Ваше здоров'я №9-10

МЕДИЧНА ГАЗЕТА УКРАЇНИ

№9-10 (1345-1346) 4.03.2016

ГАЗЕТА МОЗ УКРАЇНИ І ГАЛУЗЕВОЇ ПРОФСПІЛКИ

WWW.VZ.KIEV.UA

СКОРОЧЕННЯ ЛІЖОК:

ХТО І ЯК ВИЗНАЧАЄ НОРМУ? В усьому винні зайві ліжка. Так в Україні пояснюють проблеми охорони здоров’я, цим виправдовують невдачі її реформування, а скорочення «баласту» пропонують як вихід із кризи. Чому перехід на світові норми забезпечення стаціонарними ліжками не враховує їх можливостей у розвинених країнах і у вітчизняних реаліях? Хто вивчав реальні потреби в стаціонарній допомозі, аби оптимізація мережі не стала прокрустовим ложем? І де гарантії того, що нова кількість СТОР. таки перейде в нову якість?

10

НОВИНИ ПАКЕТ БЕЗОПЛАТНИХ МЕДИЧНИХ ПОСЛУГ РОЗРОБЛЕНО ФАХОВИЙ ПІДХІД ДО ПРОБЛЕМИ ЛІКУВАННЯ ГРОМАДЯН УКРАЇНИ ЗА КОРДОНОМ 1 БЕРЕЗНЯ 2016 РОКУ НАБУЛИ ЧИННОСТІ ЄВРОПЕЙСЬКІ НОРМИ ЛІЦЕНЗУВАННЯ ІМПОРТУ ЛІКІВ ПОЛІО-СКАНДАЛ: ЧОМУ ГЕНЕРАЛЬНА ПРОКУРАТУРА ДОПИТУВАЛА ІГОРЯ ПЕРЕГІНЦЯ?

2-5 СТОР.

ЛЮДСЬКИЙ ФАКТОР В ЕКСТРЕНІЙ МЕДИЦИНІ — ПЕРШОЧЕРГОВА ПРОБЛЕМА

МІСЦЬ НЕМАЄ

Три роки тому набув чинності Закон України «Про екстрену медичну допомогу», яким передбачалася реорганізація системи надання невідкладної допомоги та, відповідно, покращення її якості й доступності. Що ж іще окрім перейменування мереж станцій швидкої в Центри екстреної медичної допомоги та медицини катастроф змінилося? Чи вдалося в процесі реформування вирішити гострі проблеми? І чому, попри всі начебто позитивні зміни та різноманітні надбавки до зарплати, йти працювати в систему екстреної медичної допоСТОР. моги лікарі та фельдшери не поспішають?

6

У ТИХ ОБСТАВИНАХ НІКОЛИ БУЛО БОЯТИСЯ Нам привозили хлопців, у яких на клаптях тканини трималися руки і ноги. Ми не мали можливості правильно зберегти відір­вані кінцівки, аби потім їх вдалося пришити, до того ж, іноді так довго треба було чекати евакуації, що поранений помирав від крововтрати. У такі моменти ставало зрозуміло, що ми нікому не потрібні. СТОР.

14

ГЕНРІ МАРШ: ЛІКАРЯМ ВЛАСТИВО ПОМИЛЯТИСЯ, АЛЕ ЇМ ДУЖЕ ВАЖКО ВИЗНАВАТИ СВОЇ ПОМИЛКИ Коли лікування не дає бажаного результату, коли стан пацієнта погіршується або він помирає, то лікарю дуже важливо вміти розрізняти медичну помилку і невдачу. Ми вчимося на своїх помилках, і якщо ми їх не визнаватимемо, не зможемо стати кращими. Для лікаря важливо бути чесним із собою, навіть якщо він не до кінця чесний зі СТОР. своїми хворими та колегами.

21

НОВИНИ Д Е Р Ж А В Н І ГА Р А Н Т І Ї

ЄВРОК У РС ОМ

ПАКЕТ БЕЗОПЛАТНИХ МЕДИЧНИХ ПОСЛУГ РОЗРОБЛЕНО

О

лександр Квіташві лі готовий представити план розрахунку та впровадження базисного гарантованого пакету медичних послуг на найближчо-

му засіданні Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я. Про це Міністр заявив на засіданні Парламенту 19 лютого цього року. «Усі напрацювання вже готові. Розроблені план дій і фінансовий план», — повідомив О. Квіташвілі. За його словами, у березні МОЗ підготує близько 60 нових сучасних протоколів лікування, за якими розраховуватиметься вартість медичних послуг. «Ми повинні чесно сказати: держава в змозі забезпечити мінімальний гарантований рівень медичних послуг, а все, що вище,

— це вже державна страхова медицина», — зазначив у відповідь Прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк. На його думку, для створення системи державного медичного страхування насамперед потрібно відійти від принципу фінансування лікарень за ліжкомісця, ввести протоколи вартості лікування за діагностично-спорідненими групами та спрямувати кошти на задоволення реальних потреб пацієнтів. За матеріалами «Інтерфакс-Україна»

Д РУ Ж БА Р Я Т УЄ Ж И Т Т Я

ПРЕЗИДЕНТ УКРАЇНИ НАГОРОДИВ МЕДИКІВ З КАНАДИ

П

резидент України Петро Порошенко вручив нагороди трьом громадянам Канади, які надають допомогу пораненим військовим — учасникам АТО в Головному військовому клінічному госпіталі Міністерства оборони України в рамках спільної канадсько-української місії. За особисті заслуги, благочинну діяльність та надання висококваліфікованої медичної допомоги українським військовим нагороджені Олег Антонишин орденом «За заслуги» ІІІ ступеня, Каролін Левіс та Христина Волер — орденами княгині Ольги ІІІ ступеня. Щелепно-лицевий хірург, професор Олег Антонишин — Голова всіх чотирьох канадських місій, особисто провів понад 55 найскладніших оперативних втручань. Мікрохірург Каролін Левіс виконала понад 10 операцій військовослужбовцям з мінновибуховими пораненнями. Христина Волер

— менеджер-організатор місій — займається відбором та придбанням обладнання, необхідного для виконання оперативних втручань. «Дуже дякую за вашу небайдужість. Ваш приїзд — це символ того, що ми не сам на сам з країною-агресором, що з нами зараз увесь світ, і весь світ підтримує Україну у вашій особі», — наголосив Президент. П. Порошенко висловив подяку уряду та народу Канади за допомогу Україні, нагадавши, що на початку агресії Росії у 2014 р., коли доводилося в екстреному режимі відновлювати українську армію й не було навіть одягу, сама ця країна першою надіслала контейнери з військовою формою. За словами Президента, за останні півтора року медичне забезпечення військових вдалося значно покращити саме завдяки співпраці з іноземними країнами, зокрема з Канадою. Цього року для потреб медичної служби

Збройних сил України з-за кордону надійдуть 145 санітарних автомобілів і понад 30 броньованих медичних машин. У свою чергу канадські лікарі передали П. Порошенку прапор Канади з підписами на знак підтримки України. У ці дні на базі Головного військового клінічного госпіталю працює четверта канадська місія: команда з 22 медиків (хірургів, медсестер, анестезіологів) проводить низку реконструктивних хірургічних операцій учасникам Революції гідності та військовослужбовцям ЗСУ. За 2 роки канадські медики вже надали допомогу понад 100 пацієнтам. Також канадці передали госпіталю велику кількість хірургічного інструментарію. Уряд Канади виділив на ці місії 1,2 млн канадських доларів. За матеріалами УНІАН та «Інтерфакс-Україна»

Реформування медичної галузі — під патронатом ВООЗ і Швейцарського бюро співробітництва

М

іністерство охорони здоров’я започаткувало проект «Сприяння ефективному врядуванню в системі охорони здоров’я», який реалізовуватиметься за кошти, надані ВООЗ та Швейцарським бюро співробітництва, й триватимете до листопада 2019 року. У структурі МОЗ буде створено Центр реформ системи охорони здоров’я, що відповідатиме за стратегічне впровадження проекту. «МОЗ визначило 5 основних напрямів реформи, які стосуються зміни системи фінансування галузі, засад надання первинної медичної допомоги, реформування системи громадського здоров’я, державних закупівель та дерегуляції фармацевтичної галузі», — зазначив заступник Міністра охорони здоров’я України Ігор Перегінець. Проект також буде пов’язаний із поточними заходами щодо готовності та реагування на надзвичайні ситуації, впроваджуваними ВООЗ, з іншими аспектами, спрямованими на підвищення рівня медичної освіти, забезпечення раціонального харчування, безпеки на дорогах тощо.

16 лютого 2016 року в МОЗ відбулося перше засідання робочої групи з питань реформи фінансування сфери охорони здоров’я за участю міжнародних експертів з Європейського регіонального бюро ВООЗ, Барселонського офісу з питань посилення систем охорони здоров’я, Школи медицини коледжу Трініті в м. Дублін. На заході обговорювалися ключові моменти Концепції реформи фінансування системи охорони здоров’я України, зокрема справедливий розподіл ресурсів і способи скорочення неформальних платежів, визначення гарантованих медичних послуг, які громадяни зможуть отримувати безоплатно, та таких, що надаватимуться за принципом співоплати, створення єдиного національного фонду, де акумулюватимуться кошти на гарантований пакет послуг. За матеріалами прес-служби МОЗ України

ЯК Е ІМПОР Т НЕ ДІЙСНО ЯК ІСНЕ?

ФАХОВИЙ ПІДХІД ДО ПРОБЛЕМИ ЛІКУВАННЯ ГРОМАДЯН УКРАЇНИ ЗА КОРДОНОМ

З

а ініціативи заступника Голови Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я Ірини Сисоєнко 19 лютого 2016 року відбувся круглий стіл на тему «Лікування громадян України за кордоном» за участю медичних фахівців України, Туреччини, Ізраїлю та Литви. Основні питання, що розглядалися учасниками заходу: — наскільки оптимальний вибір клінік за бюджетною програмою «Лікування громадян України за кордоном»?

— якими є якість і ефективність лікування в цих клініках?

— чи повною мірою українські пацієнти обізнані з програмою та які прогалини в правовому полі заважають отриманню повноцінних медичних й реабілітаційних послуг?

2

Щорічно на планове лікування за кордон виїздять близько 200 тис. громадян України. Найчастіше — для проведення трансплантацій (кісткового мозку, нирок, печінки, серця, легень), лікування онкогематологічних, онкологічних, нейрохірургічних, кардіохірургічних захворювань і вроджених вад розвитку. «У 2015 р. за цією програмою було витрачено понад 200 млн грн. І хоча сума в 4 рази більша, ніж у 2014 р., для тієї кількості людей, що потребують термінової допомоги, цього, звичайно, недостатньо», — вважає І. Сисоєнко. Було вирішено створити робочу групу з представників профільного Комітету Верхов­н ої Ради та фахових експертів для проведення моніторингу якості й ефективності лікування українських пацієнтів у закордонних клініках. Наголошувалося на

необхідності створення консультаційних пунктів для надання інформації про можливості й умови отримання такого виду медичних послуг. Також робоча група займатиметься удосконаленням юридичних інструментів супроводу і захисту громадян України, які потребують лікування за кордоном. «Зважаючи на створення умов для безвізового режиму для українців, питання медичного страхування, якості та доступності медичних послуг під час перебування за межами країни стають значно актуальнішими. Громадяни нашої країни мають право лікуватися в медичних закладах світу безпечно та за справедливими цінами», — йдеться в підсумковій резолюції круглого столу. За матеріалами Facebook

! КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ ЗАТВЕРДИВ ОБСЯГИ ОБОВ’ЯЗКОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПОТРЕБ НАСЕЛЕННЯ ДОНОРСЬКОЮ КРОВ’Ю, ЇЇ КОМПОНЕНТАМИ ТА ПРЕПАРАТАМИ НА 2016 Р. ПРИЙНЯТЕ РОЗПОРЯДЖЕННЯ ПЕРЕДБАЧАЄ ЗБІЛЬШЕННЯ ОБСЯГІВ ЗАГОТІВЛІ ДОНОРСЬКОЇ КРОВІ ТА ЇЇ КОМПОНЕНТІВ. За матеріалами Урядового порталу

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

НОВИНИ

4 березня 2016 року

Н А ЗА Х ИСТ І У К РА ЇНСЬК И Х П А ЦІЄН Т ІВ

МІЖНАРОДНИЙ АУДИТ

1 БЕРЕЗНЯ 2016 РОКУ НАБУЛИ ЧИННОСТІ ЄВРОПЕЙСЬКІ НОРМИ ЛІЦЕНЗУВАННЯ ІМПОРТУ ЛІКІВ Д еякі представники профільних індустріальних асоціацій в Україні по­ стійно здіймають галас, вимагаючи скасування ліцензування імпорту лікарських засобів, хоча ці норми в державі запровад­ жені частково та у «м’якому» варіанті, що потребує подальшої поетапної гармонізації з європейським законодавством. Ліцензування імпорту є загальноприйня­ тою світовою нормою, яка гарантує якість, безпечність, ефективність та відповідність вимогам реєстраційного досьє кожної серії препарату. Імпортер — юридична особа України, що повинна мати прямі контракти з вироб­ ником лікарських засобів. У імпортера має бути Уповноважена особа — людина з від­ повідною кваліфікацією. Її компетентність, досвід і знання є гарантією якості препара­ тів, які після проведеного нею оцінювання продаються оптовим компаніям та кінцевим споживачам — пацієнтам. Завдяки впровадженню цієї процедури відповідальність за якість лікарського за­ собу на території України буде покладено саме на Уповноважену особу, що перебуває на території держави. Поки що ж відпові­ дальні за неї особи (власники реєстраційних посвідчень в Україні) знаходяться за кор­ доном. Іноземні виробники продають пре­ парати оптовій компанії, що теж перебуває за кордоном, а вона своєю чергою — іншій, і так доти, доки їх не буде доставлено оптовій компанії в Україну. Протягом усього періо­

ду постачання лікарського засобу в Україну фактично ніхто не несе відповідальності за його якість. У яких умовах ліки перебували, як транспортувалися? Чи дійсно вони ви­ готовлялися на тій виробничій дільниці, що зазначена в реєстраційному досьє під час державної реєстрації в Україні? На жаль, наразі відповідей на ці питання чекати годі. Нині ситуація в державі складається так, що ввезення лікарських засобів здійснюється через ланцюг посередників — дистриб’юторів. Відповідно ціна ліків, які отримує хворий, може зростати в кілька разів. При цьому їх якість не гарантуєть­ ся жодним із суб’єктів господарювання. Дистриб’ютори лікарських засобів в Україні несуть відповідальність лише за їх зберіган­ ня та розповсюдження. Тому виникає питання: чому українські пацієнти повинні розплачуватися своїм здоров’ям за неякісні лікарські засоби та віддавати за них подекуди в 10 разів більше коштів, аніж такі самі хворі у країні виробника? Згідно із законодавством ЄС саме імпор­ тер (резидент) повинен гарантувати відпо­ відність зарубіжного виробника вимогам GMP — стандарту, котрий передбачає жорсткі правила виробництва та контролю якості лікарських засобів. Саме імпортер у разі відкликання неякісного препарату з ринку та необхідності його знищення має нес­т и відповідальність за належну органі­ зацію цих заходів, чого досі немає в Україні.

Сертифікат виписується за кордоном ви­ робником лікарських засобів, який у біль­ шості випадків, на жаль, навіть не знає, куди прямує певна серія препарату! Не кажучи вже про те, як перед увезенням в Україну іноземні оптові компанії нелегально пере­ паковують неякісні препарати та формують із кількох серій одну — під виданий вироб­ ником сертифікат на якісну серію. Окремо слід прояснити ситуацію, що склалася в Україні у сфері державного регу­ лювання обігу лікарських засобів. По-перше, дублюються функції окремих державних структур (згідно із законодавством державну реєстрацію ліків має здійснювати МОЗ Украї­ ни, але фактично цю функцію делеговано ДП «Державний експертний центр Міністерства охорони здоров’я України»), по-друге, не­ має чітко визначеної відповідальності щодо державного контролю обігу лікарських за­ собів, оскільки відсутня взаємодія між фа­ хівцями ДП «Державний експертний центр Міністерства охорони здоров’я України» та Державної служби України з лікарських за­ собів. Фактично функція з контролю якості лікарських засобів не може бути виконана у зв’язку з відсутністю доступу до інформації з реєстрації ліків. Цим успішно користуються недобросовісні заявники (власники реєстра­ ційних посвідчень), і, як наслідок, не виклю­ чено, що реєстраційні матеріали можуть бути фальсифіковані. Прес-бюро «ВЗ»

ПІД ПІДОЗРОЮ

ПОЛІО-СКАНДАЛ: ЧОМУ ГЕНЕРАЛЬНА ПРОКУРАТУРА ДОПИТУВАЛА ІГОРЯ ПЕРЕГІНЦЯ?

М

іністр охорони здоров’я О. Квіташ­ вілі пояснив, чому правоохоронні органи зацікавилися вакциною про­ ти поліомієліту.

— Як ви прокоментуєте нещодавній допит вашого заступника Ігоря Перегінця в Генеральній прокуратурі?

— Для цього необхідно згадати перед­ історію питання. Як відомо, поліомієліт — одне з найнебезпечніших захворювань. Йому можна запобігти лише шляхом вакци­ нації. В Україні донедавна рівень імунізації проти поліомієліту становив близько 30%, що відповідає стану справ в африканських країнах. Таким низьким показником було налякане міжнародне співтовариство. Тому в 2014 р., ще до мого призначення на посаду Міністра охорони здоров’я, Україна звернулася до міжнародної спільноти з проханням про допомогу. У відповідь на це уряд Канади за сприяння ЮНІСЕФ закупив 4,5-4,7 млн доз вакцини проти поліомієліту виробництва французької компанії Sanofi Pasteur. Першу партію ми отримали в травні 2015 р. Але починати вакцинацію влітку було недо­ цільно, оскільки діти не ходять до шкіл і дит­

садків, де найефективніше здійснювати вак­ цинацію. Влітку вони в постійних роз’їздах. Тому прийняли рішення почати вакцинацію у вересні. Для цього препарати передали на зберігання на склад ДП «Укрвакцина», де їх було заморожено. Супровідна документація не містила заборони на заморожування. Але буквально за два тижні на сайті «Медичний контроль» з’явилася стаття про те, що за­ морожена вакцина при її використанні може вбити. Ця стаття стала приводом для розслі­ дування МВС. Ми звернулися до виробника з прохан­ ням роз’яснити ситуацію. Нам відповіли, що заморожувати препарат можна хоч сто разів.

— Але в українській інструкції були обмеження щодо заморожування. Чому?

— Ніхто не може розібратися, чому інструкція містить таку заборону. Побачивши, як розвивається ситуація, ми вирішили не застосовувати цю вакцину, а використову­ вати для щеплення ту, яка до нас повинна була надійти у жовтні. Одразу після прибуття препарат було розіслано по областях, і поча­ лася кампанія з вакцинування. До цієї партії вакцин ні в кого не було питань.

Разом із тим буквально 10 днів тому ДП «Дер­­жавний експертний центр Міністерства охорони здоров’я України», яке перевіряє документи для реєстрації ліків, повідомило, що вони провели лабораторні дослідження вакцини. А саме: отримали матеріали з го­ ловного офісу Sanofi Pasteur, порівняли їх з препаратами з першої партії та дійшли висновку, що заморожена вакцина нормальна. Тобто підтвердили наші твердження.

— Яка доля вакцини з першої партії?

— Ми будемо її використовувати для плано­ вого щеплення. Зараз закінчується третій раунд позапланової вакцинації проти поліомієліту. Для цього вистачить вакцини, яка прибула восени.

— Що можете сказати про допит вашого заступника?

— У вересні МВС проводило своє роз­ слідування. Чому зараз Генпрокуратура за­ цікавилася цим питанням — не знаю. Ду­ маю, що після ознайомлення з висновками ДП «Державний експертний центр Міністерства охорони здоров’я України» вони зрозуміють: ми не використовували вакцини до закінчення ла­ бораторного дослідження. За матеріалами РБК-Україна

Системи забезпечення лікарськими засобами перевірять у 8 регіонах

У

березні-квітні 2016 року в Україні вперше відбудеться комплексне оцінювання національної системи за­ безпечення лікарськими засобами з метою її удосконалення. Замовник та координатор оцінювання — МОЗ України, виконавець — проект міжнародної технічної допомоги «Систе­ ми покращеного доступу до лікарських засобів та фармацевтичних послуг» (SIAPS), що впроваджується в Україні міжнародною компанією MSH за фінан­ сової підтримки Агентства США з міжна­ родного розвитку (USAID). Оцінювання (щодо вибору й закупівель лікарських засобів, прогнозування потреб і планування постачання, транспортування та зберігання) проводитиметься в Дніпропетровській, Закарпатській, Київській, Кіровоградській, Одеській, Полтавській, Сумській, Чернівецькій областях і м. Київ.

18 лютого в Києві відбулася зустріч відповідальних представників департа­ ментів (управлінь) охорони здоров’я, які забезпечуватимуть координацію процесу на місцях. Перші результати оцінювання будуть представлені вже в кінці квітня цього року. За матеріалами прес-служби МОЗ України

! МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ВИДІЛИТЬ КОШТИ НА ЛІКУВАННЯ ЗА КОРДОНОМ ДЛЯ 50 ОСІБ, У ТОМУ ЧИСЛІ 24 ДІТЕЙ І 1 УЧАСНИКА АТО. ТАКЕ РІШЕННЯ БУЛО ПРИЙНЯТО ПІД ЧАС ЗАСІДАННЯ КОМІСІЇ МІНІСТЕРСТВА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ З ПИТАНЬ НАПРАВЛЕННЯ НА ЛІКУВАННЯ ЗА КОРДОН. ПОЗИТИВНЕ РІШЕННЯ ПРИЙМАЄТЬСЯ НА ПІДСТАВІ ОБҐРУНТУВАННЯ НЕМОЖЛИВОСТІ ЕФЕКТИВНОГО ЛІКУВАННЯ ХВОРОГО В УКРАЇНІ ТА ПІДТВЕРДЖЕННЯ МЕДИЧНИМ ЗАК­ ЛАДОМ ЗАРУБІЖНОЇ КРАЇНИ НАЯВНОСТІ УМОВ ДЛЯ НАДАННЯ ТОГО ЧИ ІНШОГО ВИДУ СПЕЦІАЛІЗОВАНОЇ ДОПОМОГИ. За матеріалами прес-служби МОЗ України

3

НОВИНИ С Т Р АТ Е Г І Ч Н Е Б АЧ Е Н Н Я

ІРИНА СИСОЄНКО: «МЕДРЕФОРМУ — ПІД ПРЕЗИДЕНТСЬКИЙ КОНТРОЛЬ» Н ародний депутат від фракції «Об’єд­ нання «Самопоміч», заступник Голови Комітету Верховної Ради України з пи­ тань охорони здоров’я Ірина Сисоєнко поді­ лилися своїми думками відносно ключових аспектів медичної реформи та розповіла, що потрібно зробити, аби медицина перестала бути заручником корупції, політики й радян­ ських пережитків.

— Законопроект про автономізацію медзакладів лежить у Верховній Раді з липня 2015 року. Чому він досі не проголосований?

— Між Міністерством охорони здоров’я й окремими депутатами з профільного Коміте­ ту велася політична боротьба. Позиція була така: якщо ми хочемо прибрати Міністра, то не підтримуватимемо його законопроектів й ініціатив. Зовсім не бралося до уваги, що в них написано й наскільки вони актуальні! На жаль, дуже часто медицина стає заручником політики. Саме тому питання охорони здоров’я потрібно піднімати на вищий рівень. І було при­ ємно почути думку Президента, що медицина — найважливіша галузь і реформі все-таки бути. Така позиція Глави держави обнадіює.

— Коли ж розпочнуться ці реформи?

— Питання щодо автономізації лікарень вже пройшли обговорення в Комітеті. Думаю, ми почнемо за них голосувати вже на початку роботи 4-ї сесії Верховної Ради.

— Восени були су т ичк и мі ж Міністерст­вом охорони здоров’я та профільним Комітетом з приводу бачення реформи системи охорони здоров’я, існували деякі відмінності в запропонованих законопроектах. Консенсус знайдений чи ситуація залишається напруженою?

— Міністр не приходить на засідання Комі­ тету. Крім того, він не відзвітував про роботу Міністерства за минулий рік. На жаль, ми не можемо домогтися його присутності на засі­ даннях. Тому дуже складно говорити про якусь системну роботу між виконавчою і законодав­ чою гілками влади.

— Так хто все-таки гальмує розгляд законопроектів?

— Уже ніхто. Ми подали до Верховної Ради альтернативний законопроект, підготовлений депутатами з профільного Комітету, він допо­ може ліквідувати конфлікт між Міністерством і Комітетом. Ще раніше Олег Мусій представляв альтернативний законопроект, але потім від­ кликав його. Тобто депутатський законопроект — це вже третя редакція. Я теж є співавтором останнього документа і, природно, сподіваюся на його підтримку всіма політичними силами.

— Чим відрізняється третя редакція від попередніх?

— По суті, проект на 80% переписаний з документа, запропонованого МОЗ. Ми внесли поправки відносно заборони на те, щоб медичні заклади могли стати акціонерними товариствами (АТ) або товариствами з обме­

!

4

женою відповідальністю (ТОВ) — вони можуть бути тільки неприбутковими підприємствами. Таким чином, виключається приватизація ме­ дичних установ. Це основна правка. Важливо також залишити рахунки лікарень у державних банках. Наголошую — не в усіх банках, як це пропонувалося в законопроекті МОЗ, а тільки в державних. Так унеможливлюються фінан­ сові ризики: наприклад, якщо банк опиниться на межі банкрутства, це не позначиться на життєдіяльності медичного закладу, не за­ блокує його роботу.

— Україна взагалі морально готова до страхової медицини?

— Можна з упевненістю говорити, що до активної підтримки змін у системі охорони здоров’я готове українське суспільство. Це факт. Також відзначу: практично всі країни пост­радянського простору перейшли на стра­ хову медицину.

— Але що заважає Україні впровадити медичне страхування?

— За роки незалежності в нас вже зміни­ лося 19 міністрів охорони здоров’я. Кожний новий очільник МОЗ мав власне уявлення про реформування системи. Тільки-но починають здійснюватися якісь стратегічні задуми, одра­ зу все змінюється: приходить новий Міністр, і процес знову запускається з нуля. Я вважаю, що прийшов час найважливіші питання медичної галузі передати під контроль Президента країни. Наприклад, з’їзд трансплантологів, який проходив у Польщі в січні цього року, відкривав польський прези­ дент. А ви бачили, щоб хоча б один Президент нашої країни виступив з привітальним словом на форумі якої-небудь медичної асоціації? Чи візьмімо інший приклад. Будь-яка реформа президента США Барака Обами, що б про неї не говорили доброго чи поганого, проходить по президентській вертикалі й під його пиль­ ною увагою. Тобто серйозні зміни в медичній галузі ми побачимо тільки тоді, коли реформа стане дійсно пріоритетним питанням для пер­ ших осіб держави.

— Як вплине на медичну галузь процес децентралізації?

— Звісно ж, регіональні медичні управлін­ ня отримають більше повноважень. Цього року місцевим бюджетам надані медичні субвенції, закладені гроші на розвиток первинної медич­ ної допомоги, на амбулаторії загальної прак­ тики-сімейної медицини, що можуть бути як підрозділами поліклінік, так і лікарень. Саме на сімейних лікарів лягає сьогодні основне на­ вантаження, бо головне завдання медицини — підвищення рівня профілактики та купіру­ вання захворювань у самому зародку.

— Але ж в Україні немає культури сімейних лікарів. Чи приживеться це нововведення?

— А культура не сформована, тому що медицина не викликає в пацієнта бажання частіше звертатися до лікаря.

Ще дуже важливо, аби лікар сам був за­ цікавлений у тому, щоб до нього приходили пацієнти. Для цього необхідно створювати нормальні фінансові умови — медпрацівники мають йти на роботу, не думаючи про те, чим годувати сім’ю. Тоді вони з іншим настроєм будуть зустрічати пацієнта, без невдоволення особистим життям, без байдужості. В основі медицини й роботи лікаря — паці­ єнт. Коли реалізуватиметься принцип «Гроші йдуть за пацієнтом», кожен лікар розумітиме, що розмір його зарплати залежатиме від того, скільком людям він допоміг. Тобто він фінансо­ во буде зацікавлений, аби в нього було багато пацієнтів. Однак завдання — не у створенні черг хворих, ні. На Заході медичним праців­ никам платять тим більше, чим більше людей НЕ звертається по медичну допомогу, тому що почувають себе в нормі.

— Здається, недовіра до вітчизняної медицини — у нас в ментальності.

— Тому що вітчизняна медицина — це щось на кшталт пам’ятника Радянському Со­ юзу. Ми просто боїмося її. Там все настільки моторошно: зруйновані грибком стіни, жах­ ливі матраци, панцирні ліжка. Але якщо за­ безпечать інші умови, якщо в амбулаторіях загальної практики-сімейної медицини буде комфортна атмосфера, лікарі прийматимуть з доброзичливими посмішками й дійсно тур­ буватимуться про здоров’я людей, я впевнена — ставлення пацієнтів зміниться.

— Автономізація лікарень і децентралізація передбачає скорочення загальної кількості лікувальних закладів. Чи не вийде так, що в сільських місцевостях на кілька десятків кілометрів буде одна лікарня?

— Головне завдання держави при децентра­ лізації — виділити регіонам максимальну кіль­ кість коштів. А далі вже місцева влада повинна вирішувати, скільки лікарень мати на утриманні. Слід визнати: зараз медичні послуги первинки та вторинки часто дублюються. До речі, я не ду­ маю, що Міністерство охорони здоров’я добре розуміє потребу того чи іншого району, наприклад, Львівської області. Звичайно ж, важливо, аби на місцях був ефективний менеджмент. Важливо, щоб політичні сили брали на себе відповідальність за навчання управлінців на місцях, щоб ті самі головні лікарі, отримуючи нові знання і вміння, мислили вже у форматі конкурентного середовища. Сьогодні головні лікарі, яким уже за шіст­ десят, сорок років своєї професійної діяльнос­ ті перебувають на одному й тому самому місці. Навряд чи їм хочеться зараз починати активно думати про перетворення. Тому реформами займатимуться нові люди із сучасним погля­ дом на медицину, менеджери лікарень. Ми повинні прибрати норму про безстроковість призначення головних лікарів. Їх варто при­ значати на певний період часу й обов’язково на конкурсній основі. Потрібно вести мову й про

МОЗ УКРАЇНИ РОЗПОЧАЛО ФОРМУВАТИ НОМЕНКЛАТУРУ ДЛЯ ДЕРЖАВНИХ ЗАКУПІВЕЛЬ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ, МЕДИЧНИХ ВИРОБІВ І ОБЛАДНАННЯ В 2016 Р. МЕДИЧНІ ФАХІВЦІ, ПРЕДСТАВНИКИ ПРОФЕСІЙНИХ АСОЦІАЦІЙ МОЖУТЬ НАДАТИ СВОЇ ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО ДЕРЖЗАКУПІВЕЛЬ ДО 15 БЕРЕЗНЯ. За матеріалами прес-служби МОЗ України

об’єднання розрізнених лікарень в одну бага­ тофункціональну. Така лікарня заощаджувати­ ме на комунальних платежах, водночас саме в ній будуть зібрані різнопрофільне медичне обладнання, кращий медичний персонал, з’явиться можливість закуповувати новітнє устаткування, підвищувати якість медичної допомоги.

— У центрі Києва лікарні розташовані у величезних старовинних будівлях. Вони могли б стати прибутковими готелями або ресторанами. Є інформація, що в певних політичних колах уже розподілили ці приміщення між собою…

— У законопроекті про автономізацію про­ писана чітка заборона на використання примі­ щень лікарень, поліклінік з будь-якою метою, крім медичної діяльності.

— Хто винен у тій ситуації, що склалася із грипом, — у багатьох областях був перевищений епідпоріг...

— Мені здається, що Міністерство вже не тільки не контролює ситуацію в регіонах, у відомстві іноді не знають, що відбувається у власних кабінетах. Це підтверджує й моє спілкування з керівниками обласних управлінь охорони здоров’я, безпосередньо з лікарями — чиновники перетворилися на статистів. До речі, очільники МОЗ змінювалися що­ року ще й тому, що всі вони потрапляли в ту чи іншу некрасиву ситуацію із закупівлями. Але у 2015 році був прийнятий важливий закон, згідно з яким гроші з бюджету на закупівлі за державними програмами передані міжна­ родним організаціям, котрі здійснюватимуть придбання та поставки лікарських препаратів в Україну. Це дасть змогу вирішити питання корупційної складової всередині країни. Я дуже сподіваюся, що в 2016 році в Україні з’являться вакцини, лікарські препарати — ми з вами побачимо, як запрацював новий про­ цес. Водночас Україна — не дика Африка, ми не можемо постійно платити комісійні за придбання необхідних лікарських засобів. Послуги міжнародних організацій обходять­ ся держскарбниці в 5% від обсягів закупівель. Якщо врахувати, що в нас на корупцію йшло 30-40%, то, звичайно ж, країна від цього вигра­ ла. Але коли говорити про перспективи, то ми повинні сформувати усередині держави новий механізм, за яким закуповуватимемо препара­ ти самостійно. Але дай Бог, щоб запрацювали міжнародні закупівлі. Це вимушений захід, але нам потрібен абсолютно новий алгоритм, який запрацює після 2019 року.

— У вас є бачення цього механізму?

— Так. Я вважаю, що питання закупівель ми взагалі повинні забрати в Міністерства охо­ рони здоров’я, щоб воно нарешті зайнялося лі­ кувальною складовою: прийняттям протоколів лікування, здійсненням належного контролю за тим, що відбувається в регіонах. Чому в Міністерстві охорони здоров’я були «солод­ кі» посади, чому всі так туди прагнули, чому кримінальні структури зліталися до них наче бджоли на мед? Тому що там — державні гро­ ші. Але їм там, вочевидь, не місце. Важливо максимально передати закупівлі на місця, у регіони. Вважаю, що формувати потребу в ліках вони повинні самостійно. Також нам необхідно створити чіткий механізм прозорих електронних закупівель. Важливо ці процеси зробити максимально відкритими, аби можна було зайти в базу даних і побачити, скільки придбано препаратів, у кого, за скільки і для кого. І щоб пацієнт, коли йому в лікарні ка­ жуть, що ліків немає, міг у будь-який момент зайти на сайт і побачити, скільки той чи інший медичний заклад отримав потрібного препа­ рату. А зараз хворий, на жаль, не знає нічого. За матеріалами газети «Сегодня»

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

НОВИНИ

4 березня 2016 року

«Т І Н Ь О В А » У Г О Д А Р О К У

П А Р Т НЕРСТ ВО

НА ГЕМОДІАЛІЗНИХ ЗАКУПІВЛЯХ «ВІДМИТО» 15 МЛН ГРИВЕНЬ П рацівники Управління захисту економіки Національної поліції в місті Києві викрили злочинну схему розкрадання бюджетних коштів, виділених на закупівлю комплектів для проведення гемодіалізу. До кримінального злочину причетні посадові особи одного з департаментів Київської міської державної адміністрації (КМДА) та представники приватних підприємств. Встановлено, що в 2015 р. департамент КМДА проводив конкурсні торги із закупівлі комплектів гемодіалізу, за результатами яких пере-

можцем було визнано дві комерційні структури. Загальна вартість предмету закупівлі (82,6 млн грн) була штучно завищена. Обидві сторони знали про цей факт, однак підписали всі необхідні документи. Різницю між фактичною і завищеною вартістю виведено в «тінь» за допомогою фіктивних підприємств, які теж встановлені. Попередня сума збитків, завданих державі, — 15 млн грн. Слідчим відділом Шевченківського управління поліції Головного управління Національної поліції в місті Києві відкрито кримінальне

провадження за ч. 3 ст. 191 (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем) Кримінального кодексу України. Осіб, причетних до розкрадання бюджетних коштів, чекає покарання у вигляді обмеження волі на строк від 3 до 5 років або позбавлення волі на строк від 3 до 8 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю до 3 років. За матеріалами прес-служби Національної поліції України

ЧИ СТА Н У Т Ь П Л А НИ РЕ А ЛЬНІСТ Ю

ВІКТОР ШАФРАНСЬКИЙ: «ВИВІСКИ ЗМІНИЛИСЯ, ЛІКАРІ ЗАЛИШИЛИСЯ ТІ САМІ»

З

аступник Міністра охорони здоров’я Віктор Шафранський розповів, що потрібно зробити для виходу секторів сімейної та екстреної медицини на якісно новий рівень. Не все в цих питаннях залежить від Міністерства…

— Окресліть стратегічні плани МОЗ на 2016 рік.

— У першу чергу, це поліпшення доступності первинної та радикальне підвищення якості екстреної медичної допомоги. Відомо, що саме на них у країнах Європи припадає близько 80-85% усіх випадків звернення населення по медичну допомогу. З метою поліпшення ситуації з первинною ланкою необхідно вирішити дуже важливе питання: чим мотивувати лікаря залишатися працювати в сільській місцевості, «прив’язати» його до села в хорошому сенсі цього слова. Потрібно створювати кращі умови роботи та життя: надавати житло, зацікавлювати додатковими соціальними преференціями. Крім того, нам необхідно вирішити проблему з освітнім рівнем сімейних лікарів, які повинні вміти надавати медичні послуги з діагностики та лікування захворювань основного спектра.

— Зараз цей рівень низький?

— По-перше, у жодному медичному виші країни немає факультету сімейної медицини. На цю спеціалізацію виділяється відносно невелика кількість годин на останніх курсах. Унаслідок цього випускники не мають сформованого уявлення про філософію сімейної медицини. По-друге, виникає багато питань щодо ефективності переучування дільничних терапевтів, педіатрів, лікарів вузьких спеціальностей, які вирішили перейти в сімейну медицину. На жаль, цей процес у вигляді шестимісячних курсів у більшості випадків проводився формально.

Планувалося, що лікуванням дітей також займуться сімейні лікарі. А для цього терапевтів потрібно поступово переучувати на педіатрів, одночасно так само поступово зменшуючи вік дітей, яких їм дозволяється лікувати. Така модель роботи, наприклад, успішно впроваджується в Калинівській центральній районній лікарні Він­ницької області. Цю проблему також повинні вирішувати місцеві органи влади. У більшості ж медичних закладів сьогодні все залишається без змін: діти ходять до педіатрів, дорослі — до сімейних лікарів. Тобто вивіски змінилися, а лікарі залишилися ті самі.

— Як підняти зарплати лікарів до більш-менш нормального рівня? З 2 хоча б до 10 тис. грн?

— Місцеві бюджети збільшилися на 40%, і у сільського і міського Голови або Голови об’єднаної територіальної громади з’явилися можливості для додаткового фінансування, для збільшення зарплат медиків. Ми пропонували, аби в Держбюджеті на 2016 рік було зазначено, що 35% від загального обсягу субвенцій, які йдуть на місця, використовувалися на первинну допомогу. Однак наша пропозиція не була врахована, і в регіонах вирішуватимуть це питання за принципом «кому що ближче». Якщо керівники розумітимуть, що необхідно розвивати амбулаторії в селах, то там буде якісна первинна медична допомога. Коли ж волітимуть фінансувати центральні районні лікарні, то поліпшення ситуації з охороною здоров’я годі й чекати: кошти підуть не на підвищення якості медобслуговування, а на підтримку абсолютно зношеної матеріально-технічної бази, надлишкових ліжок. Здебільшого ці енергоємні лікувальні заклади стоять напівпорожні, а ми жаліємося на недофінансування медицини. У цьому плані покладаємо великі надії на об’єднані територіальні громади, що формуються по країні й демонструють зацікавленість у створенні саме лікарських амбулаторій.

— Які регіони країни зразкові в плані впровадження сімейної медицини?

— Зараз сімейна медицина більш-менш розвинена в Дніпропетровській області. Там відкрилися нові лабораторії, закуповувався транс­ порт, лікарів «прив’язували» й додатковими доплатами, й житлом. «Острівцями» вона діє у Вінницькій, Житомирській, Львівській областях.

Ізраїльські реабілітаційні методики впроваджуватимуться в Центрі ветеранів війни

І

зраїльські медичні фахівці ознайомилися з організацією процесу відновного лікування та реабілітації бійців АТО в Українському державному медико-соціальному центрі ветеранів війни. У робочій зустрічі взяли участь керівництво госпіталю, начальник управління надання медичної допомоги дорослим Департаменту медичної допомоги МОЗ України Андрій Гаврилюк, радник Міністерства закордонних справ Ізраїлю з питань охорони здоров’я Йоссеф Барац, військовий психолог ізраїльської армії, психіатр Альберт Фельдман. Під час візиту учасники делегації оглянули матеріально-технічну базу госпіталю, приділивши особливу увагу відділенням функціональної діагностики, реанімації та інтенсивної терапії, медико-психологічної та фізичної реабілітації. «Враження від Центру дуже хороші, — зазначив Йоссеф Барац. — Це мультидисциплінарний реабілітаційний центр, у якому реалізується комплексний підхід: наявні елементи діагностики, клінічних досліджень, терапії. Але він потребує додаткового обладнання та впровадження нових методик реабілітації. За 60 останніх років, протягом яких Ізраїль воює, ми створили глибоку методологію реабілітації пацієнтів із психотравмою і загального відновного лікування воїнів з бойовими травмами. Спільно з ізраїльським Міністерством охорони здоров’я і за допомогою відповідного відомства України ми хочемо допомогти впровадити накопичені в Ізраїлі методики в Україні, навчити певну кількість психологів, психіатрів, лікарів та реабілітологів. Ми побачили кілька установ, які теоретично можуть стати базою для ізраїльсько-українського центру».

— У якому напрямку рухається реформування екстреної медицини?

— Наразі ми маємо досить непогану нормативно-правова базу. Кілька років тому було прийнято Закон України «Про екстрену медичну допомогу», розроблені необхідні підзаконні акти. Свого часу придбано машини швидкої допомоги. Не буду коментувати, за якою ціною, але плюс у тому, що вони є. Екстрена медицина добре забезпечується ліками. Що з мінусів? У країні немає єдиної оперативно-диспетчерської служби. Процес створення обласних диспетчерських служб представлений фрагментарно. Наприклад, у Харкові, Дніпропетровську та Києві створено диспетчерські найвищого рівня. У більшості ж регіонів, на жаль, оперативно-диспетчерські служби є «так званими» — там працюють по-старому.

— Що МОЗ планує зробити для зміни ситуації в цьому секторі?

— Ще минулого року ми попросили обласні влади виділити приміщення під оперативнодиспетчерські служби й зробити там ремонти. На себе взяли зобов’язання закупити обладнання, яке було б стандартизованим для всієї країни, й розмістити його в усіх регіонах, закільцювавши на столицю. Розробили пропозиції до проекту Держбюджету на 2016 рік. Попросили відносно невелику суму — близько 400 млн грн на придбання 25 комплектів обладнання. Але, на жаль, наша пропозиція не знайшла відображення в документі. Сподіваємося, що питання буде вирішене позитивно під час розгляду змін до бюджету. Що це дасть українцям? Ми отримаємо централізовану оперативно-диспетчерську службу всеукраїнського масштабу. Обслуговування її буде обходитися дешевше. Ми забезпечимо принцип екстериторіальності надання цієї допомоги: наприклад, якщо виклик надійшов від пацієнта з одного району, а ближче до нього знаходиться бригада швидкої допомоги іншого району чи іншої області, то саме вона буде спрямована на допомогу.

— Скільки часу потрібно для створення такої системи?

— Півроку. Ремонти практично скрізь уже зроблені, за що спасибі місцевим органам влади. Приміщення вже готові в 21 з 25 регіонів.

ВООЗ ПОКИ ЩО ОФІЦІЙНО НЕ ПІДТВЕРДИЛА НАЯВНОСТІ ЗВ’ЯЗКУ МІЖ ВІРУСОМ ЗІКА І РОЗВИТКОМ МІКРОЦЕФАЛІЇ — ВРОДЖЕНОЇ ВАДИ РОЗВИТКУ, ПРИ ЯКІЙ ЗНАЧНО ЗМЕНШУЄТЬСЯ РОЗМІР ЧЕРЕПА, ОДНАК 1 ЛЮТОГО ЦЬОГО РОКУ ВИЗНАЛА СПАЛАХ ЛИХОМАНКИ ЗІКА В КРАЇНАХ ПІВДЕННОЇ І ПІВНІЧНОЇ АМЕРИКИ НАДЗВИЧАЙНОЮ МЕДИЧНОЮ СИТУАЦІЄЮ МІЖНАРОДНОГО МАСШТАБУ ТА ЗАЯВИЛА, ЩО ДЛЯ БОРОТЬБИ З ПОШИРЕННЯМ ЦІЄЇ ХВОРОБИ ПОТРІБНО 56 МЛН ДОЛАРІВ США.

За матеріалами РБК-Україна

За матеріалами УНІАН

За матеріалами прес-служби МОЗ України

!

5

ДЕРЖАВНЕ ПИТАННЯ

ЛЮДСЬКИЙ ФАКТОР В ЕКСТРЕНІЙ МЕДИЦИНІ — ПЕРШОЧЕРГОВА ПРОБЛЕМА Три роки тому набув чинності Закон України «Про екстрену медичну допомогу», яким передбачалася реорганізація системи надання невідкладної допомоги та, відповідно, покращення її якості й доступності. Що ж іще окрім перейменування мереж станцій швидкої в Центри екстреної медичної допомоги та медицини катастроф змінилося? Чи вдалося в процесі реформування вирішити гострі проблеми? І чому, попри всі начебто позитивні зміни та різноманітні надбавки до зарплати, йти працювати в систему екстреної медичної допомоги лікарі та фельдшери не поспішають?

РІВНЕНЩИНА

Андрій БОРТНІК, головний лікар КЗ «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» Рівненської обласної ради

С

лужба екстреної медичної допомоги «зависла» в процесі реорганізації. Здавалося б, і задум хороший, і Закон України від 05.07.2012 р. №5081-VI «Про екстрену медичну допомогу», який набув чинності 1 січня 2013 року, ідеально вималював схему її розвитку, і початок був стрімкий: усі відділення та станції швидкої допомоги оперативно об’єднали в єдиний обласний Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф (ЦЕМД та МК), у райони поїхали нові санітарні автомобілі… Та, власне, на цьому все й зупинилося. Як жити службі ЕМД далі і якими мають бути наступні етапи її розвитку, ми достеменно не знаємо. Адже чіткого плану дій з боку МОЗ України та бачення ним перспектив розвитку служби немає, утім, як і достатніх фінансів, котрі допомогли б нам подолати труднощі. А проблем, між іншим, вистачає. І одна з них — забезпечення автотранспортом. Протягом 2013-2014 років наша область цент­ ралізовано отримала 70 нових санітарних автомобілів «Пежо», здебільшого класів В і С. Вони наповнили технічний парк Центру на 60%. Є, звісно, ще швидкі, котрі нам у процесі реорганізації передали лікувальні заклади області, проте враховувати їх у показнику забезпеченості не можна, бо більшість із них експлуат ується понад 10 років. Нові ж автомобілі — хороші, пристосовані для роботи в екстрених умовах, проте мають вагомий недолік: вони зовсім не адаптовані до нашого бездоріжжя. Ще в містах, у райцентрах та селищах області «Пежо» експлуатуються нормально, але діставатися на них

6

у віддалені села — проб­л ема. Найпершими «летять» ходові, виникають й інші технічні несправності, тож ми тільки тим і займаємося, що ремонтуємо. До речі, саме через це в районах, де ще немає нових автомобілів, не надто й хочуть їх отримувати, бо знають, що матимуть клопіт. Просять натомість дати їм УАЗи, хай навіть і старі. Бо, хоч ці машини не надто хорошої якості, та все ж витриваліші. Є певні проблеми і з гаражними приміщеннями, якими служба ЕМД забезпечена сьогодні лише на 10-15%. Це питання важливе, адже, крім того, що порушуються правила експлуатації швидких, погіршується й якість обслуговування хворих. Особливо це актуально в холодну пору року, коли санітарний автомобіль має оперативно виїхати на терміновий виклик із теплого гаража, а натомість мусить прогріватися 3-7 хвилин. Утім, не тільки швидкі, а й працівники служби не завжди мають належні умови для роботи. Річ у тому, що станції, підстанції та пункти постійного базування ЦЕМД розташовуються здебільшого в пристосованих приміщеннях, наданих їм районними лікувальними закладами, і не відповідають у повному обсязі санітарно-гігієнічним нор-

мам як за технічним станом, так і за площею. Усі вони потребують косметичного, а деякі й капітального ремонту або й перебудови. Медики заслуговують на комфортні умови, адже бригади ЕМД працюють цілодобово. Загалом в обласному ЦЕМД та МК їх 91 (40% із них лікарські, решта — фельдшерські), хоча за розрахунками щодо кількості населення області має бути 116. Є райони з украй недостатнім забезпеченням бригадами, як-от Березнівський, м. Кузнецовськ. До речі, і в обласному центрі потреба покрита лише на 60%: із передбачених нормативами 24 бригад ЕМД тут працюють лише 15. Звідси й проблеми, пов’язані із невчасним прибуттям бригад ЕМД на виклики, бо подеколи вони просто фізично не можуть дістатися до хворих без запізнення. Так, наприклад, було в січні під час епідемії грипу, коли Рівненська станція Е(Ш)МД приймала виклики щодві-три хвилини і медики працювали в режимі нон-стоп. До речі, спеціалізовані бригади є тільки в Рівному. Загалом їх 5: 3 — кардіологічні, 1 бригада інтенсивної терапії та 1 — психоневрологічна. Хоча, якби вдалося придбати реанімобілі, доцільно було б створити спеціалізовані бригади ще й

у районах із населенням понад 80 тис., зок­р ема в Дубенському, Сарненському та м. Кузнецовськ. Але це вимагає чималих капіталовкладень. Відтак, створення додаткових бригадах ЕМД сьогодні — нереальне завдання. Бо для забезпечення функціонування лише однієї бригади потрібно від 800 тис. до 1 млн грн на рік. До того ж, їй необхідно надати автомобіль, обладнання… А це — колосальні затрати! От і виходить, що сьогодні наші бригади ЕМД часто працюють із великим навантаженням. У середньому по області кожна бригада обслуговує 8 викликів за добу. Проте в районах, менш забезпечених швидкими, цей показник сягає 11-12 викликів, а в епідперіод доходило навіть до 20. Варто зауважити, що завантаженість служби ЕМД багато в чому залежить від того, як функціонує первинна ланка медико-санітарної допомоги і наскільки ефективно вона займається хронічними хворими. Бо наразі швидка виїжджає на екстрені виклики у 75% випадків, а решта — це виклики до хронічних і непрофільних хворих. При цьому навантаження на бригади аж ніяк не впливає на розмір заробітної плати. Наразі доплати за особливі умови (у розмірі до 20%) та особливий характер праці (теж до

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ДЕРЖАВНЕ ПИТАННЯ

4 березня 2016 року

20%) виплачуються, тільки виходячи з можливостей нашого фінансування. І, до речі, право на таку доплату мають не всі члени бригади, а тільки медичні працівники, що, на наш погляд, несправедливо по відношенню до водіїв. Саме через невисокі зарплати, відсутність житла та соціальну незахищеність молоді фахівці не хочуть їхати працювати у віддалені північні райони області. Тож там є певна проблема з лікарськими кадрами. Зокрема ще донедавна у Володимирецькому і Зарічненському районах взагалі не було жодного лікаря Е(Ш)МД. Тільки в минулому році нам вдалося дещо виправити цю ситуацію — поповнили «лави» 21 лікарем. Та якби держава ішла медикам назустріч, таких питань не виникало б. Ще однією проблемою, яку нам не вдається вирішити вже кілька років, є створення єдиного диспетчерського центру. За кошти обласного бюджету ми підготували необхідне приміщення, підвели потрібні комунікації, інтернет. Та електронного обладнання й програмного забезпечення, необхідного для функціонування диспетчерського центру, яке обіцяла поставити держава, ми так і не дочекалися. Щоб самостійно довести справу до кінця, потрібно близько 6 млн грн. А такі витрати нам не по кишені. До того ж, вважаємо, що програмне забезпечення має бути одного стандарту для всіх центрів Е(Ш)МД в Україні. Тільки на Рівненській станції Е(Ш)МД ми змогли оновити комп’ютерну техніку та систему зв’язку диспетчерської служби. Також встановили на 111 швидких GPRSтрекери і відеореєстратори. Бригади Центру надають ЕМД безоплатно. Ми в повному обсязі забезпечені ліками та витратними матеріалами завдяки державній субвенції, з обласного бюджету отримуємо кошти на пальне. Цілком прийнятна ситуація і з оснащенням швидких, хоча в старих автомобілях поки немає дефібриляторів і кардіографів. А також варто сформувати запас медичної апаратури у 10-15% на випадок виходу з ладу наявного обладнання. Адже його ремонт і профілактичний огляд займає певний час, а без медичної апаратури бригади Е(Ш)МД не можуть надавати медичну допомогу згідно зі стандартами та клінічними протоколами. Варто відзначити, що протягом 2015 року виїзні бригади Е(Ш)МД на догоспітальному етапі 70 хворим з гострим коронарним синдромом із підйомом сегмента ST виконали тромболітичну терапію, провели 11 успішних серцево-легеневих реанімацій, 3 із яких — у сільській місцевості. От же, попри труднощі, ми зва жаємо на реалії сьогодення і справно виконуємо свою функцію. А щоб продовжити реформи в службі Е(Ш)МД, слід чітко уявляти, у якому напрямку крок за кроком потрібно рухатися далі. До того ж, усі регіони України повинні діяти в одній площині, за одними стандартами, за умови централізованого забезпечення та достатнього фінансування. Але, на жаль, поки що ми не бачимо єдиної позиції держави в цьому питанні, і лише сподіваємося на якнайшвидші позитивні зміни. ЧЕРК АЩИНА

Владислав СВИРИДЕНКО, директор КУ «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Черкаської обласної ради»

Р

івень укомплектованості нашої служби машинами швидкої допомоги недостатній. Законодавчо виписано, що санітарних

автомобілів повинно бути на 30% більше, аніж бригад ЕМД. Якщо бригад за штатним розписом 100, то машин, готових до виїзду, має бути 130. Наразі у нас 130 автомобілів, але вони у вкрай незадовільному технічному стані. Це ті швидкі, які свого часу нам передали райони. Під час розподілу нових бюджетних автомобілів у 2014 році Черкаська область отримала всього 39 машин на 100 бригад. Тож ми по-доброму заздримо «пілотним» регіонам. Та все ж хотілося б, аби і про нас не забували. Старі автомобілі часто виходять з ладу, грошей на запасні частини хронічно не вистачає — ціни зросли в три-чотири рази. Крім того, маємо великий клопіт з автомобілями російського виробництва — ставимо до них китайські деталі, яких вистачає на тиждень експлуатації, а далі машина знову «розвалюється». Усі старі автомобілі потребують капітального ремонту. Лікарськими препаратами і виробами медичного призначення ми забезпечені у повному обсязі завдяки державній субвенції і грамотній політиці закупівлі, яку проводять наші фахівці. Також маємо певний залишок ліків з минулорічних запасів. Тож у нас є абсолютно всі медикаменти, регламентовані Наказом МОЗ України від 05.02.2014 р. №101 для служби ЕМД. Щоправда, не знаємо, як буде нинішнього року з тромболізисом. У 2015 році ми провели 114 догоспітальних тромболізисів, і спостерігається тенденція до збільшення цього показника. Медики навчилися застосовувати згаданий метод, діаг­н остика покращилася, ми докомплектували автомобілі електрокардіографами, а відтак є можливість проводити більше таких процедур. Натомість коштів вистачає лише на 80 на рік. Усе впирається у фінанси, адже субвенцію на цей рік виділили на рівні минулорічної — 5 млн грн, а вартість ліків зросла, зокрема троболітичних препаратів — із 16 до 24 тис. грн. Кількість бригад у нашій службі достатня, однак вони недоукомплек товані. Згідно із Законом України «Про екстрену медичну допомогу» лікарська бригада повинна складатися із лікаря, двох фельдшерів і водія, а фельдшерська — із двох фельдшерів і водія. Наразі по Черкаській області 95% фельдшерських бригад — це фельдшер і водій. Лікарські бригади переважно укомплектовані одним лікарем і одним фельдшером. Зрозуміло, що за таких обставин важко говорити про якість і своєчасність надання ЕМД. Це питання порушувалося на всеукраїнському рівні, але всі відповіді зводяться до того, що в областях достатньо грошей, аби утримувати потрібну кількість посад. Крім того, медичні фахівці не поспішають іти працювати в службу ЕМД, тому що робота складна і низькооплачувана. Цього року на зарплати персоналу нашої служби не вистачає 4,5 млн грн. Незважаючи на те що ми неодноразово намагалися вирішити це питання на вищому рівні, персонал уже сам пише звернення на адресу Голови облдержадміністрації. За рахунок цьогорічних коштів ми можемо забезпечити лише обов’язкові виплати (зарплату, відпускні, надбавки за к ласність, медичний ста ж, категорію). Однак законодавством про екстрену медичну допомог у передбачено отримання медичними працівниками 20% доплати за особливі умови праці та стільки ж — за напру жену працю, а також ще один ок лад протягом рок у на вирішенн я с оціа льно - по бу тови х пр о блем. На жа ль, фінансово можемо забезпечити лише по 10% від передбачених доплат. Однак ми як адміністрація закладу хотіли б, аби наші працівники отримували всі надбавки в повному розмірі.

До всіх проблем нашої служби додається ще й те, що Черкаси — єдиний обласний центр, де досі немає приміщення для ЦЕМД та МК й централізованої диспетчерської. ВІННИЧЧИНА

Анатолій ПІРНИКОЗА, головний лікар ТМО «Вінницький обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф»

Д

ля забезпечення необхідного рівня медичної допомоги актуальним залишається питання подальшого удосконалення системи надання ЕМД. На кінець минулого року кількість посад за штатним розписом Центру становила 1957 одиниць, із них зайнято 1806. Тобто фактично укомплектованість персоналу на шести станціях області становить 90%. Особливо бракує лікарів. Є райони, де працюють тільки фельдшерські бригади ЕМД. Якщо держава декларує співвідношення лікарських і фельдшерських бригад 1:2, то в нашій області зі 116 бригад 70% — фельдшерські. Найнижчий відсоток укомплектованості лікарських посад на Бершадській та Могилів-Подільській станціях ЕМД. Значно краща ситуація з укомплектованістю посад молодших спеціалістів. Обсяг бюджету на функціонування та розвиток ЕМД Вінницької області минулого року становив 130 млн грн, у тому числі 1,8 млн грн було виділено з обласного бюджету. За рахунок капітальних видатків у розмірі 210 тис. грн вдалося відремонтувати приміщення Хмільницької, Барської, Тростянецької та Тиврівської підстанцій. Завершено створення 19 пунктів тимчасового та 14 — постійного базування бригад ЕМД. Щодо укомплектування служби, то на сьогодні в області «на ходу» — 221 машина швидкої допомоги, 84 із них закуплені два роки тому. Автомобілів вистачає: 13 автівок класу С, 64 — класу В, 125 — класу А2 і 9 — класу А1. Звичайно, маємо швидкі, які потребують заміни, і ми мріємо оновити автомобільний парк служби, але з огляду на ситуацію в державі розуміємо, що це не на часі. Головна проблема, яку ми намагаємося зараз вирішити, це відновлення на теренах області дії Національного проекту «Вчасна допомога». Відповідно до Закону України від 07.07.2011 р. №3612-VI «Про порядок проведення реформування системи охорони здоров’я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та місті Києві» Вінниччина була включена до цього проекту. Перша його частина завершилася, а до реалізації другої нас чомусь не включили (Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 24.09.2015 р. №623 «Про визначення пілотними регіонами національного проекту «Вчасна допомога» Полтавської, Сумської та Чернігівської областей замість Дніпропетровської області»). Тому для подальшого розвитку оперативно-диспетчерської служби області нині вкрай необхідно вирішити це питання і повернути Вінницьку область до переліку пілотних регіонів. Не менш важливим залишається питання виділення коштів на закупівлю додаткового обладнання та ліцензійного забезпечення для єдиної централізованої диспетчерської служби. Ціна питання (за нашими підрахунками) — 8 млн грн. Оперативно-диспетчерська служба з використанням телекомунікаційних мереж, програмних, технічних та інших засобів забезпечуватиме цілодобовий інформаційний супровід надання ЕМД

у повсякденному режимі, під час ліквідації наслідків надзвичайної ситуації та під час дії особливого періоду. Це два серйозні моменти, над якими ми зараз працюємо. Проблем із лікарськими препаратами чи виробами медичного призначення не маємо. Заробітна плата працівникам нараховується і виплачується своєчасно. Питання дефіциту кадрів намагаємося вирішити за рахунок інтернів — випускників Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пигорова (цього року замовили 10 спеціалістів). Автопарк кожної станції забезпечений паливномастильними матеріалами та запчастинами. Ми працюємо і навіть в умовах недостатнього фінансування намагаємося забезпечити належний рівень надання ЕМД. ДНІПРОПЕ ТРОВЩИНА

Радій ШЕВЧЕНКО, директор КЗ «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» Дніпропетровської обласної ради

Н

а Дніпропетровщині працює 281 бригада швидкої допомоги, на обслуговуванні якої — близько 3,2 млн жителів області. Ситуація з укомплектованістю бригад санітарним транспортом — об’єктивно одна з кращих в Україні. На нашому балансі 343 автівки, з яких 178 — нові, придбані за кошти обласного та державного бюджетів після 2012 року. Вони відповідають національним і європейським стандартам. Це автомобілі типу А2, укомплек товані д ля фельдшерських бригад, типу В — з де фібр и л я т о р а м и, к а рдіо м о ніторами й елек т рокардіог рафами та типу С — реанімобілі з апаратами ШВЛ для найтяжчих хворих, які потребують ін т е н си вн о г о сп о с т е р еже н н я т а р е а німаційних за ходів. Більшіст ь машин «Пежо» і «Форд». Інші авто зак уплені до прийнят тя стандарту — це старенькі УАЗи і «Газелі», які «допрацьовують» свій термін служби. Але, незважаючи на застарілу комплектацію, УАЗи рятуюсть нас у сільській місцевості й на бездоріжжі, долаючи і болото, і снігові замети, й ожеледицю. Протягом найближчих кількох років сподіваємося оновити застарілу частину транспорту — для цього вже сформована заявка Департаменту охорони здоров’я Дніп­р опетровської ОДА до МОЗ України. Ще кілька років тому критичною була проблема з пальним для машин, які працювали у складі відділень швидкої допомоги районних і центральних міських лікарень, що фінансувалися за залишковим принципом. Але з 2012 року ці відділення приєднані до регіональних станцій швидкої допомоги, а централізованими закупівлями пального і забезпеченням ним усієї обласної служби став займатися наш центр. Зараз ми стовідсотково покриваємо потребу в пальному всіх станцій швидкої допомоги регіону. Незважаючи на те що з весни 2014 року навантаження на нашу службу через велику кількість поранених із зони АТО зросло, дефіциту пального або санітарного транспорту не виникає — ми на 100% забезпечені з обласного бюджету. Минулого року навіть вдалося сформувати резерв на перший квартал 2016-го. Щодо забезпечення служби ЕМД необхідними ліками, то на це вже п’ятий рік виділяється субвенція з держбюджету. Її обПродовження на стор. 8

7

ДЕРЖАВНЕ ПИТАННЯ Продовження (початок на стор. 6) сяг для Дніпропетровщини як пілотного з медичного реформування регіону спочатку становив близько 24 млн грн щорічно, і за 2012-2013 роки ми змогли укомплектувати службу не лише медикаментами, а й великою кількістю витратних матеріалів довготривалого використання: шинами для іммобілізації кінцівок, вакуумними матрацами, м’якими ношами, комірами Шанца, сумками-холодильниками для транспортування препаратів крові тощо. Тому, хоча з 2014 року обсяг субвенції вдвічі скоротився, ми встигли закупити те, чим зможемо користуватися не один рік. А для забезпечення щорічної потреби в препаратах і зменшеної суми нам цілком достатньо. Вдається к упувати навіть препарат «Мета лізе ® », який застосовується для реканалізації інфарктзалежної артерії в гострий період інфаркту міокарда, одна ампула якого коштує близько 22 тис. грн. Минулого року за його допомоги було проведено 198 процедур тромболізису. Іншими словами, якщо ми можемо собі дозволити «Металізе ®», то стандартні медикаменти — тим більше. Так, тимчасові перебої з якимись ліками бувають — наприклад, якщо засіб проходить перереєстрацію. Але це епізодичні, а не системні випадки. А ось із чим дійсно велика проблема, яка, до того ж, щорічно загострюється, — то це з кількістю лікарів: службі їх катастрофічно не вистачає. Наша спеціальність — низькооплачувана, складна і непрестижна, тому медики вкрай неохоче йдуть працювати на швидку. На сьогодні укомплектованість обласної служби ЕМД лікарями становить 57,5% (по Україні середня цифра — 59%), і з кожним роком цей показник знижується. До того ж, більше третини фахівців — люди пенсійного віку. Лише одиниці з інтернів після закінчення Дніпропетровської державної медичної академії йдуть працювати на швидку, але після обов’язкових трьох років більшість молодих лікарів від нас тікає. Зараз на Дніпропетровській станції швидкої допомоги, яка з 1 січня цього року приєднана до обласного ЦЕМД та МК, проходять інтернат уру всього 6 осіб. У результаті з 281 бригади обласної служби тільки 96 — лікарських, а 185 — фельдшерські. З фельдшерами в області особливих проб­ лем немає, укомплектованість фізичними особами — близько 85%, а оскільки і лікарі, і фельдшери в основному працюють на півтори ставки, то цього достатньо. Затримок із виплатою зарплати медикам швидкої на Дніпропетровщині немає. Крім ставки раз на рік (до відпустки) виплачується матеріальна допомога на оздоровлення в розмірі одного окладу. Здійснюються також доплати за виїзний характер роботи, так звані «колісні»: медик і водій, які пропрацювали в службі мінімум 3 роки, отримують 20% до окладу, 5 років — 40%, 7 років і довше — 60%. У якості мотивації з 2014 року згідно з постановою Кабінету Міністрів за наявності економії фонду заробітної плати з’явилася можливість на законних підставах доплачувати всім медикам швидкої близько 40% від окладу — за інтенсивний характер і важкі умови праці. Але, на жаль, ці кошти неможливо закласти в бюджет, який гарантує лише обов’язкові виплати: оклад, надбавки за категорію, вчене звання та ступінь, нічні чергування та роботу у святкові дні тощо. Тому зазначені надбавки в повному обсязі виплачуються не завжди. Така ситуація не тільки на Дніпропетровщині, а й по всій країні. Але за січень 2016 року завдяки зусиллям Департаменту охорони здоров’я ОДА ми їх виплатили, сподіваємося, так буде і надалі.

8

Х АРКІВЩИНА Галина САЛДАН, заступник директора КЗОЗ «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» Департаменту охорони здоров’я Харківської ОДА з оперативної роботи, медицини катастроф та цивільного захисту населення

К

омунальний заклад охорони здоров’я «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» Департаменту охорони здоров’я Харківської ОДА першим в Україні майже 8 років тому запровадив систему GPS-навігації, розроблену силами місцевих інженерів, створив єдину з МНС службу медицини катастроф і відкрив єдину диспетчерську, обладнану сучасною комп’ютерною технікою, та підготував до роботи в нових умовах медичний персонал. ЦЕМД та МК має 10 підстанцій у місті та 16 — в області. У їх складі працюють понад 230 автомобілів. У місті та області організовано 188 постійних і тимчасових пунктів базування бригад ЕМД. Автопарк постійно оновлюється, торік за рахунок обласного бюджету придбано 22 сучасні медичні автомобілі класу В і С. Загалом цього достатньо, але бажано замінити на нові всі старі машини, насамперед, це УАЗи, які взяли в оренду в ЦРЛ. Пального вдосталь, як і медикаментів та пристроїв для їх застосування. Сьогодні всім відома формула «20+20», введена Постановою Кабінету Міністрів від 27.03.2013 р. №199 «Деякі питання оплати праці медичних працівників системи екстреної медичної допомоги», яку свого часу запропонували та відстояли саме харків’яни. Не всі області здатні зі свого бюджету виплачувати надбавки за інтенсивність та особливий характер праці, а в нас така можливість є. Коли додати «колісні» надбавки, котрі досягають 60% після 7 років роботи в системі ЕМД, то виходить, що наші працівники отримують вдвічі вищу від інших категорій медиків зарплату. Але робота на швидкій вимагає зовсім іншої віддачі. Тому не всі тут затримуються. Плинність кадрів у колективі із понад 3 тис. співробітників, зрозуміло, існує. Як і нестача висококваліфікованих медиків. Лікарями ми укомплектовані на 70%, хоча щороку за розподіленням до нас приходять 25 випускників медичних вишів. Проте думаю, що порівнювати зарплатню медиків бригад ЕМД та лікарів інших медичних закладів — справа невдячна. Різниця в оплаті праці не затримує молодих фахівців. Інтерни, наприклад, зобов’язані три роки в нас відпрацювати. Але мотивом, здебільшого, є набуття досвіду, який потім згодиться десь в іншому місці. Тому Уряду та МОЗ слід думати не про надбавки, а про глобальну систему зміни оплати праці медичних працівників чи надання соціальних пільг. Свої особливості є й у роботі водіїв швидких. Їх зарплатня не витримує конкуренції із заробітками водіїв «маршруток», вони часто переживають стреси, намагаючись якомога швидше довезти хворого до лікарні чи допомогти рятувальникам дістати пораненого з понівеченого авто. Тож слід акцентувати увагу МОЗ на те, що водії не отримують згаданої надбавки «20+20», бо свого часу їх не ввели до Наказу №199, і це зумовлює велику плинність кадрів цієї категорії. Адже ні в кого не виникає сумнівів в інтенсивності їх роботи та особливому її характері. Чому ж вони не мають права на додаткові виплати, як усі інші члени бригади? У нашому Центрі в чотири зміни працюють 200 бригад — у середньому по 700 осіб на зміну. Адміністрація пильно слідкує за тим, аби жодна з них не вибивалася з графіка 12-годинного робочого дня.

Віктор ЗАБАШТА, директор КЗОЗ «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» Департаменту охорони здоров’я Харківської ОДА

Н

аша система після реформування стала дуже подібною до польської. Але в Польщі розбудовано потужну мережу сімейної медицини. Там домашній лікар веде своїх пацієнтів від народження до старості, і нікому з його підопічних й на думку не спаде викликати швидку допомогу, коли підвищилася температура, розболілася голова чи виник розлад травлення. Так само і в Ізраїлі. Коли я проходим там стажування з реанімації та інтенсивної терапії, звернув увагу на виклики з приводу інфаркту чи інсульту і запитав: «А як бути з гіпертонічним кризом, у вас немає таких викликів?» Напівжартома, напівсерйозно мені відповіли: «А що це таке? Ми не доводимо людей до гіпертонічних кризів». Артеріальна гіпертензія не входить до протоколів ізраїльської невідкладної допомоги, цим там займаються сімейні лікарі. А якщо таких немає, то їх функції перебирає на себе екстрена допомога, що дуже невигідно для держави. Сьогодні жодна країна, окрім нашої, зважаючи на високу вартість виклику бригади ЕМД, не дозволить собі такої розкоші — безкоштовних уколів з приводу підвищення тиску чи температури тіла. Отже, поки не працює інститут сімейних лікарів, не буде ефективним й інститут екстреної допомоги. У Румунії після входження країни до Євросоюзу стала відчутною катастрофічна нестача лікарів екстреної допомоги, бо ті масово виїхали працювати до інших держав ЄС, де зарплата в рази перевищувала румунську. Там проблему вирішили інакше: терміново почали навчати парамедиків, сформували за допомогою МНС систему ЕМД за принципом «1 до 10», тобто одна бригада з лікарями, решта — з парамедиками, а водіїв набрали зі співробітників МНС. Потрібно підвищувати ефективність роботи транспорту і людей, які на ньому працюють, і це не новина. Ще 8 років тому, коли до Харкова у зв’язку з впровадженням GPSнавігації приїздили представники французької екстреної допомоги, вони дивувалися: навіщо вам стільки лікарень? А у нас і понині велика кількість медичних закладів, і ніхто з цивільних, та що там — навіть поліція не знає, до якого з них везти хворого, аби він, наприклад, після автокатастрофи отримав максимум медичних послуг у спеціалізованому відділенні. Думаю, в інших містах, де немає GPS-навігації, ситуація ще гірша. Це просто жахливо, коли диспетчер працює наосліп, не знає, яка бригада перебуває найближче до місця виклику, і надсилає машину за принципом «одна виїхала з підстанції, інша — заїхала». Так можна і втричі збільшити їх кількість, але ефективність при цьому не підвищиться! У нас і зараз машин більше, ніж у Польщі та Франції. Модель інтенсифікації діяльності ЕМД слід будувати шляхом не збільшення кількості автомобілів і бригад, а їх раціонального використання. Насамперед, слід впровадити GPS-навігацію, а це обумовить необхідність перекваліфікації кадрів, їх омолодження. Харків пішов саме цим шляхом, тому й не маємо підстав кричати: «Караул!» Щодо кадрового складу, то й нині в нас переважають спеціалісти старшого віку, хоча інтенсивність роботи медиків зросла в рази. Коли я майже 30 років тому прийшов на швидку, тут працювали лікарі-пенсіонери, що перейшли зі стаціонарів. Сьогодні ж

кадровий склад поступово омолоджується. Картина змінюється: наші ветерани переходять до стаціонару, щоб допрацювати там до пенсії. Так відбувається в усіх розвинених країнах, бо люди старшого віку не витримують інтенсивного навантаження. Є зрушення і в підготовці кадрів для нашої служби. За ініціативою МОЗ у коледжах проводиться навчання фельдшерів для системи ЕМД, більше того — планують готувати для нас диспетчерів. Дуже слушно, бо сучасний диспетчер повинен бути не тільки медиком і психологом, а й досконало володіти комп’ютерною технікою, знати географію свого краю, бути комунікабельним, мати розвинене мовлення, швидку реакцію на поведінку хворих, котрі звертаються по допомогу. Повірте, це надскладна робота, від якої часто залежить життя людини. На швидкій потрібні молоді, але кваліфіковані фахівці, бо з роками люди не лише втрачають форму, а й вигоряють професійно. Реформа однієї лише екстреної допомоги без перебудови всієї системи охорони здоров’я неможлива. Якщо йти цим хибним шляхом, то можна доперебудуватися до того, що швидка замінить всю медицину. Сьогодні вона вже підміняє сімейних лікарів, а завтра що — поліклініки? А потім?.. Під час останнього сплеску реформаторства вирішили розформувати спеціалізовані кардіологічні, реанімаційні та інші бригади. З одного боку, це правильно, бо за умови GPS-навігації всі машини мають бути однаково укомплектовані, усі лікарі однаково навчені, щоб досягти взаємозамінюваності та нормативів доїзду. Але з іншого — слід мати такі машини, таке обладнання та медикаменти в них, а також дороги, аби виконати вимогу доїзду. Тепер же в Україні немає єдиних стандартів. Зокрема на Харківщині залишили два типи спецбригад: психіатричні та неврологічні — 5 на місто й область, а кардіологічні та реанімаційні перепрофілювали в бригади інтенсивної терапії. Відрізняються вони наявністю в штатному розписі ще одного фельдшера. У місті таких бригад 14, в області — 2, але їх кількість потрібно збільшувати. Хоча б тому, що в Харкові вже існує чотири центри інтервенційної кардіології, і своєчасне доправлення до них хворих на інфаркт міо­ карда забезпечує їм подальше повноцінне життя. Статистика тут досить красномовна: кількість пацієнтів, яким проведено успішну серцеву реанімацію, за два останніх роки зросла вдвічі. Зокрема у 2015 році 208 хворим із гост­р им коронарним синдромом спецбригадами ЕМД проведено тромболітичну терапію. Крім того, у 48 пацієнтів успішно здійснили реанімаційні заходи. Скорочення субвенцій у Харківській області поки що не відчувається. Ми створили солідний запас медикаментів: якщо, наприклад, раніше мали на рік 7-8 доз препарату «Металізе ® » для екстреної тромболітичної терапії гострого інфаркту міокарда й «економили» його, то сьогодні без застороги вводимо відповідно до показань. Як і увесь світ, лікування проводимо за протоколом. Обладнання та медзасоби є в усіх бригад, що працюють на автомобілях класу В. Реанімобіль класу С для спецбригад відрізняється лише наявністю великого апарата ШВЛ. Але головним нашим надбанням все ж таки є висококласні лікарі, фельдшери та водії, яких ми цінуємо понад усе. Дана РОМАНЮК (м. Рівне), Інна ХІМІЧУК (м. Черкаси), Олеся ШУТКЕВИЧ (м. Вінниця), Ірина КАДЧЕНКО (м. Дніпропетровськ), Ольга ФАЛЬКО (м. Харків), спеціально для «ВЗ»

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

СИСТЕМА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

4 березня 2016 року

ПОРЯТУНОК І ЯКІСТЬ ЖИТТЯ: ВИБИРАТИ ЧИ ПОЄДНУВАТИ? У розвинених системах охорони здоров’я ефективність лікування пацієнта не розцінюється як мета, що виправдовує засоби. Тобто зцілення хворого аж ніяк не має відбуватися за рахунок зниження якості його життя. Натомість в Україні лікарі в гонитві за клінічною ефективністю часто ігнорують такий показник або ж не знають, як його забезпечити.

Олексій КОРЖ, завідувач кафедри загальної практики-сімейної медицини Харківської медичної академії післядипломної освіти МОЗ України, член Всесвітньої організації сімейних лікарів WONCA, доктор медичних наук, професор

ВЗ Коли лікар опиняється перед вибором: врятувати хворого або забезпечити йому комфорт, він навряд чи буде довго розмірковувати.

— Безперечно, якщо йдеться про екстрений випадок або онкологічне захворювання, зрозуміло: лікар повинен передусім «витягнути» пацієнта. Тому, коли в таких випадках доводиться жертвувати якістю життя (завжди дається взнаки побічна дія протипухлинної терапії), від цього нікуди не дінешся, головне — клінічний ефект. Однак під час лікування пацієнтів із хронічними неінфекційними хворобами (а таких на сьогодні — переважна більшість) лікар завжди може вибрати ту чи іншу терапію, здатну продовжити життя хворого й водночас забезпечити його якість. Тривалість і якість життя — два інтегральні показники, що характеризують й оцінюють рівень і стан здоров’я населення в цілому та кожної людини зокрема. Вони рівнозначні й важливі, незважаючи на виникнення час від часу питання про їх конкурентоспроможність. Наприклад, що краще: жити якісно, але недовго, чи навпаки? Насправді такої «альтернативи» не повинно бути. ВЗ Але ж якість життя пацієнта не залежить винятково від лікаря.

