Мосендз Аліна - диплом, 2011 by ukma journalist

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ,МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ „КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ” ФАКУЛЬТЕТ СОЦІАЛЬНИХ НАУК І СОЦІАЛЬНИХ ТЕХНОЛОГІЙ

МОГИЛЯНСЬКА ШКОЛА ЖУРНАЛІСТИКИ

Кваліфікаційна робота на здобуття академічного звання магістра журналістики

Медіа паніка у висвітленні «свинячого грипу» (A/H1N1) Мосендз Аліни Василівни Науковий керівник: старший викладач Батюк Ольга Олександрівна Київ – 2011

ЗМІСТ ВСТУП

РОЗДІЛ І. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

1. Висвітлення тем охорони здоров’я у ЗМІ: обережність та крайнощі

1.1 Теми здоров’я на сторінках канадських ЗМІ

1.2 Теми здоров’я на сторінках ЗМІ Сполучених Штатів 9

Америки 1.3 Теми здоров’я на сторінках австралійських ЗМІ

1.4 Класифікація журналістських матеріалів, які стосуються теми здоров’я

1.5 Проблеми та їх причини у висвітленні медичних тем у 13

медіа 2. Стосунки журналістів та представників системи охорони здоров’я – проблеми порозуміння

3. Висвітлення теми «свинячого грипу» (A/H1N1) у світових ЗМІ

3.1 Пандемія «свинячого грипу» та ВООЗ

3.2 Реакція аудиторії на повідомлення у ЗМІ про вірус A/H1N1

3.2.1 Дослідження аудиторії у США

3.2.2 Дослідження аудиторії у Канаді

3.2.3 Дослідження аудиторії у Росії

4. Медіа паніка у висвітленні «свинячого грипу»

4.1 Медіа паніка «свинячого грипу» у Великій Британії

4.2 Медіа паніка «свинячого грипу» у Австралії

4.3 Медіа паніка «свинячого грипу» у США

РОЗДІЛ ІІ. МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

35 35

1. Контент-аналіз

1.1 Мета дослідження та дослідницьке питання

1.2 Вибірка об’єктів дослідження

1.3 Часовий проміжок

1.4 Категорії аналізу

1.5 Аналіз даних

44 45

2. Глибинне інтерв’ю 2.1 Вибір респондентів

2.2 Питальник

РОЗДІЛ ІІІ. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ

54 54

1. Результати зібрані методом контент-аналізу 1.1

Результати

дослідження

публікацій

тижневика 54

«Український тиждень» 1.1.1 «свинячий грип» як тема номеру та загальна частка

публікацій 1.1.2 Тональність матеріалів щодо грипу A/H1N1 на

сторінках «Українського тижня» 1.1.3 Заголовки

та

підзаголовки

публікацій

про 58

каліфорнійський грип в «Українському тижні» 1.2

Результати дослідження публікацій щоденної газети 59

«Сегодня» 1.2.1 «свинячий грип» як тема номеру та загальна частка

публікацій 1.2.2 Тональність матеріалів щодо грипу A/H1N1 на

сторінках «Сегодня» 1.2.3 Заголовки

та

підзаголовки

про

каліфорнійський грип в «Сегодня»

2. Аналіз глибинних інтерв’ю із журналістами

2.1

Власна позиція журналістів та реальність загрози вірусу 64

грипу

публікацій

2.2

Оцінка журналістами своєї роботи над матеріалами

2.3

Стосунки журналістів та представників системи охорони здоров’я

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП Тема епідемій у ЗМІ часто виходить на перші шпальти та у топ-новини. Однією із таких епідемічних тем був і вірус «свинячого грипу» у 2009 році. Звісно питання безпеки і здоров’я населення нашої планети є питання, яке хвилює читачів і глядачів, адже і їх здоров’я та безпека можуть бути під загрозою. Однак дуже часто у тих самих медіа підіймається питання – а чи не перебільшують

журналісти

загрозу?

Одразу

згадуються

епідемії

із

страшними прогнозами, які так і не справдилися, серед них і «свинячий грип». Тому уже на початку 21 століття медіа-дослідники почали вводити новий термін медіа паніка (media hype). Це поняття включає у себе випадки, коли проблема загрози здоров’ю подавалася у ЗМІ у перебільшеному, викривленому вигляді, тим самим роздуваючи проблему як мильну бульбашку. Раніше в українських медіа дослідженнях ми не зустрічали цей термін. Останнім прикладом висвітлення епідемії планетарного масштабу, тобто пандемії, коли світові медіа звинувачувалися у провокуванні паніки була пандемія «свинячого грипу», який пізніше стали іменувати лише як вірус A/H1N1. Оскільки населення планети не застраховане від виявлення нових загроз, розгортання інших епідемій, ми вважаємо доцільним на прикладі висвітлення однієї, зробити висновки та дати рекомендації ЗМІ, яким чином застерігати та інформувати населення, при цьому не створюючи паніки. Метою нашого дослідження є дослідити та виявити ознаки медіа паніки щодо «свинячого грипу» в Україні, спираючись на світовий досвід та дослідження. Для досягнення мети ми поставили такі завдання:

‐

Дослідити загальні тенденції висвітлення тем пов’язаних із ризиками

для здоров’я населення; ‐

Визначити проблеми у спілкуванні журналістів із представниками

системи охорони здоров’я; ‐

Прослідкувати як висвітлювалася пандемія вірусу A/H1N1 світовими

ЗМІ; ‐

Провести

контент-аналіз

всеукраїнських

друкованих

видань

на

виявлення факторів створювання паніки у висвітленні теми «свинячого грипу»; ‐

Провести глибинні інтерв’ю із журналістами, які висвітлювали тему

«свинячого грипу» під час епідемії, аби виявити їх мотиви. Об’єктом дослідження є висвітлення теми «свинячого грипу» та кути її подачі. Предметом дослідження є друковані всеукраїнські видання, які містили публікації присвячені пандемії «свинячого грипу» за період квітень – грудень 2009 року та журналісти, які працювали над висвітленням цієї теми. Наукове значення дослідження полягає у введені поняття «медіа паніка» та виявленні її факторів в українських ЗМІ та у мотивах українських журналістів. Також дослідження висвітлення тематики «свинячого грипу» як епідемії може слугувати частиною у загальній кількості досліджень присвячених висвітленню епідемій та загроз для здоров’я населення взагалі. Практичне значення дослідження стосується рекомендацій редакціям, які не оминають питання охорони здоров’я та мають на меті об’єктивно висвітлювати подібні теми і не ставати причиною панічних настроїв у суспільстві. Дослідження покликане виявити наявність паніки в українських ЗМІ, що дасть можливість журналістам поглянути на цю проблему зі сторони та зробити певні висновки для себе та своїх редакцій, розробити певні правила у висвітленні тем пов’язаних із загрозами для здоров’я. Також

дослідження різних країн світу можуть слугувати для журналістів прикладом того, які саме фактори є визначальними у створенні паніки і як саме їх варто уникати. Структура роботи – робота складається із вступу, 3-х розділів, висновків та 5 додатків. Всього у роботі 115 сторінок разом із додатками та 47 пунктів у списку використаних джерел. Перший розділ складається із 4 підрозділів, покликаних розглянути наукові та публіцистичні доробки із вибраної теми. Їх огляд розподілено від загального аналізу висвітлення у ЗМІ медичних тем до конкретного висвітлення «свинячого грипу» та звинувачення преси у медіа паніці. Другий розділ складається із 2 підрозділів, які висвітлюють методи контент-аналізу та глибинного інтерв’ю, які використовуються в роботі. Також йдеться про те, як саме вони застосовувалися у даному дослідженні. У третьому розділі подано аналіз результатів дослідження. В ньому надаються кількісні, порівняльні графіки та цитати із глибинних інтерв’ю.

РОЗДІЛ І. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ 1. Висвітлення тем охорони здоров’я у ЗМІ: обережність та крайнощі На сторінках ЗМІ однією із найбільш сенсаційних тем є тема охорони здоров’я, адже саме у цій тематиці часто фігурує поняття загрози для населення та навіть смерті. Епідемії, нові віруси, невідомі раніше хвороби подібні теми викликають у суспільстві значний резонанс та впливають на аудиторію. Починаючи від локальних та поодиноких харчових отруєнь до пандемії світового масштабу. Розглянемо публікації, які стосуються аналізу висвітлення медичних тем у ЗМІ, розподіляючи їх географічно. Тому у наступних підрозділах вивчимо яким чином відбувається процес висвітлення на сторінках преси Канади, США та Австралії. 1.1 Теми здоров’я на сторінках канадських ЗМІ Для більшості джерелом знань про нові хвороби, ризики для здоров’я та епідемії є медіа. І те, як населення сприйматиме те чи інше захворювання левиною часткою залежить від ЗМІ. Звернемо увагу і на дослідження щодо висвітлення будь-якого захворювання у медіа, яке подається у статті «Медицина у мас-медіа: вплив ЗМІ на сприйняття хвороби» [27, 1]. Автори дійшли висновку, що медіа створюють упереджене сприйняття хвороби. У ході експерименту канадських студентів медичного та психологічного факультетів опитали щодо рівня небезпеки та статусу двох хвороб. Про першу із них (пташиний грип) ЗМІ повідомляли доволі часто, а про другу (жовта лихоманка) рідко. Учасники відмітили як більш небезпечну хворобу ту, про яку більше повідомлялося у ЗМІ. Однак Мередіт Янг зазначає, що альтернативна,

об’єктивна

інформація

щодо

певної

хвороби

може

пом’якшити ефект упередженості, який створюється пресою [27, 6]. Це дослідження демонструє, що люди вважають ті інфекційні хвороби більш небезпечними, про які часто говорять у ЗМІ, ніж ті хвороби які

об’єктивно порівнюючи мають такий же ж рівень тяжкості, однак не знаходять такого активного відображення у пресі [27, 2]. Мередіт

Янг

справедливо

зазначає,

що

преса

має

тенденцію

зосереджуватися на рідкісних та більш сенсаційних хворобах, аніж на поширених, які частіше призводять до смерті [27, 1]. Таким чином формується хибна громадська думка про те, які саме існують основні загрози для суспільства. 1.2 Теми здоров’я на сторінках ЗМІ Сполучених Штатів Америки Стаття

«Споріднений

викривлень»

подає

ризик

новинних

дослідження,

де

ЗМІ:

визначення

визначається

кількості кількість

репрезентативності з якою у друкованих новинних медіа відображається смертність у США [8, 842]. Карен Фрост та інші автори статті доходять висновку, що новинні медіа спотворено відображають основні причини, які впливають на рівень смертності у населення, а також ті, що стають факторами ризику для здоров’я [8, 842]. Це спотворене представлення може сприяти викривленому сприйняттю реальних загроз здоров’ю. Гіпотеза американки Карен Фрост перегукується із припущенням її канадської колеги Мередіт Янг у тому, що у ЗМІ існують певні упередження щодо переоцінки нечастих причин смертності та недооцінка тих, що у більшості випадків призводять до смерті, не враховуючи війни [8, 243]. Під

час

дослідження,

описаного

статті,

переглядалися

найпопулярніших видань в США на 1990 рік. Метою було виявити чи були відображені у матеріалах газет та журналів 11 основних причин смертності у 1990 році (об’єктивні дані). Таким чином дослідники виявили, що існує значна диспропорція між реальними чинниками смертності та приділення ним уваги у ЗМІ. Найменше відображення у мас-медіа знайшли теми споживання тютюну, церебро-васкулярні захворювання та хвороби серцево

судинні [8, 244]. Набагато більше в медіа з’являються теми незаконного вживання наркотиків, смерть у ДТП, токсичні викиди та вбивства [8, 244]. Тема вбивства, яка посідає 11 місце у причинах смертності у США, згадувалася у ЗМІ із такою ж частотою як і тема хвороб серця, які є причиною номер 1 у тому ж списку [8, 244]. На противагу Карен Фрост ми вважаємо, що проблема вживання наркотиків є більш загрозливою в Україні. Тому нам варто зважати на українські причини смертності. Подібні тенденції викривленого сприйняття хвороб через ЗМІ ми спостерігаємо і в Україні: із зарубіжними дослідниками погоджуються і вітчизняні. Заслужений лікар України Ольга Богомолець: «Населення лякають не лікарі, щодо захворювань, а саме мас-медіа. ЗМІ висвітлюють лише негативні випадки: пізнє встановлення діагнозу, невдала операція». Про це вона заявила під час прес-конференції присвяченій висвітленню тематики раку шкіри та меланом. Основним виходом із гіперболізації або недооцінювання ризиків для здоров’я Богомолець бачить тісну співпрацю журналістів та лікарів, організацію майстер-класів та прес-клубів щодо роз’яснення профілактики та клініки конкретних захворювань. 1.3 Теми здоров’я на сторінках австралійських ЗМІ Ще одне дослідження висвітлило недоліки медичної тематики у найбільш рейтингових

ЗМІ

Австралії

[25,

1].

Головні

австралійські

медіа

досліджувалися на точність та належну увагу до медичних проблем за 10 критеріями. Найбільшу оцінку у 58% отримали серйозні друковані видання, таблоїди та он-лайнові видання на 48% та 48% відповідно відповідали заданим

критеріям,

найменше

уваги

програми.

приділяли

тематиці

телевізійні

Автор дослідження Аманда Вілсон

доходить висновку, що якість

висвітлення медичної тематики дуже бідна, хоча на час дослідження у місцевих масштабах дослідники виявили незначне покращення стану [25, 1]. Для проведення дослідження було створено веб-сайт Медіа Доктор (mediadoctor.org.au) та запущено у 2004 році, з метою забезпечення об’єктивного аналізу сильних та слабких сторін статей, що висвітлюють здоров’я у головних медіа Австралії. Другою метою проекту було підвищити якість статей про здоров’я та, як наслідок, медичну грамотність серед журналістів та споживачів медіа-продукту. Варто звернути увагу на 10 критеріїв оцінювання медіа продукту щодо наявності інформації про медичні нововведення, які визначили австралійські дослідники: 1. Повідомлено про медичні новинки 2. Повідомлено про доступність та користь нововведень 3. Описано спосіб лікування чи ознаки діагностування, якщо такі доступні 4. Уникаються елементи нав’язування хвороби 5. Повідомлено результати клінічних досліджень 6. Описані позитивні сторони нововведення 7. Описані ризики та загрози, яке може нести нововведення 8. Повідомлені ціни нововведень 9. Консультації із незалежними експертами джерелами інформації 10. Вихід за межі інформації доступної з інших медіа. [25, 2] Деякі із пунктів, як показало дослідження описане Амандою Вілсон, майже у всіх публікаціях було низько оцінені. Серед них: ризики, докази, ціни та незалежні джерела інформації. Окрім того виявлено, що лише 36% матеріалів, які брали участь в дослідженні були із правильно представленими кількісними даними [25, 3].

Найгіршу оцінку за результатами австралійських досліджень отримали програми телебачення, де 35% тематики здоров’я стосуються комерційних цілей, промоцій та реклами певних продуктів, а основні питання, на які звертається увага не стосуються реальних проблем здоров’я [25, 3]. Тут знаходять своє відображення теми щодо покращення зовнішнього вигляду: целюліт, зморшки, погана фігура. Однак виявили дослідники і декілька якісних медичних матеріалів на телебаченні. Один із них стосувався корекційних контактних лінз. У висновках Аманда Вілсон зазначає, що не зважаючи на низьку якість висвітлення медичних питань, преса все ж має тенденцію (5%) на покращення цього стану. Особливо таку тенденцію виявили он-лайн видання за увесь час проведення дослідження, яке тривало із 2004 по 2008 рік [25, 4]. 1.4 Класифікація журналістських матеріалів, які стосуються теми здоров’я Таким чином матеріали присвячені медично-науковій тематиці можна класифікувати. Стефан Клайдман визначає 2 типи журналістських матеріалів про ризики для громадського здоров’я: ті, що розповідають про наукові відкриття, які стосуються ризиків для здоров’я та ті, що повідомляють про події, які несуть ризики для здоров’я [13, 119]. Також Клайдман наводить 6 характеристик журналістських матеріалів про ризики для здоров’я [13, 122]: 1) Наслідки винаходу, або певної події можуть бути або неприємні, або непередбачувані небажаний

тому

резонанс

можуть

спровокувати

суспільстві:

від

необґрунтований

повного

негативізму

або до

ірраціонального страху. 2) Інформація є недоступною. У випадку із матеріалом про наукове відкриття (1-ий тип) важливі дані можуть бути у лабораторних нотатках вченого, але недоступні для журналістів. У випадку матеріалу про подію, як

наприклад радіаційні викиди із атомної станції (згадаємо ЧАЕС), дирекція може умисно приховувати причини та мінімізувати серйозність пригоди або аварії. 3) Наукові принципи, які лежать в основі винаходу, або події можуть бути достатньо складними, аби пояснити їх простою мовою. 4) Доступні дані можуть бути неповними, суперечливими, несумісними, або такими, коли ще рано робити якісь висновки. 5) Результати дослідження, або найкраще пояснення небезпечної події може бути двозначним. 6) Виміри ризику представлені урядом, академіками або зацікавленою групою осіб можуть базуватися на припущеннях та методології, які репрезентують різні цінності і можуть давати різні результати, які варіюються за своєю важливістю. Важливим Стефан Клайдман вважає і сприйняття та очікування аудиторії. Часто аудиторія хоче отримати прості відповіді на неоднозначні питання: чи безпечно приймати саме ці ліки, дихати повітрям, пити воду, їсти морозиво чи

яйця?

