Стецюк Марія - диплом, 2010

Національний університет «КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ»

Могилянська школа журналістики Кваліфікаційна робота на здобуття академічного звання магістра журналістики

ОБРАЗИ ВЕДУЧИХ ПОЛІТИЧНИХ ТОК-ШОУ В ОЦІНКАХ ЕКСПЕРТІВ

СТЕЦЮК Марії Юріївни

Науковий керівник – доцент, кандидат філологічних наук Яковець Анатолій Володимирович

Київ-2010

ЗМІСТ

ВСТУП........................................................................................................... 3 РОЗДІЛ 1. Телебачення в медіа просторі ............................................... 8 1.1. Діалог як властивість сучасного телебачення................... 8 1.2. Ведучий як основна складова телевізійної комунікації .......................................................................... 14 РОЗДІЛ 2. Основні фактори образу телеведучого.............................. 23 2.1. Специфіка роботи ведучого політичного ток-шоу......... 23 2.2. Складові формування образу ведучого політичного ток-шоу.......................................................... 30 РОЗДІЛ 3. Характеристики образу ведучих політичних ток-шоу .. 39 3.1. Образ ідеального ведучого політичного ток-шоу ........... 39 3.2. Образ сучасних ведучих політичних ток-шоу ................. 49 ВИСНОВКИ ............................................................................................... 61 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ .............................................. 64 ДОДАТКИ................................................................................................... 70

ВСТУП Ми живемо у світі швидких соціальних змін. Зміни відбуваються у способі життя, проявляються в збільшенні об’єму інформації, необхідної для орієнтації в цій дійсності, в появі нових сфер, видів та засобів діяльності. Уявлення людей XX–XXI століття про світ та суспільство виходять далеко за межі індивідуального досвіду. Простір життя сучасної людини розширюється до космічних і планетарних масштабів, а час – до історичного. Вона починає усвідомлювати себе як громадянин світу та епохи і відповідно до цього будує свою життєву стратегію. Однак, для побудови образу глобального світу недостатньо особистого досвіду, доводиться звертатися до досвіду інших людей, до інформації, що транслюють ЗМІ [56]. Особливістю комунікації, опосередкованої технічними засобами, є просторове та часове розмежування партнерів по спілкуванню. Центральною ланкою в телекомунікації є телевізійне повідомлення [57]. Воно активно впливає на аудиторію, залучаючи її до комунікації, що відбувається в певному часі та просторі. Крім того, телевізійне повідомлення завжди містить інформацію, що дозволяє глядачу реконструювати образ автора, телекомунікатора. В той же час і автор повідомлення, як правило, має узагальнений образ своєї аудиторії, інакше повідомлення виявляється безадресним [5]. Таким чином, в структурі комунікативного акту можна виділити три основні елементи, які часто стають предметом дослідження: комунікатор, телевізійне повідомлення та його аудиторія. Актуальність даного дослідження зумовлена потребою відокремити роль комунікатора від інших елементів комунікативно акту, визначити його внесок в процес комунікації, а також сприйняття його аудиторією. Найбільш репрезентативними комунікаторами між аудиторією, ЗМІ та владою є ведучі популярних останнім часом в Україні політичних ток-шоу. Їх популярність зросла після «Помаранчевої революції» 2004 року, коли українське суспільство звернуло більше уваги на політичну сферу. В громадян виникла 3

потреба бути в курсі політичних подій. Таку можливість їм забезпечила поява на провідних телеканалах країни кількох політичних ток-шоу, в яких однією з ключових позицій стала наявність харизматичного ведучогомодератора, яскравої особистості, яка часто привертає увагу глядача та стає авторитетом при обговоренні ключових політичних подій. Наскільки така особистість є впливовою і які саме риси визначають її сприйняття глядацькою аудиторією наразі не зовсім відомо. Тому, можна впевнено заявляти про те, що тема кваліфікаційної роботи є актуальною і варта уваги для дослідження. Наукове і практичне значення. Загальний огляд провідних наукових праць свідчить, що дослідження даної проблематики в Україні в основному застаріли і стосуються в більшості радянського телебачення. Також формат політичних ток-шоу є в Україні достатньо новим і дослідження, які б стосувалися сучасних телеведучих токшоу, перебувають на початковій стадії. Мета і завдання дослідження. Мета кваліфікаційної роботи обумовлена необхідністю дослідити формування образів ведучих політичних ток-шоу, їх загальних рис та чинників, а також їх сприйняття медіа-експертами, які водночас є як учасниками таких ток-шоу, так і їх глядачами. Концепція дослідження передбачає виконання таких завдань: 1. Дослідити роль телебачення в процесі діалогу між владою та громадянами, а також між групами різними за своїми політичними, культурними та іншими поглядами.

2. Визначити та охарактеризувати загальні риси телевізійного ведучого, а також його роль в структурі комунікативного акту.

3. Проаналізувати специфіку роботи ведучих політичних ток-шоу, їх функції, а також виокремити складові формування їх образу.

4

4. Застосовуючи метод глибинного інтерв’ю, з’ясувати думки медіаекспертів щодо образу «ідеального» ведучого політичного ток-шоу, а також визначити їх оцінку щодо сучасних ведучих політичних ток-шоу.

5. З’ясувати основні недоліки та переваги сучасних ведучих провідних політичних ток-шоу.

6. Виокремити визначальні характеристики ведучого політичного токшоу та можливі запоруки його успіху.

7. Сформулювати перспективи подальшого професійного розвитку та принципи роботи над іміджем ведучих політичних ток-шоу. Об’єктом дослідження даної роботи є образи ведучих політичних токшоу як явище впливу на глядацьку аудиторію. До кола наукових інтересів, що є предметом дослідження, увійшли питання особистісних рис ведучих, їх професійних переваг та недоліків, а також формування ними певного образу. Методологічна основа. При написанні кваліфікаційної роботи ми використовували такий метод наукового дослідження як глибинні інтерв’ю. З них ми отримали інформацію від медіа-екпертів та медіа-критиків про важливість особистості ведучого для успіху політичного ток-шоу, функції, які повинен виконувати ведучий програми такого формату, бажані характеристики образу ведучого політичного ток-шоу, вплив віку, статі і наявності журналістської освіти у ведучого, а також оцінки сучасних ведучих – їх переваги та недоліки. Методика поділялася на два блоки. Метою першої частини інтерв’ю було визначення образу так званого «ідеального» ведучого політичного то-шоу. У другій частині розмови експерти характеризували запропоновані їм 4 ведучих провідних ток-шоу України: Савіка Шустера – ведучого програми «Шустер live», Євгена Кисельова – ведучого програми «Велика політика з Євгенієм Кисельовим», Андрія Куликова – ведучого програми «Свобода слова» та Анни Безулик – ведучої програми «Я так думаю» – ток-шоу, що на момент закінчення роботи над дослідженням припинило своє існування.

5

Хронологічні

рамки

дослідження

не

є

чітко

окресленими

і

характеризують час від появи політичних ток-шоу в Україні і відповідно їх ведучих (починаючи приблизно з 2004 року) і до тепер. Джерельна база. При написанні кваліфікаційної роботи нами було опрацьовано чимало джерел. Насамперед для того, щоб загально охарактеризувати роль сучасного телебачення, феномен телевізійного ведучого та його характеристики, корисними стали праці таких дослідників як Галина Мельник, Сергій Квіт, Джон Пітерс, Ендрю Бойд, Джеймс Лалл, збірник редакційних настанов БіБі-Сі,

статті

з

електронної

бібліотеки

Інституту

журналістики

та

Національного університету «Києво-Могилянська академія». Цінними для дослідження питання про образ ведучих політичних ток-шоу, специфіку їх роботи, функції та роль для суспільства в цілому стали у нагоді праці українських дослідників Анатолія Яковця, Володимира Різуна, російських – Павла Гуревича, Олександра Панасюка, Олександра Шереля, американських – Дженнінгза Брайанта, Сузан Томпсон. Для написання заключного розділу роботи ми використали власні інтерв’ю з шеф-редактором «Телекритики» Наталею Лігачовою, редактором журналу «Країна» Русланом Кавацюком, оглядачем «Телекритики» Отаром Довженком, політологами Володимиром Фесенком та Костем Бондаренком, політичним оглядачем Степаном Смишляєвим. В процесі написання роботи було знайдено чимало статей, що певною мірою стосувалися деяких аспектів дослідження. Однак, головним недоліком була або їх застарілість, або співвіднесення з реаліями інших країн, зокрема Росії та США. Щодо України, то можна констатувати відсутність системного вивчення даної теми. Тому джерельною базою даного дослідження стали коментарі фахівців, власні інтерв’ю з медіа-експертами, аналіз Інтернетджерел. Крім того, в процесі підготовки кваліфікаційної роботи на основі перегляду та аналізу в прямому ефірі провідних ток-шоу України і, зокрема, роботи їх ведучих, а також використовуючи інтерв’ю цих ведучих у ЗМІ та 6

дані з сайтів телеканалів, ми провели власний аналіз та збір певної інформації з досліджуваної тематики. Залучення всіх зазначених джерел, опублікованих та неопублікованих матеріалів, періодики, дозволило нам проаналізувати образи ведучих політичних ток-шоу в Україні і обґрунтувати висновки з даної проблеми. Мета і завдання кваліфікаційної роботи обумовили структуру даного дослідження, яке складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків.

7

РОЗДІЛ 1 ТЕЛЕБАЧЕННЯ В МЕДІА ПРОСТОРІ 1.1. Діалог як властивість сучасного телебачення «Діалог – це майже універсальне явище, що пронизує всю людську мову і всі відносини та прояви людського життя, взагалі все, що має зміст та значення». М.М.Бахтін Телебачення – унікальне явище. Воно здатне фіксувати світ в єдності його головних форм існування – простору і часу, що відбувається за допомогою зображення і слова. Різні дослідники позначають таку своєрідність

мови

телебачення

поняттям

«аудіовізуальність».

Аудіовізуальний (від лат. аudio – чую, слухаю, visualis – зоровий) – одночасно забезпечуваний процес відтворення зображення і звуку, що безпосередньо вказує на взаємодію рухомого зображення та слова, яке звучить [55]. Медіа-дослідник Джон Фіске у своїй праці «Культура телебачення», через здатність відтворювати соціальне відчуття реальності, називає телебачення «реалістичним середовищем найвищого ступеня» [2]. Він визначає реалізм однією з головних характеристик телебачення. «Такий реалізм проявляється в двох метафорах, які можна застосувати до телебачення: його прозорості та його здатності реагувати на зовнішній світ. Телебачення вбачається як прозоре вікно крізь яке видно зовнішній світ, а також як дзеркало, що демонструє нашу дійсність нам самим», – зазначає Фіске [1, 2]. Дослідниця Катерина Скіпор у свої праці «Телебачення у повсякденному житті індивіда» заперечує вищезазначену думку Джона Фіске про 8

відображення телебаченням сучасної дійсності. Вона наголошує на тому, що «телебачення не відображає, а створює реальність». Так відбувається через те, що людина кінця XX століття витрачає на споживання медіапродукції відеокультури багато часу. Через цю відеокультуру впроваджуються цінності і моделі поведінки, санкціоновані або часто несанкціоновані суспільством, через що важко заперечувати формуючу роль відеокультури в сучасному світі [49]. Погоджується з цим твердженням і медіа-дослідник Дмитро Дубов. У своїй роботі «Засоби масової інформації як якісно нові суб’єкти політичної комунікації» однією з можливостей сучасних засобів масової інформації він називає «конструювання реальності» [25]. Для підтвердження цієї тези він цитує у своїй праці французького вченого Абраама Моля, який так пише про ЗМІ: «Вони фактично контролюють всю нашу культуру, пропускаючи її через свої фільтри, виділяють окремі елементи із загальної маси культурних явищ і надають їм особливої ваги, підвищують цінність однієї ідеї, знецінюють іншу, поляризують таким чином все поле культури. Те, що не потрапило до каналів масової комунікації, у наш час майже не впливає на розвиток суспільства». Таким чином, сучасна людина не може ухилитись від впливу ЗМІ. На думку Дубова, свого надзвичайного впливу ЗМІ здобувають завдяки своєму місцю в системі соціальної комунікації, що має певну структуру. Базовою моделлю будь-якої (в тому числі і соціальної) комунікації, яку приймають більшість дослідників масових комунікацій, вважається модель запропонована в 1940-х роках американським дослідником теорії комунікації Гарольдом Лассвеллом [3]:

Рис. 1 9

Ця модель є узагальненою для пояснення структури будь-якої комунікації. ЗМІ у такій структурі є каналом інформації, який, до того ж, згідно етики журналістів, має бути нейтральним, стосовно повідомлень [25]. Однак, як зазначає Дмитро Дубов, приблизно з середини 70-х років ХХ ст., ЗМІ планомірно намагаються змінювати свою роль у цій моделі – з каналу передачі інформації вони намагаються стати суб’єктом комунікації завдяки можливостям інтерпретації інформації. Дмитро Дубов у своїй праці посилається на дослідників Блумлера Дж. та Гуревича М., які в своїй книзі «Криза публічних комунікацій», зазначають, що «ЗМІ діють не просто як канал зв’язку, по якому рухається інформація, але й як активний учасник процесу формування цієї інформації» [25]. Внаслідок цього телебачення поступово переходить до діалогової моделі. Діалог на сучасному телебаченні стає фундаментальною категорією. Останнім часом все більше телевізійних програм починають фокусуватися на феномені діалогу, який поступово стає основною характеристикою телебачення ХХI ст. Людина є соціальною істотою, тобто вона не може обходитися без взаємодії з іншими людьми, без знання їхньої думки про себе. І тому, як зазначає дослідник теорій масових комунікацій Сергій Квіт у своїй праці «Масові комунікації», потреба людини в комунікації, що відбувається, зокрема, у формі діалогу, є однією з її сутнісних ознак, її природною потребою [27]. У книзі Джона Дарема Пітерса «Слова на вітрі: історія ідеї комунікації» аналізується звичне поняття «комунікація» через велику кількість неочікуваних і нових прикладів та співставлень. У своїй роботі автор досліджує джерела комунікації та їх вплив на саме явище. Автор визначає комунікацію як важливий і невід’ємний чинник суспільного життя. «Комунікація є однією з визначальних концепцій XX століття. Вона посіла центральне місце у роздумах про демократію, любов і сповнений змін наш час. Багато з найголовніших проблем епохи, як суспільних, так і особистих, пов’язані зі спілкуванням чи невдалістю комунікації» [40].

10

Мас-медіа є поза конкуренцією найважливішим джерелом нашого розуміння реальності. У сучасних демократіях громадяни ламають голову над усе більшою кількістю тем, до яких вони мають все тісніше відношення або можуть його мати [14]. Крім того, люди все більше наважуються зачіпати теми, які їх цікавлять, бо усе більша частина нашого досвіду та знань має свої витоки в інформаційних продуктах мас-медіа. Як влучно зазначають Москаленко А.З., Губернський Л.В., Іванов В.Ф. у своїй книзі «Основи масово-інформаційної діяльності»: «ЗМІ складають переважну частину соціальної комунікації, прийнявши на себе її усні, писемні і візуальні функції, сфера використання яких має постійну тенденцію до розширення» [38]. Головна відмінність і перевага телебачення над пресою, а також радіо – це можливість відчути себе в центрі подій, що відбуваються не лише у власній країні, а і в світі. Одне з найбільших досягнень сучасного суспільства полягає в тому, що представники різних культурно-політичних сил, можуть як говорити одне з одним, так і чути одне одного (не обов’язково при цьому погоджуючись з опонентом) [62]. Така можливість більшою мірою забезпечується саме телебаченням. Загальновідомою є роль ЗМІ в забезпеченні комунікацій між владою та громадянами. Адже, саме такі комунікації, якщо вони ефективні, є однією з ознак демократичної країни і відбуваються в сучасних з високим ступенем суспільного розподілення функцій суспільствах. Ефективність комунікації полягає в наявності діалогу, в можливості не лише висловити свою думку, але й отримати на неї реакцію [29]. Найбільш зручним в цьому плані, окрім Інтернет-мережі, яка все більше входить в наше життя, досі лишається телебачення. І хоча люди у розвинених країнах особливо критично, навіть трохи цинічно, ставляться до мас-медіа, зокрема до телебачення, телереклами і тележурналістики, вони все ж є одними з найпотужніших органів сучасної влади. Більшість людей у розвинених країнах всього світу зізнаються, що 11

довіряють телебаченню більше, аніж будь-якому іншому джерелу інформації. На запитання яким способом люди дізнаються про новини, що відбуваються у

світі,

51%

респондентів

назвали

телебачення

[31].

Соціологічні

дослідження 2009 року в Україні показують, що майже 90% громадян формують свої уявлення про економіку, суспільні відносини, політику й приймають рішення, виходячи з отриманої з телевізора інформації [45]. Телебачення виграє це змагання в довірі завдяки тому, що воно є візуальним, безпосереднім та зручним. Воно слугує майданчиком, де можуть бути висловлені і почуті різні думки. Воно виконує важливу посередницьку функцію між мікрорівнем індивіда та макрорівнем державної системи. Якщо повернутися до вже згаданої вище концепції Лассввела, то, окрім каналу інформації, яким ми визначили ЗМІ, можна позначити також комунікатора та адресата. В даному випадку ними виступають влада та громадяни. Їх ролі постійно змінюються з комунікатора на адресата і навпаки. Таким чином створюється діалог. Діалог це не лише обмін репліками. Це також постійна готовність чути і бачити оточуючих, вступати з ними в спілкування. Журналістка Марія Доманська у своїй статті «Новаторські та традиційні риси у форматі ток-шоу як комунікаційного жанру», розглядаючи діалогічний характер телебачення, виокремлює такі його риси як: синкретизм, симультанність, програмність, лаконізм, аудіовізуальність, особистісність [24]. А Шальман Т.М. у своїй дисертації під назвою «Телевізійний діалог як жанрова форма: теорія і практика» додатково поділяє телевізійний діалог на такі жанри як: дискусія, інтерв'ю, бесіда, репортаж, інформація, гра, ток-шоу [54]. Саме з виникненням дискусійних програм, що передбачають наявність діалогу між представниками різних поглядів, телебачення перебирає на себе такі функції як

соціалізація

(постачання

цінностей

мислення

та

роз’яснення

взаємозв’язків), інтеграція (збирання різних груп та конкурентів за спільними цілями), кореляція (презентація пропозицій до оцінки, утворення думок),

12

критика і контроль (контроль за політичними інститутами і владою в ім’я публіки) [31]. Діалогічні, або як їх ще називають – «розмовні», жанри телебачення протягом останнього півстоліття зберігають традиційну для них структуру. Вони відбуваються за наявності як мінімум двох учасників комунікативної ситуації: носія інформації та її реципієнта. Їх кількість може змінюватися в залежності від теми, мети та засобів комунікативного акту. Яскравим прикладом таких комплементарних взаємовідносин є телевізійні розмовні видовища – ток-шоу, які в останні роки займають все більш помітне місце на телебаченні. Ток-шоу завоювало широку популярність в глядачів вже в 60-ті роки: спочатку в США, потім в Західній Європі і нарешті у всьому світі [52]. Лілія Шутяк у своїй статті «Діалог як іманентна властивість ток-шоу» відзначає, що творцем цього жанру був відомий американський телеведучий Філ Донах’ю. Існує легенда, що беручи інтерв’ю у гостя програми в прямому ефірі, Донах’ю у певний момент зрозумів, що в нього закінчились запитання. Тоді він підбіг до одного з глядачів у студії і запитав: «Ви маєте питання до нашого гостя?» Глядач не розгубився і виявив зацікавлення. Дебют «The Phil Donahue Show» (саме таку назву мало його ток-шоу) відбувся у Дейтоні (штат Огайо). Через те, що бюджет телестудії був мізерним, Донах’ю не міг запрошувати відомих людей, тому в центрі його ток-шоу були не зірки, а скандальні проблеми, які відверто вирішувались під час розмови. Згодом цей жанр набув всесвітньої популярності і у 80-х роках дійшов до країн Європи і навіть Радянського Союзу [58]. Журналіста, який організовує таке живе спілкування в студії, часто порівнюють із каталізатором хімічного процесу. Відомо, що ця речовина сама не бере активної участі в реакції, але без неї реакція не відбувається [60]. Тому далі у нашій роботі ми спробуємо проаналізувати роль ведучого телевізійної програми.

13

1.2. Ведучий як основна складова телевізійної комунікації «Ведучий повинен мати довіру аудиторії. Глядач має вірити в те, що каже ведучий, і що той розуміє важливість сказаного». Пол Клівленд, редактор-координатор «ЕЙ-БІ-СІ НЬЮЗ», Лондон Людина сьогодні проявляє зацікавленість до таких подій, які безпосередньо виходять за межі її життя. Сучасну людину хвилюють політичні пристрасті, глобальні проблеми, наукові колізії, етнографічні подробиці і звичайні події, де б вони не відбувалися. Без таких новин людині здається, що вона втрачає орієнтир. Російський дослідник телебачення Гуревич П.С. наводить приклади експериментів, які продемонстрували, що штучна перерва потоку новин, які надаються інформаційними агенціями, особистість сприймає як лихо, що супроводжується в неї психологічним зривом [22]. Телевізійний

ефір

щосекунди

створює

потік

інформаційних

повідомлень різного змісту. Інформує, застерігає, дає поради, підштовхує до роздумів, тривожить розповідями про долі інших людей. Телевізійний ефір вимагає від глядача певної причетності – звертається до його громадянських почуттів, пробуджує ентузіазм, розраховує на певну співучасть. Людська психіка складена так, що повідомлення не сприймається окремо від його носія. Будь-яка людина у висловлюванні шукає зміст не окремо від мовця, а коректуючи повідомлення відношенням до особистості, яка його надає. Тобто, інформація сприймається людьми персоніфіковано. Безособистісної інформації не існує в природі, ми самі її персоніфікуємо, коли в цьому виникає необхідність. Окрім того, що повідомляється, хто є комунікатором та адресатом повідомлення важливо також і те, як воно 14

повідомляється. Зазвичай західні теоретики застерігають: інформацію не потрібно коментувати, безпристрасне коментування – умова демократії [22]. Прикладом

такої

журналістської

роботи

можна

назвати

діяльність

британської мовної корпорації Бі-Бі-Сі. Це найбільша в світі телерадіолкорпорація, яка накопичила величезний досвід роботи з інформацією. Вона вишукує факти у всіх широтах та паралелях. Повідомлення йдуть в ефір в підкреслено нейтральному викладі. Немає коментарів, немає видимої тенденційності в подачі матеріалу. Пояснення надаються в особливих рубриках, саме там, де виступають коментатори та журналісти. «Ми прагнемо бути справедливими й відвертими і відображати всі значні думки через дослідження діапазону і конфліктів різних точок зору. Ми маємо бути об’єктивні і безсторонні у своєму підході до предмета. Там, де це доречно, ми маємо надавати професійні судження, але ніколи не підтримувати окрему думку щодо суперечливих питань публічної політики, або щодо політичних чи економічних суперечностей» [43]. Насправді, безпристрасне інформування неможливе в принципі. Тому навіть західним коментаторам не вдається уникнути оцінки факторів. Будьяка інформація неминуче піддається коментуванню, однак способи і характер оцінки подій може бути різноманітним. І в цьому є певна перевага «небезособистісного» телебачення. Адже, побачити життя в несподіваному ракурсі, помітити в буденності типове, виокремити його і продемонструвати глядачу здатен саме журналіст та ведучий програми. За останні кілька десятиліть телебачення зробило ряд відкриттів. Перш за все змінилося уявлення про інформацію. В радянські часи новини йшли в ефір в суворо дотриманому каноні. З потоку фактів вибиралися найбільш урочисті, парадні, що свідчили про прагнення просування вперед. Про багато подій у світі люди мали опосередковане уявлення. Інформація часто йшла в ефір без візуального ряду, в «безособистісному» виконанні диктора [22]. Таким чином, безпосередня реакція на якусь подію в глядача взагалі усувалася. Неприпустимо було, щоб повідомлення починалось ніби з 15

середини абзацу: спочатку глядач побачив якихось людей, почув їх репліки, а потім поступово увійшов у суть факту, як це відбувається на сучасному телебаченні. Подію слід було побачити не очима репортера, що опинився в на місці події, не через безпосередню реакцію очевидця, а чітко через призму вже попередньо заданої оцінки. В сучасному телевізійному просторі глядач навпаки має можливість безпосередньо сформувати власну оцінку побаченому, почути думки фахівців з цього приводу, а також взяти участь у дискусії стосовно конкретної суспільної події чи проблеми. Таким чином, інформація, що надається телебаченням, може вразити уяву, запалити почуття, створити певний дисонанс і реакцію у суспільстві. Однак, між самим фактом і відгуком на подію є величезна дистанція. Отримуючи масу фактів та інформаційних повідомлень щодня, людина звикає ставитись до них спокійно. Часто це призводить до деполітизації суспільства. В зв’язку з цим велике змістовне навантаження лягає на світ персоніфікації, на людей в кадрі, які би могли гарно подати інформацію, а також спровокувати глядача на певну реакцію щодо неї. В контексті цього, глядачу потрібен на екрані образ, до якого він би мав довіру [14, 22]. Про особливий вплив на глядача людини на екрані практики і теоретики здогадалися майже відразу після того, як телебачення стало повноцінним засобом масової комунікації. Про те, що увага глядача концентрується не на декорації і дії, а на персонажі, говорили практично всі, хто писав про телебачення, починаючи в 1963 році від одного з перших дослідників телебачення в колишньому СРСР Володимира Саппака [46]. Телевізійна аудиторія неоднорідна. Глядачі очікують від екрана речей зовсім різних, звертатися до кожної з цих груп треба по-різному і довіряти вони будуть тому, хто нагадує їх самих. Крім цього, образ ведучого, будучи «стрижнем» програми, стає основним режисерським прийомом, що визначає весь інший набір прийомів та засобів, що використовуються телебаченням. За допомогою нього автор програми, яким може бути і сам ведучий, 16

транслює (відкритим текстом чи у завуальованій формі) свою основну ідею. Як театральний режисер повинен «розчинитися» в акторові, так і увесь телевізійний задум програми має втілитися у ведучому, головній дійовій особі ефіру. Тому режисер чи сам журналіст повинні визначити на якого персонажа очікують глядачі, наскільки потрібний персонаж відповідає специфіці задуманої програми і особистісними якостями майбутньому ведучому. Адже, найголовніше – образ ведучого є прикладом, що пропонується авторами програми для наслідування. Це еталон, за яким закликається звіряти свої культурні чи моральні уподобання. Цю тезу підтверджує у своєму інтерв’ю виданню «Журналіст України» Оксана Забужко. Вона оцінює образ телеведучого як ключову постать в сучасній медійній сфері: «…для мене журналіст, і саме тележурналіст – центральна особа сьогоднішньої цивілізації, від якої дуже багато залежить. Тому що саме вона великою мірою відповідальна за творення тієї віртуальної реальності, якою опромінюються щодня мільйони людей» [26]. Один з дослідників аудіовізуальних мистецтв Вартанов А.C., аналізуючи творчість ведучих 60-х років минулого століття, вважає за доцільне виділити серед них два типи, які, на його думку, збереглися й дотепер [17]. Перший з них – професіонал (спеціаліст), людина, яка переповнена знаннями й здатна популярно і захоплююче передавати їх з екрана. Для людей старшого покоління яскравим представником цього напряму ведучих був відомий історик зарубіжного кіно Авенаріус Г., який на телебаченні вів цикл «Забуті стрічки». Прикладом іншого типу телеведучого дослідник називає провідного коментатора Центрального телебачення СРСР, ведучого щотижневої інформаційної програми «Естафета новин» Фокіна Ю. Вартанов зазначає, що і зовнішньо, й внутрішньо Фокін був прямою протилежністю Авенаріусу: імпозантний, активний у контактах з людьми, впевнений у собі, розкутий, напористий. Отже, якщо Авенаріус був типовим спеціалістом, то Фокін втілював у собі тип публіциста. Однак, за твердженням дослідника, наприкінці 60-х років минулого століття на екрані з’явилася людина, яка 17

прагнула поєднати в собі ці обидва типи як спеціаліста, так і публіциста. Ним був перший ведучий «Кінопанорами» Каплер О. «Чудовий професіоналкінематографіст, майстер творення кінообразів, він водночас вмів викликати симпатію у телеглядачів своєю привабливою манерою ведення бесіди зі співрозмовником. Його висока компетентність поєднувалась з постійний прагненням публіцистичного осмислення кожного факту в кінематографічному процесі», – характеризує його Вартанов А.С. Але в той час телеекрану був «протипоказаний» такий тип ведучих як Каплер – незалежних за характером, з гострим почуттям соціальної справедливості. Не витримавши постійного напруження та тиску, Каплер відмовився від роботи на телебаченні. В ті роки від ефіру послідовно відлучалися всі, хто володів хоч якоюсь самостійністю думки і слова. Дослідник притримується думки, що адміністрування на радянському телебаченні в 1960-ті роки призвело до фактичного зникнення ведучих-публіцистів і панівним став ще один тип, який виокремлює у своєму дослідженні Вартанов, ведучий-популяризатор з різних галузей знань – точних наук, географії, медицини, мистецтва. До такого типу в тодішньому телевізійному просторі належать Сенкевич Ю., Капиця С., Дроздов М., Белянчикова Ю., Беляєва О. та ін. Щодо соціальної тематики, що, зокрема, посідає важливе місце на телебаченні, то ведучі цього напряму чітко розмежовувалася на дві категорії. Ведучі, які спеціалізувалися на внутрішній проблематиці – їх завданням було підкреслено позитивно подавати глядачам інформаційний потік. Та ведучі-міжнародники, які навпаки, всіляко намагалися чорною фарбою малювати страшні картини і жахи капіталізму такого непопулярного в СРСР. Зрушення серед телевізійних образів ведучих і манери їх роботи почали відбуватися з початком перебудови. Серед ведучих «нового покоління» у своєму дослідженні Вартанов виділяє Сагалаєва Е., Захарова Д., Листьєва В., Політковського О., Молчанова В. та інших [17]. Щодо сучасних телевізійних ведучих, то з розвитком технологій і відповідно з появою великих масивів інформації, що в будь-який момент є 18

доступними, ведучий має бути не просто спеціалістом у певній галузі, зокрема телевізійній, його ерудиція має поширюватися й на іншу проблематику. Він має орієнтуватися в сучасних реаліях, володіти знанням різних точок зору і вмінням їх подати. Адже, змінюється глядач, який потребує все більших можливостей від людини на екрані. Ефір на телебаченні, зокрема прямий, – це знайдені для ведучого форми мовлення. Сьогодні вже нікого не здивуєш веденням програми «з листка». Бо це вчорашній день, імітація неначе щойно народжених реплік в діалогах між тими, хто на екрані. Такі програми ззовні виглядають безтекстовими, але фактично ведуться за текстом. Справжнє прямоефірне телебачення має бути імпровізаційним. Щодо характеристик самого ведучого, то, за Вартановим, обов’язковим для нього є наявність «тріади» якостей: чарівності, знання предмета, публіцистичності. Адже, авторитет у глядача треба завоювати [17]. Будучи розтиражованою засобами масової комунікації, з’являючись регулярно в якості ведучого, особистість рано чи пізно втрачає в очах телеглядачів індивідуальні риси, «застигає», перетворюється в тип, транслятора якихось певних ідей і моделей взаємовідносин з оточуючим світом. Особистістю на екрані залишатися дуже важко. Створення «соціальної маски» може відбуватися попри бажання режисерів і журналістів, завдяки природнім властивостям екрану. Для цього потрібна лише регулярна поява ведучого перед аудиторією і наявність у нього більш-менш послідовної соціальної позиції [50]. Як правило, відчувши себе в рамках якогось «образу», ведучий дуже тримається

за

нього,

переносячи

із

програми

в

програму,

адже

«тиражування» робить людину популярною, а думка, висловлена в ефірі, стає більш вагомою, до неї прислухаються і приєднуються. Той, хто регулярно постає перед багатомільйонною глядацькою аудиторією, отримує над нею своєрідну владу. Діалогічна природа телебачення передбачає перш за все психологічний контакт між ведучим телепрограми і її глядачами. Образ ведучого – важлива 19

змістовна одиниця передачі. Людина на екрані виступає не тільки як об'єкт оцінювання, але і як суб'єкт спілкування, тому взаємодія «людини у кадрі» з аудиторією підкоряється тим же законам, що і взаємодія людей у міжособистісної комунікації. Комунікатор постає спочатку як можливий партнер по спілкуванню, а потім вже як фахівець у певній області. Теоретик медіа-психології Мельник Г.С. у своїй монографії «Масмедіа: психологічні процеси та ефекти» виділяє 3 стилі спілкування, які проектуються на спілкування ведучого та глядача [36]. Дослідниця зазначає, що стиль спілкування обирається ведучим, залежно від реалізації певних функцій, які він має виконувати, а саме: контактна, організуюча, інформаційна, роз’яснювальна, закликаюча, функція формування поглядів. Існує стиль, пов'язаний зі спрямованістю особистості на себе, – «я центрація». Тут йде демонстрація формального ставлення до партнера по спілкуванню. Комунікатор більше демонструє свої переваги, милується собою, змагається з партнерами і знецінює їх. Журналіст говорить без зв'язку з попередніми висловлюваннями партнера, приписує йому думки і наміри. Другий стиль спілкування – «інший - центрація». Він виражається в прагненні робити те, що потрібно партнерові. Комунікатор демонструє стурбованість його проблемами, нав’язує свою допомогу, поступається ініціативою у спілкуванні, схвалює наміри і плани партнера. У процесі спілкування йде самодискредитація і перебільшення переваг останнього. Третій стиль спілкування найбільш плідний і виражається у формулі «я - інший - інтеграція».Тут відчутним є прагнення довіряти партнеру, будувати свої відносини на рівних. Ведучий підштовхує його до самостійних дій: вселяє віру у власні сили, охоче реагує на зближення з боку партнера, активно шукає точки дотику, підкреслює схожість думок. Крім того, Мельник охарактеризовує і основні типи спілкування, які вона виокремлює на основі класифікації дослідника Газарха С.М. [36]. Перший – ближньо-дистанційний тип, при якому журналіст намагається створити відчуття безпосереднього контакту. Він звертається до реципієнта 20

від свого імені. Цей прямий контакт ніби стирає межу і входить в простір і час глядача. Авторська думка висловлена в тексті. Ближня дистанція апелює до розуму, до свідомості глядача, а тільки потім – до його емоцій. Комунікатор заздалегідь програмує реакцію глядача. Дальньо-дистанційний

тип

спілкування

припускає,

що

суб'єкт

усувається від безпосереднього контакту, йде на задній план і ховається за уявними суб'єктами спілкування. Авторська думка не висловлюється прямо, вона моделюється на персонажах телевізійного дійства, спеціально створюється ситуація, з якої цю думку належить витягти. Це закрита інформаційна дія: персонажі спілкуються не з глядачем, а тільки одне з одним. Глядач виключений зі сфери уваги, він поставлений у становище стороннього спостерігача за персонажами, які нібито нічого не підозрюють. Але й тут єдиною метою авторів є глядач. Середньо-дистанційний

тип

спілкування

передбачає

присутність

суб'єкта спілкування десь поряд з подіями, що відбуваються. Комунікатор – посередник між глядачем і учасниками програми, представник глядача в події, що відбулась. Коментатор, репортер, інтерв'юер проходить від спілкування у кадрі до спілкування поза кадром. Шальман Т.М., у своїй роботі «Телевізійний діалог як жанрова форма теорія, практика» аналізуючи взаємодію ведучого та глядача, говорить про те, що ведучий повинен сам представляти себе глядачеві як партнера у спілкуванні. Важливим є розуміння ведучим можливості наблизитися до ситуації реального спілкування із глядачем. «Мовець завжди хоче бачити масу об'єктом – пасивною аудиторією, слухняною, яка легко піддається впливові. У той же час маса теж прагне до пасивності, до керівництва нею самою з боку, кимось – вожаком, лідером. Але, безперечно, маса не є постійно пасивною, її об'єктно-суб'єктна роль може змінюватися залежно від ситуації, стану маси, історичного періоду тощо. Отже, маса може бути як об'єктом, так і суб'єктом спілкування» [54].

21

Характеризуючи якості ведучого та його сприйняття глядацькою аудиторією, Мельник Г.С. називає кілька головних факторів, на які здійснюється орієнтація глядача: обдарованість, артистизм, активність, діяльність, організованість, самостійність, об'єктивність [36]. Бугрим В.В., Мащенко І.Г. у свої книзі «Телебачення прямого ефіру» на основі проведеного опитування зазначають, що з точки зору соціальних орієнтацій найбажанішими для аудиторії є ще й такі риси ведучих: неофіційна манера ведення передачі – 28,9%, чітко окреслена точка зору – 28,2% звертання до всіх телеглядачів – 26,4%. Щодо особистих якостей, які створюють образ журналіста на телеекрані, то учасники опитування віддали перевагу доброзичливості – 38,7%, інтелігентності – 35,1% привабливості – 33,8% інтелектуальності – 32,7% елегантності – 31,6% [15]. Англійський журналіст Ендрю Бойд у своїй монографії «Ефірна журналістика. Технології виробництва ефірних новин», характеризуючи образ сучасного телеведучого на західному телебаченні, зокрема на Бі-Бі-Сі, називає тенденцію до таких рис ведучого як простота і дружелюбність, хоча крім цього має зберігатися і певна його авторитетність [13]. Крім того, серед якостей «ідеального» ведучого він називає здатність викликати довіру, зрозумілість, теплоту, індивідуальність, професіоналізм, гарний голос та гарну зовнішність. На думку Бойда, здатність викликати довіру і авторитетність – якості, що перш за все необхідні кожному ведучому. Автор вважає, що вони є похідними від особистої впевненості. У глядача ніколи не повинно виникати сумнівів, чи знає журналіст, про що говорить. Щодо такої якості як професіоналізм, то він є результатом холодного розуму і великого досвіду, вважає дослідник. Отже, окресливши загальну роль та характеристики ведучого на телебаченні, у наступному розділі ми розглянемо специфіку роботи саме ведучого ток-шоу, а також можливі складові формування його образу.

22

РОЗДІЛ 2 ОСНОВНІ ФАКТОРИ ОБРАЗУ ТЕЛЕВЕДУЧОГО 2.1. Специфіка роботи ведучого політичного ток-шоу Перш ніж проаналізувати специфіку роботи ведучих політичних токшоу, варто з’ясувати, чим загалом характеризується формат ток-шоу, зокрема політичного. Український медіа-дослідник Анатолій Яковець визначає ток-шоу як «розмовне видовище, під час якого відбувається спілкування ведучого-рефері з учасником (учасниками) програми, запрошеними до студії, а також ведучого-рефері й учасника (учасників) зі студією, та передбачаються запитання й відповіді, можливий аналіз висловленого з приводу тієї чи іншої теми, визначеної заздалегідь» [61]. Головною рисою будь-якого ток-шоу автор називає його видовищність. Серед необхідних для ток-шоу елементів – ведучий-рефері (творча група, яка працює над програмою), учасник або учасники (опоненти) та глядачі в студії, які теж можуть брати участь в дискусії (так званий «внутрішній глядач»). Усі вони взаємодіють відповідно до сценарію та концепції програми, де зазвичай усе підпорядковується певній темі (одній чи кільком). Відповідно до мети, що її автор програми хоче досягти, створюється драматургічна ситуація, в якій кожен елемент відіграє певну, відведену йому роль. Анатолій Яковець поділяє ток-шоу на 3 види: 1. Розмовні видовища (ток-шоу).

2. Ігрові видовища (ігрові шоу).

3. Постановочні шоу. Кожне з цих шоу має своє домінанту. В розмовних ток-шоу переважають бесіди та дискусії, ігрові, відповідно, роблять акцент на ігровий компонент, а постановочні шоу створюють для глядача певний «театр в мініатюрі».

23

Ще одне визначення ток-шоу подає у «Термінологічному словнику основних понять і виразів: телебачення, радіомовлення, кіно, відео, аудіо» Іван Мащенко. В його варіанті «ток-шоу» – це розмовна або розважальна передача на телебаченні, яка побудована як бесіда ведучого з одним або кількома виступаючими (часто в присутності аудиторії в студії, яка зазвичай жваво реагує на перипетії розмови)» [35]. Сучасний словник літератури і журналістики за редакцією Гетьманця М.Ф. та Михайлина І.Л. подає наступне визначення ток-шоу – «це напрямок у телевізійній журналістиці, змістом якого є інформування глядачів за допомогою «розмови» (діалогу, полілогу) перед телекамерою, а також залучення до обговорення піднятих проблем аудиторії як у студії, так і поза нею» [19]. Тематика ток-шоу може варіювати від політики до музики та спорту. Але будь-яка програма передбачає реакцію глядача, отже, повинні враховуватися його, глядача, певні інтереси і настрій, які досить часто змінюються. Адже, глядач хоче говорити і слухати про те, що його цікавить на даний момент. Тому певна актуальність і суспільна важливість обговорюваних тем має бути присутня в у будь-якій програмі, а особливо у ток-шоу. Щодо історичного аспекту виникнення ток-шоу, то одним з творців цього жанру вважається американський телеведучий Філ Донах’ю. Так зазначають більшість медіа-дослідників, зокрема російська дослідниця жанру ток-шоу Ельвіра Могилевська. Вона констатує, що вперше програма Філа Донах’ю з'явилася на телевізійному каналі WHIO-TV, де в 1963-1967 роках він працював ранковим ведучим і вів ток-шоу в прямому ефірі за участю запрошених у студію гостей. Першим гостем на «Phil Donahue Show» стала Маделін О'Хейр, атеїстка, з якою він обговорював релігійні конфлікти між учнями в коледжах [37]. Так жанр ток-шоу набув певних рис, що зближає його з рисами сьогоднішнього жанру. Російський дослідник Кузнецов Г.В. найголовнішими рисами жанру вважає: легкість розмови, артистизм ведучого, обов’язкову присутність аудиторії. В своїй монографії «Так работают журналисты ТВ» [28] він наводить 24

кілька прикладів найвідоміших та найуспішніших в світі ток-шоу. Це «Шоу Опри» та «Донах’ю-шоу» в США, а також ток-шоу за участю Познера в Росії. Всі 3 ток-шоу мають означені Кузнецовим характеристики, однак, кожне також має певні індивідуальні риси, які його вирізняють. Ток-шоу Опри Вінфрі автор називає справжньою журналістикою: майстерно підготовлене спілкування з популярною особистістю, що супроводжується показом на великому екрані фотографій та інших матеріалів. Теми програм завжди дуже конкретні – про факти особистої біографії: що, коли, з ким, які були почуття і т.п. В студійному павільйоні під час ефіру повно глядачів. Люди аплодують, сміються, захоплюються, дивуються – цим вони створюють характерну атмосферу. Ніяких виступів із місць від аудиторії не буває. Погоджується з Кузнецовим і його українська колега Рекуненко Н.Т., яка у своїй роботі визначає шоу Опри Вінфрі як зразок побудови хорошого журналістського ток-шоу [44]. Інша програма – «Донах’ю-шоу» будується зовсім по іншому. Аудиторія активно бере участь в обговоренні теми. Крім того, часто також є гість – головний співрозмовник ведучого. Також на шоу присутні люди, що розбираються у темі розмови – експерти. Для програми обирається лише одна тема чи один герой для різностороннього висвітлення. Ток-шоу за участю Познера має ті ж складові, що і шоу Донах’ю – гість, аудиторія в студії, експерти. Крім того, для програми характерний «залізний» сценарій – ведучий чітко дотримується теми і імпровізацію співрозмовників направляє в потрібне йому русло. Сам Володимир Познер, людина яка вважається творцем ток-шоу в Росії, говорить про ток-шоу як одну з «найдемократичніших форм, яка дозволяє звичайним людям брати безпосередню участь в телепередачі. Її не замінить навіть інтерактивне телебачення» [34]. І це справді так, адже сучасні ток-шоу, яких немало з’явилося в останні роки на телебаченні, характеризуються поліжанровістю – наявністю інтерв’ю, дискусій, теледебатів та телемостів, прес-конференцій та «круглих столів». Така їх багатоманітність визначає їх широку тематику – від 25

серйозних суспільно-політичних до інтимно-сімейних. Тому існує багато поділів ток-шоу як за тематикою, так і за їх концепцією. Марія Доманська у своїй статті «Новаторські та традиційні риси у форматі ток-шоу як комунікаційного жанру» пропонує наступну їх класифікацію [24]: ток-шоу: політичне, соціальне, розважальне; («Свобода слова», «Пазли», «Танцюю для тебе», «П’ять копійок», «Шустер live», «Без Табу»); реаліті-шоу: телегра, телевікторина, реальне шоу, еротичні шоу («Шанс», «Караоке на майдані», «Дім-2», «Фабрика зірок», «Любов і музика»); розмовне шоу («Поза очі», «В гостях у Гордона», «Дивись хто прийшов», «Культурний фронт»). На думку Марії Доманської, ток-шоу, як телевізійне явище, допомагає глядачеві, який зіштовхнувся із життєвими труднощами, зрозуміти, що його ситуація не унікальна, що він не один: є ще люди, яких хвилюють ті ж питання, і ті, які готові поділитися з ним своїм життєвим досвідом. Саме токшоу дозволяє моделювати ситуацію, спільно переживати її, опосередковуючись підтримкою віртуального колективу, і припускати допустимі варіанти поведінки, що заповнюють нестачу авторитетних суджень та вказівок. Ситуації, які моделюються у програмі, призначені відчиняти «завісу таємниці» над способом роздумів іншої людини і допомогти у пошуках компромісу. Це своєрідні «думки вголос» [24, 33]. Серед недоліків сучасних ток-шоу медіа-дослідники називають брак суспільної важливості та їх перетворення в певні рекламні майданчики. «З жанром ток-шоу сталася дивна метаморфоза: поки не було певних його меж (та й самого терміну), в ньому були присутні суспільна і духовна напруга, відбувалися серйозні відкриття, не тільки творчі, але й соціальні. Зі зміною соціально-політичної ситуації в країні, пізніше, коли жанр ток-шоу став гуляти по всіх телеканалах, побивши за кількістю передач рекорди, він якось 26

втратив важливість у свідомості телеглядачів, став менш значним, перестав хвилювати як раніше. Багато хто з вітчизняних тележурналістів, розпочинаючи нову програму і без особливих роздумів привласнюючи їй високе жанрове найменування, не завжди дбають про те, щоб їхнє ток-шоу було життєздатним, мало справжній глядацький інтерес, виявилося здатним витримати конкуренцію в ефірі» [20, 37]. Однак, в будь-якому варіанті, поєднуючи ознаки інтерв’ю, дискусії, гри та ін., ток-шоу завжди концентруються навколо особистості ведучого. Це максимально персоніфікований телевізійний жанр з усіх. Тому іноді терміном «ток-шоу» навіть позначають будь-яку розмовну передачу, наприклад бесіду за «круглим столом» чи просте інтерв’ю, якщо його проводить достатньо популярний ведучий [52]. Кузнецов Г.В. поділяє ведучих ток-шоу за трьома так званими «спеціалізаціями» – інтерв’юер, шоумен та модератор [52]. Вдумливий і допитливий інтерв’юер, динамічний та дотепний шоумен, спокійний до байдужості модератор – саме такі означення надає автор цим трьом можливим амплуа ведучого. Інтерв’юер – самостійна журналістська спеціалізація, хоча немає журналіста, який не займався би інтерв’юванням. Інтерв’юер, щоб добитися відвертості і емоційного характеру розмови, пускає в хід всі психологічні і акторські ресурси своєї особистості. Він повинен передати своїм виглядом і поглядом зацікавленість, іноді співчуття, в потрібному місці – сумнів, іноді – нерозуміння, для того, щоб співрозмовник чіткіше пояснив свою позицію. Інтерв’юер повинен бути настільки «в темі», щоб дозволити своєму спів розмовнику будь-які відхилення, однак в результаті підпорядкувати його своєму стратегічному плану, використати як матеріал для створення захоплюючого видовища. Позиція інтерв’юера по відношенню до співрозмовника може бути різною – від глибокого співчуття до жартівливого пікірування, однак в будьякому випадку з перших фраз повинна встановитися певна база для спілкування.

27

Певного таланту потребує і амплуа шоумена. Кузнецов вважає його найбільш типовим для ведучого ток-шоу. Головною характеристикою цього типу ведучого автор вважає вміння майстерно зі словесної тканини плести щось цільне, перетворювати розмову на видовище. Вміння «тримати» велику групу, формуючи з людських характерів, темпераментів та пристрастей єдине видовище – особлива професія. Можливо, вона потребує більше акторських, аніж журналістських навиків, – зазначає Кузнєцов. Щодо третього амплуа – модератора, то головними умовами його роботи є наявність заздалегідь продуманої тактики, вивчення опублікованих висловлювань співрозмовників і можливий розвиток подій в їх суперечках. Також модератор спостерігає за справедливим розподілом часу висловлювань. Його завданням є підтримувати тему дискусії та спрямовувати її в потрібне русло. Вибір одного з трьох амплуа може бути продиктовано природнім темпераментом журналіста, особливостями його характеру, однак в основі всіх трьох різновидів екранної роботи лежить спілкування з людьми. Це одна принципово важлива спільна характеристика. Крім того важливий принципом роботи будь-якого ведучого ток-шоу, а також спільним для трьох вищеназваних типів, за Кузнецовим, це те, що ведучий дискусії в жодному разі не стає її учасником, не стає на бік кого-небудь зі співрозмовників [52]. Це є головним правилом, прийнятим в світі. Однак, безперечно, ведучий має право виражати сумнів чи ставити під питання чиюсь думку – все це необхідний арсенал ведення програми. Яковець А.В., аналізуючи специфіку роботи ведучих ток-шоу, не класифікує їх за якимись типами. Він виокремлює кілька характеристик, що мають бути притаманні професії ведучого ток-шоу. Одна з них – це вміння інтерв’ювати. «В американських підручниках з телевізійної журналістики підготовку великого публічного ток-шоу порівнюють з розробкою плану бою. Якщо в інформаційному інтерв’ю репортер і його співрозмовники виступають як співробітники, яким треба вирішити спільне завдання, тобто в 28

дохідливій формі розповісти про щось аудиторії, то проблемне і портретне інтерв’ю завжди мають «пастки», певні несподіванки. В цьому драматургія справжнього ток-шоу. В цьому секрет популярності жанру. В цьому, нарешті, пояснення, чому хороших інтерв’юерів-ведучих ток-шоу так мало, а ті, хто досягає успіху, мають високі гонорари та рейтинги» [60]. Позиція ведучого щодо співрозмовника може бути різною, але в будьякому випадку вже після перших фраз розмови має виникнути певний психологічний зв’язок для спілкування між ведучим, як інтерв’юером, та гостем (гостями) студії. В жанрі ток-шоу акторська майстерність, вміння спілкуватися виходить на перше місце. Недарма ім’я ведучого у всьому світі давно виноситься в назву передачі [47]. За Яковцем А.В., найголовніше завдання для ведучого ток-шоу – розкрити інтелектуальну наповненість і людські параметри. Це вважається найвищим класом професіоналізму. Під час інтерв’ю журналіст повинен виявляти (чи талановито грати) надзвичайну увагу до співрозмовника, намагатися зрозуміти його. Розробка оригінальних запитань – найважливіший етап у роботі кожного журналіста-ведучого будь-якого шоу, навіть якщо він зберігає і підтримує імідж «непідготовленого» інтерв’юера. Крім того, будь-яке запитання повинно бути поставлене журналістом так, щоб співрозмовник був змушений дати на нього зрозумілу і конкретну відповідь. Ось чому запитання повинні бути такими ж конкретними й зрозумілими. Журналістові слід уникати запитань, відповіді на які могли б перетворитися на самостійні виступи і тим самим надовго перервати діалог [60, 61]. Крім того, «глибоке знання суті проблеми є найважливішою умовою роботи в ток-шоу», - вважає Яковець А.В. Завдання ведучого – не «загубити тему», не давати учасникам відхилятися від неї. Яковець А.В., як і його російський колега Кузнєцов Г.В., зазначає, що найважливіший принцип – ведучий дискусії не є її учасником, не підтримує когось із співрозмовників [60].

29

Марія Доманська наголошує, що роль ведучого – найвідповідальніша роль на ток-шоу, адже він є посередником між аудиторією та гостем. Ведучий завжди повинен тримати руку на пульсі програми, відчувати і підтримувати її ритм. Роль ведучого – це роль координатора, який постійно здійснює взаємозв’язок між героями та глядачами. Оскільки ток-шоу потребує певних зусиль у підготовці, то завданням ведучого є й попередня робота з усіма структурними компонентами ток-шоу. Крім того, на думку дослідниці, ще одна із граней майстерності ведучого – це правильне і доречне психологічне самопозиціонування по відношенню до гостей студії у межах свого телевізійного проекту [24]. Часто судять про особистість ведучого і по тому, як він тримається з високопоставленими гостями, яких зазвичай дуже часто запрошують на токшоу, зокрема політичні. Негативну реакцію з боку глядачів може викликати як невихованість та грубість, так і улесливе підлабузництво ведучого. Щодо необхідних характеристик, то у ток-шоу будь-якого виду особливого значення набувають швидкість реакції ведучого, його дотепність та контактність. Велике значення має інтелект та освіта ведучого, крім того – його зовнішня привабливість, вміння вільно володіти словом, реагувати на зміни в настроях і думках аудиторії, робити точні резюме в кінці програми та її частин [52]. Саме такі риси і забезпечують належні відгуки телекритиків. Якими особистими якостями повинен характеризуватися ведучий токшоу, зокрема політичного, яким чином формується його імідж та як він впливає на глядача, ми розглянемо у наступній частині роботи.

2.2. Складові формування образу ведучого політичного ток-шоу В кінці 20-х років минулого століття, коли обговорювалася доля кіномистецтва, виникла суперечка про розміри екрану для зображень, про можливість епічного втілення теми та кіно. І тоді Луначарський А.В., один з тодішніх діячів СРСР, зауважив, що ніякий екран, яким би вражаючим він не 30

був, не замінить природної потреби глядача бачити перед собою живе людське обличчя [22]. Цей зміст актуальний і дотепер, особливо в реаліях сучасного телебачення, коли з’явилося багато проектів та програм, концепція яких потребує особистостей, здатних правильно і вдало подати глядачу інформаційний чи розважальний продукт. Таку роль найчастіше виконують телеведучі. Як правило, ведучий – це відома медійна особа, індивідуальний стиль якої має великий вплив на імідж самої програми. Від нього залежить драматургія шоу, психологічна атмосфера, її нагнітання і розрядка, контроль над емоціями аудиторії. Він задає рамки, в яких відбувається дискусія: чи це буде щира розмова, чи провокативне шоу, чи інтелектуальна бесіда [24]. Глядачі, обираючи екранного співрозмовника (телевізійного комунікатора), обирають тим самим і певний канал, оскільки обличчя екранного персонажа асоціюється з конкретною програмою. Отже, глядацький інтерес до носія інформації, телевізійного комунікатора, спричинений, зокрема, феноменом персоніфікації, який розглядається теоретиками як метод сучасної журналістики, як принцип телевізійного мовлення, «як суттєва відмінність телевізійної журналістикики від інших її родів» Саме завдяки персоніфікації налагоджується віртуальний діалогічний контакт між глядачем і екранною особистістю, результатом якого є сприйняття телевізійної інформації, а також її джерела – ведучого – телевізійним споживачем. [21, 51]. Тому, загальнозрозумілим є те, що успіх будь-якої телевізійної програми чи не в усьому визначається особистістю ведучого. Російський дослідник Гуревич П.С. у своїй книзі «Приключения имиджа: Типология телевизионного образа и парадоксы его восприятия», як і Луначарський А.В., констатує неабиякий інтерес глядача до людини на екрані. «Глядачу цікава особистість. Ні чини, ні звання, ні нагороди не складають славу екрану. Особистість, нестандартна людина, мудрець чи дивак, індивід, захоплений ідеєю, людина, що володіє даром спілкування» [22]. Зацікавленість людиною на екрані викликається не лише змістом, сенсом того, про що вона говорить, 31

але і характером спілкування, тобто мірою діалогічності між «я» та «ти», між ведучим з одного боку екрану та глядачем з іншого. Багато дослідників «людини на екрані» при описі, типажів телегероїв використовують харизматичну модель комунікатора Голдхабера Д. [36]. Він про-понує кілька елементів харизми (особистого магнетизму), за допомогою яких і відбувається народження нового образу (іміджу): зовнішність, привабливість, «очікуваність» висловлювань, дії, професійна майстерність. Він виокремлює кілька типів ведучих. Перший тип – «герой», ідеалізована особистість: сміливий, агресивний, говорить, «що ми хочемо», виглядає, «як ми хочемо». Другий – «антигерой», «проста людина», один з нас, виглядає «як всі ми», говорить, «що і ми». З таким комунікатором глядач відчуває себе безпечно. Третій тип – «містична особистість» – чужий нам, незвичайна, непередбачувана людина. Так чи інакше, на думку Голдхабера, всі ці типажі відповідають запитам аудиторії. Результати досліджень показують, що існує тісний взаємозв’язок між наданням переваги аудиторією програмам за участі того чи іншого ведучого і оцінкою переконливості. Вміння вільно триматися, проявляти повагу до глядачів, компетентність – позитивно сприймаються аудиторією. А такі якості, як похмурість, скутість, метушливість, відсутність жестів викликають негативну реакцію, яка розповсюджується не тільки на самого ведучого, а і на те, що він подає чи говорить [36]. До 90-х років на телебаченні було прийнято говорити про те, що на екрані ведучий має обов’язково залишатися собою. Лише на початку 1990-х іноземне слово «імідж», що з’явилося в лексиконі професіоналів, засвідчило, що камера не завжди просвічує людину наскрізь як стверджував Саппак В.С.

[46]. Поняття іміджу має широке застосування та багато визначень. Однак, якщо розглядати імідж особистості на екрані, то можна виокремити багато складових його формування.

32

Російський дослідник іміджу Вилегжанін Д.А. називає його «складним та багатомірним процесом, в якому бере участь, по-перше, суб’єкт сприйняття – аудиторія, яка активно та вибірково сприймає та оцінює певні характеристики образу об’єкту, відповідно до власних уподобань та очікувань. По-друге, об’єкт сприйняття – людина, яка активно повідомляє та презентує свої особливі якості оточенню. По-третє, суб’єкт формування іміджу, який у відповідності до певних цілей коригує сприйняття об’єкта аудиторією» [18]. Дослідник, таким чином, наголошує на тому, що імідж як ціленапрямлений, конструйований образ не належить об’єкту сприйняття, а формується суб’єктами – людьми, що сприймають і знаходиться в масовій свідомості сприймаючої аудиторії. Інакше кажучи, імідж – це результат сприйняття образу масовою аудиторією. Крім того, імідж, за Вилегжаніним, – це символічний посередник між суспільством та людиною. Колега Вилегжаніна – Панасюк А.Ю. у своїй праці «Формирование имиджа: стратегия, психотехнологии, психотехніки» пише, що імідж про конкретну особистість формується внаслідок прямого контакту з нею, або на основі отриманої про неї інформації від інших людей. Тобто, імідж людини – це як вона виглядає в очах інших чи (що є тим самим) яка про неї думка інших людей. Імідж може виникати не лише в результаті сприйняття людьми певних характеристик особистості, а і на основі сприйняття вже раніше сформованої оцінки цієї особистості іншими людьми [39]. У визначенні Гуревича П.С. поняття «імідж» синонімічне «персоніфікації», однак більш узагальнене і включає не лише природні риси особистості, але і спеціально напрацьовані, створені. Тобто, воно пов’язано як із зовнішнім виглядом, так і з внутрішнім змістом людини, її психологічним типом. Водночас Гуревич застерігає, що «коли ведучий або коментатор починає передусім опікуватися персоніфікацією, шукати себе в певному образі, нічого з цього не виходить». На думку дослідника, вирішення цієї проблеми полягає у відповідності між образом, що виникає в голові ведучого та образом, що народжується у свідомості глядача: «Тобі здається, 33

що ти вдало працюєш над образом «простого хлопця», а аудиторія помічає лише вульгарність. Успіх має місце там, де ведучий виходить з власної природності, від притаманної йому органічності» [12, 22]. В українській лексиці термін «імідж» почав активно використовуватися приблизно з середини 90-х років минулого століття; спочатку в основному в політологічній галузі в контексті «іміджу політиків». Сьогодні ж термін «використовується» не лише по відношенню до політиків, і не лише до людини взагалі, але й до інших об’єктів («імідж компанії») і явищ («імідж професії телеведучого») [12]. Відомий дослідник Почепцов Г.Г. виділяє такі типи іміджів [32, 41]: дзеркальний – відповідає нашому уявленню про самих себе. Ми нібито дивимось у дзеркало і розмірковуємо, які ж ми є. За словами Почепцова, цей варіант іміджу переважно позитивний, оскільки психологічно ми завжди висуваємо на перше місце позитив. Водночас, вважає науковець, такий тип іміджу має відповідно і мінус – це мінімальне врахування думки про нас інших людей; поточний – цей варіант іміджу притаманний уявленню інших людей про нас. Оскільки в цьому випадку іміджмейкери, а ними, до речі, виступають, як правило, самі телеведучі, принаймні в Україні, роблять ставку на недостатню поінформованість реципієнтів. Іншими словами, цей тип іміджу створюється на базі уявлень, переконань людей, що зазвичай не відповідають дійсності, але активно нав’язується загалу, формуючи при цьому вигідну телеведучому громадську думку. Але, як зазначає Г. Почепцов, така формула створення іміджу спрацьовує лише на першому етапі; бажаний – це той тип іміджу, що відображає те, до чого ми прагнемо. Він характерний для новостворених структур, програм, нових ведучих, про яких ще нікому нічого не відомо, і тому цей бажаний імідж може виступати в ролі єдиноможливого образу. Такий варіант іміджу перегукується з поточним, а там, як відомо, беруться до уваги смаки 34

масової аудиторії, але смаки часто змінюються, отже, відповідно до них, змінюється й імідж. А от бажаний імідж формується на особистому прагненні іміджмейкера чи самого ведучого. Цей варіант іміджу може бути незмінним; корпоративний – імідж організації в цілому. Мається на увазі, репутація організації, її успіхи та ступінь стабільності. Варто зауважити, що кожний окремий телеведучий кожного окремого телевізійного продукту має пам’ятати про те, що, створюючи імідж собі, він створює імідж і телеканалові. Хоча можливий ще й інший варіант, який практикується здебільшого тоді, коли телеорганізація створює собі певний імідж і змушує дотримуватись його і самих ведучих. Імідж – відносно цілісна категорія, однак, в той же час він багатошаровий, складається з різноманітних складових. Глядач, побачивши на екрані людину, розглядає її, намагаючись осягнути, проникнути в її сутність, вгадати хто вона і яка. Для посилення комунікативного впливу на глядацьку аудиторію та створення іміджу ведучого, телебачення використовує не лише інтелектуальні, а й психофізичні параметри особистості, які впливають на ступінь довіри до телеперсонажа. На переконання Почепцова, «адресат реагує не тільки на вербальну, а й невербальну ситуацію. Тип одягу, зачіски, поведінки промовця також формує той чи інший ступінь довіри до його слів» [21, 42]. Глядач оцінює людину пристрасно, через призму життєвого досвіду, індивідуальних почуттів, психологічних установок. Як наслідок, телеведучий своїм образом повинен приваблювати

глядача. Індивід на екрані має

значення для нас не лише своєю біологією, психологією, а і динамікою образу. Статичний, замкнений на собі образ може перетворитися в маску. Вихід з цього в індивідуальності образу, в природній і органічній для людини персоніфікації. В індивідуальності ми фіксуємо і деякі соціальні якості, однак більш за все цінуємо самобутність, оригінальність.

35

Крім зазначених рис, для формування образу телеведучого необхідні й ряд інших. Такі риси подають у своїх роботах дослідники телевізійної культури, починаючи з минулого століття, коли телебачення лише набувало своєї популярності. Однією з перших таких робіт стало соціологічне дослідження по темі «Телеміст Ленінград – Сієтл: зміст і реакції» здійснене під керівництвом кандидата філологічних наук Федотової Л. одразу ж після завершення програми наприкінці 1985 року. Однією з цілей дослідження було описати образ кожного з двох ведучих – Володимира Познера (Росія) та Філа Донах’ю (США) на основі характеристик даних їм телеглядачами. На запитання соціологів: «Які з перерахованих нижче характеристик ближчі до кожного з телекоментаторів?» – відповіді студентів-журналістів МДУ, які брали участь у дослідженні, вивели такі «словесні» портрети ведучих: Володимир Познер перш за все компетентний, логічний, коректний, стриманий, активний, емоційний, а вже потім чарівний, емоційний, напористий, простий. Філ Донах’ю перш за все активний, напористий, емоційний, чарівний, стриманий, а вже далі – компетентний, логічний, коректний, простий [15]. Одним з досліджень сучасних ведучих можна назвати дослідження Бурмаки М. У своїй роботі пріоритетними для образу телеведучого вона визначає

наступні

винахідливість,

риси:

спритність,

хороша

фантазія,

сприйнятливість,

вміння

імпровізувати,

вразливість,

емоційність,

фахове чуття, уважність, цікавість, включеність, почуття гумору, схильність до художньої провокації, володіння словом, образність мислення, динамічна уява, вміння бачити ціле, властивість узагальнювати, виділяти головне, гарна оперативна та довготривала пам’ять, критичність, пильність [16]. Крім

того,

дослідники

схильні

виділяти

спільні

та

відмінні

«національні риси» телеведучих. Гоян В.В. у своїй роботі «Телевізійний ведучий міжнародного телеканалу: стиль, образ, типаж» оцінює кілька ведучих провідних міжнародних каналів. «Якщо британський ведучий 36

«застібнутий на всі ґудзики», німецький прагне мати розкутіший і демократичніший вигляд, то іспанський є взірцем поєднання, здавалося б, непоєднуваного: природного консерватизму і відкритості. Це стосується як зорового, так і змістового нюансів» [21]. Однак, на думку дослідника, універсальним для всіх ведучих має бути діловий стиль, стриманість в емоціях та елегантність манер. Автор уточнює, що ведучий-аналітик може собі дозволити більше особистісного, отже, має менш уніфікований вигляд; ведучий авторських програм повсякчас «тримає» свій образ, залежний від тематичного та жанрового напрямів ефіру; ведучий шоу – зачасту приміряє маску, створену іміджмейкерами. Загальними ж критеріями в провідних медіа для іміджу телеведучого є такі класичні характеристики: телегенічність, компетентність, енергетика, індивідуальність. Професійна діяльність ведучого телевізійного ток-шоу пов’язана, насамперед, з екранною творчістю. І тому тут враховується цілий ряд вимог. Це і ідеальне володіння усною мовою, хороші навики роботи з текстом, вмінням комунікувати, також береться до уваги телегенічність, вміння триматися перед камерою в прямому ефірі тощо. Крім того, Гуревич П.С. наголошує, що багато також залежить від людської чарівності. Можна прекрасно знати теорію, обговорювати досить серйозні теми, все тверезо розраховувати, а результат нульовий [22]. В контексті всіх, означених різними дослідниками, в цьому розділі вимог можна зробити висновок, що на телебаченні важливими є як професійні, так і особистісні чинники ведучого. Ведучий – це автор програми, її творець, її хазяїн. На телебаченні немало людей, які непогано відчувають специфіку телевізійного спілкування. Однак, не так багато цікавих особистостей. Але саме тип індивідуальності накладає відбиток на характер самої програми. Така індивідуальність і створюється поєднанням професійних та особистісних рис телеведучого. Щоб

створити

образ,

необов’язково

треба

використовувати

свою

37

зовнішність, всю сукупність природних та психологічних рис. Створення певного образу – процес, в якому бере участь і глядач. Людина, якій довіряє глядач, знає, що потрібно зробити, знає кілька точок зору з даного питання. А глядач в свою чергу має змогу бути солідарним з тими, які його більш за все влаштовують. Вибірковість формує установку, обумовлює власне бачення світу. Звідси дуже важливо, хто говорить з екрану з глядачем, як глядач співвідносить з цією людиною свої установки. І не менш важливо як ця людина сприймається. Тому в наступному розділі роботи ми спробуємо проаналізувати як сприймаються телеведучі сучасних українських ток-шоу медіа-експертами, які водночас і є глядачами таких ток-шоу. Спробуємо охарактеризувати образи цих ведучих, виділити риси, що сприяють їх успіху і на основі цього описати образ «ідеального» ведучого політичного ток-шоу.

38

РОЗДІЛ 3 ХАРАКТЕРИСТИКИ ОБРАЗУ ВЕДУЧИХ ПОЛІТИЧНИХ ТОК-ШОУ 3.1. Образ ідеального ведучого політичного ток-шоу Основною метою даного дослідження є визначити, які риси мають бути притаманні так званому «ідеальному» ведучому політичного ток-шоу, а також співставити їх з рисами ведучих провідних українських політичних ток-шоу, попередньо охарактеризувавши їх. Для проведення такого дослідження було використано метод глибинних інтерв’ю з медіаекспертами. Глибинне інтерв’ю, яке відноситься до якісної методології, було обрано для даного дослідження через те, що дає можливість отримати найбільш повні думки та розгорнуті відповіді щодо предмету дослідження. Адже, як метод, глибинне інтерв’ю – це невимушена розмова двох людей, під час якої один з учасників – інтерв’юер – пам’ятає, що у даній ситуації він виступає як професійний дослідник, що імітує роль рівноправного співбесідника [48, 59]. Серед типів глибинного інтерв’ю, які виділяють дослідники – наративне, напівструктуроване та вільна бесіда [4], ми обрали тип напівструктурованого глибинного інтерв’ю. Цей тип відрізняється від інших тим, що під час розмови використовується певний заздалегідь підготований загальний план з виокремленими блоками та аспектами, які цікавлять дослідника найбільше. Важливим під час проведення такого інтерв’ю є і те, що розмова відбувається у вільному стилі, а питання, які цікавлять інтерв’юера, мають бути задані так, щоб не порушувати ходу розмови [7]. Основною перевагою глибинного інтерв’ю є багатство деталей. Основним недоліком цього методу є нестандартизованість дослідження, адже можуть виникати запитання, які у ході бесіди будуть поставлені лише одному респонденту [6].

39

Респондентами для даного дослідження стали люди, які пов’язані з тематикою політичних ток-шоу – політологи, політичні оглядачі, телевізійні критики, редактори журналів. На нашу думку, вони можуть бути експертами з даної тематики, бо орієнтуються в сучасних тенденціях політичних ток-шоу та роботі їх ведучих, через те, що або постійно пишуть на дану тематику, або є гостями студії під час програм. Серед них: Отар Довженко – оглядач «Телекритики», Кость Бондаренко – політолог, директор Київського інституту проблем управління імені Горшеніна та редактор газети «Лівий берег», Наталя Лігачова – шеф-редактор видань проекту «Телекритика», Володимир Фесенко – політолог, голова правління центру прикладних політичних досліджень «Пента», Руслан Кавацюк – редактор журналу «Країна», Степан Смишляєв – політичний оглядач інформаційної агенції «Українські новини». У персональних напівструктурованих інтерв’ю, які ми обрали для дослідження, зазвичай наявний певний перелік питань. Питання, які задавалися експертам під час розмови, були поділені на 2 блоки. Перший блок мав на меті охарактеризувати образ так званого «ідеального» ведучого політичного ток-шоу, другий – окреслити думку респондента стосовно якостей та функцій кожного із запропонованих ведучих політичних ток-шоу та дати йому оцінку. Таким чином, у підсумку можна співставити образи сучасних ведучих з так званим «ідеальним» образом, зробивши висновки щодо того, яких саме якостей не вистачає ведучим провідних українських ток-шоу для більш ефективної роботи під час програми. До списку запитань першого блоку, який ми аналізуємо в цьому підпункті, увійшли: 1. Які складові, на Вашу думку, необхідні для успішного політичного ток-шоу?

2. Наскільки важливою є особистість ведучого для успіху політичного ток-шоу?

3. Які функції, на Вашу думку, виконує ведучий політичного ток-шоу?

40

4. Назвіть якомога більше особистих якостей (характеристик), які, на Вашу думку, мають бути притаманні «ідеальному» ведучому політичного ток-шоу.

5. Які риси (характеристики), на Вашу думку, неприпустимі для ведучого політичного ток-шоу?

6. Чи є визначальним для Вас вік ведучого політичного ток-шоу?

7. Чи є визначальним для Вас стать ведучого політичного ток-шоу?

8. Чи є визначальним для Вас наявність журналістської освіти у ведучого політичного ток-шоу?

9. На Вашу думку, чи є важливим для ведучого політичного ток-шоу зовнішній вигляд – елементи одягу, зачіска, макіяж?

10. Що, на Вашу думку, є головною запорукою успіху ведучого політичного ток-шоу? Якщо аналізувати експертні відповіді на питання першого блоку в загальних рисах, то думки респондентів хоч і відрізнялися за деякими деталями та прикладами, однак, в загальному вони все ж мали певну спільну тенденцію. Зокрема, серед складових успішного ток-шоу всі респонденти одним з обов’язкових і першочергових елементів називали особистість ведучого. Окрім нього, важливими є і такі деталі як розумна та оригінальна концепція ток-шоу, якісні декорації і професійне знімальне обладнання, влучне брендування і позиціювання в ефірі – складові, що їх виділяє оглядач «Телекритики» Отар Довженко. Трохи інші складові називає політолог Кость Бондаренко. На перше місце для успішності ток-шоу він ставить сам канал, на якому виходить програма та його розкрученість, на другому – незаангажованість як ток-шоу в загальному, так і ведучого зокрема, на третьому місці – теми, які обговорюються під час програми. В свою чергу, при

визначенні складових успішності ток-шоу, шеф-редактор видань

проекту «Телекритика» Наталя Лігачова вважає за потрібне розділяти комерційні і соціальні ток-шоу. У відповідності до цього, для першого типу, на її 41

думку, важливі такі елементи як гострота драматургії та наявність певного конфлікту, а також так звані «жовті» теми, які цікаві великій кількості глядачів. Для другого типу основними складовими пані Лігачова визначає глибину аналізу проблеми та наявність протилежних думок експертів. На думку редактора журналу «Країна» Руслана Кавацюка, основним елементом ток-шоу, окрім особистості ведучого, є формат: «Той формат, що зараз є, він трохи набрид і вже мало приваблює людей, тому також необхідний цікавий формат, чітка його структурованість, яка би не була зав’язана на тому, що сидить кілька гостей, яким час від часу передається мікрофон, і вони щось розповідають з позиції політичної партії, яку вони представляють, так як це зараз відбувається в багатьох ток-шоу». Політичний оглядач інформаційної агенції «Українські новини» Степан Смишляєв також визначає формат токшоу як одну із важливих складових його успішності, крім цього він ще виділяє такі елементи як цікаві гості та інтерактивна аудиторія. Щодо важливості особистості ведучого для успіху політичного токшоу, то всі без винятку респонденти поставили цю складову на перше місце. Зокрема, Руслан Кавацюк при цьому зазначає, що цікавий ведучий є таким собі «запобіжником» від маніпуляцій у програмі з боку власників каналів. Політолог Володимир Фесенко висловив думку, що особистість ведучого впливає не лише на формат ток-шоу, а і на його зміст: «Персона ведучого – це визначальний чинник успіху чи не успіху і взагалі специфіки та особливості ток-шоу». Наталія Лігачова, зі свого боку, надає особистості ведучого 3/4 успіху програми, при цьому називаючи необхідними такі його функції як модерація, побудова жорсткого ходу дискусії і перебирання на себе ролі того, хто змушує учасників ток-шоу йти глибше в розгляд проблеми. Колега пані Лігачової Руслан Кавацюк на питання про функції ведучого

політичного

ток-шоу

називає

необхідність

відчувати

інформаційне поле і вміння правильно його подавати: «Можливо, ведучий може не знати, що є за цим, але він має запросити таких людей, які можуть щось дати для роздумів іншим. Тоді це ток-шоу буде виконувати функцію, 42

яка би мала бути взагалі для журналістики ключовою – змушування людей думати». Ще однією функцією ведучого політичного ток-шоу Руслан Кавацюк називає вміння інтерв’ювати людей. На думку експерта, «хороший інтерв’юер – це той, який зуміє розговорити людину, не зажене її в глуху оборону, а зможе випитати у неї таке, чого вона можливо ще ніколи не казала.» У свою чергу, Володимир Фесенко ключовими функціями під час ток-шоу називає поєднання таких ролей як ведучий, режисер в плані підготовки сценарію та диригент, який має контролювати аудиторію: «Токшоу – це полілог, де треба організувати комунікаційний простір. Ведучий має відчувати ключових гостей, пам’ятати коли, кого і як треба включити, як змінити тональність передачі, як вийти з глухого куту, якщо така ситуація виникає…». Отар Довженко також говорить про необхідність поєднання різних ролей ведучого. У його варіанті це роль автора, модератора і, коли це потрібно, активного учасника програми. Серед особистісних рис та якостей, які мають бути притаманні ведучому політичного ток-шоу, респонденти називали наступні: Отар Довженко – ерудиція, освіченість, красномовство, телегенічність, витримка, вміння тримати себе в руках, принциповість, послідовність, наполегливість, прискіпливість, почуття гумору, почуття смаку, володіння контекстом. «Найважливішим завжди є почуття гумору і смаку – без них людина не має шансів на успіх на телебаченні. Також надзвичайно важливим є володіння політичним контекстом. Найменш важливі – телегенічність і красномовство». Кость Бондаренко – інтелект, вміння модерувати, ерудиція, вміння вести за собою та вміння створювати фарватери, а також відчуття стилю. «В кожної передачі є свій стиль і це відчуття стилю означає не скочуватися у певний популізм, не вести суперечку із гостями студії і так далі. Крім всього іншого у ведучого має бути інтелект та ерудиція. Це основні складові.»

43

Наталія Лігачова – ліберальність, ерудиція, знання сучасних реалій, швидка реакція, вміння передбачити психологічні повороти, що можуть виникнути у дискусії – складові, які поєднуються в телевізійну харизму. «…для цього потрібна харизма. Не просто харизма, а телевізійна харизма. Бо можна бути харизматичною особистістю у побуті, однак не бути харизматичним на телебаченні». Володимир Фесенко – цікавість самої особистості, її змістовність, яскравість, авторитет, відкритість, комунікаторські вміння, відчуття стилю. «Головне, щоб це була цікава людина як глядачам, так і учасникам токшоу. Якщо вони не будуть відчувати необхідність діалогу та інтересу до взаємин під час ефіру та поза ефіром з людиною, яка веде ток-шоу, воно може просто не відбутися». Руслан Кавацюк – постійний інформаційний голод та постійна зацікавленість в подіях. «Якщо є така якість в людини, то все інше воно вже додається і нашаровується на це. Якщо цього немає, то це вже тоді просто заробляння грошей, це не журналістика, не політичне ток-шоу». Степан Смишляєв – вміння інтерв’ювати, комунікаційні здібності, вміння модерувати та вести дискусію. «Ведучий повинен вміти ставити актуальні і правильно сформульовані питання. Адже, знаючи наших політиків, вони вміють дуже добре уникати відповідей. Тому ведучий має простежувати ці речі і якщо політик уникає відповіді, ведучий має знову підійти до цього питання». У питанні про неприпустимі риси для ведучого політичного ток-шоу, експерти зійшлися на 2 основних характеристиках, які унеможливлюють адекватне сприйняття ведучого – це самозакоханість та грубість або хамство по відношенню до гостей чи учасників програми. Крім цих категорій, респонденти називали і інші негативні характеристики. Зокрема, Отар Довженко виділяє компромісність і страх, як такі якості, які рано чи пізно почнуть заважати ведучому працювати об’єктивно – «ведучий почне 44

виконувати

замовлення

роботодавців».

політиків

або

«прогнеться»

під

тиском

На думку Наталії Лігачової, неприпустими є і наявність

якихось ксенофобних настроїв у ведучого, а також заангажованість, «…крім заангажованості суспільними інтересами. Бо кожен журналіст працює для тих, хто його слухає, дивиться, читає. Але особливо це правило має поширюватися на телеведучих. Незалежно від того чи він модератор, чи він учасник дискусії, чи провокатор, однак при цьому він завжди має себе відчувати приналежним аудиторії, не політикам, не менеджменту. Він той, хто представляє інтереси мільйонів глядачів, і з цієї позиції має вести розмову».

Володимир

Фесенко,

окрім

вищеназваних

характеристик,

неприпустимим також вважає незнання політичного контексту та політичної ситуації: «…якщо ведучий не дуже компетентний в питаннях політики – не буде яскравого шоу. Це може проявитись і в сценарії, і в регулюванні самої дискусії». Руслан Кавацюк виділяє ще одну рису, яка, на його думку, викликає несприйняття ведучого – це підлабузництво до політиків. На думку респондента, політик повинен відчувати певну дистанцію до ведучого. Відповіді експертів на питання, що стосувалися значення віку, статті та освіти ведучого політичного ток-шоу, зійшлися на загальній думці про те, що жодна із цих характеристик не є принципово важливою і такою, яка сприяє чи навпаки погіршує успіх ведучого. Серед обґрунтувань експерти навели приклади з власного досвіду: Наталія Лігачова: «В моєму житті були просто безпрецедентні випадки, коли я, наприклад, бачила репортаж, що його робив ведучий, що навіть і 20 років не мав, певно. І я тоді була вражена – це було дуже влучно, свіжо та з певною новизною. Тобто головне – це оригінальність у підході до роботи і звичайно відчуття того, що ця людина справді не байдужа, що вона щось шукає і з іншого боку, що в неї наявні якісь професійні якості. Тобто можна довіряти і 70-ти річному і 20-літньому, якщо це буде справді класно зроблено».

45

Кость Бондаренко: «На каналі «Окей» в Одесі є ток-шоу, що називається, здається, «В гостях у блондинок». Там 2 абсолютно юних ведучих, але вони дуже професійно ведуть це ток-шоу. Коли вони запрошують гостя в студію, вони буквально його «розкладають по поличках». Володимир Фесенко: «Я знаю багато прикладів і знаю західну практику, де як правило найбільш вдалі журналісти це ті, які знають конкретний предмет, мають відповідну освіту або економічну, або політичну, або якусь іншу». Отар Довженко: «Журналістська освіта – це симулякр, вона не дає вмінь і знань, необхідних для ведення телепрограми. Необхідна наявність досвіду роботи на телебаченні. Хоча і це, як показав досвід Сергія Рахманіна, не завжди обов’язково, якщо відсутність досвіду компенсується іншими важливими позитивними якостями». Зокрема, на питання про вік ведучого думки експертів трохи розійшлися – деякі респонденти все ж відмітили більшу успішність ведучих середнього віку. Руслан Кавацюк: «Ведучий має бути не менше певного середнього віку, бо коли ведучий перестає сприйматися як мужчина, чи зріла жінка, вони починають вже сприйматися як хлопчики і дівчатка такі, які зараз ведуть теленовини на більшості центральних каналів». Володимир Фесенко: «В принципі, за досвідом і зарубіжним, і нашим, краще, коли людина має досвід, тобто не дуже молода, так більше поваги. Я знаю багато прикладів не з ток-шоу, а з політичних передач, коли приходить міністр або депутат, а тут перед ним молода дівчина чи молодий хлопець, і якщо людина до того ж ще й не дуже відома – тоді до неї взагалі нема поваги, він навіть не звертає уваги на таку людину». Хоча, у підсумку респонденти назвали дану характеристику бажаною, однак не принциповою. Щодо статті ведучого, деякі респонденти лише зазначили, що на українському телебаченні не вистачає ведучих-жінок у політичних ток-шоу.

46

Наталія Лігачова: «Так складається, що в основному політичні ток-шоу ведуть чоловіки. Це певною мірою пов’язане із жорсткістю цих програм. Однак, мені було б дуже цікаво спостерігати за ток-шоу, де ведучою була би жінка». Степан

Смишляєв:

«Щодо

жінок-ведучих,

їх

дуже

мало

на

українському телебаченні, на мою думку. Хотілося б бачити побільше». Крім того, Володимир Фесенко висловив думку про те, що до жінкиведучої більше вимог в тому плані, що вона, окрім необхідних якостей, повинна ще постійно привабливо виглядати на екрані. Щодо такої характеристики образу як зовнішній вигляд ведучого під час програми, респонденти знову зійшлися в думках про її несуттєвий вплив на успішність як програми, так і ведучого політичного ток-шоу. Відповіді на це питання були такі: Степан Смишляєв: «Це не є дуже важливим. Просто такі речі, якщо вони не нав’язливі, позитивно впливають на підсвідомість і тобі просто приємно дивитися на людину». Руслан Кавацюк: «Взагалі, на що можна звернути увагу? На те, що вас дратує у ведучому. Якщо воно не дратує, то все припустимо. Однак, у чоловіка-ведучого зробити щось, що би дратувало глядача – це треба дуже постаратися. А ведучій жінці потрібно просто не переборщувати. А взагалі, зовнішній вигляд не головне». Наталія Лігачова: «В будь-якому випадку, це має бути людина, що виглядатиме сучасно. Це має бути діловий стиль. Без гламуру, але більшменш стильний». Кость Бондаренко: «Вони просто мають бути відповідними – кольори одягу правильно підібрані, відсутній всілякий епатажний крій. Це має бути абсолютно спокійний, скоріше, класичний стиль. Все має бути підібрано зі смаком. Якщо людина гарно вбрана, в неї нормальна зачіска, грим правильно накладений і це не викликає дискомфорту, то це одразу привертає позитивну увагу».

47

Отар Довженко: «Без сумніву, ведучий повинен бути стильним, гарно вдягненим, аби не викликати когнітивного дисонансу в телеглядачів, звиклих до стильних і гарно вдягнених людей. Разом із тим, ведучий політичного токшоу – не манекенниця і не Катя Осадча, його вбрання має бути скромним. В усякому разі, ведучий не повинен привертати більше уваги, ніж герої програми». На питання про головну запоруку успіху ведучого політичного токшоу, що підсумовує перший блок дослідження, респонденти озвучили різні відповіді, однак, серед них можна провести певну паралель. Вона полягає у тому, що кожен з експертів в тій чи іншій мірі, однак, висловив думку про те, що успішність ведучого ток-шоу залежить від його особистості, тобто від внутрішніх чинників і зовсім не залежить від зовнішніх обставин. На думку Отара Довженка, головною запорукою успіху ведучого політичного ток-шоу є його розум. Кость Бондаренко називає вміння тримати аудиторію, а Степан Смишляєв – професіоналізм, поняття які передбачають ряд особистісних характеристик ведучого. Наталія Лігачова запорукою успіху вважає внутрішню мотивацію людини – бажання щось змінити у цьому світі: «…розуміння того, що від того, що ти робиш, насправді дуже багато залежить. Тобто ти це робиш не для того, щоб відпрацьовувати свою заробітну плату чи примножувати свою славу, а що ти робиш це в ім’я якоїсь суспільної мети. А ще розуміння своєї відповідальності перед людьми – це також дуже важливо». Руслан Кавацюк, а також Володимир Фесенко називають харизму ведучого його головною підставою для успіху. На думку Руслана Кавацюка, харизма – це суміш компонентів, яка включає вміння правильно себе позиціонувати: добре одягатися, підбирати правильні інтонації, правильно вести розмову. «Якщо ці компоненти успішніше складаються – сильніше харизма, слабше складаються – слабша харизма. Але якщо вона є, якщо вона досить потужна, то в принципі такі ведучі мають всі шанси на успіх. Тому що, з ким би він не вийшов говорити, він зможе зробити шоу просто за

48

рахунок самого себе. А якщо він зуміє запросити цікавих людей і з ними розкрутити це все – тоді він увійде в історію телебачення України». Отже, якщо підсумувати результати першого блоку дослідження, можна назвати особистість ведучого ключовим і дуже важливим елементом, необхідним для успішного політичного ток-шоу. При цьому під час програми ведучий має поєднувати кілька функцій – модератора, інтерв’юера, режисера та автора програми. Основними рисами хорошого ведучого можна назвати гарну ерудицію, освіченість, почуття гумору та смаку, незаангажованість, володіння контекстом, швидку реакцію, комунікаторські вміння. Поєднання таких характеристик експерти називають харизмою (телевізійною харизмою) і виокремлюють її як основну запоруку успіху ведучого ток-шоу. Найбільш неприпустимими для ведучого політичного ток-шоу є самохизування в ефірі та грубість по відношенню до гостей та учасників програми. Наявність журналістської освіти, стать, а також вік, на думку експертів, не мають особливого значення для успіху ведучого. Однак, щодо останньої категорії, то частина експертів все ж визначила бажаним для ведучого середній вік, який часто асоціюється з досвідом, а відповідно і з повагою до особистості на екрані. Таким є загальний образ «ідеального» ведучого політичного ток-шоу. В

наступній

частині

роботи

ми

проаналізуємо

експертні

характеристики щодо сучасних ведучих провідних політичних ток-шоу. Виділимо їх ключові якості, як позитивні, так і негативні, а також порівняємо їх з тезами, отриманими в першому блоці дослідження.

3.2. Образ сучасних ведучих політичних ток-шоу У

другому

блоці

дослідження

експертам

було

запропоновано

охарактеризувати професійні та особистісні якості кожного з ведучих серед яких виокремити ті, що, на їхню думку, допомагають у роботі та ті, що заважають. Також запропоновано оцінити кожного ведучого за шкалою від 1

49

до 10 балів при умові, що так званий «ідеальний» ведучий політичного токшоу оцінюється в 10 балів. Для дослідження ми обрали 4 популярних ведучих провідних українських ток-шоу. Серед них Савік Шустер – ведучий програми «Шустер Live», яка іде на телеканалі «Україна» з вересня 2008 року, Євген Кисельов – ведучий програми «Велика політика з Євгенієм Кисельовим», яка демонструється на телеканалі «Інтер» з вересня 2009 року, Андрій Куликов – ведучий програми «Свобода слова», що стартувала в ефірі телеканалу «ICTV» у вересні 2005 року (першим ведучим був Савік Шустер, Андрій Куликов очолив її у серпні 2007 року) та Анна Безулик – ведуча програма «Я так думаю», яка йшла на «5 каналі» з березня 2009 року і на момент завершення роботи над дослідженням (в березні 2010 року) припинила своє існування. Проаналізувавши

відповіді

респондентів

на

питання

2

блоку

дослідження, ми сформували певні образи ведучих політичних ток-шоу. Савік Шустер Біографічні дані [11]: Народився 22 листопада 1952 року у Вільнюсі. Вивчав медицину у Вільнюсі, Монреалі та Флоренції.

1979-1988 рр. – висвітлював війну в Афганістані з боку сил опору. Його статті публікували «Newsweek», «Der Spiegel», «Liberation», «La Republica». У цих же виданнях висвітлював головні війни 80-х: у Лівані, Чаді, Нікарагуа.

1988-1996 рр. – кореспондент та ведучий російської служби «Радіо Свобода».

1996-2001 рр. – керівник московського філіалу «Радіо Свобода».

1998-2005 рр. – спортивний коментатор на каналі «НТВ», ведучий кількох авторських програм.

50

2005-2007 рр. – ведучий програми «Свобода слова» на телеканалі «ICTV».

2007 р. – ведучий програми «Свобода Савіка Шустера» на телеканалі «Інтер». З 2008 р. – ведучий ток-шоу «Шустер Live» на ТРК «Україна». Власне, з точки зору його останньої позиції, як ведучого політичного ток-шоу «Шустер Live» на ТРК «Україна», ми його і досліджуємо. Отже, у відповідях респондентів щодо Савіка Шустера найчастіше зустрічалися наступні характеристики: Досвідченість, ерудованість або інтелектуальність, широта кругозору, почуття гумору, швидка реакція, комунікаторські здібності, інтелігентність, вміння тримати аудиторію. Зокрема, Наталія Лігачова, характеризуючи образ Савіка Шустера, називає його таким собі «розумним провокатором». Вона також вважає, що Шустеру притаманна певна харизма, яка полягає в його вмінні користуватися своїми перевагами і добре маскувати свої недоліки. Володимир Фесенко, у свою чергу називає Савіка Шустера «інформаційним кардиналом української політики». На його думку, Шустеру, як ведучому, притаманний неабиякий авторитет: «Розуміння психології і просто знання багатьох проблем, дозволяють йому, коли потрібно, включити чи переключити гостя, або нагадати, що щось не так. Він сприймається навіть високопосадовцями як людина авторитетна». Руслан Кавацюк серед інших якостей Савіка Шустера називає його інтелігентність: «Він практично ніколи не проявляє якихось емоцій. Навіть, якщо він виявляє якусь стурбованість чи намагання проявити якісь негативні емоції, то вони в нього мінімальні. Це просто на рівні півжеста. І це спрацьовує на політиків. Тому що деякі з них звикли до хамства у повсякденному житті, а такий рівень культури спрацьовує на них як стримувач».

51

Серед рис, які заважають Савіку Шустеру ефективно працювати, респонденти

майже

одноголосно

назвали

таку

характеристику

як

самолюбство або загострений рівень егоїзму. Кость Бондаренко: «Він найбільше з-поміж усіх демонструє своє «я». У нього дійсно це програма Савіка Шустера. Він є головною «зіркою» під час шоу». Наталія Лігачова: «Іноді ступінь бажання бути першим домінує над ступенем його відповідальності. Хоча Шустер досить відповідальна людина та все ж бажання успіху іноді виходить у нього на перший план». На пропозицію оцінити Савіка Шустера за умови, що «ідеальний» ведучий політичного ток-шоу оцінюється в 10 балів, результати виявились наступними: Кость Бондаренко – 9. «Він володіє практично всіма необхідними якостями, але якби було трошки менше «його» у програмі…» Отар Довженко – 8. «Йому часто бракує рішучості, «зубастості», аби поставити політиків на місце». Наталія Лігачова – 8. «…йому дуже часто не вистачає розуміння певних українських проблем, тем і т.д.» Руслан Кавацюк – 8. «…за рахунок того, що він був перший реальний телеведучий. І він, фактично, зробив переворот в уявленні телеформату політичного шоу». Степан Смишляєв – 7. «Він іноді дозволяє собі некоректні висловлювання. Зрозуміло, що такі речі у всіх нас часто бувають, однак, він ведучий, який постійно на екрані і має слідкувати за такими речами». Володимир Фесенко відмовився оцінювати ведучих. «Я не хочу давати оцінки з етичної точки зору, адже у кожного є свої переваги».

52

Євген Кисельов Біографічні дані [9]: Народився 15 червня 1956 року у Москві. Закінчив історико-філологічний факультет Інституту країн Азії та Африки при МДУ ім. М.В. Ломоносова за фахом «історик-сходознавець».

1984-1987 рр. – кореспондент Головної редакції мовлення на країни Близького і Середнього Сходу Держтелерадіо СРСР.

1987-1991 рр. – кореспондент, ведучий у Головній редакції інформації Центрального телебачення СРСР.

1991 р. – став одним із творців телепрограми «Вести».

1992-1993 рр. ведучий авторської програми «Підсумки» на першому каналі РДТРК «Останкіно».

1993-2001 рр. – ведучий, співзасновник і генеральний директор НТВ.

2001-2002 рр. – ведучий, генеральний директор каналу ТВ-6.

2002-2003 рр. – головний редактор телеканалу ТВС.

2003-2005 рр. –головний редактор тижневика «Московские новости».

2005-2008 рр. – ведучий на радіо «Ехо Москви». З 2008 року – поєднує роботу на «Ехо Москви» з роботою в якості головного редактора-консультанта телекомпанії ТВі (Україна). З 2009 року – ведучий ток-шоу «Велика політика з Євгенієм Кисельовим» на телеканалі «Інтер». Саме з точки зору цієї позиції його оцінювали експерти. При характеристиці Євгена Кисельова майже всі респонденти зазначили таку його рису, як здатність до аналітичного мислення. Крім того, називали і такі його якості як інтелігентність, ерудиція, досвідченість, серйозність, педантизм. Однак, думки респондентів щодо такої риси як аналітичне мислення трохи розійшлися. Всі експерти вважають цю характеристику позитивною, однак, частина з них сумнівається чи необхідна така риса ведучому політичного ток-шоу.

53

На думку Наталії Лігачової, Євген Кисельов більш ефективно працював як ведучий підсумкових програм, бо саме там здатність до аналітики є необхідною рисою: «…за своїм психопортретом Кисельов не є ведучим політичного ток-шоу. Він змушений це робити. Все ж таки він більше класичний аналітик і ток-шоу – не найвдаліше з того, що він робить у житті. Як ведучий підсумкової програми – це виглядало більш професійно і значущо. Це пов’язано також і з тим, що він повільно формулює свою думку, довго думає». Погоджується з такою думкою і Володимир Фесенко: «Кисельов, на мій погляд, один з кращих аналітиків, він – легенда політичної аналітики. Ток-шоу – це не зовсім його». Серед рис, які заважають Євгену Кисельову як ведучому політичного ток-шоу, основною рисою експерти назвали відсутність достатніх знань у сфері української політики. Також відмітили надмірну м’якість, схильність до компромісів і залежність від керівництва каналу. Останню

характеристику

експерти

назвали

скоріше

зовнішнім

чинником, якого важко уникнути. Хоча, на думку більшості респондентів, ведучий політичного ток-шоу має бути достатньо сильною особистістю, яка зможе протистояти заангажованості і тиску. Степан Смишляєв: «…в більшості своїй українські канали є певною мірою заангажовані, є певні правила, певна редакційна політика і ведучий має на це орієнтуватись. Хоча з іншого боку мене це дивує. Адже, наприклад, той же Савік Шустер та Євген Кисельов, які, зокрема в Росії, позиціонували себе як борці за свободу преси, в Україні рахуються з тим, що їм говорять». Щодо оцінок Євгену Кисельову, то вони виявились наступними: Кость Бондаренко – 10. «Це суб’єктивна моя думка, але мені здається, що саме таким має бути ведучий ток-шоу. При чому, він в якійсь мірі продовжує традицію американської журналістики, не європейської. От якщо ми подивимось Ларі Кінга, приблизно той самий стиль».

54

Отар Довженко – 7. «Він занадто прив’язаний до російського контексту, значно більшою мірою «російський» ведучий, ніж Савік Шустер, і менш інтенсивно інтегрується до місцевих реалій». Наталія Лігачова – 7. «Йому як ведучому не вистачає телевізійної харизми, оперативної реакції і йому не вистачає знання українських реалій». Руслан Кавацюк – 6,5. «…за рахунок того, що при всій своїй іменитості він не до кінця орієнтується і взагалі цікавиться українською політикою. Вона йому не дуже цікава». Степан Смишляєв – 6. «Через погане знання українського контексту і через високе включення в обговорення певної теми. Забагато власне його особистої думки. Аналітика не підходить для формату політичних ток-шоу». Андрій Куликов Біографічні дані [10]: Народився 27 вересня 1957 року в Києві. Закінчив факультет міжнародних відносин та міжнародного права Київського

державного

університету

імені

Тараса

Шевченка

за

спеціальностями «фахівець з міжнародних відносин; референт-перекладач англійської мови».

1979-1992 рр. – кореспондент, заввідділу, заступник головного редактора газети «News from Ukraine» (Київ).

1992-1995 рр. – продюсер, старший продюсер Української служби ВВС (Лондон).

1996 р. – в.о. головного редактора, заступник головного редактора ММЦ-«Інтерньюз».

1996-1998

рр.

–

випусковий

редактор,

заступник

директора

Телевізійної служби новин телеканалу «Студія «1+1», 1998-1999 рр. – шеф-редактор «Нового каналу».

2000 р. – автор-ведучий програми «Нічна драматургія» (СТБ).

2000-2007 рр. – продюсер Української служби ВВС.

55

2005-2007 рр. – медіа-експерт проекту Євросоюзу – ТАСІS-BBC World Service Trust «ЖОРНА» – Журналістська Освіта: Розвиток Навичок. З 2007 року – ведучий ток-шоу «Свобода слова» на каналі «ICTV», на позиції якого його оцінювали експерти у цьому дослідженні. Серед типових рис Андрія Куликова респонденти назвали почуття гумору,

внутрішній

спокій,

принциповість,

інтелігентність,

інтелект,

ерудиція, шарм, неконфліктність, знання політичної ситуації. Кость Бондаренко при характеристиці Андрія Куликова зауважив, що на відміну від Савіка Шустера та Євгена Кисельова, у нього менш присутня проблема схильності до компромісів: «Він абсолютно нігілістично ставиться до авторитетів, у нього абсолютно немає ніяких авторитетів. Він абсолютно рівно може себе поводити як із звичайною людиною, так і з президентом. Для нього вони приблизно на рівні». Наталія Лігачова, окрім вищеназваних якостей, виокремлює високу професійність Андрія Куликова, що сформувалась внаслідок його досвіду на різних посадах: «Серед усіх ведучих, про яких ми говоримо, він людина, яка найбільше знає, що таке журналістські стандарти». Погоджується з такою думку своєї колеги і Отар Довженко: «Куликов єдиний із нинішніх ведучих ток-шоу не підкорюється логіці рейтингу, а намагається вибудовувати програму професійно». При характеристиці якостей, які заважають Андрію Куликову, експерти зійшлися на такій характеристиці як надмірна інтелігентність або м’якість. Крім того майже всі респонденти відзначили негативною рисою для ведучого політичного ток-шоу брак емоційності. Наталія Лігачова: «Андрію Куликову заважає його м’якість. Він по життю дуже хороша, м’яка, порядна людина. В ньому немає тієї стервозності, яка насправді дуже потрібна». Кость Бондаренко: «Він, як і Кисельов, через вроджену інтелігентність боїться образити людину, він завжди дає говорити до кінця. А є такі люди, яких, якщо не зупинити, якщо не відключити їм мікрофон – вони можуть 56

говорити кілька годин підряд. І в Куликова, і в Кисельова немає такого механізму спротиву». Респонденти оцінили Андрія Куликова як ведучого політичного токшоу наступним чином: Кость Бондаренко – 9. «…через м’якість. І також через те, що він ще не до кінця відчув себе модератором цієї ситуації». Отар Довженко – 8. «Висока професійність його роботи компенсується недостатньою видовищністю та браком драйву». Степан Смишляєв – 7. «…він більше виконує саме функції ведучого, не автора ідеї, а просто ведучого. Він мало бере участь в дискусії». Наталія Лігачова – 6. «…він все-таки не телевізійна особистість. Він радійник. Він для радіо, де можна більше пороздумувати, порефлексувати, не потрібно так швидко та миттєво реагувати». Руслан Кавацюк – 5. «Він не є вибуховим, він є нудний, він повільно говорить». Анна Безулик Біографічні дані [8]: Народилася 13 травня 1971 року в Києві. Закінчила механіко-математичний факультет Київського державного університету імені Тараса Шевченка.

1992-1993 рр. – журналіст та ведуча на експериментальному каналі УТ-3.

1995-1997 рр. – ведуча на каналі УТ-2.

1997-1999 рр. – автор і ведуча програми «Сніданок з 1 +1». З 1999 року – шеф-редактор програми «Сніданок з 1 +1». З 2002-2010 рр. – автор і ведуча ток-шоу «Я так думаю» спочатку на телеканалі «1+1», потім на «5 каналі». Як ведучу цього ток-шоу, в основному на «5 каналі» її оцінювали респонденти, які прийняли участь в дослідженні.

57

Медіа-експерти охарактеризували Анну Безулик таки рисами як інтелігентність, ерудиція, педантизм, упевненість у собі, почуття гумору, наполегливість, різкість, знання сучасних реалій, вміння модерувати. Зокрема, останню якість відзначили більшість респондентів. Наприклад,

Кость

Бондаренко

характеризує

Анну

Безулик

як

«класичного модератора»: «…її інтелігентність межує із жорсткістю – вона може

жорстко

сказати:

«Все,

припиняємо,

переключаємо,

віддаємо

мікрофон» і так далі». На його думку, під час програми вона намагається створити

максимальне

відчуття

проблеми,

а

також

максимально

продемонструвати всі існуючі думки. З думкою колеги погоджується і Володимир Фесенко: «Вона відчуває настрої, бачить аудиторію і коли виникає необхідність може включити потрібну людину в дискусію. От в цьому сенсі, я думаю, їй просто немає рівних, вона в цьому всіх перевершує. Відчуття аудиторії і вміння модерувати – це її ключові переваги». Наталія Лігачова визначає певну жорсткість у характері Анни Безулик як рису, якої не вистачає іншим ведучим. «Є стервозність, яка потрібна і яка рідко переходить якісь межі. В останньому ток-шоу вона показала, що вміє працювати не лише стравлюючи політиків, а і те, що вона вміє працювати з експертами – вона вміє їх вислуховувати, вміє їх вчасно увімкнути, розуміє, хто може в даний момент відповісти тому чи іншому політику». Відповідаючи на питання про риси, які заважають Анні Безулик у роботі, майже всі експерти зійшлися на думці, що більшою мірою це зовнішні чинники, зокрема – інтереси власника каналу. Це, як зазначила Наталія Лігачова, результат її певної компромісності та недостатнє знання журналістських стандартів: «…в неї є міра, яку вона не переступить, виходячи перш за все з якихось своїх особистих інтересів. Тобто, вона не буйний журналіст – в неї ця міра компромісу є трохи більше, ніж хотілося б. На жаль, це характерно всім нашим телеведучим. Іноді це добре, а іноді це

58

заважає займати певну позицію в дотриманні стандартів, щоб не дати сісти на голову менеджерам чи власникам каналу». Крім того, серед інших рис, які заважають Анні Безулик як ведучій політичного ток-шоу, Отар Довженко назвав різкість, а Володимир Фесенко – певну суб’єктивність. Руслан Кавацюк зазначив, що як автор вона майже не розвивала своє шоу: «Такого помітного ривка, якихось спроб розвивати шоу не було. Тому що, якщо шоу доростає до певного рівня за рахунок ведучого, то його треба розвивати іншими засобами. Вона не намагалась розвивати своє шоу і це ключовий мінус». Оцінки Анні Безулик були наступними: Кость Бондаренко – 10. «Вона, як на мене, є одним з ідеальних ведучих». Степан Смишляєв – 8. «Вона більшою мірою з усіх названих ведучих наближається до того ідеалу, про який ми говоримо». Наталія Лігачова – 7. «Їй не вистачає іноді знання стандартів і певної безкомпромісності». Отар Довженко – 7. «Використовує далеко не весь свій потенціал, часто хибить, дозволяє політикам говорити більше, ніж слід було б. Хоча формату «Я так думаю» останніх років поставив би 9, не вагаючись». Руслан Кавацюк – 6. «В принципі в неї хороші задатки були, а якщо би вона і розвивалася це було би значно вище. Вона могла би стати хорошим першим ведучим в Україні». Отже, якщо підсумувати результати другого блоку дослідження, можна виокремити певні тенденції у характеристиках сучасних ведучих політичних ток-шоу. В основному ведучі політичних ток-шоу поєднують лише одну роль, найчастіше модератора дискусії у студії. В той же час, як зазначали експерти у своїх відповідях на запитання першого блоку, найбільш вдалим та професійним для ведучого політичного ток-шоу є поєднання кількох ролей – модератора, автора, інтерв’юера, режисера і т.д. В цьому плані найбільш успішною експерти назвали Анну Безулик, меншою мірою Савіка Шустера.

59

Ще однією важливою складовою успішного ток-шоу та його ведучого респонденти також назвали знання політичної ситуації в країні. Більшою мірою, на їхню думку, в ній орієнтується Анна Безулик, брак таких знань відчувається у Євгена Кисельова. Однією з проблем сучасних українських ток-шоу та їх ведучих є певна компромісність останніх, якою часто користуються власники каналів та вище керівництво. Внаслідок цього, політичне ток-шоу, яке за своєю природою має бути незаангажованим і об’єктивним, втрачає ці характеристики. Серед ведучих, які розглядаються в даному дослідженні, менш залежним від авторитету інших експерти назвали Андрія Куликова, а також Анну Безулик. Більш заангажованими, респонденти назвали ток-шоу Савіка Шустера та Євгена Кисельова. Ключовою характеристикою, яка може попередити таке втручання з боку власників та менеджерів каналу, респонденти назвали знання ведучими журналістських стандартів. Крім того, однією з важливих передумов успішності ведучого, експерти визначили бажання розвивати своє ток-шоу, додавати в нього якісь нові елементи, втілювати нові ідеї. Щодо оцінок, які було запропоновано поставити ведучим, за умовою, що «ідеальний» ведучий ток-шоу оцінюється в 10 балів, ведучі отримали такий середній бал з максимальних 10: Савік Шустер – 8 балів ; Анна Безулик – 7,6 балів; Євген Кисельов – 7,3 балів; Андрій Куликов – 7 балів. В оцінюванні прийняли участь 5 експертів з 6. Один з експертів відмовився оцінювати ведучих з певних етичних міркувань. Безперечно, дані оцінки не є репрезентативними та об’єктивними. Однак, підтверджують певні судження експертів стосовно того чи іншого ведучого, які вони висловлювали під час характеристики останніх.

60

ВИСНОВКИ У своїй роботі ми дослідили формування образів ведучих політичних ток-шоу, їх загальних рис та чинників, а також їх сприйняття медіаекспертами, які водночас є як учасниками таких ток-шоу, так і їх глядачами. Зробивши огляд численних джерел та праць дослідників у галузі телебачення, можна сказати, що в сучасному світі саме воно є основною ланкою в процесі діалогу між владою та громадянами, а також між групами різними за своїми політичними, культурними та іншими поглядами. Крім того, телебачення є чинником, який часто формує суспільну думку. Зокрема, це відбувається через особистість на екрані. Адже, як доводять багато дослідників, саме вона має суттєвий вплив на глядача. Це людина, яка відображає певні норми поведінки, думки та слова якої вважаються за такі, що не піддаються сумніву. Саме тому телевізійний ведучий має бути особистістю

з

максимальною

широтою

кругозору

та

адекватним

самопозиціюванням. Політичні ток-шоу, які вже кілька років поспіль залишаються популярними на українському телебаченні, один з жанрів, що за своєю суттю покликаний обговорювати найгостріші суспільно-політичні теми. І саме в цьому форматі програм образ ведучого є ключовим елементом, який необхідний як для успішності ток-шоу, так і для високого рівня довіри до нього. Специфіка роботи ведучих програм такого формату полягає в розумінні ролі, яка на них покладена. А саме – глибоке знання суті проблеми, що виноситься на розгляд та обговорення, а також бажання якомога різносторонньо та об’єктивно розкрити її глядачу. При цьому ведучий в процесі програми має поєднувати якомога більше функцій, крім того проявити максимальну участь при підготовці ток-шоу. У своєму дослідженні ми визначили, що ведучий політичного ток-шоу має поєднувати кілька функцій, а саме модератора, інтерв’юера, режисера та автора програми. При цьому необхідними рисами для нього є гарна ерудиція, 61

освіченість, почуття гумору та смаку, незаангажованість, володіння контекстом, швидка реакція, комунікаторські вміння. Поєднання таких характеристик експерти назвали харизмою і виокремили як основну запоруку успіху ведучого ток-шоу. В той же час, неприпустимими якостями ведучого політичного ток-шоу є самохизування в ефірі, грубість по відношенню до гостей та учасників програми, незнання сучасних реалій. Проаналізувавши образи сучасних ведучих політичних ток-шоу, ми з’ясували такі загальні тенденції: 1. Ведучі українських політичних ток-шоу в основному поєднують лише одну роль, найчастіше модератора дискусії у студії. В той час як поєднання кількох ролей – модератора, автора, інтерв’юера, режисера та інших – вважається більш доцільним для ведучого програми такого жанру.

2. Сучасні ведучі політичних ток-шоу недостатньо добре знайомі з суспільно-політичною ситуацією в Україні, в той час як знання сучасних реалій є однією з вимог для ведучого програми у форматі ток-шоу, зокрема політичного.

3. Однією з проблем сучасних українських ток-шоу та їх ведучих є певна компромісність останніх, якою часто

користуються власники

телеканалів та вище керівництво. Внаслідок цього, політичне ток-шоу, яке за своєю природою мало би бути незаангажованим і об’єктивним, втрачає ці характеристики і стає інструментом для політичних ігор та маніпуляцій. Ключовою характеристикою, яка може попередити таке втручання з боку власників та менеджерів каналу є знання ведучими журналістських стандартів та їх чітка позиція.

4. Іншою проблемою є те, що ведучі сучасних політичних ток-шоу не до кінця уявляють мету свого політичного проекту. Деякі з них надають забагато уваги таким елементам як популярність запрошених гостей, або створення незвичної атмосфери під час ефіру, ніж намаганню професійно розкрити тему програми. Адже, саме це, за результатами дослідження, має бути першочерговим завданням для ведучого політичного то-шоу.

62

5. Одним з мінусів також є і те, що ведучі українських політичних токшоу рідко прагнуть розвивати свою програму, додавати нові елементи та ідеї до її концепції. Однак, на думку експертів, саме так ток-шоу зможе залишатися цікавим глядачам, підтримуючи високий рейтинг та конкуренцію як між собою, так і з проектами інших форматів. На нашу думку, перспективними в майбутньому для успішності як політичних ток-шоу, так і професійності їх ведучих, є такі складові як наявність чіткого формату програми, розуміння ведучим поставлених перед ним завдань, його чіткої позиції, знання стандартів, а також прагнення постійно розвиватися.

63

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 1. Fiske J., Hartley J. Reading television. – Routledge, 1989. – 223 p.

2. Fiske J. Television culture: popular pleasures and politics. – Routledge, 2003. – 353 p.

3.

Lasswell

H.

Propaganda,

Communication,

and

Public

Opinion:

A

Comprehensive Reference Guide. – Princeton, Princeton University Press, 1946. – vii, 435 p.

4. Nigel Gilbert. Researching Social Life. – SAGE, 2001. – 406 p.

5. Ouaglio P. Television dialogue: the sitcom Friends vs. natural conversation. – John Benjamins Publishing Company, 2009. – xiii, 165 p.

6. Wimmer R.D., Dominick J.R. Mass media research: An introd. – 2nd ed. – Belmont (Calif.): Wadsworth, cop. 1987. – xiv, 514 p.

7. Белановский С.А. Глубокое интервью. Учеб. пособие. – М.: НикколоМедиа, 2001. – 320 с.

8. Біографія – Анна Безулик [Доступ до документа 5 травня 2010 року через: http://www.1plus1.ua/company/about/leads/bezulyk/] 9. Біографія – Киселёв Евгений Алексеевич [Доступ до документа 5 травня 2010 року через: http://ru.wikipedia.org/wiki/Киселёв,_Евгений_Алексеевич] 10. Біографія – Куликов Андрій [Доступ до документа 5 травня 2010 року через: http://svobodaslova.ictv.ua/ukr/about/kulikov_bio/] 11. Біографія – Шустер Савік Михайлович [Доступ до документа 5 травня 2010 року через: http://uk.wikipedia.org/wiki/Шустер_Савік_Михайлович] 12. Білоусова Т. Сучасна українська кінодокументалістика: кризи ідей та відсутність такої професії як сценарист документального кіно.

64

[Доступ до документа 21 квітня 2010 року через: http://www.iki.lg.ua/publications-students/206-modern-ukrainian-documentarycrisis-of-ideas-and-absence-of-such-profession-as-script-documentaries.html] 13. Бойд Е. Ефірна журналістика. Технології виробництва ефірних новин: Пер. з англ. Колот О.О. – К.: ТОВ «Київська типографія», 2007. – 429 с.

14. Брайант Д., Томпсон С. Основы воздействия СМИ.: Пер. с англ. – М.: Издательский дом «Вильямс», 2004. – 432 с.

15. Бугрим В.В., Мащенко І.Г. Телебачення прямого ефіру. – К.: Либідь, 1991. – 200 с.

16. Бурмака М.В. Технологія створення контактної телевізійної програми в контексті українського телебачення. Автореф. дис. … канд. філол. наук: 10.01.08 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. Інститут журналістики. – К., 2003. – 17с.

17. Вартанов А.С. Ведущий-89: Триада качеств // Телевидение и радиовещание. – 1989. № 10. – С. 41-44.

18. Вылегжанин Д.А. Введение в политическую имиджелогию. – М.: Флинта, МПСИ, 2008. – 136 с.

19. Гетьманець М.Ф., Михайлин І.Л. Сучасний словник літератури і журналістики. – Х.: Прапор, 2009. – 384 с.

20. Голованова М.Г. Фестиваль, объединяющий регионы // Техника кино и телевидения. – 1997. № 6.

21. Гоян В.В. Телевізійний ведучий міжнародного телеканалу: стиль, образ, типаж. [Доступ до документа 29 квітня 2010 року через: http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=2128] 22. Гуревич П.С. Приключения имиджа: Типология телевизионного образа и парадоксы его восприятия. – М.: Искусство, 1991. – 221 с.

23. Довженко О. В поисках идеального ток-шоу. [Доступ до документа 18 травня 2010 року через: http://www.telekritika.ua/medialiteracy/2010-01-05/50264] 65

24. Доманська М. «Новаторські та традиційні риси у форматі ток-шоу як комунікційного жанру». [Доступ до документа 17 травня 2010 року через: http://inf.uosa.uar.net/domanska.html] 25. Дубов Д.В. Засоби масової інформації як якісно нові суб’єкти політичної комунікації. [Доступ до документа 18 травня 2010 року через: http://www.niisp.gov.ua/content/articles/files/Dubov_ZMI_in_poit_communicatio n-415b7.pdf] 26. Забужко О. Ми ще не програли // Журналіст України. – 2010. - № 6. – С.23-25.

27. Квіт С.М. Масові комунікації: Підручник. – К.: Вид. дім «КиєвоМогилянська академія», 2008. – 206 с.

28. Кузнецов Г. В. Так работают журналисты ТВ. Учебное пособие. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 2000. – 224 с.

29. Лалл Д. Мас-медіа, комунікація, культура: глобальний підхід: Пер. з англ. Гриценко О., Гриценко А., Гарастович С., Гарастович Т. – К.: К.І.С., 2002. – 264 с.

30. Лигачёва Н. Бумеранг Шустера. [Доступ до документа 18 травня 2010 року через: http://www.telekritika.ua/nl/2009-10-05/48339] 31. Мас-медіа на перехідному етапі: система мас-медіа, політична комунікація, аспекти журналістики, методи дослідження / За ред. Блюма Р., Герольд М., Іванова В., Різуна В. – К., 2001. – 302 с.

32. Маргалик В.С. Імідж ведучого телевізійної програми, його відповідність жанрові й тематиці. [Доступ до документа 2 травня 2010 року через: http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=1373]

66

33.

Матвеева

Л.В.,

Аникеева

Т.Я.,

Молчанова

Ю.В.

Психология

телевизионной коммуникации. – М.: Учебно-методический коллектор «Психология», 2000.

34. Матвеева Л.В., Аникеева Т.Я., Молчанова Ю.В. Экранный образ и личностные особенности телеведущих // Психологический журнал – 1999. – Т. 20, № 1. – С. 20–30.

35. Мащенко І. Г. Енциклопедія елекронних мас-медіа у 2-х т.: Т. 2: Термінологічний

словник

основних

понять

і

виразів:

телебачення,

радомовлення, кіно, відео, аудіо. – Запоріжжя: Дике поле, 2006. – 512 с.

36. Мельник Г.С. Mass Media: Психологические процессы и эффекты. – СПб.: Изд-во С.-Петербург. Ун-та, 1996. – 160 с.

37. Могилевская Э. Ток-шоу как жанр ТВ: происхождение, разновидности, приемы манипулирования. (№15 [137] 17.08.2006) [Доступ до документа 29 квітня 2010 року через: http://www.relga.ru/Environ/WebObjects/tguwww.woa/wa/Main?textid=1114&level1=main&level2=articles] 38. Москаленко А.З., Губерський, Л.В., Іванов. В.Ф. Основи масовоінформаційної діяльності. – К., 1999. – 634 с.

39. Панасюк А.Ю. Формирование имиджа: стратегия, психотехнологии, психотехніки. – М.: Издательство «Омега-Л», 2007. – 266 с.

40. Пітерс Д. Д. Слова на вітрі: історія ідеї комунікації: Пер. з англ. Іщенка А.

– К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2004. – 302 с.

41. Почепцов Г. Г. Имиджелогия. М.: Рефл-бук, К: Ваклер, 2000. – 768 с.

42. Почепцов Г. Г. Теорія комунікації. – К., 1996. – 175 с.

43. Редакційні настанови Бі-Бі-Сі. [Доступ до документа 21 квітня 2010 року через: www.bbc.co.uk/editorialguidelines] 44. Рекуненко Н.Т. Порівняльна характеристика «Шоу Оксани Марченко» та «Шоу Опри Вінфрі»: до проблеми жанрової своєрідності ток-шоу.

67

[Доступ до документа 11 травня 2010 року через: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Natural/Vdpu/Soc_komun/2008_1/22.html] 45. Рибачук М.Ф. Профанація свободи слова. [Доступ до документа 18 травня 2010 року через: http://www.telekritika.ua/daidzhest/2009-07-03/46639] 46. Саппак В.С. Телевиденье и мы: четыре беседы. – М.: Аспект Пресс, 2007.

– 168 с.

47. Саруханов В.А. Азбука телевидения: Учебное пособие для вузов. – М.: Аспект Пресс, 2003. – 223 с.

48. Семенова В. Качественное исследование в социологии. – М., 1999.

49. Скіпор К. Телебачення у повсякденному житті індивіда. [Доступ до документа 11 травня 2010 року через: http://www.franko.lviv.ua/faculty/jur/vypusk7/visnyk07-15.pdf] 50. Телевидение и театр: пересечения закономерностей / Предисл. А.А. Шереля. М.: Едиториал УРСС, 2004. – 176 с.

51. Телевизионная журналистика / Под ред. Юровского А. Я. – М., 1994. – 237 с.

52. Телевизионная журналистика: учебник. 5-е изд., перераб. и доп. / редкол.: Кузнецов Г.В., Цвик В.Л., Юровский А.Я. – М.: Изд-во Моск. ун-та: Наука, 2005. – 368с.

53. Томак М. Проблиски // День. – 2009. – 24 жовтня. – №192. [Доступ до документа 11 травня 2010 року через: http://www.day.kiev.ua/282205] 54. Шальман Т.М. Телевізійний діалог як жанрова форма: теорія, практика. [Доступ до документа 2 травня 2010 року через: http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=2118] 55. Шаповал Ю.Г. Телевізійна журналістика. – Рівне, 2008. – 112 с.

56. Шариков А.В., Давыдов С.Г., Ивашкина О.Г. Образы ведущих новостных телепрограмм в экспертных оценках. – М.: ВГТРК, 2000. – 52 с. / Проблемы

68

медиапсихологии: матер. конф., Москва, МГУ, 2001 г. / Сост. Пронина Е.Е. – М.: «РИП-Холдинг», 2002. – 158 с.

57. Шишкина М.А. Паблик рилейшнз в системе социального управления. – СПб.: Изд-во С.-Петербург. ун-та, 1999. – 442 с.

58. Шутяк Л. «Діалог як іманентна властивість ток-шоу» (18-02-2010). [Доступ до документа 29 квітня 2010 року через: http://www.mediakrytyka.info/ohlyady-analityka/dialoh-yak-imanentna-vlastyvisttok-shou.html] 59. Ядов В.А. Социологические исследования: методология, программа, методы. – Самара: Издательство «Самарский университет», 1995.

60. Яковець А.В. Розмовні видовища: визначення і класифікація // Магістеріум. Сер. Журналістика. – Випуск 22. – С. 29-32.

61. Яковець А.В. Телевізійна журналістика: теорія і практика: Підручник – К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2007. – 240 с.

62. Якушик В. Свобода слова чи висловлювань? // День. – 2006. – 1 лютого. – №13. [Доступ до документа 2 травня 2010 року через: електронну бібліотеку НаУКМА]

69

ДОДАТОК 1 Інтерв’ю з Отаром Довженком, оглядачем «Телекритики» - Які складові, на Вашу думку, необхідні для успішного політичного ток-шоу?

- Розумна і оригінальна концепція, якісні декорації і професійне знімальне обладнання, харизматичний і досвідчений ведучий, влучне брендування і позиціювання в ефірі.

- А наскільки важливою є особистість ведучого для успіху політичного ток-шоу?

- Залежить від концепції, але загалом це один з головних компонентів «рецепту успіху». Разом із тим, є приклади, коли ток-шоу з невиразними ведучими живуть і отримують порівняно пристойні показники, наприклад, «Свобода на Інтері» в 2008-2009 роках або «Майдан» на 5 каналі.

- Які функції, на Вашу думку, виконує ведучий політичного ток-шоу?

- В ідеалі – роль автора, модератора і, коли це потрібно, активного учасника. На жаль, всі ці три компоненти майже ніколи не поєднуються. Єдиним прикладом повноцінного поєднання сьогодні можна назвати Савіка Шустера, в історії – В’ячеслава Піховшека, Сергія Рахманіна.

- Що Ви вкладаєте в поняття «активного учасника»?

- Під «активною участю» я мав на увазі, що ведучий не просто вислуховує, дає і забирає слово, а також окреслює тему, але й сприймає сказане і втручається, коли це доречно, в дискусію. Оскільки наші політики дуже часто брешуть, викручуються і кажуть щось геть не логічне, хороший ведучий не повинен це їм дарувати і має втручатися. Безперечно, він не має демонструвати своє власне ставлення, але, якщо політик каже, що Нюрнберзький трибунал засудив Бандеру, то ведучий мусить зауважити, що це твердження не відповідає дійсності.

- Назвіть якомога більше особистих якостей, які, на Вашу думку, мають бути притаманні «ідеальному» ведучому політичного ток-шоу.

- Ерудиція, освіченість, красномовство, телегенічність, витримка, вміння тримати себе в руках, принциповість, послідовність, наполегливість, прискіпливість, почуття гумору, почуття смаку, володіння контекстом.

- Почуття смаку в одязі?

- Під «смаком» я мав на увазі щось глобальне, значно глобальніше за смак в одязі. Оскільки ведучий зазвичай є автором або співавтором шоу, почуття смаку проявляється в доборі гостей, теми, у формулюванні запитань тощо.

- Серед зазначених Вами якостей, назвіть найважливіші і найменш важливі.

- Найважливішим завжди є почуття гумору і смаку – без них людина не має шансів на успіх на телебаченні. Також надзвичайно важливим є володіння політичним контекстом. Найменш важливі – телегенічність і красномовство.

- А які риси, на Вашу думку, неприпустимі для ведучого політичного ток-шоу?

- Компромісність, самозакоханість, страх. Із цими якостями рано чи пізно ведучий почне виконувати замовлення політиків або «прогнеться» під тиском роботодавців.

70

- А якими особистими якостями має володіти ведучий, щоб контролювати ситуацію в студії під час обговорення спірних питань?

- Сильний характер, досить гучний голос і наявність кнопки, яка вимикає мікрофон. Якщо серйозно, то дискусію слід вибудовувати таким чином, аби навіть в обговоренні суперечливих питань унеможливлювати суперечки в форматі базару. Це мистецтво.

- Чи є визначальним для Вас вік ведучого політичного ток-шоу?

- У західній демократичній традиції ведучий серйозного ток-шоу – людина середнього або навіть похилого віку. В цьому є сенс, оскільки в цьому віці людина набуває досвіду, ерудиції та майстерності. Але ця традиція дещо суперечить українській традиції, в якій люди починають працювати на телебаченні рано і досягають «зіркового» статусу ще до 30 років. Разом із тим, «молоді» ведучі політичних ток-шоу не досягли в нас особливих успіхів, за винятком хіба що Романа Скрипіна.

- Чи є визначальним для Вас стать ведучого політичного ток-шоу?

- Є. На жінку-ведучу приємніше дивитись, ніж на чоловіка. Більше ні на що стать не впливає.

- Чи є визначальним для Вас наявність журналістської освіти у ведучого політичного ток-шоу?

- Ні, журналістська освіта – це симулякр, вона не дає вмінь і знань, необхідних для ведення телепрограми. Необхідна наявність досвіду роботи на телебаченні. Хоча і це, як показав досвід Сергія Рахманіна, не завжди обов’язково, якщо відсутність досвіду компенсується іншими важливими позитивними якостями.

- На Вашу думку, чи є важливим для ведучого політичного ток-шоу зовнішній вигляд – елементи одягу, зачіска, макіяж?

- Без сумніву, ведучий повинен бути стильним, гарно вдягненим, аби не викликати когнітивного дисонансу в телеглядачів, звиклих до стильних і гарно вдягнених людей. Разом із тим, ведучий політичного ток-шоу – не манекенниця і не Катя Осадча, його вбрання має бути скромним. В усякому разі, ведучий не повинен привертати більше уваги, ніж герої програми.

- Що, на Вашу думку, є головною запорукою успіху ведучого політичного ток-шоу?

- Розум.

- Перейдемо до ведучих українських ток-шоу. Назвіть якомога більше особистих якостей Савіка Шустера.

- Досвід, полікультурність, широкі інформаційні горизонти, ерудиція, почуття гумору, авторитет, красномовність, розум, неконфліктність, компромісність, самолюбство, інтелігентність.

- Які з названих рис заважають йому в роботі?

- Хіба що самолюбство.

- Як саме воно проявляється?

- Самолюбство Савіка Шустера найчастіше проявляється в тому, що, отримавши будь-яке звинувачення в заангажованості чи небезсторонності (це буває майже на кожній програмі), він починає йойкати, закликати небо у свідки, обурюватись і робити тому подібні речі.

71

- А які риси, на Вашу думку, відрізняють Савіка Шустера від інших ведучих політичних ток-шоу?

- Полікультурність і, як наслідок, інтегрованість у світовий інформаційний контекст.

- Якщо оцінити «ідеального» ведучого політичного ток-шоу в 10 балів, скільки би Ви поставили Савіку Шустеру?

- 8. Йому часто бракує рішучості, «зубастості», аби поставити політиків на місце. Він не раз засвідчив, що домовляється з політиками за кадром, таким чином зруйнувавши міф про свою безсторонність і принциповість. Разом із тим, це – людина світової культури, що відкриває віконце до широкого світу для українських телеглядачів. Навіть якщо вони цього не хочуть.

- Євген Кисельов. Назвіть якомога більше його особистих якостей як ведучого політичного ток-шоу.

- Серйозність, інтелігентність, педантизм, авторитетність, освіченість, ерудиція, досвід, системність, упевненість у собі, компромісність, зверхність.

- Які риси йому заважають?

- Зверхність.

- По відношенню до кого?

- Зверхність Кисельова – у способі спілкування з колегами-журналістами, деякими політиками, у схильності сварити свою режисерську групу в прямому ефірі та інших не найприємніших звичках.

- Які риси, на Вашу думку, відрізняють Євгена Кисельова від інших ведучих політичних ток-шоу?

- Як і Савік Шустер, це людина-легенда, авторитет для всього пострадянського простору. Це дає йому перевагу в порівнянні з ведучими-українцями у спілкуванні з політиками.

- Скільки би Ви поставили Євгену Кисельову?

- 7. Він занадто прив’язаний до російського контексту, значно більшою мірою «російський» ведучий, ніж Савік Шустер, і менш інтенсивно інтегрується до місцевих реалій. Враження про непідкупність і принциповість, які справили перші ефіри Кисельова, розвіяли подальші ефіри, що продемонстрували його готовність домовлятися з політиками.

- Андрій Куликов.

- Куликову притаманні досвід, авторитет, внутрішній спокій, принциповість, блискуче почуття гумору, ерудиція, шарм, самозаглибленість, інтелігентність, упевненість у собі, неконфліктність, адекватність.

- Що маєте на увазі під словом шарм та адекватність?

- Пояснити, що таке шарм, мені важко, щоб це зрозуміти, треба з Куликовим поспілкуватися. І я, як знайомий з ним особисто, відчуваю цю його особливість і в ефірі. Щодо адекватності, то це пояснити ще важче... Але ми ж говоримо про суб'єктивну оцінку, а не про об'єктивні речі.

- Які з названих рис йому заважають? Самозаглибленість.

72

- Як вона проявляється?

- Самозаглибленість виявляється в його дуже стриманій поведінці в ефірі.

- Які риси, на Вашу думку, відрізняють Андрія Куликова від інших ведучих політичних ток-шоу?

- Українець із досвідом роботи в західних медіа, чіткими і непорушними принципами, заворожує своїм спокоєм. Хоча багатьох це відлякує, роблячи програму занадто нудною, як на смак глядачів, призвичаєних до сварок і конфліктів. Куликов єдиний із нинішніх ведучих ток-шоу не підкорюється логіці рейтингу, а намагається вибудовувати програму професійно.

- Яку б оцінку поставили Андрію Куликову?

- 8. Висока професійність його роботи компенсується недостатньою видовищністю та браком драйву.

- Анна Безулик. Як охарактеризуєте її?

- Інтелігентність, педантизм, упевненість у собі, розум, почуття гумору, наполегливість, різкість.

- Які риси їй заважають?

- Різкість.

- Які риси, на Вашу думку, відрізняють Анну Безулик від інших ведучих політичних ток-шоу?

- Вона – ведуча-«самородок», яка виросла на очах українських телеглядачів, міняла амплуа і стиль, поки не доросла до формату «Я так думаю». Поступається іншим в авторитетності, але, напевно, викликає більшу симпатію. Разом із тим вона, напевно, єдина спроможна наполягти на своєму, пішовши в ефірі на конфлікт із політиками.

- Якщо оцінити «ідеального» ведучого політичного ток-шоу в 10 балів, скільки би Ви поставили Анні Безулик?

- 7. Використовує далеко не весь свій потенціал, часто хибить, дозволяє політикам говорити більше, ніж слід було б. Хоча формату «Я так думаю» останніх років поставив би 9, не вагаючись.

м. Київ, 20.04.2010 Розмову вела: Марія Стецюк

73

ДОДАТОК 2 Інтерв’ю з Костем Бондаренком, політологом, директором Київського інституту проблем управління імені Горшеніна, редактором газети «Лівий берег» - Які складові потрібні для успішності ток-шоу?

- Насамперед, я думаю, певні вміння ведучого – модерувати, керувати аудиторією. Друге – це вміння вести за собою, вміння створювати фарватери, крім того – має бути відчуття стилю.

- Що Ви маєте на увазі під відчуттям стилю?

- В кожної передачі є свій стиль і це відчуття стилю означає не скочуватися у певний популізм, не вести суперечку із гостями студії і так далі. Крім всього іншого у ведучого має бути інтелект та ерудиція. Це основні складові.

- А наскільки важлива сама особистість ведучого для успіху ток-шоу?

- Дуже важлива. Оскільки, саме через особистість ведучого розкривається та чи інша програма. В цьому і секрет скажімо того самого Савіка Шустера. Народ дивиться саме його. Саме його чомусь запросили вести це ток-шоу. Скажімо, якщо в один час йтиме програма Савіка Шустера і інша програма – більша аудиторія, певно, буде у Савіка Шустера. Не тому, що у нього цікавіші гості, а тому, що є певна особистість Савіка Шустера, яка розкривається саме у цьому ток-шоу.

- А що ще, на Вашу думку, потрібно ток-шоу, крім особистості ведучого?

- Канал, розкрученість каналу та глядацька аудиторія. Друге – незаангажо-ваність. Відносна незаангажованість, тому що зрозуміло, що у кожного є свої симпатії-антипатії, є редакційна політика, є власники каналу. Третій момент – це тема, яка розкривається. Це основні моменти.

- На початку розмови ми говорили про характеристики ведучого. Серед тих, які Ви назвали, назвіть 1-2 найважливіші і 1-2 менш важливі на Вашу думку.

- Я думаю, що на перший план я поставив би все-таки ерудицію і вміння модерувати. А те саме відчуття стилю – це, скоріше, менш важлива якість.

- А які характеристики неприпустимі для ведучого?

- Егоїзм, зазнайство, високомірність.

- Високомірність по відношенню до кого?

- Високомірність по відношенню до гостей, до глядацької аудиторії. Бувають такі випадки, коли людина просто не може бути ведучим, оскільки вона намагається просто красуватися в камері. Це самохизування якраз є неприпустимим для ведучого.

- А якими якостями, на Вашу думку, має володіти ведучий, щоб контролювати ситуацію, коли в студії виникають якісь спірні питання?

- Він повинен мати достатньо харизми для того, щоб привернути до себе увагу, сказати своє «я» і поставити його вище суперечностей.

- А що у Вашому понятті харизма?

- Харизма – це певний авторитет людини, який є безумовним для всіх гостей в студії. І другий момент – це те, що ведучий не повинен боятися гостей в студії – не повинен боятися перебити їх, сказати що «все, я тут головний». І, напевне, відчуття міри також 74

потрібне. Коли він бачить, що перебирає міру той чи інший гість в студії, то його потрібно поставити на місце. Також у ситуації, коли виникають спірні питання, обов’язково потрібне почуття гумору.

- Коли Ви дивитесь ток-шоу, чи є визначальним для Вас вік ведучого?

- Ні. Для мене це не є визначальним тому, що я знаю різні ток-шоу, з різними віковими особливостями ведучих. Особливо у регіонах є дуже багато зовсім молодих ведучих. Тут більшу роль відіграє майстерність ведучого, аніж якісь його вікові особливості.

- Тобто, за Вашими словами виходить, навіть якщо зовсім молода людина вестиме ток-шоу, Ви будете їй довіряти?

- Так, нічого дивного тут немає. На каналі «Окей» в Одесі є ток-шоу, що називається, здається, «В гостях у блондинок». Там 2 абсолютно юних ведучих, але вони дуже професійно ведуть це ток-шоу. Коли вони запрошують гостя в студію, вони буквально його «розкладають по поличках».

- В контексті того, що у своєму дослідженні я розглядаю як чоловіків, так і жінок ведучих, чи є для вас визначальною стать ведучого?

- Ні, абсолютно. Я думаю, як і для більшості громадян у нашому суспільстві. У нас абсолютно терпимо ставляться до того, що жінки займають ті чи інші ролі у суспільстві.

- А чи є визначальним для Вас наявність у ведучого журналістської освіти?

- Ні. Теж не є визначальним. Це необов’язково.

- Наскільки важлива зовнішність ведучого – якісь елементи одягу, макіяж, зачіска?

- Вони просто мають бути відповідними – кольори одягу правильно підібрані, відсутній всілякий епатажний крій. Це має бути абсолютно спокійний, скоріше, класичний стиль. Все має бути підібрано зі смаком. Якщо людина гарно вбрана, в неї нормальна зачіска, грим правильно накладений і це не викликає дискомфорту, то це одразу привертає позитивну увагу.

- То, якщо підсумувати, що є, на Вашу думку, головною запорукою успіху ведучого токшоу?

- Його особисті якості, його вміння тримати аудиторію.

- Тепер давайте перейдемо до ведучих ток-шоу. Почнемо із Савіка Шустера. Назвіть якомога більше якостей, якими Ви можете його охарактеризувати.

- Почуття гумору, що межує із сарказмом, інтелект, досвід роботи в різних аудиторіях і в різних країнах. Йому притаманна широта кругозору – він дивиться на різні проблеми з точки зору свого досвіду, який він здобував в різних країнах. Ще така риси як провокативність.

- Що Ви маєте на увазі?

- Він провокує публіку. Його передача побудована за класичним принципом: от, умовно кажучи, басейн із брудом, ви – гості в студії, ви стрибаєте у бруд і маєте один одного там вимазати цим брудом. Оце є класичний підхід. Він майстерно провокує оцей двобій. І він, фактично, делегітимізує владу. Показує її найгірші сторони – політиків, влади і так далі. Оце головні моменти його ток-шоу. Крім того, в нього присутні маніпулятивні технології – він дуже часто використовує маніпулятивну соціологію, маніпулятивні цитати. Дуже часто і саме з провокативною метою.

75

- А які його риси заважають йому в роботі?

- Напевне, серед усіх українських ведучих ток-шоу, у нього найбільш загострений рівень егоїзму. Він найбільше з-поміж усіх демонструє своє «я». У нього дійсно це програма Савіка Шустера. Він є головною «зіркою» під час шоу.

- Які саме риси відрізняють його від інших ведучих?

- Оця провокативність його відрізняє. Під час ефіру він не модерує, він провокує.

- Якщо оцінити «ідеального» ведучого у 10 балів, яку оцінку Ви дали би Савіку Шустеру?

- Напевне, 9.

- Чому?

- Тому що він володіє практично всіма необхідними якостями, але якби було трошки менше «його» у програмі…

- Наступний це – Євген Кисельов і відповідно назвіть якості, притаманні йому.

- Інтелігентність, така «білогвардійська» інтелігентність, можна сказати. Потім – потужний інтелект, така собі «софт-опозиційність». При чому це проглядалося і в Росії, і тут. І намагання все-таки поставити на перший план не людей, які присутні в студії, а тему, яку він задає. Якщо Шустер заставляє розкриватися людей, які до нього приходять, то Кисельов намагається розкрити тему.

- Які якості йому заважають?

- Заважає йому надмірна м’якість.

- Що Ви маєте на увазі?

- Він м’який, характер у нього доволі м’який. Він не є жорстким ведучим. Він не може як Савік Шустер, наприклад, різко перервати, він завжди почекає, коли гість договорить. І в цьому плані оця м’якість та інтелігентність якраз заважають йому у програмі, особливо, коли його співрозмовники якраз далекі від розуміння інтелігентності.

- А що саме відрізняє від інших?

- Теж оця інтелігентність. Він є таким собі класичним професором. Ця передача є для нього такою собі лабораторією, де він шукає істину.

- У скільки балів Ви б його оцінили?

- Його б оцінив у 10 балів. Мені він якраз найбільше подобається. Це суб’єктивна моя думка, але мені здається, що саме таким має бути ведучий ток-шоу. При чому, він в якійсь мірі продовжує традицію американської журналістики, не європейської. От якщо ми подивимось Ларі Кінга, приблизно той самий стиль.

- Таке питання, яке я не задавала, коли ми говорили про Савіка Шустера, – чи не викликає у Вас ніяких упереджень те, що ці ведучі не є українцями?

- Ні, абсолютно. Мені здається, що в ідеалі журналістика не повинна мати національності., не повинна мати національної прив’язки. І я навпаки був би дуже радий, щоб українські журналісти могли так само фахово вести шоу десь там в Польщі, Штатах, деінде.

- Андрій Куликов – які його риси?

- Що стосується рис Куликова – це насамперед інтелігентність, що, забігаючи наперед є і його вадою. Потім – чудове почуття гумору, просто блискуче, яке іноді повністю обеззброює, яке він перетворює на додатковий фактор. Намагання все-таки збалансувати 76

різні позиції, які існують, відобразити в студії максимально 2 позиції, що існують щодо того чи іншого питання. Він абсолютно нігілістично ставиться до авторитетів, у нього абсолютно немає ніяких авторитетів. Він абсолютно рівно може себе поводити як із звичайною людиною, так і з президентом. Для нього вони приблизно на рівні. І він не боїться експериментувати – він експериментатор за своєю суттю.

- То яка з усіх цих названих рис його відрізняє?

- Бажання експериментувати. Кожна програма – це для нього такий собі експеримент.

- А от Ви на початку сказали, що така риса як інтелігентність йому заважає. Чому так?

- Він, як і Кисельов, через вроджену інтелігентність боїться образити людину, він завжди дає говорити до кінця. А є такі люди, яких, якщо не зупинити, якщо не відключити їм мікрофон – вони можуть говорити кілька годин підряд. І в Куликова, і в Кисельова немає такого механізму спротиву.

- Яку оцінку Ви би дали Куликову?

- Теж 9.

- Через цю м’якість?

- Так, через м’якість. І також через те, що він ще не до кінця відчув себе модератором цієї ситуації.

- І перейдемо до Анни Безулик. Що Ви скажете про неї?

- Анні Безулик простіше. Вона – жінка, а до жінок у нас ставляться, скажімо так, одразу ж поблажливо. Жінкам багато що пробачається. Так у нас прийнято в суспільстві. До неї є сприйняття з більшою довірою. Вона дійсно була класичним модератором. Для неї характерно намагання максимально розкрити тему – цитати, максимальна кількість сюжетів, які супроводжують цю тему, соціологічні дані, статистичні, коментарі експертів, коментарі журналістів, політики з різних таборів. Тобто вона намагається створити максимальне відчуття проблеми. Однак, при цьому її інтелігентність межує із жорсткістю – вона може жорстко сказати: «Все, припиняємо, переключаємо, віддаємо мікрофон» і так далі. Вона, як на мене, є одним з ідеальних ведучих. Їй би я поставив 10 балів. Щодо того, що їй заважає – коли вона вела на 1+1 їй нічого не заважало. Головна її вада на «5-му каналі» – сам власник каналу. Оскільки, їй доводилося завжди зважати на інтереси власника.

- І останнє запитання, якщо би всі 4 шоу йшли в один час, яке би Ви включили?

- В мене є звичка постійно переключати канали. Але якщо так, то все-таки шоу Кисельова.

м. Київ, 24.04.2010 Розмову вела: Марія Стецюк

77

ДОДАТОК 3 Інтерв’ю з Наталею Лігачовою, шеф-редактором видань проекту «Телекритика» - Які складові успішного ток-шоу для Вас?

- Потрібно відрізняти, що означає успішне ток-шоу. Ток-шоу може бути успішним з точки зору рейтингів і не мати ніякої соціальної значимості, або мати дуже маленьку. І воно може бути зовсім неуспішним з точки зору комерційної складової, однак мати дуже велику соціальну значимість. Що стосується успішності комерційного ток-шоу, то, звичайно, головними складовими його завжди будуть гострота драматургії, тобто дуже жорсткий конфлікт, який закладений в основу розгляду будь-якої теми, харизматичний ведучий і достатньо провокативні, так звані, «жовті» теми, які цікаві великій кількості людей і, відповідно, важливе доведення цієї драматургії до скандалу. І в меншій мірі для успіху комерційного ток-шоу необхідні такі складові, які важливі для соціальнозначущого ток-шоу, а саме глибина аналізу проблеми, наявність не лише протилежних точок зору, а і думок експертів, які можуть з одного боку виступати як своєрідні рефері, а з іншого боку як та сторона, яка дає глядачу реальну картину. Для успішності соціальнозначимого ток-шоу також ще необхідні теми, які не стільки популярні, не стільки викличуть миттєвий інтерес широкого загалу, а які є стратегічно важливі для суспільства, для країни, для якоїсь певної цільової аудиторії. І в будь-якому випадку для обох типів ток-шоу, окрім харизматичного ведучого необхідні також хороші редакторські напрацювання, хороші сюжети, які дають певний бек-граунд і, можливо, в більшій мірі для соціально-важливого ток-шоу, необхідний також вихід на прогнозування ситуації або на відповідь на питання не лише «хто винен?», цим займаються в більшій мірі наші політичні ток-шоу. Вони виясняють хто винен і будують на цьому драматургію, а соціально-значимі ток-шоу, крім відповіді на питання «хто винен?» повинні також шукати відповідь на питання «що робити?»

- Ви сказали, що в будь-якому випадку особистість ведучого є важливою. Наскільки?

- Безумовно, це дуже важливий елемент. Особисто я вважаю, що це десь 70 відсотків успіху. І для цього потрібна харизма. Не просто харизма, а телевізійна харизма. Бо можна бути харизматичною особистістю у побуті, однак не бути харизматичним на телебаченні. З іншого боку, потрібно бути ерудованою особистістю, бути підготовленим до теми. Бо, наприклад, в наших ток-шоу часто роль ведучого зводиться лише до модерації. От, наприклад, Савік Шустер це ідеально робить. Однак, на Заході роль ведучого – це не лише модерація, а і також побудова жорсткого ходу дискусії і перебирання на себе ролі того, хто змушує учасників ток-шоу йти глибше і глибше в розгляд проблеми, того, хто провокує їх не лише на скандал, а і на глибину, на аналіз. І для цього, безумовно, потрібна ерудиція. І, звичайно, не менш важливим для ведучого є швидка реакція, вміння передбачити якісь психологічні повороти, що можуть виникнути у дискусії. Тобто, ведучий це 3/4 успіху.

- А які риси, на Вашу думку, неприпустимі для ведучого?

- Я вважаю неприпустимим агресію і намагання образити співрозмовника. Так, можливо, це може навіть підвищити рейтинг і увагу до цього ток-шоу, однак, це не дає можливості глядачу зрозуміти суть проблеми, про яку йде мова. Бо це дуже часто призводить до того, що відбувається скандалізація цієї теми чи проблеми. І коли тебе ображають в ефірі, ти можеш бути навіть найтолерантнішим, але замість того, щоб видавати аргументи, ти починає видавати емоційну реакцію. Тобто я вважаю, що телеведучий не може бути агресивним – він має контролювати себе. І також неприпустимим є будь-яка заангажованість, крім заангажованості суспільними інтересами. Бо кожен журналіст 78

працює для тих, хто його слухає, дивиться, читає. Але особливо це правило має поширюватися на телеведучих. Незалежно від того чи він модератор, чи він учасник дискусії, чи провокатор, однак, при цьому він завжди має себе відчувати приналежним аудиторії, не політикам, не менеджменту. Він той, хто представляє інтереси мільйонів глядачів, і з цієї позиції має вести розмову. Також, ця людина, безумовно, не повинна мати якісь ксенофобні настрої, він має бути максимально ліберальною особистістю, максимально широкою та такою, яка приймає всі точки зору. Він не просто має тримати себе в руках – в нього немає виникати жодної агресії до тієї чи іншої точки зору.

- Наскільки для Вас визначальним є вік ведучого?

- Насправді, вік є не дуже важливим. В принципі, можливо в силу свого віку, я більше довіряю людям за 30. Умовно кажучи, якщо політичне ток-шоу вестиме молода людина 20-25 років, то можливо це може викликати в мене недовіру. Однак, в моєму житті були просто безпрецедентні випадки, коли я, наприклад, бачила репортаж, що його робив ведучий, що навіть і 20 років не мав, певно. І я тоді була вражена – це було дуже влучно, свіжо та з певною новизною. Тобто головне – це оригінальність у підході до роботи і звичайно відчуття того, що ця людина справді не байдужа, що вона щось шукає і з іншого боку, що в неї наявні якісь професійні якості. Тобто можна довіряти і 70-ти річному і 20літньому, якщо це буде справді класно зроблено.

- Наскільки визначальною для Вас є стать ведучого?

- Так складається, що в основному політичні ток-шоу ведуть чоловіки. Це певною мірою пов’язане із жорсткістю цих програм. Однак, мені було б дуже цікаво спостерігати за токшоу, де ведучою була би жінка. Знову ж таки, важливий інтелект та харизма, а все інше – вік, стать немає значення.

- А журналістська освіта?

- Так само. Я взагалі прихильниця тієї системи освіти, яка присутня в західноєвропейських країнах, коли журналіст навчається своєму ремеслу, маючи вже якийсь базовий фах.

- Наскільки для Вас є визначальним зовнішній вигляд ведучого – якісь елементи одягу, зачіска, грим?

- В будь-якому випадку, це має бути людина, що виглядатиме сучасно. Це має бути діловий стиль. Без гламуру, але більш-менш стильний.

- То що, на Вашу думку, є головною запорукою успіху ведучого політичного ток-шоу?

- Інтелект, небайдужість до співрозмовника та теми, а також бажання щось змінити в цьому світі. Тобто розуміння того, що від того, що ти робиш, насправді дуже багато залежить. Тобто ти це робиш не для того, щоб відпрацьовувати свою заробітну плату чи примножувати свою славу, а що ти робиш це в ім’я якоїсь суспільної мети. А ще розуміння своєї відповідальності перед людьми – це також дуже важливо.

- Давайте поговоримо про українських ведучих. Почнемо із Савіка Шустера. Назвіть якомога більше притаманних йому рис.

- Безумовно інтелект, швидка реакція, вміння будувати діалог таким чином, щоб провокувати сторони на дискусію і при цьому залишати поза нею. Вміння бути таким собі «розумним провокатором». Звичайно у нього присутнє бажання слави, бажання бути першим у своїй професії. Шустеру характерна гнучкість, вміння йти на компроміс. Іноді це добре, іноді це погано. Буває по-різному. Завдяки його досвіду, у нього є наявність знань про те, як функціонує західна журналістика, що теж є важливим. І, безумовно, в

79

ньому присутня велика харизма. Телевізійна харизма. Для Савіка це має першочергове значення. Це вміння користуватися своїми перевагами і добре маскувати свої недоліки.

- А які в нього недоліки, що заважають йому в роботі?

- Іноді ступінь бажання бути першим домінує над ступенем його відповідальності. Хоча Шустер досить відповідальна людина та все ж бажання успіху іноді виходить у нього на перший план. Також відчувається певна розбещеність грошами, увагою, славою. Іноді це, можливо, може заважати в якихось принципових речах, коли потрібно продемонструвати певну твердість, безкомпромісність. Головна претензія до ток-шоу Савіка Шустера – це те, що немає глибини розгляду проблеми, все відбувається на рівні скандалу, на рівні популізму, однак, це відбувається не тому, що він не знає як, а тому, що він працює в умовах рейтингу і він робить те, що необхідно, щоб його піднімати. Тобто, не можна говорити, що йому щось заважає внутрішньо. Йому заважає зовнішня ситуація.

- Якщо оцінити «ідеального» ведучого в 10 балів, скільки би Ви поставили Шустеру і чому?

- Знову ж таки. Можна оцінювати його виходячи з тієї ситуації, що є, з того, як він веде це ток-шоу, а можна, виходячи з того потенціалу, який би він міг реалізувати якби були відповідні умови. Давайте поставимо йому 8.Через те, що головні його відмінності від інших українських ведучих – це харизма, той ступінь поваги, який він зміг завоювати, в тому числі у політиків. А також те, що цей шлейф, що він не з України, що він певною мірою менш залежний від власників, дає йому перевагу перед будь-яким ведучим, який працює в Україні. З іншого боку, йому дуже часто не вистачає розуміння певних українських проблем, тем і т.д.

- Євген Кисельов. Охарактеризуйте його.

- У Євгена Кисельова ми бачимо не просто інтелект, а інтелект схильний до аналітичної діяльності. На мою думку, за своїм психопортретом Кисельов не є ведучим політичного ток-шоу. Він змушений це робити. Все ж таки він більше такий класичний аналітик і токшоу – не найвдаліше з того, що він робить у житті. Як ведучий підсумкової програми – це виглядало більш професійно і значущо. Це пов’язано також і з тим, що він повільно формулює свою думку, довго думає. Тобто харизми телеведучого в нього набагато менше, ніж скажімо у того ж Савіка Шустера чи, наприклад, у Анни Безулик. Він, умовно кажучи, більше аналітик, ніж модератор. Однак, при цьому в нього, безумовно, є знання. Хоча знання української ситуації йому все ж трохи не вистачає. Він викликає повагу, за ним є шлейф його російської приналежності. Кисельов більше схильний не до просто модерування дискусії, а до того, щоб давати свої оцінки. І це його відрізняє практично від всіх українських телеведучих. Він дає ці оцінки і в спеціально підготованих сюжетах за кадром і продовжує давати ці оцінки також в студії. З цим можна погоджуватися або ні, однак оцінки Кисельова завжди цікаві. Також в нього помітна достатньо велика схильність до компромісів – у нього проблема заангажованості присутня в більшій мірі, ніж у Шустера.

- Дайте йому оцінку.

- Напевно 7. Йому як ведучому не вистачає телевізійної харизми, оперативної реакції і йому не вистачає знання українських реалій. Чому не менше ніж 7 – тому що його досвід має велике значення. В цій ситуації має певне значення і вік, і бекграунд, і те, що він відомий як хороший аналітик. Йому я можу пробачити думку, що формулюється повільно, заради того, щоб її просто почути.

80

- Андрій Куликов. Що притаманне йому?

- Безумовно інтелект, ерудиція. Це людина, яка має досвід, яка має знання ситуації в Україні. Він дуже начитана людина. Можливо, навіть той формат, у якому він працює, не дозволяє повністю проявити глибину цих знань. Серед усіх ведучих, про яких ми говоримо, він людина, яка найбільше знає, що таке журналістські стандарти. Мінуси – він все-таки не телевізійна особистість. Він радійник. Він для радіо, де можна більше пороздумувати, порефлексувати, не потрібно так швидко та миттєво реагувати. Також, на мою думку, Андрію Куликову заважає його м’якість. Він по життю дуже хороша, м’яка, порядна людина. В ньому немає тієї стервозності, яка насправді дуже потрібна. Яка, наприклад, у Савіка Шустера ніколи прямо не проявляється, однак, наявність цієї стервозності всередині, дозволяє йому бути більш динамічним, жорстким, гострим. У Куликова цього немає і часто це призводить до того, що він нездатний бути провокатором. Ще одним його мінусом є те, що він, роблячи це свідомо, мало спілкується з політиками в кулуарах. Він сприймає їх виключно через їх публічні дії та заяви. І через цю відмову спілкуватися з ним особисто він, з одного боку, вберігає себе від їх впливу, з іншого – його питання під час програми іноді звучать трохи «по-марсіанськи», трохи наївно. Інший ведучий, що більш розуміється на політичній ситуації в країні, не задавав би таких питань, вони були би більш конкретизовані, чіткі і наближені до реалій та з більшим розуміння психології співрозмовника. Якщо оцінювати, то Андрію Куликову я поставлю 6.

- І на сам кінець – Анна Безулик.

- Знову ж таки є інтелект, є ерудиція, є знання наших реалій, є знання політиків. Є стервозність, яка потрібна і яка рідко переходить якісь межі. В останньому ток-шоу вона показала, що вміє працювати не лише стравлюючи політиків, а і те, що вона вміє працювати з експертами – вона вміє їх вислуховувати, вміє їх вчасно увімкнути, розуміє, хто може в даний момент відповісти тому чи іншому політику. Ще одна перевага її – зовнішність, що є не менш важливим, особливо для жінки. Вона має достатній ступінь поваги до себе у суспільстві та серед колег.

- Чого їй не вистачає?

- Їй не вистачає іноді знання стандартів і певної безкомпромісності. Знаючи Безулик, ми розуміємо, що в неї є міра, яку вона не переступить, виходячи перш за все з якихось своїх особистих інтересів. Тобто, вона не буйний журналіст – в неї ця міра компромісу є трохи більше, ніж хотілося б. На жаль, це характерно всім нашим телеведучим. Іноді це добре, а іноді це заважає займати певну позицію в дотриманні стандартів, щоб не дати сісти на голову менеджерам чи власникам каналу.

- Яку оцінку їй поставите?

- 7.

- І таке питання, якби у Вас була можливість обрати лише 1 шоу з 4 для перегляду, яке б Ви обрали?

- Шоу Кисельова скоріше.

м. Київ, 27.04.2010 Розмову вела: Марія Стецюк

81

ДОДАТОК 4 Інтерв’ю з Володимиром Фесенком, політологом, головою правління центру прикладних політичних досліджень «Пента» - Наскільки важливою є особистість ведучого для успіху політичного ток-шоу?

- Особистість ведучого є принципово важливою. Не буде особистості ведучого, або ця особистість буде не дуже цікавою, не дуже яскравою – і все, шоу не буде. Особистість впливає не тільки на формат шоу, а і на його зміст. В даному випадку, якщо йдеться саме про ток-шоу, а не просто про телевізійну програму – це ще і стиль комунікації. Тому, персона ведучого – це визначальний чинник успіху чи не успіху і взагалі специфіки та особливості цього шоу.

- Які, на Вашу думку, мають бути притаманні риси ведучому політичного ток-шоу?

- Головне, щоб це була цікава людина як глядачам, так і учасникам ток-шоу. Якщо вони не будуть відчувати необхідність діалогу та інтересу до взаємин під час ефіру та поза ефіром з людиною, яка веде ток-шоу, воно може просто не відбутися. Цікавість самої фігури, її змістовність, яскравість, авторитет, бекграунд – все це важливо. Чому от і з’являються у нас феномени Шустера і Кисельова. Не тому, що вони варяги. Авторитет, достатня яскравість і певна відкритість, що теж важливо, Шустера і певною мірою, хоча менше, Кисельова, в даному випадку були чинниками, які сприяли їх ролі в цих ток-шоу. Дуже важливими є комунікаційні якості. От в чому безумовна перевага Шустера – у нього є певна магія. Те, чого не вистачає, наприклад, Кисельову. Кисельов – він хоче бути солістом сам. Він звик до класичної моделі аналітичної передачі, де він сам аналізує ситуацію, є один чи два гостя, які доповнюють його. Передача відбувається в жанрі діалогу. А ток-шоу – це полілог, де треба організувати комунікаційний простір. І тут роль ведучого дуже важлива. Він не просто ведучий, він режисер в плані підготовки сценарію, крім того, він ще й диригент, який має контролювати аудиторію, має відчувати ключових гостей, пам’ятати коли кого і як треба включити, як змінити тональність передачі, як вийти з глухого куту, якщо така ситуація виникає і т.д. От в цьому сенсі у Шустера немає рівних. Він дуже яскравий комунікатор, режисер, диригент і плюс у нього ця магія проявляється в тому, що він нібито не помітний, майже не втручається у дискусію, але він постійно її контролює. Цю магію ще можна назвати харизмою. Розуміння психології і просто знання багатьох проблем, дозволяють йому, коли потрібно, включити чи переключити гостя, або нагадати, що щось не так. Звичайно, на користь Шустера працює і його авторитет, рейтинг передач. Він сприймається навіть високопосадовцями як людина авторитетна. Такий собі «інформаційний кардинал української політики». До нього ставлення як до рівного. До багатьох інших журналістів наші політики можуть ставитись, якщо не з зневагою, то як до людини не їх статусу. Риса яка ще дуже важлива для ведучого ток-шоу – це почуття гумору. Всі ці дрібнички складають харизму, яка дуже потрібна ведучому. Крім того, є такий вислів, людина – це стиль. Як для політика, так і для журналіста стиль – це важлива складова.

- Що для Вас стиль?

- Стиль – це специфічні особливості і, якщо казати про журналістику, – це особливості професійної діяльності і з точки зору форми, і з точки зору змісту. Те, що відрізняє. Це відображення особистості людини, яка займається цією професійною діяльністю, її психологічні, характерологічні особливості, які проявляються в творчій діяльності. Саме ці особливості і надають смаку в сприйнятті, відрізняють цю людину від інших людей. Ця відмінність є те, що нас цікавить.

82

- Які риси неприпустимі для ведучого політичного ток-шоу?

- По-перше – агресія і неповага до учасників шоу та глядачів. Якщо людина зловживає цими рисами, то вона фактично руйнує і емоційний, і інформаційний простір, який потрібен будь-якому політичному ток-шоу. Тому що потрібне спільне емоційне та інформаційне поле без якого ток-шоу не відбудеться. Також, якщо ведучий не дуже компетентний в питаннях політики – не буде яскравого шоу. Це може проявитись і в сценарії, і в регулюванні самої дискусії. Між іншим, некомпетентність – це не просто не знання політики, тут потрібні знання певних деталей, нюансів, навіть знання людини. От, наприклад, певної компетентності в українській політиці не вистачає Євгену Кисельову, і у цьому він поступається Шустеру. Він багатьох не знає. Шустер знає практично всіх. Кисельов іноді плутає прізвища, ім’я, статус і т.д. По-друге – будь-яке ток-шоу потребує конфлікту, але конфлікту контрольованого. Тому, для ведучого ток-шоу потрібні певні організаторські здібності, необхідність бути і режисером, і диригентом одночасно. Якщо у людини таких якостей не має, тут я йду від зворотного – він не може бути ведучим. Також не може бути ведучим і занадто самозакохана людина, адже у ток-шоу не соло має бути, а спектакль, де грають багато акторів, де кожному треба дати свою роль і частку часу. Не може бути ведучим ток-шоу людина, яка занадто самовпевнена, емоційно закрита, не гнучка, яка не може реагувати на зміну ситуації в студії.

- Наскільки визначальним є вік для ведучого ток-шоу?

- Тут по різному може бути. Насправді і стать, і вік не є визначальним. В принципі, за досвідом і зарубіжним, і нашим, краще, коли людина має досвід, тобто не дуже молода, так більше поваги. Я знаю багато прикладів не з ток-шоу, а з політичних передач, коли приходить міністр або депутат, а тут перед ним молода дівчина чи молодий хлопець, і якщо людина до того ж ще й не дуже відома – тоді до неї взагалі нема поваги, він навіть не звертає уваги на таку людину. А коли є досвід відчувається, що за цією людиною є знання, повага інших людей. Тому більшість вдалих шоу – це середній вік ведучого. Але коли йдеться про жінок, крім віку, тут має бути певний баланс, яскравість. На мій погляд, ток-шоу Анни Безулик було одним з найкращих і не лише завдяки її жіночим якостям, а і через певний глибокий зміст програми, який їй вдавалось підтримувати. Але привабливість ведучого – це ще одна важлива риса для жінки-ведучого. Це дуже визначально, адже сприймають спершу жінку як жінку, а потім її оцінюють як ведучого, бо телебачення – це картинка і образ привабливої жінки, в даному випадку, якщо йдеться про жінку – дуже важливий.

- Чи є визначальним наявність журналістської освіти для ведучого?

- Для мене це не визначальний чинник. Я знаю багато прикладів і знаю західну практику, як правило найбільш вдалі журналісти це ті, які знають конкретний предмет, мають відповідну освіту або економічну, або політичну, або якусь іншу.

- Переваги Ви вже називали, а які недоліки Шустера як ведучого політичного токшоу?

- Я почну не з персональних недоліків, а з ситуації, яка сталась останнім часом навколо його шоу. Як це не парадоксально, при всій популярності самого Шустера і його ток-шоу – країна трохи втомилась від політичних ток-шоу і від Шустера також. Хоча він і не заважає дискусії, і в принципі не втручається, тобто він є егоцентричним, але він все ж таки сприймається як особливий, самостійний гравець в цьому ток-шоу. І це трохи починає заважати, особливо останнім часом, коли почали з’являтися підозри і не тільки підозри, а вже і звинувачення в певній політичній заангажованості. Тобто є елементи, вже не просто режисури телевізійної і професійної, а і режисури політичної. Одну фігуру можна підняти, іншу опустити, одну можна запросити, іншу не запрошувати. Такі маніпуляції вже починають простежуватись. Зараз головні критичні зауваження до 83

Шустера пов’язані з тим, що його вже почали сприймати як маніпулятора – політичного телевізійного маніпулятора. Це при його, безсумнівно, професіоналізмі. Однак, зараз це головна вада, яка працює проти нього особисто і проти його ток-шоу. Оця маніпулятивність є певним елементом заангажованості. Іноді це проявляється в його особливому ставленні до когось, а іноді є підозри суто політичного характеру.

- Переваги і недоліки Євгена Кисельова – що в нього є і чого не вистачає?

- Кисельов, на мій погляд, один з кращих аналітиків, він – легенда політичної аналітики. Ток-шоу – це не зовсім його. Він програє Шустеру в тому, що не може бути диригентом і режисером одночасно. Ведучий – так, але модератором дискусії він не завжди може бути. Іноді він просто не встигає чи йому не вдається контролювати аудиторію, хід дискусії. І тому відбуваються збої або зависання, або просто дискусія заходить у глухий кут. Це перша вада і проблема. Друга вада – це те, що йому не вистачає компетентності в українській політиці. Деякі питання він не дуже добре знає, як і багатьох українських політиків та просто українських фігур. Це теж впливає на рівень ток-шоу. Остання вада, яка проявляється останнім часом і викликає навіть більше критики, – це політична заангажованість каналу і його передачі. Через це інтерес до його ток-шоу певною мірою знижується.

- Як що до інших двох ведучих, а саме Куликова та Безулик?

- Мені дуже подобалось ток-шоу Безулик, тому що воно, на мій погляд, було найбільш змістовним – менша кількість учасників, за часом менше, більш динамічний формат. Їй вдавалось, не завжди правда, організовувати одночасно і змістовну, і дуже динамічну дискусію, де дискутували між собою не лише головні особи, а аудиторії політиків і експертів. Вона чує і відчуває людей, якраз як режисер-диригент, вона дуже добре працювала. Вона відчуває настрої, бачить аудиторію і коли виникає необхідність може включити потрібну людину в дискусію. От в цьому сенсі, я думаю, їй просто немає рівних, вона в цьому всіх перевершує. Відчуття аудиторії і вміння модерувати – це її ключові переваги. У Шустера та Кисельова шоу занадто зациклено на головних особах і фактично вся увага концентрується якщо не на двох, то на трьох – чотирьох особах, а всі інші як масовка. Крім того, у її шоу є те, чого немає в інших ток-шоу – вона дає короткі репортажні вставки. Ця інформація є дуже доречною і може впливати на дискусію, додавати необхідну інформацію або просто спрямовувати в змістовному руслі. Андрій Куликов дуже змістовний, завжди добре підготовлений, в нього дуже добре почуття гумору і він людина, яка багато знається в політиці має досвід і український і міжнародний. Крім того він любить експериментувати. Зараз у шоу Куликова шукають певної зміни формату, тому що там відчувався певний застій і консерватизм останнім часом. Андрію не завжди вистачає емоційності, зовнішньої яскравості. От те, що є у Безулик – вона може сама вступати в дискусії, Шустер може самостійно реагувати на якісь речі, а Андрію, можливо, не вистачає такої емоційності. Його шоу теж має свій рейтинг, хоча там більш скромні можливості, але він гідно тримається і, в принципі, на достатньо високому рівні працює.

- Які недоліки Безулик?

- Іноді Безулик суб’єктивна, це, можливо, так по-жіночому. Мінусом є і те, що в порівнянні з Шустером, наприклад, у неї практично не працює аудиторія, вона пасивна. Це, можливо, головний програш її програми в порівнянні з іншими. Тому що як для глядача, так і для учасника дискусії дуже важлива реакція аудиторії, навіть з професійної точки зору.

- Яку оцінку по 10-бальній шкалі Ви б надали ведучим?

- Я не хочу давати оцінки з етичної точки зору, адже у кожного є свої переваги.

84

- Якщо всі чотири ток-шоу будуть іти в один час, яке Ви оберете?

- Відповідь проста: я буду переключати. Скажу відверто, я останнім часом менше дивлюсь ток-шоу, як і вся країна, втомився від їх кількості, хоча я противник того, щоб вони зникли з екранів. Я прихильник того, щоб вони видозмінювались, шукали нові формати, нові змісти, якось експериментували, але не зникали. От чого не вистачає так це серйозної, гарної аналітики на нашому телебаченні. Потрібно урізноманітнювати наш політичний ефір, він зараз занадто «шоунізований».

м. Київ, 29.04.2010 Розмову вела: Марія Стецюк

85

ДОДАТОК 5 Інтерв’ю з Русланом Кавацюком, редактором журналу «Країна» - Які, На Вашу думку, складові успішного політичного ток-шоу?

- В першу чергу потрібен харизматичний, цікавий ведучий, дуже обізнаний, хитрий. Старший середнього віку, незалежно від того чоловік це, чи жінка. Може навіть жінка було би цікавіше, адже у нас в Україні зараз немає хороших ведучих жінок. Стосовно формату, то той формат, що зараз є, він трохи набрид і вже мало приваблює людей, тому також необхідний цікавий формат, чітка його структурованість, яка би не була зав’язана на тому, що сидить кілька гостей, яким час від часу передається мікрофон, і вони щось розповідають з позиції політичної партії, яку вони представляють, так як це зараз відбувається в багатьох ток-шоу. Тому необхідно також дуже багато цікавих «фішок» у таких шоу. Однак, без ключового ведучого це не можливо. Ну і, звичайно, також в такому шоу мають бути зацікавлені топ-політики. Без них воно не існуватиме.

- Тобто, за Вашими словами, позиція ведучого є ключовою для успішного ток-шоу, так?

- В принципі, так. Бо в Україні, та і у цілому світі, так сформована громадська увага, що вона націлена на людину. От є, приміром, шоу Ларі Кінга. Це його шоу. Воно іменне. Шоу Опри Вінфрі – воно також іменне. Те саме відбувається і в нас. І це правильно. Тому що без цікавого ведучого це шоу стає під загрозою маніпульованості керівництвом каналів. А керівництво каналів у нас не дуже публічне, воно хоче заробляти гроші. А це дуже просто заробляти гроші на політичних рейтингах. В Україні особливо. Тому, звичайно, постать ведучого вона як магніт і сама по собі, а по-друге і як якийсь запобіжник від можливих маніпуляцій.

- Які основні функції, на Вашу думку, має виконувати ведучий політичного ток-шоу?

- Ключова функція – він має дуже добре відчувати процеси, що відбуваються, і не тільки публічні. Наприклад, як у ситуації із Чорноморським флотом. Пустили «димову завісу», всі кинулись на цей флот, а там паралельно прийняті договори, які вирішуються на десятки мільярдів доларів на роки вперед. І це реально те, що цікавить політиків, а ми всі говоримо про флот. Хороший ведучий мав би відрізняти речі «димової завіси» і вміти якось ними гратися. Це ключова річ – відчувати інформаційне поле і вміти правильно його подати, щоб люди, подивившись цю передачу, зрозуміли що є що. Можливо, ведучий може не знати, що є за цим, але він має запросити таких людей, які можуть щось дати для роздумів іншим. Тоді це ток-шоу буде виконувати функцію, яка би мала бути взагалі для журналістики ключовою – змушування людей думати. Друга ключова функція ведучого – це модераторство. Правильне обрання людей, яких запросити і правильна з ними розмова. Тому що у нас практично немає хороших інтерв’юерів. Хороший інтерв’юер – це той, який зуміє розговорити людину, не зажене її в глуху оборону, а зуміє випитати у неї таке, чого вона можливо ще ніколи не казала. А у нас на шоу відбувається як – люди виходять, вони слухають питання, а потім «так, я вас зрозумів, а тепер я вам скажу позицію партії». Це значить, що у нас погані інтерв’юери ведуть ці шоу, це значить, що люди не готові рости. Вони готові отримувати за це гроші, однак вони не готові рости як інтерв’юери.

- Які особисті якості мають бути притаманні ведучому?

- Головна якість – це постійний інформаційний голод, постійна зацікавленість в подіях для того, щоб зробити це цікаво. Якщо є така якість в людини, то все інше воно вже додається і нашаровується на це. Якщо цього немає, то це вже тоді просто заробляння грошей, це не журналістика, не політичне ток-шоу 86

- А які тоді якості не припустимі для ведучого такого ток-шоу?

- Насправді, весь арсенал засобів можна використовувати. Можна провокувати. І, певно, варто провокувати. Тому що людину треба «вибити». Це досвідчена людина, яка прийшла до вас на ток-шоу, вона вже знає вас. Її треба здивувати, треба висмикнути з того стану, в якому вона до вас прийшла. Для цього треба, звичайно, використовувати море засобів. Можливо не самому, а задіювати когось іншого. Неприпустимим є хіба що підлабузництво до політиків. Це викликає огиду і не сприйняття ведучого. Політик повинен відчувати певну дистанцію до ведучого.

- Чи є визначальним вік для ведучого політичного ток-шоу?

- Ведучий має бути не менше певного середнього віку, бо коли ведучий перестає сприйматися як мужчина, чи зріла жінка, вони починають вже сприйматися як хлопчики і дівчатка такі, які зараз ведуть теленовини на більшості центральних каналів.

- А як щодо зовнішнього вигляду ведучого: елементів одягу, зачіски, макіяжу. Це є для Вас визначальним?

- Взагалі, на що можна звернути увагу? На те, що вас дратує у ведучому. Якщо воно не дратує, то все припустимо. Однак, у чоловіка-ведучого зробити щось що би дратувало глядача – це треба дуже постаратися. А ведучій жінці потрібно просто не переборщувати. А взагалі, зовнішній вигляд не головне.

- То що є запорукою успіху ведучого ток-шоу?

- Харизма. Це ключова річ. Харизма – це суміш компонентів: це вміння одягатися, правильно себе поводити, правильні вибирати інтонації, правильно вести розмову, правильно вести себе взагалі. Якщо ці компоненти успішніше складаються – сильніше харизма, слабше складаються – слабша харизма. Але якщо вона є, якщо вона досить потужна, то в принципі такі ведучі мають всі шанси на успіх. Тому що, з ким би він не вийшов говорити, він зможе зробити шоу просто за рахунок самого себе. А якщо він зуміє запросити цікавих людей і з ними розкрутити це все – тоді він увійде в історію телебачення України.

- Давайте поговоримо тоді про наших українських ведучих. Наскільки вони близькі до того, щоб увійти в історію. Савік Шустер. Які його особисті якості? Позитивні, негативні.

- Він намагається бути відстороненим, намагається бути інтелігентним. Він практично ніколи не проявляє якихось емоцій. Навіть, якщо він виявляє якусь стурбованість чи намагання проявити якісь негативні емоції, то вони в нього мінімальні. Це просто на рівні півжеста. І це спрацьовує на політиків. Тому що деякі з них звикли до хамства у повсякденному житті, а такий рівень культури спрацьовує на них як стримувач. Мінусом Савіка Шустера є те, що він не до кінця володіє ситуацією – вона йде сама собою, а він спорадично десь колись намагається її загальмувати. Але це просто така особиста якість, така манера ведення передачі. Він достатньо активний, достатньо уважний під час шоу.

- А є щось таке, що йому заважає під час роботи, на Вашу думку?

- Йому не робили би стількох пропозицій переходу з каналу на канал, з однієї платформи на іншу в студіях, якщо би він мав якісь такі явні, сильні недоліки. Очевидних недоліків, які би провалювали його шоу, немає. Серед таких мінусів, що заважають йому модерувати передачу є те, що він не є хороший інтерв’юер, він швидше віддає цю функцію іншим. Тобто, в перших своїх сезонах він намагався сам вести програму, потім він переходив до того, що він робив співведучих, які виконували функцію інтерв’юерів. Він не є сильний інтерв’юер. Це його «мінус» і він очевидно це розуміє. Також він не є шоумен сам по собі. Хоча в останньому сезоні він робить шоу, намагається запрошувати людей, які 87

влаштовують елементи шоу. Цим він намагається виграти від інших телеведучих таких шоу.

- Якщо б оцінити «ідеального» ведучого в 10 балів, яку б оцінку Ви поставили Савіку Шустеру?

- Я думаю, що Савіку Шустеру можна ставити 7,5-8 за рахунок того, що він був перший реальний телеведучий. І він, фактично, зробив переворот в уявленні телеформату політичного шоу. Хоча до того в Україні ніби були якісь там спроби – Піховшек пробував робити телешоу з політиками та журналістами, Ганна Безулик намагалась. Але всі ці шоу були якісь в’ялі, нецікаві, а Шустер приніс щось таке, що змусило всіх відкрити очі і політики рвалися до нього, все робили, щоб просто потрапити туди. Тому Шустеру можна ставити таку оцінку навіть при всіх його мінусах – при невмінні брати інтерв’ю, при невмінні повести за собою політиків. Дуже важливо також, що Шустер відчуває тенденції, він змінює своє шоу, модернізує, покращує. Це хороша риса, сильна риса.

- Євген Кисельов. Як би Ви його охарактеризували?

- Ключовий позитив той, що Кисельов – реальна конкуренція Шустеру по авторитету. Жоден інший український телеведучий не має такого минулого, яке би могло поставити його на рівень із Шустером. Ось в цьому «Інтер» зробив правильну ставку, враховуючи, що це провідний канал, запросивши реально іменитого ведучого. У нього величезний досвід і він пройшов дуже різні ситуації у своїй кар’єрі – від великого успіху до великого падіння з цього успіху. Це робить його дуже сильним як чоловіка, а відповідно як і ведучого. Це ключовий особистісний позитив. Мінус той, що Кисельов страшенно залежний від керівництва каналу, попри весь його авторитет, попри всю його іменитість. На «Інтері» Кисельов залежний. Це видно по його манері ведення, по тому, яких гостей запрошують. Це відкрито і це очевидно. Плюс той, що Кисельов оцю свою залежність зумів трошечки урівноважити за рахунок формату шоу, яке він придумав. Мабуть що, будучи розумним чоловіком і знаючи куди він іде, на який канал і який вплив матиме там на нього керівництво, він зробив таку «фішку», що запросив незалежних журналістів, яким не платять спеціально, які можуть задавати будь-які питання. Мінус той, що туди відбирають не найсильніших журналістів. Є кілька дуже сильних журналістів в Україні, яких туди не запрошують.

- Яку оцінку Ви би йому поставили?

- Йому я би поставив 6,5 балів за рахунок того, що при всій своїй іменитості він не до кінця орієнтується і взагалі цікавиться українською політикою. Вона йому не дуже цікава. Хоча, звичайно, він дуже багато чого прочитав на початку перед тим як прийти сюди на шоу і це відчувається. Він почав по-іншому відчувати Україну і взагалі прогресував в цьому сенсі. Це робить йому велику честь. Але він трохи нудний, повільний і це трохи гальмує процес, хоча ти очікуєш від такого масштабу ведучого, що він всіх «порве», однак. На мою думку, він свій пік просто вже пройшов. Це відчувається.

- Андрій Куликов. Що Ви скажете про нього?

- Андрій Куликов – це яскравий приклад хорошого, чесного українського журналіста. Гідного по певних особистих якостях, розумових здібностях. Але він не має харизми і не може вести хорошого шоу. Це шоу мало хто хоче дивитися. Якийсь мінімальний рейтинг у нього є, за рахунок того, що це ніби було після Шустера. Але реально, за рахунок того, що це веде Куликов, воно чим далі, тим більше тоне. Ну немає в нього харизми.

- А чому на Вашу думку так відбувається?

- Це спричинено особистим набором якостей. Він не є вибуховим, він є нудний, він повільно говорить. Те саме як і Кисельов, але Кисельов масштабу іншого, він пройшов 88

таке, що робить його на кілька голів сильнішим. Куликов, якщо би покерував кількома опозиційними каналами в Росії, то він би був так само масштабним чоловіком, а він всього лише в Україні працював. І для того, щоб ти, будучи українцем і працюючи в Україні, прийшов і конкурував з людьми рівня Савіка Шустера і Євгена Кисельова, ти маєш бути по-справжньому сильним, сильнішим за них. А Куликов не є сильнішим, не має харизми, нецікаво веде себе, нецікаво одягається навіть – сіре волосся, сірий костюм. Він наче намагається копіювати манеру Савіка Шустера. Може він навіть не копіює, може він такий є. Може його продюсер каналу вибрав як людину, яка може продовжувати шоу у такій стилістиці як і Шустер, але він не має тієї харизми, що і Шустер. І з цим нічого не зробиш. Ведучого потрібно було міняти після першого сезону, щоб витягнути шоу.

- То яку би Ви оцінку йому поставили?

- З авансом п’ятірку.

- Анна Безулик.

- В неї є хороші і трохи навіть бійцівські риси ведучого, що вигідно її вирізняє, зокрема від Куликова. В неї є певна вибуховість, водночас вона вміє заспокоювати. Вона дуже непоганий ведучий. Ще й за рахунок того, що вона симпатична жінка, що взагалі краще, ніж чоловік. Симпатична жінка і чоловік, коли вони стоять поруч, вона одразу вже набагато сильніша ведуча. Просто в Україні так є. Це є і перевагою, і мінусом водночас тому, що з віком ця перевага жінкою буде втрачатися, а чоловік навпаки буде її набирати, якщо буде правильно розвиватися. Але взагалі, якщо жінка і чоловік середнього віку, то безперечно, жінка виграє. Просто за рахунок зовнішніх даних, за рахунок голосу, магнетизму, що є також частиною харизми. Тому, безперечно, за рахунок цього у Безулик все виходило дуже добре. Інша справа, що вона майже не розвивала своє шоу. Такого помітного ривка, якихось спроб розвивати шоу не було. Тому що, якщо шоу доростає до певного рівня за рахунок ведучого, то його треба розвивати іншими засобами. Вона не намагалась розвивати своє шоу і це ключовий мінус.

- Як щодо оцінки Анні Безулик?

- Я думаю, що можна говорити про 6. За рахунок того, що перша почала, за рахунок того, що вона значно цікавіший інтерв’юер, краща за всіх інших. От Кисельов, приміром, теж цікавий інтерв’юер – він добре відчуває, він вміє намацати, але він дуже нудно це робить і часто глядачі навіть не помічають те, що він намацав. А Безулик, вона швидкіше, різкіше, вона справно це робить. В принципі в неї хороші задатки були, а якщо би вона і розвивалася це було би значно вище. Вона могла би стати хорошим першим ведучим в Україні.

- Якщо би всі 4 шоу йшли в одним час, яке би Ви обрали для перегляду?

- Скажу чесно, хоча я час від часу беру в них участь, не дивлюся їх вже давно. Просто через те, що вони не демонструють цікавого шоу. Якщо в мене є вибір щось подивитися, то я краще подивлюся якесь шоу на Бі-Бі-Сі чи на Сі-Ен-Ен. Через те, що там будь-який ведучий, навіть ведучий звичайних новин, набагато харизматичніший і цікавіший. Він в студії заповнює собою все. І тому на наші шоу з великою натяжкою можна сказати, що це шоу.

м. Київ, 5.05.2010 Розмову вела: Марія Стецюк

89

ДОДАТОК 6 Інтерв’ю з Степаном Смишляєвим, політичним оглядачем інформаційної агенції «Українські новини» - Які складові успішного політичного ток-шоу?

- Цікаві гості. Ведучий, який повинен вміти ставити актуальні і правильно сформульовані питання. Адже, знаючи наших політиків, вони вміють дуже добре уникати відповідей. Тому ведучий має простежувати ці речі і якщо політик уникає відповіді, ведучий має знову підійти до цього питання. Можливо вже з іншого боку. Також, крім ведучого, цікавою є інтерактивна аудиторія, її відповіді, які демонструються під час програми, наприклад, це відбувається у ток-шоу Савіка Шустера. Важливим є і формат програми.

- Які функції виконує ведучий політичного ток-шоу?

- Він має модерувати ефір. Не більше. Він має будувати програму так, щоб вся увага глядача була сконцентрована на гостях, що присутні в студії. І лише в необхідний момент він має переключити увагу в інше русло чи бік обговорення. Також не повинна бути позиція ведучого стосовно того чи іншого питання, що обговорюється в студії. У нього має бути перелік питань і він має вміти отримати на них відповіді. А своя позиція у нього може бути поза програмою. Крім того, він має бути максимально коректним, однак в той же час вміти зупинити гостя і перейти до іншого. Він має вміти спілкуватися з людьми. Також необхідне вміння вчасно зупинити конфлікт, якщо такий має місце в студії. А в українських ток-шоу це відбувається досить часто.

- Які риси є неприпустимими?

- Бажання показати, що «я тут головний», а всі інші лише гості. Неприпустимим є також хамство.

- Чи є для вас визначальним вік ведучого?

- Ні, вік не є визначальним. Головне, щоб не було вже названого хамства і зверхності. Якщо людина професіонал – вік жодного значення немає.

- Як щодо статі ведучого? Чи є це визначальним?

- Ні, також не є. Щодо жінок-ведучих, їх дуже мало на українському телебаченні, на мою думку. Хотілося б бачити побільше.

- Чи є важливим на Вашу думку наявність журналістської освіти?

- Ні. Може бути людина, що 5 років навчатиметься на журналістиці, а не зможе зв’язати жодного слова, а може людина мати іншу профільну освіту і чудово орієнтуватися в сучасних реаліях.

- Наскільки важливим є вигляд ведучого на екрані? Такі елементи як одяг, зачіска, макіяж?

- Це не є дуже важливим. Просто такі речі, якщо вони не нав’язливі, вони позитивно впливають на підсвідомість і тобі просто приємно дивитися на людину.

- Якщо підсумувати, що є головною запорукою успіху ведучого політичного ток-шоу?

- На мою думку професіоналізм.

- А що Ви вкладаєте в це поняття?

- Це вміння ставити запитання, вміння отримувати на них відповіді, при цьому проявляючи коректність до співрозмовників.

90

- Які якості притаманні Савіку Шустеру?

- В нього є трохи прихована самовпевненість і бажання себе показати.

- Це йому заважає чи допомагає?

- Можливо це йому і не заважає, однак, справляє не дуже приємне враження на глядача. Одна з позитивних якостей – це наявність в нього почуття гумору. Також розум, інтелігентність. Він любить експериментувати в своєму шоу. Робити щось нове. Однак, це не завжди буває вдалим. Я пам’ятаю одну з програм, яка, здається, була присвячена Дню медика. І в прямому ефірі тоді відбувалася операція. Кадри тоді, як на мене, були зовсім непривабливими. І навіть трохи некоректними. Однак, все ж формат його програми вирізняє такий собі креатив. І це є цікавим. Його програмі в певній мірі притаманна скандальність. Це аудиторія любить. Шустер вміє тримати аудиторію. Це головне.

- Що йому заважає в роботі?

- Власне, все те, що я перерахував в позитиві, коли воно йде занадто, то воно перетворюється в негатив.

- Якщо оцінити «ідеального» ведучого політичного ток-шоу в 10 балів, скільки би Ви поставили Савіку Шустеру і чому?

- Мабуть що 7. Через те, що, як я вже говорив, в ньому присутня певна самозакоханість – він хоче, щоб його було видно, щоб йому була приділена певна увага, а не лише гостям. Він іноді дозволяє собі некоректні висловлювання. Зрозуміло, що такі речі у всіх нас часто бувають, однак він ведучий, який постійно на екрані і має слідкувати за такими речами. Іноді, це відбувається через певні об’єктивні причини, а не з його вини. Адже, в більшості своїй українські канали є певною мірою заангажовані, є певні правила, певна редакційна політика і ведучий має на це орієнтуватись. Хоча з іншого боку мене це дивує. Адже, наприклад, той же Савік Шустер та Євген Кисельов, які, зокрема в Росії, позиціонували себе як борці за свободу преси, в Україні рахуються з тим, що їм говорять.

- Ви згадали про Кисельова. А які риси притаманні йому?

- Він чудовий аналітик. Наскільки я пам’ятаю, раніше він особливо не був ведучим, а більше аналітиком і ця риса зараз є основною в його роботі. Він дуже часто висловлює свою позицію, що власне відрізняє його від інших ведучих аналогічного формату програми.

- Що йому заважає?

- Як на мене, він чи ще ніяк не може пристосуватися, чи можливо не дуже хоче цього робити, однак він не зовсім розуміє українську специфіку. Йому бракує інформації і це основне, що йому заважає.

- Яку оцінку поставите йому?

- 6. Через погане знання українського контексту і через високе включення в обговорення певної теми. Забагато власне його особистої думки. Аналітика не підходить для формату політичних ток-шоу.

- Андрій Куликов. Які його риси?

- Куликов з’явився як ведучий «Свободи» після Шустера і в цьому плані йому важче, адже Шустер був першим. Куликов зміг показати те, що він може вести програми такого формату. Однак, останнім часом його підводить концепція програми. Її стає трохи нудно дивитися. В ній дуже багато експертів і мало гостей. З політиків може бути 2-3 людини. І програма часто буває поділена на частини в одній виступають політики, в іншій – експертна думка. В Куликова менш за всіх інших ведучих є бажання показати себе. Це 91

позитивно. Андрій Куликов дуже часто відпускає дискусію – його немає, є гості, є голос за кадром того ж Куликова, який їх анонсує і все. Він мінімально сам бере участь в програмі.

- Це є позитивно чи негативно?

- На мою думку, це більше позитивно. Хоча інколи, коли потрібно зупинити гостей, цього ніхто не робить, а от коли настає час реклами, то це одразу ж відбувається.

- Скільки би Ви поставили Куликову?

- Також 7. Через те, що він більше виконує саме функції ведучого, не автора ідеї, а просто ведучого. Він мало бере участь в дискусії.

- І Анна Безулик. Як охарактеризуєте її?

- Її суттєво відрізняє те, що вона приємна та чарівна жінка. Це надає їй переваги серед 3-х інших ведучих. В неї найкраще серед усіх почуття гумору. На мою думку, до неї на шоу більше прислухалися. Може тому, що вона жінка, може тому, що справді вона вирізняється серед інших, але це так. Під час її ток-шоу було набагато менше сварок та скандалів. Тобто, вона вміє вчасно сказати «стоп», вчасно спрямувати дискусію в необхідне русло, вплинути на учасників. Вона вміє побудувати програму – в неї були цікаві питання, сюжети, що супроводжувати програму. Вона вміє отримати відповіді на найгарячіші питання – їй притаманна певна наполегливість, але в позитивному значенні. Їй я би поставив 8. Вона більшою мірою з усіх названих ведучих наближається до того ідеалу, про який ми говоримо.

- Якби всі ці 4 ток-шоу йшли в один час, яке би ви обради для перегляду?

- Те, де б був політик, якого мені необхідно дивитися для виконання свого робочого завдання.

м. Київ, 5.05.2010 Розмову вела: Марія Стецюк

92