Ваше Здоров'я №38-39 by Всеукраїнська медична газета “Ваше здоров'я”

№38 39 (1166 1167) 05.10.2012

Газета МОЗ України і галузевої профспілки

www.vz.kiev.ua

ЛІКИ, ЩО ЛІКУЮТЬ СПІЛЬНИЙ ПРОЕКТ

2012 рік можна назвати роком реформування Держсанепідслужби в Україні. По-перше, воно розтягнулося у часі. По-друге, стало подією, яка викликала бурхливе обговорення і неоднозначну реакцію. Служба діє чи завмерла в очікуванні ліквідації? Ми руйнуємо старе чи будуємо нове? Йдемо перевіреним у світі шляхом чи монтуємо власне колесо? Відповіді на ці запитання — устами наших експертів.

СТОР.

Перший незалежний фармацевтичний бізнес-портал Pharma.net.ua та Медична газета України «Ваше здоров’я» започатковують спільний проект «Ліки, що лікують». Його метою є висвітлення на наших сторінках важливих, цікавих та актуальних для медичних працівників питань стосовно фармацевтичної галузі. Проект, створений спільно із Фармацевтичним порталом Pharma.net.ua, міститиме прикладні матеріали з фармакології, інтерв’ю з представниками світових лідерів у розробці нових лікарських препаратів, опис найбільш очікуваних і вагомих подій у фармацевтичному світі та багато іншого. Запрошуємо всіх охочих до відкритого діалогу щодо можливої тематики наступних публікацій проекту «Ліки, що лікують», адже він покликаний давати відповіді саме на ті запитання, які цікавлять Вас!

17 СТОР.

КОЛИ КІЛЬКІСТЬ ПЕРЕРОСТАЄ В ЯКІСТЬ

ДАМОКЛІВ МЕЧ ІНФАРКТУ

НЕРВОВІ КЛІТИНИ ВІДНОВЛЮЮТЬСЯ!

У Харківському обласному клінічному центрі урології і нефрології ім. В. І. Шаповала вперше в Україні проведено унікальну операцію з видалення пухлини на єдиній нирці з аутотрансплантацією 61-річній пацієнтці. Подібних операцій у світі зроблено не більш як 100, близько 30 — у Німеччині. Відтепер вони будуть поставлені «на потік» і в Україні.

Від гострого інфаркту міокарда в Україні помирає 30% пацієнтів, тоді як у країнах Заходу — не більш як 5%. Різницю можна пояснити кількома причинами, передусім — відсутністю налагодженої системи надання вчасної допомоги таким хворим у нашій країні і широкого застосування новітніх методик лікування згаданої недуги, зокрема інтервенційних втручань.

Якщо говорити про медицину ближчого майбутнього, то це — медицина регенеративна. У світі в цьому напрямку працюють 250 наукових центрів. 5 років тому Інститут генетичної та регенеративної медицини, єдиний в Україні, засновано і в нас, у Києві. Кореспондент «Вашого здоров’я» став одним із перших журналістів, котрий переступив поріг цього непересічного наукового центру.

СТОР.

10 СТОР.

13 СТОР.

НОВИНИ ГАЗЕТА МОЗ УКРАЇНИ І ЦК ПРОФСПІЛКИ (виходить з 1990 року)

Індекс 08198 для індивідуальних передплатників Індекс 60965 для підприємств і організацій СПІВЗАСНОВНИКИ ГАЗЕТИ: Міністерство охорони здоров’я України Профспілка працівників охорони здоров’я України ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я» Свідоцтво про реєстрацію КВ №8202 від 10 грудня 2003 року

Видавець – ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я»

Редакційна колегія БЕРНИК М.П.–генеральний директор ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я» БАХТЕЄВА Т.Д. – голова Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, заслужений лікар України, доктор медичних наук БЕРЕГОВИЙ Д.В. – головний лікар Волочиської ЦРЛ Хмельницької обл., заслужений лікар України, кандидат медичних наук БОЙЧУК Т.М. – ректор Буковинського державного медичного університету, доктор медичних наук, професор ВЕСЕЛЬСЬКИЙ В.Л. – помічник президента НАМН України, кандидат медичних наук, заслужений лікар України ВОРОНЕНКО Ю.В. – ректор НМАПО ім. П.Л. Шупика, доктор медичних наук, професор, академік НАМН України ГАРНИК Т.П. – директор Державного підприємства «Комітет з питань народної і нетрадиційної медицини МОЗ України», доктор медичних наук, професор ЗАБОЛОТНИЙ Д.І. – директор Державної установи «Інститут отоларингології ім. проф. О.С. Коломійченка НАМН України», доктор медичних наук, професор, академік НАМН України ЗАГОРІЙ В.А. – голова Наглядової ради ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця», завідувач кафедри клінічної промислової фармації та клінічної фармакології НМАПО імені П.Л. Шупика, доктор фармацевтичних наук, професор ЗОЗУЛЯ І.С. – проректор з наукової роботи НМАПО ім. П.Л. Шупика, доктор медичних наук, професор ЗОЗУЛЯ Ю.П. – директор Інституту нейрохірургії НАМН України, академік НАМН України КНЯЗЕВИЧ В.М. – голова правління Української ліги сприяння розвитку паліативної та хоспісної допомоги, доктор медичних наук КОВАЛЬ В.М. – голова Профспілки працівників охорони здоров’я України КОВАЛЬЧУК Л.Я. – ректор Тернопільського державного медичного університету ім. І.Я. Горбачевського, доктор медичних наук, професор, членкореспондент НАМН України МІШАЛОВ В.Г. – завідувач кафедри хірургії №4 НМУ ім. О.О. Богомольця, доктор медичних наук, професор МОСКАЛЕНКО В.Ф. – ректор Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, доктор медичних наук, професор, академік НАМН України, віце-президент НАМН України ПИРІГ Л.А. – професор кафедри нефрології НМАПО імені П.Л. Шупика, доктор медичних наук, професор, членкореспондент НАН України, академік НАМН України ПРОДАНЧУК М.Г. – директор Інституту екогігієни і токси-кології імені Л.І. Медведя, доктор медичних наук, професор, член-кореспондент НАМН України УСІЧЕНКО І.Г. – президент Товариства Червоного Хреста, кандидат медичних наук, заслужений лікар України ЧЕКМАН І.С. – завідувач кафедри фармакології Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, член-кореспондент НАН і НАМН України ЩЕГЛОВ В.І. – директор Науковопрактичного центру ендоваскулярної нейрорентгенохірургії НАМН України, заслужений лікар України, академік Всесвітньої академії комплексної безпеки

СЕРЦЕВО-СУДИННІ ЗАХВОРЮВАННЯ — БИЧ СУЧАСНОГО СУСПІЛЬСТВА

ниження смертності від серцево-судинних захворювань — соціальна проблема всього суспільства. На цьому наголосила Віце-прем’єр-міністр України—Міністр охорони здоров’я України Раїса Богатирьова, виступаючи перед учасниками ХІІІ Національного конгресу кардіологів, який проходив у Києві 26‑28 вересня 2012 року. Пані Богатирьова також зауважила, що і шляхи розв’язання цієї проблеми повинні бути загальнодержавними. Серед неінфекційних хвороб саме серцево-судинні захворювання спричиняють глобальні соціально-економічні втрати населення багатьох країн світу. Минулого року в Україні, згідно з даними офіційної статистики, від серцево-судинних захворювань померло більш як 440 тисяч осіб, що становить 66,3 % від усіх причин смерті. Саме ці хвороби на 66 % визначають рівень загальної смертності всього населення нашої країни. Вони залишаються основною причиною смертності (30 %) і серед осіб працездатного віку. У Політичній декларації щодо профілактики неінфекційних захворювань і боротьби з ними (ухваленій рік тому під час 66‑ї Генеральної асамблеї ООН) було визнано, що неінфекційні хвороби є одним із основних викликів розвитку людства у ХХI столітті і створюють загрозу для соціально-економічного благополуччя в усьому світі: «У своєму виступі на цій Асамблеї Президент України Віктор Янукович наголосив на виключній пріоритетності політики профілактики у здійснюваному реформуванні системи охорони здоров’я», — зазначила Раїса Богатирьова. У зв’язку з цим, на її думку, вкрай важливою є розробка і реалізація комплексних превентивних заходів із подолання негативних тенденцій: «У наш

час загальновизнано, що ситуація з серцевосудинними захворюваннями значною мірою пов’язана зі способом життя і виникненням внаслідок цього фізіологічних чинників ризику, серед яких виділяють куріння, нездорове харчування, недостатню фізичну активність і зловживання алкоголем», — сказала Віцепрем’єр-міністр. Ці чинники ризику безпосе-

редньо пов’язані з соціальними, економічними та екологічними детермінантами здоров’я. До числа основних, із їхнього переліку, відносять освіту, наявність і доступність здорової їжі, психосоціальний стрес, доступність послуг охорони здоров’я та інфраструктур, що підтримують здоровий спосіб життя. У той же час серед широких верств населення в Україні, на думку Віце-прем’єрміністра, все ще немає достатнього розуміння ефективності профілактики. Недооціненим залишається той факт, що зниження показни-

ків захворюваності та смертності, збільшення кількості років здорового життя людини можна досягти, вкладаючи ресурси у профілактику захворювань і програми зміцнення здоров’я. Однією із причин такого нерозуміння є, зокрема, й те, що позитивні результати профілактики віддалені на десятки років. Заходи, спрямовані як на профілактику, так і на високоспеціалізоване лікування серцево-судинних захворювань, передбачені в розробленому за ініціативи МОЗ України проекті Загальнодержавної програми «Здоров’я-2020: український вимір», який після всебічного обговорення буде передано на розгляд до Верховної Ради України. Зміна пріоритетів фінансування профілактичної роботи у згаданій програмі передбачає повне задоволення потреб медичної галузі і населення у необхідних для цього ресурсах. За ініціативи Президента України Віктора Януковича реалізується комплекс урядових заходів щодо поліпшення лікування хворих на артеріальну гіпертензію, проваджується регулювання цін на лікарські засоби для лікування осіб із гіпертонічною хворобою. Віце-прем’єр-міністр також звернула увагу на те, що профілактика не може бути успішною лише за рахунок фахових сил медичної громади. Необхідне тісне співробітництво з іншими секторами суспільства. Партнерство між міністерствами, недержавними і громадськими організаціями, науково-дослідними установами і професійними науковими товариствами дозволило б об’єднати ресурси для спільної профілактичної роботи і реально впливати на поведінку населення через різні сектори суспільства. За матеріалами прес-служби МОЗ України

КУРС НА ЄВРОПЕЙСЬКУ ІНТЕГРАЦІЮ

іце-прем’єр-міністр України— Міністр охорони здоров’я України Раїса Богатирьова провела зустріч із Координатором системи ООН в Україні, Постійним представником Програми розвитку ООН (ПРООН) у Києві Олів’є Адамом. Сторони обговорили стан співробітництва між Міністерством охорони здоров’я та ПРООН, а також перспективи його подальшого розвитку. Зокрема, йшлося про хід виконання Рамкової програми партнерства Уряду України та ООН на 2012‑2016

роки, яка є основою стратегічного планування діяльності ООН у сфері розвитку й надання допомоги Україні. Рамкова програма партнерства Уряду України та ООН на 2012‑2016 роки є спільним зобов’язанням щодо підтримки процесу реформ у нашій країні, досягнення Україною міжнародних стандартів, європейської інтеграції та Цілей розвитку тисячоліття. Окремою темою розмови було питання співробітництва між Україною та ООН у сфері охорони здоров’я. Олів’є Адам запевнив Раїсу Богати-

рьову в тому, що система ООН і надалі допомагатиме Урядові України в досягненні низки Цілей розвитку тисячоліття шляхом зміцнення системи охорони здоров’я. Пріоритетом при цьому буде підвищення якості медичних послуг, зокрема у сфері репродуктивного здоров’я, особливо у сільських районах. Віце-прем’єр-міністр України наголосила на тому, що Президент України та Кабінет міністрів України надають цій сфері великого значення та докладають максимальних зусиль для формування системи охорони здоров’я, здатної забезпечити надання населенню якісних, доступних, орієнтованих на потреби пацієнта та ефективних медичних послуг. Особлива увага приділяється забезпеченню рівності доступу громадян до медичних послуг, вдосконаленню екстреної медичної допомоги, поліпшенню надання профілактичної та первинної допомоги, а також формуванню здорового способу життя. Віце-прем’єр-міністр України висловила вдячність Координатору системи ООН в Україні за партнерське ставлення та підтримку Уряду України в досягненні Цілей розвитку тисячоліття. За матеріалами прес-служби МОЗ України

2 Тел.: (044) 423-02-60 • vz@vz.kiev.ua • www.vz.kiev.ua

НОВИНИ

5 жовтня 2012 року

ВІДКРИТО СУЧАСНИЙ ЦЕНТР ЛІКУВАННЯ ОКА

іце-прем’єр-міністр України—Міністр охорони здоров’я України Раїса Богатирьова, перебуваючи з робочою поїздкою у Чернігівській області, взяла участь в урочистому

відкритті Чернігівського міського центру малоінвазивної хірургії та лазерних методів лікування ока, створеному на базі Чернігівської міської лікарні № 2. Центр побудовано завдяки державно-приватному партнерству та оснащено найсучаснішим обладнанням для діагностування та хірургічного лікування хворих на катаракту, глаукому та інші хвороби ока. Як відзначила Віце-прем’єр-міністр України, глаукома серед жителів Чернігівщини посідає перше місце у структурі інвалідності по зору. Відкриття такого Центру суттєво збільшить можливості своєчасного виявлення та ефективного лікування цієї хвороби. За матеріалами прес-служби МОЗ України

ГЛОБАЛЬНА ПРОГРАМА ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ФАХІВЦІВ У ДІЇ

ісля двох вдалих Всесвітніх турне, проведених у 2008 і 2010 роках, Міжнародна федерація товариств із вивчення пухлин голови та шиї (IFHNOS) запропонувала глобальну програму підвищення кваліфікації фахівців, яку було презентовано під час пресконференції, що відбулася 1 жовтня у Києві. Із вітальним словом, присвяченим початку ІІІ Всесвітнього турне, виступив Дмитро Заболотний, академік НАМНУ, директор Інституту оториноларингології ім. Коломійченка НАМН України. Серед спікерів такі визнані фахівці: професор Джатін П. Ша (Нью-Йорк, США); про-

фесор Aшок Шаха (США); професор Ян Верморкен (Нідерланди); професор Микола П’єро (Італія); професор Олександр Рапідіс (Афіни, Греція); професор Брайан О’Салліван (Торонто, Канада). Програма III Всесвітнього турне передбачає відвідування різних регіонів світу в певній послідовності. Кожен регіон об’єднує кілька країн, щоб дати можливість відвідувати лекції якомога більшій кількості охочих. За матеріалами прес-секретаріату Євразійської федерації онкології (EAFO)

ЯКІСТЬ І ДОСТУПНІСТЬ ЛІКУВАННЯ — ОСНОВНА МЕТА МЕДРЕФОРМИ

іце-прем’єр-міністр України—Міністр охорони здоров’я України Раїса Богатирьова, перебуваючи з робочим візитом у Сполучених Штатах Америки, зустрілася з Міністром охорони здоров’я та соціальних служб США Кетлін Сібеліус. Під час зустрічі сторони обговорили широке коло питань, пов’язаних із поглибленням співробітництва між Україною та США в галузі охорони здоров’я. Раїса Богатирьова звернула увагу на те, що в стратегії реформ, ініційованих Президентом України Віктором Януковичем, вагоме місце посідають перетворення в системі охорони здоров’я. Основний акцент робиться на вдосконаленні системи охорони здоров’я в сенсі забезпечення доступу громадян до якісних медичних послуг і другий акцент — на профілак-

тиці захворювань. Обидва міністри зазначили, що саме на цих двох аспектах і має будуватися співробітництво між Україною та США в галузі охорони здоров’я. Сторони обмінялися думками щодо розвитку українсько-американського партнерства в галузі епідемічної безпеки. Зокрема, важливим для України є налагодження контактів і партнерства з Національним інститутом здоров’я США та американськими Центрами контролю за захворюваннями і профілактики (CDC), адже у нас розпочато підготовку до створення аналогічних центрів для посилення можливості прогнозу та планування санітарних заходів запобіжного спрямування. За матеріалами прес-служби МОЗ України

НОВИЙ ПРОЕКТ ДОПОМОЖЕ НЕ ТІЛЬКИ ВІЛ-ІНФІКОВАНИМ

рганізація MSH (Міжнародна неприбуткова організація «Management Sciences for Health, Inc.» працює в 22 країнах світу) планує запровадити в Україні 4‑річний проект SIAPS («Системи покращення доступу до лікарських засобів та фармацевтичних послуг»), спрямований на зміцнення системи фармацевтичних послуг для населення. Голова Держслужби України соцзахворювань Тетяна Александріна провела переговори з директором іноземних проектів Френсісом (Кофі) Абуджи-Н’яме, а також профільними консультантами та координаторами щодо подальших напрямків співробітництва між MSH та службою. За переконанням Тетяни Александріної, для Держслужби України соцзахворювань дуже важливим є партнерство з MSH у напрямку вдосконалення системи доступу до лікарських засобів та фармацевтичних послуг. У сфері протидії ВІЛ / СНІДу та туберкульозу існує низка проблемних питань, які стосуються забезпеченості препаратами,

За матеріалами прес-служби Державної Служби України з питань протидії ВІЛ-інфекції / СНІДу та інших соціально небезпечних захворювань

РІВЕНЬ ПЕРИНАТАЛЬНОЇ ДОПОМОГИ ПІДВИЩУЄТЬСЯ

ід час свого візиту до України президент Європейської Ради та колегії з акушерства і гінекології професор Тахір Махмуд і голова постійно діючого комітету Європейської Ради та колегії з акушерства і гінекології з акредитації лікувальних закладів, експерт із ультразвукової діагностики в акушерстві та перинатології професор Юрій Владімірофф високо оцінили позитивну динаміку та рівень надання медичної допомоги у Київському перинатальному центрі. Європейська Рада та колегія з акушерства та гінекології об’єднує 35 національних асоціацій акушерівгінекологів, а також представників вузькопрофільних Європейських медичних товариств, які готові спів працювати з українськими колегами та обмінюватися досвідом у рамках спільних навчань. У Головному управлінні охорони здоров’я інформують, що після набуття статусу перинатального центру в закладі підвищилася продуктивність роботи саме з вагітними, які належать до групи ризику. Протягом двох років у столиці з’явиться ще 2 перинатальних центри

ОТРИМАНО РЕАНІМОБІЛІ ДЛЯ ПІЛОТНИХ РЕГІОНІВ іністерство охорони здоров’я отримало 11 реанімобілів «Форд» типу С, які найближчими днями надійдуть до пілотних регіонів — Вінницької, Дніпропетровської, Донецької області та м. Києва. Фахівці Міністерства охорони здоров’я оглянули реанімобілі на відповідність Національному стандарту. Найголовнішою відмінністю автомобілів типу С від В є їхнє облаштування — необхідну реанімаційну допомогу хворим можна надавати в них прямо на місці: «Як бачимо, це

поліпшення механізмів персонального обліку хворих із метою раціонального формування потреби в ліках. В Україні потрібно запровадити електронний реєстр пацієнтів eTB-Manager, створити інформаційний кластер контингентів ризику щодо інфікування ВІЛ. У ході зустрічі сторони обговорили також можливості співпраці у напрямку вдосконалення системи фармаконагляду за використанням антиретровірусних та протитуберкульозних препаратів, розвитку інституційних ресурсів шляхом покращення системи менеджменту, навчання та підвищення кваліфікації працівників. Учасники не оминули увагою питання технічного забезпечення: належний рівень логістики, умов поставок, зберігання та перерозподілу препаратів.

не просто машина для транспортування хворого — це автомобіль вищого класу, що в першу чергу підтримує основні життєві константи потерпілого, навіть перебуваючого у вкрай важкому стані. Зокрема, дефібрилятор, на відміну від такого ж у класі В, має функції кардіомонітора, він дає змогу спостерігати за станом хворого, запобігати виникненню аритмії тощо», — відзначив заступник Міністра охорони здоров’я України Олександр Толстанов.

в Оболонському та Солом’янському районах. Так перинатальний центр на базі 5‑го пологового будинку Солом’янського району спеціалізуватиметься на веденні вагітних із екстрагенітальними патологіями. В Оболонському районі на базі пологового будинку № 4 прийматимуть вагітних із інфекційними патологіями. Про це повідомила перший заступник начальника Головного управління охорони здоров’я Валентина Залеська. За матеріалами прес-служби МОЗ України

Нагадаємо, що у 2011 році держава виділила 200 млн грн на закупівлю 70 реанімобілів типу С та 216 автомобілів типу В. Усі авто типу B наразі надійшли у пілотні регіони. Динаміку поставки решти реанімобілів типу С, як запевняють постачальники, буде пожвавлено. Усі автомобілі, які приймає МОЗ України, відповідають Національному стандарту України «Автомобілі швидкої медичної допомоги та їхнє устаткування, технічні вимоги та методи випробувань» (EN 1789:2007, MOD) ДСТУ 7032:2009. За матеріалами прес-служби МОЗ України

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ 2012 рік можна назвати роком реформування Держсанепідслужби в Україні. По-перше, воно розтягнулося у часі. По-друге, стало подією, яка викликала бурхливе обговорення і неоднозначну реакцію. Служба діє чи завмерла в очікуванні ліквідації? Ми руйнуємо старе чи будуємо нове? Йдемо перевіреним у світі шляхом чи монтуємо власне колесо? Відповіді на ці запитання — устами наших експертів.

АНАТОЛІЙ ПОНОМАРЕНКО:

МИ ПИШЕМО НОВУ ІСТОРІЮ СЛУЖБИ Що передбачає реорганізація Державної санітарно-епідеміологічної служби України і чим вона зумовлена — про це наша розмова з очільником служби, головним державним санітарним лікарем України Анатолієм ПОНОМАРЕНКОМ. ВЗ У чому суть реорганізації служби? — Державна санітарно-епідеміологічна служба сьогодні переживає дуже непрості часи. Адже вона не залишилась осторонь адміністративної реформи, та й не могла залишитись, ні теоретично, ні практично. Тож сьогодні, хочемо того чи ні, ми пишемо нову історію системи державного санітарно-епідеміологічного нагляду країни. Зг і дно з Положенн ям про Держса непі дс л у жбу України, затвердженим Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 400, на регіональному рівні передбачено створення її територіальних органів, а на місцевому рівні — відокремлених структурних підрозділів цих територіальних органів, керівники яких виконуватимуть повноваження головних державних санітарних лікарів відповідної адміністративної території. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1382 було створено 30 головних управлінь Держсанепідслужби України, які є окремими юридичними особами. Крім того, за раху-

нок створення міжрайонних органів на сьогодні доводиться практично вдвічі зменшувати кількість структурних підрозділів територіальних органів Держсанепідслужби на місцевому рівні (в містах та сільських районах). Їх буде налічуватись приблизно 400. Водночас відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1184 «Про затвердження граничної чисельності працівників територіальних органів центральних органів виконавчої влади» більш як на 40 % буде зменшено штат співробітників Держсанепідслужби, який із 2013 року становитиме 29 996 осіб. Із них лише 2,5 тис. будуть державними службовцями. ВЗ Скорочення кадрів — найболючіший процес. — Розуміючи це, ми активно співпрацюємо з МОЗ України та Координаційним центром з упровадження економічних реформ. По-перше, зменшення штату співробітників служби планується передусім за рахунок скорочення вакантних місць, а також немедичних посад — водії, секретарі, бухгалтери, обслуго-

вуючий технічний персонал тощо — а це приблизно 6 тис. посад (у тому числі навіть частина адміністративних). Наст у пний крок здійснюватиметься за вибором працівників, які звільняються. Це буде або їх перепідготовка за рахунок МОЗ та подальше працевлаштування в ЛПЗ на лікарських та медсестринських посадах, або працевлаштування в інших контролівних органах у зв’язку з перерозподілом повноважень. Насамперед і детьс я п ро Держ ветфітос л у жбу у разі, якщо Верховна Рада України прийме Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо безпечності харчових продуктів», яким передбачається передати повноваження у сфері безпеки харчових продуктів від Держсанепідслужби до Держветфітослужби. Незважаючи на те, що Верховна Рада України вже двічі відкладала розгляд зазначеного законопроекту, питання перерозподілу повноважень щодо контролю за безпечністю харчових продуктів залишається ак-

туальним, а ініціатори реформ все ж таки підтримують ідею створення єдиного органу на базі ветеринарної служби. Дуже важкий діалог на цю найактуальнішу для наших відомств тему, на жаль, продовжується. ВЗ Чи не позначиться все це на якості санепідемічного контролю? — Сьогодні перші особи держави озвучують вимоги зменшення тиску контро лівних органів на бізнес, зокрема малий та середній. Та й останнім часом у СЕС, як і в пожежників чи податківців, сформувався імідж «страшилки» для бізнесу та інвесторів. Тому перед нами поставили завдання навести лад у питаннях дерегуляції господарської діяльності і водночас не зменшувати відповідальності у сфері санітарного та епідемічного благополуччя. Завдання не з простих, і я поясню чому. З одного боку, суттєво знижуючи свої, в першу чергу попереджувально-наглядові функції, служба повинна отримати той самий результат. З іншого — мен-

талітет наших громадян, зокрема підприємців, має свої особливості — щойно ми послаблюємо свій нагляд, одразу ж отримуємо спалахи інфекційних та неінфекційних хвороб чи інші негаразди в громадському здоров’ї. На жаль, стримуючі традиції у вітчизняних бізнесменів ще дуже і дуже слабкі. Втім, не зважаючи на те, що дотримання санітарного законодавства є обов’язком кожного громадянина, у разі негараздів Держсанепідслужба опиняється у ролі основного чи чергового цапа відбувайла за будь-яких обставин. ВЗ Золоту середину знайти можливо? — Нині ми переглядаємо свої підходи до здійснення перевірок та намагаємося змінити адміністративно-командні методи роботи на моніторингові, аналітично-прогностичні, рекомендаційно-роз’яснювальні та санітарно-освітні. Так, на виконання Національного плану дій на 2012 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010-2014 роки ми підготували низку законодавчих та нормативноправових актів. Передусім це зміни до Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», якими передбачається запровадити декларативний принцип здійснення держсан епіднагляду за суб’єктами господарювання, що відносяться до низького чи середнього ступеня ризику для санітарного та епідемічного благополуччя населення. Ми плануємо подати цей законопроект до Верховної Ради України уже в листопаді поточного року і, в разі його прийняття, такий принцип

Шановні читачі! Відкриваючи «Дискусійний клуб», ми ставили за мету дати кожному лікарю можливість висловитися з приводу наболілого. Тема наступного обговорення стосується права пацієнта обирати собі лікаря «Чи легко бути обраним?» Чекаємо ваших листів на адресу: м. Київ, 03179, вул. Уборевича, 19-А, офіс 3, редакція газети «Ваше здоров’я» або на e-mail: vz@vz.kiev.ua

4 Тел.: (044) 423-02-60 • vz@vz.kiev.ua • www.vz.kiev.ua

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

5 жовтня 2012 року може запрацювати вже з наступного року, що внесе подальші зміни в класичну теорію і практику попереджувального санітарно-епідеміологічного нагляду. ВЗ У чому саме вони поля гатимуть? — Приміром, якщо хтось планує відкрити кіоск, магазин чи підприємство, на якому працюватиме не більш як 500 осіб, або медичний центр, який надаватиме амбулаторну медичну допомогу, чи приватний дитячий садок, школу, оздоровчий табір, де перебуватиме не більш як десять дітей тощо, йому не потрібен буде дозвільний документ від територіальних органів Держсанепідслужби (висновок держса-

непідекспертизи об’єкту). Підприємець лише складе дек ларацію про відповідність матеріально-технічної бази вимогам санітарного законодавства, форму якої буде затверджено після прийняття наших змін до Закону, та надішле її до відповідного територіального органу Держсанепідслужби, який протягом десяти днів повинен її зареєструвати та повідомити про це підприємця. Якщо протягом десяти днів підприємець не отримає реєстраційного номера, то на 11‑й день він має право на провадження господарської діяльності за принципом «мовчазної згоди». При цьому він не нестиме відповідальності за порушення процедури реєстрації декларації.

