Ваше здоров'я № 21-22

МЕДИЧНА ГАЗЕТА УКРАЇНИ

№21-22 (1410-1411) 02.06.2017

ГАЗЕТА МОЗ УКРАЇНИ І ГАЛУЗЕВОЇ ПРОФСПІЛКИ

ПІЛОТ ПРОТИ ФІНАНСОВОЇ ТУРБУЛЕНТНОСТІ? Минулого року, коли деякі гарячі голови намагалися ліквідувати НАМН України, працівникам академії здавалося, що гірше вже не буде. Але недооцінити вітчизняні реалії так легко! Бюджет 2017 року настільки «перекрив кисень» науковим і клінічним підрозділам НАМН, що ті опинилися під загрозою «самоліквідації». Як тримати новий удар? СТОР.

6

ГЕНРІ МАРШ: МИ ВЧИМОСЯ НА СВОЇХ ПОМИЛКАХ, А НЕ ПЕРЕМОГАХ — УСПІХ ЗГУБНИЙ ДЛЯ ЛІКАРІВ

Що може бути складнішим за лікування пухлини мозку? Генрі Марш, відомий британський нейрохірург, автор нових технік оперативних втручань на відкритому мозку, а ще — волонтер, який майже чверть століття допомагає Україні, знає відповідь на це питання. Складнішим за хворобу може бути процес ухвалення рішень, здатних врятувати життя пацієнта чи відібрати його. Відповідальність за них — цілком на совісті хірурга. СТОР.

20

НОВИНИ ВЕРХОВНА РАДА ПОВЕРНУЛА «РЕФОРМАТОРСЬКІ ЗАКОНИ» МОЗ НА ДООПРАЦЮВАННЯ ЗАКУПІВЛІ 2017 РОКУ ТАКОЖ БУДУТЬ ЗІРВАНІ? ЩО ОТРИМАЄ УКРАЇНСЬКА МЕДИЦИНА З ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ? МЕДИЧНІ ПРАЦІВНИКИ ПРОТЕСТУЮТЬ ПРОТИ ЗРІВНЯЛІВКИ

2-5 СТОР.

WWW.VZ.KIEV.UA

ДЕКЛАРАЦІЯ ЛІКАРЯ І ПАЦІЄНТА: МЕМОРАНДУМ ПРО СПІВПРАЦЮ ЧИ ФІЛЬКІНА ГРАМОТА?

Якщо раніше пацієнтами сімейного лікаря вважалися всі, хто відчиняв двері його кабінету, то незабаром для цього потрібно буде пред’явити «паспорт» у вигляді декларації. Її вже встигли охрестити і перепусткою в систему, і новим прикріпним талоном, і базовим договором на отримання послуг первинки. У чому сила цього багатоликого документа? Наскільки міцно скріплюються підписами лікаря та пацієнта їх взаємні зобов’язання? Чи надає декларація хоч якісь гарантії? СТОР. І чи варта паперу, на якому написана?

8

НОВИНИ НЕ ВСТ ИГЛИ?

ЗНИЩЕННЯ

ВЕРХОВНА РАДА ПОВЕРНУЛА «РЕФОРМАТОРСЬКІ ЗАКОНИ» МОЗ НА ДООПРАЦЮВАННЯ

В

ерховна Рада України відклала прийняття «реформаторських законів» МОЗ, оскільки вони, на думку депутатів, недоопрацьовані. Мова йде про чотири законопроекти: «Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів (№6327), «Про додаткові державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів особам, які захищають незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України в антитерористичній операції та забезпечують її проведення» (№6328), «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України» (№6329) і «Про внесення зміни до статті 2 Закону України «Про публічні закупівлі» (№6347). Депутати пояснюють свою позицію тим, що Міністерство винесло на розгляд ВР «сирі закони» без пояснення того, як вони працюватимуть у реальному житті. Зокрема Голова Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я Ольга Богомолець говорить, що команда У. Супрун не змогла відповісти на прості запитання, які

стосуються майбутньої медичної реформи в Україні. А саме: яку систему медичного страхування планується створити в Україні; де закон про медичне страху­вання; як і за якою формулою розраховуватиметься вартість медичної послуги; скільки доведеться платити кожному українцю, щоб просто потрапити в лікарню на планову операцію або діагностику, у разі прийняття пакету реформ від МОЗ; як виживатимуть пенсіонери, інваліди, діти-сироти, ветерани війни в Афганістані й Другої світової, якщо всім їм потрібно буде платити вже не тільки за ліки, а й за планове лікування в медичному закладі; як проживуть регіони без субвенції, котру нові закони МОЗ планують у них забрати — централізувати до свого нового бюджету. «Саме тому у справу йдуть усі підручні і відволікаючі засоби: гучні заяви про підтримку церков і послів, флешмоби, танці й зарядки, звернення відомих співа-

Медичні працівники протестують проти зрівнялівки

ків і цивільних діячів. МОЗ і його туманний шлейф пускають дим, проводять акції, публікують замовний і брехливий компромат на тих, хто дозволяє собі думати і прогнозувати негативні наслідки від нашвидкуруч зліплених законів МОЗ. І це робиться не тільки тому, що вони дуже поспішають, а й для того, щоб відвернути увагу від 4 млрд грн, виділених державою на закупівлю медикаментів і виведених Міністерством з України в листопаді-грудні 2016 року в закордонні банки. Гроші пішли, а ліки не прийшли, оскільки МОЗ підписало договори з міжнародними організаціями без зазначення термінів поставок і придатності ліків. Завдання, мабуть, полягало в тому, щоб швидше витратити гроші, а не захистити життя і здоров’я громадян своєї країни», — сказала О. Богомолець. За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України та видання «Лівий берег»

НЕВ Т ІШНИЙ ПРОГНОЗ

ЗАКУПІВЛІ 2017 РОКУ ТАКОЖ БУДУТЬ ЗІРВАНІ?

Г

олова Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я Ольга Богомолець висловила досить песимістичні прогнози стосовно закупівлі лікарських засобів і виробів медичного призначення за кошти держбюджету 2017 року. «Закупівлі лікарських засобів за бюджетні кошти 2017 року також будуть зірвані, оскільки для того, щоб провести їх безпроблемно, потрібно затвердити номенклатури й підписати договори. Нічого з цього Міністерством зроблено не було», — озвучила свої побоювання народний депутат. На думку О. Богомолець, виправити ситуацію з проблемними закупівлями лі-

ків за кошти державного бюджету можна лише шляхом створення національного закупівельного агентства, яке функціонуватиме при Міністерстві економічного розвитку і торгівлі через систему ProZorro. «Неможливо ліквідувати міжнародні закупівлі, не створивши нової системи. Що дати взамін? Старий тендерний комітет у МОЗ? Це не бажано, оскільки ще не так далеко відбігли ті, хто там раніше «годувався». Нам потрібно створити новий інструмент не при МОЗ, а при Мінекономіки або при будь-якому іншому інституті, котрий регулюватиме цей процес», — сказала вона.

При цьому О. Богомолець наголосила: створення національного закупівельного агентства «блокується МОЗ, оскільки, на думку У. Супрун, його створення не актуальне до 2019 року». Голова профільного Комітету також зазначила, що лобіюватиме прийняття двох законопроектів, які повинні внести зміни до Закону «Про публічні закупівлі» щодо регулювання термінів поставки і придатності закуповуваних препаратів. За матеріалами ІА «Інтерфакс-Україна»

ВИПРА В ЛЯЄМО ПОМИ ЛК И

ДЕПУТАТИ ГОЛОСУВАТИМУТЬ ЗА ВДОСКОНАЛЕННЯ ПРОЦЕСУ МІЖНАРОДНИХ ЗАКУПІВЕЛЬ

В

ерховна Рада включила до порядку денного поточної сесії законопроект про внесення змін до Закону України «Про лікарські засоби» щодо термінів придатності і постачання препаратів та виробів медичного призначення, які закуповуються через міжнародні організації. За відповідне рішення 25 травня проголосували 240 народних депутатів.

2

Законопроект №6194, ініціатором якого виступила Голова Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я Ольга Богомолець, був зареєстрований у Парламенті 15 березня 2017 року. Згідно з документом, термін придатності лікарських засобів, які ввозяться на територію України, має становити не менш ніж дві третини від терміну придатності, зазначеного виробни-

ком, якщо цей строк менше року. Якщо він більший, то такий препарат можна ввозити в Україну з терміном придатності не менше ніж 12 місяців. За матеріалами офіційного порталу Верховної Ради України

М

едики з усієї України 23 травня вийшли на мітинг під стіни КМУ з вимогою збільшити їм заробітну плату, оскільки після підвищення розміру мінімальної зарплати до 3200 грн було збережено стару тарифну сітку, за якою практично всі працівники системи охорони здоров’я отримують однакову платню — 1600 грн. «Катастрофічна ситуація склалася в лікарнях і науково-дослідних інститутах. Через дефіцит заробітної плати ми втрачаємо висококваліфікованих спеціалістів, які надають допомогу населенню держави. Ми втрачаємо кадри, які охороняють здоров’я громадян України», — повідомив представник професійного Союзу захисту прав медичних працівників Роман Деркач. «Державний бюджет України в 2017 році залишив медичних працівників без зарплати. Результатом збільшення мінімальної заробітної плати стало те, що фельдшер невідкладної допомоги, медична сестра, лікар, прибиральниця і сторож заробляють однаково. Ця так звана зрівнялівка призводить до того, що медичні працівники лишаються сам на сам зі своїми проблемами, — зазначила під час брифінгу у Верховній Раді народний депутат, заступник Голови Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я Ірина Сисоєнко. — Ми наголошуємо на тому, що потрібно внес­т и зміни до Державного бюджету і надати 3 млрд грн медичної субвенції на всі регіони України. Для того, щоб медичні працівники отримали право на надбавки за вислугу років, за стаж роботи, за особливі умови праці. Це все сьогодні відсутнє у коштах місцевих бюджетів». За матеріалами сайту «Моя Київщина»

! МІНІСТР ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ЛІЛІЯ ГРИНЕВИЧ ПОВІДОМИЛА, ЩО У 2017 РОЦІ БУДУТЬ ПОСИЛЕНІ ВИМОГИ ДО АБІТУРІЄНТІВ, ЯКІ ВСТУПАЮТЬ НА ЛІКАРСЬКІ СПЕЦІАЛЬНОСТІ. «ТИМ, ХТО ХОЧЕ ОТРИМАТИ МЕДИЧНУ ОСВІТУ, ДОВЕДЕТЬСЯ НАБРАТИ НА ЗНО ПО 150 БАЛІВ З КОЖНОГО ПРОФІЛЬНОГО ПРЕДМЕТУ», — СКАЗАЛА ВОНА. За матеріалами ІА «Укрінформ»

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

НОВИНИ

2 червня 2017 року

ГРОШІ РЕГІОН А М

ЩО ОТРИМАЄ УКРАЇНСЬКА МЕДИЦИНА З ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ?

31

Придбання обладнання і предметів довгострокового користування для Андрушівського центру первинної медико-санітарної допомоги

131

100

Придбання комплектів меблів для Недригайлівського районного центру первинної медико-санітарної допомоги для Коровинської амбулаторії загальної практики-сімейної медицини

Придбання медичного обладнання для АЗПСМ в с. Пулино-Гута

30

Придбання 14 комплектів меблів для кабінетів амбулаторного прийому сільських лікарських амбулаторій Роменського району

322

Придбання медичного обладнання для закладів охорони здоров’я м. Житомир

5000

Придбання 41 комплекту меблів для фельдшерського-акушерських пунктів Роменського району

287

Реалізація проектів «Малоінвазивна хірургія», «Протидія поширенню онкологічних захворювань»

1000

Капітальний ремонт Воронізької АЗПСМ КЗ «Шосткинський районний центр первинної медичної допомоги»

60

Капітальний ремонт, заміна вікон на енергозберігаючі в будівлі Народицької ЦРЛ

480

Капітальний ремонт (заміна вікон) КЗ «Сумська міська клінічна лікарня №4»

1400

62

Капітальний ремонт внутрішніх приміщень амбулаторії ЗПСМ №3 в м. Залізне ЖИТОМИРЩИНА

ЗАПОРІЖЖЯ Капітальний ремонт будівлі медичної амбулаторії загальної практики-сімейної медицини в с. Водяне

Р

озпорядженням Кабінету Міністрів України від 11.05.2017 р. №310-р затверджено розподіл субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення заходів щодо соціально-економічного розвитку окремих територій (загальний фонд) між місцевими бюджетами за об’єктами (заходами). Загальна сума субвенції — 1048,9 млн грн. Із цих коштів на медицину, а саме: реконструкцію, ремонт і будівництво лікарень — виділено понад 118,7 млн грн. Державну субвенцію на розвиток мережі медичних закладів отримають майже всі області України, крім Закарпаття й Луганщини. За матеріалами «Урядового порталу» РЕГІОН

165

Придбання набору меблів для Недригайлівського районного центру первинної медико-санітарної допомоги для Мухуватського фельдшерського пункту

Капітальний ремонт амбулаторії ЗПСМ №4 в смт Північне

тис. грн

ВІННИЧЧИНА Реконструкція гінекологічного відділення з перепрофілюванням у відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги та реанімаційного відділення КУ «Жмеринська центральна районна лікарня»

850

Капітальний ремонт території КУ «Жмеринська ЦРЛ» з метою облаштування доступу до будівель для людей з обмеженими можливостями

400

Реконструкція приміщення педіатричного відділення КУ «Барська центральна районна лікарня»

1250

Капітальний ремонт неврологічного відділення Літинської ЦРЛ

800

Реконструкція даху лікувального корпусу Тиврівської ЦРЛ

ТЕРНОПІЛЬЩИНА 790

Капітальний ремонт будівлі та даху поліклінічного відділення Монастириського РТМО

302

Придбання автомобіля «Газель» — швидка медична допомога — для КЗ «Гуляйпільська ЦРЛ»

182

Завершення будівництва сільської амбулаторії в с. Високе

198

Придбання приладу для ультразвукової діагностики Mindray ДС-30 (Гуляйпільський район)

111

Закупівля машин для обробки даних (апаратна частина) у кількості 17 шт. для Чортківського комунального районного центру первинної медичної допомоги

140

Капітальний ремонт будівлі фельдшерсько-акушерського пункту (ФАПу) с. Смиківці

548 250

ІВАНО-ФРАНКІВЩИНА Придбання медичного обладнання для КЗ «Прикарпатський клінічний онкологічний центр»

2000

Придбання спецобладнання для Івано-Франківської обласної клінічної лікарні

25 000

Ремонт Волощинської амбулаторії загальної практики-сімейної медицини — КЗ «Бережанський центр первинної медичної (медикосанітарної) допомоги»

Капітальний ремонт приміщень Брошнівської міської лікарні

530

ХАРКІВЩИНА

Реконструкція амбулаторії загальної практики-сімейної медицини в с. Ясень

500

Капітальний ремонт даху з утепленням фасаду для підвищення енергозбереження будівлі неврологічного відділення Долинської ЦРЛ

110

Придбання медичного обладнання для Івано-Франківської міської поліклініки №4

277

Капітальний ремонт амбулаторії загальної практики-сімейної медицини с. Коршів

69

Капітальний ремонт фельдшерсько-акушерського пункту с. Ліски

170

Капітальний ремонт фельдшерсько-акушерського пункту с. Казанів

456

Реконструкція II-III поверхів дитячого корпусу центральної районної лікарні під травматологічне відділення в смт Чемерівці

230

Капітальний ремонт даху й заміна покрівлі амбулаторії загальної практики-сімейної медицини с. Лісний Хлібичин

160

Реконструкція приміщень амбулаторії в смт Понiнка

142

Капітальний ремонт фельдшерсько-акушерського пункту с. Скопівка

55

Капітальний ремонт відділення невідкладної (екстренної) медичної допомоги стаціонару Красилівської ЦРЛ

395

Капітальний ремонт (заміна вікон і дверей) амбулаторії загальної практики-сімейної медицини с. Ковалівка

190

69

Капітальний ремонт амбулаторії загальної практики-сімейної медицини с. Товмачик

56

Придбання медичного обладнання в КЗ «Ізяславський центр первинної медико-санітарної допомоги Ізяславської районної ради Хмельницької області»

Капітальний ремонт даху приміщення Чернелицької амбулаторії загальної практики-сімейної медицини

Придбання медичного обладнання для створення консультативнодіагностичного медичного центру Полонської ОТГ

2350

150

КИЇВЩИНА

Капітальний ремонт приміщення фельдшерського пункту с. Зоряне

300

Придбання предметів та обладнання довгострокового користування для КП «Зачепилівська центральна районна лікарня»

120

ХЕРСОНЩИНА Будівництво модульної газової котельні Великоолександрівської ЦРЛ

1280

Капітальний ремонт (заміна віконних і дверних блоків) у будівлі поліклініки КЗ «Верхньорогачицька ЦРЛ»

663

ХМЕЛЬНИЧЧИНА

ЧЕРКАЩИНА Придбання обладнання для Черкаського обласного кардіологічного центру

2000

Капітальний ремонт корпусу пологово-гінекологічного відділення і придбання хірургічної лапароскопічної стійки для Золотоніської ЦРЛ

950

Капітальний ремонт амбулаторії загальної практики в с. Мехедівка

76

Придбання медичного обладнання і предметів довгострокового користування для Христинівської ЦРЛ

404

Придбання медичного обладнання і предметів довгострокового користування для Монастирищенської ЦРЛ

404

Придбання медичного обладнання для Канівської ЦРЛ

404

Капітальний ремонт стелі, стін, підлоги, операційного блоку хірургічного відділення чотириповерхового стаціонару Черкаської центральної районної лікарні

350

Капітальний ремонт фельдшерсько-акушерського пункту с. Юрчиха

50

300

Капітальний ремонт у Набутівській амбулаторії загальної практикисімейної медицини

134

Капітальний ремонт поліклініки Голованівської ЦРЛ

285

Капітальний ремонт із заміною частини віконних блоків в амбулаторії загальної практики-сімейної медицини смт Шрамківка

30

500

Реконструкція будівлі колишнього відділення урології МК ЛПЗ — міська лікарня №1 м. Олександрія

2378

Капітальний ремонт Бирлівської амбулаторії загальної практикисімейної медицини

30

Придбання обладнання для КУ «Козятинська ЦРЛ»

1000

ЛЬВІВЩИНА

Реконструкція інфекційного відділення Бершадської ОЛІЛ

450

Добудова терапевтичного корпусу на 50 ліжок Городоцької ЦРЛ

3000

Придбання обладнання і меблів для Мехедівської амбулаторії загальної практики-сімейної медицини

30

Придбання стоматологічного обладнання для Гранівської амбулаторії загальної практики-сімейної медицини

180

Реконструкція хірургічного і терапевтичного корпусів міської лікарні м. Трускавець

77+77

Капітальний ремонт приміщення ФАПу с. Красенівка

20

Заміна вікон і перекриття даху ФАПу с. Степове

20

Закупівля медичного обладнання для Пісочнянської амбулаторії загальної практики-сімейної медицини

30

Капітальний ремонт Васютинської лікарської амбулаторії загальної практики-сімейної медицини

40

40

Капітальний ремонт приміщення ФАПу с. Новоукраїнка

30

Капітальний ремонт лікарської амбулаторії с. Вереміївка

30 2000 1000

Капітальний ремонт приміщень (заходи енергозбереження) і покрівлі будівлі КЗ «Фастівський центр ПМСД»

2982

Центральна станція цілодобового моніторингу для ангеоневрологічного відділення для Броварської ЦРЛ

450

838

30

Капітальний ремонт отоларингологічного відділення Вінницької центральної районної клінічної лікарні

Придбання електрокардіографа для Броварського районного центру первинної медико-санітарної допомоги

2243

30

Будівництво хірургічного корпусу Вінницької обласної лікарні ім. М. Пирогова

Придбання електрокардіографа для Броварського районного відділення невідкладної допомоги

1000

Придбання електрокардіографів для амбулаторій загальної практики-сімейної медицини населених пунктів Броварського району

570

Добудова головного корпусу Вінницької клінічної лікарні швидкої медичної допомоги

6000

КІРОВОГРАДЩИНА

Придбання обладнання для КУ «Хмільницька центральна районна лікарня»

1000

Капітальний ремонт системи теплопостачання головного корпусу КЗ «Петрівська ЦРЛ»

1000

Придбання обладнання для КУ «Хмільницька районна стоматологічна поліклініка»

Кіровоградська обласна дитяча лікарня

5000

220

Реконструкція будівлі дитячої консультації Бобринецької ЦРЛ

500

Придбання обладнання для КУ «Калинівський районний медичний центр первинної медико-санітарної допомоги»

300

Капітальний ремонт операційного та приймального відділень головного корпусу Голованівської ЦРЛ

Придбання обладнання для КУ «Калинівська ЦРЛ»

1200

Придбання обладнання для КУ «Козятинський районний медичний центр первинної медико-санітарної допомоги»

ВОЛИНЬ Капітальний ремонт терапевтичного відділення Турійської ЦРЛ

900

Придбання меблів для КЗ «Старовижівський ЦПМСД»

30

Закупівля медичного обладнання та устаткування для Іванівської амбулаторії загальної практики-сімейної медицини

Придбання меблів для фельдшерсько-акушерського пункту с. Лісняки

15

Закупівля медичного обладнання й устаткування для Бібрської районної лікарні

75

Придбання меблів для фельдшерсько-акушерського пункту с. Паридуби

15

Капітальний ремонт фельдшерсько-акушерського пункту с. Болотня

25

Придбання лапароскопічної (ендоскопічної) стійки з наборами та відкритої реанімаційної системи для новонароджених для Канівської ЦРЛ

Придбання медичного обладнання для Камінь-Каширської ЦРЛ

300

Придбання медичного обладнання й меблів для АЗПСМ і ФАПів Любешівського району

833

Капітальний ремонт з утепленням і заміною покрівлі приміщень будівлі пологового відділення Золотоніської ЦРЛ

110

Придбання обладнання для реабілітаційного центру Волинської обласної клінічної лікарні

Придбання і встановлення вікон у хірургічному та неврологічному відділеннях Вітовської ЦРЛ

607

ОДЕЩИНА

МИКОЛАЇВЩИНА Первомайська ЦРЛ (придбання цифрового рентгенапарата)

13

ЧЕРНІВЕЦЬКА ОБЛАСТЬ Будівництво лікарської амбулаторії по вул. Головній у с. Стерче Глибоцького району

200

Будівництво очисних споруд у КУ «Центральна районна лікарня» Захарівського району

1000

Капітальний ремонт (заміна вікон і дверей) в Карапчівській амбулаторії

100

5000

Капітальний ремонт хірургічного відділення комунального закладу «Біляївська ЦРЛ»

301

Капітальний ремонт приміщення Красноїльської амбулаторії загальної практики-сімейної медицини

342

Реконструкція частини будівлі амбулаторій №1 і 3 КЗ «Нікопольський центр первинної медико-санітарної допомоги» під дитяче стаціонарне й консультативно-діагностичне відділення

5000

Реконструкція будівлі та придбання обладнання для КУ «Одеська обласна клінічна лікарня»

1534

ЧЕРНІГІВЩИНА

Закупівля медичного обладнання для КЗ «Нікопольська міська лікарня №4»

1886

Придбання медичного обладнання для КЗ «ЦМС м. Покров»

686

Закупівля медичного обладнання для КЗ «Нікопольська ЦРЛ»

429

ДНІПРОПЕТРОВЩИНА Проведення капітального ремонту лікувального корпусу інфекційного відділення КЗ «Новомосковська ЦМЛ»

ДОННЕЧЧИНА

ПОЛТАВЩИНА

199

Реконструкція будівлі КЗ «Полтавський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» з добудовою і надбудовою четвертого поверху

1096

Придбання медичного, лікарняного устаткування й комп’ютерної техніки для КЗ «Парафіївський ЦПМСД»

100

Капітальний ремонт покрівлі хірургічного корпусу Полтавської обласної клінічної лікарні ім. Скліфосовського

1250

Реконструкція дезінфекційної камери міської лікарні №1 м. Чернігів

2871

Капітальний ремонт будівлі ЦРЛ у смт Сосниця

563

Реконструкція будівлі лікувального корпусу Щорської ЦРЛ із заміною віконних і дверних блоків на енергозберігаючі у м. Сновськ

236

Реконструкція Авдіївської дільничної лікарні із застосуванням заходів теплореновації (внутрішні загальнобудівельні роботи)

299

Капітальний ремонт приміщення амбулаторії №3 КМУ ЦПМСД

163

РІВНЕНЩИНА

Капітальний ремонт Покровської ЦРЛ

163

Капітальний ремонт КЛПУ «Родинська міська лікарня»

163

Капітальний ремонт терапевтичного ЦМЛ в смт Новгородське

62

Капітальний ремонт будівлі поліклініки (оздоблення фасаду) і реконструкція приймального відділення КЗ «Рівненська обласна дитяча лікарня»

Капітальний ремонт будівлі пологового відділення ЦМЛ в м. Торецьк

309

Капітальний ремонт будівлі поліклініки ЦМЛ в м. Торецьк

309

Капітальний ремонт амбулаторії ЗПСМ №3 в м. Залізне

62

Придбання автомобіля для організації медичної допомоги у КЗ «Парафіївський центр первинної медико-санітарної допомоги»

2093

СУМЩИНА Придбання набору меблів для Недригайлівського районного центру первинної медико-санітарної допомоги для Рубанського фельдшерського пункту

КИЇВ 31

КП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №1» Подільського району

4500

3

НОВИНИ ПРОБ ЛЕМНІ П А Р Т НЕРИ

СЕ ЛО БЕЗ ЛІК АРЯ

ПРООН ІГНОРУЄ УКРАЇНСЬКОГО ВИРОБНИКА, ХОЧА ЙОГО ПРОПОЗИЦІЯ ЕКОНОМНІША НА 30%

В

иробник препаратів крові ПрАТ «Біофарма» має намір домагатис я від Програми розвитку ООН (ПРООН) перегляду рішення про підсумки тендера на закупівлю медикаментів для лікування хворих на гемофілію (фактор крові XVIII), переможцем якого визнано італійську фармакологічну компанію «Кедріон», незважаючи на те, що її пропозиція була на 30% (600 тис. дол.) дорожчою. «Для нас це питання принципове. МОЗ має всі засоби для того, щоб зупинити тендер. Ми готові розбиратися на будь-якому рівні, готові сідати за стіл з нашими опонентами, з ПРООН, з експертами, залучати експертів з-за кордону. Ми впевнені в своїй правоті і хочемо вирішити проблему з гемофілією в Україні», — повідомив президент компанії «Біофарма» Костянтин Єфименко. К. Єфименко розповів, що ціна пропозиції переможця тендера — італійської компанії «Кедріон» — 0,16 дол. за міжнародну одиницю (МО), тоді як «Біофарми» — 0,11 дол. за МО. За його словами, «Біофарма» неодноразово зверталася до ПРООН за роз’ясненнями щодо ухваленого рішення і виконала всі передбачені процедури, щоб оскаржити підсумки тендера, однак не отримала

від міжнародної організації жодної відповіді. Крім того, керівництво ПрАТ «Біофарма» звернулося до МОЗ з проханням зібрати спільну нараду з представниками ПРООН, щоб переглянути результати тендера і не допустити подібних ситуацій в майбутньому. К. Єфименко зазначив: «Біо­фарма» готова 10% програми передати безкоштовно. Ми навіть готові до редукціону (торги зі зниженням ціни). Ми будемо боротися за право постачати українцям вітчизняні препарати». Директор підприємства наголосив, що з огляду на великий попит на фактор крові у світі і збільшення обсягу експорту продукції ПрАТ «Біофарма» невизнання перемоги українського підприємства в цьому тендері практично не позначиться на його діяльності. Водночас забезпечення українських пацієнтів препаратами крові вітчизняного виробництва є стратегічним завданням компанії. «Бажання всього нашого колективу — без допомоги держави вирішити проблему з гемофілією в Україні на 100%, щоб всі, хто народ­ жується із цим захворюванням, мали право на нормальне життя», — сказав він. К. Єфименко також зазначив, що ПрАТ «Біофарма» неодноразово успішно співпрацювало з

ПРООН і перемагало в тендерах, які проводила ця організація. Народний депутат, Голова Комітету Верховної Ради України з питань промислової політики та підприємництва Віктор Галасюк також став на захист вітчизняного виробника. Він звернувся до в. о. Міністра охорони здоров’я Уляни Супрун і Прем’єрміністра України Володимира Гройсмана з проханням розібратися, чому відбувається закупівля медичних препаратів за завищеними цінами, а також до Антимонопольного комітету України, в Офіс щодо залучення і підтримки інвестицій при Кабміні та в Офіс бізнес-омбудсмена. «У завод «Біофарма» інвестовано 50 млн дол. Це 500 робочих місць і 100 млн грн податків, які щорічно підприємство платить у бюджет. Це серйозний український виробник. Тільки 12 країн здатні виготовляти продукцію такого призначення й такої якості. Рішення ПРООН завдає шкоди українському виробництву, українському бюджету і українському торговому балансу. Але це питання стосується не тільки пацієнтів, бюджету й промисловості. Це питання інвестиційного клімату в країні», — зазначив В. Галасюк. За матеріалами ІА «ІнтерфаксУкраїна» та видання Depo.ua.

