Перепеляк Альона - диплом, 2010 by ukma journalist

Національний університет «КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ»

Могилянська школа журналістики

ЗАСТОСУВАННЯ МОЖЛИВОСТЕЙ НОВИХ МЕДІА ПІД ЧАС ПРЕЗИДЕНТСЬКОЇ ВИБОРЧОЇ КАМПАНІЇ 2010 Кваліфікаційна робота на здобуття академічного звання магістра журналістики

Перепеляк Альони Анатоліївни

Науковий керівник – доцент, кандидат філологічних наук Дуцик Д. Р.

Київ-2010

План І. Вступ.................................................................................................................3 ІІ. Основна частина Розділ 1. Огляд літератури...............................................................................8 1.1. Виникнення та розвиток новітніх медіа.................................................8 1.2. Трансформація понять «журналістика» й «журналіст»

в Інтернет

середовищі..........................................................................................................14 1.3. Проблеми розвитку новітніх медіа в Україні......................................18 1.3.1. Інтелектуальна власність...................................................................18 1.3.2. Плагіат як «хвороба» інтернет–журналістів......................................23 Розділ 2. Методологія дослідження ............................................................27 2.1. Контент – аналіз........................................................................................27 2.2. Порівняння.................................................................................................31 2.3. Спостереження .........................................................................................32 2.4. Опитування................................................................................................33 2.5. Фокус-група...............................................................................................36 Розділ 3. Результати дослідження..... ...........................................................39 ІІІ. ВИСНОВКИ............................. .................................................................55 Використана література....................................................................................59 Додатки.............................................................................................................. 65

Вступ Виникнення такого явища як Інтернет докорінно змінило уявлення про журналіста та журналістику як професію загалом. Жоден медіум не породжував довкола себе стільки суперечливих питань і дискусій. Інтернет можна ідеалізувати чи нищівно критикувати, але

важко

заперечувати зміни що відбулися із проникнення новітніх технологій у повсякденне життя. А разом із цим появу нових можливостей у різних сферах, зокрема журналістиці. Тепер звичайний перехожий, озброєний мобільним телефоном із вмонтованою фото- чи відеокамерою, може стати ньюзмейкером так само, як і досвідчений журналіст, для якого це є частиною роботи. Десять років тому неможливо було створити власний

візуальний

продукт (документальний фільм, сюжет, передачу, відеоролик), якщо ти не був професіоналом і не мав дорогої техніки і команди, яка б допомагала. І навіть якщо вдавалося подолати перші дві перепони, то це не означало обов’язкового оприлюднення твору, а значить і здобуття своєї аудиторії, що зводило усі зусилля нанівець. Тепер ситуація змінилася і в технологічному плані все набагато простіше. Технології стали всюдисущими і кожен має до них доступ. Сьогодні навіть непрофесійна техніка продукує більш-менш якісне зображення. Крім того, є доступ і до каналу розповсюдження власних творів. Звісно, не могли обійти стороною таку «золоту жилу» й політики. Кіберпростір дає більше можливостей, ніж стандартні ЗМІ (телебачення, преса, радіо), не вимагає великих майнових затрат, й, певним чином, знімає деяку відповідальність. Політологи та медіа-експерти в один голос говорять, що в більшій мірі саме завдяки застосуванню новітніх медіа у

своїй передвиборчій кампанії, теперішньому президентові США Бараку Обамі вдалося здобути перемогу на виборах 2009 року. Українські державні діячі теж не пропустили нагоди. В соціальних мережах існують акаунти таких політиків, як Юлії Тимошенко, Арсенія Яценюка, Віктора Ющенка та інших. Хоча, за якістю наповнення, до західних їм ще далеко. Ключові слова, якими можна охарактеризувати Інтернет – це швидкість, інформативність, поліфонічність та так званий «ефект присутності». Розвиток простих у використанні і недорогих комп’ютерних програм для розміщення інформації у мережі Інтернет сприяв стрімкому зростанню кількості сайтів з аматорським контентом. Сьогодні є сенс говорити про те, що Інтернет стає центром розвитку нового явища в журналістиці – громадянської журналістики. Тепер кожний охочий може

створити власний журналістський продукт, і після

розміщення на відповідних сайтах мати свою аудиторію, яка інколи за кількісним

підрахунком

може

дорівнювати

аудиторії

невеликої

регіональної телемережі. Крім того, аудиторія постійно збільшується. Якщо говорити про взаємозв’язок аудиторії та журналіста, то нові медіа дають змогу створювати ефект діалогу. Це може виражатися через такі форми: коментування користувачами рейтингування матеріалів голосування можливість аудиторії переказати/поділитись вашої історією (share, repost, retweet) спілкування всередині аудиторії можливість надавати власний конвент прямий зв’язок із журналістом

Такі процеси взаємодії виграшні як для самого журналіста так і для аудиторії, адже перший таким чином краще розуміє, що потрібно останньому. Нові медіа – це, по суті, додаткові можливості у пошуку цікавих тем, збору інформації, доступу до нових людей. Шляхи використання нових медіа дуже різноманітні: це і пошук нових джерел інформації, й обмін цікавими фактами; слідкування за новинами та подіями в реальному часі. Тема нашої роботи: «Застосування можливостей нових медіа під час президентської виборчої кампанії 2010» Мета - дослідити важливість таких явищ як новітні медіа та громадська журналістика, їх можливий вплив на зміну фреймінгу у висвітленні суспільно важливих проблем, можливі зміни в алгоритмі роботи медіа корпорацій. Спрогнозувати подальший розвиток взаємовідносин між новітніми медіа та інституалізованими ЗМІ. Предметом дослідження громадської

думки

та

є вплив новітніх медіа на становлення шляхи

інформування

аудиторії

під

час

президентських виборів в Україні. Об’єкт дослідження - інтернет-проекти по висвітленню виборів: "Еlect UA: Twitter-трансляція виборів 2010 в Україні" (з 07.01.2010

по

27.02.2010) та проект ”Президентська доба 2004”, що реалізовувався з 31 жовтня по 10 грудня 2004 року. Гіпотеза дослідження: нові медіа під час

президентської виборчої

кампанії сприймалися на рівні з офіційними ЗМІ. Виходячи з сформульованої нами гіпотези, завдання роботи можна описати наступним чином: охарактеризувати нові можливості, що виникли із появою новітніх медіа як у журналістів, так і у споживачів інформації;

проаналізувати можливості використання нових медіа з метою висвітлення важливих суспільних тем (зокрема на прикладі українських виборів); порівняти якість висвітлення виборчого процесу у 2004 та 2010 роках,

поінформованість

населення

та

доступ

аудиторії

до

альтернативної інформації; з’ясувати важливість та значення новітніх медіа для української медіаіндустрії. Відповідно до поставленої мети і завдань, передбачено таку структуру роботи: вступ, три розділи, висновки та список використаної літератури. У першому розділі „Новітні медіа як явище” подається загальна характеристика теорії новітніх медіа, передумови появи, значення, їх вплив на традиційні медіа. Також звертається увага на явище трансформації понять

«журналістика»

«журналіст»

Інтернет

середовищі,

наголошується на проблемах розвитку новітніх медіа в Україні, зокрема на питаннях інтелектуальної власності та плагіаті. У другому розділі «Методологія» ми зосередимось на теоретичному роз’ясненні обраних нами методів та їхньому практичному обгрунтуванні. Третій розділ – «Аналіз даних» буде присвячено систематизації отриманої під час дослідження інформації. Актуальність теми нашого дослідження

полягає в тому, що зараз

проходить процес активного розвитку новітніх медій в Україні. Якщо ще кілька років тому ми спостерігати банальні стихійні звалища інформації, то сьогодні вже можна говорити про структурованість, організованість та якість. На жаль, на цей час ми не маємо власне українських якісних соціальних мереж типу «Живого журналу» чи «Твіттеру», проте це не заважає українським журналістам, громадським діячам та просто не байдужим до подій в Україні людям створювати цікаві проекти на базі вище згаданих

мереж.

Прикладом

може

слугувати

цьогорічна

Твіттер-трансляція

президентських виборів, про яку ми пізніше будемо говорити у нашому дослідженні. Теоретичне значення даної роботи полягає в актуалізації теми взаємодії Інтернет з традиційними мас-медіа. Здійснене дослідження дає змогу концептуально осмислити сучасні підходи у створенні майбутніх новітніх медіа, дозволить спрогнозувати їхній подальший розвиток. І в більш глобальному масштабі дозволить побачити загальну картину освоєння Інтернетом ніші інституалізованих компаній. Практичне значення роботи полягає в тому, вона робить ще один крок до вивчення і розуміння медійних процесів. Результати дослідження можуть бути використані, як один із аспектів курсу теорії масових комунікацій, історії, теорії і практики журналістики; у подальших дослідженнях в галузі мас-медіа і масових комунікацій. А також для загального розуміння медійних процесів та сучасних тенденцій розвитку новітніх медіа. Для розгляду цих аспектів були використані такі методи дослідження як контент-аналіз, порівняння, спостереження, опитування та фокус-групи.

Розділ 1. Огляд літератури 1.1.

Виникнення та розвиток новітніх медіа

ХХІ століття – це час інтелектуальних та технологічних зрушень, час

новітніх

медіа

технологій,

що

змушують

традиційні

медіа

пристосовуватись та змінювати підходи у роботі. У цьому підрозділі ми

спробуємо

прослідкувати

основні

моменти

історії

створення

новітніх медіа та етапи їхнього розвитку. Помітні зміни відбуваються майже в кожному аспекті діяльності медіа: у методах передачі програм в ефір, в створенні цих програм. Помітними є й ті зміни, які відбулися у смаках глядача, у тому, що він хоче чути, бачити і коли [53]. Після появи телебачення майже півстоліття тому існування радіо опинилося під загрозою. Хоч цей удар і не пройшов непомітно, радіо вижило та еволюціонувало, зайнявши власну нішу. Тепер на довгих і коротких радіохвилях можна чути весь спектр программ: від розважальних до новинних. В цей же час телебачення стало

невідємним

атрибутом

побуту

кожної

родини,

головним

джерелом новин та розваг, а також головною зброєю рекламодавців, тому що саме телебачення найкраще притягувало увагу і впливало на підсвідомість глядача. Але тепер, з безперервним вдосконаленням технологій, доводиться якщо не кардинально змінити, то помітно переглянути правила гри. Змагання новітніх технологій з традиційними медіа народило новий різновид контенту, сервісів та платформ, а також змусило переглянути старі схеми, за якими тепер працюють медіа корпорації [54]. Ефірне телебачення вже колись пережило велике потрясіння

–

ним стало виникнення та розвиток кабельних мереж, які поступово завоювали великі міста та використовували сигнали інших телестанцій.

Почали з’являтися й спеціалізовані кабельні канали та мережі, такі як Сі–ен–ен та Ем–ті–ві. Результатом стало те, що певні канали втратили свою аудиторію, яка перейшла до інших, спеціалізованих каналів. Аудиторія ж отримала різноманітний контент і можливість обирати тематику того, що переглядає. [51] Розпал конкуренції між кабельними та ефірними каналами припав на дев’яності роки минулого століття. Причиною цього була поява прямого супутникового мовлення

–

першої телевізійної служби з

цифровим сигналом. Цифровий код став використовуватись також і службами

кабельного

телебачення.

Це

було

дуже

зручно,

адже

цифровий канал, на відміну від аналогового, може містити декілька потоків інформації, що збільшує канали передачі з кількох десятків до сотень, крім того, його легше передавати на великі відстані. В цей же час з’являються і перші побутові відеомагнітофони, що змінило преференції глядачів. Тепер, як колись радіо, телебаченню довелось мати справу з аудиторіями глядачів, які б могли взагалі не слухати і не дивитись передачі в прямому ефірі, а записувати їх на касети та переглядати у той час, коли їм це зручно. Десятиліттями можливими

ці

методами

методи для

вибору глядачів,

інформації але

були

водночас

єдиними

вони

були

незручними, тому що вимагали в будь – якому разі присутності самого користувача. Але з часом ця проблема була вирішена з приходом Ті – ай – ві – о1,

також

аналогічних

пристроїв,

що

можуть

мати

програму

телепередач та самі вести запис передачі, пропускаючи рекламні паузи. Це дало початок новій тенденції програмою 1

передач,

яка

таким

–

чином

контроль аудиторії над почала

втрачати

свою

Комп’ютерний пристрій для персонального телебачення, що виконує цифровий запис зображення

важливість. Еволюція техніки, яка давала можливість контролювати перегляд

телепрограм,

почалася

кінці 1980 – х років і

зараз

розвивається із великою швидкістю. Триває

активний

розвиток

супутникового

телебачення.

За

допомогою супутникових тарілок, які приймають сигнал і які можна розмістити на приватному будинку, глядач отримав змогу переглянути стільки каналів, як ніколи до того. Втрата ефірним телебаченням частини аудиторії почала відбуватися вже у 90 – х роках минулого сторіччя. Існують різні версії пояснення цього явища. Однією з причин є те, що у людей стало просто замало часу на перегляд телепрограмм. Ще одним поясненням вважають конкуренцію телебаченню, яку склали перегляд фільмів на Ді – ві – ді, відеоігри, Інтернет та інші види нових електронних технологій. Інтернет

не

лише

конкурував

традиційними

медіа,

але

доповнював їх. Так, телебачення могло анонсувати свої передачі в режимі онлайн, а також надавати інформацію про них. А, наприклад, місцева

радіостанція,

підключившись

до

Інтернету,

могла

розповсюджувати свої програми для усіх охочих, у будь – яку точку світу. Мовні корпорації змогли спрямувати аудиторію на відповідні веб – сайти

аби

вона

отримувала

більш

детальну

інформацію

новинного характеру. Такі корпорації як Сі – ен – ен надавали новини, випуски прогнозів погоди та спортивні огляди майже цілодобово. Зникли так звані „терміни”, новини завжди були в наявності, постійно оновлювались. Репортери навіть скаржились на те, що їм не вистачає часу на сюжети, оскільки всі зусилля було направлено на приготування до нових

включень

прямому

ефірі.

