Ваше здоров'я № 03-04

НА ЗАХИСТІ ІНТЕРЕСІВ ЛІКАРІВ

№03-04 (1443-1444) 26.01.2018

ЧИТАЙТЕ ЕЛЕКТРОННУ ВЕРСІЮ ГАЗЕТИ НА НАШОМУ САЙТІ WWW.VZ.KIEV.UA

НОВИНИ ПРЕЗИДЕНТ УКРАЇНИ НАГОРОДИВ МЕДИКІВ-НАУКОВЦІВ ХТО ВИНЕН В ЕПІДЕМІЇ КОРУ В УКРАЇНІ? ДО 1 ЛЮТОГО РЕГІОНИ МАЮТЬ ПОДАТИ ПРОЕКТИ МЕРЕЖ СІЛЬСЬКИХ АМБУЛАТОРІЙ ЗАСТУПНИКОМ МІНІСТРА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ПРИЗНАЧИЛИ КЕРІВНИКА ОДІОЗНОГО ФОНДУ

2-5 СТОР.

ІННОВАЦІЇ В УПРАВЛІННІ ОХОРОНОЮ ЗДОРОВ’Я — БОРОТЬБА ЧИ ЄДНІСТЬ ПРОТИРІЧ? Принцип «Гроші йдуть за пацієнтом» також не стане стимулом, адже медична послуга за своєю суттю має негативний попит (хто ж мріє про відвідування лікаря й отримує задо­ волення від цього процесу?). Тому згаданий принцип стимулюватиме лише принаджен­ ня пацієнтів: гарним сервісом, вмовляннями, флешмобами, розвагами тощо. Тобто медичні заклади кинуть усі сили на те, аби лише заманити клієнта, що СТОР. певною мірою виглядає абсурдно.

6

ДОСЯГНЕННЯ ТА ПАРАДОКСИ ШВЕДСЬКОЇ МЕДИЦИНИ Шведська медицина — це «медичний рай», про який часто згадує середньостатистич­ ний, незадоволений вітчизняною охороною здоров’я українець. Медицина у Швеції безко­ штовна та фінансується за рахунок державних, муніципальних коштів і незнач­них внесків громадян. Держава дбає про них, вкладаючи великі гроші у профілактику та ранню діаг­ ностику захворювань, будує клініки з надсучасним обладнанням тощо. Але в такій чудовій діжці медичного меду не обійшлося і без ложки дьогтю, яка змушує шве­ дів вирушати на лікування до приватних клінік сусідніх держав. Тож що варто перейняти у скандинавів, а від чого — відмовитися? СТОР.

22

ДЕКЛАРАЦІЯ ЛІКАРЯ І ПАЦІЄНТА — ПАКТ ПРО ДРУЖБУ БЕЗ ЖОДНИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ?

Свято підписання декларації між лікарем і пацієнтом то на­ ближається, то знову відда­ ляється. Таке тренування на витримку непокоїть і одних, і других. Пацієнти панікують, що без декларації залишать­ ся поза зоною медичного об­ слуговування або й узагалі не схильні підписувати документ з незрозумілим для них стату­ сом. Лікарі не знають, як зама­ нити пацієнтів або побоюються, що не потягнуть воза, переван­ таженого зайвими душами. Що ж гарантує декларація окрім «руху мас» у по­ СТОР. ліклініках?

8

НОВИНИ ДОРОГ У МОЛОД ИМ

ДО РОБОТ И!

ПРЕЗИДЕНТ УКРАЇНИ НАГОРОДИВ МЕДИКІВ-НАУКОВЦІВ

П

ет ро Порошенко Ука зом №458/2017 «Про присуджен­ ня премій Президента України для молодих вчених 2017 року» від­ значив найбільш вагомі та цінні на­ укові роботи минулого року. У спис­ ку також є імена науковців, кот­рі зробили внесок у розвиток україн­ ської медичної науки. Зокрема: за роботу «Нові сполуки з рос­ линних флавоноїдів та субстанцій наночастинок срібла та золота» відзначені Старосил Дар’я Борисівна — кандидат біологічних наук, старший науковий співробітник ДУ «Інститут епідеміології та ін­ фекційних хвороб ім. Л. В. Гро­ машевського» НАМН України та

Рибачук Анна Володимирівна — кан­ дидат медичних наук, асистент (Національний медичний універ­ ситет ім. О. О. Богомольця); за роботу «Роль диспластич­ них деформацій кісткових компо­ нентів колінного суглоба у фор­ муванні гонартрозу, прогноз його розвитку» премією нагороджено Пустовойт Катерину Борисівну — кан­ дидата медичних наук, асистента (Харківська медична академія піс­ лядипломної освіти); за роботу «Розробка та ство­ рення нового лікарського засобу на основі похідного адамантану для те­ рапії гострої ішемії головного мозку та серця» відзначено Ходаківського

Олексія Анатолійовича — доктора медичних наук, професора (Він­ ницький національний медичний університет ім. М. І. Пирогова); за роботу «Молекулярно-гене­ тичні та клінічні дослідження постЧорнобильського і спорадичного папілярного раку щитоподібної за­ лози» відзначено Дінця Андрія Володимировича — кандидата медичних наук, начальника науково-дослідної частини Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця. За матеріалами офіційного інтернет-представництва Президента України Петра Порошенка

У ПОШ У К А Х ІСТ ИНИ

ХТО ВИНЕН В ЕПІДЕМІЇ КОРУ В УКРАЇНІ?

У

січні 2017 року з’явилися повідомлення, що на Україну з Румунії насувається епідемія кору, а 13 лютого на офіційному сайті уряду Угорщини поінформували: щоб не допустити поширення епідемії на Закарпатті, вони надішлють туди 20 тис. доз вакцини. Її відправили в березні того самого року. Водночас МОЗ на офіційному сайті регулярно оновлювало статистику про кількість випадків захворювань на кір та інформувало громадян про необхідність вакцинації. Чому ж це не подіяло, і на кір захворіло 6866 осіб, а 6 людей померло (статистика МОЗ станом на 23.01.2017 р.)? Міністерство в усьому звинувачує батьків, котрі відмовляються щепити дітей, а в. о. Міністра охорони здоров’я Уляна Супрун публічно дякує тим, «хто виявив здоровий глузд і вакцинував своїх дітей». «Головна причина спалахів кору — низький рівень охоплення щепленнями протягом останніх років. Зокрема, у 2016 році менше половини українських дітей отримали щеплення проти кору за графіком. З вересня 2017 року, за рішенням оперативного штабу МОЗ з реагування на ситуацію з кором в Україні, тривають посилені заходи з імунізації, щоб захистити всіх дітей», — переконують у Міністерстві. Натомість народні депутати стверджують, що причина спалаху інфекції — у провалі закупівель через міжнародні організації. «Рахункова палата України підтвердила: середній термін поставок при передачі закупівлі ліків міжнародним організаціям становить 20 місяців, отже, вакцини, придбані за кошти державного бюджету 2015 року, прийшли тільки наприкінці 2016-го. Це і стало головною причиною провалу вакцинації минулого року. Під час переходу на нову систему закупівель МОЗ мало створити запас вакцин, враховуючи можливі перебої у поставках», — говорить нардеп Валерій Дубіль. Голова Комітету ВРУ з питань охорони здоров’я Ольга Богомолець також звинувачує в низькому рівні вакцинації від кору команду Уляни Супрун і наголошує: профільний Комітет неодноразово акцентував увагу МОЗ на цій проблемі. «Ми говорили прямо: у сфері захисту населення від інфекційних хвороб та вакцинопрофілактики

2

склалася критична ситуація, яка становить загрозу епідемічній безпеці країни та може призвести до масових спалахів небезпечних інфекційних захворювань, але жодних заходів із запобігання спалаху кору вжито не було», — повідомила О. Богомолець. Крім того, нардеп перелічила всі звернення профільного Комітету до керівництва країни з цього питання: 20 лютого 2017 року — до Президента України Петра Порошенка з проханням терміново скликати засідання Національної ради реформ з питань охорони здоров’я, аби розглянути питання щодо організації державних закупівель із залученням міжнародних спеціалізованих організацій та стану фактичного забезпечення населення життєво необхідними лікарськими засобами, вакцинами та медичними виробами; 8 вересня 2017 року — до Першого віце-прем’єр-міністра України — міністра економічного розвитку і торгівлі України Степана Кубіва з приводу порушення питання щодо забезпечення належного охоплення населення профілактичними щепленнями для стабілізації епідемічної ситуації, доведення рівня вакцинації до рекомендованих ВООЗ 90-95% з проханням доручити МОЗ України терміново здійснити поставку закуп­ лених за кошти бюджету 2016 року вакцин; 6 жовтня 2017 року — до Секретаря РНБО Олександра Турчинова з повідомленням, що на тлі критично низьких рівнів охоплення профілактичними щепленнями зростає захворюваність населення на кір, краснуху, правець, кашлюк, епідпаротит, hib-інфекцію, а це становить загрозу національній безпеці країни; 22 грудня 2017 року — до Прем’єрміністра України Володимира Гройсмана з проханням взяти питання щодо ситуації у сфері захисту населення від інфекційних хвороб та вакцинопрофілактики під особистий контроль, а також дати доручення МОЗ проаналізувати причини низьких рівнів вакцинації населення і терміново вжити заходів для забезпечення належної організації щеплнення населення України; 17 січня 2018 року — до Прем’єрміністра України Володимира Гройсмана щодо вкрай несприятливої та небезпечної

епідемічної ситуації, що склалася в Україні, з наполегливим проханням доручити Міністерству охорони здоров’я провести в період з 22 по 26 січня 2018 року розширене засідання колегії МОЗ України за участі представників Уряду, народних депутатів, представників МОН та інших зацікавлених міністерств і відомств, щоб заслухати доповідь про стан захворюваності населення на кір в Україні та заходи, що вживаються для недопущення епідемії. Про необхідність перегляду політики МОЗ щодо вакцинації висловилася також Уповноважений ВРУ з прав людини Валерія Лутковська, яка на початку січня 2018 року направила до в. о. Міністра охорони здоров’я Уляни Супрун звернення щодо важливості просвітницької роботи з проведення вакцинації дітей. «Вважаю, що нарівні із закріпленням імперативної норми про обов’язковість проведення щеплень, необхідно здійснювати всебічну просвітницьку роботу, популяризуючи таким чином цей вид профілактичних заходів. На мій погляд, саме низька інформаційна робота серед батьків, несвоєчасна закупівля вакцин для забезпечення проведення імунізації дітей згідно з Календарем профілактичних щеплень призвели до такої неблагополучної епідеміологічної ситуації», — наголосила Уповноважений ВРУ з прав людини у зверненні до очільниці МОЗ. Також на офіційному сайті Уповноваженого ВРУ з питань людини стверджують: вони не вперше звертаються до керівництва МОЗ з приводу вирішення цієї проблеми. «Упродовж останніх трьох років Уповноважений з прав людини неодноразово направляв листи до Міністерства охорони здоров’я України про те, що ситуація, яка склалася з вакцинацією дітей в Україні, є критичною і вимагає прийняття невідкладних рішень щодо забезпечення доступності та якості імунобіологічних препаратів», — говориться на сайті установи. За матеріалами офіційних веб-сайтів Уповноваженого ВРУ з прав людини, МОЗ України, ПП «ВО «Батьківщина» та офіційної сторінки Ольги Богомолець у Facebook

ПРООН лише зараз почала закупівельні процедури за кошти держбюджету 2017 року

Н

а виконання договору між Міністерством охорони здоров’я України та Програмою розвитку ООН в Україні (ПРООН) міжнародна організація на початку січня 2018 року оголосила збір заявок на поставку лікарських засобів за кошти державного бюджету 2017 року. Закупівлю оголошено за п’ятьма напрямками: закупівля медикаментів для дітей, хворих на розлади психіки та поведінки із спектру аутизму (21 лот); закупівля медикаментів для дітей та дорослих, хворих на муковісцидоз (5 лотів); закупівля медикаментів для лікування туберкульозу (33 лоти); закупівля тестів, витратних матеріалів для діагностики туберкульозу (14 лотів); закупівля медикаментів для дітей, хворих на первинні (вроджені) імунодефіцити (14 лотів). МОЗ підписало договори на закупівлю препаратів і виробів медичного призначення за кошти державного бюджету 2017 року з ПРООН, Дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ) і британським закупівельними агентством Crown Agents на суму 5,9 млрд грн ще 27 серпня 2017 року. Таким чином, незважаючи на численні обіцянки, команда Уляни Супрун вкотре не змогла вчасно забезпечити проведення закупівельних процедур. За матеріалами ІА «Інтерфакс-Україна»

До 1 лютого регіони мають подати проекти мереж сільських амбулаторій

М

іністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України очікує від регіонів розроблені проекти ефективних мереж сучасних сільських медичних амбулаторій уже до 1 лютого 2018 року. «Ми погодили, що до 1 лютого області надішлють проекти мереж сучасних медамбулаторій у кожному регіоні. Вони охоплюватимуть як старі медзаклади, що потребують ремонту чи реконструкції, так і нове будівництво. Планується, що всього це буде понад 1000 сучасних медамбулаторій у селах України. Закликаю райони не чекати 1 лютого і якнайшвидше подавати розробки мереж за підписом Голови облдержадмініст­ рації», — зазначив заступник міністра регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ України Лев Парцхаладзе за підсумками онлайн-наради з ОДА, РДА і ОТГ. «Люди зачекалися. Адже ситуація з медициною на селі дійсно моторошна. Більшість сільських амбулаторій та ФАПів — у жахливому стані, зокрема 72% не мають навіть водопостачання, у 82% повністю відсутні туалети. Лікарі категорично не хочуть працювати в таких умовах. Про які санітарні норми та гігієну може йти мова, якщо сільський лікар у таких закладах не має змоги навіть руки помити?», — обурювався Л. Парцхаладзе. За матеріалами «Урядового порталу»

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

НОВИНИ

26 січня 2018 року

НЕЕФЕК Т ИВНІ ГО СПОД А РІ

ЗВЕРНЕННЯ

ВАЛЕРІЙ ДУБІЛЬ: «МИ ВЖЕ ПЛАТИМО ВІДСОТКИ ЗА ГРОШІ, ЯКІ ЩЕ НЕ ОТРИМАЛИ»

М

іністерство охорони здоров’я вчергове довело свій непрофесіоналізм. Маю на руках результати аудиту Рахункової палати України проекту «Поліпшення охорони здоров’я на службі у людей». За нього відповідає МОЗ. До речі, 16 січня результати проекту обговорював Комітет ВРУ з питань охорони здоров’я. Для тих, хто вперше про нього чує, трішки повернуся назад. У червні 2015 року в Україні стартував проект «Поліпшення охорони здоров’я на службі у людей», спрямований на підтримку проведення реформи системи охорони здоров’я. Для цього, по-перше, потрібно було вирішити системні завдання на центральному рівні: розвинути e-Health, створити систему громадського здоров’я, підтримати дієздатність Міністерства й інших центральних органів виконавчої влади, провести заходи з інформатизації, допомогти впровадити нову систему фінансування, вирішити кадрові питання. По-друге, на регіональному рівні мали бути створені так звані точки зростання, на які спиралася б реформа. Кожна область мала вибрати свій окремий проект, який вирішив би найболючішу проблему в системі охорони здоров’я. Для реалізації цього проекту Міжнародний банк реконструкції та розвитку готовий був виділити 500 млн дол., але через непідготовлену документацію Україна змогла залучити тільки 214,7 млн дол. Та навіть ці гроші ефективно українська влада не змогла використати. Про це йдеться в аудиті Рахункової палати України. Окрім того, за 1,5 року — третину від часу на його реалізацію — проект перебуває на початково-організаційному етапі, договорів із фінансування у рамках проекту підписано лише на суму 9,2 млн дол., а це — 4% від загальної суми.

При цьому обсяг коштів, які використали МОЗ й обласні адміністрації, фактично дорівнює обсягу коштів, виплачених Україною кредитору за обслуговування кредиту. Так, МОЗ отримало тільки 2,7 млн дол. на проекти, з них 1,2 млн пішло на обслуговування позики, понад 66% коштів (1,3 млн дол.) витратили на консультаційні послуги з управління проектом і його супровід, а решту — на проведення закордонних навчальних поїздок та інформаційних кампаній! Який сенс було брати кредит? Цікаво й те, що області втратили шанс використати ще понад 20 млн дол.: 43 договори просто не встигли вчасно підписати, бо МОЗ не надало їм належної уваги і недостатньо контролювало виконання проекту. Постраждали від цього фактично всі громадяни областей, де мав реалізуватися проект. МОЗ позбавило їх можливості профілактики і лікування серцево-судинних захворювань та раку за допомогою новітніх досягнень. Цитую фрагмент аудиту: «Впровадження МОЗ нового фінансового механізму на основі системи діагностично-споріднених груп, оцінки системи громадського здоров’я України та розвитку відповідної стратегії не забезпечено». Не набагато краща ситуація в областях, де проект все ж почали реалізовувати. Наприклад, у Запорізькій і Львівській регіональні субпроекти просто не встигли закінчити за відведений для цього термін (2017 рік), а тому час на їх виконання подовжили. Систему e-Health, про яку так запально розповідають у Міністерстві, українці чекатимуть довго: укладено тільки 5,7% від передбаченого обсягу договорів зі створення системи електронної охорони здоров’я, їх підписання затримується, як і складання

реєстрів закладів охорони здоров’я та медичного персоналу. Не почалося й реформування системи громадського здоров’я, передбачене проектом. Причина та сама — МОЗ довго узгоджує договори із ВООЗ. Рахункова палата визначила: «Планування і проведення закупівельних процедур здійснювалися з недоліками і порушеннями встановлених процедур». Зокрема, МОЗ використовувало кошти кредиту з порушенням Постанови КМУ від 27.05.2015 р. №350 «Про затвердження Порядку та умов надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на реформування регіональних систем охорони здоров’я для здійснення заходів з виконання спільного з Міжнародним банком реконструкції та розвитку проекту «Поліпшення охорони здоров’я на службі у людей». Головна причина чергового провалу проекту МОЗ полягає в тому, що відповідальне профільне Міністерство не забезпечило його підготовку й організацію, а також не проконтролювало реалізацію. Маємо результат: гроші не використані, наші громадяни не зажили «по-новому». Кожен українець через податки виплачуватиме цей кредит разом із відсотками з власної кишені декілька десятиліть. Ми вже платимо відсотки за гроші, які ще не отримали. Ми платимо відсотки за гроші, які заплатили чиновникам не за суть проекту, а за його супровід. Проваливши цей проект, влада унеможливлює отримання в майбутньому міжнародного фінансування реальної медреформи. За матеріалами блогу Валерія Дубіля на сторінках видання «Лівий берег»

СУ МНІВНІ К А Д РИ

ЗАСТУПНИКОМ МІНІСТРА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ПРИЗНАЧИЛИ КЕРІВНИКА ОДІОЗНОГО ФОНДУ

К

оманда Уляни Супрун поповнилася особами з групи скандально відомих громадських діячів. Зокрема, на початку грудня минулого року на посаду генерального директора ДУ «Центр громадського здоров’я Міністерства охорони здоров’я» обрали Володимира Курпіту (детальніше про це «ВЗ» писала у № 53-54 (1440-1441) від 12.01.2018 р.), а 11 січня 2018 року КМУ призначив заступником Міністра охорони здоров’я України з

питань європейської інтеграції Ольгу Стефанишину. Відтепер виконавчий директор БФ «Пацієнти України» відповідатиме за євроінтеграцію та закупівлю лікарських засобів. БФ «Пацієнти України» роками отримував гроші від фармацевтичних компаній за лобіювання їх препаратів у закупівлях і перешкоджання реєстрації ліків конкурентів. На сьогодні керівництво фонду перебуває під слідством у кримінальній справі

про незаконне збагачення під прикриттям благодійної діяльності, яке провадиться Національною поліцією України і може коштувати керівництву БО «Всеукраїнська мережа ЛЖВ» та БФ «Пацієнти України» позбавлення волі на строк до 12 років з конфіскацією майна.

МОЗ заблокувало реєстрацію антисептичних засобів

О

б’єднання організацій роботодавців медичної та мікробіологічної промисловості України (ООРММПУ) стверджує, що МОЗ штучно затримує видачу дозволів на виробництво і продаж засобів дезінфекції. У зв’язку із цим організація звернулася до Президента України Петра Порошенка з проханням вирішити порушене питання. У листі повідомляється: у серпні 2016 року ліквідували Державну санітарно-епідеміологічну службу (ДСЕС), на яку було покладено функцію реєстрації та перереєст­ рації дезінфекційних засобів, а її функції передали Державній службі з питань безпечності харчових продуктів і захисту прав споживачів. Проте повноваження видачі свідоцтв про реєстрацію дезінфекційних засобів згаданому відомству не передали. «На наше звернення до КМУ та МОЗ із проханням сприяти вирішенню цього питання профільне Міністерство розробило відповідний проект Постанови КМУ «Про внесення змін до Порядку державної реєст­ рації (перереєстрації) дезінфекційних засобів», яким передбачено покласти функцію реєстрації (перереєстрації) дезінфекційних засобів на МОЗ. Проект погоджено з усіма зацікавленими міністерствами та направлено до КМУ, — говориться у зверненні до Президента. — На жаль, вказаний проект Постанови досі не виноситься на засідання Уряду, і вже більше року питання залишається невирішеним. Це призвело до ситуації, коли понад 60 дезінфекційних та антисептичних засобів не можуть пройти реєстрацію (перереєстрацію), що призвело до зупинки їх реалізації, і, як наслідок, низка вітчизняних підприємств повністю зупинила їх виробництво». В ООРММПУ також заявляють, що через штучне затягування вирішення згаданого питання держава втрачає значні кошти від недоотримання податків, а ринок дезінфекційних та антисептичних засобів потерпає від дефіциту. «Така ситуація негативно впливає на епідеміологічну ситуацію в країні, коли в тому чи іншому регіоні виникають спалахи таких небезпечних інфекційних захворювань, як кір, туберкульоз, вірусні гепатити типу А, В, С та інші загрозливі хвороби», — наголошують у звернені до гаранта. За матеріалами видання «Новое время»

За матеріалами Рharma.net.ua

«30-35% СІЛЬСЬКОГО НАСЕЛЕННЯ НЕ МАЮТЬ ДОСТУПУ ДО ШВИДКОГО ШИРОКОСМУГОВОГО ІНТЕРНЕТУ, А 99% МЕДИЧНИХ ЗАКЛАДІВ УЗАГАЛІ НЕ ПІД’ЄДНАНІ ДО ШИРОКОСМУГОВОГО ІНТЕРНЕТУ», — ПОВІДОМИВ ПЕРШИЙ ВІЦЕ-ПРЕМ’ЄР-МІНІСТР УКРАЇНИ — МІНІСТР ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ І ТОРГІВЛІ СТЕПАН КУБІВ. За матеріалами «Урядового порталу»

3

НОВИНИ ПЕРЕРОЗПОДІЛ ОБОВ’ЯЗК ІВ

ЗА ХИСТ ЗА ХИСНИКІВ

КАБМІН ВИЗНАЧИВ ПОВНОВАЖЕННЯ ДЕРЖАВНОГО СЕКРЕТАРЯ МОЗ

У

ряд 27 грудня 2017 року зат­ вердив Постанову №1074 «Про внесення змін до Положення про Міністерство охорони здоров’я України», якою розмежував повно­ важення Міністра охорони здоров’я та секретаря МОЗ. Відповідно до до­ кумента функціональні обов’язки МОЗ збільшилися: відомство тепер також «здійснює функції техніч­ ного регулювання у сфері охорони здоров’я, створення, виробництва, контролю якості та реалізації лікар­ ських засобів та медичних виробів (у тому числі медичних виробів; ме­ дичних виробів для діагностики in vitro; активних медичних виробів, які імплантують; лікарських засобів; косметичної продукції; тютюнових виробів) відповідно до закону». Крім того, у Постанові визначається, що державний секретар МОЗ є вищою посадовою особою з числа держав­ них службовців Міністерства і під­ звітний та підконтрольний Міністру охорони здоров’я. Його призначають на посаду строком на 5 років з пра­ вом повторного призначення. Додатково на Міністра поклада­ ються такі повноваження: надання керівникам централь­ них органів виконавчої влади, діяль­ ність яких спрямовується та коорди­ нується Міністром, доручення щодо скасування актів територіальних ор­ ганів повністю чи в окремій частині, а у разі відмови — скасування актів територіальних органів і централь­ них органів повністю чи в окремій частині;

погодження пропозицій керів­ ників центральних органів щодо утворення, реорганізації, ліквідації їх територіальних органів як юри­ дичних осіб публічного права та вне­ сення на розгляд Уряду відповідних подань; погодження утворення, реор­ ганізації, ліквідації територіальних органів центральних органів як структурних підрозділів апарату таких органів; залучення державних службов­ ців, а за згодою керівників — дер­ жавних службовців та працівників міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підпри­ ємств, установ і організацій до роз­ гляду питань, що належать до ком­ петенції МОЗ; утворення комісій, робочих та експертних груп. Однак з переліку повноважень Мі­ ністра виключено ініціювання про­ ведення службового розслідування стосовно керівників центральних органів, їх заступників, інших дер­ жавних службовців і працівників апарату центральних органів і те­ риторіальних органів зазначених центральних органів, підприємств, установ та організацій, що належать до їх сфери управління. Крім того, певні повноваження Міністра передано секретарю, зок­ рема щодо: призначення та звільнення з посади працівників патронатної

служби Міністра за його поданням або у зв’язку зі звільненням Мініст­ ра, а також керівників підприємств, установ, організацій, що належать до сфери управління МОЗ, і при­ тягнення їх до дисциплінарної відповідальності; погодження у передбачених законом випадках призначення на посаду та звільнення з посади керів­ ників відповідних структурних під­ розділів обласних, Київської міської держадміністрацій; призначення та звільнення з по­ сад державних службовців апарату МОЗ, присвоєння їм рангів держав­ них службовців, прийняття рішення щодо їх заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності; представлення МОЗ як юри­ дичної особи в цивільно-правових відносинах; внесення подання щодо пред­ ставлення в установленому поряд­ ку державних службовців та інших працівників апарату МОЗ до від­ значення державними нагородами України. Постановою №1074 передбачаєть­ ся, що в разі відсутності секретаря чи неможливості здійснення ним своїх повноважень з інших причин його обов’язки виконуватиме один із ке­ рівників самостійних структурних підрозділів апарату МОЗ відповідно до наказу секретаря. За матеріалами «Урядового порталу»

МІЖ Н А РОД НІ СТА НД А Р Т И

ВПРОВАДЖУЄТЬСЯ МІЖНАРОДНА КЛАСИФІКАЦІЯ ПЕРВИННОЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ

Н

а початку 2018 року Міністерство охорони здоров’я України затвердило Наказ «Про деякі питання застосування україномовного варіанта Міжнародної класифікації первинної медичної допомоги (ICPC-2-E)». Цей документ дає змогу використовувати згадану класифікацію лікарями, які надають первинну медичну допомогу, а також для розробки програм, баз даних, письмових, усних, аудіовізуальних та будь-яких похідних творів, що розробляються МОЗ, на його замовлення

чи в його інтересах. Документ містить україномовний варіант Міжнародної класифікації первинної медичної допомоги ICPC-2, а також таблицю зіставлення кодів ICPC-2-E та Міжнародної статистичної класифікації хвороб і споріднених проблем охорони здоров’я десятого перегляду (далі — МКХ-10). «ІСРС-2 для українських лікарів — нова система, яка дає змогу концентруватися на потребах пацієнтів, а не підлаштовуватись під зручність обробки кодів для формування статистики, — повідом-

ляють у Міністерстві. — Значну частину робочого часу медичні працівники первинної ланки витрачають на паперову і статистичну роботу. Впровадження ІСРС-2 з подальшим спрощенням облікових і статистичних форм — це спосіб оптимізації роботи лікарів первинної ланки для побудови пацієнтоорієнтованої системи охорони здоров’я». За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України

ВІЛ-ІНФЕКЦІЯ В УКРАЇНІ ПЕРЕТВОРИЛАСЯ НА «ТИХУ ЕПІДЕМІЮ». ПОЛОВИНА ІНФІКОВАНИХ НЕ ЗНАЄ ПРО НАЯВНІСТЬ ПРОБЛЕМИ, А У БЛИЗЬКО 40% ОСІБ, КОТРИМ ЩОЙНО ПІДТВЕРДИЛИ ДІАГНОЗ, — ПІЗНІ СТАДІЇ ЗАХВОРЮВАННЯ. За матеріалами служби «Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода»

4

У Збройних силах України запроваджуватимуть «е-Здоров’я»

М

іністерство оборони України підписало Наказ «Про приймання елементів програмного забезпечення, телекомунікаційного, серверного обладнання, автоматизованих робочих місць та документації комплексу «е-Здоров’я». Відповідно до документа, комплекс «е-Здоров’я» буде закріплено на праві оперативного управління за Національним військово-медичним клінічним цент­ром «Головний військовий клінічний госпіталь», Запорізьким військовим госпіталем і Головним управлінням зв’язку та інформаційних систем Генерального штабу Збройних сил України до кінця березня 2018 року. «Впровадження системи електронних записів пацієнта сприятиме підвищенню якості медичного забезпечення Збройних сил України», — повідомляють у прес-службі відомства. За матеріалами офіційного веб-сайту Міністерства оборони України

Трастовий фонд НАТО забезпечив Україну реабілітаційним обладнанням на 280 тис. Євро

Ч

отирьом військовим, які отримали каліцтва під час виконання завдань у зоні проведення антитерористичної операції, за кошти трастового фонду НАТО з медичної реабілітації закуплено спеціальні рукавиці та гачки до протезів рук вартістю 30,9 тис. Євро. «У межах роботи трастового фонду за останні два роки НАТО закупило і передало українським медичним закладам спеціальне реабілітаційне обладнання на суму близько 280 тис. Євро. Ми намагаємося допомагати безпосередньо людям: це і реабілітація через спорт, і конкретне обладнання та допоміжні засоби», — розповідає керівник Офісу Агентства забезпечення і закупівель НАТО в Україні Василь Литвинчук. Керівник трастового фонду НАТО з медичної реабілітації в Україні Наталія Мельниченко зазначила, що важливо не лише закуповувати протези за кордоном, а й розвивати галузь протезування в Україні. «Разом з Українським науково-дослідним інститутом протезування та Харківським національним університетом радіоелектроніки ми організували дворічну освітню програму для протезистів-технологів, які після її проходження отримають дипломи міжнародного стандарту», — зазначила вона. За словами Н. Мельниченко, уже через 6 років програма буде акредитована й реалізовуватиметься в Україні. За матеріалами ІА «Інтерфакс-Україна»

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

НОВИНИ

26 січня 2018 року

КОМПРОМІС МОЖ ЛИВИЙ

ДО СЛІД Ж ЕННЯ

ПРАЦІВНИКИ TEVA ВСТУПИЛИ У ДВОБІЙ З ФАРМГІГАНТОМ ЗА РОБОЧІ МІСЦЯ

М

асштабний план реструкту­ ризації Teva Pharmaceutical Industries перетворився на двобій велетнів: з одного боку — фармацевтичний гігант, з іншого — його працівники.

14 грудня 2017 року Teva Pharma­ ceutical Industries представила дво­ річний план реструктуризації кон­ церну, котрий передбачає ліквідацію 14 тис. робочих місць по всьому світу — 25% штату. У заяві зазначалося: скорочення стосуватимуться під­ приємств і науково-дослідних цен­ трів у США, країнах Європи, Азії та в Ізраїлі (тут заплановано скороти­ ти 1,7 тис. працівників та закрити два фармацевтичні заводи). Причи­ на — бажання компанії заощадити 3 млрд дол., котрі необхідні їй для реструктуризації 35-мільярдного боргу і порятунку від банкрутства. Зокрема, уже у 2018 році Teva має виплатити кредиторам 5 млрд дол. За я ва Teva Pha r maceut ica l Industries зчинила в Ізраїлі політичну бурю. Цього ж дня ізраїльська проф­ спілка «Гістадрут» оголосила фарм­ гіганту війну, а в неділю, 17 грудня, робітники Teva вийшли на загально­ державний страйк. Унаслідок цього життя країни на півдня було паралі­ зоване: не працювали Міжнародний аеропорт ім. Бен-Гуріона, фондова біржа, банки і міністерства. На знак солідарності сотні тисяч людей вийшли на вулиці, аби висловити під­ тримку співробітникам фармацев­ тичної компанії. Протестувальники перекрили основні магістралі по всій країні, включаючи дорогу до Єруса­ лиму, а також палили автомобільні шини біля підприємств Teva.

Спочатку планувалося, що до страйку приєднаються водії громад­ ського транспорту, але потім проф­ спілка відмовилася від цього кроку задля того, аби військовослужбовці могли вчасно потрапити у свої під­ розділи. Згодом ситуацію під контроль узяв уряд Ізраїлю і запросив керівництво Teva на переговори.

Історія падіння Транснаціональна фармацевтична корпорація довгі роки вважалася флагманом і гордістю ізраїльської високотехнологічної промисловос­ ті. Незважаючи на те що Teva давно перетворилася на глобальну між­ народну корпорацію, котра має виробничі потужності в десятках країн світу, вона згідно з особли­ вим пунктом статуту, залишалася ізраїльською компанією: головний офіс розміщується в Ізраїлі, і три чверті ради директорів відповідно до статуту також зобов’язані постійно проживати в цій країні. У нагороду за цю лояльність і робочі місця для жителів Ізраїлю уряд на­ дав корпорації ексклюзивні подат­ кові пільги, сумарний обсяг яких, за оцінками, перевищив 20 млрд шекелів. Проте останній рік практично всі доходи компанії йшли на погашен­ ня гігантських кредитів, узятих на придбання конкурента — фарма­ цевтичної компанії Actavis Generics. Цим придбанням колишній генди­ ректор Teva Ерез Вігодман сподівав­ ся убезпечити фірму від ворожого поглинання і вивести її у перший ряд світових гігантів фармацевтич­ ної промисловості, але угода обер­

нулася фінансовою катастрофою і поставила корпорацію на межу банкрутства.

Вирішення проблеми 19 грудня Прем’єр-міністр Ізраїлю Беньямін Нетаньягу і міністри фі­ нансів, економіки, праці та соці­ ального забезпечення зустрілися з генеральним директором концерну Teva Каро Шульцем. Уряд звернувся до нього з проханням не закривати заводи в Єрусалимі. Каро Шульц не задовольнив цієї вимоги, але за­ пропонував співпрацю для пере­ кваліфікації працівників та пошуку альтернативних рішень з метою їх працевлаштування. На зустрічі було вирішено створити спільну робочу групу з представників уряду і ком­ панії Teva для пошуку оптимального виходу із кризи. Крім того, керівництво Teva трохи поступилося своїм суворим планом реструктуризації й оголосило, що почне звільняти робітників на єру­ салимських підприємствах лише на початку 2019 року. Таке рішення фармгіганта задовольнило уряд та профспілки. Робочий комітет під­ приємства назвав рішення дирекції «перемогою здорового глузду»: «Ми раді, що найприбутковіший завод компанії продовжить існувати, і сотні людей поступово повернуться на робочі місця». Загальний розмір субсидій, який обіцяє влада Ізраїлю майбутнім ро­ ботодавцям за працевлаштування 250 працівників, — 70 млн шекелів. За матеріалами видань Deutsche Welle та Іsraelinfo

О СТА ННЄ ПОПЕРЕ Д Ж ЕННЯ

ФІЛІППІНИ ПОКАРАЛИ SANOFI ЗА ПОРУШЕННЯ ЗАКОНІВ КРАЇНИ

Ф

іліппіни на рік призупинили продаж вакцини Dengvaxia (виробник — Sanofi) від гарячки денге і оштрафували французького виробника на символічну суму у 2 тис. дол. Причина такого рішення полягає в тому, що, на думку Управління з контролю за продуктами і лікарськими за-

собами Філіппін, компанія порушила вимоги післяреєстраційного нагляду. Зокрема, у грудні 2017 року Sanofi звернулася до національних регуляторів різних країн й оголосила про відмінності в ефективності вакцини для інфікованих та неінфікованих пацієнтів: вакцинація не рекомен-

дується особам, не інфікованим гарячкою денге. А враховуючи той факт, що у 2016 році уряд Філіппін витратив 70 млн дол. на програму вакцинації від гарячки денге, влада країни ухвалила рішення заборонити на рік продаж, поширення і просування Dengvaxia. Водночас у фармацевтичній компанії повідомляють: «Sanofi продовжуватиме співпрацю з владою Філіппін і зобов’язується дотримуватися законів і правил країни». За матеріалами Reuters

КОРЕЙСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ З КЛІНІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ЗВІТУЄ: ЗА ПІДСУМКАМИ 2017 РОКУ ПІВДЕННА КОРЕЯ ПОСІЛА ШОСТЕ МІСЦЕ ЗА КІЛЬКІСТЮ ПРОВЕДЕНИХ У КРАЇНІ КЛІНІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ. НА ПЕРШОМУ МІСЦІ — США, ДРУГОМУ — НІМЕЧЧИНА, ТРЕТЬОМУ — ВЕЛИКА БРИТАНІЯ, ЧЕТВЕРТОМУ І П’ЯТОМУ — КАНАДА ТА КИТАЙ.

Парацетамол спричиняє затримку розвитку мовлення у дітей

Д

ослідження Icahn School of Medicine (Нью-Йорк, США) показали: жінки, які вживають парацетамол у перші дні вагітності, у 6 разів частіше народжують дітей із затримкою розвитку мовлення. На початок дослідження 754 учасниці перебували на 8-13-му тижнях вагітності. Фахівці виміряли концентрацію парацетамолу в сечі жінок. Також вагітні розповідали, скільки препарату вони вживали у період між зачаттям і початком дослідження. На основі цих даних учені з’ясували, що прийом знач­ ної кількості парацетамолу та його високі концентрації в сечі пов’язані із затримкою розвитку мовлення в дітей. Зокрема, серед дівчаток зазначене порушення через застосування матір’ю парацетамолу під час вагітності траплялося частіше. За матеріалами Zee News

У Великій Британії досліджуватимуть геноми в населення

Ф

армацевтична компанія Regeneron оголосила про співпрацю з Pfizer, AbbVie, AstraZeneca, Biogen і Alnylam у рамках реалізації проекту із секвенування ДНК (встановлення послідовності визначення первинної структури нерозгалужених біополімерів) у півмільйона жителів Великої Британії. Аналіз зв’язку між генетичною мінливістю і здоров’ям британців допоможе виявити нові можливості для лікування генетичних захворювань. Згідно з угодою кожна з фармацевтичних компаній вкладе у розвиток проекту по 10 млн дол., щоб пришвидшити виконання робіт і гарантувати його завершення до кінця 2019 року (спочатку Regeneron планувала закінчити секвенування у 2022 році). За результатами проекту партнери сподіваються виявити нові дані для створення терапії спадкових захворювань.

У Європі схвалено новий препарат для лікування розсіяного склерозу

Р

егулятори Європейського Союзу видали швейцарській компанії Roche маркетинговий дозвіл на лікарський препарат Ocrevus (ocrelizumab), призначений для лікування розсіяного склерозу. Цей засіб уже довів свою фінансову перспективність у США: за 9 місяців пацієнти витратили майже 1 млрд дол. на придбання вказаних ліків. У Roche інформують, що Ocrevus не має аналогів для лікування найбільш інвалідизуючої форми розсіяного склерозу — первинно-прогресуючої. Крім того, дослідження ІІІ фази програми Orchestra, у кот­рій взяли участь майже 2,5 тис. пацієнтів, показали: при рецидивуючому розсіяному склерозі ocrelizumab продемонстрував високу ефективність за трьома основ­ ними критеріями порівняно зі стандартною терапією. Зокрема, у близько 80% хворих на розсіяний склероз спостерігали уповільнення прогресування хвороби.

За матеріалами Korea Biomedical Review За матеріалами Reuters

5

ДЕРЖАВНЕ ПИТАННЯ

ІННОВАЦІЇ В УПРАВЛІННІ ОХОРОНОЮ ЗДОРОВ’Я —

БОРОТЬБА ЧИ ЄДНІСТЬ ПРОТИРІЧ? В основу реформи лікувальної ланки системи охорони здоров’я покладено зміну фінансово-економічної моделі. Однак чи прораховано всі ризики запровадження новацій, які іноді суперечать одна одній, а почасти й здоровому глузду?

Ольга ЛИТВИНОВА, доцент кафедри соціальної медицини, організації та економіки охорони здоров’я з медичною статистикою Тернопільського медичного університету, магістр державного управління

Свобода з обмеженнями? Першим реальним кроком у цьому напрямку було ухвалення у квітні 2017 року Закону України «Про вне­ сення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства з питань діяльності закладів охорони здоров’я» (№2002VІІІ). Він передбачає здійснення низ­ ки заходів щодо створення мережі державних та комунальних медич­ них закладів з достатнім рівнем са­ мостійності для ефективного та сво­ єчасного медичного забезпечення населення. Зокрема, Законом задекларовано їх фінансову та управлін­ ську автономію, а також встановле­

но спрощений порядок реорганізації закладів охорони здоров’я: держав­ них та комунальних установ у казен­ ні підприємства і комунальні неко­ мерційні підприємства. Водночас Закон закріплює гарантію того, що кошти, не використані закладами охорони здоров’я (крім державних та комунальних установ) у поточному році, не вилучатимуться в них і мо­ жуть бути використані на фінансу­ вання діяльності закладу (зокрема на оновлення матеріально-техніч­ ної бази). Також Закон урегульовує окремі питання, пов’язані з догово­ рами про медичне обслуговування населення, які укладатимуться від­ повідно до спеціального порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України. Однак, якщо з одного боку закла­ ди охорони здоров’я отримали певну свободу, то з іншого — існує низка невизначеностей, які стримують її реалізацію. Зокрема, відповідно до згаданого Закону державні та ко­ мунальні заклади охорони здоров’я не підлягають приватизації, за ор­ ганізаційно-правовою формою заклади державної власності можуть утворюватися та функціонувати як казенні підприємства або державні установи, комунальні некомерційні підприємства або комунальні уста­ нови. Це твердження мало б дава­ ти впевненість у тому, що заклади охорони здоров’я буде збережено в тому вигляді, як вони існують. Од­

нак воно припускає і можливість їх перепрофілювання та скорочення! Наступне протиріччя. У згадано­ му Законі міститься положення про те, що медичну допомогу надають безоплатно (за рахунок бюджетних коштів) у закладах охорони здоров’я та фізичні особи-підприємці, які отримали відповідну ліцензію. І од­ разу уточнюється: лише ті, із ким головний розпорядник бюджетних коштів уклав договори про медич­ не обслуговування населення. Далі наведено й певні фінансові обме­ ження: такі договори укладаються лише в межах бюджетних коштів, передбачених на охорону здоров’я на відповідний бюджетний період, на підставі вартості й обсягу послуг з медичного обслуговування, замов­ ником яких є держава або органи місцевого самоврядування. Отож, в умовах дефіциту таких коштів обся­ ги гарантованої медичної допомоги буде обмежено і скорочено — відпо­ відно до «меж» бюджету. З економічної точки зору — це раціональний і логічний підхід, од­ нак з позицій медицини — суттєвий ризик. Адже враховуючи неможли­ вість точно спрогнозувати перебіг хвороби пацієнта, його одужання тощо, запровадження механізмів нормованого розподі лу витрат і нормування медичних втручань приховує небезпеку невизначенос­ ті. Навіть жорстке запровадження протоколів лікування і нормативне

ЖОРСТКЕ ЗАПРОВАДЖЕННЯ ПРОТОКОЛІВ ЛІКУВАННЯ І НОРМАТИВНЕ ФІНАНСУВАННЯ НА ЇХ ПІДСТАВІ МОЖУТЬ ЗНАЧНО ОБМЕЖИТИ ЗДАТНІСТЬ ЛІКАРЯ ПРИЙМАТИ ГНУЧКІ РІШЕННЯ ЩОДО ЛІКУВАННЯ ПАЦІЄНТА І ПЕРЕТВОРЯТЬ ЙОГО З ЛОГІЧНО МИСЛЯЧОГО ФАХІВЦЯ НА СУТО ТЕХНІЧНОГО ВИКОНАВЦЯ

6

фінансування на їх підставі можуть значно обмежити здатність лікаря приймати гнучкі рішення щодо лі­ кування пацієнта і перетворять його з логічно мислячого фахівця на суто технічного виконавця.

Сіємо по засіяному? За п ропонова ні змі ни пере дба­ чають, що фінансове забезпечення державних і комунальних зак ла­ дів охорони здоров’я — бюджетних установ здійснюється відповідно до бюджетного законодавства. Отож, аби змінити систему оплати праці медиків (реформатори обіцяють суттєво її підвищити), а також усю схему фінансових потоків у галузі (через пропоновану Національну с лу жбу здоров’я України), дове­ деться спочатку змінити бюджетне законодавство. У згаданому Законі йдеться й про те, що вартість медичної пос­ луги розраховується з огляду на структуру витрат, необхідних для надання такої послуги відповідно до галузевих стандартів, а методи­ ка її розрахунку затверджується Кабінетом Міністрів України. І тут важливо наголосити на необхіднос­ ті запровадження єдиної методики ціноутворення в системі медичних послуг або ж розробки єдиних тари­ фів на них не лише на основі струк­ тури вит­рат. Адже витрати на одну і ту саму послугу будуть різними — залежно від вартості використо­ вуваного обладнання, рівня амор­ тизаційних відрахувань, розміру комунальних платежів тощо. Для прикладу наведу тарифи, роз­ раховані в одному із закладів охоро­ ни здоров’я м. Кропивницький. Особливу увагу привертає розбіжність вартості гінекологічного огляду аку­ шеркою (21 грн 88 коп.) і звичайно­ го медичного огляду лікаря-хірурга (5 грн 34 коп.). Це при тому, що бланк медичної довідки коштує 4 грн 14 коп. Якщо такий «розмах» у межах одного закладу, можна уя­ вити варіабельність цін на медичні пос­л уги по всій країні!

Ілюзій більше не буде Не менше питань виникає і стосов­ но того, де брати кошти. Адже, на­ рівні із заявами про безкоштовне обслуговування населення в зак­ ладах охорони здоров’я, запев­н яють у мож ливості використову вати кош­т и, отримані від юридичних та фізичних осіб. «Заклади охорони здоров’я встановлюють плату за пос­ луги з медичного обслуговування, що надаються поза договорами про медичне обслуговування населен­ ня, укладеними з головними роз­ порядниками бюджетних коштів, у порядку, встановленому законом». Таке твердження потребує дуже ве­ ликих засторог. Вітчизняна галузь

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ДЕРЖАВНЕ ПИТАННЯ

26 січня 2018 року

уже стикалася з подібною ситуацією до 1996 року, доки Конституційний Суд України заборонив надавати платні послуги у лікувальних зак­ ладах комунальної та державної форм власності. Враховуючи ви­ сокий рівень невизначеності у віт­ чизн яній медицині, пос лу г, що надаватимуться поза договорами, ставатиме дедалі більше — щоразу, тільки-но заклад охорони здоров’я відчує потребу в додатковому фі­ нансуванні (а це відбуватиметься завжди), можна буде розширювати «платний перелік». Ві дпові дно до законопроект у №6327 «Про державні фінансові га­ рантії надання медичних послуг і лікарських препаратів», ухваленого Верховною Радою України в другому читанні, держава гарантує громадя­ нам повну оплату необхідних їм ме­ дичних послуг та лікарських засобів, передбачених програмою медичних гарантій (згідно з тарифом, за раху­ нок коштів державного бюджету). І тут слід розвіяти ілюзії щодо без­ оплатності медичної допомоги для громадян. Адже такою вона буде ви­ нятково в межах прог­рами медич­ них гарантій. Вартість медичних послуг та лікарських засобів, що не входять до неї, можуть покриватися хіба що за рахунок коштів держбю­ джету, передбачених на реалізацію відповідних державних програм та заходів, а також місцевих бюдже­ тів, медичного страхування, юри­ дичних і фізичних осіб та з інших джерел, не заборонених законодав­ ством. Однак ключове слово тут «мо­ жуть», а не «обов’язково» покрива­ тимуться. Аналогічно допускається, що органи місцевого самоврядуван­ ня можуть фінансувати регіональ­ ні програми розвитку та підтрим­ ки комунальних закладів охорони здоров’я (зокрема щодо оновлення їх матеріально-технічної бази, ка­ пітального ремонту, реконст­рукції, підвищення оплати праці медиків), а також місцеві програми надання медичних послуг населенню, гро­ мадського здоров’я та інші програ­ ми, але лише в межах компетенції органів самоврядування. Обсяг коштів державного бюджету України, що спрямовуються на реалізацію програми медичних гарантій, щорічно визначатиметь­ ся законом про Державний бюджет як частка ВВП, але не менше 5%. Упродовж останніх років на охо­ рону здоров’я в Україні виділялося 3-3,5% ВВП. Тож усі розуміють, що матеріальна база галузі нині доведе­ на до кризового стану, і збільшення обсягів її фінансування навіть не в двічі не сприятиме суттєвому поліп­ шенню ситуації. Наприк лад, чи зможе пацієнт, котрий звертається в травмпункт з побутовою травмою і потребує не­ відкладного хірургічного втручан­ ня та змушений витратити понад 5 тис. грн тільки на медичні засоби й антибіотики, сподіватися на без­ коштовне надання такої допомоги, якщо держава виділятиме на одного хворого задекларовані 370 грн? Чи держава сподівається на таке значне зменшення кількості невідкладних звернень, що зможе покрити їх ліку­ вання в повному обсязі з цими мізер­ ними коштами? Реалістам же потріб­ но готуватися до того, що прог­рама

ПРИНЦИП «ГРОШІ ЙДУТЬ ЗА ПАЦІЄНТОМ» ТАКОЖ НЕ СТАНЕ СТИМУЛОМ, АДЖЕ МЕДИЧНА ПОСЛУГА ЗА СВОЄЮ СУТТЮ МАЄ НЕГАТИВНИЙ ПОПИТ (ХТО Ж МРІЄ ПРО ВІДВІДУВАННЯ ЛІКАРЯ Й ОТРИМУЄ ЗАДОВОЛЕННЯ ВІД ЦЬОГО ПРОЦЕСУ?). ТОМУ ЗГАДАНИЙ ПРИНЦИП СТИМУЛЮВАТИМЕ ЛИШЕ ПРИНАДЖЕННЯ ПАЦІЄНТІВ: ГАРНИМ СЕРВІСОМ, ВМОВЛЯННЯМИ, ФЛЕШМОБАМИ, РОЗВАГАМИ ТОЩО. ТОБТО МЕДИЧНІ ЗАКЛАДИ КИНУТЬ УСІ СИЛИ НА ТЕ, АБИ ЛИШЕ ЗАМАНИТИ КЛІЄНТА, ЩО ПЕВНОЮ МІРОЮ ВИГЛЯДАЄ АБСУРДНО

гарантованого забезпечення буде дуже «худенькою», і пацієнтам до­ ведеться доплачувати за «решту» з власної кишені. А чи є в них на це кошти — нікого не цікавить.

Між двох вогнів Узагалі це мало б непокоїти Націо­ нальну службу здоров’я України, яку МОЗ планує створити як централь­ ний орган виконавчої влади, що забезпечуватиме рівний і якісний медичний захист громадян Укра­ їни в межах гарантованого держа­ вою пакета медичної допомоги. Ар­ гументуючи необхідність створення такого органу, МОЗ виходить з того, що «чим більше страхових внесків об’єднано в один нефрагментований бюджет (тобто в єдиний пул, з яко­ го оплачуються страхові випадки), тим імовірніше, що страховик змо­ же профінансувати кожний випадок хвороби, не банкрутуючи». Очевидно, що страховими внесками МОЗ називає частину подат­ ків, виділених на систему охорони здоров’я. Та, оскільки за даними Українського інституту стратегіч­ них досліджень МОЗ України у 2015 році на 100 тис. населення країни припадало понад 170 тис. хвороб, говорити про те, що лікуватимемо хворих за рахунок здорових, наразі не доводиться… На думку представників МОЗ, принцип «Гроші йдуть за інфраст­ руктурою», а не «за пацієнтом» не створює стимулів для покращення якості медичної допомоги на рівні медустанов, і є причиною неефек­ тивності наявної мережі (більшість закладів недостатньо навантажені, основні фонди зношені, медичне обладнання застаріле). Однак прин­ цип «Гроші йдуть за пацієнтом» та­ кож не стане таким стимулом, адже медична послуга за своєю суттю має негативний попит (хто ж мріє про відвідування лікаря й отримує задоволення від цього процесу?). Тому згаданий принцип стимулю­ ватиме лише принадження пацієн­ тів: гарним сервісом, вмовляння­ ми, флешмобами, розвагами тощо. Тобто медичні заклади кинуть усі сили на те, аби лише заманити клі­ єнта, що певною мірою виглядає абсурдно. У деяких базових аргументах МОЗ щодо створення Національної служ­ би здоров’я також приховані певні ризики. Зокрема, коли йдеться про необхідність консолідувати кошти

«для закупівлі послуг на такому рівні, який забезпечить замовнику (розпоряднику бюджетних коштів) достатню ринкову силу, щоб доби­ ватися найкращої ціни за послуги та медикаменти». Насправді ж це є ознакою монополістичного впливу на ринок медичних послуг. Мож­ ливо, Національна служба здоров’я України й матиме достатню ринкову силу для того, аби змусити вироб­ ників (лікарів і фармацевтів) прода­ вати свої послуги за «найкращими» для служби цінами, але як у цій си­ туації почуватимуться самі вироб­ ники, скільки вони протримаються на такому ринку і чи вціліє пацієнт між двома вогнями? Також МОЗ обіцяє, що закупівлі медичних послуг буде організовано так, аби їх замовник «був зацікав­ лений діяти в найкращих інтересах пацієнта, а не в найкращих інтересах постачальника (закладів, ліка­ рів)». Застереження аналогічні до попереднього пункту. Національна служба здоров’я мала б організувати цей процес так, аби сам постачаль­ ник був зацікавлений діяти «в най­ кращих інтересах пацієнта». А для цього йому потрібно платити не за надану послугу, а за профілактику! Сумнівним є й намір МОЗ органі­ зувати закупівлі медичних послуг у такий спосіб, за якого їх замовник «не мав би фінансового інтересу відмовляти застрахованим особам у виплаті». Адже коли організатор цих закупівель (Національна служ­ ба здоров’я) послуговуватиметься тільки тим обсягом коштів, яким володітиме, то й послуги закупо­ вуватиме саме на чітко визначену суму. А обсяг послуг визначатиме Уряд, знову ж таки виходячи з інтер­ есів бюджету, а не потреб хворих. Обіцянки забезпечити пацієнтам вільний вибір закладів, а постачаль­ никам — конкуренцію, яка моти­ вуватиме їх до надання якісніших послуг та впровадження науково обґрунтованих і економічно ефек­ тивних методів роботи, упирається в іншу перешкоду. Річ у тому, що вільний вибір паці­ єнтів обмежений специфікою закла­ ду, рівнем надання допомоги в ньо­ му, територіальною доступністю, а в багатьох випадках і завантаженістю тієї чи іншої лікарні тощо. Якість як мотиваційний критерій — також дуже відносне поняття, оскільки її по-різному оцінюють пацієнт, лікар і держава.

Нове — ще не забуте старе? Модель використання бюджетних коштів, котра ґрунтуватиметься на принципі стратегічних закупі­ вель через єдиного національного страховика, дуже схожа на фінансу­ вання системи охорони здоров’я за принципом системи Семашка. Адже там також був єдиний централізо­ ваний бюджет, панував плановий розподіл за чітко визначеними по­ казниками (з тією лише різницею, що тоді це були ліжка). Так само ви­ плати для лікування окремої люди­ ни не «прив’язувалися» до розміру її індивідуальних внесків. Однак тоді це забезпечувало універсаль­ ність і рівність доступу до медичної допомоги. МОЗ України декларує принцип розмежування функцій замовника і постачальника медичних послуг, коли «єдиний національний замов­ ник не володітиме закладами охоро­ ни здоров’я та не керуватиме ними». Дивне твердження, яке йде врозріз із принципом «Хто платить — той замовляє музику!». Якщо єдиний національний за­ мовник оплачує послуги по факту, відповідно до витрат виробника, тоді логічно, що постачальник буде зацікавлений надавати високотех­ нологічні та високовартісні ме­ дичні послуги. Як зробити їх саме такими? Можна повчитися цьому у РФ, де запроваджували клінікостатистичні групи і оплачували їх за витратами. З проекту Постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення Національної служби здоров’я Укра­ їни» не зрозуміло, чи входитиме у вартість медичної послуги утриман­ ня закладу охорони здоров’я. Якщо взяти до уваги рекомендацію, що вартість визначатиметься за струк­ турою витрат, тоді входитиме. Від­ так маємо готувати населення до того, що обсяг гарантованої допо­ моги зменшуватиметься з кожним підвищенням тарифів на енергоно­ сії, комунальні послуги тощо. Наостанок хочу застерегти: якщо систему охорони здоров’я переве­ дуть у русло винятково ринкової економіки, вона поводитиметься відповідно до пануючих там зако­ нів і намагатиметься працювати за принципом «Чим більше послуг — тим краще!». Чи ж зможемо тоді на­ звати наше суспільство гуманним і чи досягнемо задекларованої мети — здоров’я нації?

7

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

ДЕКЛАРАЦІЯ ЛІКАРЯ І ПАЦІЄНТА —

ПАКТ ПРО ДРУЖБУ БЕЗ ЖОДНИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ?

Свято підписання декларації між лікарем і пацієнтом то наближається, то знову віддаляється. Таке тренування на витримку непокоїть і одних, і других. Пацієнти панікують, що без декларації залишаться поза зоною медичного обслуговування або й узагалі не схильні підписувати документ з незрозумілим для них статусом. Лікарі не знають, як заманити пацієнтів або побоюються, що не потягнуть воза, перевантаженого зайвими душами. Що ж гарантує декларація окрім «руху мас» у поліклініках?

Олег ШЕКЕРА, директор Інституту сімейної медицини НМАПО ім. П. Л. Шупика, академік АНВО України, Заслужений лікар України, Голова експертної проблемної комісії МОЗ та НАМН України, доктор медичних наук, професор

8

ВЗ Здається, немає нічого надійнішого, аніж документ про співпрацю, скріплений підписами сторін. Чому ж декларацію ліка­ ря та пацієнта сприймають зі скепсисом?

— Давайте проаналізуємо, як пред-­ ставники МОЗ України бачать функціонування Декларації про вибір лікаря з надання первинної медичної допомоги. По-перше, підписуючи її, пацієнт сповіщає Національну службу здоров’я України (НСЗУ) про вибір лікаря первинної медичної допомоги. На основі цієї інформації, занесеної в реєстр, НСЗУ нараховує кошти, котрі за контрактом має отримати медична практика, до якої прикріпився паці-

єнт. Вона ж оплачуватиме звернення до лікарів-спеціалістів, призначені лікарем загальної практики-сімейної медицини (коли розпочнуться виплати за такі послуги в новій системі). Також держава оплачуватиме візити без направлення до гінеколога та психіатра. Якщо ж пацієнт звертатиметься до інших спеціалістів за власним бажанням, він самостійно сплачуватиме вартість візиту. По-друге, з настанням «приписної» кампанії пацієнт має підписати Декларацію про вибір лікаря первинної допомоги під час першого візиту до обраного лікувального закладу цього рівня. До того

часу держава не оплачуватиме йому згадані послуги. Відтак сама ідея укладання договору між лікарем і пацієнтом є слушною, аби в цьому документі були прописані основні права і обов’язки сторін, а також форс-мажор на випадок непередбачуваних ситуацій. Цьому варто повчитися у страхових компаній, які чітко й детально зазначають у полісах усі умови договору та зобов’язання підписантів, оскільки ризикують своїми коштами й авторитетом. Лікар же ризикує втратити довіру пацієнтів і повагу колег, якщо щось піде не так, а пацієнт, що набагато важливіше,

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

26 січня 2018 року — здоров’я! Тож кожен лікар хотів би бачити в договорі конкретні пункти, за які він відповідатиме, а пацієнт — отримати певні гарантії того, як його обслуговуватимуть, що він отримає за кошти, котрі «йтимуть» за ним, а також що має зробити зі свого боку (пройти профогляди, щеплення тощо). На жаль, декларація, яку нині пропонують підписати лікарю і пацієнту, таких пунктів не містить, тож є чимось на зразок прикріпного талона, у кращому випадку — документа фінансової звітності, але «дружбу» лікаря й пацієнта вона гарантує тільки формально. ВЗ А якщо це вибір від душі?

— До того, як саме має відбуватися вибір пацієнта, також є питання. На мою думку, кожен лікар мусив би представити своє резюме, добре було б створити електронну базу даних таких спеціалістів, аби пацієнти мог­ ли вибирати того, хто їх влаштовує. А так виходить, що пацієнт має орієнтуватися на «сарафанне радіо» чи на власний досвід (обпікся-не обпікся), а лікар — бігати за пацієнтом. А ще є шлях за інерцією. Нині в багатьох під’їздах будинків уже можна прочитати оголошення «Ваш лікар — і конкретне прізвище». Те саме озвучать непоінформованому пацієнту в реєстратурі поліклініки, ось вам і весь вибір. Не кажу вже про ті випадки, коли в зоні доступу пацієнта такий лікар взагалі один-єдиний. До того ж нині сімейних лікарів активно закликають набирати більше пацієнтів, мовляв, у такий спосіб вони зможуть значно більше заробити (за подушним принципом). А як бути з якістю наданої ними медичної допомоги? У проекті Закону України «Про первинну медичну допомогу на засадах сімейної медицини» від 22.06.2017 р. №6634, який сьогодні пропонується на затвердження Верховною Радою України, закладено норматив навантаження на одного сімейного лікаря у 1100-1200 пацієнтів у сільській місцевості, 1400-1500 — у місті. Натомість представники МОЗ України говорять про норматив у 2000 пацієнтів (а навіть і більше — до 3000). Однак коли ви обираєте «свого» лікаря, ви оцінюєте умови, у яких він вас обслуговуватиме, тобто розраховуєте на певну кількість часу для огляду, оформлення документів, профілактичної бесіди тощо. І ось з’ясовується, що ця кількість часу скорочується, бо лікар набрав майже вдвічі більше пацієнтів, ніж їх було до підписання декларацій. Він має на це право: у декларації не закріплені очікування і сподівання пацієнта, а також умови співпраці. Виходить: пацієнта ввели в оману — тепер він має «потіснитися», аби інші «вмістилися» в норматив робочого часу лікаря. Таким чином, пацієнта обділяють увагою й обсягом первинної медичної допомоги, на які він сподівався, підписуючи декларацію, а відтак він не зможе розраховувати на відповідну якість медичного обслуговування. У результаті програє і пацієнт, і лікар. Як приклад складної ситуації: лікар протягом тривалого часу перебуває на курсах підвищення кваліфікації, що можуть тривати від 2 тижнів до півроку.

когось обирати? І як у цьому випадку вре­ гульовуватимуть фінансові питання?

— Сьогодні, згідно з Інструкцією щодо заповнення Декларації про вибір лікаря первинної медичної допомоги такий документ формується окремо для кожного пацієнта, а в разі зміни лікаря він має підписати нову декларацію (з цього моменту попередня втрачає чинність). Який механізм розриву угоди та зміни нап­ рямку подушного фінансування? У разі групової практики подібні проб­ леми вирішити легше, хоча також є певні ризики. А якщо лікар працює самостійно (один)? Зрештою, хто відповідатиме за здоров’я пацієнта в такий період? Той, хто його вів згідно з попередньою декларацією, чи той, хто «підміняє» колегу (підписав нову декларацію) на певний період? До кого і як у такому випадку «підуть гроші» за пацієнтом? Це гасло лише звучить красиво, а на практиці з його реалізацією виникатимуть проблеми, оскільки потрібно було спочатку розробити відповідну методику для врегулювання процесу руху коштів, прорахувати варіанти й фактори ризику, а вже потім приймати певне, зрозуміле для всіх (лікарів, пацієнтів, бухгалтерів, юристів тощо) рішення. ВЗ Чи може пацієнт обрати лікаря за­ гальної практики-сімейної медицини, об’єктивно оцінивши його професіоналізм?

— Ні. По-перше, деякі пацієнти «все знають» і очікують від лікаря лише підтвердження свого «діагнозу» та методів «лікування», до яких вони прихильні. А якщо лікар дає не ті рекомендації, які від нього хочуть чути, вирішують, що він поганий фахівець, відтак його не оберуть. Та навіть якщо пацієнт не такий самовпевнений, йому важко оцінити, наскільки професійними є призначення чи дії лікаря. Тому більшість дійсно «голосуватиме» емоціями — як лікар себе поводить, чи приділяє достатньо уваги і часу пацієнту, чи має досвід роботи. Тому молоді лікарі взагалі можуть залишитися без пацієнтів, бо ті вважатимуть, що краще повірити фахівцю зі стажем, ніж «перевірити» на собі знання молодого спеціаліста (нехай і сучасні). Тож лікарі перебувають у нерівних умовах. Та навіть дуже досвідчений фахівець не зможе лікувати пацієнтів «на ходу» (а саме так доведеться робити, якщо кількість зареєстрованих осіб значно перевищуватиме запропонований норматив). Наприклад, нині лікарям дозволили не відвідувати хворих удома, а консультувати по телефону. Але

такі консультації можуть стосуватися хіба що корекції вже прописаного лікування, коли лікар добре знає історію хвороби пацієнта, умови його життя, роботи, та й то з огляду на те, що хворий найближчим часом прий­де на прийом, і цей випадок не пот­р ебує термінового втручання. Але що знає лікар про стан здоров’я пацієнтів, які підписали декларації вперше? До того ж, якщо консультувати по телефону тисячі пацієнтів, так і до в’язниці недалеко. Безперечно, право вибору лікаря — це чудово, особливо порівняно з його «призначенням». Однак стимулом для лікарів у цьому плані має бути не принцип «що більше пацієнтів, то більша заробітна плата», а «що більше здорових пацієнтів, то краще для всіх». Лікар повинен отримувати винагороду і за лікування хворих, і за підтримання стану здоров’я своїх пацієнтів (що не менш важливо). Тобто в нього має бути стимул опікуватися хворими з тяжкими патологіями, а також застосовувати елементи первинної та вторинної профілактики. ВЗ У будь-якому разі норматив не гумо­ вий, і авторитетному лікарю доведеться відмовляти частині пацієнтів у підписанні декларації.

— Передбачено, що лікар не має права відмовити у підписанні декларації на підставі віку, статі, матеріального становища, зареєстрованого місця проживання пацієнта, наявності в нього хронічного захворювання, але він може розірвати угоду у випадку, коли той не виконує його рекомендацій і настанов. На мій погляд, ця умова має бути детально прописана, оскільки складно відстежити це порушення (адже хворий перебуває не в стаціонарі, а на амбулаторному лікуванні). Як і довести, що лікар не намагається «виштовхати» невигідного пацієнта, з яким багато мороки або його стан потребує посиленої уваги. ВЗ Натомість лікарі загальної практики-сі­ мейної медицини вважають, що їх намага­ ються «виштовхати» у приватну практику, змусити стати ФОП. Можливо, саме тоді настане розквіт договірних стосунків з пацієнтами?

— По-перше, такий перехід має відбуватися поступово і без примусу. До того ж держава зобов’язана добре подумати, з ким і з чим вона залишиться, і передбачити запобіжники для різних варіантів ризику. Адже може статися так, що спочатку лікарі опиратимуться «виштовхуванню» в приватну практику, а потім

знайдуть оптимальний вихід для себе. Наприк­лад, візьмуть на обслуговування не понад 2000 пацієнтів, у яких багато хвороб і мало доходів, а кілька сотень чи й десятків (кому як пощастить) заможних родин, які забезпечать їм значно вищий дохід, ніж усі нинішні пацієнти з деклараціями і коштами, що за ними «ходять». Така практика вже існує. Особисто знаю сімейних лікарів, які ведуть 1-2 родини, а їх роботодавці гідно платять, аби лише вони не брали додаткових навантажень. Безперечно, таке стосується великого бізнесу. Але це лише початок. Тому держава має розписати єдині правила гри (у тому числі й у законодавчому полі) для всіх без винятку секторів: і приватного, і державного (щодо фінансування, вимог до здійснення практики, дот­ римання стандартів, клінічних протоколів тощо). Тоді буде забезпечено можливість чесної конкуренції між державним і приватним сектором, а пацієнт обиратиме кращий варіант. Зайве чи недолуге відімре саме по собі, без жодного примусу. Однак не варто забувати: інтенсивний розвиток приватної медицини в будь-якій державі можливий лише за наявності платоспроможного населення. Тож Україна має чітко визначити, скільки їй потрібно спеціалістів для функціонування державної системи охорони здоров’я, а решту відправити у «вільне плавання», передусім створивши для цього відповідні умови. Пацієнти самі вирішуватимуть, куди їм йти, а отже, і з ким підписувати декларації чи договори про медичне обслуговування. Розмову вела Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»

(Продовження на стор. 10)

Н А С Т У ПН А Т Е М А Шановні читачі! Відкриваючи «Дискусійний клуб», ми ставили за мету дати кожному лікарю можливість висловитися з приводу наболілого. Тема нашого наступного обговорення:

«Нова методика обрахунку вартості медичних послуг чи стара пісня про головне?» Чекаємо ваших листів на адресу: 04211, м. Київ, а/с 138, редакція газети «Ваше здоров’я» або на e-mail: vz@vz.kiev.ua

БЕЗПЕРЕЧНО, ПРАВО ВИБОРУ ЛІКАРЯ — ЦЕ ЧУДОВО, ОСОБЛИВО ПОРІВНЯНО З ЙОГО «ПРИЗНАЧЕННЯМ». ОДНАК СТИМУЛОМ ДЛЯ ЛІКАРІВ У ЦЬОМУ ПЛАНІ МАЄ БУТИ НЕ ПРИНЦИП «ЩО БІЛЬШЕ ПАЦІЄНТІВ, ТО БІЛЬША ЗАРОБІТНА ПЛАТА», А «ЩО БІЛЬШЕ ЗДОРОВИХ ПАЦІЄНТІВ, ТО КРАЩЕ ДЛЯ ВСІХ». ЛІКАР ПОВИНЕН ОТРИМУВАТИ ВИНАГОРОДУ І ЗА ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ, І ЗА ПІДТРИМАННЯ СТАНУ ЗДОРОВ’Я СВОЇХ ПАЦІЄНТІВ (ЩО НЕ МЕНШ ВАЖЛИВО)

ВЗ Що робити в такому разі пацієнтам, кот­ рі підписали з ним декларацію, — знову

9

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ (Початок на стор. 8)

ТОЧКИ ЗОРУ

Микола ТАРАСОВ, директор НП «П’ятий Черкаський міський центр первинної медикосанітарної допомоги»

М

іністерство охорони здоров’я заявило, що реформування первинної ланки фактично розпочнеться з 1 липня 2018 року. Своєю чергою, центри ПМСД мають до 1 квітня створити базу даних пацієнтів для електронної системи управління (e-Health). Чи все буде, як заплановано, покаже час. Адже починаючи з січня 2018 року МОЗ України має врегулювати чимало підготовчих моментів. По-перше, потрібно створити нову організацію — замовника медичних послуг. Коли реально запрацює Національна служба здоров’я України, важко сказати. Це нова структура, і поки що ми не знаємо, як вона виглядатиме, матиме підрозділи або представників у регіонах чи сконцентрує всі повноваження в центрі. По-друге, потрібно вирішити чимало важливих питань з e-Health. Нині вже розроблена декларація, яку можна оформити на будь-якого пацієнта. Однак виникає дуже важливе юридичне питання: хто гарантуватиме збереження персональних даних лікарів і пацієнтів, якщо відповідна програма перебуває в управлінні громадської організації, а не на балансі держави? Я особисто не можу дозволити лікарям передавати персональні дані громадській організації. Поки (до 1 квітня) e-Health діє в тестовому режимі, наші лікарі пробують працювати в системі, вони справляються, але ж це доволі складна процедура — внесення даних одного хворого займає 20-30 хвилин! Потім дані відправляють у Київ, і потрібно чекати, доки вони повернуться назад. Чи є на це в лікаря час? Наступний аспект. Ми говоримо про те, що між лікарем і пацієнтом має бути укладено договір. Але ж підписання декларації — це зовсім не договір, а лише можливість внести в базу дані, аби на цій підставі потім «пішли гроші», тобто по суті це звичайна система реєстрації пацієнта. Усе ніби виглядає дуже просто, але й тут виникають питання. Наприклад, теоретично наголошується, що пацієнт може вільно обирати будь-якого лікаря, незалежно від реєстрації місця його проживання, однак у радіусі 60 км. Насправді ж пацієнти вимушені реєструватися в лікаря, який фізично зможе вчасно надати їм допомогу. Бо якщо лікар набере пацієнтів з різних районів міста, то, наприклад, під час епідемії грипу він не зможе охопити «радіус проживання» всіх 2000 прикріплених осіб, а в разі екстремальних випадків не встигатиме доїхати до хворого. Не кажу вже про те, що серед пацієнтів завжди будуть лежачі, інваліди тощо. При цьому в Міністерстві запевняють: нині лікарі їздитимуть до своїх пацієнтів на власних автомобілях. Було б добре, але реалії далекі від фантазій: у наших сімейних лікарів майже немає автомобілів, а медики старшого покоління вже й не навчатимуться кермуванню, тож ходитимуть пішки або ж добиратимуться на маршрутних таксі. Відтак і обиратимуть район обслуговування в межах «пішої доступності», думаю, що й пацієнти діятимуть за тим самим принципом. Фактично процес набору пацієнтів розпочато. Щоправда, не у вигляді підписання декларацій — лікарі просто «беруть на замітку» по 2000 пацієнтів, аби потім вчасно внести їх у реєстр. Адже вже з 1 липня їм обіцяють нову систему фінансування — 370 грн за од-

10

ного хворого. Однак якщо орієнтуватися на контроль­ні цифри держбюджету, то там вочевидь не вистачає обіцяних коштів, а закладено приблизно 120 грн на кожного пацієнта, можливо, трішки більше. Залишається тільки сподіватися на те, що бюджет переглянуть у бік збільшення. Також існує багато неузгодженостей в організаційних питаннях. Так, з одного боку, передбачено, що пацієнт може вільно вибрати того лікаря, якого забажає, а з іншого — що лікар може відмовитися від пацієнта, коли в нього вже є їх 2000 (а в Україні недостатньо сімейних лікарів!) або коли хворий не виконує його призначень. Щодо останньої умови взагалі виникає багато питань. Адже на практиці майже 99% наших пацієнтів можна записати в такі «порушники»: хтось дійсно ігнорує рекомендації лікаря, але більшість просто не мають коштів на придбання призначених ліків. І тут виникатиме чимало конфліктних ситуацій. Дехто навіть не розуміє, наскільки це складне питання. До того ж лікар зобов’язаний виконувати стандарти лікування, а нині Міністерство наполягає на дотриманні європейських та американських стандартів замість вітчизняних клінічних протоколів. Однак якщо на них орієнтуватися, то, наприклад, лікування циститу коштуватиме 1,5 тис. Євро. Хто з наших пацієнтів зможе заплатити такі кошти? Але ж Міністерство вимагає дотримуватися саме цих протоколів, і лікар нестиме відповідальність за їх невиконання чи порушення. Якщо ж він піде назустріч хворому і випише інші ліки, то в разі перевірки його покарають за «нестандартне» лікування. Крім того, вказані стандарти доказової медицини не передба­ чають застосування фізіотерапії, фітотерапії, які доступні нашим пацієнтам і могли б полегшити їх стан у деяких випадках. Тому лікар потрапляє в скрутне становище, а хворий почасти — у безвихідне. Також Міністерство обіцяє диференційовану оплату за пацієнтів різних категорій (за лежачих, пенсіонерів, дітей — більше), але поки що це лише обіцянки, не підтверджені документально і не відображені в рядках бюджету. До того ж лікарі нині працюють за мізерну зарплату, а з чого вона «виросте» (як те обіцяно) невідомо, адже коштів у бюджеті на цю статтю не додалося. Без відповіді залишається питання перебування лікаря у відпустці, на лікарняному чи на курсах підвищення кваліфікації. Законодавством не врегульовано, хто обслуговуватиме пацієнтів за його відсутності. Більше того, чиновники не розуміють, що керівники медичних закладів повинні виконувати Закон «Про працю» і надавати лікарю оплачувані відпустки, лікарняні. І я як керівник не зможу навіть доплатити лікарям за те, що вони підміняли відсутніх колег. Раніше ці питання законодавством були врегульовані, нині чиновники вказують, що лікарі самі їх вирішуватимуть, але якщо законодавство не відображатиме цих аспектів, то будь-які рішення можна буде трактувати, як кому вигідно. З 1 жовтня 2017 року набув чинності Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства з питань діяльності закладів охорони здоров’я», який має надати автономним лікувальним закладам можливості врегульовувати питання відпусток і лікарняних для медиків у межах власних коштів, однак чиновники гальмують виконання цього документа. Тож запитань багато. Я особисто кілька разів був у Міністерстві охорони здоров’я і на засіданні профільного Комітету Верховної Ради, але так і не почув відповідей від чиновників. Дуже складно щось доводити людям, які не працювали в галузі й не розуміють

багатьох її проблем. Тож не зрозуміло, коли всі ці питання буде врегульовано. Ми, медики, — лише виконавці. Нас ніхто не питає, як краще зробити.

