Ваше здоров'я № 19-20

НА ЗАХИСТІ ІНТЕРЕСІВ ЛІКАРІВ

№19-20 (1459-1460) 18.05.2018

ЧИТАЙТЕ ЕЛЕКТРОННУ ВЕРСІЮ ГАЗЕТИ НА НАШОМУ САЙТІ WWW.VZ.KIEV.UA

БЕЗПЕРЕРВНА МЕДИЧНА ОСВІТА: ЩО ЗАВАЖАЄ ПРОФЕСІЙНОМУ СТАНОВЛЕННЮ ЛІКАРЯ?

Піднімаючи будь-яку планку, завжди потрібно зважати на те, чи забезпечено трамплін, завдяки якому її можна перескочити. Вимагаючи від лікарів участі в міжнародних конференціях та стажування у кращих клініках аж до закордонних, дорікаючи їм у небажанні «безперервно рости», звинувачуючи у відсутності жаги до знань і навіть лякаючи звільненням, варто спершу з’ясувати, чи наповнене джерело, яке втамує таку жагу, і хто платитиме за оазу безпеСТОР. рервного навчання лікаря.

8

РЕФОРМА ПЕРВИННОЇ ДОПОМОГИ ЗАГУБИЛА СТОМАТОЛОГІЮ ПО ДОРОЗІ «УСПІХІВ»? Наразі стоматологічна допомога не вкладається в ті кошти, які держава виділятиме сімейному лікарю на кожного пацієнта, котрий підписав із ним декларацію. Чітких роз’яснень з приводу того, як саме і з яких джерел оплачуватиметься первинна стоматологічна допомога, сьогодні немає. Новітня медична реформа запущена до виконання 1 квітня 2018 року. Відповідальність за неї лягає на Президента України, Уряд, Верховну Раду, МОЗ, а її успіх залежить від узгодженості їх роботи. Однак без підтримки «знизу» реформа перетвориться на соціальний експеримент: уже сьогодні виникає дуже багато питань щодо СТОР. її реалізації.

6

ТОЙ САМИЙ ДОК ІЗ ДОНЕЦЬКОГО АЕРОПОРТУ

Перші півроку на фронті в медичній сумці Калія було небагато скарбу: набори ІП для невідкладної допомоги виробництва 70-х років минулого сторіччя, з уже пожовклою ватою та старими джгутами. Гемостатичні засоби, які українські «кіборги» використовували влітку 2014-го, були російськими. «Кровостоп» ми «віджимали» у противника. Блок-пост сепарський розгромили, підійшли, позбирали — ним й засипали рани», — пригадує Калій. СТОР.

20

НОВИНИ МЕХАНІЗМ ЗАКУПІВЛІ СИРОВАТОК ТА ІМУНОГЛОБУЛІНІВ ІСНУЄ, ЧОМУ Ж ЧИНОВНИКИ ЙОГО НЕ ВИКОРИСТОВУВАЛИ? БЛАГОДІЙНІ ВНЕСКИ ПАЦІЄНТІВ — КРАСНОМОВНЕ СВІДЧЕННЯ «ЕФЕКТИВНОСТІ» ДЕРЖАВНОГО ФІНАНСУВАННЯ МЕДИЦИНИ ДЕРЖАВНИЙ ЕКСПЕРТНИЙ ЦЕНТР ПІДОЗРЮЮТЬ У ПРИЧЕТНОСТІ ДО ФАЛЬСИФІКАЦІЇ КЛІНІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ЗАТВЕРДЖЕНО ЄДИНИЙ ДЕРЖАВНИЙ КВАЛІФІКАЦІЙНИЙ ІСПИТ ДЛЯ МЕДИКІВ

2-5 СТОР.

СПЕЦПРОЕКТ: ПАЛІАТИВНА ДОПОМОГА У СВІТІ ТА В УКРАЇНІ 12 СТОР.

НОВИНИ К РА Щ Е ПІЗНО, НІ Ж НІКОЛИ

ПОДОЛАТИ ВІЙНУ

МЕХАНІЗМ ЗАКУПІВЛІ СИРОВАТОК ТА ІМУНОГЛОБУЛІНІВ ІСНУЄ, ЧОМУ Ж ЧИНОВНИКИ ЙОГО НЕ ВИКОРИСТОВУВАЛИ?

М

іністерство охорони здоров’я за кошти державного бюджету зрештою таки закупить специфічні сироватки й імуноглобуліни проти дифтерії, сказу, правця та ботулізму, які відсутні в Україні з 2014 року. До закупівель включено 11 номенклатур. У 2018 році на придбання препаратів передбачено 40 млн грн. З 2014 року Україна не закуповувала сироватки та імуноглобуліни через відсутність реєстрації, а фармацевтичні виробники не були зацікавлені в тому, аби заходити на український ринок. «Міністерство охорони здоров’я відповідно до законодавства не може бути ініціато-

ром реєстрації, тому гуманітарні вантажі до цього часу були єдиним шляхом забезпечити громадян України специфічними сироватками в разі необхідності», — так коментують ситуацію в МОЗ. Але на початку року ухвалено рішення про включення відповідних препаратів до номенклатур закупівель, а 4 травня оприлюднено Наказ МОЗ України №629 «Про затвердження номенклатури лікарських засобів та медичних виробів, що закуповуватимуться за напрямами використання бюджетних коштів у 2018 році за бюджетною програмою КПКВК 2301400...». Таким чином, з’ясовується, що державні заку-

півлі через міжнародні організації дають змогу заводити в Україну нові препарати без попереднього подання на реєстрацію. Крім того, незареєстровані в Україні засоби, що пройшли міжнародну перевірку якості та сертифікацію, можуть подаватися на участь у тендерах. У випадку перемоги їх реєструватимуть за спрощеною процедурою. Отже, алгоритм забезпечення країни необхідними сироватками та імуноглобулінами існує. Чому ж треба було майже 4 роки наражати людей на небезпеку? За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України

ВЕРД ИК Т АУД И ТОРІВ

БЛАГОДІЙНІ ВНЕСКИ ПАЦІЄНТІВ — КРАСНОМОВНЕ СВІДЧЕННЯ «ЕФЕКТИВНОСТІ» ДЕРЖАВНОГО ФІНАНСУВАННЯ МЕДИЦИНИ

В

Україні — близько 2 тис. комунальних стоматологічних поліклінік. Аудитори Рахункової палати України перевірили ефективність використання медичної субвенції на загальні та спеціалізовані стоматологічні поліклініки у Львівській і Рівненській областях у 2015-2017 роках (відповідно 103,9 і 38,5 млн грн). Зокрема, аудит засвідчив, що гарантовані державою безкоштовні стоматологічні послуги населенню не надавалися: фактично 90% асигнувань йшли на оплату праці персоналу поліклінік і лише 6% — на придбання медикаментів, пломбувальних та інших витратних матеріалів. Розмір цих видатків у розрахунку на одного пацієнта становив 1-1,5 грн. «По суті, мета державою не досягнута. Програма про надання громадянам гарантованої державою безоплатної медичної допомоги у сфері стоматології, затверджена Урядом у 2002 році, апріорі не могла бути виконана через завідомо недостатній обсяг фінансування», — зазначив заступник Голови Рахункової палати Андрій Майснер. Через відсутність чітких норм гарантованого обсягу стоматологічної допомоги, котрі зобов’язане підготувати МОЗ, обґрунтоване планування необхідних фінансових ресурсів на функціонування стоматологічних поліклінік неможливе. Зокрема, видатки з місцевих бюджетів обох областей визначалися за за-

лишковим принципом. Таким чином, львівські комунальні стоматологи профінансовані минулого року на 77%, а рівненські — на 73%. Сутність контрольного заходу ілюструє оголошення в Рівненській міській стоматологічній поліклініці, яка отримала кошти медичної субвенції з державного бюджету: «У зв’язку з недостатнім фінансуванням медицини загалом і стоматології зокрема, керуючись ст. 18 Основ законодавства України про охорону здоров’я, у поліклініці приймаються благодійні внески від громадян, установ, організацій для підвищення якості надання стоматологічних послуг». Заступник Голови Рахункової палати Андрій Майснер наголосив: «Це красномовне свідчення «ефективності» державної програми. Це питання передусім до Міністерства охорони здоров’я і місцевих органів влади». В аудиті Рахункової палати зазначається: благодійні внески від фізичних і юридичних осіб фактично стали прихованою формою надання платних стоматологічних послуг і прямим свідченням незабезпечення населення безкоштовною допомогою. Держава, по суті, несвідомо створила передумови для заробляння коштів сторонніми особами, які використовують персонал і матеріально-технічну базу стоматологічних поліклінік, фінансованих нею ж. «Державні ресурси пішли як

вода у пісок. Позитив лише в тому, що кошти витрачено на заробітну плату для лікарів, але ж за бортом лишилися незахищені верстви населення, які не мають можливості отримати безкоштовні стоматологічні послуги, — пояснив Голова Рахункової палати Валерій Пацкан.

— Людям за де-юре безкоштовні послуги доводиться платити. То чи є взагалі доцільність у цій субвенції? Необхідно змінювати механізми спрямування бюджетних асигнувань на надання безкоштовних стоматологічних послуг. У тому вигляді, у якому програма існує сьогодні, — це неефективне використання бюджетних коштів». За результатами аудиту Рахункова палата порекомендувала Уряду доручити МОЗ виз­ начити перелік і обсяг стоматологічної допомоги, що має надаватися комунальними стоматологічними поліклініками громадянам безоплатно з подальшим відшкодуванням цим закладам вартості наданих послуг за рахунок медичної субвенції з державного бюджету. Також аудитори наполягають на розробці поетапного плану дій реформування надання стоматологічної допомоги громадянам у рамках реалізації державних гарантій медичного обслуговування населення. За матеріалами офіційного веб-сайту Рахункової палати України

МОЗ розпочало зміни в системі охорони психічного здоров’я ветеранів

Ф

ахівці Міністерства охорони здоров’я України разом з українськими та міжнародними експертами, ветеранськими й громадськими організаціями розпочали роботу над розробкою плану заходів для реалізації «Концепції розвитку охорони психічного здоров’я в Україні на період до 2030 року». У її рамках планується створення єдиного медичного простору та посилення координації всіх відомств. «Ветеран матиме чітку карту послуг, сервісів, служб і головне — він не залишатиметься сам-на-сам зі своїми проблемами, а знатиме, куди звертатися по допомогу», — переконують у МОЗ. У відомстві також наголошують: у планах — змістити акцент надання послуг для ветеранів. Зокрема, доступ до підтримки психічного здоров’я вони зможуть отримати вже на первинному рівні медичної допомоги — у терапевта чи сімейного лікаря. Також діятимуть окремі центри, спеціалізовані відділення в поліклініках, соматичних лікарнях. Крім того, велику увагу приділятимуть профілактиці розладів, руйнуванню табуйованого ставлення до проблем із психічним здоров’ям у суспільстві. Будуть створені програми розвитку стресостійкості та профілактики розладів, пов’язаних із вживанням психоактивних речовин. Крім того, у МОЗ обіцяють, що незабаром розпочнеться робота над створенням Національної стратегії запобігання самогубствам. Зокрема, в Україні працюватиме Національна лінія життя, куди кожен зможе телефонувати в моменти відчаю чи тривоги. Найближчим часом планується створити Національний ПТСР-центр, де надаватимуть високоспеціалізовану допомогу ветеранам з тяжкими розладами психічного здоров’я і супутніми соматичними захворюваннями. Тут вони отримуватимуть якісну допомогу, а лікарі з регіонів підвищуватимуть свою кваліфікацію. «Аби забезпечити якісну допомогу ветеранам, фахівці усіх ланок повинні вміти працювати із наслідками травм та іншими поширеними розладами (тривожними, депресивними тощо). Мова йде не лише про медикаментозне лікування, а й про психологічні методи. Навчатимуться і соціальні працівники, поліцейські, волонтери, вчителі, працівники служби зайнятості тощо — люди, які перебувають у тісному контакті з ветеранами і можуть сприяти поліпшенню психічного здоров’я учасників бойових дій», — переконують у відомстві. За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України

ЗАПРОВАДЖУВАТИ ТЕЛЕМЕДИЦИНУ УКРАЇНІ ДОПОМАГАТИМУТЬ ЗАКОРДОННІ ПАРТНЕРИ: КОМП’ЮТЕРНІ ПРОГРАМИ ПРИЙДУТЬ ІЗ КАНАДИ, ДОСВІД ДЛЯ ЗАПРОВАДЖЕННЯ ТЕЛЕМЕДИЦИНИ ВИКОРИСТОВУВАТИМЕМО НІМЕЦЬКИЙ, А ХОРВАТІЯ ВЖЕ НАДАЛА НАМ ВІДПОВІДНИХ ФАХІВЦІВ. За матеріалами ІА «Інтерфакс-Україна»

2

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

НОВИНИ

18 травня 2018 року

НЕБЕЗПЕК А

НЕ ДОПРА Ц ЮВА ЛИ

ПРОГРАМУ ПРОТИДІЇ ТУБЕРКУЛЬОЗУ НА 2012-2016 РОКИ ПРОВАЛЕНО

У

звіті Рахункової палати України за 2017 рік зазначається: минулого року у сфері охорони здоров’я з порушенням чинного законодавства витрачено 455,3 млн грн з державного бюджету, а неефективно — 118,4 млн грн. Зокрема, аудит ефективності використання коштів держбюджету на здійснення заходів Загальнодержавної цільової соціальної прог­р ами протидії захворюванню на туберкульоз на 2012–2016 роках засвідчив: майже 82% її заходів реалізовані частково або не виконані взагалі. «Через це не досягнута мета Програми в частині зниження рівня захворюваності на поєднану інфекцію (туберкульоз/ВІЛ-інфекція/СНІД) і темпів поширення мультирезистентного туберкульозу, — говориться у звіті Рахункової палати. — Заходи, які вживалися МОЗ для запобігання поширенню цього захворювання, були недостатніми. Національна стратегія інформаційної кампанії з питань протидії захворюванню на туберкульоз МОЗ не затверд­ жена, а робота з інформування населення щодо профілактики проведена на неналежному рівні». Крім того, Мініс терс тво не вжило відповідних заходів для вчасного затвердження концепції і розроблення проекту нової загальнодержавної програми протидії захворюванню на туберкульоз. Також відомство не організувало раціонального використання лікарських засобів д ля на дання медичної допомоги хворим на туберкульоз, закуплених за кошти державного бюджету 2011-2014 років. Як наслідок, термін придатності наявних у лікувальних закладах протитуберкульозних препаратів закінчився, а на їх утилізацію було витрачено додаткові кошти. Таким чином, державі фактично завдано збитків на суму

1,3 млн грн, а хворі не отримали необхідного лікування. У звіті Рахункової палати також зазначається: у 2017 році МОЗ не налагодило дієвої співпраці з ДУ «Центр громадського здоров’я МОЗ України», яка є відповідальною за використання міжнародної допомоги, а також не здійснило моніторингу рівня забезпечення закладів охорони здоров’я лікарськими засобами для лікування хворих на туберкульоз. Унаслідок цього через закінчення терміну придатності втрачено препарати, що були отримані як гуманітарна допомога від Глобального лікарського фонду, на суму 3,4 млн грн. Враховуючи висновки Рахункової палати, Комітет ВРУ з питань охорони здоров’я 20 червня 2017 року ухвалив рішення вважати виконання заходів Загальнодержавної цільової програми та роботу МОЗ за цим напрямом незадовільними. Крім того, Рахункова палата рекомендувала Уряду розробити і подати на розгляд Парламенту нову загальнодержавну цільову програму протидії захворюванню на туберкульоз, а МОЗ: затвердити порядок проведення хіміопрофілактики цього захворювання для дітей, інфікованих мікобактеріями туберкульозу; прискорити розроблення та зат­ вердження уніфікованого клінічного протоколу первинної, вторинної (спеціалізованої) та третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги дітям, хворим на туберкульоз, і національних стандартів з лабораторної діагностики захворювання; вжити заходів щодо перегляду умов договорів, укладених з ПРООН, передбачивши відповідальність за порушення термінів постачання лікарських засобів і медичних виробів для виконання національних програм у галузі охорони здоров’я;

забезпечити своєчасне визначення спеціалізованих організацій, які здійснюватимуть закупівлі лікарських засобів та медичних виробів, і прозорість цього процесу; забезпечити дієвий контроль за ефективним використанням лікарських засобів для лікування туберкульозу. Станом на кінець квітня 2018 року МОЗ та Уряд усунули деякі недоліки, зазначені у звіті Рахункової палати. А саме: розпочали роботу над плановим переглядом чинних протоколів лікування хворих на туберкульоз, у тому числі й у частині надання медичної допомоги дітям, хворим на туберкульоз, а також над адаптацією міжнародних рекомендацій до контексту країни (питання порядку проведення хіміопрофілактики серед дітей буде включено до вказаних документів); налагодили систему моніторингу залишків та використання лікарських засобів і медичних виробів у розрізі регіонів України на щомісячній основі з подальшим прийняттям управлінських рішень для забезпечення безперервності лікування хворих на туберкульоз; удосконалили методику розрахунку протитуберкульозних препаратів відповідно до міжнародних рекомендацій і чинного законодавст­ва України; забезпечили безперервність лікування хворих на туберкульоз в умовах вкрай нерегулярних поставок протитуберкульозних препаратів за кошти державного бюджету; схвалили Стратегію забезпечення сталої відповіді на епідемії туберкульозу та ВІЛ-інфекції на період до 2020 року та розробили план заходів щодо її реалізації. За результатами офіційного веб-сайту Рахункової палати України

БІЗНЕС Н А З ДОРОВ’Ї

ДЕРЖАВНИЙ ЕКСПЕРТНИЙ ЦЕНТР ПІДОЗРЮЮТЬ У ПРИЧЕТНОСТІ ДО ФАЛЬСИФІКАЦІЇ КЛІНІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

С

півробітники податкової міліції Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві виявили факти фальсифікації клінічних досліджень лікарських засобів. Як повідомив заступник Голови ДФС Сергій Білан, протягом 2016-2018 років посадові особи держпідприємства, що здійс­нює державну реєстрацію ліків в Україні, створювали фіктивні компанії, реквізити яких використовували під час заповнення протоколів клінічних досліджень. Вони становили

основу реєстраційних досьє, на базі котрих і відбувалася державна реєстрація лікарських засобів. «При цьому на банківські рахунки фіктивних фірм надходили грошові кошти іноземних компаній — виробників ліків, які потім переводилися в готівку і привласнювалися», — повідомив С. Білан. За словами заступника Голови ДФС, на підставі отриманої інформації відкрите кримінальне провадження за ч. 2 ст. 321-2 КК України за фактом порушення встанов-

леного порядку доклінічного вивчення, клінічних випробувань і державної реєстрації лікарських засобів. Варто зазначити: уповноваженим державним органом у сфері доклінічного вивчення, клінічних дослід­жень і державної реєстрації лікарських засобів є ДП «Державний експертний центр Міністерства охорони здоров’я України». За матеріалами офіційної сторінки Сергія Білана у Facebook

Україна не готова до інтернет-торгівлі ліками

Г

ромадська спілка «Аптечна професійна асоціація України» письмово звернулася до МОЗ з проханням не розглядати питання дозволу торгівлі ліками через інтернет. На її думку, легалізація oнлайн-продажу лікарських препаратів погіршить ситуацію з обігом фальсифікатів на фармацевтичному ринку. Причина звернення — активізація лобізму громадськими організаціями (зокрема й тими, що не мають жодного відношення до аптечної діяльності) необхідності впровадження інтернет-торгівлі лікарськими засобами. Відповідно до Постанови КМУ від 30.11.2016 р. №929 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами, імпорту лікарських засобів (крім активних фармацевтичних інгредієнтів)» інтернет-торгівля ліками заборонена. Незважаючи на це, Державна фіскальна служба України фіксує випадки продажу фальсифікованих препаратів саме через інтернет. «Легалізація oнлайн-продажу тільки погіршить ситуацію та надасть можливість псевдоаптекам успішно торгувати неякісними лікарськими засобами без дотримання жодних вимог законодавства. За даними ВООЗ, саме через інтернет-торгівлю в багатьох країнах реалізується найбільша кількість неякісних і фальсифікованих ліків», — стверджують в АПАУ. У спілці наголошують: ліцензійними умовами передбачено, що аптека — це зак­лад охорони здоров’я, який для ведення діяльності повинен мати визначену матеріально-технічну базу, достатню кількість персоналу з фармацевтичною освітою, дотримуватися санітарних норм, здійснювати закупівлю лікарських засобів винятково в ліцензованих оптових компаній, забезпечувати належні умови їх зберігання, визначені виробником, вести облік, здійснювати утилізацію медикаментів тощо. Спрощення процедури отримання споживачем лікарського засобу (зокрема через інтернет) може нівелювати всі вищезазначені норми, а також збільшити відсоток самолікування, який сьогодні і так є дуже високим. Доз­віл онлайн-торгівлі стане передумовою збільшення кількості суб’єктів господарювання, котрі застосовуватимуть спрощену систему оподаткування, що ускладнює відслідковування ланцюга потрапляння лікарського засобу від виробника до споживача. Відсутність норми Закону, котра зобов’язувала б усіх суб’єктів, що займаються роздрібною торгівлею лікарськими засобами, застосовувати реєстратори розрахункових операцій (РРО) та видавати покупцю фіскальний чек, збільшить відсоток порушення прав споживачів, які в разі придбання неякісних ліків будуть обмежені в можливості захистити свої права. Враховуючи ці чинники, АПАУ вважає: початок обговорення питання дозволу інтернет-торгівлі лікарськими засобами можливий тільки після запровадження QRкодування ліків, електронного рецепта та страхової медицини, а також зобов’язання всіх суб’єктів господарювання, що займаються роздрібною торгівлею лікарськими засобами, застосовувати РРО. За матеріалами офіційного веб-сайту АПАУ

3

НОВИНИ К Р О К З А К Р О КО М

ГРОМ А ДСЬК Е ОБГОВОРЕННЯ

МОЗ РЕДАГУЄ ДЕКЛАРАЦІЇ

М

іністерство охорони здоров’я України 14 травня 2018 року винесло на громадське обговорення проект Наказу «Про внесення змін до наказу МОЗ України від 19 березня 2018 року №503», яким планується змінити порядок вибору лікаря первинної медичної ланки та форму декларації. Зокрема, у документі пропонується: затвердити декларацію про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу, у новій редакції та виключити з неї: інформацію щодо реєстраційного номеру облікової картки платника податків надавача медичних послуг, що працює як фізична особа-підприємець;

адресу реєстрації пацієнта; відомості про унікальний запис в Єдиному державному демографічному реєстрі про законного представника пацієнта; змінити текст заяви про обробку персональних даних; виключити вимогу щодо виготовлення копій документів, які посвідчують особу, під час реєст­ рації пацієнта шляхом звернення до надавача медичних послуг; чіткіше врегулювати особливості заповнення різних пунктів декларації; вилу чити інформацію про реєстраційний номер облікової картки платника податків надавача медичних послуг, що працює

Готується реформа сільської медицини як фізична особа-підприємець, з даних, які надавач медичних послуг зобов’язаний розміщувати для ознайомлення пацієнтами; усунути технічну неточність, а саме, що підставою для анулювання декларації може бути порушення пацієнтом правил внутрішнього розпорядку надавача послуг, а не трудового. Проектом Наказу також пропонується внести до документа низку виправлень технічного та стилістичного характеру. За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України

НЕЗВОРОТ НЕ РІШЕННЯ

ЗАТВЕРДЖЕНО ЄДИНИЙ ДЕРЖАВНИЙ КВАЛІФІКАЦІЙНИЙ ІСПИТ ДЛЯ МЕДИКІВ

Н

а початку травня на єдиному вебпорталі органів виконавчої влади України опубліковано Постанову КМУ від 28.03.2018 р. №334 «Про затвердження Порядку здійснення єдиного державного кваліфікаційного іспиту для здобувачів сту­ пеня вищої освіти магістр за спеціальностями галузі знань «22 Охорона здоров’я». Відпо­ відно до документа, єдиний державний ква­ ліфікаційний іспит складатиметься з таких компонентів: інтегрованого тестового іспиту «КРОК» — стандартизованого способу виз­начення рівня професійної компетентності фахівця, яким встановлюється відповідність якос­ ті підготовки фахівців стандартам вищої освіти;

практичного (клінічного) іспиту — іспиту, за допомогою якого оцінюють го­ товність випускника до провадження про­ фесійної діяльності відповідно до вимог стандарту вищої освіти шляхом демонстру­ вання практичних (клінічних) компонентів професійної компетентності на реальному об’єкті (людина) або на моделі (фантом, му­ ляж, симулятори тощо). Проводитиметься з 1 січня 2019 року; міжнародного іспиту з основ медицини з фундаментальних та клінічних дисциплін, який розроблено й організовано однією з іноземних агенцій з оцінки якості рівня знань здобувачів. Іноземну агенцію на конкурсній основі має визначати державна організація «Центр тестування професійної компетент­

ності фахівців з вищою освітою напрямів підготовки «Медицина» і «Фармація» при Міністерстві охорони здоров’я України»; іспиту з англійської мови професійного спрямування. «Запровадження єдиного державного кваліфікаційного іспиту забезпечить впро­ вадження дієвих механізмів атестації та дасть змогу створити комплексний підхід до про­ ведення державних іспитів для здобувачів ступеня вищої освіти «магістр» за спеціаль­ ностями галузі знань «Охорона здоров’я», сприятиме поліпшенню якості медичної осві­ ти та надання медичної допомоги населенню України», — переконані в Уряді. За матеріалами «Урядового порталу»

Е- МЕ Д ИЦ ИН А

«ОХМАТДИТ» ЗАПУСТИТЬ ЦЕНТРАЛІЗОВАНУ СИСТЕМУ ОБЛІКУ ЛІКІВ

Н

аціональна дитяча спеціалізована лікарня «Охматдит» планує запус­ тити централізовану систему обліку лікарських засобів. За словами керівника медзакладу Ірини Садов’як, для цього ви­ користовуватимуть 40 комп’ютерів, які по­ дарували спонсори. «Облік лікарських засобів здійснюва­ ти дуже складно, хоча б через те, що в

«Охматдиті» немає єдиної інформаційної системи — усі дані зберігаються на папе­ рових носіях. Зараз ми вводимо електрон­ ну систему обліку. Сподіваюся, вона почне працювати місяців через два, — повідоми­ ла Ірина Садов’як. — Нещодавно відбулася важлива подія, без якої система електрон­ ного обліку була б неможлива: закуплені та встановлені в новому корпусі сервери. За­

раз налагоджуємо мережу між корпусами». Також керівник медзакладу розповіла про плани створення електронної картки при­ значень пацієнтів. Це дасть змогу здійс­ нювати облік призначення і використання препаратів. За матеріалами ІА «Інтерфакс-Україна»

М

іністерство регіонального розвит­ ку, будівництва та житлово-кому­ нального господарства України розробило і затвердило рекомендації та стандарти з будівництва амбулаторій для монопрактики на одного лікаря, групової практики для 3-7 лікарів, забезпеченості житлом і транспортом лікарів у сільській місцевості, а також щодо впровадження нових форм телемедицини. «Спільно з між­ народними партнерами — Світовим банком і урядом Канади — ми відпрацювали мере­ жу первинки. На сьогодні мережі надавачів первинної допомоги вже погоджено в 17 областях, іще 7 чекають на затвердження. На прикладі нових проектів ми хочемо по­ казати, який стандарт повинен бути в ме­ дичної послуги у сільській місцевості. Це не просто амбулаторія або обладнання. Це, у першу чергу, фаховий лікар, який знає протоколи лікування, процедури і може допомогти будь-якій людині в критичний момент, використовуючи телемедицину», — повідомив Віце-прем’єр-міністр — Мі­ ністр регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ Геннадій Зубко. Він також зазначив, що для впровадження реформи сільської медицини вкрай важливо, аби працювала одна з найнеоб­ хідніших складових програми е-Нealth — е-Konsalt. Саме цей підкомпонент теле­ медицини дасть змогу сімейним лікарям спілкуватися з фахівцями вторинної ланки — кардіологами, офтальмологами тощо. За матеріалами «Урядового порталу»

НАМНУ порадили шукати інвесторів

Н

априкінці лютого 2018 року Уряд за­ твердив скоригований проект будів­ ництва лікувально-діагностичного корпусу ДУ «Національний інститут сер­ цево-судинної хірургії ім. Миколи Амосова НАМН України». Загальна вартість робіт становить 2,837 млрд грн, а процес роз­ рахований на 37,5 місяця. У цьому році на реалізацію проекту в держбюджеті перед­ бачено 26 млн грн. Враховуючи скоригований бюджет, Між­ відомча комісія з питань державних інвес­ тиційних проектів 17 квітня рекомендувала Національній академії медичних наук Укра­ їни (як головному розпоряднику ДУ «Націо­ нальний інститут серцево-судинної хірургії ім. Миколи Амосова) та Міністерству економі­ ки шукати інвесторів. Річ у тому, що початкова вартість будівництва лікувально-діагностич­ ного корпусу була меншою на 1,3 млрд грн. Причини здорожчання — збільшення вар­ тості медичного обладнання та інфляція. За матеріалами ІА «Інтерфакс-Україна»

«ВПЕРШЕ ЗА ОСТАННІ ДЕСЯТИЛІТТЯ В ОБЛАСТЯХ, ДЕ ПРАЦЮЄ НОВЕ АНГІОГРАФІЧНЕ ОБЛАДНАННЯ, СМЕРТНІСТЬ ВІД ІНФАРКТІВ ЗНИЗИЛАСЯ НА 20%. ВРЯТОВАНО 420 ЖИТТІВ», — ПОВІДОМИВ ПРЕМ’ЄРМІНІСТР УКРАЇНИ ВОЛОДИМИР ГРОЙСМАН. За матеріалами офіційної сторінки Володимира Гройсмана у Facebook

4

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

НОВИНИ

18 травня 2018 року

ПОБІЧНИЙ ЕФЕК Т

ДОНОРСЬК А ДОПОМОГА

США ФІНАНСУВАТИМЕ ПРОФІЛАКТИКУ ЗАХВОРЮВАНЬ СЕРЕД УВ’ЯЗНЕНИХ

А

гентство США з міжнародного розвитку (USAID) виділить 10 млн дол. на реалізацію проекту «Заради життя», метою якого є запобігання поширенню ВІЛінфекції, туберкульозу та гепатиту С серед людей, які утримуються у слідчих ізоляторах та перебувають у місцях позбавлення волі. Проект розрахований на 5 років (з вересня 2017 по вересень 2022 року) і охоплює 12 регіонів: Одеську, Миколаївську, Херсонську, Дніпропетровську, Запорізьку, Полтавську, Київську, Чернігівську, Черкаську, Кіровоградську області, а також місто Київ та підконтрольну Уряду України територію Донеччини. За словами директора регіональної місії USAID в Україні, Білорусі та Молдові Сюзан Косінскі Фрітц, у пенітенціарній системі на 100 тис. осіб

припадає 900 випадків захворювання на туберкульоз, тоді як по Україні цей показник становить лише 70 випадків на 100 тис. населення. Крім того, за статистикою, у 60,5% осіб, котрі перебувають у виправних закладах, виявляють гепатит С. «Коли людина потрапляє до пенітенціарної системи, потрібно виявляти захворювання, щоб зменшити ризик передачі інфекцій. Також необхідно надавати допомогу тим ув’язненим і хворим, які поінформовані про свій статус, щоб вони після відбуття покарання продовжили лікування», — наголосила представник донора. У межах проекту впроваджуватиметься система управління електронними даними в пенітенціаріїв та ведення електронних реєстрів осіб, які хворіють на туберкульоз і ВІЛ-інфекцію. Також проект перед-

бачає запровадження комплексних, інтегрованих послуг із лікування ВІЛ-інфекції/СНІД, туберкульозу та гепатиту С. «Ми плануємо, що якісний пакет послуг для людей, які перебувають у конфлікті із законом, забезпечуватиметься через зміцнення скринінгу на ці три соціально небезпечні хвороби у слідчих ізоляторах та виправних колоніях, впровадження пацієнт-орієнтованого амбулаторного лікування, збільшення обсягу тестування на ВІЛ-інфекцію серед людей, котрі перебувають під вартою чи утримуються у виправних колоніях, а також безперервне застосування антиретровірусної терапії», — повідомила директор проекту «Заради життя» Світлана Леонтьєва. За матеріалами ІА «Укрінформ»

FDA СХВАЛИЛО ІННОВАЦІЙНИЙ ПРЕПАРАТ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ ВІЛ-ІНФІКОВАНИХ

У

Більшість пацієнтів, що живуть з ВІЛ, можуть успішно лікуватися із застосуванням комбінації 2 або більше антиретровірусних препаратів, але в невеликої частини хворих реєструють МЛС. Це обмежує варіанти лікування вказаного контингенту, зумовлює високий ризик розвитку ускладнень і прогресування ВІЛ-інфекції. Ібалізумаб — перший препарат у класі антиретровірусних лікарських засобів, який може виявитися дуже корисним для пацієнтів з обмеженими варіантами лікування. Безпечність і ефективність Trogarzo оцінювали в клінічних дослідженнях за участю 40

пацієнтів із тяжкою формою інфекції з МЛС. Деякі з досліджуваних у минулому вживали 10 або більше антиретровірусних препаратів. Через тиждень після того, як ібалізумаб додали до схеми лікування, у більшості пацієнтів зареєстрували значне зниження концентрації РНК вірусу у крові. Через 24 тижні застосування препарату 43% учасників дослідження досягли вірусної супресії. За матеріалами офіційного веб-сайту U.S. Food and Drug Administration

ВІД К РИ Т І КОРДОНИ

КИТАЙ СКАСУВАВ МИТО НА ІМПОРТНІ ЛІКИ

К

итай 1 травня 2018 року скасував мито на протипухлинні лікарські препарати. За підрахунками китайських експертів, вартість діагностики та лікування онкохворих становить від 140 тис. юанів (22,1 тис. дол.) до 220 тис. юанів (34,73 тис. дол.). Очікується, що зниження тарифів зменшить ці витрати приблизно на 20%. Заступник директора Національної комісії охорони здоров’я Цзен Ісінь наголосив: на

сучасному етапі уряд працює над зниженням вартості ліків від раку і фінансового навантаження на пацієнтів. Досягнути цього вони планують за рахунок централізованих переговорів і закупівель. Крім того, начальник управління медичного страхування Міністерства соціального забезпечення Чень Цзіньфу повідомив, що перші кроки в цьому напрямку вже зроблено: минулого року уряд домовився з фармацевтичними підприємствами про ціни на 36 онкологіч-

У

правління з контролю за харчовими продуктами та лікарськими засобами США (FDA) стверджує: використання антибіотика кларитроміцину в довгостроковій перспективі може підвищувати ризик летального наслідку та тяжких ускладнень у пацієнтів із серцевосудинними захворюваннями. Висновок про небезпечність кларитроміцину зроблений на підставі результатів 10-річного дослідження, у якому брали участь пацієнти з ішемічною хворобою серця. Зокрема, було виявлено несподіване і незрозуміле зростання смертності серед хворих, які застосовували антибіо­ тик протягом 2 тижнів. Підвищена ймовірність летального наслідку зберігалася протягом року після терапії. Американські регулятори рекомендують лікарям уважно оцінювати співвідношення користь-небезпека від терапії кларитроміцином для пацієнтів із групи ризику. У FDA наголошують: вони продов­ жать спостереження за дією препарату на пацієнтів. За матеріалами видання MedicalXpress

ВИРІШЕННЯ ПРОБ ЛЕМИ

правління з контролю за харчовими продуктами та лікарськими засобами США (FDA) схвалило антиретровірусний лікарський засіб із принципово новим механізмом дії — Trogarzo (ібалізумаб). Препарат призначений для лікування дорослих пацієнтів з ВІЛ-інфекцією, які в минулому отримували кілька антиретровірусних препаратів, але терапія виявилася неефективною через множинну лікарську стійкість ВІЛ (далі — МЛС). Trogarzo вводять внутрішньовенно раз на 2 тижні й застосовують у поєднанні з іншими антиретровірусними препаратами.

Увага: кларитроміцин!

них препаратів, включених у список медичного страхування. У середньому вони зменшилися на 44%. Китайські управлінці не заперечують: зниження тарифів може кинути виклик віт­ чизняній фармацевтичній промисловості країни. Проте, на переконання представника комісії з охорони здоров’я Лю Денфена, вони зможуть вирішити проблему.

Ліки від розсіяного склерозу становлять небезпеку для пацієнтів

Є

вропейське агентство з лікарських засобів (European Medicines Agency — EMA) розпочало перегляд відомостей про безпечність лікарського засобу для лікування рецидивуючих форм розсіяного склерозу Zinbryta (даклізумабу). Препарат викликав занепокоєння у регуляторів після того, як було зафіксовано 7 випадків розвитку тяжких запальних захворювань головного мозку серед хворих, котрі його вживали. Фармацевтична компанія Biogen Idec Ltd, котра займається дистрибуцією Zinbryta, повідомила EMA про намір добровільно відмовитися від ліцензії на його маркетування. Крім того, компанія-розробник сповістила EMA про рішення припинити клінічні дослідження ефективності й безпечності лікарського засобу Zinbryta (даклізумаб) в ЄС. Найближчим часом EMA розпочне збір статистичної інформації стосовно дії препарату. Нині регулятор рекомендує лікарям відмовитися від призначення Zinbryta (даклізумабу) новим пацієнтам, а також якнайшвидше розпочати альтернативну терапію у тих, хто його вживає. За матеріалами офіційного веб-сайту ЕМА

За матеріалами ІА «Сіньхуа»

ЗА ПІДТРИМКИ КОРОЛІВСТВА НОРВЕГІЇ НА БАЗІ ОДНОГО З УКРАЇНСЬКИХ САНАТОРІЇВ ПЛАНУЮТЬ СТВОРИТИ РЕАБІЛІТАЦІЙНИЙ ЦЕНТР ДЛЯ ЛЮДЕЙ, ЩО ПЕРЕНЕСЛИ ІНСУЛЬТ. ОСТАТОЧНЕ РІШЕННЯ ТА ДЕТАЛІ ЩОДО РЕАЛІЗАЦІЇ ЗГАДАНОГО ПРОЕКТУ ОПРИЛЮДНЯТЬ У СЕРПНІ-ВЕРЕСНІ 2018 РОКУ. За матеріалами «Урядового порталу»

5

ДЕРЖАВНЕ ПИТАННЯ

РЕФОРМА ПЕРВИННОЇ ДОПОМОГИ ЗАГУБИЛА СТОМАТОЛОГІЮ ПО ДОРОЗІ «УСПІХІВ»? У більшості країн Європи майже 85% лікарів стоматологічного профілю працюють за принципом сімейного лікаря. Донедавна і в Україні такого фахівця можна було зустріти чи не в кожній сільській амбулаторії. Вихор реформ ущент зруйнував доступність стоматологічної допомоги та профілактики для більшості населення.

Олександр ВАХНЕНКО, віце-президент ГО «Асоціація стоматологів України», Заслужений лікар України, кандидат медичних наук

М

едична стоматологічна допомога — один з наймасовіших видів медичної допомоги. У більшості європейських країн вона виділена в окремий вид медичної допомоги, яка надається на всіх рівнях. Так має бути і в Україні, тому потрібно внести відповідні зміни до Основ законодавства України про охорону здоров’я щодо виділення стоматологічної допомоги в окремий вид медичної допомоги, яка має надаватися на первинному, вторинному та третинному рівнях на засадах співфінансування з державного бюджету та коштів місцевої влади. Нині в Україні виникла певна колізія: де-юре стоматологія є однією з лікарських спеціальностей, а де-факто ця галузь практично не фінансується, і місцеві органи самоврядування на власний розсуд вирішують, як мають виживати комунальні стоматологічні заклади — кого фінансувати, кого переводити на госпрозрахунок, а кого й позбутися взагалі. Державної політики у сфері стоматології в Україні не існує. Що вона має передбачати? По-перше, держава зобов’язана визначити гарантований мінімум стоматологічної допомоги (профілактичної, лікувальної, хірургічної й ортопедичної), яка надаватиметься за рахунок бюджетних коштів чи коштів обов’язкового медичного страхування (якщо таке буде запроваджене в Україні — іншого виходу не існує). Як засвідчує досвід європейських країн, гарантований державний рівень надання стоматологічної допомоги використовується під час формування програми загальнодержавного обов’язкового медичного страхування. По-друге, такий гарантований рівень має визначатися окремо для дорослого населення, дітей, а також для пільгових категорій. Перший включатиме лише профілактичні огляди (1 раз на рік) та надання лікувальної й хірургічної стоматологічної допо-

6

моги у визначеному обсязі. Пакет для дітей має бути доповнено (окрім згаданих складових) ще й профілактичними заходами відповідно до затверджених програм. Зокрема, повинна бути розроблена та затверджена комплексна міжгалузева програма профілактики стоматологічних захворювань у дітей в організованих дитячих колективах і закладах. А для пільгових категорій окрім щорічних профілактичних оглядів, лікувальної та хірургічної стоматологічної допомоги має бути гарантовано ще й надання ортопедичної допомоги за маловитратними технологіями у виз­наченому обсязі. Своєю чергою місцеві органи самоврядування зможуть «розширювати» обсяги державних гарантій, враховуючи свої фінансові можливості та регіональне бачення проблем стоматологічного здоров’я населення. Однак нижче гарантованої межі опускатися не можна. Решта стоматологічних послуг оплачуватиметься коштами громадян за тарифами, що мають розраховуватися за єдиною затвердженою методикою. Але й тут виникає багато проблем, передусім через відсутність затверджених стандартів і протоколів, без яких узагалі неможливо розрахувати гарантований мінімум. Тому МОЗ має забезпечити розробку галузевих стандартів з надання стоматологічної допомоги усіх видів і рівнів. По-третє, я проти того, аби ділити стоматологію на комунальну, державну та приватну. Це єдина галузь, і пацієнти у нас спільні. Тому потрібно забезпечити рівний доступ до оплати гарантованого державного рівня для всіх стоматологічних медичних закладів чи кабінетів (незалежно від їх підпорядкування та форми власності). По-четверте, для того аби підвищити відповідальність населення за своє здоров’я, гарантований державний рівень надання стоматологічної допомоги має бути забезпечено кожному громадянину, але лише за умови своєчасного проходження ним щорічного профілактичного огляду та виконання всіх рекомендацій фахівця. Це також досвід європейських країн. Наприклад, у Німеччині, якщо людина вчасно не пройшла профілактичного огляду в стоматолога або не виконала його рекомендації, то в разі захворювання їй безкоштовно нададуть тільки швидку і невідкладну допомогу, про весь гарантований

обсяг послуг згідно із страховим полісом не може бути і мови. Окремо хотів би наголосити на проблемі пільгового протезування в комунальних закладах. У вітчизняному законодавстві таке право задек­ лароване, але недостатньо визначене і конкретизоване, а головне, що на його реалізацію не виділяється необхідного обсягу коштів. Тому лікар залишається віч-на-віч з пацієнтом, який вимагає (і з юридичної точки зору він правий) певного обсягу пільгових послуг, але не може їх отримати з незалежних від лікаря причин. Нині перелік пільговиків поповнився учасниками АТО, які конче потребують такої допомоги (у тому числі й реабілітаційних заходів), часто звертаються до нас зі складними проблемами. Що відповісти цим людям? Що існує величезне протиріччя між законодавчим декларуванням пільг та їх фінансовим забезпеченням? Але кому від того стане легше? Тому необхідно внести зміни до законів України, які стосуються протезування у пільгових категоріях населення з конкретизацією й уточненням його видів та обсягів.

Іван КОВАЛЕНКО, головний лікар КЗ «Черкаська обласна стоматологічна поліклініка» Черкаської обласної ради, Заслужений лікар України

Н

ині для первинного рівня стоматологічної допомоги настали дуже складні часи, особливо це стосується сільської місцевості, де її доступність зменшується через погане транспортне забезпечення, розпорошеність населення у віддалених населених пунктах (іноді мешканцям сіл, де проживає приблизно 500 осіб, доводиться долати майже 30-35 км, аби отримати стоматологічну допомогу). Почалися ці труднощі з того, що посади лікарів-стоматологів вилучили зі штатних розписів дільничних лікарень і амбулаторій й ввели до штатів ЦРЛ. Таке рішення було великою помилкою, яка обернулася серйозними проблемами. Наприклад, 56% населення нашої області мешкає у сільській місцевості. До так званої

реформи (бо я не розумію, чому реформою називають фактичне відновлення статус-кво вкрай недостатнього фінансування галузі й скорочення штатів. На моє переконання, реформа — це покращення) у кожному закладі первинки сіл, де мешкає 1,5-3 тис. осіб, були передбачені ставки лікарів-стоматологів, які до всього обслуговували ще й «приписні» малі населені пункти, віддалені щонайбільше на 7-8 км. Нині залишилося ледь більше половини таких стоматологічних кабінетів (120 із 200), та й то лише тому, що голови місцевих рад поставилися до цієї проблеми з розумінням і допомогли їх відстояти. Тож, якщо у містах області забезпеченість населення лікарями-стоматологами становить 4,5-5 на 10 тис. населення, у сільській місцевості цей показник знизився до 2,2 (враховуючи стоматологів, які виїздять туди у відрядження, аби проводити прийом пацієнтів). А в малих селах (де проживає 52% сільського населення регіону) забезпеченість стоматологами дорівнює нулю: вони туди взагалі не потрапляють. Ми провели моніторинг захворюваності сільського населення та забезпечення доступності до стоматологічної допомоги. Тож лише у 3 районах області налагоджено щоденне транспортне сполучення із райцентром, у 7 районах воно відсутнє взагалі, у решті — забезпечується кілька разів на тиждень. Це катастрофа — люди не можуть дістатися до лікаря! Також ми провели моніторинг захворюваності дитячого населення (для цього виокремили 3 райони області), для порівняння оглянувши дітей у сільській місцевості та в містах. Тож показники захворюваності 12-річних дітей скрізь виявилася приблизно однаковими (це заслуга віку і природи), а у 17-річних підлітків, які мешкають у сільській місцевості, де немає лікарів стоматологічного профілю, вони вдвічі більші порівняно з міськими однолітками (чи тими, що мешкають у селах, де на первинному рівні збереглися стоматологи). Наприклад, ускладнений карієс зафіксовано у 7% сільських дітей 13-річного віку (у міських цей показник становить 0,9%), пломбування виконано лише 55% сільських дітей і понад 83% міських, тобто там, де є стоматологи, відповідна робота проводиться. З урахуванням усіх наведених проблем ми отримали (за сприяння британських колег) 3 пересувні стоматологічні амбулаторії із сучасним обладнанням й організували виїзди фахівців у малі села. Коли об’їхали віддалені населені пункти вперше, жахнулися: 87% оглянутих дітей підлягали санації! Оскільки мобільна амбулаторія працює вже кілька років поспіль, ситуація трохи покращилася, але ж це не вирішить проблеми в цілому, бо в такий спосіб не можна охопити стоматологічною допомогою всіх, хто її потребує. Також на місцевому рівні була затверджена Комплексна програма профілактики стоматологічних захворювань на 2015-2020 роки, і ми її виконуємо. Однак потрібні системні зрушення на рівні держави. Вихід один: МОЗ України зобов’язане включити лікаря-стоматолога до переліку фахівців первинної ланки, адже ні лікарі загальної практики-сімейної медицини, ні лікарі-педіатри та лікарі-терапевти за своїми кваліфікаційними характеристиками й освітою не можуть надавати стоматологічну допомогу, так само як і займатися профілактикою у цій сфері (як серед дорослих, так і серед дітей). На жаль, згідно із чинним законодавством усі лікарі стоматологічного профілю юридично віднесені до вторинного рівня медичної допомоги. І в цьому причина проблеми. Також Уряд під час розробки Програми медичних гарантій має включити до переліку медичних пос­луг первинного рівня послуги з надання стоматологічної медичної допомоги. Сподіваємося, що ці питання таки вдасться вирішити, оскільки їм приділено безпрецедентну увагу: вперше проблеми стоматологічної служби було заслухано й обговорено на рівні Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, під час круглого столу, де представники всіх регіонів (управлінь охорони здоров’я, наукових медичних установ та вишів, громадських організацій, а також фахівці, експерти)

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ДЕРЖАВНЕ ПИТАННЯ

18 травня 2018 року

говорили про наболіле. На основі їх пропозицій та зауважень було напрацьовано резолюцію, за умови виконання пунктів якої вдасться значно поліпшити ситуацію і вивести надання стоматологічної допомоги населенню України на належний рівень. От тільки залишається питання до МОЗ: як формувалися списки експертів Міністерства з напрямку стоматології, якщо 4 із 8 осіб є представниками приватного сектора? Ніхто не має зауважень до їх професійного рівня чи компетенції, однак звідки така пропорція, якщо приватних стоматологів в Україні лише 17% від загальної кількості фахівців цього профілю? Чи ж сприятиме така невідповідність вирішенню проб­ леми комунальної стоматології та пацієнтів, які вдаються до її послуг? До речі, за статистикою МОЗ, 80% нашого населення отримує стоматологічну допомогу в закладах охорони здоров’я державної форми власності. Так, за останні 25 років стоматологічна допомога досягла прогресу в плані впровадження ринкових засад, новітніх технологій діагностики та лікування. Однак неприпустимо, що при цьому значно послабилася увага до проблеми доступності стоматологічних послуг, суттєво зменшилася профілактична складова, особливо серед дитячого населення. Як наслідок, стоматологічна захворюваність в Україні — одна з найвищих у Європі. Володимир САВЧЕНКО, заступник директора Медичного інституту Сумського державного університету зі стоматології, головний стоматолог УОЗ Сумської ОДА, Заслужений лікар України, кандидат медичних наук

П

ісля набуття чинності Законом України від 19.10.2017 р. № 2168-VIII «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» стоматологія не тільки залишилася без фінансової підтримки держави, а й взагалі випала з медичної реформи як галузь медицини. Адже реформа первинної ланки передбачає, що держава щорічно платитиме лікарю первинки 370 грн за одного пацієнта (з коригуючими коефіцієнтами). Однак ніде не сказано, що до цієї суми входять витрати на первинну стоматологічну допомогу. Тоді з яких коштів вони покриватимуться? Йдеться бодай про мінімальний обсяг надання невідкладної безоплатної допомоги з приводу гострого болю, запальних процесів тощо. І чи «йтимуть за пацієнтом» кошти з первинної ланки на вторинну, куди віднесено лікаря-стоматолога? Це питання не вирішене! Крім того, резолюція ВООЗ WHA 60.17 передбачає надання стоматологічної допомоги особам із хронічними неінфекційними захворюваннями, а це можливо лише в разі співпраці стоматолога із сімейним лікарем, тобто на первинній ланці. Зрештою, не визначено, які саме стоматологічні послуги фінансуватимуться за рахунок бюджетних коштів, а за які сплачуватимуть пацієнти. У зв’язку із цим виникла потреба в розробці та затвердженні переліку невідкладних станів у стоматології, які фінансуватимуться державою, визначенні пільгових категорій населення, котрим забезпечать гарантований рівень безкоштовної допомоги, та його обсягу. Також на часі розробка організаційно-правових й фінансових моделей діяльності стоматологічних закладів, створення системи управління стоматологічної служби України. Серед надважливих питань — збереження кадрового потенціалу і штатів нашої служби. Нині ми лише спостерігаємо за відтоком спеціалістів (і досвідчених, і молодих) за кордон. У зв’язку зі скороченням лікарів-стоматологів на первинній ланці останнім часом збільшується кількість хворих на рак ротової порожнини, який діагностується на пізніх стадіях, оскільки пацієнти несвоєчасно потрапляють на огляд до стоматолога. Зокрема, лише у Сумській області показник задавнених випадків онкозахворювань порожнини

рота у 2016 році становив 15,7% (у середньому по Україні — 48%), а у 2017-му — вже 19,7%. Захворюваність слизової оболонки порожнини рота в Україні сягає майже 97 випадків на 10 тис. населення, а серед дітей та підлітків — понад 151 на 10 тис. дитячого населення. Також велика кількість випадків несвоєчасного звернення пацієнтів з приводу гнійно-запальних процесів щелепно-лицевої ділянки, при яких надається стаціонарна допомога. Наприклад, у Сумській області цей показник становить 15,8%. Як зберегти кадри в стоматології? Передусім потрібно ліквідувати «зрівнялівку» в оплаті праці за рахунок підвищення тарифних розрядів ЄТС посадових окладів лікарів та медичних сестер. Адже на сьогодні середній посадовий оклад лікаря-стоматолога становить 3600 грн, молодого спеціаліста після закінчення вишу — 3048 грн, а сестри медичної — 2800 грн. Нині медики, які працюють у сільській місцевості, навіть не отримують пільг і 40% надбавки до заробітної плати, як це передбачено спільним Наказом МОЗ і Міністерства праці та соціальної політики України від 05.10.2005 р. №308/519 «Про впорядкування умов оплати праці працівників закладів охорони здоров’я та установ соціального захисту населення». Чи врятують сільську стоматологію місцеві громади? Окремі їх керівники доволі непогано розуміються на питаннях охорони здоров’я, однак таких небагато. Особливо важко пояснити їм, яким саме має бути обсяг стоматологічної допомоги на первинній ланці. Тобто дехто вважає нормальною ситуацію, коли лікарі великих стоматологічних поліклінік їдуть лікувати їх мешканців за 50 км від свого місця роботи, або ж пацієнти до лікарів — на таку саму відстань. Тому подіб­ні питання мають вирішуватися не в громадах, а на рівні Міністерства охорони здоров’я, Уряду та Верховної Ради України. На найвищому рівні мусять «забити тривогу» і з приводу того, що ми втрачаємо профілактичний напрям, який відіграє важливу роль у забезпеченні стоматологічного здоров’я суспільства. Запровадження державної та регіональних програм профілактики стоматологічних захворювань сприятиме поліпшенню ситуації (зменшенню захворюваності, зміцненню матеріально-технічної бази галузі) за умови активної підтримки місцевої влади (як фінансової, так і логістичної). Одним із пунктів такої програми має стати забезпечення стоматологічної допомоги в організованих дитячих колективах шляхом збереження шкільних стоматологічних кабінетів або створення нових, із сучасною матеріально-технічною базою. Цього можна досягти лише за підтримки освітянської галузі. Наприклад, у Сумській області функціонує 50 шкільних кабінетів, однак у зв’язку з обмеженим фінансуванням та застарілою матеріально-технічною базою там немає можливості надавати сучасну і якісну стоматологічну допомогу. На сьогодні розглядається питання доцільності (вона обґрунтована фінансово) введення до штату медичного пункту освітнього закладу, у якому навчається понад 1 тис. дітей, посади лікаря-стоматолога дитячого (разом з посадою лікаря-педіатра), що дасть змогу активно спостерігати, профілактично оглядати та лікувати всі види стоматологічних захворювань на ранніх стадіях і в динаміці. Чи не найпоказовішими наслідками відсутності профілактики сьогодні є стан стоматологічного здоров’я молодих бійців АТО: щойно вони потрапляють в екстремальні умови, у них одразу розвиваються гострі запальні процеси, зокрема й такі, що становлять загрозу для життя. Нині бійців не санують навіть напередодні мобілізації, як це було раніше! Особливу увагу потрібно приділити стоматологічній реабілітації учасників АТО, оскільки їх кількість зростає. На часі затвердити відповідну державну програму, яка передбачала б профілактику, зубне протезування та дентальну імплантацію цієї категорії. Зокрема, стоматологи Сумщини оглянули понад 6 тис. учасників АТО і виявили, що більше ніж 38% з них потребують

зубного протезування, а по нашій обласній поліклініці — майже 58%. Врахуйте й те, що це молоді люди, тому багатьом з них потрібна дентальна імплантація. Ми порахували: у цілому на стоматологічну реабілітацію учасників АТО по Сумській області необхідно понад 4 млн грн. Однак на ці цілі виділяється обмаль коштів. Також потрібно чітко визначитися, хто має платити за такі послуги, можливо, Міністерство оборони за окремою статтею, оскільки місцева влада не зможе охопити всіх пільговиків (у нас навіть пенсіонери чекають своєї черги на протезування по 4-5 років). Бо ж молоді люди, які боронять нашу державу, мають право на гідний рівень медичного обслуговування. І це наш спільний борг перед ними. Тому питання про те, чи має бути безоплатна стоматологія, навіть не підлягає обговоренню — її потребує багато наших громадян. Тож закликаю МОЗ прислухатися до думки Асоціації стоматологів України, інших громадських об’єднань, які знають реальну ситуацію на місцях і розуміють, як її змінити на краще. Бо реформи без урахування думки професіоналів (на зразок «скасувати» лікаря-стоматолога на первинній ланці) призведуть до негативних наслідків.

Світлана МУШАК, лікар-стоматолог стоматологічного практично-навчального медичного центру НМАПО ім. П. Л. Шупика, Заслужений лікар України

З

а статистикою, у майже 88% громадян України — карієс зубів, приблизно у 90% діагностують захворювання тканин пародонта, а потреба населення в протезуванні становить 75-80%. Ситуація ускладнюється бойовими діями на Сході України: 35% вогнепальних поранень припадає на ділянку обличчя, тож останнім часом виник­ла нагальна потреба в розвитку потужностей щелепно-лицевої хірургії. При цьому 95% учасників АТО потребують стоматологічного лікування. До того ж суттєво зменшився рівень профілактичної роботи, стоматологічна допомога як дороговартісна послуга стала недоступною знач­ ному прошарку наших громадян, збільшилася кількість ускладнень стоматологічних захворювань. Тож сьогодні, як ніколи, актуальний вислів: «Спочатку організація, а потім — медицина». Бо скільки стоматологів «на душу населення» ми не забезпечували б, без профілактичної роботи, належного охоплення населення стоматологічною допомогою, без співпраці стоматологів з фахівцями інших профілів ситуація не поліпшиться. З огляду на те, що лікарі-стоматологи перебувають на передовій профілактики не лише хвороб порожнини рота, а й системних соматичних захворювань, у багатьох країнах світу стоматологічна допомога надається на первинній ланці. Система організації медичної допомоги Семашка відслужила своє, нині вона деформована і не відповідає ані економічним, ані соціальним реаліям, тож зміни у вітчизняній системі охорони здоров’я вкрай необхідні. Однак медична реформа — надзвичайно складний процес, який потребує знач­ ного фінансування і безпосередньо пов’язаний з економічною та політичною ситуацією в державі. Яке ж місце в нових реаліях (зокрема в «оновленій» первинній ланці) відвели медичні реформи стоматології? Поки що ні самі стоматологи, ні сімейні лікарі, ні навіть організатори охорони здоров’я та керівники медичних закладів не дуже добре розуміють, у яких умовах їм доведеться працювати завтра. Адже сімейна медицина — це не тільки медична допомога, а й насамперед медична опіка, спрямована на запобігання хворобам та їх хронізації. Лікар первинної ланки повинен вирішувати 80% проблем пацієнта, утверджувати здоровий спосіб життя, займатися профілактикою захворювань. То як же він обійдеться без стоматолога?

Адже наукою доведено вплив стоматологічної захворюваності на загальний стан організму, виникнення та перебіг низки соматичних хвороб. Наразі стоматологічна допомога не вкладається в ті кошти, які держава виділятиме сімейному лікарю на кожного пацієнта, котрий підписав із ним декларацію. Чітких роз’яснень з приводу того, як саме і з яких джерел оплачуватиметься первинна стоматологічна допомога, сьогодні немає. Новітня медична реформа запущена до виконання 1 квітня 2018 року. Відповідальність за неї лягає на Президента України, Уряд, Верховну Раду, МОЗ, а її успіх залежить від узгодженості їх роботи в цьому напрямку. Однак без підтримки «знизу» реформа перетвориться на соціальний експеримент: уже сьогодні виникає дуже багато питань щодо її реалізації, проте медична громадськість та населення не отримують на них чітких відповідей. Тому важливою подією для стоматологічної спільноти (а це майже 20 тис. лікарів) стало засідання круглого столу, організованого Комітетом Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, де розглядалися проблеми та напрямки подальшого розвитку системи організації стоматологічної допомоги в Україні. Обговорили дуже багато нагальних питань: пошук можливостей надання якісної, доступної, профілактично спрямованої стоматологічної допомоги населенню, збереження (замість руйнації, яка нині відбувається) матеріальної бази галузі, її кадрового потенціалу, кричущий стан надання стоматологічної допомоги у сільській місцевості, необхідність визначення галузевих стандартів у чинному правовому полі й на перспективу, питання медичної освіти та безперервного професійного розвитку лікарів-стоматологів, партнерство комунальної й приватної медицини тощо. Особливу занепокоєність викликає дитяча стоматологія, адже поширеність карієсу в цій категорії населення сягає 80%, що в декілька разів більше, ніж у країнах Європи. А в екологічно забруднених регіонах стоматологічна захворюваність дітей у 1,5-3 рази перевищує аналогічні показники на екологічно благополучних територіях України. І навіть для такої надважливої групи населення досі не визначено гарантованого державного рівня надання стоматологічної допомоги! Це ще одне яскраве свідчення того, що державної політики в цій царині в Україні не існує. Викликає тривогу і занедбаність профілактичного напрямку. Згідно із статистикою, тільки 5% відвідувань терапевтів-стоматологів — це візити з профілактичною метою, решта — з приводу лікування стоматологічних захворювань, передусім у гострому стані, а часто й з ускладненнями. Тому пріоритетною темою наступного з’їзду стоматологів, який відбудеться в жовтні цього року, визначено саме профілактику. Оскільки нині система охорони здоров’я в Україні переживає переломний момент, медична спільнота усвідомлює необхідність згуртування, тому особливо жваво обговорюється питання лікарського самоврядування, яке має змінити систему управління галуззю, та механізми його впровадження. Десятирічне гальмування розгляду законопроекту про лікарське самоврядування в Україні засвідчує небажання чиновників віддавати владу в медицині лікарській спільноті. Однак без дієвого лікарського самоврядування та створення широкого представництва асоціацій лікарів, куди входили б лікарі всіх медичних спеціальностей, докорінних позитивних змін у системі охорони здоров’я не відбудеться. У жовтні 2017 року на IV Національному стоматологічному конгресі було підтримано рішення про створення трипалатної Національної лікарської ради. Тож очікуємо на прийняття зареєстрованого у Верховній Раді законопроекту України від 06.04.2018 р. №8250 «Про лікарське самоврядування», узгодженого і підписаного більшістю членів Комітету ВРУ з питань охорони здоров’я та іншими депутатами, після чого лікарська спільнота зможе активніше впливати на вирішення важливих як для лікарів, так і для пацієнтів питань.

7

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

БЕЗПЕРЕРВНА МЕДИЧНА ОСВІТА:

ЩО ЗАВАЖАЄ ПРОФЕСІЙНОМУ СТАНОВЛЕННЮ ЛІКАРЯ? Піднімаючи будь-яку планку, завжди потрібно зважати на те, чи забезпечено трамплін, завдяки якому її можна перескочити. Вимагаючи від лікарів участі в міжнародних конференціях та стажування у кращих клініках аж до закордонних, дорікаючи їм у небажанні «безперервно рости», звинувачуючи у відсутності жаги до знань і навіть лякаючи звільненням, варто спершу з’ясувати, чи наповнене джерело, яке втамує таку жагу, і хто платитиме за оазу безперервного навчання лікаря.

Юрій ВОРОНЕНКО, ректор НМАПО імені П. Л. Шупика, академік НАМН України, професор

8

ВЗ Нині українських лікарів звинува­ чують багато в чому, зокрема в недо­ статній професійній підготовці. Це їх вина чи біда?

— Якщо говорити відверто, то невдоволення можливостями медиків існувало завжди і всюди. Адже планка вимог і відповіда льності дуже висока, науково-технічний прогрес диктує свої умови, спонукаючи медицину до пода льшого розвитку, а лікарів — до набуття нових знань. Тож підготовка лікарів завжди була і залишиться проблемою номер один. І вирішувати її доведеться шляхом удосконалення технологій та форм навчання, способів викладення матеріалу тощо. Тут ми нічого нового не вигадаємо, навіть за бажання зламати існуючу систему. У світі вже давно відпрацьовані 3 групи стандартів підготовки лікарів (до-, післядипломна освіта та безперервний професійний розвиток), які постійно вдоскона люютьс я. Їх потрібно лише впроваджувати і виконувати. Зокрема, післядипломна освіта лікаря завершується, коли він отримує спеціальність або стає «вузьким» фахівцем. І потрібно, аби впродовж цього часу він мав можливість набути певний мінімум практичних навичок, які визначені в його кваліфікаційній характеристиці. Як цього досягти? Можна через існуючу в Україні модель інтернатури, але її необхідно вдосконалити за прикладом більшості розвинених країн світу, де лікарі проходять інтернатуру тільки з базових спеціальностей (упродовж 1-3 років залежно від держави). Наприклад, з внутрішніх хвороб, педіwww.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

18 травня 2018 року

атрії чи хірургії, а не з нейрохірургії чи дитячої оториноларингології, як в Україні. І лише після цього лікар здобуває вузьку спеціалізацію в резидентурі або на пролонгованих курсах (упродовж 3-5 років). В Україні ж після базового навчання на додипломному етапі одразу — інтернатура з «вузьких» хірургічних спеціальностей: травматології й ортопедії, отоларингології, нейрохірургії. Тобто лікар ще не знає хірургії, не вміє робити розріз, зшивати рану, не навчений основам запобігання інфекційним ускладненням, а вже «опановує» надскладні технології оперативних втручань. Така сама ситуація і з терапевтичними спеціальностями. Наразі в інтернатурі налічується 34 спеціальності, хоча за нашими підрахунками має бути лише 15-17, решту ж варто здобувати на другому етапі навчання, у резидентурі. Ми вносили пропозиції запровадити цю форму післядипломної освіти, і саме з ініціативи нашої академії резидентура була вперше прописана в Законі України «Про вищу освіту», який набув чинності у вересні 2014 року. Однак в Україні її й досі немає. ВЗ А що змінилося б у разі її запровад­ ження, окрім відтермінування вузької спеціалізації?

— Судіть самі. Хто нині відповідає за якість підготовки інтерна, наприклад, хірурга? Ректор і випускаючі кафедри вишу. А чи знаєте ви, що викладачі академії приділяють інтерну тільки третину або й менше часу, відведеного на проходження інтернатури? Решту часу він перебуває на так званій базі стажування, тобто працює на посаді лікаря-інтерна в якомусь медичному закладі, де його використовують на розсуд завідувача відділення, практично не погоджуючи з кафедрою, котра не має жодного впливу на базовий зак­лад. Ми лише висуваємо вимоги щодо того, як має відбуватися стажування інтерна, якими навич­ками він повинен оволодіти, але хто це контролює? Альтернативою такій «заочній» інтернатурі є резидентура — там майбутній спеціаліст постійно перебуває на базі кафедри й персонально закріплюється за викладачем (в одного викладача може бути кілька резидентів), із яким він щодня веде прийом хворих, бере участь у консультаціях, асистує під час операцій, виступає на конференціях тощо. У такий спосіб досвідчений фахівець передає майбутньому колезі свій досвід і навички, а іспит приймає незалежна комісія. На жаль, нині такої можливості в Україні немає — передусім через відсутність університетських клінік. Наші кафедри перебувають у гостях у закладів охорони здоров’я, з якими укладають угоди про спільну діяльність. А потужності цих закладів дуже різні, трапляється, що відділення розраховане на 30-40 ліжок, тож там не вмістяться десятки інтернів чи резидентів, які працювали б зі своїми викладачами. До 50-х років минулого століття нинішні обласні лікарні були університетськими клініками. Доречно повернути б це, бо будувати нові спеціалізовані університетські клініки надто дорого, й ніхто на це не

пристане. Добре було б передати існуючі площі та ресурси лікарень, які вивільняються, у спільне користування з медичними вишами. У країнах Європи дуже багато університетських клінік, котрі не обов’язково перебувають у структурі університетів — просто укладають угоду про використання спеціалізованих медичних закладів (наприклад, комунальних) як клінічної лікарні вишу, де є медичний факультет, тож і на посадах лікарів там зазвичай працюють резиденти. Фінансово ці два заклади відокремлені: з коштів, які надходять від страхових компаній за лікування хворих, частково оплачується робота резидентів і викладачів університету, котрі працюють за сумісництвом як повноправні лікарі. ВЗ Чи не ускладниться «дружба» ка­ федр і комунальних закладів після ав­ тономізації останніх і відмови держави «утримувати їх стіни»?

— Такий ризик існує. Хоча автономні лікарні й залишаться власністю громад, їх керівники виконуватимуть тільки ті завдання, які фінансуватиме Національна служба здоров’я України. Тому наразі складно спрогнозувати, чи знайдеться там місце кафедрам і кому вони будуть пот­ рібні. Залишається сподіватися на те, що керівники держави і очільники галузі усвідомлюють важливість здоров’я громадян для безпеки держави й піклуватимуться про підготовку кадрів галузі як належить. Пот ­рібно знайти певний законодавчий механізм, що забезпечить умови для спільної діяльності медичних вишів і комунальних медичних закладів. Але в жодному разі це не мають бути умови оренди, адже йдеться не про кондитерську чи майстерню з ремонту, де просто заробляють на послугах! Та й лікарням така співпраця вочевидь має бути вигідна — викладачі університетів принесуть із собою теоретичний і практичний досвід, допоможуть підвищити рівень кваліфікації персоналу. Тим більше, фінансові реформи галузі в будь-якому разі «розвантажать» лікарні щодо кількості ліжок, тож чому місцевим радам не передати певні заклади чи їх окремі площі під управління університетам? Для деяких лікарень це буде чи не єдиним шансом утриматися на плаву, та ще й зміцнити кадровий потенціал. Тобто вигода взаємна, питання лише в тому, чи нею скористаються.

ВЗ Нові кадри потребують сучасних знань. Як їх надати?

— Досягти цього непросто, адже всім лікарям неможливо забезпечити доступ до провідних клінік (особливо за кордоном). Тому існує ще один вихід — дистанційне вивчення кращого досвіду. Наша академія має хорошу технічну базу дистанційного навчання лікарів на кафедрах, відпрацьовані відповідні технології. Також ми підписали угоду про співпрацю з Британським медичним журналом, у рамках якої лікарі отримали можливість самостійно опанувати ті чи інші розділи знань та ск ласти після цього іспит. Тому особливу увагу приділяємо вивченню іноземних мов: уклали угоди про диверсифікацію послуг з 2 компаніями, які мають ліцензії на підготовку до рівнів анг­ лійської мови Upper-Intermediate (В2), Advanced (С1) та Proficiency (С2). Навчання відбувається на нашій базі — це вигідно і зручно. Крім того, викладачі кафедр склали відповідні іспити, досконало володіють іноземною мовою. Однак лікарю недостатньо начитатися англомовної літератури чи подивитися, як десь виконують надсучасну операцію, йому потрібно «відшліфовувати» набуті знання та навички. Тому має бути створене широке поле для практичної діяльності. Тож ми пішли шляхом розширення спектра кафедр, особ­ ливо тих, де застосовують найновіші технології, зокрема маємо 3 кафедри кардіохірургічного профілю на базі державних установ «Національний інститут серцево-судинної хірургії ім. М. М. Амосова НАМН України», «Науково-практичний медичний центр дитячої кардіології та кардіохірургії МОЗ України» та «Інститут серця МОЗ України», де фахівці можуть повчитися сучасній діагностиці, стентуванню, коронарографії тощо. У такий спосіб ми пов­н істю закрили нішу кардіохірургії — нині лікарям не потрібно їхати на навчання за кордон, вони отримали можливість перейняти кращий досвід в Україні. Ще один приклад. Нині актуалізується проблема цукрового діабету, якою зобов’язані опікуватися не лише ендокринологи, а й хірурги, терапевти, офтальмологи (окремої спеціальності «Діабетологія» не існує). Можна було забезпечити доступ до опанування всього спект­

ра згаданої тематики, взявши по частинці від кожного із вказаних напрямів на відповідних клінічних кафедрах, однак ми створили нову кафедру діабетології, яка синтезувала всі необхідні знання. До речі, на Всесвітньому конгресі діабетології нашу кафедру визнано світовим центром з підготовки діабетологів за підсумками минулого року (маємо відповідний сертифікат). Окреме ноу-хау — формування кафедр академії на базі високоспеціалізованих клінік інститутів НАМН України, які розміщені в Києві. Нині вони є нашими базами для підготовки лікарів. ВЗ Реформи в галузі охорони здоров’я вносять свої корективи, і система піс­ лядипломної освіти має на них опера­ тивно реагувати.

— Так. Наприклад, в Україні було запроваджено нову спеціальність «Громадське здоров’я», яка вже давно існує в країнах Європи та в США. У нас більшість функцій громадського здоров’я (хоча вони й були розпорошені) виконували працівники ДСЕС, яких навчали інакше, ніж фахівців відповідного профілю у світі. Україна не може враз перейти на нові рейки підготовки фахівців з громадського здоров’я, але такі кадри вкрай необхідні для функціонування нової системи. Тому в минулому році ми створили кафедру громадського здоров’я, керуючись принципами, задекларованими ВООЗ. Наразі проводимо відповідні цик ли тематичного вдосконалення для фахівців, які вимушені перебудовуватися, як то кажуть, «на ходу». Адже створено Центр громадського здоров’я МОЗ України, на місцях активно формується мережа служби, однак не все вдається, у тому числі й через проблеми з кадрами, рівнем їх підготовки у зазначених питаннях. Зокрема, в Україні ще немає базової підготовки бакалаврів і магістрів з громадського здоров’я. Проте наша академія вже 5 років поспіль випускає управлінців з охорони здоров’я за півторарічною програмою, яка дуже схожа на магістерську програму з громадського здоров’я, що використовується в ЄС, бо розробляли її разом з європейськими колегами. Нині плануємо адаптувати програму під нові вимоги і переформатувати на магістратуру, тобто це буде друга вища освіта, яку зможуть здобути не лише лікарі. (Продовження на стор. 10)

ЗАЛИШАЄТЬСЯ СПОДІВАТИСЯ НА ТЕ, ЩО КЕРІВНИКИ ДЕРЖАВИ І ОЧІЛЬНИКИ ГАЛУЗІ УСВІДОМЛЮЮТЬ ВАЖЛИВІСТЬ ЗДОРОВ’Я ГРОМАДЯН ДЛЯ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ Й ПІКЛУВАТИМУТЬСЯ ПРО ПІДГОТОВКУ КАДРІВ ГАЛУЗІ ЯК НАЛЕЖИТЬ. ДЛЯ ЦЬОГО ПОТРІБНО ЗНАЙТИ ПЕВНИЙ ЗАКОНОДАВЧИЙ МЕХАНІЗМ, ЩО ЗАБЕЗПЕЧИТЬ УМОВИ ДЛЯ СПІЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МЕДИЧНИХ ВИШІВ І КОМУНАЛЬНИХ МЕДИЧНИХ ЗАКЛАДІВ. АЛЕ В ЖОДНОМУ РАЗІ ЦЕ НЕ МАЮТЬ БУТИ УМОВИ ОРЕНДИ, АДЖЕ ЙДЕТЬСЯ НЕ ПРО КОНДИТЕРСЬКУ ЧИ МАЙСТЕРНЮ З РЕМОНТУ, ДЕ ПРОСТО ЗАРОБЛЯЮТЬ НА ПОСЛУГАХ!

9

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ (Початок на стор. 8) ВЗ Для системних змін потрібне масш­ табне втручання. Воно стримується де­ фіцитом коштів чи не тільки?

— Кошти дійсно потрібні, але не настільки значні, аби це стало перешкодою для подібних змін. Наприклад, щодо запровадження резидентури. На сьогодні в Україні вже існує форма навчання (клінічна ординатура), яка цілком може бути трансформована в резидентуру — кошти на виплати стипендій клінічним ординаторам пішли б на стипендії резидентам (щоправда, таких буде більше). Тому вважаю, що для реалізації системних змін не вистачає політичної волі, а можливо, й досвіду чи знань у галузі післядипломного навчання з боку тих, хто має вирішувати це питання. У 2017 році за дорученням МОЗ, Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я та НАМНУ ми підготували доповідь на парламентські слухання щодо проблем вищої медичної освіти. Вона містила багато ідей, які нині озвучують стосовно реформ напрямку. Однак минув рік, але далі розмов справа не рушила. Хоча ми запропонували навіть проекти нормативних документів, які треба було б прийняти (зміни до низки законів, проект нового положення про резидентуру, нові вимоги щодо проведення інтернатури, зміни в системі безперервного професійного розвитку лікаря). До речі, Україна чи не найпершою з усіх держав пострадянського простору почала використовувати зарубіжний досвід безперервного професійного розвитку. Наказом МОЗ було запроваджено кредитну систему набору балів за 5 років, завдяки якій лікар може підтвердити або підвищити лікарську кваліфікаційну категорію (крім того, що пройде місячний курс теоретичного навчання для оновлення знань). Так працюють Європа і США, хоча замість 5 років цей період у різних країнах може тривати 3 або й 7 років. Тобто нова система вже була створена в Україні, потрібно було її лише вдосконалювати, зок­р ема надати лікарям можливість використовувати зарубіжні джерела безперервного професійного розвит­к у, привести систему нарахування балів у відповідність до європейської. Такі пропозиції ми також подавали до МОЗ.

ВЗ Нещодавно Уряд затвердив Поло­ ження про систему безперервного про­ фесійного розвитку фахівців у сфері охорони здоров’я. Чи очікувані зміни?

— Зокрема, скасовуються обов’язкові передатестаційні цикли (ПАЦ) підготовки лікарів, які підтверджують свою категорію, хоча для отримання нової категорії така форма підготовки залишається чинною. Тобто лікарю достатньо буде набрати певну кількість балів на різних формах навчання, у тому числі й на циклах тематичного удосконалення (ТУ). І це цілком правильно. Останнім часом ми також перебудували свою роботу в цьому напрямку: якщо раніше співвідношення кількості слухачів ПАЦ і ТУ становило десь 2:1, то у 2017 році воно змінилося майже з точністю до навпаки. На часі запроваджувати нові форми навчання, цікаві та зручні для лікарів, зокрема дистанційні, коли кафедра, наприклад, створює власний портал, викладачі спілкуються зі слухачами індивідуально, проводять дискусії, конференції, майстер-класи, розглядають складні клінічні випадки тощо. Важливо використовувати наближені до лікаря інтернет-технології з відеоресурсами, навчальними й оцінювальними модулями, довідковим матеріалом тощо. ВЗ Від чого більшою мірою залежить ефективність безперервного навчання — від новизни його форм та кваліфі­ кації викладачів чи від бажання лікаря пізнати нове?

— Відповідь на це запитання дає один зі стандартів Всесвітньої федерації медичної освіти, який проголошує, що саме лікар є відповідальним за свій безперервний професійний розвиток. Він має самостійно вибирати найбільш прийнятні для нього форми навчання й опановувати необхідні йому знання. А вже лікарська палата чи інша самоврядна організація визначатиме, чи дійсно він виконав норми підвищення своєї кваліфікації, та прийме відповідне рішення. На жаль, в Україні поки що немає такої організації, тому певні контролюючі функції виконує МОЗ. Також у світі лікарські самоврядні асоціації розробляють професійні вимоги

зі своєї спеціальності, проводять конференції за своїм профілем, а загальна лікарська палата опікується уніфікацією вимог і структурує систему в цілому. Наприклад, у кожній країні існують певні приватні структури чи об’єднання лікарів, які пропонують освітні послуги, курси підвищення кваліфікації та видають відповідні сертифікати. Хто має перевіряти подібні організації, надавати ліцензії на їх освітню діяльність? Саме загальнолікарська самоврядна асоціація як незалежна від МОЗ структура. Вона ж мусить встановлювати періодичність оновлення знань лікарями, їх обсяг, кількість набраних для цього балів, зрештою, визначати, на яких базах вони проходитимуть навчання, вести портфоліо лікарів з «історією» їх професійного розвитку. ВЗ Дехто стверджує, що в разі утверд­ ження в правах лікарських асоціацій в Україні чинна система післядипломної освіти розсиплеться сама по собі як така, що не відповідає світовим зразкам.

— Це твердження не відповідає дійсності. По-перше, ніде у світі лікарські асоціації безпосередньо не займаються післядипломним навчанням лікарів. Адже це умовні об’єднання за професійною ознакою, які не мають власних освітніх закладів (вони можуть лише акредитувати останні). По-друге, у багатьох країнах світу нині існують десятки установ, які займаються безперервним професійним розвитком лікарів, подібних до нашої академії. Наприк ­л ад, у Варшаві функціонує потужний центр післядипломної освіти, у Братиславі — академія післядипломного навчання, у США — академія післядипломної освіти лікарів, і цей перелік можна продовжувати. Тому наш зак­лад й надалі бачить себе лідером післядипломного навчання в Україні. Наразі ми офіційно затвердили стратегію розвитку академії на найближчі роки як навчально-методичного центру післядипломної освіти і безперервного професійного розвитку, розробляємо нові стандарти в цьому напрямку. Аби успішно втілити їх у життя, потрібно підвищувати рівень кваліфікації викладачів, підготувати новий резерв науково-

педагогічних кадрів, розвивати сучасні форми підготовки в аспірантурі, вдосконалювати методологію викладання. Ще один перспективний напрям — розвиток симуляційних форм навчання (до речі, нещодавно ми відкрили потужний симуляційний центр у нашому закладі). Безперечно, майбутнє напрямку — за розвит­ ком університетських клінік. Ми також працюємо над цим питанням. Зокрема, маємо дві академічні клініки, хоча їх не можна назвати університетськими у сучасному розумінні, оскільки вони не на 100% інтегровані з кафедрами. Однак, аби така мрія стала реальністю, в Україні потрібно напрацювати відповідні механізми (передусім фінансові), які дали б поштовх до розвитку університетських клінік. До того ж держава зобов’язана подбати про «хліб насущний» системи післядип­ломної освіти лікарів та їх безперервного розвитку. Неприпустимо перекладати на плечі слухачів, які платять за своє навчання, фінансування матеріальної бази (наприклад, придбання обладнання) для підготовки їх колег, які навчаються за державним замовленням. Наразі 60% наших слухачів підвищують свою кваліфікацію за державні кош­ ти, 40% — за кошти фізичних та юридичних осіб, які фактично «тримають на собі» матеріально-технічну базу всього навчального процесу. Чи ж це державницький підхід? Розмову вела Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»

Н А С Т У ПН А Т Е М А Шановні читачі! Відкриваючи «Дискусійний клуб», ми ставили за мету дати кожному лікарю можливість висловитися з приводу наболілого. Тема нашого наступного обговорення:

«Приватна медицина і реформа — альянс чи протистояння?»

Чекаємо ваших листів на адресу: 04211, м. Київ, а/с 138, редакція газети «Ваше здоров’я» або на e-mail: vz@vz.kiev.ua

ТОЧКИ ЗОРУ Валерій ЗУБ, головний лікар КЛПЗ «Чернігівський обласний онкологічний диспансер», член Європейської та Міжнародної асоціацій онкогінекологів, Заслужений лікар України, кандидат медичних наук

П

останова Кабінету Міністрів України від 28.03.2018 р. №302 «Про затвердження Положення про систему безперервного професійного розвитку фахівців у сфері охорони здоров’я» визначає основні організаційні засади післядипломної освіти лікарів. Зокрема, документом передбачено, що оплата послуг за участь у всіх освітніх заходах (майстеркласах, курсах з оволодіння практичними на-

10

вичками і стажування у клініках інших країн, дистанційне навчання) може відбуватися коштом роботодавця або з інших джерел, не заборонених законодавством. Це добре, бо донедавна керівник медичного закладу не мав жодних юридичних прав відправити фахівця на стажування за кордон за рахунок державних чи комунальних коштів. Тож спеціалісти вимушені були оплачувати це з власної кишені, а за відсутності грошей відмовлялися від такої можливості взагалі. Наприклад, нещодавно проводили майстер-класи в центрі ендоскопічної медицини Франції, одному з найпрестижніших у світі. Але ніхто з лікарів нашого закладу не знайшов коштів для участі в них. Ми порушували це питання на рівні обласної ради, де спеціальна комісія нібито підтримала нашу ідею щодо створення місцевої програми стажування лікарів за кордоном.

Але її не затвердили через брак коштів, яких не вистачає навіть на бензин, медикаменти, опалення, зарплату, а тут ще й лікарів хочуть кудись направляти навчатися. Чи ж потрібно доводити, що кожна гривня, витрачена на нав­ чання лікаря, повернеться сторицею у вигляді його знань і вмінь? Наш заклад уже другий рік поспіль закладає у свій бюджет кошти на стажування фахівців у провідних клініках України. У рамках реалізації вимог згаданої Постанови сподіваємося на додаткове фінансування на ці цілі, адже направлення бодай одного фахівця на стажування за кордон привнесе свіжий потік сучасних навичок і вмінь у роботу всього персоналу диспансеру. Однак участь у міжнародній конференції (проживання та проїзд) нині обходиться лікарю у 10-15 тис. грн, тому він її планує й готує іноді за рік наперед.

Адже це значні кошти для лікаря, особливо якщо він — молодий спеціаліст, однак для бюджету закладу, а тим більше для громади міста чи області — не така вже й велика сума. Оскільки нині це дозволено законодавством, сподіваюся, що за підтримки місцевої влади ми зможемо закласти у бюджет закладу на наступний рік витрати на навчання 1-2 спеціалістів в одній з відомих клінік світу. Щодо інших моментів процедури безперервного професійного розвитку, то раніше лікарі накопичували бали за участь у майс­ тер-класах, конференціях, тренінгах, за дистанційне навчання і раз на п’ять років проходили переатестацію. Новою Постановою це не скасовано, до того ж детальніше прописані механізми контролю. Тепер головне, аби цей документ дійсно виконувався і мав фінансове забезпечення, а не виявився декларативним,

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

18 травня 2018 року

що лежатиме в когось на полиці. Бо коли посилять контроль за безперервним професійним розвитком лікарів (щорічний моніторинг з боку МОЗ, управління охорони здоров’я), а умов для нього не забезпечать, це насторожить і лікарів, і керівників закладів. Наприклад, за нинішнього стану галузі цілком можлива така ситуація: спеціаліст ЦРЛ віддаленого району чи сільський лікар виявить бажання поїхати до Києва на курси або відвідати майстер-клас у клініці вищого рівня, а його просто ніким замінити! На сьогодні це реальна проблема, яку підтвердить кожен головний лікар закладу. Хочеться сподіватися, що прийнята Постанова, навпаки, стимулюватиме керівників вкладати кошти в навчання спеціалістів, які привносять нові знання, сприяють запровадженню сучасних технологій і методик лікування. Чи ж не зацікавлений у цьому прогресивний керівник медичного закладу, який дбає про його розвиток, престиж і конкурентоспроможність? Кожні два роки у світі змінюються медичні технології, а відтак і обладнання «під них», щороку з’являється понад 50 нових хіміопрепаратів. Якщо ми «забуксували» бодай на один рік у власному розвитку, це означає, що відстали від інших клінік на багато років. Тому дуже перспективним напрямком підвищення фахової освіти лікарів, який, до всього, не потребує додаткового фінансування, є дистанційне навчання, у тому числі через фахові інтернет-ресурси. Ця форма зручна і доступна будь-якому лікарю незалежно від його місця перебування. Тому ми вже активно використовуємо її в нашому зак­ладі — першими в області впроваджуємо систему «Аскомедін», яка дає змогу не лише отримати нову інформацію, а й перевірити рівень знань лікарів у різних напрямках. Тобто фахівець може послухати лекцію провідних спеціалістів у своїй і суміжних

галузях, а згодом має відповісти на контрольні запитання, за що отримує відповідні бали, які зарахуються йому під час проходження атестації. І головне, що таке навчання відбувається постійно (щоденно, щотижнево, щомісячно).

Людмила ПАРХОМЕНКО, завідувачка кафедри підліткової медицини ХМАПО, доктор медичних наук, професор

В

изначальним критерієм ефективності безперервної післядипломної освіти є органічне поєднання стаціонарних форм навчання (курсовий метод) і самостійної роботи лікаря в міжкурсовий період. Терміни, періодичність, тривалість навчання в системі післядипломної освіти свого часу були встановлені нормативними документами МОЗ України. Однак сьогодні, у період відходу від колишньої системи Семашка та реформування галузі відповідно до нових економічних умов, якість підготовки лікарів не завжди влаштовує суспільство. «Шкутильгає» не лише професійна підготовка, а й етика та деонтологія, що зумовлено значним зниженням рівня матеріального становища галузі та незадовільним рівнем оплати праці медиків. Усі згодні з необхідністю змін у методології підготовки фахівців на етапі післядипломної освіти. Однак при цьому не можна йти шляхом закриття навчальних установ і тотальної заміни навчального процесу «вживу» на його онлайнваріант. Так, сьогодні з’являється можливість проводити онлайн-конференції, впроваджува-

ти інтерактивне навчання, однак усе це краще використовувати лише як один із видів навчальних програм. При цьому слід враховувати реалії: не скрізь є інтернет, і не всі лікарі старшого покоління вміють ним користуватися. Академічні лекції потрібні для лікарів, зок­рема на первинній ланці. Почасти це чи не єдина можливість дізнатися про нові тенденції в лікуванні хворих. При цьому спілкування викладачів з лікарями має відбуватися вічна-віч — авторитетні фахівці зможуть поділитися власним досвідом і напрацюваннями своєї наукової школи, відповісти на запитання чи обговорити нюанси й конкретні випадки, чого не передбачиш у заочній лекції. Саме таке «живе» спілкування слухача й наставника практикується у країнах Європи та США, чий досвід ми переймаємо (принаймні це декларується). Більше того, європейський лікар сам обирає напрямок подальшої спеціалізації, домовляється з професором, у якого бажає повчитися, за власний рахунок приїздить до нього в клініку (максимум на 10 днів), безпосередньо працює поряд зі своїм учителем, переймаючи його досвід. Утім, такий метод прийнятний лише для фахівців вторинної та третинної ланок надання медичної допомоги. Нинішня економічна ситуація в Україні, низька мотивація лікарів до роботи, а отже, й до набуття нових знань ускладнюють процес їх професійної підготовки, насамперед на етапі післядипломного безперервного нав­чання. Лікаря не навчиш силоміць — на те має бути його бажання. А для цього потрібна серйозна мотивація, передусім матеріальна зацікавленість. Вочевидь, має змінюватися і методологія післядипломної освіти, потрібно шукати нові форми навчання лікарів — мусить знайтися місце інтерактивним методам, обговоренню досвіду. Слухачі також повинні висловлюва-

ти власні міркування щодо методик лікування тощо. Необхідно впроваджувати змішану, очно-заочну форму навчання. Нині лікарі не можуть перебувати в академії підвищення кваліфікації впродовж місяця. По-перше, на них чекають пацієнти, по-друге, їм уже ніхто не оплачує відрядження, а зарплати не вистачає навіть на утримання сім’ї, не те що на проживання у великому місті. Настав час розробити чітку методику безперервного навчання, котра передбачатиме, як мінімум, планування тематики інтерактивних лекцій, визначення методологічного навантаження на викладачів і слухачів-практиків, закріплення оптимальної кількості слухачів за кожним педагогом, розрахунок заробітної плати викладача відповідно до його учбового навантаження при очному, очно-заочному і дистанційному навчанні, наукової та лікувальної роботи. Дуже важливо встановити критерії оцінки самостійного навчання лікаря-практика і його знань та узгодити процедуру атестації лікарів з європейською системою. Безпереч­ но, методологічних питань насправді значно більше, утім необхідно почати бодай з вирішення першочергових, і головне — змінювати систему післядипломної безперервної освіти лікарів не формально, а з урахуванням загального реформування медичної галузі. Так, ми повинні глибше вивчити систему підготовки фахівців за кордоном, водночас потрібно знайти форму навчання, придатну для нашої системи і реалій життя. Для цього необхідна політична воля, щонайпотужніша економічна підтримка і час — не менше 5-10 років. А закривати заклади післядипломної освіти — абсурд, шлях у нікуди. Передусім зусилля реформаторів мають бути спрямовані на зміни форм післядипломного й безперервного навчання та підвищення мотивації лікарів до нього.

27 Міжнародна медична виставка

PUBLIC HEALTH 2-4

ЖОВТНЯ

2018

Київ, МВЦ, Броварський пр-т, 15 м Лівобережна

Білет на сайті www.publichealth.com.ua Ваш промокод LNNN

У рамках виставки відбудеться: Організатори:

Проходить одночасно: VI Міжнародна виставка та конференція медичного туризму MTEC.Kiev 2018

Всеукраїнська відзнака

«ГОЛОВНИЙ ЛІКАР РОКУ – 2018»

11

С П Е Ц П Р О Е К Т: П А Л І АТ И В Н А Д О П О М О ГА У С В І Т І ТА В У К РА Ї Н І

ДОКИ НАШЕ СУСПІЛЬСТВО НЕ УСВІДОМИТЬ НЕОБХІДНОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ХОСПІСІВ, ЇХ МАЄ ПІДТРИМАТИ ДЕРЖАВА Хоспіс ім. Святої Єлени у Коростені запрацював одним із перших в Україні. Нині йому виповнився 21 рік. За цей період по допомогу у хоспіс звернулося більше тисячі людей з різних куточків України. Попри те що потреба у його послугах щороку зростає, заклад перебуває на межі закриття. Останнім часом працює винятково завдяки ентузіазму та подвижництву волонтерів і небайдужих людей. Про ідею, одержимість, волонтерство і віддачу — наша розмова з незмінним керівником зак­ладу, який сьогодні називається «Будинок сестринського догляду», Людмилою Буслаєвою.

НАМ ВДАЛОСЯ ЗВ’ЯЗАТИСЯ З ВОЛОНТЕРАМИ ІЗ ФРАНЦІЇ, ШВЕЦІЇ, СПОЛУЧЕНИХ ШТАТІВ АМЕРИКИ, ПОЛЬЩІ. ЛЮДИ, ЯКІ ЗАЙМАЛИСЯ СТВОРЕННЯМ ТА РОЗВИТКОМ МЕРЕЖІ ХОСПІСІВ ТАМ, РАДО ДІЛИЛИСЯ ДОСВІДОМ, РОЗПОВІДАЛИ, НА ЯКИХ ЗАСАДАХ ВОНИ ПРАЦЮЮТЬ, ДЕ БРАТИ ГРОШІ НА ЛІКИ, ПІДГУЗКИ, БІЛИЗНУ, ХАРЧУВАННЯ. ПОТІМ, СКОРИСТАВШИСЬ ЗАПРОШЕННЯМ, МИ ПОЇХАЛИ ДО ПОЛЬЩІ, ДЕ НА ВЛАСНІ ОЧІ ПОБАЧИЛИ ВСЕ, ЩО НАС ЦІКАВИЛО

12

Людмила БУСЛАЄВА, директор Будинку сестринського догляду, м. Коростень, Житомирська область

ВЗ Чи пам’ятаєте ту відправну точку, з якої все почалося?

— Так. Тоді я працювала заввідділом в Ольгинському братстві милосердя, що діяло при одній з українських православних церков міста. Православне братство на той момент почало створювати волонтерські групи для надання допомоги невиліковним хворим. Як з’ясувалося, їх у місті тоді мешкало більше сотні. З-поміж тих, хто гостро потребував кваліфікованої підтримки, виявилося немало самотніх, про яких узагалі піклуватися не було кому. Були й такі, яким і з родичами жилося непросто. Кількість осіб, котрі через смертельні хвороби чи травми потребували адекватної допомоги й ефективного знеболювання, невпинно збільшувалася. Населення Коростеня дуже пост­раждало внас­лідок аварії на ЧАЕС: усе частіше лікарі діагностували онкозахворювання. Побільшало й інфарктів та інсультів. А тут ще й невтішні прог­нози японських лікарів, які приїхали до міста проводити дослідження, щодо чергових «спалахів» хвороб, пов’язаних із радіацією... Працюючи у складі мобільних волонтерських груп, я загорілася ідеєю створення окремого спеціалізованого закладу, який здійснював би соціально-психологічний та медичний супровід невиліковно хворих в окремому приміщенні. Вирішальним поштовхом до значно рішучіших дій стало знайомство з молодою жінкою, маленька донечка якої захворіла на рак. Родина переїхала з Прип’яті. Столичні лікарі виявилися безсилі перед хворобою. Жінка тоді в одній із місцевих газет написала про свої страждання і висловила думку про доцільність створення спеціалізованого хоспісу, де знесилені хворобою люди перед відходом у інший світ могли б отримувати належний догляд та психологічну підтримку, як це відбувається в усіх цивілізованих країнах світу. ВЗ Як поставилися до цієї ідеї ваші колеги?

— Підтримали не всі, до того ж мало виявилося охочих зважитися на втілення задуму.

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

18 травня 2018 року

СПЕ Ц ПРОЕ К Т: П А ЛІ АТ ИВН А Д ОПОМОГА У СВІ Т І ТА В У К РА ЇНІ

Піклування подовжує життя

Тим більше, в Україні на той момент хоспісів як таких не було, відповідного законодавства теж. Доводилося діяти навмання, послуговуючись методиками і настановами винятково колег з-за кордону. Паралельно із нами розпочали таку саму благу справу у Львові, але там були зовсім інша підтримка і, як потім дізналася, інший стартовий капітал. Та мене це не стримувало: горіла справою. Про задумане розповіла Олені Білошицькій, котра на той час працювала Головою Коростенського відділення Товариства Червоного Хреста. З цією ідеєю ми звернулися до управління охорони здоров’я Житомирської ОДА, яке тоді очолював Віктор Шатило. Заручившись підтримкою управління, удвох із моєю близькою подругою Оленою Барсук розпочали втілення проекту зі створення хоспісу у Коростені. Нам вдалося зв’язатися з волонтерами із Франції, Швеції, Сполучених Штатів Америки, Польщі. Люди, які займалися створенням та розвитком мережі хоспісів там, радо ділилися досвідом, розповідали, на яких засадах вони працюють, де брати гроші на ліки, підгузки, білизну, харчування. Потім, скориставшись запрошенням, ми поїхали до Польщі, де на власні очі побачили все, що нас цікавило. Повернувшись звідти, взялися до справи. Тож про омріяну з дитинства професію лікаря довелося забути, натомість згодом я опанувала фах психолога та менеджера з управління персоналом. Коли все було майже готове до відкриття, захворіла на рак мозку й невдовзі померла Олена Білошицька. Сумно, але хоспіс ми відкривали без неї й назвали на честь її покровительки — Святої Єлени, так, як вона хотіла. Заклад офіційно розпочав роботу 10 лютого 1997 року.

Уважні до кожного пацієнта

Людмила Буслаєва отримала нагороду «Гордість міста»

МИ ДАЄМО МОЖЛИВІСТЬ РІДНИМ НЕ ЛИШЕ ВІДВІДУВАТИ НАШИХ ПАЦІЄНТІВ, А Й НАВІТЬ НОЧУВАТИ У НАС. ЛЮДИ, ЯКІ СЮДИ ПОТРАПЛЯЮТЬ, ЗНАЮТЬ, ЩО ЦЕ ЇХ ОСТАННЯ ДОМІВКА. ТОЖ МИ НАМАГАЄМОСЯ РОБИТИ ВСЕ, ЩО В НАШИХ СИЛАХ, АБИ ЇМ БУЛО КОМФОРТНО НЕ ЛИШЕ ФІЗИЧНО, А Й ПСИХОЛОГІЧНО, МОРАЛЬНО, ДУХОВНО. ВОНИ, ЯК І ВСІ ІНШІ ЛЮДИ, ПОПРИ ХВОРОБУ, МАЮТЬ ПРАВО НА ГІДНЕ ЖИТТЯ. А ДЛЯ ЦЬОГО ВСІ ЗАСОБИ ВИПРАВДАНІ

закупівлею переліченого тоді взагалі не було жодних проблем.

ВЗ А як щодо харчування?

— Із цим теж було все гаразд. Нам ішли назуст­р іч місцеві підприємці та просто небайдужі люди. Налагодили постачання деяких продуктів — хлібобулочних виробів, макаронів, борошна тощо — напряму від виробників. Нерідко це відбувалося на благодійних засадах. Жителі міста приносили домашню консервацію, овочі, фрукти. Та й ми спочатку організували присадибне господарство — для потреб закладу самі вирощували овочі, фрукти, ягоди, вигодовували свійських тварин. Останнім часом, щоправда, через певні причини більше цим не займаємося. Окрім того, харчі закуповували (так робимо й досі) ВЗ Де розташувався хоспіс? Хто допоміг за відрахування від частини пенсій пацієнтів із ліками, придбанням спеціальних меб­ закладу — це передбачено законодавчими лів, медичних препаратів та багатьох актами. інших необхідних речей? Активно допомагали нам місцеві релігій— Із приміщенням посприяла Коростенська ні громади. У 2000 році ми відкрили філію залізнична лікарня. З ініціативи головного хоспісу у селі Щорсівка. На сьогодні вона лікаря М. В. Кравченка для потреб хоспісу функціонує як самостійний і відокремлений передали одне з відділень на першому по- підрозділ, котрим опікується місцева церква, версі. Там ми і розмістили перших пацієн- і допомагає людям з тяжкими хворобами із тів. Але спочатку приміщення довелося ре- сільської місцевості. конструювати, наводити в ньому лад, бо то була дуже захаращена і занедбана будівля. ВЗ Чи пам’ятаєте перших пацієнтів Разом з волонтерами Товариства Червоного закладу? Хреста, які долучилися до процесу (і досі нас — Так. Спочатку їх було семеро. Родичі діпідтримують, як можуть), персоналом лікар- зналися про існування хоспісу з місцевих ні за кошти благодійників зробили ремонт, газет, радіо та телебачення. Я досі пам’ятаю оновили палати. На щастя, відгукнулося чи- усіх на ім’я та прізвище. Пригадую їх обличчя. мало доброчинців — місцевих підприємців, Те, як їх родичі вперше звернулися до нас, як меценатів, друзів з-за кордону. Фінансово і озиралися, коли переступали поріг. У суспільморально нас підтримали й у Коростенській стві на той момент наче й хотіли, щоб такі заміській раді, зокрема міський Голова Володи- клади існували, але водночас сприймали їх мир Москаленко. Допомогли з будівельними якось боязко. Мовляв, що скажуть люди, адже матеріалами, закупівлею меблів, спеціального перекладання справи догляду за смертельно інвентаря, побутової техніки, придбанням ліків хворими батьками чи дітьми чомусь вважата інших необхідних речей: підгузків, одно- лося зрадою останніх. Пам’ятаю стареньку разових пелюшок, шприців тощо. Власне, із жіночку, яку до нас привезла сільська Голова

з Коростенського району. Бабуся жила сама (родини в неї не було) і сяк-так давала собі раду, поки не зламала ногу. Коли до нас потрапила, казала, що лише тут у неї з’явилася можливість жити далі. Пригадую молодого хлопця з переламаним хребтом. Він дуже страждав через сильний біль і постійно потребував знеболювальної терапії… Загалом за ці роки соціально-побутові, психологічні та медичні послуги ми надали понад 1000 пацієнтам. І не тільки з Коростеня, району чи Житомира й області, а й з інших регіонів України. Здебільшого, усі ці люди через різні недуги були прикуті до ліжка. У кожного із них своя доля, але вони розуміли, що їх не випишуть додому. Ми звикали до них, як до рідних, і дуже боляче переживали кожну смерть. Одна з наших пацієнток, паралізована після ДТП, прожила у хоспісі 8 років. Дехто — лише місяць. А от, пригадую, один чоловік пробув у нас 8 місяців. У нього діагностували рак крові, і лікарі казали, що жити йому лишилося від сили кілька тижнів. Для них він був безперспективним пацієнтом. А ми тут постійно переливали йому кров, підтримували, як могли. У результаті був період, коли він повернувся додому, допомагав по господарству дружині, сину і навіть сідав за кермо. Потім, щоправда, знову прийшов до нас, бо, на жаль, хвороба виявилася сильнішою. Але замість кількох тижнів прожив цілих 8 місяців! А для людини, яка знає, що вона приречена на смерть, це майже вічність. Напевно, завдяки доброму ставленню нашого персоналу, підтримці рідних, близьких та нерідко оптимізму самих людей тривалість життя у невиліковно хворих справді подовжується. ВЗ Ви сказали: завдяки підтримці рідних. Чи часто вони навідуються у заклад?

— Ми даємо можливість рідним не лише відвідувати наших пацієнтів, а й навіть ночувати

у нас. Люди, які сюди потрапляють, знають, що це їх остання домівка. Тож ми намагаємося робити все, що в наших силах, аби їм було комфортно не лише фізично, а й психологічно, морально, духовно. Вони, як і всі інші люди, попри хворобу, мають право на гідне життя. А для цього всі засоби виправдані. У хоспісі цілодобово перебували психолог, духівник, не кажучи вже про лікаря, медсестру, санітарку. Допомагали представники різних релігійних громад та конфесій. Тепле ставлення до людини, добре слово, належний догляд, вчасне знеболювання, буває, творять дива. ВЗ Сьогодні ваш заклад — уже не хос­ піс, а просто Будинок сестринського догляду. Чому так сталося?

— Установу дійсно перейменували наприкінці минулого року, але не перепрофілювали. Більше того, нами вже не опікується православне братст­во, бо його немає. Лікарню, на базі якої працював заклад і колектив якої був одним із його співзасновників, унаслідок реформи Укрзалізниці перевели в інший статус. Патронажну службу Товариства Червоного Хреста, що стільки років працювала плічо-пліч з представниками нашого закладу, ліквідували. Через такі зміни дала збій налагоджена та відшліфована роками робота обслуговуючого персоналу. На самому лише ентузіазмі, подвижництві та благодійництві вижити неможливо. Потрібна матеріальна підтримка, до того ж суттєва. Тільки на заробітну плату співробітникам необхідно 1 млн грн на рік. Із колишнього складу персоналу залишилося лише двоє працівників — навантаження на них дуже велике. Окрім того, нині в нас немає постійного лікаря, що цілодобово надавав би медичну допомогу, як раніше. Поки ми були прив’язані до лікарні, не виникало проблем із консультаціями фахівців, постачанням знеболювальних, зокрема морфію. (Продовження на стор. 14)

13

С П Е Ц П Р О Е К Т: П А Л І АТ И В Н А Д О П О М О ГА У С В І Т І ТА В У К РА Ї Н І (Початок на стор. 12)

Сьогодні багато лікарів приходять до нас на благочинних засадах. Для введення морфію та виконання інших процедур викликаємо так звану знеболювальну бригаду швидкої медичної допомоги, яка прибуває негайно. Бо мені, якщо чесно, не хочеться мати справу із цими наркотиками — надто багато перевірок. До речі, за результатами однієї з них — перевірки Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини — нам і довелося торік змінити назву закладу та перезатвердити статут. Тож наш хоспіс тепер — не хоспіс, а Будинок сест­ринського догляду. І, на превеликий жаль, довелося відмовитися від того, щоб він був іменний. Але для пацієнтів нічого не змінилося. Черга на оформлення до нас не меншає, усі місця зайняті. Сьогодні в нас перебуває 27 інкурабельних хворих, а загалом заклад розрахований на 29 ліжок. Попри організаційні труднощі, для полегшення страждань цих людей ми намагаємося робити все по максимуму. Зміна назви — це не найгірше, що, власне, відбулося. Десять останніх років через нестачу фінансування над нами витає загроза закриття. ВЗ А в чому це проявляється?

— Я вже розповідала, що заклад існує винятково завдяки ентузіазму та подвижництву небайдужих людей, котрі працюють на волонтерських засадах. Раніше вони отримували заробітну плату від держави як представники патронажної служби Товариства Червоного Хреста. Нині коштів на це немає. А відтак основний колектив, який був добре обізнаний з усіма аспектами надання паліативної допомоги, розформувався. Залишилися тільки віддані цій милосердній справі люди, котрі працюють не заради грошей, а в ім’я добра та самопожертви, для яких людські страждання — не порожні слова. Щоб хоч якось зарадити справі та підтримати функціонування хоспісу, з ініціативи Коростенського міського Голови підключили міську службу зайнятості, де пропонують працювати в нас безробітним людям,

а їх діяльність оплачують коштом Центру зайнятості. Це дещо полегшує наше становище, але не рятує — дуже велика плинність кадрів. Та й люди переважно приходять випадкові, не підготовлені й байдужі до чужого горя та страждання. І то не їх вина. Тут потрібні самовіддача, емоції, душевна готовність, а на це не кожен здатен. До слова, сьогодні поки що немає проблем з утриманням приміщення, яке перебуває в комунальній власності Коростенської районної ради, котра ухвалила рішення про передачу його в оренду за символічну суму. Щороку в міському бюджеті закладаються гроші на оплату енергоносіїв. Але це добра воля Коростенського міського Голови та депутатів міської ради. Ми з острахом думаємо, що може відбутися з нами, коли прийде інша каденція депутатів, котрі мислитимуть інакше. Усі ці роки команда міського Голови підтримувала нас, як могла. Крім того, останнім часом усе важче отримувати гуманітарну допомогу. Відколи почалася війна на Сході України, підприємці переключилися на підтримку наших воїнів. І це правильно. Нам перепадають крихти, але й за це їм велике спасибі. Та й волонтерів на добровільних засадах усе меншає. За кордоном існує практика, коли студенти вишів відповідного профілю чи старшокласники працюють у хоспісах медсестрами, нянечками, доглядальниками. У нас спочатку теж таке було: навідувалися студенти із Житомира, бувало, навіть із Варшави приїжджали під час канікул доглядати невиліковно хворих людей. Сьогодні це майже не практикується.

ними. Тим більше, що таким людям потрібні постійний і особливий догляд та увага. Рідкість, коли родичі можуть дозволити собі винаймати доглядальниць. Здебільшого такі хворі просто лежать удома цілий день на самоті, буває, страждають від фізичного болю, іноді й в одній квартирі з маленькими дітьми. Прищеплення милосердя змалку — це, звичайно, добре. Але краще, коли дитина росте в іншому мікрокліматі та середовищі. Якраз хоспіси й мають полегшувати страждання і хворих, і їх рідних. За багато років роботи у хоспісі я намагалася і собі, й іншим довести, що наш заклад — не будинок смерті. Попри те що тут завжди тихо, життя триває. Просто в нього інша якість, і філософія дещо інакша, суть якої в Україні ще належить осягнути. До нас приїжджали переймати досвід із Житомира, інших міст області — теж хотіли запровадити щось подібне. Однак поки далі розмов справа не пішла, і в області ми — єдиний заклад такого типу. Є, щоправда, відділення у протитуберкульозному диспансері, але всього на 6 ліжок. Однак сподіваюся: невдовзі все зміниться. Зокрема, я бачу перспективу у створенні приватних хоспісів, які функціонуватимуть за рахунок благодійних внесків родичів. За кордоном це практикують уже давно. У багатьох країнах діють хоспіси для дітей, денні стаціонари для хворих, виїзні служби. Нам поки що про таке можна тільки мріяти. Ми, на жаль, не такі заможні, як жителі європейських країн, тож не в змозі із родинного бюджету викроювати гроші на догляд та підтримку невиліковно хворих родичів чи близьких.

ВЗ Яким ви бачите майбутнє установи?

— Однозначно заклад для догляду важкохворих людей Коростеню потрібний, як би його не називали — хоспіс чи Будинок сестринського догляду. Населення старіє. Молодші зайняті своїми клопотами. Як цинічно це не звучало б, однак здорові не повинні прив’язуватися до своїх хворих рідних і «помирати» разом з

ВЗ А як щодо державної підтримки?

— За оцінками експертів з паліативної допомоги, найактуальнішим на сьогодні в Україні є питання знеболювання. До 2013 року морфій — най­ефективніший знеболювальний засіб — в Україні існував тільки в ін’єкційній формі. Це означало, що доступ до нього був лише у тих хворих, які перебували в лікарнях. Ті ж,

ЗА БАГАТО РОКІВ РОБОТИ У ХОСПІСІ Я НАМАГАЛАСЯ І СОБІ, Й ІНШИМ ДОВЕСТИ, ЩО НАШ ЗАКЛАД — НЕ БУДИНОК СМЕРТІ. ПОПРИ ТЕ ЩО ТУТ ЗАВЖДИ ТИХО, ЖИТТЯ ТРИВАЄ. ПРОСТО В НЬОГО ІНША ЯКІСТЬ, І ФІЛОСОФІЯ ДЕЩО ІНАКША, СУТЬ ЯКОЇ В УКРАЇНІ ЩЕ НАЛЕЖИТЬ ОСЯГНУТИ. Я БАЧУ ПЕРСПЕКТИВУ У СТВОРЕННІ ПРИВАТНИХ ХОСПІСІВ, ЯКІ ФУНКЦІОНУВАТИМУТЬ ЗА РАХУНОК БЛАГОДІЙНИХ ВНЕСКІВ РОДИЧІВ

14

кого виписували додому, змушені були шукати інші способи знеболювання: домовлятися з медсестрами, лікарями, купувати морфій на чорному ринку, а це загрожувало їм кримінальною відповідальністю. У 2013 році завдяки Голові правління Української ліги розвитку паліативної та хоспісної допомоги Василю Князевичу в Україні з’явився морфін у таблетках. Для нас це вважалося прог­ресом, хоча в цивілізованих країнах його давно випускають і в капсулах, і в сиропах. Однак морфін для звичайних людей все одно не став доступнішим. Аптеки через небажання мати справу з контролюючими органами часто відмовляються його закуповувати та реалізовувати. Через мережу профільних хоспісів зробити це було б значно простіше. На рівні держави розробляються законопроекти, спрямовані змінити і якість надання паліативної допомоги, і підхід до її організації. Однак у цьому напрямку поступки дуже повільні. Тож переважно непосильну ношу догляду за невиліковно хворими людьми, як і раніше, звалюють на себе родичі або подвижники. А так не мусить бути, бо паліативну допомогу невиліковно хворим повинні надавати професійні фахівці, яких в Україні досі не готують. Доки суспільство не усвідомить необхідності функціонування хоспісів, їх має підтримати держава. Нещодавно по всій країні, зокрема і в Житомирській області, відбулася акція «Зніми рожеві окуляри», яку організували благодійні та правозахисні організації, аби вчергове привернути увагу громади і влади до проблеми доступності адекватного знеболювання, до хворих, що потребують хоспісної та паліативної допомоги. Акція завершилася, але до сердець тих, від кого залежить, як проживуть останні свої місяці чи дні тяжко хворі люди і як це перенесуть їх родичі, достукатися так і не вдалося… За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, загалом в Україні має бути щонайменше 3,5 тис. ліжок для пацієнтів, які потребують паліативної та хоспісної допомоги. Ця кількість збільшуватиметься — через старіння людей, зростання частоти онкологічних і серцево-судинних захворювань. Ліжка невиліковно хворих поповнять також військові з тяжкими політравмами. На сьогодні в нашій країні менше половини потрібних ліжок — 1,5 тис. Крім того, більшість сучасних засобів знеболювання, як і раніше, не доступні. І доки держава на найвищому рівні не вирішить зайнятися цими питаннями, ми, ентузіасти на місцях, зможемо допомогти хіба що одиницям із тих, кому хоспісна та паліативна допомога конче необхідна. Ірина ОСТАПЧУК, спеціально для «ВЗ»

МОВОЮ ЦИФР Хоспіс ім. Святої Єлени в Коростені офіційно розпочав роботу 10 лютого 1997 року. Першими пацієнтами закладу були 7 хворих. Протягом 20 років допомогу в закладі змогли отримати понад 1 тис. осіб. У 2000 році було відкрито філію Коростенсього хоспісу ім. Святої Єлени в селі Щорсівка, яка діяла при місцевій церкві. На заробітну плату працівників хоспісу щороку потрібно у середньому 1 млн грн. Колишній Коростенський хоспіс ім. Святої Єлени, а нині — Будинок сест­ ринського догляду розрахований на утримання 29 пацієнтів. На сьогодні у Будинку сестринського догляду перебувають 27 інкурабельних хворих.

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

18 травня 2018 року

СПЕ Ц ПРОЕ К Т: П А ЛІ АТ ИВН А Д ОПОМОГА У СВІ Т І ТА В У К РА ЇНІ

ТУТ ПРАЦЮЮТЬ ЛЮДИ З ОСОБЛИВИМ СКЛАДОМ ХАРАКТЕРУ Так сталося, що на Чернігівщині протягом тривалого часу зберігаються від’ємний приріст населення і вкрай незадовільна демографічна ситуація. Це пов’язано передусім зі старінням населення області. Середній вік мешканців Чернігівщини — найбільший в Україні, тому потреба в хоспісно-паліативній допомозі відчувається особливо гостро. Найстаріше в області відділення паліативної допомоги працює на базі КЛПЗ «Чернігівська обласна психоневрологічна лікарня» уже понад 12 років.

Ольга ШИДЛОВСЬКА, в. о. завідувачки відділення №12 паліативної допомоги людям похилого віку КЛПЗ «Чернігівська обласна психоневрологічна лікарня»

П

ісля закінчення медичного університету як лікар-психіатр за фахом я працювала у відділенні гострої психологічної допомоги людям похилого віку і там часто бачила стареньких, від яких практично відмовилися родичі. Їх було дуже жаль, хотілося чимось допомогти, якось підтримати. Тож коли мені запропонували перейти працювати до відділення паліативної допомоги, одразу погодилася, бо психологічно та морально вже була готова до цієї роботи. У нашому відділенні 40 ліжок. Його пацієнти — переважно люди похилого віку з психічними та поведінковими розладами і супутньою сомато-неврологічною патологією, як-от онкологічні недуги, хвороби Альцгеймера, Паркінсона, діабет у важкій стадії, післяінсультний стан тощо. Оскільки у всіх наших хворих — психічні недуги та тяжкі соматичні захворювання, я виконую роботу і психіатра, і терапевта. У відділенні намагаємось обстежити всіх пацієнтів, підлікувати супутні захворювання. У цьому плані нам набагато легше, аніж колегам, котрі працюють як окремий медичний заклад, бо в нас — потужна лікувально-діагностична база. Тож ми маємо можливість консультувати хоспісного хворого

у будь-якого спеціаліста: хірурга, невролога, кардіолога, а також проводити аналізи, рентгено-, кардіографію, УЗД тощо й призначити відповідне лікування, включно з фізіотерапевтичним. Вважаю, що це дуже важливо, бо навіть важкохворий у стані ремісії може прожити декілька років, і наше завдання зробити його життя комфортнішим. Часто до нас потрапляють особи із дуже задавненими хворобами. І якщо є хоч один шанс покращити стан здоров’я таких пацієнтів, ми намагаємося ним скористатися. Наприклад, нещодавно до нас привезли двох післяінсульт­ них хворих, яких родичі вважали безнадійними. Але я побачила, що вони мають потенціал, тож почали лікувати їх медикаментозно, робити масажі, запросили реабілітолога, який провів необхідний комплекс процедур. І таке лікування дало гарні результати: наші «безнадійні» хворі стали на ноги. Жінка вже ходить із ходунками, а чоловік — з паличкою. Звісно, нам не вдалося їх повністю вилікувати, але нині в них зовсім інша якість життя. Узагалі ж боремося за хворого до кінця. На щастя, у закладі є реанімація, і колеги-реаніматологи в найскладніших випадках приходять нам на допомогу. Наприклад, днями до нас у відділення привезли старенького з інфарктом. Його треба негайно госпіталізувати в кардіологію, а родичі наполягають на паліативному відділенні. Помістили хворого в реанімацію, викликали кардіолога, провели реанімаційні заходи й виходили чоловіка. Я категорично не згодна, що паліативний хворий потребує лише сестринського догляду

та знеболювання. На мою думку, якщо ми можемо покращити та подовжити людське життя, то зобов’язані це зробити. Іноді доводиться вмовляти родичів, аби купили необхідні препарати для лікування супутніх хвороб. Дивуються, мовляв, навіщо, якщо людина невиліковно хвора. Але я переконую їх, що це неправильний підхід. Із 40 пацієнтами працює така сама кількість персоналу: лікар (завідувачка відділення), старша медична сестра, маніпуляційна сестра, сестра-господиня, 11 медичних і 25 молодших медичних сестер. Крім того, із хворими та їх родичами спілкуються психолог і священик, для вирішення соціальних питань підключаємо юриста закладу. До речі, у європейських країнах співвідношення кількості пацієнтів і персоналу становить 1 до 4, тобто на 1 хворого — 4 працівники. Якщо врахувати, що наші пацієнти практично всі лежачі, то можна уявити, скільки роботи випадає медсестрам і санітаркам: за зміну вони обслуговують 10-15 таких хворих. Це величезне навантаження, як моральне, так і фізичне. Звичайно, не всі здатні працювати в такому темпі та з таким навантаженням, тож колектив формувався поступово. Людина, яка опікується паліативними хворими, повинна бути не лише відповідальною, а й чуйною до чужого горя. Крім того, треба обов’язково враховувати особливості психіки наших пацієнтів. Доброта, милосердя, сумлінність — це, на мою думку, головні якості працівника хоспісного відділення. Нині в нас склався хороший колектив, досить молодий (середній вік медичних сестер —

30 років) і стабільний, плинності кадрів майже немає, дівчата працюють в основному по 8-10 років. У нас немає випадкових людей, бо вони тут просто не затримуються. Світлана МАНЕЦЬ, старша медична сестра відділення №12 паліативної допомоги людям похилого віку КЛПЗ «Чернігівська обласна психоневрологічна лікарня»

Я

опікуюся пацієнтами похилого віку понад 15 років: після медучилища працювала у шпиталі для інвалідів війни, потім після відпустки по догляду за дитиною прийшла сюди — це було 11 років тому. Колектив у нас дружний і надійний. Нас часто запитують, як вдається підтримувати його в такому організованому стані. Але секрету тут ніякого немає. Напевно, головна якість наших співробітників — чуйність і бажання допомогти пацієнтам. Усе робимо разом, не ділимо роботу на свою та чужу. Годувати хворих, умивати їх часто виходять і лікар, і старша медсестра, і сестра-господиня. Іноді перевернути пацієнта або ж посадити його на візок просимо чоловіків з інших відділень, бо буває, що деякі хворі важать близько 100 кг, а в нас суто жіночий колектив. Дуже важко, звичайно, і фізично, і психологічно, часом поїсти не завжди встигаємо. На два поверхи і 40 хворих — 3 медсестри та 4-5 санітарок, а це дуже мало, тож навантаження велике, а доплата за це — мізерна. Але щось тримає наших дівчат тут, мабуть, все-таки існує якась психологічна прив’язаність до роботи. Щодо психологічного вигорання, то це дуже індивідуально і залежить від людини, її характеру, психічного стану, виховання, ставлення до життя. Однак із часом зриви трапляються — у когось за місяць, у деяких за 10 років. Бували випадки, коли люди приходили й казали: усе, більше не можу — і звільнялися. Але в основному дівчата працюють у нашому відділенні довго: у 80% медперсоналу стаж сягає 10 років. З процесом вигорання кожен бореться по-своєму. Дуже допомагає родина. Приходиш додому, починаєш займатися хатніми справами, спілкуєшся з дітьми й чоловіком, і якось легшає. Хтось удома вишиває, хтось в’яже, хтось займається випічкою. Багато хто захоплюється оригамі, квілінгом, вишивкою бісером. У кожного — своє хобі, можливо, це якоюсь мірою теж відволікає і психологічно підтримує. Свої художні вироби та картини наші дівчата демонструють на виставках, зок­ рема колектив лікарні — постійний учасник загальноміської виставки плодів і квітів. Однак найбільшою втіхою стають випадки, коли вдається виходити нібито безнадійного хворого, поліпшити життя ще кільком пацієнтам, побачити, як посміхаються покинуті рідними старенькі люди. Бо робота тоді дає задоволення, коли бачиш результат своїх зусиль. Олена БЕРЕЗКІНА, спеціально для «ВЗ»

15

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ ЧЕРК АЩИНА

ЯК «ПРЕЗИДЕНТСЬКІ ОПЕРАЦІЇ» СТАЮТЬ РУТИННИМИ Перші оперативні втручання на серці черкаські кардіохірурги почали проводити у 2004 році. Нині ж фахівці Черкаського обласного кардіологічного центру майстерно виконують надскладні оперативні втручання, використовуючи новітні медичні технології.

тів. Нещодавно почали оперувати хворих з аневризмою аорти й гіпертрофічною кардіопатією. Щорічно близько 700 осіб з інфарктом міокарда лікуємо методом черезшкірних коронарних втручань. Хворих доправляютьз усіх міст і районів області. Іноді виконати стентування не вдається, у такому разі проводимо екстрене АКШ на тлі гострого інфаркту міокарда. З минулого року виконуємо технічно складні операції АКШ з використанням двох мамарних артерій (бімамарне шунтування).

Олег ЖУРБА, серцево-судинний хірург Черкаського обласного кардіологічного центру, головний позаштатний кардіохірург області

ВЗ Як розвивалася кардіологічна служба на Черкащині?

— Раніше складні операції на серці в Україні виконували лише у провідних столичних інститутах, нині ж вони стають доступнішими для мешканців регіонів. Становлення кардіохірургічної служби нашої області відбувалося в кілька етапів. Починали з неускладненого аортокоронарного шунтування. Поступово вдосконалювали техніку операцій, взялися оперувати важких пацієнтів із тяжкою супутньою патологією, адже мусимо рухатися в ногу зі світовими тенденціями. Нині в кардіоцентрі виконуємо такі операції, як аортокоронарне шунтування (АКШ), протезування та пластика клапанів серця, пластика аневризм лівого шлуночка, видалення пухлин серця, корекція вроджених вад у дорослих, втручання з приводу бактеріальних ендокарди-

нієї мамарної артерії — LIMA (лівої внутрішньої грудної артерії). Проте зараз стало можливим залучати обидві судини — LIMA і RIMA (праву внутрішню грудну артерію). Усе більше кардіоцентрів світу переходять на операції з використанням артеріальних шунтів, адже дослідження довели, що вони найкращі: можуть звужуватися і розширюватися залежно від потреби, є довговічнішими і надійнішими, ніж шунти із вен, які теж використовують для відновлення кровопостачання уражених зон міокарда за рахунок створення обхідного шляху. Шунти ВЗ Встигаєте за прогресом чи, як часто з артерій майже ніколи не уражуються атеробуває, поволі «доганяєте» світові стан­- склерозом, завдяки чому проблема утворення дарти? бляшок, а відтак і прогресування атеросклерозу — Кардіохірургія — процес динамічний, тож втрачає актуальність. За 10 років прохідність цих потрібно бути, як то кажуть, на хвилі. Ми пос- шунтів зменшується лише на 3-5%.З цієї теми тійно освоюємо і виконуємо нові оперативні проведено 9 рандомізованих, 25 ретроспективвтручання. Так, торік провели 145 операцій при них досліджень і 3 метааналізи. ішемічній хворобі серця (ІХС). 97% таких втручань У Європі лідерами із застосування бімавиконуємо на працюючому серці. За рік здійсни- марного шунтування є Франція (60,6% клінік ли 100 операцій планового АКШ з летальністю виконують такі операції), Німеччина (більше 0%. На тлі гострого інфаркту міокарда екстрено 50% клінік). Особисто я їздив вивчати вказану прооперували 45 хворих (летальність — 2,2%). методику у Штутгарт (Німеччина), де клініка Показники стаціонарної смертності при хірургіч- рутинно використовує винятково методику пов­ ному лікуванні ІХС — 0,7%, що відповідає рів- ної артеріальної реваскуляризації й обслуговує ню найкращих європейських клінік. Саме тому 1 млн населення. наш заклад торік посів 4-те місце в рейтингу хірургічного лікування ІХС за даними Асоціації ВЗ Ви були готові до шунтування за носерцево-судинних хірургів України. Операції вою методикою? АКШ з використанням тотальної артеріальної — Ми вже мали практику виконання операцій реваскуляризації — надзвичайно прогресивна АКШ, які захищають пацієнта від інфаркту, підметодика, яку нині активно застосовують у світі. вищують якість життя. Класична методика такої Під час такого втручання задіяні мамарні артерії, операції дуже ефективна — беруть вену з нижякі проходять під грудниною. Ще донедавна зо- ньої кінцівки і підшивають її дистальніше місця лотим стандартом було використання лише од- ураження судин серця, тобто створюють обхідний

НАШ КАРДІОЦЕНТР У 2017 РОЦІ ПОСІВ 4-ТЕ МІСЦЕ В УКРАЇНІ З ЛІКУВАННЯ ІШЕМІЧНОЇ ХВОРОБИ СЕРЦЯ. ЛЕТАЛЬНІСТЬ ПРИ ОПЕРАЦІЯХ З ІЗОЛЬОВАНОГО КОРОНАРНОГО ШУНТУВАННЯ СТАНОВИЛА 0,7%. ЦЕ ПОКАЗНИКИ, ЯКІ ВРАХОВУЮТЬ 45 ВТРУЧАНЬ, ВИКОНАНИХ НА ТЛІ ГОСТРОГО КОРОНАРНОГО СИНДРОМУ. ЛЕТАЛЬНІСТЬ У РАЗІ ПЛАНОВОГО ШУНТУВАННЯ БУЛА НУЛЬОВОЮ — У НАС ДО ДЕТАЛЕЙ ВІДПРАЦЬОВАНА СХЕМА ПРОВЕДЕННЯ ОПЕРАЦІЇ

16

місток, яким курсує кров. Після операції пацієнт почувається, як до хвороби. Такі втручання не інвалідизують. Раніше їх називали операціями президентів, бо вони були недоступними для звичайних людей. Нині шунтування проводять усім, хто цього потребує. Операції ми виконуємо за методикою Національного інституту серцево-судинної хірургії ім. М. М. Амосова, який в Україні залишається лідером за кількістю і якістю оперативних втручань на серці. Я теж там працював у відділі хірургічного лікування ішемічної хвороби. Фахівці цього зак­ладу досягли високих результатів: летальність там нижча, ніж у відповідних європейських центрах (0,4-0,7% проти 2,5%), пацієнти повністю відновлюються і повертаються до звичного життя. З минулого року почали застосовувати нові види артеріальної реваскуляризації при ІХС. Ми виконали 26 таких втручань, із них — 15 операцій TAR та 11 — BITA+SV. ВЗ Але ви вирішили не зупинятися на досягнутому...

— Кардіохірурги прагнуть отримати віддалені в часі результати. Середній строк служби венозного шунта, який застосовують при АКШ, — близько 10 років. Велику роль відіграє стан самої вени. Можна виконати найделікатнішу операцію, але якщо трапиться неякісний матеріал, то шунт прослужить недовго. Дослідження свідчать: венозні шунти — недовговічні і з часом починають закриватися. Шунти з артерій служать значно довше. Минулого року на з’їзді Європейської асоціації кардіоторакальних хірургів (EACTS) японські колеги представили дані 20-річної прохідності артеріальних шунтів, німецькі хірурги — 15-річної. У багатьох медичних публікаціях як матеріал для шунтів радять використовувати радіальну артерію руки. На мою думку, ця судина, хоч і набагато краща, ніж венозний шунт, але має виражену м’язову структуру, і тому більше схильна до спазму. Тому з цією метою краще використовувати LIMA або RIMA. ВЗ Підготовка до такої операції — особлива?

— Обов’язково перед операцією уважно вив­ чаємо коронарографію, обираємо правильну ділянку серця, де виконуватимемо анастомози. Краще робити це на ділянці, не ураженій атеросклерозом і без кальцинозу, щоб уникнути технічних складнощів. Щоправда, трап­ляються ситуації, коли всі ділянки уражені, і тоді доводиться свідомо обирати краще з гіршого. Перед операцією обстежуємо клапанний апарат, оскільки часто виявляємо ураження клапанів у поєднанні з ішемічною хворобою. А це вже зовсім інша операція, при якій слід зупинити серце, законсервувати його на 2 години спеціальним розчином, і за цей час встигнути прооперувати хворого. Потрібно знати все до дрібниць про стан серцевого м’яза. Тому для уточнення окремих моментів ми відправляємо пацієнтів на МРТ, КТ. Цікавимося всіма супутніми діагнозами, бо, скажімо, цукровий діабет ускладнює перебіг втручання. На жаль, немає простих випадків — усі з ускладненнями, а все тому, що люди не звертаються вчасно до лікарів і не переймаються профілактичними оглядами. Проаналізувавши всі дані, плануємо хід операції. ВЗ Є протипоказання до операцій з артеріальної реваскуляризації серця?

— Такі операції не показані при цукровому діабеті, оскільки через збільшення рівня глюко-

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ

18 травня 2018 року

зи крові погіршується процес загоєння ран, є ризик післяопераційних інфекцій. Пацієнти із цукровим діабетом — одні із найважчих через дифузне ураження коронарних артерій. Щоб не було проблем із післяопераційною раною, слід нормалізувати рівень глюкози в доопераційний період. З особливою обережністю необхідно виконувати операції людям зі збільшеним індексом маси тіла, ускладненими формами ішемічної хвороби серця, наприклад, з аневризмою лівого шлуночка (коли частина міокарда відмирає, серце дилатується й утворюється тромб). Усі операції виконуємо, спираючись на рекомендації Європейської асоціації кардіоторакальних хірургів. ВЗ Ви пропагуєте проведення операцій з коронарного шунтування на працюючому серці. Це теж світові стандарти?

— За кордоном по-різному до цього ставляться, беручи до уваги економічну та технічну складові. У США, де оплата хірурга погодинна, перевагу віддають операціям на зупиненому серці. У Європі багато клінік коронарне шунтування виконують на працюючому серці. Звісно, для хірурга така операція технічно важча, але пацієнт переносить її легше. У нашому кардіоцентрі 97% АКШ виконують на працюючому серці, і лише у 3% випадків ми використовуємо апарат штучного кровообігу, який підключаємо для забезпечення стабілізації тиску пацієнта. При цьому серце теж не зупиняємо. Після накладання кожного анастомозу застосовуємо апарат флоуметрії для перевірки кровотоку і якості прошунтованих судин. Це дуже важливо, особливо при екстрених операціях, які проводимо на тлі гострого коронарного синдрому, STEMI, NSTEMI. Ці втручання найскладніші, оскільки пацієнта оперують вже з некрозом міокарда. Нестабільних хворих обстежуємо мінімально й одразу транспортуємо в операційну. Це ризик, але дорога кожна хвилина, й іншого шляху для пацієнта немає. Зазвичай таких хворих оперуємо на тлі застосування антиагрегантів, а інколи й антикоагулянтів, що підвищує кровоточивість тканин, тож хірургу важче працювати. Ці операції найскладніші, але ми досягаємо дуже добрих результатів. Минулого року проведено 45 оперативних втручань на тлі гострого коронарного синдрому з мінімальною летальністю. ВЗ Що найскладніше в процедурі бімамарного шунтування?

— Усі операції дуже різні. Анатомія коронарних артерій, стінка судини в кожного пацієнта теж різні. Найскладніше зберегти працююче серце, унеможливити напад аритмії, зупинку серця, бо тоді необхідно екстрено підключати апарат штучного кровообігу для забезпечення кров’ю всіх органів і систем. Виконання анастомозів має бути детально відпрацьованим. Я орієнтуюся на приблизний хвилинний об’єм кровотоку коронарними артеріями. Він, залежно від маси міокарда, має становити 200-250 мл. Якщо після шунтування флоуметр демонструє хороші показники кровотоку по шунтах — по кожному з них протікає понад 40 мл за 1 хвилину з мінімальним супротивом, то це вважається прийнятним результатом. Днями в пацієнта під час операції було зафіксовано кровотік по одній зашунтованій артерії у 100 мл. Якщо ми виконуємо три шунти, і ними проходить майже 200 мл крові, то в цього хворого ніколи не буде стенокардії, оскільки об’єм кровотоку відновлено завдяки новим магістралям. Потрібно правильно вибирати, які артерії оперувати, важлива послідовність накладання коронарних шунтів. Необхідно робити шунтування від більш ураженої судини до менш ураженої. Під час усіх операцій використовуємо прист­рої стабілізації. Я віддаю перевагу інтракоронарним шунтам: після розрізу судини вставляємо спеціальну трубочку, щоб під час шунтування зберегти кровотік і не «виключити» зону виконання анастомозу. Це зменшує інтра-

ЧЕРЕЗ ВІДСУТНІСТЬ НЕОБХІДНИХ ФІНАНСІВ ХВОРІ НЕ ЗВЕРТАЮТЬСЯ ВЧАСНО ДО ЛІКАРІВ, А КОЛИ ПРИХОДЯТЬ, ТО В ТАКОМУ СТАНІ, ЩО ВЖЕ НІЧОГО, КРІМ ОПЕРАЦІЇ, І ЗАПРОПОНУВАТИ НЕ МОЖНА. ДО ТОГО Ж У МЕДУСТАНОВАХ НЕ ПРОВОДЯТЬСЯ ПРОФОГЛЯДИ, ПРОФІЛАКТИЧНІ БЕСІДИ, СІМЕЙНІ ЛІКАРІ НЕ НАПРАВЛЯЮТЬ ПАЦІЄНТІВ НА КОНСУЛЬТАЦІЮ ДО КАРДІОЛОГІВ. ВІДСУТНЯ СОЦІАЛЬНА РЕКЛАМА СУЧАСНИХ КАРДІООБСТЕЖЕНЬ, ЗОКРЕМА ТІЄЇ Ж КОРОНАРОГРАФІЇ. ДЕЯКІ ХВОРІ ПОТРАПЛЯЮТЬ У ЛІКАРНЮ ЛИШЕ ПІСЛЯ ІНФАРКТУ

операційні ризики, інтраопераційну ішемію і покращує результат. Залежно від кількості уражених коронарних судин серцю можна надавати різні положення. Хірург має вирішити, вивертати його, чи ні, чи спочатку реваскуляризувати передню поверхню, оскільки зміна положення серця може призвести до нестабільності гемодинаміки, що потребуватиме екстреного підключення апарату штучного кровообігу. Усе — на розсуд і під відповідальність фахівця. Але ж ми намагаємося відпрацьовувати і стандартизувати всі процедури: такі дії за будь-яких обставин дають добрий результат. ВЗ Як швидко відбувається післяопераційне відновлення?

— Коли не виникає ускладнень, пацієнт перебуває в палаті інтенсивної терапії до трьох діб. Я вважаю, що в післяопераційний період хворих слід рано активізувати, інакше збільшується ризик емболії. Тому одразу після переведення пацієнта до загальної палати змушуємо його ходити. У відділенні після операції людина перебуває 7-8 днів. Полегшення хворі відчувають одразу після втручання, незважаючи навіть на те, що деякі з них до того не могли зробити й кількох кроків. Загоювання післяопераційної рани відбувається протягом місяця, але реабілітація триває 3 місяці. За цей час хворі повністю відновлюються. На першу консультацію вони приходять через місяць, потім консультуємо раз у півроку, раз у рік. Ми проводимо постійний тотальний контроль за всіма, кому виконали оперативне втручання. Щоб досягти хороших результатів, окрім добре проведеної операції необхідно правильно підібрати терапію в післяопераційний період. ВЗ Для виконання новітніх операцій необхідно мати і новітнє обладнання. Таке в арсеналі центру є?

— У нас — якісні німецькі інструменти, якими можна виконувати дуже маленькі анастомози. Ми використовуємо найтонші нитки діаметром 8,0 (менше, ніж волосина). У 2017 році в кардіо­ центрі з’явився флоуметр — по суті, це операційний допплер. Лише три центри в Україні застосовують під час операцій такий апарат, хоча така технологія в рекомендаціях кардіоторакальних хірургів Європи позначена як рутинна процедура, скажімо, у Німеччині її використовують під час кожної операції. Методика полягає в підшиванні анастомозу і визначенні під час операції флоуметром кількості крові, що протікає за одиницю часу. Ми зважаємо не лише на показник об’ємного кровотоку, а й індексу супротиву, який не має перевищувати 3,5. Тільки за такої умови можна казати, що анастомоз виконано якісно. Цей апарат дав нам змогу досягти якісно нового рівня хірургічного лікування ІХС. Якщо анастомоз виконано неправильно, ми одразу це побачимо і переробимо його протягом цієї самої операції.

На жаль, у нас немає 3D-принтера, щоб виконувати 3D-реконструкції. Це передова технологія, яка допомагає хірургу відпрацювати певні етапи операції при дуже тяжких вадах серця. Зробити операцію — як подолати вершину. Спочатку хірург готується до цього теоретично, потім технічно і навіть психологічно. Але ж він повинен мати і чим працювати. Й отут ми обмежені, і через це не проводимо деяких хірургічних втручань. Скажімо, я хочу займатися мініінвазивною хірургією, але не можу через відсутність відповідного обладнання. Кардіохірургія змінюється в усьому світі: фахівці прагнуть проводити менш травматичні операції, що забезпечують швидше відновлення. Такі операції можна робити і в Черкасах, але для цього потрібне новітнє обладнання. ВЗ А яка ситуація з кадрами?

— Спеціалістів дуже мало, оскільки вони навчаються повільно. У нас лише два хірурги, адже щоб стати кардіохірургом потрібно багато часу. Великий вклад у мою підготовку зробив Національний інститут серцево-судинної хірургії ім. М. М. Амосова — я працював у відділі, який очолює академік А. В. Руденко, і дуже вдячний за прекрасну хірургічну школу. Там страшенний темп з величезною кількістю операцій та високі вимоги до хірургів. Також їздив навчатися мініінвазивним операціям у Німеччину та Грецію. Щоб ви могли оцінити кадрові проблеми, наведу кілька цифр. Асоціація кардіохірургів України налічує майже 200 кардіохірургів, із них оперують лише близько 50. У нашій країні — 39 кардіоцентрів. Із них закладів повного циклу (де виконують коронарографію, стентування, абляції й операції на серці) — 29. Минулого року в Україні проведено 20 033 операції — 14,3% від загальної потреби. У світі виконують 800 тис. коронарних шунтувань у рік. Із них 350 тис. — у США, усі інші — у Європі, Азії та інших країнах. В Україні ж минулого року проведено 2737 АКШ. ВЗ Оперативні втручання, які ви виконуєте, дороговартісні. Чи доступні вони пересічному громадянину?

— Такі операції дороговартісні не тільки в Україні, а й у Євросоюзі. У ЄС АКШ коштує 15-20 тис. Євро. До того ж Україна не виробляє жодних девайсів. Ми все купуємо за кордоном: клапани — американські, інструменти — німецькі тощо. Нині частково шовний матеріал виготовляють в Україні, що трохи здешевлює процес. Наш зак­ лад фінансується з двох джерел — державного та місцевого бюджетів. Особливу увагу приділяємо пацієнтам з ішемічною хворобою серця, з ураженням клапанних апаратів, зокрема їм безкоштовно надаються клапани, шовний матеріал, оксигенатори тощо. Та все одно ми не можемо перекрити весь бюджет, тому частину вартості пацієнту доводиться відшкодовувати з власної

кишені. Думаю, якщо буде запроваджена страхова медицина, ситуація покращиться. Адже багато людей відмовляються від операції з економічних міркувань. Через відсутність необхідних фінансів хворі не звертаються вчасно до лікарів, а коли приходять, то в такому стані, що вже нічого, крім операції, і запропонувати не можна. До того ж у медустановах не проводяться профогляди, профілактичні бесіди, сімейні лікарі не направляють пацієнтів на консультацію до кардіологів. Відсутня соціальна реклама сучасних кардіообстежень, зокрема тієї ж коронарографії. Деякі хворі потрапляють у лікарню лише після інфаркту. На мою думку, ми, медики, повинні робити все можливе, аби популяризувалися новітні обстеження, операції. Треба інформувати і суспільство, і представників влади про те, що в країні є проблеми з наданням населенню кардіохірургічних послуг, і лише тому ми оперуємо тільки 14% пацієнтів, які потребують такої допомоги. Влада мусить це почути і допомогти вирішити проблему. Технічно ці операції нині доступні для наших пацієнтів. Єдине прохання до всіх медичних спеціалістів: вчасно направляйте хворих до кардіологічного центру. Сьогодні коронарографія — золотий стандарт діагностики. Навіть досвідчені кардіологи без коронарографії не завжди можуть правильно встановити діагноз. Я не агітую лише за кардіохірургію, я агітую за всю кардіодопомогу. На своєму рівні ми проводимо величезну роботу в області — виїжджаємо на консультації в усі райони. Цього року заплановано відвідати кожний районний центр, кожну лікарню, надати там консультативну допомогу, відібрати пацієнтів, налагодити контакти з місцевими кардіологами і терапевтами. ВЗ Знаю, що ви давно співпрацюєте із районними медиками. Якісь позитивні зрушення вже є?

— У нас — найнижчий рівень смертності від інфаркту міокарда порівняно з іншими областями. У 2017 році на 53% збільшили кількість операцій на відкритому серці (у 2016 році було виконано 144, у 2017-му — 227), але це не забезпечує потреби населення нашого регіону. Цього року плануємо провести близько 300 оперативних втручань. Зважаючи на те, що в області проживає близько 1 млн осіб, кількість операцій має сягати не менше 1 тис. на рік. Звісно, за нестабільної економічної ситуації в країні важко зорієнтуватися з конкретними цифрами. Але сподіваємося на краще і працюємо задля поліпшення результатів та підвищення якості надання допомоги нашим громадянам. Інна ХІМІЧУК, спеціально для «ВЗ», м. Черкаси

17

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ ВІННИЧЧИНА

ЖОДНА РЕФОРМА НЕ МАТИМЕ УСПІХУ, ЯКЩО ПРАЦІВНИК НЕ БУДЕ МОТИВОВАНИЙ

року, і фактично самотужки шукаємо вихід, дола­ ючи шлях помилок, недоліків та прорахунків. Але хтось має стати першопрохідцем, щоб у 2019 році інші медзаклади мали можливість на основі чийо­ гось досвіду розробити статути й бути готовими до запровадження змін.

Вінницький обласний наркологічний диспансер «Соціотерапія» змінив форму госпо­ дарювання з бюджетної установи на комунальне некомерційне підприємство минуло­ го року. Для закладу такий крок став другою спробою — раніше він уже намагався працювати в іншому статусі, але через відсутність правової бази вимушений був по­ вернутися до бюджетної форми. Тепер, коли законодавство прописує шлях розвитку такого підприємства, наркодиспансер удруге вчиться господарювати по-іншому.

Павло СЛОБОДЯНЮК, головний лікар Вінницького обласного наркологічного диспансеру «Соціотерапія», кандидат медичних наук

ВЗ Після першої невдачі зі створення некомерційного підприємства ви не опустили рук і знову взялися до справи. Чому?

— Чому знову проявили ініціативу? Тому що си­ туація з фінансуванням була катастрофічною, і з цим треба було щось робити. Бюджетний шлях, який використовуємо сьогодні, практично пере­ шкоджає розвитку закладу, а робота в статусі ко­ мунального некомерційного підприємства — це шанс отримати реальні гроші за лікування реаль­ них пацієнтів. Окрім того, ми маємо право самостійно затверджувати штатний розпис, кількість ліжок і фонд оплати праці. ВЗ То чи відбулося скорочення штату, ліжок, мережі?

— Вимога до колективу була одна: лікувати хво­ рих за світовими стандартами. Оскільки скоротили чисельність ліжок, то кількох працівників довелося звільнити за згодою сторін. Нині утримуємо 120 стаціонарних ліжок, розрахованих на пацієнтів з усієї області. Слід розуміти, що заклад, як живий організм, мусить реагувати на ситуацію. Це раніше можна було притягнути за вуха будь-який показник і отримати визначену суму грошей. Нині таке вже не пройде: якщо сьогодні 20 пацієнтів — розгор­ таємо 20 ліжок, коли завтра буде 50 — розгорнемо 50. Важливою є кількість не ліжок, а пролікованих хворих за стандартами якості, бо держава купує в нас саме якісні медичні послуги. ВЗ Якщо збільшується кількість ліжок, то й навантаження на лікарів зростає. Чи

18

позначається це на їх зарплатах? Й узагалі, чи підвищили заробітні плати після реорганізації?

— Згідно з Господарським кодексом ми самі вста­ новлюємо розмір зарплат для своїх працівників, єдина умова — вони не повинні бути меншими, ніж мінімальна зарплата у бюджетній сфері. Але мільйонерами ми не стали. Чому? Бо досі отриму­ ємо фінансування, що залежить не від кількості наданих послуг, а обраховується на підставі фі­ нансового договору, укладеного з Департаментом охорони здоров’я ОДА, тобто скільки коштів вони виділяють, стільки людей ми можемо пролікувати. На сьогодні ж ми не отримали повного обсягу бюджетного фінансування (лише на 9 місяців), і тому не маємо можливості диференціювати зарплати. Через це медики втрачають мотивацію, бо наван­ таження зросло, а зарплати не змінилися. А без мотивації лікаря не відбудеться жодної реформи. Навіть у Радянському Союзі зарплати були диференційовані, і лікар, так само, як і санітар­ ка, знав, скільки отримає наприкінці місяця. А тепер лікарська зарплата не відрізняється від зарплати молодшого медичного персоналу. І за­ ручником ситуації опиняється хто? Головний лікар, або менед­жер охорони здоров’я, як зараз модно казати. Як розв’язати задачу, коли держава не дає для цього механізму? Як заохочувати людей працювати більше, якщо зарплата їх до цього не мотивує? Ми знайшли вихід, підвищивши плату за ті послуги, на які не потрібно було ухвалювати регуляторні акти. Передусім це стосується лабо­ раторних досліджень. Й у такий спосіб підвищили зарплати. Але де взяти гроші на комп’ютеризацію закладу, на ремонт медичного обладнання, щоб домогтися хоча б якогось розвитку? Невідомо. Тому, якщо резюмувати, головний позитив у реформуванні нашого закладу передусім поля­ гає в тому, що ми нарешті відійшли від бюджету, котрий є тупиковим з точки зору розвитку. Чому я так це оцінюю? Уявіть, що головному лікарю дали на лікарню стільки грошей, скільки він попросив. Вдалося і ремонт зробити, і сучасне обладнання закупити, але що від того змінилося в житті пере­ січного громадянина? Нічого. Пацієнт як збирав гроші на ліки, так і збиратиме. Тобто ефективність вкладених коштів нульова, бо простій людині лег­ ше від цього не стало. Тому суть некомерційного комунального підприємства насамперед полягає в переході на нові економічні відносини з пацієн­ тами, які є нашими клієнтами. Тобто ми продає­ мо товар — медичні послуги, а держава має їх

оплачувати, щоб для пересічного громадянина допомога була безкоштовною. ВЗ Я так розумію, що коштів на розвиток закладу не вистачає. Причина лише у недофінансуванні чи є інші підводні камені?

— Рішення про створення некомерційного ко­ мунального підприємства було ухвалене на сесії Він­ницької обласної ради у червні 2017 року. Тобто на нових засадах заклад фактично працює трохи більше півроку. На 2018 рік ми отримали 60% коштів від необхідного обсягу — і це суто за надані послуги. Ми також готові надавати низку інших послуг, однак на них потрібно отримувати регу­ ляторні акти, погоджуючи в кількох інстанціях. Процес — клопітний, та ще й тривалий, бо ж дово­ диться ламати опір бюрократичної машини. Саме це й стоїть на заваді розвитку закладу. Улітку 2017 року відбулася селекторна нарада з МОЗ на тему роботи комунальних некомерцій­ них підприємств. Тоді я прямо запитав заступника Міністра охорони здоров’я про те, коли нарешті будуть внесені зміни до відповідної Постанови Кабміну, що має регулювати надання медичними закладами платних послуг (до речі, вона датована ще 1996 роком!). Це дало б нам змогу спростити механізм затвердження платних послуг. Мене послухали, але… віз і нині там! З одного боку, держава ніби заохочує перетворювати комунальні заклади на некомерційні підприємства, зацікав­ люючи можливістю заробляти гроші, а з іншого — не забезпечує для цього належних умов. У нас єдине прохання: спростіть систему формування ціни на платні послуги, щоб усе можна було ви­ рішувати на рівні області. Але досі з місця нічого не зрушило, тож, скажімо, згідно з документами банальний наркопрофогляд коштує лише 32 грн, проте собівартість його перевищує 120 грн. А під­ няти ціну неможливо без погодження з низкою інституцій та прийняття регуляторного акту. ВЗ Першопрохідцям завжди нелегко. Ви ще не пошкодували, що зголосилися стати на цей шлях?

— Жодна реформа не матиме успіху, якщо її викона­ вець — простий працівник — не буде мотивований, бо в такому разі він формально відпрацьовуватиме робочий час, та й по всьому. І це — проблема номер один. Некомерційним підприємством заклад стане тоді, коли матиме можливість сам себе утримувати. Ми зараз — в авангарді реформування третинного рівня медичної допомоги, яке розпочнеться 2020

ВЗ Чи звертаються зараз до вас колеги з інших регіонів з приводу реорганізації? Що радите?

— Звісно, звертаються. Телефонують зокрема із Черкас, Ужгорода, Тернополя, Одеси. Вони також перебувають на цьому етапі реформування і хо­ чуть проконсультуватися. Ми їм розповідаємо, що у реформуванні є не тільки позитивні моменти, а й чимало підводних рифів. Раджу приїхати і по­ бачити все на власні очі — від, умовно кажучи, стін до бухгалтерії. Бо розповідати можна багато, але бесіда має бути предметною. Я також багато їздив, вчився і переймав досвід, бо останнім часом держава приділяє незначну ува­ ги наркологічній службі, Україна — «по коліна в горілці», у запої потрапляє дедалі більше людей, причому кваліфікованих спеціалістів, лікування яких державі обходилося б дешевше, аніж нав­ чання нового фахівця. Тож повторюся: коли в лікування вкладаються кошти, то воно повинне бути ефективним і вимірюватися якістю життя колишнього пацієнта. Тільки він може визначити, стало йому краще від того, що в лікарню влилися кошти, чи ні. ВЗ Ви маєте якийсь інструмент, яким можна виміряти цю ефективність, окрім лікування?

— Більшість наших закладів називаються ліку­ вально-профілактичними, але здебільшого всі вони лише лікують, і ніхто не займається профілактикою. Хоча найдешевший спосіб зберегти здоров’я — це саме профілактика, яка найчастіше зводиться до того, скільки прочитано лекцій, опубліковано статей у газетах та скільки було виступів на телебаченні. Ніхто ніколи не досліджував практичну ефектив­ ність профілактичної роботи. Ми ж нещодавно провели такий експеримент за допомогою студен­ тів одного з медичних вишів, які сиділи разом із пацієнтами в черзі до лікаря і слідкували за тим, скільки з них звертали увагу на санітарні куточки, розміщені в кожному лікувальному закладі. Так от: зі 100 осіб 95 зовсім не зауважили ці стенди, 4 щось прочитали і тільки 1 записав номер телефо­ ну відповідної служби. А якщо порахувати, скільки коштів виділяється на обладнання цих санітарних куточків — папір, друк, презентація, — то ефек­ тивність практично нульова. Для прикладу, коли розпочалася епідемія ВІЛ-інфекції/СНІДу у Європі, уряд Німеччини через Deutsche Post надіслав кожній німецькій сім’ї комплект буклетів, у яких поясню­ валося, що собою являє ця хвороба і як вона пе­ редається. Тобто держава донесла інформацію до кожної родини. Не можна роз’єднувати профілактику й ліку­ вання, гроші треба вкладати і в профілактичні за­ ходи. Що ми й робимо. Так, на базі нашого зак­ладу створена робоча група, яка, вивчивши кращі західні практики профілактики, почала працювати зі шко­ лярами вінницьких шкіл. Планується проведення анонімного анкетування, що дасть змогу виявляти дітей із груп ризику. Потім зі згоди батьків пра­ цюватимемо особисто з кожною дитиною, влаш­ товуючи періодичні зустрічі. Це нескладно, але на­ віть такого в Україні ще ніхто не робив. Тож, коли ми говоримо про реформування, справа не лише у грошах, а й у підході до забезпечення належного рівня надання допомоги нашим громадянам. Олеся ШУТКЕВИЧ, спеціально для «ВЗ», м. Вінниця

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ

18 травня 2018 року

ОДЕЩИНА

ПЛАНУЮТЬ СТВОРИТИ МЕРЕЖУ ЕMERGENCY ROOM Я

к модель використано еmergency room шпиталів, розташованих у сільській місцевості США та Канади. Відповідні приймально-діагностичні відділення дають можливість провести обстеження та впродовж 1,5-2 годин встановити діагноз і розробити подальший маршрут пацієнта. Усі відділення невідкладної медичної допомоги на Одещині будуть обладнані за принципом еmergency room і обов’язково матимуть кабінет телемедицини, завдяки чому лікарі зможуть спілкуватися один з одним для встановлення правильного діагнозу та надання кваліфікованої допомоги.

В Одеській області заплановано створити сучасні приймально-діагностичні відділення — еmergency room — на базі всіх центральних районних лікарень. Очікується, що це дасть змогу швидко та якісно надавати екстрену допомогу на всій території регіону.

Приймально-діагностичні відділення будуть створені в кожній районній лікарні в різному обсязі, залежно від потреб. Наприклад, у Любашівці вже є комплексний інструментарій, який розширює можливості еmergency room, — комп’ютерний томограф, достатня кількість ліжок, хороший операційний блок, можливість забезпечити цілодобове чергування хірургічної бригади, травматологів тощо. А в Окнянській районній центральній лікарні запрацювала система надання медичних послуг у сільській місцевості. Лікарі та фельдшери з амбулаторій отримали мобільні діагностичні комплекси, відкрито телемедичний кабінет й приймально-діагностичне відділення (emergency room). Тільки протягом першого кварталу цього року допомогу у ньому отримали 550 осіб, тоді як до запуску emergency room за аналогічний період — лише 169 пацієнтів. За матеріалами «Урядового порталу»

ВОЛИНЬ

БУДІВНИЦТВО ПЕРИНАТАЛЬНОГО ЦЕНТРУ ЗАВЕРШУЄТЬСЯ Будівництво Волинського обласного перинатального центру, яке було розпочате ще 17 років тому, наближається до завершення. Його вікриття заплановане на вересень цього року.

Н

ещодавно депутати Волинської облради ухвалили рішення про створення КЗ «Волинський обласний перинатальний центр» Волинської обласної ради. Виконувачем обов’язків головного лікаря комунального зак-

ладу призначено Ніну Загребельну. У цьому році з держбюджету на оснащення перинатального центру було виділено ще 40 млн грн, а торік на будівництво та закупівлю медичного обладнання витратили 45 млн грн. Загалом має

бути придбано устаткування на суму близько 60 млн грн. Перинатальний центр у Луцьку стане найсучаснішим в Україні, з відповідним обладнанням та умовами перебування пацієнтів.

У закладі передбачено 102 окремі палати із санвузлами та душовими кабінами, комфортні пологові зали, обладнані найсучаснішим устаткуванням операційні й палати для виходжування новонароджених. Частину закупленого обладнання вже використовують у неонатальному центрі Волинського обласного дитячого територіального медичного об’єднання. Будівництво Волинського обласного перинатального центру розпочали ще у 2001 році.

2012 року роботи відновили, але у 2014 процес тимчасово зупинився. У грудні 2015 року ПАТ «Луцьксантехмонтаж №536» виграло тендер на будівництво перинатального цент­ ру, завдяки чому він зрештою в цьому році відчинить двері для майбутніх мам. За матеріалами офіційного сайту Волинської обласної ради та ІА «Волинські новини»

СТОЛИЦЯ

ЩЕ ОДИН КРОК НАЗУСТРІЧ ДЕРЖАВНОПРИВАТНОМУ ПАРТНЕРСТВУ Київська міська державна адміністрація підписала угоду з Міжнародною фінансовою корпорацією (International Finance Corporation, IFC) щодо реалізації спільних проектів у сфері охорони здоров’я.

М

іжнародна фінансова корпорація взялася надати допомогу КМДА у структуруванні та проведенні тендеру на реалізацію державно-приватного партнерства в медицині. Це перший проект в Україні, який передбачає об’єднання кількох застарілих столичних лікарень у новий медзаклад. Зокрема, Міжнародна фінансова корпорація допоможе підібрати модель державно-приватного партнерства у сфері охорони здоров’я,

яку можна адаптувати до умов нашої країни. Після обрання для Києва відповідної моделі Міжнародна фінансова корпорація розробить повне техніко-економічне обґрунтування, а також допоможе підготувати та провести прозорий тендер. Передбачається, що приватний партнер відповідатиме за дизайн, будівництво, оснащення та експлуатацію медзакладу. За матеріалами «Інтерфакс-Україна»

19

РЕПОРТАЖ З ГАРЯЧОЇ ТОЧКИ

ТОЙ САМИЙ ДОК ІЗ ДОНЕЦЬКОГО АЕРОПОРТУ «Першу операцію в Донецькому аеропорту я робив, маючи кілька ампул лідокаїну, дві сигарети та пляшку Jack Daniel’s», — пригадує літо 2014 року сержант Олександр Калій із позивним Док, санітар взводу 93-ї бригади, один із «кіборгів», які боронили ДАП. За час служби в АТО чоловік офіційно врятував 278 бійців, хоча справжня цифра в декілька разів більша.

Олександр КАЛІЙ, сержант Харківського обласного військового комісаріату

На передову — з боєм Олександр Калій мав чимало підстав, аби «відкосити» від АТО: четверо дітей, надмірна маса тіла (148 кг), наслідки тяжкої травми хребта під час аварії. Проте прийшов до військкомату і вимагав узяти його на службу. Офіцери поступилися впертому чоловікові, але залишили у Харкові, у тилу. Якось Олександрові довелося розвантажувати в шпиталі «200-х». Придивившись до поранень загиблих, він як досвідчений фельдшер зрозумів: хлопців можна було врятувати. Відтоді мало не щодня писав рапорти на переведення на фронт. Та, попри гостру нестачу військових медиків, офіцер військкомату не поспішав переводити добровольця на передову і

навіть… вимагав грошей. Олександр не розгубився і дав… воєнкому в пику. Наступного дня рядовий Калій уже їхав у напрямку Донбасу. За два тижні разом із легендарною 93-ю бригадою він потрапив у Донецький аеропорт. «Чому взяли саме санітаром, а не медбратом? Номінально така ставка існує в кожному підрозділі. Але їх займають переважно дружини офіцерів, які сидять далеко від місця бойових дій. А саме на полі бою медбратів і не вистачає», — пояснює Олександр. Захисники летовища вгледіли на сумці Калія червоний хрест і відвели в невеличку кімнату, ущент забиту пораненими. Майже цілий день він чистив рани, перев’язував. «Скальпеля не мав. Натомість у мене був гарний мисливський ніж. А ще кілька пляшок елітного алкоголю в якості антисептика та знеболювального. Чого-чого, а напоїв із Duty free в Донецькому аеропорту вистачало», — розповідає Док. Того ж дня довелося провести й першу операцію в польових умовах. Серед поранених був воїн із загрозою гангрени. «Я одразу відчув у кімнаті гострий запах сиру — саме завдяки йому й знайшов хлопця. У того вже була флегмона червоного кольору. Вона дала дуже високу температуру. От-от — і

почнеться гангрена, — пригадує Олександр. — Цього бійця ми рятували разом із хірургом Вадимом Бойчуком (він згодом отримав поранення в руку, тепер не оперує). Мали лише 3 ампули лідокаїну. Стільки колють, коли зуб видаляють, а в нас це була вся анестезія. Під цим знеболюванням ми майже по живому різали передпліччя». Оперували, підсвічуючи собі ліхтариками, які припасували до лоба. Замість операційного столу — просто рівна поверхня. Проте за першої нагоди всіх поранених відправили до шпиталю.

Гемостатичні засоби «віджимали» у противника Після ДАП Олександр Калій разом із своїм підрозділом боронив Тоненьке, Піски, Водяне, Опитне, Спартак. Був якийсь час і під Горлівкою, де в невеличкому селі став у пригоді його педіатричний досвід. Поблизу мешкала багатодітна родина, тож «кіборгу» довелося вакцинувати малечу за Календарем. «Я просив виписати потрібні вакцини, нам їх спеціально привозили, бо медичне постачання поблизу зони бойових дій — не дуже, і щепив немовля», — пригадує чоловік. Перші півроку на фронті в медичній сумці Калія було небагато скарбу: набори ІП для невідкладної допомоги виробництва 70-х років минулого сто-

ПЕРШІ ПІВРОКУ НА ФРОНТІ В МЕДИЧНІЙ СУМЦІ КАЛІЯ БУЛО НЕБАГАТО СКАРБУ: НАБОРИ ІП ДЛЯ НЕВІДКЛАДНОЇ ДОПОМОГИ ВИРОБНИЦТВА 70-Х РОКІВ МИНУЛОГО СТОРІЧЧЯ, ІЗ УЖЕ ПОЖОВКЛОЮ ВАТОЮ ТА СТАРИМИ ДЖГУТАМИ. ГЕМОСТАТИЧНІ ЗАСОБИ, ЯКІ УКРАЇНСЬКІ «КІБОРГИ» ВИКОРИСТОВУВАЛИ ВЛІТКУ 2014-ГО, БУЛИ РОСІЙСЬКИМИ. «КРОВОСТОП» МИ «ВІДЖИМАЛИ» У ПРОТИВНИКА. БЛОК-ПОСТ СЕПАРСЬКИЙ РОЗГРОМИЛИ, ПІДІЙШЛИ, ПОЗБИРАЛИ — НИМ Й ЗАСИПАЛИ РАНИ», — ПРИГАДУЄ КАЛІЙ

20

річчя, із уже пожовклою ватою та старими джгутами. Гемостатичні засоби, які українські «кіборги» використовували влітку 2014-го, були російськими. «Кровостоп» ми «віджимали» у против­ ника. Блок-пост сепарський розгромили, підійшли, позбирали — ним і засипали рани», — пригадує Калій. Згодом завдяки волонтерам Олександр уже мав все необхідне: хірургічні інструменти, шовний матеріал, анестезію, Celox — і міг за лічені хвилини розгорнути мобільну операційну. Чимало засобів для польової медицини волонтери закуповували за кордоном. Завдяки їм імпортні турнікети, якими вже давно користуються військові країн НАТО в умовах бою, витіснили радянські гумові джгути. Спочатку з’явилися оригінальні турнікети CAT, потім їх замінили вже віт­чизняні — «Січ». «Знаєте, яку найпершу помилку робить чи не кожен український боєць? Намотує гумовий джгут на приклад автомату, той швидко висихає на сонці, тріскається, і за потреби ним кровотечу вже не спинити. Нащо вони це роблять — ніхто до пуття пояснити не може, — емоційно розповідає Калій. — Серед медичних засобів, які є в арміях, найкращі — ізраїльські. Їх бандажі дуже високоякісні. Там зовсім інша структура тканини — можна використовувати і як джгутовий матеріал, і для перев’язок. І тампони для ран також напрочуд хороші». Тампони для ран в українських реаліях — майже диво. Замість них на фронті найчастіше використовують… жіночі. «Якось у мене був поранений — дуже великий хлопець. Я дістав тампон, уставив в отвір, лейкопластиром заліпив — і його повезли до шпиталю. Власне, про жіночі тампони на фронті мені ще мій дядько розповів, який воював в Афганістані», — пояснює медик. Коли бійця доправили до Артемівська (зараз Бахмут), з’ясувалося, що в нього рідкісна група крові — ІV з негативним резусом. Розшукати таку для переливання і в тилу проблема, а на фронті… Але вся кров завдяки тампону пішла в черевну порожнину. Там вона не втратила своїх властивостей, тому її звідти відкачали, процідили — і знову ввели пораненому. Так і врятували бійця.

Навчає тактичній медицині військових та цивільних Здавалося б, за рік після початку війни медичне постачання на фронті мало б кардинально змінитися. І коли у квітні 2015 року Олександр потрапив до 3-го полку Кіровоградського спецназу, то, оглянувши аптечки бійців, склав перелік необхідного в умовах бою. Прийшов із ним до начальника медичної служби, а той лише руками розвів — нема такого. «Тому я звернувся до київ-

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

РЕПОРТАЖ З ГАРЯЧОЇ ТОЧКИ

18 травня 2018 року

Донецький аеропорт, липень 2014-го

Разом із друзями відремонтували і відправили на фронт санітарну машину

ських волонтерів, вони надіслали 10 тис. грн, і я купив потрібне в аптеці», — ділиться секретами виживання в умовах сучасної армії Калій. Найчастіше на передовій Олександр мав справу з осколковими пораненнями — окупанти гатили із мінометів та важкої артилерії, не рахуючи набоїв. А бронежилети українських армійців не мали бічних пластин. «В одного хлопця, Сергія, усе тіло було всіяне осколками, навіть ділянка навколо очей. У нього були переломи обох рук, їх згодом ампутували, втратив багато крові. Благав нас: «Дострельте мене, хлопці!» Я вколов йому знеболювальне, але так, щоб він залишався притомним. І поки чекав на машину, час від часу піднімав йому ноги та опускав — щоб тілом продовжувала циркулювати кров», — пригадує воєнні будні санітар. Коли хірург побачив пораненого — бійця несли до швидкої на ковдрі, — спитав, як хлопця звати, не сподіваючись, що той живий. Поранений озвався сам. Після ампутацій Сергій повернувся до родини, у нього нещодавно народилася дитина… Наприкінці 2014 року до України з тренінгами із тактичної медицини приїхали американські та натівські фахівці. «Я прийшов, подивився, і нічого нового для себе не почув. Коли отримав би ці поради перед тим, як потрапити на фронт, вони виявилися б корисними. А так весь досвід польової медицини набув за півроку боїв», — зізнається Олександр.

ПІЛЬГОВИЙ

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ДЛЯ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ: ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ДЛЯ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ПЕРЕДПЛАТНИКІВ:

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ДЛЯ ПІДПРИЄМСТВ І ОРГАНІЗАЦІЙ:

У хвилини затишшя після важкого бою в Пісках, літо 2014-го

НАПРИКІНЦІ 2014 РОКУ ДО УКРАЇНИ З ТРЕНІНГАМИ ІЗ ТАКТИЧНОЇ МЕДИЦИНИ ПРИЇХАЛИ АМЕРИКАНСЬКІ ТА НАТІВСЬКІ ФАХІВЦІ. «Я ПРИЙШОВ, ПОДИВИВСЯ, І НІЧОГО НОВОГО ДЛЯ СЕБЕ НЕ ПОЧУВ. КОЛИ ОТРИМАВ БИ ЦІ ПОРАДИ ПЕРЕД ТИМ, ЯК ПОТРАПИТИ НА ФРОНТ, ВОНИ ВИЯВИЛИСЯ Б КОРИСНИМИ. А ТАК ВЕСЬ ДОСВІД ПОЛЬОВОЇ МЕДИЦИНИ НАБУВ ЗА ПІВРОКУ БОЇВ», — ЗІЗНАЄТЬСЯ ОЛЕКСАНДР

Він щедро ділиться сьогодні своїми знаннями: проводить лекції-тренування з тактичної медицини та невідкладної допомоги для військових і цивільних, бо надзвичайні ситуації трапляються не лише на фронті. «Треба, щоб досвід не пропадав марно, бо якщо він дасть змогу врятувати бодай одне життя, значить, усе було не даремно», — переконаний медик. Так, одному зі слухачів розповіді «кіборга» стали в пригоді, коли поряд на перехожого впала бурулька. Інший врятував життя водієві, який потрапив у ДТП. В екстремальній ситуації швидко забувають про антисептику. Але передусім треба дбати про власну безпеку. «У мене із собою завжди дві пари гумових рукавичок у пластиковому контейнері з-під «Кіндер-сюрп-

ризу». Не варто лізти в рану голими руками — ти не знаєш, на що хворіє ця людина. Маю два приклади, коли хлопці допомагали пораненим із добровольчого батальйону, але через відсутність рукавичок інфікувалися: один — гепатитом С, другий — СНІДом», — пояснює Олександр.

Народний герой України Попри те що Олександр уже не служить на передовій, а працює у харківському військкоматі, він продовжує опікуватися бійцями. Нещодавно разом із друзями з Богодухівського району Харківщини, де закінчив школу, медучилище та деякий час працював фельдшером, відремонтували і відправили на фронт «таблетку»: «Ця старенька модель має набагато кращу прохідність, ніж «Богдани», які можуть

заїхати за пораненим, але не можуть виїхати. До того ж, «таблеткою» я вивозив півтора десятка поранених за раз, а «Богдан» стільки не витримає». Олександр не втратив жодного пораненого: усі, хто пройшов через його руки, вижили. Офіційно таких — 278 бійців, але це ті, яких було зафіксовано документально. А реально їх — близько 700. Попри це, Олександр Калій й досі не має державної відзнаки, окрім «Народного героя України», яким волонтери нагородили «кіборгів» у 2015 році. «У нас вшановують зв’язківців, кухарок, штабних працівників, — розмірковує Док, — а дівчата й хлопці, які на фронті, чогось нагород не мають. Може, не дуже цінують нашу роботу?». Оксана ЯКУШКО, спеціально для «ВЗ»

ТРИВАЄ ПЕРЕДПЛАТА НА ГАЗЕТУ «ВАШЕ ЗДОРОВ’Я» НА 2018 РІК!

28,94 173,64 86,82 86181 42,44 254,64 127,32 08198 50,44 302,64 151,32 60965 1 міс.

грн

3 міс.

грн

6 міс.

грн

1 міс.

грн

3 міс.

грн

6 міс.

грн

1 міс.

грн

3 міс.

грн

6 міс.

грн

• Передплату приймають усі відділення зв’язку «Укрпошти» • Онлайн-передплату можна здійснити на сайті ДП «Преса» за адресою: www.presa.ua

ЗА БІЛЬШ ДЕТАЛЬНОЮ ІНФОРМАЦІЄЮ ЗВЕРТАЙТЕСЯ В РЕДАКЦІЮ ГАЗЕТИ ТЕЛ./ФАКС: (044) 428 02 20 E-MAIL: VZS24@UKR.NET

21

ОСОБИСТИЙ ФАКТОР

МАР’ЯНА ТОЙФЕЛЬСБАУЕР: ЯКІСТЬ НАВЧАННЯ МАЄ КОНТРОЛЮВАТИ ЛЮДИНА, КОТРА ПРАГНЕ ЗДОБУТИ ЗНАННЯ

них втручань, хірургію кисті, у тому числі й біонічне протезування, трансплантації нер­ вів і лімфатичних судин та вузлів, реплан­ тації. Якість надання медичної послуги в університетській клініці висока, тому паці­ єнта завжди дуже детально інформують про особливості оперативного втручання, його можливі наслідки, ризики. Також він пови­ нен підписати угоду й обговорити з лікарем усі питання, які його цікавлять.

У чому принципова відмінність європейської медичної освіти від української? Колиш­ ня тернополянка Мар’яна Тойфельсбауер на це запитання відповідає лаконічно: «У підході!», і цьому висновку можна довіряти, адже в неї дві alma mater — Тернопіль­ ський медичний університет, де вона розпочинала свій лікарський шлях, і Віденський університет, у клініці якого Мар’яна не лише оперує, а й навчає.

Мар’яна ТОЙФЕЛЬСБАУЕР, пластичний хірург та науковець університетської клініки Віденського медичного університету, доктор медицини

ВЗ Як вам вдалося підкорити Віденський університет? Усі розуміють, що це завдання нелегке…

— Дорогу здолає той, хто йде та вірить у свої сили. Мені дуже хотілося, щоб мною пишалися мама, дідусь і бабуся. Та й зрештою, мала довести собі, що варта більшого. Отож, ніколи не зупинялася на досягнуто­ му: не встигла піднятися на одну сходинку, уже заглядала на іншу, і так увесь час у русі. До Авст­рії потрапила цілком випад­ ково — поїхала з католицькою молоддю в паломницький тур на Різдво до Відня. Там познайомилася з однією місцевою мешкан­ кою, яка запропонувала приїхати знову, аби вивчити мову. Згодом було стажування в австрійській клініці — через міжнародне лікарське това­

риство вдалося встановити контакти з австрій­ ським професором українського походження паном Гуком, який і організував моє навчання. Університетська клініка у Відні дуже вразила мене своєю масштабністю, технологічним рів­ нем, це була лікарня моєї мрії. І коли професор Гук проводжав мене після стажування додому, я зізналася: «Хочу тут працювати». Тоді я навіть не уявляла, скільки зусиль та енергії мені доведеться докласти, щоб до­ сягнути цієї мети. Утім, наполегливо працю­ вала. Передусім почала інтенсивно вивчати німецьку мову, склала іспити в Інституті гер­ маністики й вступила на медичний факультет Віденського медичного університету. Як нині пам’ятаю той день: прийшла у деканат, аби отримати студентський квиток, а розкладу занять годі знайти. Намагаючись з’ясувати у співробітників університету, як же організова­ но навчальний процес, почула: «У нас є план, ознайомитися з яким ви можете в інтернеті. Там побачите кількість потрібних вам годин, отож, запишіться на лекції, які ви маєте відві­ дати, та іспити, які повинні скласти. Ось і все». Мене дуже здивувало, що в університеті немає студентської групи, викладача, який повинен контролювати навчальний процес. Про все має дбати людина, котра прагне здобути знання: ти можеш не відвідувати лекцій, але якщо не складеш іспиту, предмет не зарахують. Така тактика організації навчального процесу над­ звичайно дисциплінує студентів і готує їх до самостійного життя. Щоб розпочати навчання за спеціаліза­ цією, переїхала до Німеччини, бо в Австрії для цього потрібно мати громадянство. Ві­

сім місяців пропрацювала хірургом непода­ лік Ганновера, а згодом мені запропонували продовжити резидентуру в університетській клініці Віденського медичного університету. Завершила спеціалізацію за фахом ортопедія і травматологія. Усі 6 років резидентури були насиченими, цікавими та захоплюючими, хоча й надзвичайно важкими. Доводилося багато часу проводити в операційній, де опанувала оперативні втручання з трепанації черепа, ре­ конструкції кінцівок, хребта, а також торако- і лапаротомію тощо. Працювала в такому напру­ женому ритмі 9 років, а згодом вирішила трохи скоригувати своє життя, бо постійні 24-годинні чергування у відділенні політравми виснаж­ ливі, до того ж доволі важко поєднувати таку роботу з вихованням дітей. ВЗ І чим ви займаєтеся нині?

— Зараз працюю хірургом у відділенні плас­ тичної та реконструктивної хірургії універ­ ситетської клініки Віденського медичного університету. Вона розташована на базі най­ більшої лікарні Західної Європи і є другою за масштабністю у світі. Виконую хірургічні втру­ чання з відновлення вроджених і набутих вад кисті, а також операції з естетичної хірургії, реконструкції молочної залози у жінок після мастектомії (так звану онкопластику), тобто займаюся всім тим, що належить до сфери реконструктивної пластичної хірургії. А загалом в університетській клініці спектр хірургічних втручань надзвичайно широкий, зокрема проводимо реконструктивні й есте­ тичні операції у пацієнтів з паралічем лицевого нерва, реконструкції дефектів після онкологіч­

ВЗ Робота в університетській клініці передбачає ще й наукову діяльність?

— Так. Окрім хірургічної практики я проводжу лекції, практичні заняття зі студентами та займаюся науковою роботою. Суть моїх наукових досліджень полягає у вивченні стовбурових клітин, які я відокремлюю від жирової тканини і диференціюю. Крім того, вивчаю їх вплив на ракові клітинні лінії: останнім часом проводжу експерименти щодо впливу стовбурових клітин на ракові клітини молочної залози та кератиноцити. ВЗ А як ви сприйняли кардинальну зміну країни й оточення?

— Мені дуже пощастило, бо я знайшла тут рідну душу — ту австрійку, яка допомогла мені колись прижитися в цій країні. Вона надзвичайно позитивна й оптимістична лю­ дина. Жінці уже 93 роки, але вона, як і тоді, коли ми вперше зустрілися, дуже активна, опікується дітьми й онуками, ми підтриму­ ємо дружні стосунки, зокрема я неймовірно вдячна їй за свою німецьку. А взагалі в мене не було часу носталь­ гувати, бо знала, що дуже багато потрібно встигнути. Згодом познайомилася зі своїм, тоді ще майбутнім, чоловіком, який полюбив Україну так, як люблю її я, вивчає українську історію та навіть мову, а ще всіляко намага­ ється пропагувати нашу країну в Австрії й позбавляти австрійців русофілії. Ми познайомилися в університетській клініці, де він працює судинним хірургом. У нас склалася чудова українсько-австрійська родина. Ми разом уже 15 років, маємо двох синів — Аскольда й Тараса: старший вільно розмовляє українською, німецькою та англійською мовами, цікавиться українською культурою, читає напам’ять вірші Шевченка, знає творчість Стуса. Молодшому чотири роки, також виховуємо його людиною, яка знає історію своєї родини. Австрія — країна, яка дала мені улюблену спеціальність, ціка­ ву роботу, можливість займатися наукою, відкрила багатий культурний світ, але моє коріння — в Україні. Лариса ЛУКАЩУК, спеціально для «ВЗ»

НАМАГАЮЧИСЬ З’ЯСУВАТИ У СПІВРОБІТНИКІВ УНІВЕРСИТЕТУ, ЯК ЖЕ ОРГАНІЗОВАНО НАВЧАЛЬНИЙ ПРОЦЕС, ПОЧУЛА: «У НАС Є ПЛАН, ОЗНАЙОМИТИСЯ З ЯКИМ ВИ МОЖЕТЕ В ІНТЕРНЕТІ. ТАМ ПОБАЧИТЕ КІЛЬКІСТЬ ПОТРІБНИХ ВАМ ГОДИН, ОТОЖ, ЗАПИШІТЬСЯ НА ЛЕКЦІЇ, ЯКІ ВИ МАЄТЕ ВІДВІДАТИ, ТА ІСПИТИ, ЯКІ ПОВИННІ СКЛАСТИ. ОСЬ І ВСЕ»

22

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

НОВІТНІ ТЕХНОЛОГІЇ

18 травня 2018 року

ЕЛЕКТРОННА ТАБЛЕТКА —

КРАЩИЙ ДРУГ ЛІКАРЯ І ПАЦІЄНТА Розуміння того, які фізіологічні реакції відбуваються в організмі хворого в результаті прийому лікарських засобів, — безцінна інформація для терапевтів. У лікарів поки ще немає надійного способу точно визначити, як пацієнти реагують на ліки: чи виробляється із часом толерантність, підвищується ризик небажаних подій тощо? Однак наука поступово рухається в цьому напрямку.

Від задуму — до реальності Ідея «змусити» пацієнтів ковтати сенсори була озвучена ще у 2014 році. Щоправда, тоді ця концепція більше нагадувала канву сценарію футуристично-медичного трилера: лікарі призначають таблетки-датчики хворим, останні, ковтаючи їх, дають змогу першим стежити за станом свого здоров’я — пильно та дистанційно. У випадку будь-яких критичних проблем електронні пігулки мали посилати медикам сигнал SOS, і бригада негайно вирушала б на допомогу. Така собі ідеальна комунікація, котра від хворого потребує мінімум зусиль. Дійсно, це безцінний прилад, особливо коли мова йде про осіб з обмеженими можливостями. (Та й навіть ментально здорові люди часто забувають вчасно прийняти важливі ліки чи не помічають побічних дій медикаментозної терапії.) Насправді невиконання вимог до застосування лікарських засобів настільки поширена проблема, що її визнали глобальним питанням охорони здоров’я. Й не дивно, адже останні дослідження показали, наприклад, що понад 50% дорослих пацієнтів у Сполучених Штатах не дотримуються встановлених лікарем схем лікування.

Проста елегантність Першу реалізацію цієї революційної й водночас елегантної ідеї запропонувала біотехнологічна компанія Proteus Digital Health Inc. із Кремнієвої долини, яка ще раніше, у 2012 році, створила примітивну версію такого пристрою для відстеження перебігу фармакотерапії. Helius — система «розумних таблеток» від Proteus Digital Health Inc. — складалася з датчика розміром зі шпильку, вбудованого в таблетку, і пластира з батарейкою (для харчування та збирання інформації). Helius умів моніторити різні показники стану здоров’я: серцевий ритм, сон, активність, дихання тощо. Датчик був автономним — живився енергією людського тіла, і ніяких батарейок спеціально для електронної пігулки не було потрібно. Принцип його роботи полягав у такому: після проковтування пристрій транслював сигнал на патч (пластир), вказуючи час прийому і тип препарату. Періодично патч відправляв усі зібрані дані на заданий смартфон (лікаря, пацієнта і/або його опікуна).

За словами Ендрю Томпсона, президента та виконавчого директора Proteus Digital Health Inc., це одна з найважливіших частин медичної інформації, яку лікарі могли б використовувати в клінічній практиці. Не так давно його компанія проапгрейдила свої пристрої, додавши до них ще одну опцію — контролю температури тіла.

В очікуванні буму Випробування цієї інновації розпочали понад 10 років тому. Спочатку для чистоти експерименту потрібно, щоб пацієнти приймали сенсорну таблетку з плацебо (пустушка, що містить датчик) окремо від інших ліків. Але незабаром Proteus Digital Health Inc. почала співпрацювати з провідними фармацевтичними компаніями, включаючи Novartis й Otsuka Pharmaceutical, які розробляють пер-оральні форми, що містять як лікарські речовини, так і цифрові датчики. Уже були створені такі «чутливі» препарати для терапії біполярного розладу, депресії та шизофренії. Нині Proteus Digital Health Inc. — єдина у своїй ніші компанія, котра набирає обертів у сегменті цифрових пігулок. «Наша місія — забезпечити абсолютно новий спосіб надання медичної допомоги», — заявляє Ендрю Томпсон.

На сьогодні Поки що впровадження цифрових пігулок відбувається ніби за планом (хоча й очікувалося, що перші пов­ ністю інтегровані таблетки стануть доступними до застосування в клінічній практиці у 2014-2015 роках). Але лише нещодавно (наприкінці минулого року) Управління з контролю за якістю харчових продуктів та лікарських засобів США (FDA) затвердило перший на території країни препарат із дистанційною системою відстеження прийому. Abilify MyCite розробляла компанія Otsuka Pharmaceutical, яка отримала для цього окремий грант. Препарат містить цифровий інгредієнт — датчик, вбудований у таблетку, який фіксує факт проковтування ліків. Цей засіб можуть застосовувати дорослі пацієнти з деякими психічними розладами, у тому числі наведеними вище. Мікросхему розміром з піщинку вироблено з кремнію, міді та магнію. Коли датчик контактує із хлоридною

кислотою шлункового соку, він надсилає повідомлення на пластир, розташований на шкірі пацієнта. Далі все відбувається «за протоколом»: патч надсилає через Bluetooth дані (час прийняття таблетки та дозування) до спеціального додатку на смартфоні. Пацієнт і його лікар можуть отримати доступ до інформації у будь-який час. Щоб зберегти конфіденційність, пацієнт будь-коли може змінити налаштування.

Плями на сонці Недоліки? А як же без них! Наприклад, пластир потрібно замінювати кожні 7 днів, аби він адекватно приймав інформацію. До того ж патч може спричинити подразнення шкіри.

Abilify MyCite не рекомендується застосовувати для відстеження прийому ліків у режимі «реального часу» або під час надзвичайної ситуації, оскільки вірогідність затримки передачі життєво важливої інформації медичним працівникам доволі висока. Щодо активних компонентів, то нарікань на цифрову начинку не було. Зате фармакотерапевтичний агент, як буває завжди, вирізнявся побічними ефектами. Найпоширенішими з них були нудота, блювання, закрепи, голов­ний біль, запаморочення, акатизія, тривожність і безсоння. Утім, активна речовина досить добре вивчена: Abilify без сенсора вперше був схвалений FDA у 2002 році для застосування у хворих на шизофренію. Конспірологи занепокоєні іншим — тим, що пацієнти змушені відмовлятися від ступеня конфіденційності. Зберігається ризик того, що їх приватні дані викраде третя сторона. У цьому контексті також виникає питання про те, де зберігатимуться всі ці медичні записи, особливо коли останнім часом багато авторитетних компаній постраждали від масових втрат даних. Претензії можна зрозуміти, адже віра споживачів у здатність корпорацій захищати їх «інтимність» сьогодні надзвичайно низька. Та як би там не було, цифрова пігулка триматиме психіатра в курсі: він завжди знатиме про пропущену дозу, а це надзвичайно важливо при захворюваннях із високим ризиком суїциду.

Бажане та реальне Утім, медичні спеціалісти бажали б отримувати за допомогою таких апа-

ратів більше даних. Зокрема, метааналіз, що зібрав результати понад 30 досліджень ефективності подібних технологій, визначив топ-5 основних параметрів, які мали б забезпечити електронні пігулки: записи режимів дозування та протоколу дотримання схеми терапії, аудіовізуальні нагадування про прийом у визначений час; цифрові дисплеї; моніторинг у режимі реального часу; забезпечення пацієнтів фідбеком про ефективність терапії. Вважається, що найактуальнішими подібні пристрої є для хворих на артеріальну гіпертензію, цукровий діабет, бронхіальну астму, гіперліпідемії та глаукому. Певні переваги електронних пігулок відчують також ВІЛ-інфіковані. Поки існуючі технології не відповідають запитам медичних фахівців на всі сто. Але не потрібно бути пророком, аби передбачити: незабаром всі ці забаганки втіляться у життя — прогрес не спинити. Підготувала Любомира ПРОТАСЮК, спеціально для «ВЗ»

ЦІЛІ НАВЕДЕНО Декілька років тому західні спеціалісти запропонували стратегію повної електронної медикаментозної комунікації (Electronic Medication Complete Communication, EMC). Концепція стратегії EMC частково стосувалася також питання широкого впровадження в клінічну практику електронних сенсорних пігулок. Вважалося, що EMC допомогла б забезпечити пацієнтам і лікарям кілька вагомих та взаємопов’язаних переваг, зокрема: автоматизувати процес зв’язку хворого з медичними фахівцями; покращити комплаєнс; посприяти безпечному використанню ліків/поліпшеному контролю за ризиками застосування лікарських засобів; зменшити навантаження на систему охорони здоров’я.

magazine Ж УРНАЛ ДЛЯ ПРОВИЗОРОВ И ФАРМАЦЕВТОВ МАЙ (36) 2018

ТЕМА Н О М Е РА НЕМОДНЫЙ СТИЛЬ

УЧИМСЯ

стр. 29

ОШИБКАХ

НА ЧУЖИХ

ОТПУСК ВНЕ ОЧЕРЕДИ стр. 68

стр. 51

МЕНЕДЖМЕНТ

ЗАЩИТА ИНТЕРЕСОВ

Більше інформації про «секретні» фармакологічні властивості препаратів та особливості їх застосування читайте у травневому номері журналу Pharma Magazine. ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС

86670

www.apitus.com.ua

23

РЕТРОСПЕКТИВА

МИСТЕЦТВО, ЩО РЯТУЄ ЖИТТЯ Протягом останніх 10-20 років татуювання стали надзвичайно популярними. Моти­ вів, якими керуються люди, що набивають на тілі візерунки та шрифти, не перелічи­ ти, і на загал вони ірраціональні. Утім, існують татуювання «за показаннями», тобто так звані медичні тату, котрі нещодавно пережили дивовижну еволюцію...

Як загартовувалося тату Татуювання — мистецтво з тисячолітньою істо­ рією. Найбільш ранні зразки «розписів по тілу» вчені виявили під час вивчення єгипетських му­ мій: жінки прикрашали в такий спосіб своє тіло ще в 2000-х роках до н. е. Як потім з’ясувалося, в Єгипті татуювання виконувало не тільки есте­ тичну функцію, а й містичну: вважалося, що певні візерунки полегшують біль під час пологів. Отже, тату вже в ті часи виконували роль певної «тера­ пії», до якої вдавалися зокрема представники до­ колумбових культур Перу і Чилі, а також ескімоси. Сам термін походить від полінезійського «tatatau» або «tattau» («вдаряти», «бити»): його «підслухали» в аборигенів Таїті члени британ­ ської експедиції Джеймса Кука в 1769 році. Не­ забаром місцевий метод маркування шкіри став модним серед європейських моряків. Потім його запозичили шахтарі та інші представники трудо­ вого класу. У наш час це сакральне мистецтво потрапило під владу технологій. Але сьогодні мова йде вже не про примітивні мітки і навіть не про надписиперестороги для медичної ідентифікації, напри­ клад, з групою крові та резус-фактором чи «на­ битим» переліком алергенів або вказівкою «Не реанімувати». Подібне «інертне» татуювання іно­ ді використовують для координатної розмітки з метою контролю проведення променевої терапії. Сучасні тату стають дедалі активнішими і вже здатні, наприклад, транспортувати терапевтичні сполуки під час лікування шкірного лейшманіозу або здійснювати довгострокову медичну діагнос­ тику. Утім, не всі з них за своєю суттю є тату, тобто візерунком із чорнила. Наприклад, перспективна інновація, яку можна безпосередньо переносити на шкіру («ламінувати») водою, подібно до тим­ часового тату, вироблена з графену. Такі графе­ нові електронні «татуювання» придатні для ви­ мірювання різних електрофізіологічних сигналів, включаючи температуру тіла та рівень гідратації шкіри, а також визначення електричної актив­ ності серця, м’язів і мозку. Подібно до існуючих у богемному світі тату-салонів неперманентних версій татуювань, науковці розробили своєрідну

тимчасову наклейку-тату з надвисоким профілем безпеки. І дизайн її можна без перебільшень на­ звати геніальним.

Тимчасове рішення: тату-мікросхеми 3D-друк дедалі інтенсивніше досліджують в одній досить вузькій галузі — виготовлення чутливих матеріалів, так званих кастомізованих структур, які можна потім підлаштовувати під різноманітні потреби науковців і медиків. Звісно, якщо мова йде про друк, то потрібне чорнило, і на його роль випробовували різні субстанції, серед яких були гідрогелі, рідкокристалічні еластомери, полімери з формою пам’яті тощо. Останніми роками вчені шукали інші, чутливі­ ші матеріали, котрі можна було б використовувати як основу для фарб для 3D-друку: експеримен­ тально перевіряли чорнило, виготовлене з тер­ мореактивних полімерів, а також його фотосен­ сорний полімерний аналог. Згодом біоінженери слушно зауважили, що живі організми чутливіші, ніж будь-які синтетичні сполуки. І ось американ­ ські вчені запропонували новий клас гідрогелевих фарб із програмованими бактеріальними кліти­ нами в ролі надчутливих компонентів, які здатні передавати й обробляти сигнали у визначений спосіб. Спеціалісти в галузі біологічної інженерії, електротехніки й інформатики з Масачусетського технологічного інституту (MIT) уже розробили та перевірили новий вид такого чорнила, виготовле­ ного із включенням живих клітин, заздалегідь ге­ нетично перепрограмованих. Унікальна субстан­ ція ефективно використовується у поєднанні з тривимірною технікою друку.

ІНДЕКС ПІЛЬГОВИЙ ДЛЯ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ

СПІВЗАСНОВНИКИ ГАЗЕТИ: ПРОФСПІЛКА ПРАЦІВНИКІВ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ ТОВ «РЕДАКЦІЯ ГАЗЕТИ «ВАШЕ ЗДОРОВ’Я» Свідоцтво про реєстрацію КВ №22709-12609ПР від 30 травня 2017 року

24

Команда розробників продемонструвала свою техніку, надрукувавши «живе тату» — тонкий прозорий пластир з візерунками живих бактері­ альних клітин у формі дерева. Кожна його «гіл­ ка» вистелена клітинами, чутливими до різних хімічних/молекулярних сполук. Коли пластир приклеюють до шкіри, яка перед тим зазнала впливу подібних сполук, починають світитися відповідні ділянки «дерева».Дослідники з MIT стверджують, що їх технологію можна хоч зараз застосовувати для виготовлення «активних» ма­ теріалів з подальшим нанесенням на різноманітні носії, наприклад, датчики чи інтерактивні дисплеї. На практиці такі матеріали можна використову­ вати з різними діагностичними цілями: для ви­ явлення змін рН чи температури, ідентифікації екологічно небезпечних речовин тощо. Цікаво, що

Учені з МІТ не першими звернули увагу на таку роль генно-інженерних клітин: їх колеги вже намагалися це зробити, використовуючи живі клітини ссавців, але зазнали невдачі — такі клі­ тини, хоч і відповідали на різні хімічні подразники, проте гинули під час друку. Річ у тім, що клітини ссавців — це переважно кульки, покриті біліпід­ ним шаром, тому вони надто слабкі й легко роз­

НА ЗАХИСТІ ІНТЕРЕСІВ ЛІКАРІВ

ІНДЕКС ДЛЯ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ПЕРЕДПЛАТНИКІВ ІНДЕКС ДЛЯ ПІДПРИЄМСТВ Й ОРГАНІЗАЦІЙ

Ефектна реалізація

Стійка альтернатива

ГАЗЕТА ВИХОДИТЬ ІЗ 1990 РОКУ

08198 60965 86181

риваються. Натомість бактеріальні клітини відомі міцністю своєї стінки, здатної витримувати екст­ ремальні навантаження, тому вони виживають, проштовхнувшись через сопло принтера. Крім того, бактеріальні клітини, на відміну від клітин вищих тварин, сумісні майже з усіма гідрогеле­ вими матеріалами, переважна більшість яких ви­ готовляється із води та полімерів. Як приємний бонус, гідрогелі можуть забезпечити бактеріям відповідне водне середовище, котре підтримує їх у «бадьорому» стані. З метою виявити тип гідрогелю, який найкра­ ще зберігав би бактеріальні клітини, розробники провели скринінгові тести. Після довгого пошуку оптимальним матеріалом виявився гідрогель з гіалуроновою кислотою, котрий до того ж мав ідеальну для 3D-друку консистенцію: витікаю­ чи через сопло, він зберігав форму, наче зубна паста, вичавлена із тубуса. Клітини генетично модифікували для флуорисценції у відповідь на різні стимули. Під час змішування у суспензію гідрогелю та деяких інших поживних речовин ці клітини можуть «йти до друку». Їх наносять на різноманітні основи прошарок за прошарком — до повноцінного утворення тривимірних інтерак­ тивних структур чи пристроїв.

*

технологія не лише чутлива, а й специфічна: за­ лежно від мікроорганізму та його модифікації, живе тату може світитися у відповідь на вплив певного хімікату. Експерименти продемонстрували високу ефективність нової формули чорнил. В умовах in vivo інновація також успішно пройшла тест: дослідники нанесли декілька хімічних сполук на шкіру спини добровольця, після чого накле­ їли на неї діагностичний пластир — усі бактерії адекватно зреагували на відповідні подразники. Більше того, її автори розробили модель для прогнозу взаємодій між клітинами в межах заданої структури, що має друкуватися на 3D-принтері, та за різних умов.

Від татуювань до живих комп’ютерів Учені з MIT також спроектували спеціальні лінії мікроорганізмів, аби вони… спілкувалися між собою. Наприклад, дослідники запрограмували деякі клітини так, щоб вони загоралися, тількино отримають певний сигнал від іншої клітини. Для перевірки цього типу зв’язку в моделі 3D-структури біоінженери надрукували тонкий аркуш із гідрогель-бактеріального волокна, що працював на «вхід», а потім накрили його по­ дібним аркушем з функцією «виходу», тобто прийому сигналу. Цей експеримент у майбутньому ма­ тиме практичне втілення — друк «живих комп’ютерів», тобто структур з кількома типами клітин, які взаємодіють одна з одною, переда­ ючи сигнали туди й назад, наче транзистори на мікросхемі. Щодо більш реалістичних втілень технології «живих тату», то дослідники вже взя­ лися за виготовлення індивідуальних датчиків у вигляді гнучких патчів і наклейок, які застосову­ ватимуться в медичній діагностиці для іденти­ фікації різних хімічних і молекулярних сполук. Також очікується, що ця технологія приживеться в галузі фармакології та медтехніки.

Генеральний директор ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я»............. ЮЛІЯ НОВГОРОДСЬКА Головний редактор...............МАРИНА БУРМАКА

* ТОВАРНИЙ ЗНАК ЗА ЛІЦЕНЗІЄЮ

ВИДАВЕЦЬ: ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я»

Спеціальний кореспондент.......................СВІТЛАНА ТЕРНОВА Випусковий редактор...............ІРИНА ХОМЧУК

АДРЕСА: 04210, м. Київ, вул. Оболонська набережна, буд. 11, корп. 1

Редактор відділу оперативної інформації................................ТЕТЯНА КОЛІСНИК

ДЛЯ ЛИСТІВ: 04211, м. Київ, а/с 138

Літературне редагування та коректура..............................ЛАРИСА БОБРУЄНКО

ТЕЛ./ФАКС: (044) 428 02 20 E-MAIL: vz@vz.kiev.ua

Дизайн та верстка.................АННА ПЕРЕВЕРТЕНЬ

Підготувала Любомира ПРОТАСЮК, спеціально для «ВЗ»

Відповідальним за випуск номера є головний редактор. Редакція не завжди поділяє думку авторів публікацій. Редакція не несе відповідальності за зміст рекламних матеріалів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, прізвищ та імен, інших даних несуть автори публікацій. Листування з читачами ведеться тільки на сторінках газети, рукописи не рецензуються і не повертаються. Матеріали, що публікуються на правах реклами Друк офсетний. Умовних друк. арк. 2.

Загальний наклад 20 000 Замовлення №0510310 Віддруковано у ДВ «Преса України»: 03048, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 50.

Відділ реклами........................ІРИНА ПАВЛЕНКО ...............................................СВІТЛАНА КУРЧЕНКО

Виходить один раз на два тижні у п’ятницю

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua