Рудя Аліна - диплом, 2009 by ukma journalist

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «КИЄВО‐МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ» Могилянська Школа Журналістики Рудя Аліна Костянтинівна ГРОМАДЯНСЬКА ЖУРНАЛІСТИКА: СВІТОВИЙ ДОСВІД ТА РОЗВИТОК В УКРАЇНІ Кваліфікаційна робота на здобуття академічного звання магістра журналістики Науковий керівник Ст. Викладч Панін Ю.О.

КИЇВ‐2009

ЗМІСТ

ВСТУП......................................................................................................................... 4 РОЗДІЛ 1. User Generated Content у сучасному медіа-просторі ...................... 9 1.1. Феномен User Generated Content ..................................................................... 9 1.2. User Generated Content як платформа для розвитку громадянської журналістики .......................................................................................................... 10 1.3. Основні поняття нових медіа, платформою для яких є User Generated Content..................................................................................................................... 13 1.4 Явище громадянської журналістики: передумови виникнення, принципи та світовий досвід .................................................................................................. 16 РОЗДІЛ 2. ВЕБлоґи, як різновид громадянської журналістики ................... 23 2.1. Веблоґи як платформа для дискусій ............................................................. 23 2.2. Технологія Веблоґів........................................................................................ 25 2.3. Різновиди журналістських блоґів.................................................................. 26 2.4. Важливість веблоґів для громадянської журналістики та журналістики в цілому...................................................................................................................... 33 РОЗДІЛ 3. Громадянська журналістика в українському контексті............. 35 3.1. Виникнення української громадянської журналістики .............................. 36 3.2. Особливості української громадянської журналістики на прикладі порталів ХайВей та проекту Я-Кореспондент .................................................... 38 3.3. Специфіка громадянської журналістики в Україні..................................... 53 3.4. Поради для майбутніх громадянських журналістів .................................... 54 ВИСНОВКИ ............................................................................................................. 58 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ТЕРМІНІВ ......................................................... 62 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ..................................................... 64

ВСТУП В останні роки новітні технології кардинально змінили світ. Такі терміни, як блоґ, подкастинг, нові медіа та web 2.0, що ще декілька років тому викликали подив, наразі міцно вкорінилися у лексиконі кожної освіченої людини. Інтернет-технології об’єднують людей, речі та явища, які ще 15-20 років тому не мали між собою нічого спільного. Інформаційний світ завдяки мережі також змінюється, стає більш демократичним. Стосунки між інформатором та реціпієнтом докорінно змінюються, тепер кожен може бути джерелом інформації, брати участь у глобальній дискусії, змінювати світ власноруч за допомогою клавіатури та мишки. Дана кваліфікаційна робота присвячена такому новому явищу, як громадянська журналістика. За визначенням медіа-теоретика Кріса Уілліса громадянська журналістика “це явище активної участі громадян у процесі пошуку, збирання, обробки, аналізу й поширення новин та інформації. Метою такої діяльності є забезпечення незалежного, надійного, об’єктивного, точного, всеохоплюючого та адекватного висвітлення подій, тем і явищ”.[16] Таким чином “громадянською журналістикою” називається активність звичайних громадян, які збирають та розповсюджують новини та інформацію. Основою для громадянської журналістики є розвиток цифрових технологій. Розповсюдження цифрових камер призвело до того, що найчастіше саме звичайні люди, а не професійні журналісти мають першочергову можливість для документування та репортування новин та подій. Так само звичайні користувачі мають моментальну можливість доступу до мережі та публікації матеріалів у блоґах, на вебсайтах і т.п. Таким чином, громадянська журналістика приймає форму персональних блоґів, фото та відео з персональних цифрових фото- та відеокамер, місцевих новин, написаних

місцевими людьми або коментарів до професійних новин. Отже, громадяньска журналістика

стала

способом

перетворення

звичайних

громадян

на

журналістів. Наприклад під час Лондонських бомбових атак 7-го липня 2005 року, компанія BBC отримала більше 20 тисяч матеріалів у формі мобільних фотографій, відео, смс-повідомлень та електронних листів від громадян, які хотіли показати, що трапилось та висвітлювали свою думку щодо ситуації. Також під час скандалу із карикатурами пророка Мухамеда, за перші пару тижнів, компанія отримала більш як 22 тисячі електронних листів від читачів. Ця нова течія призвела до створення 2005 року у рамках BBC так званої Команди з контенту, створеного користувачами (User-Generated-Content Team).[36] Поява Інтернету надала можливість звичайним громадянам стати джерелами інформації, а не просто рецепієнтами. Так, ще один теоретик нових медіа Марк Глассер зазначає: “В основі громадянської журналістики закладена ідея,

що

люди

без

професійної

журналістської

підготовки

здатні

використовувати інструменти сучасних технологій та потужності Інтернету для створення, доповнення та фактологічної перевірки медіа. Наприклад, у власному блозі ви можете написати про засідання мерії. Або перевірити на помилки опубліковану в газеті статтю і в коментарях до неї вказати на недоліки. Або опублікувати фоторепортаж з події, яка відбувається у вашому місті. Чи навіть зняти відео й опублікувати його у відео-блозі”.[20] Ступінь наукової розробки цієї теми в українській журналістиці майже відсутній, через загальну новітність теми як в українському контексті, так і у світовій практиці. Загалом, тема є дуже актуальною, адже такі основні поняття громадянської журналістики в її сучасному контексті, як web 2.0 та user generated content з’явилися лише минулого десятиріччя.

Об’єктом дослідження є громадянська журналістика в цілому, портали громадянської журналістики та блоґи. Предметом дослідження є розвиток громадянської журналістики як нового типу журналістики у світі і в Україні та перспективи її розвитку. Теоретичне значення даної роботи полягає у визначенні поняття громадянської журналістики у сучасному медіа контексті та обґрунтуванні важливості цього виду нових комунікацій для подальшої лібералізації та демократизації медіа-простору. Також у даній роботі охарактеризовується взаємозв’язок між громадянською

журналістикою,

що

знаходить своє

відображення у медіа порталах та блоґах, та традиційною журналістикою. Визначаються переваги та недоліки обох видів та підводяться підсумки щодо можливості співіснування цих двох видів у майбутньому. Практичне значення даної роботи полягає у роз’ясненні принципів роботи громадянського журналіста та популяризації нових видів комунікації як для пасивних користувачів Інтернету, так і для майбутніх громадянських журналістів. Дана робота може бути використана у навчальному процесі та підготовці Інтернет-журналістів. Також у цій роботі даються практичні поради для активістів та молодих журналістів щодо основ роботи у сфері громадянської журналістики та розвитку власних блоґів та медіа-проектів. Основними гіпотезами даної роботи були: Час традиційної журналістики та мережі web 1.0, що характеризувалася незалученістю читачів у процес створення інформації, минув. Натомість прийшов новий вид журналістики – громадянської та Інтернету доби web 2.0, що характеризується двостороннім діалогом та знищенням межі між журналістом та читачем.

Громадянська журналістика є кроком до демократизації, лібералізації медіа та для поширення свободи слова. Громадянська журналістика та традиційна журналістика мають свої недоліки та переваги, а тому для подальшого якісного розвитку журналістики в цілому потрібна їх співпраця. Виходячи зі сформованих гіпотез, метою роботи є виявлення основних характеристик громадянської журналістики та її відмінностей від традиційної журналістики, а також охарактеризування основних переваг та недоліків громадянської журналістики у сучасній Інтернет-мережі. Керуючись метою, основними завданнями даної дипломної роботи є: Визначення

основних

понять,

характерних

для

громадянської

журналістики (web 2.0, user generated content, blog і т.д.). Визначення основних характеристик громадянської журналістики. Визначення особливостей роботи порталів громадянської журналістики та блоґів. Визначення основних тенденцій у розвитку громадянської журналістики у світі та в Україні. Відповідно до зазначеної мети та завдань, передбачено таку структуру кваліфікаційної роботи: вступ, три розділи, що розкривають тему, висновки та список використаної літератури. У першому розділі розкривається суть терміну User Generated Content (контент, створений самими користувачами), що є ключовим у функціонуванні громадянської

журналістики.

Наводяться

приклади

сайтів

та

порталів

Інтернету, які мають за свою основу UGC, а також детально розкриваються поняття, що є похідними з UGC – фольксономія, мудрість натовпу і т.п.

У другому розділі дипломної роботи досліджується феномен блоґосфери, як ключового елементу громадянської журналістики. Блоґи або онлайн щоденники варіюються за своєю типологією та тематикою. У розділі розкриваються основні терміни, функції блоґів, причина популярності та зв’язок із професійною журналістикою. Визначаються переваги блоґів, що ведуться

професіоналами

певній

галузі

над

статтями

професійних

журналістів, що пишуть про ці галузі. Третій розділ присвячений громадянській журналістиці в Україні. Шляхом проведення глибинних інтерв’ю з експертами цієї галузі, а також з громадянськими журналістами, що пишуть на території України визначається сучасна ситуація, специфіка роботи та перспективи розвитку громадянської журналістики в Україні, а також пропонуються поради для майбутніх громадянських журналістів, що прагнуть працювати у даній галузі. Під час глибинних інтерв’ю (in-depth interview) проводились індивідуальні бесіди (тривалістю 30-40 хвилин), під час яких респонденти відповідали на відкриті запитання в довільній формі. Перевагою цього методу для даної роботи є те, що інформація надходить від людей, що напряму пов’язані із явищем громадянської журналістики в Україні, їхнє ставлення та думка характеризують сучасний стан галузі на теренах нашої держави. Нарешті у висновках підводяться підсумки проведеного дослідження відповідно до поставлених завдань.

РОЗДІЛ 1. User Generated Content у сучасному медіапросторі 1.1. Феномен User Generated Content Контент, що створювався самими користувачами існував завжди. Таким можна вважати телефонні розмови, листи до редактора, дошки оголошень і т.п. Інтернет із самого початку свого існування, був заснований на різноманітних формах користувацького контенту, таких як електронні листи, розсилки, чати, форуми, веблоґи та ін. Все це є прикладом того, що користувачі мали змогу додавати матеріал до Інтернету, так само як мали доступ до контенту, створеного іншими користувачами. Незважаючи на це, лише декілька років тому, з’явилось саме поняття “юзер дженерейтед контент” (User Generated Content, UGC). Поява цього самодостатнього терміну і стала початком змін у онлайн журналістиці. Інтерес до UGC можна пояснити декількома різними причинами: по-перше це поява та розвиток нових цифрових технологій, які зробили напів-професійні засоби публікації у медіа доступними та дешевими для звичайних користувачів (у цьому випадку індивідуальні користувачі та громадські організації можуть самі створювати та публікувати контент, таким чином відбувається демократизація медіа-виробництва); по-друге відбувається переміщення фокусу з медіа-організацій на непрофесіоналів та індивідів, що створюють свій власний контент (тобто майбутнє медіа-організацій залежить від збільшення впливовості окремих індивідів та їх публікацій); третью причиною є загальна тенденція у суспільстві, спрямована на індивідуалізацію та диференціацію окремих людей. [23] До UGC можна віднести багато різних технологій, таких як блоґи, цифрове відео, фотографії з мобільних телефонів, подкастинги, вікі та ін.

1.2. User Generated Content як платформа для розвитку громадянської журналістики UGC є основою багатьох популярних сервісів та аплікацій: Вікіпедія (www.wikipedia.com) – це онлайнова енциклопедія, що складається з посилань або постів написаних, відкоригованих та редагованих звичайними користувачами Інтернету на постійній динамічній основі. Таким чином, на відміну від звичайних енциклопедій, вікіпедія є своєрідним експериментом з довіри та користувацьких публікацій. Флікр (www.flickr.com) Архівний

сервіс

фотографій,

який

зробив

можливим

для

звичайних

користувачів завантаження та обмін цифровими фотографіями у межах всієї спільноти сайту. На даний момент є найбільшим сервісом у світі, кількість завантажених фотографій сягає 6 тисяч на хвилину. Клаудмарк

( www.cloudmark.com)

спамфільтром,

що

базується

на

повідомленнях від користувачів, що обмінюються інформацією про те, які листи вважати спамом, а які ні. Ця система вважається більш ефективною, аніж звичайні спам фільтри, основою роботи яких є контент аналіз конкретних повідомлень. (із високим відсотком похибки) МайСпейс (www.myspace.com) сайт, що дозволяє створювати персональний профайл, що створює власне користувацьке місце у мережі. Тут існує широкий ряд можливостей, як то публікування фотографій, текстів, відео та музики, а також можливість створення соціальної мережі шляхом приєднання інших користувачів до так званих “друзів.” Наразі МайСпейс є найбільш відвідуваним сайтом у всій мережі Інтернет. Ютьюб (www.youtube.com) це сайт, що надає можливість завантажувати, дивитись, помічати мітками (так званими “tags”) та коментувати відео з усього

світу. Метою сайту є допомога звичайним користувачам у створенні власних відео. Слоганом сайту є вислів “Broadcast yourself” (“виведіть себе в ефір”). Fixmystreet.com – сайт з Великобританії, за допомогою якого громадяни можуть публікувати інформацію про непорядок на вулицях їхнього міста. Таким чином комунальні служби міста мають змогу швидко реагувати та вчасно приходити на допомогу. Сайт приймає близько 600 повідомлень від громадян на тиждень. Там само публікується інформація про усунення проблеми та фотографії з місць занепокоєння. Congresspedia (http://www.opencongress.org) – енциклопедія політичного життя США, яка створюється спільними зусиллями користувачів Інтернету. Кожен користувач має можливість створити нову сторінку в цій енциклопедії, а також редагувати вже існуючі статті. Сторінка Хілларі Клінтон, наприклад, нараховує понад 500 редагувань, і кожного разу до статті додавались нові деталі, уточнювалась вже опублікована інформація. Каррент

ТВ

(www.currenttv.com)

Американським

24-ох

годинним

телевізійним онлайн каналом, що був створений з ініціативи колишнього віцепрезидента Ала Гора. Канал базується на новинах, інформації та розвагах. Основною ідеєю каналу є створення нового інтерактивного ТБ-каналу для аудиторії віком 18-34 роки, шляхом змішання швидкої реакції блоґів та реальності телебачення. За словами Гора, сайт є комбінацією інтерактивності Інтернету та насолодження телебаченням. Це зроблено для того, щоб спонукати глядачів не тільки дивитися відео, але і створювати свій власний контент, записувати відео та завантажувати їх на сайт. Відео можуть бути довжиною від 15 секунд до 6 хвилин (так звані “поди”, “pods”) та можуть стосуватись будь-якої тематики – від відео ігор та моди до технологій та наукових відкриттів. Таким чином, метою сайта є залучення молоді до демократичного діалогу та забезпечення глядачів історіями з галузі

їхнього інтересу. На сайті також є секція, що скеровує майбутніх відео продюсерів у процесі виготовлення та публікації відеоматеріалів. Через спеціальну систему рейтингу, поди з найвищим рейтингом обираються для публікації на каналі телебачення разом із професійними програмами. Наразі 30 відсотків програм Каррент ТВ можна підвести під термін VCC (Viewer Created Content), тобто контент, створений власне глядачами. Witness.org – сайт ангажує людей завантажувати текстові, фото- та відеоматеріали, на яких зафіксовані випадки порушення прав людини. Навколо завантажених матеріалів організуються ініціативні групи з метою активного реагування на порушення та боротьби з порушеннями прав людини. Є також можливість вказати власне прізвище, ім’я й адресу, після чого співробітники сайту від вашого імені відправляють листа із скаргою до відповідальної особи. Petitions.pm.gov.uk – громадський портал, розроблений британським урядом, що є присвяченим електронним петиціям. Будь-хто може написати петицію, висунувши вимогу “за” або “проти” чогось та закликати інших користувачів приєднатись. Кількість підписів може сягати десятків тисяч, що доводить зацікавленість громадян у соціальному та політичному житті країни. Hearfromyourmp.com – Британський сайт, за допомогою якого люді можуть відправляти листи-звернення до депутатів свого округу. На сайті публікується зміст звернення та прохання до інших людей приєднатись. Після того, як достатня кількість приєднується до звернення, копія листа відправляється політикові. Якщо політик не відповідає на запит, до листа приєднується усе більша та більша кількість людей, доки депутат уже не в змозі ігнорувати їх велику кількість. Meetup.com – слоган сайту «Do something-Learn something-Share somethingChange something». Сайт призначений для організації подій та зустрічей. Там

же можна викладати фотографії, інформацію, збирати учасників та писати про результати події. Приєднатись та організувати подію можу будь-хто. Pledgebank.com – «Я зроблю це, Але тільки якщо ви мені у цьому допоможете.» Сайт працює за таким оригінальним принципом: користувачі сайту дають обіцянку зробити щось, якщо їм у цьому допоможе певна кількість інших людей. Користувачі з усіх куточків світу можуть приєднатись. Приклад з України: «Я, Максим Ісаєнко, обіцяю якщо Франція висловиться проти приєднання України ПДЧ, то 5-го квітня 2008 року о 12:00 я прийду до посольства Франції і кину дрібну монету до воріт за умови, що 20 громадян України пообіцяють зробити те ж саме»1.

1.3. Основні поняття нових медіа, платформою для яких є User Generated Content Web 2.0 UGC пов’язаний із більш загальним феноменом та тенденціями у нових медіа, таким як нове покоління, або новий рівень Інтернету Web 2.0, фольксономія, блоґи, громадянська журналістика та ін. Поширення нових соціальних сіток, сервісів та спільнот, що базуються на користувацькому контенті пов’язане із новими можливостями Інтернет-мережі, що можна об’єднати під загальною назвою Web 2.0. Нумерація версії вказує на те, що програмне забезпечення було покращено до нового рівня. Web 2.0 можна вважати покращеною, розробленою версією глобальної мережі, що дозволяє користувачам спілкуватись, співробітничати та ділитися інформацією онлайн використовуючи нові способи та шляхи. Тоді як Web 1.0 характеризувався ізольованою інформацією та статичними веб 1

http://www.pledgebank.com/orli-kutuze

сторінками, коли користувачі мали використовувати пошукові системи для того, щоб перескакувати з одного сайту на інший, у той час як Web 2.0 є більш динамічною, інтерактивною та “живою” сіткою, що заснована на соціальних мережах, взаємодії, комунікації користувачів, користувацькому контенті та учасницькому фундаменті.[27] Таким чином Web 2.0 у своїй основі є соціальним медіумом, що характеризується відкритим спілкуванням, децентралізацією, свободою обміну та видалення інформації. Також ця мережа відома тим, що вона підтримує так званий “ефект сітки”, тобто контент та сервіси стають кращими та ефективнішими, в залежності від кількості користувачів. З таким підходом, можна вважати другу версію ближчою до ідеї творця WWW Тіма Бернерза Лі (Tim

Berners-Lee),

який

наполягав

на

тому,

що

мережа

має

бути

демократичною, персональною та створюваною самими користувачами.[35] Web 2.0 пов’язана та знаходить своє вираження через таки технології як веблоґи, вікі, подкасти, соціальне програмування, а також через сервіси, такі як ebay, craiglist, flickr, digg, last.fm, technorati і т.д. Фольксономія Фольксономія є комбінацією слів, “folk” (народ) та “taxonomy.” Термін буквально означає “народна класифікаційна система”. Більш специфічно цей термін відноситься до системи тагування (міток), що є частиною багатьох Інтернет спільнот.[23] Тоді як таксономії є професіонально створеними формальними та контрольованими словниками, фольксономії є відкритими класифікаційними системами, створені у спільнотах, де звичайні Інтернет-користувачі класифікують контент, як то: Інтернет-сторінки, фотографії або веб-лінки, використовуючи ключові слова за власним вибором. Таким чином, використовуються слова, що є спільними для певних вікових або соціальних груп, полегшується пошук

контенту, а також вибудовується певний логічний асоціаційний ряд, що характеризує той чи інший сайт, поняття, зображення і т.п. Хорошим прикладом фольксономії є сайт Інтернет-радіо http://www.last.fm/music. Блоґи Веблоґ або блоґ є вебсайтом, що регулярно публікує статті або дискусії таким же способом, як це робиться у персональному щоденнику чи журналі. Блоґи найчастіше ведуться звичайними користувачами та висвітлюють різноманітні теми, починаючи від музики, ігри, подорожей та політики до індивідуальних онлайн щоденників. Часто блоґи пов’язані із місцевими спільнотами та подіями, та висвітлюють події та теми, що не висвітлюються традиційними медіа.[17] Блоґи можуть містити текст, фото, аудіо, відео та посилання на інші блоґи та часто іменуються за домінуючими у них медіа – тобто блоґ, що містить відео – відеоблоґ або віблоґ, фото – фотоблоґ, лінки (посилання) – лінкблоґ і т.д. В останній час блоґи стають все більш мейнстрімовими. Тепер вони часто використовуються політиками, журналістами, для того, щоб охопити більшу аудиторію, так само як газетами, вебсайтами та телевізійними програмами. Незважаючи на популярність, блоґи все ще є прикладом UGC – через те, що вони є найбільшим каналом контенту, створеного користувачами. Соціальний розум або “Мудрість натовпу” Феномен користувацького контенту призвів до формування ідеї так званого соціального розуму або “мудрості натовпу”. Ідея полягає у тому, що знання, зібрані великою групою людей переважають над знаннями навіть найбільш розумного та знаючого експерта. Таким чином рішення, що приймаються на основі інформації, зібраної групою є більш обґрунтованими,

ніж ті, що приймаються на основі думки експерта. Отже, найрозумнішим є колективний розум.[23] Таким чином, блоґери у своїй масі можуть краще подавати новини, ніж найкращі журналісти, у той час як мільйони користувачів, маючи можливість читати, писати та переписувати енциклопедичні статті, можуть створювати більш багатосторонню та об’єктивнішу інформацію (як то Вікіпедія), ніж найбільший видавець. Отже, нова сітка та контент, створений користувачами і є колективним розумом.

1.4 Явище громадянської журналістики: передумови виникнення, принципи та світовий досвід “Every citizen is a reporter” OhMy News Право публікувати інформацію в США від самого початку надавалось усім громадянам: «Перша поправка до Конституції США гарантувала право на свободу друку. Поправка стосувалась кожного громадянина зокрема і визнавала за ним право взяти друкарський верстат і скористатись ним за призначенням. Меншою мірою ця поправка стосувалась організацій, залучених у друкарському бізнесі.» – зауважує Марі-Роуз Папандреа, викладач конституційного права у Бостонському коледжі. [8: 23] У XVIII столітті у США друкувались не лише газети, але і листівки та брошури, написані громадськими активістами, що займались політичною та соціальною діяльністю. Друковані листівки поширювалися у публічних місцях та були мабуть першими прикладами громадянської журналістики, хоча, власне, сам термін “журналістика” прийшов у вжиток значно пізніше.

У 1830-х роках, у той час, коли газети опанували технологію швидкісного друку за допомогою парового пресу й почали розповсюджувати свої щоденні тиражі на сході США. Прес для друку дозволяв поширювати газети серед величезної кількості читачів за невелику ціну. Водночас стрімко зросли потреби компаній у рекламі, й в газетний бізнес хлинули великі гроші. Таким чином у ХІХ - ХХ сторіччі звичайні громадяни стали неконкурентноспроможними у порівнянні із заможними видавництвами з їх мільйонними тиражами, а народження радіо та телебачення завершило формування нової медіасистеми і розподіл на “Засоби масової інформації” та “аудиторію”.[8:24] Поява Інтернету та його активний розвиток наприкінці ХХ – початку ХХІ століття стали новою сходинкою у розвитку медіасистеми та повернули громадянам можливість поширювати інформацію на рівних із традиційними засобами масової інформації. Інтернет став універсальним і недорогим друкарським верстатом для усіх бажаючих і призвів до появи “персональної” або ж громадянської журналістики. Феномен OhMyNews Традиційно

вважається,

що

першим

виданням

громадянської

журналістики був південно-корейський сайт OhMyNews.[28] Він стартував 22 лютого 2000 року у Сеулі, Південна Корея. Редактор однієї з місцевих газет О Йен Хо (Oh Yeon Ho) вирішив створити видання, у якій важливість статті визначається не іміджем видання, а важливістю інформації. Він запропонував звичайним корейцям дописувати статті на будь-які теми. Також найняв невелику кількість (20% контенту всього сайту створюється ними) професійних журналістів, які допрацьовували ці статті – тобто корейські непрофесійні журналісти працювали у тісній зв’язці із професійними. Сайт дуже швидко розкрутився, на даний момент у сайта декілька десятків тисяч громадянських журналістів з усіх куточків південної Кореї, що беруть активну участь у обговоренні актуальних для Південної Кореї тем.

Через деякий час у грудні 2002 року у Південній Кореї були вибори президента,

яких

конкурували

представник

від

консервативних

та

ліберальних сил. Молоді жителі Південної Кореї, багато з яких були громадянськими

журналістами

OhMyNews,

підтримували

ліберального

кандидата Ро Му Хюна (Roh Moo Hyun) і проводили активну кампанію на форумах і Інтернет-виданнях. Тим самим вони надихнули корейське населення голосувати саме за ліберального кандидата і він виграв вибори. Після перемоги новообраний президент Ро дав своє перше інтерв’ю саме OhMyNews. Це було першим випадком в історії журналістики, коли президент дає своє перше інтерв’ю саме сайту громадянської журналістики, тим самим визнаючи її важливу суспільну роль. Далі сайт почав розвиватись великими темпами, залучати

більшу

кількість

журналістів,

виплачувати

громадянським

журналістам більші гонорари, у листопаді 2007 року компанія OhMyNews відкрила “школу громадянської журналістики”, де потенційним громадянським журналістам надають інформацію та проводять лекції з відео-, фото- та онлайнжурналістики. З 2005 року компанія стала проводити щорічні форуми, де запрошують представників інших країн.[29] Паралельно у багатьох інших країнах, де є розвинутим доступ до Інтернету почали виникати подібні ресурси ГЖ, у кожній країні були певні акценти, але в цілому громадянська журналістика стає все більш поширеним явищем. Сергій Даниленко, головний редактор Інтернет-порталу громадянської журналістики ХайВей називає такі сильні сторони у діяльності громадянських журналістів: звертають увагу на теми, які лишаються поза інтересом традиційних медіа, мотивованих фінансовою вигодою, владними або бізнесінтересами власників; пишуть щиро і захоплююче, оскільки роблять це добровільно, а не в режимі виконання редакційного завдання;

мають відмінну від журналістики професію, місце роботи, хобі, а тому розуміються на деяких темах глибше і краще, аніж журналісти, які мають кілька днів на розробку матеріалу; ініціюють суспільний діалог і дискусію, громадянські журналісти не лише публікують матеріал, але й залучають широкі кола людей до його обговорення; звертають увагу на помилки в традиційних медіа, коментують і доповнюють публікації новими деталями; іноді опиняються на місці подій миттєво, набагато швидше, аніж професіонали; здатні публікувати локальні новини, подавати інформацію з регіонів, куди не дістаються традиційні ЗМІ; публікують інформацію як складову більш широкої допомагають організувати діяльність у реальному світі.[13] Світові

та

українські

події,

популяризовані

через

кампанії,

інструменти

громадянської журналістики: Події війни в Іраці та Афганістані Війни в Афганістані та Іраці на початку 2000-х років призвели до появи так званих “блоґів війни” та до сплеску Інтернет-відео та фотографій людей із місця подій, що у своїх приватних блоґах або на сайтах громадянської журналістики писали про бомбардування у Багдаді, коментували міжнародну політику США та ін.[37] Велика кількість інформації, що протирічила новинам мейнстрімових медіа просочилась до Інтернету саме з мобільних камер простих громадян, що і призвело до виникнення дискусій на тему війни та сплеску антивоєнних рухів як в США так і закордоном. Перевищення обов’язків поліцією У 1991 році Департамент поліції Лос-Анджелесу було звинувачено у надмірному застосуванні сили та перевищенні обов’язків. На відео, знятому аматорською камерою було зафіксоване побиття поліціянтами затриманого

Родні Кінга.[31] На іншому відео, знятому вже 2006 року мобільною камерою, поліцейський б’є кулаком в обличчя лежачого підозрюваного. Ці факти здобули популярність в Інтернеті, та призвели до активізації громадян проти насильства поліцейських. Так у Лос Анджелесі було створено окремий сайт copwatchla.org, на якому громадян закликають публікувати відео та фото, котрі свідчать про перевищення поліцейськими своїх обов’язків.[13] Цунамі в Індонезії 26 грудня 2004 року цунамі накрило низку міст та курортних зон у Індійському океані. Перші фотографії та відео катастрофи, що потрапили в Інтернет були зроблені мобільними телефонами та домашніми відеокамерами туристів, що перебували у зоні катастрофи. Вибухи в Лондоні 2005 відбулися сумнозвісні вибухи у Лондонському метро. Тоді медіа широко опублікували не лише матеріали професійних журналістів, але й фото та відео простих громадян, що опинилися на місці подій та завантажили файли на сайти Flickr.com та Moblog.co.uk, CNN, OhMyNews та ін. Телекомпанії усього світу використовували відео та фото, зняті та відправлені очевидцями терактів.[36] Страта Саддама Хуссейна Одразу після страти іракського диктатора онлайн з’явилося відео, на якому зафіксовані кадри останніх хвилин життя Саддама Хуссейна. На відео видно, як люди насміхаються над колишнім президентом незадовго до його смерті у Багдаді. Відео, схоже, було зняте мобільним телефоном. Офіційна влада Іраку оголосила про арешт двох охоронців у зв’язку з інцидентом. Жоден професійних журналіст, жодне ЗМІ не були допущені у приміщення, де

проводилась страта.[13] Наразі відео важко знайти в Інтернеті, але дискусії на цю тему не вщухають. Вторгнення російських військ до Грузії Відео, зняті як журналістами так простими громадянами і солдатами у Грузії

влітку

2008

року

спричинили

сплеск

інтернет-активності

та

антиросійських настроїв. На мобільних відео були відзняті акти мародерства російськими

військовими,

нецензурна

лексика

військовослужбовців

та

недостойна поведінка, що дискредитувала імідж Росії, як “миротворця” у грузинсько-осетинському конфлікті 2008 року та спровокувала появу іронічних та гумористичних коментарів та сайтів на дану тематику (Інтернет-магазин “звільнених” товарів “Вілочка” http://vilochka.com.) Карикатури на пророка Мухаммеда Низка карикатур на мусульманського пророка Мухаммеда, опублікована у датській пресі 2005 року, спричинили сплеск блоґ-активності та листів громадян до засобів масової комунікації. Так компанія BBC отримала більш як 22 тисячі електронних листів від читачів. Ця нова течія призвела до створення 2005 року у рамках BBC так званої Команди з контенту, створеного користувачами (User-Generated-Content Team).[23] Мер Харкова Добкін “Міша, у тєбя скучноє ліцо – тєбє дєнєг ніхто нє даст!” Відео, на якому мер міста Харкова Михайло Добкін записує агітаційний ролик швидко став популярним у Інтернеті (на даний момент на сайті youtube відео подивилося більш як 1 млн. користувачів.2) Закадрове відео, у якому Добкін переговорюється у нецензурній формі із секретарем міськради Генадієм 2

http://www.youtube.com/watch?v=q3z2wheJWyk

Кернесом стало поштовхом для статей як професійних так і громадянських журналістів, що активно обговорювали “обличчя української політики”. Насильство у школах Розвиток сайтів онлайн-відео призвів до того, що діти та підлітки стали публікувати відео побиття та знущань над своїми однолітками. Такі відео набули популярності як за кордоном так, на жаль, і в Україні. Так у Дніпропетровську, молоді люди протягом місяця з бажання розважитися вбили 15 людей та скоїли 19 нападів. Вбивства знімали на відео мобільними телефонами та викладали їх в Інтернет. Інший випадок, який також знімали на відео, стався із побиттям підлітка на центральній вулиці в Ужгороді. 2007 року у Сумах над дівчиною-першокурсницею жорстоко знущалися учениці профтехучилища на чолі з колишньою випускницею. Відео було викладено в Інтернет, швидко стало популярним та зацікавило правоохоронні органи. Учасниць побиття було заарештовано, а тема насильства у школах стала однією з основних у традиційних медіа на той період.[10]

РОЗДІЛ 2. ВЕБлоґи, як різновид громадянської журналістики 2.1. Веблоґи як платформа для дискусій З журналістської перспективи, блоґи можна розглядати як нову категорію новинної комунікації. Не зважаючи на те, що не всі блоґи можна віднести до розділу “журналістських” у розумінні, яке цьому надає традиційні інституційні медіа, у випадках, коли блоґери виходять на арену журналістики, це створює конкуренцію усталеним традиціям журналістики та професійним стандартам. Блоґи,

як

найрозповсюдженіший

вид

громадянської

журналістики

змінюють усталене визначення традиційної журналістики та підтверджують гіпотезу про зміну основних характеристик журналістики в епоху Інтернету. Основними ознаками блоґів є спілкування з аудиторією, відкритість у новинному процесі та індивідуальний підхід. На сьогоднішній день блоґи напряму пов‘язані із журналістикою – медіа публікують блоґи, як частину свого онлайн контенту, окремі індивіди публікують репортажі за межами традиційних медіа, навіть професійні журналісти ведуть веблоґи, які дають змогу персоналізувати їхні професійні доробки та виступити у новій, соціальній ролі, яка поєднує споживачів та творців медіа у єдине ціле. Блоґи на даний момент є одним з найбільш поширених способів онлайн спілкування. Але не можна змішувати усі блоґи в одне ціле. Так дослідники Мейсон (Matheson)[6:34], Зінгер (Singer)[9:175] та Лорі (Lowrey)[5:480] відокремили

загальне

блоґування

від

блоґів,

напряму

пов’язаних

із

журналістикою. Тому надалі, щоб не створювати плутанини, термін “блоґ” буде вживатись у значенні “журналістський веблоґ”, тобто блоґ, що тим чи іншим чином

пов’язаний із журналістикою. Головним аргументом на підтримку блоґів, як нового виду комунікації буде той факт, що виникнення та розвиток блоґкультури змінює традиційний погляд на журналістику та подачу новин “від центру до користувача.” Розвиток Інтернет-мережі, початок якого припав на середину 90-х років призвів до того, що колишні привілеї медіа, як єдиного джерела інформації були надані також і звичайним користувачам, що шляхом зручних методів html та інших онлайн-редакторів, змогли перебрати на себе функцію коментатора та інформатора. Арі Хайнонен зазначає, що “Замість одностороннього потоку комунікації, що йшов від декількох центральних джерел до безмежної кількості отримувачів, існуватиме мережа індивідуальних потоків, що будуть однаково впливовими та що будуть діяти як творці так і отримувачі інформації.” [21] Ще у 1996 році Фултон вважав горизонтальну інформативну модель, яку пропонують блоґи, як загрозу традиційним медіа: “Цифрові технології продовжуватимуть рости, з часом створюючи новий медіум, що призведе до трансформування усіх колишніх засобів комунікації, як колись радіо змінилось з приходом телебачення.”[18] Проблема сучасних журналістів полягає в тому, що вони намагаються буди відстороненими спостерігачами, тим самим, в очах звичайної публіки, відокремлюючи себе від реальності. Таким чином, самими традиційними журналістами було створене підґрунтя для виникнення громадянської журналістики, де громадяни, що не хотіли відокремлювати себе від процесів у суспільстві винайшли новий метод комунікації та подачі новин – у більш індивідуальному, заангажованому ключі. Блоґи в такому випадку можна вважати медіумом, що став можливим тільки завдяки Інтернет мережі, тим самим вони є прямим її породженням.

“Вони є частиною медіа життя, що є природною для Сітки... вони додають щось нове... щось, що не могло існувати до виникнення Інтернет мережі.” [26]

2.2. Технологія Веблоґів Для блоґів притаманна специфічна форма, яка і виокремлює їх поміж інших Інтернет-сайтів. Головним правилом блоґів є простота. Простота наповнення, викладу та дизайну. Пости (тексти, які публікуються “блоґером”, тобто людиною, що веде блоґ) автоматично організовуються за датою публікування – таким чином найновіша інформація завжди стоїть першою і далі у хронологічному порядку. Текст є найрозповсюдженішою формою постів у блоґах. Стилістика може бути різною, але у більшості тексти є короткими, точними та неформальними за стилем подачі (тобто по своїй суті, кардинально відрізняються від стилістики подачі інформації традиційних медіа). Блоґи найчастіше ведуться однією людиною від першої особи, тому їх можна визначити як місце самовираження окремих індивідів, як і їх форму – суб’єктивною та неформальною. Фото, відео та аудіо також можливі як форми постів у блоґах, хоча вони і не є такими розповсюдженими. Однією з найважливіших функцій та ознак блоґів є можливість додавання коментарів безпосередньо до посту, опублікованого блоґером. Це перетворює блоґ на арену комунікації та дебатів, у якій автор провокує інших користувачів до спілкування, вираження своїх думок та редагування чи спростування опублікованої ним інформації. Така двостороння комунікація є ще одним важливим критерієм, що відрізняє громадянську журналістику в цілому та блоґи конкретно від традиційних ознак друкованої преси.

Ще однією ознакою блоґів є можливість утворення спільнот навколо одного блоґу – можливість коментування постів у своєму блозі, можливість приєднання інших блоґерів до своєї інформаційної сітки призводить до того, що навколо одного блоґу створюється інформаційне поле, що не має меж у своїй комунікаційний можливості. Ознакою, що спрощує перевірку достовірності інформації, опублікованої блоґером є можливість гіперлінкування, тобто проставлення посилань на безпосереднє джерело інформації у мережі. Таким чином користувачі можуть звірити коментар автора блоґа із першоджерелом. Не всі блоґери роблять посилання на першоджерела, що часто призводить до розповсюдження неправдивої інформації, як зазначає блоґер Ребека Блад (Blood)[15]. Таким чином, можна прийти до висновку, що для більшої достовірності інформації, що публікується, блоґери-журналісти мають проставляти посилання на першоджерела під час цитування чи коментарів. Блоґи мають специфічний формат та специфічне програмне забезпечення, яке відокремлює їх у окремий медіаформат, для якого характерні певні культурні та поведінкові особливості. “Блоґери вважають себе частиною спільноти, що поділяє цінності, ритуали та мову”, зазначає Лорі.[5:491]

2.3. Різновиди журналістських блоґів Відповідно до опитування американських блоґерів, проведеного Pew internet [4] тільки 34% блоґерів асоціюють свої блоґи із журналістикою. Відповідно

до

дослідника

Ласіки

(Lasica),

будь-який

блоґер

“скоює

журналістику” (алюзія на “скоєння злочину”), якщо описує та аналізує події, яким він або вона були свідками.[24] Також багато професійних журналістів

обрали блоґування, як спосіб доступу до більшої аудиторії та висвітлення тем більш індивідуально. Таким чином, існує певна група блоґів, що не наслідує чітких принципів традиційної журналістики, але метою цих блоґів є збір, аналіз та інтерпретація подій для подачі цієї інформації до ширшої аудиторії, тим самим наближуючи блоґи до традиційних джерел інформації. Дослідники Девід Домінго та Ері Хайнонен виділяють 4 різновиди блоґів, що пов’язані із журналістикою. Вони характеризують блоґи за їхньою наближеністю до медійних інституцій. Важливо те, що рівень наближеності до інституції не є ознакою рівня подачі інформації та професійності блоґа із традиційного погляду медіа. Типологія блоґів: 1. Громадянські блоґи (Citizen blogs) 2. Споживацькі (користувацькі) блоґи (Audience blogs) 3. Блоґи журналістів (Journalist blogs) 4. Медіа блоґи (Media blogs)[17] 1. Громадянські блоґи є найбільш віддаленими від медіа інституцій і є блоґами, що ведуться громадянами поза медіа інституціями. Найбільш розповсюдженим видом таких блоґів є “медіа коментар”, тобто реакція блоґера на повідомлення в професійних медіа. Такі блоґи також називають “сторожові блоґи” (watchblogs), вони моніторять роботу професійних медіа, вишукують помилки та пишуть про недоліки чи переваги того чи іншого журналістського матеріалу. У багатьох громадянських блоґах автори переймають на себе роль репортерів, навіть якщо блоґер і не ставить для себе такої мети. Вибухи у Лондонському метро 7 липня 2005 року активізувало багатьох блоґерів, що

писали про події, свідками яких вони були. Багато з них публікували фотографії з мобільних телефонів, які не могли бути опубліковані традиційними медіа через етичні норми, притаманні традиційній журналістиці.[36] Блоґи Війни (Warblogs) Військове втручання Америки до Афганістану 2001 року стало початком розвитку такого явища, як “блоґи війни” (Warblogs). Це явище набуло більшого розвитку під час війни в Іраку 2003 року, коли військовослужбовці, громадяни та журналісти писали про події, що відбувалися у Багдаді. Сам термін “warblog” був винайдений журналістом Метом Уолшем (Matt Walsh), що почав вести свій блоґ 17 вересня 2001 року. Деякі блоґи війни покривали тільки військові події і по закінченні війни завершили своє існування, інші розширили свою тематику до висвітлення післявоєнного періоду, соціальних та політичних подій і т.п.[37] Так блоґер, що писав про бомбардування Багдаду під ніком (інтернетпсевдонімом) Salam Pax став дуже популярним, цитувався у традиційних медіа.[32] Особа блоґера залишалась невідомою, що стало причиною народження чуток – від таких, що називали Salam Pax дезінформаційною стратегією ЦРУ до того, що цей блоґер був звичайним громадянином, якого в результаті найняло британське видання the Guardian.[33] Блоґери можуть бути спеціалістами у певних галузях, дисциплінах та індустріях, що пишуть у рамках предмету, на якому вони знаються або репортерами-аматорами, що описують події, яким вони були свідками або про які їм розповіли. Наприклад локальний фінський блоґ kallioblogi.com є своєрідною публічною сферою, що спеціалізується на висвітленні місцевих подій. [21] Спеціалісти та місцеві блоґери висвітлюють події, які оминають великі традиційні медіа. Таким чином ці події знаходять свою аудиторію, яка раніше не мала голосу, через недоступність до медіа ресурсів.

Тим не менше, блоґер Ребека Блад пише, що не можна перебільшувати значення блоґерів, як професійних журналістів. Не зважаючи на те, що велика кількість блоґерів вносить значимий вклад у розвиток громадянської журналістики, часто їм бракує якостей, які визначають достовірний та перевірений журналістський матеріал.[15] Відповідно до Ленхарта та Фокса тільки 35% американських блоґерів додають лінки на джерела інформації до своїх блоґів та перевіряють факти перед тим, як опублікувати певний матеріал.[4:23] Тим самим громадянські журналісти не є професійними журналістами у традиційному розумінні цього слова. Вони є вагомим додатком до медіа системи, але ніяким чином не замінюють їх. [26] Останнім часом професійні журналісти вбачають блоґи як спосіб спілкування з їх аудиторією, та як джерело інформації для подальших статей та журналістських

розслідувань.

Блоґосфера

таким

чином

своєрідним

“будильником” для журналістів, що інформує про події, що можуть бути перетворені

на

якісні

історії

із

перевіреними

даними

та

чіткою

інформацією.[34] 2. Споживацькі (корисувацькі) блоґи – журналістські блоґи написані звичайними громадянами в межах традиційних медіа. Деякі експерти вважають, що традиційні медіа мають включати у свою структуру блоґи звичайних громадян, для того, щоб встановити кращий контакт із аудиторією. [16] Таким чином багато онлайн медіа ресурсів включили функцію хостингу блоґів на своїх Інтернет сайтах. Так французьке видання le Monde (www.lemonde.fr), іспанське El Pais (www.elpais.com) та американське the Star Press включили блоґи до можливостей своїх онлайн сайтів. Вибірка блоґів на

сайтах різниться – деякі видання модерують блоґи, що ведуться у їх межах, деякі пропонують відкритий доступ та висвітлення усіх тем. 3. Блоґи журналістів – журналістські блоґи, що ведуться професійними журналістами за межами медіа інституцій. Велика кількість журналістів паралельно із свою професійною діяльністю ведуть блоґи. Це дозволяє їм писати про речі, які не вписуються у тематику їх публікацій, а також уникати редакторських правок, цензури та етичних норм. Медіа компанії не завжди підтримують таку побічну діяльність своїх працівників. Так, під час війни у Іраку CNN та Time наказали своїх репортерів у військових точках закрити блоґи, та займатись своєю безпосередньою роботою. [16] Не зважаючи на проблемні випадки, багато журналістів успішно поєднують свою основну роботу із веденням блоґів. Так фінський журналіст та видавець Маті Лінтулахті веде блоґ про цифрові медіа інновації (mediablogi), а редактор південно-африканського сайту Mail and Guardian веде іменний блоґ www.matthewbuckland.com. Група іспанських журналістів з Тарагони створили блоґ salodelspenkats.blogspot.com, в якому публікуються смішні історії про політиків та їх стосунки із пресою. 2005 року Гарет Графф, що тоді вів блоґ під назвою FishbowIDC став першим блоґером, що отримав перепустку для преси до Білого Дому. Він писав про політичні та медійні плітки і в результаті став редактором щотижневика the Washingtonian.[17] 4. Медіа блоґи – веблоґи, що ведуться журналістами у межах медійних інституцій Однією з функцій, що останнім часом стала трендовою у професійній журналістиці – це додавання блоґів власних журналістів на свої новинні вебсайти.

У такому випадку, журналісти можуть писати більш вільно, хоча їхні матеріали і переглядаються редактором перед публікуванням, щоб запобігти дискредитації видання. Подібна політика он лайн-видань стала активно розвиватись після 2005 року. Дослідники Херміда та Турман (Hermida and Thurman) дослідили Британські онлайн видання і прослідкували ріст медіа блоґів від 7 у 2005 році до вже 118 у 2006.[22] Не зважаючи на стрімкий розвиток медіа блоґів, їх вигляд, керування та модерація можуть різнитися від стандартних блоґів не-журналістів. Так у деяких блоґах не дозволяється коментування, або існує коментування тільки після реєстрації або модераторська перевірка коментарів перед їх публікацією. З одного боку, такі дії можуть здатися загрозою свободі слова, з іншого – запобігають так званому “спаму” (рекламний матеріал, що не стосується теми публікації і публікується автоматично) та нецензурній лексиці, та особистих образ. Так українське англомовне видання KyivPost змінило редакторську політику щодо коментування у блоґах своїх журналістів після серії образливих та не аргументованих коментарів, що писалися від імені анонімів на адресу одного з журналістів видання. Модераторська політика деяких видань на думку вчених підриває засади громадянської журналістики: “Новинні організації є більш зацікавленими у використанні феномену блоґів, ніж у розвиткові демократичного медіа спілкування” (5: 493). На думку інших, адаптування професійних журналістів до ведення блоґів, не перевірка фактів та нехтування етичними принципами, що притаманні традиційним медіа, призводить до розвитку пліток та підриває традиційні принципи журналістики.

Медіа використовують три підходи до веблоґів [17] у своїх межах: 1. висвітлення особливих подій (блоґи, присвячені виборам, спортивним змаганням, військовим операціям, терористичним атакам). Прикладом

може

слугувати

блоґ

онлайн-видання

the

Guardian,

присвячений виборам у Великобританії. Такі блоґи використовують простоту публікування та моментальний доступ, притаманний технології блоґування; 2. авторські колонки (opinion column) Найпопулярніший

вид

медіаблоґів,

де

до

співпраці

виданням

запрошуються колумністи та блоґери, що зазвичай описують свій погляд на ту чи

іншу

проблему.

Колонки

зазвичай

супроводжуються

функцією

коментування, таким чином створюючи арену для дебатів та обговорення. Автори колонок можуть не використовувати обґрунтувань та фактажу, але це і є основною особливістю авторських колонок – провокація до роздумів та публічного обговорення. Прикладом авторської колонки на українських теренах можуть слугувати публікації Аліни Руді у виданні KyivPost3. Роздуми на спірні теми провокують читачів до коментування, листів до редактора та навіть власних розумів опублікованих у приватних блоґах. Таким чином можна прослідкувати розповсюдження інформації, що іде від однієї людини та його вплив на розвиток теми. 3. новинні коментарі У новинних коментарях журналісти висловлюють свою думку про подію, висвітлену у головному випуску. Через брак місця та інші обмеження, притаманні традиційним медіа, частину коментарів та роздумів журналісти можуть розмістити тільки на сторінках власного блоґу. Прикладами таких блоґів можна вважати фінський сайт Helsingin Sanomat (www.hs.fi) та сайт 3

http://www.kyivpost.com/search?q=alina+rudya&search=

іспанського телерадіоканалу Telecinco, що публікує коментарі до новин, починаючи з Формули 1 і закінчуючи кіно та політикою. Як журналісти так і спеціалісти медіа сфери погоджуються, що блоґи журналістів роблять новинотворення прозорішим та наближують журналістів та звичайних громадян. Таким чином веблоґи створюють новий жанр у інституалізованих медіа, де автор більш видимий для читачів, а стиль викладу – більш персональний. Веблоґи також є шляхом самовдосконалення і для журналістів – адже моментально отримуючи коментарі до своїх публікацій, вони можуть бачити реакцію публіки та свою роботу, тим самим змінюючи свій підхід до роботи.

2.4. Важливість веблоґів для громадянської журналістики та журналістики в цілому Виходячи з вищезазначеного, можна зробити висновок, що блоґи є одним з найважливіших компонентів громадянської журналістики, а також, що вони змінюють основні принципи традиційної журналістики, роблячи роботу журналістів більш прозорою, а підхід до викладення інформації більш персональним та ліберальним. Медіа-досліднік Дженкінс (Jenkins) визначає, що “веблоґи є символом або знаком культурного тренду, що перетворює аудиторію на активного продюсера різного роду контенту…” [25] Не зважаючи на те, що контент, що публікується у блоґах не завжди збігається із усталеними поглядами на журналістику та новинотворення, в цілому, веблоґи, як культурний та медійний феномен можна розглядати як одну із сфер журналістики, що стрімко розвивається та змінює традиційні погляди.

По-перше, інституалізованій

велика та

кількість

традиційній

блоґів

створюють

журналістиці

шляхом

конкуренцію публікування

інформації, що протирічить або доповнює офіційні новинні джерела. Іншими словами привілей журналістів, як інформантів нівелюється можливостями блоґів, що використовують новітні технології для прискорення донесення інформації від звичайних громадян до широкої аудиторії Інтернету. По-друге, веблоґи компенсують основний недолік журналістики – відсутність особистості та персонального контакту з аудиторією.[30] Адже на відміну від інституалізованих медіа, блоґи є де-факто учасницькими. По-перше блоґи зачасту публікуються людьми, що є безпосередніми учасниками подій, тим самим наближуючи читача до першоджерела. По-друге, на відміну від усталених стереотипів щодо журналіста як “відчуженого спостерігача” та “лектора”, веблоґи пропонують учасницький підхід та діалог між інформатором та рецепієнтами. [19] По-третє веблоґи ставлять під сумнів інституалізованість журналістики як професії. Традиційно журналісти прив’язані до певного видання чи організації, в той час як веблоґи дозволяють розірвати цей зв’язок. Блоґери тепер “відіграють активну роль у процесі збору, репортажу, сортування, аналізу та відсіювання новин та інформації.” (26) На останок, варто підкреслити, що останнім часом блоґи перестали бути чимось поза інституалізваними структурами та їх журналістикою. Велика кількість вебсайтів інкорпорувала блоґи до своєї структури, тим самим підкреслюючи вплив блоґів та персональної думки на нові медіа. Таким чином, блоґи на сьогодні є невід’ємною частиною нових онлайн медіа, і хоча їх зв’язок ще не є усталеним, щодня відбувається усе глибше проникнення блоґ‐культури до традиційних медіа, тим самим змінюючи усталені погляди на журналістику ти її принципи.

РОЗДІЛ 3. Громадянська журналістика в українському контексті Становище із громадянською журналістикою в Україні напряму пов’язане із поширенням мережі Інтернет. У порівнянні із високорозвиненими країнами, в Україні розвиток Інтернет ще не досяг достатнього рівня, щоб говорити про масштабний вплив на суспільство. Не зважаючи на це, кожного місяця відбувається приріст користувачів, тому процес розвитку як Інтернетжурналістики в цілому так і громадянської журналістики є хоч і не бурхливим, але постійним і помітним. Якщо порівнювати ситуацію в Україні із закордоном, то тоді як в Україні за різними даними нараховують від 3,8 до 9,5 млн. користувачів Інтернету і це складає від 8% до 20% жителів країни, то, за даними internetworldstats.com, наприклад, в США Інтернетом користуються 69,6% населення країни, в Німеччині 61,3%, у Великобританії 50,3 %, Франції 50,3%, Польщі 29,9% та в Росії 16,5%. Назагал 50,9% жителів ЄС користуються всесвітньою павутиною. Важливим для визначення обличчя громадянської журналістики в Україні є також географічний розподіл користувачів Інтернету. Так за статистикою на травень 2009 року лідирує київський регіон. Його частка склала 59,74% від загальної аудиторії, в той час як у житомирського і волинського регіонів найменша активність, усього 0,23% і 0,16% відповідно, у чернівецького регіону – 0,27%. Далі, в порядку убування, слідують такі великі регіони як: Одеса, Дніпропетровськ, Донецьк, Харків, Львів, Крим, Запоріжжя. Їхня сумарна частка складає 29,08%. На інші регіони припало 10,52%. Відповідно можна сказати, що більшість громадянських журналістів України походять із великих міст-мільйонників і передусім із столиці, що доводить також статистика найбільших платформ громадянської журналістики про які мова піде далі.[11]

3.1. Виникнення української громадянської журналістики В Україні явище активної участі громадян у медіа процесі розпочалося з сайту maidan.org.ua у 2001 році, але цей сайт ставив більший акцент не на громадянську журналістику, а на громадську дію громадських активістів. Був своєрідною платформою, де активісти могли обмінювались інформацією та вести дискусії. На сайті також є Форум і розділ “публікації”, де розміщувались матеріали та деякі статті громадянських журналістів. Сайт і зараз існує, але він все ще більше орієнтується на громадський активізм, ніж на громадянську журналістику. Наступним кроком було видання ХайВей, яке було запущено 5 серпня 2005 року. 2004 року, ще до початку Помаранчевої Революції розпочалася розробка концепції видання. Ще одним проектом громадянської журналістики можна вважати розділ Інтернет видання Pravda.com.ua під назвою “Народна правда”. Особливостями цього сайту є відсутність гонорарів, відсутність роботи з аудиторією сайту, та яскравий політичний ухил. Правда також має платформу для блоґів, яка є передусім точкою, де групуються українські політики та науковці для висловлення своїх думок. Так Ростислав Павленко, відомий політтехнолог та випускник Києво-Могилянської Академії також веде свій блоґ на Правді. Свій вибір він окреслює так: через блоґ “я оперативно висловлюю громадянську позицію з актуальних питань. Вкидаю на обговорення ідеї, які видаються цікавими.” Павленко не вважає свою діяльність на блозі “журналістикою” у традиційному значенні: “Не журналістикою в сенсі "інформування суспільства". Радше, це "views" замість "news" – сфера публічних комунікацій, "масової комунікації", яка дещо ширша за "масову інформацію".”4 4

Ростислав Павленко via email від 5.06.2009

Онлайн версія журналу Кореспондент розмістила розділ під назвою ЯКореспондент, що є місцем для громадяньских фото- та відео-журналістів. Велика кількість українських Інтернет-видань має блоґи журналістів, інтегровані у контент сайтів. Таким чином відбувається щільніший контакт із аудиторією, дається змога журналістам “персоналізувати” себе, писати не лише на завдання редакції, але і висловлювати свої думки. Так головний редактор англомовного видання KyivPost Браян Бонер говорить, що “блоґи журналістів приваблюють більшу читацьку аудиторію, а також дають змогу відчути реакцію читачів на написане через коментарі.” Те саме видання практикує публікацію листів читачів без редагування як на сайті, так і у паперовій версії газети. “Якщо тема цікава та розкрита повністю – неважливо хто написав статтю аматор чи професіонал,” – каже Бонер5. Також платформи для блоґів пропонують і інші українські Інтернетвидання, серед яких segodnya.ua, obozrevatel.сom, gazeta.ua, pravda та інші. Найбільш популярними на даний момент сайтами громадянської журналістики в Україні є саме портал ХайВей (http://h.ua) та розділ онлайн видання korrespondent.net під назвою Я-Кореспондент (www.korrespondent.net/reportet). Детальне дослідження цих двох ресурсів допоможе зрозуміти актуальне становище громадянської журналістики в Україні, основних її дійових осіб, аудиторію та користувачів, а також побачити які перспективи має громадянська журналістика у нашій країні в майбутньому. Для цього був використаний метод глибинного інтерв’ю з експертами у галузі громадянської журналістики, а також із журналістами, що публікують свої доробки на цих сайтах.

Браян Бонер via email від 03.06.2009

3.2. Особливості української громадянської журналістики на прикладі порталів ХайВей та проекту Я-Кореспондент Портал громадянської журналістики ХайВей Перший Інтернет-портал громадянської журналістики в Україні був створений студентами Сергієм Даниленком та Дмитром Дубілетом. “Ми видавали студентську газету, але хотіли зробити більший медіа проект, який покривав би усю територію України,” – говорить Даниленко6. Основною

ідеєю

сайту

була

можливість

для

будь-якої

людини

опублікувати свою статтю, аналітику, репортаж, коментар чи фотографію. Творці порталу вирішили відмовитись від класичної вертикальної схеми редакції, в якій є головний редактор, заступники, редактори відділів, які визначають хто і про що пише, ставлять дедлайни, виставляють формат, стиль. Метою творців сайту була повна свобода журналіста при виборі матеріалу. Для того щоб уникнути великої кількості спаму та низькоякісного матеріалу була впроваджена система виставлення оцінок читачами, що таким чином впливають на стиль мислення, на роботу та якість роботи журналістів. “В Інтернеті ми знайшли корейський сайт OhMyNews, виявилось, що у Південній Кореї уже рухаються в такому напрямку, ми придумали багато власних фішок і запустили портал громадянської журналістики Хайвей.”7 Не зважаючи на те, що ХайВей виявився не першим подібним порталом у світі, український сайт став новатором у деяких галузям, наприклад у так званому “прямому ефірі.” “Прямим ефіром” порталу стало місце куди автоматично

публікуються

матеріали,

без

будь-якої

премодерації

чи

редагування. 6 7

Інтерв’ю з Сергієм Даниленком від 15.05.2009 Там само

Публікація відбувається моментально після того, як користувач заповнить форму на сайті, вкаже заголовок статті, додасть належні фотографії, потім натисне кнопку “додати”. У 2005 році не було жодного подібного видання в Україні, у світі таких ресурсів, де можна було публікувати статті без премодерації, також було мало. “Тоді мало хто говорив про web 2.0, про те, що люди будуть активно спілкуватись та публікувати свої матеріали, тоді існував Інтернет web 1.0, коли існувала команда, що створювала контент на сайті та існувала аудиторія, яка цей контент читала.”8 Сергій Даниленко, головний редактор порталу, наполягає над перевагами порталу громадянської журналістики над блоґами. На його думку блоґи завжди були перш за все персональними щоденниками людини. Не зважаючи на те, що блоґ може бути не тільки персональним, але і тематичним, новинним чи репортажним, “кожен раз як ти заходиш на блоґ, ти розумієш, що ти в гостях. Якщо ти заходиш у спільноту, то також розумієш, що ця спільнота присвячена певній тематиці, у неї є свої модератори і існують певні правила.”9 На відміну від блоґів, портал громадянської журналістики – це саме Інтернет-видання. Видання створюється великою кількістю журналістів, але не має конкретної тематики. Тут пишуть про все. Найбільш близьким за своєю тематикою ХайВей є до суспільно-політичного видання. Починаючи з 2005 року портал ХайВей починає свою розкрутку. Почали приходити люди, їх ставало все більше і більше, на даний момент на сайті публікується близько 100 матеріалів на день. На сайті зареєстровано близько 17.000 людей з усіх куточків України. Стати громадянським журналістом порталу досить нескладно – майбутній журналіст може зареєструватись на сайті, ввести інформацію про себе і просто опублікувати статтю – додати текст, фотографії і потрапити в “прямий ефір”. 8 9

Інтерв’ю з Сергієм Даниленком від 15.05.2009 Там само

Технологія “Прямого ефіру: o У прямому ефірі стаття знаходиться протягом 24 годин o За 24 години читачі виставляють публікації рейтинг, таким чином кожен день формується рейтинг статті o Далі завданням редакції є вибрати найбільш рейтингові статті та поставити їх на першу сторінку. Роль редакції Редакція у ХайВей відіграє роль інформаційних потоків. Члени редакції дивляться, які статті отримують найбільшу кількість балів, а отже є найбільш цікавими, перевіряє їх якість та найбільш якісні та рейтингові виставляє на першу сторінку. Не зважаючи на те, що рейтинг статей відіграє найважливішу роль, редакція має право вето для того, щоб опублікувати або не опублікувати певний матеріал. Сергій Даниленко пояснює це так: “Буває є якась дурниця, на кшталт скандалу навколо Брітні Спірз, якій можуть поставити велику кількість балів просто за скандальність. Редакція може таке на першу сторінку не поставити. Або навпаки – якась хороша аналітика, але люди чомусь не оцінювали, а редакція має право вето застосувати і виставити статтю на першу сторінку. Але у 90% випадків усе збігається – люди адекватно реагують на матеріали, рейтингують їх за цікавістю та важливістю і найкращі ми дійсно виставляємо на першу сторінку.”10 На даний момент (2009 рік) ХайВей належить до ТОП-20 Інтернет-ЗМІ України із 30-ма тисячами унікальних відвідувачів щодня. Портрет відвідувачів збігається з портретом загальної Інтернет-аудиторії України – це молоді люди у віці від 18 до 39 років, середній клас з усіх регіонів України, переважно із міст 10

Інтерв’ю з Сергієм Даниленком від 15.05.2009

мільйонників, а також із міст із населенням у 50 тисяч і більше – там, де є мережа Інтернет. Журналісти ХайВей Аудиторія людей, що пишуть, за словами головного редактора, дуже різноманітна – є студенти різних вузів журналістики, є школярі, що хочуть вступати, є молоді журналісти, які прагнуть попрактикуватись та отримати досвід публікацій, є старші, професійні журналісти, які хочуть опублікувати матеріали на теми, на які вони не можуть писати у своїх виданнях. “Наприклад людина працює у відділі політики, а вирішила написати рецензію на фільм, або коли у них залишається хороший матеріал – наприклад було хороше інтерв’ю, але для статті взяли тільки декілька цитат. Часто професійні журналісти використовують ХайВей, як місце, де можна зібрати усі свої публікації.” Близько 25% журналістів ХайВею є професійними журналістами, по-друге студенти журналістських вузів починали друкуватись на ХайВей, а потім переходили на телеканали, у друковані видання. Але в принципі, люди, які друкувались у ХайВей залишаються у рамках цього простору, тісно співпрацюють, повертаються – щоб знайти якісь контакти, чи опублікувати якісь матеріали. “У ХайВеї ніхто не зв’язує по руках і ногах – це вільний простір, що підтримує принципи вільної журналістики, вільного добору тем, стандартів.”11 Географічно, більшість журналістів ХайВею походять з міст-мільйонників та інших великих міст України, що мають розвинену сітку Інтернет:

Інтерв’ю з Сергієм Даниленком від 15.05.2009

Топ-п’ять міст України за кількістю зареєстрованих користувачів[14]: Місто

Кількість зареєстрованих користувачів 2691 363 337 272 245

Київ Львів Харків Одеса Донецьк

Процентне співвідношення 32.94% 4.44% 4.12% 3.33% 3%

Принципи оплати Робота громадянського журналіста видання ХайВей не є безоплатною – є невеликі гонорари, вся інформація про нарахування знаходиться у профілі користувачів. За словами редактора, гроші є “скоріше фактором азарту, щоб зробити діяльність більш цікавою, а не дійсно гонораром, як це буває у традиційному виданні”. Журналіст ХайВей може отримувати гроші як в ролі автора видання, та і в ролі редактора. Автори, чиї матеріали посіли в кожному з трьох розділів перші 5 місць, отримують наступні гонорари[12]: 1 місце 5 грн.

Політика i економіка Світ 5 грн. навколо Лiтсторiнка 5 грн.

2 місце 1 грн.

3 місце 1 грн.

4 місце 1 грн.

5 місце 1 грн.

1 грн.

Але на відміну від звичайних видань тут немає дедлайнів, редакторської політики, начальства над головою. Це не робота – це власна потреба щось писати. Основне джерело доходу порталу – реклама на сайті.

Розкрутка порталу На початку своєї діяльності, ХайВей використовував різні способи розкрутки: o Купівля реклами в Інтернеті (банери, партнерські сайти і т.п.) o презентації у вузах, школах, інституціях o розкрутка “із вуст в уста” З часом реклама довела свою малу ефективність і на даний момент розкрутка сайту відбувається традиційним способом “із вуст в уста”, тобто інформація поширюється від одного користувача до іншого і т.п. Велика кількість користувачів знаходять сайт через пошукові системи, за ключовими словами “громадянська журналістика в Україні” і т.п. Етика ХайВей ХайВей пропагує принципи вільної від цензури журналістики і саме цей принцип часто намагаються використовувати як інструмент в інформаційних війнах. Організації, установи та окремі журналісти намагаються друкувати неправдиві або компрометуючі статті про компанії, або окремих осіб. Часто публікуються статті рекламного характеру, статті на замовлення. Позиція редакції у таких випадках однозначна: “Ми не беремо участі у таких провокаціях – якщо бачимо, що стаття дійсно маніпулятивного характеру написана на чиєсь замовлення ми знімаємо її з сайту та повідомляємо автора про те, що ми не будемо це публікувати з етичних причин.”12 Зв’язок із професійними медіа та організаціями Сергій Даниленко зазначає, що до видання часто звертаються професійні журналісти, які хочуть розкручувати теми про людей, про яких писали громадянські журналісти на порталі. Тобто зі сторінок ХайВею історії 12

Інтерв’ю з Сергієм Даниленком від 15.05.2009

перебираються на сторінки традиційних медіа. Така практика доводить тезу про те, що громадянська журналістика та журналістика традиційна можуть допомагати один одному та працювати пліч-о-пліч: там де громадянська журналістика пропонує цікаві історії з регіонів та швидкість реакції, традиційна журналістика пропонує технічний професіоналізм та доступ до широких мас. Портал ХайВей також активно використовується політичними та соціальними активістами, що пропагують ідеї захисту довкілля, громадянського суспільства, ліберальної демократії, здорового способу життя – тобто використовуються людьми для проведення громадських кампаній. Причина такої популярності полягає у високому рейтингу сайту та відносно простій доступності до публікування матеріалів. “Якщо людина є громадським активістом – вона потрібує постійно мати доступ до ЗМІ, а до них часто важко достукатись – а в Хайвей потрапити простіше, а ефект буде той самий якщо не більший – адже публікації з ХайВею часто передруковують інші видання, вони починають гуляти Інтернетом. Можна використовувати сайт для проведення різних кампаній.” Блоґсервіс Хайблоґер у рамках проекту ХайВей Блоґсервіс ХайВею було запущено 2006 року для того, щоб люди могли писати не тільки у журналістських жанрах – репортажі чи інтерв’ю, але і у формах щоденників, що є більш вільними за формою матеріалами, публікувати свої спостереження та фотографії. Основні причини створення українського блоґсервісу: o Створення “тусовки” на сайті o залучення більшої кількості людей o ближчий контакт із журналістами, надання їм ширших можливостей o об’єднання

українських

громадянських

журналістів

на

суто

українському блоґсервісі

За словами Сергія Даниленка, блоґсервіс необхідний через те, що велика кількість людей бояться слова “журналіст”, не розуміють терміну громадянська журналістика і тому обходять сайт третьою стороною. “Для цього і створений проект Хайблоґер – зареєстровано 15 тисяч хайблоґерів, це є перший повноцінний український блоґсервіс. Коли ми створили ХайБлоґер, на Україні існувало декілька блоґсервісів, але вони не були повноцінними порталами, а були частинами інших сервісів. Більшість українців сиділи на Livejournal – але це є міжнародний сайт, а на Хайблоґері ми зробили акцент на українських блоґерах, це також і вигідно для рекламодавців.” Компанія Fineweb, що володіє проектом ХайВей також має сервіси ХайБлоґер, Тенніс, Глосс та Формула1.ua.

Проект «Я-Кореспондент» “Ми робимо ставку на людей, які дійсно хочуть щось писати, у них є громадянська позиція, вони не хочуть грошей, вони хочуть висловити свою думку – це є класичний варіант західної громадянської журналістики”13. Причини виникнення проекту: o успішний досвід з-закордону o звернення людей, що мали матеріали та хотіли опублікувати їх на сайті korrespondent.net “Катастрофа під Ожидовим у 2007 році, аварія на Московському мосту, ДТП, пожежі. Люди завжди присилали такі фоторепортажі до редакції і коли вже стало ясно, що їх дуже велика кількість, було прийняте рішення створити на сайті окремий розділ, що буде присвячений громадянській журналістиці. Це були матеріали, які не можна було оформити за новинним професійним стандартом і потрібен був майданчик, де читачі зможуть створювати новини у своєму форматі. Ці репортажі можуть бути менш новинними і більше розповідями на цікаві хвилюючі теми.”14 За основу Я-Кореспондента (створеного як окремий розділ Інтернетвидання korrespondent.net) було взято проект I-Report CNN, що є розкрученим світовим брендом. Класичний вигляд CR було видозмінено та підлаштовано під українську специфіку. Я-Кореспондент взяли до уваги новизну громадянської журналістики для України, а тому зі старту було розроблено список рекомендацій для користувачів сервісу. Я-Кореспондент, передусім є платформою для фоторепортажів, але нещодавно також було сформовано сервіс для завантаження відео. 13 14

Інтерв’ю з Тамарою Бабаковою від 18.05.2009 Там само

Тамара Бабакова, мультимедіа директор korrespondent.net, пояснює детальні інструкції для користувачів у розділі так: “Наприклад на CNN багато речей є по замовчанню зрозумілими для користувачів. Такі банальні речі, як чим знімати відео, як знімати відео, які речі можуть бути основою для новинного сюжету. Ми вивели певні правила, керуючись якими, люди могли б робити репортажі для Я-Кореспонедта.”15 Правила для завантаження та правильного створення контенту було розміщено не тільки в розділі Я-Корреспондент, що є окремим розділом сайту korrespondent.net, але і інтегровано в основний контент сайту, в основні новини – це було зроблено для залучення більшої кількості людей та для ознайомлення мас

із

основними

принципами

роботи

громадянського

фото-

та

відеожурналіста. Успіх проекту із самого початку його створення у листопаді 2008 року, Тамара Бабакова пояснює впровадженням конкурсів, у яких користувачі охоче брали участь: “З’явився спонсор – великий виробник мобільних телефонів, що був готовий дарувати людям телефони за найбільш вдалі репортажі. Проект стартував у листопаді 2008 року і люди почали завантажувати репортажі на різну тематику – через те, що хотіли брати участь у конкурсах.”16 Фотограф Ярослав Дебелий, що є фоторедактором видання KyivPost, із самого початку почав публікувати свої репортажі у розділі Я-Кореспондента саме через конкурс. “Коли я побачив, що можу виграти мобільний телефон, я одразу ж завантажив кілька репортажів на сайт Кореспондента – і виграв! Тепер я весь час завантажую свої фоторепортажі на Я-Кореспондент. Хоча я також професійно працюю фотографом і отримую за це гроші, але це не заважає мені також бути і громадянським журналістом.”17 Ярослав пояснює 15

Інтерв’ю з Тамарою Бабаковою від 18.05.2009 Там само 17 Інтерв’ю з Ярославом Дебелим, від 29.05.2009 16

свою активність тим, що тільки одне-два фото, що він робить під час інтерв’ю, можуть опинитися у газеті, а ось Я-Кореспондент надає можливість опублікувати усі фотографії без винятку. Наразі Ярослав є автором 34-ох фоторепортажів на Я-Кореспонденті, що робить його другим за активністю користувачем сервісу. Таким чином, ще однією перевагою громадянської журналістики є свобода вибору

матеріалів,

які

журналіст

хоче

опублікувати

та

відсутність

редакторської політики. “У газеті фоторедактор вибирає пару фотографій, а інші, навіть якісні, просто “викидаються у смітник.” Мені ж хочеться, щоб більше людей побачили результати моєї роботи.”18 Аудиторія Я-Кореспондента У

Інтернет-видання

korrespondent.net

велика

кількість

постійних

користувачів – всього сайт відвідують біля 120 тисяч унікальних відвідувачів на добу, у 2009 році ця цифра наближається до 150 тисяч. Під час запуску проекту Я-Кореспондент (у листопаді 2008 року), кількість унікальних користувачів досягала 10-15 тисяч на добу – це люди, що заходять і в інші розділи. Дослідження статистики відвідувань показали, що люди, які заходять на проект є ядром користувачів сайту. Це люди, які заходять на сайт не випадково, не з пошукових сторінок та не з банерів, а ті люди, які цілеспрямовано кожен день заходять на сайт korrespondent.net. “Ці люди є лояльними до бренду і хочуть брати участь у нових проектах сайту.”19 На даний момент (травень 2009 року) рівень відвідувачів Я-Кореспондента коливається у діапазоні 7-10 тисяч унікальних відвідувачів на добу. Існує тенденція до збільшення кількості постійних користувачів сайту, з тих пір як з’явився розділ відеблоґів. 18 19

Інтерв’ю з Ярославом Дебелим, від 29.05.2009 Інтерв’ю з Тамарою Бабаковою від 18.05.2009

Особливістю українських громадянських відеоблоґів, на думку Тамари Бабакової на даний момент полягає в тому, що люди не готові знімати відео для Інтернет мережі. “Всіх більш приваблює фоторепортаж, у багатьох людей з’явилися фотокамери, вони готові робити креативні фотознімки, але вони не знають яким чином потрібно робити новинні відеосюжети.” Таким чином, відеорепортажів на сайті всього близько 5%. Порталу, що за кількістю завантажень був би більшим за Кореспондент на даний момент в Україні немає. I-Report має інші стандарти якості – ті репортажі, що проходять до ЯКореспонденту не завжди могли б пройти модерацію на CNN. Вони мають близько 25 високоякісних відеозавантажень на день. Репортери Я-Кореспондента Більшість людей, що викладають репортажі – це жителі міст мільйонників, тому більшість інформації, що викладається у розділі – саме з таких великих міст – починаючи з вуличних акцій, учасниками або випадковими свідками яких стали люди, закінчуючи смішними бігбордами, які фотографи збирають у окремі репортажі. Найбільш популярним розділом є “Живий куточок”, куди люди присилають фотографії своїх домашніх улюбленців. Ці фото найчастіше супроводжуються великою кількістю коментарів, хоча звичайно новинної цінності не несуть. Також популярними є репортажі з поїздок на природу та сімейних свят. З самого початку ставка робилася на рубрику “Живий куточок”, вона рекламувалася на головній сторінці і зараз вона є популярної і потік репортажів у дану рубрику є незупинним.

Портрет середньостатистичного журналіста Я-Кореспондента: o Житель міста-мільйонника o Постійний користувач сайту o Здебільшого це чоловіки (репортерів жінок всього 30%) o Фоторепортажі здебільшого з професійних камер o Відеорепортажі здебільшого з мобільних телефонів Більшість громадянських журналістів Я-Кореспондента – з України, хоча є постійні кореспонденти з Отави, Торонто, Сан-Франциско, Ташкента, то на CNN приходять репортажі з усього світу – з Росії, Гватемали, Америки. Причиною є імідж CNN та переваги англійської мови як інтернаціональної. Відмова від статей Я-Кореспондент, на відміну від ХайВея, що є платформою саме для текстової журналістики, відмовився від текстових репортажів. Для висловлення думок громадян є платформа блоґів на сайті. Тамара Бабакова пояснює таку політику так: “Проблема у тому, що громадянська журналістика в Україні тільки розвивається і тому, якщо б на ЯКореспонденті була можливість розміщувати текстові репортажі, він би втратив свою новинну цінність та об’єктивність. Зараз портал Я-Кореспондент є порталом громадянської журналістики у хорошому значенні цього слова.”20 Фотографії подій, що мали місце, та відео подій, що мали місце. Таким чином, Я-Кореспондент диктує людям правила, які є основою традиційної журналістики: o відсутність оціночних суджень o максимальна об’єктивність o спроба розкрити подію, а не своє відношення до неї 20

Інтерв’ю з Тамарою Бабаковою від 18.05.2009

“Таким чином портал не ризикує бути обманутим людьми, що не мають документального підтвердження своїх слів.” – наполягає мультімедіа директор сайту. Також кардинальна різниця між Я-Кореспондентом та ХайВеєм полягає у тому, що всі репортажі на Я-Кореспонденті премодеруються – це рішення було прийняте ще до запуску проекту. Таким чином кожного дня на сайт завантажується біля 10-15 репортажів. Модерація існує для того, щоб уникнути матеріалів, що не підходять під тематику сайту, що загрожують моральним принципам, є рекламними або тими, що закликають до расової ненависті, релігійної ворожнечі та насилля. Модерація коментарів Для того, щоб залишити коментар до будь-якої новини або статті на сайті, необхідно зареєструватись. Це рішення було прийняте наприкінці 2007 року на хвилі чергової політичної кризи в Україні. Без реєстрації протягом короткого періоду часу під деякими статтями з’являлося до 2 тисяч коментарів і тому була створена система реєстрації. Анонімність дає змогу великій кількості людей залишати коментарі рекламного або ненависницького характеру, а з появою реєстрації також з’явилася можливість бану користувачів на 2 тижні (тобто блокування IP-адреси, з якої користувач писав коментарі неприйнятного характеру). Протягом півроку, що існує проект з’явилися постійні громадянські журналісти, що завантажили більше 100 репортажів на сайт. Серед таких людей є професійні фоторепортери, ведеться переписка з такими людьми. Іноді люди пропонують фотографії за певну плату, але Кореспондент має іншу політику співробітництва, тому якщо людина не хоче безкоштовно завантажувати фотографії

на

Я-Кореспондент,

її

фотографії

так

залишаються

неопублікованими.

Інші розділи korrespondent.net, пов’язані із громадянською журналістикою: блоґи та розділ “Думка” Для якісних аналітичних статей громадян на сайті Кореспондента є рубрика “Думка”. Частина цих статей публікується на сайті, деякі також потім перепубліковуються у журналі. Ці статті висилаються до редакції, вони редагуються та модеруються, тому що за той контент, який висить на головній сторінці Кореспондента усю відповідальність несе редакція. Якщо ж людина не згодна із редагуванням її думок, такі статті вона може опублікувати на блозі. Блоґи на korrespondent.net Виконують менше функцію громадянської журналістики, а більше функцію форумів кожної окремої людини. Блоґи є майданчиками для дискусій. Журналісти Кореспондента намагаються прив’язувати свої блоґи до якихось новинних приводів. Не обов’язково блоґ містить у собі новину – частіше це є коментарі до новин, що були опубліковані. Члени редакції, що хочуть прокоментувати ту чи іншу подію, поділитися своєю думкою із читачами – пишуть про це у своїх блоґах. Блоґи журналістів не премодеруються, в той час як блоґи звичайних користувачів проходять постмодерацію. Наразі біля 200 людей ведуть унікальні блоґи на сайті, а також біля 20 професійних журналістів сайту та журналу мають свої блоґи. Найпопулярнішими темами блоґів є ті теми, що і основні новини: o ОУН-УПА та героїзація членів o Відносини з Росією o Українська влада (хоча останнім часом існує певний спад у даній тематиці) Дуже популярною темою є відносини чоловіків та жінок. Є велика група користувачів, що групуються навколо цієї тематики і пишуть саме на цю тему. Люди дуже серйозно ставляться до цієї теми, пости кардинально відрізняються

від

постів

на

жіночих

форумах:

обговорюються

ґендерні

тенденції,

розвивається науковий інтерес до цієї теми, велика кількість коментарів. Тобто публікування текстів громадян ведеться на двох рівнях: o вільний рівень публікацій (блоґи) o обов’язковий зв’язок із редакцією (думка)

3.3. Специфіка громадянської журналістики в Україні Взагалі, успіх громадянської журналістики в Україні є очевидним. Люди хочуть публікувати свої думки, репортажі та відео. Вони схильні до нових форматів, таких як відео. З іншого боку рівень технологічної досвідченості більшості громадян є досить низьким, тому часто користувачі Інтернету не в змозі створити якісний відеоматеріал, який міг би конкурувати із матеріалами подібних порталів західного або східного зразку, як зазначає Тамара Бабакова з досвіду проекту Я-Кореспонедент. Звичайна журналістика, звичайно, не приречена на вимирання, але кожна людина, що має фотоапарат, відеокамеру та Інтернет має такі великі можливості, що просто може конкурувати із професіоналами. Ці люди, при великому бажанні щось робити мають змогу робити більш цікавий продукт, ніж ті професійні журналісти, що сидять в редакції. Українські перспективи у галузі громадянської журналістики такі самі як і в усьому світі. У світі відбувається процес співпраці громадянських журналістів та професійних журналістів – громадянські журналісти сильні у своїх речах, професійні у своїх; професійні журналісти багато сидять в Інтернеті, співпрацюють з блоґерами та громадянськими журналістами, у той час як останні використовують технологічні переваги професійної журналістики для своєї роботи.

Будь-яка публікація в Інтернеті це є запрошення до діалогу – на відміну від 80-х років, де опубліковані статті ішли до архіву, зараз сильна інформація обростає коментарями та передруковується іншими виданнями. Професійні журналісти розкручують сюжет зі своєї сторони, блоґери та громадянські журналісти пишуть свою інформацію, знаходять нові факти і т.п. У цьому і є перспектива Інтернет-журналістики в цілому. Місцева специфіка України – люди хочуть поділитися своєю думкою про суттєві політичні або соціальні проблеми, вони постійно мають, що сказати. На відміну від українського досвіду I-report CNN люди здебільшого просто хочуть розказати щось цікаве, в Україні люди все таки хочуть висловити свою думку (ХайВей), а не просто розказати про подію. Причиною цього може також бути нестабільна політична та економічна ситуація в Україні.

3.4. Поради для майбутніх громадянських журналістів Нові технології, використання Інтернету та інструментів громадянської журналістики здатне значно посилити діяльність будь-якої організації чи об’єднання. “Якщо вас немає в Інтернеті – вас не існує” сказав Біл Гейтс, а саме тому новітні технології треба використовувати зповна, щоб зробити їх інструментом демократизації та поширення свободи слова та висловлення. Сергій Даниленко пропонує такі кроки на шляху досягнення Інтернетпопулярності[13]: По-перше необхідно створити блоґ. Це можливо зробити на міжнародних порталах – сайті Livejournal.com, а також на українському ресурсі Hiblogger.net – ці два ресурси за часткою українських користувачів стоять на перших місцях. Для того, щоб стати популярним треба мати стиль, обрати певну тематику та завести сітку контактів. Дискусії, що будуть виникати навколо ваших статей та постів дозволять популяризувати ваш блоґ як серед ваших онлайн-друзів, так і

серед інших Інтернет-ресурсів. Для того, щоб не зникнути з поля зору користувачів, необхідно поновлювати блоґ як мінімум 1 раз на тиждень, а також коментувати статті та пости інших користувачів. “Чим більше у вас контактів і знайомств в Інтернеті, тим більший ви маєте вплив у нових медіа, і тим більші людські ресурси здатні мобілізувати у випадку потреби”.[13] По-друге

необхідно

зареєструйтесь

на

сайтах

громадянської

журналістики. Якщо ви пишете англійською, можна це зробити на сайтах Ireport, Cnn та OhMyNews. Найбільші українські портали: ХайВей (h.ua), “Майдан” Maidan.org.ua, “Народна правда” narodna.pravda.com.ua. Ці ресурси також є платформами для дискусій, тому як і в блозі, необхідно вести активну переписку з іншими користувачами та заводити сітку контактів. По-третє допоможе реєстрація на сайтах-соціальних мережах, таких як LinkedIn.com, Facebook.com, Vkontakte.ru, Odnoklassniki.ru та Myspace.com. За допомогою цих сайтів можна швидко й ефективно підтримувати зв’язок з друзями, колегами і людьми, зацікавленими у вашій діяльності. Для публікації відео та фотоматеріалів необхідно зареєструватись на найпопулярніших тематичних сайтах – YouTube.com та Flickr.com. Для того, щоб стати громадянським репортером, необхідне не тільки бажання, але і технічна підтримка. Мобільний телефон із камерою, відеокамера, диктофон, ноутбук – основні інструменти громадянського журналіста, що допомагають йому документувати події та моментально реагувати на те, що відбувається навкруг. Адресу свого блоґа, номер ICQ та Skype варто поставити на візитівки та у підпис до ваших електронних листів.[13]

Яким чином відбувається поширення інформації через інструменти громадянської журналістики: Часто традиційні медіа з різних причин ігнорують певні події, які мають соціальну чи політичну значимість. Громадянські журналісти мають змогу розкрутити певну новину в Інтернеті і, таким чином, привернути увагу мейнстрім-видань та організацій. Схема інформаційної кампанії у нових медіа України виглядатиме наступним чином (за Сергієм Даниленком): Публікація репортажу у персональному блозі, на сайтах громадянської журналістики, на тематичних форумах і блоґах. Завантаження відповідних фотографій та відеоматеріалів на сайти YouTube і Flickr.com. Публікуєте посилання на репортаж у своїх профайлах в соціальних мережах (vkontakte.ru, facebook.com). Розсилка посилання друзям електронною поштою та через мессенджери (ICQ, Skype, GogleTalk). Варто попросити переслати їх далі, а також зайти у ваш блоґ і висловити свою думку. Запис подкасту на дану тему та публікація його на подкастінг-сайтах. Публікація посилання на дігг-сайтах. Пошук відповідних статей у Вікіпедії. Їх можна відредагувати і залишити посилання на репортаж у своєму блозі. Створення банерів і їх розміщення у своєму блозі та блоґах своїх друзів [13]. Вищезазначені кроки за лічені години допоможуть популяризувати тему в Інтернеті та викликати дискусію, на яку рано чи пізно звернуть увагу традиційні ЗМІ. Якщо тема є досить важливою, то ЗМІ почнуть заглиблюватись у тему, знімати сюжети, друкувати статті, більш поглиблено та професійно підійдуть до висвітлення події. [13] Таким чином, тема, яку спровокують

громадянські журналісти стане доступною для широких мас, а не тільки користувачів Інтернету. Цей приклад ще раз доводить, що громадянська та традиційна журналістика не є опонентами, а можуть чудово доповнювати одна одну, покриваючи сильними сторонами слабкі сторони одна одної. Процес співпраці на етапі висвітлення теми професійними ЗМІ не можна вважати завершеним – громадянські журналісти у вигляді перевірених фактів та якісно зроблених сюжетів знайдуть подальше джерело дискусій та додатковий матеріал для обговорень та коментарів даної тематики. Таким чином, процес взаємодії можна вважати до певної міри циклічним. Звичайно не завжди схема спрацьовує, але те, що Інтернет надає змогу будь-кому висловити свою думку та зробити з маленької події медіа-привід, що може бути підхоплений традиційними ЗМІ, залишається фактом.

ВИСНОВКИ Інтернет вплинув на розвиток журналістики. Інтернет – це така мережа, де доступ до сторінки має кожен. Тобто в теорії якщо людина створює сторінку, то всі півтора мільярди користувачів мають до неї доступ. В Інтернеті безмежна кількість простору як такого. На телебаченні є обмеження у 24 години, більше програм неможливо втиснути, в газеті є обмеження по площі – а в Інтернеті такого обмеження нема, умовно кажучи він “резиновий”. У 90-х–2000-х роках люди почали масового друкувати інформацію в Інтернеті. Коли вони стають свідками якоїсь події, коли вони можуть прокоментувати якусь статтю у традиційних ЗМІ, коли у них є натхнення написати аналітичну статтю – вони публікують це в Інтернеті. З часом виявилось, що підхід деяких людей, їх стиль письма є більш цікавий, ніж у професійних ЗМІ. Також виявилось, що люди з більшим задоволенням можуть читати своїх друзів, що є експертами у певній галузі, ніж професійних традиційних журналістів, що пишуть на цю тематику, навіть у найбільш впливових виданнях. Виявилось що звичайні люди вступають у конкуренцію з великими ЗМІ. І це явище, що зародилось наприкінці 90-х років, коли звичайні люди пишуть у журналістських жанрах, і отримало назву громадянської журналістики. Отже, громадянська журналістика є явищем активної участі громадян у процесі пошуку, збирання, обробки, аналізу й поширення новин та інформації. Метою такої діяльності є забезпечення незалежного, надійного, об’єктивного, точного, всеохоплюючого та адекватного висвітлення подій, тем і явищ. Основні недоліки спільні для всіх громадянських журналістів це: - однобокість у подачі матеріалу; - часто відсутня якісна робота з джерелами інформації;

- відсутня перевірка фактів; - іноді проблеми з мовою та стилістикою, бо ці матеріали не перевіряються літературними редакторами; - часто не використовують етичні принципи журналістики – розголошення особистих даних або висвітлення інформації про дітей, таємниця слідства. Основні переваги громадянської журналістики: - часто опиняються на місці подій, носять телефони, фотоапарати; - пишуть від душі, пристрасно (тема болить, хочуть донести якусь проблему до суспільства); - можуть бути глибокими професіоналами і пишуть про свою роботу (банк, школа, політична структура) можуть написати більш глибоко про свою тему, на відміну від професійних журналістів у яких тільки пара днів для того, щоб розібратися у певній темі – тобто громадянські журналісти можуть писати більш змістовні матеріали. Отже громадянська журналістика виходить за рамки суто журналістської риторики і сягає таких речей, як активність, громадська дія, соціальна ініціатива, соціальна мобілізація тощо. Приклади проектів Я-Кореспондент та ХайВей дали змогу у повному обсязі оцінити ситуацію громадянської журналістики на українському просторі, визначити основні напрямки її розвитку, можливості та перспективи на майбутнє. Можна зробити висновок, що громадянська журналістика в Україні є новим явищем, що, тим не менше, набуває популярності. Розвиток новітніх технологій призводить до збільшення кількості активних громадян, що беруть активну участь у творенні новин. Тим не менше, рівень розвитку української громадянської журналістики у

порівнянні із світовими аналогами є досить низьким. Це пов’язане, передусім, із низьким рівнем розвитку Інтернет-мережі у провінції та недостатньому доступі до сучасних технологій в цілому. Але, вже зараз можна говорити, що із поширенням Інтернету та збільшенні купівельної спроможності населення, зросте і кількість громадянських журналістів, адже на прикладі користувачів із великих міст можна побачити, що людям є що сказати і вони хочуть ділитися своїми думками із іншими. Сучасний медіа-простір наразі знаходиться у стадії переходу. Це стосується медіа-контенту та переходу від пасивності до інтерактиву. Відбувається

поєднання

традиційних

медіа

із

контентом,

створеним

користувачами – користувачі реагують на новини та інформацію, що продукується

традиційними

медіа,

той

час

як

мейнстрім-медіа

використовують переваги користувацького контенту, ангажуючи блоґерів та непрофесійних журналістів та використовуючи матеріали з мобільних телефонів та цифрових камер звичайних громадян. Міняється не тільки медіа-простір, але і стосунки між отримувачем та розповсюджувачем.

Тоді

як

звичайний

медіа

користувач

має

засоби

виробництва власних медіа, які він надалі може виставити на увесь світ, традиційне

оточення

для

публікації,

виробництва

та

розповсюдження

інформації змінюється, а також змінюються існуючі силові структури та структури впливу у медіа світі. Таким чином, відбувається зсув із медіа, що контролюються зверху вниз, до медіа, що контролюються знизу вверх – тобто від користувача та громадянського журналіста – до владних структур, а не навпаки. Не можна, звичайно, говорити про те, що нові медіа, що контролюються користувачами стануть домінувати на медіа ринку. Існують приклади застосування

великими

медіа-компаніями

переваг

нової

громадянської

журналістики, так само як і приклади з сайтів громадянської журналістики, які розвинули власні владні структури. Незважаючи на все, факт залишається фактом – активність та зацікавлення навколо громадянської журналістики та контенту, створеного користувачами вказує на низку нових можливостей, що прямують до створення нового контенту та нових жанрів у медіа, а також нових культурних та соціальних феноменів, які вже виникають та виникатимуть у майбутньому.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ТЕРМІНІВ Нові медіа – сукупний термін, який використовується для позначення ЗМІ, котрі виникли на базі Інтернету в останні кілька років: блоґи, соціальні мережі, ресурси громадянської журналістики, вікі-сторінки, подкастінг-сайти, ігри – віртуальні світи, соціальні закладки, дігг-сайти, сайти відкритих питань. Громадянська журналістика – це явище активної участі громадян у процесі пошуку, збирання, обробки, аналізу й поширення новин та інформації. Метою такої діяльності є забезпечення незалежного, надійного, об’єктивного, точного, всеохоплюючого та адекватного висвітлення подій, тем і явищ. Блоґ – особливий формат веб-сайту, у якому записи йдуть один за одним, відсортовані за датою публікації. Відрізняється простотою створення й оновлення. Вести цікавий блоґ з багатотисячною аудиторією читачів здатна навіть одна людина. Станом на січень 2008 р. у світі нараховувалося близько 120 млн. блоґів. Подкасти – аудіоролики, записані з використанням комп’ютерних програм. Будь-хто

може

вигадати

ідею

радіопрограми,

опрацювати

відповідні

аудіоматеріали й опублікувати в Інтернеті, таким чином створивши власний радіо-канал. Кожен громадянин може працювати, як радіостанція, без потреби боротися за частоти, ліцензії тощо. Сайти

громадянської

журналістики

–

Інтернет-видання,

які

дають

можливість людині опублікувати текст, фото-, відеорепортаж без особливих переговорів з редакцією, без потреби влаштовуватись на роботу журналістом у це видання, без попередніх домовленостей щодо тематики, стилю, формату публікації.[13]

Форум – сторінка в Інтернеті, де люди можуть вільно обговорювати певну тему, розгортати дискусії та посилатись на інші джерела. На відміну від блоґу, у форумі інформація відсортована за тематикою, а не за датою публікації. Вікі-сторінка – сторінка в Інтернеті, редагувати яку може кожен бажаючий. Вікі дає можливість, ніби пазл, скласти інформаційну картинку будь-якого явища або події. Wikipedia.com – найбільша світова Інтернет-енциклопедія, створена на основі цього принципу. Дігг-сайт – сайт, в основі якого лежить принцип роботи проекту Digg.com. Кожен може опублікувати посилання на будь-яку новину в Інтернеті. Читачі постійно голосують за новини, таким чином на першій сторінці завжди стоять ті новини, які набрали найбільше голосів від читачів. WarBlog – блоґи, що ведуться солдатами, журналістами або простими громадянами з зон воєнних конфліктів та на воєнну тематику. User Generated Content (UGC) – контент (наповнення) веб-сторінки, що створюється не журналістом або редактором, а власне користувачем Інтернету. Глибинне інтерв’ю (in-depth interview – IDI) – індивідуальна бесіда, що проводиться за розробленим сценарієм: Респондент відповідає на відкриті запитання в довільній формі. Доцільне при вивченні мотивації, смаків, очікувань респондента, певних особистісних і емоційних аспектів життя. Частіше відбувається в неформальній формі. Спрямоване на вивчення істинного ставлення респондента до певного питання, тому важливо уникати стандартних “соціально прийнятних” відповідей.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Bruns, A. (2005) Gatewatching: Collaborative Online News Production. New York: Peter Lang. 2. Castells, M. (1996) The Rise of the Network Society. Malden, Mass.: Blackwell Publishers. 3. Deuze, M. (2006) Participation, Remediation, Bricolage: Considering Principal Components of a Digital Culture, The Information Society 22:63-75. 4. Lenhart, A. and Fox, S. (2006) Bloggers: A Portrait of the Internet’s New Storytellers. Washington: PEW 5. Lowrey, W. (2006) Mapping the Journalism – blogging Relationship, Journalism 7(4): 477-500. 6. Matheson, D. (2004) Negotiating Claims to Journalism: Webloggers. Orientation to News Genres’, Convergence 10(4): 33-54 7. Robinson, S. (2006) The Mission of the j-blog: Recapturing Journalistic Authority Online, Journalism 7(1): 65-83. 8. Papandrea, Mary-Rose.(2007) Citizen Journalism and the Reporter’s Privilege. Boston College Law School (Minnesota Law Review, Vol. 91) 9. Singer, J.B. (2005) The Political j-blogger. ‘Normalizing’ a New Media Form to Fit Old Norms and Practices, Journalism 6(2): 173-198 Інтернет-ресурси 10. Богуславска Анастасія. Насильство у Школі.http://www.umoloda.kiev.ua/number/904/171/32933/ 11. Глобальная статистика украинского Интернета за май 2009 г. http://bigmir-internet.com.ua/news/archive/991/

12. Грошова політика ХайВей.- http://h.ua/geld.php 13. Даниленко Сергій. Друкарський верстат з мільйонним тиражем. – http://danylenko.com/19484.html 14. Регістрація журналістів за регіонами України.- http://h.ua/region_stat.php 15. Blood, R. (2003) Weblogs and Journalism: do they Connect? – http://www.nieman.harvard.edu/reports/03-3NRfall/V57N3.pdf 16. Bowman, S. and Willis, C. (2003) We Media, How Audiences are Shaping the Future of News and Information. Reston, VA: The Media Center at the American Press Institute. – http://www.hypergene.net/ wemedia 17. Domingo D. and Heinonen A. Weblogs and Journalism: A typology to explore the blurring boundaries.www.nordicom.gu.se/common/publ_pdf/264_domingo_heinonen.pdf 18. Fulton, K. (1996).A Tour of Uncertain Future, Columbia Journalism Review.http://archives.cjr.org/year 19. Gillmor, D. (2004) We the Media. Grassroots Journalism by the People, for the People. Sebastopol, USA: O’Reilly. - http://www.authorama.com/we-themedia-1.html 20. Glaser, M. The New Voices: Hyperlocal Citizen Media Sites Want You (to Write)! November 17, 2004, Online Journalism Review.- http://ojr.org/ojr/glaser/1098833871.php 21. Heinonen, A. (1999) Journalism in the Age of the Net: Changing Society, Changing Profession. Tampere: University of Tampere. – http://acta.uta.fi/pdf/951-44-5349-2.pdf 22. Hermida, A. and Thurman, N. (2007) Comments Please: How the British News Media are Struggling with User-generated Content, paper presented at the

International Symposium on Online Journalism, Austin, Texas. http://journalism.utexas.edu/onlinejournalism/2007/papers/Hermida.pdf 23. Jensen Jens F. (2007) User generated content – a media trend in the new media landscape. – www.cwi.nl/events/2007/euroitv2007/tutorials/user-generatedcontent.pdf 24. Lasica, J.D. (2002a) When Bloggers Commit Journalism, Online Journalism Review.- http://www.ojr.org/ ojr/lasica/1032910520.php 25. Lasica, J.D. (2002b) Weblogs: A New Source of News, Online Journalism Review. – http://www.ojr.org/ojr/ workplace/1017958782.php 26. Lasica, J.D. (2003с) ‘Blogs and Journalism Need Each Other’, Nieman Reports. 57(3):70-74. – http:// www.nieman.harvard.edu/reports/033NRfall/V57N3.pdf 27. O’Reilly, T. (2005). What Is Web 2.0? Design Patterns and Business Models for the Next Generation of Software. Online document published on 30 Sept. 2005.- http://www.oreillynet.com/pub/a/oreilly/tim/news/2005/09/30/what-isweb-20.html 28. OhMyNews international website. – http://english.ohmynews.com/ 29. OhMyNews// Wikipedia, the free encyclopedia. – http://en.wikipedia.org/wiki/OhmyNews 30. Regan, T. (2003) Weblogs Threaten and Inform Traditional Journalism, Nieman Reports 57(3): 68-69.- http://www.nieman.harvard.edu/reports/033NRfall/V57N3.pdf 31. Rodney King// Wikipedia, the free encyclopedia. – http://en.wikipedia.org/wiki/Rodney_King 32. Salam Pax personal blog – http://dear_raed.blogspot.com/

33. Salam Pax// Wikipedia, the free encyclopedia. http://en.wikipedia.org/wiki/Salam_Pax 34. Shachtman, N. (2002) Blogs make the headlines, Wired.http://www.wired.com/news/culture/0,1284, 56978,00.html 35. Tim Berners-Lee// Wikipedia, the free encyclopedia. – http://en.wikipedia.org/wiki/Tim_Berners-Lee 36. Vara, V. (2005) Bloggers and Photographers Chronicle Chaos in London, The Wall Street Journal Online. – http://www.wsj.com 37. Warblog// Wikipedia, the free encyclopedia . – http://en.wikipedia.org/wiki/Warblog 38. Webb Cynthia L. Blogging the War: A Guide, March 28, 2003. – http://www.washingtonpost.com/wp-dyn/articles/A42614-2003Mar28.html

АНОТАЦІЯ Кваліфікаційної роботи Тема: Автор: Рудя Аліна Костянтинівна Науковий керівник: старший викладач Панін Юрій Олександрович Захищена “15” червня 2009 р.

Короткий зміст роботи У

даній

кваліфікаційній

роботі

всебічно

досліджується

явище

громадянської журналістики, як нового виду медіа комунікації у процесі демократизації медіа простору. Визначаються передумови виникнення ГЖ у зв’язку із розвитком інтернет технологій, її основні характеристики та визначається відмінність громадянської журналістики від журналістики у традиційному її розумінні. Також розглядається розвиток громадянської журналістики у межах України, досліджується теперішнє становище та перспективи розвитку. Для якісного визначення ситуації використовуються методи глибинного інтерв’ю, що дозволяє проаналізувати сприйняття громадянської журналістики українською аудиторією та визначити рівень участі громадян у створенні медіа контенту. Дане

дослідження

дуже

актуальним

через

новітність

теми

громадянської журналістики у її широкому розумінні та в українському контексті насамперед. Практичне застосування даної роботи полягає у інформуванні аудиторії щодо можливостей громадянської участі у створенні медіа контенту.