Аудиторія

має

тенденцію

відкидати

науково-теоретичне

твердження, що «ніщо не є абсолютно безпечним» [13, 125]. Бажаючи задовольнити потреби аудиторії знати, журналісти намагаються спростити багато питань до «так» або «ні», до «добре» та «погано», до «загроза всьому живому» та «панацея», а також впадають у крайнощі із висновками, які вони роблять на основі тих чи інших припущень науковців. 1.5 Проблеми та їх причини у висвітленні медичних тем у медіа Отже наприкінці попереднього підрозділу, ми визначили першу проблему у висвітленні тем здоров’я, однак проблема поганої якості висвітлення проблем здоров’я не лише вина журналістів та медійників, адже «журналісти стикаються з багатьма проблемами, аби виготовити справді якісний матеріал

– це брак часу та місця, проблеми розуміння статистичної інформації та медичної термінології, а також важко доступність експертів» [23, 5]. Однією із проблем є також збереження формального балансу думок, при цьому платформа для масового виголошення думок дається інколи аж занадто некомпетентним особам. У цьому виявляється некритичність журналістів до цього балансу. У статті «Здоров’я та медіа: наробіть галасу, зробите новину» Ребека Берг пише про правдивість журналістських матеріалів, де спрощуються наукові новини, або ж навпаки із них робиться сенсація [2, 73]. Дуже часто журналісти прагнуть зберегти баланс і справедливість у своїх матеріалах, надавши слово різним поглядам та різним сторонам, однак часто вони підходять до цього некритично. І справді чи є це балансом, коли є рівна кількість часу (або тексту) для різних наукових поглядів на одне явище, однак одне із них немає належної аргументації і взято лише для формального балансу. Медичний кореспондент CNN Ендрю Гольтц порівнює висвітлення наукових тем у ЗМІ із дешевим меню у ресторанах швидкого харчування: «Більшість висвітлення медичної теми місцевим телебаченням схоже на експрес-меню за 99 центів у фаст-фуді: швидко, дешево, але дуже некорисно» [2, 74]. Окрім того телебачення прагне конфліктної ситуації, протистояння «хороших та поганих хлопців». Одним із каменів спотикань у медичній тематиці є ще й статистичні дані. Часто журналісти подають першу статистику, ігноруючи правила збору статистичних даних, або надійність джерел інформації. Річард Сміт у своїй статті «Утримуючи погані новини від журналістів» говорить, що за допомогою статистики дуже легко управляти ЗМІ, яким часто не вистачає «цифр» [24, 81]. Журналісти дуже некритично сприймають статистичну інформацію, яку їм надають і це дозволяє державним

статистичним

органам

легко

керувати

повідомленнями

ЗМІ,

використовуючи їх на свою користь. При чому, як зазначає Річард Сміт, це не проблема лише локальних та маловідомих медіа, у своєму огляді він за допомогою контент-аналізу перевіряє і такі видання як «Times», “Daily Telegraph”, “Guardian”, “Daily Mail”, “Independent” [24, 81]. Однією із причин поганого висвітлення медичних тем є непорозумінння, які інколи виникають між журналістами та офіційними представниками системи охорони здоров’я, лікарями, вченими та експертами, до кого журналісти звертаються за коментарем. У наступному підрозділі буде розглянута проблема цієї взаємокомунікації, у дослідницькій частині буде підняте питання чи стикалися із подібним непорозумінням українські журналісти. 2. Стосунки журналістів та представників системи охорони здоров’я – проблеми порозуміння Власне у дослідженнях, які розглядалися вище декілька разів йшлося і про ці стосунки. Деякі дослідники навіть давали поради щодо покращення такої взаємодії. Так американська дослідниця Карен Фрост радить активніше діяти працівникам охорони здоров’я, говорити більше про проблеми публічно, звертатися до медіа [8, 844]. Заслужений лікар України Ольга Богомолець вбачає основний вихід із гіперболізації або недооцінювання ризиків для здоров’я у тісній співпраці журналістів та лікарів, організацію майстер-класів та прес-клубів щодо роз’яснення профілактики та клініки конкретних захворювань. У статті Енріке Регідора «Роль державних представників охорони здоров’я у повідомленнях, які стосуються здоров’я населення» йдеться про людей, які виступають джерелами офіційної інформації у темах охорони здоров’я [21, 93]. Автор зазначає, що у спілкуванні із ними можуть виникати непорозуміння, а також нагадує, що варто пам’ятати, що люди ці часто є

державними службовцями, а це ставить їх у рамки державної системи, слідуванню до відповідних державних розпоряджень: «Посадова особа у сфері охорони здоров’я має важливі зобов’язання бути на варті громадського здоров’я. Між тим, вона замкнена у межі державної системи. Якщо чиновник хоче стати на захист конкретної справи у охороні здоров’я, бажає зробити заяву, або залучається до активних дій, у такому разі він повинен відокремлювати себе від своє посади» [21, 93]. Однією із цілей системи охорони здоров’я, зазначає Енріке Регідор, є повідомлення інформації у такий спосіб, аби суспільство загалом та кожна особа зокрема могли правильно зрозуміти цю інформацію [21, 94]. Перед цією проблемою постають і журналісти, адже вони часто самі беруть на себе роль тлумачів заяв та пояснень представників охорони здоров’я, однак так само часто це тлумачення може бути невірним, або спотвореним. Регідор

вважає

важливим

залучити

усі

канали

комунікації

при

повідомленні інформації, яка стосується ризиків для здоров’я: «Поширення інформації, що стосується здоров’я

населення вимагає попередньої

ідентифікації того, хто є аудиторією, а також звертання до усіх можливих засобів комунікації, аби інформація була почута, а не просто виголошена. Аудиторією в даному разі можуть виступати різні представники суспільства – практикуючі лікарі, вищі посадові особи, населення, лабораторії та інші інституції системи охорони здоров’я, ЗМІ, дослідники та науковці. Щодо каналів комунікації, то варто включити усі можливі в даному суспільстві: електронні, теле-, радіоканали, друковані видання та громадські слухання, форуми» [21, 95]. У книзі, виданій Американською асоціацією охорони здоров’я «Ефективне висвітлення тем охорони здоров’я. Посібник для тих, кому ЗМІ надають слово», яка спрямована саме на тих, хто виступає джерелами

інформації про здоров’я для суспільства, для вчених та держслужбовців, даються певні поради, як саме варто уникати наукового стилю та термінології при розповсюдженні інформації на масову аудиторію. Автори зазначають, що вчені часто вважають за необхідне вказувати на рівень ризику для населення певного регіону, щодо певної небезпеки, або ж скільки людей отруїлося певним продуктом, у той же час інформація щодо контролю громадського здоров’я повинна бути ширшою, аніж просто цифри та статистичні дані [18, 2]. Ця інформація обов’язково має розширюватися поясненнями причин певних негараздів, а також рекомендаціями, які базуються на наукових знаннях. Енріке Регідор визначає 2 мети, які повинні переслідувати офіційні особи: інформувати та переконувати [21, 96]. На останнє часто впливають певні економічні фактори. Адже якщо під час епідемії офіційні представники держави закликають лікуватися конкретними ліками, то це відповідно грає на руку економічним інтересам фармацевтичних компаній, які виробляють ці ліки. Переконування суспільства у вживанні профілактичних заходів, або інших заходів безпеки не повинні ставати рекламою та нав’язуванням. Оскільки офіційні особи за родом своєї діяльності володіють даними про здоров’я та захворюваність населення, вони ж і вирішують чи стане якась інформація публічною, чи залишиться за лаштунками. Приклад України, коли інформація щодо катастрофи на Чорнобильській атомній станції приховувалася від суспільства посадовцями є кричущим порушенням прав людини знати про екологічну ситуацію у своєму регіоні та країні. Тому на законодавчому рівні визначено, що інформація про загрозу здоров’ю та безпеки населення має бути публічною. Енріке

Регідор

висловлює

думку,

що

зобов’язання

офіційних

представників охорони здоров’я в усі часи – це впровадження у життя загальнодержавних рішень, незважаючи на те, які ці рішення: «Посадовим

особам та вченим, які працюють у сфері охорони здоров’я потрібно відчувати свою відповідальність, адже як лікар ставиться до окремого пацієнта, так само і епідеміолог ставиться до всього суспільства» [21, 96]. У часи ж коли ця особа заявляє про власну думку, вона повинна відокремлювати себе від установи, яку представляє [21, 96]. Ми не зовсім погоджуємося із таким твердженням, оскільки незважаючи на свою підпорядкованість державі офіційні особи, якщо це лікарі, або вчені можуть, спираючись на власні наукові знання та досвід, заявляти своє бачення проблеми і завдяки посаді, яку обіймають, можуть також і впливати на державні рішення що стосуються здоров’я населення. Популярна стаття Річарда Брілі «Стосунки із ЗМІ» наголошує на важливості спілкування навіть невеликих державних організацій, які опікуються охороною здоров’я у регіонах, із засобами масової інформації [5, 32]. Автор наводить вагомі докази своїй гіпотезі, посилаючись на те, що медіа можуть сформувати позитивне або негативне обличчя державної установи, висвітлюючи її досягнення, або поразки [5, 32]. Також Річард Брілі дає ряд порад щодо спілкування із журналістами. Серед них особливе місце займає визначення для посадових осіб, що є закритою, а що є відкритою інформацією для ЗМІ [5, 32]. Адже часто, не володіючи інформацією, або не бажаючи її висвітлювати, чиновники охорони здоров’я повідомляють, що така інформація є закритою, хоча вона такою не є. У цьому випадку журналістам слід знати вітчизняне законодавство щодо цього питання. Здебільшого медична інформація, що стосується здоров’я населення є відкритою, закритою є інформація щодо стану здоров’я осіб. Також автор статті «Стосунки із ЗМІ» наголошує про важливість «поваги до сенсації» та до «дед-лайнів» [5, 33]. Однак не радять вживати вислів «без коментарів», коли журналісти цікавляться якимось питанням, адже не

бажання відповідати може вплинути на репутацію установи, а також може бути розцінена як «ми зробили щось неправильно, але не хочемо це визнавати» [5, 33]. Слід зауважити, що в українських реаліях ситуація у стосунках з офіційними особами буде дещо інша, адже державні установи України не так опікуються своєю репутацією, як аналогічні установи у Сполучених Штатах. Ребека Берг у своїй статті «Навколишнє середовище та медіа частина 3: наробіть шуму, зробіть новини», посилаючись на дослідників Хартца та Чеппелла, говорить, що обидві сторони (журналісти та науковці) повинні погоджуватись на тому, що вони не є носіями істини в останній інстанції, і кожен з них частково може мати рацію [2, 74]. Науковець працює серед параметрів, визначених гіпотезами, поступово підкріплюючи їх результатами досліджень, таким чином доповнюючи нові відомості у сферу знань, яка може не мати меж. Журналіст же ж обмежений щоденними «дед-лайнами» виходу новин у ефір, або газети до друку, розглядаючи кожний новий матеріал, як свіжу доступну інформацію. [2, 74] Тут само Ребека Берг повідомляє, що проблема у порозумінні між науковцями та журналістами полягає не в тому, що хтось обов’язково бреше, а інший говорить правду, а у різних поглядах на речі та реальність, так би мовити, різницю між емпіричним поглядом та творчим [2, 76]. Про різницю між науковцями і журналістами пише у статті «Чи добре медіа повідомляють про ризики для здоров’я?» Стефан Клайдмен: «Наука прагне розширити знання за допомогою проведення експериментів, чиї результати можуть бути сфальсифіковані; журналістика ж намагається інформувати суспільство про те, що важливо та/або цікаво в той чи інший момент. Таким чином у фокус попадає те, що вважають важливим журналісти, а не саме наукове явище» [13, 131].

3. Висвітлення теми «свинячого грипу» (A/H1N1) у світових ЗМІ. Тема «свинячого грипу» (AH1N1) була висвітленою в значній кількості ЗМІ у світі та в Україні. У світових ЗМІ про нього заговорили навесні 2009 року. Російське видання «Експерт» за 11 травня 2009 року опублікувало статтю про ще тоді недовгу, але все ж історію поширення захворювання на «свинячий грип». Автор статті Галина Костіна зазначає, що в середньому пандемії можуть ставатися 3 рази на 100 років, за 21 століття «свинячий грип», або грип штаму AH1N1 був проголошений другою пандемією після пташиного грипу (H5N1) [35, 65]. Пташиний грип, реєструвався у 2003-2008 роках та забрав життя декількох сотень життів, до цього часу пандемію зафіксували у 1968 році [35, 65]. Це пояснює занепокоєність науковців та представників охорони здоров’я. Вірус «свинячого грипу», з’явився у квітні 2009 року у Мексиці. Перші зведення були шокуючими: за декілька днів повідомили про 150 смертей у Мексиці від нового грипу, та близько 2000 хворих [35, 65]. Пізніше виявилося, що ця інформація не була підкріплена точними лабораторними дослідженнями. За офіційними даними Всесвітньої Організації Охорони Здоров’я на 6 травня лабораторне підтвердження отримали 1516 випадків захворювань у 22 країнах світу, з них 30 – смертельні [26]. Більшість із померлих – мексиканці. Також Костіна відмічає, що ще на початку епідемії вона одразу почала впливати на економіку багатьох країн: «Почали спадати індекси, намітилися майже катастрофічні перспективи у свинарстві та туризмі, заговорили про закриття кордонів та мільярдних вливань у підготовку до пандемії» [35, 65]. Окрім цього варто зазначити, що активізувалися і ЗМІ, повідомляючи не лише про сам грип, хворих та померлих, а й гадаючи про те, кому б це могло бути вигідним – терористам, фармацевтам, країнам, які борються один з

одним. Більше того оцінювався «свинячий грип» протирічно: одні запевняли, що світ понесе великі втрати від смертоносного вірусу, інші - що захворювання нестрашне, але його роздули як мильну бульбашку [35, 66]. BBC в свою чергу також видає редакційну статтю щодо висвітлення «свинячого грипу» пише наступне: «Ми намагаємося досягти балансу через повідомлення того, про що ми дізнаємося та через критичне оцінювання того, що невідоме, використовуючи доступні наукові джерела, до прикладу беручи інформацію від головного лікаря Англії та ВООЗ, а також послуговуючись коментарями авторитетних науковців щодо прогнозів захворювання. На наших редакційних зібраннях ми не раз обговорювали як досягти правильного тону статей, як зробити їх корисними та відповідно підібрати зображення. Ми хотіли переконатися, що ми глибоко та професійно подаємо матеріали на нашому сайті» [11]. Також ВВС відмітили, що їх матеріали та передачі не спричиняють паніки у суспільстві, а дають змогу сформувати адекватну думку [11]. 3.1 Пандемія «свинячого грипу» та ВООЗ У статті агенції BusinessMediaRussia «Свинячий грип: скандал навколо ВООЗ» йдеться про те, що не останнє місце під час епідемії, а головне її висвітлення належить Всесвітній організації охорони здоров’я [41]. 29 квітня ВООЗ повідомила про підтвердженні випадки «свинячого грипу» у 9 країнах, за два тижні – у 74, а 1 липня – у 120 країнах. Побоюючись повторення пандемії «іспанки», яка лютувала на початку 20 століття і забрала 40 мільйонів життів, ВООЗ двічі підвищувала рівень загрози виникнення пандемії і у результаті повідомила про її початок [26]. У відповідь на оголошення пандемії уряди країн-членів ВООЗ почали закупівлю засобів профілактики та лікування «свинячого грипу», витрачаючи мільярди доларів із національних бюджетів [41]. Новий грип став топ-темою у ЗМІ.

Марина Подзолкіна наводить порівняльну кількість жертв: «Те що прогнози вчених стосовно вірусу А/H1N1 не справдилися, стало зрозуміло уже в грудні 2009. У всьому світі від «свинячого грипу» померло приблизно 13 тисяч людей. (Для порівняння: у результаті щорічної епідемії сезонного грипу в світі помирає близько 500 тисяч людей)» [41]. Німецький епідеміолог Вольфган Водарг звинувачував ВООЗ у змові з фармацевтичними компаніями, прибуток яких у результаті продажу вакцин державам, складе приблизно 7,5-10 млрд.дол., згідно даних опублікованих банком JP Morgan [41]. У відповідь на звинувачення спеціальний радник Генерального директора з пандемічного грипу Фейджи Фукуда, виступив із обґрунтуванням дій ВООЗ: «Спочатку ми не були повністю впевненні у тому, як саме розвиватиметься пандемія. У нас немає кришталевої кулі і ми не могли передбачити її майбутнє. Але ми також не могли дозволити собі сидіти без діла, ми повинні були підтримати країни. Стверджувати, що пандемія грипу А/H1N1- фальшивка – антинауково і зневажливо по відношенню до тих 13 тисяч, які загинули в результаті вірусу, а також тих, хто лікує хворих на новий грип» [26]. Більше того генеральний директор ВООЗ Маргарет Чен навіть заявила, що завдяки широкому розповсюдженню теми у ЗМІ пандемію вдалося зупинити [26]. Варто також зазначити і те, що під час епідемії вірус «свинячого грипу» заборонили називати свинячим, адже через це провина падала на невинних тварин. Так у Єгипті тоді знищили ціле поголів’я худобини. Тому ВООЗ винесло рекомендацію називати вірус A/H1N1, де перша літера – визначення типу вірусу (А – найпоширеніший тип, ще бувають В і С), потім слідує позначення антигенного підтипу. В групу H1N1 потрапляє переважна більшість звичайного, усім знайомого вірусу. Тобто A/H1N1 простіше можна назвати «звичайний грип». [43]

3.2 Реакція аудиторії на повідомлення у ЗМІ про вірус A/H1N1 Ще під час пандемії у 2009 році починають з’являтися соціологічні дослідження щодо настроїв населення під час епідемії та їх реакцію на повідомлення у ЗМІ. Багато із цих досліджень були покликані виявити чи створювали ЗМІ паніку та хибне уявлення про хворобу, або навпаки вчасно застерігали та нагадували про профілактичні заходи, які допомогли убезпечитися багатьом людям. Уже після того як вірус відступив, епідеміологи почали говорити, що саме завдяки широкому поширенню інформації у мас-медіа вдалося уникнути тих наслідків, які прогнозувалися на початку. Ми подаємо невеликий огляд досліджень аудиторії у США, Канаді та Росії. Вони були покликані виявити рівень занепокоєності населення, вплив на сприйняття епідемії ЗМІ, а також як люди віднеслися до нової вакцини проти вірусу A/H1N1. 3.2.1 Дослідження аудиторії у США Одними із перших дослідження рівня занепокоєності суспільства під час епідемії

«свинячого

грипу»

провели

Відділі

антропології

Стенфордському університеті (США) наприкінці квітня-травні 2009, саме тими днями, коли ВООЗ оголосила вірус A/H1N1 пандемічним. Вони показали, що поведінка респондентів варіюється у передбачуваний спосіб [12]. Тривога людей щодо «свинячого грипу» та превентивні заходи, які вони вживали, аби не заразитися інфекцією були спричинені новизною захворювання та його широким відображенням у ЗМІ. При цьому дослідники виявили, що суб’єктивне сприйняття ризику було доволі низьким, люди переконано вірили у те, що особисто вони можуть уникнути зараження новим вірусом [12]. Взагалі аналізуючи попередній досвід, можна стверджувати, що та тривога, якою переймаються люди щодо нових захворювань дуже слабо корелюється із реальним ризиком смерті, який несе

ця хвороба. Більше того, невідомо чи занепокоєння через нові повідомлення про загрози здоров’ю призведуть до ефективних профілактичних дій у тих самих осіб. 3.2.2 Дослідження аудиторії у Канаді У дослідженні щодо сприйняття населенням Канади нової вакцини проти «свинячого грипу» «Прийняття населенням нової вакцини під час пандемії: дослідження фокус-груп та їх застосування до грипу H1N1» йдеться і про те, як сильно на думку респондентів впливали медіа: «У семи фокус-групах учасники висловили свою думку, що ЗМІ можуть примножувати страх щодо нової хвороби, просто тому що вони широко висвітлюватимуть цю тему… Деякі учасники були переконані, що ЗМІ завжди перебільшують справжній стан речей і провокують страх у суспільства» [10]. Дослідження було проведене саме під час епідемії на Американському континенті – влітку 2009, що робило його свого часу дуже актуальним. Дослідники Н. Генріх та Б. Холмс підіймали серед учасників фокус-груп не тільки про актуальний на той час пандемічний «свинячий грип», але і про пташиний грип, який також носив пандемічний характер у 2003-2005 роках. Н. Генріх та Б. Холмс у висновках свого дослідження дають такі поради державним представникам охорони здоров’я під час промоції вакцини проти грипу штаму A/H1N1 [10]. Перше - це запевнити суспільство, що вони контролюють ситуацію і у першу чергу популяризують прості засоби профілактики – часте миття рук, прикривання рота під час кашлю, уникання перебування у місцях скупчення людей, але разом із цим пояснювати, що лише цих заходів недостатньо і вакцинація може бути корисною як для індивіда так і для суспільства в цілому [22]. Друге – аудиторія хоче бути поінформованою про хворобу та порядок вакцинації, аби самостійно прийняти рішення щодо необхідності здійснення щеплення [7]. Але крім того, щоб інформація ця була широко доступною, вона має бути

збалансованою, аби постійне фокусування ЗМІ на пандемії не спровокувало паніку та страх у суспільстві [10].

3.2.3 Дослідження аудиторії у Росії Російське видання «Моніторинг громадської думки» у грудні 2009 опублікувало результати щотижневих опитувань громадської думки, що проводилося Всеросійським Центром Вивчення Громадської Думки (ВЦИОМ – рос.) за загальноросійською вибіркою 1600 людей в більше ніж 140 населених пунктах в 42 областях, краях і республіках Російської Федерації [38, 40]. Щодо «свинячого грипу» компанія провела 2 опитування, які показали, що у порівнянні із вереснем 2009 року вдвічі збільшилася кількість тих, хто сильно боїться зараження «свинячим грипом» (з 14 до 27%). Найсильніший страх виявився у жінок та малозабезпечених респондентів (36 та 29% відповідно). Відносна більшість росіян, за даними дослідження, впевнені, що «свинячий грип» більш небезпечний, ніж звичайний сезонний грип (45%). Наступна діаграма розміщена у виданні наочно показує це співвідношення [38, 41]:

Основною відмінністю вірусу

A/H1N1 від звичайного грипу росіяни

вважають його більш важке протікання і складне лікування, а також можливі ускладнення (27%). Головні міри проти «свинячого грипу», яких вживають громадяни РФ – дотримання побутової гігієни (38%), вживання вітамінів, овочів і фруктів (34%) [38, 41]:

Друге опитування Всеросійським Центром Вивчення Громадської Думки стосувалося відношення росіян до засобів боротьби із «свинячим грипом», які популяризувалися владою та ЗМІ. Серед результатів: 45% росіян демонструють готовність зробити щеплення від «свинячого грипу». Ті, хто не хоче робити таке щеплення пояснюють своє небажання, у першу чергу, страхом перед новою вакциною (19%) та даремністю цієї процедури (18%) [38, 42]:

2/3 громадян РФ (65%) вважають, що санітарні та епідеміологічні служби Росії багато роблять для ліквідації загрози вірусу A/H1N1: 31% з них впевнені у тому, що державні органи зможуть владнати цю проблему, а 34% скептично оцінюють результативність їх дій у цій сфері [38, 42]:

4. Медіа паніка у висвітленні «свинячого грипу» Стало виходити у період епідемії багато статей і про те, чи роздували у медіа «свинячий грип», як мильну бульбашку, чи була паніка створена там, де не було для неї підстав. Для зручності ми вирішили розмежувати огляди щодо висвітлення епідемії за географічним фактором. У нашому огляді будуть представлені такі країни: Велика Британія, Австралія та США. 4.1 Медіа паніка «свинячого грипу» у Великій Британії Тож доктор Джеймс Рубін із коледжу Кінгс у Лондоні пише: «На противагу заявам про те, що ЗМІ розповсюджували паніку, беручи до уваги повідомлення журналістів та пропаганду яку вела влада щодо «свинячого грипу» складалося враження, що люди були скоріше менш, аніж більш стурбовані цією проблемою. Тому медіа скоріше носили втішний та підбадьорюючий характер, ніж панікерський» [19]. Про вплив повідомлень у ЗМІ пише і доктор Генрі Поттс із Школи медицини Університету Коледжу Лондона (University College London - UCL): «Передивляючись висвітлення у ЗМІ «свинячого грипу», можна дійти

висновків, що вони позитивно вплинули на поведінку людей, наприклад більше людей стало носити при собі хустинки та маски, а також користуватися дезінфікуючим гелем, однак це не стосується користування громадським транспортом. Тобто широке висвітлення теми «свинячого грипу» позитивно вплинуло на зміну поведінки населення щодо убезпечення себе від хвороби. Це нам показує, що коли серед людей рівень стурбованості якимось питанням низький, то підвищити «гучність» ЗМІ це те саме, що підвищити

розуміння

серед

населення

ефективності

правильної

профілактичної поведінки. Однак ще варто досліджувати це сприйняття у різних суспільних групах, протягом наступних пандемій» [19]. Тому при такому потоці інформації із медіа, деякі ЗМІ займали антимедійну позицію у висвітленні теми. Цікаву історію щодо перебільшень і викривлень у темі «свинячого грипу» подає газета «Гардіан». Автору статті Бену Голдакру дзвонили принаймні із двох ЗМІ (з ВВС та з Аль-Джазіри), аби отримати від нього конкретний коментар, що мас-медіа викривляють інформацію щодо грипу та створюють паніку у суспільстві. Він ділиться роздумами щодо цього: «Всі кажуть: ми не знаємо, можливо будуть сумні наслідки і газети повідомляють про це. Звісно заголовки не позбавленні водевілю, але у них не йдеться про неправдиві дані, і можливо ви уже помічали людей, спокійних та впевнених у нормальному житті, які зараз уже панікують?.. У вівторок шукачі експертів із ЗМІ зателефонували мені, аби почути від мене, що «свинячий грип» – це нонсенс та панікерство. «Чи не погодитися ви прийти і сказати, що медіа роздувають проблему «свинячого грипу»?» - спитали мене із Радіо 4. «Нам потрібен хтось, хто скаже, що уся інформація була перебільшена», - просять із ВВС… Я припускаю, що вони технічно прагнули дотримуватися «балансу», але ж ні: він наполягав, навіть після того як я запротестував та пояснив свою позицію. «Ну так, але ж ви розумієте, що з цим вірусом може бути як із САРСом та пташиним грипом, вони так і не матеріалізувалися, це просто було панікерство»… Але, я

вважаю, що вони усі були ризиками, ризиками, які не матеріалізувалися, але все одно ризики… Біда у тому, що не тільки аудиторія втрачає довіру до медіа, більше того – медіа самі втратили впевненість у власні можливості доносити факти до аудиторії» [9]. 4.2 Медіа паніка «свинячого грипу» у Австралії У подібній оглядовій статті надрукованій у «Сідней Морнінг Геральд» (The Sydney Morning Herald) подається цитата Клер Хукер, старшої викладачки медичної етики та права Сіднейського університету. Вона звинувачує журналістів, які надто часто йшли на поводу у властей: «Річ не утому, що журналісти намагалися продати сенсацію, зрештою редактори повинні продавати свої газети і до певної міри вони лише передають те, що відбувається у залах парламентарів та політиків. І саме ті могильні попередження, які лунають із вуст політиків прекрасно звучать у заголовках преси.» [20] 4.3 Медіа паніка «свинячого грипу» у США На американському континенті хвороба почала поширюватися раніше, ніж у Європі та Австралії, тому звісно найпершими і у найбільшій кількості зреагували американські оглядачі із припущеннями про штучну медіа паніку. Їм на противагу журналісти американської гілки Ройтерс у Лос Анджелесі наголошують – балаканина довкола «свинячого грипу» стрімко поширюється через блоги та сайти соціальних мереж, як Твіттер та Фейсбук, тим часом як американські новини кабельного мовлення дають платформу більше політичним подіям [28]. «Більшість пліток під час епідемії поширювалася у соціальних мережах в Інтернеті, – про це говорить Сюзанна Фокс, заступник директора у дослідницькому центрі «П’ю», як автор проекту «Інтернет та життя американців». - Соціальні медіа створюють роїння інформації, а ми як бджоли, які залітають у вулик, беруть у ньому якусь інформацію і вилітають назад, несучи її у реальний світ» [28].

Незалежний медіа-аналітик Ендрю Тиндалл коментує, чому телебачення та радіо стали скоріше політичною ареною, аніж соціальною: «Міністерство охорони здоров’я та подібні владні структури знають, що мають доступ до ЗМІ як до каналів інформації, через які вони можуть донести широкому загалу свої повідомлення. Тому у висвітленні пандемії не так уже й багато журналістської роботи. Журналісти просто відкриваються для потоку інформації, яку вони особливо й не контролюють» [28]. Під час епідемії, а ще більше після її завершення у ЗМІ стало з’являтися багато оглядових статей про те, що ж таке на справді відбувалося, кому вигідно і як висвітлювали. Багато авторів намагалися з’ясувати, чи був «свинячий грип» реальною загрозою, або просто мильною бульбашкою. Видання «Нью-Йорк Таймс» (The New York Times) уже 1 травня 2009 року видає публікацію, де звинувачують ЗМІ у провокуванні паніки через «свинячого грипу»: «Цього тижня посадові особи системи охорони здоров’я застерегли, що поширення нового штаму грипу А/H1N1, «свинячого грипу», означало «неминучий» початок пандемії, при цьому поняття пандемії могло означати «навіть якщо новий вірус більшою мірою викликатиме легкі симптоми» [16]. Ситуація була представлена світовими медіа із риторичним питанням: на скільки голосно треба відповідальним особам кричати (або шепотіти) «Можлива пожежа!» у театрі повному людей? На це питання із легкістю відповіли телевізійники, газетярі та інтернет-журналісти своїми сенсаційними заголовками. Лондонська безкоштовна пасажирська газета «Метро» почала висвітлення «свинячого грипу» із заголовком - «Свинячий грип може вбити до 120 мільйонів», під заголовком було фото мексиканської поліції у масках та із зброєю в руках» [16]. Тому чи занадто бурхливе попередження про доволі невідомий та новий вірус може вважатися роздуванням паніки? По всьому світу епідеміологи, лікарі та посадові особи намагалися наголосити, що людям потрібно готуватися до надзвичайних обставин, навіть якщо до них не дійде. Аби

продовжити метафору вони просто голосно шепочуть: “Переконайтеся, що в театрі є вогнегасники!” [16]. У статті також цитують цей же запис доктора Голдакра та підсумовують: «Яка ж відповідь для спантеличених медіа споживачів у еру телебачення 24/7 та постійного Інтернет-потоку? Можливо, відповідь могла б бути такою: людям варто покинути надію, що величезна кількість голосів медіа, які лунають із різних кутків Землі одного разу будуть співати в унісон, як єдиний хор. Тож потрібно виділити для себе, хто із цього багатоголосся постачає більш достовірну інформацію. Повторюючи пораду доктора Голдакра – нам потрібно приймати прогнози захворювань, так само як і прогнози погоди, - це більше вказівка на те, що може статися, а ніж точне пророкування того, що точно станеться» [16]. Колумбійський журналістський огляд подає аналіз висвітлення «свинячого грипу» основними виданнями США: “Наприкінці літа 2009 Президентська Рада США із питань науки та технологій опублікувала звіт про можливі наслідки «свинячого грипу» під час осені 2009. У звіті йдеться про «можливий сценарій» хвороби, при якому від 20 % до 40 % населення США будуть заражені «свинячим грипом»; 1,8 мільйонів госпіталізовані; а щодо смертей, то вірус може забрати від 30 та 90 тисяч життів – особливо серед молодих,

вагітних

серед

осіб

із

хронічними

респіраторними

захворюваннями. Такі цифри дещо лякають і повернення «свинячого грипу» восени явно не дріб’язкова причина. Однак висвітлення цього ж звіту у деяких медіа були аж занадто тривожними та панічними” [4]. Найбільшим порушником Куртіс Брейнард називає газету «USA Today» [4]. У звіті з Білого Дому чітко йдеться та декілька разів наголошується, що сценарій

розгортання

захворюваності

«можливий,

але

не

точний».

Незважаючи на це, газета із найбільшим тиражем у США вирішила поставити такий заголовок: «Державний звіт США – від H1N1 помруть від 30 до 90 тисяч» [4]. І за два дні потому газета друкує редакційну статтю, яка

починається так: «Коли «свинячий грип» вперше з’явився навесні цього року, то він спричинив панічну кількість повідомлень у ЗМІ. І через це хворобу уявляли страшнішою, ніж вона виявилася насправді. З того часу все затихло. Але якщо звіт Президентської ради з питань науки та технологій справдиться і половина населення США підхопить вірус H1N1, то острахи і тривоги повернуться. До того ж запаси вакцин дуже обмежені. Отож варто зупинитися і подумати про те, що ми уже знаємо на сьогодні» [4]. Натомість CNN подали середню річну смертність від грипу, але лише у четвертому абзаці [4]. Однак гірше те, що нижня межа у 30 тисяч випускається і ми бачимо «до 90 тисяч смертей». Таке однобоке висвітлення як раз і може призвести до того, що медіа поширюють страхи і паніку. Однак на захист CNN – вони усе ж наголошують, що звіт Білого Дому це не стовідсотковий прогноз. Видання «Нью-Йорк Дейлі Ньюз» (The New York Daily News) та «Нью-Йорк Пост» (the New York Post) викладали матеріал щодо звіту у схожий спосіб [4]. Обидві газети використали термін «передбачений», але не у такий бездумний спосіб як це зробили USA Today. З іншого боку видання «Таймс» (Times), яке не виносило смерть у заголовки. Не піддаючись спокусі бути сенсаційними, Times публікують стримані, але професійні і не менш серйозні матеріали, посилаючись на «Ессоушиейтед Пресс» (Associated Press). Стаття із чіткістю та акуратністю розкриває деталі звіту щодо «свинячого грипу», але зосереджується на вакцинах проти вірусу. Видання «Блумберг Ньюз» (Bloomberg News) і «Вол Стріт Джорнал» (The Wall Street Journal) також публікували повні та виважені статті, у яких спостерігався баланс важливості та застереження. [4] Наприкінці свого огляду Куртіс Брейнард радить: «Журналісти повинні бути дуже обережні із такими темами їм варто протистояти спокусі гнатися за заголовком, який чіпляє, але при цьому є спрощеним, навіть примітивним. Нещодавнє соціологічне дослідження показало, що багато американців не переймаються проблемою «свинячого грипу», але існує конкретна межа між

тим, аби правильно вмотивувати населення до профілактичних заходів та безпідставно налякати людей. В таких випадках увага до деталей більш важлива, ніж будь-коли.» [4] «Сан-Франциско Кроніклс» (San Francisco Chronicles) у одній із оглядових статей ставлять питання – чи мала місце інформаційна істерія під час висвітлення «свинячого грипу»? [14] Їх оцінка - більшість статей була відносно інформативною та корисною, однак деякі аспекти були не чим іншим, як добре спланованою істерією та неточною інформацією, яка видавалася недобросовісними медіа. Спостерігаємо

цікаве

порівняння

висвітлення

та

профілактичної

пропаганди епідемії із тим як медіа та уряди США довго та методично переконували населення у користі переходу від аналогового телебачення до НD (high-definition - телебачення із високою роздільною здатністю) [14]. Уряд у співпраці із медіа навіть розробили спеціальний план впровадження нової телевізійної системи. Погано, що із інформаційним покриттям «свинячого грипу» вони все ж не справилися [14]. Підсумовуючи огляд літератури, слід зробити певні висновки: 1) тема охорони здоров’я у ЗМІ викликає багато суперечностей, де сенсаційність межується із перебільшенням; 2) однією із причин є непорозуміння представників системи охорони здоров’я та журналістів, які прагнуть спростити та розтлумачити читачам наукову інформацію; 3) часто на темах ризиків для здоров’я населення спекулює влада, використовуючи ЗМІ просто як канали для поширення масової інформації, при цьому журналісти часто некритично передають аудиторії інформацію від можновладців; 4) аудиторія часто сприймає ті загрози для здоров’я страшнішими, про які частіше повідомляється у медіа, приклад пандемії «свинячого грипу» ще раз це підтвердив; 5) однією із закономірностей висвітлення епідемій та інших загроз для здоров’я населення є свідоме, або не усвідомлене створення паніки через ЗМІ, при чому воно властиве як таблоїдним, так і серйозним

суспільним виданням, це підтверджують огляди з багатьох англомовних країн (США, Велика Британія, Канада, Австралія). Отож із такими висновками ми переходимо до власного дослідження українського медіа простору у висвітленні тематики «свинячого грипу» (А/H1N1).

РОЗДІЛ ІІ. МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ У нашому дослідженні ми вирішили використати два метода – кількісний контент-аналіз і глибинне інтерв’ю. Таке поєднання було обране у силу того, що воно може дати повнішу картину того, як саме і з якими фокусами відбувалося висвітлення теми «свинячого грипу». Кількісний контент-аналіз дозволить виявити наявність факторів, які спричинювали паніку у суспільстві, спираючись на вищезазначений досвід, а глибинні інтерв’ю із журналістами, які працювали у цій сфері дадуть можливість зрозуміти мотиви журналістів, а також їх зовнішні і внутрішні рушії під час висвітлення подібних тем на сторінках своїх видань, або у ефірі своїх каналів. Спершу розглянемо обидва методи в застосуванні до нашого дослідження. 1. Контент-аналіз Довгий час контент-аналіз послуговувався класичним визначення, яке дав Б.Берельсон: «Контент-аналіз — це дослідницька техніка для об'єктивного, системного і кількісного опису наявного змісту комунікації, яка відповідає цілям її дослідника» [1]. Однак описуючи контент-аналіз, що його можливості

для

дослідників

не

обмежуються

лише

цими

трьома

параметрами, які подає у своєму визначенні Б. Берельсон [1]. Російська журналістська школа звузила визначення контент-аналізу сфокусувавши його на об’єкті дослідження. Так, Є. П. Прохоров вважає, що контент-аналіз — це тільки «аналіз змісту текстів журналістики» [34, 40]. І.Д.Фомічова у своїх лекціях «Методика конкретних соціальних досліджень і преса» пише про те, що «контент-аналіз — різновид методу вивчення документів, який пристосований до аналізу матеріалів преси, радіо і телебачення» [34, 41]. Тієї ж думки дотримується B. C. Коробейникові контент-аналіз — «метод багатогранного, комплексного дослідження змісту повідомлень засобів масової інформації... Фахівці з аналізу змісту залежно від мети дослідження фіксують частоту виникнення в матеріалах виділених елементів, частоту

зв'язаності одних елементів з іншими, ставлення до цих елементів джерела інформації та деякі інші параметри» [34, 43]. У свою чергу дослідниця контент-аналізу Наталія Костенко у своїй праці «Досвід контент-аналізу: моделі та практики» вважає, що такі визначення дуже звужують сферу цього методу, адже він може бути застосований майже будь-де: «Зараз уже багатьом дослідникам зрозуміло, що контент-аналіз можна здійснювати не лише на текстових, а й на будь-яких інших документальних джерелах, що, до речі, з успіхом роблять археологи. Предметом дослідження може бути будь-яка проблема, яку висвітлює чи навпаки обминає увагою документ, і через те з допомогою контент-аналізу можна досліджувати соціальну дійсність. Але це не вичерпує можливостей контент-аналізу. З його допомогою також можна з успіхом вивчати внутрішню структуру самого документа, вирішувати проблему його авторства, досліджувати закономірності його побудови.» [34, 45]. Тому вона подає таке визначення контент-аналізу, яке на її думку є більш повним та сучасним:

«Контент-аналіз

—

це

якісно-кількісний

метод

вивчення

документів, який характеризується об'єктивністю висновків і строгістю процедури та полягає у квантифікаційній обробці тексту з подальшою інтерпретацією результатів. Предметом контент-аналізу можуть бути як проблеми

соціальної

дійсності,

котрі

висловлюються

чи

навпаки

приховуються у документах, так і внутрішні закономірності самого об'єкта дослідження.» [34, 50] Спочатку контент-аналіз розглядався, як суто кількісний метод, завдяки якому можна аналізувати тексти вимірюючи їх цифрами, однак на даному етапі слід говорити, що контент-аналіз, як метод дослідження може бути і якісним також. Російський дослідник А. Н. Алєксєєв подає такі інгредієнти, які входять до складу контент-аналізу [34, 51]:

1. Контент-аналіз — метод соціології і як такий служить опису, поясненню і прогнозу загальних явищ. 2.

Контент-аналіз

має

своїм

об'єктом

зовнішньо

виражений,

об'єктивований у знаках зміст комунікації чи знакову об'єктивацію змісту. 3. Контент-аналіз має справу з масовими сукупностями текстів, використовуючи при цьому типові соціологічні процедури суцільного чи вибіркового обстеження, з дотриманням вимог репрезентативності. 4. Контент-аналіз припускає структурування, сегментацію, розчленування текстів чи вичленування із них смислових інваріантів, які повторюються в усіх чи у ряді текстів, котрі належать до дослідницької масової сукупності. 5. Розчленування чи вичленування повинно бути однотипним для кожного із належних до дослідницької сукупності текстів. 6. Для забезпечення такої однотипності сегментації і вичленування інваріантів

контент-аналізу

припускає

високий

ступінь

формалізації,

застосуван ня строгих операціональних правил та формальних алгоритмів у здійсненні процедур контент-аналізу. 7.

Контент-аналіз

—

аналітико-синтетична

процедура,

оскільки

передбачається формалізований «розділ» цілісних текстів чи вичленування окремих елементів їх для наступного «збирання» цих інваріантних елементів у великі «однорідні маси», обсяг і тип котрих характеризують як певна цілісність вже усю сукупність текстів. 8. Контент-аналіз передбачає використання якісних, статистичних методів, при чому вказані інваріантні елементи з їх ознаками виступають одини цями спостереження і підрахунку. 9. У контент-аналізі має місце перекодування соціальної інформації.