Швидке

розповсюдження

цілодобових новин та миттєві повідомлення в Інтернеті залишали звичайним людям, політичним діячам та спеціалістам зі зв’язків з

громадськістю замало часу для їх обдумування та реакції на них, особливо коли супутникові канали „підживлювали” ту чи іншу кризу інтерв’ю, які передавалися з місця події в прямий ефір. Ряд факторів, серед яких і перенасичений телевізійний ефір, призвів до появи такого явища, як заппінг2.[9] Корпорації в боротьбі проти заппінгу починають йти на різні хитрощі.

Деякі

канали,

анонсуючи

новинні

сюжети,

починають

вказувати час, в який буде показано той чи інший сюжет у випуску новин. Таким чином, глядачі, які мали звичку переходити з одного каналу на інший, могли повернутися і вчасно переглянути репортаж, що привернув їхню увагу. Крім того, мовні корпорації знайшли нову технологію,

що

дозволяла

зробити

репортажі

більш

наочними,

візуалізованими. Так, в новинних програмах з’являються нові графічні зображення. Це перш за все – графічні малюнки, за допомогою яких показують, як, наприклад, рухається ураган на певній місцевості. Ще один рівень, якого досягли новітні технології – це співучасть аудиторії. Окрім того, що програми стали інтерактивними, кожен глядач відчуває себе частиною події, про яку дивиться репортаж. Репортажі

прямому

ефірі,

що

транслюються

через

супутник

дозволяють показувати подію, що відбувається на іншому континенті, безпосередньо, так як вона відбувається в реальному часі. Тут іде мова про так званий „ефект присутності”. Новітні

технології

дають

можливість

маніпулювати

точками

зйомки. Наприклад, можна спостерігати за подією з авіаносця чи з колони військового автотранспорту, що повільно рухається пустелею. Гарною ілюстрацією цьому може слугувати трансляція перших днів 2

англ. zapping, channel zapping – постійне перемикання глядачем каналів телевізора на дистанційному пульті

війни в Іраку: вперше звичайні громадяни могли бачити війну, яка починалася в прямому ефірі, змогли бачити бойові дії такими, якими, як вони виглядали насправді, а не записаними і відредагованими. Новітні технології змогли викликати у глядача відчуття того, що він є свідком подій, і це, безперечно, приваблює аудиторію. А дослідники телебачення ще раз переконалися у силі та дієвості цього медіуму, особливою рисою якого є вміння перетворити будь – що, навіть війну, у шоу. Історія розвитку новітніх технологій була б не повною без згадки ще, принаймні, двох ключових моментів у розвитку медіа. По – перше,

це

створення

компанією

Apple

портативного

цифрового пристрою – „Айпод” („iPod”)3.[35] iPod та подібні пристрої можуть зберігати будь – яку аудіовізуальну продукцію,

починаючи

музики

та

радіопередач,

закінчуючи

відеороликами та відеофільмами й відтворювати її у будь – який зручний для користувача момент. Так як переважна більшість користувачів Інтернету надає перевагу плеєрам Apple iPod (на початку квітня 2007 року у світі було продано 100 мільйонів пристроїв), то саме його назву покладено в основу неологізму „подкастинг”4

–

і означає спосіб публікації

аудіовізуальної продукції у всесвітній мережі.[54] Крім того, виробники цього пристрою обіцяють щороку випускати iPod з більшою місткістю жорсткого диску. Так, останнє покоління портативних пристроїв вміщуватиме 100GB (гігабайт) інформації, що дорівнюватиме

двадцяти

п’яти

тисячам

скачаних

Інтернету

аудіотреків, або ста двадцяти п’яти годинам відео.[48]

3 4

мініатюрний музичний програвач з великою місткістю жорсткого диску або флеш – пам’яті англ. «podcasting» від iPod і англ. broadcasting – мовлення

До 90 – х років ХХ століття медіа включали в себе такі галузі, як радіо,

телебачення,

кінематограф,

друковані

видання,

аудіо

та

відеопродукцію на магнітних, а згодом і на цифрових носіях. У 90 – х роках засобом масової комунікації стала і комп’ютерна мережа

–

Інтернет [45]. В той час, коли ще точилися суперечки про те, до якої галузі медіа його віднести, всесвітня мережа на базі мультимедійних технологій стрімко набула рис супермедіуму, який поглинає всі засоби комунікації, які існували раніше, і, відповідно, перекреслює попередню класифікацію. Високошвидкісні

служби

Інтернету

(кабельні

модеми,

створені

індустрією кабельного телебачення, та цифрова абонентська лінія, створена телефонними компаніями) могли пропускати велику кількість інформації

за

малий

проміжок

часу

стали

доступними

для

користування у домашніх умовах та в офісах. Зжатий цифровий формат відео за допомогою одиниць та нулів описує кожен біт інформації в системі відео, знаходить ту інформацію, що не сприймає людське око і забирає її без шкоди для відеозображення. Подібне «легке» відео можна без перешкод надсилати на жорсткі диски комп’ютерів користувачів та передавати за допомогою Інтернету. Тепер

домашні

комп’ютери

відтворювати

відеозображення,

ринок

невеликих

для

легко

можуть

понижуючи

незалежних

бар’єри

виробників

редагувати

та

входження

на

відеопродукції,

збільшуючи конкуренцію на ринку мовлення та створюючи нові Інтернет – відеосервери, де кожен охочий може розміщувати власний продукт. Подібні зміни відобразились не лише на роботі телебачення. У кіберпросторі

створилися

відповідники

іншим

медіа.

Це

дало

початок такому явищу, як онлайнова журналістика, про яку буде йти мова у наступному підрозділі.

1.2.

Трансформація понять

«журналістика»

«журналіст»

Інтернет середовищі Інновації породжують нові медіа – формати з новими моделями розповсюдження

використання

інформації.

Там,

де

перетнулася

журналістика і всесвітня мережа виникли нові відносини, з’явився новий вид журналістики – онлайнова журналістика. Онлайн журналістика

–

різновид журналістської діяльності, який

передбачає розміщення матеріалів (відео, статті, подкасти, блоґи тощо) в мережі Інтернет. Вона асоціюється із системою web – first reporting (спершу – веб) – коли матеріали готуються насамперед для веб – сайту. А вже пізніше вони можуть бути розповсюджені і для тієї аудиторії, яка звикла до друкованих чи теле – ЗМІ. Ця

тенденція,

журналістській

цілком

очевидно,

практиці

разом

буде з

набирати

інтенсивним

обертів

одночасним

застосуванням різних медійних технологій на базі Інтернет мережі зможе повністю змінити формат самої журналістики. Онлайн журналістика має значні переваги над традиційною: 1.

Архів. За допомогою того ж Інтернету можна зібрати багато

різноманітного матеріалу для своєї теми. Це значно полегшує роботу журналіста.

не

лише

журналіста

–

будь – якого

споживача

інформації. 2.

Швидкість передачі інформації. Якщо журналіст хоче передати

сенсаційну інформацію, то за допомогою мобільних технологій він це може зробити дуже швидко. 3.

Незалежність.

Журналіст

сам

вирішує,

що

коли

йому

розмістити (звичайно, це не стосується веб – сайтів друкованих та теле – ЗМІ). У переважній більшості випадків для нього існує лише власна цензура.

Ексклюзивність

матеріалу.

Випадково

журналіст

може

стати

свідком певного перебігу подій. Якщо у нього є засіб, за допомогою якого він може це відзняти і швидко відправити по Інтернету, то його матеріал може бути першим, який розповість іншим про щось важливе. 5.

Гіперпосилання. Гіперпосилання на інформаційні джерела, інші

публікації

на

певну

тему,

довідкову

інформацію

тощо

дають

можливість користувачу Інтернету більше дізнатися про те, що його наразі цікавить. 6.

Повноцінний інтерактивний зв΄язок. Це дозволяє читачеві бути

співавтором публікації, а журналістові

–

вносити правки до свого

матеріалу. У традиційних друкованих ЗМІ такий зв’язок практично відсутній. Якщо він і є, то лише у формі листів. Однак доки листи доходять до редакції, доки на них відповідають – проходить немало часу. Тому старий зв’язок з аудиторією втрачає свою актуальність у часі.

На

телебаченні

зв’язок

із

аудиторією

підтримується

за

допомогою дзвінків у студію, присутніх гостей на певних програмах, ток – шоу тощо. Але не всі вони мають змогу висловитись. Інтернет, навпаки, дозволяє кожному сказати своє слово. Новітні

технології

надали

нові

можливості

для

спілкування

професіоналів від медіа зі своїми адресатами і змусили прислухатися до думок останніх. Це новий вид спілкування, породжений новітніми технологіями. „Сьогоднішні користувачі – це не колишня аудиторія. Вони самостійно „серфінгують” Інтернетом у пошуках інформації, відповідають

на

електронні

листи,

спілкуються

на

Інтернет

–

форумах. Змінюється форма, у якій люди співпрацюють з медіа, стають

суттєвішими

наслідки

такої

інтерактивності,

те,

як

ми

уявляємо один одного і світ навколо нас.”[40]

В цих умовах стало активно розвиватися таке явище як громадянська журналістика. Найбільш коротке й вичерпне визначенням громадянської журналістики належить Джею Розену (Jay Rosen), професору журналістики Нью–Йоркського університету: „громадянські журналісти – це ті, кого раніше ми називали аудиторією.”[53] Існує міф, що громадянська журналістика (citizen journalism) з’явилася разом з Інтернетом. Деякі дослідники відносять її перші прояви до 60–х років ХХ століття. Так, наприклад, директор центру підвищення кваліфікації журналістів ТОЛ, дослідник новітніх медіа Євгеній Морозов, вважає, що її прототипом були саморобні журнали – зіни, що з’явилися спочатку у Франції, а потім і в інших країнах Західної Європи. Вони виготовлялися вручну, з газет та книг люди вирізали ілюстрації та вклеювали їх у свої самвидавські проекти. Такі зіни робилися у кількості 15–30 екземплярів і розповсюджувалися у колі „своїх”. Це був типовий прояв контркультури, яким займалися не для заробляння, а для творчого самовираження. У 80–х роках філософія „зроби сам” почала переходити із контркультури у мейнстрім. Прикладом може слугувати мережа магазинів „Ікеа”. І лише потім з’явився Інтернет: 1990 роки – е–мейли5, 1995 рік – форуми, 2000 рік – ком’юніті6, що дало можливість вести діалог, тоді й виникли блоґи. 2005 – скайп7 та подкастинг8. Інтернет став якісним та швидкісним з 2005 року. У ньому з’явилися сайти для обміну фото–, відео– та аудіоінформацією. Заговорили про створення нової версії всесвітньої мережі WEB 2.0 – покращеного варіанту всесвітньої мережі, що дозволятиме користувачам співпрацювати та обмінюватись інформацією онлайн. Такий підхід до створення інформації 5

електронні скриньки співтовариства 7 програма, що дає можливість дзвонити у будь-яку точку світу, сплачуючи лише трафік 8 спосіб розміщення аудіо- відеопередач в Інтернеті, що деякою мірою став альтернативою для радіо 6

характеризується відкритістю, свободою обміну та використання даних. [25] Багато відомих журналістів з усього світу ведуть свої блоґи. Зараз стало актуальним обговорювати онлайн різні теми, сперечатися. Блоґи допомагають і журналістам шукати один одного, розповсюджувати інформацію та отримувати навзаєм. «Технократи»,

англомовний

блоґ

пошуку,

2003

році

провів

дослідження і з’ясував, що кількість блоґів подвоюється кожні три місяці.

Яндекс,

російський сегмент Інтернету, також не

відстає:

протягом 2006 року кожні півгодини в рунеті з’являлося в середньому 100 нових блоґів. Станом на вересень 2006 року Яндекс нарахував 1150000 блоґів. Станом на травень 2010 року кількість блоґів в рунеті становила 18 413 727. В Америці, Азії та Європі популярним є інше явище

–

моблоґінг9. Більшість мобільних блоґів розповідає про життя свого власника, про події, які з ним відбуваються, його переміщення з одного географічного

місця

інше

тощо.

Серед

журналістів

його

використовують часто тоді, коли потрібно швидко передати якесь зображення

чи

відео.

цьому

випадку

моблоґ

стає

засобом

громадянської журналістики. Дуже часто моблоґ є єдиним і основним джерелом інформації під час топ – подій, які мали надзвичайно важливе чи трагічне значення для певної країни і народу чи усього світу. Наприклад, під час великого південноазіатського цунамі у 2004 році моблоґи тих людей, які там відпочивали та опинилися в епіцентрі подій, стали єдиним 9

Процес, коли блоґ ведеться безпосередньо з мобільного телефону. Матеріал, який відзняли, відправляється у вигляді ММS або електронного листа на певну Інтернет – адресу. З цієї адреси кореспонденцію «забирає» скрипт блоґу, перероблює її та публікує в Інтернет – щоденнику. Пост у моблозі – найчастіше за все фотографія з коментарями, рідше – відео або звуковий запис

джерелом фотографій та відео із місця стихійного лиха, оскільки в той час Інтернет там не працював. 1.3. Проблеми розвитку новітніх медіа в Україні 1.3.1. Інтелектуальна власність Суперечки довкола питання: чи можна підпорядкувати Інтернет тим законам, за яким діють традиційні медіа – точиться давно. На сьогодні існує дві концепції розвитку Інтернету: лібертаріанська (від англ. „liberty” – свобода) та обмежувальна. Лібертаріанці пропонують не вважати Інтернет частиною традиційного суспільства, вважати що мережа повинна мати свої закони і основним законом Інтернету є те, що там нічого не обмежено.[14;144]. Ідеологом лібертаріанців можна назвати Джона Барлоу, одного із засновників „Фонду Електронного Кордону”. Його цитата: „У нас немає кордонів, тому ваші закони не розповсюджуються на нас” – є найрозповсюдженішим

аргументом

противників

регулювання

кіберпростору. Інша концепція – обмежувальна, пропонує так чи інакше, але регулювати Інтернет, вважаючи, що ця система все–таки є частиною системи суспільних відносин, в якій більшість країн гарантує захист приватного життя, честі і достоїнства, авторського права, тощо. Піонерами обмежувальної концепції були виробники програмного забезпечення.

