Ваше здоров'я № 09-10 by Всеукраїнська медична газета “Ваше здоров'я”

НА ЗАХИСТІ ІНТЕРЕСІВ ЛІКАРІВ

№09-10 (1449-1450) 12.03.2018

ЧИТАЙТЕ ЕЛЕКТРОННУ ВЕРСІЮ ГАЗЕТИ НА НАШОМУ САЙТІ WWW.VZ.KIEV.UA

КОМПЕТЕНТНИЙ ЛІКАР — ЯК НАВЧИТИ І НЕ ВТРАТИТИ? Потрібно підвищувати вимоги не тільки до абітурієнтів медичних вишів та їх випускників, а й до роботодавців, які нині пасивно чекають, аби хтось підготував та ще й направив їм «класного лікаря», при цьому не створюючи для нього необхідних умов роботи. Та, зрештою, хто кому більше потрібен — лікар місцевій владі, яка має опікуватися здоров’ям громадян на своїй території, чи занедбана лікарня молодому й перспективному фахівцю? СТОР.

ПРОГРАМА «ДОСТУПНІ ЛІКИ» — КОГО І ЯК ЛІКУЮТЬ НА МІЛЬЯРД?

ДЕНИС СКОРИЙ: ЯКЩО РЕФОРМИ НЕ ЗАПРАЦЮЮТЬ, В УКРАЇНСЬКІЙ МЕДИЦИНІ НАСТАНЕ ДЕФОЛТ Наші хворі вважають діагноз, встановлений онкологом, вироком, тоді як в інших країнах настрої значно оптимістичніші, бо там існує страхова медицина, приймаються системні державні рішення щодо лікування онкохворих. У нас цієї системи немає. Конституція декларує безкоштовне лікування, держава ж не в змозі його забезпечити, а кількість пацієнтів збільшується... І це велика проблема, що може зумовити серйозні соціальні заворушення. Вирішити її можна тільки з впровадженням страхової медицини. СТОР.

НОВИНИ ПАЦІЄНТИ ВИМАГАЮТЬ ВІД МОЗ РОЗ’ЯСНЕНЬ ЩОДО НАЦПЕРЕЛІКУ ЛІКІВ УРЯД ЗНЯВ МОРАТОРІЙ НА ПЕРЕВІРКУ АПТЕК МОЗ ДОРУЧИЛО КООРДИНАЦІЮ ПРОЕКТУ ВАРТІСТЮ ПОНАД 200 МЛН ДОЛ. ОСОБІ ІЗ СУМНІВНОЮ РЕПУТАЦІЄЮ ОБОВ’ЯЗКОВЕ ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ ДЛЯ ВИПУСКНИКІВ МЕДВИШІВ І ДОСІ ЗАКОННЕ?

2-5 СТОР.

Не щастить українцям з реімбурсацією вартості ліків. Перша спроба подолати в такий спосіб гіпертонію обернулася муштрою для лікарів, розчаруванням для пацієнтів і збитками для аптек. У нової програми — свої дивацтва: механізми передбачили, кошти виділили (1 млрд грн на 2018 рік!), а справа буксує. Доки чиновники рахують кількість виписаних рецептів і задіяних аптек, лікарі ламають голову над тим, як вилікувати хворих «доступними ліками» та ще й за «міжнародними протоколами», а пацієнти ніяк не втямлять, чому їм це вигідно. Хто СТОР. не зрозумів свого щастя?

СПЕЦПРОЕКТ: ПАЛІАТИВНА ДОПОМОГА У СВІТІ ТА В УКРАЇНІ 12 СТОР.

НОВИНИ ЄВРОІН Т ЕГРА ЦІЯ БУ КСУЄ

ПРОРА Х У НОК

ВИМОГИ ЄС У СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ВИКОНАНІ ЛИШЕ НА 4%

системі громадського здоров’я прогрес у сфері гармонізації українського законодавства з європейським становить лише 4%. Про це говориться у Звіті про ви конання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС у 2017 році, який презентували громадськості 23 лютого. Зокрема, у документі зазнача ється, що з підписанням Угоди про асоціацію Україна взяла на себе зобов’язання стосовно зміцнення системи охорони здоров’я та її по тенціалу. Уряд стверджує: Україна виконала низку вимог щодо пос тупового наближення вітчизня них законодавства та практики до принципів Аcquis ЄС (правова система, яка включає акти зако нодавства ЄС, прийняті у рамках Європейського співтовариства, але не обмежується ними, — ред.). А саме:  з метою імплементації відпо відних положень Аcquis ЄС у сфері трансплантації тканин, клітин й органів та поширення людських тканин і клітин на розгляді ВРУ перебуває проект Закону України «Про внесення змін до деяких за конодавчих актів України щодо охорони здоров’я та трансплантації органів та інших анатомічних ма теріалів людині» (реєстраційний №2386а-1);  з метою виконання зобов’язань у сфері боротьби з інфекційними захворюваннями працює держав на установа «Центр громадського здоров’я», на яку покладено функції координації та впровадження захо дів з питань епідеміологічного нагляду та контролю. У 2017 році три вав процес приєднання до Центру громадського здоров’я державних установ, у тому числі лаборатор них центрів, для забезпечення ви конання ним основних функцій у сфері громадського здоров’я. Також продовжується робота щодо напра цювання Дорожньої карти з імпле ментації положень Глобального по рядку денного з безпеки здоров’я;  оскільки Угодою про асоціа цію передбачено імплементацію положень директив, пов’язаних з виробництвом, рекламою, реалі

зацією та контролем тютюну, то на розгляді ВРУ перебуває про ект Закону України №2820 «Про внесення змін до деяких законів України щодо охорони здоров’я населення від шкідливого впливу тютюну», положення якого спря мовані на імплементацію Дирек тиви 2003/33/ЕС, що передбачено Угодою про асоціацію, та Директи ви 2014/40/ЕС, яка скасовує згада ну в Угоді про асоціацію Директиву 2001/37/ЕС;  у 2017 році розроблено проект Закону «Про приєднання України до Протоколу про ліквідацію неза конної торгівлі тютюновими ви робами». Законопроект внесений у вересні 2017 року на розгляд Пре зидента України. Крім того, Угода про асоціацію містить зобов’язання щодо якості та безпечності крові людини і її компонентів. Відповідна робота, як зазначається у Звіті, наразі про водиться із затримкою. Зокрема, другий рік розробляються такі проекти:  стратегії розвитку національ ної системи крові, яка має бути за тверджена відповідним рішенням Уряду;  зміни до Закону України «Про донорство крові та її компонентів» у частині визначення повноважень, відповідальності та рівнів звітнос ті, створення належних умов для ведення господарської діяльності. Його прийняття дасть змогу ство рити ефективну систему контролю за дотриманням вимог законодав ства у сфері донорства крові та її компонентів, безпечності крові;  стратегії розвитку національ ної системи крові, яка має бути зат верджена відповідним рішенням Уряду;  відомчих актів МОЗ у цій сфері. У Звіті також визначаються клю чові завдання на 2018 рік у галузі гармонізації українського законо давства з європейським. А саме:  забезпечення прийняття за конопроекту «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони здоров’я та трансплантації органів та інших

анатомічних матеріалів людині» (реєстраційний №2386а-1);  розроблення проекту Поста нови КМУ про створення Націо нального організаційно-методич ного центру трансплантації;  затверд женн я Положенн я про Національну систему трансплантації;  за вершен н я форм у ва н н я організаційної структури Цент ру громадського здоров’я та за безпечення його повноцінного функціонування;  завершення роботи над До рожньою картою з імплементації положень Глобального порядку денного з безпеки здоров’я;  забезпечення прийняття за конопроекту «Про внесення змін до деяких законів України щодо охорони здоров’я населення від шкідливого впливу тютюну» (ре єстраційний №2820);  забезпечення доопрацювання та в подальшому прийняття зако нопроекту «Про приєднання Укра їни до Протоколу про ліквідацію незаконної торгівлі тютюновими виробами»;  забезпечення розробки та прий няття змін до Закону України «Про донорство крові та її компонентів»;  забезпечення розробки та прийн яття нормативно-право вих і відомчих актів з метою імплементації законодавства щодо донорства крові та її компонен тів відповідно до європейського законодавства. Варто зазначити: згаданий у Звіті Закон щодо фінансових гаран тій, якими передбачена реформа фінансування медичної галузі, не був направлений на експертизу до міжнародних інституцій. Про те Головне юридичне управління ВРУ, аналізуючи відповідний про ект, серед іншого зазначило, що він містить суттєві ризики для пацієн тів, зокрема «пацієнти опиняться в нерівних умовах при отриманні медичних послуг через їх сумнівну якість та можливу відсутність ква ліфікованих медиків». За матеріалами «Урядового порталу»

НАЦІОНАЛЬНА КОМІСІЯ З ПИТАНЬ ВИЩОГО КОРПУСУ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ 27 ЛЮТОГО ВИЗНАЧИЛАСЯ З ПЕРЕМОЖЦЕМ КОНКУРСУ НА ПОСАДУ ГОЛОВИ НАЦІОНАЛЬНОЇ СЛУЖБИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ. НИМ СТАВ ЗАСТУПНИК ГЕНЕРАЛЬНОГО ДИРЕКТОРА З ПИТАНЬ СТРАТЕГІЧНОГО РОЗВИТКУ МЕДИЧНОГО ЦЕНТРУ ТОВ «IСІДА-IVF» ОЛЕГ ПЕТРЕНКО. За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України

Пацієнти вимагають від МОЗ роз’яснень щодо Нацпереліку ліків

іністерство охорони здоров’я України 3 жовтня 2017 року на офіційному веб-сайті повідомило: «Після того, як заклади охорони здоров’я закуплять 100% обсягу потреби в ліках, включених до Нацпереліку, вони можуть закуповувати інші лікарські засоби, зареєстровані в Україні та не включені до Нацпереліку». Таке пояснення не влаштовує пацієнтські організації — вони вимагають від Міністерства детально й аргументовано розтлумачити громадськості механізми закупівель препаратів, не включених до Національного переліку основних лікарських засобів. «Ми хотіли б отримати від МОЗ законодавчо обґрунтовану базу (не пояснення на сайті, не інформаційне повідомлення, а законодавчу базу) для головних лікарів і представників регіонів про те, спираючись на які накази, постанови, механізми, вони можуть здійснювати регіональні закупівлі лікарських засобів, що не увійшли до Нацпереліку», — сказала редактор видання «Онко портал» Лілія Гудзь на прес-конференції 5 березня. Також представники пацієнтських організацій обурені тим фактом, що «нині до Нацпереліку не увійшов жоден сучасний препарат для лікування раку, не увійш ла так звана таргетна терапія. Регіони не мають можливості закуповувати препарати таргетної терапії, тому пацієнти вимушені переривати лікування. Так, у Черкаській області з 11 хворих на рак молочної залози, які отримували таргетну терапію, троє вже перервали лікування, оскільки місцеві бюджети не змогли придбати необхідні препарати», — розповіла засновниця спільноти «Онкобудні» Людмила Пухляк. Член громадської спілки «Орфанні захворювання України» Оксана Александ рова заявила, що оскільки Нацперелік не прорахований, жоден регіон не знає про те, яка сума витрачатиметься на препарати. «Регіони не можуть спланувати свій бюджет і виділити фінансування. Доки не буде конкретних розрахунків, скільки грошей треба на введення Нацпереліку, його дію треба призупинити», — наголосила вона. Виконавчий директор Всеукраїнської громадської організації «Зупинимо гепатит» Дмитро Коваль зазначив, що ціна одного з інноваційних препаратів для лікування гепатиту, який вже зареєстровано в Україні, становить близько 900 дол. за курс. Проте він не включений до Нацпереліку і не може закуповуватися за кошти бюджету. Водночас ціна курсу лікування гепатитів препаратами, що увійш ли до Нацпереліку, становить близько 1600 дол. «Мені не зрозуміло, чому в Нацпереліку немає реально інноваційних препаратів, які вже зареєстровані в Україні. Також мені не зрозуміло, чому МОЗ не виступає ініціатором реєст рації інших препаратів, якими лікуються у світі», — сказав він. За матеріалами ІА «Інтерфакс-Україна»

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

НОВИНИ

12 березня 2018 року

БЕЗВІД ПОВІД А ЛЬНІСТ Ь ЧИ З ЛОЧИНН А ЗМОВА?

МОЗ ДОРУЧИЛО КООРДИНАЦІЮ ПРОЕКТУ ВАРТІСТЮ ПОНАД 200 МЛН ДОЛ. ОСОБІ ІЗ СУМНІВНОЮ РЕПУТАЦІЄЮ

ромадська організація «Стоп корупції» заявила, що розкрила факт корупції та перевищення службових повноважень під час призначення на посаду співробітника Міністерства охорони здоров’я, який повинен координувати проект вартістю понад 200 млн дол. Йдеться про проект «Поліпшення охорони здоров’я на службі у людей», кредит на реалізацію якого Україна отримала від Світового банку у 2015 році. Незважаючи на те що з державного бюджету кілька років платяться відсотки за обслуговування цієї позики, проект досі не запущено, оскільки МОЗ майже два роки не призначало співробітників — координатора та групу консультантів. Справа зрушила з мертвої точки лише на початку 2018 року, у період новорічних свят, і конкурс на заміщення вакантної посади викликав великий суспільний резонанс. Як стверджують у ГО «Стоп корупції», у них є документи, що містять інформацію про фальсифікації, скоєні переможцем конкурсу на посаду «Координатор проекту «Поліпшення охорони здоров’я на службі у людей» А. В. Ткаченко: у резюме новообраного координатора проекту зазначено недостовірну інформацію, а саме в частині участі у тренінгах. Зокрема, А. В. Ткаченко повідомляє, що у травні-серпні 2017 року вона брала участь в онлайн-семінарі на тему «Оцінка технологій охорони здоров’я», організованому Міжнародним товариством фармакоекономічних досліджень та результатів лікування (ISPOR). Проте, як вказано на сайті самої організації, онлайн-семінари ними не проводяться, а у травні, липні й серпні 2017 року жодних освітніх заходів у будь-якій формі взагалі не відбувалося.

Комісія розглянула таку неправдиву інформацію на користь кандидатки А. В. Ткаченко. Підтвердження цього факту міститься в параграфі 11 розділу 3 звіту комісії. Крім цього, у звіті зазначається, що А. В. Ткаченко не набрала найбільшої кількості балів серед усіх учасників конкурсу. Це зафіксовано в Додатку №1 до звіту «Таблиці звіту за підсумками роботи комісії». Окреме занепокоєння викликає позиція заступника Міністра охорони здоров’я. Зок рема, 17 лютого Павло Ковтонюк у коментарі ЗМІ повідомив: комісія вже вирішила питання щодо кандидатури координатора проекту, незважаючи на те що конкурс на той момент був іще не завершений. У ГО «Стоп корупції» стверджують: це дає підстави підозрювати можливість попередньої домовленості про кандидатуру переможця. Члени громадської організації наголошують: вони вже направили запити до в. о. Мі-

ністра охорони здоров’я Уляни Супрун і Прем’єр-міністра України Володимира Гройсмана, а також представництва Світового банку в Україні та США, де детально виклали факти корупції і зловживань. «З метою недопущення можливих намагань керівників Міністерства приховати від громадськості зловживання ГО «Стоп корупції» спрямувала листи до керівників Світового банку у Вашингтоні та керівників місії Світового банку в Києві. Керівництво МОЗ повинне невідкладно прокоментувати та роз’яснити ситуацію навколо конкурсу й вищезазначених фактів, бо Міністерство ще не надало жодного коментаря з цього приводу і не відповідає на офіційні запити ЗМІ», — повідомляють у ГО «Стоп корупції». За матеріалами офіційного сайту ГО «Стоп корупції»

Д ЕРЖ КОН Т РОЛЬ ВІД НОВ ЛЕНО

УРЯД ЗНЯВ МОРАТОРІЙ НА ПЕРЕВІРКУ АПТЕК

2018 році Державна служба України з лікарських засобів та контролю за наркотиками вперше за останні 3 роки перевірятиме діяльність аптек та ліки, які вони реалізують. Це зумовлено тим, що набула чинності Постанова КМУ від 18.12.2017 р. №1104 «Про затвердження переліку органів державного нагляду (контролю), на які не по-

ширюється дія Закону України «Про тимчасові особливості здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності». Документ фактично дає можливість розпочати систематичні й планові перевірки аптечних закладів у повному обсязі. Уже затверджено річний план здійснення захо-

дів державного нагляду (контролю) Держлікслужби на 2018 рік. Натомість загальнодержавний мораторій на перевірки малого бізнесу продовжується й надалі. За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України

НОВИЙ КОНК У РС

Вакансія керівника «Електронного здоров’я» відкрита

іністерство охорони здоров’я України 20 лютого оголосило конкурсний відбір на посаду генерального директора ДП «Електронне здоров’я», створеного у грудні минулого року для подальшої розробки та впровадження електронної системи охорони здоров’я e-Health. Вимоги до претендентів на посаду генерального дирек тора ДП «Електронне здоров’я»:  вища освіта другого рівня за ступенем магістра в галузі знань «Охорона здоров’я» або в галузі знань «Інформаційні технології» за спеціальністю «Інженерія програмного забезпечення», «Комп’ютерні науки», «Системний аналіз», «Кібербезпека», «Інформаційні системи та технології» або вища освіта другого рівня за ступенем магістра та післядипломна освіта в галузі знань «Право» або «Управління та адміністрування» за спеціальністю «Менеджмент»;  стаж роботи на керівних посадах — не менше 5 років. Бажані вимоги:  досвід в управлінні масштабними або/та складними проектами — не менше 3 років;  досвід роботи, пов’язаної з розробкою, впровадженням або використанням масштабних і/або складних ІТ систем/ проектів, — не менше 2 років;  розуміння концепції реформи системи охорони здоров’я в Україні та ролі e-Health у її впровадженні;  володіння англійською мовою Intermediate (рівень — вище середнього);  досвід координації та керування мультидисциплінарними проектами та/ або командами;  лідерські якості, дотримання високих етичних норм у роботі та керівництві, вміння формулювати думки. Бажані навички:  розуміння сучасних концепцій e-Health та стратегій їх впровадження;  досвід міжнародної співпраці/роботи в міжнародних проектах;  досвід роботи в галузі охорони здоров’я, електронного урядування, реформування економіки, державного управління та інших пов’язаних сферах (освітній, соціальній тощо);  досвід успішної роботи у сфері, яка передбачає взаємодію з органами державної влади, громадськими організаціями й приватним сектором. Досвід комунікацій з професійними середовищами у галузі інформаційних технологій, системі охорони здоров’я тощо. За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ 28 ЛЮТОГО ЗАТВЕРДИВ ПРОЕКТ БУДІВНИЦТВА НОВОГО КОРПУСУ НАЦІОНАЛЬНОГО ІНСТИТУТУ СЕРЦЕВО-СУДИННОЇ ХІРУРГІЇ ІМ. М. М. АМОСОВА. ВІДПОВІДНО ДО ПРОЕКТУ ТРИВАЛІСТЬ БУДІВНИЦТВА СТАНОВИТИМЕ 37,5 МІСЯЦЯ, А ВАРТІСТЬ РОБІТ — 2,837 МЛРД ГРН. За матеріалами офіційного веб-сайту Міністерства економічного розвитку і торгівлі України

НОВИНИ ОСОБЛИВИЙ СТАТУС

ГРОМ А ДСЬК Е ОБГОВОРЕННЯ

ЧЛЕНІВ РАДИ ГРОМАДСЬКОГО КОНТРОЛЮ ПРИ НСЗУ ОБИРАТИМУТЬ ЧЕРЕЗ ІНТЕРНЕТ

брання кандидатів методом інтернет-голосування — ідея не нова і могла б вважатися прогресивною, якби ж не дискредитувала себе під час обрання через інтернет Громадської ради при МОЗ. Питань було багато, результат мало кого задовольнив, але, схоже, у Міністерстві це нікого не насторожило, і метод визнано не просто ефективним, а незамінним. Інакше вкрай важко зрозуміти, чому саме його вирішили застосовувати для обрання органу, на який покладаються такі серйозні повноваження. Міністерство охорони здоров’я України 27 лютого винесло на громадське обговорення проект Постанови КМУ «Деякі питання Ради громадського контролю при Національній службі здоров’я». У пояснювальній записці до документа повідомляється: Рада громадського контролю при НСЗУ буде забезпечувати прозорість і громадський контроль за діяльністю НСЗУ. Основ ні завдання Ради громадського контролю:  здійснення громадського контролю за діяльністю НСЗУ;  сприяння взаємодії НСЗУ з громадськими об’єднаннями та іншими інститутами громадянського суспільства у сфері медичного обслуговування населення;  забезпечення прозорості діяльності НСЗУ;  інформування НСЗУ про громадську думку стосовно формування та реалізації державної політики у сфері державних фінансових гарантій медичного обслуговування населення та програму державних гарантій медичного обслуговування населення (далі — програма медичних гарантій). Крім того, Рада громадського контролю повинна:  заслуховувати інформацію про діяльність, виконання завдань НСЗУ;  сприяти громадському обговоренню проектів законів та підзаконних нормативноправових актів щодо діяльності НСЗУ;

розглядати звіти НСЗУ і затверджувати свій висновок про них;  висловлювати в установленому порядку свою позицію відносно фактів порушень законів, прав пацієнтів, прав і свобод людини та громадянина працівниками НСЗУ;  розглядати отриману від НСЗУ інформацію про запропонований склад програми медичних гарантій, тарифів та коригувальних коефіцієнтів, розмірів реімбурсації лікарських засобів;  доводити до відома НСЗУ власну позицію щодо запропонованого складу програми медичних гарантій, тарифів та коригувальних коефіцієнтів, розмірів реімбурсації лікарських засобів;  здійснювати громадський контроль за витрачанням коштів державного бюджету України, розпорядником яких є НСЗУ;  проводити громадську експертизу діяльності НСЗУ та громадську антикорупційну експертизу нормативно-правових актів і проектів нормативно-правових актів, які розробляє НСЗУ та які стосуються її діяльності;  інформувати громадськість про свою діяльність, прийняті рішення та їх виконання на офіційному веб-сайті НСЗУ та в інший прийнятний спосіб;  збирати, узагальнювати й подавати НСЗУ інформацію про пропозиції інститутів громадянського суспільства щодо вирішення питань, реалізація яких належить до повноважень НСЗУ;  подавати НСЗУ пропозиції та зауваження з питань витрачання коштів державного бюджету України, розпорядником яких є НСЗУ;  організовувати публічні заходи для обговорення актуальних питань щодо реалізації державної політики у сфері державних фінансових гарантій медичного обслуговування населення;  готувати й оприлюднювати щорічний звіт про свою діяльність. Уряд пропонує сформувати Раду громадського контролю із 15 осіб за результатами

відкритого конкурсу, котрий проводитиметься шляхом рейтингового інтернет-голосування. «Кандидатури для участі в конкурсі з формування складу Ради подаються громадськими об’єднаннями (не більше 3 від організації — ред.), статутна діяльність яких полягає у захисті прав і свобод пацієнтів, сприянні розвитку медицини, наданні медичних послуг, забезпеченні обігу лікарських засобів та інших суспільних відносин, пов’язаних з наданням медичних послуг», — говориться у проекті Постанови. Для участі у конк урсі громадські об’єднання мають надіслати до МОЗ такі документи:  рішення керівного органу громадського об’єднання про висування кандидатур для участі в конкурсі;  копію статуту громадського об’єднання;  копію свідоцтва про реєстрацію громадського об’єднання;  заяву кандидата про участь у конкурсі з повідомленням про відсутність визначених Законом України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» обмежень щодо входження до складу Ради громадського контролю;  копію документа, що посвідчує особу кандидата;  автобіографію кандидата, що містить: прізвище, ім’я та по батькові (за наявності), число, місяць, рік і місце народження, громадянство, відомості про освіту, трудову діяльність, посаду (заняття), місце роботи, громадську роботу (у тому числі на виборних посадах), відомості про наявність чи відсутність судимості;  мотиваційний лист;  контактний номер телефона й адресу електронної пошти;  письмову згоду на обробку персональних даних. За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України

ПОВІЛЬНІ ЗМІНИ

ОБОВ’ЯЗКОВЕ ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ ДЛЯ ВИПУСКНИКІВ МЕДВИШІВ І ДОСІ ЗАКОННЕ?

ще 1 січня 2017 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про вищу освіту» щодо працевлаштування випускників», який скасовує обов’язковість працевлаштування для випуск ників, котрі навчалися за державним (регіональним) замовленням за спеціальностями медичної (фармацевтичної) галузі. Але, за повідомленням Міністерства освіти та науки України, його дія не поширюється на випускників попередніх років, оскільки «жоден закон чи нормативно-правовий акт не має зворотної дії». «За умови підписання випускником угоди з керівництвом вищого навчальною закладу і роботодавцем (організацією, підприємством, установою державної та приватної форми власності) до прийняття Закону України «Про

внесення змін до Закону України «Про вищу освіту» щодо працевлаштування випускників», випускник зобов’язаний відпрацювати за направленням, в іншому випадку він несе відповідальність відповідно до умов угоди (це вже норми Цивільного кодексу та Кодексу законів про працю). Це стосується і випускників, які навчалися за цільовими направленнями і вступали до вищих навчальних закладів на спеціальних умовах, тобто за окремим конкурсом, тому вони мають зобов’язання щодо відпрацювання відповідно до угоди», — наголосили у МОН. Обов’язкове ж відпрацювання після закінчення інтернатури — порушення прав громадянина України. «Конвенція Міжнародної організації праці №29 «Про примусову чи

обов’язкову працю», що набула чинності для України 10 серпня 1956 року, зобов’язує держави не допускати примусової праці. Згідно зі ст. 1 Міжнародної Конвенції «Про скасування примусової праці» №105, ратифікованої Законом України від 05.10.2000 р. №2021-III, держава зобов’язується скасувати обов’язкову працю і не вдаватися до будь-якої її форми як методу мобілізації та використання робочої сили для потреб економічною розвитку. Таким чином, обов’язковість відпрацювання після закінчення інтернатури є порушенням права громадянина України щодо вільного вибору місця роботи. За матеріалами офіційного вебсайту Професійної спілки працівників охорони здоров’я України

FDA планує пришвидшити схвалення медвиробів для військових потреб

іністерство оборони США й Управління із санітарного нагляду за якістю харчових продуктів і медикаментів (FDA) запустили програму, спрямовану на пришвидшення процесу розробки і розгляду засобів медичного застосування для потреб армії. У рамках цієї програми FDA та медичний журнал Health Affairs у 2018 році проведуть кілька семінарів для обговорення аспектів наукового й клінічного розвитку медичних продуктів, важливих для здоров’я американських військовослужбовців. За результатами семінарів FDA складе нормативний документ, який допоможе комерційним розробникам медвиробів визначити можливості для забезпечення неврахованих медичних потреб на полі бою. «Посилена співпраця дасть змогу агентству краще зрозуміти потреби у сфері охорони здоров’я тих, хто захищає нашу країну, гарантуючи при цьому безпечність та ефективність медичних виробів», — повідомила заступник Комісара FDA з питань політики, планування, законодавства та аналізу Анна Абрам. Основу для реалізації вказаної програми запроваджено через закон HR4374, що уповноважує Міністерство оборони США подавати запит, а FDA — надавати інформацію, сприяти пришвидшенню розробки й огляду продуктів FDA для діагностики, лікування, запобігання тяжким або небезпечним для життя військовослужбовців захворюванням чи станам. Крім того, закон дає підстави Міністерству оборони США вимагати від регулятора першочергового розгляду окремих медичних виробів. Пріоритетними для Пентагону є такі засоби: ліофілізована плазма крові, заморожені тромбоцити і кріоконсервовані тромбоцити. Усі ці продукти призначені для спинення кровотечі. У FDA наголосили: відомство розглядатиме пріоритетні для армії препарати за тими самими принципами, що і засоби, яким присвоюється статус «проривних». За матеріалами Reuters та офіційного веб-сайту FDA

Новий препарат Roche заслужив звання «проривний»

правління із санітарного нагляду за якістю харчових продуктів і медикаментів (FDA) присвоїло експериментальній розробці фармацевтичної компанії Roche — balovaptan (RG7314) — статус «проривного» препарату. Balovaptan — антагоніст рецептора вазопресину, що продемонстрував здатність до поліпшення соціальної взаємодії та комунікації в людей із розладами аутичного спектра. За даними фармацевтичної компанії Roche, докази ефективності препарату отримані в дослідженнях за участю як людей, так і тварин. Це вказує на роль рецептора V1a в опосередкуванні й зміні основних типів соціальної поведінки у людей з розладами аутичного спектра. FDA надало balovaptan статусу «проривного» препарату переважно на підставі результатів клінічного дослідження II фази за участю дорослих пацієнтів із розладами аутичного спектра, що підтвердили його ефективність. За матеріалами Biospace

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

НОВИНИ

12 березня 2018 року

ЗАСКОЧИ ЛИ В О СТА ННІЙ ВА ГОН

МОЗ РОЗРОБИЛО АЛГОРИТМ СПІВПРАЦІ МІЖ ПАЦІЄНТОМ І ЛІКАРЕМ

іністерство охорони здоров’я 2 березня винесло на громадське обговорення проект Наказу «Про затвердження Порядку вибору лікаря, який надає первинну медичну допомогу, та форми декларації про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу». Незважаючи на те що вже з квітня пацієнти мають підписувати Декларації з обраним сімейним лікарем, пропозиції від громадськості прийматимуться до 2 квітня. Як обрати свого лікаря і відмовитися від нього:  пацієнт (його законний представник) має право обрати лікаря незалежно від зареєстрованого місця проживання. Обирати лікаря можна лише з числа осіб, які зазначені в договорі про медичне обслуговування населення, що укладений між відповідним надавачем ПМД та НСЗУ;  пацієнт має право обрати лікаря за умови, що кількість пацієнтів, які вже його обрали, не перевищує 2000 осіб (або іншу кількість, встановлену відповідно до договору про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій);  у період тимчасової відсутності лікаря (відпустка, лікарняний тощо) пацієнт має право без повторного подання Декларації отримувати медичні послуги в іншого лікаря того самого надавача ПМД;  якщо пацієнт не може обрати лікаря, він має право звернутися до НСЗУ або її територіальних органів за роз’ясненнями стосовно надавачів ПМД, щоб вони забезпечили можливість реалізувати його право на вибір лікаря;  пацієнт (його законний представник) має право змінити лікаря, який надає ПМД, шляхом подання тому самому або іншому надавачу ПМД нової Декларації;  пацієнт (його законний представник) має право відмовитися від лікаря і не обирати нового за умови, що він подасть заяву про припинення поданої ним Декларації;  не допускається одночасний вибір двох або більше лікарів, які надають ПМД. Крім того, надавачі ПМД зобов’язані забезпечити пацієнтів (їх законних представників) повною інформацією про надавача ПМД. А саме:  повне найменування юридичної особи або прізвище, ім’я, по батькові фізичної особи-підприємця;  код ЄДРПОУ або реєстраційний номер облікової картки платника податків для ФОП;  наявність ліцензії на провадження господарської діяльності з медичної практики;  інформація про лікарів, які надають послуги первинної ланки у такого надавача ПМД: прізвище, ім’я, по батькові лікаря, освіта, лікарська спеціальність, стаж роботи за спеціальністю, кваліфікаційна категорія, місце (адреса) та графік роботи;  дата, номер та строк дії договору про медичне обслуговування населення за прог рамою медичних гарантій, який укладений між надавачем послуг й уповноваженим органом. Крім того, пацієнт повинен отримати інформацію про перелік медичних послуг, які надавач ПМД зобов’язаний надавати за таким договором. Уся інформація може бути розміщена надавачем ПМД на веб-сайті або за місцем надання медичних послуг з дотриманням вимог законодавства України про захист персональних даних.

Особливості заповнення та подання Декларації:  пацієнт (його законний представник) має право подати Декларацію самостійно через електронну систему охорони здоров’я або шляхом звернення до надавача ПМД;  якщо пацієнт (його законний представник) подає Декларацію самостійно через електронну систему охорони здоров’я, на ній має стояти електронний цифровий підпис або інший альтернативний електронний підпис (у такому випадку надавачі ПМД не мають права вимагати у пацієнтів (їх законних представників) подання Декларації в паперовій формі. Подання Декларації шляхом безпосереднього звернення до надавача ПМД здійснюється у такому порядку:  надавач ПМД має визначити особу, уповноважену приймати Декларації від пацієнтів (їх законних представників) та вносити дані до електронної системи охорони здоров’я. На таку особу має бути покладено обов’язки щодо забезпечення захисту персональних даних та поширюватися дія законодавства про лікарську таємницю;  пацієнт (його законний представник) звертається до уповноваженої особи надавача ПМД і надає облікову картку платника податків (за наявності) та документ, що посвідчує громадянство України: паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, свідоцтво про народження (для осіб, які не досягли 14-річного віку), посвідку на постійне проживання в Україні, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту;  законний представник пацієнта додатково подає документи, що посвідчують його особу та повнова ження законного представника;  на підставі документів та інформації, наданих пацієнтом (його законним пред- ставником), уповноважена особа зобов’язана заповнити декларацію в електронній формі, роздрукувати її та надати пацієнту (його законному представнику);  пацієнт (його законний представник) перевіряє інформацію, внесену до Декларації, та в разі виявлення помилок повідомляє про це уповноважену особу. Уповноважена особа зобов’язана виправити помилки в Декларації в електронній формі, повторно роздрукувати її та надати пацієнту (його законному пред- ставнику). Процедура повторюється доти, поки Декларація буде заповнена без помилок;  у разі відсутності помилок у Декларації пацієнт (його законний представник) підписує

два примірники Декларації та надає їх уповноваженій особі. На двох примірниках уповноважена особа надавача ПМД проставляє відмітку з датою отримання такої Декларації надавачем ПМД та повертає один примірник пацієнту (його законному представнику). Інший примірник Декларації залишається у надавача ПМД;  уповноважена особа надсилає Декларацію у встановленому законодавством порядку до електронної системи охорони здоров’я;  уповноважена особа зобов’язана виготовити копії усіх документів, а надавач ПМД зобов’язаний зберігати копії цих документів та один підписаний пацієнтом примірник Декларації протягом 3 років з дня припинення (анулювання) такої Декларації;  за зверненням пацієнта (його законного представника) уповноважена особа зобов’язана допомогти пацієнту (його законному представнику) заповнити та самостійно подати Декларацію через електронну систему охорони здоров’я за допомогою комп’ютера або іншого засобу зв’язку, що належить такому пацієнту (його законному представнику);  на декларацію може наноситись QR-код;  надавачам ПМД забороняється відмовляти у прийнятті Декларації та веденні пацієнта на підставі наявності у нього хронічного захворювання, його віку, статі, соціального статусу, матеріального становища, зареєстрованого місця проживання тощо;  Декларація заповнюється українською мовою за винятком пунктів, що потребують використання літер латинської абетки та спеціальних символів (адреса електронної пошти тощо);  у разі зміни особистої інформації пацієнта він (його законний представник) зобов’язаний уточнити змінені дані шляхом звернення до надавача ПМД, якому подавав Декларацію;  пацієнт має право отримувати медичні послуги ПМД з моменту подачі Декларації та до припинення її дії. Підставами для припинення Декларації є:  подання пацієнтом (його законним представником) Декларації про вибір іншого лікаря;  подання пацієнтом (його законним представником) заяви про припинення Декларації у довільній формі;  внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про припинення юридичної особи, яка є на-

давачем ПМД, або про припинення підприємницької діяльності ФОП, яка є надавачем ПМД, крім випадків перетворення юридичної особи;  анулювання ліцензії надавача ПМД на право провадження господарської діяльності з медичної практики;  припинення провадження господарської діяльності з медичної практики надавачем ПМД;  припинення трудових або господарських відносин надавача ПМД або ФОП з лікарем, який надає ПМД, зазначеним у Декларації;  набрання законної сили вироком суду про заборону лікарю, з яким підписано Декларацію, займатися медичною діяльністю;  заява лікаря про відмову від подальшого ведення пацієнта у зв’язку із тим, що він не виконує медичних приписів або правил внутрішнього трудового розпорядку, за умови що це не загрожуватиме життю пацієнта і здоров’ю населення;  смерті лікаря, який надає ПМД;  досягнення пацієнтом 18-річного віку, якщо згідно з Декларацією обрано лікаря-педіатра;  смерті пацієнта. Дія Декларації припиняється через 10 календарних днів з дня повідомлення надавачем ПМД пацієнта (його законного представника) про припинення такої Декларації. У всіх інших випадках Декларація припиняється з наст упного дня після виникнення відповідної підстави. У разі перетворення юридичної особи надавача ПМД Декларації, подані такому надавачу медичних послуг до перетворення, не припиняються, а залишаються чинними і вважаються поданими юридичній особі, утвореній у результаті перетворення. Дія Декларації тимчасово призупиняється з моменту припинення договору про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, укладеного між надавачем ПМД та НСЗУ, до моменту укладення нового договору. У разі припинення Декларації відповідно до однієї з підстав або у випадку тимчасового призупинення дії Декларації, надавач ПМД повинен протягом одного місяця повідомити про це пацієнта (його законного представника) за допомогою бажаного способу зв’язку, зазначеного у Декларації такого пацієнта. За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України

РОЗПОЧАВ РОБОТУ ПОРТАЛ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНФОРМАЦІЙНОЇ СИСТЕМИ З ПИТАНЬ РАКУ (EUROPEAN CANCER INFORMATION SYSTEM — ECIS), ЗА ДОПОМОГОЮ ЯКОГО ЛІКАРІ ТА ЕКСПЕРТИ МАТИМУТЬ МОЖЛИВІСТЬ ДОСЛІДИТИ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ОНКОЛОГІЧНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ У КРАЇНАХ ЄВРОПИ НА ПІДСТАВІ ЗІБРАНИХ СТАТИСТИЧНИХ ДАНИХ. За матеріалами онлайн-видання «Європульс»

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

ПРОГРАМА «ДОСТУПНІ ЛІКИ» —

КОГО І ЯК ЛІКУЮТЬ НА МІЛЬЯРД? Не щастить українцям з реімбурсацією вартості ліків. Перша спроба подолати в такий спосіб гіпертонію обернулася муштрою для лікарів, розчаруванням для пацієнтів і збитками для аптек. У нової програми — свої дивацтва: механізми передбачили, кошти виділили (1 млрд грн на 2018 рік!), а справа буксує. Доки чиновники рахують кількість виписаних рецептів і задіяних аптек, лікарі ламають голову над тим, як вилікувати хворих «доступними ліками» та ще й за «міжнародними протоколами», а пацієнти ніяк не втямлять, чому їм це вигідно. Хто не зрозумів свого щастя?

Олександр МОХНАЧОВ, асистент кафедри внутрішньої медицини №2 із професійними хворобами ВДНЗУ «Українська медична стоматологічна академія»

рихильники Міністерства охорони здоров’я активно підтримують програму «Доступні ліки», опоненти ж її нещадно критикують. Я хочу розглянути це питання в дещо іншому ракурсі. Чи погано те, що держава намагається запровадити систему реімбурсації? Звичайно, ні. Це прямий обов’язок будь-якої соціальної держави. Франція, Польща, Чехія — перелік успішних прикладів можна продовжувати і продовжувати. Однак існують моменти, що потребують особливої уваги. Оновлений варіант програми «Дост упні ліки», запроваджуваний з початку року, так широко був розрекламований її розробниками, що всі очікували на досконалу версію. Насправді ж вона мало чим відрізняється від попередньої: додано лише деякі найменування, однак лікарі та пацієнти, як і раніше, нарікають на включення до переліку неякісних і малоефективних ліків. Для прикладу розглянемо перші препарати з кардіологічного переліку програми: амлодипін і аміодарон. Нагадаю, на фармацевтичному ринку розвинених країн, зокрема у США, крім оригінальних препаратів представлені й генерики, об’єднані у дві групи: ті, що витримали клінічні дослідження на терапевтичну еквівалентність (за біоеквівалентністю відрізняються від оригіналу не більше ніж на 3-4%), і ті, що не пройшли таких випробувань у повному обсязі. Інформацію про те, до якої групи належить будьякий конкретний препарат, можна знайти в довіднику Оrange Book. Так от, у США провізор аптеки не має права замінити вказаний у рецепті лікарський засіб на «подібний», але вже з іншою торговою назвою. Тому найперше, що впадає у вічі у запропонованому МОЗ України переліку програми «Доступні ліки», — це відсутність у ньому не тільки оригінальних препаратів, а й навіть генериків першої групи. Біоеквівалентності зазначених препаратів також не вказано. І тут виникає логічне запитання: «Що ж ми призначаємо нашим пацієнтам?»

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

12 березня 2018 року

Безперечно, стан вітчизняної економіки не сприяє повноцінній дискусії з цього приводу. Однак, незважаючи на те що генерична заміна препаратів є одним з найдієвіших механізмів зниження витрат на лікування, потрібно зазначити: не всі ліки можна легко замінити. Якщо проаналізувати подібні державні програми інших країн, то у вічі впадає домінування у їх переліках генериків — навіть у США останні становлять 80-90% усіх призначень. Але при цьому, наприклад, у групі антагоністів кальцію, до якої належить вказаний вище амлодипін, генериків трохи більше 55%. І як ви вже, вочевидь, здогадалися, вони є терапевтичними біоеквівалентами. Нагадаю, у вітчизняному переліку таких препаратів амлодипіну немає. У 2002 році завдяки дослідженню під керівництвом S. Sauro доведено: незважаючи на те, що перехід з оригінального аміодарону на один з біоеквівалентних генериків не призводить до зміни його концентрації (як і його активного метаболіту) у плазмі крові, індивідуальні коливання концентрації активної речовини в разі використання генериків є вищими. Ще тоді автори дослідження наголошували на необхідності моніторити концентрацію препарату в плазмі крові протягом перших трьох місяців після переходу з одного аналога на інший. В Україні ж навіть одноразове її визначення можна розцінювати як «політ на Місяць». Побоювання лікарів і пацієнтів відносно того, чи не спричинить заміна оригінального або біоеквівалентного засобу на копію зміну концентрації препарату в плазмі крові, у багатьох випадках призводить до того, що єдиним реальним аргументом на користь вибору ліків із державної програми залишається відсутність грошей у пацієнта. Я розглянув стан справ лише навколо амлодипіну й аміодарону, проте й з іншими препаратами програми не все гаразд. Інше питання: незважаючи на те що перелік «доступних ліків» постійно оновлюється, до сьогодні в ньому містяться препарати, які я особисто не призначаю вже понад 5 років, натомість там відсутня низка засобів, що нині вважаються найефективнішими. Простий приклад: у переліку є симвастатин — препарат першого покоління зі своєї групи, хоча вже давно застосовують ліки четвертого покоління. Не заперечуватиму, препарат непоганий, але ж чи наявний у списку біоеквівалент або оригінал? Навіть коли в держави немає коштів на те, аби забезпечити необхідними ліками всіх, хто цього потребує, не можна не враховувати вказані моменти під час розробки такої важливої програми, тим більше, що різниця в ціні на біоеквівалентні генерики та їх «прості копії» є несуттєвою! На цьому тлі не такими вже значними видаються й інші проблеми: відсутність у переліку програми комбінованих препаратів, проблеми з отриманням низки ліків в аптеках через їх банальну відсутність, необхідність досить часто ходити по колу «дім—лікар—аптека—дім» заради економії 5-10 гривень тощо. Хоча ці проблеми суттєво псують репутацію самої програми. Але ж ми неодноразово все це бачили і проходили. Нині багато говорять про систему е-Health, яка, на думку Міністерства

та її творців, має полегшити знаходження відповідей на низку спірних питань. Безперечно, деякі проблеми вона вирішить, однак при цьому одразу з’явиться ще більше запитань. Тож над програмою «Доступні ліки», яка в цілому містить хорошу ідею, потрібно працювати і працювати. Савелій ВАРШАВСЬКИЙ, завідувач Мринської лікарської амбулаторії загальної практикисімейної медицини Носівського району Чернігівської області, лікар вищої кваліфікаційної категорії

роголошена мета програми «Доступні ліки» дійсно заслуговувала на повагу: хворі отримують належне лікування, держава контролює захворюваність на найпоширеніші недуги, а лікарі нарешті призначають терапію, яка відповідає сучасним стандартам, а не матеріальному становищу пацієнта. Але так виглядає лише ідея. Диявол, як завжди, сховався в деталях її реалізації. Отож, чи стало легше пацієнтам? З точки зору економії, хіба що хворим на бронхіальну астму, котрі потребують ліків, вартість яких становить кілька сотень гривень, іноді — хворим на цукровий діабет (хоча відшкодування на дорогі ліки також не дуже значне). Натомість економія в разі придбання основних лікарських засобів для більшості пацієнтів, яку вони отримали завдяки програмі «Доступні ліки», становить від 10 до 50 грн. Якщо для такої економії хворому в місті достатньо перейти дорогу до аптеки навпроти його будинку, чом би й не скористатися синицею в кулаці (хоча за нею й доведеться попобігати по 4 кабінетах за рецептом, підписом і печатками, що може відбити охоту до такого незначного заощадження). Однак, коли йдеться про мешканця сільської місцевості, якому потрібно їхати в аптеку до райцентру, сплативши за дорогу зекономлені на ліках кошт и (а зазвичай і більше), він одразу відмовиться від подібної «щедрості» держави. Коли в Україні стартувала програма «Доступні ліки», до нашої амбулаторії прийшло багато пацієнтів, котрі вирішили нею скористатися, — як то кажуть, попит перевищував пропозицію. Але через місяць-другий хвиля відвідувачів різко відкотила назад: спробували,

розібралися, порахували, скільки часу й коштів витратили на «доступні ліки», й повернулися до старої схеми — купувати їх самотужки або взагалі не купувати (залежно від статків). Розчарувалися в програмі й ті, кому заради «доступності» потрібно було переходити з одних препаратів, до яких вони звикли, на інші, котрі їм пропонували згідно з програмою. Перелік запропонованих ліків виглядає солідним лише за рахунок торгових назв, але кількість молекул не може задовольнити широке коло пацієнтів. До того ж багато хворих на артеріальну гіпертензію вже давно перейшли на сучасні комплексні засоби, які не ввійшли до переліку «доступних». А хто поїде із села до райцентру, аби навіть безкоштовно придбати препарат, ціна якого 7 грн? На жаль, більшість ліків, які опинилися в програмі, застарілі, а частину з них у країнах Європи вже практично не застосовують. Тож чи захочуть пацієнти заради незначної економії змінювати сучасні призначення на «вчорашній день»? Аби лікар і пацієнт мали повний вибір ліків, розмова була б іншою. А поки що я можу сказати одне: для сільської місцевості згадана програма не дає практично жодної користі, бо мороки із нею більше, ніж вигоди. Адже пацієнт має отримати в сільській амбулаторії рецепт, потім поїхати з ним до райлікарні, там знайти головного лікаря чи завідувача поліклініки (потрібен їх підпис), після цього «відмітити» рецепт у кабінеті реєстрації, а потім ще й поставити печатку в реєстратурі, і лише після цього мчати в аптеку, а їх у райцент рі зовсім мало. Адже не всі аптечні мережі хочуть працювати в цій прог рамі — вони вже обпеклися на попередній реімбурсації з артеріальної гіпертензії, коли відпускали ліки в борг, який держава повертала зі значним запізненням. Часто трапляється, що в зазначених аптеках потрібних ліків узагалі немає, тому пацієнту пропонують «альтернативу», яка влітає йому в копійчину. А з кінця минулого року до 10 лютого 2018 року «доступних» ліків не було в жодній аптеці: у держави — свої збої, але неможливо пояснити хворому, що «з технічних причин» він місяць лікується під її крилом, а місяць виживає як може. Принаймні, репутація програми від того дуже втрачає. У багатьох пацієнтів, які побігали день-другий за «доступними» ліками, узагалі зникло бажання зв’язуватися з нею. А дехто із сільських мешканців просто не має

можливості здійснювати «розвідку» по аптеках. Тому ми, лікарі, фельдшери, медсестри, часто купуємо таким пацієнтам ліки за рецептом і привозимо їм додому (хоча це й не входить до наших обов’язків, але ж люди не винні, що «доступні ліки» виявилися для них не такими вже й доступними). До того ж на нас постійно тиснуть згори, аби ми виписували якомога більше таких рецептів, щоб програма «рухалася». Не виконаєш норми — отримаєш «наганяй». Не уявляю, що буде із цією програмою, коли закриють ФАПи. А така загроза реальна, я це зрозумів, ознайомившись із Порядком формування спроможних мереж надання первинної медичної допомоги, де місцями надання такої допомоги визначено лише центри ПМД, амбулаторії групової та монопрактики і так званий пункт здоров’я (нерегулярне місце надання ПМД, де взагалі не буде постійного персоналу, а лише двічі на тиждень приїздитиме на прийом лікар). Уявляєте нічийне приміщення на селі під загадковою назвою «Пункт здоров’я»? Тобто тоді, коли на сільську медицину обіцяють виділити кошти, ФАПи і фельдшерів просто знищують! Щоправда, широким жестом «дозволяють» утримувати таке господарство громадам, бо розуміють: більшість із них аж ніяк не зможе цього зробити. Наприклад, на нашій дільниці (10 сіл) існує 8 ФАПів, на утримання кожного з них громада має виділяти приблизно 200 тис. грн щороку, а таких коштів їй не знайти. Тож нам доведеться розпрощатися з 8 фельдшерами. Залишаться три лікарі з медсестрою, і їм уже буде не до того, аби возити рецепти до райцент ру й купувати пацієнтам ліки. Для цього потрібен час, транспорт, бензин тощо. Хоча в Уряді й озвучили ідею надсилати «доступні ліки» поштою — не уявляю, хто і як це робитиме! Аби вдихнути життя в ідею підвищення доступності ліків населенню, потрібно запровадити страхову медицину. Тільки не в тому вигляді, коли на кожного пацієнта виділять 370 грн, якими МОЗ обіцяє «озолотити» медиків і населення. Навіть якщо лікар укладе всі можливі угоди з пацієнтами, він не матиме ані належного прибутку, ані необхідного обладнання, тож нічого не зміниться. Наприклад, почувши про те, що на сільську медицину виділяють багато коштів, ми подали заявку на придбання лабораторного аналізатора для проведення (Продовження на стор. 8)

ПАЦІЄНТ МАЄ ОТРИМАТИ В СІЛЬСЬКІЙ АМБУЛАТОРІЇ РЕЦЕПТ, ПОТІМ ПОЇХАТИ З НИМ ДО РАЙЛІКАРНІ, ТАМ ЗНАЙТИ ГОЛОВНОГО ЛІКАРЯ ЧИ ЗАВІДУВАЧА ПОЛІКЛІНІКИ (ПОТРІБЕН ЇХ ПІДПИС), ПІСЛЯ ЦЬОГО «ВІДМІТИТИ» РЕЦЕПТ У КАБІНЕТІ РЕЄСТРАЦІЇ, А ПОТІМ ЩЕ Й ПОСТАВИТИ ПЕЧАТКУ В РЕЄСТРАТУРІ, І ЛИШЕ ПІСЛЯ ЦЬОГО МЧАТИ В АПТЕКУ, А ЇХ У РАЙЦЕНТРІ ЗОВСІМ МАЛО. АДЖЕ НЕ ВСІ АПТЕЧНІ МЕРЕЖІ ХОЧУТЬ ПРАЦЮВАТИ В ЦІЙ ПРОГРАМІ — ВОНИ ВЖЕ ОБПЕКЛИСЯ

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ (Початок на стор. 6) загального аналізу крові вартістю 240 тис грн, але нам відмовили! Із чим працювати? Також ми порахували на своїй дільниці: коштів, що «прийдуть за пацієнтами» (після всіх відрахувань), вистачить на те, аби отримувати таку саму зарплату, котру ми отримуємо зараз, але за умови, якщо втричі скоротити нинішній штат медиків амбулаторії і ФАПів, тобто залишити 9 осіб із 27! При цьому постраждають пацієнти, а лікарі відчуватимуть значне перевантаження, бо на селі не існує системи невідкладної допомоги, а швидку «відрізають» від так званих непрофільних викликів, тож нашим лікарям доведеться працювати і вдень, і вночі без вихідних на величезній території. Тому всі ці ініціативи: «доступні ліки», «доступна медична допомога» тощо красиво виглядають лише на папері та в телеефірах, а насправді виявляються нежиттєздатними, бо обіцяне не відповідає задуманому, не кажучи вже про реалії.

Галина СІРОШТАН, в. о. начальника управління охорони здоров’я Харківської обласної державної адміністрації

опередній досвід відшкодування вартості антигіпертензивних препаратів, який ми набули впродовж 2012-2013 років, переконав нас у тому, що завдяки подібним проектам (коли правильно їх реалізовувати) вдається досягти позитивних зрушень у стані здоров’я відповідної категорії хворих. Уже тоді ми вишукували шляхи максимального наближення вказаних лікарських засобів до пацієнта, передусім через нові форми взаємодії фармацевтичних і медичних працівників і зрештою вирішили реалізовувати ліки через ФАПи й амбулаторії загальної практики-сімейної медицини. Тож, коли минулого тижня Міністерство охорони здоров’я розіслало в області рекомендаційні листи із порадою розробити механізм реалізації програми «Доступні ліки» через первинну ланку охорони здоров’я у сільській місцевості, ми були вже готові. Харківщина розробила такий механізм за власною ініціативою, він уже давно працює. Нині до нього долучилися 97% ФАПів та амбулаторій загальної практики-сімейної медици-

ни, хоча в процесі запровадження й виникали певні «підводні рифи». Тож у 2017 році, після старту програми «Доступні ліки», на ФАПах та у сільських амбулаторіях продовжили працювати над розширенням мережі пунктів реалізації ліків. Спочатку на це погодилися не всі медики, однак сьогодні система запрацювала. Управління охорони здоров’я Харківської облдержадміністрації провело моніторинг реалізації програми за 2017 рік і з’ясувало, що за цей період майже 36 тис. сільських мешканців Харківщини потребували доставки «доступних ліків» додому. З таким обсягом роботи впоралися працівники первинної ланки охорони здоров’я (через згадані пункти). Тобто більшість сільських закладів первинки укладали угоду з аптекою, що розташована в райцентрі та працює за програмою «Доступні ліки». Медичний працівник, який підписав угоду, щотижня чи кожні 10 днів приїздить до аптеки й отримує за рецептами препарати, котрі найчастіше виписують сімейні лікарі, і звітує про їх реалізацію. Більшість ліків, які виписують наші медики у сільській місцевості, безкоштовні, тож медичний працівник не використовує готівку. Однак тут одразу ж виникла проблема: медик не має права підвищувати вартість лікарських засобів, а на поїздки до райцентру йому потрібні кошти. Та й обсяг роботи сільських фельдшерів чи лікарів відповідно до нових обов’язків значно зріс, відтак окрім додаткових коштів на такі поїздки потрібен ще й час (як і на вивчення основ звітності перед аптеками, а також на підготовку таких звітів тощо). А ще людям похилого віку та немічним пацієнтам необхідно доставляти придбані за рецептом ліки додому. Тому нам довелося докласти чимало зусиль, аби домовитися з керівництвом аптечних мереж усіх форм власності про оплату такої роботи медиків (згідно з угодою їм встановлюється заробітна плата як реалізаторам ліків). Аптеки зі своїх доходів виплачують за це певний відсоток, хоча він і невеликий, але жодним чином не позначається на вартості лікарських засобів для пацієнтів. Спочатку аптечні мережі не дуже активно погоджувалися брати участь у державній програмі на таких умовах, тож на початку 2017 року ми уклали договори лише зі 147 аптеками області, однак поступово переваги співпраці медиків і фармацевтів побачили всі. Наприкінці минулого року до роботи долучилися вже 448 аптек

області, а пункти реалізації ліків відкрито у майже 780 ФАПах та амбулаторіях загальної практики-сімейної медицини. Впродовж минулого року кожний пацієнт, включений до обласного реєстру за нозологіями, відповідно залучений і до програми «Доступні ліки», у середньому отримав три рецепти, однак кожен з п’яти виписаних рецептів залишився не отовареним. І хоча такі показники визнані Міністерством охорони здоров’я одними з найкращих в Україні, ми розуміємо: механізми реалізації програми потребують вдосконалення. Доступні ліки повинні доходити до кожного пацієнта, який їх потребує, лише тоді можна буде сказати, що ми досягли задекларованої мети.

Марія СЕЛЬСЬКА, головний спеціаліст відділу надання медичної допомоги населенню управління охорони здоров’я Тернопільської ОДА

оли запроваджували програму «Доступні ліки», не всі аптечні заклади області зголосилися укладати угоди з ЦПМСД як розпорядниками коштів через негативний досвід попереднього пілотного проекту з державного регулювання цін на лікарські засоби для хворих на артеріальну гіпертензію. Адже тоді держава не виплатила їм частину коштів на погашення боргу за реалізовані ліки. То був перший подібний проект, тому виникали непорозуміння з його реалізацією (особливо на початку), хоча згодом перелік лікарських засобів було розширено, до нього ввійшли комбіновані препарати. Однак борги держави перед аптеками залишили неприємне враження від того проекту. У програми «Доступні ліки» — інші проблеми. Передусім — відсутність у переліку комбінованих препаратів. Ми зверталися до галузевого Міністерства з проханням включити такі ліки до програми (для всіх передбачених у ній нозологій), однак поки ситуація не змінилася. Залишається сподіватися, що нас таки почують. Ще одна проблема — доступність ліків, вартість яких відшкодовує держава. Особливо це непокоїть пацієнтів із сільської глибинки, котрі скаржаться, що їм не вигідно їздити за кількадесят кілометрів, аби отри-

мати безкоштовні ліки. Наразі ми вишукуємо можливості, як скоротити цей шлях, адже примусити лікаря чи фельдшера привозити препарати хворому неможливо. Та й нормативно-правового підґрунтя для цього не існує. У разі відсутності аптечного закладу в населеному пункті нині дозволено реалізувати ліки через ФАПи, амбулаторії загальної практики-сімейної медицини (якщо це робитиме працівник з медичною освітою) на підставі договорів, укладених з аптеками відповідно до їх ліцензійних умов. Однак аптечні заклади неохоче зголошуються на такий крок, мотивуючи тим, що подібне співробітництво не відповідає чинному законодавству з питань праці та кваліфікується Державною фіскальною службою як приховування трудових відносин. Відповідно до Закону України від 06.12.2016 р. №1774VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» за кожного медпрацівника, з яким було укладено згаданий договір, на аптеку може накладатися штраф у вигляді 30 мінімальних заробітних плат, встановлених Законом на момент виявлення порушення. Ця ситуація негативно позначилася на укладанні та пролонгуванні угод між ФАПами, амбулаторіями загальної практики-сімейної медицини й аптечними закладами. Така юридична неузгодженість дій призвела до того, що реалізація ліків на ФАПах і у сільських амбулаторіях у рамках проекту «Доступні ліки» наразі взагалі не проводиться. Я вважаю, що для вдосконалення механізму реалізації програми потрібно спростити ліцензійні умови щодо відкриття аптечних пунктів у сільській місцевості. Бо нещодавно була озвучена пропозиція реалізувати доступні ліки через немедичні заклади (сільські ради і навіть відділення «Укрпошти»!). На мою думку, це неприпустимо — реалізацією лікарських засобів має займатися винятково фахівець з відповідною медичною або фармацевтичною освітою. Інша справа, коли, наприклад, лікар виписуватиме рецепти й водночас буде призначено людину, яка їх отоварить і доправить ліки хворому, тобто буде створено щось на зразок кур’єрської служби. Однак такий вид діяльності знову ж таки має бути юридично врегульований. Ці питання можна вирішити тільки на рівні центральних органів влади, зокрема Кабінету Міністрів та МОЗ України. Хотілося б отримати такі рішення вже найближчим часом.

Н А С Т У ПН А Т Е М А НА СЕЛІ НЕ ІСНУЄ СИСТЕМИ НЕВІДКЛАДНОЇ ДОПОМОГИ, А ШВИДКУ «ВІДРІЗАЮТЬ» ВІД ТАК ЗВАНИХ НЕПРОФІЛЬНИХ ВИКЛИКІВ, ТОЖ НАШИМ ЛІКАРЯМ ДОВЕДЕТЬСЯ ПРАЦЮВАТИ І ВДЕНЬ, І ВНОЧІ БЕЗ ВИХІДНИХ НА ВЕЛИЧЕЗНІЙ ТЕРИТОРІЇ. УСІ ЦІ ІНІЦІАТИВИ: «ДОСТУПНІ ЛІКИ», «ДОСТУПНА МЕДИЧНА ДОПОМОГА» ТОЩО КРАСИВО ВИГЛЯДАЮТЬ ЛИШЕ НА ПАПЕРІ ТА В ТЕЛЕЕФІРАХ, А НАСПРАВДІ ВИЯВЛЯЮТЬСЯ НЕЖИТТЄЗДАТНИМИ

Шановні читачі! Відкриваючи «Дискусійний клуб», ми ставили за мету дати кожному лікарю можливість висловитися з приводу наболілого. Тема нашого наступного обговорення:

«(Без)порядок надання медичної допомоги: хто буде крайнім?»

Чекаємо ваших листів на адресу: 04211, м. Київ, а/с 138, редакція газети «Ваше здоров’я» або на e-mail: vz@vz.kiev.ua

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

БЛОГ ПРАКТИКУЮЧОГО ЛІКАРЯ

12 березня 2018 року

СИМУЛЯЦІЙНЕ НАВЧАННЯ — НЕ РОЗКІШ, А НЕОБХІДНІСТЬ Симуляційне навчання студентів, інтернів та лікарів — невід’ємний компонент якісної підготовки спеціалістів-медиків в усьому світі. Проте в нашій країні відповідні структурні підрозділи та належне обладнання для впровадження симуляційної медицини — швидше виняток, ніж правило. Що заважає її розвитку і як змінити ситуацію?

Валерій ПОХИЛЬКО, проректор з науково-педагогічної та виховної роботи ВДНЗУ «Українська медична стоматологічна академія», Заслужений лікар України, керівник Навчально-практичного тренінгового центру сучасних технологій перинатальної медицини ім. Нестора Максимовича-Амбодика, доктор медичних наук, професор

же понад 20 років у світі для високоякісної підготовки майбутніх лікарів і медиків-практиків успішно застосовують симуляційні методи навчання. У високорозвинених країнах налічується понад 300 відповідних центрів, і їх робота дає прекрасні результати. Протягом останніх років симуляційна медицина запроваджена і в Україні — зокрема в медичних вишах країни та деяких перинатальних центрах третинного рівня. У 2013 році на базі Полтавського перинатального центру було відкрито Навчально-практичний тренінговий центр сучасних технологій перинатальної медицини ВДНЗУ «Українська медична стоматологічна академія», якому нещодавно присвоєне ім’я нашого земляка, засновника вітчизняного акушерства Нес тора Максимовича-Амбодика. Переваги симуляційного навчання важко переоцінити. Так, за допомогою високотехнологічного обладнання — манекенів, тренажерів тощо студенти та курсанти відпрацьовують медичні навички невідкладної допомоги з акушерства, анестезіології та неонатології, які за своєю складністю максимально наближені до реальних подій екстреної інтенсивної терапії. Наприклад, надають допомогу «роділлі» при кровотечі або під час передчасних пологів, інших невідкладних станів; виконують первинну реанімацію «новонародженого»; здійснюють окремі маніпуляції: катетеризацію цент ральних та переферичних судин, інтубацію

трахеї, накладення швів тощо. Під час такого тренінгу виконавець має можливість повторювати вправи для бездоганного оволодіння відповідними навичками. При цьому студент чи лікар не отримує психологічної травми від негативного результату, що виникає під час роботи з пацієнтом. Однак він реагує на симуляцію так, наче перебуває в реальних життєвих обставинах. Усе це допомагає набути практичного досвіду, аби у справжніх ургентних складних ситуаціях діяти оперативно, професійно, впевнено. Додам, що симуляційне навчання сприяє не тільки розвитку індивідуальних здібностей фахівця, а й формуванню в нього навичок командної взаємодії: ми використовуємо в цій практиці мультидисциплінарний підхід. На мою думку, проблема розвитку та впровадження симуляційного навчання дуже актуальна, оскільки дає змогу значно підвищити рівень підготовки медичних кадрів у сфері акушерства та неонатології й зменшити завдяки цьому ризики виникнення несприятливих медичних подій і лікарських помилок, які нерідко призводять до неонатальної та материнської смертності. На жаль, сьогоднішня статистика невтішна: за показниками дитячої смертності Україна лідирує в Європі, а у світі серед 226 країн посідає 5-те місце в рейтингу смертності, 129-те — у рейтингу народжуваності й 221-ше — за рівнем несприятливої демографічної ситуації. Якщо так піде й далі, то кількість нашого населення через 50 років скоротиться вдвічі. Вражає та тривожить і таке: за даними Центру медичної статистики у понад 200 тис. дітей в Україні — вроджені вади розвитку. Серед причин смертності ця патологія становить 16,9% проти 10% у 199 розвинених країнах світу. Ще одна сумна цифра: понад 15 тис. дітей в Україні — інваліди. А якби в перші хвилини, години або дні їх життя була чітко й правильно надана невідкладна та належна допомога, я переконаний, у багатьох із цих дітей вдалося б уникнути розвитку низки патологічних станів, зберегти якість їх життя та запобігти інвалідизації. Повертаючись до теми симуляційного навчання, зазначу, що зазвичай симуляційні тренінгові центри діють при регіональних перинатальних центрах. В Україні їх — 11, в 10 областях такі важливі заклади ще не відкриті, і це негативно впливає на якість пологів та здоров’я новонароджених, а відсутність симуляційного навчання — на рівень підготовки акушерів-гінекологів, неонатологів, медсестер. Крім того, у навчальних програ-

мах медичних вишів такого предмету, як «симуляційна медицина», просто немає. При цьому в усьому світі складова симуляційного навчання становить 40% практичної підготовки майбутніх спеціалістів! Наприклад, під час відвідування тренінгового центру первинної реанімації центрального клінічного госпіталю у Відні мене вразило не тільки обладнання тренінгових класів, а й те, що кожен лікар-практик щомісяця (!) обов’язково проходить тут симуляційне навчання, відпрацьовуючи ті чи інші практичні навички. Тож і якість підготовки фахівців у цьому закладі висока, що позитивно позначається на результатах його роботи. Проведу паралель із Полтавським перинатальним центром, аби підтвердити важливість симуляційного навчання. Кожні 2 роки його фахівці — акушери-гінекологи, неонатологи, реаніматологи, медсестри — обов’язково проходять симуляційне навчання в нашому центрі й отримують відповідний сертифікат. На початку роботи в нас було 12 муляжів і 6 манекенів, нині — 18. У тренінговому центрі діють 5 лабораторій: медична, клінічна, мультидисциплінарна, віртуальна й телемедична, а також тренінгові кімнати — «пологова зала» та «палата догляду за новонародженим». Керівник Полтавського перинатального центру Вікторія Ващенко напряму пов’язує позитивні результати роботи працівників свого закладу із регулярною їх участю у симуляційних тренінгах. А вони відчутні: минулого року тут прийняли понад 1800 пологів; із них акушери забезпечили сприятливе народження дітей у 13 роділь із вадами серця, у 726 — із хворобами системи кровообігу, у 27 — із цукр овим діабетом, у 49 вагітних із тяжкими формами прееклампсії, еклампсії; провели кесарів розтин 49 жінкам. У закладі успішно застосовують сурфактантзамісну терапію, раннє ентеральне й парентеральне харчування, проводять постійний моніторинг клінічних і біохімічних показників, ранню діагн остику ретинопатії, слуху, здійснюють профілактику болю тощо. Чому ж так повільно розвивається симуляційна медицина в більшості областей України? Одна з причин — брак коштів. Вартість відповідного обладнання дуже висока, і його виробляють тільки за кордоном. Приміром, ціна одного манекена — від 100 тис. до 1 млн грн, а медичний інтерактивний візуалізований операційний стіл коштує 1 млн грн. Свого часу українські фахівці, у тому числі і я, побували в Молдові, у національному

центрі симуляційної медицини Cusim. Захоплення викликало не лише унікальне обладнання надзвичайно високої якості, а й методика занять та їх результативність. На обладнання центру було витрачено десятки тисяч Євро, і відчутну фінансову підтримку у його становленні надав Євросоюз та місцеві благодійні фонди й організації. На мою думку, Україна самотужки не впорається із цим завданням — потрібні суттєві зарубіжні «вливання», допомога благодійників, участь у міжнародних грантах, а також фінансова підтримка держави. Вважливо, щоб і вона була зацікавлена в розвитку симуляційної медицини як «золотого стандарту» підготовки медичних кадрів. Згадую, як у 2015 році після засідання «круглого столу» з проблем симуляційної медицини в неонатології, що проводився за підтримки Асоціації неонатологів України та її президента професора Т. К. Зна- менської, я звернувся до тодішнього очільника МОЗ з приводу цього питання, говорив про важливість створення в Україні єдиного координаційного центру симуляційної медицини, необхідність запровадження такого виду навчання в кожному регіоні. «Так, — погодився Міністр, — проблема важлива, і її треба вирішувати». Але далі розмов справа не зрушила. А ситуацію необхідно змінювати кардинально, оскільки симуляційне навчання — не розкіш, а необхідність, і можливості для нього мають бути в кожній області, у закладах не тільки третинного, а й вторинного рівнів. Є у нас іще одне відкрите питання: в Україні відсутня стратегічна програма розвитку та відповідного методичного забезпечення навчання з позиції симуляційної медицини. На жаль, МОЗ не завжди реагує на важливі пропозиції з регіонів. Так, на адресу Міністерства від імені профільної Асоціації ми неодноразово надсилали клінічні протоколи та настанови, що стосувалися низки проблем виходжування, катамнестичного спостереження та лікування новонароджених і передчасно народжених дітей, у розробці яких брав участь професорсько-викладацький склад практично всіх медичних навчальних закладів України. Однак вони так і не були затверджені — як то кажуть, канули в Лету. Що вже говорити про симуляційне навчання… Проте час усвідомити: якщо не змінимо ставлення до проблеми впровадження інноваційних методів освіти, зокрема симуляційної, тупцюватимемо на місці. А ми ж орієнтуємося на європейські стандарти і прагнемо в Європу! Тож цю ситуацію треба виправляти. У такому важливому питанні необхідно забезпечити компетентність і наступність дій не тільки на рівні держави, регіонів, а й територіальних громад, меценатів, зарубіжних фондів, усіх небайдужих. Результатом такої співпраці має стати створення сприятливих умов для народження здорової дитини, безпечного, комфортного й повноцінного її розвитку. Це і стане справжньою турботою про майбутнє нації, про що в нас багато говорять, але док ладають замало сил для реалізації.

МЕДИЧНА ОСВІТА

КОМПЕТЕНТНИЙ ЛІКАР —

ЯК НАВЧИТИ І НЕ ВТРАТИТИ? Останнім часом дедалі активніше обговорюється проблема запровадження нових підходів до підготовки лікарів в Україні. Так і має бути, адже тільки висококваліфіковані фахівці зможуть змінити обличчя галузі, котра потребує реформування. Та головне — визначити правильні вектори змін у медичній освіті.

замінюва ли у звичаєн у систем у Семашка новою Болонською кре дитно-модульною моделлю, нині ж для оцінювання знань студен тів впрова д ж у ютьс я американ ські стандарти. Однак усі ці екс перименти аж ніяк не впливають на якісні показники підготовки фа хівців галузі охорони здоров’я.

Як забезпечити прорив? Валерій ЗАПОРОЖАН, ректор Одеського національного медичного університету, академік НАМН України, доктор медичних наук, професор

едоліки у підготовці майбут ніх лікарів прийнято вважати насл ідком застарілих і недо сконалих навчальних програм, над мірної кількості студентів у групах, необ’єктивної системи оцінювання їх знань та недофінансування на вчального процесу. Із цим не мож на не погодитися. Однак пошуки виходу із ситуації, що склалася в медичній освіті, мають наштовху вати нас на прийняття рішень, які забезпечать позитивні результати. Впродовж останніх десятиліть ми ста ли сві дками неодн оразового руйнування основ медичної осві ти, на яких виховувалися поколін ня українських лікарів. Чого тіль ки не випробову ва ли на вищих медичних навчальних зак ладах:

Проблеми, що накопичувалися де сятиліттями, потребують систем них рішень як на державному та регіональному рівнях, так і з боку самих медичних вишів. При цьому необхідно розуміти, як досягнути того рівня підготовки лікаря, кот рий ми вважаємо взірцевим. «Під кручування» окремих гвинтиків не врятує цілісну систему, потріб но переорієнтуватися на нові навчальні технології, які довели свою ефективність в усьому світі. Україна нарешті має змінити «інформацій ний» підхід до підготовки лікаря на «компетентнісний», який формує у майбутнього фахівця готовність ви користовувати отримані фундамен тальні знання, уміння й навичк и для вирішення практичних і теоре тичних завдань у процесі професій ної діяльності. Саме тому сучасні тенденції роз витку медичної освіти обумовлюють необхідність використання симуля ційної техніки під час навчання та перепідготовки лікарів. Беззаперечну перевагу мають ті медичні університети світу, де ство

рені симуляційні центри, адже там існує можливість посилити прак тичний аспект підготовки майбут ніх лікарів, розвинути їх клінічне мислення, здобути професійні на вички конкретних діагностичних і лікувальних маніпуляцій. Плюси такого способу підготовки лікарів добре розуміють у провідних ме дичних вишах Європи й Америки, де симуляційне навчання давно вже стало стандартом медичної освіти. На часі запровадити його і в Україні. Однак цю ідею просувають у нашій державі якось боязко і невпевнено. Хоча для «масового поширення» симуляційних методик у нас є всі можливості — було б бажання подо лати страхи. Наприклад, щодо того, ніби повчитися новій справі ніде. Це не так. Дійсно, деякі вітчизняні медичні виші перебувають на під готовчому етапі створення подібних центрів, однак є й ті, хто готовий по дати їм руку допомоги. Наприклад, на базі Одеського національного медичного університету (ОНМедУ) уже четвертий рік поспіль функці онують Навчально-інноваційний центр практичної підготовки лікаря і кафедра симуляційної медицини. Ми готові поділитися набутим досві дом (за цей період у нашому Центрі пройшли навчання понад 6 тис. сту дентів, магістрантів, аспірантів, по над 1 тис. інтернів і лікарів), і, повір те, це значно скоротить шлях проб і помилок, якого побоюються деякі колеги. Більше того, за останній рік нам вдалося створити крім базово

УКРАЇНА НАРЕШТІ МАЄ ЗМІНИТИ «ІНФОРМАЦІЙНИЙ» ПІДХІД ДО ПІДГОТОВКИ ЛІКАРЯ НА «КОМПЕТЕНТНІСНИЙ», ЯКИЙ ФОРМУЄ У МАЙБУТНЬОГО ФАХІВЦЯ ГОТОВНІСТЬ ВИКОРИСТОВУВАТИ ОТРИМАНІ ФУНДАМЕНТАЛЬНІ ЗНАННЯ, УМІННЯ Й НАВИЧКИ ДЛЯ ВИРІШЕННЯ ПРАКТИЧНИХ І ТЕОРЕТИЧНИХ ЗАВДАНЬ У ПРОЦЕСІ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

го центру ще й симуляційні класи на кафедрах хірургії, пропедевтики внутрішніх хвороб, пропедевтики педіатрії, медицини катастроф та військової медицини, офтальмоло гії, акушерства і гінекології, орто донтії. Набутий досвід дає всі під стави говорити про ефективність методу і рекомендувати МОН і МОЗ України включити симуляційну під готовку до вітчизняного стандарту медичної освіти. Іще одна проблема, через яку дех то сприймає цю ідею з острахом, — висока вартість необхідного об ладнання та дефіцит викладацьких кадрів, котрі володіють методикою симуляційного навчання. Скажу відверто, на початку шляху ми також побоювалися, що це стане на заваді. Однак подолати труднощі допомог ло цілеспрямоване використання коштів за платні послуги, які надає університет, і тісна взаємодія з ана логічними центрами інших країн, завдяки чому весь науково-педаго гічний колектив нашого центру та кафедри симуляційної медицини пройшов навчання і стажування в провідних міжнародних закладах і отримав міжнародні сертифікати. Більше того, наш університет було обрано пілотним майданчиком із впровадження європейської програми післядипломного навчання акушерів і гінекологів, значною час тиною якої є симуляційна методоло гія. Сертифікація, яку університет готується пройти в Європейській асоціації медичних товариств, дасть змогу нашим студентам отримува ти дипломи європейського зразка вже в найближчому майбутньому. Звіс но, я жод н и м ч и ном не ствердж ую, що симуляційний ме тод навчання є панацеєю і здатний вирішити всі проблеми підготовки медичних кадрів. Це лише інстру мент, технологія, важлива складова клінічної підготовки майбутнього лікаря, отримання ним навичок професійної майстерності без ризи ку для здоров’я та життя пацієнта. Однак після такої підготовки сту дент впевнено почувається під час навчання біля ліжка хворого у кліні ці. А це — найважливіший етап під готовки лікаря в сучасних умовах.

Де логіка? І саме тут його очікує найбільше пе решкод, над усуненням яких знову ж таки потрібно працювати, якщо ми хочемо отримати компетентно го лікаря. По-перше, на сьогодні ми вимушені послуговуватися заста рілою нормативною базою щодо обов’язків і ролі клінічних лікарень у підготовці майбутніх лікарів, кот ра, зрештою, узагалі не працює. По-друге, нинішнє реформування діяльності лікувальних закладів не передбачає жодних змін у цьому напрямку. Навпаки, зміна їх статусу (тепер вони стануть підприємства ми) надає їм можливість вимагати від медичних університетів оплату за оренду приміщень та комунальні послуги (в порушення чинного На

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

МЕДИЧНА ОСВІТА

12 березня 2018 року

казу МОЗ від 05.06.1997 р. №174). Нині за підтримки місцевої влади це відбувається не тільки в Одесі, а майже в усіх обласних центрах України. Вочевидь усі розуміють, що такого випробування не витри має бюджет жодного університету країни. Адже за нинішніх економіч них негараздів не всі виші можуть забезпечити навчання студентів на віть в аудиторіях власних корпусів узимку, не те що оплачувати оренду кафедральних приміщень та кому нальні послуги в лікарнях. Та й чи логічним є такий підхід, адже медичні виші готують майбут ні кадри не для себе, а для установ галузі, до того ж працівники кафедр за кошти медуніверситетів щоден но консультують, оперують, ліку ють пацієнтів тих самих закладів, котрим вони, як виявляється, «за боргували». Згадайте часи, коли здобуття лікарнею статусу клініки вважалося ознакою її особливого визнання й високого авторитету. Але сьогодні, як бачимо, прагнення отримати гроші витіснило поняття престижу. І доки питання взаємо відносин між університетськими кафедрами та їх «базами» (кому нальними медичними закладами) не врегулюють на державному рівні, доти вони й будуть чужими один од ному, що негативно позначатиметь ся на підготовці лікарів. Зауважу, що в жодній країні сві ту не існує практики розташуван н я к лінічних кафедр медичних університетів у «чужих» лікуваль них зак ладах. Такий спосіб к лі нічної підготовки лікаря дійсно є «екскурсійним». Утім, вихід із ситуації лежить на поверхні — створення власних уні верситетських клінік. Уже двадцять років поспіль ця тема є топовою в плані обговорення, але, на жаль, не в площині активних дій. Дещо таки вдалося зробити, однак іноді за назвою «університетська клініка» на справді ховається класична обласна клінічна лікарня або стоматологіч на поліклініка. Тринадцятирічний досвід існування університетської клініки ОНМедУ підтверджує тезу про те, що подібний підрозділ має функціонувати винятково у струк турі медичного вишу. Лише за таких умов університетська клініка стане навча льно-науково-лікува льним комплексом, де під керівництвом працівників клінічної кафедри гар монійно поєднаються всі вказані напрямки роботи. Тоді можна буде забезпечити доступ студентів до ла бораторій і лікувально-діагностич них підрозділів, де вони не лише отримають мож ливість ознайом люватися з високотехнологічним обладнанням, а й спостерігатимуть

ВАЖЛИВО, ЩОБ ЛЮДИНА, ЯКА ВИРІШИЛА ПРИСВЯТИТИ СЕБЕ МЕДИЦИНІ, НЕ ТІЛЬКИ ОТРИМАЛА ВИСОКІ БАЛИ ІЗ ЗНО, А Й МАЛА ВІДПОВІДНІ МОРАЛЬНІ ЯКОСТІ. БО, ПІДГОТУВАВШИ ЧЕРСТВИХ «РОБОТІВ» ЗАМІСТЬ ПРОФЕСІОНАЛІВ, ЯКІ ПРАЦЮЮТЬ ІЗ ХВОРИМИ НЕ ТІЛЬКИ РУКАМИ, А Й СЕРЦЕМ, ДЕРЖАВА ЗМАРНУЄ КОШТИ НА ЇХ ОСВІТУ

за проведенням унікальних хірур гічних втручань. Нині наша універ ситетська клініка налічує майже 1000 ліжок різноманітного профілю, надає комплексну високоспеціалі зовану медичну допомогу, розміщує 15 кафедр і є хорошою базою для клі нічної підготовки та перепідготовки лікарів. Співпраця ж науковців ка федр з провідними європейськими медичними центрами сприяє впро вадженню в лікувальну практику перспективних інноваційних тех нологій діагностики та лікування.

Як без рук? Компетенція сучасного лікаря — це ще й володіння навичками роботи на високотехнологічному обладнан ні. Тож створення університетської клініки має передбачати найновіше оснащення. Безперечно, його опа нування студентами дещо усклад нює процес навчання, водночас це забезпечить підготовку дійсно ком петентного та конкурентоспромож ного фахівця. Університетська клініка ОНМедУ має у своєму розпорядженні сучас не хірургічне обладнання для мало інвазивних втручань при плановій та ургентній допомозі, УЗД-прилади експерт-класу, у тому числі із мож ливістю проведення біопсії всіх органів; електрокоагулятор BOWA тощо. У нинішньому році плануємо започаткувати роботу НДІ трансля ційної медицини з міжкафедраль ною лабораторією молекулярногенетичних технологій, а також першої в Україні міжкафедральної операційної д ля роботохіру ргії. Відповідну кафедру вже створено, її фахівці пройшли навчання в ме дичних центрах Європи. І тут постає не менш важливе пи тання: чи з кожного студента вийде високва ліфікований лікар? Нині багато говорять про підвищення «планки» для тих, хто вступає до вищого медичного навча льного закладу, тобто про їх достатню під

готовленість на попередньому етапі навчання. Дійсно, потрібно відби рати кращих і мотивованих абіту рієнтів — шляхом запровадження елементів їх перевірки на професій ну придатність. Однак це стосується не лише знання профільних дисциплін. Важливо, щоб людина, яка ви рішила присвятити себе медицині, не тільки отримала високі бали із ЗНО, а й мала відповідні моральні якості. Бо, підготувавши черствих «роботів» замість професіоналів, які працюють із хворими не тільки ру ками, а й серцем, держава змарнує кошти на їх освіту. До речі, вимоги і до абітурієнтів, які вступають на місця за бюджетним замовленням, і до контрактників мають бути од наковими (як і до студентів різних форм навчання), адже пацієнту все одно, за чиї кошти навчали майбут нього лікаря, головний критерій — компетентність такого фахівця. Чи позначитьс я «пі двищенн я планки» на кількості зарахованих студентів? Очікую, що так. І це стане для вишів черговою пробле мою, адже потрібно якось зберег ти професорсько-вик ла дацький склад, знайти кошти на існування і розвиток зак ладу. Утім, заради майбутнього галузі й авторитету вітчизняної медичної освіти ми ма ємо прийняти такий виклик.

Майбутнє на експорт? Нині суспільство вкрай стурбова не масовою трудовою міграцією українських медиків за кордон, особливо молодих кваліфікованих лікарів. І ось це є чи не найнагаль нішою проблемою, яку потрібно ви рішити державі. Дехто прогнозує, що вже через 5-10 років усі нинішні нарікання на дефіцит лікарських кадрів в Україні видадуться «кві точками» порівняно з «ягідками» кадрової кризи вітчизняної галузі охорони здоров’я. «Трудообіг» ква ліфікованих фахівців — нормальне явище у відкритому суспільстві та в

умовах ринкової економіки. Кожен працюючий прагне кращих умов роботи і життя. Та річ не лише в тому, що за рівнем заробітної плати українських медиків поставили на нижчий щабель виживання і люд ської гідності, — молодь не бачить у рідній країні жодних перспектив для професійного становлення й розвитку, адже навіть того, чому її навчили в провідних вишах, не можливо застосувати на практиці у вітчизняних лікарнях. Ну опанують студенти в університетських кліні ках сучасні медичні технології, навчаться працювати на найновішому обладнанні, засвоять ази якісного медичного обслуговування — і що? Вони потраплять на роботу в умо ви минулого століття! Виходить, спрацьовує стара порада: «Забудь усе, чого тебе навчили»? Тож після остаточного розчарування невтіш ними перспективами молоді лікарі експортують свої знання, вміння, потенціал, а отже, й значні державні кошти, вкладені в їх освіту. Отже, потрібно підвищувати ви моги не тільки до абітурієнтів ме дичних вишів та їх випускників, а й до роботодавців, які нині пасивно чекають, аби хтось підготував та ще й направив їм «класного ліка ря», при цьому не створюючи для нього необхідних умов роботи. Та, зрештою, хто кому більше потрі бен — лікар місцевій владі, яка має опікуватися здоров’ям громадян на своїй території, чи занедбана лі карня молодому й перспективному фахівцю? Якщо вже в Україні розпочали реформу медичної галузі, то пот рібно проводити її системно, аби зміни торкалися всіх її ланок і напрямків. Вибірковий підхід не забез печить якісних перетворень. На віть у складні часи можна знайти правильний шлях, якщо поставити перед собою таку мету, сумлінно працювати для її досягнення та роз ширити коло однодумців.

С П Е Ц П Р О Е К Т: П А Л І АТ И В Н А Д О П О М О ГА У С В І Т І ТА В У К РА Ї Н І

ДИТИНА —

Ширше коло!

ОСОБЛИВИЙ ПАЦІЄНТ Тема паліативної допомоги набуває особливої гостроти, коли йдеться про дітей з невиліковними хворобами. Здається, байдужих у цьому питанні бути не може. Але окрім нашого співчуття маленьким пацієнтам потрібна система закладів і заходів, яка допоможе повноцінно жити, а не повільно вмирати.

з тяжкими вродженими вадами і генетичними порушеннями. Тому нині паліативна допомога ді тям вважається окремим напрямком, а не просто допомогою «маленькому хворому».

Рости і розвиватися

Світлана ДУДНИК, учений секретар ДУ «Український інститут стратегічних досліджень МОЗ України», кандидат медичних наук

айже 1,2 млн дітей в усьому світі потребують паліативної допомоги. Сумний рейтинг очолюють маленькі пацієнти з прогресуючими неонкологічними патологіями (у різних країнах від 80 до 90%). Зокрема, причиною смерті переважно є вроджені вади розвитку (від 25 до 40%), неонатальні захворювання (від 15 до 30%), хвороби нервової системи, ВІЛ-інфекція/ СНІД та серцево-судинна патологія. На жаль, кількість маленьких пацієнтів, котрим необхідна паліативна допомога, у світі не ухильно збільшується. Найбільше потребують її пацієнти віком до 1 року, а найвищий приріст реєструють серед підлітків (16-18 років). За да ними ВООЗ, у кінці життя в цілому у світі потреба в паліативних послугах становить 63 на 100 тис. населення віком до 15 років (від 23 на 100 тис. у Європі до 160 на 100 тис. у країнах Африки), та кож доведено факт опосередкованої залежності цього показника від рівня соціально-економічно го розвитку держави. Натомість потреба у спеці алізованій паліативній допомозі коливається від 32 на 10 тис. дитячого населення віком 0-19 років у Великій Британії до 120-181 у країнах Африки. Зростання вказаного показника пов’язано зі збільшенням частоти онкологічних та інших неін фекційних хронічних захворювань, зміною підхо дів до надання паліативної допомоги у світі (якщо раніше її метою було полегшити страждання онкологічних хворих, то нині йдеться про допомо гу пацієнтам із тяжкими хронічними захворюван нями). Не останнім чинником такого зростання є й вдосконалення медичних технологій і методів догляду, які, з одного боку, сприяють виживанню недоношених дітей, у тому числі з дуже низькою і екстремально низькою масою тіла, зменшен ню дитячої смертності, збільшенню тривалості життя дітей із прогностично несприятливими захворюваннями, а з іншого — призводять до зростання потреби в паліативній допомозі. За да ними Міжнародної мережі паліативної допомоги дітям (ICPCN), щорічно понад 8 млн дітей (6% усіх новонароджених у світі) з’являються на світ

У 2002 році ВООЗ надала нові, уточнені й окре мі визначення паліативної допомоги дорослим та дітям, наголосивши, що остання забезпечує активний і повний догляд за тілом, розумом і станом духу дитини, а також передбачає під тримку сім’ї й надається з моменту діагностики невиліковного захворювання та триває, незва жаючи на те, отримує дитина лікування з при воду основного захворювання чи ні. Крім того, за визначенням ВООЗ, ефективна паліативна допомога передбачає мультидисциплінарний підхід за участю фахівців різного профілю і членів родини, використання наявних ресурсів у суспільстві, зокрема наголошується, що її можна успішно забезпечувати навіть в умовах обмежених ресурсів. Організація Together for Short Lives (Велика Британія), що є світовим лідером у галузі педіат ричного паліативу, також визначає цей термін, як активну і всебічну допомогу дітям із захворю ваннями, що загрожують життю чи обмежують життєдіяльність, починаючи з моменту вста новлення несприятливого діагнозу і до смерті дитини, а також родині, у тому числі й у період жалоби. У світі зазначено основні відмінності педіатричного паліативу від дорослого:  структура захворюваності — частота он кологічних хвороб у дітей становить не більше 10-20%, а неонкологічні представлені переваж но хворобами нервової системи, метаболічни ми і нейродегенеративними захворюваннями, хромосомними і генетичними синдромами, ВІЛ-інфекцією/СНІДом;  багато станів є надзвичайно рідкісними при захворюваннях, характерних для дитячого віку;  тривалість спостереження: у дітей важко передбачити перебіг захворювання, такі пацієнти можуть перебувати під паліативною опікою ро ками, на відміну від дорослих, для яких здебіль шого характерний обмежений період «допомоги в кінці життя»;  дитина вимагає не просто догляду, а за безпечення постійного фізичного та психічного розвитку, відтак, і безперервної модифікації й адаптації підходів до потреб маленького пацієнта та його родини;  дуже важливо забезпечити можливість освіти та ігор для хворої дитини, що ускладнює надання паліативної допомоги;  певні відмінності має фармакокінетика та фармакодинаміка лікарських засобів у дітей і до рослих, тож потрібно приділяти особливу увагу забезпеченню дітей, особливо молодшого віку,

необхідними їм формами і дозуваннями ліків;  така допомога охоплює всю сім’ю, члени якої можуть постати перед необхідністю зміни ти власне життя через хвору дитину; у родині може бути більше ніж одна дитина з певним захворюванням;  важливими є психологічні питання, пов’язані зі спілкуванням із дитиною, її батька ми, ставленням до втрати дитини у сучасному суспільстві тощо.

Важливо не запізнитися Утім, незважаючи на визнання важливості на дання паліативної допомоги дітям, в її організації досі існує чимало проблем, наприклад, остаточ но не затверджено перелік нозологічних груп і конкретних захворювань, які підлягають такій допомозі, не вирішено, коли вона має «стартува ти» (особливо це стосується країн з обмеженими ресурсами), яка кількість дітей має бути охоплена хоспісною допомогою тощо. З одного боку, маленькому пацієнту з повіль но прогресуючим захворюванням паліативна до помога може не знадобитися впродовж багатьох років, а з іншого, часто її починають надавати запізно, уже на термінальній стадії хвороби. Тож останнім часом при плануванні паліативної до помоги рекомендують не лише брати до уваги діагноз пацієнта і прогноз його захворювання, які не завжди є вирішальними, а й передусім вра ховувати потребу кожної дитини з невиліковним захворюванням та її родини (адже маленький пацієнт на відміну від дорослого повністю зале жить від оточення і сім’ї). Тому країни світу, які мають досвід організації паліативної допомоги дітям, вказують на недоцільність створення ди тячих хоспісів за зразком аналогічних закладів для дорослого населення. І вважають більш прийнятним організацію паліативної служби, яка враховує психологічні потреби, у тому числі батьків та персоналу (з огляду на значно трива ліший період догляду за дітьми і його етапність). У 2012 році ВООЗ прийняла Керівництво з фармакологічного лікування хронічного больового синдрому в дітей при соматичних захворюваннях, у якому розглядалися й особливості організації та надання паліативної до помоги дітям. Визначено, що паліативний догляд має починатися вже під час обговорення діагнозу, коли батьків і дітей (у відповідній їх віку формі) інформують про захворювання, його перебіг і прогноз. Основним завданням паліативної допомоги дітям є якомога ефек тивніше лікування хвороби і відновлення або поліпшення фізичного стану пацієнта. Це дає змогу дітям та підліткам висловлювати і за довольняти важливі психологічні, соціальні й духовні потреби.

Послуги з надання паліативної допомоги дітям мають включати:  медичну допомогу фахівців дитячої паліа тивної допомоги та лікарів загальної практикисімейної медицини;  цілодобовий сестринський догляд квалі фікованими медичними сестрами (у разі необ хідності із залученням відповідних фахівців);  соціальну підтримку всієї родини паліа тивного пацієнта;  додаткові види занять (музична терапія, арт-терапія тощо);  відпочинок для сім’ї, коли догляд за хво рою дитиною здійснюють спеціально підготов лені працівники;  освіту, ігри, організацію дозвілля;  емоційну підтримку родини під час хво роби і в період жалоби (у необхідному обсязі та спектрі послуг). Досвід Великої Британії й Німеччини, виз наних кращими щодо розвитку паліативної допомоги в Європі, свідчить: тяжкохворі діти та їх близькі бажають за змоги отримувати па ліативні послуги вдома. У зв’язку із цим у світі особливу увагу приділяють розбудові амбула торного паліативного догляду та служб виїзної допомоги, яку забезпечують спеціалізовані бри гади. Наприклад, у Баварії, де побудована стала система паліативної допомоги дітям і створено окремий дитячий хоспіс, на один паліативний стаціонар передбачено 6 мультидисциплінарних бригад виїзної паліативної допомоги. При цьо му слід зазначити, що в Німеччині хоспіси для дорослих також можуть надавати відповідну допомогу дітям і їх родинам. У Великій Британії, яка має найбільший досвід створення системи паліативної допомоги дітям, потребу в такій до помозі виявлено у 0,16% дитячого населення.

Моделі різні, мета — одна Досвід країн, що розбудовують паліативну до помогу дітям, засвідчує різноманітність її орга нізаційних моделей, а саме:  допомогу надають центри ПМСД, поліклі ніки, швидка допомога, лікарні загального про філю — фахівцям цих служб достатньо мати базові знання з питань паліативної допомоги;  створюються центри, відділення, ліжка дитячої паліативної допомоги, програми палі ативної допомоги вдома, респіси;  допомогу надають спеціалізовані відді лення, лікарні за профілем патології. Утім, комплексна система паліативної до помоги дітям передбачає не лише наявність служб, доступних усім дітям, що її потребують, незалежно від місця їх перебування (вдома, стаціонар загального профілю, спеціалізований стаціонар), а й чітку координацію їх діяльності. Моделі паліативної допомоги дітям обира ються залежно від економічної спроможності тієї чи іншої держави. Стаціонарні моделі (на приклад, дитячі хоспіси) переважають у розви нених країнах, оскільки вони є високовартісни ми. Однак при цьому пацієнти перебувають в умовах, що забезпечують цілодобове медичне спостереження та лікування на базі центрів, відділень, ліжок паліативної допомоги багато профільних дитячих лікарень, хоспісів і окремих центрів паліативної допомоги дітям або, у край ньому випадку, ліжок у центрах для дорослих, респісах для членів родини. У країнах з обмеженими ресурсами поши рені дешевші, але досить ефективні моделі, наприклад, паліативна допомога вдома. Цей варіант обирають понад 90% сімей, адже до машні умови є максимально комфортними для пацієнта, родини, а також для організації супроводу. До того ж надання допомоги вдо ма передбачає участь мобільних (виїзних) мультидисциплінарних паліативних бригад. До речі, у Великій Британії, Німеччині, Польщі, Білорусі напрацьовано досвід планової роботи таких бригад з паліативним пацієнтом і його родиною (без додаткового залучення про фільних спеціалістів, наприклад, онкологів при онкопатології чи генетиків при спадковій

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

12 березня 2018 року

СПЕ Ц ПРОЕ К Т: П А ЛІ АТ ИВН А Д ОПОМОГА У СВІ Т І ТА В У К РА ЇНІ

і вродженій патології тощо). Такі фахівці про ходять спеціальне навчання. Утім, існують і так би мовити проміжні рівні надання паліативної допомоги, наприклад, в умовах амбулаторних кабінетів паліативної допомоги або в денних стаціонарах.

Україна знову відстає ЮНІСЕФ та Міжнародна мережа паліативної допомоги дітям (International Children’s Palliative Care Network) розробили методологію визначен ня розвитку педіатричної паліативної допомоги, відповідно до якої категоризація відбувається за 4 рівнями: перший — країни, де на момент дослідження паліативної допомоги не було ви явлено; другий — держави, які лише накопи чують ресурси для її розвитку; третій — країни з окремими центрами надання паліативної до помоги, куди потрапила й Україна, а також Ар гентина, Білорусь, Угорщина, Греція, Зімбабве, Ірландія, Іспанія, Коста-Ріка, Латвія, Румунія — усього 19 країн; і четвертий (найвищий) — держави з початковим та високим рівнем інте грації паліативної допомоги в систему охорони здоров’я (Австралія, Бельгія, Велика Британія, Німеччина, Ізраїль, Італія, Канада, Нова Зелан дія, Польща, США, ЮАР). За даними світового моніторингу динаміки розвитку паліативної допомоги дітям, рівень її доступності аналогічний відповідним показни кам для дорослих (що вищі доходи держави, то більше вона опікується хворими дітьми). Що правда, урядам таких країн щедро допомагають приватні компанії, благодійні фонди, неурядові організації. Протягом останніх двадцяти років державні й міжнародні організації опублікували велику кількість робіт, де визначали цілі, обсяг паліативної педіатрії, керівництва у цій сфері. Потім ініціативу підтримують на місцевому рівні — залучають фінансові та інші ресурси. Україна поки не може похвалитися таким досвідом, але справа не лише в цьому. Його важко здобути на острівцях ентузіазму за від сутності системного державного підходу до вирішення проблеми. Наразі паліативну до помогу українським дітям зазвичай надають невеликі осередки громадських організацій, які діють спільно з онкологічними відділен нями дитячих лікарень. Нині на території України функціонують поодинокі центри па ліативної допомоги дітям і виїзні паліативні бригади. Зокрема, такий центр створено в Іва но-Франківській області (м. Надвірна), також функціонує відділення паліативної і хоспісної допомоги дитячому населенню м. Києва (у травні 2017 році на його базі створено виїзну бригаду). Подібна бригада почала працювати при Вінницькій обласній дитячій лікарні — з 2016 року там функціонує «гаряча лінія» з пи тань дитячого паліативу. У 2017 році таку саму бригаду створено на Чернігівщині на базі місь кої дитячої поліклініки. У квітні 2017 року на Львівщині почав діяти «Мобільний хоспіс для дітей» при Західноукраїнському спеціалізо ваному дитячому медичному центрі. Нині цей заклад надає допомогу за місцем проживання або перебування пацієнтів, консультує медич них працівників та родини хворих дітей, надає інформаційну підтримку соціальним праців никам і волонтерам. Важливим здобутком є те, що структура опікується 18 пацієнтами з трахеостомами, життєдіяльність частини з них підтримують за допомогою апаратів штучної вентиляції легень. У січні на базі КЗОЗ «Хар ківська міська дитяча лікарня №5» створено відділення паліативної допомоги «Дитячий хоспіс». Однак кожний з указаних підрозді лів діє за власною структурою і норматива ми. Тому в Україні вкрай важливо розробити відповідні нормативні документи і створити нові центри паліативної допомоги дітям — на основі досвіду інших країн, де цій проблемі традиційно приділяють значну увагу. Крім того, паліативно-хоспісну допомогу (у тому числі й дітям) надають ще 15 мульти дисциплінарних мобільних бригад, створених при хоспісах і відділеннях паліативно-хоспісної

допомоги як у державних закладах, так і при благодійних та громадських організаціях у міс тах Київ, Івано-Франківськ, Харків, Рівне, Луцьк, Чортків (Тернопільської області), Ужгород і Виноградове (Закарпатської області), Чернігів, Львів, Вінниця. Спеціальні виїзні бригади паліативної до помоги для дітей працюють у Харкові, Луцьку, Рівному, частина з них створена за рахунок грантів міжнародної технічної допомоги, деякі діють не на постійній основі. Інші міста України також намагаються створити подібні структури. Однак на сьогодні відсутня єдина нормативна база, яка регулювала б їх діяльність, тож такі підрозділи виникають стихійно і залежать від стороннього фінансування. Аби досвід набув системного поширення, необхідно врегулювати згадані питання на державному рівні. На жаль, на сьогодні в Україні відсутня і повноцінна статистика щодо стану надання па ліативно-хоспісної допомоги — відповідні дані навіть не включено окремими пунктами у форму річних статистичних звітів. Тому існують роз біжності й у визначенні реальних потреб такої допомоги дітям. На II Національному конгресі з паліативної допомоги (2015 рік) було озвучено таку цифру: від 8 до 16 тис. дітей, у тому числі й немовлят (якщо представити це як показник потреби, то він був визначений близько 20 на 10 тис. дітей). За даними МОЗ, це приблизно 17,5 тис. дітей, за розрахунками ЮНІСЕФ, така цифра коливається в межах 30-70 тис. Аби отри мати об’єктивну картину, в Україні необхідно створити реєстр дітей, які потребують паліа тивно-хоспісної допомоги за всіма нозологіями.

Коли час працює проти Та головна проблема в тому, що в Україні над звичайно недосконала система паліативного догляду за дітьми в цілому: зазвичай допомога надається в лікувальних закладах за профілем захворювання медичним персоналом, який у більшості випадків не має ані достатніх нави чок, ані належних умов. При цьому в Україні відсутні і спеціальність «Паліативний лікар/ медсестра», і відповідні стандарти надання паліативної допомоги. А чинні нормативні документи, які регу люють діяльність стаціонарних закладів, уза галі не передбачають надання довготривалої допомоги, тому лікарі вимушені виписувати таких пацієнтів додому, у непристосовані для життєдіяльності хворої дитини умови. Амбу латорна ж паліативна допомога українським пацієнтам нині надається лікарями загальної практики-сімейної медицини, у деяких випадках — дільничними педіатрами, які також не мають достатньої спеціальної підготовки для консуль тування хворих і, особливо, членів їх родини, котрі самотужки забезпечують догляд. У не відкладних випадках певну підтримку надають бригади швидкої, однак вони не можуть викону вати функції паліативної служби. Значний обсяг паліативної допомоги сьогодні перекладено на дитячі будинки-інтернати системи соціального захисту, де перебуває частина дітей, позбавле них батьківської опіки, або ж пацієнти, опіку над

якими батьки передали державі. Однак у цих закладах украй не вистачає медичного персо налу, а підготовлених для надання паліативної допомоги медиків там узагалі можна на пальцях перелічити. МОЗ України разом з Уповноваже ним Президента України з прав дитини та Все українською Радою Церков підписали «Хартію прав дитини, яка помирає». Також розвиток паліативу внесено до національного плану за ходів щодо Конвенції ООН про права дитини. Разом із громадськістю розроблено зміни до базового Наказу МОЗ України від 21.01.2013 р. №41 «Про організацію паліативної допомоги в Україні». Однак за підписанням важливих до кументів мають слідувати конкретні кроки на їх виконання. Враховуючи адміністративно-територіальний устрій нашої країни, особливості фінансування системи охорони здоров’я, відсутність потужних фондів і громадських організацій, у кожній об ласті має бути створено комунальний дитячий центр паліативної допомоги. Надважливою його структурою є відділення амбулаторного догляду з цілодобовими виїзними спеціалізованими бри гадами. При центрі бажано забезпечити умови для навчання персоналу в регіоні. Також дитячі центри можуть взяти на себе певні функції роз робки стандартів у цій галузі. Штатний розпис стаціонару на 6-9 ліжок може передбачати 2-3 посади лікарів-педіатрів (можливо, вузьких спеціалістів — анестезіоло га, невролога, психолога тощо), один з яких є керівником центру паліативної допомоги дітям — завідувачем відділення паліативної допомо ги стаціонару; 1 посаду середнього медичного персоналу на 1 ліжко; 3 посади молодшого ме дичного персоналу на стаціонар. З урахуванням цілодобового режиму роботи до штату бригади спеціалізованої амбулаторної паліативної до помоги рекомендовано включити 3 посади лікарів-педіатрів (керівник і заступник, а також один висококваліфікований лікар); 3 посади се реднього медичного персоналу з навичками па ліативного догляду; одну посаду координатора (наприклад, соціальний працівник/соціальний педагог або досвідчена медсестра зі знаннями основ менеджменту). Згадані працівники повинні мати відповідну кваліфікацію — додаткову осві ту в галузі паліативної медицини/паліативного догляду. Важливим напрямком роботи центру є інформування та консультування щодо соціаль но-правових можливостей отримання фінансової підтримки, допомоги під час заповнення клопо тань, надання рекомендацій клінікам і лікуючим лікарям, налагодження контактів з психосоціаль ними і консультаційними центрами та соціальни ми установами на місцях. Також у штаті має бути передбачена посада адміністратора (помічника лікаря/секретаря) для ведення документації та координації роботи бригади. Крім того, бажа но задіяти психолога і соціального працівника (у якості члена бригади або для забезпечення комплексного догляду за вмираючими дітьми та підлітками та ведення їх родин). Такі фахівці повинні мати додаткову освіту у сфері паліатив ного догляду, а також знання в галузі психології розвитку, діагностики та втручання у кризових

ситуаціях і посттравматичних реакцій у дітей і дорослих. У центрі паліативної допомоги дітям мають надаватися мультидисциплінарні послуги та залучатися фахівці різного профілю зі спеці альною освітою — це команда, куди входять лікарі-педіатри чи лікарі загальної практики-сі мейної медицини та консультанти (анестезіоло ги дитячі, неврологи дитячі, психіатри, онкологи тощо, соціальні працівники/соціальні педагоги, представники духовенства, психологи). Водно час у роботі центру суттєва роль відводиться волонтерам, які також мусять отримати спеці альну підготовку для роботи з паліативними пацієнтами. Волонтерська допомога очікується як від медичних, так і немедичних спеціалістів. Паліативна допомога дітям має бути тісно інтегрована в первинну медико-санітарну до помогу, що вимагає суттєвого вдосконалення відповідних навчальних програм і проектів. До того ж вона зобов’язана стати невід’ємною складовою єдиного проекту Концепції соціаль ної педіатрії (комплексної медико-соціальної реабілітації дітей з обмеженнями життєдіяль ності), яка нині обговорюється в Україні. На часі її прийняття. У багатьох країнах світу існує рамкова по літика щодо паліативної допомоги, котра визначає основи діяльності держави в цьому напрямку — Україні варто активно працювати над розробкою такої політики, якщо вона дійсно налаштована на євроінтеграцію. Тож передусім держава мусить вивчити реальні потреби в палі ативній допомозі дітям, розробити та прийняти відомчі нормативні акти щодо порядку її надан ня та положення про центр/відділення паліатив ної допомоги дітям на мультидисциплінарній основі й створити відповідні реєстри пацієнтів. Розбудова мережі згаданих центрів потребує не лише регламентації з боку МОЗ України, а й належного фінансування їх діяльності, у тому числі із залученням благодійних коштів, виді лення державою ресурсу у вигляді приміщень, обладнання в лікарнях, автотранспорту, кадро вого потенціалу та створення інших умов для повноцінного функціонування. Розробка положення про мультидисциплінарну виїзну мобільну бригаду паліатив ної допомоги та затвердження нормативів її забезпечення також мають бути підкріплені адекватним фінансуванням. Не варто забувати про важливість реєстрації та виробництва на території України дитячих форм лікарських засобів для знеболювання. Окреме питання — реформування існую чих будинків дитини та дитячих інтернатів для дітей з інвалідністю системи Мінсоцполітики (у напрямку впровадження паліативної під тримки). До розбудови системи паліативної допомоги дітям мають бути залучені не державні організації, фонди, громадськість, проекти міжнародної технічної допомоги. І головне, що мають усвідомити держава й суспільство: зволікання з вирішенням озву чених питань злочинне, оскільки його ціна — втрачене дитинство або й життя. Адже, як відо мо, жодні багатства не варті сльози дитини.

ПАЛІАТИВНИЙ ДОГЛЯД МАЄ ПОЧИНАТИСЯ ВЖЕ ПІД ЧАС ОБГОВОРЕННЯ ДІАГНОЗУ, КОЛИ БАТЬКІВ І ДІТЕЙ ІНФОРМУЮТЬ ПРО ЗАХВОРЮВАННЯ, ЙОГО ПЕРЕБІГ І ПРОГНОЗ. ОСНОВНИМ ЗАВДАННЯМ ПАЛІАТИВНОЇ ДОПОМОГИ ДІТЯМ Є ЯКОМОГА ЕФЕКТИВНІШЕ ЛІКУВАННЯ ХВОРОБИ І ВІДНОВЛЕННЯ АБО ПОЛІПШЕННЯ ФІЗИЧНОГО СТАНУ ПАЦІЄНТА. ЦЕ ДАЄ ЗМОГУ ДІТЯМ ТА ПІДЛІТКАМ ВИСЛОВЛЮВАТИ І ЗАДОВОЛЬНЯТИ ВАЖЛИВІ ПСИХОЛОГІЧНІ, СОЦІАЛЬНІ Й ДУХОВНІ ПОТРЕБИ

С П Е Ц П Р О Е К Т: П А Л І АТ И В Н А Д О П О М О ГА У С В І Т І ТА В У К РА Ї Н І

ДИТЯЧИЙ ХОСПІС: ТУТ ЖИВЕ НАДІЯ Від виникнення ідеї до відкриття відділення паліативної допомоги «Дитячий хоспіс» минуло лише півтора року. Створювали нову лікувальну структуру при КЗОЗ «Харківська міська дитяча лікарня №5», як то кажуть, толокою — працювали не лише офіційні виконавці, а й комунальні організації міста, благодійні фонди, волонтери. Усі допомагали обладнати сучасний корпус, оточений зеленим моріжком, дитячими майданчиками та клумбами. На початку січня цього року тут з’явилися перші маленькі пацієнти з батьками. Тетяна ПРИХОДЬКО, головний лікар КЗОЗ «Харківська міська дитяча лікарня №5»

Захистити від болю та нещастя

БАТЬКИ МОЖУТЬ ПЕРЕБУВАТИ ПОРУЧ ІЗ ДІТЬМИ ЯК ПОСТІЙНО, ТАК І ТИМЧАСОВО. ДЛЯ ЦЬОГО СТВОРЕНІ ВСІ УМОВИ: ПАЛАТИ НА ДВОХ, У КОЖНІЙ З ЯКИХ Є СПЕЦІАЛЬНА КНОПКАПЕЙДЖЕР ДЛЯ ВИКЛИКУ МЕДПЕРСОНАЛУ В БУДЬ-ЯКИЙ ЧАС ДОБИ. У ДВЕРІ ПАЛАТ ВМОНТОВАНІ ВІКОНЦЯ, ЩОБ ЧЕРГОВА МЕДСЕСТРА МОГЛА, НЕ ТУРБУЮЧИ ПАЦІЄНТІВ, ЗАЗИРНУТИ ТА З’ЯСУВАТИ, ЧИ ВСЕ ГАРАЗД

Насамперед ми провели в місті соціально-епідеміологічні дослідження і виявили близько 500 дітей, які потребують професійної паліативної допомоги. Це маленькі пацієнти з інвалідністю групи А і обмеженим прогнозом життя у зв’язку з невиліковною хворобою та функціональними порушеннями життєдіяльності організму. За міжнародними стандартами, це діти з вадами розвитку, тяжкими наслідками пологових та інших травм, стійкими ураженнями центральної нервової системи, психологічними й генетичними порушеннями, онкологічними захворюваннями. Найбільше в реєстрі виявилося дітей з порушеннями центральної нервової системи й опорно-рухового апарату. Оскільки в нашій лікарні ще з 1996 року існувало 20 медико-соціальних ліжок, які практично виконували функції служби психологічної та паліативної допомоги дітям із тяжкою патологією, то вибір припав на наш колектив. Щоб розробити стратегію надання паліативної допомоги дітям, вивчили досвід країн Європи, Балтії, а також Білорусі та українських колег. Усюди існує суттєва різниця між наданням паліативної допомоги дорослим і дітям. За життя дітей медики в усьому світі борються до кінця. У гострих стадіях захворювань діти перебувають у спеціалізованих відділеннях, але за найменшого поліпшення стану їх направляють на абілітацію. Різниця саме в аналітичній схемі процесу абілітації — початкового формування здатності дитини рухатися, їсти, говорити, думати. У дітей дуже високий життєвий потенціал навіть за обмеженого прогнозу, утім, вони потребують особливого паліативного догляду. Тому ми не зловживаємо словом «хоспіс» і вибрали його особливу модель. Термін «паліативна допомога» походить від лат. pallium — «покривало», «плащ», тож ми намагаємося «огорнути» теплим і затишним плащем любові наших пацієнтів, захистити їх від болю і негараздів. Наша модель надання допомоги унікальна тим, що передбачає цілодобове перебування дитини в стаціонарі медичного закладу, чого немає в жодній іншій країні. У Білорусі та країнах Західної Європи, з досвідом яких ми знайомилися, це здебільшого денні стаціонари.

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

12 березня 2018 року

СПЕ Ц ПРОЕ К Т: П А ЛІ АТ ИВН А Д ОПОМОГА У СВІ Т І ТА В У К РА ЇНІ

Наша модель унікальна Перевага обраної в Харкові моделі надання паліативної допомоги дітям полягає в тому, що наше відділення створене на базі дитячої лікарні з відповідними методичними напрацюваннями, кадровою структурою, медичною інфраструктурою — реабітологією, діагностикою тощо. До того ж ми працюємо не тільки з відділеннями міської дитячої психоневрологічної лікарні, нам допомагають фахівці всіх без винятку дитячих медичних установ міста й області, а також хоспісу для дорослих, організованого на базі міської клінічної лікарні №17. Якщо дитина потрапила до нашого реєстру, усі її проблеми щодо полегшення життя вирішуємо спільно. Незвичайним є й те, що батьки можуть перебувати поруч із дітьми як постійно, так і тимчасово. Для цього створені всі умови: палати на двох, у кожній з яких є спеціальна кнопка-пейджер для виклику медперсоналу в будь-який час доби. У двері палат вмонтовані віконця, щоб чергова медсестра могла, не турбуючи пацієнтів, зазирнути та з’ясувати, чи все гаразд. У відділенні передбачені палати для лікування та реабілітації, інтенсивної терапії, оснащені сучасним лікувально-діагностичним устаткуванням, маніпуляційна, кабінети для логопеда, психолога, інших лікарів і медичного персоналу, зал лікувальної фізкультури та масажу, гідромасажна ванна. Окрім цього, обладнані місця відпочинку для батьків, кімната для волонтерів, затишний зал-хол для проведення нарад або дитячих свят. Наша головна мета — не тільки забезпечити тяжкохворим дітям і їх рідним сучасну висококваліфіковану медичну, соціальну та духовну допомогу, а й привнести у їх життя різноманітні цікаві події: ігри, свята, концерти, прогулянки, щоб не залишати сам на сам із хворобою та втратою рідних.

Надія помирає останньою Яким би не був діагноз, лікарі роблять ставку на розвиток дитини, а не на хворобу. Стан багатьох наших пацієнтів дуже важкий, тому терміни перебування розтягнуті до максимальних трьох місяців. До заходів з абілітації потрібно підходити обережно, щоб не спровокувати ускладнення хвороби. Летальних випадків поки немає, але траплялися дуже важкі пацієнти — і ми їх «витягували». Для цього в хоспісі є реанімаційна палата на три ліжко-місця, обладнана за останнім словом європейської та японської медицини. Менталітет українців такий, що батьки, як не було б важко, намагаються не залишати дітей одних у хоспісі. При цьому час, проведений у відділенні, багатьом із батьків допомагає відновити психологічну рівновагу.

Мама Микитки

«М

и з моїм Микиткою потрапили сюди після клінічної смерті з діагнозом гідроцефалія, реанімаційна хвороба, симптоматична епілепсія, ДЦП. Свого часу дитина починала ходити, розвиватися, а сьогоднішній прогноз: як Бог дасть. Але я вірю, що він виживе, і зі мною у це вірять всі фахівці паліативного відділення. У Микитки з’явилися міміка, інтелект, зменшився тонус. Зараз його годують без зонду, він реагує на спілкування — тобто потенціал є! Ми з лікарями і медсестрами сподіваємося на подальше поліпшення стану і робимо для цього все

МИ НАМАГАЄМОСЯ «ОГОРНУТИ» ТЕПЛИМ І ЗАТИШНИМ ПЛАЩЕМ ЛЮБОВІ НАШИХ ПАЦІЄНТІВ, ЗАХИСТИТИ ЇХ ВІД БОЛЮ І НЕГАРАЗДІВ. НАША МОДЕЛЬ НАДАННЯ ДОПОМОГИ УНІКАЛЬНА ТИМ, ЩО ПЕРЕДБАЧАЄ ЦІЛОДОБОВЕ ПЕРЕБУВАННЯ ДИТИНИ В СТАЦІОНАРІ МЕДИЧНОГО ЗАКЛАДУ, ЧОГО НЕМАЄ В ЖОДНІЙ ІНШІЙ КРАЇНІ

можливе. Раніше ми з сином лікувалися в Інституті нейрохірургії ім. А. П. Ромоданова НАПМ України, що в Києві, у різних харківських лікарнях, але такого догляду й умов, як тут, не бачили ніде. З моєю дитиною потрібно постійно займатися. В домашніх умовах зробити це практично неможливо, до того ж дуже дорого, а тут увесь догляд — безкоштовний. Крім того, у відділенні створені умови для допомоги батькам. Я можу кудись вийти і не хвилюватися за свого сина, адже він — у надійних руках професіоналів».

Віддати дітям усе — інакше в хоспісі не можна Харківський дитячий хоспіс ще не повністю розкрив свій потенціал. За розрахунками ВООЗ, на 10 тис. дітей має бути одне паліативне ліжко. У Харкові ж — близько 200 тис. дитячого населення і 500 дітей, внесених до реєстру хоспісу, тож виходить 20 ліжок. Важливо, аби ці місця були обладнані за тими самими міжнародними стандартами, що й у країнах з передовою медициною. На церемонії відкриття дитячого хоспісу був присутній Надзвичайний і Повноважний Посол Японії в Україні Сіґекі Сумі. Оглянувши відділення, дипломат визнав, що харків’яни досягли рівня світових стандартів надання паліативних послуг дітям. З дітьми працює мультидисциплінарна команда фахівців: у штаті окрім завідувачки відділення — 4 лікарі-педіатри, реабілітолог, психолог, логопед, 20 медсестер і 20 молодших медичних працівників. Усі вони витримали дуже серйозний конкурсний відбір. Багато медсестер мають величезний досвід. Наприклад, старша медична сестра Марина Калугіна працювала у відділенні реанімації міської лікарні невідкладної та швидкої допомоги, дільничною медсестрою у дитячій поліклініці; завідувачка відділення терапії Тетяна Машкіна — лікар-педіатр вищої категорії з понад 20-річним стажем роботи; психолог Станіслав Бєляєв набував досвіду у Харківській обласній спеціальній гімназії-інтернаті для сліпих дітей ім. В. Г. Короленка.

Cтаніслав БЄЛЯЄВ

«Я

закінчив курси психіатрії та психотерапії на базі ХМАПО. Постійно доводиться стикатися з людським горем, болем. Ми намагаємося надати дружню підтримку, створити домашню обстановку, навчити батьків, як витримати психологічне навантаження. Але існує ще й проблема професійного вигорання медиків, які працюють у паліативній галузі. Щоб допомогти їм, необхідні індивідуальні консультації з кожним співробітником. Зараз у нашому відділенні створюється кімната психологічного розвантаження, де я проводитиму аутогенні тренування. Робота важка, вигорання, звісно, відбувається, але потрібно навчитися абстрагуватися, особл иво молодшому медперсоналу, тим, у кого немає досвіду роботи з такими дітьми. Ті, хто прийшов сюди працювати, зробили це точно не через високі амбіції: тут кар’єри не побудуєш і грошей не заробиш. Така людина намагається більше віддавати, ніж брати, тому віддає дітям усі сили й енергію. Інакше у хоспісі не можна».

Плани на майбутнє У дитячій паліативній медицині має бути спадкоємність лікувального процесу, тож плануємо створювати виїзну паліативну службу, яка надаватиме послуги вдома. Поки що лікарня має лише один службовий автомобіль, який на першу ж вимогу надаємо хоспісу. Пацієнтів привозять і відвозять додому, до них доставляють консультантів з інших лікарень. У недалекому майбутньому плануємо укомплектувати постійні бригади, до яких увійдуть медики, психологи та, у разі пот реби, представники церкви, щоб постійно

супроводжувати хвору дитину. Адже після виписування зі стаціонару дітей беруть на облік у поліклініках за місцем проживання, де не всі й не завжди знають, як із ними поводитися. Тому в будь-який час маленькі пацієнти мають бути під професійним наглядом, а також повинні мати можливість повернутися у хоспіс. Так працює паліативна медицина в усьому світі. І у нас в Україні як стаціонарні відділення, так і виїзні бригади просто необхідні. Ольга ФАЛЬКО, спеціально для «ВЗ»

МОВОЮ ЦИФР  У Харківському дитячому хоспісі налічується 20 ліжко-місць.  У штатному розписі закладу: 4 лікаріпедіатри, реабілітолог, психолог, логопед, 20 медсестер і 20 молодших медичних сестер.  Стаціонарне паліативне дитяче відділення розташоване в окремій двоповерховій споруді загальною площею понад 724 кв. м.  Вартість одного ліжко-місця за добу перебування — 664 грн. Близько 20% покриваються завдяки благодійним внескам, решта коштів надходить із бюджету міста. Для пацієнтів перебування безкоштовне.  На чотириразове харчування однієї дитини виділяється 34 грн на добу.  Максимальний термін перебування в стаціонарі пацієнтів та їх батьків — 90 днів.  На ремонт та облаштування дитячого хоспісу з бюджету міста було витрачено майже 10 млн грн. Крім цього, було використано 500 тис. грн коштів благодійних фондів, комунальних підприємств і фізичних осіб-благодійників.

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ ВІННИЧЧИНА

МЕДИЧНА РЕФОРМА:

ВИГЛЯД ЗНИЗУ

На Вінниччині медична реформа стартувала зі зміни форми управління медичних закладів. На початок лютого 8 із 41 ЦПМСД набули статусу некомерційного комунального підприємства. Зараз лікарі чекають на отримання електронного підпису та зразка декларації, яку укладатимуть із пацієнтами. Найбільше ж радіють тому, що тепер окрім звичних фонендоскопів і стосу паперів кожен медик матиме комп’ютер, навіть у селі. Уся робота проводитиметься в електронному режимі, у єдиному реєстрі пацієнтів. Реформа має бути, визнають лікарі, та наразі існує ще багато запитань, які конче потребують відповідей.

Василь МИКОЛЮК, головний лікар КУ «Могилів-Подільська окружна лікарня інтенсивного лікування»

аша лікарня була однією з перших, на базі якої запрацювала амбулаторія загальної практики-сімейної медицини. Нині заклад надає вторинну медичну допомогу (у ньому — 81 лікар і 230 середніх медичних працівників). У складі лікарні функціонує консультативнодіагностична поліклініка, де ведуть амбулаторний прийом фахівці 26 спеціальностей, у тому числі 10 дитячих. Щороку лікарі цієї поліклініки обслуговують близько 220 тис. викликів. І хоча в цьому році зміни нас не торкнуться, ми чекаємо реформи, бо в першу чергу маємо надію на поліпшення матеріально-технічної бази. Нині зношеність наявної медичної апаратури становить 60-70%, тому необхідно дооснастити структурні підрозділи сучасним медичним обладнанням. Якщо говорити про плюси та мінуси впроваджених нововведень, то передусім слід виокремити поліпшення системи фінансування потреб пацієнта (перехід на принцип «Гроші йдуть за пацієнтом»), що сприятиме ефективнішому використанню ресурсів. Лікарі й лікарні конкуруватимуть за пацієнтів, а отже, постійно підвищуватимуть кваліфікаційний рівень. Позитивним моментом є й реімбурсація — спів-

оплата за надану медичну допомогу. Частину коштів виділятиме держава, частину оплачуватиме пацієнт з власної кишені чи за допомогою страхових компаній. Плюсами також є перехід на міжнародні протоколи і стандартизація, що дасть змогу підвищувати якість надання медичної допомоги. Мінусами реформи, на мою думку, є оптимізація кількості лікарень у межах госпітального округу. Реформа передбачає посилення первинної ланки і перепрофілізацію частини лікарень округу. Також незрозумілим залишається механізм розподілення співоплати і формування тарифів. Торік загальний бюджет нашої лікарні становив понад 67 млн грн, зокрема з місцевого бюджету було виділено 12 млн грн. Звичайно, цих коштів для ідеального забезпечення потреб закладу не вистачає, проте завдяки ним ми мали змогу повністю розрахуватися за спожиті енергоносії й комунальні послуги, покращити умови харчування стаціонарних хворих, здійснити поточний ремонт приміщень консультативно-діагностичної поліклініки, реконструкцію харчоблоку із застосуванням заходів з енергозбереження, придбати вкрай необхідні закладу сухожарові шафи та забезпечити в повному обсязі реімбурсацію препаратів інсуліну хворим на цукровий діабет. Згідно з планом реалізації реформи Національна служба здоров’я України платитиме за обслуговування хворих тільки на первинці. А от розрахунки оплати послуг вторинної і третинної ланок медичної допомоги досі тривають, тому ми поки що не можемо скласти прогнозований бюджет для нашого закладу.

Віктор ЗАТИРКА, головний лікар КУ «Томашпільський районний медичний центр первинної медикосанітарної допомоги»

Василь МАКЕДОНСЬКИЙ, головний лікар КЗ «Калинівський міський центр первинної медико-санітарної допомоги»

аразі складно говорити про реформу, бо спочатку треба побачити її в дії. Зараз тільки на папері окреслено те, що має бути, але очевидно, що система, яка існувала, є збитковою, і її вже давно слід було змінювати. Гроші повинні виділятися не на ліжко-місце незалежно від того, заповнене воно чи ні, а на конкретну послугу, яку надаватиме лікарня. Іншими словами: забив цвях — отримав гроші. Згідно з реформою буде створено Національну службу здоров’я України, через яку держава й надалі покриватиме витрати на надання невідкладної, первинної та паліативної медичної допомоги. Так, держава платитиме лікарю первинної ланки щорічно 370 грн за одного пацієнта без урахування відповідних вікових коефіцієнтів. Але досі ми не знаємо вартості тієї чи іншої послуги — ціну не складено, невідомим залишається і перелік того, які саме послуги ми зможемо надавати й на чому заробляти. Позитивним моментом є те, що тепер ми не прив’язуємося до таблиці оплати праці медиків. Матимемо автономію і зможемо за рішеннями комісії індивідуально встановлювати відповідну зарплату, звичайно, якщо фонд оплати праці буде достатнім. На сьогодні наш центр обслуговує 20 тис.

ДЕРЖАВА ПЛАТИТИМЕ ЛІКАРЮ ПЕРВИННОЇ ЛАНКИ ЩОРІЧНО 370 ГРН ЗА ОДНОГО ПАЦІЄНТА БЕЗ УРАХУВАННЯ ВІДПОВІДНИХ ВІКОВИХ КОЕФІЦІЄНТІВ. АЛЕ ДОСІ МИ НЕ ЗНАЄМО ВАРТОСТІ ТІЄЇ ЧИ ІНШОЇ ПОСЛУГИ — ЦІНУ НЕ СКЛАДЕНО, НЕВІДОМИМ ЗАЛИШАЄТЬСЯ І ПЕРЕЛІК ТОГО, ЯКІ САМЕ ПОСЛУГИ МИ ЗМОЖЕМО НАДАВАТИ Й НА ЧОМУ ЗАРОБЛЯТИ

осіб, а це — щонайменше 2 млн грн з державного бюджету. Ця сума, згідно з прогнозами, дасть нам змогу підвищити і якість послуг, і зарплати. Зараз у нас 100-відсоткове забезпечення кадрами, але жоден лікар не обслуговує 2 тис. пацієнтів, у середньому — 1450-1500, і цього достатньо для якісного надання медичної допомоги. Щодо обладнання, то матеріально-технічна база поліпшується, зокрема й за рахунок місцевого бюджету. Так, у цьому році нам додатково виділили 2,5 млн грн на придбання обладнання, тож плануємо купити УЗД-апарат, завдяки чому вдасться скоротити чергу на цей вид обстеження, який на сьогодні вже є рутинним.

аш заклад об’єднує 6 амбулаторій і 15 ФАПів, обслуговує понад 17,7 тис. осіб. В усіх установах охорони здоров’я первинної ланки району створені належні умови для комфортного та якісного обслуговування населення завдяки проведеним протягом минулих років ремонтним роботам і повному забезпеченню медпрацівників комп’ютерною технікою. Центр обладнаний інтернет-зв’язком, під’єднаний до медичної інформаційної системи, а тому ми готові працювати над створенням єдиного медичного простору, тобто єдиної електронної системи охорони здоров’я, яка міститиме реєстри пацієнтів та інші бази даних. Вважаю це однією з найважливіших умов успіху реформи галузі. Радує й те, що в новаціях, які сьогодні відбуваються, важливим аспектом є впровадження телемедицини. При цьому виникають і побоювання щодо значного збільшення навантаження на лікаря, оскільки МОЗ України пропонує орієнтуватися на норматив із розрахунку 2 тис. пацієнтів на одного сімейного лікаря, що, за словами фахівців, буде непосильним тягарем. Потрібно враховувати і той аспект, що в місті, виходячи зі щільності населення, один лікар може обслуговувати достатню кількість жителів у межах навіть одного кварталу, тоді як у деяких районах, особливо у сільській місцевості, де в населеному пункті чисельність мешканців становить кілька сотень, радіус обслуговування може сягати кількох десятків кілометрів. Безперечно, надавати доступну медичну допомогу мешканцям таких населених пунктів, дотримуючись нормативу, запропонованого МОЗ України, буде складно — доведеться принаймні забезпечити медиків із невеликих сіл і селищ транспортом. Є й кадрові проблеми. Нині штат укомплектований, але молоді не вистачає, більшість медиків — передпенсійного та пенсійного віку. Молодих фахівців треба мотивувати і достойною зарплатою, і житлом. Цей нюанс реформа також передбачає, але чи вдасться його реалізувати? Пострадянська медицина давно вимагала змін, однак нині головне питання полягає в тому, наскільки ефективними стануть ці зміни і чи будуть виконані обіцянки, які декларує держава.

Василь КОВАЛЬ, заступник головного лікаря КЗ «Центр первинної медикосанітарної допомоги» Іллінецької районної ради

отілося б детальніше знати про перспективи розвитку первинної ланки в розрізі медичної реформи, причому не на один рік, а хоча б на п’ять. Адже на сьогодні без відповіді залиша-

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ

12 березня 2018 року

ється ще чимало питань, передусім щодо того, як розвиватиметься медицина в ОТГ і за чий рахунок. У нашому районі нині створено дві ОТГ — Іллінецьку та Дашівську. Й уже зараз ми помічаємо: кадрове забезпечення на первинному рівні в одній із них є недостатнім. А коли зважити на те, що первинний рівень повинен вирішувати колосальну кількість діагностичних, профілактичних і власне лікувальних завдань, мати необхідний інструментарій і обладнання для проведення обстежень, то сільські громади із чисельністю до 5 тис. не зможуть впоратися з матеріальним забезпеченням медзакладів. Тобто вимоги, яку ставлять перед первинною медициною, громада вирішити не зможе. Тоді виходить, що одна частина району отримає досить якісні послуги й матиме потужну матеріально-технічну базу, а інша через брак кадрів й обладнання — низькі за якістю послуги, позбавлена лабораторних досліджень і навіть рентгенапарата. Незрозумілим залишається і те, що мають робити люди, які не ввійшли до жодної з громад, — це приблизно 2,5 тис. осіб. Вони стали заручниками ситуації, залишившись без лікарів на місці. І вже зараз нам повідомляють про випадки, коли хворі ходять від амбулаторії до амбулаторії, а їм кажуть: «Ви не наші». Сподіваюся, коли почнуть укладати декларації на медобслуговування, цю ситуацію вдасться виправити, бо кожен лікар буде зацікавлений набрати необхідну кількість пацієнтів. Але чи захочуть люди з віддалених сіл обслуговуватися в районному центрі? Це питання також залишається відкритим. Тому, очевидно, мав би бути розроблений на рівні держави механізм, що підказав би, як виправити ситуацію.

УЖЕ ЗАРАЗ НАМ ПОВІДОМЛЯЮТЬ ПРО ВИПАДКИ, КОЛИ ХВОРІ ХОДЯТЬ ВІД АМБУЛАТОРІЇ ДО АМБУЛАТОРІЇ, А ЇМ КАЖУТЬ: «ВИ НЕ НАШІ». СПОДІВАЮСЯ, КОЛИ ПОЧНУТЬ УКЛАДАТИ ДЕКЛАРАЦІЇ НА МЕДОБСЛУГОВУВАННЯ, ЦЮ СИТУАЦІЮ ВДАСТЬСЯ ВИПРАВИТИ

Вадим ЧЕРНЕГА, головний лікар КЗ «Немирівський міський центр первинної медико-санітарної допомоги»

аш центр обслуговує близько 15,5 тис. пацієнтів Немирівської об’єднаної територіальної громади. У його структурі — дві амбулаторії та 8 фельдшерських пунктів. Штат укомплектований майже на 100% — 10 лікарів і 30 середніх медичних працівників. Завдяки підтримці місцевої влади та підприємців вдалося поліпшити матеріально-технічну базу закладу. Серед останніх придбань — аналізатори (біохімічний та гематологічний) для проведення клінічних аналізів, на часі купівля ще кількох електрокардіографів із можливістю дистанційної передачі ЕКГ та доукомплектування закладів глюкометрами, що дасть змогу забезпечити кожного

практикуючого лікаря необхідним обладнанням для первинного огляду пацієнтів, адже готуємося до того, аби бути конкурентоспроможними на ринку надання медичних послуг. Крім того, нині триває тендерна процедура щодо закупівлі автомобіля. На останній сесії міськради вже ухвалено рішення про реорганізацію закладу — іншими словами, про перетворення комунальної установи на комунальне підприємство, як і передбачає нинішня медична реформа. На сьогодні однозначним її плюсом є те, що до медицини в держави нарешті дійшли руки, і лікар може отримати мотивацію у вигляді заробітної плати та поліпшених умов роботи. Але залишається ще багато невирішених питань. Наприклад, які механізми оплати праці у сільській амбулаторії, де працює один лікар, що має в підпорядкуванні 5 фельдшерів на фельдшерських пунктах у віддалених селах й обслуговує трохи більше 2 тис. населення? Така амбулаторія працює у нас у селі Гостинне. Або ж як здійснюватиметься оплата праці молодого фахівця і жінок, котрі виходять на роботу з декретної відпустки?

Ще одне питання стосується відшкодування вартості ліків пільговикам згідно з Постановою №1303, а саме: які бюджети здійснюватимуть компенсацію? Коли місцеві, то як тоді працюватиме екстратериторіальний принцип, адже пацієнт обирає лікаря незалежно від місця реєстрації? По-друге, реформа не визначає тривалості обслуговування пацієнтів у того чи іншого лікаря. Фактично, дозволяє сьогодні відвідати одного, а завтра — іншого. Неможливо й визначити навантаження на фахівця, бо пацієнт не має обмежень у кількості та часі звернень до лікаря. Третє питання, яке ми неодноразово порушували, стосується дозволу на роботу аптечних закладів при ФАПах, щоб люди могли без проблем придбати ліки, особливо це важливо для віддалених сіл. Адже на сьогодні пацієнти звертаються по допомогу до фельдшерів, а вони не можуть здійснювати реалізацію препаратів, бо це не входить у їх обов’язки. Тобто проблем іще дуже багато, і важливо, аби нас чули та бралися за їх вирішення. Олеся ШУТКЕВИЧ, спеціально для «ВЗ», м. Вінниця

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ ТЕРНОПІЛЬЩИНА

ЗМАГАЛИСЯ ШВИДКІ ІІІ Всеукраїнський зимовий чемпіонат бригад швидкої медичної допомоги з міжнародною участю «Кременецькі медичні ралі-2018» відбувся в умовах, максимально наближених до реальних та ще й ускладнених гірським рельєфом. Участь у ньому взяли майже 300 медиків.

еред 32 команд, які змагалися за першість, 18 представляли різні регіони України (враховуючи Донеччину), іще 6 команд завітали з Республіки Польща, Литви та Ізраїлю. Крім того, 4 учасники представляли вищі навчальні медичні заклади, 2 — приватні клініки. Також долучилися команда шпиталю прикордонників зі Львова та збірна медичних закладів силових структур.

Перше місце вибороли медики Хмельницького обласного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, друге посіли представники Буковини, третє — Волині. Крім того, у рамках програми чемпіонату було проведено Всеукраїнську науково-практичну конференцію з міжнародною участю «Актуальні проблеми екстреної медичної допомоги і

медицини катастроф». Її учасники аналізували рівень підготовки працівників системи екстреної медичної допомоги та шукали шляхи його вдосконалення. За матеріалами офіційного сайту Кременецької міської ради

ЧЕРК АЩИНА

ГРОМАДА ПОТУРБУВАЛАСЯ ПРО ЗДОРОВ’Я ЛЮДЕЙ Пункт медичної реформи щодо самостійного фінансування й організації медичної допомоги ОТГ на місцях сприйняли по-різному. У когось від нерозуміння процесів і неспроможності опустилися руки, а хтось почав активно працювати й уже може похвалитися результатами.

аме такою виявилася Білозірська ОТГ. У Білозір’ї, у реконструйованому приміщенні, нещодавно відкрився перший, організований ОТГ області, центр первинної медико-санітарної допомоги. Ремонт старої будівлі вдалося виконати за кошти державної субвенції — понад 2 млн грн,

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ ІМ. П. Л. ШУПИКА

ОГОЛОШУЄ КОНКУРС НА ЗАМІЩЕННЯ ТАКИХ ПОСАД: завідувачів кафедр: судової медицини (1 посада на 1 ст.), гематології та трансфузіології (1 посада на 1 ст.); доцентів кафедр: фармацевтичної технології та біофармації (1 посада на 1 ст.), психіатрії, психотерапії та медичної психології (1 посада на 1 ст.); асистентів кафедр: іноземних мов (1 посада на 1 ст.), нейрохірургії (1 посада на 1 ст.), акушерства, гінекології та репродуктології (1 посада на 0,5 ст.).

для обладнання сучасних кабінетів громада залучила кошти спонсорів і благодійників. Медичну допомогу в центрі надаватимуть 4 сімейних лікарі, терапевт і педіатр, також працюватимуть 11 медичних сестер. За словами головного лікаря закладу Анатолія Коваленка, Білозірська ОТГ створила

всі умови для залучення медичних фахівців, які приїхали сюди з інших областей. Громада надає лікарям житло, можливість пільгової сплати за комунальні послуги та гідну заробітну плату — до 10 тис. грн.

ПРИЙОМ ДОКУМЕНТІВ — 30 днів з дня опублікування оголошення. АДРЕСА АКАДЕМІЇ: 04112, м. Київ, вул. Дорогожицька, 9

За матеріалами «Укрінформ»

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ

12 березня 2018 року

РІВНЕНЩИНА

ВІДКРИЛИ СЕРЦЕВО-СУДИННИЙ ЦЕНТР У РАМКАХ ПРОЕКТУ СВІТОВОГО БАНКУ У Рівненській обласній клінічній лікарні запрацював серцево-судинний центр. Завершальною крапкою у його створенні став запуск надсучасного ангіографа Siemens, придбаного у рамках субпроекту «Підвищення ефективності лікування та профілактики хвороб системи кровообігу в Рівненській області на період з 2015 по 2020 роки», який у регіоні реалізують спільно зі Світовим банком.

Сергій РИБАЧОК, керівник групи консультаційної підтримки субпроекту «Підвищення ефективності лікування та профілактики хвороб системи кровообігу в Рівненській області на період з 2015 по 2020 роки», спільного зі Світовим банком проекту МОЗ «Поліпшення охорони здоров’я на службі у людей»

обота над створенням сучасного та потужного серцево-судинного центру на базі КЗ «Рівненська обласна клінічна лікарня» тривала майже два роки. За кошти

Світового банку було придбано обладнання, аналогічного якому у західному регіоні немає. Окрім ангіографа серцево-судинний центр отримав також кардіоваскулярний сканер для кардіологічного відділення, монітори для спост ереження за станом пацієнта, які встановлено біля кожного ліжка, апарат ШВЛ, обладнання для палат інтенсивної терапії, дефібрилятори, кардіографи, новий сучасний УЗ-апарат — усього 22 одиниці медичної техніки на суму понад 1 млн дол. Також Світовий банк профінансував навчання персоналу, який тут працюватиме. За умовами проекту, 10% коштів, необхідних для створення серцевосудинного центру, мала виділити й область. Тож за кошти з обласного бюджету (понад 3 млн грн) було виконано підготовку і ремонт приміщення для центру. Тепер медики РОКЛ можуть похвалитися тим, що їх центр є одним з найкращих в Україні. Новий ангіограф простоювати точно не буде. Тільки за п’ять днів його роботи медики вже прооперували 31 пацієнта. До слова, завдяки проекту серцево-

судинний центр оснащений всіма витратними матеріалами, яких вистачить на рік роботи. Зокрема, придбано 720 стентів — їх надаватимуть пацієнтам безоплатно. Також лікарня забезпечена стентами за центр алізованими державними поставками, але призначені вони тільки для хворих із гострим коронарним синдромом. Подібний серцево-судинний центр з ангіографом планують відкрити у Сарненській ЦРЛ. В області завдяки економії під час проведених закупівель з’явився резерв коштів, тож півроку тому група, яка працює над проектом, звернулася з проханням до Світового банку використати ці гроші для створення ще одного серцево-судинного центру у Сарнах, що дасть змогу швидко госпіталізовувати, а відтак надавати своєчасну допомогу пацієнтам із віддалених північних районів області. Дозвіл отримано, і наразі вже триває відповідна робота: розроблено передпроектні пропозиції, готується до ремонту приміщення для майбутнього центру, паралельно закупо-

вуватиметься необхідне обладнання. Серцево-судинний центр у Сарнах має запрацювати вже через рік-півтора. А в планах обласної влади — подальше забезпечення лікувальних установ області обладнанням. Зараз розглядається питання придбання другого ангіографа для обласної лікарні за умови співфінансування з державного й обласного бюдж етів. Також область очікує на реалізацію ще двох етапів закупівлі медичного обладнання для центральних районних лікарень і амбулаторій ЗПСМ у рамках проекту Світового банку. Завдяки цьому кардіологічні відділення буде оснащено кардіоваскулярними сканерами, велоергометрами і діагн остично-лабораторним устаткуванням, а сімейних лікарів озброять портативними кардіографами та іншим необхідним обладнанням для ефективного виявлення хворих із серцево-судинною патологією. Варто зауважити, що відколи в області почали реалізовувати проект Світового банку, вдалося чимало зробити. Так, придбали 17 автомобілів швидкої медичної допомоги, майже 900 лікарів пройшли фахове навчання. У найближчих планах — впровадження ІТ-технологій, зокрема електронн ої медичної системи, яка охопить всю область, і забезпечення лікарів комп’ютерами з підключенням до неї. Наразі в рамках проекту вже освоєно близько 3,5 млн дол. До березня ця сума зросте вдвічі і збільшуватиметься надалі з початком будівництва та ремонту амбулаторій. Загалом проект розрахований до 2020 року. Дана РОМАНЮК, спеціально для «ВЗ», м. Рівне

ТРИВАЄ ПЕРЕДПЛАТА НА ГАЗЕТУ «ВАШЕ ЗДОРОВ’Я» НА 2018 РІК! ПІЛЬГОВИЙ

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ДЛЯ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ:

86181

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ДЛЯ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ПЕРЕДПЛАТНИКІВ:

08198

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ДЛЯ ПІДПРИЄМСТВ І ОРГАНІЗАЦІЙ:

60965

1 міс.

28,10 грн

3 міс.

84,30 грн

6 міс.

168,60 грн

9 міс.

232,90грн

1 міс.

41,60грн

3 міс.

124,80 грн

6 міс.

249,60 грн

9 міс.

376,40 грн

1 міс.

49,60грн

3 міс.

148,80 грн

6 міс.

297,60 грн

9 міс.

446,40грн

• Передплату приймають усі відділення зв’язку «Укрпошти» • Онлайн-передплату можна здійснити на сайті ДП «Преса» за адресою: www.presa.ua

ЗА БІЛЬШ ДЕТАЛЬНОЮ ІНФОРМАЦІЄЮ ЗВЕРТАЙТЕСЯ В РЕДАКЦІЮ ГАЗЕТИ ТЕЛ./ФАКС: (044) 428 02 20 E-MAIL: VZS24@UKR.NET

ОСОБИСТИЙ ФАКТОР

ДЕНИС СКОРИЙ: ЯКЩО РЕФОРМИ НЕ ЗАПРАЦЮЮТЬ, В УКРАЇНСЬКІЙ МЕДИЦИНІ НАСТАНЕ ДЕФОЛТ Задля того аби активно впливати на реформування галузі охорони здоров’я, доктор медичних наук, професор Денис Скорий рік тому вирішив відмовитися від роботи в одному з престижних харківських медичних закладів — Інституті загальної та невідкладної хірургії ім. В. Т. Зайцева НАМН України і подав документи на конкурс із заміщення вакантної посади головного лікаря Харківського обласного клінічного онкологічного центру, навколо якого саме вирував грандіозний скандал, пов’язаний з корупцією. Конкурс він виграв. З цього почалося нове життя — і у відомого хірурга, і у лікарні із сумнівною репутацією.

мета залишилася незмінною: лікувати людей. Але нова форма власності дає деякі переваги в досягненні цієї мети. Це певна свобода розпоряджатися коштами, засобами та професійними ресурсами підприємства, тобто автономія. Вона, звичайно, не дозволяє керівникові робити все, що йому заманеться. У статуті абсолютно чітко прописані рішення, які можна приймати самостійно, а які — спільно з власником, Харківською обласною радою, що представляє громаду Денис СКОРИЙ, генеральний області. директор комунального Проте зараз в онкоцентру з’явилася некомерційного підприємства «Обласний центр онкології», доктор можливість залучати інвестиції, замедичних наук, професор проваджувати державно-приватне партнерство і будь-яку міжнародну ВЗ На початку січня минулого року депу- співпрацю, що забезпечить належне тати Харківської обласної ради прийняли фінансування установи. Головне — рішення про створення першого в Україні налагодити чіткий і ефективний мекомунального некомерційного підпри- неджмент. Тому в першу чергу провели ємства «Обласний центр онкології», ви- реструктуризацію установи, відкрили передивши у такий спосіб автономізацію нові відділення, комп’ютеризували медзакладів, передбачену медичною ре- адміністративний сегмент — усю доформою. З вами облрада уклала контракт кументацію тепер ведемо винятково на п’ять років, довіривши посаду гене- в електронній формі. рального директора. Що дала старій Наведу два приклади реструктурилікарні зміна форми власності та назви зації, дозволеної статутом. Торік ми посади її керівника? створили нове високоспеціалізоване — Комунальні некомерційні медич- відділення онкохірургії печінки та ні підприємства в країні до нас уже підшлункової залози, яких, до речі, в існували, але онкологічний заклад Україні тільки два. Там перебуває батакого типу, дійсно, перший. І тут не гато важких пацієнтів, а лікувальний важливо, яка посада у його керівни- процес потребує великої кількості ка — головний лікар чи директор. Це лікарів, медсестер, молодших медне має жодного значення, оскільки працівників. За рахунок оптимізації

кадрового складу в інших відділеннях змогли забезпечити необхідну кількість персоналу в новому. Також у нас є відділення хіміотерапії, де пацієнти перебувають недовго, але обіг ліжко-місць досить високий. Тут ми теж збільшили кількість медперсоналу. Тобто, коли раніше були обмежені певними стандартами штатного розпису, то тепер генеральний директор має право формувати його самостійно, раціонально використовуючи потенціал і можливості свого колективу. Що ж стосується фінансів, зокрема позабюджетних коштів, то в першу чергу використали їх для ремонту двох операційних і придбання хірургічного інструментарію, поліпшення умов перебування для пацієнтів, поточних ремонтів… Домовилися про оснащення операційних найнеобхіднішим сучасним устаткуванням, без якого неможливо було б проводити складні хірургічні втручання — частину обладнання передали благодійники. Те, що ми здатні заробляти гроші, використовуючи поки мізерні, але все-таки наявні можливості нової форми господарювання, зробило підприємство привабливим для інвесторів. Кошти нашого власника, виділені з обласного бюджету, ми витратили на придбання сучасного мамографа, а також на медичне устаткування оновлених операційних та реанімації.

УСПІХ ЛІКУВАННІ ВИЗНАЧАЄТЬСЯ НЕ ТІЛЬКИ БЛИСКУЧО ПРОВЕДЕНОЮ ОПЕРАЦІЄЮ. ВЕЛИКУ РОЛЬ ВІДІГРАЮТЬ АНЕСТЕЗІЯ, РЕАНІМАЦІЯ, ПІСЛЯОПЕРАЦІЙНИЙ ДОГЛЯД — РЕЗУЛЬТАТ РОБОТИ ВСЬОГО КОЛЕКТИВУ

ВЗ Як реструктуризація підприємства в цілому й оптимізація хірургії вплинули на виконання колективом онкоцентру свого головного завдання — поліпшення результатів лікувального процесу? — Оптимізація хірургії відповідно до міжнародних стандартів сприяла чіткішому визначенню показань до хірургічного втручання. Тобто ми почали оперувати тих хворих, яких раніше вважали неоперабельними. Завдяки цьому за рік провели 4 тис. оперативних втручань, що на 500 більше, ніж у 2016-му, а всього проліковано понад 18 тис. стаціонарних і 70 тис. амбулаторних хворих. Нам вдалося знизити госпітальну летальність практично вдвічі, а післяопераційну — у 1,5 разу. І це з урахуванням суттєвого збільшення кількості хірургічних втручань та підвищення їх складності. Зараз ми проводимо високотехнологічні операції, які виконують лише в деяких онкоцентрах світу і про які раніше в Харкові навіть не мріяли. Наприклад, уперше в Україні лапароскопічно прооперували пацієнта, у якого печінка була вражена пухлиною майже на 80%. Також уперше на східній Україні видалили пухлину головки підшлункової залози, що вже вростала в артеріальні судини. У світі таких хірургічних втручань проведено не більше ста, а в Україні — одиниці. Усе це — командні показники. Адже успіх лікування визначається не тільки блискучо проведеною операцією. Велику роль відіграють анестезія, реанімація, післяопераційний догляд — результат роботи всього колективу. На наше запрошення до Харкова приїхали працювати фахівці з Національного інституту раку, а також колеги з Дніпра і колишнього Донецького обласного протипухлинного центру. Минув рік, і вже здобуто певний дос від. Самостійно я нічого не зробив би, і тому вдячний команді, яка прийшла зі мною. У ній — дуже різні люди, але ми разом подолали багато труднощів. До того ж чимало співробітників, які працювали тут раніше, — дуже таланови-

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ОСОБИСТИЙ ФАКТОР

12 березня 2018 року

ті та надійні, є нашими однодумцями. Саме з їх допомогою ситуація в онкоцентрі змінилася. Звичайно, перевести колектив, що складається з понад 600 осіб, з одних рейок на інші — непрос то. Спочатку всі розділилися: хтось прийняв зміни доброзичливо, хтось у штики, а дехто спостерігав і вичікував. Але зрештою — команда є! ВЗ Щоб наважитися очолити колектив медичного підприємства з новою, незнайомою формою господарювання, одного бажання мало, потрібен досвід. Ви — доволі молода людина, а вже доктор медичних наук. Де набували досвіду? І чому саме у найскладнішій галузі вітчизняної медицини — онкології? — Я не вважаю себе молодим доктором наук, є й молодші. Народився, вчився і набував практичного досвіду у Харкові. Докторську дисертацію захистив у 35 років, працюючи в Інституті загальної та невідкладної хірургії ім. В. Т. Зайцева НАМН України, на тему хірургічного лікування об’ємних новоутворень печінки, більшість яких пов’язана з онкологією. До того працював рядовим хірургом Валківської районної лікарні, де доводилося стикатися з дуже різними патологіями. Стати лікарем вирішив іще в другому класі, коли на місяць потрапив до хірургічного відділення обласної дитячої лікарні. Там я по-хлопчачому захопився рішучістю, твердим характером і добротою завідувача відділення, який певний час уособлював для мене образ лікаря. Так сталося, що життя звело мене ще з одним напрочуд талановитим фахівцем — Олегом Геннадійовичем Котенком, завідувачем відділу трансплантації та хірургії печінки Національного інституту хірургії та трансплантології ім. О. О. Шалімова НАМН України, одним із кращих хірургів не тільки України, а й Європи. Сьогодні він обіймає посаду заступника директора з наукової роботи. Коли я побачив роботу його команди, познайомився з технологіями і можливостями, котрі дають шанс на життя онкологічним пацієнтам, за лікування яких ніхто інший не брався, то зрозумів: це — мій шлях. Потім була практика в Європі та Японії, а японці, як відомо, — справжні віртуози гепатобіліарної хірургії. Після роботи за кордоном відбулася переоцінка цінностей, і я зрозумів, що розвиватися далі потрібно у двох напрямках: особистому, удосконалюючи себе як хірурга, домагаючись ефективності в лікувальній роботі, і паралельно створювати систему, котра дасть змогу перенести частинку Японії або Європи в Україну. Хотілося все це зробити в рамках Інституту загальної та невідкладної хірургії ім. В. Т. Зайцева НАМН України у профільному відділенні... Але життя розпорядилося інакше: мені запропонували взяти участь у конкурсі. Я, звичайно, вагався, розмірковував, тому що мав зробити серйозний крок — перейти на роботу у заклад, котрий мав специфічну репутацію. Проте висунув свою кандидатуру і переміг. ВЗ Рік потому не шкодуєте про це рішення? — Ні, тому що рішення прийняте абсолютно свідомо — це новий етап розвитку. Усі процеси, що відбуваються на цьому шляху, використовую для реалізації тієї можливості, яку мені надала харківська громада. Замислюватися,

шкодую чи ні, неправильно. Це — інше життя, за рік якого ми зробили те, на що не могли спромогтися десятиліттями. Воно того варте. Проте нині в мене зовсім немає часу на сім’ю, і це — проблема. Але нинішній рік буде організованішим, оскільки у 2017-му всі питання вирішували в ручному режимі. Зараз закінчився етап планування у відділеннях нашого підприємства, а отже, будуть чітко систематизовані завдання та цілі: чим займатимемося, що для цього необхідно впровадити і які результати бажаємо отримати. Системний процес розпочато, і далі буде легше, хоча й не одразу, і не набагато. ВЗ Ви залишаєтеся практикуючим онкохірургом, до вас як до професора їдуть люди не тільки з Харківщини, а й з інших регіонів. Як змінився ваш робочий розклад? Скільки часу витрачаєте на медичну практику і на адміністрування? — Не можу цього достеменно сказати — не рахував. У наших хірургів п’ять операційних днів на тиждень, у мене — два-три. Як я вже казав, за рік у стаціонарі виконано понад 4 тис. операцій. Скільки з них моїх — не знаю, на адміністрування йде набагато більше часу. Але потрібно розуміти: якщо займатися тільки практичною медициною, то, скажімо, в моїй особі отримаємо ще одного фахівця, але не досягнемо загальних змін, на які розраховуємо. Тому близько 30% часу витрачаю на хірургічну практику, а решту — на адміністративну роботу. ВЗ На початку бесіди ви згадали про впровадження інформаційних технологій в організаційній роботі. Чи плануєте використовувати їх у лікувальній діяльності, наприклад, створити власний центр телемедицини? — Часто трапляється, що центром телемедицини називають лише кабінет із широкосмуговим інтернетом, де відбуваються контакти між лікувальними установами. Такого в нас поки немає. А хотілося б створити не тільки кабінет, а й систему, що дає змогу проводити регулярні консультації з фахівцями з інших клінік, колегами з райцентрів. Бо якщо установа чи окремий лікар замикаються в собі — прогресу не буде, розвиватися можна тільки в контакті з колегами. У нас дружні та плідні зв’язки з онкоцентрами України, Національним інститутом раку, Національним інс титутом хірургії та трансплантології ім. О. О. Шалімова НАМН України. Коли ми не можемо запропонувати пацієнтові необхідне йому лікування, у жодному разі не обмежуємося власними можливостями. З останніх прикладів: уперше в Україні в Національному інституті раку почали зас тосовувати методику лікування канцероматозу — HIPEC. Пацієнтів, яким показане таке лікування, консультуємо спільно з колегами з інституту та направляємо для проходження цієї процедури у їх клініки, а потім продовжуємо терапію в Харкові. Щодо зарубіжних центрів, то наші провідні фахівці володіють іноземними мовами і зв’язуються з колегами індивідуально. У складних ситуаціях за потреби в альтернативній думці користуємося особистими зв’язками. Хотілося б мати офіційний центр телемедицини, але його відсутність не обмежує наших професійних контактів.

ВЗ Наша газета неодноразово публікувала матеріали про перипетії створення в Харкові Міжнародного центру ядерної медицини на базі ННЦ ХФТІ та КЗОЗ «Харківський обласний клінічний онкологічний центр». Що вам відомо про стан цього унікального проекту і чи плануєте долучитися до нього? — Оскільки особисто я не брав участі у формуванні згаданого проекту і не маю жодної офіційної інформації про участь нашого закладу в його реалізації, то вважаю, що будь-які коментарі з цього приводу будуть неетичними. Але виробництво у Харкові діагностичних та терапевтичних медичних радіоізотопів, безумовно, значно покращило б забезпечення онкохворих променевою терапією. Проте під час останньої зустрічі з американськими колегами, причетними до реалізації проекту, це питання не порушувалося. Напевне, створення міжнародного центру призупинене через брак коштів. Дуже шкода, бо розвиток нового медичного й економічного напрямку в Україні сприяв би прогресу всієї віт чизняної онкології — як науки, так і практики. ВЗ Ви прийшли до обласного онкологічного центру після корупційного скандалу, пов’язаного із забезпеченням пацієнтів безкоштовними лікарськими препаратами. Що змінилося за рік? — Змінився власне підхід до вирішення цього питання. Ми дотримуємося принципу прозорості в розподілі не тільки бюджетних ліків, а й медикаментів та витратних матеріалів. Уся інформація з цього питання є у відкритому доступі, починаючи від сайтів МОЗ, обласного управління охорони здоров’я і закінчуючи списками, вивішеними у відділеннях. Крім того, восени минулого року створили комісію з представників громадських організацій, обласного управління охорони здоров’я, наших фахівців, яка розглядає історію кожного конкретного пацієнта, що потребує бюд жетних лікарських препаратів. Генеральний директор та інші керівники онкоцентру повністю відсторонені від розподілу ліків. Але щоб остаточно розвіяти сумніви хворих, на мій погляд, розподіляти препарати на основі реєстру пацієнтів має комп’ютерна програма, котра унемож ливлює вплив людини. Однак для цього повинен передусім запрацювати загальнодержавний реєстр. На сьогодні всі препарати, наявні в онкоцентрі, хворі отримують. Але вони в нас є не завжди і не в повному обсязі. Ситуація в онкології як у нашій області, так і в цілому по країні приблизно однакова: фінансування становить 16-17% від потреби. Але ж зараз практично щомісяця з’являються нові, ефективні, але вкрай дорогі препарати. Сучасний курс хіміотерапії, наприклад, може коштувати 100-150, а то й 200 тис. грн! Навіть для пацієнта, який проживає в Японії або Німеччині, він не завжди доступний, коли немає страховки, а що говорити про українців... Спробуйте за таких обставин підняти престиж галузі та авторитет лікарів! От і вважають хворі діагноз, встановлений онкологом, вироком, тоді як в інших країнах настрої значно оптимістичніші, бо там існує страхова медицина, приймаються системні державні рішення щодо лікування онкохворих. У нас цієї сис-

теми немає. Конституція декларує безкоштовне лікування, держава ж не в змозі його забезпечити, а кількість пацієнтів збільшується... І це велика проблема, що може зумовити серйозні соціальні заворушення. Вирішити її можна тільки з впровадженням страхової медицини. А перехід з однієї системи фінансування на іншу в перші роки буде дуже болючим, супровод жуватиметься видимістю провалів реформ. Однак інакше не можна. І замовчувати проблему теж не можна — від цього буде тільки гірше. ВЗ Ваш центр отримав фінансову самостійність дещо раніше від інших. Чи відчули вже фінансові переваги нових умов господарювання? І в чому вбачаєте позитив або ж негатив медичних реформ на вашому рівні? — Щодо фінансової складової діяльності некомерційного підприємства, то ми значно вільніше користуємося власними рахунками в банку порівняно з рахунками казначейства, коли потрібно було просити, домовлятися, узгоджувати тощо. За необхідності накопичені кошти можна одразу ж вкладати у лікувальний процес. Але в повному масштабі користуватися всіма можливостями, які надає така форма господарювання, ми не можемо, оскільки вона передбачає заробіток від основного виду діяльності — лікувального процесу. Сьогодні ж згідно з Конституцією України лікування пацієнтів здійснюється безкоштовно, тобто отримувати фінансову винагороду ми не можемо. Проте така можливість передбачається в рамках реформи, адже її головна ідея полягає в тому, що ми повинні свою медичну господарську діяльність вести на зароблені кошти, тобто отримувати дохід, надаючи медичні послуги за встановленими Кабінетом Міністрів розцінками. Механізм зрозумілий, він, звісно, породить конкуренцію між медичними установами, а це — шлях розвитку, який пройшли інші країни. У них системи охорони здоров’я різні, але скрізь їх організація ґрунтується на єдиному принципі: ніхто не виділяє гроші лише на існування медустанови. Клініка повинна відповідати стандартам надання медичної допомоги на сучасному рівні. Тому я підтримую реформи і щиро сподіваюся, що вони зможуть підняти нашу медицину до рівня світових стандартів. Вона дуже давно перебуває в критичному стані й тримається тільки на ентузіазмі кадрів, вихованих ще в минулому столітті. Молоді фахівці вже мають іншу думку та інший потенціал. Коли раніше основною мрією лікаря було влаштуватися на роботу в хорошу установу, то сьогодні молодий спеціаліст прагне отримати якісні практичні знання, а для цього — пройти стажування у Європі, де великий дефіцит лікарів. І нашій молоді виїхати туди — не проблема, однак для України це може перетворитися на катастрофу. Якщо реформи не запрацюють, в українській медицині настане дефолт. Особисто я вважаю, що реформи, може, ще не відпрацьовані, але вектор обрано правильний. Реалізовувати їх буде дуже непросто. Проте залишати все, як є, — абсолютно неприпустимо. Це шлях у нікуди, а нам потрібна перспектива розвитку. Ольга ФАЛЬКО, спеціально для «ВЗ»

РЕПОРТАЖ IЗ ГАРЯЧОЇ ТОЧКИ

ОСНОВНА ПРОБЛЕМА АРМІЇ — ВІДСУТНІСТЬ ДИСЦИПЛІНИ Немало медиків, які пішли служити в АТО добровольцями, зіткнулися в армії із зовсім іншою реальністю — не тією героїчно-романтичною, яку собі уявляли, а із важкою і часом жорсткою та непривабливою. Але, попри все, вони чесно виконують свій обов’язок, намагаючись змінити ситуацію на ліпше.

Юрій ГЕЙКО, лікар-судмедексперт Полтавського обласного бюро судово-медичної експертизи, старший лейтенант медичної служби

Навчання за принципом «галочки» Ще на початку 2014 року я рвався на фронт, оббивав пороги військкомату — не брали… Інколи здавалося, що робили це свідомо: патріотично налаштованим українцям відмовляли, тих же, хто ховався від мобілізації, відловлювали й відправляли служити. Пізніше мені, на жаль, довелося працювати саме з таким «контингентом». Охоплювало гірке розчарування й поставало питання: навіщо їх брали? Адже в армії мають служити свідомі громадяни! Тільки тоді вона може бути згуртованою, боєздатною і непереможною. У перші дні військових зіткнень я намагався хоч якось допомагати

фронту. Не брали в армію — став волонтером, організовував доставку гуманітарних вантажів нашим захисникам. Нарешті, у квітні 2015 року, мене призвали. То були об’єднані 4-та й 5-та хвилі мобілізації. Нас, лікарів, направили у військове містечко Городок, що на Київщині, на навчальну підготовку. Усі ми свого часу проходили такі заняття у медичних вишах на військових кафедрах. Очікували, що нас озброять новими практичними знаннями — відповідно до умов сучасної війни. Цього не сталося. Викладачі Української військово-медичної академії вбивали нам у голову непотрібну теорію, відірвану від нинішньої практики: як побудована медична служба Збройних сил, її структура, завдання… І це протягом п’яти тижнів! Складалося враження, що організатори проводили ці заняття, аби поставити «галочку». А в цей час тривожні думки бентежили душу: на фронті гинуть люди, нас покликали рятувати країну, а ми тут бездарно протираємо штани. Та й ставлення до нас було не як до лікарів-офіцерів, а як до зелених новобранців, хоча при цьому начальник курсів наголошував, що ми покликані змінити армію. Добре, що наприкінці практичні заняття провів для нас американський інструктор з тактичної медицини. За п’ять днів ми засвоїли все необхідне для надання першої

медичної допомоги на полі бою за стандартами НАТО. Мені це не знадобилося, бо служити довелося у військах, що не стоять на передовій. Але коли згодом на полігоні Широкий Лан я набирав санінструкторів, керувався саме цими вимогами. Ледь відібрав двадцятьох, та й ті не знали, як правильно накласти пов’язку, зробити ін’єкцію. Підготовка молодшого медичного персоналу, як виявилося, була на дуже низькому рівні, і це м’яко кажучи — медиками їх просто призначали.

Великий відсоток втрат на фронті — не бойові По закінченні підготовки сподівався, що направлять у зону бойових дій, але більшість із нас розподілили не за вузьким фахом й у підрозділи, котрі лише формувалися. Частина новобранців, зокрема і я, підписала згоду служити в якості лікаря загальної практики (військові лікарі працювали в госпіталях за вузьким фахом). Так я опинився у 43-й окремій артилерійській бригаді ЗСУ — призначили начмедом одного з артилерійських дивізіонів. Артилерія — бойовий щит Віт чизни, її опора та захист. Так нас учили на військовій кафедрі. Тож я очікував, що служать у ній свідомі, дисципліновані бійці-патріоти, які за покликом серця пішли в армію. Із цим романтичним уявленням до-

РЕАЛЬНІСТЬ ІНКОЛИ СТАВИЛА ЛІКАРЯ У БЕЗВИХІДНЕ СТАНОВИЩЕ. НАПРИКЛАД, ТАКИЙ ЗАСІБ, ЯК НАЛБУФІН, МАЄ БУТИ В АПТЕЧЦІ КОЖНОГО СОЛДАТА. АЛЕ ЯКЩО ЙОГО РОЗДАТИ ВСІМ, ПРЕПАРАТ ЗНИКНЕ З КОСМІЧНОЮ ШВИДКІСТЮ: НАРКОМАНИ ШВИДКО ВСЕ СПОЖИВУТЬ

велося розпрощатися, коли настала пора суворих армійських буднів. Рядові дивізіону займалися переважно обслуговуванням техніки, аби тримати її в належному стані та бойовій готовності. За час моєї служби в підрозділі прямих бойових зіткнень із противником не було. Служити доводилося то в пункті постійної дислокації, то в районі бойових дій, на лінії, де стояла артилерія. Якби хтось сказав мені раніше, що велика частка рядового складу мобілізованих виявиться хронічними алкоголіками — не повірив би. Але було, на жаль, саме так. Траплялися серед названого контингенту й особи із наркотичною залежністю, у минулому судимі, хворі на туберкульоз, гепатит… Як могли військкомати набирати таких?! Середній вік — від 30 до 45 років, зрілі чоловіки. Пиячили свідомо — твереза людина в цьому оточенні вважалася білою вороною. Пропивали спальні мішки, інший інвентар, міняли банку консерви на пляшку самогону… Дехто допивався до стану алкогольної епілепсії. В офіцерів інколи здавали нерви: щоб приборкати пияків, пускали в хід кулаки. Цей контингент називали «аватарами». А моя роль лікаря-«статиста» полягала в тому, щоб возити таких «хворих» на медичне освідчення, доправляти на гауптвахту, у суд, складати численні акти. Максимальне покарання, яке отримував питущий солдат, — зняття відсоткової надбавки. Зарплатна ж ставка залишалася — було на що пити далі. Реальність інколи ставила лікаря у безвихідне становище. Наприклад, такий засіб, як налбуфін, має бути в аптечці кожного солдата. Але якщо його роздати всім, препарат зникне з космічною швидкістю: наркомани швидко все споживуть. А відповідальність за списання — на лікареві, та й паперова тяганина теж на ньому. Сумно, але мушу визнати, що великий відсоток втрат на фронті — не бойові. Ось кілька прикладів. Бійці напилися до нестями й почали стріляти по своїх — є поранені та загиблі. Пішли гореслуживі у магазин, хильнули пляшку і дорогою у військову частину напоролися на власну ж «розтяжку». Гинули й від алкогольної інтоксикації. Якщо в крові померлого виявлено 5 проміле алкоголю, пишемо в акті: «Смерть настала від отруєння алкоголем», якщо менше — командири просять вказати іншу причину, скажімо «серцева недостатність». Як судмедексперт я знав, що насправді спричинило смерть. І дуже боляче все це було бачити, усвідомлювати та фіксувати. Траплялися й випадки самострілів. Дисципліна в підрозділі була вкрай низькою. Солдат у суперечці з підполковником міг послати останнього куди подалі або погрожувати офіцерові, і його за це жодного разу ніхто не покарав.

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

РЕПОРТАЖ IЗ ГАРЯЧОЇ ТОЧКИ

12 березня 2018 року

Коли одна неправда накладається на іншу Неправду в армії помічаєш неозброєним оком на всіх щаблях. Перша і найголовніша: там іде війна, а не АТО. Із великим запізненням це виправили в нещодавно прийнятому законі про деокупацію Донбасу. Друга неправда: призов на рік. Насправді ж менше року і трьох місяців ніхто не служить, а зазвичай строк відчутно більший. Із самого початку це було зрозуміло, то навіщо ж свідомо брехати? Грошове утримання в обіцянках було одним, а фактично виявлялося іншим, бо начфін у бригаді на свій розсуд міг щось «убавити», а щось і «прибавити». Ще одне: після закінчення вишу, де була військова кафед ра, мені присвоїли звання лейтенанта, згодом — старшого лейтенанта. Минуло понад 30 років, а звання те саме, хоча перед розподілом у війська нам обіцяли, що служба вплине на його підвищення. Після демобілізації більшість моїх колег-лікарів, як і я, так і залишилися в тому званні, у якому нас призивали. І коли одна подібна брехня накладається на іншу, настає розчарування. Ні, я не скаржуся, адже пішов служити добровольцем і викладався на повну. І поїхав в армію на власній машині, щоб допомагати ще й транспортом. Це й справді виручало на службі: не повезеш же одного солдата в лікарню автобусом! Обіцяли компенсовувати витрати на пальне, та й те залишилося тільки на словах: що в армії не дали одразу, не дадуть ніколи. Із транспортом у нас були серйозні проблеми. Не вистачало не тільки пального, а й запчастин. Я особисто звертався до земляківспонсорів і з Полтавщини привозив у підрозділ електроди, болгарки, набори ключів, гайки, медикаменти, перев’язувальний матеріал тощо. На жаль, і авторитет лікаря за відсутності справжнього порядку, чіткості, дисципліни теж був низький. Пробуєш закликати до совісті чергового п’яницю, а той зневажливо тобі: «Ти що, замполіт? Ти лікар — от і лікуй, бо мені погано…» Зазначу у зв’язку із цим таке: вільного часу в солдатів артилерійських військ достатньо, і він, на жаль, нічим не заповнений. От і «знемагають від дурощів» деякі, шукаючи пригод на свою і на наші голови. Я переконаний, що організація і бойової служби, і побуту, і вільного часу в армії має бути продумана до дрібниць. Не повинно бути часу на подібне в мобілізованого на війні!

Побут — теж дисципліна Як відомо, хронічні хвороби під впливом нових обставин, стресових ситуацій, порушення режиму харчування мають властивість загострюватися. Я постійно із цим стикався. Лікував радикуліти, артеріальну гіпертензію, вірусні інфекції, кишкові розлади тощо. Браку медичних препаратів на час моєї служби не було, і з харчуванням — більш-менш нормально. А от нехтування санітарними нормами фіксував часто. Наприклад, на місці дислокації свердловина для води і душова розміщені на відстані всього… 8 метрів одна від одної. Пояснюю,

НЕПРАВДУ В АРМІЇ ПОМІЧАЄШ НЕОЗБРОЄНИМ ОКОМ НА ВСІХ ЩАБЛЯХ. ПЕРША І НАЙГОЛОВНІША: ТАМ ІДЕ ВІЙНА, А НЕ АТО. ІЗ ВЕЛИКИМ ЗАПІЗНЕННЯМ ЦЕ ВИПРАВИЛИ В НЕЩОДАВНО ПРИЙНЯТОМУ ЗАКОНІ ПРО ДЕОКУПАЦІЮ ДОНБАСУ. ДРУГА НЕПРАВДА: ПРИЗОВ НА РІК. НАСПРАВДІ Ж МЕНШЕ РОКУ І ТРЬОХ МІСЯЦІВ НІХТО НЕ СЛУЖИТЬ, А ЗАЗВИЧАЙ СТРОК ВІДЧУТНО БІЛЬШИЙ. ІЗ САМОГО ПОЧАТКУ ЦЕ БУЛО ЗРОЗУМІЛО, ТО НАВІЩО Ж СВІДОМО БРЕХАТИ?

що це неприпустимо — потрібно, щоб вони були в різних кінцях розташування підрозділу, на суттєвій відстані, а ніхто не слухає. Як нас лідок, через певний час у вояків виявляємо токсикоінфекцію, і в туалетах — повний «аншлаг». Кишкові розлади — результат недотримання санітарно-гігієнічних норм, і вони переслідували нас постійно. Шкода, але й тут дисципліна була не в пошані, а методи покарання її порушників украй м’які, що й породжувало хвороби. А який із тебе боєць, якщо ти хворий?

Ситуацію треба виправляти На жаль, проблема номер один у нашій армії — дисципліна. Без неї воювати неможливо! Я 30 років тому пройшов службу в радянській армії і мушу визнати, що тоді дисципліна була набагато вища. Це слід негайно виправляти. І починати із призову — він має бути якісним, до армії повинні йти свідомі, патріотично налаштовані громадяни. Взірцем у цьому є для мене добровольчий батальйон (пізніше полк) «Азов», де панують прекрасний бойовий вишкіл, відповідальність всіх і кожного за справу, патріотизм і громадянська мужність. З готовністю пішов би служити туди, якби мав вибір. Проте помилковою була б думка, що вся наша артилерія складається із недисциплінованих і некерованих бійців. На щастя, є люди, і їх немало, що викликають гордість і вселяють надію. Це, зокрема, генерал-майор Іван Лісовий, який багато зробив для відродження української артилерії, а ще він — професіонал і патріот, чуйна, щира, доступна для бійців людина. Підполковник Олександр Коваленко — ми розуміли один одного з півпогляду. Це і лейтенант Іван Дуб — майбутнє української армії, побільше б таких офіцерів-артилеристів! Самосвідомість, самоконтроль, відповідальність, патріотизм і бажання служити Вітчизні — за такими принципами має формуватися українське військо, саме люди з такими якостями повинні поповнювати його лави. Я плекаю надію, що колись так і буде. А недоліки перших років бойового становлення армії відійдуть у минуле. Утім, наступні покоління або вчаться на уроках минулого, або залишаються неуками. Записала Ніна КОНДРАТЮК, спеціально для «ВЗ», м. Полтава

На бойовій позиції

Перехрестя волонтерських шляхів — Урзуф

Юрій Гейко з генерал-майором Іваном Лісовим і підполковником Олександром Коваленком (зліва направо)

РЕТРОСПЕКТИВА

МАЛЯРІЯ — ХВОРОБА, ЩО ЛІКУЄ У медицині, згідно з думкою класиків, усе має розвиватися еволюційним шляхом, але іноді революційні відкриття здатні вирішити проблеми і подарувати шанс на життя безнадійним хворим. Саме такою виявилася ідея нацькувати малярійний плазмодій на бліду спірохету.

о відкриття та поширення пеніциліну належного лікування сифілісу не існувало, й у пацієнтів, які відмовлялися труїтися токсичними ліками, через 10-20 років після первинного інфікування розвивався нейросифіліс. Найтяжча форма нейросифілісу — прогресуючий параліч, який виникав на тлі невпинної дегенерації нервової системи та перебігав із нападами судом, атаксією і загальним паралічем. Нещасні пацієнти переживали весь спектр психічних розладів: манію, депресію, параною, агресію, втрату пам’яті, дезорієнтацію й апатію, недарма прогресуючий параліч тоді називали також генералізованим паралічем божевільних. Саме він був основною причиною утримування хворих у притулках та психіатричних лікарнях з кінця XIX століття до 40-х років ХХ. За різними даними, на той час поширеність прогресуючого паралічу в усьому світі серед пацієнтів психіатричних закладів становила від 10 до 45%.

«Батько піротерапії» Цим безнадійним хворим узявся допомогти австралійський лікар Юліус Вагнер фон Яурегг (1857-1940). Він вивчав медицину у Відні й дуже активно цікавився психіатрією. Помітивши, що психічний стан пацієнтів з прогресуючим паралічем суттєво поліпшується після періоду підвищеної температури тіла, в 1894 році він розпочав експеримент з індукованою лихоманкою, причому малярійний плазмодій не був його першим «препаратом». Досліди проводили за участю пацієнтів з психозами, котрим робили ін’єкції туберкуліну, стрептококів рожі та тифозної вакцини. Цікаво, що генералізований параліч божевільних не розглядали як наслідок сифілісу аж до 1913 року, коли японський бактеріолог Хідей Ногучі довів зв’язок цього стану саме із Treponema pallidum. Варто також згадати, що в 1905 році імунолог Карл Ландштейнер, автор системи груп крові АВ0 і майбутній Нобелівський лауреат, опублікував результати своїх спостережень in vitro, під час яких висока температура тіла знищувала збудників сифілісу. Стабільні напади лихоманки міг забезпечити хіба що малярійний плазмодій. Отже, Вагнер фон Яурегг мав певні резони протестувати малярієтерапію на пацієнтах із прогре-

суючим паралічем. В 1919 році він опублікував свої висновки у статті під заголовком «Про вплив малярії на параліч божевільних». Результати були обнадійливими (як на той час): 3 із 9 пацієнтів повністю відновилися, у 3 спостерігали значне покращення стану, ситуація 2 ніяк не змінилася, а 1 помер від малярії. Відомості про успіх малярієтерапії в лікуванні прогресуючого паралічу миттєво поширилися по всьому світу: якщо плазмодій не вбивав спірохети, то принаймні суттєво гальмував прогресування сифілісу. У наукових статтях почали публікуватися протоколи, детальні описи експериментів та побічних явищ інноваційного лікування. Згідно з результатами одного апостеріорного аналізу 2460 таких випадків у 27,5% пацієнтів після малярієтерапії відбулося значне поліпшення стану. Цей прорив забезпечив австрійцю Нобелівську премію, яку він (єдиний серед психіатрів!) отримав у 1927 році. Відтоді малярієтерапія перетворилася на окрему дослідницьку галузь. Її почали активно вивчати, у тому числі вдавалися до спроб лікувати в такий спосіб інші психічні захворювання, зокрема шизофренію, маніакально-депресивний психоз, епілепсію тощо. Звісно, ефективність малярієтерапії ніколи не була проаналізована належним чином — це реально зробити лише у сучасних клінічних епідеміологічних дослідженнях. Однак згадана практика, яка дедалі більше поширювалася світом, допомогла принаймні частині хворих на нейросифіліс прожити довше. Малярієтерапія, безумовно, не є панацеєю, проте до відкриття і поширення пеніциліну цей метод залишався першою лінією лікування останніх стадій сифілісу. Важливо наголосити, що в ті часи прогресуючий параліч був невиліковним недугом, отже, віталися будь-які відчайдушні спроби його вилікувати, і така ситуація зберігалася аж до закінчення Другої світової війни.

Суперечливий ренесанс Утім, з часом від малярієтерапії таки відмовилися. Однак на початку 80-х років про неї знову згадали: людство зіткнулося з проблемою синдрому набутого імунодефіциту (СНІД). Оскільки антиретровірусної терапії ще не було, хворі гинули протягом 2 років після встановлення діагнозу.

ГАЗЕТА ВИХОДИТЬ ІЗ 1990 РОКУ

08198 60965 86181

ІНДЕКС ПІЛЬГОВИЙ ДЛЯ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ

СПІВЗАСНОВНИКИ ГАЗЕТИ: ПРОФСПІЛКА ПРАЦІВНИКІВ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ ТОВ «РЕДАКЦІЯ ГАЗЕТИ «ВАШЕ ЗДОРОВ’Я» Свідоцтво про реєстрацію КВ №22709-12609ПР від 30 травня 2017 року

НА ЗАХИСТІ ІНТЕРЕСІВ ЛІКАРІВ

ІНДЕКС ДЛЯ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ПЕРЕДПЛАТНИКІВ ІНДЕКС ДЛЯ ПІДПРИЄМСТВ Й ОРГАНІЗАЦІЙ

В 1987 році з’явився азидотимідин — перший противірусний препарат для боротьби з ВІЛ, а за ним й інші противірусні препарати, але, незважаючи на це, експерименти з використанням малярієтерапії у ВІЛ-інфікованих тривали ще у 90-ті та на самому початку ХХІ століття. В 1997 році китайські вчені опублікували результати дослідження Malariotherapy for HIV patients, у якому застосовували малярієтерапію у пацієнтів з ВІЛ-інфекцією. Ця робота спричинила шквал критики та порушила деякі етичні дилеми щодо застосування інфекційних агентів для лікування психічних захворювань. За основу автори взяли дані з ранніх наукових робіт із застосування малярієтерапії у пацієнтів з нейросифілісом. Вони докладно описали методологію, наприклад, те, що при інокуляції плазмодія застосовували по 10 мл гепаринізованої цільної крові хворого на малярію, а ВІЛ-інфіковані переживали по 10 циклів лихоманки. Також були представлені вимірювання вірусного навантаження, кількості CD4 та концентрації цитокінів плазми. Але, оскільки доклінічних чи клінічних даних, що підтверджували б результати експерименту, наведено не було, цю роботу прирівняли до досліджень з малярієтерапії, котрі проводили на початку ХХ століття. Крім того, невдовзі виявили, що в пацієнтів з ВІЛ-інфекцією, заражених плазмодієм, хвороба перебігала важче, ніж у осіб без коінфекції (що цілком логічно). Малярієтерапію намагалися також застосовувати в 1990 році для лікування хвороби Лайма: один американський лікар спричинив гучний скандал, відправивши групу хворих на бореліоз із Нью-Джерсі та Техасу до Мексики, аби вони змогли пройти там курс «терапії». З епідемією лихоманки Ебола інтерес до екзотичних методів терапії знову пожвавився. Метод Вагнера фон Яурегга згадали в Ліберії, де було проведено дослідження за участю 1182 хворих. За даними публікації 2017 року, у пацієнтів з коінфекцією спостерігали суттєво кращий прогноз порівняно із хворими лише на геморагічну лихоманку: серед перших показники смертності становили 27%, серед других — 52%. Підготувала Любомира ПРОТАСЮК, спеціально для «ВЗ»

Генеральний директор ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я»............. ЮЛІЯ НОВГОРОДСЬКА Головний редактор...............МАРИНА БУРМАКА

* ТОВАРНИЙ ЗНАК ЗА ЛІЦЕНЗІЄЮ

ВИДАВЕЦЬ: ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я»

Спеціальний кореспондент.......................СВІТЛАНА ТЕРНОВА Випусковий редактор...............ІРИНА ХОМЧУК

АДРЕСА: 04210, м. Київ, вул. Оболонська набережна, буд. 11, корп. 1

Редактор відділу оперативної інформації................................ТЕТЯНА КОЛІСНИК

ДЛЯ ЛИСТІВ: 04211, м. Київ, а/с 138

Літературне редагування та коректура..............................ЛАРИСА БОБРУЄНКО

ТЕЛ./ФАКС: (044) 428 02 20 E-MAIL: vz@vz.kiev.ua

Дизайн та верстка.................АННА ПЕРЕВЕРТЕНЬ

ФУ НД А МЕНТА ЛЬНІ РОЗБІЖНОСТІ

обелівська премія не була єдиним здобутком колеги та земляка Фрейда. У 1935 році Університет Единбурга присудив Юліусу Вагнеру фон Яуреггу премію Кемерона, а в 1937 році він отримав золоту медаль Американского комітету з дослідження сифілісу. Утім, поле діяльності віденського вченого не обмежувалося лікуванням сифілісу. Ранні свої роботи він присвятив терапії кретинізму за допомогою екстракту щитоподібної залози та низьких доз йодину. Також публікував роботи з генетики, судової психіатрії та соматичної етіології багатьох психічних розладів. Як член австрійської ради здоров’я Юліус Вагнер фон Яурегг допомагав розробляти важливі законодавчі акти із захисту прав психічнохворих та сформулював юридичне визначення божевілля. Юліуса Вагнера фон Яурегга, як і Зигмунда Фрейда, вважають одним із засновників віденської медичної школи, й так само, як і Фрейд, він намагався лікувати не лише наслідки сифілісу. Утім, не завжди великі мислять однаково — у багатьох питаннях ці двоє консенсусу так і не досягали. Наприклад, не дійшли згоди щодо лікування патології, яку потім назвали б «військовим неврозом», або «контузією», явища досить поширеного під час Першої світової війни: Вагнер фон Яурегг розглядав таких пацієнтів як симулянтів, натомість Фрейд застосовував для лікування душевних травм солдатів психоаналіз. Відомо, що Фрейд різко критикував й інші методи колеги: застосування гамівної сорочки й електротерапію. Утім, численні студенти, котрі навчалися у Вагнера фон Яурегга, досягли певних успіхів: вони активно публікувалися й практикували. Пізніше сам учений розповідав, що деякі з його учнів, які опублікували достатню кількість наукових робіт, могли б претендувати на Нобелівську премію — якщо не в галузі медицини, то в літературі точно!

Відповідальним за випуск номера є головний редактор. Редакція не завжди поділяє думку авторів публікацій. Редакція не несе відповідальності за зміст рекламних матеріалів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, прізвищ та імен, інших даних несуть автори публікацій. Листування з читачами ведеться тільки на сторінках газети, рукописи не рецензуються і не повертаються. Матеріали, що публікуються на правах реклами Друк офсетний. Умовних друк. арк. 2.

Загальний наклад 22 000 Замовлення №0510305 Віддруковано у ДВ «Преса України»: 03048, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 50.

Відділ реклами........................ІРИНА ПАВЛЕНКО ...............................................СВІТЛАНА КУРЧЕНКО

Виходить один раз на два тижні у п’ятницю