10. Контент-аналіз є спосіб пізнання соціальної дійсності через вивчення умов виробництва і споживання відповідних текстів, шляхом описаних процедур аналізу самих цих текстів (їх сукупностей)» [34, 57]. Один із засновників і головний теоретик контент-аналізу Г. Лассвелл вважав, що головний принцип контент-аналізу розчленувати, певним чином анатомувати суцільний масив тексту так, щоби найдрібніша одиниця аналізу несла у собі якості цілого, і на підставі переваги тих чи інших стверджень виявити тенденції розвитку [34, 58]. Автори «Робочої книги соціолога» визначили такі загальні принципи використання контент-аналізу [34, 60]: 1. Застосування методу рекомендується в усіх випадках, коли потрібний високий ступінь точності чи об'єктивності аналізу. 2. Контент-аналіз, як правило, застосовується при наявності великого за обсягом і несистематизованого матеріалу, коли безпосереднє застосування останнього утруднено. 3. Контент-аналіз корисний у тих випадках, коли категорії, важливі для цілей

дослідження,

характеризуються

певного

частотою

появи

досліджуваних документах. 4. Контент-аналіз часто дає добрі результати, коли велике значення для досліджуваної проблеми має сама мова джерела інформації, яке вивчається, його специфічні характеристики». Говорячи про кількісний бік контент-аналізу, то цей підрахунок дозволяє зробити об'єктивні висновки щодо спрямованості матеріалів за кількістю уживань одиниць аналізу в досліджуваних текстах. Таким чином ми зможемо виявити з якою частотою, за який проміжок часу та у яких об’ємах подавалася інформація щодо епідемії «свинячого грипу». А за допомогою підрахунку вживання слів-маркерів можна визначити загальні настрої

матеріалів і саме це дозволить нам побачити чи створювалася паніка у медіа із приводу пандемії вірусу A/H1N1. Наталія Костенко виділяє такі основні вимоги до контент-аналізу: строгість аналізу, тобто його обгрунтованість і відтворюваність, повне охоплення

усіх

досліджуваних

джерел

об'єктивність

аналізу;

систематичність, тобто весь зміст має бути упорядкованим через категорії, які обираються залежно від мети дослідження, і жодна частина змісту не повинна випасти із аналізу; вимірювальність, тобто всі елементи аналізу мають бути реально присутніми і зафіксованими згідно з методикою аналізу, а не інтерпретованими дослідником [34, 44]. У праці «Нова модель для контент-аналізу медіа» Девід Майклсон та Тоні Гріффін розглядають дев’ять підходів до здійснення контент-аналізу для медіа-продукції. Отже, існують такі шляхи здійснення контент-аналізу [17]: 1) Підрахунок матеріалів – у цьому підході підраховуються релевантні до теми дослідження матеріали частіше відсортовані хронологічно. 2) Аналіз тиражу та кола читачів – наступний рівень контент-аналізу, який базується на підрахунку матеріалів та додатковій інформації щодо кожної статті, яка збирається із вторинних джерел даних; мета цього підходу – виявити реальну кількість читачів видання у відношенні до тиражу. 3) Визначення вартості реклами – вимірює ціну рекламної площі рівнозначного розміру та місце розташування у даній публікації у визначений день. 4) Простий контент-аналіз, покликаний класифікувати або кодифікувати текст у категоріях, які можуть бути статистично проаналізовані. Самі коди можуть бути визначені при детальному текстуальному аналізі декількох статей, які можуть слугувати за зразок. Такими кодами можуть бути словамаркери, які підраховуються у релевантних текстах. Тож кожна стаття аналізується за наявністю у неї кодів, потім зібрана інформація відносно кодів збирається разом, аби проаналізувати частоту їх вживання та

класифікувати інформацію текстів саме за цим параметром. Недоліком цього підходу є потенційна похибка та неузгодженість сприйняття кодів автором дослідження та аудиторією. 5) Аналіз повідомлення – відрізняється від простого контент-аналізу своєю сконцентрованістю на присутності навмисного повідомлення, яке несе стаття. Базою аналізу є коди, які репрезентують ключові повідомлення. При цьому кожна стаття розглядається окремо, а у сукупності складають основу для оцінки тону даного медіа. 6) Аналіз тональності – це аналіз, який використовує суб’єктивні оцінки того чи є загальний зміст матеріалу прихильним, або негативним по відношенню до особи, компанії, організації чи продукту, про який йдеться. Існує декілька шляхів оцінювання тону. Один із найбільш поширених – це проста класифікація на «позитивне», «нейтральне» чи «негативне». 7) Аналіз популярності враховує такі шість факторів: видання, де з’явився матеріал; дата появи; загальний обсяг матеріалу; місце розташування статті у виданні; наявність ілюстрацій, що супроводжують статтю і заголовки. Таким чином статтям, які за цими параметрами оцінюються як більш популярні приділяється більша увага, оскільки саме ці фактори призводять до кращого комунікаційного ефекту. 8) Якість висвітлення теми базується на поєднанні певних факторів: тон матеріалів, популярність та наявність специфічних повідомлень, ну і насамкінець загальний обсяг матеріалів. Таким чином сумуючи оцінки усіх вищезазначених факторів виводиться оцінка якості тексту, однак цей підхід доволі суб’єктивний. 9) Конкурентний аналіз. Окрім аналізу за конкретною тематикою, подією, брендом або компанією, за допомогою контент-аналізу можна порівняти появу конкурентних компаній, брендів тем, чи подій, які висвітлюються у медіа. Такий аналіз може варіювати від порівняння загальної кількості матеріалів до загальної популярності, яку отримує один бренд у порівнянні із іншим [17].

1.1 Мета дослідження та дослідницьке питання У нашому дослідженні ми будемо послуговуватися простим кількісним контент-аналізом, виявляючи тональність матеріалів, які стосуються теми «свинячого грипу». А також за деякими факторами враховуватимемо популярність матеріалів, які могли мати найбільший вплив на аудиторію. Метою дослідження є виявлення елементів, які могли спричинювати панічні настрої у суспільстві стосовно епідемії вірусу A/H1N1, або ж навпаки елементів, які вказують на «заспокійливий», але при цьому серйозний характер публікацій. Зважаючи на досвід закордонних досліджень, хочемо виявити чи була присутньою медіа паніка на сторінках популярних українських видань. 1.2 Вибірка об’єктів дослідження Для дослідження ми обрали два друкованих видання, які мають високі тиражі та є популярними серед українських читачів, окрім цього кожне із них охоплює різні групи населення. Тож ми обрали тижневик «Український тиждень» та щоденну газету «Сегодня». У нашому дослідженні ми не маємо на меті порівняти ці видання на висвітлення теми «свинячого грипу», оскільки вони мають різну специфіку, однак у сумі вони покривають значну кількість українських читачів із різних верств населення, тому безперечно кожне із цих видань мало вплив на українців, освітлюючи тему «свинячого грипу». В даному випадку критерій популярності та всеукраїнськості цих видань і був основним для вибірки. Окрім цього важливо, щоб видання носило новинний характер, було широкого профілю та розраховане на широкий загал. «Український тиждень» - щотижневий ілюстрований суспільно-політичний журнал, що виходить українською мовою, на території всієї України з 2

листопада 2007 року. Журнал висвітлює ключові події та проблеми країни та розрахований на освіченого, соціально активного читача. Заявлений наклад 31100 примірників. Аудиторія видання – це представники «середнього класу», переважно мешканці великих міст. Представники приватного бізнесу, студенти, викладачі. Журнал позиціонує себе зокрема як трибуна для представників інтелектуальної та творчої еліти молодого та середнього покоління. Засновником «Українського тижня» є «ЕСЕМ Медіа ГмбХ», видавцем – ТОВ «Український тиждень» [45]. Газета «Сегодня» - щоденна всеукраїнська російськомовна газета. Була заснована у 1997 році «Видавничою групою «Сегодня», правонаступником якої в 2007 році став холдинг «Сегодня Мультимедиа». Загально-політична кольорова

газета

виходить

київському,

одеському,

харківському,

донецькому, дніпропетровському та національному випусках, загальним щоденним накладом 130000 екземплярів. Газета друкується у власній типографії, завдяки чому, за словами редакції, має пріоритет серед київських друкованих ЗМІ у представленні своїм читачам найостанніших новин кожного ранку. З квітня 2007 року на основі інформаційних ресурсів газети «Сегодня» функціонує веб-сторінка www.segodnya.ua. Там можна знайти також архіви друкованих видань газети від липня 1998 року. Архіви ж від 2007 року подаються у форматі PDF так само, як вони виглядають на сторінках газети. За даними Taylor nelson Ukraine кожен номер газети прочитують близько 467,16 тисяч киян ( а це складає 22% читацької аудиторії Києва) у віці від 12 до 65 років (дані за 2009 рік). Середня аудиторія одного номеру по Україні складає 1296 тисяч українців (8% жителів країни) [44]. Тож об’єктами були усі публікації цих видань присвячені темі «свинячого грипу». Також не обійшли нашу увагу й заголовки цих матеріалів. 1.3 Часовий проміжок

Оскільки темою дослідження є висвітлення пандемії «свинячого грипу», тому сама тема природно окреслює часовий проміжок – від перших матеріалів щодо поширення епідемії у Мексиці від квітня 2009 року до останніх великих статей періоду епідемії до грудня 2009 року. Звісно після цього періоду виходили матеріали оглядові, які намагалися оцінити та проаналізувати ситуацію, однак нас цікавить створення панічного ефекту завдяки ЗМІ у суспільстві під час епідемії. Цей проміжок у свою чергу буде поділено на дві частини, оскільки епідемія крокувала світом у два етапи. Саме у ці два етапи було посилене висвітлення теми у ЗМІ, а між ними спостерігався період затишшя. Тому перший пік висвітлення припав на квітень-травень 2009, другий – жовтеньлистопад 2009. Про це детальніше у розділі дослідження. 1.4 Категорії аналізу В першу чергу усі публікації розділено за хронологією. Тому категорії, за якими аналізувалися публікації такі: видання, дата, кількість матеріалів присвячених тематиці в одному номері, чи є публікація статтею номеру, жанр та чи міститься на обкладинці та наявність слів-маркерів, які визначають негативну чи позитивну тональність. На останній категорії варто зосередити увагу. Оскільки публікації про епідемії та хвороби апріорі не можуть носити позитивної тональності, то нашим завданням було виявити на скільки негативні коди носили характер таких, які могли б створювати паніку у суспільстві. Одним із таких параметрів, як ми довідалися із першого розділу може бути і кількість публікацій, тобто загальна увага до теми. Окрім цього – заголовки та їх зміст, у даному випадку при аналізі вийдемо за рамки кількісного контент-аналізу. Третій чинник, за яким ми оцінювали «панічність» матеріалів – слова пов’язані із смертю. Такі як: «смерть», «смертельний», «вбиває», «померли», «загинули», а також спільнокореневі слова. Тож ми підраховували кількість

подібних слів у кожній публікації, присвяченій обраній темі, а також їх наявність у заголовках. Якщо ми говоримо про негативну тональність, то позитивну у даному разі можна описати такими словами-маркерами, які могли

носити

заспокійливий

характер.

До

них

ми

віднесли:

«профілактика», «одужання», «безпека», «спасти», «вилікуватися», «захист», «імунітет»

(не

враховуючи

висловів

негативного

вживання

слова),

«здоровий» та їх спільнокореневі слова. Варто зазначити, що у загальний підрахунок слова-маркера «здоров’я» не потрапили назви офіційних установ та посад, які містять це слово, як наприклад «міністерство охорони здоров’я» чи «всесвітня організація охорони здоров’я». 1.5 Аналіз даних Вище ми розглянули дев’ять основних підходів у аналізі даних з методом контент-аналізу. Отже в першу чергу ми послуговуватимемося простим контент-аналізом для підрахунку загальної кількості матеріалів присвячених епідемії «свинячого грипу». Цим ми зможемо визначити насиченість темою українського

недійного

простору.

Аналізуватимемо

усі

тексти

за

визначеними вище категоріями та кодами, в ролі яких у цьому випадку виступають слова-маркери. В свою чергу за допомогою слів маркерів та їх кількості

зможемо

визначити

тональність

публікацій.

Таким

чином

використаємо і підхід аналізу тональності. Загалом також торкатимемося підходу популярності, адже ми враховуватимемо більшість факторів, які впливають на рівень популярності статті, а значить і дає більший шанс ефективності впливу на масову аудиторію. У сукупності ці підходи дадуть нам змогу виявити чи мало місце роздування паніки через медіа, а також що все ж таки переважало у цих матеріалах – інформування та застереження, або залякування та викривлення сприйняття хвороби. 2. Глибинне інтерв’ю

Другий метод, який ми обрали для нашого дослідження – якісний – це глибинне інтерв’ю, проведене із журналістами, які висвітлювали тему епідемії «свинячого грипу». Оскільки у першій частині дослідження ми оцінюємо за допомогою контент-аналізу матеріали написані журналістами, то природно було б поцікавитися над тим, як саме вони працювали над ними, що вкладали у свої матеріали, якими джерелами послуговувалися, які мали мотиви. Спочатку

розглянемо

сам

метод

глибинного

інтерв’ю

медіа

дослідженнях. У посібнику «Якісні методи досліджень: посібник для збирачів даних» подається таке визначення глибинного інтерв’ю: «Глибинне інтерв’ю – це техніка, покликана виявляти живе зображення поглядів респондента щодо теми дослідження» [15]. Таким чином ролі під час інтерв’ю розподіляються так, що респондент – це експерт, а той, хто його опитує виступає у ролі студента, якому пояснюється тема. У посібнику наголошується, що мета інтерв’юера дізнатися якомога більше про позицію респондента, уважно слухати, ставити нейтральні питання, а також формувати витікаючі питання [15]. Натомість Каролін Бойс та Палена Ніл у праці «Ведення глибинних інтерв’ю» визначають їх наступним чином: «Глибинне інтерв’ю – це якісний метод дослідження, який передбачає ведення інтенсивного індивідуального опитування із невеликою кількістю респондентів задля виявлення їхньої точки зору щодо певної ідеї, програми, чи ситуації»[3]. Цей метод є дуже суб’єктивним та виходить із індивідуального досвіду опитаних, на основі якого можна зробити певні загальні висновки, або вивести тенденції. Одразу після визначення Каролін Бойс подає переваги та недоліки методу глибинного інтерв’ю. Першою перевагою глибинних інтерв’ю – це те, що вони забезпечують набагато більше деталізованої інформації, ніж будь-які

інші опитування [3]. Однак у цьому методі є обмеження та пастки, про які треба знати. До них Бойс зараховує: ‐

Схильність до упередження;

‐

Часові обмеження;

‐

Дуже багато залежить від особи, яка проводить інтерв’ю, чи володіє

вона усіма техніками його проведення; ‐

Неможливість узагальнення (оскільки такий метод дає деталі, то його

часто використовують, як доповнення до будь-якого іншого методу) [3]. В загальному методика проведення глибинних інтерв’ю описана як російськими, так і західними вченими у схожий спосіб. Так Белановський відмічає такі основні етапи: ‐

Підготовка до інтерв’ю

‐

Початок

‐

Основна частина

‐

Завершення

‐

Обробка даних. [29, 57]

Белановський зупиняється детальніше на кожному із них. Він вважає, що важливим фактором є предметна підготовка інтерв’юера. Якщо інтерв’ю стосується економічної тематики, то йому необхідно мати відповідну кваліфікацію [29, 58]. Це підвищує здатність інтерв’юера правильно розуміти опитаних, а також розуміти правильність підбору теми та ведення бесіди. На підготовчому етапі досліднику потрібно вибрати респондентів, підготувати питання, визначити місце і час інтерв’ю, визначити спосіб фіксування розмови. В середньому глибинне інтерв’ю повинне тривати одну-дві години. Кількість респондентів визначається цілями дослідження та фінансовими можливостями. У такому дослідженні забезпечити репрезентативність вибірки у її традиційному розумінні неможливо, хоча б тому що результати

такого опитування будуть складати близько 50 тисяч сторінок тексту. Тому Белановський радить аби чисельність респондентів була близько 20 людей [29, 61]. Принципи відбору респондентів в основному аналогічні методам формування вибірки під час кількісних опитувань: Простий випадковий відбір. Використовується, коли в опитуванні необхідно зафіксувати природну різність думок. Метод формування рівних за чисельністю квот. Приміняється, коли відомі основні параметри і означувальні для дослідження характеристики. Метод сніжної грудки. Цей метод є вдалим, коли треба представити думки розосередженої меншості, яка не має формально фіксованих ознак. Тому кожен респондент може підказати наступного, який також по тим чи іншим параметрам підходить у вибірку. Метод

фільтруючого

опитування.

Спочатку

проводиться

кількісне

опитування, в рамках якого виявляються респонденти, які відповідають певним рекрутинговим критеріям [29, 62]. Особливу увагу під час підготовчого процесу треба приділити і складанню питальника. Питальник глибинного інтерв’ю кардинально відрізняється від анкети із закритими питаннями. Якщо структурною одиницею анкети є питання, або блок питань, то структурною одиницею неформалізованого інтерв’ю є тема. Власне тому глибинне інтерв’ю цілком допускає виникнення поточних питань, або зміну та модифікацію запланованих. Західні дослідники В. Ґуд та П. Гетт висувають так вимоги до послідовності питань у інтерв’ю:

По ходу бесіди інтерес інтерв’юера повинен рости, необхідно аби перше питання приковувало увагу, зацікавлював, однак не був дискусійним. Інакше людина уже на початку може відмовитися від інтерв’ю. Більш складні питання повинні йти слідом за простими. Чим більше опитуваний залучається в інтерев’ю, тим менше шансів, що він припинить бесіду. Тому якщо над деякими питаннями треба подумати їх не варто ставити на початок. Це стосується і особистих питань, їх можна ставити наприкінці бесіди, коли встановлено контакт [29, 70]. Початок інтерв’ю виділяється в окремий етап у зв’язку із тим, що воно виконує специфічні функції. Вони пов’язані не з отриманням інформації, а із встановленням психологічного контакту із респондентом, створення певної атмосфери довіри. Умовно цей етап можна назвати криголамом [29, 87]. Основна частина починається з того моменту, як респондент дав свій дозвіл на інтерв’ю, інакше кажучи – з моменту встановлення контакту. Тут існує одна і єдина функція – інформативна.[29, 102] Завершальна частина бесіди повинна співпасти із його природнім завершенням. Інтерв’ю повинно закінчитися, коли усі питання розглянуті – не раніше і не пізніше.[29, 127] На етапі обробки зібраної інформації С. А. Белановский наполягає, що працювати можна лише із розшифрованим у текст інтерв’ю, для аналізу не підходять нотатки під час бесіди та навіть аудіо запис самого інтерв’ю. Однак і ці документи можуть бути використані під час аналізу [29, 130]. Аналіз зібраних даних у глибинному інтерв’ю можна розробити за допомогою різних методів інтерпретацій текстів. Я. Щепанський подає таку класифікацію основних методів [29, 131]:

Конструюючий метод. Він полягає у тому, що опитування оцінюються виходячи із будь-якої загальної соціологічної теорії. Елементи відповідей респондентів стають цеглинками, з яких конструюється картина явищ, які досліджуються. Метод прикладів. Суть в ілюструванні і підтвердженні тез та гіпотез цитуваннями респондентів. Гіпотези можуть виникати під час прочитання розшифровок інтерв’ю. Типологічний аналіз. Основне завдання цього методу виявити певні типи особистостей, поведінки, схем та зразків стилю життя, які досліджуються. Тому кожне інтерв’ю під час аналізу каталогізується та класифікується, при цьому вся різнобарвність думок у кожному із інтерв’ю редукується до загальних типів. Статистична обробка. Цей вид аналізу направлений на встановлення залежності різних характеристик респондентів, їх позицій та поглядів, а також залежність цих поглядів від різних якостей соціальних груп. [29, 131] Таким чином обробляти результати інтерв’ю та презентувати їх можна у різні способи. При цьому Бойс та Ніл наголошують, що все ж краще використовувати якісні описання інформації, а не кількісні. Можна розділяти думки респондентів на групи, як наприклад «домінуючою думкою було…», або «декілька учасників переконані у тому, що…», або навіть «більшість респондентів погодилася із…». Цифри та відсотки можуть бути спроектовані на усе суспільство, або на його частину, однак цифри не найкращим чином відобразять суть глибинного інтерв’ю. І на противагу – цитати із інтерв’ю доповнять гіпотези дослідника та нададуть правдоподібності дослідженню. [3]

2.1 Вибір респондентів Під час вибору респондентів ми керувалися наступними параметрами: це повинен бути практикуючий журналіст, який на час епідемії «свинячого грипу» висвітлював цю тему у своєму ЗМІ. Такі параметри задовольняють мету нашого дослідження у виявленні наявності чи відсутності факторів створювання паніки через ЗМІ. Респонденти обиралися шляхом методу фільтруючого опитування. Для даного дослідження ми обмежилися вибором 5 журналістів із різних видань, які були доступні та погодилися на інтерв’ю: - Роман Гончаренко, журналіст української редакції «Німецької хвилі», спеціалізується на темах довкілля та здоров’я. За освітою журналіст. Автор радіо сюжетів та статей на веб-сайті dw-world.de: «Свинячий грип: у Німеччині зростає інтерес до щеплення», «Свинячий грип – найбільша загроза немовлят», «Свинячий грип: друга хвиля паніки?..» та інших. - Оксана Тупальска, журналіст телеканалу ТВі, спеціалізується на інформаційних

повідомленнях.

