Підгайна Віра - диплом, 2010

Національний університет “КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ”

Могилянська Школа Журналістики

Документальні фільми на українському ТБ: програмування каналів і уподобання глядачів

Кваліфікаційна робота на здобуття академічного звання магістра журналістики Підгайної Віра Олегівни

Керівник: кандидат політичних наук, доцент Федченко Євген Миколайович

Київ – 2010

2

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………3 1. Документальні фільми, їх функції, місце документального продукту на каналах……………………………………………………… ..5 1.1. Основи програмування каналів…………………………….……..5 1.2. Телевізійний документальний продукт……………………..…….9 1.3. Функції документального кіно……………………………..……..14 2. Методологія дослідження……………………………………………….18 2.1. Кількісний аналіз, рейтинги ..……………………………….……18 2.2. Інтернет-опитування аудиторії……………………………….......22 2.3. Глибинні інтерв’ю…………………………………………….…...23 2.4. Фокус-групи………………………………………………….…….27 3. Результати дослідження…………………………………………….......30 3.1. Документальне програмування українських телеканалів……...30 3.2. Вподобання та поведінка глядачів документальних передач / фільмів……………………………………………………....44 Висновки…………………………………………………………………….. Список використаних джерел…………………………………………….. Додатки………………………………………………………………………

3

Вступ Майбутнє неігрових стрічок знаходиться в телевізійній площині. Телебачення технологічно простіше і дешевше за кінематограф. Воно відкриває документалістам нові можливості у створені фільмів і, що важливо, забезпечує їм аудиторію. Сьогодні саме телебачення виготовляє найбільшу кількість неігрових стрічок. Світовими лідерами є телеканали «ВВС», «Channel Four», «Discovery», «CBS» та ін. (щоправда, більшість з них субсидуються державою). Український документальний фільм також треба розглядати в телевізійній перспективі. І тут виникає суттєва проблема. Адже телебачення, надавши документалістиці нового життя, суттєво вплинуло на її природу. З переходом на телеекран змінилися задачі, засоби, і функції документального фільму. З огляду на те, що сьогодні найбільшу кількість телевізійних документальних проектів виготовляють журналісти, можна сказати, що сучасне українське телебачення адаптувало документальний фільм під потреби телевізійної журналістики. Метою дослідження є аналіз принципів відбору документальних фільмів менеджментом каналу з одного боку та аудиторією з іншого. Для досягнення дослідницької мети поставлено такі завдання: 9 Проаналізувати рейтинги, тематику та споти документальних фільмів, які показували на українських телеканалах у березні 2010 року.

9 Визначити вподобання аудиторії щодо документальних фільмів за допомогою Інтернет-опитування аудиторії та фокус-груп з глядачами.

9 З’ясувати основні аспекти відбору документальних фільмів на телеканалах через глибинні інтерв’ю з менеджерами каналу.

9 Проаналізувати, наскільки наповнення каналів відповідає вподобанням глядачів щодо документальних фільмів.

4

9 Визначити місце, значення та функції документальних фільмів у програмуванні українських каналів. Об’єкти дослідження – документалістика на українських телеканалах та смаки аудиторії. Предмети дослідження – документальне програмування телеканалів „Інтер”, „1+1”, „СТБ”, „Новий” та „Перший національний” і вподобання та поведінка глядачів документального продукту. Джерельною базою дослідження є рейтинги документальних фільмів/ програм за березень місяць 2010 року та опитування аудиторії. Результати даного дослідження мають практичне значення, оскільки висновки цієї роботи можуть використовувати документальні фільммайкери для кращого розуміння аудиторії свого продукту і для відбору актуальних, цікавих і потрібних тем для нового продукту, програмні служби каналу при складанні документальної лінійки, глядачі для більш ширшої орієнтації у документальному продукті різних каналів, що полегшить відбір програм для перегляду. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку літератури та додатків. У першому розділі розглядаються основні поняття теми: телевізійна документалістика, основи програмування на телеканал, функції та завдання документального продукту. У другому розділі окреслено методологію дослідження. У третьому розділі подано аналіз та інтерпретація отриманих даних. У додатках наводяться графіки та діаграми, складені за результатами дослідження.

5

1. Документальні

фільми,

їх

функції,

місце

документального

продукту на каналах 1.1. Основи програмування каналів Основи складання програми документальних фільмів на каналах: теоретичні праці щодо документального наповнення каналів (соціальні, освітні,

розважальні

цінності/замовлення).

Яку

роль

відіграють

документальні фільми, їх завдання. Важливо розрізняти комерційні канали і громадські канали. Зазвичай, у програмуванні

громадського

каналу

значно

більше

документального

продукту. Проте в Україні на даний момент немає громадського мовлення. Деякі програмні стратегії Програмні директори повинні зважати на те, що глядач, який переглядає ТБ з пультом дистанційного керування в руках, здатний у будь-який момент перемкнутись на інший канал. Таким чином, програмний директор повинен шукати засоби не тільки привернути увагу, а й утримати свою аудиторію. Перша стратегія називається стратегією потоку аудиторії. Ця розробка пропонує станції наповнювати ефір програмами одного виду для однорідної аудиторії протягом всього дня. Це основа для вузько спрямованих станцій специфічного формату. Набір програм є однорідним година за годиною, від однієї частини дня до другої. У телебаченні, стратегія передбачає, що протягом дня станції транслюють програми, орієнтуючись на аудиторію, яка на даний момент дивиться телевізор. Наприклад, у денний час цільова аудиторія телестанцій – це жінки та діти, тому зазвичай програма передач протягом дня відповідає саме цій аудиторії. Телеканали транслюють ток-шоу та мильні опери спеціально для жінок. Щодо вечірнього ефіру, станції повинні вирішити чи то більш зосередитися на чоловіках, жінках або підлітках, чи то ще на іншій аудиторії. А обрав цільову групу, цілком присвячують їй програму передач на вечір. Завданням цього є запобігти зміні станцій аудиторією.

6

Друга стратегія називається контрпрограмування. Цей підхід до програмного наповнення ефіру базується на вибору аудиторії, відмінної від тої, на яку орієнтуються інші станції на ринку. Наприклад, якщо вам відомо, що ваш конкурент планує на вечір понеділка програму для чоловіків, ваша станція може запланувати на цей вечір передачу для жінок. Відносно радіостанцій, ця стратегія передбачає, що новини та рекламні паузи виходять в ефір в інший час, ніж їх транслює конкурент. Нам відомо, що деякі слухачі міняють станцію, коли в ефір виходять новини або реклама, а отже, слід розміщувати ці елементи програмування в час, що відрізняється від часу їх виходу у конкурента. Адже, привернувши увагу слухачів або глядачів до вашої станції, для вас стає важливим утримати їх. Третьою стратегією є програмування "нога в ногу". У цьому випадку всі програми однакового напрямку припадають на той самий час. Наприклад, ваша аудиторія очікує новини у відповідний час. В результаті всі станції передають новини саме в цей час, створюючи пряму конкуренцію іншим станціям. Ключем до перемоги при використанні цієї програмної стратегії, є виробництво програм набагато кращих ніж програми конкурента, та активне їх просування.1 Інша стратегія подолання проблеми браку якісних програм – розвиток виробництва

власних

програм,

орієнтованих

на

місцевих

глядачів.

Дослідження у Сполучених Штатах виявило цікаву тенденцію. Все більше та більше місцевих аудиторій потребують все більше та більше місцевих програм. У результаті, багато місцевих станцій почало виробляти більше власних шоу, ніж купляти програми синдикатів. Телевізійні промоційні заходи Багато менеджерів радіотелевізійних станцій вірять, що станція з кращими програмами буде цікавішою для ширшої аудиторії слухачів, приваблюватиме

1

Сем Свон. Принципи ТВ та радіо менеджменту. Видано Бюро закордонного мовлення США. 2006. 147 с. С.50-51.

7

більше рекламодавців та отримуватиме кращі прибутки. Однак інші менеджери скаржаться, що їхні програми, незважаючи на високу якість, не приваблюють достатньо широкої аудиторії і відповідного прибутку, аби стати рентабельними. За багато років я дійшов висновку, що не достатньо мати кращі програми на своєму ринку, а треба розробити найкращі промоційні заходи. Промоція – це ключ до успіху станції. Насамперед керівник радіо- або телестанції повинен розуміти, що всі станції працюють у рекламному бізнесі. Істотна частина нашої роботи складається з обслуговування рекламодавців. А для того, щоб залучити рекламодавців, станції повинні продемонструвати свою здатність ефективно рекламувати й просувати самих себе за допомогою засобів масової інформації. Я рекомендую всім станціям ефірного мовлення виходити з поняття, що найважливішим клієнтом для нас є наша ж станція. Ви повинні в першу чергу ефективно рекламувати самих себе, щоб залучити аудиторію. Самореклама з метою залучення аудиторії включає ефірні й позаефірні стратегії. Реклама в ефірі – це використання вашого ефірного часу для просування ваших програм і ваших ведучих. Саморекламою є й згадування в ефірі назви станції. Іншою формою ефірної промоції є реклама власних програм. Станції слід постійно нагадувати слухачам про наступні програми, рекламувати свої наступні щогодини, кожну частину дня. Станції можуть використовувати інші ефірні стратегії для посилення свого іміджу. Це можуть бути й оголошення рекламного типу, що просувають назву або імідж станції. У цілому приблизно 10-20% ефірного часу станції, відведеного для рекламних спотів, повинно бути витрачено на такі оголошення саморекламного типу. Для свого просування станції повинні використовувати й інші засоби масової інформації. Якщо станція використовує тільки ефірну саморекламу, вона звертається тільки до вже наявних слухачів або глядачів. Позаефірна

8

реклама спрямована на те, щоб нагадати "не глядачам" про існування вашої станції. Це шлях завоювання аудиторії ваших конкурентів. Радіостанції можуть рекламувати себе на станціях ТБ. Багато радіослухачів припиняють слухати радіо ввечері після повернення додому з роботи. Увечері вони будуть скоріше дивитися ТБ, тому радіостанціям варто розмістити 30секундний спот у головний телевізійний час між 19 і 23 годинами. З іншого боку, телевізійні станції повинні працювати з радіо, вони можуть звернутися до радіослухачів, коли ті їдуть додому з роботи, і нагадати, які програми вони можуть подивитися сьогодні ввечері. Через те, що радіо і телебачення необхідні одне одному, ви можете скористатися двосторонніми угодами для взаємного рекламування. Іншою формою реклами є біллборди або зовнішня реклама. Радіостанції в Америці широко використовують цю форму реклами, щоб привернути увагу водіїв до своєї частоти. Коли люди їдуть у машині на роботу й з роботи, і місцева радіостанція нагадує їм про себе, вони можуть негайно на неї настроїтися.

Радіостанції

використовують

зовнішню

рекламу

для

інформування слухачів про свій формат і РМ частоту. Телестанції, звичайно, використовують зовнішню рекламу для просування своїх новин. Багато станцій просувають дикторів і ведучих. Це – ефективний спосіб познайомити глядача з ведучими, які є «обличчям» каналу, зробити їх звичними й пізнаваними людьми. Третьою формою позаефірної реклами є преса. Станції використовують місцеву пресу для розміщення програм передач. Це особливо ефективно працює для телевізійних станцій, які можуть надрукувати свою програму передач у газеті. Станції також можуть купувати рекламну площу для анонсу окремої програми. Крім того, існують і інші форми позаефірної реклами, аж до використання Інтернету.

9

1.2. Телевізійний документальний продукт Документальне кіно, як українське, так і світове, має велику історію і давно сформовані традиції. Достатньо зазначити, що перші фільми, зняті на кіноплівку і представлені публіці на великому екрані, були документальними – йдеться про знамениті стрічки братів Люм'єрів „Вихід робітників із заводу Люм'єр» (1895) та «Прибуття поїзду на вокзал Ла Сьота" (1895). Від початку творення кінематографу документалістика розвивалася як окремий вид кіномистецтва, вона має ґрунтовну теоретичну базу, уславлених авторів та назви картин. Останнім

часом

замість

терміну

„документальне

кіно"

часто

вживається інший – „неігрове кіно", в протилежність кінематографу, що розігрується акторами. Багатьма теоретиками і практиками кіно таке визначення вважається найбільш точним, проте і воно не враховує низку випадків. Ключовим у цьому понятті є слово „гра". Проте „неігрове кіно" також здійснює певну гру, наприклад, коли автор провокує своїх реальних героїв на прояв різних людських емоцій, або ж ця гра відбувається за рахунок відновлення документованих подій, що мали місце в минулому. В англійській мові протиставлення ігрового та неігрового кінематографу виглядає точнішим – «fiction » і «non-fiction», тобто „з вимислом", або ж „без нього", але і воно не є вичерпним. У протилежність Робертові Флаерті теоретики документального кіно часто

ставлять постать

Дзиґи

Вертова.

Вважається,

що

ці

великі

кінорежисери започаткували два різні напрямки документалістики: один з яких фіксує життя (Флаерті), інший – репрезентує його крізь власну авторську ідею (Вертов). Отже, під авторським треба розуміти такий фільм, автор якого представляє глядачам не об'єктивну реальність, а власний погляд на неї. Такий фільм також називають ідеологічним; пропагандистське кіно є одним з його розгалужень. Зазначимо, що Дзиґа Вертов завжди наполягав на правдивості факту, проте не приймав чистої фіксації реальності – вважав, що такий підхід не є

10

мистецьким. Справжнє мистецтво, на думку Верствова, «потребує образного тлумачення дійсності, емоційного хвилювання та ідейної направленості» [9, с.46]. Додамо, що Дзиґа Вертов також був ініціатором створення кінопубліцистики. Соціальна документалістика.

Засновником соціального до-

кументтального фільму історики кіно називають режисера Джона Ґрірсона. Власне, цей англієць прийшов у кінематограф з соціології; він розглядав документалістику не як явище мистецтва, а як новий вид журналістики – «кафедру проповідника, інструментом впливу на суспільство, засобом пропаганди»

[40,

с.84].

Ґрірсон

вважав

необхідним

«повернути

документальне кіно з далеких екзотичних місць і звернути його увагу на те, що відбувається безпосередньо під носом» [40, с.84]. Фільм Джона Ґрірсона «Рибацькі судна» (1929), що показав повсякденне життя рибалок Британії, зробив справжню революцію в документальному кіно – глядач вперше побачив людину праці й самий процес її роботи. Сьогодні соціальне кіно переважно акумулювалося на телебаченні – це, як правило, кіно журналістське, або публіцистичне: до його задач належить пошук та визначення соціальних проблем й звернення на них уваги суспільства. Історичне документальне кіно. Цей напрямок бере свій початок у 20х роках. Його засновником вважається Есфір Шуб. Цей режисер першою зрозуміла, що при різних способах монтажу ті ж самі документальні кадри набувають нового смислу і сприймаються в новому контексті. Наприклад, зіставляючи

у

фільмі

«Падіння

династії

Романових»

(1927)

кадри

аристократії, яка танцює на балу, з кадрами селян, які, працюють у полі, режисер тим самим підводив глядача до нескладних висновків щодо класової нерівності. У різні часи ставлення до монтажного кіно було різними. Найбільшої популярності цей напрямок набув у 20-х роках, коли ідеологічним функціям кіномитсетцва надавалося особливого значення.

11

Телевізійний документальний фільм. Чимало теоретиків справедливо зауважать

нам

стосовно

того,

що

ми

виокремили

телевізійний

документальний фільм як окремий напрямок. Зрозуміло, що телевізійний документальний фільм не є протилежним хронікальному, авторському, поетичному, соціологічному, чи монтажному кінематографу – всі ці жанри представлені на маленькому екрані. У даному разі йдеться про загальний вплив телебачення на неігрове кіно, про тотальну «телевізійність» сучасної документалістики. Зазначимо, що з появою телебачення ситуація в документальному кінематографі відразу змінилася. Телебачення вимагало нового типу документалістики, а потім і фінансувало розробки необхідної для цього техніки. Наприклад, у кінці 1950-х років нью-йоркська група «Drew associated» з використанням нової полегшеної та майже безшумної телеапаратури зняла фільм «Первинні вибори» (1960р.), що ознаменував собою новий тип екранної документалістики. У цій стрічці було продемонстровано, як кандидат у Президенти Джон Кеннеді виходить з машини, йде по коридору, пробирається крізь натовп, потискає руки, посміхається, піднімається на трибуну, оглядає публіку, яка йому аплодує, починає свій виступ – і все це знімалося одним кадром, що було тоді сенсаційним новаторством. Власне, досвід групи «Drew associated» – їхні фільми та їхні технологічні розробки – поклали початок американській репортерській школі. Сьогодні репортаж – один з найпопулярніших жанрів, що його в усьому світі активно використовує як кіно, так і теледокументалістика. Загалом, у сучасній теоретичні літературі не прийнято проводити різке розмежування між документалістикою кінематографічною та телевізійною. Пов'язано це з кількома причинами. По-перше, вже майже не знімають документальних фільмів виключно для показу в кінотеатрах. Навпаки, все чистіше замовником неігрового кіно виступає телебачення. По-друге,

12

змінилася технологія виробництва – сучасні документалісти майже не використовують кіноплівку. Проте не слід забувати, що кінематограф відрізняється від телевізії не лише технологіями. Якщо кінематограф – це мистецтво (хоча і технологічне), то телебачення – лише засіб масової комунікації. У них – різні задачі, різна специфіка. На нашу думку, документальний кінофільм відрізняється від телевізійного суто мовними прийомами: побудовою драматургії, вибором теми, подачею матеріалу, способом зйомки, монтажем тощо. Документальний фільм, прийшовши на телебачення, увібрав в себе його репортерську специфіку. Це мало як позитивні, так і негативні наслідки. Копіювання форматів. Інтерес телебачення до неігрового кіно цілком логічний: телевізійне виробництво фільмів у кілька десятків (іноді і сотень) разів дешевше і технологічно простіше за кінематограф, але, в той же час, картини, створені для телебачення, швидше втрачають свою актуальність і суспільне значення. Таким чином при переході з великого екрану на малий, змінилося саме документальне кіно – воно вже не авторське (художнє), що засобами кіно створювало певний художній образ, а журналістське, що завдячуючи своїй мобільності та технологічним можливостям звертається до негайних суспільних проблем і намагається їх вирішувати. Роман Ширман виокремлює ще одну важливу проблеми сучасного документального телефільму. На його думку, це – не правильне розуміння західних форматів, що їх сьогодні намагаються копіювати українські телеканали. Зокрема, він зазначає: «Не знаю, чи має до нього відношення справжні: ВВС чи, скажімо, CNN, проте вимоги, які досить часто ставлять наші продюсери режисерам, дуже прості. Працювати у такому стилі означає відмовитися від будь-яких формальних пошуків як у зображенні, так і при монтажі. Передбачається велика кількість інтерв'ю, які мають бути відзняті за певним стандартом. Як правило, людина знімається у своєму кабінеті. Кожен може згадати безліч знайомих за композицією кадрів: па першому

13

плані сидить людина, що говорить, за нею – велика настільна лампа, на задньому плані у напівтемряві – книжкова шафа» [64, с.126-127]. Західні документалісти вирізняються прискіпливою увагою до фактів, вони намагаються подавати їх максимально об'єктивно. Якщо виникає потреба дізнатися про чиїсь оцінки подій, запрошується експерт. Особисті переживання репортера чи схвильованість оператора вважається зайвою та недоречною. Проте для української документалістики синдром «невтручання у матеріал» не є характерним. Той самий Роман Ширман, який є представником саме авторської документалістики, у своїй книжці наголошує: «Роботу над фільмом не слід плутати з роботою над новинами. Ця плутанина іноді відбивається і на творчих прийомах, що їх використовують оператори. Відомо: для того, щоб якомога швидше та оперативніше змонтувати сюжет для новин, добре мати кадри різної крупності, але відзняті статично – тому що більшість кадрів будуть ілюструвати журналістський текст. Якщо кадри будуть відзняті складно,

тобто

з

панорамами,

переводом

фокусу,

зі

складним

внутрішньокадровим рухом, це поставить перед режисером монтажу великі проблеми. Кадри буде важко монтувати. Кадр не відріжеш будь-якої миті, як того вимагає дикторський текст. Простими склейками теж не обійдешся. Але те, що добре в новинах, не завжди с добрим і цікавим у фільмі. Працюючи над справжнім фільмом, оператор має згадати, що естетика слайдів – це не єдино можливий шлях екранної творчості» [64, с.128]. Зрозуміле бажання сучасних українських документалістів копіювати західні формати. Проте не слід забувати, що українська, сформована за радянських часів, документалістика має свої особливості і переваги. Соціальний

документальний

фільм,

як

і

соціальна

програма,

відноситься до однієї з форм соціальної журналістики. Він також має суто функціональну задачу – вирішення різних соціальних проблем. Проте, оскільки документальний фільм складніший і триваліший за виробництвом, він передбачає серйознішу підготовку і, таким чином, дає можливість його

14

авторам ширше розкрити проблему. З точки зору функціональності документальний фільм також більш дієвий – про що, власне 1.3. Функції документального кіно За радянських часів, документальне кіно було частиною ідеологічної пропаганди. Хронікально-документальні студії фіксували кожен крок країни, були популяризаторами її ідей – таким було їхнє завдання (зауважимо, що йдеться про систему загалом, а не про окремих авторів та фільми). Держава виступала не лише ідеологічним замовником документальних картин (щороку в радянській Україні випускалося близько 400 документальних фільмів), вона фінансувала їх і забезпечувала їм прокат. Документальне кіно було невід'ємною частиною радянської системи, і тому з її руйнацією зупинилося виробництво документальних фільмів. Меморандум розвитку Російського неігрового кіно. Документальне кіно Росії у системі державної підтримки. Розроблено Гостино (Держкіно) РФ і Союзом кінематографістів РФ (Москва – Бєлиє столби 2004 рік) Неігрове кіно – ефективний інструмент пізнання людини і суспільства, їх самовизначення у часі і середовищі, що дозволяє йому бути дієвим засобом управління соціальними процесами держави. Неігровий кінематограф працює із фактами життя, посиленими образною виразністю художніх засобів, він здатен передати суть явищ, подій, людських і соціальних проблем в універсально доступній і конвенційній формі. Вітчизняне неігрове кіно давно і плідно працює у тонкій, складній і болючій для нашої країни сфері суспільної моралі і є потужним каналом трансляції і передачі духовно-моральних цінностей, історичних традицій і норм суспільного життя, одночасно будучи літописом країни. Мета Уряду РФ – зняти соціальну, етнічну конфліктність за рахунок створення спільного, актуального для всіх громадян, спільнот і об’єднань культурного простору Росії.

15

Формування назрілого партнерства держави і сфери неігрового кіно (завдяки

визначенню

технологічних, неігрового

іміджевих

правових,

кіно)

соціокультурних

пріоритетів

маркетингових

дасть

механізмів

змогу

держави

факторів

державної

усуненню

відсталості

продемонструвати

реалізації

і

сфери

ефективність

політики,

посилить

можливості вписування влади не лише в історичний, але і культурний контекст, закріпить роль неігрового кіно як одного із лідерів серед засобів суспільних комунікацій.2 Роль і функції неігрового кіно у системі державного управління і політики Російське неігрове кіно сформувалося у радянський період як частина великої кінематографічної галузі, що мала централізовану адміністративну систему управління. При цьому, на відміну від індустрії ігрового кіно і мультиплікації, зосередженої у трьох великих містах (Москва, СанктПетербург, Єкатеринбург), неігрова кіноіндустрія сформувалась як структура загальнонаціонального масштабу (14 регіональних кіностудій, що мали кінокореспондентські пункти у всіх обласних центрах Російської Федерації – своєрідна регіональна мережа). Мета і завдання, що стояли перед документальним

кіно,

несли

велике

ідеологічне

навантаження

і

формулювалися із державної позиції: політична агітація, пропаганда способу життя і успіхів, просвіта і т.д. Тотальна

лібералізація

пострадянського

періоду

«розмила»

як

державну позицію відносно кінематографу, так і роль і задачі цієї галузі, однак новий підхід до управління сферою неігрового кіно не сформувався. Історично

складені

стереотипи

і

адміністративна

відокремленість

в

управлінні сферою неігрового кіно перешкоджають встановленню системних зв’язків, виробленню продуктивних форм взаємодії з іншими напрямками екранної індустрії.

2

http://www.vertov.ru/Memorandym_razvitiia_neigrovogo_kino/index.html

16

Кожен із напрямків екранної індустрії, будучи виробником свого специфічного продукту (телевізійного, рекламного, відео- чи інтернетпродукту), формує мережу розповсюдження і використання продуктів суміжних напрямків, одночасно пред’являючи до них свої специфічні вимоги. Нова система ефективного управління сферою неігрового кіно повинна враховувати вказаний мережевий (інституційний) контекст. На даний час кінематограф і екранні технології в цілому у різних країнах світу відіграють ключову роль у формуванні ідеологічних паттернів, споживацьких орієнтацій і споживчої культури. Збудована за мережевим принципом аудіовізуальна індустрія сформувала канали трансляції зразків поведінки, стилів життя, норм споживання. Саме у цій сфері сьогодні лежить центр геоекономічної конкуренції, яка все частіше ведеться за норми споживання і стилі життя, а не за зниження витрат виробництва. У цій ситуації неігрове кіно виявляється для держави одним із небагатьох каналів реальної присутності в аудіовізуальній сфері як всередині країни, так і за кордоном, стає культурним «мережевим агентом» держави у сфері екранних технологій і, одночасно, експериментальним майданчиком для вироблення нових засобів державної політики. Завдяки

територіальному

охопленню,

що

дозволяє

зафіксувати

дійсність у найбільш віддалених кутках нашої країни, неігрове кіно дає уявлення

про

міжнаціональному

життя, і

устрої,

культурні

міжрегіональному

ідентичності,

діалогу.

Неігрове

сприяючи кіно

–

документальне, науково-популярне, освітнє – впливає на формування світоглядних і ціннісних уявлень і установок особистості і суспільства, обговорює моделі і зразки поведінки, стимулює спонукальні мотиви діяльності, виконуючи естетичні, пізнавальні, освітні, виховні, компенсаторні та інші функції. Функції фільму, метафорично описані (персоніфікацією):

17

Документальний фільм може функціонувати як пророк – дослідник – художник – адвокат – сигналіст – обвинувачувач – спостерігач – стимулятор – партизан – виконавець – терапевт – політтехнолог. Комунікативна функція: інформувати, обговорювати, заохочувати, висвітлювати, бути посередником, досліджувати, виражати, турбувати, зобов’язувати – більше, ніж просто розважати, дивувати, відволікати, вдовольняти чи підтверджувати ( напр., релігійна чи політична спільнота).3 Мета цього програмування донести до уваги глядача речі, які вони самі можуть і не пережити у своєму житті. Це про те, щоб розказати історію, яка допоможе глядачам ширше побачити правду про те, як ми живемо. Пітер Дейл (Peter Dale) – продюсер документальних передач BBC. Документалісти не повинні жертвувати розвагою, щоб створити програму ширшої важливості.

Використання

терміну

документалістики

в

найширшому

значенні цього слова. Протягом останніх років у документалісти ці спостерігається тренд розвитку гібридів. Бар”єри між різними жанрами стираються, каже директор фактичного програмування ВВС Джон Вільямс (John Willis). Nick Curwin продюсер документального кіно „Є різні способи висвітлення документальних тем, і креативне дослідження – це ін’єкція нового життя у документалістику”4.

3

http://pov.imv.au.dk/Issue_22/section_1/artc1A.html The documentary explosion. Televisual [serial online]. May 2006;:9. Available from: Business Source Complete, Ipswich, MA. Accessed June 4, 2010.

4

18

2. Методологія дослідження Кількісні методи 1. Аналіз (рейтинг, тематика, місце в слоті) документальних фільмів показаних у березні 2010 року на українських телеканалах (Інтер, 1+1, СТБ, Новий та Перший національний) 2. Інтернет-опитування аудиторії про їхні уподобання в документальних фільмах Якісні методи 3. Глибинні інтерв’ю з менеджерами каналів і продюсерами щодо відбору документальних фільмів для програми (тематика, місце в слоті, критерії відбору) 4. Фокус-групи з глядачами про їхні вподобання щодо документальних фільмів 2.1. Кількісний аналіз Вторинні (синдиційовані)

дослідження

проводяться

загальнонаціональними компаніями для складання рейтингів і проведення досліджень. На прохання телерадіокомпаній, окрім рейтингів, можуть бути складені й спеціальні звіти з конкретних сегментів аудиторії5. Синдиційовані дослідження – стандартизовані дослідження ринку, які проводять медіаметричні служби. Вони також здійснюють спеціальні дослідження на замовлення. Вимірювання проводяться за допомогою спеціальних лічильників (піплметрів), які фіксують електронним способом номер каналу, тривалість перегляду і факту телеперегляду у спеціально відібраних для цього дослідження родинах – домогосподарів. За допомогою щоденників, де глядачі щовечора занотовують хто, протягом якого часу і який телеканал дивився, з великою точністю фіксуються дані.

5

http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=1550

19

Основною перевагою даного методу є точність і миттєве надання отриманої поточної інформації. Щоночі центральний комп'ютер отримує від електронних датчиків інформацію про телеперегляд кожного з членів сім'ї, в якій встановлено піплметр. Прилад оснащений модемом для передавання через телефонні лінії чи сотову систему зв'язку. На кожний телевізор у родині встановлюється свій піплметр з пультом дистанційного управління з метою мінімізації зусиль респондента. До даних перегляду додаються дані моніторингу програм і рекламних блоків для кожного телеканалу. У результаті наступного дня замовник має можливість отримати повну базу даних про перегляд телепередач з точністю до хвилини. По всій території України встановлені піплметри компанією ГфК Україна. У цих центрах функціонує панель, що складається з 2540 родин (майже 6510 респондентів). Вибірка ТВ-дослідження – 2540 домогосподарств (родин), що проживають у містах і селах України, які мають хоча б один робочий телевізор. Вибірка є репрезентативною. Також проводиться виміри цифрового телебачення. Вибірка у містах з населенням 50 тис + 47,2% домогосподарств, села та міста з 50 тис – - це 52,8% домогосподарств. Тому в червні 2002 р. рекламне агентство D'аrсу разом із телеканалами "Інтер" і "1+1" поклали початок роботі неформальної ініціативної групи, метою якої було створення Індустріального телевізійного комітету (ІТК) і визначення шляхів поліпшення системи виміру телевізійних рейтингів, – така практика існує у більшості розвинених країнах світу. До цієї групи приєдналися ще два великих рекламних агентства – Provid/BBDO і Initiative Media та мультирегіональні телеканали "ICTV", "Новий канал" і "СТБ". У серпні 2002 р. тендерний комітет, до якого ввійшли провідні експерти – представники телеканалів і найбільших мережних рекламних агентств – прийшов до висновку, що панель від GFK–USM є найбільш якісним рішенням, що відповідає сучасним тенденціям телеринку. На підставі цього рішення ІТК (Індустріальний Телевізійний Комітет) підписав з компанією GFK-USM контракт на розгортання ТВ-панелі на території України. Нині

20

клієнтами

компанії

є

всі

загальнонаціональні

та

мультирегіональні

телеканали. Для обробки й аналізу отриманих даних електронного вимірювання телеаудиторії

існує

спеціально

розроблене

програмне

забезпечення

(TeleMonitor – аналіз поведінки телеглядачів, що включає стандартний аналіз рейтингів, частки й охоплення для всіх програм і рекламних блоків; TeleSpot – постоцінка рекламних кампаній; Kubik – планування кампаній), що дозволяє точно визначити велику кількість різноманітних показників. Досяжність – це загальна аудиторія, яку охоплює засіб інформації. Частотність – це кількість разів протягом певного проміжку часу, коли сім'я чи окрема людина підлягає дії комерційної реклами. Включені приймачі – кількість телеприймачів, включених у певний час. Частина аудиторії – кількість телеприймачів, налаштованих на окрему програму. Пункт рейтингу – це один процент загальної кількості родин з телевізором у певному районі (це може бути ціла країна або локальний ринок). Рейтинг 12 для програми означає, що у 12 % родин у певному районі, що мають телевізори, налаштовані на цю станцію. Телекомпанія може мати рейтинг 10 між 18:00 і 18:30 і рейтинг 20 між 21:00 і 21:30. Сумарні пункти рейтингу – коли кожний пункт рейтингу показує 1 % населення, що оцінюється для ринку. На телебаченні – це 1 % родин, що мають удома телевізори в цьому районі. Сумарні пункти рейтингу показують загальний підсумок дії телевізійного розкладу на цьому ринку за тиждень, за місяць чи за весь період рекламного розкладу. Загальний показник популярності – це сума рейтингів за два чи більше періодів доби. Він дає змогу приблизно визначити загальну кількість аудиторії, яка дивилася певну програму. Придбання часу для рекламних комерційних оголошень часто здійснюється саме на основі загального показника популярності (СПР).

21

Телереклама рідко купується на основі "програма за програмою". Замість цього рекламодавці складають розклад трансляції пакета рекламних оголошень, які вміщуються у певних програмах і періодах доби. Значущість (кількість побаченої реклами) цього розкладу вимірюється з точки зору загального рейтингу всіх придбаних проміжків часу для комерційної реклами (сумарні пункти рейтингу – СПР). Рекламодавці також використовують сумарні пункти рейтингу як основу для перевірки співвідношення між досяжністю (Д) і частотністю (Ч). Це співвідношення може зображатися математично: Д х Ч = СПР і Д=Ч Ч=Д Одна із головних переваг системи СПР полягає в тому, що вона забезпечує загальну базу, до якої пропорційно входять ринки всіх розмірів. СПР одного ринку не може прирівнюватися до СПР іншого, якщо ці ринки не будуть однакові за розмірами. Але вартість телевізійного комерційного часу в кожному буде різною. У той час, коли рейтинг є основною статистичною величиною обчислення аудиторії на телебаченні, інша величина – частка аудиторії використовується для обчислення успіху тієї чи тієї програми. Вона застосовується для визначення того, як програма протистоїть своїм прямим конкурентам. Ця частка становить відсоток сімей, що дивляться телевізор і налаштовані на цю програму.

Rat% – рейтинг програми/каналу – відсоток глядачів програми/каналу від загальної кількості людей, що становлять вибірку дослідження.

Shr% – частка аудиторії програми/каналу – відсоток глядачів програми/каналу від загальної кількості телеглядачів за період перегляду програми/каналу. При розрахунках враховується тривалість перегляду програми/каналу кожним глядачем (у секундах). Знаючи ці дані, телеканали можуть

22

побудувати свою роботу таким чином, щоб новостворювані телепередачі та фільми подобалися глядачам, а кількість глядацької аудиторії зростала.

2.2. Інтернет-опитування аудиторії Рівень проникнення Інтернет, а також структура Інтернет аудиторії є важливими передумовами проведення Інтернет-опитувань. Багато скептиків заперечують можливість використання онлайн підходів в дослідженнях в Україні через те, що більша частина населення не користується Інтернетом. Подивимося статистику Інтернет-користування. Згідно із даними Gfk Україна, кількість Інтернет-користувачів у 2008 році досягла 23% від усього населення, до того великий відсоток населення користується Інтернетом в місцях, в яких важко відслідковувати їхню кількість. При цьому існує значне відхилення структури аудиторії у бік чоловічого населення молодшого віку у міській місцевості6. В той же час, український ринок є надзвичайно цікавим для дослідників в тому сенсі, що Інтернет стрімко росте в Україні, швидше, ніж у Західній Європі, а також важливим є той факт, що у 2009 році можна прогнозувати швидкий ріст кількості Інтернет-користувачів з появою ранньої більшості в мережі (згідно з теорією дифузії інновацій Еверетта Роджерса): •

Новатори ( +/- 5%) %

• Ранні послідовники (+/- 10%) • Рання більшість (+/- 35%) => 2009 рік •

Пізніша більшість (35%) => початок 2010 р.

•

Пізні послідовники(10%)

• "Не-послідовники" (+/- 5%) При цьому профіль Інтернет-користувачів є найбільш цікавим з точки зору маркетингових досліджень: • Люди молодшого та середнього віку •

Високий дохід

•

Високо освічені

6

http://innovations.com.ua/uk/digitallab/26/234/845

23

•

Великі населені пункти

Це аудиторія найбільш активних споживачів товарів та послуг найбільших рекламодавців та виробників: комп’ютерної та побутової техніки, автомобілів, мобільних телефонів тощо. Цей факт додає ще однієї переваги використання Інтернет-опитувань як методу маркетингових досліджень.

2.3. Глибинні інтерв’ю Глибинне інтерв’ю (intensive або in-death interview) як метод являє собою невимушену розмову двох людей, під час якої один із учасників – інтерв’юер – пам’ятає, що у даній ситуації він виступає як професійний дослідник, що імітує роль рівноправного співбесідника 7. Виділяють наративне, напівструктуроване інтерв’ю та вільну бесіду [те ж]. Наративне інтерв’ю (від narrative – розповідь, оповідання) є вільною розповіддю про своє життя оповідачем без ніякого втручання інтерв’юера. Останній може реагувати на розповідь для стимулювання та підтримання розмови. Вважається, що під час вільної розповіді із пам’яті респондента асоціативно виринають перш за все ті епізоди та моменти, що мають для нього найбільшу суб’єктивну цінність. Це дозволяє виявити найбільш важливі “смислоутворюючі” фрагменти, які конструюють його розповідь. У ході інтерв’ю людина ніби заново обдумує своє життя, своє “я”, відділяючи його від спільного “ми”. Напівструктуроване інтерв’ю можна розглядати як інтерв’ю із путівником. Заздалегідь має бути готовий загальний план розмови із перечисленням тематичних блоків, які цікавлять дослідника, а також виділенням аспектів, щодо яких має бути отримана більш детальна інформація. Формулювання окремих питань і можливих форм відповідей

7

Семенова В. Качественное исследование в социологии. – М., 1999.

24

залишаються вільними, відкритими, і конкретно формулюються власне під час інтерв’ю. Важливо, щоб хід бесіди залишався вільним, а питання, які цікавлять інтерв’юера, були задані у руслі розмовного характеру бесіди, не порушуючи її ритм, а органічно вписуючись у бесіду як уточнення. Якщо це не вдається зробити, краще не переривати співбесідника, а поставити ці питання у кінці бесіди, повернувшись до тієї теми. Напівструктуровані інтерв’ю поділяються на біографічні, лейтмотивні та фокусовані напівструктуровані інтерв’ю. Останнє передбачає максимальне розкриття обговорюваної теми. Виходячи із цього, додаткові питання інтерв’юера направлені на поглиблення теми і передбачають все більшу конкретизацію суб’єктивних уявлень респондента про предмет дослідження. Діалогове інтерв’ю або вільна бесіда відрізняється від двох попередніх співвідношенням

дослідника

і

респондента.

У

наративному

та

напівструктурованому інтерв’ю дослідник уважно вислуховує співбесідника із мінімумом власних коментарів. У вільній же бесіді і дослідник, і учасник займають однаково активні позиції. Вони у формі рівноправного діалогу обговорюють досліджувану тему. Відмінна думка дослідника іноді допомагає респонденту уточнити свою позицію. Зазвичай глибинні інтерв’ю тривають довго. Це залежить від мети дослідження. У середньому глибинне інтерв’ю займає 1,5–2 години. За потреби можливим є повернення до розмови для уточнення деталей, поглиблення теми. Під час наративного інтерв’ю така методика дозволяє спостерігати за невербальною мовою респондента, дозволяє отримати детальну, унікальну інформацію від респондента, оскільки не передбачає суттєвого обмеження у часі. Саме за допомогою глибинного інтерв’ю легше розмовляти на важкі, чутливі теми. Спілкування респондента із інтерв’юером віч-на-віч,

коли

останній

обговорювати табуйовані теми.

викликає

довіру

респондента,

дозволяє

25

На

проведення

глибинного

інтерв’ю

можуть

впливати

умови

проведення інтерв’ю, тому важливо забезпечити такі умови, за яких респондент почуватиметься комфортно, що дозволить йому розкритися. Однією із основних переваг глибинного інтерв’ю є багатство деталей8. Глибинне інтерв’ю може бути єдиним методом для деяких видів дослідження. Приміром, вивчення медіа звичок сенаторів США буде важко провести, спираючись лише на спостереження. Ще однією складністю є вибірка самих сенаторів, які б могли підійти для інтерв’ю. Недоліками цього виду досліджень є нестандартизованість. У ході бесіди можуть виникати питання, які будуть поставлені лише одному респонденту. Оскільки глибинні інтерв’ю передбачають безпосереднє спілкування із респондентом, під час його проведення і подальшого аналізу можливий особистий вплив респондента на інтерв’юера. Останній таким чином буде аналізувати отримані дані через призму власного ставлення до людини. Р.Віммер виділяє ще одне обмеження цього методу. У глибинному інтерв’ю виникають проблеми при інтерпретації отриманих даних. Різні дослідники, отримавши результати одного і того ж інтерв’ю, можуть інтерпретувати його по-різному [те ж]. Вибірка експертів та підготовка до проведення глибинного інтерв’ю. Вибір конкретних осіб (об’єктів) для інтерв’ювання представляє собою відповідь на основне питання – хто в умовах обмеженої кількості глибинних інтерв’ю може стати найкращим експертом з даної теми і які способи

контактування

з

ними

[те

ж].

Для

коментування

теми

документальних фільмів на українському телебаченні ми обрали менеджерів каналів, які відповідають за програмування каналу і добір документальних фільмів для каналу, а також відомих документалістів та продюсерів у даному

8 Wimmer R. D., Dominick J. R. Mass media research: an introduction. – Belmont, CA: Wadsworth Publishing Company. – 1997.

26

сегменті ринку. Глибинне інтерв’ю вимагає наявність у співрозмовника специфічних знань та досвіду. Глибинне інтерв’ю дозволяє також формулювати питання на основі відповідей респондента. У персональних напівструктурованих інтерв’ю список запитань зазвичай сталий. До списку запитань (опитника) увійшли: Визначитися з поняттями док фільм і док передача 1. Яке місце документальна лінійка займає в програмуванні Вашого каналу? Її завдання, на яку аудиторію розраховано.

2. Які документальні фільми Ви відбираєте для ефіру Вашого каналу?

3. Які

слоти

у

програмуванні

Вашого

каналу

відведено

для

документальних фільмів (час, тривалість) і чому? Коли прайм-тайм?

4. Як просуваєте документальні фільми, реклама тощо?

5. Повтори док фільмів чому і як фільми повторюють?

6. Ваш канал в основному купує готові документальні фільми чи замовляє?

7. Як обираєте режисерів? Чи працюєте з незалежними режисерами?

8. Якщо

замовляє

чи

співпродюсує

фільми

з

іншими

каналами/країнами?

9. Як Ви обираєте виробника документального фільму і чому?

10.

Який бюджет розраховано на документальний фільм? Чи показує

документальні фільми, зняті за державні гранти?

11.

Канал зацікавлений у одночастинних документальних фільмах чи

серіях (яка тривалість серій, чим визначається)?

12.

Які тренди у виробництві і програмуванні документальних

каналів Ви помітили останніми роками? А які Ваші прогнози на наступні кілька років?

13.

Який ідеальній документальний фільм (тематика тощо) для

Вашого каналу?

2.4. Фокус-групи

27

Метод “фокус-групи” полягає у відборі по особливих критеріях і запрошенні певної групи населення (8-12 чоловік) на зустріч, яку проводить професіонал-модератор (ведучий дискусії). Потім в довірчій обстановці проводиться дискусія за спеціально створеним сценарієм. Під час дискусії запрошених “фокусують” на певних питаннях, що цікавлять дослідника, з метою отримання від них глибинної інформації. Цей метод є якісною формою дослідження і дозволяє пропрацювати окремі питання, що цікавлять дослідника, детальніше і широко, чим, наприклад, при анкетному опиті, оскільки дозволяє вивчити думку населення в неформалізованому вигляді, а значить охопити ті аспекти проблеми, що вивчається, які можуть випасти з поля зору дослідника при складанні анкети. Сенс методу в створенні ситуації групового обговорення, в результаті якого досягається зняття психологічних бар’єрів і полегшується вираз емоційних реакцій. Ця ситуація також дозволяє в аналізі фокус-групи оцінити ступінь впливу групової думки на думку індивіда. При цьому потрібно не забувати, що респонденти, що беруть участь в дискусії, висловлюють свою точку зору, яка формується під впливом безлічі чинників, і тому не завжди повністю відображає ситуацію, що склалася, але завжди указує на певні її особливості з погляду даної людини. Даний метод дослідження дозволяє за короткий строк отримати інформацію про відношення різних груп населення до найрізноманітніших питань і проблем. Найчастіше темами є: імідж тієї або іншої кампанії, оцінка ефективності

рекламної

кампанії,

чинники

порівняння

з

діяльністю

конкурентів і т.д. Рекомендована кількість проведення фокус-груп при вивченні тієї або іншої проблеми: 3-5. 9 При організації фокус-груп необхідно:

9 http://bpconsult.kiev.ua/metody/fokus-grupa/

28

1. Визначити завдання та обрати відповідно до нього аудиторію. Конкретно сформульована мета, ретельно підібраний склад аудиторії забезпечує

вищу

ймовірність

отримати

надійну

інформацію.

Тому

організатор не повинен включати до фокус-групи своїх друзів, родичів, представників засобів масової комунікації, що може внести у дослідження суб’єктивність.

2. Укомплектувати групу, що може потребувати певного часу. Контакт із цільовою аудиторією, зазвичай, здійснюється по телефону. Під час телефонної розмови потенційним респондентам ставляться запитання, що допомагають обрати лише тих осіб, які відповідають поставленим вимогам.

3. Запросити професійного модератора. Англійське слово “moderator” перекладається як “голова зборів, арбітр, посередник”. У фокус-групах це особа, яка організовує групову дискусію і м’яко, недирективно керує нею. Основна відмінність модератора від ведучого полягає в тому, що модератор не має права втручатися в дискусію, задавати прямі питання, висловлювати власну точку зору, прямо або непрямо оцінювати позиції учасників, коментувати їх висловлювання. Від модератора вимагається високий рівень самоконтролю за власною поведінкою з тим, щоб мінімізувати свій вплив на думки і погляди учасників і, таким чином, отримати максимально об’єктивну картину їх ставлення до предмета обговорення. Водночас, поведінка модератора має бути природною, розкутою, спонукати учасників щиро висловлювати власну точку зору. Для модератора бажані такі риси як цікавість до людей, доброзичливість, контактність, впевненість у собі, спостережливість, почуття гумору, комунікабельність. Модератор має заохочувати присутніх до конструктивної дискусії, стримувати надто балакучих учасників та активізувати пасивних, утримувати дискусію в рамках обраної теми. Він систематично застосовує техніку так званого зондування, яке стимулює респондентів пояснити або доповнити те, що вже було

ним

сказано.

Для

нього

використовуються

паузи,

навмисно

29

демонструється

нерозуміння

або

неправильне

розуміння

сказаного,

задаються питання на уточнення і конкретизацію.

4. Провести достатню кількість фокус-груп. Для збору потрібної інформації достатньо провести близько 6 фокус-груп, що дозволить виявити різні ідеї та думки, які цікавлять дослідника.

5. Забезпечити проведення фокус-груп у відповідному приміщенні. Комфортність та затишок кімнати, розташування учасників фокус-групи по колу, є необхідними умовами ефективного проведення фокус-групи.

6. Передбачити кваліфіковану роботу спостерігачів, які не повинні втручатися в розмову та перебувати в одній кімнати з учасниками фокусгрупи. Бажано розташувати спостерігачів за дзеркальними вікнами (однак члени фокус-групи повинні знати про те, що за ними спостерігають). Головна мета фокус-груп полягає в тому, щоб попередньо виявити й прозондувати проблеми для їх подальшого дослідження за допомогою соціологічних методів10.

10

http://www.culturalstudies.in.ua/2008_petrova_41.php Петрова І.В. Проектування в соціально-культурній сфері

30

3. Результати дослідження 3.1. Документальне програмування українських телеканалів Для аналізу ми відібрали найбільш рейтингові українські комерційні телеканали (рейтинг за середньодобовими показниками перегляду за місяць березень 2010 року). До першої п’ятірки за цей місяць входять11: №

Канал

Рейтинг Частка

1

Інтер

3,27

20,5

2

„1+1”

1,87

11,7

3

СТБ

1,53

9,6

4

ТРК – Україна

1,5

9,4

5

Новий

1,28

8,0

Ми також розглянули документальне програмування державного каналу Перший національний, серед пріоритетних напрямків мовлення якого інформаційно-публіцистичне, науково-популярне та культурологічне12. За березень Перший національний на 10 місці серед українських каналів за рейтингом – 0,26 і має частку 1,62. Інтер В березні 2010 року на Інтері було показано 45 документальних фільмів, якщо враховувати ранкові повтори, то 73. З цих фільмів 18 – російського виробництва (40 %), 26 – американськоєвропейського (58 %) і один фільм власного виробництва про братів Кличків (2 %). Тематики показаних фільмів Цікаві місця – 12 (27 %) Біографічні про зірок естради радянського періоду – 10 (22 %) Військова (серія «Воїни») – 9 (20 %)

11 12

за даними загальнонаціональної панелі GfK Ukraine. http://1tv.com.ua/uk/about/history

31

32

Науково – популярні – 7 (16 %) НЛО та інші незрозумілі речі – 5 (11 %) Соціальна тема («Чорні вдови» про смертниць) – 1 (2 %) Спорт (Кличко, власного виробництва) – 1 (2 %) У весняному сезоні на Інтері з’явився новий документальний слот у неділю ввечері близько 23.00, відведений під високобюджетні документальні фільмі провідних виробників (National Geographic, Discovery, History, BBС тощо). У будні дні показають докуметальні фільми починаючи з опівночі і до 2 години ночі. В середньому показують 2 фільми. Зранку о 6-7 годині ранку повтор одного фільму. Рейтинги документальних фільмів у слоті 11-1 годині ночі доволі високі 2-3 (тобто переглянуло від 0,8 до 1,3 млн людей), а частка 10-20%. Найвищий рейтинг - 8,5 мав фільм про братів Кличків, частка 29%. Цей документальний фільм переглянуло 3,63 млн гдялачів. Найбільшу частку мав фільм „Родове прокляття Надії Кадишевої”

- 34,5%, рейтинг 3,3, його

переглянули 1,42 млн людей. Для порівняння, середній рейтинг каналу Інтер за березень 3,27, а частка 20,5. Для

просування

документального

продукту

канал

використовує

саморекламу в ефірі. Також у вечірньому випуску новин „Подробиці” є анонс документального фільму, який показуватимуть пізніше ввечері. На сайті каналу Інтер в розділі „Відеотека” є документальні фільми власного виробництва13. Також на сайті є можливість он-лайн перегляду в реальному часі каналу, проте ця функція працює із збоями. Варто зазначити, що на сайті каналу функціонує форум, у якому відкрита тема „Документальні проекти. Обговорення документальних проектів телеканалу”14.

13 14

http://inter.ua/uk/video/all/documentary http://inter.ua/forum/viewforum.php?f=12&sid=dd73f06c33e9120d56c185abd01e3571

33

„1+1” У березні 2010 року на каналі „1+1” було показано 11 документальних фільмів плюс один ранковий повтор. Фільм „Мій ніжний і ласкавий май” розповідає про Андрія Данилка, який з дитинства захоплювався групую „Ласкавий май” та про історію самого гурту. Це фільм російського виробництва 2004 року. Лише цей фільм з документальних фільмів у місяці березні було показано на каналі у праймтаймі між 22.00 і 24.00. Рейтинг цього фільму сягнув 3,49 (вдвічі більший за середній рейтинг каналу) і взяв частку 18,0. Нічний ефір канал „1+1” наповнив старими документальними фільмами власного виробництва. До днів Тараса Шевченка 9-10 березня показали мінідокументальний серіал Юрія Макарова „Мій Шевченко”, знятий 2001 року. А за ночі вихідних 27 і 28 березня продемонстрували документальний серіал „Дисиденти” (2006-2007 роки виробництва). У ньому робиться спроба охопити історію дисидентського руху від хрущовської відлиги до прийняття незалежності, осягнути сутність цього складного суспільного явища, дослідити його генезу, історичний розвиток, його вплив на суспільство, на остаточний розвал системи тоталітаризму, на спроби демократизації життя, утвердження прав нації та прав окремої людини. Непересічні особистості поет Василь Стус, кінорежисер Сергій Параджанов, письменник Гелій Снєгірьов, генерал Петро Григоренко, юрист Левко Лук'яненко - постануть з екрану як мужні борці з тоталітарним режимом за незалежність України. Разом з тим, у фільмі йдеться і про менш відомих людей, чий внесок у дисидентський рух був не менш вагомим. Цих 10 документальних фільмів про видатних українців було показано між 2 годиною ночі та 8 ранку. Їх рейтинг склав від 0,06 до 0,28 ( тобто від 26 до 120 тисяч глядачів), а частка коливалася від 3 до 13. Свого часу канал „1+1” був плацдармом розвитку і розквіту української документалістики, особливо багато фільмів зняли у 2001 – 2003 роках. Проте зі зміною керівництва каналу змінився його формат і канал став більш

34

35

розважальним, аніж інформаційно-аналітичним. Зараз документалістики на каналі практично немає. Єдиний показаний у березні в праймовому часі неігровий фільм належить до розряду зіркове життя. Варто зазначити, що з червня 2010 року на каналі стартує новий документальний проект споживацького спрямування власного виробництва „Навколишнє середовище” про заморожений курей, миючі засоби, програми схуднення тощо. Проект буде транслюватися у понеділок-четвер з 22.0015. На сайті телеканалу можна переглянути випуски ТСН16 та уривки програм і шоу власного виробництва, кожна з програм має свій форум. Документального відео на сайті немає, його обговорення теж відсутнє. СТБ У березні на СТБ було 17 телевізійних документальних фільмів, з врахуванням ранкових повторів – 37 показів. 12 документальних продуктів – це програма власного виробництва каналу „Чужі помилки”. Це серіал, заснований на кримінальних історіях, які сталися в Україні. Програма побудована, перш за все, на психології, мотивах, які підштовхнули людину на злочин. На першому місці - причина, і тільки потім – слідство. Головне питання, як звичайна людина стає злочинцем? Це завжди резонансні, складні для розслідування кримінальні справи, справи, що завершилися вироком. У них вперше відкриваються невідомі до нині факти шокуючих історій. З понеділка по четвер, о 21-22 годині, глядачі разом з авторами крок за кроком розслідуватимуть злочини. Намагатимуться розібратися не лише в мотивах, але і в психології людини, яка зробила це17. Рейтинги вечірніх показів „Чужих помилок” коливаються від 1,7 до 3,1 (тобто 0,7 до 1,3 млн глядачів), а частка від 3,7 до 6,9. Денні повтори о 15 годині мали рейтинги від 1,0 до 2,0, а от частку денні покази мали більшу, ніж вечірні покази від 9,5 до 15,5.

15

http://www.1plus1.ua/company/about/news/367 http://tsn.ua/video/video-novini 17 http://www.stb.ua/e107_plugins/programm/programm.php?view.86 16

36

37

Щосуботи о 20-21 годині на СТБ показували документальні фільми власного виробництва „Невідома версія” про закулісні історії найкращих радянських кінофільмів. Рейтинг цього документального продукту складає від 1,9 до 3,1, а частка від 6,0 до 8,1. Низькі рейтинги і частку мали повторні покази „Документального детективу” власного виробництва та фільму „Людське тіло” о 6 годині ранку – від 0,18 до 0,26 і частка від 5,6 до 9,1. Канал СТБ активно рекламує свій продукт як через саморекламу в ефірі каналу, так і через зовнішню рекламу. На сайті телеканалу СТБ є розділ кожної документальної програми, а в ньому повне відео деяких випусків програм18. Також у кожної програми є окремий форум. Новий Протягом березня на Новому каналі було показано 127 документальних фільмів. Всі вони були показані вночі між 2 години ночі та 6 ранку. Всі показані фільми українського виробництва попередніх років. Серед фільмів є й фестивальні авторські документальні фільми, наприклад „Реальний майстер клас” Оксани Чепелик. Тематика цих фільмів українська історія і культура, біографії відомих українців, митців. Рейтинги перегляду нічних показів дуже низькі від 0 до 0,16 (це 70 тисяч глядачів) у порівнянні з середнім рейтингом каналу за місяць 1,28. Частка нічних показів варіює від 0 до 10. „Реальний майстер клас” Оксани Чепелик має рейтинг 0,14 (60 тисяч глядачів) і частку 6,9. На сайті каналу

є відео сюжети та уривки з програм власного

виробництва19, але немає жодного документального фільму. На сайті є форум, але немає обговорення документальних фільмів, що демонструються ночами.

18 19

http://www.stb.ua/e107_plugins/videotv/videoview.php?view.18927 http://novy.tv/video/3/

38

39

Перший національний Протягом березня на Першому національному було показано 40 документальних фільмів. Час показу різний і в прайм-таймі, і вдень, і вночі. Рейтинги фільмів дуже різні від 0 до 0,61 (97 тисяч глядачів) при середньому рейтингу каналу 0,26. Частка документальних фільмів на державному каналі варіює від 0 до 4,5 (середня частка 1,62). Більшість фільмів – це повтори фільмів власного виробництва, основна тематика про видатних українців – Ірину Вільде, Олеся Гончара, В’ячеслава Чорновола тощо. Також було показано документальний фільм про паралімпійців України - «На шляху до Ванкуверу. Параолімпійська збірна України». А 30 березня о 20.00 відбулася прем’єра документального фільму «Козацькому роду нема переводу» про письменника Олеся Ільченка. Ця прем’єра мала малий рейтинг – 0,10 і частку 0,3, тобто фільм переглянуло близько 45 тисяч людей. Найбільший рейтинг серед документальних фільмів на каналі мав документальний фільм «Широка хода підробки» - 0,62, що в 2,5 рази більше за середній рейтинг каналу, фільм переглянуло 265 тисяч глядачів. У фільмі йдеться про фальшиві товари під відомих виробників – телефони, годинники, сонячні окуляри тощо, про їх експорт до Італії та Франції. У травні 2010 року Перший національний оновив сайт20. Раніше на сайті у відео архіві можна було переглянути багато документальних фільмів виробництва каналу. Тепер у розділі Відео на сайті 1tv.com.ua/uk/video можна подивитися частини програм каналу, деякі програми повністю. А от ні документальних фільмів, ні їх архіву, ані нових вже немає. На сайті з 1 червня з’явився форум, проте тем, які б стосувалися документалістики, поки немає. Єгор Бенкендорф, очоливши НТКУ у березні 2010, отримав від нового керівництва держави першочергове завдання «значно поліпшити показники Першого каналу»21.

20 21

http://www.telekritika.ua/news/2010-05-24/53171 http://www.telekritika.ua/telecanaly/2010-03-29/51943

40

41

Такий курс кардинально суперечить висловлюванням колишнього президента телекомпанії Василя Ілащука, який неодноразово наголошував, що для НТКУ рейтинги не є першочерговим завданням. Він, радше, близький до планів поліпшення частки каналу. Василь Ілащук розглядав Перший національний як канал універсального формату: «Для кожної вікової групи на Першому має бути своя ніша». Але «канал для всіх» на практиці зміг зацікавити лише незначний відсоток глядачів. Хоча пан Ілащук і не ставив собі за мету рейтингові досягнення: «Наша мета не полягає в тому, щоби посісти в рейтингу національних каналів місце у трійці лідерів. Ми будемо показувати глядачеві не лише те, що він хоче бачити, ми будемо показувати глядачеві те, що він має бачити». Досить цікавим, та не надто ефективним експериментом за часів Василя Ілащука стала сітка Першого національного. Адже з березня минулого року канал перейшов на вертикальне програмування, і пропрацював за такою схемою цілий рік. Марк Гресь, керівник творчо-виробничого об’єднання художніх і публіцистичних фільмів Першого Національного, при відборі теми чи фільму керується власною думкою, як істиною в останній інстанції, а не довіряє вибір „міфічній” худраді . Їздить по фестивалях (зокрема був на „Золотій пекторалі”) і дивиться найкращі документальні продукту.

На поганих

вчиться, яких помилок не робити, а на хороші дивиться, як на приклад, до чого варто тягнутися. Дивиться багато російських каналів, переглядає найкращу українську документалістику. Значна більшість переглянутих фільмів - російська сучасна документалістика. Для нього такі перегляди російських каналів і фільмів на фестивалі – спосіб набути досвіду, вироби власні критерії оцінки, що добре, а що погано. Марк Гресь розказує, що й у його колективі більшість старших людей (за 50). Він бере кілька нових людей, в основному на технічні посади – режисер і оператор. Керівнику виробництва подобається, що канал не женеться за рейтингом і можна створювати документальний продукт, який не рейтинговий, але необхідний.

42

Марк Вікторович розповідає, що на сьогодні міняються концепція, структура і філософія Першого каналу, тому, поки відбувається цей процес, він не може вибрати певний продукт. Серед завдань, поставлених перед підрозділами Першого національного, Марк Гресь назвав той ступінь внутрішньої організованості, який дозволить вибудувати лінії продуктів власного виробництва, після чого можна буде підтягувати їх якість. Підрозділи документалістики, соціальної тематики та публіцистики, на його думку, повинні підвищити середній рівень професійності і налагодити виробничі лінії, які би дозволяли створювати гідний продукт, і випускати його циклічно. Це означатиме переорієнтацію каналу від одиночних документальних фільмів, до певних циклів документальних фільмів, які були б об’єднані однією ідеєю чи темою. Для формування нової аудиторії каналу, за словами Марка Вікторовича, необхідно, щоб глядач міг у певний один і той же час побачити повноцінний документальний продукт, і для цього уже існують передумови – серед проектів редакції Першого національного є немало відносно непоганих робіт. Проте поки що вони разові, із ними ще слід працювати з метою подальшого створення

циклу

документальних

фільмів,

зокрема,

у

майбутньому

планується продукувати близько 10 фільмів на місяць. Проте це буде можливим лише за умови налагодження безперебійної роботи виробничої системи. Марк Гресь повідомив, що керівництво каналу ставить перед ним завдання знайти оптимальне співвідношення виробничих сил, щоб досягнути цього результату. При цьому йдеться саме про праймовий продукт. Аудиторію, на яку планує працювати Перший національний, Марк Вікторович охарактеризував як людей, що не дивляться телевізор. Слід шукати нових людей, які зможуть і захочуть дивитись Перший національний, оскільки переорієнтувати аудиторію, яка дивиться серіали, дуже важко. Завданням каналу керівник виробництва вважає привчити глядача дивитися документальні фільми, виховати власну аудиторію. Для цього п. Гресь

43

пропонує, зокрема, знімати фільми на теми, що стосуються формування світогляду нації, проте такий продукт має бути більш цікавим та сучасним. Крім того, планується серія фільмів на тему „війни за незалежність”, при цьому Марк Гресь пропонує українцям виробити спокійне, без зайвих емоцій, ставлення до своєї історії. Він планує зробити серйозні теми веселими і легкими і називає це популяризаторством.22 У

травні

2010

віце-прем’єр

України

Володимир

Семиноженко

пообіцяв надати 8 мільйонів доларів для НТКУ. Генеральний директор НТКУ Єгор Бенкендорф планує спрямувати ці кошти на поліпшення технічної бази каналу (апаратні, студії, камери, монтажні станції, звукове обладнання, ПТС тощо).23 Перший національний оновив сайт у травні 201024. Раніше на сайті у відео архіві можна було переглянути багато документальних фільмів виробництва каналу. Тепер у розділі Відое на сайті 1tv.com.ua/uk/video можна подивитися частини програм каналу, деякі програми є повністю. А от документальних фільмів, ні архіву, ні нових вже немає. На сайті з 1 червня з’явився форум, проте тем, які б стосувалися документалістики, поки немає.

22

http://www.telekritika.ua/lyudi/2010-04-13/52281 http://www.telekritika.ua/news/2010-05-19/53084 24 http://www.telekritika.ua/news/2010-05-24/53171 23

44

3.2. Вподобання та поведінка глядачів документальних передач / фільмів Аналіз Інтернет-опитування Протягом травня проводилося Інтернет-опитування про вподобання глядачів щодо документальних фільмів, використовуючи сервіс Google Documents. На питання анкети (див. додаток) відповіло 153 респонденти, з них 130 дивилися документальні фільми протягом останніх 6 місяців, а 23 респонденти не дивилися. Вибірка даного опитування стихійна і не є репрезентативною, крім того, вибірка надто мала, щоб дати соціально валідні дані. Для того, щоб результати були достовірними, мало би бути не менше 400 респондентів, а також вибірка повинна була бути репрезентативною щодо демографічного складу користувачів Інтернету. Проте наявні дані зі 130 відповідей дозволяють скласти певне уявлення про вподобання і поведінку глядачів документальних фільмів. Демографічні показники нашої вибірки такі: 70 % жінок і 30 % чоловіків, більшість респондентів (91 %) молоді люди віком від 18 до 34 років. Графік1. Стать та вік респондентів % до тих, хто дивиться документальні фільми, N (загалом) = 130, N (жінки) = 91, N (чоловіки) = 39, N (до 18) = 2, N (18-24) = 65, N (25-34) = 53, N (35-44) = 6, N (45-54) = 3, N (старше 55) = 1

35-44 років 5%

45-54 років 2%

старше 55 1% до 18 2%

30% чоловіки 70 % жінки

25-34 років 41%

18-24 років 50%

Значна більшість респондентів (81 %) дивиться документальні фільми по телебаченню. Наступним за популярністю, після ТБ, місцем перегляду

45

документальних фільмів є Інтернет. Так, 45 % опитаних завантажувало неігрове кіно з Інтернету і 29 % респондентів дивилися документантальні фільми он-лайн. Також за нашими даними чоловіки статистично значимо частіше, ніж жінки, завантажували з мережі фільми (62 % чоловіків і 38 % жінок). Майже чверть опитаних (23 %) брали документальні фільми у друзів.

17%

респондентів люблять дивитися новинки документального кіно у

кінотеатрах під час фестивалів. Графік2. Способи перегляду документальних фільмів % до тих, хто дивиться документальні фільми, N (загалом) = 130, N (жінки) = 91, N (чоловіки) = 39 79 85

По телебаченню 81 38

Завантажив/ла з Інтернету

62 45 25 38

Он-лайн 29 26

Взяв/взяла у друзів подивитися

15 23 22

На фестивалях

5 17 16

В кінотеатрі (не фестивальні покази)

5

Інше

5

13 9

Жінки

8 Придбав/придбала на диску/касеті

Найпопулярнішим

Чоловіки

4 5 5

Загалом

телевізійним

каналом,

по

якому

дивляться

документальні фільми, є Discovery. Половина репондентів, які дивляться докуменальні фільми по телебачанню, надають перевагу саме цьому каналу.

46

На другому місці за популярністю перегляду неігрового кіно – телеканал СТБ, його дивляться 48 % телеглядачів. Третім є спеціалізований на документальному

програмуванні

канал

National

Geographic,

який

переглядають 33 % телеглядачів. Четверте місце поділяють Інтер та Animal planet з 23 % аудиторії кожен, на п’ятому місці йдуть Перший національний та „1+1”. Отже, ті телеглядачі, які люблять документальні фільми, дивляться їх здебільшого на спеціалізованих іноземних каналах Discovery, National Geographic та Animal planet. Проте український телеканал СТБ, у якого багато власного документального продукту, практично не поступається в популярності іноземному нішовому каналу Discovery і впевнено випереджає National Geographic. Український канал Інтер не дотягує по пулярності документального продукту провідних світових документальних каналів, але йде нарівні з документальним каналом про природу і життя тварин Animal planet (підрозділ Discovery). Графік 3. Канали, на яких дивляться документуальні фільми % до тих, хто дивиться документальні фільми по телебаченню, N = 105 Discovery

50

СТБ

48

National Geographic

33

Інтер

23

Animal planet

23

1+1

15

Перший національний

15

47

Найцікавішими респонденти вважають документальні фільми про подорожі, інші країни і їх звичаї. Цю тему обрало три чверті респондентів. Наступними цікавими є історичні (66 %) та біографічні фільми (62 %). Більш ніж половина респондентів (52 %) люблять фільми пророду, життя тварин і підводний світ. Значно більше чоловіків, ніж жінок, дивляться науковопопулярні фільми (чоловіки - 69 % і жінки - 35 %). Соціальною тематикою, проблемами сьогодення та долями (історіями з життя) звичайних людей цікавляться лише 38 % респондентів. Графік 4. Улюблена тематика документальних фільмів % до тих, хто дивиться документальні фільми, N (загалом) = 130, N (жінки) = 91, N (чоловіки) = 39 74 77 75

Про подорожі, інші країни і їх звичаї 63

Історичні

74 66 66

Біографічні, про життя великих людей

51 53 49 52

Про природу, життя тварин, підводний світ 35

Науково-популярні

69 45 45

Про музику і музикантів

28

40 40 36 38

На соціальну тематику про сьогодення

45

Цікаві історії/долі звичайних людей

18

37

7

Військова тематика

Інше

62

41 17 1 3 2

Жінки Чоловіки Загалом

Найважливішими характеристиками відбору документального фільму є тематика (це важливо для 92 % опитаних) та якість (86 %). На тривалість, країну виробництва, час показу та режисера неігового фільму звертає увагу лише 22 %, 16 %, 12 % та 11 % респондентів, відповідно.

48

Третина опитаних (32 %) дивляться документальні фільми дуже рідко, рідше ніж раз в місць. Чверть респондентів дивиться документальні фільми кілька разів на місяць. Ще 22 % дивляться неігрове кіно щотижня по кілька разів. Опитані, які не дивляться документальних фільмів, основною причиною (43 %) такого стану речей назвали відсутність гарного документального продукту, вартого того, щоб його дивитися. Ще 39 % не дивляться документальні фільми, бо їм не вистачає на це часу, і лише 13 % опитаних не дивляться документальні фільми, бо взагалі не люблять цей жанр. Аналіз фокус-груп З метою з’ясування смаків та звичок глядачів, ми провели дві фокусгрупи. У першій групі були учасники, які дивляться телебачення і документальні фільми по телебаченню. Друга група об’єднала людей, які свідомо не дивляться телебачення, хоч і мають таку можливість, і дивляться документальні фільми он-лайн, закачують з Інтернету, на фестивалях чи беруть у друзів. Ми проводили міні-фокус-групи, і в кожній було по 6 учасників. При перегляді телебачення велику роль у тому, що саме і коли людина дивиться, відіграють звички. Звички українського телеглядача практично не досліджені. Саме за допомогою фокус-групи нам вдалося з’ясувати деякі патерни поведінки. Більшість телеглядачів дивляться документальні фільми ввечері, як у будні, так у вихідні дні. Якщо людина не працює або має вільний графік роботи, то дивиться протягом дня. Часто глядачі дивляться документальні фільми під час споживання їжі, особливо увечері. Зазвичай, якщо телеглядач вже почав дивитися документальний фільм, то додивиться його до кінця, не має схильності перемикати на інший канал, але є бажання дізнатися, чим усе закінчиться, що буде далі. Найпоширенішим способом вибору програми/фільму для перегляду є перемикання каналів, при цьому у телеглядачів є вже сформований набір улюблених каналів, номери яких знають напам’ять, і на них в першу чергу шукають щось цікаве для

49

перегляду. «Мені важко конкретно сказати, на що я звертаю увагу, головне, щоб фільм був цікавий, але мені важко сформулювати, що робить фільм для мене цікавим. Я дивлюся перші хвилини і розумію, цікаво мені чи ні. Звичайно, важливо, щоб він був знятий добре, щоб його було приємно дивитися, щоб було хороше змістовне наповнення, щоб відчувалося, що ті, хто його робили, намагалися розібратися в ситуації, а не просто читали текст з листочка». На українських каналах практично немає документальних програм, які подобаються глядачу, які він їх дивиться регулярно і вмикає телевізор, саме щоб подивитися конкретну передачу. «Немає такої передачі, яку дивлюся регулярно, щотижня». Відсутність такої звички, на нашу думку, може бути пов’язана з тим, що на розглянутих українських телеканалах немає чіткого горизонтального програмування документальної лінійки, за винятком СТБ. На Інтері є спеціально відведений слот близько 23.00 під документальні фільми, але кожного дня це інші фільми, і тому не формується звичка дивитися саме їх. У той же час ті, хто більше дивиться спеціалізовані західні документальні канали, відзначають, що у них сформувалася така звичка. «На National Geographic є така серія, не для слабонєрвних, «Розслідування авіакатастроф»

– оце власне той документальний серіал, заради якого я

спеціально вмикаю телевізор». Частина телеглядачів обов’язково переглядає телепрограму. Цікавим у телепрограмі для глядача є те, що він впізнає. Якщо це один окремий документальний фільм і його назва не надто промовисто розкриває зміст, то глядач навряд чи зацікавиться. Деякі люди люблять засинати під телевізор і документальні фільми для цього добре підходять. Головним при виборі документального фільму є його тема. Глядачі рідше, але все-таки звертають увагу на країну виробництва. Панує стереотип, що якщо це фільм західного виробництва, то значить це фільм, у який вкладено більше коштів і він є більш якісним продуктом, у порівнянні з фільмом вітчизняного виробництва. Проте документальні фільми часто цікаві саме

50

документальними

кадрами,

привабливішими, ріднішими.

а

українські

документальні

кадри

є

Кілька глядачів відзначають, що звертають

увагу на упереджене висвітлення певних подій російським документалістами. «Говорячи про країну виробництва, треба згадати Росію, як вони говорять про нас. Коли звідти дивишся на нас і звідси на нас таки ж, то велика різниця. Дуже упереджене ставлення. Одні й ті ж події подають дуже по-різному.» Телеглядачі практично не знають режисерів документальних фільмів і не звертають увагу на автора, окрім випадків, коли ведучим є відомий журналіст. Слід відзначити, що телеглядачі не вважають режисера документального фільму важливим, вважаючи, що якщо зображуються реальні події, то режисер не може на них вплинути. «Події були, вони однакові, яка різниця, хто режисер?». Більшість телеглядачів дивляться документальні фільми щотижня, дехто кілька разів на тиждень. Не варто забувати, що у документальному продукті є ряд речей, які глядачам не подобаються. Так, часто заради додавання гостроти сюжету виробники перенасичують фільм надто шокуючою інформацією. «Є такі псевдонаукові програми, де розказують щось таке шокуюче, що абсолютно не підкріплено якимись науковими фактами, просто масове залякування. Частково там висвітлюють правдиву інформацію, але настільки додають гостроти у цей сюжет, щоб було цікавіше. Вони дуже перебільшують факти і лякають людей цими фактами про те, які погані наші продукти, навколишнє середовище тощо. І що ми самі себе вбиваємо, і що це просто жахливо, і ми всі скоро помремо». Більшість глядачів дратують документальні передачі про явно вигадані проблеми і явища. «Не подобається, коли роблять документальні фільми про мильні бульбашки, тобто коли вигадують факти, симулюють якісь події, беруть інтерв’ю в якихось людей, які абсолютно не в темі. Щось вигадують ніби як правдиве, але то вигадка». «Справді, там дуже часто висмоктано все з пальця, хоча є речі, які здавалися загадковими, але їх просто можна

51

пояснити. Наприклад, Вроцлав – коли там починають домальовувати літаючі тарілки – це вже, ніж таке дивитися, краще включати серіал «Х-файлз». На думку телеглядачів, не варто перевантажувати фільми надто реалістичними сценами, особливо коли мова йде про жорстокість і насильство. Такі речі погано впливають на емоційний стан людини, і про це принаймні варто попереджувати. «Був фільм, присвячений знущанню над жінками, саме українськими жінками, і там було багато неприємних сцен, яких глядачу показувати не варто. Хоч і показували ввечері, але не факт, що дитина не буде дивитися. Або принаймні попередити на початку фільму, що там буде таке відео. Людина може не встигнути відвернутися і потім вночі буде погано спати. Не кожна психіка витримає». У першій фокус-групі брали участь респонденти, які регулярно дивляться телевізор. Проте усі вони зазначили, що мають доступ до Інтернету і також, буває, скачують документальні фільми. Другу фокус-групу ми провели з молодими людьми, які не дивляться телебачення, але дивляться документальні фільми. Основним джерелом документального продукту для них є Інтернет, також часто беруть у друзів подивитися документальний фільм за рекомендацією тих же друзів, деколи потрапляють

на

презентації

документальних

фільмів

чи

відвідують

спеціальні фестивалі. Більшість респондентів не дивляться телебачення, бо не мають в цьому потреби, все, що їх цікавить, вони можуть дістати з Інтернету. «Все, що мені треба, є в Інтернеті, можна скачати будь-який фільм, взяти в мережі». Також багато учасників групи не задоволені рівнем українського телебачення. «Мене не поважають ті, що там показують те, що вони там показують. От я це відчуваю: вмикаєш телевізор – і все, що звідти вивалюється, – це просто прямим текстом: «Ми тебе не поважаємо, ти тупий, хавай те, що ми тобі даємо». «Насправді дійсно немає що дивитися». Молоді респонденти зазначають, що дивиться документальні фільми онлайн.

Найпопулярнішим

відеосервісом

є

Youtube,

також

дивляться

52

документальні фільми і відео, яке поширюється в соціальних мережах Вконтакті та Facebook. При скачуванні фільму з Інтернету люди уважно перечитують анотацію до фільму та коментарі, дивляться трейлер, якщо є. Одразу скачуть без роздумів фільми, які давно вже хотіли подивитися, і які рекомендували друзі. Скачаний фільм перед переглядом пролистують, щоб оцінити загальний настрій фільму і його якість. Якщо не сподобається, то не дивляться, або чекають іншого моменту, коли буде настрій подивитися саме цей фільм. Як бачимо, такі глядачі є більш прискіпливими у відборі документальних фільмів, аніж телеглядачі. Ті, хто спеціально скачує для власного перегляду документальні фільми з Інтернету, звертають увагу на режисера та країну виробництва. Вони можуть одразу назвати кілька імен документалістів, які є класиками, як-от Дзиґа Вєртов,

Роберт Флаерті, Сергій Буковський, Роман Ширман, так і тих

режисерів, яких знають як виробників і художнього, і документального кіно, наприклад, Єжи Гофман (режисер великого документального фільму «Україна. Становлення нації»), Ларс Фон Трієр, Вім Вендерс. Також ми намагалися з’ясувати, про що б українські глядачі хотіли побачити документальні фільми. І тут відповіді, отримані в обох фокусгрупах, доволі схожі. Молодь цікавить серія документальних фільмів про відомих українців, та щоб ці фільми були справді добре зроблені. Не переказ біографії, як у шкільному підручнику, а фільми, насичені цікавими, раніше невідомими чи маловідомими фактами, де цікаво зав’язаний сюжет, де є цікаві інтерв’ю. Другою цікавою темою є історія міста Києва, зокрема, його церков і соборів. Особливий інтерес викликає і недавня історія України, роки незалежності, проте респонденти відзначають, що багато відзнятих фільмів на цю

тему

є

надто

політично

заангажованими і

більше мають

пропагандистський характер. Для молоді також є цікавими різні періоди радянського життя, про які вони чули від батьків або дещо самі пам’ятають; для старших цікаво дивитися такі фільми, бо вони самі були частиною того

53

періоду, тобто і вони внесли свій вклад в історію. Респондентам також цікаво дізнатися про сучасну Україну та про різних її невідомих, але дуже неординарних

людей.

Це

і

представники

різних

професій,

як-от

фрезерувальник, чи талановиті діти у далеких селах. Різноманітні талантшоу, багато яких зараз запустили на українських каналах, тільки підігрівають інтерес до відкриття талантів. Адже на ці передачі потрапляють одиниці, а обдарованих людей в Україні багато, і в різних напрямках, не лише співи та танці, а й художники, ремісники тощо. На питання, чому вони дивляться документальні фільми, більшість респондентів відповідають, що для них важливо, щоб було цікаво, приємно і водночас корисно. Частина учасників фокус-груп відзначають освітню функцію документальних фільмів. Часто, якщо треба щось дізнатися про якусь видатну людино, то цікавіше знайти про неї фільм, аніж просто перечитати дані з Вікіпедії. «Моя дочка (7 років) подивилася на «Тонісі» документальний фільм, після чого на уроці християнської етики на запитання «Як ви думаєте, як з’явився світ?», на яке очікувалася відповідь, що все-таки Бог створив його, видала все, що бачила по телевізору про газово-пилову матерію». Крім того, на думку опитаних, документальні фільми сприяють розширенню світогляду, саме тому дуже цікаво дивитися про далекі країни і їх звичаї, про речі, до яких самому, може, й не доведеться доторкнутися у житті. Також документальний продукт спонукає до роздумів на різні теми, дає поштовх новим ідеям.

54

Висновки Документальні фільми відіграють важливу освітню, соціальну та розважальну функцію. Неігрове кіно впливає на формування світогляду людей, на сприйняття нації та історію. За радянських часів документальне кіно було важливим елементом пропаганди. Сьогодні ж документальним продукт є одним з елементів програмування як комерційних, так і державних каналів. Власне виробництво неігрового кіно є дешевшим у порівнянні з ігровим. У кожного з п’яти проаналізованих українських каналів свій підхід до документального

програмування.

Інтер

в

основному

закуповує

документальні фільми російського та західного виробництва, власних фільмів випускає одиниці на рік. Щодо часу показу, то на Інтері під документальну лінійку відведено пізній прайм-тайм починаючи з 23.00 і далі нічний час до 2 години ночі. Рейтинги документальних фільмів на цьому каналі доволі високі, деякі на рівні з середнім рейтингом каналу, деякі трохи нижчі. СТБ та Перший національний в основі документального програмування мають власний продукт, „1+1” показує власні документальні фільми, які вироблялися кілька років тому, Новий показує українські документальні фільми зняті за роки незалежності. Телеканал СТБ ставить власний документальний продукт у прайм-тайм о 20.00 з денними повторами о 14.00. Відповідно документальні передачі мають високі рейтинги, вдвічі вищі за середній рейтинг каналу за місяць. А денні покази цих програм мають високу частку. Канал „1+1” має в своєму ефірі дуже мало документальних фільмів, і ті показуються в нічний час від 2 години ночі до 7 ранку. Зрозуміло що і рейтинги таких показів дуже низькі. Новий канал, який розраховує в основному на молодіжні аудиторію, показує документальні фільми лише в нічний час з 2 години ночі до 6 ранку. Щоночі на каналі транслюють 3 -7 документальних фільмів. Всі фільми на

55

українську тематику (історія, видатні люди, відомі місцини, сьогодення) вітчизняного виробництва. Це фільми які вироблялися різними студіями та на державне замовлення. Рейтинг таких нічних показів дуже низький. На

Першому

національному

у

березні

2010

року

показували

документальні фільми вдень, деякі фільми, в тому числі прем’єри в праймтайм і нічні повтори. Денні покази та вечірні мали хороші рейтинги у порівнянні з середнім рейтингом каналу. Також у березні на Першому національному відбулися зміни керівництва, а разом з цим змінюються принципи програмування і наповнення на каналі. Ми також провели дослідження вподобань та поведінки української молоді, що дивиться документальним фільми, шляхом Інтернет-опитування та фокус-груп. Важливим висновком є те, що у час поширення швидкісного Інтернету все більше молоді перестає дивитися телебачення і користується виключно Інтернетом для задоволення інформаційних, розважальних і освітніх потреб. З проведеного нами Інтернет-опитування, ми з’ясували, що телебачення дивиться 81 % опитах і вже практично половина - 45 % Інтернет користувачів використовують мережу саме для пошуку документальних фільмів і їх перегляду он-лайн. Найцікавішими темами реальних історій для молодої аудиторії є подорожі, життя і звичаї інших країн, історія та життя і діяння видатних людей. Оскільки документальний продукт не є головним наповненням українських каналів, то коли в аудиторії виникає бажання подивитися неігрове кіно вони надають перевагу спеціалізованим західним каналам,

таким

як

National

Geographic

та

Discovery.

При

відборі

документального фільму глядачі звертають увагу перш за все на тематику і якість. Режисер та країна виробництва фільму важливі лише для 11% та 16 % опитаних відповідно. Проведені фокус групи та їх аналіз дає підстави говорити про те, що формується суттєво новий вид глядача, який уже не прикутий до екрану телевізора та до програми каналу, а який знаходить цікаві для себе документальні фільми в Інтернеті та дивиться коли зручно. При цьому глядач

56

дуже уважно відбирає фільм, який буде переглядати, читає анотацію, коментарі та попередньо пролистує фільм перед переглядом. Зважаючи на те, що з кожним роком збільшується проникнення Інтернету в Україні, покращується його швидкість, що дозволяє закачувати фільми і дивитися їх он-лайн, кількість таких нових глядачів буде зростати в найближчі роки. Якщо ж

аналізувати поведінку телеглядачі, то

більшість

дивиться

документальні фільми випадково перемикаючи канали. І якщо кілька перших хвилин фільму зацікавили телеглядача, то він вже додивиться його до кінця. Учасники фокус-групи розказали, що у них немає звички перемикати посеред фільму, тому що цікаво додивитися чим все закінчиться. В результаті проведених досліджень ми не можемо провести пряме зіставлення програмування українських каналів та смаків аудиторії. Це пов’язано з обмеженнями наших методів, так як Інтернет-опитування в основному пройшли молоді люди 18-34, а головною цільовою аудиторію більшості каналів, крім Нового, є люди від 35 років (наприклад, у Інтера та СТБ) та старші 55 у Першого національного. Але наші результати дають уявлення про тенденції, які зараз панують на телеканалах з одної сторони та про смаки і вподобання молодіжної аудиторії з іншої. Вивчення молодої аудиторії є важливим для каналів, так як до цієї групи завжди є інтерес рекламодавці. Як ми побачили, усі досліджені канали розуміють важливість впливу Інтернету на поведінку аудиторії і тому створюють цікаві сайти каналів, де можна подивитися запис багатьох програм і документальних фільмів власного виробництва. Крім того, на сайтах каналів функціонують форуми для обговорення, які дають менеджменту каналу можливість аналізу зареєстрованої аудиторії.

57

Список використаних джерел 1. Babbie E. The practice of social research (10th Edition). – Boston, MA: Wadsworth Publishing Company, 2003.

2. Berger A. A. Media and Communication Research: An Introduction to Qualitative and Quantitative Approaches. – Teller Road, Thousand Oaks, CA: Sage Publications, 1999.

3. Henrik Juel. Defining Documentary Film. http://pov.imv.au.dk/Issue_22/section_1/artc1A.html 4. McCombs M., Poindexter P. Research in Mass Communication: A Practical Guide. – Bedford/St. Martin’s Pub Date, 1999.

5. Preston I. Understanding Communication Research Findings // The Journal of Consumer Affairs. Vol. 43, No. 1, 2009. – C. 170 – 179.

6. The documentary explosion. Televisual [serial online]. May 2006; 9. Available from: Business Source Complete, Ipswich, MA. Accessed June 4, 2010.

7. Wimmer R. D., Dominick J. R. Mass media research: an introduction. – Belmont, CA: Wadsworth Publishing Company. – 1997.

8. Белановский С. А. Индивидуальное глубокое интервью. – М., 2001.

9. Богомолов Ю. Авторское и жанровое // Киноведческие записки. - М., 1991, №11. - 270с.

10. Борсюк А: Багато запитань, які знаходяться у сфері етичній і моральній, доводиться залишати за кадром http://www.day.kiev.ua/66235/ 11. Василевська О. Сергій Буковський: Нерідко кіно, яке в нас прийнято називати документальним, — це просто розтягнутий новинний сюжет // http://www.day.kiev.ua/123951/ 12. Вертов Д. Статьи. Дневники. Замисли. - М., 1968. - 240с.

13. Данькова Наталія. Марк Гресь: «В работе на НТКУ я буду руководствоваться своим мнением…» http://www.telekritika.ua/lyudi/201004-13/52281 14. Данькова Наталія. Перший крізь призму рейтингів. http://www.telekritika.ua/telecanaly/2010-03-29/51943

58

15. Десятник Г. Проблеми своєрідності жанрів та майстерності створення документального телевізійного фільму. - К., 1974. - 132 с.

16. Дробашенко С. Феномен достоверности: очерки теории документального фильма. - М., 1972. - 220с.

17. Квале С. Исследовательское интервью. – М.: Смысл, 2003.

18. Мартиненко Ю. Документальное киноискусство. - М., 1979. - 112с.

19. Меморандум развития Российского неигрового кино. http://www.vertov.ru/Memorandym_razvitiia_neigrovogo_kino/index.html 20. Мертон Р., Фиске М., Кендалл Л. Фокусированное интервью: Пер. с англ. – М., 1991.

21. Назаров М. М. Массовая коммуникация в современном мире: методология анализа и практика исследований. – М., 2003.

22. Свон Сем. Принципи ТВ та радіо менеджменту. Видано Бюро закордонного мовлення США. 2006. 147 с. С.50-51.

23. Семенова В. Качественное исследование в социологии. – М., 1999.

24. Ситник Оксана. Уряд обіцяє виділити НТКУ 8 млн доларів. http://www.telekritika.ua/news/2010-05-19/53084 25. Сідак Альона. Маркетингові дослідження через Інтернет - інновація для України? http://innovations.com.ua/uk/digitallab/26/234/845 26.

Перший оновив дизайн сайту. www.telekritika.ua/news/2010-05-24/53171

27. Черемних І. В. Рейтингові методики маркетингових досліджень телевізійної аудиторії України. http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=1550 28. Шаповал Ю. Г. Телевізійна журналістика: навч. посіб. – Рівне, 2008 http://on-libr.info/index.php/2009-10-20-11-46-46/10--2008?showall=1 29. Ширман Р. Алхимия режиссуры. Майстер-класс. - К., 2008. 448 с.

30. Ширман Р. Телевізійна режисура: Майстер-клас. - К., 2004. - 200с.

31. Ядов В.А. Стратегия социологического исследования: Описание, объяснение, понимание социальной реальности. – М., 1998.

59

Додаткок 1. Структура аудиторії Першого національного у 2005 та 2010 роках

Джерело: http://www.telekritika.ua/telecanaly/2010-03-29/51943 Додаток 2. Структура аудиторії Нового каналу

Джерело: http://novy.tv/novy/about/us2009.html

60

Додаток 3. Частота перегляду документальних фільмів % до тих, хто дивиться документальні фільми, N (загалом) = 130 Кілька разів на тиждень Раз в тиждень

14

8

Кілька разів на місяць

25

21

Раз в місяць

32

Дуже рідко

Додаток 4. Причини чому не дивляться документальні фільми % до тих, хто взагалі не дивився останні 6 місяців док.фільми, N (загалом) = 23

43

Не було гарних документальних фільмів

Не було часу

39

Мені не подобаються документальні фільми Інше

13

4