Той

ентузіазм

та

лібертаріанський

дух,

почасти

анархістський, на якому трималися перші мережі, де майже усе було безкоштовним, повністю зник сьогодні зі сфери Інтернету. Світові законотворчі тенденції направлені на створення певної бази законів та загальних засад діяльності в кіберпросторі. Особливо гострою стала проблема інтелектуальної власності в Інтернеті, в аудіовізуальному

його секторі. Нормальним явищем стали позови від компаній, які володіють правами на відеоматеріали, що викладаються на сайтах. Суть проблеми полягає у тому, що користувачі часто викладають на сайти фрагменти фільмів, телешоу, відеокліпів, не маючи на них відповідних авторських прав, що може бути приводом до судового позову від правовласників до власників хостингу. Власники прав опиняються перед вибором: вимагати вилучення контенту, що був незаконно розміщений на сайті або ж популяризувати власний продукт. Вдалим, на нашу думку, прикладом взаємодії традиційних медіа з онлайн може слугувати телекомпанія Бі–бі–сі, яка заявила про свій вихід у простір Ютьюб із власною продукцією, а генеральний директор Бі–бі–сі Марк Томпсон, називає таке рішення революційним, таким „яке дозволить отримувати доступ до нової аудиторії у Великобританії, Ірландії та за кордоном”. При цьому компанія зовсім не боїться порушення авторських прав: „контракт не має відношення до розповсюдження повноцінних програм; Ютьюб для нас – інструмент просування на ринку. Ми не хочемо бути занадто прискіпливими у питаннях авторського права. Там є багато матеріалів, що працюють на нас” – сказав Ешлі Хайфілд, директор відділу, що займається технологіями та медіа майбутнього. В такому разі телевізійна компанія просто просуває свою продукцію на ринок, розміщуючи в Інтернеті тільки фрагменти власної продукції. Подібні угоди Ютьюб має з такими телевізійними гігантами, як Сі–бі–ес, Бі–бі–сі та Фокс. [3] У традиційній моделі інтелектуальної власності винахідники та творці отримують грошову компенсацію – хай не для власної вигоди, а для відшкодування витрат на дослідження і розробку. Якщо винахід чи твір копіюють, то винахідник/автор може втратити потенційні продажі та прибутки, і більше не мати можливості творити нове. Отже, за цією

моделлю, чим жорсткіший захист інтелектуальної власності, тим ліпше для інновацій. Так тривало більш, ніж двісті років. Якщо подивитися на інновації з іншого боку, то досить часто вони мають не автора, а авторів. Творення нині – це інтерактивний процес за участі багатьох творців і винахідників. А інновації, як правило, – послідовні. Тобто

кожен

винахід/твір.

наступний І

тут

розробник/творець

йдеться

не

про

покращує

копіювання,

попередній про

істотне

доопрацювання, створення додаткової вартості. Щоб пояснити це, Ерик С. Маскін та Джеймс Бесен пропонують нові засади економічного аналізу: – креативна імітація різниться від копіювання, оскільки створює додану вартість; – середовища поділяються на статичні та динамічні з послідовними вдосконаленнями. А інтелектуальна власність працює по різному в різних середовищах; – у творів буває один, кілька, багато послідовних авторів. Зараз в інтернеті більш, ніж 160 мільйонів творів циркулює під відкритими ліцензіями Creative Commons. Вони пропонують нову, гнучку і справедливу систему авторського права, яка, з одного боку, захищає авторів, режисерів, фотографів, музикантів, художників та інших творців, а з іншого – спонукає до вільного використання їхніх творів. Ґрунтуючись на концепціях спільного надбання та вільному програмному забезпеченні (Загальна публічна ліцензія GNU), творці Creative Commons віднайшли золоту середину між "Усі права застережені" та "Жодні права не застережені" – "Деякі права застережені". Тобто сам визначай, чим ти хочеш ділитися, а що охороняти. Ці ліцензії з'явилися як реакція на

зростання культури контролю, подовження строку захисту авторського права та на Sony Bono Copyright Term Extension Act10. Спершу їх творець – Лері Лесіг – пробував відновити втрачений баланс через судові позови. Але програв відому справу Ерика Елдреда. І запропонував альтернативну добровільну модель. Кожна з ліцензій Creative Commons існує у трьох формах: -

у вигляді графічного зображення (іконки) прав і застережень;

тексту ліцензії, з яким можна апелювати до суду;

у вигляді цифрового коду – перекладу ліцензії для машинного

зчитування, який дає змогу пошуковим системам та іншим аплікаціям ідентифікувати твори за умовами використання. Опікується ліцензіями неприбуткова організація Creative Commons, яка існує з 2001–го і надає підтримку авторам, які прагнуть вільної комунікації і спільних проектів. 2003 року ліцензії Creative Commons вийшли за межі США, після чого розпочалися міжнародні проекти з адаптації цих ліцензій. Зараз вони вже діють у сорока країнах (в Австралії, Азії, Америці, Африці, на Близькому Сході і в Європі). І готуються до впровадження ще в дев'яти, зокрема в Україні. Шукати ліцензовані в такий спосіб аудіо, відео, візуальні, наукові, освітні і художні матеріали у публічних доменах можна як через веб–сайт Creative Commons, так і через пошукові системи. У процесі пошуку можна одразу задавати умови використання: комерційну чи некомерційну мету, бажання модифікувати чи адаптувати твір, тощо. У всіх своїх проектах ліцензії Creative Commons створюють легальне середовище для вільного обміну цифровими творами, для релізів, реміксів та інших експериментів з новими мистецькими формами та науково–освітніми матеріалами. До найвпливовіших проектів, у яких використовують ліцензії Creative Commons, слід назвати насамперед MediaRights.org – неприбуткову 10

Законодавчий акт в США, запроваджений у 1998 році, про продовження терміну дії авторських прав.

міжнародну організацію, яка опікується дистрибуцією і показом соціально важливих документальних фільмів та координує щорічний кінофестиваль Media That Matters. Ліцензії Creative Commons надають можливість поширювати фільми для ширшої аудиторії без порушення авторських прав творців фільмів. Інший помітний проект – он–лайновий часопис із глобальних питань та актуальних дискусій про політику і культуру Оpen Democracy.net Більшість статей провідних авторів доступні за умовами ліцензій Creative Commons. В Іспанії музиканти і дослідники створили проект Freesound – он– лайнову базу даних звуків. Існують також інші відкриті ліцензійні аудіосайти – для діджеїв, віджеїв і просто слухачів: CC Mixter, Dmusic, Opsound, OYEZ, SoundClick, CandyJar (проект віджеїв), SectionZ, Jamendo, тощо. Для шанувальників коміксів – проекти Comixpedia з веб–коміксами під

ліцензіями

Creative

Commons

та

UserFriendly.

Художні

та

документальні фільми містяться у відкритих електронних архівах і колекціях Prelinger Archives, Open Source Movies та CandyJar. Ліцензійні фотографії можна знайти в OpenPhoto, Learning Photo, та у Flickr. Книжкова продукція – від

романів одного

з найпопулярніших

письменників–фантастів Корі Доктороу до науково–популярних серій із фізики – The Light and Matter. Шукати такі вільні книжки можна, наприклад, у wiki.creativecommons.org/Books. Набув популярності ресурс друку на замовлення Lulu, де можна за невелику плату видати свої книжки, музику, комікси, фотографії та фільми. Навчальні матеріали – вільне програмне забезпечення для навчальних курсів MIT OpenCourseWare, яким в Україні користується інтернет–портал для управлінців Management.com.ua, Connexions, яким теж користуються українські освітяни, та Berklee Shares.

1.3.2. Плагіат як «хвороба» інтернет–журналістів Проте навіть за умов функціонування подібних програм, у сфері української інтернет – журналістики все ж існують питання і проблеми, які потребують уваги та вирішення. Зі збільшенням кількості Інтернет–ЗМІ плагіат як приписування собі чужої інтелектуальної власності або її творче використання: переклад, адаптація, аранжування без отримання належного дозволу набуває все більших масштабів. Копіпастери нехтують застереженням автора про заборону вільно використовувати його матеріал, як того вимагає ст. 21 Закону України „Про авторське право й суміжні права”, користуються відсутністю реальної технічної охорони авторських прав і легко запозичують чужі матеріали за допомогою кількох натисків клавіш на клавіатурі комп’ютера. [18] В той час, як редакції витрачають величезні кошти на збір, фіксацію інформації, створення оригінальних матеріалів, під які дають рекламу, копіпастери переносять чужий контент на свої сайти без зусиль і згаданих витрат. Варто нагадати, що плагіатом є все те, що не заборонено автором і законом вільно використовувати й навіть дозволено, але використано без зазначення імені автора й джерела запозичення, або коли вказано ім’я автора, а не вказано джерело запозичення чи навпаки, наприклад, вказано назву ЗМІ, з якого запозичили матеріал, але не названо автора.[18] На жаль, Закон України „Про авторське право і суміжні права” об’єктом захисту визнає лише один журналістський жанр, статтю. Упущенням у чинному законодавстві є відсутність як об’єктів інших журналістських жанрів: різновидів інтерв’ю, репортажів, звітів, кореспонденцій, рецензій, коментарів, публіцистичних оглядів, оглядів преси, оглядів теле–, радіопередач, оглядів Інтернет–ЗМІ, оглядів листів та інших жанрів.

Причинами плагіату також є: відсутність методологічної культури: етичної, правової через брак фахової журналістської освіти та відсутність високої моральної традиції в Інтернет–журналістів. Журналісти вже роками обговорюють проблеми плагіату в Інтернет–ЗМІ, розкривають причини, наслідки плагіату, але не знаходять остаточних шляхів їх розв’язання. І це зрозуміло, адже проблема – не тільки журналістська, корпоративна чи індивідуальна моральна проблема совісті, честі, правдивості, а й проблема конкурентної боротьби, економічної вигоди, проблема формування державної політики щодо Інтернет–ЗМІ, стандартів їх діяльності. Й водночас це проблема захисту авторських і суміжних

прав

–

правова,

законотворча,

судова

професійна

журналістська. Не називання автора, джерела інформації є обманом своєї аудиторії, суспільства,

адже

поширюється

неточна,

неповна,

недостовірна

інформація, що може не тільки призвести до непорозумінь і скарг, а й дезорієнтувати людей. Повторне, третє, надцяте обнародування в іншому Інтернет–ЗМІ чужої статті за справжнім підписом автора й посиланням на джерело – інше ЗМІ, ще називають републікацією. Ще одним видом плагіату в Інтернет–ЗМІ є реплікація. За Вікіпедією, реплікація – „це процес копіювання даних з одного джерела на багато інших і навпаки”, свого роду „тиражування” чужого контенту без дозволу автора. Добре, якщо матеріал реплікують перевірений, адже зміни, помилки, що зроблені з тих чи інших причин на одному сайті, можуть бути розповсюджені на інших, що породжує дезінформацію.[18] Вдаються журналісти й до так званих творчих переробок опублікованих чужих творів без дозволу автора, а саме до адаптації, аранжування, рерайту та іншої видозміни твору, що є також різновидом плагіату, як і творчий чи дослівний переклад.

Поширеною формою плагіату є рерайт11. У рерайті ключові, суттєві слова лишаються нерухомими. Рерайтери змінюють форму тексту, а суть інформації, в кращому випадку, може лишитися незмінною. До малотворчих, швидше технічних переробок обнародуваних матеріалів можна віднести такі різновиди приховування плагіату як компіляція – своєрідне укладання з кількох чужих матеріалів свого, та редагування без дозволу – смислова, стилістична, граматична правка й скорочення чужого матеріалу.[18] Плагіат в Інтернет–ЗМІ підпадає під дію етичних і правових вимог, що стосуються Інтернету та ЗМІ. Плагіат є порушенням Нетикету, загальних правил поведінки в Інтернеті. Вірджинія Шиа, автор книги „Нетикет”, зокрема, у правилі 2, рекомендує дотримуватися тих же стандартів, що й в реальному житті й застерігає: „Не вірте тому, хто каже: „Вся етика тут полягає в тому, що Ви самі для себе встановите”. Журналісти–плагіатори Інтернет–ЗМІ України забули також про етичні вимоги національних документів з журналістської етики: Кодексу професійної

етики

українського

журналіста

Національної

спілки

журналістів України, де в пункті 7 записано: „Привласнення чужих думок і творів, матеріалів частково чи повністю (плагіат) суперечить професійній етиці журналіста, є підставою для осуду його з боку колег і оцінюється ними як ганебний вчинок”; а також „пункту 14 Етичного кодексу українського журналіста Комісії з журналістської етики: „Плагіат несумісний зі званням журналіста”. Зважаючи на те, що сучасні Інтернет–ЗМІ України є доступні в будь– якому місці Землі, де є Інтернет, варто керуватися міжнародними документами з журналістської етики, чинними в Україні. Зокрема, Всесвітня Хартія свободи преси ООН, Декларація принципів поведінки 11

Це прихований плагіат, коли журналіст до чужого матеріалу без дозволу автора додає додаткову інформацію, переробляє раніше обнародуваний матеріал, замінюючи слова, вирази, щоб не розпізнали чужий текст.

журналіста Міжнародної федерації журналістів, резолюція Парламентської асамблеї Ради Європи «Про етичні принципи журналістики» забороняють плагіат. Захист інтелектуальної власності та авторського права гарантує ст.54 і ст. 41 Конституції України, Закон України „Про авторське право та суміжні права”, ст. 512 „Кодексу України про адміністративні правопорушення”, ст.433–456 „Цивільного кодексу України” (ЦКУ), ст. 176 „Кримінального кодексу України” (ККУ). На жаль, в редакціях Інтернет–ЗМІ ще не використовують всі засоби саморегулювання плагіату. Відсутні редакційні кодекси, що містили б пункти про заборону плагіату. Мало в редакціях контрактів журналістів, де передбачено серйозну відповідальність за плагіат аж до звільнення з роботи. В редакціях можна використати комп’ютерний спосіб пошуку плагіату в Інтернет–ЗМІ. Успішно працюють програми „Плагіат–Інформ”, що відслідковують плагіат у друкованих й інших Інтернет–ЗМІ. Виявити плагіат допоможуть також сервіси CopeScape.сom; Тhenticate, Turnitin, PlagarismDetect, Антиплагиат, Detector. Можна шукати плагіат за допомогою пошуковиків, наприклад Google. Автор, ввівши окремі фрази чи словосполучення зі свого тексту в пошуковик, може виявити сайти, що використовують його текст. У редакціях також необхідно ввести обов’язкову перевірку матеріалу на плагіат перед тим, як публікувати його на сайті.[18]

Розділ 2. Методологія дослідження 2.1. Контент – аналіз Один із засновників і головний теоретик контент–аналізу Г. Лассвелл вважав, що головний принцип контент–аналізу – розчленувати, певним чином анатомувати суцільний масив тексту так, щоб найдрібніша одиниця аналізу включала якості цілого, і на підставі переваги тих чи інших тверджень виявити тенденції розвитку [45]. Тобто Г. Лассвелл за принцип поставив процедуру контент–аналізу. Російський дослідник А. Н. Алексєєв, а слідом за ним Т. А. Жарікова виділяли такі принципи контент– аналізу: "а) сходження від тексту до позатекстової реальності (тобто до соціальної дійсності у її різноманітності, а не тільки до джерела); б) строгість дослідження" [1]. Коментуючи ці ознаки, мабуть, слід зазначити, що дослідження позатекстової реальності не вичерпує можливостей контент–аналізу. Так само з його допомогою можна досліджувати зміст документа для того, щоб з'ясувати закономірності його побудови та ін. Автори "Робочої книги соціолога" визначили такі загальні принципи використання контент– аналізу: "1. Застосування методу рекомендується в усіх випадках, коли потрібен високий ступінь точності чи об'єктивності аналізу. 2. Контент–аналіз, як правило, застосовується при наявності великого за обсягом і несистематизованого матеріалу, коли безпосереднє застосування останнього ускладнено. 3. Контент–аналіз корисний у тих випадках, коли категорії, важливі для цілей

дослідження,

характеризуються

певною

частотою

появи

досліджуваних документах...

4. Контент–аналіз часто дає добрі результати, коли велике значення для досліджуваної проблеми має сама мова джерела інформації, яке вивчається, його специфічні характеристики" [28]. Зазначимо, що тут, особливо в п. 2 і 3, має місце рецидив уявлення про контент–аналіз як про тільки кількісний метод. Контент–аналіз – це кількісно–якісний метод. При дослідженні з його допомогою має велике значення не тільки те, яка частота появи тієї чи іншої категорії, а взагалі присутня вона у досліджуваному тексті чи ні. Отже, у контент–аналізі якісним є не тільки момент вибору категорій і одиниць дослідження, а весь процес аналізу. Таким чином, кількісний і якісний боки контент–аналізу доповнюють один одного. Кількісний підрахунок дозволяє зробити об'єктивні висновки щодо спрямованості матеріалів за кількістю уживань одиниць аналізу в досліджуваних текстах, якісний аналіз робить те саме, але внаслідок вивчення того, чи трапляється і в якому контексті якась важлива, оригінальна категорія взагалі. Звичайно, якісний і кількісний аналіз важко поєднати. Недаремно в передмові до тез першої конференції з контент– аналізу в Новосибірську Л. Н. Коган заявив: "Поєднання кількісних і якісних боків контент–аналізу становить, мабуть, головну методологічну складність застосування контент–аналізу" [16]. Щодо принципів контент–аналізу, то тут треба насамперед виділити строгість аналізу, тобто його обґрунтованість і відтворюваність, повне охоплення всіх досліджуваних джерел і об'єктивність аналізу. На розкритті цих понять ми зупинимося трохи пізніше. Серед вимог до контент–аналізу всі дослідники, як правило, виділяють об'єктивність [37]. Аналіз має проводитися за строго виробленими правилами, його категорії та визначення мають бути однозначними, щоб будь–який дослідник на тому самому об'єкті дійшов тих самих висновків, як і його попередники. Ця вимога – одна із основних у контент–аналізі.

Крім того, до контент–аналізу ставляться вимоги систематичності, тобто весь зміст має бути упорядкованим через категорії, які обираються залежно від мети дослідження, і жодна частина змісту не повинна випасти із аналізу. Ще одна вимога – це вимірювальність, тобто всі елементи аналізу мають бути реально присутніми і зафіксованими згідно з методикою аналізу, а не інтерпретованими дослідником [27]. В. М. Соковнін зазначав, що для досягнення об'єктивності контент– аналізу слід дотримуватись таких правил: необхідно точно визначити об'єктивні межі тексту, його тип і корелятивні зв'язки з соціальними явищами, що відбиваються у ньому; як одиницю спостереження, слід виділяти ознаки тексту – структурні одиниці, які були б репрезентовані щодо всього тексту і його окремих істотних частин; одиниці аналізу повинні вміщувати ототожнювані індикатори по всьому тексту; одиниці

аналізу

повинні

бути

рекурентними,

тобто

мати

повторювання (чи його можливість) по усьому тексту, а також ототожнюваність ознак, які визначають їх якість; одиниці аналізу та їх ознаки повинні бути зручними для вимірювання, підрахунку та порівняння, тобто піддаватися формалізації" [29]. Як

бачимо,

даному

випадку

вчений

обумовлює

досягнення

об'єктивності контент–аналізу багатьма положеннями, причому ретельне дотримання цих правил залежить знов–таки від дослідника, і це доповнює суб'єктивний чинник. На думку Іванова В.Ф., слід висунути більш прості й загальні правила:

1. Процедура контент–аналізу складається із точно визначених дій, яким без змін підлягають усі об'єкти даного дослідження (це забезпечує можливість перевірки результатів контент–аналізу іншими дослідниками). 2. Одиниці спостереження мають бути ясними і недвозначними з тим, щоб не допускати тлумачення їх кодувальниками і звести до мінімуму вплив суб'єктивних думок кодувальників на процес обробки. 3. Інтерпретація результатів дослідження повинна охоплювати всі здобуті дані, висновки мають спиратися не на якусь частину результатів, а враховувати їх всі без винятку. Серед російських дослідників умови застосування контент–аналізу найбільш ґрунтовно спробував визначити В. А. Ядов. Він писав, що контент–аналіз не потрібен, "якщо ми маємо справу з унікальними документами, де головна мета вивчення – інтерпретація даного матеріалу, а не його формальне перегрупування. Не треба звертатися до кількісного аналізу,

якщо

перед

нами

опис

дуже

складного

явища,

якщо

документальних даних недостатньо для масової обробки, якщо вони неповні (нерепрезентативна вибірка документів, наприклад, газет). Взагалі контент–аналіз вимагає дуже небагато принципових умов. По– перше, об'єкт дослідження має бути не формалізованим, тобто допускати різні варіанти інтерпретації; по–друге, матеріали контент–аналізу повинні репрезентувати якесь соціальне явище чи сукупність документів; по–третє, для

проведення

якісного

контент–аналітичного

дослідження

треба

намагатися зменшувати вплив суб'єктивного чинника (зокрема, думок кодувальників) на процес аналізу і виробити точну його процедуру, якої всі причетні до дослідження мають суворо дотримуватись; по–четверте, при інтерпретації

результатів

дослідження

необхідно

пам'ятати,

що

контентаналіз – не всемогутній метод і його висновки ґрунтуються тільки на тому змісті, який заклали у документи комунікатори.

Якісно-кількісний конвент-аналіз ми використали для дослідження Твіттер-трансляції виборів, а саме намагалися з’ясувати скільки уваги приділялося кандидатам в президенти, про кого говорили найчастіше і про кого мовчали взагалі. У Додатку 1 ми подали в таблицях результати нашого дослідження, згрупувавши їх згідно з рубриками сайту http://www.electua.org, на якому знаходяться

архіви

трансляції,

вказавши

часові

рамки

публікації

досліджуваних твітів, прізвища кандидатів, що фігурували під час трансляції, кількість повідомлень по кожному кандидату (не враховували ретвіти та повідомлення з однаковим змістом), та ключові слова чи фрази, якими їх найчастіше характеризували. Також, у Додатку 3 ми зобразили за допомогою діаграми загальний рейтинг кандидатів, що складає суму повідомлень по кожному кандидату з усіх рубрик. Ця діаграми дозволяє чіткіше роздивитися, чиї прізвища фігурували найчастіше. У Додатку 4 ми згрупували усі ключові слова та фрази (див. Додаток 1) за їхнім стилістичним та емоційним навантаженням й розподілили на чотири групи: „позитивно”, „негативно”, „нейтрально” та „фігурує статистиці”

(це ті кандидати, які згадувалися лише в контексті даних

екзитполу та результатів голосування, що оприлюднювала Центральна Виборча Комісія).

2.2. Порівняння Порівняння – це процес становлення подібності або відмінностей предметів

та

явищ

дійсності,

також

знаходження

загального,

притаманного двом або кільком об'єктам. Метод порівняння буде результативним за таких вимог:

– порівнюватимуться лише такі явища, між якими можлива деяка об'єктивна спільність; –

порівняння має здійснюватися за найбільш важливими, суттєвими (у

плані конкретного завдання) рисами. Різні об'єкти чи явища можуть порівнюватися безпосередньо або опосередковано через їхні порівняння з будь–яким іншим об'єктом (еталоном). У першому випадку звичайно отримують якісні результати більше – менше, вище – нижче). Порівняння ж об'єктів з еталоном надає можливість отримати кількісні характеристики. Такі порівняння називають вимірюванням. За допомогою порівняння інформація щодо об'єкта здобувається двома шляхами: безпосередній результат порівняння (первинна інформація); результат

обробки

первинних

даних

(вторинна

або

похідна

інформація). У своєму досліджуванні ми порівнювали явище використання нових медіа під час президентських виборчих кампаній у 2010 та 2004 роках. В нашому випадку це були проекти „Еlect UA: Twitter-трансляція виборів 2010 в Україні" та електронний інформаційно-аналітичний бюлетень «УНІАН-Вибори-2004». Ми спробували дослідити спільні та відмінні риси кожного та виокремити їхні характерні особливості. 2.3. Спостереження Спостереження

–

це

систематичне

цілеспрямоване,

спеціально

організоване сприймання предметів і явищ об’єктивної дійсності, які виступають об´єктами дослідження. Як метод наукового пізнання спостереження дає можливість одержувати первинну інформацію у вигляді сукупності емпіричних тверджень. Емпірична сукупність стає основою

попередньої систематизації об´єктів реальності, роблячи їх вихідними об´єктами наукового дослідження. Розрізняють просте (звичайне) спостереження, коли події фіксують збоку, і співучасне (включене) спостереження, коли дослідник адаптується в якомусь середовищі і аналізує події начебто «зсередини». Спостереження мусить відповідати таким вимогам: – передбачуваності заздалегідь (спостереження проводиться для певного, чітко поставленого завдання); –

планомірності (виконується за планом, складеним відповідно до

завдання спостереження); – цілеспрямованості (спостерігаються лише певні сторони явища, котрі викликають інтерес при дослідженні); – вибірковості (спостерігач активно шукає потрібні об´єкти, риси, явища); –

системності (спостереження ведеться безперервно або за певною

системою). Цей метод ми використали у нашій роботі, з метою фіксування поведінки громадян під час виборів. Нашим завдання було виявити, чи впливає ступінь поінформованості населення на його поведінку. Об’ктами спостережень виступали родичі, колеги, друзі, знайомі та просто пересічні люди, з якими дослідник розмовляв на тему виборів. В результаті дослідження ми дійшли висновку, що маючи під рукою окрім стандартних джерел інформації, тобто ЗМІ, ще й альтернативні – нові медіа, люди спокійніше сприймали перебіг виборчої кампанії. 2.4. Опитування Опитування — найпоширеніший, універсальний метод збирання інформації у соціологічних дослідженнях.

Цей метод одержання первинної соціологічної інформації грунтується на усному або письмовому зверненні до сукупності людей з питаннями, зміст яких є проблемою дослідження на емпіричному рівні. За місцем проведення розрізняють опитування за місцем мешкання та місцем роботи. За характером взаємодії можна виділити два основні різновиди опитування: анкетування та інтерв'ювання, кожен з яких трапляється у багатьох різновидах. За засобами спілкування між дослідником та респондентом анкетування поділяється на пресове (анкети друкуються на сторінках газет чи журналів з

проханням

переслати

редакцію

відповіді);

поштове

(анкети

розсилаються поштою); роздаткове (опитники роздаються групі осіб, згуртованих в одному місці). Пресова та поштова анкети звичайно дають низький відсоток повернення,

що

потребує

додаткових

зусиль

для

забезпечення

репрезентативності. Інтерв'ю, тобто бесіда, що проводиться за певним планом, може бути особистим і телефонним. Розрізняють клінічні (глибокі, довгочасні) інтерв'ю та фокусовані (короткочасні). Анкетування

проводять

за

допомогою

анкети.

Анкета

—

це

впорядкований за змістом та формою набір питань та висловлювань, втілений у вигляді опитного листа, який самостійно заповнюється тим, хто опитується, за зазначеними в опитнику правилами. Анкета починається зі звернення, у якому викладають мету опитування, пояснюють зміст, а якщо треба — правила заповнення анкети. Далі використовують контактні питання, відповіді на які є досить легкими. Ці питання мають бути близькими до теми опитування та поступово вводити респондента у проблематику, що досліджується.

Потім подаються змістовні запитання, які чергуються з фільтрами, контрольними та функціонально-психологічними запитаннями. Завершує анкету так звана паспортичка, тобто відомості про стать, вік, освіту, сімейний стан, стаж роботи опитуваного (респондента). Об'єктом інформації можуть бути різні сторони життя людей, їх суб'єктивний стан, спостереження за подіями, які відбуваються. Як ставити запитання, які належать до різних відомостей, щоб підвищити вірогідність, надійність відповідей? В першу чергу треба звернути увагу на лексику опитування. Для кожного типу аудиторії експертним шляхом можна встановити оптимальну довжину речень (припустимо, понад 20 слів — важке запитання, менше 5 —

занадто

спрощене),

рівень

складності

граматичної

структури

(складносурядні речення та фрази, які містять надмірну кількість загальних термінів, і т. ін.), та ступінь зрозумілості основних термінів. Якісний рівень сенсу запитання — другий важливіший критерій. Не можна формулювати запитання з подвійним запереченням, а при опитуваннях експертів небезпечно використовувати щоденну лексику. Термінологія має підкреслювати особливе ставлення дослідника до опитуваного фахівця та зважати на тип його мислення. Помилково змішувати програмні запитання, тобто ті, що націлені на одержання

запрограмованої

інформації,

та

анкетні

запитання,

які

адресовані респондентові. Третій критерій — оцінка труднощів формулювання запитання: рівня компетентності, пригадування подій, уявлення гіпотетичної ситуації, обчислення (наприклад, середнього доходу), порівняння значної кількості окремих подій, спостережень і т. ін. Повнота та глибина інформації істотно залежать від загального рівня розвитку та кругозору респондентів.

2.4. Фокус-групи Фокус-група – це, групове інтерв'ю, яке проводиться у вільній формі за заздалегідь розробленим сценарієм. Учасники не знайомі із змістом сценарію фокус-групи. Він відомий тільки модератору – професійному ведучому, під керівництвом якого проходить обговорення Фокус-групи організовуються в невимушеній обстановці, групова дискусія сприяє активізації асоціативних зв'язків в свідомості учасників. Під час фокус-групи відбувається спілкування респондентів не тільки з модератором, але і один з одним, що є джерелом інформації, яка в індивідуальному інтерв'ю часто не може бути одержана. Хід обговорення фіксується на аудіо- або відеоплівці. Це необхідно для подальшої розшифровки висловів і фіксації невербальної поведінки (міміки, жестикуляції і т.п.) учасників фокус-групи. Одержані стенограми служать основою аналітичного звіту. Як правило, тривалість групового обговорення складає 1,5-2 години. Різновиди фокус-груп: •

телефокус-група – відбувається за допомогою конференц-зв’язку

(наприкл. Skype), коли учасників важко зібрати разом через брак часу і можливостей; •

розширена

фокус-група

(extended

focus-group)

–

учасникам

пропонується заповнити опитник з відкритими питаннями на дану тему до початку фокус-групи. На основі відповідей формується подальша робота у групі. Допомагає уникнути страху людей бути «меншістю». Фокус-групи (групові фокусуючі інтерв'ю) відносяться до якісних методів дослідження і призначені для позиціонування певного нового явища; формулювання пропозицій по зміні і поліпшенню окремих його характеристик; негативних

виявлення

реакцій.

можливості

Одержувана

виникнення

ході

позитивних

фокус-групи

інформація

відображає не тільки стандартне мислення людей, але і їх глибокі

психологічні процеси, креативну свідомість, виявляє мотивацію до тих або іншим діям, механізми створення установок по відношенню до тих або іншим явищ. Досить часто проведення груп фокусу поєднується з проведенням тестів і особистих інтерв'ю, що дозволяють одержати кількісні дані. Результати

якісного

дослідження

дають

унікальну

можливість

проникнути всередину прихованих речей, характерних для людей, що вивчаються. Це свого роду отримання відповідей на питання «Чому?». Результати аналізу повинні бути представлені у формі звіту. Існує три види звітів: усний звіт - опис узагальненої інформації про дослідження, основні результати; короткий звіт - до 20 сторінок. Включає в себе вступ, цілі, методологію, результати, рекомендації чи наступні кроки; деталізований звіт - по формі нагадує короткий звіт. Крім того, включають прямі ілюструючи цитати зі стенограми обговорення; Характерними рисами фокус-груп є: сфокусований характер дискусії; орієнтація на з'ясування всієї різноманітності існуючих поглядів; внутрішньогрупова інтеракція; широке використання уявних експериментів та проективних технік; фокус-групове моделювання; використання елементів гри при проведенні дискусії. Перевагами методу фокус-груп є: можливість отримання інформації про причини поведінки, формування певних установок респондентів; можливість побудови різного роду моделей об'єкта дослідження; широкі можливості використання методу спостереження; можливість отримання

вірогідних даних щодо щирості респондентів; досить велика оперативність методу. Недоліком фокус-груп є те, що їх ефективність значною мірою залежить від кваліфікації модератора.

Розділ 3. Результати дослідження Опитування. Обізнаність людей в нових медіа та шляхax їх використання Метою опитування

було

отримати

відповіді

на

такі

основні

запитання: Чи розуміють люди, що вкладається в поняття «нові медіа»? Чи користуються вони ними для отримання інформації? Чи користувалися опитувані новими медіа для відстеження перебігу виборів? Всього в опитуванні взяло участь 25 осіб віком від 22 до 35 років. Серед них: студенти київських ВУЗів та мешканці Києва - представники різних професій. Так як вибірка була випадковою, спочатку ми вирішили дізнатися, хто з опитуваних є активним користувачем Інтернет. В результаті позитивну відповідь дали 20 людей і 5 відповіли негативно (додаток 5, діаграма 1). Подальше дослідження проводилося вже з двадцятьма особами. Як показало наше дослідження, більшість опитуваних (15 осіб) вважають, що нові медіа - це саме блоґи та соціальні мережі, 3 особи назвали новими медіа подкасти та сайти відеохостингу, решта (2 особи) – запропонували варіант «Нові медіа - це Інтернет-видання, Інтернет-радіо, Інтернет-телебачення» (додаток 5, діаграма 2). Також більшість (15 осіб) дала позитивну відповідь на питання «Чи використовуєте ви нові медіа для отримання інформації?»

(додаток 5,

діаграма 3). Згідно з результатами дослідження найбільш популярним в плані джерела інформації серед учасників опитування є сервіс щоденників та блоґів «Живий Журнал», другу позицію посіла соціальна мережа «Фейсбук», на третій позиції сервіс мікроблоґів «Твіттер», на останній – сервіс відеохостингу «Ютьюб» (додаток 5, діаграма 4).

І останній пункт, який нас цікавив найбільше: чи користувалися опитуванні

новими

медіа

для

відслідковування

цьогорічної

президентської виборчої кампанії? 15 осіб зазначили, що саме за допомогою нових медіа вони отримували основну інформацію про перебіг виборів. Судячи з результатів опитування, можемо зробити висновок, що українці достатньо поінформовані в питаннях, що стосуються нових медіа, активно використовують їх з метою отримання різного роду інформації й,

що

ознайомлення

найголовніше процесами

для виборів

нашого 2010

дослідження, люди

для

активно

використовували Інтернет ресурси. Фокус – група. Ставлення людей до нових медіа Гіпотеза: Громадяни України позитивно ставляться до нових медіа та вважають інформацію, що в них подається вартою довіри. Завданням було визначити та сформулювати ставлення громадян нашої держави до нових медіа. З’ясувати чи довіряють люди інформації, оприлюдненій в Інтернеті. Фокус-група на тему: «Нові медіа: погляд громадян України, які користуються ними як основним джерелом інформації» Вибірка учасників робилась серед студентів Київського Політехнічного Інституту

та

працівників

сфери

інформаційних

технологій,

які

користувалися новими медіа для відслідковування перебігу виборів 2010 року. Кількість учасників: 8 Учасники фокус-групи: 8 осіб студенти та фахівці

вік: 23-28 представляють різні регіони України На питання «Чи вважаєте ви масової

нові медіа повноцінним засобом

інформації» 80% учасників відповіли позитивно. Лише 20%

висловились проти. В ході фокус-групи відбувалось обговорення причин за і проти використання

нових

медіа

для

отримання

інформації, де за

висловлювались такі думки: «Завдяки використанню нових медіа у цьогорічних виборах можна було спостерігати

за

їх

перебігом

режимі

реального

часу

отримувати інформацію прямо з виборчої дільниці». «Використання нових медіа - це як кредит у майбутнє, шлях до становлення більш демократичного інформаційного простору». «Людям більше подобається читати яскраві, емоційні повідомлення, аніж сухий звіт, навіть якщо це стосується серйозних суспільнополітичних питань. Інша справа, що тоді ця людина має вже сама для себе встановити ступінь довіри такій інформації». «Стан наших стандартних ЗМІ залишає бажати кращого. Там теж часто інформація подається занадто «по-базарному». Твіттер-трансляція для мене виглядала більш правдоподібною» Проти застосування нових медіа звучали такі думки: «Інтернет - це простір, де можна жити без зобов'язань і писати, що завгодно». «Мати справу з новими медіа, все одно, що йти по драбині з зав'язаними очима, прямуючи на чийсь голос. Серед причин, чому все ж таки люди звертаються до нових медіа у пошуках інформації, називали певного роду недовіру до традиційних ЗМІ, обґрунтовую це тим, що майже усі вони є власністю наших

політиків. На думку учасників, основною тенденцією сучасного життя є

швидкість

та

мобільність.

Люди,

які

прив’язані

до

екранів

телевізорів чи розкладу роботи ЗМІ, не можуть «бути на гребні інформаційної хвилі». Ключовими словами в описанні нових медіа були

«свобода»,

«альтернативність»,

«оперативність»,

«ефект

присутності». Обговорення

тези, що

стандартні

ЗМІ

більш

авторитетними

супроводжувалося негативними епітетами, такими як «стереотипна», «дурна», «шаблонна», «однакова». Звісно, негативними рисами нових медіа називали «суб'єктивність», «надмірну емоційність», «неперевіреність інформації». Позитивним у нових

медіа більшість групи визначила бажання

«висловити своє «фе», «бути завжди в курсі». До негативного можна

віднести

«моральне зобов’язання перед

дезінформованою аудиторією». Обговорення питання «Чи в юридичному плані права

споживача

інформації стандартних ЗМІ більше захищені?» – більшість учасників не погодилась, мотивуючи, що і звичайні ЗМІ не гребують публікаціями неперевіреної інформації, при цьому рівень відповідальності перед аудиторією не більший за рівень дописувачів до певного блоґу чи форуму. Отже, це не є важливою причиною їхньої диференціації. Загальною картиною є висловлення більшістю групи позитивного ставлення до нових медіа. Контроверсійним є завершення фокус-групи: наприкінці на питання «Якби зараз Вам запропонували поставити на ваш блоґ компромат на певну відому особу, який ви не можете перевірити, ви б погодились?» - 90% учасників

відмовились, і лише 1 учасник відповів позитивно,

надавши обґрунтування «Немає диму без вогню».

Фокус-група на тему: «Нові медіа: погляд громадян України, які не користуються ними як основним джерелом інформації» Вибірка

учасників

робилась

Університету «Києво-Могилянська

серед

студентів

Академія», які

Національного

не користувалися

новими медіа для відслідковування перебігу виборів 2010 року. Кількість учасників: 8 Учасники фокус-групи: 8 осіб студенти вік: 21-24 представляють різні регіони України На питання «Чи вважаєте ви

нові медіа повноцінним засобом

масової інформації» 60% учасників дали негативну відповідь, а 40% позитивну. В ході фокус-групи відбувалось обговорення причин за і проти використання

нових

медіа

для

отримання

інформації, де за

висловлювались такі думки: «Нові медіа - це альтернативний погляд на речі». «Це можливість вільно висловлювати свою думку і говорити про речі, які тебе цікавлять». «Це цікавіше, швидше і дешевше». «Нові медіа подають багато різнопланової інформації, а ти вже сам вільний обирати, яка тобі потрібна і чи можна їй вірити». Проти застосування нових медіа звучали такі думки: «Інтернет - це нерегульований простір, де можна зустріти море злоякісного контенту». «Нові

медіа

це

просто

спроба

відмовитись

від

грамотного

написання журналістських текстів».

«В кіберпросторі ти можеш вигадати будь-яку казку і змусити тисячі людей в неї повірити». «Нашим українським новим медіа вірити боязко, вони ще не досягли необхідного рівня розвитку» «Коли в нових медіа з’явилася інформація

про смерть Тигрюлі,

вона швидко розповзлася по всьому Інтернету, ніхто її не перевіряв, а стандартні ЗМІ практично одразу опублікували спростування» Серед причин, чому все ж таки люди звертаються до нових медіа у пошуках інформації, називали так би мовити концепцію «сам собі хазяїн», коли ти можеш обирати час, місце і характер необхідної тобі інформації. Обговорення

тези, що

стандартні

ЗМІ

більш

супроводжувалося висловами типу «врегульовані

авторитетними

законодавством»,

«перевірені часом», «справа звички». Негативними рисами нових медіа, як і в попередній фокус-групі, називали

«суб'єктивність», «надмірну

емоційність»,

«неперевіреність

інформації», «стихійність», «низька якість». Позитивним у нових

медіа частина групи визначила «можливість

обирати», «оперативність». Обговорення питання «Чи в юридичному плані права

споживача

інформації стандартних ЗМІ більше захищені?» – більшість учасників погодилась, спираючись на чинне законодавство. Загальною картиною є висловлення більшістю групи негативного ставлення до нових медіа. Контроверсійне завершення попередньої фокус-групи повторити не вдалося: на питання «Якби зараз Вам запропонували поставити на ваш блоґ

компромат

перевірити,

на

певну

відому

особу,

який

ви б погодились?» - 100% учасників

ви дали

не

можете

негативну

відповідь.

З результатів фокус-груп можна робити висновки, що, зрештою, більшість учасників позитивно ставиться до нових медіа.

Попередній досвід у використанні нових медіа Під час виборів 2004 року не всі політичні сили мали рівний доступ

до

позбавлені

телебачення можливості

та

газет,

спілкуватися

деякі

політики

взагалі

були

виборцями

через

ЗМІ.

Загальнонаціональні канали не приділяли особливої уваги обов’язкам журналіста в плані чесності та об’єктивності подачі інформації. Як правило, вони працювали, як партійні рупори, навіть у випусках новин не стільки інформували виборців, як агітували їх за певну політичну силу, не надаючи громадянам збалансованої інформації для формування власної позиції. Люди не мали достовірної інформації щодо суспільно-політичних подій, суспільство існувало окремо від держави. В українському інформаційному просторі панувала офіційна думка і це створювало інформаційну нестабільність, яка загрожувала нестабільністю суспільства. За тодішніх умов використання нових медіа по своїй суті не мало особливого сенсу, адже, по – перше, довіри до інтернетної інформації, як такої, майже не існувало; по – друге, користувачі Інтернету на той час – це молодь, яка використовувала кіберпростір більше у розважальних цілях. Проте, ми не можемо сказати, що у 2004 році для висвітлення виборчого процесу нові медіа не застосовувалися. На нашу думку, найяскравішим прикладом їх

застосування можна назвати проект

”Президентська доба 2004”, що реалізовувався з 31 жовтня по 10 грудня 2004 року.

Повідомлення, які надходили в УНІАН від власних кореспондентів, та ЗМІ-партнерів, у режимі “он-лайн” розміщувалися на інтерактивному сайті УНІАН, в тому числі і в спеціальній стрічці „Новини громадських організацій” та на сайтах партнерів. Інформація, яка оприлюднювалась у конференц-залі УНІАН, транслювалася в Інтернет у текстовому режимі та в режимі реальної аудіо- , відеотрансляції. Паралельно працювали 12 інтернет-мостів із обласними центрами України. Користувачі Інтернету мали можливість взяти участь у чатконференціях. Під час Другого туру акцію було повторено. Основні формати роботи центру: новини он-лайн, аудіо- і СМС, безперервна трансляція в Інтернет, багатосторонні Інтернет- відео-конференції з регіонами, випуски бюлетеня «УНІАН-Вибори-2004»,. Щоб мати чіткіше уявлення про характер та якість матеріалів проекту,

ми

вирішили,

застосувавши

один

випусків

проаналізувати

із

метод

електронного

контент-аналізу, інформаційно-

аналітичного бюлетеня «УНІАН-Вибори-2004». Цей

бюлетень

був

розрахований на засоби масової інформації,

партійні органи, штаби підтримки кандидатів, державні органи, аналітичні центри,

недержавні

структури,

зарубіжні

політологічні

інституції,

посольства, на міжнародних спостерігачів. Він безкоштовно розсилався електронною поштою й дублювався на веб-сторінці www.deputat.org.ua з квітня 2004 року. Об’єкт аналізу - випуск бюлетеня за 14 квітня 2004 року, № 003 (3). Завдання: з’ясувати матеріали якого характеру та якості у ньому опубліковані. Основні рубрики: події тижня;

влада (про діяльність Президента України, законодавчої і виконавчої гілок влади); партактив (партійне життя); мас-медіа; регіони; резонанс (цитати учасників виборів, представників влади та ін.); у виборчих комісіях (повідомлення з ЦВК та окружних комісій); експертні оцінки (коментарі політологів, соціологів, журналістів); фокус (аналітика, інтерв’ю); між рядками (аналіз подій, безпосередньо не пов`язаних з виборами); трибуна (політичні заяви); соціологія

(передвиборчі

очікування

громадян,

актуальні

опитування); законодавча база (витяги із законодавчих та підзаконних актів, Конституції, рішень Конституційного суду та Центральної виборчої комісії тощо); анонс (події на наступний тиждень (день) Найголовніше, на думку організаторів, було те, що з початком офіційної агітаційної кампанії кожна політична структура, що брала участь у виборах, мала можливість скористатись рубрикою «Трибуна» для оприлюднення виборчої програми кандидата чи звернень до виборців. Це надавало рівні права всім суб’єктам виборчого процесу. Усього нами у цьому номері нараховано 36 матеріалів (додаток 6), з них: коротких інформаційних повідомлень – 17 розширених інформаційних повідомлень – 14 звернень (рубрика «Трибуна») – 5 досліджень – 1.

Проаналізувавши стиль написання матеріалів, ми дійшли висновку, що вони написані з урахуванням різних точок зору, в них відсутня будь-яка авторська позиція, оціночні судження (маються на увазі журналістські матеріали), що говорить про професіоналізм авторів. Із суттєвих недоліків можемо назвати один - аудиторія. Цей проект, у більшості своїй, був розрахований саме на інформування вище згаданих регіональних ЗМІ, неурядових громадських організацій і тому подібне.

Основна зацікавлена частина аудиторії, тобто громадяни

України, особливої змоги слідкувати за випусками бюлетеня не могли. По – перше, на

той

час

Інтернет

нашій

країні

не

був

загальнодоступним і настільки популярним, як сьогодні; по – друге, мало хто з пересічних громадян знав про існування цього проекту. Тому,

ми

вважаємо,

що

більш

вдалим

цьому

плані

був

цьогорічний проект по висвітленню президентської виборчої кампанії "Еlect UA: Twitter-трансляція виборів 2010 в Україні". Про проект "Еlect UA: Twitter-трансляція виборів 2010 в Україні" Процес спілкування через Твіттер можна порівняти зі спілкуванням групи людей, наприклад за допомогою рацій, що налаштовані на одну частоту. Або, на нашу думку, це може бути схожим на конференцію через мобільний телефон, коли кілька користувачів можуть одночасно спілкуватися один з одним, утворюючи таким чином вже не діалог, а полілог. Кілька слів про сам механізм роботу сервісу. Короткі повідомлення або як їх ще називають "твіти" можна надсилати на мікроблоґінг з комп’ютера чи мобільного телефону, де вони з’являються буквально через кілька секунд. До них можна прикріпити фотографії, аудіозапис,

відео-ролик.

Це

суттєво

зменшує

час

між

подією

та

потраплянням новини до цільової аудиторії з будь-якого куточку планети. Саме така мобільність і глобальність мережі привернула увагу журналістів

та

громадських

діячів

послугувала

створення проекту "Еlect UA: Twitter-трансляція Україні",

автором

якого

міжнародна

поштовхом

до

виборів 2010 в

громадська

організація

"Інтерньюз-Україна". Суть проекту полягала у тому, що певний кількість завербованих журналістів (в нашому випадку їх було 63) з Одеської, Запорізької, Луганської,

Тернопільської

Миколаївської, Хмельницької,

та

Дніпропетровської, Вінницької

областей

Житомирської, Донецької, та

Херсонської,

Івано-Франківської,

Криму

спостерігали

за

процесом перебігу виборів на виборчих дільницях та відслідковували в Інтернеті інформаційні повідомлення, статті, блоґерські пости, що могли бути цікавими для загальної аудиторії – і писали про це у своїх Твіттер – акаунтах.

Повідомлення учасників окрім самого Твіттера,

також з’являлися на сайті проекту - www.electua.org. Якщо була на

необхідність, більш

вкінці

розгорнутий

повідомлення матеріал

могло

або на

бути

фото-,

тому

посилання аудіо-

чи

відеофайл. Головна технічна умова трансляції - використовувати спеціальні хештеги

проекту. Загальний хештег - #elect_ua. Крім того, проект

розробив спеціальні теги для кожної області (Луганська, наприклад, #elect_lg; Одеська - #elect_od і тому подібне), щоб бачити, звідки вівся репортаж. Від початку трансляція планувалася на 7-18 січня 2010 року. Проте, у зв’язку з другим туром виборів та бурхливими подіями після оголошення результатів, твіти продовжували надходити. В процесі

аналізу, кінцевою датою ми обрали 25 лютого 2010 року. На нашу думку, твіти цього дня були останніми, що стосувалися виборів. Під

час

другого

туру

запровадили

інновацію

–

акцент

на

фіксуванні учасниками ймовірних порушень. Для інформування про порушення створили ним

твіти

вище

хештег

#elect_sos,

спеціальну

згаданому

який

рубрику

сортував

«Монітор

марковані

порушень»

на

сайті. Організатори трансляції навіть виділили

топову п’ятірку ситуацій, на які варто звертати особливу увагу: 1) внесення людей у списки виборців у день голосування за рішенням дільничної виборчої комісії (таке внесення є протизаконним. Воно можливо тільки за рішенням суду); 2) як відбувається голосування поза дільницею (журналісти мають право переглянути списки виборців для голосування поза дільницею. Витяг зі списків має містити заяви від виборців та довідки медичних установ,

що

людина

не

може

фізично

прийти

на

виборчу

дільницю.Звернути увагу на якість опломбування переносної виборчої урни, на людей, які супроводжують її); 3) дотримання процедури видачі бюлетені членами ; 4) фотографування бюлетеня та спроба виносу бюлетеня за межі дільницю; 5) організований

приїзд

на

виборчі

дільниці

певної

кількості

виборців приватним транспортом (може свідчити про організацію голосування виборців певною політичною силою). В

рубриці «Монітор порушень»

повідомлення

період

між

нами

другим

було та

нараховано

двадцятим

463

лютого

цього року. Ще було з

одним те,

автором

що

цікавим

та

корисним,

за

наявності

твіту,

який

бажання вас

на

нашу

думку,

детальніше

зацікавив,

ви

моментом

поспілкуватися могли

знайти

координати пошуку відмічено

цієї

усіх на

людини

на

сайті

учасників,

за

місцем

спеціальній

проекту. їх

мультимедійній

Для

зручності

перебування,

було

карті України .

Основною метою проекту було оперативне висвітлення перебігу виборів та популяризація можливостей нових медіа. Андрій Кулаков, Програмний

директор

МГО

«Інтерньюз-Україна»

зауважив:

"Ми

сподіваємося, що журналісти та спостерігачі за виборами зможуть отримати на ресурсі проекту найоперативнішу інформацію про перебіг виборів в регіонах. Ця інформація може стати основою для майбутніх розгорнутих

журналістських

матеріалів.

Для

отримання

більш

детальної інформації про перебіг подій на місцях, користувачі сайту можуть оперативно зв'язатися з нашими учасниками телефоном. Також з твітів наших учасників, як з малих пазликів, можна скласти картину виборів в Україні" [58]. Усього, в період від 1-го січня 2010 року, дня, коли з’явився перший твіт про процес підготовки до виборів («neman44:#elect_lg не знаю как в других областях, но в #lugansk стала вдруг проблема с наполнением комиссий от яценюка- . э !! народ, надо работать.») до твіту 25 лютого цього року, який, на нашу думку, був останнім, що стосувався

виборів

(«Delo_ua:Как

http://delo.ua/news/137828

Янукович

#elect_ua.»),

нами

стал

президентом

було

нараховано

одинадцять тисяч вісімсот шістдесят дев’ять повідомлень. Контент – аналіз.

Висвітлення

кандидатів

президенти

повідомленнях журналістів під час Твіттер-трансляції Під час нашого дослідження ми поставили перед собою за мету дізнатися

як

були

репрезентовані

Твіттер-трансляції

кожен

кандидатів та їхня діяльність під час виборчої кампанії. Адже, однією з основних проблем висвітлення виборів 2004 року експерти вважають

незбалансоване

репрезентування

кандидатів,

та

нерівномірний

їх

доступ до ЗМІ. Аби досягти поставленої мети, ми провели якісно-кількісний контентаналіз,

якому

ключовими словами для пошуку стали прізвища

кандидатів. Незважаючи на велику кількість твітів (11869), повідомлень, які б стосувалися безпосередньо кандидатів у президенти виявилося порівняно небагато (додаток 3). Логічно, що найбільше уваги приділялося двом основним суперникам виборчих перегонів Юлії Тимошенко (227твітів) та Віктору Януковичу (217твітів). Зазначимо, що дослідник не враховував чисельні ретвіти одного й того ж повідомлення, чи твіти з однаковим змістом. Далі за ступенем, так би мовити, популярності, йшли Сергій Тигіпко (35 твітів), Арсеній Яценюк (33 твіти), Віктор Ющенко (32 твіти) (додаток 3). Також, варто зазначити, що саме повідомлення, які стосувалися цих кандидатів за своєю стилістикою були найбільш яскравими та емоційними. Поряд з їхніми прізвищами найчастіше фігурували такі слова як „скандал”, „фальсифікація”, „оскарження”, „суд”, „протизаконний” (додаток 1). Приклади твітів: „dclub (D-Club):

#elect_dn дільниця 29 вдень бабуся помилилася -

опустила бюлетень за Тимошенко (поставила галочку в 1-й пункт), плакала й жалілася 07.02.2010 23:25:39”. „Oko_ua (Олексій Тяжкий): #elect_if #elect_sos у Франківську тумби заклеїли рекламою Тимошенко. Власник тумб дуже матюкався 07.02.2010 19:09:02”. „XAHAC (Vasyl Khanas): Міліція склала протокол стосовно дівчат, які оголилися на дільниці, де голосував Янукович http://bit.ly/cAIps4...#elect_ua #elect_kv 07.02.2010 14:31:50”.