НЕВИРІШЕНІ ПИ ТА ННЯ

К

4

ГО, ми виступаємо за те, щоб у Рівненській області було створено ще один округ із центром у м. Вараш», — озвучив перед членами Комітету позицію громади Д. Ющук. Івано-Франківську область цікавить інше, але не менш важливе питання: чому настільки різняться між собою реальність і розрахунки МОЗ. Зокрема Голова Долинської районної ради Івано-Франківської області Іван Данилів під час виступу поскаржився: їх район внесли до Калуського ГО, незважаючи на те, що до складу району входять 54 населені пункти, 39 із яких мають статус гірських. «Департамент охорони здоров’я Івано-Франківської облдержадміністрації, подаючи в МОЗ розпорядження про створення 5 ГО, порушив Постанову КМУ №932, адже відстань від лікарняного закладу, що є центром ГО, до деяких населених пунктів Долинського району становить понад 80 км, а враховуючи стан автомобільних доріг, розрахунковий час прибуття автомобіля до місця призначення — приблизно 1 година 40 хвилин. Це суперечить зазначеній Постанові й знижує доступність медичної допомоги для частини населення району», — наголосив І. Данилів. Також представники місцевого самоврядування стурбовані тим, що медичні заклади, які не стали центрами ГО, залишаться без медичної субвенції з державного бюджету. «З 1 січня 2018 року автори медичної реформи планують ліквідувати медичні субвенції для

З

гідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 18.05.2017 р. №335 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» буде зменшено суму одноразової адресної грошової допомоги випускникам вищих нав­чальних закладів, які здобули освіту за напрямами і спеціальностями медичного профілю й уклали на строк не менше ніж 3 роки договір про роботу в закладах охорони здоров’я, розташованих у сільській місцевості, а також в інших закладах охорони здоров’я на посадах лікарів загальної практики (сімейних лікарів), дільничних лікарів-педіатрів і лікарів-терапевтів. Згадана Постанова зобов’язує з 1 січня 2017 року змінити словосполучення «мінімальна заробітна плата» на «прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений на 1 січня календарного року». Прем’єр-міністр Володимир Гройсман оголосив про це рішення на засіданні Уряду 18 травня. Документом вносяться зміни до Постанови від 11.05.2011 р. №524 «Питання оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери», відповідно до яких вищезазначеній категорії випускників одноразова адресна грошова допомога надаватиметься в розмірі п’яти прожиткових мінімумів для працездатних осіб, а не п’яти мінімальних заробітних плат. Так, із 1 січня 2017 року мінімальна місячна заробітна плата становить 3200 грн. Прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб з 1 січня 2017 року — 1600 грн, а з 1 травня —1684 грн. Таким чином, випускники медичних нав­ чальних закладів, які працюватимуть у сільській місцевості або сімейними лікарями, замість 16 тис. грн отримають 8,42 тис. грн. За матеріалами офіційного сайту Хмельницької обласної організації Профспілки працівників охорони здоров’я України

ГРОМАДИ ВИСТУПИЛИ ПРОТИ СТВОРЕННЯ НЕПРОДУМАНИХ ГОСПІТАЛЬНИХ ОКРУГІВ

омітет Верховної Ради України з питань охорони здоров’я 19 травня провів круг­лий стіл на тему: «Створення госпітальних округів в Україні: проблеми та шляхи вирішення», участь у якому взяли понад 200 представників органів місцевого самоврядування і працівників охорони здоров’я з усіх куточків України, котрі висловили невдоволення з приводу впровадження зазначеної реформи. На жаль, представники МОЗ проігнорували захід, незважаючи на офіційне запрошення. Під час круглого столу обговорювали не саму концепцію створення госпітальних округів (більшість ставиться до неї цілком прихильно), а те, як вона втілюється на практиці — без урахування особливостей того чи іншого регіону й відповідної законодавчої бази. У кожного населеного пункту з цього приводу свій біль, своя локальна проблема. Наприклад, Голова постійної депутатської комісії Вараської міської ради з питань охорони здоров’я (Рівненщина) Дмитро Ющук прийшов на засідання з єдиним проханням — допомогти громаді зберегти медико-санітарну частину, яка обслуговує майже 8 тис. працівників Рівненської атомної електростанції. «Нас хочуть приєднати до госпітального округу (ГО) з центром у м. Сарни. Ми проти, оскільки бажаємо залишити цю спеціалізовану медико-санітарну частину для потреб співробітників Рівненської АЕС. Якщо це неможливо зробити в рамках зазначеного

Уряд удвічі зменшив одноразову допомогу молодим лікарям

медичних закладів на місцях. Так, вони говорять, що лікарні не закриватимуться. Мовляв, розвивайтеся, створюйте нові відділення. За відсутності медичної субвенції всі кошти з місцевих бюджетів ітимуть на потреби медицини, а інфраструктуру регіону розвивати не буде з чого», — наголосив Голова Ладижинської міської ради (Вінниччина) Валерій Коломєйцев. Заступник Міністра охорони здоров’я Павло Ковтонюк з приводу цього сказав, що вже у 2018 році МОЗ розраховує на збільшення державного фінансування медичної сфери. Міністерство фінансів публічно підтверджувало готовність шукати шляхи збільшення бюджетів тих галузей, що реформуються. Але шукати — ще не означає знайти... За результатами засідання круглого столу Голова профільного Комітету ВРУ О. Богомолець під час пленарного засідання ВРУ 24 травня звернулася до Прем’єр-міністра України В. Гройсмана з проханням не допустити нехтування думкою громадян з боку Міністерства. «Команда МОЗ і досі не розробила жодних підзаконних актів щодо функціонування ГО: не розроблені плани госпітальних рад, плани реструктуризації установ у межах ГО, не підготовлені документи з формування бюджетів ГО», — зазначила нардеп. Тетяна КОЛІСНИК, «ВЗ», та за матеріалами ІА «УНІАН»

! КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ 18 ТРАВНЯ ПРИЗНАЧИВ ПЕРШИМ ЗАСТУПНИКОМ ГОЛОВИ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ З ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ ТА КОН- Т­РО­ЛЮ ЗА НАРКОТИКАМИ ВЛАДИСЛАВА ЦІЛИНУ, ЯКИЙ У 2014 РОЦІ ФІГУРУВАВ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ ЩОДО РОЗКРАДАННЯ 22 МЛН ГРН БЮД­ЖЕТНИХ КОШТІВ ДЕРЖАВНОЇ ПРОГРАМИ «ВПРОВАДЖЕННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У ВИРОБНИЦТВО ТЕХНІЧНИХ ЗАСОБІВ РЕАБІЛІТАЦІЇ ІНВАЛІДІВ». За матеріалами ІА «Інтерфакс-Україна» та видання «Главком»

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

НОВИНИ

2 червня 2017 року

ВІЧНЕ БУДІВНИЦ Т ВО

У СВІ Т І

ІНСТИТУТ РАКУ 1,5 РОКУ НЕ МОЖЕ ОТРИМАТИ ГРАНТОВІ КОШТИ НА БУДІВНИЦТВО Й РЕКОНСТРУКЦІЮ

Б

ільше шести років Національний інститут раку МОЗ України намагається провести реконструкцію приміщень. Зокрема у першій клініці Інституту раку все підготовлено до капітального ремонту ще з 2011 року: стіни обідрані, світло й вода вимкнені. Саме тоді було розпочато ремонтні роботи. Утім, невдовзі держава фінансування припинила, тому цю частину корпусу клініки довелося законсервувати. Оскільки кількість пацієнтів не зменшилася, то ліжка вирішили доставити в ті палати, де реконструкція ще не розпочиналася. Розуміючи, що державне фінансування — річ ненадійна, керівництво медичного закладу прийняло рішення взяти ініціативу у свої руки. Подали грантову заявку і у 2016 році отримали від Світового банку 1,5 млрд грн на реконструкцію старих приміщень й будівництво нового семиповерхового корпусу. Керувати будівництвом мав Державний будівельний центр Міністерства охорони здоров’я. Відтоді

минуло майже півтора року, але зрушень і досі немає — реалізація проекту «Реконструкція і розширення Національного інституту раку» була зупинена на стадії початку проведення будівельних робіт. У листопаді 2016 року керівництво інституту ініціювало робочу нараду, на яку запросило представників МОЗ і ДП «Державний будівельний центр Міністерства охорони здоров’я України», щоб зрушити процес з мертвої точки. Але МОЗ проігнорувало захід. Нещодавно директор Національного інституту раку Олена Колеснік зустрічалась із керівництвом відомства. «Була у мене зустріч із в. о. Міністра охорони здоровя Уляною Супрун. Ми вирішили (це було її рішення) повернути функції замовника в інститут», — розповідає О. Ко-­ леснік. У письмовій відповіді МОЗ також підтверджує, що готове нарешті розпочати реконструкцію й будівництво НІР: «За інформацією, наданою Департаментом економіки

і фінансової політики МОЗ України від 25.05.2017 р. №565 «Про забезпечення реалізації державних інвестиційних проектів», з метою ефективної реалізації в 2017-2018 роках державного інвестиційного проекту «Реконструкція та розширення Національного інституту раку» і забезпечення цільового й ефективного використання коштів, передбачених на реалізацію проекту, на Національний інститут раку покладено функції замовника робіт з реалізації державного інвестиційного проекту «Реконструкція і розширення Національного інституту раку». Відповідно до додатку №3 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» за бюджетною програмою КПКВК 2301850 «Реконструкція і розширення Національного інституту раку» виділено 124,211 млн грн». За матеріалами «5-го каналу» та офіційного сайту Національного інституту раку

ЗА ВЕРШ А ЛЬНИЙ Е ТА П

КМУ СТВОРЮЄ КОМІСІЮ З ЛІКВІДАЦІЇ ДСЕС

К

абінет Міністрів України Постановою від 29.03.2017 р. №348 ліквідує Державну санітарно-епідеміологічну службу. «Уряд на виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 08.02.2016 р. відмінив рішення щодо реорганізації Державної санітарно-епідеміологічної служби шляхом її приєднання до Державної

служби з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів», — говориться у документі. У Постанові наголошується, що подальше функціонування ДСЕС є недоцільним, адже на сьогодні виконання її функцій забезпечують Міністерство охорони здоров’я, Державна служба з питань праці й Державна служба України з питань безпечності харчо-

вих продуктів та захисту споживачів. Саме тому Кабмін ухвалив рішення ліквідувати ДСЕС і створити для цього спеціальну комісію з ліквідації на чолі з керівником Держпродспоживслужби Володимиром Лапою. За матеріалами «Урядового порталу»

ПРОБ ЛЕМН А РЕІМБУ РСА ЦІЯ

АПАУ ПРОСИТЬ НЕ БЛОКУВАТИ ПРОГРАМУ «ДОСТУПНІ ЛІКИ» НА МІСЦЯХ

А

птечна професійна асоціація України звернулася до розпорядників бюджетних коштів Київської, Закарпатської та Волинської областей з проханням припинити блокувати підписання з аптеками договорів на відшкодування витрат за програмою «Дос­т упні ліки». В організації наголошують, що будь-які пояснення розпорядників бюджетних коштів на кшталт «ми працюємо з ко-

мунальними зак­ладами», «у нас розподілені вже всі кошти», «ми не знаємо ваших аптек» та інші є незаконними й не відповідають меті впровадженої програми. «Якщо аптечна мережа бажає, щоб усі її аптеки брали участь у програмі, просимо не відмовляти в цьому, обираючи тільки окремі заклади. Такі дії змушують людей витрачати більше часу на пошук аптек. Штучне зменшення учасників призво-

дить до виникнення великих черг і невдоволення пацієнтів», — зазначено у зверненні. АПАУ також закликала розпорядників бюджетних коштів не затримувати відшкодування за відпущені препарати аптекам, які вже беруть участь у програмі. За матеріалами офіційного сайту АПАУ

УКРАЇНСЬКІ МЕДИКИ ТІКАЮТЬ ЗА КОРДОН

Н

них працівників Лариса Канаровська. За її словами, з проханнями допомогти в підборі кадрів представники різних країн звертаються навіть до профспілки. Так, наприклад, нещодавно організація отримала звернення із Саудівської Аравії — там українським медикам пропонують зарплату у близько 5 тис. дол. на місяць і житло.

У

ряд Латвії збирається впровадити державне страхування здоров’я, частину коштів якого планує направляти на підвищення заробітної плати медичним працівникам. За словами прем’єр-міністра Латвії Маріса Кучінскіса, на засіданні робочої групи 24 травня ідею державного страхування підтримали навіть ті, хто раніше скептично ставився до цієї ініціативи. Остаточне рішення щодо впровадження «податку на здоров’я» найближчим часом має ухвалити коаліція. Якщо Латвія наважиться повторити литовський шлях розвитку медичної системи, тоді кожен житель країни буде застрахований. Уряд планує встановити фіксовану ціну поліса. Орієнтовно — 20 Євро на місяць. Такий варіант запропонований для того, щоб уряд не втратив підтримки Латвійської конфедерації роботодавців і Латвійської торгово-промислової камери. Як зазначив М. Кучінскіс, хоча робоча група запропонувала фіксований варіант страховки, це не означає, що сума буде недиференційована. Глава уряду усвідомлює: не кожен мешканець країни зможе платити по 20 Євро на місяць. За матеріалами DELFI

Фармкомпанію Servier звинувачують у ненавмисному вбивстві пацієнтів

Ф

ранцузька влада вважає, що фармацевтична компанія Servier повинна відповідати в судовому порядку за результати застосування препарату Mediator (benfluorex), який був розроблений для лікування цукрового діабету, але часто призначався для зниження апетиту. Після вживання цього засобу внаслідок дисфункції серцевого клапана у Франції померли, за різними даними, від 500 до 2000 пацієнтів. Компанію звинувачують у дезінформації лікарів і пацієнтів та ненавмисному вбивстві. У справі фігурують 14 осіб й 11 організацій, у тому числі Національне агентство з безпеки лікарських засобів і виробів медичного призначення (ANSM). За матеріалами Channel News Asia

К А Д РОВИЙ ГОЛОД

а сьогодні в Києві працюють три бюро медичної міграції, які користуються попитом у медичних працівників. «Українських медиків активно запрошують на роботу в Німеччину, Ізраїль й інші країни, які можуть запропонувати фахівцям високу зарплату, житло і навіть транспорт», — розповідає Голова Київської профспілки медич-

Латвія планує ввести «податок на здоров’я»

Л. Канаровська зазначила: за таких умов лікарі активно виїжджають з України. Зараз найбільший дефіцит професійних кадрів спос­терігається на позиціях дільничних лікарів, рентгенологів і патологоанатомів. За матеріалами сайту Golos.ua

! ДЕРЖАВИ — ЧЛЕНИ ВСЕСВІТНЬОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я 23 ТРАВНЯ ОБРАЛИ НОВОГО ГЕНЕРАЛЬНОГО ДИРЕКТОРА ОРГАНІЗАЦІЇ. НИМ СТАВ ЕКСМІНІСТР ЗАКОРДОННИХ СПРАВ (2012-2016) І ЕКС-МІНІСТР ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ЕФІОПІЇ (2005-2012) ТЕДРОС АДХАНОМ ГЕБРЕЙЕСУС. За матеріалами офіційного сайту ВООЗ

5

ДЕРЖАВНЕ ПИТАННЯ

ПІЛОТ ПРОТИ ФІНАНСОВОЇ ТУРБУЛЕНТНОСТІ? Минулого року, коли деякі гарячі голови намагалися ліквідувати НАМН України, працівникам академії здавалося, що гірше вже не буде. Але недооцінити вітчизняні реалії так легко! Бюджет 2017 року настільки «перекрив кисень» науковим і клінічним підрозділам НАМН, що ті опинилися під загрозою «самоліквідації». Як тримати новий удар?

Віталій ЦИМБАЛЮК, президент Національної академії медичних наук України, академік НАМНУ, Заслужений діяч науки і техніки України, доктор медичних наук, професор

ВЗ Питання «бути чи не бути» академії медичних наук, схоже, переросло в не менш «філософське» — виживе вона чи не виживе з таким державним фінансуванням. Які реалії і прогнози?

— З настанням 2017 року ми опинилися у вкрай складній ситуації. Щой­но оговталися від шоку після наполегливих спроб забрати наші клінічні інститути в підпорядкування МОЗ і залишити медичну науку на «окремому острові», як маємо новий клопіт. Практично весь минулий рік ми намагалися довести абсурдність ідеї розділення клінічної і наукової баз академії, адже науково-дослідні інсти­т ути — це єдиний організм, й відділення «голови» від «рук» їх узагалі знищить. Здається, усі погодилися з тим, що медична наука без практики неможлива, та й світові тенденції це підтверджують — у розвинених країнах йдуть шляхом кластерного об’єднання науки, практики і медичної освіти, у нас же декому кортить зробити «по-своєму». Доки ми боролися з «логікою хаосу», постала нова проблема — критичне недофінансування академії. Зрештою, не така вже вона й нова, однак цього разу пасок на поясі уже перетворився у зашморг на шиї. Ми зустріли 2017 рік з величезним дефіцитом коштів на клініку і науку, оскільки отримали набагато менший бюджет, ніж у попередньому році. Особливо це поз­начилося на зарплаті працівників академії. А підвищення розміру мінімальної заробітної плати в Україні і необхідність «підтягнутися» до цього рівня ще більше ускладнили ситуацію — у межах отриманого фінансування ми могли виплачувати зарплати тільки 50% співробітників.

6

Тож багатьох довелося перевести на неповну ставку. Невідомо, чим би все це закінчилося, аби не підтримка Прем’єрміністра України Володимира Гройс­ мана, який посприяв виділенню з бюд­ж ету додаткових 817 млн грн на потреби академії. Зрозуміло, що навіть за таких умов виживати важко. 21 квітня відбулася нарада в Кабміні, де розглядалося питання фінансування НАМН України. Я доповів ситуацію по академії, озвучив проблеми, котрі не просто непокоять наших співробітників, а рикошетом б’ють по інтересах тисяч пацієнтів. Прем’єр-міністр поцікавився, скільки потрібно коштів на те, щоб підрозділи академії могли повноцінно виконувати свої функції. Відповів, як є: 4,7 млрд грн на рік, а щоб, як то кажуть, утриматися на плаву — 1,2 млрд грн. Кабмін готовий виділити нам (на друге півріччя) додаткових 639 млн. Прем’єр-міністр дав відповідне доручення Міністерству фінансів щодо внесення змін до Державного бюджету на 2017 рік. Також Глава Уряду підтримав ідею збільшення кількості учасників пілотного проекту щодо зміни фінансування надання медичної допомоги в окремих науково-дослідних установах НАМН. Ми вже давно підготували відповідні напрацювання і почали впроваджувати окремі елементи пілоту, однак рухатися далі не мог­л и через відсутність належного законодавства, механізмів реалізації та затверджених методик. Прикро, але за 25 років перманентного реформування галузі ми їх так і не отримали. ВЗ Президент України підписав закон, який запроваджує автономізацію медичних закладів і уможливлює зміну їх статусу. Він допоможе академії реалізувати задумане?

— Так, адже бюджетні установи (якими є й клініки наших інститутів) не мають права заробляти кошти, у статусі ж некомерційних підприємств вони отримають таку можливість. На жаль, поки що не розроблено механізмів, як саме це відбуватиметься, але шлюзи відкрито. По-перше, відтепер керівники зак ла дів не будуть «прив’язані» до фінансування ліжко-дня, зможуть підвищити «обіг» пацієнтів (за рахунок підвищення інтенсивності праці персоналу, ефективності лікування хворих,

використання нових методик і технологій тощо), тож і коштів на рахунках закладів буде більше. По-друге, вони матимуть право вільно розпоряджатися фінансами (нині ж ми навіть не можемо «перекинути» кошти з однієї статті на іншу, хоча це й було б доцільно), а також проводити кадрову політику в інтересах закладу (нап­ риклад, звільнитися від «баласту» в колективі й підвищити зарплату фахівцям, які досягають кращих результатів, більше працюють, володіють унікальними методиками тощо). Адже статус підприємства надає можливість використовувати будь-які форми оплати праці персоналу, не заборонені законодавством України. Також імпонує можливість створювати об’єднання підприємств для виконання спільних завдань чи перерозподілу функцій (для нас це актуально). Узагалі гнучкість в управлінні закладом — завжди на користь ефективності його діяльності. Для повноцінної реалізації згаданого закону ще потрібно розробити й прийняти низку підзаконних актів, тож сподіваємося, що в рамках пілотного проекту ми отримаємо додаткові можливості раніше. Ми наполегливо працюємо над цим: практично щотижня обговорюємо деталі пілотного проекту з представниками Мінфіну, оскільки зацікавлені в результаті, кот­рий потім плануємо поширити на всі інститути академії. Очікуємо на якнайшвидше прийняття відповідної Постанови Кабміну, що врегулює питання запровадження проекту — він стартує вже 1 липня нинішнього року. До пілотного проекту залучено 4 провідні інститути — Національний науковий центр «Інститут кардіології ім. академіка М. Д. Стражеска НАМН України», ДУ «Інститут нейрохірургії ім. А. П. Ромоданова НАМН України», ДУ «Національний інститут серцево-судинної хірургії ім. М. М. Амо-­ сова НАМН України», ДУ «Національний інститут хірургії та транс­ п лантології ім. О. О. Ша лімова НАМН України». Вони акумулюють найбільшу кількість пацієнтів з найпоширенішими захворюваннями. Фахівці інститутів розробили клінічні протоколи лікування, котрі майже нічим не відрізняються від європейських і американських аналогів. Адже заклади НАМН України, на відміну від обласних і районних лі-

карень, мають сучасне обладнання, яке використовують і за кордоном, й висококваліфікованих спеціалістів, котрі оволоділи новими методиками лікування. Також інститути зробили обрахунок відповідних послуг, встановили їх вартість. На жаль, в Україні й досі не затвердили жодної методики розрахунку вартості медичної послуги, попри те, що у світі існує декілька її варіантів. У кращому випадку це станеться до кінця нинішнього року, але ми не можемо чекати, тому скористалися методикою, розробленою ТОВ «Медицина», яку свого часу затвердила КМДА. Це не міжнародна методика, але, як то кажуть, чим багаті, тим і раді. До того ж, якщо наш експеримент вдасться, можливо, її візьмуть на озброєння й інші заклади. Ми ж маємо визначитися з вартістю наших послуг якнайшвидше — початок пілоту відкладати не можна. Наприкінці року вже повинні зібрати нараду представників Мінфіну, директорів інститутів — учасників проекту, керівництва академії, щоб проаналізувати результати і зробити відповідні висновки. ВЗ Якщо можливість заробити кошти в інститутів академії таки з’явиться, де знайти джерело їх надходження, адже населення неспроможне «купити» дороговартісні високоспеціалізовані медичні послуги.

— Безумовно, труднощі виникатимуть, але, по-перше, те, що держава виділяє на пілотний проект 200 млн грн, — непоганий старт, особливо на тлі нинішнього «голодного пайка». Інститути, котрі ввійшли до пілоту, уже визначилися з контингентом пацієнтів, які отримуватимуть їх послуги в рамках пілоту (з урахуванням попереднього досвіду й даних статистики). За нашими прогнозами майже половина таких хворих належать до пільгових категорій або ж до незаможного контингенту, через що дійсно не зможуть самостійно оплатити такі послуги. Тому витрати на їх лікування ми збираємося покрити передусім за рахунок коштів, які надасть Кабмін для реалізації пілотного проекту. У будь-якому разі держава має пок­ривати вартість ургентної допомоги, лікування бійців АТО, інвалідів, учасників бойових дій, потерпілих унаслідок аварії на ЧАЕС — вона в боргу перед ними. До пільгової категорії повинні потрапити також діти та вагітні, адже ми маємо належним чином дбати про майбутнє країни. По-друге, сподіваємося отримати додаткові кошти через страхові вип­лати — останнім часом з’являється дедалі більше пацієнтів, які мають страхові поліси, тож питання оплати тут вирішується набагато простіше. Водночас ми активно укладаємо договори з обласними закладами охорони здоров’я про спрямування пацієнтів з найскладнішою патологією на лікування в інститути НАМН України, а отже, й про відповідну оплату цих послуг. Хоча існує побоювання, що повториться ситуація

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ДЕРЖАВНЕ ПИТАННЯ

2 червня 2017 року

минулих років, коли наші інститути також виділяли певні квоти на лікування населення інших регіонів, але на місцях це часто ігнорували. Тоді багато керівників обласних закладів викликали завідувачів відділень і попередили: або оперуйте самі, або звільняйтеся з роботи, якщо не вмієте, але не потрібно відправляти гроші на Київ. Боляче за хворих, які через подібні амбіції й жадібність не отримають належної спеціалізованої високотехнологічної допомоги, котру не спроможні надати обласні лікарні. Хтось може назавжди залишитися інвалідом, а хтось і розпрощатися із життям. Але вдіяти з цим нічого не можемо — таким є «побічний ефект» децентралізації. Тож мають бути задіяні дієві механізми контролю (чому хворого не пролікували сучасними методами, чому не отримали належного результату, чому не спрямували на вищий рівень), але це вже питання не до академії. Узагалі у становленні ефективної системи охорони здоров’я (а саме на це має бути спрямоване будь-яке реформування) надзвичайно важливим є об’єднання зусиль МОЗ, профільного Комітету Верховної Ради і, безперечно, Національної академії медичних наук України. Досі тісного і плідного контакту між ними не було, а почасти така «співпраця» нагадувала відому байку про лебедя, рака і щуку. І це шкодило галузі, пацієнтам, науці. Нині ми налагодили конструктивний діалог з профільним Комітетом і намагаємося зробити все, щоб такі контакти встановилися і з Міністерством. Якщо вдасться знай­ти повне порозуміння і підтримку — реформи рухатимуться в пот­ рібному руслі, на користь загальній справі. Наприклад, надійним джерелом покриття витрат на високоспеціалізовану медичну допомогу було б запровадження часткової співоплати з державного бюджету, яке планується на 2018 рік. А чи це станеться? Нині ж хворі самі купують ліки, «дякують» лікарям тощо. Потрібно

«

БОЛЯЧЕ ЗА ХВОРИХ, ЯКІ ЧЕРЕЗ ПОДІБНІ АМБІЦІЇ Й ЖАДІБНІСТЬ НЕ ОТРИМАЮТЬ НАЛЕЖНОЇ СПЕЦІАЛІЗОВАНОЇ ВИСОКОТЕХНОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ, КОТРУ НЕ СПРОМОЖНІ НАДАТИ ОБЛАСНІ ЛІКАРНІ. ХТОСЬ МОЖЕ НАЗАВЖДИ ЗАЛИШИТИСЯ ІНВАЛІДОМ, А ХТОСЬ І РОЗПРОЩАТИСЯ ІЗ ЖИТТЯМ. АЛЕ ВДІЯТИ ІЗ ЦИМ НІЧОГО НЕ МОЖЕМО — ТАКИМ Є «ПОБІЧНИЙ ЕФЕКТ» ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ

«

вивести ці платежі з тіні й обернути на користь медичних закладів — на створення належних умов лікування, виплату винагород медпрацівникам, які того заслуговують. Я усвідомлюю, що такий європейський стиль роботи влаштовує не всіх, але пора вже переходити на цивілізовані правила гри — рано чи пізно це має статися. ВЗ А сьогодні маєте чим надавати допомогу хворим, виплачувати зарплату співробітникам?

— Усе дуже складно, частково виділяємо кошти на всі потреби, однак, як і в усіх закладах охорони здоров’я, основне навантаження лягає на плечі пацієнтів. З величезними труднощами виплачуємо й зарплату співробітникам, хоча мало хто з них отримує повний оклад — здебільшого це 0,75 чи 0,5, а подекуди й 0,25 ставки. Тому звернулися до Міністерства фінансів з проханням «перенести» кошти на зарплату працівників клінічних підрозділів з другого півріччя на цей період, щоб «закрити» нинішні прогалини. Щодо наукових підрозділів, також просимо «перенести» зарплату четвертого кварталу на другий. Тобто живемо майже в борг, латаємо свитку, як можемо, і очікуємо обіця-

них на друге півріччя надходжень. На жаль, довелося вдатися до скорочень. Якщо впродовж 2012-2016 років було скорочено приблизно 4 тис. працівників академії, то в нинішньому — уже майже тисячу, і процес триває. Люди тримаються до останнього, але сили вже на межі. Найгірше, що втрачаємо талановитих фахівців — чимало молодих і перспективних лікарів наших клінік поїхали працювати за кордон (у Німеччину і навіть США). І це величезна втрата для академії, віт­ чизняної охорони здоров’я та країни в цілому. ВЗ Дехто відверто заявляє, що в такий спосіб академію хочуть «покласти на лопатки».

— Національна академія медичних наук — міцна структура, тут працюють талановиті науковці та практики високого ґатунку, тож покласти їх на лопатки буде непросто. Та й це було б Пірровою перемогою — без високоспеціалізованої ланки в медичної галузі немає шансів на майбутнє. Це буде її остаточним крахом і апогеєм усіх непродуманих змін. Люди мають це розуміти. Бо очікування, що в процесі реформування буде знищено все старе, і на рівному місці постане медичний рай, відволікають від раціо-

нального вирішення проблем. Знищення кращих лікувальних зак­ладів призведе до катастрофи в медичній галузі. Потрібно запроваджувати нові методи фінансування, аби не дорікати невідомо кому в тому, що безоплатної медицини в Україні не існує (а її ніде немає!), а вибудовувати цивілізовані механізми оплати. І думати про те, хто «робитиме» цю медицину, хто наповнюватиме її новими ідеями і забезпечуватиме науковою базою. ВЗ Свого часу в академії налагодили систему надання високоспеціалізованої допомоги постраждалим у зоні АТО. Чи не довелося її згорнути у зв’язку з критичним недофінансуванням?

— Вишукуємо кошти на ці потреби, де тільки можемо. Найбільше допомагають волонтери. Нині намагаємося спланувати, як бути далі. Адже окрім лікування поранених наші фахівці часто виїздять в зону АТО для консультування хворих бійців. Нап­ риклад, я нещодавно консультував поранених і воїнів із захворюваннями хребта — військово-польові умови, носіння бронежилетів, постійні перемерзання ускладнюють таку патологію і, як то кажуть, навіть здорового зроблять хворим. У понад 60% бійців у зоні АТО проблеми з опорноруховим апаратом. Окрім того, виїздимо в польові госпіталі, проводимо конференції для лікарів, які працюють у так званій прифронтовій зоні, передаючи їм напрацьований досвід порятунку хворих і поранених. Нещодавно зуст­ річався з мером Маріуполя, домовилися навчати лікарів міста на клінічних базах академії, направляти своїх фахівців для лікування складних випадків. За період проведення АТО у закладах академії було проліковано понад 6 тис. осіб, які пройшли через пекло війни (понад 2 тис. — в умовах стаціонару). І ми не збираємося відмовлятися від цієї місії. Розмовляла Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»

ПЕРЕДПЛАТА НА ГАЗЕТУ «ВАШЕ ЗДОРОВ’Я»

НА 2017 РІК ТРИВАЄ! ПІЛЬГОВИЙ

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ДЛЯ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ: ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ДЛЯ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ПЕРЕДПЛАТНИКІВ:

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ДЛЯ ПІДПРИЄМСТВ І ОРГАНІЗАЦІЙ:

86181 08198 60965

1 міс.

24.13 грн

3 міс.

72.39 грн

6 міс.

144.78 грн

1 міс.

34.46грн

3 міс.

103.38 грн

6 міс.

206.76 грн

1 міс.

41.13 грн

3 міс.

123.39 грн

6 міс.

246.78грн

• Передплату приймають усі відділення зв’язку «Укрпошти» • Онлайн-передплату можна здійснити на сайті ДП «Преса» за адресою: www.presa.ua

ЗА БІЛЬШ ДЕТАЛЬНОЮ ІНФОРМАЦІЄЮ ЗВЕРТАЙТЕСЯ В РЕДАКЦІЮ ГАЗЕТИ ТЕЛ./ФАКС: (044) 428 02 20 E-MAIL: VZS24@UKR.NET

7

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

ДЕКЛАРАЦІЯ ЛІКАРЯ І ПАЦІЄНТА: МЕМОРАНДУМ ПРО СПІВПРАЦЮ ЧИ ФІЛЬКІНА ГРАМОТА?

Якщо раніше пацієнтами сімейного лікаря вважалися всі, хто відчиняв двері його кабінету, то незабаром для цього потрібно буде пред’явити «паспорт» у вигляді декларації. Її вже встигли охрестити і перепусткою в систему, і новим прикріпним талоном, і базовим договором на отримання послуг первинки. У чому сила цього багатоликого документа? Наскільки міцно скріплюються підписами лікаря та пацієнта їх взаємні зобов’язання? Чи надає декларація хоч якісь гарантії? І чи варта паперу, на якому написана?

Ольга ЛИТВИНОВА, доцент кафедри соціальної медицини, організації та економіки охорони здоров’я з медичною статистикою Тернопільського державного медичного університету ім. І. Ф. Горбачевського, магістр державного управління

П

ередусім потрібно чітко визначитися з тим, що пропонується підписати сімейному лікарю та пацієнту — декларацію, договір чи угоду. Це три різні документи з різними функціями та закладеними в них можливостями, і не можна все звалювати докупи, називаючи цей документ то так, то інакше (кому як заманеться),

без врахування нюансів. Зокрема, будь-який договір є угодою, але не завжди угода є договором. Угода — це вольовий акт дієздатних осіб, який створює або змінює цивільно-правові відносини. В його основі лежить свобода вибору фізичних і юридичних осіб. Угода — поняття об’ємне, що включає багато актів правовідносин.

Договір не тільки належить до них, а й має багато різновидів. Договір — це угода двох і більше фізичних або юридичних осіб, яка зазвичай укладається в письмовій формі з обов’язковим дотриманням вимог цивільно-правового законодавства. У разі їх ігнорування договір визнається недійсним (повністю або частково). Таким чином, запропонований до підписання сімейним лікарем і пацієнтом документ не є ані угодою, ані договором. Це — декларація, тобто офіційний документ, що закріплює основоположні принципи в певній сфері правовідносин і зазвичай не має прямої юридичної дії. У проектній документації МОЗ, зокрема в інструкції до заповнення декларації, також зазначається, що вона лише підтверджує намір пацієнта скористатися своїми правами згідно з договором про закупівлю послуг первинної медичної допомоги, який укладають головний розпорядник бюджетних коштів та відповідний суб’єкт надання первинної медичної допомоги. Також декларація підтверджує вибір пацієнтом лікаря первинки. Отож, на даному етапі проводиться робота, яка орієнтовно окреслить перерозподіл пацієнтів між сімейними лікарями. Якби бланки декларацій були нумеровані, тоді вдалося б, поперше, отримати дані щодо кількості врахованих пацієнтів, а по-друге, уникнути мож ливого їх прикріплення до кількох сімейних лікарів, адже механізму відслідковування цього процесу поки що немає. Коли запрацює єдиний всеукраїнський електронний реєстр, тоді, можливо, й виявлятимуться подібні дублювання, однак в локальному режимі такий контроль майже неможливий. Тому заповнення декларації — це ніщо інше, як звичайна звірка реальної кількості наявних пацієнтів, оновлення паспортних даних та виявлення їх дисциплінованості. І не більше. Про жодні зобов’язання сторін, обсяги надання допомоги тощо у запропонованій декларації не йдеться. У нинішньому вигляді вона не може бути й фінансовим документом, адже існуюча система фінансування вітчизняної системи охорони здоров’я на душу населення поки що не передбачає виділення коштів на конкретного пацієнта. За таких умов у пацієнтів немає мотивації для заповнення декларацій, а в сімейних лікарів вона може «з’явитися» тільки під тиском адмінресурсу. Відтак можна спрогнозувати, що процес підписання декларацій набуде «тривалого недоконаного ви-

8 www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

2 червня 2017 року

гляду», аж доки не з’являться більш дієві аргументи на користь цього дійства. Поки що єдиним мотиваційним чинником для сімейних лікарів є страх, оскільки в разі відсутності у них 2 тис. пацієнтів-підписантів вони виявляться незавантаженими відповідно до нормативу. Хоча новий норматив (2 тис. пацієнтів на одного сімейного лікаря) також є досить умовним і не обґрунтованим. Так само доки не буде визначено кінцевий мотиваційний маркер, не можна говорити й про якісний підбір пацієнтів лікарем. Якщо ж таким маркером стане ідея оплати за відвідування — сімейні лікарі віддаватимуть перевагу хворим пацієнтам і тим, хто любить лікуватись. Коли оплата здійснюватиметься за кількістю підписаних декларацій — пріоритет буде надано потенційно здоровим пацієнтами, а хворих «відсіватимуть» усіма можливими способами. Зрештою, за будь-яких «розкладів» сімейні лікарі не захочуть мати справу із хворими на соціально небезпечні недуги, нарко- та алкозалежними пацієнтами. Коли основним мотиваційним чинником буде фінансова вигода, лікар працюватиме не на хворого, а за винагороду. На відміну від усіх інших галузей народного господарства, які працюють за принципом «чим більше — тим краще», в охороні здоров’я такий підхід межує із деморалізацією й злочинністю. Питання обсягів надання допомоги, відповідальності, обов’язків та прав сторін, визначення вартості й оплати, координація на рівнях надання допомоги мають бути закладені в основи угоди між пацієнтом і системою охорони здоров’я та договору між ним і лікарем. Однак у стратегії реформи охорони здоров’я поки що не йдеться про такі документи, до того ж вони потребують фундаменту у вигляді потужної правової бази.

Віктор КУНИЦЯ, головний лікар КЗ «Чернігівський районний центр ПМСД»

Н

а сьогодні маємо парадоксальну ситуацію: з одного боку, пацієнти законодавчо не захищені від лікарських помилок, з іншого — лікарі також юридично беззахисні. На жаль, так звана декларація, хоча її й називають договором між лікарем та пацієнтом, не вирішує законодавчих питань подібного плану, а саме з цього, на мою думку, потрібно починати реформування первинки. На сьогодні декларація — це своєрідний статистичний талон, що підтверджує лікування пацієнта у того або іншого лікаря і є більше документом фінансової звітності, ніж договором на обслуговування. Так, на сайті МОЗ України розміщено перелік стандартних послуг, які має надавати лікар первинної ланки (сімейний лікар, терапевт, педіатр). Але не в усіх пацієнтів, особливо сільських жителів, є інтернет, щоб зайти на сайт МОЗ і ознайомитися з тим, на що вони теоретично мають право. Тому перелік послуг бажано надати кожному пацієнту, який ставить під декла-

рацією підпис, для розуміння того, на що він може розраховувати в разі звернення до лікаря первинної ланки. У такий спосіб можна одразу зняти частину претензій хворого до лікаря й уникнути багатьох непорозумінь. Нині МОЗ України пропонує сімейним лікарям «набрати» по 2 тис. пацієнтів. Я вважаю, що для сільської місцевості це не буде проблемою — наші дільниці розділені так, що на одного лікаря нині припадає приблизно 2-2,5 тис. осіб, а оскільки медиків на селі не вистачає, часом лікарям доводиться працювати за двох, обслуговуючи по 3,5 тис. пацієнтів. На мою думку, більшість хворих залишиться на своїх дільницях, у своїх лікарів. Але, звичайно, знайдуться й такі, що захочуть обслуговуватися в сімейних лікарів з обласного центру або іншого населеного пункту. Тож нас більше турбує не дефіцит підписантів декларацій, а відсутність надійного програмного забезпечення. Сімейний лікар, який створює реєстр своїх пацієнтів, має бути впевненим у тому, що їх персональні дані надійно захищені і не потраплять в чужі руки. З цим поки що складно. Інше питання — як відстежити декларації пацієнта, який може одночасно «прописатися» в кількох лікарів. Для цього має бути єдиний реєстр хворих з доступом до нього кожного лікаря первинки. До того ж програмний ресурс не повинен «зависати», а з цим, знову ж таки, можуть виникнути проблеми, в тому числі й через низьку якість інтернету в сільській місцевості. Має бути вирішене й питання забезпеченості лікарів комп’ютерами. Лише одна об’єднана громада нашого району впоралася з цим завданням, решта лікарів експлуатують власні комп’ютери. Іще одне питання, яке не можна обійти увагою: за якими критеріями адміністрація повинна фінансово стимулювати лікаря, котрий працює в центрі ПМСД? Якщо діяти згідно з новим проектом, можна використовувати єдиний показник: скільки підписано декларацій, стільки й заробив коштів. А як бути з такими показниками, як обсяг виконаної роботи, стан здоров’я населення, смертність немовлят, своєчасна діагностика соціально-небезпечних хвороб, раннє виявлення злоякісних патологій? Їх взагалі не враховувати? На мою думку, роботу лікаря первинки потрібно оцінювати не лише за кількістю пацієнтів, але й за результатами його безпосередньої роботи. Для багатьох медичних працівників не зрозуміло, звідки взяли «розрахунок» у 210 грн на одного пацієнта первинки на рік. На сьогодні у штаті нашого центру працює 30 лікарів, які обслуговують понад 52 тис. жителів Чернігівського району. Згідно з діючою схемою розрахунків на утримання первинної ланки у 2017 році нам потрібно щонайменше 17 млн грн, якщо ж рахувати «по-новому», вийде приблизно 11 млн грн. І це при тому, що ми і раніше не шикували – понад 80% із вказаної суми йшли на виплату зарплати, решта — на комунальні послуги, паливно-мастильні матеріали, і дуже невеликий відсоток — на дезінфекційні засоби та препарати для надання невідкладної допомоги. Як скорочувати видатки? Не опалювати приміщень, не вмикати світла,

не закуповувати витратних матеріалів чи відмовитися від санітарного транспорту? Дуже насторожує пропозиція Міністерства відмовитися від виїздів лікарів первинки на виклики хворих додому. На думку медичних працівників, це неможливо, особливо коли йдеться про обслуговування сільського населення — жителі віддалених населених пунктів не повинні залишитися без медичної допомоги. Юридично не прописаний й інший аспект: хто має обслуговувати хворих, якщо лікар, з яким вони підписали декларації, відсутній на роботі (у відпустці, захворів або з ним трапилася інша непередбачена ситуація). У яких випадках його може підмінити фельдшер? Чи, можливо, він має укладати угоди на обслуговуванні хворих з іншими сімейними лікарями? А як обслуговувати пацієнтів, які з тих чи інших міркувань (наприклад, певних релігійних переконань) не захочуть підписувати декларацію? Вони взагалі залишаться без медичної допомоги? І як за це відповідати лікарю, до якого вони звернулися без декларації? Як пацієнту перепідписати декларацію в разі зміни місця проживання, хто це відслідковуватиме — знову сімейний лікар? На мою думку, нові ідеї реформування первинки висунуть нові питання й перед новоствореними об’єднаними громадами — як їм організовувати «свою медицину». Наприклад, у нашому районі вже створено три таких громади, але поки що і вони, і лікарі, які там працюють, схиляються до думки, що краще мати єдиний центр ПМСД, хоча в інших районах з’явилися випадки створення окремих для кожної громади центрів. Переконаний, що навіть у разі відміни фінансування закладів первинної ланки через центри ПМСД їх потрібно залишити у вигляді організаційно-методичних центрів, які об’єднуватимуть та координуватимуть роботу всіх лікарів первинки. На жаль, в ініціативах МОЗ дуже багато «білих плям», проекти змін на первинці «сирі» і медична спільнота має до них багато питань, тож сподіваємося на їх доопрацювання.

Віталій ПАВЛЕНКО, головний лікар КЗ «Центр ПМСД №1 м. Полтави»

Г

оловне питання, яке постає у зв’язку з новою ініціативою МОЗ: чи готові центри ПМСД запровадити укладання угод між сімейними лікарями і пацієнтами з 1 липня? Якщо на початку року ця проблема була своєрідною «терра інкогніта» для лікарів, то зараз ми впритул підійшли до її вирішення. Уже сформували «червоний» реєстр, куди внесено й проблемних пацієнтів (хворих на ВІЛ-інфекцію/СНІД, туберкульоз, гепатит) — від них ніхто не збирається відмовлятися. Більше місяця наші медичні працівники подвірно та поквартирно обходили мешканців ввіреної нам території (а це понад 100 тис. осіб), щоб зібрати необхідні дані, провести роз’яснювальну роботу. Ще

з часів існування дільничної служби залишилися так звані посімейні журнали, нині відомості про пацієнтів внесено до електронної бази даних. До речі, усі амбулаторії сімейного типу, що входять до складу ЦПМСД, оснащено комп’ютерами й підключено до інтернету — це дуже важливо для старту укладання угод між сімейним лікарем і пацієнтом. Але я був би нещирим, аби сказав, що нам усе зрозуміло з майбутнім реформуванням. Немає головного — алгоритму його впровадження. Час минає, а ми й досі не знаємо, як нас фінансуватимуть і як нам діяти в нових умовах. Нині ми підпорядковані міському управлінню охорони здоров’я і владі міста, маємо ліцензію медичної неприбуткової установи. У майбутньому фінансування здійснюватиме Національна служба здоров’я України. Не зрозуміло, чи доведеться нам переоформляти ліцензію. У якому форматі укладатиметься угода між пацієнтом і сімейним лікарем: як форма фінансової звітності, у вигляді якоїсь централізованої картки чи це буде щось інше? До цього часу жодних пояснень і відповідей нам не надано, команди готувати «зелені» списки пацієнтів також не надходило. А між тим наші відвідувачі дедалі частіше звертаються до сімейних лікарів із запитанням: «Коли заповнюватимемо декларацію на обслуговування?» Зацікавлені в цьому і самі лікарі, адже вони розуміють, що тепер їх зарплата залежатиме від трудового внеску, кваліфікації, обсягу роботи. Кожен хоче заробити більше, бо те, що вони отримують сьогодні, нічим іншим, як зрівнялівкою, не назвеш. Сподіваюся, що ставка в сімейного лікаря залишиться, як і раніше. Але, набувши статусу розпорядника коштів, ми зможемо доплачувати кращим лікарям надбавки до основного заробітку. Збільшення кількості пацієнтів нас не лякає, адже вже зараз на кожного сімейного лікаря припадає від 1,8 тис. до 2 тис. осіб. Відпрацюємо й фінансовий механізм передачі «договірного» пацієнта іншому лікарю на час відпустки чи хвороби. Також не бачу складності в укладанні «сімейних» угод з лікарем. На мою думку, усі члени однієї родини захочуть обслуговуватися в одного й того самого фахівця, який «вхожий» до них (майже 70% наших сімейних лікарів працюють на дільниці по 10-15 років і добре знають своїх пацієнтів). Така модель реформування первинної ланки медицини вже давно апробована в Європі. Я неодноразово вивчав досвід роботи амбулаторій загальної практики-сімейної медицини в місті Штутгарт (Німеччина) і переконався, що альтернативи цьому шляху немає. Багато німецьких лікарів ведуть приватну практику. Не бачу перешкод у цьому і для своїх колег: один наш сімейний лікар вже оформляє відповідну ліцензію, і наш заклад має можливість надати йому в оренду приміщення. Сподіваюся й на те, що в разі повної автономності наших закладів, коли ми самі розпоряджатимемося коштами й приміщеннями, вирішити перелічені проблеми буде набагато простіше. (Продовження на стор. 10)

9

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ (Початок на стор. 8)

Микола КЛІМОВ, заступник Голови Черкаської обласної організації Профспілки працівників охорони здоров’я України, Заслужений лікар України

Я

не згоден з тим, що запропоноване підписання декларації — це «розкріпачення» пацієнта. Сьогодні вітчизняне законодавство, зокрема і Конституція України, гарантує кожному громадянину вільний доступ до того лікаря і медичного закладу, звернутися до яких він забажає. Тому дільничний розподіл пацієнтів, на мою думку, був ефективним. Коли ж хтось бажав змінити «свого» лікаря, він міг це зробити, звернувшись із відповідною заявою до головного лікаря закладу. Так само пацієнт мав право змінити поліклініку, у якій він обслуговувався, звернувшись з відповідним проханням до міського відділу охорони здоров’я. Нам говорять про необхідність укладання договорів з пацієнтами, але зразка такого документа ще ніхто не бачив. Запропонували лише проект декларації, яка фактично є візитівкою пацієнта (містить лише дані про нього). І жодних зобов’язань сторін, їх прав, переліку медичних послуг, які лікар має надати, а також вимог до пацієнта, яких він має дотримуватися під час лікування, виконання призначень лікаря чи профілактичних заходів. Чи має право лікар відмовити «неслухняному» пацієнту в укладенні договору або розірвати його вже після підписання? Якими можуть бути заохочення для «зразкових» пацієнтів або санкції для порушників режиму? Відповідей на ці запитання немає. Також насторожує те, що після відміни Наказу МОЗ №33, який регламентував навантаження на лікаря та медичний заклад, сімейного лікаря «довантажують» пацієнтами — віднині він повинен обслуговувати вже 2 тис. осіб (замість попереднього нормативу — 1,2 тис. осіб на селі і 1,5 тис. у місті). Зрозуміло, що це негативно вплине на якість надання медичної допомоги. До того ж багато пацієнтів з певних причин (відмінне здоров’я, місце реєстрації інше, ніж місце проживання, відвідують приватний заклад) не звертаються до своєї сімейної амбулаторії. Тобто частина населення взагалі не знає, хто у них сімейний лікар. Тому, коли справа дійде до «виборів», вони не зможуть зорієнтуватися в тому, хто з фахівців кращий. Також є багато самотніх людей похилого віку, які навіть не знають, що їм потрібно зробити такий вибір, тож їм швидше за все дістануться ті лікарі, які з різних причин залишилися незайнятими, або ж таких пацієнтів розподілять автоматично. То про яку свободу вибору ми говоримо? Певна частина населення може взагалі залишитися без «свого» лікаря. Адже, скільки не навантажуй лікарів, усіх пацієнтів вони «охопити» не зможуть. Вже нині з цим виникають проблеми, наприклад, на Черкащині укомплектованість лікарями не перевищує 70%. Запропонований підхід порушує не тільки структуру надання медичної допомоги, а й принцип «сімейності»

лікаря: кожен з членів родини може укласти договір з іншим лікарем, і такі випадки будуть непоодинокими, особливо в містах. Тоді якого фахівця вважати сімейним: того, хто лікує чоловіка, чи того, кого обрала дружина? Навіть дільничний лікар був більш сімейним. На жаль, на сьогодні не виписано і чітких критеріїв оцінки роботи лікаря первинної ланки, тож заяви про те, що лікар, який підпише більше декларацій, є кращим, — профанація. У містах більше пацієнтів набере той лікар, котрий, як кандидат у депутати, проведе вдалу «передвиборчу» кампанію: обійде мешканців мікрорайону й умовить записатися до нього. При цьому вибір пацієнта не гарантує йому отримання якісної допомоги. Я вважаю доцільним оцінювати кількість і якість наданої лікарем медичної допомоги за коефіцієнтом його трудової участі, а також запровадити пропорційну доплату за кількісні та якісні показники (за підсумками роботи за місяць, квартал, рік). У разі недбалої роботи лікаря необхідно запровадити штрафні санкції. А я впевнений, що не всі лікарі якісно обслуговуватимуть населення — траплятимуться випадки задавнених онкозахворювань, туберкульозу тощо. Так, це жорсткий контроль, але якщо розробити чіткий і зрозумілий механізм, він буде справедливим. Бо ажіотаж навколо кількісних показників роботи лікаря відсуває її якість на другий план. Також реформатори «забули» розробити механізми розрахунку за послуги фахівців другого рівня медичної допомоги (наприклад, вузькопрофільних спеціалістів, лабораторної та діагностичної служб), до яких сімейний лікар направлятиме своїх пацієнтів. Адже рук і очей лікаря загальної практики, фонендоскопа і тонометра, які видадуть йому згідно з новим табелем оснащення, недостатньо для надання медичної допомоги. Медиків дуже непокоїть нинішній курс на розрив налагоджених зв’язків між первинною та вторинною ланками, який фактично вже реалізовано. Це — крок назад. У містах він взагалі виглядає штучно, бо там згадані ланки завжди працювали синхронно (в рамках поліклінік). Нині ж вторинний рівень допомоги фактично перетворюють на первинний. Це неприпустимо! У сільській місцевості ситуація дещо відрізняється: там немає інших спеціалістів, окрім фельдшера та сімейного лікаря, тому створення центрів ПМСД — єдино правильний вихід. Хоча їх також варто було б зробити не самостійними закладами, а підрозділами районних поліклінік. Медики негативно сприймають політику Міністерства охорони здоров’я, яке називає реформуванням будь-які ініціативи. Реформа — це глобальні зміни, які системно впливають на ситуацію і в результаті призводять до її поліпшення. Натомість запроваджуються якісь невиважені, непродумані новації. А потім їх доводиться обговорювати і виправляти (якщо ще вдасться). Та й рішення приймаються кулуарно — без реальної участі широкої громадськості, без залучення медичної спільноти. Чому тоді МОЗ дивується, що його не розуміє і не підтримує основна маса лікарів й пацієнтів?

Олена МОЙСІЄНКО, заступник головного лікаря з поліклінічної роботи КЛПЗ «Чернігівська міська лікарня №3»

З

апровадження нової моделі фінансування первинної медичної допомоги непокоїть і лікарів, і пацієнтів. До мене щодня приходять відвідувачі, які запитують, коли і як заповнювати декларацію, щоб не залишитися без медичної допомоги та встигнути обрати лікаря, у якого вони хочуть лікуватися. Водночас люди, які ознайомилися з проектом декларації в інтернеті, дивуються, що ж це за договір, якщо в ньому не прописано переліку послуг, котрі має надати їм обраний ними лікар. Мушу пояснювати, що цей документ є більш обліковим, аніж договірним, хоча маленькими літерами у кінці декларації (чомусь саме так!) прописано, що хворий дає згоду на обробку своїх статистичних та персональних даних, в тому числі й стосовно його здоров’я, а також на надання йому первинної медичної допомоги (а це вже юридичні моменти). А чи всі лікарі зможуть надавати однаковий перелік послуг? Наприклад, нині обговорюється питання, чи потрібно проводити на первинному рівні гематологічні дослідження, чи обмежитися лише забором крові для них та тестовими дослідженнями. Поки що всі рекомендації перебувають на стадії проекту і не затверджені на законодавчому рівні. Це стосується й переліку діагностичних процедур та лабораторних досліджень в межах ПМД (їх 20, у тому числі й рентгендослідження грудної клітки та біохімічні аналізи крові). Так от, коли лікар первинної допомоги працюватиме в складі поліклініки, у нього не виникатиме проблем з проведенням пацієнтам згаданих обстежень. Однак лікар-ФОП усі ці напрямки роботи не охопить, та й обладнання в нього не вистачить. Міністерство розробило табель матеріально-технічного оснащення робочого місця лікаря первинки, передбачивши в ньому 27 позицій, однак не в усіх лікарів є і половина з цього переліку. Лікарю-приватнику потрібно купити або орендувати необхідне обладнання, утім за ті 35 тис. грн, які в середньому розрахувало МОЗ на кожного лікаря, цього зробити практично неможливо. Хоча в таблиці розрахунків на придбання обладнання і заплановано 10 тис. грн, однак з 25 тис. грн, що залишаться, лікарю-ФОП необхідно буде оплатити податки, комунальні послуги, оренду приміщення, купити паливномастильні матеріали, провести хоча б профілактичний ремонт машини, виплатити зарплату медсестрі, водію, молодшому медичному персоналу. Навіть якщо сімейний лікар працює в команді (поліклініка, центр ПМСД), йому буде дуже складно «протриматися» на такі гроші. Кошти надходитимуть до медичного закладу, а далі все залежатиме від політики керівництва (вирішить воно платити лікарю фіксовану ставку чи її розмір залежатиме від кількості обслуговуваних пацієнтів). Частина ж коштів залишатиметься на утримання адміністрації, ви-

трати тощо. Лишається сподіватися, що з часом ринок сам відрегулює всі питання — хороші спеціалісти отримають більше пацієнтів, і, відповідно, підвищаться їх доходи. На сьогодні ж більше запитань і проблем, аніж упевненості. Найбільшою проблемою є єдиний електронний реєстр усіх пацієнтів і робота з ним в системі обміну медичною інформацією (це має запобігати тому, що пацієнт зареєструється у кількох лікарів). Для цього потрібно комп’ютеризувати всі лікарські кабінети, але поки що не зрозуміло, чи буде розроблено відповідну державну програму і виділено фінансування. Міністерство анонсувало розробку та подання на розгляд КМУ пілотного проекту щодо впровадження електронної системи обміну медичною інформацією, спеціальних програм для надійного захисту персональних даних пацієнтів, запровадження електронної системи міжнародної класифікації звернень, тож сподіваємося, що все це дійде до кожного лікаря. Серйозні питання виникають і з приводу надання невідкладної допомоги. МОЗ вважає, що лікар первинної ланки має надавати її цілодобово, а також у вихідні, святкові та неробочі дні. Крім того, вказує, що сімейний лікар має бути на постійному телефонному зв’язку з пацієнтами впродовж доби. Як реалізувати таку вимогу на практиці, не порушуючи трудових прав медпрацівників, — не зовсім зрозуміло. А пацієнт, що підписав «контракт» з лікарем, сподіватиметься на такий зручний для нього та ще й обіцяний МОЗ режим роботи. Так само, як і на візити «персонального рятівника» додому — за викликом, котрі МОЗ уже не вважає обов’язковими (при цьому чітко не прописує, у яких випадках лікар повинен виїздити до хворого, а коли має право відмовитися). Викликає сумнів і настанова про надання медичної допомоги по телефону. Це ще можна якось зрозуміти, коли йдеться про особливості прийому ліків, але як призначати лікування без первинного огляду хворого, для мене незрозуміло. Чимало запитань виникає і з приводу ведення лікарем первинки пацієнтів з неускладненою вагітністю, психічними розладами, онкопатологією (у частині надання паліативної допомоги — знеболювання), хворих на туберкульоз, СНІД тощо. Адже їх планують «передати» з профільних закладів охорони здоров’я на первинку. Усі свої зауваження і побажання ми відправили до МОЗ України. Сподіваємося, що їх хоча б частково врахують.

НАСТУПНА ТЕМА Шановні читачі! Відкриваючи «Дискусійний клуб», ми ставили за мету дати кожному лікарю можливість висловитися з приводу наболілого. Тема нашого наступного обговорення:

«Нові клінічні протоколи: тріумф доказової медицини чи черговий хаос?»

Чекаємо ваших листів на адресу: 04211, м. Київ, а/с 138, редакція газети «Ваше здоров’я» або на e-mail: vz@vz.kiev.ua

10 www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

БЛОГ ПРАКТИКУЮЧОГО ЛІКАРЯ

2 червня 2017 року

ВІД ТЕПЛОГО СЛОВА НАРОДЖУЄТЬСЯ НОВЕ ЖИТТЯ

!

Мабуть, у кожного фахівця є наболілі теми, які так чи інакше пов’язані з його роботою. «ВЗ» вирішила започаткувати нову рубрику — своєрідний лікарський блог, де кожен бажаючий може висловити й аргументувати свою думку. Почати вирішили з найважливішого: першим було слово!

Тетяна ПОПОВА, акушер-гінеколог клініки «Медична династія», кандидат медичних наук

Х

очу порушити важливе питання, що стає каменем спотикання будь-якої терапії. Усі лікарі знають вислів «Non nocere!» («Не зашкодь!»), але, на жаль, далеко не всі усвідомлюють, наскільки важливе слово і як ним можна зашкодити навіть тоді, коли формально все зроблено правильно й лікування призначене за протоколом. Не можна бути гарним лікарем і не усвідомлювати, що принаймні половина (коли не більше!) успіху лікування залежить від рівня комунікації «лікар-пацієнт». Досвідчений ескулап будь-якого фаху мусить чути навіть те, про що хворий мовчить. Інколи доволі складно встановити такий контакт, однак без нього жодні формальні призначення не будуть ефективними. Дуже добре, якщо за роки спілкування з пацієнтом лікарю вдається вибудувати такі стосунки, коли не потрібно доводити та пояснювати кожну свою дію чи призначення, коли хворий сприймає їх як керівництво до дії, бо повністю довіряє своєму лікарю. Окрема категорія пацієнтів — лікарі, але це правило працює і з ними. Як приклад, можу навести власні пологи: я народжувала втретє в того самого спеціаліста, та коли вона намагалась за звичкою обговорити зі мною свої дії, я її зупиняла й казала: «Я тут жінка, я народжую, а ви лікар і робіть мовчки все те, що вважаєте за потрібне». Зрозуміло, такі стосунки складаються роками, але працюва-

ти над побудовою фундаменту довіри варто з першої зустрічі. Комунікація «лікар-пацієнт» може бути як інтуїтивним даром лікаря, так і вмінням, котре можна опанувати з роками. Одне напевне — має бути щире бажання достукатись до кожної людини. На жаль, у виші ніхто цьому не вчить. На мою думку, до кожного пацієнта слід ставитися так, як ти хотів би, щоб поставилися до тебе й твоїх родичів. Важливі, звісно, професіональні якості, але не менш важливо бути чесною і щирою людиною. Звичайно, ідеальні стосунки складаються не з усіма, але з роками я зрозуміла, що не можна бути для всіх хорошою. І це усвідомлення також допомагає в роботі. Останніми роками правила ринку (зокрема поява приватних клінік) змінили ситуацію. Пацієнт перетворився на клієнта, став більш вибаг­ ливим, а лікарі мусили стати більш відповідальними. Але, на жаль, ця ситуація дещо спотворюється багаторічним конфліктом сторін: пацієнти в нас не звикли поважати лікарів, а деякі лікарі вважають, що не повин­ні спускатися з Олімпу для спілкування, бо слово Бога має бути законом і керівництвом до дії, а не предметом для обговорень. І коли в одному кабінеті сходяться дві такі особистості, то вибух неминучий. Сподіватися, що сама по собі наявність приватних клінік виправить ці

«

викривлення, — утопія. Тут потрібна копітка багаторічна робота як лікарів, так і їх керівників та пацієнтів. Але правила ринку й закордонний досвід доводять: з великої кількості платних клінік залишаться лише ті, які найбільш вдало побудують стосунки зі своїми пацієнтами. Найтиповіша помилка пострадянських лікарів — ставлення до хворих як до людей «другого сорту», що повинні без жодного заперечення виконувати призначення та не забувати дякувати, і бажано не лише словами. Лікарі не звикли бачити в пацієнтах рівних собі, не хочуть докладати зусиль і витрачати час на пояснення суті захворювання та змісту призначень. Багато хто й досі не усвідомлює, що перемогти в боротьбі за здоров’я і життя можна лише тоді, коли хворий стає партнером лікаря, а приниження робить його супротивником. Інша крайність, як на мою думку, ще гірша: це фамільярність і «сюсюкання». Хіба до партнера звертаються: «Зайчику, що трапилось?» або «Мамашо, слухайте мене уважно!»? Це також демонстрація зухвальства по відношенню до пацієнта. Щиро вважаю: залякування і зневага повинні зникнути разом з радянською медициною, адже це саме її методи. Однак, на жаль, вони й досі живуть, навіть серед молодих лікарів, які народилися й вчилися уже в часи незалежності. Чому ж ці недоліки

ДОСВІДЧЕНИЙ ЕСКУЛАП БУДЬ-ЯКОГО ФАХУ МУСИТЬ ЧУТИ НАВІТЬ ТЕ, ПРО ЩО ХВОРИЙ МОВЧИТЬ. ІНКОЛИ ДОВОЛІ СКЛАДНО ВСТАНОВИТИ ТАКИЙ КОНТАКТ, ОДНАК БЕЗ НЬОГО ЖОДНІ ФОРМАЛЬНІ ПРИЗНАЧЕННЯ НЕ БУДУТЬ ЕФЕКТИВНИМИ. ДУЖЕ ДОБРЕ, ЯКЩО ЗА РОКИ СПІЛКУВАННЯ З ПАЦІЄНТОМ ЛІКАРЮ ВДАЄТЬСЯ ВИБУДУВАТИ ТАКІ СТОСУНКИ, КОЛИ НЕ ПОТРІБНО ДОВОДИТИ ТА ПОЯСНЮВАТИ КОЖНУ СВОЮ ДІЮ ЧИ ПРИЗНАЧЕННЯ

«

виявилися такими живучими? Корінь зла, мабуть, таки в небажанні або невмінні будувати комунікації. Деякі лікарі вважають, що головне — це серйозно пацієнта налякати, тоді він стане слухняним і не буде заважати в процесі лікування, а потім ще й «дякую» скаже своєму псевдорятівнику. Однак сьогодні, коли майже в кожному селі люди мають вільний доступ до мережі інтернет, цей механізм не спрацьовує. Більше того, інколи тиск на пацієнта змушує його вдаватися до онлайн-консультацій, спілкування на форумах, спростовування діагнозів і пошуку інших лікарів, принаймні з іншою манерою спілкування. Так, інколи «підкований» інтернетом пацієнт сперечається з лікарем щодо методики лікування. Пот­ рібно прийняти це як факт. Майже всі пацієнти сьогодні приходять з готовими діагнозами й пропозиціями щодо лікування. Я завжди роб­ лю комплімент і дякую за копітку роботу, але прошу дати мені можливість самій розібратися в проблемі й вислухати скарги, зібрати анамнез, оглянути, а вже потім обговорюю діагнози. Зазвичай однієї подяки за роботу з літературою буває достатньо, щоб пацієнт пригальмував і надав можливість зробити стосовно його стану власні висновки. І ще важливо усвідомити: не буває дурних запитань, існують лише дурні відповіді. Коли пацієнт ставить запитання, то це означає, що йому важливо розібратися. На них слід завжди відповідати — з повагою та терпінням. Інколи готової відповіді немає, тоді не треба соромитися, просто відкладіть відповідь до наступного разу. Аргументацією може бути: «Я повинен почитати», «Мені потрібно порадитись з колегами», «Ми повернемось до цього після отримання результатів обстеження» тощо. Занадто обіз­нані пацієнти — твердий горішок на початку, але якщо вдасться його розкусити, вони стають найгарячішими шанувальниками! Закінчити хочу тим самим, із чого починала: про важливість слова. Наведу приклад з власної практики. Звернулась якось до мене з проблемою багаторічної неплідності одна пара: обидва дивилися один на одного так, що мурахи по шкірі, та завжди приходили на консультацію разом. Здаємо аналізи — наче все добре в обох, причина незрозуміла. І ось на третю чи четверту консультацію жінка приходить сама, плаче й зізнається: у 17 років зробила аборт, про що страшенно шкодує, ночами не спить. Вона впевнена — саме той аборт у всьому винен. Звичайно, коханий нічого не знає. Довго розмовляємо, пояснюю, що потрібно якось порозумітися із собою й пробачити себе: проговорити це із психологом чи духівником. Слід усвідомити, що повернути час назад і щось змінити в минулому неможливо, й нарешті вибачити себе. Жінка пішла вже без сліз. Через місяць повернулись удвох: усміхнені та щасливі, з позитивним тестом на вагітність. Жодних ліків призначено не було, а від душевної розмови зародилося нове життя!

11

РЕПОРТАЖ ІЗ ГАРЯЧОЇ ТОЧКИ

СУЦІЛЬНА НЕОРГАНІЗОВАНІСТЬ І МАСОВИЙ ГЕРОЇЗМ Незважаючи на військові дії та всі зміни, що відбуваються останніми роками у суспільстві, армійська бюрократична система залишається непереборною. На жаль, в армії досі не навчилися цінувати кадри і використовувати їх професійний досвід за призначенням. Звичайно, цивільні лікарі, призвані до війська, — люди дисципліновані й чесно виконують свій військовий обов’язок. Але чи варто використовувати кваліфікованих лікарів у якості санінструкторів? І яка та кому від того користь? Схоже, армійські чиновники про це поки не замислюються.

Фото на згадку з побратимами з блокпосту Надання першої медичної допомоги

Максим ГУБКІН, лікар-хірург відділення проктології КЛПЗ «Чернігівська обласна лікарня», старший лейтенант запасу медичної служби, лікар-ординатор приймального відділення МП 2-го батальйону 30-ї механізованої бригади

Артемівська. Наші підрозділи воювали біля селищ Луганського та Троїцького, контролювали відрізок Дебальцевської траси від Миронів­ ського до Попасної, а також у районі Світлодарської дуги. Служив у складі другого баталь­ йону лікарем-ординатором прий­ мально-сортувального відділення. Ми обслуговували ротні та взводні опорні пункти. Мали свій транспорт для евакуації поранених під час бою: гусеничний і колісний — так званий багатофункціональний тя­ гач МТЛБ, броньовик, обладнаний під санітарний транспорт, який бійці прозвали «Металеба», а також санітарні машини ГАЗ-66, УАЗ («таб­ летку») і реамобіль, котрий дуже часто використовували. У наші обов’язки входила еваку­ ація бійців з позицій, тобто з «чер­ воної» зони у «жовту». Ми надавали першу невідкладну допомогу і при­ возили поранених до Троїцького, де було розташоване сортувальне відділення, а далі за ними приїжджала вже інша санітарна машина, яка евакуювала їх до госпіталю в Артемівську. Практично двоє ліка­ рів — я і мій командир, начальник сортувального відділення капітан Рашид Назіров (за фахом лікарпедіатр-інфек­ц іоніст) — виконува­ ли функції санінструкторів (тобто добре навчених санітарів). Спинити кровотечу, зробити перев’язку, на­ класти шину, ввести знеболюваль­ ний засіб цілком під силу фельдше­ ру (медсестрі) та санінструктору. Узагалі ідея сортувальної станції, коли б її було впроваджено в життя, як задумано, непогана. Так, дійсно потрібні лікарі, що сортували б по­ терпілих за тяжкістю поранення: тяжких одразу відправляли б на своєму реамобілі до вертолітного майданчика, легких відвозили б на «таблетці» до польового госпіталю, тих, кого можна лікувати амбула­ торно, — у розташування медроти бригади. Але сортувальні станції так і не запрацювали, а лікарі ви­ конували функції санітарів.

Підготовка

Армійська система

До війська я потрапив під час чет­ вертої хвилі мобілізації — мене при­ звали 28 січня 2015 року. Свого часу, навчаючись у медичному універ­ ситеті, закінчив військову кафед­ ру, тож до армійських лав прийшов лейтенантом. Півтора місяця ми провели в навчальному центрі, роз­ ташованому в лісах біля містечка Городок (Житомирська область). Не можу сказати, що нав­чання нічого не дало, викладачі були досвідчени­ ми хірургами, які працювали у вій­ ськових госпіталях, і якби я потра­ пив до польового госпіталю, думаю, ці знання мені стали б у пригоді. Але в подальшій військовій службі усе це мені мало знадобилося за винят­ ком етапів евакуації поранених. На­ вчання з тактичної медицини про­ водили волонтери з «Білих беретів» та «Захисту патріотів», приїздили представники й інших волонтер­ ських організацій.

Кажуть, що нам не поталанило, як іншим лікарям, з котрими я був в учебці, потрапити в госпіталі та працювали за фахом. У першому батальйоні бригади в сортувально­ му відділенні служив дуже відомий лікар-ортопед із Центральної Украї­ ни, який «вдома» спеціалізувався на мікрохірургії кінцівок. Понад півро­ ку він робив перев’язки на позиціях і вантажив поранених у «Металебу». І тільки коли в госпіталі сталася кри­ тична ситуація, про нього згадали та перевели на посаду ортопеда. Тобто іноді за потреби лікарів за­ бирали працювати за фахом, але це були поодинокі випадки. На передньому краї були лікарі з усієї України, і не тільки рядові ор­ динатори, а й завідувачі відділень, начмеди, головні лікарі. Я на фрон­ ті познайомився з дуже цікавими людьми, із якими й досі підтримую добрі стосунки. Ми були завжди по­ руч з бійцями, з їх проблемами. 14 місяців прослужив у ЗСУ, з них 11 — на передньому краї. Скаржитися не збираюся — я чесно виконував свій військовий обов’язок. Мій на­ род зараз воює, і людям треба на­

Виконували функції санінструкторів Після учебки мене розподілили до 30-ї механізованої бригади, яка на той час вела бойові дії в районі

12

«

Реанімобіль у боксі

УЗАГАЛІ ІДЕЯ СОРТУВАЛЬНОЇ СТАНЦІЇ, КОЛИ Б ЇЇ БУЛО ВПРОВАДЖЕНО В ЖИТТЯ, ЯК ЗАДУМАНО, НЕПОГАНА. ТАК, ДІЙСНО ПОТРІБНІ ЛІКАРІ, ЩО СОРТУВАЛИ Б ПОТЕРПІЛИХ ЗА ТЯЖКІСТЮ ПОРАНЕННЯ: ТЯЖКИХ ОДРАЗУ ВІДПРАВЛЯЛИ Б НА СВОЄМУ РЕАМОБІЛІ ДО ВЕРТОЛІТНОГО МАЙДАНЧИКА, ЛЕГКИХ ВІДВОЗИЛИ Б НА «ТАБЛЕТЦІ» ДО ПОЛЬОВОГО ГОСПІТАЛЮ, ТИХ, КОГО МОЖНА ЛІКУВАТИ АМБУЛАТОРНО, — У РОЗТАШУВАННЯ МЕДРОТИ БРИГАДИ. АЛЕ СОРТУВАЛЬНІ СТАНЦІЇ ТАК І НЕ ЗАПРАЦЮВАЛИ, А ЛІКАРІ ВИКОНУВАЛИ ФУНКЦІЇ САНІТАРІВ

«

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

РЕПОРТАЖ ІЗ ГАРЯЧОЇ ТОЧКИ

2 червня 2017 року

давати медичну допомогу. Однак змушений констатувати, що її орга­ нізація дуже недосконала. Систему треба реформувати, але схоже, що командування все влаштовує.

Армійська плутанина Армія взагалі мені запам’яталася цілим ланцюгом невідповідностей і несподіванок. З першого до остан­ нього дня служби ми стикалися з тотальною неорганізованістю та плутаниною і не встигали зрозумі­ ти, що взагалі відбувається. Несподіванки розпочалися з пер­ шого дня. Коли з військкомату отри­ мали повідомлення з’явитися для проходження служби, мені та іншим лікарям сказали, що нас готувати­ муть на базі військової академії, а жити ми будемо у їх гуртожитку, відповідно порекомендували взяти з собою ноутбуки, накрохмалені халати та хатні капці, що ми і зро­ били. Але замість київського Хре­ щатика нас привезли до військово­ го містечка на Житомирщині, а там не знають, що з нами робити, адже вик­ладачі й інструктори чекають на нас у Києві. Потім потроху ситуація роз’яснилася, викладачі приїхали, стали читати курс, проводити за­ няття. Так само відбувався і роз­ поділ по підрозділах: хтось кудись бігає, інформації ніякої, усе, як у поганому кіно.

Бійці потерпали від артилерійського обстрілу й мін У батальйоні в основному стикали­ ся з мінно-вибуховими травмами й осколковими пораненнями, які бійці отримували під час артиле­ рійських обстрілів. Відстань до по­ зицій супротивника була близько кіломет­ра, місцевість відкрита. Тож в атаку на зближення ніхто не йшов, але щодоби відбувалися артилерій­ ські дуелі. Були випадки, коли сол­ дати підривалися на протипіхотних мінах, отримували тяжкі поранен­ ня, втрачали кінцівки. Немало було й побутових травм: люди заходять у траншею в броне­ жилетах, касках, а там ґрунт, гли­ на, каміння — невдало стрибнув, послизнувся й маєш розтягнення зв’язок або ж узагалі перелом. Хво­ ріли й на ГРВІ та бронхіти.

Волонтерська допомога Забезпечення ліками було непога­ ним, волонтери привозили амери­ канські, канадські, німецькі брен­ дові препарати, забезпеч у ва ли шинами, витратними матеріалами. ЗСУ теж надавало медикаменти — не в повному обсязі, звісно, але щоб чогось критично не вистачало, то такого не було. Крім того, волонтери забезпе­ чува ли бійців індивідуа льними аптечками. Нову аптечку, про яку так багато говорили в Міністерстві оборони, я взагалі не бачив, до речі, старої стандартної теж. До складу наших аптечок входили ніж (ножи­ ці), перев’язувальний пакет, джгут, знеболюва льні засоби, антисеп­ тики. Тобто був перелік із кількох пунктів, а там як у кого виходило: у когось із бійців був звичайний джгут Есмарха, в інших — амери­ канський Cat, у третіх — наша укра­ їнська «Січ». Ми разом з волонте­ рами вчили бійців користуватися

Санітари вдосконалюють навички

На позиціях у селі Троїцьке

вивезти на броні. Поки я збирав по­ ранених на позиціях, до опорного пункту вже їхали 1-2 евакуаційні бригади, яким ми передавали по­ ранених. Коли вони затримувалися, ми самі надавали допомогу. Якщо бій продовжувався, я повертався на позиції, а капітан займався поране­ ними, коли припинявся — працю­ вали разом, чекаючи на евакуацій­ ну бригаду.

