Пронічева Олена - диплом, 2010

Національний університет «КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ»

КОНСТРУЮВАННЯ ОБРАЗУ ЖУРНАЛІСТА В МЕДІАКРИТИЧНИХ ВИДАННЯХ (НА ПРИКЛАДІ ЖУРНАЛУ «ТЕЛЕКРИТИКА») Кваліфікаційна робота на здобуття академічного звання магістра журналістики ПРОНІЧЕВОЇ Олени Миколаївни

Наукові керівники – старший викладач А.М. Гринько старший викладач Д.В.Губенко

Київ – 2010

2

ПЛАН Вступ............................................................................................................3 Розділ I. Конструювання образу журналіста в медіа критичних виданнях ................................................................................................................8 1.1. Поняття і процес формування образу професії ...............................8 1.2. Складові елементи образу професії журналіста ............................12 1.3. Медіакритичні медіа, їх вплив на формування образу журналіста.............................................................................................................16 1.3.1. Медіакритичні видання в Україні............................................18 1.3.2. „Телекритика” як основне медіакритичне видання в країні ...................................................................................................................20 1.4. Сприйняття професії журналіста в Україні....................................21 Розділ II. Методологія дослідження .......................................................26 2.1. Контент-аналіз ...................................................................................26 2.1.1. Історія методу та термінологія.................................................26 2.1.2. Визначення одиниць аналізу та одиниць кодування .............29 2.2. Інтерв’ю з експертами.......................................................................34 2.2.1. Інтерв’ю як якісний метод дослідження .................................34 2.2.2. Проведення інтерв’ю із журналістами....................................38 Розділ III. Результати дослідження.........................................................41 3.1. Результати контент-аналізу ..............................................................41 3.2. Результати інтерв’ю з експертами ...................................................53 Висновки ...................................................................................................62 Список використаних джерел .................................................................69 Додаток ......................................................................................................75

3

Вступ Засоби масової комунікації – один із найважливіших суспільних інститутів.

Поняття

«інститут»

має

значення

об’єднаної

сукупності

організацій, які відіграють важливу роль у формуванні суспільства [32]. Найбільш

важливими

інститутами

для

повноцінного

функціонування

суспільства є ті, які представляють освіту, родину, релігію, політику, а також – мас-медіа. Жодна демократична країна не зможе правильно функціонувати та рухатися вперед без розвинутої медіа системи.

Наразі журналістика

змінює світ різними шляхами, в тому числі відповідає за інтеграцію нових комунікаційних технологій; формує нові образи життя, погляди, стереотипи, соціальні теми, які обговорюються; забезпечує повноцінне функціонування інформаційного простору, різносторонню участь соціальних суб’єктів в ньому [6]. Професія журналіста в сучасному інформаційному суспільстві є вагомою ланкою, яка пов’язує дуже багато елементів цієї складної системи. Тому не менш важливим є той образ, який формується навколо професії журналіста. Які професійні цінності притаманні цьому образу? Який образ професії формується в аудиторії? Якою бачать свою професію самі журналісти? Як і за якими критеріями визначаються професіонали в журналістиці? Образ журналіста в Україні досить неоднозначний, адже на його формування вплинув складний та суперечливий перебіг

історії нашої

держави. Засоби масової комунікації, як інститут залежний від суспільства, завжди пристосовувалися до реалій часу. Тому й ставлення до цієї професії було різним. На журналіста сьогодні дивляться крізь призму імперських, радянських, перебудовних та революційних гештальтів. До цього додається ще й література та кінематограф, в яких журналісти дуже часто стають головними героями. Навколо них обертається сюжетна лінія. І ці герої не

4

завжди є позитивними [20]. Найчастіше у фільмах журналісти фігурують у наступних ролях: продажний журналіст, який купує інформацію; продажний журналіст, який продає інформацію; блондинка, яка тараторить завчений текст, що Ґодзілла десь поряд; журналіст-алкоголік, який співпрацює із наркобаронами; старіючий ведучий, який чіпляється за ефір; молодий ведучий, який намагається стати заміною старіючого [33]. Такі стереотипні образи зазвичай існують в голлівудському кіно, але дивлячись

на

засилля

американським

кінематографом

вітчизняних

кінотеатрів, а також телевізійних каналів, можна зробити висновок, що і такі фільми мають значний вплив на формування образу журналіста. Здебільшого, це – образ напівпродажної, поверхневої особистості, яка сує ніс, камеру й мікрофон в реальне життя, перекручуючи його заради власної кар’єри [33]. В період становлення державності, ключових і базових засад, на яких будується країна, важливим завданням є розуміти – як бачать самі себе ті, хто робить один з серйозних внесків у розвиток держави. Для того, щоб в свою чергу побачити, чи усвідомлюють журналісти свої професійні стандарти, якими рисами наділяють власну професію. Зогляду на сформований образ будується і ставлення до самого журналіста, довіра до його матеріалів. Метою цього дослідження є визначити, який образ журналіста формується

в

медіакритичному

виданні

«Телекритика».

Видання

є

спеціалізованим та спрямованим для вузької аудиторії спеціалістів в сфері медіа. Відповідно до поставленої мети необхідно розв’язати наступні завдання: визначити, як найпопулярніше медіакритичне видання в Україні формує образ професії журналіста; яким чином і в якому контексті відбувається опис журналістської професійної діяльності; чи відповідає сформований образ професії особистим баченням і розумінням професійної діяльності редакторів журналу «Телекритика».

5

Обмеження у дослідженні саме «Телекритикою» визначається малою кількістю медіакритичних видань в Україні взагалі. «Телекритика» є найпопулярнішим журналом серед подібних спеціалізованих видань. Цікавим є й те, що читають його не тільки самі журналісти, але й більш ширша аудиторія. Зокрема, важливим є існування веб-сайту, матеріали якого інколи дублюються

в

журналах.

Офіційний

сайт

«Телекритики»

http://www.telekritika.ua/ відвідують щодня більше трьох-чотирьох тисяч користувачів Інтернету1. Медіакритичне тематичне видання для дослідження було обране через безпосередню спеціалізацію останнього. Професійні видання, в першу чергу, впливають на розуміння суті своєї діяльності, її образ. По-друге, формують бачення професії серед інших суб’єктів інформаційного простору [41]. Деякі національні газети, такі як «День» та «Дзеркало тижня», час від часу публікують статті, які розкривають специфіку журналістської професії, проте такі публікації не є достатньо регулярними, щоб цілеспрямовано впливати на конструювання образу журналіста. Навпаки, «Телекритика» разом із веб-сайтом подають періодичний зріз стану професії. Так як журнал «Телекритика» не має чіткого розподілу на рубрики, в дослідженні було вирішено брати до аналізу матеріали, які так чи інакше торкаються журналістської діяльності та стосуються питань професії. Для формулювання чітких хронологічних рамок дослідження були обрані матеріали в журналах за 2009 рік. Об’єктом даного дослідження є публікації журналу «Телекритика» за 2009 рік, а предметом – те, яким чином в них формується професія журналіста. Методологія. Для того, щоб проаналізувати публікації більш практично та ефективно, нами було обрано відповідний якісно-кількісний метод – контент-аналіз. Використовуючи цей метод в першу чергу як якісний, нам

1

Глобальна статистика рейтингів Bigmir.net, http://top.bigmir.net/report/52315/

6

вдалося визначити – який саме образ професії конструюється у виданні через спеціалізовані матеріали. За допомогою методу інтерв’ю ми намагалися отримати додаткові дані, за допомогою яких можна підтвердити результати контент-аналізу. Отже, основні методи, які використовувались під час дослідження – контент-аналіз та інтерв’ю. Під час обробки даних отриманих результатів та формування висновків застосовувалися загальнонаукові методи. Актуальність теми. Дослідження конструювання образу журналіста в медіакритичних виданнях є важливим в першу чергу для розуміння стану професійності журналістики в країні. Проаналізувавши отриманий образ представника «четвертої влади» можна буде побачити картинку, модель поведінки, якоб будуть користуватися й молоді журналісти. Залежно від того, як виглядатиме отримана картинка – можна зрозуміти чи рухається наша країна в напрямку демократичної європейської держави, бо професійна незалежна журналістика – один із головних факторів, від яких залежить розвиток. Бачення професії формується як через особисте сприйняття, власну систему цінностей, так і через вивчення спеціалізованої літератури, медіакритичних журналів. Вивчити, дослідити який образ конструюється тими українськими виданнями, від яких залежить в свою чергу формування розуміння специфіки професії – є завданням необхідним і вагомим для розуміння ролі журналістики в українському суспільстві, та тієї ролі, яка власне формується в українських журналістах. «Телекритика», як найпопулярніше видання серед подібних сучасних спеціалізованих журналів в Україні, є певним дзеркалом, в якому медійники можуть побачити своє обличчя, а також те обличчя, яке в них повинно бути, об’єктивною «цензурою» українського екрану. [54] Тому публікації цього журналу і були обрані для наукового дослідження. Ступінь наукової розробки теми. Стан професії, професійності в українській

журналістиці

неодноразово

досліджувався

спеціальними

7

проектами,

організованими

міжнародними

організаціями.

Наприклад,

дослідження IREX Media Sustainability Index, яке проводиться МГО «IREX» задля впровадження професійних і незалежних медіа в Україні. Також подібні дослідження проводились «Телекритикою» в рамках спеціальних проектівмоніторингів професійності українських медіа. Також досліджують стан професійності українських журналістів в Могилянській школі журналістики, такими є, наприклад, дослідження Анастасії Гринько з прозорості, джинси у вітчизняних медіа [26]. Вивченню

саме

формуванню

образу

українського

журналіста

медіакритичними виданнями як об’єкту наукового інтересу в Україні не приділяється значна увага. Окремо досліджуються медіакритичні видання як такі в наукових публікаціях Інституту журналісти Київського національного університету ім. Т. Шевченка, факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка, факультету журналістики Запорізького національного університету тощо. Також тема медіакритичних видань

аналізується

безпосередньо

в

подібних

виданнях,

таких

як

«Медіакритика», окремі рубрики газети «День», «Дзеркало тижня». Конструювання

образу

певної

професії

вивчається

численними

соціологами, але дослідження формування образу професії журналіста майже не

зустрічається.

Отже,

в

певному

розумінні,

дане

дослідження

є

першопрохідцем в даному ракурсі. Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатку, у яких подані таблиці, складені із результатами проведеного контент-аналізу. В першому розділі розглядаються складові образу професії журналіста, медіакритичні видання, особливо журнал «Телекритика», а також проблема сприйняття професії журналіста в Україні. В другому розділі розглядається теоретична основа методів дослідження – контент-аналізу та інтерв’ю, а також специфіка їх використання в науковому дослідженні. У третьому розділі поданий аналіз результатів проведеного дослідження.

8

Розділ

I. Конструювання образу журналіста в медіакритичних

виданнях 1.1. Поняття і процес формування образу професії Дослідження образу будь-якої професії здійснюється виходячи з теоретичного змісту самого поняття терміну. Професія є виокремленим у рамках суспільного поділу праці комплексом дій та відповідних знань, що вимагає відповідної освіти чи кваліфікації, які особа може виконувати відносно постійно, та які становлять засоби утримання для неї [58]. В сучасному суспільстві поняття «професія» – явище складне та різностороннє. З одного боку, воно визначається як соціально зафіксована суспільством область можливих дій людини, для виконання яких людина повинна володіти певними знаннями та навичками, мати спеціальний талант та розвинуті професійно важливі якості [10]. З іншого боку, як вид трудової діяльності людини, яка володіє комплексом спеціальних знань та практичних навичок, набутих в результаті спеціальної підготовки, досвіду роботи [58]. Професія, як певний вид людської діяльності, повинна відображати, створювати та підтримувати домінуючу ідеологію, яка сформувалася навколо цієї професії [4]. Складений порядок у суспільстві залежить від розуміння, чим є професія. До факторів, які впливають на сприйняття певної професії, дослідники включають наступні: приємність; легкість чи можливість відсутності спеціальних навичок; тимчасовість чи нестабільність; низька ймовірність досягнення успіху; не відбувається у відповідний для професії період часу; робота працівника використовується не інтенсивно та без належної тривалості;

9

не вважається основним джерелом підтримки [4]. Присутність кожного з цих факторів погіршує очікування щодо професії і, як наслідок, робить її менш привабливою в очах суспільства, викривляє образ, ті функції, які певна професія повинна виконувати [4]. Отже, відштовхуючись від вищевказаного, позитивною і привабливою професією в очах інших буде та, яка володіє наступними рисами: окрема

база

знань,

необхідних

для

того,

щоб

стати

професіоналом; спеціальні навички, талант, те, що буде виокремлювати людину серед інших; реалізація своїх можливостей в роботі; стабільність і можливість кар’єрного росту; повне фінансове забезпечення. Журналістика як така володіє всіма вищезазначеними критеріями, і, відповідно, є привабливою та досить популярною серед молоді [6]. Американська вчена Лаура Морган Робертс у своєму дослідженні «Зміна обличь: конструювання іміджу професії за різних умов» визначає, що образом професії виступає набір якостей та характеристик, які представляють сприйняття людиною її компетенції та характеру, виходячи з ключових компонентів професії [21]. Образ професії – це результат психічного відображення особистістю конкретної професійної діяльності, представників даної професії, їх образу життя [43]. Необхідно враховувати і компоненти, які формують образ професії. Дослідники визначають наступні з них: когнітивний (знання про професійну діяльність, про професіонала, уявлення про себе як про професіонала, визначення свого місця в професії, здатність передбачити майбутнє, планувати та структурувати); емоційно-оцінювальний (самооцінка, рівень претензій, позитивне ставлення до себе, професії, професіонала, ціннісні орієнтації, мотивація, адекватний вибір професії відповідно схильностям);

10

творчий

(творчий

потенціал,

здатність

до

саморегуляції,

саморозвитку, самовдосконаленню) [38]. Такий образ виступає складним психічним утворенням, яке володіє певною структурою, яка, в свою чергу, складається із компонентів: когнітивного, емоційно-оціночного та творчого [42]. Такі компоненти можна порівняти із психосинтезом особистості, структура якої складається з того, яка людина є насправді, якою її бачать оточуючі, і якою вона сама себе бачить [42]. Тоді, творчий компонент – це те, якою ця професія є насправді, когнітивний – якою цю професію сприймає сама людина, і емоційно-оцінний компонент – якою цю професію бачать інші люди, які, наприклад, не мають відношення до цієї професії взагалі. Синтез цих трьох елементів в результаті дасть те, що сформує найбільш об’єктивний образ професії журналіста. Таким чином, в нашому дослідженні за допомогою методів контентаналізу та інтерв’ю були проаналізовані ті категорії, які формують образ професії та є сукупністю трьох компонентів – когнітивного, емоційнооцінного та творчого. Але поняття «образу професії» цим не вичерпується. Також було доведено, що категорія образу професії має предметний зміст, який включає в себе уявлення про професію, професіонала, професійну діяльність, професійне середовище, а також має чуттєву основу, тобто відношення до професії (позитивно або негативно емоційно забарвлене). Образ вміщує в себе уявлення про базові компоненти професії, які виступають як пов’язані фрагменти єдиної структури [43]. Структура формування образу професії включає в себе саму структуру образу, сфери соціалізації та соціально-важливі детермінанти розвитку образу. Так, до останніх відносять наступні категорії: сім’я; школа; друзі; реальні професіонали; засоби масової комунікації;

11

вища школа [7]. Таким чином, образ професії складається протягом всієї діяльності людини, але фундамент образу професії закладається в процесі навчання та впливає на подальше професійне самовизначення молодої людини. Також бачення професії будується через бачення своїх колег, освіту, інші ЗМК. Суспільство загалом сприймає журналістську професію крізь бачення її іншими журналістами. Тому й є необхідним дослідження спеціалізованих видань, які формують погляд на професію, аналізуючи її зсередини. В Україні ж

таким

виданням

є

«Телекритика»

як

найпопулярніше

вітчизняне

медіакритичне видання. Важливим є й те, що образ професії, як когнітивне та емоційне утворення,

змінює

систему

загальних

орієнтирів

в

суспільній

та

індивідуальній свідомості людей. Раніше ідеальний образ професіонала багато в чому був пов'язаний з образом конкретних людей і їх професійною «біографією», їх певними професійними цінностями [43]. Сьогодні можна спостерігати, що повною мірою «ідеальний образ професіонала» замінений на «ідеальний образ життя» (американський, європейський, «нових росіян» та інші). Таким чином, професія виступає як засіб для досягнення цього образу життя, а не як істотна частина самого образу життя [58]. Отже, неможливо починати дослідження образу професії без розгляду самого поняття «професія». Основним визначенням поняття «професія» можна взяти наступне формулювання – це вид трудової діяльності людини, яка володіє комплексом спеціальних знань та практичних навичок, набутих в результаті спеціальної підготовки, досвіду роботи [4]. Сам образ професії складається з різноманітних, соціально важливих компонентів, які необхідно враховувати при конструюванні образу. Журналістика за сукупністю цих компонентів є привабливим, популярним видом діяльності, який володіє усіма характеристиками професії. На процес утворення образу впливають ряд факторів. Неможливо не враховувати вплив засобів масової комунікації на формування образу як один з наймасовіших засобів формування громадської

12

думки взагалі. Особливо це стосується спеціалізованих видань, присвячених висвітленню діяльності окремої професії. Тому наше дослідження є важливим для визначення як саме висвітлює діяльність журналістів найпопулярніше медіакритичне видання, а відповідно й який образ формує у масовій свідомості.

1.2. Складові елементи образу професії журналіста Досить вагомим елементом образу професії журналіста є те, чи розглядають журналісти самі свою діяльність як професію. Дослідники, такі як Пенн Кімбалл у своїй статті «Журналістика: мистецтво, ремесло, чи професія?», стверджують, що журналістика є професією через високу потребу, особливе місце в суспільстві, а також вимоги, які є і в школах, і в асоціаціях [16]. В роботі «Професіоналізація серед репортерів» Джек Маклеод та Серль Хоулей стверджують, що журналістика не визнана класичною професією, проте журналісти повинні слідувати її професіональним цінностям [19]. У своєму есе «Найкраща в світі професія» Габріель Гарсіа Маркес висловлює своє бачення журналістики як професії, а також критикує сьогоднішню освіту. Недоліки шкіл журналістики, на думку Маркеса, полягають в тому, що вони недостатньо пояснюють смисл самої професії. Будь-яка освіта в школах журналістики повинна базуватися на трьох основних принципах: схильність та талант є необхідною умовою; розуміння, що журналістське розслідування не є окремим жанром, будь-яка журналістика – розслідування за визначенням; етика – не просто другорядна умова володіння ремеслом, але і його невід’ємна частина [47]. За словами Маркеса, етика та ремесло – такі ж нероздільні речі, як дзижчання та муха. Для того, щоб вивчати образ журналіста, важливо розуміти, чи вважається дана діяльність професією взагалі.

13

Дослідник Еверет С. П’ю стверджував, що коли члени професіональної групи починають розподіляти ідентичність погляду на свою діяльність, коли їх визначені завдання відповідають запитам суспільства, тоді відбувається період переходу від роду занять до формування професії [14]. В XX столітті в журналістській діяльності почало зростати значення професіоналізму. Визначаються 4 основні фактори, які призвели до такої тенденції: зростаюча кількість організацій практикуючих журналістів; спеціалізована освіта для журналістів; зростаюча кількість літератури, яка присвячена історії, проблемам та технологіям масової комунікації; зростаюча кількість журналістів, які розуміли значення соціальної відповідальності [2]. Професійні організації для журналістів почали утворюватися з 1883 року, коли з’явилаcя фундація Англійського інституту журналістів. Як і Американська газетна гільдія, організована в 1933 році, та Національна Федерація Французької Преси, цей інститут функціонував і як профспілка, і як професійна організація [10]. Розуміння соціальної відповідальності та усвідомлення журналіста як представника окремої професії почало розвиватися в результаті появи спеціалізованої освіти та популярних дискусій щодо відповідальності преси у книжках та періодиці, а також на зустрічах в асоціаціях. Все це впливало на формування самоцензури практикуючих журналістів. В XX столітті численні дослідження показали, що журналісти, як група, є ідеалістами щодо ролі їх професії в донесенні фактів до аудиторії неупереджено [10]. Щоб кваліфікувати діяльність як професію, ця діяльність повинна бути заснована на базі спеціалізованих знань, за допомогою яких професіонал зможе отримувати вигоду. Більш того, професіонал повинен мати достатній рівень

автономії

від

оточуючої

цензури,

його

діяльність

повинна

регулюватися міжнародними кодексами етики, а також санкціями від колег

14

професіоналів через професійні асоціації. На етичному рівні професія повинна надавати суспільству таку послугу, яку більш ніхто не зможе виконати. Ці характеристики сформульовані за такими класичними професіями як медицина та право. Багато хто критикує журналістику за те, що вона ледве відповідає цим критеріям. В основному, через нестачу освітніх та правових нормативів. В іншому критика полягає в тому, що журналісти володіють більш важливою професійною рисою – покликанням працювати не заради вигоди, а задля потреб громадськості [2]. Також окреме питання становить спеціалізована освіта. Наприкінці XIX століття більшість журналістів вивчали своє ремесло безпосередньо в редакціях. Перші курси з журналістики з’явилися в Університеті Міссурі (США) в 1879-84 роках. В 1912 році Колумбійський університет в Нью-Йорку заснував першу бакалаврську програму з журналістики завдяки гранту від нью-йоркського редактора та видавця Джозефа Пулітцера [2]. З 50-тих років курси з журналістики чи комунікації пропонувалися в багатьох коледжах. В радянській Україні окремих факультетів журналістики не створювали. Тільки в 1947 році при філологічному факультеті КНУ ім. Т. Шевченка було сформоване нове відділення журналістики, яке почало готувати журналістські кадри для республіканських, обласних, районних ЗМІ. І лише в 1953 році при університеті відкрився факультет журналістики [44]. Джозеф Пулітцер, ім’ям якого була названа найпочесніша премія в американській журналістиці, вважав, що кожна інтелігентська професія вимагає розвитку, і у кожній галузі здібності є ключем до успіхів, але це не означає, що спеціальна освіта та загальна підготовка не потрібні [2]. Тобто, неодмінним елементом образу професії стала наявність освіти, при чому не завжди ця освіта була спеціалізованою. Сьогодні поширеною стала думка, що усіма необхідними навичками можна оволодіти безпосередньо «в полі», під час роботи. Також не можна оминути деяку романтизацію журналістики, яка то доповнює, то викривляє образ професії. Через зображення у книгах та кіно,

15

журналістика довгий час мала образ молодого репортера-початківця, який був готовий на все заради сенсації, щоб змінити або глобальний або локальний перебіг подій. В книзі Метью С. Ерліха всебічно вимальовується голлівудське зображення американських журналістів, яке переповнене стереотипами та гіперболізації щодо журналістської діяльності [8]. Тим не менш, фільми, в яких наводяться кращі приклади журналізму, здебільшого знімаються в США. Наприклад, фільм «Вся президентська рать» (1976, режисер Алан Дж. Пакула) та один з останніх – «Добраніч та всього найкращого», в якому Джордж Клуні показав одну з найвідоміших сторінок журналістської історії, коли Едвард Муррей публічно викривав діяльність сенатора Джозефа МакКарті. Зображення в кінематографі журналістської діяльності в рамках її відношень із владою показувало, якою насправді може і повинна бути ця професія. Після виходу фільму «Вся президентська рать», в якому центральним став відомий Уотергейтський скандал, більшість молодих людей захотіли стати журналістами, щоб впливати на щось, кидати виклик будь-яким злочинам проти суспільства [20]. Отже,

образ

професії

журналіста

–

багатокомпонентний

та

різноплановий. Формування професії було спричинене завдяки певним факторам, серед яких – поява спеціалізованої освіти, професійних асоціацій, розуміння соціальної відповідальності, формування професійної етики тощо. Професія відзначається універсальністю за багатьма параметрами, великою кількістю обмежуючих моральних та етичних принципів, важливістю для суспільства, психологічно-соціальними особливостями. Журналістика за поставленими параметрами безумовно визначається як професія. Отже, її образ формуватиметься залежно від того, наскільки повно чи не повно вона відповідатиме стандартам професії, визначеним професійними асоціаціями, певними моральними принципами. То ж виходить, що образ професії формується, з одного боку через соціалізацію (досвід, спілкування з журналістами, освіту, споживання інформації зі ЗМІ), а з іншого – через знання «нормативних основ».

16

1.3.

Медіакритичні

медіа, їх

вплив

на

формування

образу

журналіста Численні теоретики характеризують медіакритику як цивілізаційний фактор, що сприяє нейтралізації і корекції негативних проявів у діяльності ЗМІ та у їхній інформаційній взаємодії із суспільством – зокрема, тенденціях, породжених нерегульованим або не досить ефективно регульованим розвитком

ринкових

відносин

у

медійній

сфері

та

надмірною

комерціалізацією масово-інформаційної діяльності [52]. На думку вітчизняного дослідника Бориса Потятиника, медіакритику можна вважати важливим обмежувачем нестримного зростання потоків масової комунікації. Зростання, яке так часто є небезпечним для людської психіки і дестабілізуючим для ноосфери. Її можна було б назвати природною внутрішньою противагою, якщо тільки слово «природне» застосовується щодо світу медіа [56]. Інший дослідник журналістської діяльності, Ігор Михайлин бачить основне завдання медіакритики у регулюванні інформаційного простору самими

журналістами

(медіакритиками):

«Соціально

відповідальна

журналістика сперта на усвідомлення журналістикою своєї інформаційної місії

та

місії

формування

громадської

думки.

Вона

розуміє

свою

відповідальність за майбутню долю людства і свою включеність в управлінські процеси ним. Вона розуміє, що без її участі політичні, суспільні, екологічні та інші проблеми розв'язані бути не можуть. Але панує упевненість і в тому, що органи масової інформації, функціонуючи як комерційні підприємства, навряд чи спроможні добровільно відмовитися від своїх рекламних гонорарів або від нескінченного демонстрування низькопробних фільмів, які й далі будуть виховувати людей у дусі споживацтва, насилля та бездуховності. Журналістика буде й далі потурати людським слабкостям, що набагато

вигідніше

(економічно),

ніж

розповідати

взаємодопомогу, самообмеження, екологічні проблеми» [51].

про

доброту,

17

З розвитком журналістики, технологій та ідеологічного спрямування змінюється і об'єктивно виникає потреба критики різноманітних сфер функціонування ЗМК. Медіакритика розглядається дослідниками як складова частина діяльності, спрямована на освіту і розвиток особистості з допомогою і на матеріалі мас-медіа з метою формування культури спілкування зі ЗМІ, творчих,

комунікативних

здібностей,

критичного

мислення,

вміння

самостійно аналізувати, інтерпретувати і оцінювати медіа тексти, а також володіння різними формами самовираження за допомогою медіа техніки [41]. Таким чином, безпосередньо спеціалізовані видання медіакритичної тематики мають вагомий вплив на формування образу професії медіа спеціаліста, журналіста. Вивчаючи та оцінюючи як роботу творців медійних творів, так і рухливий комплекс взаємовідносин друкованої та електронної преси з аудиторією та суспільством взагалі, медіакритичні видання орієнтовано впливають на аудиторію. Твори критиків ЗМК сприяють формуванню у власне спеціалістів уявлень про нормативність різноманітних аспектів функціонування друкованої та електронної преси, що важливо для визначення громадської оцінки тих чи інших медійних феноменів, для формування уявлення про саму професію [51]. До прикладу, в монографії Б. Потятиника «Медіа: ключі до розуміння» автор називає медіакритику «обмежувачем зростання потоків масової комунікації», що загрожують людській психіці і ноосфері. «У нашому розумінні, – пише Б. Потятиник, – поява і функціонування медіакритики є проявом своєрідного ноосферного екобалансу чи нооценозу (за аналогією до біогеоценозу). Людська психіка не готова до інформаційного вибуху та маніпулятивних практик, які застосовують з метою комерційного чи політичного зиску. Не маючи адекватного захисту, вона постає перед ними надто вразливою, практично беззахисною. Саме тому набуло актуальності завдання: а) законодавчого чи організаційного обмеження потоків екранного насильства, порнографії, реклами/пропаганди; б) формування адекватного

18

психологічного захисту. Власне другим пунктом перейняті такі науковопрактичні й психолого-педагогічні напрями як медіаосвіта, медіаграмотність, медіаекологія, екологія культури» [55]. Наразі саме медіакритичні видання можуть встигати за журналістською сферою, оперативно давати оцінку актуальним питанням функціонування засобів масової комунікації, допомагає зорієнтуватися в сьогоднішньому суперечливому медіа просторі і професіоналам, і широкій аудиторії. Отже, медіакритичні видання беруть участь в перегляді трансформації професії, оновленні встановлених критеріїв норми, еталонності. Вони несуть наукову цінність як носії історії професії журналіста, так як день за днем показують її стан в суспільстві. Тому безумовно є важливим елементом вивчення образу журналіста як такого.

1.3.1. Медіакритичні видання в Україні Незважаючи на важливість існування медіакритичних видань для журналістської галузі, в Україні подібних видань катастрофічно мало. Сама медіакритика як явище знаходиться в стані відмежовування від інших публікацій, присвячених професійній діяльності. Медіакритикою засобів масової комунікації займався ще Іван Франко. Наприклад, цьому була присвячена його стаття «Звернення до галицької української молодежі» [60]. В радянські часи у виданнях публікували огляди преси, аналіз був присутній і в редакторських колонках. Найпопулярнішим було критикувати телебачення, яке звинувачувалось в занепаді суспільної моралі, негативізмі, сенсаційності та надмірній розважальності [52]. Дослідницькі присвячені

матеріали

аналітичного

актуальним проблемам

і

дискусійного

характеру,

медіасередовища, публікуються

на

сторінках академічних наукових журналів і збірок, в профільному журналі «Медіакритика». Журналістські рецензії, аналітичні й оглядові статті про

19

телепроекти та їх творців, етичні питання, які торкаються журналістської громадськості, скандали в пресі і на екрані, технології впливу на громадську думку, моніторинг телевізійних новин і оцінка подій в медіа – така тематика є представленою в журналі «Телекритика». Також щодня подібна інформація оновлюється на сайті http://www.telekritika.ua. Розділи, присвячені аналізові тенденцій розвитку мас-медіа, і експертні оцінки продукції, яка створюється на медіаринку, можна прочитати на сайті www.reklamaster.com. Рубрика «Медіакритика»

існує

в

деяких

інтернет-проектах,

таких

як

MarketingMediaReview (http://mmr.net.ua/) та ін. Згадані видання відрізняються за

своїми

інформаційними

завданнями

і

представляють

різні

рівні

медіакритики: науковий, корпоративний (журналісти, рекламісти, фахівці у сфері паблік-рилейшнз і медіамаркетингу) та власне критику як галузь журналістської творчості. Все ж таки, найбільш вагомими друкованими виданнями залишаються журнал «Медіакритика» та «Телекритика». «Медіакритика» з‘явилася в 2003 році. Її головним редактором став професор Львівського національного університету імені Івана Франка Борис Потятиник. Рубрики цього видання окреслюють ті проблеми, які для видання були визначені актуальними: гарячі точки, закордонний досвід, теорія, історія, законодавство, освіта, факти і цифри, химерна свобода. «Медіакритика» також охоплює проблеми регіональної преси, маніпулювання масовою свідомістю напередодні виборів. Досліджуються мовні аспекти негативізму вітчизняних ЗМК, присутня педагогічна проблематика, подаються відповідні соціологічні розвідки, представлений досвід спеціального міжнародного семінару, як журналістам треба глибше розуміти й адекватніше висвітлювати явища тероризму.

На

думку

дослідника

масової

комунікації

Сергія

Квіта,

«Медіакритиці» вдається не ставати на якусь одну точку зору, і не подавати діаметрально протилежних позицій. «Можливо журнал ідеально виконує свою природну функцію – допомагає своїм читачам знайти істину. В такому випадку

журналістський

суб’єктивізм,

що

спирається

на

правдиве

20

інформування, висувається на перший план. Проте це не просто інформування і, тим більше, не маніпуляція. Представляється точка зору професіоналів, яку він має право висловлювати і доносити до своєї аудиторії через ЗМІ» [40].

XXI століття дало журналістиці не тільки прогрес технологій, але й безліч нових проблем. Саме медіакритичні видання допомагають краще усвідомлювати зміни в галузі, нові вимоги, забезпечують необхідний діалог серед професіоналів та суспільства. Завдяки подібним виданням можна проводити дослідження стану галузі, стану професії, професійних стандартів. В Україні ж брак подібних видань може впливати і на саму галузь в цілому.

1.3.2. «Телекритика» як основне медіакритичне видання в країні Єдиним спеціалізованим виданням в Україні, присвяченим тематиці медіа, є журнал «Телекритика». Видання є популярним не тільки серед професіоналів в першу чергу, але й серед широкої аудиторії. Перед створенням журналу був запущений сайт з подібною назвою. Незалежне електронне видання, створене в 2000 році, стало чи не єдиним майданчиком в медіа просторі, на якому були задекларовані цінності свободи слова, політичної свободи ЗМК, а також де була мобілізована професійна журналістська спільнота. І сайт і видання присвячені аналізу тенденцій медіа простору в контексті політичних, соціальних, економічних та культурних подій. Рубрикація є досить розгалуженою, матеріали «Телекритики» присвячені абсолютно різним аспектам журналістської діяльності. Важливим є численні інтерв’ю із експертами, власниками, топ-менеджерами сфери засобів масової комунікації. Наприклад, впродовж 2009-2010 років „Телекритика” спільно з Інститутом

масової

інформації

здійснює

моніторинг

з

дотримання

журналістських стандартів, результати якого публікуються як на сторінках журналу, так і на сайті, а також у формі радіопрограми «Рентген. Вся правда про медіа» на радіо «Промінь». Одним із головних авторів моніторингу став

21

відомий журналіст, редактор та тренер-консультант МГО «ІнтерньюзУкраїна» з телевізійного виробництва, Ігор Куляс. «Телекритика» має беззаперечний вплив на формування думки серед журналістів, а також й серед пересічних споживачів телевізійної та друкованої продукції. Цільовою аудиторію журналу в першу чергу є люди, яких цікавить ситуація, яка склалася навколо українського телебачення, його перспектив, шляхів розвитку, спеціалісти в сфері ЗМК та реклами, власники ЗМК, продюсери, політики, підприємці, менеджери, журналісти, студенти тощо. Завдяки «Телекритиці» в Україні з’явилася така нова журналістська спеціалізація як «медіакритик» Сьогодні «Телекритика» є професійним авторитетним виданням, яке відстоює основні моральні, етичні і професійні цінності в журналістиці. Журнал показує і недоліки, і принади журналістської професії, але в першу чергу відстоює чесну, якісну та непродажну журналістику. Таким чином, видання конструює певний образ цієї професії.

1.4. Сприйняття професії журналіста в Україні На сьогоднішній день професія журналіста сприймається українським суспільством досить суперечливо. В основному, головною причиною цього є історичні передумови розвитку нашої держави. Адже в радянські часи журналісти були лиш рупорами тоталітарної влади, хоча й серед більшості заангажованого населення вони користувалися повагою. Працювати в органі масової пропаганди було престижно, такі робітники мали безліч пільг, але будь-який їх матеріал проходив жорстку цензуру. Після панування тоталітарної системи, горбачовська перебудова відкрила інформаційні шлюзи, через які прорвалася напівправда. Пізніше з’явилася

історична,

політична

правда,

яка

сприяла

пробудженню

національної свідомості, національного духу, бажанню жити в незалежній Україні. На думку дослідника Ігоря Михайлина, формування тодішньої

22

української журналістики відбувалося під впливом двох чинників: загальних передумов виникнення журналістики, спільних для європейців, а також українських

національних

традицій

збирання,

обробки

й

поширення

інформації та пристрасної публіцистичної творчості [49]. Окремим фактором було й те, що журналістика формувалася неукраїнською мовою. В перші роки незалежності масово почали з’являтися видання «жовтої» або «бульварної» преси, так як виникла необхідність працювати в нових ринкових умовах. Водночас виникають нові видання, які обслуговують інтереси бізнесменів, фінансово-промислових груп, приватних осіб. В ті часи засоби масової комунікації не стали незалежними, не стали «четвертою владою». Зростав список загиблих, тих, хто прагнув дотримуватися професійних стандартів, бути професійними журналістами. Новою хвилею у формуванні образу професії стала Помаранчева революція, яка показала інше обличчя української журналістики. Великою популярністю під час тих подій користувався 5 канал, який позиціонував себе як «канал чесних новин». Прагнення прорватися крізь блокаду численних темників, цензури змушувало багатьох журналістів діяти активно, заявляти про політичний тиск на їхні медіа й своє небажання виконувати темники. 28 жовтня 2004 року під заявою, яка була опублікована «Телекритикою», стояли підписи 346 журналістів з усієї країни. Також цього дня сім журналістів служби новин «1+1»: Наталка Фіцич, Юлія Бориско, Віктор Заблоцький, Ігор Скляревський, Федір Сидорук, Галина Бецко та Мар’яна Воронович на знак протесту проти цензури звільнилися з каналу. Ця дата вважається офіційним початком журналістської революції, що передувала революції Помаранчевій. Тим не менш, на зміну цензурі політичній прийшла цензура олігархічна. За кожним медіа став стояти конкретний власник, який мав право впливати на редакційну політику. Економічно залежні ЗМК стали сповідувати ті погляди, як має або «спонсор», або власник [51]. Але за десятиліття незалежності не сформувалася цілісна, комплексна журналістика, яка б розповідала українцям про реальні події в країні неупереджено і відсторонено. Не дивлячись на це,

23

згідно дослідженням Центру Разумкова, порівняно з 2005 роком довіра громадян до українських медіа продовжує зростати: повністю або скоріше їм довіряють майже дві третини опитаних [37]. На думку завідувачки відділом соціології культури й масової комунікації Інституту соціології НАН України, Наталії Костенко, в Україні вже давно не було сильного й масштабного медіа впливу. В часи кризи він був досить жорстким та безцеремонним. Саме тому, що він від початку навмисно, стихійно, як завгодно – був запрограмований на страх та моральну паніку. Це почалось від локального постановочного епізоду у вигляді педофілії, а потім була сконструйована розгорнута, всеохоплююча модель масової події у вигляді епідемії. Під час круглого столу «Як мас медіа повинні висвітлювати соціально-резонансні, скандальні й спекулятивні ситуації», організованого «Телекритикою», пані Костенко зазначила, що згідно із даними Інституту соціології НАН України, українська аудиторія має дуже великий запас резистентності по відношенню до медіа сприйняття та довіри до медіа. Остання фігурує на рівні не більше 30%. Тобто близько 28-30% людей так чи інакше довіряють медіа. Цифра достатньо постійна, протягом 10 років практично не змінюється. Єдиним сплеском був 2005 рік, під час Помаранчевої революції [29]. Наприклад, в європейських країнах таких показник сягає більше 40%. В США – нижче. Впливають на показник і національні особливості, і культурні традиції, довіра до політиків тощо. Перш за все на цей показник впливає інтерес до політики. В Україні колосальним був зріст рівня довіри до медіа в 2005 році, показник був на рівні ведучих країн. Тоді до 70% людей цікавились політикою. Крім того, завжди українці довіряли медіа більше ніж політикам, президенту, політичним партіям, але трохи менше ніж церкві і армії. Порівняно з іншими країнами це дуже стабільна ситуація [29]. Наразі перманентна політична криза в Україні частково відбувається через стан українських медіа. Журналісти не здатні проводити глибокий аналіз політичних та соціальних проблем, залучати відповідних експертів до

24

своїх матеріалів, замість цього фокусуються на персонах, сенсаціях. Тенденцією є зростання комерціалізації, жовтизни

на національних

телеканалах. Професійна журналістика найбільш слабка серед усього медіа сектору. За останніми результатами дослідження міжнародної організації IREX, професіоналізм більшості журналістів в Україні є досить недостатнім, регресія професіоналізму пов’язується із таблоїдізацією медіа. Таблоїдізація та жовтизна національних мовників та преси, на думку Наталії Лігачової, сприяє низькій якості інформації, тому що журналісти не пояснюють смисл подій для аудиторії. Медіа гоняться за рейтингами та шукають сенсацію. Рівень корупції в медіа, джинса, кількість прихованої реклами постійно зростає. Нещодавня економічна криза показала як головні медіа прагнуть свіжих та гарячих фактів, тяжіють до перебільшень та не пояснюють, не аналізують те, що відбувається [15]. На думку відомого медійника Віталія Портнікова, журналісти не розуміють своєї відповідальності перед суспільством: «За останні роки, більшість з них зацікавлені в прибільшенні свого прибутку, а не в покращенні професійних навичок. Деякі з наших колег, які висвітлюють економічну тематику, не можуть ставити під сумнів дії президента чи прем’єра, так як самі погано розбираються в економіці. Це ж стосується й тих, хто пише про політику, культуру, міжнародні справи. Погано освічений журналіст несе велику небезпеку для суспільства» [15]. Відсутність професіоналізму, належного ставлення до професії робить українських

журналістів

простими

ретрансляторами

подій,

якими

є

катастрофи, або політика. Більшість тем залишаються поза увагою медіа, на думку вітчизняних експертів [15]. Важливо розуміти, що засоби масової комунікації втрачають характер суспільного форуму, відмовляючись заохочувати громадян до активної участі у соціальному управлінні, представляти усе різноманіття наявних у суспільстві поглядів, ідей і позицій. Не можна недооцінювати, але не треба й

25

переоцінювати роль журналістів у суспільстві, журналісти, як і всі інші люди, творять життя й формують суспільство у межах і за законами суспільного розвитку, згідно з принципами існування суспільства як організму. Відсутність довіри до професії – все це наслідки ухиляння журналістів від належного виконання своїх професійних обов’язків. Згідно з більшістю тверджень, журналістика як професія в Україні має більше негативних рис, ніж позитивних. Наскільки відповідає це правді, для цього й було проведене наше дослідження. Вивчення образу професії журналіста необхідне задля розуміння тієї моделі професії, яка склалася в суспільстві. Образ професії формується протягом всього життя, але впливають на нього освіта, колеги, а також самі засоби масової комунікації, які відображають стан професії загалом. Перш за все образ журналіста можна побачити в медіакритичних виданнях, які спеціалізуються в аналізі стану професії за певний проміжок часу. Саме медіакритичні видання є тим матеріалом, за допомогою можна визначити образ професії журналіста. В Україні ж найпопулярнішим медіакритичним виданням є журнал «Телекритика», який і був обраний для дослідження.

26

Розділ II. Методологія дослідження Метою дослідження є визначити який образ професії журналіста формується журналом «Телекритика»; яким чином і в якому контексті відбувається опис журналістської професійної діяльності; чи відповідає сформований образ професії особистим баченням і розумінням журналістики працівників журналу «Телекритика». Найбільш відповідні методи, що були обрані в даному дослідженні, – це контент-аналіз та інтерв’ю із журналістами, які працюють в «Телекритиці», серед них шеф-редактор видання Наталя Лігачова-Чорнолуцька, а також заступник головного редактора Леся Ганжа.

2.1. Контент-аналіз 2.1.1. Історія методу та термінологія Контент-аналіз (від англійської content – зміст) – спеціальний достатньо точний метод якісно-кількісного аналізу змісту обраних для дослідження документів. Даний метод зазвичай обирають для того, щоб виявити або вирахувати соціальні факти, тенденції, відображені в певних документах. Особливість методу полягає в тому, що документи вивчаються в їх соціальному контенті [3]. Метод може застосовуватися в якості основного методу дослідження; паралельного, тобто у поєднанні із іншими методами; допоміжного чи контрольного (наприклад, для класифікації відповідей на відкриті питання анкет). Перші

приклади

використання

контент-аналізу

датовані

XVIII

століттям, коли в Швеції частота появи в тексті книг певних тем слугувала критерієм їх єретичності [57]. Більш серйозно про застосування контент-

27

аналізу як повноцінного методу в дослідженнях почали говорити з 30-тих років XX століття в США [13]. Основні процедури контент-аналізу були розроблені американськими соціологами Г. Лассуелом та Б. Берелсоном. Г. Лассуелл використовував його для досліджень в сфері політики та пропаганди. Він модернізував контентаналіз, ввів нові категорії та процедури, особливе значення надавав квантифікації даних [18]. Загалом протягом 1900-1958 років в США були надруковані близько 1700 наукових праць, при цьому 500 з них були дисертаційними дослідженнями в галузі контент-аналізу [39]. Під час другої світової війни контент-аналіз використовувався деякими державними установами США та Великої Британії для вивчення ефективності пропаганди в різних країнах, а також з розвідувальною метою. Так, наприклад, Г. Лассуел разом із співробітниками, використовуючи цей метод, довели нацистську орієнтованість однієї з американських газет. Річ у тім, що під час Другої світової війни кілька радіостанцій і газет у Сполучених Штатах вміщували багато пронацистських матеріалів. Але суд не міг довести, що ці видання ведуть пропаганду на користь противника, бо там інколи вміщувались й антинацистські статті. Тоді на допомогу прийшов метод контент-аналізу, коли з науковою точністю вдалося показати пронацистську орієнтацію газети «Істинний американець». Вчені проаналізували всі номери газети з 3 березня по 31 грудня 1943 року і визначили явне ставлення газети до гітлерівської політики [17]. Накопичений досвід досліджень, проведених на основі контент-аналізу, був підсумований у книзі Б. Берелсона «Контент-аналіз в комунікаційних досліджень» (початок 50-х років). Автор книги визначив сам метод контентаналіз, а також його різні види, критерії та одиниці для кількісного дослідження. Ця книга й досі є фундаментальним описом, яка дає розуміння основних положень контент-аналізу [3]. Після узагальнень, зроблених Б. Берелсоном, в США з’явилось багато досліджень, в яких контент-аналіз використовується в різноманітних наукових

28

напрямках. Західноєвропейські дослідники, використовуючи контент-аналіз, спиралися на американський досвід. Тим не менш, в Європі теж з’явились декілька оригінальних методик якісно-кількісного аналізу змісту, одну з них розробив французький журналіст Жак Кейзер [39]. Розроблений Кейзером метод аналізу преси здобув широке визнання. Деякі запропоновані ним способи статистичного опису преси було стандартизовано ЮНЕСКО [39]. Методом контент-аналізу користувалися і вчені з країн Східної Європи. Найбільш оригінальними виявилися угорці. Зокрема, Е. Гондош у праці «Обличчям до обличчя тексту» [34] описав дослідження, яке було проведене серед

учнів

старших

класів

будапештських

гімназій.

Учням

було

запропоновано написати твір за нарисом Д. Балінта «Безтурботне життя», потім всі ці твори проаналізували, порівнюючи позиції письменника та позиції молоді. В 1960-ті роки відбувся так званий прорив методу, його використання значно активувалось. Це сприяло розвитку методики, урізноманітнило його варіанти. Також в цей період у дослідженнях почали використовувати комп’ютерну техніку. Розвиток контент-аналізу в Україні почався набагато пізніше за інші європейські

країни.

В

медіа

дослідженнях

метод

контент-аналізу

застосовується ще рідше. В більшості наукових роботах метод контент-аналізу визначається як якісно-кількісний

метод

вивчення

документів,

який

характеризується

об’єктивністю висновків і строгістю процедури та полягає в обробці тексту з подальшою інтерпретацією результатів. Предметом контент-аналізу можуть бути як проблеми соціальної дійсності, котрі висловлюються чи навпаки – приховуються в документах, так і внутрішні закономірності самого об’єкта дослідження. Новизна якісно-кількісного аналізу змісту полягає перш за все у тому, що особисті враження дослідника замінює об'єктивна процедура формалізації і квантифікації тексту. У ході цієї процедури у стандартному контент-аналізі зміст розчленується і підраховується кількість згадок одиниць

29

аналізу, які визначав сам дослідник (у цьому полягає якісний момент у контент-аналізі). Об'єктивність і квантифікація міцно зв'язані між собою, бо саме квантифікація забезпечує об'єктивний підхід до об'єкта дослідження. Об'єктивність аналізу, в свою чергу, являє собою найбільше досягнення цього методу, саме те, через що все більше вчених як у нас, так і за кордоном застосовують цей трудомісткий спосіб дослідження документів [39]. Значення контент-аналізу полягає в тому, що з його допомогою можна об'єктивно, повно і достовірно досліджувати усе коло питань, пов'язаних з медіа сферою, причому повнота розгляду того чи іншого питання залежить тільки від завдань дослідження, від того, наскільки ґрунтовно і в якому напрямку дослідник обрав категорії аналізу.

2.1.2. Визначення одиниць аналізу та одиниць кодування Особливість контент-аналізу полягає не тільки у незалежній від кодувальника інструкції, але й у системі вибору категорій та одиниць дослідження, інструментарій,

які

охоплюють

безперечно,

весь є

зміст

однією

з

документа.

Хоча

найважливіших,

строгий основних

особливостей контент-аналізу [13]. При визначенні основних характеристик контент-аналізу особливе значення має коло питань, яке обирається для дослідження. Про галузь дослідження цього методу висловлювалася українська дослідниця Н. Костенко. Вона вважає, що з допомогою контент-аналізу науковець встановлює не тільки характеристики документальних джерел, але і особливості усього комунікаційного процесу: соціальні орієнтації і настанови комунікатора;

цінності

і

норми,

які

відтворюються

у

документах,

ефективність їх відтворення у різних аудиторіях [28]. В даному дослідженні був обраний змістовний або якісний контентаналіз, так як метою було визначити образ журналіста, який формується у виданні «Телекритика». Отже, в першу чергу, до уваги бралися саме якісні

30

показники. Якісне дослідження, на відміну від кількісного, важливим критерієм

визначає

не

математичний

показник

відповідності

між

кодувальниками, а концептуальну узгодженість між самим дослідженням та висновками [18]. Змістовний контент-аналіз робить акцент на створенні картини певного феномену, який завжди поглиблений у якийсь контекст, а не описує реальну об’єктивність. Тож необхідно визначити, наскільки вірогідними будуть результати такого дослідження. Питання достовірності, надійності й валідності є дуже важливими при будь-якому дослідженні. Контент-аналіз вигідно відрізняється від інших видів вивчення документів саме високою достовірністю. Під надійністю більшість дослідників розуміє обґрунтованість (відповідність законам і поняттям дослідження) та стійкість чи строгість (відтворюваність результатів). Обгрунтованість (valіdіty) можна підвищити з допомогою експертного оцінювання. Під стійкістю (consіstency) розуміється строгість дослідження, тобто кожний наступний учений, застосувавши вже вироблену його попередником методику, на тому самому об'єкті має дійти тих самих висновків. Розходження не повинно перебільшувати 5%, тобто коефіцієнт кореляції — 0,05 [28]. Контент-аналіз вимагає від дослідника, по-перше, інтуїції, доброго знання предмета аналізу для того, щоб правильно обрати одиниці дослідження,

по-друге,

кодувальник

має

виявити

терпіння

й

дисциплінованість для строгого виділення та підрахування одиниць аналізу [18]. Співвідношення якісних і кількісних начал у контент-аналізі дозволяє досягти великого ступеня надійності й валідності. При цьому дослідник повинен мати на увазі, що при вивченні прихованих задумів комунікатора важливу роль у забезпеченні високої валідності відіграє присутність чи неприсутність у тексті різноманітних одиниць аналізу, а при інших видах дослідження валідність забезпечує засіб кодування та строге дотримання процедури.

31

Валідність висновків дослідження також залежить від репрезентованості вибірки. Обрані для аналізу тексти повинні достатньо повно репрезентувати усю досліджувану сукупність. Для досягнення високої валідності велике значення має правильний підбір одиниць дослідження. Вони повинні бути обрані так, щоб у результаті квантифікаційних процедур висновки являли собою повний зріз змісту на дану тему [39]. Значну проблему у плані досягнення достовірності дослідження являє інтерпретація висновків. З кожного висновку науковець може зробити абсолютно різний висновок. Великий ефект для об'єктивної інтерпретації висновків

дослідження дає порівняння результатів контент-аналізу

з

вивченням тієї самої проблеми іншими методами [31]. Для чого в даному дослідженні був обраний метод інтерв’ю з журналістами видання, яке аналізується. Важливу роль у дослідженні відіграє вибірка. Так як з усього потоку інформації необхідно обрати саме ті документи, які представлять всю їх сукупність. Вибірка

може

бути

репрезентативною

чи

типологічною.

Репрезентативна вибірка претендує на те, щоб представляти усю сукупність, що досліджується, типологічна вказує, що для сукупності характерні певні риси, але не вичерпує усіх характеристик тих документів, що вивчаються. Репрезентативна вибірка поділяється на квотну і випадкову. З допомогою квотної вибірки ми беремо від кожної досліджуваної сукупності частку документів відповідно до розміру тієї сукупності (наприклад, тиражу газет) та її ролі у досліджуваній проблемі. Як бачимо, цей тип вибірки вимагає певних даних, які дослідник не завжди має. Тому більшість учених застосовує так звану випадкову вибірку. За цією вибіркою можливість потрапити у склад обраних документів рівна для усіх елементів сукупності, тому ця вибірка також вважається репрезентативною [31]. Для забезпечення високої якості дослідження треба при проведенні вибірки користуватися науковими методиками. Відбір документів тільки за

32

власним бажанням дослідника знижує достовірність і вносить зайвий елемент суб'єктивізму. Дане дослідження передбачає аналіз статтей та інтерв’ю, опублікованих в номерах журналу «Телекритика» за 2009 рік. Вибірка є репрезентативною та випадковою. Всього було проаналізовано 75 матеріалів, в яких мова якимось чином стосувалася журналістської діяльності, у 10 номерах (2 номери виходили за 2 місяці одночасно – січень-лютий та липень-серпень). Визначення одиниць аналізу відбувається в залежності від потреб дослідника та його дослідницького питання. Одиницями аналізу можуть бути цілі тексти, або ж їх частини, чи навіть цілі теми. Правильний вибір одиниць аналізу – важлива складова усієї роботи. Найпростішим елементом повідомлення є слово. Тема – інша одиниця, яка є окремим висловлюванням щодо якогось предмета. Георгій Почепцов висуває такі вимоги до можливої одиниці аналізу: вона повинна бути достатньо великою, щоб висловлювати значення; вона повинна бути достатньо малою, щоб не висловлювати багато значень; вона повинна легко ідентифікуватися; число одиниць повинно бути настільки великим, щоб з них можна було зробити вибірку [57]. Для даного дослідження обираються матеріали, повні тексти, в яких йдеться мова про журналістську діяльність, зокрема, в Україні. До одиниць аналізу не потрапляють новини, а тільки авторські статті та інтерв’ю. Найвагоміший етап контент-аналізу – розробка його інструментарію або одиниць кодування. До найбільш використовуваних належать: слово, концепт (ідея), речення, параграф, цілий текст та тема [28]. Такі одиниці можуть поєднуватися в рамках одного дослідження. Класифікатором контент-аналізу називається загальна таблиця, в якій зведені усі категорії (та підкатегорії) аналізу та одиниці аналізу. Її основне

33

призначення – досить чітко зафіксувати те, в яких одиницях висловлюється кожна категорія, яка використовується у дослідженні [18]. Першим кроком має бути створення спеціального дослідницького словника, до якого потрапить кожне досліджуване явище. Основною проблемою тут є контекст, оскільки більшість слів у різних контекстах мають різне значення і можуть нести зовсім різне емоційне забарвлення. Виходячи з мети дослідження, можна виявити, які саме ключові слова нас цікавлять. Відповідно одиницями кодування є слова, фрази і речення, вживані в публікаціях журналу «Телекритика» за 2009 рік для охарактеризування журналістської діяльності, журналістської професії. Однією з основних вимог при виборі одиниць аналізу в контент-аналізі є взаємовиключення тем чи фраз, вживання яких досліджується. У нашому дослідженні була визначена тема – оцінна лексика, яка використовувалась на позначення професії журналіста, ролі професії в суспільстві. Брались до уваги творчі засоби, оцінна лексика, яка використовується автором при описі. Під час аналізу були помічені спільні риси, які потім були узагальнені під 15 окремих категорій, які були визначені як дослідницькі одиниці. До уваги брався і контекст, у якому дослідницькі одиниці використовувались. Наступним етапом проведення методу є укладання кодувального листка контент-аналізу. Кодувальний листок контент-аналізу повинен містити: по-перше, відомості про документ (його автора, час видання, обсяг та інш.); по-друге, висновки його аналізу (кількість випадків вживання в ньому певних одиниць аналізу та наступні звідси висновки щодо категорій аналізу). Протокол контент-аналізу кожного конкретного документу заповнюється на основі підрахунку даних усіх кодувальних листків, які відносяться до цього документу [35]. Кодувальний листок має бути релевантним та обґрунтованим, для того, щоб досягти найвищої відповідності між тим, що вимірюється, і тим, як вимірюється [18].

34

Всі вимоги, які висуваються до кодувальних матеріалів, мають єдину мету – так сформулювати запитання, щоб різні кодувальники, відповідаючи на них, дійшли одних і тих самих висновків. Якщо протягом дослідження виявилося, що дещо у кодувальній схемі слід поміняти, то необхідно переробити аналіз вже оброблених матеріалів так, щоб все дослідження проводилося за єдиною схемою з єдиними питаннями. Деякі дослідники не розробляють власну схему кодування, а покладаються на вже розроблену в рамках іншого дослідження. В такому випадку ці дослідження можуть стати об’єктом для порівняння чи подальшого узагальнення [18]. Так як подібних досліджень на основі контент-аналізу не проводилось, був розроблений наступний кодувальний листок: Кодувальний листок 1. Назва публікації, автор 2. Дата виходу публікації 3. Жанр, обсяг матеріалу 4. Тема, короткий зміст матеріалу 5. Яким чином (якими словосполученнями, епітетами) автор описує професію журналіста?

6. Як характеризується роль (якими словосполученнями, епітетами), яку відіграє журналіст в суспільстві, повинен відігравати?

2.2. Інтерв’ю з експертами 2.2.1. Інтерв’ю як якісний метод дослідження Інтерв'ю - метод збору соціальної інформації, що грунтується на вербальній

соціально-психологічній

взаємодії

між

інтерв'юером

респондентом з метою одержання даних, які цікавлять дослідника [30].

і

35

Використовувати метод інтерв’ю, як і інші якісні методи, в дослідженнях почали досить недавно. Більшою популярністю користувалися кількісні методи. Причина полягає в тому, що кількісними методами важко дослідити та пояснити на їх основі соціальні явища та процеси, в яких відображається людська сутність тих, хто їх здійснює або є їх об’єктом. Гуманізація дослідницької методології сприяла посиленню уваги до якісних методів досліджень [22]. Метод інтерв'ю має певні переваги та недоліки. По-перше, інтерв'ю надає можливість більш глибоко проникнути у соціально-психологічні причини людської поведінки. По-друге, під час його проведення можливо встановити ступінь відвертості респондента. По-третє, інформація, що збирається за допомогою інтерв'ю, надходить більш швидко й повно; вона, зазвичай, є безпосередньою та яскравою [1]. Одна з основних умов, які впливають на достовірність і надійність інформації, – це наявність якісного питальника та дотримання правил його застосування. Питальник експертного інтерв’ю принципово відрізняється від анкети із закритими питаннями. Якщо структурною одиницею анкети є питання чи блок питань, то структурною одиницею неформалізованого інтерв’ю є тема. Темою є повний виклад якогось питання. Дослідник Сергій Белановський, використовуючи геометричну аналогію, порівнює анкетне питання із закритими відповідями з точкою, а тему – з лінією. Між точками та лінією існує певна асиметрія: лінію легко розбити на точки, але відтворення незнайомої лінії за точками досить важке і технічно не завжди можливе. Аналогічно і тема порівняно легко розбивається на дискретні питання, які легко можуть бути формалізовані, але можливість відтворити невідому раніше тему, задаючи багато конкретних питань, є досить проблематичною. Питальником експертного особистого інтерв’ю виступає перелік тем, які необхідно витлумачити. Цей перелік не обов’язково повинен мати форму питальних речень. Теми можуть бути сформульовані як в розповідній, так і в питальній формі. Ці граматичні форми взаємозамінюються, і дослідник може

36

за бажанням обрати будь-яку з них або використати їх комбінацію. Основною проблемою при складенні питальників є визначення послідовності тем та ступеню їх деталізації [30]. Також на інтерв'ю впливають місце, конкретні обставини, тривалість його проведення (найчастіше респондент погоджується на нетривале інтерв'ю). Метод інтерв'ю дає змогу одержати глибинну інформацію про думки, погляди, мотиви, уявлення респондентів. Суттєвою його особливістю є, здебільшого, зацікавленість респондента опитуванням, яка забезпечується особистим контактом учасників інтерв'ю. Дане дослідження передбачає проведення експертного опитування у форматі особистого інтерв’ю. Необхідно детальніше переглянути особливості саме цього методу. Він не передбачає обміну думками між експертами, але тут зростає цінність та вага кожного окремого спеціаліста, якого розглядають як носія унікальної інформації. Однак організація та проведення експертного інтерв'ю

наштовхується

на

певні

труднощі,

пов'язані

з

пошуком

психологічного контакту з респондентом; значними матеріальними та часовими затратами; трудомісткістю підготовки інтерв'юерів; забезпеченням анонімності інтерв'ю [36]. Також основними складнощами дослідники визначають необхідність вести повний та точний запис, виокремлюючи у відповідях головне, відокремлювати інформацію вже в ході бесіди. Під час ведення експертних інтерв’ю досить часто використовується диктофонний запис із вторинним перекодуванням відповідей. І дуже важливо, щоб до експертів – людей високої посадової ланки, які не звикли витрачати час дарма, йшли найдосвідченіші інтерв’юери. Досвід тут проявляється не тільки у вмінні зацікавити інтерв’юйованого, але й в тому, щоб чітко контролювати хід бесіди, вміло перекладати розмову у русло теми і, навпаки, стимулювати більш розгорнуті відповіді, коли є можливість дізнатися небальні судження. В жодному разі не можна затягувати інтерв’ю, якщо співбесідник поспішає чи нервує, - краще домовитися про повторну зустріч [42].

37

Виділяють три етапи обробки експертної інформації: етап контролю несуперечливості індивідуальних позицій експертів (непрямо підтверджує чи навпаки

нівелює

компетентність

експерта)

та

єдине

форматування

транскрипту інтерв’ю, визначення узгодженості думок експертів, і, нарешті, – створення

єдиної

сукупної

позиції

експертів

[23].

Щодо

кожного

аналізованого тематичного блоку формулюється група думок експертів, залежно від їх узгодженості ухвалюється рішення про проведення третього етапу. Якщо на другому етапі не можна узгодити всі позиції, то третій етап не проводиться [22]. Особливості інтерв'ю як методу зумовили його широке використання в проблемних дослідженнях, при вивченні громадської думки, контрольних, вибіркових і експертних опитуваннях.

2.2.2. Проведення інтерв’ю із журналістами В даному дослідженні вибірка експертів є досить обмеженою. Це зумовлено тим, що інтерв’ю відіграє роль контрольного опитування для підтвердження або спростування отриманих результатів внаслідок контентаналізу. Також обмеженням було й те, що для інтерв’ю обиралися журналісти, які працюють в «Телекритиці» досить давно, і можуть виступати експертами в даному дослідженні. Всього було обрано 5 журналістів, які відповідали вимогам дослідження. ПІБ

Сфера діяльності

експерта

Проведення

Дата

інтерв’ю

проведення інтерв’ю

Наталя

Головний редактор

Лігачова-

журналу

Чорнолуцька

порталу

та

інтернет-

«Телекритика».

+

12 травня

38

Член

наглядової

міжнародного ділової

ради

конкурсу

журналістики

«Pressзвання». відзнаки

Володар

Національної

ради України з питань телебачення

і

радіомовлення

«За

розбудову телерадіоінформаційного простору

України».

Єдиний в Україні володар міжнародної

нагороди

«Лідерство

у

ЗМІ»

(США). Леся Ганжа

Заступник головного

+

13 травня

-

-

+

13 травня

-

-

редактора

журналу «Телекритика», автор матеріалів. Марина Баранівська

Заступник головного

редактора

журналу «Телекритика», ведуча

радіопрограми

«Рентген. Вся правда про медіа»

на

радіо

«Промінь». Отар Довженко Євген Мінко

Оглядач

журналу

«Телекритика». Екс-головний редактор

журналу

39

«Телекритика»,

ведучий

інтернет-програми «Телятина». Із наведеного списку вдалося провести три експертних інтерв’ю. Марина Баранівська відмовилася за браком часу. Євген Мінко вже довгий час не працює в «Телекритиці», і наразі його основний вид діяльності не журналістський. Тому в ході проведення дослідження його було визначено таким, що не відповідає критеріям експерта досліджуваної тематики. З урахуванням всіх наведених особливостей експертного інтерв’ю для даного дослідження був складений питальник (гайд) з питаннями. Всього гайд складається з трьох блоків по 2-3 питання в кожному. Питання в кожному блоці стосуються певного аспекту теми дослідження. Так, перший блок стосується безпосередньо образу, який формується навколо професії перед тим, як респондентами здійснювалась професійна діяльність, а також в процесі роботи. Другий блок присвячений тому, який образ, на думку журналістів, формується в очах аудиторії, і чи впливає на це формування журнал «Телекритика». Окремим питанням є розуміння професіоналізму своїх колег. Третій блок присвячений безпосередньо питанням функціонування журналу. Питальник (гайд) Перший блок 1. Чому обрали професію журналіста?

2. Який образ професії у Вас був в дитинстві і що змінилося з часом? Другий блок 3. Яким, на Вашу думку, бачить журналіста середньостатистичний українець?

4. Чи багато професіоналів серед українських журналістів, на Вашу думку?

40

5. Чи впливає «Телекритика», на Вашу думку, на формування образу журналіста? Третій блок 6. Коли створювалася «Телекритика», яка мета була поставлена для цього видання?

7. Якою визначається цільова аудиторія журналу?

8. За яким принципом відбираються теми для журналу?

9. Як відбираються автори для журналу?

41

Розділ III. Результати дослідження 3.1. Результати контент-аналізу Дані, отримані в результаті проведення методу контент-аналізу, краще за все представляти за допомогою різноманітних графічних засобів, таких як – графіки та діаграми, схеми. В першу чергу такі засоби забезпечують наочність виявлених залежностей чи зв’язків. Наочна діаграма або чіткий графік мають великий потенціал впливу. Для презентації результатів якісного контентаналізу використовуються такі засоби відображення як різні схеми та таблиці. Змістовна інтерпретація отриманих результатів відбувається згідно із поставленими цілями та завданнями даного дослідження [46]. Коли ж за мету дослідження береться визначити певний образ як такий, кращим варіантом представлення результатів може стати саме текст. Адже метою тут є показ певних зразків, тем та категорій соціальної реальності. Дослідник повинен досягти певного балансу між описом та інтерпретацією [28]. І те, як буде подана інтерпретація, представить особисте та теоретичне розуміння дослідника феномену його дослідження. В процесі дослідження було проаналізовано всього 75 матеріалів в 10 журналах „Телекритика” за 2009 рік. Всі публікації так чи інакше стосуються журналістської діяльності, специфіки журналістської професії. Більшість публікацій з проаналізованого масиву є статтями – 76%, інтерв’ю становить тільки 16%, нариси – 8%2. Жанр інтерв’ю був представлений здебільшого в рубриці „Професія”, в яку запрошуються представники журналістської чи іншої,

дотичної

професії

та

діляться

специфікою

своєї

діяльності,

професійними таємницями тощо. Також окреме місце посідають розшифровки круглих столів, які влаштовує «Телекритика», і тексти яких публікуються у журналах. Так як за круглим столом є конкретний модератор, який ставить

2

Таблиця №1. Додаток №1.

42

присутнім запитання, керує дискусією, тож такі матеріали можна віднести до жанру інтерв’ю. Відштовхуючись від висунутих категорій, які несуть різні оцінні якості, в результаті отриманих даних у публікаціях переважає висвітлення журналістської діяльності у негативному ракурсі (74, 5% матеріалів проти 25,3%)3. При чому, позитивне висвітлення відбувається в матеріалах, в яких самі представники професії розказують про переваги та труднощі своєї діяльності, або на круглих столах, участь в яких беруть українські топмедіаменеджери. Але тим не менш не відбувається гіперболізованої критики професії журналіста, що впливає на створення більш-менш об’єктивного, різностороннього образу журналіста. Підтвердженням такої тези є цитата з інтерв’ю головного

редактора «Телекритики», Наталії Лігачової: «Ми не

прагнемо будь-яким чином ганьбити цей образ, ми не прагнемо закривати очі на усі негативні речі в нашій професії, і в українській журналістиці. Ми прагнемо створити реальний зріз стану української журналістики, а вже опосередковано й образ журналіста». Аналізуючи оцінну лексику, яка використовувалась для позначення журналістів, журналістської діяльності, їх ролі в суспільстві, нами були виокремленні спільні риси образу, які ми об’єднали у такі дослідницькі одиниці: політично заангажовані; непрофесійні; залежні; лояльні; гоняться за сенсаціями; соціально відповідальні; роблять нецікавий продукт; креативні, цікаві;

3

Таблиця №2. Додаток №1.

43

незалежні; ретранслятори інформації; дресирують; дискримінаційні; не відчувають соціальної відповідальності; всемогутні кіборги; професійні. Звичайно, в матеріалах журналісти могли користуватися й іншими словами, іншою лексикою аніж вказана вище, але задля дослідницької мети ми об’єднали їх через семантичні значення використовуваних слів під один певний лексичний числівник. В результаті аналізу було виявлено, що майже в 43% зазначалась така риса, як непрофесіоналізм, в 33% – залежність журналістів від «хазяїна», 29% – лояльність журналістів та небажання мислити

критично.

Серед

позитивних

рис,

найчастіше

зустрічались

«креативні, цікаві» та «незалежні» – 9%. «Професійність» по відношенню до журналістів згадується лише в 7% від всіх проаналізованих матеріалів4. Також, для того, щоб проаналізувати контекст, в рамках яких використовувались дослідницькі одиниці, усі матеріали були підведені під 6 узагальнюючих тем, таких як: актуальні теми і українські медіа; експертні оцінки продукції медіа; аналіз тенденцій розвитку мас-медіа; глобальна тема номеру; спілкування із професіоналом/круглі столи; регіональні медіа5.

4

Таблиця № 3. Додаток №1.

5

Таблиця №4. Додаток №1.

44

Актуальні теми і українські медіа За цією тематикою були об’єднані матеріали, в яких аналізується якась актуальна проблема, глобальна тема, яка хвилює суспільство. Медіа тут згадуються як повноцінні суб’єкти інформаційного простору, але їх характеристика залежно від цього неоднозначна. Хоча важливість існування такого елементу беззаперечна. Домінуючими тут стали такі категорії як непрофесійність та залежність, потім по частоті згадування виступає ретранслятивність6. Контекст, в якому згадуються медіа, в більшості негативний за значенням. Наприклад, в нарисі «Де-их-сексуализация как прием» №7-8 (65-66) публікуються роздуми культуролога Олександра Івашини щодо сексуалізації та де-сексуалізації сучасного суспільства, в яких він зазначає: «По сути, сейчас идет настоящая война, и медиа стали экспериментальным полигоном этой войны»; «homo sexualis – это продукт власти, особенно власти массмедиа». Президентській передвиборній гонці в Україні було присвячено багато номерів і матеріалів. Засоби масової комунікації відіграють одну з вирішальних ролей в часи виборів. Ось так, наприклад, описується роль українських медіа під час президентської кампанії в статті «Повестка дня выборов и СМИ» політичного публіциста Володимира Золотарьова № 10 (68): «СМИ транслируют всю эту кандидатскую чушь без тени улыбки»; «СМИ общими усилиями создают абсолютно ложное представление о политической машинке»; «Зато есть люди, бегущие за окном с ветками и создающие ощущение движения. Эти люди работают в СМИ». До президентської кампанії журналістка Марина Бердичевська додала не менш резонансні події, такі як скандал із Луценком в Німеччині, справа Лозинського, захоплення Пукача, під час висвітлення яких представники медіа проявили наступні недоліки вітчизняної журналістики: «доминирование страха над стремлением докопаться до правды, страсть к сенсации, не отягощенную размышлениями о журналистской этике, лень и халатность, а также неумение и нежелание

6

Таблиця №5. Додаток №1.

45

выйти за рамки ретрансляции и задуматься, что же все это, собственно, означает для страны и простых ее граждан…телевизионщики превращаются в простых

ретрансляторов

громких

публичных

заявлений,

признаний,

обвинений, опровержений и тем дальше они от стремлений и потребностей народа». Натякає на «древність» професії і Євген Мінко у статті «Уничтожение сексуальності», №7-8 (65-66): «Если бы СМИ не занимались тем же, чем почти каждая четвертая проститутка в Европе – наша соотечественница:

превращением

сексуальности

в

товар».

В

статті

висвітлюється початок діяльності Національної експертної комісії по захисту суспільної моралі, а також поняття сексуальності в сучасному суспільстві. Таким чином, висвітлення журналістської діяльності крізь опис актуальних тем відбувається в основному в негативному ракурсі, з наголосом на непрофесійність і продажність, а також зомбування журналістами суспільства, не дивлячись на невід’ємне значення журналістики в таких важливих для країни подій як президентські вибори, чи резонансних як міжнародний скандал із міністром країни. Експертні оцінки продукції медіа Окрему частину матеріалів «Телекритики» становить критика певних медіа продуктів, які або тільки з’явились у вітчизняному медіа просторі, або є досить резонансними чи примітивними для нього. Вже саме поняття критика не несе семантику чогось позитивного. Проте серед матеріалів чимало таких, які

розповідають

про

такі

продукти,

які

більш-менш

відповідають

професійним стандартам чи є досить креативними серед інших продуктів. Наприклад, такі програми як «Ранок на П’ятому», «Міністерство Прем’єр», «Світські хроніки», «Україна має талант», реклама телеканалів. В статті «Показали, що мали» №5 (63), Наталя Рекуненко із захопленістю розказує про проект «Україна має талант», зазначаючи, що: «українські телевізійники демонструють

свою

беззаперечну

спроможність

робити

справжнє

телебачення, яке, зокрема, подає позитивний приклад цілеспрямованості,

46

працьовитості, життєрадісності й оптимізму». Про креативність та цікавість загалом зазначали лише в 9% від усіх проаналізованих матеріалах. В 11% вказувалось про тенденцію створення нецікавого, банального продукту для аудиторії, що найчастіше фігурувало в статтях, присвячених аналізу українських новорічних програм, продукції державних телеканалів7. Негативний контекст фігурував в статті «Файл-эфир: осознанное рабство и цифровая медиаанархия», №11 (69), присвяченій утворенню опозиційних медіа. В ній журналіст Анатолій Ульянов сформував досить мальовничий образ своєї професії: «Я говорю также обо всем легионе украинских журналистов, которые, будучи облаченными в джинсовые жилетки с миллионом карманов и вооруженными бесплатными шариковыми ручками, предпочли тусить за бутербродом и завидовать успехам друг друга, нежели солидаризироваться, рождая реакцию в виде кровавого вопля по поводу каждой из этих деревенских мразей, что позволяют себе играть в господ и диктаторов». Таким чином, при оцінці продукції медіа згадувалось вміння українських

журналістів

бути

креативними

та цікавими,

створювати

неординарні продукти, хоча кількість негативних згадувань, емоційноекспресивної лексики, яка використовується на позначення банальності вітчизняних медіа, була трохи більшою. Проте таке співвідношення в сумі дає досить непоганий стан окремої продукції, яку створюють журналісти. Аналіз тенденцій розвитку мас-медіа Метою існування журналу «Телекритика», про що вказувала і його головний редактор Наталя Лігачова, є показувати зріз стану української журналістики в певний проміжок часу. Тобто, матеріали, які аналізують тенденції у вітчизняній медіа системі, український медіа ринок, основні події, які відбулись за якийсь сезон. Саме за такими публікаціями можна прослідкувати еволюцію професії, що було зроблено в №12 (70), коли за

7

Таблиця №6. Додаток №1.

47

останнє десятиліття – з 2000 по 2009 роки – було переглянуто найрезонансніші події, які сталися в українських медіа. Серед них були й такі позитивні, як Помаранчева революція, журналістська революція 2004 року. Про це й вказує Єгор Соболєв у передмові до циклу матеріалів: «никогда я не видел настолько воодушевленных осознающих свою миссию, рискующих многим ради общественных интересов журналистов, как тогда – в дни журналистской революции в 2004-м» («Что бывает, если курить, пить и колоться», №12 (70). Проте, в тому ж матеріалі, аналізуючи тенденції сьогодення, журналіст дає наступне визначення професії «редактор» – «это не самый уважаемый профессионал с огромным опытом, не гуру для молодых и вожак для старожилов, а подловатый и трусоватый, зато с большой зарплатой, слуга хозяина». Однією з тенденцій вітчизняної журналістики, про що вказувалось в багатьох проаналізованих матеріалах – 16%, була ретранслятивність. В статті Бориса Бахтеєва «Ретрансляція = маніпуляція», №7-8 (65-66), зазначається, наскільки небезпечним є невміння чи небажання журналістів аналізувати навколишню інформацію, що призводить до виконування наступної ролі: «Таким чином, ЗМІ добровольно! беруть на себе функцію інструменту у спецтехнологіях політичних штабів». Теж саме вказується і в статті «Телевизионные новости: инструкция по применению», №7-8 (65-66), Марини Бердичевської: «телевизионщики, видимо, не осознают, что тем самым играют на руку политикам, ведь освещение любой даже социально важной темы, превращается в рассказ о спорах и скандалах между представителями разных фракций»; «журналисты работают на руку политикам, живо откликаясь на каждый созданный ими пусть даже фальшивый инфоповод». Про це ж говорить в своїй статті «Щастя бути використаними», №11 (69), Отар Довженко: «її переносниками (паніки) виступили саме медіа: як «нові», так і класичні – вони охоче ретранслювали цю неперевірену маячню й посилювали страхи населення»; «коли цьому сприяють медіа, готові роздмухати сенсацію з будь-якої події, не замислюючись над наслідками».

48

Цілий перелік якостей сучасної професії описала Наталя Лігачова у своїй вступній статті «Нет свободе лжи, № 1-2» (59-60) в рамках опису стану української журналістики, який сформувався перед початком нового року: «делают

ставку

(собственники)

исключительно

на

так

называемую

оптимизацию расходов да политическую управляемость редакционных коллективов…»; «повсеместная замена серьезных новостей инфотейментом, подмена важной информации просто любопытной становится одной из самих распространенных

тенденций

отечественного

медиапространства»;

«Отечественные коммерческие медиа либо сервильны, либо избирательно «мочат» оппонентов своих хозяев, поскольку зарабатывают свои основные дивиденты не на конкуренции за доверие публики, а на выполнении политических и бизнес-заказов «сверху»; «они превратились в аттракцион кривых зеркал, в строителей потемкинских деревень, в портных для голых королей, «шьющих» под заказ то, в чем тот или иной олигарх хочет предстать пред очи то ли властей, то ли толпы…». Отже, при аналізі тенденцій розвитку медіа простору фігурують продажність,

непрофесіоналізм,

залежність,

небажання

аналізувати

інформацію, яка надходить з різних неперевірених джерел тощо8. До того ж ще однією рисою, яку відзначило багато матеріалів, стала ретранслятивність, яка сьогодні є притаманною для української журналістики. Глобальна тема номеру Політикою формування майбутнього номеру журналу є визначення глобальної теми, якій потім присвячуються більшість матеріалів видання. За 2009 рік такими темами ставали «медіа і релігія», «гумор на ТБ», «зірковість і медіа», «свобода сексуальності і медіа», «журналістська освіта», «реклама і медіа» тощо. Такі теми розглядаються під різними ракурсами, але центром уваги є роль журналістики у висвітленні якоїсь конкретної теми.

8

Таблиця №7. Додаток №1.

49

Так, наприклад, при висвітленні релігійних тем українськими медіа найчастіше

зазначалася

некомпетентність

журналістів,

елементарні

порушення професійних стандартів останніми, гонитва за сенсаціями. Стаття «Возвращение на ареопаг» Олександра Доброера, № 9 (67): «А пока журналисты в большинстве своем реагируют либо на скандальные истории, либо дают стандартные, более-менее клишированные сюжеты на религиозные праздники, или ищут комментарии религиозных деятелей на злободневные вопросы социальной и политической жизни». І подібне формулювання в статті Михайла Бриних «Кредит для ефірного пастиря», № 9 (67): «журналісти неодмінно наголошуватимуть на причетності злочинця до церкви, візьмуть відповідні коментарі в інших священників, згадають про аналогічні випадки і підсумують, мовляв, отакі вони, слуги Божі». Також резонансною подією стала епідемія грипу, гіперболізація якого в ЗМІ призвела до масової паніки українського суспільства. Цьому був присвячений матеріал «Гидомирник Live», Сергія Грабовського, №11 (69), в якому він розкритикував дії журналістів: «Справа не тільки в традиційному непрофесіоналізмі..., не тільки у невмінні/небажанні дивитися на світ із києвоцентричних позицій...». Ще однією з неоднозначних, чутливих тем є дискримінація та толерантність журналістів. В 4% від проаналізованих матеріалів відзначили невміння вітчизняних медіа поважати права та свободи інших людей, бути якомога розуміючими. Висвітлення таких подій, які якимось чином стосуються раси, етносу, теми ЛГБТ, відбувається в грубій, непрофесійній формі. Про це зазначає й правозахисник Максим Буткевич у своїй статті «Як зробити погром», №9 (67): «висвітлення інциденту в Марганці засвідчило, що наші медіа здебільшого не готові інформувати про складні й дражливі теми, зокрема якщо останні пов’язані з етнічністю, якщо у висвітленні потрібна увага до деталей і – чи не в першу чергу – почуття відповідальності». Про почуття соціальної відповідальності, а точніше про його відсутність в українських журналістів вказують 9% проаналізованих матеріалів. В статті

50

«Навязанный унисон», №4 (62), Євгена Мінка наступним чином описуються «можливості» медіа до конструктивного діалогу: «медиа часто подпитывают дискриминационное настроение»; «однако украинские медиа часто не вполне отчетливо понимают реалии мультикультурного общества…»; «в качестве примера

приведем

пришедший

в

обиход

наших

массмедиа

дискриминационный конструкт». Отже, в ракурсі реагування на актуальні й гострі теми сьогодення, українські

журналісти

в

більшості

описуються

як

некомпетентні,

непрофесійні та нетолерантні при здійсненні своїх професійних обов’язків9. Особливо, якщо це стосується таких суперечливих тем, як дискримінація, релігія, міжетнічні конфлікти тощо. Інтерв’ю із професіоналом/круглі столи Жанр інтерв’ю в журналі представлений тільки рубрикою «Професія» чи «Майстер-клас», коли відбувається спілкування із професіоналом своєї справи. А також до інтерв’ю в дослідженні ми віднесли круглі столи, організовані «Телекритикою», розшифровка яких у скороченні публікувалась у виданні. Здебільшого журналісти розказують не про вади своєї професії, а про її переваги, те, чим вона захоплює, зацікавлює, її специфіку, діляться враженнями. Наприклад, в своєму інтерв’ю (№6(64) керівник відділу регіональної інформації 5-го каналу, Галина Трохова розказує про свій образ професії в дитинстві: «І потім, коли я вже потрапила на 5-й канал, я зрозуміла, що мріяла, напевно, не про журналістику, а про операторство, бо я себе чомусь уявляла людиною, яка бігає в гарячих точках із камерою». Чи розповідає про своє ставлення до професіоналів: «Мені здається, хороший журналіст не припиняє вчитися, вдосконалюючи не тільки свій досвід репортерства, але й (і це серйозна проблема для регіонів) своє знання української мови». Або представник рекламістів, засновник агенства

9

Таблиця №8. Додаток №1.

51

«Гайдай.Ком», Сергій Гайдай ділиться досвідом роботи із журналістами, наскільки вони лояльні до джинси, чи як реагують на події, ньюзмейкерами яких є піар-агенції: «какое событие не создавай – журналисты не торопятся реагировать»; «возникает порочная система: без денег журналисты уже не пишут, но в случае чего кричат о джинсе, которая разъедает профессию»; «СМИ должны быть средством отражения жизни, а в жизни есть всякое». Український публіцист Микола Рябчук в своєму інтерв’ю №7-8 (65-66), аналізує стан вітчизняного медіапростору, українських журналістів вказуючи що: «вони женуться за рейтингом, за скандалами»; «це питання варто адресувати інтелектуальному журналістському середовищу, яке не змогло зайняти якусь більш-менш чітку позицію»; але тим не менш, на його думку, «в нас створенням нації певною мірою займаються телеканали». Круглі столи в описі професії журналіста більш критичні та менше налаштовані на позитивний лад. Під час круглого столу «Базових законів журналістики ніхто не скасовував» (№11 (69)) його учасники, обговорюючи тему висвітлення резонансних, гострих тем українськими засобами масової комунікації, використовують низку емоційно-експресивної лексики для опису професії журналіста: «профессиональные медиа должны, конечно, обращать внимание на всякие сигналы – на педофилию, на вирус, на фальсификацию выборов – но они должны проверять эти сигналы»; «СМИ неправильно интерпретировали»;

«журналістика

в

Україні

перетворилася

на

копірайтерство»; «журналісти винні в тому, що вони не ставлять запитань»; «Українське ТБ давно втратило мене як глядача, як цільову аудиторію, бо я не отримую відповіді на запитання». Про професійність при описі журналістів згадувалось в 7% серед усіх проаналізованих матеріалах. Таким чином в своїх інтерв’ю журналісти описують свою професію в позитивному світлі, рідше використовуючи негативну лексику. Згадується соціальна відповідальність як притаманна якість професійних журналістів, а також професійність, креативність. Але тим не менш про непрофесійність

52

згадується частіше10. Круглі столи, присвячені актуальним питанням професії створюють більш-менш об’єктивну картину образу. Регіональні медіа Окремим блоком матеріалів виступає так звана рубрика «Локалізація», присвячена історії, сучасному стану регіональних засобів масової комунікації. Матеріали, об’єднані цією тематикою, досить схожі за характером згадування та опису професії журналіста. В першу чергу, через ситуацію, яка склалася в регіонах із ЗМК – залежність останніх від місцевої влади, неякісна підготовка кадрів, відсутність мотивації розвитку через низьку зарплатню. Внаслідок створюються непрофесійні, неякісні журналістські продукти, які найчастіше порушують професійні стандарти. Залежність і лояльність українських журналістів – одні з найвикористовуваніших категорій образу професії – 33% і 29% відповідно. Наприклад, розказуючи про донецьке телебачення в статті «Донецьке дежавю» №5 (63) Євген Булавка наголошує, що «основні медіаресурси регіону належать олігархам та політичній верхівці, яким така ментальна закритість Донеччини навіть вигідна». Така ж подібна ситуація і на харківському телебаченні: «Це тепер на цьому каналі квітне передвиборчополітичний чорний піар здебільшого щодо харківського начальства типу мера міста

Добкіна

чи

секретаря

міськради

Кернеса…»;

«Дотримання

«телевізійних» традицій у Харкові обумовлене не лише інстинктом самозбереження, що передбачає лягання під місцеву владу» («Арифметика нульового контексту. Хроніка харківського ТБ», №1-2 (59-60). Залежність журналістів від місцевої влади існує не тільки на сході України, але й на заході. В статті «Многовекторна ніякість» №10 (68) аналізується волинське телебачення, яке автор матеріалу Юрій Шевченко описує таким чином: «Таке манірне балансування має прикрий наслідок: новини максимально вихолощені й беззубі, зате з несамовитим пафосом…»; «Позицію журналіста проявляти не

10

Таблиця №9. Додаток №1.

53

рекомендовано: ті, хто має позицію рано чи пізно йдуть із Волинського телебачення або їх «ідуть». Більш-менш в позитивному світлі розповідається про журналістів з Миколаївщини, яка дала Україні й світу сучасних провідних професіоналів у журналістиці, таких як Валерій Гросман, Ігор Зуєв, Ірина Бахно, Костянтин Меладзе та інші. У матеріалі «Телевидение Николаева: комерсанты начинают, а выигрывает ОГТРК», №6 (64), директор Коледжа преси і телебачення, Глеб Головченко зазначає, що «именно в регионах рождается настоящая свобода слова, настоящие

свободные медиа».

Також автор

розповідає

яким

професійним стандартам вчать молодих журналістів в його Коледжі: «используют принцип «Новости не продаются», а также организационные методы тематического планирования, наличие двух противоположных источников и применение трех методов сбора информации». Таким чином, основними категоріями образу журналіста регіональних медіа стали залежність і лояльність, а також непрофесіональність11. В цілому, метод контент-аналізу допоміг побачити певний образ українського журналіста, який формується матеріалами «Телекритики», що й було нашим дослідницьким завданням.

3.2. Результати інтерв’ю В даному дослідженні метод інтерв’ю не використовувався як основний, а як контрольне опитування для отримання додаткової інформації, виявлення очікувань і бачень журналістами «Телекритики» своєї професії, сприйняття ролі журналу у формуванні образу професії журналіста. До того ж результати інтерв’ю

допомогли

вірно

інтерпретувати

дані,

отримані

внаслідок

проведення контент-аналізу. Обробка результатів інтерв’ю відбувалася у два етапи: розшифрування та агрегування відповідей, отриманих від журналістів. При інтерпретації

11

Таблиця №10. Додаток №1.

54

даних використовувався конструктивістський метод, яким користуються для дискурсивного

аналізу

в

якісних

дослідженнях.

Інтерв’ю

можна

інтерпретувати по-різному, в залежності від культурного рівня дослідника, від того, як ми звикли пояснювати буденні людські розмови щодня. Значення відповіді – це не просто пряме значення зовнішніх чи внутрішніх посилань, але й включення впливу локальної, значно ширшої дискурсивної системи, в рамках якої формуються такі посилання [27]. Якісний аналіз результатів інтерв’ю відбувається шляхом аналізу питання за питанням. Дослідник обирає певну частину відповіді чи певний дискурс, як такий, що відповідає дослідницьким питанням, коли інша частина відповіді не береться до уваги та визначається як несуттєва. Результатом такої процедури стане логічна та зрозуміла картина поглядів та вчинків дослідницької групи експертів [9]. Першим питанням, сформульованим в питальнику, було: «Чому ви вирішили стати журналістом?». Метою даного запитання було визначити, які саме фактори вплинули на рішення експертів обрати саме цю професію, яке бачення цієї професії в них було до того, як вони почали працювати в цій сфері. Двоє з трьох опитаних експертів мають вищу журналістську освіту. У двох інтерв’юйованих рішення стати журналістом було спонтанним і залежало від збігу обставин. Цитати: «Писав щось із дитинства, але не збирався вчитись на журналіста, бо освіта здавалась мені (завдяки чиїсь дезінформації) занадто важкою. В 11 класі мені запропонували взяти участь в олімпіаді, я знічев’я туди пішов і посів друге чи третє місце, коротше, таке, завдяки якому можна було вступити з меншою кількістю іспитів»; «Я ніколи не

читала

газет

і

журналів.

Я

ніколи

не

хотіла

бути

журналістом. Але в мене це легко виходило і давало можливість заробити. Якщо в тебе добре виходить грати в баскетбол - тобі стає цікаво грати ще краще. Так у мене вийшло з журналістикою».

55

Рішення одного експерта було обґрунтованим та зробленим ще в дитинстві. Цитата: «По-перше, я розуміла, що в мене є певні здібності до того, щоб писати та викладати свої думки, свою позицію. В мене це виходило. А по-друге, мені ця професія здавалася дуже цікавою, оскільки це постійно зустрічі із новими людьми, це різноманіття постійне в роботі…І вже, напевно, пізніше, коли я вже почала вчитися і правильно проходити якусь практику, десь там працювати, я ще зрозуміла, що ця професія з одного боку творча, з іншого боку, все ж таки, вона достатньо масова і дозволяє проявити себе людям, які мають здібності різного рівня». Агреговані твердження: Частіше в журналістику потрапляють випадково, через певний збіг обставин; Професія легка і цікава, кожен день знайомишся з новими людьми; Професія творча, дозволяє проявити себе людям із різними здібностями. Другим питанням у питальнику було: «Який образ професії у Вас був в дитинстві і що змінилося з часом?». Метою питання було простежити, як змінилось ставлення журналістів до професії із виконанням їх професійної діяльності, що вплинуло на зміну образу. В основному, у респондентів змінилося ставлення до професії в процесі роботи, а також з погляду на сучасний стан вітчизняної медіа системи. Цитати: «В мене було уявлення, що журналістика – дуже важка професія, вимагає таланту і купи знань, майже віртуозності. Зараз пересвідчився, що це не так, що насправді дуже багато залежить від досвіду і набитої руки, і навіть зовсім не талановита людина може бути чудовим журналістом»; «Мене приваблювало те, що журналіст все-таки користається повагою, особливо, коли я бачила, що журналісти приїжджали із обласної газети, до них з повагою ставились. Крім того, що мені просто подобалось писати, дізнаватись про щось нове. Я бачила, що це одна з тих професій, яка дозволяє почувати

56

себе успішним. Причому, потім, коли я пройшла багато із сходинок журналістики, я, звичайно, розумію, що, можливо, самі люди, на яких я так дивилася, і якими захоплювалася, самі себе так не відчували»; «Усі уявлення про

професію

з’явилися

вже

в

полі.

Принципи

формувалися

в процесі роботи». Агреговані твердження: Не треба обов’язково мати талант, щоб працювати в журналістиці та досягти в цій сфері успіху; В професії більше ремесла, ніж творчості; Всьому в журналістиці можна навчитися в ході роботи. Метою третього питання в питальнику «Яким, на Вашу думку, бачить журналіста середньостатистичний українець?» було визначити, якими себе бачать самі журналісти в очах своєї аудиторії. У відповідях експерти використовували в більшості негативну оцінну лексику, вказували на винність самих журналістів в такому ставленні до них суспільства. Цитати: «Жадібним, брехливим, продажним, метушливим, нахабним, таким, що лізе в чужі справи і готовий торгувати чужими емоціями. Дуже часто це на собі відчуваю, коли кажу простим людям, що я журналіст»; «В дитинстві я бачила лише одного журналіста. Це був дядя Валік, друг мого батька…Жодної його статті я не читала. Думаю, що середньостатистичний українець ставиться до журналістів так само, як я до дяді Валіка – вони нас не читають»; «Насправді, я думаю, що і тоді я трохи перебільшувала про той ступінь поваги, тому що і в радянський час багато хто теж казав: «А, журналіст – це той, хто багато балакає»…Інша справа, якщо можна говорити про повагу як місію. Ось тут є питання, тому що українська журналістика, на жаль, далеко не завжди на високому рівні усвідомлення своєї соціальної відповідальності, тобто дуже часто журналістами маніпулюють, і вони кажуть неправду. Вони не договорюють щось, замовчують факти, і повага як до українського журналіста, так і до людини, яка усвідомлює свою місію, вона,

57

звичайно, набагато нижча, ніж бажалось би. Але в цьому винуваті, перш за все, самі журналісти». Агреговані твердження: В українському суспільстві журналісти не користуються повагою; До професії існує інтерес, але на результати діяльності не звертається увага; Повага до представників цієї професії досить низька; Журналістів в Україні бачать більше в негативному світлі. Четвертим питанням питальнику було: «Чи багато професіоналів серед українських журналістів, на Вашу думку?». Метою питання було визначити, як оцінюють стан професії експерти, професіоналізм своїх колег. Оцінка

в

більшості

була

позитивною,

респонденти

відмітили,

що

професіоналів в українській журналістиці достатньо. Цитати: «Багато. Можливо, не менше, ніж серед західних. На жаль, вони сконцентровані занадто нерівномірно – у ЗМІ, які мають ширшу аудиторію, їх порівняно менше»; «Суб’єктивне відчуття - професіоналів чимало…є Укрправда, proUA, цілком нормально працює УНІАН, багато років існує «Дзеркало тижня». Але й була думка головного редактора журналу «Телекритика» про недостатню

професіональність

вітчизняних

медіа.

Цитата:

«Багато

журналістів не володіють необхідним ступенем професіоналізму, розумінням стандартів професії, воно в багатьох знаходиться тільки на рівні того, що повинні бути тільки дві точки зору, умовно кажучи, а того, що насправді необхідні бекґраунди, коментарі незалежних експертів... При чому ці коментарі повинні теж коректно подаватися, багато є нюансів. Дуже часто журналісти цього не знають, і це пов’язано із слабкістю освіти у нас, з одного боку, а з іншого боку, з тим, що це не стає біблією для багатьох редакцій. Що редакції вимушені заробляти перш за все гроші чи рейтинги, вони йдуть частіше за все на те, щоб не звертати увагу на стандарти, і до цього

58

привчається молодь, журналісти, більш за все, вони дійсно навіть не підозрюють». Агреговані твердження: Професіоналів в українській журналістиці чимало; Професіонали сконцентровані лише в конкретних медіа; В

найпопулярніших

медіа

відсутнє

розуміння

соціальної

відповідальності, стандартів професії. Останнє питання, яке ставилось перед інтерв’юйованими в питальнику було наступним: «Чи впливає «Телекритика», на Вашу думку, на формування образу журналіста?». Необхідно було визначити, чи вбачають журналісти досліджуваного видання вплив, який може виконувати журнал на формування образу професії. Так один з респондентів відповів, що такого впливу видання не має, і що сенсу у створенні образу професії журналіста не має. Інший наголошував про вагому роль журналу в розвитку вітчизняної медіасистеми, але вплив який він здійснює також, на думку респондента, є незначним. Цитата: «Телекритика» бореться в тому числі за те, щоб українська журналістика давала менше приводів для такого ставлення, як описано вище. Ми намагаємось не тільки критикувати тих, хто порушує стандарти, але й показувати «як треба» і відзначати справді професійних і чесних колег. Однак «Телекритика» - це нішеве видання для відносно вузької аудиторії (я про сайт, журнал – це взагалі супер-мега-нішеве видання з дуже вузькою аудиторією), тому цей вплив не настільки очевидний, як хотілося б». Неоднозначний вплив видання у формуванні образу професії відмітила головний редактор «Телекритики» Наталя Лігачова. Цитата: «Ми ніколи не говоримо про те, що ми формуємо образ журналіста, але можна подумати, що вони (рубрики) це припускають. З одного боку, ми періодично, правда зараз рідше ніж треба, робимо інтерв’ю як із відомими журналістами, так і з молодими журналістами, і ставимо в тому числі і питання про місію, про призначення. А з іншого боку, у нас саме в журналі є рубрика «Майстер-

59

клас», де… люди розповідають про те, найкраще в своєму досвіді, що вони отримали і вважають необхідними передати це іншим. З іншого боку, безумовно опосередковано образ журналіста формують ті тексти, які не пов’язані прямо. Тому що, коли ми пишемо про кризу професії, чи пишемо про те, що журналістика не виконує своєї базової ролі в суспільстві, то це теж накладає слід на сприйняття читачем професії журналіста, її стану в Україні. Але ми цього не прагнемо. Не місією, функцією журналу є створення образу журналіста. Ми пишемо перш за все про проблеми, ставимо якісь гострі питання, але якщо подумати про це, то мені здається, мені б хотілось, щоб журнал давав такий збалансований образ, не можна сказати об’єктивний, але образ, який відповідав би дійсності більшою мірою. З одного боку, це професія, яка дуже цікава, з другого боку – професія, яка дуже відповідальна. І з одного боку – український журналіст – це той, який дуже багато дає суспільству, особливо в перші роки існування незалежної української журналістики,

і

зараз

все

рівно.

Це

і

розслідування,

справжні

«розгрібувальники бруду». З іншого боку, це часто люди, які не володіють достатньою

кількістю

професіональних

якостей

чи

відчуттям

міри

відповідальності. Ми не прагнемо будь-яким чином ганьбити цей образ, ми не прагнемо закривати очі на усі негативні речі в нашій професії, і в українській журналістиці. Ми прагнемо створити реальний зріз стану української журналістики, а вже опосередковано і образ журналіста». Агреговані твердження: Журнал не має за мету формування образу журналіста; Журнал має незначний вплив на формування образу професії; Завдяки різноманітним ракурсам в журналі, створюється більшменш об’єктивний зріз стану вітчизняної журналістики за певний проміжок часу, а опосередковано й образ журналіста. Третій блок питальника був складений для експертів, які керують журналом, формують його «хребет», виконують організаційно-управлінські

60

функції. Таким експертом була визначена Наталя Лігачова-Чорнолуцька, головний редактор журналу та інтернет-порталу «Телекритика». Питання були більш відкритими та стосувалися саме ролі журналу в сучасній українській медіа системі, того, якою визначається аудиторія видання, принципи, за якими матеріал потрапляє у друк. Цитати: «Роль журналу порівняно з сайтом для мене перш за все в тому, що це ось така концентрована збірка матеріалів і для більш широкої аудиторії. Тобто, це концентрована якась підбірка матеріалів, яка дозволяє будь-якій людині зрозуміти, що відбувається в нашій галузі. І бути включеним у контекст тих проблем, які ми піднімаємо на стику і медіа, і політики, і культури, і економіки»; «І друге – це те, що все така я сама впевнююсь, що це дуже класний архів з історії журналістики.

Набагато

простіше

користуватися

таким

щомісячним

виданням, якщо тобі треба зрозуміти, що відбувалося в 2005 році з медіа. На сайті знайти – це треба купу рубрик перебрати, для цього треба дуже велику роботу провести. А ти береш журнал, 12 номерів, і перегортаючи ти розумієш, що відбувалося, знаходиш необхідну інформацію»; «В принципі для журналу я завжди намагаюсь підібрати кращі тексти. Тобто, на сайті я можу допустити, щоб вийшло гірше. Якщо в мене є вибір – в мене стоять два тексти про одну й ту ж програму, критика, то часто головним критерієм відбору, що піде на сайт, а що піде в журнал, є саме якість цього тексту. Кращий текст я оберу для журналу… Те, що пройде на сайті, воно все одно сьогодні стоїть, а завтра вже опустилось вниз, і невідомо, чи хтось колись до нього повернеться. А ось тут, сам момент можливості гортання у мене вже підвищує відповідальність до того продукту. І також виходячи з того, що це виходить щомісяця, а не кожний день, то зрозуміло, що вже прагнеш найкраще. Як ми в свята намагаємося вдягнутися по-іншому, ніж в будні. Можна провести таку аналогію, що сайт для мене – це будні, а журнал – це такий вихідний день».

61

Агреговані твердження: Журнал призначений для вузької спеціалізованої аудиторії, проте може бути цікавий і більш ширшій аудиторії; Журнал

дає

змогу

усвідомити

стан

сучасної

української

журналістики за певний період часу; В журнал відбираються кращі матеріали ніж на сайт; Отже, виходячи з того, що питальник складався з трьох блоків, висновки теж можна зробити за трьома блоками. Щодо формованого образу в дитинстві і в процесі роботи, то професія на початку захоплювала легкістю, цікавістю, можливістю реалізувати свої творчі здібності. В основному, експерти підтвердили тезу, що журналісти найчастіше потрапляють в журналістику випадково, через збіг обставин. В процесі роботи змінилось ставлення про не необхідність особливих творчих здібностей, так як усьому можна навчитися. А також розуміння, що професія не є такою шанованою в суспільстві, як здавалось на початку. Другий блок продовжив перший, визначаючи якими себе бачать журналісти в очах аудиторії. На позначення такого образу експертами використовувалась переважно негативна лексика, вказувалась відсутність поваги до професії в суспільстві, інтересу до продукту, який журналісти створюють. Звинувачували в цьому експерти самих журналістів, в тому, що зазвичай заради сенсації, написання якогось матеріалу останні поступаються моральними цінностями та професійними стандартами. Щодо функціонування журналу, експерт підтвердив дослідницьке твердження, що журнал є показником стану журналістики за певний проміжок часу, а також те, що видання опосередковано формує образ професії, вказуючи і позитивні сторони, та не оминаючи негативні сторони діяльності журналіста.

62

Висновки Уявлення журналістів про свою професію, місце в системі суспільного розподілу праці залежить від того, наскільки глибоко вони розуміють специфіку соціально-рольової характеристики журналістики. Виробничоекономічна роль преси виявляється в тому, що й кваліфікація кореспондента, і отримана їм інформація володіють певною вартістю; тут завжди криється вічне протиріччя між творчим змістом текстів та товарною формою її представлення споживачу. Регулююча роль передбачає включення журналіста у відносини, пов’язані із системою влади. Духовно-ідеологічна роль нагадує про характер професії, покликаної берегти духовні цінності. З формуванням картини світу співвідноситься інформаційно-комунікативна роль, яка пов’язує людину із сучасною дійсністю та з подіями, які віддалені від неї в часі. Один журналіст бачить головну мету у неупередженому зображенні дійсності; іншому головним вважається завдання узагальнення, проявлення логіки та взаємозв’язків подій; третій віддає перевагу образу людини рекомендуючої; четвертий смислом професійних прагнень бачить вплив на ситуацію, реальне сприяння соціальним змінам [48]. Бачення журналістами власної професії формує не тільки її образ, але й модель поведінки інших професіоналів. В залежності від того, яку картину професії ми отримуємо, ми бачимо як функціонує вона в суспільстві, наскільки

відповідає

своїм

професійним

стандартам,

який

стан

професіоналізму наразі маємо. Для такої професії як журналістика це більш ніж важливо. Адже саме від медіа залежить правильний розвиток країни, формування

громадського

суспільства,

функціонування

усіх

ланок

суспільства, бо медіа тут виступають зв’язуючою ланкою. Саме

медіакритичні

видання

допомагають

побачити

професію

журналіста з боку, стають певним дзеркалом для професіоналів. Для того, щоб удосконалюватися,

розвиватися,

дуже

важливо

розуміти

свої

вади.

63

Медіакритичні видання вказують на усі недоліки, вади професії, пояснюють, чому її певний образ став домінуючим у суспільстві. Багато літератури присвячено тому, яким повинен бути професійний журналіст, якими якостями повинна володіти така особистість, які цінності ставити в пріоритет. Дослідники, такі як Голдінг та Елліот, Мерріт та одні з останніх Ковах та Розенталь подають такий їх список: Громадське обслуговування (журналісти слугують громадськості як «сторожові пси», колекціонери, збирачі інформації); Об’єктивність

(журналісти

повинні

бути

неупередженими,

нейтральними, чесними та гідними довіри); Автономність (журналісти повинні бути незалежними, вільними в своїй роботі); Безпосередність

(журналісти

повинні

мати

відчуття

безпосередності, актуальності та швидкості – тому, що притаманне концепції новин); Етика (журналісти повинні мати відчуття етики, законності та легітимності) [16]. Відповідно, ідеальний образ професії повинен виглядати наступним чином: незалежні «сторожові пси» на роботі у громадськості, які створюють інформаційний продукт із врахуванням неупередженості, закону та етики. Ідеальним в реальності образ професії не може бути, так як професія завжди

підлаштовується

під

існуючі

реалії.

Сьогодні

вирішальними

факторами є монополізація медіа, накопичення «інформаційного» капіталу, глобалізація, поглиблюється

а

також соціальне

світова

фінансова

розшарування,

криза.

Зростає

втрачається

безробіття,

самоідентифікація

особистості. На перший погляд висувається проблема виживання, що рівноцінно пристосуванню до умов ринку та набуттю ринкового характеру. Саме ринковий характер слугує відправною точкою формування стереотипу продажного, безпринципового писаки, який продає власну совість [48].

64

Образ будь-якої професії виступає складним психічним утворенням, який складається із компонентів: когнітивного, емоційно-оціночного та творчого [25].

Такі компоненти можна порівняти із психосинтезом

особистості, структура якої складається з того, яка людина є насправді, якою її бачать оточуючі, і якою вона сама себе бачить [24]. Тоді, творчий компонент – це те, якою ця професія є насправді, когнітивний – якою цю професію сприймає сама людина, і емоційно-оцінний компонент – якою цю професію бачать інші люди, які, наприклад, не мають відношення до цієї професії взагалі. Синтез цих трьох елементів в результаті дасть те, що сформує найбільш об’єктивний образ професії журналіста. Таким чином, в нашому дослідженні за допомогою методів контентаналізу та інтерв’ю були проаналізовані ті категорії, які формують образ професії та є сукупністю трьох компонентів – когнітивного, емоційнооцінного та творчого. Але поняття «образу професії» цим не вичерпується. В нашому дослідженні за допомогою методів контент-аналізу та інтерв’ю були проаналізовані емоційно-оцінний та творчий компоненти, тобто саме ті категорії, які формують образ професії, те, якими бачать себе самі журналісти, як сприймають своїх колег. Для цього на початку був проведений контент-аналіз оцінної лексики на позначення професії, а потім інтерв’ю із працівниками досліджуваного журналу, зокрема з тими, хто впливає на формування редакційної політики. За допомогою всеукраїнського медіакритичного видання «Телекритика» в нашому дослідженні ми змогли сформувати той образ журналіста, який сьогодні існує в українському медіа просторі, і, відповідно, в самому суспільстві. Методом контент-аналізу було проаналізовано 75 матеріалів в 10 номерах журналу «Телекритика» за 2009 рік. Було визначено 16 показниківдослідницьких одиниць, які найчастіше використовувались при згадуванні журналістів та їх професійної діяльності. В результаті аналізу було виявлено, що майже в 43% зазначалась така риса, як непрофесіоналізм, в 33% – залежність журналістів від «хазяїна», 29% – лояльність журналістів та

65

небажання мислити критично. Серед позитивних рис, найчастіше зустрічались «креативні, цікаві» та «незалежні» – 9%. «Професійні» по відношенню до журналістів згадується лише в 7% всіх проаналізованих матеріалів12. Також було зазначено, що в публікаціях переважає висвітлення журналістської діяльності у негативному ракурсі (74, 5% матеріалів проти 25,3%)13. При чому, позитивне висвітлення відбувається в матеріалах, в яких самі представники професії розказують про переваги та труднощі своєї діяльності, або на круглих столах, участь в яких беруть українські топмедіаменеджери. Але тим не менш не відбувається гіперболізованої критики професії журналіста, що впливає на створення більш-менш об’єктивного, різностороннього образу журналіста. Підтвердженням такої тези є цитата з інтерв’ю головного

редактора «Телекритики», Наталії Лігачової: «Ми не

прагнемо будь-яким чином ганьбити цей образ, ми не прагнемо закривати очі на усі негативні речі в нашій професії, і в українській журналістиці. Ми прагнемо створити реальний зріз стану української журналістики, а вже опосередковано й образ журналіста». Для більш детальнішого аналізу контексту, в якому використовувались дослідницькі категорії, усі матеріали за ознакою спільності було узагальнено та розподілено на 6 тем, таких як: актуальні теми і українські медіа; експертні оцінки продукції медіа; аналіз тенденцій розвитку мас-медіа; глобальна тема номеру; інтерв’ю із професіоналом/круглі столи; регіональні медіа14.

12

Таблиця №11. Додаток №1.

13

Таблиця №2. Додаток №1.

14

Таблиця №4. Додаток №1.

66

Кожна тема мала свої особливості опису професії, зокрема, висвітлення журналістської діяльності крізь опис актуальних тем, подій відбувалося в негативному світлі, із акцентом на непрофесіоналізмі та недосвідченості. При експертній оцінці продукції медіа згадувалось вміння українських журналістів бути креативними та цікавими, створювати неординарні продукти, проте кількість

негативних

згадувань,

емоційно-експресивної

лексики,

яка

використовувалась на позначення примітивності вітчизняних медіа, була більшою. В своїх інтерв’ю журналісти описували свою професію в позитивному світлі, рідше використовуючи негативну лексику. Круглі столи, присвячені

актуальним

питанням

професії

створювали

більш-менш

об’єктивну картину образу. Основними категоріями образу журналіста регіональних

медіа

стали

залежність

і

лояльність,

а

також

непрофесіональність. В ракурсі реагування на актуальні й гострі теми сьогодення,

українські

журналісти

описувались

як

некомпетентні,

непрофесійні та нетолерантні при здійсненні своїх професійних обов’язків. Особливо, якщо це стосувалося таких суперечливих тем, як дискримінація, релігія, міжетнічні конфлікти тощо. При аналізі тенденцій, важливих подій в медіа просторі фігурували такі категорії як продажність, непрофесіоналізм, залежність, небажання аналізувати інформацію, яка надходить з різних неперевірених джерел тощо. До того ж ще однією рисою, яку відзначили більшість матеріалів, стала ретранслятивність, яка набула «популярності» серед української журналістики. Таким

чином,

образ

професії,

який

формується

журналом

«Телекритика», має більше негативних якостей, таких як непрофесійність (43%), залежність (33%), лояльність (29%), ретранслятивність (16%) тощо. Сама професія частіше згадується у негативному (74%) контексті, аніж в позитивному (26%). Результати інтерв’ю були розбиті за трьома блоками, відштовхуючись від питальника. Щодо формованого образу в дитинстві і в процесі роботи, то професія

на

початку

захоплювала

легкістю,

цікавістю,

можливістю

67

реалізувати свої творчі здібності. В основному, експерти підтвердили тезу, що журналісти найчастіше потрапляють в журналістику випадково, через збіг обставин. В процесі роботи змінилось ставлення про не необхідність особливих творчих здібностей, так як усьому можна навчитися. А також розуміння, що професія не є такою шанованою в суспільстві, як здавалось на початку. Другий блок продовжив перший, визначаючи якими себе бачать журналісти в очах аудиторії. На позначення такого образу експертами використовувалась переважно негативна лексика, вказувалась відсутність поваги до професії в суспільстві, інтересу до продукту, який журналісти створюють. Звинувачували в цьому експерти самих журналістів, в тому, що зазвичай заради сенсації, написання якогось матеріалу останні поступаються моральними цінностями та професійними стандартами. Щодо функціонування журналу, експерт підтвердив дослідницьке твердження, що журнал є показником стану журналістики за певний проміжок часу, а також те, що видання опосередковано формує образ професії, вказуючи і позитивні сторони, та не оминаючи негативні сторони діяльності журналіста. Порівнюючи результати контент-аналізу та інтерв’ю ми дійшли висновку, що професія подається частіше через негативні категорії. Те, якими бачать себе журналісти, і як їх бачать інші, збігається. Але образ в основному має характеристики, такі як непрофесійність, заангажованість, лояльність, сенсаційність, залежність, ретранслятивність замість аналізу, тобто категорії далекі від професійних стандартів журналістики. З іншого боку, головним завданням медіакритичних видань є саме критика та аналіз професійної діяльності журналістів. Отже, висвітлення «Телекритикою» журналістської професії в такому світлі – це намагання вказати на вади й недоліки вітчизняних медіа, прагнення покращити їх стан, про що неодноразово казала головний редактор видання Наталя Лігачова. Сам факт критики журналістів самих себе говорить про те, що український медіа простір стоїть на шляху поступового розвитку, і вказування на власні помилки тільки пришвидшує

68

формування якісної і незалежної журналістики. Але на даний момент, такою вітчизняна журналістика не є, що показало наше дослідження. Оскільки даних досліджень в Україні в обраному ракурсі проводилось в незначній кількості, дана робота може стати ґрунтом для наступних ширших досліджень. На нашу думку, варто було б провести аналіз сайту «Телекритики», який має більш широкий вплив на масову аудиторію, а також значний об’єм матеріалів для гарної вибірки. Цікавим було б дослідити образ журналіста в кінематографі чи літературі, але тут проблемою може стати якраз обмеженість вибірки. Важливим було б також провести соціологічні дослідження образу журналіста, який сформувався в українського населення.

69

Список використаних джерел 1.

Audenhove Leo Van. Expert Interviews and Interview Techniques for

Policy Analysis: http://smit.vub.ac.be/.

2.

Banning, Stephen A. The Professionalization of Journalism: A

Nineteenth-Century Beginning// Journalism History. – 1998. – №24(4). – Р.157164.

3.

Berelson B. Content Analysіs іn Communіcatіon Research. — Glencoe:

Free Press, – 1952.

4.

Clair, R. P. The political nature of the colloquialism, “a real job”:

Implications for organizational socialization// Communication Monographs. – 1996.

– №63. – Р.249-267.

5.

Daniel Riffe, Stephen Lacy, Frederic G. Fico. Analyzing media

messages: using quantitative content analysis in research, 2nd ed. – Taylor and Francis e-Library, – 2005.

6.

Deuze Mark. What is journalism? : Professional identity and ideology of

journalists reconsidered. Indiana University, SAGE publications. – 2005.

7.

Dickinson Roger. Accomplishing Journalism: towards a revived

sociology of a media occupation. – University of Leicester, UK, BSA Publications, Vol.1 (2), – 2007.

8.

Ehrlich Matthew C. Facts, truth and bad journalists in the movies//

Journalism. – 2006. - №7. – Р.501.

9.

Gilbert, N. Nigel, & Mulkay, Michael. Opening Pandora's box. A

sociological analysis of scientists' discourse. – Cambrigde: Cambridge University Press. – 1984.

10. Godkin Paul. Rethinking journalism as a profession. – Conestoga College, Canadian Journal of Media Studies. – Vol. 4(1).

11. Grassroots editor. Lesson for American professor: Ukrainians provide clues on universal journalism standarts, global education. – 2009.

70

12. Grynko Anastasia. Bribery for news coverage: research in Ukraine. A thesis submitted in partial fulfillment of the requirements. – 2007: http://diploma.jschool.kiev.ua/blog/grynko-diploma2007/ 13. Holsti O. R. Content analysis for the social sciences and humanities. — Reading, Mass, 1969.

14. Hugo de Burgh, Making journalists: diverse models, global issues. – Routledge, 2005.

15. IREX Media Sustainability Index: Europe and Eurasia, 2009: http://www.irex.org/programs/MSI_EUR/2009/ukraine.asp 16. Kimball, Penn. Journalism: Art, Craft, or Profession In The Professions in America. – ed. Kenneth Lynn. Boston: Houghton Mifflin, 1965.

17. Lasswell H.D, Leites N. at al. Language of politics. Studies in quantitative semantics. – N. Y, 1949.

18. Marsh E.E. Content analysis: a flexible methodology// The Free Library.

– 2006. – June 22.

19. McLeod, Jack M., and Hawley, Searle E., Jr. Professionalization Among Newsmen. – Journalism Quarterly, 1964.

20. Niblock Sarah Movie journalists: hello Hollywood// British journalism review. – 2007. – №18. – P.69.

21. Roberts

Laura

Morgen.

Changing

Faces:

Professional

Image

Construction in Diverse Organizational Settings. – October issue of the Academy of Management Review, 2005.

22. Silverman D. Qualitative Research: theory, method and practice. – London: Sage Publications, 1997.

23. Talja Sanna. Analyzing Qualitative Interview Data: The Discourse Analytic Method. – University of Tampere, Finland, 1999.

24. Teun A. van Dijk. Discourse, context, and cognition// Discourse studies.

– 2006. - №8. – P.159 25. Tsetsura Katerina. Is Public Relations a Real Job? How Female Practitioners Construct the Profession. – Gaylord College of Journalism and Mass

71

Communication, University of Oklahoma. Paper presented at the annual meeting of the International Communication Association, Sheraton New York, New York City, NY: http://www.allacademic.com/meta/p13144_index.html 26. Tsetsura Katerina, Grynko Anastasia. An Exploratory Study of the Media Transparency in Ukraine// Public Relations Journal. – 2009. – Vol. 3, №2.

27. Wetherell, Margaret, & Potter, Jonathan. Discourse analysis and the identification of interpretive repertoires. Analysing everyday experience: A casebook of methods. – In Charles Antaki (Ed.), London, 1988.

28. Zhang

Y.

Content

analysis

(qualitative,

thematic).

–

2006:

http://www.ils.unc.edu/~yanz/Content%20analysis.pdf.

29. Базових законів журналістики ніхто не скасовував// Телекритика. – №11(69).

30. Белановський С.А. Глубокое интервью: Учебное пособие. – М.: Никколо-Медиа, 2001.

31. Болотова В.А., Попова Г.В. Контент-аналіз як метод вивчення документів /За заг. ред. проф. Соболєва В.О. – Харків: Університет внутрішніх справ, 2000.

32. Блау

П.М.

Исследование

формальных

организаций.

–

М.:

Американская социология, 1972.

33. Ганапольский Матвей. Кисло-сладкая журналистика. – АСТ, Зебра Е, 2008.

34. Гондош Э. Лицом к лицу с текстом// Иностранная литература, – 1972, – №6.

35. Григорьев

С.И.

Основы

современной

социологии.

–

Изд.

Алтайского гос. ун-та, 2001.

36. Девятко И. Ф. Методы социологического исследования. — Екатеринбург: Изд-во Урал, ун-та, 1998.

37. Довіра громадян до ЗМІ зростає – результати опитування Центру Разумкова // Телекритика. – 2006: http://www.telekritika.ua/news/2006-0524/28613

72

38. Засорина Т., Федотова Н. Профессия – журналист. – Ростов н/Д: изд-во «Феникс», 1999.

39. Іванов, В.Ф. Історія розвитку контент-аналізу. – Маґістеріум: Журналістика. – 2006.

40. Квіт Сергій. Медіа критика як нове медіа тло. – Центр медіа реформ, 2005: http://www.mediareform.com.ua/article.php?articleID=424 41. Короченский

А.

«Саморегулирование

П.

Регулятивная

журналистского

роль

сообщества.

медиакритики,

Опыт.

Проблемы.

Перспективы становления в России». – 3-у изд., стереотип. – М.: Галерия, 2004.

42. Корконосенко С.Г. Основы журналистики: Учебник для вузов. – М.: Аспект-Пресс, 2001.

43. Курбет Надежда Владимировна. Акмеологические условия и факторы развития образа профессии у студентов политехнического колледжа: диссертация... кандидата психологических наук. – РГБ ОД, Москва, – 2007.

44. Лебедєва-Гулей О.З. Тенденції розвитку української газетної публіцистики 1991-2006 рр. – http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=2169 45. Маклюэн Г. М. Понимание медиа: внешние расширения человека/ Пер. с англ. В. Николаева. – М., 2003.

46. Мангейм Дж. Б., Рич Р. К. Политология. Методы исследования: Пер. с англ. / Предисл. А.К. Соколова. — М.: Весь Мир, 1997.

47. Маркес Габриель Гарсиа. Самая лучшая работа на свете. http://knigadarom.com/download.php?id=20560 48. Мельник Г.С. Mass media: психологические проблемы и эффекты. – изд-во СпбУ,1996.

49. Михайлин

І.

Л. Історія

української

журналістики.

Період

становлення: від журналістики в Україні до української журналістики. – 3-тє вид., доповн. і поліп. – Х.: Прапор, 2004.

73

50. Михайлин І. Л. Журналiстська освiта i наука. Спеціальний курс для магістрів із спеціальності «Журналістика». – Харків, 2008.

51. Михайлин І. Основи журналістики: підручник / 2-ге вид., допов. та поліпшене / Ігор Михайлин. – Х. : ХИФО, 2000. – 250 с.

52. Москаленко А. Теорія журналістики : навчальний посібник. / Анатолій Москаленко. – К. : «Експрес-об’ява», 1998. – 336с.

53. Найдорф М. Культура и мистика СМИ // Альманах Мория, № 3, – 2005 // http://www.moria.farlep.net/ru/almanah_03/01_05.htm 54. «Отар Довженко: «Піпл не є задоволеним тим, що він хаває»// Медіакритика,

2009:

http://www.mediakrytyka.info/ohlyady-analityka/otar-

dovzhenko.html 55. Потятиник Б. В. Медiа: ключi до розумiння. Серiя: Медiакритика. – Львiв: ПАIС, 2004.

56. Потятиник Б. В. Патогенний текст у масовій комунікації: ідентифікація, типологія, нейтралізація : автореф. дис. ... докт. філол. наук / Б. Потятиник. - Київ. ун-т імені Тараса Шевченка. — К , 1996.

57. Почепцов Г. Г. Теория коммуникации. — М.: Рефл-бук, 2001.

58. Психологическое сопровождение выбора профессии/Под ред. Митиной И. М. - М.: Флинта, 2003.

59. Трепачко Д.Ю. Особливості застосування контент-аналізу в дослідженнях новинних повідомлень ЗМІ. – http://www.nbuv.gov.ua/portal/natural/vkpi/Soc/2010_1/Trepachko.pdf 60. Франко І. Зібрання творів: додаткові томи до зібр. тв. у 50-ти т. / НАН України; Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка ; Львівське відділення Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка / М.Г. Жулинський (голова ред.кол. ), М.З. Легкий (упоряд.та комент.)

— К. : Наукова думка, 2008. – Т. 53 :

Літературознавчі, фольклористичні, етнографічні та публіцистичні праці 1876-1895. — К. : Наукова думка, 2008.

61. Юськів Б.М. Контент-аналіз. Історія розвитку і світовий досвід. – Рівне: Перспектива, 2006.

74

62. Ядов В. А. Стратегия социологического исследования. - М.: Добросвет, 2003.

75

Додаток №1

Таблиця №1 «Статті, інтерв’ю та нариси»

Кількість

Загальна

статей (%)

кількість

Кількість інтерв’ю (%)

Кількість нарисів (%)

проаналізовани х публікацій 75

57 (76%)

12 (16%)

6 (8 %)

Таблиця №2 «Негативний і позитивний контекст публікацій»

80% 70% 60% 50%

Негативний контекст

40%

Позитивний контекст

30% 20% 10% 0% Публікації "Телекритики", 2009, %

76

Таблиця №3 «Категорії образу професії»

Категорії образу

Кількість

Відсоток від

матеріалів

загальної кількості матеріалів

Непрофесійні

32

43%

Залежні

25

33%

Лояльні

22

29%

Ретранслятори інформації

12

16%

Роблять нецікавий продукт

11

15%

Гонитва за сенсацією

10

13%

Політично заангажовані

9

12%

Креативні, цікаві

7

9%

Незалежні

7

9%

Дресирують

7

9%

відповідальності

7

9%

Соціальна Відповідальність

6

8%

Професійні

5

7%

Дискримінаційні

3

4%

Всемогутні кіборги

3

4%

Відсутність соціальної

77

Таблиця №4 «Розподіл публікацій за темами»

Тематика

Назва матеріалу

Актуальні теми і українські медіа

Де‐их‐сексуализация как прием

Дешеві, культурні і профнепридатні

Наполовину кореянка: спроба мемуарів

По цей бік іміджів

Повестка дня выборов и СМИ

Притесняемые ретрансляторы

Прорив комунікації

Уничтожение сексуальности

Експертна оцінка продукції медіа

"2004": непонятое саморазоблачение

Говорите, говорите! Вы нам не мешаете!

Гоголь і бездарність

Журнальна гламурорама

Квіткобудяк або фіговий театр

Нервово‐політичний вертеп

Подаруйте хрестика

Показали, що мали

Равенство против морали

Ранок на П'ятому: сповнені ентуазіазму вправи на граблях

Светская диктатура

Своя сорочка

Ті, що танцюють у темряві

Файл‐эфир: осознанное рабство и цифровая медиаанархия

Аналіз тенденцій розвитку мас‐медіа

Броунівський рух телечастинок

Вимушена ремісія

Ворог усередині

Допоможи собі сам. Нові антикризові правила дл безробітних

За успіх нашої безнадійної (?) справи

Здоровий "тріумф" у нездоровому тілі

Маєте телевізор? Він має вас!

78

Нас цього не вчили

Не лякайте страусів ‐ підлога бетона

Нет свободе лжи

Новини добрі й не дуже

Останнє десятиліття ЗМІ

Ретрансляція=маніпуляція

Свято наближається

Спадаюча крива професійної якості

Суспільне мовчання

Телевизионные новости: инструкция по применению

Тінь темників

Торжество теледемократії: два боки однієї медалі

Тупіт кризових генералів

Уроки з поцілунків

Что бывает, если курить, пить и колоться

Что выросло на месте совести

Щастя бути використаними

Глобальна тема номеру

Возвращение на ареопаг

Газовая война и марсианский кёрлинг

Гидомирник Live

Евродверь на "Евровидение"

З сумом про смішне

Кредит для ефірного пастиря

Навязанный унисон

Не зовсім національна меншина

Як зробити погром

Інтерв'ю із професіоналом/круглі столи

Базових законів журналістики ніхто не скасовував Будні десятируких Галина Трохова: Коли наш кореспондент дружить із місцевою

владою, ми, як правило, припиняємо з ним співпрацю

Екатерина Деготь

Звиняцковская Зоя:"Если тебя нет в магазине, то тебя нет нигде" Механизм развлечений

79 Микола Рябчук: Я за те, щоб уникати медіасистеми, яка деградує до

такого ступеня Наука ‐ світло? Олеся Ногина: Катя Осадчая ‐ это тот Борат, которого мы можем себе

позволить Психоаналітик для тележурналіста Сергей Гайдай: социальная зооморфия ‐ к сожалению, болезнь

нашего общества

Українські ЗМІ без тютюнових грошей виживуть

Регіональні ЗМІ

Арифметика нульвого контексту.Хроніка Харківського ТБ

В регионах кризиса нет. Денег тоже.

Від піратських веселощів до легальної туги

Донецьке дежавю

Многовекторна ніякість

Одесса: четвертая власть на службе первых трех Телевидение Николаева: коммерсанты начинают, а выигрывает

ОГТРК

Язык вражды по‐крымски

80

Таблиця №5 «Тенденції категорій образу в темі-1»

81

Таблиця №6 «Тенденції категорій образу в темі-2»

Таблиця №7 «Тенденції категорій образу в темі-3»

82

Таблиця №8 «Тенденції категорій образу в темі-4»

Таблиця №9 «Тенденції категорій образу в темі-5»

83

Таблиця №10 «Тенденції категорій образу в темі-6»

84

Таблиця №11 «Результати контент-аналізу»