Закінчила

Вінницький

національний

технічний університет за спеціальністю електроенергетика. Автор близько десяти репортажів із теми «свинячого грипу». - Ольга Керц, журналіст «Главред-медіа». За освітою журналіст, закінчила Київський міжнародний університет. Під час епідемії проводила інтерв’ю із лікарями. - Віталій Єрмак, журналіст телеканалу ICTV. Журналіст підсумкової редакції телеканалу, програма «Факти Тижня». Спеціалізація -розслідування, соціально–економічна тематика, якість життя українців, медицина та інше. До ефіру вийшло 3 матеріали, які стосуються теми дослідження. - Вікторія Герасимчук, журналіст LB.ua, на час епідемії

- тижневик

«Український тиждень». Спеціалізація – соціальна тематика, реформи освіти

та охорони здоров’я. Автор статей: «ПАНдемІЧНИЙ ГРИП», «Не дуже страшний грип» та інші. 2.2 Питальник Під час складання питальника ми намагалися дотримуватися вимог методу. Спочатку йшли анкетні та фільтраційні питання. Також на початку ми намагалися не ставити контроверсійні питання та не провокувати дискусію. Окрім визначених питань у ході бесіді часто з’являлися поточні питання, які виходили із відповідей респондента та його досвіду. Таким чином питальник складався із 22 основних запитань та виглядав наступним чином. «Питання журналісту, який висвітлював тему «свинячого грипу» під час епідемії (квітень-грудень 2009) 1. Ваше ім’я 2. Ваше ЗМІ 3. Ваша спеціалізація 4. Скільки ваших матеріалів на цю тематику у цей період вийшло до друку/ в ефір? 5. Який характер носили матеріали? Розкажіть про це детальніше, чи змінювався настрій матеріалів від початку епідемії, у її піку та наприкінці. 6. Якими джерелами інформації користувалися? 7. Чи вистачало вам джерел інформації? 8. Чи вдавалося витримати збалансованість матеріалу? Наведіть приклад як саме. 9. Яку мету ви переслідували частіше у своїх матеріалах? Чи мали свою конкретну позицію щодо «свинячого грипу»? Якою була ваша позиція?

10. Оцініть чесно чи намагалися ви донести вашу власну позицію на сторінках свого ЗМІ чи матеріали мали на меті лише інформувати? 11. Наведіть приклад своєї роботи над одним, декількома, або серією матеріалів щодо «свинячого грипу»? З якими проблемами стикалися? Що вдавалося легше? 12. Чи відмічали ви резонанс власних матеріалів? Як саме? 13. Наведіть приклади заголовків принаймні 3-х своїх матеріалів. 14. Чи були непорозуміння у спілкуванні з науковцями та лікарями? Які саме? Як вдавалося вирішувати їх? 15. Чи підходили критично до отриманої інформації? Яким чином перевіряли інформацію, що надходила? 16. Чи вважали ви особисто, що загроза була реальною/ загроза була надуманою? Чим ви аргументували самі собі? 17. Чи були ви свідком матеріалів у ЗМІ, де проблема явно перебільшувалася/ применшувалася? Наведіть приклади (не обов’язково назви, але хоча б суть) 18. Чи випускали ви/ ваше ЗМІ матеріали про інші захворювання або інші медичні теми у цей період? Які саме? Як часто? 19. Яким був основний фокус ваших матеріалів про «свинячий грип» та фрейми (ключові моменти)? 20. Яким чином ви перевіряли статистичні дані, які використовували у своїх матеріалах? Які одразу відсіювали? 21. Якою була редакційна політика вашого ЗМІ у питанні «свинячого грипу»?

22. Додаткові зауваження (дуже вітаються), щось, що не було зазначено раніше, однак мало вплив на публікацію матеріалів, суспільну думку, власні погляди вас як журналіста.»

РОЗДІЛ ІІІ. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ Результати нашого дослідження ми вирішили розділити на дві частини відповідно до методів, які ми використовували. 1. Результати зібрані методом контент-аналізу Нашою метою було проаналізувати публікації присвячені темі «свинячого грипу» двох всеукраїнських видань та виявити тенденції до роздмухування паніки у медіа щодо епідемії. Ми не ставили за мету порівняти результати цих видань, адже відомо, що тижневик «Український тиждень» та щоденна газета «Сегодня» не тільки різняться за жанрами та специфікою, а й покривають різну аудиторії. Ми проводили дослідження кожного із видань у декілька етапів. 1.1 Результати дослідження публікацій тижневика «Український тиждень» Було переглянуто та оброблено усі публікації журналу, які стосувалися нашої теми за період із травня по грудень 2009 року, оскільки у квітні не виходило до друку жодної публікації щодо каліфорнійського грипу. Усі зібрані нами дані в кількісних вимірах відображає Таблиця 1 (Додаток А). Ми вирішили розглянути та проаналізувати ці результати окремо. 1.1.1 «Свинячий грип» як тема номеру та загальна частка публікацій Перші публікації стосовно «свинячого грипу» з’явилися у тижневику від 8 травня 2009. Одразу стала темою номеру. Оскільки специфікою видання є не інформувати першими, а аналізувати події, які відбуваються в Україні і світі, тому це пояснює, чому перші публікації на сторінках журналу з’являються не в квітні, а у травні. Діаграма 1 показує кількість публікацій із теми, які вийшли до друку в обраний нами період.

Діаграма 1 6 5 4 3 2

Кількість публікацій

1 0

Можемо відмітити 2 сплески – травень 2009 та листопад 2009. Природно вони

співпали

із

початком

епідемії

світі

(стосується

більше

Американського континенту) та часу, коли епідемія A/H1N1 дійшла до України. Саме у ці два періоди «свинячий грип» ставав темою номеру у тижневику та виходив на обкладинки (дивитися Рис. 1 та Рис. 2 у Додатку 2). У наступних підрозділах ми також розглянемо зміст їх заголовків. Між періодами сплесків ми не бачимо публікацій із теми «свинячого грипу», окрім однієї від 3 липня 2009 року. Всього у 8 номерах тижневика із 33, які були видані із травня по грудень 2009 підіймалася тема «свинячого грипу». Діаграма 2 дає нам уявлення про те, якою була частка публікацій про «свинячий грип» по відношенню до усіх публікацій за обраний період. Цей показник має певну вагу, адже у першому розділі йшлося про те, що масштаби висвітлення будь-якої проблеми у ЗМІ прямо пропорційно впливають на те, на скільки загрозливою сприймає проблему суспільство.

Діаграма 2

публікації присвячені A/H1N1 1,4% (11 публікацій)

Решта публікації 98,6% (783 публікації)

Тож хоч і тема «свинячого грипу» двічі виходила на обкладинку тижневика, все ж частка публікацій не перевищила 1,5% від загальної кількості матеріалів, що відповідає 11 публікаціям від загальної кількості за період – 794 публіккації. Для порівняння політичні теми (а це був час передвиборчих перегонів) висвітлювалися «Українським тижнем» набагато частіше. Цей фактор дозволяє нам зробити припущення, що тижневик намагався не спричинювати панічних настроїв у суспільстві щодо епідемії грипу. Принаймні про це поки можна говорити із кількості висвітлення теми. 1.1.2 Тональність матеріалів щодо грипу A/H1N1 на сторінках «Українського тижня» У другому розділі ми звертали увагу на те, що обираємо також і підхід аналізу тональності у методі контент-аналізу. Підхід передбачає наявність негативних, нейтральних та позитивних кодів у текстах публікацій. Звісно говорити про позитивне висвітлення епідемії та хвороби не доводиться, однак до «позитивного» ми віднесли заспокійливі слова. Такі як – «здоров’я» (окрім вживання цього слова у назвах організацій та посад), «одужання» (та його синоніми), «імунітет» (у позитивному значенні), «профілактика», «безпека» та спільнокореневі слова. Усі ці слова-маркери мали мету

заспокоїти населення, проінформувати його про заходи безпеки, а також показати приклад успішних випадків тих героїв, які перехворіли та одужали. З іншого боку «негативними» словами-маркерами ми окреслили усі, які стосувалися «смерті» - «померли», «загинули», «вбиває», «смертоносний». «Нейтральні» ми не шукали окремо, однак вважаємо, що доцільно враховувати до нейтральних ті матеріали, де кількість позитивних та негативних слів-маркерів дорівнює 0. Таким чином ми виявили тенденцію, яку відображає порівняльна Діаграма 3. Діаграма 3

Справді кількість позитивних (заспокійливих) слів-маркерів зростає тоді ж, коли зростає і кількість негативних. І не зважаючи на те, що розрив між їх кількістю достатньо великий (44 та 5 у пік висвітлення теми), можемо говорити про те, що публікації «Українського тижня» носили більше нейтральний характер, оскільки ці показники не є високими у відношенні до загальної кількості публікацій із теми. У інші періоди, окрім листопада 2009, кількість негативних і позитивних слів-маркерів близька до 0, навіть у період

першого сплеску епідемії у Західній півкулі у травні 2009. Це свідчить про нейтральну тональність публікацій «Українського тижня» стосовно епідемії «свинячого грипу». 1.1.3 Заголовки та підзаголовки публікацій про каліфорнійський грип в «Українському тижні» Аналіз заголовків стосується скоріше якісної сторони контент-аналізу, аніж кількісної. Думаємо, що буде не зайвим навести приклади деяких заголовків

та

підзаголовків,

які

супроводжували

статті

присвячені

«свинячому грипу». Не виникає сумнівів, що у заголовок виноситься та інформація, яку журналіст в першу чергу хоче показати читачеві; інформація, якою він хоче привернути увагу читача. У першому розділі ми підіймали тему заголовків, а особливо те, що часто туди потрапляє інформація сенсаційна, кричуща, яка чіпляє, однак не завжди є твердою правдою. З впевненістю можна сказати, що і поява у заголовку слів пов’язаних із смертю виникає інтерес і разом із тим страх за власне життя. Тому ми припускаємо, що навіть якщо тональність усього матеріалу нейтральна, але заголовок яскраво негативний, то впливає це на сприйняття читача подекуди навіть більше, адже відомий факт, що далеко не усі читачі доходять до прочитання статей, а от заголовки прочитують навіть ті, хто не тримає в руках газету (київське метро - яскравий приклад). У травневому випуску «Українського тижня» читаємо заголовок – «Свині не винні» [33] (Рис. 1, Додаток Б). Він покликаний нагадати читачу відомий літературний твір «Коні не винні». В будь-якому випадку його не можна назвати пристрашуючим. Наступні заголовки менш заспокійливі – «Вірус перемагає» [31], «Невідома хвороба» [39], однак вони усе ще попадають у рамки нейтральності. Коли «свинячий грип» вдруге потрапляє на обкладинку «Українського тижня» (Рис. 2, Додаток Б), то спостерігаємо заголовок «ПАНдеміІЧНИЙ

ГРИП» [32]. Цікаво те, що саме слово «паніка» не роздмухує паніку, а навпаки свідчить про те, що видання намагається проаналізувати цю проблему. 1.2 Результати дослідження публікацій щоденної газети «Сегодня» Дані зібрані по газеті «Сегодня» можна переглянути у Таблиці 2 (Додаток В). З огляду на те, що це щоденна газета, ми додали стовпчик із інформацією про те, на якій шпальті (або шпальтах) містилися публікації стосовно каліфорнійського грипу та епідемії. Знову ж таки посилаючись на дослідження, які ми розглядали у першому розділі на сприйняття аудиторією матеріалу впливає і те, де вона розміщена у газеті. В даному випадку це більшою мірою стосується щоденних новинних видань, аніж аналітичних тижневиків або місячників. 1.2.1 «Свинячий грип» як тема номеру та загальна частка публікацій За обраний період з квітня по грудень 2009 майже у чверті (23,4%) газет ми відмітили наявність публікацій присвячених «свинячому грипу» (54 номери із 231). Всього у них містилося 110 публікацій про A/H1N1 загальним обсягом 71 сторінка (маємо на увазі сторінку друкованого видання газети «Сегодня»). Рахуючи загальну кількість сторінок, ми не враховували сторінки газети із ТБ-програмою. Цю частку показано у Діаграмі 4.

Діаграма 4

сторінки присвячені темі свинячого грипу 1,3% (71 стор.)

решта сторінок за період 98,7% (5473 стор.)

У відсотковому відношенні ця кількість є такою ж як і у тижневика «Український тиждень». Однак кількість висвітлення теми була більш тривалою та майже безперервною. На Діаграмі 5 спостерігаємо лише один яскравий сплеск інтересу до теми, при цьому період до сплеску газета регулярно підіймала цю тему. Сплеск співпав із оголошенням епідемії «свинячого грипу» в Україні. Діаграма 5 80 70 60 50 40 30 20

кількість публікацій

10 0

«свинячий грип» у цьому виданні набагато частіше ставав темою номеру – 14 номерів із 54, в яких є принаймні 1 публікація присвячена темі. Діаграма 6 показує цю частку. номери, де є публікації присвячені A/H1N1 17,3% (40 номерів)

Діаграма 6

номери, де A/H1N1 тема номеру 6% (14 номерів)

решта номерів 76,7% (177 номерів)

Обсяг та частота висвітлення теми газетою «Сегодня» показує їх більшу занепокоєність темою пандемії «свинячого грипу», що відповідно могло впливати на сприйняття хвороби читачами газети, тим більше враховуючи заявлений наклад газети 130 тисяч екземплярів. Важливим є і рішення редакції доволі часто ставити «свинячий грип» темою номера та виносити заголовки публікацій про епідемію на обкладинку. Спираючись на дослідження аудиторії, описані у першому розділі, можемо припустити, що висвітлення «свинячого грипу» газетою «Сегодня» не менше вплинуло на українських читачів та перебільшило реальність загрози, яку несла хвороба у сприйнятті її аудиторією. Те саме можна сказати і про положення публікацій у газеті. Щоденні газети намагаються найважливіші новини винести на передні шпальти. В середньому у кожному номері газети «Сегодня» 24 шпальти, при цьому публікації стосовно «свинячого грипу» не розміщувалися далі 8-ої шпальти, а у періоди сплеску інтересу до теми займали 1 і 2 шпальти, а часом 1, 2, 3 і 4

підряд.

Детальні

результати

дослідження

по

цьому

пункту

можна

переглянути у Таблиці 2 (Додаток В). Таким чином тема «свинячого грипу» завжди перебувала у першій третині газети «Сегодня». 1.2.2 Тональність матеріалів щодо грипу A/H1N1 на сторінках «Сегодня» Газету «Сегодня» ми перевіряли на наявність та частоту тих самих слів маркерів, що і тижневик «Український тиждень». На нашу думку такі слова у великій

вживаності

та

при

частому

згадуванні

перестають

нести

інформативну функцію, а стають словами провокаторами паніки, оскільки смерть і все що з нею пов’язане викликає найбільші острахи у населення. Діаграма 7 показує тенденції вживання негативних та позитивних слів у публікаціях газети «Сегодня», присвячених «свинячому грипу». Діаграма 7 160 140 120 100 80 60

негативні

позитивні

20 0

На перший погляд розрив між позитивними і негативними словами все ж менший, ніж у попередньому графіку оцінки тональності. Однак тут варто звернути увагу на цифри – 290 слів проти 100 за увесь період. Говорячи про тональність видання у висвітленні теми. Можемо відмітити гру контрастів.

Газета не намагається бути нейтральною та уникати слів, що провокують страхи та паніку, але при цьому неодноразово подають історії одужання. На графіку видно, що у серпні 2009 року кількість позитивних слівмаркерів сягнула 6 при 0 негативних. Тоді йшлося про трьох українок, які захворіли на «свинячий грип», перебуваючи за кордоном, але швидко одужали. Під час же ж епідемії ми зустрічаємо як матеріали із великою кількістю слів-провокаторів паніки так і публікації заспокійливого або навіть гумористичного характеру. Останні стосувалися моди на оригінальні марлеві пов’язки та одяг із пандемічною символікою. В результаті, звісно, не можна говорити про нейтральність публікацій в цілому, хоч окремі з них і могли носити такий характер. 1.2.3 Заголовки та підзаголовки публікацій про каліфорнійський грип в «Сегодня» Таким самим чином як і заголовки тижневика «Український тиждень» спробуємо навести приклади декількох заголовків із газети «Сегодня» та зробити висновки, яке повідомлення вони несуть читачеві. Вперше «свинячий грип» з’являється на обкладинці газети із заголовком «Сало-грипп» (Рис. 3, Додаток Г). Однак при доволі комічному заголовку, у підзаголовку принаймні двічі згадується смерть: «Свиньи заражают людей смертельной болезнью. В Мексике уже есть десятки погибших. Дойдет ли вирус до Украины?» [42]. Таким чином медіа почали залякування населення не тільки до самої загрози, але й до надходження адекватної інформації. Щоправда

наступних

номерах

уже

з’являються

матеріали

із

заспокоюючими заголовками про те, як «вберегтися від вірусу». Це варто відмітити як позитивний фактор, однак зіграний на контрасті.

Підтверджують контрастність і такі заголовки газети: «Украинки победили свиной грипп», «Я победила свинной грипп!» [47] та контрастуючи до них із згадуванням смерті - «Людей убивает странный вирус. В Тернополе умерли минимум 7 человек. «Свинной грипп» в Украине?» [36], «Вирус убил уже 20 человек» [30], «По 10 душ в день – вирус убивает украинцев» [40] (дивитися Рис. 4, 5 і 6 у Додатку 4). Під час щорічних епідемій сезонного грипу помирає часом і більше людей, як свідчать показники розглянуті нами у першому розділі, однак про кожну із цих смертей не повідомляється на обкладинці всеукраїнської газети. Звісно, такі заголовки залякують та створюють паніку, бо виглядають наче щоденні зведення про загиблих під час лютої епідемії. 2. Аналіз глибинних інтерв’ю із журналістами У другій частині нашого дослідження ми опитали журналістів, які працювали над матеріалами про «свинячий грип» під час епідемії. На нашу думку, таке опитування може показати процес перебільшення епідемії у ЗМІ із середини, тому що ми зможемо довідатися про мотиви авторів публікацій, побачити які саме важелі впливають на рішення журналістів у написанні подібних статей. Ми розділимо результати цього дослідження на підрозділи відповідно до питань, які ставилися респондентам. Повниі транскрипти глибинних інтерв’ю можна переглянути у Додатку Д. 2.1 Власна позиція журналістів та реальність загрози вірусу грипу Цієї теми торкалися декілька питань, аби виявити наскільки власна позиція і ставлення журналіста до проблеми передавалися у їхніх матеріалах. Питання тут полягає ще й у тому, чи вважає журналіст прийнятним просування власної позиції. Журналіст програми «Факти тижня» (ICTV) Віталій Єрмак щодо цього говорить: «Я не зробив жодного сюжету, де завданням було б донести власну позицію, а не безстрасно інформувати.»

Дещо схожу думку висловлю і Роман Гончаренко, журналіст української служби «Німецької хвилі»: «Ми не маємо права мати позицію, як журналіста. Я намагався абстрагуватися.» Таким чином бачимо, що звісно як будь-яка людина журналіст має власні переконання і «свинячий грип» не був винятком, однак висвітлення власної позиції часто суперечить із редакційною політикою або етичними переконаннями журналістів. На противагу цим двом журналістам виступає думка журналістки телеканалу ТВі, Оксани Тупальської: «Сучасна журналістика поступово з’ясовує, що глядач чекає від журналіста його позиції щодо проблематики, про яку той говорить. Я говорила про те, що «свинячий грип» – то надумана проблема і в Україні значно більшою загрозою є те, що курців помирають від туберкульозу, а діти від спадкових хвороб, які отримують від батьків. Я доносила позицію і мала для цього вдалу платформу.» Так і на той час журналіст тижневика «Український тиждень» Вікторія Герасимчук вважає, що донесення певної позиції допомагає читачам краще розібратися у проблемі та сформувати власну думку: «Намагалася, тому що є теми, в яких багатьом читачам важко розібратися без підготовки.» Таким чином від цих переконань і варіювалася мета, яку перед собою ставили журналісти, висвітлюючи епідемію «свинячого грипу». Тут важливим було дізнатися, на скільки вони хотіли застерегти чи заспокоїти населення. Віторія Герасимчук («Український тиждень»): «Мета – заспокоїти громадян, утримати їх від купівлі ліків, які не мають ніякого стосунку до лікування грипу. Я спочатку ставилася до грипу спокійно, як до звичайного

сезонного грипу (насправді віруси підтипу H1N1 циркулюють в Україні щороку). Лише коли під апаратом ШВЛ опинився мій товариш, я зрозуміла, наскільки цей вірус страшніший за ті, які ми бачили в попередні роки. Втім, статті я намагалася писати все одно спокійні, тому що спокій є необхідним чинником для прийняття адекватних рішень… В усіх текстах я намагалася заспокоїти читачів, вберегти їх від паніки, дати їм можливість критично обдумати тему.» Схожу думку висловлює і Роман Гончаренко («Німецька хвиля»), говорячи про редакційну політику: «Звичайно, була установка така – ми повідомляємо, але ми намагаємося не створювати паніку. Це конкретно означає, що ми повідомляємо, але не кожного дня, не ставимо це топ-темою.» Оксана Тупальська (ТВі): «Моєю метою у більшості випадків було заохотити людей не боятися «свинячого грипу», остерігаючись, але й не панікуючи. Щодо державної політики щодо проблематики – розцінювала це як засіб для відволікання людської уваги від більш значимих проблем в Україні.» Журналіст «Главред-медіа» Ольга Керц відмічає іронічність позиції редакції щодо висвітлення «свинячого грипу», тому її матеріал був «скоріше своєрідним шаржем для розрядки гнітючої атмосфери», метою якого було «заспокоїти, посміятись на роздутою проблемою». Тобто ми бачимо, що опитані нами журналісти за власним бажанням, або установкою редакції мали мету заспокоїти та не роздмухувати паніку. Окрім цього заголовки публікацій, авторами яких виступали наші респонденти свідчать і про те, що вони намагалися проаналізувати панічні настрої у суспільстві у зв’язку із епідемією.

Оксана Тупальська (ТВі) - «Ліки ціною газу», «Свинячий грип чи холера?», «Істерична епідемія»; Роман Гончаренко («Німецька хвиля») - «Оголошено пандемію свинячого грипу», «Свинячий грип: у Німеччині зростає інтерес до щеплення», «Свинячий грип: друга хвиля паніки?»; Вікторія Герасимчук («Український тиждень») - «Начхати на свиней», «ПАНдемІЧНИЙ ГРИП», «Вірус перемагає». Ми вже дещо торкнулися теми взаємозалежності власної позиції так висвітлення теми на сторінках (в ефірі) своїх видань. Більшість із опитаних нами журналістів вважали вірус A/H1N1 реальною загрозою, що і відображалося в тій чи іншій мірі у їхніх матеріалах. Вікторія Герасимчук («Український тиждень»): «Грип в принципі серйозне захворювання, але оскільки цей вірус частіше за інші викликав складне запалення легенів – він дійсно був дуже небезпечним. Так що загроза була реальною, хоча спочатку вона здавалася мені надуманою.» Віталій Єрмак (ICTV): «Так, я думав, що справа серйозна, хоч і супер значного поширення хвороби не було. Серйозність була в іншому - надвисока смертність, особливо у молодих людей з міцним імунітетом. Адже саме сильна імунна відповідь вбивала людей. І я не мав сумнівів щодо реальності хвороби, адже збирав матеріали не лише з інтернету, або з вуст теоретиків.» Оксана Тупальська (ТВі): «Загроза була реальною. Але не в тому масштабі, в якому це подавалося. Хоча загалом ніхто ніколи не знає яких наслідків може мати дрібна, на перший погляд, проблема. Тому для тривоги привід був, бо хвороба смертельна. Для паніки – не було. » Роман Гончаренко («Німецька хвиля»): «Особисто в мене була проблема – мене ця тема цікавила, бо у мене тоді була вагітна дружина і вважалося, що вагітні у групі ризику. Ми робили щеплення усій родині. З особистих причин був подвійний інтерес до цієї теми.»

На противагу цим думкам Ольга Керц («Главред») вважає інакше: «Загроза була надуманою, бо говорили про неї надто відкрито і масово.» 2.2 Оцінка журналістами своєї роботи над матеріалами Зважаючи на те, що опитані нами журналісти мали на меті інформувати населення, застерігати, але не лякати варто проаналізувати і їхні відповіді щодо власної оцінки своїх публікацій. Адже ми виявили той факт, що часте нагадування про небезпеку, або ж вживання негативної лексики, навіть ненавмисно, впливає на сприйняття аудиторією масштабів проблеми та на панічні настрої. Повні версії інтерв’ю у Додатку 5. Роман Гончаренко («Німецька хвиля») зробив певні професійні висновки, працюючи над темою «свинячого грипу»: «Для мене це був приклад того, що з такими темами треба обережно поводитися, не роздмухувати, але і не замовчувати. Варто утримувати баланс – не повідомляти кожного дня, не підхоплювати кожне повідомлення, яке з’являється на стрічках інформагентств. Це мабуть було найважче – відсіювати ці повідомлення, бо їх було дуже багато.» Більшість повідомлень у ЗМІ під час епідемії йшла із актуальною прив’язкою до подій в Україні, тому і перебіг висвітлення за окреслений нами період була відповідною. Оксана Тупальська (ТВі): «Спочатку про «свинячий грип» я, як і більшість журналістів писала у вигляді коротких новин про кількість хворих в Україні, джерела звідки походить епідемія з міжнародних повідомлень, історії людей, які захворіли. Згодом, коли в країні було оголошено епідемію і медики почали видавати людям маски, говорили про засоби безпеки, їхню наявність в продажу. Пізніше була свідком замовлень вакцини урядом Тимошенко, дискусій навколо доцільності замовлень.»

Віталій Єрмак (ICTV) оцінює свої матеріали таким чином: «Матеріали носили інформативно-аналітичний характер. Було важливо донести інформацію про хворобу, масштаби захворюваності відповідно проаналізувати можливі сценарії розвитку подій, наприклад, подальше поширення або не поширення хвороби.» Однак при цьому він розповідає про один із своїх сюжетів, який вийшов до ефіру: «Я проводив час і у лабраторії. І наприклад бачив шматки мізків і легенів людей померлих від «свинячого грипу». Ці шматки досліджували при мені і знаходили там вірус «свинячого грипу». І дуже радісно що грип не поширився далі.» На наше переконання, такий сюжет є на грані етичності і навіть при щирому бажанні журналіста не сіяти паніку, навряд носить заспокійливий характер. Вікторія Герасимчук («Український тиждень») говорить про свою роботу над матеріалами наступне: «Я намагалася розвінчувати міфи (що вірус від свиней, що він називається H1N1, що треба купувати антибіотики, імуностимулятори та всіляки афлубіни – препарати з недоведеною ефективністю). Тобто намагалася давати корисну і цікаву інформацію. Закликала читачів зберігати спокій, але бути обережними. Пояснювала, як працює вакцинація від грипу і коли треба її робити.» У першій частині нашого дослідження ми виявили, що тижневик загалом подавав інформацію нейтрально, однак все ж не уникаючи слів із негативною конотацією повністю. Головно ми спостерігаємо, що усі респонденти переконані, що виконували свою роботу у цій тематиці добросовісно та досягали мети, поставленої перед собою.

Роман Гончаренко («Німецька хвиля») загалом оцінює, що і в Німеччині серед населення вирувала паніка, однак вона була меншою, адже перед цим панікували через пташиний грип та САРС, тому виробився певний імунітет. Роман Гончаренко говорить, що саме писали та розповідали в ефірі «Німецької хвилі» про «свинячий грип»: «Ми робили актуалку, про кількість хворих, окремо розбирали деякі смертельні випадки. Аналітичні матеріали були на тему на скільки це небезпечно. Брали думки різних німецьких експертів.» Він також наводить приклад реального роздмухування паніки одним із міжнародних телеканалів: «Був один випадок, коли на піку паніки, один місцевий телеканал повідомив про смерть жінки. Це подавалося як супер новини із Сі-Ен-Ен, хоча це була така дуже локальна новина. Померла жінка від «свинячого грипу», у мене як у приватної людини мало інфаркт не стався, оскільки жінка була молода, це було десь поруч. А потім пізніше, я побачив, що вони так спустили це на гальмах, що ніби остаточно причина смерті не з’ясована.» Відомо, що під час роботи над матеріалами журналісти послуговуються різними джерелами інформації. Звісно, інформація, яка надходить тим чи іншим чином не лише інформує журналіста, а й впливає на його матеріал. Всі респонденти однозначно заявили, що їм вистачало джерел інформації для створення матеріалів. Основними вони назвали такі: розмови з лікарями, науковцями, експертами, представниками МОЗ, зі знайомими хворих, інформація від ВООЗ, Інтернет пошук, повідомлення інформаційних агенцій, анонси урядових і неурядових організацій, прес-релізи, парламентарі, урядовці. При цьому респонденти відмітили, що інколи доводилося мати справу із суперечливою інформацію, тому доводилося пам’ятати про збалансованість матеріалу. Роман Гончаренко («Німецька хвиля») відмічає:

«Експерти справді були різні – із США, із ВООЗ. Ми намагалися подавати широкий спектр думок. А висновки ми залишаємо людям. Ми не завжди намагаємося подати усі думки в одному матеріалі, але наприклад виходить матеріал із однією позицією, наступний із іншою. Тобто таким чином намагаємося тримати баланс.» У той самий час не усі опитані журналісти бачать доцільність у дотриманні балансу. Так Оксана Тупальська (ТВі) говорить, що глядач чекає від журналіста його позиції та допомоги у визначенні рівня ризику, а Віталій Єрмак (ICTV) взагалі не вважає, що у цій темі була проблема балансу думок. На його думку «все було очевидно». Все ж ми спостерігаємо, що поміж бажання зберігати спокій, журналісти часто послуговувалися у своїх матеріалах статистикою хворих та померлих, інколи ця інформація виходила навіть у підзаголовки. У першому розділі ми розглядали

питання

того,

що

журналістів

часто

звинувачують

некритичності до інформації, яку вони отримують. Наших респондентів ми також опитали щодо того чи перевіряли вони отриману інформацію. Щодо

посилань

на

офіційну

статистику

Вікторія

Герасимчук

(«Український тиждень») говорить: «В Україні немає адекватної статистики захворюваності на грип, тому в деяких моментах мені доводилося робити припущення замість того, щоб послуговуватися фактами… В темі статистики захворюваності на грип є один важливий момент – підрахунки або неправильні, або приблизні. Можна рахувати кількість померлих саме від грипу (так раніше робили в Україні). Можна рахувати кількість померлих від ускладнень – але це вже смертність не від грипу, а від тих хвороб, які він викликав. А в США рахують взагалі цікаво: якщо людина протягом року після грипу померла від інфаркту, наприклад, то цей випадок рахується до смертності від грипу. Дуже приблизно, правда? І от коли під час епідемії МОЗ вивалив цифри

смертей від ускладнень у попередні роки, я вже знала, що це не правда. Тому що я писала про грип на той момент вже років 5, і весь цей час лікарі і МОЗ жалілися, що в нас не ведеться статистика смертей від ускладнень грипу, ведеться лише статистика смертей безпосередньо від грипу – а це буквально кілька людей на рік.» Із відповідей респондентів також видно, що вони схильні більше довіряти інформаційним агентствам та фахівцям (експертам у певній тематиці), а от інформацію від урядовців перевіряють у експертів, їхніх колег або опонентів. Також не забували і про правило кількості джерел, аби інформація була підтверджена 2-3 різними джерелами. Про свою критичність у відборі інформації говорить Оксана Тупальська (ТВі): «Звіряла у різних агенціях, рахувала, збирала покази різних експертів і порівнювала.» Щодо перевірки статистики, то Роман Гончаренко («Німецька хвиля») говорить, що статистику вони не перевіряють, однак беруть її лише із надійних джерел, як наприклад німецький Інститут Роберта Коха. Важливим є і те, чи помічають журналісти як саме впливають на суспільство і чи відмічають резонанс власних матеріалів. Так усі респонденти заявили, що не відслідковували чи спричинювали їх матеріали резонанс та вплив на читачів (глядачів). Однак Роман Гончаренко («Німецька хвиля») відмітив, що «була величезна кількість кліків,

яка перевищувала

середні показники.» Загалом можемо відмітити, що наші респонденти намагалися критично оцінювати ситуацію та не ставати рупором влади або офіційних осіб. У третьому підрозділі цієї частини дослідження ми детальніше спробуємо

оцінити стосунки журналістів та офіційних представників системи охорони здоров’я очима самих журналістів. 2.3 Стосунки журналістів та представників системи охорони здоров’я У першому розділі йшлося про непорозуміння між лікарями (експертами, науковцями) та журналістами. Останні звинувачувалися у спрощенні наукової інформації і з тим самим у її викривленні. Ми також зацитовували заслуженого

лікаря

України

Ольгу

Богомолець,

яка

говорила,

що

журналістам та лікарям варто тісніше співпрацювати, аби одні могли ясно пояснити іншим суть певної хвороби, її діагностику, протікання та лікування. Подібне питання ми поставили і нашим респондентам. Усі респонденти заявили, що не мали проблем у спілкуванні із експертами та лікарями, хоча офіційну інформацію від МОЗ перевіряли у інших фахівців (Вікторія Герасимчук, «Український тиждень»). Також Вікторія Герасимчук наголошує на певних розбіжностях інформації від МОЗ – раніше повідомлялося, що статистика померлих від ускладнень грипу не ведеться, однак під час епідемії «свинячого грипу» міністерство весь час оголошувало саме таку статистику. Це викликало підозру у журналістки, тому вона ставилася обережно і до іншої інформації із міністерства охорони здоров’я. Ольга Керц («Главред») називає лише одну проблему у спілкуванні із лікарями: «Всім лікарям вже набридло по 100 разів повторювати одне і те ж». Натомість зустрічаємо натяк на проблеми у спілкуванні і словах Оксани Тупальської (ТВі), складається враження, що деякі офіційні особи або лікарі знали більше, аніж могли повідомити у ЗМІ: «Важко назвати це непорозуміннями – швидше звичним явищем, коли лікарі-працівники державних установ побоюються за своє робоче місце і говорять так, як диктує МОЗ. Але завжди є альтернатива у приватних клініках, де лікарі задля піару готові сказати те, що інші приховують.»

Також журналісти заявили, що жоден із представників системи охорони здоров’я не поскаржився на те, що його слова було перекручено, або спотворено у матеріалах наших респондентів. З іншого боку головний імунолог (на час епідемії «свинячого грипу») Олег Назар у інтерв’ю газеті «Сегодня» заявив: «У першу чергу причиною паніки став ажіотаж у ЗМІ. У минулому році (2008 – прим. автора) газети так багато про грип не писали, відповідно і реакція у людей була простішою». Отже можемо підсумувати, що проблему у стосунках між представниками охорони здоров’я та журналістами перші бачать більше, ніж останні.

ВИСНОВКИ Провівши дослідження та проаналізувавши їх результати, дійшли таких висновків: ‐

Створення паніки засобами масової інформації може досягатися, навіть

коли редакції свідомо не ставлять перед собою такого завдання; ‐

На створення паніки впливають такі фактори – вживання негативних

слів пов’язаних із смертю, особливо у заголовках, розміщення матеріалу на обкладинці та перших шпальтах, або у топ-новинах, частота появи повідомлень, загальний обсяг матеріалів, загальна тональність публікацій, тональність зображень та відеоряду, які супроводжують повідомлення; ‐

Щоденні видання (на прикладі газети «Сегодня») мають більшу

тенденційність у створенні паніки своїми повідомленнями, аніж тижневі аналітичні (на прикладі тижневика «Український тиждень»); ‐

Проблеми взаєморозуміння між журналістами та представниками

охорони здоров’я виникають тоді, коли журналісти виконують місію інтерпретаторів, однак журналісти не схильні розглядати подібні стосунки як проблемні; ‐

Населення частіше сприймає інформацію про епідемії та загрози

здоров’ю із ЗМІ, тому чим частіше медіа повідомляють про проблему, тим серйознішою вона є в очах аудиторії і навпаки; ‐

Журналісти часто некритично ставляться до інформації із офіційних

джерел, що часто просто робить їх платформою для поширення інформації, яка переслідує чиїсь інтереси; ‐

Заголовки, які подавалися під час епідемії носили частіше сенсаційний

характер, тому це також можна віднести до факторів створення паніки; ‐

На кут подачі теми журналістом в тій чи іншій мірі впливає власна

позиція журналіста, хоча й деякі журналісти намагаються абстрагуватися від неї та нейтрально подавати інформацію.

Виходячи із цього можемо дати наступні рекомендації у висвітленні епідемій: ‐

Перш за все обережність у темі, адже у загальній сукупності публікації

та сюжети центральних ЗМІ формують думку населення; ‐

Регулювання частоти повідомлень та винесення її на обкладинку

(перші шпальти, топ-новиною); ‐

Слідкування за тим, які слова вживаються і у якій кількості;

‐

Метою має стати заспокоєння населення та структурування порад

експертів, однак щоденні зведення про смертність та повідомлення кожної смерті не сприятиме цьому заспокоєнню; ‐

Виваженість та збалансованість у подачі різних позицій експертів та

представників влади; ‐

Критичне ставлення до офіційних повідомлень;

‐

Фільтрування повідомлень із стрічки новин від інформаційних

агентств; ‐

Формування редакційної політики та лінії поведінки щодо висвітлення

епідемії; ‐

Тісна співпраця представників охорони здоров’я і журналістів шляхом

тренінгів, роз’яснень та налагодження шляхів взаєморозуміння; ‐

Не варто програмувати відповіді експертів, ставлячи їм закриті

запитання та добиваючись підтвердження певної думки; ‐

Правильно добирати експертів, аби вони були обізнані у конкретній

тематиці, а не просто мали медичну освіту; ‐

Не варто виносити у заголовок лише півправди, або подавати певні дані

без порівнянь та динаміки.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Berelson B. Content analysis in communication research. – Glencoe: Free Pres, 1952 2. Berg R. Environmental Health and the Media, Part 3: Make Noise, Make the News // Journal of Environmental Health; Jan/Feb 2006; 68, 6; ProQuest Science Journals - pg. 73 3. Boyce С., Neale P. CONDUCTING IN-DEPTH INTERVIEWS: A Guide for Designing and Conducting In-Depth Interviews for Evaluation Input //[Електронний ресурс]// http://www.pathfind.org/site/DocServer/m_e_tool_series_indepth_interviews.pdf 4. Brainard C. Media Hype Swine Flu Report // Columbia Journalism Review.- 2009 // [Електронний ресурс]// 5. Briley R.; Fowler P.; Teel J. Media relations// Journal of Environmental Health; Jun 2000; 62, 10; ProQuest Science Journals - pg. 32 6. Craft N. Trust me--I'm a doctor // British Medical Journal; Mar 22, 1997; 314, 7084; ProQuest Science Journals - pg. 910 7. Freimuth V., Linnan H., Potter P. Communicating the threat of emerging infectious to the public. Emerg Infect Dis 2000;6:337–47 8. Frost K., Frank E., Maibach E. Relative risk in the news media: A quantification of misrepresentation// American Journal of Public Health; May 1997; 87, 5; ProQuest Science Journals - pg. 842 9. Goldacre B. Swine flu and hype – a media illness // The Guardian. – 2009 // [Електронний ресурс]// http://www.guardian.co.uk/commentisfree/2009/apr/29/swine-flu-hype 10. Henrich N., Holmes B. The public’s acceptance of novel vaccines during a pandemic: a focus group study and its application to influenza H1N1// Emerging Health Threats journal.- 2009, 2:e8. doi: 10.3134/ehtj.09.008 ресурс]// http://www.eht-journal.net

[Електронний

11. Hockaday M. Swine flu coverage// ВВС News. – 2009 // [Електронний ресурс]// http://www.bbc.co.uk/blogs/theeditors/2009/04/swine_flu_coverage.html 12. Jones J. H., Salathé M. Early Assessment of Anxiety and Behavioral Response to Novel Swine-Origin Influenza A(H1N1). (2009) PLoS ONE 4(12): e8032.

doi:10.1371/journal.pone.0008032

[Електронний

ресурс]//

http://www.plosone/article/info:doi/10.1371/journal.pone.0008032 13. Klaidman S. How Well the Media Report Health Risks// Daedalus; Fall 1990; 119, 4; ProQuest Science Journals - pg. 119 14. Lieberman R. Swine flu media coverage: hysteria over information?// San Francisco Chronicles.- 2009 // [Електронний ресурс]// 15. Mack N., Woodsong C., MacQueen K. M. and others. Qualitative Research Methods: A Data Collector’s Field Guide// Module 3// In-Depth Interviews//

Family

Health

International//

[Електронний

ресурс]//

http://www.fhi.org/en/rh/pubs/booksreports/qrm_datacoll.htm 16. Mackey R. Blaming ‘Media Hype’ for Swine Flu Fears // The New York Times.- 2009 // [Електронний ресурс]// 17. Michaelson D., Griffin T.L. A New Model for Media Content Analysis// The Institute for Public Relations. – 2005//

[Електронний ресурс]//

http://www.instituteforpr.com 18. Nelson D. E., Brownson R. C., Remington P. L., Parvanta C, eds. Communicating Public Health Information Effectively. A Guide for Practitioners. Washington, DC: American Public Health Association; 2002. 19. Public 'reassured' By Swine Flu Media Coverage// [Електронний ресурс]// http://www.ucl.ac.uk/news-article/1007/10072003 20. Ramachandran A. Swine flu: a beat-up or a real fear? // The Sydney Morning Herald. – 2009 // [Електронний ресурс]// http://www.smh.com.au/national/swine-flu-a-beatup-or-real-fear-20090501apq6.html 21. Regidor E., Fuente L., Gutiérrez-Fisac J. L. The Role of the Public Health Official in Communicating Public Health Information // Toward a Prepared Future

for Public Health// American Journal of Public Health // Supplement 1, 2007, Vol 97, No. S1 - 93 – 97 pgs. 22. Reynolds B., Seeger M. Crisis and emergency risk communication as an integrative model. J Health Commun 2005;10:43–55. 23. Schwitzer G. How do US journalists cover treatments, tests, products, and procedures? An evaluation of 500 stories. (2008) PLoS Med 5: e95. 24. Smith R. Keeping the bad news from journalists // British Medical Journal; Jan 4, 1997; 314, 7073; ProQuest Science Journals - pg. 81 25. Wilson A., Bonevski B., Jones A., Henry D. Media Reporting of Health Interventions: Signs of Improvement, but Major Problems Persist. (2009) PLoSONE 4(3): e4831. doi:10.1371/journal.pone.0004831 26. World Health Organization// [Електронний ресурс] // http://www.who.int/csr/didease/swineflu/en 27. Young M. E., Norman G. R., Humphreys K. R. Medicine in the Popular Press: The Influence of the Media on Perceptions of Disease. (2008) PLoS ONE 3(10): e3552. doi:10.1371/journal.pone.0003552 28. Zeidler S., Gorman S. Swine flu gets big dose of American media coverage // Reuters. – 2009 // [Електронний ресурс]// 29. Белановский С.А. Глубокое интервью: Учебное пособие. - М.: Никколо-Медиа, 2001 - 320 C. 30. Вирус убил уже 20 человек // газета Сегодня. – 2009. - № 238 (3371). – с. 2 31. Герасимчук В. Вірус перемагає // тижневик Український тиждень. – 2009.- №47(108) 32. Герасимчук В. ПАНдеміІЧНИЙ ГРИП // тижневик Український тиждень. – 2009.-№45(106). – с.14 33. Герасимчук В. Свині не винні// тижневик Український тиждень. – 2009.- №18(79). – с.24 34. Костенко Н., Іванов В. Досвід контент-аналізу: Моделі та практики: Монографія. К.: Центр вільної преси, — 2003. — 200 с.

35. Костина Г. Мексиканская свинья предупреждает // НАУКА И ТЕХНОЛОГИИ. МЕДИЦИНА // Эксперт. – 2009.- № 17.- С. 65-66 // [Електронний ресурс]// http://dlib.eastview.com/browse/doc/20050384 36. Людей убивает странный вирус// газета Сегодня. – 2009. - № 237 (3370). – с. 5 37. Мац А.Н. Врачам об антипрививочном движении и его вымыслах в СМИ. - М.: НИИ вакцин и сывороток им. И.И. Мечникова РАМН, 2009 – с. 47 38. Мониторинг общественного мнения. – М.: ВЦИОМ. - 2009.- №6(94). – С. 40-42 39. Невідома хвороба //тижневик Український тиждень. – 2009.- №44(105) 40. По 10 душ в день – вирус убивает украинцев // газета Сегодня. – 2009. № 241 (3374). – с. 2-4 41. Подзолкина М. Свиной грипп: скандал вокруг ВОЗ// агентство BusinessMediaRussia.

11.02.2010

[Електронний

ресурс]//

http://www.remedium.ru/drugs/AH1N1/detail.php 42. Сало-грипп. Свиньи заражают людей смертельной болезнью // газета Сегодня. – 2009. - № 88 ( 3221 ). – с. 2 43. Свиной грипп: вымысел и реальность // [Електронний ресурс]// http://www.krasland.ru/lib/index.php 44. Сегодня// [Електронний ресурс]// http://www.segodnya.ua 45. Український тиждень // [Електронний ресурс]// http://www.ut.net.ua 46. Шабанов Д. Свиной грипп, или убыстрение времени // Компьютерра. – 2009. - № 24 (788) – с. 22-27 47. Я победила свиной грипп// газета Сегодня. – 2009. - № 244 (3377). – с. 3.

ДОДАТКИ Додаток А Таблиця результатів контент-аналізу по тижневику «Український тиждень» Тижневик «Український тиждень» травень-грудень 2009 Дата випуску

Кільк.пуб

A/H1N1

лік.

–

тема

присвячених

номеру (+/-)

Об’єм

Кількість слів-маркерів

публікацій (слова)

Негативні * *

A/H1N1 08.05.09

2353

15.05.09 – 26.06.09

03.07.09

823

10.07.09 – 23.10.09

30.10.09

146

06.11.09

2620

13.11.09

272

20.11.09

425

27.11.09

354

04.12.09

118

11.12.09 – 25.12.09

8 (із 33)

7111

Позитивні*

Додаток Б Рис. 1 – обкладинка тижневика «Український тиждень» від 8.05.2009

Рис. 2 – обкладинка тижневика «Український тиждень» від 6.11.2009

Додаток В Таблиця із результатами контент-аналізу по газеті «Сегодня» Дата випуску

Кільк.пуб

Положенн

A/H1N

лік.

1 – тема

номері

присвячених

номеру

(шпальта)

A/H1N1

(+/-)

Об’єм

Кількість слів-маркерів

публікацій (стор)

Негатив ні *

Позитивні **

27.04.09

1, 2

28.04.09

29.04.09

30.04.09

05.05.09

06.05.09

07.05.09

0,5

08.05.09

0,5

14.05.09

0,5

25.05.09

0,5

01.06.09

1, 2

05.06.09

11.06.09

15.07.09

0,5

28.07.09

0,5

06.08.09

12.08.09

25.09.09

28.09.09

0,5

27.10.09

0,5

28.10.09

1, 5

29.10.09

1, 2

30.10.09

1, 2

31.10.09

1, 2, 3

02.11.09

1, 2, 3, 4

03.11.09

1, 2, 3, 4

04.11.09

1, 2, 3

05.11.09

1, 2, 3, 4

3,5

06.11.09

1, 2, 3

07.11.09

1, 2, 3

2,5

09.11.09

10.11.09

11.11.09

12.11.09

13.11.09

14.11.09

1, 2

16.11.09

2, 8

17.11.09

18.11.09

1, 2

19.11.09

21.11.09

24.11.09

25.11.09

26.11.09

0,5

27.11.09

28.11.09

01.12.09

02.12.09

0,5

10.12.09

14.12.09

0,5

21.12.09

23.12.09

0,5

26.12.09

29.12.09

54 (із 231)

110

290

100

71 5544)

(із

Додаток Г Рис. 3 – обкладинка газети «Сегодня» від 27.04.2009

Рис. 4 – обкладинка газети «Сегодня» від 28.10.2009

Рис. 5 - обкладинка газети «Сегодня» від 31.10.2009

Рис. 6 - обкладинка газети «Сегодня» від 05.11.2009

Додаток Д Глибинні інтерв’ю Інтерв’ю 1 Питання журналісту, який висвітлював тему «свинячого грипу» під час епідемії (квітень - грудень 2009) 1. Ваше ім’я Вікторія Герасимчук 2. Ваше ЗМІ LB.ua, на той момент - Український тиждень 3. Ваша спеціалізація Соціальний журналіст, реформи освіти та охорони здоров’я 4. Скільки ваших матеріалів на цю тематику у цей період вийшло до друку/ в ефір? 4 5. Який характер носили матеріали? Розкажіть про це детальніше, чи змінювався настрій матеріалів від початку епідемії, у її піку та наприкінці. В принципі, відповідь на ці питання Ви можете знайти в матеріалах. Наскільки я можу пригадати, перші тексти інформували про те, що таке «свинячий грип», і як розвивається епідемія. В наступних я переходила до аналізу дій влади по боротьбі з епідемією. В усіх текстах я намагалася заспокоїти читачів, вберегти їх від паніки, дати їм можливість критично обдумати тему. 6. Якими джерелами інформації користувалися?

Розмови з лікарями, представниками МОЗ, зі знайомими хворих. 7. Чи вистачало вам джерел інформації? Для написання статті – так. Але в Україні немає адекватної статистики захворюваності на грип, тому в деяких моментах мені доводилося робити припущення замість того, щоб послуговуватися фактами. 8. Чи вдавалося витримати збалансованість матеріалу? Наведіть приклад як саме. Я думаю, що Ви це проаналізуєте набагато краще за мене. 9. Яку мету ви переслідували частіше у своїх матеріалах? Чи мали свою конкретну позицію щодо «свинячого грипу»? Якою була ваша позиція? Мета – заспокоїти громадян, утримати їх від купівлі ліків, які не мають ніякого стосунку до лікування грипу.

Я спочатку ставилася до грипу

спокійно, як до звичайного сезонного грипу (насправді віруси підтипу H1N1 циркулюють в Україні щороку). Лише коли під апаратом ШВЛ опинився мій товариш, я зрозуміла, наскільки цей вірус страшніший за ті, які ми бачили в попередні роки. Втім, статті я намагалася писати все одно спокійні, тому що спокій є необхідним чинником для прийняття адекватних рішень. 10. Оцініть чесно чи намагалися ви донести вашу власну позицію на сторінках свого ЗМІ чи матеріали мали на меті лише інформувати? Намагалася, тому що є теми, в яких багатьом читачам важко розібратися без підготовки. 11. Наведіть приклад своєї роботи над одним, декількома, або серією матеріалів щодо «свинячого грипу»? З якими проблемами стикалися? Що вдавалося легше?

Чесно кажучи, нічого особливого – все було як завжди. Є фахівці, які розбираються в темі, є МОЗ, яке дає офіційну позицію, є журналісти в регіонах… 12. Чи відмічали ви резонанс власних матеріалів? Як саме? По грипу – ні, не пам’ятаю. Хоча коментували здається добре. 13. Наведіть приклади заголовків принаймні 3-х своїх матеріалів. «Начхати на свиней», «ПАНдемІЧНИЙ ГРИП», «Вірус перемагає» 14. Чи були непорозуміння у спілкуванні з науковцями та лікарями? Які саме? Як вдавалося вирішувати їх? Ні, все було нормально. 15. Чи підходили критично до отриманої інформації? Яким чином перевіряли інформацію, що надходила? Інформацію від лікарів та фахівців я не перевіряла, інформацію від МОЗ перевіряла у лікарів та фахівців. 16. Чи вважали ви особисто, що загроза була реальною/ загроза була надуманою? Чим ви аргументували самі собі? Грип в принципі серйозне захворювання, але оскільки цей вірус частіше за інші викликав складне запалення легенів – він дійсно був дуже небезпечним. Так що загроза була реальною, хоча спочатку вона здавалася мені надуманою. 17. Чи були ви свідком матеріалів у ЗМІ, де проблема явно перебільшувалася/ применшувалася? Наведіть приклади (не обов’язково назви, але хоча б суть) Я вже не пригадаю. Мене тільки дуже вразило, що всі журналісти і навіть багато хто з фахівців почали називати це різновид вірусу H1N1. Хоча

насправді H1N1 – це підтип грипу, людських підтипів лише три, і кожен рік принаймні два з них гуляють по Україні. 18. Чи випускали ви/ ваше ЗМІ матеріали про інші захворювання або інші медичні теми у цей період? Які саме? Як часто? Ні, тому що в Тижні в принципі рідко висвітлюються такі теми. 19. Яким був основний фокус ваших матеріалів про «свинячий грип» та фрейми (ключові моменти)? Я намагалася розвінчувати міфи (що вірус від свиней, що він називається H1N1, що треба купувати антибіотики, імуностимулятори та всіляки афлубіни – препарати з недоведеною ефективністю). Тобто намагалася давати корисну і цікаву інформацію. Закликала читачів зберігати спокій, але бути обережними. Пояснювала, як працює вакцинація від грипу і коли треба її робити. 20. Яким чином ви перевіряли статистичні дані, які використовували у своїх матеріалах? Які одразу відсіювали? В темі статистики захворюваності на грип є один важливий момент – підрахунки або неправильні, або приблизні. Можна рахувати кількість померлих саме від грипу (так раніше робили в Україні). Можна рахувати кількість померлих від ускладнень – але це вже смертність не від грипу, а від тих хвороб, які він викликав. А в США рахують взагалі цікаво: якщо людина протягом року після грипу померла від інфаркту, наприклад, то цей випадок рахується до смертності від грипу. Дуже приблизно, правда? І от коли під час епідемії МОЗ вивалив цифри смертей від ускладнень у попередні роки, я вже знала, що це фейк. Тому що я писала про грип на той момент вже років 5, і весь цей час лікарі і МОЗ жалілися, що в нас не ведеться статистика смертей від ускладнень грипу, ведеться лише статистика смертей безпосередньо від грипу – а це буквально кілька людей на рік.

21. Якою була редакційна політика вашого ЗМІ у питанні «свинячого грипу»? Я не можу сказати, що існувала якась спеціальна політика на цей випадок. 22. Додаткові зауваження (дуже вітаються), щось, що не було зазначено раніше, однак мало вплив на публікацію матеріалів, суспільну думку, власні погляди вас як журналіста. Якщо в вас ще будуть схожі дослідження, раджу обрати тему вакцинації. Там все дуже цікаво і досі триває.

Інтерв’ю 2 1. Ваше ім’я Віталій Єрмак 2. Ваше ЗМІ ICTV 3. Ваша спеціалізація Журналіст підсумкової редакції телеканалу, програма «Факти Тижня». Спеціалізація

-розслідування,

соціально–економічна

тематика,

якість

життя українців, медицина та інше 4. Скільки ваших матеріалів на цю тематику у цей період вийшло до друку/ в ефір? Близько 3 5. Який характер носили матеріали? Розкажіть про це детальніше, чи змінювався настрій матеріалів від початку епідемії, у її піку та наприкінці. Матеріали носили інформативно-аналітичний характер. Було важливо донести інформацію про хворобу, масштаби захворюваності відповідно проаналізувати можливі сценарії розвитку подій, наприклад, подальше поширення або не поширення хвороби. 6. Якими джерелами інформації користувалися? •

Офіційна інформація про кількість хворих та померлих від МОЗ

України. •

Інформація від ВООЗ

•

Числені інтерв’ю із фахівцями лабораторій, науковцями, експертами,

медиками, населенням. •

Інтернет пошук.

7. Чи вистачало вам джерел інформації? Мені особисто так. Адже над сюжетами проводилася досить серйозна робота, першим і головним етапом якої був збір інформації із різних джерел. 8. Чи вдавалося витримати збалансованість матеріалу? Наведіть приклад як саме. Не розумію питання, між чим мав бути баланс? Вмирати чи не вмирати людям? Або, існує хвороба чи ні? Все було очевидним. Матеріали носили інформативно-аналітичний характер. Було важливо донести інформацію про хворобу, масштаби захворюваності відповідно проаналізувати можливі сценарії розвитку подій, наприклад, подальше поширення або не поширення хвороби. 9. Яку мету ви переслідували частіше у своїх матеріалах? Чи мали свою конкретну позицію щодо «свинячого грипу»? Якою була ваша позиція? Є таке поняття, як неоцінені дії, тобто коли якусь трагедію попереджають заздалегість, то це вважають менш героїчним, ніж дії порятунку після трагедії. Ось наприклад, пожежник ходив і говорив, що у певному клубі немає нормальної вентиляції, і це мовляв підвищує рівень небезпеки пожежі, і так задовбав цією інформацією власників, що вони поставили нормальну вентиляцію. Хто він? Ну...він молодець, попередив про небезпеку, але навряд чи хтось скаже, що він герой. Вірно? А тепер уяви клуб через вулицю, палає полум’я, у диму гинуть люди, пожежники ризикуючі життям працюють, і рятують життя, хто вони? Герої! Їм медаль дадуть. А той чувак що попередив, буде недооціненим. Так? Чи ні? У справі коли йдеться про людські життя, краще попередити, ніж плакати біля могил. А що стосується Таміфлю, то тух пахло бізнесом. І я робив експеримент, ми знаходили в інтренеті по 100 баксів той таміфлю у ділків, показуючі що кому війна, а кому і заробіток.

100

10. Оцініть чесно чи намагалися ви донести вашу власну позицію на сторінках свого ЗМІ чи матеріали мали на меті лише інформувати? Користувався чи не головним принципом журналіста – спостерігати, виносити людям інформацію з різних джерел – і вони мають робити свої висновки, а висловлювати свою позицію хіба можна?) Матеріали носили інформативно-аналітичний характер. Було важливо донести інформацію про хворобу, масштаби захворюваності відповідно проаналізувати можливі сценарії розвитку подій, наприклад, подальше поширення або не поширення хвороби. Лише додам, що для комерційного телебачення важливим є також рейтинг. Вся зібрана мною під час розслідування інформація була донесена глядачу. Я не зробив жодного сюжету, де завданням було б донести власну позицію, а не безстрасно інформувати. 11. Наведіть приклад своєї роботи над одним, декількома, або серією матеріалів щодо «свинячого грипу»? З якими проблемами стикалися? Що вдавалося легше? Я проводив час і у лабраторії. І наприклад бачив шматки мозків і легенів людей померлих від «свинячого грипу». Ці шматки досліджували при мені і знаходили там вірус «свинячого грипу». І дуже радісно що грип не поширився далі. 12. Чи відмічали ви резонанс власних матеріалів? Як саме? Не відслідковував 13. Наведіть приклади заголовків принаймні 3-х своїх матеріалів. Це можна подивитися на сайті нашого телеканалу у закладці нашої передачі, там є мої сюжети.

101

14. Чи були непорозуміння у спілкуванні з науковцями та лікарями? Які саме? Як вдавалося вирішувати їх? Я не помітив непорозумінь, експерти давали нам коментарі та інтерв’ю, дозволили відвідати лабораторію, де як раз проводилася робота над виявленням вірусу. 15. Чи підходили критично до отриманої інформації? Яким чином перевіряли інформацію, що надходила? Інформацію із державних та офіційних джерел не перевіряв. Звісно ми не використовували статистику нікому не відомих компаній. Загроза була очевидною, тому піддавати сумніву кількість жертв було безглуздо. 16. Чи вважали ви особисто, що загроза була реальною/ загроза була надуманою? Чим ви аргументували самі собі? Так, я думав, що справа серйозна, хоч і супер значного поширення хвороби не було. Серйозність була в іншому - надвисока смертність, особливо у молодих людей з міцним імунітетом. Адже саме сильна імунна відповідь вбивала людей. І я не мав сумнівів щодо реальності хвороби, адже збирав матеріали не лише з інтернету, або з вуст теоретиків. 17. Чи були ви свідком матеріалів у ЗМІ, де проблема явно перебільшувалася/ применшувалася? Наведіть приклади (не обов’язково назви, але хоча б суть) Я взагалі не вважаю, що проблема була перебільшеною. Не пригадаю, якщо чесно таких матеріалів. 18. Чи випускали ви/ ваше ЗМІ матеріали про інші захворювання або інші медичні теми у цей період? Які саме? Як часто?

102

Так випускали, звичайно менше, наприклад сюжети присвячені темі СНІДу, просто якісь конкретні випадки пов’язані із захворюваннями та медициною. 19. Яким був основний фокус ваших матеріалів про «свинячий грип» та фрейми (ключові моменти)? Застереження людей, повідомлення про небезпечність захворювання, його смертельність, групи ризику, основні профілактичні дії. 20. Яким чином ви перевіряли статистичні дані, які використовували у своїх матеріалах? Які одразу відсіювали? Статистику від МОЗ та ВООЗ не перевіряли, іншу не подавали взагалі. 21. Якою була редакційна політика вашого ЗМІ у питанні «свинячого грипу»? Окремої політики не було, але оскільки новина була важливою, то намагалися повідомляти та аналізувати проблему як можна більше. 22. Додаткові зауваження (дуже вітаються), щось, що не було зазначено раніше, однак мало вплив на публікацію матеріалів, суспільну думку, власні погляди вас як журналіста.

103

Інтерв’ю 3 1. Ваше ім’я Ольга Керц 2. Ваше ЗМІ «Главред-медіа» 3. Ваша спеціалізація журналіст 4. Скільки ваших матеріалів на цю тематику у цей період вийшло до друку/ в ефір? 1 в співавторстві 5. Який характер носили матеріали? Розкажіть про це детальніше, чи змінювався настрій матеріалів від початку епідемії, у її піку та наприкінці. Матеріал був один і скоріше своєрідним шаржем для розрядки гнітючої атмосфери, тому про динаміку говорити важко 6. Якими джерелами інформації користувалися? Мій шмат матеріалу ґрунтувався на інтерв’юванні головних лікарів поліклінік 7. Чи вистачало вам джерел інформації? Так, якщо не зважати на те, що всім (лікарям) вже набридло по 100 разів повторювати одне і те ж 8. Чи вдавалося витримати збалансованість матеріалу? Наведіть приклад як саме.

104

Оскільки матеріал готувало кілька людей, що висвітлювали різні позиції (і, вочевидь, самі так думали), це було неважко 9. Яку мету ви переслідували частіше у своїх матеріалах? Чи мали свою конкретну позицію щодо «свинячого грипу»? Якою була ваша позиція? Мета – заспокоїти, посміятись на роздутою проблемою, позиція – «спокойствие, только спокойствие» 10. Оцініть чесно чи намагалися ви донести вашу власну позицію на сторінках свого ЗМІ чи матеріали мали на меті лише інформувати? Так чи інакше, кожен доносить свою позицію, якщо мова йде про й справді важливі речі (хай навіть і підсвідомо) 11. Наведіть приклад своєї роботи над одним, декількома, або серією матеріалів щодо «свинячого грипу»? З якими проблемами стикалися? Що вдавалося легше? Важко працювати, коли ти мусиш всоте телефонувати тим же лікарям, чиї думки мільйон разів крутились в Інтернеті, по телебаченню, бо вони авторитети. 12. Чи відмічали ви резонанс власних матеріалів? Як саме? Матеріал не був сугубо моїм

плюс ситуація на той час мене вже

настільки втомила, що я уникала будь-яких експресій з цієї теми 13. Наведіть приклади заголовків принаймні 3-х своїх матеріалів. Не пам’ятаю 14. Чи були непорозуміння у спілкуванні з науковцями та лікарями? Які саме? Як вдавалося вирішувати їх? Не було

105

15. Чи підходили критично до отриманої інформації? Яким чином перевіряли інформацію, що надходила? Вона

«самоперевірялася»

співставленні

іншими

позиціями,

коментарями 16. Чи вважали ви особисто, що загроза була реальною/ загроза була надуманою? Чим ви аргументували самі собі? Надуманою, бо говорили про неї надто відкрито і масово. 17. Чи були ви свідком матеріалів у ЗМІ, де проблема явно перебільшувалася/ применшувалася? Наведіть приклади (не обов’язково назви, але хоча б суть) Не прослідковувала. Було давно – не пам’ятаю 18. Чи випускали ви/ ваше ЗМІ матеріали про інші захворювання або інші медичні теми у цей період? Які саме? Як часто? Оскільки ситуація була напруженою більшість матеріалів (наскільки пам’ятаю) була лайтовою – нічого загрозливого чи страшного. 19. Яким був основний фокус ваших матеріалів про «свинячий грип» та фрейми (ключові моменти)? По частині матеріалу про це важко судити 20. Яким чином ви перевіряли статистичні дані, які використовували у своїх матеріалах? Які одразу відсіювали? Не використовувала 21. Якою була редакційна політика вашого ЗМІ у питанні «свинячого грипу»? Доволі іронічною (як на мене, занадто іронічною)

106

22. Додаткові зауваження (дуже вітаються), щось, що не було зазначено раніше, однак мало вплив на публікацію матеріалів, суспільну думку, власні погляди вас як журналіста.

107

Інтерв’ю 4 1. Ваше ім’я Тупальська Оксана 2. Ваше ЗМІ ТВі 3. Ваша спеціалізація інформаційна журналістика 4. Скільки ваших матеріалів на цю тематику у цей період вийшло до друку/ в ефір? До десятка репортажів 5. Який характер носили матеріали? Розкажіть про це детальніше, чи змінювався настрій матеріалів від початку епідемії, у її піку та наприкінці. Спочатку про «свинячий грип» я, як і більшість журналістів писала у вигляді коротких новин про кількість хворих в Україні, джерела звідки походить епідемія з міжнародних повідомлень, історії людей, які захворіли. Згодом, коли в країні було оголошено епідемію і медики почали видавати людям маски, говорили про засоби безпеки, їхню наявність в продажу. Пізніше була свідком замовлень вакцини урядом Тимошенко, дискусій навколо доцільності замовлень. 6. Якими джерелами інформації користувалися? Джерелами служили повідомлення інформаційних агенцій, анонси урядових і неурядових організацій, прес-релізи, особисті джерела – лікарі, родичі хворих на грип, які побоювались, що то хвороба «свиняча», парламентарі, урядовці.

108

7. Чи вистачало вам джерел інформації? Загалом можна сказати, що вистачало, хоча якщо говорити про ситуацію із

замовленням

вакцини,

то

небагато

експертів

могли

фахово

прокоментувати якої якості ліки привозяться і якою є альтернатива для них. 8. Чи вдавалося витримати збалансованість матеріалу? Наведіть приклад як саме. Якщо журналіст ставить собі за мету витримати збалансованість матеріалу, йому це переважно вдається. Але чи завжди потрібно? Бо сучасна журналістика поступово з’ясовує, що глядач чекає від журналіста його позиції щодо проблематики, про яку той говорить. Тому я, чесно кажучи, не ставила собі цього на меті. Я говорила про те, що «свинячий грип» – то надумана проблема і в Україні значно більшою загрозою є те, що курців помирають від туберкульозу, а діти від спадкових хвороб, які отримують від батьків. І цієї думки притримуюсь зараз. Не бачу доцільності шукати тут інший «баланс». 9. Яку мету ви переслідували частіше у своїх матеріалах? Чи мали свою конкретну позицію щодо «свинячого грипу»? Якою була ваша позиція? Моєю метою у більшості випадків було заохотити людей не боятися «свинячого грипу», остерігаючись, але й не панікуючи. Щодо державної політики щодо проблематики – розцінювала це як засіб для відволікання людської уваги від більш значимих проблем в Україні. 10. Оцініть чесно чи намагалися ви донести вашу власну позицію на сторінках свого ЗМІ чи матеріали мали на меті лише інформувати? Я доносила позицію і мала для цього вдалу платформу.

109

11. Наведіть приклад своєї роботи над одним, декількома, або серією матеріалів щодо «свинячого грипу»? З якими проблемами стикалися? Що вдавалося легше? Не зустрічалася з проблемами, вартими уваги. 12. Чи відмічали ви резонанс власних матеріалів? Як саме? Не відслідковувала цього питання. 13. Наведіть приклади заголовків принаймні 3-х своїх матеріалів. «Ліки ціною газу», «Свинячий грип чи холера?», «Істерична епідемія» 14. Чи були непорозуміння у спілкуванні з науковцями та лікарями? Які саме? Як вдавалося вирішувати їх? Важко назвати це непорозуміннями – швидше звичним явищем, коли лікарі-працівники державних установ побоюються за своє робоче місце і говорять так, як диктує МОЗ. Але завжди є альтернатива у приватних клініках, де лікарі задля піару готові сказати те, що інші приховують. 15. Чи підходили критично до отриманої інформації? Яким чином перевіряли інформацію, що надходила? Новини з інформагентства УНІАН приймала на віру, оскільки довіряю колегам. Отриману від лікарів та урядовців інформацію – перевіряла у їхніх же колег або опонентів. 16. Чи вважали ви особисто, що загроза була реальною/ загроза була надуманою? Чим ви аргументували самі собі? Загроза була реальною. Але не в тому масштабі, в якому це подавалося. Хоча загалом ніхто ніколи не знає яких наслідків може мати дрібна, на перший погляд, проблема. Тому для тривоги привід був, бо хвороба смертельна. Для паніки – не було.

110

17. Чи були ви свідком матеріалів у ЗМІ, де проблема явно перебільшувалася/ применшувалася? Наведіть приклади (не обов’язково назви, але хоча б суть) ЗМІ, які мають формат, заточений на пригоди і гострі факти, висвітлювали забагато страшно-слізних історій про хворих, забагато їздили у села та лякали жителів, які вирощують свиней. Деякі просто забагато хвалили уряд за вакцину, яку купували. 18. Чи випускали ви/ ваше ЗМІ матеріали про інші захворювання або інші медичні теми у цей період? Які саме? Як часто? Подавали про закупи ліків для хворих на СНІД, про відкриття лікарні у Києві, збір грошей на гама-ніж. Показували. Менше, звичайно, ніж про «свинячий грип». 19. Яким був основний фокус ваших матеріалів про «свинячий грип» та фрейми (ключові моменти)? Грип – не страшний, закупи вакцини – гроші на вітер, їсти сало, як і перебувати з людьми не шкідливо. 20. Яким чином ви перевіряли статистичні дані, які використовували у своїх матеріалах? Які одразу відсіювали? Звіряла у різних агенціях, рахувала, збирала покази різних експертів і порівнювала. 21. Якою була редакційна політика вашого ЗМІ у питанні «свинячого грипу»? Конкретно визначеної політики не було. З’ясовували і транслювали.

111

22. Додаткові зауваження (дуже вітаються), щось, що не було зазначено раніше, однак мало вплив на публікацію матеріалів, суспільну думку, власні погляди вас як журналіста. «свинячий грип» також став доброю нагодою для того, щоб звернути увагу українців на потребу вести здоровий спосіб життя та укріплювати імунну систему, позбавлятися шкідливих звичок та цінувати життя, поки воно триває.

112

Інтерв’ю 5 1. Ваше ім’я Роман Гончаренко 2. Ваше ЗМІ Німецька хвиля 3. Ваша спеціалізація Рубрика довкілля, медицина 4. Скільки ваших матеріалів на цю тематику у цей період вийшло до друку/ в ефір? 9 5. Який характер носили матеріали? Розкажіть про це детальніше, чи змінювався настрій матеріалів від початку епідемії, у її піку та наприкінці. Оскільки ми тут з Німеччини працюємо, то значна частина повідомлень стосувалася того, як до цього ставиться Німеччина. Тут була паніка теж, всі боялися цього «свинячого грипу». Ми робили актуалку, про кількість хворих, окремо розбирали деякі смертельні випадки. Аналітичні матеріали були на тему на скільки це небезпечно. Брали думки різних німецьких експертів. Робилися також матеріали із українськими експертами, але все ж основний акцент був на німецьких. Ми робили поради, як лікуватися, як утриматися від зараження. 6. Якими джерелами інформації користувалися? Основні джерела німецькомовні інформаційні агентства – dpa, dapd, reuter, afp. 7. Чи вистачало вам джерел інформації?

113

Так, звичайно 8. Чи вдавалося витримати збалансованість матеріалу? Наведіть приклад як саме. Це завжди наша мета. Експерти справді були різні – із США, із ВООЗ. Ми намагалися подавати широкий спектр думок. А висновки ми залишаємо людям. Ми не завжди намагаємося подати усі думки в одному матеріалі, але наприклад виходить матеріал із однією позицією, наступний із іншою. Тобто таким чином намагаємося тримати баланс. Вони на сайті з’являються разом. 9. Яку мету ви переслідували частіше у своїх матеріалах? Чи мали свою конкретну позицію щодо «свинячого грипу»? Якою була ваша позиція? Ми не маємо права мати позицію, як журналіста. Я намагався абстрагуватися. Але особисто в мене була проблема – мене ця тема цікавила, бо у мене тоді була вагітна дружина і вважалося, що вагітні у групі ризику. Ми робили щеплення усій родині. З особистих причин був подвійний інтерес до цієї теми. 10. Оцініть чесно чи намагалися ви донести вашу власну позицію на сторінках свого ЗМІ чи матеріали мали на меті лише інформувати? Ні, звичайно. У нас персоналізація матеріалів взагалі на дуже низькому рівні, сильна інформативна сторона, дуже відсторонена аналітична, навіть трохи академічний стиль. 11. Наведіть приклад своєї роботи над одним, декількома, або серією матеріалів щодо «свинячого грипу»? З якими проблемами стикалися? Що вдавалося легше?

114

Великих матеріалів у нас було не так багато. Що було важко?... не пригадаю 12. Чи відмічали ви резонанс власних матеріалів? Як саме? Ми дослідили, що величезна кількість кліків була, перевищувала середні показники. 13. Наведіть приклади заголовків принаймні 3-х своїх матеріалів. «Оголошено пандемію свинячого грипу», «Свинячий грип: у Німеччині зростає інтерес до щеплення», «Свинячий грип: друга хвиля паніки?». 14. Чи було намагання зробити заголовок яскравим? Так щоб «бах»? На цій темі не більше, ніж на інших. Наш досвід був такий, що тема «свинячого грипу» дуже цікавила нашу аудиторію. Ми дослідили, що величезна кількість кліків була, перевищувала середні показники. Тому звичайно, ми намагалися втулячити в заголовок слова – «свинячий грип». 15. Чи не було такого, щоб інформаційний привід намагалася створити якась зацікавлена компанія, приміром фармацевтична, бо тоді багато говорили про те, кому грип може бути вигідним? Це виключено, у нас немає контактів з такими компаніями 16. Чи були непорозуміння у спілкуванні з науковцями та лікарями? Які саме? Як вдавалося вирішувати їх? Ні. У нас було більше експертів, ніж ми могли використати. Експерти не звинувачували нас у перекручуванні їх слів. 17. Чи підходили критично до отриманої інформації? Яким чином перевіряли інформацію, що надходила?

115

Був уже певний імунітет. Незадовго до того був пташиний грип – катастрофа страшенного масштабу, а всі потім сміялися. Була така ситуація, що на Північному чи Балтійському морі здохло кілька лебедів. І там була купа знімальних груп, всі дивилися як витягають цих лебедів із води люди у таких костюмах, ніби проти чуми. Німці дуже сильно відреагували, а потім виявилося, що це була така мильна бульбашка. Схожа історія була з САРСом, всі дуже сильно боялися. Тому до «свинячого грипу» вже трохи скептичніше ставилися. Уряд закупив вакцини на мільйони євро, але ніхто із населення не хотів цим користуватися. Лише десь 11% німців зробили щеплення. Ми про це повідомляли. Ми повідомляли і про те, що лікарі радять своїм пацієнтам не панікувати, мовляв це перебільшена загроза. 18. Чи вважали ви особисто, що загроза була реальною/ загроза була надуманою? Чим ви аргументували самі собі? Особисто в мене була проблема – мене ця тема цікавила, бо у мене тоді була вагітна дружина і вважалося, що вагітні у групі ризику. Ми робили щеплення усій родині. З особистих причин був подвійний інтерес до цієї теми. 19. Чи були ви свідком матеріалів у ЗМІ, де проблема явно перебільшувалася/ применшувалася? Наведіть приклади (не обов’язково назви, але хоча б суть) Я не читаю українські ЗМІ. В Німеччині це в будь-якому разі була велика тема. Був один випадок, коли на піку паніки, один місцевий телеканал повідомив про смерть жінки. Це подавалося як супер новини із Сі-Ен-Ен, хоча це була така дуже локальна новина. Померла жінка від «свинячого грипу», у мене як у приватної людини мало інфаркт не стався, оскільки жінка була молода, це було десь поруч. А потім пізніше, я побачив, що вони так спустили це на гальмах, що ніби остаточно причина смерті не з’ясована.

116

20. Чи випускали ви/ ваше ЗМІ матеріали про інші захворювання або інші медичні теми у цей період? Які саме? Як часто? Так, я просто зараз сходу не назву які. Але так виходили. Якщо цікавить, то я робив оглядовий матеріал за рік після початку епідемії, з власної ініціативи – «Свинячий грип – що це було?» 21. Яким був основний фокус ваших матеріалів про «свинячий грип» та фрейми (ключові моменти)? Основний фокус ми робили на поширенні та загрози хвороби для людей. 22. Яким чином ви перевіряли статистичні дані, які використовували у своїх матеріалах? Які одразу відсіювали? Статистику ми не перевіряємо. Це декілька джерел – інститут Роберта Коха, інколи я сам заходив на їхній сайт, дивився. З перевірених німецьких джерел брали, що стосується наших кореспондентів в Україні, то у них треба питати. 23. Якою була редакційна політика вашого ЗМІ у питанні «свинячого грипу»? Звичайно, була установка така – ми повідомляємо, але ми намагаємося не створювати паніку. Це конкретно означає, що ми повідомляємо, але не кожного дня, не ставимо це топ-темою. Якщо уже справді трапляються якісь такі випадки, про які варто повідомити, то так, але далеко не тільки про «свинячий грип». 24. Чи була якась установка щодо того, яких слів варто уникати? Ні, такого не було 25. Додаткові зауваження (дуже вітаються), щось, що не було зазначено раніше, однак мало вплив на публікацію матеріалів, суспільну думку, власні погляди вас як журналіста.

117

Підсумок. Для мене це був приклад того, що з такими темами треба обережно поводитися, не роздмухувати, але і не замовчувати. Варто утримувати баланс – не повідомлю вати кожного дня, не підхоплювати кожне повідомлення, яке з’являється на стрічках інформагентств. Це мабуть було найважче – відсіювати ці повідомлення, бо їх було дуже багато.