Надійний помічник

Бойові побратими

«

У перервах між боями (Луганське)

Евакуація поранених на «Металебі»

«Таблетка» після виїзду на позиції (Троїцьке)

ВОЛОНТЕРИ БРАЛИ НА СЕБЕ ЧАСТИНУ НАШИХ ПОРАНЕНИХ. НЕДАЛЕКО ВІД ПОЗИЦІЙ БАТАЛЬЙОНУ РОЗТАШОВУВАВСЯ ПЕРШИЙ ДОБРОВОЛЬЧИЙ МОБІЛЬНИЙ ГОСПІТАЛЬ ІМ. М. ПИРОГОВА, ПОВНІСТЮ ЗАБЕЗПЕЧЕНИЙ КАДРАМИ (СЕРЕД ФАХІВЦІВ БУЛИ ХІРУРГИ, АНЕСТЕЗІОЛОГИ, МЕДСЕСТРИ) Й МЕДИКАМЕНТАМИ. У ВОЛОНТЕРІВ БУВ РЕАНІМОБІЛЬ ДЛЯ ТРАНСПОРТУВАННЯ БІЙЦІВ, ВОНИ ЗБИРАЛИ ПОРАНЕНИХ, НАДАВАЛИ ЇМ ДОПОМОГУ І ЕВАКУЮВАЛИ ДО ДНІПРА ТА ХАРКОВА

«

аптечкою, відпрацьовували з ними навички самодопомоги та допомоги побратиму. Крім того, волонтери брали на себе частину наших поранених. Не­ далеко від позицій батальйону роз­ ташовувався Перший добровольчий мобільний госпіталь ім. М. Пирого­ ва, повністю забезпечений кадрами (серед фахівців були хірурги, анес­ тезіологи, медсестри) й медикамен­ тами. У волонтерів був реанімобіль для транспортування бійців, вони збирали поранених, надавали їм до­ помогу і евакуювали до Дніпра та Харкова.

Армійські будні Зрештою навіть на цих засадах і з таким забезпеченням можна було б надавати якісну допомогу, якби нам не заважали. Я за фахом лікар-про­ ктолог, і там було дуже багато хво­ рих мого профілю, але не створено жодних умов для надання спеціалі­ зованої лікарської допомоги бійцям.

Наш медичний опорний пункт — це бокс на покинутій фермі, на краю села Троїцьке, біля позицій (від них нас відділяло невелике поле). У боксі стояли реанімобіль та щит, який зробили наші хлопці, — туди ми перекладали поранених. Перед боксом був заасфальтований майданчик, куди заїжджали я своїм броньовиком й евакуаційні брига­ ди. У нас не було ані намета, ані мед­ пункту на базі ГАЗ-66, щоб надавати більш-менш якісну допомогу. Моїм завданням було вивозити поранених із позицій, тобто з «чер­ воної» зони до «жовтої» (хоча це дуже умовний розподіл). Коли починався бій і надходило повідомлення про «300-го», я одразу виїжд­ж ав на по­ зиції на МТЛБ, надавав у траншеях і бліндажах невідкладну допомогу, й тільки-но більш-менш вщухали обстріли, вивозив потерпілих до сортувальної станції. У МТЛБ помі­ щається двоє лежачих і двоє сидя­ чих, ще двох легкопоранених можна

У мене був помічник — санітар із позивним Яничар (загалом у нас працювали два санітари, два водії й один механік-водій). Із санітара­ ми нам допоміг комбат, оскільки чомусь ані ними, ані водіями ко­ мандир медичної роти наше сор­ тувальне відділення не забезпе­ чив. Моєму помічнику було під 50 років, такий жилавий, спортивної статури чолов’яга. Він не мав ме­ дичної освіти, але був розумною і відповідальною людиною. Я навчав його азам професії, ми по декіль­ ка разів збирали разом санітарну сумку, відпрацювали всі моменти, розглянули всі можливі ситуації. Властивості та призначення меди­ каментів й інструментів санітарної сумки мій помічник вивчив «на від­ мінно». Під час роботи на позиціях він діяв миттєво: я простягав руку і казав, що треба, він одразу подавав необхідний інструмент або препа­ рат. Усе було відпрацьовано до ав­ томатизму. За час нашої спільної роботи він став справжнім професі­ оналом, мені з ним було комфортно працювати.

Забезпеченість нацгвардійців: є на кого рівнятися Узагалі деякі моменти в зоні АТО дуже дивують. Наприклад, порів­ н янн я забезпеченості піхотних підрозділів, які займають першу лінію оборони, та нацгвардійців, що воюють за 40 кілометрів від лі­ нії фронту. Я кілька разів привозив поранених і хворих до Артемівська і бачив їх техніку: у нас «Металеба» афганських часів, а в них усе сучас­ не, новеньке. Я розумію, що то інша структура, але це якось образливо для армії і хлопців, котрі сидять в окопах.

Фронтове кохання Демобі лізувався я у квітні 2016 року старшим лейтенантом. Про армію залишилися подвійні спо­ гади: суцільна неорганізованість і знайомст­в о та служба з чудовими людьми — моїми колегами-лікаря­ ми, бійцями, командирами. А головною і найзнаменнішою подією вважаю зустріч із моєю дру­ жиною Лесею. Ми познайомилися з нею в учебці, потім роз’їхалися по частинах, але зв’язку не втратили: передзвонювалися, переписували­ ся, не загубилися й після демобілі­ зації. 10 січня ми одружилися. Най­ цікавіше, що Леся — чернігівка, тобто ми ходили одними вулиця­ ми, парками, площами... Напевно, треба було пройти всі ці випробу­ вання, щоб зустріти на війні своє кохання. Олена БЕРЕЗКІНА, спеціально для «ВЗ», м. Чернігів

13

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ ЛЬВІВЩИНА

КОМУ ПОТРІБНА ЗМІНА ФТИЗІАТРИЧНОЇ СИСТЕМИ В УМОВАХ ЕПІДЕМІЇ? Те, що система охорони здоров’я давно потребує змін, — ні для кого не секрет. Проте пацієн­ ти не завжди задоволені реформаторськими кроками. Зокрема загальнодержавна реформа торкнулася фтизіатричної служби Львівщини. У регіоні планують суттєво скоротити стаціо­ нарну ланку. Що з цього вийде в умовах епідемії?

Роман ВЕРЕСНЮК, завідувач І фтизіатричного відділення КЗ ЛОР «Львівський протитуберкульозний диспансер», головний позаштатний спеціаліст із фтизіатрії управління охорони здоров’я Львівської міської ради

ВЗ Чи на часі зміни у структурі фтизіат­ ричної служби? Що вони мають на меті?

— Реформа фтизіатричної служби, зокрема у Львові, повинна привести систему лікуван­

ня хворих на туберкульоз у відповідність до міжнародних стандартів. Згідно з ними акцент робиться на амбулаторному лікуванні. Тож ре­ формування фтизіатричної служби відбувати­ меться в першу чергу за рахунок скорочення стаціонарної ланки, яка в України невиправдано роздута. Амбулаторна служба, навпаки, має всі передумови для розширення. За протоколами, затвердженими в кінці 2014 року, котрі відповідають усім міжнародним стандартам, стаціонарного лікування потребує лише пацієнт-бактеріовиділювач. Після завер­ шення стаціонарного лікування (незалежно від того, інтенсивна чи підтримуюча фаза проводи­ лася) і припинення бактеріовиділення хворого переводять на амбулаторне лікування. Згідно з протоколами, які незабаром буде затверджено МОЗ, скоротяться також і терміни лікування. Навіть при резистентних формах планується зменшити їх із 20 місяців до 9. Ще з радянських часів побутує думка, що пацієнт повинен пролежати в лікарні «від дзвін­ ка до дзвінка». У світі вже давно усвідомили,

що стаціонарне лікування — вкрай дороге за­ доволення. Особливо це актуально в сучасних умовах, коли значно зросла вартість комуналь­ них послуг, харчування хворих тощо. У зв’язку зі зміною підходів до лікування відпала й потреба у тій кількості ліжок, яку нині мають стаціонари тубдиспансерів. Саме тому зменшення їх чи­ сельності — цілком нормальний еволюційний процес. Ще одним прикрим фактом є те, що для збереження ліжко-місць у стаціонарах пере­ бувають пацієнти, яких узагалі там не повинно бути. Наприклад, для отримання певної групи інвалідності за вимогами МСЕК хворий має двічі пролікуватися в стаціонарі. Чи це справді необхідно? Очевидно, що не завжди. Стаціо­ нарне лікування потрібно проводити лише за медичними показаннями. Наказом МОЗ від 04.09.2014 р. №620 «Про затвердження та впровадження медико-техно­ логічних документів зі стандартизації медич­ ної допомоги при туберкульозі» затверджено Уніфікований клінічний протокол первинної,

вторинної (спеціалізованої) та третинної (ви­ сокоспеціалізованої) медичної допомоги «Ту­ беркульоз», у якому наголошено, що хворі без бактеріовиділення мають лікуватися амбула­ торно. За наявності тяжких супутніх патологій, звичайно ж, розглядатиметься варіант госпіта­ лізації в стаціонар. ВЗ У чому полягає реорганізація фтизі­ атричної служби у Львові?

— Нині Львівський протитуберкульозний дис­ пансер, хоч і є однією юридичною структурою, проте має відділення по всьому місту. Окре­ мою структурою фтизіатричної служби міста був КЗ ЛОР «Львівська обласна лікарня поза­ легеневого туберкульозу». Півроку тому саме там було здано в експлуатацію новозбудова­ ний корпус. У зв’язку зі скороченням кількості ліжок у ньому вивільняється площа, достатня для об’єднання всіх наших відділень і лікарні позалегеневого туберкульозу під одним да­ хом у єдиний обласний протитуберкульозний диспансер. Це дуже добре, адже ті приміщення, котрі ми займаємо зараз, не призначалися для ліку­ вальних установ. Наприклад, у поліклінічному відділенні немає не те що бактеріологічної ла­ бораторії, а й бодай каналізації. Для функціо­ нування поліклініки нам доводиться доставляти аналізи в лабораторію в різні кінці міста: мокро­ тиння — до одного закладу, кров — до іншого. Лікарсько-консультаційна комісія засідає також за іншою адресою, оскільки там працює її Го­ лова. Що найважливіше — рентгенапарат теж розташований в іншому приміщенні. Відповідно, пацієнт, направлений на обстеження, не тільки стикається з банальною незручністю, а й, зай­ вий раз пересуваючись містом у громадському транспорті, наражає на небезпеку зараження оточуючих. Бактеріологічна лабораторія в колишній лікарні позалегеневого туберкульозу взагалі зараз не виконує своїх функцій. Саме це ста­ ло причиною втрати найцінніших кадрів. Після реорганізації штат лабораторії, навпаки, буде розширено, адже на базі диспансеру також планується створити лабораторний центр із мікроскопії мокротиння. Тобто всі лабораторії

КОМЕНТАР

Ірина МИКИЧАК, директор Департаменту охорони здоров’я Львівської ОДА

М

абуть, нереально досягти ситуації, аби всі були задоволені станом речей у медичній галузі. Пацієнти прагнуть якісної медичної допомоги за світовими стандартами, медичні працівники хотіли б отримувати гідну заробіт­ ну плату за важку щоденну роботу чи бодай працювати у комфортних і безпечних умовах. Тобто галузь охорони здоров’я потребує змін, а зміни своєю чергою вимагають рішучих кроків. Говорячи образно, необхідно провести певний «лікувальний» процес. Лікування ж практично ніколи не приносить задоволення, але є вкрай потрібним. Це й відбувається у медичній галузі, і починати потрібно з непопулярних кроків. Зміни, які зараз відбуваються на Львівщи­ ні, важко назвати гучним словом «реформа». Рест­руктуризація фтизіатричної служби є рад­ ше процесом впорядкування та приведення цієї

14

мережі закладів у відповідність до обґрунтова­ них потреб населення регіону. Мало хто бере до уваги, наприклад, той факт, що за останні деся­ тиріччя чисельність населення України значно скоротилася, а кількість лікувальних закладів, приміщень і медичних працівників залишається майже незмінною. І ця мережа потребує значних капіталовкладень. На сьогодні бюджет охорони здоров’я Львів­ щини становить трохи більше 3 млн грн. З них практично 70% коштів йдуть на заробітну пла­ ту, близько 12% — на лікування та харчування, майже 10% забирають комунальні послуги. Тож на саму медичну допомогу залишається вкрай мало. Виходить, що медичною субвенцією дер­ жава фінансує не надання медичної допомоги, а переважно утримання персоналу й структури. Насправді процес реорганізації фтизіатрич­ ної служби в області триває з кінця 2014 року після затвердження оновлених протоколів лі­ кування. Відтоді на Львівщині вже скоротили 610 ліжок — до 845. Однак навіть після такого значного зменшення фахівцям зрозуміло, що їх все одно занадто багато. Саме тому 21 бе­ резня 2017 року депутати Львівської обласної ради підтримали рішення про реорганізацію фтизіатричної служби. Три приміщення, у яких зараз розміщено КЗ ЛОР «Львівський проти­

туберкульозний диспансер» і які зовсім не відповідають вимогам інфекційного контролю, є комунальною власністю Львівської обласної ради — їх заплановано продати шляхом аукціо­ ну за максимально можливу суму. Отримані піс­ ля продажу кошти мають бути використані для потреб галузі, зокрема для закупівлі мобільних флюорографів, які дадуть змогу обстежувати мешканців найвіддаленіших куточків області. Ті, хто через популізм виступає проти реор­ ганізації, не володіють інформацією щодо ре­ ального стану речей у галузі. Заяви на кшталт того, що, мовляв, працівники залишаться без роботи, теж далекі від реальності. Упродовж останніх двох років унаслідок поступового скорочення більшість фахівців самостійно переходили на роботу до КЗ ЛОР «Львівський регіональний фтизіопульмонологічний клі­ нічний лікувально-діагностичний центр». Під часткове скорочення підпала лише незначна кількість працівників бухгалтерій, харчоблоків тощо. Відтак ми не втратили жодного фахівця з великим професійним досвідом. Працівники ж реорганізованих поліклінічних відділень Львів­ ського протитуберкульозного диспансеру прос­ то перейдуть на роботу в єдине приміщення, що дасть змогу якісно проводити діагностику та лікувальний процес, не направляючи пацієнтів

з одного корпусу до іншого. Переведення відді­ лень у новозбудований корпус, де розміщувався КЗ ЛОР «Львівська обласна лікарня позалеге­ невого туберкульозу», сприятиме запобіганню поширенню хвороби, оскільки пацієнти пере­ буватимуть під одним дахом. Не краща й ситуація в області загалом. У деяких районах Львівщини в протитуберку­ льозних диспансерах лікується лише кілька пацієнтів на рік, тож працівники сприймають роботу як відпочинок, проте отримують най­ вищу зарплатню у медичній сфері. Тому ре­ організація, розпочавшись зі Львова, охопить інші протитуберкульозні лікувальні заклади, зокрема стартуватиме із Самбірського та Ста­ росамбірського диспансерів. Уявіть лише, що протягом минулого року на 60 ліжках у Самбір­ ському закладі пролікувалися всього 110 паці­ єнтів, тоді як кошти на утримання виділялися в повному обсязі. Відтак рішенням Львівської обласної ради обидва заклади об’єднуються в один. У м. Самбір залишається лише амбула­ торний підрозділ, стаціонар розташовувати­ меться у м. Старий Самбір. Щороку на кожен напівпорожній заклад витрачається близько 10 млн грн. Після завершення реорганізації ці кошти надходитимуть єдиному міжрайонному диспансеру.

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ

2 червня 2017 року

І рівня, що функціонують у закладах міста, дос­т авлятимуть матеріал до нас. Це матиме позитивні наслідки, бо недостатнє наванта­ ження на лаборанта призводить до втрати ним кваліфі­кації. Аби виявляти захворювання, його потрібно бачити, працювати з ним. Із розширенням амбулаторної ланки мо­ жуть виникнути передумови для збільшення патронажної служби за рахунок медсестер. Саме вони забезпечуватимуть та контролюва­ тимуть безперервний процес лікування хворих. Адже через побічні реакції препаратів спосте­ рігається доволі високий відсоток відмов від лікування.

Загалом приміщення, які ми використову­ вали досі, не адаптовані для лікування хворих на туберкульоз. Тут ми не маємо змоги розді­ лити пацієнтів-бактеріовиділювачів і хворих без бактеріовиділення. Передусім останні не потре­ бують госпіталізації. Це дасть змогу уникнути реінфікування від хворих із бактеріовиділенням чи з резистентними формами недуги. Також у новому приміщенні ми матимемо змогу комп­ лексно обстежити кожного пацієнта в одному місці, не спрямовуючи до інших закладів. ВЗ Чи виправдане скорочення стаціо­ нарних ліжок в умовах епідемії тубер­

кульозу? Чи справді є ця епідемія? Які шляхи запобігання хворобі ви бачите?

— Ситуація в місті цілком контрольована. Кількість хворих не лише не збільшилася, а й поступово зменшується. Хоча це захворювання — насамперед соціальна проблема, бо безпо­ середньо залежить від рівня життя. На імунну систему людини впливає вкрай багато чинни­ ків. Окрім рівня життя, варто згадати й стрес, оскільки внаслідок великої кількості негативної інформації та нестійкої економічної ситуації ми так чи інакше перебуваємо в цьому стані. Також доцільно було б щонайшвидше впро­ вадити страхову медицину. Адже в сучасних

умовах хворі не зацікавлені у власному здоров’ї. Пацієнтові банально вигідно хворіти. Страхові ж компанії, навпаки, мають право не оплачувати лікування, коли доводять, що тяжкий стан па­ цієнта спричинений його недбалим ставленням до свого здоров’я. Подекуди такі хворі відкрито заявляють, що у випадку вилікування чи хоча б покращення стану здоров’я із них знімуть гру­ пу інвалідності, а відтак вони залишаться без додаткових виплат. Відповідно, реформу варто починати зі зміни свідомості самих пацієнтів. Юлія МАСЮКЕВИЧ, спеціально для «ВЗ», м. Львів

Б У КО В И Н А

РЕФОРМА МЕДИЦИНИ — ЦЕ НЕ ЗЛАМ, А ПЕРЕФОРМАТУВАННЯ Й ОНОВЛЕННЯ У Чернівцях реорганізацію медичної сфери розпочали ще минулого року. На 2017 рік також заплановано низку заходів, що увійдуть до концепції загального реформування галузі. В пріори­ теті — оптимізація комунальних медичних установ і подальший розвиток сімейної медицини.

конкурсу на посаду головних лікарів, затвер­ дити форму договорів між медичним закладом і платником за надану медичну допомогу. Коли всі ці питання будуть вирішені, Закон реально запрацює.

Ігор НЕЗБОРЕЦЬКИЙ, начальник управління охорони здоров’я Чернівецької міської ради, Заслужений лікар України

ВЗ Чи потребує наша медицина таких глобальних реформ, котрі розпочали втілювати в життя в. о. Міністра охорони здоров’я Уляна Супрун та її команда?

— Реформа нашій медицині дуже потрібна. Управління системою охорони здоров’я застаріло і перестало відповідати сучасним реаліям. Якщо наша країна обрала європейський шлях розвитку, то і для вітчизняної медицини необхідно взяти все найкраще зі світової практики й адаптувати до наших умов. Президент України підписав Закон №2002VIII «Про внесення змін до деяких законодав­ чих актів України щодо удосконалення законо­ давства з питань діяльності установ охорони здоров’я», який передбачає автономізацію ме­ дичних закладів. Це перший крок у зміні систе­ ми фінансування охорони здоров’я та страхової медицини. Тепер кошти, які виділяються з дер­ жавного бюджету на оплату медичної допомо­ ги, надходитимуть безпосередньо в ту лікарню, до якої звернувся пацієнт. Також цим Законом уперше в українській медицині вводиться виз­ начення «послуга з медичного обслуговування населення». Водночас попереду ще чимало роботи. Зокрема необхідно затвердити методику роз­ рахунку вартості послуг з медичного обслу­ говування (за що платитиме пацієнт, а за що — держава), прийняти порядок проведення

ВЗ Підготовку до реформування у Чернів­ цях розпочато ще минулого року. Розка­ жіть, які саме заходи було вжито?

— Минулий рік для медицини міста був особли­ вий: уперше за багато років додатково до субвенції МОЗ ми отримали з бюджету Чернівців на різні статті витрат майже 45 млн грн. Завдяки цьому вда­ лося придбати обладнання на майже 20 млн грн, проіндексувати зарплату медичних працівників, докупити імуносупресори й цукрознижувальні препарати для пільгових верств населення тощо. Одне з найбільших надбань 2016 року — створення сучасних сайтів 10 міських кому­ нальних установ і електронного запису на при­ йом до лікарів у всіх амбулаторно-поліклінічних закладах. Це дуже розвантажило медиків і дало їм можливість упорядкувати свою роботу. Свідченням відкритості та публічності роботи галузі є щотижневе оновлення переліку залиш­ ків лікарських засобів на сайтах міської ради і лікувальних закладів, регулярне звітування про залучення позабюджетних коштів (благодійної допомоги тощо) і їх використання.

«

Також нарешті в Чернівцях є повноцінна центральна міська лікарня — реорганізований комплекс «Вузлова клінічна лікарня станції «Чернівці» державного територіального га­ лузевого об’єднання «Львівська залізниця». Наразі стаціонар складається зі 120 ліжок: 60 хірургічних, зокрема й гінекологічних, та 60 терапевтичних, у складі яких — неврологічні. Розмістили тут і централізовану бактеріологіч­ ну лабораторію, яка раніше була структурним підрозділом Чернівецького міського клінічного пологового будинку №1. Окрім того, розпочали капітальний ремонт реанімаційного й операцій­ ного блоків. Щодо економного використання коштів, то було перенесено 90 ліжок (3 відділення) з філіалу «Колос» до центрального корпусу Чернівецької міської дитячої клінічної лікарні. Завдяки цьому ми заощадили понад 1 млн грн на комунальні платежі. ВЗ Чи заплановано оптимізувати медичні установи Чернівців?

— Наразі в місті є 17 комунальних лікувальних закладів. Вивчивши ситуацію в інших обласних центрах України з такою самою кількістю жите­ лів (Івано-Франківськ, Тернопіль, Рівне, Луцьк, Житомир), з’ясували, що ніде немає стільки юридичних осіб, як у нас, максимум — 8-10.

МИНУЛИЙ РІК ДЛЯ МЕДИЦИНИ МІСТА БУВ ОСОБЛИВИЙ: УПЕРШЕ ЗА БАГАТО РОКІВ ДОДАТКОВО ДО СУБВЕНЦІЇ МОЗ МИ ОТРИМАЛИ З БЮДЖЕТУ ЧЕРНІВЦІВ НА РІЗНІ СТАТТІ ВИТРАТ МАЙЖЕ 45 МЛН ГРН. ЗАВДЯКИ ЦЬОМУ ВДАЛОСЯ ПРИДБАТИ ОБЛАДНАННЯ НА МАЙЖЕ 20 МЛН ГРН, ПРОІНДЕКСУВАТИ ЗАРПЛАТУ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ, ДОКУПИТИ ІМУНОСУПРЕСОРИ Й ЦУКРОЗНИЖУВАЛЬНІ ПРЕПАРАТИ ДЛЯ ПІЛЬГОВИХ ВЕРСТВ НАСЕЛЕННЯ ТОЩО

Тому на часі оптимізація саме кількості юри­ дичних осіб. Цього року зокрема заплановано об’єднати міську клінічну лікарню №2 з міською лікарнею №1. У Чернівецькій міській клінічній лі­ карні №2 функціонують тільки 100 стаціонарних ліжок. Розглядаючи таке об’єднання в контексті створення госпітальних округів, ми сформує­ мо багатофункціональну лікарню інтенсивного лікування. ВЗ Чи не обумовить згаданий захід ско­ рочення медичних працівників?

— Під час створення міської клінічної лікарні №1 на базі залізничної лікарні 99,9% персоналу залишилися працювати в цій самій установі. Так само буде і після об’єднання вищезазначених лікарень. Чітко усвідомлюємо: аби підготувати фахового лікаря, потрібно багато часу. Тож ско­ ротити людей і залишитися без спеціалістів не маємо права. Будь-яка реформа — це не злам, а переформатування, оновлення. ВЗ А яка ситуація в Чернівцях із сімей­ ною медициною?

— Незалежно від того, як швидко відбуватиметь­ ся реформа, у 2017 році плануємо максимально охопити всіх мешканців міста обслуговуванням сімейними лікарями. Для цього ще минулого року відкрили два центри ПМСД — «Садгора» і «Роша». У цьому році закінчуємо створювати амбулаторії сімейної медицини у складі поліклі­ нічних закладів міста. Усі терапевти мають серти­ фікати сімейних лікарів, оснащення амбулаторій також відповідає нормам. Тобто ми готові до по­ дальших кроків у реформуванні — підписання угод між пацієнтом і сімейним лікарем. ВЗ Як фінансуються лікувальні заклади Чернівців? Чи вистачить коштів на реалі­ зацію всіх планів?

— Наше основне завдання зараз — раціональне й економне використання бюджетних коштів, які нам виділяють у вигляді субвенції з Міністерства охорони здоров’я та додаткових видатків із місь­ кого бюджету. На 2017 рік субвенція МОЗ становить 221,84 млн грн,з міського бюджету отримали 37,22 млн грн. Якщо приєднаємо міську клінічну лікарню №2 до міської лікарні №1, заощаджу­ ватимемо не менше 3 млн грн у рік. Ці кошти можна буде вкладати в ремонт медичних закла­ дів, придбання обладнання тощо. Тож реформа медицини реально розширює наші можливості.

« 15 Ольга КАМСЬКА, спеціально для «ВЗ», м. Чернівці

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ ЧЕРНІГІВЩИНА

ЯК ГРОМАДА МОЖЕ КЕРУВАТИ МЕДИЦИНОЮ Зараз багато медичних експертів жаліються на недосконалість законодавства і закликають МОЗ України пришвидшити прийняття документа, який визначить порядок надання послуг первинної медицини в об’єднаних територіальних громадах. Бо відповідно до Концепції ре­ форми місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні серед основ­ них повноважень органів місцевого самоврядування базового рівня — організація надання населенню первинної медичної допомоги. Але попри всі побоювання експертів навіть у межах чинного законодавства це питання можна вирішити, було б бажання.

