Ваше здоров'я № 15-16

МЕДИЧНА ГАЗЕТА УКРАЇНИ

№15-16 (1351-1352) 15.04.2016

ГАЗЕТА МОЗ УКРАЇНИ І ГАЛУЗЕВОЇ ПРОФСПІЛКИ

WWW.VZ.KIEV.UA

КРИЗА МЕДСЕСТРИНСТВА В УКРАЇНІ: ЧИ ВРЯТУЄ НОВА КОНЦЕПЦІЯ? Низька заробітна плата, відсутність належних умов праці, завантаженість рутинною роботою, приреченість на перебування «у тіні» лікаря, соціальна і професійна незахищеність, необхідність працювати за себе й за колег, яких катастрофічно не вистачає, — така доля українських сестер милосердя. Претендують вони на нову роль чи вважають її фантазією романтиків? Хто допоможе їм зійти на вищу сходинку? І скільки кроків на шляху до сучасної моделі медсестринства в СТОР. Україні?

8

НОВИНИ ПРОТЕСТ ПРОТИ КОРУПЦІЇ ТА РЕПРЕСІЙ В НМУ ІМ. О. О. БОГОМОЛЬЦЯ

САМОЛІКУВАННЯ В УКРАЇНІ — ЦЕ АЗАРТНА ГРА

?

В Україні немає прямого зв’язку між рівнем поширеності захворювань та споживанням ліків. І проблема, нас­правді, неоднозначна. З одного боку, люди скуповують в аптеках ліки за принципом «що побачили на екрані, те й треба придбати». Але реклама не враховує ані протипоказань, ані кон­к­ ретної історії хвороби, ані діагнозу, тому в кращому випадку, результатом буває марна трата грошей, у гіршому — завдання шкоди здоров’ю через використання ліків не за признаСТОР. ченням.

6

МЕДИЦИНА ГРОМАД: СПОЧАТКУ РОБИМО, ПОТІМ ДУМАЄМО? На зміну ейфорії з приводу отримання громадами медичних субвенцій прийшла перевірка на практиці: чи можуть вони «потягнути» на собі медицину? Так, можуть. На дно. Ще є надії, що «щедрою рікою» поллється прибуток від місцевих підприємств? Це обіцянки тих реформаторів, які ніколи не були в наших «багатих» селах, де люди не мають роботи. Чи вони окремо, чи об’єднані в СТОР. громади — звідки податки?

РІШЕННЯ ПО КОДЕЇНУ ЗНОВУ ВІДКЛАДАЄТЬСЯ?

11

ДЕРЖСТАТ ПОПЕРЕДЖАЄ: 93% УКРАЇНЦІВ КУПУЮТЬ МЕДИКАМЕНТИ ЗА ВЛАСНІ КОШТИ

НОВА ЧАРІВНА ПАЛИЧКА ДЛЯ НЕРОЗУМНОГО ЛЮДСТВА

ГЕПАТИТ — ПРОБЛЕМА МОБІЛІЗОВАНИХ?

2-5 СТОР.

Ми, на жаль, звикли ділити нероздільне — людський організм — на окремі органи та тканини… і досліджувати їх відокремлено. Це неправильно, адже людина — складна дивовижна система, що потребує єдиного підходу. Суспільство вимагає ретельного вивчення потенційних ризиків для здоров’я, пов’язаних із впливом хімічних речовин, котрі супроводжують нас у повСТОР. сякденному житті.

18

НОВИНИ В І Д К Л А Д АТ И Д А Л І Н І К У Д И !

КО Н Ц ЕП Ц ІЯ

О. КВІТАШВІЛІ: «НА МІСЦЯХ ЧЕКАЮТЬ НА ПРИЙНЯТТЯ ЗАКОНОПРОЕКТІВ»

В

иступаючи на колегії МОЗ 8 квітня, Олександр Квіташвілі висловив сподівання, що законопроекти, необхідні для реформування системи охорони здоров’я країни, будуть прийняті Верховною Радою вже в квітні. Міністр наголосив: МОЗ виступає за децентралізацію, підтримуючи проекти, спрямовані на зміну принципів фінансування лікуваль-

!

них закладів. «Місцеві ради готові до зміни господарської форми медичних установ та до переходу від фінансування за ліжко-місця до фінансування за медичні послуги. На місцях розуміють: реформування далі відкладати нікуди», — зазначив він. За матеріалами ІА «Інтерфакс-Україна»

«АВТОНОМІЗАЦІЯ МЕДИЧНИХ УСТАНОВ, ТРАНСПЛАНТАЦІЯ, ЗБІЛЬШЕННЯ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ МЕДИЧНИМ ПРАЦІВНИКАМ… — МИ ЗРОБИЛИ ВСЕ МОЖЛИВЕ, ЩОБ УСІ ПИТАННЯ, ВІДОБРАЖЕНІ В МЕДИЧНИХ ЗАКОНОПРОЕКТАХ, БУЛИ ВНЕСЕНІ В ПОРЯДОК ДЕННИЙ І РОЗГЛЯНУТІ В ПАРЛАМЕНТІ 12 КВІТНЯ. АЛЕ ЦІ НАЙВАЖЛИВІШІ АСПЕКТИ, ВІД ЯКИХ ЗАЛЕЖИТЬ ЖИТТЯ ГРОМАДЯН УКРАЇНИ, НЕ ВСТИГЛИ НАВІТЬ РОЗГЛЯНУТИ!!! У ЧЕРГОВИЙ РАЗ МЕДИЦИНА — НА ОСТАННЬОМУ МІСЦІ». Заступник Голови Комітету Верховної Ради з питань охорони здоров’я Ірина Сисоєнко, Facebook

Н А «ПЕРЕПРА ВІ»

МОЗ ПОХВАЛИЛО СЕБЕ ЗА ДОСЯГНЕННЯ ТА ЗНОВУ ПООБІЦЯЛО ГАЛУЗІ МЕДРЕФОРМУ

В

Міністерстві охорони здоров’я відбулося засідання Колегії МОЗ, що підвело підсумки діяльності галузі за 2015 рік. За словами Міністра охорони здоров’я України Олександра Квіташвілі, основними досягненнями Міністерства у 2015 році можна вважати: повну зміну системи державних закупівель лікарських засобів, передачу закупівельної функції МОЗ міжнародним організаціям, що нівелювало корупційну складову тендерних процедур та дасть змогу забезпечити пацієнтів необхідними і якісними ліками в найкоротші терміни; затвердження нових правил ліцензування медичної практики; підготовку пакету реформаторських законів щодо автономії медичних закладів та зміни системи їх фінансування; розробку нормативної бази для створення Центру громадського здоров’я; початок реалізації спільного зі Світовим банком проекту, спрямованого на інвестування в розвиток охорони здоров’я у 8 областях країни.

МЕДИЧНА ГАЗЕТА УКРАЇНИ

В

ідповідно до Закону України «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації» на зборах трудового колективу ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я», які відбулися 30 березня 2016 року, прийнято

2

Також МОЗ визначило 5 стратегічних напрямів реформування галузі на 2016 рік: впровадження нової системи фінансування медичних послуг; оновлення служби первинної медичної допомоги; удосконалення нової системи держзакупівель лікарських засобів; реформа системи громадського здоров’я; реформа фармацевтичного сектора для забезпечення громадян основними лікарськими засобами. Так, у закладах первинного рівня надання медичної допомоги, на які припадає 80% загального обсягу меддопомоги, триває робота з покращення їх оснащеності, у тому числі забезпеченості транспортом, та застосовуються економічні стимули для медичних працівників. Паралельно реформується служба екстреної медичної допомоги в напрямку створення оперативно-диспетчерських центрів і відділень екстреної медичної допомоги.

Зміни в системі фінансування медичних закладів передбачають перехід від абстрактної «безкоштовної» охорони здоров’я до конкретно визначеного державного гарантованого пакету медичних послуг, від бюджетних закладів охорони здоров’я до автономних некомерційних державних чи муніципальних підприємств, від фінансування ліжко-місця до оплати за надані медичні послуги за принципом «гроші йдуть за пацієнтом». Для цього буде створено Національну агенцію з фінансування охорони здоров’я (замовник медичних послуг). Ключовий напрямок реформи у фармацевтичній галузі полягає в розробці та впровадженні Національної політики з лікарських засобів (National Drug Policy), заснованій на рекомендаціях ВООЗ і практиці країн ЄС та спрямованій на забезпечення країни якісними, ефективними, безпечними й доступними лікарськими засобами, а також на їх раціональне застосування. За матеріалами прес-служби МОЗ України

РЕДАКЦІЯ ГАЗЕТИ — НА ШЛЯХУ РЕФОРМУВАННЯ рішення про реформування друкованого засобу масової інформації газети «Ваше здоров’я». Воно передбачає вихід органів державної влади, інших державних органів та органів місцевого самоврядування зі складу засновників (співзасновників) друко-

ваного засобу масової інформації. З огляду на Закон редакція вирішила скористатися своїм пріоритетним правом на реформування і запропонувала Міністерству охорони здоров’я України вийти зі складу співзасновників газети «Ваше здоров’я».

Відшкодування вартості інсуліну відбуватиметься за референтними цінами МОЗ

Я

к зазначено в Постанові Кабінету Міністрів України від 23.03.2016 р. №239 «Деякі питання відшкодування вартості препаратів інсуліну» (оприлюднена на Урядовому порталі 4 квітня цього року), відшкодування вартості препаратів інсуліну здійснюватиметься на рівні затвердженої Міністерством охорони здоров’я України референтної ціни на лікарський засіб. Порядок її розрахунку мають затвердити МОЗ та Міністерство економічного розвитку і торгівлі. Відпускатимуть зазначені препарати суб’єкти господарювання, перелік яких визначатимуть структурні підрозділи з питань охорони здоров’я або розпорядники коштів місцевих бюджетів відповідно до укладених договорів, на підставі рецептів форми №1, виписаних лікувальними закладами за місцем диспансерного нагляду за пацієнтом (згідно з Реєстром хворих на цукровий діабет, який вводиться Міністерством охорони здоров’я України). За матеріалами Урядового порталу

Oсновні етапи реформи механізму держзакупівель

М

іністерство охорони здоров’я України винесло на громадське обговорення Концепцію реформування механізму закупівель лікарських засобів і виробів медичного призначення, якою передбачається створення централізованих закупівельних організацій у три етапи протягом 2016-2018 років. На першому етапі, запланованому на цей рік, пропонується розробити інституційні й законодавчі основи для реформування системи державних закупівель у сфері охорони здоров’я та прийняти рішення про створення централізованих закупівельних організацій (у статусі державних підприємств). Другий етап (2016-2017 роки) передбачає впровадження сучасних методів роботи таких організацій, формування їх належної матеріально-технічної бази, проведення пілотних закупівель препаратів. На заключному етапі у 2018 році планується здійснення ефективних публічних закупівель ліків, імунобіологічних препаратів та виробів медичного призначення за п’ятьма централізованими програмами. Згідно з документом повноваження Міністерства охорони здоров’я та інших замовників з придбання лікарських препаратів і виробів медичного призначення будуть передані цент­ралізованим закупівельним організаціям. Концепцією пропонується уніфікувати формат подання запиту на закупівлю ліків, вимоги до процедур з їх відбору, а також надавати максимально прозору інформацію як мінімум двома мовами: українською та англійською. Також Концепція передбачає мінімізацію людського фактора, використання систем електронних закупівель та інших електронних інструментів, оприлюднення інформації в разі виникнення конфлікту інтересів. За матеріалами ІА «Інтерфакс-Україна»

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

НОВИНИ

15 квітня 2016 року

О С ОБИСТ І РА Х У НК И

ПРОБ ЛЕМ А

ФІНАНСОВА «СКРУТА» ЕКС-РЕГІОНАЛІВ

Д

екларації народних депутатів України про доходи за 2015 рік почали оприлюднювати на сайті Верховної Ради. Цікаво подивитис я, як позначилися кризові явища в державі на народних обранцях — представниках в минулому саме тієї партії, котра підвела Україну до краю прірви та вибуху народного обурення, що зуміли, однак, залишитися в лавах парламентаріїв. Загляньмо в декларації двох ексрегіоналів, яких пригрів Комітет ВР з питань охорони здоров’я. Гадаєте, їм важко далися моральні перетворенн я й економічні негаразди? Член профільного Комітету Андрій Шипко обирається до Верховної Ради за мажоритарним округом Дніпропетровської області вже вдруге. Старожил «Партії регіонів». Голосував за сумнозвісні «диктаторські закони» 16 січня 2014 року. Після зміни влади разом з деякими соратниками з «ПР» переметнувся в депутатську групу «Економічний розвиток», яка в березні 2015 року трансформувалася в «Партію «Відродження» під керівництвом одіоз­ного «младорегіонала» Віталія Хомутинніка. Офіційний сайт Верховної Ради містить дані про доходи Андрія Шипка та членів його сім’ї за період 2013-2015 років. За 2015 рік А. Шипко із сім’єю заробили 368 тис. грн, суттєво «здавши», порівняно з 2014 роком, коли ця сума становила 672 тис. грн. А найприбутковішим для родини Шипко видався 2013-й — останній рік правління Януковича: тоді було зароблено понад 1 млн грн. З того «золотого» часу значно зменшилися й прибутки безпосередньо Андрія Шипка: у 20142015 роках є диним джере лом його доходу була заробітна плата у Верховній Раді — відповідно 174 і 81 тис. грн. У 2013 році зарплата була дещо вищою — 204 тис. грн плюс матеріальна допомога (як же без неї можна було вижити?) у розмірі 35 тис. грн. Але найцікавіший розділ декларації Андрія Шипка 2015 року — «Відомості про нерухоме майно». У власності депутата зазначена земельна ділянка площею 650 кв. м, вона фігурує в усіх трьох деклараці-

ях. Але у 2014 році Шипко придбав садовий (дачний) будинок площею 101,9 кв. м. У власності членів сім’ї Шипка в 2013 році значилися земельна ділянка (2435 кв. м) та житловий будинок (259,9 кв. м). 2014 рік, вочевидь, був присвячений покращенню житлових умов родини: у декларації за цей рік на членів сім’ї записані вже 3 земельні ділянки (4870 кв. м, 1413 кв. м і 1278 кв. м). Тобто загальна площа їх земельних володінь зросла втричі. Також сім’я потроїла й житлову площу, придбавши ще один житловий будинок (475,4 кв. м) і квартиру (136,7 кв. м). У 2015 році із квартирами родини Шипка почали відбуватися якісь дива: помешкання площею 136,7 кв. м, що було записане на когось із членів сім’ї в 2014 році, зник ло з дек ларації-2015. Натомість замість нього з’явилася квартира площею усього 44 кв. м. Однак жодних даних про доходи, отримані від відчуження чималого за розмірами та вартістю нерухомого майна, у розділі «Відомості про доходи» ані в депутата, ані в членів його сім’ї, на жаль, немає. Не знаємо, що й думати: чи не став шановний депутат жертвою якихось шахраїв? Рухомого майна у власності Андрія Шипка немає. Члени його сім’ї протягом останніх трьох років володіють автомобілями Mercedes Benz R350 (2011 р. в.) та Toyota Land Cruiser 200 (2013 р. в.). У 2014 році родина придбала спортивну яхту, яка в декларації отримала загадкову назву «Водний засіб Сатріон 535» (2004 р. в.). Але в декларації-2015 щось змусило А. Шипка «щиросердно покаятися», що це судно Campion Allante 535 виробництва Campion Boats, найбільшої в Канаді приватної суднобудівної компанії. Вартість такої б/у яхти становить близько 15 тис. дол. США. Очевидно, бізнес сім’ї Шипко неупинно розвивається: в стат у тний капіта л пі дприємс тва чи підприємств вкладено понад 14,5 млн грн. Причому Голова родини до 2015 року навіть не мав вкладів у банківських установах. Мабуть, першим знайомством депутата з банківською сферою

в минулому році й пояснюються помилки у відповідних графах декларації. Так, у графі «Сума коштів на рахунках у банках та інших фінансових установах» політик вказав 445 тис. грн, а в графі «У тому числі вкладених у звітному році» — усього 417 тис. грн. Різниця між зазначеними сумами — 28 тис. грн. Звідки ж взялися ці гроші, якщо в попередніх деклараціях жодних вкладів не фіксувалося? Чи він просто не звернув уваги на ці дрібниці? Ще один член Комітету з питань охорони здоров’я Ігор Шурма — найяскравіший представник «Партії регіонів» ходив спочатку в радниках, потім обійняв посаду заступника одіозного харківського мера Михайла Добкіна, а ще раніше був заступником Голови партії СДПУ(о) Віктора Медведчука. Пройшов до Верховної Ради VIII скликання в складі фракції «Опозиційний блок». Його декларації свідчать, що на післяреволюційне життя Ігорю Шурмі гріх скаржитися. Тільки у 2015 році він разом з дру жиною заробив близько 2,3 млн грн. Щоправда, починаючи з 2013-го все більше «тягне» сім’ю саме дружина депутата. Понад 1 млн грн з вищевказаної загальної суми доходів склали отримані дивіденди та відсотки. Ще 223 тис. грн — подарунки (призи, виграші). На банківських рахунках політика — 2,6 млн грн, на рахунках дружини — 2,5 млн грн. Також у 2015 році Ігор Шурма отримав 320 тис. грн, продавши два паркувальні місця. Водночас його дружина придбала квартиру площею 114 кв. м, що суттєво розширило її домогосподарство, у якому ще одна квартира (97 кв. м) та інше нерухоме майно (38 кв. м). Та й у чоловіка у власності 2 квартири (143 і 95 кв. м) й інше нерухоме майно (168 кв. м). Причому ще одну квартиру площею 118 кв. м він продав у 2014 році за 2,2 млн грн. Дружина Шурми теж віддає перевагу автомобілям марки Toyota — у її власності модель Highlander, 2011 р. в. Політик же авта не має. За матеріалами Pharma.net.ua

ПРОТ ИСТОЯННЯ

РІШЕННЯ ПО КОДЕЇНУ ЗНОВУ ВІДКЛАДАЄТЬСЯ?

П

редметно-кількісний облік для кодеїновмісних препаратів, які вважаються аптечним наркотиком №1 в Україні, може бути введений вже найближчим часом. Для цього потрібні принципове рішення Мініст­ ра охорони здоров’я Олександра Квіташвілі та його підпис під відповідним наказом МОЗ. У сюжеті харківської телекомпанії «АТН» було сказано, що О. Квіташвілі нібито пообі-

цяв найближчими днями підписати наказ, але досі про міністерське рішення офіційно не повідомлялося. На необхідності продажу зазначених препаратів у режимі суворої звітності наголошує й міністр внутрішніх справ Арсен Аваков. Як відомо, в Україні існує потужне лобі безконтрольного продажу цих засобів. Найбільшими виробниками таблетованих

препаратів із вмістом кодеїну є одеський «ІнтерХім» (директор — Анатолій Редер) та харківська фармкомпанія «Здоров’я», що належить російському пропутінському політику, члену Ради безпеки РФ Олександ­ ру Шишкіну. За матеріалами телекомпанії «АТН»

Внутрішньолікарняні інфекції в Україні не помічають?

У

часники міжнародного конгресу «Людина та ліки», котрий відбувся в Києві, дійшли висновку щодо необхідності об’єктивної реєстрації нозокоміальних (внутрішньолікарняних) інфекцій. Як зазначила завідувачка бактеріологічної лабораторії ДУ «Український центр з контролю та моніторингу захворювань Міністерства охорони здоров’я України» Тетяна Глушкевич, офіційна державна статистика захворюваності на внутрішньолікарняні інфекції (ВЛІ) не відображає реальної картини. Зокрема за 2015 рік зареєстровано лише трохи більше 4,5 тис. випадків (із них 32,4% — післяопераційні ускладнення, 24,5% — гнійно-септичні інфекції новонароджених і породіль, 11,3% — інфекції шкіри та підшкірної жирової клітковини, 10% — сечових шляхів, 5,3% — органів дихання, 22% — інші інфекції). Хоча, наприклад, за оціночними розрахунками Національного університету «Києво-Могилянська академія», частота виявлення ВЛІ в Україні може сягати 900 тис. випадків. «З огляду на світовий показник захворюваності на ВЛІ, оприлюднений ВООЗ, реальна ситуація в Україні може бути набагато гіршою», — зазначила начальник Управління соціально-гігієнічного моніторингу та аналізу ризиків Держсанепідслужби України Олена Фенюк. Порівнюючи ж статистичні дані США, ЄС та України щодо нозокоміальної інфекції, можна зробити висновки, що в нашій країні ця поширена в усьому світу проблема… відсутня. За матеріалами Державної санітарноепідеміологічної служби України

! УРЯД АРСЕНІЯ ЯЦЕНЮКА УВІВ ДОДАТКОВУ ПОСАДУ ЗА- С­ТУПНИКА МІНІСТРА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я. ПРО ЦЕ ЙДЕТЬСЯ В РОЗПОРЯДЖЕННІ КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ ВІД 30.03.2016 Р. №234-Р. ТАКИМ ЧИНОМ, У МІНІСТРА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ ОЛЕКСАНД­ РА КВІТАШВІЛІ З’ЯВИВСЯ ВЖЕ ЧЕТВЕРТИЙ ЗАСТУПНИК. А НАС­ТУПНИМ РОЗПОРЯДЖЕННЯМ КАБМІН ПРИЗНАЧИВ НА ЦЮ ПОСАДУ РОМАНА ІЛИКА, ЯКИЙ 23 БЕРЕЗНЯ ЦЬОГО РОКУ СТАВ ГОЛОВОЮ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ З ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ І КОНТРОЛЮ ЗА НАРКОТИКАМИ. За матеріалами Урядового порталу

3

НОВИНИ НЕВТІШНІ ЦИФРИ

SOS

Депутати проти обмеження прав на пенсію за віком

ДЕРЖСТАТ ПОПЕРЕДЖАЄ: 93% УКРАЇНЦІВ КУПУЮТЬ МЕДИКАМЕНТИ ЗА ВЛАСНІ КОШТИ

В

ідповідно до результатів останнього дослідження Державної служби статистики України (опублікованих у березні цього року в статистичному збірнику «Самооцінка населенням стану здоров’я та рівня доступності окремих видів медичної допомоги») у жовтні 2015 року 50% громадян України вважали стан свого здоров’я хорошим, 40% — задовільним і 10% — поганим. Розбіжності в цих показниках між міським та сільським населенням невеликі: 50% містян вважають себе здоровими, а в селах таких 49%. Як «поганий» стан свого здоров’я оцінюють 9% мешканців міста і 11% селян. Виокремлюється наявність 18 найпоширеніших хронічних захворювань. Лідирують артеріальна гіпертензія (42% населення), захворювання серця (27%), артроз і артрит (14%) та остеохондроз (12%). Поширеність артеріальної гіпертензії зростає з віком. На неї страждають 8% 18-29-річних чоловіків і 49% 60-річних і старших; 1% жінок 18-29-річного віку і 63% віком понад 58 років. А от з алергії картина дещо інша. Її діагностують у всіх вікових категоріях з переважанням дитячого населення: у 44% малюків до 3 років, у 31% — віком 3-6 років і лише в 1% чоловіків віком 60 років і більше та 2% жінок віком понад 58 років. Упродовж останніх 12 місяців до лікувальних закладів зверталися 30,7 із 39,9 млн (без Криму та зони

АТО) наших громадян, або 77%. З них 55% — у зв’язку з хворобами або проблемами зі здоров’ям і 41% — для проходження профілактичних оглядів. Зазначене дослідження враховувало і вплив на здоров’я наслідків аварії на ЧАЕС. За самооцінкою, від неї не постраждало 57% громадян, частково постраждали 39% і суттєво — 1%. Показові дані про те, що серед осіб, які протягом останніх 12 місяців лікувалися в стаціонарі, 93% купували за власні кошти медикаменти, 80% — їжу та 65% — постільну білизну. І це при тому, що безоплатна медична допомога в нас гарантована Конституцією. На жаль, скористатися своїми конституційними правами змогли тільки 4% хворих, які не купували нічого з переліченого вище. Кількість домогосподарств, що через зростання цін не можуть собі дозволити одержувати необхідну медичну допомогу та купувати ліки і медвироби, за рік зросла одразу на 38% (!), а їх частка у загальній чисельності домогосподарств — з 20 до 29%. Причини, з яких неможливо одержати медичну допомогу та придбати ліки: висока вартість медикаментів і послуг (90%), відсутність фахівців потрібного профілю, вільних місць, великі черги. Очевидно, що за нинішнього низького рівня життя та недостатнього державного фінансування системи охорони здоров’я піклуватися

про власне здоров’я самостійно (за рахунок власних коштів) переважна більшість українців просто не в змозі. Особливо це стосується тих, хто найбільше потребує медичної допомоги: пенсіонерів, інвалідів та інших соціально незахищених верств населення. Отже, і решта ключових показників — чисельність населення, тривалість життя та інші — й надалі неминуче погіршуватимуться. Невже наша нація приречена на вимирання? За матеріалами «Дзеркало тижня. Україна» САМООЦІНКА НАСЕЛЕННЯМ СТАНУ ЗДОРОВ’Я % 90

80 70 60 50 40 30 20 10 0

діти віком до трьох років (за оцінкою батьків) хороше

чоловіки 60 років і більше задовільне

жінки 58 років і більше погане

БОЛЬОВА ТОЧК А

ГЕПАТИТ — ПРОБЛЕМА МОБІЛІЗОВАНИХ?

Е

ксперти наголошують на доопрацюванні Наказу Міністерства оборони України від 14.08.2008 р. №402 щодо проведення тестування військовослужбовців на вірусні гепатити. Заступник Голови Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я Ірина Сисоєнко на пресконференції в УНІАН зазначила, що велика кількість демобілізованих військовослужбовців повертаються додому інфікованими вірусом гепатиту, але чинні норми законодавства не дають змоги проводити ефективне виявлення та лікування цієї хвороби. Зокрема І. Сисоєнко повідомила: згаданим наказом не передбачено обов’язкове проведення діагностики інфекційних захворювань,

!

4

у тому числі й гепатиту, під час проходження медичних комісій. Також депутат зауважила, що коли демобілізовані повертаються додому, на них уже не поширюється фінансування за програмами Міноборони. «Механізму передачі демобілізованих до закладів охорони здоров’я за місцем проживання для належного лікування просто немає, тобто хлопці залишаються наодинці зі своїми проблемами. А таке лікування дуже високовартісне, — констатувала депутат. — Сподіваюся, що ми разом з юристами, МОЗ та Міністерством оборони найближчим часом напрацюємо ці зміни і дуже розраховую на їх ухвалення». У свою чергу начальник Центрального санітарно-епідеміологічного управління Мін­

оборони Сергій Литовка уточнив, що мова йде про демобілізованих хворих із хронічним гепатитом, доведених же фактів гострого гепатиту С, тобто гепатиту, який розвинувся саме під час виконання військової служби в ЗСУ, за його словами, — одиниці. Т. в. о. головного інфекціоніста Міноборони Віктор Третьяков погодився з необхідністю внести зміни до Наказу №402, нагадавши, що тестування на інфекційні захворювання обов’язково проходять призовники строкової служби, контрактники та офіцери, лише мобілізовані залишаються неохопленими ним. За матеріалами УНІАН

МІНІСТР СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ ПАВЛО РОЗЕНКО ЗАЯВИВ, ЩО З 1 ТРАВНЯ 2016 РОКУ ПРАЦІВНИКИ БЮДЖЕТНОЇ СФЕРИ, ЗОКРЕМА ЛІКАРІ, ВІДЧУЮТЬ ПІДВИЩЕННЯ СОЦІАЛЬНИХ СТАНДАРТІВ: «ПОСАДОВИЙ ОКЛАД ГОЛОВНИХ ЛІКАРІВ ЗБІЛЬШИТЬСЯ НА 230 ГРН, ЛІКАРІВ ВИЩОЇ КАТЕГОРІЇ — НА 180 ГРН, ЛІКАРІВ-ТЕРАПЕВТІВ ВИЩОЇ КАТЕГОРІЇ — НА 160 ГРН».

Н

ародний депутат від фракції партії «Блок Петра Порошенка» Костянтин Яриніч виступив проти ініціативи Уряду залишити право на пенсію за віком на пільгових умовах тільки для медичних і фармацевтичних працівників, які під час виконання службових обов’язків заразилися вірусом імунодефіциту людини. За його словами, на сьогодні, згідно зі ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за віком на пільгових умовах мають особи, що працюють повний робочий день на виробництвах зі шкідливими й важкими умовами праці, відповідно до переліків професій і посад, затверджених Постановою Кабінету Мініст­ рів від 16.01.2003 р. №36. У розробленому проекті постанови зі списків №1 і 2 без належного обґрунтування вилучено фактично весь перелік професій і посад у системі охорони здоров’я, зайнятість у яких у зв’язку з важкими умовами праці гарантує сьогодні право виходу на пенсію раніше загальновстановленого віку. Виключено й такі професії, як лікар-рентгенолог, рентгенолаборант, а також посади співробітників установ, які безпосередньо контактують з радіоактивними речовинами, працівників моргів, фахівців, що опікуються хворими у туберкульозних, інфекційних, психіатричних та онкологічних закладах. «Як лікар з багаторічним досвідом роботи добре знаю, що, наприклад, співробітники відділення радіонуклідної діагностики близько 80% робочого часу проводять в умовах дії іонізуючого випромінювання, що негативно впливає на стан їх здоров’я. Працівники інфекційно-боксованих відділень мають постійний безпосередній контакт із небезпечними інфекційними захворюваннями, зокрема гепатитом і ВІЛ-інфекцією/СНІДом. А це становить загрозу не тільки для них, а й для членів їх родин», — зазначив депутат. Це питання за пропозицією К. Яриніча було розглянуто на останньому засіданні Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я. Депутати одноголосно підтримали проект звернення від Комітету до Прем’єр-Міністра, міністра соціальної політики з рекомендацією створити міжвідомчу комісію за участю представників центральних органів виконавчої влади, Комітетів Верховної Ради, галузевих профспілок та об’єднань роботодавців для розгляду і узгодження галузевих пропозицій до проекту списків №1 і 2. За матеріалами прес-служби фракції партії «Блок Петра Порошенка»

Гроші є, вакцин немає

Д

епутати Сумської міської ради звернулися до Голови Верховної Ради України Володимира Гройсмана й Міністра охорони здоров’я Олександра Квіташвілі з проханням забезпечити регіон вакциною проти сказу. «У Сумах на придбання антирабічних препаратів у 2016 році передбачалося виділити 195,3 тис. грн, але вакцин досі немає. Ситуація стає катастрофічною», — наголошується у зверненні. Раніше таке саме питання підняли депутати Чернігівської обласної ради. За матеріалами тижневика «Фокус»

За матеріалами inforesist.org

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

НОВИНИ

15 квітня 2016 року

Т РИВ ОЖ НИЙ СИГ Н А Л

ЕПІД Н А ГЛЯД

Інфекційна ситуація ускладнюється

У

ПРОТЕСТ ПРОТИ КОРУПЦІЇ ТА РЕПРЕСІЙ В НМУ ІМ. О. О. БОГОМОЛЬЦЯ

Д

есятки студентів Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця провели під будівлею Міністерства охорони здоров’я акцію протесту проти дій ректорату вишу й на підтримку несправедливо звільненої професора патологічної анатомії Валентини Терещенко. Пікетування відбувалося під гаслами: «Кращих викладачів звільняють, корупція зростає», «­Медична освіта знищується: де реакція Квіташвілі?». Студенти закликали МОЗ втрутитися в ситуацію в НМУ, висловили обурення тим, що очільники вишу руйнують одну з найстаріших кафедр патанатомії в Європі, причому, саме на цій кафедрі, за їх словами, відсутня ганебна практика оцінювання знань за гроші. Мітингува льники нагада ли: останній державний галузевий моніторинг діяльності вищих медичних навчальних закладів та закладів післядипломної освіти МОЗ України засвідчив, що НМУ після перших 10 місяців керівництва Катерини Амосової втратив провідні позиції, зайнявши останнє, 15-е, місце за ключовим показником «навчально-методична робота» серед усіх медичних вишів країни.

Звернення з вимогою провести перевірку обставин відсторонення Валентини Терещенко та вчинення адміністративного тиску було передано Міністру охорони здоров’я. У своєму відеозверненні до студентів, розміщеному в соціальних мережах, Валентина Терещенко (доктор медичних наук, Заслужений діяч науки і техніки України) заявляє про репресії адміністрації НМУ проти кафедри. Зокрема вона сказала: «Прийшовши як завідувач кафедри до НМУ півтора роки тому, я розуміла всю глибину проблем, наявних у вітчизняній медичній освіті. Знала розміри корупції, що процвітала на кафедрі десятиріччями. Але мені здавалось, якщо я працюватиму чесно, у колі однодумців, і ми сформуємо партнерські відносини зі студентами, то нам усе вдасться. Але подібні прагнення спровокували шалений спротив і тиск з боку адміністрації. І не лише адміністрації. Деяким завідувачам кафедр стало не зовсім затишно поруч з нами. Почалася кампанія з дискредитації, що полягала й у численних перевірках (їх було понад 20), і в написанні анонімних скарг… Була створена паралельна кафедра без жодної об’єктивної потреби, але на цю

кафедру перейшли одіозні особи з відповідною репутацією. Думаю, вони знайшли там шляхи для свого життєзабезпечення. Я ж була відсторонена в незаконний спосіб». У листі ж ректора НМУ Катерини Амосової на ім’я О. Квіташвілі з приводу цього інциденту пояснюється, що В. Терещенко не було переобрано на посаду завідувача кафедри патологічної анатомії №1 в ході таємного голосування після розподілу єдиної кафедри на дві («враховуючи постійно зростаючий контингент студентів»). У професора Терещенко свій погляд на це. «Ми стали свідками того, як НМУ перетворювався в бізнес-проект «сім’ї» на кшталт форми правління сім’ї Януковича. Мова йде про конфлікт світоглядів: конфлікт між законом і «рішаловом», конфлікт між якісною освітою та її імітацією, конфлікт між гідністю і цинізмом. Від імені кафедри звертаємося до Президента України Петра Порошенка з проханням втрутитися в ситуацію і захистити столичний медуніверситет від подальшого сповзання в корупційне болото», — сказала вона.

У

МОЗ України відбулася зустріч Міністра охорони здоров’я Олександра Квіташвілі з професором Вільнюського медичного університету, членом Європейської академії педіатрії Арунасом Валіулісом. Обговорено питання розвитку медичної галузі в Україні, зокрема шляхи вдосконалення системи охорони здоров’я материнства й дитинства, зниження рівня захворюваності та смертності дітей, виходжування недоноше-

них новонароджених. Олександр Квіташвілі акцентував увагу на підвищенні освітнього рівня неонатологів, педіатрів, дитячих хірургів і анестезіологів. «Важливим компонентом реформи є розвиток системи ведення дітей із груп ризику (катамнестичних кабінетів) для раннього виявлення патологічних станів та зменшення ризику інвалідизації, — зазначив уповноважений Президента України з прав дитини

За матеріалами прес-служби ДСЕС України

!

Микола Кулеба. — Питання охорони материнства та дитинства мають бути невід’ємною складовою стандартів безпеки і благополуччя дитини. Їх буде розроблено в Україні найближчим часом». Арунасу Валіулісу надано повноваження підтримувати процеси стандартизації педіатричної служби в Україні. «Ми дуже хотіли б поділитися з Україною позитивними напрацюваннями у галузі неонатології. Литва теж зіткнулася зі складнощами під час впровадження реформи охорони здоров’я, але іншого шляху, аніж йти уперед, бути не може», — зауважив він.

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ ЗАТВЕРДИЛО ПЛАН ЗАХОДІВ ЩОДО ПЕРЕХОДУ НА ВИКОРИСТАННЯ БІВАЛЕНТНОЇ ЖИВОЇ ОРАЛЬНОЇ ВАКЦИНИ ДЛЯ ПРОФІЛАКТИКИ ПОЛІОМІЄЛІТУ ЗАМІСТЬ ТРИВАЛЕНТНОЇ. ВІДПОВІДНІ ЗМІНИ ЗАКРІПЛЕНІ НАКАЗОМ МОЗ ВІД 24.03.2016 РОКУ №237 «ПРО ДЕЯКІ ПИТАННЯ ЗАСТОСУВАННЯ ВАКЦИНИ ДЛЯ ПРОФІЛАКТИКИ ПОЛІОМІЄЛІТУ». ДОРУЧЕННЯ МОЗ ЩОДО ПРИПИНЕННЯ ВИКОРИСТАННЯ ТРИВАЛЕНТНОЇ ВАКЦИНИ В МЕДИЧНИХ ЗАКЛАДАХ СЛІД ВИКОНАТИ ДО 18 КВІТНЯ ЦЬОГО РОКУ. УТИЛІЗУВАТИ ЇЇ ПОТРІБНО НЕ ПІЗНІШЕ 13 ТРАВНЯ 2016 РОКУ.

За матеріалами прес-служб Президента та МОЗ України

За матеріалами прес-служби МОЗ України

За матеріалами ВМГО «Студентське братство» та Facebook

СПІВ Д РУ Ж НІСТ Ь

ЛИТОВСЬКИЙ ДОСВІД ПЕДІАТРИЧНОЇ РЕФОРМИ — ДЛЯ УКРАЇНИ

2015 році в Україні зареєстровано активізацію епідпроцесу та зростання захворюваності на інфекційні хвороби (467 на 100 тис. населення проти 457 у 2014 році). Частіше фіксували захворювання на кашлюк (на 65%), вірусний менінгіт (16%), гост­рий гепатит С (6%), хронічні вірусні гепатити (3%) і туберкульоз (2%). Протягом минулого року працівники Держсанепідслужби здійснили понад 222 тис. епідеміологічних розслідувань. У вогнищах та з профілактичною метою обстежено понад 597 тис. людей. У рамках соціально-гігієнічного моніторингу проведено понад 7,6 млн лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань. Виявлено 2977 бактеріоносіїв. «Нині у ДСЕС відбувається переформатування системи санітарно-епідеміологічного нагляду: з перевірок суб’єктів господарювання до забезпечення медичної складової діяльності, спрямованої на профілактику інфекційних та неінфекційних хвороб, — наголосив т. в. о. Голови Держсанепідслужби України Святослав Протас на підсумковій колегії в МОЗ. — У складному режимі реформування ми забезпечили адекватне реагування на минулорічні події, серед яких і епідемія грипу, й спалах поліомієліту на Закарпатті».

5

ДЕРЖАВНЕ ПИТАННЯ

САМОЛІКУВАННЯ В УКРАЇНІ — ЦЕ АЗАРТНА ГРА Чи можна створити систему громадського здоров’я без громади? Відповідь очевидна. Саме тому громадськість більше не може чекати «дарів від природи» і готова взятися до управління питаннями забезпечення населення якісними медичними послугами. Чи варто таке робити і чи не посилить це хаосу в українській системі охорони здоров’я?

Дмитро РАФАЕЛЬ, експерт з комунікацій у сфері охорони здоров’я, Голова правління громадської організації «Нові технології для здоров’я»

ВЗ Прокоментуйте стан Public Health system в Україні, якщо така існує…

— На жаль, повноцінної громадської системи охорони здоров’я в Україні немає і, в принципі, ніколи не було. Це визначення завжди мало лише декларативний характер. При цьому уряди розвинених країн всіляко підтримують розширення повноважень громадян у медичних питаннях, зміцнюють їх права, покращують інформованість і створюють сприятливі умови для участі громадськості в справах охорони здоров’я. У нашій же країні «громадські організації», як правило, переслідують політичні цілі. Їх діяльність визначається «настроями» тих, хто їх створює. Поки найефективнішими громадськими організаціями, що опікуються здоров’ям населення України, є регіональні структури, успішність яких залежить від «адекватності» місцевих керманичів. ВЗ Чим пояснюється такий стан речей?

— Подібна слабкість громадських рухів і організацій в охороні здоров’я — результат відсутності необхідної фінансової підтримки. Тому ми і вирішили піти іншим шляхом… Окрім того, у їх діяльності дуже важлива роль інформації: вона повинна максимально поширюватися, що дасть змогу значно полегшити участь громадськості у вирішенні наявних і

6

потенційних проблем. Інформація має бути доступною, своєчасною, зрозумілою й об’єктивною. А це в наших умовах не завжди вигідно та реально. Проте, незважаючи на перепони, системі охорони здоров’я України, що нині перебуває в процесі переходу від централізованої адміністративно-командної системи до регіональних перетворень, вкрай необхідна громадська професійна організація, побудована на принципах самоврядування й автономії професійної діяльності. Адже ситуація з рівнем здоров’я українців, насправді, невтішна. Станом на 2012 рік середня тривалість життя в Україні становила 66,1 року для чоловіків і 76 років для жінок. Для порівняння, в європейських країнах — 72,5 та 80 років відповідно. За останні десятиліття стан здоров’я громадян України зумовив демографічну кризу, унаслідок якої (у поєднанні з міграцією) кількість населення країни зменшилася майже на 7 млн осіб (з 52 до 45,3 млн). За період з 1992 по 2012 рік в Україні на 12,7% збільшилася смертність. Згідно з даними ВООЗ, основними причинами смертності в нашій державі є неінфекційні захворювання, зокрема серцево-судинні, на які страждають близько 14 млн українців. Це обумовлено відомими та досить банальними факторами: тютюнопалінням, високим рівнем споживання алкоголю на душу населення, підвищеним артеріальним тиском й ожирінням. Усе це свідчить про відсутність традиції здорового способу життя, яку може створити галузь громадського здоров’я. Прикладів успішної діяльності громадських організацій у сфері охорони здоров’я багато, але в інших країнах… ВЗ На прикладі якої країни можна розглянути сутність й успішність громадського контролю системи охорони здоров’я?

— Показовим щодо участі громадськості в діяльності системи охорони здоров’я на всіх рівнях — федераль-

ному і провінційному — є приклад Канади. У цьому сенсі канадський досвід можна вважати еталонним для створення системи громадської охорони здоров’я — Public Health system. Індекс людського розвитку (освіта громадян, доступність медичних послуг і середня зарплата), за даними ООН, у Канаді — один з найвищих у світі. Система законодавчого регулювання в цій країні створила досить продуманий механізм захисту прав громадян у галузі охорони здоров’я й ефективний механізм у руках громадськості. Вони регламентовані низкою законів (про систему охорони здоров’я Канади, про комітет нагляду за об’єктами охорони здоров’я, про комітет нагляду за об’єктами медико-соціальної допомоги, про медичну інформацію, про персональні розпорядженнях громадян тощо). Наприклад, один з основних нормативних документів — Закон про захист особи під час медичного огляду — гарантує безпеку громадян під час користування медичними послугами. Цей закон визначає факти, які об’єднуються поняттям «погане поводження», — навмисне заподіяння тілесних ушкоджень, психологічної шкоди, встановлення неправильного діагнозу або виписування зайвих лікарських препаратів, ненадання необхідного харчування, медичної допомоги, навмисне присвоєння або обмін грошей чи інших цінностей тощо. Законом також гарантується захист хворих від будь-яких репресивних заходів, спрямованих проти них у зв’язку з поданням ними таких скарг. Інформація про норми закону всіляко поширюється серед пацієнтів та інших громадян у формі компетентно складених і розтиражованих брошур. Питання якості в системі охорони здоров’я належить до компетенції кількох громадських організацій Канади, найважливішою з яких є Колегія терапевтів і хірургів, що існує в кожній провінції. Цей так званий третій сектор влади — громадські організації

— має безліч механізмів впливу на національну систему охорони здоров’я. Окрім того, у Канаді існує неформальна мережа з безпеки пацієнтів, куди входить Канадська медична асоціація, Канадський інститут медичної інформації, Канадська служба координації з оцінки та контролю за медичними технологіями, відділення по політиці зв’язків в охороні здоров’я Канади, Канадська коаліція з медичних помилок тощо. Ще один вагомий важіль впливу на систему охорони здоров’я Канади — громадські ради охорони здоров’я (Community Health Councils), що є самостійними, узаконеними органами, створеними для того, аби представляти інтереси громадськості у сфері охорони здоров’я на регіональних рівнях. І їх роль у системі охорони здоров’я країни є дуже важливою. Такі структури мають право перевіряти всі організації системи, локально відвідувати лікарняні палати, цент­ри здоров’я і клініки й розмовляти з будь-якою особою, відрекомендувавшись представником інтегрованої установи, включеної в усі структури охорони здоров’я в конкретній області. Пропозиції, котрі ради роб­ лять адміністративним органам системи охорони здоров’я, як правило, спрямовані на позитивні зміни в питанні надання медичних послуг. Члени рад завжди добре обізнані щодо стану медичного обслуговування в їх регіонах. Робота зі скаргами — один з напрямків їх діяльності, що забезпечує прямий контакт з громадськістю. Окрім того, саме ради контролюють ефективність руху коштів у системі регіональної медицини відповідно до справжніх потреб населення. Уся робота типових рад прозора: щороку вони мусять публікувати звіти про свою діяльність і публічно гарантувати громадянам можливість їх участі в прийнятті рішень з охорони здоров’я. Більше того, роботу рад контролюють спостерігачі з правом дорадчого голосу. Це забезпечує громадськості можливість безпосередньо впливати на прийняття рішень на початковому етапі, тобто до їх остаточного прийняття. Таким чином, факт існування і законність громадських рад охорони здоров’я в Канаді — потужний фактор захисту прав громадян у цій системі. Їх автономний і незалежний статус надає їм можливість забезпечувати загальне вивчення ефективності медичних послуг і допомагає виконувати роль представника громадян у системі охорони здоров’я. Крім того, ради є порівняно недорогими, але ефективними виконавцями покладеної на них ролі. ВЗ Як ваша організація планує боротися з тими перепонами, котрі ви перерахували вище?

— Нашою головною метою є формування культури здорового способу життя. Досі покладали надію на державу або чекали допомоги з боку інших країн. Наразі ж мусимо визначити ключові проблеми, що постають перед Україною у сфері громадського здоров’я, та прагнути до поступового їх вирішення. Тому ми не будемо чекати «милості від природи», а самостійно шукатимемо меценатів. Нині збираємо кошти на дослідження елект­ронних систем доставки нікотину для виявлення впливу цих продук-

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ДЕРЖАВНЕ ПИТАННЯ

15 квітня 2016 року

тів на здоров’я користувачів порівняно зі звичайними цигарками. За даними ВООЗ, в Україні 26,3% пос­тійних курців. Станом на 2015 рік у країні палять 45,2% чоловіків і 10,9% жінок віком 18-60 років. Тоді як у Західній Європі кількість чоловіків-курців — у середньому близько 25%. Найближчим часом також плануємо запуск кількох інших дослідницьких проектів щодо громадського здоров’я. Один з них стосується проблеми зловживання алкоголем. Цей показник в Україні також значно перевищує норму: 2 літри чистого спирту на душу населення у рік. У середньому українські чоловіки вживають 22 літри чистого спирту! Серед жінок ця цифра є меншою — 7,2 літра. Інший наш проект має на меті зменшення ризиків для людей з підвищеним артеріальним тиском. Проект передбачатиме два напрямки: освітньо-інформаційну кампанію з практичними рекомендаціями для таких осіб та експертні оцінки й пропозиції до нормативно-правового поля щодо забезпечення відповідних умов для людей із ризиком підвищеного артеріального тиску. Зараз ми активно проводимо зустрічі у форматі дискусійного клубу між дослідниками, лікарями, чиновниками, політиками, експертами, активістами на теми факторів ризику, профілактики й зниження шкоди для здоров’я від основних з них. Обговорюємо можливі шляхи вирішення проблем та розробляємо практичні пропозиції. Ми намагаємося створити інформаційну платформу для обміну науковими даними між українськими та міжнародними дослідниками. Наразі «Новітні технології для здоров’я» займаються організацією власних українських досліджень та інформування громадськості про їх результати. Ми залучили дослідників провідних українських наукових центрів і докторантів медичних університетів для стимулювання дослідницької активності в Україні. Також самостійно шукаємо на все це кошти. Окремо проводимо аналіз українського законодавства і розробку пропозицій щодо створення умов для стимулювання поширення здорового способу життя й покращення громадського здоров’я. ВЗ Я чула про ще одну вашу програму, котра стосується проблеми самолікування…

— В Україні немає прямого зв’язку між рівнем поширеності захворювань та споживанням ліків. І проблема, нас­ правді, неоднозначна. З одного боку, люди скуповують в аптеках ліки за принципом «що побачили на екрані, те й треба придбати». Але реклама не враховує ані протипоказань, ані конк­ретної історії хвороби, ані діагнозу, тому самолікування в Україні — це своєрідна азартна гра, ціною якої є власне здоров’я «гравця». У кращому випадку, результатом її буває марна трата грошей, у гіршому — завдання шкоди здоров’ю через використання ліків не за призначенням. У цьому питанні українці здебільшого керуються інформацією зі ЗМІ та інтернету, а не рекомендаціями лікаря. І причин цього кілька. Зокрема консультації у фахівців часто є недешевими, що разом зі зниженням довіри до української системи охорони здоров’я штовхає людей до самостійного вирішення проблем зі здоров’ям. В таких умовах великого значення набуває зміст ре-

«

СТАНОМ НА 2012 РІК СЕРЕДНЯ ТРИВАЛІСТЬ ЖИТТЯ В УКРАЇНІ СТАНОВИЛА 66,1 РОКУ ДЛЯ ЧОЛОВІКІВ І 76 РОКІВ ДЛЯ ЖІНОК. ДЛЯ ПОРІВНЯННЯ, В ЄВРОПЕЙСЬКИХ КРАЇНАХ — 72,5 ТА 80 РОКІВ ВІДПОВІДНО. ЗА ОСТАННІ ДЕСЯТИЛІТТЯ СТАН ЗДОРОВ’Я ГРОМАДЯН УКРАЇНИ ЗУМОВИВ ДЕМОГРАФІЧНУ КРИЗУ, УНАСЛІДОК ЯКОЇ (У ПОЄДНАННІ З МІГРАЦІЄЮ) КІЛЬКІСТЬ НАСЕЛЕННЯ КРАЇНИ ЗМЕНШИЛАСЯ МАЙЖЕ НА 7 МЛН ОСІБ (З 52 ДО 45,3 МЛН)

«

кламно-інформаційних матеріалів про лікарські препарати. Відповідно до рекомендацій ВООЗ така реклама має зрозуміло доносити інформацію не лише про терапевтичне призначення ліків, а й про основні застереження щодо їх застосування, такі як ключові протипоказання та ризики. Нам до цього ще далеко… Інший бік проблеми — штучний ажіотаж навколо аптек та невиправдана недоступність препаратів першої допомоги або біологічно активних добавок. Тенденції до самолікування є поширеним у світі явищем: у розвинутих країнах давно відбулася переорієнтація витрат з перенесення фокусу на первинну та спеціалізовану допомогу. Відповідальне самолікування стало одним зі шляхів скорочення витрат через зменшення навантаження на лікарів, де це можливо. Однак це аж ніяк не передбачає довільного обігу ліків, як у нас. Велика кількість засобів медичного призначення в Європі продається у звичайних супермаркетах, що дає можливість покупцю придбати їх за власним бажанням. Появі медикаментів на прилавках магазинів Заходу передував період формування суспільної потреби — незважаючи на можливість отримувати медикаменти майже безкоштовно, населення самос-тійно вибирало препарати для лікування «легких» захворювань. У 70-х роках минулого століття з’явилася концепція так званого відповідального самолікування, у рамках якої було розроблено перелік певних препаратів — лікарських засобів симптоматичного лікування, перевірених місцевими контролюючими органами й визнаних безпечними для самолікування! Ще один нюанс, який унеможливлює заподіяння шкоди, — навмисне незнач­не зниження дози діючої речовини в безрецептурних ліках. Наприклад, ще у 1995 році FDA схвалило продаж без рецепта препаратів для лікування епізодичної печії з меншим дозуванням. Першим таким препаратом став Zantaс 75. Продаж ліків у маркетах також раціональний з фінансової точки зору крок, адже ціна на них, закономірно, нижча. Ритейлеру не потрібно витрачатися на оренду окремого приміщення для аптеки, касовий апарат, зарплату фахівця, ведення окремої бухгалтерії, оформлення юридичної особи. У будь-якому супермаркеті Євро­пи вартість вітамінних комплексів або заспокійливих препаратів не сягне й 10 Євро. Продаючи безрецептурні медикаменти в магазині, розд-

ріб зможе скористатися всім маркетинговим потенціалом, наприклад, випускати препарати під власною торговою маркою, підвищуючи в такий спосіб споживчу цінність товару. Але на варто забувати, що в країнах Європи та США фармацевтичний ринок організований зовсім інакше. Основна відмінність у тому, що за більшість ліків там платять страхові компанії та фонди (з приватною або державною участю) у рамках так званого лікарського страхування. А обсяг фармринку безрецептурних препаратів узагалі не враховується. Якщо їх усе ж порахувати, то виявиться, що в структурі світового фармринку «безрецептурка» становить лише 10%, а не майже 50%, як у країнах пострадянського простору. Більше того, жодному європейцю не спаде на думку бездумно закуповувати медичний непотріб. Рівень доступності діагностичних процедур не дозволить свідомому мешканцю Заходу місяцями ковтати придбаний у супермаркеті аспірин від головного болю, не визначившись з причиною останнього! ВЗ Чи готова Україна до відпуску ліків у магазинах?

— Однозначно, ні. Відповідь на запитання: «Чому на пострадянському просторі побоюються використовувати західну модель?» — проста. Припускають, що продаж ліків у супермаркетах завдасть серйозного удару по конкуренції і знизить доступність ліків, оскільки аптеки змушені будуть дотримуватися ліцензійних вимог, а магазини просто викладатимуть препарати на полиці. При цьому масове закриття аптечних закладів може обмежити доступ до рецептурних ліків. У деяких аптеках частка безрецептурних препаратів і біологічно активних добавок перевищує 50%. Зрозуміло, що змагатися з торговими мережами й заповнювати цю втрату їм буде нічим. Але, на мою думку, набагато важливішими є питання якості препаратів і відповідальності українців. Перед тим, як створювати європейські умови для придбання медикаментів у маркетах, варто чітко визначити, хто стежитиме за їх правильним зберіганням і нестиме відповідальність за фальсифікати або помилки під час зберігання та транспортування. До того ж, нам ще варто створити прошарок населення, який насправді готовий брати на себе відповідальність, а це потребує часу та великих змін.

ВЗ Які шляхи вирішення проблеми самолікування ваша громадська організація вважає раціональними?

— Насправді, проблема самолікування в більшості країн давно відійшла в минуле, і нам потрібно скористатися їх успішним досвідом. Згідно з концепцією відповідального самолікування, рекомендованою ВООЗ, просування безрецептурних препаратів має забезпечувати свідому інформованість споживача, оскільки під вплив реклами підпадають далеко не всі, кому необхідно, можна або взагалі безпечно вживати рекламований засіб. У нас же реклама ліків не містить жодних застережень, окрім фрази: «Самолікування може бути шкідливим для вашого здоров’я», на яку ніхто не звертає уваги. Тож нагальною потребою є доопрацювання ст. 21 і 26 Закону України «Про рекламу» відповідно до вимог ВООЗ задля зменшення ризику від некоректного самолікування. Другий важливий момент — визначення участі лікаря, що має бути забезпечена юридичною силою та чітким формулюванням рецепту на ліки. Власне, лікарський рецепт повинен мати таку саму юридичну силу, як фінансові документи. Необхідно також розробити механізми стимулювання та мотивації пацієнтів купувати медикаменти відповідно до призначень лікаря, адже в іншому разі відповідальність за наслідки лягатиме винятково на них. Відповідальне самолікування, наприклад, у Великій Британії розглядається як один із ключових підходів, що покликаний зменшити навантаження на систему охорони здоров’я. Так, 70-80% пацієнтів із хронічними недугами можуть перебувати на самолікуванні. Однак є дуже важливий нюанс: в Британії діє велика кількість програм підтримки та навчання людей із хронічними захворюваннями. Участь лікаря не нівелюється: саме він визначає, чим лікуватися, однак медична допомога як сервіс еволюціо­нує за формою від візитів до лікаря та перебування в лікарні до просвіти пацієнта відносно підтримання свого здоров’я з урахуванням конкретного випадку та умов. А в Канаді, наприклад, держава разом з виробниками несе відповідальність за безпечність ліків, що є на ринку. Обіг медикаментів передбачає наявність навчальних матеріалів для лікарів і пацієнтів з коректного їх використання й уникнення шкоди. Додатково канадський департамент охорони здоров’я може також вимагати від виробників впровадження планів скорочення ризиків, що включає моніторинг випадків, пов’язаних з використанням препаратів не за призначенням, а також підготовку освітніх матеріалів для спеціалістів системи охорони здоров’я та пацієнтів. І всім цим зазвичай займаються громадські організації, досвід яких ми зараз активно вивчаємо, щоб піти протореним шляхом. Кілька останніх документів, прий­ нятих Комітетом міністрів Ради Європи, так і називаються: «Рекомендації країнам — членам Ради Європи щодо забезпечення заходів, які сприяють активній участі громадян і пацієнтів у процесах прийняття рішень в галузі охорони здоров’я». Там є відповіді на всі запитання. Розмову вела Тетяна ПРИХОДЬКО, «ВЗ»

7

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

КРИЗА МЕДСЕСТРИНСТВА В УКРАЇНІ: ЧИ ВРЯТУЄ НОВА КОНЦЕПЦІЯ?

Низька заробітна плата, відсутність належних умов праці, завантаженість рутинною роботою, приреченість на перебування «у тіні» лікаря, соціальна і професійна незахищеність, необхідність працювати за себе й за колег, яких катастрофічно не вистачає, — така доля українських сестер милосердя. Претендують вони на нову роль чи вважають її фантазією романтиків? Хто допоможе їм зійти на вищу сходинку? І скільки кроків на шляху до сучасної моделі медсестринства в Україні?

Олег ЧАБАН, завідувач кафедри психосоматичної медицини та психотерапії НМУ ім. О. О. Богомольця, консультант медичного управління Державного управління справами (психіатрія), доктор медичних наук, професор

?

8

З

міна ролі медсестри в системі охорони здоров’я — ідея не нова. Це не просто данина моді чи турбота про престиж професії, це зміна концепції й усвідомлення суспільством того, що таке стан здоров’я, хто і як про нього має дбати. Мабуть, уже всі знають: здоров’я від медицини залежить лише на 10%, решта лежить у площині психології, екології, способу життя, соціально-економічних чинників, відчуття надії, перспектив життя тощо. Але якщо розглядати медичну компоненту, то в нашій країні панує тотальне переконання відносно домінуючого місця в ній саме лікаря — так вважають пацієнти, медики. До того ж, і сама система делегує йому більше функцій, вимагає більше відповідальності, забуваючи при цьому, що життя хворого лише на певний відсоток залежить від лікаря. Насправді воно — в руках усієї команди, котра працює з пацієнтом. Тож нині відбувається переосмислення частки відповідальності кожного з членів цієї команди, а відтак і функцій, які мають бути делеговані кожному з них. Минули часи, коли медичні сестри були «механічним додатком» до лікаря й виконували лише призначені ним маніпуляції. Першими від такої «моделі» відмовилися в розвинених країнах Заходу. Порахували, скільки часу витрачає лікар на пацієнта, а скільки поряд з ним перебуває медсестра, і зрозуміли: щось не так. Навіть з огляду на психологічні аспекти виграє медсестра: вона проводить більше персоналізованих бесід з хворим, більше опікується ним, а отже, викликає довіру. До того ж, вона перебуває з ним у зоні так званого вечірнього комфорту, коли людина хоче вилити душу й відчути підтримку інших. Під час таких розмов медсестра може «відкрити» те, що є найближчим до істини, адже часто лікарі працюють з легендою «медична хвороба», навіть не усвідомлюючи цього. Особливо, якщо людина хворіє впродовж тривалого часу і носить із собою товсту амбулаторну картку, на яку й «купується» лікар, не задумуючись, що

перед ним уже змінена особистість зі своїм (і її родини) новим життям під назвою «хвороба», а за нею — тривоги, страхи, депресії тощо. До того ж, сестринська справа має жіноче обличчя, а отже, рівень емпатичного зв’язку медсестри з пацієнтом значно вищий — вона реагує емоційно, хворим навіть маніпуляції від неї видаються менш болючими. Так от, усі ці аспекти й спонукали до зміни сучасної ролі медсестри, перерозподілу важливих функцій між нею та лікарем. Вони — партнери. Це ідеальний варіант співпраці, тобто медсестрі потрібно делегувати значно більше функцій, а саме: дискутування, участь у консиліумі, обході, встановлення медсестринського діагнозу тощо. Можливо, комусь це видається фантастичним, але я мав нагоду спостерігати за роботою медичних сестер в одній з провідних клінік Швейцарії, котрим делеговано дійсно небачені, як для наших медсестер, функції. У них є своя рада, а головна медсестра — не просто рівноцінний партнер головного лікаря: у деяких питаннях її слово чи рішення важить більше! Там існують такі поняття, як невідкладна сест­р инська допомога, сестринська психотерапія, сестринський діагноз. Дуже активну діяльність проводить Асоціація медичних сестер США, зокрема видає навчальні посібники, організовує заходи, які допомагають медсестрам професійно вдосконалюватися, обмінюватися досвідом, обговорювати «внутрішні» проблеми. Нам також потрібно переймати кращий світовий досвід у подібних питаннях — не на словах, а на ділі. Якщо вже заявляємо про потребу в медсестрах нового типу, то й рівень їх підготовки має бути відповідним. Мало наз­ вати медсестру бакалавром, її потрібно підготувати до нової ролі та нових функцій, адже все це передбачає принципово інші ставлення та вимоги до неї. Безперечно, й рівень оплати медсестри як повноцінного партнера лікаря має бути іншим. Дехто вважає, що змінити місце медсестри означає перевести її з поліклініки, наприклад, у відділення сестринського догляду чи хоспіс, де вона набуде більшої самостійності. Але на цьому не можна ставити крапку у реформах! Інакше ми знову відведемо медсестрам «почесне» місце на другому плані супроводу лікувального процесу. А вони мають стати його пов­ноцінними учасниками. Інакше жодної різниці в тому, будуть вони бакалаврами, магістрами чи спеціалістами, немає. На жаль, наших медсестер ніхто не запитує, яку роль вони хочуть виконувати і яку відповідальність взяти на себе. Під час однієї зустрічі з медичним колективом, де про своїх медичних сестер розповідали колеги зі Швейцарії, наші медсестри відверто говорили: «Ми хочемо бачити себе повноцінними учасниками лікувального процесу, це піднімає престиж професії та змінює усвідомлення свого місця в ній». Думаю, у цьому — суть проблеми. Адже механічна робота сьогодні потрібна лише там, де немає передових технологій, новітнього обладнання. Але час не стоїть на місці. Уже існує техніка, обладнана комп’ютерними програмами, яка виконує надскладні операції. Що вже говорити про звичайні маніпуляції, котрі покладені на плечі медсестер! А ще вони перевантажені паперовою роботою (як і лікарі), бо ж у нас ніяк не запровадять електронної історії хвороби та єдиної медичної електрон­н ої бази для всієї країни, хоча, наприклад, у Казахстані це вже зробили й забули, а ми все плануємо. Тож, дійсно, пот­рібно не просто «довантажувати» медсестер новими функціями, а принципово

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

15 квітня 2016 року

переглядати їх за світовими зразками. Тобто прописати, які з них буде розширено, а які зменшено чи скасовано, і зафіксувати все це у відповідних нормативних документах. Утім, щоб перейти на нову модель медсестринства, цього недостатньо. Потрібен системний і комплексний підхід до реформ. Починати слід з напрацювання відповідної концепції розвитку медсестринства, яка б окреслила перспективи на найближчі 10 років. Нічого нового вигадувати не потрібно — досить звернутися до світового досвіду. Під концепцію має бути розроблена відповідна програма, напрацьована юридична база змін, тоді можна чекати руху вперед. Усе інше — ручний режим управління і аж ніяк не системний підхід до визначення нового місця та ролі медсестер у системі охорони здоров’я. Запитайте будь-якого головного лікаря, якою він бачить цю роль і що він очікує від медичної сестри з вищою освітою. Ви не отримаєте не те що обґрунтованої, а й взагалі відповіді як такої. Тоді навіщо ми вихваляємося, що навчаємо медсестер-бакалаврів? Показати, що крокуємо в ногу з Європою? Можливо, формально ми де в чому й наслідуємо світові стандарти, але вони не імплементуються в реалії нашої медицини. Однак починати пот­ рібно. Нехай і з формальностей, з обговорення питання. З ініціатив медсестринських колективів, асоціацій. Вони також мають активно долучатися до організації конгресів, симпозіумів, на яких порушуватимуть і вирішуватимуть згадані проблеми. На Заході, котрий ми так часто ставимо у приклад, подібні форуми проводять традиційно. За гідне місце в системі потрібно боротися. Де ініціативи нашого медсестринства? Нехай вони збираються, звертаються до Міністерства, Уряду, Верховної Ради, висловлюють своє бачення проблем, висувають ідеї щодо загальної концепції, адже в їх середовищі вже утворилася критична маса людей з вищою освітою, які можуть суттєво впливати на систему охорони здоров’я. Іншого виходу немає.

Володимир СТАСЮК, директор ІваноФранківського базового медичного коледжу

К

валіфікація медичних кадрів, їх професійна придатність є визначальними чинниками функціонування медицини й ефективного реформування галузі. Тому хочу проаналізувати деякі аспекти медичної освіти, яка перебуває в безпосередньому підпорядкуванні Міністерства охорони здоров’я України. «Перебуває», але, схоже, не є прі­ о­р итетом у його діяльності. Багаторічний дос­від управління медичним коледжем дає мені право висловити актуальні, на мій погляд, думки «проти течії». Передусім хотів би торкнутися деяких проб­ лемних питань прийнятого у 2014 році Закону України «Про вищу освіту» (далі — Закон), які не піддаються логічному поясненню. Зокрема в прикінцевих та перехідних положеннях Закону передбачено, що в майбутньому нинішні дипломи молодших медичних спеціалістів прирівнюватимуться до дипломів молодших бакалаврів. Постає логічне запитання: як їх можна прирівняти, коли нині молодший медичний спеціаліст навчається на базі повної загальної середньої освіти 3 роки (180 кредитів ЕСТS), а майбутній молодший бакалавр — 1,5-2 роки (90-120 кредитів ЕСТS)? З іншого боку, Закон залишає в системі освіти освітньокваліфікаційні рівні «молодший спеціаліст» (професійно-технічна освіта) і «молодший бакалавр» (вища освіта, короткий цикл), які вже

не є рівнозначними. Хто може аргументовано пояснити ці недоречності? І з якою метою залишають молодшого спеціаліста, коли в системі освіти немає спеціаліста? Незрозуміло, що перешкоджало розробникам Закону зафіксувати в ньому положення про те, що вища освіта починається з бакалавра, а молодший бакалавр автоматично замінює нинішнього молодшого спеціаліста і заповнює нішу так званої доуніверситетської освіти? Зрозуміло: терміни навчання молодшого бакалавра ще потрібно «дотягнути» (збільшити) до термінів навчання молодшого спеціаліста. І тоді все стане на свої місця: навчання на здобуття звання магістра медичного здійснюватиметься не на базі повної загальної середньої освіти, як прописано у Законі, а на базі освітньо-кваліфікаційного рівня «молодший бакалавр». Зрештою, якщо комусь вже дуже хочеться, можна залишити підготовку на базі як освітньо-кваліфікаційної категорії «молодший бакалавр» за скороченим терміном, так і повної загальної середньої освіти. Тоді всім стане зрозуміло: фахова якість магістрів медичних, котрі вже здобули освітню категорію молодшого бакалавра, суттєво вища, ніж тих, що навчаються на магістра на базі одинадцяти класів. Немає переконливої впевненості в тому, що в процесі розробки та підготовки Закону освітянський підрозділ Міністерства охорони здоров’я активно співпрацював з Міністерством освіти та науки й профільним Комітетом Верховної Ради. Можливо, поважні медичні чиновники, які опікуються медичною освітою, навіть не ознайомилися з текстом Закону? Інакше як пояснити затвердження МОЗ так званого «Рішення наради керівників медичних (фармацевтичних) училищ, коледжів, інститутів медсестринства «Створення нових спеціальностей» та актуальні питання підготовки фахівців галузі знань «Охорона здоров’я» (м. Житомир, 26 листопада 2015 року)». Не будемо коментувати каламутну назву цього документа, звернімо увагу на його зміст. У п. 3 цього рішення заплановано розробити та запровадити до 1 вересня 2016 року стандарти вищої освіти для спеціалізацій, зокрема «Сестринська справа» (молодший бакалавр). Того самого молодшого бакалавра, який навчатиметься від 1 до 1,5 року, — менше, ніж нинішня медична сест­ра, — молодший спеціаліст! Дозвольте запитати, яке професійне призначення такого фахівця? Де його «виробнича ніша» в системі охорони здоров’я? Схоже, при таких термінах навчання її й не буде. Принайм­ні, відповіді на це питання немає. Зате вже є пропозиція (задекларована у п. 7 згаданого рішення) розробити нову редакцію наказу МОЗ України про підвищення кваліфікації та перепідготовку молодших бакалаврів. З іншого боку, у вітчизняній системі охорони здоров’я досі послуговуються застарілим Наказом МОЗ України від 07.09.1993 р. №198 «Про підвищення кваліфікації молодших спеціалістів з медичною та фармацевтичною освітою». Такого самого «віку» ще один безнадійно застарілий Наказ від 25.12.1992 р. №195, яким затверджено Перелік вищих і середніх спеціальних навчальних закладів, підготовка й отримання звання в яких дають право займатися медичною і фармацевтичною діяльністю. Дивує, наприклад, наданий акушеркам доз­в іл працювати на посадах «медичних сестер усіх найменувань». Але ж акушерка навчається на півроку менше та вивчає інші, аніж медсестра, дисципліни! Не можна вважати прийнятною ситуацію, коли майбутні медичні сестри, переможці всеукраїнських конкурсів професійної майс­ терності (скажімо, перші 3-6 місць) зі спеціальності, висловимось сучасною термінологією, «Медсестринство» не мають змоги продовжити навчання за держзамовленням у медичних університетах за скороченими термінами. Мені можуть заперечити: вони мають

право продовжувати навчання за прог­рамою медсестринського бакалаврату. Так, але якщо задекларовано право медсестер здобути лікарську професію, навчаючись за скороченими термінами на контрактній основі, чому найкращі з них не можуть отримати відповідну освіту за держзамовленням? Тим більше, якщо університет (наприклад, в Івано-Франківську) не має бакалаврату зі спеціальності «Сестринська справа» і готує тільки молодших спеціалістів? Наказом МОЗ України від 9.11.2015 р. №733 утворено координаційну та робочі групи для формування переліку спеціальностей і пропозицій до стандартів вищої освіти за спеціальностями галузі знань «Охорона здоров’я». Було б добре, аби робочі групи не повторили грубих помилок, яких припустилися в минулому. Наприклад, професійна підготовка медичних кадрів, зокрема нинішніх молодших медичних спеціалістів, неможлива без дос­коналих навчальних планів та програм підготовки. На жаль, примірні навчальні плани для підготовки молодших медичних спеціалістів, які набули чинності з 1 вересня 2011 року, є вкрай недосконалими. Для прик­ ладу варто порівняти примірний навчальний план спеціальності 5.12010102 «Сестринська справа» з відповідним планом підготовки медичних сестер-бакалаврів (на базі повної загальної середньої освіти) у сусідній Польщі. Терміни навчання цих спеціалістів в обох державах однакові (3 роки), але в нашій країні виділено значно більше годин на підготовку медсестер. До того ж, наші медсестри вив­ чають майже на третину більше дисциплін. В Україні вдвічі більше часу відведено й на так звану позааудиторну самостійну роботу студента, що є невиправданим, адже, крім цього, він має виконати ще й іншу, вагому за бюджетом часу, домашню роботу за аудиторним навчальним планом. На відміну від польських медсестер, їх українські колеги вивчають таку дивну дисципліну, як «Ріст і розвиток людини», а ще «Історію медицини та медсестринства» (ця дисципліна могла б бути розділом «Основ медсестринст­ва»), «Анестезіологію та реаніматологію» (логічніше було б — «Анестезіологія та інтенсивна терапія»), «Мікробіологію» (у Польщі — «Мікробіологія і паразитологія»). Аналіз навчальної програми сусідів «Громадське здоров’я» (в Україні — «Громадське здоров’я і громадське медсестринство») засвідчує, що уявлення про зміст цієї дисципліни наших укладачів програм значно відрізняється від загальноприйнятого в Європі. У польському переліку немає навчальної дисципліни «Медсестринство у сімейній медицині», бо всі клінічні навчальні дисципліни там побудовані так, аби майбутня медична сестра могла працювати в системі загальної практики-сімейної медицини. У наших сусідів клінічні дисципліни звучать так: «Хірургія і медсестринство в хірургії», «Неврологія і медсестринство в нев­ рології», а в Україні — «Медсестринство в хірургії», «Медсестринство в неврології» тощо. Як можна вивчати, скажімо, «Медсестринство в психіатрії», не маючи уявлення про те, що таке «Психіатрія»? У навчальних планах сусідів знаходимо такі дисципліни, як «Педагогіка», «Дієтетика», «Радіологія». Порівняння можна продовжити. На жаль, переваги в якості та дос­коналості програм і навчальних планів — не на нашому боці. Ще одна проблема. Нещодавно керівники вищих медичних (фармацевтичних) навчальних закладів та закладів післядипломної освіти отримали план прийому студентів на 2016/2017 навчальний рік, погоджений МОЗ України (щодо обсягів державного замовлення). Кожен, хто забажає, зможе легко переконатися: міністерське «погодження» не враховує рівень укомплектованості адміністративних територій молодшими медичними спеціалістами. У деяких областях, де

він перевищує 110%, спостерігаємо навіть «погоджене» збільшення обсягу державного замовлення, порівняно із попереднім роком. Натомість МОЗ мало б врахувати дію Постанови Кабінету Міністрів України від 25.11.2015 р. №1024, якою затверджено новий граничний норматив забезпечення стаціонарними лікарняними ліжками — 60 на 10 тис. населення (замість колишніх 80). Адже практична реалізація Постанови автоматично призведе до вивільнення медичних працівників. Запитання: кому потрібне таке, з дозволу сказати, погодження? І насамкінець. Багато проблем у медичній галузі можна було б успішно вирішувати, якби виробничі наради керівників, зокрема директорів медичних коледжів та училищ проводилися не для «галочки», а з метою широкого обговорення наболілих питань, створення робочих груп для аналізу й узагальнення пропозицій і зауважень до проектів їх рішень. Тоді приймалися б найоптимальніші рішення, необхідні для розвитку і реформування медичної освіти та практичної медицини. На жаль, такого рівня усвідомлення істини ми ще не досягнули… Якщо говорити в цілому, суттєве збільшення чисельності студентського контингенту у вищих медичних навчальних закладах протягом останніх десятиліть на тлі погіршення демографічної ситуації в державі, зокрема зниження показників народжуваності, негативно вплинуло на якість підготовки медичних кадрів. Не останню роль у зниженні якісних показників відіграла й значна частка контракт­ ної форми навчання (у багатьох закладах — понад 50% студентського контингенту), перманентна економічна криза, відсутність оптимальних кар’єрних перспектив, низька заробітна плата, зрівнялівка в оплаті праці тощо. Переконаний, що якісні параметри медичної освіти можна покращити шляхом вдосконалення суцільних об’єктивних критеріїв діагностики рівня знань, практичних навичок та умінь під час навчального процесу та ефективної оптимізації чисельності студентського контингенту й реалізації зрозумілої ступеневої освіти: медичний коледж — медичний університет. Вирішення кадрової проблеми неможливе без впровадження в державотворчому, у тому числі й освітянському, просторі Концепції чотирьох рівнів духовного розвитку людини. Погодьтеся, невдачі молодої української держави за останні чверть століття обумовлені переважанням людей посереднього рівня розвит­ ку здібностей (2-й рівень) на всіх ієрар­хічних щаблях державного управління. Адже пріоритетом для посередньої людини є матеріальне задоволення так званих безпосередніх потреб, а для особистості (3-й рівень) — суспільне благо, переважання духовного над матеріальним. Виховання особистостей виведе Україну в коло найрозвиненіших країн світу. І це має стати ключовим завданням гуманітарної політики держави. Зрештою, навіть наявність дипломів про вищу освіту, наукових ступенів і звань, досконале володіння іноземними мовами не гарантує, що людина є особистістю. З іншого боку, навіть найдосконаліші законодавчі та нормативно-правові акти зусиллями посередніх людей перетворюються на абсолютно неефективні. Висока концентрація посередніх людей серед викладачів і вчителів, зокрема і в медичних навчальних закладах, є дуже небезпечною: посередність, як правило, виховує (навчає, формує) подібних собі. Зрештою, такі люди не здатні запропонувати досконалу законодавчу базу, приймати адекватні рішення в інтересах суспільства. Як кажуть, коло замкнулося. Два місяці тому я надіслав до МОЗ України лист, у якому проаналізував найболючіші проблеми медичної освіти. Прикро, але відповіді досі не отримав. Продовження на стор. 10

9

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ Продовження (початок на стор. 8) Світлана ЯСТРЕМСЬКА, директор навчальнонаукового інституту медсестринства ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет ім. І. Я. Горбачевського МОЗ України», кандидат біологічних наук, доцент

Н

а жаль, роль медичної сестри в Українi ще й досі зведена до виконання обов’язків асистента лікаря — і пацієнти, і лікарі сприймають її здебільшого як сестру милосердя, а це зумовлює низький соціальний статус наших медичних сестер і зовсім не сприяє їх мотивації до самовдосконалення. Натомість у розвинених країнах світу цим спеціалістам уже давно делегують частину обов’язків лікарів, вони встановлюють медсестринські діагнози, співпрацюють з лікарем щодо тактики ведення пацієнта, виконують важливі процедури (80% роботи із хворим у провідних клініках світу виконують медсестри). Це допомагає розвантажити лікаря, дає йому змогу зосередитися на складніших проблемах. Вторинна роль медсестер у вітчизняній системі охорони здоров’я значною мірою обумовлена незавершенiстю ступеневої медсестринської освiти. Щоб зрозуміти, у чому проблема, варто звернутися до досвiду провiдних зарубiжних країн, зокрема США, де медсестринська освіта вважається однією з найкращих за якістю та ефективністю. Цього вдалося досягнути завдяки її ступеневості, особливій структурі кожної освітньої ланки та системі допуску до складання ліцензованого іспиту з медсестринства. Пiдготовка медичних сестер (молодших спеціалістів, бакалаврів і магістрів) в Україні не узгоджена зі змістом їх практичної діяльності. Недостатньо розроблена нормативно-правова база, котра виокремлювала б цю професію як самостійну, у галузi медсестринства не визначено статусів освiтньо-квалiфiкацiйних рiвнiв

бакалавра та магiстра. Для розширення ролі медичної сестри, раціональнішого використання її праці, повноцінного функціонування в сучасних умовах потрібно, опираючись на світовий досвід, чітко визначити функціональні обов’язки медичних сестер-молодших спеціалістів, медичних сестер-бакалаврів та медичних сестер-магістрів. На мою думку, відповідність спеціальностей, спеціалізацій та кваліфікацій у галузі знань «Охорона здоров’я» за ступенями вищої освіти має бути узгоджена із Класифікатором професій ДК 003:2010, Україна та з Кваліфікаційним довідником посад, а саме з Довідником кваліфікаційних характеристик професій працівників системи охорони здоров’я. Ці документи повинні також узгоджуватися з міжнародним класифікатором професій The International Standard Classification of Occupations, 1988 (ISCO-88). З метою мотивації медичних сестер до подальшого здобуття вищих рівнів ступеневої медсестринської освіти необхідно змінити підхід до оплати їх праці, а також запровадити диференціацію заробітної плати для медичних сестер-молодших спеціалістів, медичних сестер-бакалаврів і медичних сестер-магістрів. Та чи не найслабшою ланкою є забезпечення навчального процесу в коледжах науковими кадрами. Згідно з міжнародними стандартами медсестер повинні навчати не кандидати і доктори медичних наук (лікарі), а медичні сестри з науковими ступенями. Тому в Україні має бути запроваджено медсестринську магістратуру, що надає можливість отримувати повну вищу медсестринську освіту медсестри-педагога, медсестри-керівника високого рангу, медсест-­ ри-науковця, а також налагоджено захист дисертацій з медсестринства й упорядковано систему оплати праці науковців у медичних коледжах і університетах. В Україні вже затверджено державну програму реформування медсестринства, згідно з якою розроблено освітню програму «Стандарт вищої освіти України з підготовки магістрамедсестри з вищою освітою».

Однак на сьогодні низка чинників — правових, організаційно-управлінських — об’єктивно перешкоджає успішному реформуванню медсестринства. Зокрема в нас практично немає організаторів сестринської справи, які володіють сучасними методами менеджменту і маркетингу, здатні проводити експертизу якості й ефективності медсестринської допомоги в селах та містах. Низькою є укомплектованість галузі організаторами медсестринської справи з освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра (часто їх призначають на посади, які повинні комплектуватися медсестрами-молодшими спеціалістами та бакалаврами). Мають місце високі показники роботи медсестер за сумісництвом, недиференційоване навантаження, а відповідно й оплата праці фахівців з різними рівнями освіти (наприклад, головної медсестри із середньою спеціальною і вищою медсестринською освітою). Тобто через відсутність відповідної законодавчої бази та вкрай обмежений перелік посад для медсестер з вищою освітою питання їх працевлаштування остаточно не вирішено. Практично відсутня моральна та матеріальна зацікавленість медичних сестер у вдосконаленні професійних знань і навичок, натомість молоді фахівці стикаються з безліччю проб­ лем під час працевлаштування й адаптації на робочому місці. У світі медичні сестри з вищим рівнем медсестринської освіти (магістр, доктор філософії) виконують не тільки суто медсестринські обов’язки, а й обіймають посади менеджерів лікувальних закладів, проводять науково-дослідницьку роботу з проблем медсестринства, здійснюють фахову педагогічну діяльність у вищих медичних навчальних закладах. Безперечно, процес реформування медичної освіти в Україні позначився певними позитивними явищами: у суспільстві зламано усталені стереотипи про роль медсестри в комплексі лікувально-діагностичних, профілактичних, реабілітаційних та медико-соціаль­ них заходів, переосмислюється практична роль медсестри-лідера (магістра), іншого

виг­ляду набула колегіальна узгодженість роботи таких фахівців, змінилися стандарти їх професійної поведінки, обсяги і методи роботи тощо. Водночас реформи у цій сфері актуалізували низку проблем. Щоб їх вирішити в перспективі, маємо ретельніше вивчити світовий досвід підготовки фахівців у медичних коледжах й апробувати прогресивні форми роботи на практиці. У розвинених країнах права, обов’язки і професійні функції медичної сестри значно ширші, ніж ті, що передбачені вітчизняним законодавством. Там медсестра — не помічник лікаря, а його партнер. Взагалі, я поділяю доволі слушну думку моїх колег про те, що медична реформа в Україні мала б початися саме зі змін в організації праці медсестер. Адже первинна допомога, власне, починається саме із медсест­р и — вона не лише надає першу допомогу хворому, проводить маніпуляції та процедури, цілодобово чергує біля пацієнта, а й подекуди, особ­ ливо в сільській місцевості, заміняє лікаря. Ми постійно говоримо про наближення медичної допомоги до населення, про її доступність та якість — хто, як не медична сестра, є найближчою до хворого?!

НАСТУПНА ТЕМА Шановні читачі! Відкриваючи «Дискусійний клуб», ми ставили за мету дати кожному лікарю можливість висловитися з приводу наболілого. Тема нашого наступного обговорення:

«Нові умови акредитації: як відійти від формалізму?» Чекаємо ваших листів на адресу: 04211, м. Київ, а/с 138, редакція газети «Ваше здоров’я» або на e-mail: vz@vz.kiev.ua

УВАГА! КОНКУРС: «НАДІЙНИЙ ПАРТНЕР ЛІКАРЯ» АНКЕТА УЧАСНИКА ПІБ

Місце роботи та посада:

Я Стаж роботи: Контактний тел.: Поштова адреса:

кось Асоціація медичних сестер США проводила опитування пацієнтів на тему: «Від кого залежить успіх лікування?» Пропонувалося обрати одну із трьох запропонованих осіб: лікаря, медсестри, провізора. Так от: 64% обрали… медсестру, а 28% — тандем цих фахівців. Отже, роль медичної сестри, що проводить біля хворого найбільше часу і, до того ж, несе відповідальність за його здоров’я та життя вночі, неможливо переоцінити. Але, на

жаль, чути заслужені слова подяки надійному партнеру лікаря доводиться нечасто. Тому редакція газети «Ваше здоров’я» та туристична компанія «Селена-тур» вирішили виправити цю несправедливість і пропонують усім медичним сестрам взяти участь у конкурсі «Надійний партнер лікаря»! Надсилайте на адресу редакції своє фото на робочому місці та кілька речень про те, за що ви любите свою роботу, й отримуйте шанс провести День медика в цікавій подо-

рожі Україною. На вас чекають старовинне містечко Кам’янець-Подільський, Хотинська фортеця та стародавня столиця Поділля, де й досі відбуваються дива, — Бакота. Ім’я переможця буде оголошено в № 2526 від 10 червня 2016 року. Чекаємо ваших листів до 6 червня 2016 року на поштову адресу: 04211, м.Київ, а/с 138, або на e-mail: vz@vz.kev.ua. Не забудьте заповнити та вкласти анкету.

ООО «ТК «Селена-тур», 04050, г. Киев, ул.Мельникова, 12, оф. 63, тел./факс: +38 (044) 581-56-28, 227-33-88, +38 (099) 222-77-04

WWW.SELENA-TOUR.COM.UA

10

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

15 квітня 2016 року

МЕДИЦИНА ГРОМАД: СПОЧАТКУ РОБИМО, ПОТІМ ДУМАЄМО?

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

ЧИ ПІД СИЛУ ОБ’ЄДНАНИМ ГРОМАДАМ «СВОЯ» МЕДИЦИНА?

На зміну ейфорії з приводу отримання громадами медичних субвенцій прийшла перевірка на практиці: чи можуть вони «потягнути» на собі медицину? Так, можуть. На дно. Перша ластівка децентралізації в охороні здоров’я не принесла жаданої «весни». Новостворені об’єднані територіальні громади, які отримали кошти на «власну» медицину, опинилися на роздоріжжі нових можливостей, завдань та відповідальності. Як розпорядитися свободою, коли не скинуто законодавчих пут? Чи можна створити «медичний рай» на окремо взятому острові? І коли чекати на синхронізацію неузгоджених реформ, котрі поки що перетворюють сподівання на розчарування?

Андрій ОЛІЙНИК, завідувач відділу правової роботи та соціального захисту Львівської обласної організації профспілки працівників охорони здоров’я України, старший викладач кафедри організації і управління охороною здоров’я ЛНМУ ім. Данила Галицького

Савелій ВАРШАВСЬКИЙ, завідувач Мринської лікарської амбулаторії загальної практики-сімейної медицини Носівського району Чернігівської області, лікар вищої кваліфікаційної категорії

Рух по «сліпій» траєкторії Наше село готується до входження в об’єднану територіальну громаду (у складі 10 сіл району). Тож передусім я поцікавився в представників влади, що буде з медициною, як виглядатиме «мінісистема» охорони здоров’я на території громади і яка доля тих медичних закладів та медиків, котрі працюють нині. З’ясувалося — ніхто нічого не знає. Жоден з агітуючих за громади не надав чітких розрахунків щодо утримання поки що державних медичних установ. Але громаду створюють повним ходом, документи вже готові до затвердження. Решта — потім! І ця «решта» стосується не тільки сфери охорони здоров’я, а й питань охорони громадського порядку, інших життєво важливих проблем. Спробував звернутися за поясненням до чиновника обласного рівня, що приїхав до нас як консультант зі створення громад. На жаль, він також не зміг пояснити, як будемо жити далі, який алгоритм перетворень, на що очікувати. Тож рухаємося за вказівкою згори наосліп. Куди? Навіть люди, котрі відповідають за створення громад і безпосередньо зай­маються цим питанням, не володіють ситуацією! До всього маємо прикрий досвід уже створеної в районі громади: медичну субвенцію вони отримали, але не знають, куди її «приткнути». Спочатку зраділи, одержавши «на руки» гроші, котрих раніше не бачили (як і не знали, куди вони розподіляються). Потім порахували: це відкладемо на заробітну плату, це — на комунальні пос­л уги тощо. Зрештою залишилося стільки ж, як і без субвенції, тобто мізер. На нього «свою» медицину не можна навіть утримати, не те що розбудувати чи поліпшити.

Казка про Буратіно Невже не зрозуміло, що від перекладання копійки з однієї кишені (центрального бюджету) до іншої (бюджет громади) вона

не перетвориться на гривню? Усе це — казки для Буратіно, якому пропонували посадити на полі чудес три монети й чекати щедрого врожаю. Так і з громадами — дива не станеться, адже охорона здоров’я залишиться із тим, скільки отримувала й раніше. Як не було в сільських амбулаторіях медикаментів, запчастин для автотранспорту, пального, коштів на ремонт приміщень, так і не буде. Об’єднання злидарів не зробить їх заможними. Просто на місцях багато кому хочеться стати великими керівниками, мати при собі казну й розпоряджатися нею. А на що її вистачить — то вже інше питання, яке хвилює хіба що пересічних громадян. Ще є надії, що «щедрою рікою» поллється прибуток від місцевих підприємств? Це обіцянки тих реформаторів, які ніколи не були в наших «багатих» селах, де люди не мають роботи. Чи вони окремо, чи об’єднані в громади — звідки податки? Підприємств, які б дійсно збагатили місцевий бюджет, у сільській місцевості майже немає. А прибуткові завчасно перевели в центральне підпорядкування, тож вони сплачують податки не до місцевого, а до центрального бюджету. Наприклад, у нашому селі розміщене друге за потужністю в Україні сховище природного газу, де працюють приблизно 300 осіб, але це дочірнє підприємст­в о «Київтрансгазу», тому всі податки йдуть на Київ (на місці залишається хіба що екологічний збір та кошти за оренду землі, але це невеликі гроші). Це саме стосується й таких відомих підприємств на території нашої області, як Корюківська шпалерна та Прилуцька тютюнова фабрики. Навіть бюджетників, котрі працювали б на території громад і «збагачували» їх бюджет, практично немає. Наприк­лад, у трьох селах нашої дільниці закрили навіть поштові відділення, немає ані школи, ані дитячого садочка, ані будинку культури, працюють самі медики — у деяких селах це фельдшер і санітарка на півставки.

Із чим залишимося? Розділення мережі лікувальних закладів району внаслідок утворення кількох громад на його території спричинить низку проблем в організації надання медичної допомоги населенню. Наприклад, у нашому селі свого часу була дільнична лікарня. Після її розформування залишилися сімейна амбулаторія та паліативне відділення ЦРЛ. Коли утвориться ще й Носівська громада, на території якої розташована ЦРЛ, остання не буде утримувати в нашій громаді це відділення! Так само в нашій амбулаторії працюють стоматологи, підпорядковані закладу вторинного рівня надання медичної допомоги, тобто ЦРЛ. До речі, як і лабораторна служба. Коли громади територіально «поділять» заклади охорони здоров’я, ми залишимося без паліативного відділення, стоматологічної допомоги й лабораторних послуг.

Складним є й питання управління медициною окремих громад. Кожній з них потрібен завідувач, бухгалтер тощо. Але де взяти такі кадри, які б досконало володіли нормативною базою галузі, наказами, штатними питаннями, нормативами навантажень тощо? До речі, таких нормативів для громад не розроблено! Тож навіть ідеальний керівник не знатиме, що і як робити правильно. Виходить, кожна громада «ліпитиме» свою медицину, як зможе. Або — як схоче. Адже в процесі утворення громад з наданням їм «влади» щодо медицини спрацьовуватиме і людський фактор: великою спокусою стане можливість створювати на місцях посади під «кума, брата, свата», а ставки «незручних» чи «дуже розумних» працівників скорочувати. Розрахунок штатів, нормативів навантаження, окладів має бути однаковим у всіх громадах. Їх можна залишити в нинішньому вигляді як перевірені часом. Контроль за цими нормами необхідно здійснювати по вертикалі, аби пов’язані із цим проблеми вирішували не громади, а держава, зокрема профільне Міністерство. Неспроможність громад утримувати зак­ лади охорони здоров’я призведе до їх скорочення (уже без жодних вказівок згори, так би мовити, велінням обставин, просто іншого виходу не буде). Яскравий приклад — «покращення» медицини в уже створеній сусідній громаді нашого району. Їй начебто пощастило прийняти на баланс дільничну лікарню, котру свого часу вдалося вберегти від закриття. Коли в районі закрили потужніші лікарні (наприклад, у нашому селі, де працювали 3 лікарі з вищою категорією, 2 терапевти і педіатр, тобто були навіть дитячі ліжка), там, як-то кажуть, усіма правдами й неправдами відстояли невелику лікарню. А от новостворена громада не знайшла можливості її утримувати й відмовилася від того, за що боролася, бо зрозуміла: немає в неї на це необхідних коштів. Наслідком такого «прозріння» стане закриття дільничної лікарні вже з 1 липня цього року — через півроку «успішної» діяльності громади. Максимум, що вони дозволять собі залишити — лікарську амбулаторію, у гіршому випадку — ФАП. Чого й варто було очікувати. А що буде, коли обсяги медичної субвенції й надалі скорочуватимуться, як цього року? До того ж, враховуйте чергове «обов’язкове» скорочення стаціонарних ліжок по країні (до 60 на 10 тис. населення, тоді як у нашій області середній показник — 110), тобто практично наполовину скоротиться стаціонарна допомога. Тож доступність медичної допомоги для сільського населення, особливо літнього віку, наближатиметься до нуля.

Щоб вижити На мою думку, єдиний варіант виживання медичної галузі — збереження наявної вер-

З

прийняттям Закону України від 05.02.2015 р. №157-VIII «Про добровільне об’єднання територіальних громад» в Україні розпочався новий етап децентралізації, реформи місцевого самоврядування та адміністративно-територіальної реформи водночас. До бюджетного та податкового законодавства також внесено зміни, спрямовані на забезпечення фінансової самостійності нових громад через закріплення відповідних повноважень, доходів і видатків. Сьогодні в Україні 800 територіальних громад шляхом укрупнення утворили 159 об’єднаних територіальних громад (ОТГ). Зокрема на Львівщині їх 15. Це лише перший етап реформи, а відтак процес об’єднання громад сіл, селищ і міст у самодостатні ОТГ триватиме й надалі. Одним з найбільших позитивів цього процесу називають прирівнювання об’єднаних громад до міст обласного значення. Іншою перевагою вважають надання ОТГ освітньої та медичної субвенції з державного бюджету, що дасть їм можливість самостійно приймати рішення стосовно фінансування освітніх і медичних зак ладів (у тих частинах, які їм необхідні). Чи насправді це матиме тільки позитивні результати і чи для

10

всіх без винятку об’єднаних громад — покаже час. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 89 Бюджетного кодексу України до видатків, що здійснюються з бюджетів міст обласного значення, районних бюджетів, а також бюджетів ОТГ належать видатки на охорону здоров’я. Зокрема на первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу (лікарні широкого профілю, спеціалізовані медико-санітарні частини, пологові будинки, поліклініки й амбулаторії, загальні стоматологічні поліклініки, а також дільничні лікарні, медичні амбулаторії, фельдшерсько-акушерські та фельдшерські пункти, центри ПМСД); на програми медико-санітарної освіти (міські та районні центри здоров’я й санітарно-освітні заходи) та інші державні програми медичної й санітарної допомоги (територіальні медичні об’єднання, центри медичної статистики, автопідприємства санітарного транспорту, інші програми і заходи). Законом «Про Державний бюджет України на 2016 рік» бюджети ОТГ, у яких 25 жовтня 2015 року відбулися перші місцеві вибори, для визначення взаємовідношень із державним бюджетом були враховані окремо: шляхом виділення їм прямих дотацій і субвенцій. Таким чином, з 1 січня 2016 року ОТГ нарівні з районними бюджетами безпосередньо від держави отримали медичну субвенцію (і стали її розпорядниками) на первинну та вторинну медичну допомогу. Її розмір (як і для району) визначався згідно із встановленою формулою: з огляду на кількість населення на території ОТГ.

Своєю чергою, розподіл видатків на охорону здоров’я між районним бюджетом та бюджетом ОТГ обумовив потребу в організаційно-структурному розмежуванні — шляхом передачі до ОТГ закладів охорони здоров’я (підрозділів), які надавали медичну допомогу мешканцям відповідних населених пунктів. У зв’язку із цим на практиці виникло чимало проблем, насамперед організаційних, вирішити які можна, лише досягнувши компромісу між усіма зацікавленими сторонами: ОТГ, районною радою, центральною районною лікарнею тощо. Це стосується і питань передачі амбулаторій та ФАПів, і працевлаштування співробітників, й організації медичного обслуговування населення в цілому. Сільська, селищна чи міська рада ОТГ не може безпосередньо здійснювати господарську діяльність з медичної практики, оскільки є органом місцевого самоврядування, тобто належить до суб’єктів владних повноважень. Амбулаторії та ФАПи, що раніше обслуговували населення відповідних громад, як правило, були структурними підрозділами центральних районних лікарень. Відтак із розмежуванням бюджетних коштів в ОТГ виникла необхідність створити на базі переданого їй майна «свій» зак лад охорони здоров’я (амбулаторію чи центр ПМСД) як окрему юридичну особу. Відповідно новоутворена установа повинна отримати ліцензії на здійснення медичної практики, використання наркотичних засобів, що практично неможливо зробити в стислі терміни.

Зовсім інша ситуація, коли новій громаді передається амбулаторія чи лікарня, яка вже має статус юридичної особи. Адже в цьому випадку змінюється лише власник установи (ОТГ замість районної ради). Згадані ліцензії (якщо вони були), а також інші дозвільні документи залишаються чинними. Дія трудових договорів з працівниками також продовжується згідно з вимогами, передбаченими ч. 4 ст. 36 КЗпП України. Одним із каменів спотикання між районом і ОТГ стала необхідність врегульовувати міжбюджетні відносини з фінансування вторинної медичної допомоги мешканцям громади. З одного боку, видатки на «вторинку» були включені у сукупну медичну субвенцію ОТГ (без визначення конкретної частки на неї, тобто без розподілу коштів за видами медичної допомоги). З іншого — ОТГ, як правило, не в змозі надавати своїм мешканцям медичну допомогу вторинного рівня через відсутність відповідних закладів і спеціалістів. Хоча закон не забороняє новоутвореним громадам утримувати такі установи, однак з економічної точки зору це недоцільно, насамперед через недостатність матеріально-технічних, кадрових і фінансових ресурсів. У такому разі «виручає» тільки договір про міжбюджетні трансферти, у якому закріплюються основні принципи перерахування чи повернення коштів на вторинну допомогу. А будь-яка угода завжди ґрунтується на волі двох сторін, тобто вона має бути результатом домовленостей і компромісу між громадами ОТГ та району. На практиці ж це питання (щоб повною мірою задовольнити потреби і центральної районної лікарні, і медичного закладу ОТГ) вирішити не так уже й легко. Та все ж основною перешкодою на шляху розмежування повноважень між районом і ОТГ у сфері охорони здоров’я виявилася відсутність часу на «перебудову». Адже Державний бюджет на 2016 рік був прийнятий лише 25 грудня 2015 року, а його редакція, підписана Президентом України, стала доступною ще пізніше. Натомість, для того щоб ОТГ могли створити свої заклади охорони здоров’я (враховую-

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

тикалі: МОЗ України, обласні управління охорони здоров’я, ЦРЛ і центри ПМСД, лікарські амбулаторії, фельдшерські пункти, які фінансуються з центрального бюджету, куди громади відраховуватимуть кошти відповідно до чисельності населення. Інакше галузь спіткає крах. Доступність медичної допомоги опиниться під великим сумнівом, а медикам доведеться стати приватними підприємцями. Ідею збереження медичної вертикалі в державі підтримують і деякі чиновники найвищого рівня. Коли їм вдасться домогтися її втілення в нормативних документах, то це буде єдиним розумним виходом. Ніхто не виступає проти децентралізації влади, проти надання більшої самостійності в прийнятті рішень (а отже, і посиленні відповідальності за стан справ) на місцях, однак галузь охорони здоров’я — особливо чутлива до будьяких «перекроювань», й створювати в ній «удільні князівства» дуже небезпечно. Хоча, якщо говорити в цілому, не зрозуміло, у чому ж таки переваги новостворених громад порівняно з наявними районами. У тому, що замість одного керівника буде чотири? То й штати їх підлеглих також потрібно множити на чотири. Де ж тоді економія коштів на апараті чиновників? І чому на утримання ліжок та ставки лікарів у нас коштів немає, а на роздування армії клерків завжди знаходяться? Найпоширеніший аргумент «за», котрий я чув на сьогодні, — кошти відтепер належатимуть громадам. А яка різниця, якщо ці самі кошти (тільки б вони були) відправити не в чотири «точки», а в одну — у район? До того ж, на Чернігівщині райони невеликі, наприклад, у нашому проживає 30 тис. мешканців, а в деяких районах області — 12-15 тис. (це те саме, що й громади). Чи є сенс їх ділити? Хіба що з метою «розділяй і володарюй». Знаючи настрої мешканців навколишніх сіл, можу запевнити: вони також не сприймають ідеї створення об’єднаних громад, хоча й не рвуться «воювати» проти неї, оскільки втратили будь-який інтерес до всього, що діється навколо, і не бачать попереду світла. Більше того, переконані: відбувається зумисне нищення сільського населення, яке своїм існуванням заважає продавати землю, оскільки юридично є власником земельних угідь.

11

СИСТЕМА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

ПАЛІАТИВНА ДОПОМОГА — ДОСТУПНІСТЬ ПОЗА МЕЖАМИ ХОСПІСУ? Що краще — широка мережа потужних хоспісів чи досконала система амбулаторної паліативної допомоги? Коли так ставити питання, то взагалі можна залишитися без усього.

Лариса МАТЮХА, головний позаштатний спеціаліст МОЗ України зі спеціальності «Загальна практика-сімейна медицина», доктор медичних наук, професор

ВЗ Які форми надання паліативної допомоги переважають у світі?

— У розвинених країнах існують різні моделі такого виду послуг: від постійного спостереження хворого мультидисциплінарною бригадою паліа-

тивної допомоги до створення вдома у пацієнта всіх необхідних умов, які зазвичай є в стаціонарі. Наприклад, у Німеччині пріоритетний розвиток отримала амбулаторна паліативна допомога. В Італії ж та Іспанії вона надається переважно вдома, оскільки там сформувалося негативне сприйняття хоспісів — не в тому значенні, що там погано дбають про хворих, а тому, що залишають їх помирати поза рідними стінами, без підтримки й постійної уваги з боку родичів. У Фінляндії, Нідерландах, Данії популярні служби «стаціонар вдома», які є хорошою альтернативою госпіталізації. Франція віддає перевагу мобільним групам паліативної допомоги, що опікуються хворим і вдома, і в лікарні. Там функціонує 350 таких бригад (окрім 70 стаціо­нарів відповідного профілю). У Польщі нарівні зі «стаціонарами вдома» створено 220 центрів паліативного

догляду, в Угорщині їх понад 20, у Чехії — трохи більше 10. Такі центри надають повний комплекс паліативних послуг, обслуговуючи невиліковних хворих і в стаціонарних, і в домашніх умовах. Як бачимо, у цивілізованому світі паліативну допомогу максимально наближають до хворого, до його потреб і запитів. ВЗ В Україні ж більше говорять про необхідність створення хоспісів.

— Так, створювати хоспіси необхідно, адже розвиток паліативної допомоги в нашій країні не задовольняє реальні й, до того ж, увесь час зростаючі потреби. Так само стандарти паліативної допомоги в Україні не відповідають загальноєвропейським — це підтверджують і вітчизняні, і міжнародні експерти. Але відсутність достатньої кількості хоспісів — ще один важливий аргумент на користь організації догляду за паліа-

тивними пацієнтами вдома. До того ж, останнім часом в Україні скорочується кількість стаціонарних ліжок, і надалі цей процес поглиблюватиметься. Можна говорити про те, що розвиток амбулаторної паліативної допомоги — економічно «вигідний» державі, хоча головним аргументом згідно з різними опитуваннями є бажання приблизно 76% інкурабельних пацієнтів завершити своє життя у власному домі, серед своєї родини. Аби тільки в них був такий вибір. Врахуймо й те, що невиліковні захворювання сьогодні значно молодшають (це стосується і злоякісних новоутворень, і хронічних неінфекційних захворювань, тяжкої автоімунної патології, ВІЛ-інфекції/СНІДу та асоційованих із нею мультирезистентних форм туберкульозу). Особливий контингент, серед якого зростає потреба в паліативній допомозі, — діти. ВЗ Тоді постає питання, хто надаватиме паліативну допомогу таким хворим. Адже нині спеціально навчених кадрів недостатньо навіть у хоспісах.

— Усі медичні працівники повинні володіти основними принципами паліативного догляду й вміти застосовувати їх на практиці. Експерти ВООЗ наполег­л иво рекомендують усім країнам забезпечити відповідне навчання медиків на до- та післядипломному рівнях. До речі, паліативна допомога (ПД) як навчальна дисцип­ ліна є обов’язковою для вивчення на додипломному рівні у Великій Британії, Австралії, Канаді, а віднедавна і в Німеччині. У більшості ж країн ця тема введена в навчальні програми споріднених медичних дисциплін (онкології, анестезіології, невроло-

ТОЧКИ ЗОРУ Андрій ПАЛАМАРЧУК, Голова Тернопільського осередку ВГО «Ліга сприяння розвитку паліативної та хоспісної допомоги»

У

системі охорони здоров’я США, Республіки Польщі, досвід яких мені пощастило вивчати, надання паліативної та хоспісної допомоги забезпечує базовий хоспіс, котрий не тільки надає стаціонарну допомогу, а й проводить організаційно-методичну роботу, коригує всі напрями діяльності у цій сфері. Виїзна служба є структурною одиницею хоспісу, що обслуговує важкохворих у межах певної території. Законодавство України щодо паліативної та хоспісної допомоги, яке ще перебуває на етапі обговорення, також передбачає створення відповідних мобільних бригад у структурі хоспісів та центрів ПМСД. Це дасть змогу наблизити надання цього виду допомоги до населення, особливо сільських мешканців. Тому, на мій погляд, маємо розвивати паліативну та хоспісну допомогу саме в такому руслі.

12

На жаль, нині первинка до цього не готова. По-перше, не у всіх медпрацівників є належні знання (тут велике поле діяльності і для департаментів охорони здоров’я, і для навчальних закладів). По-друге, новостворені центри ПМСД не мають ліцензій на обіг наркотичних анальгетиків, тому коли хворі повертають залишки таких засобів, вони не можуть їх прийняти. Добре, що МОЗ України видав Наказ №494, який значно спростив облік цих препаратів, систему їх розподілу. Нова редакція наказу дає змогу отримати наркотичні анальгетики через первинну ланку, що важливо для пацієнтів або їх опікунів. Також лікарям надано право призначати ці ліки пацієнтам із хронічним больовим синдромом, у тому числі неонкологічного походження — без додаткового погодження та розгляду комісії (до того ж, на 15-денний курс лікування). Скасовано низку наказів регіональних департаментів охорони здоров’я про прикріплення медичних закладів до певної аптеки (за територіальним принципом). Однак доступність цих ліків для хворих досі лишається проблемою. Мабуть, спрацьовують стереотипи: медичні працівники чомусь бояться призначати регламентовану наказом кількість наркотичних препаратів. Зрозуміло, що багато хворих не хочуть перебувати у хоспісах. Але є й інша категорія людей,

соціальне становище яких змушує вдатися до послуг саме цих закладів. Тому хоспіси, як і виїз­ні бригади у їх структурі, вкрай потрібні — це дасть змогу економити державні гроші, кошти родин пацієнтів, допомогти родичам професійно доглядати невиліковно хворого, надавати у їх розпорядження медичне обладнання, наприклад, протипролежневий матрац, ходунки та інші засоби. На мою думку, у рамках чинного законодавства мобільна бригада не може повноцінно функціонувати як окрема структурна одиниця. У структурі хоспісу вона має більше шансів на «життя». До речі, такі бригади можна буде створювати в межах госпітальних округів, передбачених реформами охорони здоров’я. Але щоб реалізувати ці ідеї, потрібні зміни в законодавстві. У 2012 році на громадське обговорення було винесено Наказ МОЗ «Про організацію діяльності та функціонування закладу охорони здоров’я особливого типу «Хоспіс», відділення/палати паліативної та хоспісної медицини та спеціалізованої мультидисциплінарної мобільної бригади паліативної допомоги «Хоспіс вдома» (оприлюднено на сайті МОЗ України 10.12.2010 р.), однак його не було затверджено. Щоправда, ця ідея реалізована в регіонах пілотного реформування.

Вважаю за доцільне відновити громадське обговорення вищевказаного наказу МОЗ і домогтися його затвердження — це стане керівництвом до дії у створенні закладів паліативної та хоспісної допомоги й регламентує діяльність виїзних бригад.

Василь КРАВЧЕНКО, головний лікар КЗ «Городищенське районне територіальне медичне об’єднання» Черкаської області

У

2010 році на базі однієї з дільничних лікарень району ми відкрили відділення відновного лікування та паліативної допомоги на 20 ліжок, 5 із яких — хоспісні. Розпочинали цей процес за відсутності нормативної бази. Звернулися з відповідним запитом до обласного управління охорони здоров’я, яке направило його в МОЗ. Звідти надійшла відповідь: немає нормативної бази — не може бути й відділення. Тож залишався єдиний вихід — створювати його у складі мережі терапевтичних ліжок. Однак ми пішли дещо іншим шляхом: отрима-

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

СИСТЕМА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

15 квітня 2016 року

гії тощо). Натомість питання з ПД містяться в навчальних програмах інтернатури, спеціалізації, підвищення кваліфікації на післядипломному рівні практично в усіх західних країнах. В Україні струнка система додипломної підготовки лікарів з ПД практично відсутня: у нормативних навчальних дисциплінах їй присвячені тільки окремі теми занять, деякі питання висвітлено у наскрізних програмах. Щодо післядипломного рівня, то єдина кафедра паліативної та хоспісної допомоги функціонує в НМАПО ім. П. Л. Шупика. ВЗ Чим сімейний лікар може зарадити інкурабельному пацієнту?

— На нього — уся надія! В Україні не вистачає хоспісів, функціонують лише кілька мультидисциплінарних мобільних паліативних бригад та служби опіки вдома Міжнародного благодійного фонду «Карітас України». Тож сімейні лікарі велінням долі опинилися найближче до паліативних пацієнтів, 90% яких помирають удома. Інше питання — як це відбувається. Коли сімейний лікар навчений основам ПД, коли він має умови для того, аби стати організатором і координатором спільної роботи різних спеціалістів та стаціонарних структур, тоді останні дні життя таких пацієнтів не стануть тортурами. Сімейний лікар повинен створити систему допомоги інкурабельному хворому, котра включає медичний, соціальний, психологічний і духовний компоненти. І основ­ною «командою» сімейного лікаря в наданні ПД удома передусім є родина пацієнта, медичні сестри, психологи, соціальні працівники, священики, волонтери. На практиці в ролі останніх зазвичай виступають сусіди, студенти, благодійні організації, школярі. Адже в Україні не вживали системних заходів щодо створення та підтримки волонтерської ініціативи в ПД, відсутні програми їх підготовки,

ли згоду трудового колективу на реорганізацію дільничної лікарні, пояснили важливість функціонування таких ліжок селищній раді, яка й прийняла відповідне рішення, затверджене згодом районною радою. Прикро, що започатковуючи таку необхідну справу, доводиться щось доводити, когось переконувати. Нині в районі паліативно-хоспісною допомогою (ПХД) охоплено близько 10% хворих відповідного профілю, тож, безумовно, потрібно збільшити кількість хоспісних ліжок. На мою думку, їх не варто зосереджувати в одному місці, скажімо, в районному центрі. Маємо наближувати цей вид допомоги до місця проживання хворих та їх родичів, які зможуть частіше їх відвідати, поспілкуватися, підтримати. Тобто доцільно створювати в районі невеликі відділення, розташовані за принципом дільничних лікарень, — на відстані 10-20 км. На жаль, їх відкриття є проблематичним не стільки через брак фінансування (часто в цьому допомагають благодійні організації, церква), скільки через відсутність належної нормативної бази. З 2010 року в цьому плані у вітчизняному законодавстві мало що змінилося. Останнім часом певний «рух» відбувається, але чітких визначень, формулювань немає. На законодавчому рівні не визначено ані штатного розпису хоспісу, котрий би відповідав його зав­данням, ані умов догляду за пацієнтами. Це дуже специфічні заклади, і вони мають свої

«

СУЧАСНІ ПРОГРАМИ ПІДГОТОВКИ МЕДИЧНИХ СЕСТЕР МАЮТЬ ПЕРЕДБАЧАТИ ТАКІ ВАЖЛИВІ ПИТАННЯ, ЯК КОНТРОЛЬ БОЛЮ ТА ІНШИХ ВИСНАЖЛИВИХ СИМПТОМІВ, ОБГОВОРЕННЯ ПРОБЛЕМ ІЗ ХВОРИМ ТА ЧЛЕНАМИ ЙОГО РОДИНИ, ВМІННЯ ПОВІДОМЛЯТИ «ПОГАНІ» НОВИНИ, ЗАСТОСУВАННЯ ДОПОМІЖНИХ МЕТОДІВ АЛЬТЕРНАТИВНОЇ МЕДИЦИНИ, ПСИХОЛОГІЧНІ ТА СОЦІАЛЬНІ АСПЕКТИ ДОПОМОГИ ТОЩО не проводиться системна робота з формування їх мотивації. Особлива ключова роль у цій команді належить медичній сестрі. Вона бере безпосередню участь у лікуванні пацієнта, навчанні членів родини, виявленні системних перешкод на шляху поліпшення надання допомоги, здійснює моніторинг стану пацієнта, відповідає за ведення медичної документації. Тому сучасні програми підготовки медичних сестер мають передбачати такі важливі питання, як контроль болю та інших виснажливих симптомів, обговорення проблем із хворим та членами його родини, вміння повідомляти «погані» новини, застосування допоміжних методів альтернативної медицини, психологічні та соціальні аспекти допомоги тощо. На жаль, поки ці питання вивчаються досить хаотично, не системно, із застосуванням різних підходів (у різних областях України). ВЗ Які проблеми нині найбільше заважають сімейним лікарям бути такими координаторами?

— Коли говорити про медичну складову їх діяльності, то слід зазначити проб­лему із доступністю знеболювальних засобів. Не всі заклади первинки мають ліцензію на обіг наркотичних засобів. Утім, Наказ МОЗ України від 07.08.2015 р. №494 (на виконання Пос­

специфічні нормативи. Навіть санітарно-гігієнічні вимоги, кількість обслуговуючого персоналу (передусім молодшого) відрізняються від таких у звичайних лікувальних закладах. До того ж, ці хворі потребують покращеного харчування. Відділення паліативної допомоги вкрай необхідні в районі. Останнім часом наш досвід з організації хоспісної допомоги переймають колеги з інших районів області — деякі з них уже створюють аналогічні відділення, але знову ж таки на базі колишніх дільничних лікарень (як терапевтичні ліжка). Без законодавчих змін на державному рівні система ефективно не запрацює.

Павло ЯВОРСЬКИЙ, проректор КВНЗ «Житомирський інститут медсестринства» з практичної роботи, доктор медичних наук

Н

а жаль, наша держава майже не звертає уваги на хворих з обмеженим прогнозом життя, які потребують догляду й адекватного знеболювання. Більшість таких пацієнтів залишена напризволяще. Щорічно кожен 5-й сільський мешканець помирає від онкологіч-

«

танови Уряду від 13.05.2013 р. №333) значно спростив їх облік та систему розподілу. Тепер сімейний лікар просто виписує рецепти на такі препарати, і родичі хворих можуть їх придбати в аптеці. Біда в тому, що не всі аптечні заклади їх продають: вони не хочуть «мороки» у вигляді забезпечення особливих умов зберігання, отримання спеціальної ліцензії тощо. І ніхто не може змусити до цього приватні аптеки, а комунальних закладів наразі обмаль. Наприклад, на Кіровоградщині свого часу не було жодної комунальної аптеки, де можна було б придбати наркотичні анальгетики за рецептом лікаря. Як бути в такому випадку хворим? Однак в обов’язки сімейного лікаря входить не лише організація домашнього стаціонару для паліативного хворого. Він також має спрямувати роботу соціального працівника, а спробуй-но його знайти в сільській місцевості! Для забезпечення повноцінної психологічної складової амбулаторної ПД партнером сімейного лікаря має стати психолог. Однак у штатах центрів ПМСД таких не передбачено (вони є тільки на вторинному рівні), хоча ми свого часу наполягали на введенні цієї посади. Нині, у зв’язку з проб­лемами учасників АТО, це питання ще більше актуалізувалося, однак… Тому виходимо із ситуації як можемо: організовуємо тренінги для сімейних

ного захворювання і, на превеликий жаль, — у страшних муках. Щороку в Україні близько 2 млн осіб потребують ПХД. Згідно з рекомендаціями ВООЗ та Комітету міністрів Ради Європи, ПД має стати одним з пріоритетних напрямів політики урядів у галузі охорони здоров’я в європейському регіоні. Це передбачає комплексний підхід до вирішення багатьох питань. Надзвичайно важливою складовою є підготовка кваліфікованих фахівців у цій сфері. Житомирський інститут медсестринства першим в Україні розпочав таку підготовку. Ще в 2008-2009 році було розроблено навчальну програму з паліативної та хоспісної медицини для медичних сестер. Проте, на жаль, досі не вирішене питання підготовки, спеціалізації та підвищення кваліфікації відповідних працівників для роботи у сфері ПД, відсутня спеціалізація за напрямком «Паліативна допомога». Потрібно сприяти розширенню організації навчального процесу для медичних і соціальних працівників, психологів і волонтерів, які на практиці забезпечуватимуть паліативний дог­ляд за хворим. Перший хоспіс в Україні також було відкрито на Житомирщині — у Коростені. Для цього нам довелося подолати безліч перепон. Нині, коли вже діє Наказ МОЗ України від 07.11.2011 р. №768 «Про затвердження табелів матеріально-технічного оснащення та примірних штатних нормативів закладу

лікарів, під час яких вони отримують певні знання з психології. Але доки в штаті центрів ПМСД не буде передбачено бодай однієї посади психолога, який виконуватиме роль консультанта сімейного лікаря, це питання ми не вирішимо. Позитивний приклад — організація роботи сімейного лікаря у Великій Британії. У разі потреби він телефонує до центру громадського здоров’я, який направляє патронажну сестру або психолога для надання допомоги паліативному хворому. ВЗ Фахівці стверджують, що лікарі, які працюють з такими хворими, також переживають стрес.

— Безумовно! До того ж, дефіцит професійних знань з надання ПД, навичок спілкування з інкурабельними хворими та їх оточенням, з психологічного самозахисту ще більше провокує такий стрес. На жаль, цього ніхто не враховує. У тому числі і в оплаті праці сімейних лікарів, які не отримують додаткових коштів за надання ПД (а це і пацієнти із ВІЛ-інфекцією/СНІДом, тяжкими формами туберкульозу тощо), хоча це дуже великий обсяг роботи, особлива відповідальність і значне психологічне навантаження. За статистикою, на обслуговуванні одного центру ПМСД перебуває близько 30 інкурабельних хворих. Навіть якщо на одного лікаря припадає один такий пацієнт, йому, як-то кажуть, цього буде з верхом. До речі, у ході міжнародних досліджень було доведено: застосування міждисциплінарного командного підходу є найефективнішою корекцією професійного стресу в галузі ПД. Тоді і цілі, і відповідальність спільні, підтримка взаємна, чітко розподілено завдання і водночас приймаються колегіальні рішення. Але поки що наш сімейний лікар про таке може лише мріяти. Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»

охорони здоров’я «Хоспіс», виїзної бригади з надання паліативної допомоги «Хоспіс вдома», паліативного відділення», існує можливість активізувати розвиток системи ПХД на рівні місцевих громад. Тож хочеться вірити, що ідея створення хоспісу в Житомирі знайде своє відображення у плані реформування медичної галузі області. Потрібно подбати і про створення дитячого хоспісу та цілісної системи паліативного лікування. Цю ідею знову ж таки неможливо реалізувати без підготовки висококваліфікованих кадрів для галузі та без вирішення ще однієї важливої проблеми — забезпечення доступності лікарських засобів для пацієнтів. Останнім часом у цьому напрямку зроблено важливі кроки на державному рівні: суттєво спрощено застосування наркотичних анальгетиків, що на практиці поліпшує доступність знеболювання для хворих із хронічним больовим синдромом, особливо в амбулаторних умовах. Але поки в Україні відсутня чітка національна політика щодо забезпечення адекватного доступу до наркотичних препаратів для пацієнтів, які їх потребують, що відповідає сучасним цивілізованим міжнародним підходам до організації системи ПХД, — десятки тисяч інкурабельних хворих не можуть отримати адекватного знеболювання і страждають від інтенсивного хронічного больового синдрому.

13

РЕПОРТАЖ ІЗ ГАРЯЧОЇ ТОЧКИ

ДО ТАКОГО В МЕДИЧНИХ ВИШАХ НЕ ГОТУЮТЬ Молодий дніпропетровський лікар-онколог Олександр Артеменко добровольцем пішов до лав ЗСУ ще в березні 2014 року, під час першого призову. Кілька місяців своєї річної служби провів в одній з найгарячіших точок АТО — на військовому аеродромі Краматорська. На передовій йому довелося побувати і хірургом, і анестезіологом, і терапевтом, і медбратом. «До такого в медакадемії не готують», — зізнається фахівець.

Олександр АРТЕМЕНКО, лікар-онколог консультативнодіагностичного відділення КЗ «Міська багатопрофільна клінічна лікарня №4» Дніпропетровської обласної ради»

Ніхто не вірив, що буде війна Коли почалася АТО, я працював лікарем-онкологом консультативно-діаг­ ностичного відділення міської багатопрофільної клінічної лікарні №4. Як тільки події на Сході України набули загрозливого характеру, пішов до військкомату і зголосився добровольцем. Мене мобілізували відразу, без питань — лікарі в армії завжди потрібні. Служити потрапив до медроти 25-ї повітряно-десантної бригади. Багато людей — рідні, друзі, колеги — і тоді, і зараз запитують, що спонукало мене вчинити саме так? Пояснюю: особистість кожної людини має багато складових — це риси характеру, професійні якості, внутрішні переконання, зрештою, виховання. Для мене піти захищати батьківщину було справою честі. До того ж, так сталося, що я — перший лікар у родині, а майже всі чоловіки в нашому роду до третього коліна — військові. Коли б не пішов до ЗСУ, а відсидівся вдома, на дивані, — як зміг би потім із цим жити? Узагалі вважаю, що поширений серед українців принцип «моя хата скраю» — це справжня національна проблема, з якою треба боротися. Адже якби не активні й свідомі громадяни, роль яких у перебігу подій важко переоцінити, — бійці добровольчих батальйонів, лікарі, волонтери, ми вже жили б під прапорами іншої країни… Спочатку нас відправили до пункту постійної дислокації бригади — у селище Гвардійське під Дніпропетровськом. Там протягом кількох тижнів тривала підготовка. Чесно кажучи, ніхто — ні бійці, ні медики, ні командири — насправді не вірив, що буде війна. Гадали, що заняття з тактичної медицини, тренування й стрільби на

14

На БТРі їздив разом з усіма

Медична рота

Найважче було витримати блокаду

Операція в польових умовах

полігоні — це так, про всяк випадок: ми просто поїдемо на збори та незабаром повернемося додому. Сподівалися, що політики якось домовляться. Але коли мені видали автомат і пістолет, а після прибуття до штабу АТО буквально через тиждень гелікоптером «закинули» до Краматорська, котрий нарівні зі Слов’янськом на той час був найгарячішою точкою на Сході (як згодом — Донецький аеропорт), стало не до жартів.

Найважче далася блокада Прибувши повітряним шляхом, ми зайняли військовий аеродром Краматорська, збудований ще за радянських часів. Місто й околиці на той момент були окуповані сепаратистами, тому незабаром мені довелося брати участь і в обороні власне летовища, і в подальшому штурмі міста. Усього до аерод­ рому потрапило четверо лікарів, ані фельдшерів, ані медсестер у нас не було, через що професійні обов’язки та функції змішалися — усі робили те, що наразі було потрібно. Особисто мені доводилося і в унітази хлорку сипати, аби запобігти поширенню кишкових захворювань, і займатися первинною хірургічною обробкою ран, і проводити нескладні оперативні втручання. Я багато працював у тандемі з нач­ медом 25-ї бригади Віктором Писанкою. Ми зайняли невеликий одноповерховий цегляний корпус на території аеродрому, який функціонував у режимі медпункту: до нас потрапляли як бійці з мінно-осколковими пораненнями легкого та середнього ступеня тяжкості, так і пацієнти із супутніми патологіями — вивихами, переломами, забоями, застудами, окопними пневмоніями, котрих теж було дуже багато. Адже війна тільки по телевізору — суцільний героїзм і «кіношний» порятунок життів після бою, а в реальності — це ще й безліч звичайних побутових проблем і хвороб. Умови роботи були ще ті, але ми раділи навіть дахові над головою в нашому імпровізованому «госпіталі» і тапчанам, на які можна було вкласти поранених, аби поставити крапельницю. Ситуація щодо забезпечення медикаментами та інструментарієм також була дуже складною. Від самого початку бракувало практично всього: антибіотиків, кровоспинних і знеболювальних препаратів (нам видавали лише буторфанолу тартрат — синтетичний аналог опіоїдного аналгетика). Перев’язувальний матеріал надсилали старий, що зберігався на складах ще з радянських часів, — пакети вже не можна було назвати стерильними. Працювали тільки завдяки волонтерам, які знаходили можливість діставати необхідні ліки. Найважчим періодом стала блокада аеродрому, коли ворог оточив його з усіх боків і більше місяця до нас не мали доступу ані наземний транспорт, ані вертольоти. Харчі та боєприпаси із семитисячної висоти скидали на парашутах вантажні літаки. Але найбільшою трагедією для нас, лікарів, була відсутність можливості медичної евакуації поранених. Адже яким би досвідченим фахівцем ти не був, без

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

РЕПОРТАЖ ІЗ ГАРЯЧОЇ ТОЧКИ

15 квітня 2016 року

відповідних умов складні маніпуляції й операції зробити просто неможливо. А про наші умови я вже згадував… Проте ми виходили з ситуації, як могли: кожному доводилося бути одночасно і терапевтом, і хірургом, і анестезіологом, не кажучи вже про навички середнього й молодшого медперсоналу. Часом сам собі дивувався: в екстремальних умовах згадував ті знання та вміння, котрі, як мені здавалося, після закінчення медакадемії назавжди втратив. Одного разу мені навіть довелося застосувати свою першу спеціалізацію — психіатрію, з якої я закінчував інтернатуру. Для купірування психоемоційних перевантажень і зривів у бійців часом вдавався до призначення нейролептиків й транквілізаторів. А в одного хлопця, котрий часто ніс нічні дозори, унаслідок емоційного перенап­руження й постійного недосипання взагалі почалися слухові галюцинації. Йому вчувалися то шум мотора, то тріск кущів, то чиясь розмова, і він за помилковою тривогою підіймав увесь гарнізон. Це ставало небезпечним, адже боєць був озброєний. Тоді, після розмови з його командирами, я надав йому професійну допомогу: призначив медикаментозне лікування, провів кілька психотерапевтичних бесід, і незабаром боєць повернувся до норми. Але все ж найбільше врізався в пам’ять епізод, коли мені довелося оперувати молодого хлопця. Під час ранкового бомбардування осколком 120-міліметрової міни йому поранило нижню щелепу. Витягувати осколки з м’яких тканин я вже, у принципі, звик, але ділянка обличчя-шия — надскладна: там велика кількість нервів, судин, м’язів, які залягають неглибоко, і їх дуже легко ненароком перетнути, порушити, що може значно погіршити стан потерпілого. Поранення бійця було, на перший погляд, не таким уже й страшним — осколок увійшов у нижню щелепу зверху вниз, вхідний отвір був відносно невеликий. Але ми запідозрили недобре: хлопець був дуже блідий, втратив багато крові. Коли щупом пройшли рановий канал, виявили досить великий осколок, що застряг у кістці. Тож перед втручанням, о п’ятій ранку, я дзвонив своєму колезі з Дніп­ ропетровська, завідувачу хірургічним Центром патології голови та шиї нашої лікарні, досвідченому щелепнолицевому хірургу Марку Комському й детально консультувався. У результаті ми практично в польових умовах провели пацієнту специфічну операцію: дістали осколок, прочистили кишеню, що утворилася під шкірою внаслідок поранення, зробили дренаж й акуратну репозицію, вкололи антибіо­ тики — і боєць одужав, ще й уникнув спотворення. Згадуючи ті важкі тижні, коли всі ми — і лікарі, й бійці — жили, як-то кажуть, на адреналіні, вважаю своїм обов’язком відзначити, що блокаду ми практично без втрат пережили й витримали в основному завдяки полковнику Сергію Кривонісу, котрий у критичних обставинах проявив себе не тільки вправним командиром, а й талановитим адміністратором. Зараз Сергій Григорович служить у Києві, обіймає посаду першого заступника командувача Сил спеціальних операцій ЗСУ. Для мене він — зразок професіонала військової справи, людина — легенда нашого часу.

У світовій тактичній медицині є таке поняття, як протоколи надання медичної допомоги, де все розписано по пунктах і діють чітко визначені правила. У нас їх немає в принципі. І хоча зараз в Україні з’явилися професіонали-активісти, готові перекласти ці протоколи українською мовою, максимально адаптувавши світові стандарти до наших реалій (хоча це теж дуже складно через бюрократизм вітчизняної системи), проте є й глобальніша проблема — гроші. Адже для втілення цих стандартів необхідна абсолютно інша матеріальна база. Тобто логістика тактичної медицини не працює в нашій країні з двох причин: не затверджена теорія і немає фінансів.

На Краматорському військовому аеродромі

Розумію тих, хто повертається на фронт

Повертаючись додому

Усе, чого нас навчали на військовій кафедрі, морально застаріло Мої обов’язки на фронті абсолютно не співпали з моїми очікуваннями та з тим уявленням, що сформувалося під час навчання на військовій кафедрі Дніпропетровської медичної академії. Як я розумію, нас готували за стандартами мало не Другої світової війни, і знання, завдяки яким ми отримали офіцерські звання на п’ятому курсі, абсолютно застаріли. Наприклад, за тими стандартами воєнний госпіталь має розташовуватися на відстані 10-15 км від лінії фронту, а я повинен бути в ньому лікарем у білому халаті, зі стерильним інструментом у руках, який надає пацієнтам високоспеціалізовану медичну допомогу. На практиці ж лінії фронту як такої не було, і я їздив на спецоперації разом з усіма — з автоматом, на БТРі, у бронежилеті. До речі, погони і нашивки з червоними хрестами ми в польових умовах знімали, бо і в офіцерів, і в лікарів снайпери сепаратистів намагаються поцілити в першу чергу. Є навіть воєнне прислів’я: один рядовий — це один рядовий, а один лікар — як мінімум, семеро. Щодо навчання в Гвардійському перед відправленням до зони АТО, то воно теж, чесно кажучи, дало небагато. Навпаки, частіше ми вчили штатних воєнних лікарів, котрі служили за контрактом. Узагалі, наскільки я зараз розумію, до війни армії в Україні не було — як з точки зору необхідних навичок і морально-патріотичного настрою, так і в плані матеріального забезпечення. Тому ми, перший «воєнний» призов, усьому вчилися ра-

зом, більше того — на практиці. Ну а щодо забезпечення бійців, скажу лише, що я всі 3,5 місяця перебування на Краматорському аеродромі проходив без каски, тому що залізний виріб зразка 1945 року ні від чого не захищає, а тільки сповзає на лоб і заважає працювати. А сучасну кевларову каску я отримав з рук відомого волонтера Тетяни Ричкової вже після закінчення блокади і повернення до штабу. Приблизно така сама ситуація і з бронежилетами. Через те що ми не були штатно забезпечені сучасними спецзасобами захисту, під Слов’янськом загинув лікар нашої медроти Андрій Литвиненко з Новомосковська. Він намагався врятувати бійця під перехресним вогнем, і сам отримав смертельне поранення. Якби на Андрієві був бронежилет високого класу захисту, а не застаріле вітчизняне спорядження, побратим лишився б живий, не осиротіли б дві його донечки… На мій погляд, найголовніше зараз у військовій медицині — це не те, що лікар може зробити своїми руками, не поява нових препаратів і технологій (ними можна швидко опанувати), головне — це дотримання етапів надання медичної допомоги та евакуації. Грубо кажучи, наша професійна логістика. Фельдшер, лікар повинні чітко знати й розуміти увесь алгоритм надання меддопомоги в різних ситуаціях (і зокрема — на полі бою): чи доцільно витрачати час на примітивні маніпуляції на місці, чи краще провести протишокову терапію, спинити кровотечу й відправити бійця далі по етапу — на військовому БТРі до обладнаного госпіталю, де йому гарантовано врятують життя.

Після участі в АТО і року служби в ЗСУ я став чітко розмежовувати для себе поняття «батьківщина» і «держава». І думаю, подібне ви почуєте не тільки від мене. Коли на передовій заходить мова про державу і діяльність її чиновницької «верхівки», то складається враження, що «нагорі» — одні невігласи та зрадники, бо ж інакше звідки беруться абсурдні накази й дії, що свідчать про абсолютну некомпетентність? З іншого боку, озирнувшись навколо, бачиш професіоналів на місцях — офіцерів, рядових, лікарів, — які, не шкодуючи себе, роб­лять усе можливе задля відновлення миру та нормального життя. І на певному етапі ти воюєш уже навіть не за країну, гімн і прапор, а винятково за людей, що поруч. Ці мої думки влучно ілюструє цитата Хемінгуея з роману «Прощавай, зброє!»: «Ті, хто б’ється на війні, — найкращі люди, і чим ближче до передової, тим більше чудових людей там зустрінеш; зате ті, хто затіває, розпалює і веде війну, — свині, які думають тільки про економічну конкуренцію й про те, що на цьому можна нажитися. Я вважаю: усіх, хто наживається на війні і хто сприяє її розпалюванню, слід розстріляти в перший же день військових дій довіреними представниками чесних громадян своєї країни, яких вони посилають битися». Війна — це робота по 20 годин на добу, в екстремальних умовах, на адреналіні. Але я прекрасно розумію тих, хто після демобілізації повертається на фронт знову й знову. Тому що те військове життя для багатьох хлопців сьогодні в рази простіше, зрозуміліше і чесніше, аніж цивільне. Для них там усе по-справжньому: життя чи смерть, зрада чи перемога, а тут, за якихось 200-300 км від передової, вирують зовсім інші пристрасті: їх однолітки переймаються новими гаджетами, кольором джинсів чи маркою авто. Щоб поєднати у свідомості вчорашніх бійців ці два світи, допомогти їм адаптуватися, потрібна допомога спеціалістів (психологів, психіатрів) — кажу це і як колишній АТОшник, і як фахівець. Причому, таку допомогу потрібно надавати в обов’язковому порядку. А ще бійцям, які повернулися з війни, дуже важливі розуміння та підтримка оточуючих: рідних, близьких, а то й просто випадкових людей. Ірина КАДЧЕНКО, спеціально для «ВЗ», м. Дніпропетровськ

15

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ Б У КО В И Н А

ХТО Ж ВІДПОВІДАЄ ЗА ОНКОПРОФОГЛЯД ЖІНОК? Проведення онкологічних профілактичних оглядів жінок зараз покладене на лікарів загальної практики-сімейної медицини. Щоправда, це передбачено на папері — відповідними документами, виданими МОЗ України, а от процедури втілення їх у життя ще не розроблено. Адже первинна медична мережа реформована, а вторинна — ні. До того ж, готують сімейних лікарів шляхом перепрофілювання, а швидко зробити з них спеціалістів широкого профілю доволі складно.

Лівія НИКИФОР, доцент кафедри сімейної медицини Буковинського державного медичного університету

О

рганізація та проведення онкопрофоглядів жіночого населення є частиною функціональних обов’язків сімейних лікарів. Більше того, згідно з клінічним протоком «Дисплазія шийки матки. Рак шийки матки», затверд­ женим Наказом МОЗ України від 02.04.2014 р. №236, лікарі загальної практики-сімейної медицини повинні не тільки організовувати раннє виявлення безсимптомного раку, заохочувати жінок до участі у скринінгових дослідженнях, а й сприяти виконанню ними всіх рекомендацій спеціалістів під час протипухлинного лікування та забезпечувати належну паліативну допомогу.

Старе зламали, нового не побудували На перехідному етапі, коли реформована відповідно до світових стандартів первинна мережа функціонує нарівні з вторинною, структурованою ще за радянськими нормативами, проведення онкопрофоглядів у містах здійснюється переважно у закладах вторинного рівня надання меддопомоги: жіночих консультаціях і оглядових кабінетах поліклінік. За цих умов проведення онкопрофогляду лікарями загальної практики-сімейної медицини в містах, образно кажучи, неконкурентоспроможне. У сільській місцевості, де значну частину проф­оглядів жіночого населення традиційно здійснювали переважно акушерки, є можливість для покращення вторинної профілактики раку шийки матки. Для цього сімейні лікарі повинні оволодіти відповідними навичками. Проте сподіватися, що при нереформованій вторинній мережі такий лікар відійде від звичної схеми і почне сам проводити онкопрофогляди, не варто. Бо, як правило, у тій самій амбулаторії сидять і акушерка, і гінеколог, який виїхав на закріплену дільницю. У деяких регіонах, де відсутні консультативні центри, акушерки та акушери-гінекологи, котрі належать до поліклініки ЦРЛ чи жіночої консультації, фактично працюють в амбулаторіях і виконують там зав­дання медиків як первинного, так і вторинного рівня. Відповідно, жінка воліє

16

йти до вузького спеціаліста, бо вважає, що сімейний лікар не має достатньо досвіду. Ще одна проблема — неякісне виконання цитологічних мазків. Найкраще, коли аналіз робиться в районній лікарні, де є спеціаліст-цитолог і лабораторія. Аналізи, взяті в амбулаторії, часто два-три дні чекають відправлення до жіночої консультації, а там — своєї черги. Навряд чи можна сподіватися на високу якість такого дослідження. Звісно, нашій медицині необхідне реформування. Проте, гадаю, не варто навідріз відмовлятися від набутого. Маю на увазі організовані профогляди на підприємствах і в держустановах. Зараз їх обов’язково проходять лише медики, педагоги, працівники галузі харчування. А колись вони охоплювали всі без винятку прошарки населення. Так, тоді були організаційні недоліки, але лікарі виїздили в села, в усіх жінок брали матеріал для цитологічного дослідження, за потреби — на біопсію і навіть проводили електрокоагуляцію шийки матки портативними апаратами. Тобто навіть у тих умовах це був дуже спеціалізований підхід. На жаль, це вже втрачено, а от нового, на що маємо перейти, ще немає.

Долаємо психологічний бар’єр Сьогодні сімейних лікарів потрібно вчити проводити онкопрофогляди жінок на базах стажування. Але, як правило, їх керівники не вважають

«

цей напрямок пріоритетним. У випадках, коли підготовка сімейних лікарів здійснюється на курсах спеціалізації, фахівці, які ще вчора працювали на педіатричних та терапевтичних дільницях, продовжують вважати, що проведення онкопрофоглядів жінок залишається в компетенції акушерок та гінекологів. Зламати такі стереотипи вдається не завжди. Аби підвищити якість проходження студентами, лікарями-інтернами загальної практикисімейної медицини практики та медиками — післядипломної перепідготовки, у 2012-2013 роках на базі амбулаторій загальної практикисімейної медицини створено Навчально-практичні центри первинної медико-санітарної допомоги Буковинського державного медичного університету. Однією з основних функцій таких центрів є відпрацювання практичних навичок обстеження пацієнтів та алгоритмів надання первинної медико-санітарної допомоги на селі. Навчально-практичні центри ПМСД оснащені типовим обладнанням, що дає змогу виконувати достатню кількість онкопрофоглядів під час майстер-класів. Майстер-класи проводимо паралельно з оглядами, наприклад, дитячого населення або з майстер-класами з офтальмології, отоларингології тощо. При цьому жінок завчасно попереджаємо про можливість проходження

АБИ ПОЛЕГШИТИ ПЕРЕКВАЛІФІКАЦІЮ СІМЕЙНИХ ЛІКАРІВ, НЕОБХІДНО, НА МОЮ ДУМКУ, СТВОРИТИ КОМІСІЮ ПРИ МІНІСТЕРСТВІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я, ЯКА З УСЬОГО РІЗНОМАНІТТЯ НАЯВНИХ НА СЬОГОДНІ ДОКУМЕНТІВ ЗРОБИЛА Б ОДИН, У ЯКОМУ МІСТИЛИСЯ Б РЕКОМЕНДАЦІЇ З НОЗОЛОГІЙ І КЛІНІЧНИЙ МАРШРУТ ПАЦІЄНТІВ

«

онкопрофогляду та консультування у профільного спеціаліста медуніверситету. До навчання залучаємо невеликі групи слухачів. Як показує досвід, для достатнього оволодіння навичками проведення оглядів із взяттям матеріалу для цитологічного та бактеріоскопічного дослідження, проби Шіллера та проби з оцтовою кислотою достатньо одноденного майстер-класу, оскільки проблема часто полягає в неможливості здолати сімейними лікарями так званого психологічного бар’єра.

Для навчання — окрема збірка клінічних протоколів Для сімейних лікарів ми підготували методичні матеріали, зокрема перелік документів стандартизації. Для акушерів-гінекологів таких документів наразі є 60, кожен з яких — обсягом 50-200 сторінок. Але ж окрім гінекології сімейні лікарі мають ще клінічні протоколи з педіатрії, кардіології, нефрології, невідкладних станів, отоларингології тощо. Ці документи стандартизації від початку були розраховані на вузьких спеціалістів, тобто дуже детальні й об’ємні. Тому, аби полегшити перекваліфікацію сімейних лікарів, необхідно, на мою думку, створити комісію при Міністерстві охорони здоров’я, яка з усього різноманіття наявних на сьогодні документів зробила б один, у якому містилися б рекомендації з нозологій і клінічний маршрут пацієнтів. А вже потім спеціалісти області повинні адаптувати таку збірку до своєї території. Однак це стане можливим лише після створення клінічних протоколів по всіх нозологіях. По суті, необхідно розробити національні підручники для сімейних лікарів за різними напрямками, так, як це зроблено в країнах Європи, де сімейна медицина почала формуватися понад 50 років тому. Тобто має бути не 10 підручників — для кожного вишу свій, а один — національний.

Зворотний зв’язок з приватними гінекологами Сьогодні в кожному великому місті і навіть райцентрі є приватні гінекологічні кабінети, до яких звертається чимало жінок. І це дуже добре, адже у таких клініках огляд жінки обов’язково супроводжується взяттям мазків на мікрофлору та цитологічне дослідження, а також виконується кольпоскопія. Але інформація про здоров’я жінок, які пройшли онкопрофогляди в приватних клініках, не потрапляє до сімейних лікарів, тобто немає зворотного зв’язку. Тому на рівні будь-якої територіальної одиниці необхідно відпрацювати механізм взаємодії та передачі такої інформації до єдиної бази даних сімейних лікарів. Тоді більше жінок можна буде вчасно оглянути й пролікувати. Проблема смертності жінок працездатного віку від раку шийки матки дуже актуальна. І найбільше в цьому питанні болить те, що завдяки якісній системі проведення онкопрофоглядів у 80% випадків йому можна запобігти на етапі передпухлинних станів. Ольга РУСНАК, спеціально для «ВЗ», м. Чернівці

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ ІМ. П. Л. ШУПИКА

ОГОЛОШУЄ КОНКУРС НА ЗАМІЩЕННЯ ТАКИХ ПОСАД: завідувачів кафедр: дитячої неврології та медико-соціальної реабілітації (1 посада на 1 ст.), паліативної та хоспісної медицини (1 посада на 1 ст.); професора кафедри неонатології (1 посада на 0,25 ст.); доцента кафедри акушерства, гінекології та репродуктології (1 посада на 0,5 ст.);

асистентів кафедр: неврології і рефлексотерапії (1 посада на 1 ст.), дитячої анестезіології та інтенсивної терапії (1 посада на 0,5 ст.), філософії (1 посада на 0,25 ст.); старшого викладача кафедри управління охороною здоров’я (1 посада на 1 ст.);

молодшого наукового співробітника Центральної науково-дослідної лабораторії (1 посада на 1 ст.). АДРЕСА АКАДЕМІЇ: 04112, м. Київ, вул. Дорогожицька, 9 ПРИЙОМ ДОКУМЕНТІВ — 30 днів з дня опублікування оголошення

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ

15 квітня 2016 року

Х АРКІВЩИНА

ВИЛІКУВАТИ ЕПІЛЕПСІЮ ДОПОМОЖЕ ІМПЛАНТАТ В Україні проведено дві перші операції з приводу резистентних форм епілепсії. Їх виконала бригада харківських лікарів під контролем відомого італійського хірурга, керівника нейрохірургіч­­ної клініки університету в Турині Алехандро Дукатті. Нова методика хірургічного лікування епілепсії називається VNS-терапією.

Д Олександр ДУХОВСЬКИЙ, головний дитячий нейрохірург МОЗ України, керівник Центру дитячої нейрохірургії Харківської міської клінічної лікарні швидкої та невідкладної медичної допомоги ім. проф. О. І. Мєщанінова

осі українські нейрохірурги використовували два різновиди методу лікування резистентних форм епілепсії — темпоральну (операції на скроневій частці) й екстратемпоральну (при локалізації вогнищ епілепсії поза скроневою часткою) лобектомію. Головне завдання таких операцій — видалення патологічно функціонуючих ділянок кори півкуль великого мозку. Новий метод — VNS-терапія — набагато безпечніший і легше переноситься хворими. Блукаючий нерв контролює функціонування всіх внутрішніх органів, передаючи до них сигнали від головного мозку. Учені припустили: якщо він приймає сигнали практично від усіх ділянок мозку, то, відповідно, по ньому можна пустити й зворотний сигнал. Тобто в пацієнтів з множинними вогнищами епілепсії сигнал від

імплантованого стимулятора йде до мозку й перериває напад. Стимулятор підшивається під шкіру, зазвичай у пахвовій ямці. Потім за допомогою спеціального провідника електрод виводиться на шию, де між сонною артерією і яремною веною лежить блукаючий нерв. За два тижні після операції, коли знято шви й загоїлися післяопераційні рани, починається налаштування приладу. Цю складну процедуру може проводити не лише нейрохірург, а й спеціально навчений невролог, котрий знає, скільки нападів відбувається в пацієнта та як вони перебігають. На підставі лікарського спостереження включається дозована стимуляція нервів, що триватиме увесь час дії приладу — від 4 до 10 років. Потім імплантацію слід повторювати. Фахівці відзначають: за допомогою імплантації стимулятора блукаючого нерва вилікувати вдаєть-

ся не всіх хворих на епілепсію — успіху досягають у 70% пацієнтів. Але це вважається дуже гарним показником. Проблема в іншому — у високій вартості стимулятора (15-17 тис. дол.). В Україні цей пристрій не виготовляють. До того ж, він працює на батареї, яка служить від 4 до 10 років, саме її й потрібно міняти хірургічним шляхом. Про ефективність проведених у Харкові операцій можна буде говорити тільки через три місяці. Наш італійський колега Алехандро Дукатті розповів, що в клініці, де він працює, при первинній діагностиці епілепсії спочатку застосовується монотерапія. Якщо ж вона неефективна, призначають два протиепілептичні препарати або вдаються до політерапії. У 65% випадків вдається припинити напади. І тільки у тих хворих, у яких медикаментозна терапія виявляється неефективною, застосовують VNS-терапію як останній шанс на вилікування. Саме ним вдалося скористатися двом тяжкохворим дітям з України — 10-річному харків’янину і 5-річній полтавчанці. Їх батьки змогли зібрати кош­ти на придбання приладів. Допомог­л и маленьким пацієнтам харківські благодійники та міська влада. А саму операцію хірурги провели безкоштовно. Раніше такі втручання в Україні були неможливі, оскільки тільки в травні 2015 року стимулятори блукаючого нерва пройшли реєстрацію на території нашої країни. До того ж, не всі спеціалізовані установи мають право здійснювати подібні оперативні втручання — потрібний відповідний сертифікат. Центр дитячої нейрохірургії в Харкові його отримав. Тепер харківські фахівці ще й здобули право проводити відповідні майстер-класи для хірургів з інших областей. Ольга ФАЛЬКО, спеціально для «ВЗ», м. Харків

17

НОВІТНІ ТЕХНОЛОГІЇ

НОВА ЧАРІВНА ПАЛИЧКА ДЛЯ НЕРОЗУМНОГО ЛЮДСТВА Словосполучення «системна токсикологія» я вперше почула в стінах грандіозного науково-дослідного центру Cube. Цю alma mater усіх можливих навколомедичних наук побудувала, як не дивно, компанія Philip Morris International. Мета — довести здатність інноваційної продукції зменшити ризик виникнення захворювань, котрі провокує паління. І задля цього три сотні видатних всесвітньо відомих дослідників уже кілька років поспіль вивчають, що ж саме відбувається з організмом людини після першої «смачної» затяжки?

Мануель ПЕЙТШ, професор, засновник системної токсикології, генеральний директор з науково-дослідної роботи Philip Morris International

ВЗ Мануелю, ви «батько» нової науки — системної токсикології. Але я не маю жодного уявлення, чим же це ноу-хау відрізняється від звичної нам токсикології?

— Насправді, це не дивно, адже системній токсикології як науці всього кілька років. Це поєднання класичної токсикології з кількісним аналізом великих мереж молекулярних і функціональних змін, що відбуваються на різних рівнях біологічної організації. Ми, на жаль, звикли ділити нероздільне — людський організм — на окремі органи та тканини… і досліджувати їх відокремлено. Це неправильно, адже людина — складна дивовижна система, що потребує єдиного підходу. Суспільство вимагає ретельного вивчення потенційних ризиків для здоров’я, пов’язаних із впливом хімічних речовин, котрі супроводжують нас у повсякденному житті. Це обумовлює збільшення пот­реби в більш точних і прогностично значущих методиках оцінки ризиків. Саме системна токсикологія пропонує сучасні стратегії для отримання та поглиблення таких знань шляхом об’єднання передових аналітичних і автоматизованих засобів. Крім того, системна токсикологія є засобом ідентифікації та застосування біомаркерів у процесі вдосконалення оцінки безпечності тих чи інших факторів. Тобто ми створили науку, здатну пояснити всім відомі механізми токсикологічного впливу будь-яких згубних чинників: від клітинного стресу до некрозу. Наприклад, усі ми чули, що продукти горіння тютюну несприятливо діють на серцево-судинну або бронхолегеневу систему, але від-

18

Будівля наукового центру у чарівному містечку Невшатель (Швейцарія)

Одна з численних дослідницьких лабораторій у Cube

Під час виконання важливих експериментів

носно того, що саме відбувається на клітинному рівні, досі існують лише припущення. За допомогою методів системної токсикології вимірюються кількісні системно поширені молекулярні зміни в контексті негативного впливу, а також розшифровується причинно-наслідковий ланцюжок молекулярних подій, що пов’язують зовнішні впливи з несприятливими наслідками. Після цього ми будуємо математичні моделі, які описують ці процеси в кількісному вираженні. ВЗ На чому ґрунтувалися токсикологічні дослідження ризику раніше?

— Протягом десятиліть визначення токсикологічної небезпеки в контексті нормативно-правової оцінки ризику більшою мірою залежало від експериментів на тваринах. Вони здебільшого призначені для встановлення дози, при якій речовина провокує патологічний вплив, і дози, нижче якої очікується відсутність негативного ефекту (так званий нульовий рівень шкідливого впливу). Після цього завдяки використанню емпірично отриманих факторів похибки дослідник може вирахувати різноманітні еталонні значення небезпеки, що допомагають оцінити ризик для екології чи здоров’я людини. Незважаючи на свої недоліки, протягом багатьох років цей традиційний підхід до оцінки токсичності для забезпечення прийнятного рівня захисту людського здоров’я і навколишнього середовища в цілому розглядався як задовільний. З кінця 80-х років минулого століття багато законодавчих актів, у тому числі ЄС, почали обмежувати проведення досліджень in vivo (на тваринах). З таким обмеженням можна погодитися, незважаючи на те, що повноцінні замінні методи оцінки комплексних наслідків для здоров’я, таких як хронічна системна токсичність, репродуктивна токсичність і рак, досі не розроблені. Саме тоді (а 2012 рік вважається роком «народження» системної токсикології) й окреслилась нагальна потреба створити альтернативні методи токсикологічних тестувань та оцінок, які підходять для нормативного прийняття рішень. На той час ми мали обмежену кількість наявних аналітичних і автоматизованих засобів, що були б доцільними для характеристики та моделювання цієї проблеми. Але дуже багато хімічних речовин з нав­колишнього середовища або залишалися недостатньо вивченими, або щодо них узагалі не було токсикологічних даних у вільному доступі. ВЗ Якими методами досліджень володіє молода наука?

— Є кілька необхідних компонентів у концепції системної токсикології. Перший — транскриптоміка, або створення профілю генної експре-

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

НОВІТНІ ТЕХНОЛОГІЇ

15 квітня 2016 року

сії. Ця технологія застосовується для вивчення змін в експресії всіх мРНК у популяції клітин, органа або організму. Транскриптомний аналіз є найкращим на сьогодні відомим критерієм ідентифікації порушених біологічних мереж. Нинішня технологічна база транскриптомічних вимірювань для досліджень системної токсикології використовує олігонуклеотидні мікроматриці і, віднедавна, секвенування наступного покоління (NGS). Другий компонент наших дослід­ жень — протеоміка, що відображає повний набір білків у клітині, органі або організмі. Показникові зміни рівнів і модифікацій білків застосовуються для діагностики захворювань, виявлення наркотиків і вивчення токсичних ефектів. Протеомічна інформація має особливе значення в системній токсикології, оскільки збільшення або зменшення рівнів білка може бути сигнальним механізмом певної хвороби. Метаболоміка — третій компонент, що включає комплексний і кількісний аналіз усіх метаболітів або низькомолекулярних органічних чи неорганічних хімічних речовин, які є продуктами або субстратами ферментопосередкованого процесу. У контексті системної токсикології метаболоміка є унікальною, оскільки може бути використана для визначення ушкодженого ендогенного метаболіту. З технічної точки зору, метаболоміка найчастіше застосовує ЯМР-спектроскопію та/або метод аналізу MS. І наостанок, ліпідоміка — повний ліпідний профіль біологічної системи. Встановлено, що зміни ліпідного гомеостазу зумовлюють виникнення кількох патофізіологічних станів. Ліпіди — це не лише основний запас енергії, а й важливий компонент усіх клітинних мембран. Вони підтримують низку сигнальних функцій. Дійсно, глибокі зміни в клітинному та тканинному складі ліпідів відбуваються у відповідь на вплив активних речовин і факторів навколишнього середовища. Таким чином, ліпідоміка є потужним засобом моніторингу загального ліпідного складу на біологічних матрицях і, як було доведено, має великий потенціал для виявлення і визначення біомаркерів, що є показниками токсичності. Наразі розроблено багато методів, заснованих на MS, здатних ідентифікувати й кількісно оцінити сотні видів молекулярних ліпідів. Тобто системна токсикологія значно залежить від автоматизованих методів для управління, аналізу й інтерпретації даних, отриманих за допомогою великомасштабних експериментальних підходів, описаних мною. Кінцева мета полягає в розробці прогностично значущих комп’ютерних моделей, які можуть бути використані для оцінки ризику. ВЗ Тобто системна токсикологія має наміри вивчати абсолютно всі рівні впливу на організм?

— Системна токсикологія ґрунтується на припущенні, що морфологічні та функціональні зміни на клітинному, тканинному й органному рівнях обумовлюються змінами на геномному, протеомічному та метаболічному рівнях і одночасно є їх

«

У ДОСЛІДНИЦЬКОМУ ЦЕНТРІ CUBE, РОЗТАШОВАНОМУ В НЕВШАТЕЛІ, Є ЛАБОРАТОРІЇ, ЩО ВИВЧАЮТЬ ПРОФІЛЬ НЕБЕЗПЕКИ ПРОДУКТІВ ПОТЕНЦІЙНО ЗНИЖЕНОГО РИЗИКУ, КОТРІ КОМПАНІЯ СТВОРЮЄ В ПОШУКАХ ІДЕАЛЬНОГО ЗАМІННИКА ТРАДИЦІЙНОМУ ПАЛІННЮ ЦИГАРОК. ОТРИМАНІ РЕЗУЛЬТАТИ ДУЖЕ ОБНАДІЙЛИВІ, ОДНАК ДОСЛІДЖЕННЯ ВСЕ ЩЕ ТРИВАЮТЬ, І МИ ЗГОДОМ ОПУБЛІКУЄМО ВИСНОВКИ ПРО ЗНИЖЕННЯ РИЗИКУ ДЛЯ ЗДОРОВ’Я, ҐРУНТУЮЧИСЬ НА ВСІЙ СУКУПНОСТІ ДОКАЗІВ причиною. Молекулярна система може бути первинно представлена моделями високоорганізованих статичних біологічних мереж, які використовують основні графічні викладки для відображення молекулярної сутності об’єктів (вузлів) і їх взаємодії (граней). Хоча ці базові моделі слугують для відтворення базисної молекулярної схеми біологічної системи, вони є занадто спрощеними за своєю природою, щоб описати токсикологічні метаболічні шляхи і їх динамічний характер. Опис токсикологічного шляху вимагає розробки більш деталізованих, складних автоматизованих моделей за допомогою кодування причинно-наслідкових зв’язків. Такі моделі уможливлюють комп’ютерний аналіз і контекстуалізацію експериментальних даних. Зрештою, описання динамічних токсикологічних процесів вимагає розробки ще складніших моделей завдяки математичному опису динамічної поведінки цих причиннонаслідкових зв’язків. Такі моделі здатні імітувати реальні зміни на молекулярному рівні. А розібравшись з основою, ми поступово дійдемо й до популяційних змін. ВЗ Наскільки системна токсикологія пролила світло на проблему паління?

— Близько 90% смертей від раку і половина летальних наслідків від серцевих хвороб не можуть бути пояснені генетичними факторами, тому для них запропонована теорія екологічного походження. Секвенування генома людини дало можливість виявити індивідуальну схильність кожного з нас до певної хвороби шляхом масштабних досліджень генома, але на сьогодні вони пояснили порівняно невелику частину з усього розмаїття поширених хронічних недуг. При цьому спостерігається нестача засобів для оцінки впливу, і тому, наприклад, в епідеміологічних дослідженнях покладаються в основному на анкетування, кілька цільових параметрів і експериментів. Наше завдання полягало у виборі з тисяч вимірюваних біологічно активних

«

хімічних речовин тієї єдиної, на котрій потрібно зосередитися. Оцінюючи біомаркери, дуже важливо відокремлювати ті, що генеруються під впливом навколишнього середовища і врешті-решт призводять до хвороби. Прикладом такого ступеневого підходу до ідентифікації біомаркерів є скринінг кількох тисяч дрібних неполярних молекул у сироватці крові з метою виявлення молекулярного біомаркера схильності до колоректального раку, пов’язаного з низьким сироватковим рівнем протизапальної жирної кислоти GTA-446. Ось так ми й почали глобально деталізувати проблему шкоди паління. Ми вже завершили кілька масштабних досліджень, тому я можу поділитися з медичною світовою спільнотою їх основними результатами. Звичайно, першу фазу досліджень проведено in vivo. Упродовж 8 місяців ми порівнювали біологічні прояви в трьох групах, які протягом 2 місяців піддавалися дії тютюнового диму. Після цього одна група продовжувала зазнавати впливу цигаркового диму, друга — впливу повітря з аерозолем від альтернативних систем нагріву тютюну (iQOS), а третя — була переведена на вдихання свіжого повітря. Потім ми детально вивчили і проаналізували всі біологічні наслідки для досліджуваних груп та провели всі належні гістопатологічні дослідження й використали всі методи системної токсикології. Ми вивчаємо тисячі молекул, що беруть участь в обміні речовин в організмі, зміну їх кількості та вплив цих змін на різні його параметри. Згідно з наявними на сьогодні даними вживання альтернативних систем нагріву тютюну не виявляє значного впливу на молекули й обмін речовин в цілому, крім тих параметрів, на які діє нікотин. Ми довели: припиняючи палити або, принаймні, переходячи на продукти зменшеного ризику, можна знизити інфільтрацію запальних клітин і медіаторів у легенях. Звичайно, ми валідуємо результати наявних «досліджень» шляхом проведення клінічних експериментів за участі добро-

вольців — повнолітніх курців. Їх ми розподіляємо на такі самі три групи. Добровольці регулярно здають кров і піддаються ретельним медичним обстеженням для виявлення відмінностей у стані їх організму з кожним днем експерименту. Уже за першу добу в екс-курців, котрі перейшли на iQOS, значно знижується рівень карбоксигемоглобіну та наближається до відповідного показника в людей, які кинули палити. Аналогічні результати протягом трьох днів спостерігаються за кількістю бензолу, акролеїну і 1,3-бутадієну (канцерогенів, які спричиняють рак). Окрім цього, у дослідницькому центрі Cube, розташованому в Невшателі, є лабораторії, що вив­чають профіль небезпеки продуктів потенційно зниженого ризику, котрі компанія створює в пошуках ідеального замінника традиційному палінню цигарок. Отримані результати дуже обнадійливі, однак дослідження все ще тривають, і ми згодом опублікуємо висновки про зниження ризику для здоров’я, ґрунтуючись на всій сукупності доказів. ВЗ Яким ви бачите розвиток системної токсикології в майбутньому?

— Ми стоїмо на порозі безпрецедентного перевороту в здійсненні токсикологічного аналізу. Кінцева мета системної токсикології — розробка такої динамічної математичної моделі біологічних мереж, щоб їх відтворення правильно відображало «поведінку» біологічного процесу. Цей процес перебуває нині в стадії становлення і є важливим кроком у системній науці. Одна з ініціатив у цій галузі була запропонована Управлінням з охорони навколишнього середовища США. Вона спрямована на створення віртуальної комп’ютерної ембріональної моделі з метою прогнозування потенційного впливу хімічних речовин з навколишнього середовища на ембріональний розвиток. Другим прикладом є програмне забезпечення DILIsym — моделювання, тобто багаторівневе відображення медикаментозного ураження печінки. Розробка таких моделей — грандіозна і комплексна справа. Але має пройти певний час, перш ніж вони зможуть бути використані для оцінки ризику. Необхідна умова — прискорення розвитку адекватних тест-систем для дослідів у пробірці, щоб доповнити та поступово замінити in vivo-моделі. Окрім цього, звичайно, необхідні значні інвестиції урядів по всьому світу в рамках спільних зусиль з розвитку фінансування наукової основи системної токсикології. Наприк­ лад, DARPA (Агентство передових оборонних дослідницьких проектів США) нещодавно інвестувало 70 млн дол. у розвиток «органів на чіпах» протягом найближчих 5 років. Зрештою, ці міжнародні зусилля повинні бути об’єднані для сприяння реальній зміні парадигми оцінки ризику, що не тільки забезпечить високий рівень захисту громадського здоров’я та навколишнього середовища, а й дасть поштовх до економічного зростання і розвитку світової торгівлі. Розмовляла Тетяна ПРИХОДЬКО, «ВЗ»

19

ШКОЛА УСПІШНОГО ЛІКАРЯ

ПЕРСОНІФІКОВАНІ ЦЕНТРИ — «РОДЗИНКА» АВСТРІЙСЬКОЇ МЕДИЦИНИ Віденські клініки — типові європейські медичні заклади, де панує затишна атмосфера та ніколи не буває черг або хаосу. Але навіть у системі австрійської медицини високого рівня якості вирізняються спеціалізовані центри, створені задля ефективної боротьби із захворюваннями, що важко піддаються лікуванню або ж, навпаки, є масовою проблемою.

Гейнц ВІНКЛЕР, фахівець з ортопедії та ортопедичної хірургії, головний лікар клініки «Деблінг»

Центр остеомієліту

Томас ВІНКЛЕР, фахівець із загальної та вісцеральної хірургії, завідувач рефлюксцентром клініки «Деблінг»

Центр боротьби із рефлюксом На жаль, такому стану, як рефлюкс, у багатьох країнах не приділяють належної уваги! Більше того, багато лікарів запевняють пацієнтів, що це зовсім не проблема, а останні, незважаючи на це, страждають від неприєм­н их відчуттів. Рефлюксом називають зворотний плин різних рідин, у цьому випадку — закид шлункового вмісту в стравохід. Існує також газоподібний рефлюкс (зригування) і регургітація — закид у стравохід частково твердого або, частіше, рідкого вмісту шлунка. Рефлюкс вважається нормою, якщо проявляється одноразово в здорової людини під час або невдовзі після їди. Патологічний рефрюкс агресивніший і просувається по стравоходу ближче до шиї. Це спричинює больові відчуття, ушкодження стравоходу, а іноді й прилеглих органів. Стадія рефлюксної хвороби не завжди корелює із тяжкістю симптомів. Іноді в пацієнтів спостерігають виражені прояви рефлюксної хвороби без об’єктивно встановленого діагнозу і навпаки. Насторожити лікаря повинен рефлюкс, що регулярно повторюється, наприклад, 1-2 рази на тиждень. Передусім потрібно встановити етіологію цієї патології. Найпоширенішими причинами рефлюксу є вроджена або, набагато частіше, набута діафрагмальна грижа. Як і будь-яка грижа м’яких тканин, діафрагмальна може виникнути від перенапруження або перевантаження. У такому випадку необхідно зробити принаймні гастроскопію. Ми проводимо таке дослідження винятково в стані медикаментозного сну пацієнта, що, звісно, абсолютно безболісно. При гастроскопії оглядаємо дванадцятипалу кишку, шлунок і стравохід, беремо зразки тканин, а результати дослідження зберігаємо у вигляді фото- або відеодокументів. У

20

більшості випадків ми знаходимо грижу й визначаємо її розміри. Для якісного збору інформації проводимо 24-годинний вимір імпедансу, завдяки чому визначаємо, які саме речовини закидаються в стравохід (кислота, жовч), а також їх агресивність. Крім того, під час вимірювання імпедансу пацієнт може реєструвати в пам’яті свої типові симптоми. Таким чином ми визначаємо, спричинені вони рефлюксом чи ні. Це особливо важливо при атиповій клінічній картині й ушкодженні прилеглих органів, таких як легені або верхні й нижні дихальні шляхи. Крім того, ми застосовуємо відеокінематографію — функціональне дослідження, яке дає змогу отримати відповіді на інші запитання. Переваги методу полягають в оцінці руху стравоходу та своєчасному розслабленні нижнього стравохідного сфінктера. Манометрію використовуємо найчастіше за підозри на складні розлади перистальтики стравоходу або порушення функції сфінктера за відсутності діафрагмальної грижі. Для з’ясування специфічних питань, особливо щодо стану стінки стравоходу, проводимо планіметрію. Коли причину встановлено, обираємо тактику лікування. Існує консервативна симптоматична терапія: зміна способу життя з дотриманням спеціальної дієти і вжиття заходів, які підтримують низький тиск у черевній порожнині, а саме прийом препаратів, що стримують продукування кислоти в шлунку і тим самим

«

частково усувають рефлюкс. Тобто сам рефлюкс залишається, але його кислотність стає менш агресивною і менш відчутною для пацієнта. Єдиним радикальним способом позбутися причинного фактора рефлюксної хвороби є хірургічне лікування діафрагмальної грижі методом фундоплікації. Ця операція проводиться тільки лапароскопічно. Фундоплікація дає змогу усунути всі форми рефлюксу і відновити природний механізм закриття сфінктера стравоходу. Інші види терапії не рекомендовані через незадовільні віддалені наслідки. Фундоплікація забезпечує найкращі довгострокові результати і найвищий рівень задоволеності (понад 90%). Найчастішим ускладненням операції є дисфагія (утруднене ковтання). Вона проявляється в 4% випадків і добре контролюється за допомогою ліків. За даними літератури, потреба в повторному оперативному втручанні виникає усього в 0,9% випадків. Ще одним інноваційним методом лікування рефлюксу є Linx System. Це титанове кільце з магнітним ядром, котре імплантується навколо нижньої частини стравоходу під час лапароскопічної операції, аби підтримати роботу сфінктера й зменшити вираженість наявного рефлюксу. Таку форму терапії застосовують при невеликій діафрагмальній грижі, тобто при легкій формі рефлюксу. Однак немає дійсно переконливих даних щодо ефективності цього методу.

ПОНАД ПІВМІЛЬЙОНА АВСТРІЙЦІВ СТРАЖДАЮТЬ ВІД УШКОДЖЕННЯ ХРЯЩОВОЇ ТКАНИНИ, І СПОСТЕРІГАЄТЬСЯ ТЕНДЕНЦІЯ ДО ЗРОСТАННЯ ЦЬОГО ПОКАЗНИКА. АБИ ЗБЕРЕГТИ АБО ЗБІЛЬШИТИ РІВЕНЬ АКТИВНОСТІ НАШИХ ПАЦІЄНТІВ, РОБИМО СТАВКУ НА РЕГЕНЕРАТИВНУ ТА НАДЗВИЧАЙНО ПЕРСОНАЛІЗОВАНУ МЕДИЦИНУ. МИ НЕ ЗМІНЮЄМО ВЕСЬ СУГЛОБ, А ЗА ДОПОМОГОЮ СТИМУЛЮЮЧИХ ТЕХНІК (ІМПЛАНТАЦІЯ ХОНДРОЦИТІВ (ACI), ТОБТО ВЛАСНИХ ХРЯЩОВИХ КЛІТИН) ВІДНОВЛЮЄМО ХРЯЩОВУ ТКАНИНУ

«

Лікування остеомієліту — одне з найскладніших завдань ортопедичної хірургії. Інфекційний процес у кістковій тканині (остеомієліт, остеїт) — захворювання, що дуже важко піддається лікуванню. Причини цього були встановлені лише останніми роками. Звичайна антимікробна терапія не справляється зі збудником через так звані біоплівки на поверхні відмерлих ділянок кістки і на імплантатах. Їх здатні формувати багато видів бактерій. Якщо такі мікроорганізми контактують з ділянками кісток або сторонніми тілами, їм достатньо кількох годин, аби вільні (планктонні) форми перетворилися на фіксовані (сесильні) за рахунок своєрідної слизової капсули. Усередині капсули їх ріст сповільнюється, вони захищені від впливу навколишнього середовища, у тому числі й від клітин імунної системи та антибіотиків. Бактерії, що вільно живуть, можуть бути знищені імунною системою й антибактеріальними препаратами. Фіксовані ж мікроорганізми виживають, роками не спричиняючи жодних відхилень, але рано чи пізно вони здатні активізуватися з нез’ясованих поки причин. Нерідко діагноз остеомієліту вдається встановити вже за характерною клінічною картиною. Однак часто симптоми бувають неоднозначними. Радіологічні зміни на звичайних рентгенівських знімках у гост­рих випадках не виражені й чітко проявляються лише через 2-3 тижні. У хронічних випадках важко провести межу між уже пролікованими та активними формами. МРТ допомагає відрізнити інфекційний процес кістки від інфекційного процесу прилеглих тканин. Радіоізотопні дослід­ ження, наприклад, сцинтиграфію скелета (99mTc), використовують для виявлення вогнищ остеомієліту. Завдяки міченим антигранулоцитарним антитілам вдається підвищити специфічність методики. Точний діагноз можна встановити, лише виявивши мікроорганізми, що спричинили інфекцію. Зазвичай роблять спроби виростити бактерії з мазків, пунктатів або інших зразків тканин на спеціальних середовищах. Однак домогтися цього вдається не завжди,

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ШКОЛА УСПІШНОГО ЛІКАРЯ

15 квітня 2016 року

оскільки відділити можна лише вільні (планктонні) форми. Якщо збудники на момент взяття проб перебувають у біоплівці, то результат виявляється помилково негативним. За допомогою спеціального ультразвукового впливу вдається виділити збудників з біоплівки та підвищити точність дослідження. Цю нову методику застосовують у нашому Центрі лікування остеомієліту як рутинну. Якщо раніше хворий потребував численних операцій і багатомісячного перебування в стаціонарі, то сьогодні вдається обійтися одним втручанням із короткочасною госпіталізацією. Після довгих випробувань я розробив методику, що дала змогу досягти «просякання» кісткової тканини високими дозами антибіотиків. В її основі лежить введення значно вищих концентрацій цих препаратів безпосередньо в патологічне вогнище, не завдаючи шкоди організму в цілому. Одночасно проводиться реконструкція вже наявних дефектів. Спочатку при так званому сануванні гнійного вогнища дотримуємося, як і раніше, усіх принципів гнійної хірургії. Сторонній матеріал, відмерлі тканини й інфіковані ділянки кістки з поганим кровопостачанням видаляємо радикально. Після повного санування обробляємо ці ділянки за допомогою очисного лаважу під високим тиском. Зони, які межують зі здоровими тканинами, освіжаємо за допомогою фрези для високошвидкісної обробки. В очищені таким чином ділянки ми поміщаємо насичені кісткові трансплантати. Для імпрегнації антибіотиків найбільш підходять ванкоміцин і тобраміцин. Перший застосовуємо при інфекціях, спричинених грампозитивними бактеріями, другий — проти грамнегативних збудників. Я використовую донорський кістковий матеріал, так званий алографт, який після ретельного очищення вивільняється від усіх компонентів, котрі володіють антигенними властивостями, завдяки чому він не відчужується організмом. Оскільки основа кістки, що складається з колагену й мінеральних речовин, залишається збереженою, вона здатна витримувати майже те саме навантаження, що і природна, і може бути згодом перетворена організмом на власну живу кістку.

«

ЄДИНИМ РАДИКАЛЬНИМ СПОСОБОМ ПОЗБУТИСЯ ПРИЧИННОГО ФАКТОРА РЕФЛЮКСНОЇ ХВОРОБИ Є ХІРУРГІЧНЕ ЛІКУВАННЯ ДІАФРАГМАЛЬНОЇ ГРИЖІ МЕТОДОМ ФУНДОПЛІКАЦІЇ. ЦЯ ОПЕРАЦІЯ ПРОВОДИТЬСЯ ТІЛЬКИ ЛАПАРОСКОПІЧНО. ФУНДОПЛІКАЦІЯ ДАЄ ЗМОГУ УСУНУТИ ВСІ ФОРМИ РЕФЛЮКСУ І ВІДНОВИТИ ПРИРОДНИЙ МЕХАНІЗМ ЗАКРИТТЯ СФІНКТЕРА СТРАВОХОДУ

«

ймаємося детальною діагностикою при виявленні відхилень під час профілактичного гінекологічного обстеження (наприклад, у разі позитивного мазка на онкоцитологію). При цьому визначаємо вид захворювання, його причини та ступінь тяжкості, а згодом підбираємо індивідуальну, відповідну підтипу патології та її поширенню терапію. Детальна діагностика дає змогу розрізняти патологічні зміни, що вимагають негайного лікування та контролю захворювання. Метою нашого Центру є, з одного боку, диференціальна діаг­ностика запальних змін, з іншого — класифікація передракових станів. Позитивний результат ПАПмаз­ка в будь-якому випадку вимагає подальшої діагностики і (не автоматично) — оперативного втручання. У разі встановлення доцільності оперативного лікування ми маємо змогу застосувати всі види втручань за найсучаснішою технологією, з вищим ступенем безпеки, компетентно і мінімально інвазивно. Одним із таких методів є конізація — оперативне втручання, що виконується під загальним або регіональним наркозом. Для її проведення застосовують кілька хірургічних методик. На сьогодні переважно користуються методикою електричної петлі (LLETZ — Large Loop Excision of the Transformation Zone, або LEEP — Loop Electrical Excision Procedure).

Штефан МАРЛОВІТЦ, професор, всесвітньо відомий експерт з лікування травматичних і дегенеративних ушкоджень хрящової тканини

Центр регенерації хрящової тканини і ортобіології Крістіан КАЙНЦ, головний гінеколог клініки «Деблінг»

Центр дисплазій В Європі рак шийки матки є другою за частотою (після раку молочної залози) причиною смерті жінок віком від 15 до 44 років. Щорічно в Європі такий діагноз встановлюють у 34,3 тис. жінок, а для 16,2 тис. пацієнток він стає вироком. Щоб втримати захворювання під контролем, ми створили Центр дисплазій статевих органів, який спеціалізується на діагностиці та терапії захворювань шийки матки, тіла матки, вульви, піхви та зовнішніх статевих органів. Ми за-

У нашій клініці «Деблінг» не так давно з’явився новий Центр регенерації хрящової тканини і ортобіології, який орієнтований передусім на фізично активних людей. Лікування проводиться інноваційними біотехнологічними методами з використанням «розумних» біоматеріалів і власних клітин організму. Ушкодження хряща є основ­н ою причиною хронічного болю, зниження рух ливості, а згодом — і якості життя. Вважається, що понад півмільйона австрійців страждають від ушкодження хрящової тканини, і спостерігається тенденція до зростання цього показника. Аби зберегти або збільшити рівень активності наших пацієнтів, робимо ставку на

регенеративну та надзвичайно персоналізовану медицину. Ми не змінюємо весь суглоб, а за допомогою стимулюючих технік (імплантація хондроцитів (ACI), тобто власних хрящових клітин) відновлюємо хрящову тканину. Цей метод, наприклад, дуже ефективний у лікуванні тканини колінного суглоба. Операції із заміни меніска проводяться за допомогою аутологічної й алогенної трансплантацій кісткової тканини, аутологічної терапії тромбоцитів (PRP) і мезенхімальної терапії стовбуровими к літинами (MSC). Ця регенеративна техніка не вимагає госпіталізації. Наш Центр підтримує реєстр хрящової тканини, створений минулого року Німецьким товариством ортопедії і травматології. Це довгострокова програма з акцентом на якість і безпеку. Метою реєстру зокрема є контроль значення хірургічної терапії хрящової тканини, переважно інноваційних методів. Крім того, збираються дані про специфічні складнощі використовуваних методів і перевіряються їх безпечність та користь для пацієнтів.

Дітер ФОЛЬЦ, фахівець з неврології і психіатрії, керівник Центру паркінсонізму клініки «Конфратернітет Йозефштадт»

Центр боротьби з хворобою Паркінсона Центр для лікування хвороби Паркінсона було створено зовсім не випадково: ця патологія — одна з найпоширеніших серед захворювань нервової системи. Паркінсонізм — повільно прогресуюче захворювання, яке уражає певні частини мозку, де виявляється брак нейротрансмітера дофаміну, оскільки нервові клітини, що його містять, з нез’ясованих поки причин поступово відмирають. Ділянки мозку з нервовими клітинами, до складу яких входить дофамін, контролюють довільні та мимовільні рухи. Типовими провісниками хвороби Паркінсона є порушення нюху та розлади сну (REM sleep behavior disorder), за яких спостерігають патологічні рухи у фазі швидкого сну: пацієнти можуть сміятися, плакати, розмахувати руками тощо. І наше завдання — виявляти патологію ще на цьому етапі! Початкові прояви є одно­бічними й охоплюють, як правило, верхні кінцівки. Одна з характерних особливостей — зни-

жена амплітуда руху рук при ходьбі. Іншими ранніми ознаками є дрібний почерк і проблеми з рухами, що чергуються (чищення зубів, помішування під час приготування їжі або друк на клавіатурі). Цим проявляється не втрата сил, а, швидше, незграбність, що оточення зауважує раніше, аніж рідні хворого. Інші симптоми, такі як порушення ходьби або «обличчя-маска», проявляються пізніше. Коли мова йде про пацієнта похилого або літнього віку, то важливо якомога раніше почати низькодозовану L-дофа-терапію. У більшості випадків це сприяє швидкому поліпшенню з мінімальними побічними ефектами. Але довгострокового ефекту в таких пацієнтів очікувати не варто. Терапію у хворих молодшого віку починають найчастіше з призначення дофамінових агоністів. Робиться це з двох причин: з одного боку, премедикація дофаміновими агоністами захищає від подальшої дискінезії та феномена виснаження дози, з іншого — агоністи дофаміну мають ще й ней­ ропротек торн у дію. Як що така терапія малоефективна, можна додатково застосувати кілька визначених препаратів. Крім цього, у нашому Центрі використовують інвазивні методи, наприклад, терапію апоморфіном — потужним неспецифічним дофаміновим агоністом, ефективним при раптових фазах «вимикання». Дія препарату починається через 5-10 хв після вживання, ефект триває близько години. Таку терапію призначають у пізній стадії хвороби Паркінсона, коли стандартними препаратами адекватних результатів досягти неможливо. Для пацієнтів зі змінною дією медикаментів також існує практичне рішення — автоматизована, парентеральна система введення дофаміну за допомогою помпи. Завдяки тривалій і рівномірній подачі дофаміну безпосередньо в тонку кишку можна досягти стабільної концентрації L-дофи в крові та головному мозку. Тобто пацієнти можуть більшу частину дня нормально пересуватися. Глибока стимуляція мозку для лікування хвороби Паркінсона була вперше виконана французьким ней­ рохірургом Алімом Луїcом Бенабідом в 1990 році. Ми оперуємо з 1992 року. Висока ефективність цього методу сприяла його світовій популярності. Звичайно, ми використовуємо і нефармакологічні методи лікування: фізіо-, ерго-, логотерапію, психологічне консультування та, не в останню чергу, навчання й підтримку членів родини хворого. Але повне вилікування від хвороби Паркінсона на сьогодні, на жаль, неможливе. Шанси генотерапії все ще занадто низькі, і до застосування в клінічній практиці вона заборонена. Але я переконаний, що створюючи такі персоніфіковані центри, як наш, можна забезпечити більшості хворих достойну якість життя та контролювати хворобу. Висловлюємо подяку за допомогу в підготовці матеріалу мережі австрійських клінік PremiQaMed. Підготувала Тетяна ПРИХОДЬКО, «ВЗ»

21

ЮРИДИЧНА КОНСУЛЬТАЦІЯ

ВІДПУСТКА — ІЗ «СЮРПРИЗОМ»? У час стрімких змін у галузі можна очікувати на несподіванки, навіть оформляючи відпустку. Раптом, вийшовши з неї, ви не знайдете своєї попередньої посади, заробітної плати чи навіть закладу, у якому працювали?

Лідія ГАВРИЛЕНКО, головний спеціаліст з питань соціальноекономічного захисту Профспілки працівників охорони здоров’я України

?

Чи правомірні дії адміністрації медичного закладу, яка перевела лікаря з першою кваліфікаційною категорією на посаду лікаря-стажиста через те, що минуло п’ять років від моменту попередньої атестації, а лікар не пройшла курси спеціалізації, оскільки перебувала у відпустці по догляду за дитиною до трьох років? Порядок атестації лікарів затверджено Наказом МОЗ України від 19.12.1997 р. №359 «Про подальше удосконалення атестації лікарів» (далі — Наказ №359), до якого внесено зміни Наказом МОЗ України від 02.10.2015 р. №650 (набув чинності 26.02.2016 р.). Оскільки автора листа було переведено на посаду лікарястажиста у 2015 році, коли діяв Наказ №359, ситуацію роз’яснимо відповідно до його положень. До медичної діяльності допускаються особи, які здобули спеціальну підготовку та отримали звання «Лікар-спеціаліст» у вищих медичних навчальних закладах згідно з Переліком, затвердженим наказом МОЗ України від 25.12.1992 р. №195 «Про затвердження Переліку вищих і середніх спеціальних навчальних закладів, підготовка і отримання звання в яких дають право займатися медичною і фармацевтичною діяльністю». Отже, звання «Лікар-спеціаліст» з конкретної лікарської спеціаль-

22

ності присвоюється особам, які закінчили вищий навчальний заклад (медичний університет), навчання в інтернатурі й отримали сертифікат лікаря-спеціаліста з певного фаху після проходження атестації на визначення знань і практичних навичок (п. 2.1 Наказу №359). Термін дії сертифіката — 5 років. Після того, як він закінчиться, потрібно підтвердити право працювати на посаді лікаря впродовж наступних 5 років. Для цього необхідно підтвердити або підвищити свою кваліфікацію, пройти атестацію на кваліфікаційну категорію або підтвердити звання лікаря-спеціаліста після стажування. Особи, які не працювали більше трьох років за конкретною лікарською спеціальністю, та особи, що не пройшли своєчасно атестації на кваліфікаційну категорію, не можуть займатися лікарською діяльністю з цієї спеціальності без попереднього стажування. Його порядок затверджено Наказом МОЗ України від 17.03.1993 р. №48 «Про порядок направлення на стажування лікарів і їх наступного допуску до лікарської діяльності». Термін чергової атестації таких осіб переноситься. Від атестації на підтвердження кваліфікаційної категорії звільняються вагітні й особи, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною, — терміни їх чергової атестації переносяться на відповідний період після проходження передатестаційного циклу (п. 4.2 Наказу №359). При цьому згідно з п. 4.3 згаданого документу, якщо кваліфікація такого лікаря не викликає сумніву у членів атестаційної комісії, вони можуть підтвердити

«

йому категорію і без проходження передатестаційного циклу. Тобто термін атестації для жінки — лікаря з кваліфікаційною категорією (якщо вона перебуває у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами, а потім по догляду за дитиною до трьох років) має бути перенесений на період такої відпустки. Наприклад, термін атестації лікаря, котра перебувала у відпустці по догляду за дитиною, закінчився 20 вересня 2014 року, а сама відпустка — 30 вересня 2015 року. Термін наступної атестації має бути перенесений відповідно на весь час перебування на лікарняному та у відпустці по догляду за дитиною. Таким чином, у цьому випадку адміністрація лікарні безпідставно перевела лікаря з першою кваліфікаційною категорією на посаду лікаря-стажиста, порушивши її право на працю та атестацію. Після набуття чинності Наказом МОЗ №650 ситуація дещо змінилася, як саме — повідомимо в наступних номерах газети.

? Чи може лікар-уролог працювати на посаді лікаря-уролога дитячого в період відсутності останнього, якщо в районі такий фахівець один? Відповідно до п. 1 Примітки до вже зга даного Наказу МОЗ України

В УМОВАХ РЕФОРМУВАННЯ ПЕРВИННОЇ ЛАНКИ МЕДИКО-САНІТАРНОЇ ДОПОМОГИ ЛІКАРЯМ, ЯКІ ПЕРЕЙШЛИ НА ПОСАДИ ЛІКАРІВ ЗАГАЛЬНОЇ ПРАКТИКИ-СІМЕЙНОЇ МЕДИЦИНИ, НАДАНО ПЕВНІ ПЕРЕВАГИ. ЗОКРЕМА ЛІКАРЯМ ЗАГАЛЬНОЇ ПРАКТИКИ-СІМЕЙНОЇ МЕДИЦИНИ ПОСАДОВІ ОКЛАДИ ВСТАНОВЛЮЮТЬСЯ ЗА 11-14 ТАРИФНИМИ РОЗРЯДАМИ ЄДИНОЇ ТАРИФНОЇ СІТКИ ЗАЛЕЖНО ВІД КВАЛІФІКАЦІЙНОЇ КАТЕГОРІЇ, ТОБТО НА ОДИН РОЗРЯД ВИЩЕ, НІЖ ДЛЯ ЛІКАРІВ ТЕРАПЕВТИЧНОГО ПРОФІЛЮ (ПП. 1 П. 2.2.5 УМОВ)

«

№195 до роботи на посадах лікарів допускаються фахівці, що отримали спеціальну підготовку у вищих навча льних зак ла дах та звання лікаря-спеціа ліста з конкретної спеціальності. За відсутності відповідного сертифіката лікаря-спеціаліста з певного фаху потрібно пройти атестацію й здобути таке звання. Тож якщо право працювати на посаді лікаря-уролога мають особи з повною вищою медичною освітою за напрямком підготовки «Медицина», спеціальністю «Лікувальна справа» та спеціалізацією за фахом «Урологія» (інтернатура, курси спеціалізації), то для роботи на посаді уролога дитячого необхідно мати повну вищу освіту за напрямком підготовки «Медицина», спеціальністю «Педіатрія» та спеціалізацію за фахом «Дитяча урологія». І якщо «дорослий» уролог не пройшов спеціалізації за фахом «Дитяча урологія», він не має права обіймати посаду уролога дитячого.

? Як правильно встановити посадовий оклад лікарю, що вийшла на роботу з декретної відпустки, якщо за цей час унаслідок реформування закладу її було переведено з посади терапевта дільничного на посаду сімейного лікаря ЦПМСД? Чи зберігається надбавка за тривалість безперервної роботи, котру вона отримувала до переведення? Умови оплати праці працівників закладів охорони здоров’я регулюються спільним наказом Міністерства праці та соціальної політики України й МОЗ України від 05.10.2005 р. №308/519 «Про впоря дк у ванн я Умов оплати праці працівників зак­ ладів охорони здоров’я та установ соціа ль­н ого захисту населення» (далі — Умови). В умовах реформування первинної ланки медико-санітарної допомоги лікарям, які перейшли на посади лікарів загальної практики-сімейної медицини, надано певні переваги. Зокрема лікарям загальної практики-сімейної медицини посадові оклади встановлюються за 11-14 тарифними розрядами Єдиної тарифної сітки залежно від кваліфікаційної категорії, тобто на один розряд вище, ніж для лікарів терапевтичного профілю (пп. 1 п. 2.2.5 Умов). Крім того, за фахівцями інших терапевтичних спеціальностей, яких переведено на посади лікарів загальної практики-сімейної медицини, протягом 3 років зберігається кваліфікаційна категорія за спеціальностями «Терапія», «Підліткова терапія», «Педіатрія», «Медицина невідкладних станів» та «Суднова медицина» (**до пункту 2.2.5 Умов). Атестуватися за спеціальністю «Загальна практика-сімейна медицина» лікарі можуть після трьох років роботи на цій посаді та проходження курсів підвищення кваліфікації за вказаною спеціальністю.

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ЮРИДИЧНА КОНСУЛЬТАЦІЯ

15 квітня 2016 року

Під час атестації враховується попередній стаж роботи і наявна кваліфікаційна категорія за такими лікарськими спеціальностями: «Терапія», «Підліткова терапія», «Педіатрія», «Медицина невідкладних станів» та «Суднова медицина» (абзац 11 п. 3.11 Наказу МОЗ України від 19.12.97 р. №359 «Про подальше удосконалення атестації лікарів»). Таким чином, протягом трьох років з дати переведення лікаря-терапевта на посаду лікаря загальної практики-сімейної медицини йому має бути збережено оплату за першою кваліфікаційною категорією за спеціальністю «Терапія» і встановлено посадовий оклад, що відповідає 13-му тарифному розряду за ЄТС. За цей час (три роки роботи) лікар має пройти курси підвищення кваліфікації за спеціальністю «Загальна практика-сімейна медицина» з наступною атестацією за вказаною спеціальністю. При цьому кваліфікаційна категорія за спеціальністю «Загальна практика-сімейна медицина» присвоюється з урахуванням стажу роботи на попередній посаді лікаря-терапевта, а також на посаді лікаря загальної практики-сімейної медицини. Щодо надбавки за тривалість безперервної роботи, яку лікар отримувала на попередній посаді, то відповідно до пп. 1 п. 4.1.3 Умов до стажу роботи, який надає право на її отримання, взаємно зараховується

«

ОСОБИ, ЯКІ НЕ ПРАЦЮВАЛИ БІЛЬШЕ ТРЬОХ РОКІВ ЗА КОНКРЕТНОЮ ЛІКАРСЬКОЮ СПЕЦІАЛЬНІСТЮ, ТА ОСОБИ, ЩО НЕ ПРОЙШЛИ СВОЄЧАСНО АТЕСТАЦІЇ НА КВАЛІФІКАЦІЙНУ КАТЕГОРІЮ, НЕ МОЖУТЬ ЗАЙМАТИСЯ ЛІКАРСЬКОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ З ЦІЄЇ СПЕЦІАЛЬНОСТІ БЕЗ ПОПЕРЕДНЬОГО СТАЖУВАННЯ

«

період роботи в закладах і на посадах, передбачених п. 4.1.1. Оскільки медпрацівник отримував таку надбавку на дільниці, її розмір на посаді лікаря загальної практики-сімейної медицини встановлюється з урахуванням попереднього стажу роботи. Крім того, лікар має право на надбавку за вислугою років у розмірі до 30% посадового окладу залежно від стажу роботи на всіх лікарських посадах. Водночас зазначу: згідно із чин­­­­ ним законодавством керівник закладу несе відповідальність за своєчасне та правильне визначення розміру заробітної плати працівників. У разі встановлення факту неправильної оплати праці керівник закладу зобов’язаний негайно виправити помилки та виплатити працівникам належні їм кошти (за весь період неправильної оплати), а також визначити ступінь дисциплінарної й

матеріальної відповідальності осіб, безпосередньо винних у такому порушенні (п. 1.9 спільного наказу Мінпраці та МОЗ України від 05.10.2005 р. №308/519 «Про впорядкування Умов оплати праці працівників закладів охорони здоров’я та установ соціального захисту населення»).

? Чи може звичайний лікар заміщувати головного лікаря ЦРЛ на час його відпустки і як повинна оплачуватися така праця? Так, це можливо. Щодо оплати праці під час такого заміщення, то в Україні не напрацьовано нових норматив-

них актів з цього питання, тому досі застосовуються документи часів СРСР (Постановою Верховної Ради України від 24.08.1991 р. №1545-ХІІ визначено, що на території України застосовуються законодавчі акти СРСР, якщо вони не суперечать Конституції). Порядок заміщення керівника та відповідні умови оплати праці було затверджено Державним комітетом СРСР з питань праці та заробітної плати (роз’яснення від 29.12.1965 р. №30/39 з урахуванням змін, внесених постановою Державного комітету СРСР з питань праці та заробітної плати та Секретаріату ВЦРПС від 11.12.1986 р. №521/30-18). Коли в період тимчасової відсутності керівника зак ладу його обов’язки виконує один із заступників, йому не нараховують жодної доплати або різниці в посадових окладах. Якщо тимчасове виконання обов’язків керівника (замісництво) покладено на іншого працівника (у конкретному випадку — на лікаря закладу), то йому повинні виплатити різницю між посадовими окладами (без урахування персональних доплат і надбавок). Це має бути зазначено у відповідному наказі по закладу, де вказано особу, на яку покладаються обов’язки керівника. На період замісництва цей працівник звільняється від виконання своїх обов’язків за основною посадою.

ПЕРЕДПЛАТА НА 2016 РІК НА ГАЗЕТУ «ВАШЕ ЗДОРОВ’Я» ТРИВАЄ! МЕДИЧНА ГАЗЕТА УКРАЇНИ

№3 4 (1339 1340) 22.01.2016

ГАЗЕТА МОЗ УКРАЇНИ І ГАЛУЗЕВОЇ ПРОФСПІЛКИ

WWW.VZ.KIEV.UA

НАУКОВА «ФАБРИКА» В УКРАЇНІ:

ІНДЕКСАЦІЯ ЗАРПЛАТ НАЙМЕНШ ЗАХИЩЕНОГО МЕДПЕРСОНАЛУ «ОБНУЛИЛАСЯ»

2-5 СТОР.

WWW.VZ.KIEV.UA

РЕФОРМА САНЕПІДСЛУЖБИ: ФІНІШ ЧИ НОВИЙ СТАРТ? ДСЕС й досі послуговується законодавчими актами СРСР. Деякі з них датовані 1923 р. і регламентують, наприклад, такі «актуальні» питання, як норми видачі мила для шахтарів. І таких «архівних» документів більше тисячі! 20 років поспіль говориться про необхідність переглянути нормативно-правову базу галузі, санітарні правила, СТОР. але нічого в цьому плані не зроблено.

КРОВ, ЩО РЯТУЄ ЖИТТЯ За даними статистики, майже 85% поранених на війні помирають від гострої крововтрати. Щоб вчасно надати допомогу постраждалим і врятувати їх, компоненти крові бажано вводити ще на етапі евакуації. Але як це зробити, коли ані в протоколах лікування військових лікарів, ані в наказах Міністерства оборони подібна практика не СТОР. передбачена?

10

ПЕТЕРІС КЛЯВА: ДИТЯЧА РЕАНІМАЦІЯ — ЛАКМУС НАЙБІЛЬШИХ ВАД СУСПІЛЬСТВА Перший крок до змін — здатність називати речі своїми іменами, а це болючий процес. Сподівання на те, що у вашій країні щось зміниться в найближчі 20 років, — ілюзія. Щоб у суспільстві сталися кардинальні зміни, має «відмерти» покоління з ментальними вадами. До позитивних змін країну можуть привести люди, які СТОР. «викорінили» гниль у собі.

18

ПІЛЬГОВИЙ

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ДЛЯ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ:

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ДЛЯ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ПЕРЕДПЛАТНИКІВ:

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ДЛЯ ПІДПРИЄМСТВ І ОРГАНІЗАЦІЙ:

НОВИНИ ЯК ЗМУСИТИ ЛІКАРНІ КОНКУРУВАТИ? РОЗПОДІЛ ВИПУСКНИКІВ МЕДИЧНИХ ВИШІВ — УЧОРАШНІЙ ДЕНЬ ОЛЬГА БОГОМОЛЕЦЬ ГОЛОСУЄ ЗА ВИМИРАННЯ

2-5 СТОР.

ГАЗЕТА МОЗ УКРАЇНИ І ГАЛУЗЕВОЇ ПРОФСПІЛКИ

№11 12 (1347 1348) 18.03.2016

WWW.VZ.KIEV.UA

СПРАВА ДСЕС: ПРАВИЙ ТОЙ, У КОГО БІЛЬШЕ ПРАВ? Постанова №442, «реформаторський» задум якої передбачає приєднання ДСЕС до новоство­ реної Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту спожива­ чів, — черговий замах на Держсанепідслужбу. Тому в грудні 2014 року Профспілка працівників охорони здоров’я України звернулася до суду з вимогою визнати цю Пос­ танову незаконною. Медики проти Кабміну — крапку в цій історії ставити рано...

РОБОТА НАД ПОМИЛКАМИ Минулого року американська клініка «Мейо» оприлюднила власну статистику помилок, яких припустилися хірурги протягом п’яти років. Виявилося, що серйозні порушення, з розряду «ні­ коли не трапляються», мали місце… 69 разів. В Україні на подібну роботу над по­ милками досі не наважилися. Крім того, більшість лікарів відмовляються відкрито коментувати цю тему. СТОР.

ОПТИМАЛЬНЕ ФІНАНСУВАННЯ В УМОВАХ ЖОРСТКОЇ КРИЗИ ВАКЦИНАЦІЯ ПРОТИ ПОЛІОМІЄЛІТУ… ЗАЦІКАВИЛА ГЕНЕРАЛЬНУ ПРОКУРАТУРУ УКРАЇНИ

10

ДЕРЖАВНЕ МЕДИЧНЕ СТРАХУВАННЯ МОЖЕ НЕВДОВЗІ СТАТИ РЕАЛЬНІСТЮ?

ЯК ЗЕКОНОМИЛИ НА ВАКЦИНАЦІЇ, АБО ХТО ВІДПОВІДАЄ ЗА БЕЗПЕКУ МЕДИКІВ

США, ФРАНЦІЯ АБО ІСПАНІЯ — ЧИЙ ПРИКЛАД НАДИХНЕ УКРАЇНУ?

Уже місяць Україною «гуляє» вірус грипу. Не обійшлося й без жертв серед медиків, які належать до групи підвищеного ризику інфікування. Запобігти цим жертвам могла б масова вакцинація медичних працівників, проте ані держава, ані місцева влада, ані керівники ліку­ вальних закладів не спромоглися потурбуватися про це завчасно, посилаючись на СТОР. нестачу коштів та вакцин. До чого ж призвела економія?

12

86181 08198 60965

2-5 СТОР.

«СЛАБКА ЛАНКА» ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ

ГОЛОВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ РОЗКРИТИКУВАВ «МЕДИЧНІ НАДБАННЯ» УРЯДУ

Моніторинг здоров’я населення України та стану медичної галузі, який проводився у двадцяти регіонах країни, виявив найболючіші точки в цій сфері: високу смертність, низьку доступність медичної допомоги, несвоєчасну діагностику онкозахворювань, дефіцит медичних кадрів на селі, надлишок і недостатню «віддачу» стаціонарних ліжок тощо. Є й позитивні зрушення, особливо в окремих галузях, однак вони губляться на загальному тлі негараздів у системі охорони здоров’я. Чи спонукають результати моніторингу до прийняття адекватних СТОР. управлінських рішень?

6

РЕКЛАМА ЛІКІВ — ЧАС ЗАБОРОНЯТИ?

ТУБЕРКУЛЬОЗ: ХВОРОБА МОЛОДШАЄ

АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ КОМІТЕТУ З ПИТАНЬ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я: УСПІХІВ НЕМА, ПОВЕДІНКА НЕЗАДОВІЛЬНА

Успішно боротися з епідеміями можна, лише докладаючи спільних зусиль як до лікування небезпечних соціальних хвороб, так і до їх профілактики. Проте цей, здавалося б, очевидний постулат нашими можновладцями чомусь вперто ігнорується. Наслідки такого ставлення вже можна відчути: епідемія туберкульозу в умовах нестачі вакцини БЦЖ і туберкуліну та недотримання санітарно-епідеміологічних норм охоплює все більшу кількість населення, зокрема дітей. СТОР.

16

АТЕСТАЦІЯ ЛІКАРІВ ВІДБУВАТИМЕТЬСЯ ЗА НОВИМИ ПРАВИЛАМИ

ВІЙНА ОЧИМА ПСИХОЛОГА На війні усе не так, як у мирному житті: там, де кожна хвилина може стати останньою, відбувається повна переоцінка життєвих цінностей. Але людська психіка не завжди витримує такі жахіття. Психологічні розлади, як стверджують фахівці, виникають майже в половини учасників бойових дій. А в умовах війни це стає не тільки проблемою СТОР. окремої людини, а й питанням боєздатності конкретної частини.

2-5

20

СТОР.

Проаналізувавши всі аспекти системи охорони здоров’я Чеської Республіки, експерти ВООЗ високо оцінили перспективи розвитку медичної галузі в цій країні. Звичайно, існує низка об’єктивних проблем, які ще доведеться вирішувати, але той нелегкий шлях, котрий пройшла держава за останні 20 років, доводить: «Дорогу здолає той, хто йде». Варто лише на початку цього шляху чітко з’ясувати напрямок руху, адже помилки на старті можуть СТОР. дорого коштувати і пацієнтам, і державі.

6

РОМАН РОДИНА: СИСТЕМА ЕПІДНАГЛЯДУ ПОТРЕБУЄ ПЕРЕЗАВАНТАЖЕННЯ У Німеччині захоплюються тим, як в Україні налагоджено систему епіднагляду. Один лише аспект: в українському переліку — більше 60 інфекційних хвороб, про які лікувальні заклади в разі їх виявлення чи підозри на них мають екстрено повідомляти ДСЕС, у Німеччині таких трохи більше 10. Тобто система епіднагляду в нас дієва, але їй бракує інфорСТОР. маційних технологій.

ВОЛОДИМИР ГРОЙСМАН: «РОЗГЛЯДАТИ ЗАКОНОПРОЕКТИ З ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я БУДУТЬ НА ОКРЕМОМУ ЗАСІДАННІ» ВІТЧИЗНЯНА ТРАНСПЛАНТОЛОГІЯ ШУКАЄ ШЛЯХИ ДЛЯ ПОДОЛАННЯ ПЕРЕШКОД

8

ВООЗ ПОПЕРЕДЖАЄ: ВАКЦИНИ — НЕ ПРИВАТНА СПРАВА

ЧИ ВРЯТУЄ РЕФОРМА БЕЗПРИТУЛЬНИХ МЕДИКІВ?

ЗВІЛЬНЕНО ОЧІЛЬНИКІВ ТОВАРИСТВА ЧЕРВОНОГО ХРЕСТА

Змінюючи своє підпорядкування та специфіку в процесі реформування системи охорони здоров’я, медичні заклади часто залишаються на плаву лише тому, що чиновникам хочеться зберегти цільове використання будівель. Чи вдасться вижити під час реформаторського шторму лікарні, яка не має власного приміщення, а змушена тулитися на орендованих площах? СТОР.

17

WWW.VZ.KIEV.UA

«СВОЯ» МЕДИЦИНА?»

НОВИНИ КАРЕЛ ПУСТЕЛЬНИК: У МЕДИЦИНІ РЕВОЛЮЦІЯ НЕДОРЕЧНА

ГАЗЕТА МОЗ УКРАЇНИ І ГАЛУЗЕВОЇ ПРОФСПІЛКИ

ЧИ ПІД СИЛУ ОБ’ЄДНАНИМ ГРОМАДАМ

10

НОВИНИ

НОВИНИ

№13-14 (1349-1350) 1.04.2016

Семеро з ложкою на одного із сошкою — це про бюрократію в усіх сферах нашого життя, у тому числі й в охороні здоров’я. Роками тривають дискусії про те, чи варто «клонувати» управлінський апарат на різних рівнях. Час від часу змінюються його форми, але не суть. Як не «обезголовити» медицину на місцях і не роздувати управлінські кадри? І що краще: зменшити кількість чиновників чи змінити принципи управління галуззю? СТОР.

12

СТОР.

WWW.VZ.KIEV.UA

СКІЛЬКИ ЧИНОВНИКІВ ПОТРІБНО НА МІСЦЯХ?

Щойно вщухли суперечки з приводу переваг і недоліків медичної субвенції, як з’явився черговий сюрприз: у 2016 році обсяги видатків на охорону здоров’я з держбюджету на місця скоротили. Новина, мов грім серед ясного неба, пронеслася регіонами і викликала паніку. Як жити далі, коли й без того галузь — у злиднях? Знову щось скорочувати, урізати, обмежувати? Ще глибше залізти в кишені пацієнтів? Чи просити милостиню, вклонившись державним СТОР. мужам у пояс?

6

ГАЗЕТА МОЗ УКРАЇНИ І ГАЛУЗЕВОЇ ПРОФСПІЛКИ

УПРАВЛІННЯ ОХОРОНОЮ ЗДОРОВ’Я:

ЯК РОЗПОДІЛИТИ КРИХТИ НА МІСЦЯХ?

8

8

№7-8 (1343-1344) 19.02.2016

МЕДИЧНА ГАЗЕТА УКРАЇНИ

МЕДИЧНА ГАЗЕТА УКРАЇНИ

БЮДЖЕТНИЙ ПИРІГ —

З часів інсулінових воєн в Україні питання за­ безпечення ліками хворих на цукровий діабет завжди було в центрі уваги суспільства. Тому рі­ шення Уряду про новий проект з відшкодування вартості препаратів інсуліну породило справжню дискусію. Одні вважають це реальною перемогою над тендерною мафією, інші натякають на дежа­ вю, мовляв, гіпертоніків уже «вилікували». Чиї прогнози справдяться? І чи завершить новий проект епоху поневірянь інсуліно­ СТОР. залежних хворих?

6

ПІЛОТНИЙ ПРОЕКТ «РЕІМБУРСАЦІЯ»: ОСТАННІ ПРИГОТОВУВАННЯ

ГАЗЕТА МОЗ УКРАЇНИ І ГАЛУЗЕВОЇ ПРОФСПІЛКИ

ПОМИЛКИ МИНУЛОГО ВРАХОВАНО?

Поганий той студент, що не мріє стати академіком. Мабуть тому потрапити до наукового Олімпу в Україні прагне дедалі більше претендентів — не лише із середовища вчених, а навіть із чиновницьких крісел. Тож, попри суттєве скорочення наукових кадрів у цілому, кількість професорів і академіків в Україні стрімко зростає, при цьому рівень вітчизняної науки невпинно знижується. Що не так у СТОР. нашому королівстві?

НОВИНИ

№5-6 (1341-1342) 5.02.2016

МЕДИЧНА ГАЗЕТА УКРАЇНИ

НОВИЙ ПРОЕКТ РЕІМБУРСАЦІЇ:

ЗВАННЯ ПОЧЕСНІ — ЗА ТРУДИ ЧЕСНІ?

ВООЗ ПОПЕРЕДЖАЄ: ВЕЛИКА ЙМОВІРНІСТЬ ТЯЖКОГО ГРИПУ У МОЛОДИХ І ЗДОРОВИХ ЛЮДЕЙ

МЕДИЧНА ГАЗЕТА УКРАЇНИ

2-5 СТОР.

Перша ластівка децентралізації в охороні здоров’я не принесла жаданої «весни». Новостворені об’єднані територіальні громади, які отримали кошти на «власну» медицину, опинилися на роздоріжжі нових можливостей, завдань та відповідальності. Як розпорядитися свободою, коли не скинуто законодавчих пут? Чи можна створити «медичний рай» на окремо взятому острові? І коли чекати на синхронізацію неузгоджених реформ, котрі поки що перетворюють сподівання на розчарування? СТОР.

10

РЕКЛАМА ЛІКІВ ЯК ДЗЕРКАЛО (НЕ)ЗДОРОВ’Я СУСПІЛЬСТВА Останні новини зі світу спорту виявилися не зовсім спортивними, «засвітивши» новий рекорд зі стрибків у висоту… популярності та продажів фармацевтичного препарату, причетного до допінг-скандалу. У населення пострадянських країн є «традиція» лікуватися за порадами з телевізора, і для цього згодиться не лише пряма реклама того чи іншого СТОР. препарату, а й будь-яке сенсаційне повідомлення про диво-ліки.

6

ЯКЕ ПЕРЕМИР’Я? ТУТ ІДЕ СПРАВЖНЯ ВІЙНА… На Сході України Владислав Трепко провів трохи менше року. Удома побував двічі, проте з передової його завжди відпускали неохоче: лікарі там — на вагу золота. Та чоловік повертався до Чернівців, аби здати іспити і закінчити інтернатуру. А потім знову — на війну. В одну з останніх зустрічей з волонтерами сказав: «Нам так потрібні реформи в медицині. Війна закінчиться, я повернуся, і ми багато зможемо зробити». Не повернувся. Загинув хірург 12 лютого 2015 року, вивозячи поранених з-під Дебальцевого. СТОР.

17

РОЗПОДІЛ МЕДИЧНИХ КОШТІВ — ЧИЯ РУКА ЩЕДРІША? У світі переконані: поліпшити здоров’я населення, а також забезпечити йому рівний доступ до медичної допомоги можна лише завдяки розподіленню ресурсів, орієнтованому на реальні потреби, — так званому стратегічному розподілу. У цьому випадку кошти витрачаються туди, де вони потрібні, а не туди, де збираються СТОР. чи накопичуються.

22

1 міс.

17.33грн

3 міс.

51.99

грн

6 міс.

103.98 грн

8 міс.

138.64 грн

1 міс.

30.33грн

3 міс.

90.99

грн

6 міс.

181.98 грн

8 міс.

242.64 грн

1 міс.

36.33грн

3 міс.

108.99грн

6 міс.

217.98 грн

8 міс.

290.64 грн

• Передплату приймають усі відділення зв’язку «Укрпошти» • Он-лайн передплату можна здійснити на сайті ДП «Преса» за адресою: www.presa.ua

ЗА БІЛЬШ ДЕТАЛЬНОЮ ІНФОРМАЦІЄЮ ЗВЕРТАЙТЕСЯ В РЕДАКЦІЮ ГАЗЕТИ ТЕЛ./ФАКС: (044) 428 02 20 E-MAIL: VZS24@UKR.NET

23

БІБЛІОТЕКА ЛІКАРЯ ГАЗЕТА МОЗ УКРАЇНИ І ЦК ПРОФСПІЛКИ

НЕВРОЛОГІЯ З. А. СУСЛИНА И ДР. НАРУШЕНИЯ МОЗГОВОГО КРОВООБРАЩЕНИЯ: ДИАГНОСТИКА, ЛЕЧЕНИЕ, ПРОФИЛАКТИКА ВИДАВНИЦТВО: МЕДПРЕСС-ИНФОРМ РІК ВИДАННЯ: 2016 СТОРІНОК: 536

(виходить із 1990 року)

Загальний наклад 26 200 Індекс 08198: для індивідуальних передплатників Індекс 60965: для підприємств і організацій Індекс 86181: пільговий для медичних працівників СПІВЗАСНОВНИКИ ГАЗЕТИ: Міністерство охорони здоров’я України Профспілка працівників охорони здоров’я України ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я»

ОТОРИНОЛАРИНГОЛОГІЯ

Свідоцтво про реєстрацію КВ №8202 від 10 грудня 2003 року

ГУЛЯ Э. ДЖ. И ДР. ХИРУРГИЯ УХА ГЛАССКОКА — ШАМБО ВИДАВНИЦТВО: ПАНФИЛОВА РІК ВИДАННЯ: 2016 СТОРІНОК: 416 ТА 448

Видавець – ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я» Головний редактор – БУРМАКА М. П.

Книга присвячена актуальній медико-соціальної проблемі сучасності — гострим і хронічним прогресуючим порушенням мозкового кровообігу, основною причиною яких є артеріальна гіпертензія й атеросклероз. Містить відомості про морфологічні зміни судинної системи та тканини головного мозку і їх патогенез при різних формах порушень мозкового кровообігу, що ґрунтуються на особистому досвіді авторів. Детально описана клінічна картина різних форм порушень мозкового кровообігу, при цьому особливу увагу приділено їх симптоматології і синдромному аналізу, а також комплексу сучасних методів їх діагностики. Обговорюються аспекти сучасної стратегії первинної та вторинної профілактики порушень мозкового кровообігу, наводиться характеристика й оцінка основних факторів ризику; намічені перспективи подальших досліджень з проблеми цереброваскулярних захворювань. Видання стане в пригоді лікарям-неврологам, студентам вищих медичних навчальних закладів, інтернам.

Праця лідерів світової отіатрії є класичним керівництвом з усіх аспектів хірургії вуха, що витримало шість видань англійською мовою. У ньому систематизовані сучасні фундаментальні відомості про діагностику та лікування хірургічних захворювань зовнішнього й внутрішнього вуха, скроневої кістки та основи черепа. Особливу увагу приділено техніці хірургічних втручань і методам запобігання ускладненням. Книга розрахована на оториноларингологів і нейрохірургів.

Редакційна колегія БАХТЕЄВА Т. Д. – член Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, доктор медичних наук, Заслужений лікар України

ОНКОЛОГІЯ ПОД РЕД. В. П. КОЗАЧЕНКО КЛИНИЧЕСКАЯ ОНКОГИНЕКОЛОГИЯ ВИДАВНИЦТВО: БИНОМ РІК ВИДАННЯ: 2016 СТОРІНОК: 424

ВЕСЕЛЬСЬКИЙ В. Л. – помічник президента НАМН України, кандидат медичних наук, Заслужений лікар України ГАРНИК Т. П. – головний позаштатний спеціаліст МОЗ України за спеціальністю «Народна і нетрадиційна медицина» ЗАБОЛОТНИЙ Д. І. – директор Державної установи «Інститут отоларингології імені професора О. С. Коломійченка НАМН України», доктор медичних наук, професор, академік, віце-президент НАМН України

ПУЛЬМОНОЛОГІЯ Г. Г. КАРМАЗАНОВСКИЙ И ДР. ЛУЧЕВАЯ ДИАГНОСТИКА ОСТРЫХ ДЕСТРУКТИВНЫХ ВОСПАЛИТЕЛЬНЫХ ПРОЦЕССОВ В ЛЕГКИХ ВИДАВНИЦТВО: ВИДАР РІК ВИДАННЯ: 2016 СТОРІНОК: 104

ЗАГОРІЙ В. А. – завідувач кафедри промислової, клінічної фармації та клінічної фармакології НМАПО імені П. Л. Шупика, доктор фармацевтичних наук, професор ЗОЗУЛЯ Ю. П. – професор, академік НАМН України КОВАЛЬ В. М. – Голова Профспілки працівників охорони здоров’я України МІШАЛОВ В. Г. – завідувач кафедри хірургії №4 НМУ імені О. О. Богомольця, доктор медичних наук, професор

ХІРУРГІЯ Д. Г. ДЖОНСОН И ДР. ОПЕРАТИВНАЯ АРТРОСКОПИЯ: В 2 ТОМАХ ВИДАВНИЦТВО: ПАНФИЛОВА РІК ВИДАННЯ: 2016 СТОРІНОК: 672

ПИРІГ Л. А. – професор кафедри нефрології НМАПО імені П. Л. Шупика, доктор медичних наук, член-кореспондент НАН України, академік НАМН України ПРОДАНЧУК М. Г. – директор Інституту екогігієни і токсикології імені Л. І. Медведя МОЗ України, доктор медичних наук, професор, член-кореспондент НАМН України, Заслужений лікар України ТРОНЬКО М. Д. – директор Інституту ендокринології та обміну речовин імені В. П. Комісаренка НАМН України, професор, член-кореспондент НАН України, академік, віце-президент НАМН України

МЕДИЧНА ГАЗЕТА УКРАЇНИ

УСІЧЕНКО І. Г. – президент Національного товариства Червоного Хреста, кандидат медичних наук, Заслужений лікар України ЧЕКМАН І. С. – завідувач кафедри фармакології та клінічної фармакології Національного медичного університету імені О. О. Богомольця, професор, член-кореспондент НАН і НАМН України ЩЕГЛОВ В. І. – директор Науковопрактичного центру ендоваскулярної нейрорентгенохірургії НАМН України, професор, Заслужений лікар України, академік Всесвітньої академії наук комплексної безпеки

Цей посібник є другим виданням «Клінічної онкології» (перше вийшло у 2005 р.). У ньому знайшли відображення багаторічний досвід колективу співробітників РОНЦ ім. М. М. Блохіна і дані світової літератури з проблем злоякісних пухлин жіночих статевих органів. У посібнику представлені сучасні відомості з діагностики, лікування та профілактики злоякісних новоутворень цієї локалізації. Видання буде корисним акушерам-гінекологам, онкогінекологам, онкологам, а також студентам медичних вишів.

У монографії детально представлена КТ-семіотика уражень легеневої тканини при деструктивній пневмонії та гострому абсцесі легень. Широко висвітлена диференціальна діагностика з іншими захворюваннями легень, які супроводжуються деструкцією їх тканини, що дає змогу встановити правильний діагноз за умови подібних КТ-ознак. Визначено роль традиційної рентгенографії та комп’ютерної томографії в діагностиці деструктивної пневмонії й гострого абсцесу легень. Книга призначена променевим діагностам, терапевтам, хірургам і лікарям інших спеціальностей, що займаються діагностикою та лікуванням хвороб органів дихання й середостіння.

У двотомному посібнику, авторами якого є 180 провідних зарубіжних фахівців, висвітлено всі питання сучасної оперативної артроскопії. Особ­ ливу увагу приділено хірургічним технологіям, методам запобігання ускладненням, а також узагальненню досвіду застосування новітнього артроскопічного обладнання. Видання містить понад 1800 ілюстрацій: малюнків і схем, операційних фотографій та діагностичних зображень. Другий том присвячено артроскопічним втручанням на тазостегновому, колінному та гомілковостопному суглобах. Видання стане в пригоді лікарям-хірургам, а також інтернам і студентам вищих медичних навчальних закладів.

Генеральний директор ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я»............. ЮЛІЯ НОВГОРОДСЬКА Головний редактор..............МАРИНА БУРМАКА

ІНДЕКСИ 60965, 08198, 86181. ЦІНА ДОГОВІРНА

Спеціальний кореспондент......................СВІТЛАНА ТЕРНОВА

ВИДАВЕЦЬ: ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я»

Випусковий редактор.....................................ІРИНА ХОМЧУК

АДРЕСА: 04211, м. Київ, вул. Оболонська набережна, буд. 11, корп. 1

Редактор відділу наукової інформації............................ТЕТЯНА ПРИХОДЬКО

ДЛЯ ЛИСТІВ: 04211, м. Київ, а/с 138 ТЕЛ./ФАКС: (044) 428 02 20 E-MAIL: vz@vz.kiev.ua

Дизайн та верстка................АННА ПЕРЕВЕРТЕНЬ

Відповідальним за випуск номера є головний редактор. Редакція не завжди поділяє думку авторів публікацій. Редакція не несе відповідальності за зміст рекламних матеріалів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, прізвищ та імен, інших даних несуть автори публікацій. Листування з читачами ведеться тільки на сторінках газети, рукописи не рецензуються і не повертаються. Матеріали, що публікуються на правах реклами Друк офсетний. Умовних друк. арк. 2.

Загальний наклад 26 200 Замовлення №0510303 Віддруковано у ДВ «Преса України»: 03047, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 50.

Літературне редагування та коректура..............................ЛАРИСА БОБРУЄНКО Відділ реклами....................СВІТЛАНА КУРЧЕНКО

Виходить один раз на два тижні у п’ятницю

24

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua