Ваше Здоров'я № 09-10 by Всеукраїнська медична газета “Ваше здоров'я”

№09-10 (1188-1189) 08.03.2013 Щеплення від раку:

мрія чи реальність? Щороку у світі реєструється близько 500 тисяч випадків раку шийки матки (РШМ), майже половина жінок із цього числа помирають. У 99% випадків виникнення РШМ спричинено вірусом папіломи людини (ВПЛ). Більше 30 країн світу включили вакцину проти ВПЛ до національних календарів імунопрофілактики. України в цьому списку немає...

Газета МОЗ України і галузевої профспілки

www.vz.kiev.ua

ЛІКУВАННЯ ПО-УКРАЇНСЬКИ:

НЕ ДЛЯ ПРОТОКОЛУ?

16 стор.

ДІЄТологи попереджають: їжте на здоров’я У США нараховується понад 30 тис. фахівців із дієтології, які працюють і у стаціонарах, і на амбулаторному рівні. В Україні їх — лише 150. Якщо ми прагнемо мати здорову націю, ми повинні розпочати боротьбу за здорове харчування, як це роблять у країнах Заходу.

18 стор.

ЮРІЙ ВОРОНЕНКО: ЛІКАР БЕЗ ПОСТІЙНОЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ – НЕ ЛІКАР У 2012 році ми вперше провели навчальний цикл для американських лікарів. Східно-Мічиганський університет звернувся до нас із проханням поділитися нашим досвідом із підготовки лікарів і соціальних працівників для надання допомоги особам похилого віку в напрямку геронтології та геріатрії.

22 стор.

Сьогодні багато говорять про стандартизацію медичної допомоги і про те, що впровадження стандартів підвищує її якість. У більшості лікувально-профілактичних установ уже давно діють певні правила, установки, вимоги, протоколи ведення хворих. Лікарям відомі такі поняття, як клінічний мінімум обстеження та лікування при низці захворювань і синдромів, спрямовані на раціоналізацію роботи фахівця. Адже головна мета стандартизації — отримання кращого результату на базі сучасного рівня науки і технологій, не виходячи за рамки оптимальних фінансових витрат. В Україні створено багато клінічних протоколів із різних напрямків клінічної медицини. Питання в наступному — яка їх якість? Чи завжди вони ґрунтуються на принципах доказової медицини (а на сучасному етапі це необхідна вимога). Коли буде розроблено відповідні документи для тих захворювань, які нині не охоплені протоколами, і що у цьому небезпечніше — вакуум чи поспіх? І головне — як «прищепити» лікарю звичку слідувати цим протоколам як заповідям і водночас не вбити у ньому Доктора Хауса?

стор.

СТОВБУРОВІ КЛІТИНИ MADE IN UKRAINE

ВІЙНА З ТУБЕРКУЛЬОЗОМ:

Завершено масштабні дослідження, завдяки яким Україна перша із країн СНД отримала державну реєстрацію лікування стовбуровими клітинами за трьома напрямками: хронічна ішемія кінцівок, панкреонекроз, травми та опіки. Зазначимо, що до цих пір протоколів лікування стовбуровими клітинами на теренах колишнього Союзу не існувало!

За час епідемії було створено чимало державних та недержавних інституцій, в Україну активно надходили кошти закордонних фондів та проектів. ВООЗ вважає, що за таких умов ми повинні виліковувати принаймні 85% хворих, насправді ж вдається врятувати лише 57% «свіжих» пацієнтів, а тих, у кого розвинувся рецидив хвороби, ще менше — лише 40%. Туберкульоз — хвороба давно вивчена, протоколи хіміотерапії розроблені, ліки держбюджетом забезпечені, а наша фтизіатрична школа — одна із кращих у світі. Що ж нам заважає ефективно лікувати хворих?

стор.

ЧИ Є ПІДСТАВИ для оптимізму?

стор.

НОВИНИ

(виходить з 1990 року)

Індекс 08198 для індивідуальних передплатників Індекс 60965 для підприємств і організацій СПІВЗАСНОВНИКИ ГАЗЕТИ: Міністерство охорони здоров’я України Профспілка працівників охорони здоров’я України ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я» Свідоцтво про реєстрацію КВ №8202 від 10 грудня 2003 року

Видавець – ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я»

Редакційна колегія БЕРНИК М.П. – генеральний директор ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я» БАХТЕЄВА Т.Д. – голова Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, заслужений лікар України, доктор медичних наук БЕРЕГОВИЙ Д.В. – завідувач ЛОР-відділення Волочиської ЦРЛ Хмельницької обл., заслужений лікар України, кандидат медичних наук БОЙЧУК Т.М. – ректор Буковинського державного медичного університету, доктор медичних наук, професор ВЕСЕЛЬСЬКИЙ В.Л. – помічник президента НАМН України, кандидат медичних наук, заслужений лікар України ВОРОНЕНКО Ю.В. – ректор НМАПО ім. П.Л. Шупика, доктор медичних наук, професор, академік НАМН України ГАРНИК Т.П. – директор Державного підприємства «Комітет з питань народної і нетрадиційної медицини МОЗ України», доктор медичних наук, професор ЗАБОЛОТНИЙ Д.І. – директор Державної установи «Інститут отоларингології ім. проф. О.С. Коломійченка НАМН України», доктор медичних наук, професор, академік НАМН України ЗАГОРІЙ В.А. – голова Наглядової ради ПрАТ «Фармацевтична фірма «Дарниця», завідувач кафедри клінічної промислової фармації та клінічної фармакології НМАПО імені П.Л. Шупика, доктор фармацевтичних наук, професор ЗОЗУЛЯ І.С. – проректор з наукової роботи НМАПО ім. П.Л. Шупика, доктор медичних наук, професор ЗОЗУЛЯ Ю.П. – директор Інституту нейрохірургії НАМН України, академік НАМН України КНЯЗЕВИЧ В.М. – голова правління Української ліги сприяння розвитку паліативної та хоспісної допомоги, доктор медичних наук КОВАЛЬ В.М. – голова Профспілки працівників охорони здоров’я України КОВАЛЬЧУК Л.Я. – ректор Тернопільського державного медичного університету ім. І.Я. Горбачевського, доктор медичних наук, професор, членкореспондент НАМН України МІШАЛОВ В.Г. – завідувач кафедри хірургії №4 НМУ ім. О.О. Богомольця, доктор медичних наук, професор МОСКАЛЕНКО В.Ф. – ректор Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, доктор медичних наук, професор, академік НАМН України, віце-президент НАМН України ПИРІГ Л.А. – професор кафедри нефрології НМАПО імені П.Л. Шупика, доктор медичних наук, професор, членкореспондент НАН України, академік НАМН України ПРОДАНЧУК М.Г. – директор Інституту екогігієни і токсикології імені Л.І. Медведя, доктор медичних наук, професор, член-кореспондент НАМН України УСІЧЕНКО І.Г. – президент Товариства Червоного Хреста, кандидат медичних наук, заслужений лікар України ЧЕКМАН І.С. – завідувач кафедри фармакології Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, член-кореспондент НАН і НАМН України ЩЕГЛОВ В.І. – директор Науковопрактичного центру ендоваскулярної нейрорентгенохірургії НАМН України, заслужений лікар України, академік Всесвітньої академії комплексної безпеки

Розпочалося ліцензування імпорту ЛЗ

Дорогі жінки!

ГАЗЕТА МОЗ УКРАЇНИ І ЦК ПРОФСПІЛКИ

Щиро вітаю вас із найпрекраснішим святом весни — Міжнародним жіночим днем, 8 березня!

цей святковий весняний день прийміть слова уклінної вдячності за вашу любов та розуміння, за невтомну працю та високе натхнення, яким ви наповнюєте кожен день нашого життя. Ваша доброта, ніжність, краса і жіночність наповнюють серця оточуючих радістю і любов’ю, несуть у світ злагоду, тепло та любов, спонукають до шляхетних вчинків і добрих справ. Тож, нехай перші промені весняного сонця засяють усмішками на ваших обличчях, а радість пробудженої довгоочікуваним теплом природи додасть вам впевненості у кращому майбутньому ваших дітей та родин! Зі святом вас, любі жінки!

Голова Державної служби України з лікарських засобів Олексій Соловйов

Дорогі жінки!

з першим подихом весни прийшло до нас чудове свято — 8 Березня. Цей день несе у світ ніжність, радість, надію, кохання — все, що пов’язано із жінкою, її прагненням любити і зігріти світ. Жінка несе з собою спокій, душевну гармонію, нові сподівання і мрії. Мабуть, саме тому у медицині працюють переважно представниці прекрасної половини людства. І тому всі ми сьогодні схиляємося перед вами, чарівниці у білих халатах — за надію, яку даруєте хворим, за справи порятунку людських життів, які стали для вас буднями, за те, що тримаєте на своїх плечах негаразди і випробування, що випадають на долю галузі. Це свято схоже на вас, таких заклопотаних і водночас чарівних. Я бажаю, щоб настання весни нагадало вам — у житті все хороше тільки-но починається. Повертається тепло, яскравішає сонце, прокидаються квіти. Усе це — для вас, дорогі колеги. На вашій мудрості, самовідданості і терпінні тримається родина, країна, світ. Тож ода жінці-берегині — нескінченна. Як і наші побажання міцного здоров’я, творчої енергії, прихильності долі, упевненості у собі і в майбутньому, кохання та вірності тих, кому належать ваші серця. Мудрі казали, що життя — це не ті дні, що минули, а ті, які нам запам’яталися. Я бажаю, щоб кожен ваш день був неповторним і яскравим, як весняне свято, а життя нагадувало низку щасливих спогадів і безмежних мрій.

Голова Профспілки працівників охорони здоров’я України Вікторія КОВАЛЬ

Микола Азаров: Політика імпортозаміщення пріоритетна для Уряду

а розширеному засіданні Уряду 27 лютого 2013 року Прем’єр-міністр України Микола Азаров зазначив, що Україна має всі можливості не тільки закріпити свої традиційні конкурентні переваги, наприклад, у металургійній промисловості або хімії, але й повинна суттєво підвищити роль високотехнологічних секторів і робити це не у майбутньому, а вже зараз. Пріоритетом розробленої Урядом Програми активізації економічного зростання є підтримка національного товаровиробника та реалізація політики імпортозаміщення. Акцент у Програмі зроблено на активізації наукових та науково-технічних досліджень і розробок, з урахуванням потреб економіки та використанням механізму впровадження виробничих інновацій. Зокрема, планується застосування широкого спектра механізмів державної підтримки: від підтримки підприємств-виробників на умовах кредитування до запровадження державного замовлення продукції. Йдеться про

НОВИНИ

8 березня 2013 року

новітні розробки у сфері біотехнологій, нових матеріалів, медичного обладнання тощо. «Сьогодні питання випуску медичного обладнання вітчизняного виробництва є одним із пріоритетів державної політики імпортозаміщення. Наприклад, планується запустити серійне виробництво гамма-камер для радіо

нуклідної діагностики. На даний час потреба внутрішнього ринку складає близько 300 гамма-камер, які вдвічі дешевші зарубіжних. Буде створено вітчизняне виробництво сканерів на основі кардіомагнітної діагностики уражень серця, які за тих само технічних характеристик коштують у 6 разів менше за світові аналоги. Інший приклад: у результаті розробки та впровадження механізму трансферу технологій виробництва вакцин вдасться провести заміщення п’яти імунобіологічних препаратів іноземного виробництва, що застосовуються у медичній практиці. Відсоток імпортозаміщення становитиме на початковому етапі 30% (від усіх імунобіологічних препаратів, що ввозяться та використовуються в Україні). Це не просто приклади, які демонструють можливості вітчизняного виробника — це основа для підвищення доступності медичної допомоги та якості діагностики», — зазначив у своїй доповіді Глава Уряду.

2 За матеріалами kmu.gov.ua

Тел.: (044) 485-00-96 • vz@vz.kiev.ua • www.vz.kiev.ua

ержлікслужба України 1 березня 2013 року розпочала видачу ліцензій на провадження господарської діяльності з імпорту лікарських засобів. Ліцензування імпорту є прийнятою світовою нормою, яка гарантує якість, безпеку, ефективність та відповідність вимогам реєстраційного досьє кожної серії препарату. Законом України «Про внесення змін до деяких законів України про ліцензування імпорту лікарських засобів та визначення терміну «активний фармацевтичний інгредієнт» від 04.07.2012 р. № 5038-VI положення про ліцензування імпорту лікарських засобів внесені до Закону України «Про лікарські засоби» та «Про ліцензування певних видів господарської діяльності». Норма вступила в дію 1 березня 2013 року. Ліцензування імпорту рекомендовано у Настанові ВООЗ «Як розробити та впровадити національну політику лікарських засобів». Імпортер — це юридична особа-резидент України, яка повинна мати контракти на імпорт із виробником лікарських засобів. Імпортер зобов’язаний мати у своєму штаті уповноважену особу — спеціаліста з відповідною кваліфікацією (компетенцією, досвідом та знаннями). Згідно з законодавством ЄС, саме імпортер-резидент повинен відповідати за те, що

закордонні ліки виробляються в умовах GMP (а це передбачає жорсткі правила виробництва та контролю якості лікарських засобів). Саме імпортер повинен нести відповідальність за належну організацію відкликання неякісного препарату з ринку та його знищення. В ЄС імпортер для забезпечення відповідності європейському законодавству повинен забезпечити: — наявність належної системи якості, яка відповідає вимогам належної виробничої практики (GMP), в тому числі можливість проведення належного контролю якості серій, що ввозяться; — наявність кваліфікованого персоналу, в першу чергу уповноваженої особи; — наявність відповідної угоди між уповноваженими особами імпортера та виробника лікарського засобу; — наявність контакту з виробником лікарського засобу; — проведення аудиту виробника лікарських засобів на відповідність вимогам належної виробничої практики (GMP); — прозору систему сертифікації кожної імпортованої серії уповноваженою особою та видачі дозволу на її реалізацію; — виконання інших вимог відносно імпорту лікарських засобів.

Вартість ліцензії на імпорт ліків складає 1 мінімальну зарплату (станом на 26.02.2013 р. вона становить 1147 грн), що не може вплинути на ціну ввезених в Україну препаратів, оскільки ліцензія видається на весь заявлений імпортером асортимент і є безстроковою. Завдяки впровадженню процедури ліцензування імпорту питання гарантій якості препарату буде розв’язуватися безпосередньо на території України, де і знаходитиметься уповноважена особа. Станом на 12-ту годину 5 березня 2013 р. Державна служба України з лікарських засобів отримала 132 заяви та вже прийнято рішення про видачу 129 ліцензій. Упродовж 2 та 3 березня ліцензії могли отримати всі імпортери, які подали заяви до Держлікслужби. Серед компаній, що отримали ліцензію, п’ять найбільших дистриб’юторів України, які охоплюють поставками 90% аптечних та лікувальних закладів країни: «БаДМ», «Оптіма-Фарм», «Альба Україна», «Вента», «Фра-М»; українські компанії-імпортери, які є уповноваженими представниками провідних світових виробників: «Санофі-Авентіс Україна», «Тева-Україна», «Такеда Україна», «Байер», «Серв’є Україна», «ГлаксоСмітКляйн Фармасьютикалс Україна»; постачальник інсулінів компанія «Медфарком»;

Державна акціонерна компанія «Ліки України» — провідний постачальник психотропних препаратів тощо. Наразі діє спрощена процедура видачі ліцензій. Будь-яких ускладнень із постачанням лікарських засобів іноземного виробництва не очікується. Безперешкодно до України потраплять вакцини, препарати для лікування пацієнтів з онкологічними захворюваннями, гемофілією, туберкульозом, гепатитом, ВІЛ/ СНІДом, оскільки імпортери, що їх завозять, вже отримали відповідні ліцензії. До 1 грудня 2013 з іноземними фармацевтичними виробниками та імпортерами буде узгоджено порядок видачі ліцензій на імпорт лікарських засобів, який повною мірою відповідатиме європейській практиці. Прес-служба Держлікслужби України

Світовий банк обирає Заходи МОЗ України щодо оптимальну модель співпраці подолання епідемії туберкульозу

ксперти Світового банку розпочали перегляд інвестиційних проектів у рамках дводенного семінару із презентації планів-графіків реформування української системи охорони здоров’я регіонів. На меті заходу — визначення найефективнішої моделі співпраці та участі Світового банку у процесі, а також розробка тих напрямків, у які організація зробить значний внесок, в тому числі фінансовий. Участь у відкритті семінару взяли провідні фахівці Міністерства охорони здоров’я України, Адміністрації Президента, Світового банку, а також представники медичної галузі Чернівців, Дніпропетровська, Донецька, Луганська, Полтави, Рівного, Вінниці, Закарпаття, Запоріжжя, Волині та АР Крим. За словами директора Департаменту реформ та розвитку медичної допомоги МОЗ України Миколи Хобзея, амбіційна мета щодо створення в Україні сучасної, адекватної потребам населення системи охорони здоров’я була задекларована на найвищому державному рівні. Економічна криза різко обмежила можливості держави надати реформі адекватну фінансову підтримку. Тож, допомога міжнародної спільноти, зокрема Світового банку, надзвичайно цінується МОЗ України. Як відзначив старший економіст Світового банку, координатор проектів Паоло Карло Беллі, проведення семінарів для обраних регіонів із розробки інвестиційних проектів

щодо розвитку медичної галузі, а також механізмів фінансування та реструктуризації госпітальної медичної допомоги є важливою складовою співпраці з Україною. Проекти регіонів, за словами посадовця, будуть відбиратися впродовж року для того, щоб почати процес їх фінансування вже у наступному, 2014, році. Із метою надання фінансової допомоги у реформуванні системи охорони здоров’я протягом 2012 року представники Світового банку з ознайомчими візитами відвідали пілотні регіони та відзначили, що ті потребують продовження створення мережі амбулаторій сімейної медицини, моніторингу використання фінансів, створення лікарень інтенсивної допомоги та лікарень відновного лікування тощо. Наразі МОЗ вбачає потребу дедалі більше розвивати співробітництво із організацією на регіональному і центральному рівнях за різними напрямами, які витікають із державної Програми економічних реформ «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» та планів дій щодо її виконання. Це дозволить, на переконання Міністерства, прокласти надійний міст між сьогоднішньою і майбутньою, більш досконалою, системою охорони здоров’я, яким невдовзі підуть усі регіони України.

не дали очікуваних результатів

роведеним Рахунковою палатою аудитом встановлено, що, починаючи з 2002 року, виконання двох державних цільових програм і комплексу протитуберкульозних заходів із метою контролю за поширенням у державі епідемії туберкульозу, поліпшення епідемічної ситуації шляхом зниження показників захворюваності та смертності населення від цієї хвороби, запобігання розвитку хіміорезистентного туберкульозу та підвищення ефективності лікування не дало очікуваних результатів. Міністерство охорони здоров’я як державний замовник і відповідальний виконавець цих програм і заходів не забезпечило координації дій центральних та місцевих органів влади, установ, закладів підприємств і громадських організацій, залучених до реалізації програм. Близько 80% будівель протитуберкульозних закладів не відповідає вимогам будівельних і санітарних норм та правил. Недостатні бюджетні призначення на виконання заходів із протидії туберкульозу не дають змоги мати сучасні приміщення та будівлі, обладнувати їх належним діагностичним устаткуванням, дотримуватися вимог інфекційного контролю та за-

безпечувати хворих необхідними протитуберкульозними препаратами. У результаті, мету державної цільової програми з подолання епідемії туберкульозу, що виконувалась у 2007-2011 роках, не досягнуто. На неналежному рівні реалізується міністерством і нова державна цільова програма, яку започатковано у 2012 році. І це в той час, коли у світі туберкульоз є другою за значущістю причиною смерті від інфекційних хвороб, поступаючись лише ВІЛ/СНІДу. За даними ВООЗ, епідемія туберкульозу в Україні розпочалася з 1995 року. Поширення туберкульозу є однією з причин втрати працездатності, здоров’я, інвалідності та смертності населення, потребує постійного збільшення обсягу видатків з державного бюджету. Колегія Рахункової палати наголосила, що високий рівень захворюваності та поширення мультирезистентного туберкульозу зумовлені насамперед недостатньою ефективністю заходів, спрямованих на переривання ланцюга передачі туберкульозної інфекції, несвоєчасним виявленням хворих на заразні форми, недотриманням схем лікування, а також ще й кадровою кризою. Прес-служба Рахункової палати

Прес-служба МОЗ України

Новий порядок формування штатних нормативів центрів ЕМД

ід час підготовки нормативно-правової бази щодо реформування екстреної медичної допомоги МОЗ України затверджено Наказ від 07.12.2012 р. №1018 «Про затвердження примірних штатних нормативів центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф», який розроблено враховуючи попередній досвід реформування, оскільки ще 04.11.2011 року було затверджено Наказ №757, котрий стосувався Центрів ЕМД та МК пілотних регіонів, а саме — Донецької, Вінницької, Дніпропетровської областей та міста Києва.

Тобто зазначені примірні штатні нормативи пройшли апробацію у пілотних регіонах і, довівши свою ефективність та актуальність, були обговорені та сприйняті у підрозділах ЕМД усіх регіонів держави. Затверджені нормативи діють на новоутворені Центри ЕМД та МК, а також їхні структурні підрозділи, які увійшли до Центрів без права юридичної особи на правах відокремлених підрозділів. Щодо функціонування станцій ЕМД, які увійшли до складу Центрів ЕМД та МК зі збереженим правом юридичних осіб, то

для таких підрозділів діють норми Наказу від 23.02.2000 р. №33 «Про штатні нормативи та типові штати закладів охорони здоров’я». МОЗ не виключає, що у разі потреби після завершення повної апробації реформування ЕМД у пілотних регіонах зазначені штатні нормативи можуть бути відкореговані.

3 Прес-служба МОЗ України

НОВИНИ

(виходить з 1990 року)

Видавець – ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я»

Розпочалося ліцензування імпорту ЛЗ

Дорогі жінки!

ГАЗЕТА МОЗ УКРАЇНИ І ЦК ПРОФСПІЛКИ

Щиро вітаю вас із найпрекраснішим святом весни — Міжнародним жіночим днем, 8 березня!

Голова Державної служби України з лікарських засобів Олексій Соловйов

Дорогі жінки!

Голова Профспілки працівників охорони здоров’я України Вікторія КОВАЛЬ

Микола Азаров: Політика імпортозаміщення пріоритетна для Уряду

НОВИНИ

8 березня 2013 року

2 За матеріалами kmu.gov.ua

Тел.: (044) 485-00-96 • vz@vz.kiev.ua • www.vz.kiev.ua

Світовий банк обирає Заходи МОЗ України щодо оптимальну модель співпраці подолання епідемії туберкульозу

не дали очікуваних результатів

Прес-служба МОЗ України

Новий порядок формування штатних нормативів центрів ЕМД

3 Прес-служба МОЗ України

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

ЛІКУВАННЯ ПО-УКРАЇНСЬКИ:

НЕ ДЛЯ ПРОТОКОЛУ?

Сучасна клінічна медицина — це і наука, і мистецтво. З одного боку, лікар повинен володіти певними знаннями, з іншого — виявляти творчість і винахідливість у лікуванні кожного окремого хворого. Адже, як стверджував Парацельс, знання і досвід інших можуть бути корисними для лікаря, але не вони, а особистий талант роблять його справжнім лікарем. Сьогодні багато говорять про стандартизацію медичної допомоги і про те, що впровадження стандартів підвищує її якість. У більшості лікувально-профілактичних установ уже давно діють певні правила, установки, вимоги, протоколи ведення хворих. Лікарям відомі такі поняття, як клінічний мінімум обстеження та лікування при низці захворювань і синдромів, спрямовані на раціоналізацію роботи фахівця. Адже головна мета стандартизації — отримання кращого результату на базі сучасного рівня науки і технологій, не виходячи за рамки оптимальних фінансових витрат. В Україні створено багато клінічних протоколів із різних напрямків клінічної медицини. Питання в наступному — яка їх якість? Чи завжди вони ґрунтуються на принципах доказової медицини (а на сучасному етапі це необхідна вимога). Коли буде розроблено відповідні документи для тих захворювань, які нині не охоплені протоколами, і що у цьому небезпечніше — вакуум чи поспіх? І головне — як «прищепити» лікарю звичку слідувати цим протоколам як заповідям і водночас не вбити у ньому Доктора Хауса?

Олена ЛІЩИШИНА:

Стандарти захищають

і лікаря, і пацієнта Хто розробляє медичні стандарти для українців, чи відповідають вони міжнародним зразкам і чи потрібні будуть медичні «еталони» у майбутньому — про це наша розмова з директором департаменту стандартизації медичних послуг Державного експертного центру Оленою ЛІЩИШИНОЮ. ВЗ Як виглядає Україна у галузі розробки медичних стандартів порівняно з іншими країнами?

— Наша країна не відстає за їх кількістю (нині вже затверджено понад 3,5 тис. документів у галузі стандартизації медичної допомоги), однак ми, на жаль, не можемо похвалитися «світовою» якістю цих документів. У більш розвинених та багатих країнах кількість таких документів обмежена і спрямовані вони на стандартизацію медичної допомоги передусім при найпоширеніших у популяції хворобах — серцево-судинних, онкологічних, цереброваскулярних, органів дихання, або ж стандартизація спрямована на регламентування меддопомоги із застосуванням високовартісних технологій. Останнім часом Україна в цьому питанні йде тим же шляхом, що й цивілізований світ. У 2012 р. у нашій країні остаточно затверджено методику створення та запровадження медико-технологічних документів. Цей процес розпочався ще у 2004-2006 роках, коли в Україні працював європейський проект ТАСІС. І він засвідчив, що наші лікарі вміють працювати за європейськими методиками. Спільно з МОЗ та НАМНУ затверджено методичні рекомендації з розробки клінічних настанов, стандартів,

уніфікованих протоколів та індикаторів якості меддопомоги. І тільки після цього затверджено методику, яка вже зареєстрована у Міністерстві юстиції і має обов’язковий статус для виконання. ВЗ Чи багато хвороб, для яких національні протоколи взагалі не розроблено, і чому?

— Якщо існує 3,5 тис. документів у сфері стандартизації медичної допомоги, то очевидно, що все необхідне для практичної діяльності лікаря протоколами охоплене. Втім, перегляду та удосконалення потребують документи, розроблені у середині 90-х років минулого століття або ж ті, які з’явилися зовсім нещодавно, однак опісля з’явилися нові докази ефективності тих чи інших медичних технологій. В усьому світі стандартизація меддопомоги — дуже динамічна сфера. Скажімо, за деякими програмами стандарти у США переглядають кожні півроку. В Україні прийнято модус планово переглядати стандарти приблизно раз на 3 роки. Це методика, передбачена Наказом МОЗ №751. Однак існує умова: якщо з’являються нові докази стосовно ефективності тих чи інших препаратів чи, навпаки, їх неефективності, тоді може виникати привід для завчасного перегляду стандартів та протоколів.

Шановні читачі! Відкриваючи «Дискусійний клуб», ми ставили за мету дати кожному лікарю можливість висловитися з приводу наболілого. Тема нашого наступного обговорення «МЕДИЧНІ ПРОГРАМИ: БІЛЬШЕ ОЗНАЧАЄ КРАЩЕ?» Чекаємо ваших листів на адресу: 04211, м.Київ, а/с 138, редакція газети «Ваше здоров’я» або на e-mail: vz@vz.kiev.ua

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

8 березня 2013 року

ВЗ Що робить департамент для того, аби активізувати цей процес?

— Наш департамент є структурною одиницею Державного експертного центру (ДЕЦ), який минулого року згідно з Наказом МОЗ визначено головною організацією у галузі розробки стандартів меддопомоги та підготовки проектів інших нормативних документів. У рамках цих повноважень ми забезпечуємо діяльність мультидисциплінарних робочих груп, склад яких затверджує МОЗ, організовуємо їм інформаційну підтримку. Ми маємо доступ до Міжнародної мережі клінічних настанов (гайдлайн) і здійснюємо переклад цінних для нас документів. Також департамент використовує міжнародний опитувальник IGRI — спеціальний інструмент, який дає змогу оцінити методологічну якість тих документів, які ми беремо за основу під час розробки стандартів та протоколів меддопомоги. Адже проблема якісної медичної інформації, її надійність та достовірність — це проблема міжнародна. Світова спільнота напрацьовує спеціальні інструменти для того, щоб під час розробки стандартів протоколу меддопомоги застосовувати виключно науково обґрунтовані положення. ВЗ Який порядок розробки національних протоколів і, знову ж таки, чи відповідає він сучасним підходам?

— Відповідає на всі 100%. Як відбувається ця процедура у світі? Спочатку розробляється

клінічна настанова. В Україні також за основу беруться клінічні настанови. МОЗ визначило перелік джерел (різних країн), звідки ми можемо брати таку інформацію. Україна не може витрачати 500 тис. євро чи фунтів стерлінгів на розробку цих документів із самого початку — це економічно недоцільно. Тому ми користуємося вже розробленими документами у цій галузі (така практика існує в усьому світі). Потім на основі клінічної настанови розробляється стандарт чи протокол медичної допомоги — залежно від завдання, проблеми. МОЗ чи робоча група можуть визначати, який саме документ розробляти. Які відмінності між стандартом та уніфікованим протоколом? Стандарт — це критерій якісної медичної допомоги, а не перелік діагностичних процедур. Уже кілька десятків років світ відходить від того, щоб просто нормувати перелік діагностичних та лікувальних процедур. Потрібне клінічне мислення, щоб з усіх діагностичних процедур лікар отримав уявлення про стан здоров’я пацієнта. І тут якраз стандарти та клінічний досвід лікаря один одного доповнюють. А клінічна настанова — це документ, який готується за спеціальною методикою, містить інформацію про сучасні науково обґрунтовані підходи, методи надання меддопомоги у разі того чи іншого захворювання. Клінічна настанова містить весь сучасний міжнародний науковий досвід розв’язання певної медичної проблеми, тож допомагає лікарю прийняти правильне рішення в конкретній клінічній ситуації. На сайті

Тел.: (044) 485-00-96 • vz@vz.kiev.ua • www.vz.kiev.ua

реєстру медико-технологічних документів можна знайти адаптовані настанови, дані про те, які ресурси використовуються в Україні, за кордоном (деякі з них у нас поки що широко не застосовуються) — і лікарі, і пацієнти повинні мати повну інформацію про те, яка медична допомога надається у світі у разі того чи іншого захворювання. ВЗ А стандарти та протоколи пишуться під умови конкретної держави?

— Так, з огляду на те, які препарати там зареєстровані, яке обладнання використовується. У жодній країні у лікаря не виникне спокуси призначати незареєстровані державою препарати. Водночас стандартизація меддопомоги захищає лікаря — якщо він дотримався усіх стандартів, а отже, зробив усе, що можна було зробити на сучасному рівні, які претензії до нього виникатимуть? В Україні зареєстровано приблизно 13 тис. лікарських засобів. Відомо, що лікар у практичній діяльності використовує їх у середньому 20-25. Як йому розібратися в тисячах нових препаратів? Державна формулярна система як і стандарти надання меддопомоги, що базуються на принципах доказової медицини, «відбирають» найбільш ефективні, безпечні та якісні ліки з урахуванням їх фінансової доступності. З іншо-

го боку, стандарт захищає пацієнта — від призначення лікарем непотрібних діагностичних та лікувальних процедур. За даними досліджень, приблизно 15% ЛЗ, які наші лікарі призначають пацієнтам, є другорядними, тобто їх можна й не призначати. Багато це чи мало? Враховуючи обсяги фармринку України (близько 3,5 млрд доларів), — приблизно 0,5 млрд доларів щорічно витрачається нераціонально — це і держзакупівлі, і кошти населення. Там, де керуються медичними стандартами, клінічними протоколами, другорядних ліків не призначають. Приклади таких лікувальних закладів в Україні є — там дійсно відбувається раціональна та ефективна діагностика і лікування. У кожній лікарні також повинні бути розроблені локальні протоколи. І тут можуть виникати нюанси, адже не всі заклади однаково оснащені і мають рівноцінний кадровий потенціал. Але в межах певної території медична допомога повинна бути надана так, як це затверджено МОЗ. Для цього й розробляються протоколи з клінічним маршрутом пацієнта. Уніфікований протокол розписаний за видами меддопомоги, локальний — містить вказівки на конкретного виконавця. Якщо в лікарні відсутні всі необхідні умови, передбачається можливість направити пацієнта до іншого закладу, де він зможе отримати до-

помогу в повному обсязі — згідно із загальним протоколом. ВЗ Втім лікарі часто нарікають, що протоколи з деяких хвороб відсутні або застарілі. Де тоді вихід?

ВЗ Тоді поміркуємо над іншим — чи не стримують стандарти лікування творчу ініціативу лікаря, його нестандартний підхід до хворого? Тим більше, що майбутнє — за персоніфікованою медициною, яка не буде стандартною…

— На жаль, чимало лікарів недостатньо обізнані в тому, які протоколи існують. Хоча вже понад 3 роки існує база стандартів меддопомоги, яка включає весь їх перелік. Спочатку вона була доступна на сайті МОЗ. А з минулого року створено реєстр медико-технологічних документів, який в Інтернеті підтримує Державний експертний центр — це по-перше. По-друге, Наказ МОЗ № 571 дозволяє виписати локальний протокол таким, яким його вважають за потрібне з урахуванням реальних можливостей конкретної лікарні. За однієї умови — лікарі повинні обґрунтувати положення такого локального протоколу в контексті його відмінностей від МОЗівського. Вони мають право і можуть написати локальний протокол, який буде кращим, сучаснішим — усе в їхніх руках. Хоча насправді розробити протокол — справа нелегка, вона триває впродовж кількох місяців, а іноді — і років (приблизно 2,5-3 роки). Збираються докази, спеціальним чином обробляються, систематизуються, на їх основі формулюються положення для клінічної практики.

— Жодним чином. Настанова містить інформацію про найкращу практику у світі. Якщо творча ініціатива лікаря полягає в тому, щоб спробувати препарат, який не передбачений цією практикою, таку ініціативу варто і стримати. Творчість можна проявляти лише в рамках дозволеного, особливо коли це стосується чужого здоров’я. Стосовно персоніфікованої медицини. Досі тривають дискусії, як вплине стандартизація на індивідуальний підхід до пацієнта. Але я переконана — вони не суперечитимуть одна одній. Стандартизація жодним чином не виключає індивідуалізоване лікування — у рамках стандартних підходів можна і потрібно враховувати особливості організму конкретного хворого. Ще одним плюсом стандартизації є те, що вона забезпечує надання якісної меддопомоги не залежно від того, де лікують пацієнта — у столичній університетській клініці чи у сільській лікарні. Якість лікування має бути однаковою для всіх пацієнтів.

ТОЧК А ЗОРУ Олег ЧАБАН, завідувач відділу пограничних станів та соматоформних розладів Українського НДІ соціальної та судової психіатрії і наркології МОЗ України, професор кафедри медичної та педагогічної психології Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця, доктор медичних наук оє особисте ставлення до протоколів одночасно і позитивне, і неоднозначне. Протокол застосування будь-якого фармацевтичного препарату передбачає рівні доказовості діагностики та лікування ним тієї чи іншої патології. І якщо лікар обирає для лікування пацієнта препарат із рівнем доказовості «А», то він розуміє, що попередньо (для визначення цього рівня) у світі було проведено не менше 10-15 аналітичних досліджень, обов’язково плацебо-контрольованих, які згодом були поглинуті метааналізами, і все це становить дуже хорошу доказову базу. З цієї точки зору використання світового досвіду застосування того чи іншого препарату або навіть сучасних принципів і підходів до певного захворювання безумовно є позитивом. Приміром, у психіатрії доказовість серотонінових чи мелатонінових механізмів лікування депресії дає мені як лікарю можливість використовувати препарати не лише ті, на котрих було проведене дослідження, а й із подібним механізмом дії. Ще одним плюсом протокольного лікування є, на мою думку, його юридичний аспект. Україна, як і всі цивілізовані держави, рухається у напрямку удосконалення правового захисту громадян. Якщо сьогодні ми так багато говоримо про юридичну незахищеність лікаря, так само й пацієнта, то протокол — це саме той документ, який опосередковує ці відносини. Якщо виникають сумніви у лікаря, якщо виникає недовіра у пацієнта, тоді використовують протокол, який приймається всіма, бо має наукове обґрунтування. Дотримання протоколу захищає лікаря перед суспільством і перед законом. Але існують аспекти, які змушують замислитися. По-перше, досконалого протоколу бути не може. Жодний винахід або впровадження нових принципів терапії не перебували в площині доказової медицини. По-друге, будь-яка жорстка стандартизація певною мірою протиставляється «людському» баченню пацієнта. Клінічне мислення, всебічна оцінка стану хворого (від кишківника до емоцій, як це практикували земські лікарі) — все це відчутно «зашорюється» протокольним веденням лікування. Наведу приклад. У кардіолога на прийомі сидить пацієнт із гіпертонічною хворобою. Лікар грамотний, чуйний, має велике бажання допомогти, для цього напам’ять вивчив усі протоколи ведення гіпертонічної хвороби. Зібрав анамнез, дані параклінічних обстежень, верифікував діагноз і призначив лікування згідно з протоколом. Пацієнтові трохи полегшало, але очікуваної ефективності лікування не досягнуто. Згідно з протоколом лікар звертається до другої лінії препаратів, до третьої лінії, залучає інших фахівців, шукає ендокринні чи інші соматичні патології. І протокол із міжнародним досвідом, і препарати сучасні та якісні, а пацієнт «підвис». А розгадка в тому, що лікар, зосередившись на протоколі, жодного разу не підняв очі на пацієнта, не побачив у його очах страждання і біль, не поцікавився, як життя, як сон, чи не страшно жити. Протокол ставить лікаря у дуже жорстку колію біологічного розуміння суті хвороби. Звідти не видно, приміром, високого рівня тривоги чи інших емоційних розладів, за якими можна запідозрити соматизовану депресію, котра різко гальмує можливості лікування будь-якої со-

матичної патології. Існують наукові дослідження про те, що для пацієнтів, котрі «входять» в інфаркт міокарда в депресії, ймовірність померти протягом найближчих двох тижнів у шість разів вища, ніж в емоційно благополучних. Особисто я збираюся лікувати пацієнтів у межах протоколу, проте у разі необхідності залишаю за собою право відхилитися від нього і мій диплом лікаря мені це дозволяє. Олексій КОРЖ, завідувач кафедри загальної практикисімейної медицини Харківської медичної академії післядипломної освіти, голова Харківської асоціації сімейних лікарів, член Всесвітньої організації сімейної медицини (WONCA), доктор медичних наук, професор агаторазово доведено, що впровадження в реальну клінічну практику рекомендацій істотно підвищує виживання хворих. Незважаючи на те, що у всьому світі саме клінічні рекомендації є основними документами, які регламентують діяльність практичного лікаря, проведені опитування показують: далеко не всі наші лікарі знають про існування таких рекомендацій, а якщо і знають, то не завжди поспішають їх виконувати. Заміна одного препарату іншим іноді пояснюється бажанням знизити вартість лікування, але частіше — недостатньою обізнаністю лікаря клінічними рекомендаціями. Приміром, високі рівні захворюваності та смертності хворих на серцево-судинні захворювання, що зберігаються незважаючи на наявність ефективних технологій первинної та вторинної профілактики, зумовили необхідність проведення досліджень із вивчення якості надання медичної допомоги, особливо ідентифікації бар’єрів на шляху впровадження сучасних стандартів. До таких перешкод належать: відсутність у лікаря інформації про наявність нових рекомендацій, недостатнє ознайомлення лікаря з їх змістом, незгода лікаря з пропонованими рекомендаціями, недостатня впевненість лікаря в собі, відсутність переконаності в позитивному ефекті рекомендацій, інерція попереднього досвіду, зовнішні бар’єри (методичні недоліки рекомендацій, протидія з боку пацієнтів, відсутність необхідних умов їх реалізації). Успішне виконання рекомендацій щодо зниження серцево-судинного ризику залежить від лікарів, що забезпечують оцінку відповідних факторів цього ризику, вплив на них та обізнаність пацієнтів. Однак, незважаючи на те, що більшість лікарів, які надають первинну допомогу, підтримують концепцію превентивного серцево-судинного впливу, застосування ними доведених знань в клінічній практиці залишається незадовільним — має місце недостатнє призначення або ж використання неадекватних доз препаратів — знову ж таки з причини необізнаності з рекомендаційними документами, через низьку мотивацію і передбачуваність результату, нездатність узгодити рекомендації з особливостями пацієнта, лікарську інерцію, брак часу або ресурсів. На жаль, навіть за правильно призначеного лікування пацієнти не завжди виконують приписи лікаря. Багато хворих порушують правила прийому медикаментів, приміром, через свою забудькуватість; однак, значною проблемою є і навмисне недотримання рекомендацій, особливо серед тих, хто потребує тривалого лікування. Причиною цього може бути і складність режиму прийому препаратів, і значна кількість медикаментів, і стурбованість потенційними побічними ефектами, і суб’єктивно оцінювана відсутність ефективності

(за відсутності фізичних доказів лікувального ефекту). Лікар завжди повинен звертати увагу на недостатню прихильність пацієнта до лікування і спробувати її поліпшити, обговоривши з ним важливість специфічного режиму лікування та адаптувавши його до індивідуальних особливостей пацієнта та його способу життя. Насамкінець хочу зазначити, що для досягнення найкращих результатів профілактики і лікування захворювань необхідно максимально прагнути до відтворення результатів клінічних досліджень в реальній клінічній практиці. Для цього необхідно якомога активніше пропагувати існуючі міжнародні та національні рекомендації та протоколи надання медичної допомоги серед лікарів первинної ланки охорони здоров’я, а самим рекомендаціям надати певний юридичний статус. Ольга ГОЛУБОВСЬКА, головний позаштатний спеціаліст МОЗ України за спеціальністю «Інфекційні хвороби», завідувач кафедри інфекційних хвороб НМУ ім. О.О. Богомольця, професор, доктор медичних наук ри тому, що в Україні надзвичайно гостро постала проблема з поширеністю хронічних вірусних гепатитів (від них страждає понад 3% населення), національні клінічні протоколи їх лікування досі не затверджено. Хоча такі протоколи вже розробили провідні фахівці країни, вони відповідають міжнародним стандартам, однак… Нині процедура затвердження протоколу відбувається згідно з наказом МОЗ України №751, який обтяжує цю процедуру: відтепер протоколи повинні затверджуватись у рамках стандартів надання меддопомоги. Доки розроблятимуться стандарти (а вони складні), мине багато часу. А тим часом через бюрократичні процедури хворі на вірусні гепатити отримуватимуть лікування не згідно з протоколами, а як вирішить кожен конкретний лікар? На якому б рівні така допомога не надавалася, вона повинна відповідати вимогам протоколів, які зачіпають виключно лікувальну частину і аж ніяк не організаційну. Клінічні протоколи — це динамічна структура, яка не витримує бюрократичної обтяженості, особливо у галузі інфекційних хвороб, які позначаються швидкою мінливістю збудників, їх резистентністю до препаратів. Тож такі протоколи, якщо це потрібно, повинні змінюватися щороку, враховувати найновіші досягнення. А ми ніяк не можемо затвердити такі протоколи бодай один раз. При тому, що в Україні не створено централізованої служби лікування ВГ, питання затвердження протоколів набуває надзвичайної ваги. Адже це лікування дуже складне і ми спостерігаємо, як у регіонах лікарі починають лікувати таких пацієнтів, потім лякаються побічних ефектів і припиняють його, що неприпустимо (у 70% це стається через неправильне ведення хворих під час терапії). Як цього уникнути? У всьому світі хворі захищені від подібних ризиків протоколом, ми ж не маємо такої можливості. Зате маємо приклади «вільної інтерпретації» лікування вірусних гепатитів — доходить до того, що хворим рекомендують ліки… від нежитю. Нині на найвищому рівні говорять про необхідність виділення коштів на лікування хворих на ВГ. Здається, держава готова звернути на цю проблему увагу. Та на що буде виділено кошти, коли немає протоколів лікування? Хто буде вести таких хворих і головне — як? За якими рекомендаціями? А для хворих це — головне питання, бо це їхнє життя та здоров’я!

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

ЛІКУВАННЯ ПО-УКРАЇНСЬКИ:

НЕ ДЛЯ ПРОТОКОЛУ?

Олена ЛІЩИШИНА:

Стандарти захищають

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

8 березня 2013 року

ВЗ Що робить департамент для того, аби активізувати цей процес?

— Відповідає на всі 100%. Як відбувається ця процедура у світі? Спочатку розробляється

Тел.: (044) 485-00-96 • vz@vz.kiev.ua • www.vz.kiev.ua

СИСТЕМА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

РЕЗУЛЬТАТИ ПІЛОТНОГО ПРОЕКТУ:

КОШТИ НЕ ВИКОРИСТАНІ

19 лютого 2013 р. у поліклініці КЗ КОР «Київська обласна лікарня № 2» відбулася нарада-семінар щодо реалізації пілотного проекту по артеріальній гіпертензії за участю провідних фахівців МОЗ України. На семінарі були обговорені перші результати та питання впровадження проекту відшкодування коштів хворим на гіпертонію під час придбання ними гіпотензивних ліків. Запрошені були терапевти, кардіологи та відповідальні за впровадження пілотного проекту Житомирської, Черкаської, Чернігівської областей та м. Києва. Василь НЕТЯЖЕНКО, головний спеціаліст МОЗ України зі спеціальності «Терапія» — Щодо пілотного проекту відбуваються цікаві речі. Наприклад, приходить пацієнт до лікаря, отримує рецепт на препарат, який досить дорого коштує і котрим він звик користуватися. При цьому лікар йому каже, що існує проект, але хоч користуватися їм він не радить — рецепт виписує. Такий хворий по звітності потрапляє до «нових» — вперше зареєстрованих пацієнтів. Це фактично «мертва душа». Він буде лікуватися своїми звичними препаратами, а лікар прозвітує про нього, як про нового. Така ситуація виявилася майже скрізь! Хочу нагадати: зниження впродовж тривалого часу АТ на 10 мм рт. ст. зменшує кількість ускладнень на 38% (відповідно: в разі зниження на 20 мм рт. ст. — на 50%). І якщо ми плідно працюватимемо у цьому напрямку — результати зможемо побачити уже в кінці наступного року. На сьогодні кількість зареєстрованих хворих з інфарктами міокарда становить 50 тис., але насправді їх до 200 тис. За допомогою пілотного проекту можна знизити їх кількість на 25-40%. Щодо результатів проекту — із запланованих на 2012 рік 40 млн грн по всій Україні станом на 26.12.2012 р. використано лише 3 061 233 грн. Це 7% від загальної суми. За 2013 рік зі 191 млн грн станом на 15.02.2013 р. використано лише 1 млн гривень. Якщо ми просуватимемося такими темпами, то результату не буде. Обласні терапевти й кардіологи мають постійно їздити і перевіряти, як запроваджується проект. Щодо інших результатів. Умовно найкращими областями по використанню коштів за 2012 рік є Івано-Франківська (56,2%), Кіровоградська (52,8%), Харківська (36,9%), Миколаївська (35,6%) і місто Київ (30,1%). Найгіршими — Львівська, Черкаська, Донецька, Запорізька, Закарпатська. Щодо тих областей, які запрошені сьогодні: Чернігівська — 7,37%, Житомирська — 9,4%, Київська — 13,5%. Найкращі результати по використанню коштів у 2013 році продемонстрували Сумська, Херсонська і Вінницька області. Найгіршими станом на 15.02.20013 р. виявилися АР Крим, Дніпропетровська, Донецька, Закарпатська, Кіровоградська, Луганська, Одеська, Полтавська, Харківська області та м. Київ — 0%, згідно з даними МОЗ України. Щодо кількості задіяних у пілотному проекті аптечних закладів (серед присутніх областей): Київ — 95, Київська обл. — 55, Житомирська — 96, Черкаська — 147, Чернігівська — 179. Кількість виписаних рецептів від початку дії проекту до 15.02.2013 р. по м. Києву — 345 785, Київській обл. — 104 617, Житомирській — 104 488, Черкаській — 44 937, Чернігівській — 58 842. Тобто, зважаючи на велику кількість рецептів, можна зробити висновок, що пацієнти не доходять до аптеки. Кількість осіб, які отримали лікарські

засоби з 01.01.2013 р. у м. Києві — 0 (мабуть, не встигли подати дані), Київській обл. — 5825, Житомирській — 4582, Чернігівській — 4708 і в Черкаській — 3241. Олександр ГЛУШАНИЦЯ, перший заступник начальника головного управління охорони здоров'я Київської області — Щодо результатів минулого року, то, нажаль, кошти, які були виділені, майже не використані. Всього відшкодовано близько 60 тис. грн. Це пов’язано, по-перше, з тим, що тривалий час не було ясності з приводу того, яким чином відбуватиметься відшкодування — представники аптечної мережі не були певні, що гроші повернуться. І, по-друге, близько 800 тисяч мешканців Київської області є постраждалими від наслідків ЧАЕС і в разі амбулаторного лікування вони отримають препарати безкоштовно, у тому числі і гіпотензивні. Що стосується 2013 року, на сьогодні отримано 58 згод від аптечних мереж щодо їх участі у пілотному проекті. Поки угоди укладені із 30 аптеками, але роботу не закінчено. Ми створили гарячу телефонну лінію, куди люди можуть звертатися зі своїми запитаннями. Кошти розділено між містами і селами області згідно з кількістю хворих на артеріальну гіпертензію. І ми маємо надію до середини року вже працювати в нормальному режимі. На нашу думку, щоб проект працював, потрібно забезпечити відпуск усіх препаратів цієї групи лише за рецептами лікарів. Тоді зникне безконтрольне самолікування й аптечні мережі будуть вимушені брати участь у проекті. Олександр ШАДРІН, заступник головного позаштатного кардіолога Київської області — Щодо артеріа льн ої г іп ер т е н зії, ми маємо такі статистичні дані: у 2012 році вперше виявлено 26 988 випадків і зафіксовано загалом — 436 000. Із них із ішемічною хворобою серця — 291 000, із цереброваскулярними порушеннями — 48 000. Поширеність гіпертонічної хвороби в Київській області за 2012 рік становить 3963 на 10 000 населення. Коефіцієнт інвалідності — 0,37. У 2012 році смертність на 100 тис. населення Київської області становить 4,9 (для порівняння: 2006 рік — 1,9). У рамках дії пілотного проекту виписано 104 617 рецептів, 104 597 хворих почали приймати ліки. Виписані препарати у відсотковому співвідношенні становлять: бісопролол — 35,74%, амлодипін — 22,10%, лізиноприл — 14,38%, небіволол — 12,23%,

еналаприл — 10,82%, метопролол— 3,20% та ніфедипін — 1,12%. Світлана ЖУРБА, головний лікар Черкаського обласного кардіологічного центру — Станом на 1 січня 2013 року в Черкаській області перебуває на обліку 370 тис. хворих на артеріальну гіпертензію. У 2012 році зареєстровано 22 тис. пацієнтів, які звернулися по допомогу вперше. Із початку дії пілотного проекту наші лікарі виписали 45 тисяч рецептів на ліки за контрольованими цінами. Розпочали лікування близько 6 тисяч хворих. Найбільш вживаними виявилися такі препарати: еналаприл (30%), лізиноприл (25%), бісопролол (15%), амлодипін (14%), ніфедипін (7%), небіволол (4%), метопролол (3%). У минулому році на нашу область було виділено 1 200 000 грн. Звичайно, за два місяці ми використали дуже мало — лише 60 000 грн. На 2013 рік заплановано виділити на Черкащину близько 6 млн грн. За перші 2 тижні 2013 року аптечні мережі відпустили препаратів у рамках пілотного проекту на суму 38 тис. грн. Ми маємо центр медичної статистики, завдяки якому кожен район області щоденно звітує про кількість виписаних рецептів. Ми провели велику організаційну роботу щодо реалізації даного проекту. Розрахунок коштів відбувається по кількості хворих на артеріальну гіпертензію. Головним розпорядником кредитів на пілотний проект є Головне управління охорони здоров’я. Нам вдалося залучити до реалізації препаратів 147 аптечних установ, 70 із них розташовані в селах. Це дуже важливо, бо найбільші проблеми з реалізацією препаратів спостерігаються саме у сільській місцевості. Іноді, щоб дістатися до найближчого села, де працює аптека, яка відпускає ліки згідно із пілотним проектом, потрібно витратити більше коштів, ніж становить вартість компенсації. Зрозуміло, що хворим це не вигідно. Тому ми намагаємося залучити більшу кількість сільських аптек до реалізації проекту. Окрім цього, ми продовжуємо інформувати населення про переваги пілотного проекту. Є у нас і певні труднощі, на які б ми хотіли звернути увагу. По-перше, до проекту не увійшли комбіновані лікарські препарати. А хворі вже до них звикли і переконати їх користуватися іншими — важко. Тому ми зосередили увагу на вперше зареєстрованих випадках артеріальної гіпертензії. А тих пацієнтів, що звикли до комбінованих препаратів, ми вчимо грамотно поєднувати препарати і таким чином продовжувати лікування. Друга проблема — мала знижка. Приватні аптеки починають знижувати ціни, аби людям було не вигідно кудись їхати за певним препаратом. Можливо, на препарати вітчизняних виробників знижку варто зробити більшою — це б допомогло в реалізації пілотного проекту. Інша проблема — те, що приватні аптеки не бажають співпрацювати. Звичайно, ми буде-

мо їх залучати, але насторожує односторонній контакт: якщо приватна аптека звертається до Управління із проханням залучитися до проекту — їй повинні піти назустріч, а якщо Управління звертається до аптеки — заклад має право відмовити. І останнє, про що я хочу сказати: не зручно, що рецепти виписуються лише на місяць. Немає необхідності щомісячно ходити до лікаря і сидіти у черзі. Марина ОЛІЙНИК, терапевт ГУОЗ м. Києва — Статистичні дані по м. Києву за 2012 рік свідчать, що ми маємо 652 тис. осіб із гіпертонічною хворобою всіх форм. Із них 466 тис. перебувають на диспансерному обліку в ЛПЗ Києва. Вперше у 2012 році виявлено гіпертензію у 52 895 осіб. У проекті задіяно 700 лікарів первинної ланки, 300 лікарів загальної практики–сімейної медицини, 90 лікарів-кардіологів і 500 лікарів-педіатрів. Проведено велику роботу щодо створення нормативно-правової бази для реалізації проекту. У медичних закладах у наявності пакет нормативної бази по впровадженню пілотного проекту та достатній запас рецептурних бланків. Впроваджуються протоколи надання медичної допомоги хворим із гіпертонією. Із 1 серпня 2012 року розпочала роботу «Гаряча лінія ГУОЗ», куди в робочі дні можна звернутися із запитаннями по гіпертонії. На головному сайті ГУОЗ створено відповідну рубрику «Гіпертонічна хвороба. Референтні ціни». У лікувально-профілактичних закладах для пацієнтів розміщено інформаційні плакати із адресами аптек. У пілотному проекті задіяні 95 аптек КП «Фармація» та підписані угоди із 5 приватними мережами. Кількість виписаних рецептів на період із 1.11.2012 по 15.02.2013 р. становить 292 тисячі. Із них відшкодування отримано за 15 тис. рецептів, а ліки одержали — 10 182. Препарати, які найчастіше використовують пацієнти: еналаприл (30%), бісопролол (23,6%), лізиноприл (19%), амлодипін (16%), ніфедипін (3%). Щодо відшкодування коштів: у 2012 році виділено 2446,6 тис. грн, відшкодовано 146,6 тис. грн (6%). У 2013 році виділено субвенцію на відшкодування лікарських засобів для осіб із гіпертонічною хворобою на загальну суму 11 721,6 тис. грн, із них отримано по субвенціям 1260,2 тис. грн, відшкодовано 28 тис. грн, станом на 15.02.2013 р. Причин, що заважають ефективній реалізації проекту, чимало. Приміром, частина пацієнтів, які ввійшли до реєстру, є пільговиками, тобто відпрацьовану комбіновану терапію отримує лише частина гіпертоніків. Соціальне розшарування киян і суттєва конкуренція у ціновій політиці між аптеками також не покращують показників. Матеріал підготувала Тетяна ПРИХОДЬКО, «ВЗ»

Тел.: (044) 485-00-96 • vz@vz.kiev.ua • www.vz.kiev.ua

СИСТЕМА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

8 березня 2013 року

МЕДСТРАХУВАННЯ В НІДЕРДАНДАХ: ОНОВЛЕННЯ ЛИШЕ НА КОРИСТЬ Система обов'язкового соціального страхування працюючих у Нідерландах охоплює 3/4 населення країни, що сприяє високій доступності медичної допомоги.

річний дохід понад 30 700 євро, або ті, хто має власний бізнес. За останні 20 років у Нідерландах значно збільшилася частка групових страхових полісів (вони становлять понад 50% усіх полісів у країні). Зазвичай ринки групових полісів приватного медичного страхування є більш конкурентними, оскільки у роботодавців вища купівельна спроможність, ніж в окремих громадян, і вони можуть домовитися про страхове покриття за меншою вартістю.

Варіантів багато, вибір — один Система медичного страхування в Нідерландах складається із декількох складових. Перша — державне медичне страхування згідно з AWBZ (надзвичайні медичні витрати), що є обов'язковим для всіх громадян (за рідкісним винятком). Цей тип страхування покриває витрати на лікування переважно тих захворювань, які тривають досить довго і обходяться дуже дорого (наприклад, догляд у приватних лікарнях). Ця система покриває майже 40% витрат на охорону здоров'я. Страхування згідно з AWBZ передбачає ск ладну схему поділу його вартості між страховиками і застрахованими. А медична допомога пацієнту надається лише після оцінювання її потреби. За організацію надання такої допомоги відповідають медичні бюро (Zorgkantoren), які є незалежними у своїй діяльності, однак при цьому тісно співпрацюють із медичними страховиками. Ця система фінансується за рахунок відрахувань від доходу до певної максимальної суми як громадян, так і державних фондів. Внески сплачують і роботодавці, і самі працівники. Внески найманих працівників вилучаються з фонду заробітної плати, інші особи отримують спеціальні повідомлення про необхідність певних відрахувань. Громадяни, які не мають оподатковуваного доходу, такі внески не сплачують. Страхові відшкодування здійснюються в натуральній формі, без прямих грошових виплат. Цей тип страхування забезпечується як державними, так і приватними секторами (включаючи організації, які проводять соціальне страхування здоров'я). Друга складова — державне страхування здоров'я згідно з ZFW (фонди медичного страхування), або так зване «базове медичне страхування» (БМС), — також є обов'язковим і охоплює службовців та осіб, які мають доходи нижче визначеного рівня. Воно фінансується страховими фондами, приватними страховими компаніями і фондами медичного страхування державних службовців. Ці три джерела покривають майже 50% витрат на охорону здоров'я. Дана схема страхування регулюється Законом про медичне страхування, згідно з яким усі жителі

У режимі постійного оновлення

Завідувачка відділу економічних досліджень охорони здоров’я та медичного страхування ДУ «Український інститут стратегічних досліджень МОЗ України», кандидат медичних наук Марина Шевченко

Нідерландів повинні здійснювати внески двох типів: фіксований і той, що залежить від доходу. Перший, так званий номінальний, внесок виплачується обраному громадянином страховикові. Другий тип внесків сплачується роботодавцем із доходу працівника безпосередньо до Фонду медичного страхування. Потім зібрані Фондом кошти розподіляються серед страховиків відповідно до системи вирівнювання ризиків для груп застрахованих. Третя складова — добровільне медичне страхування, у програму якого входять медичні послуги, що не ввійшли в перші дві схеми страхування. Воно базується на Законі про доступ до страхування здоров'я (WTZ). Стандартне приватне страхування фінансується за рахунок внесків застрахованих і перерозподілу витрат, передбаченого згаданим Законом. За WTZ застосовуються стандартні види виплат, хоча сфера цих виплат варіюється. Приватним страхуванням охоплено 30% населення. Стандартне приватне страхування — добровільне, але всі страхові компанії зобов'язані пропонувати його, і якщо можливості людини відповідають критеріям цієї страхової схеми, вона може нею скористатися. Стандартне приватне страхування не поширюється на членів родини застрахованого. Держава вимагає від приватних медичних страхових компаній надавати певний мінімальний пакет страхових послуг особам похилого віку (за страховий внесок, розмір якого встановлює сама держава). Приватну медичну страховку здебільшого купують і оплачують самі громадяни, а не їхні роботодавці. Зокрема, ті, хто виключений з участі у деяких або в усіх видах обов'язкового медичного страхування — наприклад, особи, які мають

Система медичного страхування Нідерландів постійно реформується — у зв'язку з коливаннями між об'єднанням різних систем в одну та збереженням поділу між ними. У 2006 році в Нідерландах було проведено структурну реформу системи охорони здоров'я, тож логічним було і прийняття нового закону про медичне страхування (також датованого 2006 роком). По суті, цей закон суттєво змінив взаємовідносини між надавачами медичних послуг і застрахованим населенням, перевівши їх на більш ринковий рівень. Згідно з ухваленим законом, страхова компанія зобов'язана забезпечити страховий поліс кожному охочому, незалежно від обумовлених ризиків. Чітко визначено і роль держави в новій системі — контролера за якістю, обсягом і повнотою наданих послуг. Соціальний аспект нововведення — було передбачено пільгове страхування малозабезпечених категорій населення, неповнолітніх осіб (до 18 років). Матеріальне забезпечення полісів для них передбачено бюджетом уряду, а обсяг медичної допомоги визначається індивідуальними потребами. У рамках нового законодавства у сфері медичного страхування кожен громадянин повинен бути застрахований за мінімальним базовим пакетом — інакше з нього стягується штраф. Отже, одночасно із розширенням можливості вибору страхової компанії встановлюється і фінансова відповідальність населення. Реформа знайшла відгук у жителів Нідерландів: у перший же рік її впровадження 18% населення змінили свою страхову компанію, найбільшу популярність набув так званий сімейний поліс, який «охоплював» пенсіонерів та непрацюючих членів родини.

Гроші — за пацієнтом Реформа дала змогу реалізувати давнє політичне прагнення до об'єднання старої системи «базового медичного страхування» із приватним медичним страхуванням, а також розробити нові структури та механізми управління системою. У результаті було введено єдину сис-

тему обов'язкового медичного страхування, засновану на принципі конкуренції (приватні страхові компанії ведуть боротьбу за клієнтів). Медичні страховики можуть до певної міри погоджувати з надавачами медичних послуг їх ціни, обсяг і якість, а також отримувати прибуток і виплачувати акціонерам дивіденди. Страхові компанії зобов'язані приймати нових клієнтів, їм заборонено змінювати розмір страхового внеску залежно від страхових ризиків. Уряд відмовився від прямого втручання в систему страхування і взяв на себе роль гаранта процесу надання медичної допомоги без безпосереднього втручання в нього. Уся відповідальність лягла на плечі страховиків, надавачів медичних послуг і пацієнтів. Держава здійснює контроль якості медичної допомоги, її фізичну й економічну доступність. Щоб уникнути небажаного впливу ринкових відносин на нову систему, уряд Нідерландів пішов на створення організацій незалежних спостерігачів. А посилення конкуренції серед надавачів амбулаторних послуг у секторі довгострокової допомоги своєю чергою призвело до значних змін у системі. Завдяки реформі вдалося кардинально змінити і механізми оплати постачальників. Приміром, оплата лікарів загальної практики здійснюється за комбінованою системою, що передбачає подушний та гонорарний методи оплати за послугу. Із 2006 року лікарні фінансуються за системою так званих клінікоспоріднених груп (КСГ), яка була адаптована до умов планування та надання медичних послуг у Нідерландах. Надавачам довгострокової медичної допомоги оплата здійснюється залежно від обсягу послуг, розрахованого окремо за кожного пацієнта. Метод оплати стаціонарних послуг і послуг довгострокової допомоги базується на принципі «гроші йдуть за пацієнтом». І хоча нововведення в системі охорони здоров'я сприймаються впливовими страховими компаніями «у штики» (адже вони не зацікавлені ні в конкуренції, ні у вільному виборі громадянами компанії-страхувальника незалежно від наявного страхового ризику у конкретного пацієнта), Уряд Нідерландів не відступає від прийнятого курсу на зміни і досить вдало прогнозує їх наслідки.

НОВІТНІ ТЕХНОЛОГІЇ

СТОВБУРОВІ КЛІТИНИ MADE IN UKRAINE 26 лютого в прес-центрі УНІАН відбулася пресконференція, присвячена досягненням українських вчених у галузі застосування стовбурових клітин. Завершено масштабні дослідження, завдяки яким Україна перша із країн СНД отримала державну реєстрацію лікування стовбуровими клітинами за трьома напрямками: хронічна ішемія кінцівок, панкреонекроз, травми та опіки. Зазначимо, що до цих пір протоколів лікування стовбуровими клітинами на теренах колишнього Союзу не існувало!

е означає, що Україна йде нарівні з провідними країнами, де клітинна терапія — найперспективніший та інноваційний напрямок у медицині. Згідно з озвученими результатами, в Україні вперше застосували стовбурові клітини для культивування тканин саме з метою лікування складних опікових ран. Із 2003 року більше 500 пацієнтів із великими опіками тіла (до 98%) було врятовано за допомогою терапії стовбуровими клітинами. Також успішно проводиться лікування ушкоджених зв'язок і хрящів. Ще один офіційно дозволений напрямок лікування стовбуровими клітинами — хронічна ішемія нижніх кінцівок. Завдяки цьому лікуванню вдалося повернути здатність ходити та врятувати кінцівку від ампутації майже 100 пацієнтам. І нарешті також вперше у світі українські лікарі застосували стовбурові клітини кордової крові у лікуванні важкої патології ШКТ — панкреонекрозу. Відкриваючи прес-конференцію, директор Координаційного центру трансплантації органів, тканин і клітин МОЗ України Руслан Салютін зазначив: «Робота над усіма клінічними дослідженнями проводилася у провідних дослідницьких центрах країни: Інституті невідкладної і відновної хірургії ім. В.К. Гусака, Національному інституті хірургії та трансплантології АМН України ім. А.А. Шалімова, Національній академії післядипломної освіти імені П.Л. Шупика, Інституті

клітинної терапії, який не тільки був замовником випробувань, а й надавав препарати стовбурових клітин кордової крові».

Руслан САЛЮТІН, директор Координаційного центру трансплантації органів, тканин і клітин МОЗ України:

Юрій ГЛАДКИХ, доктор медичних наук, головний лікар Інституту клітинної терапії:

дії захворювання, ми бачимо прекрасні результати: хворі, які проходили всього 50-100 метрів, тепер можуть долати відстані, в кілька разів більші. Це дає змогу їм не тільки самостійно себе обслуговувати, але і вийти на роботу і бути повноцінними членами суспільства. Але ще раз повторю: це не панацея! У лікувальних установах, які отримали право на проведення такого лікування, мають суворо дотримуватися показань. На жаль, багато закладів, які декларують методи клітинної терапії, не мають жодних прав та підстав для цього».

апарату. Результати наших досліджень дуже обнадійливі: багаторічним досвідом доведено, що ми дійсно можемо допомогти нашим пацієнтам. Однак, повторюся, таким лікуванням повинні займатися фахівці, що мають уявлення не тільки про лікування загальної патології, але і про нюанси застосування стовбурових клітин». Андрій КЕБКАЛО, доктор медичних наук, доцент кафедри хірургії і проктології Національної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика:

Андрій ПОПАНДОПУЛО, доктор медичних наук, директор Міжнародного центру Біосистем, завідувач лабораторії клітинного і тканинного культивування ІНВХ ім. В.К. Гусака АМН України:

«Сьогодні ми можемо з гордістю говорити про те, що добилися дуже гарних результатів у цій дослідницькій роботі. Відразу хочу підкреслити — ми не закінчуємо клінічні випробування. Ми не втрачаємо зв'язок зі своїми пацієнтами. Навіть ті, хто отримав медичну допомогу кілька років тому, перебуває під контролем і ми складаємо прогноз їх здоров'я на майбутнє. Успішні випробування стовбурових клітин кордової крові — гордість нашого інституту і результат багаторічної роботи великого наукового колективу. У травні цього року нашому інституту виповниться 10 років. Це 10 років напруженої роботи зі створення ефективних препаратів. Усі клінічні випробування проводилися на підставі європейських клінічних протоколів та нормативної бази, що затверджена МОЗ України. На даний момент дослідження за іншими захворюваннями тривають і незабаром буде представлено нові результати. Треба зауважити, що без банків кордової крові ми не зможемо створювати нові, ефективні препарати для лікування багатьох захворювань. Сьогодні ми говоримо не про лікування препаратами зі стовбурових клітин кордової крові, а про розвиток біотехнологічної науки в Україні. Банки кордової крові — це код нації. І поза всяким сумнівом, через десятки-сотні років нашим нащадкам буде потрібна інформація про те, якими ми були багато років тому. Таким чином, ми зберігаємо пам'ять про нас самих. Але тут виникає запитання: як донести необхідність збору кордової крові до кожної сім'ї? Незважаючи на те, що є гідні дослідні роботи по застосуванню стовбурових клітин кісткової і жирової тканини, альтернативи застосуванню стволових клітин кордової крові просто немає».

«Лікування хворих із хронічною ішемією кінцівок залишається складною і до кінця невирішеною проблемою сучасної ангіохірургії. Особливо це відноситься до тих клінічних випадків, коли виконати оперативне втручання і поліпшити магістральний кровотік не є можливим із причини відсутності анатомо-фізіологічних передумов. У таких випадках пацієнт фактично приречений на постійне малоефективне консервативне лікування і, як наслідок, медичну та соціальну інвалідизацію. При цьому в останні роки відзначається тенденція до збільшення і, що найбільше насторожує, омолодження контингенту хворих із нереконструктабельним ураженням периферичного артеріального русла. А це фактично прирікає працездатну і соціально активну людину на інвалідизацію. Я безпосередньо займався лікуванням патологій хронічної ішемії нижніх кінцівок. В останні роки ми розробляли методики застосування клітинно-тканинного трансплантата на основі як кордової крові, так і аутологічних клітин жирової тканини. Розроблена колективом авторів Національного інституту хірургії і трансплантології ім. А.А. Шалімова НАМН України та Інституту клітинної терапії за сприяння Координаційного центру трансплантації органів, тканин і клітин МОЗ України, сучасна і новаторська методика лікування пацієнтів із хронічною ішемією кінцівок, заснована на використанні клітинних препаратів, дозволяє поліпшити кровообіг в ураженій кінцівці за рахунок розвитку колатерального (додаткового, новоутвореними судинами) кровотоку. Позитивний клінічний ефект відзначається протягом 2-3 тижнів після клітинної трансплантації: поліпшується загальне самопочуття, зникає больовий синдром, збільшується дистанція безбольової ходьби і гояться трофічні дефекти. Але все залежить від своєчасності розпочатого лікування. Якщо підключити клітинну терапію на 2 ста-

«Я хотів би згадати період, коли тільки починалася робота зі стовбуровими клітинами. Тоді метод сприймався як панацея. Період ейфорії швидко закінчився і в усьому світі цей специфічний метод лікування перейшов у руки професіоналів. Хочу сказати, що нашій країні вдалося уникнути безлічі «гострих кутів» і на сьогодні ми маємо одну із кращих законодавчих баз щодо використання біотехнологічних розробок. Сьогодні ми можемо з упевненістю говорити, що клітинна терапія, зокрема стовбурові клітини, це далеко не панацея. Як будь-який метод лікування клітинна терапія має свої показання та протипоказання. Наш інститут, який входить до складу Академії медичних наук, розвиває відразу кілька напрямків: починаючи від банкування кордової крові до роботи із субстратзалежними клітинами, які можуть дати початок не тільки гемопоезу, але і бути ефективними в лікуванні цілого ряду патологій, пов'язаних із захворюваннями більш щільних, субстрат-залежних тканин. У зв'язку з цим ми поступово розширювали свою сферу діяльності і на сьогодні можемо говорити про ефективність лікування цілого ряду захворювань, пов'язаних із травматичною хворобою. Мова йде як про термічні ураження (опіки, обмороження), так і про захворювання опорно-рухового

«Ніде у світі до цих пір не застосовувалися стовбурові клітини для лікування такого складного захворювання, як панкреонекроз. Хвороба поширена і посідає третє місце серед хвороб черевної порожнини: 30% випадків — важкий панкреонекроз, за якого летальність сягає 20-40%. Тому ми вирішили розробляти цей напрям. Була проведена ґрунтовна експериментальна робота — на тваринах із модельованим панкреонекрозом отримано позитивний результат. Деструктивний панкреатит призводить до ураження підшлункової залози. Метою наших досліджень було зменшити такі деструктивні зміни: в результаті летальність знизилася вдвічі, кількість ускладнень — в 1,6 разу. Також суттєво зменшилась кількість днів, необхідних для перебування в стаціонарі. Тут присутня пацієнтка, яка 3,5 року тому поступила до нас у важкому стані з панкреонекрозом і з супутніми патологіями (хвороба Аддісона, бронхіальна астма). Спроба пункційного лікування виявилася не ефективною. Потім було виконано оперативне лікування і в постопераційному періоді вводилися стовбурові клітини кордової крові. На 20-й день пацієнтку виписали у стабільному стані. Стовбурові клітини, за нашими спостереженнями, зменшили прояви супутніх патологій — хвороби Аддісона та напади бронхіальної астми, і протягом року пацієнтка не приймала підтримуючих препаратів». Підготувала Тетяна ПРИХОДЬКО, «ВЗ»

Тел.: (044) 485-00-96 • vz@vz.kiev.ua • www.vz.kiev.ua

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

8 березня 2013 року

ВІЙНА З ТУБЕРКУЛЬОЗОМ: ЧИ Є ПІДСТАВИ для оптимізму? За час епідемії було створено чимало державних та недержавних інституцій, в Україну активно надходили кошти закордонних фондів та проектів. ВООЗ вважає, що за таких умов ми повинні виліковувати принаймні 85% хворих, насправді ж вдається врятувати лише 57% «свіжих» пацієнтів, а тих, у кого розвинувся рецидив хвороби, ще менше — лише 40%. Туберкульоз — хвороба давно вивчена, протоколи хіміотерапії розроблені, ліки держбюджетом забезпечені, а наша фтизіатрична школа — одна із кращих у світі. Що ж нам заважає ефективно лікувати хворих? Над цим питанням розмірковує завідувач сектора «Алкоголь, наркотики, ВІЛ/СНІД та інші інфекційні захворювання» Українського медичного та моніторингового центру з алкоголю та наркотиків МОЗ України, експерт-аналітик Національної моніторингової мережі, лікар-фтизіатр вищої категорії з фтизіатрії та організації охорони здоров’я, кандидат медичних наук, Заслужений лікар України Леонід ТУРЧЕНКО. ВЗ Леоніде Вікторовичу, період вашого керівництва відчув на собі ледь не кожен киянин. «А ТИ зробив флюорографію?» — чулося тоді з кожного кабінету поліклініки. Саме тоді обстеження на туберкульоз раз на рік почали вимагати від усіх, навіть здорових. Були визначені так звані «групи ризику», члени яких обстежувалися у примусовому порядку. Усе це дало позитивні результати?

— Київ став першим містом в Україні, де було чітко систематизовано всі етапи діагностики та лікування, і цю систему покладено в основу першої в Україні міської програми боротьби з туберкульозом (на 1994-2005 роки). Завдяки цьому ми і вийшли на показники в середньому удвічі кращі, ніж по Україні. І це при тому, що Київ — місто-«мільйонер», де офіційне населення щедро «приправлене» мігрантами з не завжди благополучних із туберкульозу регіонів. Насамперед ми удосконалили діагностику, запровадивши разом із променевим обстеженням ще й мікробіологічне. За кошти проекту TACIS понад три тисячі лікарів та медсестер поліклінічної мережі міста пройшли відповідне навчання, було створено 50 пунктів для збору мокротиння і 26 центрів мікроскопії, оснащених мікроскопами останнього покоління. Ми також першими почали централізовану закупівлю протитуберкульозних препаратів. Якщо по Україні такі закупівлі почалися з 2000 року, то у Києві — ще з 1993-го. Ефективність лікування у нас, на відміну від інших регіонів, зростала. Саме наш досвід пізніше було покладено в основу Національної програми боротьби з туберкульозом в Україні. Гадаю, це може означати, що наша праця була ефективною. А щодо надмірної «діагностичної активності», яку мені часто закидали, я завжди казав: «Не бійтеся туберкульозу виявленого — бійтеся невиявленого». ВЗ Вирішальну роль в ефективності лікування сухот відіграють умови, в яких воно відбувається. Наприклад, задимлене повітря мегаполісу може уповільнювати одужання. Вочевидь, саме так міркували ті, хто приймав рішення, яке нині в усіх на слуху, — переселити столичну протитуберкульозну лікарню №1 із добре обжитої Дарниці у хвойні ліси селища Гостомель.

— Тема закриття протитуберкульозних закладів, що не відповідають санітарним нор-

мам, — не нова. Ці заклади по всій країні у поганому стані. Але таких, як у столиці, — ніде немає. Півстоліття нічого не будували і років з двадцять нічого капітально не ремонтували. Коли я був головним фтизіатром, то регулярно одержував «приписи» на закриття або якогось стаціонару, або якоїсь лабораторії. Ми платили штрафи і продовжували працювати. Щоправда, у 2006 році Київрада таки прийняла рішення виділити 230 млн грн прицільно на капітальний ремонт та будівництво приміщень для протитуберкульозної служби. Ми тоді розправили крила, все порахували, замовили проекти. Але прийшов до влади сумнозвісний мер Черновецький, назвав рішення своєї ж ради популізмом і більше про проблему нічого слухати не хотів.

Обіцянки відремонтувати її до кінця року не витримують критики, бо ремонтують її постійно, одне відділення за іншим, але ґрунтові води, що її підтоплюють, не дають приміщенню висохнути. І грибок на стінах цього «екологічно чистого» лікувального закладу сягає верхніх поверхів, а в підземній галереї, що з’єднує відділення з їдальнею, постійно стоїть вода. Навіть недешева процедура відведення ґрунтових вод має бути ретельно прорахована на предмет того, чи варто рятувати це приміщення (потрібна технічна експертиза!), чи дешевше збудувати нове деінде. Я можу ще довго аргументовано перераховувати мінуси такого рішення. А можу просто нагадати «історичний» факт. Свого часу у цій лікарні хронічно бракувало пацієнтів, а у диспансері №1, що на Подо-

Туберкульоз, епідемію якого було зафіксовано в Україні ще у 1995 році, на жаль, і досі не подолано. Показник захворюваності — 67,2 на 100 тисяч населення — хоча й найнижчий за останні шість років, все ж поки не дає підстав для оптимізму. Для проголошення «відносного епідемічного благополуччя» він має бути нижчим принаймні удвічі. Погоджуся, що умови у місцях, де лікують хворих на туберкульоз, сьогодні жахливі, але ж ніхто не пропонує жодного рішення, окрім скорочення і закриття цих місць! Можна «прикритися» і необхідністю свіжого повітря, а чи подумав хтось наперед, як посеред лісу у передмісті Києва забезпечити тяжким хворим доступну ургентну допомогу? Якщо, приміром, раптова кровотеча чи спонтанний пневмоторакс… А якщо перенести туди тубакушерське відділення, і у якоїсь із пацієнток виникне необхідність термінового кесарського розтину, де взяти анестезіолога? Ідея сконцентрувати хворих у новій сучасній лікарні виглядала б привабливо, аби та лікарня справді відповідала вимогам, що висуваються у світі до протитуберкульозних клінік. На сьогодні ж сама згадка про цю «лісову» лікарню вселяє в пацієнтів жах.

лі, навпаки, була черга на госпіталізацію. Тоді прийняли рішення «перекинути» одне з відділень диспансеру — і ліжка, і пацієнтів, і персонал — у Гостомель. Не доїхав туди ніхто, навіть лікарі. І через певний час роботу відділення поновили на базі того ж диспансеру на Подолі. Навіщо наступати на одні й ті ж граблі? ВЗ Чи всі хворі на туберкульоз потребують стаціонарного лікування?

— Передусім бактеріовиділювачі. Вони становлять небезпеку для оточення, тому повинні перебувати в ізольованих приміщеннях, оснащених досконалою системою вентиляції, і одержувати адекватну хіміотерапію протягом кількох місяців до того часу, поки паличка не втратить свою активність. Потому хворий уже не вважається заразним і може продовжувати лікування вдома або у

денному стаціонарі. Отже, першочергове завдання протитуберкульозної служби — виявити якомога більше бактеріовиділювачів і… переконати їх лікуватися. Переконуємо найчастіше на позитиві. Людині, котра дізналася про свій діагноз і перебуває у стані стресу, м’яко пояснюємо, мовляв, хвороба ця виліковна і вас ми також обов’язково вилікуємо. А також обстежимо всю вашу сім’ю і про всяк випадок пролікуємо. І до санаторію вас направимо. Після цих слів людина трохи «оживає» і готова почути найважливіше. Про те, що вона є небезпечною для своєї сім’ї, і тому певний час, доки не припиниться виділення бактерії, змушена буде полежати у стаціонарі. Кілька місяців — це не така й велика ціна за здоров’я, а можливо, й життя членів родини. Ми намагаємося зарядити пацієнта позитивом і зробити його своїм союзником у боротьбі з недугою. Хворий нам довіряє, набирається ентузіазму, відчиняє двері стаціонару і… завмирає. Холодно, голодно, скрізь протяги, щурі бігають, зі стелі капає, на стіні грибок, усюди запах сирості і каналізації, воду періодично відключають, ані помитися по-людськи, ані, даруйте, до туалету сходити… Пригадую випадок, коли ми направили на стаціонарне лікування одного хлопця, до речі, саме у Гостомель. Його супроводжувала мати. Ми пояснили їм, куди їхати і побажали одужання. Вже через кілька годин мама з сином увірвалися в мій кабінет із погрозами подати на нас до суду за знущання над хворими і направлення їх туди, де «лікуватися неможливо». Спочатку вони довго чекали на приміський автобус, що мав довезти до селища, а коли нарешті дісталися лікарні, то зрозуміли, що для психічно адекватної людини перебувати в тих умовах — тяжке випробування. І поїхали звідти геть. Висновок напрошується такий: поки не створимо гідних людини умов для лікування у стаціонарі, годі й сподіватися на ефективне лікування туберкульозу. А нерегулярна, з перервами або незавершена терапія вже сьогодні дає нам зростання статистики хіміорезистентних форм, стійких до основних протитуберкульозних препаратів. Лікування хіміорезистентного туберкульозу — праця дуже складна і мало прогнозована. Сьогодні це одна з найбільших проблем для вітчизняної фтизіатрії.

Розмову вела Оксана ДУДАР, для «ВЗ»

МЕДИЦИНА У РЕГІОНАХ

8 березня 2013 року

Х арківщина

Нові виклики

старої хвороби Відтоді, як у 1995 році Україна постала перед фактом епідемії туберкульозу — здавалося б, подоланого у минулому столітті, було видано немало законів, постанов, національних та регіональних програм із подолання недуги. Останнє з них — розпорядження Кабінету Міністрів України від 3 січня 2013 р. № 3-р «Про внесення змін до розпорядження Кабінету міністрів України від 29 жовтня 2009 р. № 1285». Воно за рішенням суду передбачає примусове лікування осіб, які через порушення протиепідеміологічного режиму ставлять під загрозу здоров’я інших громадян. Яким чином це рішення виконувати і наскільки воно дієве у боротьбі з поширенням туберкульозу, а також про те, які шляхи обрали на Харківщині для зупинення епідемії — у цьому матеріалі.

Тубдиспансер

Підтримка держави закладів, а й до самовільного на туберкульоз із бактеріови- основних напрямки: перший лу. Та влада витримала опір, повинна бути припинення лікування, аж до діленням, які перебувають під — реорганізація з одночасною бо перед тим було виділено систематизованою втечі із лікарень. Ми постійно слідством. Торік там лікува- оптимізацією мережі проти- кошти і проведено капіталь— Таке розпорядження давно назріло, хоча й не є чимось кардинально новим у службі протитуберкульозного захисту населення, — висловлює свою думку фтизіатр із 25-річним стажем, заступник головного лікаря КЗОЗ «Обласний протитуберкульозний диспансер №1» Ірина Калмикова. — І раніше траплялися випадки, коли ми змушені були звертатися до суду, аби примусити хворих лікуватися і не заражати інших громадян. Бувало й інше: коли наші підопічні, які вважали, що їм неправильно поставлено діагноз, писали позов на лікарів. Тому виникають різні аспекти щодо дієвого виконання даного рішення. Назву головні з них. Контингент наших диспансерів, нажаль, досить часто схильний не тільки до порушень режиму стаціонарних

Заступник головного лікаря Ірина Калмикова

ведемо облік цих громадян. Загалом по області їх приблизно 10% від загальної кількості пацієнтів. Наприклад, торік за порушення лікарського режиму зареєстровано 239 випадків дострокового виписування хворих на заразну форму туберкульозу. І це при тому, що для роз’яснення хворим стаціонару необхідності безперервного лікування залучені психологи, психіатри, наркологи. У кожному з таких випадків ми сповіщаємо персонал загальної лікарської мережі про порушників за місцем їх проживання, намагаємося відслідкувати їх долю та здоров’я оточуючих, але часто це марні зусилля. Отже, ми формально готові виконати постанову МОЗу. Та виникає два суттєвих запитання. Перше: хто мусить вести судові справи від оформлення документів до відвідин судових засідань, яких може бути кілька? Якщо лікарі, то нам ніколи стане займатися своєю безпосередньою роботою. Якщо юристи, то їх треба брати до штату або залучати іншими способами, але про це у розпорядженні — ні слова. Друге: якщо суд винесе рішення про примусове лікування, то хто зможе затримати засудженого в наших лікарнях та диспансерах? Вони наступного ж дня знову втечуть. Тобто, потрібна позавідомча охорона. Або ж спеціальні лікувальні заклади. У складі Харківського обласного диспансеру №1 є таке відділення, створене свого часу для лікування хворих

лися усього 5 пацієнтів. Щоб його заповнити засудженими, насамперед, слід створити всі умови для перебування та лікування хворих: починаючи від побутових умов до організації належного харчування, відвідування родичів, прийому передач, прогулянок, охорони, огорожі тощо, навіть юридичного обслуговування. Але ж ми поки що не знаємо, наскільки оперативно працюватимуть суди. Припустимо, що всі умови створимо, на що підуть великі кошти, а відділення залишиться порожнім… Постане питання ефективності використання ліжко-місця. Можливо, краще було б створити централізовані державні лікувальні установи міжобласного значення, куди й направляти після вироку суду пацієнтів із певних регіонів. А це потребує загальнодержавного організаційного та фінансового вирішення. Підтримка держави має бути продуманою, систематизованою, і не тільки на законодавчому, а й на фінансовому рівні. Закони в нас є, і хороші. Та завжди у них чогось не вистачає для того, щоб виконавці на місцях могли втілювати задумане в реальне життя.

Нова філософія розв’язання старої проблеми Ще чотири роки тому на Харківщині зрозуміли, що відповісти на нові виклики туберкульозу, маючи стару філософію боротьби з ним, неможливо. Тому виділили два

туберкульозних закладів, другий — посилення роботи з загальною лікувальною мережею у плані раннього виявлення хвороби. Принцип максимального фінансування обласна влада поклала в основу всіх перебудовчих процесів. У 2009 році рішенням Харківської обласної ради за підтримки Обласної державної адміністрації розпочалася реорганізація фтизіатричної служби області. Насамперед, нагального втручання потребував головний заклад служби — обласний протитуберкульозний диспансер, збудований ще у 1916 р. у самому центрі міста. Після пожежі в одному з корпусів наприкінці 90-х років він мало того що виглядав жалюгідно, та ще й не відповідав санітарно-епідеміологічним нормам: на одне ліжко тут приходилося 3,5 м2 площі за норми 7, дах протікав, у палатах — підвищена вологість, меблі й обладнання старі, поруч — навчальні заклади та житлові будинки. У той же час потрібно було змінювати підхід до роботи міського диспансеру. Насамперед, вирішили приєднати його до обласної мережі, створивши таким чином єдине та рівноправне фінансування. Оскільки ліжко-місця там використовувалися вкрай непродуктивно, визнали доцільним створити тут денний стаціонар, скоротити 640 ліжок, а хворих перевести до двох спеціалізованих лікарень. Це викликало обурення та протести хворих і медперсона-

ний ремонт та реконструкцію п’ятиповерхової будівлі для переведення туди обласного диспансеру. Одночасно працювали над створенням міжрайонної мережі протитуберкульозної служби за моделлю госпітальних округів, над оптимізацією санаторної служби.

Не соромно дивитися в очі харків’янам Минулого року, коли всі основні роботи завершили, під час відкриття за новою адресою оновленого обласного протитуберкульозного диспансеру № 1 голова обладміністрації Михайло Добкін сказав: «Нам не соромно перед пацієнтами та медперсоналом. На проведення капітального ремонту та оновлення медичного обладнання лише обласного протитуберкульозного дис-

Зліва направо: заступник головного лікаря Харківського обласного протитуберкульозного диспансеру № 1 Ірина Калмикова, начальник головного управління охорони здоров’я ХОДА Олександр Галацан, головний лікар Тетяна Сенчева, заступник голови ХОДА з соціальних питань Ігор Шурма, голова Харківської облдержадміністрації Михайло Добкін та завідувач хірургічного відділення Василь Сендецький

пансеру №1 витрачено з різних джерел майже 6 млн 831 тис. грн. Надалі теж будемо сповідувати принцип максимального фінансування. Ще три роки тому на харчування одного міського хворого в диспансері виділялося 10 грн, нині — 20. В усіх закладах утричі збільшено видатки на лікування — до 80 грн на людину. Це значні суми». Після оптимізації до складу фтизіатричної служби області входять 8 протитуберкульозних диспансерів, 3 лікарні, 22 спеціалізовані кабінети, 3 тубвідділення та 6 санаторіїв, два з яких дитячі. Усього 1060 ліжок у лікувальних закладах та 610 — у санаторіях. Скрізь проведено ремонт, встановлено сучасне медичне обладнання. Під час оптимізації мережі було скорочено 700 ліжкомісць. Та коли ретельно проаналізували підсумки роботи за 2012 рік, виявилося, що за нормативу 340 днів протягом року стаціонарне ліжко «працювало» 300 днів, а санаторне — 257. — Річ не в кількості, а в якості, — сказала завідувачка КЗОЗ «Обласний протитуберкульозний диспансер №1» Тетяна Сенчева. — Ми почали «використовувати ліжко» значно ефективніше та за профілем. Кількість пролікованих пацієнтів із іншими захворюваннями органів дихання не туберкульозного походження в наших стаціонарах зменшилася втричі — до 8%, порівняно з результатами роботи до реорганізації ліжкового фонду.

Сучасний фтизіатричний заклад — лише перший крок

Головний лікар Тетяна Сенчева знайомить голову ХОДА Михайла Добкіна зі щойно відкритим медичним закладом

Тел.: (044) 485-00-96 • vz@vz.kiev.ua • www.vz.kiev.ua

Коли почина ли реформу служби, поставили перед собою першочергове завдання: вийти на сучасний європейський рівень діагностики та технологій у фтизіатрії. На прикладі нашого закладу добре видно, як упоралися з поставленою метою, — розповідає Тетяна Сенчева. —

Для головного протитуберкульозного закладу області обрали відносно нову споруду, розташовану на околиці міста, але поруч із великою транспортною магістраллю, оточену соснами, березами, бузковими алеями, і головне — поруч із обласною клінічною інфекційною лікарнею. У ній нам виділили окреме двоповерхове крило з 17-ма мейцеровськими боксами для ізольованих відділень мультирезистентного туберкульозу на 40 ліжок та для хворих менінгітом на 10 ліжок. Там же розташували бактеріологічну лабораторію третього рівня, оснащену сучасними бінокулярними та люмінесцентними мікроскопами; бактеріологічним аналізатором MGIT BACTEC 960, що працює на рідкому споживчому середовищі; іму-

ня хворих на туберкульоз та хірургічне відділення, у якому проводяться операції хворим на туберкульоз органів дихання, хребта і суглобів. Тут обладнано операційний зал та палату інтенсивної терапії з новітньою апаратурою вартістю 1,6 млн грн: багатофункціональними операційними столами, наркозно-дихальними, моніторинговими та реанімаційними приладами, хірургічним інструментарієм, системою освітлення з акумуляторною лампою на випадок відключення електроенергії, системою киснезабезпечення з новою кисневою станцією, післяопераційними ліжками. На першому поверсі обладнано рентгенологічне відділення, де встановлено новий багатофункціональний рентгенапарат РДК-ВСМ МF-51 із можливістю сухого роздруку-

У клінічно-діагностичній лабораторії

ноаналізатором, що визначає мікобактерію туберкульозу методом полімерно-ланцюгової реакції; різноманітними центрифугами, автоклавами, шафами бактеріологічної безпеки, термостатами, екранованими бактерицидними випромінювачами, спеціальною примусовою вентиляцією тощо. Лабораторія унікальна, перші результати обстеження дає вже через 15 хвилин, обслуговує всю область. У головному корпусі після капітального ремонту, виконаного з використанням сучасних протимікробних технологій та примусової вентиляції, зосереджено лікуван-

вальної мережі — не новина. Але ще за радянських часів склалася думка, що туберкульоз виявляють у тубдиспансері. Так воно часто й було. За найменшої підозри дітей і дорослих із поліклініки відправляли на діагностику до цього спеціалізованого закладу. Сьогодні це не припустимо, бо збудник туберкульозу набув стійких хіміорезистентних форм, став таким підступним, що не можна допускати контактів наших пацієнтів із хворими на неспецифічні патології, — коментує Ірина Калмикова. — Нормативні документи це також забороняють. Слід прийняти за аксіому: виявляти туберкульоз мусить лікар загальної мережі, а лікувати — спеціальної. Тому майже для всіх районів області було закуплено цифрові флюорографи для проф обстеження населення. Бо проблеми починаються тоді, коли вчасно не виявили хворобу або ж порушили протокол лікування. Тому ми взяли курс на посилення взаємодії з медичними працівниками всіх рівнів загальної лікувальної мережі, неурядовими організаціями, соціальними службами, закладами освіти та науковими установами системи НАМН України. Наприкінці вересня минулого року стратегія щодо реалізації цих заходів затверджена обласною радою протидії туберкульозу та ВІЛ-інфекції/СНІДу і перебуває під дуже серйозним контролем Харківської ОДА. При обласному диспансері працюють три кафедри фтизіатрії, працівники яких привносять у нашу роботу

ної мережі. На базі нашого диспансеру та під час виїзних занять, які організовувала завідувачка лабораторії Марія Новохатська, підготовлено 1379 середніх медпрацівників з методики скринінг-діагностики туберкульозу. Завдяки цьому досягнуто 50-відсоткового показника виявлення туберкульозу методом мікроскопії мазка мокротиння. У 7-ми найбільш проблемних районах області працював міжнародний проект ТБВІЛ «Соціальні ініціативи в охороні здоров’я», завданням якого було виявлення туберкульозу в найуразливіших місцях — малих містах та селах з обмеженим доступом медичної допомоги, серед наркозалежних, звільнених із місць позбавлення волі, просто людей, які потрапили у складне життєве становище. Фонд «Розвиток України» профінансував телефонну «гарячу лінію», з допомогою якої були розв’язані проблеми 30 хворих із Харківської області. Через обласну організацію «Товариство Червоного Хреста України» забезпечено супровід та контроль за лікуванням 500 пацієнтів амбулаторно, а також профінансовано роботу психологів у протитуберкульозних закладах. Усе це принесло свої результати: в області протягом останніх трьох років показник захворюваності на туберкульоз на 100 тис. населення щороку знижується на 14% і становив у 2012 р. 46,7% серед цивільного населення та 49,8% — з урахуванням даних пенітенціарної служби. За цими показниками

У рентгенологічному відділенні

вання знімків — на випадок відсутності води. Для обстеження хворих придбали мобільну рентгенівську систему PLX 102. У плані оснащення та зручностей нового корпусу скептикам не залишилося приводів для критики. Але створення сучасного фтизіатричного закладу — це ще далеко не все, що необхідно зробити для зупинення епідемії туберкульозу.

У співпраці з лікарями загальної медичної мережі — Те, що фтизіатри повинні працювати в тісному контакті з фахівцями загальної ліку-

останні досягнення науковців Харкова. Важливим компонентом програми протидії туберкульозу є її моніторинг. Тому виконання комплексу протитуберкульозних заходів у регіоні заслуховувалося на 83 медичних нарадах в ЦРЛ та 82 — у місті, а також на 63 нарадах у райміськвиконкомах та райдержадміністраціях. Але справа не в кількості нарад, бо можна засідати і нічого не робити, а можна навчати персонал. За допомогою залучення міжнародних та вітчизняних неурядових організацій в області проведено 163 семінарські заняття з лікарями загальної лікуваль-

Харківщина посідає третє місце в Україні після м. Київ та Чернівецької області. Але враховуючи нові загрози — виникнення мультирезистентних форм туберкульозу та його активних проявів у поєднанні з ВІЛ/СНІДом, у руслі Загальнодержавної цільової соціальної програми протидії захворюванням на туберкульоз на 2012–2016 роки, на Слобожанщині триває робота за визначеною ще чотири роки тому реформою всієї протитуберкульозної та загальнолікувальної мережі. Ольга ФАЛЬКО, власкор «ВЗ», м. Харків

МЕДИЦИНА У РЕГІОНАХ

8 березня 2013 року

Х арківщина

Нові виклики

Тубдиспансер

Заступник головного лікаря Ірина Калмикова

Сучасний фтизіатричний заклад — лише перший крок

Головний лікар Тетяна Сенчева знайомить голову ХОДА Михайла Добкіна зі щойно відкритим медичним закладом

Тел.: (044) 485-00-96 • vz@vz.kiev.ua • www.vz.kiev.ua

У клінічно-діагностичній лабораторії

У рентгенологічному відділенні

МЕДИЦИНА У РЕГІОНАХ Донеччина

Запрацювала телеонкологічна мережа! Т

елеміст, приурочений до Все світнього дня боротьби з ра ком, об'єднав провідних онко логів країни. Фахівці з Донецька, Львова та Рівного зібралися для того, щоб обговорити роль сучас них технологій у лікуванні. І зро блено це було на конкретному при кладі молодої пацієнтки зі Львова, стан якої викликав необхідність зібрати онлайн консиліум у масш табі країни. Поспілкуватися колеги змогли завдяки впровадженню телеме дичної мережі в профільних дер жавних онкологічних установах у рамках проекту eHealth фонду Рі ната Ахметова «Розвиток України». Мета цього починання — впрова дити в медицину інформаційні технології, які дозволять пацієнто ві якнайшвидше отримати якісну лікарську допомогу. Ігор Седаков, головний онколог МОЗ України, головний лікар Донецького протипухлинного центру, підкреслив, що День боротьби з раком запроваджений ВООЗ для того, аби нагадати — профілактика рятує життя.

Ігор Сєдаков, головний онколог МОЗ України, головний лікар Донецького протипухлинного центру

— Потрібно займатися не тільки лікуванням онкологічних хворих, але і раннім виявленням і профі лактикою захворювання, — сказав він. — Нині ж найчастіше пацієнти потрапляють до нас уже в третійчетвертій стадії. На сьогодні у світі щорічно реєструється близько 12 мільйонів нових випадків злоякіс них новоутворень і близько семи мільйонів осіб гине від пухлин різ них локалізацій. Щорічно в нашій країні захворює на рак більше 160 тисяч осіб, 90 тисяч пацієнтів по мирають. Хоча за останній час від значається і позитивна тенденція. На сьогодні на обліку в онкослужбі України перебуває більше мільйо на осіб, із них 64,5% — пацієнти, які живуть зі своїм діагнозом уже п'ять років і більше, а 650 000 про

лікованих живуть до 30 років, що свідчить на користь ефективного лікування новоутворень і дає нам мож ливість розвиватися, засто совуючи нові методи. Хотілося б відзначити, що за останні 15 ро ків на 14% знизилася смертність ві д з лояк іс ни х новоу т ворень, тобто ми вміємо протистояти їм. Пух лини зовнішніх локалізацій — пріоритет не тільки онкологів, але й лікарів загальної лікувальної мережі, які, по суті, відповідають за раннє виявлення злоякісних утворень. Статистика свідчить, що п'ятирічне виживання хворих, прооперованих у радикальному обсязі в онкологічних установах, значно вище, ніж у пацієнтів, про лікованих у загальній мережі: рак товстої кишки — на 9,5%, шлунка — практично на 13%, шийки мат ки — майже на 20%. Кожен має займатися своєю справою, і щоб братися за лікування злоякісних утворень, потрібно мати не тіль ки великі знанн я і відповідну ка тегорію, але й колосальний досвід спілкування з пацієнтами. Сьогоднішній телеміст — яскра вий приклад того, що зараз нази вають державною і бізнес-співп рацею. Завдяки сприянню фонду Ріната Ахметова ми і наші колеги зі Львова та Рівного отримали до роге устаткування і маємо можли вість допомагати нашим пацієн там відповідно до європейських та міжнародних стандартів. Державі дуже важко забезпечити всі регі они необхідною діагностичною і лікува льною апаратурою, адже онкологічне лікування — найдо рожче у світі. Сервісне обслугову вання техніки важким, іноді непо сильним тягарем лягає на бюджет. Наприклад, апарат вартістю 4-12 мі льйонів євро обходитьс я до трьох мільйонів гривень на рік. У найближчій перспективі у нас — будівництво у Донецьку нового радіологічного корпусу і центру протонної терапії, що є красномов ним прикладом взаємодії держави і бізнес-партнера. Генеральний директор ДОПЦ, академік НАМН України, професор Григорій Бондар підкреслив, наскільки актуальною є пробле ма медичної допомоги пацієнтам, хворим на рак, у Донецькій облас ті. Адже навіть за наявності коштів у пацієнта лікування за кордоном не є гідною альтернативою. — Ми працюємо дуже активно! — повідомив він. — До 700 хворих зараз перебувають «на ліжках» і щодня оперується 25-30 осіб. У Донбасі, за словами Григорія Васильовича, найбільш пошире

Григорій Бондар, генеральний директор ДОПЦ, академік НАМН України, професор

ний рак легенів, шлунка, кишеч нику, товстої кишки. — Якщо орієнтуватися на «гру бі», великі, хірургічні втручання, то за їх кількістю ми поступаємося лише Японії і В'єтнаму, — говорить професор. — З одного боку, мені сумно, що в нас така захворюва ність, з іншого — напрацьовано великий досвід. Коли донеччани їдуть за кордон лікувати рак шлун ка, молочної залози, кишечнику, прямої кишки — я їм не заздрю. Вони приїж джають зві дти — і ми не знаємо, що з ними робити далі. Адже пацієнту зробили тіль ки те, за що він заплатив. Шлунок видалений, але далі людину ще потрібно лікувати. Як це робити — не вказано, що викликає розгу бленість. Звичайно, мова йде про запущені форми, і я бачу, що коли людину лікувати по-справжньому — так як це робимо ми, то ще три роки вона житиме. А коли так, як за кордоном — то й братися не вар то, адже через півроку людина піде з життя. У нас є хворі, які живуть уже 30 років після того, як ми вда лися до методів, розроблених у на шому центрі. — Сьогодні ми спостерігаємо народження ще однієї спеціалі зованої медичної мережі в Укра їні, на цей раз телеонкологічної, — підсумував завідувач відділу інформатизації Донецького національного медичного університету ім. М. Горького Антон Вла дзімірський. — Україна має великий досвід застосуван ня телемедицини в різних сферах охорони здоров'я, у вузьких спеці альностях у тому числі. Хочеться відзначити, що телеонкологічна мережа відразу ж стартує з високо го технологічного рівня. У нашому арсеналі — серйозне обладнання для апаратної відеоконференції. А найголовніше — закриті кана ли зв'язк у. Наріжним каменем

з ас т ос у ва н н я і нф орма ц і й н и х технологій в охороні здоров'я є забезпечення інформаційної без пеки пацієнта. Багато років укра їнські колеги, і ми в тому числі, на ма га л ис я ви корис т ову ват и телемедицину — і змушені були вдаватис я до досить ск ла дних технічних, організаційних, юри дичних прийомів для того, аби забезпечити конфіденційність. Дуже важливим є придбання об ла днанн я, с у то лік у ва льного, діагностичного, дорогого, але не менш цінним є використання ви сокоякісних інформаційних тех нологій. У зв'язку з цим я хотів би побажати своїм колегам якомога активніше користуватися цією мож ливістю, щоб он лайн-кон сультації стали буденними. Теле медицина вкрай важлива з точки зору і спеціалізованої допомоги та первинного рівня медико-сані тарної допомоги, взаємодії вузь ких фахівців і сімейних лікарів, взаємодії ус танов т ретинного рівня між собою. У кожному спе ціалізованому центрі проводять ся к лінічні розбори, різні пере

Антон Владзімірський, завідувач відділу інформатизації Донецького національного медичного університету ім. М. Горького

допераційні планування, обходи і так далі. Користуючись телеме дициною, ці заходи можна роз ширити і вийти за рамки однієї установи. Це унікальний інстру мент для обміну знаннями. Є трав матичні мережі, кардіологічні, а тепер і онкологічна. В Україні за п'ять років відбулося 210 000 кар діологічних телеконсультацій. І статистично доведено: телекон сультування є одним із факторів зниження абсолютної кількості смертей ві д серцево-судинних патологій. Я ду же сподіваюс я, що нова мережа ефективно до поможе хворим з онкологічними захворюваннями! Євгенія МАРТИНОВА, власкор «ВЗ», Донецьк

Тел.: (044) 485-00-96 • vz@vz.kiev.ua • www.vz.kiev.ua

МЕДИЦИНА У РЕГІОНАХ

8 березня 2013 року

Рівненщина

Державно-приватне партнерство –

онкохворим дітям Р

івненський обласний онкологічний диспансер став єдиним закладом в Україні, який приймає на лікування дітей з онкопатологіями. Напередодні Всесвітнього дня захисту прав онкохворої дитини в місцевому Центрі променевої терапії було вперше відкрито блок палат спільного перебування матері та дитини віком від 0 до 8 років. Відкриття трьох палат для передпроменевої підготовки дітей у РООД відбулося в рамках державноприватного партнерства області з фондом Ріната Ахметова «Розвиток України», яке триває з 2010 року. За останні роки спільна реалізація проекту «Рак виліковний» сприяла створенню в РООД сучасного потужного Центру променевої терапії, блоку брахітерапії, підключенню закладу до телемедичної мережі. За кошти Фонду повністю оснащено і

а Рівненщині з робочим візитом побував цими днями Віце-прем’єр-міністр України Костянтин Грищенко і відвідав, зокрема, Центр променевої терапії Рівненського обласного онкологічного диспансеру. — Я переконався, що Рівненський центр променевої терапії працює на найвищому рівні, із застосуванням найновітніших технологій і методів лікування, — зауважив Віце-прем’єр-міністр України. — Найсучасніше високотехнологічне обладнання працює тут дуже ефективно. Отож Центр у Рівному є взірцем успішної роботи і має слугувати прикладом для інших закладів такого профілю.

Ахметова «Розвиток «України» Вікторія Миколаюк зауважила, що досягнення РООД — це наслідок системної, планомірної роботи з розвитку радіологічної служби Рівненщини. За її словами, за роки співпраці цей лікувальний заклад зарекомендував себе на-

На відкритті блоку палат спільного перебування матері та дитини: керівник програми «Рак виліковний» Вікторія Миколаюк, голова Рівненської облдержадміністрації Василь Берташ, головний лікар РООД Григорій Максим’як

блок дитячих палат, придбано медичне обладнання для передпроменевої підготовки дітей (наркознодихальні апарати, монітор оцінки стану пацієнта під час проходження комп’ютерної томографії, концентратор кисню), створено ігрову зону для психологічного розвантаження маленьких пацієнтів. Сьогодні на Рівненщині, як повідомив головний лікар Григорій Максим’як, 187 онкохворих дітей віком від 0 до 17 років. Тільки у 2012 році в області вперше було виявлено 42 дитини зі злоякісними недугами. Тож поліпшення умов і надання якісної медичної допомоги маленьким пацієнтам — саме на часі. Відтак і керівництво області, і медики подякували фонду «Розвиток України» за вагому підтримку РООД та результативну співпрацю, висловивши сподівання на її продовження. Своєю чергою керівник програми «Рак виліковний» фонду Ріната

Телеміст «Рівне—Донецьк»

дійним партнером, котрий не боїться ставити амбітні цілі і досягати їх. Він є гарним прикладом того, як державна медична установа завдяки спільним зусиллям благодійників і влади в короткі строки стала сучасним високотехнологічним Центром, де пацієнтів забезпечено діагностикою та ліку-

Ігрова зона у блоці дитячих палат

ванням на рівні кращих світових стандартів. Також цього дня в РООД відбувся вже другий телеміст між містами Рівне і Донецьк, під час якого рівненські лікарі провели для колег із Донецького обласного протипухлинного центру онлайн-

До речі, за словами завідувачки відділення променевої терапії № 1 Тетяни Щегловської, в РООД уже проліковано 9 дітей з ретинобластомою очного яблука. При цьому, медики досягли неабияких успіхів: у 73,5% випадків око було збережено, а в 59% — відбувся повний регрес хвороби. Отже, вони — на правильному шляху і є привід прагнути нових досягнень. Між тим, РООД не зупиняється на досягнутому. Як повідомив Григорій Максим’як, уже невдовзі у зак ладі розпочнеться монтаж другого лінійного прискорювача, придбаного за кошти державного бюджету. Також медики подали запит в МОЗ України із проханням ввести у Центрі променевої терапії посади дитячих спеціалістів — педіатра, анестезіолога та ін. А ще вони чекають на рішення Міністерства щодо присвоєння РООД

Віце-прем’єр-міністр України назвав Центр променевої терапії у Рівному взірцем ефективної роботи

демонстрацію тактики лікування 2,5-річної дитини зі складним випадком ретинобластоми. В обговоренні також брала участь присутня в Рівному лікар відділення офтальмології дитячого віку Інституту очних хвороб та тканинної терапії ім. В.П. Філатова АМН України, к.м.н. Тетяна Сорочинська.

статусу Національного протипухлинного центру, що дозволить їм надавати медичну допомогу пацієнтам із інших областей. Імовірно, зак лад змінить свою назву вже цього року. Дана РОМАНЮК, власкор «ВЗ», Рівне

У палаті передпроменевої підготовки дітей

МЕДИЦИНА У РЕГІОНАХ Житомирщина

Кадрова криза в сільській медицині – чи є вихід? В області працює 4,5 тисячі лікарів — необхідно ще як мінімум 1200. Особливо гостро кадрова криза відчувається в сільській медицині. Переїхати з великого міста з усіма його благами в глухе село з бездоріжжям і малою зарплатою — на цей крок наважується щороку все менше випускників вищих навчальних закладів. — Сьогодні така критична ситуація характерна не лише для Ж итомирщини, — вва жає директор департаменту охорони здоров’я облдержадміністрації Олександр ТОРБАС. — І це проблема не останнього року — дефіцит медичних кадрів накопичувався протягом тривалого часу. Коли, для прикладу, в 2000 році за розподілом із державного замовлення в нашу область направляли 250 випускників медичних ВНЗ, то на післядипломну підготовку — тобто інтернатуру — із них доїжджали близько 220 осіб, а після проходження інтернатури (залежно від спеціальності — від одного до трьох років) реально на роботу приходили й того менше — лише 120 осіб. Минулого року в область було скеровано 110 випускників, приїхали ж менше 90. А поки вони пройдуть інтернатуру, до роботи за спеціальностями стане, як засві дчує багаторічна практика, на жаль, не більше 50 молодих фахівців. ВЗ Олександре Михайловичу, була така задумка — цілеспрямовану підготовку спеціалістів для області розпочинати ще з їх навчання на першому-другому курсі. Яка доля цієї програми? — Дійсно, 2012 року управління охорони здоров'я облдержадміністрації пі дгот у ва ло комплексну програму заходів щодо розв’язання кадрової проблеми, зокрема в сільських лікувальнопрофі лактичних зак ла дах Житомирщини. За цією програмою навчання студентів у вищих медичних навчальних закладах, котрі після їх закінчення побажають працювати у сільській місцевості, повинно було оплачуватись із об-

ласного бюджету. Влада області програму підтримала. ВЗ А чи витримає обласний бюджет такі витрати, адже кошти досить великі, до того ж щороку? — Формування бюджету області здійснюється відповідно до положень Бюджетного кодексу України. А згідно з його статтею 89 видатки на оплату послуг із підготовки фахівців у вищих навчальних закладах І-IV рівнів акредитації державної та комунальної власності відповідно до програм соціально-економічного розвитку регіонів здійснюються з районних бюджетів та бюджетів міст обласного значення. ВЗ Тож я к зби рає т ес ь розв’язувати цю проблему? — Цього року ми йдемо іншим ш ляхом — ка дри буду ть гот уватись за кошти районних і місцевих бюд жетів (зау ва ж у, що наразі готується відповідне розпорядження голови облдержадміністрації). Тобто між самим студентом (абітурієнтом), керівником навчального закладу та органом місцевого самоврядування укладатиметься тристоронній договір, який не дозволить майбутньому випускнику не доїхати до місця призначення. ВЗ Свого час у абіт у ріє нт а м у ж е в и д а в а л и ц і л ь ов і направлення… — Протягом багатьох років ми намагались таким чином розв’язати кадрову проблему, зокрема в північних районах області — черги

охочих їх отримати були неймовірні. Тим більше, що під час вступу до навчального закладу четвертого рівня акредитації абітурієнт із цільовим направленням має велику пільгу. Але часто доходило до абсурду. Отримавши цільове направлення, використавши пільги, отримавши диплом, спеціаліст… знаходив собі більш комфортне місце роботи. Так, наприклад, було в Ємільчинському районі — мешканець райцентру взяв цільове направлення, вивчився, його розподілили сімейним лікарем. Минуло чотири місяці інтернатури — він прийшов до мене в кабінет: «Я, як законос лу хн яний грома д янин, хочу попередити, що залишаю медицину і йду працювати у фармбізнес». Виявилося, що у Києві його «загітувала» якась фармацевтична фірма — пообіцяли мінімальну зарплату 500 умовних одиниць. Тому сьогодні ми направляємо на навчання лише за умови, що абітурієнт особисто

підпише погодження повернутися після закінчення вищого навчального закладу працювати в той самий північний район. В З То д і в и м а т и м е т е з м о г у кон т р о л юв ат и ви кон а ння цих зобов’язань молодим спеціалістом? — Так, адже раніше ми ані прим усити його ві дпрацювати за призначенн ям певний термін, ані повернути кошти, витрачені з обласного бюджету на його навчання, не могли — немає такого законодавчого механізму. Тому держава порушила питання підготовки медичних кадрів із числа місцевих жителів за кошти районних бюджетів. Тобто район платить за навчання стількох студентів, скільки матиме коштів їх вивчити, й отримує випускників у якості лікарів. Ми готуємо сьогодні відповідну програму, яку буде затверджено найближчим часом. Вікторія ПАЛАМАРЧУК, власкор «ВЗ», Житомир

Львівщина

Золотий стандарт боротьби з раком У

Львівському державному онкологічному регіональному лікувально-діагностичному центрі відкрився кабінет брахітерапії, де встановлено систему контактної променевої терапії. Вона включає в себе 20-канальний брахітерапевтичний апарат IBt-Bebig MultiSource, рентгенустановку С-арка та систему із програмним забезпеченням для планування поля опромінення, набір гінекологічних ап лікаторів, джерело ра діоактивного випромінювання — ізотоп кобальту. Головний лікар ЛДОРЛДЦ Ігор Ковальчук зазначив, що у світовій практиці боротьби з раком брахітерапію визнано «золот и м с та н дар т ом» л і к у ва н н я пухлин порожнинних органів, перш за все сечостатевої системи, стравоходу, дна порожнини рота, а також інших органів,

таких як молочна залоза і, навіть, шкіра. Метод заснований на безпосередньому введенні в уражений раковою пу х линою орган джерела радіоактивного випромінювання. Керівник програми «Рак вилі ковн и й» Ві к т орі я М и колаюк повідомила, що у кабінеті, оснащеному за європейськими стандартами, щорічно 600-700 меш к а н ц і в рег іон у змож у т ь отримати високоякісну медичну допомогу. П і д ч ас з а хо д у в р е ж и м і онлайн львівські онкологи змогли поспі лк у ватис я зі своїми колегами з Донецька та Рівного, оскільки відкриття брахітерапевтичного кабінету проводилося з використанням телекомунікаційних засобів. Прес-служба МОЗ України

Тел.: (044) 485-00-96 • vz@vz.kiev.ua • www.vz.kiev.ua

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

8 березня 2013 року

МЕДИЧНУ ДОПОМОГУ

ГАРАНТОВАНО Поки в Україні тривають дискусії, якою ж має бути страхова медицина в країні, на Житомирщині вже 13-й рік поспіль успішно функціонує благодійна організація «Лікарняна каса Житомирської області», де нині перебуває понад 200 тисяч жителів області. Про досвід роботи ЛК, успіхи і проблеми — наша розмова з виконавчим директором благодійної організації «Лікарняна каса Житомирської області» Володимиром МИШКІВСЬКИМ. ВЗ Що підказує досвід — лікарняні каси себе виправдовують?

— Так, історія діяльності нашої ЛК засвідчила, що за рахунок солідарної участі навіть за незначного розміру щомісячного внеску, але за умови існування системи управління якістю медичної допомоги, яка ґрунтується на дотриманні локальних клінічних протоколів та лікарському формулярі, можна значною мірою розв'язувати проблему лікування населення в умовах недостатнього бюджетного фінансування. Завдяки діяльності ЛК наша область стала піонером у впровадженні лікарського формуляра, що дає можливість під час надання медичної допомоги населенню області використовувати високоефективні ліки з доведеною дією. Також уже багато років вдосконалюються та впроваджуються локальні клінічні протоколи медичної допомоги. Загалом в Україні діє понад 200 лікарняних кас. Але на Житомирщині вона найпотужніша. Щороку кількість членів організації поповнюється на понад 12 тисяч осіб. Основна наша мета — надати члену ЛК (де б він не перебував — у далекому поліському районі, у нашому обласному центрі чи інших містах країни) гарантовану можливість отримати високоякісну й доступну медичну допомогу. Кожен член лікарняної каси може на це розраховувати, адже сума витрат та кількість звернень по медичну допомогу, які забезпечуються за рахунок ЛК в разі лікування в медичних закладах Житомирської області, не обмежуються та не залежать від розміру сплачених внесків. Минулого року ми передали їх як благодійну допомогу в сумі майже 30 мільйонів гривень. Моніторинг за цільовим використанням ресурсів у медичних закладах проводиться за допомогою сучасних інформаційних технологій, проведено автоматизацію обліку лікарських засобів у підрозділах лікувальних закладів усієї області. Члени ЛК отримують цю допомогу незалежно від того, де їх лікують, тобто кошти ідуть за пацієнтом, у тому числі й за межі області. Для цього ми тісно співпрацюємо із Всеукраїнським громадським об’єднанням «Асоціація працівників лікарняних кас», яке нині об’єднує понад 17 ЛК України (муніципальну касу Києва, лікарняні каси Маріуполя, Полтави, Львова, інших великих міст). Минулого року понад 116 членів нашої ЛК змогли скористатись цією послугою, яка діє у нас уже протягом кількох років. ВЗ Це стосується виключно невідкладних станів?

— Ні. Якщо наші пацієнти з якихось причин не можуть отримати необхідну допомогу в

обласних медичних закладах (наприклад, із приводу онкопатології, екстракорпорального запліднення) і їдуть за направленнями до столиці або навіть у разі необхідності лікуються на вторинному рівні медичної допомоги в інших містах країни — вартість лікування ми відшкодовуємо, але кожен випадок розглядаємо індивідуально. Схема надання такої допомоги наступна. За направленням фахівця обласної консультативно-діагностичної поліклініки до закладу за межами Житомирської області, де здійснюватиметься медична допомога, член ЛК звертається до нас. Ми у свою чергу оформлюємо клопотання до «Асоціації працівників лікарняних кас», яка й здійснює його супровід за межами Житомирської області (щоб бути впевненими, що член ЛК отримав необхідну йому допомогу). Сума видатків, яку може компенсувати ЛК, становить 2 тис. гривень протягом року (таку суму пацієнт сплачує

Про початок проекту та його мету ми широко інформували населення через ЗМІ, в лікувальних закладах області тощо. Загалом на вакцинацію записалося приблизно 2,5 тисячі осіб — членів лікарняної каси; від колективів, співробітники яких перебувають у ЛК, надійшли замовлення на 4,5 тисячі доз. Тож ми закупили більш як 7 тисяч доз вакцини проти грипу на суму понад 500 тисяч гривень, яку розподілили в лікувальні заклади Житомирської області відповідно до отриманих заявок. Хочу наголосити, що акція була безкоштовною.

Протягом 2012 року від благодійної організації «Лікарняна каса Житомирської області» обласна клінічна лікарня імені О.Ф. Гербачевського отримала ліків та виробів медичного призначення на суму понад 6 мільйонів гривень (майже 40% від усієї кількості пацієнтів, котрі лікуються в закладі, — члени лікарняної каси). Обласний перинатальний центр — на суму понад 540 тисяч гривень. у ЛК за рахунок щорічних внесків протягом понад шести років). До того ж після обстеження чи лікування у високоспеціалізованих закладах за межами області пацієнт продовжує лікування за місцем проживання, і в цьому разі видатки ЛК продовжуються — розмір витрат під час лікування в медичних закладах Житомирської області не має верхньої межі, тобто допомога надається у повному обсязі. ВЗ Минулоріч ЛК здійснювала вакцинацію населення від грипу — чому правління прийняло таке рішення?

— Так, ми вперше за роки діяльності запровадили проект із вакцинації населення від грипу. Це свідчить про перехід на профілактичні засади роботи — такою нині є політика держави в системі охорони здоров’я і ми також прагнемо розширювати свої функції.

Про профілактичну спрямованість діяльності ЛК свідчить і пілотний проект у Попільнянському районі з профілактики ускладнень гіпертонічної хвороби, який ми реалізуємо впродовж останніх двох років. Членам ЛК безкоштовно надаються гіпотензивні препарати (не менше однієї упаковки протягом місяця). Подібний проект ми реалізуємо для запобігання загостренням бронхіальної астми й хронічних обструктивних захворювань легень шляхом забезпечення інгаляторами. Понад 100 учасників проекту — членів ЛК, отримують їх за суттєвими знижками. Із 2012 року ми впровадили соціальний проект сприяння вступу до лікарняної каси — програму «Потурбуйся про батьків». Пропонуємо членам ЛК надати можливість їхнім батькам вступити до благодійної організації

без обов’язкового тримісячного строку очікування (згідно з Положенням, членство в ЛК починається через три місяці після сплати вступного та трьох щомісячних внесків). Програма продовжуватиметься й надалі — ми робимо акцент передусім на мешканцях села, адже розуміємо, що вони найбільш обділені доступною мобільною медичною допомогою. Тож через Укрпошту ми розповсюдили близько 170 тисяч примірників рекламної інформації про таку програму. Хочу відзначити і те, що впродовж 2-х років сума внеску (25 грн) для членів ЛК залишається незмінною, незважаючи на реалізацію нових проектів, профілактичних програм, які потребують суттєвого фінансування. Втім, ми вважаємо, що ці витрати є виправданими. І переконані в тому, що на сучасному етапі діяльність ЛК можна розглядати як прообраз добровільного медичного страхування, адже вона несе в собі той потенціал, який допоможе опанувати основи страхової медицини. ВЗ А проблем на цьому шляху багато?

— Одним із проблемних питань у роботі лікарняних кас загалом в Україні є відсутність єдиних підходів в організації співпраці ЛК із закладами охорони здоров’я при медикаментозному забезпеченні членів організації. За свідченнями наших колег із деяких інших областей, окремі керівники медичних закладів дозволяють собі не виконувати наказ МОЗ України, який регулює таку співпрацю. Зокрема, вони часто відмовляються отримувати та здійснювати облік благодійної допомоги від ЛК. Тому нам приємно відчувати повну підтримку нашої діяльності з боку керівництва департаменту охорони здоров’я Житомирської ОДА і більшості головних лікарів. Досить складно впроваджується система стандартизації медичних технологій (локальні клінічні протоколи, формуляр), що призводить до призначення лікарських засобів із недоведеною ефективністю, нераціонального використання коштів. У цій ситуації ЛК можна розглядати як полігон відпрацювання механізму запровадження зазначених документів у практику охорони здоров’я. За результатами проведеного нами фармакоекономічного аналізу лікування ішемічної хвороби серця у пацієнтів, які не перебувають у ЛК, частка витрат на другорядні лікарські засоби становила 38,8%. У той час, як якість надання медичної допомоги членам ЛК та її відповідність локальним протоколам контролюється лікарями-експертами, які є в кожному лікувальному закладі, на другорядні препарати витрачається не більше 2,8% коштів. Водночас слід відзначити неготовність вітчизняної системи охорони здоров’я до дотримання договірних взаємовідносин та співпраці, що передбачає досить жорсткий контроль за використанням медикаментів. Іноді спостерігаємо негативне сприйняття медичними працівниками позавідомчої системи управління якістю надання медичної допомоги. А це — обов’язкові елементи системи медичного страхування, які, на наш погляд, необхідно професійно використати на користь пацієнтів.