Фінансування медицини на паритетних засадах

Валентина КАРПЕНКО, Голова Парафіївської об’єднаної територіальної громади (Чернігівська область)

П

арафіївська об’єднана територіальна гро­ мада, що в Ічнянському районі, була органі­ зована у 2015 році, коли громади Парафіївської селищної ради та чотирьох сільських рад — Іва­ ницької, Петрушівської, Южненської й Мартинів­ ської — ухвалили рішення про створення ОТГ. Її центром обрали смт Парафіївку. Нині ОТГ включає 18 населених пунктів, де проживають 6023 члени громади. Рік нашої роботи в нових умовах доводить, що у фінансовому плані ОТГ перебуває в набагато кращих умовах, ніж сільські та селищні громади, що не об’єдналися. Якщо у 2015 році загальний прибуток усіх п’яти громад становив близько 5,5 млн грн, то у 2016-му Парафіївська ОТГ «за­ робила» близько 33 млн грн. І це зав­дяки тому, що до ОТГ надходять 60% податку на доходи фізичних осіб — сільські та селищні ради, які не об’єдналися, його не отримують. Ще близько 6 млн грн у вигляді державної субвенції були спря­ мовані на розвиток нашої об’єднаної громади. Суттєве збільшення надходжень до сукупно­ го бюджету громади дало змогу вкласти значні кошти у розвиток інфраструктури, зокрема в медичне обслуговування селян, яке визнано одним із пріоритетів громади. У становленні медичної сфери ОТГ не все було гладко: спочатку нам довелось боротися з чиновницьким свавіллям, коли під виглядом реформування вирішили закрити Парафіївську районну лікарню. На той час там було два відді­ лення: терапевтичне і хоспісне на 16 й 15 ліжок відповідно. Буквально за 1,5 місяця до форму­ вання ОТГ, попри протести місцевих жителів, Ічнянська районна рада ухвалила рішення про ліквідацію медичного закладу. Триповерхова будівля лікарні, що була споруджена у 1996 році, залишалася пусткою. Депутати ОТГ вис­т упили з ініціативою взяти всю первинку на свій ба­ ланс й ухвалили рішення про створення на базі ліквідованої лікарні Центру первинної медикосанітарної допомоги ОТГ. Рішення про відкриття свого центру ПМСД ми прийняли першими серед ОТГ області. Ічнян­ ська районна рада передала будівлі, техніку й обладнання на баланс новоствореного центру. Зараз йому підпорядковано 2 амбулаторії та 4 ФАПи, які надають допомогу членам громади.

Увесь персонал, що раніше працював там, пра­ цевлаштований у центрі ПМСД. Тепер не над­ силаємо кошти в район за надання первинної допомоги — вони залишаються в об’єднаній громаді. Минулого року до Парафіївської ОТГ надійшла медична субвенція у розмірі 2,85 млн грн. З них 60% перерахували Ічнянській центральній районній лікарні, 40%, тобто 807,96 тис. грн, залишили центру ПМСД, 65,39 тис. грн склала тимчасова субвенція, якою держава компенсує затрати громади на енергоносії для медичних закладів. Додатково ще 783,17 тис. грн було ви­ ділено на потреби первинки з бюджету ОТГ. За кошти громади вдалося зробити косметичний ремонт триповерхової будівлі колишньої лікарні з частковою заміною вікон на енергозберігаючі, оновити меблі, закупити новий електрокардіо­ граф та деяке інше обладнання й витратні ма­ теріали, за ті самі гроші закуповували й палив­ но-мастильні матеріали для санітарних машин. На 2017 рік медична субвенція становить 2,75 млн грн. З цієї суми, як і торік, 60% на­ дійдуть на вторинний рівень (на сьогодні ЦРЛ перераховано 573,09 тис. грн), а 40%, тобто по­ над 1,83 млн грн, залишаться на фінансування центру ПМСД. Додаткова дотація становить 135,74 тис. грн, у тому числі на центр ПМСД — 90,49 тис. грн. Із селищного бюджету на потреби медичної сфери виділено 2,48 млн грн. У планах на цей рік — ремонт і утеплення Іва­ ницької амбулаторії з повною заміною вікон на енергозберігаючі, косметичний ремонт Парафі­ ївської амбулаторії, придбання пральної маши­ ни для центру ПМСД, медичного обладнання, витратних матеріалів і ліків. З тих самих коштів оплачуватимемо додаткову ставку фельдше­ ра в Мартинівському ФОПі та премії нашим медикам. Члени Парафіївської громади є добрими су­ сідами й не залишають у біді жителів найближ­

«

чих сіл, які не входять до складу громади. Коли звертаються до наших лікарських амбулаторій з інших громад, не відмовляємо. За будь-яких умов лікар має надати хворому повноцінну до­ помогу. Наприклад, у ФАПі найвіддаленішого села Мартинівка (20 км від центру ОТГ) за штатом працював один медик. На прохання мешканців двох сусідніх сіл, які поза межами громади, було вирішено виділити із селищного бюджету кошти на додаткову посаду фельдшера, і тепер у Мартинівському ФАПі працюють два медики, яким надано ще й автомобіль. Ми вважаємо своїм обов’язком забезпечити людей якісними послугами, тому й беремо на себе додаткові повноваження.

Медицина — у пріоритеті

Людмила КОТЛЯР, завідувачка Парафіївської амбулаторії

Щ

об не погіршити обслуговування селян після закриття стаціонару, на базі Пара­ фіївської амбулаторії відкрили денний стаці­ онар на 15 ліжок, хоча можемо прийняти й 20 пацієнтів (він розташований на третьому поверсі будівлі колишньої лікарні), а в Іваницькій — на 10 ліжок. До речі, раніше в Іваниці теж була лі­ карня (за статусом — дільнична), яку закрили трохи раніше за Парафіївську. Враховуючи те, що не всім пацієнтам зручно після отриман­ ня процедур їхати додому (а в амбулаторію приїз­д ять хворі й з інших населених пунктів), у Парафіївській амбулаторії діють дві палати цілодобового перебування, де люди можуть і вночі лишатися під наглядом медперсоналу.

ЦЕНТР НАДАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ ФІНАНСУВАТИМЕ ГРОМАДА — НА ЙОГО ПОТРЕБИ ЗАПЛАНОВАНО МАЙЖЕ 1,76 МЛН ГРН. НАШИХ ПІДОПІЧНИХ ЗАБЕЗПЕЧИМО ЧОТИРИРАЗОВИМ ХАРЧУВАННЯМ, ПРОФЕСІЙНИМ ДОГЛЯДОМ І МЕДИЧНИМ ОБСЛУГОВУВАННЯМ, СПРЯМОВАНИМ НА ПІДТРИМАННЯ ГІДНОЇ ЯКОСТІ ЖИТТЯ (ЗНЕБОЛЮВАННЯ, ЛІКУВАННЯ СУПУТНІХ ХВОРОБ ТОЩО). ЗАРАЗ ЦЕНТР РОБИТЬ СВОЇ ПЕРШІ КРОКИ — НА СЬОГОДНІ В НАС 4 ПАЦІЄНТИ, ЩЕ КІЛЬКА ОФОРМЛЮЮТЬ ДОКУМЕНТИ

«

Лікарями сімейної медицини амбулаторія укомплектована, але бажано ввести до штатно­ го розпису ще ставку педіатра. Зараз тільки у Парафіївці 750 дітей, з них 19 — віком до року, але їх кількість збільшиться, оскільки в селищі 14 вагітних. Наша гордість — добре обладнаний стома­ тологічний кабінет, де працює молодий перспек­ тивний лікар-стоматолог. Нещодавно фахівець отримав квартиру, тож мешканці громади впев­ нені, що він залишиться у Парафіївці. У двопо­ верховій будівлі амбулаторії крім реєстратури та кабінетів лікарів є фітобар, аптека, тут же розташована лабораторія, де можна зробити загальний аналіз крові та сечі, а також аналіз крові на вміст глюкози. У будівлі колишньої лікарні діє добре укомп­ лектований фізкабінет, для якого нещодавно придбано за кошти громади сучасний інгалятор. Крім того, плануємо закупити тонометри та сані­ тарні сумки для лікарів і фельдшерів. Минулого року придбали новий електрокардіограф. Центр ПМСД планує розширюватися, кадри виховуємо свої: зараз місцеві хлопці та дівчата навчаються в медуніверситетах. До речі, части­ на витратних матеріалів (шприців, систем для переливання крові, перев’язувальних засобів тощо) і медикаментів, які використовуються у денному стаціонарі, закуповується за кошти громади — це десь 40% від необхідного, інше хворі докуповують самі.

Допомога немічним

Вікторія ХРИСТЮК, директор Центру надання соціальних послуг Парафіївської об’єднаної територіальної громади

Н

е забули в громаді й про самотніх громадян літнього віку, яких раніше обслуговували у хоспісному відділенні ліквідованої лікарні. Для надання допомоги людям, що потребують постійного догляду, громада ухвалила рішен­ ня про створення Центру надання соціальних послуг Парафіївської об’єднаної громади зі стаціонарним відділенням для тимчасового й пос­тійного перебування самотніх людей літньо­ го віку, інвалідів, людей, які потрапили у скрутне становище. Стаціонарне відділення на 30 ліжок роз­ містили на другому поверсі колишньої лікарні, зробили ремонт, докупили нові меблі. Затишні, світлі палати розраховані на 2-3 пацієнтів. Крім соціальних послуг у стаціонарному відділенні надаватимуть і медичну допомогу. Наш центр уклав угоду із центром ПМСД про надання ме­ дичних послуг: тут працюватимуть лікар, ме­ дичні сестри та молодші медичні сестри. Крім того, 11 соціальних працівників опікуватимуться пацієнтами певних категорій удома. Центр надання соціальних послуг фінан­ суватиме громада — на його потреби запла­ новано майже 1,76 млн грн. Наших підопічних забезпечимо чотириразовим харчуванням, професійним доглядом і медичним обслуго­ вуванням, спрямованим на підтримання гідної якості життя (знеболювання, лікування супутніх хвороб тощо). Зараз центр робить свої перші кроки — на сьогодні в нас 4 пацієнти, ще кілька оформлюють документи. Поряд із центром ПМСД та центром надання соціальних послуг у будівлі колишньої лікарні розташований і пункт екстреної медичної до­ помоги. Тож з медичним обслуговуванням і наданням соціальних послуг населенню нашої ОТГ, схоже, проблем не виникатиме. Олена БЕРЕЗКІНА, спеціально для «ВЗ», м. Чернігів

16 www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

СВІТОВИЙ ДОСВІД

2 червня 2017 року

ІМУНОТЕРПІЯ РАКУ: ЗАГАДКА З БАГАТЬМА НЕВІДОМИМИ

Світова медицина покладає великі надії на імунотерапію, називаючи метод новою ерою онкології, що здатна здійснити справжній прорив у лікуванні онкологічних захворювань. Але, як розповів «ВЗ» один із «піонерів» методу — професор Бельмунт, незважаючи на всю свою перспективність, імунотерапія ще вимагає вивчення й активних клінічних досліджень.

Хоакім БЕЛЬМУНТ, лікар-онколог, директор Онкологічного інституту Університетського госпіталю «Дешеус» (Барселона, Іспанія) і Центру раку сечового міхура Інституту Dana Farber Cancer (DFCI) Гарвардського університету (Бостон, США), член Наукового комітету Американського конгресу Американського товариства клінічної онкології Genitourinary (ASCO GU), радник з підготовки і розробки керівництв з онкології в Міністерстві охорони здоров’я Каталонії

ВЗ Як довго триває вивчення методу імунотерапії раку?

— Уже більше трьох років. Уперше цей метод лікування було застосовано у 2012 році при меланомі, яку вважають дуже агресивним видом раку. Ми вирішили використати власні захисні сили організму для боротьби зі злоякісними пухлинами. Завдяки цьому 35% пацієнтів з меланомою не тільки вижили, а й повністю одужали. Тоді було створено кілька препаратів, які «вчать» імунну систему розпізнавати ушкод­ж ені раком клітини та знищувати їх. На жаль, ця методика, незважаючи на свою революційність, ефективна не для кожного виду та типу онкологічного процесу… Інакше ми могли б поставити тріумфальну крапку й оголосити, що війну з раком виграно! Але при пухлинах легень, нирок, сечового міхура і меланомі це справді панацея. ВЗ Чому імунотерапія діє вибірково?

— Поки це лише гіпотеза, проте аналізуючи ДНК крові людини, ми помітили: чим більше в ній мутацій, тим кращою є відповідь на імунотерапію. Наприклад, меланома дає безліч мутацій, тому ефект методу вражаючий. Те саме стосується сечового міхура, нирок і легень. А от рак молочної залози або товстої кишки майже не мутує, тому й відповіді на таке лікування немає.

Нещодавно ми встановили, що у 5% хворих з колоректальним раком відбуваються певні мутації, і ці пацієнти активно відповідають на імунотерапію. Такі обнадійливі результати надихнули нас на вивчення раку молочної залози: виявилося, що в разі так званого тричі негативного раку молочної залози (Triple negative) імунопрепарати діють! Це саме стосується й невеличкої групи мутацій при раку передміхурової залози. ВЗ Як саме діють імунопрепарати?

— Щоб відповісти на це запитання, варто розглянути терапевтичні субстанції, які ми використовуємо, — так звані CHECKPOINT-інгібітори, до яких належить PD-1 (programmed cell death 1 protein). Є й PD-L1-антитіла, які захищають пухлину. Анти-PD1-антитіло блокує взаємодію між програмованою загибеллю клітини і лігандом PD-L1. Програмована загибель (PD-1) є важливим рецептор-протеїном, що експримується з активованих Т-клітин. PD-1 функціонує передусім у тканинах, у яких Т-клітини зазнають імуносупресивної дії лігандів PD- L1. PD-1-ліганди (PD-L1 і PD-L2) продукують як самі ракові клітини, так і клітини строми пухлини. Якщо взаємодія між PD-1 і його лігандами блокується, то й інтенсивність дії лігандів знижується, послаблюється імуносупресивний ефект. Відповідна реакція Т-клітин (наприклад, проти ракової тканини) посилюється, імуносупресивна відповідь пригнічується. Тобто антиPD-1/PD-L1-антиті ла зм у ш у ють імунну систему пацієнта самостійно атакувати пухлину. На сьогодні підтверджено ефективніс ть і безпечніс ть к і лькох

імунопрепаратів: Pembrolizumab, Nivolumab, Ipilimumab. Це моноклональні антитіла, які дають «зламати» непотрібну імунну «броню» й атакувати злоякісну клітину. Було проведене велике рандомізоване порівняльне дослідження ефективності Pembrolizumab і хіміотерапії у хворих на рак сечового міхура. Основ­ ним для нас критерієм, звісно, був рівень виживаності пацієнтів. Виявилося, що імунотерапія не тільки спричиняла набагато менше побічних ефектів, а й значно підвищувала виживаність. Окрім цього, у хворих, котрі отримували імунопрепарат, зафіксовано значно довшу ремісію, ніж після «хімії». Звичайно, деякі пацієнти непогано відповідають на хіміотерапію, але, на жаль, через 4-6 місяців пухлина, як правило, починає рости знову. Рецидиви після імунотерапії — швидше виняток. ВЗ Чи всім хворим із вказаними типами раку показана імунотерапія?

— Ні, на жаль, тільки 25% пацієнтів ми можемо запропонувати цей метод. Більше того, мова йде поки що про експериментальну терапію, адже імунопрепарати, за великим рахунком, не апробовані. У лютому цього року у відомому британському виданні була надрукована наша стаття про те, що FDA нарешті випробує Pembrolizumab для решти видів раку, окрім меланоми, при якій його ефективність уже клінічно доведена у Європі. Вибірковість дії імунотерапії — досі відкрите питання, яке ми наразі активно вивчаємо за допомогою біопсії. ВЗ Невже імунотерапія ефективна при раку легень, який узагалі погано піддається лікуванню?

«

ВИЯВИЛОСЯ, ЩО ІМУНОТЕРАПІЯ НЕ ТІЛЬКИ СПРИЧИНЯЛА НАБАГАТО МЕНШЕ ПОБІЧНИХ ЕФЕКТІВ, А Й ЗНАЧНО ПІДВИЩУВАЛА ВИЖИВАНІСТЬ. ОКРІМ ЦЬОГО, У ХВОРИХ, КОТРІ ОТРИМУВАЛИ ІМУНОПРЕПАРАТ, ЗАФІКСОВАНО ЗНАЧНО ДОВШУ РЕМІСІЮ, НІЖ ПІСЛЯ «ХІМІЇ»

«

— Так, але на сьогодні ефективність імунотерапії при цьому виду раку становить 25%. Щоб досягти рівня 45%, ми комбінуємо кілька імунопрепаратів або імунотерапію з таргетними препаратами чи «хімією» — тоді ефект значно кращий. Аби не помилитися й зробити правильний вибір, перед початком лікування беремо біопсію пухлини і визначаємо Т-клітинні рецептори, РНК/ДНК та інші параметри. Адже, одна справа — пухлина, і зовсім інша — конкретний пацієнт. Тут немає місця стандартному протоколу лікування — вони себе віджили. ВЗ Чи залежить ефективність імунотерапії від стадії захворювання?

— Різниця між ефектом інноваційної імунотерапії на початкових стадіях захворювання і термінальних не суттєва. У нас була пацієнтка з однієї із країн Балтії. Жінка приїхала до Барселони в жахливому стані — я взагалі здивувався, як вона змогла подолати цей шлях. Її буквально «з’їла» величезна пухлина печінки, що вже поширилася на прилеглі ограни. Це була термінальна стадія раку, і ніхто навіть не сподівався на будь-яке покращення. Уявіть, зараз ця жінка чудово почувається. Ми вирішили комбінувати імунотерапію з «хімією» й досягли відмінного результату. Активно використовуємо імунотерапію при значному метастазуванні пухлин або в тих випадках, коли рак уже настільки активний, що ось-ось дасть безліч метастазів. І так завжди: імунотерапія або діє, або ні. Але якщо ефект є — він неперевершений! ВЗ Ви сказали «інноваційної імунотерапії»: мабуть, була якась «застаріла» її версія?

— Це лікування інтерферонами, яке застосовували при меланомі, але воно виявилося ефективним лише у 2% пацієнтів. ВЗ Як ви вважаєте, для тих видів раку, що добре відповідають на імунотерапію, решта методів лікування згодом не знадобляться?

— Мені часто ставлять це питання: чи зникне, скажімо, «хімія» або оперативне втручання? Навряд чи. Швидше за все, ці методи й надалі доведеться поєднувати, але з кожним роком такі комбінації мусять бути більш вдалими. ВЗ Яка середня тривалість і вартість лікування одного пацієнта методом імунотерапії?

— Є препарати, які вводять раз на два тижні, а є такі, що — раз на три. У середньому відповідь на дію препарату виникає через 2-2,5 місяця. У цей час ми вперше оцінюємо ефективність лікування. Якщо результат є — продовжуємо. Вартість кожної ін’єкції становить 6-7 тис. Євро, тобто, аби тільки зрозуміти, чи «працює» метод, потрібно майже 25 тис. Євро. Середня тривалість усього курсу — 1-2 роки. Так, шалені гроші, але, на жаль, рак — сильний ворог! Розмовляла Тетяна ПРИХОДЬКО, «ВЗ»

17

МЕДИЧНА ПСИХОЛОГІЯ

ІВАННА БЕРЕЗКО: В УКРАЇНІ ОНКОПСИХОЛОГ Є ШВИДШЕ ВИНЯТКОМ, АНІЖ ЧАСТИНОЮ КОМАНДИ Залишившись наодинці з діагнозом «рак», людина впадає у відчай і депресію, а це запускає фізіологічні процеси, що пригнічують природні захисні механізми, і створює умови для прогресування хвороби. Саме тому лікування має бути цілісним, а не обмежуватися тільки хірургією, опроміненням і хіміотерапією. В Європі та США соціально-психологічна підтримка онкологічних пацієнтів давно є стандартом лікування. Україна, на жаль, поки робить вигляд, що емоційний стан хворих на рак не має жодного значення.

тощо. І психологічний стан, що передує хворобі, як правило, є досить деструктивним. Тому психологічна допомога онкологічному хворому в реінтеграції його життєвої історії, стабілізації емоційного та когнітивного стану, активізації внутрішніх ресурсів, які надають снаги лікуватися та планувати своє майбутнє, незамінна. Тобто вона є важливою складовою класичного онкологічного лікування. З іншого боку, після закінченІванна БЕРЕЗКО, онкопсихолог, ня лікування в медичному закладі науковий співробітник Інституту пацієнт опиняється сам на сам із психології ім. Г. С. Костюка НАПН України життям, яке відчутно змінило свій формат, з огляду на те, що його ресурси (фізичні та психологічні) зазнали суттєвої трансформації. Цей ВЗ Наскільки актуальна професія етап також важливий для досягненонкопсихолога для України? ня максимально тривалої ремісії, і — Сучасний розвиток науки пе- можливість отримати психологічну редбачає кілька тенденцій, одна допомогу саме в цей період важко пез яких — інтеграці я ді я льності реоцінити. Також саме психолог-онспеціалістів, котрі працюють над колог є дотичним до проблем вибірпевною проблемою у суміжних га- ки, яка випадає з поля зору медиків, лузях. Вона має важливе значення, — це родичі/близькі онкологічних оскільки дає можливість об’єднати х вори х, що та кож пот ребу ют ь відносно одновимірні проекції бачення того чи іншого явища з точки зору окремих галузей наукових досліджень у багатовимірне, цілісне і більш продуктивне поле розуміння. З огляду на це, дуже перспективним є об’єднання знань і навичок в онкології. Необхідність інтегрувати у цю сферу спеціалістів психологічного профілю обґрунтована кількома чинниками. По-перше, психологічні причини виникнення будь-якого тяжкого соматичного зах­ворювання, зокрема онкологічного, є досить впливовими. Проведено безліч досліджень, які доводять: дуже велике значення має так звана передісторія людини, у якої виникла онкологічна хвороба. А вона в багатьох випадках схожа: певні драматичні події, зміна життєвого сценарію, до якого людина була не готовою, втрата важливих стосунків

«

18

допомоги, інколи не менше, ніж сам пацієнт. ВЗ Чи є типові психологічні особливості у хворих на рак?

— Це питання непросте, тому що онкологічні захворювання трапляються в осіб з досить відмінними психологічними «профілями», і виділити типові для українських хворих неможливо через брак таких системних досліджень. Але важливо зауважити, що серед причин онкологічних захворювань не останню роль відіг­рає контекст, у якому протікає життя людини, і це не лише те, що трапляється особисто з нею і залежить від її вибору, а й економічна, політична, подієва ситуація. Тому, коли говорити про психологічні відмінності онкологічних хворих у нашій країні, то варто взяти до уваги, що напруження сучасного історичного періоду — важлива причина тих психологічних станів ті розладів, які є, умовно кажучи, типовими. Переживаючи хронічні проблеми, пов’язані із задоволенням навіть

ДІЗНАВШИСЬ ПРО ДІАГНОЗ, ЛЮДИНА ЗАНУРЮЄТЬСЯ В КЛАСИЧНІ СТАДІЇ ПСИХОЛОГІЧНОГО ОПАНУВАННЯ СОБОЮ, ЯКІ ПОЧИНАЮТЬСЯ ІЗ ШОКУ, ВІДЧАЮ, ЗАПЕРЕЧЕННЯ ФАКТУ ХВОРОБИ. УСЕ ЦЕ ВІДБУВАЄТЬСЯ СТИХІЙНО, ЗІ «СПЕЦЕФЕКТАМИ», КОТРІ МОЖУТЬ ЗНАЧНО ПОГІРШУВАТИ ТА ЗАГОСТРЮВАТИ І БЕЗ ТОГО СКЛАДНИЙ ПЕРІОД, КОЛИ ПОТРІБНО МОБІЛІЗУВАТИСЯ І НАЙШВИДШЕ ПОЧАТИ ЛІКУВАННЯ

«

базових життєвих потреб (засоби до існування, житло, робота), певна категорія людей, якій бракує ресурсів для їх вирішення, потрапляє в зону дистресу — на дмірної напру ги, кот­ра може дати поштовх суттєвим соматичним розладам, зокрема онкологічній патології. Хвороба активує захисні психологічні механізми, звичні для особи й «апробовані» нею, і ці механізми, звісно, не є однотипними, але через вищезгадані чинники «українським» хворим притаманні вираженіші тривожні розлади, пов’язані з усвідомленням певних соціальних проблем (браку коштів на лікування, загрози втрати роботи/необхідність її зміни та подальших фінансових перспектив, які є наслідком такої втрати/зміни), відчуттям безпорадності. Але коли говорити власне про психологічні особливості, що мають велику питому вагу, то тут Україна не є винятком. У зоні ризику — хворі так званого «профілю С»: особистості з низькою самооцінкою, проблемами у висловленні негативних емоцій, прагненням виправдати очікування оточення щодо їх поведінки й особистих потреб (які переважно ігноруються). ВЗ Як часто психологічна допомога надається онкологічним хворим?

— На жаль, це відбувається епізодично. Отримати психологічну допомогу зможе хворий, який докладе зусиль у пошуках такого спеціаліста, але безпосередньо в медичних закладах онкопсихолог є швидше винятком з правила, аніж штатною одиницею чи частиною команди. Залучають психологів до співпраці серйозні приватні клініки, однак справжніх професіоналів, які спеціалізуються саме на онкологічній психології, на превеликий жаль, — обмаль. Онкологія — не «розкручена» сфера психологічних дослід­ жень, і не в останню чергу через те, із чим саме матиме справу фахівець, який наважиться присвятити себе такій спеціалізації. Необхідність працювати з людьми, що опинилися в сутінковій зоні життя, перебувають у важкому психологічному стані, пот­р ебують складної, багаторівневої допомоги, яка не завжди дає результат, — усе це невід’ємні атрибути роботи онкопсихолога, що тримають у напрузі і дуже часто призводять до емоційного вигорання, відчуття браку дос­віду, ресурсів, експертної та колегіальної підтримки. Але святе місце пустим не буває, наразі набирають оберти соціальні спільноти, які, по-перше, інколи стихійно, а подекуди шляхом залучення відповідних спеціалістів надають психологічну підтримку хворим, а по друге, завдяки факту свого співіснування в групі «рівний — рівному» становлять безцінний

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

МЕДИЧНА ПСИХОЛОГІЯ

2 червня 2017 року

ресурс психологічної допомоги, хоч і не професійної. Я можу навести приклади таких спільнот, хоча деякі з них «закриті», тобто надають членство не всім бажаючим, але й особливих «табу» щодо вступу теж не висувають: наприклад, «Онкобудні», «Фенікс», «Лаванда» тощо. Мотивацією перебування у віртуальній спільноті є пошук смислового резонансу з тими, хто може дати розуміння, у якому напрямку рухатися та як. Особистість досліджує віртуальний прос­т ір, прагнучи стати співзвучною з іншими, шукаючи те, що відкриє їй способи структурувати реальність та нові смислові ресурси. І під час хвороби саме спільнота людей з подібним досвідом (хвороба як вип­р обування) є цінним ресурсом різноманітних історій, стратегій, переживань, ідентичностей, які допомагають, по-перше, зменшити психологічну напругу, по-друге, знайти точку опори, по-третє, структурувати власний досвід і пристосуватися до змін, котрі відбулись у житті. Часто саме резонанс з історією іншого хворого допомагає людині впоратися з розпачем і когнітивним дисо­нансом, не лише знайти щось спільне, а й перегорнути наступну сторінку та зробити крок у власне майбутнє. ВЗ Чи характерна для нашої країни проблема залякування таких хворих?

— Онкологічні хворі та онкопсихологи спільними зусиллями протистоять хворобі, відшукуючи ті ресурси, які можуть бути ефективними під час лікування. Так, ми виходимо з тези про те, що хвороба не з’являється «нізвідки» і має перед­ умови, у тому числі психологічні. Але існують й певні міфи, з якими хворий та спеціаліст, що йому допомагає, змушені боротися. Наприк­ лад, у соціумі поширене уявлення про те, що тяжка хвороба може бути ознакою «неправильного» життєвого шляху, тому людина повинна переосмислити те, заради чого вона живе, свої основні координати. Хвороба нібито маніфестує як поштовх до зміни ідентичності/ідентичностей, що завели у глухий кут. Це може викликати почуття провини. І такі явища непоодинокі. Велика частка онкохворих багато часу приділяє ретроспективному аналізу власного життя у пошуках життєвої розвилки, яка виявилася ймовірним відхиленням від «правильного» сценарію життя. До цього спонукають не такі вже й поодинокі культурні зразки: фільми, художні твори, міфи. У них ідеться про те, що ймовірною причиною захворювання є хибний крок або вчинок, життєва стратегія, і досить часто міститься доволі зрозумілий посил перекреслити власну ретроспективу і спробувати почати життя з чистого аркуша. Але велика кількість хворих реагує на такі спонукання щодо зміни життя відвертим протестом, незгодою, невизнанням своєї «провини». Завдання психолога — допомогти людині об’єднати життя до хвороби з тим, що відбувається з нею зараз, і віднайти вектор у майбутнє. ВЗ Які пацієнти найгірше сприймають психотерапію?

«

ПЕРЕЖИВАЮЧИ ХРОНІЧНІ ПРОБЛЕМИ, ПОВ’ЯЗАНІ ІЗ ЗАДОВОЛЕННЯМ НАВІТЬ БАЗОВИХ ЖИТТЄВИХ ПОТРЕБ (ЗАСОБИ ДО ІСНУВАННЯ, ЖИТЛО, РОБОТА), ПЕВНА КАТЕГОРІЯ ЛЮДЕЙ, ЯКІЙ БРАКУЄ РЕСУРСІВ ДЛЯ ЇХ ВИРІШЕННЯ, ПОТРАПЛЯЄ В ЗОНУ ДИСТРЕСУ — НАДМІРНОЇ НАПРУГИ, КОТРА МОЖЕ ДАТИ ПОШТОВХ СУТТЄВИМ СОМАТИЧНИМ РОЗЛАДАМ, ЗОКРЕМА ОНКОЛОГІЧНІЙ ПАТОЛОГІЇ

«

— Передусім важливе значення має те, як саме людина сприймає хворобу. Наприклад, у випадку сприйняття захворювання у якості «покарання» за неправильне життя (про що вже йшлося) його перебіг залежатиме від масштабності почуття провини. У таких пацієнтів психотерапія проходить «зі скрипом», тому що «локус» причинності міститься в минулому, яке людина змінити не може, і це призводить до певної фатальності її уявлень про перспективи одужання. Модифікацією цього варіанта є ставлення до хвороби як до підказки щодо необхідності зміни життєвого вектора, так, ніби хвороба є союзником, котрий допомагає, як уміє, привернути увагу до тих варіантів життя, що будуть більш задовільними, цікавими, життєдайними. На протилежному полюсі — хворі, які вважають хворобу ворогом, кот­ рий випробовує їх на міцність, і таке уявлення мобілізує людину, адже те, що нас не ламає, робить нас сильнішими! Така людина прагне зберегти формат життя та цінності, актуальні до захворювання. Якщо «ворог» видається занадто впливовим, то під час психотерапії важливо послідовно, крок за кроком, шукати ресурси, що сприятимуть перелому в битві. Певна кількість хворих ставиться до хвороби так, ніби дещо всередині них «зламалося», і в цьому випадку від психотерапії (на перший погляд) мало що залежить, бо «відремонтувати» повинні медики, ліки, «хімія» тощо (ресурс одужання винесений ззовні). ВЗ Які методики є оптимальними в такому стані?

— Психолог може використовувати великий арсенал методів для стабілізації емоційного стану й пошуку внутрішніх ресурсів, які сприяють одужанню. Ефективними засобами психотерапії під час онкологічного захворювання ми вважаємо відреагування прихованих емоцій (дехто робить у цьому напрямку перші кроки під час хвороби), освоєння навичок емоційної саморегуляції. Великий ресурс мають арт-терапія, проективні методи, які дають можливість певним неусвідомлюваним інтенціям прокласти собі шлях. Ми також надаємо велике значення когнітивним технікам, зок­рема роботі в наративному ключі — з особистою історією людини. Це діалог, у якому психолог не оцінює, «як треба» і «як правильно», а лише допомагає ви-

явити такі системи уявлень особистості про реальність, що негативно впливають на її життя та підтримують проблемні історії. Головний орієнтир — можливість надати зміст життєвому шляху особистості, переконати її в авторстві власного життя. Можливо, варто відкрити для людини ідею множинності особистих історій і того, що їх можна (і потрібно, якщо досвід незадовільний) переписувати, хоча «чернетка» видається дуже переконливою. Немає єдиного і «хорошого» варіанта, за який буде виставлено високу оцінку. Нам здається, що коли йдеться про авторство життя, то тут важливо прищепити смак до експериментів. ВЗ Як ви вважаєте: завдяки чому відбувається «зцілення» навіть на термінальних стадіях?

— Слово «зцілення» не дуже часто викорис тову ют ь у кон тен т і онкологічних захворювань, частіше говорять про ремісію — стан задовільного самопочуття певної тривалості. І зараз завдяки прогресивним змінам у засобах і протоколах лікування стан людини з онкологічним захворюванням на задавнених стадіях може перевершувати всі очікування. Але випадки кардинального одужання також мають місце, і ті, що опинилися в полі мого зору, мали безпосередній зв’язок із психологічними детермінантами. Це внутрішня ціннісна ревізія, яка дає людині відчуття, що вона, й тільки вона — автор власного життя, і що її життєвий проект надзвичайно їй імпонує. Це не рецепт одужання, а один з ймовірних його каталізаторів. ВЗ Як онкопсихолог здатен вплинути на якість життя хворого на рак?

— А давайте спробуємо піти від супротивного, виходячи із ситуації, у якій опиняється сьогодні бі льшість онкологічних хворих? Отже, дізнавшись про діагноз, людина занурюється в класичні стадії психологічного опанування собою, які починаються із шоку, відчаю, заперечення факту хвороби. Усе це відбувається стихійно, зі «спецефектами», котрі можуть значно погіршувати та загострювати і без того складний період, коли потрібно мобілізуватися і якнайшвидше почати лікування. Що робити зі своїми внутрішніми бурями, людина не розуміє, ті, хто її оточує, — іще менше. У більшості випадків оточення надає «безцінну» пораду «триматися», яка

надзвичайно дратує онкологічних хворих. Що може зробити в такій ситуації онкопсихолог? По-перше, поінформувати, що стани, у яких перебуває людина, є цілком адекватною реакцією на це повідомлення, а також сприяти локалізації, виокремленню та висловленню негативних емоцій і почуттів. Це дуже важливо, бо тримати в собі напругу, тривогу, депресивні думки, будь-які негативні емоції — все одно, що «лити воду на млин» хвороби. По-друге, онкопсихолог може запропонувати безліч способів віднайти «точку зборки», тобто таке місце у внутрішньому просторі, яке здатне стабілізувати людину, дати їй відчуття, що життя потрапило в тимчасову зону біфуркації, протяжність котрої значно залежить і від хворого, і від тих зусиль, які будуть докладені ним у процесі лікування. На цьому й на наступних етапах надзвичайно важливим — на ньому роблять великий акцент у психологічному супроводі — є пошук ресурсів: станів, подій, людей, форматів і сюжетів життя, які підживлюють Я, стабілізують людину, чинять опір емоційним розладам, забезпечують упевненість: «Я житиму». Під час власне процесу лікування (оперативного втручання, хіміотерапії) найважливішими є методи, які утримують внутрішній локус на вірі в одужання і у важливості щоденних кроків у цьому напрямку. Після специфічного лікування, коли фізіологічний стан хворого стабілізується, саме онкопсихолог може надати допомогу в «ціннісній ревізії», бо це дійсно є наріжним каменем у психологічному супроводі під час онкологічного захворювання: якою була історія, котра передувала хворобі? Що її спричинило? Яку роль людина відводить недузі у своїй життєвій історії, чи вважає за потрібне щось змінювати, коли так — то що саме й чому? Кого в оточенні вона сприймає як «групу підтримки»? І це лише контурно окреслені напрямки, що є базовими в психологічній роботі з онкохворими. ВЗ Наскільки тісним в Україні є «симбіоз» онколога та психолога? Чи існують проблеми міждисциплінарної взаємодії?

— На мою думку, пошук шляхів об’єднання зусиль онкологів і психологів у боротьбі з онкологічними захворюваннями є надзвичайно актуальним та перспективним. Але наразі з боку вітчизняних лікувальних закладів залучати психологів до співпраці великого ентузіазму не спостерігається, хоча за кордоном це вже рутинна практика. Бі льшість українських психологів, які здійснюють дослідження в онкологічному секторі, роблять це за власною ініціативою, хоча могли б бути повноцінними членами команди, яка протистоїть «ворогу». Знайти точки перетину означає певним чином збагатити і медицину, і психологію спільними доробками. Але ми тільки на початку цього нелегкого шляху. Розмовляла Тетяна ПРИХОДЬКО, «ВЗ»

19

ОСОБИСТИЙ ФАКТОР

ГЕНРІ МАРШ: МИ ВЧИМОСЯ НА СВОЇХ ПОМИЛКАХ, А НЕ ПЕРЕМОГАХ — УСПІХ ЗГУБНИЙ ДЛЯ ЛІКАРІВ Що може бути складнішим за лікування пухлини мозку? Генрі Марш, відомий британський нейрохірург, автор нових технік оперативних втручань на відкритому мозку, а ще — волонтер, який майже чверть століття допомагає Україні, знає відповідь на це питання. Складнішим за хворобу може бути процес ухвалення рішень, здатних врятувати життя пацієнта чи відібрати його. Відповідальність за них — цілком на совісті хірурга.

Генрі МАРШ, старший нейрохірургконсультант Госпіталю Св. Юрія (Лондон, Велика Британія), член Королівської колегії хірургів, кавалер ордена Британської імперії

ВЗ Чому ви обрали нейрохірургію?

— З багатьох причин. Ми схильні все в житті пояснювати простими речами. Нам видається, що спочатку відбувається А, потім Б, а вже згодом В, і для усього є пояснення. Насправді ж у реальності є тисячі причин, недарма математики називають її багатовимірним простором. У моєму випадку на рішення змінити політологію на медицину також вплинуло багато чинників. Зокрема нещаслива історія кохання, з якою я психологічно не міг впоратися, навіть замислювався про самогубство, проте не зміг цього зробити. Тож я, можна сказати, просто втік з Оксфорду й абсолютно випадково знайшов роботу прибиральника операційних у госпіталі. Це, власне, і стало моїм першим досвідом роботи в медицині. Також мені зажди подобалося працювати руками. Тож я постав перед новим вибором, зробити який мене спонукали багато речей одночасно: і згадане нещасне кохання, і непокора батьку (він був чудовою людиною, проте наші погляди на життя не збігалися), й робота в госпіталі у бідному шахтарському регіоні на північному сході Британії... Звичайно ж, я планував зробити кар’єру середньостатистичного предс­тавника середнього класу, але не в якості академічного науковця. Під час роботи в госпіталі зрозумів — хочу стати хірургом. Мені вкрай пощастило, що зміг повернутися до Оксфорду, де я старанно вчився, важко працював і навіть спромігся стати одним із найкращих випускників.

20

Адже я чудово розумів: буде дуже складно потрапити до медичної школи, якщо покину навчання. Нарешті, отримавши диплом з політології, я мав змогу вступити до медичної школи в Лондоні. На щастя, батько і моя перша дружина підтримали мене. Також фінансову допомогу надала держава, адже навчання доволі дороге. Проте я щасливий, що зміг здобути дві освіти: першу з політології, філософії та економіки, а другу — медичну. Згодом я став інтерном, проте був дещо розчарованим роботою в клініці, куди мене направили. Хоча я й хотів здобути фах хірурга, абдомінальна хірургія мені зовсім не подобалася. Приблизно через півтора року роботи лікарем я випадково побачив операцію на головному мозку. Це стало прозрінням: я одразу зрозумів — саме цим хочу займатися все життя. Тоді мені виповнилося 32. За рік до цього в мого сина виявили пухлину мозку, то був жахливий період. Хоча іноді психологічно дуже важко бути нейрохірургом, я жодного разу не пошкодував. Я щасливий, що прожив саме таке життя. Робота нейрохірурга — це емоційні злети і падіння, якщо ви не байдужі до своїх пацієнтів. Звичайно ж, ви не можете ставитися до кожного з них як до власної дитини. Якби я так робив, то просто не зміг би виконувати свою роботу. Тож лікар має бути певним чином відстороненим, однак потрібно пам’ятати: пацієнт — не манекен. Аби зрозуміти поведінку хірургів, достатньо уявити себе канатохідцем, кот-

«

рий мусить постійно балансувати. Як у пісні відомого блюз-співака Бі Бі Кінга: «Якщо хочеш продовжувати політ, краще не дивитися вниз». Хоча в моєму віці я вже можу собі дозволити це робити. ВЗ Чи пам’ятаєте ви свого першого пацієнта?

— Звичайно, пам’ятаю. Важко забути того, у чию голову ти вперше встромив хірургічний інструмент. Я навіть пам’ятаю, як вперше провів скальпелем по людському тілу під час студентської практики! Хоча надалі, з роками, у пам’яті міцніше закарбовувалися невдачі й помилки, ніж успіхи. І це важливо, оскільки ми вчимося на своїх помилках, а не перемогах — успіх згубний для лікарів, та й не тільки для них. Якщо ти засліплений успіхом лікар — це погано для твоїх пацієнтів, якщо ти такий політик — це погано для держави. ВЗ Відомим є ваш вислів: «Чесність у професії — моє Євангеліє». Чи завжди пацієнт повинен знати правду? Ви також вважаєте, що найгірше для людини — це відсутність надії, тож як не перетнути межу між правдою й надією?

— Так, я завжди намагаюся бути чесним. Проте це дуже важко, особливо коли ти працюєш зі складною патологією, наприклад, із раком мозку. Інколи доводиться говорити пацієнтові гірку правду, хоча зазвичай ми сповіщаємо про це родині. За моїми спостереженнями, готовність сприйняти подібну правду залежить від рівня освіти пацієнта.

РОБОТА НЕЙРОХІРУРГА — ЦЕ ЕМОЦІЙНІ ЗЛЕТИ І ПАДІННЯ, ЯКЩО ВИ НЕ БАЙДУЖІ ДО СВОЇХ ПАЦІЄНТІВ. ЗВИЧАЙНО Ж, ВИ НЕ МОЖЕТЕ СТАВИТИСЯ ДО КОЖНОГО З НИХ ЯК ДО ВЛАСНОЇ ДИТИНИ. ЯКБИ Я ТАК РОБИВ, ТО ПРОСТО НЕ ЗМІГ БИ ВИКОНУВАТИ СВОЮ РОБОТУ. ТОЖ ЛІКАР МАЄ БУТИ ПЕВНИМ ЧИНОМ ВІДСТОРОНЕНИМ, ОДНАК ПОВИНЕН ПАМ’ЯТАТИ: ПАЦІЄНТ — НЕ МАНЕКЕН

«

Скажімо, у Непалі, де я також працюю час від часу, люди не готові зрозуміти, що лікар не завжди може допомогти. Були випадки, коли родина хворого стояла під операційною зі зброєю в руках й погрожувала розправою в разі невдалої операції. Проте в розвинених країнах на кшталт Англії чи США ми говоримо правду. У більшості випадків ми сприймаємо речі набагато простішими, ніж вони є насправді. Коли люди дізнаються, що помруть, у багатьох з них настає когнітивний дисонанс. Усі ми знаємо: рано чи пізно помремо, і водночас сподіваємося на продовження життя, тобто в нас виникають абсолютно протилежні думки. Коли ти розмовляєш зі смертельно хворим, то складається враження, що спілкуєшся із двома різними людьми. Я намагаюся говорити правду, проте не до кінця — у Британії ми називаємо це безневинною брехнею (white lie). Говорячи із людиною зі злоякісною пухлиною головного мозку, я намагаюся все пояснити. А саме: єдине, у чому я абсолютно переконаний, це те, що коли ми не робитимемо нічого, то пацієнт помре протягом кількох місяців. Коли починати лікування негайно і сподіватися, що пацієнту пощастить, він проживе значно довше. Коли ж не пощастить, то він помре протягом наступних місяців. Звісно, трапляються й випадки, які ми називаємо «між пощастило і зовсім не пощастило», тобто пухлина може вирости знову, але тоді все одно є вибір: наприклад, продовжити лікування. Хоча усе це правда, але мушу зізнатися: я однозначно перебільшую позитивний бік лікування. Статистично більшість таких хворих помирає протягом року, проте є й винятки. Однак упевнений: говорячи пацієнту правду, ви даєте йому трохи більше надії. Ще однією величезною проблемою є те, що після розмови із пацієнтом ми не отримуємо жодної зворотної відповіді, так званого фідбеку. Адже хворі не дзвонять мені наступного дня й не розповідають, що вчора я чудово з ним поговорив або ж навпаки — некоректно повідомив погану новину. Відповідно лікарям украй важко визначити, чи вдаються їм такі розмови. Можливо, саме тому більшість медиків не дуже й вправні в цьому, оскільки просто не знають, правильно чинять чи ні і як змінити стиль спілкування. Тож велика частина лікарів, і я в тому числі, мабуть, кращої про себе думки, ніж є насправді. Якби ж ми могли чути, що про нас говорять пацієнти після таких розмов, йдучи коридорами… Проте, попри всі ці вагання, особисто я завжди намагаюся бути чесним зі своїми хворими.

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ОСОБИСТИЙ ФАКТОР

2 червня 2017 року

ВЗ Як ви ставитеся до критики у професії?

— Критика — життєво необхідна річ! Якщо ніхто не критикуватиме вас, то звідки ж ви знатимете, що чините неправильно. Ніщо не є настільки добрим, що не може бути зроблено краще. Критика однаково важлива як у літературі, так і в медицині. Я свято вірю в те, що інші люди набагато краще за мене бачать мої помилки. На моє переконання, украй важливо обговорювати всі складні медичні випадки разом з пацієнтами, іншими фахівцями, у тому числі й помилки — аби інші могли вчитися на них, а не скоювати власні. Адже ми, лікарі, іноді почуваємося богами, а критика допомагає нам спуститися на землю. ВЗ Кажуть, що лікарі — неемоційні. З якими емоціями ви заходите в операційну?

— Це неправда. Приховування власних емоцій — чи не найперша річ, якій вчаться молоді фахівці. Щой­ но ти стаєш лікарем, тобі потрібно встромляти в людей голки та скальпелі. Для пацієнта немає нічого страшнішого за це, однак і лікарю нелегко. Проте якщо він зізнається хворому у своєму страху і скаже, що ніколи не робив цього раніше, як же тоді почуватиметься пацієнт? Тож лікарі вчаться вдавати упевненість, тобто маніпулювати емоціями. Хоча частково я з вами погоджуюся: певною мірою хірурги мають залишатися беземоційними. Однак, з іншого боку, є відомий вислів: «Влада розбещує, а абсолютна влада просто руйнує». Досвідчені хірурги мають значну владу над пацієнтом. Тут і виникає ризик бути розбещеним вщент і, як наслідок, стати повністю беземоційним й перестати дбати про хворих. Тобто знову ж таки треба шукати золоту середину. Коли я заходжу до операційної, завжди почуваюся схвильованим. Проте межу між неспокоєм і страхом украй важко визначити. Якби скелелазіння було безпечним, мабуть, ніхто цього і не робив би. Кожен хірург повинен любити свою роботу і, до певної міри, ризик — не боятися полоскотати собі нерви.

його верховенства і незалежних суддів. Зазвичай саме ці зміни потребують найбільше часу і зусиль. Щодо медичної етики й самих лікарів — що ж, це сфера загальнолюдської культури та моралі, і, знову ж таки, для докорінної зміни свідомості необхідно багато часу. На жаль, швидких рішень тут немає. Крім того, Україна — не надто заможна держава. Тут важко очікувати на такий самий рівень послуг, як у західних країнах. Ще одна проблема спільна у вас із Британією. Спробуйте уявити себе урядом, який оперує доволі незначною сумою для системи охорони здоров’я. На що ви її витратили б: на неймовірно дороговартісну нейрохірургію чи первинну ланку? Звичайно ж, ви досягнули б набагато кращих результатів, інвестувавши в первинну ланку (сімейну медицину), адже тоді лікарі матимуть шанс запобігти тяжким хворобам чи виявити їх на ранніх стадіях.

Г. Марш на Майдані (2014 рік)

Під час зустрічі зі студентами й читачами книги в Тернополі (2016 рік)

і ніхто не насмілюється їх критикувати, то вони починають помилятися. І я дуже часто бачу, як це трапляється в Україні.

ВЗ Чи близькі вже лікарі до розгадки природи пухлин мозку?

— Етіологія раку різноманітна. У видів раку, які ми лікуємо в дітей (на кшталт лейкемії), — доволі проста генетика. Налічується лише 4-5 онкогенів, котрі беруть участь у розВЗ Яким ви уявляєте майбутнє нейро­- витку хвороби. У дорослих же генехірургії? тика злоякісних новоутворень ней­ — Саме майбутнє неможливо перед- мовірно складна: у процес залучена бачити. Справжній прогрес у нейро- величезна кількість генів. Та навіть хірургії — зробити її непотрібною, якщо ми навчимося його лікувати, тобто замінити хірургію неінвазив- все одно від чогось помремо, адже ними методами лікування. Нейрохі- рак — це хвороба здебільшого літніх рургія інколи є вкрай незамінним, людей, незважаючи на те, що на всіх але доволі жорстким методом порів- соціальних плакатах чи рекламах няно з неймовірною складністю та благодійних фондів — фото дітей і делікатністю головного мозку. молодих людей. Власне тому в США, Технічно нейрохірургія не є складні- наприклад, витрати на систему охошою за інші види хірургії, наприклад, рони здоров’я постійно зростають. кардіо-, торакальну чи порожнинну. Проте вона набагато ризикованіша. ВЗ Чим зараз допомагаєте Україні? Більшості помилок у нейрохірургії — Як і в Непалі, Албанії, інших краприпускаються на етапі ухвалення їнах, я консультую багатьох дітей рішення: оперувати чи ні. Саме тут абсолютно безкоштовно. Я довго шуцей процес є найважчим і найваж- кав місце, де мені було б комфортно ливішим. Вам доводиться мати спра- із командою нейрохірургів, котрі ву більше зі статистичними ймовір- працюють, неначе злагоджений меностями, ніж із точними даними. Ви ханізм, а не тягнуть ковдру кожний на говорите пацієнту: якщо ми зробимо себе. Власне тут, у Комунальній місьоперацію, то лишається 10% вірогід- кій дитячій клінічній лікарні міста ності того, що ви пом­рете, без опе- Львів, я це відчуваю. рації така ймовірність становитиме, Цього разу ми встигли проконскажімо, 15%. І лише в деяких випад- сультувати близько 50 дітей. Кількох ках є чіткі показання до оперативно- прооперували, одного хлопчика наго втручання. Тож коли досвідченіші віть вдалося поставити на ноги — на лікарі стають надто самовпевненими щастя, підозри лікарів щодо пухлини

головного мозку не справдилися, у підлітка була вроджена вада, яка згодом могла призвести до інвалідизації, проте ми змогли її усунути. Тож хлопчик уже ходить. Також я привіз апарат — фіксуючий прилад, незамінний при операціях на головному мозку. Він дає змогу дуже обережно рухати потрібні ділянки в порожнині мозку. Під час минулого візиту нам його бракувало. Хоча апарат і винайшли майже 40 років тому, в Україні таких усього кілька. ВЗ Як ви ставитеся до реформ системи охорони здоров’я в Україні? Чому, на вашу думку, вони не можуть зрушити з мертвої точки?

— Як на мене, в Україні занадто багато лікувальних закладів. Наприклад, у Львові продовжує діяти ще радянська система, за якою в місті функціонують дві дитячі лікарні: обласна та міська. Знаю, що в державі має відбутися процес скорочення лікарень й об’єднання їх у великі медичні цент­ ри. Це, власне, те, що вкрай необхідно зробити. До того ж дуже складно об’єднати лікарів і змусити їх працювати разом. Це як зібрати котів у мішку. Через об’єднання завж­ди трап­ ляються суперечки, лікарі повстають проти цього. В Україні потрібно інтегрувати всі лікарні та створити потужні медичні центри на зразок тих, які функціонують у Британії, де в одному місці концентруються всі медичні сили. Й, однозначно, дуже великою проб­ лемою є корупція, особливо в системі закупівель лікарських препаратів та обладнання. Проте це питання права,

ВЗ Знаю, що ви були на Майдані… Чи змінилися у вас відчуття та сподівання щодо майбутнього країні на сьогодні?

— Так, я був на Майдані багато разів. Не задля медичної діяльності, звісно, я був частиною натовпу та всією душею підтримував прагнення України до змін. Моє захоплення Україною пов’я­ зане з іншою історією. Багато років я працював у Києві з одним хірургом, згодом ця робота вилилася у глибоке розчарування, адже я витратив багато часу та грошей, аби допомогти йому стати кращим у своїй галузі. Як з’ясувалося згодом, він не допоміг нікому, окрім власного сина… Проте потім я познайомився з багатьма молодими нейрохірургами, котрі виявилися зовсім іншими. Нове покоління молодих лікарів вселяє в мене надію, що в України попереду — світле майбутнє, незважаючи на проблеми з Донбасом, Росією тощо. Тож, попри певні розчарування, я досі вважаю, що прийняв правильне рішення, приїхавши до України. ВЗ Гіпотетично, якби у вас була можливість обрати професію знову, на чому ви зупинилися б?

— Коли я ще отримував свій перший вчений ступінь з політології, то замислювався над спеціальністю кремленолога — цікавився радянським тоталітаризмом. Можливо, навіть вивчив би російську. А якби докорінно довелося міняти професію, то став би архітектором. Мені подобається створювати речі своїми руками, а будівлі — це такі самі речі, тільки великі. Якби ви мене запитали про кар’єру в Британії, то, хоча я і є засновником кількох операційних технік, єдина річ, якою дуже пишаюся, — це садок на даху лікарні. Там був величезний балкон, котрий не використовувався. На зібрані мною пожертви створили чудовий сад, де пацієнти мають змогу помилуватися небом і вдихнути свіже повітря. Саме цим я пишаюся найбільше, а не всіма операціями, які провів, адже для пацієнтів, на жаль, лікарні скидаються на тюрми, а сад переконує їх у тому, що життя продовжується. Юлія МАСЮКЕВИЧ, спеціально для «ВЗ»

21

ЮРИДИЧНА КОНСУЛЬТАЦІЯ

ШЛЯХ ДО САМОСТІЙНОСТІ: ЧЕРВОНА ДОРІЖКА ЧИ ТЕРЕНКУР З ПЕРЕШКОДАМИ? Довгоочікувана автономізація медичних закладів набула перших нормативних обрисів. Наскільки вони чіткі й реальні для втілення?

Сергій МАЛОВИЧКО, заступник Голови з правової роботи Донецької обласної організації Профспілки працівників охорони здоров’я України, адвокат

І

з 6 листопада 2017 року набере чинності Закон України «Про вне­ сення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства з питань діяльності закладів охорони здоров’я» (далі — Закон), завдяки якому, як вважають його автори, мають запрацювати принципово нові механізми діяль­ ності державних і комунальних зак­ ладів охорони здоров’я, котрі набу­ дуть нової організаційно-правової форми. Адже основною метою Зако­ ну проголошено комплексне рефор­ мування системи охорони здоров’я, створення мережі державних і кому­ нальних закладів охорони здоров’я з достатнім рівнем самостійності для ефективного і своєчасного медично­ го забезпечення населення. Але чи все так прозоро, виважено і відпові­ дає окресленим завданням? Зауважу, що проект згаданого За­ кону напередодні його розгляду на пленарному засіданні Парламенту не було спрямовано до Комітету з питань правової політики та право­ суддя для отримання висновку щодо його відповідності положенням Конс­ титуції України (а це передбачено Ре­ гламентом Верховної Ради).

Розбіжності — суттєві Після ухвалення Закону будуть вне­ сені суттєві зміни в Основи законо­ давства України про охорону здоров’я (далі — Основи). Закон запроваджує нове поняття «послуга з медичного обслуговуван­ ня населення», тобто «послуга, що надається пацієнту закладом охоро­ ни здоров’я або фізичною особоюпідприємцем, яка зареєстрована та одержала в установленому законом порядку ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, й оплачується її замовни­ ком. Замовником послуги з медично­ го обслуговування населення можуть бути держава, відповідні органи міс­ цевого самоврядування, юридичні та фізичні особи, у тому числі пацієнт».

22

При цьому незмінним залишаєть­ ся термін «медична допомога», що абз. 4 ч. 1 ст. 3 Основ визначена як діяльність професійно підготовле­ них медичних працівників, спрямо­ вана на профілактику, діагностику, лікування та реабілітацію у зв’язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також із вагітністю та пологами. Таким чином, постає питання: чи можли­ ве надання медичної допомоги без надання медичної послуги? Швид­ ше за все — ні. Тому із запроваджен­ ням медичної послуги, характерною ознакою якої є платність, виникає ризик недотримання конституційно­ го обов’язку держави щодо надання безоплатної медичної допомоги на­ селенню в узаконений спосіб. Нововведення Закону відносно змін у фінансовому забезпеченні галу­ зі охорони здоров’я, які на відміну від інших його норм заплановані вже на початок 2018 року, також не узгоджені із бюджетним законодавством. Зокре­ ма Головне юридичне управління ВР у своїх зауваженнях до законопроек­ ту №2309а-д вказувало, що надання медичної допомоги за договорами про медичне обслуговування дер­ жавними і комунальними закладами охорони здоров’я не узгоджується із бюджетними відносинами між та­ кими закладами й головними розпо­ рядниками бюджетних коштів. Тобто вони не можуть вибудовуватися на до­ говірній, приватно-правовій основі, адже визначені суб’єкти перебувають між собою у відносинах субордина­ ції (підпорядкування), що виключає юридичну рівність сторін, характерну для приватно-правових відносин. Крім того, слід врахувати, що дер­ жавні та комунальні заклади охоро­ ни здоров’я, які є бюджетними уста­ новами, створюються відповідними органами державної влади й органа­ ми місцевого самоврядування і утри­ муються за рахунок державного чи місцевого бюджетів. Тож їх фінансо­ ве забезпечення здійснюється неза­ лежно від наявності договору, котрий зап­роваджується новим Законом. Та­ ким чином, є підстави вважати, що положення ч. 5 ст. 18 Основ у редакції нового Закону не узгоджується з кон­ цептуальними положеннями чинно­ го Бюджетного кодексу України.

Що зміниться? По-перше, новації Закону стосуються керівників закладів охорони здоров’я. Їх призначення на посади відтепер відбуватиметься на конкурсній осно­ ві (порядок проведення конкурсу має затвердити Кабмін). Із чинної редак­ ції ч. 9 ст. 16 Основ зникне норма, яка

передбачає, що після завершення терміну дії контрак­т у трудові від­ носини фактично тривають, і жодна зі сторін не вимагає їх припинення, а дія контракту вважається продов­ женою відповідно до законодавства. Керівники державних і комунальних закладів, термін дії контрактів яких не спливе до 6 листопада 2017 року (дата набуття Законом чинності), ма­ ють право працювати далі. За кон­ курсом призначатимуть лише тих керівників, яких прийматимуть на роботу після вказаної дати й пізніше. По-друге, Закон вносить деякі ко­ рективи і в життя державних та кому­ нальних закладів охорони здоров’я. Так, він встановлює заборону на їх приватизацію, причому незалежно від факту надання такими установа­ ми безоплатної медичної допомоги населенню (на відміну від чинної норми Конституції України, яка за­ бороняє скорочувати мережу лише тих державних і комунальних закла­ дів, які надають вказану допомогу). Також Законом передбачено аль­ тернативу організаційно-правової форми державних і комунальних зак­ ладів. Відтепер перші можуть функці­ онувати як казенні підприємст­ва або державні установи, а другі — як ко­ мунальні некомерційні підприємст­ва або комунальні установи. І це стане пробним каменем для органів місце­ вого самоврядування, котрі поста­ нуть перед дилемою: залишити все, як раніше, чи реорганізувати заклади охорони здоров’я, засновниками ко­ трих вони є, у некомерційні підпри­ ємства? Адже новий Закон доз­воляє останнім мати відокремлене майно (у тому числі й кошти), закріплене за ними на правах оперативного управ­ ління, вести самос­тійний баланс, на власний розсуд затверджувати штат­ ний розпис, відкривати рахунки в установах банків тощо. Заклади охорони здоров’я приватної власності, безумовно, не обмежені у виборі організаційно-правової форми. Водночас розділом ІІ «Прикінцеві положення» Закону запроваджують­ ся певні обмеження і стимули щодо запропонованих реорганізацій. Зок­ рема забороняється зміна основно­ го виду діяльності державного та комунального закладу з медичного обслуговування населення (медич­ на практика) у зв’язку зі зміною його організаційно-правової форми. Не підлягають реорганізації в казенні підприємства та/або комунальні не­ комерційні підприємства заклади охорони здоров’я Міністерства оборо­ ни України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки Укра­ їни, Державної прикордонної служби

України, Державної пенітенціарної служби України, а також інші заклади (відповідно до переліку, затверджено­ го Кабінетом Міністрів України). Закон передбачає, що до 31 грудня 2018 року: кредитори державних і кому­ нальних закладів, які реорганізу­ ються в казенні або некомерційні підприємства, не мають права ви­ магати від них виконання незабезпе­ чених зобов’язань, припинення або дочасного виконання зобов’язання чи забезпечення його виконання. Згода кредитора на заміну борж­ ника у зобов’язанні в такому разі не потрібна; до закладів, які реорганізують­ ся, не застосовується обов’язкова оцінка майна, передбачена Законом України «Про оцінку майна, майно­ вих прав та професійну оціночну ді­ яльність в Україні»; звільнення працівників закла­ дів, що реорганізуються, допуска­ ється лише в разі, коли їх неможливо перевести на іншу роботу за їх згоди; казенні підприємства і комуналь­ ні некомерційні підприємства, які утворюються внаслідок реорганізації державних та комунальних закладів охорони здоров’я, є правонаступни­ ками всіх прав і обов’язків відповід­ них бюджетних установ. Органи, що здійснюють управління майном вка­ заних закладів, передають його від­ повідним казенним і комунальним некомерційним підприємст­вам, котрі утворюються внаслідок реорганізації (на правах оперативного управління). Передача нерухомого майна здійсню­ ється на підставі даних бухгалтер­ ського обліку відповідних бюджет­ них установ і результатів обов’язкової його інвентаризації; кошти, не використані державним чи комунальним закладами охорони здоров’я (крім державних і комуналь­ них установ) протягом бюд­жетного пе­ ріоду, не вилучаються й можуть бути використані надалі винятково з метою фінансування їх діяльності, у тому чис­ лі для оновлення матеріально-техніч­ ної бази (з урахуванням вимог зако­ нодавства й установчих документів). Невикористання ж бюджетних коштів і/або коштів, отриманих за договора­ ми про медичне обслуговування на­ селення, не може бути підставою для зменшення обсягу бюджетних коштів, які будуть перераховані таким закла­ дам у наступному бюджетному періоді (за умови належного виконання згада­ них договорів).

Як подолати правові колізії? Хоча в Законі виписані деякі нові правила регулювання певних право­ відносин, не всі їх можна застосову­ вати на практиці, оскільки в деяких випадках вони трактують одні й ті самі правовідносини інакше, ніж певні норми вітчизняного законо­ давства. У таких випадках перевагу слід віддавати спеціальним законам.

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ЮРИДИЧНА КОНСУЛЬТАЦІЯ

2 червня 2017 року

Наприклад, у сфері регулюван­ ня трудових правовідносин таким є Кодекс законів про працю України (далі — КЗпП). Він встановлює, що в разі реорганізації підприємства дія трудового договору працівника про­ довжується (ч. 4 ст. 36), а припинення трудового договору з ініціативи влас­ ника або уповноваженого ним органу можливе лише за умови скорочення чисельності чи штату працівників (п.

1 ч. 1 ст. 40). Це не узгоджується із за­ значеним вище пп. 3 п. 3 р. ІІ «Прикін­ цеві положення» Закону. Тобто в разі ухвалення рішення про реорганіза­ цію комунального закладу охорони здоров’я — бюджетної установи в ко­ мунальне некомерційне підприємство за загальним правилом трудового за­ конодавства дія трудових договорів з усіма працівниками має продовжу­ ватися. Лише якщо постане питання про скорочення чисельності або штату працівників, тоді відповідно до вимог ч. 3 ст. 40 КЗпП (якщо неможливо пе­ ревести їх на іншу роботу за їх згоди) допускається їх звільнення з виплатою вихідної допомоги в розмірі середньо­ го місячного заробітку (ст. 44 КЗпП). Це стосується і тих, хто працює за су­ місництвом. Додатково потрібно вра­ ховувати й вимоги ст. 184 і 186-1 КЗпП, які визначають перелік працівників, котрі не можуть бути звільнені за будьякою ініціативою роботодавця, окрім випадків ліквідації підприємства.

Місце громадськості Окрему увагу Закон приділив участі громадськості в діяльності закладів

«

ІЗ ЗАПРОВАДЖЕННЯМ МЕДИЧНОЇ ПОСЛУГИ, ХАРАКТЕРНОЮ ОЗНАКОЮ ЯКОЇ Є ПЛАТНІСТЬ, ВИНИКАЄ РИЗИК НЕДОТРИМАННЯ КОНСТИТУЦІЙНОГО ОБОВ’ЯЗКУ ДЕРЖАВИ ЩОДО НАДАННЯ БЕЗОПЛАТНОЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ НАСЕЛЕННЮ В УЗАКОНЕНИЙ СПОСІБ

охорони здоров’я. За рішенням їх власника чи уповноваженого ним ор­ гану при державних та комунальних закладах, що надають медичну до­ помогу вторинного і третинного рів­ нів, буде створено спостережні ради, які розглядатимуть питання дотри­ мання прав і гарантування безпеки пацієнтів, вимог законодавства під час здійснення медичного обслуго­ вування населення, фінансово-госпо­ дарської діяльності закладу охорони здоров’я. До складу таких рад входитимуть представники власника закладу охо­ рони здоров’я (уповноваженого ним органу), відповідних органів вико­ навчої влади і/або органів місцевого самоврядування, а також (за їх згоди) депутати місцевих рад, представни­ ки громадськості та громадських об’єднань, діяльність яких спрямо­ вана на захист прав у сфері охорони здоров’я, організацій, що здійснюють професійне самоврядування в цій

«

галузі. Порядок створення, права, обов’язки спостережної ради і типове положення про неї затверджуються Кабінетом Міністрів України. При закладах охорони здоров’я та­ кож можливе створення опікунських рад, до складу яких (за їх згоди) мо­ жуть входити благодійники, представ­ ники громадськості й громадських об’єднань, благодійних, релігійних організацій, органів місцевого само­ врядування, засобів масової інформа­ ції, волонтери. Рішення про створення опікунської ради і положення про неї затверджуються наказом керівника закладу охорони здоров’я або упов­ новаженого органу. Наказом МОЗ України №517 Примірне положення про опікунську раду при закладі охо­ рони здоров’я було затверджене 23 липня 2014 року. У визначенні змісту та шляхів виконання державних цільових і місцевих програм у сфері охорони здоров’я, здійсненні відповідних за­

ходів, вирішенні кадрових, наукових та інших питань державної політики можуть брати участь організації, що здійснюють професійне самовряду­ вання у сфері охорони здоров’я, інші громадські об’єднання, діяльність яких спрямована на захист прав у сфері охорони здоров’я, іноземні не­ урядові організації. Згідно з нормами Конституції Укра­ їни щодо прав кожного громадянина на охорону здоров’я і медичну допомо­ гу (ст. 49) конституційний обов’язок держави — фінансувати відповідні со­ ціально-економічні, медико-санітарні й оздоровчо-профілактичні програ­ ми — має бути втілений на практи­ ці. Держава зобов’язана створювати умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслу­ говування, а також забезпечити без­ оплатне надання медичної допомоги в державних і комунальних закладах охорони здоров’я. Тож будь-які законодавчі зміни в галузі не можуть суперечити по­ ложенням Конституції України чи відхилятися від них. Не можна роз­ раховувати на сталий розвиток того, що має недосконале підґрунтя. А на­ дійним фундаментом галузі охорони здоров’я може бути лише її достатнє і вчасне фінансове забезпечення, дот­ римання норм законодавства і, що дуже важливо, свідома підтримка реформ з боку суспільства. Громадя­ ни країни можуть деякий час спосте­ рігати за шаховою грою в прийнятті нових ініціатив і законів, але пішака­ ми в ній уже не будуть.

26-а Міжнародна медична виставка

«ОХОРОНА ЗДОРОВ’Я»

3-5

ЖОВТНЯ

2017

Київ, МВЦ, Броварський пр-т, 15 м Лівобережна

В рамках виставки:

ДЕНЬ ГОЛОВНОГО ЛІКАРЯ 2017 Всеукраїнська відзнака

«ГОЛОВНИЙ ЛІКАР РОКУ-2017»

Організатори:

Проходить одночасно: V Міжнародна виставка та конференція медичного туризму MTEC.Kiev

Прем’єр Експо Тел: +38 (044) 496 86 45 E-mail: ph@pe.com.ua

PublicHealth.Kyiv

www.publichealth.com.ua

23

БІБЛІОТЕКА ЛІКАРЯ ГАЗЕТА МОЗ УКРАЇНИ І ЦК ПРОФСПІЛКИ

ОНКОЛОГІЯ А. Д. КАПРИН, А. Д. ЗИКИРЯХОДЖАЕВА ОНКОПЛАСТИЧЕСКАЯ ХИРУРГИЯ МОЛОЧНОЙ ЖЕЛЕЗЫ ВИДАВНИЦТВО: ГЭОТАР-МЕДИА РІК ВИДАННЯ: 2017 СТОРІНОК: 312

(виходить із 1990 року)

Загальний наклад 23 000 Індекс 08198: для індивідуальних передплатників Індекс 60965: для підприємств і організацій Індекс 86181: пільговий для медичних працівників СПІВЗАСНОВНИКИ ГАЗЕТИ: Міністерство охорони здоров’я України Профспілка працівників охорони здоров’я України ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я»

НАРКОЛОГІЯ Д. И. ШУСТОВ, О. Д. ТУЧИНА ПСИХОТЕРАПИЯ АЛКОГОЛЬНОЙ ЗАВИСИМОСТИ ВИДАВНИЦТВО: СПЕЦЛИТ РІК ВИДАННЯ: 2016 СТОРІНОК: 415

Свідоцтво про реєстрацію КВ №8202 від 10 грудня 2003 року

Видавець – ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я» Головний редактор – БУРМАКА М. П.

Редакційна колегія БАХТЕЄВА Т. Д. – член Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, доктор медичних наук, Заслужений лікар України ВЕСЕЛЬСЬКИЙ В. Л. – кандидат медичних наук, Заслужений лікар України

ГЕПАТОЛОГІЯ Н. Б. ГУБЕРГРІЦ, Н. В. ХАРЧЕНКО ХРОНІЧНІ ГЕПАТИТИ ТА ЦИРОЗИ ПЕЧІНКИ ВИДАВНИЦТВО: МЕДКНИГА РІК ВИДАННЯ: 2015 СТОРІНОК: 288

ГАРНИК Т. П. – головний позаштатний спеціаліст МОЗ України за спеціальністю «Народна і нетрадиційна медицина» ЗАБОЛОТНИЙ Д. І. – директор Державної установи «Інститут отоларингології імені професора О. С. Коломійченка НАМН України», доктор медичних наук, професор, академік, віце-президент НАМН України ЗАГОРІЙ В. А. – завідувач кафедри промислової, клінічної фармації та клінічної фармакології НМАПО імені П. Л. Шупика, доктор фармацевтичних наук, професор

ХІРУРГІЯ AZOULAY DANIEL, LIM CHETANA SURGERY OF THE INFERIOR VENA CAVA: A MULTIDISCIPLINARY APPROACH ВИДАВНИЦТВО: SPRINGER РІК ВИДАННЯ: 2017 СТОРІНОК: 232

КОВАЛЬ В. М. – Голова Профспілки працівників охорони здоров’я України МІШАЛОВ В. Г. – завідувач кафедри хірургії №4 НМУ імені О. О. Богомольця, доктор медичних наук, професор

ПРОДАНЧУК М. Г. – директор Інституту екогігієни і токсикології імені Л. І. Медведя МОЗ України, доктор медичних наук, професор, член-кореспондент НАМН України, Заслужений лікар України

ЧЕКМАН І. С. – завідувач кафедри фармакології та клінічної фармакології Національного медичного університету імені О. О. Богомольця, професор, член-кореспондент НАН і НАМН України ЩЕГЛОВ В. І. – директор Науковопрактичного центру ендоваскулярної нейрорентгенохірургії НАМН України, професор, Заслужений лікар України, академік Всесвітньої академії наук комплексної безпеки

МЕДИЧНА ГАЗЕТА УКРАЇНИ

Ця книга — оновлений, детальний і міждисциплінарний огляд хірургії нижньої порожнистої вени. У цій галузі за останні два десятиліття було досягнуто значних успіхів. Багато журналів і підручників з різних хірургічних або терапевтичних спеціальностей повідомляли про окремі аспекти, тому настав час зібрати їх в одному місці. Хірургія нижньої порожнистої вени досі лишається серйозною проб­ лемою з точки зору не тільки техніки виконання, а й післяопераційного ведення пацієнтів. Описано інновації у візуалізації, неад’ювантне й ад’ювантне лікування пухлин, технічні та технологічні досягнення в галузі хірургії. Видання буде цікавим хірургам (серця, судин і органів травлення), урологам, рентгенологам і анестезіологам. Мова видання — англійська.

*

Генеральний директор ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я»............. ЮЛІЯ НОВГОРОДСЬКА Головний редактор..............МАРИНА БУРМАКА

* ТОВАРНИЙ ЗНАК ЗА ЛІЦЕНЗІЄЮ

ІНДЕКСИ 60965, 08198, 86181. ЦІНА ДОГОВІРНА

Спеціальний кореспондент......................СВІТЛАНА ТЕРНОВА Випусковий редактор..............ІРИНА ХОМЧУК

ВИДАВЕЦЬ: ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я» АДРЕСА: 04211, м. Київ, вул. Оболонська набережна, буд. 11, корп. 1

Редактор відділу наукової інформації............................ТЕТЯНА ПРИХОДЬКО Редактор відділу оперативної інформації...............................ТЕТЯНА КОЛІСНИК

ДЛЯ ЛИСТІВ: 04211, м. Київ, а/с 138

Дизайн та верстка................АННА ПЕРЕВЕРТЕНЬ

ТЕЛ./ФАКС: (044) 428 02 20 E-MAIL: vz@vz.kiev.ua

Літературне редагування та коректура..............................ЛАРИСА БОБРУЄНКО

Виходить один раз на два тижні у п’ятницю

24

Видання містить сучасні відомості із синдромної діагностики й алгоритми лікування хворих із хронічними гепатитами та цирозами печінки. Викладено принципи інтерпретації клінічних, лабораторних, інструментальних даних, а також наведено сучасні міжнародні класифікації. Представлено механізм дії новітніх лікарських засобів, які використовують у лікуванні згаданих патологій. Посібник призначений лікарям-інтернам, сімейним лікарям, гастроентерологам, терапевтам, а також буде корисний студентам медичних вишів, магістрам і аспірантам.

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ ІМ. П. Л. ШУПИКА ВНОСИТЬ ЗМІНИ ДО ТЕКСТУ ОГОЛОШЕННЯ, ОПУБЛІКОВАНОГО В ГАЗЕТІ «ВАШЕ ЗДОРОВ’Я» ВІД 19.05.2017 Р. №19-20. У переліку посад професорів кафедр замість «фтизіатрії і пульмонології» слід читати «торакальої хірургії та пульмонології». АДРЕСА АКАДЕМІЇ: 04112, м. Київ, вул. Дорогожицька, 9

ТРОНЬКО М. Д. – директор Інституту ендокринології та обміну речовин імені В. П. Комісаренка НАМН України, професор, член-кореспондент НАН України, академік, віце-президент НАМН України УСІЧЕНКО І. Г. – президент Національного товариства Червоного Хреста, кандидат медичних наук, Заслужений лікар України

Психотерапія алкогольної залежності не може бути одномоментною або відбуватися поза стосунками «терапевт-пацієнт». На кожному етапі просування до одужання ефективними є лише ті втручання, які відповідають ресурсам пацієнта, можливостям лікаря і підтримуються властивостями середовища. Ресурс пацієнта визначається рівнем його особистісного функціонування, особистим вибором і мотивацією до зміни ситуації. Ресурс терапевта обумовлений його розумінням динаміки стану хворого, зацікавленістю в лікуванні, умінням використовувати аналіз контрпереносу й організовувати підтримуюче оточення для пацієнта і самого себе. Детально описано 145 терапевтичних методів і підходів до лікування алкогольної залежності, більшість з яких належать до наукових методів з доведеною ефективністю. Монографія підготована для психологів, психіатрів-наркологів, психотерапевтів, лікарів загальної практики-сімейної медицини, соціальних працівників та консультантів.

ВИБІР ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЛІКАРІВ

ЗОЗУЛЯ Ю. П. – професор, академік НАМН України

ПИРІГ Л. А. – професор кафедри нефрології НМАПО імені П. Л. Шупика, доктор медичних наук, член-кореспондент НАН України, академік НАМН України

У виданні викладено актуальні питання онкопластичної хірургії молочної залози: історичні аспекти, анатомію, морфологічні особливості, онкологічні та естетичні принципи. Представлено варіанти органозберігаючих операцій з одномоментною реконструкцією місцевими тканинами, із заміщенням дефектів при складних локалізаціях пухлинного процесу, розроблені на основі авторських методик редукційної мамопластики, детально описано техніку операцій з поетапними ілюстраціями. Наведено особливості хірургічних ускладнень, рецидивування, комплексного лікування та реабілітації, а також естетичні результати онкопластичної резекції. Розглянуто психологічні аспекти. Книга буде корисною онкологам, хірургам, пластичним хірургам, радіологам, патологоанатомам, реабілітологам, психологам, викладачам медичних вишів, клінічним ординаторам і аспірантам кафедр онкології й хірургії.

Відповідальним за випуск номера є головний редактор. Редакція не завжди поділяє думку авторів публікацій. Редакція не несе відповідальності за зміст рекламних матеріалів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, прізвищ та імен, інших даних несуть автори публікацій. Листування з читачами ведеться тільки на сторінках газети, рукописи не рецензуються і не повертаються. Матеріали, що публікуються на правах реклами Друк офсетний. Умовних друк. арк. 2.

Загальний наклад 23 000 Замовлення №0510311 Віддруковано у ДВ «Преса України»: 03048, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 50.

Відділ реклами....................СВІТЛАНА КУРЧЕНКО

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua