Волкова Олена - диплом, 2010 by ukma journalist

Національний університет «КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ»

Могилянська школа журналістики

Кваліфікаційна робота на здобуття академічного звання магістра журналістики РОЗРОБКА ЕФЕКТИВНОЇ КОНЦЕПЦІЇ ПРОГРАМ МЕДИЧНОГО ФОРМАТУ Волкової Олени Олегівни

Науковий керівник: кандидат політичних наук доцент Федченко Є.М.

Київ 2010

План

Вступ…………………………………………………………………….......3 Розділ 1: Особливості ток-шоу як телевізійного жанру……………........7 1.1 Історія та специфіка ток-шоу як телевізійного жанру……………....7 1.2 Основні принципи ток-шоу…………………………………………..15 1.3 Формати ток-шоу……………………………………………………..18 1.4 Ток-шоу на українському телебаченні………………………………21 Розділ 2: Медіаефекти в масовій комунікації………………………….25 2.1. Типологія досліджень медіаефектів в масовій комунікації ………25 2.2 Теорія «використання та задоволення»……………………………..31 Розділ 3: Методологія дослідження та стратегія вдосконалення медичного проекту……………………………………………………….35 3.1 Методика проведення фокус-груп………………………………….35 3.2 Характеристика медичного ток-шоу «Справжні лікарі»…………..40 3.3 Фокусоване дослідження з визначення уподобань аудиторії щодо концепції медичного проекту……………………………………………43 3.4 Стратегія вдосконалення медичного проекту «Справжні лікарі»..60 Висновки…………………………………………………………………..67 Список використаної літератури……………………………………….73

Вступ

Жанр ток-шоу сьогодні активно інтегрував у телевізійний простір національних телеканалів. Медійні продюсери широко використовують цю жанрову форму для заповнення праймового часу ефірної сітки, оскільки токшоу можуть одночасно працювати на задоволення потреб аудиторії у розвагах, відпочинку та інформації. Широкі інтерактивні можливості та економічна привабливість для виробництва робить ток-шоу сильним конкурентом телевізійних програм інших жанрів. За концептуальною складовою ток-шоу – гнучка форма, стандартна структура трикутника: ведучий – співрозмовники – адутирорія в залі, може доповнюватись новими компонентами, як наприклад інтерактивний зв’язок з аудиторією, або пряме включення, додавання спецпроектів до структури програми. Рейтинговість програми – це доцільне використання всіх жанрових та інноваційних можливостей в загальній структурі таких програм. Цей формат можна використовувати для представлення аудиторії інформації широкого спектру. Після епідемії грипу в Україні в телевізійному просторі активізувалася присутність людей в «білих халатах». Виник запит на інформацію на тему здоров’я та здорового способу життя, в телевізійні студії запрошують лікарів в першу чергу як експертів для отримання фахових коментарів, роз’яснень та порад. Актуальність інформацію

дослідження

телевізійному

загальнонаціональних

каналів

зумовлена ефірі.

з’явились

запитом нового

три

на

року

проекти

медичну в

ефірі

медичного

спрямування: «Справжні лікарі», продукт телеканалу «1+1», та два проекти в ефірі телеканалу «Інтер» – «Знахарі» та «Школа доктора Комаровського». Після зйомок першого сезону було прийняте рішення закрити два проекти. Причиною закриття програм стала невідповідність програм запитам

аудиторії. Отже, важливо з’ясувати у якому саме вигляді цільова аудиторія ток-шоу бажає отримувати інформацію, важливо внести зміну у концепцію програми, узгодити її вигляд з очікування та запитами аудиторії. Об’єктом дослідження нашої кваліфікаційної роботи є медичне токшоу «Справжні лакарі», яке виходить на загальнонаціональному каналі «1+1» з лютого 2010 року. Цей проект орієнтується на жіночу аудиторію, торкається

тем

здоров’я

вузькоспеціалізованою,

як

та

косметології.

наприклад

Ця

програма

програма «Школа

не

доктора

Комаровського», яка орієнтується суто на молодих мама. За тематичним наповненням «Справжні лікарі» більше торкаються саме традиційної медицини, але народної як програма «Знахарі». Предметом наукової роботи є дослідження потреб, які бажає задовільнити аудиторія медичного ток-шоу. З’ясування цих приорітетних прагнень аудиторії дозволять додати зміни в концепцію програми та збільшити лояльність цільової аудиторії. Метою роботи є покращення концепції програм медичного формату у відповідності до очікувань цільової аудиторії програми, ці зміни дозволять збільшити рейтинги програми. Таким чином, для реалізації поставленої мети в роботі будуть виконані такі завдання: - охарактеризувати цільову аудиторію медичного ток-шоу «Справжні лікарі»; - з’ясувати, які очікування має цільова аудиторія медичного проекту; - визначити основні характеристики медичного проекту, його сильні та слабкі сторони; - розробити ефективну стратегію зміни концепції медичного проекту з урахуванням побажань аудиторії. Гіпотези:

1. Аудиторія очікує від медичних проектів задоволення потреб у розвагах. Глядач звертає увагу в першу чергу на видовищність програми. 2. Аудиторія хоче співпереживати героям програми,

хоче

почути

жахливі історії про хвороби, діагнози, подолання криз. Персональна ідентифікація, задоволення потреби у «знятті страху». 3. Аудиторія акцентує увагу на інформаційний складовій медичних проектів, тобто шукає способу задоволення «інформаційного голоду». В якості теоретичної джерельної бази для даної роботи були обрані праці наковців, які досліджували ток-шоу та впливи медіа. Наукова новизна кваліфікаційної роботи полягає у тому, що дослідження є спробою розробити стратегію вдосконалення концепції програми з метою внесення змін в ефірі. Практичне значення одержаних результатів. Матеріали дослідження можуть впроваджені як зміни для запису нових сезонів медичних проектів. Ступінь наукової розробки теми. У зв’язку з актуальністю вивчення ток-шоу як жанру, в західній та американській літературі існує достатня кількість наукових праць, присвячених вивченню ток-шоу як жанру та його особливостям. Ток-шоу в його історичних трансформаціях вивчали Дж. Міттел, В. Абт, Л. Мустацца, Б. Тімберг. Окремі праці присвячені окремим видам ток-шоу та їх особливостям, наприклад, роботи Е. Х’юм, Л. Хааг, С. Ловней. Однак, більшість зорієнтовані на дослідження особливостей токшоу, характеристику його ведучих, майже не приділяють уваги вивченню потреб аудиторії. Основним методом дослідження є якісний метод дослідження фокусгрупа, який дає можливість збільшити глибину розуміння досліджуваного феномену. Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновку, списку використаної літератури.

У першому розділі розглядають особливості ток-шоу як телевізійного жанру, історична трансформація формату ток-шоу, його структурні та змістові особливості. У другому розділі досліджуються медіа ефекти та розкривається зміст теорії «використання та задоволення», яка є ключовою для даного дослідження. У третьому розділі розглядається теоретична основа фокус-групи як якісного методу дослідження та методологія проведення фокус-груп та запропоновані можливі варіанти покращення концепції програми медичного спрямування.

Розділ 1 Особливості ток-шоу як телевізійного жанру

1.1 Історія та специфіка ток-шоу як телевізійного жанру

Ток-шоу – один з найпопулярніших форматів сучасного телебачення. Його успішність мотивована, насамперед, ілюзією причетності аудиторії до віртуального диспуту. Ток-шоу демократизує громадську думку, орієнтуючи її на пошук консенсусу. Конфлiктнiсть таких програм i глибина тематичного дослідження сприяють зростанню рейтингів передач цього формату. Популярні

нині

телевiзiйнi

ток-шоу

(полiтичнi,

розважальнi,

iнтелектуальнi) стали чи не найпомiтнiшою ознакою сучасного телебаченні. Нацiональнi телеканали виробляють по кiлька ток-шоу, охоплюючи провiднi сфери суспiльного життя. Їх диференціюють вiдповiдно до видів аудиторії, ідеологічних цілей, а також маркетингових завдань [7]. За перiод становления цей жанр помiтно еволюцiонував: коли не існувало його чiтких рамок, ще навіть не використовували термін "ток-шоу", в ньому було суспiльне i культурне нaпpуження, вiдбувались серйознi вiдкриття, не лише творчi, але й соцiальнi. Пiзнiше, коли ток-шоу почало переходити з каналу на канал, він втратив свою соціальну значимість [6, 5859]. На

думку

«телевізійна

Б.

Тімберга,

розмова»

та

слід

принципово

«телевізійне

шоу».

розрізняти

«Телевізійна

поняття: розмова»

представляє собою організовану бесіду, спрямовану на аудиторію. Така розмова має вигляд «живої», за визначенням Гофмана «свіжої розмови».

Різні види цієї телевізійної розмови транслювалися в ефірні години, однак деякі з них виходили за визначені межі, тому отримали назву «телевізійні шоу».

Щоб залишатися актуальними, такі шоу мали дотримуватись

тематичних і бюджетних вимог, мали визначений час в ефірі. Апелюючи до численної аудиторії, ток-шоу бути чутливі до тем, які цікавили масову аудиторію. Є багато підходів до розуміння ток-шоу. Ток-шоу може розглядатися як літературна розповідь або як соціальний текст. Як літературні тексти ток-шоу містять символи, мають визначену структуру. Ток-шоу як літературні розповіді зосереджуються на ведучому як центральному символі. Цей фактор визначає рамки розмови і організовує бесіду. Есе Майкла Aрлена в програмі «The Camera Age» – прекрасний приклад цього підходу. Ток-шоу можуть також розглядатися як соціальні тексти. Оскільки, ток-шоу – це форуми, під час яких суспільство обговорює найрізноманітніші теми суспільного життя

і наводити свої версії розвитку подій. Бути

учасником ток-шоу значить бути "громадянином", активним членом цього суспільства [48]. Ток-шоу як телевiзiйна жанрова форма набуло великої популярностi спочатку у США, потiм в Заxiднiй Європi, з часом поширилось по всьому світу. Творець ток-шоу – вiдомий журналіст Фiл Донах'ю, а популяризувала цей формат розмовного телебачення, здiйснивши революцiю, Опра Уiнфрi. "Розмовне телебачення" Філа Донах’ю та програми Опри Уінфрі з часом стають мікрокосмосами суспільства, оскільки щодня в студії обговорюються нагальні соціальні і культурні проблеми [51]. Термін "ток-шоу" починає використовуватись в середині 1960-х років, однак елементи цього жанру присутні і в більш ранніх формах радіо- та телемовлення. Першим американським ток-шоу радійного формату історик

Вейн Мунсон називає програму на радіо WBZ в 1921 році, яка транслювалась у Масачусеці. Протягом двадцятих років двадцятого століття розширюється діапазон передач подібного формату, вони починають охоплювати публічну сферу, релігійну, обговорюють теми домашнього господарства. Ведучі заявлені як експерти,

які виховують

аудиторію. Наприклад, Олександр

Вулкот, радіоведучий WOR у Нью-Йорку, розповідав які він прочитав книжки, або яких людей зустрів. Ведучий Волтер Вінчер розповідав в ефірі не лише про політичні події, але й про плітки з політичного світу [24]. Розмовні програми становили 24% радіопрограмування з l927 до l956 року. Це були тематично різноманітні розмови, які залучали до обговорення аудиторію, стимулювали її висловлюватись щодо питань, які становили суспільний інтерес. Телемовлення з 1949 до 1973 половину свого ефірного денного часу присвячувало ток-шоу, а ввечері зменшувало їх кількість до 1520%. У 1980 та на початку 1990 ток-шоу розширює свій вплив та аудиторію. Бюджетні програми почали широко імітувати по всьому світі. Головна місія таких бесід була визначена так: підняти особисту думку і приватний досвід над авторитетними фактами [48]. З розвитком цієї жанрової форми можна було говорити про кардинальні зміни характер яких визначали ведучі циє проектів. Зміна парадигми в нічних розважальних шоу: від Керсона до Летермана Ведучий Джон Керсон "King of Late Night" і його наступник Девід Летерман мали багато спільного на перших етапах входження в медійне середовище.

За

походженням

вони

належали

до

середнього

класу

американців, але іронічний характер і гумор зробили їх характерними телевізійними персонажами свого часу. В кінці 1950-х на початку 1960-х

вони почали додавати в теми про захист прав споживачів і розмови про політику гумор та забави. За іронічний стиль виступів Летермана називали "захоплюючим голосом" покоління. Зміна парадигми від Керсона до Летермана була відчутна не лише на контекстуальному рівні. Летерман започаткував новий шлях погляду на телебачення як на медіа. Камера Керсона, відповідно традиції, майже нерухомо фіксувала події. Камера Летермана активно і динамічно блукала студією. Керсон не звертався безпосередньо на камеру, він ігнорував її присутність, натомість Летерман постійно розмовляв дивлячись в лінзу. Ведучий то наближався, то віддаляючись від об’єктиву камери, це був «новий рівень відчуття камери». Летерман прийшов до того, що пізніше назвали «прозорою формою» телебачення. Технології і методи передачі зображення відтепер не просто стають очевидними аудиторії, але і працюють на створення шоу. Летерман назавжди змінив нічне телебачення за допомогою своєї «пост-модерністської неповаги до камери і глядача» [48]. Зміна парадигми участі аудиторії в денному телевізійному шоу: від Донах’ю до Опри Уінфрі Ведучий програма Фiла Донах'ю, який вперше з'явилася у 1960 роцi, приваблював глядачiв не вiдомими особами, а скандальними проблемами, якi відверто дослiджувались в ефiрi. Його передачi набули нового статусу, який зближує його з рисами сьогоднішнього жанру. 3 часом в ток-шоу все менше придiляли увагу соцiальним i полiтичним питанням i все бiльше набували скандального характеру. В студiї обговорювались теми, на якi було накладено табу у суспiльствi, наприклад, атеїзм або гомосексуалiзм. У виступах Донах'ю можна побачити елементи психологiчної драми, вуличного театру, сеансу колективної терапії [45]. Протягом десятилiть "Тhe Phil Donahue Show" було єдиним в своєму

родi таблоїдне ток-шоу, хоча не було визначене як окрема жанрова форма. Ситуацiя була змiнена у 1986 роцi, коли в ефiр вийшло ток-шоу Опри Уiнфрi. «Тhe Oprah Winfrey Show» продублювало аудиторiю Донах'ю. Опрi Уiнфрi вдалося створити нову форму медiа-комунiкацiї, яка вiдома як «rapport talk», а не ,,report talk" Фiла Донах'ю. Нова програма продовжила розгляд гострих та провокацiйних тем, якi розглядалися в суспiльствi як табу [23]. Опра Уінфрі

порушила кольорову лінію ведучих національної

телевізійної розмови. Уінфрі дозволила «ввійти телебаченню в її приватне життя». В такий спосіб глядач отримав можливість наблизитись до її особистого простору. Тому телевізійні камери захоплюють її спальню, кухню, навіть ванну кімнату. Лаура Хаг, вивчаючи феномен Опри, пише: «вона наша мама, наш психотерапевт, наш мудрий наставник, а за необхідності – найсуворіший критик». Під час ефіру навіть голосом вона демонструвала своє ставлення, тому «важливо не стільки що вона говорить, скільки як». Також новою формою спілкування на телебаченні стала її невербальна поведінка. Вона завжди підтримує своїх героїв, тримає за руку, обіймає як зірок так і звичайних людей, щиро виявляє свої емоції. Феномен Опри, на думки Лаури Хаг, як раз і полягає в тому, що вона «сприймала всіх своїх героїв, як близьких друзів». Тепле і чутливе ставлення до аудиторії, емоційні, дискусійні теми, елементи шоу, експериментів та несподіванок в ефірі зробили шоу Опри одним з найбільш рейтингових та видовищних проектів цього жанру. А сама Опра Уінфрі за визначенням журналу на «People Weekly» початку 1990 років стала «найбагатшою жінкою шоу бізнесу» [35]. Такі ведучі як Девід Летерман та Опра Уінфрі одночасно були і зірковими

ведучими,

відповідальними

редакторами,

підприємцями,

культурними символами і засновниками нових соціальних тенденцій. Ведучим такого рівня доводилось постійно себе вдосконалювати і працювати

над пошуком нових форм свого вираження, підтверджувати свої позиції в межах надзвичайно конкурентоздатного телевізійного простору [48]. Наприкінці двадцятого століття з’являються програми такого легкого формату як «The Jerry Springer Show», «Тhe Jenny Jones Show», «Тhe Montel Williams Show». Програма «Тhe Morton Downey, Jr. Show» стала окремим пiдвидом ток-шоу – пiонером «trash TV» Особливiсть цього ток-шоу – брутальна лексика, бiйки у студії, непередбачуванi герої, якi створюють феєричне шоу. З часом продюсери більшості ток-шоу почали звертатися до подiбних пpийомiв залучення аудиторiї [44]. Такої кількості шоу сприяв ряд чинників. Бернард Тімбер називає, наприклад, такі стимулюючі фактори появи ток-шоу: 1. Звільнення від обмежень Культура ток-шоу набула популярності серед американців різного віку та економічних рівнів, частково як цікавий розважальний елемент, частково за рахунок того,

що такі ток-шоу звільняли від культурної стриманості.

Студії ток-шоу стали ареною розваг та забороненої поведінки. 2. Недовіра до офіційних джерел Розслідування антиурядових новин та інформації в 1960-х в Америці викликали недовіру до урядовців. Після терористичного замаху на Президента Джона Кеннеді в 1950 році американці хотіли знати більше ніж офіційна версія, яку виголошували політики, газети і три мережі телебачення. Ведучі ток-шоу спрямовували обурення проти маніпулювання. Цей жанр особливо закріпився в американській політичній культурі в 1970-х та 1980-х. 3. Розвиток інтерактивної складової ток-шоу

Стилістичні та жанрові засоби ток-шоу використовували не лише для відвертої та щирої бесіди, але для задоволення пристрастей іншого характеру. Деякі ведучі, як наприклад Джері Спрінгер, влаштовували своїм гостям експериментальні ситуації, вигадували неочікувані повороти історій. Запропонована інформація перетворювала ток-шоу на напружену гру. В результаті головний герой ставав або жертвою, або ініціатором насилля. Популярна телевізійна тенденція 1990-х – свідоме спотворення професійних стандартів такого шоу, коли звичними стають бійки та агресивна поведінка у студії [24]. Телевізійні ток-шоу з часом набирають нових форм. Сценаристи та режисери таких проектів усвідомлюють нагальну необхідність зробити програми ще більш емоційними та живими. До стандартної схеми: ведучий – герой, додаються нові елементи, які урізноманітнюють ефір. Однобічне обговорення теми у студії між обмеженою кількістю дійових осіб стає нецікавим. Про розвиток діалогового формату можна говорити починаючи з 1930-х років, коли "людини на вулиці" стала популярною. Це поліфонічний стиль та звучання декількох думок та голосів спровокувало появу великої кількості програм з подібною основою. У 1935 NBC відкриває «Town Meeting of the Air». Це шоу, яке заохочувало студійну аудиторію обмінюватись думками про головні події дня. Але традиційно вважають, що про перше «call-in» ток-шоу починають говорити лише через десять років, коли Бері Грей на WMCA в Нью-Йорку заговорив з зіркою по телефону, з керівником джаз-оркестр знаменитістю Вуді Германом. 3. Аматори в центрі уваги Ранні ігрові шоу, такі як «The Answer Man, Information Please» та «Truth or Consequences», сприяли активному залученню аудиторії, вони надавали значення думкам звичайних людей на рівні експертів. Така формула була

запропонована ведучими Тедом Маком, Артуром Годфрейдом, які доводили, що невідомий аматор може затьмарити експертів. 4. Заборонені теми отримують суспільне обговорення Філ Донах’ю запропонував формулу ток-шоу, яку з часом починають наслідувати інші телеканали: він використовував суперечливі, скандальні матеріали для активізації публічного обговорення теми. Він запрошував до своєї студії атеїстів, або протягом тижня запитував аудиторію: чи важливо, щоб дитячі ляльки мали статеві ознаки. Іноді в програмі обговорювались і більш серйозні теми: безробіття, СНІД, фізично або розумово неповноцінний діти, небезпечні іграшки і важкі сімейні взаємини. Такі ведучі як Опра Уінфрі та Монтель через телевізійні екрани збирали гроші на благодійність. 5. Економінка ток-шоу Ток-шоу були традиційно дешеві для виробництва. В 1980 року токшоу коштувало від $25,000 до $50,000. Для переконливих рейтингів програми необхідно було знайти харизматичного ведучого, продюсера, бухгалтера та кілька гостей. У 1992 вартості ток-шоу становила менше ніж $100,000. Тобто на початку 90-х років продюсери усвідомили економічну привабливість цього жанру і додали йому можливості нарощувати свої кількісні показники. 6. Розвиток нових технологій Наприкінці 1990-х років з появою Інтернет технологій виникають нові комунікаційні можливості для об’єднання людей, які розрізнені у часі та просторі. Цей новий глобальний засіб запропонував безмежні можливості для бюджетного контенту, який швидко знаходив свою аудиторію. Привабливий і недорогий формат розмови підтримувався у «чатах». Ці

діалогові веб-сайти об’єднували звичайних людей і знаменитостей. Питання до зірок можна було поставити он-лайн, це могла зробити будь-яка анонімна особа. Без зовнішнього та контекстуального регулювання Інтернет сприяв створенню віртуального суспільства [48 ]. Отже, ток-шоу, подібно до щоденної газети, часто вважається телевізійною формою, яка не розрахована на подальше використання. Випуски програм перших десяти років Джоні Керсона «Tonight shows» було стерто NBC без планів про подальше використання. Вчені так само не приділяли достатньої уваги вивченню цього телевізійного жанру. Проте, ток-шоу ставали все більш і більш важливими на телебаченні, а їх ведучі все більш впливовими. Вони звертаються до культурних ідей і ідеалів, так само як політики або педагоги. Ведучі національних ток-шоу отримують величезну підтримку від громадян. Аудиторія до них стає лояльною, в такий спосіб вони отримують можливість ставити навіть незручні питання та отримувати відповіді.

1.3 Ключові принципи ток-шоу Ноловний принцип ток-шоу полягає в тому, що все дія на телевізійному майданчику створюється завдяки особистості ведучого. Тримати увагу великої групи, яка складається з людських характерiв, темпераментiв, пристрастей – велике мистецтво. В цьому жанрi акторська майстернiсть набуває бiльшого значення нiж журналiстськi навички. Глядачi мають захоплюватися ведучим: його ерудицiєю, тактом, доброзичливiстю в поєднаннi з чiтким усвiдомлениям цiлей, якi пiдсумують напруженi колективнi пошуки. Taкi програми не можуть обмежуватися звучаниям суто вербальної iнформацiї, тут важливо все: вираз обличчя, паузи, пози, жести. Багато фаxiвцiв цього жанру вважають, наприклад, що запорука успіху ток-

шоу – гумор [6]. Попередня робота журнaлiста до програми цього жанру не є вирiшальною.

Рiзко

збiльшується

значимiсть

навичок

ведучого,

як

комунікаторa, пiд час самої дискусii. Велику роль вiдiграють такі якості, як вміння керувати розмовою, надавати можливість висловитися всім сторонам конфлiкту, вчасно зупинити учасникiв, спрямувати загальний хід дискусiї. Важливо, щоб розмова не зайшла у вузькоспецiалiзовану нiшу, а залишалась на piвнi, який буде цiкавий слухачам. Модератор в даном у випадку виконує роль посередника мiж iнтересами глядачiв та спецiалiстiв, якi знаходяться в студiї. Обов'язковою рисою комунікатора – є вмiння iмпровiзувати, оскiльки рух дискусiї не завжди можна спрогнозувати, домашнi заготовки часто бувають програшними, оскiльки ця жанрова форма найчастiше використовує можливостi прямого ефiру [2]. Завдання ведучого – не загубитися в тeмi, не дати учасникам можливостi вiдiйти вiд предмету суперечки, який має бути окреслений ще до ефiру. Завжди є iнша небезпека – втратити спонтаннiсть, правдивiсть, тобто як раз те, що є особливiстю програми. Найважливiший принцип: ведучий дискусiї не є учасником, не займає жодної позицiї. Його влучно порiвнюють iз каталiзатором xiмiчного процесу: «Biн не бере участь у реакцiї, але без цього компоненту самої реакцiї не вiдбудеться» [3]. Безумовно, вiн має право висловлювати сумнiви, ставити пiд питання чиїсь погляди. Завдання жанру ток-шоу – активiзувати сприйняття

змiсту

за

допомогою

форми

диспуту,

гострих

питань,

висловления рiзних точок зору. У теорії масової комунiкацiї видiляють декiлька факторiв, якi зумовлюють успiх комунікатора. Американський психолог Келман зазначає, що "ступінь довiри аудиторії залежить вiд трьох факторiв: авторитетностi, компетентностi та привабливостi. Авторитетнiсть визначається соцiальним i професійним статусом комунiкaтopa. Компетентнiсть – глибиною його знань

в тому чи iншому питаннi. Привабливiсть – найбiльш суб'єктивний фактор, вiн залежить вiд особистих якостей комунікатора, це i зовнішність, і голос, і поведiнка. Інформацiя вiд привабливого джерела сприймаеться через процес «iдентифiкацiї», тобто ототожнення себе з комунікатором. При цьому вже завчасно людина погоджується з yciм, вона некритична по вiдношенню до джерела. Однак глибини засвоєння iнформацiї не вiдбувається. Вилив привабливого комyнiкaтopa розповсюджується лише на той перiод, поки вiн на екрані і до того часу, поки зберiгає свою привабливiсть. У цьому аспектi найбiльш актуальним є питания iмiджу телеведучого. Успix або неуспiх «людини

екрана»

дуже

часто

пов'язаний

харизмою

(особистим

магнетизмом), яку вона має або не має. К.Станiславський це називає – «випромiнення позитивної енергiї», а тренери ВВС характеризують одним словом «енергетика» [3]. Г. Келман, у вiдповідноcтi з названими вище трьома критерiями, розглядає ще якiсть i глибину засвоєння iнформацiї в залежностi вiд джерела. Отримання iнформацiї вiд авторитетної особи, яка надiлена владою, має механiзм «пiддатливої згоди». Однак, чим бiльш освiченою є аудиторiя, тим бiльш критично вона налaштована по вiдношенню до авторитетного, привабливого комунікатора. Для неї на перше мiсце виходить не iм'я, не соцiальний статус, не зовнішні характеристики комнікатора, а зміст і чіткість виступу.

Iнформацiя вiд

компетентного джерела засвоюеться легше. Прихильність аудиторії у ставленні до ведучого ток-шоу – це сума трьох складникiв: «енергетики», «авторитетностi» i «iнформацiї», чим більш грамотною є аудиторiя, тим бiльшого значення набуває остання складова – критерiй iнформацiйної компетентності. Компетентність

–

це

відносно

нове

поняття,

якому

сьогодні

приділяється досить багато уваги. Компетентність є багатофакторною якістю

фaxiвця. Вона припускає не лише наявнiсть певного обсягу знань, умінь, навичок, досвiду та особистих якостей, якi є дуже важливими чинниками для досягнення високих результатів у професiйнiй діяльності, а й ціннісних орієнтацій фахівця, усвідомлення ним свого місця в суспільстві і розуміння світу навколо нього; вiдповiдного стилю взаємодiї з iншими людьми, загальної культури особистостi, а також здiбностей та можливостей до постiйного вдосконалення власного творчого потенцiалу [7]. Ведучий контролює шоу під час запису, так само він має координувати роботу творчої команди, яка працює над редакційною та технічним виконанням ток-шоу. З цієї позиції ведучий є редактором. З маркетингової точки зору, ведучий – бренд, який продає продукт, з організаційної точки зору, головне значення ведучого – точка опори в переговорах з рекламодавцями. Без «brand-name» ведучого, без марки, шоу і розмова не отримують рейтингів [4]. Другий принцип ток-шоу полягає в імітації теперішнього часу, умовному розумінні симультанності подій, які відбуваються в студії та їх демонстрації аудиторії. Програма може йти в записі або в прямому ефірі, але ефект має бути «реальності». Прямий ефір, запис або «повтор» – глядач має дивитися програму з відчуттям, що все відбувається «саме в цей момент». В середині 1990 років поява Simpson в ток-шоу привернула увагу суспільства у Сполучених штатах Америки до проблеми насильства в сім’ї, гендерних, расових та класових проблем. Ток-шоу в в цьому сенсі є історією свого часу [13]. Ток-шоу зосереджується на особистості ведучого, транслюються в реальному або уявленому теперішньому часі, такі програми чутливі до історичного моменту і засновані на формі публічно-приватної близькості, але перш за все ток-шоу – це товар, який необхідно вигідно продати і рекламодавцям і аудиторії.

1.3 Формати ток-шоу Ток-шоу часто ідентифікуються з іменем ведучого, це співвідношення ведучий - формат яскраво ілюструє «The Tonight Show». Це шоу виходило на телеканалі NBC в 1954 році із Стівом Аленом. Стиль ведення програми, з появою нових ведучих, постійно трансформувався. Отже, можна говорити про стійку залежність між особистю ведучого та жанровою формою цілої програми. Хоча навіть структурно характер розмови не змінюються, однак контекстуальне наповнення програми зазнає значних змін. Залежність між форматом та ведучім починає відчуватися з перших випусків програм розмовного жанру. Ток-шоу поєднує дві центральні телевізійні традиції: новини та розваги. За деякий час розвитку телевізійних форм це призводить до поєднання в один жанр новин, програм на суспільні теми та розваг. Ведучі таких програм розвивали свої комунікаційні навички в різних форматах медійної галузі. Приблизно третина ведучих ток-шоу починали свою кар’єру з новиних редакцій. Інші дві третини на перших етапах були задіяні в розважальних форматах, зокрема, комедіях [48]. Для порівняння, такі ведучі як Муроу, Коппел, and Моерс не мали в своїй студії видовищ та аудиторії. Їх ролі як ведучих новин були продовженням їх роботи в якості коментаторів та репортерів. Їх шоу транслювали у вечірній прайм-тайм, коли більша частина аудиторії збиралась у телевізорів. Ранкові ведучі практикували міксування "happy talk" та інформаційних повідомлення, прив’язаних до новиної картини дня. Розширили тематичний та стилістичний формат ток-шоу такі ведучі як Філа Донах’ю, Опра Вінфрі і Рів’єро Геральдо. Поєднуючи новини, розваги, політичні теми Філ Донах’ю розвинув «розмовне телебачення» [22]. Хоча ведучі ток-шоу представляли суміш стилів у веденні програми, однак кількість таких програм була незначною. Наприклад, поєднання «hard

news» і шоу на суспільні теми – це стиль програми «Washington Week in Review», формат телевізійного журналу, який був сконцентрований вибірково на одній темі («Nightline») або охоплював декілька тем («Sixty Minutes») або інтерв’ю один на один – ведучій та гість – («World of Ideas»). Це стандартні формати для обговорення «hard news». Подібно до цього формату новини загального інтересу, більш легкі токшоу, що представляли собою поєднання розваг, новин та суспільних тем були побудовані на одній темі (програми Донах’ю, Опри Уінфрі), журнального типу шоу, які конецентрували увагу на низці тем («Today», «Good Morning America») або інтерв’ю один на один з ведучим («Barbara Walters Interview Special»). Були також новино-інформаційні програми, які торкалися таких тем, як економіка («Wall Street Week»), спорт («Sports Club»), мода («Ern Westmore Show»), психологія («Dr. Ruth»), домашнього ремонту («This Old House»), літератури («Author Meets the Critic»), кулінарії («Julia Childs»). Суто розважальні ток-шоу також були представлені в обмеженій кількості

форматів.

Безумовно

найпоширеніший

–

неформальна

зірка/ведучий ток-шоу, так були ранкові аналоги цього формату («Will Rodgers Jr. Show»), денні («The Robert Q. Lewis Show»), спеціальні тематичні версії («American Bandstand»). Деякі розважальні ток-шоу використовували сатиричні прийоми в своїх програмах («Fernwood Tonight», «The Larry Sanders Show»). Це були або комедійні монологи («The Henry Morgan Show»), або діалоги («Dave and Charley»). Деякі ігрові шоу використовували розмовні елементи («Groucho Marx's You Bet Your Life»). Звичайно, були шоу, які лише умовно можна віднести до «розмовних». Такі «свіжі» розмови будувалися довкола соціальних тем: релігійних («Life is Worth Living»), академічних семінарів («Seminar»), демонстрації талантів («Talent Scouts»), жарти («Candid Camera»), низки соціальних тем («House Party») [48].

Отже, лінія між «розмовним телебаченням» та тим, що собою являє ток-шоу є досить розмитою, оскільки це був час формування нових форм телевізійного спілкування з аудиторією. 1.4 Ток-шоу на українському телебаченні Ток-шоу в ефірі українських каналів починають з’являтися на двадцять років пізніше ніж в Америці. Однак, в своєму розвитку та освоєнні в українському медійному просторі вони також істотно трансформувався. Загальні тенденції розвитку цього жанру повністю відповідають українським реаліям. Так, історiю українського ток-шоу дослідники умовно поділяють на два етапи: Перший – з середини 1980-х poкiв до 1991 року, коли жанр ще був платформою для обговорення актуальних питань того часу. Другий починається в 1991 - 1993 pоків по сьогоднішні день. Це перiод експансiї зарубiжних жанрiв на вiтчизняний екран. Ток-шоу стали iснувати як «кальки» захiдних телепрограм, копiюючи не тiльки їх основні ознаки (легкiсть розмови, артистизм ведучого, обов'язкова присутнiсть аудиторiї), але i розважальний характер як елемент комерцiйного успiху. На екрані з'явилися

ток-шоу,

телешоу,

реаліті-шоу,

телевікторини,

телеігри,

телесерiали, зaxiдні вiдеоклiпи тощо. Для ток-шоу цей перiод став дуже плiдним в планi завоювання ефiрного пpостору i глядачiв [4]. Як і в американському втіленні, класичне українське ток-шоу є трикутником: ведучий, запрошені співрозмовники (експерти) та глядачі в студії. Кожен з учасникiв ток-шоу, яка б не була його функцiя в серединi програми, на думку Г. Кузнецова, одночасно є персонажем iз визначеною для нього роллю. Обов'язкова наявнiсть у студії

«простих глядачiв».

Аудиторiя завжди активна, вона може виявляти своє ставлення через оплески, cмix, вигуки – це створює особливу атмосферу публiчностi, надає

«емоцiйну пiдказку телеглядачам». Режисерським задумом деяких ток-шоу передбачена можливiсть пiдключення глядачiв до розмови за допомогою телефонiв у студії [6]. Iсторичнi трансформації ток-шоу дослiдники телевiзiйних жанрiв оцiнюють неоднозначно. Так А. Вартанов видiляє деякі втрати цього формату.

Серед

зовнішніх

характеристик

яскраво

простєжуеться

некомпетентність вживання нового тepмiнy «ток-шоу». Модним словом позначають те, що в принципi не має нiякого вiдношення до шоу, в бiльшостi випадків це просто «ток», без другої складової, зазвичай просто iнтерв'ю, не завжди в прямому ефiрi [3]. За А. Вартановим внутрiшнi нecyмicності є ще бiльш помiтними. Так, наприклад, основні зауваження дослідника до програм охоплюють такі моменти: Порушення принципiв тeopiї масової комунікації, а саме: некоректний пiдбiр учасникiв програми та їх розмiщення в студії, що стало наслідком нерiвноцiнної участi носіїв рiзних думок щодо запропонованої тем, що фактично змінює формат програми з полілогу на монолог. Модератор в такій ситуації втрачає контроль над ситуацiєю в студії, перетворюється на пасивного учасника дискусiї, а iнодi – на прибiчника однієї зі сторін. А. Вартанов відзначає низьку пiдготовку ведучого до програми, недосконалий piвeнь володiння українською мовою, вiдcyтнicть знань фактичного матерiалу,

джерел

iнформацi'ї,

безпiдставнiсть

тверджень.

Помітною

ознакою ефірних ток-шоу є відверті манiпуляцiї даними iнтерактивного голосування [3]. Але масовість ток-шоу, їх рейтинги, економiчна спроможнiсть дає пiдстави твердити про успiшнiсть формату ток-шоу, на думку Е. Могілевської можна виділити такі чинники популярності цього жанру: Насамперед

його

популярність

зумовлена

ілюзією

причетності

аудиторії до обговорення актуальної проблеми. Спостерiгаючи за дiйством, глядач пiдсвiдомо асоціює себе з учасниками дiалогу. Зникає невидима

перепона, що роздiляє глядача й диспутантiв [7]. Телевiзiйне ток-шоу задовольняє потребу аудиторiї в спiлкуваннi. Не завжди у своєму середовищi щастить зустрiти цiкавого спiвбесiдника, з яким можна обговорити актуальну тему чи подiлитися тим, що хвилює. Ток-шоу дає таку можливість, щоправда, віртуальну. Комунiкативний аспект жанру має надзвичайно велике суспiльне значення. Завдяки йому телебачення може привертати увагу громадськості до важливих суспiльно-полiтичних проблем, впливати на суспiльнi процеси, сформувати громадську думку. Отже, комунiкативнiсть жанру сприяє демократизацiї суспiльства. Спостерiгаючи за телевiзiйним диспутом, глядач долучається до культури спілкування, стає розкутим пiд час висловлення своїх думок. У його cвiдoмocтi виникає розумiння цiнностi консенсусу й можливостi його досягнення. Нерiдко автори надають програмі певної скандальності, створюючи театр абсурду. Психологи пояснюють популярнiсть скандальної ознаки токшоу пiдсвiдомим прагненням аудиторії грати роль суддi. Тобто пересiчному глядачевi iмпонує позицiя стороннього спостерiгача. 3 iншого боку, драматична

ситуацiя

змушує

замислитися

над

певними

життевими

цінностями, скорегувати свою поведiнку. В цьому полягає сутність стандарту «телебачення з людським обличчям». Тому скандальнiсть у токшоу – питания неоднозначне, очевидно, все залежить вiд рiвня етики aвтopiв [35]. М. Шостак причини популярностi ток-шоу i зростання їх кiлькостi пов'язує з потребами аудиторiї: по-перше, потребою у спiлкуваннi, а, подруге, потреба в знанні або у бажанні «бути вчасно поiнформованим» [7]. Отже, в процесi розвитку ток-шоу змiнюеться як змiстовно так i формально, до його структури додаються новi компоненти, розширюються рiзновиди цього телевiзiйного жанру. Ток-шоу невiд’ємним компонентом програми щоденного мовлення, але ключовими героями цього жанру є

ведучі, вони задають стиль програми, є її редакторами, одначасно вони є брендом, який продає продукт. Без «brand-name» ведучого, без марки, шоу і розмова не отримують рейтингів. Успiшнiсть ток-шоу закладена в основах жанру, оскiльки програми цього жанру дiють за принципом: не стiльки «проiнформуй» скiльки «здивуй мене». Oстaннiм часом спостерігаємо «поверховiсть» тем, некоректний добiр експертного складу, вiдчувається низька пiдготовка ведучого. Однак, велика комунiкацiйна, iнтерактивна та iгpoвa складовi утримують популярнiсть цього формату.

Розділ 2 Медіаефекти в масовій комунікації

2.1. Типологія досліджень медіаефектів в масовій комунікації Віртуальна розмова з аудиторією – є масово комунікаційним процесом, необхідно сприяти налагодженному зв’язку всіх учасників цього процесу, слідкувати за дотриманням правил ефективної комунікації. Під масовими комунікаціями розуміють складний процес представлення та взаємодії через мас-медії поглядів та інтересів різних соціальних верств. Масові комунікації відбивають

стосунки

всередині

суспільства

та

забезпечують

його

ефективність. Вони мають свої внутрішні закони та закономірності. Універсальна

модель

структури

масових

комунікацій

була

запропонована Г. Лассвеллом. Він вважав, що описати акт комунікації допоможуть відповіді на п’ять запитань: хто є комунікатором? що він повідомляє? за допомогою якого каналу? кому? з яким ефектом? На першому місці знаходяться професійні комунікатори, які створюють інформаційне повідомлення. Наступне місце займає масова інформація. Після неї – ЗМК. За ним йде масова аудиторія, якій адресоване повідомлення [33]. Див. Таб. 2.1. Мас-медії технологічно уможливлюють масові комунікації, включно з налагодженням інтерактивного зв’язку з аудиторією та впливають на суспільний характер масових комунікацій. Нарешті, медіа повідомлення певним чином впливають на масову аудиторію. Ці впливи можуть бути різними. Вони зумовлюють певну реакцію аудиторії [5,15-16].

Таблиця 2.1 – Модель комунікації Г. Лассвелла

Хто?

Що?

Яким каналом?

З яким ефектом?

Кому?

Перед дослідниками часто ставилася завдання вивчення як за допомогою

комунікації

відбувається

вплив

на

людей.

Розширенню

досліджень в цій області сприяли актуальні соціальні проблеми — необхідність вивчення медіа як ймовірного джерела насильства, фрустрації, агресивності. Вивчення медіаефектів передбачає дослідження змін в свідомості та поведінці людей, що відбуваються під впливом масової комунікації. Виділяють три основні етапи дослідження медіаефектів: На першому етапі досліджень у двадцяті-тридцяті роки двадцятого століття передбачалося, що масова комунікація володіє дуже великими можливостями впливу. ЗМК — універсальний інструмент формування громадської думки. Суспільство є неструктурованим, автоматизованим, тому соціальні зв’язки не впливають на ефективність масової комунікації. На другому етапі досліджень з середини сорокових до початку семиесятих років з'ясувалося, що передбачувані раніше сильні ефекти масової комунікації не знаходять емпіричного підтвердження. Тому домінуючою стає «теорії обмежених ефектів» масової комунікації. Медіа можуть не лише провокувати певні дії, але й гальмувати їх. Вирішальним для визначення ефекту є не стільки повідомлення, скільки сукупність чинників індивідуального сприйняття. Особлива увага приділяється «двоступеневій

моделі комунікації». Масова комунікація діє не ізольовано, а в складному соціально-психологічному контексті, опосередкованому структурою влади та індивідуальними

особливостями

реципієнтів

[20].

Наступний

етап

дослідження ефектів (з початку 70-х років і дотепер) характеризується тим, що відсутній один провідний теоретичний напрям. Перший етап досліджень ефектів масової комунікації Можна виділити два основні чинники, які на початку двадцятого століття сприяли популярності уявлень про «всемогутність» ЗМІ, хоча домінуючою в той період була преса. По-перше, це успіхи рекламної діяльності; по-друге, ефективне використання ЗМІ в ході Першої світової війни. В роботі «Методи пропаганди у світовій війні» Г. Лассвелл наводить приклади маніпулювання громадською думкою, коли аудиторія виступає пасивним

об'єктом

не

здатним

протистояти

витонченому

впливу

пропагандиста. Зростанню популярності уявлень про значні можливості впливу медіа сприяли також роботи В. Ліппмана, зокрема його концепція стереотипів та праця «Громадська думка». Важливою є ідея автора про те, що до індивіду ці стереотипи «передаються» за допомогою матеріалів масової комунікації, у владі якої він так чи інакше знаходиться [34]. Владу медій над аудиторією порівнювали з кулями чи наркотиками, що зумовило відповідні назви теорії «шприця» або «кулі», які пояснювали впливи ЗМК.

Теорія «кулі» була реакцією на виникнення суспільства

ізольованих індивідів, беззахисного перед медійними впливами в умовах урбанізації та індустріалізації. Вони залишалися актуальними до кінця Великої Депресії. У 1937 році було створено інститут аналізу пропаганди. Багато хто боявся, що той же А. Гітлер може домогтися впливів у США через власну пропаганду в американських медіа.

Центральним для розуміння теоретичних основ досліджень першого етапу є відомий бихевіориський принцип «стимул-реакція – реакція». Відповідно до якого ефекти є специфічною реакцією на специфічні стимулреакції. Тому можна чекати і передбачати наявність тісного взаємозв'язку між повідомленням і реакцією аудиторії. Отже, повідомлення тут виступає як стимул-реакція (S); приймаюча сторона – як організм (О); досліджувані нами ефекти – як реакція (R) [8]. Див.Таб.2.2. Таблица 2.2 – Біхевіориський принцип медіаефектів

S-O

Нацьому

етапі

суспільство

пов'язаних один з одним

представлене

як

сукупність

слабо

індивідів. Індивіди поводяться виключно

відповідно до своїх інтересів, їх поведінка практично не залежить від норм і соціальних

зв'язків.

Засоби

масової

комунікації

розглядаються

як

інструменти мобілізації та переконання, що діють на користь різного роду суспільних і приватних інститутів, таких як уряд, політичні партії, рекламодавці. Другий період досліджень ефектів масової комунікації Для

другого

періоду

характерне

зростання

сумнівів

відносно

необмежених можливостей дії масової комунікації. Тому концепцію суспільства ізольованих індивідів змінила доктрина індивідів – члени соціальних груп, спілкування в яких обмежує вплив масової інформації.

Дослідники Єльського Університету під керівництвом К. Ховленда прийшли до висновку про існування ряду додаткових чинників, що впливають на ефекти масової комунікації. Показовою в цьому плані є модель, яка отримала назву «психодинамічна». Центральною була гіпотеза про диференціацію комунікаційної діяльності. Згідно авторам, підвищення ефективності впливу на аудиторію пов'язане з необхідністю врахування психологічної структури свідомості людей. В даному випадку виходили з того, що повідомлення масової комунікації містять складові, які по-різному впливають

на

аудиторію.

Оскільки

індивідуально-особистісні

риси

представників аудиторії є неоднаковими, то і стимулююча дія повідомлень виявляється різною [8]. Проведені емпіричні дослідження були направлені на виявлення типів особистості з різною мірою «навіюваності» або «переконання». Показово, що дослідники відійшли від простої схеми стимул-реакція – реакція. Основним чинником, що детермінує ефекти, стає не само повідомлення, а сукупність особливостей індивідуального сприйняття. Функціоналіст П. Лазарсфельд і очолювана ним група дослідників Колумбійського Університету провели перше репрезентативне емпіричне дослідження ролі масової комунікації в політичних кампаніях. Йдеться про президентські вибори в США в 1940 років. Емпіричним об'єктом тут виступало населення одне з округів штату Огайо. Спочатку дослідники виходили з того, що масова комунікація може бути надійно описана в рамках концепції стимул-реакція – реакція. Проте отримані результати показали, що реальні процеси політичної інформації і формування громадської думки адекватному аналізу в рамках цієї концепції не піддаються. Дослідники зафіксували, що повідомлення масової комунікації не є основним джерелом політичного інформування. Згідно з отриманими даними, інформація з передач радіо або преси потрапляє до «лідерів думок» і

вже від них до менш активних груп населення. Лідери думок є як би генераторами громадської думки, саме вони є найбільш активними споживачами масової інформації. Пізніше на базі концепції «двоступеневої комунікації і лідерів думок» були проведені цілий ряд досліджень впливу ЗМК. Отже, індивіди не є ізольованими. Вони знаходяться у взаємодії між собою і складають соціальні групи. Причому відгуки і реакції на інформаційні повідомлення не є прямими, а опосередковані соціальним контекстом [4]. В ході комунікації спостерігаються два процеси. З одного боку, це сприйняття і увага, з іншої — реакція у формі прийняття або неприйняття інформаційної дії. В ході інформаційних кампаній індивіди поводяться порізному. Одні – лідери думок – активніші в інформаційному пошуку, більш впливові у порівнянні з іншими. Інші займають пасивну позицію і покладаються в основному на факти, отримані в ході особистих контактів. Сильною стороною концепції є її акцент на тому, що ЗМК діють не ізольовано, а в складному соціальному контексті. Їх вплив обмежується і зумовлюється іншими джерелами ідей, знань і влади. В той же час, в концепції досить жорстко йде розподіл на активних та пасивних слухачів (глядачів, читачів). Насправді цей розподіл не настільки жорсткий, причому перші і другі інколи можуть мінятися своїми ролями. Сам термін «лідери думок» є не зовсім точним, оскільки люди «не виробляють» думки у прямому сенсі цього слова. Запропонована

концепція

застосовується

для

характеристики

індустріально розвинених суспільств в стабільній ситуації. Меншою мірою вона застосовувалась для аналізу ефектів в умовах кризи.

Третій етап вивчення ефектів масової комунікації З 1970 років немає домінуючого підходу, але є тенденція повернення до першого періоду, найбільше її підтримували соціальні психологи, педагоги і політтехнологи. Зменшенню популярності «концепцій обмеженого впливу» сприяли декілька обставин. Одна з них є широке поширення телебачення, що має великі аудіовізуальні можливості.

Спостерігалася

активізація ряду напрямів суспільствознавства, що стверджували, що медіа є одним з найважливіших елементів легітимації капіталістичного суспільства. Були зафіксовані ефекти масової комунікації, відмінні за своєю природою від безпосередніх і одновимірних [4]. Відзначимо, що на всіх етапах вивчення ефектів відбувалися зміни уваги дослідників до різних складових процесу масової комунікації. На першому етапі вирішальним, з точки зору впливу ефектів, представлялися чинники, пов'язані зі змістом повідомлення. На другому етапі перевага віддавалася особистим характеристикам індивідів, складових аудиторію. На третьому етапі спостерігається синтез чинників змісту та індивідуальних характеристик [29]. Інша тенденція в дослідженні ефектів пов'язана з розрізненням підходів, що акцентують увагу на особі що приймає, з одного боку, і ситуації комунікації – з іншою. В рамках першого підходу вивчається вплив змісту масової комунікації на зміну знань, установок і поведінки індивіда. В рамках другого підходу основна увага приділяється непрямому, опосередкованому впливу і ефектам. Таким чином, в останніх 20-30 років спектр досліджень ефектів масової комунікації істотно розширився [37].

2.2 Теорія «використання та задоволення» Характер впливу ЗМІ частково залежить від того, як людина їх використовує і задоволення яких потреб від них отримує. Так, ми можемо використовувати ЗМІ не лише як джерело розваги або інформації, але як джерело задоволення безлічі інших потреб. Наприклад, ми дивимось телевізор для того, щоб позбавити себе необхідності що-небудь детально вивчати, тож ми отримуємо поради прямо з екрану. Фільм жахів матиме особливе враження на людину, яка глибоко співпереживає жертві і матиме абсолютно інший

вплив на глядача, який одержує лише незначне

задоволення від напруження та інтриги фільму [28]. Медіа можуть використовуватися як механізм втечі від реального світу в світ фантазій, або як можливість відчути приємні емоції. Іноді ми сидимо біля екрану для того, щоб догодити своїм близьким, які в даний момент теж дивляться телевізор. А інколи ми слухаємо програму, яка нам абсолютно не подобається, аби відчути себе менш самотніми. Дослідники, які вивчають принципи використання ЗМІ, розрізняли такі мотиви медіакористувачів, як навчання,

звичка,

підтримка

компанії,

здобуття

збудження,

релаксація, відхід від реальності, заповнення вільного часу. Фенігштайн і Хейдук стверджують, що більшість досліджень приділяє увагу наслідком телевізійних ефектів, значно менше досліджує очікування самої аудиторії, тобто саме ті параметри, за якими телевізійний контент стає привабливим для аудиторії [21]. Головне завдання медіадосліджень полягає в тому, щоб дослідити, що саме змушує людей надавати перевагу тим або іншим інформаційним повідомленням. Психологічні мотиви в теорії використання і задоволення досліджували [42]. Офіційно

народження

теорії

«використання

та

задоволення»

пов’язують із заявою Б. Берельсона про те, що дослідження комунікації,

здається померли, і відповіддю Е.Каца – дослідження мають рухатися від з’ясування того, що медії роблять з людьми до того, що люди роблять з медіями. Теорія використання і задоволення надає велике значення активнії ролі аудиторії в прийнятті рішень при споживанні медіапродукції [28]. Теорія стверджує, що кожен член аудиторії по-різному на підставі власних особливостей відбирає для себе повідомлення, у різний спосіб на них реагує. Сама інформація, яка надходить із медій є лише одним із багатьох соціальних та психологічних чинників, що визначають вибір з боку споживача. Це означає, що індивідуальні соціальні та психологічні характеристики членів аудиторії зумовлюють вплив ЗМК так само, як і сама медіа інформація. Тому вибір споживачами програм, фільмів, газет для задоволення певних власних потреб є активним процесом. Згідно дослідження Е. Каца, Дж. Гуревича та М. Блумера вивчення використання і задоволення пов’язано із: соціальним та психологічним походженням; проблемами, що продукують наше оточення; очікуваннями; медіями або іншими джерелами задоволення, які до чогось підводять, провокують потреби; Одні дослідження починаються із визначення потреб і спроби дослідити як вони задовільнені в медіа, а інші досліджують задоволення і пробують реконструювати потреби, які воно задовольняють. У своїй роботі «Uses and Gratifiсations Research» дослідники розглядають модель використання і задоволення як суму п’ять елементів: 1). Аудиторію вважають активною. Користувачі активно вибирають телепередачі і інші носії медіа інформації медіаінформації для задоволення своїх індивідуальних потреб. 2). В процесі масових комунікацій ініціатива, пов’язана із задоволенням і медіавибором, йде від аудиторії (вибір медіа залежиться від аудиторії).

3). Медії змагаються з іншими джерелами задоволення потреб. Тому тут належний погляд на задоволення потреб має передбачати роль та дії інших альтернатив. 4). Аудиторія сама заявляє про свої інтереси 5). Багато досягнень в медіа використання належать аудиторії. Тому ціннісні судження про медії мають бути ними розглянуті [28]. Типологія функцій задоволення аудиторії Чотири функції, які інтерпретують діяльність медіа були дослідженні Ласвеллом та доповнені Райтом на макро- та мікросоціальному рівні. Вони доводили, що мідії відіграють функції нагляду, кореляції, перенесення спадщини та розважальну функцію. Маквейл, Блумер, Браун запропонували наступну типологію, яка складається з таких функції: - різноманіття, яке передбачає втечу від щоденної рутини, важкості проблем, емоційне звільнення; - персональні стосунки, включаючи підміну дружнього товариства; - персональна ідентифікація як персональне дослідження та оцінки; - потреба бути в курсі подій. Джерелами медіа задоволення є медіаконтент, медіа «по суті» та соціальний контекст, який визначає ситуацію використання різних медіа. Медіаконтенту приділяють багато уваги, з іншого боку ігноруються інші складові. На думку Е. Катца, джерелом потреб виступають також соціальні чинники. Соціальні фактори можуть бути долучені до генерації медіа потреб за допомогою п’яти напрямків: 1). Соціальні ситуації продукують напруження та конфлікти, які залагоджуються в процесі медіа-використанні.

2). Соціальні ситуації інформують про проблеми, які вимагають уваги, інформації, яку шукають в медіа. 3) Соціальні ситуації пропонують бідне, нікчемне реальне життя, на противагу задоволення, які дають

медіа, вони пропонують

додаткове

обслуговування. 4).

Соціальне

середовище

дають

зростання

деяких

цінностей,

підтвердження яких полегшується за допомогою використання відповідних медіа матеріалів. 5).

Соціальне

середовище

забезпечує

поле

очікувань

під

час

ознайомлення із певними журналістськими матеріалами, які мусять бути промоніторені, щоб продовжувати членство у певних соціальних групах [28]. Отже, одне з основних положень теорії використання і задоволення полягає в тому, що користувачі активно вибирають телепередачі і інші носії медіаінформації для задоволення своїх індивідуальних потреб. І тому для збільшення

рейтингів

медійного

проекту

необхідно

брати

до

уваги

індивідуальні потреби аудиторії, які вона хоче задовольнити в процесі перегляду програми.

Теорія використання і задоволення заснована на таких

ключових положеннях як активність аудиторії, використання ЗМІ для задоволення певних потреб, залежність реакції медіа користувача від соціальних та психологічних чинників.

Розділ 3 Методологія дослідження та стратегія вдосконалення медичного проекту

3.1 Методика проведення фокус-групи В процесі наукового дослідження концептуальної складової програми «Справжні лікарі» ми вирішили, що доцільно звернутися до методологічної бази якісних способів медіадосліджень. Вони дають можливість збільшити глибину розуміння досліджуваного феномену. Для з’ясування ставлення аудиторії до медичного проекту «Справжні лікарі», ми застосували метод фокус-груп. Ми звернулись саме до цього методу, оскільки він дозволяє за короткий строк отримати глибоку інформацію про ставлення різних груп населення щодо найрізноманітніших питань і проблем, відчути настрої та емоції респондентів стосовно запропонованої теми. Це можливість отримати відповіді на конкретні питання більш детально і глибоко, оскільки дозволяє вивчити думку цільової аудиторії в неформалізованій формі. Сенс методу в створенні ситуації групового обговорення, в результаті якого досягається зняття психологічних бар’єрів і полегшується вираження емоційних реакцій. Фокус-групи спрямовані на отримання очікувань людей крізь призму їх індивідуального досвіду [32]. Отже, за допомогою фокус-групи ми можемо отримати повну картину індивідуальних вражень, дискусійна форма сприяє активізації респондентів, такі групи

відображають не лише стандартне мислення, а й глибинні

психологічні та креативні процеси, психологічна атмосфера групи сприяє відкритому висловленню думок, всі відповіді є спонтанними. Однак, під час такого дослідження велика відповідальність покладена на модератора, він має врегулювати складні психологічні процеси, слідкувати за розподілом

ролей та не припускати домінуванням лідерів. До того ж такі фокус-групи не є достатньо репрезентативними. Кожна фокус-група має набір таких головних характеристик: в фокусгрупі беруть участь люди, які наділені певними характеристиками, мають цінну інформацію та в процесі сфокусованої дискусії допомагають зрозуміти тему, яка становить інтерес для дослідників. Кожна фокус-група може виконувати різні специфічні завдання, які походять від головного завдання дослідження. Вони застосовуються, якщо необхідна перевірка настроїв, планування або тестування продукту або послуги. В нашому випадку мова йде про отримання зворотної реакції на інформацію. Мета дослідження: розробити можливі варіанти покращення концепції медичного ток-шоу «Справжні лікарі». Оскільки основна проблема, яка виникла у творчої групи медичного ток-шоу «Справжні лікарі» – це низька доля проекту. Програма виходить у слоті 16.10-17.30. Доля, на яку очікує замовник проекту, має становити 12, а становить сім-дев’ять відсотків. Метою нашого дослідження є

надання практичних рекомендацій щодо

покращення концепції медичного ток-шоу «Справжні лікарі». Головним завданням фокус-групи буде: - детальніше зрозуміти образ лояльного та нелояльного гладача проекту «Справжні лікар»; - з’ясувати які джерела інформації викистовує цільова аудиторія, що розглядають тему здоров’я; - проаналізувати конкурентів програми; - з’ясувати сильні сторони та недоліки медичного ток-шоу «Справжні лікарі»; -

представити можливість учасникам фокус-групи запропонувати варіанти покращення програми.

Ця інформація надасть можливість запропонувати зміни концепції програми для наступних сезонів «Справжніх лікарів». В рамках досліджння вжливо провести сегментацію медіаринку. Оскільки об’єктом фокус-групового дослідження не є все населення України, а лише ключові його сегменти. Для вибірки аудиторії в нашому дослідженні ми враховували: 1) Рід заняття учасників. У фокус-групах брала участь лише цільова аудиторія медичного проекту «Справжні лікарі» – активні жінки. 2) Враховувався попередній досвід перегляду програми, тобто це глядачі програми «Справжні лікарі». 3) Вік учасників становив 25 - 40. 4) Гендерна характеристика – жінки. 5) Специфічна

характеристика

–

здоровий

спосіб

життя

або

зацікавленняшляхами покращення своєї зовнішності. Для нашого дослідження ми обрали активних жінок, віком від 25 до 40 років. Це були жінки, які постійно дивились програму, або випадково потрапляли на ефір. Це були жінки, які ведуть здоровий спосіб життя, вже мають проблеми, або слідкують за можливостями косметичного покращення зовнішності. Кожна фоку-група складалася з шести осіб. На думку Річарда Крюгера, це оптимальна кількість для такого роду дослідження. Маркетенгові проекти вимагають залучення більшої кількості аудиторії, однак, якщо мова йде про медійне дослідження, то варто зупинитись на кількості від п’ять до десяти людей не більше. В великій групі – думки всіх співрозмовників не будуть почутими і ефективність такої групи буде значно нижче. Отже, фільтри дослідження: жінки, віком від 25-40 років, які є активними, слідкують за програмою «Справжні лікарі» постійно або час від часу.

Для збору потрібної інформації ми провели 3 фокус-груп, що дозволило виявити різні ідеї та думки, які становили для нас інтерес. Дослідження проводилось за такою тематичною схемою: Питання, які відкривають розмову: Представлення учасників фокусгрупи. Вводні питання, які стимулюють розмову: Як часто ви дивитесь програму? Що ви вкладаєте в поняття «здоров’я»? Звідки ви отримуєте інформацію про здоров’я? Перехідні питання: Що вам подобається в медичних ток-шоу? Ключові питання: Чи вважаєте ви ток-шоу розважальним? Чи вважаєте ви ток-шоу повчальним або

таким, що необхідне суспільству? Що вам

найбільше подобається у програмах подібного формату? Щоб вам не подобається в програмі? Які ще медичні програми ви дивитесь? Заключні питання: Що б ви ще хотіли бачити в цій програмі? Які зміни програми ви б могли запропонувати? За таким приблизним сценарієм ми провели три фокус-групи. Також в процесі обробки теми та отримання більш об’єктивних та повних даних щодо характеристика глядача та аналізу конкурентів програми «Справжні лікарі», ми вважаємо за доцільне розгянути дані та висновки фокус-групи, які були проведені безпосередньо на замовлення програми «Справжні лікарі». Ці дані надали нам можливість говорити більш аргументовано про перших конкурентів програми та виводити чіткі пропозиції щодо вдосконалення форми «телевізійної консультації лікарів». В процесі роботи з трьома фокус-групами контакт із цільовою аудиторією здійснювався за допомогою телефону. Під час телефонної розмови потенційним респондентам ставляться запитання, які допомогли обрати лише тих осіб, які відповідають поставленим вимогам. В результаті було відібрано 18 жінок, віком від 25 до 40 років, які задовільняли характеристики важливі в контексті ношої роботи.

Фокус-група проходила у невеличкому приміщення, члени фокусгрупи розміщувались по колу. Модератором були обрані дві методики роботи у

групі:

ланцюгові

відповіді

та

мозковий

штурм,

отже

спочатку

пропонувалось питання для обговорення, кожен з учасників міг висловити ту позицію, яка йому здавалося правильною щодо предмету дослідження. Але потім розмова перходила від одного до іншого респондента цілком добровільно, той, хто мав що додати з поставленного питання, виловлював свою думку. Модератором був обраний демократичний стиль модерування. Учасники фокус-групи були попереджені щодо теми та мети дослідження. Для того, щоб з’ясувати імідж програми в очах глядачів, важливо наштовхнути аудиторію якнайдетальніше описати ключові символи програми. Ми запропонували учасникам фокус-групи описати, як вони уявляють конкурентів програми. Ми запропонували уявити з чим у них асоціюються різні програми, порівняли образи. Учасники фокус-групи обговорювали, що спільного, а що відмінного в цих проектах. В такий спосіб аудиторія пояснить своє ставлення до того, як вони уявляють концепцію програми. За допомогою цього якісного методу отримання інформації ми можемо реалізувати наші головні завдання та отримати можливі варіанти зміни формату, що становить основну мету нашого наукового проекту. 3.2 Характеристика ток-шоу «Справжні лікарі» Медичне ток-шоу «Справжні лікарі» – це інформаційно-розважальна програма. Це форматне ток-шоу, створене за аналогією до американського шоу-донора «The Doctors». На українському телебаченні ток-шоу виходить в ефір з першого лютого 2010 року на телеканалі «1+1». Програма «Справжні лікарі» стоїть у слоті 16.10-17.30. Місія ток-шоу «Справжні лікарі» – проінформувати та розважити. «Справжні лікарі» – це переконлива історія перемоги людини над хворобою.

Програма ставить за мету пропагування здорового образу життя та профілактики захворювань. Ведучі ток-шоу – справжні лікарі: дитячий хірург Валерія Голерік, лікар-мамолог Андрій Бабік, фармацевт Валентина Хамайко та акушер-гінеколог Олег Маланчук. Аудиторія «Справжніх лікарів» – молоді, активні жінки. Вікова характеристика – 25+. За концепцією американського режисера Майкла Рабігера, оцінюючи твір, слід враховувати зовнішні та змістові особливості його жанровотематичної структури. Ток-шоу «Справжні лікарі» – це сорока п’яти хвилинна програма. Вона складається з трьох блоків. В кожному блоці розкривається та обговорюється медична тема. Теми перших програм: контактні лінзи, ліпосакція, а також поради щодо того, як кинути палити. Лікарі на прикладі реальних історій обговорюють тему, висловлюють свою думку і надають рекомендації щодо здоров'я та краси. Крім трьох тематичних блоків в структуру ток-шоу вмонтований спеціальний випуск. Наприклад, протягом шести місяців жінки худнуть і ток-шоу постійно слідкує за їх результатами: кожну неділю надається інформація про жінок, їх емоційний та фізичний стан. Структура одного тематичного блоку має також складну структуру: програма починається з підводки ведучих. Потім ведучі за допомогою сюжету знайомлять глядача з героєм програми. До студії запрошуються гість і два або три експерти. Іноді теми вимагають додаткового пояснення, тому до структури блоку входить один або два сюжети.

На студійному демо-

майданчику лікарі проводять нескладні пластичні операції, кометичні операції або процедури, які в домашніх умовах може виконати кожен. Кількість герої «Справжніх лікарів» у студії може змінюватись від одного до п’яти-шести, це залежить в першу чергу від складності та вимог теми. Кількість експертів зумовлена полярністю їх поглядів на проблему.

Експерти можуть бути основними або надавати свої професійні рекомендації з залу у вигляді реплік або коротких коментарів. За драматургічною композицією тема розкривається від високої точки емоційного напруження до зниження рівня напруженості. Глядач починає переживати за героя з першого блоку інформації про нього, потім отримує інформацію від різних експертів. В основу програми закладений принцип інформаційного

протистояння,

тобто

ключове

питання

програми

обговорюється часто з позиції різних суперечливих поглядів на ту чи іншу тему. Для рейтинговості проекту важливо мати у своєму ефірі впізнавані обличчя, тобто зірок. Наявність у сюжетах та участь у зйомках відомих людей є бажаною, хоча і не обов’язковою умовою шоу. Найчастіше – це зірки шоу-бізнесу, театру або телебачення, спорту. Такі герої або самі звертаються з проблемою до «Справжніх лікарів», як, наприклад, олімпійська чемпіонка з плавання Анна Клочкова розпитувала про народження у воді, чемпіонка світу з вільної боротьби розпитувала, як позбутись шрамів на обличчі, співачка Анастасія Приходько також мала питання щодо вагітності. Такі герої також погоджуються на медичні процедури у студії. Наприклад, співачка Валевська приймала у студії сауну, на ведучому Педані практикували тайський масаж, співачці Елізабет

робили ліпосакцію

підборіддя. Зірки можуть виступати експертами з тем краси та догляду за шкірою, фігурою, волоссям. Прямими конкурентами ток-шоу «Справжні лікарі» є два медичні проекти

–

«Знахарі»

(телеканал

«Інтер»)

та

«Школа

Доктора

Комаровського» (телеканал «Інтер»). 12 січня канал «Інтер» в денному ефірі буднів запустив медичний проект «Знахарі». Ведуча «Знахарів» – Ольга Богомолець-Шереметьєва, професор, депутат. На відміну від «Знахарів», «Справжні лікарі» – це спроба залучити молодшу аудиторію, значно динамічніші.

Ведучі програми «Справжні лікарі» вільно оперують термінологією і, на противагу інтерівським конкурентам, дозволяють собі легкий стиль спілкування –

суперечки,

жарти,

скепсис,

представлення

теми

проблемному, навіть конфліктному розрізі. З сьомого березня 2010 року вийшла в ефір програма харківського доктора-педіатра «Школа Доктора Комаровського». Це телевізійна версія того, що лікар робив на своєму сайті та у книжках. Програму створює продакшн-компанія «Film.ua». Випуск складається з двох блоків: у першому лікар приймає в своєму кабінеті зіркових гостей з дітьми, у другому – коментує цей огляд. Хронометраж програми – 25 хвилин.

Однак, теми

програм іноді перегукуються, оскільки «Справжні лікарі» не обирали собі вузькоспецілізовану нішу, охоплюють в своєму ефірі в тому числі проблеми здоров’я дітей. Медичне ток-шоу «Справжні лікарі» – це телевізійна консультація у лікаря в ефірі загальнонаціонального каналу. В концепції проекту закладений принцип інформаційної насиченості та видовищность. «Справжні лікарі» покликані впроваджувати ідеали здорового способу життя, догляду за своїм оточенням та організмом.

3.3 Фокусоване дослідження з визначення уподобань аудиторії щодо концепції медичного проекту

В рамках нашого дослідження важливо детальніше охарактеризувати нашу цільову аудиторію. Зрозуміти, як вона розуміє тему «здоров’я», які очікування має щодо розвитку подій у студії. Кожна програма, на етапі свого виходу в ефір спрямовує свій продукт на певний сегмет аудиторії, однак ігнорування деяких компонентів може призвести до встрати глядача, тому

наше дослідження своїм найпершим завданням ставить – дати детальну характеристику цільової аудиторії. Цільова аудиторія програми «Справдні лікарі» Аудиторія «Справжніх лікарів» формує два принципово різних сегмента глядачів з різними базовими очікуваннями, отже цільова аудиторія проекту має різні вимоги і очікування щодо запропонованого медичного проекту. Перш за все, принципова різниця між ними полягає в тому, що вони по-різному сприймають сам термін «здоров’я». Якщо для лояльного сегменту це «щастя» – косметичний догляд за собой, краса, можливі варіанти і способи її подовження. Для іншого сегменту нашої аудиторії здоров’я – це «проблема»: важкі хвороби, неприємності, біль. Отже, відповідно першим достатньо авторитетної рекомендації від лікаря, для них важливий експерт, людина, якій можна довіряти та слідувати їх порадам. Інший сегмент аудиторії не сприймає шоу без елементів «страшилок» та «залякування». Вони хочуть почути, що саме привело героїв до студії, що їм загрожувало, це має бути набір життєвих драм, саме такі «больові» моменти будуть тримати їх біля екранів телевізора. Див. Таб. 3.1. Таблиця 3.1 – Цільова аудиторія медичного ток-шоу «Справжні лікарі»

Шоу, яке сьогодні транслюється в ефірі, максимально відповідає уявленням і очікуванням лояльного сегменту, шоу задовільняє інформаційне насичення програми. В шоу беруть участь експерти різних категорій та кваліфікацій, в кожній програмі заявлені від одного до трьох експертів. Але така авторитетність фахівців відлякує і сприймається без інтересу іншою аудиторією. Ця частина аудиторії набагато з більшим захопленням очікує почути поради і рекомендації від «звичайних» людей без «білих халатів». Це має герой, який має подібну ситуацію у своєму житті, вже має відповідь як позбутися цього. Він буде говорити зрозумілою мовою, а «не зачитуватим ряд негативних наслідків в результаті того-то і того-то, а скаже, що було найгірше і як цього позбутися якнайшвидше». Для лояльних та нелояльних глядачів професійне медичне ток-шоу має працювати на задоволення таких базових потреб: a. Потреба в інформації для лояльної аудиторії

Шоу має бути посередником між сучасною медициною, з її естетичнокосметологічними

процедурами

та

пропозиціями,

та

обізнанністю

респондента з типовими проблемами зі здоров’ям ( здоровий спосіб життя, догляд за собою, раціон). Сюжети, які розробляються в програмі, мають нести інформаційне навантаження, мати аргументований склад «за» чи «проти» цієї методики, операції, інформувати про можливі наслідки, бути упередженим щодо одного погляду на проблему. Тема здоров’я вимагає дуже чіткого та глибокого представлення. Але респонденти побоюються, і висловлюють незадоволення, якщо в програмі мова йде про однозначні методи лікуваня, тобто «діагноз» – «спосіб позбавлення хвороби». Ця формула для більшості респондентів не спряцьовує, оскільки має багато розходжень з реальністю. Більшість центрів,

книг та індивідуальних практик пропонують цілий спект можливих лікувальних методик, саме тому

в програмі також необхідно дати

можливість висловитись представникам різних напрямків, якщо якийсь варіант є не дуже ефективним і експертний склад доведе у студії недієвість цього методу, то для гладачів така картина буде більш корисною, ніж монополія однієї, хоча й правильної, думки. b. Задоволення потреб у співпереживанні для нелояльної аудиторії Найбільш вражаючими для цієї аудиторії є програми, які стимулюють саспенс. Співпереживання виникає лише за умови «страшного діагнозу» та історії. Найбільш яскравий приклад такого залякування – «Шоу Доктора Комаровського», який ставить під сумнів «страшний діагноз» і пропонує свій варіант виходу з ситуації, його метод лікування може бути традиційним, або можуть бути озвучені менш традиційні, народні методи лікування.

За

рахунок подібних сюжетів відбувається «зняття страху» в аудиторії, вона задовільняє свої потреби у співпереживанні. Іноді в програмі представлені герої, для яких заявлена проблема виглядає як «естетична», тобто такі проблеми як хропіння, шрами на обличчі або капловухість, не становлять для людини великої проблеми, не мають загрози її життю. Тобто, має бути представлений в програмі «альтернативний фактор», чинник, який робить проблему нагальною, стимулює героїв на емоційність, підвищує важливість телевізійних рекомендацій спеціалістів у студії. Наприклад, якщо мова йде про шрами на обличчі, то це мають бутим проблеми зірок, для яких краса є запорукою професійного зростання та успіху. Така тема як урінотерапія може бути заявлена і розкрита через народних цілителів і просто фанатиків, але більше співчуття викличе людина, для якої це єдиний шлях вилікуватися від хвороби, в якій традиційні методи

недієві. Тобто, глядач очікує побачити проблему не лише фізичну, але й уявити психологічний дискомфорт героїв, тоді рівень довіри до програми та її порад значно підвищується. с. Задоволення потреби у розвагах

для молодіжної аудиторії

лояльного та нелояльного сегменту Від ток-шоу «Справжні лікарі» аудторія очікує задоволення потреб у розвагах і відпочинку, тото інформаційний блок має бути представлений у програмі в такій формі, щоб аудторія одночасно могла насолодитися видовищем. Тому, до студії часто запрошують зірок, які заявляють про свої проблеми, або виступають в якості експертів. Елемент шоу може створюватись за рахунок наближеності проблеми до професії героя. Наприклад, тему «Дитяче ожиріння» завершував виступ двох товтеньких мам, які виступають із власною програмою у клубах України. Але це було не просто шоу як крапка в кінці програми, одна з учасниць ансамблю була тією мамою, яка звернулася до телевізійних експертів зі здоров’я, оскільки турбується за свого сина, вага якого, як з’ясувалось у ході програми, перевищує допустиму норму для дорослого чоловіка, в студії програми дитині поставили діагноз – дитяче ожиріння четвертого ступеня. Також елемент шоу створюють експертимети. Вони руйнують міфи, демонструють наочно процеси, які відбуваються в організмі людини. Вже в студії «Справжніх лікарів» можна розмістити кріосауну, дати можливість зірці випробувати її ефект, зробити заміри її стану, дати поради щодо нагальності проведення подібних процедур або їх шкідливості. В студії можна проводити перший прикорм дитини або вимірювати як змінюється стан людини, коли вона починає сміятися. Елемент шоу – складова формату, тому навіть медичні проти не можуть її ігнорувати, інакше вони втратять значну частину молодіжної

аудиторії, яку біля екранів телевізора тримає не інформація, а її оригіналье представлення.

Джерела інформації про здоров’я Типовий глядач програми «Справжні лікарі» – активна жінка, для неї здоров’я – догляд за собою, який включає омолодження, дієти, кометологічні процедури, також гарний настрій, здоровий спосіб життя і лише потім – лікування та профілактика захворювань. Для такої жінки основні джерела інформації про здоров’я – це телевізійні програми,

спеціальні сайти в інтернеті та друковані видання

(переважно глянцеві, таких як «Cosmopolitan», «Натали», «Единственная»), радіопрограми, лекції та семинари з теми здоров’я, чутки та реклама. Результати фокус-групи демонструє Таб. 3.2. Таблиця 3.2 – Джерела інформації про здоров’я

Отже, основним конкурентом «консультації у лікаря» залишається все ж таки телебачення. Розглянемо, які саме програми є прямими конкурентами, або опосередковано торкаються тем, які становлять базу програми «Справжні лікарі». На телебаченні конкуренції таким програмам становлять такі види телевізійної продукції, які торкаються теми здоров’я: ранкові програми, сюжети в новинах, кулінарні програми та шоу-дослідження. Див.Таб. 3.3. Таблиця 3.3. – Конкуренти програми «Справжні лікарі» на телебаченні №

Телевізійний проект

Способ представлення інформації на тему здоров’я

1 Ранкові програми

Рекомендації щодо здорового харчування, дієтичні сніданки, спортивні цикли.

2 Сюжети в новинах

Сюжети, які розповідвють про захист від кліщів, боротьба і профілактика захворювань грипу, харчові отруєння та методики контролю якості товарів).

3 Кулінарні програми

Поради про здорове харчування, спосіб вживання продуктів, їх збереження.

4 Шоу-дослідження

Такі програми як «Знак якості» або «Правила життя», вони не лише надають інформацію про сам товар та його характеристики, але проводять дослідження, розслідування, які підтверджують важливість або

непридатність консервів, пельменів, медичних пристроїв, які нібито наділені лікувальними властивостями. Їх місія – викриття. Основним конкурентом програми «Справжні лікарі» є саме ці документальні цикли викривальних програм, іноді їх теми настільки споріднені, що збіг відбувається навіть на рівні експертного складу. Програму «Справжні лікарі» сприймають як інформаційно-пізнавальну програму, яка підвищує ерудицію, дає практичні знання, генерує приводи для стимулювання обговорення медичних тем з подругами, дозволяє «бути корисним». Сприйняття конкурентів Однак, прямими конкурентами, з якими програма «Справжні лікарі» бореться за долі і глядача є програми «Зніхірі» на телеканалі «Інтер», «Малахов+» на російському телебачені та «Школа Доктора Комаровського» на

загальнонаціональному

каналі

«Інтер».

процесі

фокусованого

дослідження ми вирішили з’ясувати наскільки ці програми подібні, що відмінного у сприйнятті цих медійних продуктів бачить сама аудиторія. Ми запропонувати описати, як саме має вигядає кабінет, або будинок в якому ці лікарі зустрічаються зі своїми клієнтами. Тобто, основною метою такого методу проектування було виявити, чи мають такі програми в очах глядача відмінності, якими саме характеристики віділяє цільова аудиторія цих проектів.

Сприйняття аудиторією програми «Знахарі» Проект «Знахарі» сприймається аудиторією як щось «стареньке, гостинне», «таємниче», «відірване від життя». Це будинок в лісі з городом, де цвітуть мальви, яблоні, десь недалеко шумить ріка. Дім – дерев’яний, в ньому специфічний запах трав, багато баночок з рослинами, великий камін в центрі кімнати, дуже затишно та гостинно. «Про такий будиночок багато розповідають в казках», «там хочеться жити», «туди хочеться приходити, не тільки з хворобами». Образ знахаря глядачі описуються як «старенького, з сивою бородою», «похилого віку дід, але енергійний, мудрий», «порадник, мудрець». Така людина все зрозуміє, надасть пораду з будь-якого приводу, навіть, якщо просто проблеми в родині, «з ним хочеться радитись». Але він веде такий одинокий спосіб життя, виходить зі свого будинку рідко, але до нього часто приходять люди. Він «мовчазний», але «привітний», «повільний, все робить непоспішаючи». Див. Додаток А. Виходячи з таких характеристик,

проект справляє на аудиторію

враження «порадників», в студії не постішаючи, в добрих українських традиціях кожного вислухають, нададуть рекомендацію, запроронують методи, які може собі дозволити кожен. Рівень довіри до такої програми можна описати і охарактеризувати як високий. Однак важливо зауважити, що така програма десонує з ритном активних жінок, за ритмом подання та представлення інформації вона «дещо повільна». Відсутність динаміки – головний недолік програми. Сприйняття аудиторією програми «Малахов+» Програма «Малахов+» викликає менше абстракних асоціацій, оскільки чітко асоціюється з особою ведучого, його образ є домінуючим, тому інші навіювання дуже пов’язані з реальним персонажем. Однак, коли ми

запопонували описати «приймальню, або будинок такого персонажа», то аудиторія говорила перш за все про «традиційну, більш модернову, але все ще без євроремонту оселю», в якій працює «спокійного, врівноваженого чоловік середніх літ». Він «має практичний досвід лікування», «обізнаний з багатьох методик», «експериментатор», «знавець», «поєднує традиційну медицину, однак знає все про народні методи лікування». Див. Додаток Б. Програма в очах аудиторії не мала одностайного схвалення, наголошувалось

на

«спокійності»

ритму

програми,

її

ведучих,

на

«повільності» ефіру, деяким здавалось, що вона виходить в ефірі вдвічі більше реального часу, тобто відчувається втрата динаміки програми, що є недоліком її внутрішньої ритмічної системи. Сприйняття

аудиторією

програми

«Школа

Доктора

Комаровського» Програма «Школа Доктора Комаровського» ще молода, вона вийшда в ефір лише в березні, тому не всім був відомий формат та особливість програми, ті, хто був обізний з цього питання, говорили також про чітку асоціацію з «харківским педіатром». Його багато хто знає через «епідемію грипу, яку він активно коментував в пресі та на своєму форумі». Приймальня Комаровського сприймається як кімната, «веселих тонів, де багато м’яких іграшок» та дуже затишно. Синоніми, які використовувала аудиторія

дуже

позитивнозаряджені:

«світла»,

«приємна»,

«весела»,

«казкова». Див. Додаток В. Назва асоціюється з персонажем казок Доктором Айболітом, тому ця програма за проекційною методикою викликала одностайне схвалення. Однак, ця програма є частковим конкурентом «Справжніх лікарів», оскільки торкається лише одного сегменту її цільової аудиторії, це мають бути вагітні або годуючі мами, або ті, які мають дуже маленьких дітей. Під

такі критерії можуть підпадати відсотків 40 цільової аудиторії «Спражніх Лікарів». Сприйняття аудиторією програми «Справжні лікарі» Програма «Справжні лікарі» асоціюється з сучасними технологіями, спонтанно вимальовується картинка чогось «надсучасного, дорогого, надійного». Формується картинка поліклікі, яка відповідає всім сучасним стандартам якості, гарантії: «точно вилікують», «знають про всі нові методики», «приємний догляд», «багато світла». Див. Додаток Г. Тобто, загальне враження від програми позитивне, кредит довіри до такої лікарні високий, аудиторія сприймає її як «панацею від будь-якого захворювання», «персоналу легко можна довірити своє життя». Однак, важливий компонент був втрачений, жоден в процесі обговорення не наголосив на атмосфері в цій лікарні. Професійна сторона не ставилась під питання, цим «білим халатам» і сучасним технологіям – машинам, не вистачило

обличчя.

програма

«Малахов+»

«Школа

Доктора

Комаровського» мали обличчя, програма «Справжні лікарі» не виклакає стійких асоціацій з ведучими, вони ще не увійшли в пам’ять глядачів. Можливо, варто більше знайомити аудиторією з місцем роботи та родиною докторів, такий метод залучення аудиторії до приватного житття лікарів, активно використовують в американському варіанті програми. На даний момент, якщо замінити когось з лікарів – то, як запевняє аудиторія «шоу нічого не втратить». Програма немає обличчя, а ще відчувається брак атмосфери «затишку», яка є ключової в програмі «Знахарі». В клініці «Справжніх лікарів» працюють «злагоджено, але автоматично», постійно йде наголос на «автоматизованості виробництва», однак глядач хоче відчувати атмосферу цієї клініки. Необхідно підтримувати гумор, легкий стиль розмови у студії,

щоб більше наблизитись до стилю життя програми, необхідно вкласти в програму «атмосферність». В процесі фокусованого дослідження в усіх групах простежувалась яскрава тенденція: на момент початку обговорення всіх цих проектів аудиторія не бачила суттєвої відмінності між ними. Фокусована група говорила про «однаковість» всіх цих проектів, «одне й те саме по всіх каналах». Тому звучала пропозиція створення медичного каналу для подібних шоу. Хоча в результаті детального обговорення кожного окремого жанру, після асоціативної гри були знайдені ключові відмінності проектів і навіть в тих, які в сприйнятті глядача мають, як з’ясувалось, чимало спільного. Оцінка проекту «Справжні лікарі» цільовою групою

В процесі обговорення конкурентів медичого ток-шоу «Справжні лікарі», телевізійний проект отримував «ярлики», які говорили про позитивні сторони та недоліки такого формату програми. Вже у порівнянні з іншими програмами можна було простежити, що аудиторії подобається в цьому проекті, а які змістові та структурні складові необхідно поліпшити. Показники досліджуваної групи продемонстрували, що не всі є постійними глядачами програми, найчастіше вони «шукають щось в цей час на будь-якому каналі», лише 10% учасників із досліджуваних груп вмикало канал конкретно на «1+1», щоб подивитись програму «Справжні лікарі». Пояснення такої незначної кількості можна знайти в дуже незручній верстці каналу. Програма декілька разів змінювала час виходу на десять, п’ятнадцять та навіть 30 хвилин. До того ж цей час не узгоджувався з анонсами в рекламних блоках каналу, телевізійною програмою в газетах та журналах, інформацією про програму на сайті. Постійне зміщення виходу заважало приходити аудиторії на момент запуску тем, які, можливо, зацікавили їх

минулого разу. Цей показник суто технічний був названий фокусною групою як найбільший недолік. Фіксоване місце в сітці каналу на етапі запуску нового проекту – чи не найважливіший показник, оскільки аудиторія тільки починає підключатися, навіть незначні зсуви викликають у глядача роздратування, формують негативне ставлення до програми вцілому. Але аудиторія відзначала, що коли потрапляла, навіть випадково, на ефір програми швидко втягувалась, тобто програма використовує цілу серію «гачків», які дозволяють швидко завойовувати нову аудиторію. Йдеться перш за все про інформаційну складову програми, глядача зупиняло бажання побачити і почути рекомендації, поради. До того ж особливість, яку відзначали 80% учасників фокусоної групи – це динамічність програми. Якщо навіть в ефірі звучала тема, яка не турбує конктетного гладача, наприклад, теми «Перший прикорм» або «Хочу гарну талію», але швидка подача дуже різної інформації з цього питання розважала аудиторію, затримувала його біля екранів телевізора до наступного блоку. Кожну хвилину глядачу пропонували коментарі різних екпертів у стідії, надавалася інформація від спеціалістів, які висловлювали свою точку зору у власних приймальнях, в сюжетах розповідали про рецепти та демонструвалися новітні методики боротьби з цією хворобою з клінік. Однак, мало хто з аудиторії приходив безпосередньо на ведучих програми. Їх образи майже не запам’ятались аудиторії. Більшість з опитаних згадувала про позиціонування цих едучих, як справжніх лікарів, однак були великі сумніви у глядачів щодо правдивості цієї інформації, оскільки в процесі програми ведучі майже не демонстрували свої знання. Ролі модераторів програми виглядали однаковими – ставити питання та отримувати відповіді, дуже важко було аудиторії пригадати якісь випадки, які характеризували ведучих. Викликала велика недовіра до фармацефта Валентини Хамайко, яку до цього запам’ятала молода аудиторія цільової групи як ведучу на телеканалі «М1» і акторку українських серіалів. Однак,

лише ця ведуча не мала зауважень від аудиторії щодо поведінки з героями, її згадували

як

«справжню,

активну,

приємну»,

«приємну

дівчину

найкоротшій спідниці». До неї найвищий рівень недовіри як до експерта і лікаря, однак найбільше схвалення її роботи. Інші ведучі, на думку аудиторії, виглядають дуже скутими. «Штучні, натреновані», «відговорила і зняла посмішку», «стримані», отже глядач відчував брак досвіду в медійній сфері. Ведучі мають розподілити між собою ролі, наприклад, смішний, всезнайка, красуня, казковий персонаж. Аудиторія б зродила знижку на брак досвіду, якби дійсно побувала у приймальні цих лікарів, дізналась більше про їх життя. Наприклад, аудиторія згадала тему «Перший прикорм» і чекала, коли Валя винесе свою маленьку дитину, яку нещодавно народила або розкаже про свій досвід, однак в студії обговорювалась зовсім інша родина, хоча вцілому завдяки присутності маленької дитини програма сподобалась, однак очікування не виправдались. Аудиторія під впливою реаліті проектів, які максимально наближують глядача до головних героїв, звикли максимально детально розглядати телевізійних персонажів. Гладач хоче бачити харизматичних ведучих, які мають багатий практичний досвід, але водночас артистичних, які з гумором, легко розмовляють з героями програми та на рівних ставлять питання до експертів. Дехто бачить ведучим персонажів на зразок

Доктора Айболіта, однак,

аудиторія згадувала і про інші типажі. Наприклад, весь сучасний імідж програми формує образ молодих лікаря «з американською білосніжною посмішкою», який має спортивну, атлетичну фігуру, слідкує за собою, знає все на рівні експерта, як вести правильний спосіб життя і завжди залишатись молодим і здоровим. Вимога молодого віку актуальна і до експертів програми. Проект надавав пріоритет для участі у зйомках лише експертів віком до 45, однак деякі галузі медицими в нашій країні готові представляти лише люди

старшого віку, тому ті, хто добре виглядав і говорив, також запрошувались. Їх участь знижувала динаміку програми, однак, якщо екперт говорив вузько, чітко по темі, то аудиторія сприймала його з прихильністю. Основний недолік експертного складу – намагання розказати науковою мовою про захворювання.

Запам’ятовувалась

образна

мова,

яскраві

приклади.

Наприклад, згадувалась передача про «Глістів», експерт дуже детально розповіла про предмет свого дослідження. Хороший експерт на думку аудиторії має бути вузькоспеціалізованим. Глядачі не довіряють спеціалістам, які змінюють свій профій залежно від теми програми і надають загальну інформацію. Експерт має спиратися на практичний досвід. Тобто, на думку аудиторії «гарний експерт» має надавати чіткі, конкретні рекомендації, бути представником однієї методики, давати аргументовані відповіді, за необхідності у випадку гострої дискусії, наводити приклади, які важко піставити під сумнів і заперечити. «Поганий експерт» виглядає в ефірі ніби «героєм», який прийшов в студії показати себе і не справляє враження людини, яка володіє цінною інформацією. Він погано говорить, висловлюється незрозуміло, губиться в темі, говорить про рекомендації, які є загальнозрозумілими, як «в найпростішій методичці або посібнику», але не акцентується на прихованих, але важливих моментах питання. В процесі фокус-групи аудиторія пригадала сюжет про чоловіків, які змінюють стать, про небезпеки таких маніпуляцій для організму. Есперт з цього питання, хоча і був «старим», але чітко і конткретно назвав скільки таким чоловікам залишилось жити, чому вони в такий спосіб скоротили собі вік. Тобто, прозвучала інформація, яка була розцінена аудиторією як «шокуюча». Іноді експерт не вглядає авторитетним з вини ведучого, він «відповідає лише на ті питання, які ставить ведучий», в такий спосіб саме ведучий вирішує, що важливо, а що можна залишити поза межами ефірного часу. Авторитет ведучих-лікарів не залишає місце для дискусії, особливо в цій

темі, в якій вони є фахівцями. В той же час, теми, в яких екперт-ведучий займає одну зі сторін не зажди вигдають професійними та вдалими. В результаті обговорення на фокус-групі жінки пригадали тему БАДів. На захист біологічно активних речовин одним з експертів був Андрій Бабік, він же за спеціальністю момолог, але має практичний досвід у сфері використання та вживання подібного виду продукції. Його опонентом в програмі була «ефектна, дуже переконлива жінка», ведучий не зміг відреагувати на жодний аргумент, який прозвучав «як антиреклама БАДів». «Чи то жінкою захопився, чи то не знав що сказати», але жодної відповіді не дав, тому тема була представлена як «негативний вплив БАДів на організм людини». Тобто, в цій темі ведучий не зміг буди екпертом з цього питання, а був просто ведучим, тому вигладав в очах глядачів як «поганий експерт». Тематичне наповнення програми гладачі оцінили дуже схвально, це саме ті проблеми і хвороби, про які необхідно знати, які найперше турбують аудиторію. Жінки активно дивляться навіть теми, які присвячені суто чоловікам або розповідають про проблеми дітей. Однак, проект майже не зачіпає дійсно серйозні теми, діагнози, які не можна вилікувати або продіагнозтувати у студії «Справжніх лікарів». Наприклад, онкологія або СНІД, однак, як продемострувала фокус-група, наша цільова група не хоче активного залучення і обговорення таких тем, вона їх характеризує як «дуже важкі» та «сльозливі». Найбільше схвалення викликають теми, присвячені косметології та згальному оздоровленню людини. Хоча проект заявляє про себе як суто медичний, однак аудитрія хотіла б розбирати психологічні проблеми. Також, на думку аудиторії важливо, щоб теми максимально відповідали сезонності. Спецпроект «Дієти» є окремим компонентом програми, він винесений за рамки основної трьохблочної структури, однак його екперементальна складова посилює увагу аудиторії до проекту вцілому. В основі – принцип змагань: чотири жінки худнуть за своєю індивідуальною програмою. В

процесі фокусованого дослідження з’ясувалась, що тема спецпроекту вибрана вдало, але вона представлена не в тому вигляді, в якому її хоче бачити

глядач. Кожного тижня просто називались цифри або грами з

кілограмами, однак мало уваги було приясвячено психологічному стану жінок, їх проблемам у спілкуванні з іншими членами сім’ї. Очікування аудиторії передбачали більше демонстрації

реального життя, а не суто

статистичного. Серед зовнішних технічних складових програми аудиторія схвально оцінила і музичний супровід медичного ток-шоу і оформленення студії. Важливими ознаками проектів такого жанру, є такі характеристики як доступність викладу інформації, наочність, практичність інформації та її новизна. Перших два критерії ток-шоу зреалізувало успішно, майже всі складні поняття розтлумачувались, пояснювались на графіці або наочних макетах. У гладача не залишалось враження, що він чогось не розуміє. Однак, унікальної інформації звучало мало. А ті нові методи, які демонструвались були складними для виконання в домашніх умовах, передбачали похід в косметичний салон або клініку. Отже,

фокусоване

дослідження

продемонструвало

зацікавлення

аудитрією темами, підтвердила їх доступність та наочність представлення, однак відчуває незадоволення систематичною зміною виходу програми в ефірній сітці та рольовою нейтральністю ведучих. Ведучі проекту, які мають уособлюватися з новим медійним продуктом, не викликають жодних асоціацій, характеристик, їх портрет було важко окреслити аудиторії. Так само аудиторія не сприймала експертів програми, які не виявляли глибокого практичного досвіду в темі програми, а виступали експертами широкого профілю.

Ключова перевага медичного ток-шоу «Справжні лікарі» його

іміджевість. Глядачу надається можливість відчути себе спеціалістом з теми для своїх рідних, тому ця підкованість має формуватися під впивом авторитетного екпертного складу. Програма ефективно використовує

«гачок», який стимулює ефект повернення до шоу – спецпроект і вдало застосовує принцип динамічного монтажу, що створює швидкий темп програми. 3.4

Стратегія

вдосконалення

концепції

медичного

проекту

«Справжні лікарі» Програма «Справжні лікарі» у другому сезоні має підлаштувати свою концепцію під запити аудиторії. Для цього слід врахувати той аспект, що цільова аудиторія проекту має дуже відмінні пріоритети. Перша, лояльна група, розгладає програму, як можливість задовільнити потребу в інформації та розважитись. Друга група – менш лояльна до проекту в сьогоднішньому представленні – спрамовує свої бажання на задоволення потреби в свіпереживанні, такий глядач в першу чергу шукає не компетентного екперта, а драматичну історію, однак компонент видовищності також залишається в пріоритеті. Оскільки для проекту важливо не втратити обидві аудиторії, важливо кардинально змінити сценарний план програми, наприклад, можна весь ефірний час розбити на два блоки, розробляти в ефірі лише дві теми, однак зробити їх спеціалізованими: в першому випадку сфокусувати увагу на яскравих експертах, інформаційній новизні та унікальності повідомлень, наочній демонстрації складної інформації у вигляді графіків та макетів. Основним завдання першого блоку стане: задоволення потреби в новій інформації. Тому, в процесі вдосконалення програми слід посилити експертну складову шоу, зробити акцент на авторитетності екпертів, їх іміджевості, тобто це маються бути лідери думок. Друга частина програми має нести емоційне навантаження, на перший план мають виходити історія героїв, їх особисті переживання, які підтверджують нагальну необхідність розгляду історії саме в студії

«Справжніх лікарів». Аудиторія прагне співпереживати таким героям, вона розуміє, що програма про здоров’я має розповідати про хвороби та біль і пояснювати, як позбутися цих негативних проявів. В центрі має стояти «хворий герой» та його правдива історія. Дефект або захворювання, з яким прийшов герой має бути наочним або мати зовнішнє вираження, якщо проблема внутрішня, щоб у глядачів не виникало сумнівів щодо правдивості діагнозу. Тут екпертний ряд відходить на другий план, але бажане залучення психолога. Участь психолога у програмі може бути сквозною. Штатний психолог «Справжніх лікарів» додав би програмі песоналізації, за умови, якщо він типажний, медійний або вже є лідером думки і впізнаваним спеціалістом. Хоча участь психолога в програмі змінює акцент медичного шоу на психологічне, однак

фокусоване дослідження підтверджує, що цільова

аудиторія проекту, схильна довіряти саме експертам цього профілю. Запити лояльної та нелояльної аудиторії повністю сходяться в аспекті розваг та видовищності, навіть емоційна або суто інформативна частина мають доповнюватись легкими для сприйняття блоками, які містять гумор, або викликають позитивні емоції. Частково цю роль можуть виконувати ведучі. Якщо змінити їх ролі в програмі, то один з лікарів мав би дотримуватись самтирично-скептичної лінії в програмі. Однак, якщо дистанціюватися від стильових характеристик програми, цього ефекту можна також досягти за умови змістових нововведень. Наприклад, елемент несподіванки і інтриги завжди містять експерименти, які гладача завдяки видовищності навіть с фокусами,

асоціюються у

і їх результат завжди

непередбачуваний. Отже, постійним елементом програми мають стати екпериментальні методики, які можуть проводитись в студії «Справжніх лікарів», або мати більш глобальний характер. Експеримент можна розпочати на початку програму і продемонструвати результат наприкінці, в такий спосіб аудиторія буде чекати висновків і затримається біля екранів телевізора

до кінця ток-шоу. Роль скептиків в цій програмі виконують ведучі, вони мають ініціювати такі екперименти та підкріплювати в такий спосіб слова ключових експертів. Експерти у студії можуть також звертатися до цієї методики, однак їх головне завдання розповісти про свою тему найбільш наочно, тобто вони мають спрямувати свої

зусилля на легкість представлення теми, а не її

видовищність. Видовищність може створюватись завдяки залученню зірок і відомих облич, цей хід і сьогодні використовують в програмі, однак зірок запрошують здебільшого як героїв або консультантів. З цим виникають проблеми оскільки не всі теми відомі люди готові обговорювати у стідії, тому перші зірки не приходять не ефіри, вони не хочуть заявляти свій реальний об’єм талії або говорити про ліпосакцію або «гусячі лапки». Саме тому, цих людей можна залучати до екпериментальної частини програми. Елемент шоу може бути представлений за рахунок обговорення несподіваних тем. Такі теми в контексті даної програми можуть сприйматися як «легкі», малопоширені, однак їх обговорення викличе щире зацікавлення, від таких тем також не варто відмовлятись, оскільки вони будуть грати на збільшення загальної долі програми. Наприклад, в першому сезоні не затвердили тему «Близнюки», однак за умови цікавої історії та повної студії близнюків можна було створити видовище і зацікавити глядача. Також, не медичними, на думку редакційної групи, здались теми «Альбіноси», «Діти з пробірки». Демонструвати можна і рідкісні хвороби – звичайно, такі діагнози не зікавлять біьшіть аудиторії, однак цікавлять і шокують всіх. Наприклад, цікаваю є історія про чоловіка, який не спить вже 17 років, або жінки, яка не відчуває болю під час ударів, однак фізичні прояви на її тілі залишаються. Такі теми можуть мати свій розвиток в окремих сюжетах. Отже, кожна програма має бути поділена на два блоки, однак в її структурі проекту бажаний і третій компонент, оскільки глядачі втомиться

від двадцяти хвилинного обговорення хвороби. Програма виходить чотири рази на тиждень, в структуру програми можна ввести еленти, які будуть характеризувати цей день тижня. Такі сюжети про унікальні хвороби або унікальних людей можуть бути особливістю середи. Див. Таб. 3.4. Таблиця 3.4 – Спеціальні рубрики прогорами «Справдні лікарі» №

День виходу

Спеціальна рубрика дня

Понеділок

День у приймальні ведучих

Вівторок

День «масштабних» експериментів із залученням

великої

кількості

експертів. 3

Середа

Сюжети про унікальні хвороби

Четвер

Спецпроект

Рубрика понеділка була обрана у зв’язку великою недовірою аудиторії до ведучих. Їх роль в програмі має бути посилена. Їх штучність у проекті помічає гладач, а тому двоє ведучих взагалі мають бути змінені: це дитячий хірург Валерія Голерік, лікар-мамолог Андрій Бабік. Їх місце мають зайняти зовсім різні за типажамі ведучі. Та особливість, що програму представляють «справжні

лікарі»

унікальною

характеристикою

програми,

однак

проблемною для вдалого виконання. Ведучі мають бути абсолютно різними за характерами, спеціальностями, віковими характеристика. Варто залишити двох чоловіків, двох жінок, але заявляти їх в програмі парами, щоб відчувалась конкуренція і боротьба між групами модераторів. Можливо, одні будуть грати роль скептиків, досвідченних коментаторів в інформаційному блоці програми. Інша пара має бути молодшою, більш легкою та емоційною, їх роль – підтримувати, співпереживати, шукати відповіді разом з героями. Їх стиль розмови також має відрізнятися. Конфлікність, яка буде закладена в

основу програми спрятиме диференціації образів ведучих, їх легше буде запам’ятати. Важливо збільшити рівень довіри до ведучих як до екпертів в темі здоров’я. Їх функція сьогодні зводиться лише до виголошення життєвих мудростей на початку на прикінці програми і постановці питань, які міг би озвучити ведучий без медичного рівня. Тому, важливо додати в основу програму елементи реального життя лікарів. Демонструвати прийоми ведучих, показувати історії, які трапляються з ними, можливо, розповідати про сім’ї. В такий спосіб в програму ввійде елемент реаліті. Глядач, особливо на перших етапах, хоче більше знати про цих людей, необхідно в кожній програмі розповісти історію кожного лікаря, не обмежуватись стандартною «карткою представлення». Саме ведучі створюють шоу у програмі, вони мають почувати себе її повноцінними героями. Необхідно змінити тактику їх розмови у студії з іншими учасниками програми. Сьогодні вони поводяться дуже скуто, рідко ставлять під сумнів думки екпертів, взагалі не висловлюють емоцій. Вони мають дотримуватись образу «хазяїнів» проекту, тобто ставитись з максимально повагою до героїв в їх студії, однак провокувати ситуації, допитуватись, їм все має бути цікаво. Цільова аудиторія за допомогою програми задовільняє свою протребу «хочу все знати», вона стає екпертами для своїх рідних, однак вона має отримати всю інформацію, а це можливо лише за умови граматного модерування. Особливістю останнього дня виходу програми на тижні – є спецпроект. Основною темою спецпроекту першого сезону були «Дієти», цей блок мав екпериментальний харатер, це дуже вдалий хід, який може і надалі розвиватись. Наприклад, тема спецпроету другого сезону може бути така: «Як позбутися шкідливих звичок за два місяці». Однак, в цей блок можна включати також елемент розслідування, розробити тему: «Які місця здорового відповинку є в Україні». Наприклад, п’ятеро людей в різних

санаторіях лікують одне й те саме захворювання. Основне завдання – не зробити рекламу закладу, а зрозуміти, які саме умови необхідні для ефективного лікування. Тобто, розширити географію та способи дослідження спеціальних проектів. Серед зовнішніх характеристик проекту – важливо стабілізувати його розміщення в ефірній сітці каналу, зробити час і день виходу фіксованими. Той час, який сьогодні відведений для програми є часом домогосподарок, а не активних жінок. Початок програму о 16.10 абсолютно не зручний для цільової аудиторії, в цей період аудиторії навіть не закінчила роботу, тому не має можливосьті потрапити навіть на кінець програми. Ідеальний час виходу для такої програми з 17.45. Оскільки основнним завданням оновленого проекту буде інформувати, провокувати на емоції і розважати за активною допомоги харизматичних ведучих, то цих героїв програми «Справжні лікарі» необхідно і преставляти аудиторії. Необхідно розробити сайт програми в інтернеті, в такий спосіб легше буде знаходити героїв програми та відстежувати, які теми викликають схвалення, а які були сприйняті пасивно. На сайті можна розмістити всі випуски програми, інформацію про ведучих, проводити консультації з кожним ведучим, можливо, варто залучати до продовження розмови діагнозу особливо активних експертів в он-лайн режимі. Сьогодні діє колл-центр, в який можна зателефонувати і отримати інформацію про того чи іншого екперта, однак інтерактивність є більш універсальним способом розповсюдження інформації про себе і просування проекту. В такий спосіб можна створити платформу з пропаганди здорового способу життя. Отже, програму «Справжні лікарі» необхідно змінити структурно, орієнтуючись на пріоритети цільової аудиторії проектку. В намаганні задовольнити смаки нелояльної аудиторії необхідно розбити програму на два блоки: інформаційний та емоційний, з жахливими історіями хвороби,

оскілька така аудиторія шукає можливості «зняття страху». Необхідно дотримуватись динамічного ритму програми, видовищності та ноачночності складної інформації за рахунок посилення екпериментальної складової. Додати до структури ток-шоу нових компонентів – спеціальних рубрик, які б були прив’язані до конкретного дня виходу програми. Ключовими героям програми є її ведучі, вони мають стати головними персонажами програми, виконувати ролі критиків, «своїх» експертів, допитливих скептиків. Їх роль має бути поглиблена в шоу, «справжні лікарі» мають стати обличчями медичного ток-шоу «Справжні лікарі».

Висновки

Популярні нині телевiзiйнi ток-шоу стали чи не найпомiтнiшою ознакою сучасного телебаченні. Національні канали активно використовують цю жанрову форму для заповнення праймової сітки. Ток-шоу як телевiзiйна жанрова форма набули великої популярностi спочатку у США, потiм в Заxiднiй Європi, з часом поширилось по всьому світу. За перiод становления цей жанр помiтно еволюцiонував: коли не існувало його чiтких рамок в ньому було суспiльне i культурне нaпpуження, пізніше він втратив свою соціальну значимись, набув рис видовищності. Однак і до сьогодні ток-шоу розглядають не лише як «літературні розповіді» з чітко визначенно стркутурою, але й як «соціальні тексти» – громадські форуми, під час яких суспільство обговорює найрізноманітніші теми суспільного життя. Засновниками нових соціальних тенденцій цього жанру стали такі ведучі як Філ Донах’ю та Опра Уінфрі, які одночасно були і зірковими

ведучими,

відповідальними

редакторами,

підприємцями,

культурними символами свого часу. Але активному множенню цього жанру сприяли і ряд інших факторів, таких як недовіра до офіційних джерел, посиленний інтерес до скандальних програм

видовищними

екпериментами,

розширення

інтерактивних

можливостей телебачення, інтерес до «простих» людей, розвиток новітніх технологій та усвідомлення економічної привабливості цього жанру. Головний принцип ток-шоу полягає в тому, що все дія на телевізійному майданчику створюється завдяки особистості ведучого. Ведучий активно залучений в процес сворення програми, він є її редактором. Стиль

ведення

програми,

появою

нових

ведучих,

постійно

трансформувався. Отже, можна говорити про стійку залежність між особистю ведучого та жанровою формою цілої програми. З маркетингової

точки зору, ведучий – бренд, який продає продукт, з організаційної точки зору головне значення ведучого – точка опори в переговорах з рекламодавцями. Без «brand-name» ведучого, без марки, шоу і розмова не отримують рейтингів. Другий принцип ток-шоу полягає

в імітації

теперішнього

подій,

часу,

умовному

розумінні

симультанності

які

відбуваються в стдії та їх демонстрації аудиторії. Тематичний та стилістичний формат ток-шоу розширили такі ведучі як Філа Донах’ю, Опра Вінфрі і Рів’єро Геральдо. Поєднуючи новини, розваги, політичні теми Філ Донах’ю розвинув «розмовне телебачення». Однак, лінія між суто «розмовним телебаченням» та тим, що собою являє ток-шоу є досить розмитою, оскільки це був час формування нових форм телевізійного спілкування з аудиторією. Ток-шоу в ефірі українських каналів починає з’являтися на двадцять років пізніше ніж в Америці. Загальну тенденцію розвитку цього жанру можна умовно поділити на два етапи: з середини 1980-х poкiв до 1991 року, коли жанр ще був платформою для обговорення актуальних питань того часу. З 1993 pоків по сьогоднішні день – це перiод експансiї закордонних жанрiв у вiтчизняному ефірі. Ток-шоу стали iснувати як «кальки» захiдних телепрограм, копiюючи не тiльки їх основні ознаки (легкiсть розмови, артистизм ведучого, обов'язкова присутнiсть аудиторiї), але i розважальний характер як елемент комерцiйного успiху. Успiшнiсть ток-шоу закладена в основі жанру, оскiльки такі програми дiють за принципом: не стiльки «проiнформуй» скiльки «здивуй мене». Поверховiсть тем, некоректний добiр експертного

складу, вiдчувається

низька пiдготовка ведучого знижують довіру і прихильність до цього жанру, однак велика комунiкацiйна, iнтерактивна та iгpoвa складовi утримують популярнiсть цього формату. Сьогодні ця жанрова форма активно представлена на національних та регіональних каналах. Це породжую боротьбу за гладача, якщо раніше

вважалось, що медіа впливають на процес вибору того чи іншого медіа, то сьогодні в масовокомунікаційній теорії науково утвердилась теорія за якою саме

телеглядачі

активно

вибирають

телепередачі

інші

носії

медіаінформації для задоволення своїх індивідуальних потреб. Масові комунікації відбивають стосунки всередині суспільства та забезпечують його ефективність. Перед дослідниками часто ставилася завдання вивчення як за допомогою комунікації відбувається вплив на людей. Вивчення медіаефектів передбачає дослідження змін в свідомості та поведінці людей, що відбуваються під впливом масової комунікації. На першому етапі досліджень в двадцятих роках двадцятого століття передбачалося, що масова комунікація володіє дуже великими можливостями впливу. Існував погляд на засоби масової комунікації як універсальний інструмент формування громадської думки. На другому етапі досліджень стало зрозуміло, що передбачувані раніше сильні ефекти масової комунікації не знаходять емпіричного підтвердження. Тому домінуючою стає «теорії обмежених ефектів» масової комунікації. Третій етап дослідження ефектів характеризується тим, що відсутній один провідний теоретичний напрям, але є тенденція повернення до першого періоду. Однак, на всіх етапах вивчення ефектів відбувалися зміни уваги дослідників до різних складових процесу масової комунікації. На першому етапі вирішальним, з точки зору впливу ефектів, представлялися чинники, пов'язані зі змістом повідомлення. На другому етапі перевага віддавалася особистим характеристикам індивідів, складових аудиторію. На третьому етапі

спостерігається

синтез

чинників

змісту

та

індивідуальних

характеристик. Теорія використання і задоволення надає велике значення активнії ролі аудиторії в прийнятті рішень при споживанні медіапродукції. Сама інформація, яка надходить із медій, є лише одним із багатьох соціальних та психологічних чинників, що визначають вибір з боку споживача. Головне

завдання медіадосліджень полягає в тому, щоб дослідити, що саме змушує людей надавати перевагу тим або іншим інформаційним повідомленням, які саме індивідуальні потреби вони прагнуть задовільнити. Теоритична платфома цієї теорії дала підгрунтя для твердження, що рейтинги ток-шоу можна підвищити, якщо скорегувати концепцію програми та запити цільової аудиторії у задоволенні індивідуальних потреб. У нашому дослідженні ми проаналізували ток-шоу «Справжні лікарі». Ток-шоу спеціалізується на медичній тематиці, виходить на національному каналі «1+1». Місія ток-шоу «Справжні лікарі» першого сезону – проінформувати та

розважити,

це

телевізійна

консультація

лікаря

ефірі

загальнонаціонального каналу. Після зйомок першого сезону було прийняте рішення закрити цей медичний проект «Справжні лікарі». Причина закриття – невідповідність продукту запитам цільової аудиторії. В процесі наукового дослідження концептуальної складової програми «Справжні лікарі» ми вирішили, що доцільно звернутися до методологічної бази якісних способів. В результаті дослідження методом фокус-груп,

ми визначили цільову аудиторію

програми, з’ясували які саме індивідуальні потреби вони хотіли б задовільнити, переглядаючи медичне ток-шоу «Справжні лікарі» та запропонували концепцію вдосконалення програми. Аудиторія «Справжніх лікарів» формує два принципово різних сегмента глядачів з різними базовими очікуваннями. Принципова різниця між ними полягає в тому, що вони по-різному сприймають сам термін «здоров’я». Якщо для лояльного сегменту це «щастя» – косметичний догляд за собой, краса, можливі варіанти і способи її подовження. Для іншого сегменту нашої аудиторії здоров’я – це «проблема»: важкі хвороби, неприємності, біль. Отже, відповідно лояльна аудиторія чекає авторитетної рекомендації від лікаря, для неї важливий експерт, людина, якій можна довіряти та слідувати їх порадам. Інший сегмент аудиторії не сприймає шоу

без елементів «страшилок» та «залякування». Вони хочуть почути, що саме привело героїв до студії, що їм загрожувало, це має бути набір життєвих драм, саме такі «больові» моменти будуть тримати їх біля екранів телевізора. Вони прагнуть співпереживання, задоволення потреби у «знятті страху». Шоу «Справжні лікарі» першого сезону максимально відповідає уявленням і очікуванням лояльного сегменту, це інформаційно насичена програми. В шоу беруть участь експерти різних категорій та кваліфікацій, в кожній програмі заявлені від одного до трьох експертів. Але така авторитетність фахівців не сприймається іншою аудиторією. Місія ток-шоу «Справжні лікарі» нового сезону

має вигладяти так – проінформувати,

розказати історію та здивувати. Отже, медичне ток-шоу на думку цільової аудиторії має працювати на задоволення таких базових потреб: для лояльної аудитрії – це потреба в інформації, для нелояльної – потреба у співпереживанні і «знятті страху», але обидва сегменти аудиторії шукають задоволення потреби у ровагах та відпочинку. Програма «Справжні лікарі» у другому сезоні має підлаштувати свою концепцію під запити аудиторії. Структурно ефірний час слід розділити на два блоки: в першому випадку сфокусувати увагу на яскравих експертах, інформаційній новизні та унікальності повідомлень, наочній демонстрації складної інформації у вигляді графіків та макетів. Основним завдання першого блоку стане: задоволення потреби в новій інформації, тому слід посилити експертну складову шоу та їх іміджевість. У другій частині на перший план мають виходити історії героїв, їх особисті переживання. Запити лояльної та нелояльної аудиторії повністю сходяться в аспекті розваг та видовищності, частково цю роль можуть виконувати ведучі, однак, якщо дистанціюватися від стильових характеристик програми, цього ефекту можна також досягти за умови змістових нововведень. Наприклад, елемент несподіванки і інтриги завжди містять експерименти. Постійним елементом

програми мають стати екпериментальні методики, які можуть проводитись в студії «Справжніх лікарів». Видовищності шоу додають зірки, цей хід і сьогодні використовують в програмі, однак зірок запрошують здебільшого як героїв або консультантів, але їх я можна залучати до екпериментальної частини програми. Отже, кожна програма має бути поділена на два блоки, однак в структурі проекту бажаний і третій компонент, оскільки глядачі втомляться від двадцяти хвилинного обговорення хвороби. Так за кожним днем має бути закріплена спецільна рубрика, наприклад, день у приймальні ведучих, день «масштабних» експериментів із залученням великої кількості екапертів, сюжети про унікальні хвороби та спецпроект. Важливо збільшити рівень довіри до ведучих як до екпертів в темі здоров’я та посилити їх рольові характеристики. За умовою новою концепції програми одна пара ведучих буде грати роль скептиків, досвідченних коментаторів в інформаційному блоці програми. Інша пара має бути молодшою, більш легкою та емоційною, їх роль – підтримувати, співпереживати, шукати відповіді разом з героями. Їх стиль розмови також має відрізнятися. Конфлікність, яка буде закладена в основу програми спрятиме диференціації образів ведучих, їх легше буде запам’ятати. Саме ведучі створюють шоу у програмі, вони мають почувати себе її повноцінними героями. Вони мають дотримуватись образу «хазяїнів» проекту, необхідно додати в структуру програми реального життя з ведучими програми, елемент реаліті посилить інтерес аудиторії до її ведучих та до проекту вцілому. Необхідно розробити сайт програми в інтернеті, представляти ведучих проекту, бути більш практичнокорисними аудиторії. Важливо стабілізувати розміщення ток-шоу в ефірній сітці каналу, зробити час і день виходу фіксованими. За умови зміни концепції шоу у відповідності до запитів цільової аудиторії, програма збільшить лояльність тих сегментів глядачів, прихильнысть яких має намір посилити.

Список використаної літератури 1. Белановский С. Метод фокус-групп. – М.: Магистр, 1996. – 272с. 2. Вакурова Н.В., Московкин Л.И. Типология жанров современной экранной продукции. М., 1998. – С.36 3. Вартанов А. Актуальные проблемы телевизионного творчества: На телевизионных подмостках. – М.: КДУ: Высшая школа, 2003. - 320с. 4. Вронская Е. Мифы ТВ в режиме online // Журналист. – 2004. – № 12. – С. 44-45. 5. Квіт С. Масові комунікації. – Видавничий дім Києво-Могилянська академія, Київ, – 2008. 6. Кузнецов Г. Ток-шоу: неизвестный жанр// Журналист. – 1998. – № 11/12. – С. 58-59. 7. Могилевская Э. Ток-шоу как жанр ТВ: происхождение, разновидности, приемы манипулирования, 2006. – 201 с. 8. Назаров М. Эффекты массовой коммуникации – исследования, периодизация и типология. – Изд.4, 2010. – 360 с. 9. Почепцов Г. Теория коммуникации. – К.: Ваклер, 2001. – 656 с. 10. Потапов М. Руководство по проведению фокус-групповых исследований. – К.: Свет. – 2001. 11. Телевизионная журналистика. Учебник. под ред. Кузнецова Г., Цвик В., Юровского А. – М., 2002. – 330 с. 12. Харрис Р. Психология массовых коммуникаций. – М: Олма-Пресс, 2003. 13. Федорчук Н. Е. Ток-шоу наступает // Журналист. – 2003. – № 8. – С. 71 14. Цвик В. Л. Телевизионная журналистика. История, теория, практика. – М.: Аспект Пресс, 2004. – 383 с. 15. A genre based approach to daytime talk on television Carmen Gregori Signes. 2000 – 144 p.

16. Brian Dutton. Media Studies: an introduction. – 2000. – P. 158. 17. Bryant J., Miron D. Theory and Research in Mass Communication // Journal of Communication. – 2004. – Desember. 18. Coming after Oprah: Cultural Fallout in the Age of the TV Talk Show Vicki Abt, Leonard Mustazza. – Bowling Green State University Popular Press, 1997 19. Effects of Talk Show Viewing on Adolescent. Stacy Davis, Marie-Louise Mares. – University of Pennsylvania, USA. 20. Experiments оn Mass Communication Carl I. Hovland, Arthur A. Lumsdaine, Fred D. Sheffield. – 1949. 21. Fenigstein A., Heyduk, R. 1985. Thought and action as determinants of media exposure. Hillsdale, NJ: Lawrence Erlbaum Associates. 22. Gamson J. Freak Talk Back: Tabloid Talk Show and Sexual Nonconformity. – Chiago:University of Chicago Press, 1998. – 288 p. 23. Glynn Kevin Tabloid culture, 2000 – 324 p. 24. Hume Ellen Talk Show Culture http://www.ellenhume.com/articles/talkshow6.htm 25. Huston, A. C., and Wright, J. C. 1989. The forms of television and the child viewer. New York: Academic Press. – 158 p. 26. Jacobs A. On the wild Side: It`s All in Day of Daytime Trash at the Jerry Springer Show. – Enterteinment weekly. – 12 May, 1995. – P.35-34. 27. Kathleen S. Lowney. TV Talk Show and the Religion of Recovery. – New York, 2009. 28. Katz E. Blumler J., Gurevith M. Uses and Gratifications Research // Public Opinion Quarterly. – 1974. – Vol. 37. – № 4. 29. Katz E. Lazarsfeld`s map of media effects http://cursa.ihmc.us/rid=1131307009843_600860337_9181/Katz%20Lazarsf eld%C2%B4s%20Map%20of%20media.pdf

30. Klapper J. The Effecrs of Mass Communication. – Glencoe, IL, The Free Press. 31. Krueger R.A. The Future of Focus Group // Qualitative Health Research, 1995, Volume 5, Issue 4, P. 524-527 32. Krueger R. Mary Anne Casey Focus groups: a practical guide for applied research. – 4th ed. – P. 220 33. Lasswell H. The Structure and function of communication in society // The communication of ideas. – Ohio University. 34. Lippmann W. The World Outside and The Pictures in our Head // Public Opinion. – New York, 1992. 35. Laurie L. Haag Oprah Winfrey: The Construction of Intimacy in the Talk Show Setting. http://www.ssc.wisc.edu/~jpiliavi/965/oprah.pdf 36. Manga Julie Talking trash. – New York University Press, 2003 – 255 p. 37. McQuail D. Mass Communication Theory. – London: Sag, l993. – 336 p. 38. Mediamaking: Mass Media in a Popular Culture. Grossberg Lawrence, Wartella Ellen, Whitney Charles. – Sage Publications, 1998. 39. Media Studies: the essential introduction / Philip Rayner, Peter Wall, Stephan Kruger. – Routledge. – P. 332. 40. Mittel J. Genre and Television: from Cop Show to Cartoons in American Culture. – Routledge. – P. 540. 41. Royal Commission on Violence in the Communications Industry. 1976. Violence in Television Films and News. Volume 3. Toronto: Author. 42. Rubin, A. M. 1977. Television usage, attitudes and viewing behaviours of children and adolescents. Journal of Broadcasting, 21, 355-369. 43. The Unspoken Rules of Television Talk. Television: The Critical View, Horace Newcomb, ed. 5th and 6th editions. NY: Oxford University Press, 1994 268-281 p.

44. The money shot: trash, klass and the making of TV talk shows. Grindstaff Laura. – United States. – 2009. 45. Television, history, and American culture Mary Beth Haralovich, Lauren Rabinovitz. – 1999 – 222 p. 46. Television Talk: A History the TV Talk Show. Austin, TX: University of Texas Press, 2002. 364 pp. http://www.utexas.edu/utpress/books/timtel.html 47. Television Talk Show Viewing and Political Engagement. Nojin Kwak. – The University of Michigan. – 2004. 48. Timberg Bernard Talk shows http://www.museum.tv/eotvsection.php talkshows 49. Tolson Andrew Television Talk Shows. Discourse, Performance, Spectacle. – Montfort University. – 2007. 50. Vicki Abt, Mustazza Leonard. TV Talk Show. – Bowling Green State University Popular Press, 1997. – 206 p. 51. Winzenburg Stephen TV's Greatest Talk Shows. – PublishAmerica. – 2005.

Додаток А. Сприйняття програми «Знахарі»

Додаток Б. – Сприйняття програми «Малахов+»

Додаток В. – Сприйняття програми «Школа доктора Комаровського»

Додаток Г. – Сприйняття програми «Справжні лікарі»