Валентина ВАМУШ, завідувачка відділення загальної практики сімейної медицини Чернігівської міської лікарні №1

В

ерховна Рада України 19 жовтня минулого року дала старт медичній реформі, ухваливши Закон України «Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів» (№6327). Тож уже з початку 2018 року ми очікували суттєвих змін у діяльності первинки. Однак проанонсована медична реформа знову відтермінована мінімум на півроку. Бо наразі не маємо ані відповідної постанови Кабміну, ані міністерських наказів. А фінансування первинної ланки у 2018 році відбуватиметься за старою системою: лікарі отримуватимуть зарплату згідно з посадовим окладом, категорією та вислугою років, а не залежно від кількості прикріплених пацієнтів (2018 рік буде лише перехідним у цьому плані). Нині триває підготовчий процес до реформування первинної ланки: створюються локальні електронні системи, пацієнти можуть обирати «свого» лікаря, але підписання декларацій неможливе, бо наразі існує тільки проект цього документа. Тобто нині головне завдання лікарів — набрати пацієнтів і підготувати їх до заповнен­ ня декларацій. Але вже зараз ми бачимо, що деякі пацієнти не хочуть заповнювати ці документи. Як їх обслуговувати? Із цим питанням ми зверталися до МОЗ України. Нам пояснили, що таких пацієнтів обслуговуватимуть лікарі, до яких вони звернуться, але чи «підуть» за ними гроші, нам поки невідомо. Також лікарям не пояснили, як саме Національна служба здоров’я України відслідковуватиме обслуговування «вільних» пацієнтів, які упродовж 2019 року ще отримуватимуть медичну первинну допомогу безкоштовно, а вже у 2020 році мають сплачувати власні кошти в разі непідписання декларації. Ще одне питання, яке цікавить лікарів: що робити з «мігруючими» пацієнтами. Наприк­ лад, бабуся живе в селі, де підписала декларацію на обслуговування з лікарем сільської амбулаторії, на зиму діти забирають її до міста. Вона може захворіти раптово, та й лікувати хронічні хвороби має під наглядом лікаря. Якого саме — того, що залишився в далекій сільській амбулаторії, можливо, в іншій області, чи того, який працює у сусідній поліклініці? Нам пояснили, що в разі переїзду пацієнт має право вибрати нового лікаря, і кошти на нього мають прийти на нове місце, щойно інформація про це надійде в єдиний центр, котрий їх перенаправить. Принаймні, на перехідний період це передбачено, але як буде далі, нам чітко не пояснили. І які саме кошти (чи їх частина) перенаправлятимуться, якщо пацієнт переїздить тимчасово та ще й кілька разів на рік? Непокоїть нас і питання фінансування за так званими коефіцієнтами. Передбачено, що Національна служба здоров’я України оплачуватиме обслуговування пацієнтів на первинній ланці з урахуванням їх віку: від 5 до 65 років — 370 грн, понад 65 і до 5 років — 740 грн. Це добре, інакше в процесі підписання декларацій лікарі можуть надавати перевагу молоді. Але чому обійшли увагою

інвалідів — за ними підуть кошти, як і за молодими та здоровими пацієнтами, якщо вони їх ровесники! Однак саме ця категорія хворих потребує найбільшої уваги з боку лікаря, їм частіше потрібно проводити діагностичне обстеження, направляти на консультації вузькопрофільних спеціалістів тощо. І щодо кількості пацієнтів — поки нашим лікарям доведеться обслуговувати понад 2000 осіб, бо в усіх міських поліклініках не вистачає спеціалістів первинної ланки. Міністерство дозволяє лікарям набирати від 2000 до 3500 пацієнтів, обіцяючи нараховувати надбавку за обслуговування понад норму, або ж гроші йтимуть за принципом спарених ділянок (коли лікар пішов у відпустку, колега, який веде його хворих, отримає за це доплату). От тільки не зрозуміло, хто і як усе це враховуватиме і нараховуватиме, якщо сімейні лікарі залишаються працювати в штаті лікарні (як, наприклад, у нашій, де функціонує і стаціонар, і допоміжні служби). Свого часу чиновники обіцяли: гроші первинки перераховуватимуть на окремий фонд, створений у кожній лікарні, але поки що механізм цієї процедури не розроблений. Та й ніхто не знає, яка частка коштів, перерахованих сімейному лікарю Національною службою здоров’я України, піде на оплату комунальних платежів, утримання будівлі, ремонт і обслуговування автотранспорту, заробітну плату медсестрі, лаборанту, бухгалтерам, технічному персоналу, діагностичні дослідження пацієнтів, консультації спеціалістів вторинного рівня та інші витрати. Цього ніхто не рахував, та й взагалі методики таких розрахунків не існує. Тобто на сьогодні питання фінансування первинки у складі лікарень не продумане. Як і організація цього процесу в цілому. Наприклад, наша міська рада планує відкривати додаткові амбулаторії, поступово «відселяючи» лікарів первинної ланки з поліклінік, однак залишивши їх, як і раніше, у штаті лікарень. Та й більшість наших лікарів поки що не збираються «відділятися», бажання йти «на вільні хліби» виявляють хіба що кілька молодих фахівців, бо мріють створити приватну амбулаторію. Однак і вони сподіваються на допомогу держави, яка безкоштовно надала б їм частину обладнання. Адже для того, аби лікар ФОП отримав ліцензію і уклав договір з міською радою, йому потрібно мати певний перелік обладнання (згідно з табелем матеріально-технічного оснащення робочого місця сімейного лікаря), тобто або купити його, або взяти в оренду, на що необхідні кошти. Нам постійно говорять, що Україна бере за основу чиюсь модель сімейної медицини. Донедавна переконували, що британську, останнім часом, виявляється, — канадську. Але ж там держава надає сімейному лікарю приміщення для роботи, обладнання, та ще й квартиру і машину. А в нас лікар залишається сам на сам зі своїми проблемами. До того ж не варто забувати, що в тій самій Канаді сімейним лікарям працювати дуже складно (попри згадані преференції). Там завжди є вакансії на посади сімейних лікарів, бо це робота з великим навантаженням, тож охочих обійняти їх не дуже багато. Натомість у разі позовів до суду чи стягнення штрафів (у країні діє суворий державний контроль за діяльністю сімейних лікарів) наші зарубіжні колеги захищені потужним впливом профільних асоціацій, які в Україні перебувають тільки в зародковому стані й не регламентовані вітчизняним законодавством. А хто захистить нашого лікаря, особливо якщо змусити його працювати у невизначених і не до кінця зрозумілих умовах? Ми за реформу, але виважену та зрозумілу в усіх деталях.

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

БЛОГ ПРАКТИКУЮЧОГО ЛІКАРЯ

26 січня 2018 року

ВІДНОВЛЕННЯ ДОВІРИ ДО МЕДИКІВ — ОСНОВНЕ ЗАВДАННЯ РЕФОРМИ Говорячи про зміни, необхідні для покращення надання медичної допомоги, часто все зводять до матеріального забезпечення лікарень сучасним обладнанням та ліками, впровадження нових схем маршрутизації пацієнта та сучасних лікувальнодіагностичних протоколів. Однак навіть за дотримання всіх цих умов лікування хворого може перетворитися на нездійсненну місію, якщо між ним та лікарем не будуть встановлені довірчі стосунки.

Любов СЕРБА, заступник головного лікаря з медичної частини Волинської обласної інфекційної лікарні

С

ьогодні ми багато говоримо про медичну реформу, яка нещодавно стартувала. І це правильно, що вона перебуває в центрі суспільної уваги, бо стосується найважливішого — здоров’я людини. За 26 років незалежності ми лише спос­ терігали чисельні заміни, мало не щорічні, очільників Міністерства охорони здоров’я, недофінансування медичної галузі, зниження довіри до всієї системи охорони здоров’я загалом і лікаря зокрема. Галузь просто плила за течією, витискаючи, що можна і що не можна, зі старої радянської системи. Але вічно тривати так не могло. І хоча старт реформи не найвдаліший, але починати її все ж потрібно. Однак, з іншого боку, запити суспільства на швидкий результат реформи, якою б вона не була, є нереальними. Проте в дискусіях і бурхливих обговореннях реформування медицини якось непомітно загубили головних дійових осіб, які й будуть провідними акторами дійства під назвою «Реформа медицини»: лікаря та пацієнта.

Задля чого проводиться медична реформа? Задля того, аби пацієнт міг отримувати якісну, доступну та швидку медичну допомогу, а лікар мав можливість надати цю допомогу. На мою думку, мова повинна йти не лише про фаховість, професійність і матеріальну забезпеченість медика, хоча це теж дуже важливо. Насамперед слід пам’ятати про моральну складову питання, про стосунки між лікарем і хворим, бо якщо в цій площині не буде зрушень, ніяка медична реформа на зарадить. Відомому перському лікарю і філософу Авіценні приписують такі слова: «Нас — троє: лікар, пацієнт і хвороба. На чий бік стане пацієнт, той і переможе». Звісно, якщо хворий стане на бік хвороби, то гору візьме вона. Якщо ж на бік лікаря — вони здолають її разом. Однак, на мою думку, слід визнати: сьогодні існує криза довіри у відносинах між лікарем та хворим. Зараз не рідкість почути незадоволення пацієнтів якістю надання медичної допомоги і ставленням медиків до хворих. У засобах масової інформації практично щодня можна натрапити на скандальні повідомлення про негативний досвід лікування, у яких пацієнти нарікають на медиків і їх байдужість. А матеріалів, де діяльність лікаря подана в позитивному світлі, украй мало. Тому одним з основних завдань реформи медицини мало б стати відновлення довіри пацієнта до лікаря. Бо без цієї засадничої складової ми не зможемо рухатися далі. Які прогресивні методи і засоби лікування ми не застосовували б, які найкращі лікарні не будували б, якщо не відновити довіри між медиком і хворим, успіх лікування буде відносним і точно не таким, який міг би бути. Варто зазначити, що в нашій країні практично не висвітлюється в медіа повсякденна робота звичайних лікарів, які щодня надають

медичну допомогу в умовах, коли часто немає необхідних ресурсів, засобів, медикаментів, гідної зарплати, коли доводиться працювати в приміщеннях, які перебувають у занедбаному стані, коли багато молодих медиків навіть не мають житла. Таким чином, на лікаря, з одного боку, тиснуть побутові проблеми, а з іншого — проблеми профінансованої за залишковим принципом медичної галузі. Те, що важка й непроста робота лікаря не оцінена належним чином державою, провокує й відповідне ставлення суспільства до медиків. Бо, з одного боку, лікар — дуже гарна благородна професія, яка, з іншого боку, на жаль, позбувається свого соціального статусу. Чому? Тому, що втрачає престижність, і опановувати цей фах молодь із високим рівнем знань не дуже хоче, адже розуміє, що робота лікаря — важка й переважно малооплачувана. Але хіба може стати кваліфікованим лікарем студент із низьким рівнем знань і освіти? Адже навчання — дуже важке і тривале, тому й потребує хорошої базової підготовки. Переконана: зменшувати прохідний бал для медичних спеціальностей було хибним кроком. Важливо розуміти те, що людина, яка вирішила стати лікарем, має відчувати внутрішнє покликання до цієї роботи. Бо діяльність медика пов’язана не тільки з тілом, а й з внут-рішнім світом людини. Лікар лікує не лише фізичну оболонку, він зцілює й душу хворого, вселяючи в нього надію на одужання та віру в те, що той здатен подолати хворобу. Тому медик повинен мати і відповідні професійні якості, і вміння не просто ввічливо спілкуватися з людиною, а й співчувати їй, бути милосердним. А це, своєю чергою, призводить до емоційного вигорання у професійній сфері. Саме тому необхідний високий рівень не тільки профе-

В ДИСКУСІЯХ І БУРХЛИВИХ ОБГОВОРЕННЯХ РЕФОРМУВАННЯ МЕДИЦИНИ ЯКОСЬ НЕПОМІТНО ЗАГУБИЛИ ГОЛОВНИХ ДІЙОВИХ ОСІБ, ЯКІ Й БУДУТЬ ПРОВІДНИМИ АКТОРАМИ ДІЙСТВА ПІД НАЗВОЮ «РЕФОРМА МЕДИЦИНИ»: ЛІКАРЯ ТА ПАЦІЄНТА

сійної підготовки лікаря, а й внутрішнього розвитку та моральних якостей людини, яка обрала справою свого життя служіння іншим і самопожертву. На мою думку, розпізнати в собі наявність необхідних якостей, якими має володіти сучасний лікар, допомогла б модель багатоступеневої медичної освіти. Перед тим, як вступити до вищого медичного закладу, майбутній студент мав би спочатку повчитися в медичному коледжі. Це продемонструвало б не лише рівень його підготовки, а й готовність до подальшого навчання у цій сфері. Чи дійсно молода людина свідомо обрала професію, яка потребує значної самовіддачі та емпатії? І чи це справді її пок­ ликання? Кілька років навчання в коледжі допомогли б відібрати студентів, які мають у собі задатки справжніх лікарів. Звісно, це вимагатиме більших витрат і фінансів, і часу. Однак результат виправдав би себе, бо вже на попередньому етапі люди, які випадково потрапили до медицини, залишили б цю галузь. Медицина — це сфера, дотична до категорій довіри, милосердя, моральних чеснот. Тому й спеціалістів для такого виду діяльності потрібно готувати старанно, зважаючи зокрема й на моральні якості. Якщо пацієнт відчуває уважне ставлення з боку лікаря, навіть не зовсім комфортні умови лікарняного закладу відходять на другий план. Бо в першу чергу для будь-якої людини важливо, чи здатні її вислухати, зрозуміти, підтримати. Водночас і наше суспільство має усвідомити, що лікар — така сама людина з такими самими, як у пацієнта, емоціями, а не машина без серця… Проблема довіри — не тільки медична. Це проблема наших держави і суспільства. Дефіцит довіри в медицині позначається на лікуванні, на стосунках лікаря і пацієнта, а от криза довіри одне до одного, людини до влади і державних інститутів відображається на якості нашого життя загалом. Медична реформа декларує можливість обрання пацієнтом свого сімейного лікаря. Думаю, що це крок у правильному напрямку. Зараз настає, так би мовити, час істини: лікар, який володіє професійними навичками і має моральні якості, необхідні для професії, отримує більше шансів набрати потрібну кількість пацієнтів. Це дасть йому можливість займатися медичною практикою й отримувати відповідне фінансове заохочення. Вважаю, що пацієнт мав би обирати свого лікаря не лише на первинній ланці медицини, а й на вторинній та третинній. Це його право вирішувати, у яку лікарню і яке місто він хоче поїхати на лікування. Не варто заганяти людину у вузькі територіальні рамки району чи області. Медична реформа, зокрема, матиме шанси на успіх, якщо все суспільство бачитиме реальні будні медиків і їх реальні проблеми. Можливо, потрібно розробити спеціальні програми, які інформуватимуть про хід реформи, наприклад, регіональні. Важливо, щоб усе це висвітлювалося не тільки з позиції Міністерства охорони здоров’я, а й з позиції звичайних громадян — пацієнтів і медиків.

11

С П Е Ц П Р О Е К Т: П А Л І АТ И В Н А Д О П О М О ГА У С В І Т І ТА В У К РА Ї Н І

ОСТАННІ ДНІ ЖИТТЯ — ЦІНА ЯКОСТІ Паліативна медицина покликана забезпечити максимально високу якість життя не­ виліковно хворих та їх родин, тому в усьому світі розуміють важливість вказано­ го напрямку і його фінансової підтримки. Економити на цьому не дозволяють ані совість, ані здоровий глузд. Однак механізми раціонального використання коштів кожна країна обирає індивідуально.

Марина ШЕВЧЕНКО, доцент Школи охорони здоров’я Національного університету «Києво-Могилянська академія», доктор медичних наук

Держава чи благодійники? Забезпечення здоров’я та соціальної допо­ моги до кінця життя є основним ресурсним навантаженням на систему охорони здоров’я, а витрати на останній рік життя в розвинених країнах світу становлять понад 10% усіх ви­ трат галузі. Хто має взяти на себе цей тягар: держава, якій хворий сплачував податки, сам пацієнт чи благодійники? Якщо проаналізувати структуру країн — членів ВООЗ, у яких забезпечується дер­ жавне фінансування паліативної допомоги, то серед держав з низьким рівнем доходів таких 31%, з доходами нижче середнього — 51%, вище середнього — 68%, з високим рівнем доходів — 96%. У більшості країн світу фі­ нансування паліативної допомоги в цілому та виїзних служб зокрема є приватно-держав­ ним. Одна з найперспективніших форм такого партнерства — отримання некомерційними

організаціями соціального замовлення від держави на надання паліативної допомоги. Наприклад, на базі різних установ і органі­ зацій створюється виїзна служба для надан­ ня паліативної допомоги дітям. Відповідно, схеми її фінансування визначаються цілями і можливостями цієї організації, особливостя­ ми її фінансового забезпечення, підпорядку­ вання і взаємодії з іншими установами. Тобто існує кілька можливих моделей. Перша — коли виїзна служба створюється у структурі, що отримує державне (бюджет­ не) фінансування. У такому разі вона здобу­ ває певні переваги: стабільне фінансування на оплату праці співробітників; ресурси обов’язкового медичного страхування на певні види послуг; державні гарантії праців­ никам (пенсія, відпустка, оплата лікарняно­ го листка і декретної відпустки); можливість мінімальної або пільгової оплати комуналь­ них послуг й оренди приміщень для служби. Водночас такий статус накладає і певні об­ меження, наприклад, жорстка регламентова­ ність управлінських і фінансових схем звужує можливості реалізації комплексного підходу до надання паліативної допомоги, перешкод­ жає залученню до роботи фахівців інших відомств, зменшує гнучкість реагування на потреби підопічних пацієнтів та їх сімей. Друга модель — коли частина фінансу­ вання надходить з бюджету, а частина — від спонсорів, благодійних фондів та за платні послуги. Якщо державна установа, у рамках якої працює виїзна паліативна служба, за­ лучає позабюджетні кошти, ступінь її мате­ ріальної незалежності та гнучкості зростає, як і можливості для розширення спектра послуг, проектної діяльності, використання

нових технологій. При цьому соціальні гаран­ тії для співробітників служби зберігаються. Зрозуміло, що згадана модель потребує ба­ гато часу і сил для залучення додаткового фінансування, збільшує навантаження на фахівців і обсяги звітності. І нарешті третій варіант — створення виїзної служби недержавною організацією або установою. Така модель передбачає фі­ нансування за рахунок грантів, приватних чи корпоративних пожертвувань. Головна її перевага полягає у можливості залучити кваліфікованіших фахівців за рахунок значно вищої оплати праці, а відповідно й досягнути вищої якості наданих послуг. Крім того, на­ явність благодійних пожертвувань дає змо­ гу придбати необхідне обладнання, витратні матеріали, забезпечити хворих кращим хар­ чуванням тощо. Однак і тут є свої труднощі: потрібно багато зусиль на пошук потенційних благодійників та залучення грантових коштів, до того ж таке фінансування не є стабільним і гарантованим. У світі сформувалися різні моделі фінан­ сування цього напрямку, найчастіше вони є змішаними (система благодійних, державних та приватних коштів).

З думкою про завтра Зміна демографічних показників, пов’язана з постарінням населення, а також зростання поширеності хронічних захворювань спону­ кають держави світу до розробки стабільних пацієнт-орієнтованих й економічно вигідних моделей фінансування і розподілу ресурсів для забезпечення висококваліфікованого паліативного догляду та загальної ефектив­ ності систем охорони здоров’я і соціальної

У БІЛЬШОСТІ КРАЇН СВІТУ ФІНАНСУВАННЯ ПАЛІАТИВНОЇ ДОПОМОГИ В ЦІЛОМУ ТА ВИЇЗНИХ СЛУЖБ ЗОКРЕМА Є ПРИВАТНОДЕРЖАВНИМ. ОДНА З НАЙПЕРСПЕКТИВНІШИХ ФОРМ ТАКОГО ПАРТНЕРСТВА — ОТРИМАННЯ НЕКОМЕРЦІЙНИМИ ОРГАНІЗАЦІЯМИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАМОВЛЕННЯ ВІД ДЕРЖАВИ НА НАДАННЯ ПАЛІАТИВНОЇ ДОПОМОГИ

12

допомоги. Механізми такого фінансування в різних країнах відображають місцеві особ­ ливості забезпечення паліативного догляду і навіть політичний контекст. Резолюція Всесвітньої асамблеї охорони здоров’я WHA67.19 закликає держави зміц­ нювати систему послуг у галузі паліативної допомоги з акцентом на первинну ланку, допомогу вдома, а також на рівні спільноти. У 2015 році 41% країн — членів Асамблеї звітували про доступність таких послуг для понад 50% пацієнтів, які їх потребують, на рівні первинної медико-санітарної допомоги і 36% — за рахунок допомоги вдома чи на рівні громад. Щоправда, серед таких було 66 і 70% (відповідно) країн з високим рівнем доходів і лише 19 і 4% з низьким. Механізми фінансування цього пріоритетного напрямку також відрізняються. Наприклад, в Угорщині сплачується єди­ ний платіж за кожен день, коли команда па­ ліативної допомоги на базі громади відвідує пацієнта. Однак фінансування обмежується 150 відвідуваннями для кожного хворого, хоча приблизно 5% із них потребують понад 150 днів догляду. Благодійне фінансування може покривати додаткові витрати, однак ви­ никає нерівність у доступі до таких послуг: додаткового фінансування позбавлені в ціло­ му близько 20% пацієнтів країни (за винятком онкохворих). У Польщі постачальники не отримують жодних відшкодувань, якщо захворювання не включено в базовий перелік. Окремою проблемою в наданні паліатив­ ної допомоги в багатьох країнах є «геогра­ фічні особливості», тобто послуги часто є доступнішими в містах, що також породжує несправедливість. Тому, наприклад, в Уельсі для заохочення до надання таких послуг у районах з високими потребами передбачене додаткове фінансування.

Звідки і куди «ходять» кошти? Механізми збору коштів на фінансування паліативної допомоги в різних країнах світу залежать від того, є вона частиною основної системи фінансування чи виокремлена у спеціальний бюджет. Також враховується її залежність від благодійних фондів і виплат з кишені пацієнтів чи спільних виплат. У більшості країн послуги паліативної допомоги фінансуються за тією самою сис­ темою, що і вся система охорони здоров’я (публічні кошти чи кошти медичного стра­ хування). Проте в більшості країн існують моделі змішаного фінансування, тобто пос­ тачальники послуг залежать від багатьох ресурсів. Витрати служб паліативної допо­ моги на базі лікарень покриваються за раху­ нок як державних видатків, так і приватного страхування. Служби на рівні громади, які надають спеціальну паліативну допомогу поза лікарнею, фінансуються переважно за кошти благодійних організацій. У деяких країнах зафіксовано частку державних витрат на паліативну допомогу у відділеннях лікарень (наприклад, Новій Зеландії). В Англії (Сполучене Королівство) відсоток загальних витрат на надання палі­ ативної допомоги у різних стаціонарних під­ розділах хоспісів значно коливається: від 20 до 50% витрат покривається коштом бла­ годійних фондів за рахунок пожертвувань. Механізми розподілу коштів (як прави­ ло, державні або приватні) визначають, чи забезпечують ресурси доступ до послуг. Наприклад, в Угорщині, незважаючи на

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

26 січня 2018 року

С П Е Ц П Р О Е К Т: П А Л І АТ И В Н А Д О П О М О ГА У С В І Т І ТА В У К РА Ї Н І

централізоване регулювання паліативної допомоги, державне фінансування на амбу­ латорні послуги не виділяється, що обмежує стабільність їх надання. В Іспанії виплати з державного бюджету є непередбачуваними і ненадійними, тому там зростає роль благо­ дійного фінансування. Узагалі в більшості країн благодійна під­ тримка служб паліативної допомоги є дуже потужною. Це великий плюс для пацієнтів, водночас залежність від благодійників часто негативно впливає на стабільність фінансу­ вання, особливо зважаючи на сучасні еконо­ мічні реалії. У Швейцарії, Нідерландах, Ірландії та США пацієнти зобов’язані вносити частину оплати за паліативні послуги безпосередньо постачальнику. Добровільне страхування в Ні­ дерландах та Ірландії доступне для покриття додаткових витрат на обслуговування, однак це передбачає збільшення страхових внесків. Свого часу в Німеччині пацієнти також мали платити з власної кишені за перебуван­ ня в стаціонарних палатах хоспісів (близько 90 Євро на добу), оскільки загальної суми страхового покриття не вистачало, а соціаль­ не фінансування було доступне не всім. Як наслідок, для уразливих категорій населення доступ до стаціонарних підрозділів хоспісів зменшився. Тоді уряд країни прийняв полі­ тичне рішення про відміну виплат із власної кишені в цій галузі, а також законодавчо врегулював питання фінансування для пок­ риття 90% витрат паліативних закладів. А з впровадженням нового законодавства част­ ка, яку хоспісні стаціонари Німеччини мають залучити через благодійників, взагалі ско­ ротилася до 5%.

Методи різні, мета — одна У більшості країн світу фінансування пос­ тачальників паліативної допомоги поєднує кілька методів. Наприклад, в Іспанії послу­ ги на базі лікарень фінансуються на основі методу оплати за ліжко-день, а послуги на базі громад — на основі капітації (на душу населення). У Норвегії 50% послуг на базі лікарень фінансуються за методом глобаль­ ного бюджету на основі блок-контрактів, ще 50% — за пролікований випадок. В Англії, Німеччині, Ірландії, Новій Зеландії та Норвегії для оплати послуг часто використовують блок-контракти, які не мають чіткого обґрунтування, хоча іно­ ді коригуються з урахуванням чисельності населення. В Австралії розроблено складніший бюд­ жет для конкретного закладу, який ґрунтуєть­ ся на фактичних витратах і характеристиках надання послуг. Іспанія, Швеція та Уельс використовують розподіл ресурсів на основі капітації, рівень фінансування обумовлений чисельністю охопленого населення, неза­ лежно від фактичного надання йому послуг. Однак найпоширенішим методом залиша­ ється оплата за ліжко-день (табл. 1).

Як має бути в ідеалі? Пошуки найкращої моделі фінансування па­ ліативної допомоги тривають. Однак усі екс­ перти одностайні в тому, що така модель має сприяти наданню ефективної допомоги тим, хто її потребує, і забезпечити: належний ранній доступ до паліативної допомоги (не тільки наприкінці життя); адекватний набір послуг з паліативної допомоги та лікування; підтримку послуг у найвідповіднішому місці; уникнення фінансових труднощів для пацієнтів та сімей; стабільне та передбачуване фінансу­ вання, яке дає змогу послідовно планувати та розвивати послуги; діяльність служб підтримки з чітко виз­ наченими правами. Аби розробити оптимальний варіант на­

ЗМІНА ДЕМОГРАФІЧНИХ ПОКАЗНИКІВ, ПОВ’ЯЗАНА З ПОСТАРІННЯМ НАСЕЛЕННЯ, А ТАКОЖ ЗРОСТАННЯ ПОШИРЕНОСТІ ХРОНІЧНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ СПОНУКАЮТЬ ДЕРЖАВИ СВІТУ ДО РОЗРОБКИ СТАБІЛЬНИХ ПАЦІЄНТ-ОРІЄНТОВАНИХ Й ЕКОНОМІЧНО ВИГІДНИХ МОДЕЛЕЙ ФІНАНСУВАННЯ І РОЗПОДІЛУ РЕСУРСІВ ДЛЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИСОКОКВАЛІФІКОВАНОГО ПАЛІАТИВНОГО ДОГЛЯДУ ТА ЗАГАЛЬНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ СИСТЕМ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я І СОЦІАЛЬНОЇ ДОПОМОГИ

дання паліативної допомоги, кожна держава має враховувати рекомендації міжнародних експертів у цій галузі. Зокрема, Європейська асоціація паліативної допомоги пропонує під час планування й організації паліативних служб не лише орієнтуватися на рекомендо­ ваний перелік видів хоспісної і паліативної допомоги, а й неодмінно враховувати наван­ таження на персонал таких закладів, аби не­ достатнє фінансування не спричинило «пере­ вантаження колективів», а отже, й зниження якості наданої ними допомоги (табл. 2).

ТАБЛИЦЯ 1. МЕТОДИ ОПЛАТИ ПОСЛУГ ПОСТАЧАЛЬНИКІВ ПАЛІАТИВНОЇ ДОПОМОГИ У РІЗНИХ КРАЇНАХ СВІТУ КРАЇНА

БАЗА ДЛЯ ОПЛАТИ

ОДИНИЦЯ ДЛЯ ОПЛАТИ ПОСЛУГ

ПАРАМЕТРИ, ЯКІ ВРАХОВУЮТЬ ПІД ЧАС ОПЛАТИ ПОСЛУГ

Австралія

Спеціальний бюджет

Пролікований випадок

На рівні пацієнта: фаза хвороби, вік, прогнози перебігу захворювання. На рівні постачальника: щоденні виплати за пацієнтів з дуже короткотривалим/ тривалим перебуванням, а також використання послуг інтенсивної терапії, радіотерапії

Англія

Блок-контракт

Пролікований випадок

На рівні пацієнта: фаза хвороби, функціональний стан, складність проблеми

Німеччина

Блок-контракт

Ліжко-день. Пролікований випадок

Тривалість перебування: 6 або менше, 7-13, 14-20, 21 або більше днів

Угорщина

Перерозподіл загального бюджету лікарні

Ліжко-день

+10-20% у сільській місцевості. На рівні постачальника: 150 днів догляду

Ірландія

Блок-контракт (враховують кількість обслуговуваного населення, наданих послуг)

—

—

Нова Зеландія

Блок-контракт. Перерозподіл загального бюджету лікарні

—

—

Нідерланди

Капітація (подушне фінансування) та спеціальний бюджет для надання паліативної допомоги

Ліжко-день (у хоспісі). Пролікований випадок (на базі лікарні)

Рівень сервісу: цілодобове перебування, діагностична оцінка та лікування (амбулаторна допомога й кількість відвідувань)

Норвегія

Блок-контракт (характеристики населення та обслуговування району)

Пролікований випадок

Рівень сервісу: характеристики сервісу

Ліжко-день/за відвідування

+20% і 70% (ентеральне та парентеральне харчування)

Небайдужість подовжує життя Доки експерти розробляють плани на майбут­ нє, кожна держава вишукує шлях до «ідеалу» власними силами. Декому це вдається дуже добре. Наприклад, у Бельгії активно вдос­ коналюють пацієнт-орієнтований принцип надання паліативної допомоги, адаптуючи під нього всю структуру. Паліативна допо­ мога в Бельгії адресована всім пацієнтам з інкурабельними захворюваннями (онколо­ гічними хворобами, іншими патологічними станами: дегенеративними захворюваннями головного мозку (хвороба Альцгеймера, хво­ роба Паркінсона), деменціями різного типу, посттравматичними станами, тяжкими фор­ ми цукрового діабету, термінальною стадією серцево-судинної недостатності, цирозом пе­ чінки, ВІЛ-інфекцією тощо). Планування розвитку цього напрямку враховує різні аспекти: боротьбу з болем, підтримання соціального і духовного стану, створення комфортних умов. Паліативна допомога в Бельгії надається вдома, у ста­ ціонарах, спеціальних центрах денного пере­ бування, пансіонатах для осіб похилого віку. Бригади допомоги вдома є мультидисциплі­ нарними (лікар, медична сестра, за потреби — психолог, парамедики та волонтери). Вони не втручаються в медикаментозне лікування, лише доповнюють його, а також інформують пацієнтів про лікування болю, навчають чле­ нів родини прийомам паліативної допомо­ ги, залучають інших фахівців, наприклад, кінезіо­т ерапевтів, запрошують помічників для сім’ї зі служби допомоги вдома. Брига­ да надає психологічну і моральну підтрим­ ку пацієнту, а також членам його родини і близьким. Її послуги повністю безкоштовні. Також «домашні» пацієнти мають можливість отримати кваліфікований догляд та лікуван­ ня протягом кількох годин у спеціальних денних центрах паліативної допомоги. Там же можуть тимчасово перепочити і їх родичі. Персонал пансіонатів для проживання людей похилого віку навчають основам па­ ліативної допомоги, до того ж у штаті цих зак­ ладів є посади фахівців згаданого профілю. Бригади паліативної допомоги вдома також можуть працювати в таких пансіонатах. Крім того, паліативна допомога надається в багатопрофільних госпіталях, де створюють (Продовження на стор. 14)

Польща

—

Іспанія

Капітація

Ліжко-день

Швеція

Спеціальний бюджет для надання паліативної допомоги

Ліжко-день

Рівень сервісу

Ліжко-день. Пролікований випадок

На рівні пацієнта: стабільність, симптоми, тягар для сім’ї/питання підтримки. На рівні лікарні: процес прийняття рішень, організаційні характеристики

Ліжко-день. За візит чи процедуру/ втручання (рахунок)

Складність і місце надання

Швейцарія

—

США

Перерозподіл загального бюджету лікарні

Уельс

Капітація

—

—

—

13

С П Е Ц П Р О Е К Т: П А Л І АТ И В Н А Д О П О М О ГА У С В І Т І ТА В У К РА Ї Н І (Початок на стор. 12) мобільні команди (медичні сестри, лікарі, психологи, соціологи), які працюють у різ­ них відділеннях. У госпіталях функціонують й окремі невеликі стаціонарні відділення паліативної терапії на 6 ліжок із середньою тривалістю перебування 15 днів. Щоб зрозуміти, як фінансується паліа­ тивна терапія в Бельгії, необхідно врахувати особливості національної системи медично­ го страхування, яке є обов’язковим. Медична страховка покриває витрати пацієнта, що ви­ никають у разі хвороби, а також забезпечує мінімальне утримання на випадок, коли захворювання позбавляє людину можливості працювати. Починаючи з 2000 року законодавство Бельгії, що регулює питання паліативної до­ помоги, розширюється і забезпечує додатко­ ві можливості з надання реальної фінансової і соціальної підтримки пацієнтам. Зокрема, до таких належать: страхові виплати. Починаючи з 1 січ­ ня 2000 року медична страховка покриває вартість медикаментів, медичних приладів і устаткування, необхідних для надання па­ ліативної допомоги вдома. До речі, окрема стаття Королівської постанови від 2 грудня 1999 року дає точне визначення пацієнта, який потребує паліативної допомоги вдома. Тоді як Національний інститут страхування непрацездатності через хворобу покриває заст­р ахованим 75% вартості медичних пос­ луг, страхове покриття для пацієнтів палі­ ативного догляду становить 100%. Їх стра­ ховка передбачає витрати на широкий спектр медикаментів, медичних пристроїв, матеріа­ лів, необхідних для обслуговування вдома. Знову ж таки окрема стаття вже згаданої пос­т анови містить приблизний перелік таких засобів (знеболювальні, протиблювотні ліки, зонди, протибольові пристосування, спеці­ альні матраци й інші медичні пристрої). Варто зазначити, що таке страхування передбачає відшкодування вартості медикаментів, які не покриває жодне інше медичне страхування (зокрема це стосується й особистих витрат пацієнта на ліки). У скільки це обходиться? Середня вартість, яка слугує базою для на­ рахування виплат, становить 589 Євро на 30 днів догляду (ці виплати були індексовані у 2009 році відповідно до індексу здоров’я і збільшені на 15% для пацієнтів з онкологіч­ ною патологією). Хворим не пот­рібно зберігати і надавати будь-які рахунки або інші документи про оплату. Достатньо подати відповідну заяву, і терапевт оформить і відправить поштою спеціальний формуляр до страхової органі­ зації, який дає право на отримання згаданої допомоги. Страхова організація переведе 589 Євро на рахунок, вказаний у формулярі, навіть якщо пацієнт помре до зазначених 30 днів. Наступна виплата передбачена в наступні 30 днів. До того ж згадані страхові виплати дають право на отримання трьох додаткових пільг, не обмежених у часі. Це оплата послуг медичної сестри (вона зобов’язана надавати допомогу в будь-який час доби і приходити

стільки разів, скільки необхідно пацієнту), візитів до лікаря та його медичних консуль­ тацій (вони безкоштовні для хворого), а також сеансів масажу. Нині такі послуги доступні не лише пацієнтам, які перебувають вдома; фінансування паліативної допомоги в будинках для людей похилого віку та пси­ хоневрологічних інтернатах. Цей проект у Бельгії було започатковано наприкінці 2001 року в одному регіоні. Він передбачає опла­ ту навчання персоналу будинків-інтернатів, страхові виплати становлять 0,29 Євро в день на кожного пацієнта. Однак вони призначені тільки тим установам, які мають підрозділи з функцією будинку-інтернату, а також не мен­ ше 25 одержувачів допомоги, що становить 40% від загальної кількості ліжок, викорис­ товуваних протягом року; платформи паліативної терапії. Такі існують у кожній бельгійській провінції та територіально об’єднують усіх учасників на­ дання паліативної допомоги (лікарні, будин­ ки-інтернати, команди паліативної допомоги вдома, команди допомоги сім’ям і пацієнтам, окремих осіб, які надають таку допомогу, на­ вчальні організації тощо). Федеральний уряд фінансує проект і призначає координатора, оплачуючи його оклад та половину окладу психолога. Своєю чергою регіони, провінції, комуни і міста, на території яких розташо­ вані згадані установи, неодмінно виділяють додаткові субсидії на надання паліативної допомоги, що забезпечує повноцінне функ­ ціонування служби. Основні напрямки її ді­ яльності: широка інформаційна підтримка і робота з населенням; підготовка, перепід­ готовка та регулярне оновлення знань ме­ дичних сестер і лікарів; координація дій між установами, які забезпечують паліативний дог­л яд; набір і навчання добровольців тощо. Дуже вагомою підтримкою для сімей па­ ліативних хворих є ініціатива уряду Бельгії щодо надання оплачуваної відпустки особам, які виявили бажання перебувати поруч з не­ виліковно хворим родичем у термінальній стадії недуги. Така відпустка може тривати не більше 2 місяців. Національний центр зайнятості оплачує її як зміну виду діяльності.

Чого чекають в Україні? За експертними даними ГО «Українська ліга розвитку паліативної та хоспісної допомо­ ги», станом на початок 2017 року в Україні функціонує лише 7 хоспісів, 2 центри надан­ ня паліативної допомоги (Івано-Франківськ, Харків), а також понад 60 спеціалізованих паліативних відділень із сукупною кількістю приблизно 1500 ліжок, хоча згідно з рекомен­ даціями ВООЗ реальна потреба в них стано­ вить щонайменше 4000. Окрім того, в Украї­ ні практично відсутня розгалужена система дог­ляду за невиліковно хворими вдома, хоча, за статистикою МОЗ, більшість паліативних пацієнтів помирає саме там. До того ж паліативні та хоспісні відділен­ ня закладів охорони здоров’я в Україні вкрай обмежені в ресурсах і не мають можливості забезпечити хворих навіть найнеобхіднішим:

ТАБЛИЦЯ 2. ВИДИ ХОСПІСНОЇ ТА ПАЛІАТИВНОЇ ДОПОМОГИ, РОЗРАХОВАНОЇ НА ДОРОСЛЕ НАСЕЛЕННЯ ВИД ЗАКЛАДУ

МЕТА І ЗАВДАННЯ

ПОТРЕБА

ВИМОГИ

Стаціонарний заклад паліативної допомоги (ПД): • відділення в стаціонарі; • самостійний лікувальний заклад

Стабілізація стану в стадії декомпенсації. Допомога наприкінці життя

50 ліжок на 1 млн населення; оптимальне відділення — 8-12 ліжок

Висококваліфікована мультипрофесійна група спеціалістів ПД: лікарі — 1,5 на 10 ліжок, медсестри — 12 на 10 ліжок, психологи, фізіотерапевти, соціальні працівники, священики

Стаціонарний хоспіс

Допомога наприкінці життя: забезпечення якомога високої якості життя до настання смерті (в окремих країнах Європи функції ті самі, що й у стаціонарному відділенні ПД, в інших — відрізняються)

Розраховується спільно на стаціонарні відділення ПД і хоспіси

Висококваліфікована мультипрофесійна група спеціалістів ПД: лікарі — 1,5 на 10 ліжок, медсестри — 12 на 10 ліжок, психологи, фізіотерапевти, соціальні працівники, священики

Група спеціалістів ПД у стаціонарі

Надання ПД у непрофільному стаціонарі до можливого переводу у відділення ПД (хоспіс) чи надання допомоги вдома

Одна група спеціалістів на 250-ліжковий стаціонар

Група висококваліфікованих спеціалістів у складі мінімум 1 лікаря та 1 медсестри

Група спеціалістів з надання ПД удома

Надання ПД удома, у будинках сестринського догляду, людей похилого віку тощо. Консультування лікарів загальної практики і медсестер з питань надання ПД удома

Одна група спеціалістів з надання ПД удома на 100 тис. населення

Група висококваліфікованих спеціалістів щонайменше з 4 осіб (лікар, медсестра, соціальний працівник, адміністратор)

Стаціонар на дому

Стабілізація стану пацієнта вдома

Різні організаційні Різні організаційні моделі моделі

Хоспісна група волонтерів

Психологічна та емоційна підтримка хворих та їх родичів під час хвороби, а також родичів після смерті пацієнтів

Одна група на 40 тис. населення

Спеціально навчена група мінімум з 12 волонтерів і 1 професійного працівника

Денний центр (розміщується на території хоспісів, відділень ПД чи у спеціальних приміщеннях — атмосфера має бути наближена до домашньої)

Надання психологічної допомоги, проведення реабілітаційних заходів, гемотрансфузійної терапії, хіміотерапії, різних видів соціальних заходів

Один центр на 150 тис. населення

Група спеціалістів: 2 медсестри і одна медсестра ПД, 1 лікар, який міг би надати допомогу в разі потреби, фізіотерапевт, соціальні працівники, священики

медичним обладнанням, протипролежневи­ ми матрацами та іншими засобами медичного призначення. Через брак коштів матеріальнотехнічна база багатьох діючих хоспісів і від­ ділень паліативної допомоги не відповідає стандартам, а умови перебування хворих у цих закладах є незадовільними, що можна розглядати як порушення прав пацієнтів. Наявні заклади фінансуються переважно коштом місцевих бюджетів на основі кош­ торисів. Хоча з’явилися приклади успішної співпраці з благодійними організаціями та меценатами. Наприклад, Благодійний фонд допомоги невиліковним хворим «Мати Те­

ПАЛІАТИВНІ ТА ХОСПІСНІ ВІДДІЛЕННЯ ЗАКЛАДІВ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я В УКРАЇНІ ВКРАЙ ОБМЕЖЕНІ В РЕСУРСАХ І НЕ МАЮТЬ МОЖЛИВОСТІ ЗАБЕЗПЕЧИТИ ХВОРИХ НАВІТЬ НАЙНЕОБХІДНІШИМ: МЕДИЧНИМ ОБЛАДНАННЯМ, ПРОТИПРОЛЕЖНЕВИМИ МАТРАЦАМИ ТА ІНШИМИ ЗАСОБАМИ МЕДИЧНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ

14

реза» активно сприяє розвитку паліативної допомоги в Івано-Франківській області, під­ тримує існуючі заклади паліативної допо­ моги, а також допомагає у створенні нових установ, відділень, мобільних бригад. Також з’являються поодинокі випадки налагодження системи надання паліативної допомоги шля­ хом розробки відповідних програм. Зокрема таку програму створили у Дніпрі, вона набула чинності у 2018 році. Проте це локальні успіхи, досягнуті зу­ силлями ентузіастів, а не цілісна система, яка мала б функціонувати безперебійно й ефективно. Проблеми фінансування паліативної допо­ моги в Україні поки що порушено лише в про­ екті Стратегії розвитку паліативної допомоги в Україні на період до 2027 року. У ній пропи­ сано необхідність забезпечення широкої участі благодійних, громадських, релігійних та інших неурядових організацій і об’єднань громадян у питаннях розвитку паліативної допомоги; фінансування з різних джерел; функціону­ вання обласних, районних, міських програм зі сталим фінансуванням; а також створення механізмів залучення позабюджетних коштів до системи паліативної допомоги. Однак аби досягнути наміченого, така Стратегія має бути затверджена, і головне — реалізована, на що також потрібно виді­ лити достатньо коштів. Але із цим в Україні поки що не поспішають.

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

26 січня 2018 року

С П Е Ц П Р О Е К Т: П А Л І АТ И В Н А Д О П О М О ГА У С В І Т І ТА В У К РА Ї Н І

ДОВГО ЗАПРЯГАЛИ, ОДНАК ШВИДКО РУШИЛИ Тема паліативної допомоги в українському суспільстві довгий час замовчувалася. Про неї зрідка згадували лише ті, кому довелося зіткнутися з проблемою безпосередньо: медики, родичі невиліковних хворих, громадські активісти. Офіційно поняття «паліативна допомога» було затверджене у вітчизняному законодавстві, що регламентує діяльність системи охорони здоров’я, лише у 2012 році. Наразі в Україні розроблено проект Стратегії розвитку паліативної допомоги на період до 2027 року, але оскільки фінансування цієї програми передбачено з місцевих бюджетів, то кожний регіон реалізує її по-своєму. Зокрема, у Дніпрі заявили: з 2018 року обласний центр одним із перших у країні запроваджує масштабну й комплексну систему надання допомоги невиліковним пацієнтам, до того ж тут уже розпочато будівництво обласного паліативного центру, що не має аналогів в Україні.

Будівництво паліативного центру — у розпалі

Юрій КРИНИЧНИЙ, головний позаштатний спеціаліст із паліативної та хоспісної допомоги Департаменту охорони здоров’я Дніпропетровської ОДА та Департаменту охорони здоров’я населення Дніпровської міської ради, Голова Дніпропетровської обласної організації ГО «Українська ліга розвитку паліативної та хоспісної допомоги»

ВЗ Коли на Дніпропетровщині з’явилися перші паліативні ліжка?

— Якщо оперувати сухими цифрами й фактами, то перше в області відділення паліативної допомоги на 20 ліжок було відкрите у місті Марганець у 2004 році. У 2007-му з’явилися 20 ліжок на базі 4-ї міської лікарні у Дніпродзержинську (нині Кам’янське), у 2011-му — 15 ліжок у центральній районній лікарні Широкінського району, у 2012-му — 20 ліжок на базі міської лікарні №14 у Кривому Розі. Через два роки, у жовтні 2014-го, й у Дніпрі в КЗ «Дніпропетровська міська лікарня №15» ДОР було введено перші паліативні ліжка. ВЗ А чому обласний центр так довго «пас задніх»? Невже у промисловому місті-мільйоннику, де традиційно висока частка онкохворих — основної категорії паліативних пацієнтів, не було потреби у хоспісному відділенні?

— Потреба була, але не було відповідної нормативно-правової бази для правильної організації

У палатах паліативного відділення КЗ «Дніпропетровська міська лікарня №15»

(Продовження на стор. 16)

15

С П Е Ц П Р О Е К Т: П А Л І АТ И В Н А Д О П О М О ГА У С В І Т І ТА В У К РА Ї Н І (Початок на стор. 15) та повноцінного функціонування хоспісних ліжок. Паліативне відділення з’явилося у Дніпрі досить пізно, але завдяки змінам, внесеним до Основ законодавства України про охорону здоров’я у 2011-2012 роках, воно відповідало європейським стандартам надання хоспісної допомоги. До того ж ми одразу зак­лали більш-менш достатнє фінансування паліативних ліжок: 35 грн на харчування і 65 грн на лікування (це на рівні фінансування ліжок для ветеранів). Цими коштами ми в основ­ному забезпечені за рахунок субвенції з держбюджету. А от відділення, створені у середині 2000-х років у районних центрах за ініціативою місцевої влади, тільки називалися «паліативними». Бо по суті це були звичайні терапевтичні та геріатричні ліжка, які здебільшого використовували для госпіталізації самотніх пацієнтів похилого віку, котрим не вистачило місць у відповідних відділеннях. Ці люди у своїй більшості не були паліативними хворими, вони пот­ребували радше соціального, аніж медичного догляду. Тож я вважаю, що цілеспрямовано і свідомо соціальні та хоспісні ліжка на Дніпропетровщині розділили лише після 2012 року. Відтоді почався й поступовий розвиток повноцінної паліативної служби регіону. ВЗ Яка наразі ситуація з паліативними хворими у Дніпрі та області? Скільки хоспісних ліжок функціонує в регіоні, чи достатньо їх для забезпечення пот­ реб пацієнтів?

— Нині в області налічується 132 ліжка для паліативних хворих. 45 із них — на базах кількох лікарень Дніпра, інші функціонують у Кам’янському (20 ліжок), Кривому Розі (20), Марганці (15), Нікополі (10), Широківському (15) та П’ятихатському (7) районах. Загалом це трохи більше чверті від необхідного, адже згідно з рекомендацією Європейської асоціації паліативної допомоги на 100 тис. населення має бути 10 хоспісних і паліативних ліжок. Щодо контингенту наших пацієнтів, то більшість із них (майже 80%) — хворі з онкологічною патологією, деякі страждають на синдром Паркінсона, хворобу Альцгеймера чи інші види деменції, а також на ВІЛ-інфекцію/СНІД та мультирезистентні форми туберкульозу. У цілому згідно з офіційною статистикою на Дніпропетровщині паліативної допомоги потребують близько 5 тис. пацієнтів. Але річ не тільки в підрахунку кількості ліжок і хворих. Адже паліативна допомога — цілий комплекс медичних, соціальних і психологічних заходів, покликаних забезпечити максимально можливу якість життя невиліковно хворих, а також підтримку їх сімей. І, на жаль, до сьогодні ми не мали змоги надавати пацієнтам та їх рідним таку всебічну допомогу. ВЗ Ви кажете «до сьогодні», тобто зараз відбулися певні зміни?

— Так, восени минулого року у Дніпрі було презентовано затверджену міську програму паліативної допомоги, яка почала діяти з 1 січня 2018 року. Основна мета нової програми — вдосконалити систему паліативної допомоги в амбулаторних умовах для забезпечення гідної якості життя людей з невиліковними хворобами шляхом контролю больового синдрому, інших проявів недуги, а також соціальної, духовної, психологічної підтримки хворих і їх рідних. У проекті документа розписаний чіткий механізм взаємодії медичної служби із соціальними працівниками територіальних центрів, психологами, волонтерами, представниками духовенства. Головне, щоб усі ланки цієї системи почали працювати комплексно та злагоджено. Для забезпечення якісної амбулаторної допомоги паліативним хворим в усіх дванадцяти міських центрах первинної медико-санітарної допомоги заплановано створення спеціальних мобільних бригад для виїзду до пацієнта додому — з цією метою передбачено придбання додаткового транспорту. До складу таких бригад окрім сімейного лікаря та медсестри за

16

ОСНОВНА МЕТА НОВОЇ ПРОГРАМИ — ВДОСКОНАЛИТИ СИСТЕМУ ПАЛІАТИВНОЇ ДОПОМОГИ В АМБУЛАТОРНИХ УМОВАХ ДЛЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ГІДНОЇ ЯКОСТІ ЖИТТЯ ЛЮДЕЙ З НЕВИЛІКОВНИМИ ХВОРОБАМИ ШЛЯХОМ КОНТРОЛЮ БОЛЬОВОГО СИНДРОМУ, ІНШИХ ПРОЯВІВ НЕДУГИ, А ТАКОЖ СОЦІАЛЬНОЇ, ДУХОВНОЇ, ПСИХОЛОГІЧНОЇ ПІДТРИМКИ ХВОРИХ І ЇХ РІДНИХ

потреби входитимуть соціальний працівник, психотерапевт. Адже крім медичних процедур (знеболювання, перев’язки тощо) багато паліативних хворих потребує й соціально-побутової, психологічної допомоги. Також буде створено єдину в місті виїзну мультидисциплінарну бригаду, яка зможе на дому надавати невиліковним хворим консультаційно-діагностичні послуги (аналіз крові, ЕКГ тощо). Планується, що до цієї бригади за запитом сімейного лікаря входитимуть необхідні конкретному пацієнту вузькі спеціалісти: ендокринолог, гастроентеролог, хірург та інші. По суті, бригада стане об’єднуючою ланкою між первинним та вторинним рівнями надання медичної допомоги. Крім того, передбачене створення так званих пунктів прокату засобів медичного догляду за паліативними пацієнтами (ходунків, протипролежневих матраців), а також забезпечення хворих засобами реабілітації саме в амбулаторних умовах (сечо- й калоприймачами, підгузками тощо). У програму закладена і додаткова закупівля ліків та знеболювальних засобів для паліативних хворих. Зокрема, у 2018 році на лікування хронічного больового синдрому з міського бюджету планується спрямовувати вдвічі більше, ніж у 2017-му, — 2,6 млн грн. Загалом на реалізацію міської програми надання паліативної допомоги в амбулаторних умовах на 2018-2021 роки з міського бюджету буде виділено понад 40 млн грн, з яких у цьому році заплановано використати близько 9 млн. ВЗ Вищезгадана програма — міська, а чи стосуватимуться зміни на краще хворих з області?

— По-перше, до стандартів надання паліативної допомоги в обласному центрі поступово підтягуватимемо й інші медичні заклади регіону — зараз я та моя команда працюємо над розробкою аналогічної обласної програми. По-друге, для важких пацієнтів з області вже розпочато будівництво сучасного паліативного центру, який облаштують за всіма європейськими нормами. Триповерховий заклад збудують на базі стаціонарного корпусу КЗ «Дніпропетровська міська лікарня №15», у якому свого часу і з’явилося перше в місті хоспісне відділення. Це дуже міцна цегляна будівля, від якої, власне, залишаться тільки стіни. Усе інше буде реконструйовано й змінено відповідно до сучасних стандартів. Майбутній центр розрахований на 20 одноі 13 двомісних палат. У кожній з них буде власна душова, зручні багатофункціональні ліжка, поруч з якими розташовуватимуться кисневі маски. В установі змонтують два ліфти, облаштують цифровий рентгенкабінет, сучасний харчоблок, встановлять відеоспостереження, відкриють каплицю. Важливими складовими структури центру стануть кабінет корекції болю (адже окрім наркотичних анальгетиків больовий синдром іноді можна зняти й іншими засобами) та мала операційна, де проводитимуться локальні хірургічні втручання. У медичному закладі передбачений також денний стаціонар, де пацієнти зможуть отримати

знеболювання. Крім того, діятиме пункт прокату медичних засобів, буде створено виїзну бригаду, обов’язково відкриємо кабінет психотерапевта. До того ж у центрі заплановані кімнати для тимчасового перебування родичів і волонтерів… ВЗ А звідки кошти на таке масштабне будівництво? У яку загальну суму обійдеться створення обласного паліативного центру і коли чекати його відкриття?

— Слушне запитання, адже, дійсно, з боку це виглядає фантастично: від моменту прийняття облрадою рішення про виділення перших 5 млн грн на проект центру в грудні 2016-го до початку будівельних робіт восени 2017 року минуло лише 9 місяців. За цей час було розроблено й узгоджено проект, проведено тендери, обласною адміністрацією разом із депутатським корпусом облради виділено дофінансування у розмірі 60 млн грн. Коли згадую всі ці події й усвідомлюю строки, у мене й самого голова йде обертом. Але насправді за низкою стрімких подій стоїть п’ятирічна копітка праця багатьох людей: медиків, громадських активістів, волонтерів, обласних депутатів і чиновників. Ідея створення центру народилася ще у 2012 році завдяки активності членів ГО «Українська ліга розвитку паліативної та хоспісної допомоги», яку на всеукраїнському рівні очолює Василь Князевич. На обласному рівні я спочатку знайшов під-­­ т­римку в депутата облради Сергія Солопова, котрий є керівником приватної клініки і не з чуток знає проблеми паліативних пацієнтів. Завдяки його депутатському запиту ідею створення центру підтримали Голова обласної ради Гліб Пригунов (за фахом він, до речі, також лікар, дитячий хірург) і директор Департаменту охорони здоров’я Дніпропетровської ОДА Наталія Будяк. Так розпочалася наша тісна й плідна співпраця у цьому питанні. Коли готували медичне завдання по центру, то наради в Департаменті охорони здоров’я ОДА під її керівництвом упродовж трьох місяців проводили буквально щотижня. Спільно обговорювали кожний поверх, кожну палату: де, що і як має бути розташоване й облаштоване. Наразі всі наші побажання офіційно задокументовані й передані головному розпоряднику коштів — управлінню капітального будівництва Дніп­ ропетровської ОДА. А про хід робіт на будівництві щотижня доповідають особисто Голові облдержадміністрації Валентину Резніченку. Загалом на створення центру з обласного бюджету виділено 65 млн грн. Відкриття медичного закладу заплановане на січень 2019 року. ВЗ Як думаєте вирішити кадрове питання, адже спеціальності «Паліативна медицина» в українських медичних вишах досі немає?

— Завдяки нашій домовленості з єдиною в Україні кафедрою паліативної й хоспісної медицини Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика на базі Дніп­ ропетровської міської лікарні №15 уже третій рік проводяться місячні виїзні курси для ліка-

рів області. Вони включають лекції, тематичну частину, заняття по скайпу та екзамени. Своїми знаннями і досвідом з надання паліативної допомоги з нашими спеціалістами діляться не тільки медики, а і юристи, психологи. Протягом трьох років навчання за бюджетні кошти пройшли вже 120 лікарів різних спеціальностей. І особисто мене радує, що третина слухачів курсів — головні лікарі, їх зас­т упники, чиновники з Департаменту охорони здоров’я, а це свідчить про те, що в організаторів сфери охорони здоров’я нарешті з’явився інтерес до теми паліативної допомоги. Не забуваємо і про медичних сестер, адже саме на них лягає відповідальність за виконання більшості настанов лікаря й догляд за важкохворими. Завдяки нашим зусиллям до циклу післядипломної освіти усіх медсестер два роки тому було включено цикл паліативної медицини. Він триває від 4 до 16 годин залежно від спеціальності медичної сестри і забезпечує оволодіння необхідними фаховими навичками. Окрім того, у міській програмі паліативної допомоги передбачено навчання на місячних курсах усіх медичних сестер загальної практики. Очікується, що ці курси прой­д уть сімейні медсестри Дніпра, які першими стикаються з паліативними хворими. Ірина КАДЧЕНКО, спеціально для «ВЗ»

МОВОЮ ЦИФР Перше в області відділення паліативної допомоги на 20 ліжок було відкрите у місті Марганець у 2004 році. Наразі на Дніпропетровщині функціо­ нують 132 хоспісні ліжка — приб­л изно чверть від того, що потребує область. У місті Дніпро налічується 45 паліативних ліжок. Щороку паліативної допомоги в амбулаторних умовах потребують близько 3 тис. дніпрян, майже 9 тис. їх рідних необхідні соціальний супровід і підтримка. Загалом на Дніпропетровщині потребу в паліативній допомозі мають щонайменше 5 тис. пацієнтів.

80% паліативних хворих області — пацієнти з онкозахворюваннями. З 1 січня 2018 року у Дніпрі запрацювала міська програма надання паліативної допомоги в амбулаторних умовах, розрахована на 4 роки. На її реалізацію з міського бюджету до 2021 року буде виділено понад 40 млн грн, зокрема у цьому році — близько 9 млн грн. На лікування хронічного больового синдрому у 2018 році з міського бюджету виділено 2,6 млн грн. Восени 2017 року в Дніпрі розпочато будівництво першого в області обласного центру паліативної та хоспісної допомоги, розрахованого на 46 ліжок. Відкриття центру заплановане на січень 2019 року. На його створення з обласного бюджету виділено 65 млн грн.

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

РЕПОРТАЖ ІЗ ГАРЯЧОЇ ТОЧКИ

26 січня 2018 року

МИ МОЖЕМО ДОПОМОГТИ БОРОНИТИ КРАЇНУ БЕЗ ЗБРОЇ Лікар-анестезіолог Олександр Ковбасюк із Чернівців уже двічі їздив у зону АТО у складі Першого добровольчого медичного шпиталю ім. Миколи Пирогова. Розповідає: «Шпиталі на Сході нині мають усе, аби надавати якісну медичну допомогу. Єдина проблема — не вистачає тих, хто готовий там працювати».

допомоги. Вперше поїхав у зону АТО у вересні 2017 року, вдруге — у грудні. У Попаснянській районній лікарні були потрібні анестезіологи. Я оформив відрядження, зібрав «тривожну валізу» лікаря і рушив. Насправді ж не мав уявлення, куди їду і що на мене чекає… Як розповідав головний лікар Попаснянської районної лікарні Олександр Ковальчук, у перший рік війни пацієнтів було дуже багато, оперували вдень і вночі. Доставляли до лікарні усіх: і цивільних, і військових. Коли почали приїжджати лікарі-добровольці, стало легше. Нині до лікарні на добу привозять одногодвох військових. Не завжди з пораненнями, часто — зі звичайними застудами чи іншими захворюваннями. А переважна більшість наших пацієнтів — цивільні мешканці, які потребують кваліфікованої медичної допомоги.

Олександр КОВБАСЮК, лікаранестезіолог Чернівецького обласного клінічного онкологічного диспансеру

«Можна не їсти, але не можна не лікуватися» Перший добровольчий медичний шпиталь (ПДМШ) ім. Миколи Пирогова — це найбільший недержавний проект із залучення цивільних медиків до надання меддопомоги в зоні проведення АТО в окремих районах Донецької та Луганської областей. Реалізує його однойменний благодійний фонд у співпраці з Міністерствами охорони здоров’я та оборони України, Генеральним штабом Збройних сил України, за підтримки Ради національної безпеки та оборони. Добровольці працюють безкоштовно, оформивши відрядження за місцем основної роботи. Із початком війни на Сході в прилеглих до бойових дій районах лікарі майже зникли. Медики ПДМШ ім. Миколи Пирогова від самого початку війни взяли на себе зобов’язання заповнити цю порожнечу. Зрештою, їх місія вийшла за межі технічних завдань з евакуації поранених, надання першої медичної допомоги й проведення оперативних втручань. Лікарі почали приїжджати до районних лікарень, де не вистачає працівників. Зокрема, така ситуація склалася в Попаснянській районній лікарні. Майже весь її медичний персонал розбігся ще у 2014 році. Залишилися тільки хірург (він же — головний лікар), анестезіолог та кілька медсестер. Фактично, не було кому надавати медичну допомогу місцевому населенню. Пацієнти зізнаються: «Можна не їсти, але не можна не лікуватися, коли дуже болить». Я пішов у ПДМШ ім. Миколи Пирогова, бо усвідомлював, що повинен бути там, де існує дефіцит

Забезпечення лікарні — на найвищому рівні Попаснянська районна лікарня — доволі потужна, розрахована на понад 200 ліжок. Розташована вона за 400 метрів від блокпосту, за яким — зона розмежування. Тож обстріли і вибухи чути цілодобово. Оселилися в лікарні, поруч із приймальним покоєм, і почалися 30 днів практично цілодобового чергування. Ми в лікарні надавали першу допомогу й обстежували поранених, а працівники екстреної медичної служби на реанімобілях відвозили їх у тил. Окрім місцевого хірурга й анестезіолога в лікарні працювали двоє добровольців з ПДМШ ім. Миколи Пирогова: я та хірург, а також військові медики. У вересні-жовтні часом траплявся наплив поранених: іноді не встигали стабілізувати одного, як санавіація сповіщала, що доправляють ще кількох. У грудні ситуація трохи змінилася: поранених військових було небагато, в основному — місцеве населення. До того ж у Попасній базувався госпіталь Військово-медичного клінічного центру Північного регіону, тож наша лікарня бійцями займалася мінімально. Слід зазначити, що Попаснянська лікарня пов­ністю забезпечена вітчизняними медикаментами, є шовні матеріали, катетери, розчини, системи, антибіотики. Дуже допомагають Товариство Червоного Хреста, волонтери. Саме під час мого перебування лікарня отримала

сучасну дихальну і наркозну апаратуру. Якщо раніше медпрепаратами забезпечували більше волонтери, і, кажуть, не завжди всього вистачало, то нині все із державних закупівель. До того ж, поставки медичних засобів — стабільні. Поліпшилося й екіпірування військовослужбовців: хлопці на передовій мають сучасні індивідуальні аптечки натівського зразка, тож здатні вчасно надати необхідну медичну допомогу собі чи побратимові.

Головне, аби отримані травми були сумісні з життям Уперше в житті мав справу з абсолютно новою практикою. Кажуть, що характер лікаря загартовується після роботи з онкохворими. Можливо, це так. Але коли приїжджаєш з мирних Чернівців у добре оснащену лікарню, і перший твій пацієнт — молодий хлопчина, якому снайпер поцілив у голову, важко адаптуватися до контрасту. Зрештою, і часу на адаптацію немає: треба знеболити, стабілізувати і відправити далі по лінії евакуації. У Попасній я вперше мав справу із пацієнтами, у яких влучали кулі снайперів, які підривалися на розтяжках або ж постраждали від автоматної черги. Траплялися і мінно-вибухові травми від розірваної гранати. Це те, що називається «небойові втрати» — за відсутності безпосереднього бойового контакту. Окрім того, привозили до нас і військових зі звичайними хворобами: ГРЗ, запаленням апендиксу, пневмонією. Лікували їх безпосередньо в Попаснянській лікарні, і після виписування вони поверталися на передову. Завдяки достатньому матеріально-технічному забезпеченню хлопців є чим і як рятувати. Головне, аби отримані травми були сумісними з життям.

Населення Попасної має медичну страховку Основний контингент районної лікарні — місцеві жителі. У Попаснянському районі мешкає майже 80 тис. осіб. Усі вони потребують медичної допомоги, тому дуже доброзичливо ставляться до медиків-добровольців. Раніше в Попасній була тільки лікарня для залізничників, бо тут розташована вантажно-пасажирська вузлова залізнична станція Луганської дирекції Донецької залізниці. Колись іще Георгій Кірпа, екс-міністр транспорту

та зв’язку України, запровадив медичну страховку для залізничників. Інші мешканці зверталися по медичну допомогу до Первомайська. У 2016 році дві лікарні об’єднали, тож тепер терапевтичну, неврологічну, хірургічну, гінекологічну допомогу місцевому населенню надають у Попасній. Однак страхова медицина, як не дивно, тут збереглася: для працюючих страховий поліс становить 25 тис. грн, для пенсіонерів — близько 8 тис. Цього цілком достатньо для отримання необхідної медичної допомоги. Місцеві жителі здебільшого звертаються зі звичайними хворобами: застудами, бронхітами, інфарктами тощо. Одна з найсерйозніших проблем — ускладнення цукрового діабету. За місяць трапилося кілька ампутацій унаслідок цієї недуги. Звісно, це — результат відсутності повноцінної ендокринологічної служби. Дуже бракує хірургів, працюють в основному волонтери. Крім того, немає сімейних лікарів, які проводили б диспансерний нагляд. Звідси — задавненість хвороб, багато серцевих захворювань. До того ж буває, що і мирне населення натрапляє на розтяжки. Тут треба бути дуже обережним: небезпечно відходити далі, ніж за метр від дороги. Невеликі протипіхотні міни зав­д ають чимало лиха саме цивільному населенню. Вони злітають догори і детонують. До нас із пораненнями, наприклад, потрапили старенька, яка побігла за козою, водій, який відійшов на хвильку з дороги, дитина, яка загралася і забігла в поле… У кращому випадку їх довозили до лікарні понівеченими. Але часто такі необачні кроки закінчуються фатально.

Неважливо, звідки наші пацієнти — зі Сходу чи із Заходу З Попасної повернувся додому 30 грудня. А вже 2 січня вийшов на роботу в Чернівецький обласний онкологічний диспансер. На перший погляд — будні. Та лише на такому контрасті розумієш: ми живемо в одній країні, а наче в паралельних реальностях. Одні люди боронять нашу країну на фронті, їм допомагають волонтери, інші «відпочивають» у теплих умовах. Є ще одна категорія — чиновники. Ось вони взагалі існують у своєму окремому світі. Перший добровольчий медичний шпиталь ім. Миколи Пирогова — це реальний приклад того, як кожен із нас може боронити країну, як кожен лікар без зброї в руках здатен допомогти тим, що виконуватиме свою роботу. Без додаткового фінансування та спеціального заохочення лікарі-добровольці працюють там, де вони потрібні. І якщо військовий у будь-якому разі стає перед населенням зі зброєю, то лікар — це той, хто апріорі повинен допомагати. Не має значення, звідки наші пацієнти — зі Сходу чи із Заходу. Всі вони українці. Ольга КАМСЬКА, спеціально для «ВЗ», м. Чернівці

БЕЗ ДОДАТКОВОГО ФІНАНСУВАННЯ ТА СПЕЦІАЛЬНОГО ЗАОХОЧЕННЯ ЛІКАРІ-ДОБРОВОЛЬЦІ ПРАЦЮЮТЬ ТАМ, ДЕ ВОНИ ПОТРІБНІ. І ЯКЩО ВІЙСЬКОВИЙ У БУДЬ-ЯКОМУ РАЗІ СТАЄ ПЕРЕД НАСЕЛЕННЯМ ЗІ ЗБРОЄЮ, ТО ЛІКАР — ЦЕ ТОЙ, ХТО АПРІОРІ ПОВИНЕН ДОПОМАГАТИ. НЕ МАЄ ЗНАЧЕННЯ, ЗВІДКИ НАШІ ПАЦІЄНТИ — ЗІ СХОДУ ЧИ ІЗ ЗАХОДУ. ВСІ ВОНИ УКРАЇНЦІ

17

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ ВІННИЧЧИНА

ЯК ВИЛІКУВАТИ ОНКОЛОГІЮ? Реформа системи охорони здоров’я зазнала нищівної критики з боку громадськості, лікарів та пацієнтів, які не розуміють змін, що супроводжуються непопулярними кроками зі скорочення медичного персоналу і закриття стаціонарів. Та поки «первинка» отримує хоча б якісь «пігулки-підказки» щодо того, як слід рухатися вперед, окремі високоспеціалізовані медичні напрямки майже випали з поля зору реформаторів. Особливо «хворіє» онкологія, що фактично залишилася без державного фінансування, адже профільної програми досі немає. А це призводить до переходу хвороби у хронічну стадію, і нині галузь виживає лише за рахунок коштів місцевих бюджетів.

Володимир ШАМРАЙ, головний лікар Подільського регіонального центру онкології, Заслужений лікар України, доктор медичних наук

ВЗ Вінниччина — одна з небагатьох областей, яка має дієву регіональну програму з онкології. Якими результатами вже можете похвалитися?

— Розуміючи, що державної програми з підтримки онкології не буде, ще наприкінці 2016 року ми звернулися до керівництва області з клопотанням про ухвалення регіональної програми «Боротьба з онкологічними захворюваннями». Усвідомлюючи важливість цього питання, п’ятирічну програму підтримали, і вже на початку 2017 року нам почали надходити кошти. Загальний бюджет програми становить 365 млн грн. На 2017 рік було передбачено 45 млн грн, із них 15 млн грн — на хіміотерапію, 30 млн грн — на технічне переоснащення Вінницького онкодиспансеру (нині — Подільський регіональний центр онкології). Варто зазначити, що не тільки в повному обсязі надійшли кошти для хіміотерапії, а й додатково за рахунок обласного бюджету було покрито видатки у розмірі 800 тис. грн на закупівлю дефіцитних препаратів.

Загалом потреба у коштах на хіміопрепарати становить близько 120 млн грн на рік. На жаль, у 2017 році від Міністерства охорони здоров’я ми не отримали жодної позиції, хоча й була передбачена квота на суму 17 млн грн. Більше того, лише на 95% закрили надходження за 2016 рік. Обіцяють, що буде поставка у січні-лютому 2018 року. Однак нам від цього не легше, адже препарати потрібні зараз, і пацієнтам не скажеш, щоб вони приходили через місяць-другий… В умовах постійного дефіциту хіміопрепаратів увесь час доводиться економити. Ми ж поставили собі завдання знаходити можливість кожному онкохворому провести як мінімум два безкоштовні цикли хіміотерапії, й у більшості випадків нам це вдається. Крім того, якщо пацієнт належить до соціально незахищених верств населення, ми намагаємося забезпечити йому і наступні цикли лікування. Скажу відверто: виконати це завдання на 100% важко, тому що протягом року різної кількості циклів хіміотерапії (від 4 до 6) потребують майже 2,5 тис. онкохворих із різними локалізаціями недуги. Якби поставки МОЗ були вчасними, двома безкоштовними циклами хіміотерапії можна було б забезпечити всіх наших пацієнтів. ВЗ Коли розроблялася програма, чи залучалися до участі в ній районні органи місцевої влади?

— Із 27 районів відгукнулися одиниці. Зараз у розрізі децентралізації більшість громад не зацікавлені брати участь в обласних програмах. Слід зазначити, що на сьогодні онкологія на місцях потребує чималої підтримки. Штатного онколога немає в Піщанському, Чернівецькому і Тиврівському районах. Повноцінну ставку онколога в області мають тільки 17 лікарів, із них 15 працюють у районах і двоє у Вінниці. Ще 10 онкологів обіймають свої посади за сумісництвом.

Але який із такого фахівця може бути онколог, якщо його основна спеціальність — хірург, уролог чи терапевт? На жаль, половина працюючих онкологів — пенсіонери. У лікарів немає мотивації, їм не створено належних умов для роботи. Тому підготовка висококваліфікованих кадрів — одне з головних завдань програми. ВЗ Чи поліпшилася завдяки програмі матеріально-технічна база закладу, котрий ви очолюєте? Яке обладнання придбали і чого бракує?

— У 2017 році на технічне оснащення було передбачено 30 млн грн. Із них 20 млн грн планували витратити на придбання комп’ютерного томографа, 8 млн грн — на рентгенапарат, 1,5 млн грн — на апарати для штучної вентиляції легень. З цього переліку ми закрили всі позиції. Але вартість придбаної апаратури завдяки тендерній процедурі вдалося зменшити. Наприклад, за КТ ми заплатили 12,4 млн грн, із яких майже 10 млн грн — це кошти обласного бюджету. Ще 2 млн грн надійшли як субвенція із районних бюджетів, і лише 500 тис. грн використали з державного бюджету. Окрім того, ми отримали два сучасні УЗапарати від спонсорів та меценатів. А устаткування для штучної вентиляції легень закупили за рахунок спецфонду, котрий наповнюється зав­д яки оплаті за клінічні дослідження, лікування пацієнтів з інших регіонів, яких у нас приб­ лизно 5-6% від загальної кількості. ВЗ А чи прораховували ви, наскільки збільшився б спецфонд закладу, якби в Україні діяла страхова медицина?

— У 2017 році бюджет спецфонду становив 7 млн грн, за які ми мали можливість покращити харчування хворих, виконати поточні ремонти в лікарні, а також придбати деяке медичне облад-

В УМОВАХ ПОСТІЙНОГО ДЕФІЦИТУ ХІМІОПРЕПАРАТІВ УВЕСЬ ЧАС ДОВОДИТЬСЯ ЕКОНОМИТИ. МИ Ж ПОСТАВИЛИ СОБІ ЗАВДАННЯ ЗНАХОДИТИ МОЖЛИВІСТЬ КОЖНОМУ ОНКОХВОРОМУ ПРОВЕСТИ ЯК МІНІМУМ ДВА БЕЗКОШТОВНІ ЦИКЛИ ХІМІОТЕРАПІЇ, Й У БІЛЬШОСТІ ВИПАДКІВ НАМ ЦЕ ВДАЄТЬСЯ

18

нання, у тому числі й згадані вище апарати штучної вентиляції легень. Щодо страхової медицини, то онкологія не може працювати винятково на страховій основі, бо жодна страхова компанія не зайде на ринок лікування онкохворих — вона миттєво збанкрутіє. В усьому цивілізованому світі страхова медицина в галузі онкології діє за участі держави, адже лікування таких хворих за сучасними стандартами дуже дороговартісне. Наразі без правової бази — ухвалення закону про обов’язкове медичне страхування — вести мову про страхову медицину зарано. ВЗ На останній у 2017 році сесії Вінницької обласної ради депутати ухвалили рішення про перейменування Вінницького обласного онкодиспансеру в Подільський регіональний центр онкології. Що змінює новий статус?

— Ми отримали більше можливостей для розвитку лікувального закладу. Насамперед буде збільшено кількість ліжок, бо на сьогодні, за розрахунками Національного інституту раку, дефіцит ліжкового фонду у Вінницькому онкодиспансері становить 31,4% (відповідно до розрахунків має бути щонайменше 500 ліжок, а зараз — 360). Більше того, нині 5-6% пацієнтів Вінницького обласного клінічного онкодиспансеру — мешканці інших регіонів. Завдяки створенню Подільського регіонального центру онкології кількість хворих з інших областей збільшиться. Буде змінено структуру лікувального закладу та з’явиться можливість відкрити необхідні підрозділи. У 2018 році плануємо розпочати реконструкцію поліклініки, яка передбачає будівництво нового корпусу, де будуть розміщені додаткові й украй необхідні відділення, зокрема хіміотерапії, яке терміново потребує поліпшення умов перебування для пацієнтів і лікарів. Окрім того, у планах перевести зі старого корпусу онкогематологічне відділення, організувати сучасний денний стаціонар, облаштувати додаткові операційні. Будівництво відбуватиметься за рахунок коштів державного бюджету, зокрема Державного фонду регіонального розвитку. На сьогодні ми реалізуємо проект з реконструкції урологічного відділення, 90% вартості якого пок­риває вищезгаданий фонд. А днями де-юре уже створене мамологічне відділення, але дефакто запрацює з березня. Центр також матиме право відкривати філії та відокремлені підрозділи на території Вінницької області. Крім того, заклад отримає ширші фінансові повноваження та можливість самостійно налагоджувати комунікацію з іншими центрами на міжнародному рівні. Більше уваги приділятимемо підготовці кад­рів. Уже зараз деякі фахівці активно беруть участь у профільних конференціях, майстер-класах, розвиваються і вдосконалюються, щоб не залишитися за бортом, коли в розрізі реформування медицини ми змушені будемо змінити статус і стати комунальним некомерційним підприємством. Це буде гарний шанс залучити до закладу професіоналів, «зірок» онкології. Окрім посилення кадрового потенціалу ми мусимо максимально наситити центр технікою. 2017 рік став рекордним для закладу щодо технічного забезпечення. У 2018-му в рамках обласної програми заплановано придбання найнеобхіднішого на сьогодні апарату — лінійного прискорювача, бункер для якого вже збудовано і підключити установку готові хоч сьогодні. Олеся ШУТКЕВИЧ, спеціально для «ВЗ», м. Вінниця

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ

26 січня 2018 року

ЧЕРНІГІВЩИНА

ОТРИМАЛИ МІЖНАРОДНЕ ВИЗНАННЯ У грудні 2017 року КЛПЗ «Чернігівський обласний онкологічний диспансер» став дійс­ ним членом CEEGOG (Central and Eastern European GynecologicOncology Group) — Асоціації онкогінекологів Центральної та Східної Європи. Це єдиний диспансер у переліку членів асоціації та четвертий український лікувальний заклад у складі CEEGOG.

C Валерій ЗУБ, головний лікар КЛПЗ «Чернігівський обласний онкологічний диспансер», Заслужений лікар України, кандидат медичних наук

EEGOG забезпечує активну підтримку онкогінекологічних досліджень і сприяє медичному прогресу в профілактиці, діагностиці та лікуванні пацієнтів зі злоякісними новоутвореннями. Асоціація бере активну участь у підвищенні якості експертизи й наукових знань своїх членів. Це розширює можливості лікування онкологічних хворих, ініціює і підтримує контакти між експертами й експертними робочими місцями, що беруть участь в онкогінекологічних дослідженнях, тим самим сприяє підвищенню якості онкогінекологічної допомоги в Центральній та Східній Європі. CEEGOG також надає активну адміністративну й організаційну підтримку своїм членам в організації проведення онкогінекологічних клінічних досліджень.

Для нас це дуже високе визнання. Тільки чотири українські заклади входять до цієї профільної асоціації: Львівський державний онкологічний регіональний лікувально-діагностичний центр, КЗОЗ «Харківський обласний клінічний онкологічний центр», приватний заклад із Києва — лікарня ізраїльської онкології LISOD, а відтепер і Чернігівський обласний онкологічний диспансер. Рішення щодо нашого членства приймала експертна група асоціації під час Міжнародної конференції «Організація клінічних випробувань у країнах Східної та Центральної Європи», яка відбулася в грудні минулого року у Празі (Чехія) і де свої напрацювання представила делегація гінекологів-онкологів нашого диспансеру.

Головними критеріями відбору стали кількість і складність здійснених оперативних втручань протягом п’яти останніх років, тяжкість післяопераційних ускладнень, фаховість кадрового потенціалу, наявність сучасної матеріально-технічної бази, використання прог­ ресивних методик лікування та їх доступність для пацієнта. Чернігівський обласний онкологічний диспансер показав найвищі результати виконання складних операцій з лапароскопічним доступом і відзначений за високий рівень надання хіміотерапевтичного та променевого лікування. Членство в CEEGOG дасть змогу розширити можливості диспансеру як лікувального та науково-методичного центру з терапії онкогінекологічної патології. Вихід нашого закладу на європейський рівень й отримання такого високого статусу — велика перемога колективу. Як член асоціації ми вже розпочали клінічні дослідження трьох надсучасних препаратів, котрі починають впроваджувати у західноєвропейських країнах. Тож світове визнання нашого закладу — добра новина і для колективу, і для пацієнтів. Олена БЕРЕЗКІНА, спеціально для «ВЗ», м. Чернігів

Ліцензія на туроператорську діяльність серія АЕ №272764, від 07.05.2009

Свято наближається з Селена-тур ГАРЯЧЕ СЕРЦЕ БУДАПЕШТА, СЕКРЕТИ СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ ПАДУЇ ... І НАЙКРАСИВІШЕ ВИДОВИЩЕ — ВЕНЕЦІЯ! Новий рік прийшов, а все лишилося по-старому? Ви відчуваєте себе міською електричкою, що прямує за одним і тим самим маршрутом щодня: дім—робота—дім? Ліки від цієї хвороби винайшли в Європі ще у Середньовіччі та роздають їх усім стражденним без обмежень за віком і статтю. Варто лише опинитися в потрібний час у потрібному місці — на Венеціанському карнавалі! Про білети, готель, автобус і комфортний перетин кордону подбає «Селена-тур», вам залишається тільки знайти маску та загадкового супутника чи супутницю. Хоча і це ви можете довірити «Селені-тур» — вона підготує все у найкращому вигляді!

ДЕ ТА ЛІ ПОДОРОЖІ ДИВІТЬС Я НА С АЙТІ ТОВ «Туристична Компанія «Селена-Тур» www.selena-tour.com.ua (099) 222-77-04 viber, (067) 497-10-39, (093) 365-78-91, (044) 581-56-28, FB «Селена-Тур»

Автобусні тури до Європи з Києва

19

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ Х АРКІВЩИНА

ТЕЛЕМЕДИЦИНА:

ПЛАНОВА РОБОТА, ЩО ПІДВИЩУЄ ЯКІСТЬ МЕДИЧНИХ ПОСЛУГ Центр телемедицини у КЗОЗ «Обласна клінічна лікарня — Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» працює трохи більше двох місяців, але про нього вже дізналися не тільки лікарі з Харківської області, а й колеги із медичних клінік за межами нашої країни. Як зароджувалася ідея створення такого центру, якою в майбутньому повинна стати система охорони здоров’я Слобожанщини і що гальмує впровадження новітніх технологій у життя?

Богдан ФЕДАК, головний лікар КЗОЗ «Обласна клінічна лікарня — Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф»

ВЗ Центр телемедицини ви створювали спільно з литовськими колегами. Чому саме їх підтримкою заручилися, і як узагалі виникла ідея відкриття такого центру?

— Наша лікарня понад 10 років співпрацює з литовською клінікою «Кардіоліта». Харківські кардіо­логи консультувалися з таким відомим у Європі фахівцем із Вільнюса, як професор Аудієтіс, а також з іншими висококваліфікованими кардіохірургами. Наших пацієнтів обстежували та лікували у вільнюській клініці, їх хірурги проводили в нас операції. А згодом ми оснастили наше відділення серцево-судинної хірургії сучасним діагностичним обладнанням та почали впроваджувати передові методики виконання оперативних втручань різного ступеня складності. Зокрема, освоїли весь спектр реконструктивних операцій на судинах різних локалізацій з приводу оклюзій, стенозів, аневризм, розривів будь-якого походження, використовуючи новітні синтетичні матеріали та технології. Згодом налагодили роботу катетерної лабораторії для проведення повного спектра ендоваскулярних втручань. І зрозуміли, що є багато речей, які вже можна робити в Харкові. У зв’язку із цим виникла потреба організації обміну досвідом з фахівцями з інших медичних закладів. Литовські колеги першими підтримали наше бажання приєднатися до світової мережі телемедицини, тож наприкінці жовтня 2017 року ми підписали угоду про співпрацю, згідно з якою клініка «Кардіоліта» зробила свої інвестиції: передала нам частину необхідного обладнання для теле- та аудіозв’язку. Зі свого боку ми виконали ремонт приміщення, умеблювали його, провели швидкісний інтернет та встановили УЗ-апарат експертного класу.

20

Новини в інтернет-мережі поширюються дуже швидко. Через місяць до нас приєдналася ізраїльська клініка з Хайфи «Рамбам», яка є другою за потужністю у країні і, що дуже важливо (оскільки клініка «Кардіоліта» — приватна), державною та багатопрофільною, як і наша лікарня. Там працюють знані в усьому світі фахівці, котрі вже двічі за такий короткий період приїздили до нас. Зокрема, у грудні минулого року Харків відвідали ендокринолог професор Хамайсі та кардіолог професор Нікольська. Вони ознайомилися з нашими можливостями щодо подальшої співпраці в галузі нейрохірургії, ендокринології, кардіології, ендоваскулярної хірургії. Є дзвінки з інших країн, у тому числі із США, однак поки що перспектива співпраці перебуває в стадії переговорного процесу. Телемедицина у світі сьогодні дуже популярна, оскільки дає змогу вивести медичний заклад на міжнародний рівень. Аби бути певними, що ми дійсно на правильному шляху, слід спілкуватися з колегами з інших країн. Бо поганий той лікар, який не сумнівається в собі та не вчиться в інших. ВЗ Який юридичний статус має Центр телемедицини?

— Хоча центр сьогодні фактично є міжнародним, однак юридичного статусу він не має. Це лише один з підрозділів нашого лікувального закладу. Його координатором на громадських засадах є Заслужений лікар України, обласний позаштатний фахівець із серцево-судинної хірургіїї, кандидат медичних наук Ірина Лодяна. Лікарі будь-якого відділення, що мають потребу проконсультуватися з колегами чи то в області, чи в Україні, чи в інших державах, мають вільний доступ до обладнання центру в будь-який час. Я назвав би це консультаційним кабінетом телемедицини, де проводяться консиліуми за участю фахівців із Києва, Литви, Ізраїлю, під час яких верифікують діагнози, лікувальні методики, коригують призначення лікарських препаратів тощо. Звичайно, усе це робиться за згодою пацієнта, а іноді і за його присутності, оскільки стан здоров’я людини — конфіденційна інформація. За кордоном дуже жорстко контролюють це, запобігаючи навіть найменшій вірогідності її розголошення. Але під час консиліумів ми отримуємо дуже цінні поради, які дають можливість упевнитися в правильності прийнятого рішення. ВЗ Ви сказали, що в консультаційному процесі беруть участь і фахівці з області. Робота центру якось пов’язана з реалізацією

Закону України «Про підвищення доступності та якості медичного обслуговування у сільській місцевості»?

— Ці теми пов’язані між собою, оскільки в найближчій перспективі відповідно до державної програми розвитку сільської медицини в Україні розвиватиметься телеметрія як один із напрямків телемедицини. У згаданому вами Законі створення центрів телемедицини не планується. Там мова йде про телеметричні лабораторії, діагностичні кабінети з підключенням до інтернету, які мають бути в кожному районі, кожному населеному пункті, а це — складові телемедицини. Адже по телефону, як це робиться сьогодні, дуже важко, наприклад, оцінити аналізи, зовсім неможливо переглянути рентгенівські знімки тощо. А з використанням високошвидкісного інтернету такі речі стануть реальністю. Зокрема в деяких районах Харківщини вже забезпечено високошвидкісний зв’язок, і лікарі, котрі навчилися користуватися телеметричними засобами, через наш центр контактують з фахівцями обласної лікарні для отримання консультацій. А поки що Харківщина успішно реалізує програму телеметрії як перший етап впровадження телемедицини. В усіх амбулаторіях (їх в області налічується понад 300) та у ФАПах (більше 490) стоять модулі передачі електрокардіограм по мобільному зв’язку. Шифрувальний центр розташований в Центрі екстреної медичної допомоги та медицини катастроф. Цей зв’язок між лікарями став неоціненним, зокрема з 2016 року, коли обласна клінічна лікарня почала приймати всіх пацієнтів області та міста Харків із гострими інфарктами міокарда. Цифри красномовні: якщо протягом 2012 року при гострих інфарктах було проведено 150 стентувань, то у 2016-му — понад 1300. І смертність від гострого інфаркту міокарда суттєво знизилася. ВЗ Якою ви бачите регіональну систему охорони здоров’я в майбутньому?

— Кожен регіон має розвиватися по-своєму, але без єдиного централізованого плану, без зв’язків із колегами з інших областей, навіть країн, без включення до світової медичної мережі поступ уперед неможливий. Тому Центр телемедицини у тому виг­ляді, у якому працює сьогодні, — на часі. Наша лікарня, як і багато інших в Україні, уже має сучасне обладнання, висококласних фахівців, можливість надавати пацієнтам якісну медичну допомогу. Але скажіть, будь ласка, як упевнитися в тому, що ми йдемо правильним шляхом? Тільки знаходячи підт-

вердження цьому на міжнародному рівні. І тоді, попри всі труднощі, ми віритимемо у свої сили. Можу вже навести конкретні приклади: за досить короткий період існування центру ми провели кілька консультацій спільно з Національним інститутом серцево-судинної хірургії ім. М. М. Амосова, понад 10 — із литовською клінікою «Кардіоліта», майже 30 — з ізраїльською клінікою «Рамбам». Вони стосувалися проблем лікування ендокринних та кардіологічних захворювань. У планах — консультації з нейрохірургії та інших галузей. Це не екстрена допомога. Телемедицина не ставить за мету терміново рятувати життя, коли людину привозять у несвідомому стані, коли їй потрібна реанімація. Це спокійна планова робота з консультування пацієнтів для уточнення діагнозу, визначення ускладнень, призначення курсу лікування, тобто з підвищення якості роботи лікарів. ВЗ Чи принесе телемедицина економічні переваги в майбутньому тим закладам, які її запроваджують сьогодні?

— Нині я не бачу можливості одержати економічний зиск. Навпаки, можу сказати, що в нас зросли витрати на електроенергію, у пацієнтів — на сучасні ефективні медикаменти. Проте телемедицина дає змогу зберегти життя людини, її здоров’я. Якими сумами це обрахувати? Я завжди кажу, що економія — це остання річ, про яку потрібно говорити в медицині. Починати слід з потреб пацієнта, з можливості надання йому кваліфікованої медичної допомоги. А коли вже переводити все на економічні рейки, тоді треба втілювати страхову медицину. Але це тема окремої розмови. Ольга ФАЛЬКО, спеціально для «ВЗ», м. Харків

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ ІМ. П. Л. ШУПИКА

ОГОЛОШУЄ КОНКУРС НА ЗАМІЩЕННЯ ТАКИХ ПОСАД: професора кафедри загальної та невідкладної хірургії (1 посада на 0,25 ст.); доцентів кафедр: неврології №2 (1 посада на 1 ст.), ендокринології (1 посада на 1 ст.), медицини невідкладних станів (1 посада на 0,5 ст.), громадського здоров’я (1 посада на 1 ст.); асистентів кафедр: кардіології (1 посада на 1 ст.), офтальмології (1 посада на 0,25 ст.), ортопедії і травматології №2 (1 посада на 1 ст.), організації економіки фармації (1 посада на 1 ст.), неонатології (1 посада на 0,25 ст.), медичної інформатики (1 посада на 0,5 ст.), педіатрії №2 (1 посада на 1 ст.); старшого викладача кафедри філософії (1 посада на 0,25 ст.).

ПРИЙОМ ДОКУМЕНТІВ — 30 днів з дня опублікування оголошення. АДРЕСА АКАДЕМІЇ: 04112, м. Київ, вул. Дорогожицька, 9

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ

26 січня 2018 року

Б У КО В И Н А

У ЧЕРНІВЦЯХ ПОЛОГИ ОПЛАЧУВАТИМУТЬ ІЗ БЮДЖЕТУ МІСТА

ВЗ Тож тепер у пологових будинках Чернівців не братимуть благодійних внесків?

— Кошти, виділені з міського бюджету, перед­ бачені винятково на медикаментозне забезпе­ чення пологів. Це не відміняє благодійництва. Тобто люди, котрі матимуть бажання, можуть допомагати пологовим будинкам у спосіб, який вважають за потрібний. Але винятково в межах власної ініціативи — ніхто не має права цього вимагати. Ольга КАМСЬКА, спеціально для «ВЗ», м. Чернівці

КОМЕНТАР

У міському бюджеті Чернівців на 2018 рік передбачені видатки на медикаментозне забезпечення пологів мешканкам міста. За ці кошти придбають ліки та засоби медич­ ного призначення для породіль і новонароджених.

Марія ПОЛІЩУК, заступник директора Департаменту охорони здоров’я Чернівецької ОДА

дення тендерів. Але все ж таки медикаментозне забезпечення пологів для чернівчанок розпо­ чалося з 27 грудня минулого року.

Ігор НЕЗБОРЕЦЬКИЙ, начальник управління охорони здоров’я Чернівецької міської ради, Заслужений лікар України

ВЗ Скільки коштів загалом було виділено і хто може на них розраховувати?

— Згідно з рішенням міської ради на 2018 рік із бюджету Чернівців виділено 7,022 млн грн на медикаментозне забезпечення породіль та новонароджених у двох пологових будинках міста. Окрім того, ще в листопаді 2017 року з міського бюджету було виділено близько 1,3 млн грн на придбання необхідних ліків для цих закладів. Багато часу витратили на прове­

ПІЛЬГОВИЙ

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ДЛЯ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ: ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ДЛЯ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ПЕРЕДПЛАТНИКІВ: ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ДЛЯ ПІДПРИЄМСТВ І ОРГАНІЗАЦІЙ:

ВЗ Про які суми йде мова?

— Суми розраховані, виходячи із середньої вартості медикаментозного забезпечення фі­ зіологічних пологів та кесарського розтину. На фізіологічні пологи виділено 1,1 тис. грн, на кесарський розтин — 3,7 тис. грн. Звісно, слід враховувати, що жінки — різ­ ного віку, з різними екстрагенітальними пато­ логіями та супутніми захворюваннями. Тож до кожної потрібен індивідуальний підхід: комусь знадобиться більше ліків, комусь — менше. Усе вирішують лікарі. Управління охорони здоров’я провело роз’яснювальну роботу з медичними працівни­ ками пологових будинків, наголосивши зокрема й на особистій відповідальності керівників у разі виявлення порушень. Інформація щодо медика­ ментозного забезпечення пологів розміщена на інформаційних стендах у цих закладах, на сайті управління охорони здоров’я тощо. ВЗ А яка сума передбачена на виходжування новонароджених?

— У середньому на догляд за важкохворою не­ доношеною дитиною в пологовому будинку ви­

трачають 9 тис. грн. Саме такі кошти закладено в бюджет. Щоправда, є невеликий список дорого­ вартісних ліків, які на сьогодні не включені до Національного переліку основних лікарських засобів, тому їх ми не змогли закупити (це кіль­ ка препаратів, які використовують лише при певних патологіях). Однак із січня цього року запрацював оновлений Нацперелік, тож споді­ ваємося, що зможемо придбати медикаменти, яких бракувало. ВЗ Як вирішується питання з ліками для породіль, котрі не мешкають у Чернівцях, однак народжують у міських пологових будинках?

— Протягом 2017 року у двох пологових будин­ ках Чернівців було прийнято 4423 пологи, з яких 2641 — у мешканок Чернівців. Тож близько 40% — це пологи у жительок районів Чернівецької області. Міська рада звернулася до керівників області — Голови Чернівецької ОДА і Голови обласної ради — з пропозицією виділити кош­ ти з обласного бюджету на медикаменти для породіль з області. Так вдасться уникнути со­ ціальних невдоволень, адже на сьогодні відпо­ відно до рішення сесії ми маємо забезпечувати за рахунок коштів з міського бюджету тільки мешканок Чернівців.

М

и знаємо про ініціативу міського Го­ лови, депутатів і управління охорони здоров’я Чернівецької міської ради. Але для мешканок області організувати таке за­ безпечення дуже непросто. Якщо мова йде про центральні районні лікарні, де є пологові відділення, то ми із задоволенням передамо цю ідею громадам, адже рішення має ухва­ лювати орган місцевого самоврядування. Якщо ж говорити про мешканок районів області, котрі народжують у пологових бу­ динках Чернівців (а всіх вагітних з патоло­ гією спрямовують саме до міських пологових будинків), то тут ситуація складніша, бо за цю породіллю має розрахуватися певна територіальна громада. Як підрахувати витрати? На нашу думку, питання оплати пологів слід вирішувати на базі ЦРЛ, яка уповнова­ жена укладати угоду з іншим лікувальним закладом. У принципі, найближчим часом ми до цього прийдемо, адже медична реформа передбачає автономізацію закладів охорони здоров’я, тобто укладання угоди з держав­ ним страховиком. Тоді будь-який лікуваль­ ний заклад, до якого потрапить вагітна, буде зобов’язаний надати допомогу відповідно до умов договору.

ТРИВАЄ ПЕРЕДПЛАТА НА ГАЗЕТУ «ВАШЕ ЗДОРОВ’Я» НА 2018 РІК!

84,30 168,60 281,00 86181 28,10 124,80 249,60 461,00 08198 41,60 148,80 297,60 496,00 60965 49,60 1 міс.

грн 3 міс.

1 міс.

1 міс.

грн

6 міс.

грн 10 міс.

грн

грн 3 міс.

грн 6 міс.

грн 10 міс.

грн

грн 3 міс.

грн 6 міс.

грн 10 міс.

грн

• Передплату приймають усі відділення зв’язку «Укрпошти» • Онлайн-передплату можна здійснити на сайті ДП «Преса» за адресою: www.presa.ua

ЗА БІЛЬШ ДЕТАЛЬНОЮ ІНФОРМАЦІЄЮ ЗВЕРТАЙТЕСЯ В РЕДАКЦІЮ ГАЗЕТИ ТЕЛ./ФАКС: (044) 428 02 20 E-MAIL: VZS24@UKR.NET

21

СВІТОВИЙ ДОСВІД

ДОСЯГНЕННЯ ТА ПАРАДОКСИ ШВЕДСЬКОЇ МЕДИЦИНИ Шведська медицина — це «медичний рай», про який часто згадує середньостатистичний, незадоволений вітчизняною охороною здоров’я українець. Медицина у Швеції безкоштовна та фінансується за рахунок державних, муніципальних коштів і незнач­ них внесків громадян. Держава дбає про них, вкладаючи великі гроші у профілактику та ранню діагностику захворювань, будує клініки з надсучасним обладнанням тощо. Але в такій чудовій діжці медичного меду не обійшлося і без ложки дьогтю, яка змушує шведів вирушати на лікування до приватних клінік сусідніх держав. Вони вимушені це робити через великі черги до лікарів. Є у шведському «медичному раю» й інші мінуси. Тож що варто перейняти у скандинавів, а від чого — відмовитися?

Ебба Г. ХУЛЬТ, керівник проектів у галузі охорони здоров’я Business Sweden

Валерій ЗУБ, головний лікар КЛПЗ «Чернігівський обласний онкологічний диспансер», Заслужений лікар України, кандидат медичних наук

ВЗ На яких основних засадах побудована шведська система охорони здоров’я? Валерій Зуб: Медична система Швеції практично повністю — у державній власності. На території країни розташовано 90 державних лікарень і лише кілька — приватних та 950 регіональних клінік первинної медичної допомоги. Фінансування системи охорони здоров’я здійснюється із трьох джерел: податків (центральних, регіональних та місцевих), державної системи соціального страхування й приватних коштів, які включають платні медичні послуги та приватне медичне страхування. Основну частину витрат за медобслуговування населення несуть муніципалітети і держава. Пацієнти, які мають вищий за мінімальний дохід, свій візит до лікаря оплачують. Встановлені державою ціни — невисокі, наприклад, вартість одного візиту до терапевта коштує 10-18 Євро, відвідування вузького спеціаліста обходиться у 40 Євро, день у стаціонарі — у 10 Євро. Усі виплати суворо фіксуються. Якщо в поточному році громадянин вніс одноразову оплату, максимальний розмір якої становить 110 Євро (а саме так роблять шведи), уся медична допомога надається безкоштовно. Це означає, зокрема, що хронічні хворі, які потребують частої уваги лікарів, все одно не платять більше за інших. Також існує накопичувальна знижка на ліки за рецептом — це знову ж таки дає змогу пацієнтам із хронічними недугами та людям літнього віку не платити більше. Інсулін й усі препарати в лікарні — безкоштовні, так само як і всі ме-

дичні операції, навіть найскладніші (включно з трансплантаціями). Абсолютно безкоштовно медична допомога надається дітям та вагітним. У Швеції є поліклініки, де приймають дільничні лікарі, котрі обслуговують пацієнтів за територіальним принципом, як це робиться зараз в Україні. Крім поліклінік, у країні існують спеціалізовані заклади: центри планування сім’ї, жіночі консультації, дитячі консультації, багатопрофільні лікарні. Стоматологічні послуги населенню Швеції лікарі надають приватно або через Folktandvarden (загальнонаціональну систему стоматологічної допомоги). І лише вони у Швеції платні й досить дорогі. Однак для дітей та молоді до 20 років — теж безкоштовні. ВЗ Чи існує у Швеції медичне страхування? Валерій Зуб: У Швеції діє державна система медичного страхування, яка охоплює все населення та іноземців, котрі проживають у країні тривалий час на законних підставах. Це дає змогу всім категоріям населення, у тому числі з низьким рівнем доходу, отримувати безкоштовно високотехнологічну якісну медичну допомогу. Страхування в приватних страхових компаніях поширене мало, такий поліс має невеликий відсоток населення. ВЗ Наскільки розвинутий у Швеції приватний ринок медичних послуг? Ебба Г. Хульт: Частка приватних клінік, на відміну від інших країн Західної Європи, у Шве-

ЛІКАРІ ЗАГАЛЬНОЇ ПРАКТИКИ ЗАЙМАЮТЬСЯ Й ПРОФІЛАКТИЧНОЮ РОБОТОЮ: НАДАЮТЬ РЕКОМЕНДАЦІЇ, ЯК ЗМЕНШИТИ НАДЛИШКОВУ МАСУ ТІЛА, СКОРОТИТИ СПОЖИВАННЯ АЛКОГОЛЬНИХ НАПОЇВ, КИНУТИ ПАЛИТИ. У РАЗІ ПОТРЕБИ ЛІКАР СПРЯМОВУЄ ПАЦІЄНТА ДО ВУЗЬКОПРОФІЛЬНОГО СПЕЦІАЛІСТА. БЕЗ ТАКОГО НАПРАВЛЕННЯ НА ПРИЙОМ ДО ФАХІВЦЯ ПОТРАПИТИ НЕМОЖЛИВО

22

ції становить невеликий відсоток у загальній структурі надання медичних послуг. Вони в основному пропонують стоматологічні послуги. ВЗ А як практично здійснюється надання медичної допомоги? Ебба Г. Хульт: У разі хвороби громадяни Швеції звертаються до поліклінік (vеrdcentral), у штаті яких працюють зазвичай лікарі загальної практики-терапевти. Вони надають великий спектр медичної допомоги, мають сучасне обладнання. Так, у кожній поліклініці є УЗД-апарат, рентгенустановка, кардіограф тощо. Тут можуть зробити експрес-аналізи крові, сечі, калу, кардіограму, за необхідності — рентген та УЗД тощо. Лікарі загальної практики займаються й профілактичною роботою: надають рекомендації, як зменшити надлишкову масу тіла, скоротити споживання алкогольних напоїв, кинути палити. У разі потреби лікар спрямовує пацієнта до вузькопрофільного спеціаліста. Без такого направлення на прийом до фахівця потрапити неможливо. Разом із лікарем у поліклініці працюють медичні сестри, перелік обов’язків яких значно ширший, ніж у їх українських колег. Вони не тільки виконують призначення лікаря, але й самі ведуть прийом хворих. Усі пацієнти спочатку приходять на прийом до медсестри, і вона вирішує, чи потребує хворий лікарської допомоги, чи ж буде достатньо її консультації. Медсестра має право виписувати рецепти на придбання ліків. До речі, пацієнт оплачує тільки певний ліміт вартості ліків (220 Євро на рік), усе, що вище, компенсує державна страховка. При гострих захворюваннях або небезпечних для життя травмах шведи звертаються до відділення швидкої допомоги при лікарні. Загалом лікарня складається з кількох різних клінік і відділень. Сюди звертаються або за направленням від лікаря-терапевта, або позапланово із тяжкими травмами чи захворюваннями, що вимагають негайного лікування. ВЗ Чи може пацієнт сам вибирати поліклініку та лікаря, чи ж надання допомоги здійснюється за територіальним принципом? Ебба Г. Хульт: Так, звісно, може. Дітям до 16 років лікаря вибирають їх батьки. Але, як

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

СВІТОВИЙ ДОСВІД

26 січня 2018 року

правило, пацієнти віддають перевагу поліклініці, найближче розташованій до місця їх проживання, оскільки у Швеції не викликають дільничного лікаря додому, хворі дістаються до поліклініки або лікарні самостійно, наприклад, на таксі. ВЗ Усе виглядає досить привабливо. Тоді чому ж шведи незадоволені своєю медичною системою і їздять лікуватися за кордон та ще й за власний кошт? Ебба Г. Хульт: Це пов’язано передусім із тим, що пацієнти не завжди можуть одразу потрапити до лікаря, особливо до вузького спеціаліста. Плановим хворим доводиться іноді по півроку чекати своєї черги. Зрозуміло, що люди цим незадоволені. Цю проблему довелося вирішувати навіть на законодавчому рівні. Зараз у Швеції діє так звана система гарантованого доступу до медичних послуг (vеrdgaranti). Так, прийому в лікаря загальної практики в муніципальній поліклініці пацієнт не повинен очікувати понад сім днів, а прийому в лікаря-спеціаліста або черги на планову операцію — більше ніж 90 днів. В іншому випадку, після закінчення встановленого терміну, пацієнту зобов’язані запропонувати лікування в іншій клініці, а також оплатити дорожні витрати. Проте люди не хочуть чекати, бо, наприклад, семиденний максимальний термін очікування прийому в лікаря загальної практики — це досить довго для хворого. Але за невідкладних станів, коли потрібна негайна лікарська допомога, її надають швидко й на високому рівні. ВЗ Із чим пов’язана подібна ситуація? Ебба Г. Хульт: У першу чергу, з браком кадрів. У Швеції не вистачає лікарів, особливо терапевтів. Низькі посадові оклади, велике навантаження спричиняють відтік спеціалістів в інші країни. Ще гірша ситуація з медичними сестрами, які вважають свої зарплати неприпустимо низькими і масово емігрують до сусідніх країн. Зараз у Швеції багато медичних сестер пенсійного віку. Крім того, через брак кадрів серед медичних сестер збільшується відсоток емігранток, які не завж­ди розуміють шведський менталітет і мають певні мовні проблеми. Це теж є підґрунтям для виникнення непорозумінь між пацієнтами і медичними працівниками. Валерій Зуб: Щодо медичних сестер, то це проблема не тільки Швеції, а й усієї Західної Європи. Середній вік медичної сестри в країнах ЄС — 50 років, тоді як, наприклад, у нашому закладі — 30 років. Отже, зрозуміло, чому туди запрошують медичних сестер з інших країн, у тому числі з України, навіть відвідуючи з цією метою безпосередньо медичні коледжі. ВЗ Який рівень оснащення шведських лікарень? Валерій Зуб: Оснащення шведських лікарень і медичних центрів обладнанням та медикаментами перебуває на найвищому рівні. Наприклад, університетська клініка Уппсальського медичного університету, де мені вдалося побувати, — це доволі велике госпітальне містечко на кілька кварталів, з’єднаних підземними коридорами і переходами. Лікарня має надсучасне обладнання, гелікоптер і навіть реактивний літак, тож за лічені хвилини до закладу можуть доставити пацієнта з будь-якої точки країни і навіть з-за кордону. До речі, у шведських клініках — багато іноземців, оскільки онкологічна та перинатальна медицина в цій країні на дуже високому рівні. Звичайно, що лікують таких пацієнтів на платній основі. ВЗ Як довго хворі перебувають в умовах стаціонару? Валерій Зуб: У Швеції використовують новітні методики, тож пацієнти навіть з тяжкими патологіями перебувають на стаціонарному лікуванні лічені дні, а потім доліковуються в амбулаторних умовах. Багато маніпуляцій, які в Україні

ШВЕЦІЮ ЧАСТО НАЗИВАЮТЬ КРАЇНОЮ ЗДОРОВОГО СПОСОБУ ЖИТТЯ. ДЕРЖАВА УСІЛЯКО ПРОПАГУЄ ЙОГО І ПРИДІЛЯЄ ВЕЛИКУ УВАГУ ПРОФІЛАКТИЦІ ЗАХВОРЮВАНЬ, ВИДІЛЯЮЧИ ДЛЯ ЦЬОГО ВЕЛИКІ КОШТИ. ЦЕ ДАЄ ПОЗИТИВНІ РЕЗУЛЬТАТИ: ПОНАД 80% ШВЕДІВ ЗАЙМАЮТЬСЯ СПОРТОМ. ТАКОЖ СТВОРЕНІ ВСІ УМОВІ ДЛЯ АКТИВНОГО ВІДПОЧИНКУ

проводять у стаціонарі, у Швеції виконують амбулаторно. Яскравий приклад — хіміотерапія, яку онкохворі проходять у спеціалізованих центрах, однак не лежать у стаціонарі. ВЗ Захворюванню легше запобігти, аніж потім лікувати. Чи існує у Швеції система профілактичних заходів, і як вона працює? Валерій Зуб: Швецію часто називають країною здорового способу життя. Держава усіляко пропагує його і приділяє велику увагу профілактиці захворювань, виділяючи для цього великі кош­ти. Це дає позитивні результати: понад 80% шведів займаються спортом. Також створені всі умови для активного відпочинку. Скажімо, у місті Уппсала безліч як відкритих, так і закритих тенісних, баскетбольних, футбольних майданчиків, просто галявин для активного літнього відпочинку, паркових зон та скверів. У Швеції ви не побачите агресивної реклами алкоголю або сигарет, як в Україні, зате з екранів телевізорів звучить соціальна реклама, що пропагує здоровий спосіб життя. Таку рекламу друкують навіть на молочних пакетах, де, наприклад, можна знайти рецепти приготування корисних для здоров’я страв або перелік простих вправ для підтримання гарної фізичної форми. На мою думку, це дуже правильний державний підхід до збереження здоров’я населення. Ебба Г. Хульт: У Швеції велику увагу приділяють профілактичним заходам, держава активно бореться з такими шкідливими звичками, як алкоголізм та тютюнопаління. З метою збереження здоров’я нації продаж алкоголю перебуває під жорстким державним контролем. Є певні досягнення в боротьбі з палінням: на сьогодні Швеція перебуває на одному з останніх місць серед європейських країн щодо вживання тютюнових виробів. Великий внесок у це роблять громадські активісти, зокрема члени громадських асоціацій «Проти алкоголю», «Проти паління», «За здорову екологію» тощо. Крім первинної велику увагу приділяють і специфічній профілактиці, особливо це стосується педіатрії, гінекології, онкології. ВЗ Проте, незважаючи на всі ці заходи, у Швеції досить поширена онкопатологія. Ебба Г. Хульт: На жаль, у Швеції рак посідає друге місце в загальній структурі захворюваності. Злоякісні новоутворення діагностують у 30% населення Швеції, тобто кожний третій швед проходить лікування в онкологічному центрі. Основною причиною високого рівня онкозахворюваності є поступове старіння населення країни, адже, як відомо, ця патологія більш притаманна особам зрілого віку. Але, незважаючи на те що у Швеції (як і в усьому світі) останні 40 років спостерігається зростання частоти онкологічних захворювань, показник смертності поступово зменшується, що обумовлене ранньою діагностикою та підвищенням якості лікування. Тисячі пацієнтів проживають десять і більше років після первинного діагностування раку, який у нашій країні вже перестав бути вироком і перейшов

у розряд, можна сказати, хронічних хвороб. Лікування раку у Швеції проводять за найвищими стандартами в університетських клініках, що дає змогу одержувати добрі результати. Діагностування та лікування — безкоштовне. У нас є чим поділитися з українськими колегами в цій галузі. ВЗ Як ви досягаєте таких високих результатів? Ебба Г. Хульт: У Швеції діє загальнонаціональна програма лікування та догляду за онко­ хворими. Кошти на її фінансування виділяються в бюджеті окремою статтею. Зокрема, велика їх частка витрачається на профілактику та раннє виявлення онкопатології: численні вакцинації, проведення скринінгових досліджень незалежно від локалізації. Якщо ми говоримо про захворювання грудної клітки, то це — флюорографія, якщо про рак шийки матки, то — вакцинація дівчаток проти вірусу папіломи людини. Усім жінкам віком від 40 до 74 років рекомендовано робити мамографію. І це рятує багато життів. Виклик на мамографію приходить поштою, як і щорічне запрошення до гінеколога жінкам віком до 62 років. Серед інших чинників, які допомагають нам успішно боротися з раком, — існування національного канцер-реєстру, серйозні стандарти та протоколи лікування, багатопрофільний мультидисциплінарний підхід до лікування тощо. ВЗ Що у Швеції вважають специфічним лікуванням раку? Ебба Г. Хульт: Хіміотерапію, променеву терапію, реабілітацію. Онкохірургію не виділяють як окремий метод, оперують онкохворих у хірургічних відділеннях разом із іншими пацієнтами, які потребують хірургічного лікування. Велику увагу приділяємо реабілітації, яка включає не тільки післяопераційне відновлення, а й забезпечення імплантами, спеціальною білизною жінок, прооперованих з приводу раку молочної залози, послуги інструктора з лікувальної фізкультури. Якщо хворому потрібні перука і накладні вії, їх теж оплачує держава. Багато клінік проводять для таких пацієнтів курси з догляду за шкірою та нанесення макіяжу і навіть гарного зав’язування шарфів та хусток. У разі необхідності онкохворим безкоштовно надають доглядальниць, соціальних працівників, які допомагають прибирати квартиру, закупо­вують харчі, готують їжу, надають інші соціальні послуги. У країні є спеціальний транспорт для перевезення важкохворих. Також онкохворих підтримують громадські організації та й усе суспільство. У нас щорічно відбувається низка заходів, спрямованих на допомогу таким людям, діє громадська організація, котра об’єднує подібних пацієнтів, тощо. ВЗ Які форми раку найпоширеніші у Швеції? Ебба Г. Хульт: У Швеції (як і в Україні) найпоширенішою формою у жінок є рак молочної залози, у чоловіків — рак передміхурової залози.

На третьому місці за поширеністю і в чоловіків, і в жінок — рак шкіри, на четвертому — рак прямої кишки і на п’ятому місці — рак легенів. ВЗ Які заходи плануєте впроваджувати, щоб покращити ситуацію із захворюваністю на онкопатологію? Ебба Г. Хульт: Ми затвердили дуже серйозну програму, реалізація якої дасть можливість максимально скоротити час між первинним зверненням пацієнта з підозрою на рак, діаг­ ностуванням і початком лікування. Тобто це питання, що стосуються організації певних етапів діагностики та лікування онкопатології. Інший напрям — підвищення кваліфікації персоналу. ВЗ Що делегації з України найбільше сподобалося в практиці шведських колег, і що хотіли б впровадити в роботі свого закладу? Валерій Зуб: Приємно було спостерігати за тим, як відбувається встановлення контакту з пацієнтом — це надзвичайно високий рівень етики й емпатії медичного персоналу. Дуже сподобалася методика проведення консиліумів лікарів для вибору схеми лікування та хіміотерапії. Але найбільше вразив принцип підходу до підбору тактики лікування, який ми вже поступово починаємо впроваджувати у себе. Якщо у нас заведено проводити консиліум із трьох лікарів: хірурга, хіміотерапевта і радіолога, то у Швеції в такому консиліумі беруть участь близько десяти фахівців, серед яких обов’язково є генетик, рентгенолог, гістолог, гематолог. Тактику лікування кожного хворого шведські колеги детально обгово­рюють. Розглядають результати аналізів, гістології, рентгенологічних досліджень, аналізують загальний стан пацієнта тощо. Кожний лікар вносить свої корективи в лікування. Наприклад, гістолог озвучує зміни, які він побачив при гістологічному дослідженні тканини, рентгенолог оцінює обсяг пухлини, лікар-генетик підбирає найдієвіші медичні препарати для хіміотерапії, хірурги визначаються з обсягом операції. Процес обговорення схеми лікування дуже серйозний, і кожному пацієнту вони приділяють максимум уваги. Цього нам поки що не вистачає. У нашому онкодиспансері також проводяться консиліуми, як у поліклінічному відділенні, так і в стаціонарі. Але ми — тільки на початку шляху, і ще не змогли повністю реалізувати такий підхід до підбору схеми лікування кожного хворого на рівні всього закладу, а це дуже важливо. Щодо питання обладнання, то забезпечення ним на належному ріні — справа часу. Сподіваюся: поступово покращуючи оснащення диспансеру і впроваджуючи європейські стандарти лікування, уже незабаром ми зможемо досягти такого самого рівня лікування онкологічних хворих, як у наших шведських колег. Олена БЕРЕЗКІНА, спеціально для «ВЗ»

23

РЕТРОСПЕКТИВА

ПЕРЕВІРКУ ЧАСОМ ПРОЙДЕНО! Гіппократ — безумовно, найавторитетніший лікар усіх часів і народів, але найвпливовіші твори класичної медицини авторства великого елліна, здавалося б, резонно розглядати вже з точки зору історії, а не в медичному контексті. Проте група вчених із США та Греції довела, що його доробки зарано списувати в архів.

Діагнози підтверджено! Гіппократ жив у IV-V ст. до н.е. на острові Кос, розташованому в Егейському морі. Давньогрецький лікар та його численні учні описали симптоми хвороб і методи їх лікування, а історики багато років намагалися з’ясувати, які ж саме то були захворювання. До сьогодні в них було мало орієнтирів, на які вони могли б покладатися у верифікації діагнозів, окрім розшифрованих текстів та власної інтуїції. Аж ось наприкінці 2017 року дослідники із Кембриджа разом із грецькими експертами в галузі археології й антропології знайшли підт­ вердження письмовим описам гельмінтозів, від яких потерпали стародавні греки. (Узагалі, до часів Гіппократа дані про інфекційні та паразитарні захворювання в античних мешканців островів Егейського моря фактично не збиралися, на відміну від пізніших періодів.) У текстах Гіппократа були описані симптоми паразитарних інвазій та навіть наводилися назви «черв’яків», які їх викликали: Helmins strongyle, Ascaris, Helmins plateia. Команда дослідників знайшла перші археологічні докази існування цих паразитів, детально описаних 2500 років тому у творах Гіппократа, в екскрементах з доісторичних поховань епохи неоліту, бронзової ери та римського періо­д у на грецькому острові Кеа. Мікроскопія допомогла ідентифікувати у випорожненнях яйця черв’яків, які давно відомі в сучасній медицині під назвами «Волосоголовець хвістоволосий» (Trichuris trichiura) та «Аскарида людська» (Ascaris lumbricoides). Від трихоцефальозу потерпали ще греки епохи неоліту, другий паразит інфікував еллінів, які жили в бронзову еру. Цікаво, що в текстах Гіппократа детально описано симптоми цих гельмінтозів:

блювання, у тому числі з червами, діарея, лихоманка й озноб, печія, слабкість, здуття живота. Що ж, це дослідження «стародавніх паразитів» не тільки показує, як ми можемо об’єднати археологію з історією медицини, аби краще зрозуміти досвід відомих вчених та лікарів античності, а й дає нам привід зменшити скепсис до творів давньогрецьких медиків і переглянути доробки, котрі належать найавторитетнішому з них.

Також варто зазначити, що це тексти знач­ ною мірою невідомого авторства — жоден з них не підписано Гіппократом. Незважаючи на це, Corpus Hippocraticum розглядається як окрема праця, кот­ра якнайкраще репрезентує медицину Гіппократа — той абсолютно новаторський природознавчий підхід, що залишається основою всієї сучасної медицини.

Привід переглянути

Гіппократ був першим, хто стверджував, що хвороби виникають природним шляхом, а не через покарання богів чи інші трансцендентні явища. Відтоді захворювання почали розглядати як наслідок впливу факторів навколишнього середовища, дієти та звичок. Саме він відділив медицину від релігії, а також започаткував основ­ні дисципліни, наприклад, анатомію та фізіологію, хоча їх головні тези згодом було виз­ нано хибними. Утім, це не завадило залишити термінологію батька медицини: саме Гіппократ почав класифікувати хвороби як гострі, хронічні, ендемічні й епідемічні та використовувати терміни «загострення», «рецидив», «криза», «пароксизм» тощо. Школа Гіппократа надавала великого значення практикам клінічного спостереження та документації: лікарі мусили дуже чітко й об’єктивно фіксувати свої висновки та терапевтичні методи для того, щоб ці записи могли бути передані й використані іншими колегами чи учнями. Знову таки, йому ми зобов’язані суворими професійними стандартами: праця Гіппократа «Про лікаря» рекомендує фахівцям бути «завжди впевненими, чесними, спокійними, розуміючими та серйозними». Гіппократ часто вдавався до модифікації способу життя як до терапевтичного інструмен-

08198 60965 86181

ІНДЕКС ПІЛЬГОВИЙ ДЛЯ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ

СПІВЗАСНОВНИКИ ГАЗЕТИ: ПРОФСПІЛКА ПРАЦІВНИКІВ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ ТОВ «РЕДАКЦІЯ ГАЗЕТИ «ВАШЕ ЗДОРОВ’Я» Свідоцтво про реєстрацію КВ №22709-12609ПР від 30 травня 2017 року

24

НА ЗАХИСТІ ІНТЕРЕСІВ ЛІКАРІВ

ІНДЕКС ДЛЯ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ПЕРЕДПЛАТНИКІВ ІНДЕКС ДЛЯ ПІДПРИЄМСТВ Й ОРГАНІЗАЦІЙ

Геть забобони!

Батько медицини все ж вирізняється на тлі антич­ них та середньовічних медиків глобальністю і містичністю: він залишив нам не тільки фундаментальні праці з медицини, а й доволі сумнівів щодо їх авторства. До того ж чимало творів Гіппократа стали відомими лише в перекладі. І якщо ретельно переглянути всі його надбання та досягнення, думка про те, що під іменем Гіппократа приховується група давньогрецьких учених, стає більш вірогідною. Соранас Ефеський, перший грецький гінеколог, який жив у ІІ ст. н. е., став також першим біографом Гіппократа і джерелом основної інформації про нього. Утім, ще й сьогодні точаться суперечки навіть щодо дати народження батька медицини — годі й казати про встановлення авторства наукового спадку, що носить його ім’я. Корпус, збірник, або колекція Гіппократа (лат. Corpus Hippocraticum) — антологія, котра складається із близько 60 ранніх давньогрецьких медичних текстів, тісно пов’язаних із самим Гіппократом та його вченням. Корпус Гіппократа містить підручники, лекції, дослідження, нотатки та філософські нариси з різних медичних дисциплін у довільному порядку, вони варіюють (іноді суттєво) за змістом, датою написання, стилістикою.

ГАЗЕТА ВИХОДИТЬ ІЗ 1990 РОКУ

ту — корекції дієти та виконання фізичних вправ. Зокрема, у такий спосіб він намагався лікувати цукровий діабет, і тому вважається ще й основоположником профілактичної медицини (йому навіть приписують такі маловідомі кредо, як «Нехай їжа буде вашими ліками» та «Прогулянка — найкращі ліки для людини»). Терапевтичний підхід Гіппократа час від часу зазнавав справедливої критики, передусім через те, що не був сконцентрований на спеціалізованому лікуванні (хоча цей напрямок почали розвивати в Елладі ще за його часів). Пасивність лікування Гіппократа зазначали навіть середньовічні фахівці, а французький лікар XVII ст. Антуан Ходуар навіть назвав його практику «медитацією до смерті» (утім, різні джерела приписують цей сарказм ще кільком авторам різних часів — знову легенда!). Звісно, медицина Гіппократа і подекуди її філософія далека від сучасної науки. Проте не слід забувати, що саме батько медицини, овіяний міфами та легендами, першим порушив основні питання превентивної медицини, гігієни, діагностики, прогностики, терапії, та найголовніше те, що він заклав фундамент сучасної медичної теорії й практики.

*

Генеральний директор ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я»............. ЮЛІЯ НОВГОРОДСЬКА Головний редактор..............МАРИНА БУРМАКА

* ТОВАРНИЙ ЗНАК ЗА ЛІЦЕНЗІЄЮ

ВИДАВЕЦЬ: ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я» АДРЕСА: 04210, м. Київ, вул. Оболонська набережна, буд. 11, корп. 1 ДЛЯ ЛИСТІВ: 04211, м. Київ, а/с 138 ТЕЛ./ФАКС: (044) 428 02 20 E-MAIL: vz@vz.kiev.ua

Спеціальний кореспондент......................СВІТЛАНА ТЕРНОВА Випусковий редактор..............ІРИНА ХОМЧУК Редактор відділу оперативної інформації...............................ТЕТЯНА КОЛІСНИК Дизайн та верстка................АННА ПЕРЕВЕРТЕНЬ

Підготувала Любомира ПРОТАСЮК, спеціально для «ВЗ»

КЛЯТВА Щодо «непорушної» клятви Гіппократа, то її авторство теж залишається невстановленим, для присяги її застосовують у різних редакціях, окрім того, її текст неодноразово переглядали та редагували. Мало того, у наш час порушується питання про необхідність цього ритуалу. Утім, чимало медиків наполягають на тому, що клятва Гіппократа все ще актуальна, оскільки лікарі не повинні забувати про те, яку роль вони відіграють у суспільстві. Це підтверджує зокрема опитування, проведене авторитетним виданням Medscape (США). Різні медичні фахівці навели свої аргументи на її користь. «Більшість із нас просто думає про гроші і забуває справжню суть професії лікаря, але присяга нагадує нам про те, що це священна професія, якою ми маємо пишатися». «Клятва Гіппократа цілком актуальна і сьогодні: вона дає нашим молодим колегам, які ще не мають достатньо досвіду, уявлення про принципи, яких дотримується ця благородна професія, нагадує, що ми маємо служити пацієнтам, а не перетворюватися на бюрократів». «Клятві Гіппократа немає кращих альтернатив — це оптимальний варіант присяги в нашій професії».

Відповідальним за випуск номера є головний редактор. Редакція не завжди поділяє думку авторів публікацій. Редакція не несе відповідальності за зміст рекламних матеріалів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, прізвищ та імен, інших даних несуть автори публікацій. Листування з читачами ведеться тільки на сторінках газети, рукописи не рецензуються і не повертаються. Матеріали, що публікуються на правах реклами Друк офсетний. Умовних друк. арк. 2.

Загальний наклад 18 000 Замовлення №0510302 Віддруковано у ДВ «Преса України»: 03048, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 50.

Літературне редагування та коректура..............................ЛАРИСА БОБРУЄНКО Відділ реклами....................СВІТЛАНА КУРЧЕНКО

Виходить один раз на два тижні у п’ятницю

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua