходилися у складі СРСР, у жорстокості,

тому що проявляє в першу чергу саме її саме щодо тих, хто діє всупереч інтересам Росії. Якщо на шпальтах американської газети згадувалися звинувачення на адресу Грузії, то це робилося дуже побіжно і так, що було зрозуміло, що саме видання ці звинувачення в жодному разі не підтримує. Російська

«Независимая

газета»

була

значно

стриманішою

своїх

звинуваченнях, до того ж часто друкувала на своїх сторінках матеріали, які містили звинувачення на адресу Росії. Росія звинувачувала Грузію у геноциді проти народу Південної Осетії, етнічних чистках, терористичній діяльності та агресії. Звинувачення завжди були підкріплені фактажем або пояснені, або прокоментовані експертом чи політиком. Російська «Независимая газета» значно активніше за «New York Тimes» висвітлювала події в Грузії. За досліджуваний період на шпальтах російського видання з’явилося 185 матеріалів на тему російсько-грузинського конфлікту, на шпальтах американського – 71. Напевно, цю різницю можна пояснити тим, що Росія є однією зі сторін конфлікту і події на Кавказі стосувалися її безпосередньо, тому зацікавлення в цій темі було більше. США ж були віддаленим спостерігачем, який не настільки сильно відчував те, що велися бойові дії, гинули люди. Обидва видання найбільше посилалося на слова політиків, а саме президента Грузії М. Саакашвілі, президента Росії Д. Мєдвєдєва та прем’єра В. Путіна. Але була одна суттєва відмінність: російське видання частіше цитувало Д. Мєдвєдєва, як главу держави, ніж В. Путіна; американське видання навпаки, майже в кожній публікації підкреслювало, що вважає, нібито Росією і досі керує В. Путін, а Д. Мєдвєдєв лише формально вважається президентом Російської Федерації. До того ж В. Путін зображувався як жорстокий диктатор, що прагне контролювати якомога більше людей та територій. Також в американській газеті не надавалося слово звичайним людям, що стали свідками подій у Південній Осетії, Абхазії, Грузії, що часто робилося в російському виданні. До того ж «New York Тimes» в одиничних випадках зверталася за

коментарем до експертів – всі події коментували або Дж. Буш, або К. Райс, або Б. Обама, або хтось ще з американських політиків. Найбільше уваги на сторінках «New York Times» приділялося військовим операціям та маневрам, а також заявам політиків. Проте зовсім не надавалося слово незалежним експертам, або звичайним людям, що стали свідками війни. Найменше видання висвітлювало теми біженців, загиблих людей, безпеки та миру. «Независимая газета» найбільше приділяла уваги заявам, коментарям та поясненням політиків і військових, також чимало друкувалося повідомлень про миротворчу діяльність, спроби мирного залагодження конфлікту та переговорні процеси. Аналізуючи об’єктивність видань, ми виявили, що «Независимая газета» здебільшого виправдовувала свою назву, тому що подавала більшість матеріалів збалансовано, надаючи можливість висловитися та пояснити свої дії кожній стороні. На шпальтах містилися навіть антиросійські матеріали, хоча поряд часто розташовувалися статті, що пояснювали, відповідали або заперечували звинувачення, подані в антиросійському матеріалі. «New York Times» займала відверто антиросійську позицію, тобто газета навіть не відстоювала інтереси Грузії, а просто критикувала або звинувачувала Росію, при цьому в кожному матеріалі згадуючи її радянське минуле, порівнюючи В.Путіна зі Сталіним. Також ми з’ясували, що образи війни на шпальтах досліджуваних газет склалися відмінні. «Независимая газета» говорила, що війну розпочала Грузія, відкривши вогонь по Цхінвалі, задача ж Росії у цій війні полягала у допомозі осетинському народу, який зазнавав геноциду з боку Грузії та абхазам, які стали жертвою агресії та етнічних чисток Грузії. Американське видання агресором називало Росію, яка не може позбавитися звички, напрацьованої в часи Радянського Союзу, - контролювати країни, що раніше входили до складу СРСР. Постійні паралелі із «радянськістю» є майже в кожній статті, а інколи це перетворюється у звинувачення. Росія постала на шпальтах «New York Times»

варваром, жорстоким загарбником. Цікавою відмінністю є те, що війна в «Независимой газете» була локалізована у Південній Осетії та Абхазії, найбільше – у Цхінвалі. Про бойові дії на території Грузії майже не згадувалося. «New York Times» навпаки говорило найбільше про війну на території Грузії, наприклад, в місті Горі. Дослідивши особливості висвітлення російсько-грузинського конфлікту у російському та американському виданнях, ми виявили, що яким би об’єктивним не намагалося бути медіа, все одно воно схиляється до інтересів власної країни, намагається виправдати її дії. Видання все одно висвітлюють міжнародні конфлікти так, як вигідніше для політики цієї країни.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 1. A la guerre comme a la guerre, или Битва информаций. 14.08.2008 [Доступ до документа 20 травня 2009 року через http://podrobnosti.ua/analytics/2008/08/14/546825.html] 2. Holsti O. R. Content analysis for the social sciences and humanities. — Reading, Mass, etc., 1969. 3. Info War around Georgia Conflict [Доступ до документа 2 травня 2009 року через http://freeandindependent.wordpress.com/] 4. Matthews W. Georgia Cyberattacks Did Little Harm// Defense News. – 18 серпня 2008. С.8 5. Алексеев Ю. Зачем мы поддержали Саакашвили. 31.08.2008 р. [Доступ до документа 25 травня 2009 року через http://www.iriston.com/nogbon/news.php?newsid=299] 6. Блиев М. Южная Осетия в коллизиях российско-грузинских отношений. М., 2006. 472 с. 7. Брайнин К. Как готовилась и как была проведена пропагандистская кампания в Грузии и на Западе 21.09.2008 [Доступ до документа 20 травня 2009 року через http://www.1tv.ru/news/world/128391] 8. Воробьев Н. О неосновательности притязаний грузин на Сухумский округ (Абхазию). - Ростов-на-Дону, 1919г. [Доступ до документа 25 травня 2009 року через http://abkhazia.narod.ru/Vorobyov.htm] 9. Воронов Ю.П. Чтение между строк (контент-анализ в конкурентной разведке, и не только в ней) [Доступ до документа 2 травня 2009 року через http://econom.nsc.ru/ECO/arhiv/ReadStatiy/2005_11/Voronov.htm]

10. Городяненко В.Г. Аналіз документів: поняття, види, особливості застосування. - К., 2003. [Доступ до документа 25 травня 2009 року через http://ebk.net.ua/Book/sociology/gorodyanenko_sotsiologiya/part4/4301.htm] 11. Григорьев С.И. Проведение контент-анализа//Основы современной социологии. Изд. Алтайского гос. ун-та. 2001. 12. Грузия и Южная Осетия: история взаимоотношений. 11.08.2008 [Доступ до документа 25 травня 2009 року через http://news.bbc.co.uk/hi/russian/international/newsid_7554000/7554124.stm] 13. Грузия разблокировала доступ в Рунет 10 сентября 2008 г. [Доступ до документа 18 травня 2009 року через http://news.bbc.co.uk/hi/russian/international/newsid_7607000/7607542.stm] 14. Грузия рассказывала о войне с помощью бельгийских пиарщиков. 3.08.2008 [Доступ до документа 2 травня 2009 року через http://www.lenta.ru/news/2008/08/13/praces/] 15. Дзидзоев В. Д. Южная Осетия никогда не выходила из состава России. 21.11.2008 [Доступ до документа 2 травня 2009 року через http://www.iriston.com/nogbon/news.php?newsid=326] 16. Дмитриев И. Контент-анализ: сущность, задачи, процедуры. 10.03.2008. [Доступ до документа 25 квітня 2009 року через http://www.psyfactor.org/lib/k-a.htm] 17. История вопроса // Коммерсантъ. – М. -№ 140 від 9.08.2008. C. 3 18. Козловский В. Американская пресса о конфликте в Грузии. 16.08.2008 [Доступ до документа 18 травня 2009 року через http://news.bbc.co.uk/hi/russian/international/newsid_7564000/7564893.stm] 19. Контент-анализ как метод исследования//Социология: энциклопедия. М., 2003. [Доступ до документа 2 травня 2009 року через

http://www.psyfactor.org/lib/content-analysis3.htm] 20. Лисовский С. Ф., Евстафьев В. А. Избирательные технологии: история, теория, практика//Коммерсантъ. — М.: 2000. 21. Манаев О.Т. Контент-анализ — описание метода. [Доступ до документа 18 травня 2009 року через http://www.psyfactor.org/lib/kontent.htm] 22. Мангейм Дж.Б., Рич Р.К. Политология: Методы исследования. – М.: Издательство “Весь Мир”, 1997. – 544 с. 23. Манекин Р.В. Контент-анализ, как метод исторического исследования. — Донецк: Информсервис, 1991. 24. Минеев Е. Британская пресса о первых итогах войны в Грузии. 13.08.2008 [Доступ до документа 18 травня 2009 року через http://news.bbc.co.uk/hi/russian/uk/newsid_7557000/7557723.stm] 25. Осетинская трагедия. Белая книга пре ступлений против Южной Осетии. Август 2008 года. – Під ред.. Павловского Г. Изд-во: Европа, 2008. 336 с. 26. Паршин П. Контент-анализ [Доступ до документа 2 травня 2009 року через http://www.krugosvet.ru/enc/gumanitarnye_nauki/lingvistika/KONTENTANALIZ.html] 27. Почепцов Г. Г. Теория коммуникации. — М.: Рефл-бук, 2001. 28. Почепцов Г. Г. Информационные войны. М.: «Рефл-бук», К.: «Ваклер», 2000. 576 с 29. Савин О. Пресса России: "Россия не организовывала переворота в Грузии". 6.05.2009. [Доступ до документа 18 травня 2009 року через http://www.bbc.co.uk/russian/russia/2009/05/090506_russian_press.shtml] 30. Старцев C. Глобальные СМИ в информационной войне против России ("Limes", Италия).10.09.2008 [Доступ до документа 18 травня 2009 року через

http://www.inosmi.ru/translation/243918.html] 31. Чумалов. М. Абхазский узел: Документы и материалы по этническому конфликту в Абхазии. Выпуск II. 1995. [Доступ до документа 2 червня 2009 року через http://abkhazia.narod.ru/uzel.htm] 32. Шалак В. И. Современный контент-анализ. С. 51. [Доступ до документа 18 травня 2009 року через http://www.vaal.ru/cont/content.php] 33. Шамба Т., Непрошин Ю. Абхазия: правовые основы государственности и суверенитета. 2003 [Доступ до документа 29 травня 2009 року через http://abkhazia.narod.ru/SH/list.html] 34. В.Шарий. Абхазия: взгляд сквозь века//Главы из сборника «Абхазская трагедия» [Доступ до документа 29 травня 2009 року через http://abkhazia.narod.ru/tragedy1.htm]

ДОДАТОК 1 Кількість публікацій у російській "Независимой газете" за липень-жовтень 2008 року Місяць

Кількість 19 101 50 15 185

липень серпень вересень жовтень всього за чотири місяці

Кількість публікацій у російській "Независимой газете" за липень-жовтень 2008 року

10%

липень серпень вересень жовтень

27%

55%

*Кількість днів, коли газета виходила, але не містила публікацій про російськогрузинський конфлікт, - 16.

ДОДАТОК 2 Типи повідомлень про російсько-грузинську війну у російській "Независимой газете" Тип повідомлення

Кількість 131 14 1 3 26 6 2 2

Стаття Думка експерта Цитати Перелік подій Коротке інформаційне повідомлення Замітка Репортаж Інтерв'ю

Типи повідомлень про російсько-грузинську війну в "Независимой газете"

Стаття Думка експерта

14% 2%

Цитати

Перелік подій

70%

Коротке інформаційне повідомлення Замітка Репортаж Інтерв'ю

ДОДАТОК 3 Шпальти, на яких друкувалися матеріали про російсько-грузинський конфлікт 2008 року ("Независимая газета") Номер шпальти

Кількість матеріалів 64 33 35 17 22 38 15 4 8 3 2 0 2 1 2

1 шпальта 2 шпальта 3 шпальта 4 шпальта 5 шпальта 6 шпальта 7 шпальта 8 шпальта 9 шпальта 10 шпальта 11 шпальта 12 шпальта 13 шпальта 14 шпальта 15 шпальта

Кількість матеріалів, присвячених російсько-грузинському конфлікту, на кожній із шпальт за липень-жовтень 2008 р. ("Независимая газета") 70 60 50 40 30 20 10 0 1 шпальта

3 шпальта

5 шпальта

7 шпальта

9 шпальта

11 шпальта

13 шпальта

15 шпальта

* 58 публікацій з тих, що друкувалися на першій, шпальті є анонсом або початком матеріалів, основна частина яких розміщена далі, всередині газети ** Одна із публікацій була розташована на 9 і 13 шпальтах, інша - на 13 і 14.

ДОДАТОК 4 Кількість фотографій, що супроводжували матеріали ("Независимая газета") Місяць

Кількість 8 44 24 6 82

липень серпень вересень жовтень всього

Кількість фотографій

27% 49%

15% 4%

липень серпень вересень жовтень всього

ДОДАТОК 5 Конфлікт чи війна? ("Независимая газета") конфлікт війна

293 230

Конфлікт чи війна? ("Независимая газета")

44% 56%

конфлікт війна

ДОДАТОК 6 Який же був конфлікт? ("Независимая газета") грузино-абхазький грузино-осетинський російсько-грузинський

38 35 17

Який же був конфлікт? ("Независимая газета") 19%

42%

грузино-абхазький 39%

грузино-осетинський російсько-грузинський

*Але всі рази, коли у тексті публікацій вживалося слово "Захід", йшлося про протистояння Росії і Заходу, про конфлікт між Росією та Заходом. Якщо взяти до уваги цей момент, то результати будуть інакшими

Який же був конфлікт? ("Независимая газета") грузино-абхазький грузино-осетинський російсько-грузинський Росія vs Захід

38 35 17 183

Який же був конфлікт? ("Независимая газета") 14%

грузино-абхазький 13%

6% 67%

грузиноосетинський російськогрузинський Росія vs Захід

ДОДАТОК 7 Країни-учасники серпневої війни на Кавказі 2008 року ("Независимая газета") Країна

Кількість згадувань 1198 1016 847 583 239

Росія Грузія Південна Осетія Абхазія США

Країни-учасники серпневої війни на Кавказі 2008 року ("Независимая газета") 6%

31%

15%

Росія Грузія Південна Осетія Абхазія США

22%

26%

ДОДАТОК 8 Взаємні звинувачення сторін конфлікту ("Независимая газета") Звинувачення геноцид агресія етнічна чистка терористична діяльність

Кількість згадувань 21 109 8 30

Взаємні звинувачення сторін конфлікту ("Независимая газета") 18%

13%

геноцид агресія

етнічна чистка терористична діяльність 64%

ДОДАТОК 9 Про що найбільше писали у липні-жовтні 2008 року ("Независимая газета") Тема Заяви політиків та військових Миротворча діяльність Мир, мирне залагодження конфлікту Війська Рішення політиків, військових Незалежність республік Кордон Повідомлення політиків або повідомлення про події Безпека Переговорні процеси Загибель людей Біженці Військова операція "Примушення до миру"

Кількість згадувань 382 256 193 189 134 133 126 114 104 94 48 43 15

Про що найбільше писали у липні-жовтні 2008 року ("Независимая газета") 450 400

382

350 300

256

250

193

200

189 134

150

133

126

114

104

100

94 48

43 15

Військова операція

Загибель людей

Безпека

Кордон

Рішення політиків,

Мир, мирне залагодження

Заяви політиків та

ДОДАТОК 10 Країни, міста і частини світу, що згадувалися найчастіше в "Независимой газете" у зв'язку з російсько-грузинською війною 2008 року Назва Захід Європа Україна Франція СНД Косово Білорусія Вірменія Азербайджан

Кількість згадувань 183 106 99 46 43 32 30 26 23

Країни, міста та частини світу, що згадувадися найчастіше у зв'язку з російсько-грузинською війною ("Независимая газета") 200 180 160 140 120 100 80 60 40 20 0

183

ія зе рб ай дж ан

ія

Бі ло ру с

ос

ов

Н Д

Ві рм ен

Єв ро па У кр аї на Ф ра нц ія

За

хі д

106

ДОДАТОК 11 Географічні об'єкти, які знаходилися в зоні російсько-грузинського конфлікту (або мали до нього безпосереднє значення) та найчастіше згадувалися у матеріалах "Независимой газеты" Назва Москва Тбілісі Цхінвалі Сухумі Галі, Гальський район Кодорська ущелина Горі р. Інгурі Зугдіді, Зугдідський район Поті

Кількість згадувань 315 284 207 106 40 36 30 29 28 20

Географічні об'єкти, які знаходилися в зоні російськогрузинського конфлікту (або мали до нього безпосереднє значення) та найчастіше згадувалися у матеріалах "Независимой газеты" 315

284 207 106

Зу і, ід

П от

р. Ін гу ід рі сь ки й ра йо н

гд

Го рі

Зу гд

щ ел ин а

ра йо н Ко до

рс ьк ау

ум і

сь ки й

Су х

ал ь Га лі ,Г

Ц хі

нв

ал і

Тб іл іс і

М ос кв а

350 300 250 200 150 100 50 0

ДОДАТОК 12 Особи, які найбільше цитувалися і згадувалися у публікаціях "Независимой газеты" у липні-жовтні 2008 року Імена осіб Саакашвілі М. Мєдвєдєв Д. Путін В. Багапш С. Кокойти Е. Якобашвілі Т. Лавров С. Ноговіцин А. Ющенко В. Штайнмайер Ф.-В.

Кількість цитувань 166 134 73 64 44 31 25 23 23 22

Особи, які найбільше цитувалися і згадувалися у публікаціях "Независимой газеты" у липні-жовтні 2008 року 180

166

160 140

134

120 100 80 60 40

64 44 31

аа к

аш ві лі М М . єд вє дє в Д. П ут ін В. Ба га пш С К . ок ой ти Я ко Е. ба ш ві лі Т. Л ав ро в Н С ог . ов іц ин А Ю . щ Ш ен та ко йн В. ма йе р Ф .-В .

ДОДАТОК 13

Позиція публікацій російської газети "Независимая газета" Місяць

Липень 2008 р.

Серпень 2008 р.

Вересень 2008 р.

Жовтень 2008 р.

Всього за чотири місяці

Позиція нейтральна проросійська проосетинська проабхазька антигрузинська антиросійська нейтральна проросійська проосетинська проабхазька антигрузинська антиросійська нейтральна проросійська проосетинська проабхазька антигрузинська антиросійська нейтральна проросійська проосетинська проабхазька антигрузинська антиросійська нейтральна проросійська проосетинська проабхазька антигрузинська антиросійська

Кількість 12 1 0 5 2 0 65 22 5 1 7 1 37 7 0 1 4 1 11 2 0 1 0 1 125 32 5 8 13 3

Позиція публікацій російської газети "Независимая газета"

7% 2%

3% 17%

67%

нейтральна проросійська проосетинська проабхазька антигрузинська антиросійська

ДОДАТОК 14 Кількість публікацій в американський "New York Times" за липень-жовтень 2008 року Місяць липень серпень вересень жовтень всього за чотири місяці

Кількість 1 49 17 4 71

Кількість публікацій в американський "New York Times" за липень-жовтень 2008 року 60 50

40 30 20

10 0

1 липень

серпень

вересень

жовтень

ДОДАТОК 15 Типи повідомлень про російсько-грузинську війну в американській "New York Times" Тип повідомлення стаття замітка репортаж листи читачів коротке інформаційне повідомлення

Кількість 67 1 1 1 1

Типи повідомлень про російсько-грузинську війну в американській "New York Times" 1 1

стаття

замітка

репортаж

листи читачів

коротке інформаційне повідомлення

ДОДАТОК 16 Шпальти, на яких друкувалися матеріали про російсько-грузинський конфлікт 2008 року ("New York Times") Номер шпальти Кількість матеріалів 1 шпальта 18 3 шпальта 1 6 шпальта 6 7 шпальта 1 8 шпальта 7 9 шпальта 2 10 шпальта 10 11 шпальта 4 12 шпальта 7 14 шпальта 3 16 шпальта 3 17 шпальта 1 19 шпальта 1 20 шпальта 1 21 шпальта 1 22 шпальта 3 23 шпальта 1 51 шпальта 1 Шпальти, на яких друкувалися матеріали про російськогрузинський конфлікт 2008 року ("New York Times") 18

10 7

7 4

3 1

па л ш ьта па 6 ль ш та п 7 аль ш та п 8 аль ш та п 9 аль ш та 10 пал ш ьта 11 пал ш ьта 12 пал ш ьта 14 пал ш ьта 16 пал ш ьта 17 пал ш ьта 19 пал ш ьта 20 пал ш ьта 21 пал ш ьта 22 пал ш ьта 23 пал ш ьта 51 пал ш ьта па ль та

20 18 16 14 12 10 8 6 4 2 0

ДОДАТОК 17 Кількість фотографій, що супроводжували матеріали ("New York Times") Місяць Кількість липень 0 серпень 47 вересень 16 жовтень 4 всього за чотири місяці 67

Кількість фотографій, що супроводжували матеріали ("New York Times")

24%

липень серпень вересень жовтень 70%

ДОДАТОК 18 Конфлікт чи війна? ("New York Times") конфлікт війна

115 190

Конфлікт чи війна? ("New York Times")

38% конфлікт війна

62%

ДОДАТОК 19 Країни-учасниці серпневої війни на Кавказі 2008 року ("New York Times") Країна Кількість згадувань Росія, РФ 767 Грузія 706 Південна Осетія 285 США 183 Абхазія 133

Країни-учасниці серпневої війни на Кавказі 2008 року ("New York Times")

6% 9% 37% Росія, РФ Грузія Південна Осетія США Абхазія

14%

34%

ДОДАТОК 20 Взаємні звинувачення сторін конфлікту ("New York Times") Звинувачення агресія сепаратизм терористична діяльність жорстокість ідіотизм геноцид

Кількість згадувань 36 19 10 9 2 2

Взаємні звинувачення сторін конфлікту ("New York Times") агресія 3% 3%

сепаратизм

12%

13%

45%

терористична діяльність жорстокість ідіотизм

24%

геноцид

ДОДАТОК 21 Про що найбільше писали у липні-жовтні 2008 року ("New York Times") Тема Кількість згадувань Війська 294 Заяви політиків та військових 185 Бомбардування 71 Переговорні процеси 66 Незалежність республік 65 Кордон 62 Миротворча діяльність 62 Безпека 36 Загибель людей 35 Біженці 25 Мир, мирне залагодження конфлікту 21 Анексія 8

Про що найбільше писали у липні-жовтні 2008 року ("New York Times") 350 300

294

250 185

200 150 100

21 Мир, мирне залагодження

Загибель людей

Миротворча діяльність

Незалежність республік

Бомбардування

Війська

ДОДАТОК 22 Країни, міста і частини світу, що згадувалися найчастіше в "New York Times" у зв'язку з російсько-грузинською війною 2008 року Назва Європа Україна Франція Німеччина Азербайджан Польща Іран Ірак Китай Косово

Кількість згадувань 149 75 43 40 36 33 32 31 25 22

Країни, міста і частини світу, що згадувалися найчастіше в "New York Times" у зв'язку з російськогрузинською війною 2008 року

149

75 32

Ко со во

ай

Ки т

ак

Ір

Ір ан

Єв ро па У кр аї на Ф ра нц ія Н ім еч чи А на зе рб ай дж ан П ол ьщ а

160 140 120 100 80 60 40 20 0

ДОДАТОК 23 Географічні об'єкти, які знаходилися в зоні конфлікту (або мали до нього безпосереднє значення) та найчастіше згадувалися у матеріалах "New York Times" Назва Кількість згадувань Москва 148 Тбілісі 86 Горі 62 Цхінвалі 58 Поті 19 Кодорська ущелина 6 Зугдіді, Зугдідський район 4 Сухумі 4 Очамчир 1

Географічні об'єкти, які знаходилися в зоні конфлікту (або мали до нього безпосереднє значення) та найчастіше згадувалися у матеріалах "New York Times" 160 140 120 100 80 60 40 20 0

148

86 62

К од ор Зу П сь гд от ка ід і і, ущ Зу гд ел ід ин сь а ки й ра йо н С ух ум і О ча мч ир

хі нв ал і

рі Го

сі Тб іл і

М ос

кв а

100

ДОДАТОК 24 Особи, які найчастіше цитувалися і згадувалися у публікаціях "New York Times" у липні-жовтні 2008 року Імена осіб Кількість згадувань Саакашвілі М. 207 Путін В. 165 Мєдвєдєв Д. 109 Буш Дж. 90 Райс К. 69 Лавров С. 19 Рогозін Д. 19 Обама Б. 13 Ноговіцин А. 7 Ющенко В. 5

Особи, які найчастіше цитувалися і згадувалися у публікаціях "New York Times" у липні-жовтні 2008 року 2% 3%

1% 1%

28%

10%

13%

16%

23%

Саакашвілі М. Путін В. Мєдвєдєв Д. Буш Дж. Райс К. Лавров С. Рогозін Д. Обама Б. Ноговіцин А. Ющенко В.

101

ДОДАТОК 25 Позиція публікацій американської "New York Times" Місяць Позиція Кількість нейтральна 1 проросійська 0 Липень 2008 р. проамериканська 0 антиросійська 0 прогрузинська 0 нейтральна 10 проросійська 1 Серпень 2008 р. проамериканська 1 антиросійська 37 прогрузинська 0 нейтральна 5 проросійська 1 Вересень 2008 р. проамериканська 1 антиросійська 9 прогрузинська 1 нейтральна 3 проросійська 0 Жовтень 2008 р. проамериканська 1 антиросійська 0 прогрузинська 0 нейтральна 19 проросійська 2 Всього за чотири місяці проамериканська 3 антиросійська 46 прогрузинська 1

102

Позиція публікацій американської "New York Times"

27%

3% 4% 65%

нейтральна проросійська проамериканська антиросійська прогрузинська