Ваше здоров'я №33-34 by Всеукраїнська медична газета “Ваше здоров'я”

МЕДИЧНА ГАЗЕТА УКРАЇНИ

№33-34 (1317-1318) 21.08.2015 НОВИНИ О. КВІТАШВІЛІ: «ВАКЦИНИ ВІД ЮНІСЕФ НАДІЙДУТЬ У РЕГІОНИ ВЖЕ У ВЕРЕСНІ» РІШЕННЯМ УРЯДУ ЕПІДНАГЛЯД ПОКЛАДЕНИЙ НА МОЗ

ГАЗЕТА МОЗ УКРАЇНИ І ГАЛУЗЕВОЇ ПРОФСПІЛКИ

WWW.VZ.KIEV.UA

УНІВЕРСИТЕТСЬКА КЛІНІКА:

У 7 РЕГІОНАХ УКРАЇНИ ЗАПОЧАТКОВАНО ПРОЕКТ ПРОФІЛАКТИКИ НЕІНФЕКЦІЙНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ

ЯКУ МОДЕЛЬ ВІЗЬМЕ ЗА ВЗІРЕЦЬ УКРАЇНА?

ЗАТВЕРДЖЕНО НОВУ НАСТАНОВУ З GMP

2-5 СТОР.

ЧИ ІСНУЄ ІДЕАЛЬНА МОДЕЛЬ ОПЛАТИ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ? У процесі реформ важливо врахувати, що в разі зменшення кількості випадків госпіталізацій неминуче зросте частка складних випадків, які потребуватимуть значних витрат. І лікарні не мають потерпати від цього. СТОР.

Від наукової лабораторії до лекційної зали та ліжка хворого — один крок. За таким принципом функціонують університетські клініки — флагмани світової системи охорони здоров’я. Радянські традиції розмежували медичну науку, практику й освіту, тож дружба між ними досі відносна, а іноді — на межі протистояння. Чи вдасться скріпити її через відродження університетських клінік в Україні? СТОР.

НОВИНИ ДОВГООЧІК УВАНІ ЗМІНИ

НОВА КОМ А НД А

О. КВІТАШВІЛІ: «ВАКЦИНИ ВІД ЮНІСЕФ НАДІЙДУТЬ У РЕГІОНИ ВЖЕ У ВЕРЕСНІ»

ід час засідання Кабінету Міністрів 11 серпня 2015 р. Міністр охорони здоров’я Олександр Квіташвілі запевнив, що вже у вересніжовтні цього року всі області України отримають вакцини, які МОЗ планує закуповувати через ЮНІСЕФ. «Ми зможемо розвезти по областях вакцини наприкінці вересня — у першій декаді жовтня», — сказав він. За словами Міністра, МОЗ уже погодило з ООН і міжнародними організаціями 7 програм закупівлі для України лікарських засобів, у тому числі вакцин. Зараз в Україні працює технічна місія Програми розвитку ООН з питань закупівель лікарських засобів,

а керівництво МОЗ проводить виїзні позапланові перевірки запасів вакцин і препаратів у регіонах країни. Перевірити, наскільки правдиві дані, які обласні керівники передають у Кабмін, — таке доручення О. Квіташвілі отримав на цьому самому засіданні Кабміну від Голови Уряду Арсенія Яценюка. «По селектору звітують, що все є, а насправді — нічого немає. Тобто брешуть. Проведіть виїзні разові перевірки: приїдьте в лікарню й здійсніть інвентаризацію. Я не називаю області, щоб це для всіх було «приємним сюрпризом», — заявив Прем’єр-міністр.

Своєю чергою, заступник Міністра охорони здоров’я України Віктор Шафранський зазначив на брифінгу, що проблема з імунобіологічними препаратами в Україні дуже гостра. «Кількість вакцин від туберкульозу (БЦЖ) становить усього 9% від загальної потреби. МОЗ робить усе можливе для якнайшвидшого надходження вакцин на ринок. Зокрема ми максимально спростили їх реєстрацію», — сказав він. За матеріалами Урядового порталу, УНН та інтернет-видання «Українська правда»

З ДОРОВИЙ ГЛ УЗ Д ПЕРЕМІГ

РІШЕННЯМ УРЯДУ ЕПІДНАГЛЯД ПОКЛАДЕНИЙ НА МОЗ

абінет Міністрів України постановою від 05.08.2015 р. №575 вніс зміни до Положення про МОЗ України, що на-дають Міністерству повноваження з реалізації політики у сфері епідеміологічного нагляду (спостереження). Нагадаємо, що реорганізація Держсанепідслужби почалася у вересні минулого

року: більшість функцій, які вона виконувала, повинні були відійти до новоствореної Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів. Але цим рішенням Уряд переклав основні повноваження безпосередньо на МОЗ. Міністерство охорони здоров’я вже утворило міжвідомчу робочу групу з 29 осіб із пи-

тань забезпечення сталої відповіді епідеміям туберкульозу та ВІЛ/СНІДу в період фінансування програм Глобального фонду боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією та після їх завершення. Координувати її роботу буде заступник Міністра Ігор Перегінець. За матеріалами Урядового порталу

ЗАСЛІН КОРУ ПЦІЇ

НОВА РЕДАКЦІЯ ЛІЦЕНЗІЙНИХ УМОВ: МЕНШЕ ПАПЕРІВ, БІЛЬШЕ ПРОЗОРОСТІ

Міністерстві охорони здоров’я України триває процес розробки ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики. «Підвищення якості надання медичної допомоги в закладах охорони здоров’я усіх форм власності та фізичними особами — підприємцями, які отримали ліцензію на медичну практику, є нашим спільним завданням, і для цього ми повинні всі ліцензійні умови зробити однозначними й прозорими», — заявила перший

заступник Міністра охорони здоров’я Олександра Павленко, закликавши громадські організації, експертів, практикуючих лікарів взяти активну участь у цьому процесі. Нова редакція ліцензійних умов передбачає зокрема суттєве зменшення кількості документів, необхідних для отримання ліцензії. Провадження господарської діяльності з медичної практики зараз здійснюється за такими видами медичних послуг:  екстрена медична допомога;

первинна медична допомога;  вторинна (спеціалізована) медична допомога;  третинна (високоспеціалізована) медична допомога;  паліативна медична допомога;  медична реабілітація. За матеріалами прес-служби МОЗ України

За матеріалами прес-служби МОЗ України

і сприйматися педагогами як покарання, — вважає заступник Міністра охорони здоров’я Ігор Перегінець. — У цьому досягнуто взаєморозуміння з Міносвіти». За словами головного позаштатного спеціаліста МОЗ зі спеціальності «Загальна практика-сімейна медицина» Лариси Матюхи, проект передбачає підтримку сімейної медицини та покращення умов роботи сімейних лікарів, у тому числі в питаннях фінансування. За матеріалами Інтерфакс-Україна

За матеріалами прес-служби МОЗ України

У 7 РЕГІОНАХ УКРАЇНИ ЗАПОЧАТКОВАНО ПРОЕКТ ПРОФІЛАКТИКИ НЕІНФЕКЦІЙНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ допомоги, а також на обмеження доступу до алкогольних та тютюнових виробів і шкідливих продуктів. «Державна політика буде сформована так, щоб зробити нездорове харчування недоступним, заборонити його пропаганду, обмежити споживання солі, трансжирів і цукру», — повідомив головний позаштатний дієтолог Міністерства охорони здоров’я Олег Швець. Також у рамках проекту буде переглянуто зміст і підхід до викладання в середніх школах «Основ здоров’я». «Цей предмет не повинен формуватися за залишковим принципом

іністерство охорони здоров’я України внесло зміни до складу Комітету з конкурсних торгів і закріпило їх у наказі від 24.07.2015 р. №466. До складу Комітету ввійшли:  Шафранський Віктор Вікторович — Голова Комітету з конкурсних торгів, заступник Міністра;  Лук’яненко Ольга Василівна — заступник директора Департаменту — начальник відділу правової та договірної роботи Департаменту правового забезпечення діяльності МОЗ;  Якубівський Володимир Леонідович — директор Департаменту фінансоворесурсного забезпечення;  Коломейчук Валентина Миколаївна — в. о. директора Департаменту медичної допомоги;  Верета Любов Володимирівна — начальник відділу бухгалтерського обліку, методології та фінансової звітності — головний бухгалтер;  Мельниченко Людмила Анатоліївна — начальник Управління аудиту та аналітики;  Осташко Світлана Іванівна — директор Департаменту громадського здоров’я;  Лясковський Тарас Михайлович — в. о. начальника Управління фармацевтичної діяльності та якості фармацевтичної продукції;  Левченко Олена Миколаївна — в. о. завідувача Сектору оцінки та усунення корупційних ризиків;  Осадчий Ігор Михайлович — начальник відділу забезпечення державних закупівель Департаменту фінансоворесурсного забезпечення.

УХВАЛЕНО РІШЕННЯ ПРО ЗАСТОСУВАННЯ ПРОЦЕДУРИ ВІДКРИТИХ ТОРГІВ ІЗ ЗАКУПІВЕЛЬ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ ЗА ДЕРЖАВНІ КОШТИ ЗА ЧОТИРМА ПРОГРАМАМИ: ДЛЯ ХВОРИХ НА РОЗСІЯНИЙ СКЛЕРОЗ, ДЛЯ ЛІКУВАННЯ ДІТЕЙ ІЗ ХВОРОБОЮ ГОШЕ, МУКОПОЛІСАХАРИДОЗОМ І ДЦП. ОГОЛОШЕННЯ ПРО ПРОВЕДЕННЯ ПРОЦЕДУРИ ЗАКУПІВЕЛЬ БУДЕ ОПУБЛІКОВАНЕ НА ПОРТАЛІ «ВІСНИК ДЕРЖАВНИХ ЗАКУПІВЕЛЬ» І НА САЙТІ МОЗ УКРАЇНИ.

ІМП ЛЕМЕН ТА ЦІЯ ЄВРОПЕЙСЬК И Х ЗАСА Д

роект є частиною стратегічного плану «Здоров’я-2020: основи європейської політики і стратегія для XXI століття», що реалізується спільно з Бюро ВООЗ в Україні та Швейцарським бюро співробітництва в Україні. Розрахований він на 4 роки: на першому етапі охопить Львівську, Івано-Франківську, Вінницьку, Полтавську, Харківську, Дніпропетровську області та м. Київ. Проект передбачає розробку і впровадження нормативних актів, спрямованих на підтримку здорового харчування, фізичної активності й розвитку первинної медичної

Визначено відповідальних за тендери

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

НОВИНИ

21 серпня 2015 року

Л І К У В А Н Н Я С ТА Н Е Д О С Т У П Н І Ш И М

СК РУ Т НІ Ч АСИ

ОКРЕМІ ЛІКАРСЬКІ ЗАСОБИ БУДЕ ЗВІЛЬНЕНО ВІД ДОДАТКОВОГО ІМПОРТНОГО ЗБОРУ? П ро це сказано у відповідному проекті постанови Кабінету Міністрів, розміщеному на сайті відомства для громадського обговорення. Мова йде про намагання здешевити таким чином препарати, дозволені до виробництва і застосування в Україні та внесені

до Державного реєстру лікарських засобів. Нагадаємо, що спеціальні заходи у вигляді імпортного збору за ставками 10% і 5% для стабілізації платіжного балансу Уряд увів у лютому 2015 р. Збір не поширюється на критичний імпорт: медичні вироби

для проведення гемодіалізу та лікування пацієнтів з онкозахворюваннями, медикаменти, поставки яких здійснюються за процедурами державних закупівель. За матеріалами Урядового порталу

П І Д М І Ж Н А Р ОД Н И М КО Н Т Р ОЛ ЕМ

КОРОЛІВСЬКЕ АГЕНТСТВО ВЕЛИКОЇ БРИТАНІЇ СТАЄ ПАРТНЕРОМ УКРАЇНИ У ТЕНДЕРАХ

іністерство охорони здоров’я розраховує до 25 серпня цього року підписати контракт із представниками ВООЗ, ЮНІСЕФ і ПРООН, який дасть змогу закупити лікарські засоби через міжнародні організації. Про це повідомив Міністр Олександр Квіташвілі. Також закупівельним партнером відомства стане Королівське Агентство Великої Британії

(Crown Agents). Усі ці організації будуть допомагати МОЗ у проведенні внутрішніх тендерів. Водночас О. Квіташвілі вже вкотре звернув увагу на те, що вітчизняні фармвиробники зможуть брати участь у тендерах міжнародних організацій на загальних підставах. У цьому році закупівлі здійснюватимуться за сімома програмами. «ЮНІСЕФ закуповува-

тиме вакцини, ПРООН — протитуберкульозні препарати, ліки від ВІЛ і орфанних захворювань. У наступному ж році, — запевняє Міністр охорони здоров’я, — закупівлі почнуться вже в лютому-березні». За матеріалами РБК-Україна

СТОП, Н А РКОТ ИК!

НОВА ХВИЛЯ КОНТРАБАНДНИХ ЛІКІВ, ЗОКРЕМА КОДЕЇНОВМІСНИХ, ОБРУШИЛАСЬ НА УКРАЇНУ

ро це свідчать останні дані правоохоронних органів. Найтривожніше — у регіонах, які межують із зоною збройного конфлікту, та в Одеській області. Минулого тижня правоохоронці Одещини виявили майже 571 тис. флаконів заборонених до продажу кодеїновмісних препаратів. «Співробітники міліції спільно з представниками прокуратури встановили, що одне із товариств з обмеженою відповідальністю імпортувало на територію України велику партію комбінованого лікарського засобу «Кодарекс». Державна служба України з лікарських засобів не надавала висновку про якість деяких серій цього препарату, тому його реалізація в Україні була заборонена», — повідомив представник відділу зв’язків з громадськістю Головного управління МВС в Одеській області. Однак 180 флаконів підприємці встигли реалізувати через підконтрольні об’єкти роздрібного продажу. Також під час обшуку «аптечних бізнесменів» було вилучено 37 флаконів простроченого лікарського засобу «Гатифлоксацин» і 90 флаконів «Кодарексу» із порушенням первинної упаковки. Зразки виявлених препаратів направлені на дослідження в Науково-дослідний експертно-криміналістичний центр ГУМВС. На іншому підпільному складі одного з містечок Одеської області були знайдені 62 флакони із забороненими до продажу засобами для схуднення іноземного вироб-

ництва (LiDa й Dai Dai Hua, що містять психотропну речовину сибутрамін) та 216 флаконів лікарського засобу антибіотичної дії — термін придатності цих препаратів закінчився ще в 2013 р. Також у фармацевтичних ділків були виявлені товарно-транспортні накладні, що свідчить про поставки цих лікарських засобів в аптечну мережу області. У фірми, на яку зареєстрований склад, не було навіть ліцензії на оптову та роздрібну торгівлю лікарськими засобами. Вирішується питання про арешт вилученого майна. Уже не вперше подібні препарати без документів намагаються переправити в окуповані регіони. Так, рівненські міліціонери під час несення служби на одному з контрольно-пропускних пунктів Донецької області в результаті перевірки легкового автомобіля виявили 2,5 тис. кодеїновмісних пігулок без відповідних документів. Прекурсори направлялися на окуповану територію України. Водночас на контрольному пункті «Бугас» (Донецька область) мобільна група у складі співробітників СБУ, Державної фіскальної служби, міліції та прикордонників також в автомобілі, у спеціально обладнаній схованці кузова, виявила наркотичні препарати знеболювальної дії — майже 22,5 тис. таблеток і 400 ампул. За всіма цими фактами відкриті кримінальні провадження за ч. 1 ст. 307 (незаконне виробництво, виготовлення, придбання,

зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів) Кримінального кодексу (КК) України, що передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 4 до 8 років. Ще суворіше покарання загрожує військовим медикам, що збували наркотичні препарати «наліво» в тій самій Одесі. Злочинну групу медичних працівників із персоналу Одеського військово-медичного клінічного центру Південного регіону викрила Військова прокуратура Південного регіону України спільно з підрозділом військової контррозвідки СБУ. Протягом тривалого часу співробітники центру привласнювали наркотичні препарати, призначені для лікування хворих, і збували їх стороннім особам. Наразі проводяться обшуки та інші слідчі дії. У цьому випадку кримінальне провадження відкривається вже по ч. 2 ст. 307 КК України, що передбачає позбавлення волі на строк від 5 до 10 років з конфіскацією майна. За матеріалами відділу зв’язків з громадськістю Головного управління МВС в Одеській області, прес-служб СБУ й МВС у Рівненській області, Військової прокуратури Південного регіону України

Українці відмовляються від «зайвого»

більшості громадян вистачає коштів лише на найдешевші препарати першої необхідності. Профілактика та комплексне лікування відкладається до кращих часів. За останній рік ліки в Україні через різку девальвацію національної валюти подорожчали на 60-70% і, навіть незважаючи на стабілізацію курсу процес здорожчання триває. Багато імпортерів медикаментів, щоб перестрахуватися, закладають підвищений курс на рівні 27-28 грн/Євро. Про це йдеться в дослідженні компанії Proxima Reseаrch. На загальних показниках вітчизняного аптечного ринку позначилася й анексія Криму: з 1 січня 2015 р. нашим фармацевтам заборонено постачати на півострів свою продукцію. Якщо ще минулого року на Крим, Луганську і Донецьку області припадало близько 20% загальнонаціональних продажів медикаментів, то зараз ця частка зменшилася до 9%. Відповідно збільшилися продажі ліків в аптеках тих областей країни, куди переселилася більшість біженців із зони АТО: у Харківській області — 20% від загальних продажів, у Дніпропетровській — 9,2%, у Запорізькій — 7%, Київській — 4,7%. Крім того, в усіх «передових» регіонах препарати коштують на 2-5% більше, ніж в інших областях країни. Зубожіння населення, вимушеного економити на ліках, суттєво змінило й рейтинг найуживаніших препаратів. Українці активніше викреслюють із переліку необхідних лікарських покупок вітаміни, різні харчові добавки тощо — експерти вважають, що кількість «зайвих» ліків буде тільки зростати. У першому півріччі 2015 р. аптечні продажі в грошовому еквіваленті зросли на 7% порівняно з аналогічним періодом минулого року — до понад 23 млрд грн, але на 15% скоротилися в натуральному — до 661 млн упаковок. Це встановили експерти компанії «Бізнес-Кредит». Згідно з їх підрахунками роздрібні продажі препаратів за січень-червень цього року в грошовому еквіваленті збільшилися на 24,9% — до майже 19 млрд грн, але на 23,8% скоротилися в натуральному — до 411,5 млн упаковок. Середньозважена ціна товарів аптечного кошика — 34,92 грн. За матеріалами видання «Деловая столица» та delo.ua

! НА ЗАХОДИ З РЕОРГАНІЗАЦІЇ ДЕРЖЛІКСЛУЖБИ СПРЯМОВАНО 2,5 МЛН ГРН. ЦІ КОШТИ ПЕРЕДБАЧЕНІ ЗА ПРОГРАМОЮ «ЗАХОДИ ЩОДО ОПТИМІЗАЦІЇ СИСТЕМИ ЦЕНТРАЛЬНИХ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ ТА СКОРОЧЕННЯ КІЛЬКОСТІ КОНТРОЛЮЮЧИХ ОРГАНІВ». За матеріалами Урядового порталу

НОВИНИ ОБЕРЕ Ж НО!

КОН Т РОЛЬ ЯКО СТ І ЛІК ІВ СТА В СУ ВОРІШИМ

ЗАТВЕРДЖЕНО НОВУ НАСТАНОВУ З GMP

новлення настанови «Лікарські засоби. Належна виробнича практика», затвердженої МОЗ у 2011 р., було на часі, адже в законодавстві, що регулює обіг лікарських засобів в Європейському Союзі, відбулися певні зміни. Ця настанова необхідна для організації виробництва лікарських засобів відповідно до принципів і правил Належної вироб-

ничої практики (GMP), а також для аудиту, інспектування й сертифікації виробничих дільниць. Підприємства-виробники мають здійснювати свою виробничу діяльність згідно з принципами та правилами, наведеними в ній. Зокрема додано пункти стосовно кваліфікації постачальників лікарських засобів і обов’язків власників ліцензій на виробництво,

які повинні гарантувати, що діючі речовини вироблені відповідно до вимог GMP. Уведено також нові вимоги щодо обмежень поставок, уточнюються обов’язки стосовно інформування уповноважених органів про невідповідну якість продукції тощо. За матеріалами Держлікслужби України

ШАНС Д ЛЯ БІЙЦІВ-ІНВА ЛІДІВ

ВИСОКІ ТЕХНОЛОГІЇ ПРОТЕЗУВАННЯ СТАНУТЬ ДОСТУПНИМИ В УКРАЇНІ

початку наступного року українські фахівці встановлюватимуть учасникам АТО біонічні протези рук за технологією Bebionic і Touchbionic. Зараз, як стверджують у Міністерстві соціальної політики, їх дослід жують в Українському науково-дослідному інституті протезування, протезобудування та відновлення працездатності. У Києві 6 серпня презентували технологію Bebionic3 з біонічного протезування для учасників АТО, які втратили верхні кінцівки.

У такому протезі за допомогою мікродвигунів рухається кожен палець. Протез передбачає 14 видів захоплень і може витримувати вагу до 45 кг. Поки що бійці АТО можуть одержати лише фінансову допомогу на протезування за кордоном згідно з державною програмою, на яку в бюджеті цього року передбачено 150 млн грн. Нещодавно Кабінет Міністрів підвищив суму виплат учасникам АТО на протезування однієї кінцівки за кордоном удвічі — до 1800

неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 2 млн 196 тис. грн. Раніше, згідно з постановою Уряду, прийнятою в липні цього року, розмір грошової допомоги на протезування однієї кінцівки за кордоном не мав перевищувати 900 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, але невдовзі з’ясувалося, що цієї суми для повноцінного протезування недостатньо. За матеріалами УНІАН

В Ч А С Н А Д О П О М О ГА

США ПЕРЕДАЛИ УКРАЇНІ ВІЙСЬКОВО-ПОЛЬОВИЙ ГОСПІТАЛЬ ВАРТІСТЮ 7,6 МЛН ДОЛАРІВ

ро це йдеться в повідомленні Посольства США в Україні від 17.08.2015 р. Церемонія передачі відбулася в Житомирі за участі військового аташе посольства США в Україні полковника Керол Нортрап. Від імені Уряду України госпіталь прийняли директор Військово-медичного департаменту Міністерства оборони України, полковник Андрій Верба та заступник Голови

Житомирської обласної державної адміністрації Ярослав Лагута. Як наголошується в заяві дипломатичного відомства, госпіталь повинен «розширити можливості України у лікуванні військових, що постраждали в ході операцій із захисту суверенної території України від агресії з боку проросійських сепаратистів у Східній Україні».

Госпіталь спроектований так, що може забезпечити роботу 30 медичних працівників і догляд для 3 тис. військовослужбовців. Він складається із 4 наметів, встановлюється протягом близько 24 годин і може працювати в суворих умовах до 10 днів (до поповнення запасів). За матеріалами Посольства США в Україні

МОЗ ЗАПРОШ УЄ БУДІВЕ ЛЬНИКІВ

«ОХМАТДИТ» БУДЕ ДОБУДОВАНИЙ — ГРОШІ Є!

іністерство охорони здоров’я України відкрило першу лінію асигнувань на 170 млн грн для забезпечення заходів із будівництва сучасного лікувально-діагностичного комплексу Національної дитячої спеціалізованої лікарні «Охматдит» та оголосило відкритий відбір генпідрядника. Про це повідомила перший заступник Міністра

! 4

охорони здоров’я України Олександра Павленко. Міністр Олександр Квіташвілі заявив, що отримати гроші вдалося за підтримки міжфракційного депутатського об’єднання «За добудову «Охматдиту». Нагадаємо, що для завершення будівництва нового корпусу лікарні в держбюджеті на цей рік передбачено 500 млн грн.

У новому корпусі проводитимуться операції з пересадки дітям кісткового мозку від нерідних донорів. Зараз виконати подібні втручання можна тільки за кордоном. Вартість таких операцій становить від 200 до 500 тис. Євро. За матеріалами прес-служби МОЗ України та УНН

РОСІЙСЬКІ КОМПАНІЇ ВИТІСНЯЮТЬ УКРАЇНСЬКІ З РИНКУ МЕДИКАМЕНТІВ НА ДОНБАСІ. ЗГІДНО З ДАНИМИ АНАЛІТИЧНОЇ КОМПАНІЇ RNC PHARMA ПОСТАЧАННЯ ЛІКІВ З РОСІЇ У ТАК ЗВАНІ ЛНР І ДНР ЗБІЛЬШИЛОСЯ ЗА ПЕРШЕ ПІВРІЧЧЯ 2015 Р. ДО 43% ПОРІВНЯНО З МИНУЛИМ РОКОМ. УКРАЇНА ВІДМОВИЛАСЯ ПОСТАЧАТИ МЕДИКАМЕНТИ НА ОКУПОВАНІ ТЕРИТОРІЇ ДОНБАСУ — ТАМ ЗНАЧНУ ЧАСТКУ РИНКУ ЗАХОПИЛИ РОСТОВСЬКІ ДИСТРИБ’ЮТОРИ.

Україна залишається на першому місці в Європі за рівнем захворюваності на гепатит С

а даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, в Україні близько 8% населення інфіковані вірусом гепатиту С. Проте точно сказати, скільки людей уражені цією хворобою, складно навіть фахівцям у цій сфері. За словами Заслуженого лікаря України Світлани Антоняк, Україна посідає перше місце в Європі за темпами поширення вірусного гепатиту С. Більша частина українських пацієнтів не знає про своє захворювання. По-перше, тому що хвороба нова: випадки хронічного гепатиту С почали реєструвати лише у 2009 р. По-друге, найчастіше віруси виявляють під час випадкових клінічних досліджень, у 80% — на хронічній стадії, коли вже розвиваються цироз і рак печінки. Через майже безсимптомний перебіг захворювання цей вірус і отримав назву лагідного вбивці. Основні місця, де «гуляє» вірус гепатиту, — лікарні, стоматологічні кабінети, косметичні салони, салони татуювання та пірсингу. Але часто люди інфікуються й під час переливання крові. С. Антоняк вважає, що зупинити епідемію гепатиту С можна тільки на державному рівні. «Вагомий крок зроблено в цьому році: стартувала перша масштабна кампанія тестування на вірусний гепатит С військовослужбовців і представників інших силових структур, які беруть участь у проведенні антитерористичної операції. Потрібно й далі рухатися в цьому напрямку», — сказала вона. За матеріалами УНН

У столиці — спалах лептоспірозу

Україні вперше за останнє десятиліття зафіксовано зараження людей лептоспірозом на пляжах. За офіційними даними Державної служби з надзвичайних ситуацій у місті Києві, інфекцію виявили у двох мешканців столиці після купання та відпочинку на пляжах «Передмостна Слобідка», що у Дніпровському районі, та «Вербний» — в Оболонському районі. Але у ЗМІ тиражуються відомості про значно більшу кількість постраждалих і навіть летальні випадки від цього інфекційного захворювання. У зв’язку з ризиком зараження лептоспірозом та за результатами санітарно-мікробіологічних проб води в столиці санепідслужбою закрито 6 пляжів. Загалом захворюваність на лептоспіроз у столиці за цей рік зросла майже втричі. Фахівці прогнозують ще більший спалах захворювання вже восени. Епідеміологи пов’язують поширення інфекції з відсутністю необхідних дератизаційних заходів — боротьби з гризунами. Це сприяє збільшенню популяції дрібних ссавців, зокрема пацюків і мишей, які найчастіше є носіями і поширювачами небезпечних інфекцій. Збудник лептоспірозу поширений фактично на усій території України. Ще у 2014 р. рівень захворюваності збільшився на 31,6% порівняно із 2013 р. та становив 473 випадки. За матеріалами прес-служби Державної служби з надзвичайних ситуацій у місті Києві та РБК-Україна

За матеріалами УНІАН

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

НОВИНИ

21 серпня 2015 року

Н А Й Б О Л Ю Ч І Ш Е П И ТА Н Н Я

УКРАЇНСЬКА СИСТЕМА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я НЕЕФЕКТИВНО ВИКОРИСТОВУЄ РЕСУРСИ немає. Щоб лікувальні заклади стали ефективними і щоб визначити, які з них конкурентоспроможні, потрібно змінити форму управління. Коли ми переводимо лікувальні заклади з бюджетних в інші форми управління, вони стають, наприклад, комунальними неприбутковими підприємствами, отримують бюджет, підписують договір про надання послуг. Замовник — держава — визначає, яка поліклініка або клініка надає якісніші послуги, й, укладаючи договори, кращим призначає більший обсяг фінансування. Зараз же ми беремо всю кількість закладів, які у нас є, і більш-менш рівномірно розподіляємо фінанси. У результаті всім потроху і нікому не вистачає. — На практиці вийде, що з якимись лікувальними закладами держава укладе інтерв’ю агентству «Інтерфакс-Україна» договір, а з якимись — ні. Останні будуть заступник Міністра охорони здоров’я закривати? Ігор Перегінець першим із керівників — Не потрібно боятися слова «закрити» або відомства порекомендував не боятися слів «перепрофілювати». Люди вмирають головним «закрити» або «перепрофілювати» відносно чином не через відсутність лікувальних закладів, лікарень. «Нам доведеться кількісно скоротити а через неякісно або несвоєчасно надану медичну інфраструктуру», — сказав він. допомогу. — Як ви прокоментуєте стурбованість Наприклад, Україна — друга в Європі та критиків МОЗ тим, що підготовлений Мі- п’ята у світі країна за рівнем захворюваності на ністерством законопроект створює мож- стійкі до лікування мультирезистентні форми ливості для тіньової приватизації закла- туберкульозу. А знаєте, чому з’являються такі дів охорони здоров’я? форми? Тому, що недолікованого пацієнта по— Якщо розібратися в суті двох практично містили в закриті умови диспансеру, де хворі ідентичних проектів, стає зрозуміло, що альтер- заражають один одного. Можна стверджувати, натива з’явилася тільки через відсутність розу- що стрімкий розвиток мультирезистентного туміння принципів реформування. МОЗ взагалі не беркульозу показав всю неефективність системи має впливу на мережу лікувальних закладів, у охорони здоров’я в Україні — від планування, більшості своїй вони є власністю комунальних інфекційного контролю, якості навчання лікарів і місцевих громад. І тільки місцевим громадам до дотримання протоколів. Увесь світ лікує тувирішувати, яка форма управління може бути беркульоз амбулаторно: виявили, пролікували в тому чи іншому лікувальному закладі. Мініс- в стаціонарі активну фазу, відправили додому, терство тільки формує політику та рекомендує, де людина продовжує лікуватися під контролем як ці лікувальні заклади можуть змінити форму лікарів. Ми ж створили умови для розвитку мульуправління, щоб отримати якісні інструменти на- тирезистентних форм, оскільки фінансуємо не дання медичних послуг. Ніяких прихованих чи лікування пацієнта, а туберкульозні диспансери. завуальованих завдань із приватизації лікарень Так, нам доведеться кількісно скоротити у МОЗ немає. інфраструктуру, щоб ці кошти перенаправити на — Охорона здоров’я та лікувальні закла- посилення окремих закладів і підвищення якості ди — це інвестиційно привабливі об’єкти надання медичної допомоги. сьогодні? Інвесторам це цікаво? Чи варто — Багато побоювань, що зміна форми говорити про можливу приватизацію? організації та управління лікувальними — Щоб відповісти на це питання, потрібно закладами призведе до скорочення медиврахувати кілька концептуальних чинників. По- ків. Прокоментуйте цю тезу, будь ласка. перше, наша система абсолютно неефективна з — Лікар первинної ланки, який повинен виточки зору використання ресурсів і надання пос- являти і контролювати лікування захворювання, луг. По-друге, у нас фрагментоване управління може бути приватно практикуючим. Ми хочемо системою охорони здоров’я — національне, ре- мотивувати його відвідувати свого пацієнта і гіональне, районне та муніципальне. Це погано, слідкувати за тим, щоб він лікувався. тому що занадто багато ланок, немає уніфіковаГроші за лікування цього пацієнта буде планого підходу до медпослуг. По-третє: близько тити держава, яка укладе договір із лікарем. Так, 80% ресурсів ідуть на підтримку інфраструктури ми хочемо, щоб розвивалася приватна медична та зарплату медиків. Питання не в тому, чи потріб- практика. Приватна практика на рівні первинної на інфраструктура, а в тому, скільки її потрібно і ланки не означає, що гроші будуть іти з кишені якої якості. В Україні кількість лікарняних ліжок у пацієнта. У всіх розвинених країнах Європи існує 2,5 разу перевищує кількість ліжок в Іспанії, у якій первинна практика у формі приватно практикуюприблизно така сама кількість населення, у нас чих або сімейних лікарів. більше лікарів і медперсоналу, але тривалість Зараз в Україні приватним лікарям пацієнти життя на 10 років менша. При цьому скорочення платять із власної кишені. Ми повинні створикількості ліжок — не самоціль. Наша мета — ти умови, за яких держава матиме можливість зробити так, щоб ресурси витрачалися не на купувати послугу первинної медичної допомоінфраструктуру, а на послуги. ги на конкурентних умовах. Це суттєво змінить — У чому відмінність підтримки ставлення лікаря до пацієнта і змусить лікаря, інфрас труктури від надання якісних який буде мотивований, працювати краще, адже послуг? він отримуватиме доплату за якість послуг, а не — Наприклад, є велика п’ятиповерхова по- тільки за їх кількість. Тоді лікарі слідкуватимуть ліклініка, що частину приміщень здає в оренду. за здоров’ям пацієнтів. Коли ваш дільничний Лікарі, які там працюють, не можуть надати якіс- терапевт останній раз цікавився станом вашого ну послугу, оскільки немає лікарських засобів та здоров’я? Максимум, що вони можуть у сьогодобладнання. Тобто фасад є, але змісту, послуги, нішніх умовах — це прийти за викликом. Вони

ніяк не зацікавлені в тому, щоб на їх дільниці захворюваність була низькою. Стимулів немає. — А які з’являться стимули, якщо це буде не медичний держзаклад, а медичне держпідприємство? — З’явиться елемент конкуренції. Гроші будуть йти за пацієнтом, за послугою, і якщо в це підприємство піде більше пацієнтів, воно отримає більше грошей і зможе ними користуватися для поліпшення інфраструктури, збільшення оплати праці медиків. А заклад, який не відповідає потребам пацієнтів, вибуває з конкуренції. При цьому заклади, які конкурують, не конче мають бути приватними. — Виходить, лікувальні заклади будуть залежати від людини, яка обіймає посаду, умовно, Голови обласного управління охорони здоров’я, котрий вирішуватиме, із ким підписати договір? — На першому етапі потрібно буде провести серйозну роботу, для того щоб створити правильні механізми та правила для укладення таких договорів. — А що сьогодні заважає укладати подібні договори з державними або комунальними закладами? — Низка неузгодженостей в законодавстві не дає змоги медзакладам піти таким шляхом. Державних коштів вистачає лише на утримання закладу — комунальні платежі та зарплату, а на оплату послуг — ні. Населення фактично компенсує потребу в оплаті послуги в момент її отримання. Прийшли до лікаря, він надав послугу, заплатили — десь безпосередньо в кишеню, десь через благодійний внесок. Це наслідок того, що за відсутності реформ система адаптувалася, щоб хоч якось надавати послугу. Але державні гроші не будуть виводитися із системи — вони спрямовуватимуться в ефективне місце і витрачатимуться ефективно. Ми хочемо, щоб система була така: люди платять податки, держава закуповує послуги в медзакладах і населення отримує ці послуги безкоштовно. Наприклад, в області — сім-вісім райлікарень, які надають більш-менш стандартний набір послуг, і не дуже якісно. Унаслідок цього ми не отримуємо ані якості, ані задоволеності пацієнта, ані зменшення показників захворюваності та смертності. Після реформи місцеві органи влади зможуть із цих закладів не адміністративним методом, а на конкурентних підставах вибрати ті, з якими укладимуть договір на певні типи послуг, наприклад, щодо опіки вагітних і породіль... — І для того щоб народити, потрібно буде їхати за 250 км? — За 250 км точно не потрібно буде їхати. Звичайно, у нас погані дороги, великі відстані, тому потрібно детально опрацювати ці аспекти з кожним регіоном, але це не знімає необхідності раціонального переосмислення функціонування системи. На жаль, кожен раз, коли порушуємо це питання, ми впираємося в проблему фізичної доступності й вирішуємо залишити в цьому населеному пункті лікарню — не важливо яку, не важливо, з якими лікарями та обладнанням, але щоб вона була. Але ми говоримо про лікарню, про заклад вторинної медичної допомоги. Проте 80% проблем населення в охороні здоров’я можна вирішити на первинному рівні. Тому більш детально розглядатиметься питання доступності закладів первинної ланки, посилення їх потенціалу — це один із пріоритетів реформи. У селах, невеликих містах первинна медична допомога може існу-

вати у формі сімейної медицини, коли сімейний лікар буде надавати весь комплекс медпослуг, маючи увесь спектр необхідних інструментів. Тоді питання існування лікарні в кожному селі не буде таким гострим. І тоді, якщо ця лікарня буде не за 10, а за 50 км від місця проживання пацієнта, але надаватиме в 10 разів якіснішу послугу, гарантоване лікування, забезпечення ліками, гідне харчування, я впевнений, проблема відстані відпаде сама собою. — Хто конкретно буде замовником медичних послуг — держава, місцеві ради, губернатори? — Це питання дуже важливе. На наш погляд, замовником повинна бути держава через регіональні інституції, які можуть координуватися, скажімо, Національним агентством із фінансування системи охорони здоров’я. Зараз ми проводимо на цю тему досить серйозні обговорення з нашими колегами із різних міністерств і відомств у контексті децентралізації. Вважаємо, що при децентралізації функція фінансування охорони здоров’я повинна бути консолідована на обласному рівні. Буде правильно, якщо держагентство отримуватиме з національного бюджету кошти й укладатиме договори з тими, хто надає послуги на всіх нижчих рівнях. Водночас, ми вважаємо, що первинна ланка в перехідний період може фінансуватися на рівні громад. Утім, це питання потрібно обговорювати, є приклади, коли на регіональному рівні розподіляється весь бюджет. — МОЗ має намір шукати спільну мову з Комітетом Верховної Ради з питань охорони здоров’я, з Олегом Мусієм, Ольгою Богомолець? — Звичайно. Міністерство не вбачає проблеми в тому, щоб сісти за стіл переговорів і пояснити своє бачення, обговорити та прийняти найкращі пропозиції. Ми постійно про це говоримо. У нас немає амбіцій довести свою правоту в будь-який спосіб. Але ми точно маємо намір провести реформу якомога швидше. За матеріалами «Інтерфакс-Україна»

! У МОЗ ПЛАНУЮТЬ ПЕРЕГЛЯНУТИ ПІДХОДИ ДО ФОРМУВАННЯ БЮДЖЕТУ НА НАСТУПНИЙ РІК. «У НАС Є СТАТТІ ВИТРАТ, ЗА ЯКИМИ В ЖОДНОМУ РЕГІОНІ НЕ МОЖУТЬ ВКАЗАТИ, НА ЩО САМЕ ВИТРАЧАЮТЬСЯ ГРОШІ. НАПРИКЛАД, Є ТАКА БЮДЖЕТНА СТАТТЯ, ЯК ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ. ЗВУЧИТЬ НЕПОГАНО, АЛЕ НАСПРАВДІ В БІЛЬШОСТІ ВИПАДКІВ ЦЯ ПРОЦЕДУРА — ПРОФАНАЦІЯ», — ПОВІДОМИЛА ПЕРШИЙ ЗАСТУПНИК МІНІСТРА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ОЛЕКСАНДРА ПАВЛЕНКО. За матеріалами РБК-Україна

ДОСЬЄ

ДРУГЕ ПРИШЕСТЯ ОЛЕГА МУСІЯ Майстер популістських спічів і безпідставних звинувачень, на всі руки народний депутат, який прагне бути в епіцентрі політичних скандалів під прицілами камер центральних TVканалів, — Олег Мусій нещодавно знову нагадав про себе. Цього разу — як про «видатного ескулапа» й «великого медичного реформатора». Хоча кілька місяців тому здавалося, що ми його втрачаємо: він із головою поринув у проблеми вирубки лісів та вугільної галузі. Лікарська спільнота тільки-но зітхнула з полегшенням, а ж тут — дежавю.

Не людина, а «Дом Советов» У лютому цього року невтомний «багатостаночник» був представлений депутатам Верховної Ради як Голова міжфракційного депутатського об’єднання «Захистимо вугільну галузь», брав активну участь у шахтарських акціях протесту, погрожуючи докласти зусиль, аби економічні вимоги переросли в політичні. Аж раптом Олег Мусій згадав, що він все ж таки не шахтар і не лісник, а заступник Голови Комітету Верховної Ради з питань охорони здоров’я. Його бунтарський дух підняв величезну хвилю на останньому засіданні профільного комітету. Відбулося це в той час, коли над Олександром Квіташвілі зібралися хмари депутатської недовіри. Хіба ж міг знаний професіонал підкилимних ігр втратити такий чудовий момент для самопіару?! Варто лише в правильному місці в правильний час сказати своє вагоме спопеляюче слово і можна насолоджуватися помстою «бездарному грузину», бо саме йому, а не «великому й жахливому Мусію» свого часу віддали перевагу. Ну, а в разі сприятливого розташування зірок можливе й повернення в міністерське крісло, тим більше, що сезон тендерних потоків-2015 тільки-но відкривається. Для цього не соромно звинуватити Олександра Квіташвілі та хоч б у вбивстві українських дітей, а Прем’єр-міністра записати в «посібники вбивці». «Арсеній Яценюк має ухвалити рішення про звільнення Міністра охорони здоров’я Олександра Квіташвілі, — наказує Олег Мусій. — В іншому випадку Прем’єр стане посібником Голови МОЗ у вбивстві українських дітей, які, не дочекавшись бюджетних грошей на операції, гинуть за кордоном від тяжких форм онкологічних захворювань». Під час іншого публічного виступу він уже говорить про «нездатність Міністра О. Квіташвілі організувати роботу та його безвідповідальність», на третьому вказує, що розроблений МОЗ і поданий Кабінетом Міністрів

у Парламент пакет законопроектів про автономізацію медзакладів «націлений лише на розкрадання, дерибан, привласнення за безцінь чи безплатно поліклінік, лікарень, науково-дослідних інститутів і землі, на якій вони розташовані»… Варто зазначити, що роздача особливо важливих рекомендацій першим особам держави стала своєрідним хобі Олега Степановича. Так, між виступами на медичну тему, 19 липня в ефірі телеканалу «112» він звернувся ще й до Президента України з пропозицією відсторонити Арсена Авакова від посади міністра внутрішніх справ, «повелівши» Президентові та парламентарям негайно сісти за стіл переговорів з керівниками добровольчих батальйонів. Ну, не інакше, як друге пришестя Христа українському народу!

Гальмо перестройки Звичайно, не випадково саме Олега Мусія було обрано автором-упорядником і рек ламістом закону, «альтернативного» тому, який розробляла команда Міністра Квіташвілі. Ну, хто ще здатний взяти на себе цю брудну роботу з використання чужих напрацювань і вставляння палок у колеса реформ? Хто краще Олега Степановича вміє перелицьовувати недоліки в достоїнства? Зміг же він після діяльності в якості керівника Громадської ради при МОЗ Раїси Богатирьової, яку зараз розшукує і Генпрокуратура, й Інтерпол, вчасно вловити нову кон’юнктуру і вийти на публіку в якості головного медика Майдану, заробивши революційно-політичний капітал. Отже, Олег Мусій бере пакет законопроектів МОЗ, над складанням якого протягом півроку працювала велика група фахівців, копіює його, змінивши, як запевняє Квіташвілі, всього 7 пунктів, і заносить цей «труд» під своїм ім’ям у Верховну Раду. На так званий альтернативний законопроект пішло 2 дні роботи. Законопроект же МОЗ, як відомо, був загальмований у Комітеті Верховної Ради з питань охорони здоров’я зуси л л ями того ж Му-

ОЛЕГ МУСІЙ БЕРЕ ПАКЕТ ЗАКОНОПРОЕКТІВ МОЗ, НАД СКЛАДАННЯМ ЯКОГО ПРОТЯГОМ ПІВРОКУ ПРАЦЮВАЛА ВЕЛИКА ГРУПА ФАХІВЦІВ, КОПІЮЄ ЙОГО, ЗМІНИВШИ, ЯК ЗАПЕВНЯЄ КВІТАШВІЛІ, ВСЬОГО 7 ПУНКТІВ, І ЗАНОСИТЬ ЦЕЙ «ТРУД» ПІД СВОЇМ ІМ’ЯМ У ВЕРХОВНУ РАДУ. НА ТАК ЗВАНИЙ АЛЬТЕРНАТИВНИЙ ЗАКОНОПРОЕКТ ПІШЛО 2 ДНІ РОБОТИ. ЗАКОНОПРОЕКТ ЖЕ МОЗ, ЯК ВІДОМО, БУВ ЗАГАЛЬМОВАНИЙ У КОМІТЕТІ ВЕРХОВНОЇ РАДИ З ПИТАНЬ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ЗУСИЛЛЯМИ ТОГО Ж МУСІЯ, А ТАКОЖ ГОЛОВИ КОМІТЕТУ ОЛЬГИ БОГОМОЛЕЦЬ ТА ЇЇ ЗАСТУПНИКА ОКСАНИ КОРЧИНСЬКОЇ

сія, а також Голови Комітету Ольги Богомолець та її заступника Оксани Корчинської. Копіткий аналіз законотворчої роботи фахівців МОЗ, безперечно,

важливий, але чи Олег Мусій саме той експерт, до чиєї думки варто дослухатися? Щоб відповісти на це питання, слід згадати, які ж реформаторські кроки зробив сам Олег Мусій, перебуваючи на посаді Міністра охорони здоров’я з кінця лютого до початку жовтня минулого року, поки не був позбавлений повноважень за непрофесійне виконання обов’язків.

Методи міністерської роботи — «за поняттями» Уже в перші місяці роботи О. Мусія на міністерській посаді з’ясувалося: гучні заклики щодо очищення МОЗ від корупціонерів — це… просто гучні заклики. Ані корупціонерів, ані сміливого Міністра вони ні до чого не зобов’язують. З вірними членами команди Богатирьової, включаючи двох її заступників Толстанова і Богачева (причому Богачев залишався керівником апарату, відповідаючим за тендерні закупівлі) Олег Степанович співпрацював доволі довго. Варто нагадати, що і сам О. Мусій як незмінний — протягом 10 років — керівник Громадської ради при МОЗ мав у Міністерстві власний кабінет поряд із «злочинною владою» й, мабуть, міг би розповісти багато цікавого не тільки про тіньові схеми, але й про конкретних корупціонерів, фігурантів цих схем. На жаль, ми досі не почули від славетного викривача, хто ж саме в Міністерстві займався протиправною діяльністю. Хто, як, на яких державних програмах розкрадав державні кошти? Прихильник жорсткої боротьби з корупцією залишає ці запитання без відповідей. Тоді виникають інші: чи не для того завжди зручний Мусій рвався в крісло Міністра, щоб знайти спільну мову з представниками «медичної мафії», на яких роками йому доводилося дивитися з позиції слухняного громадського діяча? Про те, що «керівник МОЗ України приймає волюнтаристські рішення, логіку яких зрозуміти вкрай важко», говорив відомий психіатр та правозахисник Семен Глузман (стаття «А де ж прозорість і відкритість?», «Лі-

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ДОСЬЄ

21 серпня 2015 року

вий берег» від 13.06.2015 р.): «Мені імпонували його заяви про подолання корупційних схем у діяльності відомства, про чесну й прозору політику, про те, що у своїй роботі він передусім дослухатиметься до думки громадськості. А ле… усунення Ірини Пінчук з посади головного психіатра і нарколога МОЗ стало для мене справжнім шоком. Міністр не пояснив свого рішення медичній спільноті, він не порадився з Асоціацією психіатрів України, кого вони вважають гідним цієї посади, хто продовжить підтримувати європейський вектор розвитку галузі. То де ж проголошена демократія, де обіцяна орієнтованість на громадськість, де задек ларована прозорість у прийнятті рішень? Це ж справжнісінький волюнтаризм!» А ось ідея використання таких методів, як залякування неугодних чиновників погрозами застосувати силові методи впливу (що навряд чи наближало нашу державу до європейських норм політичного будівництва), — здається й досі кипить у «революційній» голові Головного медика Майдану. Як не парадоксально, Мусій підтримав застосування вуличних засобів боротьби в міністерській роботі, звернувшись через «Фейсбук» до бійців «Правого сектора» із закликом придивитися до постаті керівника Держлікслужби. Свою особливу пошану до «Правого сектора» він продемонстрував, «встановлюючи» червоно-чорний прапорець на своєму депутатському місці. Та й чи не з подачі того ж Мусія два тижні тому пролунала заява спікера цієї організації Артема Скоропадського, що саме Олександр Квіташвілі стане наступним, із ким розберуться радикали після наведення порядку в Мукачевому? Але важко собі уявити, як би виглядав сам пан Мусій сьогодні, якби за підсумками його роботи в якості Міністра до нього також були застосовані заходи стягнення «за поняттями». А стягувати було за що! Наприклад, за те, що, оголосивши пріоритетним завданням МОЗ зниження цін на ліки і стверджуючи, що значною складовою високих цін є хабарі («сірі гроші») при реєстрації та перевірці умов їх виробництва, Мусій не ініціював жодного розслідування з цього приводу. Більше того, він продемонстрував своє невігластво, коли заявив, що зниження цін на ліки повинна забезпечити Держлікслужба, хоча функції з реєстрації оптових цін та підготовки нормативно-правових документів щодо регулювання ціноутворення покладені зовсім не на цю структуру, а саме на МОЗ України. Але попри обіцянки Мусія, що його політика забезпечить зниження цін на імпортні ліки мінімум на 40%, уже наприкінці 2014 р. МОЗ змушене було визнати: ціни в тендерних пропозиціях зросли на 40-120%.

У пошуку цапів-відбувайлів 27 березня 2014 р. на сайті газети «Дзерка ло тижн я» з’яви лос я інтерв’ю Міністра охорони здоров’я Олега Мусія, у якому він зокрема зазначив: «Так звані прозорі тендери, що їх раніше проводили, не відповідали дійсності. Тепер усе буде відкритим для громадськості, а всі пла-

тіжні доручення будуть проходити тільки через мене, і відповідальність за прийняті рішення буде на мені». А вже наприкінці червня 2014 р. у зриві тендерної кампанії Олег Cтепанович звинуватив свого першого заступника Руслана Салютіна, про що громадськість дізналася із заяв Мусія, повідомлень пресслужби МОЗ та серії брудних замовних публікацій, що ганьбили честь і гідність Салютіна. Процес закупівлі ліків був заморожений на кілька місяців, і перед смертельно хворими українцями постали загроза не отримати життєво необхідних лікарських препаратів — найважливіші державні програми із закупівлі ліків для хворих на цукровий діабет, ВІЛ-інфекцію, онкологічні захворювання тощо були провалені. Рівень охоплення населення вакцинацією знизився настільки, що Україна перетворилася на гіршу, за словами О. Квіташвілі, країну Африканського континенту, яка наводить жах на всю цивілізовану Європу. Медичне забезпечення українських військових, що беруть участь в АТО, і жителів охоплених воєнним конфліктом регіонів було перекладено на плечі волонтерів через ігнорування цієї проблеми Міністерством охорони здоров’я. До вересня 2014 р. МОЗ зуміло «освоїти» менше 5% виділених державою на закупівлю ліків і товарів медичного призначення коштів. Мусія це питання схвилювало лише тоді, коли пристрасті навколо незакуплених ліків дійшли до точки кипіння, і він у властивій йому манері спробував призначити крайнім свого, зрозуміло, «безвідповідального» заступника (Руслана Салютіна). Таким чином, Руслан Салютін став при Мусієві таким собі цапомвідбувайлом — пригадати хоч те, що вже за кілька місяців після призначення Мусія на міністерську посаду він же отримав догану за недостатню координацію роботи підрозділів Міністерства щодо забезпечення своєчасної виплати одноразової допомоги членам сімей Небесної Сотні. На посту Міністра Мусій не зробив нічого задля виправлення ситуації в регіонах, де виникла гуманітарна катастрофа й була знищена система надання медичної допомоги громадянам. Повна відсутність централізованого державного постачання ліків у рамках виконання цільових програм (включаючи ліки, необхідні для виживання, наприклад, препарати інсуліну, антиретровірусні препарати) — такою була відповідь МОЗ Мусія на виклики часу і потреби громадян України, що потрапили в критичну ситуацію. «Міністерство охорони здоров’я України навіть не збирало відомості про забезпеченість лікарськими засобами пацієнтів у зоні АТО та найближчих районах», — вказувалося на сайті lustratsiya.com.ua. Але, як водиться, війна списала ці «дрібні недоробки». Інший заступник Міністра Наталія Лісневська, мабуть, за підказкою Мусія, звинуватила керівництво держави в нестачі лікарських засобів у зоні АТО і запропонувала єдиний можливий спосіб виходу із ситуації — скасування процедури

ЗАРАЗ МУСІЙ, ПЕРЕБУВАЮЧИ В ОПОЗИЦІЇ ДО МІНІСТЕРСЬКОЇ КОМАНДИ КВІТАШВІЛІ, ВИСТУПАЄ ВЖЕ ПРОТИ «РОЗПРОДАЖУ» ЛІКАРЕНЬ — НАРІЖНОГО КАМЕНЯ РЕФОРМИ. АЛЕ ПРИГАДАЄМО, ЯК ЖОРСТКО ВІН КРИТИКУВАВ ПРИЙНЯТИЙ НА ПОЧАТКУ МИНУЛОГО РОКУ ВЕРХОВНОЮ РАДОЮ ЗАКОН «ПРО ВВЕДЕННЯ МОРАТОРІЮ НА ЛІКВІДАЦІЮ ТА РЕОРГАНІЗАЦІЮ ЗАКЛАДІВ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я», НАЗИВАЮЧИ ЙОГО ПОПУЛІСТСЬКИМ

тендерів. Але ж тендери не спромоглося провести саме МОЗ Мусія, то, може, це рішення, що відкриває двері деяким «Багріям», і було головним завданням «революційного» Міністра? Експерти галузі тоді припускали, що так звана тендерна мафія стави ла перед очі льником МОЗ завдання запустити процедуру забезпечення ліками учасників АТО без тендерів, бо це чудовий спосіб створити прецедент для прямих закупівель у «своїх» людей, після чого можна було б вимагати поширити таку практику на всі держпрограми. Така собі спекуляція на страху постраждалих бійців та їх родичів і на побоюваннях чинної влади перед виникненням гострої соціальної проблеми.

Дурість чи свідома диверсія? Мусій не звик слідкувати за своїми висловлюваннями не тільки щодо своїх колег і державних діячів, він міг принизити цілу країну, абсолютно не переймаючись наслідками. Так, уже в перші дні його міністерської діяльності пролунала заява про «сумнівну якість» індійських ліків. Усіх без винятку! Це не просто образа іноземних партнерів, але й пряме звинувачення їх у міжнародній корупції, яка забезпечує потрапляння неякісних препаратів на наш ринок. Вітчизняні виробники фармацевтичної продукції також не заслуговували на пошану нового Міністра — в його очах вони були «фірмами — розливайками того, що виготовлено за кордоном». «Дійсно вітчизняними є лише 5% української фармпродукції», — закріпив «комплімент» Мусій.

Як Олег Степанович вирахував саме цей відсоток і які саме ліки він так високо оцінив, питати не варто: Міністр-революціонер завжди був хазяїном свого слова, тобто сам сказав — сам назад узяв. Прикладів «принципової позиції» безліч, але найяскравішим, безумовно, стала історія з концепцією медичної реформи. Саме Мусій (23 серпня 2014 р.) у блозі на «Укрінформі» у статті «Нова система охорони здоров’я затребувана суспільством» першим повідомив читачам про створення Стратегічної дорадчої групи з питань реформування системи охорони здоров’я, що мала готувати Національну стратегію побудови нової системи охорони здоров’я в Україні на період 2015-2025 рр. Одним із фахівців цієї групи й був нинішній Міністр охорони здоров’я О. Квіташвілі. Згодом Мусій заявив у тому самому блозі: «Концепцію вже аналізували провідні міжнародні експерти, Світовий банк, її визнано однією з найкращих на території Східної Європи. На відміну від реформи, яку розпочали за попередньої влади, наш підхід є комплексним і системним». Зараз Мусій, перебуваючи в опозиції до міністерської команди Квіташвілі, виступає вже проти «розпродажу» лікарень — наріжного каменя реформи. Але пригадаємо, як жорстко він критикував прийнятий на початку минулого року Верховною Радою Закон «Про введення мораторію на ліквідацію та реорганізацію закладів охорони здоров’я», називаючи його популістським. «Я би запропонував таким ініціаторам платити власні гроші за пусте повітря, за пусті заклади охорони здоров’я. Якщо вони здатні оплачувати пусті ліжка і відсутність роботи в лікарів, такі закони мають право на існування», — зазначав тоді О. Мусій. А сьогодні, немов той хамелеон, кардинально змінив точку зору: «порожні зак лади охорони здоров’я» й «зайві лікарі» раптом стали для нього надзвичайно цінними. Квіташвілі був явно спантеличений, коли повідомляв про появу а льтернативного законопроекту щодо автономізації медзак ладів, зазначаючи, що в його попередника було для цього 15 місяців (8 — у кріслі Міністра і 7 — у якості заступника Голови Комітету Верховної Ради з питань охорони здоров’я), але той вважав за краще опрацювати питання за кілька днів. Як відомо, представники Світового банку неодноразово наголошували, що транші 200-мільйонного кредиту на реформування медичної галузі в Україні будуть виділятися за умови конструктивної роботи та результативного процесу змін. Мабуть, Олег Мусій повинен розуміти: подібний демарш на рівному місці (спірні пункти законопроекту Кабміну можна розглянути й у робочому порядку) загрожує не тільки заморожуванням реформ, а й відмовою донорів від своїх намірів. Для чого це знадобилося Олегу Мусію і його команді й чи не свідома це диверсія — ці питання залишимо відкритими. Богдан КОНОВАЛОВ, спеціально для «ВЗ»

ДЕРЖАВНЕ ПИТАННЯ

ПОМИЛКА, ЯКУ (НЕ) БУДЕ ВИПРАВЛЕНО Ядерна медицина — галузь не тільки дуже перспективна, а ще й дуже дороговартісна. Запровадити її самотужки нашій країні не під силу. Отже, запропонована Аргонською національною лабораторією США співпраця в цьому питанні більш ніж на часі. Завдяки їй у Харкові вже нинішньої осені мав відбутися запуск установки «Джерело нейтронів», одним із напрямів роботи якої є напрацювання медичних радіоізотопів. У реалізації цього проекту повинна була брати безпосередню участь Спеціалізована медико-санітарна частина №13, яка обслуговувала працівників Національного наукового центру «Харківський фізикотехнічний інститут». Але вона потрапила до горезвісного Додатку №10 до Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» — загального переліку відомчих медичних закладів, які передаються в комунальну власність. Це може призвести до призупинення спільного із США проекту, який давав шанс на життя численним українським онкохворим.

дики СМСЧ №13 щодня мають із нею справу. Це не тільки різновиди променевої хвороби, а й низка орфанних профзахворювань легень, серцевосудинної та нервової систем (окремі нозології зареєстровані лише в Харкові, РФ та США!). Спецмедзаклади в статутних документах таких установ, як ННЦ ХФТІ, в усьому світі прописані як невід’ємні виробничі підрозділи.

Володимир ЧИЖОВ, заступник генерального директора ННЦ ХФТІ з економiки

«Мирний атом» чи короткоживучі нейтрони?

Проект споруди установки «Джерело нейтронiв»

УРОКИ ХІРОСИМИ ТА ХАРКОВА

Григорiй СУХНIНА, Голова профспілкового комітету ННЦ ХФТІ

Олексiй ЄГОРОВ, заступник генерального директора ННЦ ХФТІ з наукової роботи, член-кореспондент НАН України, доктор фізико-математичних наук, професор

Лабораторія №1 Національний науковий центр «Харківський фізико-технічний інститут» (ННЦ ХФТІ) — альма-матер ядерної фізики не тільки колишнього Радянського Союзу, а й незалежної України, його досягнення відомі фізикам усього світу. У 60-ті роки минулого століття був популярним фільм про фізиківядерників «9 днів одного року», який знімали на базі секретної лабораторії №1 та медсанчастини №2 (нинішня Спеціалізована медико-санітарна частина (СМСЧ) №13) ННЦ ХФТІ. Цей медичний заклад було створено ще в середині минулого століття і він жодного дня не залишався без пацієнтів. Усі, хто отримував «дозу» під час наукових досліджень, потряпляли сюди на обстеження, адже діагноз рідкісних професійних захворювань встановлювали саме в цій медчастині. Нічого не змінилося й у наш час. Лише кілька медичних закладів в Україні обізнані з такою специфікою, а ме-

Микола КОЛОМЕНСЬКИЙ, начальник ДЗ «СМСЧ №13 МОЗ Украiни», лiкар-хiрург вищої категорiї

«М

ені іноді докоряють колеги: що ви там понавигадували болячок, бериліоз якийсь тощо, — розповідає начальник ДЗ «СМСЧ №13 МОЗ України» (колишньої медчастини №2), лікар-хірург вищої категорії Микола Коломенський. — Що відповісти, коли дійсно пацієнтами з такими рідкісними захворюваннями, пов’язаними з професійною діяльністю у ННЦ ХФТІ, займаємося лише ми? Після війни, коли СРСР розпочав виробництво ядерних зарядів на основі розмножувача нейтронів берилію, ніхто не міг передбачити наслідків таких досліджень. Усі думали, що берилій — чистий метал, навіть жартували, що його можна, як масло, на хліб намазувати. Сам по собі він дійсно безпечний, але коли людина вдихає пари окису берилію, її легені вкриваються надтонким шаром металу. І це невиліковно. Хвороба підкрадається непомітно і вражає легеневу тканину. Коли лікар не знає про її походження, то буде лікувати бронхіт чи пневмонію, аж поки не втратить пацієнта. На жаль, лише після Хіросими, Челябінська, Харкова та Чор-

нобиля медики зрозуміли, що насправді означає клацання лічильника Гейгера. Окрім берилію фактором ризику є потужні імпульсні електромагнітні ви промінювання. Наприклад, телефон тримати біля генератора не можна, бо вигорає, а як випромінювання впливає на людину? Тільки ми знаємо, чому в наших пацієнтів, наприклад, підвищена частота захворювань серцево-судинної системи та мозку: вчені про себе не думають, вони горять ідеєю і… згорають на роботі. Якось серед співробітників інституту різко зросла кількість інфарктів. Було організовано спеціальне розслідування, і виявилося: інфаркти розвинулися у тих науковців, які працювали на установках з великими імпульсними магнітними полями. Медсанчастина тоді втрутилася в робочі процеси й довела їх шкідливість. Наші лікарі не лише підтримують своїх пацієнтів, обстежують, лікують та займаються їх повноцінною диспансеризацією, а й виконують функції контролю за умовами праці. Серед хворих багато пенсіонерів, адже виникнення їх захворювань безпосередньо пов’язане з виробництвом. Хто буде ними опікуватися, якщо спеціальна медчастина втратить свій статус? Більшість наших пацієнтів втратять соціальний захист, а то й життя. На щастя, завдяки досвіду наших медиків, нині не зафіксовано жодного випадку нових орфанних професійних нозологій. Сьогодні технології захисту людини посилені, умови роботи поліпшені, ми готові до викликів «мирного атома».

Ще на початку своєї історії незалежна Україна добровільно позбулася свого ядерного потенціалу. Натомість згідно з міжнародними угодами три роки тому, коли ми повністю завершили вивезення зі своєї території усіх запасів високозбагаченого урану, у ННЦ ХФТІ спільно з Аргонською національною лабораторією США було започатковано амбіційний проект ядерної установки «Джерело нейтронів». У грудні 2014 р. у Харкові було завершено будівництво споруди для надсучасної установки, котра зможе дати Україні нові можливості для дослідницької діяльності в цьому напрямку та виготовлення ізотопів для промислового й медичного використання, впровадження нанотехнологій у медичну практику. Крім того, ННЦ ХФТІ в якості технічної допомоги отримав від США лінійний прискорювач медичної спрямованості для лікування онкологічних хворих. У спільних планах учених США й України вже в найближчій перспективі — відкриття міжнародного лікувального центру ядерної медицини на цій дослідницькій базі. «До концепції створення центру в якості виробничого підрозділу включено спеціальну медсанчастину НФТІ, — розповідає заступник генерального директора ННЦ ХФТІ з наукової роботи, член-кореспондент НАН України, доктор фізико-математичних наук, професор Олексій Єгоров. — Програма «Ядерна медицина» ухвалена Кабінетом Міністрів України, проте через брак коштів впровадження її було призупинено в березні 2014 р. Але це не означає, що для нашої країни згадане питання втратило акту-

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ДЕРЖАВНЕ ПИТАННЯ

21 серпня 2015 року

альність, — навпаки. Діагностика онкозахворювань здійснюватиметься за допомогою медичних радіоізотопів, а установка з їх виробництва розташовуватиметься безпосередньо на профмайданчику інституту. Для лікування потрібні сучасні прискорювачі, які забезпечать високоточне опромінення пухлини з мінімальною шкодою для прилеглих здорових тканин. Один прискорювач ми вже отримали, на черзі — підписання прямого контракту на постачання другого прискорювача і сучасної діагностичної та лікувальної медичної техніки. Дозвіл на переобладнання одного з відділень СМСЧ №13 МОЗ дало вже кілька років тому, але горезвісний Додаток №10 до Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» позбавив нас цієї медсанчастини.

Як вирішити конфлікт? Ситуацію в Україні з впровадження ядерної медицини проаналізував заступник генерального директора ННЦ ХФТІ з економіки Володимир Чижов: «Радіологічні методи в лікуванні раку застосовуються вже не перший рік, але сучасного обладнання в Україні дуже мало. Сьогодні найбільш «просунуті» три профільні заклади в столиці: Київський міський клінічний онкологічний центр, клінічна лікарня «Феофанія», до якої без дозволу Державного управління справами навіть ми не можемо потрапити, та ізраїльська лікарня «ЛІСОД». Ще є центр у Донецьку, але чи працює він

нині — не знаю. Місяць тому відкрили «Український центр томотерапії» — приватний заклад у Кіровограді. Зрозуміло, що доступ до якісного лікування онкохворих, а тим паче пацієнтів із профзахворюваннями, котрі не мають великих статків, обмежений. Не потрібно пояснювати, наскільки актуальним є відкриття центру ядерної медицини в Харкові, де наш інститут співпрацює з Інститутом медичної радіології ім. С. П. Григор’єва та Харківським обласним клінічним онкологічним диспансером. Підставою для цього є спорудження установки «Джерело нейтронів», запуск лінійних медичних прискорювачів та інші розробки з ядерної медицини, які проводить ННЦ ХФТІ. На сьогодні перший етап робіт програми завершено. Ми на порозі другого етапу — США планує вкласти близько 1 млн дол. у другий прискорювач і медичне обладнання». Та чи здійсняться плани? Адже умови фінансування Держдепартаментом США цього проекту були незвичайними: коли підписували контракт, американці попередили, що не будуть фінансувати роботи через держструктуру, зокрема через МОЗ, оскільки добре знають про корупцію. І кошти надходили безпосередньо до ННЦ ХФТІ. У грудні минулого року до Харкова приїздила заступник Держсекретаря США з питань роззброєння, перевірки та дотримання угод Роуз Гетемюллер з інспекторською перевіркою і на брифінгу заявила журналістам: «Я задоволена, що гроші не вкрали». Американці

дуже суворо контролюють хід робіт, тому зміна власника медсанчастини може стати серйозною перепоною. До загального переліку відомчих медичних санітарних частин і лікарень, що підлягають зміні підпорядкування та переходу до комунальної власності міст і населених пунктів України, потрапив унікальний державний заклад, безпосередньо задіяний у міжнародній програмі. На сьогодні всі споруди СМСЧ №13 є власністю держави в особі ННЦ ХФТІ, підпорядкованого НАН України. А міський департамент охорони здоров’я — це комунальна власність. Виникає питання: чи будуть зацікавлені американці, які так прискіпливо ставляться до корупційних оборудок в Україні, співпрацювати з неперевіреним партнером? Та й чи є сенс інституту вкладати кошти свого інвестора в чужу власність? Цікаво, що міська влада це чудово розуміє, та зробити нічого не може. «Ми підготували пакет документів для передачі майна медсанчастини місту і направили його в Департамент охорони здоров’я Харківської міської ради, — продовжує розмову Голова профспілкового комітету ННЦ ХФТІ Григорій Сухніна. — Це все, що ми можемо. Харківський департамент охорони здоров’я здатен узяти на баланс СМСЧ №13 — рішення про це було прийняте на сесії міськради. Але це буде велика втрата не тільки для всіх працівників інституту, які там обслуговуються, — може припинитися подальша співпраця в галузі ядерної

медицини. Міська влада вважає, що передача спеціалізованої медсанчастини в комунальну власність в умовах проекту із США — це помилка, але в Кабміні, що затвердив горезвісний Додаток №10, визнавати цього не бажають. МОЗ, не розібравшись у ситуації, вимагає прискорення процесу передачі. Губернатор Харківської області зробити нічого не в змозі — бюджет затверд жено. Депутати від Харкова так само безсилі перед розчерком пера одного клерка!» Держдепартамент США все ж підтверджує готовність продовжити проект «Джерело нейтронів». Добудовано новий корпус, змонтовані так звані гарячі камери, у яких буде розпочато виробництво особливо чистих радіо-фармпрепаратів технецію-99, котрі Україна поки що купує в Польщі, Узбекистані та Казахстані. Ця імпортозаміщувальна технологія дасть змогу українським лікарням та інститутам безперебійно працювати з ізотопами й навіть продавати згадані препарати за кордон. Співробітники ННЦ ХФТІ вірять, що спільно з американськими колегами незабаром працюватимуть у Харківському міжнародному центрі ядерної медицини, невід’ємною частиною якого таки залишиться 13-а спеціалізована медсанчастина. Отже, усі чекають на бюджет 2016 р. і сподіваються, що ситуація зміниться на краще. Ольга ФАЛЬКО, власкор «ВЗ», м. Харків

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

УНІВЕРСИТЕТСЬКА КЛІНІКА: ЯКУ МОДЕЛЬ ВІЗЬМЕ ЗА ВЗІРЕЦЬ УКРАЇНА?

Владлена ДУБІНІНА, проректор Одеського національного медичного університету, доктор медичних наук, професор

ВЗ Перша університетська клініка в незалежній Україні відродилася саме в Одесі. Чи вдалося втілити основну ідею, на засадах якої працюють подібні заклади у світі?

— Ініціатором відтворення університетської клініки Одеського національного медичного університету (ОНМедУ) був академік Валерій Запорожан. Цей процес відбувався в кілька етапів. Після виходу у 2003 р. відповідної постанови Кабміну та наказу МОЗ України про створення навчально-науково-лікувального комплексу — університетської клініки ОНМедУ — одну з міських лікарень Одеси реорганізували в університетську клініку. Дуже важливо, що весь персонал цього закладу зберіг свої робочі місця, а прикріплене до лікарні населення так само залишилося на обслуговуванні клініки. Пізніше, у 2005 р., до її складу було включено Центр реконструктивної та відновної медицини. Проект створення університетької клініки ОНМедУ став пілотним для всієї країни, оскільки він повною мірою відповідає стратегії інтеграції України в європейський простір і реформуванню вищої медичної освіти. Нам вдалося створити найефективнішу на сучасному

етапі розвитку вітчизняної медицини модель клініки, об’єднавши під одним дахом найкращі лікарські, педагогічні та наукові сили. ВЗ Життя будь-якої університетської клініки тримається на «трьох китах»: лікуванні, навчанні та науці. Як досягти балансу між ними? — Головною функцією університетських клінік все ж таки є надання спеціалізованої, високоспеціалізованої та невідкладної медичної допомоги населенню, а також консультативно-діагностичної допомоги іншим лікувально-профілактичним закладам. Це потребує впровадження сучасних технологій діагностики, лікування та медичної реабілітації, наявності спеціального високотехнологічного обладнання для проведення малоінвазивних, ендоскопічних, органозберігаючих, реконструктивно-пластичних втручань, а також висококваліфікованих кадрів.

Наприклад, нині в нашій клініці працює 18 лікувально-діагностичних відділень на 190 ліжок (у 2004 р. було лише 10 відділень). Щорічно по медичну допомогу в клініку звертаються до 180 тис. осіб, близько 6 тис. із них лікуються стаціонарно (майже на 2 тис. більше, ніж у 2004 р.), наші фахівці проводять понад 3 тис. оперативних втручань підвищеної складності. Консультаційний прийом ведуть співробітники 13 кафедр, медичне обслуговування забезпечують 7 докторів медичних наук, професорів і 37 кандидатів медичних наук, доцентів. Крім того, наша клініка надає первинну допомогу населенню м. Одеса. Однак, зважаючи на умови реформування системи охорони здоров’я в Україні, швидше за все, ми будемо змушені відмовитися від надання цього виду допомоги і передати прикріплене населення на обслуговування в Центри первинної медико-санітарної допомоги (ПМСД) й амбулаторії сімейної медицини. Натомість вважаємо за необхідне створити в клініці службу невідкладної медичної допомоги. Водночас університетська клініка — це унікальна можливість поєднання в одному лікувальному закладі декількох процесів: надання медичної допомоги будь-якого ступеня складності та підготовки професійних кадрів. Тут зосереджуються не тільки найсучасніше медичне обладнання, а й кращі моделі раціонального менеджменту, фінансування та контролю якості медичної допомоги. Це нові можливості проведення наукових досліджень, які відповідають сучасним світовим вимогам, впровадження інноваційних методів у практику, а також нові горизонти міжнародної співпраці з провідними науковими й лікувальними установами (університетськими клініками) і профільними медичними асоціаціями Європи. Щодо балансу між «трьома китами», вважаю: на етапі створення університетських клінік його неможливо досягти. Це відбудеться еволюційним шляхом через поступовий відбір найкращих фахівців, які є чудовими клініцистами, мають бажання і хист навчати молоде покоління й активно займаються наукою. Навіть за великого бажання жоден ректор не може зібрати такі кадри одразу і в одному місці — для формування потужних наукових і педагогічних шкіл потрібні роки. ВЗ Де взяти кошти для втілення таких амбітних планів? — Фінансування університетських клінік в Україні здійснюється за рахунок коштів загального фонду державного бюджету, який за нинішньої економічної ситуації в країні перебуває не в кращому стані. Відтак клінікам не вистачає коштів не лише на придбання високотехнологічного обладнання, а й на надання безкоштовної медичної допомоги в повному обсязі. Тому необхідно залучати інші джерела фінансування. Для прикладу, у Німеччині університетські клініки фінансуються із шести джерел (бюджету, загального обов’язкового фінансування, коштів університету, спецфондів, надбавки академічної медицини та інших), в Австрії та Франції — із трьох, Швеції — із чотирьох. Клініка ОНМедУ також має багатоканальне фінансування — бюджетні та зароблені кошти, спеціальний фонд, оплата за навчання контрактників, за клінічні дослідження на базі клініки, а також благодійні внески й спонсорська допомога. Наприклад, за гроші, які університет отримує за навчання іноземних студентів, клініка може закуповувати на кафедри обладнання для нав чального процесу. Використання високотехнологічного обладнання також виведено з державної форми власності, активно впроваджуються в практику проекти соціально відповідального партнерства (з Центром комп’ютерної томографії, магнітно-резонансної томографії, лабораторією рідинної цитології, найсучаснішою ангіографічною операційною, які є проектами приватної форми власності). На базі цих проектів протягом 2014-2015 рр. ми створили

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

21 серпня 2015 року

кілька центрів: Центр онкологічної допомоги, Центр з надання медичної допомоги пацієнтам із гострим коронарним синдромом, Центр надання медичної допомоги пацієнтам із гострим порушенням мозкового кровообігу. До того ж, таке партнерство «виводить» з лікувальнодіагностичного процесу корупційну складову, робить ціноутворення на медичну послугу прозорим, покращує доступ клінічних ординаторів, аспірантів, лікарів-інтернів і співробітників клініки до сучасного обладнання, допомагає організувати навчальні класи в приміщеннях закладів-партнерів і контролювати якість наданих ними медичних послуг, а також створює нові робочі місця для найкращих фахівців і дає змогу гідно оплачувати їх працю, що нині також дуже важливо. ВЗ З огляду на набутий досвід, як оцінюєте Положення про університетську клініку, котре подано МОЗ України на затвердження до Міністерства юстиції? — Воно потребує корекції. На нашу думку, вкрай необхідно внести до цього документу пункт про те, що університетські клініки можуть надавати екстрену медичну допомогу, відповідно, на їх базі можуть розгортатися кафедри екстреної і невідкладної допомоги — для підготовки фахівців відповідного про-

філю. Адже сьогодні у зв’язку з реформуванням галузі такі спеціалісти є затребуваними. Також потрібно більш чітко визначити участь професорсько-викладацького складу кафедр медичних вишів у лікувально-діагностичному процесі клінік. Лікувальна робота входить до функціональних обов’язків співробітників кафедр і більш тісна їх співпраця з клініками сприятиме підвищенню якості медичної допомоги, а також зменшить навантаження на місцеві бюджети. Необхідно дозволити аспірантам, клінічним ординаторам тощо брати участь у лікувальному процесі, а також розширити повноваження співробітників кафедр щодо оформлення медичної документації, зокрема листків непрацездатності, довідок. Також необхідно включити університетські клініки до переліку закладів охорони здоров’я. Дуже важливо зрозуміти, що університетські клініки не можна створювати за єдиним шаблоном по всій Україні. У процесі їх організації неодмінно слід враховувати особливості та потреби кожного регіону. Тоді клініки органічно увіллються в єдиний медичний простір, створивши здорову конкуренцію, і зрештою знайдуть свою «нішу» в ньому (адже дублювання функцій нікому не потрібне). Наприклад, на підставі вивчення найактуальніших для Одеської області медичних проблем було при-

йнято рішення акцентувати діяльність нашої університетської клініки на наданні медичної допомоги при онкозахворюваннях, гострому коронарному синдромі, гострих порушеннях мозкового кровообігу, на проведенні лапароскопічних оперативних втручань. ВЗ Які перешкоди у становленні університетських клінік в Україні? — Певною проблемою для вже існуючих університетських клінік є те, що їх створювали не «з нуля», а шляхом реорганізації міських медичних закладів з усіма їх недоліками. У спадок клінікам переважно дісталися занедбані будівлі, зношене обладнання, кадри, які не завжди відповідають кваліфікаційним вимогам закладів такого рівня. Тож їм доводиться вишукувати можливості для проведення ремонту, вдосконалювати інфраструктуру, купувати нове обладнання, перенавчати медичні кадри, шукати перспективну молодь. На все це потрібні й кошти, й час. Дискутабельним на сьогодні є питання надання клінікам статусу юридичної особи — думки фахівців з цього приводу розділилися (можливо, причиною цього є конкретні обставини, що традиційно склалися в кожному з регіонів країни). До сьогодні не існує юридично усталеної формули розрахунку вартості медичної послуги. Уні-

верситетські клініки можуть і готові заробляти кошти, однак не відомо, хто затверджуватиме розрахунки медичної послуги, що туди буде закладено. Утім, незважаючи на всі труднощі і проблеми, які можуть виникнути в період організації та становлення університетських клінік, цей процес не зупинити. За університетськими клініками — майбутнє. Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»

НАСТУПНА ТЕМА Шановні читачі! Відкриваючи «Дискусійний клуб», ми ставили за мету дати кожному лікарю можливість висловитися з приводу наболілого. Тема нашого наступного обговорення:

«Новий закон про трансплантацію: кого врятує зміна презумпції?» Чекаємо ваших листів на адресу: 04211, м. Київ, а/с 138, редакція газети «Ваше здоров’я» або на e-mail: vz@vz.kiev.ua

ТОЧКИ ЗОРУ Андрій БАЗИЛЕВИЧ, проректор з науковопедагогічної (лікувальнопрофілактичної) роботи Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького, доктор медичних наук

аш університет поки що має лише університетську стоматологічну клініку, яка була створена у 2010 р. Хоча в середині минулого століття при нашому закладі функціонувала університетська клініка широкого профілю (потім її було передано органам державної влади і перетворено на обласну клінічну лікарню). На сьогодні порушується питання про її повернення, але в нинішніх умовах поки що не визначено, як це правильно зробити і чи зможе медичний університет утримувати таку установу. Адже потрібні значні кошти не лише для ремонту старих корпусів лікарні, а й для того, щоб вивести її на рівень сучасної клініки. Однак іншого шляху в Україні, аніж розвиток університетських клінік, немає. Для якісної підготовки медичних кадрів на до- та післядипломному етапах (студентів, інтернів, лікарів, які хочуть підвищити рівень фахової підготовки) необхідна навчальна база, яка передусім дає можливість працювати з пацієнтами, спостерігати складні клінічні випадки, брати активну участь у лікувальному процесі, тобто набувати і теоретичних, і практичних навичок. На сьогодні наші студенти оволодівають практичними навичками на кафедрах, які розміщені на різних клінічних базах. Однак не всі керівники лікувально-профілактичних закладів і лікарі, які там працюють, переймаються студентами, їх потребами, здебільшого вони вважають, що то не їх клопіт. Не завжди між працівниками лікувально-профілактичного закладу та співробітниками кафедри складаються продуктивні професійні стосунки — вони швидше конкурентні. Пацієнти також не хочуть, щоб їх оглядали студенти чи лікували інтерни, — вони не розраховували на це під час госпіталізації. У таких закладах не завжди вистачає навчальних чи бодай пристосованих для навчання кімнат, де можна було б спільно оглядати пацієнтів тощо. Натомість бази університетських клінік будуть орієнтовані передусім на навчання

студентів, інтернів і лікарів. Адже їх первинна функція — підготовка та перепідготовка медичних кадрів. Тож там будуть створені максимальні умови для налагодження навчального і лікувального процесу. Це має бути цілий комплекс — і лекційні аудиторії, і клінічні кімнати обстеження, й операційні зали з відеосупроводом. Водночас університетські клініки мають стати базами для наукової роботи, розробки нових методів і медичних технологій. На відміну від лікувально-профілактичних закладів університетські клініки зможуть заробляти додаткові кошти на розробку наукових тем чи напрацювання практичних лікувальних методик. Головне — передбачити механізм, за якого ці кошти правильно розподілятимуться і в повному обсязі спрямовуватимуться на розвиток клініки. Університетські клініки, які існували в минулому столітті, фінансувалися і за рахунок надходжень від оплати за навчання студентів, і з боку держави (бо надавали допомогу великому контингенту пацієнтів — жителям міста, області, навіть інших регіонів, де таких клінік не було). Також вони мали підтримку з боку благодійників, оскільки виконували ще й соціальну функцію — обслуговували малозабезпечених пацієнтів. До речі, вартість лікування в університетських клініках була значно нижчою, ніж у приватних. У сучасному світі університетські клініки — це заклади високого рівня надання медичної допомоги, які мають сучасне обладнання, висококваліфіковані кадри та розвивають науку. І якщо в Україні зміняться принципи фінансування охорони здоров’я, у медичних закладів також з’явиться реальна можливість заробляти кошти — за умови існування здорової конкуренції за пацієнта (а, отже, і за кошти, які йдуть за цим пацієнтом). Тоді університетські клініки стануть найкращими медичними установами у своїх регіонах. Цьому сприятиме передусім багатоканальне фінансування (власні, страхові, державні кошти тощо). Водночас потрібно змінити і філософію закладу охорони здоров’я. Він має бути автономним, з власною експертною (дорадчою) комісією, і саме керівництво університетської клініки має визначати пріоритетні напрямки її діяльності (у тому числі в наданні медичної допомоги, залученні додаткового потенціалу, закупівлі необхідного

обладнання, розподіленні бюджету). Це не просто «розв’язування» рук, це ще й посилення відповідальності керівника. «Положення про університетську клініку вищого навчального закладу та закладу післядипломної освіти», подане до Міністерства юстиції України для державної реєстрації, у цілому добре розроблено. Однак в ньому потрібно прописати, що університетська клініка створюється не наказом Міністерства охорони здоров’я, а наказом керівника навчального закладу за погодження із Міністерством. Це дуже важливо, бо існує ризик перепідпорядкування медичних університетів МОН України. Хоча цього взагалі робити не можна — вищі медичні заклади повинні перебувати в юрисдикції МОЗ України, а Міносвіти й без того має можливість контролювати навчальний процес. Конфлікту інтересів потрібно уникнути. Розвиток університетських клінік має відбуватися за підтримки МОЗ, органів місцевого самоврядування, медичних закладів і громадськості.

Елгуджа ДІАСАМІДЗЕ, директор стоматологічного центру Харківської медичної академії післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика, кандидат медичних наук, доцент

ринцип організації університетських медичних клінік був розроблений ще в Російській імперії. Один з найбільших таких закладів фукціонував у Харкові. За радянських часів університетські клініки закрили (останню — у 1953 р.), однак їх досвід чудово «прижився» в європейських країнах. Там клініки не об’єднують у багатопрофільні заклади, залишають їх спеціалізованими, оскільки неврологів, терапевтів, хірургів, кардіологів, сімейних лікарів, стоматологів навчають за різними програмами. І кожна спеціальність «виділена» в окрему клініку. Головний принцип їх роботи полягає в так званій університетській тріаді — тісному зв’язку вузькоспеціалізованої медичної допомоги, нав чального процесу і наукових досліджень. Тож і рівень надання медичної допомоги тут набагато

вищий. Університетські медичні центри обслуговують «закріплене» за ними населення. До того ж, тут реалізується принцип нерозривності професійної освіти (від додипломної до післядипломної). У Європі такі заклади отримують подвійне фінансування: з бюджету і за рахунок коштів, які студенти сплачують за навчання. Тому вони мають можливість придбати дороговартісне обладнання та можуть дозволити собі витрати на наукові дос лідження тощо. Останнім часом в Україні також спостерігається тенденція до відтворення університетських клінік. У 2010 р. у Запоріжжі відбулася перша і, на жаль, єдина конференція, на якій обговорювали їх роль у наданні медичної допомоги. Тоді ж ухвалили і відповідну резолюцію, надіслали звернення до Кабміну, щоб у Закон України «Про вищу освіту» внесли статтю про створення університетських клінік. Нарешті нас почули — у новому законі з’явилася така стаття, а для її реалізації розроблено Положення про університетську клініку, яке має бути уніфікованим для всієї України. Однак на сьогодні існує значна перешкода на цьому шляху. Вищі навчальні заклади, які є державною власністю, мають клінічні бази в закладах охорони здоров’я комунальної власності. Натомість університетські клініки повинні створюватися органами центральної влади, місцевого самоврядування і власне вищими навчальними та науковими закладами, підпорядкованими МОЗ і НАМН України. Тож потрібно передусім узгодити форму власності університетських клінік. Не має виникати і проблем з передачею закладів комунальної власності в державну (для створення університетських клінік). Не можна провести реформу в системі медичної освіти без реформи всієї системи охорони здоров’я. Добре, що в згаданому законі прописані вимоги щодо контролю якості освіти. Це означає, що під час навчання студент отримає не лише теоретичні, а й практичні знання. Останні можна здобути тільки в лікувальному закладі, який не залежить від рішення або настрою головного лікаря, як це часто трапляється в нас сьогодні. Це ще один аргумент на користь того, що медичні виші повинні мати власні лікувальні заклади, самостійно планувати їх діяльність, пов’язану з практичним навчанням студентів, а їх керівництво контролюватиме цей процес. Інакше неможливо підготувати висококваліфікованих фахівців.

СИСТЕМА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

ВІТЧИЗНЯНА СЛУЖБА КРОВІ У СИСТЕМІ СВІТОВИХ КООРДИНАТ На сьогодні вітчизняна служба крові є надзвичайно важливим сектором не лише галузі охорони здоров’я, а й системи національної безпеки держави. Те, що ми відстали в технологіях (і не тільки медичних) — не привід опускати руки. Навпаки, це має підштовхнути нас до пошуку нових, дієвих заходів розвитку вітчизняної служби крові. Більшість фахівців готові та бажають рухатися вперед, але для цього потрібна «дорожня карта», яка передусім врахує досвід розвинутих держав, рекомендації ВООЗ, ЄС та професійних асоціацій фахівців трансфузійної медицини.

Анатолій ЧУГРІЄВ, президент Всеукраїнської громадської організації «Асоціація служби крові України», головний лікар КУ «Житомирський обласний центр крові», кандидат медичних наук

Перші кроки дуже повільні У становленні сучасної служби крові в Україні зроблено перші кроки: нормативні акти імплементуються до законодавства ЄС, за основу національних стандартів крові та її компонентів прийнято європейські стандарти, започатковано використання закритих систем для скринінгу донорської крові на гемотрансмісивні інфекції, здійснюються спроби впровадити генотестування під час скринінгу (визначення ДНК і РНК вірусів), створюються інформаційні технології, запроваджено контроль якості донорської крові та її компонентів тощо. Тобто служба крові, як-то кажуть, не стоїть на місці, але розвивається вона дуже повільно. На колегії МОЗ України, яка відбулася в листопаді 2013 р., розглянули ці питання й було запропоновано чимало заходів щодо подолання проблем служби. Частину з них Міністерство, до речі, вже мало б виконати, але... До того ж, нині виникла необхідність адаптувати ці завдання до нових умов і світових стандартів. На підставі досвіду служб крові країн із різним рівнем доходів ВООЗ сформулювала основні принципи побудови національних служб крові: добровільне безоплатне донорство, безпечність, якість і правильне клінічне використання крові. Мета кожної країни — самозабезпечення продуктами крові, гарантування їх доступності та достатності для потреб хворих.

Усе починається з донора Щороку у світі збирають 103 млн донацій, половину з них — у країнах

із високим рівнем доходу, де проживає 15% населення світу. В Україні кількість донорів становить 1,3% від загальної чисельності населення (у Болгарії — 1,9%, Польщі — 2,3%, Великій Британії — 2,6%, Чехії — 3,5%, Греції — 3,9%, Данії — 4,6%, а рекомендований ВООЗ показник для самозабезпечення країни продуктами крові — 2%). Середній рівень донацій (показник, за яким можна судити про забезпеченість населення країни запасами крові) у країнах Європи досяг 39 на 1 тис. населення, в Україні ж він становить 18,5. До того ж, у 62 країнах світу національні запаси крові створені на 100% завдяки добровільним безоплатним донаціям (метою, проголошеною ВООЗ, є отримання в усіх країнах запасів крові від добровільних безоплатних донорів до 2020 р.). Який стан справ із донорством в Україні? З 1998 р. ВООЗ і Європейський Союз визначають три типи донорів: добровільні безоплатні; родичі/на заміну та платні. За періодичністю проведення донацій розрізняють первинних, повторних і регулярних донорів. Через відмінність у статистиці України і ЄС можна порівняти лише частки первинних донорів: 39% і 19% відповідно. За статистикою МОЗ України частка активних донорів (а це практично донори за оплату) становить 8%, донорів резерву (родичі/на заміну) — 92%. Добровільних безоплатних донорів у наших статистичних формах обліку не реєструють, що є одним із доказів відсутності національної політики з добровільного донорства. МОЗ України має забезпечити ефективне керування розвитком національної системи донорства через створення Національної ради (обласного комітету) з донорства (під будь-чиїм патронатом) та розробку

національної політики і національної стратегії розвитку добровільного донорства. Необхідно проводити наукові конференції, «круглі столи», дискусії, інтенсивно розвивати волонтерський рух у навчальних зак ладах, організовувати флеш-моби, працювати в соціальних мережах і використовувати всі інструменти та методи реклами.

Безпека і якість — у пріоритеті ВООЗ визначила безпеку і якість донорської крові найважливішим завданням охорони здоров’я і започаткувала програму «Всесвітнє співробітництво з безпеки крові», яка передбачає обмін знаннями, досв ідом, розробку ефективного механізму вирішення різних проблем. Україні варто взяти участь у цій програмі. Наша Асоціація готова до такої співпраці. Згадана стратегія містить кілька елементів: організацію й менеджмент, систему якості, донорство, скринінг крові та клінічне використання. Для визначення тенденцій і розробки відповідних стратегій створено Всесвітню базу даних ВООЗ із безпеки крові, яка свідчить, що у 39 країнах світу скринінг крові на гемотрансмісивні інфекції проводиться нерегулярно. Основна причина — перебої з постачанням тест-систем. Подібна ситуація часом спостерігається і в Україні — через нерегулярність проведення тендерів і постачання тестсистем головні лікарі центрів крові на місцях з острахом очікують, що завтра їм доведеться призупинити заготовлення крові. Ще одна проблема. Безпека донорської крові складається з трьох компонентів: інфекційної (вірусної), імунологічної та бактеріологічної. Інфекційна складова (цикл скринінгу донорської крові) своєю

У СВІТІ 70% ПЛАЗМИ КРОВІ ДЛЯ ФРАКЦІОНУВАННЯ ЗАГОТОВЛЮЮТЬСЯ МЕТОДОМ АФЕРЕЗУ, РЕШТУ ОТРИМУЮТЬ ІЗ ЦІЛЬНОЇ КРОВІ. СЕРЕДНІЙ ПОКАЗНИК ЗАГОТОВЛЕННЯ ТАКОЇ ПЛАЗМИ В КРАЇНАХ ЄВРОПИ СТАНОВИТЬ ПОНАД 8 ЛІТРІВ НА 1 ТИС. НАСЕЛЕННЯ, В УКРАЇНІ — МЕНШЕ 3 ЛІТРІВ

чергою поділяється на три етапи. Перший — визначення маркерів інфекцій (антитіла, антигени) методом імуноферментного (ІФА) і хемолюмінісцентного аналізу (ХЛА) або визначення ДНК чи РНК самого вірусу методами генодіагностики й полімеразно-ланцюгової реакції (ПЛР). Другий етап для позитивних зразків — підтверджувальні тести в референс-лабораторії і третій — остаточне визначення небезпеки донора. Так от в Україні здійснюється лише перший етап: у закладах служби крові проводять тестування донорської крові на ВІЛ 1/2, гепатити В, С і сифіліс (обов’язковий набір ВООЗ) методом ІФА, підтверджувальні тести — тільки на ВІЛ 1/2, в окремих областях (Донецькій, Київ ській, Запорізькій і Луганській) застосовують метод ПЛР. У країнах ЄС інфекційну безпеку крові оцінюють за такими показниками: серед первинних донорів — за рівнем поширеності (частота підтверджених позитивних гемотрансмісивних інфекцій), серед повторних і регулярних донорів — за коефіцієнтом захворюваності. Середній рівень поширеності в країнах Європи становить майже 7 позитивних випадків на 100 тис. донорів по ВІЛ 1/2, 115 і 63 випадки по вірусу гепатиту В і гепатиту С. Серед повторних донорів рівень поширеності нижчий у 10-100 разів. За даними Центру інфекційної безпеки донорської крові Інституту патології крові і трансфузійної медицини (м. Львів), рівень поширеності ВІЛ 1/2 серед первинних донорів в Україні становить майже 136 випадків, а серед усіх донорів — 112 (дані 2012 р.). Щодо гепатитів В і С, середній рівень поширеності становить відповідно майже 65 і 36 випадків на 100 тис. донацій (за даними міжнародного дослідження 2008 р.), в Україні — 690 і 1498 випадків (дані 2010 р.). Підтверджувальні тести в Україні не проводилися.

Подвійна пильність не завадить Лабораторна діагностика є найкритичнішою ланкою в ланцюгу інфекційної безпеки донорської крові. Завжди виникає багато питань: які методи діагностики застосувати з урахуванням періоду розвитку інфекції, які підтверджувальні тести і хто їх буде виконувати, як зберегти донора і не зашкодити йому, яка

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

СИСТЕМА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

21 серпня 2015 року

тактика досліджень є оптимальною з огляду на епідеміологічну ситуацію в країні, як оптимізувати витрати на обстеження донорів в умовах певного соціально-економічного становища держави. Використаємо метод бенчмаркінгу. Цікаве дослідження провели німецькі вчені Центру крові із Франкфурта-на-Майні. У 2011 р. вони проаналізували чотири варіанти діагностики (з урахуванням усіх ризиків і вартості лікування можливих випадків передачі гемотрансмісивних інфекцій) і довели економічну обґрунтованість стратегії «подвійної безпеки»: обов’язкове використання методів ІФА і ПЛР. Дослідження позитивних зразків за допомогою підтверджувальних тестів здійснювали за іншою технологією діагностики. Більшість країн використовують закриті системи лабораторної діагностики — ми ж досі користуємося відкритими системами ІФА, які закуповуємо за найнижчою вартістю і як наслідок — стикаємося з певними проблемами. Щороку за результатами скринінгу після підтверджувального тесту отримуємо відповідь «хибнопозитивний на ВІЛ» у 3,5-5 тис. донорів. Виникають проблеми: етичні, соціальні тощо. До того ж, за логікою виходить: якщо є «хибнопозитивні», то є і «хибнонегативні» результати? Напевно, сьогодні вже потрібно сформувати нову стратегію скринінгу, спираючись на рекомендації ВООЗ і досвід інших країн. Імунологічна безпека крові обумовлена точністю визначення анти генних систем — АВ0, Rh-D, Kell Daffi тощо — як у донорів, так і у пацієнтів. Технології визначення таких антигенів в Україні (на скельцях і планшетах) за висновками незалежних експертів не відповідають міжнародним стандартам звичайного типування донорів і пацієнтів. Адже в країнах Європи з цією метою використовують закриті автоматичні системи з високою потужністю, де виключено вплив людського фактора. Нині все більшій кількості пацієнтів багаторазово переливають компоненти крові, на які в них утворюються алоантитіла. Оскільки в наших лікарнях їх не визначають, пацієнти ризикують отримати несумісний компонент крові. Для підвищення рівня імунологічної безпеки крові необхідно створити імунологічні референс-лабораторії — одну на 2-4 області (у закладі служби крові). Для досягнення бактеріологічної безпеки застосовують новітніми технології отримання компонентів крові у закритих системах без ризику контакту із зовнішнім середовищем. Наявні на сьогодні методи та методики бактеріологічного контролю в Україні (згідно із наказом МОЗ України 1999 р.) відповідають технологіям 70-х років минулого століття, до того ж вони високозатратні. Тож використовувати їх взагалі недоцільно. Під час зустрічі Міністра охорони здоров’я О. Квіташвілі з комісаром Євросоюзу з питань охорони здоров’я та продовольчої безпеки Вітянісом Андрюкайтісом досягнуто домовленості про подальшу співпрацю в галузі гарантування безпеки і якості донорської крові. Зокрема до кінця

ДЛЯ ВИЗНАЧЕННЯ ТЕНДЕНЦІЙ І РОЗРОБКИ ВІДПОВІДНИХ СТРАТЕГІЙ СТВОРЕНО ВСЕСВІТНЮ БАЗУ ДАНИХ ВООЗ ІЗ БЕЗПЕКИ КРОВІ, ЯКА СВІДЧИТЬ, ЩО У 39 КРАЇНАХ СВІТУ СКРИНІНГ КРОВІ НА ГЕМОТРАНСМІСИВНІ ІНФЕКЦІЇ ПРОВОДИТЬСЯ НЕРЕГУЛЯРНО. ОСНОВНА ПРИЧИНА — ПЕРЕБОЇ З ПОСТАЧАННЯМ ТЕСТ-СИСТЕМ. ПОДІБНА СИТУАЦІЯ ЧАСОМ СПОСТЕРІГАЄТЬСЯ І В УКРАЇНІ — ЧЕРЕЗ НЕРЕГУЛЯРНІСТЬ ПРОВЕДЕННЯ ТЕНДЕРІВ І ПОСТАЧАННЯ ТЕСТ-СИСТЕМ ГОЛОВНІ ЛІКАРІ ЦЕНТРІВ КРОВІ НА МІСЦЯХ З ОСТРАХОМ ОЧІКУЮТЬ, ЩО ЗАВТРА ЇМ ДОВЕДЕТЬСЯ ПРИЗУПИНИТИ ЗАГОТОВЛЕННЯ КРОВІ

2015 р. заплановані дві оціночні місії Єврокомісії, спрямовані на моніторинг роботи системи донорської крові в Україні та системи контролю над поширенням інфекційних захворювань. Сподіваюся, це буде хорошим початком роботи у згаданому напрямку.

Старі проблеми — нові стандарти? Методи заготовлення компонентів крові залежать від оснащення центрів крові. Цільну кров, яку заготовляють стаціонарно або на виїзді, ми розподіляємо на компоненти в умовах центру крові на автоматизованих лініях. Натомість для розподілу крові та виготовлення з неї компонентів застосовуємо ручні технології. Загальна зношеність обладнання, яке маємо у своєму розпорядженні, сягає 90100%, а деяке відпрацювало вже 2-3 «терміни життя». Через кілька років, коли воно взагалі вийде з ладу, ми досягнемо рівня часів Другої світової війни! Тож автоматизовані лінії з інформаційними технологіями та мінімізацією людського фактора — поки що лише мрія. Не менш важливий напрям роботи — навчання менеджменту якості, яке необхідно проводити для персоналу закладів служби крові, лікарняних банків крові і відділень трансфузіології. Однак тут також маємо проблему — сьогодні в багатьох закладах немає посади менеджера з якості, бо це не передбачено наказом МОЗ України від 23.02.2000 р. №33! Що можемо — робимо власними силами. За ініціативою Асоціації, згідно з планами НМАПО ім. П. Л. Шупика та НМУ ім. О. О. Богомольця, із залученням експертів Американського міжнародного альянсу з охорони здоров’я в Україні розпочато навчання персоналу основним засадам системи якості й управління нею. З українських фахівців формується загін тренерів і експертів для організації навчання спеціалістів трансфузійної медицини. Інша проблема — через недосконалість облікових і звітних форм неможливо визначити рівень надання трансфузійної допомоги на національному рівні. От і виходить: немає інформації — немає проблем. Тож спробуємо оцінити ситуацію бодай за тими даними, які у нас є. У 2013 р.

кількість доз еритроцитів, виданих лікувальними закладами України, становила трохи більше 8 доз на 1 тис. населення (для порівняння: у країнах Європи — 41 доза, а показник менше 20 Рада Європи вважає ознакою недостатнього забезпечення лікарень еритроцитами). Щодо виготовлення тромбоцитів, то на сьогодні у світі їх отримують двома методами: збирають із 4-5 доз цільної крові та методом апаратного аферезу. Перший метод ми не застосовуємо (хоча він значно дешевший) також через відсутність обладнання. До речі, обсяг трансфузій аферезних тромбоцитів в Європі коливається від 1,8 до 92 доз на 1 тис. населення, в Україні — 0,4 дози! Рекомендації з клінічного застосування крові, її компонентів і препаратів викладено в Інструкції 1999 р., яка за змістом повторює рекомендації 80-х років минулого століття, що не відповідає міжнародним стандартам. Також в Україні не стандартизовані терміни післятрансфузійних ускладнень, облік яких у лікарнях не ведуть.

Втрачаємо через бідність чи недбалість? У світі 70% плазми крові для фракціо нування заготовлюється методом аферезу, решту отримують із цільної крові. Середній показник заготовлення такої плазми в країнах Європи становить понад 8 літрів на 1 тис. населення, в Україні — менше 3 літрів. У світі виробництво препаратів крові здійснюють заводи-фракціонатори. Загальна кількість плазми, переробленої на таки підприємствах, — 35 млн літрів у рік, 77% із них припадає на комерційний сектор. Середньорічний обсяг переробки плазми на одному заводі в Європі — 465 тис. літрів (дані 2008 р.), у країнах Північної Америки — 1004 тис., Азії — 313 тис. Уряд Бразилії разом з інвесторами у 2014 р. прийняв рішення щодо будівництва заводу-фракціонатора потужністю 1 млн тонн плазми в рік. Україна ж використовує на виробництво препаратів крові 70 тис. літрів плазми щороку, середній об’єм переробки в одному закладі — 3 тис. літрів. До того ж, через низький вихід альбуміну з 1 літра плазми і відсутність технологічних можливостей отримання інших препаратів крові при фракціонуванні кожного літра плазми ми втрачаємо

щонайменше 300 дол. Із цих причин припинено виробництво препаратів крові в Київській, Кіровоградській, Сумській областях та в м. Київ. В інших центрах крові термін державної реєстрації препаратів крові на виробника закінчується у 20172018 рр. МОЗ України відповідно до міжнародних актів внесло зміни в умови виробництва препаратів крові, які унеможливлюють існування дрібних «свічних» заводиків у цій сфері. І це правильне рішення, однак дехто вважає його «змовою» закладів служби крові. Не треба лукавити — для повного й ефективного використання плазми необхідні сучасні масштабні технології фракціонування плазми в умовах заводів-фракціонаторів. Ті країни світу, які не мають власних заводів, укладають контракт на постачання плазми для фракціонування, а виготовлені з неї лікарські засоби повертаються до країни-постачальника, де вони мають бу ти зареєстровані. Рег улюючі органи країни, яка постачає плазму, можуть інспектувати завод-фракціонатор, той своєю чергою оцінює дотримання умов Plasma Master File (Рекомендації ВООЗ з виготовлення, контролю та регулювання плазми людини для фракціонування).

План дій на завтра Зважаючи на ситуацію у вітчизняній трансфузійній медицині, необхідно скласти стратегічний план її діяльності та розвитку в умовах стримання бюджетних витрат і підвищення ефективності діяльності закладів служби крові. Цей план має включати кілька напрямків: координацію діяльності виробничої та клінічної трансфузіології на національному рівні через створення комітету експертів при Міністерстві охорони здоров’я; концентрацію і консолідацію функцій (послуг) на регіональному рівні з підвищенням ефективності роботи закладів і продуктивності праці персоналу шляхом модернізації обласних центрів крові. На часі — підвищення інфекційної безпеки донорської крові через впровадження стратегії «подвійної безпеки», скринінгу донорської крові. Потрібно змінити структуру служби крові України, створивши єдину систему з регуляторною функцією на національному рівні (це має бути відображено у законі про службу крові), а також розширити її адміністративну та фінансову самостійність. Вкрай важливо створити системи управління якістю та контролю якості через впровадження навчальних заходів із залученням фахівців ВООЗ, Ради Європи та використанням досвіду економічно розвинених країн. Маємо розробити систему донорства на добровільній основі в особливий період на 2016-2018 рр. і керівні принципи клінічного застосування продуктів крові, розробити засади національної політики крові зі стратегіями, організаційною структурою та структурою управління й механізмами регулювання. Послідовність таких дій необхідно визначити в стратегічному плані на 2016-2018 рр., а систему організації донорства на цей період затвердити рішенням РНБО. Реалізацію деяких заходів можна почати вже в цьому році.

СИСТЕМА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

ЗМІНА ЗАКОНУ ЧИ ЗМІНА СИСТЕМИ — ЩО ВРЯТУЄ ПСИХІАТРИЧНУ СЛУЖБУ?

У 2000 р. було прийнято новий Закон України «Про психіатричну допомогу» №1489-III. Тоді цю подію назвали революційною, адже було пролито світло на тінь радянсько-репресивної психіатрії. Закон, над яким працювали найкращі фахівці галузі, розроблявся на основі європейських вимог і положень. Настільки європейських, що старі інструкції й накази ще довго плелися слідом за його прогресивними ідеями. Схоже, не наздогнали вони їх і досьогодні. Однак нині пропонуються нові зміни до закону. Які положення застаріли? Чи справа не в букві, а у виконанні?

Ірина ПІНЧУК, директор Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України, головний позаштатний спеціаліст МОЗ України за спеціальністю «Психіатрія і наркологія», доктор медичних наук

ВЗ Які зміни до чинного закону нині пропонуються? — Здебільшого вони стосуються урегулювання процедур примусової госпіталізації та примусового лікування, нюансів надання психіатричної допомоги неповнолітнім, дотримання конфіденційності інформації про пацієнтів психіатричного профілю. Наприклад, якщо людина хоче лікуватися в психіатричному закладі, вона звертається до лікаря і дає згоду на стаціонарне лікування. Якщо ж такого бажання немає або людина через свою хворобу не усвідомлює потреби в лікуванні, вона не може надати усвідомлену згоду на госпіталізацію. За

нормами чинного закону лікарі-психіатри мають отримати таку згоду від пацієнта впродовж 24 годин або ж за цей час підготувати пакет документів і передати їх до суду, який протягом 3-х діб має розглянути заяву щодо примусової госпіталізації (відхилити її чи задовольнити). На початку дії чинного закону на таке судове рішення доводилося чекати 10-14 днів. Сьогодні суди вже обізнані з цією процедурою і реагують набагато швидше. У деяких регіонах ми навіть проводимо судові засідання в онлайн-режимі: пацієнта не потрібно везти до суду із належним супроводом, немає потреби відволікати від роботи медичний персонал,

витрачатися на перевезення, та й самі судові засідання відбуваються швидше, ніж у звичному режимі. Трапляється, що за один день потрібно організувати 3-5 пацієнтів для судового засідання (у деяких закладах до 25% хворих госпіталізовані за рішенням суду). Нині обговорюємо зміни щодо часу підготовки документів до суду — 24 чи 48 годин, як бути у вихідні дні (якщо людина госпіталізована в суботу чи неділю). Наразі між лікарями та юристами точаться дискусії з цього питання. Натомість ми зовсім не плануємо змінювати критерії примусової госпіталізації. В українському за-

ТОЧКИ ЗОРУ Геннадій ЗІЛЬБЕРБЛАТ, генеральний директор КОПНМО, головний позаштатний психіатр і нарколог Київської області, Заслужений лікар України

а одній з нарад головних позаштатних облас них психіатрів, яку проводило МОЗ, обговорювалися запропоновані зміни до чинного закону. Найбільше зауважень і пропозицій пролунало щодо неузгодженості діяльності психіатричної і наркологічної служб. Адже в Україні ці служби розділено, як-то кажуть, «по-живому», незважаючи на те що в чинному законі існує дефініція: «Психіатричний заклад — це психоневрологічний, наркологічний або інший спеціалізований заклад, центр, відділення тощо всіх форм власності, діяльність яких пов’язана з наданням психіатричної допомоги». Тобто психіатрична допомога де-юре прирівнюється до наркологічної, а де-факто ця норма не витримується. В Україні існують дві різні спеціальності — психіатр і нарколог. Другий не обов’язково повинен мати базову підготовку з психіатрії (і це нонсенс для світової практики!), так само деякі пільги для працівників

у галузі психіатрії не поширюються на медперсонал наркодиспансерів (хоча вони наражаються на таку саму небезпеку). До того ж, фахівці не можуть взаємозаміняти один одного під час відпусток чи навчання. Примусове лікування хворих на алкоголізм відмінено, але чи логічно і правомірно це, якщо за МКХ-10 алкоголізм і наркоманія не виділені в окремий клас хвороб і належать до розладів психічної поведінки? Останнім часом з’явилася ще одна проблема: з АТО повертаються люди з посттравматичними психічними розладами, деякі з них намагаються «втамувати» стрес алкоголем і потрапляють у залежність. Хто лікуватиме таких хворих, чи вони мають ходити по колу від психологів до психіатрів, а потім до наркологів — лише через те, що в Україні їх чомусь вирішили розділити? Якщо ж обмежитися консультацією одного з названих фахівців, то це аж ніяк не сприятиме успішному лікуванню — маємо впровадити принцип «єдиного вікна» серед фахівців із базовими знаннями психіатрії. Так само хворих з алкогольною енцефалопатією не госпіталізують до психіатричних стаціонарів, якщо вони не є небезпечними для оточуючих, але водночас вони потребують лікування і реабілітації за психіатричними програмами, якими не займаються наркодиспансери. Таких неузгодженостей дуже багато й усунути їх можна, як-то кажуть, одним розчерком пера, навіть не змінюючи букви

закону — було б бажання. Натомість свого часу «дорозділялися» до того, що почали вимагати окремий закон про наркологічну допомогу! На щастя, ідея провалилася. Тож слушною видається пропозиція замінити в тексті чинного закону поняття «психіатричний заклад» на «заклад охорони психічного здоров’я». Це поняття охоплює всі аспекти його діяльності та відображає сучасний зміст надання психіатричної допомоги пацієнтам. Так, закон, який існує вже 15 років, потребує деякого оновлення, але лише шляхом внесення певних коректив — глобальних змін задекларованих у ньому принципів, норм і положень він не потребує. Наша біда не в тому, що прийнятий у 2000 р. закон недосконалий, — навпаки, він розроблений дуже професійно. Усі проблеми виникають через відсутність досконалих підзаконних актів, наказів МОЗ, інструкцій, які б регулювали його виконання. Якщо не проводити роботу в цьому напрямі, не контролювати їх виконання, нові положення так само можуть залишитися на папері. Під час обговорення змін до закону було озвучено чимало пропозицій, але, як виявилося, левова частка з них стосувалася знову ж таки тих моментів, які регулюються наказами та інструкціями, тобто логістики реалізації закону. Наприклад, виникало багато нарікань на те, що в чинному законі права медиків захищені недостатньо (порівняно із правами пацієнтів).

Однак під час обговорення змін до закону поправок до цього розділу практично не надійшло, бо з’ясувалося, що в законі все прописано, а от підзаконні акти його вимог не деталізують. Наприклад, у деяких випадках психічно хворого повинні супроводжувати не лише медпрацівники, а й представники правоохоронних органів. Однак навіть чинні спільні накази МВС і МОЗ України з цього приводу не завжди виконуються. Наведу один приклад. Лікар неодноразово звертався до правоохоронних органів з проханням доправити до стаціонару хворого, стан якого він вважав небезпечним для оточуючих. Однак на ці заяви не відреагували, а пацієнт таки скоїв злочин. Винним намагалися зробити лікаря, нам вдалося його захистити лише після отримання роздруківки його телефонних розмов із правоохоронцями. Тож не потрібно шукати недоліків у чинному законі, де їх насправді майже немає. Запропоновані зміни до нього (їх не так уже й багато) стосуються подовження терміну, необхідного для примусової госпіталізації хворого через суд, удосконалення процедури госпіталізації неповнолітніх осіб (нині її можна здійснити лише за згодою обох батьків, що не завжди можливо, натомість пропонується отримати згоду від одного з батьків, який проживає разом із дитиною). Більше уваги слід приділити узгодженню різних законів. Наприклад, закони про вибори дозволяють відео- і фотозйомку під

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

СИСТЕМА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

21 серпня 2015 року

конодавстві їх два (як і в більшості європейських країн) — коли пацієнт небезпечний для себе та для оточуючих і коли він неспроможний на достатньому рівні задовольняти свої життєві потреби. До речі, у РФ існує ще й третій критерій — рішення лікаря-психіатра. Тобто якщо він вважає, що пацієнта потрібно примусово госпіталізувати, то так і буде. В Україні інакше. ВЗ І не виникає жодних порушень? — Вважаю, що в деяких регіонах допускають порушення прав пацієнтів при примусовій госпіталізації. Трапляються історії хвороби, у яких записано, що пацієнт госпіталізований до психіатричного закладу в недоступному для контакту стані внаслідок психічного захворювання, але водночас підписав усвідомлену згоду. За такі розбіжності відповідають передусім лікар, який працює з пацієнтом, і керівник закладу, який організовує процес надання допомоги. Зараз ведемо роз’яснювальну роботу з молодими лікарями, керівниками психіатричних закладів, аби вони активніше напрацьовували механізм взаємодії із судами та не порушували права пацієнта. Є пропозиції щодо примусового лікування людини із психічним розладом, що скоїла правопорушення, яке здійснюється за рішенням суду після проведення судово-психіатричної експертизи. Згідно із Законом України «Про психіатричну допомогу» така людина за рішенням суду може лікуватися в психіатричному стаціонарі до 6 місяців. Після цього в закладі має зібратися комісія лікарів, яка вирішує, продовжувати чи завершити лікування. Якщо пацієнт лікується примусово через скоєне правопорушення, рішення суду на примусове лікування

час виборчого процесу, натомість Закон України «Про психіатричну допомогу» забороняє це без згоди хворого чи його опікуна, і на цьому підґрунті часто виникають конфлікти. Подібні неузгодження існують із законами «Про інформацію» й «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (наприклад, коли адвокат вимагає надати йому інформацію про хворого на прохання його дружини чи родича). Лікарям часто доводиться ставати на захист пацієнтів у таких делікатних питаннях, але краще, щоб подібні нюанси були врегульовані на законодавчому рівні. Закон «Про психіатричну допомогу» має бути тим фундаментом, який об’єднає всі ці аспекти.

Анатолій АРТЕМЧУК, головний науковий співробітник ДУ «Інститут неврології, психіатрії і наркології НАМН України», лікар вищої категорії, доктор медичних наук

скільки за фахом я нарколог, висловлю свою точку зору щодо змін у наркологічній службі. Хоча наркологія — це частина психіатрії, але й досі в Україні згадані напрямки розділені. Це обумовлено певною спеціалізацією та деякими відмінностями медичного обслуговування хворих наркологічного або психіатричного профілю, але в майбутньому можливе їх об’єднання.

— обов’язкове. Як і рішення суду про його виписування. Тут ми пропонуємо деякі корективи, оскільки внесено зміни до Кримінально-процесуального кодексу і нам потрібно привести закон у відповідність з новими вимогами Кодексу. ВЗ Чи не передбачає «осучаснення» закону підвищення вимог до конфіден ційності лікування хворих у закладах психіатричного профілю? — Під час обговорення змін до закону більшість фахівців виступили за те, щоб не змінювати чинні положення щодо конфіденційності. Тобто ми маємо надавати інформацію про пацієнта лише за його згодою (як виняток — за рішенням суду чи в разі порушення кримінальної справи). Однак ще будемо радитися з цього питання з юристами, щоб узгодити ці положення із вимогами Закону України «Про захист персональних даних». Адже сьогодні йдеться про створення в Україні електронних реєстрів пацієнтів. І тут виникає багато питань: як включити до цієї бази пацієнтів психіатричного профілю, не порушуючи вимог чинного закону, які дані вноситимуться в такі реєстри, наскільки надійно вони будуть захищені, хто матиме до них доступ? На сьогодні інформація про наших пацієнтів добре захищена. А як буде далі? І це вже питання не медичне. Хоча відповідальність за долю пацієнта несе саме лікар. Тобто я вважаю, що законодавство нашої держави повинне посилити відповідальність осіб, які мають доступ до реєстрів пацієнтів, за розголошення інформації про них. ВЗ Сучасні тенденції розвитку психіат ричної допомоги націлюють її на розши

Водночас таке роз’єднання дало змогу створити за радянських часів найпотужнішу наркологічну службу, подібної до якої не було у світі. Це було обумовлене зацікавленістю держави в здоров’ї працездатних громадян. Вершиною цієї служби були промислова наркологія, підліткові та жіночі наркостаціонари, наркологічні відділення для лікування хворих на туберкульоз тощо. Більше того, у науковому і практичному аспектах розроблялися питання епідеміології наркозахворювань, з позицій якої алкоголізм, тютюнопаління, наркоманія розцінювалися як неінфекційна епідемія з усіма ознаками епідеміологічного процесу: зараження, шляхи поширення, виникнення негативних наслідків тощо. Нині в медицині в цілому і в наркології зокрема змінилися структура та клінічні прояви патології, з’явилися нові форми хвороб, вони трансформуються, стають тяжчими, виникають ускладнення. Усе це потребує реформування медичної, у тому числі і наркологічної, допомоги населенню, пошуку коштів на її відновлення та зміну пріоритетів. На сьогодні ми маємо багатомільйонну армію наркологічних хворих, більшість яких не перебувають на диспансерному обліку й ніколи туди не потраплять. У ранзі нових парадигм, які активно вибудовуються у світі (адиктивної психічної патології, феноменів коморбідності та трансформації наркозахворювань, екологічної, перинатальної та еволюційної медицини), розробляються й нові терапевтичні підходи. Якщо раніше метою терапії була повна відмова хворої людини від споживання психоак-

рення амбулаторних послуг. Це матиме відображення в законі? — На мою думку, це питання вирішить не зміна законодавства, а зміна фінансування галузі. Якщо замість ліжок фінансуватимуть лікування пацієнта, це переорієнтує організаційний аспект надання допомоги. Наприклад, під час реформування в чотирьох пілотних областях України було збільшено фінансування первинної ланки і право на пільгове забезпечення ліками пацієнтів психіатричного профілю (безкоштовне лікування в амбулаторних умовах) було надано сімейним лікарям. Це призвело до того, що дільничні лікарі-психіатри не могли виписувати пільгові рецепти своїм пацієнтам, а сімейні лікарі, яким були надані для цього кошти, не мали ані необхідної інформації про таких пацієнтів, ані знань у галузі психіатрії. Тобто серйозна реформа буде тоді, коли чітко визначимося з принципами фінансування (але їх не пропишеш у законі, оскільки вони можуть змінюватися). Якщо ж кошти йтимуть за пацієнтом, дільничний лікар-психіатр відраховуватиме в разі потреби певну їх частку на лікування в стаціонарі. Але проблема в тому, що сьогодні в Україні немає таких потужних амбулаторій, які могли б надавати належну допомогу — у нас краще розвинена стаціонарна допомога. Натомість, якщо скоротити ці ліжка, зменшиться фінансування служби взагалі (амбулаторна ланка все одно не отримає цих коштів). Закон прописує лише порядок лікування пацієнтів, у тому числі й на амбулаторному етапі. І щодо цього є пропозиції. Сьогодні лікар, навіть якщо знає, що відсутність терапії (в амбулаторних умовах) може призвести до

тивних речовин, то нині йдеться про зменшення частоти та доз її вживання. Головним напрямом роботи сучасної наркологічної служби є не безкінечне виявлення, взяття на диспансерний облік і лікування хворих з адиктивною патологією, а розвиток системи превенції та профілактики, а також корекції станів, які призводять до виникнення цих хвороб. Тобто потрібно не «преміювати» хворих людей безкоштовними курсами лікування й оздоровленням у санаторіях, а економічно стимулювати їх до здорового способу життя. Також маємо виявляти спадкову схильність до алкоголізму і працювати з дітьми — тут незамінна сімейна медицина. Так само, як і страхова. Якщо ми не проведемо ці реформи, на нас чекає катастрофа. Унаслідок негативних змін, які відбулися після розпаду СРСР, амбулаторні та госпітальні наркологічні заклади стали організаційно неспроможними надавати ефективну медичну допомогу. Вони практично не працюють, добровільно пацієнти туди не йдуть, а примусово лікувати хворих на алкоголізм за нинішніми нормами не можна. Тож нині основна функція таких закладів — видача різних довідок і дозволів (на право мати особисту зброю, керувати автомобілем тощо). А якщо людина потрапляє на облік до цих медустанов, пиши «пропало» — машину водити не дозволять, на роботу не візьмуть і т. д. Тому пацієнти оминають такі кабінети. На діяльність наркологічних закладів виділяється вкрай мало коштів, крім того, в них порушують права пацієнтів — і винних не знайти. Потрібно розвивати нові форми

погіршення стану пацієнта, не має жодних важелів, щоб змусити його лікуватися. Тому ми розраховуємо на підтримку законодавчої ініціативи стосовно участі в цьому процесі соціальних служб, працівників МВС. Зок рема в законі потрібно прописати, що порядок примусового амбулаторного лікування визначається постановою Кабінету Міністрів, і, звісно, розробити цей порядок. ВЗ Так чи інакше реформи приведуть до страхової медицини. Чи варто в законі окреслити гарантії на безкоштовний мі німум лікування для цього уразливого контингенту? — Безумовно, це варто зробити. Сьогодні багато говорять про те, що в разі впровадження страхової медицини пацієнти психіатричного профілю повинні мати соціальний пакет. У деяких країнах його отримують усі пацієнти, в інших — лише пацієнти з тяжкими психічними розладами. Наша пропозиція — обрати другий варіант. Також надзвичайно важливо прописати в законі психологічнореабілітаційний аспект психіатричної допомоги, узгодивши його з положеннями Закону України «Про реабілітацію інвалідів в Україні». За радянських часів існували реабілітаційні майстерні, де наші пацієнти працювали й отримували за це платню. У багатьох регіонах такі заклади ще збереглися, натомість відсутні механізми їх використання як реабілітаційних центрів на зразок європейських, у яких пацієнти опановують нові професії, працюють і заробляють на життя. До того ж такі центри сприятимуть розвитку амбулаторної ланки в психіатрії. Наталія ВИШНЕВСЬКА, спеціально для «ВЗ»

допомоги в організаційних рамках сімейної та страхової медицини. Щодо захисту прав лікарів. Через мізерність оплати праці медиків виник корпоративний самозахист — ганебне явище, позбутися якого можна лише за допомогою достойної зарплати. Можливо, слід створити систему державного накопичувального страхування, профілактичного страхування, страхування станів ремісії або створювати громадські фонди, які б гарантували упевненість медиків у завтрашньому дні. Тобто потрібно все докорінно змінювати, але одні не хочуть цього робити, інші — не можуть, а декому взагалі байдуже. У процесі реформ маємо орієнтуватися на кращий світовий досвід — дуже високий рівень психіатричної допомоги в Норвегії, Швейцарії. Та можна взяти за взірець хоча б Польщу, адже зуміли там за 20 років скопіювати одну з кращих європейських моделей і втілити її в життя! В Україні потрібно створювати великі спеціалізовані клініки, які обслуговуватимуть хворих певного профілю, скажімо, клініки з лікування епілепсії, шизофренії, маніакально-депресивного психозу, наркоманії, і, безумовно, при кафедрах, щоб мати змогу проводити наукові дослідження. Після лікування в таких закладах хворий потраплятиме під опіку сімейного лікаря, який самостійно може лікувати лише певні синдроми та нозології та повинен неухильно дотримуватися затверджених стандартів терапії. А контролювати стосунки «лікар — пацієнт» може фінансуюча сторона — страхові компанії або підприємства, приватні компанії та держава.

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

НЕХТУВАННЯ ЗАКОНАМИ ЕПІДЕМІОЛОГІЇ ПРИЗВОДИТЬ ДО ЕПІДЕМІЇ Микола ШИМКО, головний лікар Бахмацької міжрайонної протитуберкульозної лікарні, депутат Чернігівської обласної ради

Приборкати чи відпустити? Зменшення госпітальної ланки протитуберкульоз ної служби суперечить не лише канонам епідеміо логії, а й здоровому глузду. Коли більшість за разних хворих на туберкульоз не госпіталізована (не ізольована) — це порушення основної вимоги первинної профілактики туберкульозу, спрямова ної на запобігання інфікуванню здорових осіб. До того ж, перебування пацієнтів в умовах стаціонару або хоспісу має переваги над домашнім доглядом: доступніша і якісніша медична допомога, кращий інфекційний контроль тощо. Основною метою реформування служби має бути вдосконалення її роботи, якнайпов ніше задоволення потреб населення у якісних і доступних протитуберкульозних послугах, а не економія коштів, бо ж добре відомо, що скупий платить двічі. Саме через недофінан сування програм протидії туберкульозу вони залишилися паперовими гаслами (їх виконан ня провалилося), а поширення туберкульозу загрожує національній безпеці України. Тому сьогодні потрібні негайні та конкретні кроки з реформування системи медичної допомоги, у тому числі й протитуберкульозної. По-перше, вона має бути доступною. По-друге, потрібно розробити новий протокол лікування тубер кульозу. На жаль, «Уніфікований клінічний протокол первинної, вторинної (спеціалізо ваної) та третинної (високоспеціалізованої) допомоги. Туберкульоз», затверджений на казом МОЗ України від 04.09.2014 р. №602, є калькою аналогічного наказу МОЗ України від

Як депутат обласної ради, що працює в постійній комісії з питань охорони здоров’я, і лікар, що віддав 52 роки свого професійного життя боротьбі з туберкульозом, хочу висловити власну думку з приводу вдосконалення і розвитку системи протитуберкульозної допомоги населенню. Вважаю, що нинішнє «реформування» протитуберкульозної служби, зокрема стаціонарної ланки, по суті є її ліквідацією.

21.12.2012 р. №1091, який готувався під Акімо ву—Богатирьову, і фактично запрограмований на збільшення рецидивів туберкульозу та його невиліковних форм. Згідно із цими докумен тами ми зобов’язані виписувати зі стаціонару пацієнтів після отримання негативного резуль тату мікроскопії мазка мокротиння, незважаю чи на позитивний результат посіву мокротиння та рентгенологічне підтвердження наявності каверн у легенях. Це злочин! По-третє, потрібно повернутися до стратегічного курсу вдоскона лення й розвитку системи організації протиту беркульозної допомоги населенню віддалених сільських районів, який було започатковано М. С. Двойріним, — через організацію між районних (госпітальних) протитуберкульозних диспансерів (лікарень). Це не «вчорашній день», а потреба сьогодення. Адже нині віддалені сіль ські райони в кожній області країни по суті стали «інкубаторами» мультирезистентного туберку льозу. І без організаційних заходів щодо обме ження передачі інфекції від хворих на мульти резистентний туберкульоз наступ цієї епідемії не зупинити. Тому руйнація, ліквідація мережі міжрайонних протитуберкульозних диспансерів (лікарень) вторинного рівня також є злочином.

Службу — в єдиний кулак! Ці заклади мають бути цілісними, їх базові, сис темоутворюючі, диспансерні відділення (тубка бінети ) і стаціонари мають бути підпорядковані одному керівнику — для забезпечення фахо вого контролю над їх діяльністю і посилення відповідальності за результати роботи служби. Концентрація лікарів-фтизіатрів в одному спе ціалізованому протитуберкульозному закладі вторинного рівня медичної допомоги (замість їх розпорошення) підвищить ефективність роботи, а отже, зекономить кошти — як пацієнтів, так і держави. Лише за таких умов можна досягти дієвої фахової комунікації, збалансованості в роботі, взаємозаміни і взаємовідповідальності за результати здійснення заходів програм проти дії туберкульозу. Усупереч професійній логіці тубкабінети були відділені від протитуберкульозних закладів вторинного рівня. Так сталося не лише в Бахмачі, а й, наприклад, у Козятині Вінницької області та інших районах різних областей. Подібну «анексію» потрібно негайно припинити, тоді отримаємо єдиний функціональний комплекс — відповідальну координацію дій усіх лікарівфтизіатрів і відновлення їх взаємодії з фахів цями загальної медичної мережі у своєчасному виявленні та діагностиці туберкульозу й інших захворювань органів грудної порожнини, у під

СИСТЕМА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

ПРОТИТУБЕРКУЛЬОЗНА СЛУЖБА — НЕ ЛІКВІДУВАТИ, А РЕФОРМУВАТИ!

ня якими повинна здійснювати рада директорів під контролем громадських організацій (це теж загальне правило). Керівників протитуберкульозних закладів маємо обирати на конкурсних засадах (кожні 4 роки Ситуація із захворюваністю на туберкульоз в Україні спонукає до посилення проти і не більше ніж на дві каденції, при цьому періодично заслуховувати їх туберкульозної служби. Питання лише одне: як саме виглядатиме таке посилення, звіти про проведену роботу). Адже особливо на тлі нинішніх ініціатив з реформування галузі охорони здоров’я, спрямованих доведено, що керівник, який засиджується за кермом більше 7 років, на економію коштів. не здатен впроваджувати інновації й очолюваний ним заклад потрапляє в застій. А громадськість має стати тією «щукою», котра дбатиме, щоб рення ВІЛ-інфекції/СНІДу «підігрі- органів виконавчої влади, а також «карась не дрімав», тож до контролю вало» стрімке прогресування цієї розуміння й усвідомлена підтримка за діяльністю протитуберкульозних епідемії. На жаль, державні мужі лікарів-фтизіатрів, які сьогодні, на закладів і розробкою заходів відпосхаменулися лише у 2000 р. й поча- жаль, найбільше гальмують впровад- відних національних і регіональних ли розробляти програми боротьби ження будь-яких змін. програм потрібно широко залучати з туберкульозом та централізовано профільні регіональні асоціації фтизакуповувати протитуберкульозні ВЗ Дехто пропонує взагалі ліквідувати зіатрів і громадські організації. Це препарати. Однак і після цього пер- протитуберкульозну службу як таку... стане найефективнішим щепленням ші кілька років ліків не вистачало — Це передчасно. Її потрібно рефор- проти корупції. (навіть препаратів І ряду). До того мувати, і в оновленому вигляді вона ж МОЗ України протягом усього має «працювати», доки в Україні не ВЗ Нині говорять про реформи як про цього періоду жодного разу не за- буде досягнуто показника захворю- скорочення, населення ж не погоджукупило протитуберкульозних пре- ваності на туберкульоз менше 20 осіб ється з тим, що протитуберкульозні Василь МЕЛЬНИК, заступник ліжка можуть бути «зайвими». Хто ж на 100 тис. населення. Лише подолавпаратів вчасно, траплялися перерви директора з науково-організаційної по півроку й більше. Це «роздмуху- ши цю планку, можна переорієнтову- має рацію? та науково-методичної роботи ДУ «Національний інститут фтизіатрії вало» епідемію хіміорезистентно- ватися на західноєвропейські зраз- — Давайте порахуємо. Нині в протиі пульмонології ім. Ф. Г. Яновського го туберкульозу, яка прогресувала ки, де власне протитуберкульозної туберкульозних диспансерах і лікарНАМН України», доктор медичних наук, аж до 2006 р. Потім ситуація дещо служби дійсно не існує: діагности- нях України (без урахування спеціапрофесор стабілізувалася, із часом навіть від- кою і лікуванням туберкульозу там лізованих санаторіїв) — понад 17 200 булося незначне зниження епідемі- займаються пульмонологи загальної лі жок, а кількість хворих, що потреВЗ Система Семашка, оголошена нині ологічних показників. бують такого лікування, становить медичної мережі. основною перешкодою на шляху до Ми вже зараз маємо поступово близько 39,5 тис., тобто одне ліжко якісної медицини, успішно справлялася ВЗ Що маємо нині — уроки минулого переходити на цей шлях — інтегру- обслуговує приблизно 2 хворих на з туберкульозом. Ми подолаємо епіде- засвоєно? вати протитуберкульозну службу в рік! На їх утримання (без урахуван— У 2014 р. в Україні (без урахування загальну медичну мережу, центри ня зарплати співробітників) витрачамію в інший спосіб? — За часів Союзу існувала найбільш окупованих територій) захворюва- СНІДу, служби міграції, органи внут- ється 70% усіх коштів служби. Однак дороговартісна протитуберкульозна ність на туберкульоз (у тому числі рішніх справ, пенітенціарні закла- ліжкофонд використовується нераслужба у світі і фінансувалася вона його рецидиви) становила 71,3 на ди, ветеринарну службу тощо, щоб ціонально, та й сучасні методики добре, бо в країні вистачало нафти і 100 тис. населення, смертність — спільними зусиллями здійснювати контрольованого амбулаторного лігазу, щоб «вливати» кошти в таку за- 11,2. Нині помітно зростає кількість протитуберкульозні заходи. Флюоро- кування хворих без бактеріовиділентратну галузь. Тому починаючи з по- хворих на мультирезистентний ту- графічні центри з їх матеріально-тех- ня за ефективністю не поступаються воєнних років захворюваність на ту- беркульоз, на ко-інфекцію — тубер- нічною базою також потрібно пере- стаціонарному лікуванню. беркульоз і смертність від цієї недуги кульоз/ВІЛ-інфекція/СНІД, водночас дати загальній медичній мережі, яка Ми обрахували потребу в ліжках щороку зменшувались, і в 1990 р. погіршується ефективність проти- має проводити скринінги з виявлен- для кожної категорії хворих окрезгадані показники були найнижчими туберкульозної терапії. Зокрема ня хворих на туберкульоз та інші па- мо (хворі із вперше діагностованим (захворюваність — 31,8 на 100 тис. ефективність лікування мазок-по- тології органів грудної порожнини. легеневим і позалегеневим тубернаселення, смертність — 8,8). Однак зитивних хворих із вперше діагноскульозом, з рецидивом, мультизауважу, що більшість протитуберку- тованим туберкульозом становить ВЗ Ситуація з туберкульозу в різних ре- резистентним і туберкульозом із льозних заходів тогочасної системи лише 54,4% (стандарт ВООЗ — 85%) гіонах країни суттєво відрізняється. Чи розширеною стійкістю до протитубули нерентабельними. при летальності 13,4%. Невдачу ліку- підійде шаблон реформ усім? беркульозних препаратів тощо). ВиЗ початку 90-х років минулого вання реєструють у 22,8% випадків, — Безперечно, різні області мають явилося, що всього службі потрібно століття почала руйнуватися еконо- решту пацієнтів кваліфікують як власну специфіку, тому в процесі ре- трохи більше 13 600 ліжок (без тих, міка України, а з нею і протитубер- таких, що перервали лікування або формування служби потрібно вра- які перебувають у розпорядженкульозна служба — заходи бороть- вибули з поля зору протитуберку- ховувати науково-обґрунтований ні санаторіїв), а 20% фонду можна би з туберкульозом фінансувалися льозної служби, або діагноз тубер- прогноз ситуації як в Україні в ціло- скоротити або перепрофілювати для за залишковим принципом, багато кульозу у них було знято. Водночас му, так і в регіонах зокрема — його інших потреб (палати паліативного протитуберкульозних санаторіїв усі ці роки інфраструктура протиту- слід формувати заздалегідь. Втім не лікування, хоспіси тощо). Однак пеКриму і Карпат, у яких лікувалися беркульозної служби й надалі руй- варто забувати й загальновідомі фак- ред тим як розпочати скорочення, хворі з усього Союзу, стали непотріб- нувалася, приміщення лікарень не ти: що кращі соціально-економічні такі розрахунки потрібно здійснити ними, держава не закуповувала про- ремонтувалися, медичне обладнан- умови в країні, що благополучніша по кожній адміністративній теритотитуберкульозних препаратів, отже ня застарівало. Тож без оптимізації ситуація з ВІЛ-інфекцією/СНІДом, то рії окремо. пацієнти не отримували належно- та реформування служби не обійти- нижча поширеність хіміорезистентЩе один приклад — фтизіохірурго лікування, оскільки ліків не ви- ся. Питання в тому — коли і як їх ного туберкульозу, нижчі показни- гічні відділення. Щороку в Україні стачало. На всій території України проводити? Відповідь однозначна: ки захворюваності й смертності, і здійснюється близько 1200 фтизіохіпоширювався хіміо резистентний це потрібно робити негайно й одно- навпаки. Реформування в цілому рургічних втручань, але є «рекордні» туберкульоз. У 1995 р. епідемію ту- часно з реформуванням усієї системи має забезпечити повну фінансову та області, де проводять 8 таких операберкульозу було визнано офіційно, охорони здоров’я. Для цього необхід- функціональну самостійність проти- цій за рік! Неважко здогадатися, якою хоча вона існувала і до того. Поши- на політична воля Уряду і місцевих туберкульозних закладів, управлін- є кваліфікація таких фтизіохірургів.

вищеній якості амбулаторного та стаціонарного лікування туберкульозних хворих відповідних категорій диспансерного обліку тощо.

Замість інтеграції — дезорганізація? Я погоджуюся з тезою, що реформування проти туберкульозної служби має забезпечити повну фі нансову та функціональну самостійність протиту беркульозних закладів. Однак я категорично проти злиття протитуберкульозних закладів і закладів загальної медичної мережі. Це буде не інтеграція, а дезорганізація усталених взаємовідношень між загальною медичною мережею, центрами СНІДу, службою міграції, органами внутрішніх справ, пе нітенціарними закладами та ветеринарною служ бою тощо. Маємо прагнути до інтеграції медичних послуг, а не медичних закладів. Наприклад, лі кар-рентгенолог протитуберкульозного закладу вторинного рівня повинен здійснювати консульта тивні читання флюорограм (рентгенограм) у кон сультативних поліклініках центральних районних лікарень і водночас використовувати спеціалізо ваний рентгендіагностичний кабінет з томогра фом для доступної діагностики туберкульозу та диференціальної діагностики захворювань орга нів грудної порожнини. Так само бактеріологічний пункт посівів у клініко-діагностичних лаборато ріях протитуберкульозних закладів вторинного рівня потрібно використовувати для повторних, контрольних мікроскопій мазка біологічного ма теріалу та посівів на тверде середовище Лівенш тейна — Єнсена тощо. Хворих на туберкульоз усіх категорій обліку потрібно обстежувати тільки в спеціалізованих протитуберкульозних закладах вторинного та тре тинного рівня. Це забезпечить якісне динамічне диспансерне спостереження за такими пацієнта ми, а також своєчасну та доступну діагностику за хворювань, ускладнень і рецидиву туберкульозу. Адже саме в таких закладах «під одним дахом» функціонують спеціалізовані рентгендіагностичні кабінети з томографами, спеціалізовані клінікодіагностичні лабораторії з бактеріологічними пунктами посіву та здійснюється дослідження якісного (свіжого!) біологічного матеріалу тощо. Наприклад, у 2014 р. у клініко-діагностичній ла бораторії Бахмацької міжрайонної протитуберку льозної лікарні було довиявлено 34 бацилярних хворих на туберкульоз з негативною мікроскопією мазка мокротиння. Дієвим заходом буде ізоляція на оптималь ні терміни усіх заразних хворих на туберкульоз шляхом госпіталізації в найдоступніші стаціонарні відділення протитуберкульозних закладів II-III рів ня (у тому числі й примусово за рішенням суду).

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

Маємо приділити посилену увагу підвищенню якості лікування незаразних хворих завдяки розширенню мережі кабінетів контрольованого лікування в закладах охорони здоров’я. Нинішнє об’єднання таких кабінетів із тубкабінетами ЦРЛ є повним абсурдом. Вони мають бути розміщені в окремих приміщеннях — потоки хворих на ту беркульоз й інших пацієнтів до лікаря-фтизіатра потрібно негайно розмежувати. Там, де функціо нують тубдиспансери (тублікарні), диспансерні відділення (тубкабінети) повинні ввійти до їх структури, а кабінети контрольованого лікуван ня мають перебувати у складі консультативних поліклінік ЦРЛ та інших лікарень.

Кому замилюємо очі? Ну, і нарешті про найекономічніші та найдієві ші заходи — профілактичні. Вони мають бути масштабними, щоб забезпечувати своєчасну і доступну діагностику. Для цього потрібно поновити повсюдне рентгенфлюорографіч не обстеження сільського населення, а в разі відмови пацієнта проводити мікроскопію мазка мокротиння. Ця робота повинна здійснювати ся постійно й активно, а не тоді, коли хворий звернувся в поліклініку чи потрапив до лікарні. Актуальним залишається питання забезпечен ня фтизіатричної служби необхідним облад нанням і кваліфікованими кадрами. Держава також має подбати про те, щоб ліки, потрібні для повноцінного лікування хворих на туберкульоз, були доступнішими за ціною. Як ветеран фтизіатричної служби я знаю систему боротьби з епідемією туберкульозу зсередини і заявляю, що вона досі будується на окозамилюванні та круговій поруці. Так, показники захворюваності на туберкульоз «знижуються» лише через те, що насправді з кожним роком зменшуються обсяги профілак тичних рентгенфлюорографічних досліджень, кількість виконаних мікроскопій біологічного матеріалу на виявлення кислотостійких бакте рії. Крім того, у показниках захворюваності навмисне не враховують рецидиви туберкульозу. Таку систему потрібно зламати. Бо, як вважав академік Л. В. Громашевський: «Закони епіде міології вічні, вони жорстокі та невблаганні, і не пробачають людських помилок, а нехтування ними з боку посадових осіб обов’язково зумо вить гіперспалах інфекції. Будь-яку епідемію неможливо подолати вказівками зверху — це неодмінно призведе до окозамилювання». Якщо нас не вчать мудрі слова, урок дасть саме життя — і він дійсно буде жорстоким і невбла ганним: державу накриє хвиля епідемії мульти резистентного туберкульозу!

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ

21 серпня 2015 року

І В А Н О - Ф РА Н К І В Щ И Н А

У ПРОЦЕСІ РЕФОРМУВАННЯ ВАРТО ЗБЕРЕГТИ НАПРАЦЬОВАНЕ Нині в розпалі вступна кампанія. Про її особливості, зокрема ті, що обумовлені реформуванням медичної освіти, говоримо з ректором Івано-Франківського національного медичного університету, Головою приймальної комісії, доктором медичних наук, професором Миколою Рожком.

Микола РОЖКО, ректор ІваноФранківського національного медичного університету, доктор медичних наук, професор

ВЗ Чим цьогорічна вступна кампанія відрізняється від попередніх? — Традиційно за напрямом «Лікувальна справа» нам доводили план набору 150 студентів. У минулому навчальному році мали 209 місць за цим напрямом (59 додали за рахунок Криму), за спеціальністю «Педіатрія» — 35 місць, «Стоматологія» — 4 місця. Ці квоти збереглися й на 2015 рік. Особливість полягає в тому, що цього року Міносвіти впроваджує так звану пріоритетність заяв. Це стосується тільки претендентів на державну форму навчання. Абітурієнти мають вказувати, який виш для них є пріоритетним. Скажімо, можуть написати, що номер один — Львівський медуніверситет, потім Івано-Франківський, далі — Тернопільський тощо. Збережено право подавати заяви у 5 вишів на три спеціальності. Але де тут профорієнтація? Дайте можливість абітурієнту обрати два медичні виші плюс один іншого профілю. Тоді молода людина буде подавати 9 заяв, а не 15! Крім того, цього року вищі навчальні заклади прийматимуть від абітурієнтів тільки копії документів. Оригінали вони надаватимуть лише після оголошення списків рекомендованих до зарахування на державну форму навчання. Уявіть, які гори паперів залишаться в приймальній комісії — адже абітурієнти копій просто не

забирають. Ще один проблемний момент. Нашому вишу давно зменшили держзамовлення за напрямом підготовки «Стоматологія» до 4 місць. Одне з них — для пільговиків, одне — цільове, два — на загальних підставах. Це загалом неправильний підхід: краще б державних місць за цією спеціальністю у нас взагалі не було, адже виникають лише додаткові проблеми. Чому б не зосередити всі держзамовлення за напрямом «Стоматологія» в одному спеціалізованому виші? Нонсенс: Українська медична стоматологічна академія має лише 19 місць держзамовлення за цим напрямом, а решту — за напрямом «Лікувальна справа».

країни, яка й призвела до знищення військового потенціалу країни. У зоні АТО зараз служить більше десяти викладачів нашого вишу, у тому числі й доценти. Через події на Сході країни Луганський і Донецький медуніверситети втратили основні бази і нині розміщуються у великих районних центрах своїх областей. Ми зв’язалися з ректорами, щоб дізнатися, чого конкретно потребують ці виші, і на їх запит надіслали навчальну літературу, посібники тощо. У літній період на базах відпочинку нашого університету готові оздоровлювати викладачів і студентів із цих навчальних закладів.

ВЗ Колись були актуальними цільові направлення, адже лікарі поверталися працювати до місцевості, де народились, виросли й закінчили школу. Як із цим зараз? — На 2015-2016 навчальний рік цільових місць для Івано-Франківської області не виділено, хоча в попередні роки їх було понад 20. Кілька років не має цільових місць за держзамовленням і Львівська область. Це правильно, бо наші регіони перенасичені медичними кадрами. Тим паче, що нерідко абітурієнт закінчував школу в ІваноФранківську, а цільове направлення привозив з іншої області. Чи не краще взагалі ліквідувати цільові наравлення, але зобов’язати випускника, що навчався за держзамовленням, відпрацювати три роки за направленням? Адже, безсумнівно, державі потрібно повертати кошти, які вона вклала в підготовку спеціаліста.

ВЗ Відомо, що виникли проблеми зі студентами-іноземцями, переведеними з Луганського та Донецького медуніверситетів… — Іноземні студенти в нашому університеті навчаються з 1992 року за трьома напрямами: довузівська підготовка, додипломна освіта за основними спеціальностями («Лікувальна справа», «Педіатрія», «Стоматологія», «Фармація», «Стоматологія ортопедична») і післядипломна освіта (навчання в магістратурі, клінічній ординатурі, аспірантурі). З 2004 року, враховуючи євроінтеграційні процеси, навчання проводимо також англійською мовою. Маємо потужну матеріально-технічну базу: 10 навчальних корпусів, університетську клініку, практично-тренувальні центри, лікувально-діагностичне обладнання, комп’ютерні та інтернет-класи, сучасну бібліотеку з філіями в гуртожитках, їдальні, спорткомплекс. Викладацький склад солідний: 466 кандидатів наук, 92 професори. Університет веде дослідницьку діяльність, підтримує творчі контакти з медичними вишами країни та світу. Через події на Сході до нашого закладу перевелися понад 700 іноземних студентів із Луганського та Донецького вишів. Крім того, самі щороку набираємо 200 іноземних студентів. Приїздили представники посольств, переконалися, що в нас не стріляють, вивчили умови навчання та проживання. В одному з гуртожитків ми відкрили комплекс для побутового обслуговування іноземних студентів, куди входить

ВЗ Чи внесла корективи в роботу медуніверситету антитерористична операція? — Почну з того, що в державі виникла потреба в спеціальній підготовці медиків для фронту, зокрема військових лікарів. У березні відповідно до постанови Кабінету Міністрів в нашому університеті відновили кафедру військової підготовки. На щастя, передумови для цього були, збереглися і відповідні кадри. До речі, кафедру закрили шість років тому — на хвилі загальної демілітаризації

навіть їдальня зі східною кухнею. У студентів із країн Близького Сходу, які переважають серед іноземців, є таке поняття, як солідарність: розповідають про гарні умови і запрошують своїх співвітчизників на навчання до нас. Отже, зі «своїми» іноземцями у нас не виникало жодних проблем. А ось деякі переведені зі східних вишів студенти-іноземці на початку навчального року поводилися некоректно, на кшталт того: «А що, ми ще й учитися повинні?» Через низьку успішність і пропуски занять за результатами першого семестру ми виключили 59 студентів, у другому семестрі — 72. Ліцензійний іспит «Крок 2» не склали 16 іноземних студентів (випускники, які «провалили» ліцензійні іспити, вважаються такими, що не пройшли держатестацію). Вони вимагали перездачі цих іспитів у вересні, а не за рік, як це передбачено чинним законодавством. І навіть залучили представників своїх дипломатичних відомств до вирішення цього питання. Але чому українські студенти мають чекати рік, а іноземці хочуть для себе преференцій? Я брав участь у роботі спеціальної колегії з цього приводу, яка й прийняла рішення про перескладання ліцензійного іспиту «Крок 2» лише за рік. Закон — для всіх один. ВЗ З огляду на реформування медичної галузі які питання найактуальніші? — Дуже турбує питання реформування університетських клінік. Нині ми активно співпрацюємо з медичними закладами Прикарпаття, які мають статус клінічних: оперуємо, асистуємо, консультуємо тяжкохворих, підставляючи плече практичній медицині. Налагодили співпрацю з обласним фтизіопульмоцентром, де базуються наші кафедри. Адміністрація віддала нам недобудований другий поверх закладу — за кошти університету там завершили будівництво й обладнали приміщення. Тепер студенти і викладачі мають окремі навчальні кімнати, де після обходу хворих можуть обговорювати клінічні випадки. Кафедра забезпечена сучасною діагностичною та лікувальною апаратурою. Дуже важливо не зруйнувати цих стосунків, бо постраждають від цього передусім пацієнти. Якщо не буде створено багатопрофільних університетських клінік, студенти просто не матимуть можливості оволодівати практичними навичками. А якщо лікувальні заклади віддадуть у концесію, університет не зможе конкурувати з приватниками щодо оренди приміщень і кафедри в клінічних лікарнях доведеться згорнути. Хотілося б, щоб до реформування загалом і в цьому напрямку зокрема підходили зважено, аби не втратити напрацьованого. Людмила СТРАЖНИК, власкор «ВЗ», Західний регіон

У вересні цього року Івано-Франківський національний медичний університет відзначатиме 70 років від дня заснування

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ Х АРКІВЩИНА

СІЛЬСЬКІ МЕДИЧНІ ЗАКЛАДИ — ПІД КОНТРОЛЕМ ГУБЕРНАТОРА Наприкінці липня Харківська обласна клінічна лікарня отримала новий рентгенапарат. Найближчим часом фахівці розпочнуть його монтаж, а вже у вересні рентгенологи зможуть масово приймати пацієнтів. Сучасний рентгенапарат закуплено за кошти обласного бюджету. І це тільки початок масштабного оновлення, запевняють в облдержадміністрації. Адже галузь охорони здоров’я до кінця року буде в пріоритеті.

олова Харківської облдержадміністрації Ігор Райнін розповів, що цьогоріч в обласному бюджеті на охорону здоров’я закладено рекордну суму — 80 млн грн. У липні зроблено перші закупівлі для обласної клінічної лікарні. Харків’яни нарешті зможуть отримати якісну медичну допомогу. Але є й інша причина такої уваги до галузі: величезний потік переселенців із зони АТО, у яких унаслідок стресового стану значно погіршилося здоров’я. Зокрема дуже багато серед них пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями, інфарктом міокарда. Тому в Харківській обласній лікарні вирішили капітально відремонтувати ангіограф, який уже кілька місяців не працював через несправності та «поважний вік». Апарат повністю переоснастили, завантажили нове програмне забезпечення — і все силами харківських медтехніків. Уже за кілька тижнів за допомогою

оновленого ангіографа провели понад 35 операцій зі стентування коронарних артерій, врятувавши життя цим хворим. Завідувач відділення інтервенційної радіології обласної клінічної лікарні Валерій Коноз розповів, що завдяки старенькому, а відтепер відновленому ангіографу через прокол у променевій артерії хірурги-кардіологи проводять інструмент до серця і зсередини балоном і стентом розкривають судину, відновлюючи кровотік.«Із 30 червня ми працюємо в режимі 24 на 7, тобто цілодобово надаємо допомогу пацієнтам із гострим інфарктом міокарда, нестабільною стенокардією», — зазначив він . Лікарі не планують зупинятися на досягнутому. Обладнання оновлюватиметься, а на базі закладу буде створено центр допомоги кардіологічним хворим. «Завдяки державним програмам і облдержадміністрації можемо собі дозволити великій кількості пацієнтів провести стентування

безкоштовно, — розповів головний лікар обласної клінічної лікарні Богдан Федак. — Сподіваємося на допомогу обласної адміністрації в придбанні обладнання, потрібного для розвитку кардіологічної допомоги, тому що інфарктних хворих у нас дуже багато. Інфаркт міокарда сьогодні є основною причиною смертності хворих». Такі нововведення і збільшення обсягів фінансування сьогодні як ніколи актуальні, вважають обласні чиновники. І це вкрай важливо — і не тільки для місцевих мешканців, а й для вимушених переселенців, яких тільки за офіційними даними в області нараховується вже майже 180 тис. Директор Департаменту охорони здоров’я Харківської облдержадміністрації Олександр Галацан запевнив, що саме цей фінансовий прорив дав змогу області утримати систему охорони здоров’я цього року, дуже не простого для всієї країни, зберегти те, що було напрацьовано, роз-

вивати медицину і забезпечувати медичними послугами жителів регіону. Ігор Райнін підтвердив, що оновлення обладнання і проведення за потреби ремонтних робіт за рахунок коштів обласного бюджету відбуватиметься не тільки в обласній лікарні, а й в інших медичних закладах. Увагу приділять районним лікарням, особливо віддаленим від центру, щоб жителі села мали доступ до якісної медичної допомоги. І вже через кілька днів виконав обіцяне. До Коломацької районної лікарні було направлено гуманітарну допомогу: туди привезли 12 функціональних медичних ліжок, апарати штучної вентиляції легенів, інвалідні візки, милиці, велику кількість підгузків, пелюшок і витратних матеріалів. І найголовніше — такий довгоочікуваний апарат УЗД. Донорами в проекті надання гуманітарної допомоги Коломацькій районній лікарні виступили Українсько-німецька асоціація «Марбург Обоз плюс» і американська діаспора. Допомога була отримана через БФ «Нова країна». Проект реалізовувався за підтримки БФ «Даруй добро» і Південної залізниці. Ольга ФАЛЬКО, власкор «ВЗ», м. Харків

ЖИТОМИРЩИНА

ВИМОГИ ЧАСУ СПОНУКАЮТЬ МЕДИКІВ ДО РОЗВИТКУ У сучасному світі методики лікування, які широко застосовувались раніше, поступаються місцем прогресивнішим — тим, що дають змогу мінімізувати ускладнення і тривалість перебування пацієнта в медичному закладі. Це оптимізує витрати і держави, і хворого.

Віктор ПОМИРЛЯНУ, завідувач хірургічного відділення №1 ЦМЛ №2 м. Житомир

«Н

ещодавно наш заклад придбав сучасне лазерне обладнання для проведення ендовенозної лазерної коагуляції (ЕВЛК) у пацієнтів із варикозною хворобою нижніх кінцівок, — розповідає завідувач

хірургічного відділення №1 ЦМЛ №2 м. Житомир Віктор Помирляну. — Раніше таке устаткування було лише в приватних клініках. Тепер воно працюватиме і в державному медичному закладі. Застосування спеціалістами нашого відділення ЕВЛК у хворих із варикозно розширеними венами нижніх кінцівок нині дуже важливе з огляду на значне поширення цього захворювання: страждають на нього 30-40% населення — переважно віком 30-40 років. Тобто кожна третя жінка й кожен десятий чоловік активного працездатного віку хворіють на варикоз. Досі на базі нашого хірургічного відділення ми оперували традиційно — виконували венектомію, за якої повністю видаляли підшкірну вену. У післяопераційний період у таких хворих розвивалися тяжкі ускладнення у вигляді гематом, лімфореї, сером. Отож ми вирішили впровадити малоінвазивні методики лікування варикозної хвороби, які нині активно використовуються провідними закладами та спеціалістами України і світу.

Апарат такого рівня — з довжиною хвилі 1470 нм — єдиний на Житомирщині. Результати лікування в разі застосування діючих аналогів із майже вдвічі меншою довжиною хвилі не настільки радикальні: від нагрівання «горить» гемоглобін, унаслідок чого відбувається з’єднання (спаювання) стінок судини. Довжина ж хвилі нашого апарата дає змогу скоагулювати саме стінку судини, завдяки чому відбувається повна облітерація ураженої варикозом вени. В усьому світі (маю на увазі економічно розвинені країни) під час проведення ЕВЛК використовують апаратуру лише з такою довжиною хвилі. Крім того, у нашому відділенні, напевно, єдиному з усіх лікувальних закладів Житомирської області, — є спеціальні гачки, за допомогою яких маємо можливість виконувати венектомію за методом Вараді — без розрізу: вени через проколи витягуємо колатерально». Застосування новітнього обладнання й комплексний підхід до оперативного лікуван-

ня дають гарні результати: менша кількість рецидивів захворювання, гарний косметичний ефект, а головне — надзвичайно швидка реабілітація. Якщо ЕВЛК проводять під місцевою анестезією, пацієнта в той саме день виписують додому, якщо із спинномозковим або загальним знеболюванням — за 1-2 доби. У штаті відділення є судинний хірург, три хірурги пройшли курси й отримали відповідні сертифікати, що дають змогу практикувати за цією методикою. Адже згідно із чинним законодавством без такої сертифікації лікарі не мають права проводити подібні оперативні втручання. «За кордоном із використанням такої методики й апаратури оперують 95% пацієнтів, традиційну венектомію виконують лише у 5% випадків, — зазначає Віктор Помирляну. — В Україні ж, на жаль, усе навпаки. Маємо надію, що наявність цього обладнання в нашому закладі хоча б трохи змінить цю сумну статистику». Вікторія ПАЛАМАРЧУК, власкор «ВЗ», м. Житомир

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ

21 серпня 2015 року

ТЕРНОПІЛЬЩИНА

МЕДИЧНИХ СЕСТЕР НАВЧАТИМУТЬ ОСНОВАМ НАДАННЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ Медична сестра зазвичай першою зустрічає потерпілого, працює в тісному контакті з пацієнтом, його родиною, тому має заздалегідь подбати про всі їх потреби, у тому числі й психологічні. Саме вона мусить безпомилково розпізнати симптоми посттравматичного стресового розладу й надати психологічну допомогу або ж в разі потреби направити людину до відповідного фахівця.

Світлана ЯСТРЕМСЬКА, директор Навчально-наукового інституту медсестринства ТДМУ, доцент

Тернопільському державному медичному університеті (ТДМУ) стартував українськоканадський проект навчання медичних сестер, мета якого — озброїти медсестру арсеналом знань, необхідних для надання психологічної допомоги. Елективний курс «Допомога пацієнтам із посттравматичним синдромом» впроваджено у навчальний план професійної підготовки бакалаврів медсестринства, який активно запрацює вже у вересні нинішнього року. «ТДМУ давно має тісні зв’язки з навчальними закладами країн Північної Америки, а нещодавно

ми підписали черговий меморандум про співпрацю між ТДМУ та університетом Гранта Мак-Ювена (Канада) у сфері навчально-наукової діяльності, — розповідає директор Навчально-наукового інституту медсестринства ТДМУ, доцент Світлана Ястремська. — У рамках ділового партнерства й було започатковано елективний курс «Допомога пацієнтам із посттравматичним синдромом» для медсестер-бакалаврів. Якщо проект виявиться успішним, будемо впроваджувати його на додипломному та післядипломному етапах». Варто зауважити, що навчальні програми вишів, які готують лікарів, вчителів, психологів, соціальних працівників, обов’язково включають курси, де студенти опановують методики надання допомоги людям із посттравматичним синдромом. Водночас у навчальних планах із підготовки медичних сестер темі психологічного здоров’я чомусь відведено лише кілька занять. Не передбачено в навчальному процесі й ознайомлення з медсестринськими аспектами надання меддопомоги пацієнтам із посттравматичним стресовим розладом. Особливої ж актуальності ця проблема набула в нинішні нелегкі для України часи, коли на Сході тривають воєнні дії та збільшилася кількість терактів. «Наші канадські колеги запропонували власне бачення у викладанні цієї дисципліни, адже їх країну свого часу також не оминули воєнні дії,

і було чимало людей, скалічених не тільки фізично, а й морально, яким потрібно було надавати психологічну допомогу, — розповідає Світлана Ястремська. — Матеріали, які представили іноземні партнери, ми переклали українською, і уже наприкінці травня канадська делегація прибула до ТДМУ, аби розпочати навчання та тренінги для наших викладачів. Особливу увагу хочу звернути на форми та засоби викладання навчального матеріалу. Якщо ми звикли до того, що навчальний процес проходить у вигляді лекцій, семінарських і практичних занять, то канадці запропонували зовсім інший формат — наприклад, навчання у групах з елементами дибрифінгу, коли викладач дає ситуаційне завдання, а студент вирішує його в рамках власної компетенції. Згодом усі учасники дибрифінгу обговорюють кожний етап вирішення цього завдання, відзначають, що було правильно, а що ні. Зауважте, викладач виступає в ролі спостерігача, однак коригує і скеровує процес. Ще один важливий елемент у діяльності медсестер, на якому особливо наголошували канадські фахівці, — це врахування духовних потреб пацієнта: віросповідання, приналежності до певної національності, політичних поглядів. Велику увагу медсестри також мають приділяти спілкуванню з пацієнтами, дотриманню етичних норм у проведенні огляду та коректному наданню інформації.

Наступним кроком у реалізації проекту була зустріч із представниками МОЗ України — Міністерство підтримало цю ініціативу й надало дозвіл на введення в нашому закладі курсу як елективного на додипломному етапі викладання. Його впровадження в навчальний процес будуть координувати представники чотирьох навчальних закладів України: Львівського, Черкаського та Харківського базових медичних коледжів і Житомирського інституту медсестринства. Вони рецензуватимуть й оцінюватимуть рівень викладання цієї дисципліни в нашому інституті, а також братимуть участь у тренінгах, переймаючи новий досвід. Уже в січні наступного року маємо намір провести спільну конференцію, аби обговорити напрацьоване та вирішити питання впровадження курсу «Допомога пацієнтам із посттравматичним синдромом» у цих чотирьох медичних навчальних закладах. Згодом, коли курс пройде апробацію ще й там, будемо рекомендувати його для навчання майбутніх медичних сестер в усіх вищих навчальних медичних закладах України I-II рівня акредитації. Одночасно з впровадженням такого навчання на додипломному етапі плануємо започаткувати його й на післядипломному — навчатимемо медичних сестер, які працюють із пацієнтами, що потребують психологічної допомоги». Крім того, канадські партнери запропонували ще одну корисну новацію — розробили сайт психологічної допомоги для людей із стрес-синдромом, оптимізований для мобільних телефонів. Усі матеріали на цьому ресурсі представлено українською мовою. Також канадська сторона звернулася до українських міністерств із проханням розмістити банери з посиланням на цей сайт. Представник університету Гранта Мак-Ювена — проектний менеджер Центру українських ресурсів та розвитку Юрій Конкін розповідає: «Свого часу в Канаді було розроблену систему допомоги солдатам під час бойових дій, ветеранам і представникам служб безпеки. Ми вирішили систематизувати увесь матеріал і досвід, аби якомога краще налагодити процес надання допомоги. На сайті є можливість пройти первинну діагностику. Водночас ми представили перелік медичних закладів, де надають психологічну підтримку на професійному рівні з боку держави і волонтерських організацій. Тут також розміщено багато корисних матеріалів. Сайт повноцінно працює з квітня нинішнього року. Його банер на своєму інтернет-ресурсі розмістило Міністерство оборони України. Зараз постійно отримуємо позитивні відгуки. Отже, кожен бажаючий може скористатися ресурсом, щоб визначити свій ступінь тривожності й за потреби звернутися по допомогу». Лариса ЛУКАЩУК, власкор «ВЗ», м. Тернопіль

ПРОДОВЖУЄТЬСЯ ПЕРЕДПЛАТА НА 2015 РІК НА ГАЗЕТУ «ВАШЕ ЗДОРОВ’Я»! ЩОБ КОЖНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ЛІКАР МАВ

МОЖЛИВІСТЬ ЧИТАТИ «ВАШЕ ЗДОРОВ’Я», ПРИЙНЯТО РІШЕННЯ НЕ ПІДНІМАТИ ВАРТІСТЬ ПЕРЕДПЛАТИ НА ГАЗЕТУ. ЗАЛИШАЙТЕСЯ З НАМИ!

ПІЛЬГОВИЙ

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ДЛЯ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ: ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ДЛЯ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ПЕРЕДПЛАТНИКІВ: ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ДЛЯ ПІДПРИЄМСТВ І ОРГАНІЗАЦІЙ:

86181 08198 60965

1 міс.

9.27

1 міс.

24.00грн

3 міс.

72.00 грн

1 міс.

29.00грн

3 міс.

87.00 грн

грн 3 міс.

27.81

грн

• Передплату приймають усі відділення зв’язку «Укрпошти» • Он-лайн передплату можна здійснити на сайті ДП «Преса» за адресою: www.presa.ua

ЗА БІЛЬШ ДЕТАЛЬНОЮ ІНФОРМАЦІЄЮ ЗВЕРТАЙТЕСЯ В РЕДАКЦІЮ ГАЗЕТИ ТЕЛ./ФАКС: (044) 428 02 20 E-MAIL: VZS24@UKR.NET

СВІТОВИЙ ДОСВІД

ЧИ ІСНУЄ ІДЕАЛЬНА МОДЕЛЬ ОПЛАТИ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ? Система оплати медичної допомоги — один з найважливіших механізмів забезпечення макроефективності системи охорони здоров’я і обмеження зростання витрат. Згідно із світовим досвідом ідеальної моделі фінансування медичної допомоги не існує. Відтак напрацьовано низку методів, кожен з яких має свої переваги і вразливі місця. Їх необхідно враховувати в процесі модернізації системи оплати медичних послуг, впровадження якої останнім часом декларується в Україні.

галузі має бути найменш затратною, витрати на медичну допомогу — передбачуваними, а контрольні функції (з боку органу, що фінансує), пов’язані з оплатою медичних послуг, — мінімальними.

Оплата до чи після?

Критерії вибору Основним критерієм вибору таких методів можна вважати їх відповідність цілям і завданням державної політики в охороні здоров’я. Однак у будь-якому разі необхідно враховувати обмеженість фінансових ресурсів галузі на тлі практично необмеженої потреби населення в медичній допомозі. Відтак обраний метод оплати медичних послуг має встановлювати певні рамки щодо попиту на медичні послуги (у тому числі й «стимульовані» лікарями), а також зацікавлювати медичні заклади якомога краще задовольняти реальні потреби пацієнтів і підвищувати якість медичних послуг (в умовах максимально ефективного використання ресурсів). Практика зарубіжних країн і вітчизняний досвід останніх років засвідчили: економічна зацікавленість медиків є дуже важливим рушієм у формуванні спектра медичних послуг, водночас вона багато в чому визначається обраною системою фінансування медичної допомоги. Наприклад, частота відвідувань лікарів загальної практики у Великій Британії (у розрахунку на одного жителя), оплата праці яких не залежить від кількості візитів пацієнтів, майже в 2 рази нижча, ніж у Німеччині та Франції, де використовують гонорарний метод оплати. За даними експертів, у США майже 20% виконаних обстежень і медичних маніпуляцій при гонорарному методі оплати (for-fre-service) виявилися зайвими. Навіть посилення контролю з боку страховиків (що також потребує значних коштів) не може обмежити зростання вартості медичної допомоги. Для цього система фінансування

У світі послуговуються кількома методами оплати за фактичні обсяги стаціонарної допомоги.  Оплата фактично проведених ліжкоднів. Цей метод розрахунків аж до середини 80-х років минуло століття домінував практично в усіх західноєвропейських країнах, а також Канаді та Японії. Нині сфера його застосування звужується — ліжко-день з одиниці оплати перетворюється на одиницю розрахунку глобального бюджету. Перевага методу в його простоті, а головний недолік — у створенні стимулу для лікарень подовжувати термін госпіталізації хворих, оскільки основне навантаження в стаціонарі припадає на перші дні перебування хворого, а наступні дні лікування обходяться набагато дешевше. Щоб хоч якось зменшити цю зацікавленість, ставки добових витрат у світі диференціюють за першим і наступним днями госпіталізації або ж встановлюють її нормативні терміни з кожної нозології, а оплата понаднормового перебування хворого в стаціонарі здійснюється індивідуально за згодою фінансуючої сторони. Також проводиться експертиза обґрунтованості тривалості госпіталізації, а кількість оплачуваних ліжко-днів планується фінансуючою стороною (принцип глобального бюджету). Однак є й інший бік медалі, який потрібно врахувати під час реформ, — встановлення нормованих термінів госпіталізації призводить до того, що лікарні отримують потужні стимули до передчасного виписування тяжкохворих, адже більш тривале лікування пацієнтів їм не оплачується. Тому альтернативою цьому методу може бути оплата на основі розрахунків за пролікованого хворого за нормованим показником тривалості та вартості лікування — діагностичноспорідненими групами (ДСГ). Тобто понаднормовий термін госпіталізації одних пацієнтів компенсується мен-

У СВІТОВІЙ ПРАКТИЦІ ГЛОБАЛЬНИЙ БЮДЖЕТ ФОРМУЄТЬСЯ НА ПІДСТАВІ АНАЛІЗУ ОБСЯГУ РОБОТИ ЗАКЛАДУ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ЗА ПЕВНИЙ ПЕРІОД

Марина ШЕВЧЕНКО, старший науковий співробітник наукового відділу організації медичної допомоги ДНУ «Науково-практичний центр профілактичної та клінічної медицини» ДУС, кандидат медичних наук

Розрахунки за надання медичної допомоги можуть ґрунтуватися на двох підходах. Перший — ретроспективна оплата, яка передбачає відшкодування постача льникам (закл адам охорони здоров’я) фактичного обсягу наданої медичної допомоги. Безперечно, при цьому фінансуюча сторона (замовник) перевіряє обсяг і якість оплачуваних медичних посл уг, наприклад, обґрунт ованість випадків госпіталізації, відсутність приписок тощо, але лише за фактом наданої допомоги. У цьому випадку відсутня найважливіша ознака ринкової угоди — право на вибір обсягу й структури посл уг. Інший підхід — попередня оплата медичної допомоги (проспективна), тобто відшкодування не фактичного, а заздалегідь погод женого обсягу допомоги. Останній визначається на основі угоди між замовником і постачальником. Тобто, якщо в першому випадку фінансуюча сторона не управляє обсягами та структурою медичної допомоги, то в другому вона є інформованим покупцем, замовляє й оплачує лише те, що відповідає її планам і фінансовим можливостям (цей підхід у світі нині виходить на перший план). Вигоди є і для лікарні — вона може самостійно використовувати зекономлені в результаті оптимізації структури кошти, наприклад, отримані завдяки переведенню необґрунтованих випадків госпіталізації зі стаціонару на амбулаторну ланку. На практиці принципи ретроспективної та проспективної оплати стаціонарної допомоги можуть використовуватися одночасно.

Ліжко-дні чи послуги?

шим строком перебування в лікарні інших. Практика засвідчує, що експертиза обґрунтованості термінів госпіталізації та кількості ліжко-днів по факту надання допомоги може виявити тільки найбільш очевидні перевищення витрат. Більш продуктивним є захід, за якого фінансуюча сторона планує кількість і структуру оплачуваних ліжко-днів для кожної лікарні (і з нею ж їх узгоджує), ліжко-день слугує одиницею розрахунку глобального бюд жету, а оплачується лише узгоджений обсяг стаціонарної допомоги, що вимірюється показником ліжко-днів. Подібний підхід існує в сучасній моделі планування медичної допомоги в системі державного замовлення. Таким чином, навіть звичайний показник ліжко-днів (як одиниця розрахунку) може дати задовільні результати з точки зору ефективності використання ресурсів — за умови достовірної інформації та планування обсягів медичних послуг.  Оплата за закінчений випадок стаціонарного лікування. Суть методу — нормування витрат на основі ДСГ щодо захворювань, які подібні за середньою ресурсоємністю: вартістю, структурою витрат, набором використовуваних клінічних ресурсів тощо. Одну або кілька нозологій з урахуванням ступеня тяжкості та супутніх захворювань об’єднують у групу за спільними технологіями та приблизно однаковими термінами лікування. У системі діагностичних груп (ДГ) оплата послуг лікарні здійснюється на основі діагнозу пацієнтів, яких об’єднують у групи за подіб ними діагнозами. Усі наявні нині системи ДСГ включають демографічні характеристики: дані про вік, стать і місце оформлення виписки. За кожний випадок лікування фінансуюча сторона виплачує пос тачальнику стаціонарної медичної допомоги фіксовані загальні суми. Під час розрахунку тарифів для закладів охорони здоров’я ці суми визначаються з урахуванням середньостатистичних витрат ресурсів на стандартизований випадок лікування за конкретним діагнозом. Оплата за пролікованого хворого здійснюється на підставі не фактичних витрат, а заздалегідь визначеної вартості лікування випадку. Оскільки наднормові витрати на пацієнта залишаються в розпорядженні стаціонару, це стимулює медичні заклади до економії за рахунок зниження термінів госпіталізації, збільшення кількості пролікованих випадків. Спрощеним варіантом цього методу є оплата за середньопрофільними тарифами, розрахованими на основі нормативних показників терміну і вартості лікування по кожній спеціальності. Тобто розмір оплати також не залежить від фактичної тривалості та вартості лікування (і це плюс). Однак при цьому лікарні зацікавлені у відборі хворих

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

СВІТОВИЙ ДОСВІД

21 серпня 2015 року

за надання та фінансування медичної допомоги. Основна ідея глобального бюджету полягає в тому, щоб спонукати стаціонари об’єктивно оцінювати направлення лікарів-спеціалістів, відмовляючись від випадків, які не пот ребують госпіталізації, вишукувати форми взаємодії з амбулаторно-поліклінічним сектором, а також розвивати стаціонарзамісні форми медичної допомоги (денні стаціонари, хірургію «одного дня» тощо). Інакше кажучи, фінансуюча сторона змінює пріоритети фінансування, посилюючи вимоги до стаціонарів щодо обґрунтованості госпіталізацій, і таким чином спонукає їх шукати внутрішні резерви. Завдяки переходу на метод глоба льного бюджету зменшується кількість випадків госпіталізації, збільшується вартість одного випадку стаціонарної допомоги, зростає навантаження на амбулаторну ланку. У тих західноєвропейських країнах, де прийнято згаданий метод, прослідковується тенденція до зменшення витрат на стаціонарну допомогу. Лікарні прагнуть змінити структуру роботи і ресурсозбереження — там виділяють пріоритети надання медичної допомоги (що робити в першу чергу і що можна відкласти в листи очікування). Зі свого боку фінансуюча сторона зацікавлена в підвищенні ефективності функціонування лікарень — принцип твердих тарифів поступається місцем договірному виз наченню ставок оплати стаціонарної допомоги. Останні встановлюються індивідуально для кожної лікарні на основі балансування обсягів і питомих витрат. У процесі реформ важливо врахувати, що в разі зменшення кількості випадків госпіталізацій неминуче зросте частка складних випадків, які потребуватимуть значних витрат. І лікарні не мають потерпати від цього. Тож, по-перше, необхідно наблизити ставки оплати до реальних витрат на лікування більш складних випадків, по-друге, надати лікарням право розпоряджатися основною частиною коштів, зекономлених у результаті зменшення кількості випадків госпіталізації.

Де гарантії успіху? Досвід зарубіжних країн засвідчує: механічне обмеження фінансування лікарень шляхом встановлення ліміту витрат не сприяє підвищенню ефективності їх роботи, а спрощене розуміння ролі попередньої оплати стаціонарного лікування може нівелювати стимули до надання обґрунтованих обсягів допомоги та підвищення якості послуг. До того ж, стримування витратного механізму зовсім не виключає фінансового зміцнення лікарень, необхідного за будь-яких умов. Не

варто сподіватися й на те, що якийсь із обраних методів фінансування автоматично забезпечить високі результати діяльності закладів охорони здоров’я. Дива не станеться, потрібно виконати наступні умови:  управлінська автономія лікарень — можливість вільно розпоряджатися ресурсами без ризику втратити фінансування з розрахунку на показники потужності. А також право приймати самостійні рішення щодо скорочення фонду ліжок, надання платних послуг (понад узгоджені обсяги чи за договорами з іншими районами, підприємствами тощо), передачі в оренду або навіть продажу вивільнених потужностей;  інтеграція фінансових потоків зак ладу. Фінансуюча сторона (замовник) медичної допомоги концентрує у своїх руках більшість коштів для планування її обсягів. Інакше вони надходитимуть у лікарню, оминаючи механізм договірних відносин, тож планувати і узгоджувати обсяги допомоги буде дуже складно;  інтеграція різних ланок надання медичної допомоги. Впровадження сучасних методів оплати діяльності ЗОЗ передбачає системні перетворення, що стосуються всіх ланок надання медичної допомоги. Тобто в разі скорочення узгоджених обсягів стаціонарної допомоги потрібно одночасно забезпечити пріоритетний розвиток первинної медичної допомоги, використання стаціонарзамісних технологій. Кожна ланка медичної допомоги повинна бути економічно зацікавленою в розширенні своєї діяльності та водночас у зменшенні частоти направлення в стаціонар хворих, яких можна пролікувати без госпіталізації. Відповідно частина зекономлених завд яки зменшенню кількості випадків госпіталізації коштів має йти на підтримку амбулаторної ланки;  формування системи керування методом оплати медичної допомоги. Найважливішим її елементом є постійний моніторинг системи показників, котрі дають змогу відслідковувати поведінку керованого об’єкта й коригувати процес реалізації обраного ним методу оплати. Тоді очевидними будуть практичні результати зміни методу оплати, які набагато важливіші, ніж теоретичні розмірковування щодо перспектив реформування в цій сфері. У цілому методи оплати в системі охорони здоров’я належать до питання перерозподілу фінансових ресурсів на користь постачальників медичних послуг.

Чужі уроки — на нашу користь У країнах Центральної та Східної Європи, Кавказу й Центральної Азії ключовим елементом реформ у сфері впровадження ефективних методів

У ПРОЦЕСІ РЕФОРМ ВАЖЛИВО ВРАХУВАТИ, ЩО В РАЗІ ЗМЕНШЕННЯ КІЛЬКОСТІ ВИПАДКІВ ГОСПІТАЛІЗАЦІЙ НЕМИНУЧЕ ЗРОСТЕ ЧАСТКА СКЛАДНИХ ВИПАДКІВ, ЯКІ ПОТРЕБУВАТИМУТЬ ЗНАЧНИХ ВИТРАТ. І ЛІКАРНІ НЕ МАЮТЬ ПОТЕРПАТИ ВІД ЦЬОГО

із легкими формами захворювань, у зниженні обсягу послуг, виписуванні недолікованих пацієнтів, повторних госпіталізаціях, у стаціонарному лікуванні хворих, яких можна вести амбулаторно (і це мінус).  Оплата за фактично отримані послуги. За цього варіанта передбачається оплата за всі без винятку послуги, які надають хворому в медичному закладі, у тому числі й готельні, харчування, догляд середнього медичного персоналу тощо. З одного боку, це гарантує пацієнту отримання необхідного обсягу медичної допомоги і повний сервіс, з іншого — націлює лікарів на більш дорогі методи лікування, необґрунтоване збільшення послуг. Для усунення цих недоліків встановлюють ліміти витрат на певні види допомоги, контролюють обсяги та вартість послуг.  Метод глобального бюджету. На перший погляд він нагадує метод бюджетного фінансування за кош торисом. Утім глобальний бюджет розраховується не на ресурси, а на результати діяльності стаціонару, виражені в обсягах наданих послуг. Фінансуюча сторона погоджує з лікарнею річний бюджет, обумовлюючи при цьому обсяги її діяльності — кількість пролікованих хворих за профілям або нозологіями. Оплата здійснюється найчастіше помісячно, а обсяг наданих лікарні коштів не залежить від її ліжкового фонду та інших ресурсних показників. Лікарня може самостійно використовувати частину зекономлених коштів. Зазвичай цей метод поєднують з оплатою за фактичні обсяги послуг. Водночас встановлюються можливі відхилення фактичних обсягів медичної допомоги від планових (так званий коридор ризику), за які також виплачується узгоджена сума — як у випадку перевищення планових обсягів, так і в разі їх недовиконання. Щоправда, за межами допустимих відхилень стаціонарна допомога оплачується за нижчими ставками. У світовій практиці глобальний бюджет формується на підставі аналізу обсягу роботи закладу охорони здоров’я за певний період. Протягом року фінансуюча сторона збирає детальні статистичні дані про пролікованих хворих, аналізує ефективність використання ресурсів, лікарня також вивчає свої можливості, іноді не виключаючи ймовірність передачі замовлення конкурентам, і надає пропозиції. У процесі перемовин визначаються остаточні умови договору. Перевага методу полягає в простоті розрахунків із лікарнями і передбачуваності витрат на стаціонарну допомогу. Фінансуюча сторона отримує потужні важелі контролю за витратами, а лікарні не зацікавлені у збільшенні кількості госпіталізацій. Однак вони можуть прагнути до обмеження обсягу наданих послуг. І в цьому полягає потенційний недолік методу. До того ж, економія може досягатися за рахунок зниження якості медичної допомоги. Утім метод глобального бюджету має набагато більше переваг, ніж недоліків. Глобальний бюджет формується кожним лікувальним відділенням стаціонару, а не тільки лікарнею в цілому. Усі клініко-економічні параметри надання медичної допомоги узгоджуються так, щоб сторони несли реальну відповідальність

оплати стало прийняття нових систем оплати в госпітальному секторі (за методом глобального бюджету або за ДСГ). Це стало можливим завдяки появі окремого покупця медичних послуг, розмежуванню функцій замовлення й оплати (розрив зв’язку між історично сформованим бюджетним процесом в охороні здоров’я та оплатою постачальників). Водночас це допомогло вирішити проблему надлишкових потужностей, зробити більш гнучким перерозподіл і використання наявних фінансових ресурсів на рівні постачальника, створити умови і стимули для реструктуризації системи надання медичних послуг шляхом перепрофілювання або закриття неефективних лікарень і відділень. Саме необхідність зменшити надлишкові потужності та підвищити ефективність стаціонарного сектора зумовили впровадження системи оплати за ДСГ в Угорщині (2004 р.), Казахстані, Киргизстані (2009 р.) та Республіці Молдова (2008 р.). До того ж ця система стимулювала конкуренцію, сприяла зменшенню термінів перебування хворих у стаціонарі, підвищенню ефективності використання наявних ресурсів, діагностичних і лікувальних процедур, скороченню/ раціональному використанню ліжкового фонду, реструктуризації відділень і закладів. У країнах ЄС оплата стаціонарної допомоги за методом ДСГ здебільшого є основним методом. При цьому в різних державах системи класифікації пацієнтів дещо різняться, наприклад, щодо використання різноманітних коригуючих коефіцієнтів (регіональних/місцевих), які враховують особливості надання медичної допомоги населенню; правил і норм обліку видатків; видів витрат і статей витрат; наявності додаткових відшкодувань (наприклад, у Німеччині); підходів до кодування та створення груп тощо. Також маємо врахувати: щоб нівелювати потенційні недоліки системи оплати за ДСГ, потрібно впроваджувати її поетапно, у поєднанні з іншими методами, постійно вдосконалювати систему класифікації пацієнтів, акцентувати увагу на групуванні категорій пролікованих випадків за принципом терапевтичний/хірургічний, розраховувати базові ставки з урахуванням фактичних середніх (або заснованих на даних найкращих практик) затрат, регулярно переглядати як класифікації пацієнтів, так і нормативи оплати. За таких умов можемо розраховувати на успіх, до речі, застосовування методу оплати за ДСГ у Швеції дало змогу заощаджувати майже 10% витрат, а в США — знизити середню тривалість перебування хворих у лікарні. Що важливо для вітчизняних реалій? По-перше, слід припинити маніпулювати модними словами і використовувати термінологію, яка не відображає реальних змін (як приклад — повсюдно лунає «оплата за послугу», що, згідно з міжнародною термінологією, означає лише гонорарний метод оплати). По-друге, потрібна серйозна робота щодо імплементації найкращих міжнародних практик у частині змін основних функцій системи фінансування, які сприятимуть перетворенням у галузі охорони здоров’я.

ВАЖКИЙ ПАЦІЄНТ

СИНДРОМ «ЛІКАРСЬКОЇ ПОМИЛКИ» Останніми роками значно зросла кількість операцій на хребті, що пояснюється появою більш точних методів діагностики та впроважденням нових малотравматичних технологій. Однак чи завжди таке лікування доцільне? Нерідко лікарі видаляють пацієнту грижу міжхребцевого диска, не враховуючи характер болю. Це не лише не призводить до полегшення стану хворого, а, навпаки, — обтяжує перебіг захворювання та значно ускладнює шлях до одужання.

Оксана (30 років, Полтава)

іль у попереку супроводжує мене вже 8 років. Спочатку він не заважав мені жити, а просто обмежував деякі рухи. Але сидячий спосіб життя і робота з паперами, напевне, погіршили си туацію. Через кілька років больові відчуття в попереку стали цілодо бовими і нестерпними. Уже не до помагали ані знеболювальні засо би, ані блокади. Під час МРТ було виявлено грижу міжхребцевого диска, і мені запропонували опера цію. Її зробили в 2013 р. у Полтаві.

Полегшення я не відчула, але лікарі запевняли, що потрібно дочекати ся завершення відновного періоду. Я знову почала приймати знебо люва льні засоби — так минуло півроку. Мій чоловік занепокоївся і змусив піти до лікарні. Лікарі на підставі результатів МРТ зробили висновок, що грижа рецидивувала і необхідна повторна операція. У 2014 р. мене прооперували вдруге. І знову не настало довго очікуваного полегшення. Протягом наступного року я всіляко нама

галася «потоваришувати» зі своєю проблемою: виконувала нескладні фізичні вправи, приймала хондро протекторні та протизапальні за соби, вела здоровий спосіб життя. Але незабаром «збунтувався» шлу нок, який втомився перетравлюва ти жмені ліків. Тому я вирішила звернутися до столичної лікарні, сподіваючись, що там з’ясують, у чому ж причина цілодобового болю і як можна його позбутися. Коли ж лікарі почали наполягати на третій операції, я злякалася...

КОМЕНТАР СПЕЦІАЛІСТА

Олексій ЄРОШКІН, нейрохірург Центрального госпіталю МВС України, кандидат медичних наук

аша пацієнтка була двічі опе рована з приводу грижі між хребцевого диска на рівні 4-5-го поперекових хребців. Обидві операції виявилися безрезультат ними: сильний біль не вщухав, за важав жінці працювати і не давав спати вночі. До нас у відділення вона потрапила на дообстеження і категорично була проти третьої операції, тому що попередні дві її вкрай розчарували. Проводячи діагн остичні процедури, ми ви явили значний стеноз хребтового каналу на рівні проведених хірур гічних втручань. У медичній літературі нині вико ристовується термін «синдром не вдало оперованого хребта» (FBSS — Failed Back Surgery Syndrom), який визначається як тривалий хроніч ний біль у нижній частині спини або нижніх кінцівках після цілком успішної з анатомічної точки зору операції на хребті. Профілактика FBSS полягає у виборі оптималь ної тактики під час планування першої операції, але, на жаль, ми

все частіше оперуємо пацієнтів з рецидивами: вони відзначаються у 38% випадків. У чому ж була основна помилка колег, яка призвела до розвитку синдрому? З’ясувалося, що під час підготовки до операції не врахува ли всі фактори компресії. По-перше, суть стенозу хребтового каналу по лягає в тому, що «кінський хвіст» у дуральній оболонці, який розмі щений на рівні попереку, починає здавлюватися під дією різних фак торів і різних структур хребта (у тому числі й міжхребцевих дисків). Але в ситуації з Оксаною колеги врахували тільки грижі. Насправ ді стеноз уже був спровокований і рубцевими змінами після попе редніх операцій, і розростанням фасеток міжхребцевих суглобів і жовтих зв’язок. По-друге, виділяють і нехірургічні причини FBSS. І це вкрай важливо! Ступінь больо вих відчуттів у ділянці хребта не завжди корелює зі ступенем мор фологічних змін, проте чітко від повідає особливостям психічного стану пацієнта. Виникнення больового синдро му після декомпресії останнім ча сом пов’язують з наявністю високо го рівня тривоги. У цьому випадку під маскою поперекового болю не рідко ховається депресивний стан. Це підтверджено результатами 25 рандомізованих і контрольованих досліджень, а саме: психічні та пси хологічні показники є кращими факторами прогнозу болю у спи ні, аніж медичні характеристики чи біографічні дані. У міру того, як він набуває хронічного характеру, психологічні проблеми стають чи не основними в підтриманні болю і больової поведінки. FBSS здебіль шого діагностується в пацієнтів, у

яких до операції були порушення сну, депресія, а також сімейні, соці альні та економічні проблеми. Крім того, відновлення больового синдрому нерідко провокується пев ними поведінковими шаблонами. Пацієнти з дорсопатіями зазвичай перек ладають відповіда льність за стан свого здоров’я на лікарів (фактор високої екстернальності). Це негативно впливає на результат лікування. На жаль, дотепер діагностика депресії, яка супроводжує хро нічний біль, залишається вкрай низькою. У штаті відділень, де про ходять лікування такі пацієнти, як правило, немає ані психіатрів (психотерапевтів), ані клінічних психологів. Наявність маркерів психогенного компонента болю вказує на необхідність прямого впливу на психологічні порушен ня — додавання до схеми ліку вання антидепресантів (уже на початковому етапі) і проведення когнітивно-поведінкової психо терапії. Доведено, що антидепре санти (зокрема амітрипти ліну гідрохлорид) забезпечують ще й знеболювальний ефект, який до того ж настає набагато раніше ан тидепресантної дії й завдяки за стосуванню нижчих доз. Відновне лікування в таких пацієнтів мож на починати тільки після регресу симптомів тривоги й депресії! З огляду на викладене, лікуван ня FBSS становить серйозну про блему. Тут варто ретельно дотри муватися принципів лікарської етики: лікар, що погоджується на проведення повторної операції, має взяти на себе відповідальність за вирішення проблем, які виникли після першого втручання. Від повідає за лікування той хірург,

який останнім торкнувся пацієнта скальпелем! Ми ж, нейрохірурги, можемо усунути тільки непсихо логічні причини FBSS. Найбільшу групу таких хворих становлять пацієнти, у яких видалення гри жі виконували заднім доступом (як це було у випадку з Оксаною). За нашими даними, з технікою операції пов’язано близько 85% рецидивів. Відсутність спинного мозку на поперековому рівні не є достатнім аргументом для того, щоб грижі будь-якої локалізації видаляти тільки ззаду, оскільки спинномозкові нерви цього рів ня мають велике функціональне значення. Ми зробили Оксані повноцінну декомпресію: прибрали фасетки, жовту зв’язку і грижу. Але найваж ливіше, що не було враховано при попередніх операціях, — провели стабілізацію: встановили систе му транспедикулярної фіксації і доповнили її переднім спондило дезом (тобто замінили один попе рековий диск). Пацієнтку верти калізували на другий день після операції. Больовий синдром зник одразу: за візуально-аналоговою шкалою болю — 0 балів. Через кілька днів реабілітаційного лі кування ми виписали її додому, рекомендувавши протягом нетри валого часу приймати антидепре санти, щоб орган ізм «забув» про біль. Прогноз дуже сприятливий: комплекс маніпуляцій, які ми про вели, унеможливлює виникнен ня болю в поперековому відділі. Система складається з нікелю й ти тану, встановлюється пожиттєво і не потребує корекції. Тетяна ПРИХОДЬКО, «ВЗ»

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ШКОЛА УСПІШНОГО ЛІКАРЯ

21 серпня 2015 року

ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ ЗА ШИРМОЮ СУДОМ Генералізований судомний епілептичний статус (ГСЕС) — найпоширеніший і найнебезпечніший тип епілепсії. Щороку у світі реєструють як мінімум 200 тис. його випадків, що призводять до грубих порушень метаболізму і становлять загрозу для життя пацієнта. Тривале існування статусу асоціюється з несприятливим прогнозом, тому його раннє виявлення та адекватне лікування — запорука успіху.

12% випадків епілепсія дебютує епілептичним статусом (ЕС). Це може бути спровоковано різними чинниками: метаболічними порушеннями (електролітними аномаліями, гіпоглікемією, нирковою недостатністю), сепсисом, інфекціями ЦНС (менінгітом, енцефалітом, абсцесом), інсультом або черепно-мозковою травмою з епідуральною або субдуральною гематомою. Крім того, ЕС також може бути пов’язаний із поганим комплаєнсом у разі застосування опіатів, бензодіазепінів, барбітуратів, етанолу. В основі ЕС можуть також лежати хронічні процеси — алкогольна інтоксикація або різке припинення вживання алкоголю (синдром абстиненції), пухлини ЦНС, віддалені наслідки уражень ЦНС (абсцес, травма, кортикальна дисплазія).

Діагностика статусу Згідно із загальновизнаними уявленнями для адекватного ведення хворого з ЕС необхідно моніторувати електроенцефалограму (ЕЕГ), проте початок лікування в жодному разі не можна відкладати до отримання її результатів. Розгорнутий ГСЕС визначається як два або більше генералізованих напади без повного відновлення свідомості між ними або як єдиний пролонгований напад. У разі класичних нападів встановлення діагнозу не викликає труднощів, проте типовою помилкою є гіподіагностика статусу внаслідок враження, що пацієнт між нападами опритомнює. Будьякі стани свідомості, за винятком активного неспання, є ознакою того, що напад-індуковані патофізіологічні зміни персистують і в пацієнта з ЕС! Слід враховувати, що клінічні та ЕЕГ-патерни ГСЕС можуть бути асиметричними. Лікарі нерідко помилково діагностують парціальний ЕС у хворих із порушенням свідомості й унілатеральними судомами. У подібних випадках слід припускати ГСЕС з асиметричними або однобічними руховими проявами, якщо пацієнт під час судом не повністю опритомнює. Незважаючи на те що діагноз ГСЕС спочатку є клінічним, дані ЕЕГ відіграють важливу роль у його об’єктивізації та виборі тактики лікування. На підставі вивчення експериментальних моделей ЕС і досліджень на людях було описано 5 послідовних ЕЕГ-патернів ГСЕС. На початковому етапі іктальні розряди на ЕЕГ відповідають генералізованим судомам. У випадку, якщо статус прогресує без адекватного лікування, дискретні розряди, зливаючись, формують довші патерни з меншою амплітудою, які зрештою стають мономорфними і безперервними. Подібна активність може бути представлена спайками, комплексами «спайк-хвиля», ритміч-

ними гострими або повільними хвилями і надалі чергуватися з періодами сплощення, що відповідає згасанню рухової активності. У кінцевій фазі статусу реєструються розряди епілептиформної активності на плоскому тлі. Виявлення будь-якого із цих патернів у хворого в комі підтверджує діагноз ГСЕС навіть при стертих рухових проявах. Найчастіше ГСЕС вимагає диференціальної діагностики з психогенними неепілептичними нападами. Судомна активність у деяких пацієнтів із психогенним статусом буває яскраво вираженою. Під час диференціальної діагностики психогенного чи справжнього ЕС слід пам’ятати про чотири основні характеристики останнього: еволюція рухової активності під час нападу, стереотипність нападів, відсутність пауз між судомами протягом нападу, розплющені очі під час нападу. Як правило, генералізований судомний напад складається із стереотипних фаз: спочатку тонічної, потім — клонічної. Сильні клонічні судоми, після яких настає тонічне напруження, а потім припинення нападу, ніколи не спостерігаються під час справжнього епілептичного нападу. Клонічні посмикування в кінцевій фазі тоніко-клонічних або клоніко-тоніко-клонічних нападів відбуваються рідше і наростають за амплітудою, а потім зазвичай раптово припиняються. У разі поширення судомної активності при парціальних нападах за типом джексонівського маршу клінічна картина повинна відповідати топічній організації моторної кори. Якщо розвиток подібних нападів атиповий, варто запідозрити психогенну природу ЕС.

Зміни в організмі, спричинені судомами Фізіологічні зміни при ГСЕС можна спрощено розділити на дві фази: компенсації та декомпенсації. Перехід від першої до другої настає приблизно через 30-60 хв після початку нападу. Під час фази компенсації відбувається масивний викид катехоламінів, що призводить до підвищення частоти серцевих скорочень, артеріального тиску (АТ) і рівня глюкози в плазмі. Можуть виникати аритмії, у тому числі й фатальні. При тривалих судомах розвивається стійка гіпертермія до 40 °C, яка спричинює ушкодження мозку й погіршує прогноз. Також часто спостерігається ацидоз: у 25% хворих артеріальний pH нижче 7,0. Такий ацидоз в основному пов’язаний з утворенням лактату, а також із підвищенням рівня СО 2 у крові, що саме по собі може зумовлювати загрозливе пригнічення свідомості. Активність вегетативної нервової системи спричинює пітливість, посилення бронхіальної секреції, салівацію, блювання. Проте фізіологічні механізми са-

морегулювання в головному мозку достатні для компенсування цих змін. Відбувається значне збільшення мозкового кровотоку і доставки глюкози до активної тканини мозку. Міжнейрональні зв’язки на цьому етапі не порушені, гематоенцефалічний бар’єр збережений і ризик ушкодження головного мозку невисокий. Під час фази декомпенсації порушуються компенсаторні механізми, що призводить до прогресуючого зниження артеріального тиску та гіпоксії. Гіпотензія, обумовлена вегетативними і серцево-судинними порушеннями, а також впливом лікарських препаратів, може бути дуже небезпечною для хворого і резистентною до терапії. У поєднанні з порушенням ауторегуляції вона спричинює недостатнє кровопостачання мозку. А під час генерації електричних розрядів мозку потрібно багато поживних речовин. При гіпоперфузії ця потреба не може бути задоволена, що призводить до ішемічної ексайтотоксичності та метаболічного ушкодження. Порушення не обмежуються метаболізмом мозку. Унаслідок легеневої гіпертензії та набряку легень тиск у легеневій артерії перевищує осмотичний тиск крові. Це є причиною ушкодження легеневих капілярів. Серцевий викид знижується у зв’язку зі зменшенням скоротливості лівого шлуночка й ударного об’єму — розвивається серцева недостатність.

Специфічна терапія ГСЕС Метою лікування ЕС є максимально швидке усунення його клінічних і ЕЕГ-проявів, а також запобігання рецидиву. Ініційну терапію ГСЕС може здійснювати сам пацієнт, родичі або люди з його близького оточення, а також лікарі швидкої. Її слід починати якомога раніше. Препаратами вибору є бензодіазепіни (наприклад діазепам). До їх недоліків належать коротка тривалість дії (не більше 15-30 хв), а також великий об’єм розподілу і схильність до кумуляції. Протягом 2 годин після введення діазепаму ЕС рецидивує більше ніж у 50% хворих. Через короткий період дії діазепам протипоказаний пацієнтам із дискретними повторюваними нападами. Альтернативою діазепаму є мідазолам, який застосовують у дозі 15 мг внутрішньом’язово. Початкову підтримувальну терапію починають одразу після введення бензодіазепінів до настання ефекту (у випадку, якщо ЕС минув після призначення бензодіазепінів, ця терапія страхує від його рецидиву; якщо ж статус зберігається, вона сприяє його припиненню). Вальпроати вводяться внутрішньовенно зі швидкістю 3-6 мг/кг/хв до досягнення цільової дози 25 мг/кг. У разі відсутності ефекту від ініційної та/або початкової підтримувальної терапії в пацієнта діагностують

рефрактерний ЕС, лікування якого проводять у палаті інтенсивної терапії.

Неспецифічна терапія Основна мета негайного початку терапії при ГСЕС — запобігання ураженню головного мозку. Препарати не слід змішувати, і якщо необхідне введення двох речовин (наприклад діазепаму і вальпроату), потрібно забезпечити два внутрішньовенних доступи. Внутрішньоартеріальне введення препаратів при статусі категорично заборонено через ризик некрозу стінки артерії та вазоспазму. Слід негайно взяти в пацієнта кров для визначення рівня газів і глюкози, функції печінки та нирок, вмісту кальцію і магнію, рівня антиепілептичних препаратів у плазмі, а також розгорнутої гемограми (включаючи тромбоцити) й коагулограми. Варто зберегти 20 мл сироватки для подальшого аналізу, особливо якщо причину статусу з’ясувати не вдалося. Додаткові аналізи слід проводити залежно від клінічної ситуації. Усім пацієнтам з гіпоглікемією (рекомендована перевірка рівня глюкози ручним глюкометром) показане негайне введення 50 мл 40%-го розчину глюкози. Рутинне її застосування у хворих без гіпоглікемії може посилити ушкодження нейронів. Пацієнтам з алкоголізмом або недостатністю харчування рекомендовано введення 250 мг тіаміну внутрішньовенно. Призначення тіаміну особливо важливо, якщо планується введення глюкози, тому що в осіб з алкоголізмом і/або порушенням харчування застосування глюкози підвищує ризик розвитку енцефалопатії Верніке. Тіамін слід вводити дуже повільно, щоб запобігти виникненню анафілактичного шоку. Лактатацидоз — типове ускладнення ЕС, пов’язане із судомною активністю і гіпертермією. Його зазвичай можна контролювати шляхом припинення судомної активності за допомогою антиепілептичних препаратів, анестетиків або міорелаксантів. У випадку тяжкого ацидозу для запобігання шоку, гіпотензії та пригніченню мозкового кровотоку припустиме введення бікарбонатів. Корекція гіпоглікемії, електролітних й інших метаболічних порушень повинна бути швидкою і ефективною. Магнію сульфат використовують у лікуванні еклампсії, проте немає жодних доказів його ефективності при ЕС. Але при алкоголізмі або СНІДі може відбуватися зниження рівня магнію в сироватці. Таким пацієнтам показане введення 2-4 г магнію сульфату внутрішньовенно протягом 20 хв для лікування нападів і профілактики аритмій. Препарат також призначають пацієнтам із рефрактерним ЕС. Гіпотензія може бути наслідком як самого статусу, так і лікарської терапії, вона є універсальною проблемою при тривалому ЕС. Гіпотензія збільшує ризик ушкодження головного мозку, оскільки втрата ауторегуляції мозкового кровотоку означає, що перфузія головного мозку прямо пропорційна системному АТ. Таким чином, підтримка системного АТ набуває великого значення. Із цією метою найчастіше використовують допамін у вигляді безперервної внутрішньовенної інфузії. Дозу слід титрувати до досягнення бажаної гемодинамічної й ниркової відповіді. Як правило, починають із дози 2-5 мг/кг/хв, яку можна збільшувати до понад 20 мг/кг/хв — при тяжкій гіпотензії. Brophy G.M., Bell R., Claassen J. et al. Neurocritical Care Society Status Epilepticus Guideline Writing Committee. Guidelines for the evaluation and management of status epilepticus // Neurocrit. Care. — 2012. — Vol. 17(1). — P. 3-23. Тетяна ПРИХОДЬКО, «ВЗ»

БІБЛІОТЕКА ЛІКАРЯ ГЕНЕТИКА

ГАЗЕТА МОЗ УКРАЇНИ І ЦК ПРОФСПІЛКИ

ПОД РЕДАКЦИЕЙ Ю. Ю. АНДРЕЕВОЙ, Г. А. ФРАНКА ОПУХОЛИ ТЕЛА И ШЕЙКИ МАТКИ. МОРФОЛОГИЧЕСКАЯ ДИАГНОСТИКА И ГЕНЕТИКА ВИДАВНИЦТВО: ПРАКТИЧЕСКАЯ МЕДИЦИНА РІК ВИДАННЯ: 2015 СТОРІНОК: 304

(виходить із 1990 року)

Загальний наклад 34 500 Індекс 08198: для індивідуальних передплатників Індекс 60965: для підприємств і організацій Індекс 86181: пільговий для медичних працівників СПІВЗАСНОВНИКИ ГАЗЕТИ: Міністерство охорони здоров’я України Профспілка працівників охорони здоров’я України ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я»

ІНФЕКЦІЙНІ ХВОРОБИ А. В. ПАВЛУНИН СОВМЕСТНАЯ РАБОТА ПРОТИВОТУБЕРКУЛЕЗНЫХ УЧРЕЖДЕНИЙ И СЛУЖБЫ ЭПИДНАДЗОРА ПО БОРЬБЕ С ТУБЕРКУЛЬОЗОМ ВИДАВНИЦТВО: НГМА РІК ВИДАННЯ: 2015 СТОРІНОК: 252

Свідоцтво про реєстрацію КВ №8202 від 10 грудня 2003 року

Видавець – ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я»

У посібнику з морфологічної діагностики пухлин тіла і шийки матки зроблено акцент на діагностичній і прогностичній цінності імуноморфологічних і молекулярно-генетичних методів дослідження. Матеріал вик ладено відповідно до сучасних класифікацій і стандартів морфологічного дослідження. Книга призначена лікарям-патологоанатомам, студентам медичних вишів, аспірантам і клінічним ординаторам.

У книзі викладено відомості, що стосуються організаційних, профілактичних та протиепідемічних питань боротьби з туберкульозом. Висвітлено організацію протитуберкульозної допомоги, роботу протитуберкульозного диспансеру як організаційно-методичного центру по боротьбі з туберкульозом, епідеміологічний аналіз, організацію раннього виявлення захворювання в різних вікових групах, спільну роботу фтизіатра й епідеміолога з оздоровлення вогнища туберкульозної інфекції та проведення профілактичних і протиепідемічних заходів. Видання призначене студентам медичних вишів.

Головний редактор – БУРМАКА М. П.

КАРДІОЛОГІЯ

Редакційна колегія

КУК СУН СО КЛИНИЧЕСКАЯ ИНТЕРПРЕТАЦИЯ ЭКГ. ВВЕДЕНИЕ В ЭЛЕКТРОКАРДИОГРАФИЮ ВИДАВНИЦТВО: МЕДПРЕССИНФОРМ РІК ВИДАННЯ: 2015 СТОРІНОК: 24

БАХТЕЄВА Т. Д. – член Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, доктор медичних наук, Заслужений лікар України ВЕСЕЛЬСЬКИЙ В. Л. – помічник президента НАМН України, кандидат медичних наук, Заслужений лікар України ГАРНИК Т. П. – головний позаштатний спеціаліст МОЗ України за спеціальністю «Народна і нетрадиційна медицина» ЗАБОЛОТНИЙ Д. І. – директор Державної установи «Інститут отоларингології імені професора О. С. Коломійченка НАМН України», доктор медичних наук, професор, академік НАМН України

ПЕДІАТРІЯ А.Б. ПАЛЬЧИК, А. Е. ПОНЯТИШИН НЕЭПИЛЕПТИЧЕСКИЕ ПАРОКСИЗМЫ У ГРУДНЫХ ДЕТЕЙ ВИДАВНИЦТВО: МЕДПРЕССИНФОРМ РІК ВИДАННЯ: 2015 СТОРІНОК: 136

ЗАГОРІЙ В. А. – завідувач кафедри промислової, клінічної фармації та клінічної фармакології НМАПО імені П. Л. Шупика, доктор фармацевтичних наук, професор ЗОЗУЛЯ Ю. П. – професор, академік НАМН України КОВАЛЬ В. М. – Голова Профспілки працівників охорони здоров’я України МІШАЛОВ В. Г. – завідувач кафедри хірургії №4 НМУ імені О. О. Богомольця, доктор медичних наук, професор

НЕФРОЛОГІЯ

ПИРІГ Л. А. – професор кафедри нефрології НМАПО імені П. Л. Шупика, доктор медичних наук, член-кореспондент НАН України, академік НАМН України

Н. Ю. БОРОВКОВА ХРОНИЧЕСКАЯ БОЛЕЗНЬ ПОЧЕК В КЛИНИЧЕСКОЙ ПРАКТИКЕ ВИДАВНИЦТВО: НГМА РІК ВИДАННЯ: 2015 СТОРІНОК: 68

ПРОДАНЧУК М. Г. – директор Інституту екогігієни і токсикології імені Л. І. Медведя МОЗ України, доктор медичних наук, професор, член-кореспондент НАМН України, Заслужений лікар України ТРОНЬКО М. Д. – директор Інституту ендокринології та обміну речовин імені В. П. Комісаренка НАМН України, професор, член-кореспондент НАН України, академік НАМН України

МЕДИЧНА ГАЗЕТА УКРАЇНИ

УСІЧЕНКО І. Г. – президент Національного товариства Червоного Хреста, кандидат медичних наук, Заслужений лікар України ЧЕКМАН І. С. – завідувач кафедри фармакології та клінічної фармакології Національного медичного університету імені О. О. Богомольця, професор, член-кореспондент НАН і НАМН України ЩЕГЛОВ В. І. – директор Науковопрактичного центру ендоваскулярної нейрорентгенохірургії НАМН України, професор, Заслужений лікар України, академік Всесвітньої академії наук комплексної безпеки

Пропонована книга — переклад з німецької мови 4-го доповненого і переробленого видання Praktische EKG-Deutung. Einfuhrung in die Elektrokardiografie. Її особливістю є практична спрямованість. Книга написана доступною мовою, у формі, що полегшує засвоєння матеріалу, вдало ілюстрована численними рисунками та схемами. У ній описано основні електрокардіографічні синдроми, що проявляються характерними змінами ЕКГ, а також нові тенденції та підходи в клінічній кардіології. Книга призначена насамперед студентам-медикам, але також буде корисною практикуючим лікарям-кардіологам, терапевтам, фахівцям із функціональної діагностики та лікарям інших спеціальностей, які використовують цей метод дослідження у своїй роботі.

Ця монографія присвячена досить поширеним і різноманітним парок сизмальним розладам у дітей: неепілептичним пароксизмальним феноменам (non-epileptic paroxysmal events — NEPE). Зазначені порушення розглянуто в рамках концепції неврології розвитку як субоптимальні явища, що однозначно не належать до нормальних або патологічних. Значну увагу приділено методичному аспекту проблеми. Згадані пароксизми розподілено відповідно до їх переважання в циклі «сон — пробудження — неспання». У керівництві нарівні з даними літератури представлено результати власних досліджень і спостережень авторів, ілюс-тровані відеозаписом. Книга буде корисною неврологам, педіатрам, неонатологам, психіатрам, лікарям загальної практики-сімейної медицини та студентам медичних вишів.

У посібнику на основі сучасних вітчизняних і зарубіжних рекомендацій розглянуто питання, що стосуються визначення поняття, класифікації, стратифікації ризиків, діагностики та підходів до лікування хронічної хвороби нирок. Автори узагальнили сучасні дані, що містяться в рекомендаціях російських національних товариств нефрологів, кардіологів, ендокринологів і терапевтів. Це, безсумнівно, дасть змогу використовувати їх положення в реальній клінічній практиці. Посібник призначений студентам медичних вишів, що навчаються за спеціальністю «Лікувальна справа» та «Педіатрія».

Генеральний директор ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я»............. ЮЛІЯ НОВГОРОДСЬКА Головний редактор..............МАРИНА БУРМАКА

ІНДЕКСИ 60965, 08198, 86181. ЦІНА ДОГОВІРНА

Спеціальний кореспондент......................СВІТЛАНА ТЕРНОВА

ВИДАВЕЦЬ: ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я»

Випусковий редактор...........................СВІТЛАНА ЛАРІОНОВА

АДРЕСА: 04211, м. Київ, вул. Оболонська набережна, буд. 11, корп. 1

Редактор відділу наукової інформації............................ТЕТЯНА ПРИХОДЬКО

ДЛЯ ЛИСТІВ: 04211, м. Київ, а/с 138 ТЕЛ./ФАКС: (044) 428 02 20 E-MAIL: vz@vz.kiev.ua

Дизайн та верстка................АННА ПЕРЕВЕРТЕНЬ

Відповідальним за випуск номера є головний редактор. Редакція не завжди поділяє думку авторів публікацій. Редакція не несе відповідальності за зміст рекламних матеріалів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, прізвищ та імен, інших даних несуть автори публікацій. Листування з читачами ведеться тільки на сторінках газети, рукописи не рецензуються і не повертаються.

Друк офсетний, Умовний друк. арк., 2.

Загальний наклад 34 500 Замовлення №30281 Віддруковано у ТОВ «Укрполiграфмедiа»: 04080, м. Київ, вул. Фрунзе, буд. 104 А

Літературне редагування та коректура..............................ЛАРИСА БОБРУЄНКО Відділ реклами..................СВІТЛАНА КУРЧЕНКО

Виходить один раз на два тижні у п’ятницю