Вікторія ПАЛАМАРЧУК, власкор «ВЗ»

ГІНЕКОЛОГІЯ

Щеплення від раку:

мрія чи реальність? Щороку у світі реєструється близько 500 тисяч випадків раку шийки матки (РШМ), майже половина жінок із цього числа помирають. Не зважаючи на всі зусилля медиків, вчених, державних і недержавних організацій, Всесвітньої організації охорони здоров’я, призупинити цей процес поки що не вдається. Оскільки той факт, що першопричиною РШМ є онкогенні штами вірусу папіломи людини, ВООЗ наразі рекомендує включити планову вакцинацію проти вірусу папіломи людини (ВПЛ) до національних програм імунопрофілактики. Із цього приводу «ВЗ» поцікавилося думкою фахівців, які не один рік вивчають цю проблему. В’ячеслав КАМІНСЬКИЙ, головний позаштатний спеціаліст МОЗ України зі спеціальності «Акушерство та гінекологія», членкореспондент НАМН України, доктор медичних наук, професор

— У 99% випадків виникнення раку шийки матки спричинено вірусом папіломи людини. Це доведений, науково обґрунтований факт, як і те, що РШМ чи не єдиний рак, якому можна запобігти, провівши щеплення. З одного боку, це вселяє надію на те, що можна зменшити число факторів, які сприяють розвитку та омолодженню цієї патології, а з іншого — спонукає говорити про необхідність створення загальнодержавної програми заходів щодо цього питання. Адже дана проблема веде до втрати репродуктивного потенціалу населення України і одними тільки силами медиків тут не обійтися. Очевидно, що існуючий у нашій країні скринінг передракових змін цервікального епітелію не повинен лишатися єдиним методом профілактики, оскільки реально охоплює менше третини жіночого населення нашої країни. Крім того, за допомогою програми цитологічного скринінгу можна виявити вже існуючі ураження, але не можливо захистити від однієї з основних причин РШМ — персистуючої ВПЛ-інфекції. Отже, надії на зниження показників захворюваності та смертності жінок від цієї патології пов’язані із впровадженням вакцинації проти онкогенних штамів ВПЛ, яка в масштабних клінічних дослідженнях підтвердила свою безпеку й ефективність як метод первинної профілактики вірус-асоційованих змін епітелію шийки матки у жінок різних вікових категорій. Вакцинація не замінить скринінг, але, поєднавши ці два напрямки, абсолютно

реально отримати надійний спосіб захисту жінок від цієї патології. ВЗ Які вакцини є у розпорядженні українських лікарів і з якого віку можна рекомендувати вакцинацію від ВПЛ? — Наразі в Україні зареєстровано дві вакцини проти ВПЛ-інфекції. Відповідно до затверджених в Україні інструкцій вакцина Церварикс® (бівалентна) може бути рекомендована для застосування з 10-річного віку, вакцина Гардасил® (квадривалентна) — з 9 років. Із такого ж віку рекомендовано застосовувати дані вакцини у країнах ЄС та в США. Питання вибору вакцини має вирішувати лікар для кожного пацієнта індивідуально, але потрібно зауважити, що обидві вони є безпечними й ефективними. У будь-якому випадку, щеплення — доступний і головне ефективний метод профілактики раку шийки матки. Коли ми розпочинали роботу відносно щеплень, то говорили про те, що це мають бути дівчатка, які ще не жили статевим життям і не мали ризику інфікуватися. Але зараз доведено, що щеплення показані навіть жінкам, які інфіковані ВПЛ. Наша клініка має вже з цього приводу власні дослідження, які доводять ефективність щеплень. Раннє виявлення патології, від якого залежить успішність лікування, своєю чергою залежить від того, наскільки регулярно жінка відвідує гінеколога. А щодо пацієнток, які десятками років не обстежувалися? Це дуже потужна група ризику! Тож, чи не основним залишається питання виховання у населення відповідального ставлення до власного здоров’я. Про необхідність вакцинації пацієнтам має розповідати не лише акушер-гінеколог, а й сімейний лікар. Нормативи, які були відпрацьовані для профілактичних оглядів, передбачали раз на рік бактеріологічне та цитологічне обстеження виділень із статевих шляхів, флюорографію, або більш детальне обстеження молочної залози тощо, давали непоганий результат. ВЗ Це с тос у ва лос я щорічної обов’язкової диспансеризації, а зараз про це має дбати сімейний лікар? — Я схвально ставлюся до ідеї створення сімейної медицини, толерантно сприймаю сімейних лікарів, більше того, сам брав участь у розробці цієї

ГІНЕКОЛОГІЯ

8 березня 2013 року

програми. Але не потрібно забувати про те, що, крім сімейної медицини, ми маємо достатньо розгалужену систему гінекологічної служби і достатню кількість лікарів. Отже, основне навантаження з первинної профілактики РШМ і проведення скринінгу повинні взяти на себе саме акушери-гінекологи, що працюють у загальнолікувальній мережі, а не спеціалізовані установи, які в основному займаються лікуванням уже виявленого РШМ. Сімейний же лікар однозначно має бути підготовлений для швидкої діагностики та реагування в плані запобігання розвитку акушерськогінекологічної проблеми, оскільки є основною ланкою в системі охорони здоров’я. І я, і мої колеги готові допомогти сімейним лікарям отримати потрібні знання, оволодіти необхідними навичками тощо. Але сімейний лікар не може і не повинен заміняти акушера-гінеколога. Ада РУДЕНКО, доктор біологічних наук, професор, завідувачка лабораторії мікробіології, вірусології та мікології ДУ «Інститут урології НАМН України»

ВЗ Нещодавно у Санкт-Петербурзі проходила науково-практична конференція, присвячена проблемам ВПЛ. Ви, єдина від України, були учасником та спікером цього заходу. Навколо яких питань точилася дискусія? — Таких питань, звичайно, дуже багато. Перш за все, потрібно зауважити, що останніми роками в багатьох країнах світу збільшується захворюваність папіломавірусною інфекцією. Отже проблеми її діагностики і лікування привертають увагу лікарів різних спеціальностей: дерматологів, гінекологів, урологів, онкологів, вірусологів,

імунологів, патоморфологів тощо. Пояснюється це високою контагіозністю, здатністю деяких різновидів ВПЛ ініціювати злоякісні процеси. Встановлено, що онкогенні типи ВПЛ (16 та 18) посідають провідне місце в етіології неоплазій шийки матки. Особливої актуальності ця проблема набуває з огляду на те, що ВПЛ спричиняє захворювання дітей та підлітків, які не живуть статевим життям. Найчастіше це пов'язано з передачею вірусу від матері до дитини під час пологів, наслідком чого є респіраторний папіломатоз у новонароджених. Лікування цього захворювання — одна з актуальних проблем сучасної дитячої оториноларингології. Отже, питання профілактики ВПЛ стоїть дуже гостро і в останні роки відбувся значний прорив завдяки розробці високоефективних вакцин проти ВПЛ. Прогнозується, що їх впровадження дозволить запобігти більш ніж 80% випадків раку шийки матки. Наразі більше 30 країн світу включили вакцину проти ВПЛ до національних календарів імунопрофілактики. Така вакцинація в усьому світі проводиться серед дитячого населення (в основному, дівчаткам від 9 років). А от питання про те, чи доцільно використовувати вакцину у випадку, коли є маніфестація папіломавірусної інфекції, відноситься до розряду нерозв’язаних проблем і дискусія з цього приводу в науковому світі триває. ВЗ Чи ведеться робота з розробки та впровадження подібних програм імунопрофілактики від ВПЛ в Україні? — Звичайно, це питання порушується і в Україні, але поки що безсистемно. Зрозуміло, що необхідно розробити соціально-економічне обґрунтування вакцинопрофілактики папіломавірусної інфекції. Перш за все потрібно знати точні дані по Україні: хто є носієм ВПЛ, коли, в якому віці вірус з'являється; необхідні кошти для того, щоб мати можливість виділити з величезного спектра типів папілом істинно онкогенні штами (18, 16); думати про те, як вести цих пацієнтів тощо. Звичайно, добре було б забезпечити вакциною дітей (у Росії, до речі, це питання поступово розв’язується). Але не правильно було б розраховувати на те, що лише вакцинацією можна розв’язувати проблему РШМ — одного з найбільш поширених злоякісних захворювань. Безумовно, ВПЛ — першопричина РШМ, однак

Тел.: (044) 485-00-96 • vz@vz.kiev.ua • www.vz.kiev.ua

інфікування епітеліальних клітин шийки матки створює лише передумови для злоякісного переродження. Для незворотного розвитку пухлинної трансформації необхідні відповідні умови, серед яких, наприклад, гормональні порушення, генітальний герпес, куріння, характер харчування тощо. Адже відомі факти, коли жінки, в яких виявлені штами ВПЛ високої онкогенності, не хворіють. Отже пухлинна трансформація виникає з більшою ймовірністю під час взаємодії ВПЛ з іншими канцерогенними або інфекційними агентами. Тож, коли ми говоримо про профілактику, то маємо враховувати всі аспекти. ВЗ Яким ще патологіям можна запобігти за допомогою цих вакцин? — Лейкоплакія шийки матки, аденокарцинома шийки матки in situ (AIS), цервікальні епітеліальні неоплазії, внутрішньоепітеліальні неоплазії вульви; внутрішньоепітеліальні неоплазії піхви; генітальні бородавки і кондиломи, а також інші ВПЛ-асоційовані патології, яких існує досить багато. Ми проводили обстеження жінок, що страждають від лейкоплакії сечового міхура (це важке захворювання і дискусія з приводу того, чи вважати його передраковим станом, досі триває). Враховуючи факт частих рецидивів хвороби, ми (методом ПЛР) з’ясували, які ще віруси присутні у хворих у разі цієї патології: крім ВПЛ, це віруси герпесу І та ІІ типу, вірус Епштейна-Барр, цитомегаловірус, хламідії, мікоплазми та уреаплазми. Отже крім слизової оболонки шийки матки страждає і слизова оболонка сечового міхура, уретри. Ці віруси присутні і в сечі, при чому їх відсоток навіть вищий. Потрібно також з’ясувати, як поводиться папіломавірус високого онкогенного ризику під час моноінфекції або в асоціації з вірусами групи герпесу. Цілком можливо, що в разі поєднання інфекції між цими вірусами йде боротьба за клітину і за рахунок цього жодна з цих інфекцій активно розвиватися не може. Таке буває. Відомі експериментальні дослідження стосовно зниження агресивності однієї вірусної інфекції за рахунок внесення іншого вірусу. Ми також досліджуємо цей механізм. Крім того, важливо визначитися з наступним фактором: є носій (а ми всі є депо вірусів), але не в кожного той чи інший вірус маніфестує, і розвивається захворювання. Наприклад, герпес є у 90% населення планети і лише у 1520% реалізується в тяжку герпетичну інфекцію. Є випадки, коли у гематологічних, онкологічних хворих, у людей, що перенесли трансплантацію органів, на тлі зниженого імунного захисту реалізується ВПЛ-інфекція. Тому проблему ВПЛ потрібно розглядати набагато ширше. Слід звернути увагу на підходи до ведення таких пацієнтів. Отже, вакцини — це добре, але не варто покладатися виключно на цей метод профілактики, тим більше, що зараз ми не можемо охопити цією вакцинацією все населення. Тож потрібно вивчати, брати на озброєння досвід тих країн, де це впроваджується поступово. Наприклад, у Росії вакцинопрофілактика від папіломавірусної інфекції вже входить у ряд регіональних програм та планів імунопрофілактики. Можна було б і в Україні впровадити таку виважену комплексну програму профілактики, для початку хоча б

у двох регіонах (скажімо, на півдні та на півночі країни). Адже у перспективі це може суттєво знизити витрати державної служби охорони здоров’я, пов’язані з діагностикою, веденням та лікуванням хворих на РШМ, генітальними кондиломами, рецидивуючим респіраторним папіломатозом тощо. Тетяна ТАТАРЧУК, член-кореспондент НАМН України, заступник директора ДУ «ІПАГ НАМН України», завідувачка відділення ендокринної гінекології, доктор медичних наук, професор

— Папіломавірусна інфекція вражає більше 80% жіночої популяції. Рано чи пізно, люди, що живуть статевим життям, зустрічаються з цією проблемою. Але всього лише у 10% цих випадків відбувається персистенція вірусу. Тут має значення природня захисна реакція організму молодої здорової людини — нормальний імунітет, зокрема місцевий. Отже, за цих умов (здорового імунітету) вірус елімінується, тобто не відбувається його подальшого розвитку в клітинах (інколи це називають «спонтанним одужанням»). В іншому випадку, ВПЛ-інфекція призводить до розвитку тієї чи іншої патології (онкогенні штами — до раку шийки матки, інші — до таких проблем, як, наприклад, гострокінцеві кондиломи аноректальної області тощо). Ця проблема є дуже серйозною, оскільки кількість хворих на РШМ та смертність від неї зростає щороку в усьому світі, не зважаючи на впровадження скринінгових програм і високу якість лікування. Тобто проблема вимагає глобальних підходів, зокрема дієвих профілактичних заходів, що впливатимуть на причину захворювання. Якщо говорити про гострокінцеві кондиломи, то це не лише проблема комфорту, оскільки виражений кан-

диломатоз часто спричиняє ризик інфікування дитини в пологах і стає показанням до кесаревого розтину з усіма відповідними проблемами (іншими масштабами витрат та можливими ускладненнями). ВЗ Які методи діагностики використовуються в Україні? — Наразі нам доступні всі сучасні методики. Діагностика папіломавірусної інфекції включає в себе візуальну діагностику та лабораторні методи (цитологічне дослідження, ідентифікація ДНК ВПЛ шляхом полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР). Оскільки папіломавірус на відміну від інших вірусів не має веремії (отже не потрапляє в кров, локально існуючи в цих клітинах, де оселився спочатку), відповідно, імунологічна діагностика тут не працює. Діагностика за допомогою ПЛР досить широко використовується перш за все тоді, коли ми обираємо тактику лікування при CIN 2/ CIN 3 у молодих жінок, яким показане оперативне втручання, адже його обсяг залежить також і від наявності/відсутності ВПЛ. Ще один аспект, який потрібно враховувати. В організмі людини не виробляється імунітет до ВПЛ, отже можливе реінфікування жінки одним і тим самим вірусом у рамках однієї і тієї ж подружньої пари (коли чоловік є носієм вірусу). Наприклад, у молодому віці у жінки вже діагностували ВПЛ. Потім досить довго його не виявляли, але раптом у 50 років він з’явився знову. Це відбувається у зв’язку зі зниженням місцевого імунітету на тлі атрофічних процесів слизової оболонки, зумовлених зниженням вмісту статевих гормонів стероїдів. Запобігти таким ситуаціям можна за допомогою вакцинації від ВПЛ. ВЗ До речі, щодо вакцинації чоловіків як носіїв небезпечної для жінок папіломавірусної інфекції… — У спеціальних дослідженнях показано, що вакцинація чоловіків дозволить знизити рівень захворюваності РШМ у жінок лише на незначний відсоток. Отже економічна рентабельність такої програми досить сумнівна. ВЗ В Україні використовують дві вакцини від папіломавірусної інфекції — якій віддати перевагу? — І та, і інша мають право на існування — все залежить від поставлених цілей і завдань. Розставити акценти тут дуже складно. Є дослідження, де порівнюються ці дві вакцини за імуноактивністю, впливом на перехресні штами тощо. Їх результати дають

можливість лікарю самому приймати рішення в кожному конкретному випадку залежно від особливостей пацієнтки. З іншого боку, квадривалентна вакцина розв’язує і проблему гострокінцевих кондилом. Ми не можемо сьогодні довести економічну ефективність та соціальну значущість вакцинації проти вірусу не онкогенних штамів, оскільки не проводилося великих досліджень, але це не означає, що можна її недооцінювати! Отже з приводу вибору вакцини, з кожною конкретною пацієнткою ми обговорюємо всі аспекти, включаючи і бюджет, адже вакцинація в Україні проводиться переважно за кошти пацієнтів. ВЗ Вакцини зареєстровані в Україні без верхнього вікового обмеження. Чому? — Так, зазвичай вакцини реєструються для застосування в певному віковому інтервалі. Але у даному випадку вікового обмеження (верхньої межі) нема. Це рішення є практично обґрунтованим з огляду на світові дані про піки захворюваності РШМ — 35 і 60 років. Спираючись на власний досвід (а в нашій клініці провакциновано вже більше тисячі жінок), а також на дані літератури, вважаю, що навіть при наявності інфекції вакцинація показана. Клінічно доведено, що у цих пацієнток підвищується імунітет проти вірусу, тобто елімінація вірусу у них проходитиме швидше, ніж у не вакцинованих. Збільшуються шанси на те, що станеться регрес захворювання, оскільки всі лікувальні заходи з приводу CIN1, CIN2, CIN3 (крім хірургічного методу лікування) спрямовані на підвищення місцевого імунітету, відповідно, коли ми проводимо вакцинацію, ми також підвищуємо місцевий імунітет. Тому це абсолютно логічно вкладається в патогенез захворювання та формування комплексу лікування. Крім того, хочу нагадати, що рак не розвивається за декілька місяців, вважається, що цей процес триває в середньому 10 років. Отже, ми маємо цілих 10 років фори, аби його виявити і вилікувати! ВЗ Тобто ви вважаєте вакцинацію надійним захистом від ВПЛ-інфекції і її загрозливого наслідку — раку шийки матки? — Так, іншого шляху зменшити смертність від РШМ немає, особливо, враховуючи сьогоднішні реалії, коли статеве життя підлітки починають досить рано. У 15 років (і навіть раніше!) 10% підлітків уже мають досвід таких відносин, у 16 — уже до 35%. У той час як репродуктивна система припиняє своє дозрівання, і місцевий імунітет можна вважати сформованим тільки у 18-22 роки. Відповідно, якщо вірус потрапляє в організм у цьому віці, то шансів на елімінацію багато. Натомість у 14-5 років місцевий імунітет не сформований, абсолютно відкрита піхвова порція шийки матки, оскільки вона ще не вкрилася пласким епітелієм, що, відповідно, дозволяє закріпитися вірусу папіломи та безлічі інших інфекцій. Важливим є і питання самої процедури. Вона повинна проводитись у кабінетах вакцинації, де дотримуються всіх необхідних вимог до транспортування і зберігання вакцини.

17 Підготувала Тетяна СТАСЕНКО, «ВЗ»

ГІНЕКОЛОГІЯ

Щеплення від раку:

ГІНЕКОЛОГІЯ

8 березня 2013 року

Тел.: (044) 485-00-96 • vz@vz.kiev.ua • www.vz.kiev.ua

17 Підготувала Тетяна СТАСЕНКО, «ВЗ»

ДІЄТОЛОГІЯ

ДІЄТологи попереджають:

їжте на здоров’я За статистикою, 2/3 всього тягаря хвороб і 86% смертей у світі спричинені неінфекційними захворюваннями, лідерами серед яких є серцево-судинні та судинно-мозкові хвороби, онкопатологія, цукровий діабет, хронічні хвороби респіраторної системи. «Ми є те, що ми їмо», — сказав Гіппократ і його мудрість не втратила актуальності донині — дієтологія посіла одне з чільних місць у світовій системі охорони здоров’я. Чи не стала Україна винятком? Із цим запитанням ми звернулися до головного позаштатного дієтолога МОЗ України, доцента кафедри внутрішньої медицини №1 Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця, кандидата медичних наук Олега ШВЕЦЯ. ВЗ Дієтологія радянських часів — це перелік «столів» по Певзнеру. Це вже застарілі підходи?

— Скажу більше — такої системи у світі не було ніде і ніколи. Дієти по Певзнеру — «надбання» СРСР. Від нього відмовилися, приміром, у Росії ще 10 років тому, а от в Україні ця система й досі залишилася. Хоча за нинішніх умов це виглядає особливо комічно — як можна організувати в лікувальному закладі 15 різних дієтичних столів, якщо на одного хворого на день передбачено лише 3-3,5 грн? Раніше існували класичні уявлення про те, що кожна хвороба потребує спеціальної дієти. Тому хворих групували за дієтичними столами. Нині концепція змінилася: всі люди — і здорові, і хворі — потребують повноцінного, здорового харчування з урахуванням індивідуальних особливостей організму, хронічних хвороб, фізичного навантаження тощо. Лікар-дієтолог або інший спеціаліст повинен надати людині відповідні рекомендації щодо здорового харчування, його калорійності. До того ж час не стоїть на місці, наука дієтологія також змінюється. Приміром, упродовж тривалого часу користувалися такою відомою моделлю здорового харчування як харчова піраміда (співвідношення різних груп продуктів у добовому раціоні). Кілька років тому було сформовано нову модель — «здорова тарілка», яка вказує, що саме повинна їсти людина під час кожного прийому їжі. «Тарілка» ділиться на 4 рівні частини: овочі, фрукти, злаки (каші та хліб грубого помелу), білкова їжа (краще риба або птиця, аніж жирне м’ясо). До всього потрібно додавати молочний або кисломолочний продукт із низьким вмістом жиру. ВЗ Невже так важко змінити стару систему?

— Як виявилося, це справа непроста. Тривалий час ми просуваємо новий наказ про удосконалення організації лікувального харчування та роботи дієтологічної служби в Україні. По-перше, замість дієтичних столів Певзнера необхідно запровадити три дієти залежно від необхідних людині калорій, її маси тіла та фізичного навантаження. По-друге, потрібно зробити лікаря-дієтолога клінічним спеціалістом. Як повелося з радянських часів (так триває і досі), у нас лікар-дієтолог — такий собі напівлікар-напівбухгалтер, «приписаний» до харчоблоку. І основна його діяльність зводиться до складання меню, на-

писання пояснень контролюючим організаціям, чому, скажімо, в котлети додають більше борошна, ніж м’яса тощо. А на клінічну роботу, консультування хворих у лікаря-дієтолога не вистачає ні часу, ні необхідних знань. Цю ситуацію потрібно негайно змінювати. А за сучасними підходами місце дієтолога — передусім в амбулаторії, де він має консультувати якомога більше пацієнтів . На жаль, згідно з наказом МОЗ України №33, посади «лікарівдієтологів» передбачені лише у стаціонарних лікувальних установах, а в амбулаторних — ні. І змінити такі підходи — наше наступне завдання. Для порівняння: у США нараховується понад 30 тис. фахівців із дієтології, які працюють і у стаціонарах, і на амбулаторному рівні. В Україні — лише 150 (частина з них працюють на харчоблоках в обласних та районних лікарнях, частина займається приватною практикою). Тому зрозуміло, як ми відстаємо від світу. Нещодавно я отримав нові зауваження щодо проекту згаданого наказу. Сподіваємося, що після їх урахування наказ буде підписано. ВЗ Харчування — основа профілактики, яка здійснюватиметься передусім на первинному рівні медичної допомоги. Але ж дієтолога там не буде…

— Утримувати лікаря-дієтолога на первинному рівні охорони здоров’я практично неможливо. Його місце — на вторинному або третинному рівні. Тому потрібно більше працювати в цьому напрямі з лікарями загальної практики–сімейної медицини, надаючи їм необхідну інформацію щодо здорового харчування населення з метою профілактики зайвої маси тіла, інших проблем, спричинених погрішностями у раціоні. У разі потреби (порушення обміну речовин у хворого, непереносимість певних продуктів харчування тощо) лікар загальної практики скеровуватиме хворих до лікарів-дієтологів на вищі рівні. Українські дієтологи мають чим поділитися зі своїми колегами — у них чимало напрацювань. Приміром, розроблено методичні рекомендації з харчування осіб похилого віку, вагітних, жінок, які годують груддю, хворих на цукровий діабет, стандарти здорового харчування. ВЗ А чи й надалі ми лічитимемо дієтологів, як кажуть, на пальцях?

— Так, це ще одна болюча проблема — дієтологічній службі країни не вистачає належної кількості фахівців. Не відчуваємо достатньої

вони у 20-25 разів дешевші. Шкода від домішок, маркованих буквою Е, — це квіточки порівняно зі шкодою, якої завдають організму людини транс-жири. На превеликий жаль цю ідею поки що відклали на майбутнє. ВЗ Як ви вважаєте, чи зміниться ставлення до проведення таких досліджень і чи прислухатимуться до ваших рекомендацій після прийняття програми «Здоров’я-2020»?

підтримки в цьому питанні і з боку МОЗ та інших органів виконавчої влади. Маємо труднощі в системі підготовки кадрів. Спочатку випускник медичного ВНЗ повинен опанувати спеціальність «Терапія» або «Сімейна медицина», а вже потім пройти спеціалізацію з дієтології. А якщо студент навчався за державний кошт, то щоб працювати лікарем-дієтологом, йому спочатку потрібно відпрацювати 3 роки терапевтом. Тож нині дієтолог — не дуже популярна в Україні професія. Натомість за кордоном це досить престижна спеціальність, яка користується великим попитом. Там також існує спеціаліст нутріціоніст, який не обов’язково повинен мати медичну освіту, йому достатньо пройти курси з основ харчування. Після цього він може працювати консультантом із харчування. А лікар-дієтолог — це обов’язково фахівець із медичною освітою, який перебуває в реєстрі нутріціоністів та дієтологів і є членом професійних асоціацій. Нашим дієтологам доводиться підвищувати свій професійний рівень самотужки. Добре, якщо такий фахівець володіє англійською мовою. Адже сучасні джерела найновішої, об’єктивної, адекватної наукової та практичної інформації — лише англомовні. ВЗ А в Україні масштабних досліджень у галузі дієтології не проводиться?

— На жаль, ні. Все упирається в кошти. Приміром, на початку 2012 року ВООЗ видала рекомендації стосовно контролю за споживанням солі населенням. Щоб вивчити, скільки українці споживають солі, в яких продуктах її найбільше та що робити, щоб зменшити цю кількість, минулого року ми запланували відповідне дослідження. Сподіваємося, що нам виділять хоча б 200 тис. грн на рік, хоча насправді потрібно у 10 разів більше. Але ж це дуже важливе дослідження! За інформацією ВООЗ, середній вміст солі у 100 г хліба становить близько 500 мг. В Україні випікають хліб, де солі удвічі більше — 1 г на 100 г. І це тільки у хлібі! Також ми планували дослідити вміст транс-жирів у різних продуктах. Транс-жири — найгірший дозволений харчовий компонент сучасної їжі, який зумовлює запалення судин, підвищене тромбоутворення в них, значно збільшує ризик атеросклерозу. Наприклад, на транс-жири у цукерках деяких вітчизняних виробників замінено олію какао, бо

— Ми внесли до проекту цієї програми положення щодо правильного збалансованого харчування, які відповідають глобальній та регіональним стратегіям ВООЗ. Було прописано необхідність сприятливого інформаційного впливу на вибір людиною «здорових» продуктів, а також вимоги щодо фіскального, регуляторного, політичного впливу на виробників продуктів харчування (щоб мотивувати їх до розширення виробництва здорової їжі та обмеження шкідливої). Якщо ми прагнемо мати здорову націю, ми повинні розпочати боротьбу за здорове харчування, як це роблять у країнах Заходу. Скажімо у Великій Британії діє Програма «Змінись заради життя». Телебачення постійно транслює відеоролики, які пропагують здорове харчування: «Скороти споживання жиру», «Стеж за кількістю солі в продуктах харчування», «Споживай протягом дня 5 різноманітних овочів та фруктів», «Викинь продукти, які містять багато цукру». Лише на розділ «харчування», згідно з цією програмою, у Великій Британії виділяється 1 млрд фунтів стерлінгів на рік! ВЗ Наш менталітет «клюне» на такі заклики?

— Здорове харчування — це передусім вибір самої людини, бо заборонити їсти ковбасу або цукерки із транс-жирами чи пити кока-колу неможливо. Водночас наведу такий приклад. Якщо проаналізувати проблему надмірної маси тіла в США (де, як уже було сказано, дуже багато фахових лікарів-дієтологів), то варто звернути увагу на те, що надмірна маса тіла та ожиріння в американців спостерігається переважно серед осіб із низьким рівнем доходу та освіти. Серед освічених людей із високим рівнем доходу надмірна маса тіла спостерігається лише у 20% осіб. Найменша поширеність ожиріння серед країн Європи — у Швейцарії, Австрії, Данії, Швеції, Італії, Голландії, Румунії. Найбільша — на Мальті та в Чехії. Наша країна має середні показники. В Україні надмірну масу тіла мають 51,8% дорослого населення. Чому так багато? Бо зростає доступність висококалорійних продуктів. У крамницях найбільший вибір «нездорових» продуктів — ковбас, кондитерських виробів. І така пропозиція зумовлена високим попитом на них. У населення відсутня мотивація харчуватися правильно. Як і знання про те, як це робити. Та й умови, й фінансові можливості для здорового способу життя обмежені. Тож, з одного боку, потрібно стимулювати попит суспільства на адекватну інформацію про здорове харчування. А з іншого — підвищувати престиж професії дієтолога серед молодих лікарів, випускників медичних ВНЗ. Об’єднавши ці зусилля, ми досягнемо позитивних зрушень. Наталія ВИШНЕВСЬКА, для «ВЗ»

Тел.: (044) 485-00-96 • vz@vz.kiev.ua • www.vz.kiev.ua

ЕФЕКТИВНІСТЬ ТА БЕЗПЕКА ЛІКІВ

8 березня 2013 року

Державний Експертний Центр

інформує лікарів З метою більш оперативного інформування лікарів з питань ефективності та безпеки лікарських засобів (ЛЗ) у клінічній практиці, «ВЗ» у співробітництві з Державним експертним центром МОЗ України започатковує рубрику «Ефективність та безпека ліків».

цій рубриці українська медична спільнота зможе отримати інформацію про підходи до створення медико-технологічних документів у галузі охорони здоров’я, нові дані щодо використання ЛЗ, проведення фармакотерапії, ідентифікації та мінімізації ризиків під час застосування ліків, інформацію з безпеки ЛЗ тощо. Нова рубрика сприятиме тому, щоб усі учасники процесу застосування лікарських засобів вчасно отримували нову достовірну інформацію і не залежали від процедурних процесів (реєстрації, перереєстрації ЛЗ та внесення змін в інструкції для медичного застосування (далі — інструкція)), які потребують певного часу. Як відомо, після реєстрації ЛЗ нагляд за препаратами продовжується. Саме широке медичне застосування лікарського засобу дозволяє з’ясувати його істинний профіль безпеки. Дані з безпеки, отримані на післяреєстраційному етапі життєвого циклу ЛЗ, знаходять відображення в інструкції для медичного

До уваги лікаря! Важ ливі зміни частоти проведення деяких печінкових тестів у сироватці крові для визначення гепатотоксичності препарату Вотрієнт® (пазопаніб) Інформуємо спеціалістів охорони здоров`я про важливі зміни у підрозділі «Особливості застосування» інструкції для медичного застосування лікарського засобу Вотрієнт® стосовно частоти проведення деяких печінкових тестів у сироватці крові для визначення його гепатотоксичності. Вотрієнт® є інгібітором кінази та показаний для лікування пацієнтів із місцево поширеною та/ або метастатичною нирковок літинною карциномою. Протягом перших 9 тижнів терапії печінкові тести сироватки крові повинні проводитись частіше, ніж рекомендувалося раніше. У разі збільшення показників печінкових тестів слід проводити лікуванн я, як описано в Інстру кції дл я застос уванн я Вотрієнту®: • Пацієнти з ізольованим підвищенням рівня АЛТ в діапазоні між 3 ВМН та ≤ 8 ВМН можуть продовжувати лікування Вотрієнтом® за у мов щоти ж невого контролю стану функції печінки та рівня АЛТ, поки рівень АЛТ не знизиться до 1 ступеня або не повернеться до вихідного рівня.

• Пацієнти з АЛТ > 8 ВМН мають припинити прийом Вотрієнту®, поки рівень цього показника не знизиться до 1 ступеня або не повернеться до вихідного рівня. Якщо потенційні переваги повторного призначення Вотрієнту® розцінені як такі, що переважують ризик гепатотоксичності препарату, можна знову розпоча-

застосування. Однак від моменту виявлення нових властивостей препарату до моменту їх відображення в інструкції потрібен певний час. Тому існує загальноприйнята світова практика, у разі виявлення нових властивостей ЛЗ чи появи особливостей його застосування виробники препаратів звертаються листом до медичних працівників із метою своєчасного їх інформування. Таке звернення, зазвичай, починається словами «До уваги лікаря!» або «До уваги медичних працівників!». Після цього представляється інформація, яка ще не міститься у чинній інструкції для медичного застосування, однак нею потрібно керуватися з метою проведення ефективної та безпечної фармакотерапії. Отже, шановні лікарі, рубрика «Ефективність та безпека ліків» дає вам можливість регулярно отримувати актуальну і достовірну інформацію з питань безпеки, використання ЛЗ тощо від виробників ЛЗ та спеціалістів Державного експертного центру МОЗ України.

пацієнтів необхідно проводити моніторинг рівнів цих показників, поки останні не знизяться до 1 ступеня або не повернуться до вихідних значень. Пазопаніб є інгібітором UGT1A1. У пацієнтів із синдромом Жильбера на тлі прийому цього препарату може розвинутися легка непряма (незв’язана) гіпербілірубінемія. Ведення паці-

До Інструкції для медичного застосування Вотрієнту® будуть внесені такі зміни:  Необхідно моніторувати печінкові тести сироватки крові до початку лікування Вотрієнтом® та на 3-му, 5-му, 7-му і 9-му тижнях лікування. Після цього моніторинг слід проводити на 3-му та 4-му місяці, і залежно від клінічного стану пацієнта. Після 4-го місяця лікування показаний періодичний моніторинг печінкових тестів сироватки крові.

ти лікування Вотрієнтом® у меншій дозі (400 мг 1 раз на добу), визначаючи при цьому сироваткові рівні печінкових ферментів щот и ж н я п ротягом 8 т и ж ні в. Якщо після повторного призначення Вотрієнту® знову спостерігається підвищення рівня АЛТ >3 ВМН, слід остаточно відмінити препарат. • Якщо підвищення рівня АЛТ >3 ВМН спостерігається одночасно з підвищенням рівня білірубіну >2 ВМН, потрібно остаточно ві дмінити Вотрієнт®. У так их

єнтів, які мають лише легку непряму гіпербілірубінемію, раніше діагностований або підозрюваний синдром Жильбера та підвищення рівня АЛТ >3 ВМН, слід здійснювати відповідно до рекомендацій, що приводилися для випадків ізольованого підвищення рівня АЛТ. Під час проведення періодичного аналізу даних клінічних досліджень з безпеки застосування Вотрієнт у® було виявлено, що підвищення рівнів АЛТ (>3 ВМН) та білірубіну (>2 ВМН) переважно спостерігалося між 3-м та 9-м

тижнями терапії. У 1% пацієнтів, лікованих Вотрієнтом®, А ЛТ >3 ВМН відмічалося на другому тижні терапії. Приблизно у 5% пацієнтів АЛТ >3 ВМН було на третьому тижні лікування. Більшість нових випадків зростання АЛТ >3 ВМН спостерігалось на 9-му тижні терапії. Тому більш частий моніторинг між 3-м та 9-м тижнями терапії може призвести до ранньої діагностики підвищення показників печінкових тестів сироватки крові та гепатотоксичності у пацієнтів, які застосовують Вотрієнт®.  Контактні дані щодо повідом лень про побічні реак ції або щодо додаткової медичної інформації Про всі випадки підозрюваних побічних реакцій та/або відсутності ефективності під час застос у ванн я препарат у Вот рієнт® повідомляйте регіональному менеджеру з фармаконагляду ГлаксоСмітК ляйн (Україна та БМУК) Інні Лапчинській, тел. +38(044)585 -51- 85 ( додат кови й 1161), факс: +38(044)-585-51-86, e-mail oax70065@gsk.com Із питанн ями щодо застос уванн я Вотрієнт у® та додатковою медичною інформацією слід звертатися до радника з медичн и х п и та н ь Гла ксоСм ітК л я й н Фармасьютікалс Україна Андрія Мисника, оф. тел. +38(044)58551-85 (додатковий 1126), факс: +38(044)-585-51-86.

ОСОБИСТИЙ ФАКТОР

8 березня 2013 року ВЗ Як ви вважаєте, чи відрізняється рівень нашої ортопедії від, скажімо, європейської?

ГЕОРГІЙ ГАЙКО:

ОРТОПЕДІЯ СХОЖА

НА РОБОТУ СКУЛЬПТОРА Єдиний в Україні академік НАМНУ зі спеціальності «Ортопедія і травматологія», відомий ортопед-травматолог, який уже 24 роки керує ДУ «Інститут травматології та ортопедії НАМН України», Георгій ГАЙКО вважає свою роботу покликанням. Ця людина вражає не тільки своїм професіоналізмом, а й щирими людськими якостями і величезним досвідом. Знайомтеся! ВЗ Георгію Васильовичу, ви з дитинства мріяли стати лікарем?

— Я народився 21 грудня 1936 року в селі Волока Вижницького району Чернівецької області в сім'ї селян — Василя Георгійовича і Марії Дмитрівни. У шість років батьки віддали мене до школи, але вчитися не довелося — при румунському протектораті, який панував у той час на Буковині, школам не дозволяли навчати дітей українською мовою, тому після звільнення Буковини від окупації я пішов у перший клас початкової школи вдруге. Із п'ятого класу вже долав по бездоріжжю щодня майже десять кілометрів. Навчався із великим бажанням, особливо захоплювався географією та історією. Вистачало часу і на відвідини математичного та танцювального гуртків. У шкільні роки мріяв стати юристом, але доля визначила інший шлях, а вона завжди була до мене доброю! Якось знайомий запросив мене на «день відкритих дверей» у Чернівецький медінститут, і ... життєві плани миттєво змінилися — саме тоді я вирішив стати лікарем. Батьки цей вибір підтримали. У 1954 році я вступив до Чернівецького медичного інституту.

еоргій Васильович ГАЙКО, доктор медичних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України, Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, ортопед-травматолог вищої категорії, керівник клініки ортопедії і травматології для дорослих Інституту. Протягом 17 років був головним ортопедомтравматологом МОЗ України, 12 років — президентом Української асоціації ортопедів-травматологів, а тепер є її почесним президентом; був членом правління Всесоюзного товариства ортопедівтравматологів, членом Всесоюзної проблемної комісії МОЗ СРСР. Наукові досягнення Г.В. Гайко визнано за кордоном, протягом 12 років він був національним делегатом Міжнародного товариства ортопедів-травматологів (SІСОТ), є членом Американської академії ортопедів-хірургів (ААOS). За сумлінну та багаторічну роботу Георгія Васильовича нагороджено знаком «Відмінник охорони здоров’я», медалями «Ветеран праці», «В пам’ять 1500-річчя Києва» та орденом «За заслуги» III ступеня, Почесними грамотами Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Міністерства охорони здоров’я України. Обрати спеціалізацію «Ортопедія і травматологія» мене надихнув викладач цієї дисципліни, і... те, що у дитинстві я часто ходив до дядька у столярну майстерню, де полюбляв випилювати та вирізати — ортопедія схожа на роботу скульптора. Після закінчення інституту я отримав призначення на роботу в Середню Азію на посаду хірурга. Коли повернувся, потрапив до лав нейрохірургів, але вже через два тижні почав розпитувати, де ж у Києві знаходиться Інститут ортопедії. Так я потрапив на прийом до його директора І.П. Алексєєнка, який і сам пройшов великий провінційний вишкіл на терені травматології. Мене взяли в клініку, а через кілька місяців я став аспірантом, вдосконалюючи навички з оперативної хірургії, травматології та ортопедії. ВЗ А що доводилося робити в Азії?

— Саме там я пройшов справжню школу життя: був і за хірурга, і за

ВЗ Але на Середній Азії ваші «подорожі» не закінчилися?

— Так, через сім років праці в Інституті МОЗ СРСР направило мене на роботу в Алжир, де я очолив

На відкритті нового відділення

дість, сила, реакція. Нехай молоді оперують! А я займаюся, окрім головування клінікою, організаційними питаннями. Влаштовую семінари, лекції, виїжджаю до регіонів і за кордон, організовую зустрічі з обласними ортопедами тощо. Це величезний пласт роботи.

Перша черга працює вже три роки. У цьому році маємо надію закінчити другу чергу. Там будуть лабораторії, стерилізаційне відділення, пральня. Зараз ці служби знаходяться в аварійному приміщенні, яке свого часу горіло. Щодо третьої черги — це майбутнє Інституту.

ВЗ Де ж берете натхнення і сили? Як відпочиваєте?

ВЗ А як так сталося, що у головному Інституті ортопедії і травматології немає ані магнітної, ані комп’ютерної томографії?

— У мене немає якогось певного хобі. Я можу посидіти з вудкою, але це зазвичай буває дуже рідко. Надихає родина — у мене дві доньки і чотири онуки! ВЗ А доньки пішли по ваших стопах?

групу радянських лікарів, керував ортопедо-травматологічним відділенням центрального госпіталю м. Алжир і був консультантом поліклініки радянського посольства. Там я провів три роки свого життя. ВЗ Із чого розпочалася ваша робота на посту директора Інституту ортопедії і травматології? Мабуть одразу довелося розв’язувати певні проблеми?

— Проблеми були завжди — і до мене, і після. Як-то кажуть — у кожному столітті є своє середньовіччя. Я очолив Київський інститут травматології та ортопедії в 1989 році — став першим директором, обраним колективом. За весь час існування інституту маю найбільший директорський стаж. Мені подобається адмініструвати: багато мусиш вирішувати самостійно, а це вимагає постійно перебувати в тонусі. Раніше був бюджет великий, але не було змоги щось путнє дістати — обладнання, інструменти тощо. А зараз усього достатньо, проте грошей, аби це придбати, — малувато. Я відчуваю, що це моя справа, яка приносить мені колосальне задоволення. А коли ти займаєшся своїм, то й Бог допомагає. ВЗ Ви перед нашою зустріччю перебували в операційній. Невже й досі оперуєте?

ВЗ Але чому саме ортопедія і травматологія?

— Навчаючись на третьому курсі, я захопився хірургією, відвідував ургентні чергування. На п'ятому — вже самостійно виконував окремі операції. У той же час працював фельдшером у хірургічній клініці.

гінеколога, і за інших спеціалістів хірургічного профілю. Я працював у місці, яке від обласного центру знаходиться за 350 км, від районного — за 80 км, це так званий «голодний степ». Організація іменувалася «ГлавГолодСтепСтрой», а медчастина — «Лікарня Чардара-ГЕСстрой», вона розміщувалася у фінському будиночку. В таких самих дерев'яних будиночках жили і ми. Поруч була зона, звідки приводили працівників на будівництво ГЕС і водосховища. Але найголовніше, що я там здобув, — родину. На одному із викликів я познайомився з районним невропатологом Галиною Антоновою, з якою ми разом оглядали хворого. Це знайомство визначило подальшу спільну дорогу, створення сім'ї лікарів.

— Ні, вже не оперую. Але частенько заходжу до операційної, глянути, що роблять хлопці. От сьогодні відпрацьовували нову методику. Стало цікаво, адже я теж хочу бути в курсі всіх інновацій. Література — це одне, а для мене краще — побачити на власні очі. Іноді жалкую, що не оперую, але, розумієте, хірургія (особливо в ортопедії) — це моло-

Під час обходу із колегами

— Лише одна із них. Вона зараз завідує лабораторією функціональної діагностики у нашому Інституті. Я хотів, щоб вона була невропатологом або окулістом, але донька вирішила по-своєму і скоро вже захищатиме докторську дисертацію.

— Це наш головний біль. Іноді їдеш до якоїсь обласної лікарні і вона обладнана краще, ніж наш Інститут. Жах! Що вже казати про МРТ: були часи, коли у нас був один рентгенапарат на всю установу! І той старий. Ніхто не хотів іти на ньому працювати. Але, на щастя, ми купили вже

і МРТ, і КТ. Їх встановлять у тій споруді, яку ми маємо добудувати до кінця року. ВЗ Ходили чутки, що апарат МРТ просто неможливо встановити у приміщенні Інституту через якісь геологічні нюанси: накопичувалася вода, чи щось таке. Це справді так?

— Звичайно ні! Причина одна — нестача коштів. ВЗ А за чиї кошти зараз придбано апарати?

— За рахунок Академії Наук. А більшість апаратури, яку ми придбали за останні роки — той же рентген — за кошти, котрі отримували із приміщення, яке здавали в оренду ще до 2003 року.

— Ні! Я щойно повернувся із Америки, часто відвідую європейські країни й абсолютно обґрунтовано можу стверджувати: в ендопротезуванні ми абсолютно нічим їм не поступаємося. Користуємося тими ж ендопротезами, що й увесь світ. Зараз розробили свій, український, він уже пройшов клінічну апробацію і отримав дозвіл на серійне виробництво — сподіваюся, до осені ми його вже почнемо виробляти. Головне, що протез коштуватиме вдвічі дешевше за іноземні — 1516 тис. грн, тоді як зараз найдешевший обходиться у 35-40 тис. грн. Для більшості пацієнтів це шалені гроші. Потреби України в ендопротезуванні — близько 50 тисяч операцій на рік, а робимо всього 5-6 тисяч. Я виступив із ініціативою соціального замовлення: враховуючи, що наші протези не будуть надто дорогими, хотілося б, аби якусь кількість закупили для соціально незахищених верств начелення — інвалідів, одиноких тощо. Особливо це актуально для пацієнтів із переломами шийки стегна, які майже не оперуються у регіонах. Це зазвичай літні люди, і вони вимушені «доживати» у такому стані. Тому соціальним питанням потрібно приділяти належну увагу. ВЗ Чому ж, якщо рівень ендопротезування в Україні такий самий, наші співвітчизники їдуть

Триває операція

оперуватися за кордон? Це питання статусу?

— Зараз їдуть набагато менше. Раніше — так, був такий період. У нас не одразу все виходило. Це зараз майже всі лікарі обласних та міських лікарень навчені ендопротезуванню і зробити таку операцію можна в будь-якій області України. Навіщо ж платити близько 70 тис. у.о. за таку ж операцію за кордоном? Підготовка і рівень майстерності наших ортопедів-травматологів на високому рівні. Проблема — інструментарій, обладнання, діагностика. Наприклад, ми маємо тільки 2 апарати ЕОП, які необхідні для контролю операції. Та й ці два наші ЕОПи «на ладан» дихають, а в регіонах їх узагалі немає. Нещодавно я був у Білорусі, і директор

Інституту ортопедії скаржився, що немає куди ці ЕОПи діти! Парадокс. І таких проблемних питань вдосталь. ВЗ Давайте пофантазуємо: яким би ви хотіли бачити Інститут років через 10?

— У кадровому плані — таким самим. Раніше ніхто не хотів іти у науку, зараз маса людей приходить до Інституту із проханнями взяти в аспірантуру чи на роботу. Так от, я хочу, щоб Інститут став сучасним і гарно обладнаним, аби цим ентузіастам було приємно працювати і не виникало приводів шукати кращої долі за кордоном. Тетяна ПРИХОДЬКО, «ВЗ»

ВЗ Що ви вважаєте своїм найбільшим досягненням за роки керівництва Інститутом?

— Нам багато чого вдалося зробити. Створили ортопедичну службу в Україні і я вважаю, що на сьогодні вона — одна із кращих. Ми маємо добре згуртований колектив головних ортопедів-травматологів. Це справжня команда — нам навіть заздрять представники інших спеціальностей. Ми зберігаємо і шануємо традиції: раз на місяць проводимо дні пам’яті — обираємо кількох видатних учених, влаштовуємо конференцію, а потім публікуємо це у своїх виданнях. Зараз збираємо матеріали для книги про історію української ортопедії і травматології. Це копітка робота, але таке видання мусить бути. Нам вдалося розв’язати ряд організаційних питань щодо створення нового напрямку з проблеми гематогенного остеомієліту. Завдяки об'єднанню наукових зусиль фахівців різного профілю — дитячих хірургів, ортопедів-травматологів, педіатрів, рентгенологів і морфологів — було досягнуто успіху в боротьбі з цією важкою патологією. Окрім цього, ми добудували корпус, у якому зараз знаходиться Інститут, відкрили три нових відділення: відділення спортивної та балетної травми — перше в Україні, відділення патології стопи, і також перше в Україні реабілітаційне відділення зі стаціонаром. Уже 25 років будуємо поліклініку (сміється — авт.) — як завжди, бракує коштів.

Тел.: (044) 485-00-96 • vz@vz.kiev.ua • www.vz.kiev.ua

ОСОБИСТИЙ ФАКТОР

8 березня 2013 року ВЗ Як ви вважаєте, чи відрізняється рівень нашої ортопедії від, скажімо, європейської?

ГЕОРГІЙ ГАЙКО:

ОРТОПЕДІЯ СХОЖА

— Саме там я пройшов справжню школу життя: був і за хірурга, і за

ВЗ Але на Середній Азії ваші «подорожі» не закінчилися?

— Так, через сім років праці в Інституті МОЗ СРСР направило мене на роботу в Алжир, де я очолив

На відкритті нового відділення

ВЗ Де ж берете натхнення і сили? Як відпочиваєте?

ВЗ Але чому саме ортопедія і травматологія?

Під час обходу із колегами

— Звичайно ні! Причина одна — нестача коштів. ВЗ А за чиї кошти зараз придбано апарати?

Триває операція

оперуватися за кордон? Це питання статусу?

ВЗ Що ви вважаєте своїм найбільшим досягненням за роки керівництва Інститутом?

Тел.: (044) 485-00-96 • vz@vz.kiev.ua • www.vz.kiev.ua

ШКОЛА УСПІШНОГО ЛІКАРЯ

ЮРІЙ ВОРОНЕНКО:

ЛІКАР БЕЗ ПОСТІЙНОЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ – НЕ ЛІКАР Гасло про те, що кадри вирішують усе, схоже ніколи не втратить своєї актуальності. Єдиний нюанс, який підкидає нам новий час — на кадри потрібно не лише надіятися, від них потрібно не лише вимагати,а й дбати про те, щоб «армія» була в усеозброєнні і з «бойовим» настроєм, тобто вміла і хотіла перемогти. Це важливо у всіх сферах діяльності, а в медицині — особливо. Про те, як навчити лікаря професійної майстерності і як стимулювати його до професійного росту — наша розмова з ректором НМАПО імені П.Л. Шупика, академіком НАМН України, професором Юрієм ВОРОНЕНКОМ.

ВЗ Медичні реформи не можуть відбутися без нової генерації кадрів. Які напрямки їх перепідготовки є пріоритетними? — Вони співзвучні з напрямками реформування вітчизняної системи охорони здоров’я. Зокрема, надзвичайно важливо забезпечити кадрами перинатальні центри, що створюються по всій країні. Це дуже складне завдання, адже перинатальний центр — принципово нова установа, яка виконує нові завдання, функції. Там працюють поряд генетик, акушер-гінеколог, педіатр, інші фахівці, які досі не звикли бути в одній команді. Там з’являються нові знання на стику різних наук, якими потрібно володіти всім членам цієї команди. Тому у розробці нових програм підготовки лікарів перинатальних центрів взяли участь декілька наших кафедр. Другий напрямок реформ — створення інноваційної системи екстреної медичної допомоги, яка також потребує підготовки відповідних кадрів, і ми до цього активно долучилися. Залишається актуальною підготовка сімейних лікарів. У складі академії працює Інститут сімейної медицини, до речі, перший і поки що єдиний в Україні. Минулого року там було створено нову кафедру сімейної медицини та амбулаторно-поліклінічної допомоги, оновлено програми підготовки сімейних лікарів. І, нарешті, ми повинні належним чином готувати управлінські кадри, які і вирішують долю реформ — кожен на відведеній йому ділянці. Минулого року академія зробила вагомий крок із підготовки нової генерації управлінців у галузі охорони здоров’я.

ШКОЛА УСПІШНОГО ЛІКАРЯ

8 березня 2013 року

Досі такі керівники «виходили» із хороших хірургів, терапевтів, стоматологів, здібних організаторів, які пройшли 2-місячний цикл спеціалізацій з організації та управління охороною здоров’я. Але для того, щоб здійснювати керівництво на сучасному рівні, цього замало. Принаймні, у Західній Європі програма підготовки управлінця в галузі охорони здоров’я реалізується впродовж 2-х років (вона включає і бухгалтерський облік, і фінанси, і загальну теорію менеджменту, прикладний та інформаційний менеджмент, страхову медицину, медичну статистику тощо). Впродовж 2010-2011 років ми працювали з колегами з ЄС, Російської Федерації за спеціальним проектом, результатом якого стало створення аналога європейської програми підготовки управлінців. В Україні вона розрахована на 1,5 року, включає 10 дисциплін, з яких слухачі складають іспити. Окрім того вони виконують відповідні курсові роботи за своїми напрямками. Нині ми вже готуємо другий набір таких слухачів (управлінці третинного рівня надання медичної допомоги) з різних регіонів України. Підготовка безкоштовна — діє відповідна державна програма в межах загального фінансування нашої академії. Ну і звичайно академія традиційно працює в напрямку підвищення кваліфікації інших спеціалістів галузі — впродовж минулого року через різні форми навчання пройшло приблизно 24 тисячі лікарів.

ативної та хоспісної медицини, дитячої кардіології та кардіохірургії, діабетології, медичної статистики та інші. Ми вже декілька років проводимо навчальні цикли з інтервенційної кардіології, пластичної хірургії, соціальної геронтології, перинатології — цей перелік досить великий. Для того, щоб не відставати, ми повинні опановувати нові форми роботи. Передусім маю на увазі дистанційні форми навчання слухачів, які передбачають не лише прослуховування лекцій на відстані, а й надання кожному лікарю можливості доступу зі свого комп’ютера у вільний для нього час до бази інформації відповідної кафедри, щоб під керівництвом викладача знайомитися з інноваціями у своїй галузі.

ВЗ Нові завдання передбачають нові підходи до їх виконання… — Безперечно. Щороку ми оновлюємо понад 100 програм перепідготовки лікарів. Створюємо нові кафедри та структурні підрозділи. Минулоріч до їх переліку додалися інноваційні кафедри — медицини праці, психофізіології та медичної екології, кафедра сімейної медицини та амбулаторно-поліклінічної допомоги, відділення підвищення кваліфікації молодших спеціалістів та соціальних працівників. Уже декілька років працюють поки єдині в Україні кафедри: палі-

— Чому ж мрія? У 2012 році втілювати її почали наші кафедри — нефрології та нирковозамісної терапії, кардіології та функціональної діагностики, управління охороною здоров’я та інші. Хоча коли робота над створенням індивідуального доступу до баз даних академії розпочалася, виявилось, що необхідно змінити і саму технологію дистанційних форм навчання. Відтак ми пішли шляхом впровадження ГРІДтехнологій, створили (і він уже функціонує) портал «Єдиний медичний освітній простір», який дає можливість доступу до нормативної

ВЗ Це поки що мрія для наших лікарів?

документації, навчальної літератури, текстів лекцій, методичних розробок, стандартів надання медичної допомоги у тому чи іншому напрямку. Процес наповнення порталу — складна робота, адже для цього потрібно перевести в електронний формат тисячі документів. Втім вона активно продовжується. На жаль, традиційно у нас ставили знак рівності між поняттями «інформаційна технологія» і «комп’ютеризація», тож і «рух уперед» вбачали у збільшенні чисельності комп’ютерів, їх підключень до Інтернету, тобто йшли екстенсивним шляхом. На певному етапі це було правильним і необхідним рішенням. Але настав час, коли кількість потрібно перевести у якість. Тим більше, що технології не стоять на місці, комп’ютери швидко «старіють» і витрати на їх програмне переоснащення чи технічне оновлення переважать вартість

Впродовж 2010-2011 років ми працювали з колегами з ЄС, Російської Федерації за спеціальним проектом, результатом якого стало створення аналога європейської програми підготовки управлінців. В Україні вона розрахована на 1,5 року, включає 10 дисциплін, з яких слухачі складають іспити. результату. Тому ми обрали нові технології створення внутрішньої мережі серверів у галузі медичного навчального забезпечення. Кожен із серверів має своє професійне направлення, де зберігаються бази даних різних напрямків (приміром, нормативні документи, реєстр лікарів, навчальні матеріали тощо). Нині ми працюємо над тим, щоб посилити компонент дистанційного навчання. На сьогодні воно існує, але юридично не розроблені нормативи «дистанційного» навантаження на викладача, відсутні механізми нарахування робочого

Тел.: (044) 485-00-96 • vz@vz.kiev.ua • www.vz.kiev.ua

часу і викладачу, і лікарю, який навчається в такий спосіб. Добре, що з нашої ініціативи почала працювати робоча група Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України щодо розробки таких нормативів. Тож сподіваємось, що цьогоріч вже матимемо вагомі результати в цьому напрямку, які також повин ні впроваджуватися еволюційно. Приміром, 25 лютого нинішнього року ми забезпечили технічні, програмні та організаційні умови для проведення першої в історії України відкритої дистанційної лекції Міністра охорони здоров’я України Р. Богатирьової. Лекцію в онлайн режимі слухали 7620 студентів, лікарів-інтернів, клінічних ординаторів, аспірантів, викладачів та лікарів, які приїхали до медвузів для підвищення кваліфікації. До участі долучилися 19 медичних університетів, академій та навіть інститут медсестринства — по всій країні. Зміни повинні відбутися і з тими, хто здійснюватиме післядипломне навчання лікарів. Над цим нині працюють фахівці різних ВНЗ і нашої академії. Адже навчати студента і вже дипломованого лікаря — різні речі. Для цього потрібно мати певні навички, враховувати мотивацію слухачів тощо. ВЗ До речі, про мотивацію. Дуже часто можна почути, що лікарі не хочуть підвищувати свій професійний рівень, мовляв, жодних стимулів знати і вміти більше у них немає. — Про мотивацію потрібно говорити на різних етапах становлення лікаря. Адже у випускника школи, який мріє про медичну професію, у студента, який готується вдягнути білий халат, і у лікаря з дипломом вона різна. Абітурієнта, можливо, надихає досвід батьків, романтика професії, студент дивиться не лише у підручник, а й на те, як працюють лікарі, на яких щаблях суспільства вони знаходяться, випускник мед університету зважує економічні стимули, які сьогодні є дуже сильними і тому змушують майбутніх лікарів робити кар’єру в інших, більш прибуткових, галузях. Для лікаря, який уже працює, стимулом повинен бути його професійний авторитет, кількість пацієнтів, яким він може надати висококваліфіковану допомогу, і внаслідок чого він відчує економічне покращення. І тут у нас — непочатий край роботи. Мені доводилося відвідати у Словаччині заклад із підвищення кваліфікації лікарів, де слухачка розповідала, що вона потрапила на конгрес у Японії (за своєю спеціальністю) і при цьому не заплатила жодної крони, оскільки всі витрати (а це недешеве задоволення) їй компенсувала страхова компанія — за рахунок зменшення оподаткування. Нам також потрібно активніше думати над впровадженням нових економічних, юридичних, нормативних форм забезпечення зростання професійної майстерності лікаря. ВЗ А наскільки взагалі вітчизняна система підготовки медичних кадрів відповідає світовим зразкам? — Післядипломна медична освіта існує скрізь — у Європі, у США,

(адже лікар без постійної професійної підготовки — не лікар), але форми її реалізації в кожній країні різні. Незмінним є лише те, що система має дві складові: післядипломне навчання, коли лікар отримує спеціальність (перший етап) і безперервна професійна освіта, яка триває все життя (дру-

надання допомоги особам похилого віку в напрямку геронтології та геріатрії. У нас існує відповідна кафедра (на відміну від їхнього університету). Тож ми провели такий цикл тематичного удосконалення для американських лікарів дистанційно. Також спільно з фахівцями Гарвардського університету

У 2012 році ми вперше провели навчальний цикл для американських лікарів. Східно-Мічиганський університет звернувся до нас із проханням поділитися нашим досвідом із підготовки лікарів і соціальних працівників для надання допомоги особам похилого віку в напрямку геронтології та геріатрії. гий етап). Деякі країни можуть собі дозволити тривалий період першого етапу післядипломної освіти лікаря — 5-6 років (Франція, США), деякі — ні (в Україні — до 3-х років і не за всіма спеціальностями). Цей етап іменується у нас та у деяких країнах як «інтернатура», частіше — «резидентура». Втім, ми повинні йти в цьому напрямку європейським шляхом, поступово збільшуючи терміни післядипломного навчання і водночас підвищуючи його якість. Цей процес недешевий, тривалий і аж ніяк не революційний. Щодо безперервного професійного навчання, після того, як лікар почав працювати, він повинен періодично підвищувати свою кваліфікацію (найчастіше — через кожні 5 років, упродовж яких він набирає «бали» за участь у наукових конференціях, навчальних циклах, за наукові доповіді, статті, тощо). Після того, як лікар набере певну кількість балів (кредитів) і складе іспит, він отримує ліцензію на подальшу діяльність. В Україні також уже впродовж кількох років існує система кредитів, проте ліцензія ще поки видається лише тим, хто працює в недержавних медичних закладах. ВЗ Чи співпрацюєте із зарубіжними колегами, щоб перейняти позитивний досвід? — Міжнародна співпраця — важливий напрямок діяльності академії. І в цьому плані приємно відзначити, що ми не лише чогось вчимося у зарубіжних колег, а й самі маємо можливість поділитися цікавим досвідом. Академія готує кадри не тільки для пострадянських, а й для європейських країн — щороку 300400 іноземних громадян проходять підвищення кваліфікації і навчання в аспірантурі, інтернатурі, клінічній ординатурі. До того ж працюють і інші міжнародні освітні проекти. У 2012 році ми вперше провели навчальний цикл для американських лікарів. Східно-Мічиганський університет, з яким ми співпрацюємо вже кілька років поспіль, звернувся до нас із проханням поділитися нашим досвідом із підготовки лікарів і соціальних працівників для

видали підручник. Минулого року запрацював великий міжнародний проект із безпеки пацієнтів. Цікавим видався проект із колегами з Шотландії та Голландії — щодо розробки нових європейських програм із підготовки сімейного лікаря. Відносно наукової співпраці — разом з університетом Людвіга Максиміліана (Німеччина) працюємо над програмою медико-соціальної реабілітації дітей з ДЦП, наша школа гомеопатії співпрацює з Грецькою академією гомеопатії.

ВЗ Якими є наукові здобу тки вчених академії і що складніше — робити наукові відкриття чи впроваджувати їх у практику? — Нині складно і те, й інше. Щоб плідно займатися науковими дослідженнями, потрібно мати у своєму розпорядженні сучасні прилади, реактиви, кошти на оплату послуг суміжних організацій, академічних інститутів тощо. Впроваджувати ж інноваційні напрацювання в практику можливо лише тоді, коли заклади охорони здоров’я можуть купити нові технології. Однак усі ці обставини не повинні зупиняти пошуки. Вчені академії мають низку патентів на винаходи і це є підтвердженням того, що вони наполегливо працюють на науковій ниві. Хочу відзначити лише один із проектів, який реалізується на шести наших кафедрах. Це проект по зварюванню живих тканин, який свого часу започаткував академік, президент НАН України Борис Патон. Нині ми разом із Національною академією наук України продовжуємо справу. Серед наукових досягнень учених НМАПО імені П.Л. Шупика — розробка низки способів лікування різних хвороб і станів, розробка і впровадження медичних пристроїв, фармацевтичних препаратів. Наукові дослідження — стимул для професійного зростання, без них не може бути викладача вищої медичної школи. Розмову вела Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»

Міністерство охорони здоров’я України Національна академія медичних наук України Національна медична академія післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика Українська гастроентерологічна асоціація Науково-медичний консультативний гастроентерологічний центр Київське товариство гастроентерологів Важлива подія в житті вітчизняної та європейської гастроентерології! Інформаційне повідомлення

 Запрошуємо взяти участь у роботі наукового симпозіуму з міжнародною участю — ХV Національна школа гастроентерологів, гепатологів України «Сучасні підходи до діагностики та лікування захворювань органів травлення. Результати міжнародних клінічних досліджень в практику», який відбудеться

18-19 квітня 2013 р. в м. Києві.

 Вперше в Україні в рамках симпозіуму буде проведено Європейський післядипломний курс «Кислотозалежні захворювання: нові досягнення».  Курс організований Європейською Асоціацією Гастроентерології, Ендоскопії та Нутриціології — EAGEN (European Assocіatіon for Gastroenterology, Endoscopy and Nutrіtіon) разом із НМАПО ім. П.Л. Шупика.  Доповідачі від EAGEN — лідери світової гастроентерологіії: проф. Г.Титгат (Нідерланди), проф. П.Малфертайнер (Німеччина), проф. А.ДіМаріо (Італія), проф. Л.Люндель (Швеція), проф. Ж. Тюлаше (Угорщина).  Керівник європейського курсу післядипломної освіти, керівник робочої групи з розробки Маастрихтських консенсусів: проф. Пітер Малфертайнер.  Також будуть проведені лекції майстер-класу провідними вітчизняними фахівцями.  Місце проведення: Національна медична академія післядипломної освіти імені П.Л.Шупика: м. Київ, вул. Дорогожицька, 9.  Відкриття конференції: 18 квітня 2013 р. о 9.00 в актовому залі НМАПО (м. Київ, вул. Дорогожицька, 9).  Реєстрація учасників: 18 квітня 2013 р. о 8.00 у холі НМАПО (м. Київ, вул. Дорогожицька, 9).  Телефон для довідок: (044) 432-04-73, електронна адреса: gastro_endo@ukr.net Питання, що будуть розглядатися: • Рефрактерна ГЕРХ • Молекулярні механізми розвитку стравоходу Барретта • Підходи до інфекції H.Pylorі • H.Pylorі-негативні та НПЗ-неасоційовані виразки • Стратегії зниження ризиків з боку ШКТ при прийомі НПЗП • Ускладнення виразкової хвороби: міждисциплінарний підхід • Метаболізм ІПП • Безпека тривалого застосування ІПП • Новини гепатології (за матеріалами EASL 2011, 2012) • Захворювання печінки, тонкої кишки та інше • Питання дієтології.  Науковий симпозіум проводиться згідно з Реєстром з’їздів, конгресів, симпозіумів, науково-практичних конференцій, затвердженим МОЗ і АМН України.  Запрошуються лікарі-гастроентерологи, терапевти, сімейні лікарі, хірурги, дієтологи, алергологи, інфекціоністи, ендоскопісти, педіатри та лікарі інших спеціальностей.  Слухачі отримають Європейський сертифікат із післядипломної освіти.  У рамках наукового симпозіуму відбудеться виставка лікарських засобів вітчизняних та зарубіжних фармацевтичних компаній. Організаційний комітет Національної школи гастроентерологів, гепатологів України

ШКОЛА УСПІШНОГО ЛІКАРЯ

ЮРІЙ ВОРОНЕНКО:

ШКОЛА УСПІШНОГО ЛІКАРЯ

8 березня 2013 року

ВЗ Це поки що мрія для наших лікарів?

Тел.: (044) 485-00-96 • vz@vz.kiev.ua • www.vz.kiev.ua

18-19 квітня 2013 р. в м. Києві.

БІБЛІОТЕКА ЛІКАРЯ ГІНЕКОЛОГІЯ  Роговська С.І. «Практическая кольпоскопия»  Рік випуску: 2011  Видавництво: ГЭОТАР-Медиа, 2011 г.  Кількість сторінок: 240

книзі «Практическая кольпоскопия» представлені сучасні погляди на етіоло гію та патогенез патології шийки матки, дано короткий огляд можливостей кольпо скопії і її застосування в практиці. Реальною профілактикою раку шийки матки (РШМ) є рання діагностика і своєчасне лікування пе редракових процесів шийки матки, до яких відносять цервікальні інтраепітеліальні нео плазії. Нові знання про етіологію і патогенез РШМ призвели до того, що діагностичні та лікувальні можливості розширилися і такти ка ведення жінок з тією або іншою патологією шийки матки є більш щадною. Стала можлива вагітність навіть після операцій з приводу раку шийки матки. Однак існує багато питань, що стосуються інтерпретації результатів обстеження в кожно му конкретному випадку і, отже, необхідності проведення того чи іншого методу терапії, — вони і досі залишаються дискусійними. Практичному лікарю доводиться постійно поповнювати знання сучасних технологій і, базуючись на досягненнях сучасної доказо вої медицини, індивідуалізувати підходи до ведення пацієнток з патологією шийки матки. За допомогою кольпоскопа можна діа гностувати навіть незначні дефекти тканини, котрі не видно неозброєним оком, наприклад: невеликі ерозії, пухлини і мікрокрововиливи в зоні шийки матки, піхви і вульви, а також статеві інфекції і гормональні порушення. Тому кольпоскопія стала незамінним методом клінічного обстеження в практиці не тільки

гінекологів, а й онкологів і дерматовенероло гів. За допомогою кольпоскопії можна виявити виникнення злоякісного захворювання на ран ніх стадіях розвитку й уточнити локалізацію новоутворення, коли його ще не видно неоз броєним оком. Огляд піхви правильніше було б назвати «вагіноскопія», вульви — «вуль воскопія», шийки матки — «цервікоскопія». Однак у практиці всі три поняття зазвичай об’єднують під назвою «кольпоскопія». Слід підкреслити, що кольпоскопіст повинен вмі ти не тільки оцінити картину за допомогою приладу, але і екстраполювати свої знання на всі дані обстеження і їх індивідуально застосувати. У деяких країнах показанням до кольпо скопії служать тільки аномальні дані цитології. В інших же країнах кольпоскопія розглядаєть ся як рутинний метод гінекологічного дослі дження. Пропонувалося зробити кольпоскопію методом первинного цервікального скринінгу, проте такий підхід разом із перевагами має і ряд недоліків. Більшість узагальнених даних останніх років свідчать про те, що тільки по єднання цих методів гарантує їх діагностичну точність. У даний час можна констатувати, що цей метод відкриває нові можливості для більш ефективної терапії раку шийки матки. Коль поскопія є неінвазивним безпечним методом обстеження і повинна бути широко впровадже на в практику акушера-гінеколога. Актуальних питань залишається багато, рівень підготовки лікарів має постійно підвищуватися.

РЕАНІМАТОЛОГІЯ  Радушкевич В.Л., Барташевич Б.І. Реанимация и интенсивная терапия для практикующего врача  Рік випуску: 2011  Видавництво: МИА  Кількість сторінок: 576

аписання книги «Реанимация и интен сивная терапия для практикующего врача» багато в чому зумовлене ін тересом, що проявляється на різних рівнях організації охорони здоров’я до питань ви конання алгоритмів забезпечення життя широкою мережею медичних працівників (співробітниками швидкої допомоги, персо налом амбулаторно-поліклінічних закладів та стаціонарів), які не є фахівцями в галузі реанімації. У даному виданні підсумовано всі сучасні алгоритми та рекомендації по серцево-леге

Медична газета України

ВАШЕ

ЗДОРОВ’Я Індекси 60965, 08198. Ціна договірна

Юридична адреса редакції: 03179, м.Київ, вул. Уборевича, 19-А, оф. 3. Поштова адреса редакції: 04211, м.Київ, а/с 138. Тел./факс: (044) 485-00-96. E-mail: vz@vz.kiev.ua Виходить один раз на два тижні у п’ятницю.

ритм дій у невідкладній ситуації і вміти за безпечити якісну базову серцево-легеневу реанімацію. У відповідних розділах дано ключові рекомендації по методиці проведення ре анімаційних заходів: обґрунтовано важ ливість ефективних і безпечних компресій грудної клітки (дані рекомендації щодо по ліпшення їх техніки); повідомляється про використання єдиного співвідношення час тоти натискань і вдування повітря в легені для всіх категорій постраждалих (за винят ком новонароджених) під час проведення ре анімаційних заходів одним рятувальником

будь-якої категорії; наводяться відомості про оптимальні параметри вентиляції леге нів; даються рекомендації по використан ню медикаментів за фібриляції шлуночків; наводиться опис зовнішніх дефібрилято рів; даються рекомендації по застосуван ню фармакологічної і нефармакологічної нейропротекції. Сподіваємося, що книга «Реанимация и интенсивная терапия для практикующего врача» буде корисною і цікавою лікарям усіх спеціальностей і профілів, адже будь-який фахівець може зіткнутися з тим чи іншим невідкладним станом.

АНАТОМІЯ  Шилкін В.В., Філімонов В.І. «Анатомия по Пирогову»  Рік випуску: 2011  Видання: ГЕОТАР — Медиа  Кількість сторінок: 600

рогрес у розвитку технічних можливос тей вивчення будови тіла живої людини: ангіографія, рентгенівська комп’ютерна томографія, магнітно-резонансна томогра фія, цифрова рентгенографія — змушує по-новому глянути на акценти у вивченні анатомії людини, більш активно прищепити знання анатомії живої людини. Старі класичні підходи в системній і топографічній анатомії, засновані на знаннях анатомії мертвого тіла, стають недостатніми у підготовці майбутньо го лікаря до сприйняття зображень, отрима них завдяки сучасним засобам візуалізації тіла людини. Аналіз сучасних візуалізацій — проекцій і площинних перетинів тіла — вимагає синтетичних знань, заснованих на вивченні системної, регіонарної анатомії і анатомії розпилів, доповнених розшифров кою діагностичних перетинів живої людини. Пропоноване авторами видання являє со бою атлас анатомії з використання сучасних можливостей вивчення анатомії живої люди ни. Що в пропонованому атласі переважає: класична описова анатомія, топографічна регіонарна анатомія, анатомія розпилів або променева анатомія — вирішувати читачеві. Серед відомих авторів підручників ре зультатами розпилів широко користува лися Г.К. Корнінг (Базельська колекція) і Д.Н. Лубоцький (колекція М.І. Пирогова). Але практично в жодному, навіть вітчизня

невій і церебральній реанімації. Доведено, що своєчасно і технічно бездоганно прове дена базова реанімація в змозі підвищити сьогоднішні показники виживаності в 2-3 рази. Саме з цього головний акцент зроблено на базовій реанімації як застави підвищення ефективності пожвавлення. Складові успіху — це раннє розпізнаван ня стану, котре загрожує життю, проведення серцево-легеневої реанімації, використан ня сучасних можливостей для запобігання вторинному ушкодженню мозку. Будь-який медичний працівник повинен знати алго

Генеральний директор ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Микола БЕРНИК Заступник головного редактора . . . . . . ЮЛІЯ НОВГОРОДСЬКА Редактор відділу аналітичної інформації . . . . . . . . . . . . . . . . СВІТЛАНА ТЕРНОВА Редактор відділу оперативної інформації . . . ТЕТЯНА СТАСЕНКО Редактор відділу наукової інформації . . . . ТЕТЯНА ПРИХОДЬКО Дизайн та верстка . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . ТЕТЯНА ЗАЙЧУК Відділ літредагування і коректури . . . . . . . . ОКСАНА ОСТРЯНКО Відділ реклами . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . СВІТЛАНА КУРЧЕНКО

ному, виданні з променевої анатомії колек ція М.І. Пирогова не знайшла відображення. Тільки на початку XXI століття цей пробіл по чинає заповнюватися. При цьому не суттєво, чи використовуються розпили з Базельської колекції, розпили М.І. Пирогова, чи вони відтворюються заново із застосуванням сучасних технологій. Важливо, що комплек сне використання різних методів дозволяє сприймати всю складність будови людини. А це, безсумнівно, повинно підняти на якісно новий рівень підготовку фахівців практичної охорони здоров’я. У роботі з візуальним рядом укладачі намагалися дотримуватися певної логіки в послідовності малюнків. У межах глави по шарово розкривається анатомія і топогра фія структур, допомагаючи читачу краще розуміти взаємини структур на розпилах і перетинах. Усі позначення на малюнках дано латин ською або російською мовою — за відсут ності відповідного латинського терміну. Під час розшифровки структур дотримувалися принципу: достатня кількість позначень на одному малюнку не повинна перевищувати розумно достатньої кількості, особливо якщо є можливість заповнити пропущене позна чення на наступних малюнках. Для пояснення малюнків даються коментарі важливих ана томічних утворень.

Міністерство охорони здоров’я України Національна медична академія післядипломної освіти імені П.Л. Шупика Оголошує конкурс на заміщення наступних посад:

 Доцентів кафедр: неврології № 2 (1 посада на 1 ст.), акушерства, гінекології та перинатології (1 посада на 0,25 ст., 1 посада на 0,5 ст.), щелепно-лицевої хірургії (1 посада на 0,25 ст.);  Асистентів кафедр: судової медицини (1 посада на 0,5 ст.), променевої діагностики (1 посада на 0,25 ст.), сімейної медицини та амбулаторно-поліклінічної допомоги (1 посада на 0,25 ст.), урології (1 посада на 0,25 ст.);  Старшого наукового співробітника Центральної науково-дослідної лабораторії (1 посада на 0,75 ст.). • Адреса академії: 04112, м. Київ, вул. Дорогожицька, 9. • Приймання документів — 30 днів з дня опублікування оголошення.

Редакція не завжди поділяє думку авторів публікацій. Редакція не несе відповідальності за зміст рекламних матеріалів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, прізвищ та імен, інших даних несуть автори публікацій. Листування з читачами ведеться тільки на сторінках газети, рукописи не рецензуються і не повертаються. Друк офсетний, Умовний друк. арк., 2. Загальний наклад — 4 550. Замовлення № 30062. Віддруковано у ТОВ «Укрполиграфмедиа»: вул. Фрунзе, 104-а, м. Київ-04080.

Тел.: (044) 485-00-96 • vz@vz.kiev.ua • www.vz.kiev.ua