Ваше здоров'я № 17-18

НА ЗАХИСТІ ІНТЕРЕСІВ ЛІКАРІВ

№17-18 (1457-1458) 04.05.2018

ЧИТАЙТЕ ЕЛЕКТРОННУ ВЕРСІЮ ГАЗЕТИ НА НАШОМУ САЙТІ WWW.VZ.KIEV.UA

Екстрена медична допомога віднині виїздитиме лише на виклики пацієнтів, життя яких опинилося під загрозою. Натомість вчасну невідкладну допомогу при гострих станах, високому артеріальному тиску, порушенні серцевого ритму, кровотечі, гострому і раптовому болю, інших захворюваннях, отруєннях і травмах повинні надавати лікарі первинної ланки. Чи витримають вони роль Чіпа і Дейла, котрі завжди поспішають на допомогу, — без транспорту, повноцінного матеріального забезпечення, та ще й у цілодобовому СТОР. режимі?

НЕВІДКЛАДНА МЕДИЧНА ДОПОМОГА: УСЕ НА ПЛЕЧІ СІМЕЙНОГО ЛІКАРЯ?

ЯК УТАМУВАТИ «КАДРОВИЙ ГОЛОД»? Можна перелічити безліч причин, які спонукають молодь обирати лікарську спеціальність. Тих же, що відбивають охоту працювати за фахом, менше, але саме вони спричиняють «кадровий голод», утамувати який подекуди немає змоги. Як вирішують проблему дефіциту кадрів на вторинній та третинній ланках охорони здоров’я в регіонах і що має зробити СТОР. для вирішення цього питання держава?

16

СІЛЬСЬКА СІМЕЙНА МЕДИЦИНА МОЖЕ БУТИ ДРАЙВОВОЮ Ми запитали про взаємовідносини сільського сімейного лікаря з вузькими спеціалістами в Канаді. Ця тема була популярна в них років 30 тому. Зараз такі відносини формалізовані й професійні. Хіба не зрозуміло, що лікарі загальної практики здатні взяти на себе прості стани, аби спеціалісти могли присвятити свій час реально складним СТОР. проблемам!

20

6

НОВИНИ ЗМІНИ ПОВНИМ ХОДОМ — ДОКУМЕНТИ НАВЗДОГІН ДЕРЖАВА ПОКРИВАЄ ЛИШЕ 10% ВІД ПОТРЕБИ НА ЛІКУВАННЯ РОЗСІЯНОГО СКЛЕРОЗУ В «ОХМАТДИТІ» ВІДКРИЛИ НОВИЙ КОРПУС І… РОЗПОЧАЛИ СЛУЖБОВУ ПЕРЕВІРКУ УКРАЇНА ІСТОРИЧНО БУЛА ФАРМАЦЕВТИЧНИМ ХАБОМ СРСР — НА ТЕРИТОРІЇ ДЕРЖАВИ РОЗТАШОВАНО БАГАТО ФАРМПІДПРИЄМСТВ

2-5 СТОР.

СПЕЦПРОЕКТ: ПАЛІАТИВНА ДОПОМОГА У СВІТІ ТА В УКРАЇНІ

12 СТОР.

НОВИНИ У ПРА ВОВОМ У ПОЛІ

КУРС — НА СЕЛО

ЗМІНИ ПОВНИМ ХОДОМ — ДОКУМЕНТИ НАВЗДОГІН

Н

а засіданні Уряду 25 квіт­ ня 2018 року затверджено 3 Постанови КМУ, які в за­ конодавчому полі унормовують впровадження медичної реформи: «Про затвердження Порядку реалі­ зації державних гарантій медич­ ного обслуговування населення за програмою медичних гарантій для первинної медичної допомо­ ги на 2018 рік», «Деякі питання договорів про медичне обслуго­ вування населення за програмою медичних гарантій» та «Деякі пи­ тання електронної системи охоро­ ни здоров’я». Зокрема, Постановою КМУ «Про затвердження Порядку реалізації державних гарантій медичного обслуговування населення за програмою медичних гарантій для первинної медичної допомоги на 2018 рік» виз­ начається тариф на оплату пер­ винної медичної допомоги за обслуговування одного пацієнта, що підписав декларацію з лікарем. У цьому році він становить 370 грн. Також документом регламенту­ ються коригувальні коефіцієнти для 5 вікових груп. Зокрема: обслуговування дитини до 5 років — 4 капітаційні ставки (1,48 тис. грн); за обслуговування дитини від 6 до 17 років — 2,2 ставки (814 грн); обслуговування пацієнтів ві­ ком від 40 до 64 років — 1,2 ставки (444 грн); обс лу гову ванн я пацієнтів віком від 65 років — 2 ставки (740 грн);

обслуговування пацієнта в гірських населених пунктах — 1,25 ставки (462 грн). При цьому плата за обслуго­ вування пацієнтів із «червоно­ го» списку — осіб, які не вибрали свого лікаря і не підписали з ним декларації, — становить 240 грн. Стосовно них не застосовуються коригувальні коефіцієнти. Постановою «Деякі питання договорів про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій» визначається типова фор­ ма договору. Вона передбачає, що медичний заклад, який підписав типовий договір, зобов’язаний на­ давати послуги пацієнтам за програмою медичних гарантій. Водно­ час НСЗУ повинна оплачувати їх відповідно до встановлених тари­ фів та коригувальних коефіцієнтів. У договорі також визначені права й обов’язки сторін, їх відповідаль­ ність, умови, порядок та строки оплати медичних послуг, наданих медичним закладом. Відповідно до затвердженого порядку підпи­ сання договору НСЗУ публікує від­ повідне оголошення, у якому зазначаються послуги за програмою державних медичних гарантій, котрі повинні надаватися за до­ говором, терміни подачі заявок на підписання договору, а також пере­ лік необхідних для цього докумен­ тів. Медзаклади подають потрібні заявки і документи. Після їх пере­ вірки НСЗУ (у разі відповідності) направляє проект договору згідно із затвердженою типовою формою.

Підписання договору здійснюється через електронну систему охорони здоров’я. По с та новою « Д е я к і п и т а н ня елект­р онної системи охорони здоров’я» визначаються порядок функціонування електронної сис­ теми охорони здоров’я, а також порядок та обсяг оприлюднення НСЗУ відомостей із цієї системи. Крім того, на єдиному вебпорталі органів виконавчої влади України «Урядовий портал» у кін­ ці квітня опубліковано Постанову КМУ «Про затвердження порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для надання первинної медичної допомоги населенню», яка набуває чинності 1 липня 2018 року. Документом визначено, що головним розпо­ рядником бюджетних коштів є Міністерство охорони здоров’я, а розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня та відповідальним за виконання бюджетної програ­ ми — НСЗУ. Крім того, відповідно до вказаного документа НСЗУ має можливість проводити передопла­ ту медичним закладам за надання послуг первинної медичної допо­ моги. «Розпорядник бюджетних коштів на підставі договорів про медичне обслуговування населен­ ня зможе здійснювати попередню плату за послуги первинної медич­ ної допомоги відповідно до законо­ давства», — сказано в документі. За матеріалами ІА «ІнтерфаксУкраїна» та «Урядовго порталу»

Н А РОЗСУД ФЕМІД И

ЗАКОННІСТЬ МЕДРЕФОРМИ РОЗГЛЯНУТЬ У КОНСТИТУЦІЙНОМУ СУДІ УКРАЇНИ

К

онституційний суд України ухвалив рішення відкрити конституційне провадження за поданням 59 народних депутатів щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону від 19.10.2017 р. №2168-VIII «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення». «Ухвалою колегії відкрито конституційне провадження у справі. Здійснюється підготовка справи до розгляду на пленарному засіданні Великої палати суду»,

— зазначається у повідомленні КС від 10 квітня. Зокрема, у лютому Конституційний суд України прийняв до розгляду подання групи народних депутатів про визнання неконституційним Закону про реформування системи охорони здоров’я. У поданні парламентарії вказали: Закон не відповідає низці статей Конституції України. Зокрема, він запроваджує механізм, який змінює пряме бюджетне фінансування закладів охорони

здоров’я, що надають безоплатну медичну допомогу громадянам, на часткову оплату медичних послуг з боку держави. За словами нардепів, це не відповідає ст. 22 і ст. 49 Конституції. Крім того, народні обранці зазначають, що положення Закону недостатньо чіткі та конкретні, а тому можливе двозначне їх тлумачення. За матеріалами офіційного веб-сайту Конституційного суду України

Уряд планує розпочати будівництво 800 сучасних лікарських амбулаторій

М

іністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України і Міністерство охорони здоров’я України працюють над створенням ефективних спроможних мереж сучасних закладів первинної медико-санітарної допомоги у сільській місцевості. Так, у 2018 році у регіонах України планується розпочати будівництво близько 800 сучасних лікарських амбулаторій. Як повідомив заступник Міністра регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ України Лев Парцхаладзе, уже розроблено типові проекти сучасних лікарських амбулаторій у сільській місцевості: варіанти на 1-2, 3-4 та 5-7 лікарів, із житлом для них та без нього. Також підготовлено планувальні рішення та посібник з рекомендаціями — повним описом того, які мають бути фундамент, стіни, перегородки, підлога, вимоги до внутрішнього оздоблення, санітарно-гігієнічні вимоги тощо. «Цьогоріч плануємо розпочати будівництво близько 800 сучасних амбулаторій в регіонах і в наступні роки продовжуватимемо розбудовувати ці мережі. Сподіваюся, що вже з осені у регіонах почнуть відкриватися сучасні медичні заклади», — сказав Лев Парцхаладзе. Він також наголосив на важливості реалізації таких проектів на місцях, адже сьогоднішня ситуація з лікарськими амбулаторіями та ФАПами у сільській місцевості досить невтішна. Зокрема, близько 72% діючих амбулаторій та ФАПів не мають водопостачання, 82% — туалетів. «Це неприпустимо. Медичні послуги мають бути доступними для кожного, а для лікарів — забезпечені необхідні умови праці», — наголосив заступник Міністра. Для зручності регіонів Мінрегіон також розробив алгоритм поетапності реалізації проекту та детальний план будівництва сучасних амбулаторій. Зокрема, спочатку області повинні сформувати, погодити в МОЗ і затвердити спроможні мережі надавачів первинної медичної допомоги. Потім реалізовуватимуться підготовчі етапи: розробка та затвердження проектно-кошторисної документації, будівництво і закупівля обладнання. За словами Лева Парцхаладзе, наразі майже всі регіони завершили погодження спроможних мереж у МОЗ. За матеріалами «Урядового порталу»

ГРАНИЧНА ЧИСЕЛЬНІСТЬ ПРАЦІВНИКІВ НАЦІОНАЛЬНОЇ СЛУЖБИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ СТАНОВИТИМЕ 1060 ОСІБ. ЗОКРЕМА, У ЦЕНТРАЛЬНОМУ АПАРАТІ ПРАЦЮВАТИМУТЬ 250 ОСІБ (ДЕРЖАВНІ СЛУЖБОВЦІ — 225), У ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ОРГАНАХ — 810 ОСІБ (ДЕРЖАВНІ СЛУЖБОВЦІ — 770). За матеріалами «Урядового порталу»

2

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

НОВИНИ

4 травня 2018 року

ЗВЕРНЕННЯ

О С ОБИСТА Д У МК А

ОЛЬГА БОГОМОЛЕЦЬ: «УРЯД ОБРАВ НАЙНЕЕФЕКТИВНІШУ МОДЕЛЬ МЕДИЦИНИ»

М

одель медицини, яку Уряд обрав для впровадження в Україні, є найбільш неефективною. Таку думку висловила Голова Комітету ВРУ з питань охорони здоров’я Ольга Богомолець. «При реформуванні системи охорони здоров’я в Україні для мене принциповою є модель, яка береться за взірець. Я — послідовний прихильник соціальної моделі, прийнятої у Європі, на противагу тим моделям, які використовують в Англії або США. На жаль, Уряд обрав найгірший варіант — найменш доступний для тих людей, у яких немає грошей на співоплату за дороговартісні послуги. Це так звана британська модель державної медицини, що у Великій Британії сьогодні переживає глибоку кризу та спад фінансування», — стверджує О. Богомолець. За її словами, для прихильників британської моделі не зайвим буде дізнатися, що під час її створення широко використовувався досвід СРСР. «Головним недоліком цієї системи є те, що вона повністю залежить від загального оподаткування й функціонує на основі видатків із бюджету, співоплати пацієнта та приватного добровільного страхування. У разі збільшення дефіциту бюджету фінансування медичних послуг для населення скорочується, і люди змушені сплачувати за медичні послуги з власної кишені у випадках, коли держава профінансувати їх не в змозі. Стабільних гарантій надання конкретних медичних послуг для громадян немає. Усе з точністю повторює ситуацію, яка є сьогодні в Україні, — говорить нардеп. — То в чому ж тоді полягає реформа? Чи підходить така система Україні, де більшість людей не спроможні на співоплату чи приватне страхування, а мізерний бюджет держави покриває ледве половину необхідних витрат на охорону здоров’я? І чи здатна Україна потягнути ту саму радянську систему, тільки

перефарбовану в кольори британського прапора? Про низьку ефективність британської системи говорять уже й у самій Британії. Там навіть повернули лікарів у швидку допомогу, оскільки лікарні не справляються з навалою пацієнтів, яких їм везуть карети швидкої з парамедиками. І тільки наші горе-реформатори вперто хочуть наступити на ті самі граблі». На думку О. Богомолець, в Україні впровадження такої системи виллється у катастрофічну нестачу коштів для покриття всіх потреб населення, що призведе до неминучої співоплати на вторинній і третинній ланках, закриття лікарень та звільнення десятків тисяч медиків. «Як нам і обіцяють, повністю безоплатною будуть лише первинна ланка, пологи, швидка без лікаря та паліатив. На більше в держави не вистачає грошей. На моє переконання, єдиною правильною та прийнятною для України моделлю системи охорони здоров’я є європейська — така, яка існує сьогодні в Австрії, Німеччині, Франції, Нідерландах, Бельгії, Швейцарії, Естонії, Молдові та інших сусідніх країнах. Це соціальна модель, заснована на системі загальнообов’язкового державного медичного страхування. Кошти, що збираються в рамках такої моделі, відділені від інших податків та зборів і можуть бути використані лише на оплату медичних послуг для громадян. Це дає змогу сформувати стабільний гарантований перелік медичних послуг і забезпечити їх надання в повному обсязі на всіх рівнях, а не тільки на первинному, як це пропонує нам МОЗ», — наголосила Голова профільного Комітету. Ольга Богомолець нагадала, що у розвинених країнах застраховані громадяни мають можливість контролювати використання страхових коштів, обирати лікарів і профільні заклади. Але найважливіше те,

що всім пацієнтам забезпечений рівний доступ до медичної допомоги за рівної оплати, а фінансові ресурси розподіляються максимально ефективно. «Зазвичай фінансування таких систем відбувається із трьох джерел: відрахування від роботодавців, страхові внески підприємців та кошти державного бюджету, які спрямовуються на покриття потреб незахищених категорій населення. У Німеччині, де 90% населення охоплені загальнообов’язковим державним соціальним медичним страхуванням, система забезпечує необхідну допомогу для всіх без винятку застрахованих осіб. Соціальне медичне страхування існує також у Франції, і ним користуються 80% громадян, у Бельгії, де державним медстрахуванням охоплені 98% бельгійців, у Японії, де модель загальнообов’язкового державного медичного страхування демонструє надзвичайну ефективність, та десятках інших розвинених країн. В Австрії, наприклад, фізичних осіб автоматично страхують під час прийому на роботу, отримання допомоги по безробіттю, пенсії, у разі держслужби. Діти та студенти також мають право на всю необхідну медичну допомогу. Навіть у Молдові загальнообов’язкове державне медичне страхування діє з 2004 року — сьогодні ним охоплено 83% населення. І тільки в Україні псевдореформатори вирішили вигадати велосипед і замість того, щоб взяти найкращі європейські зразки, почали ставити експерименти на власному народі. Ще дивнішим є те, що знаходяться люди, які радісно готові засунути голову у зашморг та всіляко підтримують антинародну псевдореформу», — зазначила Ольга Богомолець. За матеріалами офіційної сторінки Ольги Богомолець у Facebook

А РГ У МЕН ТОВА Н А ПОЗИЦІЯ

ВАЛЕРІЙ ДУБІЛЬ: «ДОСТУПНОЇ МЕДИЦИНИ В УКРАЇНІ НАЙБЛИЖЧИМ ЧАСОМ НЕ БУДЕ»

В

лада впроваджує медичну реформу за механізмом фінансування, який діє тільки в країнах із достатньою кількістю кадрів, розвиненою інфраструктурою і системою охорони здоров’я. З огляду на виклади найближчим часом медицина не стане доступною для українців. Про це журналістам у кулуарах ВРУ заявив народний депутат від фракції «Батьківщина» Валерій Дубіль. «У нас не вистачає близько 60% лікарів загальної практики. А це означає, що конкуренції в них не буде. Конкуренцію створили пацієнтам, яким не вистачить лікарів», — сказав політик. Він також зауважив, що лікар отримуватиме гроші за кількість підписаних декларацій, а не за якісне лікування. «Перенавантажені лікарі первинки, щоб зекономити свій час, просто направлятимуть пацієнтів

до вузьких спеціалістів. А там уже буде співоплата, бо влада не залучила кошти в галузь, як мінімум, шляхом запровадження загальнообов’язкового державного страхування», — зазначив В. Дубіль. Також, за його словами, влада не створила жодного стимулу для того, аби лікар первинної ланки надавав якісну допомогу. «Це все — результат безглуздих дій, коли з усіх механізмів оплати праці лікарям влада обрала оплату згідно з капітаційною ставкою (єдиний тариф у розрахунку на одного громадянина). Так, система з подібним механізмом працює, але не зі знищеними дорогами, не з низькою щільністю населення і не з розваленою системою охорони здоров’я. У нас людина на селі до лікаря кілька годин добиратиметься, якщо доїде», — заявив нардеп. Політик також

припускає, що влада вибрала цей механізм фінансування, бо збирається створити адмінмашину, яка працюватиме на неї під час виборів: «Зараз гроші зосередили на первинці, бо вона першою отримуватиме їх від Нацслужби. А цей центральний орган виконавчої влади вже визначить, кому і за що давати кошти. Підтримуєш представника влади — отримаєш гроші, не підтримуєш — не отримаєш». Депутат від фракції «Батьківщина» вважає, що цього року реформою зможуть скористатися приблизно 10% пацієнтів. «Але фінансів не вистачить, щоб перевести всю систему охорони здоров’я на нову форму фінансування», — додав В. Дубіль. За матеріалами офіційного веб-сайту ВО «Батьківщина»

Регіони проти знищення системи екстреної медичної допомоги

Д

епутати Чернігівської міської ради 26 квітня підтримали звернення до Прем’єр-міністра, Голови Верховної Ради, народних депутатів України щодо запобігання знищенню екстреної медичної допомоги. У документі зазначається: незважаючи на реформування вказаного напрямку, яке розпочалося 5 років тому з прийняттям Закону України «Про екстрену медичну допомогу», матеріально-технічний стан не зазнав суттєвого покращення. Навпаки — рівень оплати праці в системі екстреної медичної допомоги знизився. У більшості центрів екстреної медичної допомоги 60-70% санітарного транспорту та медичного обладнання, яким вони укомплектовані, є застарілим і підлягає заміні. Крім того, хронічне недофінансування призвело до дефіциту кадрів. Водночас наявний фонд заробітної плати для працівників системи екстреної медичної допомоги не дає змоги забезпечити їм виплату встановлених законодавством надбавок та інших фінансових заохочень. «Тому сьогодні спостерігаємо ситуацію, коли лікар-інтерн, випускниця медичного коледжу та простий робітник (двірник, сторож, прибиральник тощо) отримують практично однакову заробітну плату, тобто мінімальну. «Зрівнялівка» оплати праці не лише принижує гідність кваліфікованих лікарів системи екстреної медичної допомоги, а й є загрожує знищенням цієї системи в цілому», — говориться у зверненні. У документі депутати Чернігівської міськради просять КМУ та ВРУ розробити і внести на розгляд Парламенту зміни до Державного бюджету України на 2018 рік, а саме: збільшити медичну субвенцію для забезпечення в повному обсязі потреб фонду оплати праці для центрів екст­ реної медичної допомоги та медицини катастроф; здійснювати фінансування діяльності екстреної медичної допомоги за окремою бюджетною програмою (у межах медичної субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам); виділити додаткові кошти на програми розвитку екстреної медичної допомоги, а саме: побудову єдиних оперативно-диспетчерських служб центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф; закупівлю спеціалізованого санітарного транспорту типу В та типу С; оснащення оперативно-диспетчерської служби центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф засобами конверційного (цифрового) радіозв’язку; закупівлю сучасних манекенів для оснащення навчально-тренувальних відділів центрів ЕМД та МК з метою забезпечити достатнє і якісне навчання медичних та немедичних фахівців тощо. За матеріалами офіційного сайту Чернігівської міської ради та онлайн-видання Rivne.media

3

НОВИНИ БУ ТИ ПОЧУ ТИМ

НЕОД НОЗН АЧНІ ДО С ЯГНЕННЯ

В «ОХМАТДИТІ» ВІДКРИЛИ НОВИЙ КОРПУС І… РОЗПОЧАЛИ СЛУЖБОВУ ПЕРЕВІРКУ

У

квітні введено в експлуатацію перший пусковий комплекс Національної дитячої спеціалізованої лікарні «Охматдит». Ремонт у другій частині лікарні планують завершити до кінця 2019 року. Крім того, Прем’єр-міністр України Володимир Гройсман пообіцяв у 2019 році підвищити заробітну плату працівникам закладу приблизно на 40-50%. Як повідомляють у прес-службі «Охматдиту», перший пусковий комплекс лікарні повністю укомплектований обладнанням і забезпечений персоналом. Тут розташовані відділення променевої терапії, магнітно-резонансної та ультразвукової діагностики, центр служби крові, відділ лабораторного обстеження та контролю якості донорської крові. «Лікарі обстежують маленьких пацієнтів на нашому інноваційному томографі та унікальному МРТ-апараті. Також тривають навчання і підготовчі роботи для виконання терапії на лінійному прискорювачі», — повідомляють у НДСЛ «Охматдит». Незважаючи на якісні зміни й оптимістичні прогнози, керівництво закладу розпочало внутрішнє с лужбове розс лідування щодо раціо­нальності замовлення лікарських засобів, а також їх використання деякими відділеннями. Причиною перевірки стала розміщена в інтернеті інформація про те, що МОЗ має намір здійснити перевірку медичного закладу, а також закрити одне з його відділень. У лікарні

заявляють: інформація про перевірку не відповідає дійсності, а причина її поширення — відео, у якому батьки пацієнтів Центру онкогематології і трансплантації кісткового мозку звинуватили профільне Міністерство у відсутності необхідних ліків, що мають закуповуватися за бюджетні кошти. Враховуючи суспільний резонанс, керівництво медзакладу розпочало внутрішнє розслідування, під час якого було з’ясовано: 12 препаратів, які батьки пацієнтів на вимогу лікарів купували за власні кошти, нині знаходяться на складах НСДЛ «Охматдит»; керівництво Центру онкогематології і трансплантації кісткового мозку не замовило 10 препаратів, що входять до Національного переліку основних лікарських засобів; незважаючи на те що значна частина державного бюджету за напрямком дитячої онкології спрямовується саме на потреби пацієнтів НСДЛ «Охматдит», Центр не робить необхідних замовлень, тому бюджетні кошти залишаються не використаними. Зокрема, у 2017 році Центр онкогематології і трансплантації кісткового мозку загалом недозамовив ліків на 19 млн грн; частина препаратів, згаданих батьками, не зареєстровані в Україні та не можуть закуповуватися за кошти бюджету лікарні чи держави. Крім того, деякі із цих препаратів є експериментальними або призначені винятково для лікування дорослих.

«Фактично, відео підтверджує наявність серйозних порушень у роботі деяких відділень: у ньому є свідчення того, що лікарі примушують батьків пацієнтів купувати дороговартісні препарати не завжди доведеної ефективності у певних аптечних закладах. І це при тому, що наявні безоплатні ліки, придбані коштом держави. Також деякі відділення саботують проведення закупівель препаратів, які визначені Національним переліком лікарських засобів», — говориться у повідомленні лікарні. Коментуючи інформацію про намір МОЗ закрити Центр онкогематології і трансплантації кісткового мозку, в НСДЛ «Охматдит» уточнили: відео в мережі з’явилося 23 квітня 2018 року, а керівництво лікарні звернулося до Міністерства з пропозицією про реорганізацію раніше. Зокрема, 19 квітня вже подано остаточний варіант нової структури медичного закладу до МОЗ. Реорганізацію керівництво НСДЛ «Охматдит» пояснює як «необхідний крок для налагодження якісного, доступного і прозорого надання медичних послуг», а також як один зі спо­собів «унемож ливлення повторення попередніх епізодів розкрадання медикаментів персоналом лікарні та надлишкового замовлення дороговартісних ліків». За матеріалами «Урядового порталу», ІА «Укрінформ» та офіційної сторінки НСДЛ «Охматдит» у Facebook

ПОГЛЯД ІЗСЕРЕ Д ИНИ

РУСЛАН ДОБРОВОЛЬСЬКИЙ: «ГРОШІ, ЯКІ НІБИТО «ЙДУТЬ ЗА ПАЦІЄНТОМ», НАСПРАВДІ ЙДУТЬ НЕЗРОЗУМІЛО КУДИ»

С

імейний лікар, член Асоціації сімейної медицини Києва та Київської області Руслан Добровольський переконаний: більшість «медичних» законів відірвані від українських реалій. «Сімейних лікарів зараз не вистачає, тому ажіотаж із підписанням декларацій великий. Але ті декларації, які оголошує МОЗ, сьогодні зовсім не в’яжуться

з реальністю. Натомість ті гроші, які нібито «йдуть за пацієнтом», насправді йдуть незрозуміло куди», — зауважив медик. Крім того, Руслан Добровольський зазначив, що МОЗ відмовляється спілкуватися з лікарями і сприймати бодай якісь пропозиції та прохання. «Наша Асоціація, яка об’єднує близько 400 лікарів, надіслала до МОЗ листа

з пропозиціями. Але, на жаль, Міністерство не захотіло його читати. Відтак велика кількість законів, що приймаються людьми, які абсолютно відірвані від первинної ланки медицини, узагалі не узгоджується з реальним станом справ», — констатував сімейний лікар.

Держава покриває лише 10% від потреби на лікування розсіяного склерозу

П

ід час обговорення першого комплексного дослідження ситуації із розсіяним склерозом в Україні Всеукраїнська громадська організація «Асоціації інвалідів розсіяного склерозу» озвучила невтішну статистику: державне фінансування на придбання препаратів для лікування цієї недуги покриває лише 10% від необхідної кількості. Унаслідок неможливості отримувати повний курс лікування 88% таких пацієнтів стають інвалідами. Згідно з даними пацієнтської організації через недостатнє охоплення лікуванням, держава щорічно втрачає понад 175 млн грн. За словами Голови Асоціації Євгена Колпакова, в Україні відсутнє комплексне розуміння проблеми розсіяного склерозу. Інформація про рівень діагностики, захворюваності й ефективності лікування не систематизована, а ризики — недооцінені. «У світі розсіяний склероз визнано однією з головних причин інвалідизації людей віком 20-40 років», — стверджує Є. Колпаков. Також, за його словами, з кожним роком збільшується кількість хворих на розсіяний склероз (передусім за рахунок людей працездатного віку), натомість рівень державного фінансування протягом 10 років залишається фактично незмінним. «У результаті ми отримуємо 10-разове зростання чисельності інвалідів 1-ї групи серед пацієнтів із цим діагнозом», — стверджує Є. Колпаков. Офіційно в Україні зареєстровано 20 719 хворих на розсіяний склероз. Результати соціологічного дослідження свідчать, що головним недоліком у процесі лікування цієї недуги в нашій країні, на думку пацієнтів, є недостатнє забезпечення ліками. «Про це заявили 65% опитаних, — коментує директор українського офісу IFAK Institute Сергій Говоруха. — Як зазначають провідні неврологи, недостатнє фінансування призводить до того, що на державному рівні закуповуються переважно препарати першої лінії, тоді як доступу до інноваційних препаратів другої лінії, котрі здатні призупинити розвиток хвороби в разі її агресивного перебігу, українські пацієнти практично не мають». Тим часом, представники фармацевтичних компаній стверджують: механізми, які дають змогу зробити лікування сучасними ефективними препаратами доступним, існують. За матеріалами ІА «Українські новини»

За матеріалами онлайн-видання ZIK

У ПЕРІОД ІЗ 17 ПО 22 КВІТНЯ НА ЗАКАРПАТТІ ЗАФІКСОВАНО 111 ВИПАДКІВ ЗАХВОРЮВАННЯ НА КІР, ЩО НА 25% БІЛЬШЕ, НІЖ МИНУЛОГО ТИЖНЯ. ЗАГАЛОМ З ПОЧАТКУ РОКУ В РЕГІОНІ ЗАРЕЄСТРОВАНО 1925 ВИПАДКІВ ЗАХВОРЮВАННЯ. За матеріалами офіційного веб-сайту Закарпатської обласної ради

4

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

НОВИНИ

4 травня 2018 року

ГРОМ А ДСЬК Е ОБГОВОРЕННЯ

В Л АСНІ ВА К Ц ИНИ

МОЗ ПРОПОНУЄ ОПТИМІЗУВАТИ КАЛЕНДАР ПРОФІЛАКТИЧНИХ ЩЕПЛЕНЬ

Україна історично була фармацевтичним хабом СРСР — на території держави розташовано багато фармпідприємств

М

іністерство охорони здоров’я України 23 квітня винесло на громадське обговорення проект Наказу «Про внесення змін до Календаря профілактичних щеплень». На відміну від чинного Календаря обов’язкових профілактичних щеплень (далі — Календар), згідно з проектом ревакцинацію проти гепатиту В пропонується робити на 2-му, а не 1-му місяці життя дитини. За інформацією МОЗ, це дасть змогу використовувати комбіновану вакцину з компонентами проти дифтерії, кашлюка, правця, гемофільної інфекції типу b, гепатиту В, завдяки чому збільшиться кількість вакцин, які закуповуються для профілактики останнього. «Враховуючи досвід країн Європи, в Україні слід визнати обґрунтованим поєднання вакцинації проти гепатиту В у дітей з імунізацією проти дифтерії, правця, кашлюка та поліомієліту (у 2 та 6 місяців). Використання комбінованих вакцин є доцільним як з економічної, так і з медичної точки зору, оскільки суттєво знижує частоту відвідувань закладів охорони здоров’я, завантаженість кабінетів щеплень та медичного персоналу, збільшує кількість дітей, своєчасно вакцинованих, зменшує парентеральне навантаження та стрес від щеплення в дитини», — повідомляють у Міністерстві. За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України

ПРОЕКТ КАЛЕНДАРЯ ПРОФІЛАКТИЧНИХ ЩЕПЛЕНЬ ВІК

ЩЕПЛЕННЯ ПРОТИ

1 день 3-5 днів 2 місяці

Гепатиту В Туберкульозу Гепатиту В

4 місяці 6 місяців

Гепатиту В

Дифтерії, кашлюка, правця

Поліомієліту

Гемофільної інфекції

Дифтерії, кашлюка, правця

Поліомієліту

Гемофільної інфекції

Дифтерії, кашлюка, правця

Поліомієліту Гемофільної інфекції

12 місяців 18 місяців

Дифтерії, кашлюка, правця

Поліомієліту

6 років

Дифтерії, правця

Поліомієліту

14 років

Л Кору, краснухи, паротиту

Кору, краснухи, паротиту

Поліомієліту

16 років

Дифтерії, правця

26 років

Дифтерії, правця (надалі – кожні 10 років)

ПРОБ ЛЕМН А ПРОЗОРІСТ Ь

ОБРАННЯ КЕРІВНИКІВ ЗАКЛАДІВ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я: НОВІ ВИКЛИКИ

Н

а початку 2018 року набула чинності Постанова КМУ «Порядок проведення конкурсу на зайняття посади керівника державного, комунального закладу охорони здоров’я», яка запроваджує відбір кандидатів незалежною конкурсною комісією із залученням представників громадськості. Активісти урядово-громадської ініціативи «Разом проти корупції» заявляють: перші конкурсні процедури з обрання керівників закладів охорони здоров’я засвідчили суттєві проблеми впровадження «прозорого відбору». Як повідомляють у МОЗ, Порядок передбачає необхідність створення конкурсних комісій із залученням усіх зацікавлених сторін — органу управління, трудового колективу та громадськості. Для того щоб взяти участь у роботі конкурсної комісії з боку громадськості, громадське об’єднання повинне делегувати свого представника до Громадської ради, яка має включити його до складу комісії. При

цьому громадське об’єднання мусить відповідати двом критеріям: працювати у сфері охорони здоров’я та/або запобігання корупції і бути зареєстрованим не менше, ніж за два роки до проведення конкурсу. «Порядок встановлює такі умови, за якими чесні та професійні кандидати, котрі мають бажання очолити медичний заклад, отримують цю можливість. Представники громадськості можуть тепер долучатися до відборів як члени процесу, а не тільки як спостерігачі», — говорить координатор ініціативи «Разом проти корупції» Оксана Величко. За словами експертів, система поки що пручається й протидіє змінам. Основна проблема, яку виявили перші відбори, полягає у включенні «своїх» активістів у комісію. «У нас сьогодні є як свідомі, так і ручні громадські організації, — зауважила залучений експерт урядовогромадської ініціативи Зоряна Черненко. — І ризик використання ручних громадських орга-

нізацій, звичайно, є. Але це не означає, що всі активісти і проактивні громадяни не можуть брати участі у цьому прозорому процесі». Голова Громадської ради при МОЗ України Леся Литвинова наголосила: перші конкурси, де вона брала участь у складі комісії, виявили також проблему з браком кандидатів: більшість просто не знає про нові можливості. Основна причина — відсутність єдиного ресурсу з інформацією, у яких медичних зак­л адах у керівників ЗОЗ закінчуються конт­ракти. У якості консолідуючої платформи експерти пропонують використовувати веб-сайт МОЗ України. Крім того, за словами речника Міністерства Олександра Ябчанки, у перспективі очолювати ЗОЗ мають люди з високими навичками управління. «Зараз до розгляду беруться тільки кандидатури з медичною освітою, але надалі керівником закладу охорони здоров’я має бути хороший менеджер, а медична освіта — це додатковий фактор, проте він не має бути обов’язковим», — зазначив О. Ябчанка. За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України

окалізація виробництва вакцин пот­ребує значних інвестицій, а сам процес може тривати до 10 років, але реалізувати це в Україні можна — переконана керівник департаменту із зовнішніх зв’язків і комунікацій фармацевтичної компанії GlaxoSmithKline в Україні Яна Сироватка. «Виробництво вакцин — складний біотехнологічний і витратний за часом процес, який вимагає спеціалізованого обладнання. Інвестиції у створення або модернізацію виробничого майданчика у середньому становлять майже 0,5 млрд фунтів стерлінгів, а його будівництво може тривати від 5 до 10 років», — пояснила представниця фармвиробника. Експерт також нагадала, що виробницт­ во вакцин має відповідати вимогам GMP і всесвітньо визнаним вимогам щодо безпечності. «Близько 70% усього виробничого циклу вакцин займає контроль якості. На виробництві повинні бути експертні люди, обладнані лабораторії, навчений персонал, виробничий майданчик, який відповідатиме світовим вимогам щодо безпечності вакцин», — стверджує Я. Сироватка. Крім того, за її словами, компанія з виробництва вакцин повинна бути впевнена в тому, що їх закуплять. «Вакцини забезпечують епідеміологічне благополуччя країни і є стратегічним товаром. Питання тільки в тому, наскільки держава готова покращувати інвестиційний клімат, щоб ті компанії, які ухвалять рішення локалізувати виробництво, були готові це зробити. Питання також і в подальшій гарантії того, що вироблені вакцини на постійній основі будуть затребувані державою. Особливо, якщо вони виробляються за державним замовленням і для забезпечення національної програми імунізації, — повідомила експертка. — Локалізація виробництва вакцин теоретично можлива, тим більше, що Україна історично була фармацевтичним хабом СРСР. Крім того, на території держави розташовано багато фармацевтичних підприємств. Ми вітаємо бажання вітчизняних підприємців модернізувати виробничі майданчики і готовність інвестувати у виробництво вакцин, але вони повинні усвідомлювати, що це не так просто», — резюмувала Я. Сироватка. За матеріалами ІА «Інтерфакс-Україна»

КОМІТЕТ ВРУ З ПИТАНЬ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я СТВОРИВ ПІДКОМІТЕТ З ПИТАНЬ ЗАКОНОДАВЧОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОЗВИТКУ ФАРМАЦІЇ ТА ЗАТВЕРДИВ ЙОГО СКЛАД. «ЦЕ ДАСТЬ ЗМОГУ РОЗПОЧАТИ РЕФОРМУ В ГАЛУЗІ ФАРМАЦЕВТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ», — ПОВІДОМИВ ГОЛОВА ПІДКОМІТЕТУ АНДРІЙ ШИПКО. За матеріалами офіційного веб-сайту Комітету ВРУ з питань охорони здоров’я

5

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

НЕВІДКЛАДНА МЕДИЧНА ДОПОМОГА:

УСЕ НА ПЛЕЧІ СІМЕЙНОГО ЛІКАРЯ? Екстрена медична допомога віднині виїздитиме лише на виклики пацієнтів, життя яких опинилося під загрозою. Натомість вчасну невідкладну допомогу при гострих станах, високому артеріальному тиску, порушенні серцевого ритму, кровотечі, гострому і раптовому болю, інших захворюваннях, отруєннях і травмах повинні надавати лікарі первинної ланки. Чи витримають вони роль Чіпа і Дейла, котрі завжди поспішають на допомогу, — без транспорту, повноцінного матеріального забезпечення, та ще й у цілодобовому режимі?

6

Борис ЛЕМІШКО, головний лікар комунальної 5-ї міської клінічної поліклініки м. Львів, Заслужений лікар України, кандидат медичних наук, доктор наук з державного управління, професор Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького

Д

о гарантованого пакету медичних послуг, які надаватимуться на первинному рівні, входить невідкладна медична допомога. Тобто в разі виникнення в пацієнта невідкладних станів допомогу йому має надавати сімейний лікар, дільничний терапевт чи педіатр або під час прийому в амбулаторії, або за місцем перебування хворого (за викликом). Саме тут і виникає питання. У Наказі МОЗ України №504, який регулює порядок надання первинної медичної допомоги, зазначено, що це має відбуватися безпосередньо в закладі первинної медичної допомоги (ПМД) відповідно до режиму роботи її надавача. Для цього в кожній такій установі необхідно організувати цілодобове функціонування пунктів невідкладної медичної допомоги, де буде задіяно медичний персонал у режимі чергування. Але чинне трудове законодавство чітко регламентує норму годин навантаження на працівника, а у згаданому Наказі МОЗ вказано, що первинна медична допомога має надаватися безперервно, тобто іншого виходу забезпечити цю вимогу, аніж встановивши графік чергування медпрацівників в пунктах невідкладної медичної допомоги, немає. З іншого боку, Постанова Кабінету Міністрів України №1138 регламентує, що надання медичної допомоги вдома є послугою платною. На сьогодні сімейні лікарі не відмовляють в обслуговуванні вдома пацієнтам, які не можуть самостійно пересуватися, або в разі гострого стану. Найкращим же виходом є злагоджена співпраця пунктів невідкладної допомоги у складі як закладів, які надають ПМД, так і станцій швидкої медичної допомоги. Для підписання декларації із сімейним лікарем місце проживання/перебування пацієнта не має значення. Але основною функцією сімейної медицини є якісне медичне обслуговування осіб, пов’язаних родинними та генетичними особливостями. Тобто сімейний лікар повинен знати соціальний стан членів родини, ризики успадкування захворювань, тощо. А як лікар зможе надати невідкладну допомогу пацієнту, із яким підписано декларацію, коли той проживає в іншому місті, на значній відстані від закладу ПМД? Чи буде адекватним консультування пацієнта по телефону до реального впровадження телемедичних технологій? Та й чи зможе лікар у такий спосіб об’єктивно визначити стадію хвороби, стан пацієнта і статус випадку («плановий», невідкладний чи екстрений)? Тут має місце певна непродуманість рішень. Також потрібно зважати на інші важливі чинники комунікації з територіально віддале-

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

4 травня 2018 року

ними пацієнтами, наприклад, стан доріг, наявність автотранспорту в лікарів, медсестер і в населення — це європейські стандарти, яких ми ще не досягнули. Тож аби вимагати від лікаря первинної ланки виконання певних функцій, потрібно передусім забезпечити його відповідними матеріально-технічними ресурсами. У Табелі оснащення має бути все необхідне для того, аби лікар первинної ланки надав невідкладну медичну допомогу в межах своєї компетенції згідно з протоколами, оскільки в повному обсязі він не зобов’язаний і не зможе її забезпечити. Його функція — огляд хворого, надання допомоги з метою компенсації стану (якщо це можливо), а також визначення найкоротшого маршруту спрямування пацієнта. Адже, наприклад, при кардіогенному шоці сімейний лікар зможе лише ввести хворому коронаролітики, зняти больовий синдром і терміново визначити найкоротший маршрут до клініки, де пацієнту нададуть адекватну допомогу в межах терапевтичного вікна. І це має бути не районна лікарня, як у нас звикли, а центри серцево-судинної патології, де є можливість виконати коронарографію, а в разі потреби і стентування. Тобто сімейний лікар зобов’язаний лише усунути загрозу для життя пацієнта і вчасно спрямувати його у профільну клініку, оскільки неможливо оснастити всі зак­ лади ПМД засобами для проведення позагоспітального тромболізису, ангіографами тощо. Головне, аби лікар первинної ланки був у зоні доступності до пацієнта, правильно визначив його стан і зміг вчасно опинитися біля хворого. Тому просторово-фізична доступність у часі має бути забезпечена в межах 15 хвилин, а окрім транспорту сімейний лікар повинен мати у своєму розпорядженні мінімальний набір засобів (препарати, дефібрилятор, швидкі лабораторні тести, засоби інструментального обстеження — як мінімум, електрокардіограф). Також необхідно продумати особливості формування мережі первинної ланки залежно від того, це міська, сільська чи гірська місцевість, багатоквартальна забудова або малозаселені райони тощо — однобокі стандарти тут неприпустимі. Пацієнти мають бути наближені до сімейного лікаря 24 години на добу, інакше він не завжди зможе верифікувати невідкладні стани, що особливо важливо при інсультах, інфарктах, травмах, ургентній хірургічній патології тощо. На жаль, нині вітчизняна система не відповідає європейським стандартам, основною вимогою яких є доступ до пацієнта і скорочення терміну комунікації «хворий — лікар». До того ж в Україні потрібно добре попрацювати над матеріально-технічним забезпеченням системи охорони здоров’я, зокрема первинної ланки. Щодо її доступності, то нині у нас функціонує потужна мережа амбулаторій сімейної медицини, у підпорядкування й у структуру яких входять фельдшерсько-акушерські пункти (ФАПи). Наразі ми не готові їх ліквідувати, бо там працюють фахові фельдшери, котрі добре володіють навичкам надання невідкладної медичної допомоги. Безперечно, це має відбуватися під контролем сімейного лікаря, консультації якого фельдшери дійсно можуть отримувати телефоном. Одна справа — визначити об’єктивний стан хворого за його словами і емоціями, даними фізикального обстеження, інша — комунікувати з колегами. Утім, усі сільські ФАПи також повинні мати набори для надання невідкладної медичної допомоги, а фахівці — володіти відповідними навичками. Поступово, коли буде забезпечено просторову доступність до базових закладів первинки, система ФАПів сама відійде в минуле, нині найбільші з них уже реорганізовуються в амбулаторії сімейної медицини. Наразі ж сільській медицині без ФАПів не обійтися! З економічної точки зору це затратно, адже новий принцип фінансування первинної ланки ґрунтуватиметься на капітаційній ставці, тож сімейний лікар має розділити кошти, що надійдуть за його пацієнтами, на оплату праці фельдшерів і медсестер

кількох ФАПів, однак ліквідувати їх мережу сьогодні не можна, бо тоді 50% сільського населення залишаться без елементарної медичної допомоги. Особливо це стосується гірських сіл і хуторів, куди в певні пори року дістатися без санавіації неможливо. Тож єдина надія на фельд­ шера, який мешкає поряд і має хоч якийсь запас медикаментів. Також необхідно врахувати кадрову кризу в галузі. Щоправда, нашої області вона не торкнулася: забезпеченість первинки лікарями та фельдшерами — на рівні 95%, а у Львові — до 100%. Однак у східних та деяких центральних областях України вона становить 60%, а подекуди й 40%! Тобто навіть за тих нормативів навантаження, які сьогодні визначені для лікарів первинної ланки, годі мріяти про повне і, головне, якісне охоплення населення лікарською допомогою. Можна сподіватися на підтримку електронної системи охорони здоров’я, однак схоже, ми ще довго йтимемо до того, аби почути адекватну відповідь на другому кінці електронного зв’язку. Тому аби не мати справи з хибнопозитивними результатами, гіпердіагностикою чи, що ще гірше, — з гіподіагностикою, поки що в системі надання первинної невідкладної медичної допомоги мусить домінувати безпосередній фізичний контакт лікаря і пацієнта. Україні вдасться повністю перейти до лікарської моделі надання ПМД хіба що через декілька років, якщо не ламати систему через коліно, а рухатися виваженими кроками, дбаючи про людей. Безперечно, держава має заощаджувати кошти, і тому недоцільно відправляти бригаду швидкої на кожен виклик до хронічного хворого, який перебуває на динамічному спостереженні у сімейного лікаря. Саме він має подбати (використовуючи засоби первинної та вторинної профілактики) про те, аби в пацієнта не траплялося загрозливих для життя ускладнень, а коли виникнуть, зобов’язаний надати невідкладну медичну допомогу, вчасно направити у профільний заклад за найкоротшим маршрутом. Однак для налагодження такої системи потрібен не один рік. Також маємо усвідомити: первинна ланка, на якій нині відбуваються зміни, не зможе вирішити всіх проблем без інших рівнів, тобто забезпечити комплексну медичну допомогу та цілісну систему заходів щодо формування, збереження і відновлення здоров’я населення. Остання існуватиме лише за умови збалансованості всіх рівнів надання меддопомоги, чіткого визначення їх функцій та налагоджених комунікацій між ними. Але це поки лише у планах після 2020 року. Та й ті зміни, які нині відбуваються на первинній ланці, також викликають чимало запитань. Наприклад, підписання декларацій має відбуватися еволюційно — «штурм» може дискредитувати сімейну медицину. По-перше, напрацьована нормативна база щодо розвитку сімейної медицини передбачає захист пацієнтів і лікарів, керівників лікуваль-

них закладів. Наразі ж лікарі, вимагаючи персональні дані від пацієнтів для електронних декларацій, не впевнені в існуванні комплексних систем їх захисту. А хто завтра відповідатиме за можливі порушення? Лікар? По-друге, потрібно підготувати населення до «договірних стосунків» із лікарем. Бо не можна вимагати від медпрацівника позитивної динаміки здоров’я прикріпленого населення, якщо воно не виявляє активності в цьому питанні. Здоров’я — справа двох суб’єктів: передусім пацієнта, а вже потім лікаря. Поки що ми чуємо заклики бути дуже активними і відповідальними лише лікарям. Зрештою, сімейна медицина в її класичному вимірі — це взаємовідносини родини з лікарем, який спостерігає за станом здоров’я всіх її членів. Натомість в Україні запровадили загальну практику, що передбачає місце в ній і для терапевта, і для педіатра, котрі мають дещо інший, обмежений обсяг повноважень у наданні первинної допомоги, зокрема й проведенні профілактики. Тож і віддача від їх зусиль буде різною. Такі неузгодженості можна «списати» хіба що на перехідний період, але чи не затягнеться він надовго? Сподіваюся: саме життя розставить крапки над «і», принаймні пацієнти вже сьогодні віддають перевагу сімейним лікарям, і такою є світова практика. Поза тим, усі перелічені ризики не повинні стати перешкодою на шляху реформування системи охорони здоров’я України, оскільки вона давно втратила здатність до самоорганізації та розвитку відповідно до світових стандартів. Тому комплексне вирішення «перезрілих» проблем — пріоритет державної політики, яка повинна реалізовуватися на державному, регіональному та місцевому рівнях виконавчими органами державної влади, органами місцевого самоврядування і радами об’єднаних територіальних громад.

Костянтин НАДУТИЙ, член правління ВГО «Українська асоціація сімейної медицини»

Н

а жаль, в українських медичних реформах проголошено багато ідей, які видаються майже ідеальними тільки тоді, коли розглядати їх на далекій відстані від реалій і зовсім не зважати на механізм реалізації. Це можна сказати і про зобов’язання надавати невідкладну медичну допомогу лише силами первинної ланки. Дійсно, у світі таке практикується, адже там рахують гроші — зрозуміло, що виклик екстреної допомоги порівняно з викликом сімейного лікаря коштуватиме дорожче. У нас же ніхто нічого не рахував. «Силою думки» звеліли

працювати первинній ланці безперервно (тобто в режимі 24/7), аби пацієнти не турбували службу екстреної допомоги всілякими «дрібницями» на зразок підвищення температури тіла чи артеріального тиску. Думка ця виявилася настільки «прогресивною» й «економічною», що далі нікуди, адже в капітаційний тариф (370 грн на одного пацієнта в рік) не закладено, наприклад, транспортних витрат на надання невідкладної медичної допомоги сімейними лікарями, терапевтами та педіатрами. Зрештою, з’ясувати, чому на пацієнта має бути виділено саме 370 грн і що НСЗУ насправді може купити за ці кошти, хоча прагне вочевидь купити все, навіть нічний спокій лікаря і його особистий час, неможливо, адже розрахунки суворо засекречені. Не треба бути великим економістом, аби зрозуміти: на формування, утримання і повноцінну роботу пунктів невідкладної допомоги на первинній ланці цього може не вистачити, бо один регіон від іншого відрізняється — наприклад, щільністю населення. Більше того, на місцях одразу зрозуміли, що «золотого дощу» у вигляді коштів за пацієнтами не вистачить й на утримання ФАПів, котрі нині хоч якось наближають медичного працівника до пацієнта: фельдшер поспішає до хворого і вдень, і вночі, і в бездоріжжя. Ніхто не закликає розбудовувати мережу ФАПів. Але якщо вже реформатори націлилися на їх скорочення, мали б спрямувати вивільнені кошти на інвестиції в транспортну «озброєність» первинної ланки на селі та забезпечення максимальної мобільності медичних працівників первинки (вночі ж виклики, як і раніше, обслуговувала б служба екстреної допомоги). Але цього не відбувається! У деяких країнах світу, наприклад, Великій Британії, невідкладна допомога утримується коштами держави, витрати на неї входять у подушний норматив фінансування первинної ланки — у такий спосіб вона отримує гроші на організацію пунктів невідкладної допомоги, де й чергують сімейні лікарі. Щодо викликів їх додому, дійсно, безкоштовно таку послугу мають право отримати не більше 5% мешканців цієї країни, решта доплачує за візити лікаря. Однак потрібно враховувати рівень доходів: у Великій Британії практично кожний дорослий громадянин має власний автомобіль і може легко дістатися до пункту надання невідкладної допомоги, а для пересічного українця — це небачена розкіш (маю на увазі не лише власний, а й громадський транспорт, а також стан доріг). На жаль, нинішні реформи «успішно» руйнують існуючу систему, не створюючи натомість нової, тож перехідний період буде трагічним — значна частина населення залишиться без елементарної медичної допомоги. Узагалі, на початковому етапі реформи не повинні мати обмежувального характеру, наприклад, не можна «урізати» виклики швидкої, коли альтернативи ще не створено (і не відомо, коли це станеться), зокрема через нестачу лікарів первинної лан(Продовження на стор. 8)

ГОЛОВНЕ, АБИ ЛІКАР ПЕРВИННОЇ ЛАНКИ БУВ У ЗОНІ ДОСТУПНОСТІ ДО ПАЦІЄНТА, ПРАВИЛЬНО ВИЗНАЧИВ ЙОГО СТАН І ЗМІГ ВЧАСНО ОПИНИТИСЯ БІЛЯ ХВОРОГО. ТОМУ ПРОСТОРОВО-ФІЗИЧНА ДОСТУПНІСТЬ У ЧАСІ МАЄ БУТИ ЗАБЕЗПЕЧЕНА В МЕЖАХ 15 ХВИЛИН, А ОКРІМ ТРАНСПОРТУ СІМЕЙНИЙ ЛІКАР ПОВИНЕН МАТИ У СВОЄМУ РОЗПОРЯДЖЕННІ МІНІМАЛЬНИЙ НАБІР МЕДИКАМЕНТІВ (ПРЕПАРАТИ, ДЕФІБРИЛЯТОР, ШВИДКІ ЛАБОРАТОРНІ ТЕСТИ, ЗАСОБИ ІНСТРУМЕНТАЛЬНОГО ОБСТЕЖЕННЯ — ЯК МІНІМУМ, ЕЛЕКТРОКАРДІОГРАФ)

7

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ (Початок на стор. 6) ки. Зміни в медичному обслуговуванні повинні супроводжуватися поступовим і узгодженим заміщенням неефективної функції ефективною. І лише тоді, коли нове почне працювати, можна «виводити з обігу» старе. Лінія фронту (а за важливістю функцій невідкладну допомогу можна порівняти саме з нею) у жодному разі не може залишатися оголеною. Невже реформатори цього не усвідомлюють? Насправді акцентувати увагу потрібно на налагодженні взаємодії служби екстреної медичної допомоги і сімейних лікарів, а також створювати для них економічне підґрунтя для запобігання викликам швидкої та госпіталізації прикріплених пацієнтів. Тобто крім стимулювання кількісних показників первинки, яке здійснюється через подушний механізм її фінансування, необхідні потужні важелі підвищення якості її роботи. На жаль, нині передбачається фінансувати лише кількість підписаних декларацій, а от такі індикатори якості, як частота госпіталізацій, викликів швидкої, використання послуг спеціалістів, кількість виконаних профілактичних заходів, не враховуються. Хоча всім зрозуміло: коли згадані показники не змінюються, то лікар первинки працює, як і раніше — «від себе» на стаціонар. Сьогодні це нікого не цікавить. Головне — підписати якомога більше декларацій. А здійснювати копітку профілактичну роботу з кожним пацієнтом, розширювати компетенції і відповідальність — зайвий клопіт? Замість того, аби організувати роботу медсестер і налаштувати їх на виконання профілактичних заходів, які зокрема сприятимуть зменшенню потреби пацієнтів в екстреній допомозі, лікар просто звільнить «зайвих» медсестер заради збільшення своїх доходів, чи не так? Нині реформаторам ніщо не заважає реалізувати інші, прогресивні сценарії, однак їх приваблює лише одне — можливість керувати грошовими потоками, і що вони масштабніші, то краще. Тож на подібні «дрібниці» ніхто не зважає. Тому не варто дивуватися, якщо в сімейних лікарів з’являться такі самі нездорові апетити, наприклад, «вихопити» якомога більшу кількість молодих і працездатних пацієнтів, котрі не турбуватимуть викликами, не потребуватимуть невідкладної допомоги і навіть не ходитимуть на прийом (хіба що під час епідемії). Працювати з такими пацієнтами дійсно можна по телефону, у режимі мінімального реагування, і при цьому всі відчуватимуть себе щасливими та задоволеними. Чим не ноу-хау ринкового регулювання? Кого згодом звинувачуватимуть? Лікарів, яких штовхають у «бій без правил» за клієнта та ще й із необґрунтованим тарифом? Тож одним із варіантів подальшого розвитку подій може стати ситуація, коли швидку викликати «заборонено», сімейний лікар не встигатиме приїхати або не вважатиме за потрібне це робити, і пацієнту нічого не залишиться, як звернутися за невідк­ ладною допомогою до лікарів із приватної клініки. Ну, а коли коштів на це в нього не вистачить, то можна легко спрогнозувати сумний сценарій. Отже, невиправдано заощадлива держава, яка економить на медицині, змушує громадян платити за реформу власним здоров’ям і життям. Їх державі не шкода.

Савелій ВАРШАВСЬКИЙ, завідувач Мринської лікарської амбулаторії загальної практики-сімейної медицини Носівського району Чернігівської області, лікар вищої кваліфікаційної категорії

Н

ині невідкладна медична допомога повністю віддана на відкуп медичним працівникам первинної ланки. У сільській місцевості пацієнти можуть надіятися тільки на свого лікаря та на швидку як останню інстанцію. Коли ж так звані непрофільні виклики бригад екстреної допомоги обмежити, як це нині пропонується (або ще гірше — замінити лікарські та фельдшерські бригади парамедиками), усе ляже на плечі первинки, де й без того не вистачає працівників. Тим, хто намагається змусити сімейних лікарів працювати в режимі 24/7 та ще й обслуговувати невідкладні стани, варто ознайомитися із чинним трудовим законодавством, яке вони відверто порушують. У колективних договорах, що укладаються в галузі охорони здоров’я, також чітко вказано норми робочого часу: скільки лікар первинки має відпрацювати в межах окладу, скільки повинен мати вихідних тощо. Можна помножити українські закони на нуль, але люди такого ставлення не витримають — недаремно молоді медики виїздять за кордон, де діють цивілізовані правила, є всі умови для роботи, а також передбачена відповідна матеріальна винагорода в разі відпрацювання понаднормових годин. Зрештою, чинне вітчизняне законодавство також стоїть на захисті сімейного лікаря, тож у разі позовів до суду, лікарі їх виграють. Один простий приклад. На моїй дільниці розташовано 8 ФАПів, кожен із фельдшерів обслуговує щонайменше по 1 виклику в неробочий час (у тому числі й уночі) упродовж тижня (це, так би мовити, ідеальна робоча ситуація). Якщо ФАПи ліквідують, залишиться тільки сімейний лікар, і йому доведеться щоночі виїздити в різні села на виклики (добре, коли не по кілька разів, а це неодмінно станеться в період епідемії, сезонного загострення хронічних хвороб тощо). Питання: коли лікарю відпочивати, аби проводити повноцінний прийом пацієнтів в амбулаторії та ще й у пунктах здоров’я? Раніше нічні ургентні виклики брали на себе бригади швидкої, що підпорядковувалися головному лікарю району, тобто виклики обслуговувалися централізовано. Так само відбувалося забезпечення бригад транспортом, пальним тощо. Нині ситуація змінилася: головні лікарі вимушені утримувати чергову машину, яка в неробочий час возить бригаду чи спеціалістів або ж виїжджає на виклик до онкохворого, котрий потребує ін’єкції знеболювального препарату, тощо. А що буде далі? Така допомога стане взагалі недоступною? Адже не в кожній сільській амбулаторії є транспорт для згаданих потреб, більше того — Табель оснащення також його не передбачає, тож із кого запитувати? Узагалі, з тим Табелем, що нині затверджено для первинки, далеко не заїдеш — передбаченого в ньому вистачить

хіба що на випадок легкої побутової травми. Таку «аптечку» можна покласти в наплічник школяру, а не у сумку невідкладної допомоги лікарю. Ще один важливий момент: лікарю первинної ланки ніхто додатково не оплачуватиме надання ним ургентної допомоги вдома в позаробочий час. Щодо пропозиції створювати пункти невідкладної допомоги при закладах первинної ланки, де лікарі гуртувалися б і несли «нічну варту» по черзі, то вона також непродумана. Наприклад, наша дільниця обслуговує 5,5 тис. осіб, тобто за нормативом підписання декларацій потрібно 3 лікарі. Якщо кожен із нас чергуватиме ще й вночі, тобто фактично працюватиме по 24 години через кожні 2 доби (інакше не вийде), це означатиме, що, відчергувавши 10 діб на місяць (240 годин), ми вичерпаємо весь свій робочий час. А хто тоді вестиме прийом амбулаторних хворих, займатиметься профілактикою тощо? До того ж сімейний лікар може надати невідкладну допомогу тільки в межах своєї компетенції. Наприклад, у випадку ножового поранення черевної порожнини спинить кровотечу, знеболить, а далі хворого має оглянути хірург, тобто його потрібно доправити в районну лікарню. Навіть якщо сімейний лікар володіє широким спектром навичок, то в його арсеналі все одно немає ані відповідного набору медикаментів, ані хороших джгутів, ані перев’язувального матеріалу, ані набору для закриття відкритого пневмотораксу. Та й кровотеча може бути різною, з однією сімейний лікар впорається, а з іншою — ні. І головне — чи встигне лікар вчасно надати таку допомогу, якщо він один на 2000 пацієнтів? Тому, перш ніж пропонувати якісь ідеї, потрібно зважити на реальну ситуацію, інакше «прогресивні» реформи можуть обернутися геноцидом населення.

Михайло КІНАШ, заступник головного лікаря Яремчанської центральної міської лікарні ІваноФранківської області

М

едична реформа потрібна суспільству, але, запроваджуючи її, слід доводити кожну ініціативу до логічного завершення в контексті й інших змін. Наприклад, у законодавстві щодо реформування екстреної медицини все було добре прописано. А що отримали на практиці? Централізованої диспетчерської на Івано-Франківщині досі немає, відділення екстреної медичної допомоги не підпорядковуються лікарням. Ще якісь реформи треба починати? А до чого це призведе? Наприклад, при нашій лікарні працювали дві бригади, які обслуговували виклики, бо штат зак­ладу неповний, та й цілодобового травматологічного та хірургічного постів у нас немає. Тому саме машини швидкої за потреби привозили лі-

карів для надання ургентної допомоги. Нині ж у лікарні довелося заново створити приймальне відділення, яке обслуговують по 4 фельдшери та водії. Це лягло додатковим навантаженням на бюджет закладу (55 тис. грн щомісяця), притому, що медичної субвенції нам вистачає на 10 місяців, решту доплачує міська рада. Також створили 3 відділення обласного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, одне з яких орендує приміщення в нашій лікарні, тобто, кошти додатково витрачаються на оплату оренди, енергоносіїв, утримання бригад цілодобового чергування, працівники яких недовантажені роботою. То яка ж це економія? Наразі бригади швидкої допомоги продовжують працювати за традиційною схемою і реагують на виклики (як екстрені, так і іншого профілю). Вони краще оснащені, та й люди звикли більше довіряти медикам швидкої, аніж дільничним лікарям. Хоча кожен третій дзвінок від пацієнтів є таким, що за кваліфікованої поради лікаря люди можуть стабілізувати свій стан самостійно, навіть у домашніх умовах. Тому цілком виправдано було б, аби ці непрофільні виклики перебрала на себе сімейна медицина. Це в ідеалі, із часом ми його досягнемо, якщо дійсно вдосконалимо службу екстреної медичної допомоги та впорядкуємо роботу первинної ланки. Але як бути зараз, коли більшість сімейних лікарів не мають досвіду розпізнавання стадій хвороби, та ще й на відстані, наприклад, за телефоном (працівники швидкої в таких питаннях краще орієнтуються). Особливістю нашого регіону є висока відвідуваність туристами, які часто потребують екстреної та невідкладної допомоги. Проте обіцяних квадроциклів і гвинтокрила область так і не отримала. Ми вже пожинаємо плоди постійних медичних реформ. Багато хворих звертаються до лікарів із вкрай задавненими хворобами, бо медицину потихеньку, але впевнено переводять на платну основу. Стан доріг також додає проб­л ем, особливо якщо доводиться долати значні відстані, наприклад, від нашої лікарні до крайньої точки обслуговування — 22 км. Дефіцит фінансування галузі гальмує профілактичну роботу: формально вона ще існує, але її ефективність прямує до нуля. Держава не виділяє коштів на обстеження хронічних хворих, їх диспансеризацію, що призводить до зростання захворюваності. Як приклад — свого часу на Івано-Франківщині реєстрували 12-14 випадків захворювання на туберкульоз на 100 тис. населення, нині — 42-46. І це у сприятливому для лікування цієї недуги регіоні! Частота онкологічних захворювань зросла зі 175 випадків на 100 тис. населення у 1999 році до 300 у 2017-му. Наразі ані практична медицина, ані населення не готові до медичних реформ. Та й годі чекати цього в найближчій перспективі. Тож, на мою думку, подібні ініціативи потрібно впроваджувати в пілотах, наприклад, у кожній області виділити по 2 типові райони, які найбільше готові до змін, і впродовж 2 років аналізувати результати експерименту. І лише в разі успіху поширювати досвід на інші регіони.

Н А С Т У ПН А Т Е М А ТИМ, ХТО НАМАГАЄТЬСЯ ЗМУСИТИ СІМЕЙНИХ ЛІКАРІВ ПРАЦЮВАТИ В РЕЖИМІ 24/7 ТА ЩЕ Й ОБСЛУГОВУВАТИ НЕВІДКЛАДНІ СТАНИ, ВАРТО ОЗНАЙОМИТИСЯ ІЗ ЧИННИМ ТРУДОВИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ, ЯКЕ ВОНИ ВІДВЕРТО ПОРУШУЮТЬ. У КОЛЕКТИВНИХ ДОГОВОРАХ, ЩО УКЛАДАЮТЬСЯ В ГАЛУЗІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я, ТАКОЖ ЧІТКО ВКАЗАНО НОРМИ РОБОЧОГО ЧАСУ

8

Шановні читачі! Відкриваючи «Дискусійний клуб», ми ставили за мету дати кожному лікарю можливість висловитися з приводу наболілого. Тема нашого наступного обговорення:

«Безперервна медична освіта: що заважає професійному становленню лікаря?» Чекаємо ваших листів на адресу: 04211, м. Київ, а/с 138, редакція газети «Ваше здоров’я» або на e-mail: vz@vz.kiev.ua

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

СИСТЕМА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

4 травня 2018 року

ВИПРОБУВАННЯ НАВАНТАЖЕННЯМ Перелік обов’язків сімейного лікаря розширюється, кількість прикріплених пацієнтів збільшується, захворюваність населення зростає. Чи витримає таку ношу сімейна медицина і чи виконає вона свою місію?

Соціальна ентропія первинної ланки

Ольга ЛИТВИНОВА, доцент кафедри соціальної медицини, організації та економіки охорони здоров’я Тернопільського медичного університету, магістр державного управління, кандидат медичних наук

Нові ідеї — на старі граблі? Реформа системи охорони здоров’я в Україні почалася з первинної ланки. Основним документом, який регламентуватиме цю діяльність, має стати Закон «Про первинну медичну допомогу на засадах сімейної медицини». Наразі у Парламент подано його проект за №6634 від 22.06.2017 р. У пояснювальній записці до законопроекту зазначено, що понад 80% проблем зі здоров’ям людини можна вирішити на первинному рівні охорони здоров’я. З приводу того, чи варто покладати функції профілактики захворюваності на первинну ланку, дискутувати можна, а от погодитися, що цей сектор потребує лише 30% ресурсів галузі охорони здоров’я, аж ніяк. Така пропорція розподілу коштів існувала в системі Семашка, яку нині критикують, і ми вже маємо сумний наслідок такої «щедрості» у вигляді занепаду первинки. У європейській рамковій програмі ВООЗ, яка була презентована на 66-й сесії Європейського регіонального комітету для дій щодо організації інтегрованого надання медичних послуг, зазначено, що первинна медична допомога «є першим рівнем контакту окремих осіб, сім’ї та громади з національною системою охорони здоров’я і першим етапом безперервного процесу охорони здоров’я народу та максимально наближає медико-санітарну допомогу до місця проживання й роботи людей». Наразі в Україні можна говорити лише про надання первинної медичної допомоги населенню і аж ніяк не про охорону його здоров’я — для цього в сімейного лікаря немає ані повноважень, ані коштів, ані навичок, ані можливостей. Аби робити висновки щодо ефективності первинної медичної допомоги як системи, необхідно враховувати коефіцієнт її корисної дії — відношення обсягів роботи до загальних витрат на її виконання.

Існує таке поняття, як соціальна ентропія, — ступінь відхилення системи або окремої її ланки від стану, прийнятого за еталон, котрий проявляється зниженням рівня організації, ефективності функціонування й темпів розвитку. Тобто соціальна ентропія — міра відповідності стану системи прийнятим цільовим установкам. Тож, якщо розглядати проблему через призму інноваційного управління первинною ланкою медичної допомоги, в основу її раціоналізації потрібно закласти зменшення ентропії системи. Для цього передусім слід запровадити елементи наукової організації праці сімейних лікарів, до основних критеріїв якої належить функціональне навантаження, часові нормативні рамки виконання тих чи інших функцій і нормативи робочого часу, соціальний захист сімейного лікаря, матеріальне забезпечення виконання покладених на нього функціональних обов’язків, баланс фінансових вкладень і витрат, професійні ризики, мотиваційні чинники тощо. У різних країнах світу частка сімейних лікарів серед усього лікарського загалу коливається від 15% (в Іспанії) до 54% (у Франції). За даними ДУ «Український інститут стратегічних дослід­ жень МОЗ України» у 2016 році в Україні налічувалося майже 13,7 тис. фізичних осіб лікарів цього профілю. За умови задекларованого навантаження у 2000 пацієнтів на 42 млн населення України необхідно мати 21 тис. сімейних лікарів, тобто наразі не вистачає понад 8 тис. фахівців. За нинішніх реалій навантаження на одного такого спеціаліста теоретично вже становить 3200 пацієнтів, а фактично існують громади, де його взагалі немає! До речі, середній показник навантаження на сімейного лікаря у Європі — 1470 пацієнтів (від понад 2100 у Нідерландах до 870 у Бельгії). Він залежить від функцій сімейного лікаря, тобто що більше обов’язків на нього покладено, то меншою має бути кількість пацієнтів — це важливий чинник забезпечення якості роботи. Тому згаданий показник розраховують шляхом нормування і хронометражу всіх процедур, маніпуляцій та інших функцій, які виконуватиме сімейний лікар у межах своїх функціональних обов’язків. А як його рахували в Україні?

Баланс чи дисбаланс? У законопроекті «Про первинну медичну допомогу на засадах сімейної медицини» визначені основні пріоритети сімейної медицини, реалізація яких мала б забезпечити всі потреби населення в первинній медичній допомозі на належному рівні. У цьому твердженні вжито дві суттєві невизначеності: «усіх потреб» і на «належному рівні». Якщо під «належним рівнем» розуміти гарантований

державою пакет послуг, то «всі потреби» аж ніяк не будуть забезпечені. Та й узагалі, така мета є практично не здійсненною не лише в Україні, а й в інших державах, адже медична допомога надзвичайно дорога, й в усьому світі фінансова спроможність споживачів медичних послуг не корелює з потенційними можливостями їх надавачів. Окрім того, потрібно неодмінно враховувати мотиваційні чинники всіх учасників системи «пацієнт — лікар — держава» щодо збереження та відновлення здоров’я. Це питання не можна вирішити лише прийняттям і введенням у дію відповідних нормативно-правових актів, зокрема державних цільових програм з профілактики, діагностики та лікування захворювань. Для забезпечення здоров’я нації (а саме таку мету має ставити перед собою будь-яка держава) необхідний комплексний системний підхід. Відомо, що вчинками людини керують три чинники: страх, вигода й переконання. Останній — найбажаніший, бо найстійкіший і найдієвіший, однак саме він найважче впровад­ жується, оскільки потребує зусиль усіх державних інституцій, цілеспрямованості й часу. Значно простіше зі страхом та вигодою. Для реалізації першого запроваджуються різні механізми відповідальності, другої — винагороди і штрафні санкції. Однак обидва чинники є недостатньо ефективними, бо існують лазівки для уникнення відповідальності та санкцій: від «маленьких хитрощів» до корупційних схем. Чинник винагороди стимулює розвиток нап­ рямків, які забезпечують максимальну вигоду. І тут варто врахувати основну мету сімейної медицини — здоров’я населення. Коли доходи лікаря зростатимуть пропорційно збільшенню кількості здорових осіб, він намагатиметься робити все можливе, аби його підопічні якомога швидше одужували й надалі не хворіли. Але коли статки сімейного лікаря, як це передбачається в Україні, залежатимуть від кількості пацієнтів, за якими «прийдуть гроші», він буде зацікавлений не у здоров’ї, а у хворобах, що в принципі є неприйнятним. Так само потрібно правильно використовувати мотиваційні чинники і для пацієнтів — замість встановлювати пільги «за хворобу», необхідно стимулювати збереження здоров’я. На сьогодні всі державні програми орієнтовані винятково на хворих (хоча й вони не виконуються), проекти ж стимулювання здорового способу життя відсутні. У цілому для забезпечення оптимальних показників здоров’я населення України необхідне комплексне застосування згаданих чинників. Якщо для пропаганди здорового способу життя не використовувати всіх державних ресурсів (Центру громадського здоров’я, міністерств культури, освіти і науки, молоді та спорту, еко-

логії та природних ресурсів, економічного розвитку і торгівлі, інформаційної політики, регіонального розвитку), то Міністерство охорони здоров’я самотужки ніколи не впорається із цим завданням.

Точка відліку Щодо основних засад сімейної медицини, то передусім потрібно визначитися з місією цієї інституції — вона полягатиме у збереженні чи відновленні здоров’я населення? Саме від цього маємо відштовхуватися, визначаючи профіль фахівців, які працюватимуть на первинці, їх функціональні обов’язки та можливості. Коли всі функції покладати на одного фахівця (як зараз — на лікаря сімейної медицини), тоді потрібно враховувати час на проведення профілактичних заходів, якого нині у сімейних лікарів практично немає. Так, у 2016 році рівень первинної захворюваності в Україні становив 64 242 випадки на 100 тис. населення, тож, виходячи із навантаження у 2000 пацієнтів, упродовж року сімейному лікарю доведеться мати справу з 1285 випадками захворювань (і це лише вперше виявлених!). Інший показник — поширеність захворювань в Україні — становить майже 172 700 випадків на 100 тис. населення, тобто 3454 на 2000 пацієнтів. Враховуючи, що кожен випадок «потрапить» на прийом до лікаря щонайменше двічі на рік, який налічує 250 робочих днів, доведеться щоденно обслуговувати приблизно 30 пацієнтів. Вочевидь, звернень буде набагато більше, тож якісної роботи, часового та людського ресурсу первинки вистачить лише для поверхового консультування хворих. Крім того, слід врахувати, що майже третину свого робочого часу лікар витрачає на ведення медичної документації, планування, аналіз роботи й оформлення звітності, тож часу на прийом пацієнтів залишається ще менше. А як же решта обов’язків, покладених на сімейного лікаря, — оздоровлення хворих за індивідуальним планом, реабілітація, відстеження побічних реакцій/дії лікарських засобів, надання невідкладної медичної допомоги на догоспітальному етапі, виявлення ранніх та прихованих форм захворювань і факторів ризику, імунопрофілактика, організація медико-соціальної і побутової допомоги самотнім людям, особам похилого віку, інвалідам та хронічним хворим, надання консультативної допомоги з питань планування сім’ї, етики, психології, гігієни, соціальних аспектів сімейного життя, виховання дітей, підготовки їх до дитячих дошкільних закладів, шкіл та профорієнтації? Він їх або зовсім не виконає, або зробить це неналежним чином через нестачу часу та сил. Проблеми виникнуть і з взаємозамінністю сімейних лікарів. Не передбачено, хто надаватиме допомогу пацієнтам у вихідні та святкові дні, уночі, під час відпустки сімейного лікаря та у випадку його хвороби. Трудовий Кодекс України не містить норми щодо цілодобового чергування впродовж року для одного працівника. Тому доцільно було б на дільницю призначати двох лікарів: лікаря загальної практики-сімейної медицини та лікаря-санолога. Кажу «на дільницю», бо припускаю, що більшість населення, яке «припишеться» до лікаря, таки проживатиме компактно, адже в разі територіальної віддаленості він зможе відвідувати пацієнтів (коли в тому буде потреба) лише за рахунок часу, «забраного» в інших хворих. Якщо ж поряд працюватимуть 2 лікарі, один з них займатиметься винятково хворими, інший — профілактикою, при цьому вони зможуть замінити один одного, а також встановити чергування впродовж доби та у святкові дні. Тож, продумуючи плани реформ, їх ініціаторам варто нарешті усвідомити, що у склянку води вміщається лише склянка води, скільки б її туди не наливали.

9

РЕПОРТАЖ З ГАРЯЧОЇ ТОЧКИ

ЗОНА АТО — ЦЕ НЕ ТІЛЬКИ БІЙЦІ, А Й МІСЦЕВЕ НАСЕЛЕННЯ Поняття «допомога Сходу» включає не лише волонтерську та медичну підтримку бійців, а й належне медичне забезпечення місцевих мешканців. Усе частіше цивільні лікарі їдуть на Луганщину та Донеччину, аби лікувати тих, хто став заручником АТО.

Сергій МИРОНЮК, лікар-педіатр Волинської обласної дитячої клінічної лікарні

ВЗ Як сприйняли російську агресію проти України?

— Для мене це була несподіванка. Ніхто не чекав такого підступу від сусідньої держави в начебто цивілізованому XXI столітті. Хоча й жодних ілюзій щодо Росії я не мав. Насамперед відчув злість. Відбулося повне переосмислення стосунків із людьми, у тому числі з тими, хто мешкає в Російській Федерації. Моя мама — росіянка. Коли розпочався Майдан, а після нього настала фаза російської агресії, почали дзвонити її родичі з Росії. Казали: забирай сім’ю та їдь до нас. Моя мама їм говорила, що в нас усе нормально, ніхто нікого не переслідує, з голоду не помирає та дітей не їсть. Але їй не дуже вірили, адже путінська пропаганда потужно працювала і промивала мізки. Доходило навіть до повного абсурду. Утім, війна теж почасти є абсурдною... ВЗ Коли вперше потрапили на Донбас?

— У 2015 році я отримав повістку з військкомату — якраз за місяць до

свого 50-річчя. Вона зіграла своєрідну роль. Під час медичного огляду в мене виявили кілька захворювань: цукровий діабет, гіпертонію. Спочатку не хотів у це вірити. А потім заполонило відчуття образи. Захотілося хоча б чимось допомогти хлопцям не передовій. Зв’язався з волонтерами. П’ять разів їздив на Схід, доправляючи необхідне нашим бійцям. Об’їздили практично всю територію Донецької та Луганської областей. Були у Кримському, Благодатному, Маріуполі, Волновасі, Новотроїцькому, Богданівці, Авдіївці, Мар’їнці. Спеціально обирали такі точки поблизу лінії фронту, куди допомога не завжди доходила. ВЗ Як виникла ідея попрацювати медиком на Сході?

— У Станиці Луганській у червні минулого року зустрів колегу з Волинської обласної лікарні Сергія Сівака. Він працював у складі Першого доб­ровольчого мобільного шпиталю ім. Миколи Пирогова. Я чув про цю структуру, однак сумнівався, що там знадобляться педіатри. Тут до кабінету заходить головний лікар районної лікарні у Станиці Луганській, і я запитую його: «Вам педіатри часом не потрібні?» А він: «Звісно, потрібні, можеш уже лишатися». Після цього я дізнався: аби потрапити лікарем на Схід, необхідно подати заяву на сайт волонтерської організації. Щоправда, взяли мене не одразу. Довелося написати чотири заяви: першу — ще у червні, після того, як повернувся з волонтерської поїздки. А добро дали аж у вересні. Подзвонили і запитали, чи можу я поїхати у жовтні. Куди

саме, не говорили. Зрозуміло лише, що на Схід. Коли приїхали на вузлову станцію, нас розділили. Частина медиків відбула у Станицю Луганську, а мене і ще двох лікарів забрали у Білоріченський Луганської області. Поселили в районній лікарні, мешкали ми в одній із палат. ВЗ Наскільки далеко перебували від лінії фронту?

— Далеченько. Там, де я був, значно ближче до кордону з Росією. Але на тій ділянці бойових дій немає. ВЗ Які стосунки у вас склалися з колегами із районної лікарні?

— Керівництво райлікарні сприйняло нас нормально. Утім, думаю, що в них була вказівка, доведена згори. Тісні стосунки із місцевими лікарями не склалися, відчувалася певна прохолода. Вони нас вважали заробітчанами. Проте не тільки вони — моїй дружині дехто також казав: приїде твій чоловік додому і привезе за місяць аж 18 тис. грн. Я був би радий і 8 тис., тільки ніхто й таких грошей не давав. Не всі знають, що таке Перший добровольчий мобільний шпиталь і на яких засадах він надає допомогу. У місцевих лікарів, оскільки вони працюють у так званій зоні АТО, зарплати в півтора разу вищі, а в нас були звичайні оклади. ВЗ Що можете сказати про соціальну ситуацію в прикордонному районі?

— Окремі населені пункти там фактично напівізольовані: маршрутки майже не їздять через значне пош­ кодження доріг. Ситуація погіршу-

ПОЧАВ ПО-ІНШОМУ ДИВИТИСЯ НА СИТУАЦІЮ НА ДОНБАСІ. ОДНА СПРАВА, КОЛИ ПРИЇЖДЖАЄШ ЯК ВОЛОНТЕР І ЗУСТРІЧАЄШ ТІЛЬКИ НАШИХ БІЙЦІВ. ТОДІ МІСЦЕВЕ НАСЕЛЕННЯ БАЧИШ ЛИШЕ ІНКОЛИ, МАЙЖЕ НЕ СТИКАЄШСЯ З НИМ У ПОБУТІ. ІНША, КОЛИ ЖИВЕШ ПОРУЧ ІЗ МІСЦЕВИМИ ПРОТЯГОМ МІСЯЦЯ, СПІЛКУЄШСЯ З НИМИ ЩОДНЯ, ВІДЧУВАЄШ ЇХ НАСТРОЇ

10

ється в дощ та сніг. Через це місцеві мешканці навіть змушені самі пекти хліб, бо так званий автомагазин не прибуває. Аналогічні проблеми і з дос­т упом до медичної допомоги. Щоб доїхати в місцеву лікарню, треба наймати машину. А це означає заплатити щонайменше за бензин для поїздки в обидва кінці. Та й не завжди лікарі можуть прийняти в той день, коли приїхав. Іноді кажуть: приїжджайте завтра. То чи витрачатиметься хвора людина ще раз? ВЗ Наскільки потрібною виявилася допомога медиків-волонтерів?

— У районі складна ситуація з кадрами загалом. Зокрема, давно немає кардіолога. Частково функцію цього фахівця виконують сімейні лікарі. Серед нашої групи якраз була кардіолог — їй доводилося працювати по 12 годин на добу. ВЗ Тобто дефіцит медичних кадрів від­­- чутний?

— У районному центрі ще не дуже, а от поза ним — так. Наприклад, із трьох педіатрів, які є в районі, одній лікарці десь під 70 років, а другій — 65. Про що можна говорити? Звісно, така ситуація з медичними кадрами виникла не в один день — вона формувалася роками, і все це впливає на якість медичної допомоги. ВЗ Яке враження склалося про рівень медичного забезпечення району?

— Хотів би, щоб у нас кожний район мав таке медичне забезпечення, як там. У лікарні є дві хірургічні стійки та можливість проводити лапаро-­ скопічні операції. У нас такий рівень забезпечення хіба що в лікарнях обласного значення. Думаю, не в останню чергу це пов’язане з тим, що на прифронтову територію виділяються чималі кошти. Наприклад, під час мого перебування там для лікарні придбали ще один новий «Део Сенс». Загалом районна лікарня має близько 20 різних автомобілів — від «Део» до «Фордів» й УАЗиків. Тобто технічне забезпечення, медичне обладнання і автомобільний парк у лікарні досить пристойні. Інша ситуація з харчуванням та медикаментами, які мусять купувати самі пацієнти. ВЗ Чи легко було налагодити контакт із місцевими мешканцями?

— Відчувалося: люди нам не зовсім довіряють. Це стосувалося як місцевого населення, так і тамтешніх лікарів. Чомусь вони вважали, що в нас не дуже високий рівень кваліфікації. Також відчутний вплив «старшого брата». Наприклад, коли заходиш у магазин і кажеш «Добрий день», а потім «До побачення» чи «Дякую», то на тебе звертають уваги. Адже ти говориш, за їх визначенням, «бандерівською мовою». А якщо вживаєш

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

РЕПОРТАЖ З ГАРЯЧОЇ ТОЧКИ

4 травня 2018 року

такі слова, як «здрасьтє», «спасібо», «до свіданія», то тоді ти розмовляєш українською. Ось такі дивні нюанси. Але за ними відбувається ідентифікація людини — свій чи чужий? Говориш чистою українською мовою, виникає питання: чому сюди приїхав? ВЗ Розкажіть про ваші обов’язки як медика.

— У лікарні на мене поклали переважно нічні чергування — із 17-ї вечора до 9-ї ранку. Тричі на тиждень, у понеділок, середу та п’ятницю, ми об’їжджали район, їздили по селах, оглядали дітей і хворих дорослих. Якщо в селі був фельдшер, то він виконував роль організатора. Повідомляв мешканцям, що о такій-то годині такого-то дня приїде медична бригада з району. Звичайно, матеріальне становище ФАПів справляло гнітюче враження. Умов для роботи практично ніяких. У приміщеннях дуже холодно, неможливо роздягнутися. Дахи протікають. Пригадую, приїхали ми до одного села. Колись воно було досить великим і заможним, мало комплекс на 3 тис. голів великої рогатої худоби. А сьогодні там мешкають усього 68 осіб. Медициною ж узагалі займається ветеринар із того самого, уже зруйнованого, тваринницького комплексу. ВЗ Пригадуєте якісь складні випадки?

— Одного разу в лікарню вночі доправили хлопчика із тяжкою формою пневмонії, уже із задишкою. При цьому ще о 2-й годині дня він був на прийомі в місцевого педіатра, і той після огляду відправив його додому. Я був змушений викликати реаніматолога, який підключив дитину до кисню. Ще один випадок пов’язаний із захворюванням на скарлатину. До лікарні прийшло 10 дітей із висипом. Спочатку подумали, що то якась алергія, а виявилося — скарлатина. Довелося закрити місцеву сільську школу на карантин.

ПІЛЬГОВИЙ

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ДЛЯ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ:

Керівництво району вручає грамоти медикам-волонтерам

Із колегами в день приїзду

Після виконаної роботи

Типовий пейзаж прикордонної території

ВЗ Чи має російська агресія вплив на стан місцевої медицини?

— Про це там не прийнято говорити. Але мені здається, що ситуація з огляду на значну увагу до цього регіону дещо поліпшилася. У прифронтові райони пішли додаткові кошти, з’явилися грантові проекти. Крім того, у цій районній лікарні певний час працював професор, який раніше провадив медичну практику в Луганській обласній лікарні, а за ним прийшли деякі спеціалісти й обладнання. ВЗ Чи було психологічно важко працювати на Донбасі?

— Не сказав би, що дуже важко. Робота така сама. Звісно, були певні незручності, адже працюєш не вдома, тож іноді не вистачало елементарного побутового комфорту.

ВЗ Що вам дала ця поїздка?

— Почав по-іншому дивитися на ситуацію на Донбасі. Одна справа, коли приїжджаєш як волонтер і зустрічаєш лише наших бійців. Тоді місцеве населення бачиш тільки інколи, майже не стикаєшся з ним у побуті. Інша, коли живеш поруч із місцевими протягом місяця, спілкуєшся з ними щодня, відчуваєш їх настрої. Завдяки цьому краще розумієш, що до чого, чому на Донбасі стала можливою російська агресія. У мене ще склалося враження, що дехто спекулює статусом біженця в надії отримати матеріальну допомогу. Деякі села там майже вимерли. Коли їздили районом під час медичних оглядів, то бачили ледь не апокаліптичні картини. Частина будинків у селах настільки зруйновані, що в них уже попроростали дерева, і ці руйнації не пов’язані з війною.

ВЗ Чи поїдете знову на Схід, якщо буде така нагода?

— Звісно, поїду. Десь за місяць-два знову проситимуся туди, бо, незважаючи на певні проблеми, подібні поїздки затягують. Таке відчуття, що там — справжнє життя, ніхто не маніпулює, аби завоювати твою прихильність чи видатися приязним. Там усе гранично відверто, кожен висловлює свою думку прямо, тоді як удома часом буває навпаки. Відчуття страху теж немає. Страшно, коли повертаєшся після поїздки і з новин дізнаєшся, що місце, де ти був два дні тому, обстрілюють. Коли ж перебуваєш там, просто працюєш і виконуєш своє лікарське призначення. Петро ГЕРАСИМЕНКО, спеціально для «ВЗ»

ТРИВАЄ ПЕРЕДПЛАТА НА ГАЗЕТУ «ВАШЕ ЗДОРОВ’Я» НА 2018 РІК!

28,94 173,64 86,82 86181 1 міс.

грн

3 міс.

грн

6 міс.

грн

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ДЛЯ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ПЕРЕДПЛАТНИКІВ:

08198

1 міс.

42,44 грн

3 міс.

127,32 грн

6 міс.

254,64 грн

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ДЛЯ ПІДПРИЄМСТВ І ОРГАНІЗАЦІЙ:

60965

1 міс.

50,44 грн

3 міс.

151,32 грн

6 міс.

302,64 грн

• Передплату приймають усі відділення зв’язку «Укрпошти» • Онлайн-передплату можна здійснити на сайті ДП «Преса» за адресою: www.presa.ua

ЗА БІЛЬШ ДЕТАЛЬНОЮ ІНФОРМАЦІЄЮ ЗВЕРТАЙТЕСЯ В РЕДАКЦІЮ ГАЗЕТИ ТЕЛ./ФАКС: (044) 428 02 20 E-MAIL: VZS24@UKR.NET

11

С П Е Ц П Р О Е К Т: П А Л І АТ И В Н А Д О П О М О ГА У С В І Т І ТА В У К РА Ї Н І

ОСНОВНИЙ ТЯГАР РОЗБУДОВИ СИСТЕМИ ПАЛІАТИВНОЇ ДОПОМОГИ ЛІГ НА ПЛЕЧІ ГРОМАДСЬКОСТІ

було потрібно для відкриття і забезпечення діяльності закладу.

Розвиток паліативної допомоги в Україні все ще перебуває на початковій стадії. Однак, незважаючи на відсутність законодавчої бази і повільну роботу Міністерства охорони здоров’я в цьому напрямку, окремі регіони взяли на себе ініціативу та створюють паліативно-хоспісні заклади самотужки. Волинь була однією з перших на цьому шляху.

їздили знайомитися з роботою перших хоспісів у Львові та Івано-Франківську. А створювати перший на Волині хоспіс взялися на базі колишнього корпусу онкодиспансеру, у якому ми зараз і перебуваємо. Це було в лютому 2001 року.

Володимир БАЧИНСЬКИЙ, головний лікар Волинської обласної лікарні «Хоспіс»

ВЗ Розкажіть про історію створення хоспісу у Луцьку. Наскільки мені відомо, він вважається одним з найстаріших закладів такого типу в Україні.

— Ви не помилилися. Ініціатива створення хоспісу на Волині належала тодішньому Голові Волинської облдержадміністрації Борису Клімчуку. Він викликав мене і поділився своєю ідеєю. Попри майже 30-річний лікарський стаж, для мене це була абсолютно нова справа. Після прийняття рішення про створення хоспісу сформували комісію на чолі з обласним терапевтом Миколою Берником. Її члени

ВЗ Як відсутність законодавчої бази вплинула на формування центру з паліативної допомоги?

— Законодавчої бази щодо закладів з паліативної допомоги в Україні як не було у 2001 році, так немає й донині. Тому ми все робили шляхом проб. Брали за основу законодавчонормативну базу, яку створили у Львові та Івано-Франківську. Звісно, дещо змінили, тому що не все нас у тих документах задовольняло. Але цю проблему вирішили. А потім наш досвід і нашу документальну основу використали колеги з Кропивницького, Дубно, Білої Церкви під час створення хоспісів у своїх містах. ВЗ Наскільки швидко просувалася організація роботи хоспісу?

— Перших хворих ми прийняли 7 травня 2002 року. Часу не гаяли: у тому, щоб хоспіс на Волині почав працювати якомога швидше, були зацікавлені як я особисто, так і облас-

на державна адміністрація. З боку обласної влади ми відчували максимальне сприяння: держава вклала трохи більше 1 млн грн у реконструкцію. Кош-ти виділялися вчасно, за ремонтні роботи будівельникам платили оперативно. Голова Волинської облдержадміністрації Борис Клімчук часто приїжджав до нас, цікавився ходом робіт, а коли є контроль з боку очільника області — належно працюють й інші установи та організації, причетні до справи. ВЗ Чи легко було пристосувати обране приміщення під потреби хоспісу і зробити його максимально зручним для пацієнтів?

— На той час приміщення, у якому розташований хоспіс, було непридатне для використання, тож довелося потрудитися. Зокрема, палати, розраховані на 6-8 хворих, перепланували так, аби в них перебували 2-3 пацієнти. Крім того, обладнали кілька одномісних палат з індивідуальними душовими та туалетами. Усім необхідним медичним інвентарем нас забезпечили гуманітарні служби, які діяли в Європі. Зокрема, досить відчутну допомогу ми отримали з Німеччини: звідти нам доставили функціональні ліжка, тумбочки, матраци, постільну білизну — тобто все, що

УСІМ НЕОБХІДНИМ МЕДИЧНИМ ІНВЕНТАРЕМ НАС ЗАБЕЗПЕЧИЛИ ГУМАНІТАРНІ СЛУЖБИ, ЯКІ ДІЯЛИ В ЄВРОПІ. ЗОКРЕМА, ДОСИТЬ ВІДЧУТНУ ДОПОМОГУ МИ ОТРИМАЛИ З НІМЕЧЧИНИ: ЗВІДТИ НАМ ДОСТАВИЛИ ФУНКЦІОНАЛЬНІ ЛІЖКА, ТУМБОЧКИ, МАТРАЦИ, ПОСТІЛЬНУ БІЛИЗНУ — ТОБТО ВСЕ, ЩО БУЛО ПОТРІБНО ДЛЯ ВІДКРИТТЯ І ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ЗАКЛАДУ

12

ВЗ Чи не важко було підібрати кваліфікованих і стресостійких медиків для роботи у хоспісі?

— Із кожним претендентом на роботу у зак­ ладі я спілкувався особисто. З тим, щоб вчасно заповнити вакансії, проблем не було. Це останніми роками відбувається масовий від’їзд і середнього медперсоналу, і лікарів за кордон, а на початку 2000-х років становище було іншим. Звісно, одразу підібрати таких, які впоралися б із цією складною роботою, не вийшло, але кістяк сформувати вдалося. Нині у закладі працюють кваліфіковані, грамотні, психологічно підготовлені медики, які розуміють специфіку роботи з особливими пацієнтами. Зараз у нас 53 працівники, у тому числі 4 лікарі включно з головним. Переважно це фахівці терапевтичного профілю. У закладі функціонують два пости, кожен з яких опікується 12-13 хворими. На посту є медична сестра, няня і черговий лікар. ВЗ Як фінансується діяльність хоспісу? Чи забезпечуються потреби пацієнтів у ліках?

— Хоспіс фінансується з різних джерел. Перше й основне — за рахунок державного бюджету. Так, у цьому році фінансування з обласного бюджету становить трохи більше 4,5 млн грн. Окрім державних коштів щороку залучаємо близько 350-400 тис. грн позабюджетних надходжень (благодійні внески, гуманітарна допомога). Якщо їх порівняти, то співвідношення виявиться десь 80% на 20%. Один ліжко-день обходиться у близько 45-48 грн — це дає змогу забезпечити пацієнтів медикаментами та харчуванням. Однак проблема полягає здебільшого у стрімкому зростанні цін на фармацевтичні препарати. Наприклад, у 2002 році морфій, який є основ­н им знеболювальним засобом для онко­х ворих, коштував 0,87 грн за ампулу 1 мл, а на сьогодні — 43 грн. Ціна збільшилася в десятки разів, чого не можна сказати про фінансування. ВЗ Хто саме є пацієнтами вашого закладу?

— Ми надаємо медичну допомогу хворим чотирьох груп. Перша й основна — це хворі з термінальною стадією раку. Наступні групи: люди, які перенесли інфаркт, інсульт, та пацієнти з травмами хребта, таза, переломами шийки стегна, тазових кісток, тобто знерухомлені, котрі потребують відповідного догляду. Не беремо осіб з інфекційними недугами, зокрема туберкульозом, із психічними порушеннями, хворих на СНІД. ВЗ Є якісь часові обмеження на перебування у хоспісі?

— Для онкохворих обмежень немає: вони у хоспісі — до завершення життя. Інші паці-

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

4 травня 2018 року

СПЕ Ц ПРОЕ К Т: П А ЛІ АТ ИВН А Д ОПОМОГА У СВІ Т І ТА В У К РА ЇНІ

єнти можуть перебувати в нашому закладі до 2,5-3 місяців. Звісно, 25 ліжок — занадто мало в масштабах області. Коли надходили онкохворі (а ми їх приймаємо поза чергою), потрібно було звільняти місця, тобто позбавити когось нашої допомоги… ВЗ Чи працюють в області виїзні бригади з надання паліативної допомоги?

— У нас є дві виїзні бригади: на базі Луцької поліклініки №1 та дитячої поліклініки. Але вони працюють на госпрозрахунковій основі. Держава поки що не затвердила положення про виїзну бригаду, як, утім, і не розробила законодавчої бази для функціонування хоспісів. Ми (зокрема ВГО «Українська ліга сприяння розвитку паліативної та хоспісної допомоги», членом правління якої я є) про це багато говоримо. І багато робимо для того, щоб створити відповідну юридичну базу, але Міністерство охорони здоров’я у цих питаннях відстає. ВЗ Яка ситуація з кількістю місць? Їх достатньо?

— Ми — обласний заклад, тож приймаємо хворих з усієї області. Наприклад, торік 47% наших пацієнтів були мешканцями сіл. Відкриття в Луцьку міського хоспісу, звичайно, на часі, бо ми працюємо зі значним перевантаженням. Минулого року в області померло 1478 онкохворих, тобто потреба в паліативній допомозі таким пацієнтам становить десь 1200 місць на рік. Але частина з них може лікуватися і в амбулаторних умовах — цим має зай­матися первинна ланка. На Волині за рік у середньому помирають понад 13 тис. осіб, з них більше ніж 8 тис. потребують паліативної допомоги. Звісно, конче потрібно збільшити кількість паліативних ліжок, оскільки наш хоспіс забезпечує перебування лише 180-200 осіб в рік. ВЗ Чи є останнім часом зрушення у розвитку системи паліативної допомоги на Волині?

— Всесвітня організація охорони здоров’я рекомендує мати 100 ліжок паліативної допомоги на 1 млн населення. На сучасному етапі наша область просунулася вперед щодо досягнення цього показника. У 2017 році створено хоспіс на базі колишньої залізничної лікарні в Ковелі на 50 ліжок — він уже працює

ПЕРЕВАЖНУ КІЛЬКІСТЬ ПРОПОЗИЦІЙ ЩОДО ПОЛІПШЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ЗАКЛАДІВ ПАЛІАТИВНОЇ ДОПОМОГИ РОЗРОБЛЯЄ ВГО «УКРАЇНСЬКА ЛІГА СПРИЯННЯ РОЗВИТКУ ПАЛІАТИВНОЇ ТА ХОСПІСНОЇ ДОПОМОГИ». ОТЖЕ, ОСНОВНИЙ ТЯГАР РОБОТИ У ЦІЙ СФЕРІ ЛІГ НА ПЛЕЧІ ГРОМАДСЬКОЇ СТРУКТУРИ, ТОДІ ЯК ДЕРЖАВА ПРАЦЮЄ ДУЖЕ ПОВІЛЬНО І МЛЯВО РЕАГУЄ НА СУЧАСНІ ВИКЛИКИ

і приймає пацієнтів. За цим закладом закріп­ лено сім північних районів області. Також почало функціонувати хоспісне відділення на 25 ліжок на базі Хотешівської туберкульозної лікарні Камінь-Каширського району. Фактично область зараз вийшла на рівень виконання рекомендацій ВООЗ. Але наведу вам приклад сусідньої Польщі. У тому ж Вроцлаві, де проживає 500 тис. осіб, функціонує 20 хоспісів. Ці заклади надають паліативну допомогу різного напрямку: онкологічного, неврологічного тощо. Існують хоспіси, де є тільки сестринський догляд, або заклади так званого соціального напрямку, пацієнтам яких потрібен лише догляд, а не лікування. І таких варіантів можна назвати багато. Тож нам є на що рівнятися. ВЗ Які, для порівняння, загальні витрати на одного пацієнта хоспісу в Україні та у Європі?

— У нас на 1 січня 2018 року загальні витрати на одного пацієнта становлять 420 грн на добу. Це досить багато. Але у вказану суму включено все: оплата праці медиків, енергоносіїв, витратних матеріалів, медикаментів, харчування, медичне обладнання. У Бельгії день утримання одного хворого коштує 500 Євро, у Німеччині — 400, у Польщі — 180-220 Євро. Різні країни підходять до цього питання порізному. Але в більшості з них переважає співфінансування: приблизно 15-20% платять родичі пацієнтів, які перебувають у хоспісі.В Україні, по суті, той самий підхід. Зокрема,

на початку роботи нашого хоспісу розмір благодійного внеску становив 5 грн у день, зараз — 50 грн. ВЗ Чи гідно оплачується робота медиків, які працюють у хоспісі?

— Ми отримуємо 15% надбавки до зарплати за складні умови роботи. І тут виникають певні питання. Наприклад, співробітники будинку дитини мають 25% доплати до зарплати, аналогічна ситуація з медперсоналом наркодиспансеру та психіатричної лікарні. Але ж усі наші пацієнти — важкохворі, 90% з них — лежачі, яким потрібен постійний догляд. Якщо за кордоном навантаження на одну медсестру у хоспісі становить 5-6 пацієнтів, то у нас — 12-14. Я не маю нічого проти надбавок до зарплат медпрацівників закладів іншої сфери. Але вважаю, що медиків, котрі працюють у хоспісі, теж не варто обділяти фінансово, оскільки їх робота складна не лише фізично, а й психологічно. ВЗ Які, на вашу думку, перспективи розвитку системи паліативної допомоги в Україні? Що заважає їй розвиватися?

— Згідно з медичною реформою, паліативна допомога повинна отримувати державне забезпечення. Зараз почали створювати чимало як хоспісних відділень, так і окремих закладів такого напрямку. Переважну кількість пропозицій щодо поліпшення діяльності закладів паліативної допомоги розробляє ВГО «Українська ліга

сприяння розвитку паліативної та хоспісної допомоги». Отже, основний тягар роботи у цій сфері ліг на плечі громадської структури, тоді як держава працює дуже повільно і мляво реагує на сучасні виклики. Петро ГЕРАСИМЕНКО, спеціально для «ВЗ»

МОВОЮ ЦИФР У Волинській обласній лікарні «Хоспіс» функціонує 25 ліжок. Хоспіс на Волині створений у лютому 2001 року, а перших пацієнтів прийняв у травні 2002-го. У закладі — 53 співробітники, у тому числі 4 лікарів включно з головним. У Луцьку працюють дві виїзні бригади паліативної допомоги. У цьому році фінансування за рахунок державних коштів з обласного бюджету становить трохи більше 4,5 млн грн. Один ліжко-день обходиться у близько 45-48 грн. Пацієнти можуть перебувати в закладі до 2,5-3 місяців. Станом на 1 січня 2018 року загальні витрати на одного пацієнта становлять 420 грн на добу. Розмір благодійного внеску — 50 грн на добу для кожного пацієнта.

13

С П Е Ц П Р О Е К Т: П А Л І АТ И В Н А Д О П О М О ГА У С В І Т І ТА В У К РА Ї Н І

МЕДИКИ СТАЮТЬ ПСИХОЛОГАМИ І ДЛЯ ПАЦІЄНТІВ, І ДЛЯ СЕБЕ У Чернівецькій області немає спеціалізованої лікувальної установи для паліативних та хоспісних пацієнтів. А з огляду на те, що 80% з них становлять онкохворі, місію надавати їм «останню допомогу» покладено на Чернівецький обласний онкологіч­ ний диспансер. Це значно ускладнює роботу медиків, адже доводиться опікувати­ ся і пацієнтами, які підлягають спецлікуванню, і паліативними хворими.

Ілля ТАЩУК, головний лікар Чернівецького обласного онкологічного диспансеру

Олександр ЛЯШКО, заступник Голови Чернівецького обласного осередку ГО «Українська ліга розвитку паліативної та хоспісної допомоги»

ВЗ Як надається паліативна і хоспісна допомога в умовах відсутності спеціалізованого стаціонару? Ілля Тащук. Сьогодні однією з пріоритетних медико-соціальних та гуманітарних проблем України загалом, а не лише нашої області, є створення і розвиток доступної й ефективної системи надання паліативної та хоспісної до­ помоги населенню. Це зумовлено збільшенням кількості інкурабельних хворих з обмеженим прогнозом тривалості життя. Досвід багатьох країн світу доводить, що паліативна та хоспіс­ на допомога найбільш адекватно забезпечує потреби й належну якість життя паліативних пацієнтів та їх рідних. На жаль, у Чернівецькій області немає ста­ ціонарної паліативної допомоги, тому вона, фактично, розпорошена між різними заклада­ ми та спеціалістами. Проте це не означає, що після виписування з онкодиспансеру пацієнт четвертої клінічної групи опиняється без ме­ дичної допомоги. Теоретично, такого хворого ми повинні передати спеціалістам із паліативної допомоги. Та оскільки їх у нас немає, паліатив­

ну й хоспісну допомогу надають амбулаторно — районні онкологи, а стаціонарно — районні лікарні. І хоча в онкодиспансері немає окремого паліативного відділення і навіть окремих ліжок, все одно, коли пацієнт потребує стаціонарного лікування — намагаємося не відмовляти. Для покращення і подовження життя проводимо корекцію знеболювання, парентеральне хар­ чування, інфузійну терапію тощо. Олександр Ляшко. Понад 80% паліативних хворих страждають через інтенсивний хроніч­ ний больовий синдром і майже 100% пацієнтів з онкологічними захворюваннями в термінальній стадії потребують професійної мультидисциплі­ нарної паліативної та хоспісної допомоги. На базі Чернівецького обласного онкодис­ пансеру розроблені протоколи надання проти­ больової терапії, адаптовані саме під онколо­ гічних пацієнтів. Тобто медики первинки мають необхідні методичні розробки і рекомендації щодо зменшення вираженості больового синд­ рому: починаючи із застосування нестероїд­ них анальгетиків і закінчуючи опіоїдними. До речі, відповідно до Наказу МОЗ України від 04.11.2011 р. №755 «Про затвердження По­ ложення про центр та амбулаторію первинної медичної (медико-санітарної) допомоги та по­ ложень про його підрозділи» одним з основних завдань лікарів загальної практики-сімейної медицини в центрах і амбулаторіях ПМСД є на­ дання паліативної допомоги пацієнтам на остан­ ніх стадіях перебігу невиліковних захворювань, у тому числі виконання знеболювальних заходів з використанням наркотичних речовин. Завдя­ ки Наказу МОЗ України від 21.01.2010 р. №11 «Про затвердження Порядку обігу наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів у закладах охорони здоров’я України» значно спростилася звітність. Зокрема, не потрібно утилізовувати матеріал після застосування опіоїдних анальгетиків, достатньо вести лис­ ток призначень. Наразі маємо проблему лише з Герцаїв­ ським і Глибоцьким районами — там відсутні спеціалізовані аптеки, яким надано дозвіл на

реалізацію опіоїдних анальгетиків. Тому роди­ чам хворих із рецептом доводиться приїздити в Чернівці, аби придбати знеболювальні засоби. Решта районів намагаються забезпечити без­ оплатне знеболювання онкохворих. ВЗ Чи є потреба у створенні стаціонарного паліативного і хоспісного закладу у Чернівецькій області? І якщо є, то яким він повинен бути? Ілля Тащук. Комплексна паліативна допомога поєднує в собі різні компоненти: медичний те­ рапевтичний контроль, паліативну медицину і лікування симптомів хвороби, якісний фізичний догляд, психологічний супровід як пацієнта, так і його сім’ї, різні форми соціальної підтримки. Вважаю, що хоспіс нам потрібний, але невели­ кий — на 20-30 ліжок. Причому створювати його треба в уже існуючих приміщеннях, які вивільняються внаслідок реструктуризації. Не варто робити акцент на стаціонарі: хоспіс — це не дім плачу та болю. Завдання стаціонару — коригувати невідкладні стани, вирішувати питання підбору знеболювальних засобів, па­ рентального харчування. Уся інша допомога має надаватися за місцем проживання. Також потрібно створити мобільні бригади, які від­ повідно до графіку виїжджали б до пацієнтів, проводили необхідні маніпуляції, навчали роди­ чів. Цю ідею підтримують усі, проте, на жаль, на сьогодні в її реалізації ми не просунулися ні на крок. Олександр Ляшко. Окрім відсутності хоспісу маємо ще одну важливу проблему: нам украй бракує кваліфікованих кадрів у галузі паліа­ тивно-хоспісної допомоги — лікарів, медичних сестер, психологів, соціальних працівників, фахівців із фізичної реабілітації. Підготовкою таких спеціалістів в Україні займається лише одна установа — Національна медична ака­ демія післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика. Базовими знаннями для медичних працівників є практичний досвід роботи в онкології не мен­ ше 5-7 років, а також додаткова підготовка з онкопсихології та соціальної роботи.

НЕЗАМІННИЙ АСПЕКТ МЕТОДИКИ ПСИХОЛОГІЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ — ДЕОНТОЛОГІЧНА АТМОСФЕРА ВСЕРЕДИНІ МЕДИЧНОЇ СПІЛЬНОТИ. ДУЖЕ ВАЖЛИВИМ Є ЗДОРОВИЙ МІКРОКЛІМАТ У КОЛЕКТИВІ

14

Зрозуміло, що невиліковна хвороба, тяжкий діагноз значно впливають на психіку хворого. Відповідно, стрес, негативні емоції, нерозумін­ ня, неспокій, тривога, страх — увесь комплекс переживань пацієнт виливає на лікаря чи мед­ сестру, які з ним безпосередньо працюють. Пацієнти приходять до лікаря не лише з хво­ робами, а й з низкою внутрішньо- й міжособис­ тісних проблем. Медик своєю чергою спочатку повинен зменшити цю психологічну напругу, а вже потім надати кваліфіковану допомогу, що потребує відповідної професійної підготовки. ВЗ Робота з невиліковно хворими, безперечно, дуже виснажує. Як запобігаєте професійному вигоранню? Олександр Ляшко. Фактично, лікарі зали­ шені сам на сам зі своїми переживаннями. І з власного досвіду можу сказати: за роки робо­ ти стаєш сам собі психологом і помічником. Бо спеціалізованої допомоги медикам, які працюють із паліативними хворими, у нас немає. Двічі-тричі на рік відвідуємо лекції та се­ мінари, які організовує Українська ліга роз­ витку паліативної та хоспісної допомоги. Тут є можливість поспілкуватися з колегами з ін­ ших регіонів, обговорити питання, які найбіль­ ше хвилюють. Це теж своєрідна психологічна реабілітація. Ілля Тащук. Насправді кожен, хто обрав собі професію лікаря, з перших днів роботи пере­ буває в постійній емоційній та психологічній напрузі. Звісно, із паліативними пацієнтами це сильніше відчувається. Чи думаємо ми вдома про своїх хворих? Так, думаємо. Як пройшла операція, які показники після хіміотерапії, чи допомагає знеболюван­ ня — це те, із чим ми живемо щодня. У такий спосіб платимо за емпатію, без якої працюва­ ти лікарем навряд чи можливо. Наша робота пов’язана з постійним стресовим навантажен­ ням, особистою відповідальністю. «Перезавантажитися» після роботи до­ помагають хобі, спілкування з родиною, ви­ їзди на природу. Незамінний аспект методики психологічної реабілітації — деонтологічна атмосфера всередині медичної спільноти. Дуже важливим є здоровий мікроклімат у ко­ лективі. Адекватне спілкування з колегами, взаємодопомога і навіть передбачені години відпочинку з метою переключитися на інший вид діяльності — усе це дає змогу працювати далі й не опускати рук. Ольга КАМСЬКА, спеціально для «ВЗ»

МОВОЮ ЦИФР Паліативна допомога необхідна 450 онкохворим буковинцям. Із 2207 нових випадків захворювання на рак, зареєстрованих у минулому році, 454 на­ лежать до ІІІ клінічної групи, 506 — до ІV, що свідчить про потребу в паліативній допомозі. Летальність до 1 року становить 33,8%. На наркотичні знеболювальні засоби та препарати для анестезії у 2017 році з кошторису Чернівецького обласного он­ кологічного диспансеру було виділено близько 250 тис. грн.

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ

4 травня 2018 року

ОДЕЩИНА

ПРО РЕАБІЛІТАЦІЮ ПОДБАЄ НАЦІОНАЛЬНА ГВАРДІЯ Реабілітаційний центр для учасників АТО заплановано створити на базі одного із санаторіїв, розташованих в Одесі. Це завдання взяла на себе Національна гвардія України.

Н

ині Нацгвардія розпочала процес прийняття на баланс санаторію «Зелений мис» у курортній зоні Одеси, у районі Чорноморки, повідомляє прес-служба НГУ.

Представники командування ознайомилися з побутовими умовами, благоустроєм території, оздоровчими особливостями санаторію, який профілювався на лікуванні хвороб систем

кровообігу, нервової, дихальної та зорової, зміцненні імунітету. Місцевість, де він розташований, має унікальні природні ресурси. Нацгвардія приділяє велику увагу як медич-

ній, так і психологічній реабілітації поранених військовослужбовців. У фахівців НГУ вже є досвід створення інноваційного медичного центру на основі санаторію у Нових Санжарах (Полтавська область) та співпраці з іноземними колегами для запровадження нових практик реабілітації. Зокрема, на лікувально-профілактичній базі в медичному центрі НГУ «Нові Санжари» створено й укомплектовано необхідним медичним обладнанням повноцінне сучасне реабілітаційне відділення. У ньому впроваджено такі методики лікування, як галотерапія, підводне бальнеологічне витягування хребта, світлолікування, лазеротерапія, а також використовуються апарати УЗД, велоергометрії, фіто-, пресотерапії тощо. За даними НГУ, у 2017 році в медичних реабілітаційних центрах «Нові Санжари» і «Тополь» Національної гвардії України пройшли лікування та реабілітацію 3007 осіб. За матеріалами УНІАН

М И КОЛ А Ї В Щ И Н А

ДОПОМАГАЮТЬ «ЛІКАРІ БЕЗ КОРДОНІВ» Міжнародна медична гуманітарна організація Médecins Sans Frontieres (MSF)/«Лікарі без кордонів» передала препарати для лікування гепатиту С Миколаївському обласному центру паліативної допомоги та інтегрованих послуг. Їх вистачить для лікування 550 осіб.

Ц

е друга передача ліків у рамках програми MSF з лікування хворих на гепатит С у Миколаївській області. 150 пацієнтів, які живуть з ВІЛ та гепатитом С, із грудня 2017 року отримують лікування в Миколаївському обласно-

му центрі паліативної допомоги та комплексних послуг. Програма MSF із лікування 1 тис. пацієнтів, хворих на гепатит С, реалізується управлінням охорони здоров’я Миколаївської

облдержадміністрації й Миколаївським обласним центром паліативної допомоги та інтегрованих послуг у співпраці з МОЗ України. Більшість учасників програми — пацієнти з коінфекцією гепа­т ит С/ВІЛ, також до

неї увійдуть люди, які в минулому вживали наркотики, та медичні працівники, інфіковані вірусом гепатиту С. Окрім ефективного лікування у рамках проекту пацієнтам надаються психосоціальний супровід й інформаційна підтримка. Співпраця між Миколаївською облдержадміністрацією та Асоціацією «Лікарі без кордонів» розпочалася в червні 2017 року з підписанням Меморандуму щодо реалізації Програми з обстеження та лікування вірусного гепатиту С. Відтоді MSF спільно з обласними закладами охорони здоров’я проводить діагностику пацієнтів і надає необхідні ліки й обладнання. За матеріалами офіційного сайту Миколаївської ОДА

П О Л ТА В Щ И Н А

КАРДІОЛОГІЯ НА ВІДСТАНІ Полтавщина понад 10 років тримає планку лідерства з використання телемедицини і має великий досвід роботи з телемедичним електрокардіографічним обладнанням. А незабаром у рамках реалізації субпроекту Світового банку у Полтавському обласному клінічному кардіодиспансері з’явиться сучасне телемедичне обладнання.

К

ардіологічне відділення екстреної консультативної допомоги з дистанційнодіаг­ностичним центром працює цілодобово. Наразі обладнанням для дистанційної електрокардіографічної діагностики можна скористатися в 94 медзакладах області. Це не-

величкі прилади масою до півкілограма, що за допомогою будь-яких засобів зв’язку (інтернету, скайпу, електронної пошти, факсу, мобільного чи стаціонарного телефона) передають кардіограму в обласний кардіодиспансер, де її аналізують висококваліфіковані кардіологи. Щодня

такою послугою мають змогу скористатися близько 30 пацієнтів. Наразі в кардіодиспансері є два комплекти прийомних станції. Ще дві станції розташовані в Лохвиці. А загалом Полтавський обласний клінічний кардіологічний диспансер у рамках

реалізації проекту Світового банку отримає обладнання, призначене для оснащення 947 амбулаторій загальної практики-сімейної медицини та фельдшерсько-акушерських пунктів, а також 34 комплекти прийомних станцій. Вартість одного апарату дистанційного кардіографа — близько 25 тис. грн. Телемедицина значно підвищує доступність висококваліфікованої медичної допомоги для мешканців сільських населених пунктів, адже отримати консультацію лікаря тепер можна й не їдучи до обласного центру. Крім того, такий спосіб передачі даних відчутно полегшує життя хворих після шунтування. Проконсультуватися з кардіологами терапевти чи сімейні лікарі можуть телефоном, електронною поштою, факсом або по скайпу, після чого відповідно скоригувати лікування пацієнта. За 14 років надання медичної домопоги населенню посередництвом телемедицини кардіологами Полтавщини досягнуто конкретних результатів: частота летальних випадків внаслідок інфаркту міокарда знизилася практично вдвічі. За матеріалами сайту Kolo.news

15

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ

ЯК УТАМУВАТИ «КАДРОВИЙ ГОЛОД»? Можна перелічити безліч причин, які спонукають молодь обирати лікарську спеціальність. Тих же, що відбивають охоту працювати за фахом, менше, але саме вони спричиняють «кадровий голод», утамувати який подекуди немає змоги. Як вирішують проблему дефіциту кадрів на вторинній та третинній ланках охорони здоров’я в регіонах і що має зробити для вирішення цього питання держава?

БУ КОВИН А

Юрій ЛЕСЮК, заступник директора Департаменту охорони здоров’я Чернівецької ОДА

З

абезпеченість обласних лік ува льних зак­л адів Чернівецької області фахівцями вторинного і третинного рівнів становить 96,6%. Найкраща ситуація у Заставнівській та Сторожинецькій ЦРЛ — тут зайнято 100% посад. Таким станом справ, без сумніву, завдячуємо тому, що в Чернівцях діє фаховий виш — Буковинський державний медичний університет. Натомість є проблеми на Кельменеччині: тут зайнято лише 77,5% посад. У Кельменецькій ЦРЛ не вистачає реаніматологів, терапевта, рентгенолога. Медики насправді дуже неохоче їдуть на роботу в цей від-

далений район. Головна причина — значна відстань до обласного центру та неналежне матеріальне забезпечення. Нині в цій лікарні переважно працюють пенсіонери, хоча закінчують інтернатуру 3 молодих лікарів, які, сподіваюся, продовжать роботу саме тут. Кілька років тому в іще одному віддаленому районі нашої області назустріч медикам пішла місцева влада: молодий хірург переїхав із Кельменецького до Сокирянського району, тому що там йому надали житло. Власне, саме вирішення житлового питання — те, чого найбільше потребують молоді лікарі. Частково цю проблему вдається розв’язати за рахунок повернення випускників медичних вишів у той район, звідки вони родом. На жаль, жодної регіональної програми стимулювання медиків вторинної та третинної ланок на кшталт доплат до заробітної плати з місцевих бюджетів, забезпечення житлом, пільгових кредитів у нас немає. Проблема банальна — в обласному бюджеті на це бракує коштів. У 2013 році у зв’язку з реалізацією Програми економічних реформ Президента України на 2010-2014 роки «Заможне суспільст­в о, конкурентоспроможна

економіка, ефективна держава» був складений Національний план дій, який передбачав розробку і впровадження програми «Місцеві стимули» для медиків. Проте вона фінансувалася недостатньо. У проблемі кадрового забезпечення медичної галузі бачу кілька складових. Передусім потрібно змінити механізм її фінансування — перший крок у цьому напрямку вже зроб­л ений із початком реформування первинної ланки. Принцип «Гроші йдуть за пацієнтом» має нарешті вирішити проблему оплати праці лікарів, аби не було так, як колись: випускник медичного вишу приїжджає працювати лікарем у село, кілька годин веде прийом пацієнтів, а далі займається господарством, аби вижити. Лікарі повинні отримувати достойну зарплатню, інакше галузь охорони здоров’я приречена. Другий аспек т — зміцнення матеріально-технічної та нормативної бази лікувальних закладів. Верховною Радою України у листопаді 2017 року прийнято Закон «Про підвищення дос­т упності та якості медичного обслуговування у сільській місцевості». Відповідно до нього для Черні-

ГОЛОВНИЙ ЧИННИК БРАКУ КАДРІВ І ЇХ ПЛИННОСТІ — ПОГАНІ СОЦІАЛЬНО-ПОБУТОВІ УМОВИ, ЗОКРЕМА ВІДСУТНІСТЬ ЖИТЛА ТА НЕМОЖЛИВІСТЬ ПРОФЕСІЙНОГО ЗРОСТАННЯ ЛІКАРІВ. ТОЖ ТАМ, ДЕ ГОЛОВНІ ЛІКАРІ ЦРЛ, ГОЛОВИ РДА ТА ОТГ ПРАЦЮЮТЬ НАД ПРОБЛЕМОЮ ПОЛІПШЕННЯ СОЦІАЛЬНО-ПОБУТОВИХ УМОВ, ДЕ ДОСТОЙНИЙ РІВЕНЬ ОРГАНІЗАЦІЇ НАДАННЯ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ (А ДЛЯ ЛІКАРЯ, ТИМ БІЛЬШЕ МОЛОДОГО, ВАЖЛИВІ НЕ ТІЛЬКИ УМОВИ ПРОЖИВАННЯ, АЛЕ Й ТЕ, НАСКІЛЬКИ ЦІКАВО ЙОМУ ПРАЦЮВАТИ, ЧИ МОЖЕ ВІН ПІДВИЩУВАТИ СВІЙ ПРОФЕСІЙНИЙ РІВЕНЬ ТОЩО), НЕ ВИНИКАЄ КАДРОВИХ ПРОБЛЕМ

16

вецької області було виділено 157 млн грн на розвиток трьох напрямків у медицині: інфраструктури, транспорту та послуг зв’язку (інтернет). Така фінансова підтримка сільської медицини дасть змогу підвищити якість надання послуг і стимулюватиме роботу лікарів. ЧЕРНІГІВ Щ ИН А

Тетяна ЛЕБЕДЄВА, начальник відділу управління медичними кадрами та зверненнями громадян управління охорони здоров’я Чернігівської ОДА, кандидат медичних наук

Н

а сьогодні у системі медичної допомоги області функціонують 28 обласних медичних закладів, 22 центральні районні лікарні, 8 міських, 1 дитяча, 2 пологові будинки, 26 цент­р ів первинної медико-санітарної допомоги, 2 дитячі поліклініки, 1 поліклініка для дорослих, 4 стоматологічні поліклініки та 2 дитячі санаторії. У цих закладах передбачено 4842 посади лікарів усіх рівнів, на яких працює 3423 особи, тобто маємо майже 1,5 тис. вакантних посад. Показник забезпеченості лікарями в області становить 34,96 на 10 тис. населення, тоді як по Україні — 37,9 на 10 тис. населення. Дуже гострим, зокрема, є питання укомплектування лікарськими кадрами медичних закладів вторинного та третинного рівнів надання медичної допомоги, особливо це стосується центральних районних лікарень. На сьогодні на 2643 лікарські посади в закладах вторинної ланки маємо 1957 лікарів, що становить 74,3% від потреби. Звичайно, частину посад закрили шляхом сумісництва, але, на жаль, не всі — 305 досі вакантні. Трохи краща ситуація у закладах третинного рівня, де з 984 чинних посад не укомплектовано лише 111. Але і там забезпечення фахівцями частково відбувається за рахунок сумісництва, адже фактично працюють 738 лікарів, що становить 75% від потреби. Найбільший дефіцит кадрів —серед анестезіологів: спеціалістів цього профілю бракує навіть в обласному центрі, не кажучи вже про ЦРЛ. У деяких районних лікарнях уже декілька років поспіль через відсутність анестезіологів не можуть проводити операційні втручання. На сьогодні у закладах вторинної ланки працюють 89 лікарів-анестезіологів за наявності 148 посад, третинного — 49 спеціалістів на 68 посадах. Недоукомплектована кадрами й хірургічна ланка — майже в усіх районах не вистачає фахівців цього профілю. У закладах вторинного рівня на 177 посад усього 121 лікар, на третинному на 36 посад — 28. Традиційно відчуваємо нестачу фахівців за такими спеціальностями, як педіатрія, рентгенологія, інфекційні хвороби. Бракує лікарів-ендокринологів, фтизіатрів, психіатрів, патологоанатомів та лікарів-лаборантів. Ситуація, що склалася на Чернігівщині, —

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ

4 травня 2018 року

типова для областей, які не мають власного медичного вишу. Утім, ми добре забезпечені середнім медичним персоналом — в області працюють 2 медичні колед жі та 2 медучилища. Головний чинник браку кадрів і їх плинності — погані соціально-побутові умови, зокрема відсутність житла та неможливість професійного зростання лікарів. Тож там, де головні лікарі ЦРЛ, голови РДА та ОТГ працюють над проблемою поліпшення соціально-побутових умов, де достойний рівень організації надання медичної допомоги (а для лікаря, тим більше молодого, важливі не тільки умови проживання, але й те, наскільки цікаво йому працювати, чи може він підвищувати свій професійний рівень тощо), не виникає кадрових проблем. З метою вирішення означеної ситуації у медичній галузі в усіх районах області в 2012-2013 роках були затверджені програми місцевих стимулів, якими передбачалося забезпечення житлом, земельними ділянками, надання пільгових кредитів, навчання у вишах коштом місцевих бюджетів, надбавки до заробітної плати тощо. У багатьох з них програма подовжена на 2018-2020 роки, але в різних районах вона працює з різною ефективністю. Цікавий досвід започаткували громади Корюківського та Куликівського районів, які за власний кошт навчають у медичних вишах майбутніх фахівців для своїх лікувальних зак­ладів. Преміювання лікарів та інших медичних працівників за рахунок місцевих кош­т ів відбувається зазвичай наприкінці року за умови їх наявності, тобто не завжди й не всюди. Так, минулого року за програмою місцевих стимулів премії отримали лише лікарі первинної ланки Деснянського центру ПМСД та Семенівської ЗПСМ. Протягом останніх трьох років житлом забезпечено 43 медичні працівники закладів вторинного та третинного рівнів, 34 з яких — лікарі. Найкраще це питання вирішується в Корюківському, Менському, Бобровицькому, Ічнянському, Талалаївському, Семенівському та Новогород-Сіверському районах, де майже щороку медикам виділяються квартири. Наприклад, торік Корюківська центральна районна лікарня за підтримки райдержадміністрації та районної ради придбала 4 квартири для молодих лікарів. У Менському районі позаминулого року за державний кошт було збудовано чотириквартирний двоповерховий будинок, де дві квартири отримали лікарі — молоді спеціалісти. Працюють у цьому напрямку й інші райони, зокрема торік для забезпечення житлом лікарів ЦРЛ придбано будинки в Сосниці, Ічні, Носівці, за програмою місцевих стимулів у Срібному купили квартиру для лікаря-терапевта ЦРЛ, також отримали окремі однокімнатні квартири лікарі Новгород-Сіверської ЦРЛ, Семенівської ЦРЛ та Ніжинської міської лікарні. Сновська районна державна адміністрація зараз запрошує молодих спеціалістів, пропонуючи двокімнатну квартиру в центрі міста. Готові надати квартири анестезіологу та хірургу в Городні, у Талалаївці на молодих лікарів теж чекають. Тобто райони розуміють важливість проблеми та заявляють, що придбають квартири за умови прибуття до них молодих спеціалістів. Але зазвичай через постійне недофінансування програми «недопрацьовують». Так, наприклад, на сьогодні в черзі на житло стоять 154 лікарі вторинної та третинної ланок, із яких 54 — молоді спеціалісти. І це тільки офіційна статистика, насправді лікарів, які потребують покращення житлових умов, набагато більше. Вважаю, що до програми місцевих стимулів необхідно також включати оснащення робочого місця відповідно до Табеля оснащеності та створення умов для регулярного підвищення професійного рівня медичних працівників, у тому числі за допомогою дис-

ГОЛОВНА ПРОБЛЕМА ПОЛЯГАЄ НЕ У ВІДСУТНОСТІ КАДРІВ, А РАДШЕ В ТОМУ, ЩО ЗА НЕСТАЧІ МОЛОДИХ ФАХІВЦІВ МЕДЗАКЛАДИ МУСЯТЬ ОБХОДИТИСЯ ПРАЦІВНИКАМИ-ПЕНСІОНЕРАМИ. ЧЕРЕЗ ЦЕ НА ПЕРВИННОМУ РІВНІ НАДАННЯ МЕДДОПОМОГИ НА ВІННИЧЧИНІ ПРАЦЮЮТЬ 28% ЛІКАРІВ ПЕНСІЙНОГО ВІКУ, НА ВТОРИННОМУ — 23%, НА ТРЕТИННОМУ — 19%. ПРИЧОМУ, БІЛЬШІСТЬ ІЗ НИХ — ЛЮДИ ВІКОМ ПОНАД 65 РОКІВ. СЕРЕДНІЙ МЕДПЕРСОНАЛ ТЕЖ «СОЛІДНОГО» ВІКУ: НА ПЕРВИНЦІ — 28% МЕДСЕСТЕР-ПЕНСІОНЕРОК, НА ВТОРИНЦІ — 32%. ТА НАЙБІЛЬШЕ МЕДСЕСТЕР ПЕНСІЙНОГО ВІКУ НА ТРЕТИННОМУ РІВНІ — 40%, ТОЖ КОЛИ БУДЕ ПРИЙНЯТО ЗАКОН: АБО ПЕНСІЯ, АБО ЗАРПЛАТА, — МЕДИКІВ ТОЧНО ЗАБРАКНЕ

танційних форм навчання. Аби вирішити проблему «кадрового голоду», треба створювати належні умови праці, дієву систему матеріального заохочення лікарів і забезпечувати можливість реалізуватися в професії, а також підвищувати престиж лікарської праці на рівні як держави, так і місцевих громад. ВІННИЧЧИН А

Василь ЖЕЛЕЗНЯК, начальник КУ «Вінницький обласний медико-статистичний інформаційноаналітичний центр»

Я

кщо говорити про дефіцит лікарів, то в нас він особливо відчутний саме в зак­ ладах первинки. Наразі в області не вистачає близько 600 лікарів, і це передусім фахівці із загальної практики-сімейної медицини. Відсутність вузькопрофільних спеціалістів не катастрофічна, зокрема на вторинному рівні налічується 327 вакансій, а на третинному — 69. Однак бити на сполох не варто, бо це умовні вакансії, які в основному складаються з половини чи й чверті ставки. Виходить, що вони ніби є, але спеціаліста туди не візьмеш, бо на неповні ставки ніхто йти не хоче, та й для виробничого процесу це недоцільно. Реально ж сьогодні вторинці не вистачає близько 6-7% лікарів від загальної кількості, яка мала б бути. Найбільше бракує анестезіологів-реаніматологів — 15 посад. Це, начебто, на перший погляд, велика цифра, але якщо взяти лікарні у 27 районах області й місті Він­ ниця (а їх 35) та врахувати, що то в основному вакансії на півставки, — проблема щезає. Бо в кожному закладі, де обов’язково передбачений анестезіолог, він є, а от тих чверть чи півставки доводиться перекривати цими самими лікарями, які просто мають трохи більше навантаження і відповідно більше заробляють. Є вимога, що там, де в лікарнях надається цілодобова реанімаційна допомога, має бути 4,75 ставки лікарів. Але якщо в закладі є 4 спеціалісти, то вони спокійно впораються з роботою. Кого справді не вистачає, то це лікарів невідкладних станів. Така ситуація склалася тому, що в процесі змін у системі охорони здоров’я замість приймальних відділень створюються відділення з надання екстреної медичної допомоги, куди й пішли ці фахівці. Дефіцит лікарів відчувається і серед педіатрів.

Така тенденція в області зумовлена конкретними причинами. По-перше, заклади вторинного рівня перебувають на тому етапі, коли час визначатися і переходити в новий статус — некомерційного підприємства. Головні лікарі розуміють, що це призведе до зміни структури закладу, тому залишають люфт (резерв) — кілька вакансій, аби потім не довелося скорочувати своїх спеціалістів. По-друге, на сьогодні скасовані всі нормативні акти щодо штатного розпису закладів вторинного і третинного рівнів, тому такий нормативно-правовий вакуум дає змогу лікарям на власний розсуд визначати наповнюваність кадрами — головне, щоб відсутність спеціалістів не позначилася на роботі установи та якості надання медичних послуг. Тож, на мою думку, головна проблема полягає не у відсутності кадрів, а радше в тому, що за нестачі молодих фахівців медзаклади мусять обходитися працівниками-пенсіонерами. Через це на первинному рівні надання меддопомоги на Вінниччині працюють 28% лікарів пенсійного віку, на вторинному — 23%, на третинному — 19%. Причому, більшість із них — люди віком понад 65 років. Середній медперсонал теж «солідного» віку: на первинці — 28% медсестер-пенсіонерок, на вторинці — 32%. Та найбільше медсестер пенсійного віку на третинному рівні — 40%, тож коли буде прийнято закон: або пенсія, або зарплата, — медиків точно забракне. Нині об’єднані територіальні громади впроваджують чимало місцевих стимулів. Наприк­ лад, у Вінницькому національному медичному університеті ім. М. І. Пирогова за кошти громад навчаються близько 70 студентів, які по завершенні курсу поїдуть працювати в села і райони області. Агітують і вузькопрофільних спеціалістів. Скажімо, міський Голова Ладижина, коли в лікарні бракувало таких фахівців, гарантував їм гарну зарплату та безкоштовне житло, й охочі знайшлися. Тобто нині ситуація така, що кожен господар, який хоче, аби члени його громади були здоровими, мусить дбати і про оснащення лікарень, і про кадри. Дехто говорить про те, що останнім часом спостерігається відтік спеціалістів за кордон, однак серед вузьких фахівців ми цього не помічаємо. А от випускники медичних вишів дійсно охочі працевлаштуватися в країнах ближнього зарубіжжя. Майже всі вони активно опановують польську, чеську, угорську мови, аби скласти іспити і підтвердити свої дипломи за кордоном. Сподіваюся, що реформа вторинного та третинного рівнів сприятиме створенню медичних стимулів для всіх фахівців, адже заклади нарешті отримають автономію і власні бюджети.

Т ЕРНОПІ ЛЬЩ ИН А

Олександр КУЗНЕЦЬ, провідний інспектор організаційного забезпечення відділу медичних кадрів управління охорони здоров’я Тернопільської ОДА

Т

ернопільська область належить до тих регіонів України, які нехай і не стовідсотково, але доволі добре забезпечені медичними кадрами. Лікувальні заклади Тернопільщини не відчувають «кадрового голоду», причому це характерно як для первинного, так і вторинного та третинного рівнів надання медичної допомоги. Вважаю, що така ситуація є результатом тісної співпраці у кадровій політиці управління охорони здоров’я облдержадміністрації та Тернопільського державного медичного університету ім. І. Я. Горбачевського. Особливо посприяла цьому програма цільової підготовки місцевої молоді задля укомплектування лікарських посад закладів охорони здоров’я сільської місцевості, яка діяла в попередні роки. Про належну забезпеченість лікувальних закладів області свідчать і статистичні дані. Так, наразі 5002 штатні лікарські посади обіймають 4474 лікарі. Укомплектованість штатних посад лікарськими кадрами в області становить 89%. Хочу зазначити, що немає суттєвої відмінності у забезпеченості лікарськими кадрами закладів охорони здоров’я різних рівнів надання медичної допомоги. Зокрема обласні лікувальні заклади (третинна ланка) укомплектовані лікарями на 86%, центральні районні та районні лікарні (вторинний рівень) — на 89%, центри первинної медико-санітарної допомоги (первинний рівень) — на 88%. Із 334 вакантних лікарських посад 144 — на первинному рівні (з них 78 — посади лікарів загальної практики-сімейної медицини), 123 — на вторинному та 97 — на третинному. У закладах охорони здоров’я області, які надають вторинну та третинну медичну допомогу, немає гострої потреби в кадрах за окремими лікарськими спеціальностями — вакантні посади з’являються періодично у зв’язку зі звільненням людей та їх виходом на пенсію. До прикладу, акушерами-гінекологами посади в лікувальних закладах Бережанського району укомплектовані на 88%, Борщівському — на 100%, Зборівському — на 100%; педіатрами (Продовження на стор. 18)

17

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ (Початок на стор. 16) у Борщівському районі — на 100%, Гусятинському — на 67%, Монастириському районі — на 97%. Стоматологами заклади охорони здоров’я в районах забезпечені на 100-111%. Настільки ж обласні лікувальні заклади укомплектовані офтальмологами, тоді як хірургами — на 93%, терапевтами — на 90%. РІВ НЕНЩ ИН А

Володимир ЛУЦИК, начальник відділу кадрової та наукової роботи управління охорони здоров’я Рівненської ОДА

Н

а Рівненщині дефіциту лікарських кадрів на вторинній і третинній ланках надання медичної допомоги не відчувається. Середній показник укомплектованості майже стовідсотковий. Нині маємо сформовану потребу за інформацією 100 закладів охорони здоров’я області, за якою окремим із них необхідні лікарі-офтальмологи, психіатри, фахівці з медицини невідкладних станів, ортопедитравматологи, фтизіатри, генетики, анестезіо­ логи тощо. Загалом потрібно укомплектувати близько 80 посад, але проблема не є гострою, оскільки вакансії перекривають сумісництвом. З іншого боку, ми не можемо сьогодні адекватно оцінювати ступінь забезпеченості лікувальних закладів кадрами, адже раніше цей процес регламентувався нормативами відповідно до кількості населення, й усі потреби формувалися під них. Тому нестача лікарів, яка озвучується в нас зараз, на мій погляд, штучна, адже штати в лікувальних закладах непомірно роздуті. У галузі охорони здоров’я триває реформа, якою передбачено, що з 2020 року вторинна і третинна ланки фінансуватимуться відповідно до реально наданих послуг, і лікарі самі зароб­л ятимуть свою зарплатню. Тому зараз жоден головний лікар не може впевнено сказати, чи буде він укомплектовувати свій лікувальний заклад стовідсотково. Скажімо, якщо хірург проводитиме в рік лише 2-3 операції, то ймовірно він залишиться без роботи. Очевидно, що ринкові відносини призведуть до скорочення спеціалістів на вторинці і третинці або, за їх бажанням, до перепрофілювання — наприклад, уже сьогодні є чимало фахівців, які прагнуть отримати спеціалізацію лікаря загальної практики-сімейної медицини. Припускаю, що проблема з кадрами може виникнути, коли тенденція до еміграції медиків за кордон залишатиметься такою само агресивною, але наразі такої загрози немає. Так: у цьому році навчання в медичних вишах закінчують 150 випускників з Рівненщини, а лікувальні заклади подали заявку на потребу

тільки у сотні фахівців. Словом, «кад­р овий голод» — не стабільний, а гнучкий чинник, і життя саме вносить у нього корективи. Щодо програм стимулювання медиків, то на Рівненщині відповідні рішення приймають місцеві ради, і стосуються вони здебільшого спеціалістів первинної ланки (у 2017 році житлом було забезпечено 5 лікарів ЗПСМ, цьогоріч виділено кошти для придбання житла для 1 лікаря ЗПСМ). Торік лише 2 «вузьким» фахівцям із Дядьковицької районної лікарні було надано в користування колишні приміщення закладу, які вони реконструювали під житло. Як відомо, наразі в нашій країні скасовано державний розподіл випускників медичних вишів і примусове відпрацювання протягом 3 років, тож молоді фахівці мають право самостійно обирати заклад, у якому бажають працювати. Відтак, саме головні лікарі чи ОТГ повинні їх зацікавлювати, якщо відчувають таку потребу. ЗА ПОРІ Ж Ж Я

Вікторія КЛИМЕНКО, директор Департаменту охорони здоров’я Запорізької ОДА

В

ідповідно до Закону України «Про вищу освіту» випускники вищих медичних нав­ чальних закладів вільні у виборі місця працевлаштування. Так, у 2017 році зі 172 випускників, які захотіли працювати у Запорізькій області, тільки 43 обрали для роботи сільську місцевість. На сьогодні укомплектованість лікарями та молодшими спеціалістами з медичною освітою в обласних закладах становить 66 і 83% відповідно, у Запоріжжі — 72 та 76%, Бердянську — 75 і 97%, Мелітополі — 73 та 94%, центральних районних лікарнях — 61 і 81%. Така задовільна ситуація обумовлена наявністю Запорізького державного медичного університету та 3 медичних коледжів, а також випускників, які були направлені у сільську місцевість у минулих роках. Але це узагальнена інформація по області. Що віддаленіший район регіону, то менше розвинена його інфраструктура, то складніша ситуація з укомплектованістю кадрами. Так, на сьогодні проблеми існують у Великобілозерському, Розівському, Чернігівському та Бердянському районах. Також випускники медичних вишів, які були направлені в область та відпрацювали 3 роки, з набуттям досвіду зазвичай працевлаштовуються у заклади охорони здоров’я, які надають медичну допомогу на третинному рівні, та переїжджають в обласний центр, Київ чи навіть за кордон. Наприклад, у КУ БМР «Бер-

дянське територіальне медичне об’єднання», яке надає вторинну медичну допомогу не тільки населенню Бердянська та Бердянського району, а й інших районів, працює тільки 1 педіатрнеонатолог. Та й інші заклади охорони здоров’я потребують хірургів, ортопедів-травматологів, анестезіологів, фтизіатрів, психіатрів. З 2012 року в 20 районах Запорізької області були затверджені й діяли програми з підготовки та поліпшення соціального захисту медичних працівників. На сьогодні такі регіональні програми зберігаються у 14 районах області. Ними зокрема передбачені заходи зі створення належних умов для роботи та проживання медичних працівників, профорієнтаційна робота серед сільської молоді щодо вступу до ВМНЗ, проведення профілактичних щеплень контингенту ризику медичних працівників тощо. Однак цих заходів не вистачає для залучення спеціалістів до роботи у сільській місцевості. На нашу думку, з метою покращення кадрової ситуації на державному рівні необхідно передбачити можливість розбудови загальної інфраструктури сільської місцевості, надання лікарю відомчого житла, а після відпрацювання 10 років на посаді передання його у власність лікаря, видачу пільгових кредитів на житло та поліпшення соціально-побутових умов, навчання студентів за кошти місцевих територіальних громад у разі укладення договору із закладом охорони здоров’я на відпрацювання не менше 5 років після отримання сертифіката лікаря-спеціаліста, уведення місцевих надбавок до заробітної плати та інших стимулювальних заходів. В ОЛИНЬ

Х А РК ІВ Щ ИН А

Ігор ВАЩЕНЮК, начальник управління охорони здоров’я Волинської ОДА

Галина СІРОШТАН, заступник начальника управління охорони здоров’я Харківської ОДА — начальник відділу з медичної діяльності

Н

а сьогодні рівень забезпеченості медичними кадрами в області становить 77%, але майже весь дефіцит припадає на первинку. Вторинна і третинна ланки, де працюють близько 2,5 тис. фахівців, поки що укомплектована на належному рівні. Найкраща ситуація — в обласному центрі та великих містах. Існують певні проблеми в малопотужних лікарнях райцентрів, зокрема у Локачах, Іваничах, Турійську. У деяких малих лікарнях відчувається брак анестезіологів. Але провідну роль відіграє не стільки нестача кадрів, скільки процес утворення госпітальних округів, що передбачає консолідацію і концентрацію окремих видів медичної допомоги. Також дещо гірша кадрова ситуація в районах, які межують із Польщею. Та загалом гостро-

ДЕФІЦИТ КАДРІВ В УКРАЇНІ ЗБЕРІГАЄТЬСЯ І ПОГЛИБЛЮЄТЬСЯ В ПРОЦЕСІ ПРОВАДЖЕННЯ РЕФОРМ. АДЖЕ ОЧІКУВАННЯ МЕДИКІВ, ВІД ЯКИХ ВИМАГАЮТЬ ВПРОВАДЖЕННЯ РЕФОРМ, НЕ ЗАВЖДИ ЗБІГАЮТЬСЯ З ОЧІКУВАНИМИ СУСПІЛЬСТВОМ РЕЗУЛЬТАТАМИ САМИХ РЕФОРМ. САМЕ ТОМУ ДЛЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕФЕКТИВНИХ СИСТЕМНИХ ЗМІН У МЕДИЧНІЙ СФЕРІ ОСОБЛИВУ УВАГУ СЛІД ПРИДІЛЯТИ КАДРОВОМУ ПИТАННЮ ТА ПИТАННЮ ЯКІСНОЇ ПІДГОТОВКИ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ

18

го дефіциту фахівців на вторинці та третинці ми не відчуваємо. Думаю, цим область може завдячувати наявності потужних медичних університетів у сусідніх Львові та Тернополі. Крім того, на Волині діють програми стимулювання для медиків. Частина лікарень за рахунок оптимізації надала власні приміщення під житло, районна влада також намагається підшукати квартири чи будинки медикам і зацікавити молодих спеціалістів. Однак навіть за умови наявності житла знайти фахівця часом усе одно дуже складно, бо визначальним фактором для молодих лікарів є рівень зарплати. На жаль, ця проблема в найближчій перспективі залишатиметься невирішеною. Хоча системного «кадрового голоду» на Волині поки немає, це не означає, що все ідеально. Перші тривожні дзвіночки вже пролунали. Так, нещодавно робили аналіз плину кадрів за перші 3 місяці цього року. За цей час в області кількість лікарів зменшилася на 45, а середнього медперсоналу — на 200. Така прикра ситуація в нас виникла вперше. З кожним роком зростає чисельність людей, які виїжджають на заробітки за кордон, частина медиків йдуть працювати в інші сфери економіки. Крім того, зараз в Україні відмінили обов’язкове відпрацювання після закінчення медичного вишу, а для працевлаштування за кордоном вже не потрібно проходити складну процедуру визнання українського диплома лікаря. Єдиний вихід із ситуації — піднімати рівень заробітної плати лікаря до рівня оплати праці медиків у тих же Польщі, Словаччині, Чехії. Ніхто не агітує за те, що лікарям необхідно платити, як у Німеччині, але коли в Україні їх зарплатня — одна з найнижчих з-поміж інших галузей економіки, то про що говорити?

Н

а Харківщині укомплектованість лікарями вторинної ланки надання медичної допомоги становить 88,3%, третинної — 91,3%. Молодших спеціалістів з медичною освітою на вторинній ланці дещо більше, але все одно не досягнуто повної укомплектованості: вона становить 94% від потреби, на третинній — 92,9%. Якщо перевести відсотки на безпосередню кількість лікарів стаціонарних медичних закладів, котрі обслуговують населення області, то здоров’я кожних 10 тис. жителів на вторинній ланці у нас нині забезпечують 24,11 фахівця з вищою освітою, на третинній — 3,24 висококваліфікованого медичного спеціаліста. Забезпеченість молодшим медперсоналом вторинної ланки надання медичної допомоги відповідно на кожні 10 тис. населення становить 48,4 фахівця, третинної — 6,11. Низькі показники укомплек тованості (менше 60%) спостерігаємо за такими спеціальностями, як медичні психологи — 13%, трансфузіологи — 35%, імунологи — 36%, генетики-лаборанти — 40%, сексопатологи — 40%, лікарі-генетики — 41%, судово-медичні цитологи — 42%, дитячі онкологи — 44%, дитячі патологоанатоми — 47%, радіологи — 50%. Відносно спокійна ситуація із забезпеченням лікарями та молодшим фаховим медперсоналом в області обумовлена тим, що в нас працюють Харківський національний медичний університет і Харківська медична академія післядипломної освіти. А молодших спеціалістів різних медичних фахів готують у 6 самостійних медичних коледжах та в колед­ жах при згаданих медичних вишах.

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ

4 травня 2018 року

ЛЬВІВ Щ ИН А

Д НІПР ОПЕ Т Р ОВ Щ ИН А

Андрій ВАСЬКО, в. о. заступника директора Департаменту охорони здоров’я Львівської ОДА

В

торинна та третинна ланки охорони здоров’я Львівщини практично забезпечені кадрами — лише кілька установ вторинного рівня мають у своєму штатному розписі вільні посади. Значно складнішою є кадрова ситуація на первинній ланці, а надто у селі. Однак сподіваємося, що виправити її допоможе реформа медицини, яка розпочинається саме з первинки. Крім того, місцеві громади розуміють стратегічну важливість наявності кваліфікованого лікаря, тож всіма можливими методами (у тому числі і фінансовим стимулом, і безоплатним житлом) «заманюють» до себе фахівців. Щодо закладів вторинного та третинного рівнів надання медичної допомоги, то реформи тут розпочинаються з 2020 року. Проте готуватися до них потрібно було ще вчора. Лише функціонально доцільні (ті, котрі надають необхідну та стратегічно важливу медичну допомогу) й економічно обґрунтовані (ті, які надають меддопомогу відповідно до протоколів) заклади зможуть функціонувати в майбутньому. Тому вже сьогодні варто проаналізувати якість надання медичної допомоги та навантаження на лікарів. А влада всіх рівнів має зрозуміти, що сусідні країни ЄС вже давно «накинули оком» на наших фахівців, тож ми повинні боротися за них й робити все, аби лікар, фельдшер, медична сестра хотіли працювати в Україні та бачили перспективу і майбутнє своєї родини саме тут.

Алла ТОЛЧИНСЬКА, в. о. головного лікаря Дніпропетровського обласного центру здоров’я

Н

а жаль, статистичною звітністю не передбачено розмежування на вторинну та третинну ланки надання медичної допомоги, тому така інформація стосується лише забезпеченості кадрами медичної галузі області в цілому. А цифри свідчать: укомплектованість закладів Дніпропетровщини у 2018 році лікарями становить 75%, молодшими спеціалістами з медичною освітою — 86%. Дефіцит кадрів у Дніпропетровській області зокрема та в Україні загалом зберігається і поглиблюється в процесі провадження реформ. Будь-які перетворення у сфері охорони здоров’я неодмінно супроводжуються низкою ризиків, вираженість яких залежатиме від підготовленості до змін працівників вказаної сфери. Це стосується як об’єктивних показників (наявність кадрів), так і суб’єктивних (якості підготовки фахівців, їх прагнення до надання високоякісних медичних послуг). Адже очікування медиків, від яких вимагають впровадження реформ, не завжди збігаються з очікуваними суспільством результатами самих реформ. Саме тому для забезпечення ефективних системних змін у медичній сфері особливу увагу слід приділяти кадровому питанню та питанню якісної підготовки медичних працівників. До 2017 року щорічно Департамент охорони здоров’я Дніпропетровської ОДА надавав Міністерству охорони здоров’я України пропозиції щодо формування плану працевлаш­

тування випускників вищих медичних (фармацевтичних) навчальних закладів ІV рівня акредитації. МОЗ затверджувало план виконання державного замовлення, який, однак, не відповідав потребам області, куди щорічно направлялося на 60-80% менше випускників, ніж було конкретних місць для їх працевлаштування. І це при тому, що наша область має власний медичний виш (ДЗ «Дніпропетровська медична академія МОЗ України»).

1 січня 2017 року набув чинності Закон України №1662-VІІІ «Про внесення змін до закону України «Про вищу освіту» щодо працевлаштування випускників», прийнятий Верховною Радою 6 жовтня 2016 року. Ним скасовується обов’язкове відпрацювання випускниками вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням. Передбачається, що вони вільні у виборі місця роботи. Проте, на нашу думку, для вирішення питання забезпеченості закладів охорони здоров’я області кадрами, особливо у сільській місцевості, необхідно розподіляти випускників на місця, які вимагають першочергового укомплектування. На сьогодні в області найбільша потреба у лікарях зі спеціальностей «Загальна практика-сімейна медицина» (176 вакантних посад), «Терапія» (76), «Педіатрія» (55), «Медицина невідкладних станів» (79) й «Анестезіологія» (53 вакантні посади). Щоб вирішити питання забезпечення кадрами, в області на рівні органів місцевої влади подекуди намагаються стимулювати медиків вторинної та третинної ланок. Наприклад, у місті Павлоград була велика потреба в лікарі-онкологу, і Павлоградська міськрада знайшла можливість забезпечити фахівця квартирою та здійснювати щомісячно доплати до зарплати. У цілому, за інформацією, наданою Департаментом охорони здоров’я Дніпровської міськради, управліннями охорони здоров’я РДА та закладами охорони здоров’я області, протягом останні 5 років житло надано 153 медикам (з них 70 — працівники первинної ланки).

Сучасні кадрові проблеми сфери охорони здоров’я пов’язані, по-перше, з дефіцитом персоналу, особливо тим, який надає первинну медичну допомогу, по-друге, з надлишком фахівців вузького профілю, і по-третє, з надмірною концентрацією медичних працівників у великих містах. Укомплектування сільських медичних установ медперсоналом важко вирішити через такі негативні чинники, як професійна ізоляція, незадовільні житлові умови та інші незручності. Для поліпшення ситуації із забезпеченням кадрами сфери охорони здоров’я потрібно вжити заходів на державному рівні. Зокрема, необхідна врегульована правова і матеріальна підтримка медичних працівників, мають бути збільшені обсяги державного замовлення та пріоритетної підготовки медичних кадрів відповідно до реальних потреб галузі, вдос­ коналена нормативно-правова база щодо відпрацювання трьох років у закладі охорони здоров’я для надання можливості укомплектування закладів охорони здоров’я всіх рівнів, особливо у сільській місцевості. Крім того, необхідно вирішити питання забезпечення житлом медичних працівників, запровадити мотивуючу систему оплати праці персоналу та підвищити привабливість професії лікаря загалом. Підготували Ольга КАМСЬКА (м. Чернівці), Олена БЕРЕЗКІНА (м. Чернігів), Олеся ШУТКЕВИЧ (м. Вінниця), Лариса ЛУКАЩУК (м. Тернопіль), Дана РОМАНЮК (м. Рівне), Анастасія ПОЙДА (м. Запоріжжя), Петро ГЕРАСИМЕНКО (м. Луцьк), Ольга ФАЛЬКО (м. Харків), Юлія МАСЮКЕВИЧ (м. Львів), Ірина КАДЧЕНКО (м. Дніпро), спеціально для «ВЗ»

РІВНЕНЩИНА

ДІАЛІЗ СТАВ ДОСТУПНІШИМ У Рівненській області нині мешкають 154 пацієнти, які потребують пожиттєвої замісної ниркової терапії. І хоча в обласній клінічній лікарні вже 26 років функціонує відділення інтенсивної терапії екстракорпоральних методів детоксикації, проблему не можна було вважати вирішеною, адже хворі з віддалених районів кілька разів на тиждень мусили їхати за сотні кілометрів до Рівного. Та наразі процедура діалізу стає доступнішою для пацієнтів, що мешкають далеко від обласного центру.

З Іван ЗИМА, головний лікар КЗ «Рівненська обласна клінічна лікарня» Рівненської обласної ради

1991 року надання високоспеціалізованої медичної допомоги жителям нашої області, які потребують гемодіалізу, забезпечує відділення інтенсивної терапії екстра­к орпоральних методів детоксикації, створене на базі КЗ «Рівненська обласна клінічна лікарня». Але згідно зі стандартами проведення замісної ниркової терапії методом гемодіалізу відстань до діалізного центру не повинна перевищувати 40-50 км. Тож потребувало вирішення питання наближення такої медичної допомоги до жителів віддалених районів області. Й у 2009 році це вдалося частково зробити — було створено філію амбу­латорного гемодіалізу у Сарнах.

Тривалий час нас непокоїла проблема надання діалізної допомоги пацієнтам із Радивилівського району, які є інвалідами І групи та, незважаючи на пору року, змушені долати загалом по 2600 км на процедуру й назад щомісяця. Таких пацієнтів на Радивилівщині нині 9, в згодом буде 11. Відтак у відповідь на обґрунтоване звернення обласного управління охорони здоров’я Рівненська облдерж­а дміністрація ухвалила рішення про створення діалізного центру в Радивилові. У Радивилівській районній лікарні виділили необхідне приміщення, а обласна рада допомогла із забезпеченням кадрами. За короткий термін було придбано устаткування та проведено ремонтні роботи загалом на суму майже 2,5 млн грн.

Зокрема, у відділенні встановлено 4 нові сучасні діалізні апарати японського виробництва Surdial X (у перспективі їх має бути 6), які дають змогу на високому рівні проводити гемодіаліз, гемодіафільтрацію, гемофільтрацію. Відділення оснащено новою системою водопідготовки, зав­ дяки чому до апаратів подається вода високої якості. Окрім проведення гемодіалізу пацієнтам із термінальною нирковою недостатністю, у новоствореному відділенні надаватимуть допомогу хворим із гострими отруєннями, гострою нирковою недостатністю тощо. Дана РОМАНЮК, спеціально для «ВЗ», м. Рівне

19

СВІТОВИЙ ДОСВІД

СІЛЬСЬКА СІМЕЙНА МЕДИЦИНА МОЖЕ БУТИ ДРАЙВОВОЮ Унікальну можливість відчути себе канадським сімейним лікарем, бодай усього на три дні, отримали троє наших сільських «сімейників», що стали учасниками конференції Emergency Medicine for Rural Doctors у канадському University of Calgary. Був серед них і лікар з Рівненщини.

Вадим ВУС, сімейний лікар амбулаторії ЗПСМ села Карпилівка Рокитнівського району Рівненської області

Т

риденний навчальний курс для українських сімейних лікарів було організовано за підтримки Канадсько-української фундації (Canada Ukraine Foundation). Ми витримали перший відбір, а він був неабияким: 60 сімейних лікарів із багатьох регіонів України надіслали свої резюме та мотиваційні листи. Але тільки шестеро кандидатів, які здобули найвищі бали, пройшли на наступний, значно складніший етап — скайп-співбесіду англійською мовою з представником Canada Ukraine Foundation. За її результатами лише троє учасників конкурсу (із Рівненської, Тернопільської та Львівської областей) поїхали до Канади. Пам’ятаю, як після публікації результатів конкурсу було багато різнопланових коментів у мережі: від «Де ви знайшли сільських лікарів, що володіють англійською?» до «Та що воно їм дасть?» і «Тільки випустіть — вони там і лишаться»... Я й сам задумувався, чи вартий

Три сільські лікарі в човні реформи первинки

20

того, аби замість поважних професорів й представників адміністрації їхати за кордон. Але президент Канадсько-Української фундації Віктор Гетьманчук не дав часу на роздуми про свою меншовартість: «Я знаю, чого хочуть ваші керівники, але мене цікавить, що думає село». Отож на декілька днів нам вдалося зануритися у світ практичного навчання, від перспектив якого голова ішла обертом. На конференції не було жодного чиновника, представників міністерств чи Парламенту. Університет Калгарі, на базі якого відбувався захід, також працював у буденному режимі. Ми набули деяких практичних навичок за допомогою цікавих методик викладання тамтешніх лекторів. Та й якось незвично писати «лектори», адже, на відміну від навчання в нас, там усі заняття проводили практикуючі лікарі й медсестри. У кожній презентації говорилося про конфлікт інтересів, навіть якщо такий був відсутній; а на семінарах не було звичної нам, українцям, реклами ліків — усі банери розмістили в коридорі. Що ще відрізняє систему канадського викладання від прийнятої в наших вишах та на курсах підвищення кваліфікації? По-перше, це тімворк, командна робота. Курсант відчуває себе частиною спільного механізму з ухвалення рішень. Цьому допомагає другий чинник — толерантність до думки кожного. Один із майстер-класів для лікарів проводила медсестра Надія Терпстра з католицького Alberta Health Services, і коли хтось з нас припускався помилки, вона делікатно коригувала: «Док, 0,5 мг епінефрину?» Я перепитав, це стандарт майстер-класу чи норма роботи, на що вже самі лікарі казали, що в них немає «зірок», а є правила роботи в зіркових командах. Третій чинник — це фасилітація в освіті, коли тренери

виступають у ролі помічників. Відчувалося, що кожен доповідач має багаж практичних навичок, а не cухих наукових робіт. Тренер ділиться досвідом, ставить запитання, а ми відповідаємо онлайн. За півхвилини всі бачили розподіл відповідей на моніторі та переходили до обговорення варіантів, і складалося враження, що ти сам зрозумів, яка відповідь — правильна. Протягом трьох днів навчання ми «пройшли» реанімацію з акторами, психологічні аспекти роботи лікаря загальної практики у спілкуванні з родичами померлого, побачили, як працює швидка на гелікоптерах — STARSteam. Уявіть, вони в повітрі уже через 8 хв після прийнятого виклику! Вивчали також реанімацію дітей, УЗД суглобів, FAST-методику, торакоцентез, а також захворювання ока. Сільські сімейні лікарі в Канаді видаляють сторонні тіла з ока, як і в Україні, голкою від шприца із загнутим кінчиком. Обмеженням є лише центральна зона зіниці (4 мм від центру). На майстер-класі з офтальмології більшість лікарів цікавилися роботою зі щілинною лампою. Здається, що в залі ми були єдині, хто не підняв руки, коли запитали, чи у вашій сільській лікарні є цей прилад. Також у тренінговому центрі на колесах (STARS-bus) ми вчилися організації роботи в надзвичайних ситуаціях. Під час майстер-класів можна було все спробувати робити практично. Ще б пак: коли у залі 5 апаратів УЗД на вибір і біля кожного — лише 2-3 людини, гріх не скористатися й не обстежити підготовлених акторів, одне одного та навіть поламані курячі ніжки. Був іще дуже реалістичний тренажер реанімації — він змінював колір «шкіри», мав різні сценарії дихально-серцевих шумів і варіантів ЕКГ. Звісно, в Україні також є подібні тренажери, однак нам, сільським лікарям,

Реанімація «обмороженого потопельника»

вчитися на них якось не випадало... У Канаді кожен, мабуть, відчув би, що сільська сімейна медицина — це драйв. Тому для молодих колег навчання компетенціям у подібних умовах має стати додатковим мотиваційним чинником входження у професію. І зрозуміло чому: три дні на таких заходах дають більше навичок та заряду для роботи, ніж квартальне просиджування нудних і часто-густо безтолкових курсів... До речі, у Канаді працюють 160 сільських тренінгових центрів для сімейних лікарів. Коли під час ПАЦ ми розповідаємо про будні сільського лікаря, наші міські колеги і, буває, викладачі здивовані: «А чому одразу не відправити хворого до вузького фахівця?» Але ж насправді все не так просто, як у місті, де ці спеціалісти в зоні досяжності пацієнта. Ми запитали про взаємовідносини сільського сімейного лікаря з вузькими спеціалістами в Канаді. На що доповідач Йогі Сігал розповів: ця тема була популярна в них років 30 тому. Зараз такі відносини формалізовані й професійні: «Я не розумію ваших ЛОРів, офтальмологів і хірургів, які тримаються за прості процедури. Адже лікувати отит за 1 дол. (умовно) — це нудніше, ніж займатися пухлинами, холестеатомами та тимпаностомами за 100 дол. Хіба не зрозуміло, що лікарі загальної практики здатні взяти на себе прості стани, аби спеціалісти могли присвятити свій час реально складним проблемам!» Практичний досвід, здобутий за кілька днів, проведених у Канаді, можна виміряти якимись показниками, а от психологічний стан — навряд чи. А ми зрозуміли головне: наше завдання на сьогодні — докласти всіх зусиль до розбудови мережі первинки у сільській місцевості на належному рівні. Кожен пацієнт, незалежно від місця проживання, повинен мати змогу своєчасно отримати якісну медичну допомогу, а для цього там потрібні кваліфіковані лікарі, котрі хотіли б працювати у селах. Це довгий шлях, бо необхідні й належна організація праці, й сучасне устаткування, й гідні умови для роботи лікаря, зокрема адекватна оплата. Однак коли знаєш, куди йдеш, більше шансів спіймати попутний вітер. Дана РОМАНЮК, спеціально для «ВЗ», м. Рівне

В аеропорту Львова

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ЛІКИ, ЩО ЛІКУЮТЬ

4 травня 2018 року

«ГЕНІАЛЬНІ» ПІГУЛКИ Не всі фахівці дійшли згоди щодо доцільності застосування в клінічній практиці ноотропних засобів. Але є серед цих препаратів один, який змусить змінити ставлення до всього класу навіть найзапекліших супротивників «розумних ліків».

магають когнітивної гнучкості, наприк ­л ад, під час керування автомобілем. Тим не менше, критики цих дослід­жень обвинувачують їх авторів у «маніпулюванні недоведеними гіпотезами». У цьому є частка правди, адже чіткими результатами довгострокових досліджень не володіють ані захисники, ані опоненти модафінілу — незважаючи на безліч проведених випробувань. Що ж, варто почекати: час розсудить. Підготувала Любомира ПРОТАСЮК, спеціально для «ВЗ»

М

одафініл уперше синтезований у Франції в 70-х роках ХХ ст. В 1998 році затверджений Управлінням з контролю за продуктами і ліками США (FDA) як засіб від нарколепсії та інших розладів сну. Однак останнім часом його почали застосовувати «не за показаннями» й цілком здорові люди: речовина дає змогу зберігати активність протягом тривалого періоду й, що найголов­ ніше, помітно поліпшує розумові здібності. Усе частіше засоби на основі цієї молекули використовують люди, яким доводиться обробляти гігантські масиви інформації. Таким чином, модафініл віднесли до розмаїтої групи ноотропів, або «розумних» ліків. Утім, результати, котрі продемонстрував препарат у серйозних дослідженнях, дають змогу зарахувати його до класу «геніальних»…

Дивовижний ефект Правду кажучи, ніхто ще остаточно не з’ясував, як працює ця сполука. Така заява звучить абсолютно неймовірно, особливо коли врахувати той факт, що за участю модафінілу проводили й проводять безліч дос­ ліджень. Однак ситуація склалася приблизно така сама, що й із засобами для наркозу: ніхто не знає усіх подробиць дії цих широко вживаних речовин. Просто науковий світ визнав: загальні анестетики ефективні й безпечні (принаймні, порівняно із хлороформом). Але щодо нюансів їх фармакодинаміки лишається чимало білих плям. Деякі фахівці стверджують, що модафініл стимулює мозок за рахунок вивільнення гістаміну — за принципом антагоніста антигістамінових препаратів першого покоління, які спричиняють загальмованість і сонливість. Модафініл же посилює синтез гістаміну, й це дає зворотний ефект. Однак інші дослідження «натякають» на те, що модафініл діє на мозок подібно амфетамінам і кокаїну, підвищуючи рівень дофаміну. Якщо ця теорія в майбутньому підтвердиться, це означатиме, що «off label» застосування модафінілу загрожує зловживаннями та новою залежністю. Відповідно до ще однієї гіпотези, ноотропи ніяк не впливають на здатність сприймати, запам’ятовувати або обробляти інформацію — вони всього-на-всього забезпеч у ють позитивний вплив на настрій реципієнта. Й, відповідно, завдяки цьому він ефективніше справляти-

меться з виконанням завдань, кот­ рі вимагають концентрації уваги, запам’ятовування, аналітики тощо. Щоправда, жодна із цих теорій поки остаточно не доведена — знову ж таки через відсутність переконливих результатів довгострокових досліджень. Останні експерименти на цю тему показали, що молекула модафінілу відрізняється від інших ноотропів складним механізмом дії: вона втручається в систему молекулярних взаємодій астроцитів та нейронів, зокрема посилює активність конексинів — специфічних астрогліальних протеїнів.

За розширеними показаннями Останні роки спектр показань до застосування препарату намагаються розширити — окрім розладів сну модафініл пробують призначати пацієнтам після ішемічного інсульту, із деякими формами деменції й іншими нейродегенеративними та психіатричними розладами, навіть при нікотиновій залежності й еректильній дисфункції. Також модафініл розглядають як потенційний засіб для лікування когнітивних розладів у пацієнтів із синдромом пос-туральної тахікардії. Нещодавно одне рандомізоване подвійне сліпе плацебо-контрольоване дослідження продемонструвало позитивний ефект модафінілу у постінсультних хворих, значно зменшивши рівень виснажливої втоми та підвищивши якість життя після 6-тижневої терапії у стандартній дозі (по 200 мг щоденно). Пілотні дані свідчать про ефективність препарату на основі цієї молекули у хворих на деменцію з тільцями Леві. Так само модафініл довів свою дієвість у дослідженнях за участю пацієнтів із шизофренією, покращивши їх когнітивні показники в режимі монотерапії. Крім того, встановлено ефективність препарату під час застосування у складі комбінованої терапії у пацієнтів з анорексією та в осіб, які зловживають психоактивними речовинами: модафініл у поєднанні з ривастигміном покращував когнітивний контроль у досліджуваних обох груп.

Раптові контроверсні моменти Окрім, м’яко кажучи, малозрозумілої фармакодинаміки модафінілу (і ми поки що не розглянули аспекту його побічних дій), протиріччя викликають етичні аспекти застосування ліків, які поліпшують розумо-

ві здібності. Але якщо посилатися на статтю, опубліковану в журналі Ethics, використання таких препаратів буде прийнятним лише тоді, коли не загрожуватиме роботі інших людей. Наприклад, дещо раніше співробітники Австралійського казначейства зізналися (щоправда, анонімно), що вживали модафініл, аби вчасно завершити роботу над федеральним бюджетом — «моральні фахівці» визнали, що в цьому випадку державні службовці вчинили етично. Проте дискусія навколо таких засобів зайшла в глухий кут моралі. Наприклад, програміст може просто підвищити свою продуктивність й нікому не зашкодити, а лише написати більше коду. Але хіба те, що він робить це не на іспитах або не на інтерв’ю, не впливає опосередковано на інших програмістів, знижуючи їх вартість на ринку праці? З іншого боку, людина має повне право приймати будь-які ліки, котрі їй заманеться, — це частина її приватного життя. Крім того, хіба деякі не споживають щодня енергетичні напої?

Ціна питання І все-таки «геніальна» таблетка працює — у цьому немає жодних сумнівів. Однак яку ціну мають заплатити люди за стимуляцію? Лікарі вже зараз побоюються, що препарат може зашкодити неврологічному здоров’ю людей віком до 30 років. Згідно з деякими даними можна зробити припущення, що модафініл здатен негативно впливати на пластичність мозку, або нейропластичність, — властивість головного мозку пристосовуватися до різних ситуацій та різних контекстів протягом певного періоду часу. Неврологи занепокоєні ефектом підвищення рівня дофаміну у мозку, котрий ще розвивається. Модафініл та деякі інші ліки здатні впливати на рецептори, які зміцнюють короткочасну пам’ять і регулюють пластичність мозку, коли необхідне швидке реагування на різні стимули. Деякі дослідники підозрюють, що в довгост­роковій перспективі молоді люди, котрі регулярно вживають цей засіб (та інші подібні ліки), можуть поліпшити власну здатність до концентрації уваги й утримання її протягом тривалого періоду часу, але при цьому є ризик погіршення їх короткочасної пам’яті. Унаслідок цього в таких людей можливі проб­леми в соціальних ситуаціях або з виконанням завдань, які ви-

ЦІЛІ НАВЕДЕНО Модафініл було розроблено наприкінці 70-х років минулого століття співробітниками французької компанії, котра на той час мала назву Lafon Laboratories. В 1986 році у процесі клінічних досліджень раптово з’ясувалося, що препарат не тільки допомагає при нарколепсії — добровольці взагалі перестали відчувати потребу у сні, принаймні деякий час. Відтоді ним зацікавилися як стимулятором. На початку 90-х у Франції почали випуск таблеток на основі цієї молекули, а вже в 1993 році компанія під назвою Group Lafon продала право на використання засобу американському виробнику Cephalon, котрий згодом купив і всю компанію. Проте препарат був схвалений FDA тільки у 1998 році й надійшов у продаж під назвою Provigil. Не поспішає регулятор і із розширенням показань до застосування модафінілу: у Сполучених Штатах його призначають при розладах сну, пацієнтам з обструктивним апное та людям, яким доводиться працювати позмінно і які страждають від нестабільного робочого графіку.

magazine Ж УРНАЛ ДЛЯ ПРОВИЗОРОВ И ФАРМАЦЕВТОВ АПРЕЛЬ (35) 2018

ТЕМА Н О М Е РА ДУМАЙ, КАК ГЕНИЙ стр. 34

ДЕНЬГИ (НЕ) РЕШАЮТ

ВСЕ

ПОВТОРЕНЬЕ – МАТЬ УСПЕХА стр. 51

стр. 38

МЕНЕДЖМЕНТ

МАС ТЕРК Л АС С

Більше інформації про «секретні» фармакологічні властивості препаратів та особливості їх застосування читайте у квітневому номері журналу Pharma Magazine. ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС

86670

www.apitus.com.ua

21

ЮРИДИЧНА КОНСУЛЬТАЦІЯ

МЕДИЧНА ДОПОМОГА І ПЛАТНІ ПОСЛУГИ —

ЯК НЕ ПЕРЕТНУТИ МЕЖІ В умовах дефіциту бюджетних асигнувань галузі охорони здоров’я надання платних послуг — ще одне джерело фінансових надходжень для медичних закладів державної та комунальної власності. Як не вийти за лінію дозволеного законом?

Галина МИРОНОВА, старший науковий співробітник НДІ приватного права та підприємництва імені академіка Ф. Бурчака Національної академії правових наук України

Вимоги Конституції ніхто не скасовував Згідно зі ст. 49 Конституції України кожен громадянин має право на медичну допомогу, яка в державних і комунальних закладах охорони здоров’я надається безоплатно. Водночас усі державні видатки на охорону здоров’я здійснюються в межах наявних бюд­жетних коштів, тобто завжди існує розрив між асигнуваннями на безкош­товну медицину і реальними потребами забезпечення медичної га-

лузі. Тому без додаткового залучення коштів для належного функціонування бюджетних закладів охорони здоров’я не обійтися. Для з’ясування змісту й обсягу безоплатної медичної допомоги Конституційний Суд України (КСУ) у 2002 році розтлумачив норму ст. 49 Конституції, підсумувавши багаторічні дискусії з цього приводу. Зокрема, він визначив: «безоплатно» означає, що в державних та комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається всім громадянам, незалежно від її обсягу і без попереднього, поточного або наступного розрахунку. Натомість порядок надання медичних послуг, які виходять за межі медичної допомоги, ґрунтується на платній основі, а їх перелік має бути визначений законом. Фактично згадане рішення КСУ від 29.05.2002 р. юридично розмежувало медичну допомогу, котра надається безоплатно, та медичні послуги, за які може братися плата. Важливим правовим підґрунтям для становлення системи платних послуг у державних та комунальних закладах охорони здоров’я стала Постанова Кабінету Міністрів України від 17.09.1996 р. №1138 «Про затверджен-

ня переліку платних послуг, які надаються в державних закладах охорони здоров’я та вищих медичних закладах освіти» (до переліку було включено 52 види послуг). Однак через 2 роки ці пункти визнали неконституційними та нечинними, й отримання плати за надання медичної допомоги та медичних послуг у державних і комунальних закладах охорони здоров’я на деякий час опинилося поза законом. Наступним кроком до подальшої легалізації процесу стало прийняття Кабінетом Міністрів 11 липня 2002 року двох важливих документів: Пос­танови №995 «Про затвердження Прог­рами надання громадянам гарантованої державою безоплатної медичної допомоги» і Постанови №989 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 вересня 1966 року №1138». Ці нормативні акти скасували тотальну заборону платних послуг, було затверджено їх новий перелік, який поступово розширювався та доповнювався новими пунктами. Нині в Переліку платних послуг, які можуть надаватися в державних та комунальних закладах охорони здоров’я, вищих медичних навчальних закладах і науково-дос­ лідних установах, налічується 36 ви-

КОЖЕН МЕДИЧНИЙ ЗАКЛАД ЗАТВЕРДЖУЄ ПЕРЕЛІК ПЛАТНИХ ПОСЛУГ, ЯКІ ВІН НАДАЄ, ВИНЯТКОВО У МЕЖАХ ПЕРЕЛІКІВ, ВИЗНАЧЕНИХ ПОСТАНОВОЮ №1138. ЗГІДНО З ПОСТАНОВОЮ №989, КОШТИ, ЯКІ НАДХОДЯТЬ ЗА НАДАННЯ ПЛАТНИХ ПОСЛУГ ДО СПЕЦІАЛЬНОГО ФОНДУ, ВИКОРИСТОВУЮТЬСЯ НА ЗАХОДИ, ПОВ’ЯЗАНІ З ОРГАНІЗАЦІЄЮ НАДАННЯ ПОСЛУГ, РЕАЛІЗАЦІЄЮ ПРОДУКЦІЇ ТА ВИКОНАННЯМ РОБІТ, УТРИМАННЯМ ЗАКЛАДІВ Й УСТАНОВ ЗГІДНО ІЗ ЗАКОНОДАВСТВОМ

22

дів медичних послуг, що надаються державними і комунальними закладами охорони здоров’я згідно з їх функціональними повноваженнями, та 7 видів послуг з провадження господарської і/або виробничої діяльності. Останні зміни в документ Уряд вніс 22 вересня 2016 року, коли до Переліку було додано лабораторні, діагностичні й консультативні послуги за зверненням громадян, що надаються без направлення лікаря, у тому числі із застосуванням телемедицини. Окрім того, туди включено мікробіологічні, паразитологічні, молекулярно-генетичні, хімічні, токсикологічні та фізичні дослідження, які не належать до медичної допомоги населенню, а також оформлення їх результатів. Кожен медичний заклад затверджує перелік платних послуг, які він надає, винятково у межах переліків, визначених Постановою №1138. Згідно з Постановою №989, кошти, які надходять за надання платних послуг до спеціального фонду, використовуються на заходи, пов’язані з організацією надання послуг, реалізацією продукції та виконанням робіт, утриманням закладів й установ згідно із законодавством.

Хто і як визначає вартість? Методика розрахунку вартості медичної послуги має важливе фінансове значення як для належного функціонування ринку платних медичних послуг, так і для забезпечення якості та доступності медичного обслуговування населення. Нормативним підґрунтям для розрахунків собівартості й ціни медичної послуги, порядку відображення витрат медичних установ у системі рахунків бухгалтерського обліку слугують Закон України «Про ціни і ціноутворення», Податковий кодекс України, Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затверджене Наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 р. №318. Ціна медичної послуги складається з її планової собівартості, визначеної на підставі економічно обґрунтованих планових витрат на одиницю калькулювання, а також витрат на розвиток закладу в межах граничного рівня рентабельності, встановленого органами виконавчої влади. В основі ціни на платну послугу — три складові: собівартість, податок на додану вартість за ставками чинного законодавства на послуги в галузі охорони здоров’я та граничний рівень рентабельності (від 15 до 30%). Повна планова собівартість як ключовий елемент у механізмі розрахунку ціни медичної послуги визначається із застосуванням нормативно-витратного методу на підставі державних і галузевих норм використання матеріальних ресурсів, норм часу, норм

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ЮРИДИЧНА КОНСУЛЬТАЦІЯ

4 травня 2018 року

оплати праці, цін на лікарські засоби та вироби медичного призначення, витрат, пов’язаних з управлінням і обслуговуванням установи, тощо. Собівартість послуги — це економічно обґрунтовані затрати закладу за кожним видом видатків на послугу, подані у грошовому еквіваленті. Вона містить кілька складових: видатки на оплату праці осіб, які безпосередньо надають конкретну послугу. Це виплата основної та додаткової заробітної плати та інших видів заохочень (премій) для основного і допоміжного медичного персоналу у розмірах, встановлених чинними умовами, нарахування на зарплату; матеріальні витрати на придбання предметів і матеріалів для поточних потреб, амортизаційні відрахування або зношування медичного та іншого обладнання; адміністративні витрати, по­ в’язані з обслуговуванням та управлінням, зокрема утриманням апарату управління та працівників, зайнятих обслуговуванням адміністративної інфраструктури; загальновиробничі витрати: на утримання приміщення, оплату житлово-комунальних послуг тощо. Повноваження органів державної влади щодо регулювання цін (тарифів) визначено Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.1996 р. №1548. Зокрема, обласні та міські держадміністрації регулюють (встановлюють) тарифи на платні послуги, які надаються державними і комунальними закладами охорони здоров’я, за Переліком №1138. Натомість регулювання цін на протезно-ортопедичні вироби і технічні засоби профілактики інвалідності та реабілітації здійснює Міністерство соціальної політики України. Наприклад, тарифи на всі платні послуги, які надають відповідні заклади охорони здоров’я у Києві, мають встановлюватися розпорядженнями Київської міської державної адміністрації, і сьогодні таке існує (від 24.09.2014 р. №1056 «Про встановлення тарифів на платні послуги з медичного обслуговування, які надаються лікувально-профілактичними державними закладами охорони здоров’я»).

Зміни — не за горами З прийняттям Закону України від 19.10.2017 р. №2168-VIII «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» змінюється загальна концепція надання безоплатних та платних медичних послуг у закладах охорони здоров’я державної та комунальної форми власності. Відповідно до згаданого Закону держава гарантує (згідно з тарифом за рахунок коштів Державного бюджету України) повну оплату надання громадянам необхідних їм медичних послуг та лікарських засобів, передбачених програмою медичних гарантій. Встановлюється державний гарантований пакет, перелік послуг якого щорічно затверджуватиме Уряд. Звуження програми медичних гарантій не допускається. Надавач медичних послуг зобов’язаний поінформувати пацієнта про медичні послуги та лікарські засоби, які той може отримати в певному закладі за програмою медичних гарантій. У

ВИМАГАННЯ ОПЛАТИ ЗА ПОСЛУГУ, КОТРА МУСИТЬ БУТИ НАДАНА БЕЗОПЛАТНО, МОЖЕ БУТИ КВАЛІФІКОВАНЕ ЯК КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВОПОРУШЕННЯ

державних та комунальних установах охорони здоров’я забороняється вимагати у пацієнтів винагороду у будь-якій формі за медичні послуги та лікарські засоби, надані за вказаною програмою. Постанова Кабінету Міністрів №1138 «Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися в державних та комунальних закладах охорони здоров’я, вищих медичних навчальних закладах та науково-дослідних установах» залишається чинною. Утім, відповідно до ст. 9 Закону України №2168-VIII обсяг платних медичних послуг, які не входять до програми медичних гарантій, може становити не більше 20% від обсягу всіх наданих послуг. Це обмеження стосується комунальних некомерційних підприємств і діятиме протягом перехідного періоду до 31 грудня 2024 року. Очікується, що державні фінансові гарантії впроваджуватимуться поступово: спочатку на первинному, а до 2020 року й на інших рівнях. Тобто впродовж цього періоду формуватимуться повні переліки гарантованих державою та платних медичних послуг. Звісно, головне технічне питання, від якого залежить успіх просування реформаторських задумів, — це якісне розроблення тарифів на медичні пос­луги, котрі мають бути економічно обґрунтованими й уніфікованими на всій території країни. Відповідну методику затверджено Постановою Кабінету Міністрів від 27.12.2017 р. №1075. Вона визначає методологію та порядок обліку фактичних витрат, які здійснюють заклади охорони здоров’я і які враховують для встановлення єдиних тарифів на медичні послуги, що надаються за договорами про медичне обслуговування населення в межах програми державних гарантій. Такі витрати обліковуються на основі методу стандартного аналізу витрат шляхом їх покрокового розподілу «згори донизу». Цей метод передбачає проведення економічних розрахунків щодо розподілу всіх витрат закладу охорони здоров’я (як прямих, так і непрямих) — від адміністративних та допоміжних підрозділів до основних клінічних відділень. Для останніх розраховується кінцева середня вартість одиниці медичної послуги (виписаний пацієнт, ліжко-день у стаціонарному відділенні лікарні, амбулаторне відвідування тощо) на підставі критеріїв, перелік і порядок застосування яких визначаються МОЗ України. При цьому витрати всіх підрозділів/відділень зак ладу охорони здоров’я розташовують у вигляді вертикального переліку: спочатку вказують підрозділи, діяльність яких є більш загальною та/або сприяє роботі підрозділів/відділень, розміщених нижче у списку.

Єдині тарифи на медичні послуги, що надаються в межах програми медичних гарантій, встановлюватимуться на підставі даних про відповідні витрати, отриманих від референтних закладів охорони здоров’я, — їх облікують і проаналізують відповідно до згаданої методики та затвердять у порядку, встановленому законодавст­ вом. Базою для визначення згаданих тарифів стане середня референтна вартість у розрізі одиниць послуг за всіма референтними закладами охорони здоров’я, дані аналізу витрат яких використовуються для розрахунку єдиних тарифів на медичні послуги, що надаються за договорами про медичне обслуговування населення в межах програми медичних гарантій. Постанова Кабінету Міністрів №1075 набула чинності 1 січня 2018 року. Міністерству охорони здоров’я було доручено протягом 3 місяців забезпечити прийняття нормативно-правових актів, передбачених Методикою.

Порушення прав пацієнта — недопустиме Таким чином, умови надання безоплатних та платних медичних послуг закріплюються на рівні закону, а Перелік останніх затверд­ж ується пос­тановою Уряду. Такий Перелік є вичерпним, тому медичні заклади не в праві його розширювати чи довільно тлумачити правила, передбачені нормативними актами. Своєю чергою пацієнти бюджетних установ мають повне право відмовитися від сплати за послуги, відсутні у чинному Переліку,

а також вимагати письмової відповіді від медичного закладу із зазначенням підстав відмови у безоплатному наданні медичних послуг. Зрештою, пацієнт може оскаржити таку відмову в суді. Вимагання оплати за послугу, котра мусить бути надана безоплатно, може бути кваліфіковане як кримінальне правопорушення, передбачене ст. 139 «Ненадання допомоги хворому медичним працівником» та ст. 184 «Порушення права на безоплатну медичну допомогу» Кримінального кодексу України. Ненадання допомоги хворому без поважних причин медичним працівником, який зобов’язаний її забезпечити (якщо йому заздалегідь відомо, що це може призвести до тяжких наслідків для хворого), карається штрафом до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на термін до 3 років або громадськими роботами (до 200 годин) чи виправними роботами на термін до 2 років. Те саме діяння, якщо воно спричинило смерть хворого або інші тяжкі наслідки, карається обмеженням волі на термін до 4 років або позбавленням волі на термін до 3 років, іноді — з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на термін до 3 років. Незаконна вимога оплати за надання медичної допомоги в державних чи комунальних закладах охорони здоров’я карається штрафом до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на термін до 6 місяців.

23

РЕТРОСПЕКТИВА

ДРУГОРЯДНЕ МАЄ ЗНАЧЕННЯ Найважливіший інгредієнт у складі будь-якого препарату — активна речовина, вона і є власне сам препарат. Решту складників, котрі відомі нам під загальною назвою «допоміжні речовини», використовують для стабілізації — мало хто цікавиться їх окремими назвами. Але тепер ці «невідомі» відіграють усе важливіші ролі у всій формулі, оскільки від них очікують особливої роботи — значного підвищення ефективності лікарського засобу.

Зелена хімія популярного напою Журнал Biomaterials повідомив, що американські дослідники створили інноваційний гель для доставки лікарських речовин, у якому в ролі каталізатора використовується кофеїн. (Мода на зелену органіку не оминула навіть такі «суворі» синтетичні наукові галузі, як біотехнологія та біоінженерія.) Кофеїн — широко відома речовина, котра славиться здатністю допомагати нам залишатися бадьорими. Однак, здається, команда дослідників з Масачусетського технологічного інституту та жіночої лікарні Брігама придумала для цього стимулятора нове застосування, яке, напевне, змінить імідж кофеїну назавжди. У попередніх дослідах продемонстровано, що в процесі утворення полімерних матеріалів кофеїн здатен виконувати роль ефективного каталізатора, тобто може діяти як слабка основа. Це відкриття дало змогу вченим розробити новий метод створення біосумісних липких гелів, котрі можна застосовувати в ролі транспортних систем для доставки ліків (а теоретично — використовувати й з іншими медичними цілями). Утім, поки що автори зосередилися на транс­ портних системах доставки ліків. Отримані експериментаторами складні поліефіри містять невелику кількість кофеїну — приблизно стільки, скільки у середньостатистичній чашці чаю. У попередніх тестах на безпечність небажаних побічних ефектів дослідники не виявили. За словами вчених, головна цінність кофеїну — його натуральність. Під час синтезу полімерних гелів використовують безліч хімічно активних каталізаторів, але їх недолік у тому, що вони пошкоджують під час контакту чутливі речовини. Наприклад, таке часто трапляється при спробах вдосконалення транспорту біологічних препаратів. У наш час для виготовлення полімерних гелів зазвичай потрібні каталізатори-метали, які можуть бути небезпечні, коли залишаться в осаді

після повного циклу утворення матеріалу. Учені з Масачусетського технологічного інституту за допомогою кофеїну змогли повністю знешкодити носій — гель залишається безпечним навіть у разі ковтання. У своїй останній роботі дослідники продемонстрували на тваринній моделі та in vitro, що вони можуть «заповнювати» такі транспортні гелі двома протималярійними препаратами, після чого лікарські засоби (артесунат і піперахін) залишаються ефективними та контрольованими. Автори очікують, що новий матеріал також використовуватиметься для транспорту інших класів ліків, передусім призначених для перорального застосування, оскільки це найзручніший і найпоширеніший спосіб уведення. Дослідники стверджують: препарати на основі цього гелю можна також випускати у формах для розжовування для пацієнтів, які заз­нають труднощів з ковтанням капсул і таблеток, а також дітей. Важливо, що розробникам досить просто контролювати такі властивості носія, як міцність, структура поверхні та швидкість вивільнення активних інгредієнтів, тобто міняти хімічні та механічні властивості гелю. Це досягається завдяки елементарній корекції його складу. Наприклад, вони вже отримали таким шляхом «кофеїнові» поліефіри, котрі містили або поліетиленгліколь, або інший полімер, поліпропіленгліколь. Так само вчені створили «кофеїновий гель», який об’єднував ці два найпопулярніші фармакологічні полімери у різних співвідношеннях. Зміна властивостей поверхні матеріалу може допомогти дослідникам контролювати швидкість проходження гелю через травний тракт. «Залежно від завдань і активних речовин, виробник зможе створити оптимальну для себе суміш. Наша мета полягала в тому, аби спростити метод виготовлення та зберегти покращений профіль безпечності поліефіру, використовуючи

ГАЗЕТА ВИХОДИТЬ ІЗ 1990 РОКУ

08198 60965 86181

ІНДЕКС ДЛЯ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ПЕРЕДПЛАТНИКІВ ІНДЕКС ДЛЯ ПІДПРИЄМСТВ Й ОРГАНІЗАЦІЙ

ІНДЕКС ПІЛЬГОВИЙ ДЛЯ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ

СПІВЗАСНОВНИКИ ГАЗЕТИ: ПРОФСПІЛКА ПРАЦІВНИКІВ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ ТОВ «РЕДАКЦІЯ ГАЗЕТИ «ВАШЕ ЗДОРОВ’Я» Свідоцтво про реєстрацію КВ №22709-12609ПР від 30 травня 2017 року

24

НА ЗАХИСТІ ІНТЕРЕСІВ ЛІКАРІВ

потенційно безпечніші каталізатори, — і нам це вдалося», — запевняють розробники.

Стрімкий прогрес з перспективами на майбутнє Насправді історія розробки технологій контрольованої доставки ліків розпочалася не так давно: в 1952 році одночасно з винайденням першої формули тривалого вивільнення. До 1950 року активна речовина всіх засобів, котрі випускалися в таблетках або капсулах, вивільнялася одразу після контакту з водою. У 1952 році Сміт Клейн Бічем «сконструював» першу композицію зі стійким уповільненим вивільненням, яка давала змогу контролювати кінетику вивільнення препарату та досягти 12-годинної ефективності. Технологія, котра нині відома, як «спансула» (капсула для внутрішнього застосування, що містить суміш мікродраже з різним часом розчинення), дала можливість задавати швидкість дії медикаментозної терапії.

Нові комбінації, котрі виникали за нею, називали різними термінами («стійкий випуск», «сповільнений випуск», «пролонгована дія»), але фактично вони мало відрізнялися між собою. І завданням І покоління таких транс­ портних систем була розробка оральних та трансдермальних форм з тривалим вивільненням та встановлення контрольованих механізмів вивільнення лікарських речовин: вказаний період обмежується 50-80-ми роками минулого століття. За цей час наука отримала більшість фундаментальних уявлень про механізми вивільнення лікарських засобів, особливо в пероральних і трансдермальних формах (див. таблицю), що пришвидшило розробку багатьох таких форм, серед яких найпоширенішими виявилися розчинні та дифузні препарати. Осмотичні композиції були нечисленними й популярними недов­ гий час. Так само не прижився в медицині й іонообмінний механізм. Препарати ІІ покоління (1980-2010 роки), на відміну від І, не стали так само успішними (якщо вимірювати успіх кількістю зареєстрованих засобів), й частково це пояснюється ней­мовірною складністю формул та завдань, які ставили перед собою розробники. Також їх було важко втілити в клінічну практику, наприклад, саморегульовані системи доставки інсуліну працюють досить добре в лабораторних умовах, але втрачають ефективність in vivo. Пізніше біотехнологи зосередилися на вивченні композицій із наночастинок, особливо — на випробуваннях їх профілю безпечності.

НОВІТНЯ ІСТОРІЯ ТРАНСПОРТНИХ СИСТЕМ ДОСТАВКИ ЛІКІВ Й ТЕХНОЛОГІЇ МАЙБУТНЬОГО 1950 1980 І покоління

* ТОВАРНИЙ ЗНАК ЗА ЛІЦЕНЗІЄЮ

«Розумні» системи доставки

Модульовані системи доставки

Пероральна доставка (1-2 рази на день)

Кінетика нульового порядку: лікарські засоби із рівномірним вивільненням

Доставка важкорозчинних лікарських засобів. Нетоксичні допоміжні речовини

Трансдермальна доставка (1 раз на день, щотижня)

Доставка пептидів і білків: • довговічні депо з використанням біологічно розщеплюваних полімерів; • система доставки в легені

Доставка пептидів і білків: • більше ніж 6 місяців; • контроль кінетики вивільнення; • неінвазивна доставка

Механізми вивільнення активної субстанції: розчинення; дифузія; осмос; іонний обмін

«Розумні» полімери та гідрогелі: екочутливі; саморегульований випуск (поки працює тільки in vitro)

«Розумні» полімери та гідрогелі: чутливіші та специфічніші; максимально швидка дія (in vivo)

Наночастинки: націлені на пухлини; доставка генів

Адресна доставка ліків: нетоксичні до здорових клітин; долають гематоенцефалічний бар’єр

Неспроможність подолати біологічні бар’єри

Здатність подолати як фізико-хімічні, так і біологічні бар’єри

Генеральний директор ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я»............. ЮЛІЯ НОВГОРОДСЬКА

Спеціальний кореспондент.......................СВІТЛАНА ТЕРНОВА Випусковий редактор...............ІРИНА ХОМЧУК

АДРЕСА: 04210, м. Київ, вул. Оболонська набережна, буд. 11, корп. 1

Редактор відділу оперативної інформації................................ТЕТЯНА КОЛІСНИК

ДЛЯ ЛИСТІВ: 04211, м. Київ, а/с 138

Літературне редагування та коректура..............................ЛАРИСА БОБРУЄНКО

ТЕЛ./ФАКС: (044) 428 02 20 E-MAIL: vz@vz.kiev.ua

ІІІ покоління

Основи керованого вивільнення

Успішний контроль фізикохімічних властивостей систем доставки

*

2010 2040

ІІ покоління

Головний редактор...............МАРИНА БУРМАКА

ВИДАВЕЦЬ: ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я»

Підготувала Любомира ПРОТАСЮК, спеціально для «ВЗ»

Дизайн та верстка.................АННА ПЕРЕВЕРТЕНЬ

Відповідальним за випуск номера є головний редактор. Редакція не завжди поділяє думку авторів публікацій. Редакція не несе відповідальності за зміст рекламних матеріалів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, прізвищ та імен, інших даних несуть автори публікацій. Листування з читачами ведеться тільки на сторінках газети, рукописи не рецензуються і не повертаються. Матеріали, що публікуються на правах реклами Друк офсетний. Умовних друк. арк. 2.

Загальний наклад 22 500 Замовлення №0510309 Віддруковано у ДВ «Преса України»: 03048, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 50.

Відділ реклами........................ІРИНА ПАВЛЕНКО ...............................................СВІТЛАНА КУРЧЕНКО

Виходить один раз на два тижні у п’ятницю

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua