Н а ш а і сто р і я
БІЙ ПІД КРУТАМИ: українська Голгофа
Юрій НИКОРАК –
журналіст, письменник. Народився 1969 р. в Івано-Франківську, працював у Львові та Києві. Автор роману, віршованої української абетки, поезій в прозі, новел та оповідань.
Росія як вічна загроза Незалежно від століть, посад та прізвищ своїх очільників, вона завжди діяла щодо свого найближчого сусіда, України, однаково – нахабно й безапеляційно. Пригадуєте, як у 2014-му, анексувавши Крим та окупувавши Донбас, Путін виправдовував свої дії бажанням “русскоязычных” українців та наміром начебто захистити їх од “громадянської війни”? Прикро, але чимало українців й досі вірять, що майже століття тому УНР та ЗУНР – перші власне українські національні держави – дали знищити себе місцевим більшовикам, а не зайдам з Росії. Однак, історичні документи та факти свідчать про інше. 4 (17 за н.ст.) грудня 1917 року Раднарком Росії надіслав ультиматум Центральній Раді за підписами Леніна і Троцького: легалізувати більшовицькі військові загони в Україні, або Росія вважатиме, що УНР вступила у війну проти неї. Вже наступного дня, не дочекавшись відповіді, більшовицький уряд оголосив війну УНР. Бойові дії розпочалися в середині грудня, а з 22 січня 1918 року, після проголошення Четвертим універсалом незалежності УНР, переросли у відкриту війну. Перед цим, 12 грудня 1917-го, інспірований більшовиками “Всеукраїнський з’їзд рад” у Харкові проголосив фейкову Українську Народну Республіку Рад. Буквально через кілька днів звідти пішла військова й інша допомога більшовикам всередині УНР (вловлюєте аналогії з виникненням т.зв. “ДНР” та “ЛНР” у 2014-му? – Ю.Н.). Під командуванням Антонова-Овсієнка 20-тисячний більшовицький
18
January 2020 Ukrainian People
“Наше бойове завдання – взяти Київ. Шкодувати його мешканців нема чого, вони терпіли гайдамаків – нехай знають нас і отримають відплату. Жодного жалю до них! Кров’ю заплатять вони нам. Якщо треба, то камея на камені не залишимо” – такий наказ на мітингу в Бахмачі віддав командувач російсько-більшовицькими військами в Україні Муравйов. Відправлений Леніним для знищення Центральної Ради та УНР i певний, що гідного спротиву не зустріне. Перекреслити ці плани могло хіба-що диво. І воно таки сталося. Схоже на те, яке вдалося 300 спартанцям. З тією різницею, що під Термопілами 300 загартованих і бездоганно вишколених вояків боронили непрохідну гірську ущелину, тоді як під Крутами, на відкритому полі, добре озброєну й чисельно удесятеро переважаючу російську орду зупинили кілька сотень гімназистів та студентів. Більшість з них тримали зброю в руках уперше! Та завдяки їхньому жертовному подвигу чільники УНР отримали час, аби укласти БрестЛитовський мир, а відтак – шанс врятувати першу українську державу.
загін наступав на схід України, а з північного сходу – загін Михаіла Муравйова. Попри те, що загін назвали Східним фронтом, він складався із понад шести тисяч московських і петроградських червоногвардійців та матросів Балтійського флоту. У такий спосіб до кінця грудня 1917-го більшовицьку владу встановили у Харківській, Катеринославській та Полтавській губерніях. На черзі був Київ. Загальне командування захопленням столиці здійснював Муравйов. Наступ на місто більшовицькі війська вели двома групами: одна – залізницею Харків-Полтава-Київ, друга – у напрямі Курськ-Бахмач-Київ. Тим часом, із майже 300 тисяч війська, прихильного до ЦР ще влітку 1917-го, до січня 1918-го вірних УНР залишилося всього близько 15 тисяч осіб – здеморалізованих і втомлених
Першою світовою війною. За таких умов єдиною надією і опорою Центральної Ради залишилась патріотично налаштована студентська молодь Києва. Остання данина Українській державі “Це – не громадянська війна між українцями. Бо під Крутами зійшлися послані Леніним російські підрозділи на чолі з Муравйовим – з одного боку, а з другого – українська патріотична молодь, яка захищала свою незалежну державу. Жодних власне українських більшовицьких військ під Крутами не було”, – наголошує доктор історичних наук, колишній директор Центру українознавства КНУ ім. Т.Шевченка, академік Володимир Сергійчук.