Решта кандидатів були мало репрезентовані та згадувалися або в контексті

повідомлень про

статистиці:

вище

згадану

п’ятірку,

або лише

Володимир Литвин та Олег Тягнибок (по 9 твітів), Анатолій

Гриценко (6 твітів), Юрій Костенко (4 твіти), Василь Противсіх (3 твіти), Олександр Мороз, Олександр Пабат та Людмила Супрун (по 2 твіти), Михайло Бродський, Олег Рябоконь, Сергій Ратушняк набрали по 1 твіту (додаток 3). Згадок

про

кандидата в президенти Інни Богословської під

час

дослідження Твіттер-трансляції не виявлено. Розподіливши результати свого дослідження по рубриках, згідно з рубриками сайту www.electua.org ( рубрики «Гарячі новини» та ті, що репрезентують області учасників «Луганськ, Донецьк», «Тернопіль, ІваноФранківськ, Хмельницький», «Житомир», «Одеса, Крим, Миколаїв, Херсон», «Запоріжжя»), нами

було

кандидатів, беручи

кількість повідомлень,

за

основу

складено

певний в

рейтинг яких вони

згадувалися. Отже, в

рубриці

«Гарячі новини»

найчастіше

згадувалися

Юлія

Тимошенко та Віктор Янукович (по 13 твітів), третя позиція у Віктора Ющенко (10 твітів), четверту позицію посіли одразу два кандидати Сергій тігіпко та Арсеній Яценюк (по 5 твітів). По одному твіту дісталося Володимиру Литвину та Анатолію Гриценку. У решті рубрик

виділилися безумовних два лідери, згадки про

решту були незначними, тому ми вирішили не акцентувати свою увагу на цих кандидатах. Найбільше повідомлень про Юлію Тимошенко нами виявлено у таких

рубриках:

«Луганськ, Донецьк» (58 твітів), «Тернопіль, Івано-

Франківськ, Хмельницький» (69 твітів),

«Житомир»

(22

твіти). З

прізвищем Віктора Януковича було нараховано найбільше повідомлень

у рубриках «Одеса, Крим, Миколаїв, Херсон» (40 твітів) та «Запоріжжя» (33 твіти). Також в ході нашого дослідження ми виділяли окремі слова та фрази, які найчастіше фігурували поряд з прізвищами кандидатів, та розподілили їх демократичний),

за

емоційним

навантаженням

на позитивні (лідер,

негативні (істерія, зек, провокації)

та

нейтральні

(випереджає, відстає). Цікаво, що Віктор Янукович, згідно з нашими даними, отримав на свою адресу найбільшу кількість як негативних відгуків так і позитивних (18 твітів і 4 твіти відповідно). Друга – Юлія Тимошенко (17 негативних і один позитивний твіт) (додаток 4). Судячи з результатів нашого дослідження можна сказати, що більшість кандидатів фігурували у змісті повідомлень під час Твіттертрансляції. Інша – річ, що про когось з них згадувалось більше, про когось менше. Проте, це, на нашу думку є закономірним явищем. Й

рівень

позитиву

негативу

по

відношенню

до

них

був

збалансованим. В усякому разі, випадків однобічного ставлення до когось з кандидатів під час дослідження нами не виявлено.

Висновки У ході нашого дослідження, за допомогою методу опитування, ми дізналися рівень поінформованості українців у сфері нових медіа й зафіксували

високий

рівень

обізнаності.

Опитуванні

легкістю

відповідали на запитання дослідника, тим самим демонструючи те, що вони орієнтуються в заданій темі. Також опитування показало, що його учасники розглядають нові медіа не лише як засіб спілкування, але й

як засіб отримання важливої інформації. Також, учасники

дослідження зазначили, що під час виборчої кампанії слідкували за перебігом подій здебільшого за допомогою Інтернет-ресурсів. За допомогою методу фокус-групи ми дізналися думку звичайних людей, які становлять основну масу аудиторії, про їхнє ставлення до Інтернет-текстів, опублікованих в нових медіа. Ми виявили суттєвий відсоток недовіри у зв’язку з надмірною емоційністю та суб’єктивністю більшості поданих матеріалів. Проте, також спостерігали готовність української аудиторії сприймати нові медіа на рівні із стандартними ЗМІ. Саме прикладом цього може слугувати те, що більшість учасників проведених нами фокус-груп, під час цьогорічних виборів використовували нові медіа як основне джерело інформації. У своїй роботі ми проаналізували можливості використання новітніх медіа з метою висвітлення важливих суспільних тем (зокрема на прикладі українських виборів), порівняли якість Інтернет-проектів по висвітленню виборчого процесу у 2004 та 2010 роках. Нами було виявлено суттєвий рівень професійного оформлення проекту «Президентська доба 2004», проте, на нашу думку, його недоліком

була

недостатня

доступність

результатів

проекту

для

звичайних громадян України.

Адже, як ми вже раніше зазначали, на той час Інтернет-послуги в країні

не досягли

того

рівня,

щоб

вважати

їх

якісними

та

загальнодоступними. Тому ті, хто найбільше потребував інформації, здебільшого отримували її «через треті руки». У випадку з цьогорічною Твіттер-трасляцією, ситуація з аудиторією була кращою, адже Інтернет та соціальні мережі сьогодні знаходяться на вершині популярності. Ми

використали

метод

контент-аналізу,

щоб прослідкувати,

чи

вдалося за допомогою цього проекту подолати основну проблему висвітлення

виборів

репрезентування

стандартними

кандидатів

ЗМІ, -

президенти.

не Під

рівномірне час

нашого

дослідження не було виявлено суттєвого дисбалансу. У підсумку, ми маємо вдалі проекти зі своїми недоліками, але й вагомими перевагами та аудиторію, яка у своїй більшості задоволена якістю цих проектів та використовувала надану вних інформацію для аналізу ситуації під час виборів 2010. Отож, ми маємо усі підстави вважати нашу гіпотезу про те, що нові медіа під час президентської виборчої кампанії сприймалися на рівні з офіційними ЗМІ, частково доведеною. Наша робота зробила ще один крок до вивчення і розуміння медійних процесів, таких явищ як новітні медіа та громадська журналістика, їх можливий вплив на зміну фреймінгу у висвітленні суспільно важливих проблем, можливі зміни в алгоритмі роботи медіа корпорацій. Традиційні медіа працюють у режимі мовлення, іншими словами монологу. Аудиторії традиційних ЗМІ є два варіанти: продовжувати дивитися, читати, слухати, або переключитися на інші традиційні ЗМІ. Звичайно ж, є залучення аудиторії у форматі листів до редакції і дзвінків у студію, але в більшості випадків відбувається саме перемикання. Реакцію аудиторії

на

повідомлення

традиційних

ЗМІ

можна

визначити

соціологічними опитуваннями або простежити за приростом (відтоку) аудиторії. Нові ж медіа привнесли інтерактивність у режимі реального часу, дали можливість створювати власний контент, чим наблизилися до ЗМІ, і про них заговорили, як про п'яту гілку владу. Окрім можливості створення власного контенту, нові медіа дали змогу підтримувати набагато більше зв'язків з друзями та знайомими, і знаходити однодумців практично в будь-якій галузі. Незважаючи на сьогоднішню доступність Інтернет-ресурсів та відкритість соціальних мереж, блоґів і тому подібного, зацікавленість ними здебільшого носить комунікативний та розважальний характер. Хоча не можна залишати без уваги той факт, що в Україні доволі стрімко запроваджуються світові моделі діяльності нових медіа та їхньої співпраці зі ЗМІ. Тож поки нові медіа знаходяться на етапі свого становлення в нашій державі, ми б радили журналістам та просто цільовій аудиторії дуже обережно ставитися до фактів, які були оприлюднені в них. Адже люди дуже часто бувають емоційними. Навіть правдива інформація, що була подана надто емоційно, може суттєво змінити її сприйняття. Коли ми говоримо про нові медіа, ми маємо розуміти, що: їхня наповненість більш емоційна в інформації більша присутність автора реципієнт інформації за бажанням може реагувати на неї ви маєте змогу контактувати з автором та взаємодіяти з ним оприлюднена інформація зорієнтована на більш сегментовано аудиторію Не зважаючи на не досить досконалий сучасний стан, не треба забувати про те, що в сучасних умовах спосіб підвищити професійний рівень журналістики та сприяти збереженню незалежності ЗМІ вбачається саме

через опанування ними нових - Інтернет та мобільних - майданчиків, залучивши таким чином нову аудиторію та підтримку зворотного зв'язку зі споживачами інформації. Зараз ми знаходимось, так би мовити, на стадії навчання. Та навіть за теперішньої ситуації, після додаткової обробки інформація та матеріали, оприлюднені в нових медіа, можуть потрапити в ефір або бути надруковані звичайними ЗМІ. Саме тому є стимул створювати та впроваджувати механізми роботи нових медіа, які були б дієві саме в умовах українських реалій та мали достатній ступінь довіри аудиторії.

Список використаної літератури 1. Алексеев А. Н. Контент-анализ: техника или методология? (К постановке проблемы) // Методологические й методические проблемы контент-анализа: (Тезисы докладов рабочего совещания социологов) / АН СССР. Институт социологических исследований; Отв. ред. А. Г. Здравомыслов. – М.; Л., 1973. – Вьп. 1. – С. 23; Жарикова Т. А. Контент-анализ – социологический метод: Препринт / Институт истории, археологии и этнографии народов Дальнего Востока ДВО АН СССР. – Владивосток, 1990. – С. 5. 2. Алексеев А. Н. Контент-анализ, его задачи, объекты и средства // Социология культуры. Труды 9. Вып. 1. – М.: Советская Россия, 1974. – С. 146. 3. Би-би-си выходит в пространство Ютьюб http://news.bbc.co.uk/hi/russian/business/newsid_6412000/6412387.stm, запит від 11.05.2010 4. Ваше видео в эфире Первого ttp://www.1tv.ru/owa/win/ort6_video.main, запит від 11.05.2010 5. «Виаком» не видит эффективности в размещении видеозаписей на «Ютьюб» – http://www.adme.ru/business/2007/02/06/14882/, запит від 13.05.2010 6 Вказівки продюсерам Бі–бі–сі. – Переклад, „Інтерньюз–Україна”, 1998. – 287с. 7. Волович В. Й. Определение надежности документальной информации // Вопросы методики и техники социологических исследований. – М.: ИСИ АН СССР, 1975. – С. 138. 8. Загоруйко Юлія. На небокраї GOOGLE – нові інтернет–зірки. // Дзеркало тижня. – http://www.dt.ua/2000/2250/54840/, запит від 13.05.2010

9. Зеппинг // Wikipedia, the free encyclopedia – http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%97%D0%B0%D0%BF%D0%BF%D0% B8%D0%BD%D0%B3, запит від 13.05.2010 10. Индимедиа. – http://piter.indymedia.ru/ru/taxonomy/term/33, запит від 14.04.2010 11. Кагарлицкий Борис. Эпос для самиздатчиков – http://offline.computerra.ru/2006/639/270441/, запит від 14.05.2010 12. Качать его! // Эсквайр. травень 2007. – С. 58–64 13. Киреев Олег. Поваренная книга активиста – http://macb.media– activist.ru/pt1sec1ch2.htm, запит від 14.05.2010 14. Кирия И.В. Телевидение и Интернет Франции на пути к информационному обществу. – М.: Изд–во МГУ,2005. – С. 145–152 15. Кобелев Юрий. Авторское право и Интернет – http://www.russianlaw.net/law/doc/a142.htm, запит від 15.05.2010 16. Коган Л. Н. Предисловие // Проблемы контент-анализа в социологии: Материалы Сибирского социологического семинара / Отв. ред. А. Н. Алексеев. – Новосибирск: СО АН СССР, 1970. – С. 7. 17. Коттрелл Джил. Диффамация и Інтернет – http://www.hrights.ru/text/inter/b4/Chapter7.htm, запит від 15.05.2010 18. Кузнецова Олена. Плагіат в Інтернет-ЗМІ України: правове регулювання -http://www.mediakrytyka.info/onlayn-zhurnalistyka/plahiat-vinternet-zmi-ukrayiny-pravove-rehulyuvannya.html, запит від 15.05.2010 19. Кучма Ірина. Creative Commons: авторські права – гнучкі та креативні // Дзеркало тижня – http://www.dt.ua/3000/3050/55155, запит від 15.05.2010 20. Локоша Лена. Княжицкий + Костерин = холдинг «МедиаДом» – http://www.telekritika.kiev.ua/articles/132/0/7940/knjazhickij_+_kosterin_= _kholding_mediadom, запит від 15.05.2010

21. Маклюен Маршалл. Понимание Медиа: внешние расширения человека – М.: «Канон–пресс–Ц», «Кучково поле», 2003. – 464с 22. Медиа–активист – http://www.mediactivist.ru/ – назва з домашньої сторінки в Інтернеті, запит від 16.05.2010 23. Новое оружие в войне против пиратства в сети. – http://www.newsland.ru/News/Detail/id/19805/, запит від 16.05.2010 24. Обращение Алексея Балабанова к авторам роликов для проекта «Кино» – http://www.film–kino.ru/, запит від 16.05.2010 25. Поляк Римма. Журналистика в эпоху Интернета – http://www.realno.info/blog/amirpol/1068, запит від 17.05.2010 26. Потятинник Борис. Медіа: ключі до розуміння. – Львів, Паіс, 2004. – С.176–182 27. Пэнто Р., Гравитц М. Методы социальных наук. – М.: Прогресс, 1972. – С. 329. 28. Рабочая книга социолога / Отв. ред. Г. В. Осипов. – М.: Наука, 1976. – С. 322. 29. Соковнин В. М. Об объективности исследования в контент-анализе // Методологические и методические проблемы контент-анализа: (Тезисы докладов рабочего совещания социологов) / АН СССР. Институт социологических исследований; Отв. ред. А. Г. Здравомыслов. – М.; Л., 1973. – Вып. 1. – С. 59. 30. Труджило Меліса. Студенты создают фильмы с помощью мобильных телефонов. – http://telnews.ru/news.php?id=1076, запит від 06.05.2010 31. Українське законодавство: засоби масової інформації. – Київ, 2000. – 256с. 32. «Ютьюб»: чудо современного интернета – http://internetno.net/2006/10/05/youtube–chudo–sovremennogo–interneta/, запит від 16.05.2010

33. Ядов В. А. Методология и процедуры социологических исследований. – Тарту: ТГУ, 1968. – С. 172; Ядов В. А. Социологическое исследование: методология, программа, методы. – М.: Наука, 1987. – С. 122. 34. Яковлев Егор. Ютьюб – труба. – http://media online.ru/index.php3?&id=99054, запит від 18.05.2010 35. 25000 песен на iPod // Новости // iPodshop – http://ipodshop.com.ua/newsdesk_info.php?newsdesk_id=35, запит від 18.05.2010 36. 1G–2G–3G–4G // Електронний словник – http://dictionaries.rin.ru/cgi– bin/detail.pl?sel=sotov&word=1G–2G–3G–4G, запит від 19.05.2010 37. Веrelson B. Content Analysis in Communication Research. – Glencoe: Free Press, 1952. – Р. 20. 38. Blood Rebecca. Weblogs: A History and Perspective // Rebecca's Pocket http://www.rebeccablood.net/essays/weblog_history.html 39. Bucy Eric P. Living in the Information Age. A New Media reader. – 2nd ed / Frances Cairncross. The Roots of Revolution. – Wadsworth, 2005. – P.5 40. Deuze Mark. What is Multimedia Journalism. – http://convergence.journalism.indiana.edu/media/documents/convergence/D euzeMultimediaJS.pdf, запит від 20.05.2010 41. Elliot Anthony. Contemporary Social Theory. / David Harvey. Postmodernism. – Great Britain: Dlackwell Publishers, 1999. – P.303 42. Gibson Owen. Al Gore brings DIY television ‘revolution’ to Britain – http://media.guardian.co.uk/newmedia/story/0,,2030546,00.html, запит від 20.05.2010 43. Giles Bob. Journalism in the Era of the Web. – http://usinfo.state.gov/journals/itgic/0401/ijge/gj07.htm, запит від 20.05.2010

44. Jeff Gralnick. The Next New Thing Is Here – http://usinfo.state.gov/journals/itgic/0306/ijge/gralnick.htm, запит від 20.05.2010 45. Lаsswell H. Propaganda Тесhnique іn the World War. – N. Y., 1927. 46. Lunenfeld Peter. The Digital Dialectic. New Essays on New Media / Erkki Hubtamo. From Cybernation to Interaction: A Contribution to an Archeology of Interactivity. – Cambridge, Massachusetts: The MIT Press, 1999. – P. 96–112. 47. Manovich Lev. The Language of New Media. – Cambridge, Massachusetts: The MIT Press,2001. – 354p. 48. Marris Paul, Thornham Sue. Media Studies. – 2nd ed / Winston Brian. How are media born? – Edinburgh: University Press, 1996. – P. 781–786. 49. Merholz P. Play With Your Words // peterme.com – http://www.peterme.com/archives/00000205.html, запит від 20.05.2010 50. Michael Murrie. Broadcasters Getting Online, Staying On Air – http://usinfo.state.gov/journals/itgic/0306/ijge/murrie.htm, запит від 20.05.2010 51. Multimedia. // Wikipedia, the free encyclopedia – http://en.wikipedia.org/wiki/Multimedia, запит від 20.05.2010 52. Reporter’s guide to citizen journalism // Press Gazette – http://blogs.pressgazette.co.uk/pdf/reportersguide_citizenjournalism.pdf 53. Rosen Jay. The People Formerly Known as the Audience. – http://journalism.nyu.edu/pubzone/weblogs/pressthink/2006/06/27/ppl_frmr.htm l, запит від 20.05.2010 54. Podcast // Wikipedia, the free encyclopedia. – http://en.wikipedia.org/wiki/Podcast, запит від 20.05.2010 55. Severin Werner J. Communication Theories: Origins, Methods, and Uses in the Mass Media. / Controlling the News Staff and Maintaining the Status Quo / Addison Wesley Longman, Inc., 2001. – P. 332–336.

56. Share, reuse, and remix – legally. – http://creativecommons.org, запит від 20.05.2010 57. Wardrip–Fruin Noah, Montfort Nick. The New Media Reader / Two Selections by Brenda Laurel. The six elements and the Causal Relations Among Them, 1991 – Cambridge, Massachusetts: The MIT Press, 2003. – P.563–575. 58. Twitter-трансляція виборів: погляд учасників частинг перша. – http://www.youtube.com/watch?v=9twE1XBierQ, запит від 05.06.2010

Додаток 1. Частота та характер висвітлення діяльності кандидатів в президенти під час Твіттер-трансляції по рубриках Таблиця А . Рубрика „Гарячі новини”

07.01.2010 -11.02.2010

Часові рамки

кандидати Ющенко

Кількість згадувань 10

Яценюк

Тігіпко 5 Тимошенко 13 Янукович

Литвин

Гриценко

Слова, фрази, що характеризували кандидата демократія, оскарження, остання, прощальне слово, розчарував не має претензій, визнає, але не підтримує домовляється, не виявив порушень суд, апеляція, лідер теледебатів, відстає, відвойовує, розрив чорний пі-ар (ЧП), православний, перемагає, обходить відмінити голосування на дому, аби запобігти фальсифікаціям домовився

Таблиця Б. Рубрика „Луганськ, Донецьк”

07.01.2010 - 25.02.2010

Часові кандидати рамки Ющенко Яценюк Тігіпко Тимошенко

Кількість згадувань 6 11 7 58

Янукович

Литвин Тягнибок

1 2

Слова, фрази, що характеризували кандидата спадок Юща проблема скандал, хоче зірвати вибори, тиск, провокації, необґрунтована заміна, боротися, перерахування голосів, оскаржує боїться, сперечається, психологічний тиск, фальсифікації, випереджає, привітали, перемога, президент вдячний

Таблиця В. Рубрика „Тернопіль, Івано-Франківськ, Хмельницький”

07.01.2010 -25.02.2010

Часові кандидати рамки Ющенко Яценюк Тігіпко Тимошенко

Кількість згадувань 10 8 5 69

Янукович

Литвин Тягнибок Противсіх Костенко

2 4 1 2

Слова, фрази, що характеризували кандидата віддасть голос, „історична місія” віддасть голос, підтримає конфлікт, порушення, бійка, ЧП, бігморда Юлі поділ, загроза, дивний, підозрілий, ЧП, крадіжка голосів, донецький бандюк -

Таблиця Г. Рубрика „Житомир”

07.01.2010 -25.02.2010

Часові Кандидати рамки Ющенко Яценюк Тігіпко Тимошенко Янукович Литвин Гриценко

Кількість згадувань 1 1 4 22 20 1 1

Слова, фрази, що характеризували кандидата відстоює права громадян паралельний підрахунок голосів виграє, ЧП підкуп виборців, вбивство, розкол, лідирує, переміг, президент забутий

Таблиця Ґ. Рубрика „Одеса, Крим, Миколаїв, Херсон”

07.01.2010 -25.02.2010

Часові Кандидати рамки Ющенко Яценюк Тігіпко Тимошенко Янукович Литвин Гриценко Тягнибок Симоненко Мороз Бродський Пабат Костенко Противсіх Супрун Ратушняк Рябоконь

Кількість згадувань 4 6 8 36 40 4 2 3 2 2 1 2 2 2 2 1 1

Слова, фрази, що характеризували кандидата поводиться недобре істерія, незгода, перерахунок, менше з двох зол, лідирує, марксизм-джедаїзм „біг з кріслом” -

Таблиця Д. Рубрика „Запоріжжя”

07.01.2010 -25.02.2010

Часові кандидати рамки Ющенко Яценюк Тігіпко Тимошенко Янукович Гриценко

Кількість згадувань 1 2 6 29 33 2

Слова, фрази, що характеризували кандидата нікого не підтримує випереджає в районах підрахунок голосів, спостереження зек, незаконна агітація, лідирує -

Додаток 2. Рейтинг згадування кандидатів в президенти під час Твіттер-трансляції по рубриках

Ющенко Яценюк

Тігіпко Тимошенко Янукович

Литвин Гриценко

Тягнибок Противсіх Костенко

Симоненко Мороз

Бродський Пабат

Супрун Ратушняк Рябоконь

0 Гарячі новини

Луганськ, Донецьк

Т ернопіль, ІваноФранківськ, Хмельницький

Житомир

Одеса, Крим, Миколаїв, Херсон

Запоріжжя

Додаток 3. Загальний рейтинг кандидатів в президенти під час Твіттер-трансляції

Ющенко Яценюк Тігіпко Тимошенко Янукович Литвин Гриценко Костенко Тягнибок Симоненко Противсіх Мороз Бродський Пабат Ратушняк Супрун Рябоконь

Додаток 4. Висвітлення діяльності кандидатів в президенти під час Твіттер-трансляції

Рябоконь Ратушняк

фігурує в статистиці

Супрун Противсіх Костенко Пабат

нейтрально

Бродський Мороз Симоненко Т ягнибок Гриценко

негaтивно

Литвин Янукович Т имошенко Т ігіпко

позитивно

Яценюк Ющенко

Додаток 5. Опитування. Обізнаність людей в нових медіа та шляхи їх використання. Діаграма 1. Чи є ви активним користувачем Інтернету?

80% 70% 60% 50% 40%

так

30%

ні

20% 10% 0%

20 осіб

5 осіб

Діаграма 2. Закінчіть, будь ласка, речення: «Нові медіа – це…»

2 особи

«Інтернет-видання, Інтернет-радіо, Інтернет-телебачення»

3 особи

«подкасти, сайти відеохостингу»

«блоги, соціальні мереж і»

15 осіб

20%

40%

60%

80%

Діаграма 3. Чи використовуєте ви нові медіа для отримання інформації? 80% 70% 60% 50% 40%

так

30%

ні

20% 10% 0%

15 осіб

5 осіб

Діаграма 4. Зазначте, будь ласка, якими саме ресурсами ви користуєтесь? 5 згадувань

youtube

13 згадувань

twitter

18 згадувань

livejournal

15 згадувань

facebook

0,00%

10,00%

20,00%

30,00%

40,00%

Діаграма 5. Під час цьогорічних президентських виборів основним джерелом інформації про перебіг подій вам слугували: 80% 70% 60% 50%

нові медіа

40% 30%

стандартні ЗМІ

20% 10% 0%

15 осіб

5 осіб

6. Чи задоволені ви якістю отриманої інформації? 60% 50% 40% так

30%

ні

20% 10% 0% 11 осіб

9 осіб

Додаток 6. Контент-аналіз електронного інформаційно-аналітичного бюлетеня «УНІАН-Вибори-2004» 14 квітня 2004 року, № 003 (3) №

Рубрика

Кількість

Жанрові характеристики

матеріалів 1

Події тижня

короткі інформаційні повідомлення

Влада

розширені інформаційні повідомлення

Партактив

короткі та розширені інформаційні повідомлення

Мас-медіа

розширені інформаційні повідомлення

Трибуна

Звернення

Регіони

розширені інформаційні повідомлення

Експертні

Дослідження

оцінки Усього: Матеріалів за номер – 36 Коротких інформаційних повідомлень – 17 Розширених інформаційних повідомлень – 14 Звернень – 5 Досліджень – 1

АНОТАЦІЯ кваліфікаційної роботи на здобуття академічного ступеня бакалавра/спеціаліста/магістра (необхідне підкреслити) Т е м а: Застосування можливостей нових медіа під час президентської виборчої кампанії 2010 Автор: Перепеляк Альона Анатоліївна Науковий керівник: Дуцик Діана Ростиславівна Захищена «……»………………………2010 р. Короткий зміст праці: У кваліфікаційній роботі досліджуються застосування нових медіа у президентській кампанії 2010 (на прикладі Твіттер-трансляції #elect_ua), а також подібні спроби використання можливостей Інтернет простору для висвітлення виборів у 2004 році. Під час дослідження було проведено невеликий екскурс у світову історію нових медіа, розглянуто віхи їх розвитку й звернено увагу на проблеми їх функціонування в умовах українських реалій. Аналіз вище згаданого явища було проведено за допомогою якіснокількісного

контент-аналізу,

методу

спостереження,

порівняння

та

опитування. Ця робота є особливо актуальною, зважаючи на посилення інтересу до можливостей нових медіа збоку громадських, політичних організацій та ЗМІ, а також недостатній рівень дослідження в Україні. _________________ (підпис автора)