— Так, у широкому розумінні це поняття охоплює різні аспекти: умови життя людини, загальний стан її здоров’я, рівень доходів, соціальні контакти, інтелектуальну діяльність, психологічний стан тощо. Однак якість життя, пов’язану зі здоров’ям, у всьому світі розглядають як самостійний і об’єктивний інтегральний показник. Він є одним із ключових у сучасній медицині, оскільки відображає глибокий і узагальнений аналіз фізичних, емоційних, психологічних та соціальних проблем хворого. Відтак змінюється й суть клінічної медицини: вона

переорієнтовується на забезпечення якості життя пацієнтів, завдяки чому відбувається гуманізація клінічної практики, основними принципами стають повага до особистості та прав пацієнта. Показник якості життя дає змогу оцінити ступінь тяжкості стану хворого, ефективність його лікування. Його використовують як додатковий критерій під час вибору індивідуальної терапії, у процесі всебічної клінічної оцінки нових лікарських препаратів, а також як прогностичний фактор. Крім того, він може знадобитися для порівняння різних підходів до лікування, відпрацювання його оптимальних варіантів, наприклад, паліативної терапії того чи іншого захворювання. Більше того, наприклад, у Великій Британії цим критерієм послуговується держава для формування власної політики в медичній галузі. Зокрема показник витрат на рік якісного життя (QALY) є основою для прийняття рішення про внесення будь-якої нової медичної технології у перелік, що фінансується з бюджету охорони здоров’я. ВЗ Для визначення загального поняття якості життя розроблено чимало індикаторів. Чи існує спеціальна шкала його вимірювання в медичному аспекті?

— У цілому виділяють три ознаки, що характеризують концепцію якості життя: багатовимірність (адже це інформація про різні сфери життєдіяльності людини), змінюваність у часі (передбачає моніторинг стану хворого), участь пацієнта в оцінці власного стану (самооцінка). Дослідження якості життя в сучасній медицині набуває дедалі більшого значення, оскільки дає змогу виявити додаткові переваги й недоліки проведеної терапії. «Вимірювання» цього показника ґрунтується зокрема й на суб’єктивній оцінці хворим рівня власного добробуту у фізичному, психологічному, соціальному та економічному аспектах. Це можна зробити за допомогою різних анкет, тестів, шкал, індексів. Утім, інтерпретація показника якості життя потребує виваженого підходу. Адже, скажімо, анкети для опитування пацієнтів можуть істотно відрізнятися. Один опитувальник враховує 100 симптомів, інший — лише 15. Як тоді порівняти їх результати? Одні автори переконливо доводять, що якість життя повністю корелює з тяжкістю стану, інші повідомляють про низький ступінь такої кореляції. У будь-якому разі незмінними складовими сучасних методик вимірювання якості життя в конкретного індивідуума є його фізичне й психічне здоров’я та соціальне благополуччя. Однак розрахунки, застосовувані для оцінки якості життя групи хворих, не враховують рівень відповідного показника в цілому в популяції. Це може позначатися на масштабних популяційних дослідженнях якості життя, необхідних для прий­няття рішень. Тож, наприклад, екстраполяція зарубіжних даних для впровадження

світових методик в Україні може призвести до помилок. ВЗ Як лікар має втілювати політику збереження якості життя пацієнта на практиці, особливо в умовах вітчизняної медицини?

— Зусилля лікарів у цьому напрямку залежать від світогляду і знань, які формуються ще зі студентської лави. Зрештою, вдосконалюватися професійно ніколи не пізно. Питанню підвищення якості життя в разі використання окремих лікарських засобів або комплексного медикаментозного впливу присвячені численні публікації. Призначаючи ті чи інші лікарські засоби, лікар повинен передбачити не лише досягнення потрібного клінічного ефекту, а й несприятливий вплив цих препаратів (особливо в разі одночасного прийому значної їх кількості), який може істотно знизити якість життя хронічного хворого. Адже часто такі пацієнти просто відмовляються від вживання ліків саме через те, що їх побічна дія заважає їм повноцінно жити. Наприклад, однією з найчастіших причин відмови чоловіків від прийому антигіпертензивних засобів є спричинюване ними порушення еректильної функції. Мабуть, кожен лікар стикався на практиці зі стражданнями пацієнтів, у яких унаслідок застосування інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту виникав сухий надсадний кашель. При використанні антигіпертензивних засобів, особливо в разі їх поєднання із засобами, що блокують α-адренорецептори (застосовують при гіперплазії передміхурової залози), якість життя знижується через розвиток гіпотензії. Спілкуючись із сімейними лікарями, я зрозумів: подібним проблемам пацієнтів вони приділяють недостатньо уваги. Головне — знизити тиск і крапка. А потім постійно говоримо, що важливими факторами розвитку серцево-судинних захворювань є депресія, порушення психологічного, емоційного стану, які, до того ж, ще й перешкоджають одужанню хворого, тощо. Тож під час прийняття клінічних рішень лікар повинен орієнтуватися на сучасні підходи, визначені міжнародними стандартами і протоколами лікування, які зорієнтовані на збереження якості життя пацієнта. Нині в Україні достатньо препаратів, з яких можна вибирати: під час реєстрації лікарських засобів вже враховується їх вплив на якість життя хворого — і це великий плюс. Наприклад, якщо для лікування артеріальної гіпертензії пацієнт постійно вживатиме діуретики з β-адреноблокаторами, то такий «тандем» може призвести до розвитку цукрового діабету 2-го типу (а це значне погіршення якості життя пацієнта). Раніше така терапія вважалася «класичною», нині у світі до неї почали ставитися обережніше, використовуючи нові лікарські засоби. Але тут «задіяні» не тільки фармакологія, а й елементи індивідуального

підходу, якість медичного обслуговування, зрештою, небайдужість лікаря до проблем пацієнта та його здатність співпереживати. Даються взнаки й певні ментальні традиції. Наприклад, наші лікарі в терапії болю тяжіють до «недопризначення» анальгетиків, мовляв, нічого страшного, якщо трохи поболить. У західних країнах лікарі налаштовані інакше: неповне усунення болю у хворого прирівнюється до тортур. Ще раз повторюю: сьогодні в арсеналі лікаря — безліч препаратів, з яких можна вибрати ті, що дають змогу досяг­­ти хорошого клінічного ефекту й при цьому поліпшують або принаймні не погіршують якість життя пацієнта. ВЗ А якщо вибору позбавлений сам хворий, наприклад, через високу вартість призначених лікарем препаратів з найменшою побічною дією?

— Така проблема, на жаль, також існує. Іноді пацієнти з низьким рівнем доходів, аби пройти лікування, змушені економити на продуктах харчування, інших повсякденних потребах. На жаль, лікарі не завжди враховують цей фактор зниження якості життя хворих, що значно зменшує їх прихильність до рекомендованого лікування. Останнім часом серед найактуальніших аспектів раціонального застосування лікарських засобів найчастіше обговорюється саме економічний як найважливіший у технології вибору. Вартість ліків є визначальним фактором при прийнятті рішень щодо їх закупівель на національному, регіональному та муніципальному рівнях, а також щодо призначення їх біля ліжка хворого. За суперечками медичних чиновників, які лікарські засоби краще (чи дешевше) купувати, губиться основна мета надання медичної допомоги — поліпшення (або збереження) якості життя пацієнта. Коли врахувати, що поняттю «якість життя» в медицині вже більше тридцяти років, то внесок у розвиток підходів до дотримання цього принципу у фармакотерапії можна оцінити як вельми скромний. Особливо це помітно у сфері забезпечення лікарів об’єктивною інформацією про порівняльну клінічну й економічну ефективність та безпечність оригінальних і генеричних лікарських препаратів. Ми повинні нарешті зрозуміти, що турбота про якість життя хворого має бути наріжним каменем діяльності лікаря (як це прийнято у світі). Це «місточок» довіри пацієнта, котрий виконуватиме рекомендації лікаря лише відчувши, що «союз» із ним дарує якісний рівень життя. Безперечно, оцінка цього рівня, надана самим пацієнтом, суб’єктивна (недаремно для більшої об’єктивності показника якості життя розроблені різні методи), але важливо, що це інтегральна оцінка не лише стану хворого, а й діяльності лікарів. Особливо важливо актуалізувати це питання в Україні, якщо ми хочемо, аби нашу систему охорони здоров’я у світі сприймали бодай такою, що прагне задовольнити інтереси пацієнтів. Роботи в цьому напрямку — непочатий край. І першим кроком має стати зміна світогляду лікарів. Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»

9

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

СКОРОЧЕННЯ ЛІЖОК: ХТО І ЯК ВИЗНАЧАЄ НОРМУ? В усьому винні зайві ліжка. Так в Україні пояснюють проблеми охорони здоров’я, цим виправдовують невдачі її реформування, а скорочення «баласту» пропонують як вихід із кризи. Чому перехід на світові норми забезпечення стаціонарними ліжками не враховує їх можливостей у розвинених країнах і у вітчизняних реаліях? Хто вивчав реальні потреби в стаціонарній допомозі, аби оптимізація мережі не стала прокрустовим ложем? І де гарантії того, що нова кількість таки перейде в нову якість?

Віктор ЛИСАК, директор Департаменту охорони здоров’я Полтавської ОДА, Заслужений лікар України, кандидат медичних наук

З

а радянських часів норма 130-140 ліжок на 10 тис. населення вважалася оптимальною. Однак нині медицина зробила значний крок уперед — незрівнянно змінилися методики лікування і діагностики, з’явилися новітні технології та обладнання, а ми й досі керуємося старими нормами ліжкового фонду. На мою думку, показник 60 ліжок на 10 тис. населення, урегульований Постановою Кабінету Міністрів від 25.11.2015 р. №1024 «Про затвердження нормативу забезпечення стаціонарними лікарняними ліжками у розрахунку на 10 тис. населення», на сьогодні є найприйнятнішим. Наш департамент ретельно вивчав цю проблему на прикладі Великої Британії, Франції, Нідерландів, Польщі тощо, і ми переконалися, що така норма відповідає рівню сучасної медицини. Адже хворого лікує не місце, а нові методи і підходи в лікувальному процесі. В усьому світі 60-70% пацієнтів після кількох днів інтенсивного лікування виписують додому. Якщо ми беремо за зразок Європу, то слід переймати її досвід. Там термін перебування хворого в стаціонарі короткий: після операції та кількох днів лікування в реанімації його виписують. Ще певний період часу він перебуває в готелі поруч із клінікою, звідки ходить на консультації. Тобто там, де застосовують високотехнологічні, інтенсивні методи лікування, потреба в ліжках значно зменшується. Нині в області впроваджено прогресивні технології в хірургії, травматології, офтальмології, які дають

10

МІСЦЬ НЕМАЄ

змогу скоротити термін перебування хворих у стаціонарі до кількох днів. Утім, оптимізацію ліжкового фонду не можна проводити непродумано. Важливо, аби профільне Міністерство підготувало для цього відповідні розрахунки та методики, щоб не постраждали пацієнти, не з’явилося соціальної напруги, щоб, скоротивши ліжка, ми не втратили якихось важливих функцій наших закладів, не допустили перевантаженості на окремих потоках — особливо це стосується ургентних хворих. Має бути єдиний підхід до такого важливого питання на рівні як районів і областей, так і держави. Слід врахувати й регіональні особливості: у промислових містах, скажімо, більше випадків травматизму, у сільській місцевості переважають інші хвороби тощо. Також необхідно акцентувати увагу на маршрутизації пацієнта — госпіталізація не має бути хаотичною, коли хворі напряму звертаються в стаціонар. Сімейний лікар — єдиний, хто має направляти пацієнта в заклади вторинного рівня. А вже там визначать, чи потрібна йому госпіталізація в стаціонар третинного рівня.

Альона БЛАГОВЄЩЄНСЬКА, Голова Харківської обласної організації Профспілки працівників охорони здоров’я України

П

і гарантій працівників галузі. Сьогодні в рамках реалізації згаданої Постанови МОЗ України не розробило конкретних заходів щодо подальшого працевлаштування вивільнених медиків, не передбачило додаткового фінансування та компенсаційних виплат, пов’язаних зі звільненнями внаслідок оптимізації ліжкового фонду. На рівні регіону Профспілка досягла порозуміння з владою щодо виваженого підходу до реалізації Постанови. Проведено попередні консультації з керівництвом регіону, Департаменту охорони здоров’я ОДА щодо недопущення масового звільнення працівників, мінімізації негативних ризиків скорочення ліжкового фонду. Впевнені: оптимізація ліжкової мережі області здійснюватиметься передусім з урахуванням реальних потреб у видах медичної допомоги її мешканців та переміщених осіб, регіональних особливостей мережі та забезпеченості медичними кадрами, а не з огляду на суто формальні нормативи, як це фактично запропоновано Урядом.

рофспілка занепокоєна впровадженням нового нормативу забезпечення закладів охорони здоров’я стаціонарними ліжками

Валерій ЗУБ, головний лікар Чернігівського обласного онкологічного диспансеру, головний позаштатний онколог управління охорони здоров’я Чернігівської ОДА, кандидат медичних наук

— це може призвести до скорочення чисельності штату та вивільнення працівників. Безперечно, медична реформа є очікуваною як для медичної спільноти, так і для суспільства. Однак реформа — це не тільки оптимізація закладів, ліжок, це передусім підвищення якості та доступності медичної допомоги, престижу праці представників галузі. До того ж, останніми роками кількість стаціонарних ліжок в Україні значно зменшено. На жаль, Постанова Кабінету Міністрів №1024 не погод­ жувалася з Профспілкою, хоча така процедура передбачена чинним законодавством. Також незрозуміло, чому Урядом встановлено саме такий норматив (60 ліжок на 10 тис. населення), який, до речі, належить до державних соціальних стандартів. У проекті Методики щодо забезпечення стаціонарними лікарняними ліжками у розрахунку на 10 тис. населення, напрацьованій МОЗ України, не враховано потреби в них залежно від захворюваності населення, доступності медичної допомоги, багатьох інших чинників. У регіонах існують певні розбіжності, які теж не можна залишати поза увагою. Постійно наголошується на необхідності усунення дублювання надання різних видів медичної допомоги, проте всупереч цьому дія Постанови не поширюється на відомчі заклади охорони здоров’я. Профспілка вважає, що будь-яку оптимізацію необхідно проводити орієнтуючись на реальні потреби населення у медичній допомозі, а також передбачивши забезпечення констит уційних прав

С

корочення ліжок — процес неминучий. Зокрема й через зменшення чисельності населення країни (наприклад, на Чернігівщині — щороку на 10-12 тис.). Інша справа, як саме відбувається таке скорочення: за наказами чи природним шляхом. Значною перешкодою на шляху раціональної оптимізації ліжкового фонду, на мою думку, є 33-й наказ МОЗ — він суворо регламентує штатний розпис закладу і прив’язує його до кількості ліжок. Відповідно, щоб зберегти медперсонал, кожний головний лікар тримається за ліжковий фонд. Натомість потрібно надати керівникам можливість самостійно комплектувати штати відділень: у хірургії має бути більше лікарів і середнього медперсоналу, у відділеннях терапевтичного профілю — інша «розстановка сил». Безперечно, необхідний нормативний документ, котрий коригуватиме кількість медичного персоналу, але цей процес повинен бути гнучким — з урахуванням особливостей регіону, району та окремого закладу. Крім того, на них потрібно зважати й при формуванні оптимального показника ліжкового фонду. Керівники Чернігівських ОДА та обласної ради неодноразово зверталися з цією пропозицією до МОЗ України. Оскільки наша область дуже велика, а чисельність населення вкрай мала, до того ж, переважає хутірський тип поселення, то скорочення ліжок до 60 на 10 тис. населення призведе до закриття половини медичних закладів регіону! Цього робити не можна, потрібно враховувати соціальну складову, інакше невеликі райони області взагалі залишаться без лікарень. Тож повинен спрацювати здоровий глузд. Один із напрямів оптимізації медичної галузі області — формування міжрайонних центрів, де сільському населенню надаватимуть спеціалізовану медичну допомогу. Інші медустанови можна трансформувати в реабілітаційні заклади, лікарні виходжування, для лікування хронічних хворих тощо.

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

4 березня 2016 року

« Олег НАЙДАН, заступник начальника управління охорони здоров’я Черкаської ОДА

С

ьогодні в Черкаській області функціонує 82 ліжка на 10 тис. населення. Варто зауважити, що наше управління не може самостійно ухвалювати рішення про те, які ліжка і в якій кількості будуть оптимізовані в тому чи іншому лікувальному закладі краю. Це — прерогатива місцевих органів самоврядування, адже десь економічно недоцільними виявляться, наприклад, хірургічні ліжка, десь — педіатричні. Це залежить від низки чинників, зокрема наявності діагностичного обладнання, кваліфікованих кад­рів, віддаленості від обласного центру, демографічної ситуації тощо. Наразі ми очікуємо від районів планів оптимізації ліжкового фонду, котрі мають бути сформовані до кінця першого кварталу цього року (ці плани затвердить влада на місцях). Тож управління не буде кінцевою інстанцією у впровадженні скорочень. Кожен район організує цю роботу так, як вважатиме за потрібне. Головне, не порушити закони та права пацієнтів, забезпечити можливість виконання протоколів лікування — за цим ретельно стежитимемо. Сьогодні більшість ліжок у районах виконують соціальну функцію. Так, цілодобово утримуються ліжка, на яких хворі перебувають лише вдень. Отже, таких пацієнтів можна й потрібно лікувати в умовах денного стаціонару. А це — резерв оптимізації ліжкового фонду. Зрозуміло, що скорочення ліжок призведе до кадрових ротацій, але вони також матимуть місцеві особливості: десь знадобиться менше медсестер, натомість, виникне потреба ввести посаду офтальмолога чи сімейного лікаря. У суспільстві побутує хибне уявлення, що скорочення ліжок погіршить якість надання медичної допомоги. Це не так. Якщо в дільничній лікарні неналежний рівень оснащеності та немає досвідчених фахівців, то велика кількість стаціонарних ліжок аж ніяк не сприятиме ефективнішому лікуванню хворих. Саме тому й потрібна оптимізація, створення міжрайонних центрів чи відділень різного профілю, які вирізняються достатньою матеріально-технічною базою та кадровим потенціалом. Кошти, вивільнені за рахунок скорочення ліжок, можна буде спрямувати на закупівлю обладнання чи придбання житла для спеціалістів тощо. Але оскільки кожен район має свої особливості та потреби, механізм скорочення ліжок не може бути уніфікований. Провідну роль мають взяти на себе центри ПМСД, адже в усьому світі саме ефективна робота первинної ланки зменшує кількість госпіталізацій. Головне — поставитися до скорочення зважено й відповідально, прорахувавши все до дрібниць, тоді від цього виграють і пацієнти, і бюджет.

Дмитро РУДЕНКО, головний лікар КЗ «Чернігівська центральна районна лікарня»

Д

о скорочення ліжок слід підходити дуже виважено, враховуючи при цьому не тільки кількість населення, а й площу адміністративної одиниці обслуговування та відстані до найвіддаленіших населених пунктів на цій території, адже із цими аспектами безпосередньо пов’язана якість надання медичної допомоги.

ОСКІЛЬКИ КОЖЕН РАЙОН МАЄ СВОЇ ОСОБЛИВОСТІ ТА ПОТРЕБИ, МЕХАНІЗМ СКОРОЧЕННЯ ЛІЖОК НЕ МОЖЕ БУТИ УНІФІКОВАНИЙ. ПРОВІДНУ РОЛЬ МАЮТЬ ВЗЯТИ НА СЕБЕ ЦЕНТРИ ПМСД, АДЖЕ В УСЬОМУ СВІТІ САМЕ ЕФЕКТИВНА РОБОТА ПЕРВИННОЇ ЛАНКИ ЗМЕНШУЄ КІЛЬКІСТЬ ГОСПІТАЛІЗАЦІЙ. ГОЛОВНЕ — ПОСТАВИТИСЯ ДО СКОРОЧЕННЯ ЗВАЖЕНО Й ВІДПОВІДАЛЬНО, ПРОРАХУВАВШИ ВСЕ ДО ДРІБНИЦЬ, ТОДІ ВІД ЦЬОГО ВИГРАЮТЬ І ПАЦІЄНТИ, І БЮДЖЕТ

«

Запропонований МОЗ України механізм скорочення ліжок не враховує особливостей окремих регіонів. Для прикладу візьмімо Чернігівську область, одну з найбільших в Україні за територією і водночас одну з найменш заселених (населені пункти зазвичай невеликі та розташовані на значній відстані один від одного). Зокрема в Чернігівському районі, площа якого перевищує територію таких європейських держав, як Люксембург, Андорра, Ліхтенштейн, розміщено 123 населені пункти (протяжність його в одному напрямку — 70 км). Тому зрозуміло, що люди з віддалених хуторів і сіл приїздять у Чернігів на стаціонарне лікування. Вони не можуть щоденно відвідувати стаціонар денного перебування або отримувати амбулаторне лікування. На сьогодні в районі функціонує 73,8 ліжка на 10 тис. населення. Це середній показник (з урахуванням зазначених особливостей), що не дуже відрізняється від такого деяких європейських країн. Також скорочення ліжкового фонду має бути поступовим: у міру зменшення термінів перебування хворого в стаціонарі за рахунок впровадження сучасних технологій лікування. Наприклад, після запровадження в нашій лікарні методу лапароскопічної холецистектомії період лікування пацієнтів цього профілю скоротився з 2-3 тижнів до 3-5 днів. Тобто спочатку ретельно відпрацьовується нова технологія (а це потребує низки організаційних та санітарно-освітніх заходів, оскільки всі ускладнені та задавнені випадки оперуються саме традиційним методом), а вже потім скорочуються ліжка. На жаль, держава практично не виділяє коштів на запровадження сучасних технологій (на закупівлю нового обладнання та витратних матеріалів, відповідне перенавчання персоналу тощо). До речі, метод лапароскопічної холецист­ ектомії в нашій лікарні було впроваджено не за державні кошти, а завдяки спонсорській допомозі. На жаль, сьогодні доводиться констатувати, що мета у Міністерства одна — скорочення витрат на охорону здоров’я. І якщо Постанову №1024 буде реалізовано, головні лікарі медичних закладів будуть змушені звільняти частину медичних працівників, адже на сьогодні чисельність штату напряму пов’язана з кількістю ліжок. Це, відповідно, посилить соціальну напругу і в медичних колективах, і серед населення. Адже умови запропонованого скорочення не враховують потреб і можливостей надання не лише планової, а й екстреної цілодобової медичної допомоги за всім спектром патологій у межах терапевтичного та хірургічного вікон. Зауважу: зараз наша лікарня працює з великим навантаженням, практично всі відділення переповнені (майже третина госпіталізованих — хворі на грип та ГРВІ), і я не уявляю, як ми надаватимемо допомогу хворим у подібних ситуаціях, коли ліжка скоротять.

Петро КІРПІК, Голова первинної профспілкової організації КЗ «Болградська центральна районна лікарня» Одеської області

К

оли нас у черговий раз закликають скорочувати ліжка, аргументуючи це тим, що вивільнені внаслідок оптимізації кошти будуть спрямовані на поліпшення якості медичної допомоги та інші «блага і процвітання» лікарень, які здійснили такі скорочення, одразу виникає пропозиція — доведіть на прикладі. Бо на власному досвіді я пересвідчився в протилежному: оптимізація ліжкового фонду нашу лікарню не врятувала, а фінансування не залежить від того, приймає чи ні її керівництво прогресивні управлінські рішення. У 1989 році в медичних закладах району налічувалося 865 ліжок, 500 з них — у ЦРЛ, решта — у 9 дільничних лікарнях. Ми розуміли, що обсяги державного фінансування не дадуть нам змоги утримувати такого «монстра», тож почали поступово скорочувати ліжковий фонд, довівши його до 365 ліжок, що становить 50,9 на 10 тис. населення. Тобто навіть новий норматив ми вже давно виконали й перевиконали. Але кошти на утримання оновленого фонду в нас не з’явилися. Тож через недостатнє фінансування ЦРЛ у 2015 році були змушені ще більше «скоротитися»: з липня минулого року призупинили роботу 30 ліжок туберкульознолегеневого відділення і стільки ж — терапевтичного. Відтак нині в районі функціонує 300 стаціонарних ліжок (показник — 42,6 на 10 тис. населення). Чи врятувало це нас? Аж ніяк. Бо рішення, куди і як розподіляти кошти, залежить не від нас. Цього року район отримав медичну субвенцію в розмірі 40,9 млн грн. На сесії Болградської райради, де затверджували районний бюджет, вона стала справжнім каменем спотикання. Методом продавлювання, з порушенням регламенту і процедури голосування з третьої спроби районний бюджет таки було затверджено. Депутати розподілили медичну субвенцію між районним ЦПМСД і ЦРЛ у пропорції 35 і 65% відповідно. Але коштів, котрі дісталися внаслідок такого розподілу (навіть з урахуванням залишку минулорічної субвенції та додаткових ресурсів з місцевого бюджету, яких, до речі, виділено менше, ніж на первинку), не вистачить на елементарне виживання лікарні. Доведеться й надалі скорочувати ліжковий фонд (проте це вже за межами розумного й припустимого!), штати медичних працівників, зменшувати асигнування на придбання дезінфекційних засобів, ліків для надання невідкладної допомоги, утримання хворих у стаціонарі. Не в повному обсязі закладені кошти на заробітну плату, не передбачені асигнування на заміщення тимчасово відсутніх працівників та інші необхідні надтарифні

виплати, на індексацію заробітної плати тощо. Туберкульозно-легеневе відділення доведеться закрити, перевівши хворих на лікування в спеціалізовані установи (поки ми лише призупинили роботу цих ліжок, а не скоротили їх, та тепер іншого виходу немає). А райрада вмиває руки, мовляв, ми жодних рішень про закриття не приймали, це — ваша «воля». Більше того, нині розробляються відповідні заходи з передачі ЦПМСД додаткових, не властивих для первинки послуг (лабораторних досліджень, фізіотерапевтичних процедур, акушерської допомоги тощо), аби довести рівень фінансування центру до 40%. Минулого року він становив 27%, цьогоріч асигнування збільшили на 2,5 млн грн. Будь ласка, але ж не за рахунок зменшення фінансування ЦРЛ на 3-4 млн грн! Перетягування ковдри — це не реформи, воно нікого не врятує. Департамент охорони здоров’я ОДА, куди ми звернулися по допомогу, відмахується, мовляв: вирішуйте ці питання на місцях. А як вирішувати? Чарівна паличка у вигляді подальшого скорочення ліжок вже не спрацює — доведеться взагалі закривати лікарню, оскільки вона не зможе повноцінно функціонувати. Бо на 2016 рік на харчування хворих у стаціонарі не передбачено жодної копійки, як і на забезпечення пільговиків, на протезування. На медикаменти маємо 790 тис. грн. Це за нинішнього рівня цін на 300 ліжок, на 70 тис. населення району, включно з ліками на невідкладну допомогу, наркотичними препаратами тощо! Відтак у цьому році на одного стаціонарного хворого припаде 4,67 грн на ліки та 3,37 грн на харчування (за рахунок асигнувань з місцевого бюджету). Безперечно, усі претензії й обурення пацієнти адресуватимуть медикам, люди не розбиратимуться, хто скільки коштів виділив, як їх розподіляли, та ще й наслухавшись заяв про те, що лікарні очолюють неефективні менеджери, котрі не вміють раціонально використовувати кошти, тримаються за «зайві ліжка» тощо. І найбільше про це кричать відповідальні за розподіл коштів. Однак, розписуючи нулі на життєво важливі статті витрат, вони не пропонують розумних і дієвих рішень щодо виходу із ситуації. Нам більше нікуди скорочуватися. І надлишку кадрів у нас немає. Більше того, лікарні потрібні анестезіологи та невропатолог. Ще більший дефіцит лікарів на первинці, молодь не хоче там працювати, бо житло, яке надається, без перебільшення, як-то кажуть, — без вікон, без дверей. Можливо, коли через кричуще недофінансування і скорочення «понад межу» лікарні почнуть закриватися, люди нарешті зрозуміють, хто в цьому винен — лікарі чи представники влади. І останнім нарешті доведеться взяти на себе відповідальність за стан галузі. Нещодавно я відвідував одне зібрання, де була присутня Ольга Богомолець, що звинувачувала лікарів у невмінні управляти галуззю, економити кошти та працювати на місцях. Представники Міністерства хором піддакували їй, розповідали про успішні реформи в Грузії тощо. Склалося враження, що ці люди прилетіли з іншої планети. Їм би не в Грузію, а в українську глибинку поїхати, аби ознайомитися з реаліями, на які вони накладають свої «ідеї», та побачити на власні очі наслідки необдуманих рішень, у тому числі й прийнятих на місцях.

НАСТУПНА ТЕМА Шановні читачі! Відкриваючи «Дискусійний клуб», ми ставили за мету дати кожному лікарю можливість висловитися з приводу наболілого. Тема нашого наступного обговорення:

«Управління охороною здоров’я: скільки чиновників потрібно на місцях?»

Чекаємо ваших листів на адресу: 04211, м. Київ, а/с 138, редакція газети «Ваше здоров’я» або на e-mail: vz@vz.kiev.ua

11

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ ЧЕРК АЩИНА

ЛОКОМОТИВ ВІДОМЧОЇ МЕДИЦИНИ ЗАЛИШИВСЯ НА УЗБІЧЧІ Реформа, яка розпочалася минулого року, не лише стала вироком для відомчих медичних закладів, а й погіршила ситуацію в комунальних установах. Адже фінансування, що виділялося з держбюджету із розрахунку на кількість населення регіону, відтепер розподіляється ще й на колишні відомчі лікарні. У місцевих бюджетах теж не густо. Тож для нормального функціонування «додаткових» медичних закладів банально не вистачає коштів. «Позбутися» їх теж не можна, оскільки законодавством прописано, що при реорганізації не можна змінювати вид діяльності закладу і передавати його у приватну власність. Тож усі сторони цього реформаторського процесу загнані в глухий кут.

М

инулого року в Черкаській області під реформування потрапили три установи: ДЗ «Відділкова лікарня станції ім. Т. Шевченка ДП «Одеська залізниця», ДЗ «Вузлова лікарня ст. Христинівка ДП «Одеська залізниця» та ДЗ «Спеціалізована медико-санітарна частина №14 Міністерства охорони здоров’я України». Уже рік ці медичні зак­лади намагаються вижити за новими правилами. Однак на фоні тотального безгрошів’я та недосконалого законодавства зробити це нелегко.

Наталія КОГУТ, головний лікар ДЗ «Вузлова лікарня ст. Христинівка ДП «Одеська залізниця»

Н

а сесії Христинівської районної ради було прийнято рішення про збереження нашого медичного закладу шляхом реорганізації спеціалізованої установи в комунальну. З першого погляду це нібито й хороше для нас повідомлення. Проте для реалізації цього рішення немає фінансування. Адже в районі крім нашої є ще Центральна районна лікарня та Центр первинної медико-санітарної допомоги. Субвенції з держбюджету на всі три зак­лади не вистачає, тому нам виділили лише третину від необхідного. За потреби в 5 млн грн нам дісталося 1,35 млн. За якими розрахунками — не зрозуміло, оскільки досі немає рішення про розподіл населення, котре ми будемо обслуговувати. Пояснили, що все — відповідно до минулого року. Але ж у 2015 р. ми отримали 1,1 млн грн медичної субвенції, 1,3 млн грн базової дотації, а наприкінці року надійшла медична субвенція для спеціалізованого закладу в розмірі 1,36 млн грн. На сьогодні від мене вимагають скоротити штат працівників із 79 до 35 осіб. З такою кількістю співробітників надавати медичну допомогу буде практично неможливо. Адже необхідні не лише медпрацівники, а й обслуговуючий персонал. Не може ж лікар і хворих приймати, і підлогу замість прибиральниці мити. А належне функціонування медичного закладу залежить від кількості лікарів. Минулого року ми вже скоротили 50 осіб. Кого знову скорочувати? Тим більше, що окрім місцевого населення ми продовжуємо обслуговувати залізничників, котрі охоплені системою страхової медицини. Вони приходять до нас отримати медичну допомогу зі страховими полісами. За списками працівників залізниці ми обслуговуємо 3976 мешканців Христинівки та району (разом із дітьми залізничників і пенсіонерами). Ще є працюючі на лінії — 918 осіб, що приїжджають на медкомісії. При цьому фінансування отримуємо лише за мешканців Христинівщини. Тож нині надаємо тільки амбулаторно-поліклінічну допо-

12

могу — цілодобового стаціонару, як раніше, уже не буде. Лікарню ж тепер хочуть перетворити на денний стаціонар. Однак те, чого від нас вимагає районна рада, зробити нереально, до того ж, я не маю законного права скорочувати людей. На сьогодні ми виконуємо свої функції. Це передусім — гарантування безпеки руху, проведення медичних оглядів працівників залізниці, надання амбулаторно-поліклінічної допомоги. З ПАТ «Укрзалізниця» нині співпрацюємо за додатковими угодами. Під вивіскою державного закладу працюватимемо ще один місяць — таким визначено перехідний період. Перетворившись на комунальний заклад, ми повинні будемо підписати нові угоди із залізничниками. І це було б логічно, оскільки в нас все організовано для їх обслуговування: і відповідне медичне обладнання, і спеціально навчений персонал. Проте фінансування немає, і це, фактично, — ліквідація закладу. Місцева влада пропонувала на базі нашої лікарні створити амбулаторію сімейної медицини, у штаті якої буде не більше 21 людини. А що робити іншим? На мою думку, на основі нашої установи можна було б організувати районну поліклініку хорошого рівня, бо ж у нас є все необхідне обладнання, додаткові підрозділи: рентгенкабінет, фізкабінет, лабораторія, кабінет функціональної діагностики. Проте керівництво районної лікарні вирішило, що районну поліклініку потрібно перевести в їх приміщення, аби все було в одному місці. На це в районному бюджеті уже заплановані кошти. Ситуація просто критична. Мене як керівника змушують звільнити людей. Ось і виходить, що в центрі зайнятості гроші на виплату допомоги по безробіттю є, а у держави на утримання працюючих медиків — немає.

витрат: закупівля медикаментів, харчування хворих, проведення поточних і капітальних ремонтів, придбання обладнання, оплата пільгових рецептів, підготовка фахівців тощо. Допомагає спеціальний фонд, що існує в закладі, де акумулюються кош­ти, отримані за проведення медичних оглядів залізничникам, та відшкодування за пролікованих залізничників і пенсіонерів згідно з програмами добровільного медичного страхування.

24 листопада 2015 року Кабінет Міністрів прийняв Постанову №1024 «Про затвердження нормативу забезпечення стаціонарними лікарняними ліжками у розрахунку на 10 тис. населення». Відповідно до норм ліжковий фонд закладів охорони здоров’я Сміли повинен становити 320-330 ліжок. Нині їх — 505 (у тому числі в нашій лікарні — 100). На виконання згаданої постанови Департаментом охорони здоров’я Черкаської облдержадміністрації розроблено «Календарний план оптимізації мережі закладів охорони здоров’я Черкаської області на 2016-2018 рр.», яким зокрема передбачено організацію Центру первинної медико-санітарної допомоги, а потім — поетапне приведення ліжкового фонду у відповідність до згаданих норм. Логічно було б залишити одну лікарню, де люди працюватимуть на повну ставку, будуть зацікавлені у своїй роботі та з яких можна буде спитати за результат. Дуже хочеться, щоб залізничники відчули покращення рівня надання медичних послуг після проведення реформ. Вони продовжують звертатися до нас по допомогу. Як і раніше, ми проводимо медогляди працівників ПАТ «Укрзалізниця», співпрацюємо зі страховими компаніями згідно з програмами добровільного медичного страхування. Маю надію, що метою реформування є реальне підвищення якості медичного обслуговування мешканців Сміли, а не скорочення чисельності закладів охорони здоров’я та кількості працівників.

Сергій ЧУГРЕЄВ, головний лікар ДЗ «Відділкова лікарня станції ім. Т. Шевченка ДП «Одеська залізниця»

Василь ПОКОТИЛЕНКО, т. в. о. головного лікаря ДЗ «Спеціалізована медико-санітарна частина №14 Міністерства охорони здоров’я України»

С

есія Смілянської міської ради 22 січня цього року прийняла рішення про реорганізацію нашого закладу шляхом приєднання його до КЗ «Смілянська міська лікарня №2», визначивши кінцевим терміном виконання 1 травня 2016 року. На сьогодні в нашій лікарні 235 співробітників. Заклад фінансується за рахунок медичної субвенції, яка становить 72% від потреби. Зокрема на зарплату необхідно 540 тис. грн на місяць, а виділили лише 440 тис. Відповідно до Закону «Про Державний бюджет України на 2016 рік» медична субвенція використовується на виплату заробітної плати та частково — на оплату комунальних послуг, але лікарня має й інші статті

Д

осі немає жодного документа про передачу нашого закладу в комунальну власність міста. Підприємство, до якого ми свого часу належали, перебуває в процесі судового розгляду. Тож м. Сміла розпоряджатися нашим закладом не може, а МОЗ — не хоче. Кивають один на одного. А ми крутимося між ними вже рік. Сума субвенції, котру нам виділили, — на рівні минулорічної (4,6 млн грн), якої і в 2015 р. не вистачало. Щоб заклад нормально функціонував і обслуговував свою квоту населення (а це

— 6800 осіб), необхідно ще не менше 3,3 млн грн. На зарплату є лише 65% від потреби. Скільки витримаємо за таких обставин, не знаю. Персонал вкрай незадоволений, у штаті залишилося 180 осіб із 280 та 70 ліжок із 170. Складається враження, що робиться все, аби ми самостійно закрилися. Але за законом ми цього зробити не можемо. Міністерство охорони здоров’я, хоч нас і не фінансує, але й не ліквідовує, зазначаючи, що нашу долю тепер повинна вирішувати міська влада. Представники ж останньої пояснюють: заклад усе ще в підпорядкуванні Міністерства. Після місцевих виборів при владі тепер нові люди, тож усі питання розглядаються по другому колу. Є пропозиції депутатів передати заклад у комунальну власність області. Свого часу ми пропонували на базі СМСЧ №14 відкрити реабілітаційний центр для бійців АТО, але в Міністерстві оборони України відповіли, що держава відповідними установами забезпечена.

Микола КЛІМОВ, заступник Голови Черкаської обласної організації профспілки працівників охорони здоров’я України, Заслужений лікар України

С

итуація з реорганізацією відомчих лікарень дуже складна, особливо у Смілі, де кількість ліжкового фонду і без них значно більша за чинний норматив. Враховуючи те, що нині діє постанова Уряду, відповідно до якої кількість ліжок має бути зменшена, важко навіть уявити, як місцева влада виходитиме із цієї ситуації. Тим більше, бюджет формувався так, що в цілому по галузі він на 2,5 млрд грн менший порівняно з минулорічним. У результаті, за попередніми підрахунками, по області лише на заробітну плату не вистачатиме близько 50 млн грн. Тож із тими закладами, котрі передали в комунальну власність громади, не знають, що робити. Як розпорядитися величезними площами, додатковою кількістю ліжок? Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №1024 в області затверд­жено комплексний план щодо оптимізації ліжкового фонду, де виписано поетапне зменшення кількості ліжок. Лише цього року планують скоротити 1 тис. ліжок, у 2017-2018 р. — ще 2 тис., а це призведе до скорочення десь 900 посад медичних працівників. Навіть коли за такої ситуації на базі СМСЧ №14 вдасться розмістити реабілітаційний центр і передати його в комунальну власність області, як це пропонують окремі депутати, то все одно проблеми повністю не вирішити, адже коштів обласного бюджету не вистачатиме.

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ

4 березня 2016 року

Іван ДАЛІБОЖАК, депутат Черкаської обласної ради

С

итуація з відомчими лікарнями у Смілі проб­ лематична. Залізничну лікарню передали в комунальну власність, фінансування здійснюватиметься з місцевого бюджету. Недалекоглядність колишніх керманичів призвела до того, що працівники відділкової лікарні станції ім. Т. Шев­­ченка, розташованої у Смілі, прибутковий податок чомусь сплачували в Знам’янці Кіровоградської області. Та тепер, коли заклад передано в комунальну власність міста, його потрібно фінансувати з податків і зборів місцевих підприємств. Але якщо із передачею залізничної лікарні питання вирішене, то СМСЧ-14 досі залишається державним закладом без державного фінансуван-

ня. Цього року її планують передавати на баланс міста, але без грошей. А в смілянському бюджеті коштів для утримання цієї установи немає. Питання потребує термінового вирішення, адже медико-санітарна частина фактично залишається без фінансування. Тому я з групою депутатів обласної ради зі Сміли надіслали депутатське звернення Голові Черкаської обласної ради, Голові облдержадміністрації, міському Голові Сміли, аби привернути увагу до проблеми. Як результат, на останній сесії Черкаської обласної ради депутати ухвалили звернення до Кабінету Міністрів України щодо функціонування ДЗ «СМСЧ-14» у м. Сміла. Наші пропозиції: створити робочу групу з фахівців головного управління промисловості та головного управління охорони здоров’я ОДА, долучити аналогічних спеціалістів виконавчого комітету Смілянської міської ради, а також предс­тавників Черкаського регіонального відділення Фонду держмайна України для передачі майна в обласну чи міську комунальну власність. У разі, якщо заклад залишиться державним, передати будівлі Мініс-

терству охорони здоров’я України (зараз вони на балансі збанкрутілого підприємства). Хочу зазначити, що СМСЧ-14 має зручне географічне розташування. Стаціонар забезпечений усім необхідним для лікування хворих. У закладі потужна урологічна, фізіотерапевтична, клінікодіаг­ностична база, а також сучасно укомплектований операційний блок. Працюють висококваліфіковані спеціалісти, тож громада хоче, аби лікувальний заклад функціонував. Його можна перепрофілювати, наприклад, у міжрайонний урологічний центр із відділенням гемодіалізу, центр хоспісно-паліативної допомоги, відділення реабілітації воїнів АТО, учасників ліквідації аварії на ЧАЕС та членів їх сімей або в лікарню планового відновного лікування. Прикро, що ніхто не замислюється над перс­ пективами. Черкаська облдержадміністрація активно займається питанням відновлення роботи підприємств, які вироблятимуть продукцію і сплачуватимуть податки. Нині у Смілі освоюються підприємці зі Сходу. На колишньому приладобудівному заводі знову почали

налагод­ж увати виробництво. Там, у промисловій зоні, можна започаткувати індустріальний парк. А якщо підприємство працює, то з’являються додаткові робочі місця. Не виключено, що через 2-3 роки не вистачатиме закладів, які надаватимуть медичну допомогу. На мою думку, будь-яке реформування слід починати, налагодивши перед тим інфраструктуру. Правила повинні бути такі: спочатку умови для реформ, а потім — самі реформи. Дізнатися, як планують реорганізовувати колишні відомчі заклади керівники місцевих органів влади, так і не вдалося. Голова Христинівської районної ради Анатолій Бордун повідомив, що це питання на сесії райради ще не вирішувалося. Голова Смілянської міської ради Олексій Цибко, пославшись на зайнятість, обіцяв передзвонити, натомість навіть не бере слухавки. Інна ХІМІЧУК, спеціально для «ВЗ», м. Черкаси

СУМЩИНА

ЛІКУВАННЯ УЧАСНИКІВ АТО: ПЕРЕБУДОВА «НА МАРШІ» Життя Сумського обласного клінічного госпіталю для інвалідів Вітчизняної війни можна розділити на дві частини — до та після початку воєнних дій на Сході України. Раніше медичний персонал закладу лікував переважно людей літнього віку й відповідно спеціалізувався винятково на хронічних захворюваннях. Період «після» змусив фахівців госпіталю, що розташований у прикордонній області, змінити спеціалізацію.

Тетяна СКОРОБАГАТА, в. о. головного лікаря КЗ «Сумський обласний клінічний госпіталь для інвалідів Вітчизняної війни»

Н

аш госпіталь розрахований на 230 ліжок. Тут функціонує два терапевтичні, неврологічне, хірургічне та кардіологічне відділення, є власна поліклініка. Як координаційний центр надання медичної допомоги учасникам АТО заклад працює трохи більше року. За цей час тут проліковано майже 350 бійців. З лінії фронту поранених до нашого госпіталю, звісно, не привозять. Учасники антитерористичної операції потрапляють до нас на реабілітацію вже після того, як їх «підлатали» в госпіталях Дніпропетровська та Харкова. А ми здійснюємо подальший медичний супровід, тобто доліковуємо. Спектр патологій, з якими звертаються військові, різноманітний — від підвищеного артеріального тиску та хронічних захворювань, що загострилися під час служби в екстремальних умовах, до вогнепальних й осколочних

поранень, уражень судин кінцівок, контузій, черепно-мозкових травм, посттравматичних синдромів. Маю зізнатися: коли в госпіталь на лікування почали приїжджати перші учасники АТО, медичний персонал виявився не готовим до роботи з ними. Спершу працювати було дуже важко. У першу чергу психологічно, адже лікувати доводилося двадцятирічних хлопців з тяжкими пораненнями, отриманими під час бойових дій, — однолітків синів, онуків. Ми всі й зараз згадуємо дев’ятнадцятирічного Сашка, який в антитерористичній операції втратив ногу. Він потребував дуже складної судинної операції на нижній кінцівці. Оскільки в умовах нашого закладу таке хірургічне втручання провести неможливо, то наші лікарі його підлікували й перенаправили в Київ до Національного інституту серцево-судинної хірургії ім. М. М. Амо­сова НАМН України. Що ж до фахової підготовки персоналу, медикаментозного забезпечення та матеріальнотехнічної бази, то вони більш-менш відповідають потребам надання медичної допомоги учасникам АТО. Відділення терапії, кардіології, неврології працюють практично в звичному для себе режимі — лікують ту ж гіпертонію, щоправда, «молодшу», ніж до цього, виразкову хворобу, контузії, черепно-мозкові травми тощо. Важче довелося лікарям хірургічного відділення, оскільки раніше вони ніколи не мали справи з вогнепальними чи осколочними пораненнями, баротравмами. Проте допоміг досвід завідувача відділення, Заслуженого лікаря України Валерія Кислякова. Медик кілька років працював у військових госпіталях в Ємені та Саудівській Аравії, тож наразі вчить своїх підлеглих, що і як робити.

Із забезпеченістю ліками та витратними матеріалами проблем на сьогодні немає — кошти з обласного бюджету надходять вчасно і в повному обсязі. До речі, наш госпіталь — єдиний медичний заклад в області, який стовідсотково забезпечений фінансуванням, щоправда за старими нормативами: витрати на лікування становлять 40 грн на день, на харчування — 35 грн. Проте незабаром має вступити в дію новий наказ Міністерства охорони здоров’я, який передбачає збільшення витрат на придбання медикаментів до 65 грн на день, на харчування — до 55 грн. Фінансовою стабільністю та «заможністю» госпіталю подеколи користуються інші медичні заклади. Через перебої з фінансуванням вони перенаправляють до нас практично всіх учасників АТО, які звернулися до них по медичну

Завідувач хірургічного відділення госпіталю Валерій Кисляков з пацієнтом

допомогу. Гірший стан справ з матеріально-технічною базою. З діагностичного устаткування в арсеналі закладу — лише один рентгенапарат, придбаний років чотири тому, й один апарат УЗД. Нещодавно ми складали перелік обладнання, яке має бути в нашому закладі відповідно до наказу Міністерства охорони здоров’я. Загальна вартість медичної та технологічної апаратури, котру потрібно придбати, становить майже 7 млн грн. Сьогодні нам вкрай необхідні ЕКГ-апарати (ті, якими користуємося зараз, вже відпрацювали свій час), лінійний датчик для апарата УЗД. У лабораторію потрібно купити біохімічний аналізатор, у хірургічне відділення — коагулятор. Крім того, необхідно доукомплектовувати заклад реабілітаційним обладнанням для учасників АТО, оскільки травми, з якими молоді люди потрапляють у наш госпіталь, вимагають зовсім іншого фізіотерапевтичного оснащення. Катерина СПІВАК, спеціально для «ВЗ», м. Суми

КЗОЗ «МЕНСЬКА ЦЕНТРАЛЬНА РАЙОННА ЛІКАРНЯ»

ЗАПРОШУЄ ДЛЯ ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ

ЛІКАРЯ-ХІРУРГА

Надається житло в новому багатоквартирному будинку. Звертатися за адресою: Чернігівська обл., м. Мена, вул. Шевченка, 61-А, тел.: (04644) 2-16-51 — секретар, (04644)3-30-11 — відділ кадрів, e-mail: kzozmenacrl@yandex.ua, сайт лікарні: www.menacrl.narod.ru

13

РЕПОРТАЖ ІЗ ГАРЯЧОЇ ТОЧКИ

У ТИХ ОБСТАВИНАХ НІКОЛИ БУЛО БОЯТИСЯ Просто з лекційної аудиторії Буковинського державного медичного університету Ігор Малишевський пішов на війну. Він на власні очі бачив, як воюють ентузіасти без бронежилетів та в касках часів Другої світової війни на техніці, котра розвалюється буквально на ходу, а лікують їх підручними засобами і тим, що вдалося взяти із собою з мирних Чернівців. Та попри все це протягом року Ігор ніс службу в полях Донеччини, аби рятувати воїнів, які відчайдушно боронять свою країну.

на Миколаївщині. Там працювати доводилося цілодобово. Стрільби велися зранку до вечора, а травмовані через необережність солдати потрап л я ли в перев’язу ва льний автомобі ль, оснащений на базі ГАЗ-66. Тут були і наркозний апарат, і дефібрилятор, і всі необхідні інструменти. Траплялися також побутові травми. Ми виконували хірургічну обробку ран, мінімальні інвазійні хірургічні втручання, що не потребували наркозу. Під місцевою анестезією відкривали фурункули та парапроктити, встановлювали дренажі, зашивали рвані та різані рани. На щастя, інтернатуру з хірургії проходив у Чернівецькій лікарні швидкої медичної допомоги, де найчастіше і стикався з подібними випадками. Водночас саме під час цих навчань на полігоні зрозумів: військової медицини як такої в Україні не було взагалі. По суті, ми не мали часу на роздуми чи страх: діяли та допомагали. Далі операційну на колесах уже не розгортали — майже весь час були на лінії вогню. Навесні 2014 р. наші підрозділи стояли від Генічеська до Армянська та Чаплинки. Степ, вітер, сонце, з одного боку — Азовське море, з іншого — Чорне, посередині — Сиваш, болото, мошкара. Там доводилося надавати допомогу при зневодненнях, отруєннях, укусах змій тощо.

Ігор МАЛИШЕВСЬКИЙ, доцент кафедри онкології та радіології Буковинського державного медичного університету, кандидат медичних наук

О

дного вечора мені зателефонували з військкомату. Сказали взяти найнеобхідніші речі та прибути до них. На Сході України, де тільки-но розпочалися бойові дії, терміново потрібні були лікарі. Власне, хто тоді, 20 березня 2014 р., відгукнувся на прохання стати до лав, той і опинився на передовій. Повістки нам видали вже у військкоматі. Без жодного медогляду відправили в Новоград-Волинський Житомирської області. Це був такий собі контрольно-пропускний пункт: цілодобово прибували щойно мобі лізовані, а ми повинні були оглянути їх і визначити, чи придатні до військової служби. У перший робочий день зіткнулися одразу з кількома епілептичними нападами, медпункт був переповнений. Людей привозили різних, жодних медоглядів у військкоматах вони не проходили. По суті, у більшості хлопців були тяжкі хронічні захворювання: серцево-судинні, легеневі, також траплялися випадки гепатиту, туберкульозу, онкологічних хвороб. Деякі призовники хворіли на алкоголізм та наркоманію. Люди були некеровані. Навіть кадрові військові зі зброєю не завжди могли дати їм раду.

Під час бойового злагодження зашивали рвані рани Через два тижні разом зі своєю ротою виїхав на бойове злагодження на полігон «Широкий Лан», що

14

Розгортання операційної на колесах

У кухні — операційна, у кімнаті — реанімація

«

Бойове злагодження, полігон «Широкий Лан»

НА ВСІХ ЛІЖКАХ У НАШІЙ ІМПРОВІЗОВАНІЙ РЕАНІМАЦІЇ ЛЕЖАЛИ ДЕРЕВ’ЯНІ ЩИТИ, ЯКІ ПІСЛЯ КОЖНОГО ПОРАНЕНОГО ДОВОДИЛОСЯ ПЕРЕВЕРТАТИ, АБИ СТІКЛА КРОВ. ФАКТИЧНО, Я ЗАЙМАВСЯ НЕ ХІРУРГІЄЮ, А ЗБИРАВ ХЛОПЦІВ ПО ШМАТКАХ У НАДІЇ, ЩО ХТОСЬ ІЗ НИХ ВИТРИМАЄ 25-КІЛОМЕТРОВИЙ МАРШРУТ ДО ЛІКАРНІ

«

У середині літа перейшли в Донецьку область. Разом з колегами із Житомира та Хмельницького розгорнули «військовий госпіталь» у покинутій хаті села Степанівка під Савур-Могилою. У кухні була операційна, у кімнатах — реанімація та інфузійна. Обстрі ли трива ли цілодобово. А нам треба було на старезній «таблетці» (УАЗ) виїхати на передову, щоб забрати поранених, надати їм посильну допомогу і протягом доби відправити на евакуацію. Найближча районна лікарня — за 25 кілометрів від нас. Наш «військовий госпіталь» був оснащений найнеобхіднішим: мінімальними хірургічними наборами, дизельним генератором, завдяки якому

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

РЕПОРТАЖ ІЗ ГАРЯЧОЇ ТОЧКИ

4 березня 2016 року

працював автоклав, і ми могли хоч якось дезінфікувати інструменти, засобами першої невідкладної допомоги — кровоспинними, голками, нитками, ножицями, лонгетами, гіпсом. До речі, усі ці матеріали й інст­р ументи привезли із собою хмельницькі військові лікарі. Наша медична рота рухалася за піхотою і не мала можливості навіть розгорну ти автоперев’язу ва льні пункти. Коли хвилями привозили поранених, то місце, де перебували медики, зазнавало найщільнішого обстрілу. Тому ми не ідентифікували себе як лікарів, знімали з рук пов’язки медичної бригади. Уперше потрапили під обстріл, коли супроводжували танкову колону. Були без бронежилетів — їх нам уперше видали лише на лінії зіткнення. Я жодного разу не стояв в операційній у стерильному костюмі. Бронежилет, каска і, в кращому випадку, стерильні рукавички — це бойові реалії. Усе, що показують у фільмах про Другу світову війну, я побачив на Сході України. У «таблетк у», якою забира ли пора нени х, могли поміс т и т ис я п’ятеро лежачих або дев’ятеро сидячих. Лікар сідав поруч з водієм, тримаючи в ру ках автомат. Дорога степова — уся побита «Града ми» та мі на ми. Колеса а вт івок доводи лос я к леїти і мін яти по 10 разів на день. «Санітарки» їздили хаотично під обстрілами, горіла техніка, ставалися аварії. Думки відстрілюватися ніколи не виникало. Санітарний автомобіль — як бляшанка. У нього чергу пусти — й усі трупи. У «військовому госпіта лі», на який перетворили сільську хату, працювало шестеро медиків — хірурги, анестезіологи та медсестри. А за один раз до нас привозили іноді більше 20 бійців з політравмами, множинними осколковими пораненнями грудної клітки, черевної порожнини, переломами кінцівок тощо. Тоді починалося справжнє пекло: потрібно було розсортувати їх за ступенем тяжкості травм, надати найнеобхіднішу допомогу, найважчих терміново везти в найближчу лікарню на операцію. А ще — знеболити, бо поранення спричинювали несамовитий біль. З одного пораненого внаслідок обстрілу «Градами» можна було дістати понад 100 осколків. Для знеболення кожному бійцю видавали шприц-тюбик з буторфанолу тартратом. Як показала практика, одного шприц-тюбика замало, потрібно було два-три. На всіх ліжках у нашій імпровізованій реанімації лежали дерев’яні щити, які після кожного пораненого доводилося перевертати, аби стікла кров. Фактично, я займався не хірургією, а збирав хлопців по шматках у надії, що хтось із них витримає 25-кілометрову дорогу до лікарні.

У військовій частині м. Артемівськ

Під час передислокації

іноді так довго треба було чекати евакуації, що поранений помирав від крововтрати. У такі моменти ставало зрозуміло, що ми нікому не потрібні. Бачив, як часто наші хлопці гинуть через неправильні команди. Наприклад, сепаратисти атакують, батальйон запитує в командування, чи можна починати вогонь, а їм відповідають: «Спостерігайте». І все — за 10-15 хвилин наші розбиті. Додому повертаються вже «Вантажем-200». До цього неможливо звикну ти. Ми збира ли в пакети останки наших воїнів. Там скрізь — смерть. Знаєте, яка особливість поранених? Їм боляче, у них відірвані кінцівки, але попри це всі вони посміхаються. Чому? Бо живі! Пізніше ніс с лу жбу в напрямку Артемівськ-Дебальцеве — саме тоді, коли там утворився «котел». Працював на етапі евакуації: виїхали групою, забрали поранених і привезли в Артемівську лікарню. Дорогою надавали всю мож ливу медичну допомогу: знеболювали, спиняли кровотечі, знерухомлювали. На жаль, саме на тій трасі ми втратили колегу — чернівецького хірурга Влада Трепка. Майже рік тривала моя служба на Сході України. Приїжджав у відпустку — і знову на передову. Не поїхати не міг: там була одна медична рота, хтось повинен був надавати догоспітальну допомогу пораненим бійцям. Коли повернувся зі Сходу, одразу вийшов на роботу. Я не міг звикнути до смерті, працюючи в онколікарні, так само досі не можу змиритися з тисячами смертей там, на передовій. «Рожеві окуляри» розбилися, коли поруч розірвалася перша міна. Стало зрозуміло, що ані ти, ані хлопці, які віддають свої життя на цій війні, нікому не потрібні. Тому й покладалися там на себе, везіння та Бога. Записала Ольга РУСНАК, спеціально для «ВЗ», м. Чернівці

Перев’язувальний автомобіль на базі ГАЗ-66

«Бачив, як часто наші хлопці гинуть через неправильні команди» Чи було страшно?.. У тих обставинах ніколи було боятися. Нам привозили хлопців, у яких на клаптях тканини трималися руки і ноги. Ми не мали можливості правильно зберегти відір­вані кінцівки, аби потім їх вдалося пришити, до того ж,

Медична рота

15

ОСОБИСТИЙ ФАКТОР

МАРІС РЕВАЛДС: ВРЯТУЮТЬ КРАЇНУ ЛЮДИ, ЯКІ ВИТРИМАЮТЬ ПЕРЕВІРКУ ГРОШИМА Успішні люди стають такими не одразу. Можливо, щоб зрозуміти причину сьогоднішнього успіху, варто повернутися в часи розрухи, коли, здавалося, не було жодних орієнтирів. Один з найбагатших людей Латвії — лікар Ревалдс встановив їх собі сам і зробив зі звичайної занедбаної глибинки район з показовою медициною.

ходити на нічні чергування. Однак саме така практика дала мені змогу оцінити свої сили і зрозуміти, що хірургія — не моє покликання. ВЗ Яку спеціалізацію ви обрали?

— Після шостого курсу всі були сімейними лікарями та потрапляли на державний розподіл, залежно від балів атестату. Мені дісталася глибинка Латвії, одне з найменш привабливих місць — Скуєнська волость, що під Цесисом. На мене там чекала суцільМаріс РЕВАЛДС, Голова Латвійської на розруха: моїм помешканням була асоціації роботодавців у галузі охорони здоров’я, директор мережі клінік двокімнатна квартира без опалення Veselibas centrs 4 та каналізації, амбулаторією — маленький закуток у колишній лікарні (решту займали пошта та адміністрація колгоспу). У підвалі під амбулаторією розміщувалася кочегарня ВЗ Чому ви вирішили обрати професію — і вже по обіді я був змушений силікаря? діти в суцільному їдкому тумані. Із — По-перше, моя мама була лікарем. медичного устаткування — лише По-друге, іще навчаючись у старших стоматологічний «кабінет» і кілька класах середньої школи, відчув цю пінцетів. Водієм на швидкій прапрофесію «на смак», підробляючи цював страшний п’яничка і, коли в санітаром на швидкій. У нашій кра- нього траплявся запій, доводилося їні, до речі, це прийнято досі: навіть кермувати самому. діти із досить забезпечених родин не Дуже добре пам’ятаю свою першу цураються заробити власну копійку пацієнтку: жінка прийшла виміряти підсобною працею. І мені здається, тиск і ніяк не хотіла розтиснути кущо справжній лікар має пройти весь лак. У мене, звісно, через це нічого не шлях — від санітара до бажаної по- виходило. Коли я її нарешті вмовив, сади, а не одразу потрапити на тепле виявилося, що вона міцно тримала місце. три карбованці, котрі принесла лікарю. Від хабара я відмовився, а переВЗ А що дозволялося робити школя­рам- лякана жінка після прийому побігла в магазин, де зі сльозами на очах санітарам?

— Усе залежало від того, як підліток повідомила здивованим сусідкам: себе проявляв: мені досить швид- «Все, напевно, помру скоро — лікар ко довірили навіть шити рани. А у грошей не взяв!». А згодом мої сільсвяткові дні взагалі все трималося ські пацієнти почали підгодовувати саме на санітарах, адже в радянські мене — хто яйцями, хто м’ясом. Не часи лікарі зазвичай були на свят- взяти — означало образити. ковому підпитку. У таких випадках ми накладали гіпс, робили ін’єкції та перев’язки, ставили крапельниці тощо. ВЗ Чи пам’ятаєте свого першого пацієнта?

— Першого, на жаль, ні. Але пам’ятаю найбільш «яскравих». Один під впливом деліріуму намагався вбити мене тримачем для крапельниці, бо йому здавалося, що я маю намір його отруїти. Інші «гастролери» випрошували ін’єкції наркотичних препаратів, годинами імітуючи напади астми. Але це мене не злякало, і я продовжував

16

ВЗ Яку кількість селян ви обслуговували?

— Близько двох тисяч. Мав справу із чим завгодно: від пологів до тяжких травматичних випадків. У регіоні було розташоване виробництво, що зумовлювало підвищений травматизм. Саме тут я вчився розпізнавати види травм. Приміром, прийшла до мене жінка з обпеченою шкірою — червона, мов рак, лише білі сліди від майки. Питаю: «Що сталося?» Каже: «Втомилася вчора, лягла на сонечку відпочити та й заснула». Виписую їй лікарняний, а сам думаю: що ж за таке агресивне сонце в Латвії? Потім сусід розповів, що вчора в когось вибухнув самогонний апарат, і я зрозумів, що сонце тут ні до чого. А через півроку прийшла інша жінка із такою самою картиною опіків. Тоді я одразу запитав, чи встигли щось вигнати? Були й курйозні випадки: одного разу під час шкільного профілактичного огляду я реально схибив. Одна з учениць-старшокласниць була надто гарною! Я мав послухати її серце, приклав фонендоскоп і... жодного звуку! Зніяковіло повозив «трубкою» та зізнався, що нічого не чую. Тоді дівчина натякнула: «Серце з іншого боку…» ВЗ Скільки років ви працювали в селі?

— Вісім. Але покидав я вже зовсім іншу амбулаторію… За ці роки мені вдалося повністю реорганізувати своє місце роботи. Я дуже швидко зрозумів, що без устаткування не зможу нормально працювати. І тут допоміг випадок: одного разу прийшов до мене парубок, якого я на самому початку своєї кар’єри лікував після ДТП. Прийшов не сам — привів якогось лікаря з Німеччи-

«

НОРМАЛЬНІ ЗМІНИ — ПРОЦЕС НЕШВИДКИЙ, А МІНІСТРІВ ЗМІНЮЮТЬ КОЖНІ 3 РОКИ. ВИВЕСТИ КРАЇНУ З КРИЗИ МОЖУТЬ ЛИШЕ ЛЮДИ, ЗДАТНІ ВИТРИМАТИ ПЕРЕВІРКУ ГРОШИМА. А З НИНІШНІМ КЕРМАНИЧЕМ НАШОЇ МЕДИЦИНИ ВЖЕ ПОВ’ЯЗАНО КІЛЬКА КОРУПЦІЙНИХ СКАНДАЛІВ

«

ни, котрий мав бажання допомогти латвійському лікарю-початківцю. Я показав, у яких умовах працюю. Німець поїхав, нічого не пообіцявши. А через місяць прибула фура, вщент забита різним медичним обладнанням! Я отримав усе: від УЗ-апарату до ліків на всі випадки життя. Тоді в моєму районі настав комунізм, адже нікому не потрібно було оплачувати медикаменти цілих три роки — якісні німецькі препарати, які навіть у Ризі було важко знайти, я видавав безкоштовно. Але на цьому талан не закінчився: згодом з’явився другий благодійник — зі Швеції. Він був доб­ рим знайомим моєї подруги, яка, до речі, зараз працює послом Латвії в Україні, а тоді цікавилася скандинавськими країнами. Вона привезла до нашого села цього шведа, щоб продемонструвати йому рівень життя глибинки. Не обійшлося й без екскурсії до моєї амбулаторії. Так от: він відрядив до Латвії (на моє ім’я) чотири кораблі, завантажені медичним устаткуванням від реанімаційних ліжок до медичних крісел для операційної. Завдяки цьому облаштував і свою лікарню, і ще три у сусідніх селах. Став щасливим власником пристойного стоматологічного кабінету західного зразка, і вперше взяв собі помічника — стоматолога з Риги. Згодом з’явився і гінеколог. ВЗ Як ставилися до вас селяни?

— По-різному, не всі оцінили мої старання. Деякий час мені це не давало спокою, адже я робив для них усе, але так і залишився чужим… Згодом почав активну суспільну діяльність: організував «Народний фронт» і громадську організацію «Новий хазяїн», яка давала змогу приєднувати до регіону покинуті місцевості. Створив карту краю з усіма необхідними відмітками. Мої іноземні благодійники багато років поспіль присилали в село тонни харчів та одягу! Тобто в ті важкі часи вся волость ходила сита та гарно вбрана… З деякими пацієнтами залишилися теплі стосунки й досі: хоч я вже 20 років не практикую, вони мені часто телефонують і у справі, й просто так. ВЗ Знаю, що ви ще на початку своєї лікарської кар’єри отримали якусь цінну нагороду…

— Саме за цю суспільну діяльність. Шукали лікаря, який робить життя віддалених регіонів кращим, і мене визнали переможцем. Премія становила 500 доларів — на той це була колосальна сума! ВЗ На що витратили?

— Придбав аптеку… Тоді був час тотального дефіциту ліків, і більшість державних аптек просто банкротували. Вирішив врятувати фармакологічний заклад у своєму селі та вклав у нього всі гроші… А вже за рік мав

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ОСОБИСТИЙ ФАКТОР

4 березня 2016 року

аптечну мережу. Тоді й зрозумів, що підприємець і адміністратор з мене кращий, аніж лікар. Вручення премії транслювалося по телебаченню, а оскільки на той час у Латвії був лише один канал, цей сюжет моментально зробив мене популярним. Мене прозвали шаленим лікарем, посипалися різні цікаві пропозиції зі столиці. Від деяких я відмовився, а коли надійшла пропозиція зайнятися приватизацією медичних закладів, погодився. Я адміністрував цей процес, поступово сам викупив частину закладів і підняв їх до європейського рівня. ВЗ Але більше ви так і не практикували… Не ностальгуєте?

— Часом… Знаєте, будь-який бізнес — це деградація порівняно з професією лікаря. Підприємцю потрібні зовсім інші якості: не варто чекати успіху без нахабності та сміливості. А медицина — зовсім інша матерія. Проте з мене так і не вийшло нахабного підприємця: у корупційних схемах я принципово не брав участі. Перші роки заробляв менше, ніж лікарі, котрих наймав для своїх лікарень, і вважав це нормальним. Наразі у моїх закладах працює 800 лікарів, що досить багато в масштабах Латвії. ВЗ Знаю, що вашими стопами пішла одна з доньок…

— Так, старша донька також стала лікарем. Але після закінчення медичного вишу вона отримала другу освіту з управління медичними закладами й наразі керує трьома клініками. А молодша донька — творча особистість. Її картини користуються великим попитом, незважаючи на молодий вік автора. Вона одразу сказала, що жодного відношення до сімейного бізнесу мати не хоче, і попросила не заважати їй самореалізовуватися в творчості. Хоча я мріяв, щоб донька була фармацевтом… ВЗ Чому ви зі своїм досвідом та зв’язками так і не пішли в політику? Не стали, скажімо, міністром охорони здоров’я?

— Мені багато разів пропонували це. Але я бачу політичну кухню і переконаний: політика нівечить навіть дуже гарних людей. Мало хто йде в політику з поганими намірами, нав­ паки, більшість виношує світлі ідеї, але політичне середовище затягує як болото. Я обрав інший шлях — вирішив впливати на політичні рішення. Для цього організував Асоціацію приватних медичних закладів, і цей інструмент працює. Представники таких організацій мають місця в правлінні та виконують певні функції. ВЗ У чому головні відмінності лікарів, які вчилися ще за радянських часів, від нинішніх випускників медичних вишів?

— Незважаючи на те, що «брав яйцями», я працював сумлінно — удень і вночі. Зараз знайти лікаря, котрий працював би в нічну зміну, дуже важко. Ми створюємо службу домашнього медичного нагляду і не можемо набрати персонал, хоча заробітна плата сучасного лікаря набагато вища, ніж була у мене 20 років тому. Ми бігали вночі і до маленьких діточок, і до старих, яким просто хотілося поспілкуватися в години безсоння. Мобільних не було — спав

«

Я СХИБЛЕНИЙ НА МЕДИЧНІЙ ТЕМАТИЦІ. ОДНОГО РАЗУ, ПЕРЕБУВАЮЧИ В РЕСТОРАНІ У ГРУЗІЇ, ПОДУМАВ, ЩО БУЛО Б ЦІКАВО СТВОРИТИ ТАКИЙ ЗАКЛАД, СТИЛІЗОВАНИЙ ПІД ЛІКАРНЮ. ДО ТОГО Я БАГАТО РОКІВ ЗБИРАВ ЦІКАВЕ МЕДИЧНЕ ПРИЛАДДЯ І НЕ ЗНАВ, КУДИ ЙОГО ПОДІТИ. ПОВЕРНУВСЯ ДОДОМУ Й ВІДКРИВ РЕСТОРАН, ДЕ ЛЮДИ ЇЛИ ЗА ОПЕРАЦІЙНИМИ ТА ПОЛОГОВИМИ СТОЛАМИ, ПІД ОПЕРАЦІЙНИМИ ЛАМПАМИ, А ОБСЛУГОВУВАЛИ ЇХ ОФІЦІАНТКИ В МЕДИЧНИХ КОСТЮМАХ

«

поруч зі стаціонарним телефоном і не мав права не підняти слухавки. Швидка із міста доїжджала до мене мінімум за годину, а частіше — за дві. І весь цей час я мусив рятувати людей самотужки. Пам’ятаю ситуацію, коли в результаті важкої автомобільної аварії постраждало двоє чоловіків: обох збила вантажівка. Реанімувати (чисто фізично) я міг тільки одного — адже був сам. Вирішив рятувати того, чий стан був трохи легшим, затиснув ушкоджену судину й спостерігав, як другий помирає… Це дуже страшно. ВЗ Як вирішуєте проблему професійного вигоряння у своєму колективі?

— Так, на жаль проблема існує. Вона безпосередньо залежить від медичного закладу, у якому працює лікар. У державному секторі зарплата невисока, тому людині доводиться працювати на кількох робочих місцях. Звичайно, це дуже втомлює… Найкращий варіант, з мого досвіду керівника клінік, — достойний, але не захмарний рівень оплати праці лікаря. Тобто мій медичний персонал має заробляти стільки, аби не було, з одного боку, бажання зазирати пацієнту до кишені, а з іншого — причини зарозумітися. До речі, так звані VIP-лікарі також дуже швидко вигоряють. Їм стає нецікаво ані вчитися, ані допомагати людям. ВЗ Ваша кар’єра не в останню чергу склалася завдяки допомозі благодійників — сторонніх людей. Чи допомагаєте тепер особисто ви молоді?

— Так, я започаткував премії для молодих лікарів, регулярно допомагаю з обладнанням для амбулато-

рій, коли купую нове устаткування, старе зі своїх клінік віддаю у села. Є також пацієнтський рейтинг — хворі обирають найкращих лікарів, а ми забезпечуємо нагороди. Окрім того, всіляко підтримую компанії, які опікуються здоровим способом життя населення. ВЗ Чи забезпечуєте професійне зростання ваших лікарів?

— Так, незважаючи на певні комерційні ризики: були випадки, коли ми вкладали в освіту лікаря великі кошти, а він потім ішов працювати в інше місце. На жаль, цей процес жодним чином не регулюється, і все залежить лише від порядності людини. Але ми все одно ризикуємо й кілька разів на рік стимулюємо лікарів матеріально, аби вони мали змогу відвідувати конгреси чи проходити стажування. У деяких лікарів інвестовано сотні тисяч Євро… ВЗ Бачу: за останній рік приватна медицина Латвії значно покращилася, а ось у державному секторі змін не спостерігається. Я не помиляюся?

— Саме так. Фінансування державної медицини не тільки не збільшилося, а й навіть зменшилося. Пропор­ц ії дуже нерівномірні. Приватний сектор дійсно набагато впевненіше стоїть на ногах. Від самого початку процес реформування був неправильним: державні лікарні Латвії реконструюються лише за європейський кошт, а не з внутрішніх ресурсів. А в сусідній Естонії зробили протилежні ставки. Наразі там настільки гарна державна медицина, що для «приватників» зовсім немає місця…

ВЗ Яким ви бачите розвиток латвійської медицини в майбутньому?

— Не думаю, що будуть якісь кардинальні зміни, адже не сталися вони за 20 років, то й зараз — навряд чи. Нинішній міністр не виправдав сподівань, але поки залишився на посту. Нормальні зміни — процес нешвидкий, а міністрів змінюють кожні 3 роки. Вивести країну з кризи можуть лише люди, здатні витримати перевірку грошима. А з нинішнім керманичем нашої медицини вже пов’язано кілька корупційних скандалів, зокрема у його сина — масштабний фармакологічний бізнес. Останній скандал розгорівся через те, що тато під час сніданку позичив сину мільйон з бюджету… і забув задекларувати. Знаєте, такі історії відображають ставлення суспільства до закону. Наприклад, у Швеції міністр юстиції (до речі, латишка) дозволила собі відвезти доньку на службовій машині під час дощу до дитячого садочка… і поплатилася за це посадою. Ми до такого ще не доросли. Але вже те, що про державницькі «вади» говорять уголос, для нас прогрес! Велика заслуга у цьому саме журналістів, які й проводять таємні розслідування. Саме в такий спосіб нещодавно виявили велику кількість лікарів, які продавали лікарняні листки. Міністр видав наказ із жодним з них не продовжувати договору. ВЗ Наостанок запитаю про вашу надзвичайно цікаву колекцію медичних експонатів…

— Так, я схиблений на медичній тематиці. Одного разу, перебуваючи в ресторані у Грузії, подумав, що було б цікаво створити такий заклад, стилізований під лікарню. До того я багато років збирав цікаве медичне приладдя і не знав, куди його подіти. Повернувся додому й відкрив ресторан, де люди їли за операційними та пологовими столами, під операційними лампами, а обслуговували їх офіціантки в медичних костюмах. Усі страви оформлювалися у вигляді різноманітних органів, а столовими приборами слугували медичні інструменти. У меню ресторану Hospitalis були найдивніші пропозиції, у тому числі Trakonama zupа («Суп з дурдому»), який подавали в комплекті з гамівною сорочкою. Її одягали на відвідувача, а медсестра тим часом його годувала. На десерт можна було замовити марципанові очі, пальці й інші частини тіла. Навіть меню було лікарняне — з латинськими назвами. Це місце користувалося шаленою популярністю, відвідувачі з’їжджалися з усього світу! Але я виявився занадто довірливим ресторатором, а персонал жадібним до наживи… На превеликий жаль, ресторан довелося закрити. За два роки свого існування заклад потрапив в усі рейтинги найцікавіших ресторанів світу й у безліч каталогів. Частину експонатів я переніс до свого кабінету, частину — просто розікрали. Але люди досі по інерції дарують мені різноманітні медичні цікавинки. Не знаю, можливо, й вигадаю їм застосування в майбутньому. Розмовляла Тетяна ПРИХОДЬКО, «ВЗ»

17

СВІТОВИЙ ДОСВІД

СУЧАСНИЙ ФОРМАТ МЕДИЧНОЇ НАУКИ — ПРОБЛЕМА ВИБОРУ

досвідом. Тож варто проаналізувати його детальніше.

За кордоном — інакше?

«Життя без науки — смерть». Цей вислів належить відомому римському вченому Сенеці. Схоже, що в українських реаліях його доведеться згадати не один раз, аби не «наламати дров» у процесі реформування медичної науки, не допустити відтоку наукових кадрів з країни і водночас налагодити дієву систему «управління» науковим потенціалом галузі.

Щ

Володимир КОРОЛЕНКО, головний позаштатний спеціаліст за напрямком «Громадське здоров’я» ДОЗ Київської ОДА, магістрант Національної академії державного управління при Президентові України, доцент кафедри дерматології та венерології НМУ ім. О. О. Богомольця, кандидат медичних наук

18

ороку при формуванні державного бюджету України виникають суперечки щодо доцільності існування галузевих академій наук. Не став винятком і проект Закону «Про Державний бюджет України на 2016 рік», ст. 30 якого передбачала реорганізацію національних і галузевих академій шляхом їх приєднання до Національної академії наук України. Також планувалося до 1 січня 2016 року передати всі організації й установи академій на фінансування МОН України. На знак протесту проти такого рішення до будівлі Кабінету Міністрів України вийшли тисячі працівників академій наук. Зрештою, одіозну ст. 30 було пом’якшено, а ст. 28 прийнятого Верховною Радою Закону України «Про Державний бюджет на 2016 рік» вже

вимагає від Уряду та галузевих академій «забезпечити концентрацію бюджетних видатків та науковотехнічного потенціалу на здійсненні фундаментальних і прикладних наукових досліджень з найважливіших проблем, провести державну атестацію закладів, установ, організацій та визначити ефективність їх діяльності, до 1 серпня 2016 року вжити заходів щодо оптимізації мережі установ, закладів, організацій, чисельності їх працівників, зок­рема реорганізації, об’єднання, ліквідації неефективних закладів, установ й організацій чи припинення їх діяльності». Однак суперечки навколо питання, бути чи не бути в Україні галузевим академіям, уже назріли. І в кожного опонента — свої аргументи, у тому числі й «підкріплені» світовим

Останнім часом заклики ліквідувати галузеві академії супроводжуються твердженнями про те, що такого «формату» немає на Заході. Та це не відповідає дійсності. Медичні академії наук або окремі медичні відділення загальних академій існують у багатьох країнах світу. Наприклад, у США з 1970 року в складі Національних академій функціонує Інститут медицини, який минулого року було реорганізовано в Національну академію медицини. Члени академії працюють на громадських засадах. Національні інститути здоров’я (27 наукових установ і дослідницьких центрів) до складу академії не входять — підпорядковуються Департаменту охорони здоров’я і соціальних служб. Щорічний сумарний бюджет цих зак ладів становить близько 26 млрд дол., тоді як бюджет академії — лише близько 44 млн дол. У Німеччині єдиної академії наук не існувало до 2008 року. Нині Німецька національна академія наук, раніше відома як академія «Леопольдіна» (заснована у 1652 році за ініціативи лікаря Й. Л. Бауша), має низку медичних секцій (аналогічних НАМН України), її фінансують федеральний уряд країни та уряд землі СаксоніяАнгальт. Академіки також не отри­

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

СВІТОВИЙ ДОСВІД

4 березня 2016 року

мують винагороди за свою роботу. Така сама ситуація і в Австрії. Австралійська академія здоров’я та медичних наук є самоврядною, незалежною в управлінні організацією (заснована в червні 2014 року за підтримки міністерства охорони здоров’я країни). Академія отримує фінансування від держави та приватного сектора у вигляді оплати за виконання замовлень (аналіз медичних проблем і науковий супровід їх вирішення). Нині в академії —132 члени. Цікаво, що для найталановитіших та найперспективніших молодих вчених передбачено так зване асоційоване членство в академії. Національна академія медицини Франції (створена ще в 1820 році як Королівська академія медицини) також має повну фінансову автономію, хоча субсидується державою, і контролюється винятково рахунковою палатою. На сьогодні в складі академії — 135 дійсних членів (вони отримують державну винагороду, розмір якої визначає Міністерство вищої освіти і науки), 160 членівкореспондентів, 60 іноземних асоційованих членів, 120 іноземних членів-кореспондентів. Швейцарська академія медичних наук є однією з чотирьох академій, що фінансуються Швейцарською національною науковою фундацією. Академія реалізує дві основні наукові програми: «Медицина й суспільство» й «Медична наука та практика». Безпосереднє фінансування великих дос­лідницьких проектів, як і науково-дослідних інститутів, покладене на згадану фундацію. Вищим органом управління академії є Вища рада, до якої крім академіків та членівкореспондентів входять також представники медичних і ветеринарних факультетів університетів, Швейцарської медичної асоціації та фахових медичних асоціацій. Нині академія налічує 158 членів, 15 із них — це члени-кореспонденти (так тут називають іноземних членів академії). Академія медичних наук Великої Британії, створена у 1998 році як неурядова організація, фінансується з різних джерел (державна субсидія, надходження від благодійних фондів, інвестиційний дохід, торговельна діяльність, внески від промисловців). Членам академії не передбачені доплати за звання, вони отримують лише гонорари за виконані дослідження в рамках академічних програм. Серед 1094 дійсних членів академії — 570 клініцистів, 40 почесних членів академії та 1 академік із королівської сім’ї Великої Британії. У Китайській Народній Республіці функції медичної академії виконує академічний підрозділ наук про життя та медичних наук (у складі Китайської академії наук). Медичну науку Китаю фінансує Національна фундація природничої науки, у якій з 2010 року функціонує медичний департамент, подібний (за призначенням) до американських націона льних інститутів здоров’я. До речі, бюджет фундації збільшився від 80 млн юанів у 1986 році до 17 млрд юанів у 2012 році.

Які альтернативи? Утім, окрім академічної моделі медичної науки, яка зайняла авторитетні позиції у світі, існують й інші її варі-

«

ЄДИНИЙ ВИХІД ІЗ СИТУАЦІЇ — ШИРШЕ ЗАЛУЧАТИ ЗОВНІШНІ ТА ВНУТРІШНІ ІНВЕСТИЦІЇ. З 2015 РОКУ УКРАЇНА ПРИЄДНАЛАСЯ ДО РАМКОВОЇ ПРОГРАМИ ЄС З ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ІННОВАЦІЙ «ГОРИЗОНТ 2020» З БЮДЖЕТОМ МАЙЖЕ 80 МЛРД ЄВРО ТА ДОДАТКОВИМИ ПРИВАТНИМИ ІНВЕСТИЦІЯМИ

«

анти — не менш успішні. Найвідоміший з них — університетська наука. У розвинутих країнах світу університети (їх називають дослідницькими) водночас є освітніми і науковими закладами. Наприклад, Каролінський інститут (Швеція) разом зі своїми лікарнями — один з найбільших академічних наукових центрів здоров’я країни. Вершиною його наукового визнання стало здобуття права присуджувати Нобелівські премії в галузі фізіології та медицини. Каролінський інститут є державною установою, натомість Науководослідний інститут ім. Х. Вейцмана в Ізраїлі — приватна некомерційна корпорація, очолювана Радою опікунів і Вченою радою. Інститут Вейцмана є водночас і нав­чальним закладом, і багатопрофільною науково-дослідною установою. Цей інститут відрізняється від решти ізраїльських вишів тим, що надає вищу освіту та післядип­ ломне навчання в галузі прикладної й теоретичної науки. Традиційно однією з найкращих у світі вважається наукова школа, котра готує фахівців і дослідників у галузях нейрохірургії, неврології, фізіології, екології. Так от: серед 15 наукових центрів Інституту Вейцмана — низка таких «авторитетів», як Центр нейрологічних і поведінкових досліджень, Центр досліджень проблем харчування ім. М. Доб­­­ріна, Центр молекулярної генетики ім. Л. і Дж. Форшхеймерів, Центр досліджень біомембран ім. Д. Кона, Центр молекулярно-біологічних досліджень тропічних хвороб ім. Д. Макартура, Центр структурної біології ім. Дж. і С. Мейзерів, Центр біології старіння ім. І. Меллера. Інша всесвітньовідома науководос­л ідна установа — Інститут Пастера в Парижі — неприбу ткова приватна фундація, що проводить дослідження в галузі біології, мікробіології, інфекційних захворювань і вакцин. Окрім головного інституту до мережі фундації входять понад 100 установ із понад 70 країн. У стінах інституту було зроблено «відкриття століття», які дали змогу успішно боротися зі сказом, правцем, дифтерією, туберкульозом, поліомієлітом, грипом, жовтою гарячкою, чумою. Саме тут у 1983 році було відкрито вірус імунодефіциту людини. Отримуючи фінансову підтримку з різних джерел (субсидії уряду, плата за консультаційні послуги, ліцензійні відрахування, дохід від контрактів і приватних внесків), інститут відстоює свою автономію та гарантує незалежність своїм вченим. Ще одна цікава модель організації науки «винайдена» і реалізована в

Німеччині. Там науково-дослідні інститути об’єднуються під «парасольковими» товариствами (Товарист­во ім. Макса Планка, Співтовариство німецьких науково-дослідних цент­ рів ім. Гельмгольца, Товариство сприяння прикладним дослідженням ім. Фраунгофера, Асоціація дослідних інститутів ім. Лейбніца). Ці товариства чимось подібні до академій наук пострадянського простору, до їх складу входять академічні науководослідні установи. Наприклад, Товариство ім. Макса Планка має низку таких інститутів: біології старіння, біологічної кібернетики, біонеорганічної хімії, біофізики, біофізичної хімії, біохімії, демографічних досліджень, земної мікробіології, імунобіології, інфекційної біології, досліджень мозку, досліджень серця і легенів, медичних досліджень, молекулярної біомедицини, молекулярної генетики, молекулярної клітинної біо­логії та генетики, молекулярної фізіології, нейробіології, нейрологічних досліджень, поведінкової фізіології, поведінкової психології, психіатрії, людської когнітології і науки про мозок, експериментальної медицини, експериментальної ендокринології. Товариство фінансується переважно державою (приблизно 50% базового бюджету надає федеральний уряд, решту — уряди федеральних земель). Зокрема у 2015 році інститути Товариства отримали від держави понад 1,7 млрд Євро. Крім базового фінансування Товариство і його інститути залучають гранти на проекти від уряду Німеччини, країн Євросоюзу, інших організацій і приватних осіб. Так, у 2015 році загальний бюджет Товариства становив 2,093 млрд Євро, а витрати розподілилися на основні статті: утримання персоналу (приблизно 0,99 млрд Євро), закупівлю матеріалів (майже 0,65 млрд Євро). Якщо аналізувати витрати за напрямками, найбільше коштів виділяється на дослідження в галузі біології (більше 0,7 млрд Євро), фізики (0,5 млрд), хімії (понад 0,2 млрд) і на соціальні науки (приблизно 0,18 млрд Євро). Річний бюджет Співтовариства німецьких науково-дослідних центрів ім. Гельмгольца становить понад 4 млрд Євро (2015 рік), з них приблизно 70% — це державне фінансування в особі федерального уряду і урядів федеральних земель (у співвідношенні 9:1). Решта коштів надходить у наукові центри організації у вигляді грантів та інших видів конкурсного фінансування (наприклад, від структур Євросоюзу). До складу цього об’єднання входять Німецький онкологічний

науково-дослідний центр, Німецький центр нейродегенеративних захворювань, Центр молекулярної медицини ім. М. Дельбрюка. Як бачимо, світовий досвід досить багатий. Тому під час його ретельного вивчення важливо не втратити правильних орієнтирів на шляху реформування національної наукової галузі. Тож чи варто сперечатися про те, яка модель краща, коли всі вони успішно функціонують у світі, де створено належні умови для розвитку науки (зокрема потужне фінансування з різних джерел, у тому числі й від держави), де працюють дещо інші механізми управління? Мабуть, краще подбати про такі умови в Україні й тоді дискусію буде вичерпано.

У пошуках виходу З прийняттям у 2014 році нового Закону України «Про вищу освіту» вітчизняні галузі освіти й науки почали переходити на європейські стандарти. Законом виписано основ­ні права й обов’язки академій наук, у тому числі й НАМН України. Зокрема вони визнані головними розпорядниками бюджетних коштів (нарівні з галузевими міністерствами). Також законом встановлено, що академії є самоврядними науковими організаціями, діяльність яких у частині, що не порушує їх самоврядності, координується Кабінетом Міністрів України. Останні роки стали періодом бюджетного голоду і виживання для української науки, що неминуче призведе до згортання дослідницьких проектів і втрати наукових кадрів. Єдиний вихід із ситуації — ширше залучати зовнішні та внутрішні інвестиції. З 2015 року Україна приєдналася до рамкової програми ЄС з досліджень та інновацій «Горизонт 2020» з бюджетом майже 80 млрд Євро та додатковими приватними інвестиціями. На вирішення соціальних викликів у рамках програми виділяється приблизно 31 млрд Євро, з них 9,7% — на напрямки здоров’я, демографічні зміни та добробут, ще 5% — на безпеку продуктів харчування, дослідження води й біоекономіку. Українські наукові установи отримали повноцінний доступ до всіх заходів програми, а наші вчені — можливість бути залученими до спільних європейських наукових досліджень. Тож головне — скористатися цим шансом. Також важливим є розвиток трансферу технологій, аби розробки науково-дослідних інститутів отримали комерційну цінність, знайшли своє місце на ринку. Ще одне актуальне завдання — переглянути чинні підзаконні акти про наукову діяльність в частині стимулювання розвитку матеріально-технічної бази наукових досліджень і розробок високого рівня, стажування наукових працівників за кордоном, демократизації процедур вну трішнього управління в академіях наук, їх структури та функцій, інтеграції академічної та університетської науки відповідно до вимог європейського законодавства. Не зайве згадати, що новим законом вперше передбачено можливість створення спільних наукових підрозділів з університетами та іншими вищими навчальними зак ладами. Із цими завданнями Україна має впоратися самостійно, пам’ятаючи мудрі слова Сенеки.

19

ВАЖКИЙ ПАЦІЄНТ

ЦІНА ЛІКАРСЬКОЇ НЕДБАЛОСТІ Професія лікаря сповнена сумнівів і драматизму. Нерідко важко провести межу між лікарською помилкою і злочином. Часом лікарські помилки є результатом недбалості та халатності. При цьому пацієнт, довіряючи лікарю, втрачає дорогоцінній час, а згодом починає самостійно шукати порятунку.

Олексій (40 років, Дніпропетровська обл.) Я ніколи не скаржився на власне здоров’я: вів активний спосіб життя, займався спортом, подорожував. А минулого року з’явилися якісь дивні відчуття при ковтанні. Такі нібито прості та буденні рухи почали даватися мені все важче й важче. Одразу звернувся до дільничного терапевта, а той почав наполягати на госпіталізації. У неврологічному стаціонарі мене здивували діагнозом «інсульт». Я наполягав

Наталія СВИРИДОВА, завідувачка кафедри неврології та рефлексотерапії Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика, головний позаштатний спеціаліст МОЗ України за спеціальністю «Рефлексотерапія», доктор медичних наук, професор

Ц

ей пацієнт потрапив до мене міс яць тому. Олексій скаржився на дискомфорт під час ковтання: перед тим, як ковтнути їжу, він мусив зосередитися, подумати. Виглядав він чудово, був

на МРТ, дослідження зробили і, незважаючи на те, що у висновку було вказано: «Вогнищ не виявлено», діагноз не змінили. Мені призначили купу судинних препаратів і виписали додому. Ліки вирішив не приймати. Але процес ковтання погіршувався, тому звернувся до іншого лікаря. Ситуація повторилася один до одного, а потім… іще раз. Тоді я надумав поїхати до столиці — можливо, там знайдуть якусь іншу причину моєї недуги, окрім інсульту!?

у відмінній спортивній формі. На моє питання, чи звертався раніше до лікарів, Олексій розповів, що такі симптоми непокоять його вже рік. Кілька разів його госпіталізували до різних стаціонарів, де встановлювали один і той самий діагноз — «інсульт». Він стукав в усі двері, намагався довести лікарям, що ніякого інсульту в нього немає! Більше того, МРТ-знімки підтверджували його правоту. А ле кожний новий лікар-невролог, до якого звертався у своїх поневіряннях хворий, наполягав на інсульті та призначав ті самі препарати. Олексій від терапії категорично відмовлявся і не приймав жодних ліків. Він розповів, що лікарі в один голос торочили йому про «нетиповий перебіг захворювання», але на їх аргументи Олексій не зважав. Згодом до проблем із ковтанням приєдналися мовні порушення, але це чомусь помітив лише пацієнт. Після року «мігрування» від лікаря до лікаря чоловік потрапив до Києва.

Він знайшов мене через інтернет й попросив його прийняти. Чесно кажучи, я одразу також не зрозуміла, із чим маю справу, лише підтримала Олексія в тому, що, за даними МРТ, жодного вогнища інсульту в головному мозку дійсно немає. Отже, мусимо шукати справжню причину його негараздів. З цією метою ми його й госпіталізували. Провели безліч досліджень, поступово виключили повільно-прогресуюче демієлінізуюче захворювання. Я залучила до діагностики спеціаліста, який віртуозно диференціює такі патології, але й він розвів руками… Ми нічого не могли знайти! Олексій радів цьому, а я все більше засмучувалася, адже розуміла: маємо справу із надзвичайно «хитрою» хворобою. Бачила, що бульбарні порушення швидко прогресують, і вирішила скористатися так званим хорватським форматом: звернутися по допомогу до іноземних колег — вихідців з України. Можливо, там завдяки кращій діагностичній базі

Ми вирішили проводити щомісячні безкоштовні неврологічні школи для лікарів з усієї України. Перша із них була присвячена саме екстрапірамідним порушенням. У 2016 році за сприяння Всеукраїнської асоціації по неврології та рефлексотерапії буде проведено десять таких заходів

20

знайдуть відповідь. Нам погодилася допомогти професор Оксана Суховерська із Канади, яка має власний центр екстрапірамідних розладів. Ми відіслали їй усі висновки спеціалістів, перекладені англійською мовою, та відеозаписи пацієнта (безліч різних проб). Канадська сторона зібрала консиліум, у якому ми мали змогу брати участь по Skype-зв’язку. Під час консиліуму лікарі з Канади ставили Олексію різні запитання, а ми мали змогу спостерігати за диференціальною діагностикою в реальному часі. Через кілька годин всі дійшли невтішного висновку: у хворого атипова форма бічного аміо­т рофічного склерозу (БАС). Найгірше в цій історії — недбалість наших лікарів! Вони цілий рік тлумачили про інсульт, якого й близько не було! Більше того, такі випадки не поодинокі. Це стає прикрою звичкою: часто-густо встановлюють діагноз інсульту, коли не розуміють, із чим насправді мають справу. Не існує жодної атипової форми інсульту! Невже так соромно зізнатися у власній некомпетентності в цьому питанні? Адже всі ми люди… Проте лікарі повинні вчитися постійно, а не прикриватися університетськими підручниками, яким уже років і років! Я ношу звання професора, але не соромлюся просити допомоги в тих випадках, коли не можу дати ради самотужки. Що ж відбувається з нашими лікарями? Чому пацієнти мають платити за їх амбіції власним здоров’ям? Олексій втратив рік, за який хвороба перетнула «точку неповернення». Наразі прогноз дуже невтішний… У всіх розвинених країнах таких пацієнтів спрямовують у спеціалізовані центри вищого рівня складності, де накопичено досвід діаг­ностики та лікування тяжких або рідкісних патологій. А в нас вони тихо помирають із хибними діагнозами, потрапляючи, до речі, у зовсім іншу статистику… Щодо БАС, то це органічне зах­ ворювання центральної нервової системи з переважним ураженням спинного і довгастого мозку (пірамідна система, передні роги спинного мозку). Частота цієї патології становить близько 3% усіх органічних уражень нервової системи та спостерігається переважно у віці 30-50 років. Чоловіки хворіють удвічі частіше, аніж жінки. Причини виникнення БАС невідомі. У кожному конкретному випадку хвороба перебігає по-різному. І немає симптому, який давав би змогу чітко визначати це захворювання. У міру прогресування з’являються порушення ковтання та мовлення. Унаслідок слабкості м’язів м’якого піднебіння і голосових зв’язок у хворих виникає відчуття того, що їжа важко проходить по стравоходу, а їх голос поступово стає гугнявим. Ліків від БАС, на жаль, не існує. Хвороба призводить до часткового паралічу дихальних м’язів. У західних країнах такі пацієнти можуть жити довгі роки, користуючись апаратом штучної вентиляції легенів. У державах пострадянського простору, як правило, хворі на БАС приречені. Наразі ми сподіваємося, що канадські колеги не залишать Олексія, а ми шукаємо можливості (у тому числі й фінансові), щоб доправити нашого пацієнта до Канади.

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ШКОЛА УСПІШНОГО ЛІКАРЯ

4 березня 2016 року

ГЕНРІ МАРШ: ЛІКАРЯМ ВЛАСТИВО ПОМИЛЯТИСЯ, АЛЕ ЇМ ДУЖЕ ВАЖКО ВИЗНАВАТИ СВОЇ ПОМИЛКИ Всесвітньовідомий британський нейрохірург, професор, автор книги «Не нашкодь: історії про життя, смерть та хірургію головного мозку» Генрі Марш уже понад 20 років допомагає українським нейрохірургам та вчить їх проводити складні й унікальні операції. За його підтримки в 2001 році в Києві відкрилася клініка «Міжнародний центр нейрохірургії». Нещодавно у Львівському національному медичному університеті ім. Данила Галицького лікар прочитав лекцію про етичні аспекти і чесність у медицині.

Генрі МАРШ, старший нейрохірургконсультант відділення Atkinson Morley Wing of London’s St George’s Hospital, професор, кавалер ордена Британської імперії

Г

оворитиму з вами на ду же складну і болючу тему. Оскільки ви ще молоді лікарі або ж студенти, то, мабуть, власного досвіду в цій галузі ви досі не мали. Мова йтиме про чесність. Лікарям властиво помилятися, але їм дуже важко визнавати свої помилки. Стосунки між лікарем і пацієнтом, насамперед, ґрунтуються на довірі, тому що лікування — це дуже небезпечна і непевна річ, ніхто не може гарантувати його результату. Рано чи пізно перед лікарем постає питання чесності з пацієнтом, колегами та із самим собою. Я написав книжку, що вже витримала 21 міжнародне перевидання. Майже всі читачі висловлюють здивування з приводу її надмірної відвертості. Тобто люди навіть не сподіваються, що лікар буде з ними чесним. Щодо чесності з пацієнтом, то вона полягає в тому, аби відверто обговорювати з ним його проблеми, природу хвороби та прогноз лікування. І якщо він невтішний — робити це дуже важко. Чому лікарям складно бути чесними з пацієнтами? Коли людина хворіє, вона передусім сподівається на одужання. Вона не хоче чути поганих новин. Як лікарі ми вчимося прикидатися, обманювати пацієнтів, щоб підбадьорити їх і уникнути неприємних розмов. Торік я працював у Непалі. Левова частка моїх хворих була неосвіченими селянами. Колеги попередили, що їм не можна говорити правду через відсутність у них освіти. Якщо

це зробити, то пацієнти почнуть бігати лікарнею, галасувати й робити дивні речі. Згодом так поводитиметься й уся їх родина. Це унеможливить процес лікування. Найкращий спосіб обман у ти інших — обманути самого себе. Коли ми самі повіримо в брехню, то й наші хворі нам повірять. Самообман — це важлива клінічна навичка. У молодості, коли ви тільки починаєте працювати лікарем й щось іде не так, ви одразу панікуєте. Якщо ви скажете пацієнту: «Перепрошую, я ніколи раніше такого не робив. Я не знаю, що трапилося», він злякається і втече від вас до іншого лікаря. Тому ще на початку своєї кар’єри ми вчимося обманювати людей. Це необхідна річ. З часом виникає ефект лавини, коли маленька брехня тягне за собою більшу. Нам доводиться жертвувати деякими нашими хворими, аби навчитися краще лікувати інших. По всьому світу, в усіх медичних системах люди, у яких є достатньо грошей і політичного впливу, платять за медичні послуги, тому що вони переконані: у цьому разі на них не «тренуватимуться». Ми змушені це прийняти. Життя несправедливе. А тому основне наше завдання — мінімізувати цю несправедливість. В Україні, як і в інших державах, існує ще одна причина лікарської нечесності — залежність лікаря від грошей. Він намагається провести якомога більше операцій, щоб більше заробити, і має велику владу над своїми пацієнтами, а влада, як відомо, псує людей. Коли лікування не дає

«

бажаного результату, коли стан пацієнта погіршується або він помирає, то лікарю дуже важливо вміти розрізняти медичну помилку і невдачу. Ми вчимося на своїх помилках, і якщо ми їх не визнаватимемо, не зможемо стати кращими. Для лікаря важливо бути чесним із собою, навіть якщо він не до кінця чесний зі своїми хворими та колегами. Це дуже важко, бо всі ми люди і нам не хочеться думати про себе погано. Існує проблема, яку психологи називають когнітивним упередженням. Йдеться про способи людського мислення і про те, що змушує нас робити помилки. Усі ми певною мірою страждаємо від когнітивної упередженості. Навіть коли ми вважаємо, що поводимося раціонально й послідовно, у реальності це може бути зовсім не так. Нам властиво помилятися під час оцінювання рівня можливостей і ризику, а також рис, притаманних іншим індивідумам. Люди, особливо лікарі, схильні робити поспішні, а отже — помилкові висновки. Усвідомлення когнітивної упередженості допомагає нам зрозуміти, чому ми припускаємося помилок. Зараз я здатен проаналізувати свої огріхи, які є нормальним явищем, бо я — всього лише людина, а не робот. Хочу розповісти вам історію про 40-річну жінку, у якої розвинулась мальформація Арнольда — Кіарі. Післяопераційний період перебігав нормально, і через 3 дні я виписав хвору додому. Тиждень по тому мені зателефонував її чоловік і сказав, що вона погано почувається. У цей мо-

У СВОЇЙ КНИЗІ Я ПРОЦИТУВАВ ВІДОМОГО ФРАНЦУЗЬКОГО ХІРУРГА РЕНЕ ЛЕРІША: «У КОЖНОГО ХІРУРГА Є СВІЙ МАЛЕНЬКИЙ ПРИВАТНИЙ ЦВИНТАР, КУДИ ВІН МАЄ ХОДИТИ ЧАС ВІД ЧАСУ ТА ДУМАТИ. ТАМ ДУЖЕ БАГАТО ГОРЯ І ЖАЛЮ, АЛЕ САМЕ ТАМ ВІН МАЄ ШУКАТИ ПОЯСНЕННЯ СВОЇХ ПОМИЛОК». ПОМИЛКИ ВЧАТЬ НАС КУДИ БІЛЬШЕ, АНІЖ УСПІХ. АДЖЕ УСПІХ ПОСИЛЮЄ КОГНІТИВНЕ УПЕРЕДЖЕННЯ ОПТИМІЗМУ

«

мент я був зайнятий — до нас якраз привезли пацієнта в тяжкому стані. Оскільки подібні операції я проводив не вперше, то знав, що найчастіше в людини можуть виникати прояви менінгізму (не настільки сильні, як менінгіт). Це звичайний післяопераційний стан. Раніше після таких втручань у моїх пацієнтів ніколи не траплялося ускладнень, тому сказав чоловікові, щоб він дав їй певні ліки. Через кілька днів цю жінку привезли до мене в дуже тяжкому стані. Я ще раз поглянув на її знімки і не повірив своїм очам. У неї виявилася надзвичайно тяжка патологія. Жінка вижила, але залишилася повністю паралізованою. Це була моя помилка через недбалість. Я мав уважніше слухати її чоловіка і не робити необдуманих висновків. Зазвичай, коли ми знаємо, що лікар прийняв поспішне рішення, то сприймаємо його як поганого фахівця. Опис когнітивних упереджень дав мені інстру­мент для розуміння природи моєї помилки. Тут спрацювали три когнітивні упередження. По-перше, надмірний оптимізм. Операція пройшла успішно — я й подумати не міг, що може виникнути якесь ускладнення. По-друге, я зробив сотню таких операцій і був певен — знаю все. Однак, якщо ми ніколи не бачили чорного лебедя, це не означає, що його не існує. Останнім упередженням був ефект несподіванки: навіть гадки не мав почути якісь погані новини по телефону. Хоча наприкінці нашої розмови чоловік хворої повідомив мені дуже важливу інформацію, на яку я не звернув уваги, спираючись на два попередні упередження. У своїй книзі я процитував відомого французького хірурга Рене Леріша: «У кожного хірурга є свій маленький приватний цвинтар, куди він має ходити час від часу та думати. Там дуже багато горя і жалю, але саме там він має шукати пояснення своїх помилок». Помилки вчать нас куди більше, аніж успіх. Адже останній посилює когнітивне упередження оптимізму. У Великій Британії є два визначення лікарської помилки. Перше — це помилка клінічного судження, коли лікар зробив усе можливе, але щось пішло не так, тобто виникли обставини, незалежні від дос­віду чи намагань лікаря. Друге визначення — недбалість, коли лікар може допомогти людині, але з певних причин не робить цього. Нам ніколи не вдасться уникнути всіх когнітивних упереджень. Однак ми можемо зробити висновок, який стосується всіх нас: інші люди краще бачать мої огріхи, аніж я сам. Як нам навчитися уникати помилок? Рецепт дуже простий: треба мати колегу, здатного на конструктивну критику. За матеріалами zaxid.net

21

ШКОЛА УСПІШНОГО ЛІКАРЯ

У ФОКУСІ — ЧОЛОВІЧИЙ ОСТЕОПОРОЗ Остеопороз донедавна розглядався винятково як жіноча проблема в період менопаузи. Сьогодні ж він посідає 4-е місце у загальній структурі смертності після серцево-судинних, онкологічних захворювань і цукрового діабету 2-го типу. Дослідження свідчать: у лікарів відсутня настороженість щодо остеопорозу, особливо коли мова йде про лікування «чоловічих» хвороб.

пацієнтів вживають препарати для лікування остеопорозу протягом 1 року після несприятливої події. Частота остеопорозу в Німеччині в осіб віком понад 50 років становить не менше 14%: на нього страждають близько 24% жінок і 6% чоловіків цього віку. У країнах пострадянсько­ го простору ситуація, закономірно, гірша. Наприк ла д, у Російській Федерації, за офіційними даними Російської асоціації з остеопорозу, у групі ризику перебувають 24% на­ селення країни. При цьому близько 14 млн осіб уже страждають на це небезпечне захворювання. Кожні 5 хвилин у Росії відбувається пере­ лом проксимального відділу стегна, а це понад 100 тис. переломів щоріч­ но. Летальність протягом першого року після перелому шийки стегно­ вої кістки сягає 90%. Особливо погано остеопороз ви­ являється в популяції чоловіків, зокрема через досі існуюче непра­ вильне усвідомлення остеопорозу як винятково жіночої проблеми. Унаслідок цього довгі роки хвороба перебігає латентно, а найстрашні­ шим проявом «мовчазного» остео­ порозу є остеопоротичні переломи шийки стегна, хребта, передпліччя, пов’язані з крихкістю кісткової тка­ нини. Ці переломи небезпечніші, ніж у жінок, оскільки супроводжу­ ються вдвічі вищою смертністю і виникають у середньому на 7 років раніше, тобто у відносно працездат­ ному віці. У рамках європейських програм з вивчення остеопорозу (EVOS і EPOS) були зібрані такі відомості: у жінок частота остеопорозу попе­ рекового відділу хребта становить 33,8%, шийки стегна — 43,3%; у чоловіків — 26,9 і 44,1% відповідно. Ці сучасні епідеміологічні дані на­ очно свідчать про те, що в багатьох країнах наявна мовчазна пандемія остеопорозу.

Клінічна ендокринологія кісткової тканини в чоловіків

Сучасна епідеміологія остеопорозу Згідно з результатами Норвезького великомасштабного популяційно­ го дослідження NOREPOS, у якому проведено майже 85 тис. вимірю­ вань мінеральної щільності кісток (МЩК) і проаналізовано 140 тис. ви­ падків перелому стегнової кістки, кожну годину в цій країні відбува­ ється новий перелом шийки стегна, близько 25% хворих помирають протягом 1 року після травми, у понад 12% осіб виникає повторний перелом впродовж 10 років після першого, і при цьому тільки 16%

22

«

У ЖІНОК ЧАСТОТА ОСТЕОПОРОЗУ ПОПЕРЕКОВОГО ВІДДІЛУ ХРЕБТА СТАНОВИТЬ 33,8%, ШИЙКИ СТЕГНА — 43,3%; У ЧОЛОВІКІВ — 26,9 І 44,1% ВІДПОВІДНО. ЦІ СУЧАСНІ ЕПІДЕМІОЛОГІЧНІ ДАНІ НАОЧНО СВІДЧАТЬ ПРО ТЕ, ЩО В БАГАТЬОХ КРАЇНАХ НАЯВНА МОВЧАЗНА ПАНДЕМІЯ ОСТЕОПОРОЗУ

«

Згідно із загальноприйнятою точ­ кою зору найкритичнішими гормо­ нами кісткового метаболізму в пред­ ставників обох статей є естрогени. Цим фактом традиційно поясню­ ється переважання серед хворих на остеопороз жінок, оскільки естро­ гени — їх основні статеві гормони. Саме тому остеопороз розвиваєть­ ся в період постменопаузи — при віковому дефіциті статевих гор­ монів, коли ймовірність настання перелому в пацієнток віком понад 50 років сягає 53%. Однак і в чоло­ віків естрогени є ключовими гор­ монами кісткового метаболізму, хоча його гормональна регуляція в них має характерні особливості, пов’язані з джерелами та механіз­ мами їх синтезу в чоловічому орга­ нізмі. Відомо, що в дорослих чоло­ віків рівень естрадіолу вираженіше корелює зі щі льністю і втратою кісткової тканини, аніж рівень тес­ тостерону. Про це свідчать резуль­

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ШКОЛА УСПІШНОГО ЛІКАРЯ

4 березня 2016 року

тати дослідження із включенням молодих чоловіків з резистентніс­ тю до естрогенів або дефіцитом ароматази. Більше того, рівень і естрогенів, і андрогенів асоціюєть­ ся з ризиком переломів у чоловіків літнього віку. Рівень естрадіолу у крові є предиктором переломів незалежно від рівня тестостерону. У чоловіків він може впливати на андрогенові рецептори, які у вели­ кій кількості містяться в клітинах кісткової тканини. Такий «місце­ вий» тестостерон згодом зазнає ароматизації безпосередньо в кіст­ ковій тканини, багатій на фермент ароматазу. Так у кістці утворюється «місцевий» естрадіол, що впливає на естрогенові рецептори остеоблас­ тів і остеокластів. Однак переваж­ на більшість чоловічих естрогенів (близько 80%), що чинять вплив на кістковий метаболізм, утворюється із тестостерону поза кістковою тка­ ниною — у результаті ароматизації в периферичних органах і тканинах (печінці, шкірі, жировій тканині). Таким чином, незважаючи на те, що виражений остеомодулюючий ефект у чоловіків, як і у жінок, да­ ють естрогени, у представників сильної статі вони утворюються без­ посередньо з тестостерону. Тому для здоров’я кісткової тканини в чоло­ віків вкрай важливий нормальний рівень ендогенного тестостерону. Недостатність тестостерону в чо­ ловіків може призводити до дефіци­ ту ендогенних естрогенів і розвит­ ку остеопенії та остеопорозу. Дані літератури свідчать: частота ос­ теопенії, остеопорозу та переломів збільшується в чоловіків молодого і літнього віку з гіпогонадизмом. Парадоксально, але факт: пошире­ ність остеопорозу в популяції до 40 років у чоловіків дещо вища, ніж у жінок. Основна частка представни­ ків сильної статі з остеопорозом в цьому віці — особи з вродженим дефіцитом тестостерону. Зокрема найчастішою причиною цього за­ хворювання і пов’язаних із ним па­ тологічних переломів у чоловіків віком до 30 років є синдром Клайн­ фельтера. Виявлення таких станів, а тим більше гормональна корекція в клінічній практиці — рідкісний феномен. У міру старіння чоловіків дефіцит тестостерону посилюєть­ ся, тому в літньому віці частота ви­ падків остеопорозу у них і у жінок майже зрівнюється. Проте наслідки для сильної статі здебільшого тяжчі: зниження рівня тестостерону вияв­ ляється приблизно у 30% чоловіків літнього віку з переломами хреб­ та і майже у 50% — з переломами шийки стегна, серед яких загальна летальність протягом першого року після перелому становить 30-50%, тоді як у жінок — близько 20%. У нещодавніх метааналізах дефі­ цит тестостерону (гіпогонадизм) у чоловіків був ідентифікований як розлад, достовірно асоційований із вторинним остеопорозом. В остан­ ньому керівництві з остеопорозу Європейського ендокринологічно­ го товариства (EES) пропонується проводити вимірювання рівня за­ гального тестостерону в усіх чолові­ ків, обстежуваних з приводу остео­ порозу, або під час призначення їм лікування біологічно активними

«

НЕДОСТАТНІСТЬ ТЕСТОСТЕРОНУ В ЧОЛОВІКІВ МОЖЕ ПРИЗВОДИТИ ДО ДЕФІЦИТУ ЕНДОГЕННИХ ЕСТРОГЕНІВ І РОЗВИТКУ ОСТЕОПЕНІЇ ТА ОСТЕОПОРОЗУ. ДАНІ ЛІТЕРАТУРИ СВІДЧАТЬ: ЧАСТОТА ОСТЕОПЕНІЇ, ОСТЕОПОРОЗУ Й ПЕРЕЛОМІВ ЗБІЛЬШУЄТЬСЯ В ЧОЛОВІКІВ МОЛОДОГО І ЛІТНЬОГО ВІКУ З ГІПОГОНАДИЗМОМ

«

речовинами. Згідно з останнім ке­ рівництвом по чоловічому гіпогона­ дизму Міжнародного товариства з вивчення питань старіння чоловіків (ISSAM) у старшому віці низький рівень тестостерону асоціюється з підвищеним ризиком падінь. Те­ рапія тестостероном чинить спри­ ятливу дію на м’язову масу і силу, що може зменшувати схильність до падінь і, таким чином, знижувати ризик переломів. У старіючих чоловіків з гіпого­ надизмом і нормальною щільністю кісток рекомендується оцінювати її раз на 2 роки. При зниженій мі­ неральній щільності кісток на тлі терапії тестостероном потрібне щорічне моніторування стабілізації або прогресування стану методом двохенергетичної рентгенівської абсорбціометрії. Він є «золотим стандартом» у діагностиці міцності кісток. Також можна застосовувати кількісну комп’ютерну томографію (ККТ), однак при цьому пацієнти отримують більшу дозу опромінен­ ня. Ультразвукові методи вимірю­ вання щільності кісткової тканини відображають зміни у відповідь на застосування тестостерону і можуть використовуватися в разі недоступ­ ності інших методів.

Медикаментозно- індукований остеопороз: хто винен? Зниження щільності кісткової тка­ нини і розвиток остеопенії, а по­ тім й остеопорозу внаслідок засто­ сування тих чи інших лікарських препаратів, на жаль, уже давно не розглядається в медичній практи­ ці як незвичайний або рідкісний феномен, про що свідчить термін «ме д и к а мен т озно -і н д у кова н и й остеопороз». Ця проблема набуває все більшої актуальності, оскільки в сучасній медицині під час лікуван­ ня багатьох захворювань продовжує культивуватися поліпрагмазія — одночасне призначення більше 5 медикаментозних препаратів без урахування їх взаємодії і наслідків для метаболічного гомеостазу, у тому числі кісткового метаболізму. Трагізм ситуації посилюється ще і тим, що медикаментозно-індукова­ ний остеопороз у цій категорії паці­ єнтів у більшості випадків діагнос­ тується занадто пізно, найчастіше після його маніфестації першим мимовільним переломом. Традиційно негативні побічні ефекти щодо метаболізм у кіст­ кової тканини приписуються на­ самперед глюкокортикоїдам, які

застосовуються в різних галузях медицини, у тому числі в лікуванні гормонорефрактерного раку перед­ міхурової залози (РПЗ). Ці гормони порушують остеогенез: інгібують диференціювання остеобластів і їх функції, одночасно активуючи кіст­ кову резорбцію. Свій негативний остеогенний вплив глюкокортико­ їди справляють шляхом дії на ре­ цептор активації ліганду ядерного фактора kappa-B (RANKL — Receptor activator of nuclear factor kappa-B ligand) — мембранного білка-ци­ токіна із родини факторів некрозу пухлини, що відіграє важливу роль у метаболізмі кісткової тканини й активує остеокласти. Крім того, гл юкокор т и кої д и п ри г н іч у ю т ь абсорбцію кальцію з кишечнику, призводячи до метаболічної гіпо­ кальціємії. У відповідь на це розви­ вається вторинний гіперпаратире­ оз, що прискорює процеси кісткової резорбції. Втрата кісткової тканини на тлі тривалого вживання глюко­ кортикоїдів відбувається дуже рано: 3-5% протягом 1-го року терапії і далі по 1% щорічно. Остеопенія або остеопороз не­ рідко ускладнюють також трива­ лу замісну терапію супресивни­ ми дозами тиреоїдних гормонів, наприк ­л ад, у жінок з гіпоестро­ генізмом: L-тироксин у дозуванні >0,093 мг/добу призводить до кіст­ кової резорбції, однією з причин якої також може бути супресивно низький рівень тиреотропного гор­ мона (ТТГ). Розвиток остеопорозу можуть зумовлювати й деякі пер­ оральні антидіабетичні препарати (наприклад, тіазолідиндіони), що більшою мірою підсилюють адипо­ генез, а не остеогенез і підвищують ризик переломів через втрату кіст­ кової маси. Переломи також часто спостерігаються при лікуванні се­ лективними інгібіторами зворот­ ного захоплення серотоніну, ан­ тиконвульсантами, діуретиками, антикоагулянтами й інгібіторами протонної помпи. Водночас є дані, що статини, β-адреноблокатори та нітрати можуть сприяти зменшен­ ню такої загрози. Лікарські препарати, застосу­ вання яких асоціюється з високим ризиком остеопорозу та переломів, призводять передусім до індукції гіпоестрогенізму — дефіциту естро­ генів. Тому сьогодні стає зрозуміло, що будь-яка медикаментозна супре­ сія статевих гормонів у чоловіків чинить негативний вплив на стан кісткової тканини, знижуючи її щіль­ ність і підвищуючи ризик переломів.

РПЗ — типовий приклад гормо­ нозалежного раку, при лікуванні якого в стадії місцевого поширення або дисемінації (Т3-4) доводиться використовувати антиандрогени й агоністи/антагоністи гонадотропінрилізинг-гормону, що порушують природний ба ланс естрогенів і ан дро­г енів. Крім того, нері дко застосову ютьс я хіміотерапі я та ад’ювантні препарати, що можуть додатково призводити до ендокрин­ них порушень. Отже, під час ліку­ вання деяких форм РПЗ актуальнос­ ті набуває такий фармакологічний феномен, як остеотоксичність про­ тиракової гормона льної терапії, який більше не можна ігнорувати.

Андроген-деприваційна терапія (АДТ) Незважаючи на те що андрогенний сигнал традиційно розглядається як ключовий фактор регуляції метабо­ лізму передміхурової залози і один з механізмів її ракової трансформації, нині в науковій літературі все час­ тіше зазначається несприятливий вплив АДТ на кістковий метаболізм у пацієнтів з високим ризиком мета­ статичного РПЗ. Згідно з опубліко­ ваними даними АДТ асоціюється з ризиком розвитку тяжкого гіпогона­ дизму, що дає змогу розглядати чоло­ віків, котрі отримують таку терапію, як унікальну метаболічну модель ви­ раженого дефіциту статевих стероїд­ них гормонів. Серед його наслідків можна сміливо назвати кардіоме­ таболічні та кістково-м’язові захво­ рювання, включаючи остеопенію/ остеопороз. Згідно з аналізом всіх доступних пуб­лікацій з АДТ РПЗ за період з 2005 по 2014 рік, проведеним H. Rhee (2015), цей вид терапії асо­ ціюється з цілим спектром побічних ефектів — від кардіоваскулярних за­ хворювань, ЦД 2-го типу, остеопоро­ зу до депресії, когнітивних порушень і сексуальної дисфункції. Отже, сьо­ годні на часі активний моніторинг стану кісткової тканини у хворих на РПЗ (включаючи денситометрію) і корекція можливих побічних ефек­ тів АДТ у рамках міждисциплінарної взаємодії різних фахівців. РПЗ є к ласичним прик ла дом «окультного» раку, котрий трива­ лий час перебігає безсимптомно. Тому, незважаючи на прогрес у діаг­ностиці та лікуванні локального РПЗ, можна очікувати, що кількість пацієнтів із задавненими стадіями залишатиметься досить великою і всі ці хворі розглядатимуться як потенційні кан ди дати д л я про­ ведення АДТ. З метою підтримки процесів кісткового моделювання і репарації створено великий арсе­ нал лікарських препаратів, з якими, очевидно, уже сьогодні потрібно ознайомитися не тільки фахівцям з остеопорозу, а й онкологам і онкоурологам. Це дасть змогу пев­ ним чином нівелювати негативні остеотропні наслідки повної андро­ генної депривації в чоловіків з по­ ширеними формами РПЗ, аби хоч якось підтримати якість життя па­ цієнтів цієї важкої клінічної групи. За матеріалами rmj.ru Тетяна ПРИХОДЬКО, «ВЗ»

23

БІБЛІОТЕКА ЛІКАРЯ ГАЗЕТА МОЗ УКРАЇНИ І ЦК ПРОФСПІЛКИ

АКУШЕРСТВО ТА ГІНЕКОЛОГІЯ

(виходить із 1990 року)

О. Б. ЛОРАН, Л. А. СИНЯКОВА СОВРЕМЕННАЯ АНТИБИОТИКОТЕРАПИЯ ИНФЕКЦИЙ НИЖНИХ МОЧЕВЫХ ПУТЕЙ У ЖЕНЩИН В СХЕМАХ И ТАБЛИЦАХ. ПОСОБИЕ ДЛЯ ВРАЧЕЙ ВИДАВНИЦТВО: МЕДИЦИНСКОЕ ИНФОРМАЦИОННОЕ АГЕНТСТВО РІК ВИДАННЯ: 2016 СТОРІНОК: 32

Загальний наклад 22 000 Індекс 08198: для індивідуальних передплатників Індекс 60965: для підприємств і організацій Індекс 86181: пільговий для медичних працівників СПІВЗАСНОВНИКИ ГАЗЕТИ: Міністерство охорони здоров’я України Профспілка працівників охорони здоров’я України ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я»

АНЕСТЕЗІОЛОГІЯ В. В. КРЫЛОВ И ДР. ВНУТРИЧЕРЕПНАЯ ГИПЕРТЕНЗИЯ ВИДАВНИЦТВО: БИНОМ РІК ВИДАННЯ: 2016 СТОРІНОК: 216

Свідоцтво про реєстрацію КВ №8202 від 10 грудня 2003 року

Видавець – ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я» Головний редактор – БУРМАКА М. П.

Редакційна колегія БАХТЕЄВА Т. Д. – член Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, доктор медичних наук, Заслужений лікар України

НЕВРОЛОГІЯ АНДРЕ ГРАБОВСКИ НЕОТЛОЖНАЯ НЕВРОЛОГИЯ ВИДАВНИЦТВО: ПАНФИЛОВА РІК ВИДАННЯ: 2016 СТОРІНОК: 592

ВЕСЕЛЬСЬКИЙ В. Л. – помічник президента НАМН України, кандидат медичних наук, Заслужений лікар України ГАРНИК Т. П. – головний позаштатний спеціаліст МОЗ України за спеціальністю «Народна і нетрадиційна медицина» ЗАБОЛОТНИЙ Д. І. – директор Державної установи «Інститут отоларингології імені професора О. С. Коломійченка НАМН України», доктор медичних наук, професор, академік, віце-президент НАМН України

КАРДІОЛОГІЯ Д. Е. СПАЙСЕР И ДР. ХИРУРГИЧЕСКАЯ АНАТОМИЯ СЕРДЦА ПО УИЛКОКСУ ВИДАВНИЦТВО: ЛОГОСФЕРА РІК ВИДАННЯ: 2015 СТОРІНОК: 456

ЗАГОРІЙ В. А. – завідувач кафедри промислової, клінічної фармації та клінічної фармакології НМАПО імені П. Л. Шупика, доктор фармацевтичних наук, професор ЗОЗУЛЯ Ю. П. – професор, академік НАМН України КОВАЛЬ В. М. – Голова Профспілки працівників охорони здоров’я України МІШАЛОВ В. Г. – завідувач кафедри хірургії №4 НМУ імені О. О. Богомольця, доктор медичних наук, професор ПИРІГ Л. А. – професор кафедри нефрології НМАПО імені П. Л. Шупика, доктор медичних наук, член-кореспондент НАН України, академік НАМН України ПРОДАНЧУК М. Г. – директор Інституту екогігієни і токсикології імені Л. І. Медведя МОЗ України, доктор медичних наук, професор, член-кореспондент НАМН України, Заслужений лікар України

У книзі розглянуто широке коло питань невідкладної допомоги та реанімації в неврології: порушення мозкового кровообігу, черепно-мозкові травми, нейроінфекції, нервово-м’язові захворювання, епілепсії, екстрапірамідні розлади і їх соматичні ускладнення. Видання буде корисним невропатологам і реаніматологам.

Істотно перероблене і доповнене четверте видання відомого атласу з хірургічної анатомії серця, написане з позицій кардіохірурга та кардіоморфолога, містить велику кількість нових високоякісних інтраопераційних фотографій і комп’ютерних томоангіограм, а також зображення унікального секційного матеріалу. Атлас створений у традиціях класичної анатомії і не перевантажений інформацією про ембріональний розвиток серця. Нове видання зацікавить не тільки кардіохірургів і кардіологів, а й кардіоморфологів, анестезіологів, хірургічних аритмологів, фахівців у галузі променевої та рентгенендоваскулярної діагностики захворювань серця.

ОГОЛОШУЄ КОНКУРС НА ЗАМІЩЕННЯ ТАКИХ ПОСАД: завідувача кафедри контролю якості і стандартизації лікарських засобів (1 посада на 1 ст.); доцента кафедри медицини праці, психофізіології та медичної екології (1 посада на 1 ст.); старшого викладача кафедри фармацевтичної технології і біофармації (2 посади по 0,25 ст.). АДРЕСА АКАДЕМІЇ: 04112, м. Київ, вул. Дорогожицька, 9. ПРИЙОМ ДОКУМЕНТІВ — 30 днів з дня опублікування оголошення.

МЕДИЧНА ГАЗЕТА УКРАЇНИ

УСІЧЕНКО І. Г. – президент Національного товариства Червоного Хреста, кандидат медичних наук, Заслужений лікар України

ЩЕГЛОВ В. І. – директор Науковопрактичного центру ендоваскулярної нейрорентгенохірургії НАМН України, професор, Заслужений лікар України, академік Всесвітньої академії наук комплексної безпеки

Монографія присвячена одній з найактуальніших проблем сучасної медицини — внутрішньочерепній гіпертензії. Представлено сучасні концепції взаємодії внутрішньочерепних компонентів, реалізації компенсаторного механізму церебрального комплаєнса, розглянуто основні причини підвищення внутрішньочерепного тиску й анатомічні зміни, що відбуваються в порожнині черепа при внутрішньочерепній гіпертензії. Основну увагу приділено діагностиці та корекції підвищеного внутрішньочерепного тиску при нетравматичних внутрішньочерепних крововиливах і тяжких черепно-мозкових травмах. Видання стане в пригоді нейрохірургам, анестезіологам-реаніматологам та неврологам.

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ ІМ. П. Л. ШУПИКА

ТРОНЬКО М. Д. – директор Інституту ендокринології та обміну речовин імені В. П. Комісаренка НАМН України, професор, член-кореспондент НАН України, академік, віце-президент НАМН України

ЧЕКМАН І. С. – завідувач кафедри фармакології та клінічної фармакології Національного медичного університету імені О. О. Богомольця, професор, член-кореспондент НАН і НАМН України

Посібник, який ґрунтується на принципах доказової медицини, є результатом узгодженої думки експертів. Розглянуто сучасні підходи до антибактеріальної терапії неускладнених інфекцій нижніх сечових шляхів. Наведено алгоритм діагностики гострого циститу й особливості лікування інфекцій нижніх сечових шляхів у вагітних. Книга призначена урологам, акушерам-гінекологам, терапевтам та лікарям загальної практики-сімейної медицини.

Генеральний директор ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я»............. ЮЛІЯ НОВГОРОДСЬКА Головний редактор..............МАРИНА БУРМАКА

ІНДЕКСИ 60965, 08198, 86181. ЦІНА ДОГОВІРНА

Спеціальний кореспондент......................СВІТЛАНА ТЕРНОВА

ВИДАВЕЦЬ: ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я»

Випусковий редактор.....................................ІРИНА ХОМЧУК

АДРЕСА: 04211, м. Київ, вул. Оболонська набережна, буд. 11, корп. 1

Редактор відділу наукової інформації............................ТЕТЯНА ПРИХОДЬКО

ДЛЯ ЛИСТІВ: 04211, м. Київ, а/с 138 ТЕЛ./ФАКС: (044) 428 02 20 E-MAIL: vz@vz.kiev.ua

Дизайн та верстка................АННА ПЕРЕВЕРТЕНЬ

Відповідальним за випуск номера є головний редактор. Редакція не завжди поділяє думку авторів публікацій. Редакція не несе відповідальності за зміст рекламних матеріалів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, прізвищ та імен, інших даних несуть автори публікацій. Листування з читачами ведеться тільки на сторінках газети, рукописи не рецензуються і не повертаються. Матеріали, що публікуються на правах реклами Друк офсетний, Умовний друк. арк., 2.

Загальний наклад 22 000 Замовлення №30 040 Віддруковано у ТОВ «Укрполiграфмедiа»: 04080, м. Київ, вул. Фрунзе, буд. 104 А

Літературне редагування та коректура..............................ЛАРИСА БОБРУЄНКО Відділ реклами..................СВІТЛАНА КУРЧЕНКО

Виходить один раз на два тижні у п’ятницю

24

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua