Ваше здоров'я №19-20

МЕДИЧНА ГАЗЕТА УКРАЇНИ

№19-20 (1355-1356) 13.05.2016

ГАЗЕТА МОЗ УКРАЇНИ І ГАЛУЗЕВОЇ ПРОФСПІЛКИ

WWW.VZ.KIEV.UA

ЕФЕКТИВНА ОНКОДОПОМОГА —

ЧИ ВСЕ ВИРІШУЄ ФІНАНСУВАННЯ? Понад мільйон українців хворі на рак, майже половина з них потрапляє в поле зору онкологів на пізніх стадіях недуги. Коштів на їх лікування катастрофічно не вистачає, а потік таких пацієнтів невпинно зростає. Як зупинити снігову лавину проблем вітчизняної онкології? Чи збереже державна копійка людські життя? І чи не пора змінювати страСТОР. тегію боротьби з раком в Україні?

8

НОВИНИ РЕФОРМИ ПОТРЕБУЮТЬ ПРИСКОРЕННЯ І ВІДЧУТНИХ ЗМІН УКРАЇНА ЗАЛИШАЄТЬСЯ В ЗОНІ ВИСОКОГО РИЗИКУ НОВОГО СПАЛАХУ ПОЛІОМІЄЛІТУ ЗАСТОСУВАННЯ ПРЕПАРАТІВ КРОВІ — ЗА ОНОВЛЕНИМИ СТАНДАРТАМИ

ЗАМКНУТЕ КОЛО ПСИХІЧНОГО ЗДОРОВ’Я УКРАЇНЦІВ

У ЗОНІ АТО — КРИТИЧНА НЕСТАЧА ЛІКАРІВ

ГРИП ТА ГРВІ: УРОКИ ЕПІДЕМІЇ-2016

2-3 СТОР.

В Україні приводів впасти в депресію — хоч відбавляй. Натомість кількість встановлених випадків хвороби впродовж останніх десятиріч залишається незмінною — це свідчить про відсутність належної організації виявлення, реєстрації та надання допомоги людям з депресивними розладами. Зокрема в Україні до цього процесу досі не залучено СТОР. сімейних лікарів.

4

На заваді боротьби з ГРВІ стоять такі об’єктивні чинники, як недос­татнє державне фінансування медичної галузі, погіршення її кадрового забезпечення, слабка матеріальна база. Непокоїть і те, що надання медичної допомоги інфекційним хворим одним помахом владної руки передано сімейним лікарям, які ще не мають належної фахової підготовки з інфектології. А кількість інфекціоністів й епідеміологів у країні неухильно СТОР. зменшується.

22

НОВИНИ С Т Р АТ Е Г І Ч Н І І М П Е Р АТ И В И

ПРОЦЕС ПІШОВ

РЕФОРМИ ПОТРЕБУЮТЬ ПРИСКОРЕННЯ І ВІДЧУТНИХ ЗМІН

3

травня в МОЗ під головуванням в. о. Міністра охорони здоров’я України Віктора Шафранського відбулася робоча нарада щодо пріоритетних питань діяльності відомст­ва у 2016 році. Віктор Шафранський наголосив, що МОЗ має багато розроблених нормативно-правових актів і напрацьованих законопроектів, але чиновникам наразі потрібно зосередити увагу на тих стратегічних імперативах, що дадуть змогу на-

селенню якомога швидше відчути якісні зміни в системі надання медичної допомоги та відповідати­ муть реальним потребам людей. Пріоритетами галузі на сьогодні залишається розвиток первинної медичної допомоги, посилення ролі спеціалізованої та високоспеціалізованої допомоги з акцентом на кардіологічній, онкологічній та травматологічній, покращення підготовки медичних кадрів, стандартизація медичної допомоги, а та-

кож, у перспективі, впровадження загальнообов’язкового державного медичного страхування. До того ж, на нараді йшлося про нагальну потребу удосконалити роботу служби екстреної медичної допомоги, у тому числі шляхом створення оперативно-диспетчерських підрозділів і відділень екстреної (невідкладної) медичної допомоги. За матеріалами прес-служби МОЗ України

МЕ Д РЕФ ОРМ А ПОЧИН АЄТ ЬС Я З ФІН А НСУ ВА ННЯ

ЗАМІСТЬ ІСНУЮЧИХ ДЕРЖПРОГРАМ — ГАРАНТОВАНИЙ МЕДИЧНИЙ ПАКЕТ

М

іністерство охорони здоров’я запропо­ нувало для громадського обговорен­ ня проект розпорядження Кабінету Мініст­рів «Про схвалення Концепції рефор­ ми фінансування системи охорони здоров’я України», оприлюднивши його на офіційному веб-сайті. Проект розроблений на виконання поло­ жень розділу XVI «Реформа системи охорони здоров’я» Угоди про коаліцію депутатських фракцій «Європейська Україна» у Верховній Раді України восьмого скликання, Стратегії сталого розвитку «Україна-2020», зат­вердженої Указом Президента України від 12.01.2015 р. №5/2015, Плану дій Кабінету Міністрів України на 2016 рік, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 р. №184-р. Він враховує кращий світовий досвід реформування систем охорони здоров’я, який підтримують ВООЗ та інші міжнародні органі­ зації, що опікуються проблемами ефективності систем охорони здоров’я в усьому світі. Як зазначається в пояснювальній записці до документу, в Україні, незважаючи на задекла­ ровані принципи, досі немає чітко визначеного обсягу державних гарантій щодо забезпечення громадян безоплатною медичною допомогою, а наявна система фінансування охорони здоров’я неспроможна захистити їх від катастрофічних витрат у багатьох випадках. За даними дослід­ ження 2015 року, тільки 10% респондентів оціни­ ли якість медичної допомоги в Україні як добру — це найнижчий показник у Європі. Зроблено акцент на проблемі «розпорошен­ ня ресурсів між сотнями місцевих бюджетів» (у 2016 році їх налічується 793 — обласні, міські, районні та бюджети об’єднаних територіальних

громад) і «недосконалості подальшого розпо­ ділу коштів між медичними закладами». Адже гроші витрачаються на інфраструктуру, а не на фактичні послуги для пацієнтів. В таких умо­ вах лікувальні установи — якого б рівня вони не були — перетворюються на монополії й не мають стимулів до скорочення непотрібних потужностей чи підвищення ефективності та якості. Послуги, котрі надаються медичними закладами різного підпорядкування, часто дублюються. Метою прийняття Концепції реформи фі­ нансування системи охорони здоров’я України є створення нової сучасної моделі фінансування цієї системи, яка передбачає чіткі та зрозумілі гарантії держави щодо медичної допомоги, справедливий розподіл ресурсів і зменшення неформальних платежів. Концепція пропонує практичні кроки, котрі необхідно зробити протягом 2016-2020 років: запровадження державного гарантованого пакету (ДГП) медичних послуг відповідно до пріоритетів в охороні здоров’я й економічно­ го становища в країні, що поширюватиметься на всіх без винятку громадян держави і вклю­ чатиме первинну медичну допомогу, екстрену медичну допомогу, основні види спеціалізо­ ваних амбулаторних послуг і планової стаціо­ нарної медичної допомоги за направленням, а також чітко визначений перелік лікарських засобів. Надання послуг, що не входять до ДГП, передбачає співоплату чи повну оплату з боку їх отримувача, проте пільгові категорії громадян звільняються від неї; розмежування функцій замовника і постачальника послуг через створення єди­ ного національного замовника — незалежної

1

2

інституції з регіональними підрозділами, яка діє в інтересах пацієнтів, закуповуючи медичні послуги з єдиного національного пулу коштів; впровадження нових механізмів оплати ме­ дичної допомоги: «гроші йдуть за пацієн­ том» — відмова від фінансування закладів на основі постатейного кошторису (утримання інфраструктури) та переходу до оплати поста­ чальникові за фактично надані послуги (за ре­ зультат). Для первинної медичної допомоги про­ понується запровадити змішаний метод оплати на основі нормативу на одного жителя з поправ­ кою на ризики; для спеціалізованої амбулатор­ ної допомоги — різні методи оплати, залежно від виду послуг: фінансування з розрахунку на одного мешканця, плата за послугу чи плата за пролікований випадок; для стаціонарної допо­ моги — метод фінансування на основі оплати за пролікований випадок із застосуванням діагностично-споріднених груп (ДСГ); реорганізацію бюджетних програм відпо­ відно до ключових функцій системи охоро­ ни здоров’я: «Державний гарантований пакет медичних послуг», «Громадське здоров’я», «Реабілітація та медико-соціальна допомога», «Медична освіта, дослідження та підвищення кваліфікації», «Адміністрування, централізовані закупівлі та інші витрати». Реформа здійснюватиметься в три етапи. Підготовка та перша хвиля впровадження (2016-2017 роки). Національне впровадження (2018-2019 роки). Інтеграція (2019-2020 роки).

3

4

За матеріалами прес-служби МОЗ України

К

2

За матеріалами прес-служби МОЗ України

!

прикладі труднощів, з якими стикаються ви­ мушені переселенці зі Сходу країни у зв’язку з необхідністю оновлювати медичні відомості. Слід зазначити, що в Україні існують близько двохсот різних баз даних, але через несумісність формату й архітектури немож­ ливе їх ефективне використання. За матеріалами прес-служби МОЗ України

За матеріалами Урядового порталу

E-HEALTH — ПРІОРИТЕТ СВІТОВОГО БАНКУ хисту Фон Зао наголосив, що в Україні сис­ тема e-Health у рамках проекту «Поліпшення охорони здоров’я на службі у людей» (він є найбільшим за обсягом фінансування проек­ том Світового банку в Європі та розгортається у восьми областях України і столиці) стане однією з ключових складових масштабної медичної реформи. Проблема відсутності системи електронної охорони здоров’я була проілюстрована на

М

ОЗ посилить контроль за опера­ ційними процесами, які супровод­ жують закупівлю ліків через між­ народні спеціалізовані організації. Про це під час засідання Уряду 5 травня повідо­ мив в. о. Міністра охорони здоров’я України Вік­тор Шафранський. Наразі перша партія вакцини проти кору, краснухи та паротиту (КПК) у кількості 277 тис. доз, закуплена Дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ) за державні кошти, що були виділені наприкінці 2015 року, розвозиться регіо­нами України. Цієї кількості має вистачити для імунізації дітей протягом трьох місяців. Решта придбаного імунобіологіч­ ного препарату надходитиме в найближ­ чі місяці. Загальна кількість закупленої ЮНІСЕФ вакцини КПК становить понад 1 млн доз. Також у МОЗ ведеться інтенсивна робота з пришвидшення процесу реєстрації препа­ ратів, котрі закуповуються через міжнарод­ ні організації, за спрощеною процедурою. ВООЗ надає необхідні документи щодо пре­ кваліфікації вакцин БЦЖ, для профілактики дифтерії, правця, кашлюку, сказу, гепатиту В. Їх надходження очікується вже напри­ кінці травня — на початку червня. Усього ЮНІСЕФ має намір придбати цього року 16 млн доз вакцин від найкращих виробни­ ків для подолання 10 видів інфекцій. МОЗ запевняє: до кінця цього року дер­ жава буде повністю забезпечена імунобіо­ логічними препаратами. Також на початку травня по регіонах розвезено два найменування препаратів для лікування туберкульозу на суму майже 5 млн грн і розпочата доставка лікарських засобів для онкологічних хворих дорослого віку на загальну суму 3,5 млн грн. А з 10 травня почали розвозити антиретровірус­ ні препарати загальною вартістю майже 150 млн грн.

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ РОЗПОРЯДЖЕННЯМ ВІД 27.04.2016 Р. №314-Р ПРИЗНАЧИВ ВІКТОРА ШАФРАНСЬКОГО ВИКОНУВАЧЕМ ОБОВ’ЯЗКІВ МІНІСТРА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я (ДО ПРИЗНАЧЕННЯ МІНІСТРА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ В УСТАНОВЛЕНОМУ ПОРЯДКУ).

НОВІ Т Е Х НОЛОГІЇ

лючові аспекти майбутньої Націо­ нальної стратегії електронної охоро­ ни здоров’я України (e-Health) стали головною темою дводенного семінару, який провели Міністерство охорони здоров’я та ДП «Центр електронної охорони здоров’я МОЗ України» спільно зі Світовим банком і Всесвітньою організацією охорони здоров’я. Керівник програм Світового банку у сфері охорони здоров’я, освіти та соціального за­

МОЗ посилено контролюватиме закупівлі ліків і вакцин

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

НОВИНИ

13 травня 2016 року

ЕКСПЕР Т НИЙ ПІД ХІД

ФА ХОВА ОЦІНК А

ЗАСТОСУВАННЯ ПРЕПАРАТІВ КРОВІ — ЗА ОНОВЛЕНИМИ СТАНДАРТАМИ

У

МОЗ відбулося засідання Координаційної робочої групи експертів з питань розвитку служби крові України, присвячене розгляду й обговоренню проекту національного керівництва з клінічного застосування компонентів та препаратів із донорської крові. Проект розроблений членами Координаційної робочої групи експертів за підтримки Американського міжнародного альянсу охорони здоров’я (АМАОЗ) та за безпосередньої участі доктора Мігеля

Лозано — європейського регіонального директора Міжнародної спілки переливання крові (ISBT), президента Іспанської спілки аферезу, Голови редакційної ради Американської асоціації банків крові (ААВВ). У керівництві наведено базову інформацію про властивості компонентів і препаратів крові, доступні форми їх випуску, механізм дії, показання та протипоказання до застосування, спосіб їх використання та дози, критерії ефективності тощо.

Доктор Лозано виступив з доповіддю про сучасну доказову базу клінічного використання компонентів крові. У результаті обговорення представлений проект прийнято за основу з можливістю доопрацювання протягом місяця фахівцями клінічних спеціальностей, які використовують у своїй практиці компоненти та препарати крові. За матеріалами прес-служби МОЗ України

Т РИВАЄ РОЗСЛІД У ВА ННЯ

ХТО ВІДПОВІСТЬ ЗА СЛУЖБОВУ НЕДБАЛІСТЬ?

С

уд дозволив посадовим особам Дер­ жавної фінансової інспекції провести позапланову перевірку всіх об’єктів МОЗ, пов’язаних із псуванням партії тестів для пацієнтів з ВІЛ-інфекцією/СНІДом на суму 3,02 млн грн. Про це свідчить ухвала Крама­ торського міського суду Донецької області від 6 квітня. У 2015 році посадові особи КЛПЗ «Міська лікарня ім. В. І. Леніна» м. Слов’янськ Донецької області отримали шляхом централізованого по­

стачання за кошти держбюджету реагенти для визначення вірусного навантаження ВІЛ-1 та переслали їх структурним підрозділам з пи­ тань охорони здоров’я Донецької, Запорізької, Одеської, Полтавської, Рівненської, Херсонської обласних та Київської міської державної адміні­ страцій, порушивши температурний режим. Це призвело до їх псування, чим завдано збитків державі на суму 3,02 млн грн. Розслідування, розпочате за статтею «Службова недбалість» у грудні 2015 року,

проводить Слідче управління Національної поліції в Донецькій області. Позапланова пе­ ревірка Держфінінспекцією всіх лікарень та підрозділів триватиме 15 днів. Раніше слідчі вилучили зіпсовані препара­ ти з лікарень. Також під час обшуку у КЛПЗ «Міська лікарня ім. В. І. Леніна» м. Слов’янськ вилучено відповідні документи. За матеріалами інтернет-порталу «Наші гроші»

ПОТ РІБНІ ДОБРОВОЛЬЦІ

У ЗОНІ АТО — КРИТИЧНА НЕСТАЧА ЛІКАРІВ

У

зв’язку зі значним дифіцитом лікарів певних спеціальностей у медичних зак­ ладах на Сході України МОЗ залучить лікарів-добровольців для надання медичної допомоги в цивільних лікарнях прифронтової зони Донбасу. Передусім такого поповнення сьогодні пот­ ребують цивільні лікарні в Попасній, Станиці Луганській, Щасті, Волновасі, Кураховому, Се­ лідовому, Артемівську, Костянтинівці та інших

населених пунктах. Необхідні хірурги, судинні хірурги, травматологи, анестезіологи, реані­ матологи, терапевти, а також медичні сестри. Для вирішення цього питання Міністерство направило відповідні звернення до обласних структурних підрозділів з питань охорони здоров’я та Національної академії медичних наук України. Далі буде сформовано перелік рекомендованих ними спеціалістів, а також графік їх відряджень у зону АТО.

В. о. Міністра охорони здоров’я Віктор Шафранський наголосив, що Міністерство готове надати сьогодні всю необхідну допо­ могу лікарням, які працюють у надскладних умовах на Сході України. Він зазначив, що в межах чинного законодавства та відповідно до своєї компетенції МОЗ може підсилювати спе­ ціалістами лише цивільні лікувальні заклади. За матеріалами прес-служби МОЗ України

ВК РА Й НЕБЕЗПЕЧНО!

НА ПІДСТАВІ ПОВІДОМЛЕННЯ ПРО ЛЕТАЛЬНИЙ ВИПАДОК ТИМЧАСОВО ЗАБОРОНЕНА СЕРІЯ ПРЕПАРАТУ «ЛЕФЛОЦИН®»

Н

а сайті Держлікслужби опублікова­ но розпорядження від 18.04.2016 р. №5827-2.0.1/2.1/17-16 про тимчасову заборону на реалізацію і застосування серії антибіотика «Лефлоцин®», розчин для ін­ фузій, 5 мг/мл по 100 мл, виробництва ТОВ «Юрія-Фарм», Україна (реєстраційне посвід­ чення №UA/8639/01/01).

!

Серія АТ 265/1-1 лікарського засобу «Леф­ лоцин®» заборонена до реалізації (торгівлі), зберігання та застосування на підставі повідо­ млення про летальний випадок при застосуван­ ні вказаної серії препарату. Суб’єктам господарювання, які здійснюють реалізацію (торгівлю), зберігання та застосу­ вання зазначеного препарату, слід негайно

перевірити його наявність та вжити заходів із вилучення ліків з обігу шляхом розміщення в карантин і повідомити територіальний орган Держлікслужби про виконання вимог згаданого розпорядження. За матеріалами Державної служби України з лікарських засобів

З ПОЧАТКУ РОКУ РЕАБІЛІТАЦІЙНЕ ЛІКУВАННЯ ОТРИМАЛИ 205 УЧАСНИКІВ АТО (МИНУЛОГО РОКУ — МАЙЖЕ 2 ТИС.). 14 ПОРАНЕНИХ ЗІ 133 ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ ЗСУ, ЯКІ НАРАЗІ ПЕРЕБУВАЮТЬ ПІД КОНТРОЛЕМ МЕДИЧНИХ ФАХІВЦІВ МІНОБОРОНИ, ЛІКУЮТЬСЯ ЗА КОРДОНОМ. З НИХ П’ЯТЕРО — У НІМЕЧЧИНІ, ЧЕТВЕРО — У ЛИТВІ, ДВОЄ — У США, ЩЕ ДВОЄ — У ЛАТВІЇ ТА ОДИН — У ПОЛЬЩІ. За матеріалами прес-служби Міністерства оборони України

Україна залишається в зоні високого ризику нового спалаху поліомієліту

М

оніторингова місія ВООЗ з оцінки реагування на спалах поліоміє­ літу, яка працювала в Україні з 19 по 28 квітня, звітувала про ймовірне припинення поширення вакциноспорід­ неного поліовірусу в державі. За цей період експерти відвідали 5 областей, де визначили рівні чутли­ вості системи епіднагляду та імунітету населення. «Наші висновки такі: передача вірусу поліомієліту в Україні, ймовірніше за все, припинилася. При цьому ми занепокоє­ ні прогалинами в програмах імунізації й епіднагляду, що лишають Україну в зоні високого ризику появи нового спалаху. Україна зобов’язана забезпечити повно­ цінну програму рутинної імунізації», — зазначив координатор оцінки з реагуван­ ня на спалах поліомієліту в Україні Патрік О’Коннор. За його словами, згідно з міжнародни­ ми вимогами щодо реагування на спалах один раз на 3 місяці країну має відвідува­ ти група зовнішніх експертів. В Україні вже зареєстровано дві нові бівалентні поліовакцини, які будуть поставлені Дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ). Зас­ тупник Голови представництва ЮНІСЕФ в Україні Руді Лухманн наголосив на та­ ких складових здійсненої роботи:

1

Підвищення професіоналізму лі­ карів, які працюють з дітьми. За останні півроку більше 6 тис. медпра­ цівників і освітян пройшли підготовку під час 119 спеціалізованих заходів та тренінгів на тему покращення комуні­ кації з населенням щодо питань полі­ омієліту й вакцинації, організованих фондом ЮНІСЕФ.

2

Проведення комунікаційної кам­ панії, що супроводжувала три ра­ унди імунізації. У рамках цієї кампанії вдалося охопити майже 95% грома­ дян. Поза увагою не залишилися ЗМІ, соціальні мережі та наочна реклама в громадському транспорті. Поінфор­ мованість населення поліпшилася порівняно з 2014 роком майже на 20%.

3

Забезпечення прозорих механіз­ мів закупівлі якісних вакцин.

Моніторингова місія за результа­ тами роботи надала рекомендації для збереження Україною статусу країни, вільної від поліомієліту, серед яких — необхідність проведення опитування серед медичних працівників, батьків і науковців, щоб отримати уявлення про рівень знань, ставлення до вакцинації, причини відмов, та зміцнення механіз­ мів комунікації структур, створених у відповідь на спалах цього інфекційного захворювання. За матеріалами прес-служби МОЗ України

3

ДЕРЖАВНЕ ПИТАННЯ

ЗАМКНУТЕ КОЛО ПСИХІЧНОГО ЗДОРОВ’Я УКРАЇНЦІВ

тривожна цифра — на такі розлади страждають понад 3,5% працездатного населення України. І ситуація з кожним роком погіршується. У структурі розладів психіки та поведінки переважають непсихотичні розлади (у тому числі й депресії) — їх виявлено у майже півмільйона українців, психотичні — у понад 260 тис. осіб, невротичні розлади, пов’язані зі стресом, — у майже 130 тис. осіб дорослого населення країни.

Небанальна депресія

Психічне здоров’я населення істотно впливає на суспільний і економічний потенціал будь-якої держави. Тож шлях до процвітання країни починається з турботи про спокій та благополуччя кожного громадянина.

Світлана ДУДНИК, завідувачка відділу соціально-гігієнічних досліджень формування здоров’я населення та медичної статистики ДУ «Український інститут стратегічних досліджень МОЗ України», кандидат медичних наук

Різниця — тільки на папері Згідно з даними ВООЗ нині понад 450 млн осіб у світі страждають на ті чи інші психічні розлади, проблеми з душевним здоров’ям виникають (у різні періоди життя) у кожного четвертого мешканця Європейського регіону. Наприклад, упродовж 2012 року 27% дорослого населення країн ЄС мали хоча б один психічний розлад, у тому числі проблеми, пов’язані із вживанням психоактивних речовин, психози, депресії, тривогу та

4

розлади харчової поведінки. Але й це не повна картина, оскільки дослідження охоплює лише осіб віком 18-65 років. Психоневрологічні розлади визнано третьою провідною причиною втрачених років життя внаслідок непрацездатності (DALY) в Європі — 15% (після серцево-судинних захворювань — понад 26% і злоякісних новоутворень — 15,4%). У більшості країн ЄС 35-45% випадків невиходу на роботу пов’язано саме з проблемами психічного здоров’я. Згідно з останніми даними ВООЗ у Європі психоневрологічні розлади посідають перше місце за втраченими роками у зв’язку з інвалідністю (YLD) — 36% від усіх хронічних захворювань. У їх структурі лідирують депресивні розлади (11-15% усіх YLD), що вже стають основним хронічним захворюванням в Європі. Негативні тенденції й надалі поглиб­ люються, тому останнім часом ВООЗ приділяє посилену увагу цій проблемі. Вітчизняна статистика «оптимістичніша», хоча реалії життя підказують інше. За даними ДЗ «Центр медичної статистики МОЗ України» за 2015 рік, лише 2,3% українців страждають на психічні розлади. Утім експерти Асоціації психіатрів України стверджують: цей показник відоб­ражає лише ту кількість людей, які хоча б раз у своєму житті зверталися по психологічну чи психіатричну допомогу. Але ж, на відміну від європейців, більшість українців вважає, що «все

саме минеться» або що впорається з проблемою самостійно. До того ж, згідно з МКХ-10 до класу розладів психіки та поведінки не включено суїциди, які можуть бути пов’язані з психічними хворобами чи психічними порушеннями. Також необхідно розрізняти поняття психічних захворювань і психічних розладів, котрі не завжди слід кваліфікувати як хворобу (їх набагато більше). Приблизно п’ята частина людей з психічними розладами в нашій країні — це діти та підлітки. Тож, як стверджують дослідники, ситуація з психічними розладами в Україні насправді майже така сама, як і в Європі. Первинна захворюваність населення України на розлади психіки дещо збільшилася і в 2015 році становила 319 на 100 тис. населення. Рівень їх поширеності серед сільських мешканців на 14% вищий, ніж серед містян, й продовжує зростати (у 2015 році на 0,3% порівняно з 2014 роком). Натомість за показником захворюваності місто випереджає село на 5,8%, і ця тенденція також поглиблюється. Утім, швидше за все це пов’язано з більшою доступністю медичної допомоги для мешканців міст, бо в сільській місцевості останнім часом рівень захворюваності, навпаки, знизився — на 2,5% у 2015-му порівняно з 2014-м. У цілому по країні показник поширеності розладів психіки та поведінки серед чоловіків вдвічі вищий, ніж серед жінок. І ще одна

Депресія — лідер у галузі психічного здоров’я в Європі. На неї страждають щонайменше 350 млн осіб у світі, більшість з яких найчастіше не бажають визнавати, що хворі. Від усіх форм депресії та тривожних розладів потерпають 4 з 15 мешканців Європейського регіону ВООЗ. І її поширеність зростає з кожним роком. До того ж, саме депресія стає найчастішою причиною самогубств, які становлять близько 1% усіх випадків смертей. Іноді депресія може спонукати людину до актів насильства щодо інших осіб, у тому числі й до вбивства. За прогнозами ВООЗ, до 2020 року депресивні розлади посідатимуть друге місце після кардіоваскулярних захворювань як чинник інвалідності. Уже сьогодні розлади наст­ рою та тривожні стани обходяться країнам ЄС у понад 170 млрд Євро на рік. В Україні приводів впасти в депресію — хоч відбавляй. Це і фінансово-економічна та соціально-політична кризи, і воєнні дії з усіма їх наслідками, і проблеми особистості на мікрорівні — негаразди в родині, у професійній сфері, відчуття зневіри, тривоги, безнадії, безвиході. За даними МОЗ України, у 2008-2012 роках поширеність депресивних розладів зросла з понад 65 до майже 74 випадків на 100 тис. населення. Натомість кількість встановлених випадків хвороби впродовж останніх десятиріч залишається незмінною — це свідчить про відсутність належної організації виявлення, реєстрації та надання допомоги людям з депресивними розладами. Зокрема в Україні до цього процесу досі не залучено сімейних лікарів. На сьогодні депресія виліковна, однак досі щонайменше 50% тяжких депресивних станів не охоплено лікуванням. Дуже часто працівники охорони здоров’я не розпізнають їх симптомів. Натомість доведено, що внаслідок депресії можуть розвиватися гіпертонічна хвороба, інфаркт міокарда, інсульт, а деякі дослідники вважають, що й онкопатологія. Своєю чергою, серцево-судинні захворювання, рак і діабет сприяють збільшенню тягаря депресивних розладів. Депресію визнано незалежним чинником, який підвищує ризик виникнення хронічної патології, прогресування вже існуючих захворювань і смертності. Депресія часто починається в молодому віці. Жінки страждають на неї частіше, ніж чоловіки, також до групи ризику належать люди, що втратили роботу, мають борги, відчувають труднощі з оплатою житла тощо. До того ж, за оцінками ВООЗ, під час надзвичайних ситуацій від депресії та тривожних розладів страждає кожна п’ята людина. Інвестиції в лікування цих патологій повертаються в чотирикратному розмірі — про це свідчить нове дослідження, проведене під керівництвом ВООЗ, результати якого нещодавно опубліковані в журналі The Lancet Psychiatry.

Обережно: провокатори Відомо, що зловживання алкоголем призводить до розладів психіки та поведінки і є провідним чинником ризику їх розвитку. За даними ВООЗ, споживання алкоголю тісно пов’язане з погіршенням психічного здоров’я населення. Зокрема воно помітно підвищує частоту самогубств, особливо серед чоловіків. На жаль, Україна посідає одне з перших місць у світі за споживанням алкоголю на душу населення (15,6 літра, з тен-

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ДЕРЖАВНЕ ПИТАННЯ

13 травня 2016 року

денцією до зростання). За даними Державної служби статистики (Держкомстату) України, пересічний українець «спускає» на спиртне і тютюн від 6,5 до 8% своїх доходів (при тому, що ці розрахунки ґрунтуються лише на даних торгових точок, де видають товарні чеки). За даними асоціації «Український клуб аграрного бізнесу», населення України споживає в 4 рази більше алкогольних напоїв, аніж молока. Найулюбленіші — міцні напої (48% у загальній структурі), дуже популярне пиво (40%), що спричинило нову проблему — «пивний» алкоголізм. Результати соціологічного дослідження «Молодь України-2015», проведеного компанією GfK Ukraine, засвідчили: упродовж останнього тижня 25% респондентів віком 14-34 роки вживали пиво, 6% — міцні алкогольні напої, 5% — вино, 4% — самогон, 3% — слабоалкогольні напої. Загалом 27% молодих людей (40% чоловіків і 14% жінок) протягом останнього тижня вживали алкогольні напої хоча б одного виду, а 3% з них роблять це щодня. Дані Держкомстату та МОЗ України свідчать: з причин, безпосередньо спровокованих алкоголем, щорічно помирають 12-13 тис. українців, унаслідок опосередкованих чинників — близько 100 тис. У 30% випадків алкоголь зумовлює передчасну смерть українських чоловіків. За даними ДЗ «Центр медичної статистики МОЗ України», протягом 2015 року в закладах охорони здоров’я зареєстровано 2 тис. гострих алкогольних психозів, майже 27 тис. нових випадків хронічного алкоголізму, 3,5 тис. нових випадків захворювань на наркоманію. Усього у 2015 році на обліку в закладах охорони здоров’я з приводу хронічних алкогольних розладів перебувало понад 470 тис. осіб, наркоманії — понад 60 тис., гострих психотичних алкогольних розладів — майже 4 тис. Але якщо оперувати офіційною статистикою, то впродовж 2010-2015 років показник захворюваності на розлади психіки і поведінки внаслідок вживання алкоголю (за даними звернень до закладів охорони здоров’я) мав тенденцію до зниження.

Корінь проблем Психічні розлади тісно пов’язані з нестатками, злиднями, соціальною нерівністю та іншими соціальними й економічними факторами, що впливають на здоров’я людини, тому будь-яка економічна криза є дуже небезпечним періодом для психічного здоров’я населення в цілому і безпосередньо для тих, хто відчув її на собі. Доведено: під час економічного спаду поширеність психічних розладів, запійного пияцтва, самогубств і смертей унаслідок зловживання алкоголем зростає. Своєю чергою проблеми душевного здоров’я негативно впливають на економіку. Коло замикається! Економічні наслідки від психічних розладів (здебільшого у вигляді зниження продуктивності праці) оцінюються в 3-4% від обсягу валового національного продукту (за даними країн ЄС). Оскільки серйозні психічні розлади часто починаються в підлітковому або юнацькому віці, зниження продуктивності праці може бути тривалим. У країнах Європейського регіону ВООЗ на частку психічних розладів припадає більше третини всіх людино-років, втрачених через непрацездатність (33%). Численні дослідження встановили: люди, котрі пізнали безробіття, зубожіння і розпад сім’ї, піддаються значно вищому ризику розвитку таких психічних розладів, як депресія, алкоголізм і потяг до самогубства. До того ж, суїцидів більше там, де високий рівень соціально-економічного неблагополуччя та соціального розшарування. Ступінь впливу економічної кризи на душевне здоров’я населення залежить від прийнятих політичних рішень. ВООЗ стверджує: несприятливому впливу кризи на психічне здоров’я протидіють активні програми організації ринку праці, заходи з підтримки сімей, обмеження доступності алкоголю, програми щодо полегшення боргового тягаря і загальнодоступність служб охорони психічного здоров’я. У країнах з добре

«

В УКРАЇНІ НЕМАЄ ЗАГАЛЬНОЇ ДЕРЖАВНОЇ ПРОГРАМИ З ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ, ЯКА ГАРАНТОВАНО ЗАБЕЗПЕЧИЛА Б ПСИХОЛОГІЧНУ ПІДТРИМКУ ВІЙСЬКОВИМ, ЩО ПОВЕРНУЛИСЯ ІЗ ЗОНИ АТО, А ТАКОЖ ПРОГРАМИ РЕІНТЕГРАЦІЇ ДЛЯ ДЕМОБІЛІЗОВАНИХ

«

розвиненою системою соціального захисту населення занепад економіки менше позначається на стані душевного здоров’я громадян. Наприклад, у Фінляндії та Швеції під час глибокого спаду економіки і різкого зростання безробіття кількість самогубств не збільшилася, як це зазвичай трапляється, а навіть зменшилася — можливо, через те, що там діяли соціальні служби і надавалась соціальна допомога. Протистояння загрозам психічного здоров’я під час економічної кризи також передбачає фінансування й реорганізацію служб боротьби з психічними розладами, зміщення акценту на первинну медичну допомогу. Одна з причин недофінансування згаданих служб — зневажливе ставлення до психічних розладів з боку суспільства та стигматизація, тож ані політики, ані інвестори не поспішають вкладати гроші в «невдячну справу». Утім, час і фінансові втрати неминуче змусять уряди країн переглянути соціальну політику та запровадити зміни в галузі охорони психічного здоров’я, зок­ рема модернізувати її, змістити акцент зі стаціонарної на первинну допомогу, гарантувати загальнодоступність згаданих служб.

Де шукати щастя? Система охорони здоров’я самотужки не може забезпечити психічне здоров’я громадян у жодній країні, оскільки занадто багато чинників, що його формують, перебувають поза сферою діяльності галузі. Дослідницький центр Інституту Землі (The Earth Institute) при Колумбійському університеті США під егідою ООН в рамках глобальної ініціативи «Мережа рішень сталого розвитку» (UN Sustainable Development Solutions Network) дослідили досягнення країн світу з точки зору їх здатності забезпечити своїм громадянам щасливе життя — Україну такою не виз­нано. За даними рейтингу країн світу за рівнем щастя населення у 2015 році (World Happiness Report 2015), складеному за сприяння Міжнародного дослідницького центру Геллапа (Gallup International), Україна посіла 111-у позицію серед 158 країн, значно відставши навіть від держав — членів СНД (Узбекистану — 44-е місце, Молдови — 52-е, Казахстану — 54-е, Литви — 56-е, Білорусі — 59-е, Туркменістану — 70-е тощо). Укладачі рейтингу враховували такі показники добробуту та задоволеності життям, як ВВП на душу населення, очікувана тривалість життя, наявність громадянських свобод, почуття безпеки і впевненість у завтрашньому дні, демографічна ситуація, гарантії зайнятості, рівень злочинності та корупції в країні, рівень довіри народу до влади тощо. «Найщасливішою» країною виявилася Швейцарія, за нею — Ісландія, Данія, Норвегія, Канада, Фінляндія, Нідерланди, Швеція, Нова Зеландія та Австралія (перша десятка). У звіті «Індекс соціального прогресу 2015» (включає оцінку 52 показників комплексної оцінки рівня суспільного добробуту та соціального розвитку) Україна також опинилася в групі країн з рівнем соціального розвитку «нижче середнього» (62-е місце). Індекс передбачає три складові соціального прогресу: основні потреби людини, забезпечення благополуччя, можливості для розвитку людини. Але найуразливішою сферою в Україні є розвиток людського потенціалу. Відповідно до звіту про розвиток людського потенціалу за програмою ООН за 2014 рік (Human Development

Report, 2014), Україна посіла 83-е місце серед 185 держав — членів ООН. Її найближчі «сусіди» у переліку — Перу й Беліз.

Точка неповернення Психічне здоров’я населення України є проб­ лемою національної безпеки країни, особливо в нинішніх економічних реаліях і умовах фактичного стану війни на Сході. Більшість людей здатні пережити стресори особистого життя, катастрофи природного та соціального поход­ ження, однак усі ці події залишають незворотні наслідки. Люди, котрі не отримували допомоги в подібних ситуаціях, уже ніколи не повернуть собі душевної рівноваги. Це можна прогнозувати і щодо військовослужбовців, які пройшли через горнило війни, і щодо населення, котре зазнало лиха внаслідок бойових дій. Їх психічне здоров’я потребує підвищеної турботи. З часів Другої світової війни у розвинених країнах світу почали акцентувати увагу на таких напрямках, як психологія здоров’я, ортопсихологія, соціальна та превентивна психіатрія. Активно створюються також державні й громадські організації, метою яких є профілактика, раннє виявлення та лікування психічних розладів. В Україні ж донедавна не було навіть офіційної статистики щодо посттравматичних стресових розладів (ПТСР). З 2015 року МОЗ уперше впровадило збір таких даних, зокрема серед військовослужбовців та дітей. За даними Українського НДІ соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України, упродовж 2015 року ПТСР зареєстровано в 1149 осіб, реакція на важкий стрес і розлади адаптації — у 821 особи, короткочасна депресивна реакція (розлад адаптації) — у 208 осіб. Наказом МОЗ України від 23.02.2016 р. №121 затверджено Адаптовану клінічну настанову й уніфікований клінічний протокол первинної, вторинної (спеціалізованої) та третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги діагностичного кластеру F43 за МКХ-10 «Реакція на важкий стрес та порушення адап­тації». Однак для створення повноцінної системи реабілітації (від визначення самого поняття до розробки і впровадження методології) потрібно від кількох років до десятиліть — про це свідчить досвід країн, що пройшли цей шлях. Тож для прискорення процесу необхідно прийняти Державну програму охорони психічного здоров’я населення України, що має бути багатосекторальною із визначенням завдання для кожної галузі. До речі, у США існує Державна служба допомоги ветеранам, яка має широку мережу добре оснащених госпіталів по всій країні. Майже в кожному великому університеті створено науковий центр з вивчення ПТСР, при госпіталях обладнані спеціальні лабораторії реабілітації. Працює Міжнародне наукове товариство травматичного стресу. Дуже показовим є досвід Ізраїлю, де психологічна допомога військовим виявляється найуспішнішою у зв’язку з тим, що вона надається попередньо, незалежно від початку бойових дій, тобто у вигляді відповідного передвоєнного навчання та тренування. Крім того, вживаються своєчасні психологічні заходи безпосередньо під час бойових дій, отже, цей процес безперервний. В Ізраїлі військових навчають розпізнавати симптоми психологічного шоку у своїх товаришів та долати їх, що запобігає його переходу в затяжну й тяжку травму. Лікування

після психологічного шоку стало невід’ємним елементом першої допомоги як військовим, так і цивільному населенню Ізраїлю. У разі потреби, навіть за відсутності тілесних ушкоджень, солдатам надається психологічна допомога. Це саме стосується і цивільних осіб, котрі стали жертвами терористичних атак. Міністерство оборони Великої Британії інвестувало 7,4 млн фунтів стерлінгів у підтримку психічного здоров’я військових (для них працює цілодобова гаряча лінія), а також кампанії з інформування громадськості, спрямовані на подолання міфів про ПТСР. На сьогодні в Україні існує ще одна проблема — дефіцит військових психологів, які відрізняються від цивільних розумінням ситуації, у яку потрапив боєць, оскільки вони або самі були в зоні бойових дій, або мають достатньо досвіду роботи із солдатами. Такі фахівці повин­ні навчити цивільних психологів працювати в умовах війни. На жаль, в Україні немає загальної державної програми з психологічної допомоги, яка гарантовано забезпечила б психологічну підтримку військовим, що повернулися із зони АТО, а також програми реінтеграції для демобілізованих.

Лікувати чи охороняти? У більшості країн, особливо з низьким і середнім рівнем доходу, служби охорони психічного здоров’я відчувають серйозний брак кадрових й фінансових ресурсів. Тому вони передусім витрачаються на спеціалізоване лікування та догляд за пацієнтами і менше — на систему охорони психічного здоров’я, інтегровану в первинну медико-санітарну допомогу, та розвиток служб охорони психічного здоров’я на рівні громад. Витрати на охорону психічного здоров’я у 62% країн, що розвиваються, і в 16% розвинених країн становлять менше 1% загального бюджету галузі. Звідси й решта проблем. Скажімо, у країнах ЄС забезпеченість лікарями-психіатрами становить 12,9 на 100 тис. населення, у країнах, що приєднались до ЄС, — 8,9; в Україні — 7,8 (укомплектованість фізичними особами штатних посад — 76,8%, і останнім часом цей показник зменшується). Забезпеченість дитячими психіатрами в Україні — 5,18 на 100 тис. дитячого населення, укомплектованість фізичними особами штатних посад — 74,5%. Порівняно з 2014 роком кількість таких посад зменшилась на 1,3%, а укомплектованість — на 1%. Забезпеченість лікарями-психотерапевтами у 2015 році становила 0,58 на 100 тис. населення (укомплектованість — 62,6%.), лікарями-психологами — 0,52 посади на 100 тис. населення (укомплектованість — 74,3%). Ще менше фінансових ресурсів виділяється на пропаганду психічного здоров’я, яка об’єднує низку стратегій, зокрема заохочення індивідуальних ресурсів, поліпшення соціально-економічного середовища тощо. Це — велика помилка з огляду на те, що прямі витрати на лікування психічних розладів досить відчутні для економіки. Наприклад, у США вони становлять приблизно 148 млрд дол. щороку. Непрямі витрати, пов’язані з психічними розладами, у 2-6 разів більші (у країнах з розвиненою ринковою економікою). Для поліпшення стану психічного здоров’я населення України потрібні відповідні зміни в національному законодавстві, а також адекватна політика його охорони, орієнтована на всі аспекти, що сприяють його зміцненню. Інакше вже найближчим часом ми будемо потерпати від зростання рівнів захворюваності та поширеності не тільки розладів психіки і поведінки, а й інших хвороб, а також смертності населення та частоти самогубств. Національна політика охорони психічного здоров’я населення має бути врахована в стратегіях і програмах державного й недержавного секторів (охорони здоров’я, освіти, працевлаштування, правосуддя, охорони навколишнього середовища, житлового будівництва, соціального забезпечення тощо). Зміцнення психічного здоров’я значною мірою залежить від міжсекторальної взаємодії.

5

СВІТОВИЙ ДОСВІД

МЕДИЦИНА ВЕЛИКОЇ БРИТАНІЇ: ВІД КОЖНОГО — ПО МОЖЛИВОСТІ, КОЖНОМУ — ПО ПОТРЕБІ

У 2014 році агентство Bloomberg опублікувало рейтинг ефективності національних систем охорони здоров’я — Велика Британія посіла 10-е місце серед розглянутих 50 країн. А згідно з останнім рейтингом щодо забезпечення медичними послугами серед розвинених країн світу її Національну службу охорони здоров’я визнано кращою в світі «медико-санітарною службою». Таким чином, Британія довела: якісна медицина може бути економною, варто лише раціонально підійти до розподілу бюджету.

Комунізм по-англійськи Медична система Британії славиться тим, що саме тут реалізовані… соціалістичні ідеї Радянського Союзу. Система вперше реформована ще в 1948 році тогочасним прем’єрміністром Клементом Еттлі. Свою модель медицини він назвав Національною службою охорони здоров’я і вирішив, що фінансуватиметься вона на 100% з податків громадян, а медичні послуги отримуватимуть безкоштовно всі, хто їх потребуватиме, і в необхідному обсязі. При цьому не враховуватиметься ані матеріальний статок громадян, ані сума, яку вони виплачують у вигляді податків. Еттлі хотів зробити англійців нацією довгожителів, і тепер можна з упевненістю сказати, що його мети досягнуто: у Британії один з найвищих показників тривалості життя — у чоловіків він становить 79 років, у жінок — 83. У період правління Маргарет Тетчер було проголошено концепцію «внутрішнього ринку»: об’єднання лікарів загальної практики в групи фондоутримувачів. Це стало справжнім проривом в управлінні охороною здоров’я та дало змогу Великій Британії витрачати на неї значно менше коштів порівняно з іншими розвиненими країнами. Уряд Блера зробив об’єднання лікарів в групи обов’язковим. Замість «внутрішнього ринку» почали використовувати термін «співробітництво», замість груп фондоутримувачів створили групи первинної допомоги. Незважаючи на те що з 1948 року служба охорони здоров’я Великої Британії неодноразово реформувалася, суть її залишилася незмінною. Фінансування на 82% відбувається за рахунок загальних податків, і велика частина населення користується медичними послугами абсолютно безкоштовно. Решта 18% покриваються за рахунок комерційної діяльності, державного медичного страхування та благодійних внесків. Незмінною залишилася і Національна служба охорони здоров’я, або NHS (National Health Service). Її послугами користуються понад 90% громадян. У приватні медичні клініки звертаються по допомогу менше 10%. У NHS входить чотири підслужби: Національ-

6

ні служби охорони здоров’я Англії, Уельсу, Шотландії й Служба охорони здоров’я та соціального забезпечення Північної Ірландії. Усі вони діють незалежно одна від одної, а відповідальність за їх роботу несе уряд тієї частини країни, де розташована певна служба. Централізовану систему управління медичною галуззю очолює Міністерство охорони здоров’я і соціального забезпечення. Національна служба охорони здоров’я Великої Британії об’єднує всі державні медичні установи, контролює й оплачує діяльність багатьох приватних медичних інститутів, які взяли на себе зобов’язання дотримуватися її правил. Система охорони здоров’я, її установи та органи місцевим органам влади не підпорядковуються, і вплив останніх реалізується тільки на політичному рівні. З іншого боку, місцева влада звільнена від турбот про медичне обслуговування своїх жителів.

Особливі риси британської медицини Основною відмінною характеристикою системи охорони здоров’я Британії є те, що її бюджет удвічі менший, ніж в інших розвинених країнах світу: NHS витрачає на кожного громадянина 3405 дол. на рік, тоді як, наприклад, у США — від 8508 дол. На охорону здоров’я виділяється 9,8% від НВП. Усі кошти акумулюються в центральному бюджеті та розподіляються згори вниз по управлінській вертикалі. Розподіл грошей здійснюється на основі диференційованого

«

нормативу «подушного» фінансування, який враховує відмінності територій, приміром, за статевим складом, та низку інших соціальноекономічних характеристик. Бю­д­­­­­жетне фінансування дає змогу стримувати зростання вартості лікування, змушує медиків економити, знижує ймовірність нав’язування пацієнтам непотрібних процедур, маніпуляцій і ліків. Однак, оскільки джерела фінансування охорони здоров’я замикаються на державному бюджеті, його розмір залежить від інших статей державних витрат і конкурує з ними. Уряд не має можливості розширювати фонди охорони здоров’я. Дефіцити, що виникають у Націона льній с лу жбі охорони здоров’я, частково компенсуються приватним медичним страхуванням і збільшенням сфери платної медичної допомоги. Але цікавий Туманний Альбіон не тільки своїм економічним педантизмом у питаннях медичного обслуговування. Велика Британія — один з небагатьох прикладів того, що успішну систему охорони здоров’я можна створити без обов’язкового медичного страхування. Тоді, коли його поетапно вводили практично по всьому світу, ця країна пішла іншим — власним — шляхом. Пропозиції перейти на страховий принцип формування бюджету суспільної охорони здоров’я були відкинуті британцями ще в 1991 році. У ході тривалих дискусій тут вирішили: форма залучення кош­ тів не може бути основою реформи. Значно важливіше змінити характер

ВИМОГИ ДО ЯКОСТІ Й УМОВ НАДАННЯ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ, СИСТЕМА МОНІТОРИНГУ ТА ОЦІНКИ ВИКОНАННЯ ДОГОВІРНИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ, РОЗВИНЕНИЙ МЕДИЧНИЙ АУДИТ — УСЕ ЦЕ ЗМУШУЄ ЛІКАРНІ БІЛЬШЕ ДУМАТИ ПРО ЗРУЧНОСТІ ПАЦІЄНТІВ, СКОРОЧЕННЯ ТЕРМІНУ ОЧІКУВАННЯ ПЛАНОВОЇ ГОСПІТАЛІЗАЦІЇ АБО КОНСУЛЬТАЦІЇ. ТИМ ГОСПІТАЛЯМ, ЯКІ НЕ ВИТРИМУЮТЬ КОНКУРЕНЦІЇ, ДОВОДИТЬСЯ «ЗЛИВАТИСЯ» З БІЛЬШ УСПІШНИМИ «СУСІДАМИ»

«

взаємодії між стороною, що фінансує, і постачальниками медичних послуг. Тому доступ до більшості з них є безкоштовним для всіх мешканців. До речі, гості країни також можуть розраховувати на безкоштовну медичну допомогу в екстреному випадку.

Первинна медична служба Чи не головною ідеєю економних англійців стала мінімізація звернень до спеціалістів. Система побудована так, що потрапити безпосередньо, скажімо, до отоларинголога навіть з вираженими симптомами ангіни не вдасться. З метою розвантажити вузьких фахівців було створено посаду general practitioner, скорочено GP. По суті це лікар загальної практики (на кшталт нашого сімейного лікаря). Департамент, де приймають такі фахівці, має назву surgery. Залежно від густонаселеності районів, в одному surgery може бути два або три таких лікарі. Лікарі загальної практики будують свою діяльність на основі індивідуального контракту з NHS, форма якого є єдиною для всієї країни. Слід зазначити, що в більшості випадків у такого фахівця немає жодного спеціального обладнання — усі дослідження, обстеження та консультації проводяться в госпіталях. Лікар загальної практики виконує роль «диспетчера», який визначає, чи зможе він допомогти пацієнтові самостійно, чи доведеться направити до вузького спеціаліста. GP — лікар багатопрофільний. Він зобов’язаний консультувати з усіх питань — від зубного болю до запалення легенів і серцевого нападу. Кожен житель Британії, згідно з законом, закріплений за певним лікарем, потрапити до якого можна протягом 24 годин, попередньо зателефонувавши до приймальні. Більше того, домогтися в GP направлення до вузького фахівця одразу вдасться лише в разі тяжкого перебігу захворювання. У більшості випадків він щосили боротиметься із хворобою самотужки — так побудована система. Звичайна практика для GP — консультація за телефоном, аби людина, стан здоров’я якої не видається лікарю загрозливим, узагалі не приходила на прийом. Якщо все ж таки пацієнту вдалося отримати доб­ро на відвідини вузького фахівця, то доведеться чекати близько двох тижнів письмового підтвердження з датою консультації. За законом, надати таку консультацію хворому зобов’язані протягом 18 тижнів. Звичайно, у разі тяжкої патології його терміново спрямують у стаціонар. Не так давно у Великій Британії введено систему «безконтактної фізіотерапії», суть якої полягає в тому, що хворого направляють до фізіоте-

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

СВІТОВИЙ ДОСВІД

13 травня 2016 року

рапевта для того, аби він отримав не масаж або електростимуляцію, а рекомендації щодо необхідних фізичних вправ, правильного дихання, боротьби зі шкідливими звичками та першочергових заходів у разі, скажімо, болю у спині. Окремо функціонує служба громадської охорони здоров’я, яка включає тільки середній медичний персонал (акушерки, патронажні та медичні сестри, соціальні працівники). Їх завдання — профілактична робота, догляд за хворими, виконання медичних призначень лікарів, за потреби — допомога при неускладнених пологах на дому. Виклик лікаря додому в Британії — швидше виняток! Якщо життю пацієнта нічого не загрожує, швидка допомога не приїде, і йому потрібно самостійно йти в accident & emergency (A&E). Там залежно від тяжкості стану (а не від зайнятої черги) пацієнт потрапить до лікаря. Також, аби розвантажити лікарів загальної практики і швидкої допомоги, створено своєрідні медичні центри — walk in centre, які працюють за принципом «прийшов — допомогли». Доступний такий медичний сервіс щодня, 7 днів на тиждень, з 8-ї ранку до 8-ї вечора й існує в будь-якому центрі будь-якого міста по всій країні. Зазавичай тут прий­ має медсестра, яка може виписати рецепт на ліки, проконсультувати, але займається вона тільки легкими випадками.

Спеціалізована допомога Вторинна медична допомога надається в спеціалізованих і багатопрофільних клініках. Під час реформування такі медичні заклади отримали певну самостійність — можливість самим шукати джерела розвитку, надавати допомогу пацієнтам з інших районів тощо. Вони організаційно незалежні від місцевих органів управління системою охорони здоров’я та безпосередньо підпорядковані Міністерству охо-

рони здоров’я і соціального забезпечення, яке призначає їх керівництво. Незважаючи на певну самостійність, оплата праці лікарського персоналу клінік визначена державою і жорстко контролюється. Британській медичній системі притаманна мала кількість лікарняних ліжок. Наприклад, у Західному Мідленді їх всього близько 24 тис. на 5,2 млн населення. Планових операцій тут чекають також дуже довго — близько півроку. Але проводять їх безоплатно. Майже половину операцій виконують в одноденних стаціонарах. Надпланові обсяги стаціонарної допомоги оплачуються за кожний випадок окремо, але тільки на основі поточних витрат на їх надання, тобто за нижчими ставками. Робиться це для того, аби знизити мотивацію лікарень до нарощування необґрунтованих випадків госпіталізацій поза межі узгоджених обсягів. Вимоги до якості й умов надання медичної допомоги, система моніторингу та оцінки виконання договірних зобов’язань, розвинений медичний аудит — усе це змушує лікарні більше думати про зручності пацієнтів, скорочення терміну очікування планової госпіталізації або консультації. Тим госпіталям, які не витримують конкуренції, доводиться «зливатися» з більш успішними «сусідами». Система британської охорони здоров’я досі активно намагається знизити витрати на вторинну допомогу. Вагому роль у цьому відіграє сестринський персонал. Медсестри щодня відвідують стаціонари й оцінюють стан пацієнтів і їх готовність до переходу на наступний етап. Ще одним цікавим елементом британської системи охорони здоров’я є клініки, де працюють лише медсестри. Такі заклади зазвичай розраховані не більше ніж на 50 пацієнтів. Там надають першу медичну допомогу й проводять прості хірургічні операції. Створення подібних клінік стало можливим завдяки спеціальній освітній системі підготовки медсес-

тер. Історично так склалося, що спочатку вони опановують загальну медичну практику, а потім здобувають вузьку спеціалізацію. Після закінчення вишу реєструються в Державній раді медичних сестер і акушерів й тільки після цього отримують право розпочати практичну діяльність. Відмінно налагоджена й британська екстрена медицина: у разі аварій або катастроф по всій території країни на місце трагедії направляють вертольоти швидкої допомоги, що доправляють постраждалих у лікарні, де їм надають увесь обсяг необхідної медичної допомоги абсолютно безкоштовно.

Приватний медичний сектор Приватна медицина у Великій Британії — одна з найбільш передових і найдорожчих у світі. У цій країні близько 300 недержавних госпіталів, кожен з яких отримує ліцензію в місцевому підрозділі NHS і проходить перевірку два рази на рік. Тут немає ніяких черг, а медичну допомогу надають в повному та необхідному обсязі. Послуги платних лікарів і кабінетів оплачують або страхові компанії, або пацієнти самостійно. У великих компаніях Британії поширена медична страховка як додатковий бонус до зарплати. Але обійти сімейного лікаря нереально, навіть користуючись приватними медичними послугами. Саме GP дає направлення до приватного спеціаліста. Потім хворому потрібно звернутися в страхову компанію і дізнатися, чи акредитований у них цей лікар. «Контролює» роботу приватника та процес реабілітації також лікар загальної практики. За надання пацієнту допомоги, яка виходить за рамки основних обов’язків лікаря, він отримує від служби охорони здоров’я додаткові кошти.

Медикаментозне забезпечення

ми. GP зобов’язаний звітувати за виписані рецепти, вести статистику та підбивати підсумки. Ліки в аптеках надаються безкоштовно, але за саму обробку (виписку) рецепта потрібно заплатити. Сума завжди однакова, незалежно від вартості препарату. Звільнено від цієї сплати інвалідів, осіб віком до 16 і понад 60 років, безробітних, студентів та хворих онкологічного профілю. Якщо на момент звернення в аптеці необхідних ліків немає, їх доставлять в найближчу до помешкання хворого аптеку протягом трьох днів.

За буквою Закону Подати на лікаря в суд, навіть за найменшу дрібницю, — популярне в англійців заняття. Тому вся британська медицина має рекомендаційний характер: лікар ні на чому ніколи не наполягає! Тут геть відсутній елемент «зобов’язалівки»: ніхто не може змусити людину проходити диспансеризацію або, наприклад, робити флюорографію. Більше того, жоден британський лікар не стане переконувати пацієнта в необхідності додаткових досліджень і аналізів, а також не має права відмовити в прийомі, якщо їх результати не готові. За це його можуть запросто позбавити ліцензії. Робота лікарів і госпіталів щорічно перевіряється державою на загальнонаціональному та регіональному рівнях. У Британії використовується система, котра дає змогу оцінити ефективність і безпечність надання медичних послуг, а також врахувати відгуки пацієнтів про лікарів та клініки в цілому. Якщо лікар несвоєчасно виявляє недугу або проводить неефективне лікування, він може бути оштрафований, звільнений з роботи або навіть позбавлений медичної ліцензії. Пацієнт же в разі порушення його прав отримує суттєву компенсацію.

Практично всі медичні препарати відпускаються суворо за рецепта-

Підготувала Тетяна ПРИХОДЬКО, «ВЗ»

ПЕРЕДПЛАТА НА 2016 РІК НА ГАЗЕТУ «ВАШЕ ЗДОРОВ’Я» ТРИВАЄ! ПІЛЬГОВИЙ

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ДЛЯ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ:

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ДЛЯ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ПЕРЕДПЛАТНИКІВ:

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ДЛЯ ПІДПРИЄМСТВ І ОРГАНІЗАЦІЙ:

86181 08198 60965

1 міс.

17.33грн

3 міс.

51.99

грн

6 міс.

103.98 грн

7 міс.

121.31 грн

1 міс.

30.33грн

3 міс.

90.99

грн

6 міс.

181.98 грн

7 міс.

212.31 грн

1 міс.

36.33грн

3 міс.

108.99грн

6 міс.

217.98 грн

7 міс.

254.31 грн

• Передплату приймають усі відділення зв’язку «Укрпошти» • Он-лайн передплату можна здійснити на сайті ДП «Преса» за адресою: www.presa.ua

ЗА БІЛЬШ ДЕТАЛЬНОЮ ІНФОРМАЦІЄЮ ЗВЕРТАЙТЕСЯ В РЕДАКЦІЮ ГАЗЕТИ ТЕЛ./ФАКС: (044) 428 02 20 E-MAIL: VZS24@UKR.NET

7

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

ЕФЕКТИВНА ОНКОДОПОМОГА — ЧИ ВСЕ ВИРІШУЄ ФІНАНСУВАННЯ? Понад мільйон українців хворі на рак, майже половина з них потрапляє в поле зору онкологів на пізніх стадіях недуги. Коштів на їх лікування катастрофічно не вистачає, а потік таких пацієнтів невпинно зростає. Як зупинити снігову лавину проблем вітчизняної онкології? Чи збереже державна копійка людські життя? І чи не пора змінювати стратегію боротьби з раком в Україні?

Олена КОЛЕСНІК, директор Національного інституту раку, Заслужений лікар України, доктор медичних наук

8

ВЗ Медична спільнота обговорює концепцію проекту нової Загальнодержавної програми боротьби з онкологічними захворюваннями на період 2017-2021 років. Чим вона має відрізнятися від попередньої, аби система онкодопомоги в Україні стала ефективною й водночас доступною?

— Попередня програма була розроблена належним чином: вона охоплювала дуже багато питань різних спрямувань — від лікування, профілактики, скринінгу до хоспісної допомоги. Усе потрібне, усе на часі. Але чи під силу все це реалізувати, особливо враховуючи нинішнє фінансування вітчизняної охорони здоров’я? І чи вплинула ця програма на поліпшення

статистики з онкозахворюваності в Україні? На жаль, ні. Досвід інших країн засвідчує: до великої мети ідуть маленькими кроками, але послідовними, цілеспрямованими, виваженими й неполовинчастими. Наприклад, Ісландія розробила й втілила одну невелику, але ефективну програму скринінгу раку шийки матки. Фінляндія реалізувала дві такі програми — скринінгу раку молочної залози та шийки матки. І ці країни досягли значних успіхів: смертність від згаданих захворювань зменшилася в рази, зокрема у Фінляндії — на 50%, Ісландії — на 80%! Адже вони охопили профоглядами здорових жінок, які ні на що не скаржилися, тож виявляли хворобу на дуже ранніх стадіях, коли вона повністю вилікову-

ється без застосування дороговартісних втручань, опромінення, хіміотерапії. Наприклад, курс лікування метастатичного раку молочної залози, який потребує гормоно-, хіміо- й таргетної терапії, коштує майже 20-30 тис. дол. на рік. Чи спроможна держава забезпечити таке фінансування? Та й скільки не виділяй коштів на лікування задавнених форм раку, їх ніколи не вистачатиме, якщо не виявлятимемо хворобу на ранніх стадіях, якщо не займатимемося профілактикою. Ось у цьому напрямку й маємо рухатися. Програма надзвичайно важлива, утім, поступово слід переходити на світову практику: лікування, профілактика та рання діагностика — рівноцінні компоненти стратегії боротьби проти раку, але останні — в пріоритеті. ВЗ Які програми скринінгу варто запровадити в Україні?

— В Україні зареєстровано 1 млн хворих на рак. На першому місці в структурі онкозахворюваності жінок — рак молочної залози, у чоловіків — рак легень (щоправда, останнім часом цей показник зменшується). Якщо ми запровадимо цільовий скринінг у цих нап­ рямках — знизимо смертність і витрати на лікування. Наступна локалізація — рак шийки матки, тим більше, діагностика цієї патології доступна: будь-який гінеколог у жіночій консультації може взяти мазок для цитологічного дослідження. Лікування раку шийки матки на ранніх стадіях дає хороші результати: завдяки сучасним підходам і методикам вдається проводити органозберігаючі операції. Ще один «запобіжник» поширення цього виду раку — щеплення дівчаток-підлітків (10-12 років) проти вірусу папіломи людини, що є найголовнішою причиною виникнення згаданої патології. Тобто профілактикою в цьому випадку повинні займатися навіть не онкологи, а педіатри. Це ті прості речі, які рятують життя. І їх можна успішно реалізувати в рамках загальнодержавної програми, навіть за нинішніх умов. Щодо скринінгу раку молочної залози, то доведеться забезпечити заклади мамографами, але ж вони не настільки дорогі, як, наприклад, комп’ютерний томограф, необхідний для обстеження на пізніх стадіях. Це саме стосується і скринінгу раку товстої кишки, що посів друге місце в структурі онко­ логічної смертності чоловічого та жіночого населення. А коли об’єднати статистику раку ободової й прямої кишок, то і перше. Специфічний гемотест, необхідний для проведення такого скринінгу, недорогий. Лише в разі позитивного результату хворому необхідно проводити колоноскопію. Тут виникає питання, чи є для цього необхідна кількість кабінетів, чи оснащені вони належним чином? У цьому напрямку потрібно працювати. Зате вже через 5-7 років ми отримаємо реальні позитивні зміни. Наведу лише один приклад. Кілька років поспіль в Україні проводилися дні меланоми, під час яких усіх громадян запрошували на безкоштовне обстеження в разі наявності невусів і родимок. Так от: спочатку було зафіксовано стрімке зростання захворюваності на меланому порівняно з попередніми роками (адже охочих обстежитися виявилося багато і,

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

13 травня 2016 року

відповідно, побільшало тих, у кого діагностували це захворювання). Потім «хвиля» спала, водночас в останні три роки в Україні знизилася смертність унаслідок меланоми, адже задавнених випадків значно поменшало. Тому я вважаю: держава повинна змінити акценти в боротьбі проти раку. Так, важливо закуповувати ефективні сучасні ліки для лікування онкохворих, але не менш важливо — не допускати задавнених випадків. ВЗ Чи готові до цього лікарі первинної та вторинної ланок?

— Сімейних лікарів потрібно навчати проводити огляди, виявляти ознаки раку, доступні для ранньої діагностики на їх рівні. До речі, у травні цього року відбудеться черговий з’їзд онкологів України, у рамках якого ми вперше організовуємо секцію для сімейних лікарів, де розглядатимуться питання профілактики, ранньої діагностики та скринінгу основних локалізацій раку, які можна визначити візуально. Також потрібно розробити програму відповідної підготовки і перепідготовки вузькопрофільних спеціалістів, котрі працюють на вторинному рівні. На жаль, у наших медичних університетах вивченню питань онкології приділяють недостатньо уваги, хоча рак посідає друге місце серед причин смертності населення країни. Які ще факти можуть переконати в необхідності розширення програм навчання з онкології у медичних вишах? Міжнародні організації, котрі сьогодні активно підтримують Україну в боротьбі з неінфекційними захворюваннями, також наполягають на тому, аби система охорони здоров’я була зорієнтована на ранню діагностику раку. Зрештою, вони готові виділити нам кошти під такі програми, адже очікують реальної віддачі від капіталовкладень і добре розуміють, де саме її можна отримати. ВЗ Чи означає це, що на третинному рівні надання онкодопомоги таких проб­лем немає?

— Безперечно, є. Але їх буде ще більше, якщо нічого не змінювати в загальній системі онкодопомоги. Потік пацієнтів на третинний рівень упродовж останніх років збільшився практично вдвічі — саме через те, що рання діагностика на первинному та вторинному рівнях виявилася «слабкою ланкою». Це не означає, що нам потрібно збільшувати

кількість спеціалізованих онкологічних закладів — їх достатньо. Але фінансування їх має бути адекватним. Хоча всі ми розуміємо, які це величезні кошти, і не сподіваємося, що найближчим часом їх отримаємо. Тож єдиний вихід — шукати економічно вигідні шляхи вирішення проблеми. Навіть багаті країни вдаються до такої практики. Наприклад, Велика Британія запровадила скринінг раку товстої кишки: пацієнти проходили гемотести, у разі виявлення поліпів товстої кишки їх видаляли ендоскопічним методом, навіть якщо це були доброякісні новоутворення. Завдяки цьому в країні значно знизився рівень захворюваності на згадану патологію. ВЗ Наскільки можлива рання діаг­ ностика дитячої онкопатології, якщо сьогодні педіатрію передають у руки сімейних лікарів?

— Це дуже серйозна проблема, мені здається, таке рішення не зовсім правильне. Перехід педіатрії в сімейну медицину мав би бути обережним і поступовим. До того ж, дитяча онкологія трапляється не так часто, щоб сімейний лікар мав достатній досвід її ранньої діагностики. Онкозахворюваність дитячого населення зростає, але, на щастя, не так катастрофічно. У її структурі дуже багато генетично зумовлених патологій. І кожна така дитина — то особливий біль. Ми намагаємося передусім спрямовувати кошти на дитяче відділення й максимально забезпечувати його всім необхідним. Держава також фінансує дитячу онкологію за окремим рядком видатків (хоча й тут виникають проб­ леми). Але це не применшує ролі первинки, яка має виявити таких дітей якомога раніше, адже чинник часу в їх лікуванні надзвичайно важливий. На жаль, знову ж таки стикаємося з низьким рівнем підготовки спеціалістів на до- і післядипломному рівнях. ВЗ Чи впораються добре навчені лікарі з профілактикою раку?

— Ні, це справа загальнодержавна. Якби по телебаченню замість передач, де з’ясовують, чия в кого дитина та хто кому зрадив із сусідом, з’явилася соціальна реклама та просвітницькі програми, де б розповідали, що впливає на те чи інше захворювання, як його встановити, які методи лікування існують, то й люди вчасно ходили б до лікарів на обстеження і не вважа-

ли б рак вироком, як це часто трапляється в нашому суспільстві. Бо нерідко хворі, дізнав­ шись про такий «страшний» діагноз, впадають у відчай і, як-то кажуть, ставлять на собі хрест, а здорові бояться обстежитися, аби «чогось страшного» не виявити. Причина — брак інформації про можливості сучасного лікування. ВЗ Можливо, цей страх зумовлений ще й тим, що лікування дуже дороге, а медицина дуже бідна. Чи врятує її державно-приватне партнерство?

— Принаймні, може підставити надійне плече. Наш інститут також шукає інвесторів для будівництва радіологічного корпусу та його оснащення сучасним обладнанням. Держава не спроможна це забезпечити. У всьому світі в галузі медицини працює державно-приватне партнерство. Бізнес готовий вкладати кошти в галузь, якщо держава гарантує йому належні умови роботи та повернення витрат. ООН презентувала окремий освітній проект щодо того, як організувати таку співпрацю в охороні здоров’я. Зокрема ООН вважає, що для цього потрібно не приватизовувати медичні заклади, а укладати угоди з ними на тривалу оренду. Також у рамках державно-приватного партнерства повинні бути забезпечені соціальні пакети на безкоштовне лікування, наприклад, для дітей, соціально незахищених верств населення. Для решти громадян такі послуги мають бути платними. Однак при цьому повинна чітко працювати система часткового чи повного повернення коштів за лікування, адже в галузі онкології воно особливо дороговартісне. Така система працює і в країнах зі страховою медициною, і там, де її немає. Хворий може сам обирати клініку для лікування (у тому числі й приватну), держава покриває йому витрати чи їх основну частину. У цьому напрямку мають відбуватися й основні реформи охорони здоров’я в Україні. На жаль, наша держава забезпечує онкохворих ліками на 18-20% від потреби, решта витрат лягає на плечі самих пацієнтів. За таких умов не виживуть ані галузь, ані хворі. Реформи конче потрібні! ВЗ Коли говорять про успішне лікування онкозахворювань, ставлять у приклад Німеччину, Ізраїль. Чи є вони зразками ранньої діагностики та онкоскринінгу?

— Щоб провести такі дослідження, за кордон їхати не потрібно, це можна зробити і в Україні — не менш ефективно, але значно дешевше. Хоча в закордонних клініках існує окрема програма онкоскринінгу: пацієнт може пройти весь комплекс обстежень — від аналізу крові до дослід­ження на онкомаркери та інвазивні методики в разі підозри на онкопатологію. У нас таких закладів, де всі види обстежень зосереджені в одну програму, немає. Однак будь-яка спеціалізована клініка їх може зробити, зокрема і наш інститут. Та якщо пацієнти звертатимуться в заклади третинного рівня надання медичної допомоги, щоб пройти скринінг, це обернеться катастрофою — нам би з потоком тяжких хворих впоратися. Такі обстеження можна було б проводити хіба що на платній основі, залучивши додаткові сили, але за законом ми не маємо права цього робити. Тож знову впираємося в необхідність медичних реформ. Утім, у кожній районній лікарні має бути створено умови для проведення мінімального пакету обстежень, до якого входить мамографія, огляд гінеколога із взяттям мазка із шийки матки, рентгенографія легенів, гемотест, колоноскопія (цього достатньо для діагностики найпоширеніших видів раку). У всіх лікарів має бути одна мета — зниження смертності внаслідок онкозахворювань. І для досягнення її слід скористатися всіма доступними методами. Найкраще, коли вони будуть економічно вигідними. Тоді ми врятуємо більше людей. Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»

НАСТУПНА ТЕМА Шановні читачі! Відкриваючи «Дискусійний клуб», ми ставили за мету дати кожному лікарю можливість висловитися з приводу наболілого. Тема нашого наступного обговорення:

«Сімейна медицина мегаполісу: «щеплення» по шаблону чи унікальна модель?» Чекаємо ваших листів на адресу: 04211, м. Київ, а/с 138, редакція газети «Ваше здоров’я» або на e-mail: vz@vz.kiev.ua

ТОЧКИ ЗОРУ Валерій ЗУБ, головний лікар КЛПЗ «Чернігівський обласний онкологічний диспансер», головний позаштатний спеціаліст з онкології управління охорони здоров’я Чернігівської ОДА, кандидат медичних наук

Р

еформування онкологічної служби не можна розглядати окремо від реформування всієї медичної галузі країни — це комплексний процес. Зокрема потрібно звернути особливу увагу на активну співпрацю онкологів з лікарями первинної ланки. На сьогодні в Україні приблизно 1600 лікарів-онкологів на майже 1 млн хворих на рак. Зрозуміло, така кількість фахівців не в змозі забезпечити діагностику та лікування усіх пацієнтів, що цього потребують. Тому первинну діагностику варто перекласти на сімейного лікаря. Безперечно, важливо заохотити його до того, аби він прагнув і вмів виявляти онкопатологію. Наприклад, у Молдові запровадили ефектив-

ну систему стимулювання лікаря первинної ланки щодо ранньої діагностики злоякісних новоутворень: якщо він вчасно діагностує візуальну локалізацію раку — отримує грошову винагороду, направляє пацієнтку на мамографію — відповідний бонус, навчився виконувати мазки на цитологію — доплату до зарплатні. Таке економічне стимулювання дало непогані результати: зниження рівня смертності, значне зменшення задавнених випадків онкопатології тощо. Можливо таку практику потрібно запровадити і в Україні. Наступне важливе питання — активна інформаційна кампанія серед населення. Маємо постійно нагадувати про необхідність проходження профілактичних обстежень, рентгенографії легень, мамографії, аналізів крові, адже від цього залежать перспективи лікування. Аби подолати рак та його наслідки, потрібна співпраця лікарів, влади і громади. Ще один напрямок роботи, на який маємо звернути особливу увагу, — проведення скринінгових досліджень. На жаль, в Україні скринінгові програми практично не працюють. Натомість у світі завдяки їх впровадженню до-

сягають успіхів у вигляді виліковності раку та зниження смертності. Зокрема це стосується скринінгових програм з раку молочної залози (мамографія та УЗД), шийки матки (цитологія та визначення вірусу папіломи людини), простати (ПСА-діагностика) та колоректального раку (проведення спеціального гемотесту). Якби ми могли запровадити такі прог­ рами, Україна невдовзі вийшла б на рівень діагностики розвинених європейських країн. Наведу кілька прикладів: в Україні п’ятирічна виживаність при раку молочної залози становить 60%, у Європі — 80-55%, при раку шийки матки — 55 і 65% відповідно, при раку простати — 50 і 80%. Це при тому, що за статистикою в європейських країнах захворюваність на рак навіть вища, ніж в Україні, але завдяки скринінговим програмам там виявляють захворювання на першій стадії або й передракові стани, відповідно, ефективність лікування таких пацієнтів набагато вища. Ми вже переконалися: незалежно від того, які препарати використовуються, виживаність онкохворих із задавненими формами приб­лизно однакова. Велику роль

відіграє доступність діагностики, особ­ливо це стосується жителів глибинки. І тут нам зможуть допомогти пересувні діагностичні мамологічні комплекси. Цьогоріч ми уклали угоду з Національним інститутом раку про оренду пересувного мамографа. Розробляємо графік поїздок і найближчим часом почнемо обстежувати населення області. Добре було б поставити такі обсте­ ження на потік. Також активно працюємо над питанням придбання діагностичної лабораторії на колесах. Плануємо взяти участь у грантовій програмі, обговорюємо можливості придбання пересувного комплексу за кошти обласного бюджету. Адже на лікування хворих ми витрачаємо величезні кошти, а обстеження обійдеться державі значно дешевше. Ще одна пропозиція (я озвучував її під час зустрічей з Міністром охорони здоров’я і народними депутатами) — надати медичним закладам можливість самостійно закуповувати лікарські препарати. Уже два роки поспіль обласна влада виділяє 1,5 млн грн на придбання Продовження на стор. 10

9

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

Продовження (початок на стор. 8) ліків для онкохворих. Процедура їх закупівель відбувається прозоро й відкрито, кошти використовуються на прид­бання найнеобхідніших препаратів. Кожен з них виносимо як окремий лот, завдяки чому можуть позмагатися кілька фірм, вибираємо найкращий варіант за співвідношенням ціни та якості. Тобто ми закуповуємо те, що нам дійсно потрібно, з врахуванням комбінованих схем лікування. Так краще для пацієнтів, лікарів, бюджету. До того ж, кожний регіон має свої особливості: у деяких областях переважає захворюваність на рак молочної залози, десь більше хворіють на рак легенів, тож і в забезпеченні ліками зрівнялівки не повинно бути. За централізованого постачання ми також подаємо відповідну заявку на ліки, але вже змушені обирати з того, що нам пропонують. Яскравий приклад — централізована закупівля препаратів для лікування онкохворих чорнобильців. Привозили те, що взагалі не використовується в онкології, ми навіть списати його не могли, адже це — не наші препарати. Зараз централізовані закупівлі в цьому напрямку відмінили, тож купуємо ліки для чорнобильців з урахуванням специфіки онкохвороб згаданого контингенту. Так має бути і для решти пацієнтів. Якщо у вказаних питаннях буде наведено лад, можна буде говорити про прогрес у вдосконаленні системи онкодопомоги в Україні.

Віктор ПАРАМОНОВ, головний лікар КЗ «Черкаський обласний онкологічний диспансер»

О

станні місяці на засіданнях круглих столів, семінарах, інших заходах, присвячених проблемам онкології, анонсується розробка та прийняття нової Державної програми боротьби з онкозахворюваннями на 2017-2025 роки. Попередня програма, дія якої закінчується у 2016 році, була прийнята як Закон України. І ми, онкологи, очікували, що всі неухильно дотримуватимуться закону. На жаль, цього не сталося. Бо в програмі було передбачено дуже багато пунктів, які мали б виконувати всі, але реально не виконує ніхто. Ці заходи стосувалися зменшення впливу на організм людини різних шкідливих чинників (канцерогенних речовин, небезпечних домішок у продуктах харчування, хімічних викидів у повітря). Також передбачалася організація ефективних (а не на папері) профілактичних оглядів населення, особливо громадян пенсійного віку (70% онкохворих — представники саме цієї категорії). На сьогодні ж ми маємо сумну статистику: кожен 5-й онко­ хворий потрапляє до лікувального закладу із четвертою стадією хвороби. Ця частина державної програми зобов’язувала спрямовувати на раннє виявлення раку всі сили, зокрема й первинної ланки (фельдшера, акушерки, лікаря загальної практики-сімейної медицини). Але де взяти такий резерв, який мав би працювати буквально «подвірно», коли, наприклад, у нашій області, що є аграрною, у сільській і районній мережі не вистачає 1,5 тис. лікарів? При цьому на державному рівні ще й порушується питання про зайві посади та скорочення медпрацівників! А чи врахував хто-небудь, що кожен третій медик, котрий працює в сільській місцевості, — пенсіонер? Такими «силами» виконати цю частину програми важко. Тож можна сказати, що вона не відбулася. Програма також передбачала спеціальне застосування нових методів, препаратів, хі-

10

рургічних технологій у лікуванні онкохворих. Тут картина дуже строката. Держава забезпечувала онкозаклади медикаментами з перемінним успіхом, аж до повного «провалу» у 2015 році, упродовж якого (як і в І кварталі 2016 року) ми нічого не отримали. Тож на 90% цю проблему «вирішували» за рахунок самих пацієнтів. А враховуючи, що онкопрепарати — іноземного виробництва, то зростання курсу валют призвело до потрійного їх здорожчання. Також «виживали» за рахунок гуманітарної допомоги (за цей період наш заклад отримав 37,5% таких надходжень, а раніше ця частка не перевищувала 15-19%), можливостей місцевого бюджету, самих хворих і різноманітних позабюджетних джерел. Тож революції в застосовуванні найсучасніших препаратів таргетної дії, біопрепаратів, гормонотерапії також не відбулося. Так само, як і в променевій терапії — програмою передбачалося її переоснащення сучасним обладнанням. За бюджетні кошти цього не вдалося зробити. Усіх позитивних зрушень у цьому плані за останні 5-6 років досягли завдяки ініціативі приватних фондів, меценатів. Тому сьогодні в променевій терапії ми загальмували. У нас немає сучасних бюджетних лінійних прискорювачів. А коли вартість такої процедури в приватних закладах сягає 5-15 тис. дол., то це недоступно загальній масі онкологічних хворих. Нині ж лише в нашому закладі променеву терапію, яка визначена протоколами МОЗ, щодня проходять 100-120 пацієнтів. Нам кажуть: «Не бійтеся впускати інвестора, нехай працює державно-приватне партнерство». Але ж воно працюватиме лише за умови компенсації вартості наданих бізнесом послуг з боку держави. А коли вона спроможна заплатити лише за 10% хворих, то решті однак доведеться лікуватися за власний кошт! Надзвичайно актуальним впродовж останніх 10-15 років залишається питання оновлення радіотерапевтичного обладнання — у цьому ми відстали не лише від країн Європи, а й від колишніх республік СРСР. Також програма передбачала розвиток системи реабілітації та паліативно-хоспісної допомоги. В Україні взагалі немає системної реабілітації. У розвинутих країнах хворими ще кілька місяців після лікування займаються реабілітаційні центри (відновлюють їх фізично, психологічно, соціально, у разі потреби допомагають змінити професію тощо). У нас пацієнта виписують безпосередньо додому. Не склалося і з паліативно-хоспісною допомогою. Для вирішення цієї проблеми мало створити мережу паліативних стаціонарів, потрібно розробити стратегію надання паліативної допомоги вдома, організувати спеціальний патронаж, цілодобову безкоштовну телефонну лінію підтримки, службу надання сучасного багаторівневого й комбінованого знеболювання, службу психологічної допомоги пацієнту та його родині тощо. На початку 2013 року МОЗ видало наказ, який передбачав створення мультидисциплінарних паліативних команд, але на сьогодні їх лише кілька й організовані вони винятково рішеннями місцевої влади — це окремі «острівці», не поєднані в систему. Натомість онкохворі, котрі потребують знеболювання, не повинні бути «прив’язані» в цьому питанні до місця проживання, їх забезпечення не має залежати від місцевих програм і бюджетів. Аби цього досягти, в Україні потрібно створити єдину електронну базу відповідних даних. Тож зрозуміло, що попередня державна програма була більше декларативною, аніж результативною. Нині розробляється концепція нової державної програми, яку буде представлено на черговому з’їзді онкологів у травні 2015 року. Але й досі триває робота над цим документом, і в регіони він не надходив,

відтак онкологи на місцях не можуть з ним ознайомитися і внести свої пропозиції та зауваження, зокрема щодо регіональних проблем. Хотілося б ознайомитися з програмою заздалегідь, а не безпосередньо на з’їзді, обговорити її на медичній раді, з місцевими фахівцями, які мають свої напрацювання та пропозиції. Адже це фундаментальний документ на роки! І там мають бути прописані не тільки завдання (наприклад «зменшити шкідливі викиди в повітря»), а й те, як це має бути виконано. Скажімо, у Черкасах закрилася значна частина хімічних підприємств, можливо, черкаським онкологам відзвітувати, що вони виконали один із пунктів програми протиракової боротьби? Не потрібно «навішувати» на лікарів те, що від них не залежить і на що вони реально вплинути не можуть. Саме для цього на розгляд слід виносити відпрацьований варіант програми, поперед­ ньо обговорений з медиками, пацієнтськими та іншими небайдужими громадськими організаціями, обов’язково з місцевою владою та депутатами, які сьогодні уже мають більше повноважень і впливу. Обговорення має бути «прив’язане» до умов конкретного регіону, з оцінкою можливостей реального виконання запропонованих заходів, щоб знову не втішатися красивими гаслами. Повірте, на місцях ніхто не сидить склавши руки, наприклад, у нашій області прийнята програма паліативної допомоги на 5 років, де заплановано більше, ніж у міністерських ініціативах, однак, маючи досконалу програму на державному рівні, легше було б вирішувати місцеві питання, залучати ресурси тощо. І дуже важливо, аби нова програма була прийнята до початку розгляду Державного бюджету на 2017 рік. Володимир ШАМРАЙ, головний лікар Вінницького обласного клінічного онкологічного диспансеру, головний позаштатний онколог області, кандидат медичних наук

Н

а жаль, система профілактичних оглядів і диспансеризації населення в Україні пов­ ністю розбалансована. На первинному рівні нині все це покладено на сімейних лікарів. Чи можуть вони впоратися з таким завданням, якщо більшість із них, наприклад, у нашій області, — це нашвидкуруч перекваліфіковані вузькі фахівці, котрим чомусь не знайшлося місця в реформованій медицині? Але справа не тільки в лікарях, а й у системі як такій. Одна з найбільших помилок — ліквідація оглядових кабінетів, які були своєрідним фільтром, що допомагав диференціювати патології. До того ж, останнім часом катастрофічно зменшилася кількість вузьких спеціалістів. Сімейні лікарі стверджують, що диспансеризація — це справа вузьких фахівців, котрі мають вести реєстр «своїх» пацієнтів, лікувати їх, у разі потреби направляти на третинний рівень тощо. З одного боку, ніби все правильно — сімейний лікар не може бути і кардіологом, і гінекологом, і окулістом водночас. А з іншого боку, вузькі спеціалісти мають свою логіку: сімейний лікар частіше спілкується з пацієнтами, і саме він може запідозрити найперші зміни, поцікавитися, коли хворий востаннє обстежувався тощо. Та, киваючи один на одно­го, крайнього — не знайдуть. А онкологи вторинного рівня перебувають між двома вогнями і ніяк не можуть вплинути на цей процес, адже сімейні лікарі взагалі належать до іншого рівня надання медичної допомоги, а інші вузькі спеціалісти районної чи міської лікарні не можуть ані окреслити реальну картину онкозахворюваності, ані надати інформацію про конкретного пацієнта.

Журнали проф­оглядів також часто заповнюються фіктивно. Усе це призводить до того, що деякі райони нашої області (зазвичай віддалені та невеликі) б’ють усі рекорди з онкозахворюваності: відповідні показники там у кілька разів вищі за середньообласні. Обласний диспансер перевантажений: поліклініка приймає втричі більше пацієнтів, ніж заплановано. З 1986 року ми працюємо за принципом відчинених дверей і не вимагаємо від хворих направлень, якщо вони самі звертаються до нас. Нам катастрофічно не вистачає місця, але ми вважаємо: краще нехай буде так, ніж люди не потраплять в поле зору онколога взагалі чи звернуться до нього запізно. За минулий рік ми прийняли майже 100 тис. пацієнтів. При цьому лише 5-7% звернень були так би мовити необґрунтованими, тобто онкопатологія не підтвердилася. Решта, як-то кажуть, звернулися за адресою, більшість — своєчасно (на етапі передракового стану та початкових стадій хвороби), тобто їм можна допомогти, не витрачаючи на це суттєвих кош­тів. На жаль, зруйнована система проф­ оглядів і диспансеризації збільшує кількість задавнених випадків. Тому ми не наполягаємо на проходженні пацієнтом усього маршруту від сімейного лікаря чи фельдшера на ФАПі аж до нашого диспансеру. Бо тут хворі часто губляться, не витримуючи черг, поїздок у районну лікарню, ходіння по медичних кабінетах. І тоді їх лікування потребує величезних вкладень, яких на сьогодні в галузі катастрофічно не вистачає. Та й жоден бюджет не вит­ римає такого навантаження, яке спричиняє високий рівень задавнених випадків раку. В Україні ж не вистачає елементарного. Наприклад, у нашій області є тільки один гамма-терапевтичний апарат, при тому, що за нормативами відповідно до кількості населення їх потрібно шість! Тож єдиний в області апарат функціонує з шостої ранку до опівночі, іноді до другої-третьої години ночі. Уже не кажу, як працюється лікарям у таких умовах — це кричуще порушення режиму роботи, трудового законодавства, неписаних моральних правил. Але іншого виходу немає. Уночі ми обслуговуємо обладнання, а вдень безбожно його експлуатуємо. Боюся, що через деякий час наші онкохворі взагалі залишаться без променевої терапії, бо новий такий апарат коштує приблизно мільйон доларів! Ми передбачали встановлення лінійного прискорювача, який набагато безпечніший для пацієнта, ніж гамма-апарат, і практично безпечний для обслуговуючого персоналу. Під нього реконструювали приміщення, знайшли фірму, яка хоче зайти на український ринок і готова надати нам таке обладнання (хоч і не в повній комплекції). Але донедавна МОЗ не чуло наших пропозицій із цього приводу. Сподіваємося, новий Міністр піде нам назустріч. Ще одна критична ситуація — рівень забезпечення хіміопрепаратами. Цьогоріч ми вже провели тендер на 10 млн грн і сподіваємося незабаром отримати ліки (за кошти обласного бюджету). А від МОЗ у 2015 році не надійшло жодного препарату, на початку 2016 року отримали ліки, які мали б отримати ще у 2014 році! Минув перший квартал, а МОЗ досі не надіслав номенклатури препаратів для оформлення замовлення. В усьому світі онкологія розвивається швидкими темпами. Це одна з найбільш високотехнологічних галузей медицини. Щоб отримувати вагомі результати, у її розвиток потрібно вкладати чимало коштів — і в наукові дослідження, і в практичну медицину, зокрема для закупівлі сучасного обладнання і ефективних ліків, розробки нових методів лікування, навчання медиків. Без цього галузь просто помре.

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ

13 травня 2016 року

ЧЕРНІГІВЩИНА

СТАВИТЬ ХВОРИХ НА НОГИ СПІВПРАЦЯ ОНКОЛОГІВ ТА ОРТОПЕДІВ

тканин та шкіри кінцівки, то цілком можливо навіть при ушкодженні великої ділянки кісткової тканини виконати ендопротезування з відновленням втрачених функцій.

У Чернігівському обласному онкологічному диспансері успішно проведено органозберігаючу онкоортопедичну операцію, що дала змогу відновити функцію кінцівки при метастатичному ураженні стегнової кістки. Виконання оперативного втручання такого рівня стало можливим завдяки тісній співпраці Чернігівського онкодиспансеру зі спеціалістами Донецького науково-дослідного інституту травматології та ортопедії м. Лиман.

іноземного виробництва (зараз на ринку України представлено понад 10 закордонних фірмвиробників), або — українського. Формуємо модуль залежно від того, яку ділянку кісткової тканини і в якому обсязі необхідно замінити. Сучасний рівень розвитку медицини дає змогу відновити будь-яку зону кісткової системи організму.

Максим ВЛАСЕНКО, завідувач відділення відновної травматології та реконструктивної мікрохірургії Донецького науково-дослідного інституту травматології та ортопедії м. Лиман, лікар-ортопед першої категорії

ВЗ Як виникла ідея співпраці онкологів та ортопедів?

— Первинні пухлини кісток не є поширеною патологією. Проте зараз значно збільшилася кількість пацієнтів з вторинними (метастатичними) ураженнями кісток. На жаль, через відсутність тісної співпраці онкологічної та ортопедичної служб такі хворі часто залишаються без кваліфікованої допомоги. Онкологи їх лікують за своїми алгоритмами, і до ортопедів такі пацієн­т и найчастіше потрапляють у занедбаному стані, коли вже на місці метастазу виникає патологічний перелом. Значна частина хворих узагалі лишається неохопленою ортопедичною допомогою, оскільки нерідко лікарі районних та міських поліклінік і лікарень, не маючи достатніх знань, не можуть своєчасно діагностувати первинну пухлину кістки або метастази та направити пацієнта до спеціалізованого центру. Щоб вирішити проблему лікування таких пацієнтів, необхідно налагодити тісну співпрацю між медичними закладами різного профілю та вузькокваліфікованими установами на обласному рівні. Але на сьогодні ці питання вирішуються лише завдяки особистим контактам керівників деяких лікувальних закладів. Саме з ініціативи головного лікаря Чернігівського обласного онкологічного диспансеру Валерія Зуба і директора Донецького науково-дослідного інституту травматології та ортопедії м. Лиман, професора, доктора медичних наук Володимира Климовицького й була налагоджена співпраця між нашими установами. ВЗ У чому складність органозберігаючих онкоортопедичних операцій?

— Досить складно виділити пухлину з прилеглих здорових тканин, відновити м’язовий корсет для подальшої фіксації кінцівки. Виникають труднощі й під час післяопераційного відновлення та реабілітації, адже це важкі хворі, які пройшли не один курс хіміо- та променевої терапії. Для кожного пацієнта протез підбираємо індивідуально: або імплантат серійного

ВЗ Якщо медицина має досить високий рівень, чому так багато задавнених онкоортопедичних випадків?

— На мою думку, головна причина — низька онконастороженість лікарів широкого профілю і складність діагностики пухлин. Але основний чинник — згадана вже відсутність тісного контакту між онкологами й ортопедами. Лікування метастазів у кістках із застосуванням хіміо- та променевої терапії, імунотерапії, бісфосфонатів не убезпечує пацієнта від патологічного перелому в майбутньому. І зрештою він змушений звертатися до ортопеда, але вже в занедбаному стані. Хочу зазначити, що, на жаль, у понад 70% хворих, які приїхали до нас на лікування, було встановлено помилковий первинний діагноз, а більше 40% пацієнтів зі злоякісними пухлинами тазових кісток були вже іноперабельні. ВЗ А чернігівський хворий, котрого нещодавно прооперували, був у якому стані?

— Це був досить складний випадок. Пацієнт — 53-річний чоловік — уже не один рік хворіє на рак, переніс низку операцій на внутрішніх органах і плечовій кістці. Більше місяця тому він втратив здатність пересуватися через перелом стегнової кістки, у яку проросли метастази ракової пухлини. Метастази спостерігалися в пацієнта протягом двох років, і якби операцію зробили одразу після їх виявлення, відновне втручання було б набагато меншим за обсягом, до того ж, не виникло б потреби в тривалому відновному лікуванні. У згаданому випадку пухлина не тільки спричинила патологічний перелом, а й проросла в м’язові тканини. Тому нам довелося провести сегментарну резекцію ураженої стегнової кістки та видалити м’які тканини. Потім фрагменти кісток зафіксували спеціальним інтрамедулярним стрижнем, а дефект кісткової тканини поповнили метилметакрилатом.

«

Під час післяопераційного лікування хворий виконував спеціально підібраний комплекс вправ, за рахунок чого вдалося відновити м’язову масу, видалену під час операції. Зараз пацієнт уже вдома і навіть збирається вийти на роботу. Так, дійсно, ми не вилікували його від основного захворювання, але поставили на ноги, тобто вирішили проблему соціальної та психологічної адаптації людини й покращення якості її життя. ВЗ Яким чином підбираєте для хворих ендопротези?

— Протез і подальше лікування підбираємо індивідуально, з урахуванням не тільки розміру та розташування ураженої кісткової ділянки і морфологічного характеру пухлини, а й віку пацієнта, ймовірного навантаження на кістку, зокрема кінцівку, прогнозу основного захворювання, працездатності людини тощо. Наприклад, якщо наш пацієнт — 90-літня бабуся або ж важкохвора людина з несприятливим прогнозом за основним захворюванням, то, звичайно, немає сенсу використовувати імпортний протез вартістю 4-5 тис. дол., тут достатньо металополімерного імплантата, який ми виготовляємо на своєму дослідному виробництві. Коли ж лікуємо молоду людину зі сприятливим прогнозом, то, звичайно, підбираємо їй протез, який слугуватиме не один десяток років. ВЗ Ви не лише працюєте з онкохворими, а й проводите відновні операції для пацієнтів з ортопедичними проблемами. Чим відрізняються такі оперативні втручання?

— Онкологічним хворим ставляться ендопротези, що кріпляться у два, а то і в три рази ретельніше, аніж нормопротези. Це пов’язано з тим, що протези для онкохворих мають довге плече, адже найчастіше у таких пацієнтів виконують велику резекцію кістки, тож залишається маленький фрагмент тканини, за який потрібно закріпити імплантат. ВЗ Тобто навіть онкохворому з великим ураженням кісткової тканини можна провести відновну органозберігаючу операцію?

— Якщо немає ураження нервово-судинного пучка, тотального ураження прилеглих м’яких

В КОЖНОМУ ЛІКУВАЛЬНОМУ ЗАКЛАДІ ПОВИННА БУТИ НАЛАГОДЖЕНА ТІСНА СПІВПРАЦЯ ЗІ СПЕЦІАЛІЗОВАНИМИ ЦЕНТРАМИ, ДЕ ПРОВОДЯТЬСЯ ДІАГНОСТИКА ТА ПОДІБНЕ ЛІКУВАННЯ. НА СЬОГОДНІ В УКРАЇНІ ОПЕРАЦІЇ, ЩО ЗБЕРІГАЮТЬ КІНЦІВКУ, ВИКОНУЮТЬ У ДВОХ МЕДЦЕНТРАХ КИЄВА, А ТАКОЖ У ЛИМАНІ ТА ХАРКОВІ

«

ВЗ А якщо у хворого не одиничний метастаз?

— Оперуємо і таких. Одному пацієнту ми майже одночасно прооперували плече та два стегна. Спочатку його госпіталізували з патологічним переломом лівої стегнової кістки, але під час обстеження виявили загрозу патологічного перелому такої самої кісти праворуч та метастаз у праву плечову кістку, тож одночасно провели фіксацію лівого та правого стегон і плеча. ВЗ Чи діють державні програми з придбання ендопротезів?

— Частину ендопротезів для дорослих постачає держава, проте їх кількість не задовольняє сьогоднішніх потреб. Але онкологічні програми, які постійно впроваджуються за підтримки держави або приватних інвесторів, дають нам змогу сподіватися на поліпшення ситуації. ВЗ Які перспективи вашої співпраці з Чернігівським онкодиспансером?

— Вона триває на постійній основі — кожного тижня я проводжу на базі диспансеру консультативний прийом пацієнтів. За наявності показань плануємо проведення операцій з видалення пухлин кісток в онкодиспансері або нашому інституті. Зараз кілька хворих, у яких є показання до оперативного втручання, проходять необхідні діагностичні дослідження, після чого вирішуватимемо питання про доцільність операції з видалення новоутворень. ВЗ Чи можна налагодити допомогу хворим з такими проблемами в інших онкодиспансерах?

— Частка хворих з ортопедичними онкопатологіями не така вже й велика в загальній структурі пацієнтів з пухлинними ураженнями, і, звичайно, недоцільно відкривати на базі кожного онкодиспансеру окреме відділення й укомплектовувати його штатом лікарів. Але в кожному лікувальному закладі повинна бути налагоджена тісна співпраця зі спеціалізованими центрами, де проводяться діагностика та подібне лікування. На сьогодні в Україні операції, що зберігають кінцівку, виконують у двох медцентрах Києва, а також у Лимані та Харкові. Оптимальний варіант — передати хворого до спеціалізованого закладу, де він отримає кваліфіковану допомогу. Як відбуватиметься подібна співпраця, неважливо: або до онкодиспансеру запрошуватимуть спеціалістів-ортопедів, які разом із місцевими хірургами надаватимуть допомогу, або ж хворого направлятимуть до спеціалізованої установи. Багатьом пацієнтам та їх рідним важко вибрати час і вирішити проблему транспортування хворого лише для отримання консультації. Тому ми налагодили проведення телемедичних консультацій за допомогою інтернету. До них входять особиста співбесіда з пацієнтом, розгляд результатів інструментальних і лабораторних досліджень, нарада з найбільш кваліфікованими у своєму сегментi фахівцями та представниками спеціалізованих центрів для визначення конкретного виду лікування. Але це проблема не хворих, а лікувальних закладів: вони зобов’язані організувати пацієнту, який у них лікується та перебуває на диспансерному обліку, надання спеціалізованої фахової допомоги. Олена БЕРЕЗКІНА, спеціально для «ВЗ», м. Чернігів

11

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ ДНІПРОПЕТРОВЩИНА

ЕПІДЕМІЯ ТУБЕРКУЛЬОЗУ: ПИТАНЬ БІЛЬШЕ, НІЖ ВІДПОВІДЕЙ Захворюваність на туберкульоз і смертність від цієї найпоширенішої в світі інфекційної хвороби в нашій країні, починаючи з 1995 року, постійно зростають. Нині в нього — офіційний статус епідемії: в Україні зареєстровано близько 700 тис. хворих на туберкульоз (що практично дорівнює чисельності населення такого міста, як Кривий Ріг). Дніпропетровщина в цьому питанні лідирує серед регіонів країни. Що не так з областю і які в неї шанси впоратися з епідемією?

беркульозу з ВІЛ-інфекцією. Показовим є також значне зростання рівня дитячої захворюваності (на 37% порівняно з 2014 роком) і виявлення рідкісних форм хвороби: туберкульозу черевної порожнини, шкіри, селезінки.

Дмитро КРИЖАНОВСЬКИЙ, директор КЗ «Дніпропетровське обласне клінічне лікувально-профілактичне об’єднання «Фтизіатрія» Дніпропетровської обласної ради», Заслужений лікар України, доктор медичних наук, професор

ВЗ Які останні вісті з «туберкульозного фронту» на Дніпропетровщині?

— За підсумками 2015 року наша область знову ввійшла до трійки лідерів по захворюваності на туберкульоз серед усіх регіонів України. Попереду Дніпропетровщини лише Херсонська й Одеська області. Показник захворюваності на 100 тис. населення в нас становить 78,4 при середньоукраїнському — 55,9. Протягом минулого року в області було зареєстровано 2566 вперше виявлених випадків захворювання. Формально цей показник майже на 1% нижчий, ніж у 2014 році, але про напруженість ситуації свідчить низка дуже красномовних для спеціалістів фактів. Так, кожен другий із вперше виявлених пацієнтів є бактеріовиділювачем, тобто небезпечним для оточуючих; найвищий рівень захворюваності відзначається серед праце­ здатного населення у віці 25-55 років, до того ж, збільшилася кількість випадків поєднання ту-

ВЗ Наша область уже не перший рік утримує це сумнівне лідерство. Чому так? Чи є для цього якісь особливі передумови?

— Як відомо, туберкульоз — не тільки медична, а й соціальна проблема, що, мов лакмусовий папірець, відображає проблеми регіону. В нашій області збіглися одразу кілька факторів ризику. По-перше, Дніпропетровщина — промисловий регіон зі складними екологічними умовами, що не може не позначатися на імунітеті населення. До того ж, дві третини жителів області — містяни, звідси — висока щільність населення й активні процеси міграції. По-друге, на Дніпропетровщині багато пенітенціарних закладів, де наразі перебувають близько 30 тис. осіб з різних регіонів країни. Ситуація з туберкульозу серед ув’язнених традиційно дуже напружена: такі хворі часто не отримують на місцях належного лікування, а масово виходячи на свободу, продовжують вести асоціальний спосіб життя, стаючи справжнім резервуаром туберкульозної інфекції для оточуючих. Крім того, наша область — лідер за темпами поширення ВІЛ-інфекції, з якою туберкульоз в ослабленому організмі «охоче співіснує». Ще одна група ризику — хворі на наркоманію й алкоголізм, за кількістю яких Дніпропетровщина теж не пасе задніх. За останні два роки до цих, уже звичних для нас, чинників додалися ще два фактори ризику — військові дії в зоні АТО та велика кількість переселенців з Донбасу. ВЗ Яким чином ці фактори впливають на туберкульозну статистику?

Наступ на туберкульоз має вестися «по всіх фронтах»

12

Прилад Bactec

— Люди, що приїжджають із промислового регіону, де рівень захворюваності на туберкульоз традиційно високий, не завжди реєструються за новим місцем проживання, не проходять в обов’язковому порядку медогляду та флюорографії. Дехто приховує діагноз свідомо, боячись стигматизації й осуду. А військові на фронті — це величезний колектив, у якому люди з різних регіонів постійно контактують між собою, живуть у польових умовах, часто — під землею, у бліндажах, де холодно й вогко. Додайте до цього обмежене харчування та постійний стрес — це ідеальне середовище для поширення туберкульозу. Тому, якщо серед бійців виявиться хворий-бактеріовиділювач, він інфікує десятки людей навколо себе. І це не теоретична «страшилка» — протягом півтора року в наш диспансер періодично надходять військові, у яких під час лікування поранень було діагностовано туберкульоз. Скажу більше: через сьогоднішню соціальну, політичну й економічну кризу в Україні ризик захворіти на туберкульоз значно зростає в представників усіх верств суспільства. Адже з кожним днем збільшується кількість соціально незахищених людей зі зниженим імунітетом: малозабезпечених, безробітних, тих, хто зловживає алкоголем, погано харчується, не має нормальних побутових умов. Та навіть якщо в людини суб’єктивно все в порядку, постійні тривога, стрес, невпевненість у завтрашньому дні й у майбутньому країни суттєво послаблюють імунну систему. А це загрожує загостренням усіх хронічних захворювань і підвищенням чутливості організму до атакуючих його вірусів та бактерій, у тому числі й до збудника туберкульозу. Тож не дивно, що хвороба давно вийшла за рамки асоціальних верств населення: уже зараз у туберкульозних стаціонарах області близько

15% пацієнтів — цілком благополучні люди, яким, здавалося б, туберкульоз не загрожував. ВЗ Зрозуміло: захворіти може кожен. А як щодо вчасного діагностування й ефективного лікування? Чи забезпечені цим мешканці Дніпропетровщини?

— Якщо говорити про перспективу боротьби з туберкульозом, то починати треба з профілактики й раннього виявлення хвороби. На цих етапах нас дуже «підкосила» реорганізація сан­епідслужби, яка почалася кілька років тому, досі триває й не зрозуміло, чим скінчиться. У законах України «Про епідемічне благополуччя населення» й «Про боротьбу з туберкульозом» їй відводиться чи не провідна роль. Це стосується і роботи з вакцинації та ревакцинації населення, і проведення профілактичних заходів у вогнищах туберкульозної інфекції, і ще багатьох важливих моментів. Раніше санепідслужба за все це відповідала, мала потужну матеріально-технічну базу, автомобілі-рефрижератори для транспортування вакцин, спеціально обладнані склади тощо. Зараз же вона тільки бере у нас звітні дані — жодної допомоги ми не отримуємо. Наразі реорганізація санепідслужби триває, але про її остаточний результат ми можемо тільки здогадуватися. Створюється нова структура — Центр громадського здоров’я, куди має увій­ти й вона, але у якому вигляді — невідомо. Хоча, на мій погляд, було б логічно порадитися з фтизіатричною службою хоча б на етапі проектних документів для обговорення й ухвалення певних спільних дій і рішень. Але, поза сумнівом, вирішення епідеміологічних питань має бути збережено за конкретним підрозділом сфери охорони здоров’я. Як він буде називатися — неважливо, головне, щоб виконував свою функцію. На жаль, «у мінус» пішла нам і реформа системи охорони здоров’я в цілому. І зараз я маю на увазі не тільки скорочення мережі протитуберкульозних диспансерів, що були об’єднані та укрупнені, унаслідок чого зменшилася доступність фтизіатричної служби для пересічних громадян. Головне те, що через розділення медичної допомоги на три рівні населення зараз не охоплене цією системою повністю, вона не працює, як планувалося. Так, в ідеалі профілактикою й ранньою діагностикою туберкульозу (медогляд, флюорографія, направлення на мікроскопію мазка мокротиння за наявності

Експрес-діагностика стійких форм туберкульозу на апараті GeneXpert

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ

13 травня 2016 року

у хворого певних скарг і симптомів) повинна займатися первинна ланка медицини, тобто сімейні лікарі, але вони ще не налаштувалися на це, не усвідомили повною мірою своєї відповідальності. Тим часом, уся лабораторно-діагностична база й туберкульозні кабінети залишилися на вторинному рівні. Нарешті, наша служба — це вже третинний рівень допомоги, діагностики та лікування. Але в реальності в багатьох випадках саме ми виявляємо хворих на туберкульоз за фактом їх самостійного звернення — уже з повним комплектом симптомів захворювання. Підсумовуючи розмірковування про те, чому повноцінно не функціонує система профілактики та ранньої діагностики туберкульозу, можу виділити такі фактори: безвідповідальне ставлення більшості населення до свого здоров’я; відсутність якісного обліку й контролю пацієнтів на рівні первинної ланки; брак як спеціалістів загальної практики-сімейної медицини, так і фтизіатрів; недостатня кількість пунктів збирання мокротиння; відсутність системи охоплення обов’язковою флюорографією усіх верств населення, а не тільки організованих колективів; недостатній контроль за вакцинацією та ревакцинацією дітей і підлітків (зокрема в Україні вже тривалий час — серйозні перебої з вакциною БЦЖ. Років 30 тому й уявити таке було неможливо). Коли усіх цих догм дотримувалися (а востаннє це було не так давно — у 80-ті роки минулого століття), ми говорили про те, що боротьбу з туберкульозом як із поширеним захворюванням Україна практично виграла і його на нашій території ліквідовано. Тоді навіть почалася активна інтеграція фтизіатрії з пульмонологією. Планувалося, що в остаточному результаті на перший план вийде пульмонологія, а фтизіатрія через незатребуваність залишиться «на підхваті», і цього буде достатньо. ВЗ А якою є ситуація із забезпеченням протитуберкульозними препаратами, зокрема ліками для боротьби з найскладнішими, мультирезистентними формами хвороби?

— Препарати так званого першого ряду для лікування «звичайних» форм туберкульозу ми отримуємо за рахунок державного бюджету шляхом централізованої закупівлі МОЗ на підставі заявок із регіонів. З цими ліками (порівняно із ситуацією, наприклад, десятирічної давнини, коли через зміни в тендерному законодавстві ми по півроку не могли їх отримати) зараз критичних проблем немає. Хоча буває, що не зовсім вчасно закуповується та чи інша лікарська речовина, нерівномірно розподіляються препарати — десь не вистачає, десь надлишок. Якби планування та розподіл відбувалися на рівні області, було б зручніше й ефективніше. Для лікування мультирезистентних форм туберкульозу застосовуються препарати другого ряду, вони мають високу вартість, технологія їх виготовлення зовсім інша, й лікування цієї категорії хворих набагато складніше. Наразі цими препаратами ми забезпечені, але вони закуповуються за рахунок коштів Глобального фонду для боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією. Поки він з нами працює, ліки надходять. Але якщо завтра в силу якихось обставин фонд скаже, що за п’ять років його допомоги Україна мала час підготувати ресурс, аби взяти забезпечення протитуберкульозними препаратами на себе, то це обернеться катастрофою і для фтизіатрів, і для пацієнтів, оскільки держава не спроможна цього зробити. Тим часом, показник захворюваності на мультирезистентні форми продовжує збільшуватися: минулого року серед вперше виявлених пацієнтів таких було 25%, серед тих, хто вже лікувався й має рецидив хвороби, — 55,8%. І, на жаль, навіть коли ми починаємо застосовувати препарати другого ряду в повному обсязі згідно з міжнародними протоколами, це ще не означає, що лікування завершиться повним одужанням. Небезпека полягає в тому, що хворі із хіміоре-

«

ЧЕРЕЗ СЬОГОДНІШНЮ СОЦІАЛЬНУ, ПОЛІТИЧНУ Й ЕКОНОМІЧНУ КРИЗУ В УКРАЇНІ РИЗИК ЗАХВОРІТИ НА ТУБЕРКУЛЬОЗ ЗНАЧНО ЗРОСТАЄ В ПРЕДСТАВНИКІВ УСІХ ВЕРСТВ СУСПІЛЬСТВА. АДЖЕ З КОЖНИМ ДНЕМ ЗБІЛЬШУЄТЬСЯ КІЛЬКІСТЬ СОЦІАЛЬНО НЕЗАХИЩЕНИХ ЛЮДЕЙ ЗІ ЗНИЖЕНИМ ІМУНІТЕТОМ: МАЛОЗАБЕЗПЕЧЕНИХ, БЕЗРОБІТНИХ, ТИХ, ХТО ЗЛОВЖИВАЄ АЛКОГОЛЕМ, ПОГАНО ХАРЧУЄТЬСЯ, НЕ МАЄ НОРМАЛЬНИХ ПОБУТОВИХ УМОВ

«

зистентними формами заражають оточуючих здорових збудником, стійким до антимікобактеріальних препаратів, а первинна резистентність майже не піддається лікуванню. Але якщо проаналізувати передісторію ситуації, то в цій біді ми частково винні самі. Адже мультирезистенті форми туберкульозу певною мірою штучно створені внаслідок виникнення категорії хворих, які протягом минулого двадцятиліття переривали лікування або через вимушений брак препаратів, або через небажання продовжувати курс хіміотерапії. На таких несвідомих хворих ми можемо впливати шляхом заяви до суду, тільки якщо в них відкрита форма туберкульозу. Якщо ж пацієнт не виділяє бактерій, то ми не можемо притягнути його до відповідальності в судовому порядку. На таких небажаючих лікуватися можемо впливати тільки умовляннями та переконаннями. Закритих установ примусового лікування для хворих на туберкульоз зараз немає. Тому, на жаль, не можу сказати, що ми створили якусь систему, котра дасть позитивний результат щодо стабілізації ситуації з мультирезистентними формами туберкульозу. ВЗ Щодо харчування в туберкульозних стаціонарах області — чи вистачає на нього коштів? Адже, враховуючи контингент ваших пацієнтів, навряд чи в них є можливість докуповувати продукти самостійно. Тим часом, повноцінний раціон — одна з важливих умов одужання…

— Сьогодні на харчування одного хворого в нас закладено близько 30 грн на день. Кабмін затвердив нам норми з натуральних продуктів для хворих на туберкульоз (це — м’ясо, риба, молоко, крупи, овочі), але не передбачив збільшення фінансування протягом року. Якщо вартість необхідних продуктів сьогодні одна, а завтра — зовсім інша, то це питання теоретично повинні вирішувати місцеві органи влади, дотувати нас, але цього не відбувається. Тому, оскільки раціон особливо змінювати не можна, доводиться зменшувати порції. Але навіть в «урізаному» вигляді наше меню — розкіш для 80% хворих, яку вони не можуть собі дозволити в домашніх умовах. ВЗ Чи є зараз можливість після стаціонару направляти хворих до санаторіїв, система яких теж зазнала серйозного реформування?

— В області залишилося два санаторії для дорослих хворих (раніше було чотири) із легеневою та кістково-суглобовою формами туберкульозу і п’ять — для дітей (після реформи збереглися всі). Тож система санаторіїв усе ще працює — після основ ­ного курсу лікування пацієнтам дають безкоштовні путівки. Але якщо проблем із дитячим санаторним етапом лікування в нас практично немає, то питання щодо такого лікування дорослих треба піднімати на рівні країни. Річ у тому, що малозабезпеченим хворим, безхатченкам, учорашнім ув’язненим, які перенесли туберкульоз, потрібні соціальні заклади, де вони могли б певний час

пожити — за принципом будинків для людей літнього віку, інвалідів. Адже зараз тубстаціонари несуть подвійне навантаження: це не тільки заклади, де лікують туберкульоз, а й соціальні ліжка, бо багатьом хворим після стаціонарного етапу лікування просто нікуди йти. Такого пацієнта після припинення бактеріовиділення не знімають з обліку — терапія продовжується в підтримувальній фазі амбулаторно або в денному стаціонарі, вдома чи в умовах санаторію. Він може бути виписаний, але повинен дотримуватися певних правил поведінки, щоб у нього не сталося загострення. Але коли в нього немає пос­т ійного місця проживання, офіційної реєстрації, соціальних виплат (а цей прошарок хворих на туберкульоз щороку тільки збільшується), ми розуміємо: той ефект, якого нам вдалося досягти в умовах стаціонару, після виписування не буде довготривалим. ВЗ Стільки проблем, які потребують нагального вирішення… А чи є якісь досягнення, позитив у вашій роботі?

— Звісно, передусім хочу поділитися досягненнями лікарні, якою керую. КЗ «Дніпропетровське обласне клінічне лікувально-профілактичне об’єднання «Фтизіатрія» — це єдиний протитуберкульозний лікувальний заклад Дніпропетровщини, який сьогодні повністю виконав всі екологічні вимоги щодо лікування хворих із заразними формами туберкульозу. У нас забезпечено закритий цикл перебування пацієнтів, що є прецедентом для області та рідкістю для України. З обласного бюджету нам кілька років тому виділили 13 млн грн, за які ми привели у відповідність до сучасних вимог очисні споруди — усі господарсько-фекальні стоки лікарні сьогодні не потрапляють у міську каналізацію одразу, а очищаються й доводяться до показників норми на місці. З 2012 року встановлений і ефективно працює сучасний піролізний інсинератор Muller (апарат з утилізації біологічних відходів, знеш­кодження медичних витратних матеріалів, що застосовуються для лікування інфікованих пацієнтів). Усе це ретельно перевірено екологічними інспекторами, від яких ми отримали відповідні сертифікати про повну безпеку для навколишнього середовища та жителів Самарського району Дніпропетровська, де розташований заклад. Крім того, у нашій лікарні є унікальна лабораторія, оснащена і сертифікована відповідно до міжнародних стандартів. Зокрема вже чотири роки в бактеріологічному відділі працює американський апарат світового рівня GeneXpert для експрес-діагностики стійких форм туберкульозу. Він дає змогу виявити збудника хвороби в мокротинні протягом трьох годин, тоді як раніше на проведення такого аналізу потрібно було від місяця до трьох. При цьому в роботі з GeneXpert контакт лаборантів з біоматеріалом практично відсутній, що забезпечує надійний захист медпрацівників від зараження туберкульозом. Але цим дослідження не обмежується — далі матеріал надходить на інший сучасний прилад Bactec, за допомогою якого можна оцінити стійкість чи чутливість збудника до протитуберкульозних препаратів, — це триваліший

процес — до трьох тижнів. Але ми чітко визначаємо, якими препаратами потрібно лікувати конкретного хворого. Нарешті, сподіваємося протягом двох років побудувати нове відділення для лікування хворих із резистентними формами туберкульозу, що буде повністю відповідати усім новим нормативним вимогам (наш заклад було відкрито ще в 1975 році, а зараз, звичайно, нормативи для таких лікарень змінилися). На підставі нових вимог ми вже створили проектно-кошторисну документацію для будівництва, отримали необхідні дозвільні документи, виділили майданчик. У цьому році передбачено 10 млн грн на початок цього будівництва. За планами, затвердженими облдержадміністрацією, новий корпус має бути закінчено у 2018 році. Але тут окрім вчасного фінансування важливо, аби нам не встромляли палок у колеса. Адже СЕС уже зараз висунула низку абсурдних претензій і вимог, які ми не в змозі задовольнити. Наприклад, зробили капітальний ремонт котельні, завдяки чому в лікарні цілодобово є гаряча вода, незалежно від міських і районних котелень. Але при цьому санепідслужба вимагає установки у визначених місцях електроводонагрівачів, які просто не витримає наша електромережа. І таких питань безліч… Аналогічна ситуація з нормативами по квад­ ратних метрах. На кожного хворого на туберкульоз зараз передбачено 7,5 кв. м, але ж наші корпуси будувалися сорок років тому, у них на пацієнта припадає від 6 до 7 кв. м, тоді як після відкриття нового відділення на кожного вийде не менше 9 кв. м. Ми просимо СЕС почекати, пояснюємо, що покращуємо умови перебування й лікування хворих поступово, крок за кроком і не здатні власними силами перебудувати лікарню, та й технічно, й фізично це неможливо. Але від нас вимагають відповідності новим нормативним вимогам «тут і зараз». Це при тому, що більшість господарських, побутових заходів ми й так реалізуємо силами колективу, хоча теж можемо сказати: «Ми тут, щоб лікувати, а не ремонтувати чи облагород­ жувати територію». Але розуміємо: держава на себе це взяти зараз не може, а хворі повинні перебувати в нормальних умовах. ВЗ І наостанок, як фтизіатр з багаторічним досвідом роботи, скажіть: які заходи зможуть зупинити епідемію туберкульозу в Україні в цілому та на Дніпропетровщині зокрема?

— Я переконаний, що наступ на хворобу повинен бути одночасним «по всіх фронтах»: профілактика, виявлення, лікування. Але, перш за все, український уряд, незважаючи на сьогоднішні труднощі, має визнати боротьбу з туберкульозом невідкладним завданням і взяти на себе відповідальність за захист суспільства від цієї недуги. Система боротьби з туберкульозом повинна бути винесена на рівень першочергових загальнодержавних завдань, як це робиться у розвинених європейських країнах. До того ж, необхідний закон про примусове лікування хворих, які ведуть асоціальний спосіб життя та відмовляються від госпіталізації. В Європі вперше виявленого хворого на туберкульоз тут же везуть із поліклініки в спеціалізований медичний заклад і лікують в ізольованій палаті, звідки він без дозволу лікарів не може ступити й кроку, інакше втратить всі соціальні гарантії. Також нам слід в рази посилити інтеграцію діяльності протитуберкульозної служби із загальною медичною мережею, центрами СНІДу, зацікавленими органами виконавчої влади й службами (міграції, внутрішніх справ, виконання покарань тощо) щодо лікування, профілактики та виявлення туберкульозу. Але навіть якщо уявити, що все це буде зроблено, помітних позитивних зрушень можна чекати лише через 7-10 років, не раніше. Ірина КАДЧЕНКО, спеціально для «ВЗ», м. Дніпропетровськ

13

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ РІВНЕНЩИНА

МАЙСТЕР-КЛАСИ ВІД СВІТИЛА ТРАВМАТОЛОГІЇ Аби наблизити рівень української медицини до європейських стандартів, слід використовувати всі шанси для навчання та переймання досвіду у зарубіжних колег. Такі можливості шукають у Рівненській обласній клінічній лікарні, проявляючи ініціативу та запрошуючи до себе фахівців світового рівня.

Валентин ПІОНТКОВСЬКИЙ, завідувач Центру ортопедії, травматології та вертебрології Рівненської обласної клінічної лікарні, головний позаштатний ортопед-травматолог управління охорони здоров’я Рівненської ОДА, кандидат медичних наук

Н

а наше запрошення вперше в Україну приїхав ортопед-травматолог з Німеччини, лікар зі світовим ім’ям Евальд Герінг. Візит фахівця такого рівня не міг залишити байдужими лікарів-травматологів, тож, аби взяти участь у його майстер-класах на базі нашого Центру ортопедії, травматології та вертебрології, у Рівне приїхало чимало колег з різних міст, зокрема Києва, Львова, Чернівців, Кривого Рогу. Працюючи поруч з професором, усі ми мали нагоду пере-

Евальд Герінг високо оцінив фаховий рівень лікарів з Рівного

йняти його цінний досвід, порівняти методики, які використовуємо у своїй практиці. Цікаво було дізнатися, чи є кардинальні відмінності в окремих хірургічних маніпуляціях, у вирішенні певних вузьких питань. Евальд Герінг має величезний досвід у галузі ортопедії, тож оперувати безпосередньо під його керівництвом було дуже цікаво та корисно. Разом із фахівцями Центру професор виконав шість оперативних втручань з приводу

Триває консультація

ендопротезування колінних і кульшових суглобів, патології хребта. Він презентував нові системи імплантів для ендопротезування колінних і кульшових суглобів, показав власну методику оперативного втручання на хребті із заднього і переднього доступу. Звичайно, ми також проводимо такі операції, але імпланти й методики суттєво різняться. Тож у свою чергу поділилися з німецьким колегою власними напрацюваннями. Приємно, що Евальд Герінг високо оцінив фаховий рівень лікарів нашого Центру і запросив на стажування до Німеччини. Також він запевнив, що й надалі допомагатиме нам у діагностиці та лікуванні ортопедичної патології. До речі, професор пообіцяв невдовзі знову приїхати в Рівне, оскільки цього разу, зважаючи на обмаль часу, не мав можливості проконсультувати всіх бажаючих пацієнтів. Тож наша співпраця триватиме. Це важливо, адже ми хочемо, щоб українська медицина відповідала європейським нормам, стандартам і протоколам. А для професійного розвитку та зростання не можна працювати у вузькому, закритому середовищі, навпаки, треба розширювати коло спілкування, включаючи до нього колег з інших країн. Тільки так вдасться піднятися на вищий рівень, стати одними з кращих. Дана РОМАНЮК, спеціально для «ВЗ», м. Рівне

Майстер-клас в операційній від німецького ортопеда

К І Р О В О Г РА Д Щ И Н А

СТВОРЕННЯ ХОСПІСУ — ЗАВДАННЯ НЕ МЕДИЧНЕ, А СОЦІАЛЬНЕ Підтримка пацієнтів з невиліковними хворобами — питання не тільки якості медичного забезпечення важкохворих людей, а й гуманного ставлення до їх страждань, а також до проблем, з якими стикаються родини таких хворих.

Н

а сьогодні близько 600 мешканців Кіровограда потребують паліативної допомоги. Для її забезпечення на базі комунального закладу «Центральна міська лікарня м. Кіровоград» створено стаціонарне відділення паліативної та хоспісної допомоги на 15 ліжок. Під майбутнє паліативне відділення було відведено одне з приміщень Центральної

14

міської лікарні. Ремонтно-будівельні роботи розпочалися в серпні минулого року. Реконструкція будівлі проведена відповідно до сучасних стандартів — з кімнатами для медичного персоналу, волонтерів та родичів важкохворих пацієнтів. Матеріально-технічне оснащення відділення здійснене переважно за рахунок спеціального фонду міського бюджету. За його

кошти зокрема придбано функціональні металеві трисекційні ліжка з ортопедичними мат­р ацами, візки для транспортування хворих, електрокардіографи, візок зі змінними ношами, візок для приймання душу. Окрім того, для потреб відділення купили спеціалізований санітарний автомобіль. Оскільки створення паліативного відділення є не лише медичним, а й, передусім,

соціальним питанням, до реалізації проекту активно долучилися різні соціальні служби, волонтерські та благодійні організації, громадськість. Так, завдяки благодійній допомозі від Всеукраїнської громадської організації «Українська ліга сприяння розвитку паліативної та хоспісної допомоги» у цьому році придбано ще кілька трисекційних механічних ліжок, протипролежневі матраци, візки для білизни, шприцеві дозатори та білизну. Для пацієнтів у паліативному відділені створено комфортні умови перебування — світлі й просторі одно- та двомісні палати з окремим санвузлом, душем і телевізором. Тут встановлене сучасне медичне обладнання, нові меблі та інший інвентар. За хворими здійснюватиметься постійний догляд, їм надаватиметься фахова медична допомога. За матеріалами офіційного сайту Кіровоградської ОДА

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ

13 травня 2016 року

З А К А Р П АТ Т Я

ЯК ЛІКУВАТИ ОНКОХВОРИХ БЕЗ ЛІКІВ?

ВЗ Наскільки забезпечений ваш заклад діагностичним обладнанням? Який спектр У 2015 році в Закарпатській області зареєстровано 2949 випадків злоякісних новоутворень, що оперативних втручань виконується? становить 234,7 випадку на 100 тис. населення. Для порівняння, загальноукраїнський показник — — Діагностичним обладнанням ми забезпечені практично повністю. Немає, скажімо, апарату 344,5 випадку. Звісно, це може свідчити про відносне благополуччя найзахіднішого регіону УкраїМРТ, але ми його заміняємо спіральним 16-зріни, однак статистичні дані не розкривають тих проблем, з якими щодня стикаються хворі та лікарі. зовим комп’ютерним томографом, який подарував нам Благодійний фонд «Розвиток України» у 2012 році. Маємо нове ендоскопічне обладнання, сучасну лабораторію, також співпрацюємо з доручена міжнародним організаціям, але осо- ліки для пацієнтів. Проте без препаратів, котрі нам основними великими лабораторіями України. бливий порядок проведення таких процедур мала б постачати держава, на 100% забезпечити Щодо оперативного лікування, то пропонуємо оптимізму не вселяє. потреби хворих неможливо. практично увесь спектр послуг, окрім певних Збирати заявки на препарати на минулий рік Звісно, пацієнти змушені купувати ліки за вузькоспеціалізованих втручань, наприклад, нерозпочали лише в липні 2015-го — так це питання, власний кошт, особливо ті, що хочуть отримати йрохірургічних. Проте така висококваліфікована видно, «цікавило» наше Міністерство. Протягом лікування на сучасному рівні, — препаратами, за- допомога надається в Обласному клінічному цендвох тижнів ми опрацювали й подали всю необхід- купити які ми собі дозволити не можемо. трі нейрохірургії та неврології. Тобто проблем зі звичайною діагностикою чи ну інформацію, але ліків так і не отримали. Проте нас рятує обласна програма, що фінан- ВЗ А якщо не за свої гроші, то як іще хворі оперативними втручаннями немає, чого не можна сується на 100%. У цьому році значна сума коштів можуть отримати ліки? Чи діють якісь фон- сказати про раннє діагностування онкологічних виділена саме на медикаменти, ми проводимо ди або лікарняні каси, які допомагають захворювань — скринінги. Звісно, на скриніностанні процедури і за рахунок цього частину па- у придбанні, скажімо, препаратів для гові програми потрібні кошти. Але їх можна зецієнтів забезпечимо ними повністю. хіміотерапії? кономити на лікуванні, бо якщо пацієнта з раком Андрій РУСИН, головний лікар першої стадії ми здатні вилікувати, скажімо, за — Звісно, є різні фонди, є обласна програма Закарпатського обласного клінічного онкологічного диспансеру, доктор ВЗ Тобто на сьогодні Закарпатський «Турбота», але це — точкові механізми, що мо- одну тисячу гривень, то на лікування (часто — медичних наук, професор обласний клінічний онкологічний диспан- жуть допомогти в конкретному випадку, однак паліативне, спрямоване в основному тільки на сер фінансується тільки за кошти облас- не вирішують проблеми докорінно. На мою дум- продовження життя та полегшення страждань ВЗ Протягом минулого року, а також цьо- ного бюджету? Наскільки їх вистачає? ку, варто віддати цільові субвенції в регіони. У пацієнта) хвороби в четвертій стадії доведеться горіч в область не надходили препарати, — Почну з того, що я свого часу намагався про- медицині сьогодні є цілком прозорий механізм витрачати десятки, сотні тисяч гривень фактично передбачені Загальнодержавною програ- рахувати необхідне для області фінансування — державне регулювання цін на препарати, без значного позитивного результату. Про зберемою боротьби з онкологічними захворю- на основі канцер-реєстру, стандартних прото- які можуть закуповуватися за державні кошти. ження здоров’я та життів наших громадян тут годі ваннями на період до 2016 року. У чому колів лікування, приблизної кількості пацієнтів, Варто прийняти перелік таких ліків, дозволити й говорити. Але, як не прикро визнавати, скринінг, які потребують того чи іншого виду терапії. Для закуповувати їх безпосередньо державним зак- фактично, в Україні відсутній — задекларовані причина, на вашу думку?

— На сьогодні жодного препарату за цією прог­ нормального забезпечення диспансеру необхідно ладам охорони здоров’я, провести перемовини з програми раннього скринінгу шийки матки та рамою не отримало не тільки Закарпаття, а й було близько 70 млн грн. На сьогодні з бюджету виробниками, спланувати систему закупівель, і мамологічні дослідження, на жаль, де-факто не інші регіони. На останній нараді в Міністерстві області ми отримуємо 7 млн грн (разом із держав- проблему буде подолано. Крім того, вирішити це працюють. охорони здоров’я нам обіцяли, що поставки, ним фінансуванням це становило б трохи більше завдання допоміг би перехід до страхової медиВіктор ЛАЗОРИК, можливо, відбудуться через 2-3 місяці. За- 10 млн грн). Крім того, у нас є близько 10 залучених цини. Проте, на жаль, далі розмов про це справа спеціально для «ВЗ», м. Ужгород купівля онкологічних препаратів для України програм, завдяки яким отримуємо безкоштовні не просувається.

Б У КО В И Н А

МАЛОІНВАЗИВНІ ЕНДОСКОПІЧНІ МЕТОДИ — У ЛІКАРНІ ШВИДКОЇ ДОПОМОГИ У Чернівецькому обласному центрі ендоскопічної хірургії, що діє на базі ОКУ «Лікарня швидкої медичної допомоги — Університетська лікарня», почали впроваджувати сучасні методи лікування з використанням малоінвазивних ендоскопічних втручань.

Ігор ШКВАРКОВСЬКИЙ, професор кафедри хірургії та урології Буковинського державного медичного університету, доктор медичних наук

Б

агато років поспіль пацієнтів з механічною жовтяницею, обумовленою холедохолітіазом, новоутвореннями позапечінкових

жовчних шляхів і підшлункової залози оперували стандартно: робили розріз, розкривали жовчну протоку, видаляли з неї конкремент та встановлювали дренаж. Таке оперативне втручання тривало не менше двох годин, після чого пацієнт перебував 3-4 доби в реанімації, ще два тижні — у хірургічному відділенні під постійним медичним наглядом. Окрім того, могли виникнути ускладнення, наприклад, неспроможність швів, перитоніт тощо. Вивчивши досвід малоінвазивної ендоскопічної корекції в інших регіонах України, ми вирішили запровадити цей сучасний метод і в Чернівцях на базі ОКУ «Лікарня швидкої медичної допомоги — Університетська лікарня». Буковинський державний університет виділив 5 млн грн на придбання відеодуоденоскопічної системи Olympus Evis Exera ІІ, за допомогою якої можна виконувати недоступні раніше операції на жовчних шляхах,

здійснювати лікувально-діагностичні процедури на дванадцятипалій кишці тощо. Саме ендоскопічне втручання триває в середньому 50 хвилин. Виконується у переважній більшості випадків під внутрішньовенною седацією або поверхневим наркозом. Перевага таких операцій — у малій інвазивності, низькій частоті ускладнень, короткому періоді госпіталізації та реабілітації. Метод ендоскопічної ретроградної холангіопанкреатографії застосовуємо з діагностичною й лікувальною метою при захворюваннях жовчного міхура та жовчних проток, а також підшлункової залози і печінки. Нове обладнання дає змогу змінювати спектр освітлення, що подається на камеру. Саме завдяки такій «грі світла» вдається виявляти пухлини на ранніх стадіях їх виникнення й одразу виконувати підслизову резекцію. Узагалі ж новоутворення ми діагностуємо надто пізно: коли пухлина вже дала віддалені

метастази, проросла в прилеглий орган, виникли зміни в лімфатичних вузлах тощо. Наші люди звикли звертатися до лікарів, коли вже несила терпіти біль. За кордоном інакше: відповідно до страхового поліса люди зобов’язані двічі на рік проходити медогляд. І незалежно від того, болить щось чи ні, робити ендоскопію. Саме завдяки таким скринінговим програмам вдається діагностувати новоутворення на ранній стадії. Можливо, поступово й ми до цього прийдемо. З початку року виконано вже 30 оперативних втручань. Серед них — ендоскопічна ретроградна панкреатохолангіографія й ендоскопічна папілосфінктеротомія. Також верифіковано блок спільної печінкової протоки на рівні її біфуркації (холангіокарцинома), що стало причиною жовтяниці в пацієнта. Серед хворих була жінка, госпіталізована з діагнозом «пухлина головки підшлункової залози», підтвердженим і ультразвуковим дослідженням, і комп’ютерною томографією. До нашого центру пацієнтку направили для симптоматичного лікування жовтяниці шляхом встановлення стента. А виявилося, що причина компресії спільної жовчної протоки полягала в наявності парапапілярного дивертикулу великих розмірів, заповненого кишковим вмістом, а пухлини не було. Ми виконали папілосфінктеротомію, забезпечили відтік жовчі й жінка виписалася практично здоровою. Ольга РУСНАК, спеціально для «ВЗ», м. Чернівці

15

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД

МОНІКА ЛОПЕС: ЗА КОЖНУ ЗРОБЛЕНУ МАНІПУЛЯЦІЮ МЕДСЕСТРА ВІДПОВІДАЄ ГОЛОВОЮ Енфермера, або медична сестра (іспанською), — дуже шанований фахівець у будьякому медичному закладі країни. На її тендітних жіночих плечах лежить більшість обов’язків, які, приміром, в Україні ділять між собою лікар і середній медичний персонал. А рівень підготовки та освіти іспанських енфермер робить їх бажаними працівниками в будь-якій країні Європи!

Моніка ЛОПЕС, медична сестра Інституту нейрореабілітації Гутманн (м. Барселона, Іспанія)

ВЗ Розкажіть про нюанси освіти медичних сестер в Іспанії.

— Щоб претендувати на медсестринський факультет університету, випускник школи має отримати на загальному іспиті не менше 6,5 бала. Це досить високий результат! Навчання триває чотири роки. Протягом першого року ми вивчаємо прості речі, приміром, клієнтський

сервіс та загальну анатомію. Починаючи з другого року, майбутні сестри опановують технічні навички: ставлять катетери, роблять ін’єкції та інші медичні маніпуляції. На третьому курсі починається ротація: усі медичні сестри проходять по черзі спеціалізацію в різних відділеннях — від психіатрії до інтенсивної терапії. Конкретної медсестринської спеціалізації (як у лікарів) в університетах немає: по закінченні вишу енфермера має бути поліформатним спеціалістом. На четвертого курсі ми обираємо собі перше робоче місце. Найпрестижніше бути реанімаційною медичною сестрою, але одразу після вишу потрапити у відділення інтенсивної терапії в Іспанії майже нереально! Спеціалісту такого рівня окрім наявності вищої освіти потрібно пройти мінімум десять курсів з реаніматології. Є й інші субспеціальності, приміром, геріатрія, які вимагають ще одного року навчання.

Емпатія — необхідна складова догляду за важкохворими пацієнтами

16

ВЗ Що представляють собою такі курси?

— Це переважно тренінги тривалістю 7-9 днів, котрі можна обирати на власний розсуд. Їх проводять як при університетах, так і при клініках або госпіталях. Кожен курс складається з теоретичної та практичної частини, і що «серйозніша» спеціалізація, то триваліший тренінг. Є й дуже високоспеціалізовані курси, скажімо, з лікування виразки. Під час такого навчання кілька днів детально розглядаються різні нюанси цього захворювання. ВЗ Які є ще варіанти післядипломної освіти медичних сестер?

— Оскільки ми маємо вищу освіту, то так само, як і інші спеціалісти з аналогічним рівнем знань, можемо здобувати науковий ступінь та кваліфікацію «майстра». Як правило, на це потрібен рік. Приміром, кілька років тому я здобула ступінь майстра в нейрореабілітації. До речі, без відриву від виробництва.

ВЗ Чи існує в Каталонії державний роз­ поділ медичних сестер після закінчення навчання?

— Державного розподілу немає, оскільки немає й нагальної потреби в сестринському персоналі. Знайти собі місце не так уже й просто. Щороку в Іспанії готують близько 600 медичних сестер — це багато. Мені довелося розіслати своє резюме в кілька клінік, але працевлаштуватися у своїй країні так і не вдалося. За законом, коли медична сестра не змогла знайти собі робочого місця в Іспанії, вона може поїхати працювати в будь-яку іншу країну. Я так і зробила. Більше того, усі європейські країни беруть наших енфермер із задоволенням та без усіляких бюрократичних перешкод. Я вибрала Венецію, де пропрацювала три роки. Спочатку влаштувалася в італійське відділення нейрореабілітації, а згодом спробувала себе ще й в клінічній медицині та травматології. Повернувшись додому, вдруге розіслала резюме, і мене одразу запросили до Інституту нейрореабілітації Гутманн. ВЗ Обов’язки медичної сестри в Італії такі самі, як і в іспанської колеги?

— В Італії у медичних сестер їх значно менше! Наприклад, іспанська енфермера не тільки набирає кров для аналізу, а й виконує газометрію. В Італії це — функція лікаря, але оскільки всі знали, де я отримала освіту, мені одній дозволяли робити цю процедуру. І таких нюансів багато… Мій робочий день починається з приготування лікарських препаратів різної форми введення — усі ліки в госпіталі під контролем енфермери. Після маніпуляцій ті пацієнти, які можуть, відправляються на фізіотерапію, а важкохворі та люди у критичних (реанімаційних) станах залишаються під моїм наглядом. Із ними багато клопоту: респіратори, зонди, антибіотики, катетери тощо. Я також готую хворого до оперативного втручання. Спостерігати за перебігом післяопераційного періоду — також справа енфермери. Саме я вирішую, чим і коли обробляти рани прооперованим пацієнтам. Якщо на тілі людини утворилися пролежні, то це також клопіт ефермери — лікаря через такі дрібниці не турбують. Ще

Ведення медичної документації всього відділення — функція іспанської енфермери

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД

13 травня 2016 року

«

одна важлива складова моєї роботи — заповнення медичної документації в електронному форматі. Іноді здається, що енфермери постійно пишуть і пишуть… Усе, що відбувається із пацієнтом, має бути зафіксовано! Навіть коли він спить, я маю написати: «З 15.00 до 19.00 спостерігала за пацієнтом, що спав…» Окрім цього, медична сестра чітко фіксує дози та назви ліків, які отримують хворі, але змінювати призначення без відома лікаря не має жодного права. ВЗ У яких випадках енфермера повинна покликати лікаря?

— При зниженні артеріального тиску нижче 70/30 мм рт. ст. Також не маю права самостійно приймати рішення в разі сильної післяопераційної кровотечі та нетипового болю. ВЗ Лікарі цінують медичних сестер у ва­ шому закладі?

— Вони дуже поважають енфермер, оскільки ми — їх права рука. Звичайно, ми розуміємо, що лікарський склад на сходинку вище за нас, і в критичних випадках мусимо звертатися до них по допомогу. Але жодного разу я не відчувала зверхнього ставлення. Більше того, професія медсестри дуже шанована в суспільстві, і це саме по собі формує гарний клімат у колективі. ВЗ Хто з медичного персоналу перебуває під керівництвом медичної сестри?

— По-перше, це асистенти — наші головні помічники: санітари та персонал, який з певних причин закінчив лише один курс вишу. Поки я зранку готую ліки, вони займаються гігієною пацієнтів та їх транспортуванням по території госпіталю. Асистенти присутні під час реабілітаційних

ЕНФЕРМЕРИ ОТРИМУЮТЬ ДОСИТЬ ХОРОШУ ЗАРПЛАТУ — ВИЩУ ЗА СЕРЕДНЮ. АЛЕ ДО ЛІКАРСЬКИХ ЗАРОБІТКІВ НАМ ДУЖЕ ДАЛЕКО! З ЦЬОГО ПРИВОДУ ВЕДУТЬСЯ АКТИВНІ ДЕБАТИ: МЕДИЧНІ СЕСТРИ ВЖЕ ВКОТРЕ ВИМАГАЮТЬ ПІДВИЩЕННЯ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ, ОСКІЛЬКИ РІВЕНЬ НАШОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ПАЦІЄНТА ДУЖЕ ВИСОКИЙ

«

занять і мають, своєю чергою, навчати родину хворого всім навич­ кам щоденного практичного догляду. Наприклад, в Інституті Гутманн є спеціальні учбові приміщення, що імітують кухню, туалет або ж авто. Фізіотерапевт, звичайно, кілька разів покаже, як правильно все робити, але за формування звички відповідають асистенти, адже саме вони терпляче й багаторазово пересаджують хворого з візка, скажімо, на унітаз. ВЗ Скільки триває ваша робоча зміна?

— Я працюю з 14.15 до 21.15, тобто сім годин. І, скажу вам, втомлююсь за цей час шалено! ВЗ Чи вдається вам під час роботи отриму­ вати додаткові знання?

— Так, інститут мусить регулярно проводити курси підвищення кваліфікації для персоналу різного рівня, зокрема і для медичних сестер. Це обов’язково для всіх. Окрім цього, усі бажаючі можуть брати участь в навчальних заходах, організованих іншими госпіталями. Але для мене наразі це не актуально — після роботи я належу своїй родині. Ступінь

майстра я вже маю, а про подальший кар’єрний ріст буду думати, коли підростуть двоє моїх дітлахів. ВЗ Професія лікаря в Іспанії досить прес­ тижна та високооплачувана. Чи задоволе­ ні медичні сестри рівнем своєї заробітної плати?

— Енфермери отримують досить хорошу зарплату — вищу за середню. А ле до лікарських заробітків нам дуже далеко! З цього приводу ведуться активні дебати: медичні сестри вже вкотре вимагають підвищення заробітної плати, оскільки рівень нашої відповідальності за пацієнта дуже високий. Саме енфермери відповідають за його життя 24 години на добу. Саме нам доводиться іноді приймати ризиковані рішення. Тому, на нашу думку, розрив між оплатою праці лікаря й енфермери має бути значно меншим. ВЗ Хто курує діяльність медичних сестер по всій країні?

— Колегія медсестер, яка має різноманітні повноваження. Наприклад, зараз вона «воює» в парламенті за право медсестер виписувати ліки.

Думки з цього приводу розділилися: одні підтримують ідею, інші — ні. ВЗ Чи несе енфермера юридичну відпо- відальність?

— Звичайно! За кожну дозу ліків я відповідаю головою! Кожного разу, коли даю пацієнтові той чи інший препарат, мушу писати «розписку», що це зробила Моніка Лопес. Якщо я припущуся помилки, мої права буде захищати Колегія медичних сестер. Щодо ступеня покарання: він залежить від шкоди, завданої людині, — відсторонення від лікувального процесу або ув’язнення. ВЗ Що найбільше вам подобається у вашій професії?

— Знаєте, що мені не подобається? Працювати у відділенні інтенсивної терапії, бо там пацієнти стрімко змінюються. Тільки-но я познайомилася з людиною, як її вже переводять до іншого відділення. А от в Інституті нейрореабілітації Гутманн пацієнти здебільшого перебувають місяцями та роками — тут ми всі як одна велика родина. І найбільше мені подобається спостерігати за динамікою одужання. До нас привозять пацієнтів у безпомічному стані, а виписують людей, які можуть і спілкуватися, і вести нормальний спосіб життя. Якщо пацієнт-іноземець перебуває в нас тривалий час, доводиться вчити його мову. Ось, наприклад, зараз ношу в кишені сестринської форми словничок з найуживанішими російськими словами. Я вже давно їх знаю напам’ять, але пацієнтам та їх близьким завжди приємно, коли вони бачать слова рідною мовою. Розмовляла Тетяна ПРИХОДЬКО, «ВЗ»

УВАГА! КОНКУРС: «НАДІЙНИЙ ПАРТНЕР ЛІКАРЯ» АНКЕТА УЧАСНИКА ПІБ

Місце роботи та посада:

Я

кось Асоціація медичних сестер США проводила опитування пацієнтів на тему: «Від кого залежить успіх лікування?» Пропонувалося обрати одну із трьох запропонованих осіб: лікаря, медсестри, провізора. Так от: 64% обрали… медсестру, а 28% — тандем цих фахівців. Отже, роль медичної сестри, що проводить біля хворого найбільше часу і, до того ж, несе відповідальність за його здоров’я та життя вночі, неможливо переоцінити. Але, на

жаль, чути заслужені слова подяки надійному партнеру лікаря доводиться нечасто. Тому редакція газети «Ваше здоров’я» та туристична компанія «Селена-тур» вирішили виправити цю несправедливість і пропонують усім медичним сестрам взяти участь у конкурсі «Надійний партнер лікаря»! Надсилайте на адресу редакції своє фото на робочому місці та кілька речень про те, за що ви любите свою роботу, й отримуйте шанс провести День медика в цікавій подо-

рожі Україною. На вас чекають старовинне містечко Кам’янець-Подільський, Хотинська фортеця та стародавня столиця Поділля, де й досі відбуваються дива, — Бакота. Ім’я переможця буде оголошено в № 2526 від 10 червня 2016 року. Чекаємо ваших листів до 6 червня 2016 року на поштову адресу: 04211, м.Київ, а/с 138, або на e-mail: vz@vz.kiev.ua. Не забудьте заповнити та вкласти анкету.

Стаж роботи: Контактний тел.: Поштова адреса:

ООО «ТК «Селена-тур», 04050, г. Киев, ул.Мельникова, 12, оф. 63, тел./факс: +38 (044) 581-56-28, 227-33-88, +38 (099) 222-77-04

WWW.SELENA-TOUR.COM.UA

17

РЕПОРТАЖ ІЗ ГАРЯЧОЇ ТОЧКИ

ЗБИВАТИ ТЕМПЕРАТУРУ АСПІРИНОМ НА ФРОНТІ НЕ МОЖНА Цивільні лікарі, які першими відправилися в зону АТО, досить швидко навчилися тримати зброю, надавати медичну допомогу під кулями й оперувати у бліндажах. Проте всі ці зусил­ ля були б марними без нормального медичного забезпечення. Тож допомагати колегам на фронті взялися лікарі-волонтери, адже хто, як не медик, знає точно, які саме препарати знадобляться на передовій.

Ольга КОБЕВКО, лікар-інфекціоніст Чернівецької обласної клінічної лікарні, волонтер

В

олонтерством я почала займатися під час Майдану. Тоді була координатором медичної служби, надавала допомогу пораненим. Коли ж почалася війна на Донбасі, не могла залишитися осторонь. Тим більше, знала, що перші лікарі поїхали в зону АТО фактично «голі-босі»: ані засобів захисту, ані ліків, ані інструментів не мали. На передовій опинилися цивільні медики, які лише в теорії вміли надавати допомогу при пораненні вибуховою хвилею, кулею чи осколками. А діяти потрібно було швидко і фахово. Вчорашні мамологи й неврологи, педіатри та анестезіологи у польових умовах перекваліфіковувалися на спеціалістів широкого профілю. У 2014 році держава не забезпечувала ані індивідуальними аптечками, ані протишоковими та кровоспинними препаратами, ані антибіотиками. Лікарі мали лише медичні укладки 60-х років ХХ ст. Звісно, пожовклі від часу бинти в стерильних паперових упаковках підходили для накладання пов’язок, проте для порятунку життів цього було недостатньо. Тому саме волонтери взяли на себе медичне забезпечення. Ми формували індивідуальні аптечки, привозили необхідні медикаменти і на передову, і на другу лінію фронту. Як лікар розуміла: забезпечувати хлопців усім необхідним для надання медичної допомоги повинні спеціалісти. Бо, наприклад, певний час люди масово відправляли в зону АТО аспірин у якості жарознижувального засобу.

18

На транспортному полігоні разом з бійцями 30-ї бригади (жовтень 2014 р.)

З бійцями «Айдару» доставили допомогу в госпіталь, що в Старобільську Луганської області (грудень 2014 р.)

Проте він є розріджувачем крові. Тож у випадку поранення в бійця, який тривалий час вживав ацетилсаліцилову кислоту, зростає ризик кровотечі. Тому збивати температуру аспірином на фронті не можна.

На передову везли кровоспинні, знеболювальні та… порізані камери від коліс замість джгутів Уперше в зону АТО я поїхала в липні 2014 року. Добиралися мікроавтобусом, ущент забитим медикаментами.

Тоді ж везли кілька бронежилетів і касок для лікарів. Хоча хлопці ніколи нічого не просили для себе. Вони могли не мати змінної форми, берців, засобів захисту, але завжди замовляли те, чим можна буде надавати медичну допомогу пораненим. Медикаменти збирали всі: від школярів і пенсіонерів до фармацевтичних магнатів. Важливо було розрізняти потребу в ліках на передовій та в тилових позиціях. Зрозуміло, що на першій

лінії нереально крапати краплі в ніс чи робити інгаляції. Тут передусім пот­рібні знеболювальні, кровоспинні препарати та перев’язувальний матеріал. Життя пораненого бійця на 50% залежить від усунення больового шоку і на 50% — від оперативного спинення кровотечі. Коли почалася війна, у зону бойових дій масово завозили Celox — кровоспинний засіб. Усі були переконані, що це — панацея. Міф зруйнували лікарі передової та військових госпіталів. Кровотечу цей препарат, звісно, спиняє, проте спричиняє виражений некроз тканин. Тож поранені, яких привозили до госпіталю після нанесення на рану Celox, потребували не звичайної первинної обробки рани, а складних операцій, бо надто масштабним було ураження тканин. Часто це призводило до каліцтва. До того ж, оскільки пакетик із Celox хлопці часто відкривали зубами, хінін — компонент, який входить до складу препарату, — потрапляв на слизову оболонку рота, спричиняючи некроз губ та язика. Повернувшись до Чернівців, почали шукати альтернативний кровоспинний засіб. І згадали про альгінат натрію, яким колись користувалися для спинення кровотеч у проктології. Потрапляючи в рану, альгінат натрію перетворює кров на желе, тим самим утворюючи тромб. До того ж, не ушкоджує слизову оболонку. Придбали кілька кілограмів цього порошку через інтернет (в аптеках його не продають). А науковці хімічного факультету Чернівецького національного університету погодилися простерилізувати його та розфасувати в невеличкі пакетики. Так і завезли на передову. Розумію, що це аматорський метод, але він діє і не шкодить. Зі знеболювальними на передовій спочатку проблем не було. Закуповували шприци-тюбики із буторфанолу тартратом, ліцензію на випуск яких мав єдиний в Україні завод у Горлівці. Коли ж місто взяли сепаратисти, ми залишилися без цього препарату. Замінили його на налбуфіну гідрохлорид, що теж випускається у шприці, до якого треба лише приєднати голку. Практикували також укладання індивідуальної аптечки військового за канадською методикою: два знеболювальних і один антибіотик — усе в таблетках. Однак це виявилося неефективним, бо пігулки починають діяти через годину-півтори, а поранений не може так довго чекати. До індивідуальної аптечки кожного бійц я обов’язково входив перев’язувальний матеріал та джгут Есмарха. У період боїв за Донецький аеропорт сталося те, чого пояснити немож ливо: 80-та бригада не отримала з держзакупівель жодно-

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

РЕПОРТАЖ ІЗ ГАРЯЧОЇ ТОЧКИ

13 травня 2016 року

го джгута. При тому, що його собівартість — менше 17 грн. Тоді мені подзвонили лікарі з передової та попросили зробити джгути з… камер від коліс «Жигулів». Ми роздобули ці камери на станціях вулканізації в Чернівцях, нарізали їх на смужки завширшки 2 сантиметри, вдома випрали і відправили на передову. Такі саморобні джгути виявилися довговічними і врятували не одне життя.

Від грибка стоп — аматорський розчин, від змій — часник На другій лінії фронту діють прифронтові госпіталі. Зазвичай це або перев’язувальні на колесах, або переобладнані під медпункти з операційними та реанімацією будівлі шкіл, садочків, звичайні покинуті хати. Сюди постачати треба було все: від вати до антибіотиків. Транспортувати поранених до стаціонарних клінік донедавна було важко, тому медики оперували в польових умовах, виходжували хлопців у саморобних реанімаціях, аби запобігти інфекції, вводили антибіотики. І нарівні із цим лікували «буденні» недуги: бронхіти, пневмонії, радикуліти тощо. Тому ми намагалися забезпечити прифронтові госпіталі лікарськими препаратами від усіх захворювань: краплями у вуха й ніс, таблетками від головного болю, панкреатиту, виразки шлунка, ін’єкційними та таблетованими антибіотиками тощо. Чимало військових, як на початку війни, так і зараз, потерпають від грибка стоп. Хворобу спричиняє постійне носіння взуття, відсутність засобів гігієни і можливості регулярно митися. Батько чернівецького волонтера Миколи Рихліцького винайшов рецепт протигрибкового засобу, до складу якого входять чотири речовини, серед них — йод і кислота. Ми почали самостійно виготовляти цей розчин, фасувати у флакони і відправляти на передову. Одному бійцю вистачає 5 мл засобу — після двох нанесень грибок повністю виліковується. Влітку у Донецьких степах наші військові потерпали від змій. А протизміїної сироватки не було. Її виготовляли в Росії, тож у 2014 році Україна відмовилася від держзакупівель цього препарату. Рятували хлопців підручними засобами: змащували берци рициновою олією та часником — це відлякувало плазунів.

Італійські ліки врятували «айдарівця» Волонтери-лікарі завжди без проб­ лем проїжджали через пропускні пункти. Після кількох перших поїздок нас уже знали в обличчя. Звісно,

Медрота 30-ї бригади, Сонячне Луганської області (травень 2014 р.)

Одна з найважчих поїздок у напрямку Дебальцевого із 128-ю бригадою, коли біля села Логвиново потрапили під обстріли (лютий 2015 р.)

ми завжди мали при собі всі необхідні документи: паспорти, посвідчення волонтерів, путівки з печатками громадської організації, від якої завозили допомогу. Дуже допомагали ліками наші заробітчани з Італії. Зокрема перед Новим роком передали велику коробку транексамової кислоти, яку зазвичай використовують у хірургії та гінекології при гострих кровотечах. Саме 30 грудня завозили її хлопцям на Донеччину. Випало багато снігу, дорогу добряче замело. Просто перед нами з дороги знесло джип «айдарівців». Автівка кілька разів перевернулася. На щастя, усі залишилися живими, але один із пасажирів сильно порізав руку. Я забрала його до нашого мікроавтобуса і, щоб спинити кровотечу, засипала рану транексамовою кислотою — кров миттєво згорнулася. При чому, препарат можна як сипати на рану, так і вводити внутрішньовенно та навіть вживати всередину. На передовій були задоволені цими ліками, тож ми вже неодноразово замовляли їх в «італійців».

Син запитав: «Невже дозволиш нашим бійцям помирати?..» За ці два роки в мене лише одного разу опустилися руки: коли по дорозі до Дебальцевого телефоном повідомили, що загинув чернівецький лікар-хірург Владислав Трепко. Мені довелося упізнавати його тіло в морзі й везти додому. Це була найстрашніша поїздка в моєму житті. Після похорону Влада ввечері я сказала своєму 10-літньому сину: «Більше ніколи не поїду в АТО… Тепер я завжди буду з тобою…». У той момент мене справді полишили сили. Здавалося, сяду в автівку на Схід, і мені знову повідомлять, що хтось загинув. Тоді до тями мене повернула моя дитина. Син дуже по-дорослому взяв мене за руку і сказав: «Ти спершу подумай про дітей, які чекають своїх батьків удома. А ті ліки, що ти можеш привезти в АТО, врятують чийогось тата. Невже сидітимеш вдома і доз­ волиш нашим бійцям помирати?..»

Нині в зоні АТО все-таки роблять акцент саме на військових медиків. Окрім того, лікарів перестали пускати на передову. У 2014-му одні медики працювали в польовому госпіталі, інші — під кулями забирали поранених і надавали їм допомогу. Власне, саме так, вивозячи пораненого з Дебальцевого, і загинув мій друг та колега Влад Трепко. Зараз же на передову виїжджають спеціально навчені санстрілки та санінс т ру к тори, а лікарі прий­ мають поранених у госпіта л ях. Зменшилася й потреба в медиках, бо значно краще стали укомплектовувати штаби. Військові лікарі пишуть заявки на медикаменти й отримують принаймні найнеобхідніший мінімум. Ми ж завозимо переважно знеболювальні та ліки від хронічних захворювань. Нікуди не зникають кишкові інфекції, загострюються хвороби нирок, підшлункової залози та шлунка. У холодну пору року хлопці страждають на бронхіти та пневмонії. Нещодавно, до речі, відвезли на другу лінію фронту інгалятор небулайзер. Два роки поїздок у зону АТО перевернули моє життя. Раніше я була жінкою-лікарем, яка щоранку поспішала на роботу, а ввечері — додому. Тепер я зрозуміла: пасивність, байдужість — це те, що вбиває нашу націю. І так жити далі не можна. Навчилася за кілька годин знаходити необхідні ліки, гроші на бензин і за добу доставляти все необхідне на передову, аби врятувати тих, хто не пускає ворога вглиб нашої країни, рятуючи нас усіх і наших дітей. Бачила, як мої колеги, котрі досі працювали винятково в стерильних операційних або взагалі не мали справи з хірургією, пришивали відірвані кінцівки, руками «запускали» серця, надавали допомогу в нелюдських умовах з однією метою — врятувати бійця і цим самим врятувати Україну. Якщо терапевт зміг на полі бою зашити рану, а невролог — врятувати бійцю відірвану ногу, значить, ми маємо все для того, аби змінити українську медицину на краще. Потрібно лише одне — бажання рухатися вперед, а не боротися за посади та гроші. Коли ми зламаємо цей ще радянський стереотип, який і нині нав’язується практично в усіх комунальних медичних закладах держави, тоді дійсно можна буде говорити про реальне реформування української медицини.

Лікарів на фронті почали берегти За два роки війни ми багато втратили, але багато чому й навчилися.

Ольга РУСНАК, спеціально для «ВЗ», м. Чернівці

УВАГА! ТРИВАЄ АКЦІЯ: «ГАЗЕТА ДЛЯ ГЕРОЯ»! Редакція газети «Ваше здоров’я» висловлює повагу медикам, що брали участь в АТО, і на знак пошани дарує всім героям безкоштовну передплату на наше видання на 2016 рік! Ольга КОБЕВКО, лікар-інфекціоніст Чернівецької обласної клінічної лікарні, волонтер, також отримує від редакції такий подарунок. Вітаємо!

УМОВИ АКЦІЇ Надішліть на адресу редакції: копію Посвідчення учасника бойових дій; ПІБ, місце роботи й посаду, контактний номер телефону та адресу проживання. Чекаємо ваших листів на поштову адресу: 04211, м.Київ, а/с 138, або на e-mail: vz@vz.kiev.ua.

19

ДИТЯЧА ХІРУРГІЯ

МАЛОІНВАЗИВНІ ТЕХНОЛОГІЇ —

шого віку, розширенні спектра вад розвитку, які можна коригувати малоінвазивними методами.

ВІЗИТІВКА ДИТЯЧОЇ ХІРУРГІЇ

Лапароскопічні втручання визнано найгуманнішими та надзвичайно ефективними в лікуванні різноманітних патологій у дітей. Чи доступні такі інновації українським пацієнтам?

Василь ПРИТУЛА, головний позаштатний спеціаліст МОЗ України зі спеціальності «Дитяча хірургія», професор кафедри дитячої хірургії НМУ ім. О. О. Богомольця, доктор медичних наук

ВЗ Який досвід малоінвазивних втручань на сьогодні мають українські фахівці?

— Уже понад 20 років в Україні застосовують лапаро- та торакоскопічну хірургію. І з кожним роком спектр патологій, для лікування яких використовують ці методи, розширюється. Провідні фахівці світу в цій галузі стверджують, що такими методами можна виконати будь-яку операцію — усе залежить від їх доцільності в конкретному випадку, а також від уміння хірургів та наявності в них сучасного обладнання. Мініінвазивні методи у вмілих руках дуже ефективні, а те, що вони малотравматичні, робить їх незамінними в дитячій хірургії: організм маленьких пацієнтів швидше відновлюється в післяопераційний період і зазнає менших навантажень. Крім того, спрацьовує й чисто психологічний аспект. Спектр застосування лапаро- і торакоскопії в дітей значно ширший, аніж у дорослих пацієнтів. Передусім це обумовлено потребою коригувати вроджені вади розвитку, починаючи з грудного віку. ВЗ Чи зростає частота виявлення вроджених вад у дітей в Україні?

— Так, статистика підтверджує таку тенденцію. Можливо, це пов’язано і з поліпшенням діагностики такої патології впродовж останніх років. Як приклад, до мене на прийом пот­ рапив 17-річний пацієнт, у якого тільки нещодавно виявили вродже-

20

ну ваду товстої кишки! Звичайно, вчасна діагностика таких хвороб (на сьогодні вона є доступною та нескладною) залежить і від знань лікарів первинної та вторинної ланок (ми працюємо з ними, щоб вони вміли розпізнати хворобу і не втішали батьків, мовляв, дитина переросте, а розуміли, що з часом це може приз­в ести до тяжких ускладнень), і від настороженості батьків, котрі також часом бояться «нашкодити» немовляті рентгенологічним дослід­ женням чи вважають, що більш доросла дитина легше переносить операцію, або й взагалі не пов’язують незрозумілі симптоми з вродженою патологією. Утім, світова статистика також свідчить про зростання частоти вроджених вад розвитку — уся сучасна дитяча хірургія світу нині зосереджена передусім на їх корекції. Що раніше ми її почнемо, то краще, адже в маленьких пацієнтів легше перебігає відновний період, швидшою є реабілітація та кращими функціональні результати. До того ж, раннє втручання забезпечує якість життя в майбутньому. Адже з часом зміни відбуваються не лише в органі з вродженою вадою, а й в інших органах і системах організму, тож якщо її не усунути в ранній період, потім нерідко доводиться виконувати кілька етапів оперативних втручань.

«

ВЗ З якими патологіями найчастіше стикаються дитячі хірурги?

— Передусім це вроджені ва ди розвит­к у різних органів і систем. Зокрема ми виконуємо корекції діафрагмальних і пахвинних гриж — їх можна здійснювати малотравматичним методом, що є досить ефективним. Польський професор Даріуш Патковський розробив власну методику РIRS щодо операцій при пахвинних грижах, і ми щороку запрошуємо його в Україну під час тренінгів для наших фахівців. Ми вже маємо достатній досвід застосування цієї методики та хочемо поширити його на рівень областей. Малоінвазивні операції ефективні також при лікуванні варикоцеле. Якщо говорити про складнішу патологію, то це лапароскопічна корекція вроджених і набутих кіст печінки, жовчних шляхів. Трапляються випадки паразитарних кіст, при яких також показане застосування лапароскопічного методу. Маємо досвід колоректальної хірургії, лікування вроджених вад розвитку товстої кишки, печінки, жовчних шляхів. Медицина нині не стоїть на місці, тож, освоївши певний метод, не можна заспокоюватися — завтра може з’явитися ще ефективніший. Тому ми зацікавлені у впровадженні торако- та лапароскопічної хірургії новонароджених і дітей стар-

У ВСЬОМУ СВІТІ ДИТЯЧА ХІРУРГІЯ НЕ Є ВУЗЬКОСПЕЦІАЛІЗОВАНОЮ. ДИТЯЧИЙ ХІРУРГ — ЛІКАР ДИТЯЧОЇ ПРАКТИКИ. ЙОГО ПРОФЕСІЙНА ПІДГОТОВКА МАЄ БУТИ ТАКОЮ, АБИ ВІН МІГ РОЗІБРАТИСЯ В ПАТОЛОГІЇ РІЗНОГО ПРОФІЛЮ ТА ВМІВ ЇЇ ДИФЕРЕНЦІЮВАТИ. АЛЕ ДИТЯЧА ХІРУРГІЯ — ЄДИНА, ДЕ ЗБЕРЕЖЕНО ШИРОКОПРОФІЛЬНІСТЬ СПЕЦІАЛІСТІВ (АДЖЕ ЧАСТО ЙДЕТЬСЯ ПРО КОМБІНОВАНІ ВАДИ РОЗВИТКУ ЧИ СУПУТНЮ ПАТОЛОГІЮ)

«

ВЗ Який відсоток втручань з приводу згаданих патологій проводиться в Україні лапароскопічним методом?

— На жаль, здебільшого їх лікують рутинними методами. І не лише тому, що хірурги розділилися на консерваторів (це також має місце: якщо людина не хоче навчатися новому, її важко до цього змусити, на жаль) і прихильників сучасних методів лікування. Найбільша ж проблема — у «недосяжності» освоєння нових методів, недостатності можливостей для отримання не лише теоретичних знань, а й практичних навичок та необхідного обладнання для їх застосовування. Цим можуть похвалитися далеко не всі обласні центри країни. Натомість у НДСЛ «Охматдит» щороку проводять сотні таких оперативних втручань, їх виконують хірурги, котрі освоїли сучасні малоінвазивні методики. П’ять років тому заклад закупив необхідне для цього обладнання. Функціонує хірургічна служба усіх напрямків: торакальна, абдомінальна, невідкладна, гнійна хірургія, урологія. Хірургічні палати заповнені пацієнтами зі складною патологією, у тому числі й задавненою, часто дітей до нас привозять на повторні операції — доводиться виправляти чиїсь помилки (іноді вже після 2-3 втручань, що є значним навантаженням на дитячий організм). Усе це виснажливо для хворих дітей, їх батьків, для наших фахівців та й, зрештою, для бюджету держави. Скажу більше: черга на планові оперативні втручання в НДСЛ «Охмат­­дит» — на місяць-два вперед, а до деяких фахівців — і на півроку. Це колосальна проблема. Люди їдуть з усієї України туди, де їх дітей зможуть якісно пролікувати. ВЗ Тоді який вихід?

— Робити те, що в наших силах. Передусім, навчати малоінвазивної хірургії якомога більше колег, у тому числі й регіонального рівня. З цією метою МОЗ України, НМУ ім. О. О. Богомольця, Всеукраїнська асоціація дитячих хірургів 4 роки поспіль проводять конференції з малоінвазивної хірургії на базі клініки «Оберіг». Адже тут функціонує центр дитячої хірургії, технічно модернізований для лапароскопічних операцій (у тому числі й хірургії новонароджених), створено чудові умови, працюють висококваліфіковані фахівці, які досягли знач-них успіхів у лікуванні маленьких пацієнтів. Ми постійно запрошуємо відомих іноземних спеціалістів, які можуть і хочуть поділитися своїми напрацюваннями з діагностики та лікування мініінвазивними методами. Провідні фахівці України також обмінюються набутим досвідом і поширюють його серед колег, що приїздять з обласних центрів країни. Наприклад, на цьогорічній конференції обговорювалися диференційовані підходи у виборі лі-

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ДИТЯЧА ХІРУРГІЯ

13 травня 2016 року кування хірургічної патології в новонароджених, малоінвазивні методи в дитячій гематології та герніології, реконструктивна урологія. Серед зарубіжних гостей були метри лапароскопічної хірургії — Мануель Лопез (Франція), Даріуш Патковський та Пьотр Чаудерна (Польща), Олександр Махлін (Білорусь). Вони не лише розповіли про свої методики, а й провели відповідні оперативні втручання маленьким пацієнтам (з приводу діафрагмальної та пахвинної гриж, нефректомію при вторинній зморщеній нирці, видалення кісти яєчника, дві операції з приводу варикоцеле) у режимі реального часу — за цим спостерігали всі присутні на конференції. Окремий круглий стіл було присвячено лікуванню діафрагмальних гриж у дітей, а також проблемі їх рецидиву, що на сьогодні дуже актуально. Голова Всеукраїнської асоціації дитячих хірургів професор Данило Кривченя, який має найбільший досвід проведення таких операцій у дітей різного віку в Україні, виступив головним експертом з цього питання. Адже грижа — це хвороба, що може приз­водити до патологічних змін у серці, легенях, травному тракті, тому корекцію потрібно здійснювати так, аби не виникало ані рецидивів, ані вторинних ускладнень. Наприклад, непрофесійне видалення грижі може зумовити запалення грудної клітки, а якщо занадто стягнути діафрагму, у дитини виникне деформація грудної клітки. Зрозуміло: упродовж однієї конференції не можна охопити всі аспекти, але ми маємо нагадати лікарям, що зволікати з операцією — недопустимо, як і ризикувати здоров’ям дитини, вдаючись до надмірної радикальності під час хірургічного втручання. ВЗ Чи можна поставити навчання фахівців на потік, адже конференції відбуваються лише раз на рік?

— Це вже робиться! Відкрито відповідні курси при НМУ ім. О. О. Богомольця, НМАПО ім. П. Л. Шупика, деякі наші фахівці стажуються за кордоном — у Польщі, Франції, Бельгії, Німеччині, Білорусі. Навчання має бути поетапним: теоретичний курс, робота на муляжах, спеціальних тренажерах, а вже потім — перші операції під спостереженням досвідченого фахівця. Пригадую, як свого часу навчався лапароскопії. Тоді в Україні не було наставників, довелося за власні кошти їхати за кордон. Ми з колегами об’їздили майже всю Європу, а також побували в Америці та Індії. І скрізь знаходили мудрих вчителів. Особливо гостинно приймали в Польщі. Пам’ятаю, як Даріуш Патковський, один з провідних експертів світу в галузі лапаро- й торакоскопічної хірургії, який сам навчався в США, Японії, Німеччині, сказав нам, що тепер його обов’язок — передати знання сусідам, аби сучасні методи прийшли на допомогу українським пацієнтам. Наша особлива надія — молодь. По-перше, ми бачимо, що студентів, інтернів, молодих спеціалістів цікавлять сучасні методи (вони постійно відвідують наші конференції). Подруге, їх легше навчити новому, адже зазвичай це складні техніки, що потребують особливої вправності та навіть іншого лікарського світогляду. Інша справа: чи є кому навчати їх прогресивним методам ще на студентській лаві, щоб не позбавити амбіцій стати сучасним лікарем? Студенти навчатимуться добре, коли викладач зацікавить їх, у тому числі й власним досвідом лікування пацієнтів, — лише так можна «запалити вогник» ентузіазму в молодих спеціалістів. Тому від якості університетських педагогічних кадрів багато в чому залежить майбутнє нашої медицини. І від держави, що забезпечує чи не забезпечує належних умов

роботи лікаря. На жаль, сьогодні навіть умови розподілу лікарів не дають їм змоги обрати бажану спеціальність. ВЗ Але ж у глибинці талановиті фахівці однак не приживуться — їм немає на чому працювати.

— Обладнання в обласних центрах поступово з’являється. Тому добре навчені фахівці там вкрай потрібні. Щодо вторинного рівня, то я проти того, аби дітей з тяжкою патологією оперували в районних лікарнях. Адже там не всюди є дитячі хірурги. А коли й є, то для виконання складних операцій їм потрібен значний досвід проведення таких втручань, чого неможливо досягнути на рівні району. Тобто складна ендоскопічна хірургія має закріпитися максимум на третинному рівні. У рамках уже згаданої конференції відбулася нарада обласних позаштатних спеціалістів з дитячої хірургії, під час якої ми обговорили найнагальніші питання, котрі потрібно вирішити в першу чергу. Вони стосуються вчасної діагностики патології в дітей, подолання проблеми неправильних підходів у виборі методів хірургії, неадекватного лікування, уникнення післяопераційної летальності (там, де це сьогодні можливо). ВЗ Тобто ситуація з наданням хірургічної допомоги дітям в Україні не додає оптимізму?

— Як і стан усієї галузі. З одного боку, є клініки, де застосовують сучасні методи лікування, фахівці яких проходять стажування за кордоном, а з іншого — існує «паралельний світ», звідки привозять пацієнтів із задавненою патологією, несвоєчасно встановленим діагнозом, де лікарі не завжди хочуть освоювати нові методики або ж просто не мають такої можливості. Зарплати дитячого хірурга на периферії вистачить хіба

що на те, аби прочитати про нові технології в інтернеті, спонсорувати його стажування в кращих клініках там ніхто не поспішає. А матеріальна база лікарень зазвичай не дає змоги реалізувати набуті знання. Дуже сподіваюся, що хоча б анонсоване скорочення ліжок на місцях не торкнеться дитячих стаціонарів хірургічного профілю. Там немає чого скорочувати — ніхто не повірить у те, що в областях не вистачає хворих дітей. Краще б зосереди­лися на підвищенні якості надання допомоги, забезпеченні лікарень кваліфікованими фахівцями, сучасними діагностичними можливостями та контролювали, щоб відділення працювали повноцінно, дотримувалися вимог клінічних протоколів тощо. Не можна покладати лікування дітей винятково на сімейних лікарів. Сучасна медицина, особливо хірургія, — це, передусім, сучасні технології (на кожному рівні — свої). І ще одне маємо врахувати в процесі реформ. У всьому світі дитяча хірургія не є вузькоспеціалізованою. Дитячий хірург — лікар дитячої практики. Його професійна підготовка має бути такою, щоб він міг розібратися в патології різного профілю та вмів її диференціювати. Він може виконувати складні операції в галузі урології або ж у торакальній, абдомінальній хірургії (для цього потрібно мати особливу підготовку). Але дитяча хірургія — єдина, де збережено широкопрофільність спеціалістів (адже часто йдеться про комбіновані вади розвитку чи супутню патологію). Тож повинна бути забезпечена можливість співпраці абдомінального, торакального й урологічного хірургів в одному відділенні. Це світовий досвід, і ми маємо його наслідувати. Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»

ТОЧКИ ЗОРУ Даріуш ПАТКОВСЬКИЙ, керівник клініки дитячої хірургії та урології Вроцлавського медичного університету, президент Асоціації дитячих хірургів Польщі, доктор медичних наук, професор

Мануель ЛОПЕЗ, дитячий хірург, професор університетської клініки Сент-Етьєн (Франція)

В

ідомо, що лапароскопічна хірургія почала розвиватися саме у Франції. На сьогодні малоінвазивними методами виконується досить велика кількість операцій. Принаймні, у моїй особистій практиці таких — 70-80%. Я взяв участь у конференції в Україні з метою проведення трансперитонеальної екстравезикальної реімплантації сечоводу, яку нині також виконують ендоскопічним методом. Вважаю, що українські колеги мають навички для проведення таких втручань. До того ж, у їх розпорядженні є відповідне обладнання (принаймні, у клініці «Оберіг», де відбувся захід). Утім, міжнародний обмін досвідом нині є дуже важливим, адже провідні хірурги світу мають і свої напрацювання, і свої «таємниці», якими готові поділитися. Щоразу ми навчаємося чомусь новому один в одного, а це сприяє поліпшенню результатів лікування пацієнтів.

нання, однак прагнуть виконувати складні оперативні втручання. Я охоче поділився з ними власним досвідом, представивши дві доповіді та провівши оперативне втручання з приводу діафрагмальної грижі в дитини. Сподіваюся, що це стане в пригоді українським колегам. Валентин ПАРІЙ, завідувач кафедри менеджменту охорони здоров’я НМУ ім. О. О. Богомольця, медичний директор клініки «Оберіг», Заслужений лікар України, доктор медичних наук, професор

У

продовж багатьох років я підтримую контакти з дитячими хірургами України. І щороку маю нагоду спостерігати за помітними змінами в їх роботі: українські колеги постійно прагнуть вдосконалювати свою майстерність і впроваджувати нові оперативні техніки. Навіть у деяких містах Польщі ендоскопічна хірургія не така популярна, як в Україні. З кожним роком українські хірурги виконують дедалі складніші операції, тому в них не має бути жодних комплексів стосовно «відсталості» від західної медицини: в Україні є фахівці високого рівня, хоча їм і доводиться працювати в надзвичайно складних умовах. Адже сучасна хірургія потребує дороговартісного обладнання, і навіть у нас, у Польщі, вона не скрізь доступна. Ця проб­ лема дуже болюча для України, тому потрібно особливо цінувати ентузіазм хірургів, які обмежені в доступі до надсучасного облад-

П

роведення конференції з малоінвазивної хірургії та урології дитячого віку в тому форматі, у якому вона відбувається ось уже четвертий рік поспіль, — приклад реального й успішного державно-приватного партнерст­ ва. Наша клініка разом із МОЗ України, НМУ ім. О. О. Богомольця, Всеукраїнською асоціацією дитячих хірургів і надалі розвиватиме цей напрямок — і як навчальний, і як соціальний проект. З огляду на те, який інтерес до конференції виявили зарубіжні та вітчизняні фахівці, розуміємо, наскільки продуктивним

є їх взаємне спілкування й обмін досвідом. До того ж, у рамках форуму провідні фахівці світу й України прооперували маленьких пацієнтів зі складною патологією із застосуванням високотехнологічних методів, завдяки чому діти перебували в стаціонарі всього 2 дні, а не 10-12, як у разі використання рутинних методів. Крім того, вони отримали ці послуги безкоштовно. Узагалі, середній термін перебування дітей на хірургічних ліжках нашої клініки в минулому році становив 1-1,5 дня. Це стало можливим зав­дяки використанню стандартизованих протоколів, де передбачена максимальна підготовка дитини в амбулаторних умовах, а також застосуванню сучасних медичних технологій лікування, зокрема ендоскопічної та лапароскопічної хірургії. Це яскраве підтвердження того, що ­вітчизняна охорона здоров’я має ефективно використовувати всі ресурси. Тобто, коли говорять про відсутність коштів на придбання сучасного обладнання, краще порахували б, що дешевше: утримувати велику кількість ліжок, приміщень, опалювати їх і ремонтувати чи запровадити високотехнологічні методики лікування, навчити відповідні кадри. У разі фінансування якісних послуг зекономить держава, виграють пацієнти, а лікарі будуть мотивовані до професійного вдосконалення.

21

ШКОЛА УСПІШНОГО ЛІКАРЯ

ГРИП ТА ГРВІ: УРОКИ ЕПІДЕМІЇ-2016 Грип залишається однією з найнебезпечніших інфекцій, яка щорічно забирає близько 500 тис. життів у світі, а інколи кількість його жертв може сягати мільйона. Прогнози фахівців невтішні: з роками процес поширення вірусів грипу та інших ГРВІ, ймовірно, прискорюватиметься. І хоча пік цьогорічного сезону вже минув, учені-інфекціоністи не припиняють активних досліджень у цій царині.

Михайло АНДРЕЙЧИН, президент Всеукраїнської асоціації інфекціоністів, член-кореспондент НАМН України, професор Тернопільського державного медичного університету ім. І. Я. Горбачевського

ВЗ Як засвідчила цьогорічна епідемія грипу та ГРВІ в Україні, ці недуги залишаються серйозним випробуванням для здоров’я людей. Чим, на вашу думку, вирізняються останні епідемії?

— У 2009-2010 роках Україну не оминула пан демі я грипу, спричиненого так званим ка ліфорн і йс ьк и м (с ви н я ч и м) вір ус ом А/H1N1sw (А/H1N1pdm). Епідемічне поширення інфекції почалося з Тернопільської області й невдовзі охопило всі регіони країни. Протягом епідсезону було зареєстровано понад 6,35 млн хворих із клінічною картиною ГРВІ, померло — 1,12 тис. (на Тернопільщині відповідно — 104,46 тис. і 26 осіб). У Всесвітньому центрі грипу (м. Лондон) підтверджено 466 випадків каліфорнійського грипу, з них 213 (43,1%) — з летальним наслідком у зв’язку з розвитком ускладнень, здебільшого пневмонії. Клінічний перебіг останньої характеризувався гострим початком, вираженим інтоксикаційним синдромом і дуже швидким виникненням респіраторного дистрес-синдрому. В епідемічному сезоні 2015-2016 років вірус А/H1N1sw знову домінував в європейському регіоні, у тому числі й в Україні, спричинивши захворювання з тяжким клінічним перебігом. Порівнюючи інтенсивність епідемічного процесу цього сезону з епідемією 2009-2010 років, варто відзначити: різкий підйом захворюваності відбувся значно пізніше. На 22.02.2016 р. в Україні було за-

22

реєстровано понад 4 млн випадків грипу та інших ГРВІ, зокрема 336 летальних. Фахівці вірусологічних лабораторій Держсанепідслужби України методом ПЛР дослідили 3074 зразки матеріалів від хворих із клінічним діагнозом грипу, з них у 27,7% пацієнтів результат виявився позитивним. Таке сезонне й епідемічне поширення грипу та інших ГРВІ не тільки зашкодило здоров’ю громадян, а й спричинило великі економічні збитки. Адже з ГРВІ пов’язують 30-50% тимчасової втрати працездатності в дорослих і 60-80% пропусків шкільних занять у дітей. ВЗ З огляду на високий ступінь мінливості вірусу грипу та ГРВІ, як ідентифікувати їх етіологічну структуру?

— Різні ГРВІ мають подібну клінічну картину, яка складається з гарячки, синдрому загальної інтоксикації та синдрому ураження респіраторного тракту (риніт, фарингіт, трахеїт, бронхіт, бронхіоліт, альвеоліт окремо або в поєднанні). Водночас грип порівняно з іншими ГРВІ більше схильний до епідемічного поширення та тяжчого перебігу, отже становить серйозну загрозу для життя хворого. Тому з потоку пацієнтів важливо якомога раніше виокремити хворих на грип, не чекаючи на результати вірусологічного дослідження. Практичний досвід інфекціоніста дає змогу виділити такі епідемічні та клінічні особливості грипу: зв’язок з епідемією, висока контагіозність, короткий інкубаційний період (частіше до 1 доби), раптовий початок, максимальні клінічні про-

«

яви в перші години захворювання, наявність двох провідних синдромів — токсикозу й незначних катаральних проявів у верхніх дихальних шляхах (причому першим виникає токсикоз, і він інтенсивніший), а також нападів трахеїту, зернистої енантеми на м’якому піднебінні, короткочасної гарячки (3-5 діб), частої та тривалої післягрипозної астенії. У к лініці інфекційних хвороб ТДМУ здійснено поглиблений аналіз етіологічної структури ГРВІ шляхом ідентифікації 13 найваж ливіших збудників. Для з’ясування етіології респіраторної недуги у хворих брали мазки з ротоглотки та досліджували їх за допомогою ПЛР. Позитивні результати отримано в 73,4% пацієн­ тів, у тому числі в 30,4% осіб виявляли по 2-8 збудників одночасно. Зокрема ідентифіковано віруси грипу А, грипу А/H1N1sw, грипу В, респіраторно-синцитіальної інфекції, парагрипу 1-4-го типів, аденовіруси, коронавіруси, метапневмовіруси та риновіруси. Варто зазначити, що одночасне застосування методу ім у нофлюоресцентних антиті л, яким переважно користуються лабораторії санепідемстанцій, дало змогу виявити збудників ГРВІ лише в 26,2% хворих. Тому мимоволі виникає запитання: а чи доцільні такі малорезультативні дослідження? Ширшого практичного використання, безумовно, заслуговують швидкі тести для визначення вірусів респіраторних інфекцій, але їх специфічність і чутливість потребують значного удосконалення. Суттєве значення мали терміни взяття матеріалу від хворих для дос­

СЕЗОННЕ Й ЕПІДЕМІЧНЕ ПОШИРЕННЯ ГРИПУ ТА ІНШИХ ГРВІ НЕ ТІЛЬКИ ЗАШКОДИЛО ЗДОРОВ’Ю ГРОМАДЯН, А Й СПРИЧИНИЛО ВЕЛИКІ ЕКОНОМІЧНІ ЗБИТКИ. АДЖЕ З ГРВІ ПОВ’ЯЗУЮТЬ 30-50% ТИМЧАСОВОЇ ВТРАТИ ПРАЦЕЗДАТНОСТІ В ДОРОСЛИХ І 60-80% ПРОПУСКІВ ШКІЛЬНИХ ЗАНЯТЬ У ДІТЕЙ

«

лідження методом ПЛР. У зразках, взятих у перші п’ять днів захворювання, позитивний результат отримано майже вдвічі частіше, ніж у пізніші терміни. На підставі цього зроблено висновок про необхідність якомога швидшого використання ПЛР у перші дні захворювання і з більшим набором різних праймерів, що дасть змогу істотно поліпшити етіологічне розшифрування ГРВІ. Ця пропозиція має як епідеміологічне, так і клінічне значення, оскільки при респіраторній поліінфекції відзначено тяжчий перебіг хвороби, триваліші гарячку, інтоксикацію та катаральні явища, до того ж, ускладнення розвивалися частіше, ніж у разі моноінфекції. ВЗ Коли показана госпіталізація? Які методики лікування грипу та ГРВІ виявилися найефективнішими з точки зору доказової медицини?

— Хворі на ГРВІ переважно лікуються в домашніх умовах, що має беззаперечне медичне й економічне обґрунтування. Абсолютними показанн ями д л я направ ленн я хворого в стаціонар сімейний лікар повинен вважати: тяжкий перебіг захворювання (гіпертермія, порушення свідомості, менінгізм, геморагічний синдром, виражена гіпоксія, аритмія, олігурія, нудота, блювання), гострий набряк гортані, ознаки дихальної недостатності, набряку легень, кровохаркання, бронхообстру ктивний синдром, пневмонію, гнійні синусит та отит, вагітність, фонові соматичні захворювання, що вимагають госпіталізації. Стаціонарне лікування грипу та ГРВІ також показане дітям перших років життя й особам літнього і старечого віку, хворим з організованих й закритих колективів при неможливості ізолювати їх за місцем проживання та пацієнтам, за якими неможливо організувати постійне медичне спостереження (мешканці віддалених і важкодоступних районів, безпритульні). У комплексному лікуванні хворих на ГРВІ застосовують противірусні препарати з доведеною дією. До таких засобів належать фармпрепарати прямої та опосередкованої дії: озельтамівір (комерційна наз­ ва — «Таміфлю»), занамівір («Реленца тм »), рибавірин, інтерферони, деякі індуктори ендогенного інтерфероноутворення. У к лініці інфекційних хвороб ТДМУ апробовано новий вітчизн яний противірусний препарат «Нук­лекс», виготовлений з дріжд­ жової рибонуклеїнової кислоти із широким спектром противірусної та протизапальної активності. Він виявився досить ефективним,

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ШКОЛА УСПІШНОГО ЛІКАРЯ

13 травня 2016 року

зо­к ­р ема дає змогу пом’якшити перебіг різних ГРВІ, у тому числі грипу, та зменшити тривалість основних клінічних симптомів. Вчасне використання таких препаратів за призначенням лікаря здатне полегшити перебіг недуги та запобігти розвит­к у уск ладнень. Умовою їх ефективності є застосування в перші 48 годин захворювання. Однак ми були свідками випадків, коли їх призначали на третьому тижні від початку захворювання і навіть пізніше. Широке застосування згаданих противірусних препаратів не тільки з лікувальною, а й з профілактичною метою призвело до формування резистентних форм вірусу. Саме через таку трансформацію значною мірою втратив лікувальні властивості ремантадину гідрохлорид. Схоже, така сама доля очікує озельтамівір. Знизити температуру тіла, зменшити інтенсивність головного і м’язового болю можна за допомогою метамізолу натрію, ацетилсаліцилової кислоти та парацетамолу. Але жарознижувальними препаратами не можна захоплюватись, тому що гарячка є дуже важливою пристосувальною і захисною реакцією організму й індукує синтез ендогенного інтерферону. Мистецтво лікування хворих на грип полягає в тому, аби не порушити нормергічну реакцію організму, знизити гіперергічну та підвищити слабку запальну й гарячкову реакції. У випадку гіперпірексії, виражених мозкових і серцевосудинних порушень хворому дають

таку мінімальну дозу фармпрепарату, що знизить температуру тіла на 1 °С — до рівня, за якого він буде більш-менш задовільно переносити гарячковий стан. На жаль, у побуті ще поширене уявлення про необхідність «збити» до норми підвищену температуру тіла. Це «ведмежа» послуга хворому організму, оскільки тільки полегшує реплікацію вірусу. На жаль, у практичній медицині й надалі процвітає зловживання антибіотиками при ГРВІ, попри неодноразові застереження. Ці препарати мають чіткі клінічні показання до застосування: дуже тяжкий перебіг захворювання (гіпертоксична форма з енцефалітними проявами, початок пневмонії), вагітність, літній і похилий вік пацієнтів, імунодефіцитні стани різного ґенезу, бактерійні уск ладнення, супутні хронічні бактерійні захворювання, які можуть загостритися під впливом грипу чи ГРВІ. В усіх інших випадках антибіотики протипоказані, оскільки не мають жодних противірусних властивостей, підсилюють алергізацію організму, пригнічують утворення противірусних антитіл, спричиняють дисбіоз тощо. ВЗ Що, на вашу думку, треба зробити, аби зменшити поширеність та ризики сезонних епідемій грипу та ГРВІ в Україні?

— На заваді боротьби з ГРВІ стоять такі об’єктивні чинники, як недос­ татнє державне фінансування медичної галузі, погіршення її кадрового забезпечення, слабка матеріальна

база. Фінансування інфекційних кабінетів у поліклініках і стаціонарах часто здійснюється за залишковим принципом. У 2013 році в Україні працювало 23 інфекційні лікарні для дорослих і 6 — для дітей. Однак кілька обласних центрів досі мають лише інфекційні відділення в багатопрофільних лікарнях обласного чи міського підпорядкування, що негативно позначається на якості надання допомоги II-III рівня населенню районів і сільської місцевості. Адміністрація таких багатопрофільних закладів нерідко не розуміє специфіки інфекційної служби, прирівнюючи показник зайнятості інфекційного ліжка до терапевтичного, попри низьку «боксованість» відділення, що не дає змоги роздільно госпіталізувати хворих за етіологічними формами інфекцій. Тому пацієнту інфекційного профілю нерідко змушені відводити палату на 2-4 ліжка і більше. Та й на здійснення протиепідемічних заходів потрібен час, що гальмує «обіг» ліжка. Трапляються головні лікарі (не інфекціоністи), які дозволяють направляти в стаціонар лише хворих із тяжкими інфекціями. При цьому не враховують, що легка форма інфекційного захворювання, зокрема грипу або іншого ГРВІ, за лічені години може трансформуватися в тяжку чи ускладнену. Забувають, що рання ізоляція пацієнта з інфекцією дихальних шляхів (і не тільки) слугує ефективною протидією подальшому поширенню патогенів серед населення. Таке нехтування закона-

ми епідеміології в перспективі приз­ веде до багаторазового збільшення витрат. Непокоїть і те, що надання медичної допомоги інфекційним хворим одним помахом владної руки передано сімейним лікарям, які ще не мають належної фахової підготовки з інфектології. З іншого боку, кількість інфекціоністів й епідеміологів у країні неухильно зменшується. Лікувальні та діагностичні функції щодо інфекційних хворих на себе все частіше перебирає приватна медицина, при цьому протиепідемічні та профілактичні заходи приватного лікаря переважно не цікавлять, оскільки вони пов’язані з додатковими витратами, а не з прибутком. Серйозного аналізу та висновків потребує незадовільний стан протиепідемічної й профілактичної роботи щодо ГРВІ. Особливо непокоїть украй низький відсоток щеплених від грипу, попри те, що сучасні вакцини засвідчили високу ефективність. Світова практика доводить можливість запобігти поширенню цієї інфекції за умови охоплення щепленням понад 70% населення. Торік в Україні вакциновано лише 0,33%. Тому грип залишається некерованою інфекцією. Щоб змінити ситуацію на краще, потрібна системна робота на загальнодержавному та місцевому рівнях і гідна підтримка усього суспільства. Лариса ЛУКАЩУК, спеціально для «ВЗ», м. Тернопіль

23

БІБЛІОТЕКА ЛІКАРЯ ГАЗЕТА МОЗ УКРАЇНИ І ЦК ПРОФСПІЛКИ

ЕПІДЕМІОЛОГІЯ М. СААГ И ДР. ЛЕЧЕНИЕ ВИРУСНЫХ ГЕПАТИТОВ ПО ДЖЕЮ СЭНФОРДУ ВИДАВНИЦТВО: ГРАНАТ РІК ВИДАННЯ: 2016 СТОРІНОК: 96

(виходить із 1990 року)

Загальний наклад 26 700 Індекс 08198: для індивідуальних передплатників Індекс 60965: для підприємств і організацій Індекс 86181: пільговий для медичних працівників СПІВЗАСНОВНИКИ ГАЗЕТИ: Міністерство охорони здоров’я України Профспілка працівників охорони здоров’я України ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я»

НЕВРОЛОГІЯ Б. В. АЛЕКСАНДРОВА И ДР. ПОСТТРАВМАТИЧЕСКИЕ БЕССОЗНАТЕЛЬНЫЕ СОСТОЯНИЯ (ФУНДАМЕНТАЛЬНЫЕ И КЛИНИЧЕСКИЕ АСПЕКТЫ) ВИДАВНИЦТВО: МЕДПРЕСС-ИНФОРМ РІК ВИДАННЯ: 2015 СТОРІНОК: 400

Свідоцтво про реєстрацію КВ №8202 від 10 грудня 2003 року

Видавець – ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я» Головний редактор – БУРМАКА М. П.

Редакційна колегія БАХТЕЄВА Т. Д. – член Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, доктор медичних наук, Заслужений лікар України

АНЕСТЕЗІОЛОГІЯ

ГАРНИК Т. П. – головний позаштатний спеціаліст МОЗ України за спеціальністю «Народна і нетрадиційна медицина» ЗАБОЛОТНИЙ Д. І. – директор Державної установи «Інститут отоларингології імені професора О. С. Коломійченка НАМН України», доктор медичних наук, професор, академік, віце-президент НАМН України

ГЕНЕТИКА С. Г. ИНГЕ-ВЕЧТОМОВ РЕТРОСПЕКТИВА ГЕНЕТИКИ.

GENETICS IN RETROSPECT (КУРС ЛЕКЦИЙ) С CD ВИДАВНИЦТВО: Н-Л РІК ВИДАННЯ: 2015 СТОРІНОК: 336

ЗАГОРІЙ В. А. – завідувач кафедри промислової, клінічної фармації та клінічної фармакології НМАПО імені П. Л. Шупика, доктор фармацевтичних наук, професор ЗОЗУЛЯ Ю. П. – професор, академік НАМН України

У книзі наведено результати наукових досліджень, що проводяться з приводу проблеми відновлення свідомості у відділенні нейротравми НДІ ней­­рохірургії ім. акад. М. М. Бурденка РАМН протягом останніх 10 років. Докладно описано класифікацію, диференціальну діагностику стану непритомності, методи патогенетичного лікування, а також представлено можливі напрямки майбутніх досліджень. Видання призначене неврологам, нейрохірургам, психіатрам, анестезіологам-реаніматологам, нейропсихологам, нейрофізіологам, нейрорентгенологам, а також студентам медичних вишів.

У вигляді алгоритмів рішень узагальнено та представлено клінічний досвід, накопичений у галузі анестезіології. Такий формат викладу матеріалу розвиває клінічне мислення, навчає послідовно проводити передопераційну оцінку і підготовку хворого, вести його під час операції та в післяопераційний період. Книга особливо цінна для лікарів, що спеціалізуються в анестезіології, при навчанні яких важливо охопити якомога ширший спектр клінічних ситуацій, котрі потребують надання анестезіологічної допомоги.

Л. Л. БРИДИ И ДР. АНЕСТЕЗИОЛОГИЯ В СХЕМАХ И ТАБЛИЦАХ ВИДАВНИЦТВО: МЕДПРЕСС-ИНФОРМ РІК ВИДАННЯ: 2016 СТОРІНОК: 656

ВЕСЕЛЬСЬКИЙ В. Л. – помічник президента НАМН України, кандидат медичних наук, Заслужений лікар України

Поява нового довідника серії («Антимікробна терапія за Джеєм Сенфордом» і «Лікування ВІЛ-інфекції та вірусних гепатитів за Джеєм Сенфордом») обумовлена революційними змінами в терапії гепатиту С і розробкою нових препаратів для лікування гепатиту В. Структура книги така сама, як і в попередніх довідників: інформація представлена у зручній формі, докладно описано лікування. Зазначено дози препаратів, їх побічні ефекти та фармакологічні властивості, а також корекцію доз при нирковій та печінковій недостатності, лікарські взаємодії. Описано методи діагностики, клінічні прояви, епідеміологію та профілактику. Представлено препарати для лікування гепатитів В і С, що перебувають на стадії розробки. Окремі таблиці присвячено гепатитам A, D і Е. Книга буде корисною лікарям усіх спеціальностей, а також студентам вищих навчальних медичних закладів.

Знайомство з історією наукових відкриттів і виникнення основних понять генетики має допомогти читачеві зрозуміти динаміку становлення проблематики цієї науки. Знання еволюції термінів та понять повинне сприяти поглибленому проникненню в їх сучасний зміст. Таким чином, головний акцент книги — історія ідей, що супроводжують історію вчених, які зробили найвизначніші відкриття та вплинули на розвиток генетики. Видання буде цікавим студентам вищих медичних навчальних закладів.

КОВАЛЬ В. М. – Голова Профспілки працівників охорони здоров’я України МІШАЛОВ В. Г. – завідувач кафедри хірургії №4 НМУ імені О. О. Богомольця, доктор медичних наук, професор

ДЕРМАТОВЕНЕРОЛОГІЯ Л. А. ГОЛДСМИТ И ДР. ДЕРМАТОЛОГИЯ ФИЦПАТРИКА В КЛИНИЧЕСКОЙ ПРАКТИКЕ: В 3-Х ТОМАХ. Т. 3 ВИДАВНИЦТВО: ПАНФИЛОВА РІК ВИДАННЯ: 2016 СТОРІНОК: 1216

ПИРІГ Л. А. – професор кафедри нефрології НМАПО імені П. Л. Шупика, доктор медичних наук, член-кореспондент НАН України, академік НАМН України ПРОДАНЧУК М. Г. – директор Інституту екогігієни і токсикології імені Л. І. Медведя МОЗ України, доктор медичних наук, професор, член-кореспондент НАМН України, Заслужений лікар України ТРОНЬКО М. Д. – директор Інституту ендокринології та обміну речовин імені В. П. Комісаренка НАМН України, професор, член-кореспондент НАН України, академік, віце-президент НАМН України

МЕДИЧНА ГАЗЕТА УКРАЇНИ

УСІЧЕНКО І. Г. – президент Національного товариства Червоного Хреста, кандидат медичних наук, Заслужений лікар України ЧЕКМАН І. С. – завідувач кафедри фармакології та клінічної фармакології Національного медичного університету імені О. О. Богомольця, професор, член-кореспондент НАН і НАМН України ЩЕГЛОВ В. І. – директор Науковопрактичного центру ендоваскулярної нейрорентгенохірургії НАМН України, професор, Заслужений лікар України, академік Всесвітньої академії наук комплексної безпеки

У книзі провідних світових фахівців зібрано всі аспекти клінічної дерматології. Це видання — світовий лідер енциклопедичних відомостей про епідеміологію, медичну біологію, генетику та імунологію всіх дерматологічних захворювань, з оновленням спектра сучасних уявлень про патогенез, симптоматику, диференціальну діагностику та комплексне лікування як поширених, так і рідкісних шкірних хвороб. Окремі розділи книги присвячені дерматологічній хірургії і косметології. Призначена дерматологам і лікарям загальної практики-сімейної медицини.

Генеральний директор ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я»............. ЮЛІЯ НОВГОРОДСЬКА Головний редактор..............МАРИНА БУРМАКА

ІНДЕКСИ 60965, 08198, 86181. ЦІНА ДОГОВІРНА

Спеціальний кореспондент......................СВІТЛАНА ТЕРНОВА

ВИДАВЕЦЬ: ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я»

Випусковий редактор.....................................ІРИНА ХОМЧУК

АДРЕСА: 04211, м. Київ, вул. Оболонська набережна, буд. 11, корп. 1

Редактор відділу наукової інформації............................ТЕТЯНА ПРИХОДЬКО

ДЛЯ ЛИСТІВ: 04211, м. Київ, а/с 138 ТЕЛ./ФАКС: (044) 428 02 20 E-MAIL: vz@vz.kiev.ua

Дизайн та верстка................АННА ПЕРЕВЕРТЕНЬ

Відповідальним за випуск номера є головний редактор. Редакція не завжди поділяє думку авторів публікацій. Редакція не несе відповідальності за зміст рекламних матеріалів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, прізвищ та імен, інших даних несуть автори публікацій. Листування з читачами ведеться тільки на сторінках газети, рукописи не рецензуються і не повертаються. Матеріали, що публікуються на правах реклами Друк офсетний. Умовних друк. арк. 2.

Загальний наклад 26 700 Замовлення №0510305 Віддруковано у ДВ «Преса України»: 03047, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 50.

Літературне редагування та коректура..............................ЛАРИСА БОБРУЄНКО Відділ реклами....................СВІТЛАНА КУРЧЕНКО

Виходить один раз на два тижні у п’ятницю

24

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua