Ваше здоров'я № 13-14

МЕДИЧНА ГАЗЕТА УКРАЇНИ

№13-14 (1297-1298) 03.04.2015

ГАЗЕТА МОЗ УКРАЇНИ І ГАЛУЗЕВОЇ ПРОФСПІЛКИ

WWW.VZ.KIEV.UA

СКОРОЧЕННЯ МЕДПРАЦІВНИКІВ: ЕКОНОМІЯ З ЛЕТАЛЬНИМИ НАСЛІДКАМИ? Жодна зі спроб медичних реформ не обходилася без так званої оптимізації галузі, яка по суті оберталася скороченнями мережі та кад­ рів. Яких втрат очікувати від чергових намірів позбутися «зайвих» ліжок і лікарів? І чому відсотки «оптимізації» беСТОР. руться зі стелі?

6

НОВИНИ ВСІ ЗАЯВКИ НА РЕЄСТРАЦІЮ ЛІКІВ ВІДПРАЦЬОВАНІ НОВЕ МЕДОБЛАДНАННЯ МОЖЕ ПОТРАПИТИ В ПРИВАТНІ РУКИ ДЕРЖАВНІ ЛІКУВАЛЬНІ ПРОГРАМИ: ПРАВИЛА ГРИ БУДЕ ЗМІНЕНО МОЗ УЗЯЛОСЯ ЗА ЗАКОН ПРО ТРАНСПЛАНТАЦІЮ ТКАНИН ТА ОРГАНІВ УНІВЕРСИТЕТСЬКА КЛІНІКА: ХТО ЗА, А ХТО ПРОТИ?

2-5 СТОР.

ВИМОГА ДО РЕФОРМАТОРІВ — НЕ РУБАТИ З ПЛЕЧА Нас непокоять глобальні процеси — кардинальні реформи в охороні здоров’я. Дійсно, настав час удосконалити, покращити, переглянути систему організації надання медичної допомоги хворим. Водночас, складається враження, що замість удосконалення окремі галузі можуть, навпаки, постраждати. Адже, орієнтуючись на світові стандарти в медицині, ми повинні розуміти, що маємо інші СТОР. реалії і стандарти життя населення.

8

РОСІЙСЬКА РУЛЕТКА ДЛЯ УКРАЇНСЬКИХ ДІТЕЙ У двох держав наразі склалися дуже напружені відносини, аж до застосування зброї, проте одна з них продовжує закуповувати вакцини в іншої. Більше того робить це, незважаючи на невідповідність згаданих препаратів світовим стандартам і навіть на летальні випадки серед дітей. Такі дії з боку України виглядають як прихований суїцид і, звичайно, викликають безліч запитань. СТОР.

13

ЕПІДЕМІОЛОГІЯ ВІЙНИ: РЕАЛЬНІСТЬ ТА ІЛЮЗІЇ Досить високий рівень захворюваності на ВІЛ і туберкульоз серед цивільного населення був і залишається на територіях Донецької та Луганської областей. Сьогодні ці хвороби можуть бути перенесені в інші регіони біженцями, демобілізованими військовими. В останні роки в Україні під прикриттям реформування руйнували інфекційну, санітарно-епідеміологічну служби. Теперішня ситуація ще раз доводить необхідність розумного, виваженого підходу до проведення різноманітних реформ, аби не розгубити досвідчених фахівців. СТОР.

15

НОВИНИ НЕВІДК ЛА ДНО

ЗА КОНОТ ВОРЧІСТ Ь

ВСІ ЗАЯВКИ НА РЕЄСТРАЦІЮ ЛІКІВ ВІДПРАЦЬОВАНІ

«Н

а сьогодні МОЗ України опрацювало всі заявки, подані на реєстрацію чи перереєстрацію лікарських засобів відповідно до чинного законодавства», −— заявив Міністр охорони здоров’я Олександр Квіташвілі. Зокрема, він повідомив, що в період з 18 лютого по 12 березня цього

року зареєстровано 124 лікарські засоби, перереєстровано — 199, внесені зміни до реєстраційних матеріалів у 873 випадках, відмовлено в реєстрації/перереєстрації чи у внесенні змін до реєстраційних матеріалів — у 18 випадках. «МОЗ насамперед повинен контролювати якість запропонованих

МОЗ узялося за Закон про трансплантацію тканин та органів

суспільству медичних препаратів та лікарських засобів. Тож пришвидшення процесу реєстрації чи перереєстрації жодним чином не повинно впливати на якість перевірки», — додав Олександр Квіташвілі. За матеріалами прес-служби МОЗ України

П О РА Х У В А Л И — Р О З П Л А К А Л И С Я

ДЕРЖАВНІ ЛІКУВАЛЬНІ ПРОГРАМИ: ПРАВИЛА ГРИ БУДЕ ЗМІНЕНО

В

же в квітні МОЗ розпочне закупівлі препаратів за державними програмами, але проведений днями аудит показав, що з Державного бюджету реально покрити тільки 50% від потреби. Міністерство охорони здоров’я вже звернулося з цього приводу до Кабміну та Міністерства фінансів щодо збільшення фінансування цих програм та до міжнародних неурядових організацій — щоб покрити дефіцит ліків. Про це було повідомлено 27 березня 2015 р. в Укрінформі на брифінгу керівництва Міністерства охорони здоров’я України на тему «Державні лікувальні програми: результати аудиту ефективності і напрямки дієвих змін». Перед журналістами виступили Міністр охорони здоров’я України Олександр Квіташвілі, перший заступник Міністра Олександра Павленко, заступники Міністра Альона Терещенко та Ігор Перегінець. Нагадаємо, що сьогодні в системі охорони здоров’я України функціонують 8 державних програм та 11 централізованих заходів, що мають фінансуватися з Державного бюджету. У цьому році ними планується охопити понад 3,6 млн пацієнтів. Найбільш потужними є програми з протидії захворюванням на туберкульоз, ВІЛ/СНІД, гепатит, імунопрофілактики, лікування онкохворих, лікування важкохворих дітей (орфанні захворювання). «Аудит ефективності та доцільності державних лікувальних програм засвідчив, що, з одного боку, виділені на них у 2014 р. 2,7 млрд грн можна було б витратити більш ефективно, а з іншого, що існує значний ресурс для внут-

рішнього перерозподілу фінансів», — заявив Олександр Квіташвілі. Він повідомив, що одним із механізмів підвищення ефективності програм стане переведення частини з них (наприклад, програми з гемодіалізу) з фінансування витратних матеріалів на фінансування самої послуги. «Минулого тижня ми скасували накази МОЗ про номенклатурні комісії, а також про робочі групи, які перебирали на себе частину відповідальності за формування номенклатури лікарських засобів і технічних умов, — повідомила перший заступник Міністра охорони здоров’я Олександра Павленко. — «Взамін» буде створено єдина експертно-технічна група, яка працюватиме з усіма 19 програмами. У нас уже є кандидатури. Імена експертів озвучимо протягом 2 тижнів — після підписання відповідного наказу. Плануємо, що в групі буде 10 осіб, але до них залучатимуться вузькі спеціалісти та представники пацієнтських організацій». Крім того, О. Павленко зазначила, що МОЗ готує проект Постанови Уряду про затвердження оновленого Національного переліку основних лікарських засобів, до якого увійдуть зареєстровані препарати і на основі якого буде формуватися номенклатура держзакупівель з урахуванням затверджених протоколів лікування. Через міжнародні організації у 2015 році МОЗ планує закупити препарати за 4-ма програмами: імунізації, лікування туберкульозу, ВІЛ та гепатитів. Але цей перелік може бути розширений. Міністр охорони здоров’я Олександр Квіташвілі повідомив, що МОЗ скоротить терміни

поставки лікарських засобів при проведенні держзакупівель: «Мені незрозуміло, як можна давати на ввезення препаратів 180 днів. Це надто великий термін». Також він повідомив, що Міністерство намагається якнайшвидше впровадити практику відкритих, у тому числі електронних, торгів. Відповідаючи на запитання «ВЗ» стосовно запланованих новацій у системі закупівель щодо контролю за постачальниками ліків на території України, Олександр Квіташвілі доповів: «У МОЗ уже розроблена комп’ютерна програма, яка дає можливість у реальному часі бачити, що куди кому йде, що є в наявності в усіх 26 тис. лікарень країни. Торік ця програма не була запущена, і ви, звичайно, розумієте, чому. Не маючи точної інформації в реальному часі, можна було маніпулювати багатьма речами і впроваджувати різні темні схеми. Навіть грошей не треба для запуску цієї програми — просто натиснути на останню кнопку. І ми на неї натиснемо. Державні цільові програми — це зобов’язання держави перед народом. Одним із досягнень реформи стане те, що тепер відповідальність за їх реалізацію буде не розпорошена між безліччю експертів, а повністю покладена на конкретну команду МОЗ». Відносно графіку закупівлі та майбутніх поставок Міністр запевнив, що «не буде затримок і таких проблем, як у минулому році». Будемо сподіватися, що принаймні ця обіцянка очільника МОЗ перетвориться на реальність найближчим часом. Роман БАРАШЕВ, спеціально для «ВЗ»

Н А В І Щ О П Е Р Е П Л АЧ У В АТ И ?

МОЗ ПРОДОВЖУЄ ІГНОРУВАТИ ВІТЧИЗНЯНІ ЛІКИ І ЗАКУПОВУЄ ІМПОРТНІ

М

іністерство охорони здоров’я України, як і раніше, закуповує дорогі іноземні лікарські засоби, ігноруючи більш дешеві вітчизняні аналоги. Про це заявив Президент Всеукраїнської ради захисту прав та безпеки пацієнтів Віктор Сердюк. «Візьмемо, наприклад, ліки від ві-

2

русного гепатиту С. Навіщо закуповувати їх за кордоном, якщо є українські аналоги? В Україні курс місячного лікування таким препаратом коштує 5 тис. грн, закордонним аналогом — у 4 рази дорожче. Але МОЗ замість того, щоб давати дорогу українським лікам, забороняє їх збут і закуповує дорогі пре-

парати за кордоном», — зазначив експерт і нагадав, що за збереження старих схем з утиску вітчизняного виробника відповідають уже не «папєрєднікі», а представники нової влади. За матеріалами Golos.ua

П

ро це було повідомлено під час круглого столу «Проблеми законодавчого супроводу трансплантації в Україні» у Міністерстві охорони здоров’я. Головний позаштатний спеціаліст МОЗ України за спеціальністю «Трансплантологія», ректор Запорізької академії післядипломної освіти Олександр Ніконенко представив доповідь щодо стану трансплантації в Україні. На даний час діє Закон «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині», прийнятий у 1999 році. З моменту його прийняття відбулися організаційні зміни у сфері охорони здоров’я, виявилися прогалини та недоліки у його положеннях, через що виникла потреба у новій редакції. Таким змінам сприяла низка передумов, серед яких: недосконале державне регулювання медичних закладів, суперечливі положення Закону щодо презумпції незгоди стати донором анатомічних матеріалів у разі смерті, низька довіра населення до процедури, відсутність достатньої кількості закладів, що можуть забезпечувати надання хворим якісної медичної допомоги. Перший заступник Міністра Олександра Павленко зауважила, що при обговоренні нового проекту Закону про трансплантацію треба обов’язково розглянути бюджетні витрати від реалізації проекту та основи створення реєстру і відповідної служби в Україні. Олександра Павленко підкреслила необхідність обговорення питань моралі та інформаційної політики. Учасники круглого столу погодились, що процедура отримання анатомічних матеріалів ускладнена моральними та юридичними аспектами й передбачає двояке трактування, що відкриває двері зловживанням. Зміна умов і порядку трансплантації дозволить значно збільшити кількість органних та тканинних трансплантацій, знизить соціальну напругу в суспільстві та покращить міжнародний імідж України. За матеріалами прес-служби МОЗ України

! ПРЕЗИДЕНТ ЛИТВИ ДАЛЯ ГРІБАУСКАЙТЕ ПІД ЧАС ЗУСТРІЧІ З ПЕТРОМ ПОРОШЕНКОМ ЗАЯВИЛА, ЩО ЄС ПРОДОВЖИТЬ НАДАВАТИ ПІДТРИМКУ УКРАЇНІ — ЕКОНОМІЧНУ, ФІНАНСОВУ, КОНСУЛЬТАТИВНУ, А ЛИТВА ГОТОВА ВІДПРАВИТИ В НАШУ КРАЇНУ СВОЇХ МЕДИКІВ. За матеріалами прес-служби Президента України

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

НОВИНИ

3 квітня 2015 року

КО НФЛІК Т ІН Т ЕРЕС ІВ

ВІЙСЬКОВИЙ Ч АС

ВЛАДИСЛАВ ОНИЩЕНКО: «В УКРАЇНІ ДІЄ ПОТУЖНА СИСТЕМА ОБМАНУ ПАЦІЄНТІВ І ЛІКАРІВ»

«К

орупція в системі реєстрації ліків є набагато небезпечнішою, ніж корупція в системі державних закупівель, — заявив на брифінгу в агентстві Укрінформ Голова правління ВГО «Союз споживачів медичних послуг, лікарських засобів та виробів медичного призначення» Владислав Онищенко. — Через завищення цін під час тендерів крадуться народні гроші, а в разі реєстрації неефективних ліків, які не мають клінічного підтвердження ефективності та безпеки, крадеться здоров’я, а в деяких випадках — і життя наших співгромадян, а також викачуються значні кошти із сімейних бюджетів на придбання непотрібних та невивчених препаратів». Громадський діяч звернув увагу на те, що Міністерство закуповує за державні кошти препарати, які саме й зареєструвало, затверджує перелік ліків, які можна закуповувати за кошти місцевих бюджетів та виписувати пацієнтам, визначає порядок контролю якості лікарських засобів. Навіть діяльність цен-

?

трального органу виконавчої влади з реалізації державної політики у фармацевтичному секторі спрямовується й координується через МОЗ. Це, на думку В. Онищенка, призводить до конфлікту інтересів: Міністерство охорони здоров’я відає питаннями щодо допуску ліків на ринок та одночасно наглядає за їх безпекою. На думку фахівців «Союзу споживачів медичних послуг», доцільно створити єдиний регуляторний орган у сфері обігу лікарських засобів, як це відображено в оприлюдненому на сайті МОЗ України проекті закону, що передбачає передачу функцій, пов’язаних із реєстрацією ліків та наглядом за їх безпекою, від МОЗ Державній службі України з лікарських засобів. «А зараз МОЗ потрібно стільки всього затверджувати, погоджувати, здійснювати, видавати… Переважна більшість функцій не властива Міністерству як органу, що має формувати державну політику в сфері охорони здоров’я», — підкреслює В. Онищенко.

Лише 20% коштів, витрачених громадянами в аптеках, спрямовані на придбання препаратів для лікування основних захворювань, і, на думку доповідача, у такій ситуації потрібно заборонити рекламу лікарських засобів, що, до речі, передбачено Коаліційною угодою. Бо недобросовісна реклама на підставі псевдопоказань, прописаних в інструкції, і замовних псевдонаукових публікацій за відсутності ефективного контролю за цим створюють потужну систему обману пацієнтів і лікарів. Підсумовуючи, Владислав Онищенко зазначив, що державна політика у сфері лікарських засобів має бути спрямована на гарантоване забезпечення рівного доступу населення до основних препаратів і їх помірної вартості, високої якості, безпечності та ефективності, раціонального застосування. Сьогодні жоден із цих принципів в Україні не дотримується, і влада нічого не робить, щоб змінити ситуацію.

З пояснення Державної фіскальної служби України

ТЕНДЕРНИЙ МОРОК

«ГРУПА БАГРІЯ» ЗНОВ У ВИГРАШІ

П

р ов с ьк) з т е н де рною ц і ною 1 млн 495 тис. грн; ТОВ «Укроптпостач» (м. Київ) з тендерною ціною 1 млн 71 тис. грн. Компанія «Укроптпостач», за інформацією видання «Наші гроші», входить в так звану групу Багрія. Президент Асоціації «Виробники ліків України» Петро Багрій, окрім

«Укроптпостачу», також контролює низку підприємств на вітчизняному фармринку. Зокрема, до його групи входять «Фармадіс» і «Скай Фарм». Ці компанії — завсідники тендерів Міністерства охорони здоров’я. За матеріалами «Вісника державних закупівель»

З О Н А РИЗ И К У

НОВЕ МЕДОБЛАДНАННЯ МОЖЕ ПОТРАПИТИ В ПРИВАТНІ РУКИ

Е

кс-заступник Голови Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, доктор медичних наук, професор Ірина Спіріна вважає, що дороге медичне обладнання, яке збирається закупити Міністерство охорони здоров’я, може потрапити до приватних рук. «Стратегія приватизації українських лікарень

замовчується. Чи не вийде так, що держава за великі гроші закупить обладнання, а потім приватизує його «потрібним» людям? Адже згідно із Законом про державне і приватне партнерство у сфері охорони здоров’я держпідприємства можна передавати в концесію на термін від 5 до 50 років. Саме таким чином можлива переда-

П

резидент України Петро Порошенко підписав Указ, яким введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України «Про заходи щодо створення належної матеріальнотехнічної бази для лікування, реабілітації та оздоровлення військовослужбовців та інших осіб, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, а також учасників бойових дій та інвалідів війни». Уряду доручено в місячний термін проаналізувати стан матеріально-технічного, в тому числі лікувально-діагностичного, оснащення санаторно-курортних й інших закладів охорони здоров’я і реабілітаційних установ. Необхідно якнайшвидше визначити, які з них можуть використовуватися для лікування, реабілітації та оздоровлення військовослужбовців, отримавших поранення, контузії та каліцтва в зоні АТО, а також інших учасників бойових дій та інвалідів війни. За матеріалами УНН

Роман БАРАШЕВ, спеціально для «ВЗ»

ОПЕРАЦІЇ З ПОСТАЧАННЯ ТА ІМПОРТУ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ І МЕДИЧНИХ ВИРОБІВ ДЛЯ ПОТРЕБ АТО ПОКИ ЩО НЕ ЗВІЛЬНЯЮТЬСЯ ВІД ПОДАТКУ НА ДОДАНУ ВАРТІСТЬ. УРЯД ДОСІ НЕ ЗАТВЕРДИВ АНІ ОБСЯГІВ ПРЕПАРАТІВ І ВИРОБІВ МЕДИЧНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ, ЗГІДНО З ПП. «В» П. 193.1 ПОДАТКОВОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ, АНІ ПЕРЕЛІКУ ТА ОБСЯГІВ ВВЕЗЕННЯ НА МИТНУ ТЕРИТОРІЮ УКРАЇНИ ЛІКІВ І МЕДВИРОБІВ БЕЗ ЇХ ДЕРЖАВНОЇ РЕЄСТРАЦІЇ ТА ДОЗВІЛЬНИХ ДОКУМЕНТІВ.

ідприємство «Укроптпостач» поставить Волинській обласній лікарні фармацевтичні препарати для лікування пацієнтів із трансплантованою ниркою на загальну суму 1 млн 71 тис. грн. У конкурсі на поставку медикаментів брали участь 2 підприємства: ТОВ «БаДМ» (м. Дніпропет-

Все для поранених — курортні заклади, санаторії, будинки відпочинку

ча лікарень у приватні руки без їх формальної приватизації. Очевидно, що пропоновані схеми далекі від європейських і не можуть підвищити якість медицини в Україні», — вважає Ірина Спіріна. За матеріалами Golos.ua

Німеччина — Запорізькому військовому госпіталю

Н

імеччина забезпечить Запорізький військовий госпіталь новим медичним обладнанням. Про це Петро Порошенко домовився під час зустрічі з Федеральним міністром оборони Німеччини Урсулою фон дер Ляйен у військовому госпіталі Бундесверу. В ході візиту Президент оглянув приймальне відділення невідкладної медичної допомоги та ознайомився з результатами лікування українських військових — учасників АТО. «Ми домовилися з пані Міністром про регулярні поїздки німецьких лікарів, які визначатимуть, хто з поранених українських військових потребує якісної медичної допомоги за кордоном. Наша співпраця в частині передачі медичного обладнання для українських госпіталів також буде ефективно продовжуватися», — повідомив Порошенко. Лікарня для військовослужбовців у Запоріжжі стане першим госпіталем, якому Німеччина надасть допомогу. «Процес передачі обладнання буде поширений і на інші клініки, де професійні українські лікарі зможуть більш якісно та ефективно допомагати українським солдатам», — зазначив Петро Порошенко. Як заявила Урсула фон дер Ляйен, 15 березня німецькі лікарі прибули в Україну, щоб відібрати поранених українських військових і відправити їх на лікування до військового госпіталю Бундесверу. В якості гуманітарної допомоги від Міністерства оборони Німеччини у військовий госпіталь Запоріжжя надійдуть: 1 апарат штучного дихання, 2 медичні монітори відстеження стану поранених, 3 медичні транспортні засоби, 1 електрохірургічний прилад, 3 ультразвукові небулайзери, 1 медичний фармацевтичний холодильник і автоматичний прилад вимірювання тиску. За матеріалами прес-служби Президента України

3

НОВИНИ МІ С Ц Е ПІ Д С О Н Ц ЕМ

ЧУЖІ ГРОШІ

ПРЕТЕНДЕНТИ НА ПОСАДУ ДИРЕКТОРА ІНСТИТУТУ РАКУ: ВІД БІЖЕНЦІВ ДО ІНОЗЕМЦІВ

Механізм підтримки хворих на гіпертонію потребує вдосконалення

П

ісля скандального звільнення з посади директора Національного інституту раку Ігоря Щепотіна у лютому цього року у Міністерстві охорони здоров’я вирішили шукати нового очільника закладу шляхом проведення «публічного та прозорого конкурсу». Щороку в Україні від онкологічних захворювань помирає майже 100 тис. осіб: смертність складає більше 60%, у розвинутих же країнах — менше 30%. Фактично, кожного другого можна було б урятувати. Але в Україні «онкологи від держави» не завжди боролися із захворюванням. Для них рак перетворювався на надприбутковий бізнес, на якому наживалися всі — від діагноста до медсестри. Ліки, що закуповувалися державою, потім перепродувалися хворим самими ж лікарями. Перевірки діяльності ключової установи по боротьбі з онкозахворюваннями в Україні — Національного інституту раку, проведені СБУ та Генпрокуратурою, довели факт зловживання службовим становищем його директором Ігорем Щепотіним. Унаслідок цих дій держава понесла величезні збитки, проте МОЗ знадобився майже рік, аби звільнити скандального директора й оголосити конкурс на заміщення вакантної посади. Це й не дивно, адже місце Голови інституту більш ніж хлібне: тільки в минулому році бюджет установи склав понад 160 млн грн — сума дорівнює загальним обсягам фінансування всіх програм для дорослих онкохворих. За розпорядження даними коштами нині змагаються 18 кандидатів. Однак, попри задекларовану МОЗ публічність та прозорість процесу обрання директора установи, відомості про кандидатів не були оприлюднені для широкої громадськості. Утім, деякі претенденти все ж таки відомі публіці — хто гучними корупційними скандалами, хто, навпаки, тисячами врятованих життів та відданістю своїй професії. З 18 кандидатів першим впадає в око прізвище нещодавно звільненого одіозного екс-директора інституту. Ігор Щепотін знову бажає очолити заклад, з якого був звільнений через зловживання та корупцію. Більше того, разом із собою Щепотін запросив до участі в конкурсі свою команду — Станіслава Кіркілевського та Олексія Горіцького. Горіцький за часів Щепотіна відповідав за проведення торгів. А

!

4

Кіркілевський, завідувач клінікохірургічним відділом інституту, «мітингував» проти намірів МОЗ звільнити Щепотіна і разом з іншими керівниками закладу маніпулював співробітниками, залякуючи їх скороченнями. Також участь у конкурсі на посаду керівника інституту бере і співавтор книг Щепотіна — Юрій Михайлович. Іван Смоланка — ще один автор наукових праць у співавторстві зі Щепотіним. За словами співробітників інституту, минулого року йому пропонували очолити рух проти Щепотіна, але Смоланка відмовився. В конкурсі на посаду директора, окрім Щепотіна, взяли участь ще 2 екс-колеги колишнього керівника інституту. Олександр Литвиненко — колишній заступник Щепотіна. Його кандидатуру на посаду директора підтримує Національна академія медичних наук України. Володимир Проценко — лікартравматолог. Обидва звільнилися з інституту майже відразу після того, як Щепотін очолив його в 2008 році. Також у конкурсі взяла участь чинний в. о. директора інституту Олена Колесник. З її призначенням інститут одразу відкрив двері для ЗМІ, а сама Колесник розпочала активні пошуки додаткових незалежних джерел фінансування. Окремими фаворитами конкурсу можна вважати представників відомих медичних сімей України. Наприклад, директором Національного інституту раку має намір стати Володимир Мішалов — чоловік Катерини Амосової, доньки відомого на весь світ кардіохірурга, яка сьогодні керує Національним медичним університетом ім. О. О. Богомольця. Проте у хірурга Мішалова відсутній досвід в онкологічний сфері. Інший претендент — Іван Тодуров — хірург-трансплантолог з Національного інституту хірургії та трансплантології ім. О. О. Шалімова і брат відомого кардіохірурга, директора Київського міського центру серця Бориса Тодурова. Очолити головний заклад у сфері онкології прагне і ректор Донецького національного медичного університету ім. М. Горького Юрій Думанський, який відмовився від співпраці з ДНР та вивіз очолюваний ним учбовий заклад до Красного Лиману. Згідно з інформацією, представленою на сайті Донецької облради, Думанський є депутатом і членом фракції Партії регіонів.

Претендує на директорське крісло ще один регіонал, Валерій Зуб, який хоча й перефарбувався на цих виборах у нові кольори, але до Парламенту так і не пройшов. Колишній завідувач поліклінічного відділення Чернігівського обласного онкодиспансеру та головний онколог Чернігова паралельно обіймає посаду обласного депутата від Партії регіонів. Серед «яскравих» кандидатів трапляються й менш відомі широкому загалу люди — лікарі з міжнародним досвідом, академіки й навіть акушери-гінекологи. Проте у публічних джерелах інформація про цих кандидатів практично відсутня. Дмитро Осинський — головний онколог Києва та ідейний ворог колишнього директора інституту Ігоря Щепотіна. Майже не був помічений у скандалах. Олена Манжура — завідувачка відділення онкогінекології Київського міського клінічного онкологічного центру. Вирізняється у списку претендентів Сергій Байдо, провідний онколог ізраїльської клініки «ЛІСОД» у Києві, доктор медичних наук із закордонним дипломом та багаторічним досвідом роботи в клініках Франції та Швеції. Чи готовий він буде повністю розірвати свої стосунки із приватною ізраїльською клінікою та її засновником Едуардом Майбергом? Адже ситуація, коли безнадійних або важких пацієнтів із державних лікарень відправляють у приватні, де «лікують краще», — доволі типова для України. Олена Єщенко, акушер-гінеколог за освітою, екс-заступник Голови Держслужби України з питань протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та інших соціально небезпечних захворювань. Цю службу було розформовано ще за часів Міністра Олега Мусія. Єщенко відома тим, що пройшла люстраційну «Фейсбук»-перевірку від Тетяни Чорновол. Серед інших кандидатів: Олег Євтушенко — академік, професор, який запатентував власний спосіб лікування раку товстої кишки; Андрій Онищенко — онкоуролог, що працював заввідділенням в Донецькому обласному протипухлинному центрі. З-поміж відомих та невідомих кандидатів конкурсна комісія має обрати 3-х осіб та провести з ними співбесіди. За матеріалами «Української правди»

ПРАТ «ПО ВИРОБНИЦТВУ ІНСУЛІНІВ «ІНДАР» ТА ДП «ДЕРЖАВНИЙ НАУКОВИЙ ЦЕНТР ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ І МЕДИЧНОЇ ПРОДУКЦІЇ», ПІДПОРЯДКОВАНІ МІНІСТЕРСТВУ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я, ВКЛЮЧЕНІ ДО «ПЕРЕЛІКУ ОБ’ЄКТІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАСНОСТІ, ЩО МАЮТЬ СТРАТЕГІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ДЛЯ ЕКОНОМІКИ І БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ», ВІДПОВІДНО ДО ПОСТАНОВИ КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ ВІД 4 БЕРЕЗНЯ 2015 Р.

К

олегія Рахункової палати України провела аудит ефективності використання субвенції з Державного бюджету місцевим бюджетам Києва та Київської області на часткове відшкодування вартості препаратів для лікування осіб із гіпертонічною хворобою. Результати перевірки засвідчили неефективність механізму надання цим хворим можливості придбання ліків за нижчими цінами у 2012-2014 роках. На жаль, за вказаний період Міністерство охорони здоров’я України разом із місцевими держадміністраціями так і не відпрацювали на належному рівні це питання, а Департаменти охорони здоров’я Київської міської та обласної державних адміністрацій, які були головними розпорядниками субвенції на місцях, допустили окремі порушення вимог нормативно-правових актів. У результаті не було освоєно 6,4 млн грн із виділених 36 млн грн, окрім того, перед суб’єктами господарювання в Києві станом на 1 січня 2015 року утворилася заборгованість за відпущені населенню препарати в сумі 4,6 млн грн. Як погашати цей борг, незрозуміло, адже реалізація пілотного проекту в 2015-му та наступних роках не передбачена і джерело відшкодування цієї суми ані в Державному, ані в міському бюджеті Києва не визначено. Ситуація, яка склалася, може негативно відобразитися на інших соціальних проектах (приміром, забезпечення хворих інсуліном), оскільки суб’єкти господарювання різних форм власності, що займаються роздрібною торгівлею лікарськими засобами, навряд чи захочуть брати в них участь з огляду на такі ризики. Соціальний ефект від реалізації пілотного проекту, метою якого було здешевлення медикаментів для хворих на гіпертонію, виявився незначним, оскільки 700 тис. пацієнтів із 1,2 млн осіб, що перебували на обліку як гіпертоніки, взагалі не вдалося скористатися цією перевагою. Для кожного ж, хто придбав ліки від гіпертонії за пільговими рецептами, зниження їх вартості виявилося несуттєвим: в середньому в Києві вона становила 22 грн, у Київській області — 19 грн за рік. За матеріалами прес-служби Рахункової палати України

Хмельницькі аптеки завищують ціни

Х

мельницьке обласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України застерегло 30 регіональних аптек від необґрунтованого підвищення цін і створення штучного дефіциту лікарських засобів. «Зниження курсу гривні призвело до підвищення роздрібних цін на лікарські засоби іноземного виробництва. І хоча в березні 2015 року відбулося зміцнення національної валюти, зниження роздрібних цін в аптечних закладах відбувається повільніше, ніж зниження цін на оптовому ринку», — зазначили в обласному відділенні АМКУ. За матеріалами прес-служби Хмельницького обласного територіального відділення Антимонопольного комітету

За матеріалами прес-служби МОЗ України

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

НОВИНИ

3 квітня 2015 року

З Л И Т Т Я Ч И П О ГЛ И Н А Н Н Я ?

ПІД ЗА Х ИСТОМ

УНІВЕРСИТЕТСЬКА КЛІНІКА: ХТО ЗА, А ХТО ПРОТИ? К

ерівництво Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця (НМУ) вирішило реорганізувати Республіканську клінічну лікарню (РКЛ) — колишню лікарню водників у свою університетську клініку. Правда, наразі виявилося, що концепція університетської клініки ще не розроблена, а колектив медзакладу нічого не знав про те, що він нібито згоден на реорганізацію. Наприкінці січня 2015-го на сайті медуніверситету з’явився скан офіційного листа, підписаного головним лікарем і Головою профспілкового комітету ДУ «Республіканська клінічна лікарня Міністерства охорони здоров’я», в якому висловлюється схвалення ініціативи ректора НМУ з передачі клініки університету. Співробітники РКЛ забили на сполох по всіх каналах, включаючи ЗМІ, і тільки завдяки цьому процес реорганізації перейшов із кабінетно-кулуарної площини в публічно-дорадчу. РКЛ — досить відомий у Києві лікувальний заклад. У 2000-х роках, після приватизації «Укррічфлоту» і, відповідно, втрати патронатного відомства, її спочатку перейменували на ДЗ «Київська центральна клінічна басейнова лікарня МОЗ України», а потім у 2010-му — в ДЗ «РКЛ МОЗ України». До установи входять поліклініка та лікарня, розташовані в історичному центрі міста. Зараз за клінікою закріп­ лено обслуговування 30 тис. чоловік на рік. Це річковики з сім’ями та профільні студенти, держслужбовці (не закріплені за ДУС), судді з сім’ями, а також працівники підприємств, які мають договори з РКЛ. В індивідуальному порядку в поліклініку може звернутися будь-хто. Штат установи — майже 400 працівників. Колектив побоюється насамперед скорочень і зміни кадрового складу. «Існують різні форми реорганізації. Але, щоб зробити з клініки структурний підрозділ медуніверситету, нас повинні спочатку ліквідувати як юрособу. Формальність формальністю, але в якийсь момент усім співробітникам клініки доведеться написати заяви про звільнення, щоб потім їх прийняли на нову роботу — вже в структуру НМУ. Чи всіх звільнених візьмуть в новостворену структуру — питання, — пояснює заступник головного лікаря з поліклінічної роботи РКЛ Дмитро Самісько. — Ми вже бачили підроблені листи зі згодою нашого колективу, як мінімум це може бути приводом, щоб не вірити обіцянкам ректора НМУ». До речі, в офіційному листі профспілкового комітету клініки до ректора НМУ Катерини Амосової співробітники попросили зняти з офіційного сайту університету скан горезвісного листа-згоди як такий, що не відповідає дійсності, але керівництво вишу з якихось причин цього так і не зробило.

!

Зате на хвилювання в клініці відреагували в МОЗ. Колектив просив Міністерство відкласти вирішення питання з передачею до затвердження офіційного положення про університетську клініку вишу та реєстрації його в Мін’юсті. А також підкреслював, що на профспілкових зборах рішення про реорганізацію не було підтримане. Міністерство влаштувало тристоронню зустріч. «Згідно з буквою закону згоди колективу на реорганізацію установи в цьому випадку не потрібно, — коментує ситуацію керівник прес-служби МОЗ Віктор Сальков. — Але Міністр не хоче ескалації конфлікту, тому запропонував керівництву медуніверситету досягти взаєморозуміння з людьми». На зустрічі в МОЗ Міністр Олександр Квіташвілі заявив: «Держава сьогодні здатна тільки оплачувати амортизацію лікарень, а необхідно підвищувати якість медичних послуг, розвивати інфраструктуру, підвищувати оплату праці персоналу. Тому вже зараз варто думати про завтрашній день — об’єднуватися, вкладати кошти для того щоб залучати більше пацієнтів та надавати більше якісних послуг». І глава МОЗ, і Катерина Амосова подають цей проект як «прекрасну можливість створити сучасний медцентр із застосуванням прикладної науки». При цьому підкреслюється, що НМУ зможе залучити в клініку інвестиції, яких вона позбавлена зараз у рамках стандартного фінансування держустанови. «Але ми не бачили жодного бізнес-плану по залученню цих загадкових інвестицій та й взагалі будь-якого конкретного плану, — підкреслює юрисконсульт Олеся Пономарьова. — Медуніверситет — така ж бюджетна організація, як і наша установа, звідки у них особливі можливості інвестування? Відповіді на це питання ми не отримали». «На базі клініки і зараз працюють 2 кафедри медуніверситету, виш може вкладати кошти в них, але цього не відбувається, — зазначає лікар РКЛ Наталія Гордієнко. — На зустрічі в Міністерстві нам рекламували успішність проекту університетської стоматполіклініки, реалізованого 10 років тому. Але, по-перше, стоматологія завжди відрізнялася ринковими підходами до роботи, по-друге, в тій клініці не відбулося нічого особливо інноваційного — ті ж збори всім світом на ремонт та інше». О. Квіташвілі дав керівництву вишу 2 тижні на роз’яснювальну роботу із співробітниками РКЛ, після чого буде приймати рішення. Сталося це 5 березня, але станом на сьогодні зборів або роз’яснень у лікарні водників так і не відбулося. Більш того, сама ректор НМУ Катерина Амосова майже з моменту зустрічі знаходиться у від’їзді. Тобто її особистого спілкування з потенцій-

Гемодіаліз буковинцям — за кошти Держбюджету

ними майбутніми співробітниками взагалі не передбачається. «Нам сказали, що наказ буде підписаний в разі згоди 2/3 колективу клініки. На даний момент ми думки не змінили: останні загальні збори відбулися ще в лютому, і під рішенням про непідтримку проекту передачі клініки підписалися близько 200 осіб (із 400 працюючих)», — сказала юрисконсульт РКЛ Олеся Пономарьова. Поки проект, що починався з гучної назви «Університетська клініка», виглядає просто як звичайна передача держвласності від одного управлінця, зайнятого своїми важливими проблемами (МОЗ), іншому, більш зацікавленому (НМУ). Для Катерини Амосової РКЛ взагалі, схоже, тільки пробний фінансовий проект у низці її наполеонівських планів. «Спочатку ректор НМУ просила Міністра передати вишу 4 київські клініки, — говорить Віктор Сальков, при цьому відмовляючись уточнити, які саме. — Але Міністр зробив їй зустрічну пропозицію: покажіть ваші можливості як інвестора хоча б на одній, а там подивимося». Тобто, керівництво університету, мабуть, уже реалізувало свої амбіції у сфері науки і освіти й прагне вийти на нові горизонти — як талановитий управлінець держвласністю і помітний гравець на ринку медпослуг. І в якості пілотного обраний далеко не самий зубожілий об’єкт: майновий комплекс на тисячі квадратних метрів площі в живописних куточках центру столиці, вже оснащений діагностичним обладнанням і з функціонуючою лікувальною базою. Взагалі ж, поняття університетської клініки передбачає дуже високий рівень обслуговування — оскільки в складі такої установи присутні не тільки стаціонар і діагностичний центр, а й науково-дослідні підрозділи, що впроваджують передові підходи в лікуванні. Наприклад, у Німеччині діє близько 40 університетських клінік, про одну з них українці добре знають: свого часу у клініці «Шаріте» проходила лікування Юлія Тимошенко. Головна особливість таких клінік — активне залучення лікарів до дослідницької роботи, а пацієнтів — до випробування нових методик і препаратів. В Україні на даний момент уже діє одна установа з таким статусом — при Одеському національному медуніверситеті (відкрита в 2004 році). Клініка ОНМедУ включає в себе поліклініку, стаціонар та діагностичний центр, на базі закладу розміщені 3 провідні кафедри вишу, а консультаційний прийом ведуть співробітники 10 кафедр. За матеріалами LB.ua

42 ДЕПУТАТИ РІВНЕНСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ НАПРАВИЛИ ЗВЕРНЕННЯ ДО МІНІСТЕРСТВА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ З ПРОХАННЯМ ВНЕСТИ КОДЕЇНОВМІСНІ ПРЕПАРАТИ ДО СПИСКУ СИЛЬНОДІЮЧИХ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ І ЗАПРОВАДИТИ ЇХ ПРЕДМЕТНО-КІЛЬКІСНИЙ ОБЛІК. ДО ТАКИХ ПРЕПАРАТІВ ВІДНОСЯТЬ І ЗАСОБИ ПРОТИ КАШЛЮ, ЯКІ МАЮТЬ У СВОЄМУ СКЛАДІ СИНТЕТИЧНИЙ НАРКОТИК КОДЕЇН. За матеріалами прес-служби Рівненської міської ради

«В

же з нинішнього року фінансування витрат на придбання препаратів для гемодіалізу бере на себе Державний бюджет, аналогічно тому, як відбувається придбання інсуліну для хворих на діабет, — розповів начальник відділу економіки та супроводу державних програм Департаменту охорони здоров’я Чернівецької облдержадміністрації Олександр Грегуцак. — Із Держбюджету також буде фінансуватися дитяча онкологія та закупівля обладнання для проведення мамографічних обстежень». За матеріалами прес-служби Департаменту охорони здоров’я Чернівецької облдержадміністрації

Медсубвенції перерозподілено в інтересах пацієнтів

К

абінет Міністрів перерозподілив медсубвенції з Державного бюджету місцевим бюджетам Донецької області (в обсязі 225,8 млн грн), зменшивши їх тим містам, які знаходяться на тимчасово окупованих територіях України. Субвенції зменшено Донецьку — на 66,9 млн грн, Макіївці — на 42,2 млн грн, Горлівці — на 39,8 млн грн, Єнакієву — на 20,4 млн грн. Збільшено: Маріуполю — на 32 млн грн, Артемівську — на 25,5 млн грн, Костянтинівці — на 21,9 млн грн, Краматорську — на 21,7 млн грн. У пояснювальній записці до Розпорядження Кабміну (від 18 березня 2015 р. за №219-р) вказується, що перерозподіл обсягу медичної субвенції здійснюється з метою забезпечення обслуговування громадян, які переміщаються з тимчасово окупованих територій України і районів проведення антитерористичної операції. За матеріалами Урядового порталу

У столиці запрацює електронна медична система

Є

дина медична система «Електронне здоров’я», яку, за словами заступника Голови КМДА Михайла Радуцького, введуть уже цього року, буде адмініструвати базу даних усіх пацієнтів і медичних установ Києва. Її планують створити на базі комп’ютерної програми, що вже функціонує в деяких приватних клініках. Крім того, до кінця року функції «Картки киянина» будуть доповнені медичними додатками. Нині ці карти в основному використовують пенсіонери для безкоштовного проїзду в метро та отримання знижок на ліки в аптеках. У Київській мерії розраховують поширити їх дію на інші верстви населення шляхом введення таких сервісів, як «електронна черга до лікарів» (власники карток зможуть записуватися на прийом через інтернет) і «електронний рецепт», який лікарі будуть записувати прямо на карту для зчитування та придбання фармацевтичних засобів в аптеках. У КМДА стверджують: деякі лікарні вже почали оснащувати відповідним програмним обладнанням. За матеріалами прес-служби Київської міської держадміністрації

5

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

СКОРОЧЕННЯ МЕДПРАЦІВНИКІВ: ЕКОНОМІЯ З ЛЕТАЛЬНИМИ НАСЛІДКАМИ?

Жодна зі спроб медичних реформ не обхо­ дилася без так званої оптимізації галузі, яка по суті оберталася скороченнями мережі та кадрів. Яких втрат очікувати від чергових на­ мірів позбутися «зайвих» ліжок і лікарів? І чому відсотки «оптимізації» беруться зі стелі?

Інший показовий приклад — реформа Дер­ жавної санітарно-епідеміологічної служби України, яка лише у 2013 році призвела до скорочення чисельності працівників майже удвічі (з 53 тис. до 29 тис. осіб). У 2015-му чер­ гова її реорганізація може позбавити права на працю за фахом майже 25 тис. медпрацівників служби. Ось такі у нас темпи «реформування». Крім того, як свідчить попередня практика, галузеві нормативи приводяться у відповід­ ність із фінансовими ресурсами місцевих бюджетів шляхом механічного збільшення наван­ таження на лікарів та зменшення їх чисельнос­ Вікторія КОВАЛЬ, Голова Профспілки ті на 10 тис. населення. Пом’якшити цей про­ працівників охорони здоров’я України цес можна було б за рахунок упровадження новітніх технологій із діагностики та лікування. Але такого не спостерігається, тож скорочення ВЗ Наскільки суттєвими були кад- одних і перевантаження інших медпрацівників рові скорочення у галузі за час ї ї неминуче призведе до погіршення доступності реформування? та якості надання меддопомоги.

— Реформи системи охорони здоров’я (у пер­ винній ланці, екстреній медичній допомозі, ВЗ Реформатори заспокоюють, що санітарно-епідеміологічній службі) постійно «жертв» скорочень не буде. Чому їм не супроводжувалися оптимізацією мережі зак- вірить медична громада? ладів, скороченням посад і фактичної чисель­ — Бо всі розуміють, що скорочення чи пере­ ності працівників. Для прикладу — за період профілізація ліжок — це ще й «рух кадрів» 2011-2013 рр. через структурні перетворення на перенавчання (а чи є за нинішніх умов у у галузі було скорочено приблизно 5,5 тис. держави на це кошти?), чи, швидше за все, штатних посад медичних працівників, із яких на вихід. Та й обіцянки — то одне, а конкретні 1,8 тис. — посади лікарів. І це при тому, що рішення — інше. Чимало переполоху в регі­ кадровий дефіцит лікарів уже досяг майже онах викликало доручення Прем’єр-Міністра 41,5 тис. осіб, середнього персоналу — 18 тис. України, надане під час селекторної наради 13 осіб. І коли всім розповідають, що у нас лікарів січня 2015 року Головам обласних та Київської набагато більше, ніж у Європі (у розрахунку на міської держадміністрацій. Їм було доручено 10 тис. населення), ніхто не каже, як їх раху­ визначити системні напрями удосконалення ють. У країнах Європи для розрахунку цього мережі бюджетних установ, підготувати про­ показника беруть лише практикуючих лікарів, позиції стосовно внесення змін до норма­ тобто тих, хто безпосередньо надає медичну тивних актів у частині приведення галузевих допомогу населенню. А в Україні — всіх, хто нормативів у відповідність із фінансовими працює в галузі й має вищу медичну освіту, ресурсами місцевих бюджетів та скорочення тобто і управлінців, і статистів, і інших. Якщо на 3% чисельності працівників-бюджетників. вже орієнтуємося на європейські показники, то Профспілка звернулася з листом до й розраховувати їх потрібно по-європейськи. Прем’єр-Міністра України, у якому зазна­

6

чила, що скорочення як мережі медзакла­ дів, так і чисельності працівників у нинішніх умовах є неприйнятним. Країна зазнає вій­ ськової агресії, зросла кількість населення і військових, які потребують медичної допо­ моги, українські медики працюють в умовах підвищеного ризику для власного життя і здоров’я, надмірного фізичного та психо­ емоційного навантаження. Зокрема, у Хар­ ківській області понад 14 тис. осіб із зони АТО отримали висококваліфіковану медич­ ну допомогу (пройшли лікування та реабі­ літацію). Тільки у січні 2015 року 25 бригад екстреної медичної допомоги області здій­­­­­­­­­сни­­­ли понад 230 виїздів до зони бойових дій. Станом на початок лютого 2015-го до медич­ них закладів Харківщини звернулося понад 48 тис. осіб, тимчасово переміщених із До­ нецької та Луганської областей (майже 9 тис. осіб надано стаціонарну допомогу). Все це свідчить про величезне збільшення наван­ таження на медиків області. Аналогічна си­ туація склалася і на Дніпропетровщині. При цьому медпрацівники не отримують жодних додаткових оплат чи пільг, а, навпаки, жи­ вуть у постійному тривожному очікуванні на­ слідків чергових реформ через можливість утратити роботу. ВЗ Що переважить — розуміння ситуації чи обов’язок виконувати вказівки?

— У багатьох регіонах керівники медичних закладів уже отримали відповідні листи про те, що у зв’язку з дорученням Прем’єр-Міністра України передбачається скорочення і потрібно привести штати у відповідність до вказаних нормативів. Але подібні розпорядження ми вважаємо незаконними — штати не можна скорочувати за вказівкою управлінь. Головний лікар повинен мати у своєму розпорядженні відповідний наказ про скорочення. А 3% по країні — це вже масові скорочення. Тож по­ трібно дотримуватися офіційної процедури:

за 3 місяці до скорочення потрібно довести цю інформацію до відома первинних проф­ спілкових організацій, потім відбуватимуть­ ся переговори з цього приводу і лише після досягнення згоди, за 2 місяці до скорочення, слід попередити про них працівників. Це поперше. По-друге, медична галузь має вико­ нувати свої функції, для цього повинен бути необхідний кадровий резерв, і його «урізання на око» неприпустиме. Тобто передусім треба прописати функції, порахувати, скільки пер­ соналу потрібно для їх виконання, і вже потім вирішувати — чи можливе скорочення і в яких саме масштабах. ВЗ А чи можуть бути ці масштаби однаковими для всіх регіонів?

— В тому-то й справа, що ні. У різних об­ ластях нашої країни різна укомплектованість медичними кадрами. Приміром, у Західних регіонах вона практично 100-відсоткова (особливо середнім медперсоналом). Натомість укомплектованість штатних посад фізични­ ми особами лікарями (за даними 2014 року) у Луганській області становить 49,59%, у До­ нецькій — 63,51%, Херсонській — 71,41%, Миколаївській — 72,37%, Чернігівській — 72,57%, Київській — 72,37%. Зрозуміло, що гуманність «підказуватиме» головним лікарям скорочувати саме вакантні посади, але це так само небезпечно. От, приміром, у Кіровоград­ ській області багато вакансій педіатрів. Якщо скоротити ці посади, населення області й на­ далі залишиться без педіатричної допомоги. Багато вакансій по країні у фтизіатрії та інших проблемних напрямках — зі скороченням ва­ кансій вони залишаться взагалі «оголеними». Там, де укомплектованість штатів близько 100%, постає інше непросте питання: кого ско­ рочувати? Молодь, за якою майбутнє галузі? Чи людей передпенсійного віку, які опиняться на вулиці? Адже норму, що надавала можли­ вість відправити людину на дострокову пенсію

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

3 квітня 2015 року

при скороченні (за 1,5 року), призупинено. І поїхати працювати туди, де лікарів не виста­ чає, сьогодні ніхто не зможе, особливо люди старшого віку, які мають своє житло, родину. Та й взагалі європейська практика «переїздів за місцем роботи» для наших медиків із їх жебрацькою зарплатою неприйнятна. ВЗ Тож який вихід пропонує Профспілка?

— Взагалі відповідно до ст. 32 Закону Укра­ їни «Про місцеве самоврядування в Украї­ ні» питання управління закладами охорони здоров’я належить до компетенції місцевих рад. І рішення щодо штатної чисельності ко­ мунальних закладів охорони здоров’я мають приймати відповідні органи виконавчої влади (під час формування та затвердження місце­ вих бюджетів). Тобто такі питання не повинні вирішуватися через доручення «згори». До того ж сьогодні на всіх рівнях декларується децентралізація, за якої саме місцеві органи влади мають вирішувати, які штати медичних закладів вони можуть фінансувати (за раху­ нок внутрішніх джерел). І якщо вони вирішать, що потреби у скороченні медпрацівників у їх регіоні немає, так і буде. Бо саме вони відпо­ відають за надання якісної доступної медичної допомоги на ввіреній території. І якими силами це завдання буде виконане, потрібно вирішу­ вати на місцях. Ми відчули розуміння такої

позиції у Мінфіні, принаймні, нам пообіцяли, що доведуть до керівників Уряду пропозиції профспілок бюджетної сфери. ВЗ Але на місцях — інші настрої. Там кажуть, що коштів ні на що не вистачає, тож, мабуть, будуть раді можливості «підкоротити» штати.

— Зараз запроваджена нова форма фінан­ сування галузі — через медичну субвенцію, яка спрямовується з центру на місця. Вона надходить у регіони 3 рази на місяць — це незручно, і коштів дійсно не вистачає, бо, доки не виплатять зарплату медпрацівникам, субвенцію не можуть використовувати на інші потреби, тож формується заборгованість за комунальні платежі, закупівлю ліків тощо. Мінфін планує перейти на 2-разову випла­ ту субвенції — це допоможе ефективніше використовувати кошти. Однак це не єдина проблема. Фінансування галузі відбувається на рівні 2014 року, індексація не відповідає рівню інфляції. Ще одна проблема пов’язана з передачею відомчих закладів (залізничних лікарень, медсанчастин) на утримання міс­ цевих бюджетів. Кошти, які виділялися на ці заклади на рівні 2014 року, були включені до медичної субвенції, але з розрахунку вже на 1 мешканця. Виходить, що на місцях отримали і «зайві ліжка», і додаткові кадри (а відомчі

лікарні укомплектовані набагато краще й на­ вантаження на лікарів там значно менше). Мі­ нінфраструктури домоглося, щоб відомству залишили 10 закладів, тепер із медичної суб­ венції, спрямованої на місця, вилучатимуть кошти на їх утримання. А грошей і без того об­ маль! До того ж існує проект закону, який про­ понує повернути відомчі заклади під «рідне крило» (разом із коштами на їх утримання). Якщо це станеться, із медичної субвенції тільки на залізничні лікарні потрібно буде вилучити понад 1 млрд грн. Це кошти, які вже надходять у регіони і витрачаються там. Тобто за таких «гойдалок» на місцях думають про те, як вижити, а не про те, як розвиватися. Однак це не означає, що медичні працівники мають розплачуватися за чиїсь непослідовні чи не до кінця виважені рішення. Нещодав­ но ми отримали листа за підписом першо­ го заступника Міністра охорони здоров’я О. Павленко, де зазначено, що з метою удо­ сконалення мережі бюджетних установ, ра­ ціонального використання лікарняних ліжок та приведення нормативу у відповідність до показників країн європейського регіону МОЗ України розробляє зміни до Постанови Кабі­ нету Міністрів України від 28.06.1997 р. №640 «Про затвердження нормативів потреб у ста­ ціонарній медичній допомозі в розрахунку на 10 тисяч населення». Сподіваємося, в разі їх

затвердження спокуси скоротити штати під «можливості» чи заради необґрунтованої економії не виникатиме. Та й згідно з чинним Наказом МОЗ України від 23.02. 2000 р. №33 штатна чисельність працівників закладів охо­ рони здоров’я визначається відповідно до нормативів та типових штатів і є граничною. Вона має бути приведена у відповідність із визначеним фондом оплати праці, доведеним у бюджетних призначеннях на оплату праці таким чином, щоб забезпечити виконання покладених на установу функцій. Розмову вела Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»

НАСТУПНА ТЕМА Шановні читачі! Відкриваючи «Дискусійний клуб», ми ставили за мету дати кожному лікарю можливість висловитися з приводу наболілого. Тема нашого наступного обговорення:

«Гонорар лікаря — хто збере «вершки» з пацієнт­ської вдячності?» Чекаємо ваших листів на адресу: 04211, м. Київ, а/с 138, редакція газети «Ваше здоров’я» або на e-mail: vz@vz.kiev.ua

ТОЧКИ ЗОРУ

Тетяна БАБІЙ, директор Департаменту охорони здоров’я і курортів Вінницької ОДА

O

блдержадміністрація розробила план захо­ дів щодо економії бюджетних коштів, раціонального використання матеріальних ресурсів і кадрового потенціалу, також існує відповідний наказ нашого Департаменту про оптимізацію мережі закладів, ліжкового фонду і штатної чисельності працівників. Утім в області не від­ бувається різкого скорочення кадрів і навряд чи відбудеться. Це може торкнутися хіба що людей глибоко пенсійного віку. В деяких закладах є вакансії, там можливе об’єднання по­ сад, ущільнення за рахунок неповних ставок (у кожному окремому випадку це вирішувати­ муть індивідуально). Більш серйозна проблема може виникнути із кадрами колишніх залізничних лікарень, які передані районним і міським бюджетам. По цих закладах маємо величезне недофінансуван­ ня: при потребі в 37 млн грн отримали лише 11 млн 880 тис. Але справа не лише в коштах, а й у дублюванні функцій. Однак ми не маємо права розкидатися висококваліфікованими кадрами, тому вишукуватимемо можливість працевла­ штувати медиків-залізничників. Механічного скорочення кадрів не буде. І вакантних посад це також стосується. Наприклад, у Теплиць­ кому районі не вистачає сімейних лікарів. Ми не можемо скоротити ці вакансії, навпаки — шукаємо можливості заповнити їх, адже лі­ карі, які працюють, перевантажені. Натомість маємо інші резерви для скорочення вакансій, наприклад, у деяких стаціонарах, які не заван­ тажені на 100%. Вивільнених фахівців будемо перенавчати і запропонуємо їм посади сімейних лікарів у їх районах (усе відбуватиметься у рам­ ках Кодексу законів про працю). Рекомендації Кабміну ми виконуватимемо, але при цьому не збираємося порушувати закон. Тому, можливо, й не скоротимо медиків на 3%, адже не повинно

бути економії заради економії. Так само ми не можемо без реорганізації скоротити 20% пра­ цівників Департаменту (держслужбовців), тому що це зруйнує його структуру, і кількість відді­ лів та працівників не відповідатиме реальним потребам. Тому керівництво ОДА цю проблему вирішує комплексно. Ми також спілкуємося з головними лікарями, радимося, як зробити, щоб під час рекомендованого скорочення не постраждали ні медики, ні пацієнти.

Валентина ГРИЩУК, заступник директора Департаменту охорони здоров’я Житомирської ОДА

Я

категорично проти того, щоб «спускалася» якась конкретна цифра скорочення. Адже у кожному лікувальному закладі своя ситуація. Десь уже скорочували ліжка, а, відповідно, і персонал, здійснюючи оптимізацію впродовж кількох років. Приміром, у нашій області карти­ на забезпеченості штатними посадами лікарів досить строката. Якщо середній показник по області становить 29,6 на 10 тис. населення, то у Брусилівському районі — 41,2, у Лугин­ ському — 36,7, Народицькому — 43,5, а у Житомирському — 18,6. От і постає питання: чому сьогодні маємо скоротити усюди одна­ ково? Та й райони ці різні — за віддаленістю, територією, щільністю проживання населення, тож має бути певний коефіцієнт за нормативом. А оптимізацію треба проводити індивідуаль­ но. Якщо заклад досягнув оптимального рів­ ня забезпеченості ліжками, кадрами, там не потрібно жодних скорочень. Якщо є надлишок певних ресурсів — давайте їх оптимізувати, визначивши відсоток скорочень для кожного закладу, установи окремо. Там, де є заклади відомчої медицини, наявне дублювання послуг. Наприклад, у Коростенсько­ му районі розташовані обласний міжрайонний діагностичний центр, відділкова лікарня, центральна районна поліклініка, центральна міська лікарня. Можливо, тут і потрібне скорочення і на

20%, і на 30%. Але не можна «стригти всіх під один гребінець». До того ж будь-які скорочення мають відбуватися згідно з чинним законодав­ ством і нормативами. Це щодо кількісної складо­ вої оптимізації. Тепер — стосовно якісної. Будьякі скорочення мають проводитися лише після аудиту надання медичної допомоги, медичних послуг і головне — їх ефективності й досягнення очікуваних результатів. Як приклад: ми сьогодні спостерігаємо періодичні «бунти» проти закрит­ тя ФАП у малонаселених пунктах, де мешкає до 100 осіб. А чи досягнули ці ФАП збільшення тривалості життя населення, зниження смерт­ ності та інших показників ефективності надання меддопомоги? Якщо так — немає питань. Якщо ні — потрібно такі заклади укрупнювати і при цьому забезпечувати можливість нормально дістатися медпрацівникам до пацієнтів, щоб ті мали доступ до медичної допомоги. Сьогодні в Україні уже розроблено низку нормативів щодо забезпечення медичних закладів ліжками, зокрема, вторинної ланки, туб­ диспансерів тощо. Керуючись новими норма­ тивами, ми можемо все проаналізувати та ви­ явити резерви для скорочення, щоб уникнути строкатості й ліжкового фонду, й кадрового за­ безпечення, і при цьому не обмежити доступу пацієнтів до медичної допомоги.

Олег СТАДНИК, директор Департаменту охорони здоров’я та медичних послуг Черкаської міської ради

О

станнім часом активно обговорюється визначене в заходах Кабміну скорочення працівників бюджетної сфери. Основні нарі­ кання — на надмірну кількість ліжок і на те, що держава фінансує не лікування пацієнта, а ліжко-місце. Це занадто спрощена точка зору і дещо наївна. Спробую пояснити, чому. По-перше, в нашій країні існує норматив за­ безпеченості ліжко-місцями (50 ліжок на 10 тис. населення). У Черкасах цей показник становить 52 на 10 тис. Тому що єдине опікове відділення

в регіоні скоротити неможливо. Якщо буде полі­ тична воля змінити чинні нормативи (але це вже повноваження Міністерства охорони здоров’я), тоді й говоритимемо про надлишок ліжок. По-друге, насправді у нас фінансується не ліжко, а мешканець (по формульному показ­ нику, із врахуванням багатьох чинників, у тому числі демографічних, захворюваності тощо). Якщо ж зменшити кількість медпрацівників, знизиться й доступність медичної допомоги населенню. Та найголовніше те, що поліпшити якість медичної допомоги в такий спосіб точно не вдасться — для цього потрібна зміна сис­ теми. І щодо «економії». Звільнення бюджет­ ників, які залишаються чи не єдиними, хто не може ухилитися від сплати податків (як це, приміром, роблять приватні підприємці, три­ маючи виплати в «тіні» і при цьому вимагаючи поліпшення медичних послуг), лише погіршить наповнення Бюджету. Адже сьогодні податок із доходів фізичних осіб — це найбільший і регулярний податок у системі формування міс­ цевих бюджетів. А податки в державі повинні платити всі, не лише санітарки із мінімальної зарплати. Тоді й буде збільшено фінансування охорони здоров’я, без якого не буває якісної ме­ дицини. Звідси — висновок: без комплексних реформ у державі локального покращення в окремо взятій галузі не буде. Оскільки нині існує дефіцит лікарів у пер­ винній ланці, загрози безробіття для них не­ має. Приміром, у медичних закладах Черкас вакантні 1/3 посад лікарів первинної ланки — особливо гостро відчувається нестача сі­ мейних лікарів та педіатрів (посади вузьких фахівців укомплектовані на 98%). Але про­ фесію сімейного лікаря потрібно зробити престижною і високооплачуваною. Так само потрібно забезпечити роботою вузькопро­ фільних фахівців, якщо МОЗ захоче урізати нормативи забезпеченості ліжко-місцями. До речі, свого часу ми вже проходили цим шляхом, коли у Черкасах із 3 тис. ліжок, які функціонували за часів Союзу, залишилося вдвічі менше, але ефекту від того скорочення все одно не отримали. Його й не буде, бо для управління галуззю мало скорочувати від­ сотки працівників і ліжок — потрібно бачити перспективу та вміти її досягти.

7

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

ВИМОГА ДО РЕФОРМАТОРІВ — НЕ РУБАТИ З ПЛЕЧА ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

НОВА СТРАТЕГІЯ РЕФОРМ: ПЛАН ВИЖИВАННЯ ЧИ ВИМИРАННЯ?

«Національна стратегія побудови нової системи охорони здоров’я в Україні на період 20152025 рр.» — черговий «дороговказ» реформам, які насторожують навіть загартованих медичними експериментами українців. Чому стратегічні плани печуться нашвидкуруч, як пиріжки? І куди ведуть благі наміри младореформаторів?

У професійному житті кожного настають періоди, коли виникає внутрішня потреба поділитися своїм баченням розвитку і трансформації рідної галузі або й необхідність висловити власну точку зору на те, що відбувається. Таку необхідність диктує мені досить поважний стаж роботи лікарем і викладачем.

ється враження, що замість удосконалення окремі галузі можуть, навпаки, постраждати.

Сім раз відміряти

Лідія КАЛЮЖНА, професор кафедри дерматовенерології Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика, Заслужений діяч науки і техніки України, доктор медичних наук

Нове — завжди на краще? Одразу зауважу, що я належу до тієї когорти фахівців, яка сприймає нове і сприяє його втіленню. До того ж як викладач вважаю своїм професійним обов’язком навчати новому і прогресивному. Але, якщо головна заповідь лікаря — не нашкодь, ми повинні пильно стежити за тим, щоб усе нове було дійсно прогресивним (як у діагностиці та лікуванні пацієнтів, так і в організації та управлінні галуззю). Приміром, я в жодному разі не засуджую створення платних приватних структур (хоча у себе не сформувала фахового комерційного підходу до надання допомоги хворим). Однак розумію, що такий крок — сучасний, він відкриває можливість хворому вибрати спеціаліста, якому буде довіряти. Але мене ображає, коли під впливом подібної «підприємницької ідеології» дерматологію — одну з найскладніших медичних дисциплін — самі лікарі почали розглядати переважно як професію косметологів, тобто «ремісників». Безперечно, серед них є лікарі-дерматовенерологи високої кваліфікації, які дійсно використовують нові технології, і це викликає повагу. Однак, запевняю, що такий рівень професійної підготовки зустрічається вкрай рідко. Натомість на фахових іспитах більшість майбутніх «підприємців» не орієнтуються в основах обраної спеціальності дерматовенеролога. Але це тільки окремий штрих. Нині нас непокоять глобальні процеси — кардинальні реформи в охороні здоров’я. Дійсно, настав час удосконалити, покращити, переглянути систему організації надання медичної допомоги хворим. Водночас, склада-

8

Дуже часто лунають заклики до скорочення «зайвих» ліжок у системі охорони здоров’я, при цьому в якості прикладу зазвичай називають дерматологічні ліжка. Чи хтось аналізував потребу в них у конкретних умовах, тобто з урахуванням кількості хворих, яким необхідне таке лікування, структури дерматовенерологічної захворюваності в нашій країні тощо? Адже, орієнтуючись на світові стандарти в медицині, ми повинні розуміти, що маємо інші реалії і стандарти життя населення. Для прикладу розглянемо роботу Київської міської клінічної шкірно-венерологічної лікарні, яка розпочала свою діяльність у 1992 році. Її структура — унікальна: заклад має відділення допомоги хворим на тяжкі хронічні дерматози, дитячі відділення, мікологічне відділення, яке завжди переповнене дітьми з інфекційними захворюваннями шкіри. Лікарня — єдиний дерматовенерологічний стаціонар, що працює в цілодобовому режимі, забезпечує планову та ургентну допомогу населенню Києва. Сюди також госпіталізують людей без постійного місця проживання із заразними захворюваннями шкіри. У дитячих відділеннях лікують малечу з тяжкими захворюваннями шкіри, зокрема спадковими, кількість яких останнім часом значно зросла. Окремо хочу звернути увагу на те, що в лікарні є відділення, де лікують вагітних, хворих на сифіліс. Можливо, для когось це новина? А для нас, дерматологів, це складна проблема — як в етичному, так і в професійному плані. Складність лікування вагітних, хворих на сифіліс, у тому, що їх можна лікувати тільки одним антибіотиком, який вводять кожні 3 години, до того ж майбутня мама потребує постійної підтримки лікаря, адже непокоїться за свою дитину. У згаданій дерматовенерологічній лікарні впроваджено найдосконалішу схему запобігання вродженому сифілісу: вагітну лікують, потім переводять на пологи у відповідний пологовий будинок, після цього знову приймають із новонародженою дитиною, обстежують їх та проводять адекватне лікування. Тож, якщо не збережуться ліжка у дерматологічній лікарні Києва, я навіть не уявляю, де лікуватимуть таких вагітних і немовлят, куди госпіталізувати-

муть дітей, хворих на мікози та коросту, із тяжкими, в тому числі спадковими, дерматозами тощо. На жаль, слід зазначити, що досягнення світової дерматовенерології аж ніяк не зняли з порядку денного підступність і тяжкі наслідки сифілісу. Сьогодні виявляють переважно приховані форми цього захворювання, і саме вони найближчим часом стануть джерелом виникнення активних, заразних його форм. З огляду на збільшення резистентних до лікування форм сифілісу, можна очікувати сплеску складних, загрозливих для життя ускладнень недуги. І це вже відбувається останнім часом: збільшилася кількість хворих на нейросифіліс у неврологічних та психіатричних лікарнях, поза увагою залишається недіагностований сифіліс внутрішніх органів. Чи не ці тривожні факти мають бути під прицілом майбутніх реформ служби? Втім, здається, що в запалі економії на всьому ми втрачаємо пильність, закриваємо очі на те, що у певні епідеміологічні періоди захворюваність на сифіліс зростає, що з’явилися заразні його форми, а соціальні катаклізми на Сході країни лише сприятимуть появі активного сифілісу та інших інфекцій, що передаються статевим шляхом (як і інших заразних шкірних захворювань). Будьмо відвертими: венерологи самі певною мірою винні у зниженні активності епідеміологічної роботи.

Проблеми медичні — проблеми соціальні Інше болюче питання: здається, у нас забули (чи починають забувати) про соціальну групу хворих із надзвичайно тяжкими дерматозами, які без адекватного лікування реально становлять загрозу для оточуючих. За останні 3 роки у Київській міській клінічній шкірновенерологічній лікарні отримали лікування (крім населення працездатного віку) 1334 особи з числа пенсіонерів, інвалідів війни, ліквідаторів ЧАЕС, а також 158 інвалідів, 7345 дітей, починаючи з тижневого віку (в тому числі й діти, позбавлені батьківського піклування). У 2014 році тут отримували медичну допомогу переселенці з тимчасово окупованих територій та зони бойових дій. До речі, нещодавно до лікарні госпіталізували 2 дівчатокпідлітків із зони АТО, в яких було багато сексуальних контактів. Їх обстежили й виявили інфекції, що передаються статевим шляхом. Погодьтесь, що такі діти мають отримувати і медичну, і психологічну допомогу.

Максим ІОНОВ, лікар невідкладних станів Центру екстреної допомоги м. Києва, Голова ініціативної групи з формування Громадської ради при МОЗ України

І

з року в рік ціла купа реформаторів і новостворених допоміжних структур завзято змінюють нашу систему охорони здоров’я (ОЗ). Останній варіант медичних реформ — від Стратегічної дорадчої групи (СДГ), створеної при Міністерстві охорони здоров’я України (Наказ МОЗ України від 24.07.2014 р. №522 за підписом Міністра Олега Мусія). Створення СДГ — ініціатива Фонду Джорджа Сороса, мережа таких благодійних фондів діє по всьому світу (Україна не виняток). Не говоритиму про неоднозначне ставлення суспільства

8

і соціологів до діяльності таких фондів у різних країнах, оскільки не маю на це права, але будемо сподіватись, що наміри пана Сороса благочестиві, і він просто не знає, куди насправді витрачаються його інвестиції. Достатньо було ознайомитися з «Національною стратегією побудови нової системи охорони здоров’я в Україні на період 2015-2025 рр.», щоб зрозуміти, які ж нас очікують реальні зміни від експертів СДГ, що без нашої згоди та дозволу будують «нову систему», а отже, вирішують долю українських громадян. Важливе зауваження — одним із провідних експертів СДГ є нинішній Міністр Олександр Квіташвілі. Тому не дивно, що на всіх рівнях «протягується» вичавлений за кілька місяців роботи продукт, який містить безліч помилок та протиріч відносно багатьох правових норм і фундаментальних прав людини (до фінансово-економічної складової реформ виникає ще більше запитань).

«Стратегія» викликала безліч бурхливих і жвавих дискусій як у медичній спільноті, так і серед пацієнтських організацій. До речі, до складу СДГ входять подібні структури — ті, що здійснюють свою діяльність за рахунок грантів, проектів, фінансової допомоги тощо (таких сьогодні в Україні дуже багато). Презентації «Стратегії» були присвячені круглі столи, засідання в МОЗ і навіть декілька комітетських слухань Верховної Ради, які більше нагадували суцільне «підспівування», а не фахове обговорення. Щоразу виникало питання: що стимулює таку загальну гіперактивність? Невже турбота про здоров’я нації?! Вірте, і буде вам благо… А ще краще, позбудьтеся наївності та зрозумійте, що однією з матеріальних складових цієї «суєти» є кредит від Світового банку у 215 млн доларів (зауважте, не грант). Відповідні документи Міністр уже підписав, кредит буде надано. А тим часом кількість команд реформаторів невпинно збільшується. Приміром, офіційний

сайт МОЗ повідомив, що 25 лютого 2015 року «відбулося перше засідання робочої групи Цільової команди реформ при МОЗ України, утвореної Наказом МОЗ України на виконання Протоколу засідання Національної ради реформ... До її складу увійшли проектний менеджер від Проектного офісу з координації розроблення та впровадження реформ; представники структурних підрозділів МОЗ України, задіяних у процесі реформування; представники інших суміжних міністерств, державних установ, місцевих органів влади; представники Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я; представники Стратегічної дорадчої групи при МОЗ України, міжнародних і громадських організацій, професійних та бізнес-асоціацій, експерти, фахівці». Шановні, вже голова йде обертом від проектних менеджерів із проектних офісів та від стратегічних груп із формування стратегій! Знову «масло масляне»: Управління реформ МОЗ України, Цільова команда реформ при МОЗ України, СДГ при МОЗ України, Проектний офіс з координації розроблення та впровадження реформ, робоча група Цільової команди реформ при МОЗ України... І це неповний перелік реформаторів, а люди — одні й ті самі. Коли вже до цього переліку долучать професіоналів зі здоровим глуздом, патріотичних і знаючих? Надії на це мало. Адже якщо уважно подивитися на нинішній медичний менеджмент в Україні, то стане зрозумілим: це «нові — старі» персони, які ні на що дієве так і не спромоглися, хоча шанси в них були. Не зроблять нічого хорошого й зараз. Тому що вони не професіонали, а більше годяться на роль провокаторів народного гніву. І дореформуються до того, що хвиля обурення змете їх швидше, ніж «папєрєдніков», бо вони заганяють людей у безвихідь! Та й «плеяда» реформаторів не заперечує, що більшість українців буде проти запропонованих змін, і тому закликає населення зачекати, набратися терпіння й витримати їх нововведення, особливо фінансові. А жага до власного збагачення, популізм та дешевий самопіар, залежність від міжнародних фондів, донорів, грантів, які підгодовують новореформаторів, обмежують їх «стратегічне» мислення. Сьогодні «Стратегія» ще остаточно не прийнята. Але, ознайомившись із нею, однозначно можна сказати, що реальне її втілення на місцях — під великим питанням. Адже механізми впровадження змін у документі прописані некоректно, абсолютно незрозуміло, хто й що робитиме, коли і хто за все це відповідатиме, жодного слова про можливі ризики та шляхи їх вирішення. Натомість маємо десятки аркушів із незрозумілою статистикою, загальними фразами і мальовничими планами. Не можу оминути увагою «стратегічні перспективи» швидкої та невідкладної медичної допомоги. Їй присвячено кілька речень із «рекомендацією»: не на часі, відтермінувати. І це при тому, що вже кілька років поспіль на реформу швидкої виділялися чималі кошти! А результат? Швидка працює на виснаження, виконуючи непритаманну їй роботу. Медицини катастроф як не було, так не бачимо її й тепер. У «Стратегії» ж знову змішали медицину катастроф зі швидкою. Ще у 2010 році ми попереджали, що стару систему зламають, а нового нічого не створять. Так і сталося, змінився тільки антураж. Документ недосконалий і суперечливий. Щодня з різних ЗМІ пан Міністр говорить одне й те саме: зміна системи фінансування ОЗ, «гроші йдуть за пацієнтом», державні закупівлі й тендерні механізми, вакцинація та залучення міжнародних організацій. І все це «підфарбоване» гарними фразами про лікарське самоврядуван-

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

У 2006-2014 роках на базі лікарні працював Центр медико-соціальної допомоги дітям, які позбавлені батьківської опіки, йому присвоєно статус «Клініки, дружньої до молоді». Центр надавав системну, комплексну медико-соціальну допомогу дітям, що опинилися в скрутних життєвих обставинах, у тому числі й проводив соціальну реабілітацію. Під час їх обстеження виявляли інфекції, що передаються статевим шляхом, заразні захворювання шкіри (короста, грибкові хвороби тощо). Настав час для оновлення такої ініціативи. Тому замість закритого центру створено відділення медичної допомоги підліткам та молоді «Клініка, дружня до молоді» — вже на базі консультативної поліклініки лікарні. Говорячи про перспективи розвитку галузі, не можу залишити поза увагою й актуальні питання післядипломної освіти. Чиновники МОЗ уже кілька разів намагалися ліквідувати інтернатуру з дерматовенерології, не враховуючи унікальності згаданої дисципліни. Замість вирощування «ремісника» потрібно виховування спеціаліста галузі, яка вирішує багато проблем здоров’я людини шляхом міждисциплінарного підходу (із залученням терапевта, педіатра, ревматолога, імунолога, алерголога, онколога, гінеколога). Освічений дерматовенеролог розглядає шкіру як дзеркало внутрішніх недуг. Погодьтеся, що запорукою досконалого освоєння фаху є можливості клінічного навчання інтернів, магістрів, ординаторів, слухачів передатестаційних циклів. Так от згадана вже лікарня є ідеальним закладом для післядипломної освіти, впродовж багатьох років це клінічна база кафедри дерматовенерології Національної академії післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика. Цікаво, що останнім часом на нашій кафедрі поглиблювали свої знання 55 лікарів з інших країн, і 17 із них — із Грузії. Я поцікавилася, чому так багато слухачів саме із Грузії. Виявляється тому, що у приватних клініках не бажають навчати «зайвих» конкурентів. Тож цінуймо, що маємо, перш ніж рубати з плеча. А в процесі реформування медичних клінік потрібно враховувати і соціальні, і фахові проблеми.

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

3 квітня 2015 року

ГІРКИЙ ПРИСМАК НОВИХ РЕФОРМ Не минає й дня, щоб у ЗМІ не обговорювали так звані медичні реформи. Втім, незважаючи на посилену увагу суспільства й обіцянки чиновників кардинально оновити галузь, реформи в ній відбуваються болісно і часто за незрозумілим сценарієм.

Вперед наосліп?

Лариса КАНАРОВСЬКА, Голова Ради Київської міської профспілки працівників охорони здоров’я

Аналіз помилок — початок шляху Детально розглядаючи питання подальшої долі галузі охорони здоров’я, передусім потрібно вивчити помилки минулого. Аналіз історії реформування вітчизняної медицини за роки незалежності нашої держави переконливо свідчить, що, незважаючи на численні спроби реформування, до сьогодні ані громадяни країни, ані медичні працівники так і не відчули реальних позитивних змін. Профспілка ніколи не заперечувала проти об’єктивної необхідності проведення реформ відповідно до потреб часу, однак наполягала на виваженому їх упровадженні. Що це означає? Перед тим як розробляти план дій на майбутнє, маємо визначити, що і як ми реформуємо. Перше і головне — проведення інвентаризації наявної матеріально-технічної бази та кадрового потенціалу галузі. Це основоположний момент реформ. Оскільки, якщо не існує матеріальної бази і немає необхідних медичних кадрів, нам просто не буде чого змінювати і не буде з ким. Друге, не менш важливе, — визначення обсягу фінансування, без чого неможливо впроваджувати будь-які реформи. Адже всім відомо: система фінансування визначає систему охорони здоров’я. І лише після глибинного аналізу зазначених складових (передусім економічної), маємо вносити зміни до законодавства. На жаль, навіть після реалізації у місті Києві та інших областях України пілотних проектів із реформування галузі, на рівні держави сьогодні не підбито реальних підсумків, не оголошено їх результатів (хоча Закон України «Про порядок проведення реформування системи охорони здоров’я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та місті Києві» з 1 січня 2015 року вже втратив свою чинність). Простий поділ поліклінік на центри первинної медико-санітарної допомоги та консультативно-діагностичні центри у вигляді некомерційних комунальних підприємств і організацій жодним чином не поліпшив надання медичної допомоги населенню. А якщо говорити відверто, цей процес навіть погіршив маршрут пацієнта, збільшив навантаження на лікарів, «породив» поспіхом підготовлених (за 6 місяців!) лікарів загальної практики-сімейної медицини, збільшив чисельність адміністративно-господарського персоналу закладів охорони здоров’я. Отже, значні державні кошти було витрачено, а якісних результатів так і не досягнуто. І висновків із цього теж не зроблено.

Свідченням тому є факт ігнорування найнеобхідніших складових — маю на увазі ту ж інвентаризацію галузі, першочергове визначення обсягів фінансування тощо — у нинішньому процесі нового (а чи подальшого?) реформування галузі. Натомість створюються різного роду нові концепції та стратегії реформування, відірвані від реального стану галузі, потреб громадян і медичних працівників. А це означає, що і в майбутньому ми не досягнемо бажаних результатів. Крім того, виникає безліч питань до створення (зокрема до персонального складу) робочих груп із напрацювання таких документів. Лунають численні заяви про те, як виглядатиме нова система охорони здоров’я, натомість і досі не вирішено питання щодо встановлення рівня гарантованого мінімуму безоплатної медичної допомоги, не розроблено та не затверджено жодних державних гарантій такої допомоги, не визначено ані категорій, ані порядку забезпечення нею незахищених верств населення. Досі не проведено економічних розрахунків необхідних обсягів фінансування галузі, не визначено подальшої долі медичного страхування, не кажучи вже про його форми, моделі тощо. Також не розроблено змін до податкового законодавства, які необхідно буде внести у разі запровадження загальнообов’язкового соціального медичного страхування. Адже існуюча база оподаткування та ставки податків, які нині сплачують громадяни й роботодавці, вже містять складову на забезпечення населення меддопомогою. Додаткового врегулювання потребують і правовідносини між медпрацівниками та пацієнтами. У процесі втілення реформ має бути гарантовано реалізацію прав громадян на життя та охорону здоров’я (і не лише визначених Основним Законом, а й тих, що закріплені в міжнародних зобов’язаннях України, зокрема у ст. 2 Європейської конвенції з прав людини, ст. 11 Європейської соціальної хартії, в Угоді про асоціацію між Україною та ЄС тощо). Однак поки що цього не спостерігаємо.

Фінансова «точка опори» Фінансування галузі — це також не «плани на майбутнє», а важливий пункт реформування, який потребує особливої уваги вже зараз. Оскільки сьогодні витрати на охорону здоров’я в Україні коливаються у межах 3,2-3,4% ВВП, і це не відповідає ані реальним потребам галузі, ані рівню її фінансування, рекомендованому ВООЗ (він має становити 7-10% ВВП). Те, що в нашій державі витрати на галузь постійно зменшуються, — неприпустимо, особливо в нинішніх умовах війни, коли медицина фактично є галуззю національної безпеки. До того ж значно зріс рівень інфляції, у рази підвищилися ціни, тарифи на житлово-комунальні послуги, знецінилася національна валюта тощо. Приміром, Київрада затвердила цьогорічні видатки на галузь охорони здоров’я у розмірі 3,8 млрд грн. Це не менше, ніж 2014 року, але, враховуючи нинішню економічну ситуацію, Бюджет-2015 — для виживання (якщо ситуація не погіршиться), а не для розвитку. І більша частина цих видатків піде лише на виплату заробітної плати медичним працівникам та нарахування, при цьому розмір її залишиться мізерним.

Зарплата в медичній галузі давно втратила мотивуючу та відтворювальну функції й традиційно посідає передостаннє місце серед інших галузей економіки. Незважаючи на постійні звернення Профспілки до Уряду стосовно цього питання, воно так і не вирішено. Тарифні розряди за єдиною тарифною сіткою, на основі якої проводиться оплата праці в галузі, залишаються на рівні січня 2013 року, що становить 852 грн (це навіть нижче рівня мінімальної зарплати!). Внаслідок цього працівники галузі охорони здоров’я щорічно втрачають третину заробітку, що є прямим порушенням законодавства про працю й усіх можливих трудових угод. При цьому держава у будь-який спосіб намагається додатково обмежити й урізати заробітну плату та соціальні виплати медичним працівникам. Усім відомі обмеження заробітної плати, встановлені законом про Бюджет на 2015 рік, і останні урізання пенсій працюючим пенсіонерам до 85% їх розміру, введені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».

А кадри де? Подібні «реформи» негативно впливають на галузь, оскільки ще більше поглиблюють уже існуючу кадрову кризу в медицині. Зокрема, ще 2008 року на Колегії МОЗ України було оголошено, що в країні не вистачає понад 50 тис. медпрацівників. З того часу цифри офіційно більше не оприлюднювали. І ми розуміємо чому. Тому що це — катастрофа! Приміром, сьогодні у Києві укомплектованість лікарями становить приблизно 76-80%, особливо страждає первинна ланка. Третина працюючих — лікарі пенсійного віку (з них понад 200 — ті, кому за 80 років). І не від хорошого життя люди такого поважного віку досі працюють у галузі, бо, маючи мізерну зарплату, медики отримують і найменші пенсії, що не забезпечують їх у старості. До речі, держава не лише зменшила розмір пенсій працюючих, а й підвищила пенсійний вік для медиків, що працюють у шкідливих умовах, щодня ризикуючи підхопити небезпечні хвороби. Підвищено й стаж, необхідний для виходу на пенсію за вислугу років, що також певною мірою було стимулом для медпрацівників. Виходить, замість того, щоб вирішувати кадрове питання, держава створює всі умови для посилення відтоку фахівців із галузі. Згадана проблема не є суто українською: за даними ВООЗ дефіцит кадрів у охороні здоров’я є глобальним питанням. Нині у світі не вистачає понад 7 млн медпрацівників, а за прогнозами до 2035 року дефіцит становитиме 12 млн. Наша молодь не бачить іншого виходу, ніж виїхати на роботу за кордон, і, як бачимо, місце їм там завжди знайдеться. На жаль, МОЗ України, замість оперативно реагувати на ці факти та вживати рішучих дій (що відповідало б державній політиці), чомусь самоусунулося від вирішення згаданої проблеми, прикриваючись «мантрою» про те, що лікарів у нас надлишок. Одне лише запитання: хто буде впроваджувати реформи, якщо ситуація не зміниться? Працюючі пенсіонери з урізаними пенсіями? Ті медичні працівники, які залишаться? Тоді доведеться подвоїти або

навіть потроїти норми навантаження на них. Хто захоче працювати в таких умовах? Крім того, сьогодні на рівні Уряду запроваджено скорочення посад у галузі. Поки що на місцях «жертвують» вакантними посадами. Однак, по-перше, ніхто не відміняв законодавчо визначені нормативи з кадрового забезпечення — тобто ми є свідками чергового порушення законодавства. По-друге, скорочення навіть вакантних посад автоматично призведе до погіршення умов праці існуючого персоналу закладів охорони здоров’я, значно збільшивши навантаження на медпрацівників. Та якщо за наявності вакантних посад керівник закладу доручає працівникам роботу за суміщенням професій (посад) із відповідною доплатою, то в разі їх відсутності й цього зробити не зможе. У нього залишиться один шлях: збільшити навантаження на працюючий персонал при збереженні існуючого рівня оплати праці — і це неприпустимо. Також за рахунок фонду оплати праці вакантних посад адміністрація закладу охорони здоров’я має можливість здійснювати стимулюючі виплати працівникам (надбавки, премії), фінансування яких у кошторисах окремо не передбачено. Врахуймо і те, що, приміром, у Києві постійно збільшується кількість населення, в тому числі пільгових категорій та внутрішньо переміщених осіб із зони проведення АТО, і вони також потребують медичної допомоги. При цьому первинна мережа та консультативно-діагностичні центри міста мають відповідну норму навантаження на медичний персонал, надають медичну допомогу населенню за угодами й формують штатну структуру відповідно до власної потреби. Як бути з «неврахованими» пацієнтами? Залишити їх без медичної допомоги неможливо. Але ж і вирішувати проблему за рахунок медиків, які працюють із додатковим навантаженням без відповідних доплат, також неприпустимо.

«Моральне обличчя» реформ Ставлення до медичних працівників з боку держави (гідна оплата, турбота про належні умови праці і навантаження) — це ще й формування «групи підтримки» реформ, яку неможливо створити лише закликами та солодкими обіцянками. Щоб медики повірили у те, що зміни — на благо людей, потрібно забезпечити дотримання норм чинного законодавства (особливо в частині фінансування галузі), а також кардинально вирішити питання збільшення оплати праці, що підвищить мотивацію медиків, особливо молоді. Цього можна досягти лише шляхом проведення реальної фінансової децентралізації, і аж ніяк не через надання субвенцій із Державного бюджету. Тоді кожен регіон зможе самостійно визначати, який рівень заробітної плати встановлювати медичним працівникам, які додаткові соціальні мотиватори запроваджувати (соціальний пакет, житло тощо). Ці принципи сьогодні відстоює Профспілка. Поки ж медики чують лише заклики «затягнути паски», звинувачення в корупції і в тому, що вони блокують реформи. Тому у тих, хто сподівається хоча б на якісь позитивні зміни, дедалі частіше з’являються сумніви, що вони настануть. І водночас виникає питання: а чи зацікавлене наше рідне відомство у них? Зауважимо, що під час підсумкової Колегії у Києві запрошений до участі в ній Міністр охорони здоров’я Олександр Квіташвілі спочатку запізнився на 40 хвилин, а через 15 хвилин уже залишив засідання, навіть не дослухавши першого питання порядку денного про результати роботи галузі за рік. Мабуть, це найяскравіше свідчення й відповідного ставлення до представників медицини, й рівня зацікавленості у вивченні та вирішенні існуючих проблем сьогодення.

9

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ І В А Н О - Ф РА Н К І В Щ И Н А

І ЗНОВУ «ДЄЛО ВРАЧЄЙ»? «Вірус люстрації лікарів» шириться просторами країни, викликаючи колотнечу в лікарському і пацієнтському середовищах окремих регіонів. Чи спроможне залякування «народним трибуналом» керівників медичних закладів вирішити проблеми галузі, що накопичувалися роками? Відповідь на це питання шукали медики і влада Івано-Франківщини.

18

Івано-Франківська обласна дитяча клінічна лікарня — сучасне лікарняне містечко

О

бласна дитяча клінічна лікарня (ОДКЛ) на 300 ліжок в Івано-Франківську відкрита в 1962 році. З 1991-го її незмінно очолює головний лікар Радислав Котурбаш. ОДКЛ — ба-

10

гатопрофільний спеціалізований організаційно-методичний науковий центр Прикарпаття, в якому працювали видатні вчені, формувалися медичні школи й традиції. Це заклад вищої акредитаційної категорії, який надає медичну допомогу дітям із найскладнішими патологічними станами і хворобами. 2007 року ОДКЛ першою в країні отримала міжнародний статус ВООЗ та Дитячого фонду ООН ЮНІСЕФ «Лікарня, доброзичлива до дитини», підтверджений експертами в 2010-му. Щорічно тут отримують стаціонарну допомогу понад 15 тис. дітей віком до 18 років, половина з них — мешканці сільської місцевості, а обласна дитяча консультативна поліклініка забезпечує амбулаторно-поліклінічну допомогу по-

над 82 тис. дітей. Спеціалізовану медичну допомогу надають за 29 профілями. На базі лікарні працюють кафедри ІваноФранківського національного медуніверситету: педіатрична, дитячої неврології, отоларингології, хірургії, анестезіології, травматології та ортопедії. Тут навчаються педіатрії студенти медичного коледжу. В лікарні гармонійно поєднуються впровадження сучасних методів діагностики й лікування із розвитком профілактичних програм, що сприяє зниженню захворюваності та смертності серед дитячого населення в області. За матеріалами сайту Івано-Франківської ОДКЛ

лікарів Івано-Франківської обласної дитячої клінічної лікарні ще в січні 2015 року звернулися до облради і правоохоронних органів із заявами, в яких висунули низку звинувачень на адресу головного лікаря ОДКЛ Радислава Котурбаша. У cкарзі від імені тодішнього виконувача обов’язків завідувача хірургічного відділення закладу Михайла Глаговича за підписами переважно працівників цього відділення — 7 пунктів обвинувачень: щодо приниження честі й гідності й доведення через це лікарів до хвороб та навіть смерті, заборона проведення ремонту хірургічного відділення, при тому що всі матеріали вже придбані. Звинувачували керівника ОДКЛ у перекосах в кадровій політиці, втручанні в роботу різних служб і навіть отриманні хабара. Йшлося тут і про прейскурант цін на медпослуги в лікарні, а також зникнення коштів, зібраних колективом для бійців АТО. Згадувалася й сімейна аптека головного лікаря, через яку ним нібито відмиваються гроші при закупівлі ліків для закладу. Останній пункт — щодо неправомірного покарання 15 лікарів доганами, начебто за порушення трудового законодавства. В кінці листа була приписка: ці питання мають розглядатися на зборах трудового колективу. Разом із тим, вірогідно для посилення ефекту, були підключені представники політичних сил із вимогою люструвати керівника ОДКЛ. Заяву лікарів розглянула Постійна комісія з питань охорони здоров’я, сім’ї, материнства та дитинства Івано-Франківської облради і дійшла висновку, що більшість питань не входять до її компетенції. Зареєстроване також кримінальне провадження за ознаками зловживання службовим становищем і шахрайських дій в ІваноФранківській ОДКЛ.

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ

3 квітня 2015 року

Манолій ПІЦУРЯК, Голова постійної комісії з питань охорони здоров’я, сім’ї, материнства та дитинства ІваноФранківської облради

Н

а початку лютого 2015 р. виконувач обов’язків завідувача хірургічного відділення ОДКЛ Михайло Глагович повідомив, що отримав повістку в армію, і на підсумковій нараді його вже не було. Я брав участь у цих зборах, і можу засвідчити — тему скарги тоді ніхто не порушував. Через кілька днів відбулася конференція трудового колективу. На неї були запрошені 95 делегатів від усіх підрозділів. Прибули всі, крім представника хірургічного відділення.

5 березня відбулося друге засідання нашої комісії за участю директора Департаменту охорони здоров’я Івано-Франківської обласної державної адміністрації Романа Мельника, представників громадськості та політичних сил. На ньому серед інших порушили питання «Про повторний розгляд звернення Глаговича Михайла Васильовича, працівника обласної дитячої клінічної лікарні, щодо фактів зловживань службовим становищем головного лікаря даного закладу». Після першого такого засідання доручили депутатам облради вивчити проблему за профілями. За цей час надійшли протоколи засідання конференції трудового колективу ОДКЛ і профспілкових зборів закладу, в яких ішлося про захист прав головного лікаря і працівників лікарні. В цих документах було зазначено: факти, викладені в згадуваній скарзі, вважати такими, що надумані й не знайшли підтвердження, а сама ситуація створює напруження в колективі та кидає тінь на нього. Мовляв, скарга подана до облради без погодження з колективом. Надійшла також відповідь від Департаменту охорони здоров’я, де вказано про недоліки штатного розпису в ОДКЛ. Виступили Роман Мельник, а також Голова первинної профспілкової організації ОДКЛ Ярослав Лупуляк. Департамент охорони здоров’я рекомендував притягнути Радислава Котурбаша до дисциплінарної відповідальності через неналежний контроль за виробничим процесом, недотримання порядку розгляду питання перепрофілювання посад. При голосуванні щодо винесення головному лікарю ОДКЛ догани всі 5 членів комісії утрималися. Врахувавши звернення колективу, порушень у роботі головного лікаря комісія не знайшла, а всі озвучені питання взяла до відома.

Радислав КОТУРБАШ, головний лікар ІваноФранківської ОДКЛ, Заслужений лікар України

Я

дуже боляче пережив усе це, але вже застарий, щоб себе вигороджувати. По всіх пунктах заяви я виступив і дав пояснення на конференції трудового колективу — є протоколи. Але мені насправді соромно, що проблеми в лікарні вирішуються не відвертим обговоренням, а із залученням політичних сил, представники яких увірвалися до мого кабінету без попередження. Вони знали зміст скарги — на відміну від мене. Каталізатором звернення лікарів до ІваноФранківської обласної ради стало службове розслідування за завданням прокуратури щодо хабара в розмірі 500 доларів і догани причетним до цього. Йшлося про незаконне встановлення інвалідності дитині одним із лікарів. Із цього приводу відкрите кримінальне провадження. До речі, обвинувачений у цій справі згадуваної заяви не підписав, а деякі підписанти під час

розслідування дали свідчення, що підписували чисті аркуші. Комісія, створена при обласній раді, спростувала пункт із скарги, в якому йшлося про давання мені хабара за направлення на курси. Всі лікарі надали комісії письмові пояснення з цього приводу. Щодо аптеки. На території лікарняного містечка знаходиться аптека «Аронія», приміщення якої 4 роки орендує мій син. Угоду про оренду й оплату комунальних послуг він погоджує з обласною радою, оскільки заклад — комунальна власність області. Медикаменти для ОДКЛ ми там не закуповуємо, бо в цій аптеці роздрібні ціни, а лікарня закуповує препарати і засоби медичного призначення оптом, через процедуру тендеру. Тепер стосовно звинувачень, нібито 2 працівники постраждали через моє неналежне до них ставлення. Один із лікарів отримав інфаркт, проте серцевий напад у нього стався вдома. Лікар-дієтолог, дійсно, померла в робочий час, але я того дня не був на роботі, рішення про її госпіталізацію приймав мій заступник. Наразі правоохоронці проводять перевірку щодо начебто неякісного виконання ремонтних робіт — чекаємо висновків. Ще один «каталізатор», лікар Михайло Глагович, працював у ОДКЛ за сумісництвом, він доцент медуніверситету. Якраз перед написанням заяви в нашому закладі проводилося розслідування, і я мав претензії до Глаговича, бо він в одні й ті самі години одночасно «знаходився» на 2 робочих місцях. Усі медики, що отримали догани, про які також йшлося у скарзі, підписали наказ і тоді претензій не мали. Дуже сподіваюся, що все стане на свої місця. Ярослав КРИШТАФОВИЧ, завідувач відділення для дітей з ураженням центральної нервової системи з порушенням функції опорнорухового апарату ІваноФранківської ОДКЛ

ВЗ Чи відбулося зрештою обговорення скарги в трудовому колективі лікарні?

— На підсумковій медраді, в якій брали участь представники профспілки та обласної ради, ніхто не скаржився. Щоб обговорити наведені в згадуваній заяві питання, провели конференцію трудового колективу — його представляли 94 делегати з усіх підрозділів, крім представника хірургічного відділення. Є протокол, і в рішенні записано, що оприлюднені факти не відпові­дають дійсності. Кожен із присутніх мав можливість висловитися. Від обкому профспілки медичних працівників був юрист, бо наведені факти, можливо, потребували б юридичного вирішення. Більша частина підписантів не прийшла — це їхнє право. Одна із заявників, доцент Надія Фоменко, голов­ний обласний позаштатний спеціаліст з медичної генетики, яка консультує всі відділення ОДКЛ з питань складної вродженої та спадкової патології, виступила й заявила, що помилялася. І з головним лікарем Радиславом Котурбашем вони потисли один одному руки на знак примирення. Ще один із підписантів — завідувач хірургічного відділення Михайло Глагович — перебував на той час на Сході України в АТО.

«

НИНІШНЯ СИСТЕМА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я — ГНИЛА Й АБСОЛЮТНО НЕ НА КОРИСТЬ ПАЦІЄНТАМ. БЮРОКРАТІЯ ЗА РОКИ НЕЗАЛЕЖНОСТІ ПОТРОЇЛАСЯ. ВИННІ НЕ ГОЛОВНІ ЛІКАРІ, А СИСТЕМА. ПАЦІЄНТИ НЕ РОЗУМІЮТЬ, ЩО МЕДИКАМ ВОНА НЕ ПОДОБАЄТЬСЯ ЩЕ БІЛЬШЕ, АЛЕ, НА ВІДМІНУ ВІД ШАХТАРІВ, МИ НЕ МАЄМО ПРАВА СТРАЙКУВАТИ, АДЖЕ ДІТЕЙ ХТОСЬ МАЄ ЛІКУВАТИ. КОЖЕН МОЖЕ «ВИБИВАТИ» СВОЇ ПРАВА, А МИ НЕ МОЖЕМО

«

Тут треба піднімати громадськість, кричати про те, що заклад не має свого комп’ютерного й магнітно-резонансного томографа. Лікарня, яка працює в ургентному цілодобовому режимі без вихідних, не має МРТ! Діагностику доводиться робити в приватних клініках. От яке питання порушувати треба! Тому що сюди може потрапити і дитина представника «Правого сектора», й олігарха, й «регіонала». Люди не мають грошей на обстеження в приватних клініках. Крім того, щоб зробити МРТ дитині з трахеостомою, підозрою на запалення мозку, яка перебуває в реанімації, потрібно ввести їй наркоз, щоб через ціле місто везти на обстеження, а потім знову до лікарні. Це дуже небезпечно. Або тяжка травма головного мозку: чи є гематома, робити операцію чи ні? Везеш через усе місто, ризикуєш життям дитини, не можеш надати адекватної допомоги, а не зробити обстеження не можеш, бо від цього теж залежить життя малюка. А якби можна було зробити діагностику поверхом нижче в нашій клініці, це надало би пацієнтам шанс. Є проблема і з лабораторними обстеженнями — з реагентами. На одній із медрад прийняли рішення, що варто пожертвувати придбанням деяких ліків для невідкладної допомоги, але забезпечити лабораторію. Адже в бюджеті коштів на це не передбачено.

ВЗ Неважко здогадатися, які висновки роблять люди, коли чують, що в лікарні ВЗ А щодо проблем, порушених у скар- начебто п’ють, крадуть гроші, зібрані зі, — вони насправді мають місце? для АТО, і нецензурно висловлюються…

— Керівника лікарні затверджує облрада. — Розголос конфлікту в ОДКЛ вкрай негативно Там створена комісія з розгляду порушених у відбився на її іміджі. Батьки дитини, що прихозгадуваній заяві питань. У нас немає проблем дять до закладу, ще з лікарем не познайомилися, між колективом та адміністрацією, а є загаль- а вже наперед знають, що тут осередок зла. Не на біда: наші люди бідні. Медсестра отримує подумавши, однією заявою примудрилися пов1200-1400 грн, лікар — 2000 грн на місяць. ністю знищити авторитет лікарні. При цьому ми Постійне недофінансування закладу, бракує маємо статус одного з найкращих закладів обліків. Медикаментозне забезпечення лягає ласті, з багатьох позицій — і в країні. На базі частково на плечі батьків. Для невідкладної нашого відділення створили пароксизмальний допомоги знаходимо необхідне, незважаючи центр, один із кращих в Україні, а також школу на те, є батьки поруч чи ні. Для такої допомо- епілепсії. На обліку — понад 1 тис. дітей із цією ги є майже все, але це значною мірою завдяки недугою. Навчаємо батьків, як надавати допомоспонсорам — 20% ліків придбано за їх кошти. гу діткам, як їх адаптувати в дитсадках, школах,

долати дискримінацію. За рахунок програми «Здоров’я населення Прикарпаття» та активного лобіювання Радислава Котурбаша додатково залучили з бюджету 300 тис. грн на протиепілептичні препарати. В країні ми піонери із введення ботулотоксину хворим із ДЦП. Майже всіх, хто потребує такого лікування, забезпечували ним безкоштовно, а це 7 тис. грн за один флакон! Придбали апаратуру для цілодобової електроенцефалографії з відеонаглядом за хворими на епілепсію. На базі закладу активно проводяться наукові дослідження. Дитяча смертність із 23,4% у 1991 році знизилася до 6% у 2014-му за рахунок титанічної праці медиків та сучасного обладнання. Це найкращий показник у країні! Виходжуємо новонароджених навіть із вагою 600-900 грамів. Звання «Лікарня, доброзичлива до дітей», яке носить наш заклад, не просто так дається. Я виріс тут, пройшов шлях з інтерна до обласного спеціаліста. Високопрофесійний колектив лікарні формувався десятиліттями, досягнення і традиції продовжували наступні покоління лікарів і медсестер. Саме колектив є головним багатством лікувального закладу, відомого й знаного за межами області. Кожен із них — не просто лікар, це людина, яка вболіває за маленького пацієнта. У заклад, куди звертаєшся за допомогою, треба повірити. А люди начиталися різних коментарів, далеких від істини й справжнього стану речей, і чи не з порогу приймального відділення заявляють про корупцію. І це насамперед шкодить хворій дитині, бо є певна недовіра до медиків. Вважаю, що працівники нашої лікарні самі винні. Бо замість того, щоб розібратися в межах закладу, виносять проблему назовні та ще й залучають політичні сили. Це ненормально. Я завідую відділенням з 2002 року, виробничі питання виникають постійно. І не раз сварився з головним лікарем, сперечався, у тому числі мав догани. Коли вважав, що керівник неправий, то виносив питання на профспілкові збори чи виробничу нараду. Те саме можуть розказати і мої підлеглі. Є багато механізмів вирішення трудових спорів: профспілкова організація, конференція трудового колективу, зрештою, етична комісія — як у всьому цивілізованому світі. Є різні ситуації у медичній практиці, але етичні помилки караються суворіше, ніж лікарські. Щодо зазначених у заяві начебто зниклих коштів, що їх здали для бійців АТО, то було так. Минулого літа вирішили придбати кондиціонер для лікарняної каплички та зали, де раз на тиждень головний лікар проводить оперативні наради із завідувачами і керівниками підрозділів. А потім дійшли висновку, що для цього приміщення немає потреби витрачатися, бо в першу чергу варто встановлювати кондиціонери в палатах та ординаторських. І зібрані кошти, 3 тис. грн, перерахували на потреби АТО. Завідувачка відділення променевої діагностики Леся Царук дивом зберегла квитанцію про переказ грошової суми. Однак комусь було вигідно сказати, що ці кошти привласнив керівник закладу. Якщо люди в такий спосіб з’ясовують стосунки, то це не боротьба, а бруд. Треба, щоб народ спам’ятався: ми лікувальний заклад і не маємо права паплюжити себе. Жити стає все важче, але від того, що ми самі себе висміємо перед цілим світом, легше не стане. Нинішня система охорони здоров’я — гнила й абсолютно не на користь пацієнтам. Щороку якісь реформи в медицині, нові папери, звіти, плани. Третину робочого часу забирає ця, нікому не потрібна, робота. До того ж ті папери не дуже хтось і читає. Бюрократія за роки незалежності потроїлася. Винні не головні лікарі, а система. Пацієнти не розуміють, що медикам вона не подобається ще більше, але, на відміну від шахтарів, ми не маємо права страйкувати, адже дітей хтось повинен лікувати. Кожен може «вибивати» свої права, а ми не можемо. Людмила СТРАЖНИК, власкор «ВЗ», Західний регіон

11

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ ЧЕРНІГІВЩИНА

НЕ ВАРТО ПОВТОРЮВАТИ ПОМИЛОК ПОПЕРЕДНИКІВ Реформи для вітчизняної медицини необхідні сьогодні, адже завтра реформувати вже буде нічого. Але при цьому не треба розглядати реформування тільки як можливість висмоктувати з галузі й без того куце фінансування. Для змін потрібні кошти, яких зараз просто немає. Вихід один — страхова медицина. Так вважає Заслужений лікар України, лауреат Державної премії України, головний лікар Чернігівської міської лікарні №2 Володимир Фаль.

Володимир ФАЛЬ, Заслужений лікар України, лауреат Державної премії України, головний лікар Чернігівської міської лікарні №2

В

арто зазначити, що Володимир Фаль — знана в Чернігові людина: він керує найпо­­тужні­­­­шою в місті лікарнею, що успішно конкурує з обласною, а в деяких випадках і перевершує її. Про необхідність реформування галузі Володимир Пет­ рович заявляв ще 20 років тому, зокрема одним із перших в Україні говорив про необхідність створення єдиного медичного простору та запровадження страхової медицини. Зі своїми пропозиціями він неодноразово звертався до Міністерства охорони здоров’я та керівництва області й навіть знаходив там підтримку, у складі міністерських делегацій відвідав багато країн і зміг оцінити, як там організоване медичне обслуговування. Для України, на його думку, найбільш прийнятна німецька модель надання медичної допомоги, де всі багатопрофільні лікарні (а це майже 90% медустанов) знаходяться в державній або комунальній власності, приватними є лише медзаклади відновного лікування та догляду за важкохворими. Одна багатопрофільна лікарня в Німеччині обслуговує близько 120-140 тис. населення. Як правило, вона міська, але необов’язково розташована в мегапо­­­лісі. Наприклад, у баварському Меммінгені, де мешкає 41 тис. населення, функціонує одна велика багатопрофільна лікарня, що обслуговує місто та прилеглий регіон. Ніяких інших лікарень — районних чи дільничних — там немає. «І нам треба працювати в цьому напрямку», — впевнений Володимир Фаль. Щодо Грузії, де приватизовано 95% лікарняних закладів, то сьогодні, на думку лікаря, для України такий досвід неприйнятний. «По-перше, у Грузії прийнятий закон про обов’язкове медичне страхування — там державним медичним страхуванням охоп­лено понад 60% населення, зокрема діти до 5 років, пенсіонери, інваліди, бюджетники, держслужбовці, поліція, військові тощо. По-друге, покриття на рік там складає 10 тис. доларів. Це величезні гроші, більш ніж 200 тис. грн на рік. У наших умовах, без прийняття закону про медич­не страхування, говорити про приватизацію лікарень узагалі недоречно. Зараз це може призвести не тільки до значного погіршення стану медицини та надання медичних послуг населенню, а й до повної руйнації медичної галузі», — вважає спеціаліст.

12

А ось що треба запозичити у цієї країни, на думку Володимира Пет­ровича, так це впровадження високо­технологічних методик лікування різно­маніт­ них захворювань.

«2 роки тому пощастило побувати в Грузії, де мене глибоко вразив високий рівень надання кардіохірургічної допомоги. Це рівень, на який ми повинні орієнтуватися і запроваджувати в себе», — переконаний лікар. Проект закону про реформування медицини, який нещодавно презентувала в Чернігові радник Міністра охорони здоров’я України, експерт Реанімаційного пакету реформ Зоряна Черненко, на думку Володимира Фаля, недопрацьований та не дає чіткого визначення стратегічних і тактичних завдань сьогоднішньої медицини. Наприклад, триступенева система надання медичної допомоги, запропонована Міністерством, не відповідає загальноприйнятій у світі та задекларованій ВООЗ, вона є нічим іншим, як калькою зі впровадженої за радянських часів системи Семашка. За визначенням ВООЗ є 4 види меддопомоги: невідкладна, первинна медико-санітарна, вторинна (спеціалізована) і паліативна. «Я впевнений, що реформувати треба всі рівні надання меддопомоги одночасно. У нас же почали реформувати невідкладну 4 роки тому, але так і не завершили процес. Створили центри невідкладної допомоги, які повинні обслуговувати всю область. Існує центр і в Чернігові: він начебто й працює на всю область, але єдиного диспетчерського пункту не має, машини так і не обладнали GPS-трекерами. Тобто ідея була непогана, але в повному обсязі її так і не втілили в життя, хоча для цього потрібні не такі вже й великі кошти», — вважає Володимир Фаль. «Хочу нагадати, що першим про необхідність тотального реформування системи охорони здоров’я та створення інституту сімейних лікарів заговорив ще 10 років тому Микола Поліщук — тодішній Міністр охорони здоров’я України. Пройшло 7 років, змінилося 6 міністрів — про реформу майже забули. За часів Раїси Богатирьової про неї згадали, але без обговорення, без розумної ідеї, абсолютно некваліфіковано почали реформування первинної медичної допомоги. Пілотний проект, що був запроваджений у 3 областях та місті Києві, завершився 2 роки тому, але його результати так і не були оприлюднені. Хоча за численними відгуками і лікарів, і пацієнтів якість та доступність меддопомоги в пілотних регіонах значно погіршилися. Треба про це відверто сказати й не повторювати помилок попередників», — говорить лікар. Щодо реформування первинної медико-санітарної допомоги, то вона повинна бути гнучкою, тут мають право на життя декілька моделей: у сільський місцевості — сімейний лікар, сімейна лабораторія; у невеликому райцентрі, селищі, окремих районах великих міст — центр первинної медико-санітарної допомоги (ЦПМСД), у містах-мільйонниках — великі поліклініки (у складі багатопрофільних лікарень або відокремлені). У селі сімейний лікар або ж фельдшер — це найкраща модель надання первинної медичної до-

помоги: він лікує і дітей, і дорослих, і вдень, і вночі. Дайте йому автотранспорт, забезпечте безкоштовним зв’язком, і цей сімейний лікар якісно обслуговуватиме свою дільницю, яка охоплює декілька сіл. У великому мегаполісі з будинками по 500 і більше квартир сімейна амбулаторія — теж дуже зручний спосіб надання первинної медичної допомоги. Одну 3-4-кімнатну квартиру відвести під сімейну амбулаторію, іншу під проживання самого лікаря — таким чином маємо ідеальний варіант надання первинної медичної допомоги для жителів 1 або 2-3 будинків, розташованих поряд. ЦПМСД — найбільш прийнятна модель для невеличкого районного центру приблизно на 10 тис. населення або віддаленого мікрорайону, наприк­лад, такого як Масани і Новоселівка у Чернігові, Магерки і Сільмаш у Ніжині тощо. На базі ЦПМСД, окрім консультації лікаря загальної практики, хворий може пройти курс фізіотерапевтичних процедур, здати аналізи, сюди ж декілька разів на тиждень можуть приїжджати вузькі спеціалісти. Це дуже зручно для населення: не треба нікуди їхати в транспорті, адже все — поряд із будинком. У великих містах мають право на існування великі багатопрофільні поліклініки при лікарнях, де є потужна діагностична база та працюють досвідчені лікарі. «Навіщо в одному приміщенні колишньої поліклініки створювати 3-4 центри первинної медико-санітарної допомоги, як робили в Донецьку або Дніпропетровську? Це ж 3 головні лікарі, 3 заступники, 3 бухгалтери… Штати роздуті, а надання медичної допомоги тільки погіршилося. Це не реформи, а профанація реформ», — робить висновок фахівець. Із пересторогою Володимир Фаль ставиться і до пропозиції Міністерства зробити всіх сімейних лікарів приватними підприємцями. «Поки не впроваджене обов’язкове медичне страхування, цього категорично не слід робити. Держава приватнику пообіцяє гроші, але не дасть — просто немає зараз таких коштів у бюджеті. Це повинен робити страховий фонд. Але оскільки він у нас не створений, усе фінансове навантаження буде покладено на плечі пацієнтів, тож для більшості населення лікування стане непідйомним. Таким чином ми взагалі залишимо людей без медичної допомоги. Не треба вигадувати нових моделей, необхідно вчитися у країн, які вже пройшли шлях реформування медицини, наприклад, у тієї ж Німеччини. Там лікар загальної медицини — приватний підприємець, але ж німецькі сімейні лікарі перейшли на таку організаційноправову форму тільки через декілька десятиліть після введення закону про медичне страхування. У нас же все навпаки, — обурюється спеціаліст. — Крім того, існує небезпека, що приватному лікареві гроші затьмарять усі інші пріоритети, перш за все — турботу про хворого». «Ідея створення госпітальних округів — абсолютно правильна та зважена, — вважає Володимир Фаль. — Це не якесь ноу-хау. Згадаємо 50-60-ті роки: міжрайонні спеціалізовані відділення — це прообраз госпітальних округів. Або ж візьмемо

дос­від західних країн, де вони вже фактично діють: наприклад Німеччини, де багатопрофільна міська лікарня обслуговує 120-140 тис. населення прилеглих містечок та сіл». Але, створюючи госпітальні округи, не слід повторювати помилок попереднього керівництва МОЗ, яке намагалося запровадити єдину жорстку схему: в окрузі одна лікарня інтенсивного лікування, по одній — планового і відновного лікування, паліативно-хоспісної допомоги тощо. В Україні вже існує система медичних закладів, і не можна її перекроювати — вона цього просто не витримає. Єдине, що обов’язково треба зробити, — це сконцентрувати високотехнологічні види спеціалізованої медичної допомоги в одному або двох закладах госпітального округу — там, де створені відповідні умови. Наприклад, Володимир Фаль вважає доцільним для Чернігова існування двох потужних багатопрофільних лікарень (№2 та №3), які б надавали всю спеціалізовану допомогу жителям обласного центру та прилеглих районів. У південному регіоні області високоякісну меддопомогу могла б надавати Прилуцька районна лікарня, мешканців центральних районів обслуговуватиме Ніжинська. «Хоча взагалі жителів Ріпкинського або ж Срібнянського районів без лікарні теж залишати не можна. Там повинні функціонувати терапевтичне, неврологічне, інфекційне, можливо, педіатричне (лише для обслуговування дітей віком від 8 років та старших) відділення. Але жодної спеціалізованої допомоги! Це злочин, коли в районі працює один хірург-інтерн, лікаря-анестезіолога немає взагалі (а така ситуація у 8 районах), але діє хірургічне відділення. Пацієнти мають отримувати якісні послуги, а це можна зробити тільки в потужному медичному закладі», — констатує спеціаліст. Взагалі при підготовці проекту реформування медицини обов’язково треба дослухатися до пропозицій практикуючих лікарів, які знайомі з проб­ лемами медичної галузі, вважає Володимир Фаль. «Необхідно створити великий комітет з підготовки закону про реформування, який би був поділений на окремі секції: реформування первинки, спеціалізованої допомоги, розробка закону про обов’язкове медичне страхування тощо, та залучити до роботи не міністерських чиновників, а лікарів-практиків», — зазначає фахівець. Щодо введення страхової медицини, то тут Володимир Фаль упевнений: закон про обов’язкове медичне страхування треба вводити негайно. «Важка економічна ситуація, немає грошей! Утім їх завжди не вистачає, але ж платить роботодавець за працівника пенсійний збір 36,3%, а кожний громадянин ще доплачує зі своєї кишені 3,6% від заробітної плати. Чому ж у такому разі роботодавці та працюючі громадяни не можуть внести до Фонду обов’язкового медичного страхування по 3,6% від середньої заробітної плати по країні? З урахуванням кількості працездатного насе­лен­ня це близько 60-65 млрд грн щорічно. При сьогоднішньому бюджеті медицини 45 млрд грн — це збільшення її фінансування на 130-140%. Звичайно, впровадження страхової медицини — справа не одного року, але починати треба і робити це необхідно якомога швидше. До речі, за роки незалежності України було запропоновано 20 проектів закону про загальне медичне страхування. Необхідно взяти їх за основу, додати досвід наших сусідів (а зараз страхова медицина вже упроваджена в усіх країнах пострадянського простору, окрім Білорусі та України) й розробити сучасний ґрунтовний закон про обов’язкове медичне страхування, який би міг реально працювати на теренах нашої держави. Цей документ має бути стислим, зрозумілим для всіх медичних працівників. Конституція США написана на одній сторінці, треба і нам впроваджувати в життя найкращі приклади законотворчості», — упевнений Володимир Фаль. Олена БЕРЕЗКІНА, спеціально для «ВЗ», м. Чернігів

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ЛІКИ, ЩО ЛІКУЮТЬ

3 квітня 2015 року

РОСІЙСЬКА РУЛЕТКА ДЛЯ УКРАЇНСЬКИХ ДІТЕЙ Унікальна логічна головоломка: у двох держав наразі склалися дуже напружені відносини, аж до застосування зброї, проте одна з них продовжує закуповувати вакцини в іншої. Більше того робить це, незважаючи на невідповідність згаданих препаратів світовим стандартам і навіть на летальні випадки серед дітей. Такі дії з боку України виглядають як прихований суїцид і, звичайно, викликають безліч запитань.

Заради здоров’я нації? «Я уколів не боюся, якщо треба, уколюся», бадьоро сповіщає дитяча пісенька про щеплення. Лікарська практика показує, що сьогодні українці не готові їй підспівувати: багатьох лякають перспективи імунізації сумнівними препаратами, особливо після низки повідомлень про тяжкі ускладнення. І те, що велика частина вакцин на вітчизняному ринку — російського походження, не підвищує прихильності населення до імунопрофілактики. Як сталося, що вакцинація нишком здійснюється препаратами «доброго сусіда», у той час як торговельні мережі масово відмовляються від товарів російського походження або хоча би вказують на етикетці країну-виробника? Адже імунобіологічний препарат — не зубна паста і не цукерка, і наслідки його застосування можуть бути критичними для здоров’я людини. Близько 2 років тому лікарі вже вислухали аргументи на користь російських вакцин, найвагоміший із яких — їх «незамінність». За повідомленням прес-служби МОЗ України 15 російських імунобіологічних препаратів взагалі не мають аналогів вітчизняного або іноземного виробництва. Серед них вакцина БЦЖ (виробник — НВО «Мікроген»), вакцина туберкульозна для делікатної імунізації БЦЖ-м (НДІЕМ ім. М. Ф. Гамалєї РАМН), вакцина для профілактики поліомієліту (ФДУП «ПВБВП Інституту поліомієліту і вірусних енцефалітів ім. М. П. Чумакова РАМН») та інші. Представники МОЗ України підкреслили, що згадані препарати застосовуються в нашій країні понад 30 років, їх ефективність і безпечність доведені широкою практикою використання. Єдина неприємна «дрібниця»: жодна з цих 15 вакцин не має сертифіката GMP. Тому логічним рішенням, на думку колишнього керівництва МОЗ України, є… скасування обов’язкової GMP-сертифікації імунобіологічних препаратів. У 2013 р. з’явився Проект постанови КМУ «Про деякі питання обігу медичних імунобіологічних препаратів в Україні», яким передбачалося внесення змін до Порядку реєстрації (перереєстрації) лікарських засобів і розмірів збору за їх державну реєстрацію (Постанова КМУ №376) в частині виключення вимоги щодо наявності підтвердження умов виробництва вимогам GMP Держлікслужбою України під час реєстрації (перереєстрації) медичних імунобіологічних препаратів, які включені в «Національний календар профілактичних щеплень» і використовуються на території України більше 10 років. Автори Проекту запевняли, що відмова від сертифікації GMP необхідна саме для повно-

цінної реалізації програмних заходів по збереженню здоров’я нації. Нібито, якщо не скасувати її, понад 700 тис. дітей залишаться без щеплень проти туберкульозу, а вакцинація проти сказу взагалі зупиниться. Одночасно в МОЗ України підкреслювали, що при надходженні препаратів у країну здійснюється постійний державний контроль їх якості, а також проводиться моніторинг несприятливих наслідків вакцинації. Було сказано, що «всі прояви побічних реакцій і їх кількісні показники відповідають нормативним документам МОЗ та інструкціям для медичного застосування». Лікарів-імунологів така аргументація не переконала: фахівці виступили проти нововведення і висловили думку, що затвердження проекту дозволить МОЗ України проводити вакцинацію українських дітей препаратами сумнівної якості.

Питання незамінності Якщо прийняти твердження колишнього керівництва МОЗ України за істину, залишається лише дивуватися, як розвинені країни ще не вимерли без «унікальних» російських вакцин. Тож, може, не такі вони вже й життєво важливі? Наприклад, у нас є обов’язковою вакцинація від гепатиту В. Але, за даними ВООЗ, Україна знаходиться в порівняно благополучній зоні за ступенем поширеності цього вірусу. Вогнища гепатиту В зосереджені насамперед в Африці та Східній Азії. Згідно з даними дослідження спеціалістів Інституту епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л. В. Громашевського (А. Л. Гураль, В. Г. Шагінян, 2006) вакцинація новонароджених проти гепатиту В, що широко проводилася в Україні, істотно не впливає на захворюваність дітей у віці 0-2 років. Майже за десятиріччя масової вакцинації показник захворюваності у цій віковій групі з 2,9 зменшився лише до 2,8. На думку авторів, це свідчить про необхідність перегляду пріоритетів у проведенні вакцинації.

Проте на державному рівні захворюваність на гепатит В останніми роками викликала підвищену стурбованість. Зараз уже не виникає питання, звідки така турбота: відомо, що основним постачальником вакцини від гепатиту В є підприємство «Фармстандарт-Біолік», одним із співвласників якого був син колишнього Міністра охорони здоров’я Раїси Богатирьової, а іншим — російський мільярдер Віктор Харітонін. І якби ж мова йшла лише про корупційні схеми! На жаль, предметом торгу тут стали дитячі життя: у 2012 р. після застосування вакцини від гепатиту В виробництва «Фармстандарт-Біолік» загинули 11 дітей. Реалізацію і використання препарату було заборонено на 8 місяців, проте через певний час компанія відновила його виробництво. Протягом наступного 2013 р. Держлікслужба України відкликала з обігу ще 2 серії того самого препарату у зв’язку з повідомленнями лікарів про нові летальні випадки серед дітей. Це стало приводом для численних перевірок з боку Генпрокуратури, Держлікслужби України, Антимонопольного комітету України та Служби безпеки України. Згідно з їх результатами на підприємстві виявлено ряд технічних та юридичних невідповідностей чинному законодавству, які, незважаючи на вимогу регулятора, не було усунуто. За інформацією Держлікслужби України встановлено 14 критичних, 22 суттєвих та 4 несуттєвих порушення у виробництві скандальної вакцини. Коли скандал розгорнувся на повну силу, Олександр Богатирьов стрімголов продав свої акції і «відхрестився» таким чином від зв’язків із сумнозвісною компанією: зараз 96% акцій належать російській компанії «Фармстандарт», виробнику суперечливого противірусного засобу «Арбідол®». І хоча у нові часи модно говорити про мотиви, з яких лобіювалися інтереси «Фармстандарт-Біолік», роблять це чомусь у минулому часі, тоді як сьогодення не дуже від нього відрізняється.

43% ВАКЦИН, ЯКІ ВИКОРИСТОВУЮТЬ ДЛЯ ЩЕПЛЕННЯ УКРАЇНЦІВ, НЕ МАЮТЬ GMP-СЕРТИФІКАТУ ЯКОСТІ, ЩО АБСОЛЮТНО НЕПРИПУСТИМО ДЛЯ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ КРАЇНИ, АДЖЕ СТАВИТЬ ПІД ЗАГРОЗУ ЖИТТЯ ЛЮДЕЙ, ЗОКРЕМА ДІТЕЙ.

Книга російських джунглів Під час розслідування діяльності компанії «Фармстандарт-Біолік» з’ясувалося, що для отримання державних замовлень вона використовувала схеми помилкової конкуренції. У цьому російському підприємству допомагали компанії «Валанж-Фарм» та «Бізкарта», які де-факто пропонували вакцини того самого виробництва. З оновленням профільного Міністерства лікарська спільнота очікувала, що проблема нарешті буде вирішена. Але вже у липні 2014 р. тендер на поставку туберкуліну виграла компанія «Валанж-Фарм». І хоча в тендерній документації не вказується виробник препарату, який держава закуповує у переможців, той факт, що, крім «Фармстандарт-Біолік», відповідний сертифікат на туберкулін має лише датська компанія Statens Serum Institut, знімає питання. Стосовно скандальної вакцини від гепатиту В, очікування також не виправдалися: розслідування чомусь призупинилося, компанію «Фармстандарт-Біолік» тільки трохи посварили, грізно нагадавши, що потрібно якомога скоріше привести виробництво вакцин у відповідність до стандартів GMP, інакше Україна знайде іншого виробника. Відомо, що підприємство досі не виконало цієї вимоги. Звичайно, не можна робити висновків на прикладі лише однієї російської компанії. Але інші виробники, які «по-сусідськи» продають Україні вакцини, також не гарантують високої якості й безпеки своїх імунобіологічних препаратів. Лише у 2013 р. Держлікслужбою України було видано 5 розпоряджень про тимчасову заборону обігу препарату «Пентаксим» (комбінованої вакцини для профілактики дифтерії, правця, кашлюку, поліомієліту) виробництва ТОВ «Фармекс Груп», 2 розпорядження про тимчасову заборону обігу вакцини туберкульозної (БЦЖ) виробництва НВО «Мікроген», 2 розпорядження щодо комбінованої вакцини для профілактики кору, епідемічного паротиту та краснухи «Пріорикс™» виробництва ТОВ «Фарма-Лайф» та 1 розпорядження про тимчасову заборону обігу вакцини туберкульозної (БЦЖ) виробництва НДІЕМ ім. М. Ф. Гамалєї РАМН. Таким чином, мова йде не про поодинокі випадки — російські вакцини насправді можуть бути небезпечними для життя українців. Деякі згадані препарати не мають сертифікату GMP, компанії відмовляються усунути недоліки виробництва, навіть якщо це стає причиною летальних випадків серед дітей, і взагалі звикли жити за «законами джунглів», де головне — прибуток за будь-яку ціну. І якщо раніше було зрозуміло, хто відповідальний за лобіювання інтересів російських виробників, то наразі ситуація стає все більш заплутаною: звинувачують заступників Міністрів, колишню владу, складні часи і нестачу бюджетних коштів, тоді як українські діти залишаються наодинці з неперевіреними вакцинами, що постачає країна-агресор. Тож, чи не час відмовитися від згубної «звички» вакцинувати населення препаратами, які все більше скидаються на таємну зброю ворога? Марина ЧІБІСОВА, «ВЗ»

13

ЕПІДЕМІОЛОГІЯ

ІНФЕКЦІЇ РОЗЦВІТАЮТЬ ТАМ, ДЕ ВТРАЧЕНО ПИЛЬНІСТЬ Щороку близько 10 млн українців звертаються до закладів охорони здоров’я із приводу інфекційних захворювань. Левова частка їх «жертв» — люди працездатного віку. Значно потерпають від них і наші діти. Що вигідніше: боротися з наслідками інфекцій чи дбати про безпеку нинішнього й майбутнього поколінь?

Світлана ДУДНИК, завідувач відділу соціально-гігієнічних досліджень формування здоров’я населення та медичної статистики ДУ «Український інститут стратегічних досліджень МОЗ України», кандидат медичних наук

З

а останні 5 років у структурі захворюваності населення України частка інфекційних та паразитарних хвороб зросла майже до 4%, а їх поширеність залишилася практично незмінною — понад 2% (дані 2013 року). Особливу загрозу інфекційні хвороби (ІХ) несуть дитячому населенню — у структурі захворюваності дітей (0-17 років) вони посідають 3-тє місце (4%). Найбільш поширені ІХ серед дітей 0-6 років (76,43 на 1 тис. малюків), втім тенденція до зростання захворюваності та поширеності деяких інфекційних та паразитарних хвороб спостерігається і в інших вікових категоріях, приміром, 7-14 років (у 2013-му досягла 51,08 на 1 тис. дітей відповідного віку). На жаль, у підлітків дедалі частіше реєструються інфекції, що передаються статевим шляхом. Приміром, за даними 2013 року захворюваність на трихомоніаз становила 15,4 на 100 тис. дітей до 17 років, гонококову інфекцію — 7,14; хламідіоз — 3,98; сифіліс — 1,55 відповідно. Зрозуміло, наскільки негативно позначиться така статистика на репродуктивному здоров’ї майбутнього покоління. Тож логічним кроком є впровадження на державному рівні системи попереднього обстеження молоді. У зв’язку з цим закуповуються тест-системи на TORCH-інфекцію для обстеження представників уразливих груп населення.

Від «екзотики» до спалахів? У цілому ж в 2013 році збільшилася захворюваність населення України на сальмонельозні інфекції, кишкові ІХ зі встановленими і невстановленими збудниками, менінгококову інфекцію, дифтерію, вірусні гострі гепатити А та С, вірусні хронічні гепатити В та С. Зокрема, 2013-го було зареєстровано 48 спалахів ІХ, 27 із них були спричинені сальмонелами, 6 — ротавірусами, 12 — іншими збудниками. Прикро, але в нашій країні у 2,5 разу зросла кількість спалахів, пов’язаних із реалізацією харчових продуктів у закладах громадського харчування, — через недотримання правил особистої гігієни з боку працівників, порушення технології приготування їжі та умов зберігання продуктів. Рівень захворюваності на коліти, гастроентерити, харчові токсикоінфекції, ентерити, спричинені встановленими

14

збудниками, у 2013-му досяг показника 116,66 на 100 тис. населення. Реєструється висока захворюваність на інші сальмонельозні інфекції (у 2013 році показник зріс майже на 8%). За останні 2 роки значно поширилися шигельози (4,9 на 100 тис. громадян). Окрім уже звичних для Украї­ ни інфекцій останнім часом реєструються й «екзотичні». Приміром, у 2013 році зафіксовано 3 такі захворювання. Також зустрічаються поодинокі випадки туляремії, бруцельозу, хвороби Брілла, геморагічних лихоманок. Серйозною проблемою залишаються зоо­ антропонозні, природно-вогнищеві інфекції. Зокрема, 2013-го зареєстровано 348 випадків лептоспірозу, що на 32 більше, ніж 2012-го. Це пояснюється припиненням дератизаційних заходів в Україні. Рівень захворюваності на хворобу Лайма у 2013 році (1814 випадків, або 3,99 на 100 тис. населення) також виявився майже на 16% вищим, ніж 2012-го. Нині в Україні досить нестабільна ситуація із сибіркою (так само несприятливий прогноз на майбутнє), адже на території країни — 13,5 тис. стаціонарно-неблагополучних пунктів, які несуть епідемічну загрозу виникнення цієї хвороби. Щороку в Україні реєструється близько 250 тис. нових випадків паразитозів. Для профілактики спалахів цих захворювань необхідно забезпечити посилений санітарно-епідеміологічний контроль за комунальними, харчовими, водними об’єктами. Кишкові паразитози також становлять значну проблему (до речі, як і в усьому світі). За даними ВООЗ це відбувається через те, що 25% населення світу не має доступу до епідемічно безпечної питної води, а 66% — до належних санітарно-гігієнічних умов проживання. Останнього часу світ посилив увагу до таких трансмісивних паразитарних хвороб, як малярія, лейшманіоз та дирофіляріоз. В Україні захворюваність на малярію також зростає (з 2009-го), приміром у 2013 році зареєстровано вже 80 випадків цього захворювання, що на 14 більше, ніж 2012-го. А захворюваність на дирофіляріоз, починаючи з 1997 року, в Україні зросла у 59 разів! У 2013 -му зафіксовано 214 випадків цієї ІХ в усіх областях.

Глобальні інфекції Протягом 30 років Україна бореться з монстром ВІЛ-інфекції, яка набула глобальних масштабів і загрожує соціально-економічному розвитку країни. Якщо до 2007 року основним шляхом передачі ВІЛ в Україні був парентеральний (переважно через ін’єкції наркотиків), то з 2008-го переважає статевий шлях передачі цієї інфекції. У 2013 році показник захворюваності на ВІЛ-інфекцію в Україні зріс (темп приросту майже 2%) і становить 46,4 на 100 тис. населення. Захворюваність на СНІД нав­паки знизилася — майже на 2% (порівняно з 2012 р.), як і показник смертності внаслідок цієї недуги — майже на 8% (до 11,2 на 100 тис. населення). У віковій структурі випадків ВІЛ-інфекції в Україні лідерст­во — за віковою групою 25-49 років (67%), тобто населенням працездатного і репродуктивного віку. Зрозуміло, це ще більше ускладнюватиме і без того негативну демографічну та соціально-економічну ситуацію в державі.

Серед ВІЛ-інфікованих українців перева­ жають чоловіки, однак кількість «жертв» серед жінок також зростає — у 2013 році частка жінок із уперше встановленим діагнозом ВІЛ-інфекції становила вже 45%. На жаль, зростає і кількість ВІЛ-інфікованих жінок репродуктивного віку (2013 року рівень інфікованості ВІЛ серед вагітних становив 0,22%, а серед первинно обстежених вагітних — 0,39%). А, отже, збільшується і число дітей, народжених ВІЛ-інфікованими матерями (приблизно 4 тис. випадків щороку). Тому пріоритетним завданням держави є зниження передачі ВІЛ від матері до дитини. Всі заходи в даному напрямку фінансує держава, завдяки чому за останні 10 років цей показник зменшився більш ніж у 7 разів і нині не перевищує 5%. Однак статистика залишається тривожною: у 2012 році 260 тис. дітей в Україні заразилися ВІЛ-інфекцією, 3,3 млн дітей жили з ВІЛ-інфекцією. За відсутності профілактичного лікування ВІЛ-позитивних вагітних приблизно 15-30% дітей, народжених ними, будуть інфіковані ВІЛ під час вагітності та пологів, ще 15% — під час грудного вигодовування. Запобігти передачі ВІЛ від матері дитині можна шляхом первинної профілактики цієї інфекції, недопущення випадкових вагітностей, забезпечення доступу до тестування, консультування, антиретровірусної терапії, упровадження безпечних методів допомоги породіллям і відповідних методів вигодовування немовлят. Слід також зазначити, що в Україні відпрацьовуються оптимальні моделі управління та фінансування закладів охорони здоров’я, що надають послуги з діагностики, профілактики та лікування ВІЛ-інфекції (Закарпатська область), а також моделі інтеграції послуг з ВІЛ/СНІД на всі рівні надання медичної допомоги населенню (Чернігівська область). Після опрацювання набутого досвіду запропоновані моделі буде поширено на всі регіони України. Втім найбільше людських життів з усіх ІХ, як і раніше, забирає туберкульоз (ТБ). За оцінками ВООЗ у 2013 році у світі налічувалося 9 млн хворих на цю недугу, 1,5 млн осіб померли від неї, в тому числі 360 тис. з коінфекцією ВІЛ/ТБ. Показники поширеності туберкульозу щорічно, хоча й повільно, знижуються — за період 2000-2013 рр. унаслідок ефективної діагностики й лікування у світі було врятовано 37 млн людських життів. Однак з огляду на те, що більшості випадків смерті від туберкульозу можна уникнути, нинішні показники смертності вважаються неприпустимо високими. У «Доповіді про глобальну боротьбу з туберкульозом — 2014» зазначено, що кількість нових випадків захворювання і смерті від цієї хвороби в усьому світі 2013-го збільшилася порівняно з попередніми роками. За даними ВООЗ приблизно 60% усіх випадків туберкульозу і смерті від нього припадає на долю чоловіків, однак тягар цієї недуги серед жінок також є високим. У 2013 році захворювання стало причиною смерті приблизно 510 тис. жінок, більше третини з яких були ВІЛ-позитивними. До того ж у 2013 році було зареєстровано 80 тис. випадків смерті від туберкульозу серед ВІЛнегативних дітей.

За підрахунками експертів для здійснення повного комплексу заходів по боротьбі з глобальною епідемією туберкульозу у світі потрібно близько 8 млрд дол. щорічно, майже 2/3 цих коштів необхідні для виявлення та лікування нерезистентної форми захворювання; 20% — для лікування туберкульозу з множинною резистентністю, 10% — для діагностичних експрестестів та пов’язаних із ними лабораторних тестів; 5% — для спільної боротьби з ТБ/ВІЛ. В цю суму не включені ресурси, необхідні для наукових досліджень і розробок нових засобів діагностики, протитуберкульозних лікарських препаратів та вакцин (приблизна вартість цих напрямків становить 2 млрд дол. на рік). Боротьба з туберкульозом залишається одним із пріоритетних завдань і в Україні. Для цього держава повинна в повному обсязі фінансувати протитуберкульозні заклади, профілактичні заходи й водночас дбати про підвищення соціально-економічного благополуччя суспільства. Сьогодні ми можемо говорити лише про певне поліпшення епідемічної ситуації із захворюваністю на туберкульоз в Україні — у 2013 році (порівняно з 2007-м) вона зменшилася на 19%, смертність — на 31%. Однак це не привід для заспокоєння.

Як керувати ситуацією По-перше, для досягнення епідемічного благополуччя в країні потрібно забезпечити необхідний рівень вакцинації відповідного контингенту населення (не менше 95%). На жаль, у 2013 році з різних причин (відсутність вакцини, відмови батьків тощо) в Україні не було досягнуто належного рівня охоплення щепленнями дітей першого року життя. Ось кілька показових прикладів: щеплення проти туберкульозу було зроблено 79% таких дітей, поліомієліту — 62%, дифтерії — майже 60%, Hib-інфекції — 39%, епідемічного паротиту та краснухи — 39%, гепатиту В — 24%. Саме через неефективну імунопрофілактику «керованих» інфекцій в Україні зростає захворюваність на вказані хвороби. По-друге, дієвим кроком запобігання або, принаймні, зменшення захворюваності на ІХ є забезпечення якості продуктів харчування. Так от, за деякими даними в Україні у 2013 р. працювали 171,9 тис. об’єктів громадського харчування, і тільки 13% з них було обстежено. При цьому більшість спалахів гострих кишкових інфекцій асоційовані саме із вживанням недоброякісних продуктів харчування, виготовлених із порушенням правил їх зберігання та в антисанітарних умовах чи без належного температурного режиму. Проблема безпеки харчових продуктів сьогодні настільки актуальна, що ВООЗ присвячує їй цьогорічний Всесвітній день здоров’я. Не менш важливим завданням є забезпечення якості питної води. На жаль, джерела водопостачання в Україні не відповідають санітарним вимогам. Це стосується передусім поверхневих вод, а частково і підземних. Приблизно 80% питного водопостачання в Україні забезпечується з поверхневих джерел, мікробіологічний стан яких останнім часом погіршується. Причина — недофінансування (або й повна його відсутність) запланованих заходів із будівництва та реконструкції об’єктів водопостачання і каналізації. Протягом останніх років 4% водопроводів на території нашої країни не відповідають санітарним нормам, у сільській місцевості — майже 7%! Тільки чверть сільських поселень України має централізоване водопостачання, інші використовують воду з різних джерел. Під час дослідження джерел нецентралізованого водопостачання у 2013 р. з’ясувалося, що понад 30% проб не відповідали санітарним вимогам, понад 16% — бактеріологічним. Тож навряд чи когось здивує факт зростання інфекційної захворюваності в Україні (зрештою, як і неінфекційної).

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ЕПІДЕМІОЛОГІЯ

3 квітня 2015 року

ЕПІДЕМІОЛОГІЯ ВІЙНИ: РЕАЛЬНІСТЬ ТА ІЛЮЗІЇ

Ще рік тому тема інфекційних захворювань учасників локальних війн була для українських медиків другорядною, навіть екзотичною. Сьогодні бодай крихти інформації про інфекційні захворювання в зоні АТО стали на вагу золота не тільки для епідеміологів, а й для фахівців клінічної та профілактичної медицини. Саме тому доповідь професора кафедри військової терапії Української військово-медичної академії, доктора медичних наук Володимира Трихліба викликала таку увагу на науково-практичній конференції «Епідеміологічні дослідження в клінічній та практичній медицині: досягнення і перспективи».

Володимир ТРИХЛІБ, доктор медичних наук, професор кафедри військової терапії Української військово-медичної академії

Повчальна історія Після Другої світової війни у світі вже відбулося більше 200 озброєних конфліктів тривалістю понад 6 місяців. У період війни в Афганістані в різних регіонах цієї країни санітарні втрати від інфекційних захворювань становили від 45% до 68%. У структурі інфекційних хвороб вірусний гепатит посідав провідне місце (51%), далі йшли гострі кишкові інфекції (20%), черевний тиф і паратифи А та В (27%), малярія (5%), амебіаз (11%). Досить часто спостерігалися мікстінфекції: тифо-паратифозні захворювання об’єднувалися з малярією, вірусним гепатитом, амебіазом та іншими складовими, і хоча вони мали меншу частку (4%), але перебігали у важкій, ускладненій формі. Війни в Лівані, Єгипті та на Гаїті вдарили по військовому контингенту США дизентерією, іншими діарейними і тропічними інфекціями, лихоманкою Денге — на них перехворіли від 30% до 93% особового складу. Локальні військові конфлікти призвели до міграції понад 42 млн людей (в Африці, Північній і Південній Америці, Європі більше мігрували в межах своїх країн, а в Азії та на Близькому Сході — за їх межі), що у свою чергу сприяло поширенню інфекційних захворювань, кількість яких зросла в 60 разів. Усі ці проблеми і загрози сьогодні з’явилися і в Україні. Досвід наших колегінфекціоністів з європейських країн та США є безцінним для вітчизняних лікарів, переважна більшість яких навіть не підозрює, що чекає на них в найближчому майбутньому. Уже рік як тривають бойові дії на Сході нашої держави, і військові медики вже мають першу власну епідеміологічну статистику та вважають за необхідне поділитися нею з лікарями, котрі працюють у мирних умовах.

На передовій і в тилу Ми детально вивчили і сьогодні ділимося даними про структуру інфекційних

захворювань у 2 військових частинах, які знаходяться в зоні АТО. Перша — на передовій лінії. Серед захворювань у її бійців переважали ГРЗ: 36% перехворіли на ринофаринготрахеобронхіт, 33% — бронхіт, 9% — трахеїт, 8% — ларинготрахеїт. Решта хвороб, 2-3%, — пневмонія, ангіна та ларингіт. Серед захворювань у воїнів другої військової частини, що знаходилася в тилу, також основне місце посіла група респіраторних інфекцій — 81% солдатів перехворіли на ринофаринготрахеобронхіт. Нас дуже здивував той факт, що бійці, як правило, заражалися респіраторними інфекціями, а діарейних практично не було, за винятком окремих випадків легкого ентериту. Головну роль зіграло те, що їжу готували для невеликих груп, і страви не залишалися надовго. Належне слід віддати й волонтерам, які забезпечували наших воїнів якісними продуктами.

До протоколу не вписується Це стосується лікування респіраторної групи інфекцій, зростання кількості яких зараз відбувається по всій країні, а не тільки в зоні бойових дій та в армійських навчально-тренувальних центрах, розташованих в усіх регіонах. Захворювання супроводжуються віруснобактеріальними ускладненнями, які, на жаль, уже призвели до летальних випадків, у тому числі й серед медичного персоналу. Нинішнього сезону винним був вірус грипу В, проти якого у населення України немає імунітету, — це нагадує ситуацію 2009 року з вірусом Н1N1, що викликав епідемію та призвів до значної кількості різноманітних ускладнень. З роками змінювалась і клінічна картина хвороби. Так, у 2009-2010 рр. у 50% хворих спостерігався діарейний синдром, а в 2011-2012 рр. відсоток пацієнтів із таким симптомом знизився. В даному сезоні зростала кількість ускладнень у вигляді пневмонії, бронхітів, міокардитів. Ймовірно, це було обумовлено вірусно-бактеріальними інфекціями. Причому пневмонії виникали на 5-7 добу на тлі нормоцитозу в крові, практично не прослуховувалися, флюорографія в перші дні їх не виявляла — лише комп’ютерна томографія остаточно підтверджувала діагноз. Рання діагностика пневмоній реалізовувалася за допомогою ретельного огляду хворих, аускультативних даних. У результаті асимптомного перебігу в деяких випадках відбувалася затримка призначення необхідних для лікування препаратів. Та й до звичних лікарських засобів збудники були стійкими.

Нова зброя — нові ризики Другою за значенням проблемою під час ведення локальних війн є інфекційні ускладнення при пораненнях. У наданні допомоги

пораненим варто орієнтуватися на досвід, здобутий медиками під час війни на Північному Кавказі, де, як і в Україні, застосовувалися установки «Град» та мінно-підривні пристрої. Для такої зброї характерними є складні поранення кількох анатомічних областей одночасно (у більше ніж 24% поранених). Серед поранень від мінно-вибухових пристроїв лідирували травми кінцівок (до 53%), при підривах транспортних засобів — нижніх кінцівок, голови (більше 26%), грудей (більше 8%), хребта (до 2%). Ураження живота зустрічаються у 10% поранених, закриті поранення у 42% супроводжуються переважним ураженням паренхіматозних органів (печінка, селезінка, нирки), при уламкових пораненнях часто травмуються ще й порожнисті. Існує залежність частоти розвитку інфекційних ускладнень від тяжкості вогнепального поранення: при легких — нульовий або мінімальний рівень, при середній тяжкості — до 12%, при важких пораненнях — до 32%, при вкрай важких — 76%. У поранених середньої тяжкості 75% інфекційних ускладнень припадає на місцеві і 25% — на вісцеральні та генералізовані. У бійців із важкими та дуже важкими пораненнями місцеві ускладнення зростають до 52%, вісцеральні і генералізовані — до 27% і 21% відповідно. Це узагальнені дані, але все залежить від місця ведення війни: клімату країни, де відбувається збройний конфлікт, рівня місцевої системи охорони здоров’я, санітарно-епідеміологічної обстановки в регіоні тощо. Наприклад, на Північному Кавказі в різних госпіталях було зареєстровано від 17% до 40% інфекційних ускладнень при пораненнях легкої та середньої тяжкості, а на Фолклендах — до 25%. В 2 українських госпіталях, де ми проводили дослідження, лише 2% поранених легкої та середньої тяжкості мали інфекційні ускладнення. Реальні показники здивували навіть досвідчених інфекціоністів, тому ми ретельно їх проаналізували. Виявилося, що низький відсоток ускладнень пояснювався насамперед дотриманням режиму профілактики інфекцій — тобто стара школа нас не підвела. З метою профілактики поранені в плечі отримували ін’єкції антибактеріальних препаратів (84% бійців), через що інфекційних ускладнень у цієї групи поранених не було. Поранені в стегна (понад 85%) теж отримували антибактеріальні препарати. У одного пораненого зафіксовано інфекційне ускладнення у вигляді нагноєння рани — він не отримував на ранній стадії лікування антибактеріальний препарат. Така ж ситуація і при пораненнях інших анатомічних областей. Це дослідження зняло дискусію щодо того, чи слід в умовах бойових дій проводити профілактику інфекційних захворювань при легких та середніх пораненнях.

Іншим позитивним чинником була оперативна робота медиків польових госпіталів. За стандартами, що прописані у підручниках, під час евакуації пораненого з передової хірургічну допомогу йому слід надати протягом 3-6 годин від моменту поранення. На практиці в зоні АТО час доставки пораненого з передової до операційної становив 6-12 годин. Наші хірурги застосовували нові методики лікування та практикували раннє призначення антибактеріальних препаратів. І хоча вчені й досі вагаються, чи доцільні ці призначення, результати, отримані під час польової практики, — річ уперта.

Про ВІЛ, туберкульоз та інші захворювання У період військових конфліктів і після них серед різного контингенту людей збільшується ризик інфікування ВІЛ, туберкульозом та хворобами, що передаються статевим шляхом. Література свідчить: рівні поширеності інфекцій, що передаються статевим шляхом, серед персоналу силових структур можуть бути як мінімум удвічі вищі, ніж серед населення загалом. У деяких країнах показники поширеності ВІЛ серед силових структур складають 50-60%. До початку АТО серед українського військового контингенту фіксувалися поодинокі випадки ВІЛ-інфікування — в даний час серед військовослужбовців реєструються випадки захворювання на СНІД. Досить високий рівень захворюваності на ВІЛ і туберкульоз серед цивільного населення був і залишається на територіях Донецької та Луганської областей. Сьогодні ці хвороби можуть бути перенесені в інші регіони біженцями, демобілізованими військовими. До того ж існують проблеми з їх обліком, ніхто не знає, чи звернулися хворі в поліклініки, чи отримують лікувальні препарати. В останні роки в Україні під прикриттям реформування руйнували інфекційну, санітарно-епідеміологічну служби. Теперішня ситуація ще раз доводить необхідність розумного, виваженого підходу до проведення різноманітних реформ, аби не розгубити досвідчених фахівців. Для порівняння наведу статистику з Північного Кавказу в період колишніх міжрегіональних конфліктів 1995-2002 рр. Поширеність туберкульозу серед біженців і вимушених переселенців складала там від 459 до 700 випадків на 100 тис. цього контингенту, тоді як у середньому по Росії — 23. Думаю, аналогічна ситуація зараз складається і в Україні. За останній рік у туберкульозних відділеннях госпіталів стало більше хворих з гостро прогресуючими, деструктивними формами туберкульозу, значна кількість із них заражена збудниками, стійкими до 2-4 протитуберкульозних препаратів. Зростає кількість захворювань на інші серйозні інфекційні хвороби, наприклад, на Харківщині, що є прикордонною з АТО областю, — вірусний гепатит, сальмонельоз, мононуклеоз. Різними шляхами вони можуть передаватися від військовослужбовців до населення і, навпаки, від населення до військовослужбовців, а звідти розповсюджуватися по всіх регіонах. Військові та цивільні інфекціоністи, епідеміологи, терапевти, сімейні лікарі, принаймні ті, кого ще не «реформували», повинні бути готовими до спалахів інфекцій. Про звільнених полонених слід сказати окремо. Часто вони повертаються інфікованими педикульозом та коростою. Особливою категорією військовослужбовців — полонених, які піддаються високому ризику інфікування — є команди рятівників, що займаються збором тіл убитих бійців. Поки що випадків зараження не зареєстровано, але загроза інфікування туберкульозом, ВІЛ, гепатитами постійно існує доти, доки триває війна.

15

РЕПОРТАЖ ІЗ ГАРЯЧОЇ ТОЧКИ РІВНЕНЩИНА

ПОРЯТУНОК ПОРАНЕНОГО — СПРАВА РУК САМОГО ПОРАНЕНОГО? Не маючи досвіду воєнних дій, наша країна не набула його й щодо військово-медичної підготовки — ще донедавна здавалося, що потреби в цьому немає. Про те, як працювали фронтові медики, ми знаємо або з підручників, або з художніх фільмів. Та реалії сьогоднішньої війни на Сході України геть не схожі на кіно: часто для пораненого бійця єдиним шансом на порятунок є самодопомога та не більше 5 хвилин часу.

Вижити самому та врятувати інших Важко уявити, як дасть собі раду поранена людина без медичної освіти, під обстрілом та ще й за лічені хвилини. Втім Юрій Тарасюк, координатор громадської організації «Білі берети — Рівне», судинний хірург Рівненської обласної клінічної лікарні, стверджує: якщо правильно донести до кожного бійця необхідну інформацію, підготувати їх фізично (мається на увазі практичне відпрацювання на тренувальних полігонах та в навчальних центрах ситуаційних задач із надання першої допомоги пораненому) і психологічно до дій у критичних умовах, вони зможуть вижити самі та врятувати побратимів. До речі, це стосується і медичних працівників. «Як би прекрасно ми не знали, що треба робити, і не вміли накласти джгут чи поставити декомпресійну голку — без урахування тактики ми просто не зможемо застосувати свої уміння і знання до пораненого, бо є реальна ймовірність постраждати й самому, — каже Юрій Тарасюк. — Тому медицина військового часу суттєво відрізняється від цивільної і навіть від медицини невідкладних станів, адже головне в ній — певний алгоритм дій. Тактична медицина ділить зону бойового конфлікту на три частини: червону, жовту й зелену. Червона — зона безпосереднього бойового контакту, під обстрілом; жовта — зона укриття або відносного спокою; зелена — польовий шпиталь. Для кожної з них передбачено свої завдання. Так, у червоній зоні, оскільки вона є найнебезпечнішою, боєць у переважній більшості випадків може розраховувати лише на себе (самодопомога). Тут надається поміч лише при критичній (смертельній) кровотечі й тільки в положенні лежачи. У жовтій зоні обсяг допомоги розширюється, і тут поранений може розраховувати на допомогу побратима (а іноді — тільки на допомогу побратима). Зелена — зона роботи медиків, медичних бригад, лікарів. На жаль, тактичною медициною, яка покликана навчати армійців і військових медиків виживати й діяти в бойових умовах, донині серйозно ніхто не займався. Її не вивчають ані в інститутах, ані в училищах. А військово-медична підготовка, яку

16

раніше викладали в навчальних закладах і яка дісталася нам у спадок від повоєнних радянських часів, нині недолуга та неефективна. Ще й досі мобілізованим армійцям, які вирушають на передову, обов’язково видають лише по 1 джгуту та по 2 індивідуальних перев’язувальних пакети. Інших засобів для надання допомоги на полі бою у військових просто немає. То наскільки адекватною може бути ця допомога?»

Невблаганна статистика

Інструктори ГО «Білі берети — Рівне»

Юрій Тарасюк навчає медичну роту постановці внутрішньовенного катетера

Інструктор Тетяна Тарасюк (лікар-гінеколог обласного перинатального центру) демонструє бійцям методи відновлення прохідності верхніх дихальних шляхів

Лише недавно, під тиском громадських організацій і зокрема ГО «Білі берети», Міністерство оборони України таки затвердило перелік засобів, які входять до індивідуальної аптечки українського військового, — за зразком аптечки натівської армії IFAK, хоча й із деякими відмінностями. Проте поки що держава не поспішає забезпечувати ними армійців, і лише завдяки волонтерам такі аптечки з’являються в бійців на передовій. При цьому чимало військових навіть уявлення не мають, як ними користуватися. А між тим це питання — нагальне, адже індивідуальна аптечка бійця містить засоби для надання допомоги безпосередньо на полі бою при травмах, від яких найчастіше (загалом у 98-99%) поранений помирає протягом перших 30 хвилин. За даними військових експертів-медиків армій НАТО і США, це, зокрема, критична кровотеча, яка в умовах АТО є причиною загибелі 60-65% поранених, пневмоторакс при проникаючому пораненні груднини, який призводить до смерті в 30-34% випадків, і порушення прохідності верхніх дихальних шляхів, на яке припадає 4-7% всіх смертей. Проблема в тому, що час для порятунку таких поранених — дуже обмежений. І якщо при пневмотораксі він становить хоча би 15 хвилин, то при критичній кровотечі та порушенні прохідності верхніх дихальних шляхів — відповідно всього 2-3 та 5-6 хвилин. Малоймовірно, що в такій ситуації, під обстрілом, до бійця зможе дістатися медик — хіба товариш виявиться поруч. Тож поранений може розраховувати лише на себе та вміст індивідуальної аптечки: якщо сам собі зарадить, то зможе дочекатися, доки його евакуюють у безпечне місце та нададуть необхідну медичну допомогу. До речі, «Білі берети» багато сперечалися з Міністерством оборони України щодо виключення з індивідуальної аптечки бійця знеболювальних препаратів налбуфіну та буторфанолу, і спочатку ніби домоглися свого, проте наразі, завдяки старанням пострадянських генералів, їх знову повернули. До того ж, у соціальних мережах офіційні структури поширюють відеоролики щодо

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

3 квітня 2015 року

застосування цих ліків у бойових умовах, а військові медінструктори розповідають про так званий больовий шок (поняття, якого в сучасній медицині взагалі не існує, бо це — радянський міф!) і рекомендують вводити по 5-6 доз знеболювального препарату. А робити цього не можна! Адже налбуфін та буторфанол у 70% поранених призводять до галюцинацій, а в 30% — до агресії. Уже були випадки в зоні АТО, коли під дією цих препаратів у бійців (між іншим, озброєних!) виникала неконтрольована поведінка, від якої потерпали й їхні побратими. Крім цього, чи не перше місце серед ускладнень у поранених вояків в АТО посідає передозування, небезпечне зупинкою дихання. На жаль, і про такі випадки відомо чимало. Знеболювальні в бойових зонах обов’язково повинні бути (на випадок тяжкої бойової травми — відірвана кінцівка, обширний опік тощо), проте використовувати їх повинні тільки медики, командири підрозділів або спеціально навчені люди, які знають, коли і як їх можна застосувати. Борючись зі стереотипами пострадянської військової медицини, яка не тільки мало чим допомагає, а, навпаки, може ще й зашкодити, волонтери-медики і зокрема інструктори «Білих беретів» займаються навчанням бійців основам тактичної медицини. Завдяки цьому на всіх полігонах України вже підготовлено близько 20 тис. мобілізованих.

РЕПОРТАЖ ІЗ ГАРЯЧОЇ ТОЧКИ

Навчання проводить інструктор Анастасія Козляковська (лікар-анестезіолог Рівненської ЦМЛ)

Бойовий досвід Інструктори ГО «Білі берети» систематично здійснюють виїзди в зону АТО з метою навчання підрозділів Збройних Сил України та добровольчих батальйонів. Першою була Тернопільська організація (зареєстрована в червні 2014 року, керівник Андрій Салагорник), з якої все почалося, а згодом у зоні АТО побували інструктори Львівського, Київського, Чернігівського та Закарпатського підрозділів. І цей список постійно розширюється. Члени цієї громадської організації постійно невеликими групами позмінно перебувають у зоні бойових дій, а також працюють як медики в складі добровольчих батальйонів, тому мають досвід не тільки теоретичний, а й бойовий. Рівненська організація «Білі берети» діє з листопада минулого року. За кілька останніх місяців її 11 інструкторів (серед них 7 лікарів та 4 парамедики) на місцевому полігоні провели навчання для 4 тис. мобілізованих і наразі продовжують цю роботу. При цьому планують запровадити подібні заняття і для лікарів області. «Відсутність системного навчання тактичній медицині — сьогодні велика проблема, — каже Юрій Тарасюк. — Адже донині бійцям ніхто не розповідав навіть про те, як користуватися тими ж джгутами та індивідуальними перев’язувальними пакетами, які їм видають в обов’язковому порядку, не кажучи вже про індивідуальні аптечки, чи як надати допомогу пораненому під обстрілом. Ми ж, окрім цього, навчаємо мобілізованих діяти за допомогою підручних засобів. І на випадок, якщо з аптечками їм «не пощастить», розказуємо, як

можна їх скомпонувати самостійно. Оригінальна індивідуальна аптечка коштує сьогодні понад 100 доларів. Проте передбачені в ній засоби можна замінити простішими, але не менш ефективними, здешевивши тим самим її вартість до 300-400 грн. Наприклад, голку для декомпресії груднини, яка входить до індивідуальної аптечки і коштує близько 700 грн, можна замінити внутрішньовенним катетером вартістю лише 10 грн. Він мало чим відрізняється від голки, хіба що довжиною, і здатний врятувати людині життя. Те саме стосується і кровоспинного препарату «Целокс», на який останнім часом всі «полювали», вважаючи панацеєю. А між тим, правильно застосований звичайний бинт зупинить кровотечу не гірше. До того ж на гроші, які коштує один пакет «Целокса», можна придбати кілька ящиків бинтів. Це треба пояснювати людям. Кожен військовослужбовець має бути готовий врятувати своє життя і життя свого товариша на полі бою. Звісно, різні люди по-різному поводяться в екстремальних ситуаціях, проте, якщо бійця правильно налаштувати психологічно, доступно донести інформацію, в критичний момент він зможе себе опанувати. Буває, на полігоні новобранці досить скептично ставляться до військовомедичної підготовки, але це — тільки до першого обстрілу. Втративши на полі бою друга чи розгубившись перед пораненим, хлопці змінюються, бо розуміють, наскільки важливо володіти навичками надання первинної медичної допомоги. Сподіваємося, що найближчим часом тактична медицина отримає новий поштовх для розвитку, в тому числі й на державному рівні, і безглуздих смертей бійців на полі бою поменшає».

« На Рівненському полігоні: мобілізовані бійці розуміють важливість навчання основам тактичної медицини

Дана РОМАНЮК, власкор «ВЗ», м. Рівне

ОРИГІНАЛЬНА ІНДИВІДУАЛЬНА АПТЕЧКА КОШТУЄ СЬОГОДНІ ПОНАД 100 ДОЛАРІВ. ПРОТЕ ПЕРЕДБАЧЕНІ В НІЙ ЗАСОБИ МОЖНА ЗАМІНИТИ ПРОСТІШИМИ, АЛЕ НЕ МЕНШ ЕФЕКТИВНИМИ, ЗДЕШЕВИВШИ ТИМ САМИМ ЇЇ ВАРТІСТЬ ДО 300-400 ГРН. ПРИМІРОМ, ПРАВИЛЬНО ЗАСТОСОВАНИЙ ЗВИЧАЙНИЙ БИНТ ЗУПИНИТЬ КРОВОТЕЧУ НЕ ГІРШЕ ЗА «ЦЕЛОКС». ДО ТОГО Ж НА ГРОШІ, ЯКІ КОШТУЄ ОДИН ПАКЕТ «ЦЕЛОКСА», МОЖНА ПРИДБАТИ КІЛЬКА ЯЩИКІВ БИНТІВ

«

17

РЕАБІЛІТОЛОГІЯ Х АРКІВЩИНА

ШАНС НА ПОВНОЦІННЕ ЖИТТЯ Український науково-дослідний інститут протезування, протезобудування та відновлення працездатності (УкрНДІ протезування) було створено одразу ж після Великої Вітчизняної війни, в 1946 р. В ті далекі роки його співробітники насамперед ставили на ноги бійців, які отримали інвалідність на фронті. Вже тоді науковці розпочали роботу з експериментального протезування найбільш важкого контингенту інвалідів із дефектами кінцівок після перенесених поранень та ампутацій. Через 70 років до Харківського НДІ — єдиного в Україні закладу подібного типу — знову почали надходити пацієнти із зони бойових дій. Тут вони отримують шанс на повернення до нормального життя. Про це сьогодні наша бесіда з директором УкрНДІ протезування, Заслуженим працівником соціальної сфери, кандидатом технічних наук Антоніною Салєєвою.

Антоніна САЛЄЄВА, директор УкрНДІпротезування, Заслужений працівник соціальної сфери, кандидат технічних наук

ВЗ Сьогодні до інституту з надією на порятунок звертаються десятки поранених бійців і мирних жителів із зони АТО. Але ж будь-які досягнення, а тим більше у галузі відновлення функцій руху спинальних хворих та людей, які втратили кінцівки, не бувають «проривом» одного дня. За ними стоїть тривала праця великого колективу науковців, лікарів, інженерів-конструкторів, технічного персоналу…

— Так, це результат багаторічних спільних зусиль цілої галузі, яка об’єднує понад 50 підприємств і закладів. Завдання нашого інституту — створення нових технологій протезування та методик реабілітації. Методики і технології, які зараз застосовуються в практичній роботі, найрізноманітніші — від звичайних комплексів лікувальної фізкультури (ЛФК) до роботизованих систем. До цього результату ми йшли крок за кроком понад 20 років — вивчали проблеми пацієнтів, намагалися зрозуміти, яким чином можемо компенсувати дефіцит їх функцій, потім разом із науковцями Харківської державної академії фізичної культури створювали комплекси фізичної реабілітації. Пізніше зрозуміли: щоб вертикалізувати наших хворих, мало навіть найдосконаліших комплексів ЛФК — потрібно конструювати спеціальні ортезні системи, ортопедичну техніку, яка допоможе нашим пацієнтам спочатку впевнено стояти, а потім освоїти заново функцію ходьби. З цією метою ми, починаючи з найпростіших ортезних систем, які фіксують ногу, дійшли до створення складних конструкцій так званого реципрокного принципу руху, коли навіть при нефункціонуючих тазостегнових суглобах пацієнт отримує можливість ходити.

18

Сьогодні ми можемо запропонувати власний комплекс медичних послуг із реабілітації: від стартової фізіотерапії, фізичної реабілітації, масажу до програм із застосуванням роботизованих систем, а після цього — ортезування. Цей комплекс нічим не поступається методикам європейських клінік. Саме у такому режимі ми працюємо з пацієнтами із зони проведення АТО — як із тими, хто нещодавно отримав поранення, так і з бійцями, що постраждали в перші дні бойових дій. Частина наших найважчих пацієнтів — хворі зі спинальною травмою. Вони проходять реабілітацію протягом кількох років, і наше завдання — створити максимальні умови для відновлення рухових функцій. Необхідно дати людині шанс відчути себе самостійною: спочатку піднятися з візка, самій пройти певну відстань, принаймні там, де не проїде візок, потім намагатися стати мобільним без обмежень. Наші пацієнти можуть поратися по дому, виховувати дітей, керувати автомобілем, подорожувати і навіть працювати на Далекому Сході! Нас усіх вразив своєю силою волі та бажанням повернутися на службу до лав Національної гвардії України перший із військових пацієнтів — Олег Березовський. Із двома протезами кистей рук він може робити практично все — повністю самостійний у побуті, активно займається спортом, гарно пише на папері й на дошці, бо готується до викладацької діяльності. ВЗ Чи поступається українська продукція якістю та ціною європейським протезним виробам?

— Якщо говорити про найфункціональніші — так, поступається, середньому ж рівню якості — ні. І пов’язано

це із загальним рівнем розвитку промисловості в країні. Але зовсім поіншому склалася ситуація щодо виготовлення власне протезів. Тут все набагато краще, тому що результат залежить від талановитих рук майстрів, а їх в Україні завжди було чимало. Виготовлення протезу для кожного пацієнта — це народження нової біотехнічної системи із серійно виготовлених конструктивних елементів і індивідуальних деталей, створених майстром за анатомічними, знятими з пацієнта, формами. От тут відповідальність майстра максимальна. Ми завжди заглядаємося на закордонне — воно і справді часто краще. Але треба не заздрити сусідам, а переймати їх досвід і рухатись уперед. Саме так склалася співпраця України з Німеччиною, зокрема з однією із провідних фірм — компанією Otto Bock. Їх представництво в Україні на чолі з високопрофесійним фахівцем Євгеном Бріком стало своєрідним містком, по якому до нас потрапило чимало нових технологій і комплектуючих. Завдяки співпраці в 2012-2013 рр. було проведено навчання більше 100 спеціалістів в Україні за участю кращих німецьких майстрів, саме тому виготовлення високофункціональних протезів в нашій країні — цілком звична ситуація для ряду підприємств Харкова, Києва, Львова тощо. Саме такі протези ми виготовляємо для пацієнтів, які брали участь у проведенні АТО. До речі, 55 нашим хлопцям уже досить успішно їх встановили. Що стосується вартості, то вона складається з ціни комплектуючих і роботи майстра. Комплектуючі в Україні та за кордоном коштують приблизно однаково, додається до ціни тільки вартість доставки. А оскільки робота за кордоном оплачується набагато вище,

ВІД ТЕОРІЇ ДО ПРАКТИКИ — ОДИН КРОК У структурі УкрНДІ протезування — 14 наукових і 4 клінічних підрозділи. Клінічна база інституту має 180 ліжок. Тут виготовляють близько 1 тис. протезів та 2 тис. ортезів на рік, запроваджують власні реабілітаційні програми для людей із порушеннями опорно-рухового апарату. Науковці інституту розробляють нормативну документацію для всієї галузі протезобудування України, а також на базі вищої освіти готують фахівців у цій сфері. Інститут щороку поповнює асортимент новими видами продукції, займається вирішенням проблем нових груп пацієнтів. І якщо 10-ліття тому заклад обслуговував 1 200 осіб на рік, то за рахунок нових ефективних методик зараз чисельність пацієнтів зросла до 2 500. При цьому значна кількість ортопедичної техніки і протезів створені й виготовляються із вітчизняних комплектуючих.

то виготовлення протезів в Україні обходиться дешевше. До того ж пацієнт у разі протезування за кордоном повинен заплатити за дорогу і перебування. Протезування — тривалий процес! Протез потрібно приміряти, прилаштувати, особливо первинним хворим. Потім потрібен час для остаточного освоєння виробу. Стосовно дуже дорогих протезів, які передбачають застосування комп’ютерних технологій, то в Україні їх поки що не було — кошти, виділені державою, необхідно розподіляти з огляду на загальну кількість пацієнтів. ВЗ Держава виконує свої фінансові зобов’язання перед українськими пацієнтами?

— Треба віддати належне Уряду, який, незважаючи на суттєві економічні негаразди, виділяє з Бюджету на протезування та ортезування близько 300 млн грн на рік. Вартість виробу для пацієнта залежить від його функціональних можливостей і соціальних потреб. Для воїнів АТО передбачений особ­ ливий статус. Зважаючи на те, що вони молоді, і їм необхідно реалізувати себе якнайповніше, минулого року було прийнято політичне рішення, яке підтверджено фінансово. Наприклад, якщо цивільний пацієнт має право на високофункціональний протез вартістю 70-100 тис. грн, то воїнам АТО Уряд дозволив збільшити цю суму втричі. Тішить те, що сьогодні не тільки Міністерство, а й депутати прагнуть допомогти нам. Вони всіляко сприяють фінансуванню протезування і розширенню контактів із зарубіжними колегами, а отже опановуванню новітніх методик лікування та протезування, обміну досвідом. ВЗ Якщо не секрет, кого з іноземних колег маєте на увазі?

— Для нас дуже цінним є досвід реабілітації пацієнтів, які отримали поранення під час ведення сучасних бойових дій, набутий колегами з Інституту реабілітації в Чикаго (RIC). Це кращий у США реабілітаційний заклад, за структурою дуже схожий на наш, розрахований на 165 стаціонарних пацієнтів. Якщо ми зможемо використати їх досвід, технічні знання, то створимо нові методики, можливо, наші інженери сконструюють нову ортопедичну та реабілітаційну техніку. Це дасть надію тяжкопораненим українським воїнам та спинальним хворим.

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

РЕАБІЛІТОЛОГІЯ

3 квітня 2015 року

Зараз ведуться переговори з американським центром, і якщо вони будуть успішними, то започаткуємо новий проект з обміну досвідом в області реабілітації, а також із підготовки кадрів для реабілітаційних відділень. ВЗ Як в інституті організовано лікувальний процес, і які пацієнти, окрім поранених бійців, можуть до вас звертатися?

— Ми є центром, який передусім займається відновленням рухових функцій і можливості самостійно пересуватися. Основний контингент пацієнтів — хворі, які потребують протезування та ортезування кінцівок. Все починається з комплексної комп’ютерної оцінки стану опорно-рухового апарату пацієнта і рівня його реабілітації, яка проводиться в сучасній лабораторії біомеханічних досліджень. Потім приступаємо до лікування — від консервативного до хірургічного. Далі триває реабілітаційний період, і якщо потрібно — ортезування чи протезування. Останній етап — навчання навичкам користування протезом чи ортезом з індивідуальним підбором та забезпеченням допоміжними засобами побутової реабілітації. Підрозділи інституту, як клінічні, так і науково-дослідні, оснащені сучасним клінічним і діагностичним обладнанням, яке в поєднанні з високим кваліфікаційним рівнем фахівців дозволяє пацієнтам досягти переконливих результатів при проходженні повного курсу відновлення функціональних можливостей. Хочу одразу зазначити, що реабілітаційні заходи здійснюються в клініці винятково за індивідуальними програмами, які розробляють наші науковці та лікарі. Так само і протезування — лише індивідуальне. Серед наших пацієнтів багато дітей: зі сколіозом, ДЦП, із вродженим недорозвиненням кінцівок, проблемами опорно-рухового апарату. Ми навчилися долати сколіоз, на який здебільшого страждають дівчатка. Щоб виготовляти для них якісні корсети, наші фахівці пройшли курс навчання в одній із найавторитетніших німецьких фірм із 100-річною історією — Центрі лікування сколіозу ім. Катаріни Шрот. Крім того, розробили власні реабілітаційні гімнастичні комплекси для корекції осанки і закріплення результату. Для дітей із ДЦП сформовано комплекс методик — від найпростіших процедур, механічних тренажерів до роботизованих систем, так званих скафандрів, щоб за декілька етапів досягти вертикалізації та самостійної ходьби. Для них також розробляємо та виготовляємо складні ортезні системи. І маємо досить багато випадків, коли дітей вдається підняти з інвалідного візка і навчити ходити з ходунками або самостійно. Ми не говоримо про те, що вони встануть і підуть витонченою ходою, але для матерів, які часто залишаються з бідою сам на сам, є грандіозним досягненням, коли їх діти навчилися ходити з ходунками чи паличкою. Та й для подальшого життя пацієнта, навіть якщо він залишиться інвалідом, це дуже важливо. І коли він самостійно встане з візка та увійде до туалету, підніметься на 2 сходинки і натисне кнопку ліфта — це вже справжня перемога. Ще одна група пацієнтів — люди похилого віку. Не секрет, що в Україні, як і в усьому світі, за статистикою найбіль-

Америки — ми виготовили для нього спеціальні ортези з чорного пластику, схожі на взуття. Своїм постійним завданням ми вважаємо вирішення проблем пацієнтів, у яких через виробничі травми відбулася ампутація кінцівок, а також із переломами кісток, що тривалий час не зростаються. І що найважливіше: більшості із них можемо виготовити ортези та протези в рамках бюджету, тобто безкоштовно для пацієнта.

Провідні фахівці інституту з пацієнтом (зліва направо): А. Салєєва — директор, О. Пономарьов (пацієнт, воїн АТО), О. Пономарьова (дружина пацієнта), В. Юткін — ортопед-травматолог, науковий співробітник, М. Зайцев — головний лікар

Воїн АТО Олег Березовський із двома протезами кистей рук

«

Роботизований комплекс для відновлення навичок ходьби «Локомат»

Повернення до руху — повернення до життя. Воїн АТО В. Мазниченко

ша кількість ампутацій відбувається внаслідок судинних захворювань і цукрового діабету. Протезування таких пацієнтів досить непросте: і чутливість знижена, і конструкція протезів вимагає ретельного підходу. Хворі на цукровий діабет із виразками, що не гояться, терплять муки роками. У нас є спеціально розробле-

ДЛЯ ВОЇНІВ АТО ПЕРЕДБАЧЕНИЙ ОСОБЛИВИЙ СТАТУС. ЯКЩО ЦИВІЛЬНИЙ ПАЦІЄНТ МАЄ ПРАВО НА ВИСОКОФУНК- ЦІОНАЛЬНИЙ ПРОТЕЗ ВАРТІСТЮ 70-100 ТИС. ГРН, ТО ВОЇНАМ АТО УРЯД ДОЗВОЛИВ ЗБІЛЬШИТИ ЦЮ СУМУ ВТРИЧІ

«

на тотальна ортезна система, в якій можна ходити таким хворим: завдяки цій технології вдалося запобігти ампутації і зберегти ногу не одній людині. В окремих пацієнтів, які використовували наші технологічні розробки, закрилися діабетичні рани на стопах. Один із них навіть наважився поїхати в цих ортезах на конференцію до

ВЗ Хто ще в Україні надає послуги з протезування та реабілітації хворих?

— Такі послуги надають уже понад 50 структур, серед яких 13 державних центрів, інші — приватні. Вони невеликі й розташовані в усіх 25 областях. Ми тісно співпрацюємо між собою, наш інститут як базовий заклад навчає їх фахівців і надає консультативну допомогу. Так склалося, що, окрім покладених на інститут функцій лікування, реабілітації і протезування, він ще займається сертифікаційними випробуваннями, створює нормативи та формує вимоги до якості технічних засобів реабілітації. Цим займаються інститути такого профілю в усьому світі — вони з виробниками прописують правила, яких потім слід дотримуватися. А подобається це не всім. У результаті в соцмережах з’являється інформація, ніби в Україні роблять тільки типове протезування. Але це не так: більшість пацієнтів обслуговують тільки за індивідуальним принципом, інакше досягти якості просто неможливо. Скажу чесно: без нарікань не буває, але з 50 існуючих в Україні підприємств із протезування скарги на інститут, його орган сертифікації та Міністерство були тільки від 2-х. І більше не прибуває в полку невдоволених. Ми працюємо з усіма відкрито, ділимося досвідом — так завжди було і буде надалі. ВЗ В країні сьогодні настало довгоочікуване перемир’я. Поранені бійці лікуються. Певно, хвиля інвалідів АТО вже схлинула?

— Не можу сказати, що схлинула. Ми думали, що найбільше інвалідів отримаємо з числа бійців української армії. Але в інституті вже пройшли протезування 25 мирних жителів. Їх виявилося набагато більше, ніж військових, і вони набагато важчі. Ми підтримуємо з ними постійний контакт. І ще чекаємо чимало постраждалих із числа мирного населення, які зараз знаходяться на первинній стадії лікування — ампутації, загоєння ран. Їм ще належить пройти процедуру підтвердження інвалідності для отримання права на бюджетне протезування. До речі, для воїнів АТО цей процес значно спрощений, тому ми з ними починаємо працювати набагато раніше. Особливо хотілося б відзначити, що всі постраждалі, які потрапляли до нас із зони проведення АТО, вражали своєю мужністю, життєвою силою, оптимізмом та позитивним настроєм. Для наших спеціалістів це було найвищою мотивацією і спонукало створювати для них найкраще, надавати допомогу на найвищому рівні з почуттям щиросердності та невичерпної вдячності. Розмову вела Ольга ФАЛЬКО, спецкор «ВЗ», м. Харків

19

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД ПОЛЬЩ А

ПСИХООНКОЛОГІЯ — НАУКА ПРО ПЕРЕМОГУ НАД РАКОМ

Постановка онкологічного діагнозу докорінно змінює світогляд людини, її ставлення до себе, оточуючих, зрештою, до усього життя. У цивілізованих країнах в онкологічних клініках і відділеннях однією з головних дійових осіб виступає клінічний онкопсихолог. Разом із лікуючим онкологом він проводить терапію та зорієнтовує пацієнтів на позитивне сприйняття призначеного лікування. Нічого парадоксального в цьому немає, адже до 95% хвороб носять психосоматичний характер.

з іншими людьми приносять лише біль і розчарування. Тип особистості C пов’язаний із невротизацією та інтроверсією співіснування. За словами дослідників, напруженість, занепокоєння і смуток у цих осіб викликають хронічне емоційне напруження.

Анна КЕШКОВСЬКА-ГРУДНИ, доктор медичних наук, психоонколог, клінічний психолог Європейського оздоровчого центру м. Отвоцька

ВЗ Що об’єднує онкологічних хворих? Які риси особистості сприяють захворюванню?

— Психологічні аспекти раку часто залежать від попереднього психологічного профілю пацієнтів (у тому числі їх темпераменту й особистості). Кожен із нас може по-різному відреагувати на хворобу, адже ми зовсім не однаково реагуємо на стресові ситуації або травматичні події. Діагноз «рак» є надзвичайно травмуючою подією, яка може поставити під загрозу життя. Важко визначити, які конкретно особливості нашого характеру провокують виникнення онкологічних хвороб, хоча деякі дослідження показали, що люди із так званим типом особистості C (або «модель поведінки C»), можуть бути більш схильними до ризику розвитку раку. Людина із згаданою моделлю, як правило, не здатна до агресивної поведінки: її характеризує терпіння, дух співробітництва та відсутність упевненості в собі. Такі люди приховують негативні емоції (особливо гнів) та жодним чином не проявляють лідерських якостей. Люди з типом особистості C ховаються за фасадом ніжності та доброти, вони прагнуть відсутності свободи у відносинах, задовольняються низькою якістю сексуального життя, низькою соціальною активністю, залежністю від навколишнього середовища та через усе життя проносять глибоке почуття провини, занедбаності й самотності. Вчені вважають, що причиною розвитку та становлення такої особистості може бути відмова від дитини одного з батьків, яка викликає відчуття несправедливості, самотності, а пізніше — тривоги і твердого переконання, що близькі відносини

20

сконалювати свої навички та підвищувати кваліфікацію. Починаючи з 1996 року, в Польщі видається науковий журнал «Практична психоонкологія», який публікує оригінальні дослідження і сприяє поліпшенню освітніх програм. Зараз наука психоонкологія бурхливо розвивається. Результат ВЗ Коли виникла необхідність виділення виявився вражаючим: виживаність психоонкології в окрему спеціальність у хворих зросла майже вдвічі. Кількість Польщі? З чого складається програма вилікуваних від раку ІІ-ІІІ стадії збільнавчання фахівців? шилась до 75%, ІV стадії — до 25%.

— Психоонкологія — область міждисциплінарних досліджень і клінічної ВЗ Які цілі психоонкології? практики на стику психології, психі- — Психоонкологія ґрунтується на приатрії, онкології та соціології, що ви- пущенні про тісний взаємозв’язок між никла й розвивається як підрозділ психікою й фізичним станом організонкології. Психоонкологія як філія му. Дослідження показують: психічна чи окрема гілка психологічної науки напруга, яка зберігається протягом виділилася в 70-х роках XX століття. тривалого часу, значно ускладнює тіВсесвітньо відомий «батько» психоон- лесні процеси відновлення та загоєння. кології — доктор Джиммі Холланд зі Тому акцент робиться на зменшенні США. У Польщі офіційною датою по- наслідків стресу, відновленні душевної чатку діяльності психологів, що спеці- рівноваги і соціальній активації людей. алізуються на онкологічних хворих, є Діяльність психоонколога в основно1992 рік, коли було створене Польське му зосереджена в 3-х площинах: протовариство психоонкології. Спочатку філактика раку, допомога пацієнтам та така діяльність базувалася на звичай- їх сім’ям, а також освітні програми для ній освіті психологів та виключно на хворих людей. Метою, яку намагаєтьїх власному досвіді регулярної роботи ся досягти психоонколог, є зміцнення з онкологічними пацієнтами. Згодом поваги, відчуття незалежності й гідстало зрозуміло, що такі спеціалісти ності пацієнта. Здійснення активного потребують освітніх змін, і 2005 року терапевтичного впливу (включно з ребуло засновано Національну школу абілітацією) сприяє повному одужанпсихоонкології. Вона здійснює освіт- ню пацієнта, створенню комфорту та ницьку, дослідницьку та видавничу запобіганню суїцидів в онкохворих. діяльність, організовуючи навчальні Психотерапія орієнтована на здатність програми для психологів, медсестер, людини до самозцілення. Створювафізіотерапевтів, лікарів та інших лю- ний психотерапією позитивний емодей, зацікавлених в опануванні пси- ційний настрій підсилює ефективність хоонкології. У 2007 році створено но- спеціального лікування, послаблює вий стандарт якості лікування раку реакцію організму на хіміотерапію та (США), який вимагає, щоб психосо- опромінення. Результати численних ціальні втручання були інтегровані в досліджень демонструють ефективповсякденну боротьбу з раком і клі- ність психотерапевтичних втручань нічну практику. Змінилася й освітня при лікуванні раку в плані поліпшення програма. Психолог має отримати психічного здоров’я пацієнтів. Головбазову медичну освіту, пройти спеці- ним завданням лікаря-психоонколога алізацію психоонколога, яка триває є виявлення «больової точки» кожного рік. Далі спеціаліст складає іспит і, пацієнта (відправного моменту негау разі його успішності, може 5 років тивного ставлення до життя). Піддапрактикувати під контролем старшого ються роботі з психоонкологом пракфахівця. Після цього знову складає іс- тично всі, головне — знайти підхід. пит, представляє 10 власних успішних клінічних випадків та нарешті отримує ВЗ Чи існує поняття «золотого стандарту» сертифікат, який дозволяє здійснюва- в психоонкології? ти самостійну практику лікаря-психо- — Концепція золотого стандарту в онколога. В сумі освітня програма три- психоонкології — насамперед, шиває 11 років. Крім того, практикуючий рокий, цілісний погляд на пацієнта і психоонколог повинен постійно вдо- міждисциплінарна робота з лікарями,

реабілітологами та представниками духовенства. Крім того, обов’язком психоонколога є адресна допомога сім’ям хворих, які дуже часто не в змозі об’єктивно оцінити ситуацію та адекватно спілкуватися із хворим на рак. Умови золотого стандарту такі: психоонкологічну допомогу можуть надавати фахівці, що отримали освіту в цій галузі та ідентифікують себе як психосоматичні психіатри; необхідна також спеціальна підготовка в галузі онкології та уміння працювати в команді із дотриманням певної етики, де кожен дуже чітко розуміє та виконує правила. ВЗ Які діагностичні програми наявні в арсеналі психоонколога?

— Робота психоонколога включає діагностику, лікування та психологічну реабілітацію онкологічних хворих. Діагноз ґрунтується насамперед на структурованому психологічному «інтерв’ю», ідентифікації фізичних і психологічних ресурсів, визначенні соціальної складової у житті пацієнта та оцінці емоційного стану. Для цього створені стандартизовані опитувальники, які мають допомогти в діагностиці психічних розладів, наприклад, «Модель оцінки депресивних симптомів, тяжкості тривоги, когнітивних здібностей» тощо. Всі дані ретельно занотовуються та зберігаються під час усього процесу лікування з метою аналізу динаміки. ВЗ Тандем «онколог+психолог» в умовах стаціонару: як на практиці побудовано співпрацю для оптимізації лікування пацієнта?

— Польська система охорони здоров’я узаконила таке правило: медичні заклади, які мають у своєму складі відділення онкології, хірургічної онкології та гематології, обов’язково повинні укомплектовуватися психоонкологом, практикуючим принаймні 20 годин на тиждень. Психолог — повноцінний член терапевтичної команди. Цей спеціаліст бере участь у повсякденному житті та процесі лікування хворого, а також у обговореннях із колегами його стану та будь-яких змін у програмі терапії. Психоонколог відслідковує всі емоційні розлади і порушення мислення на кожному етапі лікування. Саме цей спеціаліст готує психіку пацієнта до моменту невтішного повідомлення. Він також допомагає колегам знайти оптимальний підхід до кожного хворого та його родини. ВЗ Які наслідки для мозку та психіки має хіміотерапія та опромінення?

— Хіміотерапія часто негативно впливає на функціонування центральної нервової системи, викликаючи втому, сплутаність свідомості, депресію, тривогу, когнітивні порушення. Поняття «когнітивний резерв» включає в себе здатність людського мозку до створення нових нервових шляхів, а також нервових з’єднань будь-якого роду, що можуть служити ментальними накопичувачами, тобто резервом, який буде задіяно за необхідності. Завдяки створенню когнітивного резерву людина може підтримувати високу розумову активність (не демонструючи клінічних когнітивних симптомів), незважаючи на прогресуючу патологію мозку або травму. Когнітивні порушен-

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД

3 квітня 2015 року

ня при онкологічних захворюваннях (їх часто позначають як «хіміотерапевтичний мозок» чи «хіміотерапевтичний туман») можуть відбуватися через застосування хіміотерапії або бути патологічною імунною відповіддю на запальний процес, пов’язаний із розпадом пухлини або пошкодженням капілярів. Поширеність когнітивних порушень при онкологічних захворюваннях зі зниженням функції мозку на 10-12% упродовж терміну від 2 місяців до 10 років становить 25-33%. Шляхом створення когнітивного резерву можна впливати на такі порушення. Його підтримка і збільшення досягаються завдяки застосуванню лікарських засобів, що підсилюють когнітивні функції, а також адекватному розумовому та фізичному навантаженню, активній соціальній діяльності. Дослідження цього феномена показали: «збагачене середовище» (вивчення мов, фізична активність, розважальні заходи тощо) призводить до нейрогенезу (утворення нових нейронів). Основна ідея в тому, що різні види діяльності забезпечують синергічний внесок: тобто чим більше ви робите, тим більше у вас когнітивний резерв. ВЗ Які психотерапевтичні чи психоонкологічні методики терапії застосовуються в спеціалізованих онкологічних стаціонарах?

— Важко уніфікувати робочі моделі, тому що вони завжди відповідають індивідуальним потребам і труднощам, з якими стикається конкретний пацієнт. Величезне значення має стадія захворювання. Крім цих індивідуальних особливостей, які впливають на методику роботи, має значення наці-

леність на результат — як пацієнта, так і його близьких. Психоонколог учить адаптивним методам реагування на стрес, способам релаксації, наприклад, допомагає більш ефективно використовувати ресурси дихання. Найбільш ефективною, відомою й визнаною в психоонкології є програма «Саймонтон». Це метод, що ґрунтується на візуалізації процесу одужання, самонавіюванні та інтроспекції. Американські лікарі, які створили програму, виходили з відомого положення, що особисте ставлення пацієнта до хвороби може вплинути на її перебіг. Наступною високоефективною методикою є терапія з використанням ресурсних технік. Вона працює з глибинними структурами мозку, з підсвідомістю, яка не лише містить дані, що знаходяться поза свідомістю, але й обробляє інформацію, що надходить від відчуттів та управляє функціями тіла. Інші популярні методики — когнітивна психотерапія, арт-терапія, нейролінгвістичне програмування та гіпноз. ВЗ Які види раку найкраще відповідають на психологічну допомогу?

— Кожен пацієнт, що веде нелегку боротьбу із раком чи навіть підозрою на захворювання, потребує допомоги психоонколога. І поки не вдалося виділити ті види раку, які найкраще відповідають на психологічну корекцію. Скоріше справа не в типі захворювання, а в самому хворому та його оточенні. ВЗ Яка роль такого спеціаліста в лікуванні дітей?

— Рак у дитини є тягарем і для всієї сім’ї як системи, і для кожного

члена окремо. Це не просто хвора дитина! Вся сім’я, як правило, бере активну участь в усіх етапах діагностики, а отже переживає екзистенційну кризу. Хвороба маляти підпорядковує повсякденне життя всієї родини. Стійкість до стресу і відповідь на нові навантаження варіюється залежно від сім’ї. Але тривалість лікування, життя в постійному страху та невпевненість у завтрашньому дні часто доводить батьків такої дитини до розлучення. Тоді психоонколог стає майже членом цієї родини, намагаючись не тільки стабілізувати емоційний стан хворого малюка, а й утримати батьків від імпульсивних кроків. ВЗ Останнім часом досить часто йде мова про якість життя хворих на рак. Яким чином психоонколог може сприяти її покращенню?

— Якість життя хворих на рак справді неоднакова. Із самого початку кожної індивідуальної історії хвороби новина про наявність раку спричиняє хронічну депресію, що сама по собі суттєво знижує якість життя. Але згодом родина намагається створити для хворого найкращі умови, і об’єктивно якість життя таких людей часто є вищою, аніж у здорових. І це дуже добре, адже вона є важливим предиктором ефективності лікування раку. До завдань психоонколога входить пошук тих ланок життя, які найбільше потерпають від хвороби, та шляхів їх поліпшення. Це впливає не тільки на самопочуття, але й покращує самооцінку, зокрема оцінку власного тіла, і часто зменшує вираженість неприємних фізіологічних симптомів, наприклад, рівня болю.

ВЗ Чи гостро стоїть для хворих на рак проблема суїцидів?

— В онкохворих ризик суїциду дійсно є вищим, що підтверджується статистикою і численними дослідженнями. У цієї категорії пацієнтів суїциди відбуваються в 4 рази частіше, ніж у середньому в популяції. Серед 120 первинних онкохворих думка про суїцид виникає так чи інакше майже у кожного третього. Найчастіше спроби вкоротити собі віку вчиняють пацієнти з раком легенів, шлунка, ротової порожнини, глотки і гортані. Окрім того, ризик суїциду значно вищий в перші 5 років після встановлення діагнозу, і залишається високим протягом 15 років хвороби. До функцій психоонколога входить відслідковування таких станів та своєчасна боротьба з ними. ВЗ Як проходить підготовка до смерті, коли зрозуміло, що лікування не допомогло?

— На кожному етапі роботи психоонколога найбільш значущими є чесність і відкритість. Важливо звести до мінімуму психологічні страждання пацієнта та його родини, а не заблокувати їх. Психолог має підготувати пацієнта до смерті, а його близьких до втрати рідної людини, «послабити» зв’язок між членами родини, допомогти відпустити хворого. На цьому етапі потрібно працювати з такими емоціями, як страх смерті, болю, страх за близьких, які залишаються без члена родини (особливо, коли він є годувальником). Для самого хворого важливо піти з життя з гідністю і відчуттям контролю того, що це станеться. Тетяна ПРИХОДЬКО, «ВЗ»

ПРОДОВЖУЄТЬСЯ ПЕРЕДПЛАТА НА 2015 РІК НА ГАЗЕТУ «ВАШЕ ЗДОРОВ’Я» !

ЩОБ КОЖНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ЛІКАР МАВ МОЖЛИВІСТЬ ЧИТАТИ «ВАШЕ ЗДОРОВ’Я», ПРИЙНЯТО РІШЕННЯ НЕ ПІДНІМАТИ ВАРТІСТЬ ПЕРЕДПЛАТИ НА ГАЗЕТУ. ЗАЛИШАЙТЕСЯ З НАМИ! №1-2 (1285-1286) 09.01.2015

ГАЗЕТА МОЗ УКРАЇНИ І ГАЛУЗЕВОЇ ПРОФСПІЛКИ

WWW.VZ.KIEV.UA

№3-4 (1287-1288) 23.01.2015

ГАЗЕТА МОЗ УКРАЇНИ І ГАЛУЗЕВОЇ ПРОФСПІЛКИ

WWW.VZ.KIEV.UA

№5-6 (1289-1290) 06.02.2015 НОВИНИ

НОВИНИ

НОВИНИ

ДЕРЖАВА ПОВИННА ОПІКУВАТИСЯ ХВОРИМИ НА СНІД І ТУБЕРКУЛЬОЗ ІЗ НЕПІДКОНТРОЛЬНИХ ТЕРИТОРІЙ

ДЕРЖБЮДЖЕТ-2015 БЮДЖЕТ ВИЖИВАННЯ ЧИ ВИМИРАННЯ? ПРОВАЛ УРЯДОВОГО ЗАКОНОПРОЕКТУ ПРО СПРОЩЕННЯ РЕЄСТРАЦІЇ ІМПОРТНИХ ЛІКІВ

НЕОБХІДНІ ЗАКОНОДАВЧІ ЗМІНИ, ЩО ДОЗВОЛЯТЬ ЗАКУПОВУВАТИ ЛІКИ ДЛЯ УКРАЇНИ

БЕЗ НЕГАЙНИХ ЗАКОНОДАВЧИХ ЗМІН ЛІКВІДУВАТИ СХЕМИ «ТЕНДЕРНОЇ МАФІЇ» НЕМОЖЛИВО ХВОРІ НА ЦУКРОВИЙ ДІАБЕТ КИЯНИ ОТРИМУВАТИМУТЬ «БЕЗТЕНДЕРНІ» ІНСУЛІНИ

2-4 СТОР.

ГЛІБ ЗАГОРІЙ: УКРАЇНСЬКІ ЛІКАРІ Й ПАЦІЄНТИ ПОВИННІ МАТИ ГАРАНТІЇ ЕФЕКТИВНОСТІ, ЯКОСТІ ТА БЕЗПЕЧНОСТІ ЛІКІВ!

22 грудня 2014 р. Кабінет Міністрів України вніс на розгляд Парламенту проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)». Законопроектом пропонується скасувати вже імплементовані в національне законодавство європейські норми щодо ліцензування господарської діяльності з імпорту лікарських СТОР. засобів.

5

МЕДИЧНА ГАЗЕТА УКРАЇНИ

МЕДИЧНА ГАЗЕТА УКРАЇНИ

МЕДИЧНА ГАЗЕТА УКРАЇНИ

МЕНШЕ ВИДАТКІВ НА НАУКОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ, БІЛЬШЕ — ПАЦІЄНТАМ З ДЦП

ТЕМА НОМЕРА:

СВІТОВИЙ ДОСВІД 2015 має стати роком реформ, які відновлять українську медицину, — на це покладають надію і лікарі, і пацієнти. Чимало країн світу вже пройшли цей нелегкий шлях і створили власні, цілком успішні, моделі системи охорони здоров’я зі своїми плюсами та мінусами. Україна ж робить лише перші кроки у реформуванні, тому зараз має слушну нагоду проаналізувати світовий досвід, аби досягти успіхів і не повторити чужих помилок. СТОР.

8-13

КОНСТИТУЦІЯ І РЕФОРМИ — ХТО КОМУ УКАЗ? Стаття 49 Конституції України була визнана каменем спотикання медичних реформ усіма поколіннями реформаторів. Хоча її існування нікому не завадило проводити численні експерименти над галуззю впродовж 20 років. Нині вже відкрито говорять про необхідність внесення змін до Основного закону. Чи можна одним розчерком пера змінити «медичний» устрій країни? І чи збігаються інтереси тих, хто ініціює подібну революцію, тих, хто її СТОР. втілює, і тих, хто пожне її реальні плоди?

6

СЕРЦЕВО-СУДИННІ ЗАХВОРЮВАННЯ В УКРАЇНІ: ПРОГНОЗИ — НЕВТІШНІ Серцево-судинні захворювання (ССЗ) є основною причиною смертності та інвалідності населення у більшості країн світу. Очікується, що до 2030 р. понад 23 млн осіб помре від цих недуг, і вони утримають першість серед причин смерті населення планети. Однак якщо у розвинених країнах світу кількість смертей від ССЗ знижується, то в інших — стрімко зростає. Україна — серед останніх. СТОР.

18

ПІЛЬГОВИЙ

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ДЛЯ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ: ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ДЛЯ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ПЕРЕДПЛАТНИКІВ:

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ДЛЯ ПІДПРИЄМСТВ І ОРГАНІЗАЦІЙ:

2-5 СТОР.

ЗМІНИ ДО КАЛЕНДАРЯ ЩЕПЛЕНЬ: ЕКОНОМІЯ ЧИ РАЦІОНАЛЬНІСТЬ?

8

СТОР.

З 2015 року на території України набрав чинності новий порядок проведення профілактичних щеплень, затверджений наказом МОЗ України. Він нібито значно удосконалює попередній і є більш наближеним до європейських стандартів.

ЯК ВИГРАТИ ВІЙНУ З ІНСУЛЬТОМ? Більше 20% пацієнтів, які перенесли гостре порушення мозкового кровообігу, пожиттєво залишаються інвалідами й потребують постійного догляду. В 1997 році в Австрії було започатковано новітню систему медичної допомоги у вигляді спеціалізованих відділень для надання невідкладної допомоги та проведення інтенсивної терапії СТОР. хворим на інсульти. Чи варто запозичувати австрійський досвід Україні?

18

ЧИ МОЖЕ ЛІКАР ВІДМОВИТИ ПАЦІЄНТУ? Професія медика часто прирівнюється до почесного громадянського служіння, тож суспільство очікує від лікаря постійної професійної готовності й самовідданості, часто не сприймаючи його як особистість, що також має права людини й громадянина. Особливо коли йдеться про право лікаря відмовитися від надання медичСТОР. ної допомоги.

23

ЗАКУПІВЛІ ЛІКІВ — ТІЛЬКИ ЧЕРЕЗ СТРУКТУРИ ООН ТА ВООЗ СЕС БУДЕ ВКЛЮЧЕНА В СИСТЕМУ БІОБЕЗПЕКИ УКРАЇНИ МІСЦЕВИМ БЮДЖЕТАМ НАРАХУВАЛИ 46,5 МЛРД ГРН НА ПОТРЕБИ МЕДЗАКЛАДІВ НАВІЩО МІНІСТР ПОВТОРЮЄ ПОМИЛКИ ПОПЕРЕДНИКІВ?

ГАЗЕТА МОЗ УКРАЇНИ І ГАЛУЗЕВОЇ ПРОФСПІЛКИ

Минув 2014 рік, а з ним вичерпався і визначений законом термін впровадження пілотних медичних реформ в окремих областях України. На офіційному рівні їх підсумки не підбито, не оголошено й рішення про завершення чи продовження пілоту. У держбюджеті на 2015 рік коштів на це не передбачено, але де-факто експеримент над галуззю триває. На яких підставах — незрозуміло. Як і СТОР. те, чому ніхто не оголосив його результатів.

8

КОСТЯНТИН РУДЕНКО: МАЙЖЕ РІК КАРДІОЛОГИ РУХАЮТЬСЯ НАОСЛІП

14 СТОР.

Тепер ми можемо робити понад 20 тисяч операцій на рік. Це багато чи мало? На жаль, ця цифра свідчить про те, що тільки 57% наших громадян отримують кваліфіковану кардіохірургічну допомогу. Інші ж 43% залишаються «за бортом».

УЛЯНА СУПРУН: БЕЗ ТАКТИЧНОЇ МЕДИЦИНИ НЕ ІСНУЄ МЕДИЦИНИ ВІЙСЬКОВОЇ

16 СТОР.

Тактична медицина у світі формувалася не теоретично — це був еволюційний і доволі болісний процес. Але Україні не обов’язково його проходити, вона може перейняти кращий світовий досвід у США та інших країн НАТО, які володіють «золотим стандартом» тактичної медицини.

2-5 СТОР.

З БАГАЖЕМ ДОСВІДУ ЧИ З ТЯГАРЕМ ПРОБЛЕМ?

ЗМІНА СТАТУСУ ЛІКАРЕНЬ —

НОВИЙ КОРАБЕЛЬ НА СТАРІ РИФИ? Про необхідність автономізації закладів охорони здоров’я через зміну їх господарсько-правового статусу та запровадження договірних відносин у галузі говорять давно. Одні — з фанатичною вірою у те, що така свобода — порятунок, інші — з острахом, мовляв, дай керівнику волю, заведе в неволю. Чи готові наші лікарні до зміни статусу? Хто виграє від цього: держава, галузь, пацієнти? І чи всі СТОР. ризики враховано?

Рік, що минув, мав бути визначальним для медичної галузі. Це був останній рік реформ у пілотних регіонах, на основі аналізу яких вирішилася би подальша доля реформ усієї галузі. Але відповіді на запитання, чи вірним шляхом йшли, яких помилок припустилися, яких успіхів досягли, суспільство не почуло. Можливо, похвалитися не було чим, а за помилки відповідати ніхто не хоче, тому СТОР. рухаємося далі всліпу?

6

10

1 міс.

9.22

1 міс.

23.95грн

1 міс.

28.95грн

№7-8 (1291-1292) 20.02.2015

ГАЗЕТА МОЗ УКРАЇНИ І ГАЛУЗЕВОЇ ПРОФСПІЛКИ

WWW.VZ.KIEV.UA

МІНІСТР ПЕРЕДУМАВ ПРОВОДИТИ ПРИВАТИЗАЦІЮ МЕДИЧНИХ УСТАНОВ

ДЕРЖАВА САМОУСУНУЛАСЬ ВІД КОНТРОЛЮ ЗА ЦІНОУТВОРЕННЯМ ЛІКІВ

СІМЕЙНИЙ ЛІКАР В УКРАЇНІ:

ХТО НАРАЖАЄ УКРАЇНЦІВ НА НЕБЕЗПЕКУ ЧЕРЕЗ ВІДСУТНІСТЬ ВАКЦИН?

ОЛЕКСАНДР КВІТАШВІЛІ НЕ ПЛАНУЄ ЛІКВІДУВАТИ КОРУПЦІЙНІ СХЕМИ В ДЕРЖЕКСПЕРТЦЕНТРІ

ОДИН ЗА ВСІХ ЧИ ВСІ ЗА ОДНОГО?

КОНФЛІКТ НАВКОЛО НІР ПІДРИВАЄ МІЖНАРОДНИЙ ІМІДЖ УКРАЇНСЬКОЇ МЕДИЦИНИ

КОШТИ НА РЕФОРМУ СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УРЯДОМ НЕ ПЕРЕДБАЧЕНІ

Сьогодні у світі сформувалися три моделі діяльності сімейного лікаря: індивідуальна й групова практики та багатопрофільні центри здоров’я. Не зважаючи на те що Україна декларує європейський вектор розвитку, тут зберігся «унікальний» формат роботи лікаря первинки, який лише зовні нагадує ту чи іншу модель, але по суті їй не відповідає. Що це — дань традиції, перехідний етап чи неготовність працювати по-новому?

ДЕРЖЗАКУПІВЛІ ЛІКІВ ЧЕРЕЗ МІЖНАРОДНІ ОРГАНІЗАЦІЇ: ВІД КОНЦЕПЦІЙ ДО ЗАКОНОПРОЕКТУ

ГАЗЕТА МОЗ УКРАЇНИ І ГАЛУЗЕВОЇ ПРОФСПІЛКИ

ЗАРПЛАТА ЛІКАРЯ ПЕРВИНКИ: ОБІЦЯНКИ ЗАМІСТЬ НАДБАВОК?

10 СТОР.

СТОР.

«ПАПЄРЄДНІК» — ПОСЛІДОВНИКУ: «РЯТУЙМО УКРАЇНСЬКУ МЕДИЦИНУ РАЗОМ!»

ҐУНТІС БЄЛЄВІЧ: ДЛЯ 12% НАСЕЛЕННЯ ЛАТВІЇ МЕДИЧНА ДОПОМОГА НЕДОСТУПНА

РЕФОРМУВАННЯ МЕДИЦИНИ: ЗАПИТАНЬ БІЛЬШЕ, НІЖ ВІДПОВІДЕЙ

Медична громадськість із великою пересторогою сприйняла призначення на посаду Міністра охорони здоров’я Олександра Квіташвілі не тільки тому, що Україна вперше відчинила двері головного медичного держкабінету іноземцю, але й тому, що за «зовнішнє управління» українською медициною взялася людина без медичної освіти — попередні 18 Міністрів МОЗ часів незалежності були медиками. Хоча назвати лікарем ОлеСТОР. га Мусія язик не повертається.

Нині Україна — на шляху глобальних медичних реформ. У нашій країні впроваджується сімейна медицина, активно обговорюється необхідність зміни статусу державних лікарень і введення добровільного медичного страхування. Кілька років тому таким шляхом пішла Латвія. Чи підвищилася якість медичних послуг та їх доступність для населення цієї країни? Міністр охорони здоров’я Латвії доктор Ґунтіс Бєлєвіч погодився проаналізувати результати реформування галузі в своїй країні, щоб Україна не повторювала чужих помилок. СТОР.

Вже давно виникла необхідність кардинальних змін у медицині та переходу на ринкові відносини. Але перед тим як розпочати процес реформування, треба чітко визначити, що ми маємо на цей момент та що хочемо отримати в результаті. І першим кроком повинно стати ретельне вивчення кожної області, адже реформування галузі слід проводити з урахуванням особливостей конкретного регіону. СТОР.

12

16

«СЛАБКІ ЛАНКИ» СИСТЕМИ РЕАБІЛІТАЦІЇ — РЕСУРСИ ЧИ БЮРОКРАТІЯ? Українським фахівцям не вистачає до­ свіду з реабілітації, та й самих фахівців обмаль, і на законодавчому рівні ці пи­ тання в Україні ніхто досі не врегульову­ вав. Тому Комітет Верховної Ради України у справах ветеранів, учасників бойових дій, учасників антитерористичної операції та людей з інвалідністю розпочав співпра­ цю з військовими Литви, Польщі, Чехії та Швеції, наголосивши на створенні робочої групи, яка напрацьовуватиме відповідні зміни до вітчизня­ ного законодавства. СТОР.

11

ЧИ МОЖНА УКРАЇНУ ВБИТИ ДВІЧІ? Винищувати українців група фармацевтичних компаній «Здоров’я» вчилася багато років і досягла статусу експерта з цього питання. В нинішній ситуації, за потурання вже нового Міністра охорони здоров’я, російський біз­ нес, окрім внутрішнього кодеїнового фронту, успішно воює з українцями ще й у зоні АТО: кошти, виручені за аптечні нарко­ тики, перетворюються на кулі та СТОР. гармати.

6

9

Реформа первинки супроводжувалася обіцянками гідної і справедливої оплати праці медиків, що беруть на себе 80% обсягу медичної допомоги. Тому надбавки за якість і обсяг роботи на первинці, впроваджені в пілотах, а згодом по­ ширені на інші регіони, сприймалися як до­ сягнення реформ. Однак, «золотий дощ» не вписався в прогнози. СТОР.

12

РЕКЛАМА ЛІКІВ СКАСОВУЄТЬСЯ — ВІДПОВІДАЛЬНЕ САМОЛІКУВАННЯ ЗАСТОСОВУЄТЬСЯ! «Самолікувати» можна лише легкі симпто­ ми. При цьому навіть лікар не завжди спро­ можний визначити, що криється за тим чи іншим «сигналом». Лише рек­ ламодавець завжди пропонує просте рішення. СТОР.

18

ГАЗЕТА МОЗ УКРАЇНИ І ГАЛУЗЕВОЇ ПРОФСПІЛКИ

WWW.VZ.KIEV.UA

НОВИНИ

Нещодавно в Харкові відбулася спроба презентувати «Національну стратегію по­ будови нової системи охорони здоров’я в Україні на період 2015­2025 рр.». Її дов­ го і за великі гроші (Міжнародний фонд «Відродження» виділив 150 тис. доларів!) готувала група міжнародних та національ­ них експертів у складі нібито 12 провідних фахівців з усіх основних галузей медици­ ни на замовлення Міністерства охорони здоров’я. Представив її медичній грома­ ді Міністр Олександр Квіташвілі, а саму презентацію провів Володимир Курпіта. Тому майже ніхто з при­ СТОР. сутніх нічого не зрозумів.

2-5

СТОР.

№11-12 (1295-1296) 20.03.2015

WWW.VZ.KIEV.UA

МЕДРЕФОРМА: НЕ ПЛУТАЙТЕ ТЕОРІЮ З ПРАКТИКОЮ?

СЕМЕН ГЛУЗМАН: «ПРИВАТИЗАЦІЯ НАШОЇ СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я СТАНЕ ЇЇ КІНЦЕМ»

2-5

8

№9-10 (1293-1294) 06.03.2015 НОВИНИ

НОВИНИ

ПІЛОТНИЙ ЕКСПЕРИМЕНТ — НА МАРШІ

У НОВИЙ РІК —

86181 08198 60965

WWW.VZ.KIEV.UA

МЕДИЧНА ГАЗЕТА УКРАЇНИ

МЕДИЧНА ГАЗЕТА УКРАЇНИ

МЕДИЧНА ГАЗЕТА УКРАЇНИ

УКРАЇНА ПОЛІПШУВАТИМЕ СИСТЕМУ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ЗА АМЕРИКАНСЬКИЙ РАХУНОК В УСТАНОВАХ НАМН УКРАЇНИ ПРОСТОЮЄ ДОРОГОВАРТІСНЕ ОБЛАДНАННЯ

Сьогодні «Стратегія» ще остаточно не прийнята. Але, ознайомившись із нею, однозначно можна сказати, що реальне її втілення на місцях — під великим питанням. Адже механізми впровадження змін у документі прописані некоректно, абсолютно незрозуміло, хто й що робитиме, коли і хто за все це відповідатиме, жодного слова про можливі ризики та шляСТОР. хи їх вирішення.

ВАЖКОХВОРІ ОТРИМАЮТЬ НА ЛІКИ НА 76% БІЛЬШЕ, НІЖ МИНУЛОГО РОКУ ЧИ НЕ СТАНУТЬ УКРАЇНЦІ ЖЕРТВАМИ СУМНІВНИХ КЛІНІЧНИХ ВИПРОБУВАНЬ?

2-5

8

НОВА СТРАТЕГІЯ РЕФОРМ:

ПЛАН ВИЖИВАННЯ ЧИ ВИМИРАННЯ?

СТОР.

90% ПОРАНЕНИХ ГИНУТЬ ЩЕ НА ПОЛІ БОЮ

ЧИ НЕ ЧАС ВІДПУСТИТИ «ПОВІТРЯНІ КУЛІ» РОСІЙСЬКОГО ВИРОБНИЦТВА?

ЧИ МАЄ ЛІКАР ПРАВО НА ПОМИЛКУ?

Більшість важкопоранених бійців помирають у перші хвилини після отримання травми, але щонайменше кожного 6-го можна врятувати. Щоб зменшити кількість смертей та інвалідизацію бійців на полі бою, є лише один перевірений шлях: навчати рядових вояків прийомам надання домедичСТОР. ної допомоги.

Півроку тому набув чинності Закон України «Про санкції». Подія мала великий резонанс, говорили про те, що завдяки новій нормі країна-агресор утратить щонайменше 200 млн доларів на продажу ліків українцям (а останні зекономлять понад 5 млрд грн!), оскільки 10 з 29 запропонованих санкцій безпосередньо стосуються фармацевтичного сектора. Час минає, однак російські препарати все ще «милують око» на аптечних полицях України. СТОР.

Пацієнти переконані, що медпрацівники мають бути суворо покарані за будь-які дії, що негативно вплинули на здоров’я людини. Водночас медики схильні пояснювати несприятливі результати своєї діяльності зростанням складності хвороб і недосконалістю медичних технологій. Що ж таке лікарська помилка та яка передбачена відповідальність за неї? СТОР.

6

16

22

27.66

грн 6 міс.

55.32 грн

8 міс.

73.76

3 міс.

71.85

грн 6 міс.

143.70 грн

8 міс.

191.60 грн

3 міс.

86.85 грн

173.70 грн

8 міс.

231.50 грн

грн 3 міс.

6 міс.

грн

• Передплату приймають усі відділення зв’язку «Укрпошти» • Он-лайн передплату можна здійснити на сайті ДП «Преса» за адресою: www.presa.ua

ЗА БІЛЬШ ДЕТАЛЬНОЮ ІНФОРМАЦІЄЮ ЗВЕРТАЙТЕСЯ В РЕДАКЦІЮ ГАЗЕТИ ТЕЛ./ФАКС: (044) 428 02 20 E-MAIL: VZS24@UKR.NET

21

ШКОЛА УСПІШНОГО ЛІКАРЯ

ХРОНІЧНА ХВОРОБА НИРОК: ЯК ЗУПИНИТИ ПРОГРЕСУВАННЯ?

Для пацієнтів дитячого віку найчастіше використовується формула Schwartz: кліренс 0,0484* х зріст у см креатиніну = креатинін крові в мкмоль/л (мл/хв)

Із 2002 року за ініціативи Національної нефрологічної спілки США (NKF-K/DOQI) в сучасній нефрології використовується поняття хронічної хвороби нирок (CKD — chronic renal disease) та класифікація її стадій. Термін «хронічна хвороба нирок» (ХХН) був запропонований саме з огляду на роботу сімейного лікаря, який найчастіше першим визначає ураження цього органу. Проблема надзвичайно актуальна та вимагає уваги, адже за даними світових нефрологічних організацій на ХХН страждають щонайменше 10% дорослого населення розвинутих країн Європи та США.

Дмитро ІВАНОВ, доктор медичних наук, професор, Заслужений лікар України, завідувач кафедри нефрології і нирково-замісної терапії НМАПО ім. П. Л. Шупика

Критерії визначення ХХН ХХН має встановлюватись незалежно від первинного діагнозу, ґрунтуючись на наявності пошкодження нирок та/ або на швидкості клубочкової фільтрації (ШКФ). При цьому ХХН може сама розглядатися як діагноз. Пацієнт має ХХН, якщо підтверджено будь-який із наступних критеріїв: пошкодження нирок тривалістю >3 міс., що виявлено за їх структурними або функціональними порушеннями, зі зниженням ШКФ або без нього, та проявляється 1 або більше з наступних ознак порушення в аналізах крові або сечі; порушення, виявлені при візуалізаційних дослідженнях; порушення, виявлені при біопсії нирки; ШКФ <60 мл/хв/1,73 м2 протягом >3 міс., з іншими ознаками пошкодження нирок, наведеними вище, або без них. Виявлення чинника захворювання дозволяє призначити специфічну терапію та значно відтермінувати розвиток хронічної ниркової недостатності. При можливості визначення причинного фактора діагноз може бути сформульований таким чином: «ХХН IV стадії: аутосомно-домінантний полікістоз нирок, дорослий тип, артеріальна гіпертензія 2-го ст., дефіцитна анемія 1-го ст.»

1

пертензії у даному випадку починається із САТ 150, а не 160 мм рт. ст., як прийнято в кардіології). Гіпертензія може бути причиною ХХН, і навпаки — хронічна ниркова недостатність (ХНН) як предиктор ХХН завжди виникає за рахунок розвитку гіперактивності симпатичної системи та еритропоетинзалізодефіцитної анемії. Мікроальбумінурія, що найчастіше визначається при діабеті, або будь-який ступінь протеїнурії (за наявності гіпертензії та при загальному обстеженні пацієнта) є також маркерами ураження нирок. І, насамкінець, рівень швидкості клубочкової фільтрації є ще одним важливим показником ураження нирок. Якщо вимірювання АТ для діагностики гіпертензії або визначення протеїнурії (мікроальбумінурії) у загальному аналізі сечі не викликає труднощів, то розрахунок ШКФ є досить копітким і наздзвичайно важливим. Слід звернути увагу, що стадії ХХН визначаються згідно з ШКФ, а не з огляду на креатинін крові. Це пов’язано з тим, що креатинін крові починає збільшуватись, коли ШКФ зменшується наполовину від нормальної. Тобто гіперкреатинінемія спостерігається за наявності понад 50% непрацюючих нефронів. Крім того, відмінності між клінічними лабораторіями у калібровці креатиніну сягають 20%, тому

Головний маркер ХХН — артеріальна гіпертензія. Під гіпертензією при ХХН розуміють підвищення АТ до 130/85 мм рт. ст. і вище (ІІ стадія гі-

22

Формули для визначення ШКФ Формула Cockroft-Gault: ШКФ =

(140 – вік у роках) х маса тіла (кг) 810 х креатинін крові в ммоль/л

або ШКФ =

(140 – вік у роках) х маса тіла (кг) х креатинін крові в ммоль/л

(1,23 для жіночої статі чи 1,05 для чоловічої статі)

Формула MDRD-дослідження ШКФ = 186 х (SCr) -1,154 х (вік) -0,203 х (0,742 для жіночої статі) х (1,210 – для афроамериканців), де: ШКФ — розрахункова швидкість клубочкової фільтрації в мл/хв/1,73 м2; SCr — креатинін сироватки в мг/дл

Для переведення сироваткового креатиніну з ммоль/л у мг/дл значення в ммоль/л слід помножити на 0,0113.

ПРОГНОЗ ХХН ЗА РІВНЕМ ШКФ І КАТЕГОРІЄЮ АЛЬБУМІНУРІЇ: KDIGO 2012

2

Маркери наявності ХХН

пропонується взагалі відмовитися від рутинного визначення ШКФ (проби Реберга — Тареєва) з причини більш коректного визначення рівня клубочкової фільтрації за даними креатиніну крові із урахуванням маси тіла й віку пацієнта або менш доступного проведення радіонуклідного визначення ШКФ при реносцинтіграфії. У світі для визначення ШКФ використовують формули, що рекомендовані нефрологічними асоціаціями.

КАТЕГОРІЇ ШКФ (МЛ/ХВ/1,73 М2). ОПИС І ДІАПАЗОНИ

G1 G2 G3a G3b G4 G5

Нормальна і висока Незначно знижена Незначно знижена Помірно або виражено знижена Виражено знижена Ниркова недостатність

КАТЕГОРІЇ ПЕРСИСТУЮЧОЇ АЛЬБУМІНУРІЇ. ХАРАКТЕРИСТИКА І РІВНІ А1 А2 А3 Нормальна Помірно Виражено або незначно підвищена підвищена підвищена >30 мг/г 30-300 мг/г >300мг/г >3 мг/ммоль 3-30 мг/ммоль >30 мг/ммоль

≥90 60-89 45-59 30-44 15-29 >15

Примітки: зелений — низький ризик (якщо немає інших маркерів захворювань нирок чи ХХН); жовтий — помірно підвищений ризик; помаранчевий — високий ризик; червоний — дуже високий ризик.

*для хлопчиків старше 13 років – 0,0616

Як уже було зазначено, рівень креатиніну сироватки крові збільшується при зниженні ШКФ понад половину від норми. Крім того, рівень креатиніну крові залежить від віку, статі, раси та площі поверхні тіла пацієнта. Критичним із точки зору прогресування ХХН є зниження ШКФ нижче 60 мл/хв. Співві дношенн я ШКФ менше 60 мл/хв з рівнем креатиніну набувають вагомого значення зі збільшенням віку пацієнтів. До 30 років ШКФ складає в середньому 125 мл/хв, потім починає знижуватись на 1 мл/хв щороку. Існує перелік станів, за наявності яких ШКФ слід вимірювати за допомогою екзогенних маркерів (інуліну та радіонуклідних досліджень): екстремальні розміри тіла (ВМІ менше 19 та більше 35 кг/м2); похилий вік; вагітність; порушення харчування або ожиріння; параплегія або тетраплегія; хвороби скелетних м’язів; вегетаріанська дієта; швидкі зміни функції нирок; необхідність призначення токсичних ліків, що виводяться нирками, у можливих донорів нирки; клінічні дослідження, в яких вплив на ШКФ є першочерговим показником.

Значення протеїнурії Найчастіше сімейними лікарями ХХН діагностується за наявності протеїнурії і гіпертензії, у тому числі на тлі цукрового діабету й кардіоваскулярних захворювань, та у пацієнтів із обтяженим сімейним анамнезом ХХН. У нормі з сечею виділяється дуже мала кількість білка. Постійно підвищена екскреція білка, як правило, є маркером пошкодження нирок. Екскреція специфічних типів білків, таких як альбуміни або низькомолекулярні глобуліни, залежить від типу ураження нирок. Підвищена екскреція альбуміну є чутливим маркером ХХН, викликаної цукровим діабетом, гломерулярними хворобами та гіпертензією. Підвищена екскреція низькомолекулярних глобулінів є чутливим маркером деяких типів тубулоінтерстиціальних захворювань. У цьому значенні термін «протеїнурія» означає підвищену екскрецію з сечею альбуміну, інших специфічних білків або загального білка; «альбумінурія» означає специфічно підвищену екскрецію альбуміну. «Мікроальбумінурія» означає екскрецію альбуміну, вищу за нормальну, але нижчу за рівень, до якого чутливі індикаторні папірці для визначення загального білка. У більшості випадків для виявлення та контролю протеїнурії слід використовувати випадкові разові порції сечі. Як правило, для цих досліджень

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ШКОЛА УСПІШНОГО ЛІКАРЯ

3 квітня 2015 року

немає необхідності у зборі сечі тривалий час (нічні чи добові порції). Бажаною є перша ранкова порція, але випадкові порції прийнятні, якщо ранкова порція не зібрана. У більшості випадків скринінг за допомогою індикаторних папірців для виявлення протеїнурії цілком можливий. Стандартний індикаторний папірець для сечі прийнятний для виявлення підвищеного загального білка (може використовуватись амбулаторно лікарем). Альбумін-специфічні індикаторні папірці прийнятні для виявлення альбумінурії. У пацієнтів із позитивними тестами за допомогою індикаторних папірців (1+ чи більше) протеїнурія має бути підтверджена з використанням кількісних методів (відношення білок/креатинін чи альбумін/креатинін) протягом 3 місяців. У пацієнтів, у яких 2 із 3-х чи більше кількісних тестів, що розділені в часі 1-2 тижнями, виявились позитивними, слід діагностувати персистуючу протеїнурію та призначити їм подальше обстеження. Метод, що найчастіше використовується в розвинених країнах для виявлення протеїнурії у загальній практиці, — це індикаторний папірець, який у першу чергу виявляє альбумін і є нечутливим до низькомолекулярних білків. Кольорова реакція між альбуміном сечі та тетрабромфеноловим синім дає різні відтінки зеленого забарвлення залежно від концентрації альбуміну в зразку. Навпаки, коли клінічні лабораторії визначають «загальний білок», обладнання фіксує як низько-, так і високомолекулярні глобуліни — додатково до альбуміну. В Україні індикаторний папірець використовується досить рідко.

Практичні аспекти лікування Основна мета у гальмуванні ХХН — нормалізація артеріального тиску.

Bраховуючи, що цукровий діабет є найчастішою причиною хронічної ниркової недостатності, антигіпертензивні препарати з діабетогенними властивостями не можуть бути першим рядом вибору. Отже, бета-блокатори й діуретики не використовують на початку терапії гіпертензії у пацієнтів із діабетичною нефропатією. Основні положення щодо лікування гіпертензії у хворих на ХХН: для всіх ступенів ХХН цільовим АТ є 130/80 мм рт. ст.; для всіх пацієнтів із ХХН повинна розглядатися можливість призначення фармакологічної терапії з метою уповільнення прогресування ниркової хвороби; білок у сечі в доповнення до АТ має відстежуватися для встановлення відгуку на антигіпертензивні препарати; ІАПФ або БРА є препаратами, яким надається перевага в лікуванні діабетичної нефропатії та недіабетичних уражень нирок із протеїнурією; діуретики повинні застосовуватись у більшості пацієнтів (таким чином більшість пацієнтів потребує комбінованої терапії ІАПФ БРА II1 + діуретин); підбір додаткових препаратів, що зменшують кардіоваскулярний ризик, для досягнення цільового тиску має здійснюватись згідно з JNC 7; пацієнти з ХХН є групою більш високого ризику виникнення ускладнень фармакологічної терапії, ніж за-

ОСНОВНІ ХРОНІЧНІ ХВОРОБИ НИРОК ПАТОМОРФОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА Діабетичний гломерулосклероз

ПОШИРЕНІСТЬ СЕРЕД ПАЦІЄНТІВ ІЗ ХНН, %

ПРИЧИННЕ ЗАХВОРЮВАННЯ Цукровий діабет 1 і 2 типів

Гломерулярні ураження Васкулярні ураження Тубулоінтерстиціальна патологія Кістозне ураження Ураження трансплантованої нирки

33

Автоімунні захворювання, системні інфекції, дії токсичних речовин і ліків, пухлини Патологія великих артерій, артеріальна гіпертензія, мікроангіопатії Інфекції сечовивідних шляхів, сечокам’яна хвороба, обструкція сечовивідних шляхів, дії токсичних речовин і ліків, міхурово-сечовідний рефлюкс Аутосомно-домінантний і аутосомнорецесивний полікістоз нирок Реакція відторгнення, дія токсичних речовин і ліків (циклоспорину, такролімусу), гломерулопатія трансплантату

19 21 4 6 —

СТАДІЇ ХРОНІЧНОЇ ХВОРОБИ НИРОК СТАДІЯ

ОПИСАННЯ СТАДІЇ

ШКФ (МЛ/ХВ/1,73М2)

Ураження нирок із нормальною або збільшеною ШКФ М’яке Помірне Важке Ниркова недостатність

1 2 3 4 5

>90 60-89 30-59 15-29 >15 або діаліз

НАЯВНІСТЬ ГІПЕРТЕНЗІЇ ПРИ ХРОНІЧНІЙ ХВОРОБІ НИРОК СТАДІЯ ХХН

ШКФ (МЛ/ХВ/1,73 М2) ПОШИРЕНІСТЬ, % ≥90 60-89 30-59 15-29 >15 або діаліз

1 2 3 4 5

3,3 3,0 4,3 0,2 0,1

НАЯВНІСТЬ ГІПЕРТЕНЗІЇ Немає Можлива М’яка Середня Важка

Гіпертензія визначена як АТ >140/90 мм рт. ст. або >90 персентілей у дітей ТАКТИКА ВЕДЕННЯ ХРОНІЧНОЇ ХВОРОБИ НИРОК ЗАЛЕЖНО ВІД СТАДІЇ СТАДІЯ ХХН

ШКФ (МЛ/ХВ/1,73 М2)

ТАКТИКА (КОЖНИЙ НАСТУПНИЙ ЕТАП ПЕРЕДБАЧАЄ ВИКОНАННЯ ПОПЕРЕДНІХ)

Немає

>60 (з ризикфакторами ХХН)

Виявлення та усунення ризик-факторів ХХН

1

≥90

2 3 4 5

60-89 30-59 15-29 >15 або діаліз

Діагностика та лікування причинних і супутніх станів, гальмування прогресування (ренопротекція), зниження кардіоваскулярних ризиків Гальмування прогресування Встановлення та лікування ускладнень Підготовка до замісної терапії Замісна терапія

ВИБІР ПРЕПАРАТІВ ЗГІДНО З РЕКОМЕНДАЦІЯМИ АСР ПРЕПАРАТ Аторвастатин Ловастатин Правастатин Симвастатин Флувастатин Гембіфрозил

ПЕРВИННА ПРОФІЛАКТИКА, МГ НА ДОБУ

ВТОРИННА ПРОФІЛАКТИКА, МГ НА ДОБУ

10-20 20-40 40 40 — —

— 40-80 40 20-40 80 1200

гальна популяція, і, відповідно, потребують пильного нагляду; модифікація стилю життя для зменшення АТ і ризику кардіоваскулярної патології повинна рекомендуватися всім пацієнтам із ХХН. Згідно з цими рекомендаціями ХХН прирівнюється до коронарної хвороби серця. Вибір ІАПФ для лікування ХХН обумовлений ефектами ангіотензину II, що реалізуються в нирках. Згідно з ЕSС 2004 ІАПФ абсолютно показані (клас 1, рівень А) всім пацієнтам із симптоматичною серцевою недостатністю, зниженим серцевим викидом (функціональний клас ІІ-IV) та лівошлунковою систолічною дисфункцією, які є найчастішими безпосередніми причинами смерті хворих на ХХН. Можливість суттєво впливати на рівень креатиніну за наявності ХХН та ХНН значно обмежує застосу-

вання ІАПФ, що виводяться нирками. Експерти Європейського товариства кардіологів (ЕSС 2004) пропонують зменшувати дозу ІАПФ у пацієнтів із серцевою недостатністю при досягненні рівня креатиніну крові більше 221 мкмоль/л або гіперкаліємії понад 5 ммоль/л. При цьому найбезпечнішими при ХХН є ІАПФ, що виводяться позанирково: зофенаприл, моноприл, спіраприл, трандолаприл, моексиприл. Тому вибір препарату групи ІАПФ повинен здійснюватись із урахуванням можливого негативного впливу на функцію нирок та бажано на підставі доказів РКД. Інша група — БРА II1 (сартани) також позиціонуються як препарати для лікування ХХН із урахуванням виведення позанирковим шляхом. Низка досліджень свідчить про ефективність сартанів у редукції лівошлун-

кової гіпертрофії та зниженні серцевосудинної смерті, розвитку інфарктів і інсультів (LIFE і REGAAL: лозартан проти атенололу; ТЕLМАR: телмізартан проти метопрололу). При однаковому зниженні АТ БРА II1 ефективніші за інші антигіпертензивні препарати в зниженні мікроальбумінурії. При цьому ренопротекторні властивості сартанів більш характерні для високих доз. Слід також зазначити, що ефективність сартанів у зниженні мікроальбумінурії не залежить від поліморфізму ренінангіотензинового гену, а його визначення не є необхідним для призначення ІАПФ та БРА II1 згідно зі світовими настановами. Ліпідознижуюча терапія є складовою захисту судин у корекції АТ. Згідно з рекомендаціями АСР (Аmerican Соllegе of Physician) статини слід використовувати для первинної профілактики ускладнень цукрового діабету (ЦД) та інших кардіоваскулярних ризик-факторів при ЦД 2-го типу. Для вторинної профілактики кардіоваскулярних захворювань та смертності в усіх пацієнтів із визначеним ураженням коронарних артерій і ЦД 2-го типу доцільно призначення ліпідознижуючої терапії. Серед діуретиків перевага надається петльовим (ESC, EASD, 2007) та тим, що не мають негативного впливу на ліпідний обмін — тіазідоподібним індапаміду та ксипаміду. Серед петльових, імовірно, більш привабливий торасемід, що має кращі показники виживаності при прямому порівнянні з фуросемідом (дослідження TORIC) — дозування: 10-20 мг/добу протягом 3-5 днів, потім двічі на тиждень. Серед кальцієвих блокаторів традиційно вважається доцільним застосування недигідроперидинового ряду. Разом із тим доказова база при ХХН указує на можливість ефективного застосування леркандипіну (дослідження ZAFRA) — 10 мг двічі на добу. Аналіз фармакодинаміки кальцієвих блокаторів указує на можливість ефективного застосування також фелодипіну (10 мг двічі на добу). За наявності серцевої недостатності, яка є провідною причиною смертності пацієнтів із ХХН, рекомендовані наступні бетаблокатори: метопролола сукцінат, небіволол, бісопролол, карведилол. При поєднанні серцевої недостатності й діабету — метопролола сукцінат, бісопролол, карведилол (ESC, EASD, 2007), за наявності метаболічного синдрому — карведилол (коріол) та небіволол (небілет) (ESC, ESH, 2007). Цікавим є визначення терапевтичних доз останнього у США: від 5 до 40 мг. Але зазначається, що збільшення дози від 30 до 40 мг/добу не супроводжується подальшим зниженням АТ. Основна комбінація тотальної протекції нирок за наявності АТ вище 130/90 мм рт. ст. сьогодні виглядає так: антигіпертензивна, антипроліферативна й гіпопротеїнурична терапія: сартан+ІАПФ+моксонідин+індапамід (тіазидний діуретик 12,5-25 мг/спіронолактон 25 мг (за відсутності ЦД); т ера п і я н и рков ої а не м і ї: залізо+еритропоетинстимулюючий агент; зниження шлаків і фосфору (за необхідності): кальцій-D3, або ренагель+кетостерил (аміностерил), або ентеросорбент (поліфепан); ліпідознижуюча терапія.

23

БІБЛІОТЕКА ЛІКАРЯ НЕЙРОХІРУРГІЯ

ГАЗЕТА МОЗ УКРАЇНИ І ЦК ПРОФСПІЛКИ

В. І. ЦИМБАЛЮК, П. С. ГУДАК, Т. І. ПЕТРІВ. НЕЙРОХІРУРГІЯ ВИДАВНИЦТВО: УКРМЕДКНИГА РІК ВИДАННЯ: 2014 СТОРІНОК: 254

(виходить із 1990 року)

Загальний наклад 31 000 Індекс 08198: для індивідуальних передплатників Індекс 60965: для підприємств і організацій Індекс 86181: пільговий для медичних працівників СПІВЗАСНОВНИКИ ГАЗЕТИ: Міністерство охорони здоров’я України Профспілка працівників охорони здоров’я України ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я»

НЕОНАТОЛОГІЯ СТВОРЕННЯ СИМУЛЯЦІЙНОГО ЦЕНТРУ: ЗАСАДИ ТА КЕРІВНІ НАСТАНОВИ. ДОСВІД ПРОГРАМИ «ЗДОРОВ’Я МАТЕРІ ТА ДИТИНИ» ВИДАВНИЦТВО: ВІСТКА РІК ВИДАННЯ: 2015 СТОРІНОК: 56

Свідоцтво про реєстрацію КВ №8202 від 10 грудня 2003 року

Видавець – ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я» Головний редактор – БУРМАКА М. П.

Редакційна колегія БАХТЕЄВА Т. Д. – член Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, доктор медичних наук, Заслужений лікар України ВЕСЕЛЬСЬКИЙ В. Л. – помічник президента НАМН України, кандидат медичних наук, Заслужений лікар України

КАРДІОЛОГІЯ

ГАРНИК Т. П. – головний позаштатний спеціаліст МОЗ України за спеціальністю «Народна і нетрадиційна медицина»

А. С. ГАВРИШ. ИШЕМИЧЕСКАЯ КАРДИОМИОПАТИЯ ВИДАВНИЦТВО: ГЭОТАР-МЕД РІК ВИДАННЯ: 2015 СТОРІНОК: 536

ЗАБОЛОТНИЙ Д. І. – директор Державної установи «Інститут отоларингології імені професора О. С. Коломійченка НАМН України», доктор медичних наук, професор, академік НАМН України ЗАГОРІЙ В. А. – завідувач кафедри промислової, клінічної фармації та клінічної фармакології НМАПО імені П. Л. Шупика, доктор фармацевтичних наук, професор ЗОЗУЛЯ Ю. П. – професор, академік НАМН України КОВАЛЬ В. М. – Голова Профспілки працівників охорони здоров’я України МІШАЛОВ В. Г. – завідувач кафедри хірургії №4 НМУ імені О. О. Богомольця, доктор медичних наук, професор

РЕВМАТОЛОГІЯ Ю. И. СТРОЕВ. СИСТЕМНАЯ ПАТОЛОГИЯ СОЕДИНИТЕЛЬНОЙ ТКАНИ. РУКОВОДСТВО ДЛЯ ВРАЧЕЙ ВИДАВНИЦТВО: ЭЛБИ-СПБ РІК ВИДАННЯ: 2014 СТОРІНОК: 368

ПИРІГ Л. А. – професор кафедри нефрології НМАПО імені П. Л. Шупика, доктор медичних наук, член-кореспондент НАН України, академік НАМН України ПРОДАНЧУК М. Г. – директор Інституту екогігієни і токсикології імені Л.І. Медведя МОЗ України, доктор медичних наук, професор, член-кореспондент НАМН України, Заслужений лікар України ТРОНЬКО М. Д. – директор Інституту ендокринології та обміну речовин імені В. П. Комісаренка НАМН України, професор, член-кореспондент НАН України, академік НАМН України УСІЧЕНКО І. Г. – президент Національного товариства Червоного Хреста, кандидат медичних наук, Заслужений лікар України ЧЕКМАН І. С. – завідувач кафедри фармакології та клінічної фармакології Національного медичного університету імені О. О. Богомольця, професор, член-кореспондент НАН і НАМН України ЩЕГЛОВ В. І. – директор Науковопрактичного центру ендоваскулярної нейрорентгенохірургії НАМН України, професор, Заслужений лікар України, академік Всесвітньої академії наук комплексної безпеки

МЕДИЧНА ГАЗЕТА УКРАЇНИ

Останніми роками в Україні значно посилився інтерес до симуляційного медичного навчання. Накопичується певний досвід створення симуляційних центрів — як на базі навчальних закладів, таких як медичні університети, так і на базі лікарняних установ (перинатальних центрів, обласних лікарень, територіальних медичних об’єднань тощо). З урахуванням цього в рамках українсько-швейцарської програми «Здоров’я матері та дитини», за підтримки якої 2013 року створені центри симуляційного навчання у 4 регіонах України, було ініційовано розробку цього посібника. Книга складається з 2-х частин. У першій розглянуто основні концепції, пов’язані з роботою симуляційних центрів, роль симуляційного навчання у системі медичної освіти та представлений національний і міжнародний досвід впровадження симуляційного навчання. У другій частині описані практичні аспекти створення симуляційних центрів, включно з організаційними, економічними та технічними питаннями, перераховані потрібні ресурси, висвітлено методологію розробки навчальних курсів, проведення навчання й оцінки результатів роботи. Видання створено спільними зусиллями команди спеціалістів різних галузей медицини та управління охороною здоров’я, які мають досвід організації симуляційного навчання. Посібник видано українською та англійською мовами.

У монографії обґрунтовано принципово новий погляд на значення ішемічної кардіоміопатії (ІКМП) у патогенезі ішемічної хвороби серця (ІХС). Показано, що ІКМП, яку прийнято вважати варіантом хронічної ІХС, є початковим етапом і фоном для всіх наступних форм цього захворювання. Автори підкреслюють: ще в доклінічному періоді ІХС ятрогенні фактори викликають зміни ендотелію, що веде до розвитку гіпоксії на рівні структурно-функціональної одиниці міокарда. В результаті відбуваються процеси, що призводять до пошкодження мікросудин, кардіоміоцитів, компонентів інтерстицію, лімфатичного русла та нервових закінчень. Одночасно виникають адаптивні реакції, які маскують ураження міокарда і його судинної системи. При прогресуванні коронарного атеросклерозу й наростанні гіпоксії на вже пошкоджений міокард на рівні всього органу стаються морфологічні зміни. Тому ІКМП значною мірою визначає розвиток тієї чи іншої форми ІХС та, по суті, є основою пато- і морфогенезу цього захворювання. Монографія ілюстрована численними гістологічними, гістохімічними та електронномікроскопічними фотографіями, таблицями, схемами, а також містить значну бібліографію.

Системні захворювання сполучної тканини, включаючи конституціонально-генетично обумовлені синдромальні і несиндромальні мезенхімальні дисплазії, а також аутоімунні хвороби з неорганоспецифічними аутоантитілами до їх антигенів — вкрай поширені та можуть зумовити розвиток вторинних захворювань усіх органів і систем, оскільки мезенхімальні елементи присутні повсюдно. У той же час жодна медична дисципліна не займається вказаною проблемою в цілому, тому в рамках жодного з наявних предметів навчального плану дипломної лікарської освіти ці питання окремо й цілісно не викладаються. Проблема «висить» між сферами відповідальності різних медичних спеціальностей та/або кафедр, що знижує рівень підготовки лікарів у питаннях діагностики, диспансеризації та лікування таких хворих. До уваги читачів пропонується перше в практиці вищої медичної освіти керівництво для спецкурсу, застосування якого в дипломному, а потім і післядипломному навчанні розширить ерудицію лікарів у цій сфері й сприятиме вдосконаленню діагностики системних сполучнотканинних дисплазій та аутоімунопатій і більш ефективній диспансеризації таких хворих.

Генеральний директор ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я»............. ЮЛІЯ НОВГОРОДСЬКА Головний редактор..............МАРИНА БУРМАКА

ІНДЕКСИ 60965, 08198, 86181. ЦІНА ДОГОВІРНА

Спеціальний кореспондент......................СВІТЛАНА ТЕРНОВА

ВИДАВЕЦЬ: ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я»

Випусковий редактор...........................СВІТЛАНА ЛАРІОНОВА

АДРЕСА: 04211, м. Київ, вул. Оболонська набережна, буд. 11, корп. 1

Редактор відділу наукової інформації............................ТЕТЯНА ПРИХОДЬКО

ДЛЯ ЛИСТІВ: 04211, м. Київ, а/с 138

Дизайн та верстка................АННА ПЕРЕВЕРТЕНЬ

ТЕЛ./ФАКС: (044) 428 02 20 E-MAIL: vz@vz.kiev.ua Виходить один раз на два тижні у п’ятницю

24

Посібник «Нейрохірургія» створений авторами в зручному для вивчення форматі, що сприяє швидкому та оптимальному засвоєнню викладеного матеріалу. В 10 розділах книги відповідно до нової програми висвітлені питання черепно-мозкової та хребтово-спинальної травми, нейроонкології, цереброваскулярної патології, дегенеративно-дистрофічних захворювань хребта, функціональної і відновлювальної нейрохірургії. Представлений фотоматеріал із власного досвіду, схематичні зображення доповнюють викладений текст. Видання призначене для студентів вищих медичних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації, а також може бути корисним для неврологів, нейрохірургів, травматологів, анестезіологів і лікарів інших спеціальностей.

Відповідальним за випуск номера є головний редактор. Редакція не завжди поділяє думку авторів публікацій. Редакція не несе відповідальності за зміст рекламних матеріалів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, прізвищ та імен, інших даних несуть автори публікацій. Листування з читачами ведеться тільки на сторінках газети, рукописи не рецензуються і не повертаються. Друк офсетний, Умовний друк. арк., 2.

Загальний наклад 31 000 Замовлення №30074 Віддруковано у ТОВ «Укрполiграфмедiа»: 04080, м. Київ, вул. Фрунзе, буд. 104 А

Літературне редагування та коректура..............................ТЕТЯНА НЕСТЕРЧУК Відділ реклами..................СВІТЛАНА КУРЧЕНКО

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua