Шарпінська Ірина - диплом, 2009 by ukma journalist

Національний університет “КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ”

Могилянська Школа Журналістики

Висвітлення 75-х роковин Голодомору 1932–1933 рр. в Україні в українських та російських щоденних газетах

кваліфікаційна робота на здобуття академічного ступеня магістра Шарпінської Ірини Володимирівни

Керівник: кандидат політичних наук, доцент, Є. М. Федченко

Київ – 2009

ЗМІСТ ВСТУП...................................................................................................................3 РОЗДІЛ 1 Висвітлення теми Голодомору у газетах...........................................7 1.1. Визначення понять..........................................................................................7 1.2. Історія висвітлення теми Голодомору у газетах.........................................12 1.3. Огляд досліджень, що стосуються висвітлення теми Голодомору у друкованих ЗМК...................................................................................................13 1.4. Історія питання Голодомору 1932–1933 рр. в Україні...............................14 РОЗДІЛ 2 Методологія дослідження..................................................................19 2.1. Контент-аналіз...............................................................................................19 2.2. Глибинне інтерв’ю........................................................................................38 РОЗДІЛ 3 Результати дослідження.....................................................................42 3.1. Аналіз даних українських газет за досліджуваний період........................42 3.2. Аналіз даних російських газет за досліджуваний період...........................71 3.3. Порівняння результатів дослідження українських та російських газет...84 3.4. Результати глибинного інтерв’ю..................................................................88 ВИСНОВКИ...........................................................................................................96 СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ.....................................................................................101 Додаток А Додаток Б Додаток В Додаток Г Додаток Ґ Додаток Д

ВСТУП Тривалий час тема Голодомору 1932–1933 рр. в Україні замовчувалася. Сучасні дослідники, на відміну від своїх попередників, мають доступ до більшості архівних матеріалів та безпосередньо до свідчень людей, які пережили Голодомор, і тепер, в умовах державної незалежності, можуть розповісти про ті події. Проте навіть відзначення найтрагічніших дат нашої історії не викликало почуття “єднання спільною скорботою”, хоча потреба розібратись у сутності і наслідках скоєного, щоб не допустити їх повторів у майбутньому, чітко зафіксована у політичній і правовій свідомості сучасного українства [21;65]. Дослідниця С.Журбелюк стверджує, що саме відсутність висновків із сумного досвіду 1932–1933 рр. зумовлює сучасне ставлення нації до самої себе, а це недовіра і до сучасної влади, і до можливості поліпшити стан речей, що вилилося, зокрема, у значне зменшення народонаселення України за рахунок масового виїзду за кордон протягом років незалежності. На її думку, трагедія Голодомору 1932–1933 рр. повинна стати нашим катарсисом для відродження сили і слави українства [21;68-69]. Саме “розкриття механізмів організації Голодомору, психології верхів і низів...важливі для доведення і визнання факту геноциду, ...оцінки дій правлячого режиму і подій 1932–1933 рр. юридико-правовими засобами, для визнання факту злочину,... для доведення своєї

гідності

та

спроможності

позбутися

прищепленого

комплексу

меншовартості й маргіналізму”[21]. Завданням засобів масової комунікації і є донести всі дослідження науковців щодо теми Голодомору 1932–1933 рр. в Україні до аудиторії. Адже саме медіа, як сказав У.Ліпман, є основним джерелом “картини” в нашій голові (“Тhe news media are a primary source of the picture in our heads”) [6]. Медіа активно формують свого споживача. Наприклад, кожний номер газети несе в собі закодований в ідеях, графіці образ свого передбачуваного, очікуваного читача [24].

Указом Президента України Віктора Ющенка 2008 рік оголошено Роком пам’яті жертв Голодомору. На цей рік припали 75-ті роковини Голодомору 1932–1933 рр. в Україні. Метою дослідження є порівняльний аналіз висвітлення 75-их роковин Голодомору 1932–1933 рр. в Україні (далі – Голодомор) щоденними українськими та російськими газетами. Мета роботи обумовлена необхідністю визначити спосіб та форму висвітлення засобами масової комунікації трагічних історичних дат, зокрема, актів геноциду чи масового винищення людей. Для досягнення дослідницької мети поставлено такі завдання: - визначити,

через

які

основні

аспекти

щоденні

українські

газети

висвітлювали 75-ті роковини Голодомору; - визначити, через які основні аспекти щоденні російські газети висвітлювали 75-ті роковини Голодомору; - порівняти, як щоденні українські та російські газети висвітлювали 75-ті роковини Голодомору; - проаналізувавши думку науковців, інтелектуалів, визначити, якими мають бути оптимальна форма висвітлення Голодомору та ступінь зацікавлення цією темою щоденних газет. Об’єкт дослідження – матеріали щоденної української та російської преси. Предмет дослідження – структура, змістова наповненість, аспекти подачі повідомлень при висвітленні 75-их роковин Голодомору в Україні, їх кількість та обсяг. Джерельною базою дослідження є щоденні газети, вибірка яких здійснювалася

за

такими

основними

критеріями:

щоденна,

загальнонаціональна, інформаційно-аналітична. Для порівняння було обрано саме українські та російські газети, оскільки вони представляють дві держави колись одного Радянського Союзу. Саме уряд Російської Федерації висловлює найбільший спротив визнанню Голодомору 1932–1933 рр. в Україні геноцидом

міжнародними організаціями. Важливим є визначення подачі теми 75-х роковин Голодомору російськими газетами, щоб визначити, яке уявлення про Голодомор має та частина російського суспільства, основними інформаційними джерелами якої є російські щоденні газети. Для дослідження ми обрали саме щоденні газети, оскільки 75-ті роковини Голодомору в Україні відзначали протягом тижня з 17 листопада по 22 листопада 2008 р. Ці газети обов’язково мали бути загальнонаціональними, тому що таким чином вони охоплюють всі регіони країни, і відповідно, більшу кількість читачів. Вибір щоденних газет для дослідження обмежився рейтингами компанії TNS. Саме ця компанія є лідером дослідження аудиторії для різних видів медіа, зокрема, друкованих. Ця компанія має свої представництва як в Україні, так і в Росії, таким чином, ми маємо рейтинги українських та російських щоденних газет, складені на основі досліджень, які були проведені за однаковою методологією представництвами однієї компанії. Результати даного дослідження мають практичне значення, оскільки висновки цієї роботи можуть сприйматися як поради для журналістів при висвітленні Голодомору 1932–1933 рр. в Україні. Ця робота може стати основою для подальших наукових розробок, зокрема, питань висвітлення геноцидів, або ж інших трагічних подій засобами масової комунікації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку літератури та додатків. У першому розділі розглядаються основні поняття теми, історіографія та історія висвітлення Голодомору 1932–1933 рр. в Україні у засобах масової комунікації. У другому розділі окреслено методологію дослідження. У третьому розділі подано аналіз та інтерпретація отриманих даних. У додатках наводяться таблиці та діаграми, складені за результатами дослідження, а також рейтинги щоденних українських та російських газет (за даними досліджень MMI Ukraine ' 2008/2+2008/3 та MMI Russia ' 2008/2+2008/3, проведеного компанією “ТНС Україна” та “ТНС Россия” влітку-восени 2008р.).

РОЗДІЛ 1 ВИСВІТЛЕННЯ ТЕМИ ГОЛОДОМОРУ У ГАЗЕТАХ 1.1. Визначення понять У цьому дослідженні висвітлення подій 1932–1933 рр. в Україні пресі ми використовуємо поняття “Голодомор”, “геноцид”, “історична пам’ять”. Поняття “голодомор” складається із двох слів: “голод” і “морити”. Воно відрізняється від звичного і більш нейтрального слова “голод”, підкреслюючи навмисний характер знищення людей. Вперше його вжив письменник О.Мусієнко, і це був його власний новотвір. 18 лютого 1988 р. на партійних зборах київської організації Союзу письменників України, виголошуючи свою промову,

він

звинуватив

Й.Сталіна

проведенні

жорсткої

політики

хлібозаготівель, наслідком якої став Голодомор 1933 р. Згодом ця доповідь була опублікована у газеті “Літературна Україна”. Також існує поняття “Великого голоду” для позначення всіх випадків голоду 1931–1933 рр. у Радянському Союзі. Вперше поняття “геноцид” запропонував юрист Р.Лемкін ще 1944 р. Це поєднання двох слів – грецького geno-, що означає расу або плем’я, та латинське -cide – вбивство. Він уперше запропонував “проголосити знищення расових, релігійних чи соціальних груп злочином згідно з правом народів” під час V Міжнародної конференції щодо уніфікації карного права в Мадриді 1933 р. Визначення

злочину

геноциду

міжнародному

праві

дано

ст. ІІ Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього (далі – Конвенція) 9 грудня 1948 р. Геноцид тут визначається як дії, що чиняться з наміром знищити, цілком або частково, яку-небудь національну, етнічну, расову або релігійну групу як таку [28]: а) вбивство членів такої групи; б) заподіяння серйозних тілесних ушкоджень;

в) навмисне створення для якої-небудь групи таких життєвих умов, що розраховані на цілковите або часткове фізичне винищення її; г) заходи, розраховані на запобігання народженню дітей у середовищі такої групи; ґ) насильна передача дітей з однієї групи людей в іншу. Аналогічне з Конвенцією визначення злочину геноциду містять Статут Міжнародного карного трибуналу щодо колишньої Югославії (ст. 4), Статут Міжнародного карного трибуналу щодо Руанди (ст. 2) та Римський Статут Міжнародного карного суду (ст. 6) [15; 61-62]. В Україні 26 листопада 2006 р. прийнято закон “Про Голодомор 1932– 1933 рр. в Україні”, який створює основу для юридизації Голодомору. Згідно з цим законом Голодомор “є геноцидом Українського народу”, а “публічне заперечення Голодомору 1932–1933 рр. в Україні визнається наругою над пам’яттю мільйонів жертв Голодомору, приниженням гідності Українського народу і є протиправним” [22]. Визначення поняття “геноциду” у Конвенції донині викликає дискусії та залишається спірним питанням у доктрині міжнародного права і у практиці міжнародних судів [15; 62]. Поняття геноциду у Конвенції від 1948 р. формулювалося в умовах, коли про Голодомор в Україні не було достеменно відомо міжнародній спільноті, ознаки Голодомору як різновиду геноциду не були відображені належним чином у ст. ІІ зазначеної Конвенції. З огляду на це, українські правознавці запропонували доповнення до неї, яке сприятиме визнанню Голодомору геноцидом [30]. На їхню думку, воно є обмеженим, бо дає підстави тлумачити, що геноцид має місце лише тоді, коли знищується людська група за національними, етнічними, расовими чи релігійними ознаками – знищення людської групи за іншою ознакою начебто вже не є геноцидом. Саме виходячи із цього визначення, деякі країни та організації відмовляють Україні у визнанні Голодомору геноцидом.

О.Костенко пояснює, що, відповідно до заснованої на принципах соціального натуралізму доктрини юриспруденції і світової законодавчої практики, порушення тим чи іншим діянням природних законів суспільного життя людей є підставою для визнання цього діяння злочином. І саме таким є юридичний контекст, у якому слід розглядати визнання Голодомору геноцидом. Україна як учасниця Конвенції має запропонувати внести доповнення ознак геноциду у цій Конвенції такою ознакою: “повне або тимчасове знищення будь-якої соціальної групи, що являє собою порушення прав і свобод людини”. Оскільки у ст. 422 Кримінального кодексу України визначення геноциду співпадає із визначенням Конвенції, то таке доповнення автори пропонують внести і до національного законодавства. Основні аспекти визначення злочину геноциду – це ідентифікація жертв, встановлення наміру знищити, цілком або частково, національну, етнічну та інші групи, а також встановлення вини. На думку М.Антонович, за цими ознаками Голодомор цілком відповідає визначенню злочину геноциду в міжнародному праві. Питання щодо включення політичних та інших груп до жертв геноциду дебатувалося на Генеральній Асамблеї ООН ще за участі СРСР, однак за наполяганням делегацій останнього, а також Великої Британії, його зняли, оскільки, згідно з їхньою аргументацією, “з причини несталості й відсутності відмінних рис політичних груп їх включення зробить неясною і послабить Конвенцію в цілому”. Саме через виключення політичних груп і соціальних класів Ф.Чок, І.Чарни і К.Джонассон вважають визначення геноциду в Конвенції “не дуже важливим для науковців” (of little use to scholars) і дають ширше визначення геноциду як “форми одностороннього масового вбивства, через яке держава чи інший владний орган (authority) мають намір знищити групу, якщо ця група і членство в ній визначені злочинцем” [24].

Х.Фейн дає своє визначення геноциду, куди додає всі ненасильницькі спільноти (nonviolent collectives), які стали чи можуть стати жертвами: “Геноцид – це стала (sustained) навмисна дія, вчинена злочинцем з метою фізичного знищення спільноти, безпосередньо або через заборону біологічної та соціальної репродукції членів групи” [15]. Італійський історик А.Граціозі стверджує, якщо виходити із визначення геноциду як навмисного знищення усіх членів етнічної, релігійної чи соціальної групи, під яке підходить лише Голокост, то Голодомор геноцидом визнати, відповідно, не можна. Проте, один із пунктів Конвенції передбачає “навмисне створення для якої-небудь групи таких життєвих умов, що розраховані на цілковите або часткове фізичне її винищення”. Незадовго до прийняття цієї резолюції Р.Лемкін відмітив, що “строго кажучи, геноцид зовсім не означає негайного знищення цілої нації... Цим терміном ми позначаємо швидше продуманий план цілої системи дій, направлених на знищення самих основ життєдіяльності тих чи інших національних груп...” [19]. І вже виходячи із такого трактування, Голодомор можна визнати геноцидом української нації. Про це свідчать, зокрема: різниця коефіцієнту смертності у різних республіках; втрати серед етнічних українців склали від 20 % до 25 % населення; причиною усіх цих втрат стало свідоме рішення партійної верхівки використати голод як антиукраїнський захід; якби не було цього рішення, жертвами голоду були би не мільйони, а сотні тисяч людей; внаслідок Голодомору знищено значну частину політичної та інтелектуальної еліти – від сільських вчителів до лідерів нації; тисячі селян, яким вдалося втекти з села до Росії, були русифіковані [18]. Ще одним важливим поняттям, що стосується цього дослідження, є поняття історичної пам’яті. Сьогодні воно є особливо актуальним і привертає увагу багатьох істориків. Обговорення цієї тематики проходить за численними круглими столами та у багатьох дискусіях. У польській “Газеті Виборчій” 31 березня 2009 р. було опубліковане інтерв’ю із професором Т.Снайдером, де він, зокрема, зазначив, що “у сучасній

Європі пам’ять домінує над історією; а з пам’яттю є так, що кожен має свою, і кінець розмові. Про історію можна дискутувати. Про пам’ять не вдасться” [25]. “Єдиним ключем виходу з пасток є серйозне заняття історією, а найдоречніша історична політика – це відкритий доступ до архівів, свобода досліджень для істориків, конфронтація різних точок зору”, – каже американський історик. Тому повідомлення про Голодомор мають містити перевірені історичні факти та цифри, про нього треба говорити і його потрібно досліджувати. Одна справа, коли Голодомор визнає міжнародна спільнота, і зовсім інша, коли його визнають самі українці. В сучасній Україні процес висвітлення теми залишається досить болючим, оскільки “колективна пам’ять” про цю подію була сформована у той час, коли навіть згадки про голод були заборонені [19]. Зараз, по суті, відбувається перегляд досить усталених суджень, і дається він нелегко. Значення у самих людях, а не в повідомленні (Meanings are in people, not in messages [8]). Дуже важливо, щоб тема Голодомору не була спрощеною. Як зазначає Е.Вісел (Elie Wiesel), яка вижила після нацистського концтабору Аушвіц, а 1986 р. була нагороджена Нобелівською премією миру, “з огляду на те, щоб не зрадити мертвих і не принижувати живих, ця тема вимагає особливої чутливості, різних підходів, суворості, підкріпленої повагою та пошаною, та понад усе – вірності пам’яті” [11]. Дослідник М.Шадсон (Michael Schudson) стверджує, що для пам’яті таких емоційно насичених подій, як Голокост (чи Голодомор), завжди є загроза бути спрощеною та сентиментилізованою. Наприклад, якщо сам режисер С.Спілберг не применшує важливості Голокосту, то його фільм “Список Шиндлера” сентименталізує і дещо спрощує цю трагічну подію [13]. 1.2. Висвітлення теми Голодомору у ЗМК Свідчення про голод 1933 р. в СРСР зовсім не був таємницею для Заходу. Про факт Голодомору стало широко відомо після 29 березня 1933 р., коли

валлійський журналіст Ґ.Джонс (Gareth Jones) опублікував свій відомий репортаж про існування Великого голоду в Україні у 1932-33 рр. Цей репортаж був надрукований у багатьох газетах включно з “Manchester Guardian” та “New York Evening Post”. Уже через два дні після появи у західних газетах чесного репортажу Ґ.Джонcа — тобто 31 березня 1933 р. — газета “New York Times” опублікувала статтю власного кореспондента у Москві В.Дюранті із запереченням факту Голодомору. Потім у приватній розмові з дипломатом цей журналіст фактично зізнався, що брехав, а його статті визнані спеціальною комісією газети “New York Times” незбалансованими. Є дослідження, що стосуються висвітлення Голодомору в Україні в 1932– 1933 рр. закордонними виданнями, зокрема французькими та британськими, які провів А.Яценко. 1.3. Огляд

досліджень,

що

стосуються

висвітлення

теми

Голодомору, у друкованих ЗМК Досліджень, які стосуються висвітлення теми Голодомору в Україні в засобах масової комунікації, досить мало. Вони з’явилися останніми роками. Це зумовлено власне зростанням кількості повідомлень у засобах масової інформації стосовно Голодомору, причинами чого можна назвати появу нових наукових історичних робіт та політики нової влади, яка приділяє темі подій 1932–1933 рр. багато уваги; саме за президентства В.Ющенка відзначання роковин Голодомору стало масштабним заходом. Серед матеріалів, на які ми звернули увагу, роботи С.Костилєвої, А.Яценка та дослідження Національного інституту стратегічних досліджень. Аналізові російських видань, які висвітлювали роковини Голодомору в Україні, присвячена робота С.Костилєвої “Висвітлення періодичними виданнями Російської Федерації теми голоду 1933 р. в Україні: больова точка сучасних українсько-російських взаємин”. Ця дослідниця розглянула різні за типологією

періодичні російські видання з метою визначити, наскільки сучасна російська інформаційна політика зорієнтована на подолання існуючих в російському та українському суспільствах негативних стереотипів у відносинах між двома державами. Автор дійшла висновку, що тема Голодомору практично не знайшда відбиття в російських виданнях. Таке небажання порушувати “болючу тему”, на думку дослідниці, зумовлене надмірною політизацією цієї теми як в Росії, так і в Україні. Національний інститут стратегічних досліджень проводив дослідження щодо висвітлення трагічних та знаменних дат української історії (Голодомор 1932–1933 рр., День Соборності, 1020-ліття Хрещення Київської Русі) у регіональних друкованих ЗМІ та Інтернет-виданнях у 2007 р. – “Аналіз висвітлення знаменних історичних дат у регіональних друкованих ЗМІ”. Автори підсумували, що висвітлення Голодомору 1932–1933 рр. в Україні відрізняється залежно від регіону. Приміром, якщо у львівській пресі, де, за твердженням автора, найбільш повно і змістовно здійснювалося відображення цих подій, наводились численні факти, свідчення очевидців, реакція міжнародної громадськості, то у місцевих засобах масової інформації Дніпропетровська, Чернігова, Сум публікацій було вже значно менше і в них здебільшого відображені офіційні заходи місцевої влади. У регіональній пресі Донецька та Харкова, де кількість публікацій була значною, у ряді статей дослідник відмічає трактування Голодомору 1932–1933 рр. в Україні “відповідно до радянського історичного наративу”. Подібна тенденція відмічається і в місцевих засобах масової інформації Криму, у яких факти Голодомору часто піддавались сумніву. 1.4. Історія питання Голодомору 1932–1933 рр. в Україні Досить довго тема Голодомору 1932–1933 рр. в Україні повністю замовчувалася. Навіть у часи хрущовської “відлиги”, коли багато раніше заборонених тем ставали відомими громадськості, ця тема залишалася в списку

суворо заборонених. Лише у другій половині 1980-х рр., коли була дозволена критика “сталінізму”, яка перетворилася на стихійний процес ревізії всього радянського періоду, тема Голодомору стала відомою громадськості. Політичні, демографічні та психологічні наслідки Голодомору відчуваються досі. Значний вклад у дослідження Голодомору зробила українська діаспора. Власне 1983 р. у зв’язку із 50-ми роковинами трагедії, ряд організацій саме української діаспори США ініціювали створення спеціальної комісії Конгресу США із розслідування голоду 1932–1933 рр. (прикладом став досвід такої ж комісії з Голокосту, що діяла раніше). Очолив цю комісію історик Д.Мейс. Головною метою роботи Комісії був збір свідчень серед представників української діаспори — очевидців голоду 1932–1933 рр. (за методикою “усної історії”). 1986 р. вийшла книга автора бестселера про сталінський терор 1930-х англійця Р.Конквеста, яка розповіла про злочин держави проти її громадян. Висновки Р.Конквеста підтверджували свідчення, зібрані Комісією. У лютому 1988 р. також з ініціативи української діаспори було створено міжнародну комісію юристів (до неї увійшли правники США, Канади, Аргентини, Великої Британії, Швеції та Бельгії), яка більшістю голосів визнала факт масштабного штучного голоду в Україні в 1932–1933 рр. і визнала наявність елементів геноциду в політиці вищого радянського керівництва тих часів. Уперше в УРСР публічно про голод 1932–1933 рр. згадав перший секретар КПУ В.Щербицький восени 1987 р. у промові, присвяченій річниці Жовтневої революції 1917 р., і пояснив його посухою. Згадування про Голодомор на рубежі 1980–1990-х рр. стало одним із обов’язкових компонентів ледь не кожного виступу (усного чи письмового), присвяченого критиці радянської системи [26]. Ця тема перетворилася на важливу складову історичної пам’яті, стала, за висловом Г.Касьянова, “однією з центральних у загальному процесі відчуження активної частини українського суспільства від іще спільної радянської історії — а це було важливим етапом

відчуження і від радянської влади, і комунізму взагалі”. Так, починаючи з 1987 – 1988 рр. нове тлумачення подій 1932–1933 рр. здійснило чи не вирішальний вплив на розмежування на прихильників демократизації та прихильників старого порядку. Обговорення Голодомору і досі відбувається у двох площинах – політичній та науковій. При цьому науковці, які займаються дослідженням цієї теми, опинилися під непрямим тиском політичних дискусій. На початку 2000-х рр. з’явився новий аспект у міжнародному “озвученні” теми – відповідальності Росії за цю трагедію. Таку постановку питання критикують історики, зокрема, такі як С.Кульчицький та Г.Касьянов. На їхню думку, відповідальними за цей злочин не є Росія чи росіяни, які самі потерпали від голоду. Тема Голодомору стала предметом вивчення також у Великий Британії, Австралії, США та Канаді, Німеччині, Нідерландах, Італії, Японії. Головними темами дискусій серед науковців є кількість жертв, спрямованість голоду, підстави кваліфікувати голод 1932–1933 років як акт геноциду. На відміну від пострадянських країн, академічні дискусії в інших державах відбуваються переважно в площині науки. Противники визнання Голодомору 1932–1933 рр. в Україні геноцидом українців наводять такі основні аргументи [33]: треба довести факт свідомого (й умисного) характеру дій (чи бездіяльності) певних осіб; треба довести, що внаслідок Голодомору гинули тільки етнічні українці. Також дехто посилається на те, що серед осіб, які брали участь у його здійсненні, були й українці. Серед істориків, які зробили значний вклад у дослідження цієї теми, відзначають

В.Данилова,

Д’Анн

Пеннер

В.Кондрашина,

Р.Девіса

С.Уайткрофта, українців Н.Іваницького, В.Марочко та С.Кульчицького. Це також А.Граціозі, Д.Мейс, Т.Мартин, Ф.Месле і Ж.Валлен, Ю.Шаповал, В.Васильєв.

До середини 1980-х рр. про Голодомор знали дуже мало. Серед істориків, які торкалися цієї теми раніше – Н.Ясний та А.Ноув, які згадували про штучно організований голод, М.Левін, який реконструював механізми, за допомогою яки голод був організований, однак сам голод детально не досліджував. Більшість досліджень Голодомору здійснені за останні десятиліття. На початок 2000-х рр. кількість документальних, публіцистичних, наукових публікацій про голод 1932–1933 років уже сягала більше як 6000 назв [26]. Для того, щоби якомога об’єктивніше подати бачення хронології подій 1932–1933 рр., ми звернулися до італійського історика Голодомору А.Граціозі. Він виділяє дві групи істориків, бачення Голодомору у яких відрізняється: перші називають голод 1932–1933 рр. геноцидом і вважають, що він був створений штучно з метою “зламати хребет” селянству і/або зламати чи навіть повністю знищити життєздатність української нації, яка не давала Радянському Союзу перетворитися на деспотичну імперію. Друга група істориків погоджується з тим, що сталінська політика була злочинною, однак наполягає на тому, що голод потрібно вивчати як “складне явище” і не забувати про те, що на намір та рішення Москви вплинув цілий ряд факторів, включаючи геополітичну ситуацію та прагнення до модернізації економіки. Більшість істориків, що належать до першої групи, обмежуються вивченням Голодомору, тоді як представники другої досліджують ситуацію в СРСР загалом. Вони всі мають рацію, однак кожен щодо свого предмету дослідження [19]. У 1931 – 1933 рр. на всій території СРСР від голоду померло дуже багато людей. Однак у деяких областях, а саме в Казахстані та в Україні, на Північному Кавказі та у Нижньому і Середньому Поволжі становище було значно важчим. Усі ці райони, за винятком Казахстану, були найбільшими виробниками зерна, і саме в цих районах, починаючи з 1927 р., особливо загострився конфлікт між державою та селянством щодо врожаю.

Причини голоду скрізь (окрім Казахстану) були схожі: згубні наслідки розкуркулення, яке перетворилося на розгром селянської еліти; насильницька колективізація, внаслідок якої було знищено велику частину майна селян; погана організація та бідність колгоспів; численні реквізиції, пов’язані із невдачами індустріалізації, стихійною урбанізацією та зростом зовнішнього боргу, зупинити який можна було лише за допомогою експорту сировини; спротив селян “новому кріпосному праву”; погані погодні умови 1932 р. Голод у різних регіонах СРСР мав різний масштаб. Причиною цього були політичні рішення, прийняті у Москві, де з осені 1932 р. вирішили надати голоду у деяких республіках і регіонах “плановий” характер. А.Граціозі заперечує думку деяких істориків про те, що голод був спланований ще до осені 1932 р. з метою вирішити українську проблему [19]. Навесні 1932 р. в Україні відмічають масові втечі з села. Під тиском української компартії, яка вимагала зниження плану хлібозаготівлі, на початку червня Сталін погодився на таке зменшення планів у найважчих районах. Проте плани були знижені дуже несуттєво, оскільки влада намагалася уникнути весняних страйків у містах. Крім того, якраз у кінці 1932 –1933 рр. закінчувався строк німецьких кредитів і хліб був потрібен, щоби виплатити борги Німеччині. Після того, як у районах, які традиційно вважалися головними постачальниками зерна, плани хлібозаготівель не були виконані, восени 1932 р. прийнято рішення використовувати голод, щоби покарати селян, які чинили спротив “новому кріпосному праву”. В.Молотов, Л.Каганович та П.Постишев були направлені відповідно в Україну, на Північний Кавказ та у Поволжя. Так, 18 листопада 1932 р. Український Центральний комітет партії, змушений В.Молотовим і Л.Кагановичем підкоритися, наказав селянам здати зерно, яке їм виплатили натурою за зроблену роботу за рахунок нового врожаю. У ніч на 20 грудня за пропозицією Л.Кагановича Політбюро України прийняло рішення добитися поставок зерна. Через дев’ять днів оголосили, що необхідною умовою для досягнення цієї мети має стати виявлення та конфіскація “насіннєвих

фондів”. 22 січня 1933 р., одразу після приїзду до Києва П.Постишева як представника Москви та сотень інших партійних діячів, Й.Сталін та В.Молотов віддали наказ ОДПУ зупинити втечу селян з України та Кубані. Для цього створювалися спеціальні “заградотряди”. А.Граціозі наводить такі цифри, що стосуються жертв голоду в СРСР цих років. Із 5-6 мільйонів жертв голоду від 3,5 до 3,8 мільйонів людей померли в Україні; від 1,3 до 1,5 мільйонів – в Казахстані; декілька сотень тисяч людей померли на Північному Кавказі, і частково в Середньому та Нижньому Поволжі, де найбільше число жертв припало на територію Німецької автономної республіки, ліквідованої 1941 р. При цьому якщо в сільській місцевості в Росії на 1000 осіб у середньому вмирало 138,2, то в Україні – майже втричі більше, 367,7 осіб. Середня тривалість життя в Україні в 1933 р. була 7,3 років для чоловіків і 10,9 років – для жінок. У 1926 р. ці показники були відповідно 42,9 та 46,3 років, а у 1941 р. – 13,6 для чоловіків та 36,3 для жінок. Поступово падали і показники народжуваності в Україні: якщо протягом 1926–1929 рр. за рік в середньому народжувалося 1 153 000 осіб, то у 1932 р. – 782 000, а у 1933 р. – 470 000 осіб [32]. У листі до Л.Кагановича Й.Сталін писав, що партійні та державні органи і навіть органи місцевого ОДПУ “кишать” націоналістами та польськими шпигунами, так що Радянський Союз у будь-яку хвилину може “Україну втратити”, тоді як завданням є, навпаки, перетворити її на “справжню фортецю СРСР”. Таким чином, масштаби голоду виявилися набагато більшими, ніж ті, що могли бути зумовлені лише природними причинами. В Україні були знищені вищі та середні прошарки суспільства, уповільнений та викривлений процес формування нації [26]. Термін “Голодомор” якраз підкреслює різницю між загальносоюзним голодом 1932–1933 рр. та голодом в Україні, який продовжувався після літа 1932 р. Хоча ці два явища тісно пов’язані, однак їхня природа зовсім різна.

Співвідношення Голодомору із іншими репресіями 1932–1933 рр. має деякі схожості із нацистськими репресіями в цілому та із Голокостом зокрема. Між Голокостом та Голодомором є суттєва різниця. Голодомор не ставив за мету знищення української нації повністю, він не включав у себе безпосереднього вбивства жертв, він був побудований на теоретичній та політичній основі, а не на етнічній чи расовій. Голокост варто назвати явищем унікальним, оскільки він представляє собою найбільш “чисту” із усіх можливих форм геноциду; він радикально відрізняється від усіх інших видів геноциду принаймні у кількісному плані. При цьому він є окремою категорією, але в той же час увінчує багатоповерхову піраміду, кожен поверх якої – особлива трагедія. Голодомор у цій піраміді займає один із верхніх поверхів. Отже, дослідження істориків показують, що Голодомор був геноцидом українського народу. Важливо знати деталі запровадження штучного голоду в Україні в 1932–1933 рр., щоб не перетворювати журналістські матеріали на необгрунтовані заперечення штучної природи голоду в Україні після осені 1932 р., наголошуючи лише на існуванні голоду в багатьох районах тодішнього СРСР, щоб не зводити все лише до звинувачень Росії чи російського народу в цьому геноциді. Важливо знати також особливості запровадження поняття “геноцид”, щоб розуміти перешкоди визнання Голодомору геноцидом.

РОЗДІЛ 2 МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ Основною метою даного дослідження є визначити, як найбільш рейтингові українські та російські щоденні газети висвітлювали 75-ті роковини Голодомору 1932-33 років в Україні. Для проведення дослідження було використано два методи – контент-аналіз газетних матеріалів та глибинні інтерв’ю з науковцями. При дослідженні висвітлення 75-их роковин Голодомору ми обрали якісну методологію. Якісне дослідження – це дослідження, при якому дані отримуються шляхом спостереження, інтерв’ю чи аналізу документів (текстових, рідше візуальних – фото- та відео-джерел) [41]. У нашому випадку контент-аналізу було проаналізовано газетні тексти. Якісна методологія дала можливість виконати основне завдання: дослідити як саме в газетах висвітлювалися 75-ті роковини Голодомору. Проте додатковими джерелами інформації для нас були і кількісні дані, оскільки їх можна аналізувати також на основі аналітичного підходу. Саме завдяки кількісним підрахункам ми порівняли площі, які займали матеріали щодо теми Голодомору, загальну кількість повідомлень, кількість згадувань окремих осіб у досліджуваних газетах. 2.1. Контент-аналіз 2.1.1. Історія методу. Дослідник Б.Юськів виділяє чотири основні етапи зародження і розвитку класичного контент-аналізу [47]: зародження аналізу слова, кількісний газетний аналіз, “ранній” контент-аналіз та власне класичний контент-аналіз. Зародження ідей аналізу слова сягає далекої давнини, ще давньогрецьких ораторів, Аристотеля, Цицерона, середньовічних схоластів. Також сюди відносять єзуїтські школи, які використовували кількісне оцінювання знань. Практично всі дослідники першим прикладом використання контент-аналізу

називають

порівняння

теологами

апокрифічної

збірки

релігійних гімнів “Пісні Сіону” з гімнами офіційної церкви у Швеції 1640 р.

Дослідники підрахували кількість основних релігійних ідей та порівняли їх висвітлення (позитивне, нейтральне чи негативне) [23]. У кінці ХІХ – на початку ХХ ст. у США з’явилися перші дослідження текстів масової комунікації. Так, однією з перших робіт, яка описує використання кількісного газетного аналізу, є дослідження Д.Спіда [47]. У 1893 р. він опублікував статтю “Чи дають тепер газети новини?”. Щоб відповісти на це запитання, протягом 1881-1883 рр. Д.Спід аналізував недільні випуски ньюйоркських газет, що в ті часи збільшили свій обсяг, за темами, обсягом матеріалів за кожною темою у дюймах, а потім порівнював цифри. Так, Д.Спід дійшов висновку, що нью-йоркські газети почали менше уваги приділяти темам культури, політики, релігії, натомість збільшили площу під плітки та скандали. Також відомими прикладами кількісного газетного аналізу є тематичний аналіз преси Д.Уїлкоса та програма вивчення ефектів преси М.Вебера (1910 р.). В умовах Першої світової війни контент-аналіз був єдиною можливістю вивчати в широких масштабах пропаганду противника, моральний дух населення його країни, особливо з розвитком радіо. Дослідник К.Кріпендорф розрізняє кількісний газетний аналіз, який фактично зводився до підрахунку площ, яку займали досліджувані теми, чи частоти вживання певних слів, частин мови тощо, і “ранній” контент-аналіз, що мав уже принципово іншу основу. Останній, зокрема, представлений такими дослідженнями, як пропагандистський аналіз текстів Г.Лассвелла 1920-1930 рр., аналіз програм радіопередач Д.Ландберга 1927 р., соціальний аналіз новин С.Кінгсбері 1930 р., дослідження змісту кіно Е.Дейла 1930 р., вплив преси на громадську думку Д.Вудворда 1930 р. Такі дослідження поступово стали підґрунтям для розвитку теоретичних засад класичного контент-аналізу. Деякі вчені вважають, що становлення класичного методу контент-аналізу відбулося в роки Другої світової війни. Проте цю тезу спростовує В.Іванов, наводячи результати дослідження свого колеги Ф.Баркуса з Бостонського університету. Той підрахував, що лише в

США протягом 1900-1958 pp. у галузі контент-аналізу було надруковано близько 1700 праць, у тому числі 500 дисертаційних досліджень [23]. Попри це, книга американського дослідника засобів масових комунікацій Г.Лассвелла, якого вважають фундатором школи класичного контент-аналізу, вийшла до Другої світової війни [47]. У своїй праці “Пропагандистська техніка у світовій війні” він уперше теоретично обґрунтував можливість за допомогою контентаналізу досліджувати характер і зміст соціальних змін. Г.Лассвелл створив спеціальну модель, яка базується на ідеях про знаки-стимули та відповідіреакції на них. Текст розділяється на окремі частини (стандарти чи символи), які обираються та враховуються залежно від мети дослідження. Завдяки цьому Г.Лассвелл провів аналіз пропаганди воюючих країн. Значний вклад у розвиток теоретичних основ контент-аналізу зробили і найближчі співробітники Г.Лассвелла – Н.Лейтес, І.Пул, І.Яніс, Р.Фаднер, Д.Лернер. Були також проведені дослідження аналізу продукції Голівуду 1942 р. та аналізу новин діяльності профспілкового руху 1945 р. У 1948 р. Г.Лассвелл дав класичне означення комунікації, а у 1952 р. вийшов перший підручник з контент-аналізу під редакцією Б.Берельсона. Г.Лассвелл активно продовжував свою діяльність і у післявоєнні роки. Проте його класична модель контент-аналізу не завжди виправдовувала себе. Метод розвивався далі, при цьому формувалися нові напрями контент-аналізу. Яскравим

представником

утилітарно-прагматичного,

або

інструментального, напряму став А.Джордж, автор праці “Аналіз пропаганди” [23]. Він запропонував метод, який був уже не кількісним, а якісним і цим відрізнявся від контент-аналізу Г.Лассвелла. Вивчаючи ланцюжок “текст – комунікатор – керівництво”, А.Джордж та його колеги реконструювали пропагандистські директиви і методики, що їх використовував комунікатор. Їм, зокрема, вдалося передбачили бомбардування території Англії снарядами “ФАУ-2” під час Другої світової війни. І це був чи не найвідоміший епізод в історії контент-аналізу.

Директор Інституту досліджень питань пропаганди Іллінойського університету

Ч.Осгуд

та

його

колеги

розвинули

оцінювальний

або

психолінгвістичний аналіз, що базується на дослідженні асоціацій та взаємозв’язку одиниць аналізу [23]. Він перевів висловлювання у два можливі види. У першому випадку об’єкт оцінки за допомогою вербального конвектора приєднується до прикметника або оцінки у вигляді загальної думки. У другому випадку об’єкт оцінки за допомогою вербального конвектора приєднується до іншого об’єкту оцінки [29]. Лідерами розвитку та застосування методу контент-аналізу вважають американців [23]. Проте європейці, зокрема англійці, німці, фіни, французи також проводили чимало досліджень, правда, у дусі американського класичного контент-аналізу, однак застосовуючи його щодо різноманітних об'єктів. Окремо можна виділити французького журналіста, політичного діяча і вченого Ж.Кейзера, який розробив власну методику контент-аналізу преси. Саме він запропонував запровадити систему статистичної обробки французької преси (на кожну газету заводити картку). Деякі запропоновані ним способи статистичного опису преси було стандартизовано ЮНЕСКО [23]. Із країн Східної Європи, які теж користувалися методом контент-аналізу, найбільш оригінальними щодо тем дослідження були угорці. Серед азіатських вчених виділяють японців, які проводили дослідження з вивчення тематики газет та співвідношення різних матеріалів у органах преси. У пострадянських країнах, в тому числі в Україні, розвиток контент-аналізу розпочався набагато пізніше, ніж у західних країнах [24]. Починаючи з 1950-х рр., контент-аналіз як дослідницький метод активно використовують і в інших галузях, окрім теорії масових комунікацій, а саме в літературі, історії, лінгвістиці, культурології, політичних науках, освіті, психології. 2.1.2. Застосування методу. Є дуже багато визначень контент-аналізу. Класичним вважають формулювання Б.Берельсона: “Контент-аналіз — це

дослідницька техніка для об'єктивного, системного і кількісного опису наявного змісту інформації, яка відповідає цілям її дослідника”. Проте таке визначення застаріло [24]. К.Кріппендорф наголосив на надійності та обґрунтованості методу: “Контент-аналіз – це дослідницька техніка, за допомогою якої дослідник може зробити обґрунтовані висновки, аналізуючи певні дані”. Ч.Осгуд визначив контент-аналіз як “процедуру, за допомогою якої можна зробити припущення щодо джерела інформації та адресата, виходячи з повідомлення, яким вони обмінюються”. На думку дослідника П.Паршина, найбільш вдалим було визначення контент-аналізу Д.Мангейма та Р.Річа: “Контент-аналіз – це систематична числова обробка, оцінка та інтерпретація форми та змісту інформаційного джерела” [40]. Розглянувши понад 40 визначень контент-аналізу, М.Костенко та В.Іванов зробили спробу дати узагальнене визначення контент-аналізу: “Контент-аналіз – це якісно-кількісний метод вивчення документів, який характеризується об’єктивністю висновків і строгістю процедури та полягає у квантифікаційній обробці тексту з подальшою інтерпретацією результатів. Предметом контент-аналізу можуть бути як проблеми соціальної дійсності, котрі висловлюються чи, навпаки, приховуються в документах, так і внутрішні закономірності самого об’єкта дослідження” [24]. Дослідники контент-аналізу Б.Берельсон і Д.Картрайт вважали цей метод суто кількісним. Вони передбачали, що продукт, одержаний у результаті аналізу, повинен мати форму опису, причому опису за допомогою чисел. В.Ядов, наприклад, наголошуючи на кількісному аспекті контент-аналізу, пропонує таке визначення: “Контент-аналіз – це переведення в кількісні показники великої кількості текстової (чи записаної на плівку) інформації” [24]. Однак із розвитком методу про нього стали згадувати радше як про кількісно-

якісний. Якісні компоненти вбачалися у свободі дослідника визначати категорії аналізу та підрахунку [23]. Сьогодні вже можна стверджувати, що контент-аналіз став самостійним якісно-кількісним методом [24]. Більшість дослідників схиляються до думки, що кількісний і якісний підходи в контент-аналізі є взаємодоповнювальними [47]. “Якісний” аналіз присутній у “кількісному” і навпаки: формування категорій аналізу більшою мірою пов’язане із “якісним” дослідженням, тоді як аналіз сукупності ознак категорій у тексті потребує найчастіше “кількісного” аналізу. Кількісні методи зосереджуються на частоті появи характеристик або ознак, тоді як якісні методи концентруються на тому, присутня чи ні певна ознака [47]. Якісний і кількісний види контент-аналізу відрізняються, на думку А.Джорджа, тим, що у першому фіксується присутність чи відсутність елементів змісту, тоді як у другому випадку розглядається тільки частота присутності цих елементів. Проте будь-який якісний чи кількісний аналіз повинен бути спрямованим, тобто мати чітку мету і ґрунтовну наукову гіпотезу. А.Джордж вважав, що, якщо контент-аналіз застосовується до великої кількості даних без чіткої гіпотези, то дослідник марно гає час [24]. К.Кріпендорф виділяє чотири спільних елементи для якісного та кількісного контент-аналізу: обрання відповідного матеріалу для дослідження; поділ тексту на слова чи інші частини, використання цитат та прикладів; розгляд досліджуваного тексту у контексті теми; наявність дослідницького питання [4]. На

відміну

від

кількісного

контент-аналізу,

який

належить

до

позитивістської традиції і за своїм підходом є дедуктивним, якісний належить до гуманістичної, або позитивістської традиції. У якісному контент-аналізі наголос завжди на відповіді на дослідницьке питання, але враховуючи також усі нові питання чи теми, які з’являються під час кодування. Метою якісного контент-аналізу є відтворення “великої картини” досліджуваного предмету, при

якому концептуальна глибина досягається уважним спостереженням за деталями цього предмету [5]. Основною рисою, яка відрізняє контент-аналіз від традиційного аналізу документів є можливість робити узагальнені висновки стосовно джерела, адресата чи самого повідомлення [17]. В.Іванов наголошує, що при будь-якому дослідженні дуже важливими є питання достовірності, надійності та обґрунтованості. Вироблені правила та категорії мають бути однозначними, щоб будь-який дослідник, застосувавши дану методику, дійшов тих же висновків. Ця вимога — одна із основних у контент-аналізі [24]. Дослідники Б.Юськів, а також Р.Віммер та Д.Домінік, виділяють такі загальні принципи контент-аналізу, як систематичність, об’єктивність та квантифікація. Матеріал треба відбирати та кодувати за чіткими критеріями. Е.Марш згадує таких дослідників, як Й.Лінкольн та Е.Губа, які описали чотири критерії, наявність яких підносить дослідження до “рівня довіри” (“truth value”). Це ефективність (credibility), надійність

(dependability),

та

взаємозамінність (transferability),

підтверджуваність

(confirmability)

[5].

Ефективність передбачає визначення всіх важливих факторів у дослідницькому питанні та повний і точний опис процедур, за допомогою яких ці фактори будуть визначені. Взаємозамінність включає в себе можливість застосування отриманих даних у різних контекстах. Надійність передбачає можливість дійти до одних і тих самих результатів різними дослідниками при застосуванні одних і тих же процедур щодо одного досліджуваного матеріалу. Підтверджуваність наближена до поняття об’єктивності. Найбільш простим є поділ напрямів контент-аналізу на кількісний та якісний, які ми розглянули вище. Деякі дослідники також поділяють контентаналіз на пошуковий і контрольний, спрямований і неспрямований, прямий і непрямий, змістовний та структурний [24]. Прямий контент-аналіз передбачає простий підрахунок одиниць дослідження, в той час як непрямий метод більш

звертає увагу на прихований зміст інформації. Таким чином можна підрахувати зміни темпу й ритму мови, відсутність та зміну тих чи інших одиниць дослідження і спробувати на підставі здобутих даних зробити висновки про те, що автор хотів приховати. Дослідники Д.Мангейм та Р.Річ розрізняють змістовний та структурний контент-аналіз. Змістовний аналіз розглядає власне контент, тобто те, про що йдеться в матеріалі. Використовуючи структурний контент-аналіз, дослідник має змогу прослідкувати вже не стільки за тонкощами змісту, скільки за способом презентації або подачі матеріалу. Структурний аналіз досить поверхово торкається самого змісту кожного повідомлення, на відміну від детального та уважного дослідження, необхідного при змістовному аналізі. Хоча результати структурного аналізу дають швидше попереднє уявлення, ніж закінчену

картину

повідомлення,

однак

при

відповіді

на

конкретне

дослідницьке питання він часто дає адекватну відповідь [35]. У цьому дослідженні використано саме змістовний контент-аналіз. Відповідно до ступеня масштабності Д.Гербнер поділяє контентаналітичні дослідження на мікроаналізи — дослідження комунікатора і реципієнта (наприклад, динаміки їх поведінки) й макроаналізи — дослідження великих соціальних спільнот (норм, цінностей, стандартів, усієї соціальної системи, соціальних інститутів) [24]. П.Паршин,

використовуючи

“воєнну

метафору”,

виділяє

також

“фронтальний” та “рейдовий” контент-аналіз [40]. Метою першого виду є створення найбільш повного уявлення про зміст медіа і через нього на суспільне сприйняття. Одиницею такого аналізу можуть бути і теми, і ключові слова, рідше оцінки і пропозиції, і ще рідше макроструктурні одиниці. Він дає загальну відповідь на питання: “Що пишуть?”. Рейдовий аналіз орієнтований на вирішення конкретного дослідницького питання, на основі якого визначаються конкретні одиниці дослідження.

Контент-аналіз – це дослідницький метод, який використовує набір процедур для вироблення надійних висновків після аналізу тексту [10]. Загалом можна виділити три основні етапи контент-аналізу: визначення категорій та одиниць дослідження, кодування та аналіз даних. Р.Віммер та Д.Домінік виділяють

вісім

процедурних

кроків

контент-аналізу

[12]:

визначення

проблеми, ознайомлення із вже існуючими дослідженнями із обраної теми, визначення дослідницького питання, розвиток цього питання, обрання відповідної методології дослідження, підбір релевантних джерел дослідження, аналіз та інтерпретація результатів, представлення результатів у відповідній формі, повторення процедури (якщо необхідно). Дослідники Д.Ріфф (Daniel Riffe), С.Лейсі (Stephen Lacy) та Ф.Фіко (Frederick Fico) для проведення контент-аналізу виділяють такі етапи: концептуалізація та мета, дизайн та, власне, аналіз. Перший етап включає в себе визначення проблеми, огляд теорії та подібних досліджень, а також формулювання дослідницького питання або гіпотези. Другий етап – дизайн – це, по-суті, основна частина дослідження, яка передбачає визначення відповідного контенту, визначення процедури дослідження, створення таблиць, операціоналізація

(кодувальні

листи),

визначення

вибірки,

попереднє

тестування та встановлення надійних процедур. І на останньому етапі контентаналізу – аналізі даних – дослідник опрацьовує дані, використовуючи статистичні процедури, інтерпретує та представляє результати. Для цього дослідження обрано саме таку процедуру контент-аналізу. Концептуалізація включає визначення проблеми, огляд літератури, та встановлення мети дослідження. На цьому етапі дослідник формулює дослідницьке питання або гіпотезу. Дослідницьким питанням даного дослідження є порівняти, як у російських та українських щоденних газетах висвітлювалися 75-ті роковини Голодомору 1932–1933 рр. в Україні; хто є основними джерелами для характеристики Голодомору; які основні аспекти подачі цієї теми обрали газети; які основні судження формулюють автори

досліджуваних газет. Дослідницьке питання допомагає точно визначити категорії для аналізу, а також способи та процедури для дослідження [9]. Тому воно має бути чітким та досить простим. М.МакКомбс додає, що гіпотеза або дослідницьке питання “скеровує дослідника, який намагається зрозуміти “заплутаність реальності”. Ті ж, хто починає розглядати все загалом і нічого конкретно, рідко взагалі щось знаходять” [6]. Для дослідження висвітлення 75-их роковин Голодомору 1932–1933 рр. в Україні ми обрали щоденні українські та російські газети. Незважаючи на жорстку конкуренцію із іншими видами медіа, щоденні газети утримують великі аудиторії. Дослідження свідчать про те, що споживач газетної інформації віддає свої симпатії одночасно декільком джерелам інформації. У середньому на кожного читача газет, незалежно від їх напрямку, обсягу, рівня та ін. припадає по три газети. Якщо порівняти між собою обсяг аудиторії газет, журналів, радіо і телебачення, то розподіл джерел інформації виглядає таким чином: на першому місці знаходиться телебачення, на другому газети, далі – радіо та журнали [24]. Для прикладу, аудиторія найбільш рейтингової української газети “Факты и комментарии” (далі – «Факти”) за півроку становить 4 812 800 осіб (за даними досліджень MMI Ukraine ' 2008/2 + 2008/3, проведених компанією “ТНС Україна” влітку-восени 2008 р. Це дослідження, під час якого у двох злитих хвилях було опитано 10 тисяч респондентів віком від 12 до 65 років, що проживають у містах із населенням 50 тисяч осіб і більше, мало за мету встановити дані аудиторій друкованих видань). Із цих найбільш рейтингових газет ми відібрали джерела дослідження за такими критеріями: щоденна, всеукраїнська, інформаційно-аналітична газета. Таким чином, до нашої вибірки увійшли такі газети (за рейтингом): «Факти”, “Сегодня”, “Вечірні вісті”, “Київські відомості” та “День”. Так само на основі даних досліджень MMI Russia ' 2008/2 + 2008/3, проведених компанією “ТНС Россия” влітку-восени 2008 р., під час яких було

опитано міське населення від 16 років і старші (дані взято із сайту http://tnsglobal.ru, узгодивши правильність даних та порядок їх використання із адміністратором сайту Анною Лацко (Anna.Latchko@tns-global.ru)), ми вибрали шість найбільш рейтингових щоденних загальноросійських інформаційноаналітичних газет. До нашого переліку увійшли (за рейтингом) – “Ведомости”, “Известия”,

“Коммерсантъ”,

“Комсомольская

правда”

та

“Московский

комсомолец”. Оскільки дві останні газети відсутні у архіві Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського, ми звернулися до сайтів цих газет, де є архіви за листопад 2008, проте визначити, які саме з опублікованих на сайті матеріалів вийшли у друкованих версіях газет, було неможливо. На наші звернення до адміністрації сайтів щодо опублікованих матеріалів у друкованих версіях газет, відповідей не надійшло. Тому далі за списком рейтингу, складеного

компанією

“ТНС

Россия”,

для

дослідження

було

обрано

всеросійські щоденні інформаційно-аналітичні газети “Российская газета” та “Труд”. Внаслідок проведеного пілотного дослідження ми виявили, що вибірка по одній українській та російській газеті не є репрезентативною, оскільки немає достатньої кількості матеріалу для дослідження. Таким чином для аналізу необхідно було обрати більше газет. Їх кількість було зведено до п’яти у зв’язку із обмеженістю доступу до російських газет у Науковій бібліотеці України ім.В.І.Вернадського. Так, ми визначили, що джерелом нашого дослідження є п’ять найбільш рейтингових українських та п’ять російських щоденних інформаційно-аналітичних газет. До вибірки увійшли усі газетні матеріали, що містять інформацію про Голодомор 1932–1933 рр. в Україні. Завданням цієї роботи є визначити, як щоденні газети висвітлювали 75-ті роковини Голодомору, відзначання яких проходило з 17 по 22 листопада 2008 р. в Україні. Для розгляду ми взяли номери газет за весь листопад, щоб визначити ступінь зацікавленості цією темою. Також внаслідок пілотного

дослідження було з’ясовано, що деякі газети писали про цю подію вже після того, як вона відбулася. О.Холсті (Ole Holsti) описав етап дизайну як “план для збору та аналізу інформації з метою відповісти на дослідницьке питання”. Р.Віммер і Д.Домінік бачать цей етап так: “ідеальний дизайн збирає максимум інформації із мінімальними затратами часу та ресурсів” [12]. Хороший дослідницький дизайн можна оцінити за тим, як добре він допомагає відповісти на дослідницьке питання та задовольнити мету дослідження. Якщо дослідник погано розібрався в темі, це може призвести до поганого дизайну дослідження і відповідно неточності аналізу отриманих даних. Причиною цього може бути [12]: - занадто сильна залежність від Інтернет-джерел, які можуть бути неповними; - виключення важливих наукових журналів з огляду; - неознайомленість із дослідженнями з цієї теми в інших галузях знань; - нетерплячість при ознайомленні із проектом дослідження до того, як усі матеріали були перевірені на відповідність темі дослідження. Серцем контент-аналізу є кодувальний протокол або листок, який пояснює як дослідник кодує інформацію. Для оформлення кодувального листка необхідно

скласти

список

одиниць

аналізу

або

символів.

Потім

впроваджуються категорії аналізу, “містке, і разом з тим лаконічне вираження проблеми”. Категорії – це більші за обсягом змістовні одиниці, що є класами символів [12]. Дослідники по-різному визначають порядок виявлення категорій та символів дослідження. Найменшою одиницею дослідження може бути слово чи символ [29]. В.Ядов дає таку класифікацію одиниць аналізу: поняття, виражені в окремих термінах; тема, виражена у цілих смислових абзацах, частинах тексту, статтях, радіопередачах тощо; імена людей чи назви організацій; цілісна суспільна

подія, офіційний документ, факт, твір, випадок тощо; сенс апеляцій до потенційного адресата. Існують досить чіткі вимоги до можливої одиниці аналізу [29]: - вона повинна бути достатньо великою, щоб виражати значення; - вона повинна бути достатньо малою, щоб не виражати багато значень; - вона повинна легко ідентифікуватися; - число одиниць повинне бути настільки великим, щоб із них можна було зробити вибірку. Тобто, одиниці дослідження, які використовує дослідник, повинні бути чіткі, прийнятні для опису і зрозумілі. Запропоновані одиниці повинні у рівній мірі бути прийнятними для аналізу усіх видань, які є джерелами дослідження. Важливо,

щоб

систематичне

використання

одиниць

аналізу

різними

дослідниками дозволило отримати однакові результати [39]. Одиниці аналізу повинні бути доречними (тобто валідними для дослідження визначених феноменів), вичерпними, взаємовиключними (тобто такими, щоб один фрагмент тексту, який ми інтерпретуємо, одночасно не міг бути віднесений до двох різних категорій) та надійними (такими, щоб класифікація була прозорою та однозначною) [17]. У даному дослідженні одиницями аналізу стали статті, інтерв’ю та повідомлення

(новини,

авторська

колонка,

замітка).

Останні,

тобто

повідомлення, включають у себе матеріали, кількість знаків у яких менша за 1500. Основними кодувальними одиницями або ключовими словами були слова “Голодомор”, “геноцид” та “голод”. Порівнюючи кількість цих слів, контекст та форму їх вживання, ми визначимо, як газета (автор) розглядають Голодомор – як геноцид чи як один із випадків всесоюзного голоду. У ході пілотного дослідження з’являлися також інші синонімічні форми поняття “Голодомор”, тому ми їх теж фіксували, але в якості синонімів для означення подій 1932–1933 рр. в Україні.

До кодувального листка внесено такі пункти: 1.

Назва публікації, автор.

Дата виходу публікації.

Жанр

публікації

(стаття,

інтерв’ю,

замітка/новина/розширене

повідомлення). 4.

Розміщення матеріалу в газеті.

Тема/аспект/ключ подачі (опис відзначення Дня пам’яті 22

листопада, спогади очевидців, будівництво меморіалу, культурні події тощо). 6.

Коротко основний зміст матеріалу.

Основні джерела інформації, кого цитує автор.

Визначення Голодомору, які використовував автор матеріалу

(Голодомор/геноцид/голод). 9.

Синоніми Голодомору, які були використані в матеріалі.

10.

Основні аспекти подачі матеріалу.

11.

Характеристики/судження газети.

Типологія одиниць аналізу (за К.Кріпендорфом) [47]: - “фізичні” (сутності з чітко окресленими фізичними, геометричними або часовими межами, як, наприклад, екземпляри книги, номери газет, екземпляри плакатів або листівок, фотографії тощо) - структурно-семіотичні

(основні

елементи

семіотичних

систем;

наприклад, мовна лексика або граматичні показники, наприклад, заперечні частки або показники таких категорій, як віддієслівні імена) - понятійно-тематичні (поняття, теми, проблеми, які стоять за словами, наприклад, “кримінал”, “свобода слова”). - референційні і квазіреференційні (до них належать позначення реальних особистостей, подій, міст, країн, організацій тощо; наприклад, “наш Кобзар”, “мати міст руських”) - пропозиційні та оцінкові (наприклад, за фразою “Україна задихається без інвестицій” стоїть конкретна констатація факту)

- макроструктурні (складні понятійні конструкції, наприклад, присутні в суспільній свідомості сучасної України: змова, оргія корупції, кримінальна революція, країна дурнів, боротьба за владу) - результати концептуальних операцій (метафори, приклади й аналогії, наприклад, “воєнна” метафора: “війна з бідністю”, “удар по губернатору”, “атака з боку опозиції”, “розгромна публікація”) - поетичні

(кількісно

вимірювані

засоби

художньої

виразності,

наприклад, каламбури, алітерації). У даній роботі для дослідження обрані понятійно-тематичні одиниці – “Голодомор”, “голод” та “геноцид”. Ми повинні передбачити не лише згадування наших ключових слів, але також елементи їх контекстуального вживання. Для цього потрібно розробити детальну систему правил оцінки кожного випадку вживання [35]. Тому під час проведення контент-аналізу дослідник читає матеріал, знаходить ключові слова в тексті, підраховує частоту їх появи, а також проводить так звану кластеризацію тексту. Для цього виділяються фрази та текстові сегменти, які стосуються поставленого дослідницького питання і є важливими, можливо несподіваними, мають сильне емоційне забарвлення. За допомогою цих кластерів дослідник може виділити нові категорії в тексті [5]. У нашому випадку завдяки такій кластеризації ми зможемо виділити теми/аспекти/ключі подачі матеріалу, а також порівняти текстові сегменти з метою виявлення тих чи інших тенденцій. Також треба зазначити, що ми звертаємо окрему увагу на заголовки повідомлень, адже, незважаючи на їхній невеликий обсяг, саме вони найбільше привертають увагу і формують попереднє уявлення про матеріал загалом. Оскільки існує вірогідність того, що деякі читачі могли оминати матеріали про Голодомор, просто гортаючи газету, їхній погляд все одно затримувався на заголовках.

Результати дослідження представлено у третьому розділі у текстовому вигляді та у формі таблиць у додатках. 2.1.3. Обмеження методу. Слабкими сторонами контент-аналізу є те, що у ньому не відрізняються напівтони у документі, й те, що чим менший об'єкт аналізу, тим менш ґрунтовні його висновки [24]. Висновки конкретного контент-аналізу обмежені до рамок тих категорій і визначень, які були використані при дослідженні [12]. Чи не основна претензія до контент-аналізу стосується того, що він досліджує явно виражені ознаки/параметри в тексті, а це істотно звужує пізнавальні властивості методу і фактично зводить його до описового рівня. На думку багатьох дослідників, завдання контент-аналізу має полягати у спробах розкрити латентний (прихований) зміст комунікації через вивчення проявів цього змісту в структурі тексту [47]. Для цього кількісний аналіз треба доповнювати іншими прийомами, які б дозволяли виявити важливі, але приховані мотиви, впливи, елементи соціальної дійсності. Крім того, контент-аналізу закидають втрату істинного контексту: внаслідок кодування і розбивання тексту на окремі категорії, які не прив’язані до контексту, текст як система руйнується. Деякі дослідники заперечують об’єктивність результатів контент-аналізу і відносять його до категорії “нереактивних” методів. Тлумачний словник англійської мови під словом “reactive” розуміє таку властивість, яка являє собою відповідь або реакцію на щось, наприклад, позитивна/негативна відповідь на пропозиції інших людей. Зміст поняття “реактивний” стосовно методів дослідження зводиться до того, що люди, які виступають у ролі об’єкта дослідження, знають про це і тому можуть змінити свою поведінку і свідомо чи несвідомо спотворити результати. Тобто “реактивність” стає джерелом необ’єктивності [47]. Різні дослідники можуть використовувати різні одиниці для дослідження

одного

концепту

або категорії. Це найбільш

явно

простежується у дослідженнях насильства на телебаченні [12]. Тому контент-

аналіз самостійно не може бути базисом для надійних висновків щодо медіа ефектів [12]. Ще одним потенційним недоліком є брак необхідних повідомлень для аналізу. Є багато тем, які мало висвітлені в медіа. Тому для того, щоб отримати мінімальну вибірку для проведення дослідження, доводиться опрацьовувати величезний масив медіа контенту. Контент-аналіз може бути довгим та дорогим. Він займає багато часу, якщо масив інформації дуже великий, і проводиться вручну. Дорогим контентаналіз буває для дослідників телебачення, оскільки часто їм доводиться записувати програми на плівки або інші носії, і не всі дослідники можуть собі це дозволити. До числа переваг контент-аналізу відносять такі [29]: це ненав’язливий метод (немає взаємодії з фоном дослідження, який міг би викривити результати); це дотичний метод (висновки виходять з того, що дослідник не спостерігає безпосередньо); він дає уявлення про об’єкти, які дослідник сам безпосередньо не спостерігає (наприклад, тенденції ворожої пропаганди). 2. 2. Глибинне інтерв’ю 2.2.1. Глибинне інтерв’ю як якісний метод дослідження. Другим етапом нашого дослідження є глибинні інтерв’ю. Глибинне інтерв’ю (intensive або in-death interview) як метод являє собою невимушену розмову двох людей, під час якої один із учасників – інтерв’юер – пам’ятає, що у даній ситуації він виступає

як

професійний

дослідник,

що

імітує

роль

рівноправного

співбесідника [41]. Виділяють наративне, напівструктуроване інтерв’ю та вільну бесіду [41]. Наративне інтерв’ю (від narrative – розповідь, оповідання) є вільною розповіддю про своє життя оповідачем без ніякого втручання інтерв’юера. Останній може реагувати на розповідь для стимулювання та підтримання розмови. Вважається, що під час вільної розповіді із пам’яті респондента

асоціативно виринають перш за все ті епізоди та моменти, що мають для нього найбільшу суб’єктивну цінність. Це дозволяє виявити найбільш важливі “смислоутворюючі” фрагменти, які конструюють його розповідь. У ході інтерв’ю людина ніби заново обдумує своє життя, своє “я”, відділяючи його від спільного “ми”. Напівструктуроване

інтерв’ю

можна

розглядати

як

інтерв’ю

із

путівником. Заздалегідь має бути готовий загальний план розмови із перечисленням тематичних блоків, які цікавлять дослідника, а також виділенням аспектів, щодо яких має бути отримана більш детальна інформація. Формулювання окремих питань і можливих форм відповідей залишаються вільними, відкритими, і конкретно формулюються власне під час інтерв’ю. Важливо, щоб хід бесіди залишався вільним, а питання, які цікавлять інтерв’юера, були задані у руслі розмовного характеру бесіди, не порушуючи її ритм, а органічно вписуючись у бесіду як уточнення. Якщо це не вдається зробити, краще не переривати співбесідника, а поставити ці питання у кінці бесіди, повернувшись до тієї теми. Напівструктуровані інтерв’ю поділяються на біографічні, лейтмотивні та фокусовані напівструктуровані інтерв’ю. Останнє передбачає максимальне розкриття обговорюваної теми. Виходячи із цього, додаткові питання інтерв’юера направлені на поглиблення теми і передбачають все більшу конкретизацію суб’єктивних уявлень респондента про предмет дослідження. Діалогове інтерв’ю або вільна бесіда відрізняється від двох попередніх співвідношенням

дослідника

респондента.

наративному

та

напівструктурованому інтерв’ю дослідник уважно вислуховує співбесідника із мінімумом власних коментарів. У вільній же бесіді і дослідник, і учасник займають однаково активні позиції. Вони у формі рівноправного діалогу обговорюють досліджувану тему. Відмінна думка дослідника іноді допомагає респонденту уточнити свою позицію.

Зазвичай глибинні інтерв’ю тривають довго. Це залежить від мети дослідження. У середньому глибинне інтерв’ю займає 1,5–2 години. За потреби можливим є повернення до розмови для уточнення деталей, поглиблення теми. Під час наративного інтерв’ю така методика дозволяє спостерігати за невербальною мовою респондента, дозволяє отримати детальну, унікальну інформацію від респондента, оскільки не передбачає суттєвого обмеження у часі. Саме за допомогою глибинного інтерв’ю легше розмовляти на важкі, чутливі теми. Спілкування респондента із інтерв’юером віч-на-віч, коли останній викликає довіру респондента, дозволяє обговорювати табуйовані теми. На проведення глибинного інтерв’ю можуть впливати умови проведення інтерв’ю, тому важливо забезпечити такі умови, за яких респондент почуватиметься комфортно, що дозволить йому розкритися. Однією із основних переваг глибинного інтерв’ю є багатство деталей [12]. Глибинне інтерв’ю може бути єдиним методом для деяких видів дослідження. Приміром, вивчення медіа звичок сенаторів США буде важко провести, спираючись лише на спостереження. Ще однією складністю є вибірка самих сенаторів, які б могли підійти для інтерв’ю. Недоліками цього виду досліджень є нестандартизованість. У ході бесіди можуть виникати питання, які будуть поставлені лише одному респонденту. Оскільки глибинні інтерв’ю передбачають безпосереднє спілкування із респондентом, під час його проведення і подальшого аналізу можливий особистий вплив респондента на інтерв’юера. Останній таким чином буде аналізувати отримані дані через призму власного ставлення до людини. Р.Віммер виділяє ще одне обмеження цього методу. У глибинному інтерв’ю виникають проблеми при інтерпретації отриманих даних. Різні дослідники, отримавши результати одного і того ж інтерв’ю, можуть інтерпретувати його по-різному [12].

2.2.2. Вибірка експертів та підготовка до проведення глибинного інтерв’ю. Вибір конкретних осіб (об’єктів) для інтерв’ювання представляє собою відповідь на основне питання – хто в умовах обмеженої кількості глибинних інтерв’ю може стати найкращим експертом з даної теми і які способи контактування з ними [12]. Для коментування теми Голодомору, яка вимагає наявність у співрозмовника специфічних знань та досвіду, ми обрали авторитетних науковців. Для даного дослідження ми обмежилися вибором таких науковців: Станіслав Кульчицький, доктор історичних наук, професор, заступник директора з наукової роботи Інституту історії Національної академії наук України, який представляє думку фахового історика, темою його досліджень є саме Голодомор; Мирослав Попович, доктор філософських наук, професор, академік Національної академії наук України, лауреат Національної премії ім. Т.Шевченка (2001), який представляє філософське осмислення Голодомору та форму подачі цієї теми в мас-медіа (М.Попович є, зокрема, автором монографії “Червоне століття”, де ним було здійснене філософське осмислення тих часів); та Леонід Фінберг, директор Центру досліджень історії та культури східноєвропейського єврейства, редактор часопису “Дух і літера”, який

представляє

осмислену

позицію

щодо

висвітлення

Голодомору,

спираючись на глибокі знання щодо Голокосту. У персональних напівструктурованих інтерв’ю список запитань зазвичай сталий. До списку запитань (опитника) увійшли: 1. Як,

на

Вашу

думку,

медіа

повинні

висвітлювати

роковини

Голодомору? 2. Який матеріал може потрапляти на сторінки преси? Чи можна наводити шокуючи факти із документів та свідчень очевидців? 3. Як уникнути спрощення теми? 4. Під

час

міжнародної

наукової

конференції

“Ім’ям

чого

антисемітизм”, яка проходила в лютому 2009 р., директор Центру візуальної культури Василь Черепанін запитав: “Як говорити про Голокост, щоб не бути в

позиції жертви?” Перефразовуючи: як говорити про Голодомор, щоб не бути в позиції жертви? 5. Чи можна порівнювати Голодомор і Голокост? 6. Тему Голодомору по-різному сприймають в Україні: хтось не визнає Голодомор геноцидом, хтось сприймає його лише як наслідок погодних умов і в контексті всього Радянського Союзу. Чи можуть медіа змінити ставлення людей до теми Голодомору, чи може Голодомор стати об’єднавчою, консолідуючою темою для українців? Якою має бути роль медіа в цьому? 7. Які поради Ви б дали журналістам, які висвітлюють тему Голодомору в Україні? Глибинне інтерв’ю дозволяє також формулювати питання на основі відповідей респондента. Результати проведених інтерв’ю представлені у третьому розділі.

Розділ 3 РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ 3.1. Аналіз даних українських газет за досліджуваний період 3.1.1. Аналіз матеріалів, опублікованих у газеті “Факти”. Всього у газеті “Факти” було проаналізовано сім матеріалів. У всіх із них Голодомор був основною темою повідомлення. Із семи матеріалів три є повідомленнями і чотири – статтями. У статтях йдеться про: прем’єрний показ повнометражного документального

фільму

“Пейзаж

після

мору”,

присвячений

трагедії

Голодомору 1932–1933 рр., будівництво Меморіалу жертвам Голодомору в Києві, вшанування жертв Голодомору та освячення Меморіалу, а також опис випадків канібалізму під час голоду 1932–1933 рр. Два повідомлення стосувалися організації заходів із вшанування жертв Голодомору, і одне – звернення

Священного

синоду

Української

Православної

Церкви

(Московського Патріархату) з нагоди 75-х роковин Голодомору. У останньому повідомленні

Голодомор

1930-х

рр.

названо

геноцидом,

“репресіями

радянського тоталітаризму”, “штучним голодом, масовим вбивством мільйонів громадян, цинічним, цілеспрямованим, безжалісним”. Більшість матеріалів опубліковані під час тижня вшанування пам’яті жертв Голодомору (чотири матеріали). Одна стаття, де йшлося про презентацію фільму “Пейзаж після мору”, вийшла 1 листопада. І остання стаття була опублікована 25 листопада 2008, одразу після закінчення тижня вшанування 75-х роковин Голодомору. Голодомор називається геноцидом українського народу, “битвою, війною, розв’язаною владою проти народу”. “Нема сумніву, що Голод-1933 був геноцидом проти українського народу, а не “продовольчими труднощами”, як це хотілося би комусь представити,” – коментує автор однієї зі статей, кандидат історичних

наук

В.Сокур.

“Українці

живуть

зараз

не

просто

посттоталітарному, а в постгеноцидному суспільстві,” – пише автор статті про

презентацію фільму “Пейзаж після мору”, наводячи визначення Д.Мейса. У цій статті згадується новотвір “горілкомор” – це визначення дав житель села, яке зображене у фільмі, що “потихеньку вимирає” через алкоголізм його мешканців. Газета згадує будівництво Меморіалу жертвам Голодомору в Києві, яке називає дуже дорогим (“У Києві в авральному порядку закінчують будівництво Меморіалу пам’яті жертв Голодомору”). При цьому автор порівнює його із витратами американців на меморіал, присвячений жертвам теракту 11 вересня 2001 р., проте будівництво якого поки що відклали: “Дорожчий лише американський проект..., однак його реалізацію американці відклали до кращих часів, коли країна вийде із економічної кризи... Нам же, схоже, (все нипочем)”. “Пам’ять – це дуже важливо. Але вона – у серцях, а не в сотнях мільйонів освоєних гривень,” – продовжує автор. У статті “Виявленим під час Голодомору людоїдам, які ходили по селах, медичні працівники давали отруєні “приманки” – шматок м’яса чи хліба” автор, який сам є істориком, наводить уривки із протоколів кримінальних справ 1932– 1933 рр., де люди описують свої злочини канібалізму, вчинені під час голоду. Фактично вся стаття зведена до таких описів. У останній статті “Папа Римський: “Я молюся за невинних жертв Великого голоду”, Папа Римський називає Великий голод “результатом політики Сталіна, яка як наслідок мала мільйони жертв”. “Вину на комуністичний режим за організацію штучного голоду поклав і Президент України Віктор Ющенко,” – продовжує автор. Далі йде опис відкриття Меморіалу. Всі заголовки були нейтральними, більшість із них – інформативними. Три заголовки – це були цитати (Івана Марчука, художника; митрополита Київського і всієї України Володимира; Папи Римського Бенедикта XVI). Таким чином, загальний тон матеріалів газети “Факти” був змішаним. У газеті відсутня сильно емоційно забарвлена лексика, подано, зокрема,

коментарі істориків щодо того, що Голодомор був геноцидом. При цьому у “Фактах” критикувалося дороге будівництво Меморіалу в Києві. Аспекти подачі матеріалів були такі: опис заходів з нагоди 75-х роковин Голодомору; опис відзначення Дня пам’яті жертв Голодомору; будівництво Меморіалу в Києві; коментар історика; культурні події (презентація фільму) та звернення Синоду УПЦ МП. Основними джерелами матеріалів стали: історики Д.Мейс, В.Сокур, режисер Ю.Терещенко, сценарист Т.Унгурян, художник Я.Грищук, художник І.Марчук,

правозахисник

Є.Сверстюк,

Президент

України

В.Ющенко,

Митрополит Київський і всієї України Володимир (УПЦ МП), Папа Римский Бенедикт XVI, перший замісник голови Київдержадміністрації А.Голубченко. При аналізі матеріалів газети “Факти” ми виділили такі основні судження, які намагалися донести автори матеріалів: Голодомор був геноцидом українського народу; будівництво Меморіалу в Києві занадто дороге і не на часі; винним у організації штучного голоду є комуністичний режим (В.Ющенко), Великий голод є результатом політики Сталіна (Папа Римський). 3.1.2. Аналіз матеріалів, опублікованих у газеті “Сегодня”. У газеті “Сегодня”

ми

проаналізували

матеріалів.

Із

них

стосувалися

безпосередньо теми 75-х роковин Голодомору, 10 матеріалів містили згадування Голодомору в різних контекстах. Із усієї кількості матеріалів (27) – 6 статей, у 4 із яких тема Голодомору є основною і становить 15 % від загальної кількості матеріалів у газеті; два інтерв’ю, у яких Голодомор згадується побіжно; та 19 новин/розширених повідомлень/заміток, із яких 13 стосувалися безпосередньо Голодомору, що становить 48 % від загальної кількості матеріалів у газеті. Таким чином, більшість матеріалів у газеті “Сегодня” є замітками чи розширеними повідомленнями, два із них – колонка автора під рубрикою “Думка”. У листопаді 2008 р. матеріали у газеті “Сегодня” виходили протягом усього місяця. Однак кількість матеріалів помітно збільшилася в середині та

другій половині листопада – за тиждень до Днів вшанування жертв Голодомору, безпосередньо під час цих днів, та після них, причому з 24 по 29 листопада газета містила матеріали, що стосувалися Голодомору, практично кожний день, окрім номеру за 25 листопада 2008 р. Дві статті вийшли безпосередньо на тижні відзначення 75-х роковин Голодомору, і по одній статті – до та після нього. В іншому контексті Голодомор згадувався у двох статтях, двох інтерв’ю та в шістьох розширених повідомленнях та замітках. У статтях ішлося про виставку, яку зробили діти завидівської школи, що на Закарпатті (“Молодь хоче працювати в Секретаріаті Президента Балоги”), та про будинок-музей А.Чехова у Криму, на який влада не виділяє грошей: “185 млн. на меморіал Голодомору знайшли, а на трикімнатний будиночок у країни грошей нема, – обурився “Сегодня” житель Ялти М.Гордєєв”. Два інтерв’ю були із А.Жолдаком, який розповідав про свою творчість і зокрема про прем’єру нової вистави “Ленін Love, Сталін Love” про Голодомор на основі “Жовтого князя” В.Барки, та Віталієм Масолом, колишнім прем’єр-міністром України. Останній у розмові зазначив, що “влада повинна займатися підготовкою кадрів”, а не “оспівуванням подій 300-400-літньої давності, всі ці шаблі, козацтво, висаджування калини, Голодомор – зараз несвоєчасні”. Серед новин та заміток основними повідомленнями були: “пенсіонер мітингував біля пам’ятника радянському діячеві часів Голодомору Г.Петровському, вимагаючи не звинувачувати у всіх проблемах Росію” (“Киянин мирив Україну з Росією”); у зв’язку із забороною проведення розважальних заходів 22 листопада 2008 р. змінилися дати проведення матчів Чемпіонату України з футболу (“Вигнали кращого гравця-2003”); “…країна дізналася, що 22 листопада – це не лише День Майдану та пам’яті жертв Голодомору, але і 56-й день народження Савіка Шустера” (“На 56-річчі Шустера розливав Чорновіл”); через негоду в Білій Церкві не відбувся фестиваль повітряних кульок, натомість “пройшла лише одна акція – в суботу, 22 листопада, на честь роковин Голодомору в Україні в

небо піднялися 15 повітряних кульок” (“Під Києвом політати не вдалося”); у Києві відбувається перейменування вулиць: “В кулуарах Київради говорять, що ті, що голосували (80 осіб, в основному із БЮТ та Блоку Кличка) хочуть попіаритися на фоні Голодомору” (“Ленінградка стане Дарницькою, а Фрунзе Петропавлівською”). Ще одна замітка вийшла під рубрикою “Думка”. Автор, а це редактор відділу київських новин газети Д.Бунецький, у своїй замітці під назвою “Спайдермен Vs. Котигорошко. Історія повинна говорити про героїв” негативно оцінює діяльність Президента України В.Ющенка, який “вперто намагається насадити всій країні “любов до неньки-України” і “в нього це якось не дуже виходить”. Він стверджує, що “у шкільних підручниках не повинно бути ніяких страждань на тему “які ми бідні”. “Діти не люблять мучеників. Вони люблять героїв. Тому замість уроків Голодомору (де діти розігрують в ролях віршик “мама і тато – замерзлі мерці”), треба вводити уроки героїзму”, – продовжує автор. Те, що “справа в українській системі освіти і правильному погляді на історію країни”, “свого часу добре розуміли вищі чини СРСР, зараз це усвідомлює Росія”. Загалом тон цих матеріалів, де Голодомор згадувався побіжно, можна охарактеризувати як швидше негативний щодо відзначення 75-х роковин Голодомору. Основними

аспектами

подачі

матеріалів

були

такі:

будівництво

Меморіалу в Києві; культурні події, акції; план заходів із вшанування жертв Голодомору; опис відзначення 22 листопада 2008 р.; колонка автора; коментар істориків; висвітлення 75-х роковин Голодомору на телебаченні; крадіжка пам’ятника в Полтаві та падіння пам’ятника жертвам Голодомору в Ізюмі, який простояв всього добу. Першими з’явилися матеріали, присвячені будівництву Меморіалу в Києві, а також висвітленню 75-х роковин на телеканалах. Щодо останнього, то газета повідомляє, що Нацрада з питань телебачення і радіомовлення рекомендувала телеканалам та радіостанціям утриматися від трансляції

розважальних програм 22 листопада 2008 р. Однак далі в повідомленні йдеться про те, що це був “масовий голод на території СРСР..., який заторкнув Україну, Північний Кавказ...”. Щодо будівництва Меморіалу, то у матеріалах до тижня вшанування жертв Голодомору автори побували на місці будівництва в парку Слави і висловлюють припущення, зокрема через коментарі будівельників, що останні не встигнуть завершити Меморіал до 22 листопада 2008 р. Уже 18 листопада 2008 р. вийшла стаття, де автор, використовуючи емоційну лексику, говорить про дороге будівництво Меморіалу, порівнюючи при цьому витрати в 2008 р. на “Свічу пам’яті” та “ряд соцстатей в бюджеті”: “У розпал фінкризи із держбюджету на неї (“Свічку”) виділили аж 133 млн. гривень”, “Переплюнути ж український розмах вдалося поки що лише США..., де, “правда, у зв’язку із кризою відклали роботи до 2012 р. У нас же криза перешкодою не стала”. До думки про занадто дороге будівництво читача підводить вже сам заголовок – “Наш Голодомор в 4 рази дорожчий за Голокост”. У цій же статті окремою колонкою автор зазначає, що “22 листопада День свободи (річницю “помаранчевої революції”) святкувати не будуть”. Під час тижня вшанування жертв Голодомору вийшло дві статті та шість заміток і повідомлень. Першу статтю “Наш Голодомор в 4 рази дорожчий за Голокост” ми вже розглянули вище. Друга ж стаття вже із заголовку налаштовує до скептичного сприйняття інформації, оскільки пропонується “Голодомор від Ющенка”: копія Голокосту”. На початку статті подано бліцопитування, питанням якого було “Як ви ставитеся до помпезного відзначення роковин Голодомору?”. Занадто масштабне відзначення роковин відмічається і в самій статті: “Багатьох, навіть тих громадян, хто симпатизує Ющенку, “смущает” неймовірний розмах заходів”. Основними коментаторами тут стали політологи, які стверджували, що “Ющенко як президент вважає, що тема Голодомору дає можливість сформувати сучасну українську націю так само, як сучасну єврейську націю формували, відштовхуючись від Голокосту”,

“Враховуючи дуже різне ставлення до цієї теми в різних регіонах країни, Голодомор не об’єднає державу, а розколе її”. На цій же шпальті були опубліковані ще три повідомлення. У першому під назвою “Діти малюють скелети у вишиванках і домовини” “психологи попереджають про небезпечність таких тем” для дітей: “Діти повинні дивитися на такі фото і картини лише з поясненням дорослих і дуже короткий час. Спекуляціями на трагедії можна увігнати дітей в ступор, це дуже небезпечно для їхньої психіки”, “треба подавати дітям тему Голодомору в контексті гуманізму”. Перша та єдина згадка істориків була у замітці “Суперечки довкола голоду”. Тут представлені дві точки зору: Голодомор був геноцидом українського народу, причому “головна причина знищення українського народу голодом в тому, що українці не виконували план по хлібозаготівлях, не вступали в колгоспи”, – розказав “Сегодня” професор історії В.Сергійчук. Друга позиція – Голодомор був частиною масштабного голоду в усьому СРСР – представлена “істориком, академіком П.Толочком”: “Голод був результатом поганого врожаю і злочинної політики комуністичної влади”, – говорить він. При цьому він зазначає, що “говорити про ненависть вождя (Сталіна) до українців та їх винищення – неправильно”. Як продовження теми під цією ж назвою

“Суперечки

довкола

голоду”,

але

відділена

іншою

підназвою

“Пам’ятники”, була розміщена замітка про пам’ятники жертвам Голодомору в Харкові та Одесі. Тут зокрема зазначається, що в Одесі, на відміну від Харкова, “обійшлися без політичного підтексту”. У Харкові за ідеєю губернатора Харківської області А.Аракова, “якого вважають людиною, близькою до президента В.Ющенка” “поставили пам’ятник Голодомору, в якому докірливий погляд кам’яного чоловіка направлений в сторону близького кордону із Росією”. Натомість в Одесі “пам’ятник присвячений усім людям в СРСР, які загинули від голоду”. На цьому ж тижні вийшла замітка О.Бузини “Голодомор”–2008” під рубрикою “Думка”. Автор критикує дії Президента України В.Ющенка, які він

порівнює із “радянськими часами, коли влада “впарювала” трудівникам чергову “потрібну” тему”. На його думку “президент взагалі запізнився”, оскільки “тема голодомору була широко розкручена ще в часи перебудови”, тому “додати щось нове Віктору Андрійовичу навряд чи вдасться. Не настільки він великий історик”. “Скільки не кажи “геноцид”, але це... не дає відповідь на питання”: чому досі не виконані обіцянки, дані на Майдані. Закінчує автор таким твердженням: “До чергових перевиборів влада підходить остаточно втративши обличчя”. У День пам’яті жертв Голодомору – 22 листопада 2008 р. – вийшло два повідомлення. В одному, інформаційному, описувався план заходів на цей день. У другому, а це замітка під рубрикою “Думка”, політичний оглядач Д.Коротков стверджує, що “згадка про голод 1933-го викликає у більшої частини громадян роздратування чи відразу”, і “винна у цьому вітчизняна пропаганда”. Автор говорить про Голодомор як частину всесоюзного голоду. Він заперечує, що це був геноцид, і стверджує, що відзначення 75-х роковин Голодомору лише ускладнило російсько-українські стосунки. При цьому він використовує емоційно забарвлену лексику, що і не дивно для рубрики “Думка”: “А ложь о геноциде и побитые горшки с Россией?”, “із Голодомору робиться антиросійська акція, на яку потім кличуть президента Росії!”, “державному діячеві (В.Ющенку) треба пам’ятати, що Росія – це не тільки Кремль, але і газ по $400, про який “Газпром” нам нагадав одразу після демаршу нашого президента”. Негативне ставлення до відзначення 75-х роковин Голодомору формує також і заголовок до цієї замітки: “Голодомор і пропаганда. Чесною є лише хвилина мовчання”. Після тижня вшанування жертв Голодомору вийшли п’ять повідомлень та одна стаття. Одне повідомлення містило інформацію про прем’єру вистави А.Жолдака “Ленін Love, Сталін Love”. Ще два повідомлення – про крадіжку і руйнування пам’ятників Голодомору в Полтаві та Ізюмі. Решта матеріалів – два повідомлення і стаття – опис відзначення Дня пам’яті у Києві. Автор

розпочинає із опису “давки”, яка “почалася ще зі станції метро “Арсенальна”, потім він вказує на “добровільно-примусову організацію”, хоча “офіційно “принудиловку” заперечували”. Судячи із опису в статті, обстановка була досить напруженою: “силовики нервувалися, не справляючись із натовпом, який сварився і напирав”, “багато хто змерз, і, не дочекавшись приїзду керівництва країни, ішли”, “президент прибув із 40-хвилинним запізненням”, “до пам’ятної Свічки народ пропустили лише після трьох годин очікування”, “хто не дійшов (до Меморіалу), залишали вогники біля “изваяния” маленької дівчинки. “Прямо Жанна д’Арк на вогнищі,” – обурювалися деякі”. Загальний тон матеріалів можна схарактеризувати радше як негативний. Відзначення 75-х роковин Голодомору в газеті “Сегодня” повністю асоціюється із діями влади. Причому всі дії і заходи критикуються. У статтях підкреслюється, що будівництво ведеться в авральному порядку; до Дня пам’яті будівельники не встигають закінчити Меморіал в Києві; наголошується на вартості “Свічі пам’яті”, будівництво якої можна було би відкласти через фінансову кризу; підкреслюється в окремих колонках, що В.Ющенко не буде святкувати четверту річницю революції, і що в нього “навіть офіційний прийом серед заходів не значиться”, як це було в 2006 та 2007 рр. Тиждень вшанування жертв Голодомору у статті “Голодомор від Ющенка: копія Голокосту” визначається як “масштабна акція під умовною назвою “тиждень Голодомору”. У замітках, окрім інформативних повідомлень про план заходів на 22 листопада 2008 р., тон повідомлень також негативний, про що свідчать зокрема і їхні назви: “Головний “Голодомор” на межі зриву”, “А ми ледве занавіску не спалили”, “Суперечки довкола голоду”, “Пам’ятник Голодомору рухнув”, “В Полтаві вкрали хрести Голодомору”. Всі колонки авторів різко засуджували дії влади, зокрема Президента України. При цьому в жодному матеріалі немає жодної цитати В.Ющенка. Основні джерела матеріалів: політологи В.Фесенко та В.Корнілов, член комісії з організації Дня пам’яті В.Теліщак, психолог Палацу дітей та юнацтва

Е.Федієнко, кандидат психологічних наук Р.Васютін, психолог Т.Міхеєнко, професор історії В.Сергійчук, академік П.Толочко. Найчастіше у матеріалах згадувався Президент України В.Ющенко, а також Прем'єр-міністр України Ю.Тимошенко, режисер-постановник А.Жолдак, президент РФ Д. Медведєв, скульптори О.Рідний та І.Стадник, губернатор Харківської області А.Аваков, міський голова Києва Л.Черновецький. Ми виділили такі основні судження газети: відзначення 75-х роковин занадто “помпезне”; будівництво Меморіалу в Києві дуже дороге і його можна було би відкласти через фінансову кризу; В.Ющенко за допомогою Голодомору намагається втілити в життя свої політичні ідеї, зокрема “сформувати сучасну українську націю”, “використовуючи ізраїльську модель”, яка спирається на Голокост;

Голодомор

був

частиною

всесоюзного

голоду;

одному

повідомленні подано аргументи зокрема і за те, що Голодомор був геноцидом українського народу; тема Голодомору є небезпечною для дітей – фото і картини Голодомору вони повинні дивитися лише під наглядом дорослих і недовго; організація Дня пам’яті жертв Голодомору мала добровільнопримусовий характер. 3.1.3. Аналіз матеріалів, опублікованих у газеті «Вечірні вісті”. Всього у газеті “Вечірні вісті” було надруковано три матеріали, де йшлося про відзначення 75-х роковин Голодомору 1932–1933 рр. Із них два – статті, і один – розширене повідомлення. Лише один матеріал вийшов під час тижня вшанування жертв Голодомору – стаття “Где же коровка наша? Увели, мой свет...”. У ньому автор описує і аналізує події 1930-х рр. За його словами “однією із головних причин Голодомору в Україні 1932–1933 рр. стала більшовицька кампанія із примусової колективізації сільського господарства СРСР”. У своїй статті автор не посилається на істориків, проте наводить цитату очевидця. У цьому матеріалі підкреслюється штучність організації голоду. У кінці статті під заголовком “Досьє “ВВ” зазначається, що за законом України Голодомор

визначається актом геноциду українського народу, а також вказано, що “Голодомор в нашій країні визнали злочином проти людства 14 країн”. Ще два матеріали вийшли 24 та 26 листопада 2008 р. У першому розширеному повідомленні “Ставити пам’ятники повинен народ” М.Томенко засудив дороге будівництво Меморіалу в Києві. Він зазначив, що “в обговоренні проектів будівництва і композиції пам’ятників безпосередню участь повинна брати громадськість”. На думку того ж таки М.Томенка “в умовах економічної кризи було б доцільніше фінансувати будівництво пам’ятних постаментів за рахунок коштів меценатів..., останніми інстанціями затвердження ескізів та кошторисів будівництва пам’ятників мають стати народні слухання”. Остання стаття присвячена виставі “Божа сльоза” (“Повість про справжніх людей. Прем’єри театру ім. Франка”). Автор зауважує, що відзначення 75-х роковин Голодомору є дуже помпезним, а виставу натомість вдалося поставити так, що вона не виглядала “для галочки”: “На фоні офіціозної “кампанійщини”, розгорнутої сьогодні чиновниками “для звіту” про святая святих – величезну людську трагедію ХХ ст., ще одна, театральна, акція “для галочки” виглядала б цілком закономірно”. Авторка звертає увагу на те, що “на Голодоморі як такому в “Сльозі” взагалі не акцентують”, а “тому згадування старими (героями Леся Сердюка і Любові Куб’юк) в загальному мартиролозі мук і бід звичайної людини, яка живе в тоталітарній державі, у час, коли матері, у яких від голоду пропало молоко, годували немовлят “слиною”, стає лише переконливішим і страшнішим”. У газеті «Вечірні вісті” відсутні описи відзначення 75-х роковин Голодомору. Натомість є матеріал, що описує події 1930-х рр. Загалом тон повідомлень матеріалів був змішаним. Відзначається штучна організація голоду, Голодомор називається “величезною трагедією”. При цьому саме відзначення 75-х роковин Голодомору називається “офіціозним”, “для галочки”, “для звіту”. Підкреслюється сума витрат на будівництво меморіалів, у

тому числі і в Києві, яку беруть із “кишень платників податків”. Таким чином, якщо Голодомор визначається як трагедія, штучно організована, то ставлення до розмаху, із яким відзначаються 75-ті роковини Голодомору, радше негативне. Основними аспектами подачі матеріалів були: опис подій 1932–1933 рр., будівництво Меморіалів, культурні події (театральна вистава). Джерелами інформації при цьому були очевидець Голодомору В.Кравченко, віце-спікер Верховної Ради України М.Томенко, віце-прем'єр-міністр України І.Васюник, Президент України В.Ющенко. Також згадувалися під час опису подій 1930-х рр. Й.Сталін, Л.Каганович, Г.Ягода; під час опису вистави – режисерпостановник В.Козьменко-Делінде, актори Л.Сердюк та Л.Куб’юк. Жодного посилання на істориків не було. При аналізі матеріалів газети «Вечірні вісті” ми виділили такі судження: однією з головних причин Голодомору в Україні 1932–1933 рр. стала більшовицька кампанія з насильницької колективізації сільського господарства в СРСР; будівництво Меморіалу дороге, і “прерогатива відкриття пам’ятних знаків повинна належати, в першу чергу, громадськості, а не окремим чиновникам”; відзначення 75-х роковин Голодомору 1932–1933 рр. в Україні – офіціозна “кампанійщина”, розгорнута чиновниками “для звіту”; Голодомор 1932–1933 рр. був геноцидом українського народу. 3.1.4.

Аналіз

матеріалів,

опублікованих

газеті

“Киевские

ведомости”. У цій газеті ми проаналізували сім матеріалів. П’ять із них були статтями, при цьому три – стосувалися безпосередньо теми Голодомору. Решта матеріалів (два) – розширені повідомлення, в одному із яких Голодомор згадується в іншому контексті. Таким чином в чотирьох матеріалах 75-ті роковини Голодомору були основною темою. Чотири матеріали, основною темою трьох із яких є Голодомор, вийшли під час тижня вшанування жертв Голодомору. Один матеріал, де Голодомор згадується у контексті знесення 11 пам’ятників державних керівників

радянської доби, серед яких Ленін, Косіор, Чубар, Дзержинський і т. ін. – до цього тижня (15 листопада 2008 р.). Вже сама назва (“Генетичний синдром варварства”) і подальший тон показують негативне ставлення автора статті до таких дій: “Навіщо ж нам, вчергове лякаючи світ своїм варварством, зносити пам’ятники діячам минулого, які пішли в інший світ задовго до голоду 1933-го чи стали жертвами сталінської тиранії?” Ще два матеріали були надруковані вже 25 та 29 листопада 2008 р. Перший з них містив згадування Голодомору в контексті відзначання четвертої річниці помаранчевої революції, яку власне не святкували через “траурні заходи, приурочені до 75-х роковин Голодомору”. Ще одне згадування Голодомору 21 листопада 2008 р. було в контексті демонтажу пам’ятника Косіору в Києві. У

статті

“Мільйони

свічок

на

знак

пам’яті

про

Голодомор”

протиставляються позиції України (В.Ющенко) та Росії (С.Марков, В.Козлов, Д.Медведєв) щодо Голодомору. Якщо стаття починається цитатами Президента України В.Ющенка, а також фактами про те, що “нині правда про Голодомор стає набутком світової громадськості”, та що “Голодомор уже визнаний злочином і засуджений багатьма державами та міжнародними організаціями”, то продовження і до кінця статті – за росіянами. Підсвідомо це впливає на сприйняття інформації, оскільки найбільше запам’ятовуються початок та особливо кінець тексту. З російської сторони представлені директор Інституту політичних досліджень С.Марков, керівник Федерального архівного агентства РФ В.Козлов, а також згадується президент РФ Д.Медведєв. Основний посил російських коментаторів був таким: “концепція української влади Голодомору як геноциду українців направлена на розділення українського та російського народів”, “величезний об’єм документів, які знаходяться в російських архівах, говорить про те, що в Радянському Союзі “не було натяку на пошук ворогів за етнічними ознаками, оскільки головними ворогами були різні класи”. Закінчується стаття інформацією про те, що “президент Д.Медведєв відмовився від участі в заходах у Києві з нагоди 75-х роковин Голодомору, закликавши

Президента України створити спільну комісію... для вироблення спільної концептуальної оцінки причин та наслідків Голодомору 30-х рр.”. У статті “Пейзаж, просочений горілкою” йдеться про презентацію фільму “Пейзаж після мору”. Текст, перероблений і дещо доповнений, дуже схожий на статтю із “Фактів”, теж присвячену цій прем’єрі. Тут також згадується “горілкомор”. У заголовок винесено аспект, коли вимирають села, але вже від іншої біди – “зеленого змія” – і “це не менш трагічно, ніж голодомор!”. Автор статті “Свічка” за 133 мільйони гривень” називає два “слабкі місця” “цього ювілею”: ціна Меморіалу в Києві та “дані про число загиблих в Україні від безхліб’я”, “які викликають великий сумнів навіть у простих людей”. Автора обурює, як у “нашій тощій казні” “чомусь легко знайшлося 133 мільйони гривень”. Він “проти того, з якою помпою в Києві, який по суті ніколи, навіть в роки фашистської окупації, не знав жахів абсолютного безхліб’я, відмічають ювілей тієї давньої біди”. Щодо числа жертв Голодомору, автор порівнює “дані НАН України” (3,2 млн. осіб), “в той же час Президент Ющенко говорив про 7-10 млн. жертв”, “а ось у спеціально підготовленому і шикарно виданому до 75-х роковин мартиролозі значиться... 882 тисячі померлих від голоду”. Автор запитує: “Де імена решти мучеників?”. Виходячи із того, що “наші знання про втрати, які ми понесли 75 р. тому під час голоду в Україні, далеко не повні і не в усьому достовірні. Тому, головний постулат нашої влади про голод як геноцид українців мав під собою досить хитку основу (весьма хлипкое основание)”. Автор стверджує, що “недавно розсекречені в Москві важливі документи вищих органів радянської влади про голод в 1930-х рр. свідчать про відсутність навіть натяку на тодішній пошук ворогів за етнічними ознаками: боролися ж в основному з класовими ворогами”. Автор висловлює своє зневажливе ставлення до Президента України В.Ющенка і ставить під сумнів усі його дії, більше довіряючи при цьому президенту РФ Д.Медведєву: “Голод, не зважаючи на твердження оракулів з вулиці Банкової, зовсім не був винаходом вождів Радянського Союзу”; “Мені особисто соромно

за нашого гаранта, якого нещодавно президент Росії у своєму посланні “упрекнул”

(лапки

наші),

цитую:

“підтасовці

та

пересмикуванні,

фальсифікації даних про число загиблих” Причому він роз’яснив своєму київському колезі: за даними всесоюзного перепису 1926 р. в СРСР число українців було не 81 млн., а 30 млн. осіб. Цікаво, хто-небудь із “любих друзів” хоча б почервонів за такий конфуз?”. Останнє повідомлення присвячене виставі А.Жолдака “Ленін Love, Сталін Love”, “де він пропонує провести в державі, а потім і в Європейському суді масштабний процес над комуністами та НКВД-шниками сталінської епохи”. “З допомогою подібних проектів ми хочемо розворушити це болото, яке створили люди, що виросли в страху,” – говорить А.Жолдак. Загальний тон матеріалів був негативним: відзначалися помпезність відзначання 75-х роковин, занадто великі витрати на будівництво Меморіалу в Києві. Читачів підводять до розгляду Голодомору з політичної точки зору – позицій двох держав, даючи слово для коментування президентам Росії та України, а також політологу та керівнику архівного агентства РФ. Ставлення до заходів вшанування жертв Голодомору негативне. В одному матеріалі ставиться під сумнів те, що Голодомор був геноцидом українського народу. Таким чином, основними аспектами подачі матеріалів були: будівництво Меморіалу, культурні події (прем’єра фільму та вистави) та погляди українських та російських політиків на Голодомор. Основними джерелами стали: Президент України В.Ющенко, директор Інституту політичних досліджень

С.Марков,

керівник Федерального

архівного

агентства

РФ

В.Козлов, президент РФ Д. Медведєв, режисер-постановник А.Жолдак, історик Д.Мейс, художник Я.Грищук. Згадуються також художник І.Марчук, сценарист Т.Унгурян, режисер Ю.Терещенко. При аналізі матеріалів газети “Киевские ведомости” ми виділили такі судження: немає сильних аргументів про те, що Голодомор був геноцидом

українців; 75-ті роковини Голодомору відмічають занадто помпезно; на Меморіал витрачено занадто багато грошей. 3.1.5. Аналіз матеріалів, опублікованих у газеті “День”. У цій газеті було проаналізовано 69 матеріалів. Це більше, ніж всього вийшло матеріалів в інших українських та російських газетах, разом узятих. Це в свою чергу свідчить про постійний інтерес видання до цієї теми. Варто також додати, що до окрім вказаних 69 матеріалів до аналізу не ввійшли 9 матеріалів через їхній замалий розмір – 8 листів читачів у редакцію з коментарями до статей, що стосувалися Голодомору, та рубрика “Цей день в історії”, де зазначалося, що 22 листопада – День пам’яті жертв голодоморів і політичних репресій. Ця кількість листів показує, зокрема, зворотній зв’язок аудиторії та зацікавлення темою. Треба зауважити, однак, що для аналізу було взято два таких листи читачів, оскільки вони підходили для аналізу за своїми розмірами та змістом. Із 69 матеріалів 38 – статті, із яких у 34 статтях тема Голодомору є головною, 9 – інтерв’ю, із яких 8 безпосередньо стосуються теми, та 22 повідомлення/розширених повідомлення/замітки, із яких у 21 – тема Голодомору є головною. Таким чином у газеті “День” у 91 % матеріалів (63), де згадується Голодомор, ця тема є основною, із них 49 % – статті, 12 % – інтерв’ю, та 30 % – повідомлення. Матеріали виходили протягом місяця з 4 до 29 листопада 2008 р. Однак у газеті “День” тема Голодомору висвітлювалася методично протягом року. Тому варто враховувати наше обмеження дослідження одним місяцем. Протягом тижня вшанування жертв Голодомору з 17 по 22 листопада 2008 р., матеріали виходили кожний день, окрім понеділка 17 листопада 2008 р., коли газета не виходить взагалі. При цьому обсяги матеріалів досягали 50 % площі всієї газети і більше. Підтвердженням сталого інтересу до висвітлення теми Голодомору є рубрика “Тема “Дня”, під якою, зокрема, друкувалися статті істориків щодо Голодомору. Газета також підкреслювала власний вклад у розвиток цієї теми, зокрема, видання книг на цю тематику, звернення до газети “New York Times”

про

позбавлення

Пулітцерівської

премії

її

колишнього

кореспондента

В.Дюранті, який заперечував існування голоду в 1930-х рр., а також при ознайомленні українського читача із роботами американського історика Джеймса Мейса наголошувала на його лідерстві; газета тісно співпрацювала із ним та навіть запровадила щорічну премію в галузі журналістики ім. Д.Мейса. Шість матеріалів, де Голодомор згадувався в іншому контексті, стосувалися вистав А.Жолдака, 70-річчя з дня смерті генерала армії УНР В.Ю.Змієнка, голоду на Кубані, “Книжкового салону у Монреалі”, де була представлена експозиція, присвячена 75-м роковинам Голодомору в Україні, а також статті “Про лівий “ренесанс” в Україні” І.Лосєва та “Контакт, або Точка дотику”, автором якої є професор, доктор історичних наук Ю.Шаповал. Останній розповів про роботу спільної російсько-української комісії істориків над нарисами історії Росії та України, учасником якої він був сам. Ю.Шаповал відмітив таке: “Російські історики окремо підкреслюють, що голод початку 30-х років не мав антиукраїнських акцентів”; “Я з подивом дізнався, що в Україні помер майже 1 мільйон 500 тисяч людей (і це всупереч тому, що визнають серйозні російські дослідники), а в Казахстані демографічні втрати складають 2 мільйони”. У цих матеріалах Голодомор розглядався як геноцид українського народу. Оскільки в “Дні” матеріалів більше, ніж у попередніх українських і наступних російських газетах, тому вони будуть розглянуті за аспектами подачі. Тут

одразу

варто

відмітити, що

визначені

нами

аспекти

суб’єктивними, що цілком прийнятно для контент-аналізу. Скажімо, до аспекту “культурні події, акції” ми відносили презентації фільмів, книжок, анонси про вечори пам’яті та власне описи самих цих вечорів, хоча в цих матеріалах трапляються і спогади очевидців, і коментарі істориків. Так само анонс показу прем’єри вистави А.Жолдака ми віднесли до “висвітлення на телебаченні”, хоча можна було би віднести це повідомлення до “культурних подій”. Отже, ми виділили такі основні аспекти подачі матеріалів: культурні події, акції;

коментарі істориків; опис заходів із відзначення 75-х роковин Голодомору; висвітлення теми Голодомору на телебаченні; лист-відповідь Д.Медведєва В.Ющенку, його обговорення; колонка автора/думка/звернення; спогади очевидців; опис плану заходів із вшанування жертв Голодомору в Україні та світі; розгляд питання Голодомору в міжнародних організаціях; а також опис подій 1932–1933 рр., інтерв’ю із Президентом України; інтерв’ю із директором Російського інституту стратегічних досліджень, доктором історичних наук Є.Кожокіним про те, “як можна відновити довіру лідерам України й Росії, який стосунок має до цього історія та Голодомор”; інтерв’ю із К.Грищенком про те, “Чи ускладнює відносини між Києвом і Москвою цей крок російського президента,

який

називає

відкритому

листі

трагедію

так

званим

“голодомором”?”; звернення Синоду УПЦ МП; розповідь про американського журналіста Г.Джонса, який першим розповів світу про голод в Україні, його племінниці; лист в редакцію; демонтаж пам’ятника Косіору в Києві. У газеті розповідається про презентацію книг “Забуттю не підлягає” із серії “Бібліотека газети “Гайворонські вісті”, “Голодомор в Україні 1932— 1933 років за документами політичного архіву Міністерства закордонних справ ФРН”, “Боротьба українського народу в роки Голодомору 1932—1933 років”, документальних фільмів “Голод” В.Барановського, знятого за мотивами робіт Д.Мейса, та “Живі” С.Буковського, а також про вечір пам’яті Д.Мейса, книжкову виставку “Чорна сповідь моєї Вітчизни” та театральні вистави “Божа сльоза” та “Голодний гріх”. Автори намагалися аналізувати мистецькі проекти, метою яких було дати відчути, що сталося в 1932–1933 рр. “Незважаючи на те, що тема Голодомору часто експлуатується, про цю трагедію сучасним митцям слід говорити на повний голос. Але сам імпульс до розповіді має з’явитися... як особистий біль, як особиста трагедія,” – говорить автор статті, критикуючи виставу “Голодний гріх”. Особливу увагу газета звернула на постать Д.Мейса, розповідаючи про вечір його пам’яті та наводячи коментарі відомих українських діячів про нього: “Він вважав цю подію – початком нашого

звільнення. А після звільнення, зазвичай, приходять глибоке осмислення пережитого та потреба пам’ятати й жити”. У матеріалах робиться наголос на тому, що “питання Голодомору 1932—1933 років має вимір не тільки для минулого, але і для сучасного і майбутнього”, оскільки “утворилася неосяжна пустеля не тільки в сільських регіонах, а й у свідомості людей. Після цього ми маємо бути надзвичайно обережними, не допустити політиків до необмеженої влади”. Співробітник Інституту національної пам’яті О.Білий емоційно стверджує: “ми — не народ-жертва, а народ, який всупереч усьому вистояв!”. У статті “Очима скорботної матері” автор чітко визначає винуватця Голодомору: “злочинцем є комунізм, антилюдяна ідеологія, утопічна легенда, що вона породила безкраїй океан зла для України, Росії та інших країн світу”. Серед коментарів істориків представлені розлогі статті кандидата історичних наук Г.Єфименка “Сталін та Україна в 1933 році: зведення рахунків”, де він аналізує національну політику більшовиків щодо України; професора, історика С.Кульчицького “Україна пам’ятає”, який ділиться висновками Міжнародної наукової конференції в Гарвардському університеті, на якій розглядали наслідки українського Голодомору 1932—1933 рр., а також стаття історика Д.Мейса про двох американських журналістів Г.Джонса та В.Дюранті.

Також

газеті

вийшов

цикл

статей

Д.Мейса

“Великий

експеримент”, присвячений дослідженню українського націонал-комунізму (4 статті), та дослідниці О.Пахльовської з Римського університету “Ла Сап’єнца” “Супроти упирів минулого”: Голодомор і формування історичної пам’яті” (3 статті). У цих матеріалах також згадувалися такі історики, як Р.Конквест, О.Пріцак, А.Граціозі, Г.Грабович, Р.Шпорлюк, М.Флієр, О.Бабьонишев, М.Крамер, Т.Мартін, С.Плохій, Л.Гайда, Б.Боек, О.Воловина, Х.Куромія, Т.Снайдер, Ю.Шаповал,

Г.Боряк,

В.Васильєв,

Р.Висоцький,

О.Веселов,

К.Беркгхофф,

Л.Гриневич,

Ж.Валлен,

Н.Верт,

Г.Касьянов, Ф.Месле,

Ф.Вемхойєр, Р.Сербин та О.Хлевнюк, нобелівський лауреат О.Солженіцин, прем’єр-міністр РФ В.Путін. Отже, газета намагалася розглянути не лише сам

факт Голодомору, але і контекст, той режим, за якого зміг відбутися Голодомор. Описуючи тиждень вшанування жертв Голодомору, газета “День” виділила такі моменти: звернення Папи Римського Бенедикта XVI до прочан із України у Ватикані; траурне богослужіння, яке було проведене за пропозицією Посольства України в Росії; враження від вшанування 75-х роковин в Україні канадського міністра зі справ громадянства, імміграції та багатокультурності Д.Кенні; та відзначення 75-х роковин Голодомору в Криму, Житомирі, Дніпропетровську та Тернополі. Газета приділила увагу також висвітленню 75-х роковин Голодомору на українських телеканалах. Напередодні 22 листопада 2008 р. вийшла стаття, в якій розповідається, як саме змінилася сітка мовлення провідних каналів. Далі у трьох статтях аналізувалася програма “Шустер live” С.Шустера, який “відповідально вчинив”, “влаштувавши під час останнього шоу пряме включення з Москви”, а “правильно підібрані гості студії... склали правильне враження і про ставлення прогресивної частини населення Росії до Голодомору, і про те, що таке “експортна політика” Кремля..., а надто про те, чиї інтереси насправді захищають деякі українські політики”. В окремих статтях йшлося про цикл “Діалоги” про Д.Мейса на місцевих телеканалах Чернігівщини, про кримські телеканали, які “висвітлювали тему Голодомору 1932—1933 років і недостатньо, і неповно, і неправдиво”, про програму “Майдан” на “5 каналі”, яка стала “не полем для словесних баталій, а територією для адекватного діалогу”. Аналізуючи також ефіри Першого Національного та “Інтера”, автор статті “А що ми побачимо завтра?” відмітив, що “на жаль, відчуття, що тема Голодомору на екрані з’явилася “з-під палки”, позбутися не вдавалося”, “цей сплеск інтересу по суті був кон’юнктурою, а не щирим зацікавленням у тому, щоб розповісти правду”. Основними джерелами в цих статтях стали: доктор філологічних наук, професор, директор департаменту Українського інституту національної пам’яті О.Білий, колишній депутат О.Митрофанов, депутат

Держдуми РФ С.Марков, екс-президент України Л.Кравчук. Згадувалися також В.Ющенко, Д.Мейс, російські політики Б.Нємцов, Ю.Латиніна, В.Мілов, президент РФ Д.Медведєв, режисер-постановник А.Жолдак. У цій газеті було опубліковано два звернення: перше – української інтелігенції до російської, а також до російського народу “з проханням у поминальний день 22 листопада 2008 року приєднатися до нашої молитви й запалити свічку пам’яті за мільйонами невинних жертв тоталітарного сталінського режиму”. Друге – президента Українського центру Міжнародного ПЕН-клубу Є.Сверстюка до російського президента Д.Медведєва. У п’ятьох матеріалах аналізується чи обговорюється відповідь президента РФ Д.Медведєва Президенту України В.Ющенку та зокрема його відмова приїхати до Києва для вшанування 75-х роковин Голодомору в Україні. У статті “Важливий крок до духовного об’єднання українців” автор називає “дві надважливі події”, що сталися “в останні дні”: звернення Священного синоду УПЦ МП з нагоди 75-х роковин Голодомору в Україні, у якому Голодомор називається геноцидом, та лист Д.Медведєва. Відповідь Д.Медведєва у газеті названо “передбачуваним жестом, який демонструє фатальну нечутливість і невміння чути інших, що свідчить про глибокі, насамперед, психологічні проблеми”. Взагалі ставлення до Росії та її керманичів у газеті вимальовується таке – російська влада досі не звільнилася від радянських підходів та принципів і її досі не полишає думка про Україну як частину імперії: “у розумінні російських політиків, очевидно, визнання подій 30-х років означало б деякий підрив Росії”, “і Медведєв, і Путін належать до відносно молодого покоління російського політичного класу. Але вони не здатні зробити рішучий крок щодо минулого і дати абсолютно нове трактування, яке показало б, що ця еліта вільна від

радянських

фобій”

(Л.Шевцова,

провідний

науковий

співробітник

Московського центру Карнегі). На думку авторів, “будь-яка спроба колишніх частин зруйнованої імперії з’ясувати власну історію викликає в Кремля напад відвертої злоби й докори в “бажанні кинути камінь”, не чекаючи “результатів

всебічного вивчення проблеми компетентними експертами”. О.Пахльовська згадує самміт НАТО в Бухаресті, який відбувся на початку квітня 2008 р.: “На цьому самміті тодішній президент Росії В.Путін повідомив, що такої держави як Україна не існує. Прозвучало, що половина України – це нібито територія, яку Росія подарувала Україні, а друга частина – теж не Україна, позаяк це... Східна Європа”. Тому “абсурдно виглядають спроби російських можновладців поєднати вивчення, без сумніву, найтрагічнішої сторінки української історії зі стремлінням України до НАТО”. При цьому “в умовах шаленого спротиву Кремля” “визнання Голодомору 1932–1933 років на міжнародному рівні дається Україні нелегко”. Один матеріал присвячений безпосередньо “прохолодним відносинам між Україною та Росією” та “який стосунок має до цього історія та Голодомор”. Це – інтерв’ю із директором Російського інституту стратегічних досліджень, доктором історичних наук, Є.Кожокіним. На запитання, чим руйнується довіра між українським та російським народами, він відповів: “Прикладом цього є грандіозний ювілей, присвячений Голодомору”, “коли з факту роблять міф про те, що це були дії проти конкретного народу, то тим самим підривається довіра. Бо виникає відчуття, що з нас, росіян, роблять ворога українського народу”. У газеті не прозвучало жодного звинувачення російського народу в трагедії Голодомору: “винен в цьому той режим, який був при владі і який ніяк не асоціюється в Україні ні з нинішньою Росією, ні з росіянами,” – стверджує посол України К.Грищенко. У статті “Відплата за вищим рахунком” автор називає винуватця Голодомору – Комуністичну партію Радянського Союзу. У одній із статей свідок Голодомору Ф.Бережний звинувачує у цій трагедії Й.Сталіна. У двох інтерв’ю із головою підкомітету з питань співробітництва з НАТО та АЗЄС Комітету Верховної Ради України з питань європейської інтеграції, членом Моніторингового комітету Парламентській Асамблеї Ради Європи О.Герасим’юк та із віце-президентом Парламентської асамблеї Ради Європи,

доповідачем з питань засудження Голодомору як злочину тоталітарного режиму в Україні та на інших територіях колишнього СРСР А.Бібераєм обговорювалося зокрема питання визнання Голодомору у світі. Взагалі газета намагалася показати зацікавлення світової громадськості цієї темою через цитати та інтерв’ю із генеральним секретарем Ради Європи Т.Девісом, прем’єрміністром Великобританії Г.Брауном, та іншими політиками, вже згаданими вище. У газеті також наведені три великих матеріали, що містять спогади очевидців. Такі спогади зустрічаються також і в інших статтях. Загальний

тон

повідомлень

був

позитивним.

газеті

“День”

простежується схвальна оцінка заходів із вшанування жертв Голодомору, а також дій влади, зокрема, В.Ющенка. Про це свідчать, наприклад, такі цитати: “влада сьогодні робить багато, щоб про масштаби трагедії дізнався весь світ”, “з пильною увагою був вислуханий виступ Президента України Віктора Ющенка”. У газеті було передруковане інтерв’ю із В.Ющенком, яке взяв К.Шуллер для німецької газети “Frankfurter Allgemeine Zeitung”. Проте були два матеріали “Нас посилають на Голодомор” та “Про тактовність”, де висловлена критика цих заходів. У першому повідомленні йшлося про примушення з’явитися на відкриття Меморіалу: “всім школам від керівних органів надійшла строга вказівка: відрядити певне число людино-одиниць викладачів та учнів на заходи, пов’язані з печальною річницею”. А у другому – авторка говорить про недоречність такого розмаху заходів: “чому все це робиться з таким розмахом, з таким пафосом і з такою тотальною всюдисущністю”, “складається враження, що все це — величезна профанація, гра на кістках мільйонів з певною прихованою метою чи вигодою”. Однак ці повідомлення були “колонкою автора” та “листом в редакцію”, тому вони не можуть впливати на загальне визначення тону матеріалів газети. Основними джерелами матеріалів газети були: історики Д.Мейс, С.Кульчицький,

Ю.Шаповал,

керівник

Центру

досліджень

геноциду

українського

народу

В.Марочко,

директор

Інституту

літератури

ім.Т.Г.Шевченка НАН України М.Жулинський, президент Українського центру Міжнародного ПЕН-клубу, правозахисник, громадський діяч Є.Сверстюк, доктор філологічних наук, професор, директор департаменту Українського інституту

національної

пам’яті

О.Білий,

О.Пахльовська

із

Римського

університету “Ла Сап’єнца” та Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України, політики – Президент України В.Ющенко та президент РФ Д.Медведєв, екс-президент України Л.Кравчук, прем’єр-міністр РФ В.Путін та багато інших (увесь список джерел наведено у Додатку 2). Варто зазначити, що газета “День” використала розповіді та судження багатьох істориків, політиків, свідків Голодомору. При цьому, у контексті російсько-українських дискусій щодо Голодомору, обидві сторони були представлені достатньо повно. Було виділено такі основні судження авторів матеріалів: Голодомор був геноцидом українського народу; Голодомор став невід’ємною частиною колективної пам’яті українського народу; головним винуватцем Голодомору в Україні є сталінський режим, зокрема КПРС та особисто Й.Сталін; про Голодомор потрібно говорити, щоб подібна трагедія не повторилася в майбутньому; російська влада досі не позбулася “радянських фобій” і не хоче засудити “ефективного менеджера Сталіна”, як вони його називають у своїх підручниках”; свідчення очевидців – психологічне звільнення й поступове зцілення від травми; Росія політизує питання Голодомору; ті проблеми, що ми маємо сьогодні, — наслідок геноциду 75-річної давнини; основним мотивом зображення теми Голодомору в мистецтві має бути особистий біль, співпереживання, а не форма зображення. 3.1.6. Загальний аналіз даних українських газет. Всього в українських газетах було опубліковано 113 матеріалів, із них у 94 матеріалах тема Голодомору була основною, та відповідно у дев’яти матеріалах згадувалася в іншому контексті. При цьому основна кількість матеріалів вийшла у газеті “День” (69), із них 63 матеріали стосувалися безпосередньо досліджуваної

теми. Таким чином, у решті українських газет, які було взято для аналізу, разом було опубліковано 44 матеріали, із них у 31 йшлося про 75-ті роковини Голодомору. Найменше матеріалів – три – вийшло у газеті “Вечірні вісті”. Отже, всі газети звернулися до теми Голодомору у листопаді 2008 р. та під час тижня вшанування жертв Голодомору зокрема, причому газета “День” приділила висвітленню цієї теми особливу увагу, про що свідчить як кількість опублікованих матеріалів, так і спеціальний розділ “Тема “Дня”, присвячений подіям 1932–1933 рр. в Україні. Загальні таблиці щодо кількості та типів матеріалів українських газет наведено у Додатку 1 в Таблицях 1, 3, 4, 5, 9. В українських газетах, які були взяті для аналізу, було опубліковано 55 статей, із яких 47 стосувалися теми Голодомору, 11 інтерв’ю, із яких у вісьмох йшлося про 75-ті роковини Голодомору, та 47 новин/повідомлень/заміток, із яких у 39 Голодомор був основною темою повідомлень. При цьому у газеті “День” вийшли 34 статті із 47, всі вісім інтерв’ю, а також 21 повідомлення із 39. Всі українські газети, окрім “Вечірніх вістей”, виносили матеріали про 75-ті роковини Голодомору на перші шпальти. Так, у “Фактах” на першій шпальті вийшли дві новини та один анонс статті, що містилася на внутрішніх сторінках. Газета “Сегодня” розмістила початки двох статей із великими фото на перших шпальтах. У “Київських відомостях” на першу шпальту було винесено анонс однієї статті. У газеті “День” на першій шпальті було розміщено 12 матеріалів, а також 7 анонсів статей. При цьому під час тижня вшанування жертв Голодомору із 18 по 22 листопада 2008 р., коли виходила газета, матеріали про Голодомор були на першій шпальті щодня, а у самий День пам’яті 22 листопада 2008 р. перша шпальта була присвячена відзначенню 75-х роковин повністю. У всіх українських газетах, взятих для аналізу, матеріали про відзначення 75-х роковин Голодомору виходили до, під час та після тижня вшанування жертв Голодомору, окрім газети “Вечірні вісті”, у якій один матеріал вийшов 21

листопада 2008 р. (під час меморіального тижня), та два вже 24 та 26 листопада 2008 р. (після нього). Тон матеріалів був різний – від позитивного до негативного (Таблиця 11). Так, тон висвітлення 75-х роковин Голодомору газет “Факти” та “Вечірні вісті” був змішаним. У “Фактах” було чітко подано думку про те, що Голодомор був геноцидом, при цьому були наведені коментарі істориків; газета попереджала своїх читачів про обмеження руху транспорту у Києві та про акцію “Запали свічу”; лише “Факти” (а також газета “День”) опублікували звернення Священного

синоду

Української

Православної

Церкви

Московського

Патріархату з нагоди 75-х роковин Голодомору в Україні, де Голодомор названо геноцидом. Однак ця газета містила також судження автора однієї зі статей про те, що будівництво Меморіалу жертвам Голодомору є занадто дорогим і через фінансову кризу його варто було би відкласти. Саме через таке судження висвітлення 75-х роковин Голодомору газетою “Факти” було визначено як змішане. У “Вечірніх вістях” відзначається штучна організація голоду, Голодомор називається “величезною трагедією”, однак при цьому заходи із відзначення 75-х роковин Голодомору названі “офіціозними”, “для галочки”, “для звіту”; також критикується сума витрат на будівництво меморіалів, у тому числі і в Києві. Таким чином, якщо Голодомор визначається як трагедія, штучно організована, то ставлення до розмаху, із яким відзначаються 75-ті роковини Голодомору, радше негативне. Газети “Сегодня” та “Київські відомості” висвітлювали 75-ті роковини Голодомору у негативному тоні. У “Сегодня” відзначення роковин повністю асоціюється із діями влади, які різко критикуються: через “помпезність”, “офіціозність”, через занадто великі витрати на будівництво Меморіалу “Свіча пам’яті”. Було висловлено думку, яку озвучили політологи, що за допомогою Голодомору Президент України В.Ющенко намагається втілити в життя свої політичні

ідеї,

зокрема

“сформувати

сучасну

українську

націю”,

“використовуючи ізраїльську модель”, яка спирається на Голокост. Також такий загальний тон доповнювали опис відкриття Меморіалу, який мав “добровільно-примусовий” характер для людей, що прийшли на нього, та негативний вплив на дітей фото та картин на тему Голодомору. У “Київських відомостях” відзначалися помпезність відзначання 75-х роковин, занадто великі витрати на будівництво Меморіалу в Києві. В одному матеріалі стверджується, що немає сильних аргументів про те, що Голодомор був геноцидом українців. Читачів підводять до розгляду Голодомору з політичної точки зору – позицій двох держав, даючи слово для коментування президентам Росії та України, а також політологу та керівнику архівного агентства РФ. Жодного коментаря історика в газеті не було. У газеті “День” тон матеріалів був позитивним: газета схвально оцінює дії влади із вшанування жертв Голодомору. Більше того, сама газета була ініціатором проведення вечора пам’яті Д.Мейса, який був внесений до переліку заходів у рамках меморіального тижня вшанування жертв Голодомору. Однак у газеті були опубліковані два матеріали, де йшлося про “примусовість” заходів 22 листопада 2008 р. та недоречність такого розмаху цих заходів. Проте це були “колонка автора” та “лист у редакцію”, тому вони не можуть суттєво впливати на визначення тону повідомлень газети, натомість додають останній авторитету, оскільки серед інших, позитивних, відгуків читачів були опубліковані і критичні замітки. Основними аспектами подачі матеріалів про відзначення 75-х роковин Голодомору були такі: культурні події, акції; коментарі істориків; опис відзначення тижня пам’яті жертв Голодомору в Києві; план заходів щодо відзначення 75-х роковин Голодомору в Україні та світі (про заходи у світі йшлося лише у газеті “День”); висвітлення 75-х роковин Голодомору на телебаченні; колонка автора, рубрика “Думка”; будівництво Меморіалу “Свіча пам’яті” у Києві; спогади очевидців; інше. Одразу зазначимо, що цей поділ можна назвати досить умовним, оскільки частину матеріалів, віднесених до

“культурних подій”, можна було би віднести до “опису відзначення меморіального тижня”. Отже, найбільше матеріалів було присвячено саме таким культурним подіям, що включали в себе презентації книг, фільмів, театральних вистав, вечори пам’яті, анонси та афіші таких акцій. Під назвою “Інше” було узагальнено матеріали, які не були віднесені до жодного із вище зазначених аспектів. Сюди увійшли матеріали, де йшлося про представлення поглядів на Голодомор з одного боку Президента України В.Ющенка, а з другого

–

директора

Інституту

політичних

досліджень

С.Маркова,

керівника Федерального архівного агентства РФ В.Козлова та президента РФ Д.Медведєва (“Київські відомості” – одна стаття); крадіжку восьми пам’ятних хрестів Голодомору в Полтаві, падіння пам'ятника Голодомору, який простояв добу, в м. Ізюм (“Сегодня” – два повідомлення); інтерв'ю з Президентом України (“День” – одне інтерв’ю); демонтаж пам’ятника Косіору (“День” – одна стаття); лист в редакцію (“День” – одна замітка); звернення синоду УПЦ МП з нагоди 75-х роковин Голодомору в Україні (газета “Факти” – одне повідомлення, “День” – одна стаття); опис подій 1932–1933 рр. журналістом (“Вечірні вісті” – одна стаття); розповідь про американського журналіста Г.Джонса, який першим розповів світу про голод в Україні, його племінниці (“День” – одна стаття);

розгляд питання Голодомору в міжнародних

організаціях (“День” – два інтерв’ю); лист-відповідь Д.Медведєва В.Ющенку, його обговорення (“День” – два повідомлення); інтерв’ю із директором Російського інституту стратегічних досліджень, доктором історичних наук Є.Кожокіним про те, “як можна відновити довіру лідерам України й Росії, який стосунок має до цього історія та Голодомор” (“День” – одне інтерв’ю); інтерв’ю із К.Грищенком про те, “Чи ускладнює відносини між Києвом і Москвою цей крок російського президента, який називає у відкритому листі трагедію так званим “голодомором”?” (“День” – одне інтерв’ю). Треба відмітити, що серед усіх українських газет, взятих для аналізу, виділялася газета “День”. Це єдина газета, яка систематично публікувала

аналітичні матеріали на тему Голодомору, в яких фахові історики, науковці із інших галузей та політики аналізували дії, механізми сталінського режиму, явище національного комунізму та історичної пам’яті, а також важливість поширення знання про Голодомор як в Україні, так і у світі. Особливу увагу ця газета звернула на американського історика Д.Мейса, який свого часу активно співпрацював із газетою “День”. Спільним для всіх газет було лише одне представлене судження про те, що Голодомор був геноцидом українського народу. Всі газети, окрім “Дня”, назвали

будівництво

Меморіалу

“Свіча

пам’яті”

занадто

дорогим та

стверджували, що його можна було відкласти до кінця фінансової кризи. Те, що відзначення 75-х роковин Голодомору було занадто “помпезним” та “офіціозним”, прозвучало у газетах “Сегодня”, “Вечірні вісті” та “Київські відомості”. У трьох газетах згадувалися винуватці/причина Голодомору: “Факти” назвали комуністичний режим, зокрема Й.Сталіна, “Вечірні вісті” однією із головних причин назвали “більшовицьку кампанію з насильницької колективізації сільського господарства в СРСР”, у газеті “День” був названий сталінський режим, зокрема КПРС і особисто Й.Сталін. Про окремі висловлені в газетах судження/характеристики вже було згадано вище, а також їх зведено у таблиці у Додатку 4. Основні джерела інформації про Голодомор у газеті “День” та чотирьох інших українських газетах були різні, тому варто розглянути їх окремо, оскільки їх об’єднання призведе до викривлення даних. Таким чином, основними джерелами інформації про Голодомор у газеті “День” були історики (15), які безпосередньо висловлювалися про Голодомор або ж були авторами статей, політики (15), серед яких В.Ющенко, Д.Медведєв, К.Грищенко, В.Путін, Л.Кравчук, О.Герасим’юк, В.Кирилич та інші, а також науковці із інших галузей (наприклад, М.Жулинський, О.Білий, Ю.Рубан, В.Панченко та інші). Повніший список джерел матеріалів усіх газет наведено у Додатку 3.

У решті газет серед істориків були згадані Д.Мейс (“Факти”, “Київські відомості”), кандидат історичних наук В.Сокур (“Факти”), професор історії В.Сергійчук

та

академік

П.Толочко

(“Сегодня”),

також

керівник

Федерального архівного агентства РФ В.Козлов (“Київські відомості»). У газеті “Вечірні вісті” не було коментарів жодного історика. Серед політиків та політологів коментували подію Президент України В.Ющенко (“Факти”, “Київські відомості”), політолог В.Фесенко, політолог В.Корнілов, міський голова Києва Л.Черновецький (“Сегодня”), віце-спікер Верховної ради України М.Томенко, віце-прем'єр-міністр України І.Васюник (“Вечірні вісті”), директор Інституту політичних досліджень С.Марков, президент РФ Д.Медведєв (“Київські відомості”). У газеті “Сегодня”, де різко критикувалися дії Президента України, не наведено жодної його цитати. Так, основними джерелами інформації в газетах “Сегодня”, “Вечірні вісті” та “Київські відомості” були політики та політологи. 3.2. Аналіз даних російських газет за досліджуваний період 3.2.1. Аналіз матеріалів, опублікованих у газеті “Ведомости”. Всього протягом досліджуваного періоду в газеті “Ведомости” було розміщено три матеріали, де згадується Голодомор в Україні. Ця тема на першу шпальту не виносилася. Всі три матеріали – це статті, при цьому лише в одній із них йшлося безпосередньо про Голодомор. Ця стаття під назвою “Начало разговора” була опублікована 18 листопада 2008 р., якраз під час тижня вшанування жертв Голодомору в Україні. Цей матеріал стосувався відповіді російського президента Д.Медведєва Президенту України В.Ющенку та наукової конференції “Історія сталінізму”. Автор статті говорить про те, що дуже важливим є високий рівень наукових дискусій з даної теми, і це буде “кращим захистом від маніпуляцій політиків і “властителів дум”, які використовують історію для просування своїх ксенофобських парадигм”. При цьому він зазначає, що “питання про “геноцид українців” обговорювалося і в

науковому співтоваристві”, і радить президенту Росії послатися у своїй відповіді на статтю М.Еллмана із Амстердамської школи економіки “Stalin and the Soviet famine of 1932-1933 Revisited”, опубліковану в журналі “Europe-Asia Studies” у червні 2007 р., де ця “гіпотеза обговорюється, але заперечується”. У двох інших статтях Голодомор в Україні згадується у контексті матеріалу про сталінські репресії та у статті про заборгованість України за газ. У статті “Наследство Сталина” автор розглядає кількість жертв “голоду” 1932–1933 рр. у СРСР і в Україні зокрема. Таким чином, Голодомор в Україні 1932–1933 рр. трактується як частина всесоюзного голоду. У другій статті, розміщеній у рубриці “Цитата недели”, де цитатою обрано слова Д. Медведєва щодо боргу України за газ, автор розповідає, що “російськоукраїнські відносини вступили в нову кризу після грузинських подій. Їх додатково ускладнили заходи в Києві на честь пам’яті жертв голодомору”. Далі автор використовує сильно емоційно забарвлене слово, яке принижує українського Президента: “Та бажання провчити Ющенка заледве було головною причиною вимогливості Москви...”. Отже, у цій газеті Голодомор в Україні 1932–1933 рр. згадується всього у трьох статтях. У двох статтях, де Голодомор згадується в іншому контексті, основними джерелами є науковці. У матеріалі, де ця тема є основною, заперечується, що Голодомор є геноцидом української нації, при цьому автор посилається на дослідника із Амстердамської школи економіки. В одному матеріалі Голодомор згадується через російсько-українські стосунки, зокрема, борг України за газ. В усіх матеріалах слово “Голодомор” написано з маленької літери. Аналізуючи ці матеріали, ми виділили такі судження авторів: Голодомор не був геноцидом української нації (“Начало разговора”, 18.11.2008), Голодомор був частиною всесоюзного голоду, до якого призвела політика Сталіна

(“Наследство

Сталина”,

1.11.2008),

відзначення

Голодомору

ускладнило українсько-російські стосунки (“Цитата недели”, 25.11.2008).

3.2.2. Аналіз матеріалів, опублікованих у газеті “Известия”. У газеті “Известия” було надруковано шість матеріалів. Із них дві статті були присвячені відзначенню 75-х роковин Голодомору в Україні; решта – згадували Голодомор в Україні в інших контекстах, при цьому два із цих матеріалів були інтерв’ю. Обидві статті про відзначення 75-х роковин Голодомору в Україні були надруковані 25 та 26 листопада 2008 р., вже після закінчення тижня, коли вшановували жертв Голодомору 1932–1933 рр. в Україні. Вже самі назви налаштовують до скептичного сприйняття інформації – “Бывший соратник Виктора

Ющенко

Давид

Жвания:

“Президент

устроил

клоунаду

голодомором” та “Празднование придуманого “геноцида”. У першій статті автор виніс в заголовок цитату Д.Жванії, якого згадав у самому кінці в контексті “оранжевої революції”, чотирьохріччя якої президент “маскує річницею голодомору”. Автор стверджує, що під час вшанування пам’яті жертв Голодомору “постійно лунали докори на адресу Росії, яка відмовилася відзначати трагічний ювілей із Віктором Ющенком і вперто не хоче визнавати голодомор “геноцидом українського народу”. Таким чином він, згадуючи про геноцид, показує свою позицію щодо цього питання, яка є на стороні

офіційної

позиції

президента

РФ.

цій

статті

активно

використовується сильно емоційно забарвлена лексика. Через її використання автор намагається показати, що організоване по всій Україні вшанування Дня пам’яті жертв Голодомору мало примусовий характер і “громадяни назустріч Ющенку не пішли, свічки не запалював практично ніхто”: “Влада (на місцях) була змушена відзначити роковини заради збереження посад – в Україні введена кримінальна відповідальність за невизнання голоду мором”. Він зокрема стверджує: “Ющенко поставив вимогу (потребовал), щоб по всій Україні на знак пам’яті про трагедію запалили свічки”, “Телебачення теж не сприйняло ідею провести день трауру – “Лебедине озеро” транслювали лише місцеві канали. А всі державні показували пісні-танці”. Створенню

негативного образу події та самого Президента України сприяли використання слів “темний”, “чорний”, “чорнота”: “На цих кадрах в чорному-чорному залі на чорному-чорному фоні стояв чоловік в чорному костюмі в колі сім’ї, вдягнутої в чорне”; “Чорнота кочувала із міста в місто…”; “темний-темний Ющенко”. До втрати поваги і довіри до Президента України спонукає і така фраза: “лише використовуючи національне колумбійське зілля, можна сприймати аргументи Ющенка всерйоз”. Сам Меморіал “Свіча пам’яті” був згаданий у таких контекстах, як бандерівці, І.Мазепа, Грузія: Меморіал “Свіча пам’яті”

розташований

на

вулиці

Мазепи,

“заповітів

якого

Ющенко

дотримується неухильно”; Меморіал “буде конкурувати із Вічним вогнем та монументом Слави, з якого завбачливо зняли золоту п’ятикутну зірку. Це окремий подарунок для Ющенка, який намагається урівняти в правах ветеранів війни і бандерівців із Української повстанської армії”; “Монумент-свічу… зробили схожим на грузинський прапор – із великою кількістю хрестів”. Друга стаття розміщена у розділі “Зворотній зв’язок”. Це лист в редакцію В.Бочкарьова, губернатора Пензенської області. У цьому листі беруться в лапки слова “Голодомор” і “геноцид” і підкреслюється, що таке визначення дав цим подіям В.Ющенко: “задовго до оголошення Віктором Ющенком “українського голодомору”; “Голодомор 1932–1933 рр. в Україні” – так називається прийнятий у 2006 р. Верховною Радою України і підписаний президентом України закон”. Автор говорить про те що в Україні “відзначали, а по суті святкували” 75-ті роковини Голодомору. Він погоджується із президентом Росії Д.Медведєвим, що “розмови про якісну відмінність голоду в Україні на початку 30-х років від такого ж голоду в інших регіонах СРСР є цинічними та аморальними”; “Це спільна трагедія усіх наших народів, які колись жили в одній державі”. На думку В.Бочкарьова, автора цього листа, проект закону України “Про внесення змін до Кримінального та Кримінальнопроцесуального кодексів України”, де “факт геноциду українського народу” внаслідок “голодомору 1932–1933 рр.” прирівнюється до “голокосту як факту

геноциду єврейського народу” є “великим надміром (большой передержкой)”. При цьому він зауважує, що “не варто кидатися камінням, живучи у скляному будинку: адже це українські націоналісти у роки Другої світової війни здійснювали геноцид щодо євреїв у західноукраїнських землях та у Варшаві”. У інтерв’ю із П.Толочком, істориком, співрозмовники заторкнули тему Голодомору, і науковець, профільною темою вивчення якого є Київська Русь, чітко висловився, що “не визнає голодомор геноцидом”. П.Толочко називає “саму ідею, м’яко кажучи, помилковою”. У ще одному інтерв’ю із депутатом Луганської обласної ради А.Клінчаєв, останній стверджує, що “історія стала для Ющенка полем ідеологічної битви, а “голодомор” – найболючішою темою президента”. При цьому він узагальнює, і каже, що “більшість українців вважають, що голод був, але “голодомору”, геноциду проти українського народу не було. Нам нав’язують чужу ідеологію, яку категорично не приймають жителі країни”. Таким чином, можна виділити такі судження авторів газети “Известия”: Голодомор не був геноцидом української нації; заходи із вшанування жертв Голодомору були примусовими; громадяни України не проявили великого ентузіазму та ініціативи при відзначенні Дня пам’яті; В. Ющенко, відзначаючи роковини Голодомору, оминув святкування четвертої річниці “помаранчевої” революції. Основними джерелами, хто говорив про Голодомор в Україні або згадувався в цьому контексті, в газеті “Известия” стали Президент України В.Ющенко, “його колишній соратник” Д.Жванія, в.о. голови Служби безпеки України В.Наливайченко, історик, директор Інституту археології НАН України П.Толочко, депутат Луганської обласної ради А.Клінчаєв. 3.2.3. Аналіз матеріалів, опублікованих у газеті “Коммерсантъ”. Всього у газеті “Коммерсантъ” опубліковано п’ять матеріалів, що стосуються Голодомору. Три із них статті, два – повідомлення. Всі вони безпосередньо

стосуються відзначення 75-х роковин Голодомору. Ця тема на першу шпальту не виносилася. Газета розпочала висвітлення 75-х роковин Голодомору 17 листопада 2008 р. статтею “Двополярний мор”, у якій ішлося про Москву та Київ, “які воюють за свою правду про голод 30-х рр.”. Автор розповідає про дипломатичну війну Росії та України навколо Голодомору, яка “може стати не менш запеклою, ніж баталії через бажання Києва вступити в НАТО”. Він також ставить Голодомор в один ряд із “мовним питанням” та “проблемами навколо Чорноморського питання” як тему, яка “і раніше була одним із подразників у стосунках Росії та України”. Голодомор у коментарях російських політиків називається частиною голоду в СРСР, “від якого постраждало багато народів СРСР”, і він “не був геноцидом українського народу”. Автор використовує емоційно насичені фрази: “...спроби України добитися міжнародного визнання голодомору актом геноциду українського народу дратують Москву не менше, ніж прагнення нинішньої української влади вступити в НАТО”; “російськоукраїнське

протистояння

довкола

голодомору

пов’язане

ще

одним

“щекотливым“ моментом: “Від визнання геноциду українців недалеко і до вимог про виплату Росією компенсацій”. Сам автор не дав оцінки Голодомору, однак він чітко і докладно висвітлив офіційну позицію Росії через часте цитування президента РФ Д.Медведєва (при цьому – жодної цитати Президента України). У замітці “Цена вопроса” (17.11.2008) автор говорить про Голодомор як “трагедію, спільну і для українців, і для росіян”. Це лише “фрагмент битви за історію між Москвою та Києвом, хай навіть більш гострий, ніж дискусії про Мазепу та Полтавську битву”. Автор не визнає Голодомор геноцидом, про що свідчить сумнів при використанні слова “геноцид”: “якщо визнати, що на Україні і справді мав місце геноцид...”. Він стверджує, що “пам’ять про жертв виявляється густо замішаною на політичному піарі”, і підкреслює слабкість української влади: “за голодомор хапається як за соломинку президент

Ющенко, який тоне”. Українська влада при цьому “пересмикує історію у пошуках витоків українсько ідентичності та першооснов власної державності”. Голодомор тут названий “одним із небагатьох слів, які здатні викликати сильні емоції і хоч якось об’єднати націю”. Отже, автор розглядає Голодомор як частину голоду в СРСР, не визнає його геноцидом української нації, при цьому, на його думку, слабка українська влада використовує його як піар. Повідомлення “Украина отмечает голодомор” розміщена у розділі “Світова практика/політика”. Нейтральний тон публікації підкреслив такі моменти: план заходів у Києві з нагоди вшанування жертв Голодомору; президент Росії відмовився від участі в них, головною причиною назвавши те, що “тема голодомору використовується в Україні для досягнення цьогочасних кон’юнктурних політичних цілей”; “на сьогодні парламенти 14 держав визнали голодомор геноцидом українського народу, однак ще не визнав жоден уряд, а Генасамблея відмовилася включати це питання у порядок денний сесії”. У рубриці “Первые лица” слово дали В.Ющенку. На відкритті меморіалу жертвам Голодомору у Харкові він підкреслив, що “ми не звинувачуємо ніяку державу, ми звинувачуємо комуністичний режим”. Президент України зазначив, що голод в Україні був організований штучно і що голодомор – це не просто політика: “Це злочин проти нашої нації”. У підсумовуючій статті під назвою “Голод восторжествовал над революцией” йдеться про те, як відсвяткували 75-ті роковини Голодомору в Україні. Автор не раз підкреслює, що до Києва “відмовилися приїхати майже всі голови держав, яких покликав президент України”. Натомість з’їхалися “найближчі соратники пана Ющенка” – президенти Грузії, Латвії, Литви та Польщі. За словами автора рішення про святкування 75-х роковин Голодомору, а не річниці революції, В.Ющенко прийняв після відмови російського президента взяти участь у відзначенні роковин: “Ще напередодні президент Віктор

Ющенко не знав, що він хоче відзначити більше – четверту річницю “оранжевої” революції, яка привела його до влади, чи 75-ті роковини голоду в Україні. Проте після гучної відмови Дмитра Медведєва відвідати торжества у Києві

вибір

звинувачення

був зроблений В.Ющенка

на

користь

“політизації

роковин історії

голодомору”. спробах

Саме

перекласти

відповідальність за голод 30-х рр. на Росію” “не давали йому (В.Ющенку) спокою весь минулий тиждень”. Автор не вважає Голодомор геноцидом української нації, про що свідчать такі цитати: “виступаючи на торжествах у Києві, він (В.Ющенко) знову назвав голод 1932–1933 рр. в СРСР спробою геноциду українського народу”, “пан Ющенко виголосив “прочувствованную” промову про те, що голод 1932– 1933 рр. в Україні є однією із масштабних гуманітарних катастроф в історії людства”. Правда, в середині промови пан Ющенко згадав, що голод був і в інших республіках СРСР. Однак він тут же почав переконувати слухачів, що події в Україні – це особливий випадок”. За словами автора, В.Ющенко “закликав Росію покаятися за всі злочини сталінського режиму”. У цій статті підкреслено примусовість заходу з боку влади: “Усіх, хто приїхав на автобусах, відправляли в загін у центрі площі, де вони по кісточки у бруді мерзли під охороною міліції до приїзду Віктора Ющенка”. Таким чином, у газеті “Коммерсантъ” при висвітленні теми Голодомору не прозвучало жодного коментаря історика. Основними джерелами інформації стали президенти України та Росії, прес-секретар МЗС України В.Кирилич, голова МЗС РФ С.Лавров, голова Інституту глобальних стратегій (Київ) В.Карасьов, посол України в РФ К.Грищенко та заступник голови Партії Регіонів А.Герман. Основними судженнями газети стали такі: Голодомор був частиною голоду 1930-х рр. в усьому СРСР; Голодомор не був геноцидом українського народу, і його не визнав жоден уряд світу; В. Ющенко політизує історію і робить собі на цьому піар; відзначення 75-х роковин Голодомору стало ускладненням у російсько-українських стосунках на ряду із конфліктом у

Грузії, спробами України вступити в НАТО, боргами України за газ, а також “оранжевою” революцією чи Майданом; Голодомор залишається одним зі спірних питань “спільної” історії України і Росії, так само як Полтавська битва та І.Мазепа. 3.2.4. Аналіз матеріалів, опублікованих у газеті “Российская газета”. “Російська газета” розмістила дві статті про відзначення 75-х роковин Голодомору в Україні – “За скучную историю” та “Голодомор затмил революцию”.

Ці

матеріали

не

виносилися

на

перші

шпальти

не

супроводжувалися ніякими ілюстраціями. У першій статті автор не може підібрати слово для означення подій із вшанування жертв Голодомору в Україні: “До того, що відбувалося і відбувається в Україні із нагоди 75-річчя голодомору, важко підібрати відповідне слово”. На думку автора, варто говорити не про “відзначення”, а про “святкування” трагічних подій 1932–1933 рр., які оголосили “геноцидом українського народу”. Синонімічний ряд можна поповнити ще “танцем на кістках”, як “назвали дії своєї влади багато українських експертів та політологів”, а також “таким “гопаком”. Автор не вважає Голодомор геноцидом українського народу, наголошуючи на політичному підтексті проведення Дня пам’яті: українська влада, яка переживає кризу, намагається “самоутвердитися через

нове

трактування

минулого”,

заразом

“переключити

увагу

громадськості із негараздів, викликаних фінансово-економічною кризою, на розселення нашої спільної історії по “національних квартирах”, ділячи народи на “катів” і “жертв”. Президент РФ Д.Медведєв “справедливо пропонує розпочати роботу над формуванням спільних підходів щодо цих подій”, “залучаючи експертів із Казахстану, Білорусі та інших зацікавлених країн”. Автор активно підтримує ідею президента РФ і відсилає читача до Звернення Міжнародного товариства “Меморіал” “Про “національні образи минулого” – “документ принципового значення для формування неконфліктної історичної свідомості, що виключає із політичної та громадської практики “війну

пам’ятей”. У статті підкреслюється, що “комуністичні режими у колишніх радянських республіках протягом багатьох років спиралися не лише на радянські штики, але і на внутрішні ресурси”. І про це треба пам’ятати, оскільки “нова ідентичність не може утверджуватися у результаті історичних підробок і самообману”, – продовжує автор. Так, він обстоює думку про те, що “з нашим спільним минулим розбиратися потрібно спільними зусиллями”. У другій статті засуджувалися дії Президента України щодо будівництва дорогого Меморіалу: “Чи не стали би ці гроші на щось інше, наприклад, на проведення дострокових виборів? Тим більше, що коштувати вони будуть в два рази менше пам’ятника”. Так він, зокрема, “за державні кошти продовжує доказувати, що у радянські часи українці голодували окремо від інших тоді ще братніх народів”. При цьому ще у врізі читачів підводять до думки, що організація 75-х роковин Голодомору є справою особистого інтересу Президента України: “Віктор Ющенко витрачає останні гривні бюджету, щоб довести свою правоту”. Автор критикує Президента України “ще й за невгамовне бажання вбити пам’ять про голодомор в голови громадян, зокрема, в незміцнілі дитячі душі”. У статті також згадується, що “в цьому році день пам’яті жертв голодомору співпав із річницею “оранжевої” революції”, і В.Ющенко “пам’яттю Майдану легко пожертвував”; “до Києва приїхали президенти Польщі, Литви, Латвії та Грузії, щоби побачити, як їх колегу більше не цікавлять ідеали революції”. Таким чином, “Російська газета” негативно оцінила дії української влади із вшанування жертв Голодомору в Україні 1932–1933 рр. Вона активно підтримала ідею президента РФ Д.Медведєва про те, що потрібно розпочати роботу над формуванням спільних підходів щодо цих подій. Відповідно, геноцидом Голодомор вона не визнає, беручи фразу “геноцид українського народу” у лапки. Коментарі двох істориків, використані у матеріалах, не стосувалися безпосередньо Голодомору. Це були коментарі російського історика Г.Бордюгова щодо терору 1937-1938 рр., та А.Тойнбі, який писав про

те що, “найжвавіший рух часто можна спостерігати в тупиках історії”, а “в історії ХХ ст. таких тупиків назбиралося стільки, що роботи із формування спільних підходів вистачить не одному поколінню дослідників”. Основним джерелом щодо Голодомору був президент РФ Д.Медведєв; було посилання на Міжнародне товариство “Меморіал”, яке ще в березні 2008 р. опублікувало своє Звернення “Про “національні образи минулого” – документ “принципового значення для формування неконфліктної історичної свідомості, що виключає із політичної та суспільної практики “війну пам’ятей”. Згадувалась, але не була представлена позиція Президента України В. Ющенка, а також істориків В.Бордюгов та А.Тойнбі, проте вони не коментували Голодомор. Основними

судженнями

газети

стали:

українська

влада

занадто

масштабно відзначає Голодомор; Голодомор не був геноцидом українського народу; Україні та Росії потрібно виробити спільні підходи щодо голоду 1930-х рр.; В. Ющенко майже проігнорував річницю “помаранчевої” революції. 3.2.5. Аналіз матеріалів, опублікованих у газеті “Труд”. У газеті “Труд” згадувань про 75-ті роковини Голодомору взагалі не було. 3.2.6. Загальний аналіз даних російських газет. Всього в російських газетах було опубліковано шістнадцять матеріалів, із них дванадцять – статті , два – інтерв’ю, і два – розширених повідомлення. При цьому кількість статей, де тема Голодомору є основною темою матеріалу, – вісім; інтерв’ю – жодного; і розширених повідомлення – два. Таким чином, із шістнадцяти матеріалів у російських щоденних газетах було опубліковано десять матеріалів, де висвітлення Голодомору було основною метою повідомлення; у відсотковому значенні ця цифра дорівнює 62,5 % і складає більшість. Отже, у російських щоденних газетах у більшості матеріалів, де згадувався Голодомор 1932– 1933 рр. в Україні, саме 75-ті роковини Голодомору були основною темою повідомлень. Більшість матеріалів – статті. Загальні таблиці щодо кількості та типів матеріалів російських газет наведено у Додатку 1 в Таблицях 2, 6, 7, 8, 10.

Всі російські газети, окрім газети “Труд”, відмітили на своїх сторінках відзначення 75-х роковин Голодомору 1932–1933 рр. в Україні. Жодна газета не винесла цю тему на першу шпальту, проте розміщували матеріали на других, четвертих, шостих сторінках своїх видань, що свідчить про помірну увагу до цієї теми. Матеріали з’являлися протягом усього місяця рівномірно. Проте матеріали, де тема Голодомору була основною, вийшли з 17 по 26 листопада 2008 р. При цьому помічено, що шість із них вийшли протягом тижня відзначення жертв Голодомору в Україні, а чотири – вже після нього. Саме три із чотирьох статей, що вийшли після меморіального тижня, зосереджувалися на співпадінні двох подій 22 листопада – День пам’яті жертв Голодомору та річниця “помаранчевої” революції. Це було підкреслено зокрема і в заголовках: “Голод переміг революцію (Голод восторжествовал над революцией)”, “Голодомор затьмарив революцію”, “Колишній соратник Ющенка Давид Жванія: Президент влаштував клоунаду із голодомором”. Загальний тон повідомлень про 75-ті роковини Голодомору був неоднозначним (Таблиця 12): негативним – у двох газетах (“Известия” та “Российская газета”); та змішаним – у двох газетах (“Коммерсантъ” та “Ведомости”). У одній газеті (“Труд”) згадувань про 75-ті роковини Голодомору взагалі не було. Основними аспектами подачі інформації про відзначення 75-х роковин Голодомору 1932–1933 рр. в Україні були: опис відзначення Дня пам’яті у Києві та російсько-українська “боротьба за історію”. Також це були будівництво та відкриття Меморіалу в Харкові, пряма мова Президента України та лист в редакцію губернатора Пензенської області (Додаток 2). Варто зазначити, що у трьох статтях (у газетах “Ведомости”, “Коммерсантъ” та “Российская газета”) автори спираються або обширно цитують, погоджуючись із ним, послання-відповідь Д.Медведєва В.Ющенку.

Судження авторів російських газет в основному зводилися до таких (Додаток 4): - В.Ющенко перекручує історію, називаючи голодомор геноцидом, і тим шукає основу для державотворення, робить собі піар. При цьому жоден уряд світу не визнав Голодомор геноцидом; - Голодомор не був геноцидом українського народу, він був частиною всесоюзного голоду 30-х рр.; - Відзначення 75-х роковин Голодомору стало лише ускладненням у російсько-українських стосунках; - Україні та Росії потрібно виробити спільні підходи щодо голоду 30-х рр.; -

В.Ющенко

прикривається

Голодомором,

щоб

не

відзначати

“помаранчеву” революцію. Основними джерелами інформації, а також основними особами, яких згадували при висвітленні цієї теми в матеріалах, де тема Голодомору була основною, були: Президент України В.Ющенко, президент РФ Д.Медведєв. Коментували цю подію М.Елман із Амстердамської школи економіки, колишній соратник В.Ющенка Д.Жванія, в.о. голови Служби безпеки України В.Наливайченко,

прес-секретар

МЗС

України

В.Кирилич,

політолог

В.Карасьов, Надзвичайний і Повноважний посол України в РФ К. Грищенко, заступник голови Партії Регіонів А.Герман. Із істориків згадуються російський історик Г.Бордюгов, англійський історик А.Тойнбі, проте вони не коментують власне Голодомор. Також було посилання на дослідника, який написав роботу “Stalin and the Soviet famine of 1932-1933 Revisited”, опубліковану в журналі “Europe-Asia Studies” у червні 2007 р., це – М.Елман із Амстердамської школи економіки (“Ведомости”) (Додаток 3). У матеріалах, де Голодомор згадується в інших контекстах, згадуються також історик-аграрник В.Данилов, аграрний історик В.Кондрашин, які коментують число жертв голоду 1930-х у СРСР і Україні зокрема (“Ведомости”), а також академік, директор Інституту археології Національної

академії наук України П.Толочко, який висловлює свою думку, що Голодомор не був геноцидом українського народу. У газеті “Коммерсантъ” не було жодного коментаря історика. Таким чином, основними джерелами інформації про Голодомор були політики, при цьому в декількох матеріалах наводилися також коментарі істориків. 3.3. Порівняння результатів дослідження українських та російських газет. Кількість матеріалів щодо висвітлення 75-х роковин Голодомору 1932– 1933 рр. в Україні в українських та російських щоденних газетах суттєво відрізняється. Якщо за листопад 2008 р. у перших вийшло 113 матеріалів, із яких 94 стосувалися теми Голодомору, що становить 83 % від загальної кількості матеріалів в українських газетах, то у других – 16, із яких у 10 матеріалах йшлося про відзначення 75-х роковин Голодомору (62,5 % від загальної кількості матеріалів у російських газетах). Варто зауважити, що в українських газетах більшість матеріалів були опубліковані у газеті “День”, а саме 69, із них 63 стосувалися 75-х роковин Голодомору – це 67 % від загальної кількості матеріалів, де тема Голодомору була основною. Тоді в решті українських газет разом вийшло 46 матеріалів, із них 31 стосувався безпосередньо теми Голодомору, що становить 33 % від загальної кількості матеріалів, де тема Голодомору є основною. В російських газетах найбільше матеріалів було опубліковано у газеті “Известия” – 6 (37,5 % від загальної кількості матеріалів у російських газетах), із яких лише два матеріали стосувалися

теми

75-х

роковин

Голодомору.

Найменше

матеріалів

опублікувала газета “Российская газета” – 2 (12,5 % від загальної кількості матеріалів у російських газетах), і вони обидва стосувалися досліджуваної теми. Серед газет, які були відібрані для аналізу, лише в газеті “Труд” не було жодного повідомлення про 75-ті роковини Голодомору в Україні. Найбільше матеріалів, де йшлося про 75-ті роковини Голодомору, містила газета “Коммерсантъ” і це становить 50 % від загальної кількості матеріалів, де тема

Голодомору була основною, в російських газетах. Найменше, а саме один, що становить 10 % від загальної кількості матеріалів, де тема Голодомору була основною, в російських газетах – у газеті “Ведомости”. Безпосередньо під час меморіального тижня, що тривав із 17 по 22 листопада 2008 р., в українських газетах було опубліковано 51 матеріал, що становить 45 % від загальної кількості матеріалів, із них матеріалів, що стосувалися саме 75-х роковин Голодомору, було 46, що становить 49 % від загальної кількості матеріалів, де тема Голодомору була основною. При цьому у газеті “День” – 32 матеріали, із яких 30 стосувалися теми Голодомору (65 % від загальної кількості матеріалів, де тема Голодомору була основною, що вийшли під час меморіального тижня), у газеті “Факти” – 4 матеріали, що стосувалися 75-х роковин Голодомору, “Сегодня” – 10 матеріалів, із яких 8 стосувалися Голодомору, “Вечірні вісті” – 1 матеріал, що стосувався Голодомору, та “Київські відомості” – 4 матеріали, із яких у трьох йшлося про Голодомор. Серед російських газет під час меморіального тижня вийшло 5 матеріалів (50 % від загальної кількості матеріалів, де тема Голодомору була основною, в російських газетах) і у всіх із них йшлося про 75-ті роковини Голодомору. При цьому один матеріал вийшов у газеті “Ведомости”, 4 – у газеті “Коммерсантъ” та один – у газеті “Российская газета”. У газеті “Известия” під час тижня вшанування жертв Голодомору не було опубліковано жодного матеріалу. Отже, українські газети приділили значно більшу увагу висвітленню 75-х роковин Голодомору. Із тієї кількості матеріалів, які вийшли і в українських, і в російських газетах, більша частина матеріалів стосувалася 75-х роковин Голодомору: в українських газетах – 94 (83 % від загальної кількості), в російських – 10 (62,5 %). В українських газетах більшість матеріалів, де тема Голодомору була основною (63) були опубліковані у газеті “День” (67 % від загальної кількості матеріалів, де тема Голодомору є основною) і 31 матеріал у газетах “Факти” (7 матеріалів), “Сегодня” (17), “Вечірні вісті” (3) та “Київські

відомості” (4), що становить 33 % від загальної кількості матеріалів, де тема Голодомору є основною. Майже 50 % матеріалів, де тема Голодомору була основною, в українських газетах вийшли під час меморіального тижня, із них більшість (65 %) у газеті “День”. У російських газетах найбільше матеріалів було опубліковано у газеті “Известия” – 6 (37,5 % від загальної кількості матеріалів у російських газетах), проте найбільше матеріалів, де тема Голодомору була основною, було в газеті “Коммерсантъ” – 5 матеріалів (50 % від загальної кількості матеріалів, де тема Голодомору була основною, в російських газетах), найменше – один матеріал (10 %) у газеті “Ведомости”. У газеті “Труд” 75-ті роковини Голодомору проігнорували. Рівно 50 % матеріалів, де тема Голодомору була основною, в російських газетах вийшли під час меморіального тижня. І в українських, і в російських газетах більшість матеріалів – це статті (55 та 12, відповідно). Із 55 статей в українських газетах 47 безпосередньо стосуються Голодомору, що становить 42 % від загальної кількості матеріалів в українських газетах; у російських – із 12 статей у вісьмох основною темою був Голодомор, що становить 50 % від загальної кількості матеріалів у російських газетах. При цьому в українських газетах 34 статті із 47 були опубліковані в газеті “День”, що становить 72 % від загальної кількості статей в українських газетах, де тема Голодомору була основною. Серед російських газет кількість статей в усіх газетах була приблизно однаковою – дві-три. Найменше статей було у газеті “Ведомости” – одна. Проте, треба взяти до уваги, що в цій газеті всього вийшов один матеріал, де тема Голодомору була основною, і це була саме стаття. На відміну від російських газет, де матеріали щодо 75-х роковин Голодомору не виносилися на перші шпальти взагалі, всі українські газети, окрім “Вечірніх вістей”, виносили матеріали про Голодомор на перші шпальти. Загальний тон повідомлень в російських та українських газетах загалом відрізнявся, однак були і схожості між деякими газетами. Серед українських

газет дві мали негативний тон щодо відзначення 75-х роковин Голодомору, дві – змішаний, та один – позитивний. Серед російських газет також дві газети мали негативний тон, та дві – змішаний. Основна різниця матеріалів українських та російських газет при висвітленні 75-х роковин Голодомору була у ставленні до самого явища Голодомору. Якщо практично всі українські газети стверджували, що Голодомор був геноцидом українського народу, окрім газети “Київські відомості” (лише у цій газеті висувалася теза про те, що немає сильних доказів цього, хоч загалом у газеті наводилися коментарі-аргументи того, що Голодомор був геноцидом), то в російських газетах до цього твердження однозначне ставлення: від різкого заперечення до зневаги (написання слова “Голодомор” з маленької літери чи в лапках). Російські газети розглядають Голодомор як частину голоду, що охопив у 1932–1933 рр. весь Радянських Союз. Основною схожістю була критика того “розмаху”, із яким українська влада і зокрема В.Ющенко вшановує жертв Голодомору в усіх газетах, окрім газети “День”. Спільним аспектом подачі для українських та російських газет став опис проведення 75-х роковин Голодомору. Більшість матеріалів російських газет розповідали про російсько-українську “боротьбу за історію”, “боротьбу за правду про голод 33-го”, в той час як більшість матеріалів українських газет висвітлювали культурні акції (презентації фільмів, прем’єри театральних вистав, присвячених 75-им роковинам Голодомору). Якщо далі за кількістю матеріалів в газеті “День” іде аспект “коментарі істориків”, то в решті українських газет – “будівництво Меморіалу “Свіча пам’яті”. Основними джерелами інформації про 75-ті роковини Голодомору в російських газетах були політики, в українських – історики, політики, науковці із різних галузей знань, свідки Голодомору та митці. Водночас треба брати до уваги, що більшість матеріалів українських газет становлять матеріали газети “День”. Якщо розглянути джерела українських газет без цих даних, то в газетах “Сегодня” та “Київські відомості” основними джерелами є політики та

політологи, хоча в них згадуються два та один історик, відповідно, на відміну від газети “Вечірні вісті”, де, поряд із очевидцем Голодомору та режисеромпостановником, є лише політики. У газеті “Факти” представлені політики, історики, а також Митрополит УПЦ МП Володимир, Папа Римський Бенедикт XVI, яких не згадували попередні три газети. 3.4. Результати інтерв’ю Результати інтерв’ю зведені до таких трьох груп: як медіа, зокрема преса, повинні висвітлювати тему Голодомору та відзначення роковин Голодомору; яким має бути матеріал, що потрапляє на сторінки преси; поради журналістам, які пишуть про Голодомор. 3.4.1.

Як

медіа,

зокрема

преса,

повинні

висвітлювати

тему

Голодомору та відзначення роковин Голодомору. Зрозуміло, що всі газети мають кожна свою специфіку, спрямування, формат. В Україні більшість провідних українських щоденних газет, які містять як невеликі новинні повідомлення, так і великі статті, не завжди аналітичні, за своїми показниками наближаються до показників “жовтої” преси. Тому висвітлення Голодомору часто більше спирається на матеріали, які здатні викликати сильні емоції у читача, як-то описи випадків людоїдства, або ж короткі новини. У таких газетах не вистачає аналітичних матеріалів. Відповідно, виходячи зі свого формату, специфіки видання, кожна газета обирає свою форму подачі матеріалу на цю тему. Однакового висвітлення теми Голодомору в газетах бути не може. Є газети, які взагалі ігнорують цю тему, а є й такі, які, на думку Станіслава Кульчицького, пишуть занадто часто: “Деякі газети, навіть той же “День”, мені здається, надто часто пишуть. Внаслідок цього тема починає “забовтуватися” (російською “забалтываться”) і це викликає вже зворотну реакцію”. У деяких досліджуваних газетах прослідковувалася думка про те, що тема Голодомору є невчасною. “Ясна річ, тема Голодомору завжди на часі, тому що це величезна трагедія, мабуть, найбільша трагедія в історії

українського народу, але кожний день про це писати, ясна річ не треба,” – продовжив історик. У наш час відбувається осмислення Голодомору, проте воно є дуже запізнілим і з цим пов’язано багато проблем: “Тому тут важливо, особливо зважаючи на шалену відстань, з якої важко все аналізувати, виходити із загальнолюдських принципів гуманізму і розуміти, що це не були національні змагання. Це були великі соціальні трагедії людства ХХ століття. Це не зменшує і не заперечує, що це був геноцид українського народу,” – розповідає Леонід Фінберг. На відміну від інших трагедій, наприклад, вірменської трагедії чи трагедії Кампучії або Голокосту, термін від самої трагедії до її осмислення набагато коротший, тому змогли підключитися науковці, набагато більше було спогадів свідків. Тому саме у випадку Голодомору особливо важливою є роль преси”. Важливим є не висвітлення просто фактів голоду 1930-х років, а саме осмислення того, чому могла статися така трагедія. “В основному висвітлення теми Голодомору звелося до ілюстрації історичної реальності фактами, які дійсно мали місце, і, крім почуття жаху, нічого іншого не викликають. А нам треба знати, яким чином сама тактика і політика Голодомору була зв’язана з намірами комуністичного режиму, – зауважує Мирослав Попович. – Треба корені цього тоталітарного режиму розкривати, треба говорити про те, що не тільки в минулому, але ще й сьогодні живе це, і в цьому роль медіа”. Газети повинні звернути увагу читачів на мотивацію і справжні політичні цілі організації Голодомору, підкреслити окрему “українську сторону” цієї політики. Також, на думку Мирослава Поповича, варто роз’яснити в пресі, “чому до 1933 року продовжувалася політика українізації, яка безумовно була пов’язана із особливими масштабами Голодомору в Україні”. “Ми повинні були вийти з цієї епохи, я б сказав. Скажімо, із того часу, коли ми відзначали трагедію Голодомору, ми повинні були вийти в такому стані, щоб ніхто не смів після цього сказати щось глузливе, лайливе про те, що

от Голодомор, от носяться, святкують, весь час сидять у смерті і так далі. В нас цього не вийшло,” – говорить Мирослав Попович. Висвітлення теми Голодомору не повинне зводитися до “плакання”. “Тема трагедії і взагалі трагедія свідомості певної спільноти не може бути домінантою свідомості, вона може бути частиною, але ж вона повинна бути переборена, вона повинна бути світлою пам’яттю, пам’яттю, яка обов’язково є, але яка не закриває все інше, не закриває життя,” – розповідає Леонід Фінберг. “У пресі були такі мотиви, що ми надто заглиблюємося в тему смерті, – говорить Мирослав Попович, – культ жертви – це дійсно треба зрозуміти, і треба не дати себе купити на це. Сьогодні це не сприймається. Культ жертви – це інша соціальна психологія, інші мотиви”. “Зрозуміле намагання безумовно моральних груп українського суспільства сказати суспільству і своїй нації, що була така трагедія, щоб люди знали цю правду, щоб вони знали ці жахи і розуміли причини того. Безумовно причина – це тоталітаризм, комунізм, псевдоідеї людства ХХ століття. Як і кожна інша концепція історії, вона повинна мати місце в світогляді людини, але вона не може бути домінантою, хоча обов’язково повинна бути,” – відмічає Леонід Фінберг. Тема

Голодомору

не

стала

об’єднуючою,

консолідуючою

для

українського народу: “Не стільки тому, що люди по-різному ставляться до самого факту таких масових нещасть, а скільки тому, що люди мають певні політичні настанови, які розколюють Україну. І ідея демонстрації жахів комунізму, в тому числі Голодомору, це не та ідея, яка може об’єднати, тому що, скажімо, є достатньо людей, особливо в індустріальних районах України, які сьогодні живуть гірше, ніж вони жили при СРСР,” – говорить Мирослав Попович. “Все-таки таке нещастя, коли воно осмислене, воно згуртовує народ. І те, що народ не згуртований, це свідчить про те, що є певні причини, не пов’язані із Голодомором, які заважають його оцінювати по-справжньому,” – розповідає Станіслав Кульчицький.

За словами Леоніда Фінберга, зрозуміло, що поки що нам не вдасться уникнути нетактовних чи агресивних трактувань Голодомору з боку прокомуністичних людей чи з російської преси: “З одного боку це люди, які брали участь у тих знущаннях над іншими людьми і не хочуть, щоб ця пам’ять вийшла, з іншого боку ми живемо у посткомуністичній країні, де комуністичні ідеї, псевдогуманні ідеї ще домінують серед старшого покоління і тому створюють радянські стереотипи не тільки в цьому, а й в інших випадках. Тому сподіватися на те, що вони будуть адекватно сприймати, не доведеться. Треба просто робити свою справу і послідовно крок за кроком привчати суспільство до того, що правда історії повинна бути відома, і особливо вона повинна бути відома молодим поколінням. Не зважаючи на те, що є вороги цієї правди, не зважаючи на те, що є цинічні фальсифікатори історії, іншого шляху, як боротьба за концепцію історії нового покоління, немає. Ви як журналісти повинні перемогти”. Мирослав Попович додає, що “якщо ця тема буде обговорюватися саме так, як в науковій літературі обговорюють ці проблеми, то тут буде мінімальний ризик того, що це буде яка-небудь брудна політична спекуляція”. “Спекуляції з боку політиків – закономірні, – говорить Леонід Фінберг. – Головне, щоб цих спекуляцій не було серед моральних та інтелектуальних лідерів нації. Цитуючи М.Мариновича, мені здається, я вам показав, що справжні люди, які є совістю української нації, виходять із іншими концепціями, іншими теоріями щодо трагедій, в тому числі Голодомору. А моральна, інтелектуальна еліта повинна домінувати в своїх гуманістичних трактовках і трагічних, і світлих подій історії, а не поступатися і програвати такі діалоги невігласам і аморальним людям. Умовно кажучи, нація повинна орієнтуватися на погляди Мариновича і Сверстюка, а не Бузини і таких як він фальсифікаторів і провокаторів”. “Дуже велике значення матиме міжнародне визнання Голодомору геноцидом,

тобто

цілеспрямованим

вбивством,

але

Україна

надто

перевантажена російськими засобами масової інформації, вона інформаційно залежна від Росії. Росія категорично не приймає української версії Голодомору, не приймає саме через те, що це створює відчуженість, тому що багато націоналістично настроєних людей звинувачує Москву, а не Кремль, звинувачує народ, а не режим, і ясна річ це не влаштовує Росію, власне кажучи, це і нас не влаштовує, тому що це такий “зайвий патріотизм”,” – каже Станіслав Кульчицький. – Коли я написав статтю для російської аудиторії, показав що є певні винуватці цієї трагедії, їх не так багато, до російського народу претензій бути не може, тобто зняв усі ці спекуляції навколо проблеми Голодомору, її все рівно не надрукували. В мене є публікації в різних країнах світу, найменше в Росії”. Отже, підсумовуючи, можна виділити такі основні твердження: - ЗМК мають регулярно відслідковувати цю тему. Особливо уважно треба слідкувати за кроками міжнародного визнання Голодомору геноцидом, а також міжнародними науковими конференціями із теми Голодомору; - Важливим є не просто висвітлення фактів голоду 1930-х років, а саме осмислення того, чому могла статися така трагедія. При цьому висвітлення теми Голодомору не повинне зводитися до “плакання”; - На сторінках преси обговорення цієї теми має бути максимально наближене до того, як ці проблеми обговорюються в науковій літературі, тоді ризик

політичних

спекуляцій

буде

мінімальний.

Для

цього

важливо

співпрацювати із науковцями, або хоча б звертатися до виданих наукових праць. 3.4.2. Яким має бути матеріал, що потрапляє на сторінки преси. У кожного журналіста свій стиль, так само як у кожного видання свій формат. Проте, на нашу думку, висвітлюючи тему Голодомору, зокрема, роковини Голодомору, краще вдаватися до невеликої кількості аналітичних, ніж більшої кількості новинних повідомлень. Медіа, які мають великий тираж, повинні

усвідомити свою відповідальність за ту інформацію, яку вони доносять/не доносять до свого читача. У попередньому підрозділі вже йшлося про те, що основним з даної теми має бути аналітичний матеріал, який не просто показує факти Голодомору, а аналізує причини цього явища, той режим та його керівників, які здійснили таке масове винищення людей. Матеріали, що стосуються теми Голодомору, не повинні містити розлогих описів людоїдства та інших жахливих сцен голоду 1932–1933 рр. Ми усвідомлюємо реальність цих фактів і право читачів їх знати. Проте, на нашу думку, у більшості випадків автори, що розміщують такі цитати із документів, переслідують мету зацікавлення читача з метою вразити його. Достатнім могло би бути відсилання читача до наукових робіт істориків. “Канібалізм – це не голод як соціальне явище, а це вже наслідки голоду, суто людські. Може, і треба писати про це на сторінках газет, але коли ми робили збірники документів і коли були такі матеріали, старалися їх давати якнайменше. Навіть у наукові збірники. Бо це страшні речі,” – каже Станіслав Кульчицький. “Це взагалі вульгарно. Цього не можна робити, але ви нікуди не дінетесь. Поки є інтерес... Коли це перетворюється на самоціль… це садизм свого роду… і показувати такі речі зовсім не означає викривати минуле. Це вже починається гра в жахи, історія перетворюється на фільми Хічкока,” – говорить Мирослав Попович. Леонід Фінберг розповідає: “Людство зазнало вже стільки трагедій за ці часи, що, мені здається, найбільше впливають на розуміння тих трагедій не натуралістичний показ того, що відбувалося, а дуже делікатні і дуже опосередковані тексти. Тексти в широкому сенсі слова”. “Мені здається, що, зважаючи на відстань, зважаючи на те, що про ці трагедії вже багато було сказано, найбільш ефективні, найбільш такі..., що доходять до людей, це саме такі речі, де трагедію показано опосередковано, як у фільмах С.Буковського. Колись я прочитав таку фразу, яку дуже добре запам’ятав: пафос розповіді повинен бути у зворотному зв’язку із пафосом подій. Про крик не можна

кричати, про трагедію не можна волати, і навпаки, якщо все було тихо, то треба кричати,” – додає Леонід Фінберг. Також авторам потрібно бути дуже обережними при порівнянні Голодомору із іншими трагедіями, наприклад Голокостом: “асоціативні ряди можуть бути дуже опосередковані, при тому, що будь-який дослідник або журналіст повинен розуміти кожне явище окремо. Порівнювати можна все, але дуже делікатно, зважаючи ще на особливості психіки людей, які пережили цю трагедію. У них своє бачення,” – зазначає Леонід Фінберг. 3.4.3. Поради журналістам, які пишуть про Голодомор. Поради журналістам, які пишуть на тему Голодомору, можна звести до таких: -

журналіст повинен добре ознайомитися із темою Голодомору,

перед тим як писати матеріал. “Тут не може бути певної інструкції для журналіста, не може бути певної інструкції й для того, хто буде це трактувати. Це повинна бути певна культура людини, яка собі відповідає: чи дозрів я до того, чи я можу звернутися до такої теми,” – Леонід Фінберг. “Перш, ніж писати, потрібно дуже добре вивчити цю тему. У нас вже є достатньо літератури. І при цьому звертати увагу не на самі драматичні епізоди, які крім посипання голови попелом і роздряпування собі на грудях сорочки, нічого більше дати не можуть. Це вже безвихідь. Треба осмислити це як велику трагедію людства і національну трагедію, трагедію кожного з нас. Тоді це буде шляхетною складовою нашого ставлення до світу, не переляканою і не істеричною, а саме трагічно-шляхетною,” – Мирослав Попович. -

при написанні матеріалів варто звертатися за консультаціями та

порадами до істориків, які досліджують цю тему, юристів, які займаються питанням визнання Голодомору геноцидом, філософів. “Треба звертати увагу на аналітичні праці вчених, треба запрошувати їх до співпраці в газетах,” – Станіслав Кульчицький.

не варто спиратися на неопубліковані свідчення очевидців, або

їхніх дітей, які журналіст бере сам. “Сподіватися на свідчення очевидців мабуть уже не доведеться, оскільки подія сталася більше 75 років тому, і людина повинна мати не менше 10 років, щоби пам’ятати щось, то це виходить вік 85 років, а після 85 років у людей, які доживають до цього віку, просто пам’ять уже не та, і вона зовсім не надійна. Значить те, що було найбільш популярне в минулі роки, це вже не можна використовувати. Зараз пішли спогади дітей, яким батьки розповідали про те, що з ними трапилось, це вже переспів. Отже, друкувати можна тільки те, що колись уже було десь надруковано,” – Станіслав Кульчицький.

ВИСНОВКИ 1. Українські газети приділили більше уваги висвітленню 75-х роковин Голодомору, ніж російські газети. На відміну від російських газет, де матеріали щодо 75-х роковин Голодомору не виносилися на перші шпальти взагалі, всі українські газети, окрім “Вечірніх вістей”, виносили матеріали про Голодомор на перші шпальти. 2. Незважаючи на те, що і в російських, і в українських газетах більшість матеріалів становили статті, у них були відсутні аналітичні матеріали, які би пояснювали причини Голодомору, мотиви дій його організаторів та осмислення цієї трагедії українського народу. Це не стосується української газети “День”. 3. Висвітлення 75-х роковин Голодомору українськими газетами, окрім газети “День”, звелося до критики дій влади, зокрема, будівництва Меморіалу “Свіча пам’яті”. Висвітлення російськими газетами 75-х роковин Голодомору було зведене до озвучування позиції влади Російської Федерації щодо Голодомору, який остання не вважає геноцидом українського народу. 4. Тон висвітлення 75-х роковин Голодомору і в російських, і в українських газетах був схожий: негативний та змішаний. Лише газета “День” мала позитивний тон подачі матеріалів. Ця газета виробила чітку позицію, яка полягала в тому, що немає сумніву, що Голодомор був геноцидом українського народу, і сьогодні українське суспільство та світова громадськість повинні осмислити цю трагедію та зробити відповідні висновки. Публікації щодо теми Голодомору у газетах “Сегодня” та “Київські відомості” мали негативний тон. Ці обидві газети висловили негативне ставлення до Президента України В.Ющенка і його дій щодо відзначення 75-х роковин Голодомору, підкреслили помпезність відзначення трагедії 1930-х рр., розглядали

це

відзначення

рамках

українсько-російських

стосунків.

Матеріали цих газет не дали читачу розуміння специфіки політики радянського режиму щодо України, навпаки, вони наводили більше аргументів того, що

Голодомор 1932–1933 рр. в Україні був просто частиною голоду в усьому СРСР. Тон їхньої подачі дещо схожий із матеріалами російських газет. Газети “Факти” і “Вечірні вісті” також критикували дороге будівництво Меморіалу “Свіча пам’яті”. При цьому, однак, вони наводили матеріали, де намагалися визначити причини Голодомору. Хоча вони їх і називали (комуністичний режим; колективізація), проте не було жодного пояснення мотивації і спрямування таких дій влади щодо українських селян. Сьогодні вже замало лише ствердити, що Голодомор був геноцидом. У російських газетах “Ведомости” та “Коммерсантъ” тон повідомлення про 75-ті роковини Голодомору був змішаним, у газетах “Известия” та “Российская газета” – негативним. Цей поділ виявився досить умовним, оскільки змішаний тон був визначений лише за наявністю коментарів щодо 75-х роковин Голодомору з боку українських політиків або відсутністю зневажливої лексики щодо Голодомору. Всі російські газети озвучили позицію російської влади або проігнорували 75-ті роковини Голодомору взагалі (газета “Труд”). Вони всі заперечували факт Голодомору як геноциду українського народу, розглядали його як частину всесоюзного голоду 30-х рр., підтримали думку президента РФ Д.Медведєва про необхідність створення спільної комісії із розгляду питання Голодомору. При цьому саме поняття Голодомору часто вживалося у зневажливій формі, у лапках, із приставкою “так званий”. Російський читач отримав матеріали, які не відобразили суті того, що відзначали в Україні. Тема Голодомору є дуже заполітизованою, і російським газетам від цього не вдалося відійти. По суті, російські видання продовжили озвучення давно існуючих стереотипів. Голодомор, який згадувався разом із І. Мазепою, Полтавською битвою, ОУН-УПА, грузинським конфліктом, а також дорогим російським газом, став ще однією темою, яка вказує на особливе ставлення Російської Федерації до України, а саме із погляду спільного комуністичного минулого як частини однієї імперії.

5. Спільним для всіх українських газет було лише одне представлене судження про те, що Голодомор був геноцидом українського народу. Всі газети, окрім “Дня”, назвали будівництво Меморіалу “Свіча пам’яті” занадто дорогим та стверджували, що його можна було відкласти до кінця фінансової кризи. Те, що відзначення 75-х роковин Голодомору було занадто “помпезним” та “офіціозним”, прозвучало у газетах “Сегодня”, “Вечірні вісті” та “Київські відомості”. У трьох газетах згадувалися винуватці/причина Голодомору: “Факти” називали комуністичний режим, зокрема Й.Сталіна, “Вечірні вісті” одною з головних причин Голодомору назвали “більшовицьку кампанію з насильницької колективізації сільського господарства в СРСР”, “День” – сталінський режим, зокрема КПРС і особисто Й.Сталіна. Окремі висловлені в газетах судження/характеристики наведено у Додатку Г. Судження авторів публікацій у російських газетах в основному зводилися до таких: - В.Ющенко перекручує історію, називаючи голодомор геноцидом, і тим шукає основу для державотворення, робить собі піар. При цьому жоден уряд світу не визнав Голодомор геноцидом; - Голодомор не був геноцидом українського народу, він був частиною всесоюзного голоду 1930-х рр.; - Відзначення 75-х роковин стало лише ускладненням у російськоукраїнських стосунках; - Україні та Росії потрібно виробити спільні підходи щодо голоду 1930-х рр.; - В.Ющенко

прикривається

Голодомором,

щоб

не

відзначати

“помаранчеву” революцію. Спільним для російських газет також було твердження про те, що Україна намагається перекласти вину за Голодомор на Росію. 6. Спільним аспектом подачі для українських та російських газет став опис проведення 75-х роковин Голодомору. Більшість матеріалів російських

газет розповідали про російсько-українську “боротьбу за історію”, “боротьбу за правду про голод 33-го”, в той час як більшість матеріалів українських газет висвітлювали культурні акції (презентації фільмів, прем’єри театральних вистав, присвячених 75-им роковинам Голодомору). 7. Основними коментаторами 75-х роковин Голодомору в українських газетах стали історики, політики, науковці із різних галузей знань, свідки Голодомору та митці, у російських – політики. 8. Максимально наближену до тієї, яку озвучили науковці, форму висвітлення роковин Голодомору мала газета “День”, яка опублікувала більшість досліджуваних матеріалів. У цій газеті була найбільша кількість аналітичних матеріалів, у яких фахові історики, науковці із інших галузей та політики аналізували дії, механізми сталінського режиму, явище національного комунізму та історичної пам’яті, а також важливість поширення знання про Голодомор як в Україні, так і у світі. Особливу увагу ця газета звернула на американського історика Д.Мейса, який свого часу активно співпрацював із газетою “День”. Однак, на думку С.Кульчицького, друкувати матеріали із цієї теми так часто, як це робила газета “День”, теж не потрібно, оскільки це може викликати зворотну реакцію. 9.

За словами науковців, засоби масової комунікації мають регулярно

відслідковувати тему Голодомору. Особливо уважно треба слідкувати за кроками

міжнародного

визнання

Голодомору

геноцидом, а також за

міжнародними науковими конференціями із цієї теми. 10. Важливим є не висвітлення просто фактів голоду 1930-х років, а саме осмислення того, чому могла статися така трагедія. При цьому висвітлення теми Голодомору не повинне зводитися до “плакання” і стати домінантою свідомості. 11. На сторінках преси обговорення цієї теми має бути максимально наближене до того, як ці проблеми обговорюються в науковій літературі, тоді

ризик

політичних

спекуляцій

буде

мінімальний.

Для

цього

важливо

співпрацювати із науковцями, або хоча б звертатися до наукових праць. 12. Матеріали, що стосуються теми Голодомору, не повинні містити розлогих описів людоїдства та інших жахливих сцен голоду 1932–1933 рр. 13. Авторам

потрібно

бути

дуже

обережними

при

порівнянні

Голодомору із іншими трагедіями, наприклад Голокостом, оскільки дуже важливо розуміти кожне явище окремо. 14. Поради журналістам, які пишуть на тему Голодомору, можна звести до таких: перш, ніж почати писати, журналіст повинен добре ознайомитися із темою Голодомору; при написанні матеріалу журналісту варто звертатися за консультаціями до фахівців – істориків, правників, філософів; при написанні матеріалу не варто використовувати неопубліковані свідчення очевидців Голодомору або свідчення їхніх дітей, які журналіст бере сам. 15. Зважаючи на запізніле осмислення Голодомору в Україні самими українцями, медіа в цьому осмисленні належить особлива роль. Адже саме засоби масової комунікації, які мають величезний формуючий вплив на громадян, повинні брати активну участь у подоланні усіх комплексів та негараздів, які є

наслідком злочинного комуністичного режиму. Тема

Голодомору, за словами науковців, ніколи не може бути несвоєчасною. При цьому особливо важливо подавати цю тему професійно, делікатно, і ні в якому разі не нав’язливо. Медіа, які мають великий тираж, повинні усвідомити свою відповідальність за ту інформацію, яку вони доносять/не доносять до свого читача.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ 1.

Babbie E. The practice of social research (10th Edition). –

Boston, MA:

Wadsworth Publishing Company, 2003. 2.

Berger A. A. Media and Communication Research: An Introduction to

Qualitative and Quantitative Approaches. – Teller Road, Thousand Oaks, CA: Sage Publications, 1999. 3.

Genocide prevention, morality, and the national interest: Round Table on

Genocide Prevention // Journal of human rights. – 2002, December. – Vol.1, №4. – C. 429 – 467. 4.

Krippendorff K. Content Analysis: An Introduction to Its Methodology. –

Thousand Oaks, CA: Sage, 2004. 5.

Marsh E. E. Content analysis: a flexible methodology: [Електронний

документ] // The Free Library. - 2006. - June 22. [Доступ до документа 1 червня 2008 р. через www.thefreelibrary.com/Content analisys: a flexible methodologya0151440803]. 6.

McCombs M., Poindexter P. Research in Mass Communication: A Practical

Guide. – Bedford/St. Martin’s Pub Date, 1999. 7.

Staub E. Reconcilation after Genocide, Mass Killing, or Intractable Conflict:

Understanding the Roots of Violence, Psychological Recovery, and Steps toward a General Theory // Political Psychology. – 2006. – Vol.27, №6. – C. 867 – 894. 8.

Preston I. Understanding Communication Research Findings // The Journal of

Consumer Affairs. Vol. 43, No. 1, 2009. – C. 170 – 179. 9.

Riffe D., Lacy S., Fico F. Analyzing Media Messages: Using Quantitative

Content Analysis in Research. – Routledge. Edition: 2, illustrated, 2005. [Доступ до документа 1 червня 2008 р. через http://www.questia.com/read/28534538]. 10. Weber R. Ph. Basic Content Analysis. – Beverly Hills: Sage, 1985. 11. Wiesel E. Art and the Holocaust: Trivializing Memory // The New York Times. – 1989. – June 11, 1989. [Доступ до документа 1 червня 2008 р. через

http://www.nytimes.com/1989/06/11/movies/art-and-the-holocaust-trivializingmemory.html]. 12. Wimmer R. D., Dominick J. R. Mass media research: an introduction. – Belmont, CA: Wadsworth Publishing Company. – 1997. 13. Zeman S.C., Samuels M.C. “The Truth of a Mad Man”: Collective Memory and Representation of the Holocaust in The Partisans of Vilna (1986) and the Documentary Genre // Film and history. – 2002. – Vol.32.1. – C. 38 – 42. 14. Аналіз висвітлення знаменних історичних дат у регіональних друкованих ЗМІ

[Доступ

до

документа

червня

2008

р.

через

http://www.niss.gov.ua/Monitor/oktober08/20.htm]. 15. Антонович М. М. Проблема визначення злочину геноциду в міжнародному праві та його застосування до Голодомору 1932–1933 рр. в Україні // Наукові записки НаУКМА. Т. 77. Юридичні науки. – 2008. – С. 61 – 64. 16. Белановский С. А. Индивидуальное глубокое інтервью. – М., 2001. [Доступ до

документа

червня

2008

р.

через

www.soc.univ.kiev.ua/LIB/PUB/B/BELANOVSKI/bela.pdf]. 17. Бондар В. С., Допіра М. А. Розгляд методу контент-аналізу з погляду кількісно-якісних технік проведення // Наукові записки НаУКМА. Т. 70. Соціологічні науки. – 2007. – С.17 – 26. 18. Вашкевич В. М. Феномен історичної пам’яті (УДК 130.3:390.1:316.64) [Доступ

до

документа

червня

2008

р.

через

http://www.nbuv.gov.ua/Portal/Soc_Gum/Gileya/2009_18/Gileya18/F1.pdf]. 19. Грациози А. Советский голод и украинский голодомор [Електронний документ] // „Отечественные записки”. – 2007. – документа

червня

2008

р.

через

№1 (33). [Доступ до http://www.strana-

oz.ru/?numid=34&article=1406]. 20. Григорьев С. И. Проведение контент-анализа // Основы современной социологии. Алтайский гос. университет, 2001.

100

21. Журбелюк, Г. В. Голодомор 1932–1933 рр. у контексті політичної і правової свідомості українства // Наукові записки НаУКМА. Т. 77. Юридичні науки. – 2008. – С. 65 – 69. 22. Закон України “Про Голодомор 1932-1933 років в Україні” від 28 листопада

2006

р.

[Електронний

доступ

червня

2008

р.

через

http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=376-16]. 23. Іванов

В.

Ф.

Історія

розвитку

контент-аналізу.

–

Магістеріум:

Журналістика. - 2006. - С. 41 - 49. 24. Іванов В. Ф. Соціологія масової комунікації: Навч. посіб. – К: Київський університет, 2000. 25. Історія і пам’ять. Інтерв’ю із американським істориком Т.Снайдером у польській газеті “Gazeta Wyborcza” 31 березня 2009 року // [Електронний доступ 1 червня 2008 р. через http://zgroup.com.ua/print.php?articleid=2321]. 26. Касьянов Г. Пам’ять, політика, люди. // Український журнал. – 2007. – №.11. – С. 32 – 35. 27. Квале С. Исследовательское интервью. – М.: Смысл, 2003. 28. Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього від 9 грудня

1948

року

[Електронний

доступ

червня

2008

р.

http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=995_155]. 29. Контент-анализ // Почецов Г. Г. Теория коммуникации. – М.: “Рефл-бук”, К.: “Ваклер” – 2001. 30. Костенко О. М. Про Голодомор у сучасному юридичному контексті // Наукові записки НаУКМА. Т. 77. Юридичні науки. – 2008. – С. 59 – 60. 31. Костилєва С. Висвітлення періодичними виданнями Російської федерації теми голоду 1933 р. в Україні: больова точка російсько-українських взаємин [Доступ

до

документа

червня

2008

р.

через

www.history.org.ua/JournALL/pro/12/5.pdf]. 32. Кульчицький C. Голодомор в Україні 1932 – 1933 рр. – К., Львів. – 2001.

101

33. Лосєв І. “Формальність проти фактів” // Сучасність. – 2008. – №11. – С. 66 – 72. 34. Манаев О. Т. Контент-анализ – описание метода // Библиотека Psyfactor, 2002.

[Доступ

до

документа

червня

2008

р.

через

<http://psyfactor.org/lib/kontent.htm>]. 35. Мангейм Дж. Б., Рич Р. К. Политология. Методы исследования: Пер. с англ. / Предисл. А.К. Соколова. – М.: Издательство “Весь Мир”, 1997. 36. Марочко В. Роберт Конквест про Голокост та Голодомор [Доступ до документа

червня

2008

р.

через

http://www.history.org.ua/JournALL/pro/15/18.pdf]. 37. Мейс Дж. Геноцид – найтяжчий злочин проти людства і людяності // Українська мова і література. – 2006. – № 3 – 4 (451 – 452). – С. 3 – 6. 38. Мертон Р., Фиске М., Кендалл Л. Фокусированное интервью: Пер. с англ. – М., 1991. 39. Назаров М. М. Массовая коммуникация в современном мире: методология анализа и практика исследований. – М., 2003. 40. Паршин П. Контент-анализ // Энциклопедия “Кругосвет”. [Доступ до документа 1 червня 2008 р. Через <http://www.krugosvet.ru/articles/92/1009214/1009214a1.htm>]. 41. Семенова В. Качественное исследование в социологии. – М., 1999. 42. Семотюк О. Застосування контент-аналізу в дослідженнях преси як масового джерела // Вісник Львівського університету. Серія журналістика. – 2007, Вип. 30. С. 68- 73. 43. Федотова Л. Н. Анализ содержания – социологический метод изучения средств массовой коммуникации. – М., 2001. 44. Эко У. Как написать дипломную работу. - Гуманитарные науки: Учебнометод. пособие / Пер. с итал. – М.: Книжный Дом „Університет”, 2003.

102

45. Шалак В. И. Контент-анализ. История метода // Проект ВААЛ online, 2004. [Доступ

до

документа

квітня

2008

р.

через

<http://www.vaal.ru/show.php?id=80 >]. 46. Шаповал Ю. Відкриваючи правду про голод 1932 – 1933 років в Україні // Український журнал. – 2007. – №11. – С. 24 – 31. 47. Юськів Б. М. Контент-аналіз. Історія розвитку і світовий досвід. - Рівне: Перспектива, 2006. 48. Ядов

В.А.

Стратегия

социологического

исследования:

Описание,

объяснение, понимание социальной реальности. – М., 1998. 49. Яценко А. М. Голодомор в Україні 1932-1933 років як проблема світової журналістики :автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук /А.М. Яценко. Львів : [б. в.], 2005.

103

Додаток A

11 13

7 11

5 9

7 8

6 8

1 3 1 1 6

3 3

Інше*

2 2

Спогади очевидців

1 3

Будівництво Меморіалу

1 1

Колонка автора, думка

План заходів в Україні та світі

1 3 1 2 13 20

Висвітлення на ТБ

Опис відзначення меморіального тижня у Києві

Сегодня Вечерние вести Киевские ведомости День Всього (94)

Коментар істориків

Факти

Культурні події, акції

Газета

Аспект подачі у матеріалах, де тема Голодомору є основною, в українських газетах за досліджуваний період (кількість матеріалів)

1 2 1 1 11 16

Під назвою “Інше” було узагальнено матеріали, які не були віднесені до жодного із вище зазначених аспектів. Сюди увійшли матеріали, де йшлося про: представлення поглядів на Голодомор з одного боку Президента України В.Ющенка, а з другого – директора Інституту політичних досліджень С.Маркова, керівника Федерального архівного агентства РФ В.Козлова та президента РФ Д.Медведєва (“Київські відомості” – одна стаття); крадіжку восьми пам’ятних хрестів Голодомору в Полтаві, падіння пам'ятника Голодомору, який простояв добу, в м. Ізюм (“Сегодня” – два повідомлення); інтерв'ю з Президентом України (“День” – одне інтерв’ю); демонтаж пам’ятника Косіору (“День” – одна стаття); лист в редакцію (“День” – одна замітка); звернення синоду УПЦ МП з нагоди 75-х роковин Голодомору в Україні (газета “Факти” – одне повідомлення, “День” – одна стаття); опис подій 1932 – 1933 рр. журналістом (“Вечірні вісті” – одна стаття); розповідь про американського журналіста Г.Джонса, який першим розповів світу про голод в Україні, його племінницею (“День” – одна стаття); розгляд питання Голодомору в міжнародних організаціях (“День” – два інтерв’ю); лист-відповідь Д.Медведєва В.Ющенку, його обговорення (“День” – два повідомлення); інтерв’ю із директором Російського інституту стратегічних досліджень, доктором історичних наук Є.Кожокіним про те, “як можна відновити довіру лідерам України й Росії, який стосунок має до цього історія та Голодомор” (“День” – одне інтерв’ю); інтерв’ю із К.Грищенком про те, “Чи ускладнює відносини між Києвом і Москвою цей крок російського президента, який називає у відкритому листі трагедію так званим “голодомором”?” (“День” – одне інтерв’ю).

104

Додаток Б Аспект подачі у матеріалах, де тема Голодомору є основною, у російських газетах

за досліджуваний період (кількість матеріалів)

Газета Ведомости

Російськоукраїнська “боротьба за історію” 1

Пряма мова Президента України

2 1

1 2 1

Известия

Коммерсантъ Российская газета Труд Всього (10)

Опис відзначення Дня пам’яті у Києві

Лист в редакцію

105

Додаток Г

Судження/характеристики авторів російських газет за досліджуваний період Характеристика газети “Ведомости” Судження/категорії

Кількість суджень 1

Голодомор не був геноцидом українського народу Відзначення Голодомору стало ускладненням в 1 українсько-російських стосунках Голодомор є частиною всесоюзного голоду 1

Характеристика газети “Известия” Судження/категорії Голодомор не був геноцидом українського народу Заходи із вшанування жертв Голодомору були примусовими Громадяни України не проявили великого ентузіазму та ініціативи при відзначенні Дня пам’яті жертв Голодомору В. Ющенко, відзначаючи роковини Голодомору, оминув святкування четвертої річниці “помаранчевої” революції

Кількість суджень 1 1 1 1

Характеристика газети “Коммерсантъ” Судження/категорії

Кількість суджень

106

Голодомор не був геноцидом українського народу Відзначення 75-х роковин Голодомору стало ускладненням в українсько-російських стосунках Голодомор є частиною всесоюзного голоду

1 1 2

Слабка українська влада використовує 1 Голодомор як піар Голодомор – “одне з небагатьох слів, які здатні 1 визвати сильні емоції і хоч якось об’єднати націю” Характеристика газети “Российская газета” Судження/категорії Голодомор не був геноцидом українського народу Україні та Росії потрібно виробити спільні підходи щодо голоду 30-х рр. В. Ющенко майже проігнорував річницю “помаранчевої” революції через День пам’яті жертв Голодомору

Кількість суджень 1 1 1

Судження/характеристики авторів українських газет за досліджуваний період Характеристика газети “Факти” Судження/категорії

Кількість суджень Голодомор був геноцидом українського народу 4 Будівництво Меморіалу занадто дороге і не на часі Винним у організації штучного голоду є комуністичний режим, зокрема Й.Сталін

1 1

107

Характеристика газети “Сегодня” Судження/категорії Відзначення 75-их роковин Голодомору занадто “помпезне” Будівництво Меморіалу в Києві дуже дороге і його можна було би відкласти через фінансову кризу В.Ющенко за допомогою Голодомору намагається втілити в життя свої політичні ідеї, зокрема “сформувати сучасну українську націю”, “використовуючи ізраїльську модель”, яка спирається на Голокост Голодомор був частиною всесоюзного голоду Голодомор був геноцидом українського народу Тема Голодомору є небезпечною для дітей – фото і картини Голодомору вони повинні дивитися лише під наглядом дорослих і недовго Організація Дня пам’яті жертв Голодомору мала добровільно-примусовий характер

Кількість суджень 1 2 1

2 1 1

Характеристика газети “Вечерние вести” Судження/категорії Однією з головних причин Голодомору в Україні 1932 – 1933 рр. стала більшовицька кампанія з насильницької колективізації сільського господарства в СРСР Будівництво Меморіалу дороге; “прерогатива відкриття пам’ятних знаків повинна належати, в першу чергу, громадськості, а не окремим чиновникам”

Кількість суджень 1

108

Відзначення 75-х роковин Голодомору 1932 – 1 1933 рр. в Україні – офіціозна “кампанійщина”, розгорнутої чиновниками “для звіту” Голодомор 1932 – 1933 рр. був геноцидом 1 українського народу

Характеристика газети “Киевские ведомости” Судження/категорії Немає сильних аргументів про те, що Голодомор був геноцидом українців Роковини Голодомору відмічають занадто помпезно На Меморіал витрачено занадто багато грошей В СРСР не шукали ворогів за етнічною ознакою - боролися в основному з класовими ворогами

Кількість суджень 1 1 1 2

Характеристика газети “День” Судження/категорії

Кількість суджень Голодомор був геноцидом українського народу 27 Голодомор став невід’ємною частиною колективної пам’яті українського народу Головним винуватцем Голодомору в Україні є сталінський режим, зокрема КПРС і особисто Й.Сталін Про Голодомор потрібно говорити, щоб подібна трагедія не повторилася в майбутньому

10 8

109

Російська влада досі не позбулася "радянських фобій" і не хоче засудити «ефективного менеджера Сталіна», як вони його називають у своїх підручниках" Свідчення очевидців – психологічне звільнення й поступове зцілення від травми Росія політизує питання Голодомору

Ті проблеми, що ми маємо сьогодні, — наслідок геноциду 75-річної давнини Основним мотивом зображення теми Голодомору в мистецтві має бути особистий біль, співпереживання, а не форма зображення Першим, хто заговорив про Голодомор Дж.Мейс

1 1

110

Додаток В Основні джерела матеріалів, де тема Голодомору є основною, українських газет за досліджуваний період

“Факти” – кількість матеріалів Дж.Мейс, історик – 1 Ю.Терещенко, режисер – 1 Є.Сверстюк – 1

Т.Унгурян, сценарист – 1 Я.Грищук, художник – 1 І. Марчук, художник – 1 В.Сокур, кандидат історичних наук, автор статті – 1 А.Голубченко, перший замісник голови Київдержадміністрації – 1 Папа Римский Бенедикт XVI – 1 Митрополит Київський і всієї України Володимир (УПЦ МП) – 1 В.Ющенко, Президент України – 1 “Сегодня” – кількість матеріалів В.Теліщак, член комісії з організації Дня пам’яті – 1 В.Сергійчук, професор історії – 1 П.Толочко, академік – 1 О.Рідний, скульптор – 1 І.Стадник, скульптор – 1 О.Федієнко, психолог Палацу дітей та юнацтва – 1 Р.Васютін, кандидат психологічних наук – 1 Т.Міхеєнко, психолог – 1 В.Фесенко, політолог – 1 В.Корні лов, політолог – 1 Л.Черновецький, міський голова Києва – 1

111

А.Жолдак, режисер-постановник – 1 “Вечерние вести” – кількість матеріалів В.Кравченко, очевидець – 1 І.Васюник, віце-прем'єр-міністр України – 1 М.Томенко, віце-спікер Верховної ради України – 1 В.Козьменко-Делінде, режисер-постановник – 1 “Киевские ведомости” – кількість матеріалів В.Ющенко, Президент України – 1 С.Марков, директор Інституту політичних досліджень – 1 В.Козлов, керівник Федерального архівного агентства РФ – 1 Д.Медведєв, Президент РФ – 1 Я.Грищук, художник – 1 Дж.Мейс, історик – 1 І.Марчук, художник – 1 Т.Унгурян, сценарист – 1 Ю.Терещенко, режисер – 1 А.Жолдак, режисер-постановник – 1 “День” – кількість матеріалів Д.Мейс, історик, автор статей – 12 Д.Медведєв, Президент РФ – 5 В.Ющенко, Президент України – 4 Ю.Шаповал, професор, доктор історичних наук – 3 О.Пахльовська, Римський університет «Ла Сап’єнца», Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України, автор статті – 3 С.Кульчицький, доктор історичних наук, професор, автор статті - 2

112

М.Жулинський, директор Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України – 2 К.Грищенко, Надзвичайний і Повноважний посол України в Росії, перший заступник секретаря Ради національної безпеки і оборони України – 2 В.Марочко, керівник Центру досліджень геноциду українського народу – 2 О.Білий, доктор філологічних наук, професор, директор департаменту Українського інституту національної пам’яті – 2 Є.Сверстюк, президент Українського центру Міжнародного ПЕН-клубу, правозахисник, громадський діяч – 2 В.Путін, прем’єр-міністр РФ, екс-президент РФ – 2 Л.Кравчук, екс-президент України – 2 Є.Кожокін, директор Російського інституту стратегічних досліджень, доктор історичних наук – 1 М.Сванідзе, російський журналіст та історик – 1 О.Іванків, перший заступник голови Українського інституту національної пам’яті – 1 І.Юхновський, Директор Українського інституту національної пам’яті академік –1 Г.Єфименко, кандидат історичних наук, автор статті – 1 В.В’ятрович, начальник Галузевого державного архіву СБУ – 1 Я.Куртик, голова Інституту національної пам’яті Польщі – 1 С.Заворотній, співробітник Національного інституту розвитку РАН – 1 В.Бойко, історик, м. Чернігів – 1 Р.Конквест, історик – 1 Г.Махорін, житомирський краєзнавець, кандидат історичних наук – 1 В.Панченко, доктор філологічних наук, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія» - 1

113

О.Солженіцин, дисидент, нобелівський лауреат – 1 Л.Шевцова, провідний науковий співробітник Московського центру Карнегі – 1 Ю.Рубан, директор Національного інституту стратегічних досліджень – 1 З.Партико, завідувач кафедри видавничої справи та редагування Інституту журналістики та масової комунікації Класичного приватного університету, доктор філологічних наук, професор, автор статті – 1 П.Вольвач, доктор філософії в галузі біології, академік Української екологічної академії, голова Кримської філії Наукового товариства імені Шевченка, м. Сімферополь – 1 О.Герасим’юк, народний депутат України, голова підкомітету з питань співробітництва з НАТО та АЗЄС Комітету Верховної Ради України з питань європейської інтеграції, член Моніторингового комітету Парламентській Асамблеї Ради Європи – 1 А.Біберай, віце-президент Парламентської асамблеї Ради Європи, доповідач з питань засудження Голодомору як злочину тоталітарного режиму в Україні та на інших територіях колишнього СРСР – 1 Т.Девіс, генеральний секретар Ради Європи – 1 В.Кирилич, прес-секретар Міністерства закордонних справ України – 1 Ю.Щербак, екс-посол України в США та Канаді – 1 Д.Кенні, міністр зі справ громадянства, імміграції та багатокультурності Канади – 1 колишній депутат Митрофанов –1 С.Марков, депутат Держдуми РФ – 1 Г.Браун, прем’єр-міністр Великобританії– 1 Д.Мілібенд, міністр закордонних справ Великої Британії– 1 В.Стретович, народний депутат України, голова Християнсько-Демократичного Союзу – 1 Митрополит Київський і всієї України Володимир (УПЦ МП) – 1

114

О.Векленко, куратор плакатної експозиції “Україна. 1932–1933. Голодомор” – 1 В.Шустя, керівник майстерні графічного дизайну Національної академії образотворчого мистецтва – 1 Б.Ступка, художній керівник Театру ім. І. Франка – 1 В.Козьменко-Делінде, режисер-постановник Театру ім. І. Франка – 1 В.Барановський, режисер-кінематографіст – 1 Г.Солонична, співачка, виконавиця “Голосіння матері” під час меморіальних заходів на Михайлівській площі – 1 Н.Сущєва, режисер документального фільму “Свіча Джеймса Мейса” - 1 В.Бердник-Сокоринська, художниця – 1 Д.Яневський, телеведучий, журналіст – 1 Н.Земнорій, головний редактор "Гайворонських вістей" – 1 М.Сіріол Коллі, племінниця журналіста Гарета Джонса, автор статті – 1 М.Слабошпицький, письменник – 1 В.Дюранті, американський журналіст – 1 Г.Джонс, журналіст – 2 В.Загурський, директор Кримського академічного українського музичного театру – 1 А.Жолдак, режисер-постановник – 1 М.Вільямс, президент Бізнесової ради “США—Україна” – 1 Ф.Бережний, свідок Голодомору – 1 Н.Ауска, лікар, народилася у Харкові, де жила під час Голодомору – 1 О.Лисак, свідок Голодомору – 1 В.Кучер, свідок Голодомору – 1 М.Стрижак, пенсіонер із Запоріжжя, очевидець – 1 С.Русанова, 104 роки, очевидець – 1 Ю.Солонина, очевидець – 1

115

О.Солодуха, читачка газети “День” – 1 О.Малик, пенсіонерка - 1 Г.Якименко, пенсіонерка – 1 Основні джерела матеріалів, де тема Голодомору є основною, російських газет за досліджуваний період “Ведомости” Д.Медведєв, президент РФ – 1 М.Елман, дослідник із Амстердамської школи економіки – 1 “Известия”

В.Ющенко, президент України – 1 В.Наливайченко, в.о. голови Служби безпеки України– 1 Д.Жванія, колишній соратник В.Ющенка – 1 “Коммерсантъ” Д.Медведєв, президент РФ – 4 В.Ющенко, президент України – 4 С.Лавров, голова МЗС РФ – 1 К.Грищенко, Надзвичайний і Повноважний посол України в Росії – 1 В.Кирилич, прес-секретар МЗС України – 1 В.Карасьов, директор київського Інституту глобальних досліджень – 1 “Российская газета”

Д.Медведєв, президент РФ – 1

116

Додаток Ґ

Дата виходу та кількість матеріалів в російських газетах за досліджуваний період* Ведомости

Дата виходу матеріалу

25.11.2008 21.11.2008 17.11.2008 13.11.2008 09.11.2008 05.11.2008 01.11.2008 0

Кількість матеріалів

Известия

Дата виходу матеріалу

28.11.2008 26.11.2008 24.11.2008 22.11.2008 20.11.2008 18.11.2008 16.11.2008 14.11.2008 12.11.2008 10.11.2008 08.11.2008 06.11.2008 0

Кількість матеріалів *

Синім кольором позначені матеріали, де тема 75-х роковин Голодомору була основною, оранжевим – де Голодомор було згадано в іншому контексті.

117

Коммерсантъ 25.11.2008 Дата виходу матеріалів

24.11.2008 23.11.2008 22.11.2008 21.11.2008 20.11.2008 19.11.2008 18.11.2008 17.11.2008 16.11.2008 0

Кількість матеріалів

Российская газета

Дата виходу матеріалів

24.11.2008 23.11.2008 22.11.2008 21.11.2008 20.11.2008 19.11.2008 0

Кількість матеріалів

118

Дата виходу та кількість матеріалів в українських газетах за досліджуваний період*

Факти 25.11.2008 Дата виходу матеріалів

22.11.2008 19.11.2008 16.11.2008 13.11.2008 10.11.2008 07.11.2008 04.11.2008 01.11.2008 0

Кількість матеріалів

Сегодня 30.11.2008

Дата виходу матеріалів

27.11.2008 24.11.2008 21.11.2008 18.11.2008 15.11.2008 12.11.2008 09.11.2008 06.11.2008 03.11.2008 0

Кількість матеріалів *

119

Вечерние вести 27.11.2008 Дата виходу матеріалів

26.11.2008 25.11.2008 24.11.2008 23.11.2008 22.11.2008 21.11.2008 20.11.2008 0

Кількість матеріалів

Киевские ведомости 29.11.2008 Дата виходу матеріалів

27.11.2008 25.11.2008 23.11.2008 21.11.2008 19.11.2008 17.11.2008 15.11.2008 0

Кількість матеріалів

120

Дата виходу матеріалів

День 28.11.2008 26.11.2008 24.11.2008 22.11.2008 20.11.2008 18.11.2008 16.11.2008 14.11.2008 12.11.2008 10.11.2008 08.11.2008 06.11.2008 04.11.2008 0 3 6 9 1215182124273033363942454851545760636669 Кількість матеріалів

121

Додаток Д

Рейтинги газет (за даними компанії TNS) Аудиторія щоденних українських видань за півроку* wTotal wSample Total Факты / Факты и комментарии Сегодня Комсомольская правда 15 Минут Вечерние вести

Киевские Ведомости Жизнь Команда День Газета 24 Коммерсантъ Экономические известия Дело

17633,6 4812,8 3044,5 2185,5 1243,3 947,1 920,6 559,8 546,5 452,6 366,3 274,8 234,8 201,1

10002 2730 1727 1240 705 537 522 318 310 257 208 156 133 114

Col % Weighted 100,0 27,3 17,3 12,4 7,1 5,4 5,2 3,2 3,1 2,6 2,1 1,6 1,3 1,1

Survey: MMI Ukraine 2008/2 + 2008/3 Universe (‘000): 17633,622 Target Base: All people <All waves> Target Base Size (‘000): 17633,622

Target Group: All people Target Group Size (‘000): 17633,622 Percentage: 100,0%

Sample: 10002

wTotal – аудиторія за півроку в тисячах осіб wSample – кількість осіб у вибірці Col% – піврічний обсяг видань у %

Дані надано компанією “ТНС Україна”.

122

Аудиторія щоденних російських видань за півроку*

Регіон: Росія-Москва-Санкт-Петербург Період: Травень-Жовтень 2008 Група видань: Щоденні газети Представлені таблиці містять дані за об’ємами аудиторії видань. Інформація отримана за результатами досліджень "National Readership Survey" Average Issue Readership (AIR) - усредненное количество читателей одного номера издания. Все таблицы, в случаях если не указаны другие возрастные границы, содержат сведения о городском населении в возрасте 16 лет и старше. Для тех изданий, по которым приведена информация по России, следует помнить, что данные по России включают данные по Москве и Санкт-Петербургу. AIR, тис. Видання Регіон AIR, % чол. The Moscow Times* Москва 41.4 0.5 Ведомости Россия 182.9 0.3 Москва 98.3 1.1 СПб 33.0 0.8 Время новостей Москва 39.3 0.4 Газета Москва 26.1 0.3 Гудок Россия 137.0 0.2 Москва 20.8 0.2 СПб 9.8 0.2 Из рук в руки Россия 3 888.3 6.7 Москва 299.8 3.3 СПб 241.1 6.0 Известия Россия 415.4 0.7 Москва 127.7 1.4 СПб 74.2 1.9 Коммерсантъ Россия 366.8 0.6 Москва 144.1 1.6 СПб 44.5 1.1 Комсомольская правда Россия 2 226.7 3.8 Москва 502.4 5.5 СПб 177.3 4.4 Московский Комсомолец Россия 1 354.6 2.3 Москва 802.9 8.8

123

СПб

35.0

0.9

Москва

25.4

0.3

Москва СПб

106.0 13.9

1.2 0.3

Россия Москва СПб

1 229.1 191.7 109.5

2.1 2.1 2.7

Россия Москва СПб

707.8 243.4 93.1

1.2 2.7 2.3

Россия Москва СПб

804.4 249.0 70.1

1.4 2.7 1.7

Москва СПб

180.7 33.0

2.0 0.8

Новые Известия РБК - daily

Российская газета

Советский спорт

Спорт-Экспресс

Твой день

Труд Россия 394.7 0.7 Москва 55.0 0.6 СПб 41.2 1.0 * При розгляді результатів за об’ємом аудиторії газети "The Moscow Times" варто пам’ятати, що в опитуваннях TNS Gallup Media бере участь тільки російськомовне населення, внаслідок чого частина аудиторії даного видання не потрапляє у вимірювання і не враховується в даних за півручну аудиторію і по AIR.

Дані взято із сайту компанії “ТНС Россия”.

124