Наталія Половинка

«Після кожного знімального дня мені здавалося, що він як останній»

Авторка: Марта Кагуй

Українська акторка та співачка розповідає про зйомки у фільмі «Мати апостолів», досвід та особисту енергію

Ви головна героїня картини «Мати апостолів». Розкажіть про свій образ у стрічці, чи складно було пережити ці емоції.

Насправді роль матері головна не тільки по кількості знятого матеріалу, а й по тому, що цей образ об’єднує довкола себе всю картину, її історія веде всі інші. У фільмі мати спускається в саме пекло, щоб врятувати свого сина, але стається так, що рятуються всі наші льотчики.

У цьому є життєва правда, адже картина заснована на реальних подіях, які зібрані в одну історію. Я вже тричі переглядала кінострічку і за третім разом чітко починаєш бачити, що за всіма сюжетними колізіями, акторською роботою читається головна риса фільму – любов та людяність.

Для зйомок у фільмі потрібна неабияка сила та енергія. Як Вам вдавалося справлятися з графіком? Під час зйомок завжди складно, адже вони забирають дуже багато сил.

Після кожного знімального дня мені здавалося, що він як останній, бо доводилося важко фізично та психологічно. Але попри все у нас була дуже сильна допомога.

У фільмі згадувалося, що Матір Божа допомагала головній героїні пройти сім кіл пекла. Так і у мене звідкись з’являлися сили і після тригодинного сну я чудом вставала і йшла працювати.

Нам дуже пощастило з командою, адже зазвичай люди втомлюються і виникають сварки, а в нас усе навпаки – ми були, як єдиний організм, що працював злагоджено, і кожен член групи розумів все з одного погляду.

Як вважаєте, чому саме Вас обрали головною героїнею?

Чесно кажучи, ніколи не замислювалася, але для мене це було природно. Я дізналася, що маю грати, буквально за два тижні до зйомок, адже на мою роль пробували інших акторок.

Заза Буадзе зізнався, що, пишучи сценарій, думав про мене: головна героїня з Вінниччини, співає та збирає традиційні пісні – це все пов’язано зі мною автобіографічно.

Ви одна з небагатьох у світі виконавиць традиційного співу. Чи використали це у фільмі?

Звичайно. Оскільки головна героїня - етнограф, вона мала розпочинати фільм піснею до богині Живи і ця пісня сприймалася би своєрідною підтримкою для неї впродовж усього сюжету.

Але я запропонувала Заза Буадзе: нехай краще прообразом допомоги стане Матір Божа, до якої ми справді молимося. Саме тому в першій сцені фільму звучить «Ірмос до Богородиці» зі свята Успіння Пресвятої Богородиці.

Завдяки цьому режисер змінив початкову назву «Повернення» на «Мати апостолів».

Ви вже тричі бачили фільм. Чи виділили момент, який став для Вас особливим?

Усі три рази найсильнішим моментом фільму була кульмінація. Він зовсім не потрясає, а відкриває глибину, якою ти не живеш щодня.

Під час перегляду стрічки у Тернополі до мене підійшла дівчина і сказала, що фільм стає територією, місцем і простором, де можна зібратися та виплакати те, чого не зробиш зі своїми близькими, друзями.

Таке місце потрібне, бо завдяки ньому можна зцілитися. Я була вражена, що молода людина так глибоко здатна це зрозуміти.

Ви не вперше знімалися у фільмі та не раз грали головних героїнь. Яка роль була найважчою?

Кожна моя роль є на порядок складнішою і водночас продовжує досвід попередньої та складається в одну дорогу.

У першому фільмі «Брати: остання сповідь» у мене роль письменниці, що стає свідком життя. Друга картина «Поза зоною» про матір, яка не може додзвонитися до сина, що перебуває в АТО. Це знаходження поза зоною досяжності та мирного життя змушує матір стати слухом, адже вона чекає вісточки від сина.

І тоді як наступний крок з’являється фільм Заза Буадзе «Мати апостолів», де матір їде в саму тьму війни, щоб врятувати сина.

Головна героїня стає більше, ніж людською персоною, вона уособлює всіх мам, що дивляться, бачать і несуть біль, правду та перемогу.

За кордоном є поширена традиція, що актор має щось взяти зі знімального майданчика. Чи підтримуєте її?

Я завжди хотіла щось мати зі знімального майданчика, але ніколи не вдавалося взяти. У фільмі «Поза зоною» під час зйомок мені став дуже рідним плащ, я хотіла зберегти його, як пам’ятку про фільм.

А у кінострічці «Мати апостолів» мені перепав найбільший уламок тарілки, яку ми розбили перед зйомками. Насправді такі речі дуже гріють душу і є чудовим спогадом.