Ваше Здоров'я №1-2 by Всеукраїнська медична газета “Ваше здоров'я”

№01 02 (1180 1181) 11.01.2013 В ОЧІКУВАННІ ДИВА Ситуація, що склалася в українській трансплантології, продовжує хвилювати лікарський загал. Статистика свідчить: кожен рік жителі України потребують 2000 трансплантацій печінки й серця. Донорських нирок потрібно вдвічі більше. І тільки 1 із 4 пацієнтів, які перебувають на листі очікування з приводу пересадки нирки, забезпечений діалізом. Решта троє — помирають. Пацієнти, що страждають від важкої серцевої недостатності, — у ще гіршому становищі, мало хто виживає довше 6 місяців. Одна з них — пацієнтка Київського Муніципального Центру Серця. Кожний свій день вона починає з детального вивчення новин — із надією, що нові законодавчі норми будуть прийняті раніше, ніж відмовить її безнадійно хворе серце.

Газета МОЗ України і галузевої профспілки

www.vz.kiev.ua

СНІД І ТУБЕРКУЛЬОЗ: ЛЕЩАТА ПОДВІЙНОї ЕПІДЕМІї СТИСКАЮТЬСЯ?

СТОР.

ЕПІЛЕПСІЯ: ХВОРОБА ПЛЮС ДИСКРИМІНАЦІЯ? Епілепсія — хвороба, яка завжди сприймалася суспільством як містичне явище. Часи дрімучого нерозуміння суті хвороби минули. Однак не всі біди залишилися в минулому. Особливо це стосується дітей, хворих на епілепсію (за статистикою їх у 3-6 разів більше, ніж дорослих). Навіть точні дані поширеності цього захворювання встановити неможливо — багато пацієнтів намагаються приховати свій діагноз, боячись залишитися поза бортом життя (до цього вдається 1/3 підлітків і 1/4 батьків, вважаючи, що поширення такої інформації негативно вплине на навчання, професійну кар’єру і подальше життя). Чому міфи, породжені епілепсією, залишаються живучими?

14 СТОР.

Сьогодні Україна отримує суттєву фінансову підтримку міжнародних організацій на протидію соціально небезпечним хворобам — у сфері ВІЛ/СНІДу частка донорських коштів становить понад 50%. Але залежність від зовнішніх інвестицій не може тривати вічно. За розрахунками UNAIDS, дефіцит фінансування у цьому напрямі на національному рівні буде збільшуватися до 138 млн дол. у 2015 році, а з 2016 року Україна може взагалі залишитися без донорських коштів. Чи витримає такий тягар вітчизняна охорона здоров’я?

СТОР.

АНАЛІЗ КРОВІ БЕЗ ШПРИЦА

ТЕ, ЩО ПАМ’ЯТАЮТЬ РУКИ

ІННОВАЦІЇ, ПЕРЕВІРЕНІ ЧАСОМ

Неінвазивний аналізатор крові АМП, який створив український учений, за 720 секунд аналізує 117 параметрів роботи людського організму. У ряді європейських країн він впроваджується в систему охорони здоров’я на державному рівні, але України в цьому списку... немає.

Із 1 січня 2013 року набув чинності Закон «Про екстрену медичну допомогу». Нові стандарти надання допомоги потребують оновлення протоколів із реанімаціїї згідно з міжнародними рекомендаціями, які вже врятували не одне життя.

Хірургія — найважливіша галузь медицини, що швидко розвивається і здатна умілими руками ерудованого хірурга творити справжні дива. Але ключовими тут є, насправді, два аспекти — вміння та ерудиція. Як цього досягти? На допомогу приходить жива хірургія.

17 СТОР.

18 СТОР.

22 СТОР.

НОВИНИ ГАЗЕТА МОЗ УКРАЇНИ І ЦК ПРОФСПІЛКИ (виходить з 1990 року)

Індекс 08198 для індивідуальних передплатників Індекс 60965 для підприємств і організацій СПІВЗАСНОВНИКИ ГАЗЕТИ: Міністерство охорони здоров’я України Профспілка працівників охорони здоров’я України ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я» Свідоцтво про реєстрацію КВ №8202 від 10 грудня 2003 року

Видавець – ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я»

Редакційна колегія БЕРНИК М.П. – генеральний директор ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я» БАХТЕЄВА Т.Д. – голова Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, заслужений лікар України, доктор медичних наук БЕРЕГОВИЙ Д.В. – завідувач ЛОР-відділення Волочиської ЦРЛ Хмельницької обл., заслужений лікар України, кандидат медичних наук БОЙЧУК Т.М. – ректор Буковинського державного медичного університету, доктор медичних наук, професор ВЕСЕЛЬСЬКИЙ В.Л. – помічник президента НАМН України, кандидат медичних наук, заслужений лікар України ВОРОНЕНКО Ю.В. – ректор НМАПО ім. П.Л. Шупика, доктор медичних наук, професор, академік НАМН України ГАРНИК Т.П. – директор Державного підприємства «Комітет з питань народної і нетрадиційної медицини МОЗ України», доктор медичних наук, професор ЗАБОЛОТНИЙ Д.І. – директор Державної установи «Інститут отоларингології ім. проф. О.С. Коломійченка НАМН України», доктор медичних наук, професор, академік НАМН України ЗАГОРІЙ В.А. – голова Наглядової ради ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця», завідувач кафедри клінічної промислової фармації та клінічної фармакології НМАПО імені П.Л. Шупика, доктор фармацевтичних наук, професор ЗОЗУЛЯ І.С. – проректор з наукової роботи НМАПО ім. П.Л. Шупика, доктор медичних наук, професор ЗОЗУЛЯ Ю.П. – директор Інституту нейрохірургії НАМН України, академік НАМН України КНЯЗЕВИЧ В.М. – голова правління Української ліги сприяння розвитку паліативної та хоспісної допомоги, доктор медичних наук КОВАЛЬ В.М. – голова Профспілки працівників охорони здоров’я України КОВАЛЬЧУК Л.Я. – ректор Тернопільського державного медичного університету ім. І.Я. Горбачевського, доктор медичних наук, професор, членкореспондент НАМН України МІШАЛОВ В.Г. – завідувач кафедри хірургії №4 НМУ ім. О.О. Богомольця, доктор медичних наук, професор МОСКАЛЕНКО В.Ф. – ректор Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, доктор медичних наук, професор, академік НАМН України, віце-президент НАМН України ПИРІГ Л.А. – професор кафедри нефрології НМАПО імені П.Л. Шупика, доктор медичних наук, професор, членкореспондент НАН України, академік НАМН України ПРОДАНЧУК М.Г. – директор Інституту екогігієни і токсикології імені Л.І. Медведя, доктор медичних наук, професор, член-кореспондент НАМН України УСІЧЕНКО І.Г. – президент Товариства Червоного Хреста, кандидат медичних наук, заслужений лікар України ЧЕКМАН І.С. – завідувач кафедри фармакології Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, член-кореспондент НАН і НАМН України ЩЕГЛОВ В.І. – директор Науковопрактичного центру ендоваскулярної нейрорентгенохірургії НАМН України, заслужений лікар України, академік Всесвітньої академії комплексної безпеки

ОПТИМІСТИЧНИЙ ПОЧАТОК РОКУ: ІЗ ПІДВИЩЕННЯМ ЗАРПЛАТ ТА БЕЗ БОРГІВ

іністерство охорони здоров’я України завершило поточний фінансовий рік без заборгованостей по зарплатах працівникам медичних установ, що фінансуються із державного бюджету. Також 2012 року було збільшено в середньому на 40% заробітні плати медичним працівникам пілотних регіонів, зокрема: фахівцям центрів первинної медичної допомоги Вінницької, Дніпропетровської, Донецької областей та міста Києва. Для підвищення оплати праці медичних працівників у даних регіонах Міністерство охорони здоров’я України розробило Постанову Кабінету Міністрів України №209 «Про деякі питання оплати праці медичних працівників закладів охорони здоров’я, що є учасниками пілотного проекту з реформування системи охорони здоров’я» та Методичні рекомендації щодо встановлення

стимулюючих надбавок за обсяг та якість виконаної роботи працівникам закладів охорони здоров’я, що надають первинну медичну допомогу та є учасниками пілотного проекту з реформування системи охорони здоров’я. Тож, із квітня 2012 року середня заробітна плата як лікарів, так і медичних сестер у пілотних регіонах збільшилась у середньому на 34% порівняно з 2011 роком. Крім того, деякі наболілі питання, які не вирішувалися протягом десятиліть, за ініціативою МОЗ України були розв’язані саме протягом двох останніх років. Зокрема, медичним та фармацевтичним працівникам встановлено надбавку за вислугу років, підвищено рівень заробітної плати медичним працівникам спеціалізованих протитуберкульозних закладів охорони здоров’я. Випускники-медики та фармацевти, які зобов’язуються відпрацюва-

ти не менше трьох років у сільській місцевості, а також сімейні лікарі, дільничні педіатри та терапевти тепер мають право на одноразову адресну грошову допомогу у розмірі п’яти мінімальних заробітних плат. Медичним та фармацевтичним працівникам, котрі навчаються в установах післядипломної освіти або на курсах підвищення кваліфікації, зберігається зарплата за сумісництвом. Уже протягом року — із 1 січня 2012 р. — медичні та фармацевтичні працівники державних і комунальних закладів отримують допомогу на оздоровлення у розмірі посадового окладу під час надання щорічної відпустки, а з 1 січня 2013 року право на таке підвищення отримали й молодші медпрацівники спеціалізованих протитуберкульозних закладів охорони здоров’я. Прес-служба МОЗ України

ЗАКАРПАТТЯ ДОЛУЧИЛОСЬ ДО ПРОГРАМИ «ЗДОРОВ’Я ЖІНОК УКРАЇНИ»

редставники Закарпатської обласної державної адміністрації та Програми Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) «Здоров’я жінок України» підписали угоду про партнерство і співпрацю у поліпшенні репродуктивного здоров’я населення регіону. За словами медиків, проект «Здоров’я жінок України» — це п’ятирічна Програма, що реалізується з 2011 року. ЇЇ головна мета — сприяти збереженню репродуктивного здоров’я жінок та подружніх пар України. Протягом п’яти років Програма впроваджуватиметься у 14 регіонах, Києві і відтепер у Закарпатській області. Як розповів директор проекту Олег Кузьменко, завдання Програми полягає у реалізації трьох

основних напрямів: інформування населення щодо питань планування сім’ї та репродуктивного здоров’я, навчання медичних працівників, а також підтримка сприятливого нормативно-правового середовища у родинах та укріплення здоров’я на національному й регіональному рівнях. Для ефективної реалізації Програми фахівці проводять тренінги, семінари, навчання, розповсюджують інформаційно-просвітницькі матеріали, проводять спільні акції з неурядовими молодіжними та жіночими організаціями. Прес-служба МОЗ України

КУДИ ЗНИКЛИ ЛІКИ ПРОТИ МІГРЕНІ? У

зв’язку з ситуацією, що склалася з відпуском в аптечних закладах лікарських засобів від мігрені, МОЗ України надає роз’яснення. Внаслідок прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 05.12.2012 р. №1129, розробником якої є Державна служба України з контролю за наркотиками, похідні триптамінів віднесено до особливо небезпечних психотропних речовин, обіг яких заборонено. Таким чином, аптечні заклади на виконання постанови припинили продаж препаратів для лікування мігрені, що містять триптаміни. До синтетичних триптамінів належать діючі речовини (за міжнародною непатентованою назвою): золмітриптан, суматриптан, фроватриптан, а також природний триптамін — мелатонін. Для збереження можливості хворим на мігрень купувати лікарські засоби Міністерство охорони здоров’я України звернулося за роз’ясненнями до Державної служби України з контролю за наркотиками та проханням виключити похідні триптамінів зі списку особливо небезпечних психотропних речовин, обіг яких заборонено. Своєю чергою Державна служба України з контролю за наркотиками пояснила, що похідні триптаміну були включені до Пере-

ліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів за ініціативою Міністерства внутрішніх справ України. Таким чином, у зв’язку із необхідністю врегулювання окремих положень постанови Кабінету Міністрів України від 05.12.2012 № 1129 Державна служба України з контролю за наркотиками направила звернення до Міністерства внутрішніх справ України з пропозицією запровадити тримісячний перехідний період для приведення обігу лікарських препаратів, що містять похідні триптаміну, до вимог чинного законодавства, а також не вживати на вказаний термін адміністративно-правових та кримінально-правових заходів щодо відповідних суб’єктів господарювання (тобто аптечних закладів) у випадку відпуску ними препаратів для боротьби з мігренню. Водночас МОЗ України наголошує: здебільшого засоби для лікування мігрені відпускаються за рецептом. Процедура призначення препаратів, індивідуальний підбір комбінацій

різних лікарських засобів, дозування, визначення особливостей під час застосування повинен визначати лише фахівець. Отже для ефективного лікування пацієнту необхідно звертатися до лікаря. Згідно з чинною редакцією Державного формуляра лікарських засобів, до препаратів, що застосовуються для лікування та профілактики мігрені, належать анальгетики, нестероїдні протизапальні лікарські засоби, спазмолітичні засоби та ін. Прес-служба МОЗ України

2 Тел.: (044) 485-00-96 • vz@vz.kiev.ua • www.vz.kiev.ua

НОВИНИ

11 січня 2013 року

ЗМОВА ПРОТИ ІНФЕКЦІЙ М

іністр охорони здоров’я України Раїса Богатирьова разом із представниками вітчизняних науково-медичних кіл провела зустріч із російськими фахівцями, у ході якої обговорювалися нові перспективні напрямки співпраці між Україною та Російською Федерацією в галузі розвитку передових медичних технологій. Ішлося про налагодження взаємодії у впровадженні новітніх розробок у галузі мікробіології. Зокрема, українські та російські фахівці домовилися про співпрацю в галузі фаготерапії. Фаготерапія — метод лікування хворих на бактеріальні інфекційні хвороби або бактеріоносіїв, заснований на введенні в організм бактеріофага. Фаги, або віруси бактерій, мають здатність у пробірці лізирувати бактерії. Давно робилися спроби використовувати бактеріофаги з лікувальною метою. Звичні й ефективні антибіотики, які врятували мільйони життів у минулому столітті, в нинішньому стають усе менш актуальними. Провідні бактеріологи вже давно б’ють на сполох — у най-

ближчому майбутньому в медицині може скластися критична ситуація, адже в протиборстві антибіотиків і бактерій перемагають, схоже, останні, й інфекційні захворювання незабаром буде нічим

лікувати. Крім того, весь цикл, від розробки до застосування бактеріофага, обходиться у 100(!) разів дешевше, ніж антибіотик. До речі, Росія у виробництві бактеріофагів уже має чималі здобутки: російські вчені розробили препарати проти практично всіх відомих збудників інфекційних захворювань — прим. «ВЗ». Учасники зустрічі висловилися щодо потреби об’єднання зусиль як розробників, так і практичних працівників відповідних галузей — лікарів різної спеціалізації, фармацевтів, екологів, вірусологів, імунологів, спеціалістів сільського господарства — для успішного впровадження в практичну медицину передових технологій та новітніх лікарських засобів. «Ми налаштовані на тісну співпрацю у цьому надзвичайно перспективному напрямку», — зазначила Раїса Богатирьова та розпорядилася розробити чіткий і послідовний план взаємодії російських та українських учених-медиків. Раїса Богатирьова підкреслила, що ця зустріч є підтвердженням високого рівня стратегічного партнерства між Україною та Російською Федерацією в усіх сферах, і в охороні здоров’я зокрема. Прес-служба МОЗ України

АПТЕЧНИХ КІОСКІВ В УКРАЇНІ БІЛЬШЕ НЕ ІСНУЄ

ОСТАННЄ ПОПЕРЕДЖЕННЯ ІМПОРТЕРАМ ЛІКІВ

з 29 грудня 2012 року втратили чинність норми законодавства, які дозволяли суб’єктам господарювання здійснювати роздрібну торгівлю лікарськими засобами через аптечні кіоски. З цього моменту лікарські засоби можуть реалізовуватись лише через аптеки або аптечні пункти. Вимога щодо закриття аптечних кіосків обґрунтована тим, що з точки зору якості обслуговування населення лікарськими засобами зазначені заклади не забезпечують належного рівня надання фармацевтичних послуг. Зокрема, в аптечному кіоску допускалась відсутність торгівельного залу, умови зберігання лікарських засобів постійно порушувалася. Закриття аптечних кіосків суттєво не вплине на можливість громадян користуватися послугами аптечних закладів. Тенденція розвитку аптечної мережі дає можливість стверджувати, що перевага надається створенню аптечних закладів у формі аптек. На кінець грудня 2012 року в Україні функціонувало близько 14,8 тис. аптек. На аналогічну дату 2005 року цей показник становив лише 9,4 тис. Таким чином, навантаження на один аптечний заклад значно зменшилося. За розрахунками, які виключають аптечні кіоски, станом на кінець грудня 2012 року один аптечний заклад (аптека або аптечний пункт) обслуговував 2264 особи, у той час як наприкінці 2005 року цей показник становив 3190. Зауважимо, що в Європейському Союзі в середньому одна аптека обслуговує 3,5 тис. осіб.

абінет Міністрів України постановою від 26 грудня 2012 р. №1205 переніс із 1 січня 2013 року на 15 лютого 2013 року запровадження норми, згідно з якою суб’єкти господарювання мають подавати копію виданого Державною службою України з лікарських засобів документа, що підтверджує відповідність умов виробництва лікарських засобів вимогам Належної виробничої практики. Відповідна постанова опублікована на офіційному сайті Кабміну «Урядовий портал». «Внести зміну до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 8 серпня 2012 р. №793 «Про внесення змін до порядку здійснення державного контролю якості лікарських засобів, що ввозяться в Україну», замінивши слова і цифри «з 1 січня 2013 р.» словами і цифрами «з 15 лютого 2013 р.», — йдеться в тексті постанови. Зазначимо, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №793 від 8 серпня 2012 року «Про затвердження порядку здійснення державного контролю якості лікарських засобів, що ввозяться в Україну» встановлюються додаткові вимоги до комплекту документів, що подаються для отримання висновку про якість ввезених лікарських засобів, а саме: додається копія виданого Державною службою України з лікарських засобів документа, що підтверджує відповідність умов виробництва лікарських засобів вимогам до виробництва лікарських засобів в Україні. Ненадання такого документа призводить до неможливості обігу лікарського засобу на території України.

Прес-центр Держлікслужби України

АЛЬТЕРНАТИВА ОПЕРАЦІЇ НА ВІДКРИТОМУ СЕРЦІ ІСНУЄ! Ф

ахівці Національного інституту серцево-судинної хірургії ім. М.М. Амосова вперше в Україні провели унікальну операцію — ендоваскулярне («без розрізу» грудної клітки пацієнта) протезування аортального клапана. Інститут став першим лікувальним закладом у країні, де проводять транскатетерне протезування аортального клапана як альтернативу операції на відкритому серці для пацієнтів, які потребують його заміни. Ендоваскулярна імплантація біологічного протезу аортального клапана — це величезне досягнення медичної науки і практики, що може стати реальною альтернативою традиційним хірургічним втручанням. Після отримання європейського сертифіката CE в березні 2007 року цю систему було імплантовано більш ніж 35 000 пацієнтам у всьому світі, що є доказом успішності проведення заміни серцевого клапана. Така операція — зовсім новий напрямок розвитку медицини у світі. Принцип методу полягає в

тому, що протез клапана вводять у серце за допомогою внутрішньосудинного катетера. Зокрема, першому в Україні пацієнту штучний клапан серця було введено через артерію, зробивши невеликий розріз на нозі. Не випадково, що в Україні першу таку операцію провели саме в Національному інституті серцевосудинної хірургії імені М.М. Амосова. Саме тут у далекому 1965 році видатний учений та хірург Микола Амосов винайшов та впровадив у практику першу у світі антитромботичну модель клапана серця. І тоді це вважалося дивом. А сьогодні, майже через півстоліття, подібну операцію можна виконувати взагалі «без розрізу». Тяжкий симптоматичний аортальний стеноз найчастіше діагностується у людей похилого віку. Хвороба виникає, коли клапан стає «стенотичним» або заповнюється відкладеннями кальцію, які перешкоджають кровотоку від серця до тіла, спричиняючи такі симптоми як задишка, біль у грудях, втому

та прискорене серцебиття. Заміна аортального клапана — єдиний на сьогодні метод лікування, а операція на відкритому серці — стандартна процедура заміни. До появи нехірургічного лікування пацієнти з тяжким аортальним стенозом були майже приреченими, адже мали протипоказання до операції, а альтернативних методів лікування не існувало. Без перебільшення можна сказати: з’явилася надія на порятунок життя вкрай тяжких хворих, яких жоден вітчизняний хірург не наважився би оперувати звичайним способом. Прес-служба МОЗ України

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

СНІД І ТУБЕРКУЛЬОЗ: ЛЕЩАТА ПОДВІЙНОЇ ЕПІДЕМІЇ СТИСКАЮТЬСЯ? З початку епідемії СНІДу у світі (1986-1987 роки) вірус імунодефіциту людини вразив понад 90 мільйонів людей. Нині на планеті проживає більш як 34 мільйони осіб із ВІЛ/СНІДом, серед них — 5 мільйонів дітей. За даними UNAIDS, ряди жертв цієї епідемії щоденно поповнюють понад 14 тис. осіб. Піднімає голову і туберкульоз, який ще недавно вважали майже подоланою хворобою. Нині туберкульоз та ВІЛінфекція/СНІД посідають чільне місце серед інфекційних хвороб за рівнем поширеності та смертності. Особливо у країнах, де масштаби цих епідемій стали справжньою загрозою національній безпеці (у тому числі і в Україні). Нескладно уявити, до яких катастрофічних наслідків призводить поєднання цих двох небезпечних монстрів, особливо з урахуванням стійкості ВІЛ-інфекції до антиретровірусної терапії та зростання кількості мультирезистентного туберкульозу. Хоча проблемою ко-інфекції ВІЛ/ТБ нині стурбований увесь світ (адже дієвих методів її діагностики і лікування й досі не знайдено), найбільше вона непокоїть країни Південної Африки, Індію і держави пострадянського простору, де «одна біда не ходить».

а оціночними даними, 12–14 млн осіб у світі мають ко-інфекцію ВІЛ/ТБ. Понад 30% ВІЛ-інфікованих хворіють на туберкульоз, близько 65-70% осіб, що захворіли, помирають. Туберкульоз, як найбільш поширене опортуністичне захворювання при ВІЛ-інфекції (його виявлено у 62,5% нових випадків СНІДу), є головною причиною погіршення перебігу хвороби і смертності у хворих на СНІД. В Україні захворюваність на поєднану інфекцію ТБ/ВІЛ постійно зростає (з 2001 року показники захворюваності та смертності від неї збільшились у 10 разів — у 2011 році вони становили відповідно 9,12 і 6,1 на 100 тис. населення). Саме тому останнім часом даній проблемі почали приділяти особливу увагу. Цьому питанню було присвячене спільне засідання колегії МОЗ України, президії НАМНУ та колегії Державної служби України з питань протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, на якому Міністр охорони здоров’я України Раїса Богатирьова зазначила, що сьогодні наша держава стоїть перед величезним викликом, пов’язаним із необхідністю зупинити поширення таких соціально небезпечних хвороб, як ВІЛ-інфекція і туберкульоз, захворюваність і смертність від яких у нашій країні — одні з найвищих у Європі. Міністр охорони здоров’я України вказала і на основні шляхи розв’язання цієї проблеми — створення єдиної національної стратегії, яка має бути узгодженою з міжнародними доказовими принципами та інтервенціями, економічно обґрунтованою та орієнтованою на потреби пацієнтів; формування єдиної упорядкованої структури управління програмами у сфері ВІЛ-інфекції та туберкульозу. 16 жовтня Верховна Рада України прийняла Закон України «Про затвердження Загальнодержавної цільової соціальної програми протидії захворюванню на туберкульоз на 2012-2016 роки». Фінансування Програми, загальний бюджет якої становить 1 млрд 830 млн грн, здійснюватиметься за рахунок коштів, що передбачаються у державному бюджеті, гранту Глобального фонду для боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією, іншими джерелами фінансування. У Законі ви-

значені найбільш пріоритетні цілі, в тому числі і зниження рівня захворюваності та смертності від ко-інфекції ВІЛ/ТБ на 10% шляхом забезпечення мультидисциплінарного підходу до надання медичної допомоги хворим. Сьогодні Україна отримує суттєву фінансову підтримку міжнародних організацій на протидію соціально небезпечним хворобам — у сфері ВІЛ/СНІДу частка донорських коштів становить понад 50%. Але залежність від зовнішніх інвестицій не може тривати вічно. За розрахунками UNAIDS, дефіцит фінансування у цьому напрямі на національному рівні буде збільшуватися до 138 млн дол. у 2015 році, а з 2016 року Україна може взагалі залишитися без донорських коштів. Чи витримає такий тягар вітчизняна охорона здоров’я? Тож зрозуміло — дбати про день завтрашній мусимо сьогодні. Якщо ми не подолаємо епідемію — вона своєю «подвійною» силою здолає нас. Олександр ТОЛСТАНОВ, заступник Міністра охорони здоров’я України

— Виклики та уроки подвійної епідемії висувають перед нами нові завдання. По-перше, необхідно змінити підходи до управління в системі боротьби з ВІЛ-інфекцією та туберкульозом. Інтегрування послуг у боротьбі з ВІЛ/ ТБ підвищить якість життя пацієнтів, призведе до зменшення періоду лікування, фінансових

витрат. Тому потрібно посилити інтеграцію підрозділів, відповідальних за боротьбу з ВІЛ-інфекцією та туберкульозом, на всіх рівнях системи охорони здоров’я. По-друге, слід більше приділяти уваги профілактиці, лікуванню та діагностиці серед ВІЛ-інфікованих, хворих на ТБ, особливо серед дітей. Усім, хто живе з ВІЛ і захворів на туберкульоз, необхідно вчасно призначити антиретровірусну терапію. На громадське обговорення винесено проект наказу МОЗ України про порядок перенаправлення, діагностики, лікування і супроводу пацієнтів у разі супутніх патологій ВІЛ-інфекції/СНІДу. Це має забезпечити тісну співпрацю фахівців протитуберкульозних закладів, служб, центрів на місцях. Нагальним є питання оптимізації міжвідомчої взаємодії всіх рівнів надання медичної допомоги, пенітенціарної служби, соціальних служб, закладів освіти та наукових установ системи НАМН України. Загальна кількість органів державної влади, залучених до протидії епідемії ВІЛ-інфекції та туберкульозу, має бути зведена до необхідного мінімуму, що призведе до спрощення управління та координації їх діяльності. Потрібно також визначити пріоритети національної стратегії боротьби з туберкульозом. Оптимальним шляхом вирішення існуючих проблем безумовно є посилення лідерства держави у протидії епідемії туберкульозу. Необхідно посилити державний контроль за ефективним використанням коштів під час реалізації програм і проектів, збільшити частку державного фінансування протитуберкульозних програм, забезпечити з боку держави умови для реалізації національної стратегії по боротьбі з туберкульозом, а саме: нормативне врегулювання, технічну і гуманітарну допомогу в адаптації та впровадженні міжнародних стандартів. Ефективна протидія туберкульозу можлива тільки за умови широкого партнерства, у тому числі з неурядовими організаціями, в разі збереження лідерства і контролю з боку держави.

Віктор МАРІЄВСЬКИЙ, директор ДУ «Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського НАМН України», професор

— ВІЛ-інфекція стала найактуальнішою проблемою у світі. Адже на відміну від інших збудників ВІЛ ввібрав найдосконаліші форми паразитизму: високу мінливість (у 100 разів вищу, ніж у вірусу грипу); інтеграцію геному збудника до геному людини; тропізм до клітин імунної системи. Також доведено, що ВІЛ-інфекція впливає на біологічні властивості збудників інших інфекційних хвороб — у бік збільшення їх вірулентності, скорочення термінів вироблення стійкості до антимікробних засобів. Епідемія ВІЛ-інфекції в Україні є найтяжчою у Європі. Незважаючи на активні заходи боротьби з нею в Україні, існує тенденція до зростання кількості нових випадків ВІЛ-інфекції, хворих на СНІД, померлих від СНІДу. Однак слід зазначити, що в останні роки епідситуація стабілізувалася: зменшилися темпи приросту рівня захворюваності, кількість ВІЛ-інфікованих серед молоді, рівень поширеності ВІЛ-інфекції серед вагітних. Тобто, широкомасштабні захо-

Шановні читачі! Відкриваючи «Дискусійний клуб», ми ставили за мету дати кожному лікарю можливість висловитися з приводу наболілого. Тема нашого наступного обговорення «ЯКА СТРАХОВА МЕДИЦИНА ПОТРІБНА УКРАїНІ?» Чекаємо ваших листів на адресу: м. Київ, 03179, вул. Уборевича, 19-А, офіс 3, редакція газети «Ваше здоров’я» або на e-mail: vz@vz.kiev.ua

Тел.: (044) 485-00-96 • vz@vz.kiev.ua • www.vz.kiev.ua

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

11 січня 2013 року ди у державі в подоланні епідемії ВІЛ-інфекції дають свої результати. Втім існує низка питань, які чекають нагального вирішення. Зокрема, це стосується СНІД-індикаторних, ВІЛ-асоційованих та опортуністичних інфекцій. Із майже 20 СНІДіндикаторних інфекцій туберкульоз спостерігається найчастіше — більш як у половини ВІЛ-інфікованих, і може виникнути на будь-якій стадії ВІЛ-інфекції (ТБ — одна з провідних причин смерті ВІЛ-інфікованих осіб). Існують труднощі як у діагностиці цих захворювань, так і в їх лікуванні. Тож нині зусилля фахівців НАМН України спрямовані на розробку алгоритму діагностики та лікування СНІД-індикаторних та ВІЛасоційованих інфекцій, передусім туберкульозу, парентеральних вірусних гепатитів, герпетичної інфекції тощо. Зокрема, фахівці нашого Інституту є учасниками міжнаціонального наукового проекту «Удосконалення діагностики і лікування туберкульозу у ВІЛ-інфікованих», що фінансується СDС (США). Створити Центр із контролю за захворюваннями на зразок CDC доцільно і в Україні, установи НАМН України готові виконати наукові замовлення, необхідні для його функціонування, та здійснювати науковий супровід його роботи. Учені України розробили вже кілька нових противірусних препаратів. У доклінічних та клінічних дослідженнях доведено їх ефективність відносно ВІЛ-інфекції та опортуністичних інфекцій. Деякі з них виробляються в Україні, інші чекають впровадження. У зв’язку з цим необхідно створити групу фахівців — молекулярних біологів, вірусологів, фармакологів, біохіміків, клініцистів для комплексної оцінки цих та інших розробок із метою використання їх у лікуванні ВІЛ-інфікованих. Водночас науковці Академії розпочали розробку проблеми генетично обумовленої стійкості до інфікування ВІЛ. Ґрунтуючись на результатах молекулярно-генетичних досліджень, потрібно визначати найбільш типові для українців генотипи підвищеної чутливості або резистентності до ВІЛ. Це дасть змогу встановити вклад генетичної складової у розвиток епідемії ВІЛ та може стати ключовою стратегією в протидії цьому захворюванню. Сподіватимемося і на те, що складна епідемічна ситуація з найактуальнішої інфекційної проблеми в нашій країні стане поштовхом до перегляду рівня фінансування наукових розробок — хоча б у межах, передбачених законом. Юрій ФЕЩЕНКО, академік НАМН України, директор ДУ «Національний інститут фтизіатрії і пульмонології ім. Ф.Г. Яновського» НАМН України, головний позаштатний спеціаліст МОЗ України за спеціальністю «Фтизіатрія»

— Упродовж 2005-2011 рр. захворюваність на всі форми туберкульозу в Україні знизилася із 84 до 67 на 100 тис. населення, тобто на 20%. Однак ми ще далекі від рівня 1995 року, коли в Україні було проголошено епідемію — тоді цей показник становив майже 42 на 100 тис. населення. Збитки, які завдає нашій державі епідемія туберкульозу, щороку становлять приблизно 3,7 млрд грн. Водночас з’явилися нові загрози, зокрема стрімко підвищується захворюваність на коінфекцію ВІЛ/туберкульоз. Із досвіду країн Африки можна сказати, що навіть широке за-

провадження АРТ не знижує захворюваності на туберкульоз серед ВІЛ-інфікованих осіб. Якщо ми говоримо, що з 2005 року смертність від туберкульозу зменшилася на 40%, слід зауважити, що суттєве зниження цього показника відбулося через зміну структури хворих на вперше діагностований туберкульоз. У 2011 р. серед нових пацієнтів було майже 14% випадків ко-інфекції ВІЛ/туберкульоз, летальність серед яких набагато вища, ніж серед ВІЛ-негативних пацієнтів. Згідно із чинним законодавством, усі випадки смерті від ко-інфекції ВІЛ/туберкульоз реєструються як випадки смерті від СНІДу (для порівняння: у 2005 р., коли смертність була найвищою, питома вага пацієнтів із ко-інфекцією ВІЛ/туберкульоз становила 8,1%) — при цьому смертність від СНІДу лише за останній рік зросла на 17%. Така ситуація може гальмувати розгляд і аналіз причин смерті серед пацієнтів із ко-інфекцією ВІЛ/туберкульоз у фтизіатричній службі, знижувати якість надання медичної допомоги таким хворим, давати привід для штучного заниження показників захворюваності на туберкульоз (без реєстрації тяжких хворих із ко-інфекцією, які помирають протягом 1 місяця перебування у стаціонарі). Сьогодні епідемію туберкульозу не можна відділити від епідемії ВІЛінфекції/СНІДу, і контроль за епідеміологічними показниками має здійснювати єдиний Центр із контролю за захворюваннями під науковим супроводом закладів НАМН України. Нові виклики зумовлюють необхідність реформування протитуберкульозної служби та серйозного наукового супроводу Загальнодержавної цільової програми протидії захворюванню на туберкульоз на 2012-2016 роки. Поки що він незадовільний. Більшість наукових досліджень, які фінансуються з Державного бюджету, не впливають на загальну ситуацію з туберкульозом у країні, оскільки результати науково-дослідних робіт, що виконують заклади НАМН та МОЗ України, або недостатньо впроваджуються у медичну практику, або впровадження їх відбувається формально, лише на папері. Ця ситуація в Україні виникла вже багато років тому, коли за рекомендаціями міжнародних організацій у нашій державі почали ігнорувати вітчизняні наукові розробки і сліпо покладатися на міжнародні стандарти, котрі, як відомо, потребують адаптації в кожній країні. Велика кількість неурядових організацій і міжнародних проектів, що працюють в Україні, лобіюючи свої інтереси, намагаються переконати МОЗ України та Держслужбу України соцзахворювань активно впроваджувати лише міжнародні рекомендації, більшість яких спираються тільки на експертну думку і мають низький рівень доказовості. При цьому ігноруються результати науково-дослідних робіт, які виконуються в Україні в галузі фтизіатрії та фінансуються з Державного бюджету. В таких умовах впроваджувати результати наукових розробок та залучати до їх виконання протитуберкульозні заклади нашої держави надзвичайно складно. Склалася ситуація, коли, з одного боку, держава фінансує наукові розробки, а з іншого — органи виконавчої влади на місцях гальмують їх впровадження. МОЗ України також слід переглянути підходи до планування наукових досліджень та спільно з НАМН України готувати державне замовлення за головними завданнями Загальнодержавної цільової програми.

Олександр ЮРЧЕНКО, головний лікар Київської міської клінічної лікарні №5

— Сьогодні в Україні набувають надзвичайної актуальності дві проблеми: збільшення захворюваності та смертності від ко-інфекції ВІЛ/ туберкульоз; поширення мультирезистентного туберкульозу, у тому числі з розширеною резистентністю, що призводить до зниження якості та підвищення вартості лікування і, як наслідок, збільшення показника смертності. ВІЛ-інфекція є потужним чинником, який сприяє розвитку активної форми туберкульозу в носіїв латентної інфекції та підвищує ймовірність розвитку рецидивного туберкульозу. Захворюваність на активний туберкульоз серед уперше виявлених хворих із ВІЛ-інфекцією в м. Києві, як і в цілому по Україні, має чітку тенденцію до зростання. Лише за 9 місяців 2012 року зареєстровано 165 осіб із ко-інфекцією ВІЛ/ТБ (5,9 на 100 тис. населення). За аналогічний період 2011 р. було зареєстровано 117 таких випадків (4,2 на 100 тис. населення). Серед осіб, у яких ВІЛінфекцію вперше було виявлено в стадії СНІДу, 72,2% мали ко-інфекцію ВІЛ/ТБ. Саме туберкульоз найчастіше призводить до смерті людей, які живуть з ВІЛ-інфекцією. Серед 165 хворих, які померли за 9 місяців 2012 р. у Києві від хвороб, зумовлених СНІДом, у 120 було діагностовано туберкульоз. Така ситуація призвела до необхідності вжиття дієвих заходів щодо своєчасного виявлення хворих з ко-інфекцією ВІЛ/ТБ та створення умов для надання їм кваліфікованої медичної допомоги. І хоча на сьогодні вже є певні позитивні зрушення, хотілося б детальніше зупинитися на проблемах, які є нагальними і для служби СНІДу, і для протитуберкульозної служби. Враховуючи, що люди, інфіковані ВІЛ, дуже сприйнятливі до бактеріальних інфекцій, приблизно у чверті хворих крім туберкульозу спостерігається атиповий мікобактеріоз з ураженням легень, шкіри, периферійних лімфатичних вузлів, шлунково-кишкового тракту, центральної нервової системи та інших органів. Ця група мікобактерій, яка належить до Micobacterium avium complex (MAC), значно знижує тривалість життя хворих на СНІД, насамперед у разі значного зниження числа лімфоцитів CD4. Внаслідок відсутності чіткого регламенту взаємодії служби СНІДу, протитуберкульозних за-

Захворюваність та смертність від ко-інфекції ТБ/ВІЛ в Україні за даними ПТД за період 2006–2011 рр. (на 100 тис. населення) 10 8,7 9 Захворюваність 8 7,4 Смертність 7 6,3 6,0 6 5,5 5,0 4,9 5 4,3 3,9 4 3,4 3 2 1 0 2006 2007 2008 2009 2010

9,12

6,1

2011

кладів та інших закладів охорони здоров’я різного рівня надання допомоги на сьогодні неможливо налагодити ефективну систему профілактики та організації надання медичної допомоги хворим, насамперед у частині забезпечення своєчасної діагностики туберкульозу та ідентифікації видів нетуберкульозних мікобактерій серед ВІЛ-інфікованих, проведення медикаментозної профілактики. Нажаль, у столиці досі відсутнє спеціалізоване відділення для хворих на ко-інфекцію ВІЛ/ТБ. Вихід із ситуації я вбачаю перш за все через налагодження консультативно-діагностичної і медичної допомоги хворим на ко-інфекцію ВІЛ/ТБ та розвиток інтегрованих послуг ВІЛ-інфікованим особам, хворим на туберкульоз, у м. Києві. Для подолання епідемії ВІЛ-інфекції та туберкульозу необхідне поєднання зусиль лікарів усіх ланок медичної допомоги, органів центральної та місцевої влади, громадських організацій, громади та, безумовно, самих пацієнтів. Отже позитивних результатів ми також очікуємо від діяльності Київської міської ради з питань протидії туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІДу, а також запровадження у столиці Стратегії з адвокації, комунікації та соціальної мобілізації щодо протидії туберкульозу в м. Києві на 2012-2016 роки. Ігор МАТКОВСЬКИЙ, головний лікар Вінницького обласного Центру профілактики та боротьби зі СНІДом:

— У Вінницькій області, як і загалом в Україні, головним індикатором СНІДу і головною причиною смертей від СНІДу є легеневий і позалегеневий туберкульоз. Погіршує ситуацію стрімке збільшення кількості резистентних форм ТБ (15-20%). Висока смертність хворих із ко-інфекцією ВІЛ/ТБ зумовлена нетиповим перебігом ТБ (розмитість клінічної та рентгенологічної картини); ускладненнями перебігу поєднаної патології; неготовністю до тривалого лікування пацієнтів із поєднаною патологією; недостатнє матеріально-технічне забезпечення первинної мережі та Центрів СНІДу для сучасних методів діагностики ТБ (немає доступу до молекулярної діагностики ТБ). Не завжди достатня і професійна підготовка лікарів-фтизіатрів щодо діагностування та лікування ТБ у ВІЛ-інфікованих — необхідно удосконалити програми післядипломної підготовки таких фахівців у згаданому напрямку. Крім того, потрібно вилучити показники щодо ТБ із оцінки розвитку будь-якого регіону (і, відповідно, з оцінки діяльності керівництва регіону), оскільки врахування цього показника стимулює приховування реальної ситуації. На жаль, періодично виникають перерви і в централізованому постачанні протитуберкульозних та антиретровірусних препаратів для лікування хворих. Необхідно забезпечити можливість доступу до молекулярної діагностики ТБ (придбання апаратів GenXpert) первинної мережі (сімейних лікарів) та Центрів СНІДу, а також розглянути можливість децентралізації ЦЛКК зі встановлення діагнозу «туберкульоз» із наданням права встановлення діагнозу підготовленим лікарям-фтизіатрам вторинної мережі та підготовленим лікарям-фтизіатрам центрів СНІДу. Змінити ситуацію можна лише завдяки комплексним заходам.

ОСОБИСТИЙ ФАКТОР

ПІД ЗІРКОЮ

КАРДІОЛОГІЇ До 70-річчя членакореспондента НАН і НАМН України, заслуженого діяча науки і техніки України професора Володимира Боброва Перші випробування Ректор Запорізького медичного інституту прибув до свого дніпропетровського колеги з надією на допомогу. Відомо ж, які труднощі виникають у першому-ліпшому новоствореному закладі, і передусім — кадрові. Нарощувати наявний професорсько-вик ладацький ск лад доведеться самим, але й для того потрібна певна кадрова база. Тож і попросив запорізький гість ректора Дніпропетровського медінституту у ході розподілу випускників виділити для «міста чавуну і сталі» хоча б двійко тямущих молодих фахівців, схильних до науково-вик ладацької роботи. — Є такі. Самі розраховували на них, маю на увазі молоде подружжя Бобрових, Володимира і Валентину, обоє з червоними дипломами, але Запоріжжю, місту-побратиму, згодні допомогти. Коли Володимиру запропонували Запоріжжя, він охоче погодився — це ж його мала батьківщина. Але мав порадитися з дружиною. Вони з Валентиною рано створили сім’ю, ще після третього курсу, а на п’ятому у них з’явилася й донечка Оленка. Як і належить дружині та матері, Валентина не поспішала з відповіддю, розмірковувала. До запрошення запорізького ректора підходила прагматично: — А як там із житлом? — Хоромів не обіцяють, але кімнатка в аспірантському гуртожитку забезпечена. — Годиться!

У сім’ї — подвійне свято Тепло зустріли молодят у Запоріжжі. Кімнатку виділили,

й донечку допомогли оформити у дит’ясла. І став глава молодої сім’ї працювати асистентом на кафедрі пропедевтики внутрішніх хвороб. Знайшлася робота і для дружини Валентини Іванівни. Кафедра пропедевтики медінститу ту була недоукомлектованою, на централізовану допомогу з боку міністерства годі було й розраховувати, все, що воно могло, — зробило, лишався один шлях: вирощувати професорів власними силами. І молодому фахівцеві запропонували готувати кандидатську дисертацію. Обставини склалися так, що термін підготовки був дуже ущільненим, оскільки план підготовки дисертаційних праць опинився під загрозою. Вкластися потрібно у два роки — сказали потенційному кандидату наук. Критичний термін, та що поробиш… Володимир Бобров не підвів рідну кафедру й ректорат — кандидатську дисертацію із проблем хронічної серцевосудинної недостатності підготував за два роки й успішно її захистив. Завідувач кафедри професор Борис Безбородько щиро поздоровив свого учня: — Ось ти, Володю, й прилучився до когорти українських кардіологів. Нехай же зоря кардіології і в подальшому освітлює твій шлях у науку. Професор Безбородько став першим його наставником. Своїми міркуваннями з питань подальшого розвитку вітчизняної кардіології ділився із молодшим колегою: — Серцево-судинні захворювання вийшли у нас на перше місце серед причин смертності. Мій прогноз: захворюваність і смертність і в подальшому зростатиме, на те є багато причин. А що ми, науковці-кардіологи, можемо протиставити тому згубному для нації процесу? Нерідко, чесно кажучи, застарілі, малоефективні лікувальні й діагностичні методики… То були не просто міркування фахівця, професор готував ґрунт для більш конструктивної розмови. І вона

Професор В.О. Бобров

відбулася: завідувач кафедри запропонував своєму доцентові зайнятися підготовкою докторської дисертаційної праці. Визначив і тему, знову з кардіології: «Системна артеріальна гіпертензія у випадках ревматичних вад серця». Цього разу дисертанта не обмежували у часі, і це було добре — молодий науковець брався за дослідження слабо розроблених проблем. Захист не був для нього самоціллю, він прагнув ґрунтовно освоїти дуже важливий пласт кардіології, внести посильний вклад у науку про серце. Дванадцять років працював над докторською дисертацією і захистив її блискуче. Вдома влаштували сімейне свято. Мали подвійний привід: батько став доктором медичних наук, а донька Оленка — студенткою медінституту. І вже на першому курсі визначилась із майбутньою спеціалізацією: як і батько (мати пішла у неврологію) вона стане кардіологом.

Прощавай, Запоріжжя? Роки горбачовської перебудови сколихнули лікарський загал, усе українське суспільство. Всім було ясно:

система охорони здоров’я потребує змін. Бо ось хоч би таке: Україна з кожним роком випускає дедалі більше лікарів, то чому ж кінцевий результат не є адекватним? Чому не знижується, а зростає захворюваність? Було над чим замислитись міністру охорони здоров’я Анатолію Романенку. На відміну від своїх попередників Романенко нерідко виїздив на периферію, вивчав стан справ на місцях. Побував і в Запоріжжі. Потрібно було зміцнити систему післядипломної освіти, від якої багато чого залежало, отож мав придивитися й до місцевих кадрів, здатних плідно працювати у тій сфері. Отам, у Запоріжжі, міністр і запримітив доктора медичних наук, професора, проректора медінституту Володимира Боброва. І запропонував очолити кафедру кардіології Київського інституту удосконалення лікарів. Принагідно нагадав: кафедру, свого часу створену самим академіком М.Д. Стражеском. Тут було над чим поміркувати. Пропозиція міністра робить честь йому, провінціалові. Але ж є і мінуси: тут звична, налагоджена робота,

облаштований побут, тут і донька Оленка вчиться. А що там, у далекій столиці? Навіть дещо нижча посада, не кажучи вже про низку інших труднощів, які чекають кожного прибулого до столиці. А з другого боку… Працюючи на досить високій, але адміністративній, посаді, відчував, як вона відгороджує його від наукової праці — так і «закиснути» можна. Принаймні того душевного піднесення, яке відчував, працюючи над дисертаційними працями, він давно вже не пригадує, і це засмучувало. А були ж певні нереалізовані ідеї. І він прийняв запрошення міністра. Очоливши кафедру кардіо логії Київського інституту удосконалення лікарів, Володимир переконався, що вчинив правильно. Тут багато чого імпонувало науковцеві, панувала атмосфера наукового пошуку. Щоправда, вимагалися й додаткові зусилля: потрібно було оволодівати досвідом викладацько-педагогічної роботи, тепер уже не серед студентства, а з-поміж нерідко уже зрілих лікарів, котрі приїздили до столиці для поглиблення своїх фахових знань. Багато давало йому спілкування з провінційними лікарями. Вони краще, ніж будь-хто зі столичних світил, знали слабкі ланки системи охорони здоров’я, недоліки традиційної фахової підготовки у наших медичних вишах. Тож чи для того місцеві лікарі приїздили часом за тисячу кілометрів до столиці, аби отримати інформацію вчорашнього дня? Спілкування зі своїми слухачами підштовхувало, стимулювало й до самоудосконалення. Роки праці у столичному інституті удосконалення лікарів, пізніше реорганізованого в Національну медичну академію післядипломної освіти, стали для професора Боброва найпліднішими. Одна за одною з’являються дру ком його монографії «Рефрактерні тахіаритмії», «Кардіоверсія у разі миготливої аритмії», «Гіпертензивне серце», «Системна артеріаль-

Тел.: (044) 485-00-96 • vz@vz.kiev.ua • www.vz.kiev.ua

ОСОБИСТИЙ ФАКТОР

11 січня 2013 року

на гіпертензія за хронічних обструктивних захворювань легень» та низка інших. Зростання захворюваності серцево-судинної системи в Україні спонукало вченого до більш глибинного вивчення вже знайомої кардіологічної проблеми — артеріальної гіпертензії у разі ревматичних вад серця. Плідно попрацював він і на стиках спеціальностей. Лікарі схвально сприйняли його монографії, присвячені питанням ниркової недостатності, проблемі імунологічної реактивності за хронічних захворювань шлунка та кишківника. Професор розробив 71 методичну рекомендацію для лікарівпрактиків — і перейшов на іншу роботу. В Українському НДІ кардіології ім. М.Д. Стражеска відкрилась вакансія на посаду директора. У Міністерстві охорони здоров’я радились: хто б міг очолити цю знану й поза межами України наукову установу, внести свіжий струмінь у його діяльність? Кращої кандидатури, ніж професор Володимир Бобров, і не бачили: автор ґрунтовних, помічених і за кордоном наукових праць, головний терапевт, головний кардіолог МОЗ, має й досвід адміністративної роботи. Це було у роки горбачовської перебудови, коли очільників наукових та інших установ і закладів уже не призначали згори, а обирали у трудових колективах. Отож питання про нового директора винесли на обговорення загальних зборів працівників НДІ. Кардіологи дружно проголосували за професора Володимира Боброва.

100 днів після приказу Після п’яти років директорування в НДІ кардіології Володимиру Олексійовичу випала висока честь попрацювати й Міністром охорони здоров’я України. Про таку кар’єру професор і не мріяв, адміністративна робота його,

людину творчу, ніколи не приваблювала. Після другої співбесіди у високому кабінеті погодився очолити галузь — зрештою, на новому місці можна буде принести більше користі. Це було у 1994 році, за складної, вкрай несприятливої соціально-економічної ситуації. Тодішня політика швидкої лібералізації цін створила критичне становище з фінансовим та матеріальним забезпеченням галузі. Передбачені держбюджетом на той рік кошти могли задовольнити потреби системи охорони здоров’я лише на 40%. За останні два роки ціни на ліки, продукти харчування для хворих у стаціонарах, комунальні послуги зросли у 3000 разів, а обсяг бюджетного фінансування — всього у 26. На той час мені довелося працювати власним кореспондентом московської «Медицинской газеты», яка продовжувала обслуговувати лікарський загал усієї СНД. Редакція доручила мені взяти інтерв’ю у новопризначеного Міністра охорони

інтерв’ю вимальовується образ очільника галузі — компетентного, вольового, рішучого, здатного, спираючись на медичний загал, підняти галузь. Погодьмося: те, що пропонував міністр, лишається актуальним і понині й до кінця не реалізованим. Проте усього рік дали попрацювати новому очільнику галузі. Власне, й дивуватися немає чого — в українську моду увійшли бліц-міністри, ось маємо уже чи не двадцятого за останні двадцять років.

Слово колеги В.О. Бобров з італійським колегою Д. Альканті

ви мислите собі вихід із нелегкого становища, що створилося у галузі? — Надіятись нам немає на кого — потрібно засукувати рукава й працювати. З максимальною доцільністю використовувати ті обмежені бюджетні асигнування, які маємо. реформувати, удосконалити систему охорони здоров’я. Пріоритети визначено: це передусім серцево-

у них обійдеться набагато дешевше. На м на лежить долати низку застарілих стереотипів, спрямовувати орієнтацію медпрацівників на кінцеві результати праці, на перехід галузі від екстенсивного до інтенсивного шляху розвитку. ВЗ Все це поки що у планах, чи встигли вже дещо й реалізувати?

«Ваше здоров’я» приєднується до численних поздоровлень і найкращих побажань на адресу ювіляра. Здоров’я, сил і натхнення вам, вельмишановний

Володимире Олексійовичу!

Професор Бобров повернувся до НМАПО ім. П.Л. Шупика, де обійняв свою колишню посаду завідувача кафедри кардіології. — Володимир Олексійович може бути взірцем рідкісного поєднання унікального досвіду клініциста, педагога, науковця й організатора охорони здоров’я, — каже проректор з наукової роботи НМАПО ім. П.Л. Шупика доктор медичних наук професор Іван Зозуля. — Ця мудра й добра людина багато чого досягла виключно завдяки власній організованості, високій ерудиції і воістину унікальній працездатності. Для підтвердження тих слів: перу ювіляра належать понад 1100 наукових праць, четверту частину яких оприлюднено у зарубіжних наукових виданнях. Це 46 монографій, численні нові навчальні програми, посібники з післядипломної освіти медиків.

І трохи ретро… здоров’я України. Був і привід: минули перші 100 днів його роботи. Ось фрагмент із того інтерв’ю, що збереглося у моєму архіві, воно змальовує становище тодішньої української медицини. ВЗ Володимире Олексійовичу, за цей короткий час ви встигли оглянутись, ознайомитися зі станом справ у галузі, а дещо й зробити. Перше моє запитання: як

Подружжя Бобрових під час туристичної подорожі

судинні, онкологічні захворювання, травми, хвороби органів дихання — ускладнення від них становлять майже 90% у структурі загальної смертності. ВЗ Ще і в недавні радянські часи багато розмов було про загальну диспансеризацію населення… — Нині це міф. Але диспансерне спостереження за особами з зазначеними вище хворобами є реальним. Скажу й про інше: ми маємо рішуче повернутися обличчям до питань економіки галузі, до чого не привчені. За висновком багатьох досвідчених організаторів охорони здоров’я та економістів, потрібно нарешті відмовитись від планування витрат у розрахунку на одне ліжко, як практикува лося впродовж десятиліть, а ввести новий показник — на одного мешканця обслуговуваної території. така практика допоможе головним лікарям раціональніше використовувати обмежені кошти, скоротити, де це буде доцільним, кількість лікарняних ліжок. А замість отих зайвих ліжок взятись за розвиток денних, домашніх стаціонарів — лікування

— Встигли оперативно підготувати й передати урядові відповідні обґрунтування, погоджені із Мінфіном. ВЗ Помічено, що ви з перших днів роботи на цій високій посаді почали спиратися на регіональну ланку у системі, чого не робили ваші попередники. — Я не один рік пропрацював у провінції і знаю, що люди з периферії багато бачать із того, чого ми тут у столиці не знаємо. З другого боку, нерозумно було б ігнорувати їхні багатий досвід, знання, адже робимо одну спільну справу. ВЗ Перейдемо до проблем медикаментозного забезпечення населення... — І тут складна ситуація. Згубним виявився розрив виробничих та економічних зв’язків із країнами СНД. Але дещо вже зроблено і власними силами: у виробництво запущено 133 нові вітчизняні препарати, яких раніше у нас не виробляли. Ось такою була ситуація у системі охорони здоров’я всередині 90-х років. А що ж новий міністр? Із того короткого фрагмента газетного

Ведемо розмову у домівці ювіляра. ВЗ Володимире Олексійови чу, у вашому житті всього було. Що підтримувало вас, не давало у тяжкі хвилини впасти в депресію? — Справді, був такий момент, коли несправедливість палила все єство й мимоволі опускалися руки. Але мені поталанило — у мене міцні тили. Це сім’я: вірна й душевна дружина, донечка-розумниця Оленка. З такими тилами мені ніщо не страшне. І ретроспективний погляд у своє минуле: — Колись, ще у Запоріжжі, мій перший науковий наставник професор Безбородько мені прогнозував: кардіологія — це та світла зоря, яка виведе тебе на широкий шлях. Частково так воно й було. Але мене вела у житті й друга світла зоря — сім’я… Щодо сім’ї. Рідко зустрінеш таке: всі троє — батько Володимир Олексійович, мати Валентина Іванівна й донька Олена Володимирівна — висококласні лікарі, всі троє — доктори наук, професори.

Василь КАЛИтА, «ВЗ»

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

В ОЧІКУВАННІ ДИВА Ситуація, що склалася в українській трансплантології, продовжує хвилювати лікарський загал. Трансплантологи намагаються «достукатися» до керівництва нашої Держави і просять прийняти закон, який би дозволяв кожному із нас при житті приймати рішення — бути донором чи ні. Адже щодня вони дивляться в очі людям, які живуть в очікуванні органів. Статистика свідчить: кожен рік жителі України потребують 2000 трансплантацій печінки й серця. Донорських нирок потрібно вдвічі більше. І тільки 1 із 4 пацієнтів, які перебувають на листі очікування з приводу пересадки нирки, забезпечений діалізом. Решта троє — помирають. Пацієнти, що страждають від важкої серцевої недостатності, — у ще гіршому становищі, мало хто в очікуванні органа виживає довше 6 місяців. Одна з них — пацієнтка Київського Муніципального Центру Серця. Кожний свій день вона починає з детального вивчення новин — із надією, що нові законодавчі норми, які відкривають зелене світло вітчизняній трансплантології, будуть прийняті раніше, ніж відмовить її безнадійно хворе серце. Венера (23 роки, Харківська область)

— Я народилася здоровою дитиною, принаймні так вважали до шкільного віку. Під час профілактичного шкільного огляду лікар почув шуми у серці. Одразу направили в Обласну дитячу лікарню м. Харкова, де і поставили діагноз «Гіпертрофічна кардіоміопатія». Але тоді лікарі запевнили батька, що все гаразд і досить мені буде пропити ліки, як усе мине. З тих пір я кожні півроку проходила лікування у стінах цього закладу. Поступово почала помічати, що з’являється задишка там, де її раніше не було. З кожним роком мені ставало все гірше: спочатку я припинила бігати, потім уже стало важко й ходити. З 12 років я на інвалідності. Батько засумнівався в ефективності лікування і почав шукати лікарів своїми силами. Так ми потрапили на кафедру міської клінічної лікарні. Тільки там нам пояснили, що хвороба невиліковна, але її розвиток можна стримувати за допомогою медикаментозної терапії. Згодом почалися напади аритмії: спочатку незначні, а потім — важкі й тривалі. З минулого року ліки зовсім перестали допомагати, а через їх побічну дію мені поставили ще один діагноз — «Гіпотеріоз». Напади аритмії кожного місяця вкладали мене на лікарняне ліжко. Якщо крапельниці були безсилі — їх знімали дефібрилятором. Тимчасовий кардіостимулятор також ніякого ефекту на дав. Коли почалися

сильні набряки і навколо перикарду накопилася рідина, харківські лікарі опустили руки. Тоді я вперше почула про трансплантацію серця. На моє запитання, чи це реально, мені відповіли, що у нас у країні — ні, але моя родина може зібрати гроші і спробувати це зробити, приміром, у Білорусі. У нашому випадку це неможливо. Після кількох реанімацій мене направили до Києва. Так я 2 місяці тому потрапила до Київського Центру Серця. Лікарі сподівалися, що вдасться допомогти мені хірургічним методом, хоч трохи полегшити стан, але, як з’ясувалося, це неможливо… Та я не втрачаю надії. Кожного дня слідкую за тим, як просуваються справи із законом про трансплантацію. Я мушу жити! Адже в мене є чоловік і я мрію про дітей та власне господарство. Борис Михайлович ТОДУРОВ, директор Київського Центру Серця, професор, головний кардіолог України, член-кореспондент АМН України

— Венера живе з непростим діагнозом «Гіпертрофічна кардіоміопатія». Патологія полягає в тому, що відбувається розростання стінок лівого шлуночка і він поступово зсередини заростає. У такому випадку серце не здатне прокачувати кров у потрібному об’ємі. У результаті чого воно рано чи пізно зупиняється, і людина помирає (як правило, до 30 років). Зупинити цей процес неможливо. Є кілька анатомічних

форм цього захворювання. У Венери — найбільш несприятлива: апікальна, яку не можна лікувати хірургічним шляхом. Таких пацієнтів досить багато. Єдиний варіант — трансплантація серця. Але поки воно в нашій країні «тимчасово недоступне» — люди приречені. Зараз активно обговорюється нова версія закону про трансплантацію органів та тканин людини. Поки закон не подано у Верховну Раду, проте по всіх регіонах України пройшли круглі столи. Ми отримали підтримку з усіх областей на користь «презумпції згоди». Але на сьогодні у законі є 16 стаття — «презумпція незгоди». Відповідно до неї, ми змушені запитувати у родичів дозвіл на забір органів для трансплантації після смерті пацієнта. Виникає перше запитання: чи гуманно запитувати це у матері, яка щойно втратила дитину? І чому ми повинні запитувати родичів, коли кожен може вирішити для себе це питання ще за життя, тобто кожна свідома людина повинна прийняти для себе це рішення і десь його зафіксувати. Парадокс у тому, що всі ми можемо опинитися у становищі реципієнта — така ймовірність у нашій країні набагато вища, враховуючи статистику захворюваності в Україні. У пропонованій версії закону передбачено, що в разі незгоди з будь-яких причин людина може зайти на сайт Міністерства охорони здоров’я і зафіксувати свою позицію. Перед кожним забором органів реєстр перевірятиметься. Якщо незгоди немає, ми тільки оповіщаємо родичів про те, що людина стане донором. Але навіть у цьому випадку родичі можуть написати відмову і зупинити процес. Тобто новий закон дуже лояльний до людей. А що зараз? Найчастіше — торги! Ми не маємо права платити за органи, інакше це буде продаж. Але, як правило, через день-другий (як було в усіх 4 випадках трансплантації серця у нашому закладі) приходить якийсь «троюрідний брат» і вимагає компенсацію. Страшно, що кожного разу згода або незгода родичів стає приводом для корупції. Тому за ініціативою тран-

сплантологів України (а їх можна порахувати на пальцях однієї руки) всіляко пропагується новий закон. Ми хочемо мати можливість рятувати життя таким людям, як Венера! Але робити це легально. Досвід наших найближчих сусідів — Росії та Білорусі, свідчить, що поки у них був такий самий закон, як у нас, весь час виникали кримінальні ситуації. Новий закон змінив усе докорінно! Суспільство має розуміти: люди, які живуть на листі очікування, безнадійно хворі. Немає нічого страшнішого, ніж життя в очікуванні смерті. Ніякий інший спосіб лікування, крім трансплантації органів, таким пацієнтам не може допомогти. Цим людям нічого втрачати! Якщо наша держава не дасть їм змогу врятуватися, вони змушені будуть шукати нелегальні шляхи і способи. Але наша держава ніяк не підтримує трансплантологію. Навчання не налагоджено — ми всі самоучки, за свій рахунок їздимо вчитися за кордон. Але ми довели, що вміємо рятувати життя. Едуард Соколов, який уже 10 років живе після пересадки серця, — наочний приклад. Парадокс ще й у тому, що ми могли б пересадити серце Венері, керуючись старим законом, адже наші найближчі сусіди — лікарня швидкої допомоги, куди якраз і транспортують постраждалих після серйозних катастроф. Ми щодня спостерігаємо, як десятки трупів перевозять до моргу. І ми готові взяти на себе переговори з родичами постраждалих, але нас не пускають навіть на поріг лікарні. Причина? Керівник закладу не хоче, щоб потім йому ставили запитання... В Америці є закон «Про відповідальність за неінформування про наявність донорів». Він передбачає тюремне ув’язнення для керівника клініки, якщо той вчасно не проінформував про потенційного донора. А що є в нас? Нічим непідкріплена ініціатива кількох лікарів, яких іменують «чорними трансплантологами», та тисячі приречених в очікуванні дива. тетяна ПрИХОДЬКО, «ВЗ»

Тел.: (044) 485-00-96 • vz@vz.kiev.ua • www.vz.kiev.ua

МЕДИЦИНА У РЕГІОНАХ

11 січня 2013 року п о л Та в щ и н а

ТУТ ДАРУВАТИМУТЬ РАДІСТЬ МАТЕРИНСТВА В

осьмий в Україні обласний перинатальний центр європейського рівня відкрито напередодні Нового року у Полтаві. Його збудовано у рекордно короткий термін — п’ять з половиною місяців. Урочистості з нагоди відкриття Полтавського обласного перинатального центру оголосив голова обл держадміністрації Олександр Удовіченко. Він відзначив, звертаючись до учасників, що ця довгоочікувана подія стала прикладом взаємодії держави, обласної і місцевої влади, меценатів — усіх, зацікавлених у тому, аби майбутні покоління українців з’являлися на світ у гідних умовах. У святковій для полтавців події взяли участь перший заступник Глави А дміністрації Президента України Ірина Акімова, віце-прем’єрміністр України Олександр Вілкул, заступник міністра охорони здоров’я України Олександр Толстанов, керівник Національного проекту «Нове життя — нова якість охорони материнства і дитинства» Віктор Сірман та інші високопосадовці. — Від імені Президента України я щиро поздоровляю полтавців із відкриттям нового, сучасного перинатального центру, який створено з ініціативи глави держави у рамках реалізації Національного проекту «Нове життя — нова якість охорони материнства і дитинства», — привітала полтавців Ірина Акімова. — Це восьмий центр в Україні, і я впевнена — він буде одним із найкращих. Наступає урочиста мить: Ірина Акімова, Олександр Вілкул, Олександр Удовіченко за традицією перерізають червону стрічку. Заклад відкрито! У семиповерховій будівлі загальною площею понад 7 тисяч квадратних метрів втілені не тільки сучасні інженерні рішення, а й нові стандарти надання медичної допомоги. Адже головний принцип перинатального

Загальний вигляд новобудови

центру — народити здорову дитину, навіть, якщо вона з’явилася на світ із масою тіла 500 грамів. А це значить — виходжувати малюка доти, доки за ним зможуть доглядати батьки без допомоги медиків. У цьому зак ладі організовано акушерські та неонатальні ліжка, відділення інтенсивної терапії для жінок на 6 ліжок, дві операційні зали, збудовані за технологією «чистого приміщення» — передової медичної технології, яка вперше запроваджена саме в Полтавській області. Йдеться про технологію, яка передбачає забезпечення певної концентрації повітря, а також про використання спеціальних стінових панелей, котрі «відштовхують» мікроорганізми та бактерії, що унеможливлює внутрішньо лікарняну інфекцію. Донедавна ці технології в Україні застосовувались лише в кардіоцентрах. Нові реанімаційні зали оснащені найсучаснішим обладнанням — такої реанімації в області до сьогодні не існувало. Жінкам та новонародженим тут надаватиметься необхідна допомога, а отже, в багатьох випадках відпаде потреба направля-

Відділення реанімації та інтенсивного догляду за новонародженими: лікар-неонатолог Ніна Шуміліна (зліва) та медична сестра-анестезіст Людмила Алпатова

лікарні ім. М.В. Скліфосовського, на основі якої і створено центр. На базі обласного перинатального центру в Полтаві діятиме і науково-практичний центр для навчання та підвищення кваліфікації медичних працівників — акушерів, неонатологів, анестезіологів, реаніматологів з інших областей. У центрі застосовуються телекомунікаційні технології, що дозволяє підтримувати тісний фаховий зв’язок із іншими профільними закладами системи охорони здоров’я. Ця новація — поки що перевага Полтавського обласного перинатального центру, але надалі вона має з’явитися в кожному зі створюваних у межах Національного проекту закладі.

Урочистості з нагоди відкриття центру

ти породіль до столичних медичних закладів. Крім того, функціонуватимуть відділення патології вагітних на 33 ліжка та постінтенсивного виходжування новонароджених, тобто новонароджений залишає центр тільки тоді, коли його здоров’ю нічого не загрожує. Високим потребам цього надсучасного закладу відповідає і рівень підготовки кадрів. Це здебільшого кращі фахівці обласної

Лікар-неонатолог Ольга Моклякова

Без сумніву можна стверджувати, що відкриття обласного перинатального центру у Полтаві, розрахованого на 2,5 тис. пологів на рік, — знакова подія як для міста, так і для області. Ніна КОНДрАтЮК, спеціально для «ВЗ», Полтава Фото Олега ЖУрАВЛЬОВА

МЕДИЦИНА У РЕГІОНАХ рівненщина

ВІТАЛІЙ БОЙКО:

НАШІ КРАЯНИ ВІДЧУВАЮТЬ ПОЗИТИВНІ ЗРУШЕННЯ У МЕДИЦИНІ... Здоров'я людей — найвища цінність суспільства, про яку невтомно дбають медичні працівники. Втім сьогодні, як ніколи раніше, охорона здоров’я потребує змін, вдосконалення та реформ. На зміцнення здоров'я населення, забезпечення рівного й справедливого доступу всіх членів суспільства до медичних послуг належної якості, створення стимулів для здорового способу життя й здорових умов праці населення, поліпшення ефективності державного фінансування спрямовує свої зусилля медична галузь Рівненської області. Як ведеться їй сьогодні, розповів начальник управління охорони здоров’я Рівненської облдержадміністрації Віталій БОЙКО. ВЗ Віталію Ярославовичу, скажіть, будь ласка, як «живеться» медици ні Рівненщини у світлі реформ? — Насамперед, хочу зауважити, що, реалізуючи стратегічні завдання державної політики в сфері охорони здоров’я, медична галузь нашої області керується пріоритетами, визначеними Президентом України та Програмою економічних реформ України на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава». Відтак в останні роки в її діяльності домінували процеси реформування системи медичного забезпечення населення, зміцнення матеріально-технічної бази закладів охорони здоров’я, підвищення якості та доступності спеціалізованої медичної допомоги всім верствам населення, будівництва та реконструкції об'єктів медицини області, впровадження сучасних медичних технологій діагностики та лікування хворих. ВЗ І в чому найперше рівненські ме дики взялися наводити лад? — До цього процесу ми підійшли дуже серйозно, і, щоб віднайти «сильні і слабкі місця» в нашій роботі та визначити подальшу стратегію дій, одними з перших в Україні провели аудит медичної галузі. Науковці Українського інституту стратегічних досліджень протягом трьох місяців досліджували нашу мережу лікувально-профілактичних закладів, показники її діяльності, ефективність використання кадрових, матеріально-технічних і фінансових ресурсів,

якість надання медичної допомоги населенню тощо. Зрештою, результати аудиту показали нам реальну ситуацію в охороні здоров’я області, підказавши водночас вірні рішення. Зокрема, обласне управління охорони здоров’я основними напрямами реформування галузі визначило: вдосконалення системи управління, реорганізацію мережі лікувальнопрофілактичних закладів області та поліпшення кадрової ситуації, зміцнення матеріально-технічної бази закладів охорони здоров’я і перегляд принципів їхнього фінансування. Так, відповідно до потреб населення ми здійснили оптимізацію мережі та завеликого на той момент ліжкового фонду всіх лікувально-профілактичних закладів області, скоротивши його приблизно на тисячу ліжок і вивільнивши зайві штатні посади. Провели реорганізацію санаторіїв «Новостав», «Козин» і «Клевань» шляхом об'єднання двох протитуберкульозних в один — санаторій «Новостав», та створили багатопрофільний дитячий санаторій «Козин». Обласний ендокринологічний диспансер, який розташовувався раніше у пристосованому приміщенні, перевели на базу двох обласних лікувальних закладів, організували хоспіс на 45 ліжок для невиліковно хворих людей на базі колишнього міжрайонного онкодиспансеру в м. Дубно. Закрили два пологових відділення при райлікарнях, які розташовувалися на відстані 15 км від Рівного, і реорганізували у відділення Острозької ЦРЛ районний пологовий будинок та

На будівництві обласного перинатального центру: головний лікар Вікторія Єнікеєва узгоджує деталі з будівельниками

стоматполіклініку. Завершили будівництво терапевтичного корпусу Рокитнівської ЦРЛ — нарешті на місці довгобуду, «замороженого» з 2004 року, постав сучасний лікувальний заклад європейського рівня. До речі, Рокитнівщина була єдиним районом в області, центральна районна лікарня якого не мала типових приміщень і розташовувалася у колишніх польських конюшнях. Крім цього, проведена повна реконструкція і добудова обласного перинатального центру. Згідно з проектом, площа оновленого центру буде вдвічі більшою, ніж колишня, і становитиме понад 8 тисяч квадратних метрів. Та водночас хочу наголосити, що проведена оптимізація мережі лікувальних закладів і ліжкового фонду жодним чином не вплинула на обсяги госпіталізації жителів області та якість надання медичної допомоги. Навпаки, показники роботи лікувальних закладів свідчать про більш ефективне використання наявної матеріально-технічної бази на рівні центральних районних лікарень, зниження середньої тривалості перебування хворого в лікарні, активне впровадження стаціонарозамінних форм лікування. Натомість заощаджені кошти (а це понад 22 млн гривень) ми спрямували на поліпшення медикаментозного забезпечення і харчування пацієнтів, придбання медичного обладнання тощо. ВЗ Та, мабуть, цих коштів усе ж за мало, щоб задовольнити всі потре би медичної галузі...

— Безперечно. Нестача фінансування — проблема сучасної охорони здоров’я, яка породжує всі наступні. Наприклад, у 2012 році на заклади охорони здоров'я Рівненщини було виділено на 16,5% більше коштів, ніж у 2011. При цьому, традиційно «левова» частка (81,5%) фінансування припадає на заробітну плату та енергоносії. Та ж частина грошей, яка залишається на медикаментозне забезпечення, харчування пацієнтів і витратні матеріали, — мізерна: 5,1% бюджетних коштів становлять витрати лікувальних закладів на медикаменти і перев'язувальний матеріал, 1,8% — на забезпечення продуктами харчування стаціонарних хворих; решта коштів іде на утримання закладів охорони здоров'я та інші витрати. Тому медична галузь змушена використовувати різні форми залучення позабюджетних коштів, що не суперечать чинному законодавству. Для прик ладу, певний час ми мали проблеми з фінансовим забезпеченням невідкладної (ургентної) медичної допомоги, коштів для якої катастрофічно не вистачало. Виправити цю ситуацію і суттєво поліпшити якість, своєчасність і доступність

Обласна влада завжди «обличчям» повернена до медичної галузі краю: у відкритті реконструйованого ФАПу в с. Городець Володимирецького району брали участь голова облдержадміністрації Василь Берташ і заступник голови облради Михайло Кривко

Тел.: (044) 485-00-96 • vz@vz.kiev.ua • www.vz.kiev.ua

МЕДИЦИНА У РЕГІОНАХ

11 січня 2013 року медичної допомоги населенню області на всіх рівнях допомогло розпорядження голови облдержадміністрації від 30 червня 2010 року № 269 «Про заходи щодо поліпшення надання невідкладної (ургентної) медичної допомоги» за рахунок залучених благодійних внесків. Воно зобов’язує керівників лікувальних установ прозоро розпоряджатися такими коштами і 80% із них використовувати саме на медикаменти для надання невідкладної медичної допомоги хворим у перші 2-3 доби. Спираючись на нормативні документи, ми розробили дієву схему, за якою благодійні кошти надходять на рахунки ЛПЗ з дотриманням усіх законодавчих вимог. Завдяки цим фінансам, а також коштам, виділеним з обласного бюджету, нам вдалося на 90% забезпечити ургенцію по всій області. ВЗ Віталію Ярославовичу, з 2000 року на Рівненщині триває також робота з модернізації мережі за кладів первинної медикосанітар ної допомоги. Які успіхи має нині галузь у цьому напрямку? — «Первинка» є фундаментом процесу реформування галузі охорони здоров’я, тож саме їй ми приділяємо сьогодні чимало уваги. Заплановано створення на Рівненщині 18 центрів первинної медико-санітарної допомоги (ПМСД), подальшу реорганізацію дільничних лікарень, сільських лікарських амбулаторій і ФАПів, які обслуговують понад тисячу жителів, у лікарські амбулаторії загальної практики—сімейної медицини, відкриття нових ФАПів та ін. Березнівський центр ПМСД, як окремий юридичний суб’єкт господарювання, та 2 центри ПМСД у структурі Володимирецької та Млинівської центральних районних лікарень уже діють. Рішення про створення центрів ПМСД прийняли також районні ради Костопільщини та Демидівщини. У 2012 році створено 5 лікарських амбулаторій загальної практики—сімейної медицини з ліжками денного стаціонару, оснащених необхідним медичним обладнанням та автомобілями швидкої медичної допомоги (у селах Ступно Здолбунівського, Великі Озера та Переброди Дубровицького районів, Кам’яне Рокитнівського району і в Рівному — в мікрорайоні Тинне), збудовано 7 ФАПів і майже сотню за останні два роки капітально відремонтували. Також на Рівненщині відкрито 2 пункти швидкої медичної допомоги при сільських лікарських амбулаторіях загальної практики—сімейної медицини, а в практику центру первинної медикосанітарної допомоги Млинівського району запроваджено такі форми допомоги, як медичний пункт тимчасового базування в с. Брищі та виїзні амбулаторії в селах Ярославичі та Козирщина. Терапевтичні та педіатричні дільниці перепрофільовано в 262 дільниці сімейного лікаря, що обслуговують 591,8 тис. жителів — 51,2% від усіх мешканців області. Для роботи підготовлено 331 сімейний лікар (99,7% від запланованого) та 456 медичних сестер (74% від запланованого). Отож, наразі на Рівненщині у структурі 127 закладів (підрозділів) загальної практики—сімейної медицини діють 99 лікарських амбулаторій, 10 відділень сімейної медицини при центральних та районних лі-

карнях. У закладах ЗПСМ працюють 205 лікарів та 357 медичних сестер (укомплектованість лікарськими кадрами становить 75,1%, середнім медичним персоналом — 99,7%). Вони надають медичну допомогу більшості жителів області. Так, у сільській місцевості медичну допомогу за принципом сімейності отримують 96,2% населення. Крім цього, для медикосанітарного забезпечення сільського населення функціонує мережа із 626 ФАПів. ВЗ А на якому рівні перебуває ма теріальнотехнічна база закла дів охорони здоров’я Рівненської області? — Поліпшення матеріально-технічної бази закладів загальної практики—сімейної медицини — один із пріоритетних напрямків роботи обласного УОЗ. 11 закладів (підрозділів) загальної практики—сімейної медицини на 100% укомплектовано відповідно до табеля оснащення, решта — на 89,3%. Втім, ми не плануємо зупинятися на досягнутому і продовжимо оснащувати заклади відповідно до державних програм розвитку сімейної медицини та залучення благодійних і спонсорських внесків. Ще одним нашим досягненням є налагодження тісної співпраці з благодійним фондом Ріната Ахметова «Розвиток України». З метою модернізації лікувально-профілактичних закладів і поліпшення якості надання медичної допомоги мешканцям краю у 2012 році Фонд поставив в обласний протитуберкульозний диспансер медичну апаратуру для лабораторії, дещо раніше — закупив дороговартісне обладнання (лінійний прискорювач і комп’ютерний томограф) для обласного центру променевої терапії. До речі, вже незабаром в обласному онкодиспансері за кошти з державного бюджету буде встановлено ще один лінійний прискорювач, який дасть можливість медикам створити замкнутий цикл надання медичної допомоги та значно розширить їхні можливості. Потужне оснащення Центру променевої терапії поліпшило якість надання медичної допомоги населенню не тільки Рівненщини, а й сусідніх областей. Так, наприклад, за рік роботи лінійного прискорювача на ньому проліковано понад 400 хворих. У більшості з них спостерігається виражена позитивна динаміка, і в багатьох випадках можна говорити про повну резорбцію пухлини. Крім цього, маємо наразі доручення голови облдержадміністрації звернути увагу на екстрену медичну допомогу (ЕМД), яка надається у приймальних, реанімаційних та

операційних відділеннях. У цих лікарняних підрозділах у більшості районів зроблено капітальні ремонти й оснащено медичним обладнанням — операційними столами і лампами, апаратами ЕКГ, електроножами, кардіомоніторами та ін. ВЗ А як щодо служби швидкої ме дичної допомоги? — Система надання швидкої та невідкладної медичної допомоги потребує вдосконалення. Закон України «Про екстрену медичну допомогу», який визначає організаційно-правові засади забезпечення громадян екстреною медичною допомогою та засади створення, функціонування і розвитку системи екстреної медичної до-

ВЗ Віталію Ярославовичу, зробле но, справді, багато. А з якими про блемами сьогодні вам доводиться найчастіше стикатися і як збирає теся розв’язувати їх надалі? — Проблем у нас вистачає. Здебільшого це питання фінансово-економічного характеру, притаманні медичній галузі не тільки Рівненської області, а й усієї України. Так, будь-яка справа впирається у кошти, та ще й чималі. Наприклад, реконструкція однієї лікарської амбулаторії обходиться нам у 1-1,5 мільйона гривень, ФАПу — у 100-200 тисяч гривень, а будівництво нового — у 200-300 тисяч. І хоч як би ми хотіли пришвидшити хід реорганізації, наші бажання не завжди збігаються

У Центрі променевої терапії обласного онкодиспансеру: за рік роботи лінійного прискорювача на ньому проліковано понад 400 хворих

помоги, набув чинності з 1 січня 2013 року. Вже придбано 30 санітарних автомобілів, адже прагнемо зробити ЕМД доступною, тобто забезпечити приїзд відповідних бригад до пацієнтів у межах 10 хвилин у містах та 20 хвилин у сільській місцевості. До слова, поки що рівень доступності швидкої медичної допомоги у сільській місцевості, згідно з критеріями оцінки стану впровадження реформ (питома вага викликів, що були забезпечені до 20 хвилин), становить 52,1%. Також плануємо створити на Рівненщині єдину вертикаль ЕМД, передавши всі відділення швидкої медичної допомоги в обласне підпорядкування. Хочу зауважити, що на виконання доручень Президента і Прем’єрміністра України фахівці обласного УОЗ розробили проекти планів-схем госпітальних округів з урахуванням даних попередньо проведеної інвентаризації медичних закладів та аудиту. Зважаючи на специфіку нашого регіону та стандарти оновленої системи невідкладної медичної допомоги, у Рівненській області передбачено створення 6 госпітальних округів.

Довгобуд Рокитнівської ЦРЛ перетворився на сучасний лікувальний заклад європейського рівня

з нашими можливостями. Але поступово й планомірно виконуємо цю роботу вже третій рік поспіль і сподіваємося, що до 2015 року завершимо її на 90%. Ми розуміємо, що реформування — процес довготривалий і потребує великого капіталовкладення, проте він того вартий, адже сприяє підвищенню рівня життя наших людей і в місті, і в селі. Зрештою, мешканці нашого краю вже й самі побачили позитивні зрушення, яких зазнала медицина. А на перспективу маємо чимало планів. Окрім реорганізації закладів первинної ланки надалі працюватимемо над оптимізацією та реформуванням мережі закладів охорони здоров’я всіх рівнів, реорганізацією вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги, підготуємо плани перспективного розвитку закладів охорони здоров’я та уточнимо проекти планівсхем госпітальних округів. У той же час не забуватимемо і про структурну реорганізацію галузі, вдосконалення системи її фінансування, поліпшення стану забезпечення населення лікарськими засобами і виробами медичного призначення, вдосконалення системи профілактики захворювань тощо. А загалом хочу сказати, що ми живемо у непростий час, коли кожен має якісь претензії до охорони здоров'я. В нашій галузі й справді є недоліки і труднощі. Однак саме завдяки невтомній праці медичних працівників, професійності та відповідальності, посиленню уваги з боку держави вона за останні роки все ж досягла помітних успіхів. Тож сподіваємося, що цей прогресивний поступ не спинятиметься, і ми піднімемо нашу медицину на якісно новий рівень. розмову вела Дана рОМАНЮК, власкор «ВЗ», рівне

МЕДИЦИНА У РЕГІОНАХ Запоріж ж я

Врятовано за 60 хвилин У нейрохірургічному відділенні КУ «Запорізька обласна клінічна лікарня» виконують унікальні малоінвазивні операції на міжхребцевих дисках, повертаючи пацієнтів до повноцінного життя.

«Гри жа мі ж х ребцевого д ис к а » с пос тері гає т ь ся досить часто. У чому причина? — Грижа між хребцевого диска виникає в результаті розвитку дегенеративно-дистрофічного процесу в хребті. І це — системне захворювання всього організму. Біль з’являється з причини утиску нервових корінців у місці грижового випинання.

ВЗ Яке лікування пропо нуєте ви? — Фахівці нашого відділення застосовують комплексний підхід, заснований на результатах точної діагностики, зокрема комп'ютерної і магнітно-резонансної томографії. Для розв’язання проблеми больового синдрому в разі гриж міжхребцевого диска застосовуємо комбіновану програму лікування з використанням різних методів, у першу чергу, консервативної те-

а жаль, майже кожна людина рано чи пізно стає жертвою остеохондрозу хребта. Декого він навіть позбавляє можливості самостійно пересуватися, настільки нестерпним буває біль. Найчастіше в таких випадках пацієнтам ставлять діагноз «Грижа міжхребцевого диска». Як урятувати пацієнта від милиць чи палички? До розмови на цю тему ми запросили завідувача ней рохірургічного відділення

КУ «Запорізька обласна клінічна лікарня», голов ного нейрохірурга управ ління охорони здоров'я Запорізької обласної дер жавної адміністрації Сер гія ТЯГЛОГО. ВЗ Сергію Васильовичу, останнім часом діагноз

рапії — медикаментозного та фізіотерапевтичного (ультразвук, електрофорез, електростимуляція, магнітно-лазерна терапія, масаж, ЛФК). Однак таким чином вдається досягти лише нетривалого зниження інтенсивності болю у пацієнтів, адже через безповоротність

змін, які відбулися у хребті, біль повертається. Якщо грижове випинанн я вже потрапило в порожнину каналу хребта, ми приймаємо рішення про оперативне лікування, зокрема за допомогою лазера. Сергій Васильович надав нам можливість побувати в операційній і переконатися, що нейрохірурги проводять такі маніпуляції практично без крові. На операційному столі 53-річна пацієнтка. Жінка довгі роки страждала від сильного болю в попереку. Останнім часом пересувалася через силу. Нейрохірурги діагностували у неї грижове випинання міжхребцевого диска у розмірі до 6 мм в діаметрі на рівні між 4-м і 5-м хребцями поперекового відділу хребта. Кілька місяців вона лікувала больовий синдром консервативно. Однак належного ефекту не досягла. Щоб уникнути небезпеки звапніння грижового випинання, коли видалити його можна буде тільки через відкритий розріз методом прямого хірургічного втручання, пацієнтці запропонували вдатися до пункційного лазерного випарювання. — Ура жений диск ми пунктируємо голкою діаметром 1,2 мм, використовуючи задньобоковий доступ, — прокоментував хід операції нейрохірург Юрій Зайцев. — Положення голки контролюємо за допомогою рентгенівського електронно-оптичного перетворювача. Потім у голку вводимо гнучкий кварцовий світловод діаметром 600 або 800 мкм, через який подається лазерне випромінювання в імпульсному режимі. Його задаємо за допомогою електронного управління. Маніпуляція виконується протягом 40-60 хв. Використання лазерної енергії дає можливість домогтися випарювання пульпозного ядра диска і

зберегти його фіброзне кільце в разі значного зниження в ньому тиску. ВЗ Ск і л ьк и т ри ват и ме реабілітація? — Вже до вечора операційного дня пацієнтці дозволять вставати з ліжка. Через кілька днів випишуть додому, де в режимі щадних навантажень вона зможе повернутися до повноцінного життя. А через місяць-півтора і зовсім забуде про свої «поперекові» проблеми. ВЗ Головна перевага мето ду лікування саме у цьому? — Так, пацієнти в найкоротші терміни повертаються до нормального життя. Адже під час операції не ушкоджуються ні кісткова тканина, ні м'язова. За дотримання всіх правил виконання маніпуляції больовий синдром зникає відразу ж після її завершення, безпосередньо на операційному столі. У нашому відділенні ми виконуємо близько 120 таких операцій на рік, причому не тільки жителям Запорізької області. До нас приїжджають і з сусідніх регіонів — Херсонської, Донецької, Дніпропетровської, Кіровоградської, Харківської областей і навіть з Автономної

Республіки Крим. Адже крім наявності спеціалізованого устаткування (зараз воно цілком доступне) необхідно мати штат кваліфікованих фахівців, які можуть на ньому працювати. Наші нейрохірурги пройшли необхідну підготовку в кращих клініках і сьогодні успішно виконують такі операції. ВЗ А чи є протипоказання? — Даний метод протипоказаний лише пацієнтам з вираженою соматичною патологією (хронічними захворюваннями серцево-судинної системи, що супроводжуються недостатністю кровообігу, загостренням виразкової хвороби шлунка), інфекційно-запальними процесами, з активним ревматичним процесом. Також його не застосовують, коли МРТ фіксує наявність вільних фрагментів міжхребцевого диска, здавлення дурального мішка і корінців, виражений спондилоартроз, у разі вузького спинномозкового каналу або за наявності варикозу і функціональної нестабільності в постраждалому відділі хребта. Олена Петренко, власкор «ВЗ», Запоріжжя

Тел.: (044) 485-00-96 • vz@vz.kiev.ua • www.vz.kiev.ua

МЕДИЦИНА У РЕГІОНАХ

11 січня 2013 року

І в а н о - Ф ра н к і в щ и н а

Система паліативної і хоспісної допомоги Прикарпаття Д ві події майже збіглися в часі: обговорення на засіданні громадської ради при обласній держадміністрації питання про створення на Івано-Франківщині системи надання паліативної і хоспісної допомоги хворим із невиліковними хворобами та обмеженим прогнозом життя і прийняття на сесії обласної ради програми «Здоров’я населення Прикарпаття 2013-2020», де є окремий розділ про паліативну допомогу. Якщо за кордоном хоспіси існують з 1967 року, то в Україні про такі лікувальні заклади заговорили лише в часи незалежності. Перший хоспіс був відкритий у Львові, другий — в ІваноФранківську, створений завдяки людині-подвижнику, головному лікареві Людмилі Андріїшин. Але всі розуміють: 30 стаціонарних ліжок — це дуже мало, адже на госпіталізацію існує черга (29 осіб за півро-

ку). Не дочекавшись своєї черги, уже померло 19 людей. Нескладна арифметика: двоє з трьох… За даними статистики, в Україні протягом року помирають близько 700 тисяч осіб, 500 тисяч із них потребують паліативної допомоги. На Прикарпатті сьогодні таких хворих 7,5 тисячі. Стаціонарна допомога потрібна 3730 особам і 4800 — амбулаторна. — Необхідно створити систему паліативної допомоги, яка включає і діяльність стаціонарів, і знеболення, і підтримку родин хворих, — каже перший заступник начальника головного управління охорони здоров’я Івано-Франківської обласної держадміністрації Роман Мельник. — Варто відкривати хоспісні відділення при центральних районних лікарнях. Така можливість є, особливо в час реформування та оптимізації охорони здоров’я.

А ще планують на Прикарпатті відкрити дитяче хоспісне відділення, чи не перше в Україні. — Усього маємо 888 дітей, які потребують хоспісної допомоги, — каже Роман Мельник. — У 140 дітей злоякісні пухлини. Можна уявити, яка це трагедія для родини. А якщо у сім’ї є ще й інші діти? Як їм щодня бачити страждання братика чи сестрички? Дитяче хоспісне відділення буде створене на базі Надвірнянського дитячого будинку. Обласна рада обіцяє виділити 1 млн 330 тис. грн на його реконструкцію і капітальний ремонт. Фахівці порушують ще одну проблему паліативної допомоги — знеболення. Наводять приклад хворого з Тисменицького району, якому щогодини потрібно вводити опіоїдні анальгетики. І справа не лише в коштах — 78 тис. грн на рік, а й у медичному супроводі. Згідно з законодавством,

це може робити лише медичний працівник, а не хтось із родичів. Отже, створення мережі відділень у районах — перший крок. Другий — вдосконалити надання паліативної допомоги вдома. Наразі прикарпатці мають певні кошти завдяки європейському гранту. У березні 2013-го він закінчується. Що далі? На Івано-Франківщині хочуть створити виїзне консультативне відділення для надання допомоги тим, хто з різних причин не може бути госпіталізований. Кошти на це та на придбання автомобіля закладені в обласній програмі «Здоров’я населення Прикарпаття 2013-2020». На 8 років — більше 3 млн. Створення системи хоспісної і паліативної допомоги — справа не одного дня. І не лише медиків. На цьому наголосив голова Івано-Франківської обласної держадміністрації Михайло Вишиванюк. Усі ці 16 років прикарпатський хоспіс підтримують і священики, і небайдужі люди. Адже невиліковно хвора людина має право гідно провести останні дні свого життя. Галина Добош, власкор «ВЗ», Івано-Франківськ

Тернопільщина

Власним досвідом

потрібно ділитися «Хірургічні ускладнення цукрового діабету» — під такою назвою нещодавно побачила світ чергова книга доцента кафедри хірургії №1 Тернопільського медичного університету Івана ЧОНКИ. Пропонуємо вашій увазі розмову з автором. ВЗ Іване Івановичу, що викликало необхідність написання цього спе ціалізованого видання? — Як відомо, цукровий діабет уже набув нині статусу «неінфекційної епідемії» століття. На жаль, багато хворих на цю недугу мають гнійносептичні ускладнення, які в разі неправильного лікування призводять до розвитку сепсису, гангрени кінцівки, що часто потребує високих ампутацій кінцівок та зумовлює інвалідизацію хворих або ж навіть призводить до летальних наслідків. ВЗ У вас доволі великий прак тичний досвід лікування таких хворих… — Я понад 30 років займаюся цією проблемою. Тож, як мовиться, гріх не поділитися власними напрацюваннями з колегами. Ця книга написана для лікарів-практиків, які, відкривши її, матимуть змогу ознайомитися з надбаннями щодо профілактики та лікування гнійно-септичних ускладнень у хворих на цукровий діабет. Ґрунту-

ючись на власному досвіді, я розробив методи профілактики та активної хірургічної тактики в лікуванні хворих на ЦД, ускладнений хірургічною патологією: псевдоперитонітом, анаеробною неклостридіальною флегмоною та синдромом діабетичної стопи. Запропоновано в посібнику методи лікування гнійно-некротичних ускладнень цукрового діабету із застосуванням ранньої хірургічної обробки нагнійних процесів (абсцесів, флегмон, синдрому діабетичної стопи) та ранньої автодермопластики. У книзі викладено методику удосконаленої хірургічної обробки рани з санацією та оксигенацією за допомогою запатентованого пристрою для гідротерапії та використання розвантажувального ортезу для реабілітації в післяопераційному періоді. У виданні зроблено акцент на радикальність хірургічного втручання та техніку «малих ампутацій». ВЗ Які новації ви пропонуєте хірур гам у лікувальній роботі?

