Примачик Ірина - диплом, 2009

Національний університет “КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ” Могилянська школа журналістики

Модель прийняття рішень у всеукраїнських щоденних газетах на прикладі висвітлення російсько-грузинської війни 2008 року

Кваліфікаційна робота на здобуття академічного звання магістра журналістики Примачик Ірини Володимирівни Науковий керівник кандидат політичних наук, доцент, директор Могилянської школи журналістики Євген Федченко Науковий консультант маґістр журналістики, старший викладач Могилянської школи журналістики Дмитро Губенко Зовнішній рецензент – керівник міжнародного відділу служби новин „5 каналу” Юлія Куценко Київ – 2009

План І. ВСТУП..........................................................................................................................3 ІІ. ОСНОВНА ЧАСТИНА Розділ І. Огляд літератури..............................................................................................9 1.1.

Ступінь наукової розробки теми............................................................9

1.2.

Поняття та історія „грузинсько-південноосетинського” та „грузинсько-абхазького” конфліктів...................................................11

1.3.

Російсько-грузинська війна 2008 року................................................19

1.4.

„Ґейткіпінг” як теоретична основа дослідження................................21 1.4.1. Огляд літератури.............................................................................21 1.4.2. Основні положення.........................................................................27 1.4.3. Фактори, що впливають на процес прийняття рішень у медіа................................................................................................29

Розділ ІI. Методологія дослідження............................................................................34 2.1. Перший етап дослідження: якісно-кількісний контент-аналіз..............34 2.1.1. Основні поняття..............................................................................34 2.1.2. Історія розвитку методу.................................................................36 2.1.3. Характеристики об’єкта дослідження..........................................42 2.1.4. Визначення одиниць аналізу та кодування..................................45 2.2. Другий етап дослідження: глибинне інтерв’ю........................................48 2.2.1. Глибинне інтерв’ю як якісний метод дослідження.................…48 2.2.2. Підготовка до проведення глибинного інтерв’ю.........................52 Розділ ІІІ. Результати дослідження..............................................................................55 3.1. Результати контент-аналізу.................................................................55 3.2. Результати глибинних інтерв’ю.........................................................87 IV. ВИСНОВКИ............................................................................................................97 V. БІБЛІОГРАФІЯ.......................................................................................................103 VI. ДОДАТКИ № 1 – 17 .............................................................................................120

2

Вступ Засоби масової інформації (ЗМІ) є одними з найважливіших „агентів соціалізації”

1

[1, 504]. Щонайбільше 20% із того, що людина сьогодні знає,

ґрунтується на її власному досвіді, а 80% передається через пресу, радіо й телебачення” [2, 87]. Проте, часто ЗМІ передають таку реальність, яка не обов’язково відповідає справжній реальності, але у багатьох випадках стає єдиною реальністю, доступною користувачеві інформаційних засобів. Так відбувається через те, що існує багато факторів (нестача інформації, незнання мови-джерела, суб’єктивний вибір журналіста тощо), які впливають на те, чи потрапить (і у якому вигляді) інформація до споживача. У

процесі

відбору

об’єктивна

реальність

неминуче

фільтрується

і

трансформується самими журналістами, перетворюючись на медіа-реальність, яку аудиторія сприймає через відповідні носії інформації. Дослідження, проведені американськими психологами 1975 року та описані у журналі „Journal of Communication”, показують, що світогляд та поведінка людей дуже часто зумовлюється тою реальністю, яку вони бачать у медіа, тобто медіа-реальністю [1]. У Дод.№1 показано, яким чином відбувається викривлення реальності у процесі її „доставки” до споживача. Процес такого відбору (власне, прийняття рішень) має назву “gatekeeping model”, що у перекладі означає “модель вартового/воротаря”. Як бачимо зі схеми, різниця між об’єктивною реальністю та медіа-реальністю зростає у випадку опосередкованого сприйняття реальності самими ЗМІ, коли мас-медіа не мають прямого доступу до об’єктивної реальності та отримують інформацію з других чи навіть третіх рук. Така ситуація, зокрема, характерна щодо висвітлення міжнародної інформації деякими українськими друкованими ЗМІ. Про це говорять багато сучасних українських медіа-експертів та дослідників: „Якщо рівень подачі інформації про внутрішні події зростає [...], то міжнародна журналістика залишається слабким місцем українських мас-медіа. Це є неприпустимо з огляду на її роль у формуванні зацікавленості української 1

Під цим терміном маються на увазі джерела, з яких „дитина отримує інформацію та навчається поведінковим аспектам через прямі інструкції (коли говорять, що робити), безпосередній досвід та спостерігання за діями інших”.

3

аудиторії міжнародними подіями, у сприянні усвідомленню того, що міжнародні події суттєво впливають та навіть визначають подальший розвиток України, а також в забезпеченні аудиторії інформацією, яка б пояснила та обґрунтувала важливість основних напрямків української зовнішньої політики” [3, 3]. Такі закиди, зокрема, стосуються міжнародних матеріалів українських щоденних газет, багато з яких не мають власних корпунктів чи своїх спеціальних кореспондентів за кордоном. Попри те, що міжнародні події, їхній сенс та наслідки потребують найретельнішої перевірки кожного запланованого до друку слова, журналісти у гонитві за швидкістю подачі інформації, часто отримують її з опосередкованих джерел. Так було і з висвітленням грузинсько-осетинського конфлікту, який переріс у війну в серпні 2008 року. Багато українських медіа подавали інформацію щодо цієї події, та джерела, причини і наслідки у них різнилися, забезпечуючи підтримку окремим учасникам. „Журналісти час від часу піддаються спокусі написати про угоду, котру вони не бачили і не могли бачити, зі слів якоїсь зацікавленої особи. Така інформація може бути свідомо або несвідомо акцентованою, що нестиме відповідні наслідки” [4, 28] не лише для світового іміджу безпосередніх учасників конфлікту, але й для країни, яка оприлюднює таку інформацію через загальнонаціональні медіа. Метою даної роботи є дослідити фактори, специфіку (якщо така існує) моделі прийняття рішень щодо висвітлення міжнародних новин в українській щоденній пресі через глибинні інтерв’ю з людьми, які приймають ці рішення – журналістами та редакторами двох популярних всеукраїнських щоденних газет, та на основі якісно-кількісного контент-аналізу відповідних матеріалів на прикладі російсько-грузинської війни 2008 року. Тематичний вибір зумовлений тим, що, серед усіх міжнародних подій саме висвітлення військових конфліктів з точки зору критеріїв новинності (про які йтиметься детальніше) збройні конфлікти та кризові ситуації є найпоказовішими для окреслення редакційної політики того чи іншого медіа. Через фундаментальні протиріччя у природі новин (як конфлікту) та мирного процесу, медіа часто відіграють деструктивну роль у налагодженні миру [5]. Так, саме війна у В’єтнамі за незалежність 1955-1975рр.

4

відкрила нову сторінку взаємостосунків преси і влади, а також нові можливості маніпуляції громадською думкою за допомогою ЗМІ [6, 108]. Виходячи з поставленої мети, завданнями даного дослідження є визначити основні фактори, що впливають на процес прийняття рішень у висвітленні міжнародних новин у двох популярних всеукраїнських щоденних газетах, і те наскільки ці фактори насправді відображені в аналітичних статтях відповідних видань. Зокрема, йдеться про те: як всеукраїнські щоденні газети характеризували основних учасників війни і кого вони зараховували до їх числа; яким чином обрані газети описували причини та наслідки війни; простеження зміни визначення самого конфлікту; кількість та якість використаних джерел інформації; яким чином подавалася позиція української сторони; які фактори впливали на журналістів та редакторів під час висвітлення досліджуваної теми. Об’єктом дослідження є медіа-тексти – публікації у двох популярних всеукраїнських щоденних газетах – „Україна Молода” та „Сегодня”, а предметом – те, яким чином вони висвітлювали російсько-грузинську війну 2008 року. Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що суб’єктивні механізми відбору інформації впливають на висвітлення журналістом української щоденної газети міжнародних подій. Якщо гіпотеза підтвердиться, то ми зможемо зробити висновок: персональне ставлення „вартового” української щоденної газети таки впливає на висвітлення міжнародних подій поряд із об’єктивними механізмами відбору інформації. Актуальність обраної теми дослідження можна розглядати у кількох аспектах, які визначаються передусім суспільними функціями ЗМІ та їхньому впливі на формування

зовнішньої

політики

держави.

По-перше,

це

важливість

інформування українців про учасників війни, її наслідків та позицію України, що може впливати на формування зовнішньополітичного курсу нашої держави, настрої всередині країни. По-друге, з огляду на те, що Україна так чи інакше 5

виявилася втягнутою у подію через розміщення на своїй території (АРК Крим) Чорноморського флоту Російської Федерації (одного з учасників конфлікту), подання ставлення певних урядовців до самої події та її учасників у загальнонаціональних медіа може визначити імідж держави на міжнародній арені, ставлення до неї таких світових гравців, як наприклад, США та Росія. Таким чином, висвітлення цієї війни на сторінках провідних всеукраїнських щоденних газет та процес прийняття рішень при відборі цієї інформації є особливо важливими. На думку політолога С.Маркедонова, ця війна призвела до дуже серйозних зрушень у геополітичних вимірах усього Південного Кавказу, у глобальній політиці та загальноєвропейській безпеці [7]. А оскільки саме медіа вважають „ареною” для здійснення публічного, міжнародного та національного життя1 [8], якість подання міжнародної інформації формує певний тип поведінки та є дієвим чинником маніпуляції свідомістю (спонукання до певної дії без згоди і відома об'єкта) та прийняття рішень у всеосяжних масштабах, який підсвідомо впливає на ставлення населення країни до міжнародних процесів [9]. Наукова новизна даного дослідження полягає у його компаративному характері. Порівняння моделей прийняття рішень у редакціях всеукраїнських щоденних газет, а також те, як насправді вони подавали на своїх шпальтах досліджувану подію, проводиться в Україні вперше. Це, у свою чергу, дозволить визначити особливості редакційної політики цих видань. Практична значимість роботи полягає у можливості використати її результати для подальшого застосування у редакціях та для інших наукових досліджень, зокрема, порівняння моделей прийняття рішень у редакціях всеукраїнських щоденних газет щодо інших українських чи закордонних медіа. Окрім того, дане дослідження може стати гарною основою для вивчення медіаефектів.

1

Описуючи функції медіа, дослідник говорить про сім „метафор медіації”: а) „воротаря” що відбирає частини досвіду для акцентування уваги на одних та приховування інших думок та голосів, роблячи це усвідомлено або ні; б) платформи для надання аудиторії інформації з можливістю реакції на неї; с) дзеркалом перебігу подій у суспільстві з можливим викривленням зображення; d) дороговказом чи інтерпретатором, який утворює загальну картину з того, що є розпорошеним; e) співрозмовником, який дає відповіді на важливі питання; f) поширювачем, що передає інформацію та робить її доступною для всіх; g) вікном для досвіду, який накопичується у суспільстві, що дає нам можливість поглянути зі сторони на те, що відбувається.

6

Вибір методології. Дослідження базується на теорії моделі прийняття рішень („gatekeeping model”), яка застосована до редакцій всеукраїнських щоденних газет „Україна молода” та „Сегодня”. Ці видання щодня пропонують своїм читачам розлогі аналітичні статті, звідси зростає їхня відповідальність за матеріали, які вони оперативно обробляють, аналізують та друкують. Відповідно, ми припускаємо: тим організованішою має бути система прийняття рішень у цих газетах. Оскільки об’єктом нашого дослідження є медіа-тексти, то для їх аналізу ми обрали один з найбільш ефективних методів роботи з текстом – контентаналіз. За його допомогою ми зможемо простежити кількість згаданих джерел з обох сторін конфлікту, основні характеристики учасників війни, визначення її причин, наслідків тощо. Для опису моделі прийняття рішень у редакціях обраних видань, ми обрали глибинні інтерв’ю з журналістами, які є авторами відповідних статей, та їхніми редакторами. Це дозволить зсередини дослідити фактори, що впливають на прийняття рішень у даних всеукраїнських щоденних газетах. Дослідницькі питання: яким чином висвітлювалася російсько-грузинська війна 2008 року в українських щоденних газетах? Для якісного використання можливостей контент-аналізу, ми звузимо це питання до характеристик основних сторін конфлікту (не лише безпосередніх, але і тих, чиї інтереси були представлені у публікаціях), його причин, наслідків та позиції української сторони. Обмеження методів зумовлені передусім їхньою специфікою (різні науковці можуть обрати різні інструменти аналізу, кодування) та сферою застосування, тривалістю дослідження, доступністю до необхідних ресурсів та, багато в чому, персональних характеристик самого дослідника, зокрема, під час проведення глибинних інтерв’ю. Застосовані методи не передбачають дослідження медіавпливів на читацьку аудиторію обраних щоденних видань (для цього потрібні фокус-групи, опитування), так само, які і не дозволять узагальнити отримані результати щодо редакційних політик усіх загальноукраїнських щоденних газет. Обрані методи дозволяють глибинно проаналізувати зміст самих матеріалів та чинники, що впливали на прийняття рішень у процесі їх підготовки журналістами 7

та редакторами. Ці методи дають необхідне підґрунтя для наступних досліджень, зокрема, медіа-ефектів та компаративних досліджень моделей прийняття рішень у редакціях закордонних чи інших українських видань. Структура роботи визначається її метою, завданнями та специфікою самого об’єкта дослідження. Дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків (з таблицями, складеними за результатами контент-аналізу, та розшифровками проведених інтерв’ю) й анотації. У першому розділі зроблено огляд наукової літератури, зокрема, публікацій в університетських журналах стосовно тематики даної роботи – дослідження на тему російсько-грузинської війни 2008 року та праці, пов’язані із висвітленням військових конфліктів та моделлю прийняття рішень у медіа. Другий розділ – методологічний. Тут розглядаються історія та практика застосування обраних методів дослідження: контент-аналізу та глибинного інтерв’ю. У третьому розділі подано результати дослідження. У висновках говориться про досягнення дослідника у процесі роботи, зв’язок даної праці з попередніми, можливе майбутнє продовження теми дослідження.

8

Розділ І. Огляд літератури 1.1.

Ступінь наукової розробки теми

Ознайомившись із широким колом досліджень та публікацій у наукових журналах, можемо констатувати: через те, що обрана подія відбулася не так давно, кількість публікацій наукового характеру щодо неї є досить обмеженою. Незважаючи на актуальність, наукове та практичне значення цієї теми для України як одного з опосередкованих учасників конфлікту (розміщення у Криму Чорноморського флоту Російської Федерації), в українській науковій періодиці вона практично відсутня. Серед вітчизняних досліджень, які стосуються теми російсько-грузинської війни 2008 року можна відзначити доробок консалтингової компанії „Pro.mova” „Українські медіа в інформаційних спецопераціях під час війни в Грузії”. Але це дослідження значно вужче за сферою охоплення, ніж дане (вибірка: 8 – 13 серпня включно), та має інший об’єкт дослідження – аналіз сюжетів у випусках новин 8 українських телеканалів, публікації інтернет-видань та кримських медіа. Спираючись на результати контент-аналізу, фахівці „Pro.mova” переконані: Україна не впоралася із захистом своєї інформаційної безпеки під час війни; російська сторона мала краще представлення в українських медіа, якого, через обмеженіші технічні можливості, не мала грузинська [10]. Дослідження Г. Шелест присвячене проблемним питанням, які виникли під час врегулювання конфліктів на території Грузії, Абхазії та Пд.Осетії, а також ролі Росії, США, ООН у цих процесах [11]. Робота К. Вітмана з наукової бібліотеки журналу „Віче” присвячена детальному дослідженню грузинсько-абхазьких взаємин та природи конфліктів від початків існування феодальної Грузії [12]. У закордонних наукових виданнях, досліджень на дану тему також не багато, але більше, ніж у вітчизняних. У деяких аналізується вплив цієї війни на інтереси певної країни (наприклад, США у праці Д. Нікола [13], чи Грузії у роботах Т.Трієра [14, 6], С.Корнелла [15, 307], Дж.Поп’яневські та Н.Нільсона [16] ), в інших подано розвиток стосунків між Абхазією і Грузією, їх вплив населення 9

обох регіонів [17]. Науковці подають детальний

бекґраунд стосунків між

країнами, враховують людський фактор (так, дослідження Організації Червоного Хреста використовує фокус-групи, усні та письмові опитування (опитники додаються), глибинні інтерв’ю), з чого можна глибше зрозуміти природу конфлікту. З іншого боку, Дж.Нікол зосереджується на впливі війни на подальші стосунки учасників з США, міжнародною спільнотою [13, 11], всередині самих країн, а також побіжно торкається загальних тенденцій висвітлення цієї війни у медіа [13, 8]. Необхідності миротворчої ролі медіа та урядів у період військових конфліктів присвячена робота А.Герберга [18]. З іншого боку, Д.Бар-Таль і Й.Тейчман досліджували найбільш поширені cстереотипи, які можуть створити ЗМІ у конфліктах [19]. Дослідження, проведені у 2000р. „Glasgow Media Group” доводять: аудиторії суттєво бракує інформації про причини конфліктів, оскільки медіа зазвичай описують лише поточний хід подій, показують жертви, не беручи до уваги ширшого контексту [20]. За теорією Беннета (Bennett’s Index theory, 1990), у своїх матеріалах медійники часто намагаються подавати точки зору на проблему, співзвучні думкам представників

уряду. Відповідно, чим вищим є

рівень елітного консенсусу щодо мирного процесу, тим ймовірніше, що медіа відіграватимуть позитивну роль в цьому процесі. Натомість, чим сенсаційнішим є медіа середовище, тим негативніше медіа впливатимуть на мирне урегулювання конфлікту [5]. Багато дослідників акцентують увагу на важливості ролі медіа не у розпалюванні конфлікту, а його врегулюванні. Про медіа-висвітлення військових конфліктів писали, зокрема, на прикладі ізраїльського конфлікту Гаді Волсфельд 1 [21], [22], Сассон Софер [23], Говард Тумбер і Джері Палмер [24], на прикладі війни в Іраку – Нік Кулдрі та Джон Доуні [25], Джастін Льюїс і Род Брукерз [26], Тері Рантанен [27], на прикладі війни в Перській затоці між Іраком і коаліцією 28 країн на чолі з США (16 січня 1990 - 28 лютого 1991) Фред Халлідей [28], на прикладі висвітлення подій 9/11 – Дая Туссу і Дес Фрідмен [29]. Серед інших 1

Дослідник писав про чотири типи впливу медій на перебіг конфліктів: а) визначають політичну атмосферу, у якій проходить мирний процес; б) впливають на характер дебатів; с) впливають на стратегію та поведінку антагоністів на переговорах; d) можуть підвищити або понизити рівень громадської підтримки дій учасників конфлікту.

10

методологічних досліджень, які були корисними, є роботи: О.Батюк (модель „гейткіпінґу” на українському ТБ [30]), Д.Тарадай (контент-аналіз Ліванської війни 2006р. на сторінках щоденної газети і тижневика [3]), Л.Гербера та В.Фіалка (контент-аналіз війни в Іраку 2003р. на сторінках „Frankfurter Allegemeine Zeitung” та „The Washington Post”) [31], на прикладі Дарфурського конфлікту – А.Коттарі (контент-аналіз публікацій „The NY Times”) [32].

1.2.

Поняття та історія „грузинсько-південноосетинського” та „грузинськоабхазького” конфліктів

Рис. 1. [33] Під термінами “грузинсько-південноосетинський” та „грузинсько-абхазький” конфлікти мають на увазі одні з найнапруженіших етнополітичних конфліктів у складі незалежної Республіки Грузія на територіях колишнього Радянського Союзу та Кавказу, що тривають з кін. 80-х рр. до нашого часу і переросли у „п’ятиденну” війну в серпні 2008р. між Грузією, з одного боку, і Росією разом з грузинськими республіками Південна Осетія і Абхазія, з іншого. Розвиток цих конфліктів став особливо помітний в часи розпаду Радянського Союзу, коли прагнення національних меншин Абхазії та Пд. Осетії до незалежності від Грузії різко зросло. У 1990р. закон СРСР „Про порядок вирішення питань, пов'язаних із виходом союзної республіки з СРСР”, надав право автономним утворенням самостійно вирішувати питання виходу із складу СРСР. Коли 9 квітня 1991р. Грузія вийшла зі складу СРСР, Пд.Осетія забажала 11

там лишитися. Щоб зрозуміти, на чому ґрунтуються основні протиріччя, ми розглянемо історичні передумови розвитку конфліктів у „частково визнаних”1 [34] кавказьких республіках. Стратегічна важливість регіону Сусідство Грузії із членом НАТО Туреччиною та її транзитний потенціал зробили країну стратегічно важливою для Росії , зокрема, щодо розташування тут військових баз, близькості до чорноморських портів, наявності великої кількості нафтових і газових трубопроводів. Так, єдиний трубопровід між Росією та Вірменією проходить саме через грузинську територію. З іншого боку, інтерес Росії до ресурсів Кавказу та „боротьби з тероризмом у Грузії” [11] призвів до зацікавлень з боку США, що вилилося у появу американських інструкторів для підготовки грузинської армії. За таких умов, США перетворювалися на гарант миру на Кавказі, тоді як Росія залишилася осторонь. У цьому переконаний політолог Рамаз Кліміашвілі: „Заявивши про готовність зберегти військову присутність у Грузії, Вашингтон дав сигнал найбільшим світовим інвесторам, говорячи, що їхні інтереси на Південному Кавказі будуть захищені” [35]. Новозеландський історик Джеймс Грехем вважає: втручанням в осетинський та абхазький конфлікти, Росія намагалася захопити природні ресурси Кавказу з метою впливу на транспортування нафти/газу та зберегти свій вплив у колишніх республіках, які історично звикла вважати своїми [36]. З початку ХХІ ст. Грузія неодноразово надсилала звернення до Ради Безпеки про мирне втручання ООН у конфліктні зони. Втім, після невдач світової спільноти в Сомалі, Руанді, ескалації конфлікту в колишній Югославії, ООН не взялася за мирне врегулювання у Грузії [11]. Несприятливими для Росії також стали: загальний курс Грузії у „прозахідному” напрямку та відмова підписати Ташкентський пакт і ввійти до СНД. У свою чергу, ЄС, США та сусідня Туреччина були зацікавлені у такому співробітництві. Коли ж Грузія та Азербайджан звернулися до НАТО з метою 1

Суверенітет Абхазії та Пд. Осетії у 2008 році офіційно визнали тільки дві держави – Росія і Нікарагуа, хоча це, на думку директора міжнародних програм Центру Разумкова Валерія Чалого, може стати поштовхом для посилення сепаратистських настроїв у Придністров’ї. Також незалежність цих територій визнали іще кілька територіальних утворень – Сербська Країна і Гагауз, а також низка політичних рухів: палестинський рух ХАМАС і ліванська партія „Хізбалла”.

12

проведення військової реформи, Росія відчула, що може втратити свої закавказькі військові бази, які підтримували її присутність у регіоні. Зрештою, у вересні 2005 року Грузія звинуватила Росію у мілітаризації Абхазії та Пд.Осетії і після довгих переговорів домоглася виведення російських військових до кінця 2008 року [37]. Таким чином, основні причини сучасного грузинсько-абхазького та грузинськоосетинського конфліктів дослідники вбачають намаганні Росії утримати за собою як стратегічно важливі об’єкти. [11]. Розвиток грузинсько-абхазького конфлікту до війни 2008 року Початком збройного протистояння між Грузією та Абхазією є літо 1992р., коли з’явилися перші спроби місцевої влади відділитися від Грузії. Утім, корені самого конфлікту варто шукати набагато раніше. За часів феодальної Грузії Абхазія була грузинською провінцією, князівством або, як її ще називали, дрібним царством [12]. У 1921—1931рр. вона отримала статус союзної республіки у складі Грузинської соціалістичної республіки. Цей статус був знижений до рівня Грузинської АР у лютому 1931р., що було зумовлено поглядами грузина Й.Сталіна, який вважав абхазців „примітивним” народом, що мав розчинитися у середовищі культурного грузинського народу. У 1988р. абхазці вимагали повернення статусу, але про це не могло бути мови: Голова Верховної Ради ГрузРСР, перший президент З.Гамсахурдіа провадив політику побудови моноетнічної грузинської держави [12] і вже ліквідував автономію Пд.Осетії, а осетинці вимушені були мігрувати до Пн.Осетії. Через відмову йти на поступки, у 1989р. між грузинами та абхазцями прокотилася хвиля сутичок, яка перейшла в законодавчу сферу. Законодавчий конфлікт У 1918 – 19212рр. відбулася, так звана, „війна законів”: усі абхазькі закони, прийняті протягом цього часу, миттєво скасовувала Грузія. Спочатку Тбілісі скасував законодавчі документи радянських часів, серед яких: акти про союзне об’єднання Грузії і Абхазії 1921р. та автономний статус Абхазії у складі ГрузРСР 1931р. Внаслідок скасування радянської Конституції Грузії та, відповідно, 13

ліквідації автономного статусу Абхазії, в серпні 1990р. Верховна Рада республіки прийняла Декларацію про державний суверенітет АРСР, а 23 липня 1992 року – відновила Конституцію 1925р., за якою Абхазія проголошувалася суверенною державою. Проте, жоден із цих документів не був визнаний світовою спільнотою [12], оскільки, відповідно до Московської угоди, територіальна цілісність Грузії гарантувалася Б.Єльциним та Е.Шеварнадзе [38]. У серпні 1992р. Грузія, маючи значну збройну перевагу, вводить до Абхазії війська та захоплює Сухумі, змушуючи корінних абхазців залишити домівки. Через рік, скориставшись конфліктами всередині керівництва і порушивши договір про припинення вогню, гарантом якого виступала Росія, Абхазія починає контрнаступ на Сухумі, що закінчується через три місяці поразкою Грузії та виведенням її військ з території Абхазії. У свою чергу, програш інформаційної війни прияє поширенню антигрузинських настроїв серед росіян, а абхазькі сепаратисти одержують фінансову та збройну підтримку з боку північного сусіда [39]. Фактична блокада У 1994р. підписано Договір про припинення вогню, за яким в Абхазії було розміщено миротворців СНД, що складалися з російських військових та місії ООН. Таким чином, кілька років по завершенні конфлікту Абхазія проіснувала в умовах фактичної блокади. Відтоді аж до 2001р. з боку Грузії постійно лунали незадоволення діями Росії, які вважалися потураннями сепаратистському режиму. Загострення конфлікту З 2001р. Тбілісі відверто заявляє про необхідність виведення російських військ з регіону, які, на думку Грузії, були „додатковим чинником нестабільності” [12]. У свою чергу, абхазькі лідери відкидають усі міжнародні дипломатичні ініціативи, спрямовані на офіційне завершення громадянської війни 1992-1993рр. Так, у березні 2003р. група „Друзів Генерального секретаря ООН”, (США, Росія, Франція, Німеччина, Великобританія) пропонувала надати Абхазії автономію у складі Грузії, що була відкинута із вимогою визнання незалежності республіки. У 2004р. після приходу до влади, Михаїл Саакашвілі заявив про пріоритетне вирішення абхазького конфлікту. У січні 2005р., президент розробив план, який 14

оприлюднив на засіданні Парламентської асамблеї Ради Європи. Відповідно до нього, Грузія мала стати федеральною державою, а в парламенті передбачалися квоти для абхазів, поновлення залізничного сполучення між Тбілісі та Сухумі. Утім, керівництво республіки не приховує прохолодного ставлення до угод, які Саакашвілі, проте, намагається просувати далі: уже 10-11 липня 2005 р. в Батумі, попри відмову південоосетинських лідерів, Грузія організовує конференцію з питань мирного врегулювання, за яким гарантує республікам збереження мовних прав, культурної спадщини, спрощений прикордонний режим для осетин, що проживають на кордоні з Росією, компенсацію збитків, заподіяних у 19901992рр., створення комісії з розслідування злочинів проти мирного населення [40]. У вересні 2006р. ЗМІ оприлюднюють інформацію про можливе застосування Грузією силового вирішення абхазького конфлікту. В Абхазії оголошують часткову мобілізацію, а в районі Кодорської ущелини (єдина частина Абхазії, яку контролювала Грузія), відбуваються перші збройні сутички. ООН спробувала залагодити конфлікт, але Абхазія відмовилася від будь-яких переговорів, вимагаючи виведення грузинських військ зі своєї території. Іще тоді деякі аналітики передбачали неможливість компромісного врегулювання грузиноабхазького конфлікту [12]. Розвиток грузинсько-південноосетинського конфлікту до війни 2008 року Ситуація у Пд. Осетії дещо складніша за ситуацію в Абхазії. Конфронтація, яка розпочалася наприкінці 80-х років, не мала історичних коренів, оскільки ніколи не існувало незалежної Осетії, як це було у випадку з Абхазією, а сам термін „Південна Осетія” з’явився лише у XIX ст. Історично ці землі називалися Самачабло, потім – Зена-Сопелі, ще пізніше – географіко-історична місцевість Шида-Картлі, на якій осетини мешкали сторіччями [41]. Активізація сепаратизму у Пд.Осетії, де грузини

складали етнічну меншість, почалася за падіння

Республіки Рад. З кінця 1980-х років конфлікти вже тричі (1991-1992, 2004,2008) переростали в серйозні збройні протистояння.

15

На поч. XIX ст. Пд. Осетія (спочатку – Грузино-Імеретинська губернія, з 1847р. –Тифліська губернія) у складі Грузії входила до Російської Імперії. У 1918р. внаслідок розпаду Закавказької Демократичної Федеративної Республіки, Грузинська Демократична Республіка, яку РСФСР визнала 7 травня 1920 року, заявила про свої права на землі Пд.Осетії, тоді як остання виявила бажання увійти до складу Радянської Росії і 28 травня 1920р. направила до ЦКРКП(б) відповідний меморандум. Але договір від 7 травня 1920р., всупереч бажанню абхазів і південних осетин, визнавав їх у складі Грузії. За

цим документом, осетини

виявилися не просто розділеними адміністративними кордонами однієї держави. РСФСР і Грузія штучно поділили їх за географічним принципом: Пн. Осетія увійшла до складу РСФСР, а Пд. – до Грузинської Демократичної Республіки. У 1920р. почалося збройне повстання у Пд. Осетії, на яке було придушене грузинськими військами. Почався масовий голод, понад 50 тис. осіб втекли до Пн. Осетії. Ці події у вересні 1920р. були визнані південноосетинською обласною радою геноцидом осетинського народу [42]. 20 квітня 1922р. декретом Всегрузинського

Центрального

Виконкому

Рад

робочих,

селянських

і

червоноармійських депутатів та Ради Народних Комісарів Грузії на цій території у складі Грузинської РСР була заснована Південноосетинська автономна область із центром у Цхінвалі. Наприкінці 1980-х рр. Верховна Рада ГрузРС проголосила грузинську мову єдиною офіційною у республіці. Натомість, 10 листопада 1989 р. Рада народних депутатів Південноосетинської автономної області прийняла закон про перетворення її на автономну демократичну республіку у складі ГрузРСР з офіційною мовою - осетинською. 20 березня 1990 р. Рада народних депутатів Південноосетинської області в односторонньому порядку звернулася до Росії з проханням визнати її Декларацією про державний суверенітет. Того ж року головою Верховної ради стає майбутній перший президент незалежної Грузії Звіад Гамсахурдіа, який проголошує лозунг: „Грузія для грузинів, осетини – геть із Грузії!” [43], а вже 10 грудня головою Ради Південноосетинської республіки обрано Тореза Кулумбегова. Того ж дня Грузія визнає ці вибори незаконними та перейменовує Південноосетинську АО на Цхінвальський регіон.

16

Період 1989-1991рр часто називають конституційно-правовим: Цхінвалі ніяк не вдавалося підвищити свій статус від автономної області до автономної республіки у складі тієї ж Грузії. Утім, ці спроби викликали обурення з боку Тбілісі. Так, Звіад Гамсахурдіа на мітингу 1989 р. в Ередві назвав осетинів „сміттям, яке треба вимести через Рокский тунель” [7]. 7 січня президент РСР Михаїл Горбачов видав указ, яким засудив як декларацію незалежності Пд.Осетії, так і дії Верховної ради Грузії, вимагаючи вивести з регіону всі збройні формування, окрім частин МВС Росії. Грузія, назвавши указ „грубим втручанням у внутрішні справи республіки”, протягом 1991-1992 років блокувала енерго- та продовольче постачання, автомобільні шляхи до Цхінвалі, час від часу обстрілюючи місто. За даними осетинської сторони, у ході бойових дій у 19891992 рр. було спалено понад 100 осетинських селищ, загинуло близько 3,000 мирних жителів, понад 40,000 осетинів стали біженцями [44]. Заморожений конфлікт (1992 – 2004 рр.) Саме так називають 1992-2004рр., оскільки жодних бойових дій у цей час не відбувається [7]. 9 квітня 1991р. Грузія здобуває незалежність. Через рік нове грузинське керівництво на чолі з Едуардом Шеварнадзе розпочинає мирні переговори з Пд.Осетією, які закінчуються підписанням російським президентом Б.Єльциним та Е.Шеварнадзе „Дагомиських угод про принципи регулювання грузино-осетинського конфлікту”. Угода передбачає, зокрема, створення Спільної контрольної комісії (СКК) із представників чотирьох сторін - Грузії, Пд. Осетії, Пн. Осетії та Росії – для взаємного врегулювання конфлікту; розташування у Цхінвалі Місії спостерігачів від ОБСЄ [45]. Вже 14 червня 1992р. вогонь було припинено. У 1993 р. Грузія увійшла до складу СНД (країни якого встановили безвізовий режим), а Пд. Осетія 2 листопада приймає конституцію республіки.

Від „розморозки конфлікту до „п’ятиденної війни”

17

Після „Революції троянд” (2004р.) президентом Грузії стає Михаїл Саакашвілі. Він одразу заявляє про наміри відновити територіальну цілісність країни і про те, що довго чекати на вирішення конфлікту не може, тому доведеться „підстебнути” матінку-історію [7]. У травні 2004 року Місія ОБСЄ у Грузії заявила про порушення країною „Дагомиських угод”: у зону конфлікту, де мають бути лише російські, грузинські та осетинські миротворчі війська, Грузія ввела підрозділи внутрішніх військ та важку військову техніку. Тоді ж Тбілісі розпочинає дипломатичну війну з Росією, звинувачуючи останню у підтримці сепаратистського режиму, та вимагає виводу російських миротворців з Пд.Осетії. У ході переговорів, 5 листопада 2004р. прем'єр-міністр Грузії Зураб Жванія (помер у лютому 2005р. за нез'ясованих обставин), який контролював проблему південноосетинського врегулювання, та де-факто президент Пд.Осетії Едуард Кокойти підписують угоду про демілітаризацію зони конфлікту. У 2005 р. у Страсбурзі Саакашвілі пропонує регіону статус широкої автономії, але Кокойти відмовляється. У 2006р. стосунки між Грузією та Росією погіршуються. У березні країни встановлюють безвізовий режим, а вже у травні - вересні саме візові проблеми стають приводом для регулярного затримування російських миротворців у Пд. Осетії. Ці події отримали назву „російско-грузинського шпигунського скандалу”. Віце-спікер осетинського парламенту Юрій Дзиццойти стає на захист російських миротворців, заявляючи: „Якщо Грузія порушить питання про введення віз для російських миротворців, ми, у свою чергу, будемо змушені порушити питання про введення віз для військовослужбовців грузинського батальйону і грузинських громадян, які перетнуть кордон Пд.Осетії” [46]. У свою чергу, Голова Міноборони Росії Сергій Іванов обіцяє допомогу Пд. Осетії та Абхазії у випадку грузинської агресії, що дає підстави МЗС Грузії заявити про можливе збройне вторгнення з боку Росії. На думку дослідника С.Корнелла, з цього моменту Росія почала готуватися до війни [16, 23-24], а політолог С.Маркедонов вважає, що і грузинське керівництво не гаяло часу, будучи, проте, впевненими у перемозі у

18

Пд. Осетії1 [7]. За деякими із російських ЗМК [47 – 49], у Саакашвілі справді був 7-добовий план „Кидок тигра”, який у 2008р. підтвердив в інтерв'ю агентству "Рейтер" колишній міністр оборони Грузії Іраклій Окруашвілі. Відповідно до плану, до 1 травня 2006р. за підтримки США й ОБСЄ Саакашвілі хотів змусити Росію вивести миротворців з Пд. Осетії. Утім, план не був утілений через відмову США посприяти реалізації [50]. На фоні російсько-грузинського протистояння, президент Пд.Осетії заявляє про плани домогтися визнання республіки як складової РФ [51]. У свою чергу, в липні 2006р. Москва застерігає: у випадку загострення ситуації, Росія застосує всі засоби для забезпечення стабільності у регіоні задля захисту життя та здоров'я своїх громадян, зокрема, російських миротворців у Пд. Осетії [52]. У вересні 2006 р. над територією Пд.Осетії був збитий літак МВС Грузії. А вже 12 листопада уряд Кокойти провів референдум щодо незалежності регіону та президентські

вибори,

які

проходили

одночасно

з

виборами

головою

Цхінвальского регіону Д.Санакоєва. Наступного року Росія та Грузія взаємно звинувачують одна одну в періодичних обстрілах на кордоні. Так, у ніч з шостого на сьоме серпня в районі с.Цителубані (65 км від Тбілісі) впала ракета. На думку грузинської сторони, вона була випущена з російського бомбардувальника Су-24, який порушив повітряний простір Грузії. У свою чергу, російська сторона заперечила факт порушення грузинського повітряного простору і зажадала розслідування інциденту [53].

1.3.

Російсько-грузинська війна 2008 року

У лютому 2006р. на Міжнародній конференції з безпеки у Тбілісі під егідою ЄС світова спільнота у зв’язку з планами євроінтеграції Грузії говорили про необхідність мирного врегулювання конфлікту, діалогу з абхазами й осетинами.

1

„У квітні цього [2008 – авт.] року я був у Горі, що перетворилося за кілька років у форпост грузинського нападу на Пд. Осетію. Я там спілкувався з міністром з реінтеграції Теймурі Якобашвілі, [який]... мені сказав, що ви, росіяни, дуже повільні. Бюрократія у вас дуже повільна. Поки ви будете телефонувати Путіну, вирішувати якісь питання, ми вже вийдемо до Рокского тунелю. І взагалі, Осетія - слабка ланка. Абхазія, так. Там - складно. А в Осетії - там все легко... Коли я його запитав, а чи не боїшся ти, що за такими діями послідують російські військові бази у Пд. Осетії та Абхазії, він сказав: „Ні. Цього ніколи не буде. Захід цього ніколи не дозволить. Час показав, хто з нас був правий. І бази в Пд. Осетії й Абхазії тепер реальність, а от вступ Грузії до НАТО - під великим питанням”.

19

Тоді М.Саакашвілі назвав Абхазію та Пд. Осетію „КГБ-шними анклавами, де здійснюються мрії Дзержинського, Єжова, Берії та Андропова” [44]. 18 квітня 2008р. Владімір Путін, будучи останні дні на посаді президента РФ, наказав „ужити заходів з нормалізації відносин із Грузією”, що передбачало скасування усіх візових обмежень та видачу російських віз грузинським громадянам. Двома днями раніше, 16 квітня, Москва оголосила про припинення дії економічних санкцій проти Абхазії та Пд.Осетії, які визначалися „Дагомиськими угодами” 1992р. Саакашвілі назвав заяву Росії спрямованою на порушення суверенітету Грузії. 20 квітня 2008р. Грузія заявляє: російський винищувач МиГ-29 збив їхній безпілотний літак-розвідник Гермес-450 на грузинській території, а через 10 днів Москва збільшує чисельність миротворчого контингенту в Абхазії з 2,000 до 3,000 осіб [54]. З кінця липня 2008р. у ЗМІ регулярно з’являється інформація про перестрілки на кордоні між грузинськими та південноосетинськими військами, а . журнал „Експерт” (№32,2008) навіть публікує таблицю сил сторін конфлікту. У липні збройні сили Росії та Грузії майже одночасно проводять масштабні військові вчення. На спільних вченнях Грузії та США „Негайна відповідь”, на думку Москви, відпрацьовувався напад на Пд. Осетію. Тим часом, російські вчення „Кавказ – 2008”, як не дивно, проходять у Грузії, а російські залізничні війська ремонтують шляхи в Абхазії. Після закінчення вчень, ситуація у Пд.Осетії різко загострюється: як грузинська, так і осетинська сторони мало не щодня скаржаться на збройні провокації з боку Грузії. На початку серпня у ЗМІ з’являються повідомлення про перші жертви: у ніч на 2 серпня Пд.Осетія заявляє про обстріли з боку Грузії, у результаті яких загинуло 6 осіб [55]. Натомість, Грузія переконує: вогонь був відкритий у відповідь на масовий обстріл грузинських блокпостів МВС. 3 серпня Росія говорить про можливість військового конфлікту між Пд.Осетією та Грузією, а наступного дня Міністр оборони України Юрій Єхануров вимушений виправдовуватися перед світовою спільнотою у відповідь на звинувачення осетинів у поставках української зброї до Грузії та підготовці грузинських снайперів, які, нібито, обстріляли Цхінвалі [56]. Українські медіа одразу 20

публікують документальні підтвердження постачання зброї до Грузії з 2006р.

[56], що на думку Єханурова, аж ніяк не свідчить про їх незаконність. Якщо говорити про позицію України щодо конфлікту, то держава послідовно виступала за необхідність урегулювання винятково мирним шляхом зі збереженням територіальної цілісності й суверенітету Грузії [55]. На думку Росії, позиція України була зрозумілою від самого початку, оскільки це могло вплинути на розвиток сепаратистських настроїв у Криму [7]. Ввечері 7 серпня у ЗМІ з’являються повідомлення про взаємну домовленість Грузії та Пд. Осетії

про припинення вогню [57], а вже у ніч на 8 серпня

грузинські війська розпочинають артилерійський обстріл столиці Пд.Осетії (м.Цхінвалі) та околишніх районів. Оскільки сама війна тривала менше тижня, за що отримала назву „п’ятиденної”, ми подаємо основні події за хронологічним принципом у Дод. №2.

1.4. „Ґейткіпінг” як теоретична основа дослідження 1.4.1. Огляд літератури Перш за все, потрібно дати визначення одному з ключових термінів, які використовуються у дослідженні: „gatekeeping model” (з англ. „gates” – „ворота”), або „модель вартового” у медіа – це процес, через який проходить соціальна реальність, що конструюється медіа, і передбачає не лише відбір інформації, а прийняття рішень щодо форми та часу її подачі [58]. Відповідно, медійним „ґейткіпером”/„воротарем” називають особу чи групу осіб, які контролюють потік новин, адаптуючи його до аудиторії свого медіа. „Воротарями”, наприклад, можуть бути: журналіст, редактор газети, редактор випуску новин ТБ, навіть ціла редакція, якщо усі її члени приймали рішення щодо конкретної новини [1, 20]. Хоча зараз термін „ґейткіпінг” широко побутує в теорії масової комунікації, соціології, маркетингу, а його алгоритми вбудовані в антивірусні комп’ютерні програми, протоколи захисту інформації тощо, запровадження терміну пов’язане із теорією зміни соціальних норм і харчових звичок населення. Вперше це слово вжив американець Курт Левін, який, за замовленням уряду США, поставив 21

експеримент з орієнтації населення на дешевші види м'яса. Це дослідження було опубліковане вже після смерті науковця у 1947р. в журналі „Human relations” [59]. У випадку Левіна, „воротарем” була домогосподарка, яка приймає рішення, з чого їй готувати обід та які продукти потрібно купити. Левін писав, що їжа потрапляє на стіл по певних „каналах”, яким може бути магазин, город тощо. Так, „по магазинному каналу їжу спочатку знаходять в магазині, купують або ні, і, якщо купують, приносять додому. У випадку „городнього” каналу людина сама приймає рішення про те, що їй слід посадити, що полоти та скопувати. По мірі того, як фрукти та овочі дозрівають на городі, деякі з них з’їдають діти, деякі гинуть від комах чи негоди, а деякі – від засухи. Тож, з усієї множини фруктів та овочів, придатних для споживання родиною, лише деякі дійсно потраплять на стіл” [30, 8]. На цьому процес прийняття рішень не закінчується. Далі „вартовий” обирає, в якому вигляді обрані продукти будуть приготовані та подані до столу. На кожному етапі овочі, що вже пройшли до „кошика” можуть не потрапити в інші „ворота”, наприклад, якщо якісь із них будуть зіпсованими всередині. У процесі прийняття рішень, „вартовий” зважає на цілу низку суб’єктивних (власні вподобання) чи об’єктивних (нестача продуктів, зіпсований товар, рецепт приготування) факторів. Левін писав про так звані „позитивні” та „негативні” фактори. Так, висока ціна м’яса є негативним фактором, що віддаляє покупця від рішення його купити. Якщо ж м’ясо таки придбають, то негативний фактор змінюється на позитивний одразу після проходження продуктом „воріт вибору” – „воно таке дороге, я мушу повністю його використати. Оскільки один канал може мати безліч воріт, то об’єкт, який крізь них проходить, має багато можливостей бути відкинутим” [30, 9]. Створюючи „теорію воротаря”, Левін передбачав, що її алгоритм може застосовуватися у багатьох сферах. Ця структура відображає також проходження новинами певних комунікаційних каналів, рух товарів, соціальну міграцію людей у компаніях тощо [60]. Наступним кроком у розвитку теорії були медіа: модель була досліджена на прикладі редакторів новин. Вперше у комунікаційній сфері її застосував асистент К.Левіна в університеті Айова Девід Вайт у 1950р., назвавши редактора, 22

діяльність якого досліджував, „Mr. Gates”. У дослідженні, опублікованому в науковому журналі „Journalism Quarterly” під назвою „The Gatekeeper: A Case Study in the Selection of News” [61],

Вайт дійшов висновку про вплив

суб’єктивних факторів „ґейткіпера” на прийняття рішень. Його дослідження полягало в тому, що у 1949р. дослідник попросив редактора маленької газети (його він умовно назвав „містер Гейтс”) збирати протягом тижня всю інформацію, яка надходить з кількох телеграфних агентств, а після цього попросив його пояснити причини вибору певних новин для публікації та відкидання інших. Таким чином, дослідник довідався про перевагу персональних мотивації. Також частина інформації не пройшла „воріт” через наявність подібних попередніх матеріалів, брак місця

на шпальті [62]. Дослідження

базувалося на методології контент-аналізу, що дозволило Вайтові порівняти історії, які потрапили у номери газет із тими, які „Містер Гейтс” відкинув у процесі відбору [63], та, на основі цього, зробити висновки про пріоритети редактора у процесі прийняття рішень. Експеримент Вайта мав суспільний інтерес. Він спровокував появу нових досліджень, які довели, що процес прийняття рішень – не лише суто внутрішній суб’єктивний процес. Послідовно, дослідники (1964) Джібер [64] (1973), Епштайн [65] (1974) та Діммік [66] намагалися дослідити „зовнішні” впливи на „воротарів” під час „гейткіпінгу”. Так, Джібер провів дослідження 16 газет і, на відміну від Вайта, дійшов висновку про вплив на „гейткіперів” не стільки персональних мотивацій, скільки зовнішніх чинників: розміру, часу надходження та джерела повідомлення [64]. У 1957р. Вестлі й МакЛін розробили „теоретичну” модель прийняття рішень, за основу якої взяли комунікаційну модель ко-орієнтації Ньюкомба [30, 10]: у процесі комунікації А та В взаємно орієнтовані одне на одного і на певний об’єкт Х, який вони обговорюють. Науковці вирішили: нехай „А” – „воротар”, та додали додати між А та В медіа-повідомлення „С” (Рис. 1.4.1.)

23

Рис. 1.4.1. Мас-комунікаційна модель Вестлі й МакЛіна1 [30, 11]. У 1976р. МакКомбс та Шоу провели дослідження тактик прийняття рішень різними редакторами. Дослідники встановили: аудиторія настільки переймається важливістю новини, наскільки це роблять самі „воротарі” [67]. Це дослідження мало надзвичайно цікаві результати, оскільки показувало взаємозалежність „ґейткіпінгу” та іншого медійного процесу - „agenda-setting”, тобто визначення порядку денного, за яким медіа кажуть людям не що думати, а про що думати [68]. За Ф.Тейлором, сьогодні політику, який хоче зробити заяву на весь світ, радше зробить її на CNN, а не через свої дипломатичні канали [69, 58]. За М.ЕльНававі, кожне медіа серед багатьох джерел інформації обирає „свої” на наступними принципами: а) відповідність (кількість цікавих історій, що вийшли завдяки повідомленням даного джерела); б) продуктивність (кількість наданої джерелом інформації та охоплених ним тем); с) відповідальність (можливість покластися на джерело); d) надійність (достовірність інформації) [70]. Грабер виділяв чотири моделі створення новин: а) дзеркальна (через новини ЗМІ відображають реальність, при чому журналіст все пропускає через власний світогляд, самостійно приймає рішення, що пропускати, а що – ні); б) професійна (новини відбирають кваліфіковані фахівці за критеріями збалансованої подачі, значущості події); с) організаційна (редакційна політика визначає відбір новин); d) політична (політичні погляди та політичне оточення „воротаря” визначають відбір новин). Утім, як зазначає О.Батюк, контент аналіз лише тих новин, що 1

„А” – „воротар”, „В” – отримувач повідомлення, „С” – медійне повідомлення”, „Xs” – увесь потік новин, які отримує воротар. Деяка інформація (статті інших рубрик видання, рекламні матеріали) потрапляють до медіа в обхід відправника.

24

увійшли до випуску, не дозволяє судити про весь процес прийняття рішень у редакції, оскільки ми не знаємо, які новини туди не ввійшли та які критерії були основними при відборі [30]. Саме тому багато дослідників разом із контентаналізом чи іншими методами паралельно проводять глибинні інтерв’ю із „воротарями”. Одним із перших метод глибинного інтерв’ю використав у 1990р. Ден Берковіц, який поєднав чотиритижневе спостереження за редакторами новин на ТБ із тижневим інтерв’ю з ними про особливості прийняття тих чи інших рішень [71]. Для отримання правдивих результатів, Берковіцу довелося спочатку провести два тижні тижні знайомства з командою, що дозволило налагодити дружні стосунки з „воротарями”. Під час інтерв’ю, він дізнався: „воротарі” обирають інформацію інстинктивно, втім, спираючись на новинні цінності та рутинні чинники (кількість витраченого часу та зусиль, бажання подати збалансовану

інформацію,

чисельність

персоналу

у

ньюзрумі,

технічне

оснащення редакції) [71]. У 1969 році Букалью [72], вивчаючи типи редакторів на американському ТБ за допомогою „gatekeeping model”, визначив преференцію кожного з них до певного типу історій. Це дослідження через 10 років розвинув Ганс, який, власне, і описав найпоширеніші міжнародні типи новин на американському ТБ, більшість з яких так чи інакше мають стосуватися ролі США у світі чи якоїсь абсолютної сенсації1 [73]. Це дослідження мало продовження у 1987р. Чангом, Шумейкером та Брендлінгером, які підтвердили тезу про те, що наближеність події до країни, яка про неї повідомляє [74], та сенсаційність новини гарантують її вихід в ефір [75]. У 1990 р. Сео за допомогою контент-аналізу вивчав пріоритети у виборі новинних джерел для репортера газети. Він виявив: індивідуальні джерела інформації кожного окремого репортера використовуються частіше за загальні офіційні [76]. Вже через рік, у 1991р., Шумейкер на прикладі телевізійних медіа вказав на можливість досліджувати „gatekeeping” на п’яти рівнях: індивідуальному (рівень окремого журналіста), рутинному/робочому (критерії новинності та пріоритети, 1

„1. actions of USA abroad, including major wars and presidential visits ; 2. foreign activity that affects USA; 3. relations of USA with totalitarian countries; 4. foreign elections and transfers of power; 5. major wars; 6. disasters with great loss of lives; 7. oppression under foreign dictators”.

25

умови роботи, технічне забезпечення редакції (Shoemaker 1999; Donohew, 1967; Epstein, 1973; Larson, 1984), організаційному (співпраця журналістів та власників, відділу реклами, бюджету каналу, редакційна політика, наявність закордонних бюро), інституційному (extra-media: Donahue, Tichenor, Olien, 1989; Gandy, 1982; Lee, 1997; Sigal, 1973) та на рівні соціальної системи [75]. У 1988 р. Герман та Чомський у праці „Як фабрикується згода: політична економіка ЗМІ” („Manufacturing Consent: The Political Economy of the Mass Media”) говорили про самоцензуру кожного окремого „воротаря”, тобто тенденцію сприймати глобальні події через культурну та політичну призму своїх політичних та соціальних еліт [77]. На думку дослідниці Л.Бьорнс, часто медіа-упередженість виникає через певні політичні вподобання редакторів, власників медіа та фінансові чинники [78, 34]. Серед сучасних досліджень, які використовують теорію моделі прийняття рішень, можна відзначити роботу Хун Шик Кім 2002 р., в якій автор простежує вплив редакторів на відбір міжнародних новин на американському ТБ [79]. У 2005р. дослідники Шін, Адхікарі та Камерон використали „gatekeeping model”, дійшовши висновку: на процес прийняття рішень впливає багато людей, найбільше – редактори та продюсери, які у своєму виборі керуються: професійними стандартами (у трикутнику „достовірність – контроль – джерела інформації), наявними людськими ресурсами, зовнішніми впливами та настроями у н’юзрумі, а також особистими вподобаннями, зокрема ідеологічними [80]. Робота Прайса 2003р. (Price, 2003 [81, 120]), підтвердила цю думку, довівши, що окрім звичайного суб’єктивізму (який помітив іще Д.Вайт), враховується певний бюрократичний,

комерційний,

політичний

контроль,

поняття

„новинних

цінностей” („news values”), що є, свого роду, неформальним кодом, який використовується журналістами у всьому світі для виробництва новин [82]. До того ж, у новітніх дослідженнях наголошується: автономність потрібна обом, журналістам і редакторам, щоб виконувати роботу, що не виключає існування бізнес-факторів, які можуть спричинити серйозні конфлікти в редакції: головні редактори відповідальні за те, щоб контент цілком задовольняв потреби 26

аудиторії, що впливає на бюджет видання; продюсери на ТБ мають бачити, що їхні програми відповідають вкладеним коштам, якості та редакційній політиці; кореспонденти ж відповідальні лише за власні історії, які вони готують до випуску [81]. Серед вітчизняних сучасних досліджень, які використали метод глибинного інтерв’ю у поєднанні з контент-аналізом (що ми будемо робити у даному дослідженні), можна відзначити роботу Д.Тарадай [3], яка була присвячена висвітленню міжнародних новин (Ліванської війни 2006 р.) в українських газетах. Звісно, дослідниця не ставила перед собою завдання дослідити модель прийняття рішень, але, провівши інтерв’ю з експертами, які приймають ці рішення у своїх медіа, вона змогла глибинно описати особливості подання міжнародних новин в досліджуваних медіа. Також цікавим є дослідження О.Батюк, яка описала модель прийняття рішень на українському ТБ [30]. Через поєднання контент-аналізу та глибинного інтерв’ю, авторка врахувала об’єктивні і суб’єктивні мотивації „воротарів”. Ці два методи ми також вважаємо за доцільне використати у нашому дослідженні. До того ж, раніше щодо даних щоденних всеукраїнських газет вони не застосовувалися.

1.4.2. Основні положення Робота „гейткіпера” зовсім не проста, як це може здатися на перший погляд. Це складний і важливий процес, який визначає пов’язані з ним практичні рішення. У широкому значенні, „воротар” у соціальній системі приймає рішення щодо певного блага (матеріалів, товарів, інформації) та того, чи може воно проникати у систему і, якщо так, то на якому рівні [83]. Важливо усвідомлювати, що саме „гейткіпери” здатні контролювати знання усього суспільства щодо певних подій чи речей, які вони або відкинуть, або пропустять до системи. Роботу „гейткіпера” описує Дж.Домінік: „Уявіть, що ви маєте сценарний план нової телевізійної програми, яка, на Вашу думку, має здобути широку популярність. Ви написали сценарій, дізналися адреси можливих продакшн-студій та відправили сценарій до „Юніверсал Студіос” в Каліфорнію. Студійний поштовий клерк, побачивши Ваш лист, здогадався, що це, мабуть, нова аматорська пропозиція, 27

тому, він, за інструкцією, має повернути пакет, не розгортаючи, за вказаною адресою його власнику. Тож, одні двері вже зачинено! Ви далі намагаєтеся „просунути” свою ідею та ідете до Лос-Анджелесу. Там у прохідній іншої студії Вам відмовляють, посилаючись на те, що не розглядають сценарії, передані не через агента. Двері знов зачинені! Ви обдзвонюєте усіх агентів за списком у телефонній книзі. 14 відмов. 14 дверей зачинено. Зрештою, Ви знаходите агента, до якого Вам призначено. Одні двері відчинено!” [1, 20 – 21]. Таким чином, „гейткіперами” можуть виступати люди різних професій, рішення яких так чи інакше повпливало на відбір певної інформації. Масмедійний вибір Через обмежені можливості та специфічні інтереси аудиторії ЗМІ діють як „ґейткіпери”: саме вони мають вибрати те, про що варто говорити аудиторії [2, 98]. У 1950р. Д.Вайт визначив: через комплексну систему „воріт вибору” кожний газетний матеріал проходить шлях від звичайної події до закінченої історії чи розслідування [60]. На думку Домініка, чим більшою є медійна компанія, тим більше „воротарів” має пройти новина перед тим, як потрапити до аудиторії.

Рис.1.2 . „Модель воротаря” Д. Вайта [60]. На Рис. 1.4.2. бачимо: із різноманіття подій (Ns) „вартові”

(журналісти,

редактори) обирають лише невелику кількість. Причиною цього є лімітовані можливості певного медіа та специфічні інтереси аудиторії [2, 98]. Масмедійний вибір має надзвичайно важливі наслідки: журналісти визначають, що буде висвітлено, а що проігноровано і, таким чином, впливають на те, хто і що матиме шанси, щоб стати темою дискусії [84, 4]. Утім, „ґейткіпінг” впливає як на виробництво новин, так на їх написання, а сам процес відбору починається іще тоді, коли потенційні теми тільки обдумуються, обговорюються та аналізуються 28

[79]. Попри це, побутує думка, що процес вибору новин – це „примітивна ланка”, а їх написання – важлива і необхідна. Таке ставлення до відбору інформації призводить до того, що журналісти ним нехтують і сприймають як нецікавий і апріорі зрозумілий етап [30, 7]. Історично „ґейткіпінг” насправді не вважався вартісним редакційним етапом, оскільки раніше кожен міг виражати свої погляди так, як заманеться [85]. Утім, із подорожчанням преси все змінилося: були створені новинні організації, а проблема, пов’язана з відбором новин, зросла. „Gatekeeping” як звід правил та редакційних правок став особливо актуальний як складова журналістської етики в кін. XIX ст. С.Карп відзначає, що всередині 1900-х, коли постало розуміння влади медіа, експерти заговорили про „гейткіпінг” як процес дуже згубний для журналістики та демократії [85], маючи на увазі зловживання з боку тих, хто приймає рішення, упереджене ставлення „воротарів” до певних тем, осіб тощо [86]. Постає питання об’єктивності: яка саме інформація може потрапити крізь ворота медіа до аудиторії, а які – ні. Інакше: що перетворює подію на новину [2, 98]. Американські дослідники моделі прийняття рішень говорять передусім про: принципи новинних цінностей, організаційних процедур, певну медійну структуру та здоровий глузд, а вибір пояснюють цілим комплексом факторів, мотивів, особистих уподобань та загальних цінностей [83].

1.4.3. Фактори, що впливають на процес прийняття рішень у медіа Перед тим, як потрапити до споживача, кожна новина проходить цілу низку „воріт”, або факторів, які впливають на рішення „воротаря”. У результаті, він не лише відбирає інформацію, а і трансформує її. Це не обов’язково означає, що повідомлення міститиме свідомо скорочений чи неповний зміст. Трансформація відбувається вже тоді, коли мас-медіа розглядають події під певним кутом зору, обираючи „важливість” тої чи іншої інформації. Тому, на думку деяких дослідників, медіа не є зовсім нейтральним посередником у передачі меседжу. „Воротарі”, швидше, формують його значення відповідно до професійного кодексу, змушуючи повідомлення виходити в особливому форматі та за 29

специфічною медіа-логікою [2, 99], яка є не прерогативою окремих журналістів, а стандартом корпоративного стилю та професійності у характері подачі інформації [87,

48].

Розрізняють

два

основні

механізми

відбору

інформації,

що

безпосередньо впливають на процес прийняття рішень (Табл. 1.4.3.) Механізми відбору інформації Об’єктивні

Суб’єктивні

1. Чинники новинності;

1. Цільова група/аудиторія певного медіа;

2. Формати подачі інформації

2. Редакційна політика;

(журналістські жанри: повідомлення, репортаж, інтерв’ю, коментар, стаття; технічні формати подачі

3. Особисті журналістські мотиви: Індивідуальні, професійні (зробити кар’єру), майнові цілі; Професійна етика, усвідомлення своїх суспільних

інформації: шпальта, обсяг

завдань (давати правдиву інформацію, просвіщати,

тексту);

поширювати погляди, діяти як педагоги тощо),

3. Журналістські норми (юридичні, етичні).

ідеологічні та партійно-політичні вподобання.

4.

Журналістське сприйняття:

Когнітивні чинники (знання, вміння, переконання); Мотиваційні чинники (цілі, погляди, мотиви); Ситуативні чинники (послідовність подачі, вид і контекст інформації). Табл. 1.4.3. [2, 99 – 119]

Об’єктивні чинники для всіх журналістів у загальних рисах однаковими, безпосередньо впливаючи на рішення „ґейткіпера” в процесі виробництва новин. Суб’єктивні механізми є не обов’язковими і можуть виявлятися по-різному. Так, американські дослідження моделі прийняття рішень підтверджують велику роль саме цих факторів на вибір „воротаря”. Дослідження Шумейкера показали, що телевізійні „гейткіпери” часто послуговуються власними інстинктами та вподобаннями при відборі новини [75]. Окрім того, за допомогою контент-аналізу було визначено перевагу в американських медіа подій з Європи над африканськими та латиноамериканськими. На думку дослідників, такі рішення зумовлені „новинними судженнями” з точки зору соціокультурної перспективи, яка різниться у кожному суспільстві, а тому „воротарі” радше висвітлюють те, що 30

ближче до їхнього глядача (Shoemaker, 1999; Galtung & Ruge, 1965; Salwen & Garrison, 1989). Серед факторів, які найбільше впливають на процес прийняття рішень, науковці відзначають: власні вподобання журналіста, норми праці у певному медіа, писані і неписані правила новинної організації, поза-медійні та соціально-культурні впливи [79]. У 1992р. Чанг та Лі, підтвердивши результати досліджень Ганса та Шумейкера, засвідчили: загроза світовій безпеці та безпеці США є дуже важливим критерієм для „воротарів” американського новинного ТБ поруч із індивідуальним „бекграундом” „гейткіпера”, який може як позитивно (знання іноземних мов, професійна освіта), так і негативно (політичні переконання) впливати на прийняття рішень [88]. Усі перелічені механізми відбору впливають як на безпосередній відбір, так і на обробку інформації. Щоправда, різні механізми відбору по-різному впливають на відповідні процеси: чинники новинності та цільова група більше впливають на вибір, формати подачі, журналістські норми; а редакційна політика, журналістські мотиви та особистісне сприйняття – на обробку інформації „ґейткіпером”. Питання новинних цінностей, або чинників новинності, піднімалося у багатьох дослідженнях (Chang & Lee, 1992; Chang, Shoemaker, Brendlinger, 1987; Gans, 1979; Hester, 1971, 1974). Під цими термінами розуміють ознаки, які визначають цінність новин відповідно до вимог певного медіа, обумовлюючи вірогідність їх відбору [2, 100]. Це є критерії, за якими події, варті бути оприлюдненими, відрізняються від тих, які цього не варті. Цінність новини визначається кількістю наявних у ній чинників новинності та ступенем їх вираження. Різні науковці порізному визначають новині цінності, але загалом вимоги до них є спільними. Так, Є. Федченко визначає новину як подію (а не перманентний стан), що є новою для аудиторії, має до неї безпосереднє відношення та є неочікуваною і легкою для розуміння. До новинних цінностей, які впливають на вибір „воротаря”, він відносить негайність, драму, простість та етноцентризм [58]. Шумейкер вважає визначальними:

важливість

події,

наявність

людського

фактора/інтересу,

конфліктність, контроверсійність, своєчасність та наближеність до аудиторії [75]. На думку Штродмаєра [2, 100], такими чинниками є: статус, валентність, 31

релевантність, ідентифікація, консонанс та динаміка (Дод. №3). Новинні цінності, що їх визначає Українська Асоціація Видавців Періодичної Преси – у Дод. №4. Щодо журналістських норм, то, окрім офіційного законодавства (зокрема, положень Конституції України, Закону України „Про авторське право і суміжні права”, Цивільного Кодексу, Законів України „Про інформацію”, „Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” 1993р. зі змінами 2004р., „Про телебачення і радіомовлення”, „Про інформаційні агентства” тощо), існує, так званий, етичний кодекс журналіста, який є системою норм професійної поведінки, регулює взаємини з читацькою аудиторією, визначає основні морально-етичні орієнтири, яких журналіст має дотримуватися при виконанні професійних обов'язків з тим, щоб його діяльність сприяла ефективному виявленню особистих творчих можливостей [89, 314 – 319]. Етика українських ЗМІ багаторазово ставала об’єктом дослідження, зокрема, у роботах: Г.Хлистун [90], С.Ганжурова [91], O.Приходько [92], В. Іванова та В.Сердюка [93]. Так, на думку останніх, журналістська етика – це внутрішні переконання журналістів, їхнє розумінні того, що можна, а чого не можна робити, з урахуванням корпоративних та загальних суспільних інтересів [93, 16 – 17]. В Україні з 2006р. діє „Етичний кодекс українського журналіста” [94], доступний у на веб-сайті Комісії з журналістської етики (www.cje.org.ua) та створений з урахуванням міжнародного досвіду [95, 88]: на основі „Кодексу з журналістської етики”, ухваленого у травні 1950р. ООН [89, 318 – 319] та перекладених на українську в 1998 та 2005 роках редакцій „Настанов, цінностей і стандартів Бі-Бі-Сі” [96]. Існують також особистісні, суб’єктивні мотивації „гейткіпера”, його журналістське сприйняття. Досліджуючи чинники, які можуть негативно повпливати на прийняття рішень „воротарем”, Штродмайєр виділяє: 1. ефект першого враження („рrimary effect”): інформація має непропорційно велике значення для формування загального враження; 2. ефект переоцінки головної ознаки: частина інформації закріпилася як головна ознака в суб’єктивному досвіді „воротаря”;

32

3. гала-ефект: із позитивної/негативної ознаки робиться загальний висновок про існування інших оціночних ознак; 4. ефект стереотипізації: із характеристик особи робиться висновок про її приналежність до певної групи, якій, відповідно, приписуються ознаки відповідної особи; 5. ефект конгруентного настрою: дійсний настрій „воротаря” впливає на формування загального враження про подію [2, 119]. Варто також наголосити, що компетенція (вміння, досвід) журналістів значно впливає на процес прийняття рішень. Так, наприклад, брак кмітливості чи недостатнє розуміння журналістом теми (адже журналіст не є експертом у тій галузі, про яку повідомляють) можуть призвести до викривлення інформації під час її обробки. У своїх дослідженнях Левін (1951) та Чанг і Лі (1992) довели: існують позитивні та негативні (незнання мов, некомпетентність, обмежені технічні можливості) фактори, які впливають на подання новин „воротарями”. Окрім того, МакКомбс та Беккер (1979) встановили вплив посадових обов’язків „воротарів” на їхній вибір [30, 17]. Хун Шик Кім серед особливостей моделі прийняття рішень на американському ТБ виділяє: подання міжнародних новин у загальному інформаційному контексті, привілейованість присутності в ефірі подій з 4 „найважливіших” країн (США, Росії, Китаю та Японії), відсутність деяких важливих міжнародних новин або через неможливість воротаря наблизити їх до своєї аудиторії, або через відсутність „американського інтересу”, незважаючи на постачання потрібної інформації з інформаційних агенцій [79].

33

Розділ ІI. Методологія дослідження Мета даної роботи – дослідити, яким чином провідні всеукраїнські щоденні газети висвітлювали події російсько-грузинської війни 2008 року та визначити особливості моделі прийняття рішень у цих виданнях. Дослідження складається з двох частин: контент-аналізу газетних матеріалів, присвячених російськогрузинському конфлікту 2008 року, та глибинних інтерв’ю з журналістами та редакторами обраних видань, які безпосередньо приймали рішення щодо висвітлення зазначених подій у редакціях.

2.1. Перший етап дослідження: якісно-кількісний контент-аналіз 2.1.1. Основні поняття Сфера контент-аналізу охоплює всі галузі обертання текстів [97]. За його допомогою вивчалася релігійна символіка та популярні пісні, встановлювалися відмінності еротичних кінокартин від порнографічних, ступінь ефективності політичних слоганів, рекламних повідомлень, висвітлення певної національності на телеекранах, ідеологічне підґрунтя видань, відмінності у трактуванні тої самої події у різних медіа тощо [98]. Класичне визначення методу дав Берельсон: контент-аналіз (англ. content analysis; від content - зміст) – це дослідницька техніка, метою якої є об’єктивний, системний аналіз наявного змісту інформації, яка відповідає цілям її дослідника для виміру певних змінних [99, 16]. Інше визначення методу пропонують сучасні дослідники (Мангейм і Річ, Буша і Хартер): це встановлення деяких, обраних дослідником ключових слів, підрахунок частоти їх вживання у текстах [100, 280] за

вимог

об’єктивності

дослідника,

систематичності

у

вибірці,

доборі

інструментів та процесі оцінювання, кількісного та якісного вивчення отриманих даних [101]. Щодо основних цілей, для досягнення яких застосовується контент-аналіз, Б.Берельсон рекомендував обирати цей метод тоді, коли досліднику потрібні висока точність і об'єктивність за великої кількості наявних даних [99]. Віммер та Домінік виділяють такі цілі: а) опис змісту повідомлення; б) перевірка гіпотез 34

щодо характеристик повідомлення, співвіднесення характеристик джерела з характеристиками повідомлення1; с) порівняння події у медіа з її реальними характеристиками; d) вимірювання людської поведінки (якщо вважати, що вербальна поведінка є її формою), визначення медіа-іміджів соціальних груп та їхній розвиток2; e) база для вивчення медіа-ефектів (того, як повідомлення досліджуваного медіа сприймаються у суспільстві, його аудиторією) [102, 112]. Дане дослідження поєднує кілька з наведених цілей: оцінка образу та учасників російсько-грузинської війни 2008 року в українських щоденних газетах та перевірка дослідницької гіпотези щодо надання окремими журналістами певних характеристик досліджуваному явищу. Щодо цілей використання контент-аналізу українськими дослідниками, то В.Іванов радить звертатися до цього методу тільки при достатньо репрезентовній сукупності однопорядкових документів, а Н.Костенко вважає, що з допомогою контент-аналізу дослідник встановлює не лише характеристики обраних джерел, але й особливості усього комунікаційного процесу: соціальні орієнтації і настанови комунікатора, цінності і норми, які тиражуються у документах [97]. Перед початком роботи, контент-аналітик має орієнтуватися на шість обов’язкових запитань: що аналізується, яким чином обираємо об’єкт, яка вибірка, які одиниці аналізу застосовані, які хронологічні рамки дослідження, яка його мета і результати [103]. Однією з основних характеристик контент-аналізу, зокрема кількісного, є його претензія на об'єктивність. На думку В.Соковніна [104, 59] та В.Іванова [97], для досягнення об'єктивності дослідник має дотримуватись таких правил: об'єкт дослідження має бути не формалізованим, тобто допускати різні варіанти інтерпретації; матеріали аналізу повинні репрезентувати сукупність документів;

1

Гіпотеза – це формальне твердження, що пояснює стосунок між змінними. Наприклад, якщо повідомлення надійшло з джерела А, то воно має характеристику А1, а якщо з джерела В, то має характеристику В1.

2 На відміну від опитування, контент-аналіз вимірює не те, що люди говорять, що зробили чи зроблять, а те що вони справді зробили.

35

за одиниці кодування слід взяти репрезентовані одиниці тексту по відношенню до всього тексту і його окремих істотних частин; одиниці аналізу мають бути рекурентними (повторюватися в усіх текстах) та мати ототожнюючи ознаки на позначення їх якості; одиниці аналізу і їх ознаки мають бути зручними для вимірювання, підрахунку та порівняння, тобто піддаватися формалізації; зменшити суб'єктивний вплив дослідника на процес аналізу; при інтерпретації результатів необхідно пам'ятати, що висновки ґрунтуються тільки на тому змісті, який заклали в його одиниці вимірювання дослідники. Таким чином, процедура контент-аналізу складається із точно визначених та описаних технік, які уможливлюють перевірку результатів дослідження іншими контент-аналітиками [105]. Щоб мінімізувати суб’єктивний вплив кодувальника на процес обробки, одиниці дослідження мають бути недвозначними, а інтерпретація результатів – охоплювати всі, а не лише якусь частину даних. Методологія контент-аналізу включає кілька обов’язкових етапів. На думку дослідника Клауса Кріппендорфа, процедура контент-аналітичного методу починається обранням з багатьох джерел потрібних об’єктів дослідження, які науковець ретельно опрацьовує [106, 30]. Для цього, по-перше, необхідно сформулювати дослідницьке питання або гіпотезу, яка б дозволила вимірювати явний контент (а не прихований). Наступний етап передбачає пояснення усіх ключових термінів, які надалі використовуватимуться в роботі, а також обрання об’єкту дослідження та пояснення вибірки, її хронологічних рамок. Далі дослідник обирає конкретні одиниці вимірювання (терміни, цитати

тощо) та

визначає категорії кодувального листка, які мають бути взаємно виключними та враховувати всі сторони досліджуваного матеріалу. Останні два етапи – це аналіз зібраних даних та інтерпретація результатів дослідження.

2.1.2. Історія розвитку методу Не зважаючи на те, що американці досягли чи не найбільших успіхів у практиці контент-аналізу, вперше він був застосований у 1640р. у Швеції: в часи 36

незадоволення офіційним лютеранством, теологи порівняли збірку релігійних гімнів „Пісні Сіону” з гімнами офіційної церкви та підрахували кількість основних ідей і їх тональність (позитивна, негативна чи нейтральна) [107]. Наступний крок у розвитку методу належить американцям. У 1893р. Джон Гілмер Спід опублікував результати контент-аналізу недільних випусків нью-йоркських газет (“NY Times” та інших) за 1881-1883 рр., класифікувавши їх за темами. Дослідник визначив: досліджувані

газети надавали перевагу пліткам та

скандалам, а не серйозним новинам [108, 5]. Новий метод швидко здобув популярність серед американських науковців. У 1900р.Уілкокс [109] проаналізував зміст 240 щоденних американських газет за один день, класифікуючи їхню тематику на новинну, ілюстративну, літературну, редакційні статті та листи, рекламні матеріали [110, 42]. Подібним було дослідження соціолога М.Віллі, який у 1926р. [111] проаналізував випуски з більшою вибіркою – 35 найбільших американських щоденних газет за 6 місяців, – класифікуючи теми за 10 рубриками та визначаючи загальний „імідж” і соціальну роль обраних газет у суспільстві [106, 6]. Активно контент-аналіз почав активно розвиватися й у ХХст. Одним з найвизначніших теоретиків вважається Гарольд Ласвелл.

У 1927 р. вийшла

робота „Пропагандистська техніка у світовій війні”: дослідник на матеріалах газет, бюлетенів інформагенцій, журналів та церковних проповідей у США, Англії та Німеччині проаналізував соціальні моделі поведінки воюючих країн та цілі, які переслідувала пропаганда [112]. Таким чином йому вдалося довести нацистську орієнтованість однієї американської газети. На думку Лассвела, основний принцип контент-аналізу полягає у його процедурі – розчленовуванні текстового масиву до найдрібніших одиниць аналізу, що мають якості цілого. Одиницями аналізу дослідник вважав множинний символ, наприклад, імена політичних лідерів, назви країн, установ. Усі ці символи підраховувалися та аналізувалися з точки зору ставлення до них комунікатора. Така модель Ласвелла стала

вважатися

класичним

контент-аналізом.

37

Метод

став

надзвичайно

популярним у США: протягом 1900-1958 рр. надруковано близько 1700 наукових праць, 500 з яких - дисертації у галузі контент-аналізу [110, 44]. Під час Другої Світової війни метод використовувався для німецької розвідки: відстежувалися кількість і тип пісень в ефірі європейських радіостанцій, з чого робилися висновки про переміщення військ [102, 370]. У 1940-х рр. – для визначення автентичності історичних документів: тексти автентичного авторства порівнювали із сумнівними. У 1930р. Ю.Вудворд використав контент-аналіз для дослідження новин у ранкових газетах та зробив висновки щодо суспільної думки, яку вони створюють. У 1958р. В.Торренс та П.Мідоу через цей метод дізнавалися що, на думку іноземців, є характерним для американців. Для цього вони обрали 11 статей з іноземних газет за 1908-1948рр., а за одиницю дослідження взяли теми повідомлень. Таким чином, вони виокремили 307 тем, які об'єднали у 12 категорій [97]. Серед інших дослідників, які використовували цей метод, можна зазначити Л.Лоуенталя [113] (зміни у свідомості американців за типом надрукованих біографій у популярних журналах 1901 – 1941рр.), професора історії Каліфорнійського університету Р.Сіріно [114] (контент-аналіз тем обкладинок американських тижневиків “Times”, “Life”, “Newsweek”), директора Інституту досліджень питань пропаганди Іллінойського університету Ч.Осгуда [115] (психолінгвістична методика „пов’язаності символів”, яка дозволила виявити зв’язані елементи змісту, на основі чого робився висновок про задуми комунікатора [110, 45]), французького дослідника Жака Кейзера [116] (запропонована система статистичної обробки преси, картки із кодуванням, формула аналізу: значення + місце + заголовок + подача матеріалу [110, 46]), угорського науковця Е.Гондоша [117], поляка Ф.Адамскі (модель шлюбу і родини у публікаціях жіночого тижневика) [110, 47]. На переконання В.Іванова, в колишньому СРСР, зокрема й Україні, розвиток цього методу суттєво запізнився, але наразі починає активно розвиватися, стаючи основою багатьох досліджень. Так, лише минулого року метод використали Баранов (газета „Известия”) [118], В.Кріль [119], Д.Тарадай [3], О.Малова [120], О.Батюк [30] та інші. Утім, деякі з сучасних українських дослідників вважають 38

класичне

визначення

контент-аналізу

застарілим,

розвинувши

його

у

соціологічний метод вивчення не лише текстових, а й будь-яких інших документальних джерел, чим користуються археологи. Предметом дослідження може бути будь-яка проблема, яку висвітлює чи навпаки оминає документ, і, таким чином,

досліджувати соціальну дійсність. Також можна досліджувати

внутрішню структуру самого документа, його авторство, закономірності побудови, тенденції розвитку тощо [121]. На думку В.Лизанчука, дослідник спочатку створює модель, яку подумки накладає на документ, і стежить, що збігається, а що ні [122, 44]. Дослідник А.Алексєєв вважає метод основою для описання та прогнозу певних явищ [123]. Валерій Іванов визначає контент-аналіз як якісно-кількісне вивчення документів, що полягає у квантифікаційній обробці тексту з подальшою інтерпретацією результатів [97]. У такому значенні, предметами аналізу можуть бути як проблеми соціальної дійсності, що висловлюються чи приховуються у документах, так і внутрішні закономірності самого об'єкта дослідження. Різновиди контент-аналізу Розрізняють два основні види контент-аналізу: a) кількісний (зосереджений на частоті згадувань певних характеристик (змінних) змісту у текстах); ,) якісний (дослідження суб’єктивних складових повідомлення, докази кожної з відтворених дослідником характеристик, формулювання висновків про можливі задуми автора повідомлення) [124]. На думку А.Джорджа, ці види різняться тим, що у якісному фіксується присутність чи відсутність певних елементів змісту, а у кількісному лише розглядається їх частота вживання, за що останній і критикує, зокрема Й.Жанг, вважаючи його „спрощенням” тексту до цифр [125]. Про це також говорить Дж. Мангейм, визначаючи відмінність між структурним та змістовним аналізом: перший, на його думку, вивчає, як саме говориться, а другий – що говориться. Розділяє ці два типи й американська дослідниця Емілі Марш. На її думку, метою кількісного контент-аналізу є підтвердження дослідницького питання, тобто дедуктивний підхід, а якісного – його формулювання, тобто індукція [126]. Утім, усі дослідники погоджуються: будь-який аналіз має бути 39

передусім спрямованим, тобто мати чітку мету. А.Джордж вважав: якщо контентаналіз застосовується до великої кількості даних без чіткої гіпотези, то дослідник марно гає час [97]. Сучасні дослідники для отримання повних результатів часто поєднують ці методи в один – якісно-кількісний контент-аналіз. У рамках даного дослідження ми також їх сполучимо, що, у поєднанні з глибинним інтерв’ю, дозволить нам говорити про об’єктивність результатів . Обмеження та переваги методу Застосування одного лише контент-аналізу не може бути основою для вивчення

медіа-ефектів

змісту

досліджуваних

повідомлень

на

читацьку

аудиторію. Для цього необхідно проводити фокус-групи та опитування аудиторій відповідних медіа. Утім, саме контент-аналіз може стати гарною основою цих досліджень. Так, на його основі були проведені дослідження ефективності впливу змісту документа на респондента: робота американського дослідника Х.Кентріла присвячена дослідженню паніки, що виникла після повідомлення-інсценізації про висадку іншопланетян по радіо. Ця подія дала привід Кентрілу зробити висновок: застосовуючи контент-аналіз, можна вивчити не тільки вже існуючий ефект, але і передбачити, як впливатимуть на аудиторію ті чи інші повідомлення. Дослідники Р.Мертон, М.Фішке та П.Кендалл, вивчаючи ефекти пропагандистського впливу, спочатку обробляли повідомлення (фотографії, тексти газет, радіопередач) за допомогою контент-аналізу, а потім ознайомлювали з ними експериментальну групу, після чого – інтерв’ювали реципієнтів, а медіа-ефекти визначали залежно від того, скільки разів під час інтерв'ю опитувані наводили аргументи, які раніше були отриманні за допомогою контент-аналізу [97]. Іншим обмеженням методу є те, що контент-аналіз затиснений рамками власних категорій і термінів: кожен дослідник обирає свої інструменти аналізу (вибірку, категорії кодування, часовий проміжок тощо) [102, 115]. Наступне обмеження – можливий брак досліджуваних матеріалів, що може бути зумовлено неповнотою архівів досліджуваних видань. Досліднику доводиться витратити багато часу, власних ресурсів та зусиль, щоб обробити та звести у кодувальний

40

листок величезну кількість друкованих та наявних в електронному доступі матеріалів, щоб отримати якомога повний архів [101]. Серед переваг методу відзначають його об’єктивність (спирається на певні кількісні показники, факти); він є порівняно недорогим і не потребує втручання у життя інших людей. Межі дослідження та вибірка Як уже зазначалося, об’єктом вивчення контент-аналізу є медіа-тексти, до яких належать газетні матеріали, зображення, радіо-, теле-, Інтернет-повідомлення тощо. Часто сукупність цих документів є настільки великою, що не можна вивчати її всю одразу, тому перед кожним дослідником постає проблема вибірки, аналіз якої дав би уявлення про всю сукупність. Дослідник Річард Віммер ставить кілька необхідних вимог до об’єкту дослідження, зокрема, обрання джерел для аналізу та визначення формату матеріалів за формою [102, 115]. Залежно від дослідницького питання, учений обирає ті джерела, які найкраще допоможуть його розкрити. Вибірка може бути репрезентативною або типологічною. Репрезентативна вибірка представляє всю сукупність джерел, які досліджуються, а типологічна вказує, що для сукупності характерні певні риси, але не вичерпує усіх характеристик документів, які вивчаються. Репрезентативна вибірка поділяється на квотну і випадкову. Якщо використовують квотну вибірку, беруть від досліджуваної сукупності частку документів відповідно до обсягу сукупності (наприклад, тиражу газет) та її ролі у досліджуваній проблемі. Втім, цей тип вимагає певних даних, які дослідник не завжди може отримати, тому більшість застосовують, так звану, випадкову вибірку. Відповідно до неї, можливість потрапити до джерел дослідження однакова для усіх елементів сукупності, тому ця вибірка також часто вважається репрезентативною [97]. Ступінь надійності такого дослідження, на думку В.Іванова, має складати 95%. Таблицю, яка показує у відсотках похибку при випадковій вибірці, склали вчені Інституту з вивчення суспільної думки ім.Геллапа. За цими даними, найбільше підходить сукупність із 1500 елементів, при якій похибка становить лише 2-3%. На думку В.Іванова,

41

брати сукупність із 3000 елементів не варто, оскільки це лише збільшує затрати дослідника вдвічі, а похибку зменшує лише на 1% [97]. Важливо при обиранні вибірки ретельно стежити за тим, щоб вона була справді випадкова. Якщо, наприклад, при дослідженні матеріалів районних газет обрати лише ті, що виходять по середах, то це не дасть повного уявлення про всі номери газети, оскільки випуски, які виходять в інші дні, мають свої особливості [97]. У нашій роботі обмеження у вибірці визначені дослідницьким питанням: ідеться про всеукраїнські щоденні газети. Дослідження має на меті порівняти висвітлення російсько-грузинської війни 2008 року в обраних виданнях та через глибинні інтерв’ю із редакторами та авторами матеріалів окреслити основні риси моделі прийняття рішень у редакціях досліджуваних газет.

2.1.3. Характеристики об’єкту дослідження За Р.Віммером, найкраща вибірка має бути цільовою, тобто спрямованою на аналіз лише кількох дуже ретельно відібраних видань [102]. Вибірка даного дослідження складається із матеріалів двох популярних суспільно-політичних всеукраїнських щоденних газет („Україна Молода” і „Сегодня”), які регулярно висвітлюють міжнародне життя, мають штат журналістів із міжнародної тематики, займають сусідні місця за тиражем національних щоденних газет. За даними Української Асоціації Видавців Періодичної Преси [127], обидва обрані видання входять до топ-10 з 37 національних платних щоденних газет в Україні: „Сегодня” – 158083 екземплярів, та „Україна Молода” – 132268 екземплярів [128]. Обидві газети мають електронні архіви усіх номерів: „УМ” з 1 грудня 2000 року (доступний на офіційному сайті: www.umoloda.kiev.ua), „Сегодня” – з 1998 року (доступний на сайті: www.archive.segodnya.ua). Обрані газети належать до якісної щоденної всеукраїнської преси: містять регулярну міжнародну рубрику „Світ”, у якій публікується лише визначене коло журналістів, що є „ознакою гарного смаку та високого рівня видання” [3, 4]; домінування не інформаційних маленьких заміток, а цілих великих аналітичних матеріалів, що містять бекґраунд проблеми та під час піку досліджуваного 42

конфлікту (серпень 2008 року) займали чи не по півномера, визначило наші пріоритети

у

вибірці.

Обмеження

у

даному

дослідженні

лише

двома

всеукраїнським щоденними газетами визначається специфічністю друкованих медіа. На думку науковців, друковані ЗМІ як безпосередні носії масової комунікації у її письмовому вигляді мають велику інформаційну ємність, тобто місце для передачі відносно великої кількості детальної інформації, пропонуючи читачу не лише фактаж, а більш широку/глибоку за змістом реальність, ніж, наприклад, радіо чи телебачення. Так, близько 15,000 знаків може прочитати диктор за 15 хв. Випуску, тоді як у повідомленнях надрегіональної щоденної газети – близько 150,000 знаків, отже, у десять разів більше. Тому друковані ЗМІ, особливо щоденна преса, є „змістовним базисним засобом інформації” [2, 25]. Згідно зі звіту Всесвітньої газетної асоціації (WAN) - World Press Trends 2008 (для цього щорічного збірника готує Українська Асоціація Видавців Періодичної Преси [128]) – у 2007 році Україна ввійшла до п'ятірки європейських країн з найбільш динамічним розвитком ринку платних газет: „В Україні одна газета (одне найменування) доводиться у середньому на 16 тис. чоловік. Для порівняння, в Європі: Франція - газета на 5 тис.чоловік; Німеччина - газета на 36 тис. осіб; Польща - газета на 56 тис. осіб; Фінляндія - газета на 25 тис. осіб” [129]. Газета „Україна молода” вперше побачила світ 4 липня 1991 року. Газета виходить щодня українською мовою, крiм недiлi та понедiлка, і друкується у видавництвах: «Преса України» — в Києвi,«Високий замок» — у Львовi, ВАТ «Херсонська міська друкарня» — у Херсоні. Засновник i видавець — приватне підприємство "Україна молода". Щодо політичних переконань головного редактора та власника видання, то на сайті „УМ” повідомляється: у 2004 році Михайло Дорошенко бере участь у багатьох передвиборчих поїздках Віктора Ющенка, а у 2005 відмовляється від пропозицій зайняти крісло у виконавчій владі й залишається редактором «УМ» та за сумісництвом позаштатним радником Президента. Показово також, що у травні «УМ» перша з мас-медіа бере велике інтерв'ю у Віктора Ющенка за підсумками першого відрізку його роботи на посаді Президента України [130].

43

Газета „Сегодня” (разом із безкоштовною вечірньою газетою "Вечерком" та більшістю активів ЗАТ "Медиа-Пресс", ТОВ "Редакція газети "Донецкие новости", ЗАТ "Газета "Приазовский рабочий" і ЗАТ "Газета " Вечерний Донецк") належить до закритого акціонерного товариства „Сегодня Мультимедиа”. З лютого 2007 року ЗАТ " Сегодня Мультимедиа" - правонаступник ЗАТ "Видавнича група "Сегодня", що була заснована у 1997 році. Найбільшими акціонерами ЗАТ "Сегодня Мультимедиа" є SCM Lіmіted (Кіпр) та ЗАТ "Систем Кэпитал Менеджмент". Газета бачить себе як російськомовне „суспільнополітичне видання з орієнтацією на сімейні цінності” [131]. Формат видання – А3, повнокольорове. Виходить 6 разів на тиждень у 24 полоси (у номері з ТВпрограмою – 32 полоси) та має рубрики: новини України, новини світу, Києва, "Історія дня", "Культура", "Спорт", "Афіша дня", а також кілька безкоштовних додатків. За даними TNS Ukraіne у 2008 році, кожен номер газети прочитує близько 502,62 тис. киян або 23,88% читацької аудиторії Києва віком 12-65 років. Середня аудиторія одного номера по Україні складає 1 360,87 тис. українців або 7,72 % жителів у віці 12-65 років [132]. Динаміка тиражу постійно зростає: з близько 90 тис. примірників у 2001 році до 170 тис. – у 2008 [156]. Наразі ЗАТ "Сегодня Мультимедиа" є членом „Української Асоціації Видавців Періодичної Преси”, „Європейської Бізнес Асоціації”, „Amerіcan Chamber of Commerce”, „Міжнародної Асоціації Газетного Маркетингу” та „Всесвітньої Газетної Асоціації”. З 28 серпня 2006 року керує компанією Генеральний директор Гільєрмо Шмідт, який раніше керував аргентинською газетою „La Nacіon” та був лауреатом загальнонаціональної програми "Людина року - 2007" у номінації "Газета Року". Як зазначається на офіційному сайті видання, останнім часом пан Шмітт є консультантом ряду проектів у сфері друкованих ЗМІ, останній з яких, розробка мультимедійної стратегії для однієї із провідних видавничих груп Росії. Хронологічні рамки вибірки охоплюють усі матеріали обраних видань протягом чотирьох місяців: з 1 липня до 31 жовтня 2008 року включно, зокрема у форматі статей, аналітичних матеріалів та інтерв’ю. Оскільки одним із завдань роботи є визначити збірний образ досліджуваного явища у даних українських 44

газетах, ми вважаємо за необхідне не застосовувати додаткові вимоги до вибірки, оскільки так можна випустити важливу частину матеріалів, тим паче, що сама подія була обмежена чіткими хронологічними рамками, мала свій початок, апогей та завершення. Хоча апогей тривав усього тиждень (8 – 13 серпня 2008), а восьмого жовтня Росія оголосила про офіційне виведення своїх військ, ми вважаємо за доцільне охопити певний період до і після безпосередніх військових дій, щоб простежити, як наростав конфлікт, його причини, зміну визначення (перехід від стану „конфлікту” до „війни”), а також післявоєнний період, коли сторони виводили війська та підбивали підсумки.

2.1.4. Визначення одиниць аналізу та одиниць кодування Перед тим, як безпосередньо аналізувати текст, дослідник має чітко визначитися із категоріями аналізу – смисловими одиницями тексту, які безпосередньо залежать від дослідницького питання. До цієї процедури потрібно поставитися відповідально, адже, якщо, наприклад, взяти за одиниці аналізу занадто абстрактні поняття, то це, на думку С.Григор’єва, може призвести до поверхового аналізу тексту. Якщо ж категорії аналізу будуть занадто деталізованими, то їх може бути забагато, що призведе не до аналізу тексту, а до його скороченого повторення, конспектування [98]. Одиниці аналізу залежать від потреб самого дослідника. Ними можуть бути як цілі тексти, так і частини з них, чи навіть фотографії та текстові підписи під ними [126]. У даному дослідженні одиницями аналізу було обрано цілі авторські статті з газет “Україна молода” та “Сегодня”, які стосуються російсько-грузинської війни 2009 року. До одиниць аналізу нашої роботи не потрапили маленькі новинні замітки, а лише аналітичні статті, оскільки саме вони вирізняють обрані газети від інших друкованих та Інтернет-видань, а також дозволяють говорити про прийняття рішень у відборі матеріалу для аналізу з їхніми авторами та редакторами під час проведення глибинних інтерв’ю. До одиниць аналізу висуваються певні вимоги. Вони мають бути: доречними (такими, що відповідають на дослідницькі запитання); 45

вичерпними (повно відображають зміст в одиницях кодування); взаємовиключними (той самий смисл не має входити до різних категорій в однаковому обсязі); надійними (такими, які не викликали б розбіжностей між різними дослідниками при виборі однакового інструментарію) [98]. Після визначення одиниць аналізу, дослідник має опрацювати відповідні до них

одиниці тексту – одиниці кодування. Ними можуть бути: слово, тема,

ідея/концепт, автор, персонаж (імена, прізвища людей), цілий текст або його частина (параграф, абзац тощо), об'єднана чимось, що відповідає смислу категорії аналізу [125]. Зазвичай науковці оперують не однією, а одразу кількома одиницями аналізу. На думку Д.Тарадай, дуже важливо передбачити якомога більше можливих комбінацій та слово-контекстів, щоб саме проведення аналізу можна було зробити максимально механічним і таким, що не вимагає виносити особисті судження [3, 46]. Зазначені одиниці кодування (залежно від окремих дослідницьких питань) використовували у своїх наукових роботах П.Годдард, П. Робінзон і К.Перрі [133] (висвітлення війни в Іраку 2003 року у британських газетах), О.Батюк [30, 7] (контент-аналіз міжнародних новин на українському ТБ) О.Малова [120] (висвітлення вступу України до СОТ в українській щоденній пресі), Д. Тарадай [3] (висвітлення ліванської війни 2006 року в українських газетах), Дж. Мермін (тематика американської інтервенції у New York Times, World News Tonight, The MacNeil/Lehrer Newshour) [134], Е.Шепарда та Д.Бауден [135] (контент-аналіз газет і телевізійних випусків по Війни в Затоці), Media Education Foundation [136] (війна в Іраку в друкованих американських медіа та на ТБ), Л.Гербер та В.Філак [31] (війна в Іраку в американських та німецьких газетах) тощо. Кодувальний листок даного дослідження містить такі одиниці: 1.

2.

3.

4.

5.

Назва матеріалу Автор публікації Жанр (редакційна колонка, аналітична стаття, інтерв’ю, репортаж) Дата публікації Рубрика

46

6. Тональність (негативна (настанова на розпалювання конфлікту), позитивна (миротворча роль матеріалу), нейтральна) 7. Видимість (шпальта, обсяг, наявність/відсутність фото) 8. Джерела: чия статистика подана? основні актори (прізвища, імена): кількість згадувань, опис (епітети, слововживання); 9. Класифікація самої події (переговори/урегулювання, конфлікт, війна тощо) 10. Ключові слова: Грузія (=Тбілісі) Південна Осетія (= Цхінвалі) Абхазія (=Сухумі) Росія (=Москва) Україна (=Київ) США (=Вашингтон) Європа/Європейський Союз (=Брюссель) 11. Причини конфлікту (на думку автора матеріалу) 12. Поточні та прогнозовані наслідки війни для учасників та України (на думку автора матеріалу) 13. Як автор подає позицію України? Оскільки ми говоримо про кількісно-якісний контент-аналіз, то наступним кроком після обрання одиниць кодування є обрання одиниць підрахунку, тобто кількісної міри одиниць аналізу, що дозволяє реєструвати частоту (регулярність) появи одиниці кодування в тексті. До одиниць підрахунку належать: кількість певних слів або словосполучень, кількість рядків, друкованих знаків, абзаців, авторських сторінок тощо [137]. Така формалізованість контент-аналізу та складність розробки його інструментарію/кодувальних матеріалів найчастіше відштовхують науковців-початківців від використання даного методу, чим суттєво збіднюють своє дослідження. Адже всі ці вимоги спрямовані на те, щоб різні кодувальники, використовуючи ті самі засоби, змогли дійти однакових висновків. Таким чином, ці одинці аналізу у кодувальному листку мають бути чіткими та відповідати меті дослідження [126]. Кодувалний листок має містити такий інструментарій: класифікатор контентаналізу, протокол підсумків аналізу (бланк контент-аналізу), реєстраційну картку (кодувальну матрицю), та каталог (список) проаналізованих документів [98].

47

Класифікатором контент-аналізу є велика загальна таблиця, у яку зведені всі категорії/підкатегорії та одиниці аналізу. Мета її створення – ретельно зафіксувати усі одиниці кодування, їх якісні характеристики. Григор’єв говорить про класифікатор контент-аналізу як своєрідну соціологічну анкету, у якій категорії аналізу є запитаннями, а одиниці аналізу – відповідями. Реєстраційна картка є, свого роду, кодувальною матрицею, у якій зазначається кількість ключових слововживань по кожній з кількісних одиниць кодування. Таким чином, протокол контент-аналізу кожного конкретного об’єкта дослідження заповнюється на основі кількісних даних усіх реєстраційних карток. Протокол (бланк) контент-аналізу містить такі дані: відомості про документ (його автора, дату публікації тощо); якісні та кількісні підсумки аналізу. Часто протоколи заповнюються у закодованому вигляді, щоб кодувальник зміг на одному аркуші коротко вмістити всю необхідну інформацію про об’єкт дослідження [98]. Під час проведення

даного

дослідження,

інформацію

у

протоколі

була

також

закодованою, що дозволило швидко і зручно зіставити результати одиниць кодування.

2.2. Другий етап дослідження: глибинне інтерв’ю 2.2.1. Глибинне інтерв’ю як якісний метод дослідження Щоб дослідити мотивації „гейткіперів”, сприйняття ними обраних процесів і об`єктів, для підтвердження чи спростування отриманих у результаті якіснокількісного

контент-аналізу

журналістами-авторами

даних,

статей

та

ми

провели

редакторами

глибинні

інтерв’ю

із

досліджуваних

газет,

які

приймають остаточні рішення щодо верстки номеру. На думку В.Ядова, якщо у середині ХІХст. в наукових дослідженнях суттєва переважала кількісна методологія [138, 315], то сучасні дослідники до неї долучають

якісну,

яка

є

„гуманістичною”,

„розуміючою”

парадигмою

соціологічних досліджень [138, 319]. До неї належать, зокрема, глибинні інтерв’ю, фокус-групи, опитування, експериментальні дослідження, усна історія. На відміну від кількісних, якісні методики дозволяють дослідити суб’єктивну, 48

„людську”, „інсайдерську” сутність певних соціальних явищ [139, 3], у нашому випадку, пояснити масмедійний вибір редакторів та журналістів. Відповідно, дослідник має проводити інтерв’ю самостійно (а не через третіх осіб, телефонні чи письмові відповіді на запитання), і перетворюється, таким чином,

на

своєрідний „інструмент зі збору інформації” [139, 318]. На відміну від звичайного журналістського інтерв’ю, яке можна провести коротко, глибинне інтерв’ю є довгим (можливе протягом кількох днів) і багато в чому залежить від „клімату” між дослідником та інтервйованим, особистих комунікативних здібностей науковця, передбачає готовність дослідника миттєво реагувати на відповіді кожного окремого респондента, змінювати порядок запитань. [140, 135]. Оскільки цей тип інтерв’ю спрямований на вивчення істинного ставлення респондента до певного явища, тому важливо уникати стандартних

“соціально прийнятних”

запитань та відповідей [141]. У зв’язку із цим, варто уникати закритих, занадто „перевантажених”, складних для розуміння запитань, запитань із влаcною cуб’єктивною оцінкою [142] і створити таку атмосферу, щоби респондент відповідав на відкриті запитання у довільній, зручній для себе формі, без впливу третіх осіб. За структурою ведення розмови розрізняють кілька типів глибинних інтерв’ю: Наративне (усна історія, біографічні, лейтмотивні), в якому у респондента дізнаються його думки щодо певного питання, явища, ситуації, прослідковують часові зміни у свідомості респондента; Неструктуроване, коли респондент абсолютно вільно розповідає про свій досвід, точки зору тощо; Напівструктуроване, коли існує кілька тематичних блоків, але запитання можуть корегуватися у процесі розмови [138, 319]. Для даного дослідження ми обрали напівструктуроване інтерв’ю: воно дозволить виділити кілька тематичних блоків за темами, пов’язаними із професійністю респондентів, поданням міжнародних новин у їхніх медіа, критеріям відбору та висвітленням досліджуваної події зокрема.

49

Переваги та обмеження методу На сайті Української асоціації видавців періодичної преси значиться: „Журналістика – це, передусім, розпитування” [143]. Особливо глибинні інтерв`ю є незамінними, коли йдеться про вивчення дрібних деталей поведінки, глибинних реакцій, особистісні характеристики та точки зору респондентів. Саме цей метод через індивідуальну, більш тісну роботу з кожним респондентом, адаптацію ходу розмови та запитань до його потреб, дозволяє отримати специфічні знання [144, 14]. Довга розмова тет-а-тет дає досліднику більше гарантій, що людина не буде відмовчуватися. Утім, сам процес інтерв’ювання багато в чому залежить від особистих якостей, поведінки та комунікативності респондента, що можуть як позитивно так і негативно вплинути на хід розмови та результати дослідження у цілому [140, 135]. На думку колишньої журналістки газети „The Washington Post” дослідниці Бетті Медсер, щоб провести ефективне глибинне інтерв’ю, необхідно бути терплячим, толерантним, спраглим до постійного пошуку та здатним неупереджено аналізувати події [145, 9]. Як до позитивних, такі і до негативних факторів слід віднести тривалість розмови, адже не кожен респондент зможе виділити досліднику так багато часу для проведення інтерв’ю. До того ж, відсутність строгої стандартизованої структури може призвести до того, що різні респонденти абсолютно по різному можуть відповісти на запитання, що, у свою чергу, ускладнить процес обробки отриманої інформації для самого дослідника. Обсяг вибірки Перед тим, як скласти список респондентів, дослідника має визначити, яку саме інформацію йому необхідно від них отримати. У рамках даного дослідження на респондентів покладається завдання визначити фактори, як впливають на процес прийняття рішень при відборі джерел та написанні аналітичних матеріалів на міжнародну тематику, зокрема російсько-грузинську війну 2008 року. Отже, це мають бути люди, які безпосередньо пишуть ці статті, тобто самі журналісти, які є постійними дописувачами рубрики „Світ” у кожному з обраних видань, а також головні редактори, які остаточно приймають рішення щодо змісту та форми цих матеріалів перед версткою. Таким чином, при доборі респондентів ми будемо 50

оцінювати не стільки їхню кількість, скільки якісні показники, тобто зміст того, про що йтиметься, а саме: що впливає на них при роботи над матеріалами, а також порівняння відповідей первинних „ґейткіперів” – журналістів – із відповідями їхніх редакторів. Це дозволить нам говорити про особливості моделі прийняття рішень у редакціях кожного з видань. Методологія проведення глибинного інтерв’ю Дослідника, що проводить глибинне інтерв`ю, можна порівняти із мандрівником, який подорожує світом, розмовляючи з різними людьми [146, 13 – 14]. Таким чином, він накопичує досвід, вивчає світ і знаходить нове осмислення подій і явищ. Проведення глибинного інтерв’ю починається із визначення цілей і завдань дослідження. Починаючи інтерв’ю, слід знати, чого ми від нього очікуємо [147].

Після

чіткого

формулювання

дослідницьких

питань,

науковець

визначається із вибіркою респондентів, які проходять так звані „фільтри рекруту”, що визначаються кваліфікацією та ступенем обізнаності у темі дослідження. Після цього, дослідник має скласти орієнтовний гайд із запитаннями для майбутнього інтерв’ю, підготувати необхідні роздаткові матеріали, аудіо- чи відеоапаратуру. Хоча глибинне інтерв’ю передбачає досить гнучкий сценарій розмови, утім і він має бути заздалегідь продуманий дослідником, особливо якщо ми говоримо про тематичні блоки напівструктурованого інтерв’ювання. Так, сценарій даного дослідження складається з кількох тематичних блоків, які, проте, можуть, корегуватися у ході розмови, залежно від відповідей респондента. Оскільки тривалість проведення глибинне інтерв`ю сягає 3-4 годин (у залежності від задач дослідження та особливостей респондента), рекомендується вести аудіо запис. Це, по-перше, не відволікатиме увагу респондента на ретельний запис його відповідей під час самого інтерв’ю та, по-друге, полегшить досліднику відтворення усіх суджень та їх обробку у формі транскрипту. Відеозапис потрібен, коли важливими є не лише словесні, а й невербальні прояви. Відповідно до отриманих даних, робиться їх аналіз за блоками. Виділяють кілька етапів обробки інформації, отриманої після проведення глибинного інтерв’ю: обробка 51

транскриптів, рівень загальної узгодженості/неузгодженості думок респондентів, та створення їхньої єдиної сукупної позиції щодо досліджуваного явища [148]. Після цього готується презентація звіту із використанням відповідних цитат респондентів. Якщо ж респонденти виявляються неговіркими, то Українська Асоціація Видавців Періодичної Преси пропонує деякі настанови, як їх розговорити. Поперше, починати розмову слід не з головного, а із загальних запитань „про життя”, постійно підтримуючи розмову в одному ритмі; по-друге, не варто ставити задовгі чи подвійних запитань, які респондент може не зрозуміти. Також не слід під час особистої зустрічі одразу витягати записник, щоб не „відлякати” інтервйованого. По-четверте, слід бути наполегливими і не дозволяти себе дурити відмовками про письмові варіанти відповідей [147].

2.2.2. Підготовка до проведення глибинного інтерв’ю Зважаючи на усі правила проведення глибинного інтерв’ю, був складений орієнтовний опитник, який, звісно, під час самого інтерв’ювання корегувався під потреби респондента, залежно від його відповідей та компетентності. Анкета містить три умовних блоки та 33 запитання, які мають зорієнтувати респондента у темі дослідження та полегшити подальшу обробку отриманої інформації дослідником . Перший блок: особистий досвід та кваліфікація респондента 1.

Який досвід роботи журналістом Ви маєте?

2.

Якими мовами володієте?

3.

Чим зумовлена Ваша робота у міжнародній журналістиці у даному виданні?

4.

Якими джерелами користуєтеся для пошуку міжнародної інформації?

5.

За яким принципом відбувається пошук тем?

6.

Чи завжди Ви працюєте у своїй темі?

7.

Наскільки Ви можете у редакції особисто приймати рішення, на якій інформації варто акцентувати увагу, а яку пропустити?

8.

Які чинники при відборі для Вас є визначальними?

52

9.

Чому ви „пропускаєте” одну інформацію, а іншу, навпаки, оминаєте?

10. Наскільки впливає на Ваше рішення особисті зусилля, які треба докласти для написання статті?

11. Які чинники впливають на подачу Вами інформації про події, у яких Україна бере участь чи має до них безпосередній стосунок?

12. Чи є у Вас псевдоніми? Як часто Ви ними послуговуєтеся? З якою метою?

13. Які „критерії новинності” Ви застосовуєте при відборі інформації? Другий блок: особливості роботи у редакції даного видання 14. Хто є аудиторією Вашого видання?

15. Наскільки зацікавлена ця аудиторія у поданні міжнародної інформації? Якої саме?

16. За яким принципом відбувається пошук джерел міжнародної інформації?

17. Хто пропонує теми для статей?

18. Опишіть процес підготовки аналітичного матеріалу до появи на шпальті?

19. Скільки інстанцій має пройти матеріал до того, як буде опублікований?

20. Наскільки він змінюється від початкового варіанту?

21. Хто добирає заголовок та фото, підпис до фото?

22. Скільки журналістів у редакції мають псевдоніми? Яка частота і мета їх використання?

23. Чи є у Вашій редакції готові моделі для висвітлення військових подій?

24. Скільки людей працює у міжнародному відділі та всього над випуском?

25. Чи практикують у редакції загальні обговорення тем? Як часто?

26. Як Ви оцінюєте технічне оснащення редакції? Що Ви хотіли б покращити?

27. Як часто журналісти мають змогу поїхати у закордонне відрядження?

28. Чи має редакція власних міжнародних журналістів? Чи потрібні вони? Скільки їх (має бути)? У яких країнах? Третій блок: особисті думки „гейткіперів” щодо російсько-грузинської війни 2008 року.

29. Хто зі сторін виграв інформаційну війну, кого більше виправдовували і кому симпатизували і чому: а) на Заході? б) у Росії? в) в Україні?

53

30. Характеристики акторів. Хто, на Вашу думку, крім безпосередніх учасників війни (Росії, Грузії, Абхазії та Пд. Осетії ) брав участь у конфлікті? Які інтереси намагався захистити?

31. Визначення причин конфлікту. Що змусило кожну зі сторін розпочати збройне протистояння? Якими були їхні цілі?

32. Переможці та наслідки війни. Хто найбільше виграв від цієї війни? Які наслідки для кожної зі сторін?

33. Яку роль мали Ваші особисті переконання на висвітлення даної події на шпальтах Вашого видання? Щодо вибірки респондентів для глибинного інтерв’ю, то вона насамперед зумовлена дослідницькими питаннями. Щоб визначити фактори, як впливають на процес прийняття рішень у редакціях обраних газет, ми обмежили коло респондентів редакціями цих видань: журналістами, які безпосередньо писали статті на досліджувану тему, та редакторами, які остаточно приймали рішення щодо змісту та форми цих матеріалів перед версткою. У ході консультування із керівниками, кількість респондентів, достатніх для якісного глибинного інтерв’ю, була визначена двома: журналістом-автором матеріалів на тему дослідження та редактором. Але, зважаючи на те, що в газеті „Сегодня” над міжнародною рубрикою працюють не звичайні журналісти, а лише двоє редакторів, для балансу ми, окрім одного редактора „УМ”, взяли інтерв’ю у двох постійних кореспондентів міжнародної рубрики „Світ” цього видання. ПІБ „гейткіпера”

Сфера діяльності

Дата проведення інтерв’ю 07.05.2009

Олег Снігур

Журналіст „УМ”, спеціалізація – міжнародні події, рубрика „Військо”

Олександр Шиманський Олена Зварич Ірина Ковальчук Костянтин Строгінов

Постійний кореспондент відділу міжнародної 13.05.2009 політики „УМ” Заступник головного редактора, редактор 13.05.2009 міжнародного відділу „УМ” Редактор рубрики „Мир” газети “Сегодня” 13. 05.2009 Редактор рубрики „Мир” газети “Сегодня” 54

18. 05.2009

Розділ ІІІ. Результати дослідження 3.1. Результати контент-аналізу Щоб

наочніше

продемонструвати

результати

контент-аналізу,

ми

використаємо графіки та таблиці (див. Додатки № 13- 17), складені відповідно до отриманих даних як вручну, такі і за допомогою комп’ютерних програм, що дозволило врахувати всі деталі друкованих та інтернет-публікацій обраних видань, оскільки версії електронних архівів не вповні збігалися із друкованими номерами газет. Особливо це стосується кількісної частини аналізу, тоді як якісний аналіз додаватиметься до кількісних характеристик у вигляді тексту, розбитого на тематичні блоки за характеристиками учасників конфлікту, його причинами та наслідками. У процесі дослідження загалом було проаналізовано 187 номерів двох обраних щоденних газет, які містили 331 публікацію за обраною тематикою за період з першого липня до тридцятого жовтня 2008 року включно: 117 публікації з газети “Україна Молода” та 214 публікацій з “Сегодня”. Це всі публікації в обраних виданнях, що становлять по 58% номерів кожного з видань за обраний період часу і розглядають різні сторони російсько-грузинського, грузинськопівденноосетинського та грузинсько-абхазького конфліктів 2008 року (Дод. №5). Більшість публікацій в обидвох виданнях становили статті аналітичного спрямування (58% в „УМ” та 39% у „Сегодня”) та новині замітки (32% в „УМ” та 39% у „Сегодня”).

Варто також відзначити залучення великої кількості

незалежних експертів та 13% репортажів у „Сегодня”, порівняно із загальним „провладним” спрямуванням матеріалів та 1% репортажів в „УМ” (Дод.№6). Обидва видання використовували ілюстративний ряд до своїх публікацій (особливо під час піку конфлікту – в серпні), переважно з популярних інформаційних агенцій: „Reuters” – 78% в „УМ” (чорно-білі, що зумовлено форматом газети) та „Agence France-Presse” (AFP) – 55% в „Сегодня” (кольорові). Слід також сказати про велику роль власних фотокореспондентів у „Сегодня”, зокрема

Г.Куликова та О.Сібірцева, які робили репортажі з міст Грузії та

Південної Осетії (Дод. № 7). Змістовну частину фотографій ми вирішили 55

розписати по місяцях, оскільки це впливало на загальну тональність матеріалів відповідних видань у різні періоди розвитку конфлікту. У липні: „УМ” містить лише одне фото, на якому зображена держсекретар США Кондоліза Райс; у „Сегодня” за цей період також одне фото, але з українського аеропорту, в якому (через зростання нелегальних мігрантів з Грузії) грузини проходять необхідну перевірку. У серпні: в „УМ” переважають фото з поруйнованих грузинських міст (Горі, Поті) „після бомбардувань російської авіації”, з акцій протесту українців проти дій Росії в Грузії, а також частину зображень становлять кораблі Чорноморського Флоту РФ, які повертаються до Криму після участі у воєнних діях; у „Сегодня” – це зображення президента Грузії Михаїла Саакашвілі, військових на кордоні з Південною Осетією, евакуації дітей та українських громадян з Грузії та Південної Осетії, зруйновані Цхінвалі та Горі, кораблі ЧФ РФ у Криму, Цхінвалі та святкові гуляння у місті після визнання незалежності Південної Осетії Росією. У вересні: в „УМ” превалюють фото з переговорів, на яких зображені

президенти Грузії, Франції та України; у „Сегодня” – це

переважно зображення прем’єра Росії Путіна, Президента Єврокомісії Бароззо та президента Франції Саркозі, а також фото ЧФ РФ у Севастополі. У жовтні: в „УМ” – це фото під час зустрічей Ющенко та Буша, Парламентська Асамблея Ради Європи та російські танкісти, що „з сумом поглядають на залишене ними грузинське село”; у „Сегодня” – це також зображення Ющенка, солдатів РФ у Грузії та миротворчої місії ЄС у буферній зоні (пости на кордоні між Грузією та Південною Осетією). Щодо видимості та обсягу друкованих матеріалів за досліджуваний період, в „УМ” – це переважно статті великого обсягу (більше А-4) з фотографіями (45%), тоді як у „Сегодня” домінують маленькі інформаційні замітки без зображень (40%). За розумінням важливості події як топ-новини (розміщення її на першій шпальті), переважає також „УМ”: 11% матеріалів у порівнянні з 9% у „Сегодня” (Дод. №8). Одним із головних завдань дослідження було простеження динаміки визначення самої події. Відповідно, ключовими словами (Дод. №9) (окрім самих 56

учасників події та ключових світових гравців, які були найбільш цитованими в публікаціях), видимість яких є найбільшою у матеріалах обох видань, ми обрали чотири основні іменники та їх синоніми, які впродовж досліджуваного проміжку часу називають саму подію від стану її „конфлікту” до „врегулювання”. Таким чином, ми визначили, що обидві газети іменують подію „війною”, із тою різницею, що в „УМ” вона починається як „конфлікт” у липні та ним закінчується у жовтні, тоді як „Сегодня”, починаючи вже із липня аж до кінця досліджуваного періоду називають подію війною (Дод. № 10). Щодо джерел, то в обох виданнях домінують цитування грузинської (24% в „УМ” та 26% у „Сегодня”) та абхазької (23% в „УМ” та 20% у „Сегодня”) сторін, хоча, як ми надалі побачимо в якісній частині контент-аналізу, загальна тональність відповідних газетних матеріалів буде діаметрально протилежною. Рідше цитувалися в обох газетах представники відповідно (у спадному напрямку) РФ, Південної Осетії, Абхазії, США, ЄС, НАТО та ООН (Дод. №11). Серед ключових гравців, які найбільше цитувалися від імені відповідних сторін, були: від Південної Осетії – президент Едуард Кокойти; від Абхазії – президент Сергій Багапш, міністр закордонних справ Сергій Шамба; з боку Росії – російське МЗС, зокрема його представник Андрій Нестеренко та голова Сергій Лавров, представник Південної Осетії в Росії Дмитро Медоєв, президент Дмітрій Медведєв, прем’єр Владімір Путін, командувач повітряно-десантними військами РФ Валерій Євтухович, державний секретар Іван Макушок, російський посередник на грузинсько-осетинських переговорах Юрій Попов, голова Ради Федерації Сергій Миронов, заступник начальника Генштабу Збройних Сил РФ генерал–полковник Анатолій Ноговіцин; з грузинської сторони – це президент Михаїл Саакашвілі („Міхо”), грузинське МЗС, зокрема заступники міністра внутрішніх справ Ека Згуладзе, Ніно Каланадзе та голова Вано Мерабішвілі, прем’єр-міністр Ладо Гургенідзе, речник МВС Шота Утіашвілі, голова Міноборони Давид Казерашвілі, представники Штабу збройних сил, зокрема головнокомандуючий Заза Гогава та командуючий миротворчими операціями Мамука Курашвілі, державний міністр з питань реінтеграції Темур Якобашвілі, 57

екс-спікер, представниця грузинської опозиції Ніно Бурджанадзе, екс-президент Завіад Гамасхурдіа, екс-кандидат у президенти від опозиції Леван Гачечиладзе, секретар Ради безпеки Каха Ломая, Уповноважений із прав людини Сосар Субарі, посол Грузії в Білорусі Давид Залкаліані; від України – це президент Віктор Ющенко, міністр оборони Юрій Єхануров, голова тимчасової слідчої комісії ВР з питань поставок української зброї до Грузії регіонал Валерій Коновалюк, міністр закордонних справ Володимир Гризько, заступник міністра закордонних справ, спеціальний представник президента України Костянтин Єлисєєв, БЮТ в особах Юлії Тимошенко, Володимира Яворівського, Валерія Писаренка, НУНС, Партія Регіонів (Віктор Янукович, Анна Герман), лідер Компартії Петро Симоненко та публіцист, посол України у США, Канаді, Ізраїлі Юрій Щербак; з боку США – держсекретар Кондоліза Райс, тогочасний президент Джордж Буш (тепер – експрезидент), екс-президент Дік Чейні, тогочасний кандидат у президенти Барак Обама (тепер – президент); з боку Європи – президент Франції, тогочасний голова ЄС Ніколя Саркозі, президент Польщі Лех Качинський, держканцлер Німеччини Ангела Меркель, тодішній голова ОБСЄ, міністр закордонних справ Фінляндії Олександр Стубб, Верховний представник ЄС з питань спільної зовнішньої політики та безпеки Хав’єр Солана, Генеральний секретар НАТО Яап де Хооп Схеффер, Генеральний секретар ООН Пан Гі Мун. Якісні характеристики вищезазначених сторін ми розбили за хронологічним принципом, як вони подавалися у відповідних виданнях. Липень 2008 Південна Осетія „УМ” іменує сторону „невизнаною республікою” та „бунтівним регіоном у складі Грузії”. Серед рішень: оголошення загальної мобілізації та звинувачення в обстрілах з боку грузинського села Нікозі. Натомість, у „Сегодня” сторона майже не присутня, лише як „невизнана республіка” у контексті згадування Абхазії. Абхазія В „УМ” сторона згадується лише разом з Південною Осетією як інша „невизнана республіка” і „будь-які контакти з офіційним Тбілісі, поки при владі в 58

Грузії перебуває агресивне керівництво, є безглуздими”, а також те, що „теракти в Гаграх, Сухумі і Галі — ланки одного ланцюга” й Абхазія не може не реагувати на це і „залишатися байдужими до того, що Грузія фактично оголосила терористичну війну республіці”. Президент Багапш говорить, що абхазька військова контррозвідка „викрила план Грузії із захоплення невизнаної республіки”, натомість у Грузії стверджують: за діями Багапша стоїть Кремль, а початок військової операції сепаратистів призначений на 11–12 серпня „після того, як Багапш відвідає Москву” й отримає там офіційну згоду. На відміну від „УМ”, у якій є суттєва перевага позиції Південної Осетії, у „Сегодня” більшість липневих публікацій присвячені рішенням абхазької сторони. Абхазія також іменується як „невизнана республіка”, але кожна дія її президента не лишається без уваги: Багапш з 1 липня закриває адміністративні кордони

з

Грузією,

приїжджає

в

Москву,

щоб

обговорити

відкриття

представництва МЗС РФ в Абхазії, звинувачує Саакашвілі в тому, що той „ще весною планував захопити Абхазію”, а за терактами на абхазьких курортах стоять грузинські спецслужби. Також описується розвиток туризму в республіці, зокрема, зазначається, що серед туристів переважають росіяни та громадяни країн СНД. Журналісти, наперед загострюючи тональність матеріалів, подають припущення абхазької сторони про можливий початок війни восени 2008 року. Росія „УМ” говорить про те, що влада двох невизнаних республік розглядає можливість приєднання до союзної держави і „в разі, якщо така заявка надійде, її буде розглянуто незалежно від того, чи визнає Грузія суверенітет Абхазії та Південної Осетії”. Головне, за словами держсекретаря Макушка, те, що історично свого часу республіки не голосували за вихід з єдиної радянської держави. Також газета подає припущення Росії (в офіційній заяві МЗС), що до терактів в Абхазії може бути причетна Грузія. Журналісти також зазначають, що „абсолютно випадково” Росія паралельно з Грузією проводить військові антитерористичні навчання під назвою „Кавказ-2008”. В „Сегодня” відчувається дещо іронічний підтекст щодо дій РФ у Грузії. Так, 59

порушивши повітряний простір в грузинсько-південноосетинській зоні, Росія не стільки „запобігає вторгненню Грузії в Південну Осетію”, скільки „намагається показати США і НАТО свою міць”. Грузія В „УМ” Грузія в цей період постійно звинувачує Південну Осетію у спробах розпочати війну, а сама, натомість, проводить разом із США військові навчання „Негайна відповідь Кавказу-2008”. У „Сегодня”, так само, як і в „УМ”, Грузія відкидає всі звинувачення у „терактах” у свій бік із тою різницею, що вони лунають не з Південної Осетії, а з Абхазії. Сторона відкликає свого посла з Москви і чекає на „абхазьке вторгнення” у липні – вересні. Україна В публікаціях „УМ” сторона взагалі відсутня. Натомість, у „Сегодня” саме українській стороні кавказького конфлікту присвячена найбільший липневий матеріал: у репортажі йдеться про зростання нелегальних мігрантів з Грузії в Україні, тому кореспондент газети описує перевірку, яку проходять грузини в одному з українських аеропортів. США За „УМ”, сторона (в особах помічника держсекретаря М.Брайза та держсекретаря К.Райс) рішуче висловлює свою позицію щодо дій Росії в регіоні, закликаючи міжнародну спільноту „переконати Росію змінити її політику щодо Абхазії”,

„припинити провокаційні дії” та „закликає Росію стати частиною

розв’язання проблеми, а не сприяння їй”. Щодо „Сегодня”, то позиція США у липневих матеріалах майже не присутня. Хіба що, зазначається заклик сторін до переговорів та намагання російських ЗС, як, нібито, контролюють повітряний простір на Кавказі, спробою похизуватися перед США. Європейський Союз За „УМ”, представники ЄС, зокрема Верховний представник з питань спільної зовнішньої та політики безпеки

Х.Солана, час від часу висловлюють

стурбованість погіршенням ситуації в Абхазії та Південній Осетії та закликають 60

сторони „сісти за стіл переговорів”, „продемонструвати стриманість і вжити заходів щодо відновлення довіри та співпраці з ООН та ОБСЄ”. У липневих публікаціях „Сегодня” позиція представників ЄС відсутня. Організація об’єднаних націй Один із липневих заголовків „УМ” стверджує: „ООН не мовчить”, точніше, вибухи в Абхазії засуджує Генсек Пан Гі Мун. У „Сегодня” іще менше присутності позиції ООН в матеріалах: лише одне згадування, що внаслідок обстрілу грузинами абхазьких територій, загинув перекладач місії ООН. Серпень 2008: пік конфлікту Південна Осетія В „УМ” сторона з „невизнаної республіки” перетворюється на „Південно– Осетинський округ Москви”, „сепаратистську провінцію”, яка, на думку офіційного Тбілісі, повністю винна у конфлікті. На початку місяця Цхінвалі заявляє про „готовність набирати добровольців з усього Північного Кавказу для війни з Грузією”, звинувачуючи останню у „спробі розв’язати повномасштабну війну” та Україну та США – у постачанні зброї режиму Саакашвілі. Журналіст коментує:

„хоча

роздмухує

конфлікт

передусім

сам

Кокойти

(який

є

громадянином Росії і, за його словами, пишається цим фактом) Москва не залишиться осторонь, оскільки пороздавала російські паспорти всім бажаючим у Південній Осетії”, оскільки „46% росіян хочуть бачити Південну Осетію у складі РФ”. Коли ж війна таки розпочалася, „УМ” почали відверто іронізувати з абхазького президента: „Едуард Кокойти, який любив з’являтися на публіці у військовій уніформі, втік одним із перших разом з найближчим оточенням”. Газета, посилаючись на ВВС, наголошує: „Абхазію та Південну Осетію у світі ще ніхто не визнав”. Відкрито засуджуючи дії російської сторони у республіці як частині суверенної держави, „УМ” пише: „Збройний конфлікт навколо Південної Осетії продемонстрував відсутність у світі засобів та механізмів стримування країни–агресора”, тобто Росії. „Сегодня” не вдається до такої різкої критики у називанні самої території, обмежуючись такими слововживаннями, як „сепаратисти” та „самопроголошена 61

республіка”. Сторона подається як така, що потерпає від обстрілів з боку Грузії, а тому „не буде більше терпіти грузинські провокації”, але все, на думку відповідних джерел, залежить насамперед від Росії: „якщо вона буде непохитною – війни не буде” – цитує „Сегодня” начальника інформаційного відділу південноосетинської частини комісії з урегулювання конфлікту Інала Плієва. Газета подає загострення ситуації як таке, що „є вигідним для Кокойти”, який „сподівається на збільшення фінансової та військової допомоги від Росії. На відміну від „УМ”, „Сегодня” публікує репортажі зі зруйнованих Горі та Цхінвалі, виносячи у виноси такі цитати цхінвальців: „Ми не боїмося, поки Росія з нами”. Абхазія В „УМ” Абхазька сторона (так само, як Південна Осетія) ще не визнана у світі й постає як така, що завжди підтримує Південну Осетію у всіх її рішеннях: 14 серпня після Осетії вона „під шумок війни” заявила про готовність відкрити „другий фронт” проти Грузії та вимогу „встановлення повної юрисдикції абхазької держави на частині її споконвічної території — верхньої частини Кодорської ущелини”. Відповідно, вже 20 серпня видання повідомляє: парламент „самопроголошеної Республіки Абхазія” склав формальне подання до Російської Федерації не про входження до складу РФ, як говорилося раніше, а про визнання незалежності. У „Сегодня” Абхазія також, хоча є „солідарною” в усьому з Цхінвалі, утім, показує себе набагато радикальніше. Так, відкриваючи „другий фронт” проти Грузії, Абхазія, за „Сегодня”, атакуючи грузинські частини у Кодорській ущелині, „відволікає війська від Цхінвалі”, щоб „допомогти братам по ненависті”. Так, кореспондент газети, пишуча репортаж з Абхазьких містечок, підкреслює радикальну позицію жителів регіону, а в заголовок виносить слова: „В Абхазії грузини зроблять лише два кроки. Другий – до могили!” Росія Під час піку конфлікту „УМ” намагається подавати російську сторону як головного агресора у кавказькому регіоні. На початку місяця подаються цитати про те, що „будь-якому випадку Росія захистить своїх громадян на території 62

Південної Осетії”, „Росія не може собі дозволити залишатися бездіяльною, адже в Південній Осетії мешкають громадяни Росії”, „Саакашвілі розв’язав війну, тож у Росії сьогодні є підстави розглянути юридично і з точки зору міжнародного аспекту перебування Південної Осетії в складі Грузії”, „бойові дії Грузії в Південній Осетії не залишаться без відповіді” тощо. Коли російські війська увійшли у Цхінвалі, то заголовки „УМ” звучать як „Російський ведмідь прокинувся”, а журналісти коментують: „У п’ятницю до обіду Грузія взяла центр південноосетинської автономії – Цхінвалі, однак невдовзі їх звідти вибили російські інтервенти”, які одразу „виступають з гострою нотою протесту проти дій Грузії” та „закликають світове співтовариство переглянути наміри Грузії щодо вступу до НАТО”. Слова російського президента Д.Медведєва (а саме: „Росія історично була і залишиться гарантом безпеки народів Кавказу...Ми не допустимо безкарної загибелі наших співвітчизників; винуватці будут заслужено покарані”) журналіст „УМ” коментує так: „у цих словах Медведєва не складно прочитати відверту загрозу”. Аналізуючи дії Росії, „УМ” припускає, що причину для виправдання свого втручання РФ вигадало вже давно: „Москва всіляко зміцнювала свою присутність у Південній Осетії, видавши 80% її мешканців російські паспорти”. Окрім того, після підтримки В.Ющенко грузинської сторони, саме Росія, за „УМ”, почала активно втягувати у конфлікт й Україну. Про це свідчать, зокрема, такі цитати: „РФ звинуватило Українську державу в тому, що вона останнім часом азартно озброювала до зубів грузинську армію, тим самим прямо заохочуючи керівництво Грузії до інтервенції й етнічних чисток у Південній Осетії”. А отже, „наголошують у Москві, Україна як ледве не головний винуватець військового конфлікту, не має ніякого морального права повчати інших і, тим більше, претендувати на свою роль у врегулюванні”. Коментуючи те, що 9 серпня кораблі Чорноморського флоту РФ, які базуються в українському Севастополі, вийшли до Грузії, „УМ” наголошує: „Україна автоматично опиняється втягненою в конфлікт або принаймні використаною Росією у війні проти дружньої нам країни — Грузії. Відтак, МЗС України пригрозило, що наша країна не прийме назад «кораблі–вбивці»”, „Кораблі ЧФ Росії, які воювали з 63

Грузією, можуть привезти Україні теракти”, „ЧФ РФ начхати на закони України. І вимоги держави, на території якої розташовуються кораблі, у Генштабі збройних сил Росії вважають «нелегітимними»”. Тоді, коли Ющенко підписав указ, відповідно до якого сили ЧФ можуть перетинати кордон держави тільки з повідомлення штабу ВМС України, 20 серпня на базу в Севастополі повертаються чотири судна ЧФ РФ. На таку вимогу України Д.Медведєв „самовпевнено заявив”: „Нехай не вказують нам, як нам поводитися. Ми будем діяти у відповідності

до

директив,

які

будуть

прийматися

мною

як

головнокомандувачем”. Відповідно, матеріали про ЧФ РФ у Криму в цей час стають топ-темою в „УМ”. Багато коментуються умови перебування флоту в Севастополі, зокрема: „Головне в угодах щодо розподілу ЧФ те, що свою частину флоту Росія має забрати з української території не пізніше 2017 року, раз і назавжди звільнивши від своєї присутності Крим”. Не мовчить і заступник головного редактора „УМ” Дмитро Лиховій. У редакційній колонці із промовистою назвою „Росія, яку я ненавиджу”, він емоційно критикує дії Росії („тоталітарної Росії Путіна, яка прагне знову стати супердержавою і поновити статус імперії”) як щодо Грузії, так і щодо України в майбутньому: „Масована пропагандистська атака, замішана на брутальній брехні, — так виглядає перша війна Росії у ІІІ тисячолітті.[…] Другою війною Росії в цьому тисячолітті може бути війна проти України. Політика Кремля в обох регіонах — дуже схожа: і там, і там представлені так звані «російські миротворці»: в нас – у вигляді Чорноморського флоту. […] До речі, в Криму, й особливо в Севастополі, теж вистачає власників російських паспортів. А саме захист громадян Росії назвав формальною причиною нападу на Грузію президент Медведєв та його патрон Путін”. Щоб запобігти повторенню російського сценарію у Грузії в Україні, Лиховій бачить єдиний вихід – вступ до НАТО: „Країни Балтії вчасно вступили до НАТО, тож повторення грузинського сценарію на їхній території неможливе в принципі.

Напад

на

маленьку

Естонію

означав

би

напад

на

весь

Північноатлантичний альянс... Якби Грузія встигла приєднатися до Альянсу раніше — над нею зараз було б мирне небо”. У своїх репортажах (а це – протести 64

під стінами посольства Росії в Києві представників грузинської діаспори), „УМ” описує Росію як „кривавого ведмедя” та „Голіафа” у порівнянні з Грузією: „Зміст плакатів у руках протестувальників — «Путін + Медведєв = Гітлер», «Росія, припини агресію!», «Москва, руки геть від Грузії!»” тощо. Говорячи про справжні наміри Росії, коли та втрутилася у конфлікт, „УМ” пише: „Уже ніхто практично не сумнівається у справжніх намірах Росії щодо України та Грузії — поглинути території цих країн хоча б частинами”, „перший день російсько–грузинського конфлікту ще дозволяв робити припущення, що він виник волею обставин, але його розвиток у наступні дні не залишив сумнівів — ідеться про добре сплановану операцію Кремля... Літаки Росії розпочали «випробовувати» грузинський повітряний простір, а осетини — обстрілювати території Грузії з московської «гуманітарної допомоги»”. Натомість, намагаючись виправдати дії Саакашвілі, „УМ” посилається на його „емоційність”, через яку в нього „уривався терпець” і він „потрапив у розставлену Кремлем пастку”. Опитування щодо дій РФ на Кавказі, проведене популярним російським соціологічним „Левада– центром”, на думку видання, дає „вражаючі мілітаристські результати”. На противагу загальній думці росіян, „УМ” наводить точки зору відомих особистостей , які цілковито засуджують дії РФ. Так, Кікабідзе відмовився приймати нагороду від Медведєва „після тих дій, які застосувала Росія проти Грузії” та на знак протесту проти агресії Росії, відмінив концерти у російських містах. Нарешті, після оголошення припинення вогню, „УМ” не забуває повідомити: 14 серпня „росіяни знищили решту грузинського військового флоту і його базу в Поті” та, звісно, подає засудження Європи у бік Медведєва, коли той „таки підписав” указ про визнання незалежності Південної Осетії та Абхазії. На відміну від „УМ”, яка стоїть на поданні радикальних антиросійських позицій, „Сегодня”, хоча і подає РФ як таку, що „завжди підтримувала Південну Осетію у її стосунках з Тбілісі”, „не полишає Тбілісі через його наміри вступити до НАТО”, „захистить своїх громадян, якими є більшість південних осетин”, наголошує на об’єктивній перевазі російських Збройних Сил: „Після того, як у конфлікт вступить Росія, Грузії рано чи пізно доведеться залишити Цхінвалі”.

65

Зазначається також про зустріч Путіна з південноосетинськими біженцями, які описують, як їх „грузини заганяли у будинки та спалювали”. Журналісти подають думки багатьох незалежних експертів та, виходячи з усього сказаного, пропонують можливі прогнози дій РФ у Грузії: або це „косівський” шлях (Росія задовольняється визнанням незалежності республік), або „іракський” (окупує всю країну, скинувши режим Саакашвілі). Журналісти детально аналізують ситуацію, її наслідки та говорять, що найімовірніше, Росія займе очікувальну позицію та буде чекати, поки Грузія чи навіть США „самі не поміняють Саакашвілі на „когось більш толерантного до Москви”. „Сегодня” навіть ризикую порівнювати долю Саакашвілі зі Слободаном Мілошевичем, коли той втратив Косово і його скинули самі серби. Видання акцентує, що питання про визнання незалежності республік на Раді Федерації 25 серпня „стане шоком для ЄС та США”. За „Сегодня”, саме „у відповідь Бушу” (коли той домовився з Польщею про розміщення на польській території системи ПРО), Росія домовляється з Білоруссю про єдину систему ППО. У матеріалах домінує думка про миротворчу місію Росії в Грузії та, на відміну від „УМ”, категоричне засудження визнання незалежності республік Медведєвим 26 серпня з боку ЄС і США. Грузія В „УМ” у цей період грузинські джерела суттєво домінують над російськими, а сама Грузія подається як країна, що потерпає від агресора, якій „не вдалося захистити суверенність своєї території”. Вказується на „мізерну військову міць Грузії” порівняно з російською та численні повідомлення від мешканців Горі „про звірства російських мародерів”. Відповідно, Саакашвілі постає таким, що „звертається до світового співтовариства з проханням захистити його від збройної експансії свого сусіда”: „Я не вірю, що Росія до 22 серпня виведе свої війська з Грузії. Насправді ж вони перегруповуються: залишаючи одні грузинські населені пункти, займають інші”. На шпальтах „УМ” Тбілісі постійно лунає: „Не секрет, що сепаратисти діяли за активної підтримки Москви. Тепер Росія тримає в Південній Осетії свій військовий контингент у складі тисячі „миротворців”. Було б смішно говорити про їхню безсторонність”, „російський уряд протягом останніх 66

років

інтенсивно

озброював

цхінвальський

кримінальний

режим”

тощо.

Перераховуючи наступні дії Грузії щодо РФ, „УМ” вказує передусім на вихід країни з СНД як „доволі химерного міждержавне утворення, утвореного з ініціативи Росії в 1992 році” та припинення таким чином „ігор в лукаву дипломатію на колишньому просторі СРСР”. У „Сегодня” Саакашвілі, який „перший розпочав війну, піддавшись на провокацію з боку Росії та Південної Осетії”, гостро критикуються за „намагання встановити конституційний порядок” силовими методами.

Іще до початку

військових дій газета повідомляє унікальну інформацію про те, що Грузія закупила 1500 мішків для трупів у Туреччини. Критикуючи грузинського президента, журналісти іронізують над його вихваляннями своєю армією як „найкращою на Кавказі” і яка насправді нічого не варта без підтримки США, на яку марно

сподівався президент. Самого Саакашвілі „Сегодня” називає, за

російським джерелом, „військовим злочинцем”, який „боїться того, що Росія піде далі на Тбілісі”. Називаючи бліцкриг Саакашвілі „справжнім фіаско”, „Сегодня” подає унікальні репортажі з грузинських міст, які „здаються росіянам без бою” і в яких „люди тікають, нарікаючи на Саакашвілі”. В одній з авторських колонок Саакашвілі порівнюється з героєм роману Анни Антоновської „Діді Мураві” – правителем і полководцем поч. XVIII ст. Георгієм Саакадзою. У романі розповідається про те, як він намагався об’єднати Грузію та протистояти Туреччині й Ірану, але зазнав поразки, втік до Туреччини, де був убитий. Також, на відміну від „УМ”, „Сегодня” намагається подавати прогнози стану грузинського політикуму, говорячи, що після того, як конфлікт стихне, опозиція в особі екс-спікера Ніно Бурджанадзе матиме великі шанси на перемогу, але лише за підтримки США. Україна У пік конфлікту на Кавказі саме українські джерела та українська реакція на те, що відбувається, стають домінантними для обох газет. На шпальтах „УМ” цю дискусію розпочинає виправданням міністр оборони Юрій Єхануров, якого (разом із США) Кокойти звинуватив у постачанні зброї Грузії. Військово67

технічне співробітництво України з Грузією вбачається як „цілком легітимне і відповідає нормам міжнародного права”. На шпальтах газети схвально говориться про чітку позицію В.Ющенка, який майже відразу підписав Указ «Про надання гуманітарної допомоги» цивільному населенню Грузії і „висловлюючи жаль з того приводу, що Росія з посередника стала безпосереднім учасником конфлікту”, закликає „вивести війська з території Грузії, виявляти стриманість у своїх діях та здійснити необхідний вплив на сепаратистський режим Цхінвалі з метою повернення його представників за стіл переговорів”. В газеті також говориться про запрошення президентом дружини Саакашвілі Сандри Рулофс до Криму та публікується виступ Президента України на центральному майдані Тбілісі 12 серпня 2008 року як „сприяння початку мирних переговорів”. Коли кораблі ЧФ РФ відбули з Севастополя до Грузії, указ президента щодо дій ЧФ бачиться як такий, що „запобігає виникненню обставин, за яких Україна може бути втягнута у збройний конфлікт та військові дії”. Кожен крок президента Ющенка, зокрема засудження Росії за визнання незалежності Осетії й Абхазії та намагання не пустити „кораблів-убивць” ЧФ РФ до Криму, в „УМ” бачиться як чітка позиція, що засвідчує повагу України до норм міжнародного права. Натомість, на шпальтах виникає велика дискусія щодо визначення позицій різних політичних сил. Про Регіони відверто пишеться: „Із проросійськими елементами Партії регіонів усе зрозуміло”. А от щодо позиції БЮТ „УМ” ставиться досить критично: „ І лише з позицій Блоку Тимошенко — тиша... Політична сила Прем’єр–міністра жодним чином не висловила свого ставлення до війни. Хоча якщо воно таке саме, як у нардепа від БЮТ Валерія Писаренка, який назвав дії Росії в Південній Осетії «суто миротворчими», то краще мовчати”. Часто в „УМ” лунають чутки про те, що Тимошенко „в обмін на її підтримку Москвою на президентських виборах готова поступитися багатьма українськими позиціями, в тому числі – обіцяти пролонгацію перебування в Криму ЧФ РФ”, які, на думку журналістів, є „показовими” і такими, що „свідчать про північно–східні вітри в головах представників цієї політичної сили”. На відміну від БЮТ, позиція НУНС в „УМ”, так само, як і позиція президента, подається як схвальна і така, що 68

вимагає „засудження інтервенції збройних сил Російської Федерації на території Грузії” та швидшого входження України і Грузії до НАТО. У частині матеріалів звертається велика увага на активізацію паспортизації Росією мешканців Севастополя та загалом Криму як проблему державної безпеки, адже, як пишуть в газеті, „Росія здійснила збройну агресію в Південну Осетію, посилаючись на потребу захистити співвітчизників від грузинів”. У цьому руслі журналісти „УМ” подають позиції експертів, більшість з яких, утім, поділяє думку самої редакції і говорить про те, що „останні події змушують по–новому подивитися на намагання України приєднатися до Північноатлантичного альянсу. Позаблоковий статус варто переглянути і обрати, все ж таки, блоковість”, а також те, що Україні „потрібно остерігатися політичних провокацій у Криму”. Так, публіцист, посол України у США, Канаді, Ізраїлі Юрій Щербак коментує: „Москва, яка проявляє зворушливу турботу стосовно долі російського населення поза межами РФ, розраховує на підтримку своїх авантюр. Серед сценаріїв на період 2008 – 2009 років не можна виключати й загострення ситуації в Севастополі й у Криму, включно з само проголошенням сепаратистських структур”. Багато матеріалів присвячені підтримці Грузії українцями, зокрема, про те, що Патріарх Філарет закликав молитися про мир у Грузії, а сумська делегація передає гуманітарний вантаж з усіх куточків Сумщини для грузин: „Мешканці області від щирого серця прагнуть допомогти грузинському народу, тому в кожному мішку зерна чи борошна є «частина душі кожного мешканця Сумщини”. Іще однією проблемою, яка піднялася в Україні у зв’язку із загостренням подій на Кавказі, „УМ” вбачає фінансування та технічне забезпечення української армії. Так, кореспондент „УМ”, редактор рубрики „Військо” Олег Снігур вважає цю проблему значущою („розправа Росії над Грузією змусила військове відомство задуматися над тим, аби не повторити долю останньої”). Наголошуючи на важливості розбудови боєздатного та конкурентоспроможного українського війська, Снігур подає коментарі підполковника Костянтина Саділова: „Зважаючи на загрозу, яка зростає і

стає

очевиднішою,

Міністерство

оборони

України

сподівається

таки

«розкрутити» Верховну Раду на фінансування оборони в обсягах не менш як 2% 69

держбюджету порівняно із цьогорічним 1%...Ми сподіваємося, що останні трагічні події в Грузії відкриють очі нашим депутатам на те, що армія — це не лише забавка для проведення парадів, а й інструмент захисту країни”. У „Сегодня” спершу подаються звинувачення України з боку Південної Осетії та Росії в підготовці грузинських снайперів та незаконних поставках зброї до Грузії, що аргументовано заперечує Міноборони Ю.Єхануров. На відміну від „УМ”, газета подає багато збалансованих опитувань звичайних українців, в яких присутні як про грузинські, так і проросійські точки зору. Так, з одного боку, „грузини – наші куми”, а з іншого – „Росія може підняти ціни за газ”. Видання публікує багато коментарів з російської сторони, зокрема звинувачень МЗС Росії у бік голови українського МЗС Огризка, який „давно мріє, що Україна та Росія постріляли одне одного”, а також щодо того, що „Україна давно управляється з Вашингтона”. Щодо питання про „регіоналку” Анну Герман („УМ” засудила „Регіони” за те, що виключили її з лав партії за прогрузинські настрої), то „Сегодня” не акцентує на тому, що вона підтримує Грузію, а на тому, що вона була однією з тих, хто вимагав створення комісії з розслідування поставок української зброї до Грузії. Цікаво, що якщо „УМ” говорить про відверті анти грузинські настрої Партії Регіонів, то у „Сегодня” вони – нейтрали, КПУ – за Росію, а НУНС і БЮТ (останній в „УМ” гостро критикувався за своє „відмовчування”) – за Грузію. Називаючи позицію самої Тимошенко „мовчанням ягнят”, „Сегодня” вважає такий крок намаганням здобути собі електорат на Пд. Та Сх. України. Наводячи результати соціологічного опитування, „Сегодня” наголошує на нейтралітеті українців, а також на тому, що українські експерти не вірять в „осетинський сценарій” в Україні за умови, що Ющенко не почне активних антиросійських дій”. Газета подає набагато більше за „УМ” коментарів незалежних експертів, при чому, якщо „УМ” схильна цитувати тих, що поділяють провладні позиції, то „Сегодня” подає всі точки зору. Так, говорячи про запобігання повторення осетинського сценарію в Україні, газета подає 3 точки зору від трьох різних експертів. Один з них говорить про необхідність вступу до НАТО (саме цей шлях як єдиний найкращий пропонує „УМ), інший радить 70

дотримуватися нейтралітету у конфлікті на Кавказі, а третій – не сваритися з Росією. США В „УМ” президент Буш постає спочатку як „цілковито розгублений” і такий, що „так і не спромігся засудити дії свого друга Володимира”, попри те, що Грузія є „найбільшим союзником США на Кавказі” та саме США запровадили в Грузії програму тренування й оснащення (GTEP) і „витратили 64 мільйони доларів на професійне навчання грузинських солдатів, яке проводили інструктори з елітних підрозділів американської армії”. Натомість, інші представники Білого дому таки називають дії Росії „неприхованою агресією”. Також газета подає припущення Міноборони США про те, що „насправді метою Москви було покарати Грузію. І зовсім не за сутички з сепаратистами, а за той політичний курс, який обрала країна”. Подано позицію тодішнього кандидата у президенти Барака Обами, який виступив за „приборкання російської агресивності”. Нарешті, після заяв американської більшості, „УМ” таки подає позицію Буша, який вже визначився і закликав російське керівництво „не визнавати сепаратистські регіони та поважати територіальну цілісність Грузії”. Якщо в „УМ” цитують тих представників США, які ступилися за Грузію, то „Сегодня” цитує представника південноосетинської сторони, який говорить про змову Райс із Саакашвілі: на початку липня Райс була в Тбілісі з питання обговорення приєднання Грузії ПДЧ у грудні, а оскільки це неможливо для тих країн, які мають внутрішньополітичні і територіальні конфлікти, то, нібито, саме США запропонували „Міхо” захопити Абхазію та Південну Осетію. „Сегодня” без критики констатує що „США не поспішає рятувати Міхо”, а історик Олесь Бузина в авторській колонці говорить про „кавказьку кров на ручках Буша”. У газеті публікується сенсаційно-негативний для Америки свідок війни: дівчинка, яка на американському ТВ„замість того, щоб розповідати про російську агресію у Південній Осетії”, розповіла про те, як грузини бомбардували Цхінвалі, а вона вижила завдяки допомозі росіян. Аналізуючи мету США у цій війні, „Сегодня”, наводячи позиції експертів, приходить до висновку, що „Америка таки примусить 71

ООН увести миротворців у Грузію без участі Росії і, таким чином, сама міцно закріпиться на Кавказі”. Європейський Союз На сторінках „УМ” демократичний Захід постає „м’якотілим” і таким, що „продемонстрував повне безсилля” проти дій Росії та порушення норм міжнародного права і цілісності іншої держави. Від самого початку „УМ” у багатьох матеріалах подає позицію сусідів Росії, які, за „УМ”, „на власній шкірі встигли відчути братську любов Москви” і тому зайняли „найбільш дієву та конструктивну позицію”. Ідеться передусім про Польщу та Прибалтики, які одразу „засудили агресивні дії Росії та закликали скликати саміт ЄС для випрацювання спільної позиції щодо подій навколо Грузії”. Як не дивно, але погляди президента Польщі Леха Качинського збігаються з позицією Ющенка: „Якщо ми не зупинимо Росію, то сьогодні буде Грузія, а завтра – Україна”. Також „УМ” друкує ексклюзивні матеріали з президентом Литви Валдасом Адамкусом (який наголошує на необхідності вступу України до НАТО: „Ми вступили до НАТО для того, щоб у разі необхідності з допомогою інших країн ми могли б себе захистити... Будь–яка людина в Литві зараз підтвердить, що ми почуваємося набагато безпечніше, будучи членами цієї організації”) та екс-президентом Чехії Вацлавом Гавелом, погляди яких також співзвучні із загальним курсом президента України. Так, В.Гавел говорить про, так звану, „російську проблему”: „Росія не знає, де починається і де закінчується. І хоча це найбільша країна світу, вона все ще має відчуття, що є занадто маленькою і що їй загрожують неприязні сусіди. Напад та окупація Грузії дають чітку уяву про наміри сучасного путінського режиму”. Коментуючи реакцію інших країн Європи, „УМ” пише: „На жаль, ні для кого не секрет, що Франція та Німеччина надають відносинам з Росією більшого значення, ніж спільній позиції з більшістю колег по НАТО та ЄС”. Заяву МЗС Німеччини про „агресію Грузії” „УМ” пояснила тим, що „упродовж останніх років від німецької політики постійно тхнуло російським газом. Тепер пані Меркель, певне, зовсім очманіла від нього, оскільки не помітила, що це Росія бомбардує територію Грузії, а не навпаки”. Надалі дії цих країн 72

„УМ” трактуватиме як позитивні, якщо вони рухатимуться у бік засудження РФ. Так, журналіст пише: „Президент Франції Ніколя Саркозі спромігся минулої суботи витиснути із себе слова про необхідність територіальної цілісності Грузії”. Після підписання плану Медведєва-Саркозі, позиції представників європейської спільноти „УМ” цитує все частіше, оскільки вони „почали розмовляти з Росією більш жорсткою мовою” та „засуджувати імперську політику Росії”. Так, публікуються заяви про вимогу відвести війська на позиції, які вони займали до початку конфлікту і відмінити указ про визнання Абхазії та Південної Осетії Росією: „Визнаючи Південну Осетію й Абхазію, Росія може мати на меті інші цілі, включно з Кримом, Україною та Молдовою”, „ми не можемо погодитися з поґвалтуванням міжнародного права, угод про безпеку і співпрацю в Європі, резолюції ООН і, вперше за багато років, окупацією території однієї держави армією сусідньої” тощо. Так само, як і „УМ”, „Сегодня” говорить про „відмовчування” провідних європейських лідерів. Утім, зазначає, що війна на Кавказі зробила, зокрема, Польщу “більш схильною до діалогу”, оскільки до того переговори з США про розміщення системи ПРО на польській території тривали два роки. Порівнюючи німецький та американський плани урегулювання конфлікту на Кавказі, „Сегодня” говорить про „косівські” правила німців. Попри „мовчання” Європи, газета вважає, що для Ющенко та Саакашвілі цей конфлікт може стати „гарною нагодою посварити ЄС з Росією”, пришвидшивши свій вступ до НАТО. Тим більше, що пізніше деякі політики, зокрема голова МЗС Франції Бернар Кушнер, став на бік Грузії, заявивши, що „серед найочевидніших планів РФ – Молдова та Крим”. Організація об’єднаних націй На шпальтах „УМ” ООН, так само, як і ЄС, постає „нездатним” і таким, чия бездіяльність „розв’язує руки російським агресорам на майбутнє”. На відміну від ЄС, який хоча б словесно рішуче засудив дії Росії в Грузії, Радбез ООН „так і не зміг узгодити запропоновану Росією спільну декларацію щодо подій у Південній Осетії”. Більш-менш рішуча позиція ООН, за „УМ”, пролунала з вуст Генсека 73

Пан Гі Муна, який таки „закликав сторони припинити кровопролиття і сісти за стіл переговорів”. На відміну від „пасивних” характеристик „УМ”, „Сегодня” зображає ООН як сторони, як підтверджує думку Росії про українське коріння грузинської зброї. Так, видання повідомляє: саме ООН опублікувало звіт з міжнародної торгівлі зброєю за 2007 рік, в якому видно, що „останній рік Грузія успішно озброювалася”, а Київ у великих кількостях, проте легально, продавав Тбілісі зброю. Вересень 2008 Південна Осетія У вересні позиція сторони (яка вже, проте, не іменується „невизнаною республікою”, а „маріонетковим прокремлівським режимом”) майже не висвітлюється в „УМ”, а заяви президента Кокойти подаються дещо саркастично: „Вочевидь, мене неправильно зрозуміли... Ми не збираємося відмовлятися від своєї незалежності, і Південна Осетія не збирається входити до складу Росії”. На відміну від „УМ”, „Сегодня” вже іменує сторону „частково визнаною державою”, хоча не виділяє багато місця для заяв її лідерів на своїх шпальтах. Абхазія Так само, як і Південна Осетія, Абхазія також майже не знаходить висвітлення в „УМ”, а заяви Багапша, які в „УМ” завжди йшли як своєрідне доповнення до заяв Кокойти, були подані аналогічно: „Днями з аналогічною заявою – про намір залишитися самостійною республікою, а не стати частиною Російської Федерації - заявив керівник Абхазії Сергій Багапш...Коментуючи перспективи розвитку Абхазії, він сказав, що Сухумі вважає за краще обрати незалежність”. Коментуючи такі заяви, журналіст стверджує: „Залишитися незалежними в оточуючому світі названим сепаратистським утворенням буде складно. Адже їхню незалежність визнали лише Росія та Нікарагуа”. У „Сегодня” також мало висвітлюють позицію абхазьких лідерів цього місяця, хоча

називають

саму

республіку

„частково

74

визнаною

державою”,

оприлюднюючи сподівання Багапша про те, що „найближчим часом незалежність Абхазії мають визнати іще 10 – 11 держав”. Росія У вересневих випусках „УМ” Росія постає більш поміркованою і такою, яка „намагається приспати ЄС”, оскільки розуміє, що у разі відмови вивести війська з Грузії, їй загрожує розірвання співробітництва з ЄС. Утім, відчуваючи мовчазну підтримку Франції та Німеччини, Росія не припиняє робити рішучі заяви у бік офіційного Тбілісі: “Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров сказав, що Захід припуститься помилки, якщо продовжуватиме потурати владі Грузії”. У свою чергу, Росія, на думку „УМ” іще більше закріплює свої позиції на Кавказі, виділяючи кошти на відбудову Цхінвалі та відновлення Рокського тунелю, який зв’язує РФ з Південною Осетією. Підтвердженням цьому також є заяви Лаврова про те, що Росія не збирається виводити військові формування, що ввійшли під час конфлікту на територію Абхазії та Південної Осетії, оскільки не вважає їх територією Грузії: „Це частини і підрозділи, які перебувають у нових незалежних державах на прохання законно обраного керівництва цих держав”. Іще однією негативною характеристикою Росії, зокрема її МЗС, „УМ” вважає вживання міністром закордонних справ нецензурної лексики у телефонній розмові з головою МЗС Великобританії Девідом Молібденом, коли останній намагався переконати представника РФ у його ставленні до Саакашвілі: „Хто ти такий, fuck, щоб читати мені нотації!?” – цитує голову МЗС „УМ”. У ставленні Лаврова до України „УМ” не приховує осуду та справжніх цілей Москви: „Переслідуючи пропагандистські цілі, пан Лавров у своїх заявах зачіпає Україну. За його словами, офіційний Київ безсоромно використовує російсько–грузинський конфлікт у власних інтересах, аби дотримуватися неправильного політичного курсу, який нехтує найпростіші демократичні процедури і штовхає Україну до НАТО”. „УМ” також публікує свідчення деяких ЗМІ про те, що „насправді російські війська пройшли через Рокську ущелину, яка розділяє РФ та Південну Осетію, не 8, а ще 7 серпня, тобто за день до початку наступальної операції грузинських військ”.

75

У „Сегодня” російські джерела цього місяця займають друге місце після українських. Так, прем’єр Путін цитується на шпальті видання („На Крим ми не претендуємо”) і „рятує російських журналістів від тигра” у заголовку. Великою є замітка про те, що до лав Путіна щодо визнання незалежності Південної Осетії та Абхазії долучився президент Нікарагуа Даніель Ортега. Також повідомляється про бойові звитяги російських солдат у Грузії: „У Москві відкрилася виставка трофеїв часів російсько-грузинського конфлікту”. А в дещо іронічному стилі подається думка Лаврова про Саакашвілі (яку „УМ” подали критично, обравши навіть іншу цитату) у телефонній розмові з головою МЗС Британії Мілібендом, коли росіянин назвав грузинського президента „fucking lunatic”. У вересневому номері газети публікується серія анекдотів, пов’язаних з конфліктом, які зачіпають Росію, Грузію, Україну та США. Так, один з анекдотів про Росію звучить так: У Путіна питають: - Хто віддав наказ почати війну в Грузії, Ви чи Медведєв?

- Звісно, Медведєв, він наш головнокомандувач! Та, звичайно, при цьому він враховував мою думку.

- А хто з вас віддав наказ зупинити наступ на Тбілісі та припинити воєнні дії?

- А оце вже зробив Медведєв! Хоча він міг би поцікавитися моєю думкою щодо цього! („Сегодня” №195, 2008) Грузія У вересневих публікаціях „УМ” Грузія постає вже не як агресор, який розпочав воєнну операцію у Південній Осетії, піддавшись на провокації Росії, як це „УМ” стверджувала раніше. Тепер Грузія подається як країна, яка має свідчення („записи перехоплених телефонних розмов”) того, що РФ вступила на територію незалежної держави іще до того, як Саакашвілі розпочав операцію, а саме – 6 серпня: „У ролі агресора виступила не Грузія, а Російська Федерація. Адже все це сталося на нашій території, це наша країна, ми не входили до Владикавказу чи до Москви, це вони прийшли сюди” – цитує „УМ”. Відповідно, на початку місяця

76

Тбілісі розриває дипломатичні стосунки з Москвою аж до повного виведення російських військ з усіх офіційно грузинських територій. „Сегодня” неодноразово наголошує на кумівстві Ющенко з Саакашвілі, якого, за матеріалами репортажів з Тбілісі, „так ненавидять, що навіть не лають”. Медведєв звинувачує грузинського президента у вживанні наркотиків, а той, натомість, подає до ЄС розшифровки телефонних розмов південноосетинських військових – докази того, зо Росія увійшла до Південної Осетії 7 серпня, тобто до того, як Грузія увійшла до Цхінвалі. До статті про те, що в Горі зробили музей російської окупації, журналістка додає оціночний коментар: „Експозиція буде досить бідна. Лише фото і жодних трофеїв”. У цей час багато матеріалів „Сегодня” присвячені грузинському політикуму, зокрема цитуються критичні заяви представників опозиції у бік Саакашвілі, який „першим розпочав війну” та вимоги створити комісію з розслідування війни, а також публікуються замітки про затримання сина екс-президента Завада Гамасхурдіа Цотне та звинувачення його у „шпіонажі з метою повалення пануючої влади”.

Серед анекдотів про

Грузію, є, зокрема, такі: „Гаряча новина з Тбілісі. Грузія ухвалила рішення припинити дипломатичні стосунки з Москвою та відкликати своїх дипломатів з усіх ринків” „Саакашвілі запровадив нове написання слова „Грузія”. Віднині це пишеться так: Джордж і Я” („Сегодня” №195, 2008). Україна „УМ” публікує дані соціологічних досліджень, які доводять, що хоча „українці вважають за доцільне триматися подалі від російсько–грузинського конфлікту”, вони, все ж, більше схвалюють позицію Ющенка під час подій у Грузії. Натомість,

вчинки

інших

політичних

сил,

позиція

яких

відмінна

від

президентського курсу, трактуються не в позитивному ключі. Так, за „УМ”, Регіони виключили з партії секретаря Ради національної безпеки та оборони Раїсу Богатирьову лише через те, що вона „виступала за збереження територіальної цілісності Грузії”. Щодо позиції Верховної Ради, то один із заголовків (із посиланням на причини всіх негараздів) промовисто стверджує: „Верховна Рада 77

ганебно не змогла визначитися щодо ставлення до російсько-грузинського конфлікту. БЮТ, Регіони та комуністи унеможливили прийняття парламентом консолідованої позиції щодо конфлікту”. На цьому фоні дуже вигідно, на думку „УМ”, виглядає позиція президента та НУНС: „Це приниження цілісності і наших кордонів – схарактеризував анемічність Ради Ющенко”, „На думку Кириленка, відсутність бажання чітко і публічно оголосити про підтримку територіальної цілісності Грузії, а також дати публічну оцінку діям ЧФ, який брав участь у бойових діях біля берегів Грузії, використовуючи для цього нашу суверенну територію, для нас стало, м’яко кажучи, неприємною обставиною, що унеможливлює наше подальше співробітництво з БЮТ у рамках коаліції”. Більше того, „УМ” подає навіть припущення президента ,які той висловив британській газеті „Financial Times”: „Ющенко висловив припущення, що до розпалювання політичної кризи в Україні могла бути причетна Росія. «Це не чисто український продукт», — зазначив Ющенко. На запитання, чи є в нього докази, Президент сказав, що Юлія Тимошенко вела переговори з силами за кордоном”. Багато публікацій цього місяця присвячені „розбору польотів” в українській політиці, які безпосередньо пов’язані із визначенням позиції України щодо конфлікту та прийняття „нікому не потрібної постанови” (яку, до речі, на відміну від НУНС, підтримали „регіонами”, комуністи і литвинівці) про створення тимчасових слідчих комісій з перевірки фактів постачання української військової техніки до Грузії. У цьому руслі, „УМ” публікує матеріали, в яких говорить про зраду Тимошенко українським інтересам: „Сьогодні, прорахувавши вигоду, вона поміняла Саакашвілі на Путіна. Кого ж на кого вона поміняє завтра? На кого вона завтра поміняє Україну?” Окрім того, цього місяця в „УМ” публікується багато матеріалів про „подвійних громадян, яких «понароджувала» Росія в Криму”: „Встановлено, що щонайменше 1,5 тисячі військовослужбовців Чорноморського флоту РФ, громадян Росії, які, звісно, отримали незаконно українські паспорти”. Наступною проблемою для України, яка безпосередньо пов’язана із подіями на Кавказі, став стан власного війська. Саме тому кореспондент „УМ” опублікував репортаж з відвідин танкової бригади, озброєній новою технікою українського 78

виробництва: „З цих подій можна зробити лише один висновок — країні потрібна сильна армія, — каже підполковник Валерій Мошура. — Ми сподіваємося, що політики усвідомлять це і збільшать фінансування для війська”. Також „УМ” дуже критично (про це свідчить заголовок до відповідної статті – „Свічок вистачає, клепок — ні”) прокоментували заяву Парламенту Криму від 17 вересня визнати незалежність Абхазії та Південної Осетії. Натомість, схвально говорить про інтерв’ю Ющенка «Ассошіейтед Пресс», в якому президент „звинуватив Росію в намаганнях дестабілізувати Україну шляхом підтримки сепаратистських настроїв в Криму”. Відповідно, відповідь Росії щодо заяв президента трактується так: „Чітка позиція керівництва Української держави, особливо її Президента Віктора Ющенка, на виведення із Севастополя Чорноморського флоту Російської Федерації викликає в Москви все більше занепокоєння і змушує тамтешніх можновладців шукати шляхи для того, щоб якомога на довше розтягнути термін базування ЧФ РФ на українській території”. Нарешті, газета вже відкрито засуджує політику Росії: „Не таємниця, що ця війна вигідна, насамперед, Росії” – коментує журналіст „УМ”. Більшість публікацій „Сегодня” присвячені тому, що ця „війна поховала коаліцію в Україні”. Так, позиція БЮТ – проти втручання України в конфлікт, що є протилежним до активної позиції президента, яку підтримує „УМ”. „Регіони” ж, намагаючись спровокувати президента, вимагають розслідування поставок зброї до Тбілісі. Внаслідок цього, було

виявлено, що саме Ющенко координував

поставки, ставлячи „занижені ціни”. Посилаючись на Міноборони РФ, „Сегодня” також говорить про існуючі докази контрабанди української зброї до Грузії, а Коновалюк вимагає розслідування версії про підпали Лозової, поставки з якої відбувалися саме з травня по серпень. КПУ заявляє про необхідність імпічменту президенту, який „розколює Україну”, львів’яни „побоюються повторення грузинського сценарію в Україні, якщо ми увійдемо до НАТО”, а Крим скаржиться, що „озброюючи свого кума”, президент втягнув у конфлікт Україну, а „Крим тепер під ударом”. Щодо нечисленних відповідей Ющенка на усі ці звинувачення, „Сегодня” лише говорить, що президент хоче віддати борги за 79

російський газ та підняти ціну за землю, яку орендує ЧФ РФ у Криму. І, нарешті, серед анекдотів, які зачіпають Україну, „Сегодня” публікує такий: -

В Україні може повторитися грузинський сценарій?

-

Це залежить від Америки, оскільки всі грузинські сценарії пишуться в Голівуді. („Сегодня” №195, 2008). США

Позицію сторони, за „УМ” можна схарактеризувати кількома словами з видання: „Поза є, а позиції немає”. Вересневі публікації видання піднімають питання про „послідовність” політики США, котрі, „створюючи з Грузії демократичну вітрину, так і не зробили все, щоб цей збройний конфлікт не відбувся”. Натомість, на думку редакції, „на цьому тлі білою плямою конкретики вирізняються хіба що дії керівників Польщі, України, Литви, Латвії та Естонії, котрі швидко прибули до Грузії і відкрито заявили про необхідність негайного припинення бойових дій і виводу російських військ із Грузії. Вони не побоялися дорогого російського газу, бо чудово знають ціну «дружніх обіймів» із боку Росії”. Також „дружньою” по відношенню до України та Грузії виявилася точка зору віце-президента США Діка Чейні, який, за „УМ”, „у Тбілісі виглядав дуже рішуче”, а на прес-конференції після зустрічі з президентом Михаїлом Саакашвілі „звинуватив Росію в намірах незаконно змінити кордони Грузії”. Також „УМ” не забули згадати: Чейні закликав „помаранчеві” гілки влади до злагоди та спрогнозував для України швидкий вступ до НАТО. У колі „друзів” України та Грузії опинилася й „екстраординарна кандидатка у віце–президенти США від Республіканської партії” Сара Пейлін, яка виклала „свої рішучі погляди на міжнародну колотнечу”: „За Росією — приглядати, Україну та Грузію запросити до НАТО!” „Сегодня” зображає США з позицій американського інтересу на Кавказі. Якщо „УМ” говорила про дружнє ставлення Чейні до України та її вступу до НАТО, то „Сегодня” пише, що віце-президент навіть „не пообіцяв Україні вже навіть ПДЧ” через внутрішньополітичну нестабільність. США, за „Сегодня” вже

80

критикує Саакашвілі за початок штурму Цхінвалі та „шукає заміну Міхо”, щоб зберегти свій вплив на Кавказі. Європейський Союз На сторінках „УМ” знову перед нами „м’якотіла Європа” та ЄС, що „не в змозі одноголосно засудити агресивність Росії”: „Учорашні російські газети в один голос вітають перемогу в Брюсселі — адже ЄС не спромігся запровадити хоча б мінімальні санкції стосовно Росії”. Газета говорить про два проекти резолюції (польський, яким передбачається запровадження фінансово–економічних санкцій щодо Росії, та італійський, який обмежується моральним засудженням дій Москви), з жалем визнаючи нереалістичність прийняття першого: „Прибічники першого проекту резолюції, коли дивляться на Москву, то бачать небезпечного для Європи агресора, а прибічники другого — лише нафту та газ. Серед групи цих країн — багаті й впливові, зокрема Німеччина та Франція” – коментує журналіст. Описуючи суть італійського проекту, „УМ” зазначає: „Прем’єрміністр Італії Сильвіо Берлусконі ніколи не був помічений у відстоюванні прав людини та міжнародного права, тому саме його країна від імені мовчазної більшості ЄС підготувала м’якший для Москви проект резолюції, який має більші за польський шанси бути схваленим...В ньому не міститься вимога до Росії припинити окупацію грузинських територій — Південної Осетії та Абхазії. Тут міститься лише в’яла заява про неприпустимість визнання Росією згаданих сепаратистських утворень”. Таким чином, як у реаліях, так і насторінках „УМ”, зазнав поразки табір країн, які виступали за більш жорстке засудження агресії Росії, передусім прем’єр-міністр Великої Британії Гордон Браун та президент Польщі Лех Качинський. Єдине, на що спромоглася „м’якотіла Європа” – домогтися виведення миротворчих сил РФ із зон, прилеглих до Абхазії та Південної Осетії, на лінію, де вони перебували до початку бойових дій, та заміни їх щонайменше 200 спостерігачами від ЄС до 15 жовтня. „Енергозалежна” Європа вже „відвикла воювати” і „не стала на шлях війни з РФ”, лише направивши своїх спостерігачів у зону конфлікту – таким постає ЄС в „Сегодня”. „Навіщо Москву „драконити” , самим дорожче вийде,” – коментує 81

видання позицію членів Союзу. Саркозі неодноразово називають в газеті „голубом миру”, який, проте, передусім прагнув „підвищити свій рейтинг в Європі”, що у нього успішно вийшло. Серед тих, хто хоча б словесно засудив РФ за відмову вивести війська з Абхазії та Південної Осетії, „Сегодня” цитує Генсека НАТО Яапа де Хоопа Схеффера. Організація об’єднаних націй В „УМ” подаються побіжні згадки участі ООН у вирішенні конфлікту. Серед них, зокрема, інформація про те, що 8 вересня у Міжнародному суді ООН почалося слухання справи за позовом Грузії проти Росії за порушення Міжнародної конвенції від 1966 року про усунення всіх форм расової дискримінації. Росія теж подала до Гааги зустрічний позов, звинувачуючи грузинів у геноциді осетинів у Цхінвалі: „близько 1900 осетин загинули під час артобстрілів Цхінвалі грузинськими військами”. „УМ” позов Росії подає з таким коментарем: „Проте, міжнародні правозахисні організації переконані, що Москва суттєво завищує кількість жертв серед осетинів, приблизно на порядок, тобто насправді загинули не тисячі, а сотні”. У „Сегодня” також дуже побіжно згадуються деякі рішення ООН, зокрема кваліфікація дій Росії в Грузії як „акт агресії” та „порушення норм міжнародного права”. Жодних інших рішень сторони в газеті не зазначається. Жовтень 2008 Південна Осетія „УМ” подає інформацію про фактичне захоплення Росією „сепаратистської республіки Грузії”: ратифіковані парламентом РФ документи гарантують їй військову допомогу та узаконюють перебування в ній російських військових контингентів, дозволяють мешканцям безперешкодно отримувати громадянство РФ. Окрім цього, говориться про наміри Росії „створити з двома республіками спільний енергетичний простір, об’єднати системи транспорту та зв’язку, а рубль буде визнано платіжним засобом на території Абхазії та Південної Осетії”.

82

На відміну від „УМ”, „Сегодня” подає багато репортажів з Цхінвалі та інших містечок Південної Осетії, називаючи атмосферу, що там панує, „хаотичною”, деюре – грузинською, а де-факто – російською. Абхазія За

„УМ”,

сторона

(яка

іменується

„невизнаним

сепаратистським

утворенням”) не задоволена діями ЄС та „звинувачує спостерігачів Союзу в неспроможності

гарантувати

безпеку

на

грузино-абхазькому

кордоні”.

Відповідно, під приводом „протидії грузинським спецслужбам у прикордонному з Грузією Галльському районі”, Абхазія перекидає до кордону з Грузією додаткові війська. Жовтневі публікації „Сегодня” майже не згадують сторону, хіба що, коротко у словосполученні з Південною Осетією. Росія У цей час, на сторінках „УМ” російські „окупаційні війська” посилено готуються залишити Грузію, оскільки план Медведєва-Саркозі відвів для цього час до 10 жовтня. Утім, „УМ” наголошує: насправді є „ознаки” того, що війська РФ не збираються залишати територію республік: „Російські війська збудували стаціонарний гарнізон у Південній Осетії, неподалік села Джава... „Цитадель” складається з казарми, їдальні та вертолітного майданчика”. Сторона також звертається до Швейцарії з проханням представляти її інтереси у Грузії, оскільки країни розірвали дипломатичні стосунки іще на початку вересня. Вказується „нейтральність” та досвід Швеції як посередника, який „не вперше виконує такого роду посередницьку функцію”: країна також представляє інтереси Куби, Ірану в США й інтереси Сполучених Штатів на Кубі. На відміну від „УМ”, у „Сегодня” Росія таки послідовно виводить свої війська, але в особах Путіна і Лаврова домагається відставки Саакашвілі, домовившись зі Швейцарією представляти російські інтереси у Грузії. Грузія В „УМ” грузинські джерела цього місяця суттєво домінують над російськими. За ними, внаслідок того, що РФ „не виконує зобов’язань щодо повного виведення своїх військових формувань із території Грузії”, остання, як сторона-жертва, 83

вимушена продовжити дію надзвичайного стану до 31 жовтня. Паралельно Грузія, згорнувши діяльність свого посольства в Москві 3 вересня, звернулася до уряду Швеції з проханням представляти її інтереси в РФ. У „Сегодня” також кількість грузинських джерел є більшою, за російські, що, проте, не позначається на загальній тональності цих матеріалів. На відміну від „УМ”, у виданні публікується багато репортажів з Горі, Кутасі тощо, в яких лунають звинувачення людей на адресу Путіна: „В Тбілісі вірять, що у всіх бідах винуватий лише Путін”, оскільки російськомовна преса в Грузії на шпальтах видрукувала різноманітні карикатури на Путіна. Грузини вірять: „Війну ми програли росіянам, а не осетинам”. В одному з матеріалів, який присвячений 16 річниці війни Грузії з Абхазією (27 вересня), наводиться думка грузина: „Ми вірили, що захищали Грузію, а в очах абхазів ми були окупантами”. На цьому фоні Грузія отримує $ 4, 55 млрд. на відновлення країни після війни, а грузинська опозиція (в особі екс-спікера Ніно Бурджанадзе) звинувачує Саакашвілі в конфлікті з Росією та називає помилкою початок штурму Цхінвалі. Також „Сегодня” (як це вже було попереднього місяця) знову порівнює можливе повторення Саакашвілі долі Мілошевича. Україна „УМ” продовжує схвально підтримувати діяльність президента України. Так, цього разу, оцінюючи перспективи енергетичної галузі, Ющенко нагадав: Україна разом із Грузією, Польщею, Азербайджаном і Литвою створили „Енергетичну ініціативу”, мета якої – організація спільного енерго-транзитного простору між Балтійським, Чорним і Каспійським морями для прискорення реалізації проекту Євро–Азійського нафтотранспортного коридору, який забезпечить „єдині для всіх правила доступу до енергетичних ресурсів”. Також Україна, за „УМ” намагається усіляко підтримувати Грузію, допомогти їй „вийти з економічного колапсу” і „розвиватися демократичним шляхом”. Натомість, видання активно подає критику президента щодо подій у Верховній Раді після 2 вересня, коли БЮТ „дефакто об’єднався з Партією регіонів”, а Ющенко назвав це „Грузією–2”, мета якої — „дестабілізувати ситуацію в країні”.

84

У „Сегодня”, натомість, публікуються сенсаційні матеріали, які, за ініціативи Партії Регіонів, викривають нечесну діяльність Ющенка щодо постачання зброї Тбілісі. Так, публікується велика стаття про те, що, можливо, частиною оплати за зброю став броньований джип, який Саакашвілі подарував українському президенту. США За „УМ”, цього разу сторона „виправилася”, оскільки виділила найбільше ( 1 мільярд доларів ) на відбудову Грузії „після серпневої агресії Росії”. Так само й у „Сегодня”, США постає „найщедрішою” стороною, що дбає про відновлення Грузії. Європейський Союз На шпальтах „УМ” сторона постає адже активнішою, ніж усі попередні рази: 1 жовтня відправляє місію із 225 спостерігачів від ЄС із 22 країн Європи та 100 осіб технічного персоналу до Грузії: „Їхнім завданням є моніторинг кордонів зон безпеки у районі Південної Осетії та Абхазії та виведення російських військ на позиції, які вони займали до початку російсько–грузинського конфлікту”. Мандат місії ЄС діє до 20 вересня 2009 року, а через півроку місія підготує перший звіт. Зі свого боку, Парламентська Асамблея Ради Європи (ПАРЄ) стосовно визнання Москвою незалежності Південної Осетії та Абхазії, „засудила” Медведєва і „закликала Москву анулювати документ”. Представники від місії також засуджують політику Росії у регіоні, але, як стверджує „УМ”, все це – лише на словах: „Ми були б раді поїхати по той бік адміністративного кордону та перевірити, що там відбувається”, — заявив керівник місії спостерігачів Хабер. – Були б раді, та росіяни не пускають”. Такі заяви в „УМ” подають як: „Сепаратисти (читай — російські політруки) не дозволяють спостерігачам з Європи відвідати прикордонні з Грузією райони Південної Осетії та Абхазії”. У цей час, в Брюсселі на прохання Єврокомісії та Світового Банку на конференції західних країн-донорів на відбудову „зруйнованої російською інтервенцією Грузії” зібрано 4,5 млрд. доларів. За цим слідує журналістський коментар: „Росію туди не запрошували”.

85

За „Сегодня”, ЄС також вже більш активно засуджує дії Росії у Грузії та в особі координатора зовнішньої політики Союзу Хав’єра Солани говорить про призупинення переговорів щодо партнерства ЄС та РФ до середини листопада через втручання Росії у конфлікт на Кавказі. За це рішення проголосували Польща, Великобританія, Данія, Литва, Чехія та Швеція. Організація об’єднаних націй Обидві газети подають інформацію: 8-9 жовтня (на день раніше запланованого терміну) Росія вивела всі свої війська з буферних зон у районі грузино–абхазького конфлікту, а територію постів передано представникам грузинської влади і спостерігачам від ЄС та ООН, які їх відтепер контролюватимуть. Діяльність організації майже не висвітлюється у жовтневих випусках „Сегодня”, лише побіжно зазначається, що спостерігачі ООН вже прибули на свої пости в зону конфлікту. Розглядаючи

причини

російсько-грузинської

війни,

обидва

видання

звертають увагу на її „нафто-газовий присмак”. Утім, якщо на думку „УМ”, оскільки „Захід повірив у європейський вибір Грузії і обрав її територію для прокладання першого альтернативного російським трубопроводу перекачування каспійської нафти до Європи та США”, Росія розпочала свої „ криваві Олімпіади”, то „Сегодня” більш помірковані до дій Росії, проте відкрито говорять про зацікавленість передусім США у регіоні. Якщо ж говорити про наслідки війни, то обидва видання майже не подають аналізу наслідків для сторін. Хіба що, „Сегодня” через репортажі вказує на руйнування в Грузії та південній Осетії (відповідно – першій фінансово допомагає ЄС, другій – Росія). Якщо „УМ” говорить про моральну перемогу Саакашвілі, то „Сегодня” радше вказує на реальну поразку у війні з Росією та загострення діяльності опозиційних сил, в яких зацікавлені США, щоб зберегти свій вплив на Кавказі. Обидва видання як своєрідні уроки для України, подають шляхи уникнення „грузинського сценарію” в Криму. Ці шляхи, звісно, різняться. Якщо в „УМ” більшість експертів, підтримуючи президента, говорять про вступ до НАТО як єдиний спосіб захисту, 86

то „Сегодня” намагається подати як мінімум три точки зору на проблему, про які говорять різні експерти. Так, представлені: нейтралітет України у ставленні до війни на Кавказі, вступ до НАТО й намагання „не псувати” стосунки з Росією. Якщо ж говорити про загальну тональність матеріалів то вона різна у двох виданнях, хоча можна стверджувати, що обидва, у погоні за сенсацією, дещо накаляють та пришвидшують розвиток конфлікту, називаючи його війною іще до початку безпосередніх бойових дій. Утім, можна сказати, що у „Сегодня” домінує більш нейтральний підхід, намагання говорити мовою багатьох експертів. Хоча, в деяких матеріалах все ж відчувається посилення звинувачень у бік Ющенка, його „кумівства” з Саакашвілі та бачення Грузії програвшою стороною. Тоді як в „УМ” радше говорять про грузинського президента як жертву російськоосетинської провокації, сторону слабшу, не згадуючи про „кумівство”, наголошують на рішучості та чіткості висловленої Ющенком позиції з підтримки цілісності Грузії як доказ дотримання Україною норм міжнародного права.

3.2. Результати глибинних інтерв’ю Проводячи інтерв’ю з журналістами та редакторами досліджуваних газет, ми мали на меті з’ясувати організацію проходження потоку новин у редакції, кваліфікацію самих „гейткіперів” у сфері міжнародної журналістики, особливості редакційної політики видання та фактори, що найбільше впливають у процесі прийняття рішень. Виходячи з американських та новітніх українських досліджень „моделі прийняття рішень”, ми припустили, що на рішення журналістів та редакторів обраних видань можуть впливати: особисті переконання, вподобання та кваліфікація, критерії новинності (прописані в методології), редакційна політика видання, кількісний склад редакції, наявність власних закордонних кореспондентів, рівень технічного забезпечення. Обираючи респондентів, ми у методології обмежили коло журналістами та редакторами обраних видань, які працюють у розділах міжнародної тематики: „Мир” – у „Сегодня”, „Світ”, „Україна і світ” – в „УМ”.

87

У процесі роботи над кодувальною таблицею контент-аналізу виявилося, що до цих рубрик на досліджувану тему дописувало багато людей. Тому ми, склавши загальну таблицю усіх авторів публікацій на тему російсько-грузинської війни 2008 року обраних видань, змогли визначити по кожному з них відсоток написаних матеріалів. Зважаючи на те, що в газеті „Сегодня” над міжнародною рубрикою працюють не звичайні журналісти, а лише двоє редакторів, для балансу ми, окрім одного редактора „УМ”, взяли інтерв’ю у двох постійних кореспондентів міжнародної рубрики „Світ” цього видання. Таким чином, серед респондентів від „Сегодня” виявилися: редактори

рубрики „Мир” Ірина

Ковальчук (30% публікацій) та Костянтин Строгінов (13% публікацій); від „УМ”: журналіст

Олег Снігур (спеціалізація – міжнародні події, редактор рубрики

„Військо”) (9% публікацій), постійний кореспондент відділу міжнародної політики „УМ” Олександр Шиманський (21% публікацій) та заступник головного редактора, редактор міжнародного відділу Олена Зварич (7% публікацій та 31% від загально редакційної рубрики „Інф.УМ”). (Дод. №9) Обробка інтерв’ю складалася з кількох етапів: 1. Розшифровка інтерв’ю (написання скриптів); 2. Структурування відповідей респондентів відповідно до поставлених завдань; 3. Агрегування

загальних

тверджень

та

розподіл

їх

за

блоками,

зазначеними в опитнику. У даній роботі наведені розшифровані інтерв’ю з усіма респондентами, але через її обмежений обсяг, ми подаємо скорочені скрипти, оскільки дуже часто респонденти починали заглиблюватися у питання, які мало стосуються конкретних завдань нашого дослідження. Перший блок питань стосувався особистого досвіду, кваліфікації респондентів у міжнародній тематиці, знання ними іноземних мов тощо. Ми з’ясували, що: ¾ більшість (обидва журналісти „УМ” та редактор „Сегодня”) респондентів не мають професійної журналістської освіти, хоча всі мають великий досвід роботи загалом у журналістиці та, зокрема, в обраних виданнях; 88

¾ спеціалізація була обрана всіма респондентами інтуїтивно, з огляду на особисту зацікавленість у сфері міжнародної журналістики; ¾ всі респонденти знають як мінімум три мови: українська, російська і англійська/французька, що дуже допомагає їм у роботі над пошуком закордонних джерел інформації. В „УМ” редактор міжнародного відділу, зокрема, особливо відзначає кореспондента, який знає дев’ять мов і, відповідно, у його статтях зазвичай найбільша кількість джерел; ¾ серед джерел інформації всі респонденти обирають інформаційні агенції, надаючи перевагу тим, які мають російську чи українську версії („Уніан”, „Інтерфакс”, ВВС, Reuters), а також місцеві ЗМІ, мовами яких володіють „гейткіпери”; ¾ пошук тем зазвичай відбувається самим журналістами зранку на сайтах за топ-темами інформаційних агенцій, проте в „УМ” велику роль також відіграє редактор, який часто сам пропонує теми для матеріалів конкретним журналістам; ¾ серед чинників, які є визначальними при відборі новин, журналісти обох видань відзначили передусім близькість теми до України у просторі та часі, конфліктність та драматизм події. В „УМ” також часто надають перевагу різним „цікавинкам”, неочікуваним для аудиторії, та процесам, у яких задіяні впливові міжнародні гравці й організації: ЄС, ООН, НАТО; ¾ журналісти обох видань зазвичай не зважають на кількість затрачених зусиль для повного розкриття певної теми, але якщо в „УМ” це часто зумовлено почуттям відповідальності перед редактором, то в „Сегодня” – намагання подати якнайбільше точок зору на проблему; ¾ у редакції „Сегодня” псевдоніми практикують, зокрема і в міжнародному відділі, але це не дуже поширено, оскільки самі редактори довіряють усім джерелам, не пишуть компроматів та, відповідно, вважають за потрібне підписувати свої матеріали під справжніми іменами. Натомість, питання псевдонімів є дуже актуальним для „УМ”, оскільки на газету не раз подавали до суду за сенсаційні матеріали проти державних чиновників. Журналісти самі мають право обирати, писати під псевдонімом, чи під справжнім іменем. Так, з 89

тих, хто дописує до рубрики „Світ” більше половини обирають псевдоніми, у деяких їх кілька. З метою збереження конфіденційності отриманої інформації, у даній роботі ми не зазначатимемо псевдонімів, а всіх журналістів подамо за власними іменами. Причин використання псевдонімів в „УМ” називають кілька: коли інформація отримується журналістом з джерел, яким він довіряє, але не може оприлюднити, оскільки вона має негативний підтекст для того, кого стосується, і може загрожувати життю та здоров’ю самого журналіста з боку особи , честь і гідність якої зачіпається у матеріалі; коли інформація є замовною; коли матеріал має інформаційний характер та, через нестачу професійних кадрів у редакції, підписується під вигаданим іменем, скільки „таку інформацію міг написати кожен журналіст і вона не виражає суб’єктивного ставлення до події”. Коли журналісти вирішують писати під псевдонімом, то за можливий позов відповідальна ціла редакція, тому в штаті „УМ” є кваліфіковані юристи. Другий блок питань стосувався редакційної політики, процесу прийняття рішень та особливостей роботи респондентів у редакціях своїх видань. Ми з’ясували, що: ¾

в „УМ” не проводили спеціальних соціологічних досліджень аудиторії

видання, посилаючись на високу вартість дійсно хорошого дослідження. Натомість, про аудиторію газети журналісти та редактори судять із передплати та листів, які часто надходять до редакції та публікуються у спеціальній рубриці. Усі працівники відзначили, що пишуть для людей патріотичних, україномовних, а це насамперед: українська інтелігенція та люди з сіл та невеликих містечок. Як зазначила редактор видання Олена Зварич, „це наші традиційні, консервативні читачі з 90-х років, які роками передплачують одну газету.

Всі ці люди національно свідомі, швидше правоцентристського

спрямування”. На відміну від „УМ”, газета „Сегодня” постійно проводить соціологічні дослідження аудиторії видання. Як зазначають редактори, це „всі прошарки українського суспільства, трохи менше молоді та пенсіонерів”. Вікові та ґендерні особливості аудиторії „Сегодня” – це люди від 30 років і аж до пенсійного віку, більшість з яких – чоловіки; 90

¾

обидва видання відмічають зацікавленість їхньої аудиторії до міжнародної

інформації. Так, в „УМ” часто публікують відгуки читачів на ту чи іншу подію, зокрема і міжнародну. До пріоритетних тем належать ті, що стосуються безпосередньо України (саміти ООН, НАТО, ЄС) чи її прямих сусідів: Росії, Польщі тощо; ¾

теми для статей у „Сегодня” зазвичай обирають самі журналісти та

узгоджують її з головним редактором чи його заступником. Натомість, в „УМ” редактори часто задають певні теми журналістам, які вже детальніше працюють над ними; ¾

в обох виданнях процес підготовки аналітичного матеріалу проходить

„ворота” журналіста, редактора відділу, заступника головного редактора та головного редактора. Але, зважаючи на те, що у „Сегодня” у міжнародному відділі працює лише двоє людей, то вони виконують як журналістські, так і редакторські функції; ¾

як зазначають журналісти та редактори обох видань, зміна матеріалу від

його початкового варіанту відбувається найчастіше лише за певними орфографічними та стилістичними показниками. Утім, якщо матеріал потребує змістовних корекцій, то редактор лише „підказує” журналісту, який саме матеріал варто виправити, фактологічно доповнити тощо, після чого журналіст це робить самостійно; ¾

у редакціях обох видань є більд-редактори, які добирають фото до всього

номера, але часто журналісти-міжнародники надають перевагу самостійному пошуку фото: в „УМ” через те, що більд-редактор у них з’явилася нещодавно і ще не всі до цього звикли, у „Сегодня” – через особисте бажання журналіста самостійно підібрати потрібне фото. Зазначимо, що газети підписані на фоторозсилки різних інформаційних агенцій: „УМ” – на „Reuters”, „Сегодня” – на „AFP”. У„Сегодня” можна також відзначити значну кількість репортажних матеріалів з відповідними авторськими фото з місць подій; ¾

штат „УМ” досить невеликий, порівняно з „Сегодня”. Загалом над номером

„УМ” працює близько двадцяти осіб (включно з двома журналістами та 91

редактором міжнародного відділу), тоді як у „Сегодня” – близько сорока осіб, з яких двоє – редактори рубрики „Світ”; ¾

загальні обговорення тем випусків („літучки”) є у кожному виданні. У

„Сегодня” вони відбуваються тричі на день: вранці (обговорення того, що має увійти до наступного номеру загалом), вдень (обговорення першої шпальти), ввечері (обговорення наступного номеру). В „УМ” радше редактори радше практикують

індивідуальний

загальноредакційна

підхід

до

кожного

журналіста,

проте

„літучка” також є: збираються раз на тиждень, на них

аналізується кожен номер минулого тижня та відбувається коротке планування на наступний тиждень, складається орієнтовна „решітка” кожного наступного номеру; ¾

готових моделей для висвітлення військових подій у жодній з редакцій

немає. В „УМ” є загальні вимоги до подання будь-якого матеріалу: пишеться заголовок, вріз, добирається фото та подаються позиції усіх задіяних сторін та, за можливістю, коментар експерта. У „Сегодня” завжди акцентують увагу на політичному підґрунті конфліктів, оскільки, на думку редактора, „не існує воєнного конфлікту без політичної складової, а політики використовують етнічні мотиви лише як зовнішні цілі”; ¾

технічне оснащення обох редакцій загалом задовольняє журналістів;

¾

на питання, наскільки впливають на якість матеріалу особисті зусилля

журналіста, в обох виданнях вважають: це не залежить від особистих зусиль, а радше від того, наскільки актуальною є тема. Кореспондент „УМ” це прокоментував так: „Іноді риєш цілий день, нічого не нариваєш – і получаєш „бамбулей” від начальства. Це в мінус тільки тобі, бо тема мусила бути розкрита.” Один з редакторів „Сегодня” керується радше професійним досвідом у виборі тем, коментарів, які, на її думку, можуть зацікавити читача: „Зазвичай те, що є топ-темою за кордоном, може зацікавити і нашого головного редактора, і нашу аудиторію,” – коментує вона. Окрім того, висвітлення кожної теми, на думку редактора „Сегодня”, багато в чому залежить від особистих зв’язків

92

кожного журналіста за кордоном, уміння співпрацювати з іноземними колегами тощо; ¾

закордонні відрядження для обох щоденних газет (за кошти редакцій) є

явищем дуже рідкісним, більше – на запрошення приватних компаній, посольств тощо, які самі організовують тематичні тури для журналістів. Утім, якщо в „УМ” відзначають важливість таких поїздок, то у „Сегодня” надають перевагу не поїздкам і не цілим корпунктам закордоном, просто наявністю окремих журналістів, які, у разі необхідності, можуть швидко висвітлити потрібну тему зсередини, звісно, за відповідний гонорар. У „Сегодня” є позаштатні працівники у США, Азербайджані, Грузії, Росії; для „УМ” (за власним

бажанням)

дописують з Праги, Мінську, Парижа, Нью-Йорку, Німеччини, Канади. Третій блок питань стосувався особистих думок „гейткіперів” щодо самої російсько-грузинської війни 2008 року, характеристик її основних учасників, причин та наслідків. Цей блок важливий тим, що дозволить порівняти відповіді респондентів із тим образом війни, який сформувався за результатами контентаналізу відповідних газет, та побачити, наскільки бачення самих журналістів було відображене у їхніх матеріалах. Ми з’ясували, що: ¾ до учасників російсько-грузинської війни 2008 року, крім безпосередніх гравців (Абхазії, Грузії, Пд. Осетії, Росії), на думку журналістів обох видань, потрапили: Україна, США, Польща, Франція та ЄС. Утім, у різних виданнях порізному характеризували цих гравців. На думку кореспондентів „УМ”, Україна була втягнена у конфлікт через „незаконні” звинувачення Росії у поставках зброї Грузії. Відповідно, як вважає журналіст „УМ”, імідж України у світі був надзвичайно негативним через велику проросійську опозицію всередині неї самої і, відповідно, через те, що Україна не змогла висловити свою позицію „одним голосом”. Так, будучи у відрядженні в Німеччині, інший кореспондент „УМ” дізнався, що Україну не готові прийняти до НАТО з однієї причини: „просто ніхто в Європі не хоче сваритися з Росію, окрім Прибалтики та Польщі”. На думку журналіста „УМ”, Польща в рамках НАТО і ЄС виступає „адвокатом” від всього пострадянського простору, ставиться критичніше до 93

Росії, а Захід „схильний закривати очі на порушення міжнародного права та на все, що Росія робить у своїй сфері впливу”. На думку журналіста „УМ”, Франція відіграла „надзвичайно негативну роль як союзник Росії”. Натомість, у „Сегодня” вважають, що Франція „виступила в якості миротворця, буфера, який стримував і Саакашвілі, і Медведєва”, а Україна підтримала Грузію лише тому, що Ющенко є кумом Саакашвілі. А Польща підтримала Тбілісі тому, що вона „в принципі підтримує все, аби якби бути проти москалів”. Натомість, якщо кореспонденти „УМ” говорили про „м’якотілість” США, які не вступилися за Грузію, то у „Сегодня” переконані: „це було правильне рішення”, оскільки інакше це була б справжня світова війна; ¾ всі

респонденти

погодилися,

що

у

Росії

безперешкодно

виграли

інформаційну війну заангажовані російські ЗМІ. Щодо України, то, на думку журналістів „УМ”, тут російські джерела теж „не припиняли вижчати”, тому кореспондентам довелося використовувати українські інформаційні агенції, коли грузинські „впали”. Натомість, у „Сегодня” стверджують: „в Україні, відбувся розкол”, „нічия” між проросійськими та про грузинськими ЗМІ, які відверто представляли пропрезидентську думку. Щодо ситуації на Заході, то, на думку одного кореспондента „УМ”, там важко було взагалі виграти інформаційну війну, бо „Захід завжди намагається в усьому розібратися так, як воно насправді є”. Інший журналіст видання переконаний: „Спочатку вигравала Грузія: тиждень-другий, бо світ став на сторону утисненого, слабкого. Але зараз, уже майже рік пройшов, виграє Росія”, оскільки має „прикормлені” західні ЗМІ, зокрема „ліві”. У „Сегодня” також

вважають:

хоча спочатку

західні ЗМІ були на боці Грузії, з плином часу „вони почали критику Саакашвілі, який розпочав війну”; ¾ щодо причин війни, в „УМ” переконані: оскільки Саакашвілі хотів повернути собі Абхазію з Пд. Осетією, як колись зробив це з Аджарією, його росіяни легко спровокували, повидававши осетинам російські паспорти. Росія ж, на думку журналістів „УМ”, має „банальні імперські амбіції” та „вже поклала свою лапу на ці землі і, як ведмідь, потроху буде заволодівати ними”, а 94

наслідком буде те, що осетини й абхази „як нація розчиняться в Росії”. У „Сегодня” говорять про „самодурство з боку теперішнього грузинського президента”: „війну розпочав Саакашвілі лише для того, аби підняти свій рейтинг на Заході”. У виданні, визначаючи причини війни, посилаються на експертну думку політологів: „вони не раз коментували, якщо б він хотів справді повернути ці території, то треба було йти не політичними, не військовими, а економічними методами, тобто, щоб вони самі схотіли повернутися”; ¾ говорячи про наслідки конфлікту, всі респонденти відмічають: результати (економічні, політичні, територіальні та моральні) трагічні для Грузії. „Я сумніваюся, що вона коли-небудь поверне собі ці території”, - говорить кореспондент „УМ” Олександр Шиманський. „Війну грузини програли. Американці їх трохи тренували, але найкраще з того, що вони навчили – це робити рекламні ролики про свою армію в стилі „Порятунку рядового Раяна”, після яких всі думали, що грузинська армія всіх „порве,” – коментує журналіст „УМ” Олег Снігур. Як в „УМ”, так і в „Сегодня” зазначають: з геополітичної точки зору Росія, безперечно, виграла: було продемонстровано, що механізми захисту міжнародного права не діють до таких наддержав. Щодо Абхазії та Пд. Осетії, то вони „під шумок” стали незалежними, хоча всі журналісти характеризують таку незалежність як фактичне утвердження влади Москви на території республік. Як на сторінках своїх видань, так і під час інтерв’ю всі журналісти окремо відзначили наслідки конфлікту для України. Утім, якщо в „УМ” вважають позицію президента Ющенко схвальною з позицій демонстрації поваги Україною до норм міжнародного права, то у „Сегодня” переконані: Україна „вкотре заплямувала свою репутацію”, так і не висловивши позицію одноголосно; ¾ особисті переконання більшості опитаних журналістів та редакторів, як вони самі це відзначають, таки мали місце у їхніх матеріалах, хоча вони намагалися подавати позиції обох сторін конфлікту. Деяка суб’єктивність була не лише рисою авторських колонок, а й помічалася у доборі експертів та 95

оперуванні фактами. Так, в „УМ” говорять, що, хоча Грузія розпочала війну першою, саме Росія порушила норми міжнародного права, тому газета „стала на бік слабшого”. У „Сегодня” ж зазначають, що їм не раз дорікали „проросійську” направленість видання, і у даному випадку, оскільки Саакашвілі сам розв’язав війну, то насамперед він є джерелом усіх проблем. Варто також наголосити, що позиція усіх журналістів та редакторів цілком співпадала із особливостями редакційної політики кожного з видань, тому можна стверджувати, що обидві команди

працюють

злагоджено,

відповідно

міжнародних новин, прийнятих у своїх редакціях.

96

до

критеріїв

висвітлення

Висновки Проаналізувавши інформацію, отриману під час глибинних інтерв’ю з редакторами та журналістами обраних щоденних газет, можна стверджувати, що результати контент-аналізу цілком збігаються з особливостями редакційної політики видань. Порівнюючи стратегію висвітлення міжнародних подій на прикладі російсько-грузинської війни 2008 року та озвучені під час інтерв’ю особливості редакційної політики видань, можна зробити висновки: обидві газети чітко дотримуються балансу оперативності та стратегічного планування, мають чіткий розподіл обов’язків та схожі етапи проходження матеріалу до того, як він потрапить на шпальту, заздалегідь планують великі та складні теми і швидко реагують на нові події, одразу доповнюючи свої матеріали найсвіжішою інформацією. Хоча результати контент-аналізу міжнародних рубрик обраних газет не можна екстраполювати на всю українську щоденну пресу, оскільки обрані видання займають особливу нішу якісної преси, яка має постійну рубрику „Світ” та надає перевагу не інформаційним, а аналітичним матеріалам і репортажам, їх, усе ж, можна назвати валідними щодо якісної щоденної всеукраїнської газетної періодики в Україні. Дане дослідження ланкою, яка підтверджує вплив лише певної групи „новинних цінностей” на редакторів та журналістів українських щоденних видань у процесі прийняття рішень щодо подачі новин міжнародної тематики. Загалом було проаналізовано 187 номерів обраних щоденних газет, які містили 331 публікацію на дану міжнародну тематику за період з першого липня до тридцятого жовтня 2008 року включно: 117 публікації “України Молодої” та 214 публікації “Сегодня”. Результати контент-аналізу показали, що: ¾

всі публікації на дану тему становлять по 58% кожного з видань і

розглядають

різні

сторони

російсько-грузинського,

грузинсько-

південноосетинського та грузинсько-абхазького конфліктів 2008 року; ¾ більшість публікацій – це статті аналітичного характеру (58% в „УМ” та 39% у „Сегодня”) та новині замітки (32% в „УМ” та 39% у „Сегодня”). Варто також відзначити залучення великої кількості незалежних експертів та 13% 97

репортажів у „Сегодня”, порівняно із загальним „пропрезидентським” спрямуванням матеріалів та 1% репортажів в „УМ”; ¾ в обох виданнях є схильність завчасно „драматизувати”, напружувати конфлікт (який вже у липні називали „війною”), що може бути викликана гонитвою за сенсаційністю; ¾ обидві газети використовували ілюстративний ряд (особливо під час піку конфлікту – в серпні) переважно з популярних інформаційних агенцій: „Reuters” – 78% в „УМ” та „Agence France-Presse” – 55% в „Сегодня”. ¾ досліджувана подія була оцінена обома виданнями як топ-новина, чим зумовлене багаторазове розміщення її на першій шпальті: 11% матеріалів в „УМ” та 9% у „Сегодня”; ¾

в обох виданнях домінують цитування грузинської (24% в „УМ” та

26% у „Сегодня”) та абхазької (23% в „УМ” та 20% у „Сегодня”) сторін, хоча загальна тональність матеріалів та характеристики сторін різняться; ¾

у „Сегодня” домінує нейтральна тональність більшості матеріалів на

тему російсько-грузинської війни 2008 року, намагання говорити мовою експертів. Хоча один з редакторів видання під час глибинного інтерв’ю визнав імовірність „проросійських” настроїв у публікаціях, що доводять і результати контент-аналізу: у деяких матеріалах „Сегодня” відчувається критика у бік Ющенка, неодноразово підкреслюється його „кумівство” з Саакашвілі, якого часто іменують просто „Міхо”; ¾

в „УМ”, натомість, домінує „прогрузинська” тональність матеріалів та

цілковита підтримка висловленої президентом Ющенко позиції. Хоча в „УМ” визнають те, що розв’язав війну сам Саакашвілі, але радше говорять про грузинського президента як жертву російсько-осетинської провокації, сторону слабшу, не згадуючи „кумівства”, наголошують на рішучості та чіткості висловленої українським президентом підтримки цілісності Грузії як доказ дотримання Україною норм міжнародного права; ¾

розглядаючи причини російсько-грузинської війни 2008 року, обидва

видання звертають увагу на її „нафто-газовий присмак”. Утім, якщо в „УМ” 98

Росія розпочала свої „криваві Олімпіади” через намагання Грузії вступити до НАТО, то „Сегодня” зображають мотиви росіян більш помірковано, багато говорячи про зацікавленість США у регіоні; ¾

до учасників війни, крім безпосередніх гравців (Абхазії, Грузії, Пд.

Осетії, Росії), потрапили: Україна, США, Польща, Франція, ЄС та ООН. Утім, у виданнях по-різному характеризували кожного з цих гравців. За „УМ”, Україна була втягнена у конфлікт через „незаконні” звинувачення Росії у поставках зброї Грузії. Відповідно, імідж України у світі був надзвичайно негативним через велику проросійську опозицію всередині неї самої і через те, що Україна не змогла висловити свою позицію „одним голосом”. За „УМ”, Польща в рамках НАТО і ЄС виступає „адвокатом” від всього пострадянського простору, а Захід „схильний закривати очі на порушення міжнародного права та на все, що Росія робить у своїй сфері впливу”. В „УМ” зазначається „проросійська” роль Франції та її президента у конфлікті. Натомість, за „Сегодня”, Франція виступила як основний „миротворець”, що стримував і Саакашвілі, і Медведєва. В газеті наголошується: Україна підтримала Грузію через „кумівство” Ющенко та Саакашвілі, а Польща і Прибалтика підтримала Тбілісі тому, що вони в принципі підтримують усе, аби „бути проти москалів”. Якщо кореспонденти „УМ” говорили про „м’якотілість” США та ЄС, які не вступилися за Грузію, то у „Сегодня” переконані: „це було правильне рішення”, оскільки інакше була б справжня світова війна; ¾

наслідками війни обидва видання майже не переймалися. Хіба що,

можна відзначити репортажі з Грузії та Південної Осетії у „Сегодня”, чого взагалі не було в „УМ”. Серед інших наслідків: якщо „УМ” говорить про моральну перемогу Саакашвілі, то „Сегодня” вказує на реальну поразку у війні з Росією та загострення діяльності опозиційних сил, в яких зацікавлені США, щоб зберегти свій вплив на Кавказі; ¾

обидва видання багато матеріалів присвятили аналізу реальних та

уявних наслідків війни для України, зокрема, шляхів уникнення „грузинського сценарію” в Криму. Утім, ці шляхи в обох виданнях різняться. Якщо в „УМ” 99

експертна думка, фактично, підтримуючи позицію президента, закликає до вступу в НАТО як єдиного способу захисту, то „Сегодня” намагається подати як мінімум три експертні точки зору на проблему, в яких представлені: нейтралітет України у ставленні до війни на Кавказі, вступ до НАТО й намагання „не псувати” стосунки з Росією. Другий аспект нашого дослідження стосувався особливостей моделі прийняття рішень у редакціях обраних видань. Провівши глибинні інтерв’ю, ми не лише підтвердили результати контент-аналізу, а й з’ясували, що відповідна тональність матеріалів збігається з поглядами журналістів та редакторів, загальною редакційною політикою та критеріями висвітлення міжнародних новин, прийнятих у даних редакціях. Серед факторів, які впливають на процес прийняття рішень „ґейткіперів” (якими є журналісти та редактори міжнародних рубрик обраних видань), ми припустили, що на прийняття рішень можуть впливати: особисті вподобання, кваліфікація „ґейткіперів”, критерії новинності (територіальність/регіональність, сенсаційність, незвичайність,

персоніфікація,

масштабність, драматичність/конфліктність тощо), редакційна політика видання, кількісний склад редакції, наявність власних закордонних кореспондентів, рівень технічного забезпечення. Через глибинні інтерв’ю ми з’ясували, що: ¾

редактори та журналісти обраних видань наголосили, що в першу

чергу зважають на події, які відбуваються у наших сусідів (зокрема, Росії, Польщі) та у впливових міжнародних організаціях, рішення яких можуть повпливати на визначення пріоритетів української зовнішньої політики (ЄС, НАТО, ООН), потім – на новини інших європейських країн як стратегічних партнерів України. Таким чином, в обох редакціях вказали на новинний критерій територіальності: чим більш віддалена країна від України, тим менше в неї шансів потрапити до шпальти; ¾

масштабність та конфліктність (до якої інколи матеріали завчасно

„притягуються”, як це було у випадку російсько-грузинського конфлікту у липні 2008 року) є тими чинниками, на які завжди звертають увагу редактори видань, проглядаючи повідомлення інформаційних агенцій; 100

¾

великий вплив має також незвичайність події. Редактори обох видань

зазначили, що часто саме „цікавинки” з різних куточків світу потрапляють на шпальти видань; ¾

великий вплив, на думку „ґейткіперів”, має знання іноземних мов, що

часто зумовлює отримання ексклюзивної інформації від безпосередніх джерел. Всі респонденти обраних видань знають як мінімум три мови: російська, українська, англійська/французька. В „УМ” є кореспондент, який знає дев’ять мов і через це має найбільший доступ до джерел та є, свого роду, дуже авторитетною особистістю у редакції, до якої звертаються чи не найбільше; ¾

серед джерел, до яких найчастіше звертаються редактори і

журналісти-міжнародники обраних видань, переважають найбільш авторитетні українські (“Уніан”, „Укрінформ”), а також ті закордонні, що мають російськомовну, україномовну чи англомовну версії: „Лєнта.ру”, „Reuters”, „ВВС”, „CNN”; ¾

на якість та ексклюзивність матеріалів безпосередньо впливають

фінансове та технологічне забезпечення редакцій, а також особисті зв’язки журналістів. Так, редактор міжнародного відділу „Сегодня” Ірина Ковальчук зазначила, що, оскільки має дуже широкий спектр колег у Грузії, Абхазії та Південній Осетії, позаштатний журналіст, який їздив туди у відрядження від редакції, майже нічого нового не привіз: „А що він міг привезти, якщо там у мене одне джерело сидить в підвалі під бомбардуванням, і тут у мене бігають грузини по Тбілісі, в яких реально зібрані речі і які не знали, куди їм бігти?!”; ¾

в обох виданнях відзначили невелику кількість відряджень за кошти

редакції, більше – на запрошення компаній, посольств, що організовують тематичні

журналістські

тури.

Утім,

наявність

окремих

позаштатних

кореспондентів, які працюють на гонорарній основі, є особливістю обох видань; ¾

кількісний склад редакції суттєво впливає не лише на якість самих

матеріалів, а й, у випадку „УМ” – на використання псевдонімів. Як зазначила заступник головного редактора, редактор міжнародного відділу „УМ” Олена 101

Зварич, „пишеться під псевдо те, що є в інформаційних агенціях, і часто зроблене нашвидкуруч. Це не є ховання. Це показує, що матеріал просто нема кому зробити, що нам бракує журналістів”. ¾

особливості редакційної політики та орієнтація на певну аудиторію

впливають на якість подачі матеріалів, мову видань, звертання до тих чи інших експертів; ¾

особисті переконання та досвід журналістів також дуже сильно

впливають на їхні рішення щодо вибору (чи відхилення) певної новини, її подачу. Журналісти та редактори зазначали присутність їхніх особистих переконань у матеріалах, що може виявлятися як через оперування фактами, так і через вибір експертів. Як відкоментувала редактор міжнародного відділу газети „Сегодня” Ірина Ковальчук: „Це приходить із досвідом, коли ти розумієш, що певна міжнародна тема може чи не може зацікавити твого читача”; ¾

під час інтерв’ю ми не помітили суттєвих розбіжностей особистих

поглядів реципієнтів із загальною редакційною політикою видань та результатами контент-аналізу. Таким чином, суб’єктивні механізми відбору інформації таки впливають на висвітлення українськими щоденними газетами тих чи інших міжнародних подій. Таким чином, можемо констатувати: у результаті дослідження підтвердилася гіпотеза про те, що персональне ставлення „вартового” української щоденної газети, його професійний досвід та особисті зв’язки за кордоном таки впливають на висвітлення міжнародних подій поряд із об’єктивними механізмами відбору інформації, такими як: кількісний склад, рівень технічного оснащення редакції, редакційна політика видання, новинні цінності.

102

Бібліографія 1.

Dominick, Joseph R. The dynamics of mass communication:3rd edition.University of Georgia, Athens, 1990. – 597 p.

2.

Штродмайєр Г. Політика і мас-медіа / Пер. з нім. А.Орган. – К.: Вид. дім „Києво-Могилянська академія”, 2008.

3.

Тарадай Д. П. Висвітлення ліванської війни 2006 року в українських газетах./ Кваліфікаційна робота на здобуття академічного звання магістра журналістики НаУКМА. – К., 2008.

4.

Теорія міжнародної журналістики. – К.: Інститут масової інформації, 2006.

5.

Федченко Є. М. Залагодження конфліктів: медіа та мирний процес.// Федченко Є. М. Лекції з міжнародної журналістики: [Електронний документ локальної мережі НаУКМА].

6.

Дуцик Д. Політична журналістика. – К.: Видавничий дім „КиєвоМогилянська академія”, 2005.

7.

Уроки и последствия пятидневной войны в Южной Осетии./ Лекция, прочитанная политологом Сергеем Маркедоновым во Владикавказском Институте Цивилизаций 7 октября 2008 года: [Електронний документ].// www.abkhaziya.org/server-articles/article63e5dbfe257034561b67be6b988d2fba.html. Перевірено 22.05.2009.

8.

McQuail’s Mass Communication Theory./By D. McQuail. Fifth Edition. – London, 2005: [Електронний документ].// www.books.google.com.ua/books?id=_vfCtbqCrrkC&pg=PA15&lpg=PA15&dq= mcquail+mass+communication+theory+read&source=bl&ots=0fAdmdh64&sig=tu14Q7scv0gVCYnGUsdhjcPEzk&hl=ru&ei=yCzRSZKiCciJsAamrMiiCA&sa=X&oi=book_result&resnum=7& ct=result#PPP1,M1. Перевірено 22.05.2009.

9.

Юричко А. В. Міжнародна журналістика як окремий елемент маніпуляції свідомістю та прийняття рішень. - Наукові записки Інституту журналістики.

– Том 7: [Електронний документ].//

103

www.journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=271. Перевірено 22.05.2009.

10. Бриндза В., Безверха А. Українські медіа в інформаційних спецопераціях під час війни в Грузії.// Дослідження консалтингової компанії promova.com:[Електронний документ].// www.telekritika.ua/mediacontinent/monitoring/politprogram/2008-09-16/40611. Перевірено 22.05.2009.

11. Шелест Г. Проблема врегулювання конфліктів в Грузії.// Науковий вісник. Одеський державний економічний університет. – Науки: економіка, політологія, історія. - 2006. - №1(21): [Електронний документ].// www.niss.od.ua/p/120.doc. Перевірено 22.05.2009.

12. Вітман К. Витоки грузино-абхазького конфлікту.//Наукова бібліотека журналу „Віче”: [Електронний документ].// www.viche.info/journal/1108. Перевірено 22.05.2009.

13. Nichol, J. Russia-Georgia Conflict in South Ossetia: Context and Implications for U.S. Interests.// Congressional Research Service, October 7, 2008. – P. 1-39.

14. Trier, T. War in Georgia, Flensburg (Germany): European Centre for Minority Issues, 2008. - Volume 6, Issue 2. – P. 6.

15. Cornell Svante E. War in Georgia, Jitters All Around.// Current History magazine, October, 2008. - P. 307.

16. Cornell Svante E., Popjanevski J., Nilsson N. Russia’s War in Georgia: Causes and Implications for Georgia and the World.// Washington, A Joint Transatlantic Research and Policy Center: Johns Hopkins University-SAIS, August, 2008. – P. 1– 45.

17. Country report Georgia/Abkhazia: ICRC worldwide consultation on the rules of war.// Greenberg Research Inc., International Committee Of The Red Cross: Geneva, November, 1999 - P. 1 – 63.

18. Herrberg A. Conflict resolution in Georgia. A synthesis analysis with legal perspective. Crisis Management Initiative, June 4, 2006.

104

19. Daniel Bar-Tal, Yona Teichman Stereotypes and Prejudice in Conflict: Representations of Arabs in Israeli Jewish Society, Cambridge University Press: 2005. – 483 р.

20. Glasgow Media Group, Viewing the World: News Content and Audience Studies.

DFID, London, 2000: [Електронний документ].// www.dfid.gov.uk. Перевірено 22.05.2009.

21. Wolfsfeld G. Media and the Path to Peace. – Cambridge, U.K.: Cambridge University Press, 2004.

22. Wolfsfeld G. The News Media and the Second Intifada: some basic lessons: [Електронний документ].// www.politics.huji.ac.il/gadiwolfsfeld/pdf/The%20News%20Media%20and%20the %20Second%20Intifada.pdf. Перевірено 22.05.2009.

23. Sofer, S. Peacemaking in a divided society: Israel after Rabin, Routledge: 2001. – 260р.

24. Palmer, J. Media at war: the Iraq crisis. - Sage, 2004. – 188p.

25. Couldry N., Downey J. War or Peace: Legitimation, dissent and rethorical closure in press coverage of the Iraqu war build-up.// Stuart Allan, Barbie Zelizer Reporting war: journalism in wartime. - Routledge, 2004. – 374p. – P. 266 – 282.

26. Lewis J., Brookers R. How British television news represented the case for the war in Iraq.// Stuart Allan, Barbie Zelizer Reporting war: journalism in wartime. Routledge, 2004. – 374p. – P. 283 – 301 .

27. Teri Rantanen European news agencies and their sources in the Iraq war coverage. // Stuart Allan, Barbie Zelizer Reporting war: journalism in wartime. - Routledge, 2004. – 374p. – P. 301 – 315.

28. Halliday F. Manipulation and Limits: media coverage of the gulf war.// Tim Allen, Jean Seaton The media of conflict: war reporting and representations of ethnic violence. - Zed Books, 1999. – 312р. – Р. 127 – 145.

29. Daya Kishan Thussu, Des Freedman War and the media: reporting conflict. – Sage, 2003. – 266 p.

105

30. Батюк О. Модель прийняття рішень на українському телебаченні на прикладі висвітлення міжнародних новин./ Кваліфікаційна робота на здобуття академічного звання магістра журналістики Національного університету „Києво-Могилянська академія”. – К., 2008.

31. Herber L., Filak Vincent F. Iraq War Coverage Differs In U.S. and German Papers.// Newspaper research journal, Vol. 28, No. 3. - P. 37 – 51.

32. Kothari A. When Rape Victims Become Symbolic Representations of War: A Textual Analysis of The NY Times Reporting on the Use of ‘Rape as Weapon of War’ in Darfur./ School of Journalism and Communication. University of Oregon, 2008.

33. Карта Грузії.// Електронна енциклопедія “Вікіпедія”: [Електронний документ].//www.uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB :Georgia,_Ossetia,_Russia_and_Abkhazia_(uk).svg. Перевірено 22.05.2009.

34. Центр Разумкова. Коментарі експерта: [Електронний документ].// www.uceps.org/ukr/expert.php?news_id=716. Перевірено 22.05.2009.

35. Торбаков И. Россия пытается нейтрализовать растущее влияние США на Кавказе: [Електронний документ].// www.eurasianet.org/russian/departments/insight/articles/eav040902ru.shtml Перевірено 22.05.2009.

36. Graham J. Russia's Policy towards Ethnic Conflict in Independent Georgia: [Електронний документ].// www.historyorb.com/russia/georgia.shtml. Перевірено 22.05.2009.

37. BBC News: [Електронний документ]. // news.bbc.co.uk/hi/russian/news/newsid_4231000/4231554.stm. Перевірено 22.05.2009.

38. Final Document of the Moscow meeting on September 3, 1992: [Електронний документ]. // smr.gov.ge/uploads/file/annex/annex3.pdf. Перевірено 22.05.2009.

39. Ментешашвили А.М. Из истории взаимоотношений грузинского, абхазского и осетинского народов (1918 – 1921 гг.). – Тбилиси, 1990.

106

40. Корсо М. Грузия выдвигает план мирного урегулирования в Южной Осетии: [Електронний документ].// www.eurasianet.org/russian/departments/insight/articles/eav71305ru.shtml. Перевірено 22.05.2009.

41. Нодия Г. Политическая смута и этнотерриториальные конфликты в Грузии: [Електронний документ].// www.infospace.narod.ru/publik/etnokonflikti.htm. Перевірено 22.05.2009.

42. Дзидоев В.Д. Проблема республики Южная Осетия в контексте этнополитических процессов на Кавказе в конце ХХ – начале XXI вв. (историко-политологический анализ).// Южноосетинское обозроние, Выпуск №29, 2005: [Електронний документ].// www.ippk.edu.mhost.ru/elibrary/elibrary/uro/uro_29/uro_29_11.htm. Перевірено 22.05.2009.

43. МИД России об обстановке в зоне Грузино-Югоосетинского конфликта: [Електронний документ].// www.vor.ru/Exclusive/excl_next4805_1251.html. Перевірено 22.05.2009.

44. Как Грузия и Россия поссорились из-за Южной Осетии.// Інтернет-видання „Події”: [Електронний документ].// www.podii.com.ua/politics/2008/08/15/122000.html. Перевірено 22.05.2009.

45. Соглашение „О принципах урегулирования грузино-осетинского конфликта".// Дипломатический вестник МИД РФ, 1992, №13-14. – С.31.

46. Юрий Дзиццойты: Военнослужащие российского батальона ССПМ не нуждаются в визах.// Информационній портал “Соотечественник”: [Електронний документ].// www.compatriot.su/news/13778.html. Перевірено 22.05.2009.

47. До захвата Цхинвали осталось 46 дней? 2006-03-21./ Peacekeeper.ru: Независимое информационное обозрение: [Електронний документ].// peacekeeper.ru/index.php?mid=1065. Перевірено 22.05.2009.

107

48. Южная Осетия в ожидании "Броска Тигра". 22.03.2006.// Новый регион. Южный Кавказ: [Електронний документ].// www.nregion.com/news.php?i=355. Перевірено 22.05.2009.

49. Когда прыгнет тигр? Грузия не отказывается от восстановления контроля над Южной Осетией вооруженным путем. 2006-03-31.// Независимое военное обозрение: [Електронний документ].// nvo.ng.ru/forces/2006-0331/3_georgia.html. Перевірено 22.05.2009.

50. Саакашвили давно планировал нападение на Южную Осетию – Окруашвили.

14/09/2008.// РИА-Новости: [Електронний документ].// www.rian.ru/politics/20080914/151256347.html. Перевірено 22.05.2009.

51. Южная Осетия продолжает добиваться вхождения в состав России. 31 июля 2006 г.: [Електронний документ].// www.newsru.com/world/31jul2006/osetia.html. Перевірено 22.05.2009.

52. В случае грузинских силовых акций Россия защитит своих граждан в Южной Осетии. 4 июля 2006 г.: [Електронний документ].// www.newsru.com/russia/04jul2006/osetia.html. Перевірено 22.05.2009.

53. МИД России за расследование воздушного инцидента. 8 августа 2007.// BBC News: [Електронний документ].// www.news.bbc.co.uk/hi/russian/russia/newsid_6936000/6936312.stm. Перевірено 22.05.2009.

54. Власова О., Мирзаян Г., Агарков М., Силаев Н. Непропорционально убедительная победа.// Российский журнал „Эксперт”, №32 (621), 2008: [Електронний документ]. // www.expert.ru/printissues/expert/2008/32/neproporcionalno_ubeditelnaya_pobeda . Перевірено 22.05.2009.

55. МИД Украины: Кавказский конфликт вызван неэффективностью миротворческого механизма.// Журнал „Кореспондент”: [Електронний документ].// www.korrespondent.net/world/544381. Перевірено 22.05.2009.

108

56. На Кавказе воюют украинским оружием.// Еженедельник 2000, №34 (426), 2008: [Електронний документ].// www.2000.net.ua/print?a=%2Fpaper%2F59073. Перевірено 22.05.2009.

57. Цхинвали и Тбилиси договорились о прекращении обстрелов. 7.8.2008.// Кавказский узел: [Електронний документ].// www.kavkazuzel.ru/newstext/news/id/1226771.html. Перевірено 22.05.2009.

58. Федченко Є. М. Навчально-методичні матеріали до курсу „Міжнародна Журналістика”.// Федченко Є. М. Матеріали для читання. – К.: НаУКМА, 2007.: [Електронний документ локальної мережі НаУКМА].

59. Lewin, K. Frontiers in Group Dynamics: Channels of Group Life, Social Planning and Action Research.// Human Relations, 1947. - V.1, No.2.

60. White, David Manning The 'Gatekeeper': A Case Study In the Selection of News.// Lewis A. Dexter, David M. White: People, Society and Mass Communications.

London, 1964. – P.160 – 172.

61. White, David Manning The Gatekeeper: A Case Study in the Selection of News.// Journalism Quarterly, Fall, 1950. - P. 383 – 390.

62. Snider, P.B. Mr.Gates; revisited: A 1966 version of the 1949 case study.// Journalism Quarterly, 1967, Vol. 44 (3). – P. 419 – 427.

63. White, David Manning. The 'Gatekeeper': A Case Study In the Selection of News.// John A. Fortunato Making media content: the influence of constituency groups on mass media. Routledge, 2005: [Електронний документ].// http://books.google.com.ua/books?id=FpKwH5_49kC&printsec=frontcover&dq=Shoemaker,+P.+J.+(1999).+Media+gatekeeping. +In+M.+B.+Salwen+%26+D.+W.+Stacks+(Eds.),+An+integrated+approach+to+c ommunication+theory+and+research+(pp.+7991).+Mahwah,+NJ:+Erlbaum.&hl=ru&source=gbs_summary_r&cad=0. Перевірено 22.05.2009.

64. Gieber, W. News is what newspapermen make it.// Dexter & White Eds. People, society and mass communication, New York, NY: Free Press, 1964. - P. 173-182.

109

65. Epstein, E. J. News from nowhere: Television and the news. New York: Random House, 1973.

66. Dimmick, J. The gatekeeper: An uncertainty theory.// Journalism Monographs, 1974. Vol. 37. – P. 1-39.

67. McCombs, Maxwell E. and Shaw Donald L. Structuring the unseen environment.// Journal of Communication, Winter, 1976, Vol. 26, No. 2. – P.18-22.

68. The Agenda-Setting Function of the Press: Telling us what to think about.// Shearon A.Lowery, Melvin L. De Fleur Milestones in mass communication research: media effects. – New York: Longman, 1988. – P. 327-352.

69. Taylor, Philip M. Global Communications, International Affairs and the Media Since 1945. – Routledge, 1997. – 248 pp.

70. El-Nawawy Mohammed The Israeli-Egyptian Peace process in the Reporting of Western Journalists. – Greenwood Publishing Group, 2002. – 214 p. – P. 105 – 111.

71. Berkowitz, Daniel Allen. Refining the gatekeeping metaphor for local television news.// Berkowitz, D. Social meanings of news: A text-reader. – Thousand Oaks, CA: Sage Publications. Edited anthology built on conceptual framework to draw together nearly 50 years of newsmaking research, 1997 – P. 81-94: [Електронний документ].// www.books.google.com.ua/books?id=JV0XQUFo6gC&pg=PA81&dq=Berkowitz,+D+(1990).+%E2%80%9CRefining+the+gateke eping+metaphor+for+local+television&hl=ru#PPA95,M1. Перевірено 22.05.2009.

72. Buckalew, J. K. A Q-analysis of television news editors' decisions.// Journalism Quarterly, 1969, Vol. 46. – P. 135-137.

73. Gans, H. J. Deciding what's news: A study of CBS Evening News, NBC Nightly News, Newsweek and Time. New York: Pantheon, 1979: [Електронний документ].// www.books.google.com.ua/books?id=bWpFtVJlAD0C&printsec=frontcover&dq= Gans++Deciding+what%27s+news&hl=ru. Перевірено 22.05.2009.

110

74. Chang, T. K., Shoemaker, P. J., Brendlinger, N. Determinants of international news coverage in the U.S. media.// Communication Research, 1987, Vol.14. – P. 396-414.

75. Shoemaker, P. J. Media gatekeeping.// Salwen & Stacks Eds. An integrated approach to communication theory and research, Mahwah, NJ: Erlbaum, 1999. – P. 79-91: [Електронний документ].// www.books.google.com.ua/books?id=zEie4WvKAGAC&pg=PA89&dq=Shoemak er,+P.+J.,+%26+Reese&hl=ru#PPP1,M1. Перевірено 22.05.2009.

76. Seo, S. K. The source-journalist relationship: Coverage of sources by the news media./ Unpublished doctoral dissertation at The University of Texas, Austin, TX, 1990.

77. Edward S. Herman on the propaganda model.// The political economy of the mass media: an interview with Edward S. Herman.// Monthly Review, January 1989: [Електронний документ].// www. chomsky.narod.ru/ed.htm. Перевірено 22.05.2009.

78. Burns L. S. Understanding Journalism. – London: SAGE Publications, 2002. – 186pp.

79. Hun Shik Kim Gatekeeping international news: an attitudinal profile of U.S. television journalists".// Journal of Broadcasting & Electronic Media, Sept, 2002: [Електронний документ].// www.findarticles.com/p/articles/mi_m6836/is_3_46/ai_n25054768/?tag=content;c ol1. Перевірено 22.05.2009.

80. Shin J., Adhikari D., Cameron G. What Matters in Embedded Journalism: News Sources, News Credibility, News Control in Embedded Journalists’ Reports.// Allacademic Research. International Communication Association, New York City, May 26-30, 2005: [Електронний документ].// www.allacademic.com//meta/p_mla_apa_research_citation/0/1/3/4/6/pages13466/p 13466-24.php. Перевірено 22.05.2009.

81. John A. Fortunato Making media content: the influence of constituency groups on mass media. Routledge, 2005: [Електронний документ].// 111

http://books.google.com.ua/books?id=FpKwH5_49kC&printsec=frontcover&dq=Shoemaker,+P.+J.+(1999).+Media+gatekeeping. +In+M.+B.+Salwen+%26+D.+W.+Stacks+(Eds.),+An+integrated+approach+to+c ommunication+theory+and+research+(pp.+7991).+Mahwah,+NJ:+Erlbaum.&hl=ru&source=gbs_summary_r&cad=0.Перевірен о 22.05.2009.

82. Online journalism ethics. Gatekeeping by Kendyl Salcito.// Center for journalism ethics. School of journalism and mass communication at University of Wisconsin-Madison: [Електронний документ].// www.journalismethics.ca/online_journalism_ethics/gatekeeping.htm 83. Gatekeeping. History and Orientation./University of Twente: [Електронний документ].//www.cw.utwente.nl/theorieenoverzicht/Theory%20clusters/Media,%2 0Culture%20and%20Society/gatekeeping.doc. Перевірено 22.05.2009.

84. Graber D. Mass Media and American Politic, Washington: Congressional Quaterly Press, 1980.

85. Carp S. Who Are the New Media Gatekeepers?// Publishing 2.0, January 20th, 2006: [Електронний документ].// publishing2.com/2006/01/20/who-are-the-newmedia-gatekeepers. Перевірено 22.05.2009.

86. Gate-keeping in the new media age: A case study of the selection of textmessages in a current affairs programme.// Javnost - The Public, Vol. 14 - 2007, No. 2. – P. 47-62.

87. Квіт С. Масові комунікаці. – К.: Вид. дім „Києво-Могилянська академія”, 2008 . – С. 48.

88. Chang T., Lee J. Factors affecting gatekeepers' selection of foreign news; A national survey of newspaper editors.// Journalism Quarterly, 1992, Vol.69. – P. 554-561.

89. Костів К. Моральні й етичні засади журналіста.// Животко А. Історія Української преси. – Мюнхен, 1989-1990. – 334 с.

112

90. Хлистун Г.Ю. Етика засобів масової інформації в сучасних політичних процессах./ Автореф. дис. на здобуття наукового ступеня канд. політ. наук. Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. — К., 2005. — 20 с.

91. Ганжуров С. Парламентська преса: ресурс інформаційної довіри.// Науковий вісник Інституту журналістики.// Електронна бібліотека Інституту журналістики: [Електронний документ].// www.journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=1319. Перевірено 22.05.2009.

92. Приходько O. Механізми журналістської саморегуляції: європейські рекомендації та українські реалії.//Наукові записки НаУКМА. – К., 2006. – Вип. 22, Журналістика. – С. 49 – 51.

93. Іванов В., Сердюк В.Журналістська етика. – К.: Вища школа, 2007. – 231с.

94. Етичний кодекс українського журналіста.// Комісія з журналістської етики. Офіційний сайт: [Електронний документ].// www.cje.org.ua/documents/47. Перевірено 22.05.2009.

95. Приступенко Т. Кодекс етики українського журналіста // Сучасне та майбутнє журналістики в плюралістичному суспільстві. – К., 1999.

96. Редакційні настанови Бі-Бі-Сі для авторів випусків новин та інформаційних програм: [Електронний документ].// www.bbc.co.uk/guidelines/editorialguidelines. Перевірено 22.05.2009.

97. Іванов В.Ф. Формалізовані методи вивчення мас-медіа.// Електронна бібліотека Інституту журналістики: [Електронний документ].// www.journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=1283. Перевірено 22.05.2009.

98. Григорьев С.И. Проведение контент-анализа: [Електронний документ].// www.psyfactor.org/lib/k-a2.htm. Перевірено 04.05.2009.

99. Berelson B. Content Analysis in Communication Research. – New York: The Free Press, 1952.

100. Мангейм Дж., Рич Р. Политология. Методы исследования. – М.: Издательство “Весь Мир”, 1997. – 280 c.

113

101. Сontent analysis.// Busha and Harter: Research Methods in Librarianship Techniques and Interpretation. New York: Academic Press, 1980: [Електронний документ].// www.ischool.utexas.edu/~palmquis/courses/content.html. Перевірено 22.05.2009.

102. Wimmer R. D., Dominick J. R. Mass media research, an introduction. Belmont: Wadsworth Publishing Company, 1997.

103. Манаев О.Т. Контент-анализ. Oписание метода: [Електронний документ].// www.psyfactor.org/lib/kontent.htm. Перевірено 22.05.2009.

104. Соковнин В.М. Об объективности исследования в контент-анализе // Методологические и методические проблемы контент-анализа: (Тезисы докладов рабочего совещания социологов) / АН СССР. Институт социологических исследований; Отв. ред. А.Г.Здравомыслов. - М.-Л., 1973. Вып. 1.

105. Gunter B. Media research methods: measuring audiences, reactions and impact. SAGE, 2000: [Електронний документ].// www.books.google.com.ua/books?id=ODbJuA2ckgC&dq=Krippendorf,+K.+Content+analysis&hl=ru&source=gbs_sum mary_s&cad=0. Перевірено 22.05.2009.

106. Krippendorff K. Content-analysis: An introduction to its methodology. - SAGE, 2004: [Електронний документ].// www.books.google.com/books?id=q657o3M3C8cC&printsec=frontcover&dq=con tent+analysis+war+coverage&lr=&source=gbs_summary_r&cad=0#PPP1,M1. Перевірено 03.04.09.

107. Dovring K. Quantitative Semantics in 18-th century in Sweden.//Public Opiniaon Quaterly. – 1954. – Vol.18. – P. 4.//За: Іванов, В. Ф. Історія розвитку контентаналізу. - Магістеріум: Журналістика. - 2006. – С. 41 – 49.

108. Speed J. Do newspapers now give the news?// The Forum? 1893. – Vol.XV.// За: Krippendorff K.Content Analysis: An Introduction to Its Methodology. - SAGE, 2004. – P. 5: [Електронний документ].// www.books.google.com.ua/books?id=q657o3M3C8cC&pg=PA5&dq=Speed+Do+ newspapers+now+give+the+news&hl=ru. Перевірено 22.05.2009.

114

109. Wilcox Dennis F. The American newspaper: A study in social psychology.// Annals of American Academy of Political and Social Science, 1900, Vol.16. – P. 56-92.

110. Іванов, В. Ф. Історія розвитку контент-аналізу. - Магістеріум: Журналістика.

- 2006.

111. Willey M. The country newspaper: A study socialization and newspaper content. – Chapel Hill, 1926.

112. Lasswell H. Propaganda Technique in the World War. - N.Y., 1927.

113. Lowenthal L. Diographies in popular magazines.// Radio Research, 1942-1943. – NY: Duell, 1943.

114. Sirino R. Don’t blame the people. – L.A., 1971.

115. Osggod Ch. The Representetional Model and Relevant Research methods.// Trends in Content Analysis. – Ubana, 1959.

116. Kayser J. Le quotidien francais. – Paris, 1963.

117. Гондош Е. Лицом к лицу с текстом.// Иностранная література, 1972, №6. – С.251 – 260.

118. Грибачева О. Контент-анализ как метод конкретных политикосоциологических исследований./ Московский Педагогический Государственный университет, 2002.

119. Кріль В.Ю. Екологічна тематика в українських та американських новинних журналах./ Кваліфікаційна робота на здобуття академічного звання магістра журналістики НаУКМА. – К., 2008.

120. Малова О.Я. Висвітлення процесу вступу України в СОТ в українській щоденній пресі./ Кваліфікаційна робота на здобуття академічного звання магістра журналістики Національного університету „Києво-Могилянська академія”. – К., 2008.

121. Баришполец А.Т. Методические рекомендации к изучению темы "Социологические исследования в области журналистики". - Чернигов, 1987.

122. Лизанчук В.В., Кузнецова О.Д. Методи збирання і фіксації інформації в журналістиці: Навч. посібник. - К.: НМК ВО при Мінвузі УРСР, 1991.

115

123. Алексеев А.Н. Контент-анализ: техника или методология? (к постановке проблемы) // Методологические и методические проблемы контент-анализа: Тезисы докладов рабочего совещания социологов / АН СССР. Институт социологических исследований - М.-Л., 1973. – Вып. 1.

124. Mayring Philipp Qualitative Content Analysis.//Qualitative social research. – Volume 1, No. 2, Art. 20 – June 2000: [Електронний документ].// www.qualitative-research.net/index.php/fqs/article/view/1089/2385. Перевірено 22.05.2009.

125. Zhang Y. Content analysis (qualitative, thematic): [Електронний документ].// www.ils.unc.edu/~yanz/Content%20analysis.pdf). Перевірено 04.05.2009.

126. Marsh E. E. Content analysis: a flexible methodology.// The Free Library, 2006.

June 22: [Електронний документ].// www.thefreelibrary.com/Content analysis: a flexible methodology-a0151440803. Перевірено 03.05.2009.

127. Презентация «Печатные СМИ в Украине. Данные и измерения», 20 червня 2008./ Українська Асоціація Видавців Періодичної Преси: [Електронний документ].// www.uapp.org/uk/pub_analitics/5213.html?begin=85. Перевірено 22.05.2009.

128. УАИПП оценила рынок СМИ в 4200 реально издающих газет и журналов.//Українська Асоціація Видавців Періодичної Преси, 20 червня 2008: [Електронний документ].// www.uapp.org/uk/pub_analitics/5213.html?begin=85. Перевірено 22.05.2009.

129. Количество реально издаваемых газет и журналов в Украине. Факты и тенденции. Сентябрь 2008./ Українська Асоціація Видавців Періодичної Преси: [Електронний документ].// www.uapp.org/uk/lib_present/5246.html. Перевірено 22.05.2009.

130. «УМ» — 15! Це наша з тобою біографія...//Україна Молода. Офіційний сайт: [Електронний документ].// www.umoloda.kiev.ua/number/704/213/25580. Перевірено 30.05.2009.

131. ЗАО «Сегодня Мультимедиа»: [Електронний документ].// www.segodnyamultimedia.com/index.html?page=99. Перевірено 30.05.2009.

116

132. Офіційний сайт газети “Сегодня”.// ЗАО «Сегодня Мультимедиа»: [Електронний документ].// www.segodnyamultimedia.com/files/ЗАО%20Сегодня%20Мультимедиа_26.03.09.ppt. Перевірено 30.05.2009.

133. Goddard P., Robinson P. Parry K. Patriotism meets plurality: reporting the 2003 Iraq War in the British press // Media, War & Conflict. – 2008. - Vol. 1(1). – P. 9– 30.

134. Mermin J. Debating war and peace: media coverage of US intervention in the postVietnam era: [Електронний документ].// www.books.google.com/books?hl=en&lr=&id=e0QTTkqLAxUC&oi=fnd&pg=PP 13&dq=war+coverage+analysis&ots=mppMeQuQjZ&sig=IwAi_tryWkgzcrswvld gJ5LHvM8#PPP1,M1. Перевірено 22.05.2009.

135. Sheppard E., Bawden D. More news, less knowledge? An information content analysis of television and newspaper coverage of the Gulf War. // BBC and the Department of Information Science, The City University. – London, UK: Elsevier Science Ltd., 1997.

136. The media and Iraque: war coverage analysis. – The Media education Foundation, 2003: [Електронний документ].// www.ereserve.lib.utah.edu/ereserve/trms/annual/POLS/3650/Kosebalaban/mediaa nd.pdf. Перевірено 22.05.2009.

137. Дмитриев И. Контент-анализ: сущность, задачи, процедуры: [Електронний документ].// www.psyfactor.org/lib/k-a.htm. Перевірено 22.05.2009.

138. Ядов В. А. Стратегия социологического исследования. Описание, объяснение, понимание социальной реальности. - М.: Добросвет, 2003. – 595с.

139. Silverman D. Qualitative Research: theory, method and practice. – London: Sage Publications, 1997 – 262 pp.

140. Wimmer R. D., Dominick J. R. Mass media research: An introduction. 8th Edition – Wadsworth Pub. Co., 2005.

117

141. Джордж Крымский Интервью: шаг за шагом.// Українська Асоціація Видавців Періодичної Преси, 23 жовтня, 2008: [Електронний документ].// www.uapp.org/uk/lib_prof/5321.html. Перевірено 22.05.2009.

142. Дмитрий Бациев Интервью: как это делается.// Українська Асоціація Видавців Періодичної Преси, 23 жовтня, 2008: [Електронний документ] // www.uapp.org/uk/lib_prof/5326.html. Перевірено 22.05.2009.

143. Українська Асоціація Видавців Періодичної Преси, 23 жовтня, 2008: [Електронний документ].// www.uapp.org/uk/lib_present/5329.html. Перевірено 22.05.2009.

144. Мертон Р., Фиске М., Кендалл П. Фокусированное интервьюю - Москва, 1991. - 87 с.

145. Betty Medser Competing visions. The intellectual skills of journalism vs. generic communication.// Winds of change: Challenges Confronting Journalism Education.

– Arlington, Virginia: The Freedom Press, 1996.

146. Квале С. Исследовательское интервью. — М.: Смысл, 2003. – 301 с.

147. Загальні настанови для тих, хто проводить інтерв’ю.// Українська Асоціація Видавців Періодичної Преси, 23 жовтня, 2008: [Електронний документ].// www.uapp.org/uk/lib_present/5330.html. Перевірено 22.05.2009.

148. Обработка экспертной информации.// Методика и техника социологических исследований: [Електронний документ].// www.socioline.ru/_seminar/exams/USUexpert.doc. Перевірено 03.04.09.

149. Грузия начала широкомасштабную агрессию, заявляет Цхинвали.//РИАновости: [Електронний документ].// www.rian.ru/defense_safety/20080807/150169007.html. Перевірено 22.05.2009.

150. Президент Южной Осетии Эдуард Кокойты заявил о многочисленных жертвах среди мирных жителей Цхинвали.// Информациооное агентство „Рес”. Опубликовано на Министерстве печати и массовых коммуникаций Республики Южная Осетия: [Електронний документ].// www.cominf.org/print/1166477945. Перевірено 22.05.2009.

118

151. Официальное заявление Тбилиси: Грузия приступила к наведению конституционного порядка.// Информационное агентство „Regnum: [Електронний документ].// www.regnum.ru/news/1037979.html. Перевірено 22.05.2009.

152. Зону грузино-осетинского конфликта покинули более 2,5 тыс. человек.// Журнал “Корреспондент”: [Електронний документ].// www.korrespondent.net/world/542928. Перевірено 04.05.2009.

153. Медведев: Саакашвили решил просто вырезать осетин.// NEWSru.com: в мире: [Електронний документ].// www.news.mail.ru/politics/1948770/et. Перевірено 04.05.2009.

154. Генштаб: операцию Грузии против Южной Осетии "Чистое поле" подготовили США.// NEWSru.com: в мире: [Електронний документ].// www.newsru.com/world/12aug2008/rehearsal_print.html. Перевірено 04.05.2009.

155. Дев'ять принципів поінформованості.// Українська Асоціація Видавців Періодичної Преси, 23 жовтня, 2008: [Електронний документ].//www.uapp.org/uk/lib_present/5327.html. Перевірено 04.05.2009.

156. Динамика ежедневного тиража газеты «Сегодня».// ЗАО «Сегодня Мультимедиа»: [Електронний документ].// www.segodnyamultimedia.com/files/ЗАО%20Сегодня%20Мультимедиа_26.03.09.ppt#5. Перевірено 04.05.2009.

119

ДОДАТОК № 1 Викривлення реальності (за Г. Штродмайєром) [2, 88] Об’єктивна (безпосередня) реальність

Постачальник інформації

Безпосереднє сприйняття реальності

Опосередковане сприйняття реальності

МАС-МЕДІЙНІ МЕХАНІЗМИ ВІДБОРУ І ТРАНСФОРМАЦІЇ Медіа-реальність Опосередковане сприйняття реальності аудиторією

ВІДБІР І СПРИЙНЯТТЯ АУДИТРІЄЮ Реальність аудиторії

120

ДОДАТОК № 2 Коротка хроніка „п’ятиденної війни” Дата

Подія

7 серпня

16: 30. Секретар Ради безпеки Пд. Осетії Анатолій Баранкевич заявив про : активність військ Грузії на кордоні з Пд. Осетією: „Все це свідчить: Грузія розпочинає широкомасштабну агресію проти республіки” [149].

8 серпня

12.00. Після відмови керівництва Пд.. Осетії від переговорів, грузинські війська взяли штурмом Цхінвалі. Керівництво Грузії закликало осетинів скласти зброю, а мирним мешканцям пообіцяло „зелений коридор”, щоб лишити місто.

13.00. Президент Росії Дмитрій Медведєв звинуватив Грузію у порушенні міжнародного права і заявив, що „захистить своїх громадян на території Пд. Осетії”. Російські ЗМІ повідомляють про сотні добровольців, які вирушають воювати проти грузинів.

15.00. Російська танкова колона увійшла на територію Пд. Осетії „для допомоги миротворчому контингенту РФ у регіоні”. Перші повідомлення про те, що танки підійшли до Цхінвалі.

16.00. Президент Грузії Михаїл Саакашвілі звернувся до світового співтовариства з проханням захисту від агресії Росії. Президент Пд. Осетії Едуард Кокойти повідомив про численні жертви серед мирного населення Пд. Осетії та звинуватив Саакашвілі в геноциді проти осетинського народу [150].

16.00–17.00. Грузинські ЗМІ повідомляють: російська авіація бомбардує військові бази та аеродроми за межами Пд. Осетії. Командувач грузинськими миротворцями Мамука Курашвілі назвав дії Грузії в Пд. Осетії „операцією з встановлення у Цхінвальському регіоні конституційного порядку”. Президент Абхазії Сергій Багапш завив: Абхазія готова вжити заходів для допомоги Пд. Осетії [151].

9 серпня

00.10. Літаки ВПС РФ завдали бомбових ударів по грузинському порту Поті. ЗМІ повідомляють: в місті є загиблі, але кількість визначити складно. Тбілісі заявляє: порт повністю знищено.

01.46. Саакашвілі оголошує надзвичайний стан. Парламент підтримує рішення президента, визначивши термін у 15 днів.

02.00. Російські ЗМІ повідомляють, що грузини обстрілюють російський миротворчий контингент у Цхінвалі.

07.20. 58-ма армія ЗС РФ на шляху до Цхінвалі, щоб почати операцію „з примусу до миру” [152]. Міністр оборони Грузії Давид Кезерашвілі заявляє, що росіяни „займають нові позиції”.

121

9 серпня

10.50. Російські бомбардувальники завдали ударів по м. Горі. Є загиблі.

11.50. Грузинів витіснено із Цхінвалі. За словами головкома Сухопутних військ РФ Володимира Болдирєва, 18 військових загинуло. За даними Міністерства охорони здоров’я Грузії, втрати склали загалом 84 особи, з них 37 — мирні жителі.

12.16. Грузини збили два російських літаки. Троє пілотів потрапили в полон, один загинув. За час конфлікту Росія підтвердила про 4 збиті літаки.

16.35. Абхазія оголошує про початок операції проти Грузії у Кодорській ущелині. Відкривається „другий фронт”.

17.40. Президент Пд.Осетії Едуард Кокойти звернувся до Росії з проханням надати юридичну допомогу у визнанні незалежності республіки.

20.00. Саакашвілі заявляє, що звернувся до Медведєва з пропозицією припинити вогонь і почати переговори. Тбілісі отримав такі умови Москви: вивести всі військові формування із зони конфлікту і негайно підписати з Південною Осетією угоду про незастосування сили.

21.40. Підірвано Рокський тунель — єдиний наземний шлях, який поєднував Південну Осетію з Росією.

10

00.21. Літаки ВПС Росії бомбардували чотири села в Кодорській ущелині (це в Абхазії). За першими повідомленнями, жертв немає.

серпня 03.00. Медведєв доручив Генеральній прокуратурі РФ «задокументувати всі злочини в Південній Осетії, зокрема вбивства російських миротворців грузинськими вояками». І пообіцяв Південній Осетії щонайменше 10 млрд. рублів допомоги.

06.19. Російська авіація розбомбила територію заводу «Тбілавіастрой», що поруч із міжнародним аеропортом Тбілісі. МО Росії назвало цю інформацію провокацією.

10.25. Грузія заявляє про виведення військ із Цхінвалі. Тбілісі визнав, що місто перебуває під контролем російської армії.

19.55. Міністри закордонних справ РФ та Грузії провели телефонні переговори. Сергій Лавров заявляє про потребу «безумовного» виведення грузинських військ із Південної Осетії.

11 серпня

00.17. В Абхазію прибули російські десантники. Абхазія поновила обстріл Кодорської ущелини.

05.24. МВС Грузії заявляє, що російська авіація бомбувала військову базу, і одна з бомб влучила у передмістя Тбілісі, поблизу гори Махат.

12.00. Російські миротворчі сили та абхазькі збройні угруповання запропонували грузинським військовим, дислокованим у районі Кодорської

122

ущелини, скласти зброю. Грузія відмовилася від ультиматуму.

13.30. Генштаб ЗС РФ повідомив, що „закрив небо” для грузинських військових літаків.

13.35. Саакашвілі підписав документ про підготовлений за ініціативи Франції та Фінляндії.

припинення

вогню,

14.49. Росія відкидає грузинську пропозицію стосовно припинення вогню в районі конфлікту в Пд. Осетії і стверджує, що не бажає вивчити документ, який підписав Саакашвілі.

15.10. Влада Пд. Осетії повідомляє: грузини відновили обстріл Цхінвалі.

15.16. За даними „Франс прес”, російські солдати „тимчасово захопили” приміщення поліції у грузинському м. Зугдіді.

16.35. МЗС Грузії повідомляє: „Російські війська увійшли на територію нашої країни зі сторони Абхазії”.

17.58. Міністерство оборони РФ підтверджує: російські збройні сили вступили на грузинську територію в районі м. Сенакі, „щоб попередити нові грузинські атаки проти Пд. Осетії”.

18.59. Російські війська зайняли м. Горі, 60 кілометрів від Тбілісі.

19.07. Саакашвілі заявив, що підтримує запропонований ЄС, главою МЗС Франції Бернаром Кушнером план, яким передбачається припинення вогню в Південній Осетії та міжнародний моніторинг дотримання миру.

19.30. З Горі надходять суперечливі повідомлення. Грузини стверджують, що його захопили росіяни. Російська сторона заявляє: її вояків у Горі немає.

20.29. Саакашвілі заявив у телевиступі: більша частина країни вже зайнята окупаційними військами.

22.21. Агенція „Інтерфакс” повідомила: російські війська залишили м. Сенакі. Москва заявляє, що не має наміру окупувати всю Грузію, а лише Пд. Осетію та Абхазію.

12 серпня

00.27. Президент США Буш говорить, що Росія має вивести війська з Грузії і додає: росіяни збираються бомбардувати один із аеропортів Грузії.

7.57. „У військовій операції витіснення грузинських військ із району Кодорі не беруть участі чужі війська”, — глава МЗС Абхазії Сергій Шамба.

10.07. На грузинське м. Горі сиплються російські бомби, хоча в ньому немає грузинських військ. Кореспондент агенції „Рейтер” повідомляє про п’ятьох убитих та чотирьох поранених із числа цивільних. Серед загиблих — журналіст і його водій. Палає приміщення місцевого університету.

123

12 серпня

11.18. Гучний вибух у центрі Тбілісі.

12.20. „Сьогодні Росія вдруге бомбардувала нафтопровід Баку-ТбілісіДжейхан. Перша спроба його знищення була здійснена 10 серпня”, — повідомляє „Франс пресс”.

12.30. Президент РФ Медведєв заявляє про „призупинення вогню”. Незважаючи на підписані угоди, російські війська стали активно просуватися вглиб грузинської території. Зокрема, зайняті міcта Горі, Сенакі, Поті, переізана дорога, що сполучає західну і східну Грузію.

15 серпня

Медведєв заявив: „Саакашвілі набридла вся ця дипломатія, і він попросту вирішив вирізати всіх осетин, що йому заважають” [153]. За словами заступника начальника Генерального штабу Збройних сил РФ А.Ноговіцина, грузинська операція „Чисте поле” проти Пд. Осетії була розроблена Грузією разом зі США [154].

16-17 серпня

На стокілометрової ділянці дороги між Тбілісі і Горі – пересування в бік грузинської столиці колони важкої техніки. Заступник голови Генштабу РФ генерал Ноговіцин 17 вересня сказав на прес-конференції, що росіяни спостерігають як грузинські війська концентруються навколо Тбілісі Підірваний залізничний міст в селі Гракалі – магістраль не тільки сполучає схід і захід Грузії, але і є єдиним зв'язком з світом для сусідньої Вірменії. Російські війська потопили грузинські кораблі в порту Поті, знищили горійськую військову базу, узяли об'єкти Інгурської ГЕС. Свої дії росіяни пояснювали необхідністю „створити силами миротворців зону безпеки” довкола Південої Осетії та Абхазії.

26 серпня

Росія визнала незалежності Абхазії та Південної Осетії, відповідний указ видав президент Дмитро Медведєв. Водночас російські війська залишалися на території Грузії. План Саркозі де-факто не виконувався Росією.

13 вересня

Російські формування залишили головний порт Грузії місто Поті і лінію Поті-Сенакі.

8 жовтня

Росія заявила про дострокове виведення військ з буферної зони поблизу Пд. Осетії.

124

ДОДАТОК № 3 Новинні цінності (за Г. Штродмайєром) [2, 101]. Чинники новинності Статус: Елітна нація Елітна установа Елітна особа Валентність: Агресія Суперечки Цінності (Не) вдача Релевантність: Масштабність Зацікавленість Ідентифікація: Близькість Етноцентризм Надання емоційного характеру Консонанс: Тематизація Стереотипія Передбачення Динаміка: Частота Загадковість Несподіваність

Визначення (цінність події тим більша,...) Чим більш могутньою на світовій арені є задіяна нація Чим більш могутньою є задіяна установа Чим більш могутньою і визначною є задіяна особа Чим більше відбувається відкритих конфліктів чи проявів сили Чим більш суперечливою є подія/тема Чим більшою є загроза для загальноприйнятих цінностей чи прав Чим більш виразною є (не)вдача або (відсутній) успіх Чим більшою є масштаб події Чим більше подія стосується особистих життєвих обставин або потреб окремої людини Чим ближчою є подія у географічному, політичному і культурному відношенні Чим більша участь чи зацікавленість громадян власної країни Чим більше емоційних аспектів має подія Чим більшою є схожість події із найважливішими проблемами часу Чим більш визначеним та доступним для спостереження є розвиток події Чим більше подія відповідає попереднім очікуванням Чим більше розвиток події відповідає періодичності виходу мас-медіа Чим більш загадковим і водночас відкритим є розвиток події Чим більш несподівано відбувається подія

125

ДОДАТОК № 4 Новинні цінності (Українська Асоціація Видавців Періодичної Преси) [155]: 1. Суспільно-політична значущість теми; 2. Близкість теми: у просторі (безпосереднє сусідство або не занадто віддалене місце) або у часі (недавнє минуле або недалеке майбутнє); щось добре знайоме аудиторії або близьке з якихось причин; узагалі все те, що може зацікавити та за асоціацією з особистими враженнями привернути увагу.

3. Популярність когось чи чогось : все те, що з тих або інших причин може стати популярним на місцевому рівні чи у ширших масштабах; успіхи/прорахунки державних, політичних, суспільних та інших організацій і їх представників; знаменитості як у позитивному, так і в негативному значенні; сенсаційні відкриття, винаходи, досягнення.

4. Своєчасність: чи доречно подавати новину в контексті сьогоднішнього дня; чи не принесе її опублікування шкоди; чи є вона зрозумілою за стилем викладу та аргументації.

5. Вплив новини за її можливими наслідками: чи викличе вона інтерес читачів до всіх інших елементів інформації; чи вплине на емоції; чи відповідає інтересам як окремої сім'ї, так і всього суспільства.

6. Масштабність новини за ступенем її важливості, значущості : чи переконлива з точки зору обсягу наявної інформації; 7. Конфліктність (у широкому розумінні): від сімейних колізій до міжнаціональних або міжрегіональних зіткнень; 126

від пікантних інтриг до сенсаційних скандалів; від викриття мафіозних угруповань до масштабних політичних задумів; від протиріч між інтересами різних політичних і суспільних сил усередині країни до конфронтації на міжнародній арені .

8. Незвичайність: непередбачуваний розвиток подій; незвичні ситуації; незвичайні факти зі звичайного життя, екстравагантні вчинки; цікавинки та курйози.

9. Персоніфікація: чи дає новина можливість акцентувати увагу на цікавих подробицях через показ конкретних людей; чи може вона пояснити подію через героя, що її пережив.

127

ДОДАТОК № 5 Динаміка висвітлення події в „УМ” та „Сегодня” [липень - жовтень, 2008]

УМ Сегодня

Всього номерів 89 98

Номерів за темою дослідження (58%) 52 57

Всього публікацій на тему 117 214

Матеріали: липень 4 5

Матеріали: серпень 62 142

Матеріали вересень 35 40

Матеріали: жовтень 16 27

Динаміка висвітлення події в „УМ” та „Сегодня” [липень - жовтень, 2008] 57

Сегодня

98 52

УМ

89 0

20

40

60

80

100

120

Загальна кількість публікацій

Кількість публікацій за темою

Всього номерів

Номерів за темою дослідження (58%)

Динаміка висвітлення події в „УМ” та „Сегодня” [липень - жовтень, 2008]: публікації 150 100 50 0

Матеріали: Матеріали: Матеріали Матеріали: липень серпень вересень жовтень

УМ (117 матеріалів)

4

62

35

16

Сегодня (214 матеріал)

5

142

40

27

128

ДОДАТОК № 6 Типи матеріалів

Типи матеріалів (УМ) 100% 90% 80% 70% Кількість публікацій

60% 50% 40% 30% 20% 10% 0%

Лип.

Сер.

Вер.

Жов.

Опитування

0

3

1

0

Новинна замітка

0

16

14

7

Репортаж

0

0

1

0

Інтерв'ю

0

4

0

0

Аналітична стаття

4

37

18

8

Авторська колонка

0

2

1

0

129

ДОДАТОК № 6 (продовження) Типи матеріалів Типи матеріалів("Сегодня") 100% 90% 80% 70% Кількість публікацій

60% 50% 40% 30% 20% 10% 0%

Лип.

Сер.

Вер.

Жов.

Опитування

0

3

0

0

Новинна замітка

4

45

22

11

Репортаж

1

11

0

16

Інтерв'ю

0

0

1

0

Аналітична стаття

0

51

26

5

Авторська колонка

0

12

6

0

130

ДОДАТОК № 6 (продовження) Типи матеріалів

УМ: Загальна кількість матеріалів

3% 3% 32%

58%

1% 3%

Авторська колонка (3)

Аналітична стаття (67)

Інтерв'ю (4)

Репортаж (1)

Новинна замітка (37)

Опитування (4)

"Сегодня": загальна кількість матеріалів 1%

8%

39%

39% 13%

0%

Авторська колонка (18)

Аналітична стаття (82)

Інтерв'ю (1)

Репортаж (28)

Новинна замітка (82)

Опитування (3)

131

ДОДАТОК № 7 Фото до матеріалів „УМ”: 73 фотографії Фото до матеріалів (УМ): за місяцями

4 5%

16 22%

0% 1 1% Липень Серпень Вересень Жовтень

52 72%

1%

Фото: всього за джерелами

1% 1%

Рейтер (56)

3%

Уніан (4)

1% 4%

Лєнта.ру (1)

4%

Тетяна Шевченко (3)

1% 6%

Георг Абдаладзе (3) Андрій Свиридовський (1) Укрінформ (2) 78%

З сайту www.president.it (1) Прес-служба МОЗ України (1) Микола Лазаренко (1)

132

ДОДАТОК № 7 (продовження) Фото до матеріалів „Сегодня”: 96 фотографій

Фото до матеріалів "Сегодня": за місяцями

21 22%

1 1% Липень Серпень 53 55%

21 22%

133

Вересень Жовтень

ДОДАТОК № 7 (продовження) Фото до матеріалів „Сегодня”: 96 фотографій

4%

Фото "Сегодня": за джерелами

13% 1% 1% 1% 1%

1% 1% 2% 1%

55%

3% 3% 3% 1% 3% 4% 1%

Анна Курцановська (1) AFP (53) С.Ніколаєв (1) Г.Салай (4) Уніан (3) А.Левицький (1) Укрінформ (3) М.Львовські (3) Прес-служба Президента України (3) PHL ("Фотоинформационное Агенство Фотолента") (1) В.Лазебник (2) А.Прокопенко (1) І.Радченко (1) Лєнта.ру (1) А.Пайсов 1) А.Яремчук (1) Г.Куликов (12) Олександр Сібірцев (Одеса) (4)

134

ДОДАТОК № 8 Обсяг матеріалів (УМ) УМ: обсяг матеріалів Менше А-4 без фото

Липень

Серпень

Вересень

Жовтень

3

10

16

12

Більше А-4 з фото

0

52

6

0

Перша шпальта

0

12

2

0

Менше А-4 з фото

1

0

11

4

Загальна кількість за досліджуваний період

12%

32%

11%

45%

Менше А-4 без фото

Більше А-4 з фото

Перша шпальта

Менше А-4 з фото

Обсяг матеріалів („Сегодня”) Сегодня: обсяг матеріалів Менше А-4 без фото Більше А-4 з фото Перша шпальта Менше А-4 з фото Разом

Липень

Серпень

Вересень

Жовтень

60 39 12 31 142

10 18 5 7 40

11 3 2 11 27

4 0 0 1 5

Загальна кількість за досліджуваний період

23% 40%

9% 28%

Менше А-4 без фото

Більше А-4 з фото

Перша шпальта

Менше А-4 з фото

135

Разом 85 60 19 50 214

ДОДАТОК № 9 Журналісти, що писали на досліджувану тему (УМ) УМ: автори публікацій (псевдоніми подано як справжні імена) Леся Шовкун

Липень 4

Серпень 3

0 0 0 0 0 0 0 0 0 0 0 0 0

6 6 16 4 3 3 1 1 8 2 1 1 1

Олег Снігур Дмитро Лиховій Олександр Шиманський Ярина Матчак Геннадій Бикодір Олена Зварич Іван Леонов Світлана Мичко Інф. «УМ» Володимир Семків Андрій Свиридовський Наталія Лебідь Михайло Дорошенко

Вересень

Жовтень 2

0

4 4 2 0 0 3 0 0 19 1 0 0 0

0 0 6 0 0 2 0 0 8 0 0 0 0

Леся Шовкун

Журналісти, що писали на досліджувану тему (УМ)

Олег Снігур Дмитро Лиховій Олександр Шиманський Ярина Матчак

1%

Геннадій Бикодір

1% 1% 8%

3% 31%

Олена Зварич 9% 9%

Іван Леонов Світлана Мичко

1% 3% 4%

1%

21%

7%

Інф. «УМ»: редакція в цілому Володимир Семків Андрій Свиридовський Наталія Лебідь Михайло Дорошенко

136

ДОДАТОК № 9 (продовження) Журналісти, що писали на досліджувану тему („Сегодня”) Сегодня: автори публікацій Ірина Ковальчук Андрій Мащенко Анна Курцановська Інформаційні замітки з AFP, "Итар-Тасс", "Інтерфакс", BBC В'ячеслав Старейченко Олександр Чаленко Дмитро Коротков Олександр Ільченко Ярослав Малюта Олена Трибушна Євген Іхельзон (Тбілісі) Констянтин Строгінов Олександр Білинський Ігор Сєров Ірина Соломко Майк Львовські (Крим) Олександр Сібірцев (Одеса) Анастасія Кошиль Олександра Харченко (Львів) Генадій Куликов Богдан Грабовський

137

Липень 3

Серпень 49

Вересень 8

Жовтень 4

1 1

0 0

0 0

0 0

0 0 0 0 0 0 0 0 0 0 0 0 0 0 0 0 0 0

2 1 4 12 5 6 18 5 21 1 2 3 6 1 5 1 0 0

0 0 1 5 2 1 6 1 7 0 3 3 2 0 0 1 0 0

5 0 0 0 0 0 4 0 0 0 0 0 0 10 0 0 2 2

ДОДАТОК № 9 (продовження) Журналісти, що писали на досліджувану тему („Сегодня”)

Журналісти "Сегодня", які висвітлювали досліджувану тему

Ірина Ковальчук Андрій Мащенко Анна Курцановська

1%

Інформаційні замітки з AFP, "Итар-Тасс", "Інтерфакс", BBC В'ячеслав Старейченко

1% 1%

4% 3% 2%

Олександр Чаленко

2%

Дмитро Коротков Олександр Ільченко

5%

30%

0%

Ярослав Малюта Олена Трибушна Євген Іхельзон (Тбілісі)

13% 3%

0% 13%

3% 3%

8%

0% 3% 0% 2%

Констянтин Строгінов Олександр Білинський Ігор Сєров Ірина Соломко Майк Львовські (Крим) Олександр Сібірцев (Одеса) Анастасія Кошиль Олександра Харченко (Львів) Генадій Куликов Богдан Грабовський

138

ДОДАТОК № 10 Динаміка визначення події (УМ)

Динаміка визначення події (УМ) Кількість слововживань

350 300 250 200 150 100 50 0

Лип.

Сер.

Вер.

Жов.

5

298

44

10

конфлікт

23

163

51

17

стрілянина/обстріли

12

27

8

1

6

24

17

3

війна/військові дії

урегулювання/перего вори/діалог

Всього слововживань (УМ)

Кількість слововживань

400 350 300 250 200 150 100 50 0

Всього слововживань

війна/військові дії

357

конфлікт

254

стрілянина/обстріли

48

урегулювання/перег овори/діалог

50

139

ДОДАТОК № 10 (продовження) Динаміка визначення події („Сегодня”)

Динаміка визначення події ("Сегодня") Кількість слововживань

250 200 150 100 50 0

Лип.

Сер.

Вер.

Жовтень

війна/воєнні дії

5

198

36

67

конфлікт

4

93

11

15

стрілянина/обстріли

0

75

1

15

урегулювання/пере говори/діалог

1

52

13

1

Кількість слововживань

Разом слововживань ("Сегодня") 400 300 200 100 0

1

війна/воєнні дії

306

конфлікт

123

стрілянина/обстріли

91

урегулювання/перег овори/діалог

67

140

ДОДАТОК № 11 Видимість ключових слів (УМ) УМ: ключові слова Війна Переговори/урегулювання Південна Осетія (= Цхінвалі) Абхазія (=Сухумі) Росія (=Москва) Грузія (=Тбілісі) Україна (=Київ) США (=Вашингтон) Європейський Союз (=Страсбург, Брюсель) Організація об’єднаних націй (=ООН) НАТО (=Брюсель)

Липень 5 6 19 21 17 18 0 11

Серпень 298 24 158 40 250 456 469 104

Вересень 44 17 86 44 257 195 190 34

Жовтень 10 3 27 29 87 66 26 12

Всього 357 50 290 134 611 735 685 161

3

44

72

14

133

9 3

16 102

20 39

9 8

54 152

Видимість ключових слів (УМ)

0

100

200

300

400

500

600

Кількість слововживань НАТО (=Брюсель) Організація об’єднаних націй (=ООН) Європейський Союз (=Страсбург, Брюсель) США (=Вашингтон) Україна (=Київ) Грузія (=Тбілісі) Росія (=Москва) Абхазія (=Сухумі) Південна Осетія (= Цхінвалі) Переговори/урегулювання Війна

141

700

800

ДОДАТОК № 11 (продовження) Видимість ключових слів („Сегодня”) Сегодня: ключові слова Війна Переговори/урегулювання Південна Осетія (= Цхінвалі) Абхазія (=Сухумі) Росія (=Москва) Грузія (=Тбілісі) Україна (=Київ) США (=Вашингтон) Європейський Союз (=Страсбург, Брюсель) Організація об’єднаних націй (=ООН) НАТО (=Брюсель)

Липень 5 1

Серпень 198 52

Вересень 36 13

Жовтень 67 1

8 21 6 28 0 2

197 99 271 286 322 81

50 27 133 129 147 37

75 12 49 171 20 12

0

46

45

6

1 1

11 53

13 20

2 7

Видимість ключових слів ("Сегодня")

0

100

200

300

400

500

Кількість слововживань НАТО (=Брюсель) Організація об’єднаних націй (=ООН) Європейський Союз (=Страсбург, Брюсель) США (=Вашингтон) Україна (=Київ) Грузія (=Тбілісі) Росія (=Москва) Абхазія (=Сухумі) Південна Осетія (= Цхінвалі) Переговори/урегулювання Війна

142

600

700

ДОДАТОК № 12 Джерела (УМ)

Джерела: УМ 2% 5% 5%

5%

10%

5% 21%

23% 24% Південна Осетія (= Цхінвалі) Абхазія (=Сухумі) Росія (=Москва) Грузія (=Тбілісі) Україна (=Київ) США (=Вашингтон) Європейський Союз (=Страсбург, Брюсель) Організація об’єднаних націй (=ООН) НАТО (=Брюсель)

143

ДОДАТОК № 12 (продовження) Джерела („Сегодня”)

Джерела: "Сегодня"

6%

4% 1% 3%

14% 7%

20%

19% 26%

Південна Осетія (= Цхінвалі) Абхазія (=Сухумі) Росія (=Москва) Грузія (=Тбілісі) Україна (=Київ) США (=Вашингтон) Європейський Союз (=Страсбург, Брюсель) Організація об’єднаних націй (=ООН) НАТО (=Брюсель)

144

ДОДАТОК № 13 Глибинне інтерв’ю з Олегом Снігуром, журналістом „УМ”, редактором рубрики „Військо” (записане 07.05.2009) [з метою збереження конфіденційної інформації, ми не поширюватимемо окремі дані, а використаємо їх тільки у рамках мети даного дослідження] ¾ Який досвід роботи журналістом Ви маєте? Коли я прийшов до „УМ” у 2006 році, не було ніякого. Тепер вже 4 роки працюю у щоденному виданні. Маю за плечима бакалаврат з історії в „Могилянці”. ¾ Якими мовами володієте? Знаю рідну, англійську, польську, трошечки французьку та російську. Грузинську пробував вчити – виявилося складно. ¾ Опишіть Вашу спеціалізацію у даному виданні? Чим вона зумовлена? Наразі я оглядач з питань оборони, військових питань, питань національної безпеки. Про російсько-грузинську війну писав з цієї точки зору. Мені завжди подобалася військова тематика: з мене військовий не вийшов, а зацікавленість лишилася. Як на мене, в українській політиці мало чого цікавого, такий собі „пінг-понг”. А світ – це штука, де постійно щось відбувається. Відповідно, у цьому цікавіше розбиратися, знати провідні світові тенденції. ¾ Якими джерелами Ви користуєтеся для пошуку інформації на міжнародну тематику? Здебільшого в газеті два типи джерел: куди можеш додзвонитися і знаєш мову, на решту існує „Associated Press”, українські інформагенції, іноземна преса. По російсько-грузинській війні: російські джерела були упереджені в російську сторону, грузинські – в грузинську. Я намагався їх співставляти і виводити середнє арифметичне. Щодо грузинських джерел, більшість грузинських ЗМІ російськомовні чи, принаймні, мають російську версію сайту. Щоб дізнатися про Грузію, я використовував інформаційне агентство www.civil.ge (російська, грузинська, англійська версії) й інформагенцію „Новости-Грузия”, яка була більш проросійською. Більшість грузинських сайтів з самого початку війни „впали”,

145

civil.ge теж впав на якийсь час – тоді я використовував українські „Уніан”, „Укрінформ”. ¾ Наскільки Ви можете у редакції особисто приймати рішення, на якій інформації варто акцентувати увагу, а яку пропустити? Це більше вирішую не я, а редактор. Інформаційні приводи шукають редактори, а я їх потім виділяю в якусь окрему тему, яку вже далі розгортаю у статті. ¾ Які чинники при відборі новин для Вас є визначальними? Це насамперед теми і події, що зачіпають українського читача. Чим ближче подія відбувається до України, тим це цікавіше. Що відбувається у безпосередніх сусідів – про це більше. Що відбувається в основних гравців на міжнародній арені (в Росії, США, ЄС) – про це пишеться. Наприклад, інтеграція до ЄС чи НАТО України. Іще існує стара добра максима: якщо собака вкусила людину, то це не новина, а як навпаки – то новина. ¾ Наскільки впливає на Ваше рішення особисті зусилля, які треба докласти для написання статті? Це не залежить від моїх особистих зусиль. Це залежить від того, наскільки актуальна тема. Іноді риєш цілий день, нічого не нариваєш – і получаєш „бамбулей” від начальства. Це в мінус тільки тобі, бо тема мусила бути розкрита. ¾ Чи є у Вас псевдоніми? Як часто Ви ними послуговуєтеся? З якою метою? [з метою збереження конфіденційної інформації, ми не поширюватимемо окремі дані, а використаємо їх тільки у рамках мети даного дослідження] За позови на журналістів, які використовують псевдоніми, відповідає редакція як юридична особа. В нас є кваліфіковані люди, які „віддуваються” за всі наші потуги по судах. ¾ Хто є аудиторією Вашого видання? Я пишу для людей патріотично налаштованих, україномовних, котрі стоять на здебільшого державницьких позиціях. Нас мало читають в проросійських колах, на сході і півдні України, а більше на заході та в центрі. Вік не має значення, оскільки питання, на які я пишу, можуть цікавити будь-кого, але загалом це люди середнього віку та старшого.

146

¾ Наскільки зацікавлена ця аудиторія у поданні міжнародної інформації? У нас є опитування аудиторії в Інтернеті, а також рубрика „Листи”, у якій пишуться думки наших читачів. Відповідно, я знаю, що моя аудиторія патріотично налаштована і хоче бачити армію, яка може її захистити від ворогів реальних та уявних. ¾ Опишіть процес підготовки аналітичного матеріалу до його появи на шпальті? Кожен тиждень я здаю свою шпальту „Військо”. Я її пишу сам чи замовляю у кореспондентів в областях, тоді редагую. Більд-редактор підбирає фотографії. Після мене це перечитує хтось із трьох заступників головного редактора, у моєму випадку – заступник з міжнародної політики Олена Зварич. Потім увесь номер перечитує головний редактор Михайло Дорошенко, який досить сильно контролює усе, що виходить. Ми здаємо матеріали о 15:00, до 16:00 їх мають перечитати заступники, а потім – головний редактор. Він набагато обізнаніший у питаннях політичних, оскільки постійно перебуває у тих колах. Я можу сказати, що редактори наших загальнонаціональних видань – це уже наполовину політики. ¾ Наскільки матеріал змінюється від початкового варіанту? Практично не змінюється. Є коректура, яка щось править чисто технічно, а так – майже жодних правок. Існують вимоги, щоб це було максимально актуально, максимально свіжо. Якщо якась нова важлива інформація з’явилася після того, як ти здався, то все одно треба побігти і її туди дописати. У нас в редакції – те, що називається колективом однодумців, всі більш-менш пишуть в однаковому руслі, тому бійок з редакторами з приводу суттєвого змістового переписування теж нема. ¾ Хто добирає заголовок та фото, підпис до фото? У нас більд-редактор з’явилася досить нещодавно, кілька місяців, тому редактори відділів звикли добирати фото до своїх матеріалів самі, як це було у випадку з російсько-грузинською війною. Так, я добирав до своєї шпальти щодня по дві-три фотки. Але наразі є більд-редактор, яка добирає фото до всього номера, хоча спочатку було важко до цього звикнути. Навіть зараз, якщо ти сам хочеш 147

підібрати фото, вона тільки рада, що ти їй допоможеш. А підписи до своїх матеріалів ми робимо досі самі. Коли ми писали про війну, то редактора ще не було, я використовував фото-сервіс „Уніану”, „Фотолєнта”, „Ройтерз”. ¾ Чи є у Вашій редакції готові моделі для висвітлення військових подій? Є просто загальні вимоги до подання будь-якого матеріалу: я сам пишу заголовок, вріз, у якому пояснюється коротко, про що ідеться, а далі подаю позиції сторін. Першою подаю позицію, яка була висловлена першою хронологічно, а потім – реакцію іншої сторони. Тобто, намагаюся передати їх діалог у матеріалі. ¾ Скільки людей працює у міжнародному відділі та над випуском? Загалом у нас редакція невелика: троє-четверо людей у кожному відділі. В міжнародці – двоє-троє, залежно від випуску. Також є дуже багато матеріалів, які не є номерними і пишуться наперед, тому важко сказати, скільки всього людей працює над випуском. Можливо, десь п’ятнадцять-двадцять, газета ж не виходить у неділю і в понеділок. ¾ Чи практикують у редакції загальні обговорення тем для випуску? Як часто? „Літучки” збираються раз на тиждень, на них аналізується кожен номер минулого тижня та відбувається коротке планування на наступний тиждень, складається орієнтовна „решітка” на кожен наступний номер. ¾ Як Ви оцінюєте технічне оснащення редакції? Що Ви хотіли б покращити? Технічне забезпечення нормальне, хіба що є одна машина, на яку черга, та два фотографи, в яких є великі „пушки”, куплені за рахунок ПП „Україна Молода”. Але до фотографів також черга, тому туди теж треба записуватися. Все інше – за бажанням. Я, наприклад, часто фотографую сам, бо це ще додаткова копійка до заробітку. ¾ Як часто журналісти мають змогу поїхати у закордонне відрядження? Поїздки досить обмежені, це залежить від того, беруть в пул чи ні. Наша країна бідна, відповідно національні ЗМІ також, і тільки найбагатші можуть собі дозволити когось відправити поза пулом чи мати власних журналістів за кордоном. Останній раз, куди я їздив, була Кенія, а загалом з 2006 року був у

148

закордонних відрядженнях дав чи три рази. В Грузію від нас їздила одна позаштатна журналістка з власної ініціативи вже після воєнних дій. ¾ Хто зі сторін російсько-грузинського конфлікту виграв інформаційну війну? Однозначно, це Росія: 8 числа „впали” всі державні і недержавні грузинські сайти, довелося брати інформацію із зарубіжних агентств, нашого бюро „Ройтерз”, „Уніану”. Ми дзвонили на прес-службу Саакашвілі, у нас є з ними зв’язки. Російські джерела в Україні і Росії не припиняли вижчати. Якщо ж говорити про Захід, то там важко було комусь взагалі виграти інформаційну війну, бо Захід завжди намагається в усьому розібратися так, як воно насправді є. Так, я їздив восени в Німеччину і говорив там із депутатами Бундестагу, вони дуже об’єктивно про все говорили: „Так, Росія порушила норми міжнародного права, але і Саакашвілі діяв як авантюрист, почавши війну й намагаючись туди втягнути НАТО і все Західне співтовариство. Вони казали відкритим текстом: „Ми не такі дурні, щоб на це купуватися”. ¾ Хто, на Вашу думку, крім безпосередніх учасників війни, брав участь у конфлікті? Оскільки нас звинувачували в, нібито, незаконних поставках зброї, то в цьому насамперед були задіяна Україна. Хоча це все не відповідало дійсності. В це також були втягнені США та ЄС, бо саме на їх допомогу покладався Саакашвілі, коли починав цю війну. Також це стосувалося країн колишнього Радянського Союзу, бо це відбувається в нашому регіоні і вони пам’ятають перебування у сфері російського впливу. Зокрема, це Польща, Литва, Латвія та Естонія, президенти яких виступали в Тбілісі, щоб підтримати Саакашвілі й територіальну цілісність Грузії. Польща в рамках НАТО і ЄС завжди виступає „адвокатом” від всього пострадянського простору, ставиться критичніше до Росії. Якісь рішення Польща часто блокувала, бо там десь Росія їй насолила. Це позиція непогана і активна, бо Захід схильний закривати очі на порушення міжнародного права та на все, що Росія робить у своїй сфері впливу, щоб не сваритися з Росією. В Німеччині я дізнався, що нас не готові прийняти до НАТО з однієї-єдиної

149

причини: просто ніхто в Європі не хоче сваритися з Росію, окрім Прибалтики та Польщі. ¾ Хто, на Вашу думку, виграв війну? Які наслідки для кожної зі сторін? Війну безпосередньо грузини програли. Американці їх трохи тренували, але найкраще навчили робити рекламні ролики про свою армію в стилі „Порятунку рядового Раяна”, після яких всі думали, що грузинська армія всіх „порве”. Насправді грузинська армія розбіглася вже після перших організованих контрударів. У грузинів практично немає авіації та протиповітряної оборони (що в сучасній війні головне), а найкраще у них спрацювала артилерія. З геополітичної точки зору Росія виграла, оскільки було чітко продемонстровано: механізми захисту міжнародного права не діють до таких наддержав як Росія. Росія змогла продемонструвати головний меседж: вона вже не та, що була при Єльцині, і повертається як наддержава. Не зважаючи на те, що Абхазію з Пд. Осетією не визнав практично ніхто, крім Росії та Нікарагуа, де-факто вони визнані, ніхто не добивається від Росії прибрати звідти свої військові бази. Всі в Європі визнають, але нічим допомогти не можуть. В Україні головний наслідок – всі зрозуміли, чого реально можна чекати від Росії. Це спричинило у нас в кінці минулого року якість потуги модернізувати армію, закупити нове озброєння. Для Грузії – це втрата двох великих територій, втрата половини ЗС, дестабілізація в самій державі. З іншого боку, грузини самі себе намагаються переконати, що Росіяни, звичайно, забрали поки що Пд. Осетію і Абхазію, але ми їм зато гарно „наваляли”, знищили половину російської армії. Про це багато хто з грузин пише у своїх блогах, вони реально в це вірять. Зараз Грузія живе реваншем: створене Міністерство у справах окупованих територій, більшість населення настроєна купити нові кращі танки і літаки та знов їм задати. Попри протести опозиції та поразку у війні, це не похитнуло позиції президента Саакашвілі. Якщо Грузія не візьметься реалізовувати ідею реваншу і не буде реагувати на провокації на кордоні, то, можливо, вийде з цього навіть сильнішою. В іншому разі можлива повна окупація і навіть зараз багато хто говорить, чи буде друга російськогрузинська війна.

150

¾ Яку роль мали Ваші особисті переконання на висвітлення даної події на шпальтах Вашого видання? Чесно – так, але я все ж намагався підходити до цього об’єктивно: якщо Росія вигравала військово, я писав про це. Гарним журналістським тоном є звертатися до експертів. Можливо, упередженість трохи впливає на те, до яких експертів ми звертаємося. У конфлікті ми загалом підтримували Грузію, бо, виходячи з взаємин із Росією та її імперською політикою на пострадянському просторі, є певна небезпека для країн-сателітів, які ще не увійшли до НАТО, як то Україна. Доказом цього є Білорусія, яка, фактично, є закоркованою качкою Росії. Це не той розвиток, який би я хотів бачити для власної країни.

151

ДОДАТОК № 14 Глибинне інтерв’ю з Олександром Шиманським, постійним кореспондентом відділу міжнародної політики „УМ” (записане 13.05.2009) [з метою збереження конфіденційної інформації, ми не поширюватимемо окремі дані, а використаємо їх тільки у рамках мети даного дослідження] ¾ Який досвід роботи журналістом Ви маєте? Технічна освіта, закінчуив „КПІ”. В „УМ” з 1999 року, прийшов у міжнародний відділ: спочатку позаштатним журналістом, а потім постійним. Раніше працював у виданні на культурній ниві. ¾ Якими мовами володієте? Це всі слов’янські мови (українська, російська, польська, сербська, хорватська, словенська, чеська, болгарська) і англійська. ¾ Чим зумовлена Ваша робота на ниві міжнародної журналістики у даному виданні? Міжнародна політика завжди була точкою інтересу, за якою я постійно стежив. ¾ Якими джерелами користуєтеся для пошуку міжнародних новин? Українські та російські я одразу відкидаю. Якщо, скажімо, подія відбулася в Румунії, я дивлюся румунську пресу. Якщо я не знаю мову, то намагаюся брати видання, які мають англомовні сторінки. ¾ За яким принципом відбувається пошук тем? Я шукаю теми у провідних інформаційних агенціях, насамперед у тих, про яку країну ідеться. ¾ Наскільки Ви можете у редакції особисто приймати рішення? Я завжди готую матеріал так, щоб його ніхто вже не виправляв, включно із заголовком. Зазвичай все так і йде у верстку, але якщо у редактора є краща ідея, то це добре. ¾ Які чинники, „критерії новинності” для Вас є визначальними? Насамперед впливи на Україну тих подій, про які я пишу. ¾ Опишіть процес підготовки аналітичного матеріалу до появи на шпальті?

152

Після мене матеріал прочитує заступник головного редактора, а потім головний редактор. ¾ Наскільки він змінюється від початкового варіанту? Зазвичай це незначні корекції, що стосуються обсягу матеріалу та технічних помилок. Ідеологічно все лишається так, як є. ¾ Хто добирає заголовок та фото, підпис до фото? Зазвичай я. Щодо фото, тоді у нас фото-редактора ще не було, але є підписка на „Рейтер”. Правда, інколи, коли я бачив дуже гарне фото, яке, проте, гірше за якістю, я все одно його ставив: в чорно-білій газеті різниця не така помітна. ¾ Хто зі сторін виграв інформаційну війну у російсько-грузинській війні? Спочатку вигравала Грузія: тиждень-другий, бо світ став на сторону утисненого, слабкого. Але зараз, уже майже рік пройшов, виграє Росія, причому на велику дистанцію: вона має сильні свої ЗМІ, „прикормлені” західні ЗМІ, зокрема „ліві”. Я навіть бачив, коли шанований „France Press”, вибачте на слові, повторював ту брехню, яку запустила Росія. Моя улюблена газета з англомовних, „Гардіан”, також дуже не довіряє американцям, оскільки вона „ліва”. Якщо американці підтримали Грузію, то вона не її підтримає. Так, як у випадку з „помаранчевою революцією”, яка зображалася як американська провокація.

Тепер стало

з’являтися дуже багато інформації про те, що Саакашвілі спровокував цю війну. ¾ Характеристики акторів. Хто, на Вашу думку, крім безпосередніх учасників війни (Росії, Грузії, Абхазії та Пд. Осетії ) брав участь у конфлікті? Надзвичайно негативно була подана роль України, бо всередині неї самої є велика проросійська опозиція, зокрема той же Коновалюк, який підняв питання про зброю. Я не бачу нічого поганого в тому, що Україна продавала зброю, це не заборонено міжнародними нормами, вона отримувала за це гроші. Звісно, це Польща як союзник Грузії. Також Франція: Саркозі відіграв надзвичайно негативну роль як союзник Росії. Франція, підписанням цього плану, фактично залишила за Росією Абхазію та Пд. Осетію. Німеччина також підігравала Росії через економічні причини та особисті зв’язки, далося взнаки і знання німецької мови Путіним. А наші політичні лідери взагалі нічого не знають, тому Кучма і 153

їздив у Москву – у своє мовне середовище. Тимошенко, якщо і йде в Москву, то зустрічається зі своїм найбільшим кумиром – Аллою Пугачовою. А у Франції їй ні з ким зустрічатися, хіба що з Патрісією Каас. На особистому рівні дуже важливо, коли люди знають мову і культуру. ¾

Якими насправді були причини конфлікту та його наслідки для сторін? Саакашвілі хотів повернути собі Абхазію з Пд. Осетією, як колись зробив це з Аджарією. Але тут сценарій не спрацював, оскільки дуже багато людей у республіках мали російське громадянство. Таким чином, Тбілісі довелося мати справу не з Абхазією та Пд. Осетією, а з Росією. Як особу гарячу, Саакашвілі просто спровокували, провокації тривали аж півроку до початку війни, час від часу російські літаки залітали на чужу територію. Росія спочатку програла цю війну морально, але поступово це забудеться, а ці дві республіки Росія буде намагатися шляхом тиску, щоб їх визнали. Таким чином, як і випадку Косово, набереться (за певну вигоду) якесь число країн, на цьому відлік зупиниться. Але Росія вже поклала свою лапу на ці землі і, як ведмідь, що не відпустить: потроху буде заволодівати ними.

Я був в Абхазії і, в мене таке враження, що вони

зробили незалежність просто назло грузинам. Але наслідком для них та осетин буде те, що вони як нація просто розчиняться в Росії. Наслідки війни трагічні для Грузії. Я сумніваюся, що вона коли-небудь поверне собі ці території.

154

ДОДАТОК № 15 Глибинне інтерв’ю з Оленою Зварич, заступником головного редактора, редактором міжнародного відділу „УМ” (записане 13.05.2009) [з метою збереження конфіденційної інформації, ми не поширюватимемо окремі дані, а використаємо їх тільки у рамках мети даного дослідження] ¾ Який досвід роботи журналістом Ви маєте? З 1991 року я в „УМ”. До того працювала в газеті „Ленінським шляхом” в Полтавській області. Маю журналістську освіту, закінчила НУ ім. Т.Шевченка. ¾ Якими мовами володієте? Українська, російська, трошки французька. Хочу піти на курси англійської. ¾ Чим зумовлена Ваша робота на ниві міжнародної журналістики у даному виданні? Українська політика кумівського застою мене не дуже приваблювала, культура на той час була зайнята, а міжнародна мені просто подобалася. На той час мені, чомусь, здавалося, що ніби торкаєшся до чогось такого, де „решаются судьбы родины”. ¾ Хто є аудиторією Вашого видання? Ми не проводили спеціальних соціологічних досліджень з цього приводу, оскільки хороше дослідження досить дороге. Наскільки ми знаємо по передплаті, по листах, які до нас надходять, то це широке коло людей. По-перше, це патріотична україномовна молодь, українська інтелігенція. Це також газета для сімейного читання. Іще одна величезна категорія наших читачів – це люди із сіл і невеликих містечок: це наші традиційні, консервативні читачі з 90-х років, які роками передплачують одну газету. Всі ці люди національно свідомі, швидше правоцентристського спрямування. ¾ Наскільки зацікавлена ця аудиторія у поданні міжнародної інформації? Якої саме? Велика частина тем, які цікавлять наших читачів, стосується насамперед зовнішньої політики України, міжнародних контактів, інтеграції до ЄС та НАТО.

155

Іще ми беремо теми, які можуть бути просто „цікавинками”. Наприклад, дослідження Маріанської впадини. На цю замітку є дуже багато читачів. Ясно, що вона, можливо, не підходить до шпальти „Світ”, але, якщо ми не зможемо видати шпальту „Світ без політики” під час чергових досліджень Впадини, то я її поставлю у звичайний „Світ”. ¾ За яким принципом відбувається пошук джерел міжнародної інформації? У нас, на жаль, як і в більшості українських газет, немає великих коштів для того, аби оплачувати кореспондентські бюро закордоном. Це не правильно, але це дорого. У нас є радше „фрілансери”, які за власним бажанням дописують до газети: у Празі, Мінську, Парижі, Нью-Йорку, Німеччині, Канаді. Відповідно, шпальта „Світ” формується виключно з того, що ми можемо дізнатися з інших ЗМІ, безпосередньо джерел зарубіжних. У нас працює Олександр Шиманський, який знає багато мов. Він користується найбільшою кількістю джерел. Оскільки я людина не англомовна, то користуюся російськомовними та україномовними сайтами, наприклад „Кореспондент”, „Уніан”, „ВВС-Україна”, „ВВС-Росія”. Якщо є така можливість, то звертаємося до експертів, які можуть від коментувати певну тему в Україні, до посольств, представництв, закордонних фондів тощо. ¾

За яким принципом відбувається пошук тем?

Зазвичай це просто перший рядок в ВВС чи „Рейтері”. Це має бути тема, про яку говорить увесь світ. Це має бути також „цікавинка”, щось несподіване, радше така собі „вкусовщина”, але на ці замітки знаходить дуже багато читачів. ¾ Опишіть процес підготовки аналітичного матеріалу до появи на шпальті? У нас газета велика за тиражем, але не така велика за своїми виробничими потужностями. Так, наприклад, Шиманський пише, я читаю – і все. Літературного редактора у нас немає, бо це складно для щоденної газети в сенсі швидкості подання матеріалу. Ми активно починаємо працювати над темами з 11 години ранку, у нас дуже мало часу для того, щоб потрібне вибрати, з купи джерел зібрати і написати. Літредактор просто не встигає і гальмує процес. У нас є більдредактор, яка шукає фотографії з „Рейтера”. Під час російсько-грузинської війни її ще не було, тому фото шукали заступники головного редактора.

156

¾ Наскільки він змінюється від початкового варіанту? Дуже рідко буває так, що матеріал змінюється до непізнаваності. Зазвичай я корегую невдало складені фрази, які викривляють суть події, неправильно описують факт. Це корекція фактологічних помилок. Аналітична точка зору та особистий погляд журналіста допускаються лише в аналітичних матеріалах, зокрема, політичні аналітиці та колонці „Погляд”. ¾ Як Ви оцінюєте технічне оснащення редакції? Що Ви хотіли б покращити? Технічно більш-менш всього вистачає. Хотілося б мати іще кілька автомобілів на редакцію, а не один, мати цю систему, коли коректура може правитися в комп’ютері. ¾ Чи є у Вас в редакції псевдоніми? З якою метою? [з метою збереження конфіденційної інформації, ми не поширюватимемо окремі дані, а використаємо їх тільки у рамках мети даного дослідження] Коли журналіст пише під власним іменем, то це матеріал, який пишеться досить довго, він не є компілятивний, це ексклюзивна інформація. А коли просто не вистачає часу та за браком кадрів у редакції, пишеться під псевдо те, що є в інформаційних агенціях і воно часто написане нашвидкуруч за 10 хвилин. Це не є ховання. Це показує, що матеріал просто нема кому зробити, що нам бракує журналістів. Псевдо народжується, коли нема кому написати замітку. ¾ Хто зі сторін російсько-грузинського конфлікту виграв інформаційну війну? На території Росії вона цю війну виграла і далеко не програла на території багатьох пострадянських країн. Я бачила російські сюжети, там і мови не було про кілька позицій. У Росії була дуже агресивні кампанія. Але в Європі росіяни програли інформацій війну, якщо вони її взагалі там вели. В Україні було однозначно більше симпатій щодо Грузії. Так, вона перша почала війну, Саакашвілі не варто було це робити, але він же не поліз на чужу територію. Це була суто внутрішньогрузинська справа. ¾ Хто, на Вашу думку, крім безпосередніх учасників війни (Росії, Грузії, Абхазії та Пд. Осетії ) брав участь у конфлікті?

157

Україна. Але Україні дуже важко було реагувати, оскільки це досі різновекторна країна, ми досі не можемо говорити одним голосом. Нам так чи інакше доводиться озиратися на Росію і робити так, щоб з нею не сваритися. Це не тому, що я дружелюбна, а тому що будь-яку „війну” (у лапках) з авторитарною Росією ми програємо. Тож, для нас найгіршим є те, що Україна просто не вміє себе подати на міжнародній арені як цілісна країна. Наш президент висловив свою позицію дорогою до Тбілісі: там були красиві слова, йому здалося, що він знову на Майдані. Ми також подавали багато Качинського, але це тому, що він багато виступав. Він, по моєму, там так довиступався, що ледве не вчинив міжнародний скандал. Качинський страшенний антиросіянин, але полякам простіше ненавидіти Росію, ніж нам. У них є така „жирова прослойка” як Україна і Білорусія. ¾ Якими були причини конфлікту? Чому Саакашвілі почав війну, бо Осетія хотіла ледь не вийти зі складу Грузії, обстрілювала грузинські блокпости, у них дві третини населення мають російські паспорти. Все це почалося іще з 1992 року, а це була нестримана відповідь Грузії на російську політику в Пд. Осетії. У Росії, відповідно, це були банальні імперські амбіції, вона хоче якщо не повернути, то хоча б зберегти сфери впливу над цими територіями, роздає свої паспорти тощо. Всі знали, що для Грузії це рушниця, яка висить на стіні. Якби Саакашвілі не почав стріляти, можливо, такої війни б не сталося. ¾ Хто, на Вашу думку, переміг та якими наслідки війни для кожної зі сторін? Для багатьох було важливим і визначальним те, що Грузія почала цю війну, з її боку пролунав перший постріл, і не один. Їй не треба біло починати війну, бо вона таки програла і дуже себе ослабила. Ця війна потягнула за собою багато внутрішньогрузинських проблем: територіальні і моральні втрати, зруйнована економіка, інфраструктура, величезні жертви – ось наслідки для Грузії. Абхазія під шумок „типу” стала незалежною, але я брала інтерв’ю в посла Грузії: він вірить, що скоро абхази й осетини самі попросяться назад до Грузії. Росія – це країна, яка грубо порушила міжнародне право, і наслідки для неї не є позитивними, хоча вона де-факто здобула територіальні переваги і тепер 158

будуватиме там військові бази. Росія просто продемонструвала свою силу – це, мабуть, її основний меседж. ¾ Яку роль мали Ваші особисті переконання на висвітлення даної події на шпальтах Вашого видання? Я розуміла те, що наш читач, український громадянин, має великий доступ до російського телебачення та преси. Щоб дати грузинську точку зору, я намагалася подавати й грузинську позицію. Моя власна авторська думка була чітко висловлена у матеріалах. Адже зрозуміло, що росіяни робили зухвало, для цього були факти, на яких я будувала свої статті. Грузія – це урок для України, що потрібно самим уміти працювати над своїми проблемними регіонами та розумно боятися Росію.

159

ДОДАТОК № 17 Глибинне інтерв’ю з Іриною Ковальчук, редактором рубрики „Мир” газети “Сегодня” (записане 13.05.2009) [з метою збереження конфіденційної інформації, ми не поширюватимемо окремі дані, а використаємо їх тільки у рамках мети даного дослідження] ¾ Який досвід роботи журналістом Ви маєте? У „Сегодня” я працюю з дня її заснування. До того працювала у спортивній газеті „Команда”. Вищої освіти з журналістики не маю, я закінчувала поліграфічний факультет КПІ. Скоріше за все, я просто виняток із правила української журналістики. ¾ Якими мовами володієте? Російська, українська, англійська. ¾ Чим зумовлена робота на ниві міжнародної журналістики у даному виданні? Це радше моє покликання, ніж спеціалізація. Мені самій подобається ця сфера, от і все. ¾ За яким принципом відбувається пошук тем? Наша аудиторія зацікавлена в отриманні найсвіжішої інформації. Їх цікавить вчорашні топ-теми з додатковими подробицями, оскільки загальну картину вони мають змогу побачити на телебаченні. Їх цікавить те, що у всіх на слуху, додаткові та деталізовані подробиці усіх подій, у тому числі міжнародних. ¾ Наскільки Ви можете у редакції особисто приймати рішення, на якій інформації варто акцентувати увагу, а яку пропустити? За всю мою десятирічну історію роботи в газеті важко згадати, що з того, що я пропонувала, не проходило. Я маю достатньо досвіду і знаю, яка тема важлива, як її подати і в кого краще взяти коментарі на місцях. Я ніколи не подаю теми, які знаю, що не пройдуть. ¾ Чому ви „пропускаєте” одну інформацію, а іншу, навпаки, оминаєте?

160

Напевно, це приходить із досвідом, коли ти розумієш, що певна міжнародна тема може чи не може зацікавити твого читача. Зазвичай те, що є топ-темою за кордоном, може зацікавити і нашого головного редактора, і нашу аудиторію. ¾ Наскільки впливає на Ваше рішення особисті зусилля, які треба докласти для написання статті? Якщо тема мені цікава і важлива, а зазвичай такі теми я пропоную, то я намагаюся насамперед заглибитися у контекст, відшукати якомога більше джерел, навіть якщо це складно. Всебічність висвітлення є головною для мене. Але тут дуже багато залежить від особистих зв’язків кожного окремого журналіста за кордоном, уміння співпрацювати з іноземними колегами. ¾ Хто є аудиторією Вашого видання? Ми проводили соціологічні дослідження. У нас є ціла маркетингова група, яка цим займається. Аудиторія нашого видання – це всі прошарки українського суспільства, трохи менше молоді та пенсіонерів. Якщо раніше це були переважно пенсіонери та люди старшого віку, то останнім часом ця тенденція змінюється. Найбільше нас читає покоління від 30 до пенсійного віку, більшість серед них – чоловіки. ¾ Наскільки зацікавлена ця аудиторія у поданні міжнародної інформації? Наші читачі хочуть подробиць, тобто щоб та сама новина подавалася в іншому ракурсі, з іншими деталями. Ми вранці приходимо до редакції – Америка вже спить, тобто ми вже знаємо, що відбулося вчора і бачимо, що насамперед цікавить самих американців. Європейці іще не прокинулися, але якщо були нічні події, то ми можемо про них писати. Азія вже прокинулася, тобто ми знаємо, що там відбувається. Те, що є топ-темами для них, відповідно, цікаве і нашій аудиторії, особливо якщо це може торкатися й України. ¾ За яким принципом відбувається пошук джерел інформації? По-перше, ми звертаємося до місцевих інформаційних агентств, які першими подають певну новину. Якщо, наприклад, це Росія, то до російських, якщо міжнародні новини – то це „AP”, „AFP” та „Рейтер”. Це також можуть бути місцеві закордонні ЗМІ, їхні журналісти, які перебувають на місці подій і можуть 161

нам відкоментувати. Якщо у подію задіяні українці, то ми телефонуємо до посольств, представництв тої країни в Україні. ¾ Хто обирає теми для статей? Редактори акцентують увагу на певних, з їхньої точки зору, важливих темах. А оскільки у нашому відділі ми вдвох з Костянтином Строгі новим є редактори, то наше рішення є визначальним. Окрім того, є ще головний редактор та замредактор, які теж час від часу можуть запропонувати якусь тему або додати щось до висвітлення певного її аспекту. Часто топ-тема, яка виходить з великим фото на першу шпальту, - це наша спільна творчість, а статті виходять такими, що відрізняються змістовно від наповнення інших видань. ¾ Опишіть процес підготовки аналітичного матеріалу до появи на шпальті? Оскільки немає у „Світі” звичайних журналістів, то спочатку статтю із фото, заголовком та підписом до фото пишу повністю я, потім передаю замредактору, а потім – головному редактору. Часто це просто колективна творчість, оскільки у нас ньюзрум – це одна велика кімната ¾ Наскільки він змінюється від початкового варіанту? Це запитання, яке пов’язане з цензурою у нашому виданні, тому я б не хотіла це поширювати такі дані. [з метою збереження конфіденційної інформації, ми не поширюватимемо окремі дані, а використаємо їх тільки у рамках мети даного дослідження] ¾ Хто добирає заголовок та фото, підпис до фото? Заголовки – це творчість колективна. Журналіст пропонує свій варіант заголовку, якщо редактору він теж подобається, то ми його залишаємо. Звісно, рівень редактора вищий за рівень журналіста, тому Ви самі розумієте, наскільки часто залишаються журналістські заголовки. Щодо фото, особисто я обираю їх сама, оскільки тільки я знаю, як мені потрібно подавати ту чи іншу тему. Натомість, наш відділ українських новин надає перевагу вибору більд-редактора. На міжнародці ми були підписані на „Рейтер” „AP” та „AFP”, але через кризу ми наразі обмежилися тільки „AFP”. ¾ Скільки людей працює у міжнародному відділі?

162

На міжнародці нас лише двоє: я та Костянтин Строгінов. ¾ Чи практикують у редакції загальні обговорення тем для випуску? Як часто? Тричі на день відбуваються „літучки”: вранці ми плануємо те, що має увійти до наступного номеру газети, обговорюємо різні аспекти тем, радимося, де кращі дістати коментарі, на чому слід акцентувати увагу. Вдень ми обговорюємо, як має виглядати перша шпальта. Ввечері ми обговорюємо, що буде завтра. ¾ Як часто журналісти мають змогу поїхати у закордонне відрядження? Якщо не брати до уваги теперішню кризу, то загалом багато компаній, посольств організовували різні тури: туристичні, тури на вибори. Це також кінопрокатники, які на світову прем’єру везуть журналістів з різних країн. За рахунок редакції такі відрядження відбуваються рідко. Щодо російсько-грузинської війни, то в Пд. Осетію їздив наш субкор, який, в принципі, нічого нового й не привіз. А що він міг привезти, якщо там у мене джерело сидить в підвалі під бомбардуванням, і тут у мене бігають грузини по Тбілісі, в яких реально були зібрані речі і які не знали, куди їм бігти. ¾ Чи має редакція власних міжнародних журналістів? Чи потрібні вони? Я вважаю, що цілі корпункти не потрібні взагалі. Виданню варто мати (не обов’язково на штатній основі) просто окремих журналістів, який, у разі необхідності, може швидко висвітлити потрібну тему зсередини, звісно, за відповідний гонорар. У нас в редакції є „фрілансери” у США, Азербайджані, Грузії, Росії. ¾ Хто зі сторін виграв інформаційну війну? Щодо України важко сказати, оскільки, пишучи на цю тему, я не зверталася до українських джерел взагалі. У мене є грузинські, осетинські джерела, люди, які тоді перебували у підвалах, з якими я спілкувалася по мобільному. Це мої особисті зв’язки, колеги, з якими зав’язалися гарні стосунки, і ми їх підтримуємо. Щодо російських джерел, то можу сказати, що вони таки перегинали палицю. ¾ Характеристики акторів. Хто, крім безпосередніх учасників війни (Росії, Грузії, Абхазії та Пд. Осетії ) брав участь у конфлікті?

163

В Грузії, насправді, дуже багато інтересів було задіяно. Хоча Грузія досить далека від Європи, тим не менше, і в Європи є свій інтерес, але я не вважаю, що вони брали участь у конфлікті. Моя думка, за даними, які я отримувала від своїх колег з Грузії, що всю цю війну затіяв сам пан Саакашвілі. Ніхто його не підбивав. У Буша своїх проблем тоді було достатньо: вони програвали праймеріз і було ясно, що республіканська партія не прийде до влади. Франція не підтримувала Росію, а виступила в якості миротворця, буфера, який стримував і Саакашвілі, і Медведєва. Україна ж підтримала Грузію лише тому, що наш президент є кумом президента Грузії: Ющенко хрестив молодшого сина Саакашвілі. Польща підтримала тому, що її політика така, що вона в принципі підтримує зараз усе, що наперекір Кремлю. Так само і Литва: „аби якби проти москалів”. ¾ Якими

були

причини

конфлікту?

Що

змусило

розпочати

збройне

протистояння? Як на мене, цю війну розпочав пан Саакашвілі лише для того, аби підняти свій рейтинг на Заході. Оскільки давно відомо, що повернути ці території він не може. Політологи не раз коментували: якщо б він хотів справді повернути ці території, то це треба було робити не політичними і не військовими, а економічними методами, тобто, щоб вони самі схотіли повернутися до нього. Я була у Грузії чотири разі і можу сказати, що в країні є зародки поліцейської держави. Мені також здалося, що Саакашвілі переробив Тбілісі під себе, щоб йому було зручно: збудував собі резиденцію по іншу сторону від парламенту, тобто через річку Куру, щоб опозиції довелося розділитися, а не товктися лише біля стін парламенту, де була президентська резиденція. У свою чергу, Медведєв теж хотів показати (оскільки його всі порівнюють із Путіним), що він не такий „м’який” політик. Можливо, саме Медведєв і підбивав Саакашвілі повоювати, щоб показати себе непоганим воякою. Але насправді я вважаю, що це навряд. Радше, це просто було самодурство з боку теперішнього грузинського президента, який вирішив „пограти у війну”, тим більше, що одним з його передвиборчих лозунгів було повернення цих двох територій. Він навіть накупив купу нашої зброї, що було доведено міжнародними інстанціями.

164

¾ Переможці та наслідки війни, на Вашу думку... Щоб зрозуміти, хто правий, а хто винний, потрібно вислухати безпосередньо і ту, й іншу сторони. Україна ж укотре заплямувала свою репутацію. Оскільки міжнародні комісії визнали, що війну розв’язав Саакашвілі, Росія покращила свою репутацію. Для Грузії все погано, опозиція намагається з цього скористатися. Обамі зараз не до них, він іще не визначився, залишати Саакашвілі, чи підтримати когось з опозиційних кандидатів. Абхазія і Пд. Осетія отримали трохи грошей від Росії. Звісно, на міжнародному рівні з ними ніхто розмовляти не буде. ¾ Яку роль мали Ваші особисті переконання на висвітлення даної події на шпальтах Вашого видання? Мої переконання не грали ролі у написаних мною матеріалах. Тут грала роль та інформація, яку я отримувала. Якщо я була з чимось не згодна і мала інші політичні вподобання, т оце лишається при мені. Я можу сама з кимось посперечатися, але в матеріалі я маю представити дві точки зору. Якщо я вважаю, що моя позиція правильна, я знаходжу цьому підтвердження, а не пишу це просто від себе.

165

ДОДАТОК № 17 Глибинне інтерв’ю з Костянтином Строгіновим, редактором рубрики „Мир” газети “Сегодня” (записане 18.05.2009) [з метою збереження конфіденційної інформації, ми не поширюватимемо окремі дані, а використаємо їх тільки у рамках мети даного дослідження] ¾ Який досвід роботи журналістом Ви маєте? Я в журналістиці з 2005 року, у „Сегодня” редактором – рік. У 2001 році я поїхав до Ісландії, жив там три роки разом з батьками. Там мені набридло і я схотів реалізувати шкільну мрію стати журналістом в Україні. Повернувся до Києва, вступив на журналістику до „Київського міжнародного університету”. На першому курсі почав працювати на „фрілансі” у „Київських відомостях”. На другому курсі працював на новинному Інтернет-ресурсі „Проновости”, займався новинною стрічкою, а потім – редактором.

Потім потрапив інтерном до

„Кореспонденту”, спочатку в українському відділі „Країна”, але мені в принципі не дуже подобалася українська тематика, я перейшов у відділ „Світ”, а потім – у відділ „Сім днів”, де став редактором. Рік тому мене запросили редактором у „Сегодня”. ¾ Якими мовами володієте? Російська, українська, англійська, ісландська. Ісландська знадобилася одного разу, коли була криза в Ісландії, щось типу „помаранчевої революції”: я телефонував, розмовляв з людьми, організаторами акцій протесту, вони були здивовані, що українські журналісти знають ісландську. Я вважаю, що редактору відділу „Світ” обов’язково, окрім англійської, варто знати хоча б іще якусь із європейських мов, наприклад, французьку чи німецьку. ¾ Чим зумовлена Ваша робота у міжнародній журналістиці у даному виданні? Мені в принципі не цікава українська тематика, українська політика. Міжнародна журналістика мені цікавіша, там політична культура вища на порядок, ніж українська. Там є з чого брати приклад, це цікавіше досліджувати.

166

¾ Якими джерелами Ви користуєтеся для пошуку інформації на міжнародну тематику? Спершу вранці продивляюся наші джерела. Хоч я знаю англійську , але ж думаю російською. Я використовую “news.ru”, “lenta.ru”, “yahoo.news” щоб загалом проглянути, що сьогодні пишуть, саме туди часто стікаються новини з „Рейтерз” та „Асошиейтед Пресс”. Знаходжу золоту середину, а звідти вже детально заглиблююся у джерела, звідки походить ця інформація: CNN, BBC. Щодо людських джерел: у нас є багато співробітників на гонорарній основі, яким ми можемо зателефонувати у будь-який час. ¾ Чи завжди Ви працюєте у своїй темі? Так, але бувають форс-мажори. Наприклад, я їздив від нашого культурного відділу нещодавно тому, що дівчині просто не дали шенгенську візу, а в мене вона була. ¾ Чи є у Вас псевдоніми? Як часто Ви ними послуговуєтеся? З якою метою? [з метою збереження конфіденційної інформації, ми не поширюватимемо окремі дані, а використаємо їх тільки у рамках мети даного дослідження] У нас в редакції це практикують, але воно не дуже поширено. У мене був, коли я на сайті працював: вигадував, коли допомагав хлопцям писати компромати. Тут – ні, бо мені моє прізвище подобається, я нічого злочинного не пишу, мені псевдо не потрібні. ¾ Хто є аудиторією Вашого видання? Аудиторія широка. Я можу це стверджувати на прикладі телефонних дзвінків до редакції: не телефонують хіба що діти. Часто телефонують ветерани, люди середнього віку, багато – з вищою освітою. ¾ Наскільки зацікавлена ця аудиторія у поданні міжнародної інформації? Якої саме? Світова інформація у нашій газеті не має такої великої популярності як, скажімо, українські новини чи спорт. Якщо ми подаємо міжнародну інформацію, то передусім пишемо про наших сусідів, також про те, що напряму стосується

167

України: НАТО, Саміти ЄС. Також ми можемо написати про якісь „цікавинки”, „дивовижку” у світі. ¾ За яким принципом відбувається пошук міжнародних тем? Ми з Іриною Ковальчук удвох редактори у нашому відділі. Вранці на загальній „планьорці” я пропоную конкретні теми, головний редактор їх найчастіше затверджує, а також може запропонувати своє щось. Я приходжу, розповідаю Ірі, а протягом дня вона може щось запропонувати. Ми працюємо на паритетних началах. ¾ Опишіть процес підготовки аналітичного матеріалу до появи на шпальті? Ми (як редактори у своєму відділі) пишемо матеріали, фото підбирає як фоторедактор, так і ми самі, якщо знаємо, що можемо це зробити самі краще. Потім я відправляю це дизайнерам, зам редактору, а головний редактор продивляється на власний розсуд, більше половини номера точно. ¾ Наскільки він змінюється від початкового варіанту? Сам головний редактор нічого не корегує, корегуємо ми: нам даються певні „підказки”, можливо, те, що ми упустили, щоб доповнити вже наявну інформацію. ¾ Хто добирає заголовок та фото, підпис до фото? Я без заголовку не віддаю матеріал, але, якщо матеріал лишається без змін, заголовок редактор таки може поміняти. Хоча загалом, він зазвичай погоджується із моїми заголовками, оскільки я люблю їх вигадувати. ¾ Чи є у Вашій редакції готові моделі для висвітлення військових подій? Поперше, необхідно знати політичне підґрунтя, оскільки не існує воєнного конфлікту без політичної складової. Політики використовують етнічні мотиви лише як зовнішні цілі. Також те, як конфлікт протікає, які сили противників, жертви. Після закінчення безпосередніх боїв, зосереджуємося на „розборі польотів”, політиці сторін, реакції Заходу, який стосунок має до події Україна. ¾ Скільки людей працює у міжнародному відділі та у редакції над випуском? У міжнародці нас двоє, а загалом над випуском працює не менше сорока осіб. ¾ Чи практикують у редакції загальні обговорення тем для випуску? Як часто?

168

„Планьорки” у нас відбуваються тричі на день: вранці, на якій обговорюється національний випуск, який іде по регіонах, збираються представники кожного відділу включно з дизайнерами; денна „планьорка” (з другої до третьої години), на якій конкретно обговорюємо те, що вже написали для випуску і вирішуємо, що буде на першій шпальті: заголовки, теми; вечірня – про те, що додається до київського випуску та обговорюються можливі теми наступного випуску. ¾ Як Ви оцінюєте технічне оснащення редакції? Загалом задовольняє: сам алгоритм переходу матеріалів по редакції зручний. ¾ Як часто журналісти мають змогу поїхати у закордонне відрядження? Я, як редактор, поїхав у закордонне відрядження один раз, це було нещодавно. Справа в тому, що я тут працюю лише рік. У нас, правда, є відділ спецкорів, який частіше їздить. Від редакції відправляють дуже рідко, якщо подія надзвичайно важлива, а частіше – від різних організацій. До Грузії від нас обов’язково поїхав Євген Іхельзон. ¾ Чи має редакція власних міжнародних журналістів? Чи потрібні вони? Найкращий варіант – це мати корпункти у різних країнах. У нас напрацьовані зв’язки з різними журналістами у США, Німеччині, Італії. Звісно, найкраще, коли є свої люди закордоном, які можуть описати те, чого немає і інших виданнях чи в Інтернеті. ¾ Хто зі сторін виграв інформаційну війну? На мою суб’єктивну думку, виграла Росія. Але у нас, в Україні, відбувся розкол, коли частина преси і президент були відверто налаштовані за Грузію. Я б сказав, що у нас була нічия. Щодо західних джерел, то звідти інформація почала надходити, коли Росія зробила удар у відповідь: історія почалася з того, що іде колона танків з Рокського тунелю. На Заході Росія сприймається агресором по відношенню до Грузії. Хоча західні ЗМІ були на боці Грузії, але з плином часу вони почали критику Саакашвілі, який розпочав війну. ¾ Характеристики акторів. Хто, на Вашу думку, крім безпосередніх учасників війни (Росії, Грузії, Абхазії та Пд. Осетії ) брав участь у конфлікті?

169

США єдине, що робили, - це відкривали рота. Силово ніхто за Грузію не ступився. Але, можливо, це було правильне рішення, оскільки, якби насправді хтось вийшов проти Росії, ви уявляєте, що це могло бути? Було лише втручання на дипломатичному рівні. Оскільки на той момент Саакашвілі главенствував у ЄС, він просто працював на свій авторитет у світі. Україна була найбільшим поставщиком зброї до Грузії, за це росіяни і зачепилися. Росії вигідно було прив’язати конфлікт на Кавказі до України через питання ЧФ РФ у Криму. Але це була більше інформаційна бомба для українського суспільства, ніж реальні кроки. ¾ Якими були причини конфлікту? Я не компетентний у цьому, але перше, що особисто я почув: Грузія атакує Цхінвалі. Але потім дізнався, що російські танки були на території іще сьомого серпня. З одного боку, Росія не починала війну, але вона могла її спровокувати. ¾ Які наслідки війни для кожної зі сторін? Грузія спочатку порвала усі мости з Росією, направившись до НАТО, намагаючись попасти під крило Заходу. Це не дуже вийшло, Захід не підтримав Саакашвілі, а наслідком стали протести опозиції всередині самої країни, погіршення економічної ситуації, моральні, психологічні наслідки. Для Росії, як виявилося, наслідків ніяких, хіба що, довелося виправдовуватися перед світовою спільнотою. Осетію Росія, по суті, окупувала. Сама Пд. Осетія перебуває у якомусь підвішеному стані: що це за республіка, визнана чи ні? Я завжди міряю так: чи є в неї футбольна збірна. Невизнана республіка не може виступати у міжнародних організаціях. В Абхазію грузни не скоро подадуться. Для України це було небезпечно у питанні можливості повторення того ж сценарію у Криму. ¾ Яку роль грали Ваші особисті переконання на висвітлення даної події на шпальтах Вашого видання? Я завжди намагаюся писати нейтрально. Навіть якщо у мене душа більше лежить, наприклад, до Росії, а не до Грузії, то ми все одно маємо подавати думку двох сторін. Я притримувався думки, що оскільки перший крок зробив Саакашвілі, то від цього факту треба відштовхуватися. Багато хто писав, що Саакашвілі взагалі підставляє всю країну.

170