ТАРАС ДИШКАНТ
ПРАВДИВА СКІФІЯ
Львів, Сполом 2009
2
ТАРАС ДИШКАНТ
ПРАВДИВА СКІФІЯ
Львів, Сполом 2009
3
Тарас Дишкант Правдива Скіфія. – Львів: Сполом, 2009. – 40 с. Вважається, що в часи античності була тенденція ідеалізувати давніх скіфів (VII-III ст. до н.е.), але автору даного дослідження більш відома протилежна тенденція, а окремі її моменти тягнуться навіть до нашого часу. * На обкладинці: – монета Антея; – на бенкеті в Томіри (Сахнівська пластина) © Т.Дишкант, 2009
4
СКІФСЬКА МУЗИКА Що ми знаємо про скіфів, наприклад про їх музику? Ще у 1901 році в скіфському кургані на березі ріки Рось, недалеко села Сахнівка, нині Черкаська область, була знайдена золота пластина (10х37 см), яка входила в налобну частину головного жіночого убору. На пластині зображена багатофігурна композиція із 10 осіб, які творять декілька груп. За цю сотню років було багато різних гіпотез скіфологів, істориків щодо зображень на Сахнівській пластині. Що ж зображено на цій пластині? У четвертому номері київського журналу „Археологія” за 2003 рік була опублікована досить цікава стаття Олійник О.Г. „Зображення скіфського музиканта на сахнівській пластині” СС. 40-54, яка досить ґрунтовно підійшла до вирішення цієї непростої проблеми. Щодо трактування сюжету, шановна авторка посилається на концепцію Д.С.Раєвського С.44, за яким на Сахнівській пластині зображено „священний шлюб” богині Табіті і першого царя скіфів Колаксая, а також зговір старших братів з наміром убити його. Чи був братами убитий Колаксай Геродот цього не переповідає, але факт той, що від Колаксая пішли паралати – скіфське племя! Дивним тут ще виглядає, що для жіночої золотої налобної прикраси був взятий і сюжет з „братовбивством”? Скіфи-кочівники були досить серйозними кочівниками з переважанням чоловічого начала – тож чи міг такий давній звичай, як „священний шлюб” у них зберегтися до тих часів? Описавши досить великий кавалок Скіфії Геродот IV, 59 подає цікаву інформацію для майбутніх скіфологів: „Статуй, жертовників і храмів вони за звичаєм не споруджують”. Як бачимо, що три основні постулати концепції згаданого скіфолога є непереконливими і суперечливими щодо давніх реалій. Найбільш вірогідно, що на Сахнівській пластині зображено відому скіфську царицю Томіру, яка дає бенкет, дивись Геродот IV, 66. Так, як скіфи отримували вино з рук правителя (у даному випадку цариці), то виночерпії знаходилися поряд з троном по-ліву руку. По-праву руку з лірою сидів музикант, тильною стороною ліри до цариці він не міг просто сидіти, це суперечить усім придворним етикетам! За троном 5
стоїть юнак, у лівій руці піднятій, він очевидно, тримає „трещотку” чи бубенці для відгону злих, нечистих сил від цариці. Решту бенкетуючих художник просто переносить і поміщає у лівій стороні пластини (від нас). На цих бенкетах, очевидно, і відбувався процес братання між людьми, які під час битв, сутичок суттєво допомогли один одному, тут же і відбувалося очевидно і жертвоприношення полонених ворогів чи зрадників. Те що музикант зображений у ряді зразу же за винагороджуваним скіфом, очевидно, говорить, проте, що у цій єрархії він стояв вище за виночерпіїв. Але в ці часи музикант був не тільки музикантом, а ще співцем і творцем пісень, ще він співав і пісні складені до нього. За даними Діогена Лаертського, відомий скіфський мудрець Анахарсіс написав вісімсот рядків віршів про скіфські і еллінські звичаї у житті і на війні. Тобто він, як царевич, фактично упорядкував тодішні звичаї-закони в один поетично-співаний канон, це фактично була ось така своєрідна конституція, акомпануючи собі на скіфській лірі. Цілком очевидно, що коли скіф приймав вино від царя на бенкеті, то музикант у його честь співав пісню, чи стовпчик, у якійсь йшлося про заслуги цього чоловіка. Реконструкція скіфської ліри. Поперечка з „рогами” на пластині показана більш рельєфно, очевидно, що вона виготовлялась більш масивною, міцнішою і без сумніву із твердих порід дерева: дуба, тиса чи білої акації. У самій поперечці-струнноносії було п’ять горизонтальних дірок у яких за допомогою довгих кілочків фіксувалися струни. При вертикальних дірках, при подвійному згині струни було би нелегко їх настроювати, а при зриві руки при натяжці можна було би задати пошкоджень самому корпусові ліри. Струни очевидно, були зроблені на прикладі тятиви для лука, і на верхніх кінцях мали петлі, які вільно звисали з тильного боку поперечкиструнноносія. Настроювання інструменту проходило, очевидно, так: двоє помічників музиканта знаходились з тильного боку ліри, кожен однією рукою тримав за свій ріг поперечки ліру. Сильніший брався за петлю струни і тягнув її до себе. Майстер пробував звучання і невеликим дерев’яними молотком - киянкою забивав кілочком струну – фіксував. Так, як нижні кінці струн були в одному пучку – то подібні операції із кожною струною доводилося їм робити по кілька раз. З тильного боку 6
поперечки кілочки виходили назовні, і з допомогою іншої киянки їх можна було вибити, тобто відпустити струну. На давньоєгипетській гробниці Па-Атен-Емхеба з Саккари, XVIII династія зображено сліпого арфіста, струни в арфі фіксуються кілочками, що досить ясно видно. - „Древние цивилизации” М. 1989, С. 62. Коли інструмент не використовували, то струни послабляли, а від висихання і розстріскування їх змащували жиром. Безсумніву, що інструмент мав футляр, пошитий із шкіри, у якому і зберігалися запасні частини до нього. Можливо сам футляр мав якісь особливі защіпки у порівнянні із сагайдачними? При заключному етапі виготовлення ліри, її просушували і очевидно, що покривали, чи натирали шаром воску-живиці із сумішю тваринного жиру і молочного масла. Масло, жир, віск, як частина жертвоприношень богам. Іще, щоби деревина не вбирала вологи – бо відомо, що сире – то глухе. Тильна дека безсумніву мала опуклість, дірки у поперечині не лежали на одній лінії, щоби її не розколоти. Ще Ольга Олійник мало приділила уваги повідомленю Юлія Полідевка проте, що для гри на п’ятиструннім інструменті скіфи у якості плектра використовують копитці цапа. Вірогідно, що для гри скіфський музикант використовував одразу кілька таких копитць. Фактично після собаки, далі людиною було одомашнено козячий рід, що відбилося у численних світових міфологічних сюжетах. У нас в центральній Україні у новорічні свята досі водять Козу, яка то помирає, то народжується, іще при цьому співають: Де коза ходить, там жито родить, Де не буває, там вилягає. Де коза ногою, там жито копою, Де коза рогом, там жито стогом. Тобто такий скіфський плектр із цапового копитця має дуже і дуже давні коріння. Граючи цаповим плектром, люди щей у такий спосіб просили благословління у справі урожаїв у своїх богів-заступників. Для склеювання дерев’яних деталей скіфської ліри, цілком можливо, що використовувався клей виготовлений із ніжок молодих кіз, баранів, телят і обрізків шкіри. Античність знала такий клей.
7
Якщо згадати знамениту пектораль Б.Мозолевського, то чого на ній не зображено! Крім того пектораль символ царської влади, але на ній ви не знайдете навіть символу, який був би належний до якогось бога? Відоме дзеркало з Келермеського кургану, що на Кубані. В одному його секторі зображено крилату фігуру у довгому одязі, в кожній руці вона тримає за передні лапи по левеняті. Можливо, що це зображення якоїсь скіфської богині, але скоріше всього художник просто запозичив цей цікавий сюжет із дикими звірами для прикрашення дзеркала. Такі сюжети боротьби із двома левами, зміями відомі ще з давнього Шумеру. За думкою Д.Рола, це міг бути супутник Гільгамеша – Еріду „Генезис цивилизации” М. 2002, С. 237.
СКІФСЬКИЙ ЦАР АТЕЙ Що ж пишуть наші історики про цього царя? Напочатку ХХ ст. у своїй великій праці „Історія України-Руси” Михайло Грушевський писав [1]: „Скитське царство Атея, відоме нам з нагоди його війни з Филипом Македонським. Страбон здогадувавсь, що до держави сього Атея належала більшість варварської людности між Меотидою і Дунаєм. Знаємо, що він воював з сусідніми тракийськими народами та грецькими побережними містами (Істрополем, Візантією, і сам наложив головою)”. Внизу сторінки історик подає зноску, у якій перераховує античних авторів, які дозволили йому зробити такий висновок: Юстін, Страбон, Климент і Фронтін. Авторський колектив під керівництвом П.П.Толочка у своїй історії Атею присвятив кілька сторінок [2]: „Яскравим свідченням могутності Атея став і випуск ним власної монети, карбованої в античному місті Каллатія, найдавнішої з відомої нам серії безперечно скіфських грошових одиниць”. У книзі є зображення однієї монети Атея. „Це сталося в 339 р. до н.е. …Відбувся рішучий бій, в якому скіфи зазнали поразки. В жорстокій січі загинув і сам Атей, він мав тоді майже 100 років”. Про загибель Атея у 339 році у великій монографії пише і Павленко Ю.В. [3] і львівський історик Дмитро Павлів [4] і Катерина Бунятян [5], яка ще робить висновок, що після цього скіфи залишили 8
Добруджу (правий берег Нижнього Дунаю). Вірогідно, що напочатку ХХІ ст. мало, що змінилося у трактуванні Атеєвої смерті. Найбільше про скіфського царя Атея написав римський історик Помпей Трог (І ст. до н.е. – І ст. н.е.), скорочений варіант його праці пізніше зробив Марк Юній Юстин. Отож, що пише Помпей Трог (Юстин) про цього скіфського царя [6]: „ІХ, І, 9 Філіп, завоювавши херсонеські міста, вирушив навіть у Скіфію за здобиччю, щоб по-купецьки відшкодувати військові збитки новою війною. В той час у Скіфії був цар Атей, гнаний війною з боку істріанців, він через посередництво аполлонійців попрохав допомоги у Філіпа, обіцяючи за це всиновити його і зробити спадкоємцем Скіфського царства, тим часом цар істріанський помер і таким чином звільнив скіфів і від страху війни, і від потреби допомоги. Тоді Атей відпустив македонян і наказав передати Філіпу, що він не просив у нього допомоги і не пропонував усиновити, бо скіфи не потребують захисту македонян, яких вони перевершують хоробрістю, і йому не потрібен спадкоємець при житті сина... Роздратований цією відповіддю Філіп, знявши облогу Візантію, заходився воювати зі скіфами і, щоб викликати їхню недбалість, вислав наперед послів оголосити Атею, що він під час облоги Візантії обіцяв статую Гераклу і тепер іде поставити її біля гирла Істру. Тому він вимагав вільного пропуску для здійснення священної обітниці богу і говорив, що йде до скіфів, як друг. Атей запропонував послати до нього статую, якщо він бажає здійснити обітницю, він обіцяв не тільки поставити її, але дбати про її недоторканість, а з військом вступити до своїх володінь він не дозволить. Коли ж Філіп поставить статую проти бажання скіфів, то після його віддалення він її скине і мідь її використає для наконечників стріл. Коли таким чином обидві сторони роздратувалися, зав’язалася битва, в якій скіфи не дивлячись на перевагу їх душевної доблесті й численності, були переможені хитрістю Філіпа. Взято було 20 тисяч дітей і жінок, багато худоби, але золота і срібла не виявилося, чим вперше була засвідчена бідність скіфів. 20 тисяч кровних кобилиць було відіслано до Македонії для виведення породи”. Але описуючи події ближчі до свого часу Помпей Трог подає і такі факти: „ХХХVІІ, 3, 1 Розпочавши державну діяльність, Мітридат негайно 9
почав думати не про управління державою, а про збільшення її. Отже, він з величезним щастям підкорив непереможних раніше скіфів, які знищили Зопіріона, полководця Олександра Великого, з 30-ти тисячним військом, перерізали перського царя Кіра з 200 тисячами воїнів і захопили втікаючого македонського царя Філіпа”. „ХХХVІІІ, 7, 3 Колись два царі, які наважилися не підкорити Скіфію, а тільки увійти до неї, саме Дарій і Філіп, насилу знайшли шлях для втечі, звідти звідки сам він Мітридат отримав значну частину сил для війни з римлянами”. З цих матеріалів Помпея Трога можна зробити такі припущення: 1. Вірогідно, розповідаючи про Мітридата, історик прибрехав про Філіпа, щоби було більше римської звитяги. 2. Перемога Філіпа над Атеєм є вигадкою, тоді відповідно Мітрідата все правда. 3. Філіп переміг Атея, але потім зазнав поразки від інших – нових скіфів. Спробуємо розкласти все на полички: 1. Йордан С. 78 пише: „Тоді цариця Томіра, зміцніла завдяки перемозі над Кіром і великій загарбаній у ворогів здобичі, пішла в цю частину Мезії, яка прийняла ім’я від Великої Скіфії, нині називається Малою Скіфією, і там на мезійському березі Понту побудувала місто Томи, назвавши його своїм іменем”. Мезія це римська назва земель фракійського племені трибалів, які жили на правобережній частині Нижнього Дунаю від ріки Морави і майже до Чорного моря. Про трибалів і трибальську рівнину згадує ще Геродот IV, 49. Хоча заснування античного міста Томи нині Констанца у Румунії археологи датують VII ст. до н.е., але очевидно, що до приходу сюди Томіри воно мало іншу назву. 2. Певне підтвердження сказаному Йорданом ми можемо знайти у Геродота IV, 93, де говориться про фракійське племя гетів, яке під час походу Дарія І (519 р. до н.е.) вступило з його військом у бій. Крім того цариця Томіра у Геродота названа царицею масса-гетів. Гети входили у Скіфську державу і були зобов’язані вступити із персами у бій. 3. У Аріана „Похід Олександра” є цікаве і цілком правдиве свідчення самого сина Філіпа – Олександра кн. VII, 9 проте, що його батько: „приєднав до Македонії більшу частину Фракії”. Якщо Філіп не підкорив
10
усю Фракію, то як йому вдалося отримати велику перемогу над скіфами, які знаходилися фактично на протилежному боці Фракії від Македонії? 4. У своєму юнацькому творі „Про удачу і доблесть Олександра” Плутарх І, 9 пише: „Коли його батько Філіп ранений під час війни з трибалами списом в бедро і ледве врятувався від великої небезпеки...”. Бачимо, що частина правобережної на Нижньому Дунаї Скіфії збереглась; якусь дивну перемогу отримав тут Філіп? А ще він ледве врятувався від великої небезпеки, яку йому нібито створили трибали? 5. Римлянин Секст Юлій Фронтін, жив у І ст. н.е. написав книгу „Воєнні хитрощі”. Ось він подає приклад, як можна розладнати ворожий бойовий порядок кн. ІІ, 20: „Скіфський цар Атей, коли йому прийшлося боротись з більш значними силами трибалів, наказав жінкам, дітям і решту нестройовому натовпу підігнати до тилу противника стада ослів і биків і при цьому нести попереду підняті списи, потім поширив він чутки, що це йде до нього допомога від більш віддалених скіфів, цим запевненням він змусив противника відступити”. Важко зрозуміти чому трибали так зчепилися із скіфами, коли ще з 357 р. до н.е. Філіп з свого боку почав поступово підкорювати племена фракійців, а за Геродотом IV, 80 скіфські і фракійські царі мали родинні зв’язки? Якби македонський цар насправді переміг непереможних скіфів, то про цю перемогу було би написано значно більше, повніше і більшістю авторів. Щоби приховати поразку Філіпа від Атея олексанрійські історики зробили підміну: де македонське військо – то трибали, де скіфи – також трибали. Але повернемося до причин війни між Філіпом і Атеєм, що їх виклав Помпей Трог. Істріанці – жителі античного міста Істрії, яке знаходилося біля Томів, тобто це було на скіфській землі. Яку ж загрозу могли причинити переважно піші вояки Істрії великому кінному війську скіфського царя? Навіщо було Атею замовляти далеких македонських воїнів? Чи міг Атей пообіцяти усиновити македонця, коли спадкова царська влада у скіфів відома ще за Геродота? Чи міг Атей писати листа городянам Візнтія проте, щоби вони не перешкоджали його прибуткам, а то його кобилиці будуть пити їх води (Клемент Олександрійський V, 31). Атей скоріше всього у листі би писав про допомогу Візантію, бо спроба Філіпа-вискочки захопити це місто 11
означала би перегляд усіх домовленостей торгівлі Причорномор’я із Середземномор’ям, звичайно, що це було зовсім не в інтересах скіфського царя. Невдалу облогу Візантія Філіп вів у 340 році. У 339 році він підкорив місто Амфісу, а у 338 біля Херонеї розбив об’єднанні сили греків, які виступили проти Македонії. У 337 році на всегрецькому конгресі у Корінфі його обрали на чолі походу проти Персії, а у 336 році свої ж люди Філіпа вбивають. Є великий сумнів, що битва Філіпа з Атеєм могла відбутись у 340 чи 339 році. Навряд чи він після цього міг ще зробити кілька переможних кампаній. Найбільш вірогідно, що битва відбулася у 346-345 роках коли Філіп підкорив більшу частину Фракії. Адже з того часу воєнних успіхів до 339 року у Філіпа немає. У 343 р. він підписує договір з Персією, а у 342 р. в центрі Фракії будує фортецю Філіпополіс, нині Пловдив. Адже військові сили Філіпа були підірвані і він для укріплення своєї влади у Фракії вдається до будівництва. Однією з головних причин численних перемог Філіпа, а пізніше Олександра Македонського була та, що вони перші почали ряди важкоозброєнних піхотинців ставити „косим клином” у фаланзі. Це скіфські стратеги розгадали і зокрема Атей. І тиждень, чи два Атей помалу відступав перед військом Філіпа винищуючи його відокремленні групи: кінних і піших розвідників, обозні загони, здійснюючи раптові напади на окремі частини і незахищенні тили. І коли військо Філіпа втягнулося у війну і несло щоденні втрати, тоді у тилу Філіпа і з’явилася ще одна армія скіфів. А з тилу фаланга нічим фактично незахищена і дуже вразлива. Досить грунтовну статтю про монети Атея написав Анохін В.А. [7] і ми скористаємось нею. Відомо дві серії монет цього царя. Монети першої серії Атея чеканилися, як „дідрахми абдерської системи”, за такою системою чеканив своє срібло і Філіп (С. 36). Автор (Т.Д.) до останнього моменту не міг зрозуміти: чому скіфський цар Атей карбував свої монети із зображенням всегрецького героя Геракла? Але ось читаємо у Діодора „Історична бібліотека” кн. XVII, I: „Олександр по батькові походив від Геракла, а по матері від Еака”. Ще як згадаємо, що його батько Філіп хотів поставити мідну скульптуру Гераклу в усті Дунаю. Очевидно, цією монетою Атей показав хто насправді є „справжнім нащадком” Геракла. І монета у більшій мірі була призначена для презентації її у Фракії, 12
Македонії і загалом у цілому грецькому світі. Можливо пізніше Олександр у Єгипті вирішив ще укріпити свої генеологічні коріння і у єгипетського бога. Друга серія монет Атея карбувалася за егінською системою і була легшою від першої, крім того за цією системою карбував срібло і Олександр Македонський (С. 36). Крім того ці монети Атея мають три початкові букви назви міста, де вони карбувалися – Калатія, нині це румунське місто Мангалія, близько 40 км від Томів-Констанци. На одній стороні зображено голову грецької богині Артеміди. За ваговою системою, очевидно, що монети Атея другої серії карбувалися вже в часи Олександра Македонського, тобто йому на противагу. Але перед нумізматами стоїть велике питання: а де ж карбувалися монети Атея першої серії? Анохін стверджує, що зображення Геракла є дуже подібним до зображення його на монетах міста Гераклія Понтійська, можливо, що це одна й таж рука різчика штемпелів. Є гіпотеза, що ці монети Атея карбували у Гераклеї. Можливо, але це коштувало дорожче, а ще ж треба було би всеодно художнику хоча би бачити самого скіфського царя, щоби зобразити його на коні. Тому найбільш вірогідно різчика штемпеля і його підручних було запрошено на один сезон до Скіфії для карбування мрнети. Тимчасовим місцем їх пристановища могла слугувати таж Калатія. Карбувальники цієї монети не могли ж написати, що монета продукувалась у Калатії, бо ж вона не була столицею Скіфії, ні якимось більшим її центром. Очевидно, що недалеко Калатії була ставка Атея і він тут затримався на кілька років, особливо у літній період, коли в основному проходили воєнні дії, аж поки Філіп не пішов з Фракії. Пізніше вже самі городяни Калатії, очевидно, що отримали дозвіл у Атея і карбували монети з його зображенням, мотивуючи це тим, що тут вже карбувалися монети першої серії. А границя між Фракією і Скіфією, очевидно проходила у районі міста Діонісополя, нині це болгарське місто Балчик. Як пише Анохін, посилаючись на Деметрія, в околицях цього міста проживали і фракійці і скіфи. Лукіан ІІ ст. н.е. зокрема писав: „... скіфський цар Атей, воюючи з Філіпом біля ріки Істр загинув маючи більше 90 років”. Звичайно, що молодий Атей не міг би всиновити Філіпа, адже Філіпу у 340 році було 13
вже 38 років. А на монеті першої серії ми бачимо Атея молодим чоловіком з вусами без бороди. Була би борода художник мусив би її зобразити, щоби монета і зображуваний ним персонаж був впізнаний, такі закони монетної справи. Можливо, що Атей за віком був молодший від Філіпа. Очевидно, що скіфський цар Атей жив і в часи Олександра Македонського. Бо коли останній перебуваючи у Середній Азії вирішив на березі Сирдар’ї збудувати місто Олександрію (Крайню), нині ХоджентЛенінабад у Курція Руфа говориться кн. VІІ, 7: „Цар скіфів держава якого простяглась тоді по цю сторону Танаїсу порахував, що місто збудоване македонцями на березі ріки, для нього ярмо на шиї. Тому він послав свого брата на імення Картасіс з великим загоном вершників, щоби зруйнувати це місто і далеко відігнати македонське військо від ріки”. Якби це був не Атей, то цілком очевидно, що його ім’я було би згадане істориком. Крім того, якщо незгаданий таки Атей, то і тут бачимо, що у нього був брат Картасіс і напевно був молодшим від нього. У Псевдо-Калісфена кн. І, 23 є цікаві дані про загальну чисельність скіфських військ – 400 000 чоловік. Коли Олександр Македонський перебував у Середній Азії до нього на переговори прибуло одразу 20 скіфських послів. Відомо, що велика Перська імперія ділилася на 20 сатрапій. Очевидно, що і Велика Скіфія, яка займала землі від Дунаю до Алтаю також ділилася на 20 частин (царств). Тоді зрозуміло звідки у Філіпа взялося аж 20 тисяч скіфських кобилиць. Саме такою кількістю війська міг володіти кожен скіфський (удільний) цар. Невиключено, що в армії Атея, коли він був у Добруджі були і загони військ від підлеглих скіфських царів. На закінчення даємо, ще одну цікаву брехню про скіфського царя Атея, яка є у Плутарха (мол.) ІІ, 1: „Скіфський цар Антей, до якого в полон попав флейтист Ісменій, наказав йому під час пиятики заграти на флейті. І хоч всі присутні були вражені грою і дружно плескали в долоні, цар поклівся, що кінське іржання йому подобається більше. Ось до якого ступення його вуха були далекі від Муз, а душа загрузла у стійлі, достойна слухати не стільки коней, скільки ослів”. ПОХІД ЗОПІРІОНА 14
Цей похід також невикликає великої зацікавленості у наших істориків. Михайло Грушевський писав в „Історії України-Руси” т.І, С. 89: „Ольвії ... прийшлось витримати тяжку війну з якимись Зопіріоном: як звичайно приймають, був то воєвода Александра Великого”. У книзі написаній під керівництвом П.П.Толочка, раніше згаданій, пишеться, С. 126 „... однак могутність усієї Скіфії не похитнулась. Про це свідчать, зокрема події 331 р. н.е., коли намісник Олександра Македонського (сина Філіпа) Зопіріон із 30-ма тис. Воїнів удерся до Скіфії й дійшов до мурів Ольвії. Облога виявилася безрезультатною, а на зворотному шляху все його військо, як і сам Зопіріон, знайшло смерть від скіфської зброї”. Ще рік перед цією книгою вийшла збірка наукових статтей. І в одній невеликій статті авторка пише про глибокий рейд у степи війська Зопіріона [8]. Очевидно, що концепцію походу Зопіріона Самойлової взяв на озброєння Толочківський колектив, але звернемося до джерел. Помпей Трог (Юстин) кн. ХІІ, 1. Події очевидно відбуваються у другій половині 330 р. до н.е.: „Поки все це відбувалося Олександр отримав із Македонії листа від Антипарта, в якому повідомлялось про хід війни спартанського царя Агіса у Греції, війни епірського царя Олександра в Італії, і війни намісника Олександра, Зопіріона, у Скіфії. Ці вістки викликали у Олександра різні почуття: його більше порадувала смерть двох царів-суперників, чим згуба військ під командою Зопіріона. Справа в тому, що після відправлення Олександра майже вся Греція взялася за зброю, щоби вернути собі волю за прикладом лакедемонян, тільки вони віднеслись з презирством до порядку встановленому У Греції Філіпом і Олександром, і їх законів не прийняли. Вождем у цій війні був цар лакедемонян Агіс. Зібрав війська, Антипарт придусив рух очолюваний Агісом у самому зародку. Правда багато народу впало з цього і з другого боку”. В наступному розділі кн. ХІІ, 2 П.Трог пише: „Зопіріон, назначений Олександром Великим намісником Понту, рахуючи, якщо він не здійснить ніяких подвигів своїми силами, то він покаже себе бездіяльним, зібравши тридцятитисячне військо він пішов війною на скіфів. Він загинув із всім своїм військом і тим самим заслужив кару за війну, яку він необачно почав проти народу, ні в чому не винного”. 15
А ось, що пише Курцій Руф в історії О.Македонського про Зопіріона, кн. Х, 2: „Приблизно в ці ж дні він (О.М.) отримав листа від Кена з вістями про Європу і Азію, поки він сам підкоряв Індію. Правитель Фракії Зопіріон, загинув із всім своїм військом під час походу проти гетів, від раптової бурі з грозою. Взнавши про цю подію, Севт, намовив відпасти свій народ одрисів. Після цього, як майже була втрачена Фракія, навіть Греція не ...”. Далі, очевидно, блюстителі геройства Філіпа і Олександра вирвали розповідь проте, що ж там відбувалося, вирвали ще в античні часи, бо продовження немає. Але добре, що збереглася інформація П.Трога. Крім того цей матеріал про Зопіріона досить перекручений. Олександр Індію почав завойовувати у 327 році, не міг же лист йти три роки. Кен помер за розповіддю раніше, крім того він був у Азії разом з Олександром? Загибель війська Зопіріона чи у морі, чи у Скіфії спричинила до повстання, як у Греції, так і у Фракії. І хоч Аріан написав велику книгу „Похід Олександра”, нині це 208 сторінок, але у ній незнайшлося і одного абзацу, щоби розповісти про Зопіріона. Але тут є інші, не менш цікаві факти, кн. ІІІ, 16: „До моря він (О.М.) відправив Менета гіпарха Сірії, Фінікії і Кілікії, доручив йому доставити до моря біля 3000 талантів срібла, щоби він їх відіслав, із них Антипатру стільки, скільки Антипатру буде потрібно для війни з лакедемонянами”. А ось, що відповів Олександр хорезмійському царю Фарасману у того ж Аріана кн. ІV, 15: „Думки його, говорив він, зайняті тепер Індією, підкоривши її він заволодіє всією Азією, оволодівши же Азією, вернеться в Елладу і звідси вже через Гелеспонт і Пропонтиду зі всіма сухопутними і морськими силами увірветься в Понт (Чорне море)”. Цілком очевидно, що похід Зопіріона був морським шляхом до Ольвії і для цього він за наказом того ж Олександра Македонського зібрав всі морські сили, які були у підвладних містах македонському царю на Чорному морі. А раз ці Зопіріонові війська були розбиті, то скіфи з греками місцевими отримали владу на цілому Чорному морі. Також очевидно, що десятки кораблів з екіпажами із грецьких міст не дуже й горіли загинути за інтереси філіпового сина і залишилися цілими і були використанні скіфськими греками для контролю на всім Чорним морем. Очевидно, що північноморські землі прийняли і чимало грецьких біженців до походу 16
Зопіріона, так і після нього. Захопивши Ольвію і доставляючи підкріплення морем, Зопіріон міг би тут створити досить сильну довготривалу базу підтримки для походу самого Олександра на Скіфію, адже в той час він знаходився недалеко від Кавказу. Тут потрібен дуже детальний, критичний аналіз усіх творів, згадок про Олександра Македонського. Найслабшим місцем на Чорному морі для Скіфії була протока, що зв’язувала його з Середземним морем. Очевидно, що в цей час в місті Калатія було фактично створено воєнно-морську базу Скіфії, яка контролювала цю важливу частину моря і захищала західні границі цієї держави. Тоді напевно і з’явились монети Атея другої серії у цьому місті зовсім невипадково. Ще звернемось до покровительки міста Калатії богині Артеміди. Ось її головні призначення [9]: вона богиня мисливства, вона приносить швидку і легку смерть, але класичний образ – непорочна і захисниця цнотливості, ворог усіх хто порушує права і не дотримується звичаїв, може творити безвітряну погоду. І тут бачимо, що вибір цієї богині не був випадковим, як недавно говорили: границя була на замку. Діодор у своїй „Історичній бібліотеці” кн. ХVІІ, 62, 63, хоч також не згадав про похід Зопіріона, але дав більш ширший опис подій, що стались після цього походу. Ще дякуємо Діодору за те, що він свій матеріал подає у часовій (хронологічній) послідовності: „Архонтом в Афінах був Арістофонт, консульську владу у Римі отримали Гай Доміцій і Авл Корнелій (це був 330 р. до н.е.). В цьому році вістка про битву біля Арбел дійшла до Еллади ... До повстання греків спонукав і переворот у Фракії, який стався у ці часи. Мемнон, правитель Фракії, маючи військо і будучи дуже самовпевненим, зворохобив варварів і відпав від Олександра і скоро став на чолі великої армії і відкрито почав готовитися до війни. Антипарт із всім військом рушив через Македонію у Фракію і почав війну з Мемноном. Лакедемоняни порахували, що прийшов їх час готовитися до війни і звернулись до елінів із закликом одностайно відстояти свободу. Афінянам, яким Олександр виявив більше пошани, чим іншим грекам не рушили з місця. Більшість пелопонесців і ще де-хто зголосились воювати і внесли імена своїх міст у списки союзників. В залежності від можливості кожне місто в якості воїнів виставило цвіт своєї молоді, всього піхотинців 17
було не менше 20 тисяч, а кіноти біля 2 тисяч. На чолі стояли лакедемонці, вони виступили всім народом на цю війну за всіх, командування належало царю Агісу. Антипатр, взнавши про цей збір елінів, як-небудь закінчив війну у Фракії і зо всім військом рушив у Пелопонес. Приєднавши до себе загони елінів-союзників, він зібрав армію не менше чим у 40 тисяч. Відбулася велика битва, Агіс загинув, лакедемоняни довго і мужньо трималися, але коли їх союзники були розбиті, вони втікли у Спарту. В цій битві македонців і союзників було вбито більше 5300 чоловік, Антипатр втратив 3500 чоловік...”. Ось так народжувався еллінізм. Швейцарський дослідник античності пише [10], що „Греція в IV ст. до н.е. переживала період гострої соціальної і політичної кризи”. Тепер беруть сумніви, щодо „гостроти” цієї кризи. Скоріше це виправдання діянь Олександра Македонського у Елладі. Перське срібло перемогло грецьку свободу. Цей же історик пише (С. 11), як утверджував культ царя Філіп. Під час релігійних церемоній за скульптурами дванадцяти олімпійських богів несли скульптуру самого Філіпа. Зображення Геракла на монетах Атея тепер, ще можна сприйняти, як скіфський сарказм, щодо „божественого” домагання Філіпа. Важливе свідчення про похід Зопіріона, залишив для нас ще Макробій: „Борисфеніти, обложені Зопіріоном, відпустили на волю рабів, дали право громадянства іноземцям, змінили боргові зобов’язання і таким чином змогли витримати облогу ворога”. Борисфенітами у ранні часи називали жителів Ольвії-Борисфена. Очевидно, що прикладом їм послужили дії жителів Фів, які звільнили рабів перед битвою з військом О.Македонського напочатку його царювання, про це пише Діодор кн. ХVІІ, 11. У 2004 році появилася узагальнююча науково-популярна книга про Ольвію, написана відомими авторами у своїй галузі [11]. У цій книзі СС. 86-90 присвячені походу Зопіріона. І хоч автори добросовісно цитують авторів, які писали про цей похід, згадують усі можливі гіпотези на рахунок цього походу, але у своєму висновку примиряють усіх з усіма с. 89: „В общем получается, что Зопирион не сражался в полной мере ни с ольвиополитами, ни со скифами, а скорее всего, отступил от стен Ольвии, напуганный каким-то сообщениям о движущей армии скифских 18
всадников-лучников. Возможно, что его корабли в основном лишь с разведывательной целью побывали в Нижнем Поднепровье, где поставили алтарь в честь Александра Великого, продемонстрировав тем самым свою силу и эллинам и варварам”. Далі на цій же сторінці автори пишуть, що в Ольвії в цей період не знайдено слідів великих пожарів, руйнувань, але разом з тим у місті була здійснена корінна перебудова і перепланування багатьох житлових кварталів, споруджувалися нові храми, вівтарі і міцніші оборонні споруди... Тут все просто пояснити: якщо і були руйнування, пожари, тож жителі не покинули місто, а зразу же його відбудували, крім того їм довелося перебудовувати, перерозприділяти земельні участки у самому місті, бо одні жителі цього міста отримали свободу, а інші громадянство. Ще ці автори С. 88 повідомляють, що біля міста знайдені пращеві кулі із свинцю, на окремих навіть відтиснутий напис грецькою „Базилевс Олександр”. Рік походу Зопіріона вони звичайно датують 331 р. до н.е. На СС. 90-97 Русяєві розповідають про залишки письмового декрету (з каменя) в честь Каллініка, якого ольвійська влада нагородила однією тисячею золотих монет. Ще Каллінік посвятив статую Зевсу-Спасителю. Як пишуть автори С.95, це була дуже велика нагорода. Цілком очевидно, що Каллінік (той що отримує прекрасні перемоги – так трактується це ім’я) і був тією особою, яка запропонувала прийняти ці правові зміни в час облоги Ольвії Зопіріоном. Адже без сумніву, що напад флотилії олександрівського намісника Фракії і над усім Чорним морем був несподіваним і ольвіополітам було потрібно витримати перші навальні штурми хоч кілька днів, допоки не зібралося і не підійшло під стіни скіфське військо, очевидно, тогож Атея. Далі, очевидно, що скіфами було сказано зопіріонцям, що вихід з ДніпроБузького лиману заблоковано і якщо вони мають бажання передати якісь побажання, просьби своєму базилевсу, то їхня остання воля після всього цього буде виконана. Можливо, що під стінами Ольвії загинуло від 5 до 10 тисяч зопіріонців. А решту полонених прийняло посильну участь у перебудові Ольвії, розбудові сільських поселень і навіть працювати гребцями на скіфо-елінському флоті. Ольвія розцвіла і навіть почала вперше карбувати золоту монету – статери С. 99 у Русяєвих. Ще було
19
випущено багато бронзових монет, як в Ольвії, так і в інших містах Причорномор’я скіфського. Перший місяць весни у римлян був названий в честь бога війни Марса. В цей період після зими відновлювалися військові дії, але це було характерно не тільки у давніх римлян, але й у багатьох народів світу. Отож за зиму 331-330 рр. Зопіріон отримав великі суми перського срібла для організації війська і флоту. Ранньою весною, у портах Фракії зібралися кораблі, та 30 тисяч фракійців і греків з приморських міст. І на нараді у Зопіріона був відкритий лист Олександра Великого з наказом вже завтра вирушити на здобуття Ольвії. Геродот IV, 86 пише, що у найдовші дні року корабель за день і ніч пропливає близько 220 км. Фактично за кілька днів і ночей армада кораблів Зопіріона не заходячи в тодішні порти і пристані Чорного моря досягнула Ольвії і висадилась тут на берег і почала облогу міста. Очевидно, що в такій ситуації ніхто не зміг попередити ні ольвіополітів, ні скіфів про такий напад, який готувався. На раптовість розраховував Зопіріон, адже зайнявши Ольвію, тоді скіфам його було би неможливо вибити звітам. Також очевидно, коли одного весняного ранку ольвіополіти на рейді свогоміста побачили ліс чужих кораблів вони всі зацепеніли. Першим із ступора вийшов Каллінік, бо рахунок йшов фактично на години. В кінці ХХ ст. у колишньому Херсонесі, нині Севастополь, автор (Т.Д.) бачив, здається пам’ятник присвячений 300-літтю російського флоту. Віриться, що з часом біля давньої Ольвії Понтійської буде споруджено цікавий і оригінальний пам’ятник, який буде сповіщати, що у далекому 330 році до н.е. тут зародився, пройшов хрещення флот нашої держави, наших предків. Адже праправнуки цих елінів й досі живуть в Україні, зокрема у Приазов’ї, тож ніякої натяжки тут немає.
ПРОМОВА СКІФСЬКОГО ПОСЛА Про цю промову вітчизняні історики здається зовсім не згадують, хоча вона варта всебічного дослідження багатьма спеціалістами історичного напряму. Ця промова є у Курція Руфа кн. VІІ, 8. Ось, що пише в передмові до твору К.Руфа перекладач [12]: 20
„Курций Руф славится как мастер составления речей … Речи построены по всем правилам античного красноречия, даже те, которые вложены в уста простых и грубых скифов … Немецкие антиковеды конца ХIХ начала ХХ были заняты главным образом вопросом о том, как расчленить „Историю Александра Македонского” на части и найти те эллинистические источники, из которых механически заимствуется каждый фрагмент ... Отношения к Курцию меняется. Современные исселедователи начинают осторожно отмечать известные литературные достоинства его труда, находить в нем большую степень самостоятельности, нежели было ринято считать раньше”. Шкода, але Шевченкове – німець каже і далі залишається актуальним, хоча часу пройшло немало. Чому промова скіфського посла має бути відмінною від свого часу? Чому мова скіфів має складатися з одних іменників і дієслів? Чому Курцій Руф маючи перед собою твори двадцятьох авторів, які писали про Олександра Македонського за довго до нього, вирішив виписувати якусь свою історію? Після смерті Дарія ІІІ, літо 330 р. Олександр пішов завойовувати північно-східні провінції перських царів: Гірканію, Бактрію, і Согдіану. Столиця Согдіани місто Мараканда, сьогодні Самарканд. На допомогу населенню зокрема Бактрії і Согдіани приходять скіфи, точніше скіфські загони. Один такий загін у 600 чоловік і військо Спітамена розгромило загін Менедема, який складався з 2 тисячі піхотинців і 300 вершників. Це була перша значна поразка македонського війська у Азії. Про загибель Менедема пише і К.Руф і Аріан. Ці ж автори пишуть і про європейських скіфів у нинішній Середній Азії. Руф пише кн. VІІ, 10 про товариша Олександра Македонського – Пенду, який поїхав у європейську Скіфію для переговорів із Мараканди. А в кн. VІІІ, 1 Руф повідомляє, що від скіфів, які проживали за Боспором вернувся Берда, посол Олександра. Тобто ми бачимо, що воюючи у Бактрії, Согдіані Олександру прийшлося вести переговори із скіфами, причому європейськими скіфами. У сучасних дослідників можна прочитати, що ось цей чи інший античний автор не знає добре географії і плутає Сирдар’ю з Доном, з Оксом і т.п. Але скоріше всього плутали вони через правдиве знання. Руф кн. VІІ, 8 розповідає, як на березі Яксарту – Танаїсу, воїни Олександра зробили 12 тисяч плотів, щоби переправитись через річку і 21
вдарити на скіфів. Адже правий берег це вже були землі Скіфії. І ось коли Олександр готовиться до форсування річки до нього в табір приїзджають 20 скіфських послів. „Вступивши в палатку, їх запросили сісти і вони впились очима в лице царя: вірогідно, їм, які привикли думати про силу духу за ростом чоловіка, мізерний вигляд царя зовсім не відповідав його славі. Скіфи, на відміну від інших варварів, мають розум не грубий і не чужий культурі”. В цілому олександрійський історик хоче нас переконати, що скіфи були ініціаторами цих переговорів, але в скрутне становище попав сам Олександр і йому потрібно було вибиратися з нього, а не скіфам. Олександру прийшлося взяти за дружину бактрійку Роксану і таким чином втихомирити цю важливу провінцію. Цей хід не зразу зрозуміли навіть наближені до царя. К.Руф кн. VІІІ, 4 „Соромно було наближеним, що царський тесть був вибраний під час бенкету і пиятики із числа підкорених”. Промова старшого скіфського посла, Руф кн. VІІ, 8: „Якби боги захотіли розміри твого тіла зробити рівними твоїй зажерливості, ти б не вмістився на всій землі: однією рукою, ти торкався сходу, іншою заходу і досягнувши таких меж, ти б захотів взнати де вогнище божого світла. Ти бажаєш навіть того, чого не можеш захопити. Із Європи пориваєшся в Азію, а з Азії у Європу, якщо тобі вдасся підкорити весь людський рід, то ти почнеш війну з лісами, снігами, ріками і дикими тваринами. Що ще? Хіба ти не знаєш, що великі дерева довго ростуть, а викорчовуються за один час. Дурний той, хто дивиться на їх плоди, не міряючи їх високості. Дивись, якби прагнучи забратись на вершечок, ти не впав разом з гіллям, за яке братимешся. Навіть лев колись послужив їдою маленьким пташкам, іржа поїдає залізо. Нічого немає настільки міцного, чому б не загрожувала небезпека, навіть від слабкого створіння. Звідки у нас з тобою ворожість? Ніколи ми не ступали ногою на твою землю. Хіба у наших великих лісах нам не дозволено бути у невіданні: хто ти і звідки прийшов? Ми не можемо нікому служити і не бажаємо комусь приказувати. Знай, нам скіфам, дані такі дари: запряг биків, плуг, спис, стріла і чаша. Цим ми користуємося у спілкуванні з друзями і проти ворогів. Плодами добутими працею биків, ми ділимось з друзями, із чаші разом з 22
ними ми жертвуємо вино богам, стрілою ми нищемо ворогів здалека, а списом – зблизька. Так ми перемогли царя Сірії, а потім царя персів і мідійців, і дякуючи цим перемогам перед нами відкрився шлях прямо до Єгипту. Ти хвалишся, що прийшов сюди переслідувати грабіжників, а сам грабуєш всі племена, до яких ти дійшов. Лідію ти зайняв, Сірію захопив, Персію утримуєш, бактрійці під твоєю владою, індів ти домагаєшся, тепер протягуєш жадібні і ненаситні руки і до наших стад. Нащо тобі багатство? Воно викликає тільки великий голод. Ти перший почуєш його від перенасичення, чим більше ти маєш, тим з більшою жадібністю ти прямуєш до того, чого в тебе немає. Невже ти не пам’ятаєш, як довго ти затримався у Бактрії? Доки ти підкоряв бактрійців, почали війну согдійці. Війна у тебе народжується із перемог. Справді, хоч ти велика і наймогутніша людина, ніхто одначе не буде терпіти чужоземного володаря. Перейди тільки Танаїс і ти взнаєш ширину наших просторів. Скіфів же ти ніколи не догониш. Наша бідність буде бистріша від твого війська, яке везтиме свою здобич, награбовану у стількох народів. Іншим разом, думаючи, що ми далеко ти побачиш нас у своєму таборі. З однаковою швидкістю ми переслідуємо і втікаємо. Я чув, що скіфські пустелі навіть увійшли в греків до приповідок. А ми радше бродимо по місцях пустинних і не зачеплених культурою, ніж по містах і плодоносних полях. Тому сильніше тримайся за свою долю. Вона вислизає, і її не можна втримати насильно. З часом ти краще зрозумієш користь цієї поради, чим зараз. Надінь вуздечко на своє щастя: легше ним буде керувати. У нас кажуть, що в щастя немає ніг, а тільки руки і крила: протягуючи руки, воно не дозволяє схопити себе також і за крила. І наостанок, якщо ти бог, ти сам маєш виявляти смертним благодіяння, а не відбирати у них добро, а якщо ти людина, то пам’ятай, що завжди нею ти і залишишся. Глупо думати проте, ради чого ти можеш забути про себе. З ким ти не будеш воювати в тих можеш знайти вірних друзів. Найміцніша дружба буває між рівними, а рівними рахуються тільки ті, хто не погрожував один одному силою. Не думай, що переможені тобою – 23
твої друзі. Між паном і рабом не може бути дружби, закони війни зберігаються і в мирний час. Не думай, що скіфи скріплюють дружбу клятвою: для них клятва у збереженні вірності. Це греки з перестороги підписують договори і закликають при цьому богів, наша релігія – у збереженні вірності. Хто не шанує людей, той обдурює богів. Нікому не потрібен такий товариш у вірності якого сумніваєшся. Взагалі, ти будеш мати із нас сторожів (захисників - ? Т.Д.) Азії і Європи, якщо би нас не розділяв Танаїс, ми би межували з Бактрією, за Танаїсом ми заселяємо землі впритул до Фракії, а з Фракією, говорять, межує Македонія. Ми сусіди обидвох твоїх імперій, подумай, кого би ти хотів із нас отримати: ворогів чи друзів”. Так говорив варвар. Цар відповів, що він скористається і своїм щастям, і їх порадами, піде за велінням долі, якій довіряє, і їх пораді не чинити безглузддя і не діяти зарозуміло. Відпустивши послів, він посадив військо на підготовлені плоти ... Як бачимо промова скіфського посла немає якихось фантастичних, нереальних висловлювань, навпаки у ній можемо знайти багато елементів про життя скіфського народу, які були би відсутні у римського автора, або були прямо взяті у давніших авторів. Очевидно, що це був тільки початок скіфо-македонських переговорів. Очевидно, що на цих переговорах Олександр оправдуючись про похід Зопіріона, сказав, що Зопіріон сам зібрав військо і рушив на Скіфію. Цей причинний варіант походу пізніше потрапив до історії П.Трога. Скіфські посли на запитання про дії скіфів у Согді, вірогідно відповіли таким же макаром. Аріан кн. ІV, 5: „Невдовзі до Олександра приїхали посли від скіфського царя з вибаченням в тому, що сталось: діяв же не скіфський народ, а банди розбійників і грабіжників”. Щодо промови скіфського посла, то сумніватися у її правдивості, очевидно, впершу чергу заставляли ось такі три факти: 1. Запряг биків з плугом, 2. Що скіфи доходили до Єгипту, 3. Що скіфи є сусідами обидвох імперій Олександра Тільки у недавні часи науковці дійшли до того, що умови кочового способу життя [13]: „... склався доволі пізно – на рубежі бронзового й 24
залізного віків”, коли частина скотарів змогла більше отримувати продуктів від землеробства, а друга частина їх змогла освоїти більші степові території. Тобто скіфи стали кочівниками, які не розсталися із землеробством і їх доволі мирний характер засвідчує промова скіфського посла. У сьогоднішній археології є визначення „Скіфський світ” [14]: „Термін, який визначає спорідненість культур раннього залізного віку євразійських кочівників, які розселилися на території від Дунаю до Монголії”. Щодо диспуту між скіфами і єгиптянами, то розповідь про нього є у Помпея Трога і також зараз вважається вигадкою. Але перемогу скіфи над єгиптянами отримали на основі логічної побудови своїх аргументів на основі тодішніх уявлень про створення світу. Там все логічно і закономірно, і навіть немає ніяких посилань на богів, чи-то єгипетських чи скіфських, цілком науковий спір. Промова скіфського посла у Курція Руфа не є вигадкою античного автора, хоча звичайно вона зазнала редакторської правки і інших подібних дій. Промова це важливий документ епохи для вивчення життя скіфів. Читаємо далі, що Македонський переправився через Сирдар’ю в районі нинішнього міста Ходжента і переслідував скіфів „на віддаль 80 стадіїв” – К.Руф кн. VІІ, 9. У Аріана кн. ІV, 4 Македонський напився під час погоні за скіфами поганої води і не зміг догнати всіх скіфів. У юнацькому творі Плутарх пише ІІ, 9: „... він гнався за ними на коні цілих 150 стадіїв, терплячи великі страждання від розладнання шлунку”. Подорослішав Плутарх пише: „... він не шкодував себе, не уникав небезпек, навіть перейшов ріку Орексарт, яку прийняв за Танаїс, і примусив утікати скіфів, переслідуючи їх цілих сто стадіїв”. Переправа Македонського на землі Скіфії і погоня за самими скіфами на 80, 100, 150 стадіїв – все це вигадки, адже така переправа означала би війну із Скіфією для Олександра Македонського. Це спроба олександрівських істориків, хоча би на папері дати можливість Македонському побувати на землях Скіфії. В Согдіані, як пише К.Руф кн. VІІ, 9: „Щоби всі відпавші відчули всі жахи війни, Олександр розділив свої воєнні сили і наказав палити села і 25
вбивати всіх дорослих”. Чим же він кращий від інших відомих світу тиранів?? Подібним, письмовим чином, Олександр побував і на скіфських землях біля Дунаю, де гнався за трибалами і фракійцями і досяг острова Певка у гирлі Дунаю „з крутими берегами”, це оповідається напочатку твору Аріана. Острів Певка в принципі не мав і немає крутих берегів, бо це дельтовий острів. Щодо вівтарів Олександра Македонського у Скіфії-Сарматії автор [15] спробував їх визначити за даними Клавдія Птолемея на території нинішньої України. В Індії в кінці походу Олександр наказав побудувати 12 вівтарів „із тесаного каменя, як пам’ятник свого походу: наказав також розширити укріплення табору і зробити спальні місця більше звичайного розміру тіла, щоби створити грандіозну споруду; химерний, але неправдивий пам’ятник для нащадків” – К.Руф кн. ІХ, 3. Плутарх „Александр” 49: „Після страти Філота Александр негайно послав людей у Мідію з наказом умертвити й Парменіона, того самого Парменіона, що був головним помічником Філіпа й належав до тих старих друзів Александра, які найбільше заохочували його до походу на Азію. Із трьох синів Парменіона два загинули на війні, а тепер і сам Парменіон загинув разом із третім сином. Цей учинок сповнив жахом багатьох друзів Александра, особливо Антипатра”. Пізніше цей Антипатр, намісник у Македонії, організував отруєння Олександра Македонського. Так закінчилася одна із яскравих спроб підкорити увесь світ. Назаваді здійсненню цього проекту стали наші предки. Здається лише Павло Оросій в ІV ст. н.е. написав правду, кн. VІІ, 34, 5: „Феодосій енергійно напав на ці великі скіфські племена, які наводили страх на всіх предків, від яких ухилявся навіть Олександр Великий”.
ГЕРОДОТОВА СКІФІЯ У передмові до першого повного перекладу Геродота на українську мову написано [16]: „Десь між 447 і 444 роками до н.е. Геродот побував в 26
Афінах, що на той час були впливовим культурним центром грецького світу. Згідно з переказом, він прочитав там якусь частину свого твору на прилюдних зборах, за що його нагородили значною грошовою сумою (10 талантів)”. Без перебільшення можна сказати, що з тих давніх часів дослідники пробували розібратись з тим, що батько історії написав про скіфів. Автор (Т.Д.) пропонує свою версію і тлумачення написаного Геродотом про Скіфію у його ІV книзі „Історій” і зокрема про похід перського царя Дарія І у Скіфію 519 р. до н.е. Автор накреслив карту цього походу: „Скіфський похід Дарія І за Геродотом”. Щоб пояснити, як склалася ця карта, автор (Т.Д.) подасть цитати з Геродота з його ІV книги з простим позначенням п. (пункту чи параграфу), звідки вони взяті: п. 17 Від гавані борисфенітів (бо вона розташована якраз посередині приморської частини всієї Скіфії) – це відоме місто Ольвія. п. 21 Якщо перейти ріку Танаїс, там уже не Скіфія, але перша її частина належить савроматам і простягається на північ на відстань п’ятнадцяти днів шляху ... Над ними живуть будіни в країні, що вся заросла різними деревами. - протяжність землі савроматів ми показали наподобі такого собі градусника на карті. п. 22 Вище над будінами на півночі спершу простягається пустеля на відстань семи днів шляху, а за пустелею, якщо трохи ухилитись на схід, мешкають тіссагети, окрема і численна народність. Вони живуть полюванням. Поряд із ними живуть у тій самій країні ті, що називаються іюрки. – у Геродота, яка протяжність земель цих будінів тут не сказано, як і в інших частинах його твору. п. 99 Скіфія обмежується з обох боків морем, морем із південного боку і морем із східного боку. п. 100 Отже, від Істру і далі на північ у глиб материка Скіфія обмежена спершу народом агатірсів, далі народом неврів і після нього – андрофаги і нарешті – меланхлени. п. 101 Отже Скіфія має чотирикутну форму і дві її сторони, що скеровані до моря, яка від узбережжя заходить у глиб материка, та інша, яка тягнеться вздовж моря, за розміром є однакові. Від Істру до ріки Борисфену десять днів шляху іще десять від Борісфена до озера Меотида. А сторона Скіфії від моря в середину країни до меланхленів, 27
що живуть на півночі від Скіфії становить двадцять днів шляху. Одноденний шлях за моїм підрахунком дорівнює двомстам стадіям – у перекладача Геродота С. 573 стадія становить 148,85 метра, а автор (Т.Д.) заокруглив її розмір до 150 метрів. п. 89 Отже, військо на кораблях проминуло Кіанейські скелі і попливло навпростець до Істру, зайшло в ріку, пропливло відстань двох днів шляху від моря в напрямку до джерел і почало будувати міст на шиї ріки, від якої відгалужуються гирла Істра. п. 98 ... і завязав на ремені шістдесять вузликів ... як я вирушу в похід проти скіфів, починайте щодня розв’язувати по одному вузлику. – так говорив Дарій грекам, які збудували для нього міст на Дунаю. п. 122 Скіфи перейшли через ріку Танаїс, а за ними перейшли через неї і перси, переслідуючи їх, поки не перетяли з кінця в кінець країну савроматів і прийшли в країну будінів. п. 123 Скільки часу йшли перси країною скіфів і савроматів, але не змогли завдати її ніякої шкоди, бо вся вона була зовсім пустинною. Однак, коли вони вдерлися до країни будінів, вони знайшли там дерев’яне місто, з якого будіни повтікали і зовсім залишили його напризволяще, а перси спалили його. І коли вони це зробили, вони пішли далі по слідах ворогів, поки не пройшли через усю країну і прибули в пустелю. Ця пустеля зовсім не заселена людьми і тягнеться вона на відстань семи днів шляху над країною будинів. За пустелею живуть тіссагети, а з їхньої країни витікають чотири великих ріки, які перетинають землю меотів і вливаються в озеро, що називається Меотидою. А їхні назви такі: Лік, Оар, Танаїс і Сіргіс. – К.Птолемей описуючи Європейську Сарматію подає координати у Приазовщині (українській до Дону) річки: Лік і Сіргіс, із тими річками, які тут є. Оару Птолемей не згадує зовсім, здається він невідомий і іншим авторам. п. 124 Коли Дарій прибув до пустелі, він припинив похід і отаборив своє військо на річці Оар. Після того він почав будувати вісім великих укріплень, на відстані одне від одного до шістдесяти стадій. Їхні руїни існували ще за моїх років. Оскільки скіфів зовсім не було видно... Дарій перестав будувати укріплення, залишив їх недобудуваними, а сам ... пішов на захід ... гадаючи що всі скіфи тікають на захід.
28
п. 125 Швидко просуваючись із військом, скоро Дарій прибув до Скіфії. А скіфи ... відступали до країн тих, хто відмовився бути з ними у союзі, і спершу до країни меланхленів ... далі скіфи заманили персів до країни андрофагів ... прийшли до неврів ... скіфи відступаючи підійшли до агафірсів. Скіфи ... відходячи з країни неврів, завели персів до своєї країни. п. 136 Скіфи ... почали переслідувати персів, прямуючи до Істру. п. 140 Перси ... з превеликим трудом досягли переправи. Але коли вони прийшли, вже настала ніч і побачивши, що міст зруйновано, вони страшно злякалися. п. 141 Був у Дарія один єгиптянин, що ні в кого іншого не було такого гучного голосу, як у нього. Цій людині Дарій наказав устати на березі Істру і покликати мілетянина Гістіая. Єгиптянин виконав його наказ і Гістіай почувши наказ Дарія, привів усі кораблі для переправи війська на протилежний берег і знову налагодив міст. п. 142 Так перси уникнули небезпеки... п. 87 Військо Дарія було перераховано і було виявлено, що воно разом з кінотою, за винятком залоги кораблів становило сімсот тисяч, а кораблів там було зосереджено шістьсот. Короткий аналіз Геродотового писання: 1. Дарій наперед знає скільки Скіфією має йти із своїм військом? 2. Дарій в’яже на ремені 60 – вузлів? Після греко-перських війн (500449 рр. до н.е.) у яких перемогли греки, вони могли собі дозволити посміятися над персами, над Дарієм І і також над скіфами. Прикладом для греків послужили дві успішні війни скіфів супроти персів 529 і 519 рр. до н.е. 3. Чим більше військо – тим більші проблеми у командирів того війська щоби його забезпечити впершу чергу продовольством і фуражем. Безперервно рухатися вдень по 30 км на протязі 60 днів щей по ворожій території це було неможливо, як і тоді, так і тепер для наймодернішої армії сьогодні. 4. Будуємо „скіфський квадрат” із стороною 10 одиниць (днів). Від мосту-переправи на Істрі до Танаїсу прокладаємо пряму, яка становить більше 12 днів, додаємо сюди дорогу туди і назад землями савроматів, це 15 плюс 15 днів, потім скіфи вели персів краєм Скіфії це ще 10 і плюс 29
8 днів шляху, разом отримуємо 60 днів. Цілком очевидно, що це є нереальний, вигаданий, фантастичний маршрут перського війська, як землями Скіфії так і за її межами. Цю схему походу накреслив прутиком на піску, чи на листочку Геродот і записав її. Реальні елементи у нього очевидно були такі: це племена агафірсів, неврів, відстані від Істра до Ольвії в 10 днів, а від Ольвії до якоїсь пристані на Меотиді. Племена меланхленів, як і андрофагів історик вигадав, щоби заповнити цю сторону свого квадрата. Ці два племені немають конкретних географічних прив’язок, зокрема річкових. Тіссагети і Іюрки, очевидно, історик взяв із гетського-фракійського регіону і переніс їх так далеко за Скіфію, за семиденну пустелю. Можливо тіссагети походять із басейну нинішньої ріки Тиси, що на Закарпатті, і від будинів до них дійсно треба було добиратися лісовими нетрями сім днів. Справжні будини були одні і займали землі між Прутом і Дністром – автор (Т.Д.). Український скіфолог Є.В.Черненко у 1984 році написав цілу книгу про похід Дарія І у Скіфію [17] і в ній подає шість карт різних авторів, щодо маршруту цього походу. (СС. 67, 87, 88, 90, 110). Їх об’єднує те що переважно табір Дарія знаходиться в українському Приазов’ї, а перси до Дону лише доторкнулися, напились тільки шоломами води з цієї річки, чи що?? Спроба втілити хоч частину фантастичного маршруту персів землями Скіфії не привела до розв’язання цієї історичної загадки й досьогодні. Але на велике щастя, коротке повідомлення про цю війну залишив нам Страбон: „Між гетами і Понтійським морем від Істра в напрямку до Тіри простилається Гетська пустеля, рівнинний і безводний простір, де Дарій, син Гістаспа, в той час коли перейшов Істр для походу на скіфів, був захоплений у пастку і ризикнув загинути зі своїм військом від спраги, але він зрозумів небезпеку, хоча й пізно і повернув назад”. Очевидно, розуміння того, що між Дунаєм і Дністром неможливе існування якоїсь географічної пастки у яку би могло потрапити військо Дарія, зумовило, що до цього повідомлення дослідники переважно ставляться з недовірою. Але ми маємо важливе свідчення того, що Дарій навіть не дійшов до Дністра. Ось карта-малюнок „Дарій у Скіфії” зроблена автором (Т.Д.) з сучасної топографічної карти Одеської області з масштабом: 2 км 1 см. 30
Найбільш вірогідним місцем переправи Дарія із військом була давня переправа в районі сучасного румунсьького міста Ісакча і українського села Орлівка, що на лівому березі Дунаю. Тут дорога ще йде з кілометр дунайськими плавнями, болотняно-озерною місцевістю до твердого берега, що поряд Орлівки. На захід від цього села на мису відоме римське укріплення, яке тут охороняло цю переправу. З околиці цього села видно водойму озера Ялпуг – напряму тут менше 12 км, автор (Т.Д.) побував у цих місцях. Тому найкращий маршрут дороги лежить тут вздовж озера Кагул, потім йде перехід на побережжя Ялпугу. Цей перехід здійснюється в районі села Котловина, що на березі Ялпугу. Автор в районі цього села локалізує місто Заргідаву за К.Птолемеєм. Далі треба йти ще до верхів’я Ялпугу у район нинішнього міста Болграда, щоби вийти на пряму дорогу до Дністра. Отож найбільш ймовірно, що Дарій із своїм військом пройшов цей озерний коридор, переправився через річечку Ялпуг і зупинився тут недалеко, очікуючи на битву із скіфами. Від Ялпугу він неміг відійти, бо і коням і людям потрібна вода в першу чергу, а ще коли і людей, і коней багато, то води потрібно багато. Особливість озера Ялпуг і річки в тому, що береги у них досить високі і прямо на березі озера неможливо поставити табір, бо берега тут дуже вузькі і мокрі. Тобто табір персів міг бути тільки високо від берега на терасі. Якщо людям ще можна принести води з озера у табір у бурдюках, то коні і в’ючні тварини доводилося до озера водити довгими дорогами з табору. Проти Дарія воювало три скіфські царі: Ідантірс, Скопасіс і Таксакіс, ще вони мали якусь частину кіноти савроматів. Загалом кількість скіфських військ можна оцінити у 60-70 тисяч чоловік. Скіфське військо розташувалося на день шляху від табору персів і стало чекати, що у такого великого, величезного війська закінчаться припаси, які привезли із собою перси із-за Дунаю. Очевидно, що згадані Геродотом вісім недобудованих укріплень Дарієм це ті укріплення, які будували перси уже в Скіфії, щоби мати постійний і надійний зв’язок із задунайськими землями. Віддалі між тими недобудованими укріпленнями і самі укріплення досить компактно розміщуються в озерному коридорі. Скіфи нападали на охорону 31
переправи і змусили навіть її розібрати на віддаль вистрілу з лука – Геродот ІV, 139. Тобто зв’язку у Дарія із задунайськими землями не було постійного. Скіфи не тільки вдень нападали на персів, але й в ночі - ІV, 128. Одного разу ІV, 134 скіфи навіть вистроїлись нібито для генеральної битви з персами, але тут їм помішав звичайний заєць і скіфи кинулися його ловити, щоби він очевидно, не попав до голодних персів. Перси правильно зрозуміли, що скіфи з них просто глузують і цієї ночі вони вирішили з табору втікти до переправи. Їсти величезному перському війську у Скіфії не було що – оце і була пастка про яку писав, очевидно не зовсім розуміючи її суті Страбон. Дарій утік з табору „з найкращою частиною війська” – ІV, 135. А те, що скіфи десь, якось загубили персів у своїх землях це недобросовісні байки Геродота про скіфів. Із району Болграда до дунайської переправи біля Орлівки трошки більше 50 км. Дарій втік однієї ночі, день і на другу ніч вже був тут на переправі, що цілком можливо щодо тутешніх віддалей і їх подолання. Дарій І пам’ятав десятилітньої давності приклад із 200 тисячним військом іншого перського царя Кіра, яке все загинуло у Скіфії під керівництвом скіфської цариці Томіри. І хоч згаданий Черненко С. 114 пише, що у скіфів були „определенные просчеты” з ним не можна погодитись, адже скіфи навіть пропонували Дарію піти і зруйнувати могили їхніх предків, тоді би з ним скіфи воювали по-справжньому. Скіфи не винуваті в тому, що Дарій не пішов далі у глиб Скіфії. Як писав Аріан, посилаючись на слова самого Олександра Великого, кн. ІV, 4: „Олександр відповів, що йому краще піти на смерть, чим підкоривши всю Азію, стати посміховищем для скіфів, як став ним колись Дарій, батько Ксеркса”. Ктесій Кнідський непрямо говорить, що похід Дарія на скіфів тривав 15 днів. Цілком можливо, що стільки днів у Скіфії за Дунаєм й перебував Дарій. Важливим підтверженням авторської версії (Т.Д.) походу Дарія у Скіфії можуть бути знахідка слідів недобудованих вісьмох укріплень Дарія. Каменю тут на поверхні немає, очевидно, що перські воїни проводили тут земляні роботи: копали рови і насипали вали. Перше недобудоване укріплення було на території нинішнього села Орлівка, так
32
як це дуже „затоптане” місце тут чогось подібного не знайти у вільному вигляді. Друге укріплення знаходиться на південь від села Нагірного, а третє на північ від цього села. Автор (Т.Д.) в районі цього села локалізує місто Тамасідава за К.Птолемеєм. Четверте укріплення це район села Котловина. П’яте укріплення на північній стороні села Владичень, біля села Виноградівка шосте укріплення, південна сторона і сьоме на правому березі ріки Ялпуг напроти села Табаки і восьме район міста Болграда, де був табір Дарія. Цікаве питання: А що змусило Дарія, розумного царя, реформатора піти таким далеким походом на скіфів. Дарія свої перси називали купцем – Геродот ІІІ, 89. До походу у Скіфію, його дружина Атосса, дочка Кіра, як пише той же Геродот VІІ, 3 „була всемогутньою” і очевидно, що вона хотіла помститись скіфам за смерть свого батька, і намовила Дарія. Із фантастичним описом походу Дарія Геродотом тісно пов’язані збори численних царів народів, які зібралися, радилися і т.п., що є у пп. 102, 119 і 125 – тобто ці речі також вигадані знаменитим істориком. Описуючи скіфські річки Геродот ІV, 51-57 пише, що Тірас, Гіпаніс, Пантікап, Гіпакіріс і Танаїс починаються з озер. Донедавнього часу автор, як і перекладач Геродота С. 475 думав, що „Геродот уважав ніби вони (ріки) витікають із великих озер. Це внаслідок його апріорної географічної концепції”. Правда з великих озер у Геродота починаються тільки Тірас, Гіпаніс і Танаїс. Досліджуючи „Географію” К.Птолемея автор (Т.Д.) знайшов Амадоцьке озеро, довжиною близько 40 км, біля села Голосків на Південному Бузі на схід від м. Хмельницького була природня гребля, яка і стримувала води, про це свідчать численні меліоративні канали у річищі цієї ріки. Подібне озеро можна побачити і на топографічній карті Львівської області: річкова долина Дністра тут між містами Самбором і Миколаєвим також має великі площі боліт, довжина їх із сходу на захід більше 50 км. Мій знайомий пасічник Іван Гураш, який на ці землі вивозить своїх бджіл, повідомив, що тут за інформацією місцевих жителів, які взяли її від геологів – товщина торфу має 5-7 метрів! А як відомо для утворення торфу потрібно багато води. Велике озеро на початку Тіри у Геродота, ще й „відмежовує землю скіфів від землі неврів”. 33
Про те, що новорічне святкування, зокрема „маланкування” на Буковині автор писав [18] є дуже подібним до того, що „кожен невр, раз на рік стає вовком на деякий час” – Геродот ІV, 105. З цього параграфа Геродота ще відомо, що неври були сусідами будинів. Існування великого озера на Дністрі, це ще один аргумент на користь того, що у Прикарпатті – правобережжі Дністра в часи Геродота проживали – неври. Правда більшість науковців поселяють неврів у Прип’ятські болота, так звана милоградська археологічна культура. Але те, що тут і близько немає Тіраса-Дністра їх мало хвилює! З будінами у нас також є цікаві казуси. Геродот ІV, 108-9: „Щодо будінів, то це велике і численне плем’я і всі вони мають зовсім блакитні очі і руде волосся. В їхній країні побудовано дерев’яне місто, що називається Гелон. Кожна частина його муру має завдовжки тридцять стадій, а мур високий і дерев’яний. І житла в них дерев’яні, а також і святилища. Є там святилища еллінських богів, обладнані по-еллінському, із статуями і жертовниками і з внутрішніми дерев’яними храмами. У кожні три роки вони святкують діонісії і вакхічно божеволіють. А гелони – це первісно елліни, що виселилися з емпоріїв і оселилися з будінами. Вони користуються то скіфською, то еллінською мовами. А будіни користуються не тією мовою, що гелони, і спосіб життя у них інший, бо будіни – тубільці, кочовники і лише вони в тій країні харчуються кедровими горішками. Гелони обробляють землю і споживають збіжжя і є в них сади і вони не схожі на будинів ні зовнішстю, ні кольором шкіри та волосся. Елліни називають також будінів гелонами, але це неправильно. Їхня країна вся вкрита різноманітним лісом, а в найбільшій гущавині лісу є велике і повноводне озеро, а також болото і навколо нього очерет. У тому озері ловлять видр та бобрів і ще інших звірів із квадратними мордами. З їхніх шкір шиють собі зимовий одяг, а їхні ядерця корисні для лікування маткових хвороб”. А ось думка перекладача Геродота Білецького С. 480: „Навряд чи можна надати віри повідомленню про існування будінів дерев’яного святилища з статуями грецьких богів та шанування в них Діоніса. Це очевидно, фантазія Геродотових інформаторів”. Звичайно з цим можна було би погодитись з перекладачем, якщо думати, як і він, що будіни жили „мабудь десь на північному сході Скіфії”. Але якщо будіни жили у 34
Причорномор’ї і їхні контакти і співжиття з еллінами цілком можливі. Перси за Геродот ІV, 123 зайшли до будінів і спалили там їхнє місто, цілком очевидно, що йдеться про Гелон. Але загалом науковці нині місто Гелон ототожнють з одним із найбільших городищ ранньої залізної доби, що знаходиться біля с. Більськ на річці Ворскла у Полтавській області. Це їхнє право на помилки. В районі озера Ялпуг природня межа між степом і лісостепом опускається до верхів’їв самого озера. Отже в давні часи тут було чимало деревини. До річки Ялпуг зліва впадає невеличка річечка СарЯр, але вона має вироблену з досить крутими схилами річкову долину. Між устям Сар Яру і м. Болградом майже 10 км. Якщо в центрі того відрізка помістити місто Гелон – сьогодні це село Табаки, то від нього на південь і на північ буде по 30 стадіїв (стіни). Місто Гелон у ці часи було торгово-митним містечком і очевидно, що належало степовим скіфам, які з нього мали свій прибуток. А та як це було грошовите місце то тут прописались і будіни – сусіди з півночі, і елліни – сусіди з півдня. Цілком очевидно, що довгі стіни Гелона служили для того щоби купці не могли об’їзджати це місто. Крім того це місто ще охороняло переправу-міст через річку Ялпуг, тому сьоме недобудоване укріплення Дарія, якраз могло бути на правому березі р. Ялпуг, для охорони Гелонського мосту. Геродот цікаву загадку залишив ще про скіфів-землеробів. Вона цікава тим, що ці скіфи живуть біля ріки Пантікап. Наприклад Геродот пише ІV, 54: „... тече п’ята ріка, що називається Пантікап, що бере початок на півночі і витікає з одного озера і між ним і Борисфеном живуть скіфи-землероби, а гирло його в Гілеї ...”. Сюди досить точно за географічними реперами підходить ріка Інгулець і початок вона бере із „заболоченої балки поблизу с. Топила” – „Географічна енциклопедія України” т.ІІ, С. 77 і поряд Борисфен-Дніпро і внизу Гілея. У параграфах 18 і 19 Геродот також пише про скіфів-землеробів, п. 18: „Отже ці скіфиземлероби живуть на сході на відстані трьох днів шляху і до ріки, що називається Пантікап”. Автор (Т.Д.) вважає, що тут йдеться про населення Боспору, яке тут займалося землеробством. Від Пантікапею до кінця (чи початку) Керченського півострова якраз 90 км, тобто маємо рівно три дні шляху. Цілком можливо, що якась маленька річечка в 35
районі Пантікапея-Керчі і дала назву самому Пантікапею. Вже в часи походу Дарія І Пантікапей був самостійним містом і навіть карбував свою монету [19]. Але Геродот вірний своїй безлюдній концепції Скіфії старається не згадувати міст, зокрема еллінських на території Скіфії. Проте, що ситуація у Східному Криму до ІІІ ст. до н.е. була зовсім інакшою писав інший дослідник [20]. Геродот змішав інформацію про боспорських землеробів із інгульськими, очевидно, що сам Інгулець тоді мав іншу назву, а ніж Пантікапа... Так як Пантікапей в часи Геродота був очевидно, на слуху, то історик не зміг знехтувати такою цікавою назвою. Основною причиною зникнення скіфів можна вважати висихання Євразійського степу, що відбулося з ІІІ до І ст. до н.е.. Як пише вже згадувана у своїй книзі Катерина Бунятян (С. 194): „Скіфи же буквально зникли фізично”. Вірогідно катастрофічно зменшилося населення скіфських степів, пізніше їх зайняли народи, які займали більш сприятливі екологічні ніші. У підсумку можна сказати, що Скіфський період історії нашої країни виявився досить яскравим і досьогодні маловивченим. Анахарсіс, Томіра, Ідантірс, Атей ці видатні і невигаданні особи все ще чекають гідного місця в українській історії.
36
ЛІТЕРАТУРА: 1. 2. 3.
4. 5. 6. 7. 8.
9. 10. 11. 12. 13. 14.
15. 16. 17. 18. 19. 20.
М.Грушевський. Історія України-Руси. Київ т.І, С.120 1913 р. П.П.Толочко та інші. Давня історія України. Київ 1994, СС.122-7 Ю.В.Павленко. Передісторія давніх русів у світовому контексті. Київ 1994, С.182 Д.Ю.Павлів (авторський колектив). Історія України. Львів 1996, С.33 К.П.Бунятян. Давнє населення України. Київ 1999, С.193 В.С.Крисаченко. Українознавство. Київ 1996, С.67-8 (у цій книзі подані уривки творів давніх авторів, які стосуються нашої землі). В.А.Анохин, Монеты Атея // Скифские древности. Киев 1973, С.2041 Т.Л.Самойлова. Поход Зопириона и Северно-Западное Причерноморье // Древности Причерноморских степей. Киев 1993, С.46-51 Мифилогический словарь. Москва 1991, С.60 Пьер Левек. Эллинистический мир. Москва 1989, С.228 А.С.Русяева, М.В.Русяева. Ольвия Пинтийская. Киев 2004, 228 с. А.А.Висагин (передмова) Квинт Курций Руф. История Александра. Москва 1993, С.12, 22 К.Бунятян. Спосіб життя степових скотарів // Нові технології в археології. Київ-Львів 2002, С.294 Н.О.Гаврилюк /укладач/ Словник-довідник з археології. Київ 1996, С.257 Т.Дишкант. „Географія” Клавдія Птолемея: карта України. Львів, Сполом 2009, С.43 А.О.Білецький. Геродот. Історії. Київ 1993, С.6 Е.В.Черненко. Скифо-персидская война. Киев. Наукова думка 1984, 120 сторінок Т.Дишкант. Тисовецька Маланка і Неври з Буковини. // Тисовецькі старожитності. Чернівці 2002, СС.11-15 В.М.Зубарь, А.С.Русяева. На берегах Боспора Киммерийского. Киев 2004, С.43 О.О.Маслєнніков. Історико-географічне районування Східного Криму в античну епоху // Археологія. Київ 1989, СС.34-47
37
38
39
ЗМІСТ СКІФСЬКА МУЗИКА............................................................................3 СКІФСЬКИЙ ЦАР АТЕЙ......................................................................6 ПОХІД ЗОПІРІОНА.............................................................................13 ПРОМОВА СКІФСЬКОГО ПОСЛА.....................................................18 ГЕРОДОТОВА СКІФІЯ........................................................................25 ЛІТЕРАТУРА........................................................................................35 КАРТИ.................................................................................................36 ЗМІСТ..................................................................................................38 СПИСОК ВИДАНЬ АВТОРА...............................................................39
40
СПИСОК ВИДАНЬ АВТОРА 1. Т. Дишкант. Тисовецькі старожитності. Збірка статтей: Град Тисовець, Плита-жертовник, Прадавнє житло, Знахідка з Тисовця, Гуцанка, Пом, Тисовецька Маланка, Неври з Буковини, Від Маланки до Куста, Свято Купайла, Дерев’яний дверний замок, Топоніми Тисовця, Булення слів, Буковинська Маланка і Коза, Контетні люди, або звідки закон. – Чернівці: Оріяна-сервіс, 2002. – 38 с. 2. Т. Дишкант. Походження слова „Україна” та інших назв нашої землі. Походження слова „Україна, Кіммерійці: справжні і вигадані, Країна Ойум.” – Буськ: Редакція газети „Воля народу”, 2006. – 23 с. 3. Т. Дишкант. Велика брехня. – Буськ, 2006. – 15 с. (стаття про фальшивість: Повчання Мономаха. Слова о полку Ігоревім, Задонщини і Велесової книги). 4. Т. Дишкант. Буська мідна пластина „пори року”. – Львів: Сполом, 2007. – 30 с. 5. Т. Дишкант. Скіфська спадщина. Збірка статтей: Скіфська косметика: минуле і майбутнє, Скіфська цариця Томіра, Кавказька суперзагадка, Анахарсіс, Українські реалії індоєвропейської проблеми, Міф Платона або сім запитань шукачам Атлантиди, Святилище Ареса, Пошуки Каркінітиди, Кардес – місто скіфське, Карродунон – найдавніше місто Львівщини за письмовими джерелами. – Львів: Сполом, 2007. – 50 с. 6. Т. Дишкант. Давній Буськ як важливий річковий порт. Збірка статтей: Давній Буськ, як важливий річковий порт, Чому росіяни „окають” і „акають”, Язичеський пантеон Володимира Великого: правда чи вигадка?, Ней, ті шляк трафи, або звідки любов, Буськ та Буська земля у творі Олександра Гваньїні „Хроніка Європейської Сарматії”. – Львів: Сполом, 2008. – 34 с. 7. Т.Дишкант. „Географія” Клавдія Птолемея: карта України. – Львів: Сполом, 2009. – 68 с. 8. Упорядник, шести художніх новел під назвою „Ксаверій” невідомого автора. – Львів, 2009. – 16 с.
41
Тарас Дишкант
ПРАВДИВА СКІФІЯ
Текст та корегування
Тарас Дишкант
Комп’ютерний набір та макетування
Олег Стечкевич
(тел.272-92-64, 8-067-672-76-68)
Підписано до друку 26.03.09. Формат 60х841/16. Папір офсетний. Умовн. друк. арк. 2,32. Гарнітура “Аріал”. Наклад 50 прим. Зам. 409. Видавництво “Сполом” 70008 Україна, м. Львів, вул. Краківська, 9 Друк ПП Бодлак 79070, м. Львів, вул. Хоткевича, 42/18
42