В и д а в н и цт в о
КОСМІЧНА ФУГА ШЕВЧЕНКА Проф. Олександр Кіцера, доцент Олександр Завадка, Козак НЕВАДА Кожна творча особистість має своє вершинне творіння. Ілюзорне чи реальне, рідше – реалізоване. Заради досягнення ілюзорної вершини творчості – здобуття філософського каменя чи еліксиру молодості – продав душу сатані архімаг і чарівник Йоганн Фауст. Проте, не конче платити високу (чи низьку – аж до пекельних глибин) ціну. Інколи вистачить віддати лише частину себе: відсунути звичні заняття, перекинути стрілку життя на іншу колію.
Л
ікарі і Шевченко. Що спільного, скаже обиватель, між лікарюванням і поезією? Часткову відповідь я знайшов, готуючи доповідь-презентацію “До Ескулапа на ралець”. Лікар – це, перш за все, інтелігент, принаймні, повинен ним бути. До таких і тягнувся поет-художник. А вони – до нього. Не до дядька в кожусі й кучмі, а до інтелігента, багатогранно обізнаного, що вільно читав польською і французькою твори світового письменства. Недаремно до традицій Лікарської Комісії НТШ твердо увійшла щорічна “Шевченкіана медика”. То чому б лікареві не возвеличити Шевченка? Тим більше, лікареві – членові всесвітнього академічного товариства його імені! Олександр Завадка з дитинства захоплювався фантастикою. Серед близьких йому тем – космічні подорожі та колонізація космосу, нанотехніка і наномедицина, продовження життя людини щонайменше до 150 років. На якомусь етапі життя його другим (якщо не першим) заняттям стала видавнича справа. Сама назва видавництва – “Наутілус” – виразно промовляє, що й нині доцент О. Завадка не відмовився від фантастики та футурології. Про це свідчать наукові журнали та книги, які він видає, зокрема, переклад українською Scientific American (Світ Науки). А ще багато такого, за що не беруться інші видавці: медичні енциклопедичні словники, атласи. І низка видань, які виходять поза межі медицини, але не поза межі запитів інтелігентної людини.
28
February 2020 Ukrainian People
І нарешті – Шевченко. Кожен з нас знає його популярну, хрестоматійну поезію. А, проте, є глибинний Шевченко – у світовому, космічному вимірі. Мислитель, філософ, виразник дум, близьких не лише українцям. Але цей космічний Шевченковий вимір приходить уже в зрілому віці. І до Олександра Завадки, і до мене – завдяки одному полякові, з тих самих “ляхів”, що їх поет і проклинав на сторінках своїх творів, і з якими приятелював на засланні. (Прочитаймо його листування з Броніславом Залєським та незмінні вітання на адресу ксьондза Михайла Зельонки). Йдеться про Єжи Єнджеєвіча і його “Noce Ukraińskie” – біографічний твір про Шевченка, що не має собі рівних за глибиною осмислення. Раз або двічі на рік я перечитую цю книгу і щоразу знаходжу щось нове. Тож не дивно, що цей поляк став чи не основним стимулом для Олександра Завадки прочитати Шевченків “Кобзар” по-новому. Те, що не увійшло до “традиційних Кобзарів”, що свого часу викреслили цензура чи й сам поет. Як наслідок – либонь, найповніший “Кобзар” з усіх дотеперішніх. Стривайте, скаже скептик, чи не забагато вже тих “Кобзарів”? Від першого, написаного “ярижкою” і надрукованого за сприяння Євгена Гребінки на кошти Петра Мартоса з офортом Василя Штернберга, що вмістив лише вісім творів, до 1985 року – 124 видання “Кобзаря”. А за незалежності?! І хто лише не ілюстрував! Сам Шевченко, Яків де Бальмен, Їжакевич, Пимоненко, Сластіон, Трутовський, Кричевський, Касіян… І
бойчукісти Іван Падалка та Василь Седляр. Й інші, “їм же несть числа”. Але ніколи ще не було “Кобзаря” на 2000 сторінок. Ілюстрованого творами світової слави мистців різних епох: Рафаеля, Мікеланджело, Рубенса, Рембрандта, російських “передвижників”, класика біблійної графіки Доре, а ще – Пікассо, Гойї... І “лубочними” образками на зразок того ж “Козака Мамая”, що батько Григорій привіз малому Тарасові з ярмарку. Є, звичайно, і малярські твори самого Тараса Шевченка. Для чого це поєднання? Чи це просто ілюстрації, чи щось більше? Здебільшого, у вірші й художньому творі, репродукованому поруч, прочитується одна думка, одна глибинна проблема. Але часто вони розмежовані географічно і в часі. Постривайте, та це ж фуга! В музиці – подання теми одночасним поєднанням декількох мелодійних ліній. Палестрина, Фрескобальбі і, звичайно ж, Й.С.Бах. Бароко, романтизм. У ХХ столітті – Гіндеміт, Шостакович, П’яццола… А в малярстві? Чурльоніс. Пам’ятаєте? Тема: ряд ялинок, але вона, ця тема, подається двома мелодійними, пардон – малярськими лініями. Праця так і називається – “Фуга”. А в поезії? Класичний приклад – “Фуга смерті” австрійця Пауля Целана. Відзначається дивовижним поєднанням не тільки різних поетичних жанрів, але й видів мистецтва. Як наслідок, вибудовується певний асоціативний лад. І ось що важливо: “Трагедія Освенциму” усвідомлюється вже
не як національна трагедія євреїв, а як всесвітня. Так само і в Шевченка. Трагедії рабства, поневолення, знищення одного народу іншим, драма дівчини-покритки – всесвітні. Тож і подані в новому чотиритомному “Кобзарі” поєднанням двох мистецьких ліній: поетичного слова й образотворчого мистецтва. “Розведеного” в часі і просторі? Що ж, тим яскравіше підкреслено понадчасовість і понадпросторовість теми й Тараса Шевченка. Його належність Всесвітові. У статті до книги “Вибраний Езра Павнд” Ігор Костецький пише: “Лише те вважається вартісним, уві що включено все мистецтво”. Отож, 2000 сторінок тексту й образотворчого мистецтва: малярства, графіки, скульптури. Чотири томи. В сумі – правильний куб. Чи ж у цьому закодована якась символіка? Так! Бо куб – це щось гармонійно й органічно об’єднане, що складається з надійних і організованих квадратів! Окрім того, куб об’єднує простір і час: квадрат, що лежить в основі куба, – це минуле, адже на ньому все спирається; чотири бічні квадрати – це сучасність з її чотирма вимірами – виникненням (походженням), розвитком (у часі й просторі), занепадом і, нарешті, зникненням; верхній квадрат, який спирається на чотирьох бічних, – це майбутнє. Чи мав на увазі Олександр Завадка цю символіку, проектуючи видання у формі довершеної просторової фігури – куба? Підозрюю, що мав. Але загадав нам філософську загадку...
