Василь Слободян
Церква Св. Параскеви 1708 року в Буську Перша документальна джерельна згадка про церкву в Буську датується 1500 роком і походить з «Актів гродських і земських». У судовій справі свідчив буський священик микулинський. Отже, тоді в місті існувала одна, щонайменше, церква Св. Миколи. За даними польського дослідника Анджея Гіля, вперше церква Св. Параскеви згадана в податковому реєстрі 1507 року. Пізніше, впродовж всього XVI ст. церква виступає в податкових реєстрах за 1531–1538, 1540, 1541–1542, 1564– 1580-і роки. Свідченням давності церкви з посвятою Св. Параскеві може бути намісна ікона Св. Параскеви з вісьмома клеймами житія, яка зберігається в буській церкві Св. Миколи. Її для церкви справив Ярош з жінкою 1630 року, про що каже підпис внизу під іконою: «Сей ѡбраз ісправи раб Бжи Ѩрош из жоною своею Ро АХЛ (1630)». Церква Св. Параскеви розташована на східному буському передмісті Довга Сторона, на невеликому мисі над притокою Полтви – річкою Солотвиною. Теперішня будівля церкви зведена на місці попередньої у 1708 році. Про те, що тут стояла давніша церква, свідчить збережений кам’яний однораменний хрест навпроти церкви, у південно-західному напрямку з написом: «Року Бжа АХПИ 1688) зде положенъ раб Бж ... Ніевстратіе ... родич Землѧ Молдавск... м...а ѧнуаріѧ днѧ И». Можливо, що це могила якогось молдавського купця, який перебував у Буську і був похований при давнішій церкві Св. Параскеви. Про час побудови нової церкви сповіщав напис на надпоріжнику дверей в бабинець (тепер в наву): «Изволениемь и поспышениемь С Дха // Создасѧ храмь сей року АѰИ (1708) мца ма[ѧ] днѧ ѲІ (19) Стыѧ В[елико] М[учениці] Х[ристово]и». Цю дату фіксують і пізніші документи. Зокрема, відзначена вона в інвентарі, укладеному 1842 року. Перший опис церкви залишився в акті візитації її 1722 року холмськобелзьким єпископом Йосифом Левицьким. Цей опис дуже схематичний і короткий, але відзначено добрий стан церкви, що підтверджує її недавнє (перед 14 роками) зведення. «Ревізія церкви П’ятницької Буської нами, Йосифом Левицьким, єпископом холмським і белзьким, жидичинським архімандритом року Божого 1722 дня 17 лютого здійснена. Церква П’ятницька в маєтності ясновельможного пана Александра Яблоновського, хорунжого коронного (Александр Яблоновський був старостою буським, а місто Буськ мало статус вільного королівського міста). В стінах і дахах – добра. В ній пушка на Святі дари дерев’яна, антимінсів два, корпорали два, келих срібний золочений сам, другий – олов’яний зі всіма додатками. Хрест срібний на підставці олов’яній. Корон срібних чотири, таблиць різних шість, підгорля з хрестиком срібне, коралів шнурів тринадцять, з перлинами – один. Хрестиків срібних два і металик. Ліхтарів олов’яних пар дві, апаратів четверо різного кольору і матерії. Альб три. Книги – Євангелія, на якій штук різних 17 і клявзури замикані, друга оправна, Служебник, Требник, Апостол, Тріодь Цвітна і Посна, Трифолой, Октоїх, Часослов великий, Псалтир також друкований. Заслінка табінкова і баґазійова. Кадильниця мосяжна. Дзвінків до елевації три, на дзвіниці – три. Ґрунту церковного городів два. Парохія передмістя Довга Сторона. З парохії парохіяльного від кожного господаря по 24 гроші. Парох о. Василь Кучинський, має 64 роки». Власне церква Св. Параскеви у 1708 році і була збудована коштом громади з ініціативи о. Василя Кучинського, який мав тоді 50 років. Церква була
центром громадського життя передмістя Довга Сторона. При ній функціонував цвинтар. Зокрема, зовні на підвалині нави з південної сторони зберігся різьблений поминальний напис: «Зде положень Р[аб] Б[ожий] младенецъ Теодоръ Гов/ур/чакъ родичъ бузкій патницкі Р[оку]. Б[ожого]. АѰКЕ (1725) мца февруаріа днѧ КЕ (25)». На жаль невідомо, чим його батьки заслужили таку честь, що напис про смерть їхнього сина був вирізьблений на церковній стіні. При церкві діяло Братство св. Параскеви, статут якого підписав львівський єпископ Йосиф Шумлянський у 1696 році, а холмсько-белзький єпископ Йосиф Левицький підтвердив 1711 року. Якийсь час, в кінці XVII ст., Буськ належав до Луцько-Острозької унійної єпархії. Реєстр церков цієї єпархії 1696 року відзначає протопресвітерію (деканат) Буська з 15 церквами, серед яких відзначена передміська церква Св. П’ятниці (Параскеви). Буське староство в XVII – першій половині XVIII ст. належало до родини Яблоновських. 1727 року за наказом Теофілі Яблоновської, жінки тодішнього старости Олександра Яблоновського, великого хорунжого коронного, – парохія Св. Параскеви отримала лан ґрунту: «З приїздом ясновельможної пані хорунжини великої коронної, отримавши наказ, щоби виділити поле і сіножать велебному о. Василеві Кучинському, парохові Св. П’ятниці буському передміському, [виділяю] в лані панському у Верблянах, тобто від границі міської, яка зветься Скотнею, від тої скотні на ширину до межі, на якій ростуть дві грушки молоді, далі на ширину не дозволяючи. Сіножать також виділяю у Верблянах, за Рокитною під Яблочним. І це надається в присутності ясновельможної пані хорунжини великокоронної і добродійки моєї 1 липня 1727 року. Ян Сукстрицький». Міська влада Буська у 1774 році видала постанову, яка стосувалася цих ґрунтів, наданих церкві Св. Параскеви Теофілею Яблоновською: «Ми, уряд його королівської милості міста Буська, зглянувшись на суперечки, які виникли за [поле] Стійло, що лежить на передмісті Довга Сторона, замислили те поле Стійло на тому ж передмісті, що межує зі Скотнею, продати і дарувати братству Свято-П’ятницькому, а то за домовлену суму, визначену 60 золотих польських, тому братству Свято-П’ятницькому на вічно відступаємо і до того ж [поля] Стійла вільну посесію тому братству надаємо, це все руками власними підписуємо. Дано в уряді міста Буська року 1774. Павло Герба війт, Казимир Ракоцький бурмістр, Петро Жолнірук бурмістр та присяжні з громади Іван Левиньовський, Ілля Роздольський, Іван Чиліґа, Василь Кучинський, Михайло Калій, Гнат Брик, Іван Капій, Данило Калій, Федір Амброзович». Наступна візитація церкви Св. Параскеви, акти якої збереглися, була візитація 1762 року, здійснена холмсько-белзьким єпископом Максиміліяном Риллом. В тому році будівля вимагала ремонту, а особливо вимагала ремонту дзвіниця, яка розташовувалася над бабинцем і містила три дзвони. Також довкола цвинтаря, що оточував церкву, був відсутній паркан. На це візитатор вказав тодішньому пароху о. Василю Чегеринському і зобов’язав його все направити. Парохія Св. Параскеви в 1762 році була найбільшою буською парохією. Вона охоплювала, окрім передмістя Довга Сторона, і передмістя Ліпибоки та нараховувала 160 осіб. На жаль, документи не зберегли відомостей, чи були здійснені ремонтні роботи і в якому обсязі. Візитатори 1722 та 1762 року не зазначили в актах про існування іконостасів, але це було для них таким звичним і обов’язковим, про що можна було й не говорити. В церкві, ймовірно, відразу після завершення будівництва встановили
прекрасний бароковий іконостас пірамідальної побудови, який датується початком ХVIII ст. 1772 року місто Буськ в складі королівства Галичини і Володимирії було приєднане до Австрійської імперії Габсбургів. 1782 року, при реорганізації церковного територіального устрою, Буський деканат був приєднаний до Львівської єпархії, від 1807 року – Галицько-Львівської митрополії. Парох о. Теодор Кучинський, син Василя Кучинського, який прийшов на зміну о. Василя Чегеринського, помер у 1797 році. Його замінив о. Стефан Квасницький, який став першим загальноміським парохом об’єднаної австрійською владою буської міської парохії. Отець Квасницький був активним і діяльним. За час його перебування на посаді пароха були оновлені всі три буські церкви. Вже 1805 року за вимогою Галицької фінансової прокуратури провели опис церков і маєтків, до них належних. У «Специфікації» про церкву Св. Параскеви записано: «Церква Св. Параскеви панни і мучениці ціла з дерева соснового тесаного збудована, під дахом ґонтовим, в доброму стані. При ній дзвіниця тертицями ошальована. Церква коштом самих парохіян давно збудована». Цю «Специфікацію» з боку церкви підписали о. Стефан Квасницький та два провізори – Теодор Чучман і Тома Поплавський. Відзначення доброго стану церкви та існування окремої дзвіниці може посередньо засвідчувати про її недавній ремонт. Ймовірно, він ще тривав і 1807 року був завершений освяченням нового престолу, про що зберігся різьблений напис з трьома згаданими прізвищами на головному престолі у вівтарі церкви: «Божественный олтар сей в хвалу Пресвятої Тройцы сооружен и освящен тщанием и иждивением Ієрея Стефана Квасницкого презвитера трех церквей Града Буска и ктиторей Теодора и Василия Чучманов, Тимотея Поплавского, Гавриила Кучинскаго, Иоанна Туркевича, Іоана Давидовского и проч. граждань. Коштомь золо[тих] польських] АС (1200) Рок Бж АѠЗ (1807) днѧ КИ (28)». Освячення нового престолу мусило бути викликаним більшою перебудовою церкви, зокрема підвищенням стін вівтаря (старі сліди даху зберігалися на східній стіні нави до реконструкції церкви у 1983 році). А, своєю чергою, підвищення стін вівтаря було викликане бажанням гармонізувати висоту гребеня його даху з висотою гребеня даху бабинця, який, ймовірно, був перебудований у тому ж часі. Свідченням перебудови бабинця є також існування окремої дзвіниці, яка ще 1762 року була над бабинцем. Хоча о. Стефан Квасницький і був парохом трьох церков Буська – матірної Св. Миколи та двох дочірніх Св. Онуфрія і Св. Параскеви, але, видно, до останньої мав найбільшу повагу. Про це може свідчити різьблений поховальний напис на східній грані нави при південній стіні вівтаря: «Зде[сь] погре[бе]н мл[а]д[ене]ць Арсеніи Кваснѣцки Року АѠЕІ (1815)», що засвідчує поховання 1815 року при церкві його маленького сина. Про те, що о. Стефан Квасницький дуже дбав за церкву, свідчить і акт візитації митрополита Михайла Левицького 1828 року: «Філійна церква Св. Параскеви на передмістю Довга Сторона ериґована в 1708 році, з дерева соснового, новозреперована. Іконостас з намісними іконами, царськими і північними вратами. Дзвіниця новозбудована в 1824 році з дерева дубового». Отже, в 1820-х роках були проведені якісь, ближче не окреслені ремонтні роботи на церкві та зведена нова дзвіниця, що замінила попередню з другої половини XVIII ст.
Черговий ремонт церкви, на цей раз її внутрішнє урядження та стінопис, здійснив у 1833 році все той же о. Стефан Квасницький. На стінах бабинця (необгрунтовано розібраного при реконструкції 1983 року) зберігалися два великі олійні полотна. На південному полотні був напис: «Сія церковь іконописаніемь изображенная его тщаніемь презвитера сего Града Бузского священника Стефана Квасницкого Года АѠЛГ (1833). Иконопысець Васілій Леоновичь». Опис церкви станом на середину XIX ст. подає церковний інвентар, укладений 1842 року. В ньому відзначено, що «дерев’яна церква збудована 1708 року є тридільна і складається з бабинця, нави та вівтаря. Нава завершена банею, вкритою бляхою, з чотирма маленькими віконцями в стінах восьмерика. Освітлюється церква сімома більшими вікнами та одним малим віконцем у вівтарі від сходу за престолом. Церква має в довжину 15 сажнів, а в ширину – 7. При вході від заходу влаштований ґанок на двох колонах. Всередині церква вся помальована альфрейно, в наві влаштовані маленькі хори. У всіх трьох частинах церкви постелена підлога, у бабинці – водостійка». В цьому описі не відзначена захристія, яка була збудованою, ймовірно, пізніше. Цікавим є перелік вікон – великих відзначено аж сім, тоді як до реставрації їх було лише п’ять: по одному у південних стінах бабинця і вівтаря, два у наві, та одне у північній стіні нави. Ще одне вікно було зашальоване у західній стіні бабинця. А сьоме, ймовірно, було в північній стіні вівтаря, яку перебудували пізніше при влаштуванні захристії. Подібно і з чотирма маленькими віконцями у восьмерику. При обстеженні перед реставрацією 1983 року було виявлено лише вікно у південній та північній гранях, що може свідчити про перебудову чи ремонт восьмерика після 1842 року. 1860 року буським парохом став о. Омелян Петрушевич, рідний брат о. Антона Петрушевича, крилошанина та історика, батько Євгена Петрушевича – президента Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР). Власне за час його парохування був проведений ґрунтовний ремонт церкви Св. Параскеви. Під час ремонту замінили майже всі підвалини, вистелили нову підлогу, відремонтували дахи (ймовірно перебудували верх восьмерика), добудували ризницю, поновили стінопис та іконостас. Про це повідомляє дошка з написом з канонічної візитації 1890 року (у) вівтарі: «Въ славу Бга, Аминь. Р. Б. 1890 дня 9 червня бысть въ Буску осмотрь канонычный Єго Екселенцій Прессвященного Кирь Сильвестра Метроп. и Архиеппа всея Руси въ сопроводѣ высокопреподобного крилошана о. Комарницкого о. Городецкого капелана метроп. и всего священьства деканалного. Того же года обновлени іконостась, внутріє церкви и дахъ церковный заходомь ѿ Еміліана Мих. Петрушевича приходника и бувшого декана Буского заступника Маршалка Рады повѣт. каменецкой, члена народи. Дому. Старших братей црк. славетнихъ мѣщанъ Андрея Левѣцкого Луки Забуского и стар. сестри Параскевіи Пѣнькевич за з[олотих] р[инських] 250. Обновляль живопись и золотиль славетньїй Матѳей Сѣрскій граждань Топорова. Помость церковний обновлено Р. Б. 1890». Про ремонт підлоги сповіщає і дата на сходинці перед престолом, намальована червоною фарбою «1889 16. VII». Не зважаючи на постійні ремонти і оновлення, на початку XX ст., вже після смерти о. Омеляна Петрушевича (1906), громада задумала збудувати нову церкву. У 1913 році навіть подали просьбу про дозвіл на розібрання церкви Св. Параскеви, але митрополичий ординаріят і Віденська Центральна комісія по охороні пам’яток не дозволили. У 1914 році пам’ятку реставрували.
Церква продовжувала діяти і обслуговувати парохіян до завершення Другої світової війни. У міжвоєнний час частину дахів вкрито бляхою. Зачинену у 1950-х роках церкву від реставрували у 1959 році під керівництвом архітектора Ігоря Старосольського. Тоді частково замінили пошкоджені бруси, побили дахи новими ґонтами та кожухували стіни, влаштували нове піддашшя. 1963 року церкву внесли до реєстру пам’яток Української РСР під № 441. 1981 року інститут «Укрзахідпроектреставрація» провів ґрунтовні дослідження пам’ятки – виконали фотофіксацію, обміри (архітектори Богдан Кіндзельський, Галина Крук, Завалій, Оксана Кіщак, Володимир Швець), склали історичну довідку (мистецтвознавець Наталя Сліпченко) та опрацювали ескізний проект реставрації (архітектори Іван Могитич, Галина Крук, Володимир Швець). В концепцію цього ескізного проекту покладено помилкове припущення, що церква первісно була дводільною. Помилка викликана тим, що бабинець був приставлений до зрубу нави через прибавок – стовпи, до яких доєднували зруб бабинця. В ескізному проекті запропонували такий вигляд церкви: «Основний об’єм пам’ятки двозрубний дводільний (нава і вівтар), одноверхий, з піддашшям на кронштейнах, з ґанком при західній стіні нави, на камінному фундаменті. На основі аналогів, а також пропорційності побудови просторове вирішення вівтаря та завершення нави (ліхтар і маківка) зазнають деяких змін, просторове вирішення до ліхтаря залишається незмінним. Проектом передбачено відкоректувати пропорції завершення нави; реставрувати покрівлю нави; відтворити первісне двосхиле перекриття вівтаря по існуючих слідах, відтворити первісний двосхилий дах над вівтарем; відкрити і реставрувати первісне прямокутне віконце у південній стіні вівтаря, реставрувати: піддашшя; влаштувати ґанок при західній стіні нави; розібрати північну ризницю, розібрати бабинець, реставрувати північну стіну вівтаря, реставрувати східну стіну нави; реставрувати західну стіну нави з влаштуванням дверей». Отже, після такої «реставрації» пам’ятка повинна була отримати абсолютно не характерний для нашого церковного будівництва вигляд ротондальної каплиці, а не традиційної тридільної церкви. Авторитет архітектора Івана Могитича вплинув і на рецензію (схвальна рецензія мистецтвознавця Павла Жолтовського) і на Вчену раду Держбуду УРСР, які 1982 року схвалили проект реставрації з оцінкою «добре» і в 1983 році були проведені роботи на самій пам’ятці. Не вплинули на таке вирішення критичні зауваження, висловлені деякими мистецтвознавцями, зокрема Григорієм Логвином: «Без жодних на те підстав він [І. Могитич] розібрав бабинець церкви Св. Параскеви в Буську. Там бабинець не був збудований у зруб, а приставлений. Тому, згідно з догмою, що вимагала повернення первісного вигляду, бабинець знищено. ... Невдовзі ми відвідали Буськ і були вражені тим, що в місцях прилягання бабинця видно білі смуги деревини й жодного сліду патини, а це свідчить про одночасне спорудження нави і бабинця. Цього І. Могитич не завважив». Тому, як запропонував Г. Логвин, необхідно відновити церкву Св. Параскеви в Буську, тепер у вже справді первісному вигляді. Тим паче, що посилання на аналоги теж було некоректним. За взірці подавалися церкви у Белзі (Св. Параскеви, ІІ пол. XVIII ст., неправильно датована ХV–ХVІ ст. і спотворена розібранням бабинця у 1981 році), каплиця у Верхраті (XVII ст., відома за рисунком-копією Олександра Лушпинського), Торговиці (XVIII), Гнильці (на Київщині, двозрубна, 1740) і Сніжках (на Київщині, двобанна церква, зведена 1823, знищена в 1930-і). На жаль, близька за побудовою нави на восьмибічному плані
церква 1683 року, яка і до перебудови її у 1938 році за проектом львівського архітектора Євгена Нагірного, була тридільною, до уваги не бралася. Церква дерев’яна, в сучасному стані двозрубна, одноверха, в об’ємноплановій композиції нагадує ротонду. Наріжні з’єднання виконані врубками в натяжний замок. Восьмигранник нави розпланований на основі квадрату 8,3x8,3 м = 18x18 ліктів. Західний і східний вінці покладені з зовнішньої сторони квадрату, а північний і південний – по осях кілків, за допомогою яких розпланований квадрат. Вівтарний зруб побудований на основі квадрату, довжина сторони якого складає половину довжини сторони квадрату нави, при цьому східна стіна лежить з його зовнішньої сторони і має тригранну форму. Майже квадратовий у плані ґанок визначається східною гранню вівтаря. Церква оточена піддашшям на кронштейнах. Нава вкрита восьмигранним наметом на барабані. Висота до підхрестового яблука традиційно дорівнює загальній довжині церкви з виносом піддашшя вздовж осі захід–схід. Гребінь даху вівтаря підходить під різьблений ґзимс залому нави. Нава накрита восьмигранною, наближеною до намету, банею, поставленою на восьмерик із заломом, увінчаною маківкою на сліпому ліхтарі. Вівтар накритий п’ятисхилим дахом. Стіни надопасання і дахи покриті ґонтами. Будівля по периметру оперезана піддашшям на приставлених кронштейнах. Церква освітлюється через круглі віконця в південній стіні вівтаря, південній і північній гранях барабану і через прямокутні вікна в південній і південно-східній гранях нави. Вхід до церкви – в західній стіні нави, через ґанок. Двері – низькі, дубові, одвірки прикрашені різьбленими шнурковими орнаментами з датою побудови храму. В інтер’єрі простір нави відкритий до ліхтаря, а вівтар перекритий зімкнутим склепінням. Лінія барабану прикрашена різьбою. Біля західної стіни нави розташовані вузькі хори. Вівтарна частина перекрита зрубним склепінням. При східній стіні нави зберігся великий чотириярусний іконостас, який включає глибоку, соковиту різьбу та 42 ікони. Іконостас походить з початку XVIII ст., перемальований у 1889 році Матвієм Сірським. На стінах – живопис XIX ст. На тетраподі – образ св. Параскеви 1832 року. При північній стіні нави – вівтар з іконою Богородиці XVIII ст., є образи «Новозаповітна Трійця» XVIII ст. і «Пієта» XVIII ст. Унікальна церква Св. Параскеви в Буську на Довгій Стороні чекає на свого мецената для її реставрації.
Література: 1. Акт візитації 1762 року церкви Св. Параскеви в Буську. 2. ДАЛО, ф. 1, оп. 29, спр. 2374, арк. 2,3. 3. Драган М. Українські деревляні церкви. – Львів, 1937. 4. Коструба Т. Белз і Белзька земля від найдавніших часів до 1772 р. – Нью-Йорк – Торонто, 1989. 5. Літопис руський. 6. Логвин Г. Етика реставратора і науковця // Пам’ятки України: історія та культура. – Київ, 2001. – № 4. 7. Могытыч И. Традиции и влияние в народном зодчестве западннх областей Украины // Архитектурное наследство. – № 33. – Москва, 1981. 8. Площанский В. Буск, город и бывшее княжество того же имени на Галицкой Руси. – Львов, 1872. 9. ЦДІАУЛ, ф. 146, оп. 20, спр. 556, арк. 25. 10. ЦДІАУЛ, ф. 159, оп. 9, спр. 945, арк. 44. Копія 1795 року.
11. Там само, арк. 47. 12. Там само, , арк. 8а. 13. Там само, ф. 201, оп. 1, спр. 1573. Акт візитації 1828 року. 14. Там само, ф. 616, оп. 1, спр. 77, арк. 20. 15. Там само, оп. 1, спр. 94, арк. 1. 16. Archiwum książąt Lubartowiczow Sanguszkow w Sławucie. – Т. V. – N 5. 17. Gil A. Prawosławna Eparchia Chełmska do 1596 roku – Lublin ; Chełm , 1999. 18. Gil A. Chełmskie diecezje obrządku wschodniego. Zagadnienia organizacji terytorialnej, w: Polska - Ukraina. 1000 lat sąsiedztwa, t. 5, Miejsce i rola Kościoła greckokatolickiego w Kościele powszechnym, red. S. Stępień – Przemyśl 2000. 19. Sygowski Р. Cerkwie Buska w XVIII-wiecznych wizytacjach unickiej diecezji chełmskiej w Archiwum Państwowym w Lublinie // Сакральне мистецтво Волині. Матеріали IX міжнародної наукової конференції, м. Луцьк, 31 жовтня – 1 листопада 2002 року. – Луцьк, 2002. – С. 133-138.
Церква Св. Параскеви. Рисунок Тадея Обмінського, 1906 рік
Церква Св. Параскеви. Обмінського, 1906 рік
План.
Обміри
Тадея
Церква Св. Параскеви після реставрації 1983 року. Фото 2006 року
Церква Св. Параскеви. План після реставрації 1983 року
Стаття з журналу «Наша спадщина» № 3(11), 2017; стор. 20 – 25 (подано зі скороченням). Іллюстрації автора з історичної довідки, наданої ним грекокатолицькій громаді м. Буська