Варавва Гання - диплом, 2009

Національний університет “КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ” Могилянська школа журналістики

Кваліфікаційна робота на здобуття академічного звання магістра журналістики ПРЕДСТАВЛЕННЯ КИТАЙСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ В УКРАЇНСЬКИХ МАДІАХ В 2008 РОЦІ Варавви Ганни Ігорівни

Перший науковий керівник – професор, доктор філологічних наук Квіт С.М. другий науковий керівник – доцент, кандидат філологічних наук Яковець А.В.

Київ 2009

ПЛАН Вступ

3

РОЗДІЛ 1: Образ КНР у третьому тисячолітті

8

1.1 КНР у роботах українських вчених

8

1.2 З історії створення КНР

9

1.3 Цензура інформації про Китай

12

1.4 Порушення прав людини

22

1.5 КНР під час Олімпіади

32

1.6 Завищення економічних показників

37

Розділ ІІ. Методологія дослідження

40

2.1 Історія методу та його застосування

40

2.2 Зразок застосування методу

48

Розділ ІІІ. Результати аналізу

58

Висновки

66

Список використаної літератури

69

2

Вступ На сьогодні в українсько-китайських відносинах спостерігається постійний розвиток як в торгівельно-економічній, так і в соціальнокультурній сферах. Товарообіг між двома країнами постійно зростає. Упродовж 2007 р. він склав приблизно 6,5 млрд. дол. США, а минулого року

збільшився

ще

на

33%.

Україна

посідає

третє

місце

у

зовнішньоекономічних зв'язках Китаю з країнами СНД (після Росії та Казахстану). Водночас, КНР належить до десятки основних торгівельних партнерів України[34]. Зі

зближенням

двох

країн

зростає

необхідність

об’єктивного

інформування українців про Китай, його політику, загрози та виклики, які він несе. На сьогоднішній день такої інформації вкрай не вистачає. Поперше, в Україні не існує чіткої державної політики щодо КНР, українська сторона (на відміну від інших країн) не робить жодних офіційних заяв з резонансних

подій

у

Китаї.

По-друге,

Україна

не

має

власних

кореспондентів у Китаї. По-третє, ведеться недостатньо досліджень цієї країни українськими синологами. Роботи є, але вони в більшості стосуються суто культурних та історичних аспектів КНР і до того ж практично не доходять до широкого загалу. Коли минулого року в КНР була проведена Олімпіада, увага усього світу концентрувалася на цій країні і в українській періодичній пресі регулярно виходили публікації на цю тему. Це, з одного боку розширило наші знання про цю країну, її традиції, культуру, з іншого боку підвело завісу над рядом соціальних проблем, які існують в КНР і про які ми, в більшості, майже нічого не знали: незадовільний стан з правами людини, переважну бідність населення, погіршення стану екології, ріст наркоманії, захворюваності на СНІД та ін. Образ КНР став ще контрастнішим після звісток про силове придушення тибетців, скандал з меламіновим молоком та землетруси. З іншого боку, ми чуємо про стрімкий ріст китайської економіки й про те, що ця країна виходить в світові лідери.

3

Враховуючи велику роль Китаю у розвитку світових подій кожне суспільство розмірковує, чи варто вголос критикувати китайський режим або ж навпаки наслідувати його приклад. Панівну роль у цій дискусії відіграють засоби масової комунікації саме через відображення образу китайської влади. Наприклад,

американські

та

західноєвропейські

ЗМК

відкрито

критикують Пекін за порушення прав людини. Російські ЗМК, навпаки, це питання оминають, а пишуть здебільшого про успіхи КНР в економічній сфері та про поглиблення російсько-китайських взаємозв’язків. В нашій роботі буде досліджено, який образ КНР створюють українські медіа. Чи залишаються вони, як і українська влада, осторонь переслідувань різних груп людей з боку китайської влади, застосування рабської праці, незаконної трансплантації органів від живих людей, в основному в’язнів сумління, цензури ЗМК та інших проблем. Отже сьогодні, коли ми свідомо поглиблюємо взаємозв’язки з КНР, нам необхідно мати чіткий та об’єктивний образ цієї країни, аби зробити правильні висновки в ході розвитку співпраці. Предметом нашого інтересу є образ Китаю, який змалювали українські медіа в 2008 р. В ширшому розумінні наш аналіз дасть змогу не тільки побачити образ КНР, але й зрозуміти типи дискурсів, які артикулюються навколо чи не єдиного комуністичного режиму при владі, а отже, дасть можливість оцінити, як вітчизняні медіа позиціонують Україну по відношенню до комуністичної ідеології загалом. Адже, сьогодні деякі політичні сили в Україні, в основному лівого штибу, ставлять КПК у приклад, закликаючи до повернення комунізму, акцентуючи увагу на його керівній ролі у зростанні добробуту китайського народу. Тим самим, вони ставлять під загрозу всі демократичні надбання нашої держави за час незалежності. Проведення дослідження саме цього року є доволі знаковим, бо 2009 р. несе Китаю багато ювілеїв: по-перше, 10 березня виповнюється 50 років з 4

дня повстання у Тибеті, 4 червня - 20 років кривавій бійні на Тяньаньмень, 20 червня – 10 років переслідуванню послідовників Фалуньгун та 1 жовтня 60 років з дня проголошення КНР. Об’єктом даної кваліфікаційної роботи є образ Китайської Народної Республіки, створений за допомогою різних типів дискурсів. Предметом дослідження є образ Китайської Народної Республіки, який створили українські медіа в 2008 р. Для аналізу було обрано статті з провідних загальнонаціональних аналітичних видань. Метою роботи є дослідження образу КНР, змальованого українськими ЗМК в 2008 р. Таким чином, для реалізації поставленої мети в роботі будуть виконані такі завдання: -

визначити основні типи дискурсів, які представлені в ЗМК щодо

політики КНР; -

визначити, чи присутній один і той самий дискурс на шпальтах

одного видання; -

визначити, які типи дискурсів є домінуючими в українських ЗМК.

В якості теоретичної джерельної бази для даної роботи були обрані праці науковців, які досліджували КНР, офіційні документи міжнародних організацій, включаючи документи правозахисних організацій, а також публікації українських загальнонаціональних аналітичних періодичних видань з цієї тематики. Предметом емпіричного аналізу було обрано 19 статей з української преси, які репрезентують різні погляди на перебіг подій у Китаї. Ці видання різняться як за обсягом, так і за накладом, жанром, політичними поглядами. Статті, в яких зображується образ КНР, були опубліковані у відібраних для аналізу газетах і журналах з 1 січня по 31 грудня 2008 р. Адже саме минулого року Китай якнайширше висвітлювався в українських медіа через проведення Олімпіади в Пекіні, спалахи тибетських повстань, землетруси в провінції Сичуань тощо.

5

Наукова новизна кваліфікаційної роботи полягає в дослідженні та систематизації типів дискурсів, які стосуються представлення образу КНР у вітчизняній пресі, а також оцінці ступеню незаангажованості української преси в даному питанні. Практичне значення роботи полягає у можливості застосування в подальшому методу дискурс-аналізу для дослідження змін у

характері

представлення КНР в українських ЗМК. Ступінь наукової розробки теми. Вивченню Китаю, його політики, історії та культури в Україні

приділяється

певна увага.

Зокрема,

в

Інституті сходознавства ім. А.Ю.Кримського працює відділ Далекого Сходу, де українські синологи займаються дослідженням Китаю. В Україні створені Всеукраїнська наукова асоціація сходознавців (Харків) та Українська асоціація китаєзнавців (Київ). В багатьох вузах України, зокрема: Університеті

ім.

Тараса

Шевченка,

Києво-Могилянській

академії,

Київському національному лінгвістичному університеті діють сходознавчі студії, де вивчають стародавній та сучасний Китай. Щодо дослідження висвітлення образу КНР в українських ЗМК, то такого аналізу в Україні практично не було. Разом з тим, деякі вчені в рамках своїх дисертацій аналізували, наскільки широко представлена китайська тематика в українських ЗМК. Зокрема, Кіпцар І.А. у роботі «Українсько-китайські відносини у період 1992-2002 рр.»[14] досліджувала як китайські та українські видання висвітлюють питання співробітництва обох держав. Авторка доходить висновку, що більшість повідомлень з цієї тематики були представлені в українських виданнях і стосувалися вони переважно співробітництва в торгово-економічній та культурній сферах. Схожим є дослідження Урусова В.Б. в праці «Українсько-китайські відносини (1949-1959)»[25]. Автор аналізує публікації в українських виданнях з 1949 по 1959 рр. і доходить висновку, що в основному для всіх повідомлень

характерним

є

одноманітний

заідеологізований

тон

з

радянськими штампами. Автор також детально аналізує висвітлення в ЗМК 6

українсько-китайських зв’язків на матеріалах журналу «Україна» за 19491959 рр. і доходить висновку, що представлення цієї теми було підпорядковане

загальному

напрямку

і

стану

радянсько-китайських

відносин. Ще однією науковою працею, де аналізується представлення КНР в періодичних виданнях є робота Карпенка Н.М. «Участь китайців в революційних подіях на території України (1917-1921 рр.)»[29]. Для розкриття теми даного дослідження автор аналізує невеликі замітки в газетах революційного періоду і зазначає, що частина з них мала тенденційний, а частина - об’єктивний характер. Але в усіх вищезгаданих дослідженнях аналіз медіа використовується лише як додатковий інструмент задля розкриття основної теми, отже в роботах відсутня структурована методологія та детальний аналіз. Основним методом дослідження є дискурс-аналіз, а саме: теорія дискурсу Лакло і Муфф. Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури. В

першому

розділі

розглядаються роботи українських вчених по

Китаю, а також аналізуються саме ті сучасні події, які практично не знайшли відображення в науковій літературі та медіа-просторі України. У другому розділі розглядається теоретична основа дискурс-аналізу та методологія даного дослідження. У

третьому

розділі

представлені

результати

проведеного

дослідження.

7

РОЗДІЛ 1: Образ КНР у третьому тисячолітті 1.1 КНР у роботах українських вчених За визначенням Нішенка С.О. усю літературу про Китай радянського періоду можна поділити на дві категорії. Перша відноситься до часового періоду 1949-1960 р., коли Китай був представлений тільки з позиції непорушності радянсько-китайської дружби. Друга частина стосується періоду радянсько-китайської конфронтації і носить суто «антикитайське спрямування»[16]. Яскравим підтвердженням цього є праця Седнєва В.В. «Агресивний курс Пекіна – загроза світу та безпеці народів», в якій розкривається «політика шовіністичного прагнення до світового панування» Китаю, а також

зображується

«ворожість

авантюристичного

курсу

нинішніх

пекінських лідерів»[19;3]. За циклічністю розвитку історії, схоже, Україна у своєму ставленні до КНР повернулася до першого періоду, принаймні це стосується наукових праць українських вчених про КНР. Адже в роботах українських синологів практично не зустрічається критика на адресу режиму або бодай об’єктивний аналіз сьогоднішньої політики КПК. Загалом, роботи українських науковців про Китай можна розділити на декілька частин: -

сьогоднішня політика КНР на тлі економічного росту. В цих

працях Китай представляється як країна, з якою Україна має налагоджувати тісні зв’язки. Зокрема роботи Кіпцар І.А. «Українсько-китайські відносини у період 1992-2002 рр.»[14], Седнєва В.В.: «Тягар традиції і виклики глобалізації: зовнішня політика Китаю на зламі тисячоліть»[21], Голод В.: «Причини та наслідки ревальвації юаню» та ін.; -

історія КНР. Цій темі присвячено багато робіт Седнєва В.В.

Зокрема: «Ден Сяопін і проблема формування нової зовнішньополітичної доктрини КНР»[20], «Чи здійсниться китайська мрія» тощо;

8

-

історія та культура стародавнього Китаю. Серед таких праць

можна назвати роботи Кіктенка В.О. - з вивчення релігії «Даоська причинність та теологія: Нідем, Гегель, Уайтхед та комбінаторна логіка»[12], «Філософія раннього конфуціанства у відношенні до історії наукової думки в давньому Китаї в аналізі Джозефа Нідема», Величка В. - з адміністративного устрою стародавнього Китаю «До питань про традиції, політичні та соціально-економічні основи відносин центру з регіонами у Китаї»[3],

«З

історії

районування

Китаю»[4],

праці,

присвячені

стародавньому живопису: Андрущенка І «Філософія на кінчику пензля»[1], роботи, присвячені традиціям стародавнього Китаю: Гамяніна В. «З традиції благопобажань в імператорському Китаї»[8], Калашника Л.С. «Історичні традиції китайської родини»[9] та ін.; -

китайсько-тайванські відносини. Цій темі присвячені роботи

Нікішенка С.О. «Тайвань в системі міжнародних відносин»[17], Тарана М.А. «Роль концепції «одного Китаю» в політичному діалозі між КНР і Тайванем»[24], «Проблема політичного об’єднання КНР з Тайванем та зовнішня політика США»[23] тощо. Ми не будемо писати про становлення КНР або її сьогоднішній економічний стан чи відносини з Україною – про це докладно пишуть українські синологи. В нашій роботі будуть проаналізовані деякі з головних політичних та соціальних проблем, які характерні для Китаю в третьому тисячолітті, але які недостатньо висвітлені в українських наукових працях та ЗМК.

1.2 З історії створення КНР 23 липня 1921 р. була офіційно сформована Комуністична партія Китаю (КПК) як гілка Комінтерну. Пізніше комуністичний рух був представлений Китаю як експеримент. Прийшовши до влади, КПК зруйнувала всі традиції й цінності китайського народу, який має 5-тисячолітню історію. КПК залучила ряд 9

чужорідних понять: «промислова революція», «комуністичний атеїзм», «заперечення приватної власності», «насильницька революція». Одночасно вона розвинула найзгубніші елементи влади, успадковані від китайської монархії[28;15]. КПК заснована на авторитарному режимі ленінського типу. З моменту появи партії були встановлені три основні напрямки її діяльності: політична, інтелектуальна й організаційна лінії. Політична лінія включає постановку цілей. Інтелектуальна – обирає філософську основу комуністичної партії. Організаційна – вказує, як досягти мети. І члени КПК, і звичайні громадяни перш за все отримають команди, яких вони мають слухатися беззаперечно. Влада принципів партії над особистістю базується на безперервній, протягом всього життя, обробці КПК. Вона починається в дитячому садочку, політична освіта продовжується в школі та в університеті. Тим, хто не погоджується з ідеологією, не дозволяється здавати іспити та отримати вищу освіту. Зіткнувшись з кризою в 1980-х р., КПК була вимушена реформувати економіку країни. Деякі з прав на приватну власність були поновлені. Це створило прогалину в масивному механізмі жорсткого правління КПК. Ця прогалина почала збільшуватися, оскільки члени КПК спрямувалися до накопичення власного капіталу. При цьому китайські селяни продовжують жити в злиднях та важкій праці. Вони мають забезпечувати державних урядових осіб, так само як і багатьох партійних працівників. Китайським робітникам загрожує безробіття – режим вже багато років витягує прибутки з їхніх підприємств. КПК була заснована як частина радянської комуністичної парті, тому вона природно унаслідувала готовність вбивати. Одним з прикладів насильства КПК служить її підтримка кампучійських «червоних кхмерів». При правлінні «червоних кхмерів» чверть населення Кампучії, багато з яких – китайського походження, була вбита. Китай все ще не дає міжнародній

10

громадськості судити «червоних кхмерів», аби приховати роль КПК в геноциді. КПК підтримує найжорстокіші політичні рухи та режими, серед яких комуністичні партії Індонезії, Філіппін, Малайзії, В’єтнаму, Бірми, Лаосу й Непалу. За різними даними, за час правління КПК, починаючи з 1949 р., в кривавих кампаніях червоного терору загинуло від 65 до 80 млн. китайців[28;161]. Ось деякі з них: y

1950-1952

–

Земельна

реформа,

придушення

контрреволюціонерів. В результаті цієї кампанії були вбиті всі члени колишньої системи управління - з метою повного контролю села за принципом «в кожному селі є філіал партійного комітету». Була вилучена величезна кількість грошей та майна. Також КПК досягла свою основну ціль: залякати народ. Загалом було вбито від 2,4 до 5 млн. чол. [28;164]. y

1951 – «Боротьба проти п’яти», тобто «боротьба проти підкупу,

ухилу від сплати податків, розкрадання держаного майна, недоброчесного виконання державних підрядів та замовлень, викрадання державної економічної інформації». Ця кампанія була нічим іншим, як розправою над капіталістами з метою їхнього пограбування. За офіційними даними КПК було заарештовано 323100 чоловік й більше 280 покінчили життя самогубством[28;166]. y

1959-1961 – “Великий стрибок ”, заради якого весь народ

займався виплавкою сталі. Велика кількість врожаю залишалася на полі, нікому було його прибирати. В результаті весь врожай згнив, а залишки зерна в селах експропріювали.

Від голоду померло від 30 до 45 млн.

чоловік. Країна занурилась в економічну депресію[28;167]. y

1966-1976 – “Велика культурна революція ”. Вбито від 7 до 8 млн.

чол., в цей час був зафіксований пік самогубств, особливо серед інтелігенції. Традиційні культура та вірування зруйновані. Коли Мао Цзедун давав оцінку культурній революції, він сказав: «Під небом з’являється безлад, з 11

допомогою якого під небом встановлюється порядок, і через 7-8 років знову повторимо це». Іншими словами, через кожні 7-8 років знову піднімемо цей рух і знову вб’ємо групу людей. КПК вбиває людей, і це виходить з її природи та є необхідністю для утримання її при владі[28;169]. y

4 червня 1989 року – кривава бійня на площі Тяньаньмень. Тоді

китайські студенти, овіяні демократичними ідеалами, вийшли на площу в центрі Пекіна, за що й були роздавлені танками. Загинуло від 600 до 3000 молодих людей.

1.3 Цензура інформації про Китай Джерела інформації про КНР Оскільки українські ЗМК не мають власних кореспондентів в КНР, основним джерелом інформації про Китай є повідомлення російських ЗМК, а саме ИТАР-ТАСС, РИА-Новости, Lenta.ru та ін. Але відомо, що Російська Федерація має тісні економічні стосунки з КНР, і враховуючи той факт, що майже всі ЗМК РФ підпорядковуються керівній політиці російського уряду, інформація про Китай також проходить жорстку цензуру. Пропаганда КПК за кордоном В 1991 р., як відповідь на світову критику подій на площі Тяньаньмень в 1989 р., КПК заснувала Інформаційний відділ при Державній Раді як вищій державний орган для координації пропаганди за кордоном. Метою відділу є створення повідомлень в ЗМК для пропаганди, розповсюдження ідеології КПК за кордоном, вплив на громадську думку, а також контроль світових ЗМК[30;5]. На сьогоднішній день в розпорядженні КПК знаходяться декілька ЗМК, які займаються пропагандою за кордоном, в тому числі Агентство Xinhua News,

Китайське

Центральне

Телебачення

(CCTV-9),

Міжнародний

англійський канал (CCTV- 4) та ін. При цьому, Агентство Xinhua News заявляє, що його матеріали щоденно близько тисячі разів передруковуються 12

закордонними ЗМК, в тому числі AP, AFP, Reuters та ін.[30;28]. Агентство Xinhua News З кінця 2002 р. випуски новин Агентства Xinhua News транслювалися на 140 країн та регіонів й мали приблизно 5000 закордонних ЗМКпередплатників. Серед них: USA Today, Science, France`s Le Figaro, BBC, Daily Telegraph, Pyramid та ін. В 2007 р. новини Агентства Xinhua News були розповсюджені у більш ніж 200 країнах та регіонах. Кількість закордонних передплатників збільшилася до 14500, спецвипуски закордонним читачам пропонувалися на п`яти мовах. В середньому щомісяця видавалося близько 120 сторінок новин та більше 300 статей. Агентство Xinhua News заявило: «Статті та фотографії з Агентства Xinhua News щоденно передруковуються закордонними ЗМК близько 1000 разів». Половина всіх новин, що передавалися китайськими філіалами AP, AFP та Reuters, посилалися на повідомлення Агентства Xinhua News. Більшість закордонних китайських періодичних видань є передплатниками Агентства Xinhua News. Випуски новин цього Агентства є також основним джерелом інформації для філіалів закордонних ЗМК в Китаї й закордонних журналістів, які знаходяться у Китаї. В жовтні 2007 р., на 17-ому з’їзді КПК, знову підкреслювалось, що Агентство Xinhua News є «основним каналом пропаганди для зовнішнього світу»[30;30]. ССТV CCTV-9, англомовний канал CCTV, - перший китайський телевізійний канал, направлений, головним чином, на аудиторію за межами КНР. З часу свого заснування 25 вересня 2000 р. він став англомовним рупором КПК, що транслюється 24 години на добу. На сьогодні він розширив свою роботу, використовуючи різні форми співпраці з кабельними телевізійними 13

станціями в багатьох країнах. В кінці 2009 р. через мережу НТВ - плюс має відкритися російськомовний телеканал CCTV. Він транслюватиметься 24 години на добу, 7 днів на тиждень[62]. Обмеження прав закордонних журналістів в КНР В той час, як комуністичний режим Китаю посилив (через свої рупори) розповсюдження пропаганди за кордон, з метою контролю закордонних журналістів у Китаї, аби їхні повідомлення не виходили за межі правил, встановлених КПК, 19 січня 1990 р. Державна Рада видала документ №47 – «Регламентуючі права для закордонних журналістів та закордонних друкованих видань в Китаї». В цих правилах вказано, що «закордонні журналісти, перш ніж планувати інтерв’ю з державними департаментами або іншими структурами в регіонах з політикою «відкритості» або без політики «відкритості», повинні узгодити свої дії у відділі міжнародних відносин, у службах закордонних справ на провінційних, міських та регіональних рівнях. Порушення правил тягне за собою покарання з боку чиновників китайської служби громадської безпеки - в залежності від серйозності порушень. Відповідно, Відділ пропаганди за кордоном при ЦК КПК заснував Бюро№1; одночасно воно є відділом інформації, який «надає послуги закордонним журналістам з проведення інтерв’ю всередині Китаю»[30;35]. Під час Олімпіади цензура китайських ЗМК була ще жорсткішою. Китайський відділ пропаганди видав нову директиву китайським ЗМК відносно того, про що забороняється писати у статтях, а саме: забороняється прогнозувати число медалей спортсменів; забороняється повідомляти про заходи безпеки, прийняті в Пекіні; забороняється повідомляти, які засоби застосовуються для безпеки продуктів харчування, наданих спортсменам та гостям Олімпіади. Забороняється також повідомляти про акції протесту, які проходять в спеціально облаштованих для цього місцях.

14

В директиві також було вказано про недопущення жодних повідомлень про Олімпіаду із зневажливим характером, а також будь-якої іншої інформації, яка може нанести збиток уряду. Імовірно, з цим документом пов’язане те, що жодне з китайських ЗМК не повідомило про вибух в Ціньхуандао, одному з міст, де проводилися олімпійські ігри. В результаті вибуху загинуло 2 людини. Контроль закордонних ЗМК Окрім суто пропагандистських важелів, КПК використовує ще й комерційні - задля контролю закордонних ЗМК. Так, Ву Южун, кандидат гуманітарних наук за спеціальністю «науковий комунізм», виступаючи на Форумі партійних кадрів Китаю заявив, що «закордонні ЗМК, особливо деякі транснаціональні медіа-корпорації, — насправді є комерційними. Їх єдина мета — заробляти гроші. Якщо так, ми можемо обмежувати й впливати на закордонний потік ЗМК через комерції, наприклад ми можемо контролювати ділові стосунки із західними медіа-корпораціями , обмежуючи або дозволяючи цим корпораціям діяльність у Китаї або, купуючи їхні акції, або

впливати

на

людей,

які

приймають

рішення

на

ринку

цих

корпорацій»[30;16]. В документі Chinese Reporters, том 2 «Підвищення ефективності нашої закордонної пропаганди» дослідницької групи Агенства Xinhua News сказано: «наші повідомлення, направлені на пропаганду за кордон, повинні сфокусуватися на провідних ЗМК в ключових країнах. Базуючись на наших здібностях й принципах, нам варто посилити взаємодію та співпрацю з ними. Особливо треба стати друзями впливових людей в закордонних ЗМК. Варто мати тісні зв’язки з ними, й добре виконувати роботу з їх допомогою стосовно пропаганди». В своєму виступі в Університеті міжнародних відносин директор Відділу пропаганди за кордоном при ЦК КПК Чжао Цичжень заявив: «Ми також маємо зв’язки з закордонними ЗМК. В нас дуже тісні контакти не 15

тільки з відомими людьми, такими як Тед Тьорнер, але й з Associated Press, Агентством France-Presse, Reuters, великим видавничим домом у Франції, з німецькою компанією Bertelsmann – найбільшим видавничим домом у світі». Чжао Цичжень також навів приклад того, як він переконав Теда Тьорнера, засновника CCN, зняти з заставки новин кадри молодої людини, яка стоїть на площі Тяньаньмень перед танками в 1989 р. [30;13]. Незалежна інформація про Китай Існує ряд незалежних медіа, які надають об’єктивну інформацію про КНР, маючи мережу власних кореспондентів та громадянських журналістів у Китаї. Зокрема, міжнародне видання the Epoch Times, яке було засноване китайськими емігрантами за кордоном, які свого часу були змушені виїхати з материка - через свою незгоду з політикою уряду і ,як наслідок, вони були піддані репресіям. Окрім китайського, має офіси в тридцяти країнах світу, у сімнадцяти країнах виходять газети the Epoch Times місцевими мовами, в тому числі в США, Росії, Англії, Німеччині, Японії, Кореї та ін.[78]. Іншим медіа, яке виникло за кордоном, але стало одним з головних джерел незалежної інформації про Китай, став телеканал "New Тang Dynasty" ("Нова династія Тан") — китайськомовний телеканал, який також транслює програми англійською мовою. Репортери компанії працюють у понад 70 містах світу. NTD завжди був одним із перших телеканалів, який говорив про події, що стосуються життя китайців, про те, що насправді відбувається у світі довкола них. Це були повідомлення про епідемію SARS за три тижні до заяви офіційного Пекіна, інформація про величезну кількість загиблих дітей у результаті обвалу неякісно побудованих будівель шкіл під час недавнього землетрусу; розкриття фактів, що їх ретельно приховують і які підпали під заборону, таких, як події на площі Тяньаньмень 4 червня 1989 р. та ін.[76]. На сьогоднішній день трансляція цього каналу через супутник W5, який надавала французька компанія

Eutelsat Communications, заблокована 16

китайським режимом. Згідно з інформацією, опублікованою «Репортерами без кордонів», представник Ютелсат у Пекіні заявив, що сигнал NTD був перерваний президентом Ютелсат Джуліано Боретта на вимогу китайського уряду. Досі трансляція цього телеканалу не відновлена.[53]. Окрім вищезгаданих медіа, об’єктивну інформацію про КНР з перших рук надають ще такі ЗМК: «Радіо Вільна Азія», ВВС, VOA та ін. Цензура китайських ЗМК Інформаційний контроль в КНР завжди був надмірним — з того часу, коли КПК

захопила владу в 1949 р. Не тільки періодична преса та

радіомовлення, але і кінофільми й театральні вистави поряд зі шкільними підручниками,

—

усі

були

зобов'язані

«виховувати»

населення

в

комуністичному дусі. Сьогодні китайська цензура поширює сферу свого застосування, оскільки режим КПК прагне контролювати користувачів Інтернету й мобільних телефонів у Китаї, і водночас змушений реагувати на критику Заходу. Інформаційний

контроль набуває

нових

форм,

але

його мета

залишається незмінною: китайським ЗМК забороняється транслювати передачі або друкувати будь-які новини, які виставляють в невигідному світлі китайський комуністичний режим. Найчутливішими темами для КПК є: атипова пневмонія, кількість постраждалих від землетрусів в провінції Сичуань,

відокремлення

Тайваню,

переслідування

послідовників

Фалуньгун, репресії в Тибеті, підпільні християнські церкви, народні акції протесту, виступи апелянтів, різноманітні демократичні рухи та ін. За рейтингом свободи преси міжнародної організації «Репортери без кордонів», Китай зайняв 167 місце з 173[63]. До кінця 70-х р. ЗМК являли собою майже виключно компартійні заангажовані видання, що існували за рахунок державної підтримки. Проте, не дивлячись на комерціалізацію медіа за останні десятиліття, китайські 17

ЗМК не мають досі можливості обговорювати політично суперечливі теми, як цього можна було б чекати. На думку Ешлі Езарея, викладача політології в коледжі Мідлбарі

у Вермонті, комерційні газети в Китаї сьогодні

публікують більше пропагандистських матеріалів, аніж навіть суто партійні видання. Е.Езарей, разом з іншими дослідниками, вивчив зміст більше 11 000 газетних статей, опублікованих в 10 газетах в Пекіні, Шанхаї і Гуанчжоу з 1980 по 2003 рр. Результати, які він отримав, не обнадіюють. Експерти виявили, що критика впливових держустанов і урядової політики, а також висвітлення діяльності опозиції в новинах продовжують зменшуватися, в той же час значно зростає обсяг матеріалів підтримки режиму. З усіх проаналізованих ними статей, в жодній прямо не критикувалися ані керівники уряду, ані члени правлячої партії. Колега Ешлі Езарея, віце-президент та головний редактор радіо «Вільна Азія»

Ден Саутерленд так характеризує китайську цензуру:

«Обговорювати битви за владу всередині вищого керівництва — це табу. ...Забороняються репортажі про критику іноземними країнами проблем прав людини в Китаї або про продаж військових технологій за кордон. ...Корупція висвітлюється рідко, хіба тільки, коли репортаж стосується чиновника, який втратив довіру вищого керівництва».

«Southern Metropolis Daily» — газета міста Гуанчжоу — перше видання, яке порушило мовчанку про атипову пневмонію (SARS) на початку 2003 р., чим обурило чиновників і поліцію Гуанчжоу. Двох адміністраторів газети заарештували за «розкрадання» і засудили до 11 і 13 років ув’язнення, тоді як головний редактор був заарештований та позбавлений волі на 5 місяців[65]. КПК широко використовує ЗМК задля того, аби виправдати гоніння на інакодумців. Так, 23 січня 2001 р. китайський режим вперше інсценував

«самоспалення

послідовників

Фалуньгун

на

площі

Тяньаньмень», яке було знято на відео і транслювалося по всім телеканалам 18

у КНР. В тому ж році Організація з розвитку міжнародної освіти детально проаналізувала відеозапис цього інциденту, й дійшла висновку, що «цей випадок був організований урядом. У своїй заяві, виступаючи на 53-ій сесії ООН на засіданні Підкомісії по сприянню і захисту прав людини, вона зазначила: «Уривок відеозапису показує, що жінка, яка брала участь у “самоспаленні ”, була вбита, одержавши удар важким предметом, а не загинула в результаті опіків, як заявив раніше китайський уряд». Попри висновки цих експертів режим КПК продовжує час від часу нагадувати про так зване «самоспалення», фабрикуючи нове відео й транслюючи його на місцевому телебаченні, а також розповсюджуючи (через дипломатичні місії) чиновникам та журналістам за кордоном. З іншого боку, спостерігається зміна форм контролю над ЗМК: якщо раніше відділ пропаганди та агітації ЦК КПК превентивно визначав, яким новинам потрібно приділити особливу увагу, а які потрібно не публікувати, то сьогодні директиви надаються менеджерам ЗМК телефоном. Це робиться задля того, щоб зменшити надруковані на папері докази того, як партія прагне заборонити публікацію певних новин. За словами Дена Саутерленда, китайський уряд здатний чинити економічний тиск навіть на закордонні опозиційні засоби масової комунікації, що критикують Пекін. Так, він забороняє китайським підприємствам на Заході розміщувати рекламу в таких газетах і журналах. У результаті опозиційні видання втрачають значну частину доходу. Під прицілом Пекіна можуть опинитися і західні мейнстрім-ЗМК. Адже фінансова і економічна кризи примушують їх шукати нові джерела фінансування, що дає Китаю теоретичну можливість просто купити їх[65]. Цензура в Інтернеті Згідно звіту «Вороги Інтернету» Міжнародної правозахисної організації «Репортери без кордонів» на сьогодні Китай займає одне з перших місць серед країн, які в різні способи обмежують доступ своїх громадян до 19

інформації у всесвітній павутині. Останнім часом в КНР 49 чоловік були затримані за активність в Інтернеті. Співробітники «Репортерів без кордонів» наводять різноманітні приклади «несвободи» в Інтернеті й маніпулювання думкою користувачів. Наприклад, за даними організації, влада КНР платила користувачам за те, щоб ті залишали на форумах проурядові коментарі під час Олімпіади в Пекіні[63]. Заступник голови «Союзу свободи Інтернету» Чжоу Шиюй повідомляє, що на даний час КПК володіє найсучаснішими технологіями і найбільшими системами контролю Інтернету в світі. З самого початку це був просто крупний брандмауер, пізніше з'явився проект «Золотий щит» і була створена Інтернет-армія, в яку входять 280 тис. чоловік[46]. Більшості

веб-сайтів

постачальниками

новин;

не вони

дозволяється тільки

бути

можуть

незалежними передруковувати

повідомлення, опубліковані офіційними ЗМК. Для того, щоб публікувати новини, веб-сайти повинні в першу чергу отримати «Службову ліцензію на Інтернет-новини» від Державного комітету інформації, яка видається вкрай вибірково. Взагалі контроль за розповсюдженням інформації в Інтернеті здійснює ряд державних установ, а саме: Центральний департамент пропаганди — надзвичайно засекречений орган, що забезпечує проходження у ЗМК офіційної лінії китайської комуністичної партії; Міністерство інформаційної промисловості - контролює виробництво систем телекомунікації і програмного забезпечення та видає ліцензії всім веб-сайтам у Китаї. Воно також відповідає за створення спостережних і фільтруючих технологій, відомих як головна система захисту Інтернету від «незручних» сайтів; Державний комітет інформації - керує всіма веб-сайтами, що публікують новини, аж до місцевих і міських рівнів та контролює інформацію в Інтернеті; 20

Міністерство громадської безпеки, що координує свою діяльність з Державним комітетом інформації, - це виконавчий орган влади, який контролює зміст он-лайн і заарештовує порушників. Користувачі стикаються з тим, що все частіше називають «великою китайською стіною мережевого захисту» (great firewall of China). Йдеться про використання стандартних засобів безпеки для блокування доступу до інформації, яку уряд може вважати неприйнятною або небажаною. За наявними даними, в Китаї діє система фільтрації Інтернет-трафіку і контенту, яку обслуговують приблизно 30 тис. чоловік. Google News, популярний дайджест новин зі всього світу, в Китаї недоступний. Також виникають труднощі із завантаженням новинних повідомлень з сайту ВВС. За дотриманням законів в Інтернеті в Китаї стежать "віртуальні поліцейські", що з'являються на екрані кожного комп'ютера з китайською IPадресою. "Поліцейські" — чоловік або жінка на мотоциклах або в машині з'являються знизу екрану кожні 30 хвилин, щоб нагадати про правила користування Інтернетом. Віртуальна варта порядку відстежує всі сайти, які відвідує користувач, включаючи новинні портали, китайські форуми та блоги. Забороняється відвідувати сайти, де говориться про незалежність Тайваню, Далай Ламу та Фалуньгун. Окрім того, доступ до деяких світових ресурсів, в тому числі ВВС, у Китаї заборонений [65]. Разом з тим, в Китаї спостерігається виникнення й бурхливий розвиток громадянської журналістики. За словами Дена Саутерленда, віце-президента й

головного

редактора радіо

«Вільна

Азія»,

це

викликає

велике

невдоволення КПК. «Ніщо не може налякати китайський режим більше, ніж безліч простих громадян з фотоапаратами, вбудованими в мобільні телефони. Вони готові зробити й розповсюдити фотографії протестів та демонстрацій прямо з місця подій – це може бути зроблено кожним», — зазначає він.

21

1.4 Порушення прав людини Рабська праця дітей, трудові табори У звіті ООН щодо дотримання Китаєм прав людини[74] Комітет проти катувань висловлює занепокоєння щодо «широкого розповсюдженого використання

всіх

форм

адміністративного

затримання,

включаючи

перевиховання через працю, людей, справи, яких не пройшли через суд, або вони не мали можливості оскаржити їх в адміністративному порядку». За даними Міжнародної Амністії, тисячі людей, як і раніше, знаходяться під вартою в так званих центрах “трудового перевиховання ” без пред'явлення звинувачень і передачі справи до суду. Причому деякі з них провели в них вже більше чотирьох років[54]. В той же час, міжнародна профспілкова організація «Playfair» повідомила, що при виробництві китайських товарів з офіційною емблемою Олімпійських ігор використовувалася праця дітей у віці 12 років. Одна з компаній — Lekit Stationery — використовувала працю дітей, які працювали з 7.30 ранку до 22.30, отримуючи в день менше $3. Проти інших компаній було висунуто звинувачення в тому, що вони порушують трудове законодавство, всі можливі санітарні норми і правила техніки безпеки, а також примушують робочих під загрозою звільнення працювати довше[55]. Проте, за повідомленнями ЗМК материкового Китаю, дитяча праця широко використовувалась не тільки напередодні проведення Олімпійських ігор, навпаки – це стало практикою по всій країні. Так, рабська праця дітей і інвалідів, що працюють по 14-16 годин на день, застосовується на підземних цегляних заводах в окрузі Хундун провінції Шаньсі. Також, як безкоштовна робоча сила, використовуються представники різних релігійних груп, ув’язнених в численних трудових таборах і концтаборах. Система трудових таборів Китаю була створена в 1957 р. За цей час вона стала ефективним інструментом тоталітарного режиму КПК для розправи

з

інакодумцями.

За

даними

Всесвітньої

організації

по

розслідуванню переслідувань Фалуньгун, після початку репресій відносно 22

Фалуньгун близько 200 (згідно неповної статистики) примусових таборів в Китаї безпосередньо брали участь в переслідуванні. Випадки загибелі в результаті тортур в трудових таборах складають приблизно 30% від загального числа смертних випадків в результаті репресій послідовників Фалуньгун[77]. Насильницьке видалення органів За свідченнями очевидців в Китаї існує більше 36 концтаборів, де широко поширена практика вилучення внутрішніх органів у живих людей для продажу. Один з них - табір в провінції Цзілінь, де утримується 14 000 чоловік. У іншому таборі у тій же провінції - під кодовою назвою “672-S” утримується 120 000 чоловік. Суцзятунь – це перший концтабір, про який у 2006р. з’явилася інформація про видаляння органів у ще живих в’язнів задля трансплантації. Ці дані були підтверджені в незалежному «Звіті про перевірку тверджень щодо вилучення внутрішніх органів у послідовників Фалуньгун в Китаї», зробленому Девідом Кілгуром, екс-держсекретарем Канади з Азійсько-Тихоокеанського регіону та Девідом Мейтасом, міжнародним адвокатом-правозахисником. Вони зазначають, що у 4 тисяч в’язнів табору Суцзятунь були видалені такі органи як нирки, серце, печінка, шкіра, рогівка очей та ін. Для того, щоб отримати органи якнайкращої якості, під час операцій застосовувалися мінімальні дози анестезії, а останки ще дихаючих жертв спалювали в крематорії, повністю знищуючи докази. Оскільки в Китаї існує політика жорстокого придушення духовної практики Фалуньгун, то за вбивство цих людей керівництво табору не несе жодної відповідальності[56]. Автори звіту зробили висновок, що в Китаї військові госпіталі, поряд з багатьма громадськими лікарнями, здійснюють незаконне видаляння органів задля продажу. Нерідко покупцями є іноземці, які зустрілись з довгим строком очікування органів в своїх країнах, в той час як в Китаї необхідний орган можуть знайти протягом декількох тижнів.

23

Схвилювання щодо трансплантації органів в послідовників Фалуньгун висловив і спеціальний доповідач по катуванням від ООН Манфред Новак[74]. Він наголошує, що збільшення кількості операцій з пересадки органів співпадає з початком переслідування послідовників Фалуньгун. Він вимагає

«повного

пояснення

джерела

органів

для

пересадки».

У статті «Реальність, яка стоїть за сучасним іміджем Олімпіади в КНР» віцепрезидент Європейського Парламенту Едвард МакМіллан-Скотт зазначає, що величезний прибуток від близько 10 000 операцій з пересадки органів на рік одержує передусім Народна Визвольна Армія. Він передбачає, що ця жахлива практика припиниться нескоро, адже на початку минулого року китайські власті оголосили про введення смертельної ін’єкції як засобу приведення у виконання вищої міри покарання замість кулі в голову (рот при цьому залишався відкритим, щоб зменшити пошкодження). «Не важко зрозуміти, чому вводяться ці зміни. Тільки у одній провінції 16 автобусів було спеціально пристосовано для розтину на місці і витягання внутрішніх органів», - зазначає він[73]. Порушення права на свободу віри У опублікованому Державним Департаментом США «Звіті про свободу релігії в світі» за 2008 р. зазначається, що становище в цій царині дуже погіршало в

Китаї. У звіті вказується, що влада китайської компартії

продовжує жорстке придушення релігійних груп, особливо християн і послідовників Фалуньгун, при цьому останні продовжують піддаватися арештам, тортурам і жорстокому поводженню, що призводить до смерті[60]. У звіті також відображається критика жорстокого придушення Пекіном березневих акцій протесту в Тибеті, а також арештів декількох сотен учасників цих протестів, винесення їм вироків, засудження до різних термінів ув'язнення. У звіті висловлюється засудження китайських властей за те, що під їх керівництвом відбуваються постійні арешти й ув’язнення уйгурів в 24

Синцзяні - за звинуваченнями їх в так званій участі в «незаконних релігійних заходах». Переслідування католиків Після того, як в Китаї владу захопили комуністи, там повністю зникла офіційна католицька спільнота, а ті, хто залишилися вірними Ватикану, пішли в підпілля.

Вони створили так звані домашні церкви. Решту

католиків та інших християн китайська компартія об'єднала в «Патріотичну асоціацію». Таким чином, всі китайські християни фактично стали підкорятися компартії, про що вони зобов'язані вказувати в своїх статутах. Католики, що входять в цю асоціацію, також повинні визнавати своїм першим керівником компартію, а не Ватикан. Зібрання віруючих, що не входять до "Патріотичної асоціації", вважаються незаконними і більшість з них класифікуються як «єретичні секти». Їх діяльність відповідно також визначається як «діяльність єретичних сект, що порушує громадський порядок» або ж «використання релігійної діяльності для порушення громадського порядку». Вона всебічно забороняється, а лідери домашніх церков, разом з прихожанами, піддаються арештам, ув’язненням та іншим репресіям з боку влади[48]. Придушення прав уйгурів Уйгури — народ тюркського походження, який мешкає в основному в Синьцзян-Уйгурському автономному районі КНР. Загальна їх чисельність складає приблизно 20 млн. чоловік. Політика КПК спрямована на «розчинення» уйгурського етносу. За даними «Всесвітнього Уйгурського Конгресу», китайська влада з 20 березня

цього

року

почала

новий

етап

придушення

уйгурів

адміністративного району Хетянь, розташованого на півдні СиньцзянУйгурського автономного району. Спікер «Всесвітнього Уйгурського Конгресу», головний офіс якого знаходиться в Німеччині, Дільсат Расіт, 25

розповів, що місцева влада називає нове придушення уйгур «витягуванням цвяхів» і «потрійною перевіркою»[66]. Репресії послідовників Фалуньгун За даними Всесвітня Енциклопедія, Фалуньгун (інша назва Фалунь Дафа) це духовний шлях існування, який виник у Китаї на початку 1990-х років. Фалуньгун навчає техніці медитації за допомогою вправ для покращення фізичного здоров'я, а також етичної та духовної чистоти. Основним принципом вчення є: істина, доброта, терпіння. Фалуньгун налічує мільйони послідовників у 111 країнах світу. За даними Інформаційного центру Фалуньгун, у 1999 р. комуністичний уряд Китаю почав масові репресії послідовників Фалуньгун, вгледівши в великій популярності цієї системи загрозу для своєї влади, а також боячись втратити ідеологічний контроль над людьми. Нині тільки офіційно вже підтверджено 3158 смертельних випадків послідовників цієї практики від переслідувань; сотні тисяч без суду та слідства запроторені до в’язниць, де їм вводять невідомі препарати, що руйнують психіку, піддають катуванням, насильницькому «промиванню мозків» заради того, щоб вони відмовилися продовжувати практику[44]. Заворушення у Тибеті У березні минулого року в столиці Тибету Лхасі відбулися масові демонстрації на знак протесту проти спроб китайської влади перешкодити ченцям відзначити річницю повстання 1959 року. Хвилювання були жорстоко придушені. А відповідальність за них китайська влада поклала на Далай-ламу. Представники уряду Тибету у вигнанні повідомили, що за їхніми даними, починаючи з березня по 25 квітня в районах Тибету під час придушення китайською компартією акцій протесту 203 людини було убито, більше тисячі - поранено, 5 715 – заарештовано.

26

У спеціальному інтерв'ю німецькій газеті Frankfurter Rundschau Далайлама відзначив, що масові безлади в Тибеті були спровоковані силами КПК, аби була «причина» для приборкання Тибету за допомогою зброї. Він заявив, що є численні свідчення того, що найактивніших «тибетців», які чинили безлади: підпалювали будівлі та кидали каміння, ніхто з місцевого населення не знав, і ніколи раніше не бачив[45]. У звіті ООН щодо дотримання Китаєм прав людини Комітет проти катувань[74] зазначає, що давно спостерігає за «катуваннями, побиттями та жорстоким поводженням з тибетськими монахами, які потрапляють до рук державних чиновників управління громадської безпеки, напіввійськових та навіть неофіційних об єднань, які влаштовують підбурення за мовчазної згоди посадових осіб». Переслідування правозахисників Стаття 306 Кримінального Кодексу КНР і стаття 39 кримінальнопроцесуального закону дозволяють прокурорам заарештовувати адвокатів за ознакою «лжесвідчень» і використовуються задля залякування деяких адвокатів, сказано у звіті ООН щодо дотримання Китаєм прав людини[74]. В документі зазначається, що адвокати Гао Чжишен та Тен Бяо зазнають переслідувань, в тому числі насильницьких дій, з боку невідомих осіб, які буцімто працюють на владу. Гао Чжишен На початку 2009 р. китайським режимом

був затриманий відомий

адвокат Гао Чжишень. Human Rights Watch, Amnesty International и «Права человека в Китае» у своїй спільній заяві з цього приводу підкреслили, що Гао загрожують жорстокі катування зі сторони китайських спецслужб. Гао Чжишен - китайський адвокат та правозахисних, який увійшов до числа трьох основних кандидатів на отримання Нобелівської премії миру 2008 р.

27

Раніше він був визнаний міністерством юстиції КНР «одним з десяти кращих адвокатів Китаю». В червні 2007 р. Гао був удостоєний нагороди «За мужню адвокатську роботу» Американської ради судових адвокатів. У тому ж році були опубліковані його мемуари A China More Just («Справедливіший Китай»). У вересні 2007 р. Гао затримали на декілька тижнів незабаром після того, як він надіслав відкритого листа до Конгресу США, в якому засудив порушення прав людини в Китаї і розповів , як співробітники спецслужб поводилися з ним і його родичами. Протягом затримання його жорстоко били, неодноразово пропускали електричний струм через геніталії і довго тримали у його очей запалену цигарку, через що він довго не міг поновити зір[58]. На даний момент доля цього адвоката невідома. Ху Цзя За рішенням Європарламенту премія Сахарова в 2008 р. була присуджена китайському дисидентові і правозахисникові Ху Цзя. Ху Цзя в умовах жорсткої цензури китайської преси працював в Інтернеті, публікуючи статті про стан хворих СНІДом, про стан навколишнього середовища в Китаї[57]. Його засудили до трьох з половиною років в'язниці «За підбурювання до підриву державної влади», після того, як позаминулого року він через відео зв’язок виступив на слуханнях в підкомітеті Європарламенту з прав людини. Він був висунутий на премію Сахарова всупереч застереженню офіційного Пекіна, що це «зашкодить відносинам між Китаєм і Євросоюзом»[68]. Ван Бінчзан Доктор Ван Бінчзан - китайський політичний ув'язнений - сьомий рік перебуває в одиночному ув’язненні в Китаї, за те, що він підтримував демократичний рух в КНР.

28

Ван Бінчзан - учений-медик, який здобув освіту в Університеті Макгилла в Канаді. Ван був першим китайцем з КНР, який отримав вчений ступінь доктора одного із західних університетів. Після отримання вченого ступеня Ван вирішив присвятити своє життя демократизації Китаю. Він переїхав до Нью-Йорка, де заснував «Китайський весняний журнал» («China Spring Magazin») і також безліч перших китайсько-демократичних партій за океаном. Наступні 20 років він працював в продемократичних організаціях в Північній Америці та в усьому світі. В 2002 р. під час поїздки по В'єтнаму Ван був викрадений і відвезений до КНР, де його звинуватили в шпигунстві й тероризмі та запроторений до в’язниці з вироком: довічне ув’язнення[67]. Хвиля виходу з КПК В кінці 2004 р. незалежне китайськомовне видання, засноване за кордоном, The Epoch Times, опублікувало серію статей під загальною назвою «Дев'ять коментарів про комуністичну партію», в яких викривається справжня природа комунізму на прикладі КПК. У дев’яти главах збірки розкриваються зла сутність КПК, основні притаманні їй риси, її ґенеза, репресії проти інакодумців та ін., її історія без цензури, заснована на фактах і свідоцтвах. 18 серпня 2005 р. Азіатсько-американська асоціація журналістів нагородила «Дев'ять коментарів» Національним призом у галузі журналістики — головною нагородою в номінації «Азіатсько-американські питання онлайн» [28]. З моменту оприлюднення цих статей хвиля виходу людей з лав КПК охопила не тільки КНР, але й увесь світ. За чотири роки десятки мільйонів китайців публічно оголосили про свою відмову від комуністичних ідеалів й розмістили на сайті Тhe Epoch Times свої заяви про «три виходи»: вихід з КПК, комсомолу та піонерської організації. Такі заяви з’являються на сайті щоденно: від декількох тисяч до 30-40 тисяч на день. Часто, аби уникнути

29

переслідувань з боку влади, китайці використовують псевдоніми, а деякі сміливці залишають справжні імена. На момент написання цієї роботи 54 896 839 осіб заявили про свій вихід з лав КПК. Цей процес не зупинити. Серед них не тільки рядові члени КПК або комсомолу, але й урядовці та військові різних рівнів, а також чиновники, що працюють в консульствах та їхні родичі. Ті з китайців, хто не може прорвати Інтернет-блокаду й оприлюднити свої заяви на сайті, розклеюють відповідні повідомлення на парканах, будинках, стовпах або навіть надписують їх на грошових купюрах. У громадських місцях вони розвішують транспаранти з надписами «Небо знищить КПК», «Виходьте з КПК і знайдете порятунок», а також «Виходьте з КПК, щоб отримати благословення». За кордоном з’явилися навіть спеціальні центри допомоги для виходу з КПК. У деяких з них, розташованих в Європі, китайські чиновники відкрито виходять з партії цілими групами. Хвиля цих «трьох виходів» отримує підтримку у всьому світі. У США та в багатьох інших демократичних державах сертифікат, підписаний Центром допомоги по виходу з КПК, вважається юридичним документом. Тому китайці, що проживають за межами Китаю, використовують його аби отримати статус біженця. Меламіновий скандал Один із заступників начальника управління охорони здоров'я м.Пекіна, який зі зрозумілих причин побажав залишитися анонімним, повідомив сайту Boxun News, що по всьому Китаю, аж до кінця жовтня, число хворих в результаті вживання в їжу зараженого меламіном молока склало 3 млн. 752 тис. 821 людину, а реальне число померлих перевищує 30 тис. чоловік. Серед хворих 66% – діти у віці молодше 10 років. Джерело повідомило, що фактичне число померлих за даними на кінець жовтня склало 33 989 чоловік.

30

В той же час, в опублікованому звіті Мінохорониздоров'я КНР зазначається, що всього 51 900 хворих, що постраждали від зараженого молока, пройшли лікування в лікарнях, 11 чоловік померли. Згідно розслідуванню, проведеному пекінським управлінням охорони здоров'я, кожна четверта дитина в Пекіні молодше за 3 роки пила заражене меламіном молоко. Міжнародна організація «Репортери без кордонів» 2 жовтня написала відкритий лист до Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВОЗ), в якому вони засуджують китайську владу за те, що вона обмежила свободу інформації

щодо

інциденту

з

отруєними

молочними

продуктами,

зазначаючи, що китайська влада через центральний відділ пропаганди суворо заборонила до і під час Олімпійських ігор публікувати будь-які повідомлення з негативною інформацією про безпеку харчових продуктів. Після викриття цього скандалу більше мільйона чоловік по всій країні зверталися до судів, аби подати заяви з вимогою компенсації за нанесену їм шкоду в зв'язку з «меламіновим скандалом». Загальна сума компенсацій, які вони вимагали, склала більше 42 млрд. доларів[59]. Зі свого боку, китайська влада заборонила всім судовим органам і адвокатським конторам приймати заяви, пов'язані із зараженими меламіном продуктами. Землетруси У травні 2008 р. в провінції Сичуань стався землетрус магнітудою 8 балів. За даними агентства Франс Прес 87 тисяч чоловік загинуло, 18 тисяч до цього часу вважаються зниклими без вісті. Число школярів, загиблих в результаті землетрусу, до цього часу вважається в Китаї «чутливою темою», яка не обговорюється в місцевих ЗМК. Китайські ЗМК висвітлюють тільки те, як самовіддано солдати армії НОА брали участь в порятунку людей, як влада надавала підтримку і

31

допомогу жителям постраждалих районів, і як прості люди по всій країні «активно жертвують гроші» тим, хто постраждав[72]. В той же час жителі постраждалих районів і батьки загиблих дітей зазначають, що гуманітарна допомога практично вся дістається чиновникам, і що власті відмовляються проводити розслідування з приводу неякісних споруд будівель шкіл, в яких загинуло велика кількість школярів, в той час, як адміністративні будівлі виявилися неушкодженими. Статистичне бюро КПК також повідомляло про випадки привласнення чиновниками пожертвувань, зроблених для потерпілих від землетрусу в провінції Сичуань в травні минулого року[69]. Перед початком з'їзду КПК в Пекіні місцева влада міст Дуцзянянь і Мяньчжу провінції Сичуань примушувала батьків загиблих (під час землетрусу) дітей підписати документ, згідно якому вони зобов'язуються не їздити в столицю з апеляцією до уряду з приводу неякісних споруд будівель шкіл. За даними Міжнародної Амністії, китайська режим по сьогодні продовжує залякувати батьків загиблих дітей. Влада регулярно відхиляє жалоби щодо неякісного спорудження шкіл, а деякі батьки були затримані до 21 дня, аби завадити їм звернутися до суду[72].

1.5 Китай під час Олімпіади У 2001 р. на 112-й сесії Міжнародного олімпійського комітету було оголошено, що місцем проведення Олімпійських ігор 2008 р. стане Пекін. Представники КНР запевняли, що проведення ігор в Китаї дасть поштовх розвитку економіки країни і позначиться на поліпшенні прав людини. Але з багаточисельних звітів правозахисників можна побачити зворотну картину. У щорічній доповіді

Міжнародної Амністії «Права людини в

сучасному світі»[54] наголошується, що підготовка до Олімпійських ігор 2008 року в Пекіні була відмічена

переслідуваннями правозахисників,

віруючих, а також посиленням цензури в Інтернеті і ЗМК. У доповіді наголошується: “Все більше число правозахисників ув'язнювали, піддавали 32

домашньому арешту, тримали під наглядом та переслідували. Не припинялися репресії відносно меншин, зокрема тибетців, уйгурів і монголів. Ув’язнені під варту послідовники Фалуньгун піддавалися особливій загрозі тортур та іншим видам жорстокого поводження. Християн переслідували за сповідання релігії без дозволу державної влади. Не дивлячись на відновлення права Верховного народного суду, будь-яка інформація про страту залишалася закритою, а сама вища міра покарання застосовувалася так же широко. Тортури затриманих й ув’язнених залишалися поширеним явищем. Мільйони людей були позбавлені можливості звернутися до суду, і їм доводилося домагатися відшкодування збитків через неефективну систему позасудових скарг. Жінки і дівчата продовжували піддаватися насильству та дискримінації. Підготовка до Олімпійських ігор 2008 р. в Пекіні була відмічена переслідуваннями правозахисників. Посилилася цензура в Інтернеті та інших ЗМК”. З критикою в адресу Пекіна згодна й організація

“Репортери без

кордонів”. У щорічному звіті за 2008 р. вони відзначають: “Ніхто, за винятком Міжнародного олімпійського комітету, не вірить в те, що уряд значно поліпшить ситуацію з правами людини до початку Олімпіади. Кожного разу, коли якийсь журналіст або блогер виходить на свободу, інший - відправляється за грати. Вочевидь, що для китайських дисидентів це літо буде важким. Зловживання під час Олімпійських ігор Проведення Олімпійських ігор було відмічено не тільки утисками китайських апелянтів, адвокатів та віруючих. Сама Олімпіада була проведена з чисельними порушеннями. Нижче – деякі з них. Як виявилось, на церемонії відкриття всі 29 послідовних феєрверків, що прогриміли з півдня на північ Пекіна, були заздалегідь підготовленим відео монтажем, наданим телестанціям для «зручності і театрального ефекту».

33

Дев'ятирічна Лін Мяоке насправді зовсім не співала "Оду Батьківщині", а просто відкривала рота. Пісню виконувала Ян Пейі, якій не дозволили з'явитися на сцені, тому що вона не така "бездоганна" зовнішньо, як Лін. Музичний режисер церемонії відкриття Чень Циган сказав в інтерв'ю Радіо Пекіна: "Це було зроблено тому, що ми повинні ставити інтереси батьківщини перш за все". Бурхливе обговорення викликала гра на закритому роялі під час відкриття Олімпійських Ігор. А замість декорацій на відкритті Олімпіади організатори використовували живих людей, яких примусили надіти памперси, тому що їм не можна було залишати арену протягом 6 годин. Китайські блогери знайшли на урядовому сайті документ з таблицею «Національний реєстраційний бланк з гімнастики 2006 р.», який доводить, що китаянки, які перемогли в змаганнях зі спортивної гімнастики серед жінок, - ще дівчатка. В документі вказані імена двох членів олімпійської збірної Китаю з гімнастики Ян Ілін і Хе Кесінь, яким на час проведення Олімпіади було лише 14 років: Хе Кесінь народилася 1 січня 1994 р., а Ян Ілінь - 26 серпня 1993 р.. Згідно правил, для участі в Олімпійських іграх гімнасткам повинно виконатися 16 років в рік проведення Олімпіади. Ці дві гімнастки разом виграли 4 медалі. Хе Кесінь перемогла в змаганнях на брусах, Ян Ілінь виграла бронзові медалі в індивідуальному багатоборстві і в змаганнях на брусах[70]. До речі, в цьому році Міністерство спорту Китаю визнало, що у провінції Гуандун приблизно п’ята частина від загальної кількості молодих спортсменів сфальсифікували інформацію про свій вік. Таким чином, біля трьох тисяч атлетів виявилися старшими віку, вказаного в документах, й близько тисячі з них вже не мали права виступати на юнацькому рівні. Для виявлення справжнього віку був застосований рентгенівський аналіз кісток.

34

Шпигунство за іноземцями Британські та американські розвідувальні органи попереджали про те, що КПК використовує Олімпійські ігри як блискучу можливість для збору розвідувальної інформації, комерційних секретів та інформації з метою шантажу.

29

червня

американський

сенатор

Сем

Браунбек

обнародував

документи, отримані з декількох крупних готельних мереж, які були опубліковані Бюро громадської безпеки КПК. У документах містилася вимога, щоб пекінські готелі в обов'язковому порядку встановили системи контролю за всіма формами спілкування в Інтернеті. Інакше їх чекають штрафні санкції або позбавлення ліцензій на діяльність в Китаї. Згідно розслідуванню, проведеному американським телеканалом «ABC News», керівництву однієї крупної міжнародної готельної мережі було запропоновано встановити в номерах прилади стеження для того, щоб агенти безпеки КПК змогли шпигувати за гостями, з чим ті під тиском погодилися. Інформація була надана «ABC» за умови анонімності. Готелі з цієї готельної мережі є в багатьох містах проведення Олімпіади. Колишній працівник китайського консульства в Сіднеї Чень Юнлінь заявив, що екстремістська тактика стеження, використовувалася КПК реальніше, ніж багато хто собі уявляє, і що це почалося в 2001 р., коли Китаю було надано право на проведення Ігор. Пан Чень звільнився з посади державного службовця і вийшов з компартії Китаю в 2005 р. Пан Чень відзначив, що КПК мобілізувала на Олімпіаду близько 200 000 солдатів Народно-визвольної армії. Солдати, тимчасово перевдягнуті в уніформи поліцейських і цивільний одяг, дислокувалися по всьому Пекіну. Він також відзначив, що виправдання підвищеної безпеки, наприклад, таке як попередження терористичних атак під час проведення Ігор, є ні чим іншім, як фарсом. «Уряд насправді вельми слабкий в сфері контролю, тому він мобілізував більше 200 000 військовослужбовців для забезпечення безпеки Олімпійських ігор. Він підсилив свою компанію з пропаганди і 35

почав попереджати про терористичні атаки. Насправді, якщо і існує така вірогідність, то всі атаки будуть направлені проти корумпованих чиновників і китайської влади, а не проти Олімпійських Ігор», - зазначає Чень[37]. Акції на підтримку Тибету З початку Олімпіади в Пекіні пройшло декілька акцій на захист прав Тибету. У них брало участь не більше п'яти чоловік, і кожного разу акції тривали всього декілька хвилин. Всі іноземні учасники акції були депортовані з КНР із забороною в'їзду на 5 років. При цьому поліцейські часто застосовували силові методи вирішення проблем. Наприклад, вранці 10 серпня поліцейські побили і відвезли в невідомому напрямі черницю Тибету Чжома Янцо, яка проводила акцію протесту на вулиці селища Тоба провінції Сичуань. До цього часу її місцезнаходження невідоме.

13 серпня під час чергової акції в Пекіні проти політики китайської компартії відносно Тибету, яка проходила в парку Національної культури, поліцейські, застосувавши грубу силу, заарештували кореспондента ITC Йохана Жуї, коли той намагався робити відео зйомку акції. Представник пекінського олімпійського комітету Ван Вей повідомив, що всі учасники цих акцій протесту - іноземці, які «зовсім погано знають про проблему Тибету»[47]. Три зони, що відведені для пікетів До початку Олімпіади пекінська влада заявила, що в Пекіні спеціально відведені три парки, в яких під час Олімпіади можна буде проводити акції протесту. Разом з тим, за даними правозахисників, громадяни Китаю, що намагалися в законному порядку в наперед визначених владою місцях отримати дозвіл на проведення акцій протесту або для подачі апеляцій, безслідно зникали. При цьому жодна з 77 заявок на публічний захід в трьох офіційних зонах, що поступили до 18 серпня, не була задоволена. Зі свого 36

боку, влада заявила, що в основному «питання були вирішені шляхом консультацій».

1.6 Завищення економічних показників В останній доповіді (за 20 березня 2009 р.) Інституту економіки Китайського народного університету про макроекономічну ситуацію Китаю мовиться про те, що циклічний спад китайської економіки тільки починається. У документі зазначено 9 причин економічного спаду КНР, найважливіша причина полягає в світовій кризі, яка привела до зниження китайського експорту. До інших причин належать: падіння довіри споживачів, повільне зростання національного доходу, серйозні проблеми з безробіттям, з надмірними виробничими потужностями, погіршення фінансового стану уряду, зменшення споживання тощо. Головний редактор видання "Дослідження сучасного Китаю" (Modern China Studies) Чен Сяонун вважає, що зростання китайської економіки в останні 10 років, в основному, залежить від експорту, тому така модель не може довгостроково забезпечувати економічне зростання такої величезної країни, як Китай. У багатьох ЗМІ вже немає довіри до цифр, які надають китайські власті. Газета Аpple охарактеризувала цю політику КПК як «чиновники піднімають цифри, а цифри піднімають чиновників». Наприклад, згідно з офіційними даними, починаючи з березня в Китаї почало скорочуватися споживання електроенергії, в квітні воно скоротилося на 3,57%. Проте, при цьому, згідно з тими ж офіційними даними, в цей же період загальне виробництво виросло на 5,1%. Організація

Економічного

Співробітництва

і

Розвитку

(OECD),

головний офіс якої знаходиться в Парижі, 6 березня знизила зведений індекс випереджаючих показників (CLI) Китаю за січень на 2,1 пункт до 87,4 пункту, а за рік до 14,8 пунктів. За цими показниками Китай стоїть на другому місці знизу після Росії[64].

37

Корупцію китайських чиновників та бізнесменів в економічній сфері викриває

Етан Гутман. Його книга «Втрата нового Китаю: історія

американської торгівлі, бажання і зрада» отримала ряд спеціальних нагород, включаючи «Дух Тяньаньмень» (2005), «Найкраща книга 2004» та «Журналістську премію» за видатне написання (2005). Пропрацювавши декілька років в Пекіні в одній з крупних телевізійних компаній з виробництва документалістики, він відкрив для себе новий Китай. Він розкрив секрети американських бізнесменів, які створили свого роду колонію в Китаї. Ці американці співпрацюють з китайським урядом для підтримки ілюзії належного капіталізму та прогресу в КНР. Автор детально описує, як китайський уряд маніпулює американськими політиками та бізнесменами, і яким чином пекінські американці сприяють цьому, прикриваючись лозунгом: «американський бізнес є багатостроковим каталізатором для покращення стану з правами людини в Китаї». Вони також охоче виконують деяку роботу за китайський уряд, приміром займаються допитливими американськими журналістами. В результаті, наприклад, Біл Гертц з «Вашингтон таймз» потрапити в КНР вже не може. Адже раніше цей журналіст надрукував спеціальні повідомлення про те, як КПК заволодіває інформацією, яка належить США, через мережу шпигунів. Одним з найцікавіших в книзі є розділ «День візиту». Він описує «потьомкінські тури» до КНР, влаштовані для Конгресу США, керівників різних рівнів під назвою «дурень іноземець». Щодо американських підприємств у Китаї, то автор зазначає, що вони застосовують не стільки практику капіталізму, скільки хабарництво та обман.

Серед

таких

«американських

компаній

з

китайськими

характеристиками» автор називає Cisco, Motorola и Microsoft. Автор робить приголомшливу заяву, що насправді американські компанії не можуть заробити значний прибуток в КНР. Компанії лишаються в Пекіні через власні особисті причини. Тому їхній успіх у Китаї

38

вимірюється не стільки долею ринку, скільки тим, наскільки вони змогли пролобіювати китайські інтереси в Вашингтоні[75].

39

Розділ ІІ. Методологія дослідження 2.1 Історія методу та його застосування Поняття дискурсу Слово дискурс походить від латинського слова discursus, що означає бесіда, розмова. Термін

«дискурс»

підкреслює

інтерактивний,

процесуальний,

динамічний характер використання мови. Це особливий спосіб спілкування, розуміння оточуючого світу. Дискурс-аналіз походить з галузі лінгвістики і зосереджується на стилістичних особливостях риторики або способу діяльності. Тексти досліджуються у соціальному контексті, також аналізується взаємодія чи діалог

між

промовцями.

Дискурс-аналіз

приділяє

особливу

увагу

лінгвістичному компоненту мови, що використовується в медіах [11;19]. Дискурс-аналіз стверджує, що новина - це представлення світу через мову…він накладає структуру цінностей, соціальних чи економічних за природою. Новина репрезентує сенс конструкції. Завжди існують різні шляхи, щоб сказати про одне й теж, і це - випадкові альтернативи. Різниця в вираженнях тягне ідеологічну відмінність. Цей метод заявляє, що основна ідеологічна позиція, сприйняття владних взаємозв’язків, рівень зацікавленості у владі, можуть бути визначені зі структур текстів в медійному контенті. На думку деяких вчених, зміст газет складається не з фактів про світ, а із загальної ідеї. Таким чином, аналізуючи медіа-дискурс, можна охарактеризувати його, як ідеологічну практику представлення певного образу через мову. Розрізняють науковий дискурс, філософський дискурс, дискурс історії, національний дискурс, дискурс інтелектуальної еліти, дипломатичний дискурс, політичний дискурс, військовий дискурс, дискурс апокаліпсису, дискурс ЗМК та ін. Зокрема, останній через природу масової комунікації є одночасно і ретранслятором інших дискурсів.

40

При цьому для дослідження контексту соціальної комунікації важливо, що в дискурсі відображені не тільки мовні форми висловів, але міститься і оціночна інформація, а також

особові і соціальні характеристики

комунікаторів, їх "фонові" знання. Дискурс-аналіз завжди відтворює модель якісного змістовного аналізу, яка на відміну від формально-кількісних методик, здатна виявити не тільки явно

присутні

текстові

дані,

але

і

приховані,

латентні

значення

повідомлення, що виразно фіксуються. Історія дискурсивного аналізу Серед попередників дискурсивного аналізу як особливої наукової дисципліни слід згадати принаймні дві дослідницькі традиції. По-перше, це традиція етнолінгвістичних досліджень, орієнтованих на запис і аналіз усних текстів різних мов; серед найбільш відомих представників цієї традиції – школа американської етнолінгвістики, заснована Францем Боасом. По-друге, це чеська лінгвістична школа, створена Вілемом Матезіусом, яка відродила інтерес до таких понять, як тема і комунікативна організація тексту. Термін discourse analysis вперше був використаний в 1952 Зеллігом Харрісом. Проте, оформлення дискурсивного аналізу як дисципліни відноситься скоріше до 1970-их років. В цей час були опубліковані важливі роботи європейської школи лінгвістики тексту (Т. ван Дейк, В.Дресслер, Я.Петефи та ін.) і основоположні американські роботи, що зв'язують дискурсивні студії з більш традиційною лінгвістичною тематикою (У.Лабов, Дж.Граймс, Р.Лонгейкр, Т.Гивон, У.Чейф).

До

1980–1990-их

років

відноситься вже поява узагальнювальних праць, довідників і навчальних посібників – таких, як Дискурсивний аналіз (Дж.Браун, Дж.Юл, 1983), Структури соціальної дії: Дослідження по аналізу побутового діалогу (редактори – Дж.Аткинсон і Дж.Херитидж, 1984), чотиритомний Довідник з дискурсивного аналізу (під редакцією Т. ван Дейка, 1985), Опис дискурсу 41

(під редакцією С.Томпсон і У.Манн, 1992), Транскрипція дискурсу (Дж.Дюбуа і ін., 1993), Дискурсивні дослідження (Я.Ренкема, 1993), Підходи до дискурсу (Д.Шиффрин, 1994), Дискурс, свідомість і час (У.Чейф,

1994),

двотомна

праця

Дискурсивні

дослідження:

Міждисциплінарне введення (під редакцією Т. ван Дейка, 1997)[51]. Основні дослідження Одним з найактуальніших досліджень із застосуванням методу дискурс-аналізу є робота датського вченого Теуна А. ван Дейка «Расизм в пресі» (1991). Вона складається з декількох частин, в яких проаналізовані новинні статті на етнічну тематику. Вчений почав з аналізу семантичних макроструктур текстів або з загальних характеристик значень, які стосувалися

етнічних

меншин.

Ця

макроструктура

складається

з

загальноприйнятих «новинних схем» або надструктур, як ієрархічної організації новинних категорій. Етнічні меншини зображуються як проблемні групи в категоріях, що описуються. Пізніше він проаналізував редакційні повідомлення з цієї теми, аби проілюструвати підтекстове бачення цієї проблеми. Головним чином він концентрувався на композиції та структурі: визначення ситуації, природі пояснення та моралі в історії. Серед наукових праць, де за основу був взятий метод дискурс-аналізу, варто відзначити ряд інших робіт. Дженсен (1987) проаналізував новинне програмування

американського

телебачення

та

показав

конкретне

ідеологічне бачення економічної системи США, посилаючись на «новинну ідеологію». Вонсек (1992) сфокусувався на расизмі в медіа, досліджуючи змальовані портрети темношкірих баскетболістів на телебаченні. Харвуд і Джилес (1992) висвітлили значення вказування віку в величезному контексті телевізійних серій «Золоті дівчата». Гріффін, Хакет і Чжао (1994) визначили портрет мирних рухів в новинних редакційних замітках протягом Війни в Перській затоці[32;88].

42

Підходи до дискурс-аналізу Дискурсивно-аналітичні підходи походять зі структуралістичної та постструктуралістичної теорії мови, але відрізняються ступенем, в якому до них можна застосувати ярлик пост структуралізму[31;21]. а) теорія дискурсу Ернесто Лакло і Шанталь Муфф засновується на постструктуралістичній ідеї про те, що дискурс формує соціальний світ з допомогою значень. А через нестабільність мови значення ніколи не може бути сталим. Жоден дискурс не є замкненим і завершеним: він скоріше постійно змінюється завдяки контактам з іншими дискурсами. Ключовим словом цієї теорії є «боротьба дискурсів». Різні дискурси – кожен з яких являє особливий спосіб спілкування й розуміння соціального світу – втягнуті в постійну боротьбу досягнення переваги в тому, щоб зафіксувати своє значення в мові. Тоді перевагу можна трактувати, як переважання однієї певної точки зору. б) критичний дискурс (підхід Нормана Феркло) також надає особливе значення активній ролі дискурсу в конструюванні соціального світу. Але, на відміну від теорії Лакло і Муфт, наполягає на тому, що дискурс є лише одним з багатьох аспектів будь-якої соціальної практики. Вивчення змін є основною областю інтересу в критичному дискурсаналізі Феркло. Конкретне застосування мови завжди використовує більш ранні структури дискурсу, які користувачі мови будують з допомогою вже визначених значень. В концепції інтертекстуальності Фрекло звертає увагу, розглядаючи те, як окремий текст використовує елементи та дискурси інших текстів. саме шляхом комбінування елементів різних дискурсів, які використовуються в конкретній мові, може змінюватися певний дискурс, А відповідно, соціальний та культурний світ. Аналізуючи інтертекстуальність, можна досліджувати як відтворення дискурсів, які, як правило, не враховують нові елементи, так і зміну дискурсу, побудовану шляхом нових комбінацій дискурсу.

43

в) дискурсивна психологія розглядає критичний аналіз дискурсаналізу на прикладах певного використання мови у соціальній взаємодії. Але

мета

дискурсивних

психологів

не

стільки

в

тому,

аби

проаналізувати зміни у різноманітті соціальних дискурсів суспільства, які можуть створювати конкретну мову. А в тому, аби досліджувати, наскільки гнучко люди використовують існуючі дискурси у створенні та обговоренні своїх поглядів на світ та людей у спілкуванні, і які соціальні наслідки цього. Не дивлячись на назву – «дискурсивна психологія» - метою цього підходу не є вивчення внутрішніх психологічних аспектів. Дискурсивна психологія – це підхід до соціальної психології, який розробив спеціальний тип дискурс-аналізу для дослідження способів формування і зміни особистості людини, її думок та емоцій в процесі соціальної взаємодії. Дискурсивна психологія також має прояснити роль цих процесів у створенні та зміні соціального

та

культурного

контекстів.

в

дискурсивній

психології

індивідууми розглядаються як продукти дискурсу, а також як його творці в специфічних контекстах взаємодії. Стратегії дискурс-аналізу Аналізуючи окремий текст або ряд текстів перед інтерпретацією матеріалу, дослідник може застосовувати одну або декілька стратегій дискурс-аналізу[31;227]. Загалом існує чотири стратегії: а) порівняння Для того, аби створити враження від тексту, необхідно його порівняти з іншими текстами. Теоретично стратегія порівняння заснована

на

структуралістичній точці зору, що твердження завжди отримує своє значення через відмінність від чогось іншого, що було сказане чи могло бути сказаним. Застосовуючи цю стратегію, дослідник ставить наступні питання: яким чином текст, що розглядається, відрізняється від інших текстів і які наслідки цього? Яке уявлення про світ вважається зрозумілим і так, а які уявлення не визнаються?

44

Такі питання можуть бути адресовані через порівняння з іншими текстами з тієї ж теми або з текстами з іншої теми, до однієї і тієї ж аудиторії. Порівняння – це стратегія, яка полегшує відсторонення дослідника від матеріалу. Процес відсторонення важливий, оскільки одна з цілей дискурсаналізу полягає в тому, аби виділити в емпіричному матеріалі такі судження,

які

вважаються

очевидними.

Порівняння

з

радикально

протилежними позиціями може допомогти досліднику розпізнати при аналізі мінливу, культурно-відносну природу аспектів тексту. Таким чином, порівняння тексту, що аналізується з іншими існуючими можливостями опису даної соціальної області, є першим кроком до досягнення більш точного опису способів, якими визначається значення тексту. б) заміна Заміна – це форма порівняння, в якій сам дослідник створює текст для порівняння. Заміна означає заміну одного слова іншим. В результаті цього утворюються дві версії тексту, які можна порівнювати. Таким чином, може бути знайдено значення початкового слова. Заміна, як і стратегія порівняння, заснована на структуралістичній точці зору, що слова набувають свого значення при їх відмінності від інших слів. Вибір певного слова призводить до обмеження у виборі інших слів. Саме з допомогою цього процесу тексти набувають свої відмінні значення. Коли використовують стратегію заміни, то рухаються в протилежному напрямку. В текст вставляють деякі слова, які замінюють виділені в тексті. Таким чином, досягається відчуття, що вони змінюють значення тексту. В результаті формується враження, що вибрані слова утворюють специфічне значення в тексті. в) перебільшення деталі перебільшення

будь-якої

деталі

пропорційно

призводить

до

перебільшення певної текстової деталі. Так аналітик може ідентифікувати текстову особливість, яка може здаватися дивною або вагомою. Але тому 45

що це лише одна ізольована деталь, він не може визначити наскільки вона важлива, або яке відношення до тексту вона має взагалі. Щоб дослідити значення цієї особливості, можна перебільшити її. А потім подивитися, які умови знадобляться, щоб ця особливість стала мати сенс, і якій інтерпретації тексту вона би відповідала. г) поліфонічність стратегія поліфонічності складається з опису різних голосів або дискурсивних логік в тексті. Стратегія заснована на передумові дискурсаналізу відносно інтертекстуальної структури – тобто передумові, що всі висловлювання неминуче засновані на раніше вимовлених висловлюваннях, вони пов’язані з ними або оспорюють ся. Інтертекстуальна трансформацію поліфонічні

структура

різних

тексти.

голосів

Завдання

завжди у цієї

нових

включає

відтворення

артикуляціях,

стратегії

полягає

в

й

виробляючи тому,

аби

використовувати поліфонічність для генерування нових питань до тексту. Що характеризують різноманітні голоси тексту? Коли говорить кожен голос? У виробництво яких значень роблять вклад різні голоси? Застосування методу Для проведення аналізу ми використаємо теорію дискурс-аналізу Лакло і Муфф [31;47], через те, що саме цей метод дозволяє аналізувати велику кількість текстів, чого не можливо зробити, використовуючи критичний дискурс-аналіз чи дискурсивну психологію. В ході дослідження ми визначимо

дискурси, присутні в кожній з

публікацій. В кожному окремому дискурсі ми віднайдемо ключові знаки, які його організують. Після того, як ключові знаки будуть віднайдені, ми розпочнемо дослідження того, як організовані дискурси. Це можна буде зробити після дослідження того, як ключові знаки поєднуються з іншими знаками того ж 46

дискурсу. Адже, самі по собі ключові знаки нічого не означають без об’єднання їх з еквівалентними знаками. Саме ці ланцюги еквівалентності і наповнюють їх значеннями. Окрім цього, ми визначимо, чи мають ключові знаки в різних дискурсах різні значення? Чи ведеться боротьба за закріплення якогось зі значень? Після аналізу дискурсів в кожній зі статей ми виявимо, які основні дискурси характерні для даного видання. Чи відбувається боротьба між різними дискурсами і які знаки слугують на підтримку того чи іншого дискурсу?

Кількість знаків на підтримку того чи іншого дискурсу і

визнають його домінування. Зрештою, на основі ключових дискурсів на рівні видань, ми зможемо визначити основні типи дискурсів та змалювати образ КНР, представлений в українських медіа. Для

аналізу

ми

загальнонаціональних

відібрали видань,

де

публікації регулярно

за

2008

р.

друкуються

чотирьох аналітичні

матеріали з міжнародної тематики («Дзеркало тижня», «День», «Голос України» та «Главред»). Газета «День» представляє собою інтерес передусім через те, що подає не тільки факти поточних подій, але й їхню оцінку експертами з різних галузей. Це видання є членом міжнародної газетної асоціації «Синдикат», що дозволяє регулярно друкувати матеріали про світові події, написані вченими, політологами та економістами з усього світу. Газета «Дзеркало тижня» займає лідируючу позицію серед щотижневих аналітичних видань, зокрема через відносну об’єктивність подачі інформації, залучення широкого кола експертів для аналітики й коментарів, а також через глибокий аналіз важливих подій в міжнародному житті. «Голос України» - загальнополітична газета, яка є друкованим органом Верховної Ради і висвітлює погляди різних політичних сил, представлених в українському парламенті. Газета позиціонує себе як політично незаангажоване видання, на шпальтах якого «висвітлюються полярні думки з найрізноманітніших тем суспільного життя». «Главред» 47

являє собою інтерес для нашого дослідження через те, що цей журнал є одним з найпопулярніших громадсько-політичних тижневих журналів в Україні. За схожою ж схемою організовані й інші журнали, такі як «Фокус», «Профіль», «Кореспондент» тощо.

2.2 Зразок застосування методу Для аналізу ми взяли статтю «Остання Олімпіада в КНР» надруковану в «Дзеркалі тижня».

1 Неважко

уявити,

які

відомості

надходитимуть

із

прийдешніх Олімпійських ігор, а також тон коментаторів — причому незалежно від гри провідних команд. Найімовірніше, ці торжества стануть тріумфом ЦК КПК, який гордо заявляє на весь світ, що апарату вдалося модернізувати відсталу країну й явити публіці новий Китай. Проте, можливо, що панегіричними промовами володарі Піднебесної намагаються заглушити свої побоювання. Оскільки вже чують віддалений дзенькіт дзвіночків.

2

Попри

майже

тридцятирічне

бурхливе

економічне

зростання, справжній бум, 3

ця країна залишається зразком третього світу.

4

Як людина, котра двічі побувала в КНР (і в провінції, і в столиці), котра жила на російському Далекому Сході, а також постійно спілкувалася з китайськими емігрантами, маю право сказати: Китай — бідний; загальний рівень культури, зокрема побутової, там низький, а життя підпорядковане жорстоким антиправовим постановам, розпорядженням і указам.

5

На думку багатьох економістів, хоча розвиток доволі швидко й вивів цю державу зі злиднів у бідність, та темпи 48

зростання народного господарства, що спостерігаються нині, не дозволять КНР за таким показником, як ВВП на душу населення, у найближчому майбутньому наздогнати навіть Росію, не кажучи вже про країни «золотого мільярда».

6

Та найголовніше — розвиток Китаю вкрай нездоровий. У суспільно-економічній еволюції КНР спостерігається відразу кілька процесів, що лякають.

7

Передусім, зазначимо складності з демографією, викликані відомою «політикою однієї дитини».

8

Зростання населення в Китаї драконівськими заходами вже штучно зупинене.

9

У поки ще дуже бідній КНР прискореними темпами збільшується частка старих серед населення, й, паралельно з цим, не за горами загальне зниження чисельності населення.

10

Дії влади призвели до так званої проблеми 4:2:1 (негативний приріст незабаром почне протікати в геометричній прогресії).

11

Помилково думати, що «країна велика, людей багато», тому заради більш ніж сумнівного «загального блага» люди з розумінням ставляться до бузувірських законів. По-перше, кожному

конкретному

створити

нормальне

осередку сімейне

суспільства, вогнище,

який

всі

прагне

спекулятивні

міркування про перенаселеність, як кажуть, до лампочки. Подруге, з Китаєм межує величезна багатодітна Індія, де власті не лізуть в особисте життя громадян 12

і не примушують жінок калічити себе стерилізаціями й абортами.

13

Водночас

спостерігається

перекручування

природної

статевовікової піраміди населення ще за однією шкалою. Двох дітей простому люду ростити заборонено.

49

14

Причому для переважної більшості населення Китаю пенсії не передбачені.

15

Отже, єдиною надією забезпечити стерпну старість є син (дочка іде в іншу родину й годувати сивих батьків не зможе).

16

Тому китайці масово винищують новонароджених дівчаток, щоб потім, убивши єдину доню, мати змогу народити й виростити хлопчика, не побоюючись репресій із боку начальства.

17

Якщо нинішні «іродові» тенденції збережуться до 2020 року, в КНР буде 15 мільйонів «вимушених холостяків», що неминуче призведе до зростання проституції й злочинності.

18

Кримінал у КНР і так демонструє сталий розвиток. З двох причин.

19

По-перше, в Китаї вже чверть століття відбувається процес соціального розшарування (перманентне повільне зростання як децильного коефіцієнта, так і коефіцієнта Джінні). Це викликає в бідних почуття несправедливості того, що відбувається, штовхає людей на правопорушення.

20

По-друге,

в

епоху

постмаоїзму

в

умовах

закритого

суспільства державний апарат чим далі, тим більше занурюється в безодню корупції, яка є невід’ємною умовою розквіту організованої злочинності (мафії).

21

Китайській «братві» роботи не бракує. Крім іншого, за деякими оцінками, нині КНР являє собою найбільший у світі ринок збуту опіатів (зокрема героїну й макової соломки). Через бідні, не дуже розвинені середньоазіатські країни й Тибет сировина й кінцевий продукт широким потоком ідуть у Китай з Афганістану.

22

Сплеск наркоманії, якої ще тридцять років тому в КНР не було

взагалі,

також

пов’язаний

зі

згаданою

тенденцією

50

виникнення

у

певних

верств

настроїв

на

кшталт «життя не склалося» й «втрачати нічого».

23

Розрив між багатими й бідними збільшується відразу в кількох напрямах.

24

По-перше, китайське місто дуже швидко багатіє, а вельми злиденне село, де проживає 60% населення КНР

25

знемагає від безробіття, браку сучасної техніки

26

й низького рівня аграрної культури.

27

По-друге, більш-менш заможними є насамперед східні, приморські райони Китаю. У них переважно й осідають гроші, отримані від продажу китайської продукції, виготовленої в усій країні. Автор цих рядків на північному сході КНР, а також на околиці Пекіна бачив такі злидні, які неможливо зустріти ні в українській, ні в російській глибинці.

28

Прірва між злиденними й надбагатими дедалі розширюється.

29

І це зрозуміло: без організованого тиску з боку низів і контролю вільної преси

30

товстосуми — номенклатурники, чиновники, підприємці — не ділитимуться доходами з тими, з кого вони вичавлюють сім потів, а потім ще й деруть три шкури, забираючи собі левову частку

додаткової

вартості.

Причому

у

виснажливу

неостахановську гонитву масово втягуються діти, душевнохворі, інваліди, а також жителі сучасного ГУЛАГу.

31

«Із свиней роблять сало, з людей — гроші». Це прислів’я можна застосувати до нинішньої КНР як, можливо, до жодної іншої країни. Йдеться не тільки про напівофіційну торгівлю органами страчених в’язнів, зокрема в’язнів совісті.

32

Кілька

років

тому

міжнародний

скандал

викликало

хвилеподібне поширення СНІДу в Китаї.

51

33

Масова закупівля в населення донорської крові та її подальший

перепродаж

держструктурами

й

спритними

підприємцями велися з порушенням не тільки лікарських, а й елементарних гігієнічних норм.

34

Оскільки

загальний

рівень

медичної

профілактики

в

Піднебесній украй низький, то зрозуміло, що подальший марш країною

цього

смертоносного

вірусу

відбувається

досить

швидкими темпами, 35

які важко піддаються точній оцінці через облудність офіційної комуністичної статистики.

36

Поряд з усіма іншими «чудасіями», вже приблизно десять років у континентальному Китаї наявна перманентна екологічна криза.

37

Виражається вона у постійному збільшенні кількості викидів у навколишнє середовище.

38

Економічне

зростання

не

супроводжується

таким

же

бурхливим розвитком чистих технологій і природоохоронного законодавства.

39

2008 року КНР вийшла на перше місце у світі за кількістю шкідливих викидів, обігнавши США.

40

Коли зважити, що ВВП Америки в чотири рази більший за ВВП Китаю, то очевидні кричуща неефективність, «бруд» китайської економіки.

41

У результаті в КНР цілі райони відчувають гостру нестачу питної води, тому що безліч водойм забруднені й взагалі закриті.

42

Захищаючись від піщаних бур і пилу, в деяких східних провінціях люди цілодобово змушені носити ватно-марлеві пов’язки.

43

Через діяльність сусідів багато степів у Монголії за останні

52

десять років перетворилися на пустелю.

44

Шкодять деякі особливості економічного розвитку КНР і природі інших країн, та й — не побоїмося узагальнення — всій планеті.

45

Китайські підприємці разом із чиновниками, безсоромно корумпуючи бізнесменів

адміністрацію, Росії,

прикордонників,

Індонезії,

країн

митників

і

Африки

й

Індокитаю,

Латинської Америки, проводять там хижацьке вирубування лісів, безоглядно знищуючи зелені легені планети.

46

Тому не слід думати, що постійне економічне зростання забезпечило лояльність пересічних китайців до влади.

47

Автор цих рядків зіштовхнувся з тим, що комуністів у Китаї лають усі й на кожному кроці (хвалити бога, за це вже років із п’ятнадцять не саджають).

48

Найбільш здивував мене епізод, коли наш китайський гід, найзвичайнісінький

член

компартії,

спокійно

уподібнив

номенклатурників, цитую, до «жуків-паразитів».

49

Поступово дедалі більше китайців усвідомлюють, що бодай часткове розв’язання всіх названих структурних, глибинних проблем неможливе без демократизації суспільства, створення прозорої економіки і принаймні напівпрозорої системи влади.

50

Із плюсами демократії чи, в найгіршому разі, освіченого авторитаризму постійно зіштовхуються мільйони пересічних китайських робітників, змушених поневірятися світом, зокрема й у Росії, сотні тисяч підприємців і торгових представників, які невтомно роз’їжджають всіма п’ятьма континентами.

51

А про свободу й власні права, оговтавшись від шоку бойні на площі Тяньаньмень, починає замислюватися й простий люд.

52

2005 року в КНР було зафіксовано понад сто тисяч (!)

53

колективних протестів.

53

Насамперед

обурення

людей

викликає

свавілля

й

самодурство чинуш і сатрапчиків на місцях, 54

порушення трудового законодавства, зокрема необгрунтовані звільнення, невиплата зарплат, випадки невідшкодування за втрату працездатності внаслідок виробничих травм.

55

До демонстрацій призводять і несправедливі компенсації за відібране житло під час розселення старих кварталів.

56

Поки що про висування загальнополітичних вимог не йдеться. Але кількість громадських протестів свідчить про сталу тенденцію до їх зростання. Колись протестувальники мають почати об’єднуватися.

57

А поки ще номенклатура гасить поліцейськими заходами спалахи опору, напівадміністративними методами справляється з іще не дуже розвиненою економікою й спритно, через власні пропагандистські установи й підкуп окремих культурних діячів західного світу, зокрема й журналістів, розповідає людству про «особливий шлях» і його успішність.

58

Чи швидко в Китаї впаде комуністичний режим, який поступово калічить цю величезну країну, сказати важко.

59

Хоча, видається, ще однієї Олімпіади в КНР не буде. Не побоїмося прогнозів: наступні ігри в Піднебесній відбудуться в країні, що на той час матиме якусь іншу офіційну назву.

60

Радянський режим зміг протягнути так довго насамперед завдяки

наявності

необмеженого

запасу

всіх

можливих

природних ресурсів.

61

А народне господарство КНР уже тепер починає давати збої через нестачу нафти, газу, вугілля, сталі тощо. І це попри те, що в усьому світі китайці гарячково скуповують будь-яку сировину,

54

аж до гнилих тополь у Європі. До того ж не все в людському суспільстві детерміновано

62

економікою. Після аварії соцблоку світ ясніше, ніж раніше, усвідомлює:

63

тоталітаризм це не альтернатива розвиткові цивілізації, а глухий кут.

64

І що раніше цей лад зміниться в тій чи іншій країні, то більше в неї шансів на хоч якесь пристойне життя після летаргічного сну, викликаного наявністю аж ніяк не всевидющої, а влади всепридушуючої.

65

Мирне подання допомоги ззовні щодо усунення тиранії можливе двома основними шляхами —

66

через ізоляцію деспотичних режимів або, навпаки, через їх залучення до життя розвинених держав, розмивання закритого суспільства і, в остаточному підсумку, встановлення демократії через ту ж таки «оксамитну» білу (ліберальну) революцію.

67

Перший метод був застосований до СРСР. Другий шлях небезпечний, адже вільний світ може через конвергенцію з червоним гігантом сам «нахапатися» неприємної суспільної зарази, на кшталт корупції й криміналу. Та чи не виявиться такий шлях і більш ефективним?

68

1980 року, відразу після вторгнення в Афганістан, СРСР перебував у зеніті своєї могутності. Принаймні так його сприймали на Заході, де знавці на кшталт Хантінгтона любили побалакати про радянську демократію й своєрідну форму російської суспільної злагоди. Саме того року в Москві ефектно провели Олімпіаду, яку сприйняли в усіх бараках соціалістичного табору як тріумф системи. А через десять років від Варшавського договору не залишилося й сліду.

55

Початок статті ведеться в термінах скептичного дискурсу. З допомогою цього дискурсу автор піддає скепсису заяви ЦК КПК про модернізацію відсталої країни й так званий «новий Китай», разом з цим прогнозує скору загибель режиму. В цій статті скептичний дискурс артикулюється з рядом інших типів дискурсів, зокрема дискурсом бідності. Цей дискурс стверджує, що переважна частина китайського населення – бідні люди. Поняття «бідність» є ключовим знаком даного дискурсу, навколо якого організуються інші знаки, зокрема, «країна третього світу» (3), «низький рівень ВВП на душу населення» (5), «збільшення частки населення пенсійного віку, яке в переважній більшості позбавлено пенсії і вимушено утримуватись за рахунок своїх дітей» (9, 14), «злиденне село, де проживає 60% населення КНР» (24), «безробіття в країні» (25), «низький рівень аграрної культури» (26), «поневіряння мільйонів китайських робітників у Росії» (50). В статті наявні два конкуруючі типи дискурсів: дискурс росту економіки (тридцятирічне бурхливе економічне зростання) (2) та дискурс погіршення стану економіки (збої народного господарства КНР через нестачу нафти, газу, вугілля, сталі) (61). Ключовий знак в цих дискурсах – «економіка» – має різні значення. В першому випадку її рівень покращується, в другому – погіршується. В статті присутній демографічний дискурс. Знаками, за допомогою яких він організується, є «примусова стерилізація та аборти» (12), «політика однієї дитини» (7), «збільшення частки старих серед населення» (9), «винищення новонароджених дівчаток» (16). Дискурс розшарування суспільства закріплюється за допомогою знаку: «прірва між злиденними й надбагатими дедалі розширюється» (28). Дискурс росту криміналу організований за допомогою наступних знаків: «ріст злочинності серед людей, розчарованих розшаруванням населення» (19), «корупція державного апарату» (20), «КНР - найбільший у світі ринок збуту опіатів» (21).

56

Ключовим знаком в дискурсі порушення прав людини є «права людини». Він поєднується з іншими знаками, такими як: «утиснення свободи слова» (29), «понад сто колективних протестів» (52), «порушення трудового законодавства» (54), «несправедливі компенсації за відібране житло» (55), «торгівля органами страчених в’язнів совісті»(31), «втягнення дітей, душевнохворих, інвалідів і в’язнів у неостаханівську гонитву» (30). В статті широко присутній дискурс екологічної кризи. Ключовим знаком в даному дискурсі є «екологічна криза». Навколо цього знаку організовано ряд інших. Зокрема: «збільшення кількості викидів у навколишнє середовище», «стагнація розвитку чистих технологій і природоохоронного законодавства», «перше місце у світі за кількістю шкідливих викидів», «гостра нестача питної води», «перетворення степу у Монголії на пустелю», «хижацьке вирубування лісів в інших країнах» (3745). В дискурсі поширення СНІДу знаками є «низький загальний рівень медичної профілактики» (34), «порушення гігієнічних норм при масовій закупівлі донорської крові та її подальший перепродаж» (33). Також в статті наявний дискурс критики ідеології КПК, який організується за допомогою наступних знаків: «підкуп окремих культурних діячів західного світу й журналістів» (57), «крах комуністичного режиму» (58), «критика тоталітаризму» (63), «наявність тиранії» (65). Статтю завершує дискурс передбачення, де автор проводить аналогію між Олімпіадою в Пекіні і тою, що була в Москві. Ключовим знаком тут виступає крах комуністичної системи (68).

57

Розділ ІІІ. Результати аналізу Газета "Дзеркало тижня» Нами було проаналізовано п’ять статей в цьому виданні. При цьому, дві з них («Скільки коштуватиме Пекінська олімпіада»[6], «Очікування та реалії на що сподівався і що реально отримав Китай від членства у СОТ»[5]) були написані одним автором, Валентином Величком, і стосувалися суто економічних питань. За результатами аналізу було виявлено ряд дискурсів на шпальтах видання «Дзеркало тижня». Практично у всіх статтях присутній дискурс бідності, який підкреслює, що переважна частина китайського населення лишається бідною. Зокрема, на підтвердження цього дискурсу виступають наступні знаки. Бідність на селі через безробіття, про що йдеться в статтях: «Очікування та реалії на що сподівався і що реально отримав Китай від членства у СОТ» та «Остання Олімпіада в КНР». Іншим знаком (у статті «Скільки коштуватиме Пекінська олімпіада») є бідність серед робітників, які будували олімпійські стадіони і на сьогодні не мають можливості працевлаштуватися; бідність серед літніх людей, які переважно не отримають пенсії (в статті «Остання Олімпіада в КНР»). Одним з головних типів дискурсу серед статей цього видання є дискурс росту економіки. У статті «Очікування та реалії на що сподівався і що реально отримав Китай від членства у СОТ» Китай називається «ключовим гравцем в Азійсько-Тихоокеанському регіоні та ще однією супердержавою світу». У матеріалі того ж автора «Скільки коштуватиме Пекінська олімпіада» перераховуються декілька знаків на підтримку цього дискурсу. А саме: збільшення ВВП мегаполіса майже на 12,8%, збільшення прибутків китайських підприємств і компаній у зв’язку з проведенням Олімпіади. На користь росту економіки в статті «Очікування та реалії на що сподівався і що реально отримав Китай від членства у СОТ» наводяться знаки: «будівельний бум» та розвиток металомістких виробництв. Додатковим 58

знаком дискурсу росту економіки є значне збільшення кількості китайських студентів, які навчаються за кордоном. Про це йдеться в статті «Куди піти навчатися: погляд із Піднебесної». Конкуруючим до цього дискурсу виступає дискурс погіршення стану економіки. Ключовим знаком в цьому дискурсі є інфляція. Зокрема, як зазначається в статті «Скільки коштуватиме Пекінська олімпіада», в КНР за останні роки значно зросли ціни на пальне та продовольство. Знак інфляції присутній й в статтях «Китай: Олімпійські ігри — це сила добра, шанс для змін»[10] та «Очікування та реалії на що сподівався і що реально отримав Китай від членства у СОТ». В статтях «Остання Олімпіада у КНР» та «Скільки коштуватиме Пекінська олімпіада» присутній дискурс розшарування суспільства. Зокрема між жителями села та міста й між пекінцями та робітникамимігрантами. Дискурс покращення стану екології є конкуруючим до дискурсу погіршення стану екології. Зокрема, на підкріплення першого дискурсу в статті «Скільки коштуватиме Пекінська олімпіада» наводяться приклади про закупівлю автобусів, які за викидами в атмосферу відповідають європейським

нормам

та

виведення

сотні

підприємств

хімічного,

металургійного, будівельного та деревообробного циклів з Пекіну. Цей дискурс є конкуруючим до дискурсу погіршення стану екології, який артикулюється в статті «Остання Олімпіада у КНР». На підтвердження цього дискурсу

автор наводить наступні знаки: збільшення кількості

викидів у навколишнє середовище, стагнація розвитку чистих технологій і природоохоронного законодавства, велика кількість шкідливих викидів, гостра нестача питної води, вирубування лісів та ін.. Тільки в одній статті «Китай: Олімпійські ігри — це сила добра, шанс для змін» фігурує дискурс проблеми Тибету. Він представлений багатьма знаками. Зокрема заявою Далай-лами про руйнацію культурних цінностей та традицій тибетців, масові переселення китайців до Тибету, насильницькі 59

методи асиміляції етнічних тибетців, знищення тибетської культури, відсутність можливості працевлаштування тибетців, забудова Лхаси хмарочосами та ін.. З цим дискурсом артикулюється загальний дискурс порушення прав людини, який представлений окрім вищенаведеної статті в матеріалі «Остання олімпіада у КНР». Ключовими знаками в цьому дискурсі є утиснення свободи слова, порушення трудового законодавства, торгівля органами страчених в’язнів совісті, використання виснажливої праці дітей, душевнохворих, інвалідів і в’язнів. В статтях «Остання олімпіада у КНР» та «Китай: Олімпійські ігри — це сила

добра,

шанс

для

змін»

присутній

дискурс

необхідності

демократизації. Зокрема, в першій статті він постає через знак неможливість

розв’язання

всіх

соціальних

проблем

в

країні

без

демократизації суспільства, а в іншій – знак неможливість подальшого економічного розвитку КНР без політичного розвитку, демократії і поваги до прав особистості та етнічних і територіальних утворень. Також в статті «Китай: Олімпійські ігри — це сила добра, шанс для змін» присутній дискурс проти бойкоту Олімпіади. На підтвердження цього наводяться знак сумніву щодо того, що головні політичні й економічні держави світу, а також Україна, підтримають такий бойкот. Щодо самого бойкоту, то автор зазначає, що «це не має сенсу». Газета «День» Нами було проаналізовано вісім статей цього видання, при чому чотири з них належали до проекту «Синдикат»: «Тріумф волі Китаю»[43], «Розкриті обійми для бандитів»[36], «Безпрограшні» Олімпійські iгри» [42], «Що означає бути наддержавою»[40]. Всі статті окрім «Розкриті обійми для бандитів» та «Привид бродить Азією — привид капіталізму!»[39] стосувалися Олімпіади.

60

Одним з основних дискурсів є дискурс критики ідеології КПК. Зокрема в статті «Розкриті обійми для бандитів» для розкриття цього дискурсу наводяться наступні знаки: прихильність КПК до диктаторських режимів Ірану, Узбекистану, країн Африки і Азії, низька оцінка політики Пекіна серед європейців (за даними соцопитування). В статті «Привид бродить Азією — привид капіталізму!» також присутній дискурс критики ідеології КПК. Він організований за допомогою таких знаків: безперспективність принципу «Спочатку економіка, а потім демократія», що його впроваджує КПК, аналогія з розвалом соціалістичного табору. В статті «Тріумф волі Китаю» цей дискурс розкривається за допомогою таких знаків: аналогія Олімпіади в Пекіні з Олімпіадою в Берліні в 1936, аналогія режиму КПК з нацистським та радянським тоталітарними режимами. З дискурсом критики ідеології артикулюється дискурс порушення прав людини. У статті «Безпрограшні Олімпійські iгри» він виражається за допомогою знака жорсткого обмеження політичних або релігійних свобод. Більше знаків наводить автор статті «Десять ножів у спину Олімпіаді»[33]. Серед них: конфіскація землі в селян, понаднормова праця робітників, позбавлення людей житла без належної компенсації - для спорудження олімпійських об’єктів, видаляння органів для трансплантації у живих в’язнів в спец таборах, 60 тисяч протестів на рік, в яких беруть участь мільйони людей — від безробітних до наукової еліти. В цій же статті присутній дискурс проблем Тибету. Він виражений знаком відповідь кулями по демонстраціям мирного населення. Цей дискурс є і в статті «Китай запроваджує цензуру для олімпійських церемоній». Він організований за допомогою знаку відкритий лист, написаний представників інтелігенції із закликом до пекінського керівництва змінити свою тибетську політику й розпочати прямий діалог з Далай-ламою.

61

Також в статтях присутній дискурс росту економіки, який виражений знаком

виведення з бідності мільйонів китайців (стаття «Безпрограшні

Олімпійські ігри») та підтримкою приватних підприємців (стаття «Привид бродить Азією — привид капіталізму!»), модель економічного розвитку, яка поєднує дедалі більш відкриту економіку із закритим політичним устроєм (стаття «Розкриті обійми для бандитів»). В статтях «Привид бродить Азією — привид капіталізму!» та «Десять ножів у спину Олімпіаді» розмова ведеться в історичному дискурсі. Знаками виступають: чистки у

партії з приходом до влади керманичів,

репресії інтелігенції у 1957-му під гаслом «Нехай розквітає сто квітів», Великий стрибок до комунізму, протягом якого економіка країни обвалилася, в селян забирали землю, «культурна революція», протягом якої країна занурилася у кривавий хаос, розчавлення танками неозброєних студентів у 1989-му в Пекіні. У статті «Безпрограшні Олімпійські iгри» конкурують два дискурси: дискурс на підтримку бойкоту Олімпіади, знаком якого є ігнорування Олімпіади з боку Гордона Брауна, Ангели Меркель та Пан Гі Муна, та дискурс проти бойкоту Олімпіади. Автор зазначає: «Замість того, щоб бойкотувати Пекін, світові лідери повинні прийняти Олімпійські ігри та можливості, які вони надають». В статті «Передолімпійське навантаження»[41] присутній дискурс низького рівня культури китайського населення. Його знаком виступає навчання перед Олімпіадою пекінців ставати в чергу на зупинках автобусів, замість того, щоб брати їх штурмом, відштовхуючи інших пасажирів та кидати недопалки до спеціальних урн. Таким чином, основними дискурсами на шпальтах видання є дискурс критики

ідеології

КПК,

дискурс

порушення

прав

людини

та

економічний дискурс.

62

Газета «Голос України» В ході дослідження проаналізовано три статті цього видання, в яких присутні дискурси щодо образу КНР. В статті «Китай проходить випробування Тибетом»[18] представлена позиція китайського режиму щодо його політики у Тибеті через виступ посла КНР перед журналістами. Ключовим дискурсом в даному матеріалі є дискурс виправдання дій китайської влади у Тибеті. Знаками на підтримку цього є придушення повстань тибетців задля захисту інтересів мирного населення, заперечення використання вогнепальної зброї поліцейськими, а також те, що Далай-лама хоче відокремлення Тибету.

Додатковим знаком дискурсу є поранення

поліцейських та випадки смерті серед мирного населення в результаті сутичок. В статті «Дома добре, але хочеться до Китаю», - зізналися два луганчанина й розповіли, чим привертає їх ця країна»[2] присутній дискурс працездатності китайського народу. Знаками цього дискурсу є бажання китайських студентів більше дізнатися й навчитися, їх прохання до викладача залишитися після уроку ще попрацювати, гарний виступ на звітному концерті, їх серйозне ставлення до занять з живопису. В цій же статті є дискурс любові китайців до українців. Знаками на підтримку

цього

дискурсу

виступають:

показ

концертів

на

честь

українських викладачів, прояв привітності та уваги між китайськими студентами

та

європейською

українськими культурою,

викладачами,

повідомлення

захоплення китайськими

китайцями студентами

викладачам з України останніх новин з Батьківщини, подарунок від китайської студентки - стрічка на пам’ять. Дискурс росту економіки присутній в статті «Світ перед загрозою третього

післявоєнного

переділу.

Хто

й

навіщо

«розморожує»

конфлікти»[22]. Знаками цього дискурсу є: високі темпи зростання ВВП, зміцнення ваги КНР у світовій економіці.

63

Журнал «Главред» У журналі «Главред» було надруковано три статті про КНР. Всі вони стосувалися Олімпіади. Статті «Пекін з іншого боку»[26] та «Помилкова Укхелань, або дуже скоро до Лондона»[27]- репортажі про Пекін власного кореспондента, який приїхав туди на Олімпіаду. Стаття «Спорт і політика»[7] - історичний нарис про всі випадки бойкоту

Олімпіади,

в

якому

подаються

думки

спортсменів

та

правозахисника щодо доцільності бойкоту Олімпіади. Основним дискурсом у статті «Пекін з іншого боку» є дискурс низького рівня культури китайців. Його знаками є навчання волонтерами пекінців ставати в черги на автобусних зупинках, низький рівень культури водіїв, які не пропускають пішоходів навіть на переходах, їздять легковажно,

не

дивляться

осторонь,

а

намагаються

якнайшвидше

проскочити, а також не дивляться у бокові дзеркальця і дзеркальця заднього виду. Також в цій статті присутній дискурс бідності, знаком якого є низький рівень оплати робітників, які будували стадіони,

дискурс критики

ідеології КПК, знаком якого є тотальний нагляд за всіма вдень і вночі та дискурс росту криміналу. Знаком цього дискурсу виступає корумпованість місцевих чиновників, а саме нецільове розподілення гуманітарної допомоги, яка надходила постраждалим від землетрусу в провінції Сичуань. В статті «Помилкова Укхелань, або дуже скоро до Лондона» присутній дискурс працьовитості китайського народу, який виражений у великій кількості олімпійських нагород, отриманих китайськими спортсменами. В статті «Спорт і політика» основним дискурсом є дискурс проти бойкоту Олімпіади. Він озвучений у інтерв’ю зі спортсменами: Олександром Волковим, Іриною Мерлені, Стеллою Захаровою та Валерієм Борзовим. Головним знаком в цьому дискурсі є розчарування спортсменів, які не змогли б поїхати на змагання в Пекін через бойкот Олімпіади.

64

При чому у висловлюваннях Олександра Волкова, Ірини Мерлені та Стелли Захарови на противагу дискурсу проти бойкоту Олімпіади виступає дискурс порушення прав людини, зокрема утисків тибетського населення, але він не є домінуючим. А в цитаті Світлани Побережець, голови організації «Міжнародна амністія» в Україні, головним чином присутній дискурс порушення прав людини,

який

виражається

знаками:

посилення

репресій

щодо

правозахисників, брутальний розгін демонстрацій тибетців. Продовженням цього дискурсу є дискурс на підтримку бойкоту Олімпіади, який виражається

в

тому,

що

проведення

Олімпіади

стане

мовчазним

погодженням з порушенням прав людини, які відбуваються в КНР. В цій статті дискурс на підтримку бойкоту Олімпіади програє дискурсу проти бойкоту Олімпіади, адже останній артикулюється більшою кількістю коментаторів (чотири спортсмени проти одного правозахисника) і має більше знаків: розчарування спортсменів та спорт не можна змішувати з політикою.

65

Висновки Хоча міжнародна журналістика в Україні на сьогоднішній день ще недостатньо розвинена, політика Китайської Народної Республіки у 2008 році досить активно висвітлювалась і обговорювалась на шпальтах українських видань.

Основними інформаційними приводами були

Олімпіада, заворушення у Тибеті, а також ріст китайської економіки. Проаналізувавши статті, можна зробити висновок, що образ КНР, представлений в українських ЗМК, складається з наступних складових. Отже, Китай - це країна, яка: -

значно порушує права людини. Основна критика йде стосовно

агресії КНР у Тибеті та військового придушення тибетських повстань. Поряд з цим, обговорюється корумпованість китайських чиновників, порушення трудового законодавства, позбавлення людей житла задля побудови олімпійських об’єктів. Також в статтях вказується на велику кількість колективних протестів селян і робітників, незадоволених політикою КНР. В деяких публікаціях йде мова про катування у китайських в’язницях та трудових таборах, а також торгівлю внутрішніми органами в’язнів сумління. Разом з тим, майже не згадувалося про утиски свободи слова та цензуру в ЗМК; -

швидкими темпами розвиває економіку. В цьому контексті

практично завжди наводиться зростання ВВП, динамічний ріст прибутків китайських підприємств і компаній, особливо у зв’язку з проведенням Олімпіади, зменшення кількості бідного населення; значний

має велику частину бідного населення. Не дивлячись на підйом економіки, більша

частина китайського

населення

лишається бідною. Зокрема, це селяни - через безробіття, робітники, які дуже мало заробляють, та літні люди, які в своїй більшості позбавлені пенсії;

66

-

має незадовільний стан екології. Для Китаю характерне:

забруднення повітря, нестача питної води, велика кількість шкідливих викидів. «Дзеркало тижня» зобразило КНР в основному як порушника прав людини та економічного гіганта. Майже так само представлений Китай і на шпальтах газети "День". Але, в цьому виданні більше уваги приділено питанню доцільності проведення Олімпіади в КНР. Автори різняться своїми аргументами, виокремити перевагу якоїсь думки неможливо, але загалом в статтях цих газет спостерігається критика китайського режиму та порівняння Олімпіади в Пекіні з Олімпіадою в Берліні в 1936 р. Дискусії, бойкотувати Олімпіаду чи ні, ведуться і в «Главреді», однак в цьому виданні представлено більше аргументів на користь того, аби брати учать в спортивних змаганнях, зокрема через те, що бойкотом проблему між Тибетом та КНР не вирішити. В основному, в цьому журналі Китай представлений як країна, яка порушує права людини й населення якої має низький рівень культури. Якщо на шпальтах видань «Дзеркало тижня», «День» та «Главред» присутні різні точки зору з приводу політики КНР, в основному критичні, то в провладному виданні «Голос України» надруковані тільки схвальні однобічні матеріали, які прославляють китайський режим й навіть виправдовують його агресію у Тибеті. Таке мовчазне погодження

з

чисельними порушеннями прав людини, що чинить китайський режим, відображене у провладному виданні, характерне для усієї української влади, яка досі на вищому рівні не висловлювалась критично відносно політики Пекіна. В проаналізованих виданнях абсолютно не представлені традиції й культура давнього Китаю. Жодного згадування про історію, китайських мислителів, стародавній живопис чи танець. До того ж немає жодної згадки про неякісні китайські товари, від яких постійно страждає Україна.

67

Таким чином, в минулому році, на відміну від попередніх років, українські медіа досить активно висвітлювали КНР. Але, зважаючи на важливість глибокого інформування про Китай та на велику низку резонансних подій, що відбулися в цій країні минулого року, кількість аналітичних публікацій все ж недостатня, до того ж українські медіа не сформулювали цілісного дискурсу про КНР. При цьому, представляючи образ Китаю, українські ЗМК є більш незалежні в порівнянні з російськими, які практично не повідомляють про порушення прав людини в цій країні та друкують переважно схвальні матеріали на адресу китайського режиму. З іншого боку, українські ЗМК в порівнянні з західноєвропейськими та американськими є більш заангажованими, адже останні постійно пишуть про порушення прав людини в КНР, про неякісні товари, які ця держава експортує в інші країни, про відтік інвестицій та ріст безробіття в Китаї. При цьому вони піддають сумніву його економічну міць, називаючи дані про ріст ВВП перевищеними та сповіщаючи про банкротство китайських компаній. Аби більш докладно та об’єктивно писати про Китай, Україні потрібно, по-перше, розвивати міжнародну журналістику в цілому, необхідна присутність власних бюро наших провідних ЗМК в КНР. Тоді українські ЗМК менше користуватимуться матеріалами китайських та російських інформаційних агенцій. По-друге, Україна має висловити на державному рівні свою незалежну думку стосовно подій в КНР та політики китайського уряду, як це зробили провідні демократичні держави світу. Допоки цього не буде, в українських ЗМК, багато з яких залежать від державної політики, не буде відображений реальний образ КНР.

Це питання є лише одним з

багатьох невизначених проблем в царині міжнародних відносин, які стоять перед Україною.

68

Список використаної літератури: 1. Андрущенко І., Філософія на кінчику пензля//Всесвіт. – 1994. - №5/6 – С.144-147.

2. Антипова А., «Дома хорошо, но хочется в Китай»,— признались два луганчанина и рассказали о том, чем привлекает их эта страна// «Голос України», 12 листопада 2008.

3. Величко В. До питань про традиції, політичні та соціальноекономічні основи відносин центру з регіонами у Китаї// Східний Світ. – 1998. - №1/2.

4. Величко В. З історії районування Китаю// Східний Світ. – 2000. - №1.

– С. 153-155.

5. Величко В., Очікування та реалії на що сподівався і що реально отримав Китай від членства у СОТ // «Дзеркало тижня». – 2008. - № 12 (691) 29 березня.

6. Величко В., Скільки коштуватиме Пекінська олімпіада. // «Дзеркало тижня». – 2008. - № 29(708). - 9 серпня.

7. Вербицький І., Спорт і політика// «Главред». - №15, 2008 8. Гамянін В., З традиції благопобажань в імператорському Китаї//Східний світ. - 2000. - №1. - С. 142-152.

9. Калашник Л.С., Історичні традиції китайської родини// Теоретичні питання культури, освіти та виховання: Зб. Наук. Пр.. – К., 2002. – Вип. 19. – С. 29-31 10. Каспрук В., Китай: Олімпійські ігри — це сила добра, шанс для змін . // «Дзеркало тижня». – 2008. - № 12 (691). - 29 березня 2008 11. Квіт С.М. Масові комунікації: Підручник. – К.: Вид. дім «КиєвоМогилянська академія», 2008. – 206 с.

12. Кіктенко В.О., Даоська причинність та теологія: Нідем, Гегель, Уайтхед та комбінаторна логіка// Східний світ. – 2005. - №1. С. 142-150.

13. Кіктенко В.О., Нарис з історії українського китаєзнавства. XVII – перша половина XX ст.: дослідження, матеріали, документи. – К., 2002.

69

14. Кіпцар І.А., Українсько-китайські відносини у період 1992-2002 рр.

– К., 2006 15. Курбатов С., Куди піти навчатися: погляд із Піднебесної // «Дзеркало тижня». – 2008. - № 4 (683). - 2 лютого 16. Нікішенко С.О, Сталі концепції у зовнішній політиці Китаю. – К., 1996 17. Нікішенко С.О., Тайвань в системі міжнародних відносин// Сходознавство. – 1997. - №1. – С. 14-19 18. Пасова Т., Китай проходить випробування Тибетом// «Голос України». – 05 квітня 2008 19. Седнєва В.В., Агресивний курс Пекіна – загроза світу та безпеці народів. – К.: Тов-во «Знання», 1980.

20. Седнєв В.В., Ден Сяопін і проблема формування нової зовнішньополітичної доктрини КНР// Сходознавство. - №9/10. – С. 230-245.

21. Седнєв В.В., Тягар традиції і виклики глобалізації: зовнішня політика Китаю на зламі тисячоліть// Східний Світ. – 2003. - №2.

22. Симоненко П., Світ перед загрозою третього післявоєнного переділу. Хто й навіщо «розморожує» конфлікти// «Голос України». – 05 вересня 2008 23. Таран М.А., Проблема політичного об’єднання КНР з Тайванем та зовнішня політика США// Східний світ. – 2004. - №1. – С. 121-131.

24. Таран М.А., Роль концепції «одного Китаю» в політичному діалозі між КНР і Тайванем// Вісн. Київщ. нац. ун-ту ім. Т.Шевченка. – 2001. – Вип.

6. – С. 73-79.

25. Урусов В.Б., Українсько-китайські відносини (1949-1959). – К., 2005 26. Шлінчак В., Пекін з іншого боку// «Главред». - №34-35, 2008 27. Шлінчак В., Помилкова Укхелань, або дуже скоро до Лондона// «Главред». - №34, 2008

70

28. Девять комментариев о коммунистической партии. - , 2007. - 254 29. Карпенко Н.М., Участие китайцев в революционных событиях на территории Украины (1917-1921 р.). – Л., 2000 30. Отчет о расследовании системы пропаганды КПК за рубежом, создающей возможность проникновения и распростарнения идеологии ненависти и лжи среди международных сообществ, Всемирная организвация по расследованию преступлений в отношении Фалуньгун. – Х. – 2008.

31. Филлипс Л. Дж. и Йоргенсен М.В., Дискурс-анализ. Теория и метод.

– Х.: Изд-во Гуманитарный Центр, 2004. - 336с.

32. Gunter B., Media research methods. – UK., 2000 33. Десятерик Д., Десять ножів у спину Олімпіаді// «День». - №148. - 20 серпня 2008. - http://www.day.kiev.ua/250213/ 34. Загальний стан розвитку торговельно-економічного співробітництва між Україною та КНР, Посольство України в Китайській Народній Республіці, http://www.mfa.gov.ua/china/ua/publication/content/14780.htm 35. Заява Організації по Розвитку Міжнародної Освіти при ООН, http://fofg.org.ua/index.php?option=content&task=view&id=174&Itemid=67 36. Каган Р., Розкриті обійми для бандитів// «День». - №132. - 29 липня 2008. - http://www.day.kiev.ua/205120/ 37. Кемпбел Н., Камери спостереження в номерах пекінських готелів це лише верхівка айсберга // the Epoch Times. http://www.epochtimes.com.ua/articles/view/4/11580.html 38. Китай запроваджує цензуру для олімпійських церемоній// «День». №55. - 26 березня 2008. - http://www.day.kiev.ua/198849/ 39. Майський Я., Привид бродить Азією — привид капіталізму!// «День». - №154. - 30 серпня 2008. - http://www.day.kiev.ua/250683/ 40. Малле В., Що означає бути наддержавою// «День». - 15 травня 2008

71

41. Сірук М., Передолімпійське навантаження// «День», - №138. - 6 серпня 2008. - http://www.day.kiev.ua/150116/ 42. Хаас Р., «Безпрограшні» Олімпійські iгри// «День». - №127. - 22 липня 2008. - http://www.day.kiev.ua/290619?idsource=204702&mainlang=ukr 43. Хрущова Н., Тріумф волі Китаю// «День». - №138. - 6 серпня 2008. http://www.day.kiev.ua/150121/ 44. «Чиста гармонія». – www.ua.clearharmony.net 45. 10 марта оккупации Тибета исполняется 50 лет // Татар-информ. http://www.tatar-inform.ru/news/2009/03/10/157174/ 46. В Китае самая передовая в мире система контроля Интернета // the Epoch Times. http://www.epochtimes.com.ua/ru/articles/view/4/9149.html 47. В Пекине арестованы американские граждане // the Epoch Times. http://www.epochtimes.com.ua/ru/articles/view/4/8593.html 48. Ватикан не признаёт официальных китайских епископов// the Epoch Times. - http://www.epochtimes.com.ua/ru/articles/view/4/8978.html 49. Виртуальные полицейские на службе китайского Интернета. itua.info // http://itua.info/news/internet/10794.html 50. День бастующего. // Власть. - №23(727). – 18.06.2007. http://www.kommersant.ru/doc.aspx?DocsID=774984 51. Дискурс // Энциклопедия "Кругосвет". http://www.krugosvet.ru/enc/gumanitarnye_nauki/lingvistika/DISKURS.html 52. Запрещённая сторона Олимпиады // the Epoch Times. http://www.epochtimes.com.ua/ru/articles/view/4/8526.html 53. "Европейский Парламент вынес решение призвать Ютелсат возобновить передачи телевидения NTD в Китай. - http://ruenlightenment.org/docs/2009/0127/935233047.htm 54. Ежегодный отчет (2008), Международная Амнистия. http://thereport.amnesty.org/rus/regions/asia-pacific/china

72

55. Как добиться повышения зарплат и улучшения условий труда в мировой спортивной промышленности, робочий отчет(2008), Play Fair. www.playfair2008.org/docs/Play_Fair_RUS_2008.pdf 56. Мейтас Д., Килгур Д., Кровавое извлечение органов. – 2007. http://organharvestinvestigation.net/report0701/report20070131-ru.pdf 57. Минеев А., Вопреки предостережению Пекина // Новая газета. – 2008 // http://www.novayagazeta.ru/data/2008/94/08.html 58. Мой рассказ о более чем 50 днях пыток // the Epoch Times. http://www.epochtimes.com.ua/ru/articles/view/4/11095.html 59. От заражённого меламином молока в Китае, возможно, умерло более 30 тысяч человек // the Epoch Times. http://www.epochtimes.ru/content/view/20678/4/ 60. Отчёт США: В Китае значительно ухудшилась ситуация со свободой религии // the Epoch Times. http://www.epochtimes.com.ua/ru/articles/view/4/9223.html 61. Попкова А., Обеспокоенность Роже: Беспорядки в Тибете — плохая реклама для Олимпийских игр // «День». - №49, 18 марта 2008. http://www.day.kiev.ua/198326/ 62. Потенциальная аудитория русскоязычного телеканала CCTV составляет 300 млн человек, «Жэминь Жибао». http://russian.people.com.cn/31521/6592150.html 63. «Репортеры без границ» составили список главных "врагов интернета" // РИА Новости. http://www.rian.ru/society/20090312/164578645.html 64.Специалисты об официальных данных роста ВВП Китая: Чиновники повышают цифры, а цифры повышают чиновников // the Epoch Times. http://www.epochtimes.com.ua/ru/articles/view/4/12135.html

73

65. Фейэрберг Г., Массовый контроль сознания в Китае вступает в новую фазу // the Epoch Times. http://www.epochtimes.ru/content/view/12871/4/ 66. Фриман А., В ООН прошёл Форум по правам человека в Китае // the Epoch Times. - http://www.epochtimes.com.ua/ru/articles/view/2/12099.html 67. Христианский демократический активист семь лет находится в одиночном заключении // the Epoch Times. http://www.epochtimes.com.ua/ru/articles/view/4/11030.html 68. Ху Цзя приговорили к трём с половиной годам лишения свободы, Международная Амнистия. – 2008., http://www.amnesty.org.ru/pages/chn08042008-editorial-rus 69. Число школьников, погибших при землетрясении в Сычуани, стало госсекретом // the Epoch Times. http://www.epochtimes.ru/content/view/22774/4/ 70. Ши Ю., На Олимпиаде выступают несовершеннолетние китайские спортсменки // the Epoch Times. http://www.epochtimes.com.ua/ru/articles/view/4/8623.html 71. Чжоу М., Прогресс китайской бюрократии // the Epoch Times. http://www.epochtimes.com.ua/ru/articles/view/4/8566.html 72. China: Justice denied: Harassment of Sichuan earthquake survivors and activists, ASA 17/018/2009, Amnesty International, http://www.amnesty.org/en/library/info/ASA17/018/2009/en 73. Edward McMillan-Scott, The reality behind China's Olympic image of modernity, Guardian http://www.guardian.co.uk/commentisfree/2008/aug/08/china.humanrights 74. Consideration of reports submitted by states parties under article 19 of the convention, Committee against torture, United Nations, CAT/C/CHN/CO/4 (2008) http://www2.ohchr.org/english/bodies/cat/docs/CAT.C.CHN.CO.4.pdf 75. Losing the New China: A Story of American Commerce, Desire and Betrayal by Ethan Gutmann. 74

http://www.amazon.com/s?ie=UTF8&search-type=ss&index=books&fieldauthor=Ethan%20Gutmann&page=1 76. New Tang Dynasty Television/ http://english.ntdtv.com/ntdtv_en/aboutus.html 77. Report on Products Practitioners Are Forced to Manufacture in China's Labor Camps, World Organization to Investigate the Persecution of Falun Gong, 2003 http://www.upholdjustice.org/English.2/forced_labor_products_report.htm 78. The Epoch Times. – www.epochtimes.com

75