ВЗ Хто і як визначатиме сту пінь ризику? — Віднесення того чи того виду діяльності до відповідної групи ризику (високої, середньої чи низької) здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 року № 1405 «Про затвердження критеріїв, за якими оцінюється ступінь ризику від провадження господарської діяльності для санітарного та епідемічного благополуччя населення та визначається періодичність здійснення планових заходів державного нагляду (контролю)». До речі, на засіданні Уряду 19.09.2012 р. розглянуто нову редакцію цих критеріїв, за якою більшість видів господарської діяльності буде

відноситись до низького та середнього ступеня ризику і лише незначна їх кількість — до високого (це насамперед стосується суб’єктів господарювання, діяльність яких може призвести до виникнення та поширення масових інфекційних та неінфекційних хвороб, наприклад: діяльність, пов’язана з наданням стаціонарної медичної допомоги, водопостачанням населення понад 100 тис. осіб, виробнича діяльність, на якій задіяно понад 500 осіб тощо). Водночас цей документ зменшує кратність планових перевірок: для суб’єктів із високим ступенем ризику — 1 раз на рік, із середнім ступенем — 1 раз на 3 роки, а з низьким — 1 раз на 5 років.

Такий підхід дасть змогу щонайменше вдвічі зменшити кількість наших перевірок. Крім того, ми підготували уніфіковані форми актів для перевірки суб’єктів господарювання, діяльність яких відноситься до високого ступеня ризику для санітарного та епідемічного благополуччя населення. Цими актами передбачено вичерпний перелік питань для здійснення перевірки та зазначено чіткі посилання на законодавчі й нормативно-правові акти, які встановлюють ті чи ті гігієнічні вимоги. Це без сумніву позитивно відобразиться на об’єктивності проведення перевірок, а відтак зменшить рівень корупції в нашій системі, що є також надзвичайно важливим.

ОКРЕМА ДУМК А Олександр ДЖУЛАЙ, завідувач санітарно-контрольного відділення Черкаської міської санепідстанції, кандидат медичних наук, доцент Хоч би який узяти напрямок гігієнічного чи епідеміологічного спрямування в діяльності санітарно-епідеміологічної служби, скрізь прослідковуються зміни, направлені не на удосконалення профілактичного спрямування охорони здоров’я, а, скоріше, навпаки. Взяти хоча б Закон України «Про особливості здійснення державного нагляду (контролю) у сфері громадської діяльності щодо фізичних осіб – підприємців і юридичних осіб, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності», який набув чинності 7 квітня 2012 року. Мене, як лікаря-епідеміолога, дивує, що за основу в цьому законі береться не ступінь епідемічного ризику харчового об’єкта чи об’єкта торгівлі, а саме система оподаткування. Відповідно до цього закону підприємці, юридичні особи, які працюють на спрощеній системі оподаткування, їхні підприємства, об’єкти торгівлі не підлягають плановим заходам державного нагляду (перевіркам). От уявіть собі, в Черкасах функціонують сотні об’єктів громадського харчування. Ось і піди знай, хто

тебе обслуговує, чи проходив цей працівник обов’язкові медичні огляди, чи не є він носієм якоїсь інфекції і взагалі, яка якість тієї продукції, що реалізується «спрощенцями»? У цих умовах санепідслужба не може гарантувати безпеку нашого населення. Прийнятий Закон України «Про безпечність і якість харчових продуктів» зі змінами фактично усуває санітарно-епідеміологічну службу від контролю за якістю та безпечністю харчових продуктів. За службою залишається лише контроль за дієтичними та лікувальними харчовими продуктами. Решта – прерогатива ветеринарної служби. Як санепідслужба займатиметься профілактикою інфекційних хвороб, коли один із найважливіших чинників механізму передачі кишкових інфекцій – харчові продукти виводять із-під її контролю?! В такому разі нехай ветеринарна служба перекладає на себе відповідальність за стан інфекційної захворюваності населення та отруєння! Але ж із санепідслужби цієї відповідальності не знімають – за спалахи

кишкової інфекції чи отруєння неякісними продуктами перепаде на горіхи саме їй. Водночас фахівці санепідслужби здивовані тим, що до Верховної Ради України внесено на розгляд законопроект (№10495), згідно з яким на ветеринарну службу покладаються невластиві їй функції зі встановлення небезпечності продукції для здоров’я людини. Адже оцінка ризиків виникнення хвороб харчового походження та управління ними, розслідування харчових отруєнь та кишкових інфекцій із харчовим чинником передачі потребує спеціальних медичних знань у галузі клініки, діагностики інфекційних та неінфекційних захворювань, токсикології, мікробіології, епідеміології і є виключно медичною компетенцією. Разом із тим потрібно чітко розуміти, що кінцевою метою контролю за харчовими продуктами є не якесь абстрактне забезпечення їх якості та безпеки, а в першу чергу — запобігання виникненню захворювань харчового походження у людей. Саме тому Всесвітня асамблея охорони здоров’я визнала безпеч-

ність харчових продуктів основною функцією саме національних систем охорони здоров’я і в більшості країн світу витримано цей принцип. Тільки невелика кількість країн, в основному з малою чисельністю населення, застосовують систему, яку тепер хочуть запровадити в Україні. А в деяких країнах Європейського Союзу (Італія, Австрія) ветеринарна служба навіть входить до структури Міністерства охорони здоров’я. Варто звернути увагу на досвід Данії, з якої копіювалась система, що сьогодні пропонують до запровадження в Україні. У цій країні до 2011 року нагляд за об’єктами громадського харчування здійснювала ветеринарна служба. Але після резонансного спалаху кишкових інфекцій у західній Європі в 2011 році повноваження знову повернули до сфери охорони здоров’я. Тож мені здається, що Україна не повинна наступати на ті ж граблі, якими інша країна набила собі тумаків. Хочеться сподіватися, що наша держава збереже основний запобіжнопопереджувально-профілактичний характер нашої медицини, яка не один раз на практиці доводила свою дієздатність, а не догоджатиме чиїмсь бізнес-інтересам.

ОКРЕМА ДУМК А Володимир КЛОЧКО, начальник Головного управління Держсанепідслужби у Миколаївській області, головний державний санітарний лікар Миколаївської області, кандидат медичних наук, Заслужений лікар України Потребу реформування Держсанепідслужби можна не обговорювати. Втім, варто зупинитися на конкретних складових цього реформування. Створення єдиного державного органу з контролю за якістю харчових продуктів із метою зниження можливого негативного впливу їх на стан здоров’я населення вважаю вагомим позитивним кроком. По суті, немає значення, на базі яких існуючих інституцій буде створено цей орган, однак є моменти, котрі слід врахувати, аби не отримати правових колізій. На сьогодні Указом Президента України контроль за якістю харчових продуктів покладено на ветеринарну та фітосанітарну службу України. При цьому не втратили чинності понад 20 законодавчих актів, які зобов’язують відпрацьовувати ці питання мережею закладів держсанепідслужби. Слід терміново привести закони та підзаконні акти відповідно до політики держави в цьому напрямку. Виникає багато питань щодо лабораторного напрямку діяльності. Адже найбільша частка лабораторій, які працюють із біопа-

тогенами, належить санепід установам. Саме своєчасна індикація патогенних збудників у зовнішньому середовищі, питній воді, акваторіях, ґрунті, повітрі та їх носійство серед людей дає змогу уникнути епідемічних негараздів і запобігти нанесенню збитків державі. Ця функція залишається за нашою службою і, більше того, затверджена Указом Президента України від 6 квітня 2011 року. Найболючішим буде реформування лабораторної служби у сільській місцевості, оскільки створення міжрайонних підрозділів Головного управління Держсанепідслужби не дозволить утримувати лабораторії на кожній адміністративній території. Це створить незручності у проведенні мікробіологічних досліджень для лікувальної мережі, яка, на жаль, не забезпечена власними бактеріологічними лабораторіями для обстеження декретованої групи населення та діагностики інфекційних захворювань. Вважаю, що в кожному конкретному випадку слід визначити стратегію

лабораторної справи і дійти до створення на кожній території потужної багатопрофільної лабораторії для надання послуг на платній основі як закладам бюджетної сфери, так і фізичним та юридичним особам. Представники малого бізнесу відмовляються від створення власних лабораторій для виробничого контролю всупереч вимогам чинного законодавства, тому вони будуть змушені проводити дослідження на платній основі саме в такій багатопрофільній лабораторії. Утримання в лікувальній установі, санітарно-епідеміологічній, ветеринарній та фітосанітарній, екологічній службі малопотужних лабораторій, які не матимуть змоги придбати сучасне дороговартісне обладнання і при цьому нести бюджетні витрати на утримання лабораторного персоналу, – хибна практика. Створення потужних референс-лабораторій в м. Києві та інших великих обласних центрах не розв’язують питання своєчасної індикації мікроорганізмів на первинній ланці, а саме це потрібно для запобігання виникненню надзвичайних ситуацій та вибору тактики лікування хворих.

Вважаю, що Державній санітарно-епідеміологічній службі потрібно повернути запобіжний санітарно-гігієнічний нагляд. Вилучення нашої служби із розгляду проектів будівництва та реконструкції об’єктів найближчим часом призведе до небажаних наслідків. Зменшення кратності перевірок суб’єктів господарювання повинно супроводжуватися підвищенням відповідальності представників підприємництва за можливе нанесення шкоди довкіллю та здоров’ю людини. Взагалі, як можна побачити те, чого не відбулося? Якщо відсутні спалахи інфекційних захворювань, то цим же хтось займався? А що б могло трапитись у разі відсутності сан епідслужби? Чіткої відповіді не дасть ніхто. Чому говорять, що «допущено аж тисячу випадків гострих кишкових інфекцій серед організованих колективів за рік», а не сказати, що «допущено лише тисячу таких випадків на 46 млн населення України»? Хотілося б, щоб реформування сан епідслужби відбувалося не згідно з такою «теорією відносності», а задля збереження профілактичного напряму медицини, забезпечення здоров’я та санепідблагополуччя наших людей і завершилося з мінімальними втратами висококваліфікованих фахівців.

СИСТЕМА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

МЕДИЧНЕ СТРАХУВАННЯ ФРАНЦІЇ – ЕГАЛІТАРНІСТЬ І ДОСТУПНІСТЬ Медичне обслуговування у Франції вважають одним із кращих у світі — завдяки існуючій системі медичного страхування, яке з часу заснування (у 1910 році) вибудовувалося на принципах егалітарності — рівноправності і максимальної доступності медичної допомоги всім верствам населення. Чітко по вертикалі На відміну від Німеччини у Франції функціонує централізована форма обов’язкового медичного страхування (впроваджена з 2000 року), яким охоплено приблизно 80 % населення. Нині у Франції існує єдина ієрархія страхових кас, діє вертикальна система медичного страхування: Національна страхова організація (національна каса страхування найманих робітників), яка знаходиться під контролем Міністерства соціального забезпечення, має 129 місцевих відділень, кожне з яких відповідає за страхування в окремому регіоні. Конкуренція між державними фондами медичного страхування відсутня. Місцеві відділення мають часткову автономію, але, в цілому, підлягають адміністративному контролю з центру. Хоча не існує правил без винятків — фермери Франції зуміли зберегти свої страхові компанії, але й вони підпорядковуються загальним правилам, встановленим урядом. Фермерські та інші професійні страхові каси охоплюють 12% населення країни. Медичне страхування у Франції не існує саме по собі, а є частиною соціального страхування. Всі, хто працює, отримують соціальну страховку і обов’язково медичну страхову картку, яка забезпечує застрахованому і членам його сім’ї доступ до медичного сервісу без додаткової оплати. Якщо в сім’ї працюють дві людини, то у кожного є своя страхова картка, на одну з яких вписують дітей. Державна програма медичного страхування фінансується із внесків соціального страхування, які сплачуються роботодавцями і найманими працівниками (43%), з податку з доходів фізичних осіб (33 %), надходжень від акцизних зборів із тютюну й алкоголю (8%), відрахувань коштів із інших підрозділів соціального забезпечення (8%), державних субсидій (2%). Розміри внесків також встановлюються централізовано — кошти збирають місцеві агентства соціального забезпечення (граничний розмір внесків не встановлено). Для найманих працівників рівень внесків досить високий (19,4 %) — третину сплачує працівник, решту — роботодавець. Французький підхід, коли застрахований бере участь у процесі відшкодування коштів на лікування, має і психологічний аспект — це убезпечує від бажання полікуватися, коли в тому немає особливої потреби. Франція турбується про своє ма йбу т нє — ме дс т ра х у в а н н я є обов’язковим для всіх студентів віком від 18 до 28 років і покриває значну частину витрат за медичне обслуговування при щорічному внеску у розмірі 195 (стипендіати Французького Уряду отримують таку страховку безкоштовно). Крім обов’язкового страхування, в рамках якого сту-

шту — сам пацієнт. За таким принципом оплачуються візит лікаря, медикаменти, діагностичне обстеження. Система компенсації за ліки може бути різною за формою, але не за змістом. Наприклад, у деяких аптеках пацієнт оплачує повну вартість ліків, а протягом п’яти днів на рахунок застрахованого надійде компенсація 75% вартості препарату. В інших аптеках застрахований оплачує лише 25% вартості ліків, а лікарняна каса перераховує компенсацію аптеці. Листки непрацездатності також оплачує лікарняна каса — оплата починається з четвертого дня лікарняного. Державні фонди медичного страхування закуповують медичні послуги в державних і приватних лікарнях (2/3 ліжок від загальної чисельності ліжкового фонду), а також у приватних комерційних клініках.

добровільне начало

денту відшкодовується близько 70% витрат на медичні послуги, існують інші види додаткового страхування для студентів, які дають змогу за порівняно невеликий щорічний внесок у 110 практично безкоштовно користуватися різними медичними послугами. У Франції також функціонує розвинена мережа приватних страхових компаній, які конкурують між собою (за шкалою додаткових послуг).

Страховий «асортимент» Національний союз фондів медичного страхування визначає Державний набір медичних послуг відповідно до рекомендацій Державного управління охороною здоров’я — незалежного державного органу. Страховка покриває фінансові ризики, пов’язані з хворобою, материнством, інвалідністю. Крім того, страхування забезпечує фінансовий захист у разі нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Зазвичай за рахунок страхування покриваються приблизно 70-75 % витрат медичних та на ліки, і лише для окремих категорій громадян (наприклад, якщо їхній річний дохід менш як 6744 , для вагітних або у разі хронічного захворю-

вання) це «покриття» є стовідсотковим. Як і в разі нещасного випадку на роботі. Пацієнти сплачують до 30 % усіх витрат на лікування, в тому числі стоматологічну допомогу, за місцем надання медичної допомоги. Особи з хронічними захворюваннями і низьким рівнем доходів звільнені від часткової оплати медичних послуг (з 2000 року останні отримали право на безоплатне додаткове страхування). У 2004 році уряд запровадив за відвідування лікаря співоплату, яка не повертається, в розмірі 1 ; з 2008 року — співоплату за виклик швидкої допомоги (2 ), за рецептурні лікарські засоби (0,5 ) — такі доплати не можуть перевищувати 50 на рік, а вагітних, дітей, осіб із низьким рівнем доходів від них взагалі звільняють. Пацієнт спочатку сплачує всю суму за амбулаторне лікування, яка згодом відшкодовується страховим фондом (а також часто додатковим страхуванням). У стаціонарі пацієнт вносить щоденну плату (хоч і невелику) за перебування в закладі та харчування. Якщо процес стаціонарного лікування затягнувся понад 30 днів, пацієнта звільняють від оплати за «готельні» послуги. Лікарняна каса оплачує 75% вартості перебування в стаціонарі (за 33 дні лікування і не більше), ре-

Програма медичного страхування не є всеохоплюючою, у зв’язку з чим майже 92% населення є додатково добровільно застрахованим або через неприбуткові товариства взаємного страхування, або через приватне страхування. У Франції також існує група лікарів, які не входять до національної системи медичного страхування. Лікарі цієї категорії мають право встановлювати власні ціни на послуги, які можуть перевищувати офіційно встановлені на 50%, при цьому різницю сплачує сам пацієнт. Нині більшість французьких роботодавців включають добровільне медичне страхування в соціальний пакет, адже статус компанії, яка піклується про здоров’я своїх підлеглих, у Франції вважають дуже високим. Добровільне медичне страхування — це не тільки обслуговування в хороших клініках, але і розв’язання проблеми грошових виплат за медичні послуги. Адже якщо 75% вартості лікування або ліків оплачується за рахунок обов’язкового медичного страхування, решту 25% можна покрити за рахунок добровільного страхування, яке пропонує у вигляді бонусу відмінну якість медичного обслуговування і додаткові медичні послуги. Приміром, жодна лікарняна каса не відшкодує витрати на придбання контактних лінз — вона компенсує лише частину витрат на найпростіші окуляри. Приватні ж страхові компанії можуть оплатити і вартість лінз — усе залежить від плану страхування. Приватна страховка надає право вільного вибору лікаря, медустанови, виду лікування. А вибирати французам є з чого. Матеріал підготовлено за сприяння науковців відділу економічних досліджень охорони здоров’я та медичного страхування ДУ «Український інститут стратегічних досліджень МОЗ України»

Тел.: (044) 423-02-60 • vz@vz.kiev.ua • www.vz.kiev.ua

МЕДИЦИНА У РЕГІОНАХ

5 жовтня 2012 року

ЖИТОМИРЩИНА

ідвідавши відділення реанімації новонароджених, Ірина Акімова переконалася, наскільки фахово й продуктивно працюють на новому обладнанні спеціалісти перинатального центру, виходжуючи немовлят. — Житомирський обласний перинатальний центр — унікальний, адже протягом останніх п’яти років випадків материнської смертності у цьому закладі не зареєстровано. За показниками дитячої смертності ви вже вийшли на ліпші показники, ніж ті, яких Україна обіцяє досягнути до 2015 року. Це свідчить про те, що центр у змозі розв’язувати важливі державні завдання, — відзначила гостя. — І дуже приємно, що завдяки своїм міцним традиціям і напруженій роботі ваш заклад є базою тренінгів для медперсоналу майбутніх перинатальних центрів, одним із флагманів перинатальної допомоги.

Задля нового життя У Житомирі з робочою поїздкою побувала перший заступник Глави Адміністрації Президента України Ірина Акімова, під час якої вона ознайомилася з роботою обласного перинатального центру За словами Ірини Акімової, у процесі втілення проекту «Нове життя — нова якість материнства та дитинства» народилося багато цікавих ідей, які потребують нормативного забезпечення, а часто — і змін у законодавстві. — Наприк ла д, за півтора року змінився передусім профіль обов’язкового для кожного перинатального центру обладнання, — уточнила вона. — З’явився новий нормативний документ — табель оснащення. Змінився й сам підхід до стандартів медичного обслуговування, що теж знайшло відображення в нових нормативних актах. Під час обговорення теми регіоналізації з медпрацівниками Житомирського перинатального центру виникло питання впровадження на законодавчому рівні відповідальності вагітної за здоров’я своєї дитини. Крім того «народилися» пропозиції щодо доповнення табеля оснащення: всі перинатальні центри повинні бути обладнані засобами телемедичного зв’язку. Виїзні бригади, які допомагають виявляти на районному рівні жінок, котрі потребують особливої уваги, можуть існувати, але для регулярних консультацій цього недостатньо — набагато ефективніше та швидше це можна зробити за допомогою телемедицини. Таке завдання зараз визначене для всіх областей. У Житомирі ж телемедичний простір уже давно працює — у разі складних випадків проводять консультації з зарубіжними колегами. Також Ірина Акімова відзначила роботу Житомирського перинатального центру за катамнестичним напрямком, наголосивши, що це — приклад іншим закладам для наслідування. — Діти, які народилися із екстрено малою масою тіла, потребують обов’язкового подальшого

спостереження, контролю та консультацій. Система катамнестичного нагляду після виходу з пологового відділення й до року життя дитини має бути в кожному перинатальному центрі, — переконана Ірина Михайлівна. — Звісно, це потребує відповідного обладнання і фахівців. Але без цього вивести таку дитину в здорове життя неможливо. У Житомирському перинатальному центрі планується відкрити катамнестичне відділення, проте активна робота за цим напрямком у співпраці зі

фінансування з цільових програм, яких уже досить багато, — сказала вона. — Звісно, ми рекомендували в кожному перинатальному центрі створювати опікунську раду (в Житомирському центрі вона діє), яка може здійснювати фінансовий моніторинг потреб центру й у разі необхідності допомагати коштами. Як бачимо, питання, що виникають під час реалізації проекту, непрості. І ознайомлення з роботою вже відкритих центрів — цілком продуманий крок, необхідний для того, аби

Ірина Акімова високо оцінила роботу Центру

спеціалістами обласної дитячої лікарні тут здійснюється вже давно. До речі, ми зустрілися з мамою, котра народила двійню, коли центр відкривався — сьогодні вони приїхали сюди на планову консультацію. Лікарі центру не втрачають зв’язку з такими дітками: проводять їх катамнестичне супроводження, запрошують на періодичні огляди. Важливим назвала Ірина Акімова фінансування придбання дороговартісних видаткових матеріалів та обслуговування обладнання. — Ці потреби мають бути враховані в бюджетному запиті регіону до Міністерства фінансів для їх

порушувати в парламенті питання, які для організації якісної системи перинатальної допомоги потребують державного втручання. А такі центри, як у Житомирі — були і є дуже хорошими базами для формування концепції перинатальної допомоги майбутнього. Це ще й хороші тренінгові майданчики. Нещодавно, наприклад, до житомирських фахівців завітали колеги з АР Крим, щоб ознайомитися з їх досвідом. А в листопаді сюди приїдуть німецькі спеціалісти, котрі разом зі спеціалістами Житомирського перинатального центру проводитимуть велику тренінгову програму.

Загалом Житомирський обласний перинатальний центр визнано базовим закладом з упровадження сучасних перинатальних технологій — на його базі проводилося багато семінарів та тренінгів всеукраїнського рівня. Фахівці закладу були учасниками багатьох робочих груп зі створення протоколів нових перинатальних технологій, які стали обов’язковими для всіх регіонів України. Центру присвоєно звання «Заклад якісного медичного обслуговування». Він став першою в області «Лікарнею, доброзичливою до дитини». За лідерство в освоєнні сучасних методів діагностики та лікування, незмінну орієнтацію інтересів людини та сприяння оздоровленню суспільства заклад отримав нагороду «Вища проба України» Національної іміджевої програми «Лідери XXI століття». Його відзначено «Знаком якості України». Від міжнародного Фонду «Свідоме батьківство» він одержав диплом «За особливий вклад у розвиток перинатальної культури України». — Приємно, коли навіть столичні спеціалісти нам говорять: «Ви — брендовий заклад свого фаху в Україні»! — каже його головний лікар Юрій Вайсберг. — Проте найвищою нагородою для нас є подяка пацієнтів. Нам вдалося перетворити акушерський заклад із установи суворого типу в санаторний, домашній, де жінка має можливість і народити дитину, й отримати корисну пораду на майбутнє щодо поводження з нею. Демонструючи ж позитивні зміни в показниках, ми завжди отримуємо моральне розуміння й потужну фінансову підтримку управління охорони здоров’я та влади області. Свою роботу ми почали перш за все зі зміни багатьох підходів до принципів сучасного акушерства. Я не раз наголошував і пишаюся тим, що одним із перших у закладі був наказ про етику й деонтологію в поведінці з пацієнтами. У нас є гвардія, яка має за плечима багатий життєвий та практичний досвід. Це — заступник головного лікаря з медичної частини, заслужений лікар України Олена Астрейко, заступник головного лікаря з амбулаторно-поліклінічної роботи

Людмила Асташкіна, лікар відділення патології вагітних Людмила Талькова, лікар акушер-гінеколог першого пологового відділення Тамара Матюшенко, завідувачка другого пологового відділення Людмила Токменко, завідувачка лабораторії Раїса Годлевська, завідувачка відділення анестезіології та інтенсивної терапії Наталія Радкевич та багато інших, за плечима яких — величезний досвід, котрий вони нині передають молодим фахівцям. Приємно відзначити і молодих перспективних завідувачів відділень — Сергія Лапонога (він має високу відзнаку «Лікар року») та Юрія Бенедичука (головний лікар закладу скромно змовчав про те, що його відзначено орденом «За заслуги» — авт.). Тож сьогодні в Житомирському обласному перинатальному центрі працює дуже потужний колектив професіоналів та однодумців. Багато фахівців закладу набули статусу міжнародних тренерів із перинатальних технологій, виїжджають нині в інші регіони України та за кордон, де передають свій досвід. І, мабуть, не існує регіону в Україні, представники якого не побували б у нас, щоб побачити практичне застосування нових технологій та сучасного обладнання. Проте приїжджають із інших областей не лише переймати досвід, а й… народжувати. Дійсно, заклад був створений для надання допомоги жителям Житомирщини, але, враховуючи, що сьогодні тут побувала вся Україна, люди дізналися про нас, ми маємо велику популярність. Оця реклама — від матері до матері, від сім’ї до сім’ї — спрацювала ліпше за будь-який піар. Багато пар приїжджає зі столиці. У центрі функціонує найсучасніше обладнання, якого наразі немає на теренах СНД, за рівнем якого можемо конкурувати навіть із провідними європейськими клініками. І що важливо — ми вміємо з ним працювати. Це засвідчують досягнуті нами показники: із дітей, народжених з екстремально низькою масою тіла, у нас виживають 50 %. Перинатальна смертність знизилася з 13‑14 проміле до 7; рання перинатальна смертність, яка демонструє рівень акушерського фаху, становила на початку нашої діяльності 5 проміле, зараз — 2,8; вдвічі зменшилася захворюваність новонароджених. Ми не маємо спалахів септичних інфекцій — настільки жорстко й чітко відпрацювали інфекційний контроль, що протягом уже п’яти років їх не реєструємо (і не закриваємо центр на профілактичні обробки). Сьогодні рівень кесарських розтинів у нас сягає рекомендованого ВООЗ і не перевищує 14‑15 %, а починали з 24 %. У нас розроджуються жінки з рубцем на матці після перших кесарських розтинів — за новими технологіями вони народжують природним шляхом. Та хоч які напружені та завантажені будні центру, щодня в цьому закладі — свято. Бо з’являється на світ нове життя. Лише, зокрема, минулого року тут відбулося 4300 пологів. І, на переконання фахівців закладу, їх кількість буде зростати. Вікторія ПАЛАМАРЧУК, спеціально для «ВЗ», м. Житомир

МЕДИЦИНА У РЕГІОНАХ — Наша пацієнтка отримала у післяопераційному періоді відповідний курс лікування, її вже виписано додому. Як нирка надалі справлятиметься зі своєю функцією — спостерігатимемо, тому що хвороба грізна. Сподіваємося, що ми її переможемо. Підстави для цього є. Адже наш перший пацієнт, якому було проведено енуклеорезекцію єдиної нирки з використанням у післяопераційному періоді гемодіалізу, ось уже 11 років повноцінно живе й працює. ВЗ Скільки коштує така операція? — Для Віри Ананко — безкоштовна, бо вона жителька Харківської області, тому з обласного бюджету її родині буде компенсовано кошти, витрачені родиною на придбання деяких витратних матеріалів. У Європі така операція коштує більше сотні тисяч, у Росії та Білорусі — кілька десятків тисяч доларів.

Х АРКІВЩИНА

КОЛИ КІЛЬКІСТЬ ПЕРЕРОСТАЄ В ЯКІСТЬ У Харківському обласному клінічному центрі урології і нефрології ім. В.І. Шаповала вперше в Україні проведено унікальну операцію з видалення пухлини на єдиній нирці з аутотрансплантацією 61-річній Вірі Ананко. Подібних операцій у світі зроблено не більш як 100, близько 30 – у Німеччині. Відтепер вони будуть поставлені «на потік» і в Україні. Про те, як рятували життя Віри Ананко, та про впровадження у Харкові інших, унікальних для України та світу, лікувальних методик – бесіда з Володимиром ЛІСОВИМ, директором обласного клінічного центру урології і нефрології ім. В.І. Шаповала, ректором Харківського національного медичного університету, членом-кореспондентом НАМН України, доктором медичних наук, професором, заслуженим лікарем України, лауреатом Державної премії в галузі науки і техніки. ВЗ Володимире Миколайовичу, в чому унікальність операції Віри Ананко? — Насамперед, у координації та суміщенні різних сучасних медичних технологій, які освоїв наш колектив. У пацієнтки 7 років тому вже було діагностовано пухлину і видалено ліву нирку, у серпні вона потрапила до нас із кровотечею, спричиненою пухлиною правої. Під час діагностики ми виявили дуже несприятливе розташування пухлини в нирці (без кровотечі видалити її було неможливо) та підозру на проростання до полосної системи. Тому спочатку на консиліумі було запропоновано енуклеорезекцію з можливою нефректомією, після якої жінка мусила щотижня три рази приїздити до Харкова і по шість годин перебувати на гемодіалізі, який теж складно переносити. Тому виник план виконати операцію в три етапи: перший — застосувати технологію видалення, обробки та «холодової» консервації для трансплантації нирки; другий — на іншому столі відокремлено від пацієнтки, якій у такому разі не загрожує кровотеча, анатомувати орган — видалити пухлину та ділянки можливої інвазії, потім спокійно відновити цілісність ушкоджених структур і досягти достатньої герметичності гемостазу. І третій етап — трансплантація власного органа хворій. Виконання такого завдання в Україні нам невідоме. Кожний етап як са-

мостійну методику лікування — окремо енуклеорезекцію, окремо судинні шви, окремо трансплантацію тощо — на високому рівні можуть виконувати в багатьох клініках України. І у нас теж виконували все це окремо. Та ми зрозуміли, що готові поєднати всі етапи, як це роблять, наприклад, лікарі в Австрії та Німеччині. До операційної бригади залучили високофахових нефрологів, котрі консультували та лікували пацієнтку, анестезіологів, онкоурологів, судинних хірургів, трансплантологів — усі вони пройшли навчання у кращих закордонних клініках, мають досвід і працюють у нашому центрі. Саме цей аспект гарантував злагодженість у діях і перспективу надалі повторювати подібні операції.

Але є випадки, про які можна багато читати і навіть спостерігати на майстер-класах, та коли починається операція — виникають нюанси. Наприклад, після забору нирки її ретельно відмили, а потім виявили, що на обезкровленому органі важче відшукати непульсуючі судини — це дуже складна мікрохірургія. Та ми провели цей, новий для нас, етап операції успішно. А потім нирку, забрану з поперекової ділянки праворуч, пересадили в ліву клубову ділянку. Оскільки це була «холодова» обробка і нирка власна, після трансплантації вона запрацювала одразу ж на операційному столі. ВЗ Які перспективи після операції у Віри Ананко?

арківському обласному клінічному центру урології і нефрології ім. В.І. Шаповала у листопаді – 45 років. Сьогодні це один із найпотужніших наукових і медичних спеціалізованих центрів України, розрахований на 420 стаціонарних хворих і 300 амбулаторних – на програмному діалізу (65 – перетоніального та 235 гемодіалізу), 30 апаратів штучної нирки, що працюють у чотири зміни, цілодобову ур-

гентну службу, яка обслуговує за добу від 15 до 30 автомобілів швидкої допомоги, філіал у м. Лозова, 11 відділень, очолюваних відомими в Україні та за рубежем вченими і лікарями. У

колективі працюють 5 докторів та 21 кандидат медичних наук, 2 лауреати державних премій, 6 заслужених лікарів України, 2 заслужених працівника охорони здоров’я. Центр, єдиний у світі, володіє методикою створення штучного сечового міхура з піхви в жінок; має унікальні технології лікування безплідності чоловіків (катетеризація сім’явикидних проток), завдяки чому вже народилося 20 дітей.

ВЗ Шлях до успіху в медицині за вжди нелегкий. Розкажіть про іс торію першого в Україні центру урології та нефрології. — У 70‑ті роки минулого століття в системі охорони здоров’я панували ідеї територіальної медицини — в кожній ЦРЛ мусили бути, хоч на чверть ставки, хірурги, невропатологи, кардіологи тощо. Траплялися кумедні випадки: коли уролог одночасно працював ще й хірургом-офтальмологом. Засновник центру В.І. Шаповал висунув ідею створення вузькопрофільних міжрегіональних медичних закладів. Починаючи з 1967 р., ми цю ідею втілюємо в життя. За радянських часів центр обслуговував п’ять областей. Сьогодні тут сконцентровані найкращі фахівці та найсучасніше обладнання. Уже в приймальному відділенні пацієнт отримує сучасну діагностику та медичну допомогу. У центрі виконують усі види хірургічних втручань як в ургентному, так і в плановому порядку пацієнтам, в т. ч. і тим, які отримують замісну ниркову терапію трьома існуючими в медицині методами: програмним гемодіалізом, перитонеальним діалізом, родинною трансплантацією нирок, а також наступною імуносупресивною терапією. Ми лікуємо майже всі захворювання нирок, сечовивідних шляхів та чоловічих статевих органів. Обладнання — не гірше від провідних європейських клінік. Якщо на початку своєї історії ми росли кількісно, відкривали нові підрозділи, такі як перше на Лівобережжі України відділення дитячої урології, перше в СРСР та в Україні — андрології, відділення фтизіоурології, гемодіалізу, перитонеального діалізу, то в ХХІ столітті кількість почала переростати в якість. Внесення нашого центру в 2007 р. до реєстру Кабінету Міністрів як такого, що має право проводити трансплантацію органів людини, відкрило нові горизонти науки та практичної медицини, дозволило нашим ученим стати авторами унікальних методик лікування нирок та сечостатевої системи людини. ВЗ Які з методик, розроблених у Хар кові, Ви вважаєте оригінальними? — За результатами дослідження фахівців київського інституту урології, проведеного спільно з японськими вченими, в Україні зараз триває «пост чорнобильський» період високого ризику захворювання раком сечового міхура. Постало питання вирішення в Харкові проблеми створення штуч-

8 Тел.: (044) 423-02-60 • vz@vz.kiev.ua • www.vz.kiev.ua

МЕДИЦИНА У РЕГІОНАХ

5 жовтня 2012 року ного сечового міхура після його видалення з елементів власного кишкового тракту. Спільно з доктором медичних наук, професором Ігорем Гарагатим, видатним спеціалістом в хірургії, ми почали проводити пластичні та реконструктивні операції (резекція сечоводу з різними модифікаціями уретеропієло-, уретеронеоцистоанастомозів, кишкова пластика сечоводу і сечового міхура). Поступово хірурги відділення набули досвіду видалення сечового міхура в разі пухлинного або рубцевого ураження і створення штучного сечового міхура із власних тканин і органів, включаючи оригінальні авторські методики. Не має аналогів у світовій медицині операція зі створення штучного міхура з піхви у жінок. Якщо перші такі операції тривали по вісім годин, то сьогодні — 3‑3,5 години, виконує їх на потоці бригада хірургів, очолювана професором Гарагатим. Коли постало питання розвитку трансплантації нирки, ми запросили до себе хірурга доцента Віталія Бублика. Сьогодні лікарі очолюваного ним відділення освоїли всі урологічні та судинні методики з трансплантології: загальної хірургії, судинної хірургії, терапії, нефрологічних аспектів трансплантації нирки. До речі, операцію хворій Ананко проводили саме у відділенні трансплантації. Харківські фахівці також лідирують у галузі ендохірургічного забору нирки у донора для подальшої трансплантації. Першу таку операцію у нас виконано минулого року під керівництвом московського професора Едуарда Галямова, коли ми пересадили нирку

від матері сину, і вже наступного дня донор могла ходити. Сьогодні за цією методикою трансплантації нирки працюємо в Україні лише ми. Очолює службу ендохірургії нашого центру відомий фахівець доц. В.І. Савєнков, нефрологічну — не менш відомий спеціаліст професор Н.М. Андоньєва.

у 40 % випадків єдиною або найпершою причиною неможливості мати дитину у шлюбі є вади чоловічого здоров’я. Ми маємо можливість, насамперед, діагностувати причини — статеві інфекції, фертильність (плодовитість), а потім хірургічно лікувати безплідність та імпотенцію, в тому числі й методом

ендофалопротезування. В Україні тільки в нашому центрі сьогодні виконується катетеризація сім’явикидних проток. У Росії, Європі нашою методикою вже також оволоділи. Наукові дослідження в галузі відновлення обструкції сім’явивідних проток чоловіків захищені патентами й дисертацією. У нас є стенд з фотографіями 20 діточок, які народилися завдяки зусиллям лікарів відділення андрології. Ми дуже пишаємося цим досягненням.

про своїх колег, але замовчуєте про власні досягнення практику ючого хірурга. — Покликання до нас сходить через наших батьків. Люблю свою працю, люблю людей, живопис, музику, історію. Коли за рекомендаціями мого вчителя Володимира Івановича Шаповала я погодився прийняти керівництво центром, довелося поступитися багато чим. Я займаюся улюбленою справою — оперую, але з першої скрипки мусив стати диригентом. Знаєте, в чому полягає унікальність харківського центру урології і нефрології? У великій кількості та багатопрофільності, насамперед, фахівців. А вже потім — у запровадженні оригінальних методик лікування. Бо ці методики застосовуємо значно рідше, ніж рятуємо життя людей на операціях щодня. Аби цього добитися, слід підняти професійний рівень не окремих фахівців, а всього медперсоналу, тобто організувати правильну підготовку та розстановку кадрів. Моє завдання як керівника — бути диригентом оркестру. Коли диригент намагатиметься всі партії виконувати сам — він бігатиме по оркестровій ямі, битиме в литаври, дудітиме на тромбоні тощо, але музики не вийде, оркестр звучати не стане! Йому слід віддати роль першої скрипки… Заради загального успіху. А наш успіх — це врятовані життя людей. Це та усмішка, з якою вийшла на прес-конференцію Віра Ананко і сказала журналістам, що безмежно вдячна лікарям!

ВЗ Володимире Миколайовичу, Ви з таким теплом розповідаєте

Бесіду вела Ольга ФАЛЬКО, власкор «ВЗ», м. Харків

Перші операції зі створення штучного сечового міхура тривали по 8 годин, сьогодні ж бригада хірургів, очолювана доктором медичних наук, професором Ігорем Гарагатим, виконує їх за 3-3,5 години

ВЗ Широко відомі в Україні здо бутки в галузі лікування чоловічої безплідності у відділенні андро логії харківського центру уроло гії і нефрології. Які дослідження там ведуться? — Це може стати окремою темою бесіди, настільки широкі й цікаві наукові та практичні здобутки лікарів відділення андрології, яке очолює доцент Андрій Аркатов. У нас в Україні, та й за рубежем, в основному, займаються лікуванням жіночої безплідності. Чоловічу, тим паче на хірургічному рівні, мало хто лікує. А приблизно

КАРДІОЛОГІЯ

За даними ВООЗ, хвороби системи кровообігу лідирують у структурі захворюваності населення планети. Тому медична наука у постійному пошуку нових засобів боротьби з цими недугами і поступово виводить їх із шеренги смертельних хвороб. Натомість в Україні спостерігається дещо інша картина: зростає не лише поширеність серцево-судинних захворювань (за останні чверть віку — утричі), а й рівень смертності від них (на 45 %), який вивів нашу країну у європейські лідери за цим показником. Лише від гострого інфаркту міокарда в Україні помирає 30 % пацієнтів, тоді як у країнах Заходу — не більш як 5 %. Різницю можна пояснити кількома причинами, передусім — відсутністю налагодженої системи надання вчасної допомоги таким хворим у нашій країні і широкого застосування новітніх методик лікування згаданої недуги, зокрема інтервенційних втручань. За світовими мірками, нормою є проведення 600 процедур коронарного стентування в разі гострого інфаркту міокарда на мільйон населення, в Україні їх виконується лише 25 на мільйон населення. Життя змусило не лише зрозуміти трагічні наслідки такого відставання, а й зробити перші кроки з метою надолужити згаяне — в Україні вже створено 13 реперфузійних центрів, але це далеко не та мережа, яку можна назвати дієвою системою. До того ж у різних країнах світу діють національні програми з інтервенційної кардіології — у нас цей напрямок розвивають ентузіасти. Вичікування виливається у тисячі втрачених життів, «економія» на стентах і спеціальному обладнанні — у мільйонні втрати економіки через смертність та високу інвалідизацію працездатного населення. Роздуми на тему як лікувати інфаркт при тому, що світ давно вже знайшов відповідь на це запитання, можуть відкинути Україну на задвірки медичної цивілізації, з яких уже ніколи й нікого не наздогнати.

ЮРІЙ СОКОЛОВ:

Альтернативи не існує Про надбання вітчизняної інтервенційної кардіології та її проблеми — наша розмова з керівником відділу інтервенційної кардіології ННЦ «Інститут кардіології ім. М. Д. Стражеска», членом-кореспондентом НАМНУ, доктором медичних наук, професором кафедри кардіології і функціональної діагностики НМАПО імені П. Л. Шупика Юрієм СОКОЛОВИМ. ВЗ У чому перевага застосування інтервенцій них методик у разі гострого інфаркту міокарда? — Сьогодні невідкладне коронарне стентування вважається найефективнішим методом зниження показників смертності серед хворих на гострий інфаркт міокарда — воно дає змогу швидко відновити кровотік у затромбованій судині серця і запобігти рецидиву. За кордоном це вже давно довели і зрозуміли — альтернативи методу не існує, тому стентування впевнено витісняє тромболітичну терапію. Завдяки цьому смертність від ІМ там становить 4 %, а в Україні — лише за офіційною статистикою —

16 % (вона не відповідає дійсності, бо, приміром, у Києві, де ступінь виявлення високий, цей показник сягає 42 %). Вивчаючи динаміку ІМ в Україні за останні 50 років, я дійшов висновку, що коли хворому нічого не робити — від гострого інфаркту помирає 25 % пацієнтів, якщо його госпіталізувати, зробити дефібриляцію, ввести нітрати, гепарин, аспірин — 15 %, якщо застосувати тромболізис — 10 %, якщо стентування — лише 4 %. На жаль, за ці 50 років в Україні нічого не змінилося. ВЗ А які перспективи?

— Усе залежить від того, чи задекларує МОЗ України нову концепцію лікування гострого ІМ. Рухатися у напрямку поліпшення терапевтичної тактики немає сенсу — воно і без того існує, і наскільки це можливо — себе виправдовує, але радикально не змінює ситуацію. Потрібно створювати реперфузійні центри, які мають працювати цілодобово і без вихідних (світова практика). Це принципово новий підхід у лікуванні гострого ІМ. Свого часу в Чехії, Польщі, інших соцкраїнах Європи була така ж ситуація зі смертністю від ГІМ, як і в Україні. Та вони доклали максимум зусиль, аби, по‑перше, якомога швидше доставляти хворих до лікарні, по‑друге, проводити кожному хворому коронарографію і, по‑третє, швидко відкривати затромбовану артерію, якщо у цьому є потреба. Нині у тій же Польщі проводять 600 процедур коронарного стентування на мільйон населення, і в них від гострого інфаркту помирає 4 % хворих. Україна приєдналася до європейської ініціативи «Stent for life» («Стент для життя») — прагнення наслідувати сусідів є, а от реальних кроків щодо його втілення поки що не спостерігається. ВЗ Може, немає на кого покласти ці завдання? — Існує навіть власний досвід! І величезний. Відділ інтервенційної кардіології нашого Інституту, який став першопрохідцем у цій галузі, ще у 1991 році почав проводити коронарографію в разі ІМ. Потім почали застосовувати балонну ангіопластику. У 1997 році поставили у тромбовану коронарну артерію перший стент. У 2000 році — перший елютінг-стент (покритий стент), що стало значним кроком уперед.

Тел.: (044) 423-02-60 • vz@vz.kiev.ua • www.vz.kiev.ua

КАРДІОЛОГІЯ

5 жовтня 2012 року ВЗ Це лише острівок… — У 2001 році ми почали раз у рік проводити конференції кардіологів-інтервенціоністів, де ділимося надбаннями — останніми роками вони збирають понад 300 фахівців з усієї України. Всі свої розробки і дослідження викладаємо у монографії, підручнику з інтервенційної кардіології, оскільки вважаємо, що наш науково-практичний досвід буде корисним для багатьох колег. А три роки тому почали готувати спеціалістів для регіонів — за сприяння НМАПО ім. П. Л. Шупика (програму підготовки зареєстровано в МОЗ України). Тож із кваліфікацією кадрів проблем не буде. Проблема в іншому — спеціальності «інтервенційний кардіолог» в Україні офіційно не існує. Як і сертифікації цих спеціалістів. Далі — що очікує такого фахівця після того, як він пройшов відповідну підготовку і повернувся в регіон? У нього є хворі, є ангіографічний апарат, але немає інструментів для проведення операції (їх змушені купувати хворі, тільки не всі мають таку можливість). Цьогоріч держава закупила 6 тисяч стентів для безкоштовного забезпечення ними хворих. Тільки от як ці стенти розподіляються і куди зникають — таємниця. У МОЗ пояснюють, що стенти закуповуються за заявками з областей. Але які можуть бути заявки з областей, де таких операцій не проводять (Суми, Кіровоград, Чернівці, Тернопіль), де навіть немає відповідної апаратури? От і виходить, як у тій приказці: все у нас є, а щастя немає. ВЗ Але ж у 13 областях реперфузійні центри таки працюють. — І готові проводити такі операції. Однак, щоб ці центри запрацювали як належить, у країні потрібно створити цілісну систему надання допомоги хворим на ІМ. До неї мають увійти готова до обслуговування таких викликів швидка допомога (інфарктні бригади — як прообраз), самі центри, куди госпіталізуватимуть хворих, потрібне забезпечення стентами, практика цілодобового чергування фахівців тощо. Швидка допомога — ключовий момент системи, адже що більше хворих на ІМ потрапить вчасно до центрів на стентування, то більше їх виживе. До того ж виготовленням стентів повинні зацікавитися наші вітчизняні виробники — для держави це буде набагато вигідніше, ніж закуповувати їх за кордоном. ВЗ За чим затримка? — Потрібно прийняти програму з інтервенційного лікування гострого ІМ. МОЗ має перевірити стан обладнання у регіонах і як воно використовується. Прийнявши відповідну програму, нехай не через рік, а через 3 роки, як мінімум, але ми побачимо зміни у статистиці. Хоча для того, щоб вона була достовірною, потрібен реєстр таких хворих, документальне засвідчення планових та ургентних операцій, як це робиться у цивілізованому світі. Проект такого реєстру ми розробили ще 2 роки тому. Але його відхилили у МОЗ. Утім у межах свого центру ми ведемо такий реєстр. І знаємо, що за 2011 рік прооперовано 1200 ургентних хворих із гострим ІМ. Цього року їх буде ще більше. Ми створили громадську організацію — Асоціацію інтервенційних кардіологів, яка взяла на себе обов’язок організовувати все це. Однак проблему можна розв’язати лише на державному рівні. ВЗ Що нового пропонує інтервенційна кардіо логія сьогодні? — Останнє слово — пластиковий стент, який може розсмоктуватися в організмі через 3 місяці. Більш того, цей пластик має лікувальну властивість — у місці його встановлення у судині формується нормальна оболонка, відновлюється здорова тканина. Думаю, що до кінця цього року ми розпочнемо застосовування таких стентів у нашому Центрі. Взагалі ж Україна дуже відстає в масовому впровадженні інтервенційної кардіології. Якщо так триватиме надалі, ми пройдемо так звану точку неповернення, і вже ніколи не наздоженемо світові технології — навіть прагнучи цього. Це та ситуація, коли може бути занадто пізно — ми втрачаємо багато людей. Нещодавно відбулося засідання Президії НАМНУ, де розглядали це питання, і було зрозуміло, що Академія — за запровадження інновацій. Тепер своє слово має сказати МОЗ України.

Матеріали підготувала Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»

Замість критики консенсус Василь НЕТЯЖЕНКО, головний позаштатний спеціаліст МОЗ України за спеціальністю «Терапія», член-кореспондент НАМНУ, доктор медичних наук, професор По-перше, хочу зазначити, що статистика щодо кількості хворих на гострий інфаркт міокарда в Україні значно занижена — офіційно щороку реєструють приблизно 50 тисяч таких хворих, насправді їх щонайменше вдвічі більше. Якщо ж проаналізувати статистику по регіонах — вона здивує ще дужче. Чим, приміром, можна пояснити, що на Вінниччині набагато нижча поширеність ІМ, ніж на Полтавщині? Лише тим, що ця хвороба там гірше діагностується. Разючі відмінності у статистиці спостерігаються навіть між районами однієї області — з тієї ж причини. Подекуди «досягли» рекордних показників зменшення летальності хворих від ІМ — на рівні 3 %! Таких успіхів не мають навіть країни Європи! За даними 2010 року, в цілому по Україні у стаціонарі або вдома помирає приблизно 10 тисяч хворих на гострий інфаркт міокарда — тобто кожен 5‑й із офіційно зареєстрованих у цій категорії. Тож постає наступне питання — добре створювати кардіологічні центри в областях, але потрібно подбати і про те, щоб медична допомога подібного рівня дійшла до райцентрів і найвіддаленіших куточків, де проживають такі хворі. І тут на перший план виходять організаційні питання, від розв’язання яких життя хворого залежить не менше, ніж від уміння лікаря. Зразковий приклад: у Хмельницькій області

НОВУ МОДЕЛЬ НАПРАЦЬОВАНО Володимир КОВАЛЕНКО, директор ДУ «Національний науковий центр «Інститут кардіології імені академіка М. Д. Стражеска» НАМН України», президент Асоціації кардіологів України, академік НАМН України, професор Забезпечення невідкладної допомоги в разі гострого інфаркту міокарда надзвичайно важливе, але, на жаль, це питання у нашій країні недостатньо розв’язане. У той час як у світі інфарктним хворим (у разі закриття прохідності коронарної артерії серця тромбом) проводять ургентну процедуру реваскуляризації (відкриття артерії тромболітиком або механічним методом із залученням катетерів та стентів), в Україні більшість таких хворих (70 %) отримують тільки медикаментозну терапію. Частота застосування тромболітиків — менш як 30 %, а первинного інтервенційного втручання — приблизно 4 %. У тих випадках, коли мають місце механічні ускладнення ІМ (кардіогенний шок, розриви серця), потрібна невідкладна допомога кардіохірургів. Та ще однією перешкодою на шляху успішного лікування ІМ є організаційні неузгодженості, відсутність налагодженої системи. Рік тому виникло рішення про відпрацювання чіткої моделі надання невідкладної допомоги в разі ІМ у столиці, щоб після

РОЗПОЧАТИ З ПРОФІЛАКТИКИ Геннадій КНИШОВ, директор Національного інституту серцево-судинної хірургії імені Миколи Амосова АМН України, академік НАНУ та НАМНУ, Герой України, доктор медичних наук, професор Сучасні методи лікування інфаркту міокарда сьогодні добре відомі — головне, щоб вони широко впроваджувалися в Україні. Натомість 24 кардіологічні центри країни, які мають дороговартісні ангіографічні установки (приблизно 12 млн грн), не завантажені роботою — вони в середньому обслуговують 0,8‑1,3 пацієнта на день. Такі центри мають належним чином фінансуватися, щоб не виникало перебоїв зі стентами, тромболітичними препаратами. Наука не стоїть на місці — методи лікування інфаркту вдосконалюються, але нам слід більше звернути увагу на лікування коронарної хвороби, яка є причиною розвитку інфаркту. Тож розпочинати потрібно із пра-

«окреслили» стокілометрову зону, в межах якої «швидка» доставляє всіх хворих на ІМ до обласної лікарні впродовж перших 2‑х годин після початку розвитку хвороби, як і належить. По-третє, на часі говорити про те, наскільки адекватну допомогу отримують такі хворі. Хочу зупинитися на застосуванні в повсякденній клінічній практиці патогенетичних методів лікування, зокрема тромболітичної терапії, яка є досить ефективною. Лікувальні заклади країни повністю забезпечені тромболітичними препаратами, але дійшло до того, що їх не використовують належним чином — до цього наші лікарі не готові. МОЗ України створило контрольну комісію, яка вивчатиме, скільки таких препаратів в областях не використано. За даними минулого року, в Україні проведено 5900 тромболізисів — тобто кожен 10‑й пацієнт із ІМ отримав тромболітичну терапію — для нас це значний прогрес, хоча таку терапію повинен отримати кожен 2‑й хворий. Чому така різниця? Знову ж таки тому, що далеко не всі хворі потрапляють на лікування вчасно. Наступне питання — коли хворому, якому проведено тромболізис, робити коронарографію. Відповідь чітка: у перші 24 години після початку хвороби. І це буде записано у новому протоколі лікування ІМ, який нині розробляється. Якщо 24 години вже минуло і хворий почувається нормально, йому не потрібна ця процедура. Натомість часто спостерігаємо, як через 3 дні, коли вже стан хворого нормалізувався, його готують на виписку, проводять коронарографію, ставлять стент і вважають, що так і повинно бути. Фахівцям, які володіють різними методами лікування гострого інфаркту міокарда, потрібно не критикувати один одного, а шукати консенсус і працювати в одному руслі, на єдину мету — одужання хворого.

апробації її можна було поширити в усій країні. Запропонована модель базується на регіональному принципі (Київ поділено на кілька районів і за кожним із них закріплено відповідний заклад, де здійснюють хірургічні та інтервенційні втручання на серці — Інститут серцево-судинної хірургії, Інститут хірургії і трансплантології, ННЦ «Інститут кардіології імені академіка М. Д. Стражеска», Київський міський центр серця), щоб можна було безперешкодно забезпечити терапевтичне вікно (2 години), впродовж якого хворого потрібно доставити у лікарню й надати йому відповідну допомогу. За таких умов летальність від ІМ можна знизити до 6‑3 %, інакше вона так і залишиться на рівні 30 %. З метою впровадження зазначеної моделі в практику охорони здоров’я буде укладено двосторонню угоду між НАМНУ і МОЗ України. Відповідний наказ також підготовлено. У разі його впровадження зможемо стверджувати, що ургентну допомогу ми надаємо згідно з європейськими стандартами. Тож потрібна лише політична воля, щоб якнайшвидше розпочати процес формування такої системи. Для Києва це взагалі не складно — тут функціонує 7 центрів, які надають інтервенційну допомогу, а хворих на ІМ щороку реєструють 2,5 тисячі, тобто 10 хворих на день припадає на кожен із цих центрів. Надати їм висококваліфіковану медичну допомогу — не проблема. Потрібно лише узгодити організаційні моменти, бути послідовними й наполегливими у реалізації ідеї.

вильного лікування цієї хвороби, тобто з профілактики інфаркту. На жаль, і за радянських часів, і нині профілактика не була пріоритетом. Це по‑перше. По-друге, у нас ніхто не відповідає за невикористання тих чи тих методів лікування — наприклад, за те, що терапевт чи кардіолог своєчасно не направив пацієнта на коронарографію, яка б засвідчила, що хворому потрібно провести стентування чи шунтування, яке б своєю чергою убезпечило його від розвитку інфаркту міокарда. У жодному кардіоцентрі немає черги на коронарографію, хоча центри готові приймати дедалі більшу кількість пацієнтів, але їх туди ніхто не направляє. І це при тому, що у нас щороку реєструють понад 50 тисяч інфарктів і мільйони хворих із коронарною недостатністю, а летальність від такої патології — на рівні 30 %. Кардіологи і кардіохірурги повинні працювати пліч о пліч над розв’язанням спільних проблем. І приділяти більше уваги інформуванню пацієнтів, які мають знати про діагностичні та лікувальні можливості у разі виникнення у них серцевої патології.

ДЕРМАТОВЕНЕРОЛОГІЯ

Українська дерматовенерологія:

стан важкий, але прогноз — оптимістичний Питання реформування медичної галузі, що відбувається зараз в Україні, давно вже минуло стадію дебатів. У життєвій необхідності змін у цій сфері упевнені як пацієнти, так і самі лікарі. Отже й українська дерматовенерологія також має зазнати певних змін, аби забезпечити гідний рівень профілактики та якісного лікування шкірних і венеричних захворювань в Україні. Саме ця мета об’єднала українських лікарівдерматовенерологів у громадську організацію «Українська академія дерматовенерології» (УАДВ). Сьогодні пропонуємо Вашій увазі інтерв’ю з президентом УАДВ, професором, доктором медичних наук, головним позаштатним спеціалістом Хмельницької області зі спеціальності «дерматовенерологія», головним лікарем Хмельницького обласного шкірно-венерологічного диспансеру Олегом КАДЕНКОМ. ВЗ Олеже Анатолійовичу, як би Ви охарактеризували сучасний стан української дерматовенерології? — Попри те, що вітчизняна венерологія має гідну історію, значні здобутки, розвинену інфраструктуру та надпотужний кадровий потенціал, ми, нажаль, не можемо зараз похвалитися якістю надання медичної послуги європейського рівня. Отже, потрібно визнати: останніми роками накопичилося безліч проблем, які потребують негайного реагування. А хто, як не лікарі, які щодня стикаються з ними, можуть найкраще сприяти їхньому розв’язанню? Тому й виникла ідея створення такої організації з метою об’єднання лікарівдерматовенерологів України для захисту їх професійних інтересів, поглиблення співпраці між дерматовенерологами в різних регіонах, підвищення рівня професійної підготовки та кваліфікації дерматовенерологів України, а також по-

ліпшення міждисциплінарної взаємодії в дерматовенерології. Зараз кількість членів УАДВ перевищує тисячу фахівців з усієї України. ВЗ Які напрямки діяльності УАДВ є, на Вашу думку, най актуальнішими і що вже вдалося зробити? — Перш за все, це сприяння впровадженню високих європейських та світових стандартів діагностики, лікування та профілактики дерматовенерологічних захворювань в Україні. Новітні технології вже впроваджуються в багатьох профільних медичних закладах Києва, Донецька, Луганська, Рівного, Хмельницького, Одеси, Закарпатського регіону. Але хотілося б, щоб це відбувалося не в окремо взятих клініках, а повсюдно, адже наші співгромадяни повинні отримувати високоякісне сучасне, а головне — ефективне лікування. Крім того, нагальним є питання підвищення рівня

підготовки лікарів дерматовенерологів. Отже ми організовуємо наукові конференції, конгреси, симпозіуми, та інші освітньо-практичні заходи; видаємо журнал «Дерматолог», орієнтований на фахівців-практиків; сприяємо проведенню наукових досліджень у дерматовенерології. Приємно відзначити також, що успішно розв’язується питання забезпечення пільгового доступу молодих лікарів до навчальних програм стажування та науково-практичних конференцій. Так, серед інших заходів, 25 вересня 2012 року в рамках Міжнародного медичного форуму відбулася «Українська школа псоріазу». У жовтні планується чергова науково-практична конференція «Київські дерматологічні дні: дитяча дерматологія». Також великої популярності зазнали он-лайн-трансляції науковопрактичних конференцій, що проводяться під егідою УАДВ. У такий спосіб сотні дермато-

венерологів можуть обмінюватися інформацією та брати активну участь у високих наукових форумах, навіть не виходячи з кабінету. Ще однією важливою місією є проведення санітар но-просвітницької та роз’яс нюва льної роботи сере д населення щодо важливих соціально-значимих шкірних та венеричних захворювань (видаємо та розповсюджуємо друковані матеріали з цієї теми). ВЗ Щодо підвищення рівня якості підготовки фахівців за спеціальністю «дерма товенерологія», які саме кроки слід зробити в цьому напрямку? — Річ у тім, що в нас склалася така ситуація, за якої кількість бере гору над якістю. Із цього приводу доцільним було б планування (з метою контролю кількості спеціалістів) державного замовлення на підставі науково обґрунтованих запитів із кожного регіону України.

НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені О. О. БОГОМОЛЬЦЯ ОГОЛОШУЄ КОНКУРС на заміщення вакантних посад ЗАВІДУВАЧІВ КАФЕДР Організації та економіки фармації . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 1 ст. Аптечної та промислової технології ліків . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 1 ст.

Менеджменту охорони здоров’я . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 1 ст. Терапевтичної стоматології . . . . . . . . 0,5 ст. Організації та економіки фармації . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 1 ст.

ПРОФЕСОРІВ Педіатрії № 1 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 1 ст. Неврології . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 1 ст. Загальної хірургії № 2 . . . . . . . . . . . . . . . . 1 ст.

АСИСТЕНТІВ Патоморфології . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 2 ст. Патофізіології . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 1 ст Хірургії № 1 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 0,75 ст. Акушерства і гінекології № 1 . . . . . . 0,75 ст. Пропедевтики внутрішньої медицини № 1 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 2 ст. Неврології . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 2,5 ст. Анестезіології та інтенсивної терапії . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 1 ст.

ДОЦЕНТІВ Філософії та соціології . . . . . . . . . . . . . . . 1 ст. Україністики . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 1 ст. Педіатрії № 2 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 0,25 ст. Загальної хірургії № 2 . . . . . . . . . . . . . . . . 1 ст.

Педіатрії № 4 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 0,5 ст. Мікробіології, вірусології та імунології . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 1 ст. Соціальної медицини та охорони здоров’я . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 1 ст. Епідеміології . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 1 ст. Клінічної імунології та алергології із секцією медичної генетики . . . . . . . . . . 1 ст. Фармакогнозії та ботаніки . . . . . . . . . . . 1 ст. Біоорганічної біологічної та фармацевтичної хімії . . . . . . . . . . . . . . 5 ст. Біології . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 1 ст. Фармакології та клінічної фармакології . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 1 ст. Медичної та загальної хімії . . . . . . . . . . 1 ст. Хірургії № 3 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 1 ст.

Ще одна проблема — терміни підготовки. Я сумніваюся, що за півтора року інтернатури, а тим більше за 3‑5 місяців спеціалізації, можна гарантувати належне засвоєння молодим лікарем теоретичних знань та практичних навичок. Отже, потрібно значно збільшити строки підготовки фахівців, доповнити програми сучасними медичними технологіями та більш ретельно обирати бази навчання. Такі кроки наблизять молодого вітчизняного дерматолога до його колег із Європейського союзу. Крім того, ці заходи сприятимуть забезпеченню достатнього навантаження профільних кафедр. Відповідні пропозиції з цього питання було направлено на розгляд у Міністерство охорони здоров’я України. ВЗ Чи достатньо ефек тивним є діалог між про фільним міністерством та професійною спільнотою в особі, наприклад, УАДВ? — Приємно відзначити, що останнім часом відбувається досить конструктивний діалог із відповідними профі льними департаментами Міністерства охорони здоров’я України. Нас чують, до нас прислухаються, з нами радяться. Це не може не вселяти оптимізму, адже мета, насправді, одна — наближення української дерматовенерології до європейських стандартів, яке має відбуватися паралельно з євроінтеграційними процесами. Цієї мети можливо швидше досягти, створивши в державі сприятливі умови розвитку професійних громадських об’єднань та ініціатив. Думаю, що в цьому сенсі і чиновники, і лікарі мають пам’ятати одну просту річ: усі ми — люди, а отже, час від часу, буваємо і пацієнтами. Тому інтереси пацієнтів — наші інтереси! Інтерв’ю підготувала Тетяна СТАСЕНКО, «ВЗ»

Українського тренінгового центру сімейної медицини . . . . . . . . . . . . . . . . . 1ст. СТАРШИХ ВИКЛАДАЧІВ Латинської мови . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 1 ст. ВИКЛАДАЧІВ Іноземних мов . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 2 ст. Латинської мови . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 2 ст. Фізичного виховання і здоров’я . . . . . . 1 ст. Медичної інформатики та комп’ютерних технологій навчання . . . . . . . . . . . . . . . . . 1 ст.

Термін конкурсу — місяць із дня оголошення. Документи надсилати на ім’я ректора за адресою: 01601 м.Київ-1, бульвар Т. Шевченка, 13, відділ кадрів, тел. 234‑60‑74. Помічник ректора, в.о. начальника відділу кадрів В. В. Кузьмінський

12 Тел.: (044) 423-02-60 • vz@vz.kiev.ua • www.vz.kiev.ua

НОВІТНІ ТЕХНОЛОГІЇ

5 жовтня 2012 року На рівні клітинних технологій На моє запитання, чим зумовлено створення інституту, його директор академік НАМН і член-кореспондент НАН України, доктор медичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки, лауреат Державних премій України Геннадій Бутенко зазначив: — Одним із сучасних перспективних напрямків медичної науки, які активно розвиваються в усьому світі і пов’язані з видатними досягненнями молекулярної генетики та клітинної біології, є застосування генної інженерії та клітинних технологій для потреб клінічної медицини. Це відкриває нові можливості для лікування багатьох захворювань, які досі не піддаються терапевтичним впливам. До таких відносяться, зокрема, певні види спадкової патології, які можуть бути скориговані шляхом введення у клітини хворого необхідних генів замість відсутніх чи патологічних, лікування злоякісних пухлин чи відновлення ушкоджених клітин і тканин шляхом введення пацієнту відповідних штучно вирощених поза організмом клітинних та тканинних трансплантатів.

НЕРВОВІ КЛІТИНИ ВІДНОВЛЮЮТЬСЯ!

на тваринах розкривають подробиці, які досі були приховані від очей дослідників… На мишах моделюються захворювання кісткової тканини, ішемічної хвороби серця, ушкодження клітин головного мозку. Дослідники спостерігають, як організм реагує на введення стовбурових клітин. Виникають питання, які потребують подальшого глибокого вивчення. Фундаментальні дослідження спільно з науковцями Інституту фізіології ім. О. О. Богомольця спростовують старі стереотипи, які десятиліттями були у вжитку на різних рівнях суспільства — від кухонного до наукового про те, що клітини головного мозку, нейрони, не відновлюються. Встановлено, що вони здатні відновлюватись, але не так активно, як бажалося б, не так, як у кісткового мозку, у якому вони здатні впродовж певного часу регенеруватися повністю. Отож уражені хворобою ділянки головного мозку потребують активного втручання ззовні. В експериментах на тваринах науковці вивчають, як поводять себе в уражених ділянках головного мозку введені стовбурові клітини. З’ясовано, що вони здатні мігрувати в зону ушкодження, заміщувати загиблі нейрони, відновлювати функції мозку. У співпраці з ученими з інших інститутів вивчають також можливості відновлення відмерлих клітин серця внаслідок інфаркту міокарда, інших захворювань. Є надія, що і за цієї складної патології регенеративна медицина скаже своє вагоме слово уже у ближчому майбутньому. Йдеться про реальність заміщення життєздатними стовбуровими клітинами не функціонуючої сполучної тканини, що утворюється внаслідок хвороби.

Якщо говорити про медицину ближчого майбутнього, то це – медицина регенеративна. У світі в цьому напрямку працюють 250 наукових центрів. 5 років тому Інститут генетичної та регенеративної медицини, єдиний в Україні, засновано і в нас, у Києві. Кореспондент «Вашого здоров’я» став одним із перших журналістів, котрий переступив поріг цього непересічного наукового центру. Думка вченого Учений пояснив: для цього використовуються малодиференційовані клітини-попередники, отримувані із власного організму пацієнта — аутологічні стовбурові клітини кісткового мозку, жирової тканини, шкіри та інших джерел. Ці клітини вирощують поза організмом у спеціальних культуральних системах. Отримані в лабораторії, вони передаються до клініки для відновлення патологічно змінених чи втрачених структур у хворого. Сьогодні у світі працюють десятки біотехнологічних компаній, тисячі хворих із патологією опорно-рухового апарату, шкіри, серця, судин, нервової системи, низки метаболічних захворювань уже пройшли лікування цим методом. Як бачимо, діапазон допомоги з боку регенеративної медицини досить широкий. Із метою фундаментального вивчення генетичних основ захворювань та закономірностей регенерації, активного втручання у перебіг патологічних процесів із застосуванням молекулярно-генетичних та клітинних технологій і було засновано Інститут генетичної та регенеративної медицини.

Півжиття болить спина, хто допоможе? Українська вертебрологія за останні 20 років зробила великий крок уперед.

процес у хребті, стабілізує результат лікування. Це лише один приклад того, як багато може дати практиці новий напрямок у науці. У перспективі ж вихід і в кардіологію, неврологію, ортопедію та інші профілі клінічної медицини. Що роблять науковці, аби наблизити цей час?

Стовбурові клітини підставляють плече Академік Геннадій Бутенко

Нашим фахівцям стали доступними дискектомія, пункційна вертебропластика та інші новітні технології хірургічного втручання. Маємо й результати: замість традиційного складного оперативного втручання з небезпечними крововтратами та тривалою післяопераційною реабілітацією прооперованого — 15‑20 хвилин на операційному столі з мінімальним терміном реабілітації. Переваги сучасних підходів до лікування очевидні, але чи гарантують вони повне одужання, тобто чи є гарантія, що захворювання не повернеться? Дані фундаментальних досліджень обіцяють позитивний результат: введення цілющих клітин, вирощених поза організмом хворого, зрештою заблокує подальший патологічний

У лабораторії клітинних та тканинних культур інституту працює здібна молодь: співробітники проходили стажування у провідних науководослідних установах Італії, Бельгії, Швеції, Німеччини та інших країн, беруть активну участь у роботі міжнародних наукових конференцій. У цьому році науковий співробітник Ольга Кучук, випускниця КиєвоМогилянської академії, отримала грант Президента України для обдарованої молоді на виконання дослідницького проекту по регенерації кісткової тканини. Очолює лабораторію кандидат медичних наук Віталій Кирик, який також був стипендіатом Кабінету Міністрів України для молодих учених. — Ми ведемо пошук безпечних та ефективних методів отримання, культивування та введення в організм стовбурових клітин, — розповідає Віталій Кирик. — Експерименти

— Потреба у розробці новітніх технологій на ґрунті фундаментальних наук є великою, оскільки у багатьох випадках старі, традиційні методики себе вичерпали, — зазначає директор інституту академік Геннадій Бутенко. — Але нам, науковцям, належить з’ясувати ще багато чого. Це, зокрема, генетичні передумови виникнення поширених хвороб, про які йшлося, аби перейти у вищий клас спеціалізованої медичної допомоги населенню — до стандартів персоналізованої медицини. На часі й розробка генно-інженерних конструкцій для генної терапії цукрового діабету, отримання широкого спектра дії рекомбінантних цитокінів людини та інше. У цьому напрямку й працюємо. Перенесення генів у клітини та ембріони лабораторних тварин дасть змогу істотно розширити уявлення про гени, відповідальні за розвиток організму. Важливо з’ясувати роль генів у функціонуванні нервової та імунної систем. Відкрилася б перспектива активної профілактики, корекції не лише вродженої, а й набутої патології.

Замість післямови Нажаль сьогодні Україна відстає від високорозвинених країн Заходу у розвитку молекулярної генетики та клітинної біології. Нагадаємо: у світі функціонує понад 250 спеціалізованих наукових

центрів регенеративної медицини, лише у Китаї їх близько 100, а у нас усього один, але й той… безхатченко. Український Інститут генетичної та регенеративної медицини було засновано за розпорядженням Кабінету Міністрів України у 2007 році. Документом визначалося, що цей, без перебільшення можна сказати, унікальний для нашої держави науковий центр буде забезпечено відповідним приміщенням, новітнім обладнанням, фінансуванням. Але склалося так, що в умовах політичної та економічної кризи про новостворений інститут ніби забули: уже й штат в основному укомплектовано, а приміщення все ще немає. Де ж працювати? До честі керівництва Інституту геронтології НАМН України, воно погодилося потіснитися, дало притулок, вважалося тимчасовий, безхатньому науковому центру у своїй будівлі. Час ішов, а нічого не змінювалося. І досі частина лабораторій нового інституту працює на чужих базах у різних районах столиці. А що вже й казати про належне фінансування, обіцяне новітнє обладнання. Ось уже на часі й перший маленький ювілей «новонародженого» — 5 років функціонування інституту. За цей період проведено численні наукові семінари, майстер-класи, організовано конференції з міжнародною участю, зокрема і 4‑5 жовтня цього року. Так, цей суперсучасний напрямок медичної, біологічної науки є затратним — дороговартісним є новітнє обладнання, реактиви тощо. Але де той економіст, котрий би прорахував витрати й прибутки. Ось хоча б по патології хребта — потерпають мільйони людей працездатного віку, захворювання продовжує «молодшати». Мільярдні кошти зі скарбниці держави витрачаються через тимчасову втрату працездатності трудівників, не кажучи вже про затрати на лікування та реабілітацію хворих. Методи ж регенеративної медицини обіцяють величезну економію коштів. А скільки наших співгромадян хворіє, інвалідизується, помирає від поширених серцево-судинних захворювань, інсультів, цукрового діабету! Новітні підходи до лікування зазначеної патології з лишком перекрили б затрати на розвиток новацій. Можливо, для когось американці й не є авторитетами, але, погодьмося, вони гроші на вітер не кидають. І ось маємо таку інформацію: у 2010 році у США Національному інституту здоров’я на дослідження з регенеративної медицини було виділено 1 мільярд доларів. Через одне з міністерств — ще понад 200 мільйонів. А ось дані по Каліфорнійському інституту регенеративної медицини: за останнє десятиріччя на наукові дослідження цій установі було виділено 6 мільярдів доларів. У кожній із європейських країн, у Японії, Китаї та інших функціонують десятки наукових центрів, які розробляють і використовують технології генетичної та регенеративної медицини. У нас — лише один, то хіба не можемо йому допомогти, враховуючи, що у нас уміють працювати ощадливо, з набагато меншими затратами, аніж на ситому Заході? Василь КАЛИТА, «ВЗ»

КОНФЕРЕНЦІЇ, З’ЇЗДИ, ВИСТАВКИ

ДОРОГУ ЗДОЛАЄ ТОЙ, ХТО ЙДЕ Проблема, що не визнає кордонів Сьогодні у світі і в Україні також немає більш актуальної теми, ніж профілактика НІЗ, адже масштаби втрати здоров’я внаслідок цієї патології вражають: 2 / 3 смертних випадків у всьому світі було спричинено неінфекційними захворюваннями, головним чином серцево-судинними, онкологічними, хронічними респіраторними захворюваннями та діабетом. Така ситуація викликає глибоке занепокоєння світової спільноти (і не тільки медичної), що об’єдналася нині навколо пошуку шляхів її розв’язання. Сучасною наукою точно визначено чинники ризику, що сприяють розвитку і прогресуванню НІЗ (соціально-поведінкові: нездорове харчування, куріння, алкоголь, гіподинамія, низький соціальний та освітній статус; біологічні: гіпертонія, дисліпідемія, гіпер інсулінемія, гіперглікемія, гіперурикемія, тромбогенні чинники, чинники запалення, що своєю чергою сприяють ІХС, інсульт, рак, ХЗЛ, діабет, остеопороз, ожиріння, отруєння і травми; навколишнє середовище: забруднення повітря, води та ґрунту). І хоч усі вони добре відомі лікарям, ми нагадали їх ще

Під час Міжнародного медичного форуму, що проходив у Києві 25‑27 вересня цього року, Національний медичний університет імені О.О. Богомольця та Бюро ВООЗ в Україні організували круглий стіл «Стратегічні напрямки розвитку охорони здоров’я України у світлі нової європейської політики «Здоров’я-2020». Однією з головних проблем, які обговорювалися, стала тема профілактики неінфекційних захворювань (НІЗ). раз для наочності того факту, що ця проблема, насправді, не є суто медичною. Подолання проблем, пов’язаних із НІЗ, можливе тільки через взаємодопомогу і спільну роботу всіх громадських структур: органів державної влади, бізнесу і представників громадського руху. Нова європейська стратегія, покладена в основу

програми «Здоров’я-2020: український вимір», якраз і передбачає комплексний міжсекторальний (звісно, річ непроста, але іншого шляху не існує) підхід до системи охорони здоров’я та включення в програми всіх секторів розділу формування здоров’я. У Плані дій (ВООЗ) по здійсненню Глобальної стратегії

з профілактики неінфекційних захворювань і боротьби з ними основна увага приділяється наступним ключовим компонентам: нагляд, профілактика та забезпечення медико-санітарної допомоги. Мета нагляду — здійснювати моніторинг НІЗ та аналізувати їх соціальні, економічні, поведінкові й політичні детермінанти з тим, щоб забезпечувати керівництво в прийнятті політичних, законодавчих та фінансових заходів. Оскільки про мету й основн і з ас а д и віт ч и зн я ної програми «Здоров’я-2020: український вимір» ми вже неодноразово розпові дали, нагадаємо тільки, що основним пріоритетом цієї програми є профілактика захворювань, формування умов здорового середовища та відповідального ставлення населення до свого здоров’я.

Здоров’я у цифрах Насамперед зауважимо, що, згідно із сучасним визначенням, прийнятим ВООЗ, здоров’я — це стан повного фізичного, психічного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність захворювань або фізичних дефектів. Отже очевидно, що в даному визначенні здоров’я виступає як ідеалізована категорія, прагнення до досягнення його максимального рівня стає важ ливою людською цінністю. Інакше кажучи, хвороби — це, безумовно, ві дсу тність здоров’я, а ле здоров’я — це щось більше, ніж проста відсутність хвороб. За с у часними уявленнями, здоров’я на 50 % залежить від способу життя, на 20‑25 % — від спадковості, на 20‑25 % — від дії чинників

навколишнього середовища (включаючи професійне середовище) і лише на 5‑10 % від рівня розвитку охорони здоров’я.

«Низький рівень здоров’я пігулками не лікується!» Саме цей постулат просив засвоїти і керуватися ним у своїй медичній практиці лікарів сімейної медицини видатний український учений, доктор медичних наук, професор Геннадій Апанасенко під час своєї доповіді в рамках круглого столу. Пот рібно сказат и, що професор має право на таке твердження, адже всю свою професійну діяльність присвятив питанням повернення людині здоров’я. Нагадаємо, що саме Геннадій Апанасенко, по праву, вважається засновником валеології в Україні. Учений звернув особливу увагу учасників заходу на стан здоров’я підростаючого покоління: «Дайте мені гроші, що витрачаються на створення одного перинатального центру, і я зніму цю проблему. Ще 30 років тому в журналі «Україна» я писав: дівчата, готуйтеся, ви скоро завагітнієте! Це велика біологічна функція (вагітність та пологи), яка вимагає максимальної мобілізації функцій жіночого організму. Отже, якщо ці функції та їх резерв знижені, то частина навантаження падає на плід. Наслідки — очевидні! Саме контингент із низьким та нижче середнього рівня здоров’я і є основними «постачальниками» НІЗ» — зауважив професор. Він також наголосив, що підготовка до вагітності та пологів — це довгий шлях збереження власного здоров’я, який має проходити не тільки жінка, а й майбутній батько. В іншому випадку, говорячи про незадовільний стан здоров’я дітей, ми, насправді, ходимо по колу. Тож, виховувати відповідальне, свідоме ставлення громадян до цих питань потрібно ще з дитячого віку: не зменшувати кількість занять фізичною культурою у школах, а навпаки, створювати групи здоров’я у навчальних закладах: «Я закінчив школу 60 років тому. Тоді майже всі діти відвідували безкоштовні спортивні секції. Будь хто з нас міг пробігти дистанцію 3 кілометри за 13 хвилин. Зараз таких дітей — одиниці, а отже, ми маємо справу з типовою фізичною деградацією (і це має стосується не тільки рівня здоров’я), адже на функцію мітохондрії впливає велика кількість чинників, що знижують її, в той час як зміцнювальний тільки один — аеробне фізичне навантаження та гіпоксичні тренування. Отже, без спортивних занять, як бачимо, нікуди!» Тетяна СТАСЕНКО, «ВЗ»

Тел.: (044) 423-02-60 • vz@vz.kiev.ua • www.vz.kiev.ua

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

5 жовтня 2012 року

зВАЖИТИ ВСЕ

Петро ХОМРАЧ, головний лікар Менської ЦРЛ, депутат обласної ради 3-х скликань, кавалер Ордена «За заслуги III ступеня», ділиться думками щодо реформування служби екстреної допомоги

сві дом люючи, що надання екстреної медичної допомоги населенню є пріоритетним напрямком діяльності системи охорони здоров’я, ми почали вдосконалювати службу швидкої допомоги в Менському районі ще у 2009 році. Це був період, коли медичні заклади сільської місцевості знаходились в управлінні сільських рад. Існуючі бригади швидкої допомоги на той час не могли забезпечити медичну допомогу в екстрених випадках 39 тисячам населення, що проживають у 56 населених пунктах району. Тому за ініціативи адміністрації Менської ЦРЛ відбулися сесії сільських рад, які дозволили нам вилучити 20 штатних одиниць, що використовувалися нераціонально, і з них сформувати додаткові фельдшерські бригади швидкої допомоги. Із 2009 року екстрену медичну допомогу населенню

району надають 6 фельдшерських бригад швидкої допомоги, 2 з них розташовані в центральній районній лікарні, решта — на базі лікарських амбулаторій. Упродовж усього періоду існування бригад вони були забезпечені медикаментами, паливно-мастильними матеріалами, запчастинами — за рахунок бюджету ЦРЛ. Час їх доїзду до найвіддаленіших населених пунктів району

становить не більш як 20 хвилин. Нині ми також розуміємо, що прийняття Закону України «Про екстрену медичну допомогу», який набирає чинності з 1 січня 2013 року, має на меті підвищити ефективність медичної допомоги, особливо в сільській місцевості, і є кроком до цієї мети. Пох ва л ьно, що За кон зобов’язує формувати центри екстреної медичної допо-

моги та медицини катастроф, у яких будуть офіційно зареєстровані і цілодобово чергуватимуть усі спеціалісти для надання екстреної медичної допомоги на території області. Цих фахівців не потрібно буде звозити вночі з домівок (як це відбувається нині, на що витрачається дорогоцінний час). Відрадно й те, що фінансування таких центрів дасть змогу забезпечити їх усім необхідним: транспортом, медичною апаратурою, засобами зв’язку, паливом тощо. Маю особисту думку, що в перспективі фінансування всіх медичних закладів ліпше було б передати на профільну вертикаль обласного рівня. Адже нині районна влада часто за рахунок медици-

ни «латає дірки» в бюджеті освіти та культури району. Втім, якщо з бюджету районів на фінансування швидкої допомоги будуть вилучатись кошти до обласного рівня, це слід зробити за справедливою формулою (наприклад, із розрахунку на одного жителя), а не по факту витрачених коштів по всім видаткам на швидку допомогу в річному бюджеті. Із застереженням сприймаю ідею централізованої диспетчерської служби. Безперечно, вона буде ефективною в місті. А як це спрацює в сільській місцевості, на хуторах, де навіть назв вулиць не існує? Як у таких випадках працює швидка допомога в пілотних областях, ми бачили в телесюжетах. Тому, можливо, в сільській місцевості на першому етапі доцільно зосередити виклики швидкої допомоги на диспетчерах центральної районної лікарні. Тож, підтримуючи згаданий закон і готуючись впроваджувати його у життя, хотілося б відчути упевненість у тому, що його реалізація буде виваженою і врахує всі деталі, які можуть бути вирішальними і для іміджу реформування служби, і для позитивного сприйняття реформ населенням.

УВАГА, ПОЧАЛАСЯ ПЕРЕДПЛАТА НА 2013 РІК! «Ваше здоров’я» – це 22 роки партнерства, довіри та професійних стосунків із представниками cфери охорони здоров’я України • завжди актуальна та об’єктивна інформація • максимальна відкритість до дискусій • постійний діалог із читачами • нові цікаві проекти • сучасний та зручний формат

«Ваше здоров’я» – суспільне видання щодо питань охорони здоров’я! Передплатні індекси:

08198 60965 для індивідуальних передплатників

для підприємств та організацій

1 міс.

19 грн

6 міс.

114 грн

1 міс.

23,53 грн

6 міс.

141,18 грн

3 міс.

57 грн

12 міс. 228 грн

3 міс.

70,59 грн

12 міс. 282,36 грн

передплату приймають усі відділення зв’язку Укрпошти • Он-лайн передплату можна здійснити на сайті Дп «преса» за адресою: www.presa.ua За більш детальною інформацією звертайтеся в редакцію газети:

03179, Київ, вул. Уборевича, 19-А, оф. 3. Тел./факс: (044) 424-06-83. E-mail: vzs24@ukr.net

www.vz.kiev.ua 15

НЕФРОЛОГІЯ

ІНФЕКЦІЇ СЕЧОВОЇ СИСТЕМИ:

ОНОВЛЕННЯ-2012

«Добре забуте старе» у медицині не завжди є таким уже й забутим. Про це свідчить, зокрема, широка практика використання у вітчизняній нефрології застарілих уроантисептиків, які давно відзначили 50і навіть 70‑річний ювілей. І хоча існує безліч класичних методів, які завжди залишаються актуальними, знання у частині фармакотерапії інфекційних захворювань нирок потребують постійного оновлення. Новини нефрології Прихильність до перевірених часом схем лікування та певна недовіра до нових препаратів, звичайно, має деяке раціональне обґрунтування. Адже якщо методика добре працювала за радянських часів, чому б їй не працювати сьогодні? Проте справжнього спеціаліста відрізняє володіння сучасними підходами й обізнаність щодо актуальних рекомендацій. А вже знаючи і старе, і нове, можна обрати оптимальний варіант терапії для кожного окремого пацієнта. Останніми роками повелося так, що все нове та прогресивне у вітчизняну медицину приходить із Заходу, і рекомендації щодо лікування інфекцій сечової системи — не виключення. Провідні нефрологи радять орієнтуватись на практику Європейської Асоціації Урологів (EUA). Тож подивимось, що вона нам пропонує.

Ціль визначено За європейським стандартом, як і за українським, усі інфекції сечової системи (ІСС) діляться на гострі (тривають менш як 3 місяці) та хронічні (понад 3 місяці) й усього на 3 нозологічні форми: цистит, пієлонефрит та інфекцію без визначення топіки. Останній діагноз сьогодні в Україні дозволяється використовувати у випадках, коли складно з’ясувати «особу» збудника. EUA запропонувала класифікацію за рівнем інфекції: уретрит, цистит, пієлонефрит та уросепсис.

Гуманність або користь? Окремої уваги заслуговують пропозиції EUA щодо лікування поширених інфекційних захворювань. Зокрема, терапія у вагітних із безсимптомною бактеріурією передбачає застосування протягом 3‑5 днів нітрофурантоіну 100 мг, амоксіциліну 500 мг, Соамоксіциліну 500 мг, цефалексіну 500 мг, триметопрім-сульфаметоксазолу (тільки у другому триместрі) та одноразово — фосфоміцину. «Амоксіцилін не можна вважати кращим варіантом. Те, що він залишається серед рекомендацій 2011 р., є наслідком відсутності рандомізованих контрольованих досліджень за участі вагітних. Адже більшість фахівців вважають такі дослідження неетичними, і тому застарілий препарат не вилучено з переліку. Амоксіцилін із клавуланатом може застосовуватися, але найчастіше ми призначаємо його, коли складно зрозуміти, що саме цистит або пієлонефрит превалює у жінки. Цефалексін також не є ліпшою рекомендацією, адже він відноситься до цефалоспоринів І покоління, якими сьогодні ІСС не лікують. Раціональною мож-

Критерії постановки діагнозу інфекцій сечостатевої системи відповідно до протоколів IDSA/ESCMID (EUA, 2011) Нозологія

Клінічні симптоми

Лабораторні дані

Гострий цистит

Дизурія, часті болісні сечовипускання, відсутність таких проявів протягом останнього місяця

Лейкоцитурія – більш як 10 мм3 Колоніє-утворюючих одиниць більш як 103/мл

Гострий неускладнений пієлонефрит

Пропасниця (рос. – лихорадка), озноб, біль у животі або попереку за відсутності інших діагнозів та пороків розвитку

Лейкоцитурія – більш як 10 мм3 Колоніє-утворюючих одиниць більш як 104/мл

Ускладнені інфекції сечових шляхів

Будь-які комбінації наведених вище симптомів за наявністю чинників ризику

Лейкоцитурія – більш як 10 мм3 Колоніє-утворюючих одиниць більш як 104-5/мл

Безсимптомна бактеріурія

Немає клінічних симптомів

Лейкоцитурія – більше 10 мм3 Колоніє-утворюючих одиниць більш як 105/мл у двох культурах, взятих із інтервалом більш як 24 години

Рецидивні ІСС

Мінімум 3 епізоди неускладнених ІСС, підтверджені посівами протягом останніх 12 міс. Тільки для дівчаток, що не мають структурних або функціональних порушень

Лейкоцитурія – більш як 10 мм3 Колоніє-утворюючих одиниць більш як 104/мл

Рекомендовані антибактеріальні препарати в разі пієлонефриту Діагноз

Найчастіший патоген

Стартовий емпіричний антибіотик

Тривалість

Гострий неускладнений пієлонефрит

• E.Coli • Proteus • Klebsiella • Enterobacteria • Staphylococci

• Фторхінолони, цефало спорини ІІІ • Захищені амінопеніциліни • Ентерол + аміноглікозиди (ентерококк)

7-10 днів

ІСС з обтяжуючими чинниками

• E.Coli • Enterococci • Pseudomonas • Staphylococci • Klebsiella • Proteus • Enterobacteria • Candida

• Цефалоспорини ІІІ • Фторхінолони • Захищені амінопеніциліни + ентерол • Аміноглікозіди За синьогнійної інфекції: карбапенем, захищені цефалоспорини

3-5 днів після нормалізації температури або усунення обтяжуючих чинників

Гострий ускладнений пієлонефрит

Обрізані хлопчики хворіють на інфекції сечової системи рідше за необрізаних. Зазвичай збудником пієлонефриту виступає кишкова паличка E.Coli (75-80% усіх епізодів). В інших випадках причиною виникнення захворювання стають ускладнені інфекції, що приходять зовні. на назвати терапію фосфоміцином, триметопрім-сульфаметоксазолом, нітрофурантоіном та захищеним амоксіциліном, а також застосування цефалоспоринів ІІІ покоління», — прокоментував європейські рекомендації Дмитро Іванов, заслужений лікар України, доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри нефрології та нирково-замісної терапії Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика. У терапії вагітних із пієлонефритом рекомендується застосування цефтріаксону, азтреонаму, піпера-

цилін-тазобактаму, цефепіму, під час лікування у стаціонарі іміпенем-ціластатиту та гентаміцину з ампіциліном. «Такі схеми можна вважати доцільними», — відмітив Д. Іванов.

Потрібні пояснення Що стосується циститу у жінок та дівчат, то в разі першого епізоду його можна лікувати 3 дні фторхіналоном або за допомогою цефалоспорину ІІІ покоління. У якості уроантисептика рекомендується фурамаг. За рецидиву тривалість збільшується на 2 дні і змінюються препарати. У цьому разі

слід провести аналіз на інфекції, що передаються статевим шляхом. «Якщо, наприклад, знайдено уреаплазму в дитини, потрібно готуватися до можливих соціальних труднощів. Дитина статевим життям не живе, і найчастіше заражається побутовим шляхом від батьків. Тож подумайте, як це коректно їм подати», — попередив Д. Іванов. Чоловіки на цистит (точніше, простатоцистит) практично не хворіють. Але якщо такий випадок спостерігається, лікування повинно тривати 7‑14 діб, при цьому не рекомендується застосовувати нітрофурани. Раціональною може бути терапія левофлаксоцином. Загалом під час лікування циститу в усіх категорій, за виключенням вагітних, не рекомендується застосовувати нітроксолин, а також фітопрепарати у монотерапії. Щодо популярних серед нефрологів препаратів журавлини, то, наголосив Д. Іванов, їх доцільно призначати, якщо вони містять проантоцианідину А не менш як 36 мг. «Доказова база свідчить про те, що журавлина не ефективна для чоловіків, дітей та людей похилого віку. Але існують канадські рекомендації 2004 р., згідно з якими усім категоріям пацієнтів із циститом рекомендується чистий сік брусниці та журавлини разом», — розповів заслужений лікар України. За рецидиву циститу обов’язковою є консультація гінеколога / у ролога. Для дітей віком до 5 років слід провести цитограму (з 2 епізоду) та визначити внутрішньоклітинні збудники. Профілактика циститу, за даними National Guideline Clearinghouse, показана особам із трьома епізодами захворювання на рік або з двома — протягом півроку. Можна використовувати фітопрофілактику афлозином або канефроном. Але канефрон, згідно з рекомендаціями минулого року, вагітним може призначати тільки лікар після рішення про доцільність такого лікування. Афлозин дозволяється давати з 2 семестру. Як пояснюють фахівці, це пов’язано з тим, що доказова база афлозину формувалася у більш ранній період, коли до терапії вагітних ставилися не настільки жорстко, як це є зараз. Серед усіх ІСС найпоширенішою залишається пієлонефрит. Епідеміологія цього захворювання не є однорідною. До 3 міс. життя на пієлонефрит найчастіше хворіють дівчата, до року — хлопчики, у період пубертату — знову дівчата. Терапія цієї патології може проводитися як у стаціонарі, так і в домашніх умовах. Схема лікування передбачає три етапи: • дезінтоксикація та цитопротекція — реосорбілакт в / в (6‑8 мл / к г 3‑4 дні) або ксілат; • протизапальна терапія — парацетамол 3‑4 дні та інгібітори ЦОГ ІІ (німесулід); • антибактеріальна терапія — 10 днів (ступінчата). Взагалі можна відмітити, що хоча європейські рекомендації не завжди збігаються з нашими реаліями (у тому числі й у частині нормативної бази), вони все‑таки є прогресивним кроком уперед і здебільшого можуть служити орієнтиром для лікарів-нефрологів. У статті використано матеріали науково-практичної конференції «Нирки в міждисциплінарному аспекті» Марина ЧІБІСОВА, спеціально для «ВЗ»

Тел.: (044) 423-02-60 • vz@vz.kiev.ua • www.vz.kiev.ua

ЛІКИ, ЩО ЛІКУЮТЬ

5 жовтня 2012 року

АНТИБІОТИКИ ОГОЛОШУЮТЬ ВІЙНУ У роки ейфорії, викликаної успіхами антибіотикотерапії, навряд чи хто зважав на пересторогу лауреата Нобелівської премії І.П. Павлова: «Діючи на мікроорганізми, не забуваймо, що вони також мають свої інтереси». Сказане ним десь зі сто років тому виявилося пророцтвом.

ьогодні антибіотики (АБ) викликають у пацієнтів страх за своє здоров’я, а в лікарів — недовіру. У чому ж причина занепаду ери антибіотиків та які нові засоби можна протиставити наступу резистентних бактерій? Наш кореспондент попросив відомих українських учених висловити свій погляд на цю глобальну проблему.

Ворога треба знати в обличчя

Іван ЧЕКМАН, завідувач кафедри клінічної фармакології та фармакології Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця, член-кореспондент НАН та НАМН України, професор Хто б міг подумати у 40‑50‑х роках минулого століття, що сьогодні боротьба з резистентністю мікробів стане головним завданням медичної науки і клінічної практики! Лікарі з прикрістю констатують негативні аспекти антибіотикотерапії: алергійні, токсичні реакції, подразнювальна дія на тканини, флебіти, ураження слухового нерва, гепатити, імунобіологічні реакції (кандидоз, дисбактеріоз), тератогенна дія, ембріотоксичність. Стали з’являтися стійкі штами мікроорганізмів — найбільш негативний наслідок АБ-терапії. Причин антибіотикорезистентності маємо чимало. Зашкодив безконтрольний відпуск антибіотиків, надмірне й неналежне їх призначення, необґрунтована хірургічна перед- і післяопераційна профілактика, поширення резистентних штамів у лікарнях внаслідок неналежної гігієни. Існують і соціальні причини: використання АБ у сільському господарстві, домашньому побуті (продукти харчування, напої), глобальна міграція людей, а з ними й резистентних бактерій. Як же долати цю проблему? На часі — розробка раціональної антибіотикотерапії. Маємо предметно зайнятися профілактикою побічних реакцій лікарських засобів. Допоможе справі й розробка комбінованих

Спільний проект

форм антибіотиків, синтез нових сполук із протимікробною дією. А ось і новий погляд на проблему: справі могло б зарадити створення препаратів нанометалів — срібла, міді. Маю на увазі розробку нанокомпозитів металів із протимікробною дією, комбінованих препаратів. І, нарешті, синтез антибіотиків нових поколінь, нових хімічних груп (тетрацикліни, цефалоспорини, макроліди, аміноглікозиди та ін.). Вважаю, що одночасне з антибіотиками застосування бактеріофагів та пробіотиків підвищить протимікробну активність перших, уповільнить розвиток стійких штамів мікроорганізмів. Отож є над чим попрацювати науці: на часі поглиблене вивчення фізіологічних та біохімічних властивостей мікроорганізмів, аби знайти їх «ахіллесову п’яту», розробка препаратів, які б впливали на механізми функціонування збудників інфекційних захворювань, глибоке вивчення самої природи явища.

Виробимо стратегію протидії

Анатолій ДЯЧЕНКО, професор кафедри гігієни та екології медичного інституту Сумського державного університету, доктор медичних наук Дещо про природу явища. Наукові дослідження підтверджують, що стійкість до антибіотиків у бактерій виникає внаслідок двох основних механізмів: селекції резистентних до антибіотиків мутантів, які виникають випадково, і горизонтального перенесення детермінантів (генів) резистентності. Вивчення деталей цих процесів та винайдення методів запобігання появі та поширенню стійких до антибіотиків штамів збудників інфекційних хвороб є однією з найактуальніших проблем клінічної медицини сьогодення, бо зараз у світі спостерігається справжній ренесанс інфекційної захворюваності. З’являються нові, невідомі раніше, захворювання, а збудники деяких добре відомих людству захворювань поступово

або раптово змінюються, що робить іноді марною вакцинопрофілактику цих інфекцій, або ж значно обтяжує перебіг захворювання. Як приклади можна навести дифтерію та кашлюк. Добре відомо, що переважна більшість АБ мікробного походження. Їх головне джерело — бактерії, що містяться у ґрунті. У природі завжди, але у дуже малих кількостях, можна знайти АБ, які виробляють ці бактерії. Виникає запитання: яка екологічна роль АБ? Загальноприйнята версія вважає їх частиною складної сигнальної системи бактерій і меншою мірою засобом міжвидової боротьби. Встановлено, що популяція мікроорганізмів ґрунту має величезний за кількістю та розмаїттям резервуар генів резистентності. Але слід також пам’ятати, що більшість представників мікрофлори кишечнику, особливо анаероби, мають саме ґрунтове походження, тобто кишковий мікробіом (сукупність різних видів бактерій певного епітопу) є носієм резистому (набору генів резистентності). Коли патогенні мікроорганізми потрапляють до кишечнику чи взагалі до організму і спричиняють певне захворювання, хворого починають лікувати АБ. Мікроби володіють цілим арсеналом механізмів, які дають їм змогу долати дію протимікробних речовин. Головний із них — модифікація геному за рахунок мутагенезу та бокового переносу генів (тобто від інших бактерій, які мають ці гени). До мутагенезу вдаються збудники туберкульозу, бо товста зовнішня мембрана мікобактерій різко ускладнює проникнення ззовні рухливих генетичних елементів (плазмід, фагів, транспозонів тощо). Більшість бактерій, перш за все патогенних, використовує горизонтальний транспорт генів, який є не тільки надзвичайно ефективним механізмом набуття стійкості до АБ, але й важливим засобом загальної еволюції мікроорганізмів. Аналіз бактеріальних музеїв показав, що до початку ери антибіотиків збудники більшості інфекцій не мали генів резистентності до АБ, тому що не було в них потреби. З появою АБ та їх поширенням ситуація різко змінилася. Величезний еволюційний тиск природного добору призвів до появи та поширення штамів патогенів, стійких до АБ та інших протимікробних засобів. Унаслідок цього з’явилися так звані супербактерії, резистентні до багатьох АБ та інших препаратів. Типовим прикладом можна вважати туберкульоз, збудник якого інфікує нині не менше третини всієї світової популяції. Якщо у 50‑ті роки минулого століття набори з протитуберкульозних препаратів були досить ефективними, то нині лікування 3‑4‑ма препаратами першої лінії часто

неефективне через появу високота тотальнорезистентних штамів: за даними ВООЗ, у різних країнах від 60 до 90 % осіб уперше інфікуються саме такими штамами мікобактерій. До супербактерій відносять зараз багато штамів стафілококів, кишкових бактерій та ін. На жаль, природна і невідворотна поява резистентних до АБ штамів бактерій була прискорена не завжди доцільними лікарськими призначеннями, неадекватним лікуванням, поширенням самолікування населення та використанням АБ у тваринництві та птахівництві як ростового фактора та для профілактики інфекцій, адже по харчовому ланцюжку ці АБ потрапляють до організму людини. Досліджуючи природу явища, нам потрібно виробити й стратегію протидії йому, стратегію лікування інфекційних хвороб. Цього настійно вимагає наша реальність: попри появу у клініці дедалі потужніших АБ, захворюваність та смертність від інфекційних хвороб зростає. За таких умов розробка та запровадження профілактичних програм стає насущною. Серцевиною таких програм може бути істотне скорочення показань для клінічного використання деяких АБ та адекватне лікування, яке б враховувало фармакокінетичні особливості різних класів антибіотиків, а також лабораторні дані щодо чутливості до АБ ізольованих від хворого збудників. Нарешті у випадках відсутності ефекту від окремих АБ слід негайно переходити до комплексної терапії, яка теж має ґрунтуватися на даних баканалізу.

Загроза національній безпеці

Віктор МАРІЄВСЬКИЙ, директор Інституту епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л. В. Громашевськго НАМН України, доктор медичних наук, професор Стійкість збудників інфекцій до протимікробних препаратів (антибіотиків, антисептиків та дезінфектантів) набула у сучасному світі такої гостроти, що розглядається економічно розвиненими країнами як загроза національній безпеці. Без узгоджених дій усіх країн велике відкриття ХХ сторіччя — ан-

тибіотики — можуть втратити своє значення у зв’язку з поширенням антибіотикорезистентності. У 2001 р. Всесвітня організація охорони здоров’я оприлюднила Глобальну стратегію зі стримування стійкості до антимікробних препаратів, спрямовану на забезпечення гарантій ефективності таких життєво важливих препаратів, як антибіотики, не лише для нинішнього покоління людей, але й для наступних. В Україні наказом МОЗ від 24.12.2002 р. було створено комісію з контролю за раціональним використанням антибактеріальних та противірусних засобів, яка, на жаль, не розв’язала зазначених проблем. У нашій державі практично відсутні повноцінні багатоцентрові дослідження з етіологічної структури та антибіотикостійкості збудників інфекційних хвороб, замовлені та профінансовані державою. Фахівці нашого інституту неод норазово вносили пропозиції з питань подолання антибіотикорезистентності до проекту «Концепції державної програми біобезпеки та біологічного захисту на 2015‑2020 роки», який розробила РНБО України і був схвалений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 25 червня 2012 р. Тобто, створення національної програми біобезпеки стало реальним. Тепер маємо нагальну потребу в моніторингу, поглибленому вивченні та прогнозуванні стійкості мікроорганізмів до антимікробних препаратів, що лягло в основу розробки науковцями Інституту проекту Положення про референс-центр із нагляду за резистентністю до антибіотиків, антивірусних препаратів, антисептиків та дезінфектантів клінічно значимих мікроорганізмів із використанням методів молекулярної мікробіології. Подібні центри вже створено в Росії та Білорусі. Створення референс-центру допоможе координувати проведення багатоцентрових досліджень, впроваджувати їх результати в практику; розробляти методичні підходи та рекомендації щодо здійснення мікробіологічного та епідеміологічного моніторингу поширення антибіотикорезистентності. Матимемо змогу визначати питому вагу певних мікроорганізмів, зокрема рекомендованих Європейською системою нагляду та контролю за антимікробною резистентністю (EARSS), вивчати фенотипові та молекулярно-генетичні властивості збудників, найбільш актуальних для лікувально-профілактичних закладів України, та ін. Можна буде аналізувати та прогнозувати антибіотикорезистентність, обґрунтовувати та впроваджувати в практику заходи для стримування поширення антибіотикорезистентних мікроорганізмів. Що потрібно для боротьби з антибіотикостійкістю збудників інфекційних хвороб? Активна підтримка держави у визначенні стратегічних пріоритетів, відповідного фінансування та його цільового використання. Підготував Василь КАЛИТА, «ВЗ»

ВІСНИК ПАЛІАТИВНОЇ ДОПОМОГИ

ЧАС ОБ’ЄДНАТИ

ЗУСИЛЛЯ

У попередньому випуску газети «Ваше здоров’я» у спеціальній рубриці «Вісник паліативної допомоги» на розсуд професійної громади було представлено проект «Національної Стратегії створення та розвитку паліативної допомоги до 2022 року» (Національна Стратегія), який розробила робоча група Всеукраїнської громадської організації «Українська ліга сприяння розвитку паліативної та хоспісної допомоги» на чолі з головою Правління ліги В. М. Князевичем, до складу якої увійшли А. В. Царенко, І. В. Яковенко та Л. П. Брацюнь. Як уже зазначалося, проект Національної Стратегії представлено 26‑27 вересня 2012 року для обговорення делегатам Першого Національного конгресу паліативної допомоги. Проект Національна Стратегія створення та розвитку системи паліативної допомоги в Україні до 2022 року Частина друга

(частина перша у № 36‑37 від 21.09.2012) Для реалізації Національної Стратегії мають бути розроблені відповідні плани дій на 2013‑2022 роки, затверджені законодавчі та нормативні акти, проведені організаційні заходи. 3. Шляхи та способи розв’язання проблем щодо створення і розвитку системи паліативної допомоги. Створення і розвиток системи надання паліативної допомоги передбачає такі стратегічні напрями: 3.1. Визначення реальної потреби у наданні паліативної допомоги, що передбачає наступні заходи: 3.1.1. Розробка та затвердження методичних підходів щодо визначення контингенту осіб, які потребують надання паліативної допомоги, зокрема: • визначення повноваження та послідовності реагування сімейного лікаря (лікаря первинної ланки) у разі підозри на паліативний характер хвороби пацієнта, який приписаний до цього лікаря та звернувся до нього по допомогу; • визначення повноважень та послідовності реагування закладу вторинного рівня в разі: а) направлення хворого сімейним лікарем (лікарем первинної ланки) з підозрою на потребу паліативного лікування; б) встановлення попереднього діагнозу щодо необхідності паліативного лікування хворому, який був прийнятий у заклад в ургентному порядку, зокрема доставила швидка допомога; в) встановлення попереднього діагнозу щодо потреби паліативного лікування хворого, який знаходиться на плановому лікуванні в стаціонарі і був прийнятий без попереднього діагнозу щодо необхідності паліативного лікування; • визначення повноважень та послідовності реагування закладу третинного рівня, а також профільних диспансерів у разі: а) направлення хворого сімейним лікарем (лікарем первинної ланки) або закладом вторинного рівня з підозрою на потребу паліативного лікування; б) встановлення під час проведення лікування діагнозу щодо необхідності паліативного лікування хворому, який потрапив у заклад для проведення лікування в установленому порядку. 3.1.2. Проведення диспансеризації населення та створення реєстру паліативних хворих: • постійний моніторинг населення в межах кожної адміністративної одиниці з метою вияв-

лення нових хворих, які потребують паліативної допомоги; • встановлення контингентів осіб, які не мають обмеженого прогнозу (терміну) життя, але потребують застосування лікувальних підходів, аналогічних для паліативних хворих. 3.2. Створення чітко діючого механізму надання офіційного статусу паліативного хворого та розв’язання питання щодо місця надання паліативної допомоги пацієнтам, які отримали офіційний статус паліативного хворого: 3.2.1. Підготовка відповідного законодавчого або нормативного акту, який би визначав порядок створення комісій для надання офіційного статусу паліативного хворого та порядок прийняття рішень цими комісіями щодо подальшого місця надання паліативної допомоги; 3.2.2. Розробка форми відповідного єдиного для країни документа (довідка, заключення, висновок тощо), який би чітко свідчив, що даний пацієнт є паліативним хворим; встановлення усіх потрібних атрибутів цього документа — підписи, печатки, терміни дії, тощо; 3.2.3. Проведення цілеспрямованої діяльності щодо створення відповідних комісій у межах регіонів (міста обласного та районного значення, адміністративні райони, міжрайонні об’єднання, що включають чисельність 150‑200 тис. осіб, у містах загальнодержавного значення та обласних центрах), які включали б у себе представника виконавчої влади, особу, делеговану органом управління охорони здоров’я (головного позаштатного спеціаліста з питань надання паліативної допомоги), та особу, делеговану органом управління соціального захисту населення, представника всеукраїнської громадської організації щодо захисту інтересів паліативних хворих та їхніх родин; 3.2.4. Створення механізму забезпечення виконання рішень зазначеної комісії; 3.2.5. Спільне з відповідними відомствами (Укрзалізниця, Міноборони, Державна пенітенціарна служба, МВС, інші) визначення порядку надання паліативної допомоги пацієнтам, яким надають лікування у відомчих закладах охорони здоров’я або які отримують соціальні послуги в закладах, що не належать до системи Міністерства соціальної політики. 3.3. Визначення та нормативно-правове врегулювання порядку направлення паліативного хворого після встановлення йому остаточного діагнозу у заклади паліативної допомоги різного типу та організаційно-правових форм, що передбачає наступні заходи: 3.3.1. Підготовка наказів, рекомендацій та інструкцій щодо порядку направлення паліативного хворого після встановлення йому остаточного діагнозу в заклади паліативної допомоги різного типу та організаційно-правових форм;

3.3.2. Визначення оптимальної методики надання паліативної допомоги та реальних перспектив розвитку закладів паліативної допомоги різного типу організаційно-правової форми; 3.3.3. Затвердження протоколів, стандартів та рекомендацій щодо надання паліативної допомоги: • в хоспісі; • у відділенні / палатах паліативної допомоги в лікарнях та спеціалізованих диспансерах; • у спеціалізованих лікарнях для ветеранів війни; • вдома; • в закладах соціальної сфери (інтернати, пансіонати); • інші форми. 3.4. Реальна оцінка та планові розрахунки створення мережі спеціальних закладів паліативної допомоги на період 2013‑2022 рр.: 3.4.1. Хоспісів, зокрема шляхом нового будівництва та перепрофілювання діючих закладів охорони здоров’я; 3.4.2. Спеціалізованих паліативних відділень в існуючих лікарнях; 3.4.3. Спеціалізованих паліативних палат у терапевтичних, онкологічних, неврологічних та інших відділеннях в існуючих лікарнях; 3.4.4. Спеціалізованих бригад паліативної допомоги для обслуговування хворих удома; 3.4.5. Спеціалізованих відділень паліативної допомоги в закладах соціальної сфери — геріатричних пансіонатах та інтернатах, територіальних центрах тощо. 3.5. Розробити та затвердити класифікатор соціально-медичних послуг для паліативних хворих у розрізі: 3.5.1. Їх видів: • медичні, що потребують проведення лікування із залученням лікаря; • медичні, що потребують сестринської допомоги; • послуги із обслуговування та догляду; • послуги психолога; • послуги юридичного характеру; • духовна підтримка; • проведення дозвілля; • інші. 3.5.2. Віднесення до базових та додаткових, із точки зору їх пріоритетності: • базові — ті, що забезпечують основи життєдіяльності; • додаткові, що поліпшують базові. 3.5.3. Спеціального комплексу послуг для цільових груп паліативних хворих, у розрізі різних нозологій: • онкологічні хворі; • хворі на туберкульоз; • хворі на ВІЛ-інфекцію / СНІД; • хворі на серцево- та церебросудинні захворювання; • хворі на інфекційні захворювання; • хворі геріатричного профілю; • інші. 3.5.4. Комплексу окремих медико-соціальних стандартів для обслуговування паліативних хворих. 3.6. Розробити порядок акредитації закладів, що можуть надавати паліативну допомогу: 3.6.1. Визначити вимоги до приміщення / будівель, обладнання, площі, технічних засобів, кваліфікації кадрів, оздоблення і т.п.; 3.6.2. Визначити порядок створення та роботи конкурсних комісій; 3.6.3. Визначити форму договору, яку мають підписати переможець конкурсу та орган місцевої влади; 3.6.4. Встановити рекомендації щодо взаємодії із громадськими, благодійними установами та іншими юридичними та фізичними особами — приватними партнерами; 3.6.5. Опрацювати питання та розробити рекомендації щодо впровадження нових організаційних форм — комунальних підприємств, корпорацій із закладами соціальної сфери тощо. 3.7. Запровадження елементів нового механізму фінансування надання паліативної допомоги: 3.7.1. Визначення та законодавче закріплення усіх можливостей для залучення іншого, крім бю-

Тел.: (044) 423-02-60 • vz@vz.kiev.ua • www.vz.kiev.ua

5 жовтня 2012 року джетного, фінансування — платних послуг, благодійної допомоги, участі інших установ в діяльності закладів паліативної допомоги; 3.7.2. Запровадження нових механізмів фінансування, моніторингу та контролю якості надання паліативної допомоги; 3.7.3. Перехід від фінансування на підставі галузевих нормативів на фінансування на підставі стандартів послуг; 3.7.4. Створення фінансового механізму переходу до фінансування на основі принципу «гроші ходять за пацієнтом / к лієнтом»; 3.7.5. Створення ринкових стимулів для залучення нових недержавних закладів паліативної допомоги шляхом запровадження інструментів фінансового інвестування; 3.7.6. Поступове запровадження елементів субсидіарного підходу в оплаті послуг надання паліативної допомоги залежно від доходу, віку та стану здоров’я пацієнта. 3.8. Створення і розвиток інформаційно-технічного забезпечення надання паліативної допомоги шляхом: 3.8.1. Створення інформаційного поля надання такої допомоги, що дасть можливість скоординувати відомості про надання усіх видів підтримки — лікування, обслуговування, соціальні виплати, пільги тощо; 3.8.2. Забезпечення отримання оперативної допомоги через модель «мобільний офіс», «єдине вікно», для комплексного розв’язання проблемної ситуації паліативного хворого та профілактики утриманства; 3.8.3. Створення єдиної інформаційної системи надання паліативної допомоги, що включатиме відповідні засоби, програмне забезпечення і системне адміністрування. Інформаційна система має бути динамічною і забезпечувати інформаційний обмін між отримувачами та закладами; 3.8.4. Впровадження механізму автоматизованого аналізу, моніторингу та контролю надання паліативної допомоги; 3.8.5. Формування громадської думки на рівні громад, що передбачає розширення участі як громадян, так і організацій у наданні паліативної допомоги хворим та членам їхніх родин; 3.8.6. Здійснення соціологічних досліджень для вивчення існуючого рівня надання паліативної допомоги, виявлення задоволеності / незадоволеності та реальних потреб громади у наданні паліативної допомоги хворим та членам їхніх родин, визначення пріоритетів у запровадженні нових форм надання паліативної допомоги; 3.8.7. Забезпечення співпраці з громадськими, благодійними, релігійними, волонтерськими організаціями під час надання паліативних послуг. 3.9. Запровадження нових організаційних форм надання паліативної допомоги: 3.9.1. Розглянути питання щодо створення в районах (містах) оперативних / екстрених виїзних бригад соціальної допомоги паліативним хворим, коли за направленням сімейного / дільничного лікаря, який відвідав паліативного хворого і виявив гостру потребу надання соціальних послуг, слід викликати цю оперативну бригаду; 3.9.2. Апробація та впровадження нової моделі — центрів медико-соціальних послуг, які будуть створюватися спільно громадськими, благодійними та приватними структурами (інвесторами) й надавати широкий комплекс послуг паліативним хворим та членам їхніх родин, зокрема: • надання сестринської медичної допомоги (профілактика та обробка пролежнів, перебинтування, здійснення ін’єкцій та медичних маніпуляцій за призначенням лікаря); • санітарне обслуговування місця перебування у квартирі (ліжко та прилегла територія); • послуги з догляду та соціального обслуговування (годування, миття, прогулянки, доставка та приготування їжі, читання газет, книжок, спілкування, організація дозвілля тощо); • надання психологічної допомоги; • надання фізіотерапевтичних процедур (масаж, ультразвукові, теплові та інші процедури за призначенням лікаря тощо) та професійного догляду тощо; • консультації щодо стану здоров’я та рекомендацій стосовно лікування і профілактики захворювань, харчування, дотримання режиму тощо;

ВІСНИК ПАЛІАТИВНОЇ ДОПОМОГИ • оформлення заповітів, розрахунку пенсій, оформлення інших документів тощо; • реалізація норм законодавства України щодо отримання на конкурсних засадах бюджетного фінансування під виконання програм та проектів; • відкриття установами соціальної сфери своїх відділень на території відділень паліативної допомоги лікарень із метою оперативного надання соціальних послуг паліативним хворим, які лікуються в стаціонарі. 3.10. Розвиток кадрових ресурсів має здійснюватися шляхом: 3.10.1. Розвитку системи до- та післядипломної підготовки медичних фахівців, які працюють у системі надання паліативної допомоги, у т.ч. дистанційне навчання; 3.10.2. Затвердження медичної спеціальності «Паліативна та хоспісна медицина» для лікарів та молодших медичних спеціалістів (медичних сестер); 3.10.3. Визначення та затвердження кваліфікаційних характеристик, порядку спеціалізації та атестації лікарів і молодших медичних спеціалістів (медичних сестер) за спеціальністю «Паліативна та хоспісна медицина»; 3.10.4. Удосконалення навчально-методичної бази до- та післядипломної підготовки фахівців, зокрема: навчальних програм, навчальних посібників, рекомендацій тощо, беручи до уваги дедалі зростаючі потреби у навчанні в контексті зростання потреби у паліативній допомозі; 3.10.5. Створення навчально-методичних центрів для забезпечення безперервного навчання спеціалістів немедичного профілю (соціальних працівників, психологів, медичних капеланів тощо), які залучені до надання паліативної допомоги. Крім того, такі структури можуть виконувати роль координаційно-інформаційних центрів для поширення й обміну інформації, кращих практик і досвіду, підготовки волонтерів тощо; 3.10.6. Підготовки спеціалістів широкого профілю, які могли взяти на себе виконання цілого ряду функцій та послуг, створення нової спеціальності — соціально-медичний працівник, що дозволить підвищити якість надання послуг паліативним хворим та членам їхніх сімей, а також зменшити витрати бюджету за рахунок оптимізації праці; 3.10.7. Створення системи мотивації і заохочення для залучення кадрів, які надають паліативну допомогу, зокрема: встановлення надбавок до заробітної плати, збільшення тривалості відпусток, пільгового пенсійного стажу тощо; 3.10.8. Оптимізація штатних розписів закладів паліативної допомоги, відповідно до міжнародних рекомендацій та стандартів, поліпшення умов праці фахівців, які працюють у системі надання паліативної допомоги. 4. Очікувані результати Реалізація Стратегії сприятиме впровадженню єдиної державної політики у створенні системи надання паліативної допомоги, що забезпечить: 4.1. Створення доступної та ефективної системи надання паліативної допомоги на основі застосування кращих світових практик, міжнародних стандартів та підходів, наукових розробок вітчизняних та зарубіжних фахівців, із метою забезпечення відповідної якості життя паліативних хворих та членів їхніх родин; 4.2. Створення оптимальної мережі установ та закладів, що надають паліативну допомогу, різної форми власності, відомчого підпорядкування та організаційних форм; 4.3. Допомогу та підтримку сім’ям, які опинилися у складних життєвих обставинах; 4.4. Координацію надання паліативної допомоги з боку установ та закладів охорони здоров’я різного рівня та різних відомств; 4.5. Створення системи взаємодії установ та закладів охорони здоров’я та соціального захисту населення; 4.6. Системи до- та післядипломної підготовки фахівців, які залучені до надання паліативної допомоги; 4.7. Створення системи мотивації і заохочення для залучення кадрів, які надають паліативну допомогу;

4.8. Забезпечення широкої участі благодійних, громадських, релігійних та інших неурядових організацій та об’єднань громадян у питаннях забезпечення та розвитку паліативної допомоги; 4.9. Підвищення ефективності, раціонального та цільового використання бюджетних коштів. У результаті реалізації Стратегії будуть створені оптимальні умови для правового, економічного та організаційного забезпечення системи надання паліативної допомоги, що сприятиме доступності паліативних хворих та членів їхніх родин до якісної паліативної допомоги. 5. Обсяг фінансових, матеріально-технічних, трудових ресурсів Фінансування заходів щодо реалізації Стратегії здійснюватиметься в межах бюджетних призначень, передбачених на відповідний рік міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, до повноважень яких належить розв’язання питань у сфері надання паліативної допомоги. Обсяги фінансування заходів щодо впровадження Стратегії уточнюються щороку з урахуванням можливостей державного бюджету. Для реалізації Національної Стратегії мають бути розроблені відповідні плани дій на 2013‑2022 роки, затверджені законодавчі та нормативні акти, проведені організаційні заходи. Закликаючи всіх небайдужих до обговорення, хочемо ще раз наголосити, що однією з найважливіших умов для створення системи ефективної паліативної допомоги є ретельний підбір, мотивація і заохочення та підготовка персоналу. Буде неправильним просто перейменувати «дільничні лікарні» у «хоспіси», а «терапевтичні відділення» у «відділення паліативної допомоги», не створивши відповідних умов та стимулів праці й не підготувавши персонал для надання паліативної допомоги. Дуже важливо, щоб у регіонах не тільки створювалися різноманітні організаційні форми закладів та служб паліативної допомоги, а головне, щоб було дотримано основні принципи філософії Хоспісного Руху та міжнародних стандартів паліативної допомоги, про що йшлося на сторінках «Вашого здоров’я» на початку вересня. Паліативна допомога повинна бути доступною перш за все для найбільш нужденних пацієнтів, «пересічних українців», громадян похилого віку, які віддали свою молодість та здоров’я заради процвітання держави. А сьогодні ми і держава повинні зробити усе від нас залежне, щоб створити їм нормальні умови гідно завершити Земне життя і перейти у Вічність. Сподіваємося, що і МОЗ України, і Міністерство соціальної політики України, і Кабінет Міністрів України почують голос фахової громадськості, і паліативна допомога, цей надзвичайно важливий та актуальний медико-соціальний і гуманітарний напрямок, одержить належне фінансування і підтримку з боку держави, що дасть змогу створити в Україні систему паліативної допомоги, яка довела свою ефективність у багатьох розвинених країнах світу. Анатолій ЦАРЕНКО, кандидат медичних наук, доцент кафедри паліативної та хоспісної медицини Національної медичної академії післядипломної освіти імені П. Л. Шупика, провідний науковий співробітник Інституту паліативної та хоспісної медицини МОЗ України, радник Голови Всеукраїнської громадської організації «Українська ліга сприяння розвитку паліативної та хоспісної допомоги» Ігор ЯКОВЕНКО, кандидат економічних наук, доцент Київського університету імені Бориса Грінченка, радник Голови Всеукраїнської громадської організації «Українська ліга сприяння розвитку паліативної та хоспісної допомоги» Чекаємо на відгуки, зауваження та пропозиції читачів на адресу Правління Всеукраїнської громадської організації «Українська ліга сприяння розвитку паліативної та хоспісної допомоги»: 01034, м. Київ, вул. О. Гончара, 55‑А, тел. / факс: (044) 239‑72‑43; info@ligalife.com.ua; www.ligalife.com.ua.

НЕТРАДИЦІЙНА МЕДИЦИНА

КІНЕЗІТЕРАПІЯ — РУХ ПРОТИ БОЛЮ Модним словом «кінезітерапія» зараз прийнято називати будь-яку методику, пов’язану з фізичною реабілітацією. З одного боку, це сприяє популяризації такого виду лікування, з іншого — заміна понять не є цілком коректною. Адже «терапія рухом» охоплює увесь комплекс реабілітаційних вправ, за допомогою яких лікар може суттєво поліпшити стан здоров’я своїх пацієнтів. Тож чому лише одиниці користуються потужним арсеналом цих засобів? Скринька складно відкривалась Невідомо, коли конкретно людство вирішило, що терапія за допомогою фізичних вправ — це дещо зі світу фантастики, але саме такий імідж закріпився за нею в офіційній медицині. І навіть ті лікарі, які призначають хворим кінезітерапію, ставляться до неї з часткою недовіри. «Річ у тім, що все сучасне лікування побудоване на прийомі препаратів. Медичних працівників із самого початку націлюють не на підтримання здоров’я, а на пошук хвороби і підбір фармакологічних засобів для її усунення. Кінезітерапією лікарям просто не цікаво займатися, оскільки вона потребує затрат часу і власних зусиль, на відміну від призначення таблетки. Недбайливе ставлення до лікувальних вправ формується у майбутніх лікарів ще під час навчання у вишах. Адже на ознайомлення з методами фізичної реабілітації виділяється лише 40 академічних годин. І навіть якщо за цей час ми встигаємо щось донести до студента, на інших дисциплінах йому пояснюють, що «це лише теорія», «несерйозний» предмет. Звідси й імідж кінезітерапії», — вважає Василь Коршак, доцент кафедри фізичної реабілітації і спортивної медицини Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця, кандидат медичних наук. Але головною причиною епізодичного використання лікувальних вправ у медичній практиці спеціаліст назвав усе‑таки недостатню обізнаність щодо їх застосування і користі. «Єдине протипоказання для кінезітерапії — це неадекватне використання. Потрібно чітко розуміти, які рухи у разі якого захворювання

Спираючись на авторитет

ізноманітні фізичні вправи з лікувальною метою в разі захворювання хребта почали застосовувати на території України ще з XVI ст. Про це свідчать збережені рукописні документи — «лікарські порадники». Однак наука про лікувальне застосування фізичних вправ стала розвиватися лише з II половини XVIII ст. У 1765 р. у Петербурзькій академії наук відомий анатом, академік Олексій Протасов прочитав лекцію «Про необхідність рухів для збереження здоров’я». Видатний терапевт, професор Нестор Максимович-Амбодик у 1786 р. писав, що «тіло без руху подібне до стоячої води, яка пліснявіє, псується, гниє». Відомий

слід рекомендувати пацієнтові. Як і в будь-якій терапії, тут на першому місці — індивідуальний підхід. Тому важливо дуже добре знати фізіологію людини», — підкреслив В. Коршак.

Своєчасна допомога Незважаючи на песимістичні оцінки фахівців, лікування рухом усе‑таки поступово стає популярним — про це свідчить велика кількість приватних клінік і «центрів здоров’я», які охоче пропонують клієнтам таку послугу. А пропозиція, як відомо, завжди з’являється там, де є попит. Перш за все його забезпечують пацієнти із захворюваннями суглобів, хребта і м’язів, яким фізична реабілітація життєво необхідна. Окрім того, її рекомендують як безопераційну терапію опущення внутрішніх органів та корекцію жіночого здоров’я. У кінезітерапії цінне те, що вона є активним методом, під час якого хворий повноцінно бере участь в оздоровчому процесі. Таким чином, зростає мотивація, у пацієнта з’являється віра у власні сили і в те, що встановлено контроль над хворобою, у результаті чого прискорюється відновлення. Техніка кінезітерапії досить проста. В її основу покладено реальні клінічні досягнення та результати наукових досліджень м’язової системи людини, фізіології і біохімії процесу скорочення м’язових волокон, а також їх впливу на опорно-руховий апарат. Лікування правильними рухами припускає адаптовані, силові дії, які поступово зростають, з урахуванням анамнезу пацієнта, вікових, фізіологічних та інших особливостей і супутніх основному захворювань. Поступове навчання правильних (простих і складних) рухів ортопед-травматолог, академік Іван Буш у 1810 р. вказував на потребу виконання спеціальних вправ для запобігання тугорухливості суглобів хребта після ушкоджень. Відомий терапевт, професор Матвій Мудров у 1829 р. вважав корисним раціональне поєднання руху і спокою відповідно до перебігу захворювання хребта. Геніальний хірург, анатом, педагог, основоположник військово-польової хірургії та класичної топографічної анатомії, професор Микола Пирогов у 1855 р. писав, що «для боротьби з атрофією м’язів кінцівок у разі поранень слід застосовувати спеціальні вправи на зміцнення м’язів спини». Великого значення надавали лікувальному використанню фізичних вправ засновники російської терапевтичної школи, професори Сергій Боткін і Григорій Захар’їн.

Потреба часу

раження опорно-рухового апарату у більшості людей розвиваються на тлі малорухливого способу життя, надмірної маси тіла, змін екологічних умов та інших несприятливих чинників. Дуже поширеним захворюванням при цьому є остеохондроз хребта. Властиві йому дистрофічно-дегенеративні зміни міжхребцевого диска посилюються віковими змінами диска та природним погіршенням трофіки, що у важких випадках призводить до формування грижі міжхребцевого диска. Єдиним можливим способом посилення

Обережна практика

дним із популярних напрямків, за яких сьогодні пропонується використовувати метод кінезітерапії, є лікування опущення внутрішніх органів у жінок. Кінезітерапевти стверджують, що відновити ушкоджену промежину і повернути органи тазового дна

призводить до їх нейрорефлекторного закріплення і відновлення трофіки та обміну речовин у кістково-м’язовій системі. Найчастіше лікування здійснюється за допомогою спеціальних лікувально-реабілітаційних тренажерів, наприклад підвісних слінгсистемі. Однією з основних вимог під час проходження лікувального або реабілітаційного кінезітерапевтичного курсу на підвісних та інших тренажерах є правильне дихання, інакше будь-який рух, виконаний у рамках програми занять, втрачає свій лікувальний ефект. В. Коршак відмічає, що за умови адекватного використання методами кінезітерапії можна лікувати будьяку хворобу, і правильна статична поза допоможе навіть за гострої кровотечі. «Але кінезітерапію слід застосовувати одразу, щойно людина звернулася по медичну допомогу. Популярний серед лікарів підхід «спочатку будемо лікувати, а вже потім перейдемо до реабілітації» — не є правильним. Адже, якщо довго чекати, на місці травми з’явиться сполучна тканина, і відновлювати вже буде нічого», — наголосив В. Коршак.

Панацеї немає Проте, напевно, більшість лікарівхірургів, травматологів та ортопедів не відмовилися б від застосування кінезітерапії. «Цей метод добре зарекомендував себе як допоміжне лікування, і коли

живлення диска є посилення процесів осмосу і дифузії з навколишніх тканин, і перш за все зв’язково-м’язових структур. У 1952 р. відомий учений Charnley J. своїми дослідами підтвердив здатність диска вбирати фізіологічний ізотонічний розчин, збільшуючи при цьому свою вагу на 60‑100 % і підвищуючи внутрішньотканинний тиск до 150‑250 мм рт. ст. Дана обставина є теоретичною передумовою, яка певною мірою обґрунтовує потребу проведення хворим із дистрофічно-дегенеративними захворюваннями хребта тривалих курсів спеціальних фізичних вправ, і насамперед у вигляді специфічної адресної кінезітерапії.

в нормальне анатомічне ложе можна, виконуючи низку спеціальних вправ із обов’язковим навчанням декомпресійного дихання, яке знижує вплив внутрішньочеревного тиску на тазове дно. Однак дію таких вправ на організм жінки ще недостатньо вивчено. Тому акушеригінекологи не поспішають використовувати їх у своїй практиці. я бачу в цьому потребу, обов’язково призначаю кінезітерапію пацієнтам, розповідаю їхнім родичам, що саме і як потрібно робити. Але все‑таки я не вважаю її панацеєю. Попри все бажання, без лікарських засобів нам не обійтись», — висловив свою точку зору Павло Васильєв, лікар-хірург (м. Харків). Є й інший бік медалі: широка практика кінезітерапії потребує ретельного вивчення її методів, на яке в медичних працівників часто просто не вистачає часу. Щоб зрозуміти обсяги навантаження цих спеціалістів, достатньо подивитись на чергу під їхніми кабінетами. Питання могло б розв’язати підвищення обізнаності щодо користі такої терапії. Але поки на державному рівні цьому не приділяється достатньо уваги, залишається лише самоосвіта. За рекомендацією спеціалістів кафедри фізичної реабілітації і спортивної медицини Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця, корисними у цьому розрізі будуть такі книги: «Роздуми про здоров’я» М. М. Амосова, «Біологічні часи» І. А. Хасанова, «Біологічні ритми» Ю. Ашофф. Що стосується ефективності кінезітерапії, то кожен спеціаліст може самостійно вирішити для себе це питання, застосувавши вказані методи під час лікування хворих і подивившись на отримані результати. Марина ЧІБІСОВА, спеціально для «ВЗ»

Тел.: (044) 423-02-60 • vz@vz.kiev.ua • www.vz.kiev.ua

ПАРТНЕР ЛІКАРЯ

5 жовтня 2012 року

КОМПАС — НА НОВІ ДОСЯГНЕННЯ 20 років тому на вітчизняному ринку з’явилася нова компанія — ТОВ «Фірма «Технокомплекс». У ті роки, коли бізнесові маяки світили у невизначених напрямках, про великі перспективи можна було лише мріяти, а дорогу до успіху доводилося вимощувати креативними ідеями і титанічною працею, кожен робив свій вибір: жити одним днем чи здобувати собі ім’я, йти легким шляхом чи долати труднощі, пливти за течією чи бути першим у всьому.

асновники ТОВ «Фірма «Технокомплекс», а згодом і підібраний ними колектив обрали саме такий стиль — ніколи не стояти на місці, шукати нові ідеї і технології, боротися за якість продукції, працювати на довіру споживача і на запит його інтересів. Тому за 20 років фірма «Технокомплекс» стала флагманом вітчизняного ринку продукції медичного призначення одноразового використання. Під власною торгівельною маркою «Славна» вона випускає одяг для медперсоналу та пацієнтів, комплекти операційних покриттів, набори одноразових медичних інструментів (усього понад 400 видів продукції). Нині про неї знають у всіх куточках України і визнають її переваги: зручність, надійність, відповідність сучасним вимогам, цінову доступність і високу якість. Втім, справжні чемпіони завжди готові подолати власні рекорди — «Технокомплекс» зустрічає свій ювілей новими планами. Це підтвердила і наша розмова з директором фірми Вадимом МАЗІЛКІНИМ та її комерційним директором Володимиром АРТЕМЕНКОМ.

всю відповідальність за кожен крок просування на ринок. Ми обрали непростий шлях, можливо, купуватипродавати було б легше, але не шкодуємо про свій вибір до сьогодні. В. А. Я часто говорю: якби ми працювали у країні, де умови для біз-

Вадим Мазілкін

світу, які ми відвідуємо, щоб переймати досвід. ВЗ Вас чекали на ринку? В. М. Виявилося, що здолати кон-

серватизм мислення, особливо у медичній галузі, — справа не легша,

ВЗ І крига таки скресла! В. М. Переломним моментом у ді-

яльності компанії стало створення у 2004 році відділу маркетингу (і донині його очолює Сергій Афанасенко), який почав успішно просувати на ринок продукцію (до того часу її асортимент значно розширився), вивчати запити клієнтів, тенденції самого ринку тощо. Відтак розпочалося формування команди регіональних дилерів, робота з національними дистриб’юторами і тісна співпраця з лікарями — і вислів «дійти до кожного лікаря» ми сприймали буквально. До нас цього шляху не проходив ніхто — маркетингові ходи і політику продажів ми вибудовували цеглинка за цеглинкою власними руками, вчителів у нас не було.

ВЗ Роблячи перші кроки на шляху становлення фірми, ви чітко усвідомлювали, куди рухаєтеся? В. М. У 1992 році «Технокомплекс»

займався дистрибуцією продукції медичного призначення відомих виробників. Однак уже незабаром ми зрозуміли — серйозне майбутнє фірми може бути лише у площині виробництва, до того ж власного. Із 1997 року фірма «Технокомплекс» стала першим вітчизняним виробником одноразових гінекологічних наборів. Згодом ми першими в Україні налагодили системне виробництво медичного одягу, білизни медичного призначення, комплектів операційних покриттів — нині виготовляємо їх із сучасних нетканих матеріалів.

ВЗ А життя — чим не вчитель? В. М. Саме так. Адже найкращий

ВЗ І як вам шлях першопрохідців? В. М. Нелегкий, скажу відверто.

Тим більше, що наша продукція — медичного призначення, а отже, нам доводилося проходити тривалі процедури технічних експертиз, клінічних досліджень, підтвердження реєстраційних посвідчень тощо. Ми розуміли — це потрібно, аби ніхто не сумнівався у відповідності нашого виробництва вимогам і нормативам, тому брали на себе

лося довго розповідати про світовий досвід, про те, що одноразові медичні вироби — це безпека пацієнта і лікаря, що це надійний шлях уникнути інфікування, зрештою, що це економічно вигідно. Виводити новий продукт на ринок — надзвичайно копітка й нелегка праця. Але ми вірили у свою ідею, що вона працюватиме і йшли до цього, не зважаючи на труднощі, колізії ринку, на «поради» не займатися безперспективними речами.

несу максимально сприятливі, ми б досягли набагато більших успіхів — за обсягом та асортиментом продукції, товарообігом тощо. Добре було б, якби наша держава підтримувала вітчизняного виробника, приміром впроваджуючи інноваційні проекти, як це відбувається у багатьох країнах

ніж налагодити виробництво. Почасти нас просто не розуміли: навіщо одноразові інструменти, коли є «вічні», навіщо одноразові операційні покриття, коли всі звикли стерилізувати простирадла «до дір». Це зараз без такої продукції не уявляє своєї роботи жоден лікар, а тоді доводи-

світовий досвід не спрацює, якщо не врахувати місцевого менталітету. Приміром, ми виготовляємо гінекологічні набори — аналогів цього у світі практично не існує, там кожен лікар подбає про те, щоб закупити всі потрібні інструменти окремо. У нас — інші умови. І тому набір — ідеальний варіант і для лікаря, і для пацієнта, до того ж ми випускаємо кілька їх видів — для різного призначення (огляд, операція тощо). Багато комплектів одноразової білизни виготовляємо за замовленням лікарів — вони краще знають, що їм потрібно під час операції, а у фахівців різного профілю — свої вимоги. Тому минув певний час і ми відчули, що потрібні ринку, що він визнав нас і ми знайшли своїх споживачів. Головне — не підвести, виправдати їхню довіру. Тим більше, що спілкування з ними щоразу підкидає нові ідеї. їх накопичилося стільки, що я чітко знаю, над чим ми працюватимемо у найближчі 10-20 років. В. А. Цього року ми, наприклад, запустили нову лінію косметологічної

Володимир Артеменко

продукції, для цього підготували відповідні кадри, створили додаткові робочі місця. Будемо рухатися вперед наперекір усім вітрам. Навіть у період кризи, коли всіх скорочували, «Технокомплекс» не звільняв людей, а навпаки — розширював виробництво. ВЗ Але ж окрім натхненників ідей існують ті, хто хоче їх перейняти, наприклад конкуренти… В. М. За останні 4 роки ми досягли

такого рівня розвитку, що обігнати нас буде складно. Ми змінили стиль роботи, суттєво вдосконалили систему управління виробництвом і систему якості (отримали міжнародний сертифікат Стандарту ISO 9001-2009), виховали колектив професіоналів, впровадили передові технології у виробництво, закупили унікальне обладнання, аналогів якого в Україні не існує. Симбіоз цих факторів дає змогу говорити про «Технокомплекс» як про успішну компанію. Наш девіз: якщо ти стоїш на місці — ти відстаєш, якщо ідеш — стоїш на місці і лише якщо біжиш — ти насправді рухаєшся вперед. В. А. Свого часу ми придбали занедбане приміщення Смілянської швейної фабрики і перетворили його на сучасне комфортне для працівників підприємство. Але зараз виробництво настільки розширилося, що людям доводиться працювати у 2 зміни, тому вирішили придбати ще одне підприємство, реконструювати його, закупити обладнання й організувати додаткові виробничі площі. До того ж придбаємо власні стерилізаційні камери. Ми — єдині в Україні, хто застосовує газову стерилізацію і це значно підвищує якість продукції. ВЗ Нині працювати легше, ніж 20 років тому? В. М. Легше тому, що ми вже до-

сягли певної стабільності, знайшли своє місце, здобули визнання, а складніше, бо якщо ти досяг усього цього, на тобі лежить велика відповідальність — за довіру споживача, за власний імідж, за честь і благополуччя колективу. Раніше ми боролися за розширення асортименту продукції, нині головне — вдосконалювати її якість. Адже ми не просто займаємося бізнесом, ми виконуємо благородну місію — дбаємо про здоров’я людей і тому не маємо права на помилку, відступ від правил і на компроміси, які б заплямували честь нашої компанії. Розмову вела Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»

ШКОЛА УСПІШНОГО ЛІКАРЯ

ВГЛИБ МОЗКУ, НЕ ТОРКАЮЧИСЬ ЙОГО Під такою назвою у світ вийшла книга про професора Віктора Івановича ЩЕГЛОВА — основоположника ендоваскулярної нейрорентгенохірургії в Україні й одного з основоположників цього напрямку у світі.

нига увібрала в себе публікації, які підтримували розвиток і удосконалення нового методу, що піднімали дух лікарям-новаторам і хворим. До даного збірника увійшли статті відомих журналістів, учених, відгуки пацієнтів, які були опубліковані як у вітчизняній пресі, так і за кордоном — протягом усього цього часу. У ньому читач ознайомиться і з публіцистичними статтями Віктора Щеглова, сповненими професійного запалу, людської небайдужості та сміливих новаторських ідей. Ідей, реалізація яких дала можливість вийти на нечуваний досі у світі рівень лікування тяжких і вкрай небезпечних для людини судинних захворювань.

Переконливі результати Ендоваскулярну (внутрішньосудинну) медицину світ визнав видатним досягненням ХХ ст. та медициною ХХІ ст. Вона 37 років практикується в Україні завдяки лікарям, які зараз є співробітниками Державної установи «Науково-практичний центр (НПЦ) ендоваскулярної нейрорентгенохірургії НАМН України». Очолює Центр основоположник ендоваскулярної нейрорентгенохірургії в Україні та один із піонерів цього напряму у світі, заслужений лікар України, професор Віктор Щеглов. На високому майстерному рівні він особисто провів близько 10 000 внутрішньосудинних втручань на судинах головного та спинного мозку, за що був удостоєний численних нагород як в Україні, так і в світі. Зокрема, він — Людина 1996 року в США та Вчений 2000 року в Україні. Першу ендоваскулярну операцію на судинах мозку Віктор Щеглов виконав 27 листопада 1974 року. Це була реконструктивна операція на каротидно-кавернозному співусті. Відтоді він, а з січня 1997 року — Науково-практичний центр ендоваскулярної нейрорентгенохірургії НАМН України під його керівництвом, уперше у світі та єдиний в Україні проводять планові реконструктивні операції за таких найпоширеніших складних судинних патологій, як мішкоподібні аневризми судин головного мозку, артеріовенозні мальформації, каротиднокавернозні та артеріо-синусні співустя тощо. Застосування методу ендоваскулярної нейрорентгенохірургії високоефективне за найнижчої смертності у лікуванні таких тяжких і дуже небезпечних для життя людини судинних захворювань, як ішемія головного мозку (щороку в Україні додається по 150-200 тисяч випадків), доброякісні та злоякісні пухлини головного мозку (метод дає можливість видаляти пухлини на сухому полі без переливання крові), у лікуванні деяких видів епілептичної хвороби (завдяки чому напади або зникають, або рідшають до 1 випадку на рік і перебігають без втрати свідомості), у лікуванні травматичних розривів сонних артерій тощо. І, що найважливіше, тут вдалося досягти найнижчих показників смертності — менш як 1 %! (До ери ендоваскулярної нейрорентгенохірургії смертність від мішкоподібних аневризм становила 20-30%, від артеріовенозних мальформацій — 25%…) Навіть тоді, коли хворий перебуває у вкрай тяжкому стані (раніше таку категорію хворих називали неоперабельною і ставили протипокази до лікування), але у нього б’ється серце, є пульс та спонтанне дихання — у Центрі ніколи не поставлять протипоказання для ендоваскулярної операції, тут прооперують негайно(!), і такий підхід дає позитивні результати. За всю історію в Інституті нейрохірургії до Щеглова (до 1974 р.) прооперували лише 52 хворих із мішкоподібними аневризмами, 49 хворих із артеріовенозними мальформаціями та 49 хворих із каротидно-кавернозними співустями. І коли він уже зробив 525 найскладніших ендоваскулярних операцій на судинах головного

мозку без скальпеля (й успішних!) — такого ще не було на планеті — провідні країни світу тільки почали це робити. Зокрема, Японія провела 1 операцію (професор Такі виключив аневризму середньої мозкової артерії — з ускладненнями). Колись найскладнішу й доволі ризиковану операцію на мозку завдяки Щеглову перетворено в маніпуляцію, сказав Д. Фьорст (Королівська клініка Лондона, Велика Британія). Ендоваскулярна операція на судинах мозку — це операція першої черги вибору, якій у даний час уже немає рівноцінної заміни. Цей порівняно простий метод дає змогу розв’язати складні медичні проблеми. Боротися проти ендоваскулярної нейрорентгенохірургії — все одно, що боротися проти сходу сонця.

Через терни — до зірок Ендоваскулярний метод знайшов дуже благодатний грунт саме в Україні. Чому? Відбувся збіг багатьох чинників. Передусім на той час жодна людина в Інституті нейрохірургії не володіла сучасною для того часу технікою виключення таких складних судинних патологій, як мішкоподібні аневризми, артеріовенозні мальформації тощо. Можна було навчитися цього на Заході, але тоді не можна було посилати спеціалістів за кордон. Можна було навчитися і в межах СРСР — у Мінську (Злотник), Ленінграді (Хілько, Самотокін), у Москві (Коновалов, Філатов). Але таке навчання було не дуже поширеним, тому й виходило, що самі не могли і молодих людей не вчили. А декому, хто мав здібності, просто не давали оперувати. У той же час в інституті була ціла група теоретично досвідчених спеціалістів, які дуже вболівали за Інститут нейрохірургії. Найбільше хочеться відзначити шановного академіка А. П. Ромоданова, директора Інституту нейрохірургії впродовж 30-ти років — надзвичайно виховану людину, інтелігентну, яка ніколи не дозволяла собі підвищувати голос. Це була справжня Особистість і Людина з великої літери. А.П. Ромоданов був істинним патріотом, дуже поважав і підтримував молодь. Якось він викликав молодого нейрохірурга Віктора Щеглова на розмову, аби доручити поїхати до Москви вчитися ендоваскулярних операцій. Віктор почав його вмовляти не направляти до столиці, оскільки він дуже полюбив мікрохірургію. Але врешті-решт молодий лікар не зміг відмовити директорові. Згодом він зрозумів, що ендоваскулярна нейрорентгенохірургія має колосальну перспективу. Коли це усвідомив, то був у настільки неймовірно піднесеному настрої, що, прийшовши до А.П. Ромоданова, із запалом вигукнув: «Я буду займатися ендоваскулярною нейрорентгенохірургією!» Коли Андрій Петрович це почув, відповів: «Я рідко помиляюся в людях. Я знав, що ти зрозумієш новий напрям, бо ти маєш допитливий розум і досить нестандартний характер». — «Тільки в мене є одне прохання — нікого мені не ставити в керівники. Я буду звертатися безпосередньо до вас». Тоді Ромоданов запитав: «А ти зможеш того чи того не допустити до ендоваскулярної нейрорентгенохірургії протягом 10-ти років?» — «Тих, хто буде тільки вказувати пальцем, — ніколи!» Розвиток внутрішньосудинної нейрорентгенохірургії у Києві нагадував зліт космічного корабля. Про можливості внутрішньосудинного втручання нейрохірурги, та й у цілому медики, мріяли сотні років. І завдяки праці талановитого лікаря з Києва це стало реальністю. Ендоваскулярна нейрорентгенохірургія стала новим витком у розвитку медичної науки, який увійшов у багато напрямів медицини: нейрохірургію, офтальмологію, гінекологію, кардіологію тощо. Ендоваскулярна нейрорентгенохірургія відкрила нову еру у розвитку

нейрохірургії, та й у цілому медицини. Дала якісно новий поштовх для вивчення фундаментальних наук — наприклад, таких як кровопостачання та функції мозку. А найголовніше: виховала нову людину — лікаря з новим розумінням операції та з більш гуманним ставленням до хворого. Центр — цей повноцінний, міцний, професійний, високоспеціалізований заклад — є флагманом, науково-методичним центром цього новітнього напряму медицини, визнаною в усьому світі школою підготовки ендоваскулярних нейрорентгенохірургів. До Щеглова у Київ (як у своєрідну Мекку) приїздили вчитися більше сотні зарубіжних нейрохірургів. Тут побували такі найвидатніші світила світової нейрохірургії, генії нашого часу, як Піа, Г. Цоймер, В. Хук (Німеччина), Уайт, Д.-П. Спелман, Б. Мета, Х. Наута, Г. Шмідек, (США), Саймон, Д. Фьорст (Велика Британія), Ч. Дрейк, А. Фокс (Канада), Ж. Море (Франція), Т. Акіра (Японія), Л. Лілик (Аргентина) тощо. Вони приїздили саме в Центр. І ці великі люди нашої планети сиділи тижнями в операційних Центру і вчилися оперувати аневризми судин головного мозку. Віктор Щеглов підготував цілу плеяду учнів, які сьогодні очолюють ендоваскулярні клініки та центри світу — у Німеччині, США, Угорщині, Аргентині, Саудівській Аравії тощо. Найкращі — Євген Буцко, Дмитро Щеглов, Андрій Луговський, Степан Гудак, Михайло Бурбелко. Це спеціалісти вищого класу, які відомі на світовому рівні і мають нагороди міжнародного зразка. На сьогодні Центр став головною школою підготовки внутрішньосудинних нейрорентгенохірургів. Створено Всеукраїнську асоціацію ендоваскулярних нейрорентгенохірургів, яка щорічно проводить фахові конференції та симпозіуми, видає спеціалізований журнал. Спільно з завідувачем кафедри нейрохірургії НМАПО ім. П. Л. Шупика членом-кореспондентом НАМН України Миколою Поліщуком на базі Центру організовано навчання спеціалістів з України та закордону за новою навчальною програмою та принципами.

Преса — «четверта влада» Віктор Щеглов пам’ятає, хто допомагав йому торувати шлях до визнання. Це журналісти Петро Медвідь, Василь Калита, Іван Власенко, Тетяна Чеброва, Юрій Віленський, Наталія Вишневська та багато-багато інших майстрів пера, які стали для нього та його Центру справжніми друзями на довгі роки. Він дуже добре пам’ятає усе, що було написано про становлення ендоваскулярної нейрорентгенохірургії в Україні та світі. І особливо пам’ятна найперша стаття «Операція без скальпеля», яка вийшла друком 19 жовтня 1977 р. (В. Гальченко, «Робітнича газета»). У цьому живому репортажі (просто з операційної) постає молодий і талановитий київський ендоваскулярний нейрохірург Віктор, який рятує безнадійно хвору, але таку закохану в життя та рідну Долину Троянд, що у Болгарії, 20-річну Рум’яну Стоянову. Останнє,

що бачить вражений журналіст в операційній, — як ця тендітна дівчина на операційному столі притискає руку рятівника до своєї щоки, мокрої від сліз — сліз вдячності. Вона дала слово, що коли одружиться і матиме сина, обов’язково дасть йому ім’я Віктор. І вона його дотримала. Ім’ям хірурга назвали своїх синів іще кілька порятованих. Натомість партія не погладила молодого лікаря по голівці за цю зухвалу, як вони казали, статтю. Його одразу ж викликали на засідання партбюро інституту, аби він відмовився від викладених у ній фактів і написав спростування. Отакі були часи… Та не таким був Щеглов! Преса відіграла величезну роль у становленні цього нового напряму, яке нерідко здійснювалося у боротьбі та жорсткому протистоянні. Вона відображала нові можливості методу, нові підходи до лікування та операції, нові інструменти. А головне — новий результат. Уже той факт, що тут не виконувалася трепанація черепа, викликав неабиякий інтерес громадськості. Адже трепанація черепа — це тяжка хірургічна черепно-мозкова травма, завдана під наркозом, навіть якщо проводиться лікарем із «золотими» руками. Це дуже тяжке втручання, оскільки порушується цілісність шкірних покривів голови, твердо-мозкової оболонки, артерій та вен, ламається та скушується кістка, видаляється начебто функціонально неважлива мозкова тканина, але це не так, оскільки життєво важлива кожна клітинка мозку. Ось як описував цю процедуру талановитий лікар та письменник Михайло Булгаков: «Одним прийомом Пилип Пилипович навів на лобі червоний вінець. Шкіру з голеним волоссям відкинули, наче скальп, відкрили кістяний череп. Пилип Пилипович крикнув: — Трепан! Борменталь подав йому сяючий коловорот. Кусаючи губу, Пилип Пилипович почав втикати коловорот і висвердлювати в черепі маленькі дірочки. На відстані сантиметру одна від одної, так, що вони йшли навколо черепа. На кожну він витрачав не більше п’яти секунд. Потім пилкою небаченого зразка, встромивши її хвостик у першу дірочку, почав пиляти так, як випилюють жіночу, ручної роботи, скриньку. Череп тихо вищав і трясся. Хвилини за три по тому кришку черепа зняли». Нічого подібного у Центрі Щеглова пацієнтові переживати не потрібно. Бо ендоваскулярна операція на судинах мозку — елегантна, малотравматична, фізіологічна, безкровна. Вона передбачає нові принципи ставлення до хворого — гуманні, направлені на якомога повніше та швидше його відновлення після операції. Вона дала змогу істотно поліпшити діагностику захворювань судин головного мозку та їх лікування. Дала можливість за допомогою порівняно простих інструментів розв’язувати найскладніші хірургічні та діагностичні проблеми. За її допомогою вдалося заходити ВГЛИБ МОЗКУ, НЕ ТОРКАЮЧИСЬ ЙОГО, — тобто досягати будь-якої ділянки, включаючи стовбурові структури, не торкаючись його. Це створює неймовірно позитивне ставлення до самої операції. Під час такої операції людина перебуває у стані свідомості, що дає можливість стежити за функціями мозку і в разі можливих ускладнень — миттєво приймати рішення й реагувати. Усі ці переваги ендоваскулярної нейрорентгенохірургії — нового методу, впроваджуваного Віктором Щегловим у Києві, знайшли своє відображення у численних публікаціях. І у цій книзі… Наталія ВИШНЕВСЬКА, кандидат філологічних наук Науково-практичний центр ендоваскулярної нейрорентгенохірургії НАМН України. 04050, м. Київ, вул. Мануїльського, 32, корпус № 5, поверхи №№ 7, 8, 9. Тел.: (044) 483-32-17, (067) 447-54-62, (067) 447-54-63. З питань придбання книги звертайтеся за тел.: (044) 483-32-17, (067) 447-54-62, (067) 447-54-63.

Тел.: (044) 423-02-60 • vz@vz.kiev.ua • www.vz.kiev.ua

ЮРИДИЧНА КОНСУЛЬТАЦІЯ

5 жовтня 2012 року

ПОСАДА І ОПЛАТА У процесі реформування первинної ланки відбулося переведення керівників амбулаторій ЗПСМ із посад головних лікарів на посади завідувачів амбулаторій. Як свідчить редакційна пошта, це викликає тривогу наших читачів із приводу того, чи не призведуть такі «метаморфози» до зменшення розміру заробітної плати. Як оплачуватиметься праця цієї категорії керівників? Відповісти на це та інші запитання читачів ми попросили головного спеціаліста з питань соціально-економічного захисту Профспілки працівників охорони здоров’я України Лідію ГАВРИЛЕНКО.

о 1 січня 2011 року посадовий оклад головного лікаря амбулаторії, у тому числі амбулаторії загальної практики — сімейної медицини, встановлювався за 12 тарифним розрядом Єдиної тарифної сітки (пункт 2.2.1 наказу Мінпраці та МОЗ України від 05.10.2005 № 308 / 519 «Про впорядкування умов оплати праці працівників закладів охорони здоров’я та установ соціального захисту населення» (далі Умов). Згідно з наказом Мінпраці та МОЗ від 08.02.2011 № 38 / 73 до пункту 2.2.1 внесено зміни, згідно з якими посадові оклади зазначених керівників визначаються за 14 тарифним розрядом Єдиної тарифної сітки (ЄТС). Підвищення посадових окладів за наявності кваліфікаційної категорії для головних лікарів амбулаторій здійснюється за будь-якою лікарською спеціальністю згідно з підпунктом 2 пункту 2.4.1 у розмірах, встановлених у підпункті «а» цього ж пункту Умов, а саме: • за вищу категорію — на 44,9 % тарифної ставки працівника І тарифного розряду ЄТС; • за першу категорію — на 31,9 % тарифної ставки працівника І тарифного розряду ЄТС; • за другу категорію — на 24,1 % тарифної ставки працівника І тарифного розряду ЄТС. Умови оплати праці працівників закладів охорони здоров’я затверджені спільним наказом Мінпраці та МОЗ від 05.10.2005 № 308 / 519 «Про впорядкування умов оплати праці працівників закладів охорони здоров’я та установ соціального захисту населення» (далі — Умов). Посадовий оклад завідувача амбулаторії загальної практики — сімейної медицини, яка є структурним підрозділом ЦРЛ, встановлюється за пунктом 2.2.2 Умов як керівнику структурним підрозділом лікарні, виходячи з посадового окладу лікаря з відповідною категорією за ЄТС, підвищеного за керівництво підрозділом на 10‑25 % залежно від кількості посад лікарів в амбулаторії, включаючи посаду завідувача. Керівникам структурних підрозділів оплата за кваліфікаційну категорію здійснюється за умови, що спеціальність, за якою їм присвоєно категорію, відповідає профілю підрозділу, який вони очолюють, а завідувачам поліклінік, що є структурними підрозділами лікарень, — за будь-якою лікарською спеціальністю, за якою надається амбулаторно-поліклінічна допомога. Крім того, лікарям незалежно від найменування посади у цій амбулаторії (яка має статус як юридичної особи, так і структурного підрозділу лікарні) виплачується надбавка за тривалість

безперервної роботи залежно від стажу роботи на цих посадах відповідно до пункту 4.1.1 розділу 4 Умов. При цьому, у випадках реорганізації дільничної лікарні до стажу роботи, що дає право на цю надбавку, зараховуються періоди безперервної роботи у закладах і на посадах, що передбачені пунктом 4.1.1 (підпункт 4 пункту 4.1.3 Умов), тобто стаж роботи у дільничній лікарні та амбулаторії зараховується для нарахування надбавки. Враховуючи, що зазначеним пунктом міські лікарні не передбачені, період роботи в цьому закладі не зараховується для нарахування надбавки за тривалість безперервної роботи. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.12.2009 № 1418 усі медичні працівники отримують надбавку за вислугу років у розмірі від 10 до 30 % посадового окладу залежно від стажу роботи на цих посадах. У зв’язку з реалізацією наказу МОЗ України від 30.08.2010 № 735 «Про затвердження примірних етапів реформування первинного та вторинного рівнів надання медичної допомоги» в умовах реформування первинного рівня надання медичної допомоги працівників дільничних лікарень та амбулаторій переведено у структурні підрозділи центральних районних, районних лікарень, а головних лікарів цих закладів — на посади керівників відповідних структурних підрозділів. Враховуючи, що виконання основних завдань із реалізації реформування первинної медичної допомоги в сільській місцевості покладається саме на цих працівників, погіршення умов оплати їх праці є неприпустимим. У зв’язку з цим Міністерство соціальної політики України і МОЗ України затвердили спільний наказ від 26.03.2012 № 165 / 194 «Про внесення змін до Умов оплати праці працівників закладів охорони здоров’я та установ соціального захисту населення» (далі — наказ № 165 / 194, який зареєстровано в Міністерстві юстиції 11.04.2012 за № 542 / 20855). Згідно з цим наказом Перелік закладів (підрозділів), робота в яких дає право на надбавку за тривалість безперервної роботи, доповнено амбулаторіями, які реорганізовано в структурні підрозділи центральних районних, районних, міських лікарень та центрів первинної медико-санітарної допомоги (пункт 4.1.1 розділу 4 «Надбавки» наказу № 308 / 519). Отже, головним лікарям амбулаторій, яких унаслідок реформування переведено на посади завідувачів цих підрозділів у складі центральних районних лікарень, виплачується надбавка за тривалість безперервної роботи у розмірі до 40 відсотків посадового окладу залежно від стажу роботи в цих

закладах. Наказ № 165 / 194 набув чинності 21 квітня 2012 року. Крім того, пунктом 2 цього наказу передбачено здійснювати доплату різниці заробітної плати тим керівникам, у яких після реорганізації відбулося зменшення її розміру — на весь період до запровадження нових умов оплати праці, за яких нові розміри заробітної плати перевищать діючі. Таким чином, усім колишнім головним лікарям амбулаторій і дільничних лікарень, яких переведено на посади завідувачів амбулаторій у складі ЦРЛ мають перерахувати заробітну плату з дати їх переведення на ці посади (з урахуванням їх кваліфікаційної категорії за спеціальністю «Організація й управління охороною здоров’я» та надбавки за тривалість безперервної роботи). Право на надбавку за тривалість безперервної роботи у розмірі до 40 % посадового окладу залежно від стажу роботи в амбулаторіях мають також лікарі ЗПСМ. Пунктом 4.1.3 наказу № 308 / 519 визначено порядок обчислення стажу безперервної роботи, що дає право на отримання надбавки за тривалість безперервної роботи. Так, згідно з підпунктом 1 цього пункту до стажу роботи, що дає право на зазначену надбавку, сумарно зараховується час роботи в закладах і на посадах, перелічених у пункті 4.1.1, тобто стаж роботи на посаді головного лікаря амбулаторії має зараховуватися для встановлення розміру зазначеної надбавки на посадах завідувача амбулаторії та лікаря загальної практики — сімейної медицини ЦРЛ. При цьому період стажування з перебуванням на посаді лікаря-стажиста зараховується до стажу, який дає право на отримання надбавки за тривалість безперервної роботи, але надбавка у цей період не виплачується. Після отримання сертифіката лікаря-спеціаліста виплата зазначеної надбавки поновлюється у розмірі, що відповідає стажу роботи на цій посаді та з урахуванням періоду стажування, а також попереднього стажу роботи на посаді головного лікаря амбулаторії. Протягом 17 років працювала головним лікарем амбулаторії ЗПСМ, маю вищу кваліфікаційну категорію за спеціальністю «Загальна практика — сімейна медицина». Нині працюю у МСЕК лікарем-реабілітологом на 0,5 посади та лікарем-терапевтом на 0,5 посади, і мені не оплачується категорія з сімейної медицини. Чи правильно це? Із листа до редакції.

— Так, правильно. Поясню чому: посадові оклади лікарів підвищуються за наявності кваліфікаційної категорії протягом п’яти років за умови їх роботи за тією спеціальністю, за якою присвоєно кваліфікаційну категорію

(підпункт 5 пункту 2.4.1 спільного наказу Мінпраці та МОЗ України від 05.10.2005 № 308 / 519 «Про впорядкування умов оплати праці працівників закладів охорони здоров’я та установ соціального захисту населення»). Кваліфікаційні вимоги для лікарів встановлені наказом МОЗ України від 25.12.92 № 195 «Про затвердження Переліку вищих і середніх навчальних закладів, підготовка і отримання звання в яких дають право займатися медичною і фармацевтичною діяльністю» та Довідником кваліфікаційних характеристик професій працівників системи охорони здоров’я, затвердженим наказом МОЗ України від 29.03.2002 № 117 (випуск 78 «Охорона здоров’я»). Згідно з ними для отримання сертифіката лікаря-терапевта слід мати повну вищу освіту за напрямом «Медицина» за спеціальністю «Лікувальна справа» та пройти спеціалізацію (інтернатуру, курси спеціалізації) за фахом «Терапія». З огляду на це, після прийняття в МСЕК на посаду лікаря-терапевта Вас мали направити на стажування для отримання сертифіката лікаря-терапевта з наступною атестацію за цією спеціальністю. Порядок стажування лікарів затверджено наказом МОЗ України від 17.03.93 № 48. На час стажування лікаря зараховують на посаду лікарястажиста в установу охорони здоров’я. У цей період йому встановлюють посадовий оклад у розмірі, встановленому для лікарів-стажистів (п. 2 та п. 4 п.п. 2.2.5 наказу № 308 / 519). Після закінчення стажування лікарі проходять атестацію на визначення знань та практичних навиків згідно з наказом МОЗ України від 19.12.97 № 359 «Про подальше удосконалення атестації лікарів». Лікарю, який успішно пройшов таку атестацію, присвоюється звання «лікар-спеціаліст». Термін стажування становить від одного до шести місяців та визначається у кожному випадку окремо (органом охорони здоров’я, який направляє лікаря на стажування). При цьому час стажування зараховується до стажу роботи за спеціальністю. Для отримання кваліфікаційної категорії за цією спеціальністю (друга, перша, вища) слід пройти курси підвищення кваліфікації в інституті удосконалення лікарів та подати документи до атестаційної комісії у порядку, затвердженому наказом МОЗ України від 19.12.97 № 359. Після присвоєння відповідної категорії за спеціальністю «Терапія» буде встановлено відповідний розмір посадового окладу. Стосовно посади лікаря-реабілітолога, наказом МОЗ України від 28.10.2002 № 385 «Про затвердження переліків закладів охорони здоров’я, лікарських, провізорських посад та посад молодших спеціалістів із фармацевтичною освітою у закладах охорони здоров’я» таку посаду не передбачено. Надання медичної допомоги хворим, у тому числі із застосуванням методів реабілітації, здійснює лікар-терапевт або лікар зі спеціальності, що відповідає профілю захворювання (наприклад лікар-невропатолог, лікар-кардіолог тощо). Додатком 49 до наказу МОЗ України від 23.02.2000 № 33 «Про штатні нормативи та типові штати закладів охорони здоров’я» у складі медико-соціальних експертних комісій передбачено посаду спеціаліста з медико-соціальної реабілітації (лікаря). Матеріал підготувала Cвітлана ТЕРНОВА, «ВЗ»

КОНФЕРЕНЦІЇ, З’ЇЗДИ, ВИСТАВКИ НАУКОВО-ПРАКТИЧНІ КОНФЕРЕНЦІЇ 8‑9 жовтня, м. Київ

Науково-практична конференція з міжнародною участю «Актуальні питання ультразвукової та функціональної діагностики в ангіології» Кількість учасників: 400 Країни-учасниці: Україна, Росія, Білорусь, Польща Організатор: Державна установа «Національний інститут хірургії та трансплантології ім. О. О. Шалімова НАМН України». Українська асоціація фахівців із ультразвукової діагностики. 03037, Київ, Червонозоряний проспект, 17. Тел. (044) 270‑14‑35. Український допплерівський клуб

Організатор: Державна установа «Національний інститут фтизіатрії і пуль-

Запрошуємо на роботу ЛІКАРІВ в амбулаторії Роменського р-ну Сумської обл.

10‑11 жовтня, м. Харків

• Лікарів сімейних та інших спеціальностей (переваги надаються сімейним парам). У районі діє програма місцевих стимулів для молодих спеціалістів (лікарів): проводиться доплата 1000 грн до заробітної плати щомісяця. • Лікарі інших спеціальностей, які бажають перекваліфікуватися на сімейних лікарів, отримують доплату — 500 грн щомісяця. • Проводимо оплату за навчання в інтернатурі сімейним лікарям, забезпечуємо службовим житлом із подальшою роботою в нашому закладі.

10‑11 жовтня, м. Київ

За довідками звертатися: КЗ «Центр ПМСД» 42070, вул. Леніна, 56, с. Бобрик, Роменського р-ну, тел.: (05448) 9‑46‑25; 9‑46‑47; Е-mail: viddiloz_romny@mail.ru

Науково-практична конференція з міжнародною участю «Проблеми організації, управління, економіки і маркетингу санаторно-курортних послуг», присвячена 150‑річчю курорту «Березовські мінеральні води» Кількість учасників: 250 Країни-учасниці: Україна, Білорусь, Україна Організатор: Харківська медична академія післядипломної освіти МОЗ України. 61176, Харків, вул. Корчагінців, 58. Тел. (057) 700‑36‑39 Науково-практична конференція «Сучасний стан та проблеми інфекційної захворюваності в Україні» (читання, присвячені пам’яті академіка Л. В. Громашевського) Кількість учасників: 200 Країни-учасниці: Україна Організатор: Державна установа «Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського НАМН України». 03038, Київ, вул. М. Амосова, 5. Тел. (044) 275‑37‑11. Асоціація інфекціоністів України. Державний вищий навчальний заклад «Тернопільський державний медичний університет ім. І. Я. Горбачевського МОЗ України». 46001, Тернопіль, Майдан Волі, 1. Тел. (0352) 52‑47‑25 11‑12 жовтня, м. Ужгород

Науково-практична конференція з міжнародною участю «Епілептологія. Досягнення та перспективи розвитку» Кількість учасників: 300 Країни-учасниці: Україна, Білорусь, Росія, Ізраїль Організатор: Українська протиепілептична ліга, Лікувально-діагностичний науковий центр «Епілепсія». 04080, Київ, вул. Фрунзе, 103‑А. Тел. (044) 468‑21‑27, факс (044) 468‑16‑55

Адміністрація комунального некомерційного підприємства «Перша Черкаська міська лікарня» Черкаської міської ради

запрошує на роботу в поліклініку лікарів загальної практики — сімейних лікарів у кількості 4 осіб. Забезпечуємо житлом згідно із «Програмою забезпечення орендованим житлом молодих спеціалістів — випускників вищих навчальних медичних закладів охорони здоров’я» Звертатися за телефонами у Черкасах: (0472) 45‑13‑19; (0472) 37‑02‑35 Організатор: Державна установа «Інститут травматології та ортопедії НАМН

України». 01054, Київ-54, вул. Воровського, 27. Тел. (044) 486‑79‑44 11‑12 жовтня, м. Київ

11‑12 жовтня, м. Донецьк

Науково-практична конференція з міжнародною участю «Актуальні проблеми гігієни та екології» Кількість учасників: 200 Країни-учасниці: Україна, Росія Організатор: Донецький національний медичний університет ім. М. Горького МОЗ України. 83003, Донецьк, проспект Ілліча, 16. Тел. (0622) 95‑67‑39. Наукове товариство гігієністів України. Комунальна лікувально-профілактична установа «Обласна клінічна лікарня професійних захворювань». 83059, Донецьк, проспект Ілліча, 104. Тел. (0622) 94‑12‑85 11‑12 жовтня, м. Запоріжжя

Науково-практична конференція з міжнародною участю «Церебральна недостатність: морфогенез і нейропротекція та інтенсивна терапія» Кількість учасників: 150 Країни-учасниці: Україна, Росія Організатор: Запорізький державний медичний університет МОЗ України. 69035, Запоріжжя, проспект Маяковського, 26. Тел.: (0612) 24‑64‑70, 34‑27‑41 11‑12 жовтня, м. Київ

Науково-практична конференція «Сучасні проблеми репродуктивної ендокринології» Кількість учасників: 90 Країни-учасниці: Україна Організатор: Державна установа «Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В. П. Комісаренка НАМН України». 04144, Київ-114, вул. Вишгородська, 69. Тел.: (044) 430‑36‑94, 431‑02–61, 431‑02‑03. Державна установа «Інститут педіатрії, акушерства і гінекології НАМН України»

Науково-практична конференція з міжнародною участю «Сучасні проблеми соціальної психіатрії та наркології в Україні у XXI столітті» Кількість учасників: 200 Україна, Росія, Литва, Білорусь Український науково-дослідний інститут соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України. 04080, Київ, вул. Фрунзе, 103. Тел. (044) 503‑87‑86 12 жовтня, м. Київ

Науково-практична конференція з міжнародною участю «Діагностика та лікування пізніх форм раку передміхурової залози, раку сечового міхура та раку нирки» Кількість учасників: 250 Країни-учасниці: Україна, Росія, Білорусь. Молдова, Польща, Чехія, Німеччина Організатор: Національний інститут раку МОЗ України. 03022, Київ, вул. Ломоносова, 33 / 43. Тел. / факс (044) 257‑01‑87 16 жовтня, м. Вінниця

Науково-практична конференція «Актуальні питання виявлення і лікування алергічних захворювань» Кількість учасників: 180 Країни-учасниці: Україна Організатор: Вінницький національний медичний університет ім. М. І. Пирогова МОЗ України. 21018, Вінниця, вул. Пирогова, 56. Тел. (0432) 69‑45‑94. Асоціація алергологів України. 21036, Вінниця, а / с 4283. Тел. / факс: (0432) 52‑03‑62, 57‑04‑46 17‑18 жовтня, м. Харків

Науково-практична конференція з міжнародною участю «Досягнення нейрохірургії останнього десятиріччя» Кількість учасників: 170 Країни-учасниці: Україна, Росія, Білорусь, Вірменія, Грузія, Азербайджан, Японія, Німеччина, Ізраїль Організатор: Державна установа «Інститут нейрохірургії ім. акад. А. П. Ромоданова НАМН України». Українська асоціація нейрохірургів. 04050, Київ, вул. Платона Майбороди (Мануїльського), 32. Тел. (044) 483‑91‑98

Науково-практична конференція з міжнародною участю «Стратегія і тактика боротьби з інфекційними захворюваннями», присвячена 125‑річчю Державної установи «Інститут мікробіології та імунології ім. І. І. Мечникова НАМН України» Кількість учасників: 300 Країни-учасниці: Україна, Росія, Білорусь, Молдова, Киргизія, Казахстан, Куба, Швеція, США, Франція, Німеччина, Канада, Японія, Болгарія, Словенія, Польща Організатор: Державна установа «Інститут мікробіології та імунології ім. І. І. Мечникова НАМН України». 61057, Харків, вул. Пушкінська, 14‑16. Тел. (057) 731‑31‑51, тел / факс (057) 731‑34‑69

11‑12 жовтня, м. Луцьк

18 жовтня, м. Харків

11‑12 жовтня, м. Київ

Науково-практична конференція «Проблемні питання діагностики і лікування хвороб нирок» Кількість учасників: 70 Країни-учасниці: Україна Організатор: Державна установа «Інститут нефрології НАМН України». 04050, Київ, вул. Дегтярівська, 17‑В. Тел. (044) 455‑93‑77, факс (044) 455‑93‑87. Українська асоціація нефрологів. 04050, Київ, вул. Дегтярівська, 17‑В. Тел. (044) 455‑93‑77 11‑12 жовтня, м Київ

Науково-практична конференція з міжнародною участю «Лікування травм та захворювань верхньої кінцівки» Кількість учасників: 400 Країни-учасниці: Україна, Росія, Білорусь, Польща, Австрія, Молдова

Медична газета України

ВАШЕ

ЗДОРОВ’Я Індекси 60965, 08198. Ціна договірна

Адреса редакції: м. Київ-03179, вул. Уборевича, 19-А, оф. 3. Телефони редакції: (044) 423-02-60; 424-60-75; 424-06-83 E-mail: vz@vz.kiev.ua Виходить один раз на два тижні у п’ятницю

Науково-практична конференція «Мультидисциплінарний підхід — ключ до терапевтичної науки та практики» Кількість учасників: 180 Країни-учасниці: Україна Організатор: Державна установа «Інститут терапії ім. Л. Т. Малої НАМН України». 61039, Харків, проспект Постишева, 2‑А. Тел.: (057) 370‑28‑18, 373‑90‑32, 373‑90‑03, 373‑90‑09. Харківський національний медичний університет МОЗ України 18 жовтня, м. Київ

Науково-практична конференція «Комплексні поточні рішення та досягнення сучасних цілей у профілактиці, діагностиці та лікуванні бронхіальної астми» Кількість учасників: 350 Країни-учасниці: Україна

Генеральний директор ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я» . . . . . . . . . . . . . . . . Микола БЕРНИК Заступник головного редактора . . . ЮЛІЯ НОВГОРОДСЬКА Редактор відділу аналітичної інформації . . . . . . . . . . СВІТЛАНА ТЕРНОВА Редактор відділу журналістських розслідувань . . . . СЕРГІЙ УХАЧЕВСЬКИЙ Дизайн та верстка . . . . . . . . . . . ВОЛОДИМИР ХЛОПЕНКО Відділ літредагування і коректури . . . . ОКСАНА ОСТРЯНКО Відділ реклами . . . . . . . . . . . . . . СВІТЛАНА КУРЧЕНКО Адміністративний відділ . . . . . . . . . РОМАН БЕРЕЖНИЙ

монології ім. Ф. Г. Яновського НАМН України». 03680, Київ, вул. М. Амосова, 10. Тел.: (044) 275‑05‑68, 275‑27‑33, 275‑62‑42

18‑19 жовтня, м. Київ

Науково-практична конференція з міжнародною участю «Дитяча дерматологія: сучасні підходи до діагностики та лікування» Кількість учасників: 700 Країни-учасниці: Україна, Велика Британія, США, Росія, Ізраїль, Німеччина Організатор: Всеукраїнська громадська асоціація «Українська асоціація псоріазу». 04107, Київ, вул. Нагірна, 6 / 31. Тел. (044) 353‑11‑77 18‑19 жовтня, АР Крим, м.Сімферополь

Науково-практична конференція з міжнародною участю «Актуальні питання судово-медичної науки, освіти і практики» Кількість учасників: 100 Країни-учасниці: Україна, Росія, Білорусь Організатор: Національна медична академія післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика МОЗ України. 04112, Київ, вул. Дорогожицька, 9. Тел. (044) 440‑97‑98. Державна установа «Кримський державний медичний університет ім. С. І. Георгієвського» МОЗ України. 95006, АР Крим, Сімферополь, бульвар Леніна, 5 / 7. Тел. (0652) 29‑48‑77 18‑19 жовтня, м. Київ

Науково-практична конференція з міжнародною участю «Сучасні підходи до діагностики та лікування неходжкінських лімфом» Кількість учасників: 300 Країни-учасниці: Україна, Росія, Швеція, Швейцарія, Іспанія, Чехія, Бельгія, Данія, Італія, Німеччина Організатор: Національний інститут раку МОЗ України. 03022, Київ, вул. Ломоносова, 33/43. Тел. / факс (044) 257‑10‑90 18‑19 жовтня, м. Одеса

Науково-практична конференція з міжнародною участю «Новітні методи профілактики післяопераційних ускладнень» Кількість учасників: 125 Країни-учасниці: Україна, Росія, Білорусь, Молдова Організатор: Український науково-дослідний інститут медичної реабілітації та курортології МОЗ України. 65014, Одеса, провулок Лермонтовський, 6. Тел. (048) 722‑29‑23. Українське товариство естетичної медицини. 65009, Одеса, вул. Буніна, 10. Тел. (0482) 35‑61‑68 18‑19 жовтня, м. Харків

Науково-практична конференція з міжнародною участю «Сучасні підходи до диспансеризації працюючих із джерелами іонізувального випромінення» Кількість учасників: 120 Країни-учасниці: Україна, Росія, Білорусь Організатор: Державна установа «Інститут медичної радіології ім. С. П. Григор’єва НАМН України». 61024, Харків, вул. Пушкінська, 82. Тел.: (057) 704‑10‑62, 704‑10‑64. Харківський національний медичний університет МОЗ України. 61022, Харків, проспект Леніна, 4. Тел. (057) 707‑73‑80. Головне управління охорони здоров’я Харківської обласної державної адміністрації. 61022, Харків, Держпром, 9 під’їзд, 5 поверх. Тел. (057) 705‑10‑85 18‑19 жовтня, м. Київ

Науково-практична конференція «Медико-соціальні читання, присвячені пам’яті професора В. М. Пономаренка» Кількість учасників: 300 Країни-учасниці: Україна Організатор: Державна установа «Український інститут стратегічних досліджень МОЗ України». 02099, Київ, провулок Волго-Донський, 3. Тел. (044) 576‑41‑19, факс (044) 576‑41‑20. Український центр наукової медичної інформації та патентно-ліцензійної роботи МОЗ України. 04655, Київ, проспект Московський, 19. Тел ./ факс (044) 428‑36‑76, тел. (044) 428‑37‑22 18‑19 жовтня, м. Київ

Науково-практична конференція з міжнародною участю «Секрети судинної хірургії: новітні мініінвазивні технології діагностики і лікування атеросклеротичних та тромботичних уражень судин» Кількість учасників: 150 Країни-учасниці: Україна, Австрія, Польща Організатор: Державна наукова установа «Науково-практичний центр профілактичної та клінічної медицини» Державного управління справами. 01014, Київ, вул. Верхня, 5. Тел. (067) 936‑78‑20. Українська асоціація судинних хірургів та ангіологів 18‑19 жовтня, м. Київ

Науково-практична конференція з міжнародною участю «Больові синдроми в медичній практиці» Кількість учасників: 300 Країни-учасниці: Україна, Австрія, Італія, Молдова, Нідерланди, Німеччина, Росія, США, Хорватія Організатор: Громадська організація «Українська асоціація з вивчення болю». 91045, Луганськ, квартал 50‑річчя Оборони Луганська, 1. Тел. (095) 100‑46‑55

МедИЧНі ВИСТАВКИ 16‑19 жовтня, м. Донецьк, пр-т Ілліча, 16. Донецький національний медичний університет МОЗ України

XIX спеціалізована виставка з міжнародною участю «МЕДВІН: Стоматологія» Стоматологічне обладнання, інструменти та матеріали, сучасні технології лікування і профілактики в практичній стоматології» Організатор: ПП «МЕДВІН». 04205 Київ, пр-т Героїв Сталінграда, 12Е, оф. «МЕДВІН». Тел. / факс: (044) 501‑03‑42, 501‑03‑44, 501‑03‑66

Редакція не завжди поділяє думку авторів публікацій Редакція не несе відповідальності за зміст рекламних матеріалів Відповідальність за достовірність фактів, цитат, прізвищ та імен, інших даних несуть автори публікацій Листування з читачами ведеться тільки на сторінках газети, рукописи не рецензуються і не повертаються. Друк офсетний, Умовний друк. арк., 2. Загальний наклад – 40 000. Замовлення № 30374 Віддруковано у ТОВ «Укрполиграфмедиа»: вул. Фрунзе, 104-а, м. Київ-04080

Черговий редактор ЮЛІЯ НОВГОРОДСЬКА

Тел.: (044) 423-02-60 • vz@vz.kiev.ua • www.vz.kiev.ua