Ваше здоров'я № 03-04 by Всеукраїнська медична газета “Ваше здоров'я”

МЕДИЧНА ГАЗЕТА УКРАЇНИ

№3-4 (1392-1393) 27.01.2017

ГАЗЕТА МОЗ УКРАЇНИ І ГАЛУЗЕВОЇ ПРОФСПІЛКИ

WWW.VZ.KIEV.UA

ЛОМКА СТАЦІОНАРНОГО МЕНТАЛІТЕТУ — ЧИ ГОТОВА ДО ЦЬОГО УКРАЇНСЬКА МЕДИЦИНА? НОВИНИ ОЛЬГА БОГОМОЛЕЦЬ РОЗКРИТИКУВАЛА МОЗ ЗА «ШВИДКІ» РЕФОРМИ УКРАЇНСЬКІ МЕДУСТАНОВИ ВІДМОВЛЯЮТЬСЯ ВІД ПРЕПАРАТІВ, ЗАКУПЛЕНИХ CROWN AGENTS ЧИ ОТРИМУВАТИМУТЬ УКРАЇНСЬКІ ЛІКАРІ СЕРТИФІКАТИ? У ГРУПИ КОМПАНІЙ «ЗДОРОВ’Я» ТА РОДИНИ ОДІОЗНОГО ЕКС-МІНІСТРА МОЗ РАЇСИ БОГАТИРЬОВОЇ СПІЛЬНІ ІНТЕРЕСИ?

2-5 СТОР.

Ініціатори медичних реформ переконані: українців лікують не так і не там, де треба, — стаціонари зумисне й надовго «прив’язують» хворих до ліжка, амбулаторна ж ланка відпочиває замість брати на себе важливі функції. Що насправді заважає інтенсифікації лікувального процесу і збільшенню в ньому «амбулаторної квоти» — невміння працювати по-новому, небажання ламати стереотипи СТОР. чи реалії вітчизняної системи охорони здоров’я?

УСПІШНІ РЕФОРМИ ПЕРВИНКИ БЕЗ ШАБЛОНІВ І МІФІВ

В Україні не вщухають дискусії щодо моделей, форм і механізмів розвитку первинної допомоги. Утім, заяви про те, що світ уже давно досяг ідеалу в цьому питанні і дійшов «однозначних висновків», не витримують критики — пошуки шляхів удосконалення тривають. Тому варто проаналізувати стратегії та структуру організації послуг населенню на рівні цієї служби в різних країнах Європи, аби розвіяти міфи, які нам часто нав’язують. СТОР.

ЯКБИ НЕ БЮРОКРАТІЯ, НАША АРМІЯ БУЛА Б СИЛЬНІШОЮ

Насправді страшно не на фронті, а на мирній території. У той час, коли там іде війна, тут купуються посади, дерибаняться гроші, і ніхто ні за що не відповідає. Хочеться, щоб очільники Міністерства охорони здоров’я та чиновники галузі не просто в черговий раз кричали голосно про реформу, а приймали рішення і не боялиСТОР. ся відповідальності.

НОВИНИ О С ОБИСТА Д У МК А

І Н І Ц І АТ И В А

ОЛЬГА БОГОМОЛЕЦЬ РОЗКРИТИКУВАЛА МОЗ ЗА «ШВИДКІ» РЕФОРМИ Г олова Комітет у Верховної Ради України з питань охоро ни здоров’я Ольга Богомолець розкритикувала реформи МОЗ че рез їх несистемність, непродума ність і хаотичність. «Госпітальні округи та лікарні невідкладної медицини необхідні. Вони насамперед мають відпові дати потребам населення регіону. Але ці потреби не були прораховані на підставі абсолютно об’єктивних чинників. МОЗ не виконало рішен ня парламентських слухань, у яких прописана стратегія реформ, — за значила О. Богомолець. — Пере дусім треба було адаптуватися до європейських стандартів. Це дало б змогу зрозуміти, скільки часу

людина має перебувати у стаціо нарі, реанімації, реабілітаційному центрі. Спочатку мають бути створені протоколи лікування, розробле на маршрутизація пацієнта, а вже потім слід запроваджувати рефе рентні ціни. Наступний крок — це модель розрахунку собівартості медичної послуги. І тільки після цього варто під потребу району змінювати кількість ліжок, відді лень. Натомість ми сьогодні спос терігаємо спробу провести швидку реформу. Якщо МОЗ не змінить підходу до кадрового потенціалу, то через де кілька років шукатиме волонтерів, котрі виконуватимуть операції або

Чи отримуватимуть українські лікарі сертифікати?

лікуватимуть пацієнтів з інфаркта ми, інсультами тощо. Торік тільки з Києва виїхало 4,5 тис. медиків. Швидка допомога забезпечена лі карями всього на 40-50%, судмед експертиза або патологоанатоміч не бюро — на 30-40%. Сьогодні десятки тисяч місць вакантні. Ви їжджають молоді професіонали, котрі знають іноземну мову. Наші приватні клініки не здатні їх пра цевлаштувати. Адже перш за все лікар має отримати досвід роботи протягом 10 років. Тому практич но кожен починає працювати в державних установах. Це світова практика». За матеріалами сайту «Голос України»

ПРОФСПІЛК А ПРОТИ МОЗ

ЗАСТУПНИКИ УЛЯНИ СУПРУН ПРИЗНАЧЕНІ НЕЛЕГІТИМНО? В ільна профспілка медичних працівників України подала позов до Адміністративного окружного суду Києва проти Кабінету Міністрів та МОЗ щодо незаконності призначення на посади заступників в. о. Міністра охорони здоров’я Уляни Супрун — Павла Ковтонюка, Оксани Сивак та Олександра Лінчевського. Розгляд справи мав розпочатися 17 січня. Однак засідання не відбулося через одночасну хворобу всіх трьох суддів. Про це розповів Голова Вільної профспілки медичних працівників України Олег Панасенко. «Сьогодні мав відбутися суд з приводу незаконного призначення на їх посади П. Ковтонюка, О. Сивак і О. Лінчевського. Але «всемогутній грип» відправив одночасно трьох суддів, які мали розглядати це питання, на лікарняний. Інформації про те, на коли перенесли суд, поки немає», — повідомив він. Вільна профспілка медичних працівників України переконана: Уляну Супрун та її заст упників на керівні посади в МОЗ призначили нелегітимно, оскільки згідно із чинним законодавством подавати кан-

! 2

дидатури заступників Міністра на розгляд Уряду має право тільки Міністр. У зв’язку із тим, що кандидатури заступників очільника МОЗ на розгляд Прем’єр-міністра подавала У. Супрун, не будучи при цьому Міністром, то працюють вони сьогодні поза законом. Крім того, Вільна профспілка медичних працівників України стверджує: в. о. Міністра охорони здоров’я У. Супрун також незаконно обіймає свою посаду, адже відповідно до Кодексу законів про працю України, виконувачем обов’язків Міністра особа може бути лише три місяці, а потім має бути або затверджена на посаду її кандидатура, або інша особа призначена виконувачем обов’язків до нового кадрового рішення. Нинішня очільниця МОЗ офіційно обійняла свою посаду 27 липня минулого року. Тобто законний термін перебування на посаді в. о. Міністра охорони здоров’я У. Супрун закінчився майже 3 місяці тому. Ще одна причина виступу профспілки проти нинішнього в. о. Міністра полягає в тому, що і призначення її першим заступником Міністра охорони здоров’я України 22 липня 2016 року також було нелегітим-

ним. Річ у тому, що кандидатуру на розгляд Уряду вносив знову ж таки не Міністр, а в. о. Міністра — Віктор Шафранський. Відповідно до Закону України «Про державну службу» подавати кандидатури заступників Міністра на затвердження Прем’єр-міністру має право винятково Міністр. Закінчити суперечку між МОЗ та профспілкою повинен суд або Прем’єр-міністр України Володимир Гройсман, до якого профільний Комітет ще 19 грудня звернувся з проханням внести до Парламенту кандидатуру для призначення на посаду Міністра охорони здоров’я України. Члени Комітету вимагають від нового керівника МОЗ, аби він ніс особисту відповідальність за формування і реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я та за бездіяльність очолюваного ним відомства. Поки справа не зрушила з мертвої точки — В. Гройсман відмовчується, а судді несподівано масово хворіють. За матеріалами ІА «УНН», сайту Pharma.net.ua та офіційного сайту О. Богомолець

ГОЛОВА КОМІТЕТУ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ З ПИТАНЬ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ОЛЬГА БОГОМОЛЕЦЬ ЗАКЛИКАЛА МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ЗА НАЯВНОСТІ ДОКУМЕНТІВ, ЩО СВІДЧАТЬ ПРО ФАКТИ КОРУПЦІЇ ПІД ЧАС ПРОВЕДЕННЯ ЗАКУПІВЕЛЬ ЛІКІВ ЗА БЮДЖЕТНІ КОШТИ, ПЕРЕДАВАТИ ЇХ ДО ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ. «ПАЦІЄНТИ НЕ ПОВИННІ БУТИ ЗАРУЧНИКАМИ СИТУАЦІЇ І СТРАЖДАТИ ЧЕРЕЗ ВІДСУТНІСТЬ ЛІКІВ ТА МЕДИЧНИХ ПРЕПАРАТІВ У ЛІКАРНЯХ, КОЛИ КОШТИ НА НИХ ПЕРЕДБАЧЕНІ В БЮДЖЕТІ», — ЗАЯВИЛА О. БОГОМОЛЕЦЬ.

омітет Верховної Ради України з питань охорони здоров’я просуває ідею сертифікації лікарів. У Парламенті зареєстровано і винесено на обговорення проект Закону про лікарське самоврядування №5617-1, у якому прописано механізм сертифікації медиків і допуску їх до лікарської практики. У документі передбачено створення Українського лікарського товариства (УЛТ), котре розроблятиме кваліфікаційні вимоги до лікарів і фармацевтів, погоджуватиме видачу їм сертифікатів. Без останніх медики і фармацевти не зможуть займатися професійною діяльністю. У пояснювальній записці до проекту Закону заз начено, що поява нової структури і передача їй функцій контролю якості підготовки лікарів має на меті забезпечити підвищення якості медичних послуг в Україні. Цей законопроект підготовлений Ольгою Богомолець і є альтернативним. Основ ний під №5617 наприкінці минулого року зареєстрував екс-Міністр охорони здоров’я Олег Мусій. Зміст обох проектів Закону майже ідентичний. Відмінність полягає в тому, що у версії О. Богомолець права УЛТ ширші: воно може укладати договори з лікувальними установами, у тому числі й іноземними, вести активну міжнародну діяльність тощо. Як зміниться українська медицина після появи нового, майже всесильного регулятора, сказати поки складно. З одного боку, іспити на профпридатність із подальшим отриманням ліцензій і сертифікатів лікарі складають у багатьох країнах світу. З іншого — не зрозуміло, скільки коштуватиме такий документ і, відповідно, хто за нього зможе заплатити. Скажімо, у Грузії з впровадженням подібної системи багато молодих лікарів — випускників медичних вишів із бідних сімей так і не змогли отримати ліцензії та почати лікарську практику. Крім того, ані в основному, ані в альтернативному законопроекті не прописано механізму контролю самого УЛТ, що в українських реаліях загрожує створенням нових корупційних схем. За матеріалами сайту ubr.ua

У «Охматдита» буде новий керівник

головного лікаря Національної дитячої спеціалізованої лікарні «Охматдит» Юрія Гладуша закінчився термін контракту. Нового керівника обіцяють обрати шляхом проведення конкурсу. Як повідомила в. о. Міністра охорони здоров’я Уляна Супрун, свою посаду Ю. Гладуш обіймав 13 років. За словами керівника МОЗ, поки нового головного лікаря «Охматдиту» обиратимуть на конкурсних засадах, його обов’язки виконуватиме один із начмедів. Колишній головний лікар також має право подати документи на конкурс, але не може виконувати обов’язки керівника закладу до моменту його завершення, оскільки працює лише на чверть ставки. Натомість президент благодійного фонду «Допомога онкохворим дітям» Валентина Маркевич зазначила: конкурс на посаду головного лікаря «Охматдиту» можуть провести не прозоро. За матеріалами ІА «ІнтерфаксУкраїна» та сайту «Голос UA»

За матеріалами ІА «Інтерфакс-Україна»

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

НОВИНИ

27 січня 2017 року

МЕ Д ИЧНИЙ ПРОВА Л

Р О Б О ТА

З ДЕСЯТИ ПАЦІЄНТІВ ЛІКАР МОЖЕ НАДАТИ ДОПОМОГУ ТІЛЬКИ ОДНОМУ З

акупівлі ліків для лікарень у 2016 році Міністерство охорони здоров’я повністю провалило. Про це заявив Голова Української федерації роботодавців охорони здоров’я Володимир Загородній у своєму відеозверненні до Уряду. За даними В. Загороднього, закупівлі, які планувалися протягом 2016-го, почалися тільки наприкінці року. Він нагадав, що МОЗ у

2016 році придбало лише 10% онкологічних препаратів, хоча заявляло про 100% забезпечення. Для кардіології показник ще нижчий. «Українських кардіологів поставили в такі умови, що з десяти пацієнтів лікар повинен обирати, кому надавати реальну допомогу», — зазначив В. Загородній. На його думку, витрати пацієнтів на раніше безкоштовні ліки перевищують суми «відкатів», із якими

бореться влада. Він також розповів, що спроби домогтися від Уряду інформації, на які суми і що закуповувалося, були безуспішними. Невідомими залишилися і порядок цін та клас препаратів, придбання яких МОЗ анонсувало через міжнародну компанію Crown Agents. За матеріалами сайту «Кореспондент»

Ф АТА Л Ь Н І З АТ Р И М К И

ДЕРЖАВНІ ЗАКУПІВЛІ З ДИТЯЧОЇ ОНКОЛОГІЇ ЗА 2016 РІК ЩЕ НЕ ПОЧАЛИСЯ

ро це заявив завідувач відділення трансплантації кісткового мозку Центру дитячої онкогематології і транс плантації кісткового мозку Національної дитячої спеціалізованої лікарні «Охматдит» Олег Рижак. «Державні закупівлі із дитячої онкології за 2016 рік досі не розпочалися. Не оголо шено жодного тендеру, хоча номенклатура цих закупівель і техніко-економічне обґрун тування були розроблені та затверджені ще у вересні минулого року. Навіть коли ці за купівлі відбудуться найближчим часом, ми

зможемо отримати медикаменти 2016 року не раніше кінця 2017-го. І це при тому, що препарати, придбані у 2015 році й одержані нами у 2016-му, мають значно менший тер мін придатності, ніж прописаний у ТЕО. Най довший із термінів закінчується в липні 2017 року. Тобто наші пацієнти взагалі ризикують через півроку залишитися без дороговартіс них препаратів, а деяких засобів не буде вже з квітня», — сказав він. Також, за словами О. Рижака, на сьогодні МОЗ не взаємодіє на професійному рівні з відділенням трансплантації кісткового моз

ку Центру дитячої онкогематології і тран сплантації кісткового мозку Національної дитячої спеціалізованої лікарні «Охматдит». «На початку своєї каденції очільниця МОЗ зробила певні кроки, щоб зустрітися з нами, з’ясувати, що потрібно для того, аби пере стати відправляти дітей на трансплантацію кісткового мозку від неродинного донора за кордон, проте, на жаль, у якийсь момент усе зупинилося, начебто ця проблема перестала бути актуальною», — зазначив О. Рижак. За матеріалами ІА «УНН»

ПРОБЛЕМА

УКРАЇНСЬКІ МЕДУСТАНОВИ ВІДМОВЛЯЮТЬСЯ ВІД ПРЕПАРАТІВ, ЗАКУПЛЕНИХ CROWN AGENTS

країнські лікувальні заклади відмов ляються від препаратів з дитячої онко логії від британського закупівельного агентства Crown Agents. Причина — невели кий термін придатності. Про це повідомила завідувачка Центру дитячої онкогематології і трансплантації кісткового мозку Світлана Донська. «Зараз українські відділення від мовляються від цих препаратів, оскільки вони повинні за наступні три місяці вико ристати всю квоту», — пояснила С. Донська.

Вона зазначила, що британське закупі вельне агентство Crown Agents поставило препарати з дитячої онкології з терміном придатності 6-8 місяців, що значно менше, ніж прописано в ТЕО — 15 місяців. Крім того, С. Донська повідомила, що частина засобів не відповідає замовленій лікарській формі. Так, антибіотик «Фос фоміцину трометамол» був поставлений у формі саше, замість необхідних флаконів для внутрішньовенних ін’єкцій. Вона також

зазначила, що була допущена помилка в дозуванні. Препарати невідповідної лікар ської форми повернули Crown Agents. Нині агентство замінює їх флаконами. Ще один препарат, придбаний за програ мою дитячої онкології, згідно з інструкцією призначений для лікування ревматоїдного артриту. За матеріалами ІА «Інтерфакс-Україна»

«НЕДОФІНАНСУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ ТА ЇЇ УСТАНОВ МОЖЕ ПРИЗВЕСТИ НАСАМПЕРЕД ДО НЕМОЖЛИВОСТІ НАДАННЯ ВИСОКОСПЕЦІАЛІЗОВАНОЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ ГРОМАДЯНАМ УКРАЇНИ, ВТРАТИ КАДРОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ ТА РУЙНАЦІЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ МЕДИЧНОЇ НАУКИ», — ЗАЯВИЛА ОЛЬГА БОГОМОЛЕЦЬ І ПОПРОСИЛА ПРЕМ’ЄР-МІНІСТРА ВОЛОДИМИРА ГРОЙСМАНА ВТРУТИТИСЯ В СИТУАЦІЮ. За матеріалами Facebook

Рецепти на лікарські засоби, які підлягатимуть відшкодуванню, виписуватимуться за МНН

а сайті МОЗ для громадського об говорення оприлюднено проект Наказу, яким пропонується внести зміни до Правил виписування рецептів на лікарські засоби і вироби медичного призначення (далі — Правила), затверд жених Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 19.07.2005 р. №360. Проект Наказу розроблено на виконан ня Постанови КМУ від 09.11.2016 р. №863, якою передбачено запровадження з 1 квітня 2017 року відшкодування вартості лікарських засобів під час амбулаторного лікування осіб із серцево-судинними зах ворюваннями, цукровим діабетом 2-го типу, бронхіальною астмою. Постановою затверджено перелік міжнародних непа тентованих назв, за яким відбуватиметься реімбурсація (далі — Перелік МНН). Зокрема, зміни стосуються доповнення Правил новою нормою, відповідно до якої рецепти на лікарські засоби, включені до Переліку МНН, затвердженого Постановою КМУ від 09.11.2016 р. №862 «Про державне регулювання цін на лікарські засоби», ви писуються із зазначенням МНН. У проекті Наказу наголошується: «Назва лікарського засобу, а саме: міжнародна непатентована назва, торговельна назва у випадках, визначених цим пунктом, назва формоутворюючих та коригуючих речовин, склад лікарського засобу, лікарська фор ма, звернення лікаря до фармацевтичного працівника щодо виготовлення та видачі лікарських засобів пишуться латинською мовою. Дозволяється використання тіль ки прийнятих у медичній і фармацевтичній практиці латинських скорочень. Забороня ється скорочення назв близьких за найме нуванням інгредієнтів, що може призвести до плутанини стосовно того, який препарат приписано. Торговельна назва зазначається, якщо лікарський засіб не має МНН, належить до препаратів біологічного походження, подібних біологічних лікарських засобів (біосимілярів), підлягає предметно-кіль кісному обліку (додаток 4), відпускається на пільгових умовах чи безоплатно, крім лікарських засобів за переліком міжна родних непатентованих назв, вартість яких підлягає відшкодуванню, згідно з додатком до Постанови Кабінету Міністрів України від 09.11.2016 року №863». Відповідно до вимог Наказу МОЗ Укра їни №360 рецепти на лікарські засоби, вар тість яких підлягає державному відшкоду ванню, додатково завіряються печаткою червоного кольору «Вартість підлягає відшкодуванню». Нині триває громадське обговорення проектів наказів МОЗ України, якими пе редбачено запровадження Порядку роз рахунку граничних оптово-відпускних цін на лікарські засоби на основі референтних цін та Порядку розрахунку граничної поста чальницько-збутової надбавки (постачаль ницької винагороди) і граничної торговель ної надбавки (націнки). За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України

НОВИНИ ТАЄМНЕ СТАЄ ЯВНИМ

У ГРУПИ КОМПАНІЙ «ЗДОРОВ’Я» ТА РОДИНИ ОДІОЗНОГО ЕКС-МІНІСТРА МОЗ РАЇСИ БОГАТИРЬОВОЇ СПІЛЬНІ ІНТЕРЕСИ? Віктора Олександровича Доровського. Очевидно, що цей Доровський має відношення до директора ТОВ «Фармацевтична компанія «Здоров’я» Олександра Вікторовича Доровського. Директором ТОВ «Еталон-2000» значиться Артем Лобойко. Він же очолює низку підприємств у харківському регіоні, багато з яких зареєстровані за однією і тією самою адресою (провулок Криничний, 10). Наприклад, ТОВ «Котедж-Центр».

а останній рік топ-менеджмент харківського ТОВ «Фармацевтична компані я «Здоров’я» оплатив не одну публікацію в пресі, у яких заявляв про свою патріотичну позицію і готовність працювати на благо України. Проте факти вперто доводять зворотне. У да леком у 2006 році Олександр Богатирьов (один із двох синів-близнюків Раїси Богатирьової) обіймав посаду фінансового директора компанії ТОВ «Сінбіас Фарма» з Донецька. У 2009 році О. Богатирьов зі сканда лом і за сприяння виконавчого директора компаній «Сінбіас Фарма» і «Онко Дженерікс» Олександра Забудкіна почав рейдерське захоплення цих взаємопов’язаних донецьких підприємств, де був на лагоджений повний цикл унікального виробництва онкопрепаратів — від суб станцій до готових форм. Багаторічні судові тяганини закінчилися для сім’ї Богатирьових тріумфом: коли Раїса Богатирьова посіла розкішне крісло Міністра охорони здоров’я України, її син Олександр закінчив форму вати групу із 7 ключових фармкомпаній. Аналіз бізнес-активності компаній, котрі перебувають під заступництвом О. Богатирьова, показав, що з 2010 по 2013 роки вони виграли тендерів на загальну суму понад 515 млн грн. Практично 90% усіх продажів компаній — централізовані держзакупівлі на рівні МОЗ на 450 млн грн. Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України містить інформацію про чотири схожі між собою підприємства. Серед засновників кожного з них були або досі є Олександр Забудкін і/або Олександр Богатирьов. Зареєстровані вони в Донецькій області (два — у Донецьку, два — у Маріуполі). В усіх назвах міститься слово «Сінбіас»: ТОВ «Сінбіас Фарма» (ЄДРПОУ 33200048), ТОВ «Фармацевтична компанія «Сінбіас Фарма» (ЄДРПОУ 36380044), ТОВ «Науково-виробнича фірма «Сінбіас Фарма» (ЄДРПОУ 23425280) і ТОВ «Синбіас Фарма» (ЄДРПОУ 39199452). Сумарно через ці компанії досі проходять сот ні мільйонів гривень (не менше 130 млн грн на рік). Структура власності однієї з цих компаній, ТОВ «Фармацевтична компанія «Сінбіас Фарма», виглядає так:

ФОТО 1 Крім О. Богатирьова і О. Забудкіна серед засновників цієї компанії значиться ще й Валерій Карамавров із Харкова. Причому йому належить третина підприємства. В. Карамавров значиться співзасновником ще одного підприємства, на цей раз харківського ТОВ «Еталон-2000». ПІБ і адреса місця реєст рації В. Карамаврова збігаються.

ФОТО 2 В. Карамаврову і в цьому випадку належить третина підприємства. А його співзасновником зазначено

ФОТО 3 ТОВ «Котедж-Центр» належить Геннадію Хорунжому й Олександру Доровському. Вони обидва значаться формальними власниками ТОВ «Фармацевтична компані я «Здоров’я». Бенефіціаром «Здоров’я» у реєстрі вказано грома д янина Польщі Леоніда Огородникова. Він же російський продюсер, бізнесмен і партнер реального власника заводу політика-«єдинороса» Олександра Шишкіна. О. Шишкін — член Комітету з оборони і безпеки Ради Федерації Росії. ЗМІ неодноразово писали про його антиукраїнську позицію. Зокрема, О. Шишкін як депутат Держдуми голосував за підтримку анексії Криму та вторгнення російських військ на територію України. Група «Здоров’я» перейшла у його власність у 2012 році. Інформацію про придбання О. Шишкіним підприємств згаданої групи неодноразово підтверджували авторитетні видання. Ця угода навіть увійшла у ТОП-10 поглинань України 2012 року. Крім ТОВ «Котедж-Центр» нам вдалося знайти ще низку пов’язаних із Г. Хорунжим і В. Доровським підприємств, які очолює Артем Лобойко. Зараз вони належать офшорним фірмам з Белізу, Британських Вір-

гінських островів та навіть Південно-Африканської Республіки. Але це зараз, а раніше Г. Хорунжий і В. Доровський не ховали свого бізнесу в офшорах і прямо значилися власниками в Держреєстрі. Йдеться про компанії:  ТОВ «База відпочинку «Княжий град» (ЄДРПОУ 35350396);  ТОВ «Здоров’я плюс» (ЄДРПОУ 33478867);  ТОВ «Це н т р 17» (Є Д РПОУ 34332109);  ТОВ «База відпочинку Лазурна хвиля» (ЄДРПОУ 33901154);   Т О В « С У -1 5 » ( Є Д Р П О У 33480085). Таким чином, Валерій Карамавров, який разом із сином Раїси Богатирьової заробив на тендерах МОЗ близько півмільярда гривень, володіє бізнесом із Віктором Олександровичем Доровським (сином або батьком директора фармзаводу «Здоров’я» Олександра Вікторовича Доровського). А директор цього бізнесу Артем Лобойко очолює ще шість компаній Олександра Доровського і Геннадія Хорунжого. Узага лі, мора ль і поря дність — с лова не з лексикону топ-ме неджерів «Здоров’я». Тому нікого не здивувало, що у 2014 році Олександра Доровського викрили в підкупі виборців на окрузі №169, м. Харків. Активісти зафіксували на фото і відео факти роздачі пакетів із логотипом «Здоров’я» з ліками на зустрічах із виборцями. Тоді ж на сайті segodnya.ua було розміщено матеріал під назвою «Компанія «Здоров’я» зробила знижку 20% на всі свої препарати». Однак мова йшла про знижку лише для жителів Київського району м. Харкова (звичайно ж, це був виборчий округ О. Доровського). А от бі йц ям АТО «Здоров’я» ві дмови лос я допомагати. В а дміністрації компанії на у мовах анонімності повідомляли, що співробітник и пі дприємства вкрай обурені такою позицією керівництва, а ле зробити нічого не можуть. «Власник цього бізнесу — росіянин. Команда не продавати жодної таблетки для АТО без націнки — безпосередньо від нього. А співробітники просто тримаються за свої робочі місця», — сказав співрозмовник. У червні ж 2016 року ТОВ «Дос лідний завод ДНЦЛЗ» із цієї ж групи компаній «Здоров’я» запевняло російські ЗМІ, що завод «хоче працювати з Росією» і хоче отримувати прибуток. За матеріалами сайту Pharma.net.ua

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

НОВИНИ

27 січня 2017 року

ЗМІНИ

ДОПОМОГА П А Р Т НЕРІВ

ШВЕЙЦАРІЯ ЧАСТКОВО ПРОФІНАНСУЄ МЕДИЧНУ РЕФОРМУ В УКРАЇНІ

онад 2,5 млн швейцарських франків виділять для просування медичної реформи в Україні Світовий банк та Швейцарське бюро співробітництва. Кошти будуть спрямовані на реформу вання системи на дання медичних послуг у Полтавській і Львівській областях, включаючи адміністративні центри.

Гроші направлять саме в ці регіони, оскільки тут найкраще просуваються у реформуванні медицини. Тому реалізація Швейцарськоукраїнського проекту — своєрідне заохочення. МОЗ зазначає: проект фінансування триватиме 3 роки. Кошти підуть в основному на закупівлю сучасного медичного обладнання та

техніки для впровадження програми E-health, моніторинг придбання ліків і боротьбу з корупцією. У Міністерстві сподіваються, що в такий спосіб вдасться напрацювати позитивний досвід, який зможуть використовувати й інші регіони України. За матеріалами Урядового порталу

Р О Б О ТА Д Л Я Л І К А Р І В З А В Ж Д И Є

В УКРАЇНІ ЗАПРАЦЮВАВ ПОРТАЛ МЕДИЧНИХ ВАКАНСІЙ

ипускники медичних навчальних зак ладів тепер можуть самостійно обрати собі місце роботи завдяки новоствореному Порталу медичних вакансій — е-likar. Ініціатори проекту — народний депутат України, член Комітету Верховної Ради з питань охорони здоров’я Костянтин Яриніч, його помічник Еріх Островка, лікарі Євгеній Гончар та Дмитро Кекух. За словами Костянтина Яриніча, мета проекту — впровадження прозорої системи працевлаштування молодих лікарів і створення публічного реєстру вакантних посад медичного профілю в усіх населених пунктах України, щоб кожен випускник будь-якого медуніверситету мав рівний доступ до бази вакансій. На сайті

також можна дізнатися, яку зарплату пропонує лікувальний заклад. «Ми отримали повну відповідь із 19 областей України, — розповідає К. Яриніч. — Це абсолютно точна і перевірена інформація — вона надавалася облдержадміністраціям Департаментами охорони здоров’я та керівниками медзакладів. На сьогодні в деяких областях укомплектованість медичної галузі кадрами становить 70%. Середній показник по Україні — 83%. Тобто робочі місця є, і тепер студенти самостійно можуть їх обрати». Керівники проекту очікують на актуальні дані від Сумської області, а також інформацію по Києву. Вінницька, Дніпропетровська, Закарпатська та Чернівецька області запитувану

інформацію не надали, обмежившись формальною відповіддю. На жаль, ініціатива має й певні недопрацювання. Зокрема, на сайті повідомляється, що наведена інформація з часом старішає, тому для її актуалізації потрібно буде зробити запит на отримання публічної інформації, звернувшись до того органу виконавчої влади, до якого належить медичний заклад, що цікавить молодого лікаря. К. Яриніч наголошує, що вони готові передати свій проект під опіку МОЗ, аби систематичним наповненням порталу займалися його фахівці. Поки команда відкрита для співпраці та конструктивних порад щодо покращення сайту е-likar. «До нас уже звернулися три приватні установи з пропозицією розмістити на порталі свої вакансії. Тому цей проект — не тільки для студентів медвузів, а й для тих, хто хоче змінити місце роботи», — говорить К. Яриніч. Тетяна КОЛІСНИК, «ВЗ»

КО Р И С Н А С П І В П РА Ц Я

ІЗРАЇЛЬ ПРОПОНУЄ УКРАЇНІ СТВОРИТИ СПІЛЬНИЙ РЕАБІЛІТАЦІЙНИЙ ЦЕНТР

редставники Ізраїлю на чолі з Надзвичайним та Повноважним Послом цієї країни в Україні Еліавом Бєлоцерковські запропонували керівництву Міністерства соціальної політики створити спільний реабілітаційний центр для учасників АТО на базі Національного університету фізичного виховання і спорту України. «У наданні фізичної та психологічної допомоги українським бійцям, їх реабілітації ми розглядаємо Міністерство соціальної політи-

ки як дуже важливого партнера, — зазначив Е. Бєлоцерковські. — У нашій країні система реабілітації — одна з найкращих у світі, тому ми хочемо всі наші вміння та напрацювання передати й вам». Заступник міністра соцполітики Наталія Федорович зазначила, що пропозиції Ізраїлю щодо допомоги з організації в Україні якісних послуг психологічної, фізичної реабілітації бійців АТО та громадян, які мешкають у зоні бойових дій, надзвичайно важливі.

«Зараз ми перебуваємо на етапі підготовки подання на розгляд Кабінету Міністрів концепції з реабілітації українських військових, які пройшли АТО, — повідомила Н. Федорович. — Однією із проблем у цьому напрямку є протидія домашньому насильству, що також може проявлятися в сім’ях учасників АТО». За матеріалами Урядового порталу

РЕФОРМИ

У ПОЛЬЩІ ЛІКВІДУЮТЬ СТРАХОВУ МЕДИЦИНУ?

ряд Польщі готується до реформ у системі охорони здоров’я. Ліквідація Національного фонду здоров’я, запровадження Національної служби здоров’я та створення мережі лікарень — основні плани департаменту охорони здоров’я на найближ-

чий час. Зокрема, міністр охорони здоров’я Польщі Константи Радзівіл заявив, що із січня 2018 року страхова медицина відійде в минуле. За словами міністра, мета реформи — унеможливлення ситуацій, коли хворі відмовля-

ються від лікування, бо не мають страховки. К. Радзівіл наголосив, що право на лікування у громадській системі охорони здоров’я не повинне залежати від фінансового становища людини. «Це буде непроста реформа. Наша основна місія — дотримання прав пацієнтів», — прокоментувала перспективи прем’єр-міністр Польщі Беата Шидло. За матеріалами сайту «СВІТUA»

Виправлено помилки в Реєстрі референтних цін на препарати інсуліну

несено зміни до Реєстру референтних цін (цін відшкодування) на препарати інсуліну, затвердженого Наказом МОЗ України від 21.11.2016 р. №1264. Потреба в цьому виникла через низку помилок, допущених у попередній редакції Реєстру, тобто місяць тому. Зміни затверджені Наказом МОЗ України від 29.12.2016 р. №1426. Так, у графі «Код АТХ» зазначається саме код, а не країна виробника, як це було в попередній редакції Реєстру. Також у графі «№ реєстраційного посвідчення на лікарський засіб» у позиціях 9, 20, 21 препарату «Хумалог®» виправлено помилку, де замість номера посвідчення зазначався код АТХ. У примітці до Реєстру виправлено помилку в посиланні на Порядок відшкодування вартості препаратів інсуліну, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 23.03.2016 р. №239. Раніше в примітці містилося посилання на Порядок розрахунку референтної ціни (ціни відшкодування) на препарати інсуліну, затверджений Наказом МОЗ України від 13.04.2016 р. №359. За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України

В Україу незаконно потрапили американські таблетки для діабетиків?

ержавна служба України з лікарських засобів та контролю за наркотиками ввела повну заборону на продаж і використання таблеток для нормалізації рівня глюкози «Тражента®» (таблетки по 5 мг №30 (10х3) у блістерах) серії 560657D, виробництва американської компанії «Берінгер Інгельхайм Роксан Інк.». Заборона введена через те, що цей препарат потрапив на територію України незаконно. За матеріалами офіційного сайту Держлікслужби України

! ДЛЯ МЕДИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ У 2017 РОЦІ БУДЕ ВИДІЛЕНО НА ТРЕТИНУ БІЛЬШЕ КОШТІВ, НІЖ У МИНУЛОМУ — МАЙЖЕ 353 МЛН ГРН. ПРО ЦЕ ПОВІДОМИВ ОФІЦІЙНИЙ ПРЕДСТАВНИК МІНІСТЕРСТВА ОБОРОНИ ПОЛКОВНИК ДМИТРО ГУЦУЛЯК. За матеріалами ІА «Укрінформ»

ДЕРЖАВНЕ ПИТАННЯ

БОРИС ТОДУРОВ: МОЗ ЗНЕВАЖАЄ ЛІКАРІВ ТА ІГНОРУЄ ПАЦІЄНТІВ Зразкова медицина починається з економіки, а не з оголошення лікарів корупціонерами, злочинцями та ворогами хворих. Чи усвідомлює це МОЗ України?

Що в пріоритеті?

Борис ТОДУРОВ, генеральний директор ДУ «Інститут серця МОЗ України», Заслужений лікар України, член-кореспондент НАМН України, доктор медичних наук, професор

Такого ще не було Анонсовані нинішнім керівництвом МОЗ України реформи в галузі охорони здоров’я подаються суспільству як ексклюзив. Мовляв, такого українці ще не бачили. Однак ніхто не бачив і економічного обґрунтування, розрахунків кадрового потенціалу, технічних ресурсів галузі, які мали б лягти в основу реформ, принаймні, так заведено в усіх цивілізованих державах. Не кажу вже про широке обговорення проектів змін із медичною громадськістю, якій доведеться втілювати ці реформи, та із суспільством, котре оплачує їх своїми податками, сподіваючись отримати своєчасну й високоякісну медичну допомогу. Що ж мають пацієнти України сьогодні? Піар-акції, гучні заяви, солодкі обіцянки і запевнення в тому, що нова політика МОЗ зекономить значні кошти бюджету. Досі ніхто офіційно не аналізував, якою ж є економія насправді (цим займаються окремі активісти, представники «обраних» пацієнтських організацій, які відверто маніпулюють цифрами). Вочевидь, хвалитися нічим. Натомість усі розуміють, якою дорогою ціною обходиться «економія» на реалізації державних програм. Коли ж називати речі своїми іменами, то зрив виконання державних програм з боку МОЗ — це пряме порушення законів України. Як виконавчий орган Міністерство зобов’язане освоїти кошти, закладені в Державному бюджеті на закупівлю передбачених програмами ліків та витратних матеріалів. Але у 2016 році цього не було зроблено по жодній із програм. Усе, що отримали медичні заклади, — це закупівлі 2015 року, котрі надійшли із запізненням на рік. Якби подібне трапилося в США (навіть по одній програмі), Міністр опинився б у в’язниці. У нас же все минає безкарно, під аплодисменти «борців із корупцією». Чи в Україні немає правоохоронних і антикорупційних органів, котрі мали б це робити, виходячи зі своїх безпосередніх обов’язків? Чи МОЗ вважає, що для подолання корупції в медицині потрібно припинити постачання ліків у медичні заклади? Такого дійсно ще ніколи не було! Це підтвердять фахівці всіх галузей. Я ж можу це засвідчити на прикладі кардіохірургії.

Оскільки чіткого і зрозумілого плану громадськості не представлено, а просто оголошено спорадичні меседжі, що виглядають привабливими, але не мають жодної прив’язки до реальної медицини, важко визначити пріоритети МОЗ. Адже, наприклад, серцево-судинна захворюваність є проблемою номер один в Україні. За статистикою Асоціації серцево-судинних хірургів України, ця патологія спричиняє 67% випадків смертей українців. Показник летальності при ішемічній хворобі серця та гострому інфаркті міокарда (571 на 100 тис. населення) в Україні вдвічі вищий, ніж у країнах Європи. Наша держава щороку втрачає майже півмільйона громадян внаслідок серцевосудинних хвороб, що по суті набуло масштабів національної катастрофи. Щороку в Україні реєструють 50 тис. хворих на інфаркт і 110 тис. пацієнтів з інсультами — таких людей потрібно вчасно та якісно лікувати. Якщо це робиться «дідівським» способом, втрачаємо майже кожного п’ятого хворого, коли ж лікування надається за європейськими стандартами, смертність зменшується у 4-5 разів. Однак для цього вітчизняні кардіохірурги мають бути «озброєні» всіма необхідними витратними матеріалами для проведення операцій. За щорічної потреби у 140 тис. кардіохірургічних втручань спеціалісти України здійснюють лише 24 тис. Щороку 200 тис. пацієнтів України вимагають ендоваскулярних операцій (у тому числі стентувань, коронарографій), натомість проводять їх лише 21 тис. хворих, тобто одному із десяти. Лише 1/4 пацієнтів із порушеннями серцевого ритму надаються необхідні медичні послуги (абляції та встановлення кардіостимуляторів), 3/4 тих, кому показана імплантація клапанів, залишаються без належної допомоги. Потреба в аортокоронарному шунтуванні (25 тис. щороку) задовольняється лише на 10%. І це добре відомо в. о. Міністра охорони здоров’я Уляні Супрун, яку ми запросили до свого закладу одразу після її призначення, аби ознайомити із ситуацією в галузі, розповісти про можливості інституту (на той час ми втілили проект «Механічне серце»), надати відповідні пропозиції щодо поліпшення стану системи охорони здоров’я. Ми щиро вірили, що нова очільниця відомства хоче змінити щось на краще і викорис-

товуватиме для цього весь наявний потенціал. Але, як з’ясувалося згодом, наша протягнута рука виявилася нікому не потрібною. Як і проблеми пацієнтів. Адже за 5 місяців МОЗ так і не спромоглося провести жодного тендеру на закупівлі ліків і виробів медичного призначення. Нині керівництво МОЗ стверджує, що це сталося через неготовність документації. Я офіційно заявляю: це неправда. Необхідні документи (номенклатура закупівель, технічні завдання) були напрацьовані робочою групою ще в серпні, а у вересні подані в. о. Міністра, але подальшого їх «руху» не відбулося. Чим це пояснити? Нам обіцяли, що закупівлі здійснюватимуться по-новому, через міжнародні організації. Ми, лікарі, не причетні до цього процесу — спосіб закупівель вибирає держава. Для нас головне — отримати все необхідне для порятунку хворих. Та й пацієнтам, які опинилися на межі життя і смерті, не важлива «велика політика», вони можуть не дочекатися «золотого дощу» від обіцяної економії. Тисячі з них втратили шанс на порятунок. Навіть за найгірших часів у галузі в Україні щороку закуповували витратні матеріали для лікування серцево-судинних хвороб на 360 млн грн (квота нашого інституту становила приблизно 50 млн грн — половину бюджету закладу). Це крапля в морі порівняно з реальними потребами, адже щороку в інституті виконується 6 тис. операцій загальною вартістю 750-800 млн грн, однак за надані державою кошти ми оперували бодай тих хворих, яких у критичному стані привозила швидка. Нині ж ми позбавлені такої можливості. Така сама ситуація і в інших областях України. І це — наслідок злочинної бездіяльності Міністерства, прикритої флешмобами й піар-акціями.

Крайніх знайдено? Міністерство зробило лікарів заручниками ситуації — увесь негатив у суспільстві спрямовано на медиків, їх оголосили корупціонерами, здирниками, ворогами пацієнтів, які не бажають лікувати безкоштовно. Пані Уляна Супрун так і заявила на пресконференції, мовляв, Інститут серця отримав 1300 стентів, які мали встановлюватися безкоштовно. Недаремно кажуть: хочеш, щоб «проковт нули» неправду, приправ її крихтою істини. Так

СЕРЦЕВО-СУДИННА ЗАХВОРЮВАНІСТЬ Є ПРОБЛЕМОЮ НОМЕР ОДИН В УКРАЇНІ. ЗА СТАТИСТИКОЮ АСОЦІАЦІЇ СЕРЦЕВО-СУДИННИХ ХІРУРГІВ УКРАЇНИ, ЦЯ ПАТОЛОГІЯ СПРИЧИНЯЄ 67% ВИПАДКІВ СМЕРТЕЙ УКРАЇНЦІВ. ПОКАЗНИК ЛЕТАЛЬНОСТІ ПРИ ІШЕМІЧНІЙ ХВОРОБІ СЕРЦЯ ТА ГОСТРОМУ ІНФАРКТІ МІОКАРДА (571 НА 100 ТИС. НАСЕЛЕННЯ) В УКРАЇНІ ВДВІЧІ ВИЩИЙ, НІЖ У КРАЇНАХ ЄВРОПИ

от «крихта» в тому, що ми дійсно отримали 1300 стентів, хоча лише 900 із них — за поставками МОЗ, решту перерозподілили з областей України із закупівель 2015 року. І встановили їх ми безкоштовно. Та кому, як не в. о. Міністра, знати такі «деталі»: аби встановити стент, спочатку потрібно провести повну діагностику (а отже, придбати відповідні реагенти), зробити ангіографію (голка для пункції артерії коштує 10 дол., інтродьюсер — 850, провідник — 20). Набір для коронарографії обійдеться у 2 тис. грн, рентгенконтрастна речовина — приблизно у 1,5 тис., балон для предилатації — у 5 тис. грн. І тільки потім встановлюється безкоштовний стент. Так само після стентування хворим необхідні дороговартісні препарати у значній кількості. Якщо пацієнт перебуває в стані кардіогенного шоку, він потребує лікування в реанімації впродовж 5-10 діб, кожна з яких обходиться у 2-5 тис. грн (рахую тільки вартість ліків). Хто це все нам забезпечує? Тому не потрібно маніпулювати думкою людей і перекладати всю відповідальність за долю хворих на медиків. До того ж стентування — це лише незначна частина нашої діяльності, ми також встановлюємо стимулятори, виконуємо втручання на відкритому серці, лікуємо порушення серцевого ритму, складні вроджені вади серця (щороку з цього приводу оперуємо приблизно 700 дітей). І на все це потрібні значні кошти. Скажімо, оксигенатор коштує близько 10 тис. грн, клапан — від 15 до 20 тис., стимулятор — від 24 до 48 тис., шовний матеріал на одну операцію — 3-4 тис., розчин для «консервації» серця під час втручання — 10,5 тис. грн. А держава виділяє… 10 тис. грн на одного пацієнта (на діаг ностику, лабораторні дослідження, проведення операції, лікування в реанімації, подальшу реабілітацію тощо). І при цьому очільники МОЗ кажуть, що ми корупціонери, бо змушуємо хворих купувати витратні матеріали!

Зневага до лікарів зашкалює Зрив закупівель став останньою краплею мого терпіння, після чого я звернувся до пані Уляни Супрун через інтернет. Адже розпочався 2017 рік, а полиці складів нашого інституту виявилися порожніми. Та й станом на сьогодні ситуація не змінилася: у нас немає стимуляторів, клапанів, оксигенаторів. В. о. Міністра стверджує, що в нас є стенти, але їх закупила влада Києва для лікування киян, тож це не є заслугою МОЗ і виходом із ситуації. Практично 3/4 хворих, які сьогодні звертаються до інституту, ми нічим не можемо допомоги. Така сама ситуація в наших філіалах та кардіоцентрах інших областей країни. Чому мені увірвався терпець? Бо задовго до цього я не раз наштовхнувся на прояви зневаги з боку керівників МОЗ. Чотири місяці ми домагаємося відкриття філіалів інституту у Сєвєродонецьку та Маріуполі. Звернулися з відповідним листом до Міністерства, у якому просили лише дозволу (зауважу: не коштів, не кадрів, не обладнання). Третій рік поспіль працюємо як волонтери у Сєвєродонецьку, Артемівську, Рубіжному, Маріуполі, Краматорську. Свого часу їздили в Дебальцеве, забирали звідти поранених, постачали в госпіталі харчування, перев’язувальні матеріали, хірургічні інструменти. Нині у військових збільшилася кількість інфарктів — далися взнаки стреси, нераціональне харчування, куріння. Ще складніша ситуація з місцевим населенням, яке залишилося відрізаним від кардіоцентрів Луганська та Донецька, — 2 млн громадян опинилися без кардіохірургічної допомоги. Ми виїздимо туди кожні 2-3 місяці, забираємо хворих, при-

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ДЕРЖАВНЕ ПИТАННЯ

27 січня 2017 року

возимо в Київ — щороку лікуємо близько 400 пацієнтів з кожної області, але цього вочевидь недостатньо. Упродовж чотирьох місяців МОЗ взагалі не відповідало на наше прохання, хоча я телефонував туди щодня. Потім надійшов лист, у якому нам заборонили це робити. Чомусь раніше ми могли відкрити три філіали (і в статуті закладу така можливість прописана), а тут раптом усе змінилося. Але ж це не моя забаганка, керівники ОДА Луганської і Донецької областей також просили у МОЗ дозволу на відкриття згаданих філіалів, і наш крок — назустріч Міністерству, якщо, звичайно, політика відомства полягає у реальній турботі про людей. Чому ж ми повинні принижуватися і бити чолом? Ще один факт. Кілька місяців тому ми подали документи до Кабінету Міністрів України на участь у конкурсі молодих вчених фахівців нашого інститутут (до речі, це була б єдина медична робота на згаданому конкурсі). Однак заступник в. о. Міністра пан Лінчевський, на стіл якого потрапили ці документи, принципово їх не підписував, незважаючи на мої особисті звернення та звернення народних депутатів до МОЗ. По телефону секретарки мені відповідали щось на зразок «лист у процесі розгляду» (і так три місяці!), фізично в приміщення Міністерства я потрапити не міг: охорона не впускала, аргументуючи це тим, що мене туди не запрошували. Виходить, рідне Міністерство надійно відгородилося від медиків, щоб ті не заважали «дбати про інтере си галузі»? І не на часі їм підтримувати молодих учених, бо керівництво МОЗ в особі заступника в. о. Міністра відповіло: «Не буде цього. У Тодурова й так усього багато». Подібну «відповідь» ми отримали й щодо іншої ініціативи — проекту «Механічне серце». Ми самотужки його розпочали, зібрали кошти на дві операції (проводили різні аукціони, конкурси, залучали спонсорів, волонтерів), а вже потім звернулися за підтримкою до МОЗ, аби проект було продовжено. Адже через недоступність трансплантації в Україні щодня помирають близько 9 осіб, які не дочекалися пересадки серця. До того ж, це високотехнологічна галузь, яка «витягує» за собою не тільки кардіохірургію, а й анестезіологію, перфузіологію, імунологію та багато інших напрямків, пов’язаних із зазначеною технологією. І ми могли б мати такий «майданчик росту», навчати інших. Я попросив у пані Супрун закласти в багатомільярдний медичний бюджет кошти на програму 5 механічних сердець (це не такі вже великі витрати), однак реакція була негативною. Я не міг повірити: у інших країнах під такі ініціативи будують клініки, створюють університетські лікарні, окремі лабораторії, щедро фінансують їх, залучають гранти. Ми також отримали пропозиції щодо міжнародних грантів у цьому напрямку. Натомість в. о. Міністра нам відмовила у підтримці. А далі пан Лінчевський вдався до відвертого хамства у відповідь на наше звернення щодо внесення інституту до переліку закладів, яким дозволено здійснювати трансплантацію органів. Ми взагалі не очікували відмови — адже це проста формальність. По-перше, наш інститут — єдиний заклад, який технічно готовий виконувати подібні операції й має 16-річний досвід у цій галузі. По-друге, наше звернення вже отримало позитивну резолюцію Прем’єр-міністра України (лист було передано в МОЗ на підтвердження). Але замість «Не заперечую» пан Лінчевський розмістив на ньому «креативну» резолюцію у вигляді напису «Нє-а» і намалював на офіційному документі смайлик. А після мого відеозвернення до Міністерства через інтернет МОЗ припинило «жарти» й оголосило справжню війну.

Замість відповіді — потік бруду Здавалося б, що простіше — дати чітку відповідь на поставлені запитання (коли ти її маєш і не хочеш нічого приховувати) чи вдатися до закидання опонента брудом, навішування ярликів і перекручування фактів, залучивши до цього

ЩОРОКУ В УКРАЇНІ РЕЄСТРУЮТЬ 50 ТИС. ХВОРИХ НА ІНФАРКТ І 110 ТИС. ПАЦІЄНТІВ З ІНСУЛЬТАМИ — ТАКИХ ЛЮДЕЙ ПОТРІБНО ВЧАСНО ТА ЯКІСНО ЛІКУВАТИ. ЯКЩО ЦЕ РОБИТЬСЯ «ДІДІВСЬКИМ» СПОСОБОМ, ВТРАЧАЄМО МАЙЖЕ КОЖНОГО П’ЯТОГО ХВОРОГО, КОЛИ Ж ЛІКУВАННЯ НАДАЄТЬСЯ ЗА ЄВРОПЕЙСЬКИМИ СТАНДАРТАМИ, СМЕРТНІСТЬ ЗМЕНШУЄТЬСЯ У 4-5 РАЗІВ. ОДНАК ДЛЯ ЦЬОГО ВІТЧИЗНЯНІ КАРДІОХІРУРГИ МАЮТЬ БУТИ «ОЗБРОЄНІ» ВСІМА НЕОБХІДНИМИ ВИТРАТНИМИ МАТЕРІАЛАМИ ДЛЯ ПРОВЕДЕННЯ ОПЕРАЦІЙ

цілу армію «інтернет-помічників»? МОЗ обрало другий варіант. Чому? З часу мого звернення минуло понад 3 тижні, але я так і не отримав відповідей на свої запитання, хоча очікував відвертої розмови. Не вдалося почути її й на засіданні профільного Комітету Верховної Ради, куди Уляна Супрун разом зі своїми заступниками і прихильниками прийшла повідомити народним депутатам і фахівцям, кот рі приїхали з регіонів «за правдою», що залишає засідання через відсутність на ньому кворуму. Ви уявляєте такий демарш у цивілізованій країні? І надалі МОЗ не виявляє жодного бажання вести конструктивний діалог. А його «монолог» вилився в абсолютно необґрунтовані звинувачення в інтернеті, який «все витримає», а якщо потрібно, то й «підтримає». Усі піар-менеджери, які нині працюють в оточенні пані Супрун і «здійс нюють реформи», а також її численні радники, серед яких практично немає лікарів, активно «ліплять» з мене сепаратиста та корупціонера. Наприклад, оприлюднили рахунок інституту за послуги, який ми виставили страховій компанії. І при цьому «сором’язливо змовчали», що вказані тарифи розробила та затвердила держава, а не фахівці інституту. І страхові компанії нам сплачують їх на законних підставах. Ці кошти надходять не в кишені лікарів, а на рахунок нашого закладу, котрий є державним, за них ми лікуємо пацієнтів, як того й вимагає держава. До кого претензії? Щойно кошти надходять в інститут, вони стають бюджетними. І представники МОЗ замість похвалити за залучення грошей з альтернативних джерел фінансування, які допомагають вижити закладу і допомогти хворим, коментують це так: «Украй знахабнілі лікарі дійшли до того, що беруть гроші за оформлення історії хвороби». А кого цікавить, що кожна картка пацієнта (ми оформляємо понад 15 тис. історій хвороб щороку, кожна з них — на 30-40 сторінок) — це закуплений папір, оплата роботи друкарні, на що МОЗ не виділяє жодної копійки. Так само нас не забезпечують коштами на прання білизни, харчування хворих, дезінфекцію, утримання лабораторій — лише витратні матеріали для них обходяться у 10 млн грн щороку. Наприклад, для забезпечення штучного кровообігу під час однієї операції проводиться 10 аналізів складу крові пацієнта на газовому аналізаторі, кожний такий аналіз коштує 12 дол. Аби Міністерство забезпечило нас всім необхідним, а ми при цьому намагалися б на чомусь заробити, тоді можна було б зрозуміти подібні претензії. Але сьогодні ми маємо менше «десятини» МОЗ на всі наші потреби і безпідставні звинувачення, які вражають своєю непрофесійністю, а чи й безпринципністю. Одне з останніх «відкриттів» «радників» МОЗ: мовляв, у нашому інституті 90% пацієнтів стентують удень, а не вночі, що свідчить про порушення протоколів і відтермінування часу проведення процедури! Та ми виконуємо її вже через 15 хвилин після того, як швидка привозить пацієнта, а коли вона це робить — залежить не від нас. Невже ми заці-

кавлені тримати інфарктного хворого з ночі до ранку, щоб він міг померти під час перебування в нашому закладі?! Більшої дурниці годі вигадати! Ми проводимо 2,5 тис. стентувань щороку і маємо вислуховувати «нотації» від людей, які взагалі не бачили ангіографа і не є фахівцями у цій галузі? Ситуація доведена до абсурду!

Вихід там, де ми його проторимо Тож у відповідь на свої зауваження я вже нічого не очікую, окрім «комуністичного» сценарію: вишукування або вигадування компромату і як наслідок — відсторонення мене від посади. Під час першої зустрічі з Уляною Супрун я розповів їй про своє бачення реформування галузі протягом 3-4 років, щоб знизити інвалідність та смертність населення від серцевих захворювань. Я вважав це актуальним для України, опирався на досвід інших країн, куди мене запрошують оперувати хворих і де доводилося спостерігати результати вдалих реформ. Вочевидь, у нинішньої «креативної команди» зовсім інші плани. Поки що я не бачу логічного завершення історії нашого «спілкування», яким мав стати лише професійний діалог. Чи може нині український лікар протистояти чиновникам? Ні. Система перетворила його на беззахисну істоту із зарплатою у 2-3 тис. грн, на яку він не може навіть відновити затрачені на роботі сили, не те що утримувати сім’ю. До того ж, будь-якого медика сьогодні можна «виз нати» корупціонером. Це багаторічна тактика держави — робити з лікарів злидарів і злочинців, які «запускають руки» в кишеню хворого. Натомість сама держава гарантує безкоштовне лікування тільки на папері. Це найпростіший спосіб маніпулювати громадською думкою, щоб відволікати суспільство від реальних проблем у системі охорони здоров’я, передусім її катаст рофічного недофінансування, яке вбиває і віт чизняну галузь, і українських хворих. Крайніми ж визнано лікарів, які виживають на зарплату, у 2-3 рази меншу, ніж середня по країні, і від яких вимагають забезпечити європейський рівень послуг (без засобів для лікування, належного обладнання, інструментів, ліків). Рано чи пізно це спричинить соціальний вибух, бо «крайніх» не залишиться і туман розвіється. Соціальний вибух не омине й самих лікарів. Сьогодні вони пригнічені, залякані. Кожному з них є що втрачати: без роботи ти — ніхто, а, окрім лікувати, ми нічого не вміємо. Ми не пристосовані до іншого життя, особисто я впродовж 30 років вчився робити свою справу професійно і якісно. Але перед державною машиною під назвою МОЗ я безсилий. Бо коли тобі виділяють десяту частину від потреби, а потім приходять перевіряти, як же тут лікують людей, завжди можна знайти зачіпку для звинувачень. Я отримую сотні листів і повідомлень про підтримку від колег та пацієнтів, але це ж нічого не означає. Система може розчавити будь-якого

лікаря, і ніхто його не зможе захистити — ні профспілка, ні трудовий колектив, ні люди, котрі нині обіймають високі посади, а раніше говорили, що цінують тебе. Особливо коли до керма державної машини допущено непрофесіоналів і піарників, які «кодують» громадську думку у вигідному їм руслі. Вчора я був чудовим менед жером, сьогодні, коли висловив власну думку, відмінну від гасел МОЗ, виявився корупціонером, котрий закуповує ліки за завищеними цінами. Я ініціював аудит із цього приводу, і перевірка виявила, що все відбувалося законно — ліки придбані за цінами, які не перевищили граничних, затверджених Міністерством. Тож усі керівники медичних закладів нині розуміють: зусилля і заслуги — ніщо, коли ти потрапив у немилість. За 10 останніх років наш інститут «з нуля» став кращою кардіохірургічною клінікою країни, яка досягла рівня провідних клінік Європи (за показниками летальності, післяопераційних ускладнень тощо). Але за один день її керівник став неугодним. Тому публічне мовчання колег — це страх перед нещадною системою, котра докладе всіх зусиль для пошуку скелетів у шафі, які сама ж туди й підкинула: забезпечити належне надання допомоги хворим за фінансування менше 10% — це завжди гра з вогнем. У мене виникає питання: чиїми руками нинішня команда МОЗ втілюватиме реформи, якщо діалогу з лікарями вона не хоче? Сподівається на безправних і безсловесних рабів? То вони вже голосують проти — ногами. З нашого інституту 6 фахівців поїхали працювати в клініки Німеччини, Португалії, США, Великої Британії. Минулого року понад 7 тис. українських медиків виїхали за кордон, 2/3 випускників медичних вишів не працюють у галузі. У цьому полягає «економія» бюджетних коштів у державних масштабах? Не з того починаються реформи. Мало створити амбулаторії, якщо там нікому працювати. Мало «взяти за горло» лікарів — їм потрібно забезпечити належні умови праці й стимулювати матеріально. Мало проголосити «європейську медицину». Вона стане такою лише за умови рекомендованого ВООЗ фінансування — не менше 7,5% ВВП. І щоб запровадити через півроку страхову медицину, мало намалювати графік у презентації — потрібно знайти для цього кадровий, економічний і технічний потенціал (а про це МОЗ не дбає). Необхідно забезпечити клініки витратними матеріалами, обладнанням, створити умови для персоналу і пацієнтів. У нас же все навпаки — у наукових інститутах НАМН України нині склалася критична ситуація: через недофінансування суттєво скорочують штати (а це медична еліта, кандидати і доктори наук, академіки, люди, котрі знають, як робити медицину, лікувати тяжкі патології, і можуть навчити цьому інших). Такий підхід до «реформ» шокує. Напруга всередині галузі зростає, і куди виллється обурення, невідомо. Можливо, ми станемо свідками подій у Польщі 90-х років минулого століття, коли лікарі закрили лікарні на символічні замки і вимагали змінити ставлення до медицини. Я спостерігав подібне і в Німеччині. Проте я не прихильник соціальних потрясінь, оскільки вони деструктивні. Хотілося б цивілізованого діалогу. Але чи можливий він з людьми, які ігнорують вимоги закону, запити представників Парламенту? МОЗ відмовляється надати народним депутатам договори і звіти по державних(!) закупівлях ліків. Невже це можливо в цивілізованій країні? Ви уявляєте таку ситуацію з парламентарями Бундестагу? Не кажу вже про платників податків, котрі в демократичній державі також мають право знати, як влада розпоряджається бюджетними коштами, а мова йде про мільярди гривень. Усі ми мріємо про входження в Європу. А що заважає будувати європейську державу в себе вдома, утверджувати європейські цінності у стосунках між владою і суспільством? Усе залежить від нас самих, якщо подолаємо комплекс меншовартості та страх.

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

ЛОМКА СТАЦІОНАРНОГО МЕНТАЛІТЕТУ —

ЧИ ГОТОВА ДО ЦЬОГО УКРАЇНСЬКА МЕДИЦИНА?

Ініціатори медичних реформ переконані: українців лікують не так і не там, де треба, — стаціонари зумисне й надовго «прив’язують» хворих до ліжка, амбулаторна ж ланка відпочиває замість брати на себе важливі функції. Що насправді заважає інтенсифікації лікувального процесу і збільшенню в ньому «амбулаторної квоти» — невміння працювати по-новому, небажання ламати стереотипи чи реалії вітчизняної системи охорони здоров’я?

Василь БЛІХАР, головний лікар КЗ ТОР «Тернопільська університетська лікарня», доктор медичних наук

ожен головний лікар медичного закладу України передусім хоче зрозуміти суть ініціатив нинішнього керівництва МОЗ. Відбулося реформування первинки, впроваджуються зміни на вторинному рівні, який є найбільшим споживачем коштів. Щодо спеціалізованої медичної допомоги, то вона — найдороговартісніша і наймеш забезпечена в частині видатків, при цьому потрібно мати на увазі не лише інтенсивне лікування в стаціонарі, яке має бути короткотривалим, а й максимальне обстеження пацієнта на догоспітальному етапі, а також ранню та пізню реабілітацію. Ми можемо говорити

про високі технології (котрі, до речі, застосовуються й в Україні), за допомогою яких вдається максимально швидко пролікувати пацієнтів, але при цьому виникає інше питання: куди їх виписувати? Де розбудована мережа вторинного рівня, котра забезпечуватиме таким хворим ранню реабілітацію? Чи підготовлені спеціалісти первинки до виконання всіх рекомендацій спеціалізованих клінік і направлення, за потреби, пацієнта на наступні етапи відновного лікування? Нині ця система в Україні буксує — у кращому разі розвиваються так звані етапи пізньої реабілітації, де вже лікують наслідки тих чи інших захворювань, натомість важливо мати й центри ранньої реабілітації. Скажімо, чи потрібно утримувати хворого з інфарктом міокарда, якому проведено інтервенційне лікування або аортокоронарне шунтування, у кардіологічному центрі впродовж трьох-чотирьох тижнів? Ні! Такого пацієнта можна протягом

п’яти днів перевести у заклад, де його ефективно реабілітують. Але ж чи існують такі заклади? Тому мало говорити про якісь бажані зміни, передусім потрібно готувати для них ґрунт. Із впровадженням страхової медицини це питання буде врегульовано, адже спеціалізовані клініки не зможуть обґрунтувати потребу в довготривалому перебуванні пацієнта в стаціонарі без ранніх чи пізніх післяопераційних ускладнень. Тобто ми будемо зацікавлені в максимальній кількості хворих і в тому, щоб лікувати їх у найкоротші терміни, — за це спеціалізовані центри й отримуватимуть кошти. А вторинний та первинний рівні відповідно займатимуться ранньою і пізньою реабілітацією й також отримуватимуть за це оплату від страхових компаній. Така система працює в усьому світі, й альтернативи їй не існує. Чи це буде бюджетно-страхова медицина, чи державно-приватне страхування, агенція з розподілу медичних

коштів сплачуватиме за фактично пролікованого пацієнта. Крім того, мають бути чітко визначені вартість лікування, його етапи, терміни, результати. Тому при запровадженні страхової медицини в Україні крім державного фінансування має бути додатково створений пул страхових внесків як самих громадян, так і їх працедавців. Наступне питання — щодо нових нормативів забезпечення стаціонарними ліжками (не більше 60 на 10 тис. населення). Їх можна оцінювати по-різному: десь варто скоротити і до 20 ліжок, а десь, можливо, збільшити до 100. Усе залежить від мети скорочення та функції, яку вони виконують. За радянських часів на стаціонарні ліжка покладалася ще й соціальна функція, особливо це мало місце в дільничних, номерних та почасти й у районних лікарнях. Непокоїть і те, що вартість спеціалізованого ліжка в Україні (якщо її порахувати об’єктивно) не впису-

8 www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

27 січня 2017 року

ється в жодні стандарти, прийняті в США, ЄС і навіть у розвинених країнах Євроазійського регіону. Тому аби кардинально змінити ідеологію використання спеціалізованого ліжкового фонду, потрібно так само змінити спосіб фінансування цього виду меддопомоги. Щодо умов перебування в наших стаціонарах, то передусім маємо поліпшити сервісні послуги, які не вит римують жодної критики, а також подбати про новітні медичні технології. Якщо перше не потребує величезних коштів (хоча ліжковий фонд у занедбаному стані, будівлі стаціонарів підлягають негайній реконструкції, а умови перебування пацієнтів за винятком VIP-палат є неприйнятними), то питання впровадження технологій не можна вирішити без значних капіталовкладень. Це і придбання медичної апаратури, ціни на яку щороку зростають у геометричній прогресії, і підготовка відповідних фахівців (необхідну їх кількість неможливо навчити лише на базі вітчизняних спеціалізованих центрів). Тому я — прихильник запровад женн я бюд жетно-страхової медицини, котра реально зрушить з місця реформи в охороні здоров’я, бо всі інші інновації є ситуативними і косметичними. Стратегічна ж реформа передусім має змінити підходи до фінансування галузі на всіх її ланках. Усе це повинно бути підтверджено законодавчими актами, і сподіватимемося, що нинішня команда МОЗ це усвідомлює. Бо одна справа — оголосити початок реформ чи дати інтерв’ю представникам ЗМІ, а зовсім інша — реально змінити ситуацію на краще. Сподіваюся, що виклики, які останнім часом лунали з високих трибун, і вся та 25-річна балаканина про реформи в системі охорони здоров’я нарешті трансформуються в реальні кроки. Зрозуміло: багато нововведень будуть непопулярними і негативно сприймуться медичною спільнотою, але якщо медики побачать позитивні зміни, вони зрозуміють необхідність таких кроків. При цьому держава має подбати, аби висококваліфіковане лікування не перетворилося на матеріальну катастрофу для пацієнтів, адже, враховуючи вартість сучасних технологій та медичних препаратів, більшість українців не зможуть його самостійно оплатити.

Юрій КУЛИК, головний лікар Маньківської центральної районної лікарні Черкаської області

ермін перебування хворого в стаціонарі залежить від його стану та діагнозу, а не лише від наявного в лікарні обладнання чи застосування новітніх технологій. Хоча саме із цим у нас найбільша проблема, адже фінансування центральних районних лікарень недостатнє, тут не вистачає навіть елементарного нового обладнання, не те що новітнього. А скорочення терміну перебування хворих на ліжку відбувається часом зовсім з інших причин, як-то кажуть, не від хорошого життя. Наприклад, нині до

нашої ЦРЛ госпіталізують дуже багато хворих на ГРВІ та грип. І ми змушені скоротити термін перебування в стаціонарі до 3-4 днів, оскільки їх просто немає де розмістити. Тому щойно стан пацієнта стабілізується, переводимо його на амбулаторне лікування. Однак така тактика неприйн ятна у складних випадках. Не можна всіх рівняти під одну гребінку. Невже реформи полягають у тому, аби зруйнувати все, що було створено раніше? Будь-який господар, який хоче жити в кращій домівці, спочатку будує новий дім, а вже потім ламає старий. А в нас усе навпаки: спочатку знищуємо, щоб бомжувати, а потім ще не зрозуміло, чи побудуємо хоча б таке, як було. Мета всіх наших реформ — зменшити витрати на охорону здоров’я. Звідси й скорочення ліжок. Нині нам «спускають» завдання довести кількість ліжок у стаціонарах до 44 на 10 тис. населення. Ми вийшли на показник 47. Що при цьому заощаджуємо, коли найбільші витрати пов’язані з оплатою комунальних послуг? Ми скорочуємо ліжка, а опалювальна площа при цьому не зменшується. Не можна об’єднати всі відділення — що могли, уже зробили: хірургічне, травматологічне і ЛОР-відділення об’єднали, до складу терапевтичного ввели неврологічні ліжка. А як об’єднати інші? Та й великого економічного ефекту завдяки цьому не досягнемо. Та сама ситуація і з оплатою праці медперсоналу. Якщо в нас було 25 ліжок у педіатрії, то, зменшивши їх до 20, вдалося скоротити аж 0,25 ставки лікаря! Пост медичних сестер залишився незмінним, бо вони мають надавати медичну допомогу цілодобово. У результаті «зекономимо» лише на кількості пацієнтів, котрих могли б ефективно пролікувати. Як прик ла д — «економічний ефект» від реформи служби швидкої допомоги. У нашому районі залишилася така сама кількість бригад — три. Та до реформи, коли вночі ставався екстрений випадок, одна машина привозила ургентного хворого, інша — лікаря необхідного профілю, лаборанта, рентгенолога, і в такий спосіб забезпечувалося надання необхідної медичної допомоги. Зараз же одна бригада транспортує пацієнта, решта стоять незадіяні. А щоб мати змогу привезти ургентного фахівця в лікарню, ми змушені були створити при ЦРЛ ще й цілодобовий пост водіїв (адже швидка нам уже не підпорядковується). При цьому нова служба ЕМД розширила штат виїзних бригад фельдшерів, створивши пост так званих диспетчерів. Зважаючи на їх функції та технічне забезпечення в районі, подібних фахівців інакше, як штатом звичайних телефоністів, не назвеш. Вони записують виклик і передають фельдшеру, який сидить поряд і потім виїздить до хворого. Отак думали заощадити, а насправді марно витрачають кошти: одні — на утримання цілодобового посту телефоністів, інші — на цілодобовий пост водіїв. Тож, запроваджуючи зміни в галузі, потрібно дбати передусім про наближення медичної допомоги до населення та підвищення її якості. Досягати економічного ефекту потрібно зі знанням справи, а не навмання, скорочуючи все, що комусь видається «зайвим».

Наталія ЛИТВИНЕНКО, старший науковий співробітник, в. о. завідувача відділу хіміорезистентного туберкульозу ДУ «Національний інститут фтизіатрії і пульмонології ім. Ф. Г. Яновського НАМН України»

Україні стартувала реформа системи охорони здоров`я, яка передбачає пацієнторієнтований підхід у лікуванні будь-яких захворювань. Як такий підхід застосувати щодо хворих на туберкульоз та де краще лікувати цих хворих — у стаціонарі чи амбулаторно? Аби відповісти на ці запитання, потрібно зважити на деякі аспекти. Туберкульоз — це інфекційне захворювання, що передається повітряно-крапельним шляхом, але найбільшу загрозу інфікування становить не сам хворий на так звану відкриту форму туберкульозу, а повітря приміщення, де він перебував до встановлення діагнозу та початку лікування. Уже через 2 тижні антимікобактеріальної терапії основна популяція мікобактерій гине, і пацієнт перестає бути небезпечним для оточуючих. Звісно, трапляються випадки, коли бактеріовиділення триває декілька місяців, наприклад у разі задавнених поширених туберкульозних змін у легенях, особливо таких, коли лікування призначається не вперше. Ще один важливий факт: хворий, який виділяє мікобактерії туберкульозу, передусім становить небезпеку для інших пацієнтів з туберкульозом, особливо з іншими формами захворювання, а не для загальної популяції людей. Адже особи, що захворіли на туберкульоз, мають спадкову схильність до цієї хвороби та/або дуже ослаблений імунітет. Тобто в разі тривалого контакту у хворих з легшою формою туберкульозу, чутливою до всіх антимікобактеріальних препаратів, може розвинутися «суперінфекція» або вони ризикують повторно заразитися резистентними штамами мікобактерій. Виходить, що така небезпека існує саме в протитуберкульозних стаціонарах, де скупчуються хворі із різними формами цієї недуги. Оптима льною профі лактикою «суперінфекції» у стаціонарі є дот рима нн я вимог і нфек ці йного контролю: хворих з різними формами туберкульозу госпіталізують у різні відділення із боксованими палатами. В одній палаті мають перебувати пацієнти з однаковим профілем резистентності мікобактерій (і відповідно отримувати однакову схему антимікобактеріальної терапії) та ще й з приблизно однаковим терміном від початку лікування. Найкращий варіант такого розподілу — одно- або двомісні палати. Не кажучи вже про те, що і самі стаціонари, і кожна палата повинні бути обладнані спеціальною вентиляцією й сучасними апаратами для УФопромінення, установка і подальше обслуговування яких обходяться закладам дуже дорого. Також слід зауважити, що тривалість повного курсу лікування становить від 6 до 20 місяців, протягом яких хворий має щоденно вживати 4-6 антимікобактеріальних препаратів.

Тож найкраща модель надання медичної допомоги хворим на туберкульоз має передбачати нез начну частку стаціонарного лікування, яке стосується переважно бактеріовиділювачів. Вони повинні перебувати в стаціонарі від початку лікування та до моменту, коли в їх мокротинні мікобактерії вже не визначатимуться. Тобто основна роль протитуберкульозного стаціонару — епідеміологічна. Він слугує для ізоляції бактеріовиділювачів та зменшення епідеміологічної загрози. Однак стаціонарне лікування буде ефективним лише за умови створення відповідних заходів інфекційного контролю, що є надзвичайно дороговартісними. Після припинення бактеріовиділення хворий має продовжити лікування амбулаторно — там, де йому зручно: у поліклініці за місцем проживання, протитуберкульозному диспансері, ФАПі, удома тощо. У цей час він може працювати, перебувати в колективі. І вживати при цьому всі призначені ліки винятково під контролем так званого куратора, який щоденно це відслідковуватиме. Таким куратором може бути медсестра, соціальний працівник, довірена особа тощо. Залежно від того, де саме хворий приймає ліки під наглядом куратора, розрізняють централізовані та децентралізовані моделі надання амбулаторної допомоги. У першому випадку пацієнти щоденно приходять у визначене фтизіатричною службою місце: кабінет контрольованого лікування протитуберкульозного диспансеру (ДОТ-кабінет). Це зручно для медиків, але не завжди для хворого (тобто модель не є пацієнторієнтованою). Віддаленість ДОТ-кабінету часто стає причиною завчасного переривання пацієнтами курсу лікування. Однак така модель має право на існування, адже частина хворих живе чи працює поблизу протитуберкульозного закладу або ж цей варіант зручний для них з інших особистих причин. Децентралізовані моделі передбачають, що хворі приймають ліки у зручному для них місці (поліклініка за місцем проживання, центр ПМСД, амбулаторія, ФАП тощо) або ж куратор приносить ліки додому, до місця роботи тощо. Це зразки пацієнторієнтованих моделей надання медичної допомоги. Обов’язок держави — забезпечити їх функціонування, що доволі складно. По-перше, потрібно навчити всіх учасників процесу командному підходу до ведення хворого, чітко окреслити їх ролі й обов’язки, виділити необхідні ресурси. Мультидисциплінарну команду очолює і формує районний фтизіатр (залежно від потреб пацієнта), який і відповідає за лікування. Також він обговорює з пацієнтом варіанти моделей надання амбулаторної допомоги (їх перелік має бути повним, а оптимальну вибирає хворий). До складу команди входить куратор ДОТ, а в ідеалі й інші спеціалісти: сімейний лікар або фельдшер за місцем проживання (консультує пацієнта в разі потреби); соціальний працівник та соціальні організації (можуть одночасно бути і кураторами ДОТ, і надавати послуги соціального супроводу за місцем проживання хворого); психолог; інфекці(Продовження на стор. 10)

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ (Початок на стор. 8) оніст; вузькі спеціалісти (за потреби) тощо. З усіма закладами, де працюють члени команди, повинні бути укладені домовленості про співпрацю на рівні їх керівників. Нині в Україні існує розгалужена протитуберкульозна служба з великим ліжковим фондом у кожній області. Однак більшість із закладів не відповідає вимогам інфекційного контролю (ризик «суперінфекції» серед хворих — дуже високий). У багатьох із них вимоги щодо розподілу пацієнтів по відділеннях та палатах умовно виконуються, однак сучасної вентиляції та УФ-опромінювачів украй не вистачає. Значний відсоток госпіталізованих перебуває у стаціонарах упродовж тривалого часу після припинення бактеріовиділення не за показаннями, а тому що їм нікуди піти й нема за що поїсти вдома (тобто туберкульозні ліжка виконують соціальну функцію). Та й одно- чи двомісних палат у відділеннях майже немає. Такий стан речей, з одного боку, влаштовує суспільство, оскільки «незручні» хворі ізольовані, і нікого не турбує, що більшість із них не становлять ніякої небезпеки, а з іншого — на їх тривале утримання в стаціонарах витрачаються колосальні бюджетні кошти. Але чи може собі дозволити держава таку розкіш, коли один день лікування в стаціонарі обходиться вдвічі дорожче, ніж в амбулаторних умовах (навіть у разі забезпечення функціонування мультидисциплінарної команди та надання хворому соціального супроводу)? Дехто закликає ліквідувати всі «невідповідні» протитуберкульозні стаціонари і лікувати таких хворих переважно амбулаторно. При цьому ніхто не зважає на те, що якість на дання медичної допомоги на стаціонарному етапі недостатня, а на амбулаторному — ще гірша або взагалі відсутня (контрольоване лікування існує переважно на папері, система мультидисциплінарного підходу не розвинена, домінують централізовані моделі надання амбулаторної допомоги, первинна ланка до лікування таких пацієнтів майже не залучена, відсутній також їх повноцінний соціальний супровід). Моніторинг лікування (аналізи мокротиння та рентгендіагностика) проводиться в основному на базі протитуберкульозних закладів, а не за місцем проживання, моніторинг побічних реакцій (клініко-лабораторний та інструментальний) — тим більше, а в більшості випадків і не в повному обсязі. Ось і виходить, що на амбулаторному етапі хворі не можуть отримати весь спектр необхідних послуг, котрі є в стаціонарах. Як свідчать наукові дослідження фахівців нашого інституту, на момент виписування зі стаціонару бактеріовиділення відсутнє у більшості хворих навіть із тяжкими резистентними формами туберкульозу, а на момент завершення основного курсу після тривалого амбулаторного лікування в половини з них або поновлюється бактеріовиділення, що розцінюється як «невдача лікування», або ж хворі з різних причин завчасно припиняють терапію і потрапляють до категорії «втрачених для подальшого спостереження». Що ж робити, коли тривале стаціонарне лікування — погано, нато-

ВПРОВАДЖЕННЯ НОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ КОШТАМИ РАЙОННОГО БЮДЖЕТУ — СПРАВА НЕРЕАЛЬНА. ДЛЯ ЦЬОГО ПОТРІБНО РЕАЛІЗОВУВАТИ ЦІЛЬОВІ ДЕРЖАВНІ ПРОГРАМИ — ПОЕТАПНО, АЛЕ ПО ВСІЙ КРАЇНІ. НА СЬОГОДНІ В РОЗВИНУТИХ КРАЇНАХ 90% ОПЕРАЦІЙНИХ ВТРУЧАНЬ ПРОВОДЯТЬ МАЛОІНВАЗИВНИМИ МЕТОДАМИ. НАШІ ЛІКАРНІ ТЕХНОЛОГІЧНО ДО ЦЬОГО НЕ ГОТОВІ мість амбулаторне — ще гірше? Вихід один: реформування фтизіатричної служби з урахуванням досвіду та напрацювань у пілотних регіонах різних проектів, у першу чергу міжнародних організацій, у котрих є можливості реалізувати повноцінні та дієві заходи сучасних пацієнторієнтованих моделей лікування хворих на туберкульоз. По-перше, фінансування має виділятися не на ліжко, а на пацієнта, тобто кошти повинні «іти» за хворим. По-друге, така велика кількість протитуберкульозних стаціонарів сумнівної якості дійсно не потрібна, частину з них варто ліквідувати, частину — перепрофілювати. І по-третє, усі перелічені кроки треба здійснювати тільки після зміцнення амбулаторної ланки за рахунок переважного застосування децентралізованих моделей, щоб медичні послуги там щонайменше не були гіршими, ніж у стаціонарі. Для цього слід залучати й ті кошти, що вивільнятимуться в процесі ліквідації протитуберкульозних стаціонарів. Не можна допустити, щоб їх забирали з фтизіатричної служби на «латання дірок» бюджету інших сфер охорони здоров’я, як це траплялося раніше.

Дмитро РУДЕНКО, головний лікар КЛПЗ «Чернігівська центральна районна лікарня»

ині багато говорять про необхідність реформування вторинного рівня надання медичної допомоги, але скорочення ліжок у медичних закладах, яке рекомендує МОЗ України, не є реформуванням. Нас постійно переконують у тому, що в Україні дуже багато стаціонарних ліжок, натомість у світі — усе навпаки. Але це не так. Навіть з відкритих джерел інформації можна дізнатися, що в багатьох розвинутих країнах світу, зокрема у скандинавських чи Японії, показник забезпеченості ліжками набагато вищий, ніж в Україні. Наприклад, у Швеції він досягає 150 на 10 тис. населення, ми ж, не маючи їх технологій, хочемо досягти такого самого ефекту лікування на 60 ліжках! Безумовно, на тлі обмеженого фінансування медичної галузі скорочення ліжкового фонду неминуче. Інше питання: до якої межі і на яких етапах? Щоб зменшити терміни перебування хворих у стаціонарах,

потрібно передусім впроваджувати інтенсивні технології лікування, тобто придбати сучасне обладнання, підготувати кадри, які на ньому працюватимуть, і тільки після цього планувати скорочення ліжок. Ми ж розпочинаємо, як-то кажуть, з кінця — позитивного ефекту від цього не буде. Навпаки, пацієнтів, яких лікуватимуть за старими технологіями, але за скороченими термінами, виписуватимуть зі стаціонарів недолікованими, поповнюючи шеренги хронічних хворих. Впровадження нових технологій коштами районного бюджету — справа нереальна. Для цього потрібно реалізовувати цільові державні програми — поетапно, але по всій країні. Наприклад, перший етап: впровадження лапароскопічних холецистектомій. Другий — лапароскопічне лікування кили (в Україні цей метод використовують лічені районні лікарні, тоді як у світі — пов сюдно). Наступні етапи — лапароскопічні операції в гінекології, при кишковій непрохідності тощо. На сьогодні в розвинутих країнах 90% операційних втручань проводять малоінвазивними методами. Наші лікарні технологічно до цього не готові. Про які новітні технології та закупівлю нового обладнання можна говорити, якщо в нашому районному бюджеті на 2017 рік не вистачає кош тів на зарплату медикам приблизно на 2 місяці? Тож МОЗ України має не тільки закликати до переходу на нові принципи роботи, а й ініціювати впровадження сучасних лікувальних технологій, зокрема централізовано закуповувати нове обладнання (що буде значно дешевше). Тоді й рухатимемося до того, як працюють у світі. Коли Міністерство рекомендує більшу частину хворих лікувати амбулаторно, ніхто ж не заперечує: амбулаторна ланка повинна розвиватися і поступово перебирати на себе тих пацієнтів, які можуть обійтися без стаціонарного лікування. Але щоб таких хворих не просто «перекинути» на первинку, а й ефективно

лікувати, знову ж таки мають бути доступними нові технології, сучасні ліки, обладнання тощо. Крім того, не можна забувати про регіональні особливості, наприклад, віддаленість населених пунктів від медичних закладів, якість доріг тощо. Тож коли населений пункт розташований на відстані 70-80 кілометрів від центральної районної лікарні, ми не можемо відправити туди недолікованого хворого зі стаціонару, тим паче якщо навіть до амбулаторії загальної практики-сімейної медицини чи поліклініки йому складно дістатися. Тож і тримаємо його в стаціонарі до повного одужання та відновлення працездатності, коли він зможе без шкоди для здоров’я поїхати додому. От і всі особливості «менталітету». У нашому районі показник забезпеченості ліжками найменший в області — 69 на 10 тис. населення, а лікарня переповнена: на 365 ліжках постійно перебуває 380-400 хворих. Як далі скорочуватися, куди подіти пацієнтів? Коли є така можливість, передаємо частину хворих на обсл уговування поліклінічного відділення, районного ЦПМСД, де в кожній амбулаторії працює денний стаціонар. Але ж багато захворювань не підлягають амбулаторному лікуванню, тож у подальшому скороченні стаціонарних ліжок на сьогодні немає жодного сенсу. Узагалі медиків дуже обурює підміна понять, коли декларують одне, а відбувається інше. Зокрема, це стосується й такого важливого питання, як формування госпітальних округів. На сьогодні цей процес відбувається непродумано! Спочатку потрібно було провести адмініст ративно-територіальну реформу, створивши об’єднані територіальні громади, розширивши межі районів, а вже потім «перекроювати» медичний простір. Усе ж зроблено навпаки: є госпітальні округи, і не зрозуміло, хто опікуватиметься лікарнями інтенсивного лікування. Відповідно ця реформа не сприймається суспільством. На мою думку, госпітальні округи мали б співпадати з певною адміністративно-територіальною одиницею. Тоді районні лікарні були б підзвітні місцевим радам, райдержадміністраціям. Було б зрозуміло, хто за що відповідає, хто кому підпорядковується, із яких джерел відбувається фінансування лікарні. Натомість у госпітальному окрузі — кілька райрад і райдержадміністрацій, а, як відомо, де багато няньок — там дитя без ока. Тож перш ніж щось ламати чи будувати, потрібно все проаналізувати й опиратися на реальний стан речей, а не на фантазії, якими б привабливими вони не видавалися.

НАСТУПНА ТЕМА Шановні читачі! Відкриваючи «Дискусійний клуб», ми ставили за мету дати кожному лікарю можливість висловитися з приводу наболілого. Тема нашого наступного обговорення:

«Ліцензія для лікаря: вихід з рабства чи нові кайдани?»

Чекаємо ваших листів на адресу: 04211, м. Київ, а/с 138, редакція газети «Ваше здоров’я» або на e-mail: vz@vz.kiev.ua

10 www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

CИСТЕМА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

27 січня 2017 року

НАЦІОНАЛЬНОЮ ІДЕЄЮ МАЄ СТАТИ ЖИТТЯ І ЗДОРОВ’Я ЛЮДИНИ

Микола ДЕЙКУН, головний лікар КЛПЗ «Чернігівський обласний протитуберкульозний диспансер», депутат Чернігівської обласної ради, Голова постійної комісії Чернігівської обласної ради з питань охорони здоров’я, соціального захисту населення та у справах учасників АТО, Заслужений лікар України, кандидат медичних наук, професор ЧНПУ ім. Т. Г. Шевченка

Результати такої недалекоглядної державної політики не змусили себе чекати: нині в Україні склалася складна демографічна ситуація і спостерігається низький рівень здоров’я її громадян. Чисельність населення в країні стрімко знижується. Якщо на час здобуття незалежності вона становила 52 млн осіб, то на початок 2016 року — 42,8 млн. Середня тривалість життя українців, за даними ВООЗ, — 66 років, тоді як у розвинених європейських країнах цей показник перевищує 80 років. Тривалий час у нашій державі спостерігається від’ємний природний приріст населення та негативні тенденції в міграційних процесах, що призводить до природного та «механічного» скорочення населення і депопуляції нації. А те, що якість життя та стан громадського здоров’я в країні досягли рівня, загрозливого для майбутнього нації, зрозуміло навіть без слів. Не реагувати на ці суспільні процеси не маємо права. І перш за все необхідно з’ясувати фактори, які спричиняють такий стан.

Коли плутаються поняття

Що формує здоров’я нації?

На відміну від нас, ніхто в економічно розвинених і соціально орієнтованих країнах на всесильність медицини не сподівається. Звісно, всі визнають, що медична наука і медицина за останні десятиліття досягли значних успіхів в лікуванні багатьох хвороб. Разом із тим, медицина не здатна забезпечити первинну (соціальну) профілактику, мотивувати та навчити людей вести правильний і здоровий спосіб життя, покращити екологічну ситуацію і знівелювати негативний вплив на здоров’я нації інших чинників. За даними ВООЗ, фактори, що формують здоров’я нації, на 49-53% залежать від способу життя людини, на 17-20% — від стану навколишнього середовища, на 13-33% — від генетичного коду і лише на 8-10% — від рівня медичної допомоги. Утім, у нашій країні немає чіткого розмежу вання понять «охорона здоров’я» і «медична допомога». Навіть більше: ці поняття часто ототожнюють. Хоча науковці давно визнали, що охорона здоров’я — це комплекс загальнодержавних і регіональних, міжвідомчих і міжсекторальних заходів, спрямованих на запобігання виникненню захворювань, збереження та зміцнення здоров’я людини, а медична допомога — це система професійних втручань, спрямованих на відновлення втраченого здоров’я людини. І якщо друга система в країні ще якось працює, й хворі так чи інакше отримують медичну допомогу в лікувальних закладах, то збереженням здоров’я нації ніхто цілеспрямовано не займається.

На мою думку, основними факторами, що впливають на здоров’я населення, є недосконалість та неефективність, а точніше — відсутність державної системи охорони громадського здоров’я, безвідповідальне ставлення людини до власного здоров’я. Це і шкідливі звички, неналежний рівень занять фізичною культурою і спортом, низький рівень загальної культури й освіченості населення в частині охорони власного здоров’я та здоров’я співмешканців, екологічний (забруднені повітря та ґрунти) і медійний фактори (реклама алкогольних напоїв, пива, ліків, тютюнопаління, інформаційний бруд замість пропаганди здорового способу життя), а також низька якість продуктів харчування й питної води, безконтрольне споживання ліків тощо. Головною причиною такого становища, звичайно, є економічна відсталість країни та відсутність

У якому напрямку рухатися

збалансованих, соціально орієнтованих стандартів життя, а також організованої системи охорони здоров’я (громадського здоров’я), покликаної вивчати й аналізувати демографічні процеси та процеси, що відбуваються в громадському здоров’ї. Саме ця система за своїм функціонально-структурним устроєм здатна нівелювати згадані негативні тенденції та явища. Міністерство охорони здоров’я України, яке свого часу М. М. Амосов пропонував перейменувати в Міністерство хвороб, за своїм функціонально-структурним устроєм не відповідає вимогам системного підходу до вивчення та вирішення означених проблем. Наразі МОЗ є, здебільшого, органом управління системою медичної допомоги, яка мало (близько 10%) впливає на стан громадського здоров’я.

Чого не вистачає нашій країні для створення системи охорони здоров’я (громадського здоров’я)? По-перше, глибокого розуміння процесів, які відбуваються в здоров’ї нації, по-друге, політичної волі, по-третє, адекватної законодавчої бази. Що необхідно зробити в першу чергу? Насамперед, провести глибокий аналіз демографічної ситуації в країні, стану здоров’я нації й причин, що їх формують, та на підставі отриманих даних організувати слухання на найвищому рівні — у Верховній Раді, Кабінеті Міністрів України, розглянути на засіданні Ради Національної безпеки й оборони загрозливу для майбутнього нації ситуацію щодо стану здоров’я населення. Це дасть змогу сформувати в Україні політичну волю найвищого керівництва держави та органів державного управління усіх рівнів щодо розуміння необхідності зміни вектору діяльності у сфері громадського здоров’я, спрямованого на стабілізацію демографічної ситуації, збереження та зміцнення здоров’я нації. Після цього буде нескладно розробити і прийняти Закон України «Про охорону здоров’я нації» та на його основі створити в державі систему охорони громадського здоров’я й орган державного управління нею. Важливо також прийняти Національну програму «Здоров’я нації». А надалі щороку прий мати одну-дві, не більше, загальнодержавних цільових програм, наприклад, Програму профілактики серцево-судинних захворювань і Прог раму профілактики онкологічних захворювань (за умови застосування системного підходу під час їх розробки та причинно-наслідкового обґрунтування вони охоплять переважну більшість факторів, які формують здоров’я нації в цілому). Нарешті, слід розробити і прийняти Закон України «Про медичну допомогу та медичне страхування населення».

Бути здоровим вигідно та престижно

Перші кроки на шляху створення громадської системи здоров’я

Система охорони здоров’я (громадського здоров’я) повинна бути організована так, щоб державі було передусім економічно невигідно, аби її громадяни хворіли і рано вмирали, мало народжували дітей тощо, а з іншого боку, економічно спонукала кожну людину бути здоровою, вести здоровий спосіб життя. Її необхідно будувати за законами науки управління, теорії систем, системного підходу, вимог сучасного менеджменту та на підставі причиннонаслідкових підходів до проблеми здоров’я людини. Причому для повноцінної, ефективної роботи системи громадського здоров’я в країні додатково нічого створювати не потрібно. У державі є всі необхідні компоненти, але вони ані функціонально, ані структурно не об’єднані єдиною метою — збереженням та зміцненням здоров’я. Для вирішення немедичних проблем і зменшення негативного впливу зазначених факторів у державі також є відповідні органи виконавчої влади, галузі, служби, наукові установи, які потрібно функціонально або структурно об’єднати. У цьому аспекті

У ст. 3 Конституції України записано: «Людина, її життя і здоров’я… визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю». І це повинно стати реальністю, а не залишатися необґрунтованим гаслом. Крім того, ст. 49 Конституції України свідчить: «Кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування». Тобто Основний закон вимагає розвитку законодавства України у двох напрямках: перший — охорона здоров’я, другий — медична допомога та медичне страхування. І, на моє глибоке переконання, створення минулого року державної установи «Центр громадського здоров’я Міністерства охорони здоров’я України» — це значуща подія, яка покладе початок формуванню в державі національної організованої системи охорони здоров’я. Наступний крок — створення центрів громадського здоров’я в регіонах України, завдяки чому стане можливим формування регіональних відділень національної системи охорони здоров’я (громадського здоров’я). Хочу ще раз зосередити увагу на індикаторах, які необхідно визначити для оцінки ефективності Національної системи охорони здоров’я (громадського здоров’я). Це — рівень смертності, рівень народжуваності, показник природного приросту та тривалості життя, захворюваність населення, показники якості життя тощо. Коли спостерігатимемо позитивну динаміку цих показників, то можна буде сміливо констатувати, що система громадського здоров’я в країні запрацювала в потрібному напрямку і вектор її розбудови вибраний правильно.

Кабінет Міністрів 31 травня 2016 року дав старт створенню системи громадського здоров’я, ухваливши Концепцію розвитку системи громадського здоров’я в Україні. Уперше на рівні держави ставиться пріоритет на профілактиці, тобто на запобіганні хворобам. Але якщо Кабінет Міністрів України вже має щодо цього питання чітку позицію, то медична спільнота сприйняла Концепцію неоднозначно. Деякі лікарі не до кінця розуміють, для чого взагалі потрібно створювати подібну інституцію і що вона дасть звичайному українцю.

Загрозлива демографія

хочеться звернути увагу на те, що для створення ефективної системи громадського здоров’я у нас немає належної законодавчої бази, здатної забезпечити організацію та діяльність системи охорони здоров’я (громадського здоров’я).

ЗА ДАНИМИ ВООЗ, ФАКТОРИ, ЩО ФОРМУЮТЬ ЗДОРОВ’Я НАЦІЇ, НА 49-53% ЗАЛЕЖАТЬ ВІД СПОСОБУ ЖИТТЯ ЛЮДИНИ, НА 17-20% — ВІД СТАНУ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА, НА 13-33% — ВІД ГЕНЕТИЧНОГО КОДУ І ЛИШЕ НА 8-10% — ВІД РІВНЯ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ

Записала Олена БЕРЕЗКІНА, спеціально для «ВЗ», м. Чернігів

СВІТОВИЙ ДОСВІД

УСПІШНІ РЕФОРМИ ПЕРВИНКИ БЕЗ ШАБЛОНІВ І МІФІВ

Протягом останніх 5 років первинна ланка перебуває в зоні особливої уваги вітчизняних реформаторів. Усі вони аргументують свої ініціативи «прикладом світового досвіду». Чи не лукавлять, вириваючи з контексту «зручний» варіант і породжуючи вигідні міфи?

За пультом управління

Валерія ЛЕХАН, головний позаштатний спеціаліст МОЗ України за спеціальністю «Організація та управління охороною здоров’я», доктор медичних наук, професор

Стратегія — правильна Акцент на розвиток первинної медичної допомоги (ПМД) в Україні цілком відповідає світовому тренду, оскільки багато проблем охорони здоров’я можуть бути вирішені саме за наявності стійкої системи ПМД, яка забезпечує кращі показники здоров’я населення і його задоволеність медичною допомогою за менших витрат. Однак така система не може виникнути спонтанно. Для цього потрібні відповідні умови, а також готовність постачальників медичних посл уг взяти на себе відповідальність за здоров’я населення. В Україні не вщухають дискусії щодо моделей, форм і механізмів розвитку первинної допомоги. Утім, заяви про те, що світ уже давно досяг ідеалу в цьому питанні і дійшов «однозначних висновків», не витримують критики — пошуки шляхів удосконалення тривають. Тому варто проаналізувати стратегії та структуру організації послуг населенню на рівні цієї служби в різних країнах Європи, аби розвіяти міфи, які нам часто нав’язують, а також зрозуміти: існує широкий вибір варіантів, і він має бути виваженим. З цією метою варто взяти на озброєння не епізодичний досвід окремих країн, а результати масштабного багатоаспектного дослідження різних систем ПМД. У 2015 році під егідою Європейської обсерваторії з систем та політики охорони здоров’я було опубліковано результати такого дослідження, проведеного у країнах Європи. Тож пропонуємо порівняти підходи до розвитку ПМД в 31 країні, а саме — бази даних Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), ВООЗ, статистичної служби Європейського Союзу, Світового банку, European Union Public Health Information and Knowledge system (EUPHIX), які досліджували системи ПМД цих держав за майже ста індикаторами.

Згадані дослідження свідчать, що цілісне бачення розвитку ПМД представлено в програмних документах менше половини згаданих країн (у Болгарії, Великій Британії, Греції, Данії, Естонії, Іспанії, Литві, Люксембурзі, Нідерландах, Норвегії, Словенії, Франції, Туреччині, Республіці Мальта). В Ірландії, Італії, Португалії, Румунії, Фінляндії, Республіці Кіпр більше уваги зосередили на частковому реформуванні первинної ланки. Опосередковано про керованість розвитку ПМД з боку держави свідчить її «представництво» у вигляді підрозділів міністерства охорони здоров’я. Такі існують у 12 країнах (Великій Британії, Іспанії, Ірландії, Італії, Латвії, Литві, Нідерландах, Норвегії, Португалії, Румунії, Словенії, Швеції). Понад 60% держав (Болгарія, Велика Британія, Греція, Данія, Естонія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Латвія, Литва, Норвегія, Польща, Португалія, Румунія, Словенія, Туреччина, Угорщина, Фінляндія) виділяють первинці окремий від інших видів надання медичної допомоги бюджет. У більшості країн Європи основні функції управління ПМД (визначення пріоритетів, фінансування, планування поставок, забезпечення послуг, контроль якості) достатньо децентралізовані — вони здійснюються на рівні регіональних чи місцевих органів влади чи регіональних фондів медичного страхування або ж на рівні трастів первинної медичної допомоги. Централізоване управління первинкою має місце лише в 6 країнах (Естонії, Угорщині, Латвії, Республіці Мальта, Словаччині та Швейцарії), невеликих за площею та з відносно малою чисельністю населення. В усіх без винятку державах напрацьовано формальні професійні вимоги до провайдерів медичних послуг первинної ланки, однак у Республіці Кіпр, Фінляндії та Угорщині вони менш конкретизовані, що дає змогу непрофільним лікарям надавати первинну допомогу. При цьому практично в усіх країнах постачальники послуг

ПМД повинні отримати дозвіл на провадження медичної практики — так званий дозвіл на експлуатацію (виняток — Бельгія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Ірландія, Люксембург і Норвегія). Також майже в усіх державах існують клінічні настанови з первинної допомоги (крім Ірландії, Республіки Мальта, Швейцарії) та законодавчі акти, які регулюють права пацієнтів (окрім Греції).

Економічні «гойдалки» Фінансування первинки — найболючіше питання вітчизняних реформ. Як із цим справи у Європі? Результати досліджень свідчать, що частка витрат на ПМД у структурі загальних витрат на охорону здоров’я там коливається від 19-25% (у Великій Британії, Франції, Швейцарії, Греції) до майже 5-7% (в Італії, Естонії, Чеській Республіці). Щодо витрат на профілактику і громадську охорону здоров’я, найщедрішими в цьому плані (4-5,5%) виявилися Фінляндія, Німеччина, Бельгія, Литва, Естонія. Надзвичайно важливим показником є охоплення населення страхуванням при отриманні ПМД та забезпеченні ліками. Так от практично в усіх досліджуваних країнах він досягає 95100% (за винятком Ірландії — 33% з медичної допомоги та 30% із забезпечення лікарськими засобами і Республіки Кіпр — 80% і 35-40% відповідно; по Туреччині дані відсутні). Середній сукупний річний дохід сімейних лікарів (з урахуванням витрат на утримання практики) в різних країнах значно коливається: від 133-150 тис. Євро у Великій Британії та Люксембурзі до 10,7-13,7 тис. Євро в Литві та Болгарії. І залежить це не лише від стану економіки тієї чи іншої держави, а й від пріоритетності ПМД. У цілому ж найвищі бали за інтегральним показником компоненту «Економічні умови надання ПМД» отримали Нідерланди, Іспанія, Велика Британія, Португалія, Італія; в останню п’ятірку ввійшли Швейцарія, Республіка Кіпр, Люксембург, Угорщина, Ісландія.

ТРУДОВИМ РЕСУРСОМ ПМД В ЄВРОПІ Є НЕ ЛИШЕ ЛІКАРІ ЗАГАЛЬНОЇ ПРАКТИКИ (НЕЗМІННІ ПОСТАЧАЛЬНИКИ ПОСЛУГ ПЕРВИННОЇ ДОПОМОГИ В УСІХ ДОСЛІДЖУВАНИХ КРАЇНАХ), А Й СТОМАТОЛОГИ (У 27 ДЕРЖАВАХ), ГІНЕКОЛОГИ, ПЕДІАТРИ ТА ТЕРАПЕВТИ (У ДВОХ ТРЕТИНАХ). У 75% КРАЇН ФАХ «МЕДИЧНА СЕСТРА» ЗАРАХОВАНО ДО ПРОФЕСІЙ ПЕРВИННОЇ ЛАНКИ

А лікар хто? У 48% досліджуваних країн більшість лікарів загальної практики (ЛЗП) — самозайняті підприємці, які працюють на умовах контрактів з органами охорони здоров’я або фондами медичного страхування, у 32% — це наймані працівники державних або комунальних закладів. Слід зазначити, що в межах однієї країни обидва статуси можуть успішно поєднуватися. До того ж, вони не корелюють з методами оплати праці: наймані працівники отримують посадові оклади у 73% досліджуваних держав, в інших використовують систему, котра враховує інтенсивність (кількість зареєстрованих у лікаря пацієнтів) і результативність роботи. В оплаті праці самозайнятих лікарів переважає змішана модель, яка поєднує подушну оплату з винагородою за окремі пріоритетні послуги. Гонорарний метод (оплата за послугу) — відносно рідкісне явище, його використовують лише у 7 країнах, передусім там, де самозайняті лікарі працюють без контрактів. Цікаво, що трудовим ресурсом ПМД в Європі є не лише лікарі загальної практики (незмінні постачальники послуг первинної допомоги в усіх досліджуваних країнах), а й стоматологи (у 27 державах), гінекологи, педіатри та терапевти (у двох третинах). У 75% країн фах «Медична сестра» зараховано до професій первинної ланки. Водночас там, де пацієнти мають безпосередній доступ до вузьких спеціалістів окремих напрямків, останніх вважають «частиною» первинної допомоги, хоча їх місце роботи зазвичай розташоване в закладах вторинного рівня. Також існують змішані практики, коли нарівні з ЛЗП на первинці працюють вузькі спеціалісти. Тож варто розвіяти міф про «однополярність» у цьому питанні — на одному полюсі перебувають країни, де спектр постачальників ПМД залишається класичним і обмежується сімейними лікарями, медичними сестрами та стоматологами (Велика Британія, Португалія), на іншому — ті, де в це коло ввійшли лікарі ще 10-11 спеціальностей і широкого (акушери-гінекологи, педіатри, терапевти), і вузького профілів (хірурги, кардіологи, офтальмологи, неврологи, оториноларингологи тощо). Наприклад, у Німеччині на первинці працюють лікарі загальної практики, акушери-гінекологи, педіатри, терапевти, офтальмологи, оториноларингологи, кардіологи, неврологи, хірурги, акушерки, стоматологи. В Австрії цей перелік ще більший: лікарі загальної практики, акушеригінекологи, педіатри, терапевти, офтальмологи, оториноларингологи, кардіологи, неврологи, хірурги, медичні сестри загальної практики, спеціалізовані медичні сестри, медичні сестри з домашнього догляду, фізіотерапевти, акушерки, трудотерапевти, логопеди, стоматологи. У понад 35% країн не існує формального опису посадових обов’язків (кваліфікаційних характеристик) для ЛЗП. Проте в усій Європі належним чином дбають про підготовку фахівців для первинки. У більшості держав (80%) сімейну медицину вивчають на додипломному етапі, у 75% практично всі університети здійснюють післядипломну підготовку із загальної практики-сімейної медицини.

Мобільність і доступність гарантовані Доступність ПМД є однією з найважливіших умов, для дотримання якої потрібні адекватне забезпечення медичним персоналом і справедливий розподіл його всередині країни. Відомо, що в Україні первинна ланка потерпає від дефіциту кадрів. У країнах Європи забезпеченість ЛЗП значно коливається: від середньоєвропейського показника 68 на 100 тис. населення до максимального 153,3 (в Австрії) і мінімального — 20,8 (у Польщі). Однак при цьому маємо врахувати, що в багатьох країнах до надання ПМД залучають й інших спеціалістів. Утім, в усіх досліджуваних державах (окрім Австрії, Ісландії та Іспанії) таки існує дефіцит сімейних лікарів, і він у зв’язку зі старінням представників цієї професійної групи надалі поглиблюватиметься.

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

СВІТОВИЙ ДОСВІД

27 січня 2017 року

Значний вплив на доступність первинки має графік роботи закладів ПМД. Він нормативно регламентований практично в усіх країнах (за винятком Бельгії, Фінляндії, Франції, Німеччини, Ірландії, Люксембургу, Словаччини, Швеції та Швейцарії), однак тижнева тривалість роботи закладів коливається від 20 годин в Австрії до 52,5 у Великій Британії. Тому в Європі використовують моделі надання ПМД у позаробочий час. Найпоширенішою з них є відділення невідкладної допомоги, у Республіці Кіпр, Естонії, Латвії та Литві цю функцію покладено на служби швидкої (екстреної) допомоги. Щодо обслуговування хворих удома, то «спільних європейських традицій» також не існує: у Бельгії, Республіці Мальта, Німеччині, Австрії сімейні лікарі — «часті гості» пацієнтів (13-37 відвідувань на тиждень), а от у Португалії, Норвегії, Ісландії, Туреччині та Республіці Кіпр — не більше 1 відвідування або й взагалі нуль, що значно ускладнює процес отримання необхідної допомоги для тяжкохворих і людей з обмеженими можливостями. Сучасні технології спростили спілкування сімейних лікарів з пацієнтами — консультації в дистанційному режимі стали звичним явищем. Так, практично в усіх країнах (за винятком Республіки Кіпр, Естонії, Греції, Литви, Люксембургу, Польщі, Румунії, Словаччини та Туреччини) поширені телефонні консультації; електронною поштою з цією метою користуються рідше (такий зв’язок чомусь найбільше полюбляють у Данії). Майже в усіх країнах Європи значну увагу приділяють забезпеченню фінансової доступності ПМД. У 16 державах взагалі не існує оплати за відвідування лікаря первинки, у 15 — пацієнт доплачує певну суму. Натомість плата за відвіду вання пацієнта сімейним лікарем удома поширеніша — її не стягують лише у 12 країнах, часткова доплата існує у 14, повна — у 4 (Республіці Кіпр, Франція, Ірландія і Латвія). В Україні обговорюють необхідність запровадження оплати за візити до профільних спеціалістів за направленнями сімейних лікарів (з метою раціоналізації використання медичної допомоги). Так от 12 із досліджуваних країн Європи від такого стимулу відмовилися, у 9 з них практикують часткові доплати, і лише Кіпр та Франція запровадили повну оплату. При цьому скрізь враховують належність пацієнтів до соціально незахищених груп (за рівнем доходу, статусом зайнятості, правовим статусом) чи наявність у них певних захворювань. Як реагують на це європейські пацієнти? Так само, як і українці. Там, де первинка обходиться дешевше, її доступність оцінюють вище. У цілому 85% пацієнтів у Європі задоволені відносинами зі своїм лікарем і довіряють йому. До того ж, вони вільні у його виборі. Принаймні в більшості країн Європи пацієнти можуть зареєструватися в будьякому центрі ПМД та в будь-якого лікаря загальної практики, хоча у Фінляндії, Греції та Швеції їх «прикріплюють» до конкретного закладу. На обслуговування одного сімейного лікаря в Європі у середньому припадає 1687 осіб (у Великій Британії — 1745; в Україні заявляють, що орієнтуються приблизно на такий самий рівень). Найбільше в цьому плані працюють сімейні лікарі Туреччини: у них у середньому 3687 пацієнтів, найменше підо пічних — у лікарів Люксембурга (500).

Сімейний лікар — диспетчер чи координатор? Безперервності надання ПМД найкраще досягти в тому випадку, коли пацієнти із загальними проблемами здоров’я звертаються до одного лікаря, і навпаки, цей показник страждає в разі відвідування ними кількох постачальників ПМД або спеціалістів. Тут потрібна безперервність управління первинною ланкою на основі інформаційних систем. У більшості країн їх використовують у ПМД для ведення медичної документації, фінансової звітності, виписування рецептів тощо. Сімейні лікарі також цілодобово отримують інформацію про надану їх пацієнтам медичну допомогу (у позаробочі години чи в інших закладах охорони здоров’я). Фахівці первинної ланки можуть відігравати важливу роль і в координації медичного обслу-

СУЧАСНІ ТЕХНОЛОГІЇ СПРОСТИЛИ СПІЛКУВАННЯ СІМЕЙНИХ ЛІКАРІВ З ПАЦІЄНТАМИ — КОНСУЛЬТАЦІЇ В ДИСТАНЦІЙНОМУ РЕЖИМІ СТАЛИ ЗВИЧНИМ ЯВИЩЕМ. ТАК, ПРАКТИЧНО В УСІХ КРАЇНАХ (ЗА ВИНЯТКОМ РЕСПУБЛІКИ КІПР, ЕСТОНІЇ, ГРЕЦІЇ, ЛИТВИ, ЛЮКСЕМБУРГУ, ПОЛЬЩІ, РУМУНІЇ, СЛОВАЧЧИНИ ТА ТУРЕЧЧИНИ) ПОШИРЕНІ ТЕЛЕФОННІ КОНСУЛЬТАЦІЇ; ЕЛЕКТРОННОЮ ПОШТОЮ З ЦІЄЮ МЕТОЮ КОРИСТУЮТЬСЯ РІДШЕ

говування населення в цілому, зокрема виконуючи функції «воротаря». В Європі напрацьовано різноманітні шляхи доступу пацієнтів до вузьких спеціалістів — від прямого нерегульованого до обов’язкового направлення сімейного лікаря (класична контрольно-пропускна функція, яку більшість реформаторів і пропонують використовувати в Україні). Однак вона притаманна лише третині досліджуваних країн, найчастіше ж використовують економічні стимули, які опосередковано сприяють координованому доступу пацієнтів (наприклад, безпосередній доступ до більшості фахівців можливий, якщо витрати на поїздки оплачуються в приватному порядку). Наскільки вдалим виявляється процес координації, залежить не від того, як міцно «прикріплять» пацієнта до направлення сімейного лікаря, а передусім від рівня організації ПМД та її взаємодії з іншими ланками. Найпростіше координувати дії в умовах індивідуальної практики, однак тут виникає багато організаційних проблем (необхідність заміни сімейного лікаря в разі його хвороби, відпустки, відрядження; труднощі з оплатою оренди, забезпеченням практики обладнанням тощо). Найменше можливостей координації — у змішаній практиці (ЛЗП плюс вузькі спеціалісти), оскільки пацієнт лікується в кількох фахівців, а їх зв’язки з вторинним рівнем ускладнені. Тож найвигідніший для всіх варіант — групові практики сімейних лікарів (ширші можливості кооперації та розподілу функцій, взаємне консультування в складних випадках тощо). Недаремно їх кількість у Європі невпинно зростає (вони домінують у половині з досліджуваних країн), індивідуальна практика переважає в 11 державах, змішана «прижилася» хіба що в Литві (її частка сягає 80%), значно менше (від 7 до 20%) — у Республіках Кіпр, Мальта, Греції, Словенії, Німеччині, Латвії, Румунії, дуже мало (1% і менше) — у Чеській Республіці, Фінляндії, Угорщині, Іспанії, Великій Британії. Адже остання породжує здебільшого конкуренцію між постачальниками ПМД та спеціалістами, а не співпрацю. У більшості країн погано розвинена й координація між ПМД та сектором охорони громадського здоров’я — лише в 10 із них дані ПМД використовують для визначення пріоритетів політики в галузі охорони здоров’я і тільки в 12 країнах медсестри займаються медико-санітарною освітою населення. Комплексність послуг первинної допомоги також визначає ступінь її залежності від вторинної ланки: що більший спектр послуг надають структури ПМД, то менша залежність. Тому важливо приділити якомога більше уваги забезпеченню первинки медичним обладнанням — саме цим, а не вибором виду практики здебільшого обумовлений успіх. Так, лікарі загальної практики забезпечують понад 90% загальної кількості контактів із пацієнтами в Данії, Фінляндії, Ісландії, Нідерландах, Норвегії, Португалії, Іспанії, де переважає групова практика, а також в Естонії і Швейцарії, де провідна роль належить індивідуальній практиці. В інших країнах цей показник становить 70-87%, за винятком Румунії (35%) та Латвії (16%). У Бельгії, Фінляндії, Нідерландах, Норвегії та Швеції лікарі й медсестри загальної практики самостійно виконують більшість технічних про-

цедур. Профілактичні заходи в багатьох країнах здійснюють різні постачальники.

У чому сила? Країнами, у яких сформовано стійкі системи ПМД, нині визнано Португалію, Іспанію, Бельгію, Велику Британію, Нідерланди, Данію, Словенію, Литву, Естонію і Фінляндію. Відносно слабкими вважаються системи Словаччини, Австрії, Угорщини, Болгарії, Греції, Республіки Кіпр та Туреччини. Решта — «середняки». Одним із найважливіших висновків європейського дослідження є те, що стійкість системи ПМД не гарантує її ефективності. Так, сильними і водночас ефективними виявилися лише системи ПМД Нідерландів, Португалії, Фінляндії, Литви та Естонії. Водночас частину країн з відносно слабкими системами ПМД визнано досить ефективними у відносному вираженні (Люксембург, Болгарія й Угорщина). Тобто для досягнення високих результатів недостатньо зосередитися на окремих аспектах системи ПМД (наприклад, структурному) чи її функціях, без урахування їх узгодженості. Також потрібно сконцентруватися на пріоритетних нап рямках: збільшенні доступності, координованості допомоги та забезпеченні первинки необхідними матеріальними ресурсами. Своєю чергою зіставлення стану ПМД з рівнем економічного розвитку різних країн виявило дуже цікаві закономірності:  в економічно розвинених країнах, як правило, слабша структура і менша доступність послуг ПМД;  у країнах зі страховою моделлю фінансування забезпечено меншу доступність і безперервність ПМД порівняно з національними системами охорони здоров’я (передусім через відсутність «воротаря» і використання доплат при отриманні ПМД);  більшість країн з перехідною економікою у Східній та Центральній Європі активно використовували зростання національного доходу для зміцнення доступності та безперервності ПМД. Нідерландські вчені P. P. Groenewegen та D. M. J. Delnoij дійшли висновку, що успішний розвиток ПМД є результатом політичної волі, залучених ресурсів, участі громадськості та зміцнення системи охорони здоров’я в цілому. Автори особливо наголошують на важливості запровадження контрольно-пропускної функції «воротаря».

Вчитися не лише на помилках ПМД в Україні набула масштабного розвитку лише після 2010 року. За цей період основні зусилля було зосереджено переважно на її структурному аспекті. Первинку проголошено пріоритетним напрямком розвитку охорони здоров’я, однак спеціальних програмних документів, що підтверджують таку позицію, наразі немає, підрозділ ПМД в оновленій структурі МОЗ відсутній, фінансового розмежування ПМД та вторинної допомоги не завершено (не зважаючи на починання під час пілотних реформ), закону про захист прав пацієнтів не прийнято. Щоправда, активно розробляються клінічні настанови й протоколи для фахівців первинки.

Натомість чинні державні вимоги до структур ПМД та медичного персоналу потребують удосконалення з урахуванням швидкого розвитку сучасних організаційних і медичних технологій. Управління ПМД зосереджено переважно на місцевому рівні, тобто є децентралізованим і в цілому досить слабким. Щодо економічних умов, то останнім часом частка витрат на ПМД від загальних витрат на охорону здоров’я в середньому по Україні зросла практично вдвічі — до понад 8%, однак це набагато менше, ніж у стійких європейських системах (близько 20%). Формально в комунальних закладах охорони здоров’я України ПМД надають безоплатно, але ситуація із забезпеченням хворих ліками протилежна. На відміну від європейських країн рецептурна система на потреби ПМД практично не працює, пацієнти купують ліки за власні кошти (за винятком окремих категорій хворих). Порівнювати розміри зарплат українських сімейних лікарів та їх європейських колег узагалі некоректно. Запроваджена в пілотних регіонах система оплати праці медичного персоналу залежно від кількості пацієнтів та якості виконаної роботи, яка мотивувала б фахівців ПМД, так і не була поширена в країні, а після 2014 року її згорнули і в пілотних областях (окрім окремих територій, де це навантаження взяла на себе місцева влада). Формально проголошені договірні відносини постачальників ПМД з фінансуючою стороною також не реалізовані на практиці. У цілому економічні умови надання ПМД в Україні можна кваліфікувати як незадовільні. І це негативно позначається на кадровому забезпеченні первинної ланки. Кількість сімейних лікарів поступово зростає (завдяки інтенсивній їх підготовці через інтернатуру і перенавчання практикуючих терапевтів та педіатрів), однак рівень забезпеченості такими фахівцями майже вдвічі менший, ніж у країнах Європи із сильними системами ПМД. Рівень їх професійної підготовки також викликає питання. У пілотних регіонах почали впроваджувати заходи, спрямовані на збільшення доступності, безперервності та координації ПМД, зокрема системи направлень за принципом «воротаря», однак їх не вдалося реалізувати через слабку методичну підготовленість відповідних рішень, відсутність інформаційного супроводу та шалений спротив лікарів — спеціалістів і керманичів галузі на місцях. Запропоновані шляхи вирішення проблем також не взято до уваги, оскільки подальші реформи було практично призупинено. Що маємо у підсумку? Занадто слабку первинку, аби нею пишатися, і занадто скрутну ситуацію в галузі, щоб проігнорувати необхідність системних і послідовних змін у ній. Сьогодні МОЗ та Верховна Рада України мають у своєму розпорядженні пакет документів, які могли б суттєво вплинути на темпи і якість розвитку ПМД в Україні. З їх прийняттям стане можливою функціональна реструктуризація центрального та регіональних органів управління охороною здоров’я зі зміцненням організаційного потенціалу ПМД, створення її ефективної інфраструктури, збільшення частки фінансування до 25-30%, запровадження державного гарантованого пакета медичних послуг, у тому числі й щодо ПМД, покриття витрат на ліки, автономізація закладів охорони здоров’я, що надають усі види медичної допомоги. У зазначених документах також передбачено комплекс заходів щодо забезпечення пріоритетного розвитку ПМД, запровадження подушної оплати послуг, оплати праці медичного персоналу відповідно до інтенсивності та якості роботи, планування розвитку мережі закладів ПМД, запровадження системи управління якістю, координації ПМД з іншими видами медичної допомоги тощо. Залишилося прийняти і послідовно реалізувати ці нормативні акти. А також «озброїтися» на перспективу (з метою розробки програми та моніторингу розвитку ПМД) комплексом індикаторів, використаних у європейському дослідженні. Тоді не потрібно буде гадати, куди подме вітер змін і на який якір стати медичним реформам.

РЕПОРТАЖ ІЗ ГАРЯЧОЇ ТОЧКИ

ЯКБИ НЕ БЮРОКРАТІЯ, НАША АРМІЯ БУЛА Б СИЛЬНІШОЮ

ся значно краще, ніж я, рядовий. Війна на Сході триває два роки, а військова медицина досі в занепаді.

Приймальне відділення — у кутку сараю

Лікар-патологоанатом Сергій Завадський ще вчора проводив розтини та гістологічні дослідження, а сьогодні опинився на передовій. Без досвіду лікувальної роботи і військової підготовки він не тільки надавав першу медичну допомогу, а й боровся з бюрократичною тяганиною на фронті та налагоджував медичне забезпечення своєї бригади.

Сергій ЗАВАДСЬКИЙ, лікар-патологоанатом Чернівецької обласної комунальної медичної установи «Патологоанатомічне бюро»

Мобілізовували всіх Патологоанатомічної с лу жби як такої у Збройних Силах України немає, тому й патологоанатоми на фронті не потрібні, натомість армії необхідні лікарі інших спеціальностей. Проте під час п’ятої хвилі мобілізації мені вручили повістку, а у військкоматі дуже зраділи, що нарешті знайшли лікаря, який погодився служити. Коли ж я з речами приїхав до Київської військово-медичної академії, там здійнявся галас: патологоанатоми не підлягають мобілізації! У приписному білеті поставили печатку і… відпустили додому. А через два тижні знову зателефонували з військкомату, мовляв: «Ви не змушені служити, але ви нам потрібні». Власне, ще під час першого вик лику до військкомату я розумів, що потрібно їхати на Схід. Якщо до війська кличуть рядових лікарів, навіть патологоанатомів, значить ситуація критична. У травні 2015 року отримали повістки 600 медиків Чернівецької області, і, на жаль, лише двоє виїхали в зону АТО. Натомість більшість військових лікарівофіцерів, яким свого часу держава дала освіту і можливість працювати, роблять усе, аби залишитися в тилових госпіталях. Хоча насправді вони на військовій медицині розуміють-

Медичне братство. Новотроїцьке Донецької області (вересень 2015 року)

Медичний пункт одного з дивізіонів

ДЛЯ ТОГО, АБИ ОФОРМИТИ ЗАЯВКУ НА ОТРИМАННЯ ЛІКІВ ЧИ МЕДІНВЕНТАРЯ, НЕОБХІДНО ЗНЯТИСЯ З ТАК ЗВАНОГО НЕЗАЛЕЖНОГО ЗАПАСУ. ПРИ ЦЬОМУ ВІЙСЬКОВА ЧАСТИНА НЕ МАЄ ЮРИДИЧНОЇ АДРЕСИ, ДО ТОГО Ж ВОНА ВВАЖАЄТЬСЯ БОЙОВОЮ, А В ДЕРЖАВІ... ВІЙНИ НЕМАЄ! НЕЗАЛЕЖНИЙ ЗАПАС ЧІТКО АРГУМЕНТОВАНИЙ: ЗНЯТИСЯ З НЬОГО МОЖНА ЛИШЕ У ВИПАДКУ ВІЙНИ

Курси підготовки пройшов на базі військового містечка в селищі Городок на Житомирщині. Усі розуміли: за місяць неможливо опанувати те, чого чотири роки навчають у спеціалізованих військових медичних вишах. Тож нам виклали основні знання зі звичайної тактичної медицини. За спеціалізацією нас ніхто не ділив. Лікарів у званні майорів, які були мобілізовані і могли обіймати керівні посади, не готували правильно оформлювати заявки на отримання державної допомоги, організовувати роботу бригади, і це потім далося взнаки. Після місяця навчання почалося розподілення. Знову ж таки, не за спеціалізацією і рівнем підготовки, а у форматі «перші 10 — праворуч, другі 10 — ліворуч». Виглядало абсурдно, коли 52-річний лікар з ожирінням IV ступеня потрапив у… десантники! Я опинився в артилерійській бригаді на посаді керівника медичного пункту дивізіону. Чисельність бригади — 2200 військовослужбовців, 90% із яких щойно мобілізовані (а отже, абсолютно непідготовлені!). Пункт постійної дислокації розташовувався в Первомайську Миколаївської області. Бригада не мала нічого, крім двох сараїв, у яких жили військові. У нас не було ані медпункту, ані окремих палат для лікування хворих. У кутку сараю організували так зване приймальне відділення, де оглядали хворих і надавали допомогу. Медичного інвентаря, крім переданого волонтерами, практично не було. Але йдеться не про те, що держава не хоче допомагати. Навпаки, хоче, і має звідки! Проте для того, аби отримати цю допомогу, треба подолати колосальну бюрократичну тяганину, чого не навчають рядових лікарів ані в медичних вишах, ані за місяць бойового злагодження. Припускаю, що більшість нюансів відомі військовим медикам, однак там, на передових позиціях, їх одиниці. Наведу один з найабсурдніших прикладів: для того, аби оформити заявку на отримання ліків чи медінвентаря, необхідно знятися з так званого незалежного запасу. При цьому військова частина не має юридичної адреси, до того ж вона вважається бойовою, а в державі... війн и немає! Незалежний запас чітко аргументований: знятися з нього можна лише у випадку війни. Аби не порушити жодних законів і все-

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

РЕПОРТАЖ ІЗ ГАРЯЧОЇ ТОЧКИ

27 січня 2017 року

Із медсестрою та начальником аптеки однієї з бригад. Маріуполь (весна 2016 року)

Дорогою до Волновахи (весна 2016 року)

З колегами і друзями біля житлових наметів. Донецька область (весна 2016 року)

таки отримати все необхідне, треба було вивчити неймовірно багато документів і законодавчих актів. Спочатку в мене був шок. А потім зрозумів: маю розібратися, як усе це працює. На це мені знадобилося три з 15 місяців служби.

На передовій — гіпертоніки Із перших же днів я був вражений станом здоров’я людей, яких мобілізували. Середній вік військових моєї бригади — 40 років і більше. У багатьох — хронічна гіпертонічна хвороба, а отже, будь-яке фізичне навантаження для них небезпечне. Або ж іще один діагноз — хронічний простатит. Я не міг зрозуміти, як пояснити в заявці на отримання медикаментів, що мені потрібні ліки від цієї недуги. Проблема відбору мобілізованих — одна з головних! Не можна брати на передову всіх підряд! За життя і здоров’я військового відповідає командир. Нашому керівництву варто усвідомити: захищати країну повинні справді сильні та здорові люди. Узагалі, найчастіше доводилося лікувати гострі респіраторні вірусні інфекції, бронхіти, гонореї, рідше — пневмонію. Проте, навчившись фахово оформ лювати за явки на держдопомогу, ми мали всі необхідні засоби для лікування бійців.

Не було часу, щоб надягнути бронежилет На пункті постійної дислокації я провів три тижні. А потім рік служив у секторі М. Зона мого контролю — від Волновахи до Маріуполя. У день іноді доводилося проїжджати близько 700 кілометрів. А службова «таблетка» заводилася через раз. Тоді мої друзі і батько придбали для мене Opel Vectra 2000 року випуску. Ця автівка пройшла за 12 місяців

Санінструктори 1-го гарматного дивізіону. Володарськ Донецької області (грудень 2015 року)

З побратимом. Маріуполь (серпень 2015 року)

НА ПЕРЕДОВІЙ НЕМАЄ МІСЦЯ ДЛЯ ФАЛЬШІ, КОРУПЦІЇ, ЗРАДИ. ТОМУ ПІСЛЯ ДЕМОБІЛІЗАЦІЇ СТАЛО ЗРОЗУМІЛО: НАСПРАВДІ СТРАШНО НЕ НА ФРОНТІ, А НА МИРНІЙ ТЕРИТОРІЇ. У ТОЙ ЧАС, КОЛИ ТАМ ІДЕ ВІЙНА, ТУТ КУПУЮТЬСЯ ПОСАДИ, ДЕРИБАНЯТЬСЯ ГРОШІ, І НІХТО НІ ЗА ЩО НЕ ВІДПОВІДАЄ

80 тис. кілометрів, рятувала нас у найскладніших ситуаціях. Обов’язки медика артилерії кардинально відрізняються від тих, які покладені на лікаря піхоти. Я не мав палат, операційних, лише ізолятор на 15 ліжок на КП. Завдання старшого медика дивізіону — надати пораненому першу кваліфіковану медичну допомогу і передати на етап евакуації. На лінію зіткнення з кожною батареєю виїжджає санінстр уктор. Він повинен усіх проінструктувати, перевірити наявність необхідних засобів для надання першої невідкладної допомоги. Але оскільки бригада була набрана з новачків, усе доводилося організовувати з нуля. Важливо було усвідомити самому і навчити санінструкторів: якщо прилетів «Град», то, як правило, рятувати вже немає кого… На те, щоб надягнути бронежилет чи каску, не мав часу. Моїм єдиним захистом був пістолет Макарова з одним патроном. А ще — побратими, які там, у зоні найвищого ризику, стають ближчими за найрідніших людей, бо проходять своєрідне очищення війною. На передовій немає місця для фальші, корупції, зради. Тому після демобілізації стало зрозуміло: насправді страшно не на фронті, а на мирній території. У той час, коли там іде війна, тут купуються посади, дерибаняться гроші, і ніхто ні за що не відповідає. Дуже гостро це відчув після повернення зі Сходу. Хочеться, щоб очільники Міністерства охорони здоров’я та чиновники галузі не прост о в черговий раз кричали голосно про реформу, а приймали рішення і не боялися відповідальності. Ольга РУСНАК, спеціально для «ВЗ», м. Чернівці

УВАГА! ТРИВАЄ АКЦІЯ «ГАЗЕТА ДЛЯ ГЕРОЯ»! Редакція газети «Ваше здоров’я» висловлює повагу медикам, що брали участь в АТО, і на знак пошани дарує всім героям безкоштовну передплату на наше видання на 2017 рік! Сергій ЗАВАДСЬКИЙ, лікар-патологоанатом Чернівецької обласної комунальної медичної установи «Патологоанатомічне бюро», також отримує такий подарунок. Вітаємо!

УМОВИ АКЦІЇ Для того щоб отримати безкоштовну передплату на газету «Ваше здоров’я», надішліть на адресу редакції: копію Посвідчення учасника бойових дій; ПІБ, місце роботи й посаду, контактний номер телефону та адресу проживання. Чекаємо ваших листів на поштову адресу: 04211, м. Київ, а/с 138, або на e-mail: vz@vz.kiev.ua.

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ ВОЛИНЬ

ВИСОКОКЛАСНИМ ФАХІВЦЯМ ПОТРІБНЕ ТАКЕ САМЕ ФІНАНСУВАННЯ Серцево-судинні захворювання утримують одне з перших місць серед причин смертності в усьому світі. І якщо навіть розвиненим країнам важко впоратися з цими недугами, то що вже говорити про Україну, де й рівень забезпечення обладнанням низький, і вартість оперативних втручань не всім по кишені. Але незважаючи на труднощі, на Волині спромоглися знайти можливість надавати допомогу пацієнтам із патологіями серцевосудинної системи на високому рівні.

надходить інформація про такого пацієнта, котрого везуть або в міську лікарню, залежно від районного поділу, або до нас, в обласну, лікарі вже готові й одразу беруть його в операційну. За результатами коронарографії, залежно від часу, який минув від початку інфаркту, виконують чи ангіопластику, чи стентування коронарних артерій. Або ж готують хворого до операції. Тобто сам процес діагностики налагоджений.

Володимир ПЕЦЕНТІЙ, завідувач відділення кардіохірургії Волинської обласної клінічної лікарні, кардіохірург, лікар вищої категорії

ВЗ Відділення кардіохірургії, очолюване вами, — одне з кращих в Україні. Як цього досягли? — Наше відділення було створене ще у 1998 році. Починали ми з коронарографії, стентування коронарних артерій, встановлення кардіостимуляторів. Пізніше, з 2001 року, освоїли операції на відкритому серці з використанням апарату штучного кровообігу. Зараз наші кардіохірурги вже володіють методиками аортокоронарного шунтування, протезування аортального і мітрального клапанів, здійснюють пластику тристулкового клапана, комбіновані операції. Новим етапом професійного зростання відділення кардіохірургії сьогодні можна назвати перші операції на аорті — протезування висхідної аорти та пластику мітрального клапана. По суті, це і є основні перспективні напрямки на найближчий час. У нашому відділенні працює 5 кардіохірургів. Ще є 3 інвазивні кардіологи, лікар, який займається порушеннями серцевого ритму, і лікар-кардіолог. ВЗ А як щодо технічного оснащення? — Кардіохірургічне відділення Волинської обласної клінічної лікарні оснащене на високому рівні. Маємо ангіограф для обстеження судин, сучасні УЗ-апарати. Облаштування операційної також відповідає сучасним вимогам. Хоча час не стоїть на місці. Дещо вже потребує ремонту, деякі апарати теж можна було б замінити новішими. ВЗ Чи забезпечена в області своєчасна діагностика пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями? — Зрозуміло, що вирішити це питання можна лише комплексно, на всіх рівнях. Спочатку пот рібно налагодити нормальну роботу ФАПів, покращити їх технічне оснащення, рівень діагностики та логістики. Це дасть змогу оперативно доправляти хворих у районні або міські чи обласну лікарні. В основному мова йде про пацієнтів із гострим інфарктом. У нас лікарі можуть цілодобово приймати таких хворих, як-то кажуть, 24/7. Тільки-но

ВЗ В області покладають великі сподівання на програму співпраці зі Світовим банком, яка дасть змогу оновити медичне обладнання і суттєво підвищити якість діагностики. — У програму співпраці Волинської ОДА зі Світовим банком закладено пункти щодо реорганізації медицини загалом та її первинної, вторинної і третинної ланок зокрема. Ми дуже сподіваємося на цю співпрацю, оскільки вона має забезпечити якісні зрушення в лікуванні хворих на всіх етапах. Зокрема, хочемо за рахунок програми Світового банку покращити якість діагностики і дооснастити медичні заклади ультразвуковими та лабораторними апаратами, у тому числі й районні лікарні. Запланували також придбання апаратів для виконання навантажувальних проб на серце. Волинська обласна клінічна лікарня, звісно, не залишиться осторонь цієї програми. Крім того, плануємо закупити сучасніші діагностичні й УЗ-апарати і, можливо, новий ангіографічний комплекс. Адже темпи змін у медичній техніці зараз досить швидкі. Майже кожні чотири чи п’ять років з’являються нові та точніші апарати. До того ж, будь-яка апаратура має здатність зношуватися. ВЗ Нещодавно ви були на стажуванні у Великій Британії. Розкажіть про ваші враження від побаченого. — В області діє освітня програма для кардіологів. У її рамках я разом з іще одним кардіохірургом нашої лікарні тиждень перебували на стажуванні у місті Віндзор, у представництві Європейської асоціації кардіоторакальних хірургів. Під егідою цієї організації проводяться спеціальні курси з різних патологій. Наші заняття там були присвячені проблемі протезування аорти і пластики мітрального клапана. Основна перевага подібних занять — у їх новаторському підході та ефективності. Участь у заході бере відносно невелика кількість слухачів — 25 осіб. Це зовсім не схоже на велику конференцію, де присутні сотні лікарів. Проблемні питання конкретного виду патології висвітлює професор — фахівець у цій галузі. Спочатку — лекція, потім — відеоінформація. А далі — практичний майстер-клас на препаратах, зокрема на свинячих серцях із доступом до аорти. Його виконують курсанти, а професор як консультант відповідає на питання, пояснює, ділиться досвідом. На мою думку, така методика навчання для кардіохірургів є ефективною, оскільки дає змогу

розширити спектр знань, набути практичного досвіду, ознайомитися з досягненнями провідних шкіл, побачити свої помилки. Одна справа — почути про сучасні методики на конференціях, інша — побачити на власні очі й зробити щось на практиці. ВЗ Чи є суттєвий розрив між кардіохірургією України та розвинених країн світу? Які фактори заважають її розвитку? — Насправді в Україні виконують багато операцій, які проводять кардіохірурги провідних держав світу. Основна перешкода має комерційний характер, тому що всі високотехнологічні процедури й операції вимагають великих коштів. Наприклад, зараз в Україні намагаються втілити в життя програму із встановлення клапанів серця без розрізу. Тобто через артерію проводять спеціальні біологічні клапани, які «вмонтовуються» у серце. Ця процедура досить дороговартісна. Нині вона не дуже поширена, але поступово кількість таких втручань зростає, що дає шанс хворим, яким не показані традиційні операції через високий ризик. В Україні кілька років тому теж було проведено дві такі процедури за участю німецьких спеціалістів. Наші провідні інститути здатні виконувати операції на серці високого рівня. Єдина проблема — у фінансуванні таких втручань. Звичайний пацієнт просто не в змозі сам придбати все необхідне для цього, а держава не забезпечує заклади навіть у мінімальному обсязі. Ще один сучасний напрям — трансплантація серця. Тут на заваді стала відсутність законодавчої бази в Україні. Також у нашій державі виконують таку операцію, як стентування аорти при розшаровуючих аневризмах, у які залучений грудний відділ. У цьому випадку провести втручання суто хірургічним методом досить складно і ризик дуже високий. За кордоном зараз виконують багато таких операцій, в Україні — ні. Але основна проблема — знову ж таки не в професійному рівні лікарів, а у відсутності фінансів. І за цим показником ми не можемо поки конкурувати із закордонними кардіологічними центрами. Буде достатнє фінансування — будуть операції найвищого рівня, бо кадровий потенціал української медицини потужний, і професійні якості її хірургів не поступаються таким спеціалістів із провідних країн світу. ВЗ Скільки операцій на серці здійснюють у Волинській обласній клінічній лікарні? — Операції є різні. Наприклад, коронарографій виконуємо близько 500-600, стентувань коронарних артерій — близько 100, іще 120-150 операцій зі встановлення кардіостимуляторів. Приблизно стільки ж оперативних втручань у нашому відділенні проводять на відкритому серці. Переважна більшість із них — аортокоронарні шунтування. Їх частка у загальній структурі операцій становить близько 70%. Ще 30% — це протезування клапанів і комбіновані оперативні втручання. Якщо ж взяти за основу міжнародну статистику

захворювань серцево-судинної системи, то на рік мало б проводитися 400-500 аортокоронарних шунтувань, 200-250 протезувань клапанів. Але цей рівень фактично недосяжний навіть за кордоном... ВЗ Якщо порівняти вікову та статеву структуру хворих, які потребують операцій на серці, про які тенденції можна говорити? — Основна причина виникнення ураження судин серця і клапанів — атеросклероз. Він дійсно останнім часом трохи помолодшав. У нашій лікарні бували пацієнти, які вже у 30 років перенесли інфаркти й в яких під час коронарографії ми виявляли ураження судин. Їх небагато, але вони, на жаль, є. Коли ж проаналізувати загальні показники, то можна сказати, що атеросклероз молодшає. Причин цього кілька: незбалансоване харчування, малорухливий спосіб життя, погана екологія, негативна генетика. Ця хвороба багатокомпонентна, і виділити лише один фактор її появи нереально. Зараз на ринку є багато препаратів, які здатні зменшити прояви атеросклерозу. Але повністю вилікувати цю патологію поки що неможливо. ВЗ На якому етапі серцево-судинних захворювань пацієнти звертаються до лікаря? — У нас найчастіше в лікарню потрапляють пацієнти із тяжкими стадіями. Частково це пояснюється психологічною установкою хворих, а частково — складним економічним становищем. Люди намагаються уникати візиту до лікаря до останнього. І лише коли вже «припекло» і біль перетворюється на дуже сильний або ж стає важко дихати, пацієнти звертаються до медиків. За кордоном хворих із настільки задавненими стадіями хвороб мало. І звинувачувати в цьому українських лікарів не можна, хоча в поодиноких випадках вони теж можуть не все зауважити. Переважно ж пацієнти знають, що в них є певна хвороба і потрібно щось робити. Але багатьох стримують то фінансові питання, то психологічна установка. ВЗ Який сьогодні відсоток успішних операцій у кардіохірургії? — Летальність в Україні становить приблизно 1-1,5%. Хоча цей показник залежить від різних чинників. За певними нозологіями можуть бути дещо вищі цифри: 2-2,5%. Волинська область теж утримує такий рівень. Варто сказати, що для досягнення низького відсотка смертності важливі не тільки успішно виконана операція, а і якісний догляд після неї. ВЗ Яким є прогноз середньої тривалості життя людини після операції на серці? — Наші операції дають змогу підвищити і якість життя пацієнта, і подовжити його тривалість. Проте останній показник залежить не тільки від проблем із серцем. У людини може бути атеросклероз сонних артерій головного мозку чи нижніх кінцівок, онкологічна патологія, цукровий діабет. Тому сказати, скільки саме проживе хворий, з високою часткою ймовірності ми не можемо. Але спроможні вплинути на якість життя. Коли пацієнт, наприклад, страждає на стенокардію, що не дає йому пройти 100 чи навіть 50 метрів, то після проведеної операції він повертається до активного способу життя і навіть займається фізкультурою. Хоча, повторюся, усе залежить від наявності супутніх захворювань. Зрозуміло, якщо людина пережила кілька інфарктів і в неї значна рубцева зона, то прогноз буде гіршим.

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ

27 січня 2017 року

ВЗ Розкажіть про найскладніші випадки з вашої медичної практики — Нещодавно ми оперували одну пацієнтку із тяжкою вадою — стенозом мітрального отвору. Крім того, у неї були тромби в передсерді. Поки ми готували її до операції, уже в лікарні у хворої відірвався тромб і потрапив їй у ногу, ще один — у руку. Ми поміняли їй клапан, видалили тромб із передсердя. А судинний хірург одразу ж видалив тромби з руки та ноги. Результат виявився хорошим. У жінки відновилася функція кінцівок, серце теж працює нормально. Через певний час пацієнтка повернулася додому в задовільному стані. ВЗ Що потрібно для того, аби кардіохірургія в Україні вийшла на новий рівень? — Основна перешкода — це фінансування, і саме її треба здолати. Для цього в нас є Міністерство

охорони здоров’я, Уряд, Парламент. Про реформу медицини говорять давно, але ніхто не наважується її проводити. Вважаю, що нам потрібна страхова медицина. Якими будуть її форма і модель, мають визначити відповідні державні органи. Але зрозуміло одне: буде достатнє фінансування операцій, діагностики, витратних матеріалів, одразу ж зросте і кількість операцій, і їх ефективність. Тому що за тієї кількості втручань, які наші лікарі мають можливість виконувати, ми рятуємо лише незначний відсоток українців, котрим необхідна така допомога. По Україні забезпеченість кардіохірургічними операціями становить близько 15-20% від потреби. Цього недостатньо. Хоча сказати, що нічого немає, теж не можна. У цьому році має відбутися реформування первинної ланки медицини. Сподіваємося, пос тупово реформа дійде і до високоспеціалізованої

медичної допомоги. Коли на державному рівні закуповуватимуться і обладнання, і витратні матеріали, то одразу збільшиться кількість операцій, з’являться можливості впроваджувати сучасні технології хірургічного лікування. ВЗ Яким є ваш прогноз щодо магістральних напрямків розвитку кардіохірургії? — Провідний магістральний напрям розвитку як кардіохірургії, так і інших видів хірургічних втручань — це мінімізація доступів і зниження рівня навантаження на організм пацієнта. Хірургія загалом і кардіохірургія зокрема здійснили значний стрибок у своєму розвитку за останні кілька років. Ми бачимо впровадження нових методик, з’явилися нові клапани для серця, які можна ставити за їх допомогою. Є певні напрацювання по малоінвазивних доступах до мітрального клапана й аорти.

Кардіохірургія швидко розвивається в усьому світі, й Україна теж не виняток. Зрозуміло, що проблеми і хвороби залишаються ті самі, але з’являються нові моделі тих же клапанів, удос коналюються судинні протези, підвищується якість стентів і для коронарних артерій, і для аорти. Усе це в комплексі дає змогу збільшити відсоток виживаності хворих і поліпшити прогноз лікування конкретної патології. Розвиток справді дуже швидкий. Я навіть боюсь загадувати, до чого ми можемо дійти — зараз з’явилися навіть проекти повністю штучного серця, і закордонні фірми вже їх презентують. Тож розвиватися є куди. Петро ГЕРАСИМЕНКО, спеціально для «ВЗ», м. Луцьк

П О Л ТА В Щ И Н А

КОЖНА ПІГУЛКА, ЯК НА ДОЛОНІ Два роки тому в Полтавській обласній дитячій клінічній лікарні одними з перших в Україні запровадили медичну інформаційну систему «Каштан», що дає змогу фіксувати прийом, зберігання, відпуск і використання лікарських засобів і виробів медичного призначення для маленьких пацієнтів стаціонарних відділень закладу. Сьогодні ця система щонайменше вп’ятеро скоротила час, який витрачається на паперову фіксацію шляху ліків, і, головне, посилила контроль за їх використанням, бо навіть чверть спожитої пігулки фіксується в комп’ютері.

Наталія КІНАШ, головний лікар Полтавської обласної дитячої клінічної лікарні

ро те щоб позбавити себе паперової тяганини в процесі прийому, використання лікарських засобів і контролю за ним, ми замислювалися давно. Адже в епоху

комп’ютерних технологій займатися оформленням всіляких актів, накладних, звітів та інших документів вручну — усе одно, що писати чорнилами. Коли 9 вересня 2014 року вийшов Наказ МОЗ №635 «Про затвердження методичних рекомендацій ведення обліку лікарських засобів та медичних виробів у закладах охорони здоров’я», наше профільне відомство запропонувало нам впровадити в роботу медичну інформаційну систему «Каштан», призначену для обліку лікарських засобів і медичних виробів. До нас приїздили фахівці з Міністерства охорони здоров’я, щоб навчити працювати з нею. До системи ми підключили всі підрозділи, котрі відповідають за вказану звітність, починаючи від складу і закінчуючи бухгалтерією. Як це виглядає на практиці? У наших стаціонарних відділеннях щодня в середньому перебувають понад 200 маленьких пацієнтів різного

віку. Забезпечуємо їх ліками, закупленими за кошти державного й обласного бюджетів. Щоденна їх потреба — на суму приблизно 3 тис. грн. Усі ці препарати призначають згідно з локальними протоколами лікування. Перший етап роботи програми — електронний облік лікарських засобів і виробів медичного призначення, які потрапляють на склад. Головна медична сестра лікарні Олена Варава вносить їх у комп’ютерну програму, роздруковує накладні на необхідні медикаменти для кожного підрозділу. Далі, відповідно до накладних, старші медичні сестри кожного відділення отримують лікарські засоби й медичні вироби зі складу. Електронний носій фіксує все: назву препарату, його форму, виробника, ціну, суму всієї лікарської продукції тощо. Щоденно в електронному вигляді кожна пос това медсестра вносить дані: який препарат і в

якій дозі видано для хворого згідно з листком призначень. Цю процедуру ми називаємо списанням лікарського засобу на пацієнта, і такий процес стовідсотково відображає контроль за використанням навіть 1/4 пігулки. Зазначу: усі учасники програми є матеріально відповідальними особами — із кожним укладено договір. Не пізніше другого числа місяця, наступного за звітним, вони в системі «Каштан» складають звіт і подають його до бухгалтерії. Він об’єктивно, точно та прозоро показує надходження в лікарню і використання пацієнтами медикаментів. Як керівник закладу я через свій комп’ютер теж спостерігаю за цим процесом. Наприклад, старша медична сестра відділення інтенсивного виходжування новонароджених Тетяна Ляшенко отримала кілька флаконів антибіотика «Гепацеф комбі». І комп’ютер повідомляє: чотирьом новонародженим згідно з протоколом лікування введено по чверті флакона цього препарату. Я бачу прізвища немовлят, час прийому ліків, можу ознайомитися з історією хвороби та листком призначення кожного з них. Ця інформаційна система не тільки заощадила час медичних працівників, а й відчутно підвищила відповідальність кожного з них за використання лікарських засобів. У період бюд жетної скрути, вважаю, це дуже актуально. Андрій КОНДРАТЮК, спеціально для «ВЗ», м. Полтава

ЖИТОМИРЩИНА

ВІДКРИТО ПЕРШУ АМБУЛАТОРІЮ У Житомирі почала працювати перша амбулаторія сімейного лікаря. Цього року в місті пла нують відкрити ще два такі заклади.

ля обладнання амбулаторії з балансу комунального підприємства «Виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство №1» на баланс комунальної установи «Центральна міська лікарня №2» Житомирської міської ради було передано нежитлові приміщення загальною площею 211 квадратних мет рів. З міського бюджету виділили кошти в сумі

майже 1,7 млн грн, з яких на реконструкцію приміщення було витрачено 1,4 млн грн, решту — на придбання меблів, обладнання й інвентаря. Прийом в амбулаторії здійснюватимуть 7 фахівців, у тому числі два педіатри. Тут обслуговуватимуть у середньому 8 тис. дорослих і 2 тис. дітей. Щоденне навантаження на лікаря амбулаторії розраховане в кількості 40-50 хво-

рих, у тому числі 10-12 викликів додому. В умовах амбулаторії заплановане надання первинної медичної допомоги, зокрема огляд пацієнта (виз начення антропометричних показників, взяття матеріалу для проведення аналізів, вимірювання рівня глюкози крові, ЕКГ-дослідження), надання невідкладної, кваліфікованої лікарської допомоги дорослому та дитячому населенню, лікування

в умовах денного стаціонару (внутрішньом’язові призначення, інфузійна, небулайзерна терапія тощо). Значну увагу також приділятимуть профілактичним заходам, спрямованим на зниження захворюваності населення та виявлення хвороб на ранніх стадіях (онкологічних, серцево-судинних недуг, туберкульозу). У першому кварталі в Житомирі планують відкрити ще одну подібну амбулаторію. Ремонтні роботи у виділеному для неї приміщенні колишньої котельної вже завершено — на них з міського бюджету витрачено 1,3 млн грн. Третій заклад запрацює до кінця року. За матеріалами 1zt.ua, Житомир.info

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ КИЇВЩИНА

КРОК ДО ВПРОВАДЖЕННЯ СУЧАСНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ На базі Київської обласної клінічної лікарні буде відкрито державне тренінгово-реабілітаційне відділення. Його створення стало можливим завдяки спільному українсько-чеському проекту сприяння розвитку медицини Medevac. Відкриття тренінгово-лікувального відділення — поштовх до змін у державній системі реабілітації, що дасть змогу зменшити кількість людей з інвалідністю. Досвід перепрофілювання та функціонування такого підрозділу згодом поширять і серед інших закладів України.

«Н

а цій базі ми відпрацюємо модель ідеального реабілітаційного центру, де не тільки виходжуватимуть хворих і повертатимуть їх до життя, а й навчатимуть спеціалістів та родичів, як пришвидшити відновний процес методами фізичної та психологічної реабілітації», — зазначили в Міністерстві охорони здоров’я України. Тренінговий центр готуватиме працівників лікувальних закладів — фахівців із фізичної

реабілітації, які працюватимуть у складі мультидисциплінарних команд. Саме відділення на базі багатопрофільного медичного закладу буде обладнане відповідно до міжнародних стандартів. У межах проекту сприяння розвитку медицини Medevac посольство Республіки Чехія в Україні надає технічну і благодійну допомогу. «Ми раді, що можемо допомогти побудувати систему реабілітації за європейським зразком в Україні», — сказала радник-посланник, тимчасово повірена

у справах Чеської Республіки в Україні Зденька Цаісова. Першим етапом стане навчання українських спеціалістів у Чехії, підготовка навчальних програм, посібників, методичних рекомендацій. Після введення в роботу реабілітаційного відділення відбуватиметься поступовий перехід від вертикальної системи управління до горизонтальної, а саме — роботи мультидисциплінарної команди. Увагу тут акцентуватимуть на пацієнтах, які

потребують гострої та підгострої реабілітації за напрямками: травматологія, нейрореанімація, невідкладна неврологія, нейрореабілітація, кардіореанімація. Експерти ВООЗ, які здійснювали комплексну оцінку системи реабілітації в Україні у грудні 2015 року, дійшли висновку: законодавство та підзаконні акти щодо реабілітації в Україні фрагментовані, бракує координації між уповноваженими міністерствами й організаціями. Послуги реабілітації традиційно надаються в курортному середо вищі. Немає цілісної системи реабілітаційних послуг, яка охоплюватиме всі фази та рівні надання допомоги, а реабілітаційні послуги недоступні багатьом особам, які їх потребують. Переважно реабілітаційні заклади працюють так, як це було запроваджено в Радянському Союзі (щоправда, було створено й кілька сучасних установ). Це призводить до значної нестачі реабілітаційних послуг, а також до зайняття ліжко-місць і неефективного використання ресурсів у лікарнях. До того ж, кадрове забезпечення реабілітації не досягає світових та європейських стандартів. За даними Державного комітету статистики України, щорічно кількість осіб з інвалідністю збільшується. Так, за останні 5 років ця цифра зросла на 5,5%. Бойові дії на Сході України зробили свій внесок у це: за 2 роки чисельність осіб з інвалідністю збільшилася на 20 тис. За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України

ТЕРНОПІЛЬЩИНА

ХІРУРГІЧНЕ ЛІКУВАННЯ ГЕМОРОЮ: НОВЕ ВИРІШЕННЯ СТАРИХ ПРОБЛЕМ Cучасні ефективні методи лікування геморою застосовують у Тернопільській міській комунальній лікарні швидкої допомоги. Команда хірургів цього медичного закладу за участі науковців Тернопільського медичного університету вдосконалила методику оперативного втручання за допомогою циркулярного степлера й отримала патент на свій винахід.

часу впровадження нового методу колопроктологи лікувального закладу провели понад 200 оперативних втручань. Найпримітніше те, що така інновація дає змогу значно скоротити термін перебування пацієнта в стаціонарі до однієї-двох діб, а реабілітаційний період зменшується майже вдвічі порівняно із класичними методиками. За словами автора ідеї, лікаря-проктолога вищої категорії Тернопільської міської комунальної лікарні швидкої допомоги Руслана Буратинського, аби скоротити час, проведений в стаціонарі, та швидше відновити працездатність хворого, були апробовані різні методики. Спочатку застосовували діодний лазер, але він годиться лише при І та ІІ стадіях захворювання. Використовували латексні кільця, утім, вони ефективні тільки за наявності внутрішнього геморою. А як діяти при задавнених формах хвороби, щоб одразу ліквідувати внутрішні та зовнішні гемороїдальні вузли й пришвидшити відновний процес? Вирішили вдатися до операції степлерної гемороїдопексії. «Використовуючи розроблену та запатентовану нами методику, ми видаляємо

внутрішні й ліквідовуємо збільшені зовнішні гемороїдальні вузли шляхом застосування спеціального апарату — циркулярного степлера, — каже Руслан Буратинський. — Оперуємо пацієнтів із ІІІ-IV стадіями захворювання, уск ладненими випаданням слизової оболонки. Зауважили, що завд яки застосуванню модифікованого кисетного шва

вдається уникнути розвитку стенозу в ранній післяопераційний період». Кандидат медичних наук, доцент кафедри загальної хірургії Тернопільського державного медичного університету Андрій Господарський розповідає, що методику лікування геморою із застосуванням степлерної гемороїдопексії широко використовують у країнах Європи

та Північної Америки більше десяти років. У Тернопільській міській комунальній лікарні швидкої медичної допомоги впроваджено апаратну степлерну гемороїдектомію з деартеризацією та мукопексією. Саме втручання триває 15-20 хвилин. Однією з важливих переваг методу є майже повна відсутність больового синдрому в ранній післяопераційний період. Завдяки запропонованій методиці пацієнти можуть повернутися додому вже на другу добу після операції та приходять до лікарні лише для контролю. Більшість прооперованих здатні виконувати домашню роботу вже з третього дня після втручання. Лариса ЛУКАЩУК, спеціально для «ВЗ», м. Тернопіль

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ ІМ. П. Л. ШУПИКА

ОГОЛОШУЄ КОНКУРС НА ЗАМІЩЕННЯ ПОСАД:  завідувачів кафедр: діабетології (1 посада на 1 ст.), інфекційних хвороб (1 посада на 1 ст.), медичної інформатики (1 посада на 1 ст.), педіатрії №2 (1 посада на 1 ст.);

професора кафедри акушерства, гінекології та перинатології (1 посада на 0,25 ст.);  доцента кафедри стоматології (1 посада на 0,25 ст.);  асистента кафедри медичної інформатики (1 посада на 1 ст.).

ПРИЙОМ ДОКУМЕНТІВ — 30 днів з дня опублікування оголошення в газеті. АДРЕСА АКАДЕМІЇ: 04112, м. Київ, вул. Дорогожицька, 9

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ШКОЛА УСПІШНОГО ЛІКАРЯ

27 січня 2017 року

РІККАРДО ПОЛОЗА: КУРІННЯ СПРИЧИНЯЄ ЗМІНИ НА РІВНІ ГЕНІВ Незважаючи на те, що українські лікарі знають, наскільки згубним є вплив паління на людський організм, належної уваги цьому не приділяють. Тим не менше, ворога варто знати в обличчя, а зробити це можна, лише детально заглибившись у проблему.

про клінічні наслідки таких змін геному. Також не відомо, яке це має значення з клінічної точки зору. Тепер важливо визначити, чи є відмінності в експресії геному в активних курців і тих, хто перейшов на продукти зниженого ризику. Очевидно, було б доцільним встановити потенційну етіологію впливу електронної цигарки на експресію генів і пов’язаних із нею клінічних проявів.

Ріккардо ПОЛОЗА, директор Інституту внутрішньої медицини та клінічної імунології Університету Катанії (Італія), директор Центру профілактики та лікування тютюнової залежності, почесний професор медицини Університету Саутгемптона (Велика Британія), доктор медичних наук

ВЗ Ви лікар і дослідник, діяльність якого часто асоціюють із проблемою паління. Чому приділяєте цьому питан ню стільки уваги? — Ми знаємо, що хронічний вплив тютюнового диму призводить до виникнення великої кількості захворювань. Деякі зміни, спричинені тютюновим димом, можна нівелювати, а діяльність органів та систем відновити, решта ж — незворотні. Паління є основною причиною передчасної смертності в західних країнах, і на це не можна закривати очі. Мені часто закидають, що я надто багато часу приділяю цій проблемі, але важливо не бути голослівним — дослідник має знайти підтвердження будь-якій власній гіпотезі. Тому наша команда проводить ретельні клінічні дослідження та вивчає вплив паління на розвиток легеневих захворювань, аби зупинити їх якомога раніше. Абсолютно всі дослідження вказують на те, що лікар має будь-яким доступним способом змусити хворого кинути палити. Є кілька таких підходів, але вони, на жаль, не надто ефективні. Тому існує нагальна потреба в пошуку дієвих методів і безпечних ліків, щоб допомогти курцям у досягненні тривалої ремісії. Повніше розуміння механізмів формування тютюнової залежності допоможе розробити нові методи лікування або вакцини для відмови від паління: багато з них нині перебувають на стадії розробки і дають надію як лікареві, так і хворому. Щодо самих досліджень, то вони мають бути глибокими і всебічними, адже нікого вже не здивуєш тим, що паління призводить до розвитку раку легень або гортані — це доведено. А ось про те, що ця згубна звичка спричиняє зміни на рівні генів, мало кому відомо. Тим не менше, нам вдалося довести: вплив тютюнового диму змінює некодуючу експресію РНК у вигляді пригнічення великої кількості генів. Будь-який агресивний вплив навколишнього середовища позначається на генетичній структурі організму людини. Наприклад, якщо ваша бабуся палила, то у вас висока ймовірність наявності ушкоджених генів, успадкованих через покоління. Однак ми ще не знаємо

ВЗ Які актуальні дослідження згубного впливу паління тривають наразі? — У боротьбі з наслідками паління важливо розуміти, коли саме відмова від паління дасть організму змогу відновити власні ресурси. Це варто дослідити на всіх системах людського організму, як це було зроблено, наприклад, з параметрами фунціонування серцево-судинної системи. Прос пективне дослідження змін артеріального тиску та частоти серцевих скорочень проводили в кількох групах: серед так званих ледарів — повністю кинули палити, редукторів — знизили споживання цигарок на 50% і невдах — решта осіб, які не змог ли відмовитися від згубної звички. Так от істотне зниження систолічного артеріального тиску порівняно з вихідним рівнем відбулося лише в дослід жуваних першої групи і тільки на 52-му тижні. Ми також вивчали тривалі зміни артеріального тиску в стані спокою і рівень його контролю в курцівгіпертоніків, які перейшли на продукти зниженого ризику. Через 12 місяців, як і очікувалося, відбулося значне поліпшення контролю артеріального тиску як систолічного, так і діастолічного. Окремо досліджували розвиток пневмонії у курців. Виявилося, що її виникнення пов’язане з руйнуванням імунітету під дією тютюнового диму. На сьогодні мені не відомо, чи вивчається вплив переходу на вейпінг у курців з уже ушкодженим імунітетом при пневмонії. Однак наразі науковий інтерес становлять бактерицидні властивості гліцерину, котрий є головною складовою рідини електронних цигарок. Загалом, коли взяти до уваги результати зазначених досліджень, розмови про те, що пара електронних цигарок завдає такої самої шкоди, як і тютюновий дим, є повною нісенітницею. Ще одне цікаве дослідження присвячене поширеності алергічного риніту. Вона зростає щоденно, і цей, на перший погляд, несуттєвий стан часто асоціюється з бронхіальною астмою. Так з’явилася нова концепція: тепер ці дві патології розглядають як аспекти одного і того самого захворювання. Дуже мало відомо про фактори ризику, відповідальні за прогресування алергічного риніту до астми, а наявні схеми лікування можуть лише контролювати симптоми, але не в змозі вилікувати хворобу. Проте останні наукові дані свідчать: запобігти новим випадкам бронхіальної астми можна шляхом модифікації імунної відповіді та нівелювання агресивних предикторів прогресії, одним із яких є тютюнові смоли. ВЗ Не вперше чую, що імунотерапія та біологічні методи лікування — це май бутнє нашої медицини… — Зазвичай для лікування тяжких патологій дихальної системи використовують системні

глюкокортикоїди, які зменшують запалення, впливаючи на експресію прозапальних цитокінів або хемокінів. Тим не менше, кілька достовірних довго- і короткострокових досліджень показали: глюкокортикостероїди є досить неефективними щодо поліпшення функції легенів і зменшення запалення дихальних шляхів, особливо в пацієнтів із хронічним обструктивним запаленням легень (ХОЗЛ). Нові терапевтичні стратегії можуть зменшити запалення і полегшити клінічні симптоми, регулюючи рівень легеневих цитокінів. Це мішені для нових видів лікування — менш агресивних та більш дієвих. ВЗ Як тютюновий дим модифікує дію препаратів під час лікування захворю вань легень? — Це стосується терапевтичної активності абсолютно всіх ліків: на організм курця вони справляють менший вплив або взагалі не діють. Особливо показовою є ситуація при лікуванні серцево-судинних захворювань. Багато препаратів метаболізуються в печінці, тоді як тютюновий дим через кров потрапляє до печінки й активує там токсичні ензими, котрі деактивують активні молекули лікарських засобів. Це вимагає постійного перегляду лікарем тактики лікування та зміни доз. Набагато раціональніше наполягати на відмові від паління або переході на продукти зниженого ризику, у яких відсутній процес згорання тютюну. ВЗ Є ще одна важлива соціальна ситуа ція, пов’язана з палінням, — поширення туберкульозу. — Так, це важливий популяційний момент: паління виконує роль каталізатора цього процесу, що характерно для країн третього світу, де туберкульоз становить епідеміологічну загрозу, а боротьба із ним є безуспішною. У таких країнах зменшення шкоди від куріння, наприклад, завдяки тому ж таки переходу на вейпінг, суттєво зменшить поширеність цієї недуги. Таким чином, один підхід дасть змогу вирішити дві великі проблеми громадського здоров’я країн третього світу. Але такі зміни в суспільстві можливі лише за комплексної стратегії. ВЗ Що ви маєте на увазі під «комплекс ною стратегією»? — Мова йде про логічний, послідовний ланцюг дій та рішень, починаючи з ідей дослідників і закінчуючи політичними рішеннями держави. Наприклад, ХОЗЛ є важливою соціальною проб лемою в усьому світі. Економічний тягар цієї недуги великий для будь-якого суспільства, тому ми застосовуємо навий підхід, запропонований Всесвітньою організацією охорони здоров’я (ВООЗ) з використанням програмного забезпечення, розробленого Європейським центром ВООЗ щодо визначення забруднювачів повітря. На прогресування ХОЗЛ найбільше впливають концентрації озону, діоксиду азоту та діоксиду сірки. Саме ці чинники змінюють щорічну кількість випадків перевищення госпіталізацій таких хворих. З урахуванням отриманих результатів приймаються політичні рішення, необхідні для того, аби зменшити забруднення повітря. На сьо-

годні отримуємо все більше доказів того, що забруднення атмосферного повітря також може бути пов’язане з розвитком раку легень і респіраторної алергії. Реалізація стратегії чистого повітря повинна бути економічно ефективною, але ця тема потребує подальшої розробки за участі всіх зацікавлених сторін. ВЗ Чи охоче італійці звертаються до центрів лікування залежностей? — Ні, такі клініки відвідує лише частина курців. В Італії все ускладнюється тим, що люди мусять самостійно оплачувати лікування від залежності. І це серйозна проблема: тільки-но ми починаємо говорити пацієнтам про необхідність застосування лікарських засобів, які потрібно купувати за власний кошт, вони зникають. Проте більшість курців ігноруть клініки не з цієї причини — вони не вважають себе хворими! Це триває доти, поки не розвивається захворювання, пов’язане із палінням. Однак лікарі мають підтримувати здоров’я пацієнтів ще до виникнення хвороби! Увесь світ веде мову про профілактичну медицину. У нас же ситуація змінилася лише після того, як ми почали вивчати електронні цигарки та включили їх в арсенал допомоги людям, котрі прагнуть кинути палити. Хоча курці мають купувати електронні девайси за свій кошт, вони надають перевагу саме їм, а не нікотиновому пластирю чи іншим лікам. Причина цього проста: з електронною цигаркою курець зберігає ритуальний, рекреаційний та соціальний компоненти, які він звик отримувати від паління. А використання таблеток або пластиря породжує лише додатковий стрес. ВЗ Тобто ви не підтримуєте концепцію заборони паління? — Нікотин зумовлює певні швидкі зміни в організмі, оскільки активує парасимпатичну нервову систему, що спричиняє підвищення рівня адреналіну та норадреналіну у крові. Це так званий гострий ефект паління. Те саме відбувається з організмом, коли людина п’є каву. Кофеїн активує ту саму систему та сприяє підвищенню рівня тих самих гормонів. Однак ми не вважаємо каву токсичною речовиною-вбивцею. Більше того, заняття спортом обумовлює такі самі швидкі зміни тих же параметрів, а ми говоримо, що заняття спортом — на користь серцево-судинній системі. Лікарям важливо усвідомити, що сам по собі нікотин не є таким страшним — він частина людського життя. Багатьом людям нікотин допомагає боротися зі стресом та занепокоєнням, він лише стимулятор, такий, як і кава. Чому б тоді не вирішити проблему паління наданням людям можливості вживати нікотин, цей фармакологічно-психологічний стимулятор, але без шкідливого процесу горіння? У цьому якраз і полягає концепція скорочення шкоди від паління за допомогою альтернативних продуктів. І в цьому — принципова різниця поглядів на проблему в Європі та США. Американці демонізують як куріння, так і нікотин. Статистика поширеності шкідливих звичок серед американської молоді свідчить, що зменшення паління за умови демонізації та заборони електронних цигарок супроводжується зростанням поширеності вживання інших наркотиків. Одна залежність змінюється іншою — яка ж від цього користь? Розмовляла Тетяна ПРИХОДЬКО, «ВЗ»

ОСОБИСТИЙ ФАКТОР

ОКСАНА СУХОВЕРСЬКА: АКАДЕМІЧНА ПРОГРАМА НАВЧАННЯ КАНАДСЬКИХ ЛІКАРІВ РОЗРАХОВАНА НА ВСЕ ЖИТТЯ Увага української медичної спільноти наразі прикута до змін у системі медичної освіти й оцінювання знань. Мовляв, новоспечений лікар у нас і в розвинутій країні — це «дві великі різниці»... Ми поцікавилися в канадки українського походження, відомого професораневролога Оксани Суховерської, у чому ж ця різниця?

Оксана СУХОВЕРСЬКА, професор неврології, Голова відділення медичної генетики, провідний дослідник неврологічного дослідницького центру університету Альберти (Едмонтон, Кананда)

ВЗ Вам доводилося консультувати українських пацієнтів. Чому, на вашу думку, українські лікарі у складних випадках часто змушені звертатися по допомогу до іноземних колег? — Ми всі звертаємося по допомогу — і це нормально! Лікарі — не боги, ми не можемо знати все. Коли я не впевнена в тактиці лікування або ж у встановленому діагнозі, то не соромлюся шукати відповіді на свої запитання у інших фахівців (зазвичай у лікарів клініки Мейо). Особливо часто таке буває при рідкісних хворобах. На щастя, з появою телемедицини отримання консультацій значно спростилося: тепер мені не доводиться їхати за порадою, достатньо підключитися до системи зв’язку й у режимі реального часу вирішити всі проблемні питання. Але ситуацій, у яких українським лікарям доводиться звертатися по допомогу, — значно більше. Мені здається, причина цього — некоректна система медичної освіти. І така ситуація характерна для більшості країн Східної Європи. У Канаді майбутнім лікарям доводиться робити набагато більше кроків до омріяної професії. Наприклад, спеціалізація з неврології в мене тривала п’ять років, а українські неврологи в кращому випадку вчаться півтора. Скажу

більше: навіть тих п’яти років мені не вистачило, аби відчути себе справж нім неврологом, що вже казати про такий мізерний термін спеціалізації, як у вас. По її закінченні канадські лікарі складають іспит, який показує, чи достатньо було часу для засвоєння основних знань з неврології. Ця наука є надзвичайно складною та вимагає постійного накопичення знань і досвіду. Тому, навіть отримавши диплом, ми змушені безперервно вчитися й надалі. Академічна програма розрахована на все життя, адже з кожним роком з’являються нові методи діагностики та лікування, і ми мусимо бути обізнаними з ними. ВЗ Тобто, щоб стати неврологом у Канаді, треба прослухати загальний курс медичного вишу і пройти п’ятирічну спеціалізацію? — Загальна медична освіта триває чотири роки, за нею — дворічна магістратура, потім — три роки медичної школи, і тільки після цього — п’ятирічна спеціалізація і рік стипендії Fellowship. Загалом 14 років безперервного навчання! Так само довго навчаються всі лікарі Канади, окрім спеціалістів загальної практики. ВЗ На якому етапі дозволяється самостійна практика?

— Лише на рівні Fellowship або, у кращому випадку, на останньому році спеціалізації. ВЗ Чому ви обрали саме неврологію? — Зізнаюся, що я взагалі ніколи не мріяла про фах лікаря. Мені подобалася дослідницька діяльність. Піти в медичний виш я вирішила за компанію з друзями і була дуже здивована, коли мене прийняли. Щодо неврології, то це кохання з першого погляду. Неврологічні прояви хвороб дуже лякають пацієнтів, тому фахівцю доводиться довго спілкуватися з кожним. Враховуючи те, що я спеціалізуюся на захворюваннях, які завжди переходять у хронічну форму та перебігають десятиріччями, часто спілкуюся з цілими родинами. Ці комунікації мені подобаються найбільше. О к р і м т о г о, к о ж н о г о р о к у з’являються інноваційні методики лікування, і зараз ми можемо допомогти тим, кому не могли раніше. У мене багато пацієнтів із хворобами Паркінсона, Альцгеймера чи мультисклерозом, і я дуже тішуся, що на сьогодні можу забезпечити їм прийн ятну якість життя. Наприклад, для хвороби Гантінгтона ми розробили спеціальні генетичні тести, за допомогою яких можна скласти родинний прогноз

УСІ МЕДИЧНІ ШКОЛИ КАНАДИ ПЛАТНІ. ЩОРОКУ В КОЖНУ ІЗ НИХ ПОДАЮТЬ У СЕРЕДНЬОМУ 1,5 ТИС. ЗАЯВОК, А ПРИЙМАЮТЬ ЛИШЕ 200 АБІТУРІЄНТІВ. ЗАТЕ УРЯД ПОВЕРТАЄ ЧАСТИНУ КОШТІВ РОДИНІ, А РЕШТУ МОЖНА ВЗЯТИ В КРЕДИТ. ТОБТО ВСТУПИТИ ДО МЕДИЧНОГО ВИШУ ВАЖЧЕ, НІЖ ОПЛАЧУВАТИ НАВЧАННЯ

— прогресуватиме захворювання в нащадків хворого чи ні. Завдяки тому, що я спостерігаю родини, для власних досліджень обрала саме генетичну тему. Ми знайшли кілька нових генів, котрі відповідають за виникнення згаданих захворювань, і дуже пишаємося таким відкриттям. Це дослідження триває й досі. ВЗ Чи потрібно було отримувати додаткову освіту генетика? — Безумовно! Я пройшла той самий шлях і здобула науковий ступінь з генетики. ВЗ Пацієнти, які беруть участь у ваших клінічних дослідженнях, платять за експериментальні ліки з власної кишені? — Усі клінічні дослідження фінансуються державою. Узагалі ж абсолютно вся медицина в Канаді — безкоштовна, включаючи дослід ження, консультації спеціалістів та препарати для лікування! Виняток становлять пластична хірургія та стоматологія. Усі канадці охоплені безкоштовним медичним страхуванням, за яке платить уряд. ВЗ Наскільки великі черги до лікаря та листи очікування? — Черги є, іноді на прийом до фахівця доводиться чекати кілька місяців. Але мова йде про ті недуги, які це дозволяють. В екстрених випадках, звичайно, допомогу надають миттєво, а ось із мігренню, скажімо, доведеться чекати кілька місяців. ВЗ Чи можна уникнути процесу очікування, звернувшись, наприклад, до приватного лікаря? — У Канаді немає приватної медицини. Взагалі! Якщо лікар погодиться на таку авантюру й візьме в пацієнта кошти за прискорення візиту, його суворо покарають. Відсутність приватного медичного сектора — особливість канадської системи охорони здоров’я. Усі, хто бажає отримати швидкі медичні послуги за свої гроші, їдуть до США. ВЗ Чи однаковий рівень заробітної плати у лікарів, якщо врахувати, що всі вони працюють в однакових умовах? — Різний. Наприклад, кардіологи та хірурги отримують найбільше. Але в них дещо жорсткіші умови праці: такі спеціалісти мусять бути на зв’язку 24 години на добу і повинні прийти до госпіталю за першої потреби. Фахівці терапевтичного напряму отримують

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ОСОБИСТИЙ ФАКТОР

27 січня 2017 року

Професор О. Суховерська оглядає відділення ранньої реабілітації Київської обласної клінічної лікарні

більш-менш однакову заробітну плату. І, повірте мені, цього більше ніж достатньо! Нам справді дуже добре платять для того, аби ми із задоволенням щоранку йшли на роботу і не зазирали до чужих кишень. Більше того, у жодного канадського лікаря не виникає потреби шукати підробіток. ВЗ Чи регламентований пенсійний вік канадського лікаря? — Раніше він становив 65 років, а тепер ми можемо йти на пенсію, коли забажаємо: після масових звернень лікарів до суду були внесені зміни до законодавста, і пенсійний вік лікаря не регламентується. Скажімо, представники хірургічних спеціальностей йдуть на пенсію раніше, ніж решта, адже це — важка фізична праця. Лікарі отримують гарні пенсії та мають достатньо заощаджень, які неважко накопичити протягом активного трудового життя. ВЗ Як вам здається: неврологія — популярна серед канадських лікарів спеціалізація? — На жаль, ні — таких фахівців усього 700 на країну, і, чесно кажучи, я розумію, чому. Встановлення неврологічного діагнозу — це заплутаний детектив! У серці чи нирках усе зрозуміло анатомічно, досить провести спеціалізоване обстеження. А от розібратися в підступах людського мозку зовсім не просто. Більшість функціональних розладів не видно на жодному МРТ, а пацієнт страждає та чекає від тебе допомоги.

Дискусія з приводу складних клінічних випадків

Виступ О. Суховерської на науковій конференції (м. Київ)

КОЛИ Я НЕ ВПЕВНЕНА В ТАКТИЦІ ЛІКУВАННЯ АБО Ж У ВСТАНОВЛЕНОМУ ДІАГНОЗІ, ТО НЕ СОРОМЛЮСЯ ШУКАТИ ВІДПОВІДІ НА СВОЇ ЗАПИТАННЯ У ІНШИХ ФАХІВЦІВ. НА ЩАСТЯ, З ПОЯВОЮ ТЕЛЕМЕДИЦИНИ ОТРИМАННЯ КОНСУЛЬТАЦІЙ ЗНАЧНО СПРОСТИЛОСЯ: ТЕПЕР МЕНІ НЕ ДОВОДИТЬСЯ ЇХАТИ ЗА ПОРАДОЮ, ДОСТАТНЬО ПІДКЛЮЧИТИСЯ ДО СИСТЕМИ ЗВ’ЯЗКУ Й У РЕЖИМІ РЕАЛЬНОГО ЧАСУ ВИРІШИТИ ВСІ ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ

ВЗ Що головне для невролога-детектива: новітнє устаткування чи гарне клінічне мислення? — Звичайно, клінічне мислення! Картинка МРТ — лише тінь. Коли ти не знаєш чого шукати, жодне устаткування не допоможе! ВЗ Яким є ваш звичайний робочий день? — Я працюю 60 годин на тиждень: один день проводжу в клініці, два витрачаю на наукові дослідження при університеті, решту часу виконую обов’язки медичного директора відділення медичної генетики, тобто займаюся адміністративною діяльністю. Окрім цього, звичайно, викладаю неврологію та генетику і навчаю інтернів.

лися вже тут, але я не розмовляла англійською, поки не пішла до школи: у родині завжди звучала лише українська. У Канаді багато емігрантів з України, тому зберегти мовні навички було нескладно. Але в дитинстві я розмовляла рідною мовою значно краще. Тепер доводиться поповнювати словниковий запас під час візитів до Києва, проте я не володію медичною термінологією, через що всі лекції для українських лікарів читаю англійською. Окрім цього, маю багато пацієнтів українського походження, щоправда, деякі з них уже забули мову.

ВЗ Чи відчуваєте ви себе в Україні, як удома? — Мене сповнюють дуже теплі почутВЗ Достатньо часу лишається на ро- тя щоразу, коли ходжу українською дину? землею. Мій прадід був священиком — Мій чоловік також лікар, профе- у церкві Андрія Первозванного, тому сор університету, тому він розуміє завжди, як буваю в Києві, намагаюся мене і специфіку моєї роботи, як відвідати цей храм. А ось на батьківніхто інший. Інколи ми не бачимося щину батька їздила лише раз. Мрію ВЗ А медична освіта в Канаді є платною? тижнями, враховуючи, що обоє часто відвідати Буковину ще. — Усі медичні школи Канади платні. буваємо у відрядженнях. Але в цьоЩороку в кожну із них подають у се- му немає нічого поганого, навпаки, ВЗ Із чого почалася ваша співпраця з редньому 1,5 тис. заявок, а приймають це зміцнює наш шлюб. Кожен із нас українськими лікарями? лише 200 абітурієнтів. Зате уряд займається улюбленою справою та — Кілька років тому до нас у Канаповертає частину коштів родині, а черпає в ній натхнення. Такий актив- ду приїхав український лікар Євген решту можна взяти в кредит. Тобто ний спосіб життя подовжує нашу мо- Труханов. Його стажування тривало рік, а коли він повернувся додому, вступити до медичного вишу важче, лодість, і це чудово! мене почали запрошувати в Україну. ніж оплачувати навчання. ВЗ Ваша українська досить гарна. Як Є спеціальна міжнародна програВЗ А розподіл після навчання обов’яз- вдалося зберегти мовні навички, вра- ма, яка зобов’язує неврологів із ховуючи, що ви народилися в Канаді? ковий? США та Канади навчати лікарів з — Випускник обирає практику са- — Моя мама — киянка, а тато з Буко- інших країн, наприклад, сучасним мостійно, ніхто його силоміць не вини. Вони виїхали до Канади одразу аспектам лікування хвороби Парпрацевлаштовує. після війни. Ми із сестрою народи- кінсона. Відповідно до неї я маю їзВЗ Чи вистачає такої кількості спеціалістів, щоб забезпечити всі потреби канадців? — Насправді їх потрібно дещо більше, але студенти неохоче обирають нашу спеціалізацію, і з цим важко щось зробити.

дити до Індії, Філіппін, Німеччини й Австралії. А ось з Україною до появи Євгена зв’язку не було, і зараз мені надзвичайно приємно, що така можливість з’явилася. Я була в Києві 15 років тому і хочу сказати, що місто дуже змінилося: люди почали більше спілкуватися українською, зникли написи російською, натомість з’явились англійською. Це дуже зручно! Наприклад, вчора я відвідала Києво-Печерську лавру і завдяки написам англійською зрозуміла це місце набагато краще, ніж 15 років тому. Може, я помиляюся, адже не була на периферії міста, але, гуляючи центром вашої столиці, не бачу особливої відмінності від інших великих міст Європи. ВЗ Які можливості відкриваються перед українськими неврологами, котрі хочуть стажуватися в Канаді? — Будь-який лікар з України може приїхати сюди на рік та вивчати неврологію — це позиція Fellowship. Більше того, ми повністю оплачуємо це стажування і всіляко підтримуємо людину протягом цього часу. Єдина умова — гарна англійська. Окрім згаданої є й інші програми, скажімо, студентська — на три місяці. У нас багато студентів з інших країн, але з України, на жаль, жодного. Також можна брати участь у дослідженнях: до речі, Євген почав своє дослідження в Канаді, а закінчив уже в Україні. Рішення про те, брати лікаря на стажування з неврології чи ні, приймаю я, тому щиро запрошую всіх бажаючих! ВЗ Ваші плани на майбутнє? — Наразі я «укомплектована» науковими дослідженнями. Нещодавно отримала грант для вивчення можливих шляхів сповільнення прогресування хвороби Гантінгтона. Ми вже розробили такий метод. У Канаді є кілька установ, що фінансують подібні дослідження, але здобути грант важко: лише 20% заявок отримують такі кошти. ВЗ Який термін гранту та скільки грошей на нього виділено? — Дослідження триватиме три роки, на нього ми отримали 300 тис. дол. Цих коштів вистачить, аби виконати хорошу роботу. Розмовляла Тетяна ПРИХОДЬКО, «ВЗ»

ГАСТРОЕНТЕРОЛОГІЯ

CУЧАСНИЙ ПОГЛЯД НА СИНДРОМ ПОДРАЗНЕНОЇ КИШКИ Є безліч хронічних і рецидивуючих гастроінтестинальних функціональних розладів, які не можна пояснити структурними або біохімічними відхиленнями. Синдром подразненої кишки посідає в такому переліку одне з перших місць. За даними світової статистики, від 30 до 50% хворих, які звертаються до гастроентеролога, страждають саме на цю патологію.

индром подразненої кишки (СПК) — функціональний розлад травного тракту, що характеризується абдомінальним болем, метеоризмом і порушенням транзиту вмісту кишок за відсутності специфічних і унікальних органічних змін. Лише в деяких випадках може бути виявлено мікроскопічне запалення (при постінфекційному СПК). Популяційні дос лідження оцінюють поширеність СПК у 1020%, проте є значні географічні та соціально-економічні відмінності. СПК може розвиватися в будьякому віці, вк лючаючи дитячий (середній вік хворих — 24-41 рік). Жінки страждають на таке порушення приблизно вдвічі частіше, ніж чоловіки: «жіночі» симптоми вираженіші і більше впливають на повсякденну активність. СПК — класичне психосоматичне захворювання. Психічні захворювання трапляються в таких пацієнтів втричі частіше, ніж в осіб з органічними хворобами кишечника. Найчастіше спостерігають тривожність і депресію, можливі фобії, нав’язливі стани, порушення сну, панічні атаки тощо. Показово, що поширеність СПК у психіатричних клініках сягає 71%.

Клінічна картина Відповідно до Римських критеріїв IV, відмінною ознакою СПК від минущих порушень з боку травного тракту є абдомінальний біль, котрий спос терігається щонайменше протягом 1 дня на тиждень упродовж останніх 3 місяців. Діагноз СПК як функціональної патології встановлюють за наявності у хворого рецидивуючого болю, асоційованого з двома і більше нижченаведеними симптомами:  зміна частоти випорожнень— менше 3 актів на тиждень або більше 3 на день;  зміна їх форми;  патологічна форма випорожнень (грудкуваті/тверді або рідкі/ водянисті);  напруження під час випорожнення, імперативні позиви, відчуття неповного спорожнювання кишок;

виділення слизу із випорожненнями;  здуття живота. Критерії валідні за їх наявності протягом останніх 3 місяців! З огляду на Римські критерії IV, СПК може маніфестувати трьома клінічними формами:  порушенням транзиту;  абдомінальним болем;  здуттям живота. Порушення транзиту. До розладів кишкової моторики при СПК належать діарея, закреп або їх чергування. У такі періоди у випорожненнях часто виявляють слиз, що пов’язують з перебудовою слизової оболонки дистальних відділів товстої кишки з переважанням келихоподібних клітин над звичайними ентероцитами. Аби визначитися з тим, що пацієнт називає закрепом, а що — діареєю, потрібно ретельно зібрати анамнез.  Діарея. Пацієнти можуть вказувати на відносно нормальні випорожнення, проте прискорені та водянисті в ранкові години, без інших розладів протягом доби. Деякі хворі, скаржачись на діарею, мають на увазі часте відвідування туалету з відходженням невеликої кількості слизу з нормальними випорожненнями або навіть зовсім без них. Найвираженіші порушення трапляються в ранкові години, часто після їди, у решту дня стан хворого залишається задовільним.  Закреп. Пацієнти скаржаться на закреп, якщо фактично за збереженої частоти випорожнень виділяється невелика кількість твердих фекальних мас (овечі або стрічкові випорожнення). Необхідність натужуватися і відчуття неповного спорожнення кишок хворі також можуть назвати закрепом.  Чергування симптомів. Часто в одного і того самого хворого спос терігається чергування симптомів. Зміни характеру випорожнень можуть бути пов’язані зі зміною життєвої ситуації або звичного способу життя. Абдомінальний біль. Це головний симптом СПК, який може помітно варіювати за інтенсивністю та час-

тотою. З’являються дискомфорт у животі, кольки, гострий інтенсивний або тупий ниючий біль. Одні пацієнти скаржаться на щоденні симптоми, інші повідомляють про періодичні больові напади з інтервалом у тижні та навіть місяці. Біль після їди (дуже часта скарга) поєднується зі здуттям, метеоризмом або загостренням діареї, після випорожнення він, як правило, зменшується. Біль з’являється одразу після пробудження або після споживання їжі, може бути спричинений фізичним навантаженням або стресовою подією. Отже, для больового синдрому або дискомфорту при СПК характерні такі стани: поси ленн я болю піс л я ї ди, а також зменшення (а ле не повн е зникнення) болю або дискомфорту після випорожнення чи відходження газів; відсутність прогресу болю з плином часу; біль частіше не постійний, а періодичний, епізоди гострого болю накладаються на постійний тупий біль; біль найчастіше виникає в лівій клубовій ділянці, але може вирізнятися дифузним характером або не мати чіткої локалізації; ві дс у тність нічної с импт оматики. Будь-яка зміна такого «стабільного» перебіг у може с л у г у вати поперед женн ям д л я лікаря про появу іншої, можливо, органічної, патології! Здуття живота. Багато пацієнтів відчувають дискомфорт від здуття і розтягування кишок, одяг стає для них тісним і незручним. Порушують самопочуття підвищене кишкове газоутворення, бурчання, газовиділення. Причина здуття полягає в тому, що частина їжі може зазнавати бродіння в межах фізіологічної норми, зумовлюючи газоутворення. При цьому прискорення транзиту їжі в тонкій кишці при СПК може посилити процеси бродіння з утворенням газу й осмотично активних речовин типу жирних кислот.

2 3

4 5

Позакишкові прояви СПК Варто зазначити, що пацієнтів із СПК, які звертаються по медичну допомогу, можна умовно розділити на дві групи. До 1-ї групи (85-90%) входять особи, які добре пристосувалися до свого захворювання, не зверталися до лікаря або ж одноразово проходили обстеження та лікування і благополучно справляються з проявами СПК самостійно. 2-га група (10-15%) — це пацієнти, які часто звертаються до лікарів, вдаються до інструментальних методів дослідження, погоджуються на госпіталізацію і навіть оперативні втручання. Для них характерні тривалі (не менше місяця) загострення та часті рецидиви симптомів протягом року. Найчастіше у цих хворих обтяжений психосоціальний анамнез (фізичні, сексуальні домагання, стрес тощо). Супутня психопатологія вимагає психоневрологічного лікування, адже якість життя таких хворих значно погіршена. Для цих пацієнтів найхарактернішими є позакишкові симптоми СПК, а саме: слабкість, стомлюваність, головний біль за типом мігрені, відчуття к лубка в горлі, незадоволеність вдихом, неможливість спати на боці через появу неприємних ві дчу ттів у ді лянці серця, диспептичні симптоми (нудота, печія, раннє насичення), сечові симптоми (дизурія, ніктурія, часте сечовипускання, імперативні позиви, відчуття неповного спорожнення сечового міхура), сексуальна дисфункція, біль у спині. Одним з основн их диференційно-діагностичних відмінностей СПК вважають відсутність симптомів у нічний час. Є низка проявів, які не вкладаються у клінічну картину СПК і повинні насторожити лікаря щодо можливої органічної патології — так звані симптоми тривоги.

Класифікація та діагностика Після встановлення діагнозу необхідно класифікувати СПК за переважною ознакою, щоб визначити лікувальну тактику. Класифікація СПК ґрунтується саме на формі випорожнень, а не на їх частоті. За-

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ГАСТРОЕНТЕРОЛОГІЯ

27 січня 2017 року

гальноприйнятою є Брістольська шкала форми випорожнень. Прикметно, що протягом року у 75% хворих змінюється тип СПК. Безпрограшний шлях до встановлення діагнозу СПК полягає у проведенні низки лабораторних та інструментальних досліджень, котрі дають змогу підтвердити діагноз методом виключення. Цей підхід вимагає багато часу і великих витрат, незручний для пацієнта і може спричинити в нього тривожний синдром. У хворих віком до 50 років діаг ноз СПК може бути встановлений на підставі типових клінічних проявів, виявлених шляхом ретельного збирання анамнезу, об’єктивного огляду та за відсутності симптомів тривоги. Так, під час обстеження вдаються до таких основних досліджень:  загального аналізу крові для виявлення анемії, ознак запалення, інфекції;  біохімічного аналізу крові для визначенн я метаболічних порушень, у тому числі електролітного дисбалансу у хворих з діареєю;  копрологічного дос лі д ження на виявлення яєць гельмінтів, прихованої крові, патологічних домішок, найпростіших, кишкових патогенів, лейкоцитів, токсинів Clostridium defficile. З інструментальних методів дослідження кишечника використовують ендоскопічні (колоноскопію, ректороманоскопію) і рентгенконт-

растні (іригоскопію), а також УЗД органів черевної порожнини, КТ, МРТ. Для уточнення діагнозу проводять такі дослідження:  визначення швидкості транзиту кишечником, манометр різних відділів товстої кишки;  балонно-дилатаційний тест;  визначення вегетативного статусу (метод інтервалокардіографії) зі встановленням вегетативних тонусу і реактивності та забезпечення різних форм діяльності (як правило, у хворих з СПК виявляють різні вегетативні дисфункції). Для об’єктивної оцінки психологічного статусу використовують госпітальну шкалу тривоги і депресії (Hospital Anxiety-Depression Scale — HADS) — опитувальник із 14 пунктів, тест на «почуття близькості» (SOC); опитува льник про стан здоров’я (PHQ-15) із 15 запитань, відповіді на які допомагають виявити наявність множинних соматичних симптомів; Гіссенський соматичний та особистісний опитувальник; опитувальник К. Леонгарда — Р. Шмішека для визначення структури особистості. Диференціа льн у діа г нос т ик у проводять з багатьма патологіями: запальними захворюваннями кишечника, лактазною недостатністю, целіакією, хронічним панкреатитом, ураженням, зумовленим вживанням лікарських препаратів, гострою інфекційною діареєю, паразитарними інфекціями, синд

ромом надлишкового бактеріального росту, метаболічними порушеннями, гормонпродукуючими пухлинами.

хлорних каналів, любіпростон підсилює cекрецію епітеліальних клітин слизової оболонки кишечника, стимулюючи транзит кишкового вмісту. Препарат ефективний у лікуванні хронічного функціонального закрепу і СПК із закрепом. Лінаклотид — селективний агоніст гуанілатциклази ентероцитів. Він збільшує секрецію води й електролітів ентероцитами і стимулює моторику кишечника. Показано, що застосування лінаклотиду у хворих із СПК з закрепом зменшує інтенсивність болю в животі, збільшує частоту випорожнень і покращує їх консистенцію, зменшує напруження під час випорожнення. Алосетрон — антагоніст 5-НТ3-рецепторів. Ці рецептори містяться на ентеральних нейронах травного тракту. Їх стимуляція обумовлює гіперчутливість і гіперреактивність кишечника. Алосетрон має суворі показання до призначення, що пов’язано з його побічними діями. Він показаний жінкам із СПК і діареєю тривалістю понад 6 місяців, у яких немає анатомічних аномалій травного тракту і які не відповідають на іншу терапію. Застосування згаданих препаратів у клінічній практиці має широкі перспективи та значно допоможе лікарям у терапії СПК.

Лікування Вилікувати СПК на сьогодні немож ливо. Терапія спрямована на зменшення вираженості симптомів і досягнення тривалої ремісії. Запорукою успіху лікування є індивідуальний підхід до пацієнта. Важливо пояснити йому значення психоемоційних факторів. Лікарські препарати повинні передусім усувати домінуючі симптоми хвороби. Одночасно проводять корекцію психоемоційного напруження і способу життя пацієнта. Істотною складовою терапії є правильна побудова бесіди лікаря і хворого, яка має створити атмосферу довіри та впевненості. Лікарю необхідно приділити такому пацієнту достатньо часу, щоб він міг спокійно описати всі скарги. Тільки після досягнення повного взаєморозуміння можна перейти до медикаментозної терапії. На жаль, терапія СПК на сьогодні недосконала. Відносно нещодавно у США зареєстровано низку нових препаратів д л я лік у ванн я СПК, які добре зарекомендували себе в рандомізованих клінічних дослід женнях. До цих ліків на лежать: лінаклотид, алосетрон і любіпростон. Любіпростон — похідна прос тагландинів, але без системної дії. Діючи як селективний активатор

Підготувала Тетяна ПРИХОДЬКО, «ВЗ», за матеріалами rmj.ru

МЕДИЧНИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ ФОРУМ S

7 201

Kyiv

14-16 березня Київ • МВЦ • м Лівобережна

S M

201

Kyiv

Розділи: • Дієтологія • Ортопедія • Дерматологія

Організатори:

• Реабілітація • Пластична хірургія • Оториноларингологія

В рамках: Конгресу індустрії краси Estet Beauty Expo

Тел: +38 (044) 496 86 45 / e-mail: MedForum@pe.com.ua

www.medforum.kiev.ua

MedForum.Kyiv

БІБЛІОТЕКА ЛІКАРЯ ГАЗЕТА МОЗ УКРАЇНИ І ЦК ПРОФСПІЛКИ

АКУШЕРСТВО ТА ГІНЕКОЛОГІЯ

(виходить із 1990 року)

Загальний наклад 20 000

Це четверте видання довідника, складеного за нозологічним принци пом, що містить інформацію про діагностичні та фармакотерапевтичні за ходи при станах і захворюванях, які трапляються в акушерсько-гінекологіч ній практиці. Представлені методи фармакологічної корекції відповідають сучасним вітчизняним і зарубіжним рекомендаціям. Довідник адресований акушерам-гінекологам для повсякденної практи ки і слухачам факультетів підвищення кваліфікації на кафедрах акушерства й гінекології, фармакології та клінічної фармакології.

И. Е. ЗАЗЕРСКАЯ И ДР. СПРАВОЧНИК АКУШЕРА-ГИНЕКОЛОГА ВИДАВНИЦТВО: Н-Л РІК ВИДАННЯ: 2016 СТОРІНОК: 272

Індекс 08198: для індивідуальних передплатників Індекс 60965: для підприємств і організацій Індекс 86181: пільговий для медичних працівників СПІВЗАСНОВНИКИ ГАЗЕТИ: Міністерство охорони здоров’я України Профспілка працівників охорони здоров’я України ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я»

АНЕСТЕЗІОЛОГІЯ ПОД РЕД. М. В. ФОМИЧЕВА РЕСПИРАТОРНЫЙ ДИСТРЕСС У НОВОРОЖДЕННЫХ ВИДАВНИЦТВО: МЕДПРЕСС-ИНФОРМ РІК ВИДАННЯ: 2017 СТОРІНОК: 504

Свідоцтво про реєстрацію КВ №8202 від 10 грудня 2003 року

Видавець – ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я»

Книга присвячена основним захворюванням періоду новонародженос ті, котрі характеризуються дихальними порушеннями. Також розглянуто основні методи їх лікування (СРАР, ШВЛ, уведення сурфактанту тощо), приділено увагу моніторингу хворих і деяким окремим питанням інтенсив ної неонатології. Видання призначене для лікарів, які надають допомогу новонарод женим у важкому стані.

Головний редактор – БУРМАКА М. П.

Редакційна колегія БАХТЕЄВА Т. Д. – член Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, доктор медичних наук, Заслужений лікар України

ГАСТРОЕНТЕРОЛОГІЯ ПОД РЕД. В. В. МАЛЕЕВА ВОПРОСЫ ГЕПАТОЛОГИИ: УЧЕБНОЕ ПОСОБИЕ ВИДАВНИЦТВО: СПЕЦЛИТ РІК ВИДАННЯ: 2016 СТОРІНОК: 367

ВЕСЕЛЬСЬКИЙ В. Л. – кандидат медичних наук, Заслужений лікар України ГАРНИК Т. П. – головний позаштатний спеціаліст МОЗ України за спеціальністю «Народна і нетрадиційна медицина» ЗАБОЛОТНИЙ Д. І. – директор Державної установи «Інститут отоларингології імені професора О. С. Коломійченка НАМН України», доктор медичних наук, професор, академік, віце-президент НАМН України

ГЕМАТОЛОГІЯ Н. И. СТУКЛОВ, Г. И. КОЗИНЕЦ ГЕМОГЛОБИН И СПОРТ ВИДАВНИЦТВО: ПРАКТИЧЕСКАЯ МЕДИЦИНА РІК ВИДАННЯ: 2016 СТОРІНОК: 192

ЗАГОРІЙ В. А. – завідувач кафедри промислової, клінічної фармації та клінічної фармакології НМАПО імені П. Л. Шупика, доктор фармацевтичних наук, професор ЗОЗУЛЯ Ю. П. – професор, академік НАМН України КОВАЛЬ В. М. – Голова Профспілки працівників охорони здоров’я України МІШАЛОВ В. Г. – завідувач кафедри хірургії №4 НМУ імені О. О. Богомольця, доктор медичних наук, професор ПИРІГ Л. А. – професор кафедри нефрології НМАПО імені П. Л. Шупика, доктор медичних наук, член-кореспондент НАН України, академік НАМН України

КАРДІОЛОГІЯ А. В. ТОПОЛЯНСКИЙ, О. Б. ТАЛИБОВ НЕОТЛОЖНАЯ КАРДИОЛОГИЯ ВИДАВНИЦТВО: МЕДПРЕСС-ИНФОРМ РІК ВИДАННЯ: 2016 СТОРІНОК: 392

ПРОДАНЧУК М. Г. – директор Інституту екогігієни і токсикології імені Л. І. Медведя МОЗ України, доктор медичних наук, професор, член-кореспондент НАМН України, Заслужений лікар України ТРОНЬКО М. Д. – директор Інституту ендокринології та обміну речовин імені В. П. Комісаренка НАМН України, професор, член-кореспондент НАН України, академік, віце-президент НАМН України УСІЧЕНКО І. Г. – президент Національного товариства Червоного Хреста, кандидат медичних наук, Заслужений лікар України ЧЕКМАН І. С. – завідувач кафедри фармакології та клінічної фармакології Національного медичного університету імені О. О. Богомольця, професор, член-кореспондент НАН і НАМН України ЩЕГЛОВ В. І. – директор Науковопрактичного центру ендоваскулярної нейрорентгенохірургії НАМН України, професор, Заслужений лікар України, академік Всесвітньої академії наук комплексної безпеки

МЕДИЧНА ГАЗЕТА УКРАЇНИ

У монографії викладено сучасні уявлення про кровотворення, обмін заліза, взаємодію і регуляцію цих процесів. Детально охарактеризовано клітини червоної крові, зміни показників під впливом лікарських засобів — стимуляторів еритропоезу, донорства, різних преформованих факторів. Вміщено останні дані про методи дослідження гемоглобіну у спорті, відмін ності його рівня залежно від статі, виду спорту, умов тренувального про цесу. Автори наводять власні дані за результатами підготовки спортсменів (біатлон, шорт-трек, ковзанярський та лижний спорт) щодо особливості змін показників червоної крові й обміну заліза в період тренувань і спор тивних змагань, обговорюють можливості їх корекції. Видання буде цікавим терапевтам, гематологам, трансфузіологам, спортивним лікарям і спортсменам.

Довідник містить інформацію про етіологію і патогенез, клінічні прояви та диференційно-діагностичні ознаки, принципи консервативної терапії й показання до оперативного лікування захворювань серцево-судинної сис теми, що вимагають надання невідкладної допомоги. Книга розрахована передусім на кардіологів і кардіореаніматологів, однак буде цікавою також лікарям швидкої та невідкладної допомоги, загальної практики-сімейної медицини, студентам вищих медичних навчальних закладів.

Генеральний директор ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я»............. ЮЛІЯ НОВГОРОДСЬКА Головний редактор..............МАРИНА БУРМАКА

* ТОВАРНИЙ ЗНАК ЗА ЛІЦЕНЗІЄЮ

ІНДЕКСИ 60965, 08198, 86181. ЦІНА ДОГОВІРНА

Спеціальний кореспондент......................СВІТЛАНА ТЕРНОВА Випусковий редактор..............ІРИНА ХОМЧУК

ВИДАВЕЦЬ: ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я» АДРЕСА: 04211, м. Київ, вул. Оболонська набережна, буд. 11, корп. 1

Редактор відділу наукової інформації............................ТЕТЯНА ПРИХОДЬКО Редактор відділу оперативної інформації...............................ТЕТЯНА КОЛІСНИК

ДЛЯ ЛИСТІВ: 04211, м. Київ, а/с 138

Дизайн та верстка................АННА ПЕРЕВЕРТЕНЬ

ТЕЛ./ФАКС: (044) 428 02 20 E-MAIL: vz@vz.kiev.ua

Літературне редагування та коректура..............................ЛАРИСА БОБРУЄНКО

Виходить один раз на два тижні у п’ятницю

У посібнику висвітлено основні питання гепатології, що зумовлюють певні труднощі в практичній роботі лікарів багатьох спеціальностей: особли вості сучасної діагностики вірусних гепатитів і фіброзу печінки, проведення диференціальної діагностики жовтяниць, надання допомоги інфекційним хворим із використанням сучасних противірусних і гепатопротекторних за собів, своєчасна діагностика та лікування печінкової енцефалопатії. Книга стане в пригоді студентам вищих медичних навчальних закладів, лікарям-інфекціоністам, гастроентерологам, а також лікарям інших спеці альностей.

Відповідальним за випуск номера є головний редактор. Редакція не завжди поділяє думку авторів публікацій. Редакція не несе відповідальності за зміст рекламних матеріалів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, прізвищ та імен, інших даних несуть автори публікацій. Листування з читачами ведеться тільки на сторінках газети, рукописи не рецензуються і не повертаються. Матеріали, що публікуються на правах реклами Друк офсетний. Умовних друк. арк. 2.

Загальний наклад 20 000 Замовлення №0510302 Віддруковано у ДВ «Преса України»: 03048, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 50.

Відділ реклами....................СВІТЛАНА КУРЧЕНКО