— Власне мною запатентовано і впроваджено в хірургічну практику нові методики лікування та окремі види авторських операцій, розроблено алгоритм анестезіологічного забезпечення оперативного лікування та інтенсивної терапії, що сприяють суттєвому скороченню тривалості перед- і післяопераційного періодів, ефективності лікування хворих та їхньої реабілітації. У книзі також висвітлено особливості діагностики та лікування діабетичної полінейропатії, як основного патогенетичного механізму розвитку хірургічних ускладнень цукрового діабету. ВЗ Ви рекомендуєте свій посіб ник лікарям-хірургам чи ним мо жуть скористатися, скажімо, й ендокринологи, лікарі суміжних спеціальностей? — Книга вийшла під грифом «Лікарська практика» і призначена для практичних лікарів-хірургів, анестезіологів, ендокринологів, неврологів, лікарів сімейної медицини. У ній чотири розділи: «Загальні поняття про цукровий діабет», «Псевдоперитоніт у хворих на цукровий діабет», «Гострі гнійно-запальні захворювання при цукровому діабеті», «Синдром діабетичної стопи. Методи хірур-

гічного лікування та реабілітації пацієнтів». Разом із колективом співавторів ми прагнемо донести до кожного лікаря-практика алгоритм діагностики, профілактики та лікування хворих на ускладнені форми цукрового діабету. Кожен практичний лікархірург може відкрити книгу й освоїти всі етапи хірургічного лікування гнійно-некротичних уражень м’яких тканин або ж синдрому діабетичної стопи (невропатичної, ішемічно-гангренозної, змішаної). Щиро сподіваємося, що наш досвід допоможе фахівцям у лікуванні цієї категорії пацієнтів. Будемо вдячні за зауваження та побажання щодо книги, які читачі можуть надіслати у видавництво Тернопільського медичного університету «Укрмедкнига». Інтерв’ю підготувала Лариса ЛУКАЩУК, власкор «ВЗ», Тернопіль

НЕВРОЛОГІЯ

ЕПІЛЕПСІЯ:

ХВОРОБА ПЛЮС ДИСКРИМІНАЦІЯ? Епілепсія — хвороба, яка завжди сприймалася суспільством як містичне явище. Від часів, коли її вважали заразною інфекцією, до середньовіччя, коли цю недугу приписували впливу темних сил, суспільна думка «перекинулася» на визнання хворих на епілепсію геніями (адже багато історичних постатей страждали від епілептичних нападів — Юлій Цезар, Петрарка, Достоєвський, Ван Гог, Флобер та інші). Цікавість, страх завжди були ореолом цієї хвороби і тільки у самих хворих вона завжди викликала відчай — значною мірою від дискримінації, якої вони зазнавали у суспільстві. Часи дрімучого нерозуміння суті хвороби, здається, минули, сучасна наука не лише відкрила різні за клінічними проявами форми епілепсії, а у деяких із них виявила генетичні корені, а й винайшла нові методи лікування, які дають шанси на повноцінне життя більшості хворих. Однак не всі біди залишилися в минулому. Особливо це стосується дітей, хворих на епілепсію (за статистикою їх у 3-6 разів більше, ніж дорослих). У той час як у Великій Британії 2/3 хворих на епілепсію віком від 6 до 18 років отримують середню або вищу освіту, у США 95% дітей із цим діагнозом відвідують загальноосвітні навчальні заклади, в Україні залишається актуальним питання стигматизації епілепсії. Тому навіть точні дані поширеності цього захворювання встановити неможливо — багато пацієнтів намагаються приховати свій діагноз, боячись залишитися поза бортом життя (як свідчать опитування, до цього вдається 1/3 підлітків і 1/4 батьків, вважаючи, що поширення такої інформації негативно вплине на навчання, професійну кар’єру і подальше життя). Чому міфи, породжені епілепсією, залишаються живучими? І що потрібно зробити, щоб їх позбутися?

ВОЛОДИМИР МАРТИНЮК:

НАМ ПОТРІБНО ПОДОЛАТИ

СТИГМАТИЗАЦІЮ Про світовий досвід, українські реалії та перспективи медикосоціальної реабілітації дітей, хворих на епілепсію — наша розмова з головним позаштатним спеціалістом МОЗ України за спеціальністю «Дитяча неврологія», директором Українського медичного центру реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи МОЗ України Володимиром МАРТИНЮКОМ. ВЗ Чому проблеми епілепсії ста ли темою спільного обговорення фахівців охорони здоров’я, освіти, соціальної сфери і громадських організацій? — Бо ці проблеми потребують спільних зусиль різних відомств. Дитині, хворій на епілепсію, необхідні не лише своєчасна диференційована діагностика, якісне лікування, а й реабілітація, соціальна адаптація. Ще у 1997 році ВООЗ, Міжнародна протиепілептична ліга (ILAE) і Бюро епілепсії (IBE) звернулися до політичних діячів, законодавців, органів охорони здоров’я усіх країн із закликом розпочати глобальну кампанію «Епілепсія — з тіні». У кожній країні, незалежно від її економічного рівня розвитку, третина всіх дітей-інвалідів — хворі на епілепсію (саме в дитячому віці розвивається до 90% випадків цієї хвороби). Україна

також повинна зробити все можливе, щоб вивести таких дітей із соціальної стигматизації, підвищити якість їх життя. МОЗ України затвердило протоколи надання медичної допомоги за спеціальністю «дитяча неврологія», куди увійшов і протокол лікування епілепсії у дітей, у 2012 році видано методичні рекомендації в цьому напрямку, положення яких ґрунтуються на світовому досвіді та відповідають критеріям доказової медицини. ВЗ А чи не відстає вітчизняна невро логія від світової на практиці? — З гордістю можу сказати, що в Україні спеціалізована медична допомога хворим на епілепсію перебуває на досить високому рівні і відповідає європейським стандартам. Підтвердженням цьому є те, що ми сьогодні досягли майже 70-відсоткової ефективності у

лікуванні епілепсії (як і в більшості країн Європи). Це надзвичайно високий показник — 20 років тому він не перевищував 40-50%. Лікування починається після встановлення діагнозу і здійснюється з урахуванням основних принципів — своєчасності, етапності та послідовності. ВЗ Чи складно діагностувати цю хворобу? — Загалом диференційна діагностика епілепсії та неепілептичних пароксиз-

мальних станів і є найскладнішою і найважливішою частиною нашої роботи. Адже діагностичні похибки можуть призвести до незворотних наслідків — приміром, якщо протягом тривалого часу дитина отримує препарати, що їй не показані або навіть протипоказані за даної форми епілепсії. Антиконвульсанти — досить складний клас ліків із широким спектром механізмів дії, побічних ефектів та лікарських взаємодій, і шкода від неправильного призначення препарату може значно перевищувати потенційну користь. Тож діагностиці потрібно приділяти особливу увагу. Діагноз епілепсії є в першу чергу клінічним і встановлюється на підставі наявності у дитини клінічних проявів захворювання — епілептичних нападів. Найперше, що потрібно для діагностики епілепсії, — це детальний збір анамнезу, зазвичай у батьків дитини. Велике значення має об’єктивне неврологічне обстеження, під час якого можна виявити ознаки інших (не епілептичних) захворювань нервової системи, що стали причиною пароксизмальних явищ. Також проводиться психологічне тестування дитини для виключення психогенного походження нападів. У разі підозри на симптоматичний характер пароксизмів призначаємо МРТ головного моз-

Тел.: (044) 485-00-96 • vz@vz.kiev.ua • www.vz.kiev.ua

НЕВРОЛОГІЯ

11 січня 2013 року ку у різних режимах для виявлення можливих органічних причин (кісти, пухлини, судинні мальформації) або вроджених аномалій розвитку ЦНС. У разі необхідності проводимо генетичну діагностику для виключення спадкових метаболічних дефектів, які також можуть бути причиною симптоматичної епілепсії. Наступний етап — інструментальна діагностика. У наш час довготривале відео-ЕЕГ моніторування є найбільш інформативним методом діагностики епілепсії, епілептичних синдромів дитячого віку та неепілептичних пароксизмальних станів. Український медичний центр реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи є одним із небагатьох лікувальних закладів в Україні, що має можливості для проведення відео-ЕЕГ моніторування. Крім того, ми маємо змогу проводити ЕЕГ-картування головного мозку. Це новітній метод комп’ютерної обробки ЕЕГ-запису, результатом якого є об’ємне масштабне зображення локалізації, розмірів епілептичного вогнища у головному мозку, шляхів поширення збудження та зв’язків між компонентами епілептичної системи. ЕЕГ-картування є допоміжним методом. За рекомендаціями Міжнародної спілки нейрофізіологів «золотим стандартом» діагностики епілепсії за-

лишається візуальний аналіз лінійної електроенцефалограми. ВЗ Діагноз встановлено. Що далі? — У світовій медичній практиці існує чотири взаємопов’язані напрями лікування епілепсії у дітей. Перший — призначення антиепілептичних препаратів (фактично всі АЕП, які є у світі, сьогодні зареєстровані в Україні і ми можемо їх використовувати). Перевагу надаємо монотерапії в оптимальних терапевтичних дозах. Кожні три місяці проводиться контрольна ЕЕГ, за результатами якої корегується доза або ж призначення змінюються. У разі досягнення стійкої ремісії, тобто в разі повної відсутності нападів, ми поступово відміняємо антиконвульсанти за умови контролю ЕЕГ (не рідше одного разу на 6 місяців). Другий напрям — визначення показань до призначення додаткових засобів для корекції супутніх розладів, наприклад порушень поведінки. Третій — нейрохірургічне втручання та інші види альтернативного лікування. І, нарешті, четвертий — соціально-психологічна реабілітація хворої дитини та родини, яка її виховує. Одразу хочу зазначити, що соціалізацію дитини включено до критеріїв ефективності лікування епілепсії поряд із такими суто медичними критеріями як зникнення або зниження частоти епілептичних нападів.

ВЗ Чи ж таке ефективне лікування доступне середньостатистичній українській родині? — У США на одного хворого на епілепсію виділяється 1740 доларів на рік, в Італії — 1767 євро. В Україні обсяги прямих і непрямих витрат суспільства на це не визначалися, однак і без того очевидно, що затрати на придбання високовартісних АЕП для тривалої підтримуючої терапії перевищують бюджет середньостатистичної української сім’ї. Необхідна підтримка держави, яка може здійснюватися у різних варіантах: пільгові умови придбання АЕП в аптечній мережі, закупівля препаратів за кошти держбюджету чи місцевих бюджетів. Нині не втратила чинності Постанова Кабінету Міністрів №1303, яка передбачає пільгове забезпечення ліками таких хворих, однак вона датована 1998 роком, тож критерії надання пільг потребують перегляду. Втім сьогодні треба шукати шляхи хоча б для часткової реалізації вимог чинної постанови. ВЗ Чи допоможе розв’язати фінан сові питання створення єдиного реєстру хворих на епілепсію? — Безумовно, він допоможе більш обґрунтовано планувати обсяги бюджетного фінансування для пільгового забезпечення АЕП. У минулому році за дорученням МОЗ України фахівці

нашого Центру розробили реєстраційну карту для введення даних до реєстру (вона містить окрім основної інформації про пацієнта оцінку рівня соціальної реабілітації хворого — чи відвідує дитина дитсадок, школу, за якою програмою навчається). За ініціативою лікарів такий реєстр уже зібрано в м. Києві і за тим уже можна зробити перші висновки. По-перше, отримані дані не зовсім відповідають показникам галузевої статистики МОЗ. По-друге, переважна більшість дітей з епілепсією у м. Києві все-таки навчається індивідуально. На черзі — збір даних до національного реєстру в регіонах, але для цього потрібен окремий наказ МОЗ. Єдиний національний реєстр також дасть змогу оцінювати професійний рівень лікарів у питаннях діагностики та лікування епілепсії, аналізувати ефективність індивідуальних реабілітаційних програм, планувати стратегії медичної та соціальної допомоги дітям з епілепсією. Поки що найголовніші для нас завдання — подолати стигматизацію по підношенню до дітей з епілепсією, їх дискримінацію у галузі освіти та зменшити фінансовий тягар придбання АЕП на сім’ї, які виховують таких дітей. Наталія ВИШНЕВСЬКА, спеціально для «ВЗ»

КО М ЕН ТАРІ Ольга МОСТОВА, головний дитячий психіатр Вінницької області, кандидат медичних наук, доцент ьогодні право на безкоштовні препарати в Україні мають лише дітиінваліди з діагнозом епілепсії, як основним. Епілепсія як супутній діагноз не дає права на безкоштовні АЕП, як і відсутність статусу інваліда. Ці обмеження потребують перегляду з урахуванням світового досвіду. У країнах зі страховою медициною вже давно підрахували, що один раз вклавши кошти у лікування епілепсії у дитини, можна запобігти ускладненням, на лікування яких у дорослому віці буде витрачено набагато більше. Крім того, у деяких країнах Європи та США діти, хворі на епілепсію, отримують лікування лише оригінальними АЕП або препаратами з доведеною біоеквівалентністю. Це рішення також обґрунтовано з позиції доказової медицини, і його слід брати до уваги і в Україні. Для того, аби насправді вилікувати пацієнта, слід звернути увагу не лише на ліки. Приміром, на сьогодні у Німеччині 3 млрд євро витрачається на лікування всіх хворих на епілепсію, з них лише 800 тис. євро — на ліки, а решта — на інші види послуг (соціальних, реабілітаційних). Коли ж ми говоримо про права пацієнтів і про те, чому хворі вчасно не звертаються до лікарів, потрібно враховувати: якщо у людини хоч раз у житті було офіційно зареєстровано судомний стан, вона впродовж свого життя не зможе, наприклад, отримати водійські права. Це також є дуже великою проблемою.

Сергій ХАРЧУК, президент Української протиепілептичної ліги а радянських часів усіх хворих на епілепсію намагалися вилікувати. Потім збагнули, що це не завжди можливо. Тому слід звернути увагу на світовий досвід, який надає великого значення соціальній підтримці хворих на епілепсію, вчить їх повноцінно жити з цією хворобою. Я особисто знаю дівчину, хвору на епілепсію, у якої впродовж доби траплялося до 40 нападів. При цьому вона навчалася в університеті — її мама працювала там викладачем. Завдяки лікуванню та всілякій підтримці матері кількість нападів вдалося зменшити у десять разів. Ця дівчина закінчила університет і захистила дисертацію. Таким чином, мама чудово впоралася із соціалізацією своєї дитини.

Ігор МАРЦЕНКОВСЬКИЙ, головний позаштатний спеціаліст МОЗ України зі спеціальності «Дитяча психіатрія», керівник відділу медико-соціальних проблем терапії психічних та поведінкових розладів Українського НДІ соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України, кандидат медичних наук ені видається абсолютно неправомірним запитання, які саме соціальні обмеження правомірно застосовувати стосовно людей із діагнозом «епілепсія». Відповідь проста — жодних. Не знаю, який нормативний документ потрібно прийняти, де було б написано, що діагноз «епілепсія» не є підставою для обмежень у праві на освіту, заняття спортом, отримання загальномедичної допомоги на загальних підставах тощо. Втім ми також повинні розуміти, що дуже часто діти з епілепсією мають особливі потреби та обмеження функціонування, пов’язані переважно з коморбідними психічними розладами. Тому ми повинні правильно ставити за-

питання — не «чому ця дитина не має права навчатися у загальноосвітній школі?», а «які умови потрібно створити кожній конкретній дитині з епілепсією, щоб вона могла відвідувати загальноосвітню школу?» Іноді складається враження, що, збираючи дані про пацієнтів, ми проводимо якесь розслідування. Нам потрібно виявити дітей з епілепсією, якимось чином їх обрахувати, чітко виписати, за якими критеріями це зробити. А оскільки це не завжди виходить, думаємо над тим, як натиснути на батьків, щоб вони не «вислизнули» з обліку. Але ж мета полягає не в цьому! Якби школи і соціальні служби надавали цим дітям справді якісні послуги, в яких вони зацікавлені, нам би їх «відстежувати» не довелося — система обліку працювала б автоматично. Те, що нам потрібна база даних про хворих на епілепсію дітей, не викликає жодних сумнівів. Але при цьому потрібно подбати і про захист персональних даних хворих. Тож створенню реєстру має передувати відповідний наказ МОЗ України про проведення цього експерименту у певних регіонах держави. Людмила КИРИЛОВА, керівник відділу психоневрології інституту ПАГ НАМН України, президент асоціації дитячих неврологів України, доктор медичних наук ід час спілкування з батьками пацієнтів у мене склалося враження, що дискримінації дітей-епілептиків у нас немає. Об’єднати ж зусилля лікарів, педагогів та батьків хворих дітей — це дуже велика проблема. Але її можна розв’язати, оскільки на це не потрібні гроші. На відміну від проблеми медикаментозного лікування дітей, хворих на епілепсію. Держава передбачає фінансування лише на ліки для подолання резистентних епілептичних нападів. Але ми повинні подбати, щоб таких нападів не було, тобто забезпечувати безкоштовним лікуванням усі форми епілепсії. Більше того, нібито підготовлено наказ із вимогою прописувати у рецепті не торгову назву препарату, а лише його фармацевтичну марку. Але ж не фармацевт має вирішувати, який препарат призначати хворій дитині!

Катерина ОСТРОВСЬКА, Координатор громадського об’єднання батьків дітей, хворих на епілепсію, психолог Україні не все так погано стосовно допомоги дітям, хворим на епілепсію. Я намагалася вилікувати дитину у Німеччині, у США, але отримала таку можливість саме в Україні. Однак це не означає, що не існує проблем у цьому питанні. Щоб їх розв’язати, громадські організації пропонують створити в Україні комплексну програму допомоги хворим на епілепсію, яка б об’єднала вимоги до галузі охорони здоров’я, освіти, соціального захисту. Виокремлю кілька проблем, які бачать сьогодні батьки хворих дітей. Обмежений доступ до медичної інформації (підхід медиків до встановлення діагнозу досить формальний, натомість батькам важливо отримати інформацію про особливості розвитку і пізнавальні можливості дитини. Необхідність створення системи швидкої допомоги дитині в освітніх закладах (якщо напад стався у школі) — ось тут і потрібне об’єднання зусиль лікарів, педагогів, батьків. Обмеження доступності допомоги через дороговартісність ліків. Нам пропонують замінити дороговартісні ліки на дешевші. Однак моєму сину, який хворіє на злоякісну форму епілепсії, дешеві ліки не допомагають. Ще одна проблема — відсутність психологічної реабілітації батьків, які виховують дитину-епілептика і перебувають у стані стресу, неможливість санаторно-курортного лікування дітей спільно з батьками.

ВАЖКИЙ ПАЦІЄНТ

БЕЗПЕРСПЕКТИВНИХ

ХВОРИХ НЕ БУВАЄ Прийнято вважати, що лікарі і пацієнти знаходяться по різні боки барикад. Але іноді буває так, що хвороба поєднує їх на все життя. Зробивши неможливе, лікар повертає пацієнтові якщо не здоров’я, то бодай віру в себе і людей у білих халатах. Із таких історій і народилася рубрика «Важкий пацієнт».

«Ш

ановні працівники редакції медичної газети «Ваше здоров’я»! Я, Бакіна Христина Вікторівна, 1987 року народження, кругла сирота, інвалід першої групи з дитинства, вирішила написати вам листа. Редакція отримує багато різних листів, але я сподіваюся, що мій ви обов’язково надрукуєте, бо я хочу, щоб усі знали про величезні досягнення працівників Українського науково-дослідного інституту травматології і ортопедії в місті Києві. Спочатку я розповім про себе, аби ви зрозуміли, чому для мене це так важливо. Я народилася з діагнозом «Дитячий церебральний параліч», мама була у відчаї, але й думати не могла, щоб віддати мене в інтернат. Крім мене в сім’ї ще була старша сестра, і щойно мені виповнився 1 рік, а сестрі 2 — батько залишив нас, і все лягло на мамині плечі. Ми жили в Криму у гуртожитку, в кімнаті 9м2, без будь-яких умов для проживання. Мама носила мене на руках до 18 років, була завжди поряд зі мною і не звертала уваги на своє здоров’я, а їй із кожним роком було все гірше — в 40 років вона померла. Спасибі бабусі, котра нас забрала до себе, в смт Козелець Чернігівської області. Там я закінчила школу, стала дорослою, але й до цього часу все ще в інвалідному візку. Незважаючи на це, я дуже прагнула якось пристосовуватись до самостійного життя. Влітку 2011 року отримала довгоочікувану санаторну путівку в клінічний санаторій імені Пирогова (Саки). Під час огляду мій лікар-ортопед Хащук Андрій Володимирович сказав, що мені потрібно їхати в Київ і тільки відомий усім лікар кандидат медичних наук Гошко Володимир Юрійович зробить операцію і можливо я стану на ноги. Направили мене в 6 клініку, де завідувачем Кабацій Мирослав Степанович. Я дуже хвилювалася, дуже мені було страшно, не вистачало маминої підтримки. Але Мирослав Степанович по-батьківськи заспокоїв мене і познайомив із моїм лікарем Гошком Володимиром Юрійовичем і палатним лікарем Немешем Михайлом Михайловичем. Із цього часу 6 відділення стало моєю домівкою, а його працівники — рідними людьми. Мені провели кілька дуже складних операцій. Багато годин працювали біля мене мій дорогий Володимир Юрійович, Михайло Михайлович, анестезіолог Ховав-

ко Юрій Анатолійович та медична сестра Хіменко Ірина Євгенівна, яка по кілька разів на день цікавилась, чи комфортно мені з гіпсами, й увесь час намагалася поліпшити мій стан. З великою любов’ю і повагою я хочу також розказати про дружній і працьовитий колектив відділення реабілітації під керівництвом досвідченого керівника і людини з добрим серцем Рой Ірини Володимирівни. Я безмежно їй вдячна за створення домашнього затишку у відділенні, хворі весь час відчувають тут людяне та доброзичливе ставлення до них. Першим працівником, із яким зустрічаються хворі у відділенні, є лікар-адміністратор Русанова Таїсія Євгенівна, турботу і допомогу якої ми відчули відразу. У кожного з нас — свої проблеми зі здоров’ям, свій характер і своє життя, але Таїсія Євгенівна всім знайде час приділити увагу, і хворі залишаються задоволені. Дуже багато теплих слів хочу сказати про лікаря-ортопеда-травматолога відділення Пилипенка Олега Васильовича, який робив усе, щоб покращити мій стан здоров’я. З великою любов’ю та повагою я хочу розповісти про свого дорогого і такого рідного для мене лікаря ЛФК — Котюкову Лілію Дмитрівну, яка весь час опікується мною як рідною дитиною. У неї все під особистим контролем — і лікування, і моє життя. Слова величезної подяки висловлюю інструкторам ЛФК: Павловій Юлії Григорівні, яка, не шкодуючи себе, тримала мене і робила зі мною вправи, Захарову Олександру Аркадійовичу, Стрельнику Мирославу Михайловичу, Русанову Андрію Петровичу та Дулевич Інні Анатоліївні. Інструктори ЛФК, незважаючи на всі складності мого діагнозу, наполегливо й поступово проводили необхідні процедури, розробляли індивідуальну реабілітаційну програму. Дякую також Заморському Тарасу Володимировичу, який піклується про мене і допомагає стати на ноги. Завдяки цим людям мені хочеться жити, хочеться бути потрібною, я повірила в себе. Під час перебування у відділенні реабілітації я забуваю про свої проблеми, радію життю і думаю: можливо, десь там бачить мене моя мама і також радіє за мене. Правду кажуть, що світ не без добрих людей. І я це відчула саме тут. Також від усіх хворих я хочу подякувати кожному працівнику Інституту травматології і ортопедії в місті Києві, перераховувати всіх

особисто — займе багато часу. Не кожна людина зможе працювати лікарем, тому потрібно підтримувати і цінити таких людей. Я розумію, що є державний бюджет, моральні і матеріальні заохочення, але іноді просто людські слова подяки дорожчі понад усе. Тому я дуже прошу надрукувати мій лист-подяку лікарям за самовіддану працю». Прочитавши лист Христини, ми звернулися до лікаря, яка протягом довгого часу піклується про дівчину, — Ірини Володимирівни Рой. Ми дізналися, яким чином проходить лікування і з якими перешкодами стикалися лікарі у даному випадку. Ірина РОЙ, завідувачка відділу реабілітації ДУ «Інститут травматології та ортопедії» Академії медичних наук України

Христина була прийнята нашим відділенням на реабілітаційне лікування після операційного втручання у клініці патологій дитячого віку. На даний момент дівчина пройшла два етапи операцій. На першому — прибрали контрактуру на колінних суглобах, тобто вирівняли їх. Нелегке завдання нашого відділення було в тому, щоб зняти м'язову спастику і навчити ходити людину, яка ніколи навіть не стояла на ногах. Христина була абсолютно не вертикалізована. Це був довгий процес, над яким працювали майже всі співробітники нашого відділення. Для початку ми навчили дівчинку повзати на ще викривлених колінах, потім пересадили на інвалідний візочок. Христині дуже складно було пережити сильний біль, який турбував її ноча-

ми, дівчинка часто плакала і за домом, і за близькими, і від болю. Після цього Христині провели серію операцій на ахілловому сухожиллі. Наступним завданням було — поставити її на ноги (в тутори) і навчити пересуватися за допомогою ходунків. Для неї це був колосальний крок! Раділи всі: і сама Христина, і її сім'я і, звичайно, ми. Зараз працюємо над м'язами дівчинки, готуючи її до наступного етапу операцій. Наразі велика проблема — неправильне положення стоп, її і виправлятимуть наші хірурги. Уже півроку Христина живе в нашому відділенні і, безумовно, стала частиною нашої великої родини. Після чергового оперативного втручання її знову переведуть у наше відділення і фахівці поетапно освоюватимуть із нею нові навички. Хочу сказати, що Христина — боєць! Їй протягом усього дня роблять масажі, проводять ЛФК, фізіотерапію, міостимуляцію і т.д. Цілий день фахівці не дають їй розслаблятися. Крізь сльози дівчинка працює і не здається! Це ще раз підтверджує: безперспективних хворих не буває, бувають не обласкані і недоліковані. Але, на жаль, усі знають, що система реабілітації у нашій країні зовсім не розвинена. До слова, наше відділення — єдине на всю Україну. І йому всього лише 3 роки. Але стараннями директора Інституту — академіка Гайко Г.В., і президента Національної академії медичних наук України, академіка Сердюка А.М. нам вдалося почати свою роботу. Кожен день співробітники відділення і пацієнти дякують цим людям за можливість ставити на ноги таких людей, як Христина! Тетяна ПРИХОДЬКО, «ВЗ»

Тел.: (044) 485-00-96 • vz@vz.kiev.ua • www.vz.kiev.ua

НОВІТНІ ТЕХНОЛОГІЇ

11 січня 2013 року

АНАЛІЗ КРОВІ БЕЗ ШПРИЦА Щорічно українські вчені реєструють близько 15 тисяч винаходів. І це лише оприлюднені статистичні дані. Неінвазивний аналізатор крові АМП, який створив провідний науковий співробітник Харківського інституту неврології, психіатрії та наркології Академії медичних наук України, доктор медичних наук Анатолій Віталійович Малихін спільно з ТОВ НПК «Біопромінь» і його директором Анатолієм Антоновичем Пулавським, давно чекають медики. Прилад дозволяє аналізувати формулу крові без її забору. Спочатку пристрій позиціонувався як Personal Diagnostic Device & Medical Assistant — для одного лікаря або групи фахівців, яка має працювати в умовах сильної завантаженості, але сьогодні рамки впровадження аналізатора набагато ширші.

акий пристрій стане у пригоді, в першу чергу, лікарям швидкої допомоги. Відомо, що з 2013 року на території України набуває чинності закон «Про екстрену медичну допомогу». Ним регламентується час прибуття бригад швидкої допомоги, який становить 10 хвилин у місті та 20 хвилин — у сільській місцевості. Такі норми введені з урахуванням того, що часто ситуація вимагає від лікарів дуже швидкої реакції. Але через колапс на дорогах країни чи важкий стан пацієнта провести комплексну діагностику та поставити діагноз не вистачає часу. Іноді це коштує життя. Зекономити дорогоцінні хвилини може АМП, адже за 720 секунд прилад аналізує 117 параметрів роботи людського організму. Можливо, саме таке обладнання суттєво полегшить роботу лікарів швидкої та допоможе врятувати не одне життя?

Принцип дії аналізатора В основу методу покладено ідею про взаємовідносини людини і зовнішнього середовища, про вплив зовнішніх факторів (атмосферного тиску, газового складу атмосфери, психічних, хімічних, фізичних) та інформаційного значення температур певних точок організму. Виміри проводяться за допомогою 5 високочутливих датчиків-мікропроцесорів, які прикріплюють до тіла людини на місцях розгалуження судин (живіт, пахвові западини, шия). Далі фахівець заносить необхідні відомості про пацієнта (вік, стать, зріст, маса тіла, пульс, частота дихання) і запускає прилад. Кожен параметр розраховується виходячи з показань датчиків, які зчитують інформацію відразу з 5 основних магістральних судин. Усі дані, отримані в ході дослідження, позначаються міжнародними одиницями виміру СІ. Похибка під час проведення аналізу порівняно з клінічною лабораторією вкрай мала і становить у середньому 2-8% — це довели 2000 порівняльних тестів.

Що досліджує АМП? За 720 секунд прилад АМП виконує обсяг роботи, на який у звичайних клінічних умовах потрібно кілька діб. Аналізатор оцінює загальну формулу крові, ШОЕ, електролітний обмін (К, Mg, Са, Na), вміст ферментів (AST, ALT, амілаза, білірубін,

концентрація білка плазми), транспорт і споживання кисню (об'єм циркулюючої крові, споживання 02 міокардом, насичення крові 02 , тест Тіффно та ін.), концентрацію креатинін у, молочної к ис лоти, сечовини, глюкози, холестерину, ліпопротеїди та ін., тимчасові інтервали кардіомеханіки, ефективність нервово-м'язового передання (можливість спазмів, слабкості у м'язах), стан і тип кровообігу, відновні функції організму і багато іншого. Аналізуючи отримані дані, лікар може виявити захворювання судин, відхилення у здатності крові згущуватися, енцефалопатію, наявність запалень в організмі, ішемічну хворобу, цукровий діабет, остеохондроз, остеопороз, захворювання нирок, бронхіти, пневмо-

Переваги та перспективи Переваги методики АМП очевидні. По-перше, вона дає змогу заощадити час — часто ключовий фактор у порятунку життя. Як правило, вивчення лабораторних аналізів проводяться вже застарілими методами і доводиться чекати результати, а в разі загострення захворювання зволікання може обернутися катастрофою. Для діагностики за допомогою АМП пацієнтові не потрібно вистоювати черги до кількох фахівців. Із цього випливає друга перевага — методику може застосовувати один лікар, незалежно від напрямку практики. Надзвичайно важливі дані можна отримати у випадку, коли людина перебуває без свідомості, або у дитячій практиці — коли малюк не

ІСТОРІЯ СТВОРЕННЯ ПРИЛАДУ  У 1992 р. кандидат медичних наук, провідний науковий співробітник Інституту неврології, психіатрії та наркології АМН України (м. Харків) Анатолій Віталійович Малихін проводив дослідження і визначав кореляційні залежності між біохімічними показниками і формулою крові. У 2002 р. було створено програму УСПІХ, засновану на дослідженні формули крові (отриманої в лабораторних умовах) — вона давала можливість визначати біохімічні, гемодинамічні і метаболічні показники життєдіяльності людини. Малихін, визначаючи мономерним методом температуру в певних місцях людського організму, дійшов висновку, що ці показники несуть важливі інформаційні значення, вони визначали залежність між роботою організму і його температурою. Було запропоновано вимірювати температурні показники в активних точках одночасно, в реальному масштабі часу. Це нововведення було реалізовано в модифікованому програмному забезпеченні, а згодом і в самому приладі АМП. нію, проблеми з ШКТ, відхилення у фільтрації, резорбції в організмі та інше. Окрім цього, дані, отримані під час дослідження, «підкажуть», які хвороби вже з’явилися, але ще не набули яскравої симптоматики. Так, наприклад, показники високого рівня холестерину і щільності тромбоцитів дозволяють визначити ризик або наявність венозного тромбозу, а показники рівня цукру в крові за виміряним значенням — цукрового діабету. Досвідчені лікарі можуть розпізнати такі небезпеки як симптоми раку товстої кишки, молочної залози, простати, а також жовтяниці, хвороби Лайма та ін.

в змозі пояснити, що саме його турбує. Крім того, АМП незамінний у разі спірного діагнозу — якщо лікар не може поставити точний діагноз, прилад дасть повноцінну характеристику стану пацієнта і допоможе розв’язати це питання. Також АМП необхідний у разі важких захворювань пацієнтів, перед операцією, коли потрібне швидке і максимально результативне дослідження. Окрім цього, доречним було б застосування АМП у профілактичній медицині, яка нині є пріоритетним напрямком розвитку охорони здоров’я. А дже АМП-ана лізатор крові дає можливість діагностувати захворювання майже в зародку

Анатолій Віталійович Малихін

— саме тоді, коли його розвиток ще цілком можливо припинити. Варто сказати, що прилад дуже зручний у використанні. Він працює без додаткових матеріалів, для ефективності його дослідження не потрібні спеціальні ін'єкції або реактиви. АМП видає зрозумілі будь-якому фахівцеві результати, що дозволяє використовувати цю інформацію на прийомі у кількох спеціалістів і не проходити кожного разу нове обстеження. Дані щоразу заносять у картотеку для зіставлення і з'ясування ефективності лікування в подальшому. Автори винаходу також продумали дрібниці, які допомагають лікарю. Наприклад, вбудовані адаптери бездротового зв'язку Wi-Fi і Bluetooth підтримують зв'язок приладу з локальною мережею клініки. Також можна підключатися за допомогою кабельного з'єднання та до телефонної лінії. Прилад оснащений вбудованою камерою і мікрофоном, що дозволяє вести фото- і відео-документацію з її подальшим збереженням, пересиланням чи використанням у базі даних клініки.

Нагороди та наукові досягнення Аналізатор має почесну нагороду та диплом Німецької академії природничих наук, Кришталеву грамоту Міністерства охорони здоров'я Королівства Саудівська Аравія, диплом Міжнародної виставки медичних технологій та обладнання в Словаччині Slovmedica. Методологічні етапи розробки приладу викладені в понад 50 публікаціях, 2 дисертаціях, 3 патентах України, в т. ч. у методичних рекомендаціях «Неінвазивний метод визначення формули крові, метаболічних і гемодинамічних показників життєдіяльності людини». Оновлена версія аналізатора АМП, яка вийшла на початку 2009 року, спочатку призначалася тільки для Європейського регіону. Але мобільність і зручність нового пристрою відразу ж відтіснили на другі позиції всі старі діагностичні прилади. Успіх, отриманий на Заході, зіграв свою роль у просуванні AMP на Схід, включаючи і країни СНД. Сьогодні цей прилад використовується в більш ніж 20 країнах світу. У ряді європейських країн аналізатор АМП впроваджується в систему охорони здоров'я на державному рівні, готуються до оснащення як платні, так і безплатні державні медичні установи.

тетяна ПрИХОДЬКО, «ВЗ»

СИСТЕМА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

ТЕ, ЩО ПАМ’ЯТАЮТЬ РУКИ Щойно набув чинності Закон України «Про екстрену медичну допомогу», який передбачає централізацію управління та фінансування екстреної медичної допомоги на обласних рівнях. Передбачається, що це дозволить поступово розв’язувати проблеми щодо швидкості прибуття карет швидкої медичної допомоги до пацієнтів. Окрім цього закон передбачає створення єдиних центрів екстреної медичної допомоги на основі існуючих центрів медицини катастроф, які повинні об’єднати роботу всіх основних медичних служб, що надають догоспітальну невідкладну медичну допомогу. Чи допоможе це підвищити якість надання медичної допомоги — покаже час. Але поки що підвищення кваліфікації лікарів «швидкої» — питання відкрите. У Державній науковій установі «Науковопрактичний центр профілактичної та клінічної медицини» Державного управління справами працює навчально-тренувальний центр, де не тільки медиків, а й людей без медичної освіти вчать надавати невідкладну медичну допомогу в екстремальних ситуаціях. Про те, як проходить навчання та про інші можливості для лікарів і не тільки ми говорили із завідувачем навчально-тренувального центру Павлом РИМАРЕНКОМ. ВЗ Павле Володимировичу, розкажіть, як було створе но ваш центр? — Наш навчально-тренувальний центр було створено у 2006 році. Спочатку виникла ідея створити кабінет, у якому лікарі швидкої допомоги могли б періодично покращувати свої професійні навички за допомогою манекенів. Але керівництво закладу вирішило зробити повноцінний навча льнотренува льний центр д ля підготовки медиків із невідкладних станів і не медиків, як це зараз поширено у Європі та Штатах. Одразу було заплановано, що навчатися тут мають не тільки лікарі та фельдшери «швидкої», а й усі інші медичні працівники як нашого, так і інших закладів охорони здоров’я, а також особи, що не мають медичної освіти. Було закуплено спеціальне обладнання (високотехнологічні манекенисимулятори невідкладних станів), наші спеціалісти пройшли необхідну підготовку за кордоном і центр почав працювати. На даний момент навчально-тренувальний центр обладнаний на йс у час ні ш и м и т рен увальними манекенами. На них курсанти відпрацьовують навички, що дають їм змогу правильно і швидко діяти в ситуаціях, коли все

вирішують хвилини. Зараз ми навчаємо всіх охочих — і лікарів, і молодших спеціалістів із медичною освітою, а також звичайних людей без медичної освіти. До нас звертаються і представники міської структури, і приватні заклади. Крім того, тренінги проходять співробітники Міністерства вну трішніх справ і надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, фахівці спортивнооздоровчих комплексів та готельно-туристичної сфери. ВЗ У чому перевага таких центрів? Чим вони цікаві? — Річ у тім, що теоретичний матеріал можна слухати безліч разів, але коли справа стосується екстреної ситуації — людина робить тільки те, «що пам’ятають руки». Тобто, щоб правильно і своєчасно зреагувати на ситуацію та врятувати людині життя, потрібна регулярна практика. Але скажіть мені, будь ласка, як, наприклад, молодому лікарю після медуніверситету правильно і якісно провести серцево-легеневу реанімацію, якщо він цього ніколи в житті не бачив і не робив? У всьому цивілізованому світі практичні навички з надання невідкладної медичної допомоги напрацьовують на спеціальних манекенах-тренажерах у

присутності і за допомогою інструкторів-професіоналів. І доведено, що ця форма підготовки не тільки краще сприймається слухачами, а й дає максимально ефективний результат. ВЗ Хіба не досить тих нави чок, що дають у медичних інститутах? — Скажу про себе. Особисто я навчився реанімувати тільки під час інтернатури у

відділенні анестезіології та інтенсивної терапії. Можливості відпрацювати в інституті на манекенах у мене не було. Вчилися, як то кажуть, «на пальцях» або вже на практиці — на пацієнтах. Після створення навчальнотренувального центру кожний медичний працівник нашого закладу, незалежно від його рівня підготовки і фаху (будь-то анестезіолог чи стоматолог, медична сестра з масажу чи лаборант), зобов’язаний перед атестацією пройти наші курси. І ми тепер бачимо результат: лікарі та медичні сестри як у стаціонарі, так і в поліклініці вже не губляться в екстрених ситуаціях і навіть у випадках клінічної смерті не стоять поряд із пацієнтом до прибуття анестезіологів чи швидкої, а правильно й ефективно працюють і на-

магаються врятувати людині життя.

ВЗ Які саме навички можна здобути за цей період? — Заняття в центрі переважно проходять у вигляді ві дпрацювання практичних навичок на манекенах та проходження спеціальних симуляційних сценаріїв-завдань. Тематика циклу — на дання неві дк ла дної медичної допомоги у разі клінічної смерті (базова та спеціалізована реанімація, автоматична зовнішня дефібриляція), а також під час травм, нещасних випадків, раптових захворювань, у разі пологів у позалікарняних умовах тощо.

дові. Але, крім того, ми закінчили відомі європейські курси з проведення спеціалізованої серцево-легеневої реанімації ALS у місті Кракові Республіки Польщі. Троє із нас отримали номінацію «кандидата в інструктори», пройшли міжнародний загальний інструкторський курс GIC, після чого отримали звання інструкторів Європейської Ради Реанімації. Щоб підтвердити ці звання, ми уже як інструктори проводили кілька стажувань д л я у країнськ их лікарів за цим курсом у Польщі, і тільки після всього цього отримали право викладати такий курс у Європі. Система підготовки Європейської Ради Реанімації надзвичайно жорстка. Із 2 стандартних груп загальною кількістю 16 осіб, як правило, номінацію «кандитата в інструктори» отримують максимум 1-2 особи (а часто навіть і жодна не отримує). Окрім високого рівня володіння знаннями та практичними навичками з реанімації оцінюють загальнолюдський фактор. Наприклад, якщо сказати курсанту, що він усе зробив не так і при цьому не похвалити його за правильні дії і не підтримати — ступінь інструктора не отримаєш. Потрібно лояльно ставитися до помилок: сказати, що він молодець, але дещо варто виправити. Окрім таких прак тично спрямованих курсів у Європі вже принаймні з 1996 року регулярно проводиться ще одна дуже цікава подія і одночасно — форма навчання фахівців з медицини невідкладних станів. Це — щорічні змагання бригад швидкої медичної допомоги.

ВЗ Де навчалися ви, щоб мати змогу викладати? — Наші тренери і власне я навчалися в Україні та в Мол-

ВЗ Розкажіть про змагання докладніше. — Перші відомості про проведення цих змагань до нас

ВЗ Як довго триває навчан ня у вашому центрі? — Ми проаналізували досвід України й інших країн та вибрали прийнятну для наших людей форму підготовки — короткотривалі курси-тренінги. Для медичних працівників — 3 дні підготовки (18 академічних годин), для людей без медичної освіти —

2 або 3 дні (відповідно 12 та 18 годин).

Тел.: (044) 485-00-96 • vz@vz.kiev.ua • www.vz.kiev.ua

СИСТЕМА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

11 січня 2013 року прийшли із Чехії. У 2006 році вперше у цьому заході взяла участь українська команда. Першим кандидатом від України були львів’яни. Згодом Львів і Тернопіль організували такі змагання у себе в областях і вивели їх на національний рівень. Поступово до них приєдналися інші міста переважно Західної України. Схід нашої країни ініціативу проведення змагань поки що, нажаль, активно не підхопив. Можливо річ у близькості Західної України до європейських країн, які започаткували такі заходи. Це досить цікаве дійство і дуже гарна школа для учасників. За два дні відбувається кілька етапів змагань — денних, вечірніх та нічних. За цей час кожна бригада проходить ряд клінічних ситуацій. Акторами, які інсценують випадки, є зазвичай медики та їхні діти. Клінічні ситуації, котрі повинна пройти команда-учасниця змагань, абсолютно різні. Це і раптові хвороби, і травми, і нестандартні пологи, і реанімація. Як правило, обов’язково «розігруються» масові катастрофи (де мало рятувальників, а багато постраждалих). Усі завдання цікаві, з якимись несподіванками та своїми «родзинками». Закінчуються змагання детальним аналізом усіх ситуацій. Після таких змагань як самі учасники (лікарі, фельдшери, водії «швидких»), так і організатори охорони здоров’я майже з усіх областей України, що спостерігали за дійством, констатували: рівень майстерності бригад-учасниць за час проведення змагань зріс на один, а інколи навіть і на два рівні. До речі, на ті змагання, що вже були проведені в Україні, майже не залучалися державні кошти. Тобто це такий економваріант за час проведення змагань підвищити кваліфікацію служб швидкої медичної допомоги, привернути увагу організаторів охорони здоров’я і громадськості до служби і її проблем, а також підняти моральний дух наших працівників швидкої медичної допомоги. Особливе практичне значення, на мій погляд, мають обласні та районні змагання бригад «швидкої». Особливо якщо область до цього готується: покращує оснащення бригад, проводить підготовку співробітників по районах. Наприклад, після проведення таких обласних змагань у Рівному та Чернівцях, за відгуками самих же організаторів охорони здоров’я цих областей, «за декілька місяців підготовки і проведення змагань для служби швидкої медичної допомоги вдалося зробити більше, ніж за 20 попередніх років!» І досвідчені лікарі, які десятиріччями працюють у сфері екстреної

медичної допомоги, відверто розповідали, що якби вони потрапили на такі змагання 10-20 років тому, то за час їхньої медичної практики вдалося би врятувати ще не одне людське життя. ВЗ Але поки такий вид на вчання доступний тільки для Західної України? — На сьогодні — так. Але вже незабаром — 17-18 квітня 2013 року, такі змагання пройдуть і в Києві. Планується два масштабні заходи. У рамках IV Міжнародного медичного форуму Державна наукова установа «Науково-практичний центр профілактичної та клінічної медицини» Державного управління справами, Всеукраїнська Рада Реанімації та Екстреної Медичної Допомоги, Український науково-практичний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф і Національна медична академія післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика проведуть Всеукраїнський конгрес із міжнародною участю «Екстрена медична допомога: організаційно-методичні та клінічні аспекти. Досвід, проблеми та перспективи розвитку» та V Національний чемпіонат бригад швидкої медичної допомоги, які включені до Реєстру з’їздів, конгресів, симпозіумів і науково-практичних конференцій МОЗ України та НАМН України на 2013 рік. Під час Конгресу будуть розглянуті питання організації і реформування служби екстреної медичної допомоги. Практичну частину буде присвячено актуальним питанням надання медичної допомоги в разі

гострого коронарного синдрому (в т.ч. тромболітичної терапії і черезшкірного коронарного втручання), надання екстреної медичної допомоги в різних сферах медицини (травматології, хірургії, отоларингології, офтальмології, урології, акушерстві і гінекології, нейрохірургії, неврології та ін.). Заплановано три майстеркласи по реанімації згідно із сучасними стандартами Європейської Ради Реанімації (реанімація для людей без медичної освіти, реанімація для медиків та дитяча реанімація). Крім того, пройдуть майстер-класи по етапам надання медичної допомоги під час політравм, постановки ларенгіальних масок (альтернатива інтубації) та допомоги під час масових катастроф. Ну і вперше у столиці України запланований п’ятий національний чемпіонат бригад швидкої медичної допомоги за участю бригад зі всіх областей України та команд із інших країн (Польща, Литва, Росія, Румунія, Молдова). У всіх учасників буде можливість отримати досвід та поспілкуватися з іноземними колегами. ВЗ Ви сказали, що під час Конгресу обговорювати м у т ьс я пи та нн я нови х стандартів надання екс т реної ме ди чної допо моги. Розкажіть про них докладніше. — Сфера надання екстреної медичної допомоги в усьому світі розвивається. Оскільки встановлюються нові стандарти надання допомоги, то повинні в країні періодично оновлюватись і протоколи

надання екстреної медичної допомоги за різними медичними спеціальностями. Наприклад, у 2010 році свої рекомендації з проведення серцево-легеневої реанімації оновили Європейська Рада Реанімації (ERC) та Американська Кардіологічна Асоціація (AHA). На мій погляд, ми теж повинні не «відставати» і оновити наші протоколи з реанімації відповідно до нових даних доказової медицини світу. До речі, я на власному досвіді організації і суддівства Національних змагань бригад швидкої медичної допомоги мав можливість упевнитися в тому, що ці міжнародні рекомендації мають не лише глибоке наукове підґрунтя і потужну доказову базу, але й велике прикладне значення. Наприклад, схема обстеження у пацієнтів у важкому та критичному стані ABCDЕ Європейської Ради Реанімації — воно проходить по чіткому алгоритму, що дозволяє суттєво зекономити такий дорогий у критичній ситуації час і не пропустити

Як розшифровується абревіатура ABCDЕ?  Якщо ви впевнились у безпеці ситуації для вас та оточуючих, то спочатку перевіряємо у пацієнта свідомість і прохідність дихальних шляхів — А (Airway). Якщо пацієнт у свідомості і вам відповідає повноцінними фразами, — отже дихальні шляхи у нього прохідні. Тоді, за потреби та за наявності, даємо йому кисень. У випадку повної непрохідності дихальних шляхів не чути дихальних шумів із носа та рота пацієнта. За часткової непрохідності рух повітря з дихальних шляхів неправильний, переривчастий та часто голосний. У більшості випадків достатньо застосувати прості заходи відновлення прохідності (наприклад, потрійний прийом Сафара, відсмоктування, введення рото- або носогорлової трубки). Якщо ці заходи не принесуть ефекту — покличте на допомогу більш досвідчену особу.  Далі перевіряємо дихання — В (Breathing). Під час оцінки дихання особливо важливо ідентифікувати та лікувати стани безпосередньої загрози для життя, наприклад: важкий напад астми, набряк легень, напружений пневмоторакс, значну кровотечу до плевральної порожнини тощо. Звертаємо увагу на вологість, колір шкіри. Оцінюємо частоту, глибину дихання, симетричність грудної клітки, участь додаткових м’язів під час дихання. Проводимо аускультацію, перкусію легень, пульсоксиметрію.  С (Circulation) — кровообіг. Оцінюємо наповнення вен, частоту пульсу, артеріальний тиск, тони серця, перевіряємо, чи немає кровотеч. Шукаємо «ознаки шоку на периферії»: перевіряємо температуру, колір, вологість долонь та пальців, визначаємо капілярне наповнення (Capillary Refill Time — CRT). До речі, цей показник дуже широко використовують фахівці з невідкладної медицини за кордоном, а у нас, нажаль, більшість лікарів його навіть не знають. Для перевірки потрібно натиснути пальцем на рівні серця (або ділянки шкіри передпліччя, плеча), на 5 секунд із достатньою силою, щоб шкіра зблідла. Відпустити і подивитися, як швидко відновиться кровотік. Правильний час CRT, за який шкіра повертає потрібний відтінок, становить до 2 секунд. Стандартом обстеження пацієнтів у важкому чи критичному стані є ЕКГ. Пам’ятаймо також про важливість налагодження і підтримання надійного венозного доступу в таких пацієнтів та про інфузію.  D (Disability) — порушення стану свідомості. Це оцінка неврологічного статусу. У Європі для оцінки свідомості використовують як відому нам шкалу Глазго (GCS), так і більш просту шкалу AVPU: Alert (зорієнтований), Vocal (реагує на голос), Pain (реагує на біль), Unresponsive (не реагує на жодні подразники). У схемі європейського обстеження пацієнтів у важкому або критичному стані обов’язковим є вимірювання рівня цукру крові.  І останній етап — Е (Exposure) — експозиція пацієнта. Сюди входить усе, що ми не обстежили до цього: живіт (за потреби — огляд per rectum), наявність набряків, варикознорозширених вен на кінцівках, більш детальне розпитування пацієнта (схема SAMPLE) та обов’язково огляд «зі спини». Дотримання такого алгоритму — виправдане й ефективне!

важ ливі к лінічні симптоми. Наведу приклад одного сценарію змагань: жінка фарбувала штахети і впала з драбини. Вона без свідомості, на голові зімітована велика гематома. Приїжджає одна українська бригада. Причому, як ви розумієте, на націона льні змагання відбираються, як правило, досвідчені бригади швидкої медичної допомоги, можна навіть сказати — найкращі. Лікар, дійсно розумний і досвідчений, вмикає своє клінічне мислення, оглядає хвору, знаходить у неї велику гематому голови, робить висновок, що свідомість у неї відсутня через черепно-мозкову травму і везе її в нейрохірургічну лікарню. Приїжджає інша українська бригада. Лікар теж фаховий і розумний (були б усі такі, можна було б не хвилюватися за нашу службу). Він під час огляду відчуває сильний запах ацетону (жінка розводила ним фарбу), робить висновок, що у пацієнтки отруєння і починає його лікувати. Після цього приїжджають по черзі дві польські команди і кожна з них виконує огляд пацієнтки за схемою ABCDE. Причому кожен член бригади — свою частину огляду, що приблизно вдвічі скорочує час обстеження. Один перевіряє свідомість, фіксує шийний відділ хребта і за допомогою другого члена команди накладає на постраж да лу шийний комірець, після чого слідкує за прохідністю дихальних шляхів і диханням (А, В). Другий член бригади більш детально обстежує дихання і кровообіг (В, С). Третій — неврологічний статус (D) та глюкометром вимірює рівень цукру крові і виявляється, що це хвора на цукровий діабет, яка внаслідок гіпоглікемічного стану втратила свідомість. Про що це каже? Що у невідкладній медицині чітке практичне оволодіння алгоритмами обстеження і лікування повинно бути основою, фундаментом, на якому базується к лінічне мислення. Бесіду вела Тетяна ПРИХОДЬКО, «ВЗ»

ХІРУРГІЯ

ГЕНЕТИКУ КОРИГУЄ ХІРУРГ У переліку лікарських спеціальностей МОЗ немає такого фаху як хірург-гематолог, а фактично ці фахівці вже рятують тяжкохворих. В Україні виконано перший десяток хірургічних втручань на кульшових та колінних суглобах у хворих на гемофілію, котрих досі не наважувались оперувати через реальну загрозу летального кінця внаслідок великої втрати крові.

Євгеній Валентинович Авер’янов

«Винна» молекулярна аномалія Патологія, про яку йдеться, має свою специфіку. Її характеризує директор Київського науково-практичного центру патології гемостазу старший на уковий співробітник Інституту ге матології та трансфузіології НАМН України, кандидат медичних наук Євгеній АВЕР’ЯНОВ: — Гемофілія — це спадкова хвороба, зумовлена молекулярною аномалією одного з генів, відповідальних за синтез факторів згортання крові VIII і IХ. Захворювання проявляється масивними кровотечами та крововиливами внаслідок травм та операцій, спонтанними кровотечами всередину м’язів, суглобів, внутрішньошлунковими та ін. І досі цей діагноз загрожує інвалідністю, передусім унаслідок тяжких уражень опорно-рухового апарату, які неминуче виникають через рецидивні гемартрози. У знерухомлених суглобах, пояснив фахівець, ексудат відсутній, крововиливи — у вигляді окремих фіброзних кіст. Спостерігається звуження суглобової щілини, порушення суглобових поверхонь, рухи хворого стають обмеженими. Гемартрози становлять 70-80% усіх геморагій. Крововиливи у суглоби здебільшого і призводять до тяжкої інвалідизації. Отож на цій гострій проблемі медицини Євгеній Авер’янов спинився докладніше, пояснив, що відбувається за наявності у порожнині суглоба крові: — Уже впродовж кількох днів порушуються трофічні процеси у суглобовому хрящі, він втрачає пружність, швидко й незворотно руйнується. Водночас відбуваються дегенеративно-дистрофічні процеси в усіх елементах суглоба і через кілька років процес завершується повною руйнацією — людина стає інвалідом. Як допомогти таким хворим?

У боротьбі з гемартрозами В Інституті гематології та трансплантології НАМН України, у міському науково-практичному центрі патології гемостазу, що працює на базі столичної клінічної лікарні №9, дослідженнями проблем гемартрозів, зокрема хірургічного лікування «своїх» хворих, займалися давно. Реальні перспективи

допомогти їм були, але на заваді постали дві серйозні перепони. Як не допустити небезпечної втрати крові та не менш загрозливих для цієї категорії хворих післяопераційних ускладнень? Адже у хірургів-гематологів були лише свіжозаморожена плазма крові та кріопрепарати з протизгортувальним чинником, до того ж іще не гарантуючі пацієнту належного рівня безпеки. Виявилась і ще одна перепона: посттрансфузійна алергія, яку також потрібно було подолати. Згодом з’явилися досконаліші лікарські засоби — фактори згортання крові VІІІ і ІХ, однак бракувало новітньої техніки — її не випускали в Україні. І гематологам довелося стати винахідниками. Своїми силами реконструювали старі шарнірно-дистракційні апарати, сконструювали системи для скелетного витягнення та усунення контрактур, інше обладнання. Вперше в Україні народжувалась технологія ендопротезування суглобів у хворих на гемофілію. Став у пригоді досвід Гематологічного наукового центру РАМН, підтримка кафедри травматології та ортопедії На-

ускладнення до початку лікувальних заходів, то ліпші результати лікування. Приміром, гемартрози на самому початку їх виявлення доцільно лікувати методом пункційної терапії. Це дає змогу звільняти суглоб від крові до початку розвитку вираженого запального процесу у синовіальній оболонці. За наявності хронічного запалення у цій оболонці слід у найкоротші строки виконувати її склерозування чи й синовектомію. Якщо ж розвивається контрактура, потрібно терміново проводити корекцію з відновленням нормальної осі кінцівки. А у випадку повністю зруйнованого суглоба маємо пряме показання до його тотального ендопротезування. ВЗ Мабуть, і ведення хворих на ге мофілію в доопераційний період, під час операції та після неї має свої особливості? — Так. На всіх етапах курації хворого проводиться регулярний лабораторний моніторинг системи гемостазу, який включає досить складні й дороговартісні біохімічні тести згортувальної системи крові. За їх результатами добирається найефективніший

Гемартроз дістав і ступню

парати, різні гемостатичні лікарські форми. А післяопераційна реабілітація проводиться до повного загоювання рани, розсмоктування крововиливу та відновлення рухового режиму хворого. ВЗ І які результати лікування за но вою технологією? — Функціональну спроможність, якість життя пацієнтів підвищуємо на 40-50%, частоту госпіталізацій знижуємо на 25-30%, до мінімуму зводимо застосування сильнодійних аналгетичних засобів. А про виконану роботу керівник спеціалізованого центру каже: — Це плід спільних багаторічних зусиль науковців та фахівців Інституту гематології та трансфузіології НАМН України, нашого Центру та міської клінічної лікарні №9, на базі якої ми працюємо. Нам би не вдалося досягти позитивних результатів без постійної підтримки адміністрації зазначеного інституту, клінічної лікарні та співробітників кафедри травматології та ортопедії Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця.

Поради фахівця

Операція з приводу гемартрозу колінного суглоба

ціонального медичного університету імені О.О. Богомольця. І з часом на базі Київської міської клінічної лікарні №9 почали виконувати операції ендопротезування суглобів.

Суть новації Євгеній Авер’янов ділиться досвідом впровадження новації: — Базуючись на сучасних уявленнях про патогенетичні механізми розвитку гемофілійної артропатії, ми у Центрі застосовуємо активну тактику лікування гемартрозів, післягеморагічного синовіту, контрактур та деформівного артрозу. Що менше часу минуло від виявлення

гемостатичний препарат, визначаються його дози та програми трансфузійної терапії. Оперативні втручання фахівці виконують за принципом безкровної хірургії, намагаючись мінімізувати інтраопераційну крововтрату і не використовувати компонентів донорської крові. ВЗ А як цього досягти? — Шляхом дотримання належного гемостазу в операційній рані, її максимального ушивання та повноцінного дренування. Під час операції для зменшення кровоточивості тканин нерідко використовуємо допоміжні засоби — антифібринолітичні пре-

ВЗ Євгенію Валентиновичу, нова цію напевне впроваджуватимуть і в інших клініках України. Справа нова, тому що б ви порадили коле гам, хірургам та ортопедам, маючи вже певний власний досвід? — Так, за прогнозами фахівців, хірургічна допомога хворим на гемофілію у нас, як і в усьому цивілізованому світі, розширюватиметься. На що особливо слід звернути увагу? Перше: оскільки наш профіль є специфічним, а лікарські помилки можуть обійтися дуже дорого, хірургічні втручання слід проводити у співпраці з фахівцями, котрі мають досвід лікування гемофілії. Друге: всі процедури потрібно виконувати у спеціалізованих центрах, оснащених відповідними лабораторіями та обладнанням, які б забезпечували надійний контроль за системою зсідання крові. Третє: хірургічну операцію слід призначати на початок тижня і дня, аби у разі потреби забезпечити оптимальну підтримку з боку лабораторії та банку крові. Василь КАЛИтА, «ВЗ»

Тел.: (044) 485-00-96 • vz@vz.kiev.ua • www.vz.kiev.ua

ШКОЛА УСПІШНОГО ЛІКАРЯ

11 січня 2013 року

Шановні читачі! Пропонуємо вам унікальну книгу-тренінг «Чему не научат в медицинском ВУЗе». Її автори — Гліб Загорій, Генеральний директор ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця», кандидат фармацевтичних наук, доцент, та Юрій Чертков, директор ТОВ «Агентство медичного маркетингу» — своїми порадами допоможуть вам налагодити відносини з пацієнтами, колегами, керівництвом.

вРЕМЯ – ВАЖНЕЙШИЙ РЕСУРС (Продовження. Початок у №№ 10-35, 2012)

Успех — это успевать. М. Цветаева

ремя — это важнейший жизненный ресурс, и от того, как мы его распределяем, зависит качество жизни, и, если хотите, ее осмысленность . Бездумно расходовать время не стоит, врач обязан его правильно распределять. Как правило, люди много планируют, но мало осуществляют, прикрываясь фразами «захлестнула текучка», «появились непредвиденные обстоятельства» и т. д. В последнее время темп жизни стал очень высоким, но остается только удивляться, как мало людей по-настоящему научились планировать свое время. К примеру, водитель, который спешит на работу, мчится, нарушает правила, всем на дороге доставляет неприятности, а потом, приехав на работу, 40 минут пьет кофе, беседует с коллегами и т.д. Зачем тогда было так спешить и рисковать, если суммарный выигрыш времени на дорогу составил около 5 минут? Времени не хватает только тому, кто не научился правильно его использовать. Давайте рассмотрим наиболее важные приемы управления временем.

ПЕРВОЕ ПРАВИЛО планируйте день на бумаге Есть правило 6 П: правильное предварительное планирование предотвращает плохие показатели. Никогда не жалейте времени на планирование: чем лучше вы спланировали, тем больше времени у вас будет для реализации своего плана. Это можно сравнить с картой местности : прежде чем поехать, представьте маршрут. Если не представили — посмотрите карту, а только потом начинайте движение, иначе велика вероятность заблудиться и потерять массу времени. Даже если рядом сидит человек, который утверждает, что знает дорогу, все равно лучше заглянуть в карту. Когда вы составите список дел, отранжируйте их по важности, то есть приоритетности выполнения, и начинайте реализовывать одно дело за другим. План нужно составлять с утра (утро вечера мудренее). Более того, с утра вы лучше осознаете свое функциональное состояние и тот объем дел, который вы сможете потянуть.

ВТОРОЕ ПРАВИЛО беритесь, в первую очередь, за важные и срочные дела Например, вы запланировали привести в порядок историю болезни пациента либо написать статью, а в это время поступает пациент. Естественно, приоритеты меняются, и вы вначале решаете важную и срочную задачу, то есть принимаете пациента, а потом приступаете к несрочным, но тоже важным заданиям. Здесь есть одна тонкость: большее время нужно тратить на решение важных, но несрочных задач. Чем больше времени вы тратите на эти дела, тем меньше у вас становится важных и очень срочных дел, что защищает от ненужных стрессов.

Например, если у вас выпала пломба из зуба, то вам нужно пойти к стоматологу, то есть осуществить важную, но пока не срочную задачу. А если вы долго не посещаете стоматолога и зуб начинает болеть, то такая задача — уже из категории важных и срочных, и ее придется решать в первую очередь. В принципе, чем меньше у вас важных и срочных дел, тем лучше вы планируете свое время. А как же насчет врачей скорой помощи, реанимационных бригад и т. д., ведь там все ситуации из категории важных и срочных? Опять-таки, если вы правильно расставите приоритеты и спланируете время, то важные и срочные дела станут прогнозируемыми и выполняться будут легче и быстрее. Какие это важные и несрочные дела, например, в отделении реанимации? Проверить оборудование, например аппарат ИВЛ: все ли готово для экстренной интубации — ларингоскоп (светится ли лампочка), проводник и т. д., заряжен ли дефибриллятор, поднимается ли подголовник и в реанимационном зале на случай отека легких у пациента и т. д. Как говорится, готовься к бою, и боя не будет. То есть, наши дела из разряда важных, но не срочных, облегчили и ускорили выполнение важных и очень срочных. Часто это спасает жизнь пациентам. А как быть с неважными делами? Они тоже нужны, жизнь не может состоять только из полезных дел, поэтому отведите не более 20% своего времени на кофепития, разговоры с коллегами о политике и т. д.

ТРЕТЬЕ ПРАВИЛО занимайтесь сиюминутно только одним делом Достаточно много людей игнорирует данное правило, и пытаются заниматься всем сразу одновременно. Это неправильно: нужно, подобно песочным часам, пропускать через свое сознание одну песчинку (задачу) за другой в порядке значимости и очередности. Это правило одного активного документа на столе. Когда ваш стол завален историями, в которых вы одновременно что-то помечаете, неминуемы ошибки. Что делать, если вас отвлекают? Например, вы обследуете пациента, а в это время вам кто-то звонит по телефону. Нужно взять трубку, сказать, что вы не можете сейчас разговаривать и попросить, чтобы перезвонили, например, через 30 минут. Если вы возьмете трубку и начнете решать другой вопрос, это будет иметь несколько негативных последствий. Вопервых, это не очень понравится пациенту, даже если он не подаст вида. Во-вторых, вам придется заново «погружаться в пациента» и тратить дополнительное время. Кстати, такая отсрочка телефонного разговора часто приводит к тому, что проблема решается и без вашей помощи.

ЧЕТВЕРТОЕ ПРАВИЛО старайтесь уединяться хотя бы на полчаса в день Часто количество обращений бывает таким большим, что невозможно без помех рассмотреть наиболее важное дело. Поэтому практикуйте тактику закрытой

двери, по возможности, с выключенным телефоном. Часто в такие минуты удается решить действительно важные задачи.

Пятое правило максимальное количество вопросов решайте по телефону либо при помощи электронной переписки Конечно, когда вам нужно осмотреть пациента, то телефон вряд ли поможет, хотя уже есть средства, позволяющие записать по телефону ЭКГ, что очень удобно, если у пациента периодически «срывается ритм». Я знаю одного врача, который при телефонном разговоре с пациентом предлагал приложить трубку к области сердца и внимательно что-то слушал, а потом давал рекомендации... В любом случае, ситуаций, при которых личный визит врача не является необходимостью, достаточно много: откорректировать дозу гипотензивных, добавить пробиотики во время антибиотикотерапии и т.д.

ШЕСТОЕ ПРАВИЛО учитесь быстро читать и анализировать прочитанное Такая уж наша профессия, что со студенческой скамьи нам приходится много читать и много запоминать. Во время учебы в медицинском университете у меня был диалог со студентом политехнического института, который утверждал, что в медицинском институте интеллект, как таковой, не нужен, нужна просто хорошая память. Может быть, где-то он был и прав, но хорошая память — это главная составляющая интеллекта, которую нужно постоянно тренировать. Конечно, желательно было бы освоить навыки быстрого чтения, это позволит тратить в 3 раза меньше времени на анализ документов. Если заниматься скорочтением нет желания, тогда нужно стараться из каждого материала выбирать главное — ключевые мысли.

СЕДЬМОЕ ПРАВИЛО вырабатывайте полезные привычки, способные сэкономить время Записывайте нужную информацию. Не стоит надеяться на память, т. к. тупой карандаш, говорят, лучше, чем самая острая память. Перед тем, как куда-то ехать, перезвоните нужному вам человеку и подтвердите

встречу. Часто люди забывают о встрече и можно потерять массу времени, а простой профилактический звонок предупреждает данную ситуацию. Заполняйте паузы, когда кого-то или чего-то ждете. Не тратьте время впустую — читайте полезную литературу или просто обдумывайте что-то. Умение заполнять паузы — черта высокоорганизованных людей. Если вы водите автомобиль, то для вас могут быть полезными аудиокниги, которые сейчас есть в продаже. При помощи этих книг можно даже выучить иностранный язык. Так что даже стояние в дорожной пробке может быть полезным. Только не стоит читать во время еды (см. третье правило), так как это, кроме всего прочего, вредит здоровью. Не тратьте время на пустые разговоры, особенно на жалобы. Если мы акцентируем внимание на своих неудачах, мы закрепляем в нашем сознании установку «Я — неудачник», поэтому старайтесь запоминать и рассказывать окружающим только хорошие вещи. Некоторые даже советуют вести личный дневник успехов. Добился чего-то хорошего — зафиксировал в дневнике . Анализируйте свои привычки и наклонности, чтобы избавляться от вредных. Очень важно следить за тенденциями. Например , если лягушку бросить в горячую воду, она тут же решит, что ей это все не нравится и выпрыгнет, но если воду нагревать постепенно, лягушка расслабится и, в конце концов, сварится. То же происходит и с нами: когда негативные привычки действуют на нас малыми дозами, мы склонны недооценивать их значимость. Лучше формировать в себе позитивные зависимости, например, делать зарядку, читать одну книгу в неделю и т.д. Количество правильных воздействий приведет к хорошим качественным результатам. Решив трудную задачу, наградите себя коротким отдыхом. Не стоит, закончив одно дело, сразу хвататься за второе. Лучше дать себе возможность сделать паузу, насладиться собственным успехом, закрепить позитивную установку. Есть такие люди, которые просто не умеют отдыхать. Это называется «синдром достижений». Занимаясь постоянно чем-то важным, они просто не успевают замечать маленьких житейских радостей. В конечном итоге, ИХ жизнь не очень-то и счастливая. Не думайте, что ваш рабочий стиль самый лучший. Есть такое выражение: хорошее — враг лучшему, поэтому поиск рационализации своего времени должен быть постоянно активирован в вашем сознании. Если вы руководитель, как можно больше делегируйте подчиненным. Делегирование, то есть поручение дел своим подчиненным, — важнейший навык руководителя . Считается, что если руководитель делает сам ту работу, которую может сделать подчиненный, то такой руководитель лишний.

Время на пятиминутках В нашей работе необходимы пятиминутки, то есть совещания медицинских

Гліб ЗАГОРІЙ, Генеральний директор ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця», кандидат фармацевтичних наук, доцент

Юрій Чертков, директор ТОВ «Агентство медичного маркетингу» работников, которые зачастую занимают достаточно много времени, во всяком случае, всегда больше, чем 5 минут. В разных ЛПУ заведено по-разному время проведения , порядок «передачи пациентов», количество присутствующих лиц и т.д. В некоторых отделениях на утренних пятиминутках не привлекают средний медицинский персонал, врачи сдают дежурства друг другу. Правильно ли это? Да, действительно, такие пятиминутки проходят быстрее, меньший круг участников, меньше дополнительных вопросов. Однако в лечебный процесс вовлечены все медицинские работники, поэтому, по нашему мнению, более эффективно проводить общие пятиминутки; это позволит разносторонне проанализировать ведение пациентов. Более того, часто средний и младший медицинский персонал подсказывает действительно очень полезные в практическом аспекте вещи. Врачебная пятиминутка проходит быстро и конструктивно, когда все участники вовлечены в процесс, а заведующий обеспечивает эффективную модерацию, продолжительность которой заранее определена. Разумеется, для практикующего врача нужно очень внимательно записывать детальную информацию относительно пациентов, например, такая «мелочь», как злоупотребление спиртным на протяжении длительного периода перед поступлением в стационар может заставить врача усилить наблюдение за таким пациентом из-за возможности развития алкогольного психоза на фоне соматичекой патологии. Наука управления временем называется таймменеджмент. Многие считают, что таймменеджменту невозможно научиться, человеку либо дано управлять временем, либо не дано. Однако, наше убеждение, что таймменеджменту научиться не только можно, но и необходимо, ведь ничто не стоит так дорого, как время.

ШКОЛА УСПІШНОГО ЛІКАРЯ

ІННОВАЦІЇ, ПЕРЕВІРЕНІ ЧАСОМ Безперечно, хірургія — найважливіша галузь медицини, що швидко розвивається і здатна умілими руками ерудованого хірурга інколи творити справжні дива. Але ключовими тут є, насправді, два аспекти — вміння та ерудиція. Як цього досягти, адже охопити весь обсяг знань, враховуючи лавину нової інформації, що надходить, неможливо без підтримки колег, без можливості вивчення їх досвіду тощо. Тож, сьогодні особливої актуальності набувають заходи, які дають змогу поєднати ці аспекти задля підвищення кваліфікації хірурга.

же втретє, у листопаді минулого року, пройшов двотижневий цикл інформування та стажування лікарів «Інноваційні технології в сучасній мініінвазивній хірургії», затверджений МОЗ України. Основою освітнього циклу, що ві дбу ваєтьс я за пі дтримки компанії Ethicon Endo-Surgery (Johnson & Johnson), є навчання лікарів-хірургів новітніх мініінвазивних технологій з метою поліпшення якості надання хірургічної медичної допомоги українським пацієнтам. Заняття проводяться на базі Хірургічного центру зі стаціонаром короткострокового перебування та Цен т ру пі д вищенн я кваліфікації лікарів і молодших спеціалістів із медичною освітою Державної наукової установи «Науково-практичний центр профілактичної та клінічної медицини» Державного управління справами. Навчання у рамках програми хірургів проходить у формі лекцій, роботи на симуляторах та в операційній. Базу для проведення таких циклів обрано невипадково, адже сучасний період розвитку хірургії вважають тех нологічним. Це пов'язано з тим, що прогрес галузі визначається перш за все більш досконалим технічним забезпеченням, потужною фармакологічною пі дтримкою. Отже всім цим володіє Центр малоінвазивної хірургії, а найголовніше — тут працюють висококваліфіковані досвідчені спеціалісти, у яких є чого вчитися. Крі м т ог о, в Це н т рі встановлено при ла д DistanceDoc, який використовують для запису та трансляції відео у високій

якості з лапароскопічної вежі, встановленої в операційній. Завдяки цьому пристрою вдалося здійснити запис 50 мініінвазивних операцій із використанням новітніх лапароскопічних технологій. Ці записи лягли в основу майстер-класів. Усі операції виконував заслужений лікар України, кандидат медичних наук, доцент, завідувач багатопрофі льного Хірургічного центру мініінвазивної хірургії ДНУ «НПЦ ПКМ» ДУС, дійсний член Європейської асоціації ендоскопічних хірургів, Європейської асоціації баріатричних хірургів та Європейської асоціації пластичних хірургів Михайло СЕРБУЛ. Отже, сьогоднішня наша розмова — із цим видатним лікарем. ВЗ Михайле Михайловичу, у такому форматі це навчання проводиться вже втретє. І хоч це додаткове навантаження для співробітників та й для вас, ви вважаєте його вдалим? — Взагалі, потрібно відзначити, що ми були в числі перших медичних установ, які почали показувати живу хірургію на широкий екран для хірургів. Це є дуже важливим для них, оскільки бачити наживо ті операції, які можна потім тиражувати, повторити, — величезний досвід для лікаря. Адже для того, щоб побачити якусь нову технологію або метод, хірургам часто доводиться їздити до провідних клінік (частіше — за кордон). Це дуже важко з багатьох причин. Розуміючи всю складність такого шляху, оскільки і самі його долали, ми дійшли висновку, що жива хірургія — найбільш цікава й інформативна для кур-

Михайло Сербул розповідає журналістам про переваги сучасної малоінвазивної хірургії

сантів. Тільки не потрібно п л у тати з так званими «прямими включеннями». На мій погляд, останнє в плані освіти — цілковита нісенітниця, швидше трюк, ніж серйозний освітній момент. Це все одно, що замість того, аби дати подивитися фільм, показати лише кілька фрагментів з нього. Пряма трансляція — зовсім інша справа! Коли хірург бачить операцію від початку до кінця, то він помічає ті моменти, які вирізаються з навчальних — ідеалізованих — фільмів. Жива хірургія — це ті труднощі, з якими стикається хірург під час операції, і це є родзинкою навчання. Кожен хірург повинен бачити, що відбувається в реальному житті, аби у нього не склалося помилкового уявлення про технічні можливості і, врешті-решт, про самого себе. ВЗ Щодо транс ляцій в мережі Інтернет, які ви

плануєте запровадити в клініці... — У світі такої практики поки немає. Питання про те, щоб на спеціально ви ді лени х ка на ла х, для спеціальної аудиторії транслювалися операції, постійно обговорюється. Але потрібно сказати, що це не так просто, оскільки є й технічні та юридичні аспекти, які вимагають серйозного підходу. Крім того, що хірург погоджується поділитися своїм досвідом і демонструвати всі аспекти своєї роботи, потрібна ще й згода хворого. Не те, щоб ці питання були нерозв'язні, вони, по суті, не обговорюва лися в суспі льстві, оскільки нагальної потреби у цьому не було. Є потреба в навчальних програмах, але, як я вже сказав, це різні ступені інформування: навчальні фільми для навчальних програм змонтовані, позбав лені драматургії, адже їх головним завданням є показати хірургу, як потрібно ро-

бити, а як не слід робити, залишається «за кадром» (під час операції навіть у дуже досвідченого хірурга трапляються неприємні ускладнення: може розвинутися кровотеча або травмуватися орган, і ось дії хірурга в таких випадках — найцінніше в плані набуття досвіду). Саме тому я віддаю перевагу живій хіру ргії: все проходить так, як є. Звичайно, хворі завжди інформуються про те, що вони беруть участь у програмі конференції живої хірургії. Отже, з етичної точки зору, це питання ми завжди вирішуємо. Хворі погоджуються, тому що лікувальний заклад (під час таких трансляцій) надає пацієнтам пільги, тобто, ми самі шукаємо спонсорів, які покривають усі витрати на операцію. Звичайно, ми дуже їм за це вдячні, оск і льк и зва ж итис я на такий крок людині буває непросто, адже хірург працює в підвищеній стресовій ситуації, що, певна річ, не може не турбувати пацієнта. Але, звичайно, хірург, який регулярно проводить такі майстер-класи, адаптований до цих умов. Наші фахівці вже звикли до того, що за їхньою роботою спостерігають, адже курсанти приходять не тільки на такі офіційні цикли (двічі на рік), а й постійно приїжджають і на кілька днів: подивитися якусь операцію, технологію або як працює той чи інший прилад, який планується придбати та впровадити у свою практику. Крім того, Центр — багатопрофільний, тут більше 15 хірургічних спеціальностей, тому багато лікарів, персоналу, тож навіть якщо курсанти приходять до кожного з фахівців, то вже виходить 15 груп кур-

Тел.: (044) 485-00-96 • vz@vz.kiev.ua • www.vz.kiev.ua

ШКОЛА УСПІШНОГО ЛІКАРЯ

11 січня 2013 року

сантів різнорідних, які мають право заходити в будьяку операційну і дивитися (якщо курсант офіційно оформлений на курси, то ця акредитація дає йому таке право: не тільки заходити в операційну, але і, якщо не заперечує фахівець, ставити йому будьякі запитання). Цей цикл вдалий не тільки тим, що курсанти бачать операцію. Вони бачать усю технологію з моменту надходженн я х ворог о: с та н дар т и обстежень, методики, які застосовуються для встановлення діагнозу. Не секрет, що навіть у наш час діагноз інколи встановлюють досить примітивно, в той час як деякі технології вимагають обов'язкового застосування, наприклад, КТ та МРТ-діагностики. У деяких випадках, коли мова йде про складну операцію лапароскопічним доступом, я просто не візьму хворого на планову операцію без цього обстеження. Йду чи на операцію, ми зобов'язані мати уявлення про стан усіх життєво важливих органів пацієнта. Наявність ендоскопічної технології у складі Центру — теж одна з його переваг, оскільки за потреби лікарендоскопіст має (як співробітник Центру) у своєму розпорядженні підтримку анестезіолога і хірургів, які в разі необхідності проведуть пацієнтові хірургічне лікування. Це, звичайно, велика перевага, адже хворий отримує весь спектр і діагностики, і лікування в одному Центрі, що значно економить його час, гроші і, що найважливіше, рятує від ризику розвитку ускладнень через відтерміноване лікування, як це часто, на жаль, буває. З приводу знеболювання, хочу сказати, що при сучасному рівні розвитку анестезіології хворому має бути забезпечено високу якість обстеження, лікування, післяопераційного періоду. За кордоном усі провідні державні клініки і всі приватні клініки у нас приділяють величезну увагу якості життя хворого: під час обстеження, лікування і після нього. Я працював у закордонних к лініках, коли був у Москві, зокрема у швейцарській клініці, і знаю, що практично 100% ендоскопічних досліджень виконуються під загальним знеболенням («уві сні»). ВЗ У вашій професійній д і я льнос т і бу в дос ві д роботи у Кремлівській лікарні. Розкажіть, будь ласка, про це. — Так, це був додатковий досвід. Не секрет, що мос-

ковська медицина в СРСР завжди лідирувала. Це було пов'язано не тільки з матеріальними ресурсами, але й із відбором кадрів: до Москви завжди з'їжджалися найкращі. Когось запрошували, але більша частина прагнула туди само-

ликі, тому комп'ютерні, лазерні технології в хірургії фінансує держава. Національна програма в медицині, якою опікувався свого часу прем’єр-міністр РФ Медведєв, працює й донині і отримує регулярне фінансування. Медицина

Через 25 хвилин після початку операції, жовчний міхур успішно видалено!

стійно — найенергійніші, освіченіші і прогресивніші фахівці намагалися потрапити в кращі медичні установи, які знаходилися у Москві (крім того, з Москви було реальніше виїхати на стажування за кордон). В якійсь мірі це триває й досі. Російська медицина, маючи ресурс від Радянського Союзу, дуже прогресивна, швидко просувається вперед і часто спілкування з колегами з Росії є для нас дуже корисним. Я не хочу сказати, що ми відстаємо, але для нас московська і російська медицина та хірургія також важливі, як для росіян європейська або американська. Там, звичайно, по окремих позиціях не дуже помітно відставання від європейського рівня, але в загальному… Візьмемо хоча б страхову медицину, яка вже багато років існує в Росії. Звичайно, є і прорахунки на цьому шляху, але вони напрацьовують досвід (на Кремлівську лікарню, в якій я оперував, працює більше 200 страхових компаній). Це, безумовно, інший рівень медичної послуги для пересічних громадян. Крім того, в Росії успішно працюють державні програми підтримки іннова ці йни х тех нолог і й (аналогічна є у Казахстані. Нею фінансуються такі медичні технології, наприклад, які представлені у нас в Центрі). Ми ж впроваджуємо ці технології за допомогою держави, але підтримуємо, на жаль, за рахунок пацієнтів. Там існують квоти, і досить ве-

— це взагалі прерогатива держави, стратегічна область державних інтересів. Наш Центр — це щасливий збіг багатьох обставин: кадровий ресурс, можливості забезпечити високий рівень оснащеності медичною технікою та діагностичним обладнанням, медикаментами тощо. ВЗ Які хірургічні технології впроваджені і використовуються у вашому Центрі сьогодні? — Уже ста ло щоденною прак тикою прове денн я однопортових операцій (однопортові холецистект ом і ї ви кон ує мо п ра к-

Перш ніж якийсь метод впровадити в практику, треба його добре апробувати протягом багатьох років. Тільки після цього він може бути впроваджений у спеціалізованих профільних клініках. Ми якраз і відносимося до таких. Але попри те, що за статусом маємо таку мож ливість, ставимося до неї дуже виважено і беремо у практику тільки методи зі світової доказової медичної бази. Один із перспективних і цікавих напрямків, який ми зараз активно освоюємо, — це хірургічний метод лікування ожиріння (баріатричні операції ми проводимо вже протягом трьох років). Х ворих із надмірною масою тіла в країні багато. Це загальносвітова проблема, яка має як медичні, так і соціальні складові: такі хворі важко адаптуються у суспільстві, оскільки умови життя просто не пристосовані до таких вагових категорій. Але є й інша проблема: надмірна маса тіла — це хвороба, яку досить складно лікувати, оскільки вона на кшталт наркоманії (харчова залежність) і впоратися з нею самостійно людина не може. Навіть більше того, з цим не може впоратися ні дієтологія, ні ендокринологія, ні інші консервативні методи. Тому на сьогодні у світовій медичній практиці визнано спеціальність «баріатрична хірургія» — хірургічний метод лікування ожиріння за допомогою насильницького зменшення надходження кількості їжі або її всмоктування і перетравлення. Ми успішно практикуємо цей метод, як і інші лікувальні устано-

Лапароскопічна операція — однопортова холецистоектомія

тично щодня). Не можна чекати, що якісь інновації впроваджуватимуться щоденно. Медицина взагалі, і хірургія особливо, досить консервативна, і це правильно, оскільки ми маємо справу з людським життям.

ви країни, зокрема Інститут хірургії та трансплантології ім. О.О. Шалімова. Маю сказати, що близько 100% прооперованих хворих позитивно оцінюють результат (схуднення здійснюється протягом при-

близно одного року). Важливо відзначити, що після такого лікування зникає багато хвороб — супутників ожиріння. Наприклад, ті операції, що виконуємо ми (бі ліопа нк реат и чне шунтування), призводять до виліковування цукрового діабету другого типу (практично у 100% випадків). Не випадково цю операцію включено в стандарт лікування цукрового діабету в США, де, крім того, протягом кількох років також вельми успішно проводиться хірургічне лікування хворих на цукровий діабет другого типу з нормальною масою тіла, без ожиріння (ця програма інтенсивно розвивається зараз і в Росії). Крім того, ми постійно розширюємо діапазон і якість традиційних лапароскопічних операцій: усе частіше будь-яке втручання з приводу тієї чи іншої хвороби ми починаємо (і найчастіше закінчуємо) виконувати лапароскопічним доступом. Це важливий аспект — перенесення нової технології на все більшу кількість хірургічних хвороб, а отже, і більшій кількості пацієнтів можемо забезпечити високу якість життя. Адже перевага лапароскопії не тільки у відсутності великих розрізів на тілі пацієнта, а саме у можливості значного поліпшенн я якості ж ит тя пацієнта. ВЗ Де вам самому довелося вчитися лапароскопії? — Раніше перші операції в цій технології всі освоювали самостійно, побачивши десь майстер-клас. У 1992 році в Україні проходив майстер-клас (перша конференція з лапароскопічної хірургії), який давав московський хірург професор Андрій Леонідович Андрєєв. Після цього і виникло бажання придбати таке обладнання, і коли його придбали, я пройшов первинний етап навчання у Москві в навчальному центрі «Етікон», а за рік проходив навчання у Страсбурзі, в Європейському інституті телехірургії. Це слугувало потужним поштовхом до мого професійного розвитку і вдосконалення. Там були й операції на біологічних моделях, і практика роботи на симуляторах, маніпуляторах, що активно сприяло бажанню (і, головне, можливості) освоїти методику належним чином. А це, на жаль, можливо тільки у таких великих навчальних центрах. Інтерв’ю підготувала Тетяна СТАСЕНКО, «ВЗ»

БІБЛІОТЕКА ЛІКАРЯ РЕАНІМАТОЛОГІЯ  и   

Мороз в.в. Сердечно-легочная церебральная реанимация рік випуску: 2011 видання: нДі ор раМн, МГМСУ кількість сторінок: 45

авчально-методичний посібник «Сердечно-легочная и церебральная реанимация» висвітлює сучасний стан проблеми зупинки кровообігу, серцево-легеневої і церебральної реанімації. Посібник розроблений відповідно до «Методичних рекомендацій з проведення серцево-легеневої реанімації» Європейської Ради з реанімації 2010 р. і результатів вітчизняних досліджень. Книгу «Сердечно-легочная и церебральная реанимация» затверджено на засіданні Вченої Ради НДІ ОР РАМН 22 березня 2011 р.

(Протокол № 4) та узгоджено із Секретаріатом Європейської Ради з реанімації. Навчально-методичний посібник призначений для студентів, ординаторів, аспірантів і лікарів. У книзі висвітлено такі основні розділи: зупинка кровообігу, етапи вмирання, обґрунтування важливості ранніх реанімаційних заходів, базові реанімаційні заходи і використання автоматичних зовнішніх дефібриляторів, розширені реанімаційні заходи, особливості реанімаційних заходів у дітей, новонароджених та проведення реанімаційних заходів в особливих ситуаціях.

АЛЕРГОЛОГІЯ  Борисова і.в., Смірнова С.в. пищевая аллергия у детей  рік випуску: 2011  видавництво: красГМУ  кількість сторінок: 150

ета книги «Пищевая аллергия у детей» — комплексний аналіз харчової алергії у дітей з визначенням особливостей етіологічної структури та клінічних проявів, обґрунтуванням основних принципів етіотропного лікування хвороби. У книзі детально висвітлено різноманітність клінічних проявів хвороби, особливості перебігу харчової алергії з урахуван-

ням перехресних алергійних реакцій, аспекти дієтичної корекції харчового раціону хворої дитини. Автори сподіваються, що книга «Пищевая аллергия у детей» буде корисною не тільки алергологам, але й широкому колу лікарів, які цікавляться питаннями алергології та імунології.

блений і впроваджений у клінічну практику метод введення стрептокінази. Вивчалася ефективність цієї методики, профілактика реперфузійного ускладнення, використання тромболізису в різних групах пацієнтів, спонтанна реперфузія коронарної артерії, критерії реперфузії, профілактика реоклюзій, випро-

бовувалися нові вітчизняні тромболітики. У книзі «Тромболитическая терапия при инфаркте миокарда» представлено частину цієї майже 30-річної роботи. Вона призначена для терапевтів, кардіологів, лікарів і фельдшерів швидкої медичної допомоги, студентів медичних вишів.

ІМУНОЛОГІЯ  Савченко а.а., анісімова е.н., Борисов а.Г., кондаков а.Є. витамины как основа иммунометаболической терапии  рік випуску: 2011  видання: красГМУ  кількість сторінок: 231

сновою патогенезу ряду імунопатологічних станів є порушення метаболізму і, відповідно, функції клітин імунної системи. У зв’язку з цим застосування вітамінів разом із іммунометаболітами дозволить цілеспрямовано впливати на основні метаболічні процеси (енергетика, синтез, утилізація продуктів метаболізму) клітин імунної системи, що значно підвищить ефективність лікування та реабілітації. Автори спробували висвітлити ті досягнення вітамінології, які необхідні для реалізації завдань клінічної імунології, а також представили ключові аспекти фармакології вітамінів і вітаміноподібних речовин. У книзі «Витамины как основа иммунометаболической терапии» в доступній і стислій формі підсумовуються сучасні дані про струк-

туру, фізико-хімічні властивості, метаболізм та біологічні функції вітамінів і вітаміноподібних речовин. Представлено інформацію про роль вітамінів у системі клітинного метаболізму і метаболічних механізмах функціональної активності клітин імунної системи в нормі і за імунопатологічних станів. Описано лабораторні методи визначення концентрації вітамінів. Крім того, в монографії представлено інформацію про міжвітамінні взаємини, наведено дані про добову потребу людини у вітамінах, розглянуто клініку гіповітамінозів і шляхи запобігання розвитку вітамінної недостатності. Книга «Витамины как основа иммунометаболической терапии» є корисною не тільки для імунологів, але і для лікарів усіх спеціальностей, а також студентам та аспірантам медичних і біологічних вишів.

З ЮВІЛЕЄМ!

4 січня виповнилося років прекрасній жінці, професіоналу найвищого ґатунку –

Ірині Миколаївні ВЕЛИЧКО,

КАРДІОЛОГІЯ  Марков в.а., вишлов Є.в. Тромболитическая терапия при инфаркте миокарда  рік випуску: 2011  видавництво: Томськ: STT  кількість сторінок: 148

а даний час найбільш ефективними, патогенетично обгрунтованими методами лікування гострого інфаркту міокарда є тромболітична терапія і коронарна ангіопластика. Здавалося б, тромболітичну терапію, яка потребує значно менших фінансових та організаційних витрат, потрібно проводити повсюдно, але навіть її виконують далеко не в усіх медичних установах, де це необхідно. Тому досі гостро стоїть завдання щодо подальшого вдосконалення методики та впровадження тромболізису в практичну охорону здоров’я.

Медична газета України

ВАШЕ

ЗДОРОВ’Я Індекси 60965, 08198. Ціна договірна

Юридична адреса редакції: 03179, м.Київ, вул. Уборевича, 19-А, оф. 3. Поштова адреса редакції: 04211, м.Київ, а/с 138. Тел./факс: (044) 485-00-96. E-mail: vz@vz.kiev.ua Виходить один раз на два тижні у п’ятницю.

Найбільш доступний препарат для цього — стрептокіназа. Кілька десятиліть він був основним тромболітиком у кардіології. Деяку перевагу продемонстрували препарати тканинного активатора плазміногена, але їх не можна розглядати як ідеальний тромболітик: вони зменшують летальність порівняно зі стрептокіназою менш ніж на 1%, підвищують частоту геморагічних інсультів. Але найголовніше те, що вони дуже дороговартісні. У відділенні невідкладної кардіології НДІ кардіології СО РАМН (м. Томськ) був розро-

Генеральний директор ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . МИКОЛА БЕРНИК Заступник головного редактора . . . . . .ЮЛІЯ НОВГОРОДСЬКА Редактор відділу аналітичної інформації . . . . . . . . . . . . . . . СВІТЛАНА ТЕРНОВА Редактор відділу оперативної інформації . . .ТЕТЯНА СТАСЕНКО Редактор відділу наукової інформації . . . ТЕТЯНА ПРИХОДЬКО Дизайн та верстка . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . ТЕТЯНА ЗАЙЧУК Відділ літредагування і коректури . . . . . . . ОКСАНА ОСТРЯНКО Відділ реклами . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . СВІТЛАНА КУРЧЕНКО

начальнику відділу документозабезпечення та контролю Міністерства охорони здоров’я України. Ірина Миколаївна працює в Міністерстві з 1988 року, пройшовши чималий професійний шлях від аспіранта Інституту економіки АНУ до керівних посад МОЗ України. Колеги та редакція газети «Ваше здоров’я» вітає ювілярку з Днем народження, бажає міцного здоров’я, духовних і фізичних сил, невичерпної життєвої наснаги, тепла і затишку в оселі. Нехай роки залишають тільки світлі спогади, а майбутнє дарує ще багато щасливих літ, сповнених радості, добра та надії. Ваш ювілей – не тільки Ваше свято, Радіють Ваші рідні й друзі теж. Хай Бог пошле іще років багато, Здоров’я, щастя, радості без меж! Нехай добром наповнюється хата, Достатком, щирістю і сонячним теплом. Хай буде вірних друзів в ній багато, Прихильна доля огорта крилом. А весни будуть світлі, легкокрилі, Не буде втоми лагідним рукам. Нехай здійсниться те, що не збулося, І добре серце не підкориться рокам!

Редакція не завжди поділяє думку авторів публікацій. Редакція не несе відповідальності за зміст рекламних матеріалів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, прізвищ та імен, інших даних несуть автори публікацій. Листування з читачами ведеться тільки на сторінках газети, рукописи не рецензуються і не повертаються. Друк офсетний, Умовний друк. арк., 2. Загальний наклад — 4 000. Замовлення № 30010. Віддруковано у ТОВ «Укрполиграфмедиа»: вул. Фрунзе, 104-а, м. Київ-04080.

Тел.: (044) 485-00-96 • vz@vz.kiev.ua • www.vz.kiev.ua