Ваше здоров'я №27-28

МЕДИЧНА ГАЗЕТА УКРАЇНИ

№27-28 (1363-1364) 8.07.2016

ГАЗЕТА МОЗ УКРАЇНИ І ГАЛУЗЕВОЇ ПРОФСПІЛКИ

WWW.VZ.KIEV.UA

БОРОТЬБА ЗА СЕРЦЯ УКРАЇНЦІВ:

ПАРАД ТЕХНОЛОГІЙ ЧИ НАДІЙНІ ТИЛИ? Щороку внаслідок серцево-судинних захворювань помирає понад 400 тис. українців. Влада намагалася вплинути на ситуацію різними методами: «тотальним» лікуванням арте­ ріальної гіпертензії через відшкодування населенню витрат на ліки, втіленням плану заходів на 2016 рік, оголошений у державі Роком серця. Остання ініціатива — створення ме­ режі кардіохірургічних центрів. Що влучить «у десятку»? І чи можлива перемога без наступу СТОР. на всіх фронтах?

12

НОВИНИ ЗАКОНОПРОЕКТ З АВТОНОМІЗАЦІЇ ЗІРВАНО ЧЕРЕЗ ЗМОВУ ГОСПІТАЛЬНІ ОКРУГИ ЗАПРАЦЮЮТЬ З 2017 РОКУ СТВОРЕННЯ СТРАТЕГІЧНОГО ЗАПАСУ ВАКЦИН І СИРОВАТОК ПОЧНЕТЬСЯ ЦЬОГО РОКУ РОЗКРАДЕНО 12 МЛН ГРН, ЩО ВИДІЛЯЛИСЯ НА РЕАБІЛІТАЦІЮ БІЙЦІВ АТО

2-4 СТОР.

ДІТИ ГИНУТЬ ЗА ПІАР? Естафета смерті продовжуватиметься, поки політики не вирішать реальних проб­лем, які перешкоджають розвитку вітчизняної трансплантології. 21 квітня 2016 року був прий­ нятий у першому читанні «законопроект Богомолець — Корчинської», що нібито пере­ слідує саме цю мету. Але уже червень закінчився, а законопроект усе не виноситься у ВР на друге читання. І це не дивно, адже висновок Головного науково-експертного управ­ ління Апарату Верховної Ради на цей законопроект вражає кількістю заува­ жень і розкриває справжню «якість» законотворчої роботи, котру проводять СТОР. автори законопроекту №2386а-1.

5

ПРИМУШУВАТИ НЕ МОЖНА ВІДПУСТИТИ ДЕ ПОСТАВИТИ КОМУ, ВИРІШУЮЧИ ПИТАННЯ РОЗПОДІЛУ ВИПУСКНИКІВ? Обов’язкове відпрацювання тими, хто здобув освіту за державний кошт, трьох років у визначеному державою місці нині лишилося тільки в медичних вишах. У Мініс­ терстві освіти та науки України вирішили, що подібна практика принижує людську й фахову гідність майбутніх лікарів, і розробили проект закону про її відміну. Чи не призведе це до кадрового колапсу, зокрема в сільській місцевості? Якими методами можна залучити молодих спеціалістів до роботи в сіль­ СТОР. ських і районних лікарнях?

8

НОВИНИ РЕФОРМА ЧИ ФІКЦІЯ?

П РИ С КО РЕН Н Я

ЗАКОНОПРОЕКТ З АВТОНОМІЗАЦІЇ ЗІРВАНО ЧЕРЕЗ ЗМОВУ

Н

а своєму останньому засіданні Комітет Верховної Ради України з питань охорони здоров’я не спромігся погодити до другого читання текст законопроекту №2309а-д щодо автономізації закладів охорони здоров’я. По ложе н н я з а коноп р о е к т у мають надати закладам охорони здоров’я перші важелі для забезпечення їх самостійності в прий­ нятті управлінських і фінансових рішень, звільнити лікарні від виконання радянського плану «ліжко-днів». «Ці зміни актуальні вже не перший десяток років. Але серед країн пострадянського простору лише Україна не спромоглася їх здійснити, — пише народний депутат, член профільного Комітету Костянтин Яриніч. — Усі сподівалися, що після Революції Гідності оновлені Уряд і Комітет Верховної Ради змінять вітчизняну систему охорони здоров’я. Проте будь-які спроби зафіксувати ці зміни на законодавчому рівні блокуються. Начебто, через побоювання щодо корупційної приватизації закладів охорони здоров’я недо-

бросовісними «автономізаторами», зокрема керівництвом МОЗ. Здавалося, після того, як було звільнено Мініст­ра охорони здоров’я Олександра Квіташвілі, мала б з’явитися надія на конструктивну роботу в цьому питанні. Проте «спроба» Комітету розглянути підготовлені експертною робочою групою поправки до законопроекту №2309а-д показала, що його керівництво має своє бачення цього. Воно чітко прослідковувалося під час обговорення правок на засіданні Комітету: саме його керівники висували заз­ далегідь заготовлені застереження щодо неприпустимості їх прий­ няття. Особисто в мене склалося враження, що ще напередодні засідання була домовленість про зрив процесу підготовки законопроекту до другого читання. Декому, мабуть, просто невигідне врахування фундаментальних положень, без яких реформа охорони здоров’я — ніщо інше, як фікція. Як наслідок, із 42 підготовлених робочою групою правок до законопроекту було розглянуто лише 12, після чого прийнято рішення зі-

брати додаткову робочу групу, але вже без експертів, яких делегували члени Комітету, а лише з народних депутатів. Здається, деякі народні обранці, які під час балотування до Парламенту декларували чи не найголовнішою своєю метою проведення справжньої медичної реформи, насправді не зацікавлені в кардинальних змінах у системі охорони здоров’я й активно протистоять намаганням експертів і громадянського суспільства вплинути на цей процес. Автономізація є обов’язковим кроком у медичній реформі — це зафіксовано в Угоді про Коаліцію депутатських фракцій «Європейська Україна», у Програмі діяльності Уряду, у заявах міжнародних експертів, пацієнтських і громадських організацій. Але без дедлайну, без визначення кінцевих термінів реалізації цього закону реформа вкотре перетвориться на імітацію». За матеріалами інтернет-видання «Українська правда»

«ЗА ЙВА» ПО СА Д А

НАВІЩО МІНІСТЕРСТВУ БЕЗ ГРОШЕЙ МІНІСТР?

«Ф

інансування охорони здоров’я відбувається за залишковим принципом, мабуть, тому кандидатура Міністра охорони здоров’я для чинного Уряду не є важливою, а багато управлінських рішень у сфері охорони здоров’я зараз приймаються непрофесійно, під прапором агресивного популізму»,

— заявила народний депутат, заступник Голови Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я Ірина Сисоєнко, коментуючи питання щодо невизначеності з очільником Міністерства. Нагадаємо: ще 14 квітня Парламент затвердив новий склад Кабінету Міністрів. Були призначені керівники всіх міністерств, крім

Міністра охорони здоров’я. 15 кандидатів за цей час відмовилися від цієї посади. Але, за словами І. Сисоєнко, жоден із них не мав концепції розвитку охорони здоров’я на найближчі 10 років. За матеріалами телеканалу «112 Україна»

У ПОР ЯД К У ВА ННЯ

ПРОЦЕДУРУ НАПРАВЛЕННЯ ГРОМАДЯН НА ЛІКУВАННЯ ЗА КОРДОН УДОСКОНАЛЮЮТЬ

М

іністерство охорони здоров’я України опублікувало для обговорення проект Наказу «Про забезпечення організації направлення громадян на лікування за кордон», який спрямований на вдосконалення механізмів із відбору претендентів на таке лікування. Проектом передбачено затвердити: Положення про Комісію Міністерства охорони здоров’я з питань направлення на лікування за кордон; Положення про порядок обліку документів про направлення громадян на лікування за кордон; форму «Консультаційний висновок про необхідність направлення хворого на лікування за кордон». Зазначимо, що зараз деякі правила діяльності згаданої Комісії МОЗ регулюються Положенням про порядок направлення на лікування за кордон, окремого ж Положення про саму Комісію немає. Тобто планується детальне

2

регламентування її роботи. Згідно з проектом формою діяльності Комісії є засідання, які повинні проводитися не рідше одного разу на місяць. Обов’язковою умовою прийняття Комісією позитивного рішення пропонується зро­бити складання головним позаштатним спеціалістом МОЗ відповідного профілю «обґрунтування неможливості лікування хворого в Україні» (згідно зі ст. 36 Основ законодавства про охорону здоров’я громадяни України можуть направлятися на лікування за кордон у разі неможливості надання медичної допомоги відповідного рівня у вітчизняних закладах охорони здоров’я). Крім того, проектом Положення про порядок обліку документів про направлення громадян на лікування за кордон передбачається зменшити перелік документів, необхідних для взяття хворого на облік. Потрібно буде подавати: заяву громадянина, який претендує на направлення на лікування за кордон, або його законного представника; виписку з медичної картки;

лист-направлення від структурного підрозділу з питань охорони здоров’я держадміністрації; консультаційний висновок головного (позаштатного) спеціаліста структурного підрозділу; консультаційний висновок, підписаний головним позаштатним спеціалістом МОЗ. Позначку «терміново» для першочергового розгляду справ ставитимуть на документи дітей з онкогематологічними захворюваннями, які потребують трансплантації кісткового мозку, та хворих, котрим необхідна трансплантація серця, комплексу «серце—легені». У разі незгоди пацієнта на оприлюднення персональних даних інформація на сайті з обліку розміщуватиметься без зазначення його прізвища. За матеріалами інтернет-видання «ЮрЛіга»

МОЗ України посилить співпрацю зі Світовим банком

Н

а цьому під час зустрічі з представниками Світового банку в Україні наголосив в. о. Міністра охорони здоров’я Віктор Шафранський. Передусім це стосуватиметься спільного проекту «Поліпшення охорони здоров’я на службі у людей», що реалізується в Україні з 2015 року та спрямований на розбудову медичної інфраструктури і підвищення якості медичних послуг у 8 областях України. «Ми плануємо прискорити роботу над реалізацією проекту. Для цього важливими є планування та координація дій між усіма сторонами, чітке окреслення зав­дань і термінів їх виконання, контроль за їх реа лізацією», — наголосив В. Шафранський. Також, за його словами, для МОЗ України важливим є продовження спів­п раці зі Світовим банком в інших напрямках, виз­н ачених Програмою дій Уряду: вирахування вартості медичних послуг, розвиток первинної й екстреної медичної допомоги, досягнення доступності та якості лікарських засобів, налагодження системи громадського здоров’я тощо. «Наша мета — максимально систематизувати досвід і надану технічну, методичну й фінансову допомогу Світового банку та спрямувати її в ефективне русло розвитку системи охорони здоров’я», — зазначив в. о. Міністра. Сторони домовилися про подальший більш щільний графік зустрічей, посилену роботу в регіонах, залучення представників Світового банку до складу робочих груп із ключових напрямків реформ. За матеріалами прес-служби МОЗ України

! НАКАЗ МОЗ УКРАЇНИ «ПРО ЗАТВЕРДЖЕННЯ ПОРЯДКУ ДОПУСКУ ВІДВІДУВАЧІВ ДО ПАЦІЄНТІВ, ЯКІ ПЕРЕБУВАЮТЬ НА СТАЦІОНАРНОМУ ЛІКУВАННІ У ВІДДІЛЕННІ ІНТЕНСИВНОЇ ТЕРАПІЇ» ЗАРЕЄСТРОВАНИЙ В МІНІСТЕРСТВІ ЮСТИЦІЇ 22 ЧЕРВНЯ. КЛЮЧОВІ НОВОВВЕДЕННЯ ЦЬОГО НОРМАТИВНОГО АКТУ ПОЛЯГАЮТЬ У ДОЗВОЛІ НА ДОПУСК ДО РЕАНІМАЦІЇ НЕ ТІЛЬКИ РОДИЧІВ ХВОРОГО, А Й ІНШИХ ВІДВІДУВАЧІВ, І ВІДМІНІ ВИМОГИ ПРЕД’ЯВЛЯТИ ЛІКАРЯМ СВІДОЦТВА ПРО НАРОДЖЕННЯ АБО ШЛЮБ. За матеріалами ІА «Інтерфакс-Україна»

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

НОВИНИ

8 липня 2016 року

Д ЕЦ ЕН Т РА ЛІЗА ЦІЯ

ГОСПІТАЛЬНІ ОКРУГИ ЗАПРАЦЮЮТЬ З 2017 РОКУ

Н

а нараді з обговорення проекту Постанови Кабінету Міністрів України «Питання формування госпітальних округів» за участю Віце-прем’єр-міністра України Павла Розенка та в. о. Міністра охорони здоров’я Віктора Шафранського були розглянуті нагальні завдання з орга-

нізації медичного обслуговування населення в умовах децентралізації та функціонування територіальних громад у регіонах. Це потребує створення відповідної нормативної бази для роботи в умовах управлінської та фінансової автономії, а також оптимізації ресурсів закладів вто-

ЗАК УПІВЛІ ринної (спеціалізованої) медичної допомоги для забезпечення своєчасного доступу населення до послуг належної якості. Наразі проект Постанови перебуває на громадському обговоренні. Ознайомитися з ним можна на офіційному веб-сайті МОЗ України. Згідно з окресленими зав­д аннями госпітальні округи мають запрацювати з 1 січня 2017 року. За матеріалами прес-служби МОЗ України

ФА ЛЬСИФІКОВА Н А ДОПОМОГА

РОЗКРАДЕНО 12 МЛН ГРН, ЩО ВИДІЛЯЛИСЯ НА РЕАБІЛІТАЦІЮ БІЙЦІВ АТО

С

півробітники СБУ спільно з прокуратурою викрили механізм розкрадання бюджетних коштів при реалізації державної програми «Заходи з психологічної реабілітації постраждалих учасників антитерористичної операції». Встановлено, що комерційні структури з трьох регіонів України подавали завідомо неправдиві відомості для участі в конкурсних торгах, які проводила Державна служба України у справах ветеранів війни та учасників АТО. Підприємці, які перемагали в конкурсах, свідомо приховували інформацію про відсутність у них відповідних фахівців-психологів, а також умов для реабілітації бійців у санаторно-курортних установах, зазначається в повідомленні СБУ. Бійців просто розміщували в санаторіях, не надаючи жодних послуг з психологічної реабілітації. У деяких випадках учасникам АТО пропонували гроші, щоб вони взагалі не приїжджали до цих установ. За оцінками СБУ, бізнесмени протягом 2015-2016 років привласнили понад 12 млн грн державних

коштів. Порушено кримінальні провадження за ч. 5 ст. 191 і ч. 2 ст. 190 Кримінального кодексу України. Триває досудове слідство. Черговим соромом назвала цю оборудку заступник Голови Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я Ірина Сисоєнко: «Кошти платників податків виділили, процес роботи державної установи (яка також фінансується з держбюджету) запустили, учасникам АТО і всій Україні на момент прийняття держбюджету повідомили, що «про реабілітацію держава потурбувалася». Сума виділена не мала. А які результати?

1. Реабілітації немає, люди залишились зі своїми проблемами.

2. Бюджетні кошти витратили.

3. Недобросовісні особи примножили статки. Із такими «успіхами» краще взагалі не витрачати кош­тів бюджету, менше доведеться брати та віддавати зовнішніх боргів». Переламати цю схему, на думку депутата, можуть тільки реформування системи фінансування реабілітаційних послуг і пе-

рехід на закупівлю путівок не за критеріями найнижчої ціни (за таких умов і надалі виграватимуть колишні піонерські табори, куди поставлено два тренажери), а за профілями реабілітації, рівнем і якістю виконання індивідуальної програми. Відповідне звернення І. Сисоєнко направила на ім’я Прем’єр-міністра України. Також вона вимагає якомога швидше розглянути та прийняти проект Закону про попередження інвалідності та систему реабілітації в Україні (№4458), який гарантує додаткове посилення державного забезпечення та компенсацій для людей з інвалідністю, учасників бойових дій, учасників АТО, впроваджує системи реабілітації європейського рівня не тільки для людей з інвалідністю, а й для осіб з тимчасовим обмеженням життєдіяльності тощо. За матеріалами прес-центру Служби безпеки України, УНІАН та Facebook

Прискорена реєстрація почалась, але є проблема з блокуванням на митниці

Ю

НІСЕФ за процедурою міжнародних закупівель уже поставив в Україну дві вакцини, надходження іще шести очікується. Про це розповіла медичний експерт фонду Катерина Булавінова. «У першу чергу ми поставили дві вакцини, які вже були зареєстровані в Україні: від кору, паротиту і краснухи та від гепатиту B. Бівалентна оральна поліомієлітна вакцина виробництва GSK першою зареєстрована Державним експертним центром за спрощеною процедурою. Обумовлений обсяг імунобіологічного препарату готовий до постачання, однак ми очікуємо внесення змін до постанови Кабміну, що визначає перелік ліків для закупівлі спеціальними організаціями. МОЗ ще в травні подало ці зміни на розгляд до Кабінету Міністрів», — розповіла К. Булавінова. За її словами, прискорену реєстрацію в Україні також пройшла вакцина від сказу виробництва GSK. Згідно з графіком поставок вона мала надійти в кінці липня, але у зв’язку з відсутністю будь-якої вакцини від сказу на території України та на особисте прохання в. о. Міністра В. Шафранського процес вдалося прискорити, і вже 27 червня вона була готова до відправки в Україну. Однак у митниці виникли нові вимоги, і поставку препарату затримує їх виконання. Також у процесі реєстрації перебуває вакцина від дифтерії та правця виробництва Biological E Limited і цільноклітинна вакцина від коклюшу, дифтерії та правця виробництва Serum Institute of India. Вакцину БЦЖ поки не подавали на реєстрацію. «Очікуємо подання від канадського виробника Intervax разом з іще однією вакциною проти дифтерії та правця», — зазначила К. Булавінова. Нагадаємо, що вакцину БЦЖ останній раз у невеликій кількості закуповували в 2014 році, а в 2015 році її запаси повністю вичерпані.

СТ РАТ ЕГІЯ ІМ У НІЗА ЦІЇ

За матеріалами LB.ua

СТВОРЕННЯ СТРАТЕГІЧНОГО ЗАПАСУ ВАКЦИН І СИРОВАТОК ПОЧНЕТЬСЯ ЦЬОГО РОКУ

У

МОЗ України під головуванням в. о. Міністра охорони здоров’я Віктора Шафранського за участю представників міжнародних організацій ВООЗ і ЮНІСЕФ відбувся круглий стіл з обговорення стану імунопрофілактики в країні. В. Шафранський наголосив, що епідемічні виклики та загрози вимагають консолідованих зусиль не лише медичної спільноти, а й оборонних сил, підтримки Президента

країни, Уряду, Парламенту. Він закликав до розробки Національної стратегії імунізації, ключовими складовими якої мають бути: забезпеченість вакцинами, їх якість і доступність; компетентний медперсонал з єдиною однозначною позицією щодо вакцинації; збільшення прихильності населення до вакцинації. «Нашими стратегічними завданнями має стати підвищення рівня охоплення вакцинацією хоча б до 90% населення, забезпечення прозорості та ефективності закупівлі вакцин, прискорений допуск на ринок вакцин за епідпоказаннями для своєчасного реагування на епідемічні загрози та спалахи, — наголосив в. о. Міністра. — У стислі терміни необхідно створити Національний фонд забезпечення стратегічного запасу вакцин і сироваток в Україні для лікування таких небезпечних захворювань, як ботулізм, сказ, правець, кір, краснуха, гепатит А, черевний тиф, кліщовий енцефаліт, жовта лихоманка тощо».

В. Шафранський повідомив, що всі вакцини і сироватки, оплачені минулого року, надійдуть в Україну до кінця липня. «Тільки для вакцинації населення, що входить до груп ризику, — дітей, медпрацівників, осіб, які працюють із дітьми в садках і школах, — до наступного епідеміологічного сезону грипу потрібно близько 3 млн доз вакцин, — зазначив в. о. Міністра. — Щоб не повторилася ситуація минулого року, коли виникла епідемія грипу, а імунізувати було нічим, формуватимемо запас із тих вакцин, що завозяться зараз, аби бути готовими до епідсезону 2016-2017 років». Характеризуючи виконання Календаря щеплень, В. Шафранський навів такі дані: «По БЦЖ маємо 10%, поліомієліту — більше 60%, хороші показники отримані з вакцинації від кору, краснухи та паротиту. Охоплення щепленням проти гепатиту становить лише 4%, але вакцина завезена тільки минулого тижня». За матеріалами прес-служби МОЗ України та УНН

! «ТРЕБА СТВОРИТИ УМОВИ, ЩОБ ЗАЦІКАВИТИ УКРАЇНСЬКИХ ВИРОБНИКІВ ВІДРОДИТИ ВИРОБНИЦТВО ІМУНОБІОЛОГІЧНИХ ПРЕПАРАТІВ НА НАЛЕЖНОМУ РІВНІ. МИ ПОЧАЛИ ПОПЕРЕДНІ КОНСУЛЬТАЦІЇ З НИЗКОЮ УКРАЇНСЬКИХ ВИРОБНИКІВ, ЩОБ ВИВЧИТИ ЇХ МОЖЛИВОСТІ ТА ПОБАЖАННЯ», — ЗАЯВИВ В. О. МІНІСТРА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ ВІКТОР ШАФРАНСЬКИЙ. За матеріалами УНН

3

НОВИНИ В СТРЕСОВИХ УМОВА Х

НЕПОРОЗУ МІННЯ?

ФАХІВЦІ З ПАЛІАТИВНОЇ МЕДИЦИНИ ПОТРЕБУЮТЬ ОСОБЛИВОГО МОТИВУВАННЯ

FDA реєструє медвироби з недоведеною безпечністю

ахівці, які забезпечують надання паліативної допомоги, повинні отримувати підвищені зарплати. Таку думку висловив доцент кафедри паліативної та хоспісної медицини Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика Анатолій Царенко під час круглого столу на тему «Сучасний стан надання паліативної допомоги дорослому населенню, міжнародний досвід та перспективи розвитку в Україні». А. Царенко заявив, що не можна залишати на однаковому рівні заробітну плату медичного

США багато медичних виробів виходять на ринок раніше, ніж публікуються результати клініч­ них досліджень щодо їх безпечності й ефективності. Про це повідомляється в дослід­женні, оприлюдненому в британ­ ському науковому виданні BMJ. Один з авторів дослідження, Хані Мар­ кус з Institute of Global Health Innovation Імперського коледжу Лондона, зазначає, що в США є два шляхи реєстрації виробів медичного призначення. У разі реєстрації виробів, які відрізняються від тих, що вже є на ринку, вони проходять дуже жорсткі вип­ робування на безпечність й ефективність, перш ніж FDA їх схвалить. Але у випадках реєстрації аналогів вимоги до випробувань не такі суворі, більшість «скопійованих» медичних виробів допускаються на ринок узагалі без клінічних випробувань. Тим часом хвиля судових позовів з при­ воду використання пацієнтами медичних виробів останнім часом обрушилася на та­ ких великих гравців, як Johnson & Johnson і Boston Scientific. У квітні 2015 року компа­ нія Boston Scientific погодилася заплатити 119 млн дол. для врегулювання майже 3 тис. позовів, пов’язаних з якістю транс­ вагінальних пристосувань. У березні 2015 року суд зобов’язав Johnson & Johnson виплатити постраж­ далій майже 6 млн дол. за проблеми з пристроєм TVT Abbrevo, що призначений для корекції стресового нетримання сечі в жінок. Кілька місяців по тому ФБР по­ чало розслідування фактів, пов’язаних з приховуванням інформації про можливі ризики використання інструментів ви­ робництва компанії, які застосовуються при деяких видах операцій для видален­ ня тканин. У 2016 році за приписом суду Johnson & Johnson заплатила групі паці­ єнтів з Австралії близько 250 млн дол. за дефектні протези тазостегнового суглоба серії Pinnacle.

Ф

працівника терапевтичного відділення та паліативного, адже в них зовсім інші рівні навантаження — як фізичного, так і психологічного. «Що робить медсестра у відділенні паліативної допомоги чи хоспісі? Миє, змінює памперси, годує, розмовляє із хворими, адже як можна проігнорувати прохання: «Сестричко, поговоріть зі мною, бо страшно не вмерти, страшно вмирати...». І за такого навантаження вони отримують майже таку саму заробітну плату, як і в терапевтичному відділенні. Й тікають наші медсестрички, пропрацювавши

два-три роки, бо не витримують. Іноді буває по кілька померлих за ніч, сльози близьких... Це дуже тяжко», — розповів він. Медик також наголосив на необхідності фінансування видання літератури з паліативної медицини: «Івано-Франківський медичний університет розробив наскрізну програму з паліативної допомоги. Наша кафедра також підготувала підручник і посібник «Паліативна медицина для сімейного лікаря». Але коштів на їх видання не маємо». За матеріалами УНН

Ж А ГА Н А Ж ИВИ

ДЛЯ БІЙЦІВ АТО ПОСТАВЛЯВСЯ ПРОТЕЗНО-ОРТОПЕДИЧНИЙ НЕПОТРІБ

С

півробітники СБУ та прокуратури викрили київських бізнесменів, які за завищеною ціною реалізо­ вували державним установам протез­ но-ортопедичну продукцію для потреб постраждалих в АТО. Згідно з повідом­ ленням СБУ протягом 2015 року за цією

схемою зловмисники отримали з бюджету 4,4 млн грн. Встановлено, що комерсанти ввозили в Україну комплектуючі до ортопедичних виробів за підробленими документами та реалізовували їх іншим підконтрольним структурам, які з понад 50-відсотковою

надбавкою продавали обладнання держав­ ним установам. До того ж, ці комплектуючі виявилися сумнівної якості та невідомого походження. Під час обшуків у столичних офісах вилу­ чено документацію, на підставі якої здійсню­ валося розмитнення продукції та виведення грошей за кордон. Відкрито кримінальне про­ вадження, досудове слідство триває. За матеріалами прес-центру Служби безпеки України

НЕПОРУ ШНІ «СХ ЕМИ»

У ДОНЕЦЬКУ ЗАКУПИЛИ У ФІРМИ-«ПРОКЛАДКИ» ТОМОГРАФИ НА 90 МЛН ГРН

Д

епартамент охорони здоров’я Доне­ цької обласної військово-цивільної ад­ міністрації, яку очолює Павло Жебрів­ ський, рідний брат генерального директора ПАТ «Фармак» Філі Жебровської, 8 червня за результатами тендеру акцептував пропозиції ТОВ «Протек Солюшнз Україна» щодо пос­ тачання томографів загальною вартістю 89,66 млн грн. Про це повідомляється у «Віс­ нику державних закупівель». Документацією конкурсних торгів перед­ бачено постачання п’яти комп’ютерних томо­ графів загальною вартістю 49,84 млн грн до комунальних лікарень у містах Костянтинівка, Волноваха, Селидове та Добропілля та ліку­ вального закладу в смт Велика Новосілка. Та­

кож фірма поставить Маріупольській міській лікарні №5 магнітно-резонансний томограф вартістю 39,82 млн грн. На торгах із закупівлі цього апарата конкурсний комітет відхилив пропозицію ТОВ «Глобалмедгруп» поставити обладнання, дорожче від запропонованого пе­ реможцем на 0,1%. Ця компанія вже фігурує у кримінальному провадженні щодо завищення ціни на томограф для Бази спеціального ме­ дичного постачання в Дніпропетровську. Єдиним конкурентом ТОВ «Протек Со­ люшнз Україна» на торгах по обох лотах стало ТОВ «Укрмедресурс», пропозиції якого були на 0,3-0,4% дорожчими. Це підприємство на­ лежить німецькій компанії «Сканмед медікал еквіпмент енд сеппорт». Директор «Протек Со­

люшнз Україна» — Олександр Єзерський. До 2013 року компанія мала назву «Медлабпро­ ект», а ще раніше — «Аурум Лаб». Із 2013 року «Протек Солюшнз Україна» виграла тендерів на 128,84 млн грн. У квітні цього року компа­ нія уклала з Міністерством оборони угоду про пос­тачання двох подібних томографів за ціною 12,38 млн грн кожний. Власником української фірми є однойменна датська компанія, про­ писана в Копенгагені, а кінцевим бенефіціаром — литовська фірма «Протек Солюшнз К/С» Масенаса Арунаса. За даними ЗМІ, останній очолює 99 датських компаній. За матеріалами порталу «Наші гроші»

ФА РМ - ПІРАТСТ ВО

ТОРГІВЛЯ ЛІКАМИ ЧЕРЕЗ ІНТЕРНЕТ — «ПІД ДАХОМ» МІЖНАРОДНОГО КРИМІНАЛУ

І

нтерпол під час операції Pangea IX, що про­ ходила з 30 травня по 7 червня 2016 року, вилучив фальсифіковані ліки на суму по­ над 53 млн дол., провів 393 арешти підозрю­ ваних у різних країнах світу. Операція відбувалася з орієнтацією на нелегальний продаж медикаментів через інтернет із залученням 193 поліцейських, а також представників митних служб і ре­ гулюючих органів охорони здоров’я зі 103 країн. У результаті зупинено роботу майже

4

5 тис. сайтів, які займалися незаконною тор­ гівлею лікарськими засобами і медичними виробами. У переліку вилученого — фальсифіко­ вані таблетки для схуднення, онкопрепара­ ти, протималярійні засоби, препарати, що знижують рівень холестерину та лікують еректильну дисфункцію, неякісні набори для тестування на ВІЛ-інфекцію і цук­ровий діабет, обладнання для стоматології та хі­ рургії тощо.

Також було виявлено понад 270 тис.різ­ них медичних пристроїв загальною вартістю 1,1 млн дол. Виконавчий директор поліцей­ ських служб Інтерполу Тім Морріс заявив про важливість закриття веб-сайтів, через які зло­ чинці продають свої препарати, й інформуван­ ня людей про те, що покупка через інтернет є небезпечною для життя, хоч і привабливою з економічної точки зору. За матеріалами «Наша Газета.ch»

У

За матеріалами vademec.ru

! АМЕРИКАНСЬКЕ ТОВАРИСТВО ФАРМАЦЕВТІВ СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я (ASHP) ЗАКЛИКАЛО ПОВНІСТЮ ЗАБОРОНИТИ ПРЯМУ РЕКЛАМУ РЕЦЕПТУРНИХ ПРЕПАРАТІВ. ВОНО ПОСЛАЛОСЯ НА ОСТАННІ ДАНІ РАХУНКОВОЇ ПАЛАТИ США ПРО ТЕ, ЩО ФАРМКОМПАНІЇ ЗБІЛЬШУЮТЬ ВИТРАТИ НА ПРЯМУ РЕКЛАМУ ОХОЧІШЕ, НІЖ НА ДОСЛІДЖЕННЯ ТА РОЗРОБКИ. За матеріалами pharmvestnik.ru

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ДОСЬЄ

8 липня 2016 року

ДІТИ ГИНУТЬ ЗА ПІАР? У травні цього року Міністерство охорони здоров’я ухвалило рішення про оплату лікування за кордоном 75 осіб на суму понад 200 млн грн, чим повністю вичерпало річний бюджет на цю програму. Але на обліку (станом на 31 травня 2016 року) перебувають ще 36 справ тяжкохворих громадян. Міністерство звернулося до відповідних органів державної влади з клопотанням про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік», щоб передбачити додаткові видатки за програмою «Лікування громадян України за кордоном». Чи знайде кошти Уряд? Чи проголосують за ці зміни депутати? Чи доживуть до цього пацієнти, яким допомога за життєвими показаннями необхідна найближчими тижнями? Естафета смерті продовжуватиметься, поки політики не вирішать реальних проблем, які перешкоджають розвитку вітчизняної трансплантології: лише тоді у тяжкохворих з’явиться надія на життя.

В

осьмирічній одеситці Юлі Сокольцовій, яка страждала на дилатаційну кардіоміопатію, повинні були виконати трансплантацію серця в Індії. Гроші на операцію знайшлися, санавіація була замовлена, але поки готувався гарантійний лист, дівчинка померла. Трагедія трапилася 27 травня. На пересадку серця їй збиралася передати гроші сім’я померлого у квітні 15-річного Вані Ковриги, який теж не дочекався операції. На трансплантацію Вані, своєю чергою, віддали гроші батьки десятирічної Каті Радевіт, котра померла 30 березня від нейробластоми. «Після смерті доньки лікарі зізналися, що їх лікування було терапією розпачу. Я дуже сподіваюся, що урядовці нарешті приймуть закон, який дасть змогу проводити пересадки органів у нашій країні», — ставить крапку в цій історії мама Юлі Сокольцової.

Закон чи гроші? Чи дійсно такий закон на часі? Зас­­тупник директора ДУ «Націо­наль­ ний інститут хірургії та трансплантології ім. О. О. Шалімова НАМН України» Руслан Салютін вважає, що Україні вкрай потрібна належна законодавча та нормативно-правова база для розвитку цієї галузі. «За потреби у 5 тис. трансплантацій на рік в Україні проводиться не більше 120, із них пересадок з трупного матеріалу — менше 15%. У 2015 році для проведення транс­ плантацій відправлено за кордон 84 пацієнти, що коштувало державі 202 млн грн. 300 хворих прооперували за їх власні кошти або кошти благодійних організацій. Якби ці фінанси спрямовувалися на розвиток вітчизняної трансплантології, українські фахівці рятували б своїх пацієнтів самостійно за значно нижчою собівартістю». «Чинний Закон України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині» був прийнятий в 1999 році та потребує низки змін», — вважає директор ДУ «Національний інститут хірургії та трансплантології ім. О. О. Шалімова НАМН України», доктор медичних наук, професор Олександр Усенко. І їх намагаються внести і чиновники, і політики.

Альтернатива без альтернативи У 2015 році на розгляд ВР було винесено два аналогічні законопроекти (№2386а та 2386а-1), покликані вдосконалити чинне законодавство. Їх основна відмінність полягає в тому, що перший передбачає презумпцію згоди реципієнта на прижиттєву пересадку органів, другий відстоює модель презумпції незгоди. Нині Україна належить до тих країн, національним законодавством яких закріплено принцип чітко висловленої згоди щодо посмертного донорства, або, як його ще називають, «презумпція незгоди». Він передбачає, що клітини, тканини й органи можуть бути вилучені з тіла померлої особи у випадку, коли за життя вона дала однозначну, задокументовану у визначеному порядку згоду на таке вилучення або подібну згоду було отримано від її законного представника. Законопроектом №2386а пропонувалося змінити цей принцип на альтернативний, так званий принцип імовірної згоди («презумпцію згоди»), згідно з яким можна здійснювати вилучення матеріалу з тіла померлої особи для трансплантації у випадку, коли за життя вона не вис­ловила свого заперечення проти цього, що має бути зафіксоване у встановленому порядку в офіційному документі. Отже, проект Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо трансплантації органів та інших анатомічних матеріалів людині» (№2386а, з презумпцією згоди) був зареєстрований у ВР 16 липня 2015 року. Він вважається проектом МОЗ, хоча серед авторів (17 осіб) були не тільки представники Міністерства, а й Національної академії медичних наук, МВС, Генпрокуратури, СБУ України та народні депутати (О. Мусій, І. Сисоєнко, К. Яриніч, О. Кириченко). Альтернативний проект Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони здоров’я та трансплантації органів та інших анатомічних матеріалів людині» (№2386а-1, з презумпцією незгоди) був зареєстрований 4 серпня 2015 року. Його автори — Ольга Богомолець і Оксана Корчинська. Як бачимо, він був внесений до Верховної Ради вже через три тижні після реєстрації законопроекту МОЗ. А радше,

був майже повністю переписаний з міністерського законопроекту, проте з акцентом саме на альтернативній формі презумпції. Утаємничені в кулуарні інтриги фахівці стверджують, що до сесійної зали Верхов­ної Ради ультимативно і нахабно просувався саме альтернативний законопроект. Пропозиції ж об’єднати законотворчі зусилля для формування єдиної державницької позиції шляхом прийняття дійсно європейського сучасного закону про транс-плантацію, на жаль, підтримані не були. Як наслідок, 21 квітня 2016 року саме «законопроект Богомолець — Корчинської» був прийнятий у першому читанні в залі Верховної Ради. Причому, народні обранці закрили очі на те, що окремі його положення не узгоджуються між собою та із чинним законодавством України, а деякі — навіть порушують міжнародні норми. Висновок Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради на цей законопроект вражає кількістю зауважень і розкриває справжню «якість» законотворчої роботи, котру проводять автори законопроекту №2386а-1. «У законопроекті передбачені поодинокі, фрагментарні зміни, решта ж його положень запозичена із чинної редакції Закону України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині», що, на думку Головного управління, навряд чи дасть змогу вирішити порушені в ньому питання. При цьому викликає певний сумнів доцільність окремих передбачених у ньому новацій», — зазначено в документі. Сама ж Ольга Богомолець перед голосуванням за цей законопроект запевняла, що, коли закон буде остаточно прийнятий, він дасть змогу нап­равляти вітчизняним лікувальним закладам щороку 326 млн грн, які сьогодні держава віддає на лікування дітей за кордоном.

Презумпція… невинуватості Але ось уже червень закінчився, а законопроект усе не виноситься у ВР на друге читання. Помилок надто багато? Чи в депутатів є нагальніші справи, ніж доопрацьовування цього документа? Ні, причина затримки в іншому: Ольга Богомолець заявила, що «надважливо винести цю тему на обговорення суспільства, аби від

нього почути відповідь, яка ж презумпція ближче українцям». Але невже вибір «презумпції» — це саме те, що покращить ситуацію у вітчизняній трансплантології? Якщо проаналізувати статистику, то країни з розвиненою трансплантаційною службою (46% із них становлять ті, де закріпилася презумпція згоди, і 54% — ті, що обрали презумпцію незгоди) практично не відрізняються за кількістю проведених пересадок органів. Відомо про це й Ользі Богомолець, принаймні, вона вказувала на цей факт під час обговорення свого законопроекту у профільному Комітеті. Чому ж тоді депутат вирішила керуватися не науковою статистикою, а релігійними переконаннями? Адже Голова Комітету Верховної Ради з питань охорони здоров’я зізналася: «Для мене ключовою в цьому випадку була позиція церкви, позиція духовенства». Можливо, тому, що це підвищує її політичний імідж в очах віруючих? До речі, щоб розчулити електорат депутата Ольги Богомолець, може, залучити до референдуму знахарів, астрологів, народних цілителів, які теж є авторитетами для широких верств населення? Намагання роздмухати всенародне обговорення презумпції — не що інше, як спроба дорогого піару. Кожен день такої балаканини оцінюється навіть не в грошах, а в людських життях. А за словами тієї ж Ольги Богомолець, «життя і здоров’я людини є найвищою цінністю на Землі…, а посмертне донорство — єдина форма порятунку багатьох людських життів». Хоча в останньому Голова профільного Комітету і лікар за фахом уже… не дуже впевнена. В останньому коментарі журналістам «СТБ», котрі знову порушили проб­лему дітей, які помирають у безвиході, вона заявила, що трансплантація — це взагалі не панацея для більшості приречених людей. Отже, можна обговорювати окремі питання майбутнього закону довго. Дуже довго. Скажімо, до наступних виборів. Проте чи готові погодитись із цим матері дітей, життя яких висить на волосині? Іван ШЕСТОПАЛ, спеціально для «ВЗ»

5

ДЕРЖАВНЕ ПИТАННЯ

ПОТРІБНО ВИЗНАТИ ОХОРОНУ ЗДОРОВ’Я ПРІОРИТЕТОМ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ Реалізація положень Загальнодержавної програми «Здоров’я-2020: український вимір» спрямована на наближення вітчизняної охорони здоров’я до європейських стандартів. Чи в тому напрямку рухають її реформи і як не втратити орієнтир?

Володимир МЕЛЬНИК, дійсний член Української технологічної академії, керівник відділення «Сучасні медичні технології», доктор медичних наук, доцент кафедри хірургії №1 Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця

Декларувати — не реалізувати Після здобуття незалежності Україна успадкува ла центра лізовану систему охорони здоров’я Семашка, офіційні принципи якої декларували відповідальність держави за стан здоров’я громадян, вільний доступ до безоплатної висококваліфікованої медичної допомоги, профілактику соціально небезпечних хвороб, а також нерозривний зв’язок медичної науки і практики. Водночас, залишковий принцип фінансування медичної галузі, а на додаток — ще й економічний спад у країні, який виник на той час, унеможливлювали реалізацію задекларованих положень. Відтак постала потреба в реформуванні галузі. Утім, подвійне підпорядкування системи охорони здоров’я (функціонально — МОЗ України, фінансово — місцевим органам самоврядування або відомчим установам), політична криза впродовж багатьох років, а також військові дії на Сході країни суттєво ускладнюють процес реалізації медичних реформ.

Ціна популізму Концепція безкоштовної медичної допомоги в державних зак ладах охорони здоров’я, задекларована в ст. 49 Конституції України, є наслідком політичного популізму, оскільки не має жодного економічного обґрунтування. Неспроможність цієї ідеї також обумовлена полі-

6

тичною нестабільністю в країні, корумпованістю керівних органів і недостатнім фінансуванням галузі. Україна посідає одне з останніх місць у Європі за державними витратами на фінансування охорони здоров’я, частка яких становить 52,8% (для порівняння, у Чехії і Люксембурзі — 88,6 і 90,7% відповідно). В умовах дефіциту фінансових ресурсів в Україні було більше ніж на третину скорочено ліжковий фонд лікарень. З цією самою метою (зменшення обсягів державних вит­ рат) розпочато перехід на нову, економічно вигіднішу модель надання первинної медичної допомоги на засадах сімейної медицини. Для підвищення якості надання медичної допомоги було запроваджено спеціальні гарантії якості медичних послуг: акредитація медичних установ, ліцензування медичної діяльності, стандартизація клінічної практики. Однак усі ці перетворення впроваджувалися на тлі політичної й економічної нестабільності в країні, відсутності чіткої ідеологічної платформи в більшості політичних сил, які відстоювали інтереси окремих олігархічних кланів, а не народу України. «Крива» економічних показників країни також невпинно падала. До того ж, на значній території України склалася несприятлива екологічна ситуація (майже

«

15% території з населенням понад 10 млн осіб класифікували як зону критичного екологічного становища). Третина населення країни живе в умовах промислового забруднення навколишнього середовища — у повітрі деяких регіонів концентрація шкідливих хімічних речовин у 5-20 разів перевищує гранично допустиму норму. Нестабільна економічна ситуація в країні породжувала негативні соціальні тенденції в суспільст­ві. Так, серед населення України значно поширені шкідливі звички, особливо паління та зловживання алкоголем. За офіційними даними Державної служби статистики, у 2014 році кожен п’ятий житель України віком понад 12 років палив. У 2010 році було зареєстровано 1 млн 200 тис. споживачів наркотиків (понад 2,5% усього населення), серед них приблизно 80% — особи віком до 28 років.

Здоров’я — у мінусі Усі ці чинники негативно позначилися на статистиці захворюваності населення, у структурі якої стрімко зросла частка серцево-судинних та онкологічних патологій. Щорічно в Україні реєструють близько 200 тис. пацієнтів із гострим коронарним синдромом, серед яких — понад 50 тис. із гострим інфарктом міокарда. Україна входить у першу десятку країн світу за

СЕРЕД НАСЕЛЕННЯ УКРАЇНИ ЗНАЧНО ПОШИРЕНІ ШКІДЛИВІ ЗВИЧКИ, ОСОБЛИВО ПАЛІННЯ ТА ЗЛОВЖИВАННЯ АЛКОГОЛЕМ. ЗА ОФІЦІЙНИМИ ДАНИМИ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ СТАТИСТИКИ, У 2014 РОЦІ КОЖЕН П’ЯТИЙ ЖИТЕЛЬ УКРАЇНИ ВІКОМ ПОНАД 12 РОКІВ ПАЛИВ. У 2010 РОЦІ БУЛО ЗАРЕЄСТРОВАНО 1 МЛН 200 ТИС. СПОЖИВАЧІВ НАРКОТИКІВ (ПОНАД 2,5% УСЬОГО НАСЕЛЕННЯ), СЕРЕД НИХ ПРИБЛИЗНО 80% — ОСОБИ ВІКОМ ДО 28 РОКІВ

«

показником захворюваності на рак (на диспансерному обліку перебувають понад 1 млн таких хворих). За даними експертів ВООЗ, поширеність СНІДу в Україні становить 1,6%, туберкульозу — 1,4%, вірусного гепатиту В — 1%, гепатиту С — 3%, цукрового діабету — майже 2,7%. Понад 40% населення окремих регіонів страждають на алергічні захворювання, 15% — на ожиріння внаслідок нераціонального харчування. Показово, що рівень загальної захворюваності серед представників ма лозабезпечених верств населення України на 46% вищий, ніж серед заможних громадян. За тривалістю життя наша країна посідає 60-е місце у світі. Зазначені економічні, екологічні, медико-соціальні чинники, а також низький коефіцієнт народжуваності (10,8 на 1 тис. населення) та порівняно високий коефіцієнт смертності (14,7 на 1 тис. населення) не сприяли природному приросту населення й обумовили виникнення демографічної кризи. Здавалося б, які ще аргументи потрібні для того, аби переконати владу в необхідності ефективно розвивати вітчизняну медицину? Однак галузь охорони здоров’я, у тому числі й медична наука, так і не стали пріоритетами нашої держави. У переліку пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки в Україні до 2020 року (п. 5 ст. 3 Закону України «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки») передбачено розвиток технологій, спрямованих на профілактику й лікування тільки найпоширеніших захворювань. Відповідно, й до переліку державних медичних програм, які функціо­ нують нині, ввійшли тільки ті, що спрямовані на боротьбу із захворюваннями і факторами, здатними спричинити нову хвилю демографічної кризи. Зокрема це програма репродуктивного здоров’я нації, національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН із захисту прав дітей, програма імунопрофілактики та захисту населення від інфекційних захворювань, діагностики та лікування вірусних гепатитів, протидії туберкульозу, програма боротьби з онкологічними захворюваннями. Така турбота про здоров’я нації нагадує гасіння пожежі.

Що вирішують кадри? До того ж, зростання показників захворюваності та смертності населення України відбувалося на тлі значного дефіциту лікарських кадрів. За офіційними даними МОЗ

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ДЕРЖАВНЕ ПИТАННЯ

8 липня 2016 року

України, у 2014 році забезпеченість лікарями в системі практичної охорони здоров’я становила 2,7 на 1 тис. населення (загальна забезпеченість лікарями з урахуванням адміністраторів, гігієністів, фахівців у галузі медичної профілактики — 4,3). Укомплектованість штатів лікарями ледь перевищує 80%, в обласних лікарнях — 85%, міських — 78%, центральних районних — 76%, дільничних — 71%, лікарських амбулаторіях — 69%. Майже 47 тис. лікарських посад вакантні. З так званих природних причин кількість лікарів в Україні щороку зменшується на 3% (приблизно на 6 тис. осіб). При тому, що медичні виші щороку випускають приблизно 8 тис. майбутніх лікарів, майже 50% з них за лишають медицину через низький рівень заробітної плати і відсутність належних соціальнопобутових умов. Не врятувало ситуації і впровадження фінансових надбавок спеціа лістам (за лежно від рівня кваліфікації, шкідливості умов праці, за безперервну роботу тощо). Навіть з урахуванням надбавок зарплата лікарів вищої кваліфікаційної категорії залишається надзвичайно низькою. До того ж, за нинішньої економічної скрути спостерігається тенденція до зниження або й припинення виплат згаданих надбавок. Попри економічні труднощі, кадро­вий і фінансовий дефіцит, лікувальні заклади Украї­н и забезпечують досить ефективне надання медичної допомоги населенню. Про це переконливо свідчать показники доступності амбулаторної та стаціонарної медичної допомоги. Наприклад, в Україні досить висока кількість амбулаторних відвідувань (10,8 у рік). За цим показником наша країна вийшла на 5-е місце в Європі (після Словаччини — 13,6, Чехії — 13,3, Білорусі — 13,1, Угорщини — 11,3). Слід зазначити, що понад 36% амбулаторних відвідувань пов’язані з профілактичними оглядами згідно з програмами скринінгу певних груп населення з метою ранньої діагностики туберкульозу, раку шийки матки, раку молочної залози. Показники свідчать про доступність стаціонарної медичної допомоги населенню: кількість госпіталізацій на 1 тис. населення становить 225 у рік. В Україні триває процес скорочення лікувальних закладів і ліжкового фонду, однак показник забезпеченості ліжками залишається досить високим. Адже лікарні прагнуть зберегти ліжковий фонд навіть шляхом його нецільового використання, аби лише не втратити попереднього обсягу фінансування. Це — не вина медиків, це — наслідок неправильного принципу фінансування стаціонарів (розподіл коштів залежно від кількості ліжок, а не від кількості і якості наданої медичної допомоги). Змінимо принципи — зміниться ситуація. Використання ресурсів охорони здоров’я може бути ефективнішим за рахунок ширшого впровадження денних стаціонарів.

На чому тримається довіра? Незважаючи на те що 87% населення України невдоволені якістю медичних послуг (такими є результати соціологічних опитувань), кредит

«

КІЛЬКІСНА І ЯКІСНА РЕСТРУКТУРИЗАЦІЯ НАЯВНИХ ЛІКУВАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ МАЄ МАКСИМАЛЬНО АДАПТУВАТИ ЇХ МОЖЛИВОСТІ ДО ПОТРЕБ СУЧАСНОГО СУСПІЛЬСТВА. ТОЖ ВОНА ПОВИННА ПЕРЕДБАЧАТИ І СКОРОЧЕННЯ ЛІЖКОВОГО ФОНДУ ДО ОПТИМАЛЬНИХ ПОКАЗНИКІВ, І ПЕРЕПРОФІЛЮВАННЯ ЛІКАРЕНЬ З УРАХУВАННЯМ РІВНЯ Й ОСОБЛИВОСТЕЙ ЗАХВОРЮВАНОСТІ В КОЖНОМУ РЕГІОНІ

«

довіри до самих медиків залишається високим. Адже вони рятують життя людей попри відсутність необхідного матеріально-технічного, фінансового та медикаментозного забезпечення. Зокрема приблизно 90% усіх необхідних ліків пацієнти купують за власний кошт, та чи винні в тому лікарі, яким доводиться вирішувати складні проблеми хворих у непростих умовах, і в більшості випадків їм це вдається? Більше того — вони досягають помітних успіхів, передусім за рахунок використання сучасних діагностичних і лікувальних технологій. Застосування новітніх методів діагностики, мініінвазивних, ендоскопічних хіру ргічних втручань, вдосконалення огранізації надання хірургічної допомоги, лікувальної тактики при хірургічних захворюваннях навіть на тлі зазначених проблем дає змогу щорічно виконувати близько 2,5 млн хірургічних втручань. При цьому із кожним роком їх кількість зростає, а частота післяопераційних ускладнень і летальності знижується (нині цей показник становить 0,59%, що на 22% менше, ніж у 2000 році). Упродовж останнього десятиріччя значного прогресу зазнали й інші напрямки медицини — завдяки досягненням сучасної фармакології і фармакотерапії, впровадженню в клінічну практику нових, ефективніших лікарських засобів, перегляду основних положень лікувальної тактики при деяких захворюваннях, коли консервативна терапія стала основним методом і витіснила хірургічні. Проте якість медичної допомоги, зокрема хірургічної, не може триматися на ентузіазмі медичного персоналу впродовж тривалого часу. Вітчизняна охорона здоров’я потребує змін, які регламентувалися б на найвищому рівні. На жаль, Закон України «Основи законодавст­ва України про охорону здоров’я», прийнятий у 1992 році, а також Закон України «Про внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров’я щодо удосконалення надання медичної допомоги», датований 2011 роком, не відповідають сучасним вимогам і тому не можуть ефективно регламентувати діяльність галузі. З огляду на очевидну невідповідність чинної законодавчої бази і відносин, що сформувалися всередині системи охорони здоров’я (стосунки між медичними установами і суспільством, пацієнтами та лікаря-

ми), медична громадськість України, та й суспільст­во в цілому самостійно шукають вихід. Як приклад — у рамках Закону України «Про державно-приватне партнерство» на базах лікувальних закладів створюються лікувально-діагностичні центри, де використовується діагностичне й лікувальне обладнання приватних підприємців, залучаються кваліфіковані кадри. Також створюються лікарняні каси взаємодопомоги, налагоджується співпраця лікувальних закладів і страхових компаній, залучаються кошти пацієнтів для оплати високотехнологічних діагностичних методів, виконання яких можливе тільки в приватних медичних закладах; на потреби лікувальних установ використовують кошти із фондів спонсорської та благодійної допомоги тощо.

Стратегія розвитку — замість тактики виживання Утім, я переконаний, що лікувальні заклади не повинні шукати шляхів виживання, вони мають розвиватися і виходити на рівень європейських стандартів. Таку можливість їм має забезпечувати законодавчо обґрунтована стратегія реформування галузі. На жаль, чергові спроби проведення реформ знову збігаються зі складною політичною та економічною ситуацією, протистоянням політичних сил, дефіцитом наповнення бюджету, нецільовим використанням коштів, військовим конфліктом на Сході. З огляду на це, ми не маємо права на помилку, експеримент чи біг по колу. Заплановані реформи повинні бути максимально ефективними. А відтак їх потрібно розробляти, якнайповніше використовуючи власний науковий потенціал і враховуючи економічні можливості країни для вирішення майбутніх завдань. Безумовно, необхідно використати й найкращий досвід вдалого реформування інших країн, але тільки після його переосмислення та критичної переоцінки. Необхідно створити передумови для формування в суспільстві (особливо серед молоді) парадигми здорового способу життя, відмови від споживацького ставлення до громадського здоров’я, відповідальності кожного громадянина за стан власного здоров’я. Оскільки найбі льш економічно вигі дною стратегією надання первинної медичної допомоги визнано сімейну

медицину, потрібно нарешті визначитися із тим, яка її модель є оптимальною для України, і передбачити в ній можливість індивідуальної та групової практик, створення центрів здоров’я (залежно від регіональних потреб). Тоді сімейна медицина дійсно зможе забезпечити високу якість первинної медичної допомоги. На вторинному і третинному рівнях надання стаціонарної допомоги доцільно створювати лікарні нового типу (знову ж таки залежно від потреб населення у фахівцях певного профілю). Передусім йдеться про лікарні інтенсивного, планового та відновного лікування, спеціалізовані лікарні та хоспіси. Кількісна і якісна реструктуризація наявних лікувальних закладів має максимально адаптувати їх можливості до потреб сучасного суспільства. Тож вона повинна передбачати і скорочення ліжкового фонду до оптимальних показників, і перепрофілювання лікарень з урахуванням рівня й особливостей захворюваності в кожному регіоні. Удосконалення управління лікувальними закладами означає перехід від адміністративно-командних методів до економічних — як більш ефективних. Реформування має супроводжуватися розробкою та впровадженням оптимальної моделі фінансування системи охорони здоров’я, що забезпечить цільове використання коштів, прозорий механізм їх розподілу й об’єктивний контроль за цим процесом, сприятиме ефективному функціонуванню лікувальних закладів, формуватиме зацікавленість медичних працівників у збільшенні обсягів і підвищенні якості медичної допомоги, мотивуватиме до впровадження профілактичних технологій.

Нові закони — рушійна сила реформ Україні потрібен новий закон про охорону здоров’я — не тільки для адаптації системи до сучасних економічних умов, а й для ефективного розвитку вітчизняної медичної науки, впровадження нових, наукоємних напрямків у медичну практику (наприклад, персоналізованої медицини). Надзвичайно важливим є створення законодавчої бази для ефективної розробки інших перспективних напрямків: трансплантології, репрудоктології, реабілітаційної медицини, розвитку медичних нанотехнологій. Та якими б прогресивними не були перетворення в медичній галузі, вони не вирішать проблеми поліпшення здоров’я нації самостійно. Для цього необхідно реалізувати чинні цільові державні програми, спрямовані на покращення здоров’я населення, а також створити нові. До їх розробки мають долучитися різні міністерства і відомства, передусім екології та природних ресурсів, освіти і науки, молоді та спорту, соціальної політики, аграрної політики та продовольства, економічного розвитку та торгівлі, а також інші державні установи, причетні до стану навколишнього середовища та соціального захисту громадян. Пот рібно ви знат и охорон у здоров’я пріоритетним напрямком державної політики. Час діяти.

7

ДЕРЖАВНЕ ПИТАННЯ

ПРИМУШУВАТИ НЕ МОЖНА ВІДПУСТИТИ ДЕ ПОСТАВИТИ КОМУ, ВИРІШУЮЧИ ПИТАННЯ РОЗПОДІЛУ ВИПУСКНИКІВ?

Примусовий розподіл випускників і обов’язкове відпрацювання тими, хто здобув освіту за державний кошт, трьох років у визначеному державою місці нині лишилися тільки в медичних вишах. У Міністерстві освіти та науки України вирішили, що подібна практика принижує людську й фахову гідність майбутніх лікарів, і розробили проект закону про її відміну. Чи не призведе це до кадрового колапсу, зокрема в сільській місцевості? Якими методами можна залучити молодих спеціалістів до роботи в сільських і районних лікарнях?

РІВНЕНЩИНА

Володимир ЛУЦИК, начальник відділу кадрової та наукової роботи управління охорони здоров’я Рівненської ОДА

Ц

ього року за державним розподілом на Рівненщину приїдуть працювати 150 випускників медичних вишів. Та з досвіду вже можу сказати, що відсотків 40 із них, на жаль, точно «втечуть» з області через три роки, а то й раніше, якщо трапиться нагода. Можливо, якби новоспечені фахівці отримували направлення в регіони, звідки вони родом, ситуація складалася б інакше, і тоді державний розподіл мав би сенс. А так випускники-рівняни потрапляють на роботу в інші області й шукають будь-які шляхи, аби повернутися на батьківщину та працевлаштуватися вдома. Натомість до нас направляють лікарів із Тернополя, Чернівців, Івано-Франківська, інших областей, які так само відпрацьовують три роки, займаючи робочі місця й отримуючи оплату за інтернатуру, а потім їдуть де-інде. Тож наявна система забезпечення галузі лікарськими кадрами за державним розподілом у цьому плані себе не виправдала. Так само не виправдовує себе і цільовий прийом у медичні виші сільської молоді, який, до речі, цього року вперше було відмінено. Адже, вступивши до вишу на таких умовах, випускники потім не хочуть повертатися та працювати в сільській місцевості, а шукають всілякі лазівки, щоб уникнути цього. До речі, Постанова Кабінету Міністрів України від 22.08.1996 р. №992 «Про Порядок працевлаштування випус-

8

кників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням» дає їм змогу це робити за певних обставин, приміром, наявності інвалідності в самого випускника чи його батьків, одруження з військовослужбовцем тощо. Останніми роками це стало масовим явищем. То хіба вигідно державі готувати своїм коштом спеціалістів для роботи в сільській місцевості, якщо вони не бажають поверну ти їй «борг» трирічним відпрацюванням? З іншого боку, ми розуміємо позицію МОЗ, яке підтримує систему державного розподілу медиків-випускників через ризик неукомплектування фахівцями сільських медичних закладів (сільських лікарських амбулаторій, районних і дільничних лікарень), адже без обов’язкових трьох років відпрацювання лікарі можуть взагалі не доїхати до села. Але в такий спосіб Міністерство перекладає на «плечі» місцевої влади запровадження так званих місцевих стимулів для сільських медпрацівників, як-то надання їм вигідних кредитів на житло, різних пільг, більшої зарплати. Як на мене, доречніше було б зробити це на рівні держави. Запровадити ди-

«

ференційовану оплату праці, дати сільському медику зарплату в півтора разу вищу, ніж у його колег із міста чи району, — і кращого стимулу годі й шукати. Та якщо говорити про Рівненську область, то загроза дефіциту лікарів у сільській місцевості для нас уже не є критичною, бо останні чотири роки випускників медвишів направляли винятково на посади лікарів загальної практики-сімейної медицини, і ми майже укомплектували ними лікувальні заклади. Лише в селах кількох районів ще потрібні лікарі. Загалом же укомплектованість лікарськими кадрами сьогодні в нашій області сягає в середньому 82%, а офіційно підтверджена потреба лікувальних закладів у лікарях становить усього 63 фахівці. Тож, з огляду на такий стан справ, вважаємо: варто вдосконалити порядок працевлаштування випуск­ ників шляхом делегування окремих функцій МОЗ на місця, тобто надати право структурним підрозділам із питань охорони здоров’я обласних державних адміністрацій самостійно вирішувати, як добирати і розставляти кадри в галузі. А саме: розподіляючи випускників вищих

ВАРТО УДОСКОНАЛИТИ ПОРЯДОК ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ ВИПУСКНИКІВ ШЛЯХОМ ДЕЛЕГУВАННЯ ОКРЕМИХ ФУНКЦІЙ МОЗ НА МІСЦЯ, ТОБТО НАДАТИ ПРАВО СТРУКТУРНИМ ПІДРОЗДІЛАМ ІЗ ПИТАНЬ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ОБЛАСНИХ ДЕРЖАВНИХ АДМІНІСТРАЦІЙ САМОСТІЙНО ВИРІШУВАТИ, ЯК ДОБИРАТИ І РОЗСТАВЛЯТИ КАДРИ В ГАЛУЗІ

«

медичних навча льних зак ла дів, поповнювати кадри медзак ладів не лише згідно з Планом праце­ влаштування випускників ВМНЗ, завердженим МОЗ, а й відповідно до потреб регіону. Також варто надати регіонам можливість змінювати нап­равлення на роботу молодих спеціалістів без погодження з Міністерством, яке, своєю чергою, має взяти на себе лише контроль за ефективністю кадрової роботи, кадрового забезпечення та якістю надання медичної допомоги населенню відповідного регіону. Лист із такими пропозиціями управління охорони здоров’я Рівненської облдержадміністрації вже направило в МОЗ України. ХЕРСОНЩИНА

Віктор КОРОЛЕНКО, директор Департаменту охорони здоров’я Херсонської ОДА, Заслужений лікар України

Р

озподіл спеціалістів, на мою думку, є необхідним — це гарантія того, що випускник приїде до нас і працюватиме тут. Проте Міністерст­ во охорони здоров’я не дає нам змоги розподіляти їх так, як ми хочемо саме тут, на місцях. Кожного року подаємо заявку на інтернів, але за рік багато чого змінюється: хтось із лікарів виїхав, хтось пішов на пенсію тощо. Ми ж не можемо чекати цілий рік — до подачі нових заявок, тому заповнюємо вільні місця. А потім для того, аби інтерна, закріпленого за цим, уже зайнятим, місцем перерозподілити в інший район, необхідно отримати дозвіл Міністерства, бо навіть у межах області

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ДЕРЖАВНЕ ПИТАННЯ

8 липня 2016 року

перенаправити молодого спеціаліста без нього ми не можемо.

75-80% інтернів, яких до нас нап­ равляють, залишаються у Херсонській області. Ми намагаємося створити для них якомога комфортніші умови праці, адже молоді спеціалісти — наше майбутнє. Наші фахівці виїжджають на попередні розподіли в медичних вишах, під час яких подають заявки на спеціалістів певного профілю й особисто роз’яснюють випускникам їх перспективи в плані роботи, житла, зарплатні. Якщо випускники погоджуються, то їх розподіляють саме до нас. До речі, умовами прийому до ВНЗ у 2016 році вступ за цільовим направленням уже не передбачений. Це, звичайно, нас не тішить, бо ми втратили ще одну гарантію того, що наша когорта лікарів поповниться молодими спеціалістами. А цього ми конче потребуємо, оскільки область забезпечена лікарями лише на 70%. Найбільше не вистачає «вузьких» професіоналів: кардіологів, педіат­рів. Особливо це відчувається з початком курортного сезону, коли кількість населення області номінально зростає в 5-8 разів. Нині знаходимо вихід, забираючи лікарів з інших лікарень і направляючи їх у курортні місця області. ЧЕРНІГІВЩИНА

Тетяна ЛЕБЕДЄВА, заступник начальника відділу організаційної, аналітичної та кадрової роботи управління охорони здоров’я Чернігівської ОДА, кандидат медичних наук

Н

а мою думку, практику розподілу випускників медичних вишів у регіони треба продовжувати. Це вимушений захід, інакше матимемо дуже велику проблему з укомплектуванням медичних закладів кадрами. Адже в нашій області питання забезпеченості лікарями стоїть дуже гостро, особливо це стосується сільської місцевості. Зараз на Чернігівщині не вистачає 700 лікарів, укомплектованість штатних посад лікарями в лікувальних закладах області становить 74%, а в сільських лікарських амбулаторіях — лише 62,4%. Крім того, серед медиків регіону з року в рік зростає кількість осіб пенсійного віку, зараз серед лікарів їх понад 25%. Тож, незважаючи на недемократичність процедури розподілу випускників, від неї, на жаль, поки відмовлятися недоречно. Хоча я абсолютно не згодна з висловлюваннями деяких керівників, що розподіл передусім корисний самим молодим фахівцям, оскільки він гарантує новоспеченому лікарю перше робоче місце. Навпаки, зараз практично в усіх областях бракує лікарів, тож проблем із працевлаштуванням в інтернів не виникне. Наприклад, дефіцит лікарів спостерігається навіть в нашому обласному центрі, хоча укомплектованість кадрами тут завжди була на порядок вищою, ніж у сільській місцевості. Найбільший дефіцит кадрів традиційно відчуваємо за такими спеціальностями, як сімейна медицина,

педіатрія, рентгенологія, анестезіологія, дитячі інфекційні хвороби. Тобто там, де треба тяжко працювати за невеличку заробітну плату. Причому, ситуація, що склалася на Чернігівщині, — типова для областей, які не мають власного медичного вишу. У нас, натомість, — надлишок медичних сестер. В області функціонують два медичні коледжі та два медичні училища, які випускають надмірну кількість середнього медичного персоналу. І ось вам зворотний бік медалі — щорічно розмірковуємо, як нам працевлаштувати наших випускників. Щодо молодих лікарів, то на сьогодні в лікувальних закладах області інтернатуру проходять 249 інтернів, із них 48 — за спеціальністю «Загальна практика-сімейна медицина». У 2015 році інтернатуру закінчили 73 лікарі, з них у центральних районних лікарнях працюють 29, у сільських амбулаторіях — 12, у міських лікувальних закладах — 24, в обласних лікувальних закладах — 8. На початку 2016 року інтернатуру закінчили ще 10 лікарів, які зараз обіймають посади лікарів-психіатрів та лікарів-рентгенологів. Цього року до нас повинні приїхати випускники із 14 медичних вишів: 104 особи, що навчалися за спеціальністю «Лікувальна справа», 52 педіатри, один стоматолог та 12 спеціалістів із медико-профілактичної справи. Що стосується останніх, то їх мали розподілити до СЕС, але, оскільки зараз служба перебуває в стадії реорганізації, вони працюватимуть у нашій системі лікарями-інфекціоністами та лікарями-рентгенологами. Сподіваємося, що всі випускники стануть до роботи, хоча, як свідчить наша багаторічна практика, близько 20% з них не доїжджають до місця розподілу. Щодо інтернів, то тут теж відбувається значний відсів. Як правило, обов’язкові три роки відпрацьовують майже 75% випускників. Звичайно, є різні життєві ситуації: вийшла заміж, народила дитину, пішов служити в армію за контрактом тощо. Але головний чинник плинності кадрів — погані соціально-побутові умови, зокрема відсутність житла та неможливість професійного зростання. Тож там, де головні лікарі цент­ ральних районних лікарень, центрів ПМСД працюють над проблемою покращення соціально-побутових умов, де створений достойний рівень організації надання медичної допомоги (а для лікаря, тим більше молодого, важливі не тільки умови проживання, а й те, наскільки цікаво йому працювати, чи може він підвищувати свій професійний рівень), не виникає проблем із забезпеченістю кадрами. Яскравий приклад — Бобровицька центральна районна лікарня, куди протягом останніх 4-5 років із задоволенням їде працювати молодь. Зараз там створений молодий потужний колектив справж­ ніх професіоналів. Дуже серйозно працюють над проб­л емою закріплення кадрів у Менській центра льній районній лікарні. Головний лікар зак ладу сприяє професійному становленню молодих лікарів, приділяє увагу покращенню соціально-побутових

умов своїх підлеглих. Наприклад, цьогоріч у Мені для лікарів було побудовано чотириквартирний будинок. Саме через гарні умови деякі лікарі вирішили переїхати із Чернігова до Мени. Цікавий досвід започаткували громади Корюківського та Куликівського районів, які за власний кошт вчать у медичних вишах майбутніх лікарів для своїх медичних закладів. Крім того, громади сіл, селищ, міст беруть активну участь у придбанні обладнання для амбулаторій і центрів ПМСД. Яскравий прик лад тому — нещодавнє прид­бання автомобіля для сільської амбулаторії громадою села Киїнка (Чернігівський район). Для покращення кадрової ситуації в медичній галузі в усіх районах області затверджені районні прог­ рами «місцевих стимулів», якими передбачено забезпечення житлом, земельними ділянками, надання пільгових кредитів, навчання у вищих навчальних закладах за рахунок місцевих бюджетів, «місцеві» надбавки до заробітної плати, пільговий проїзд для сімейних, дільничних лікарів і лікарів-педіатрів тощо. Протягом останніх п’яти років житлом забезпечені 32 медичних працівники, 22 з яких — молоді спеціалісти. Найкраще це питання вирішується в Бобровицькому, Корюківському, Ічнянському та Город­ нянському районах, де щороку виділяються квартири працівникам сфери охорони здоров’я. Працюють у цьому напрямку й інші райони. Так, нещодавно в Носівському районі було придбано дві квартири для лікарів, минулого року в Талаївському районі громада купила квартиру для родини молодих лікарів тощо. У 2015 році для медичних працівників первинної ланки (яких найбільше бракує в області) за кош­т и місцевих бюджетів було придбано 4 квартири, для забезпечення пільгового проїзду виділені кошти у сумі 1,9 тис. грн, надані місцеві надбавки до заробітної плати на суму 269 тис. грн. Але зазвичай через постійне недофінансування програми «не допрацьовують». Так, наприклад, на сьогодні в черзі на житло стоять 182 лікарі, із яких 69 — молоді спеціалісти. І це тільки офіційна статистика, насправді лікарів, які потребують покращення житлових умов, набагато більше. Тож для заохочення молодих спеціалістів працювати в області за фахом передусім необхідно подумати про забезпечення їх с лу жбовим житлом із подальшим правом набуття власності або ж про надання можливості отримати довготривалий кредит на пільгових умовах на придбання чи будівництво житла та купівлю автотранспорту. Особливо це стосується сільської місцевості, куди вкрай неохоче їде молодь. Вважаю, що в систему «місцевих стимулів» необхідно також включати оснащенн я робочого місц я ві дповідно до табеля оснащеності та створення умов щодо доступності регулярного підвищення професійного рівня медичних працівників, у тому числі за рахунок дистанційних форм навчання. Сподіваюся, що після проведення децентралізації, громади зможуть успішно вирішити всі ці питання.

ЧЕРК АЩИНА

Вардан АЙРАПЕТЯН, головний лікар Звенигородської ЦРЛ Черкаської області

Н

а мою думку, державний розподіл випускників медичного профілю не має жодного сенсу. Як правило, студенти шукають будь-які підстави, аби його уникнути та відійти від сімейної медицини, куди їх примусово «заштовхують». Ті ж, кому не вдалося уникнути відробітку в районній чи сільській лікарні, відпрацьовують три роки за направленням і все одно їдуть шукати кращого робочого місця. При цьому чимало таких випускників особливо не переймаються своєю роботою і не викладаються на повну. Такий розподіл не дає користі ані молодим медикам, ані медичним установам, ані державі. Тому в цьому питанні я прихильник демократичної політики. Надайте випускнику робоче місце за тією спеціальністю, за якою він має бажання працювати. Тоді він не витрачатиме даремно шість років життя на непотрібну йому кваліфікацію (3 роки інтернатури й 3 роки відробітку), щоб потім знову перекваліфіковуватися. Медустанови теж витрачають час на навчання випускника, чекають, поки він оволодіє практичними навичками, а в результаті часто спеціаліста лікарня так і не отримує. Сьогодні державний розподіл не вирішує кадрової проблеми в медицині. За останні кілька років до Звенигородської ЦРЛ не направили жодного молодого спеціаліста, дарма що в нашому закладі працює чимало фахівців передпенсійного та пенсійного віку. Таке враження, що Міністерство охорони здоров’я поставило за мету знищити вторинну ланку: зовсім немає молодих кадрів, катастрофічна проблема з вузькопрофільними спеціалістами. Ми вже три роки просимо направити до нас невролога, гінеколога та анестезіолога, але результату немає. Самим же залучити спеціалістів на сьогодні також важко. Ті, хто вчився за контрактом, категорично відмовляються їхати в село, мовляв, вони витрачали кошти на навчання не для того, щоб у селі працювати. Усіх, хто навчається на бюджеті, направляють у сімейну медицину. Хтось аналізував, чи потрібна така кількість сімейних лікарів, яку нині випускають вищі медичні навчальні заклади? На сьогодні в районі вкрай потрібні 3 гінекологи, 3 анестезіологи, невролог і 10 дільничних лікарів. Це при тому, що Звенигородський район забезпечений кадрами найкраще в області. Сільська медицина обділена молодими кадрами. У міста обласного значення, такі як Умань, Біла Церква, молодого спеціаліста ще якось можна «заманити». А що робити таким райцентрам, як Звенигородка, Катеринопіль, Лисянка? Грошей для заохочення молодих медиків у нас немає, із забезпеченням житлом — теж проблема. Зарплата молодого

9

ДЕРЖАВНЕ ПИТАННЯ спеціаліста мізерна — 1,5 тис. грн. Як за таких умов прожити молодій сім’ї? Такі гроші в нас отримує санітарка, і коли вона неякісно помиє підлогу, то нічого не станеться, а якщо молодий лікар неякісно полікує пацієнта? Тому дайте людям свободу вибору спеціалізації та робочого місця. В ідеалі, випускники ВНЗ повинні мати змогу заздалегідь ознайомитися з повним переліком вакансій в усіх регіонах країни, умовами праці та подати заявку відповідно до власних побажань. Чи вирішить кадрову проблему на Черкащині відкриття філії Луганського медичного університету? Ні, не вирішить. Можна хоч у кожному місті відкрити по університету — нічого від цього не зміниться. Такої кількості медичних навчальних зак­ ладів, як в Україні, немає в жодній державі. У нас кожен інститут став університетом і добре розуміє, на чому він може заробити гроші. Вони відкривають факультети, які дають гроші, і не переймаються, чи є база для навчання таких спеціалістів (адже навчальний заклад — це не лише стіни і підручники, це передусім школа викладачів, школа професури), чи є потреба в таких кадрах? Для вирішення кадрової проблеми сільської медицини необхідно створювати не університети, а нормальні умови роботи для молодого спеціаліста, забезпечити йому достойний рівень оплати праці. У жодній країні світу лікар не має преференцій залежно від місця його роботи. І міський, і сільський лікар отримують високу зарплату. Жоден лікар у Європі, на яку нас рівняють, навіть розмовляти не захотів би за ті гроші, що отримує наш молодий спеціаліст. А наш сільський лікар змушений працювати за мізерні кошти і після прийому обробляти город, аби прогодувати сім’ю. А так не має бути.

Ми намагаємося вирішувати цю проблему. Так, з 2012 року в сільських районах Запорізької області діють регіональні програми підготовки медичних працівників і поліпшення їх соціального захисту, якими передбачені «місцеві стимули»: заходи щодо створення належних умов для роботи та проживання медичних працівників. Мотивацією для залучення лікарів у заклади охорони здоров’я сільської місцевості, безумовно, є надбавки до заробітної плати. Програмами 12 районів передбачено навчання студентів на підставі угоди між райдержадміністрацією та студентом і Запорізьким державним медичним університетом за рахунок коштів місцевих бюджетів. У 14 районах за бюджетні кошти проводяться щеплення груп ризику медичних працівників проти грипу, у 17 районах — страхування на випадок захворювання на ВІЛ-інфекцію/СНІД. Програмами 17 районів передбачено придбання житла для медичних працівників, зокрема торік його отримали четверо лікарів. На жаль, цих заходів украй недостатньо, проблему потрібно вирішувати на державному рівні. Розпочати, на мою думку, слід із підвищення заробітної плати медичним працівникам до рівня середньої в промисловості, тобто, щонайменше, вдвічі, та прийняття національної програми забезпечення молодих спеціалістів пільговим житлом. Крім того, важливу роль відіграють й умови праці: укомплектованість лікарень санітарним транспортом, медичним обладнанням, приладами для діаг­ ностики, ліками тощо. З А К А Р П АТ Т Я

ЗАПОРІЖ ЖЯ Руслана САВЧЕНКО, заступник начальника управління — начальник відділу кадрів і спецроботи управління кадрового та фінансового забезпечення Департаменту охорони здоров’я Запорізької ОДА

Д

ля нашого регіону розподіл випускників вищих медичних навчальних закладів і відпрацювання ними трьох років є дуже важливим фактором — це дає змогу забезпечити надання медичної допомоги в сільській місцевості. На сьогодні зак­лади охорони здоров’я Запорізької області укомплектовані лікарями первинної ланки на 74,9%, у сільській місцевості — на 72,7%. Але, на жаль, багато лікарів, відпрацювавши 3 роки, не залишаються в сільських закладах охорони здоров’я, зокрема через низьку заробітну плату, незабезпеченість житлом, складні побутові умови та інше. Отримавши певний досвід роботи і практику, лікар їде від нас, а сільським мешканцям за медичною допомогою доводиться знову звертатися до центральних лікарень, які часто розташовані на значній відстані.

10

Володимир МАРКОВИЧ, директор Департаменту охорони здоров’я Закарпатської ОДА

Р

озподіл потрібно проводити для тих випускників, що навчалися за державні кошти, щоб забезпечити спеціалістами (лікарями, фельдшерами) сільські населені пункти, особливо розташовані в гірській місцевості. Варто зазначити, що в нашій області медичні працівники отримують земельні ділянки, будують будинки та близько половини з них

залишається й надалі працювати в сільській місцевості. Однак останнім часом ми стикаємося з новою проблемою: усе більше місцевих медиків їдуть на роботу за кордон. Наша медична освіта визнається в багатьох країнах Європи, тож із працевлаштуванням у молодих лікарів проблем не виникає. Зате є проблеми в нас — останніми роками все більше відчуваємо дефіцит кадрів, особливо в селах. Сподіваюся, що в ході адмініст­ ративної реформи, з утворенням громад, нових адміністративних одиниць мають відбутися зміни й у системі охорони здоров’я, бо вся відповідальність за залучення лікарів лежатиме на громадах. Тож вони повинні розробляти місцеві програми, у першу чергу із забезпечення житлом лікарів і належною апаратурою — лікарень. Звісно, треба вирішувати й проблему з підвищенням рівня зарплати медичних працівників. СУМЩИНА

Сергій БУТЕНКО, начальник управління охорони здоров’я Сумської ОДА

С

ьогодні підготовку медичних ка д­р ів д л я Су мської області здійс­н ює Медичний інститут Сумського державного університету, якому присвоєно найвищий в Україні IV рівень акредитації і який внесений до бази даних вищих навчальних зак-ладів Всесвітньої організації охорони здоров’я. Уже два десятки років заклад готує для нашого регіону кваліфікованих фахівців — хірургів, ортопедів, травматологів, онкологів, педіатрів, нейрохірургів, акушерів-гінекологів, стоматологів, сімейних лікарів тощо. Кожного року держава замовляє навчальному закладу підготовку тих фахівців, яких не вистачає. У такий спосіб область забезпечує потребу в лікарях, бо в нас дуже відчутний дефіцит кадрів. Насамперед тому, що в галузі багато медиків передпенсійного віку. Крім того, певна кількість спеціалістів виїжджає за кордон або в інші регіони України. Аби повністю вирішити проблему дефіциту лікарів, Сумщині ще потрібно 1700 спеціалістів. Тож із

«

В ХОДІ АДМІНІСТРАТИВНОЇ РЕФОРМИ, З УТВОРЕННЯМ ГРОМАД, НОВИХ АДМІНІСТРАТИВНИХ ОДИНИЦЬ МАЮТЬ ВІДБУТИСЯ ЗМІНИ Й У СИСТЕМІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я, БО ВСЯ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ЗАЛУЧЕННЯ ЛІКАРІВ ЛЕЖАТИМЕ НА ГРОМАДАХ. ТОЖ ВОНИ ПОВИННІ РОЗРОБЛЯТИ МІСЦЕВІ ПРОГРАМИ, У ПЕРШУ ЧЕРГУ ІЗ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЖИТЛОМ ЛІКАРІВ І НАЛЕЖНОЮ АПАРАТУРОЮ — ЛІКАРЕНЬ

«

кожним роком область нарощує державне замовлення. Якщо у 2013 році Медичний інститут закінчили 47 осіб, які навчалися за державним замовленням, то у 2014 році їх кількість зросла вже до 72, а в 2015-му — до 75. Цього ж року планується випустити 100 лікарів, які навчалися за кошти держави, у 2017 році — 106. Відповідно до порядку працевлаш­ тування випускників вищих нав­ чальних закладів, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням, усі вони їдуть працювати в ті населені пункти, де гострою є проб­лема кадрів. На мою думку, відпрацювання поки що — єдиний механізм забезпечення лікарями первинної ланки в сільській місцевості, віддалених райцентрах. А дже не секрет, що молоді спеціалісти, а особливо ті, хто навчався за власні кошти, не хочуть їхати на периферію, оскільки там через катастрофічне недофінансування галузі немає належних умов ані для їх роботи, ані для життя. Більше того, лікарі, особливо в сільській місцевості, не забезпечені необхідним обладнанням для надання медичної допомоги. На жаль, в їх арсеналі, як правило, тільки тонометр і мінімальний набір медикаментів. А вони ж — на передовій у боротьбі за здоров’я населення. Звісно, нарівні з відпрацюванням необхідно піднімати престижність професії медика. Сьогодні керівництво Сумської області та місцеві органи самоврядування намагаються створити необхідні умови, аби молоді фахівці хоча б кілька років пропрацювали на периферії. На Сумщині практично всі райони прийняли та затвердили програми зі стимулювання медичних працівників до роботи в районних центрах і селах. Проте в умовах обмеженого фінансування вони не завжди дієві. Приміром, минулого року медичним працівникам не виділено жодного квадратного метра житлової площі, а до цього — одну-дві квартири на рік. Лише у 2016 році Сумщині нарешті вдалося зламати цю традицію. У Кролевці вперше за 15 років медики отримали 12 квартир, переважна більшість яких дісталася молодим спеціалістам. Крім того, у нас є райони, що сьогодні виділяють медичним працівникам земельні ділянки або, у разі наявності фінансових ресурсів, виплачують додаткові до заробітної плати кошти. Та попри все це ми вважаємо, що розподіл медичних працівників необхідний, адже завдяки йому випускник отримує перше гарантоване робоче місце, де має змогу «набити руку» і стати згодом професіоналом. Якщо ж відмінити його, то головні лікарі самостійно визначатимуть, кого брати на роботу. Звісно, вони віддаватимуть перевагу досвідченим, кваліфікованим працівникам, яких не треба навчати. Дана РОМАНЮК (м. Рівне), Тетяна БОЙКО (м. Херсон), Олена БЕРЕЗКІНА (м. Чернігів), Інна ХІМІЧУК (м. Черкаси), Олена ПЕТРЕНКО (м. Запоріжжя), Віктор ЛАЗОРИК (м. Ужгород), Катерина СПІВАК (м. Суми), спеціально для «ВЗ»

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ПІДСУМКИ КОНКУРСУ

8 липня 2016 року

НАДІЙНІ ПАРТНЕРИ ЛІКАРЯ ПУБЛІКУЄМО ФОТО І РОЗПОВІДІ УЧАСНИКІВ

Ми продовжуємо знайомити читачів з учасницями конкурсу «Надійний партнер лікаря» та їх щирими й емоційними розповідями про свою роботу.

Де б я не працювала, намагаюся все робити на совість. Найцікавіше, що професію медсестри для мене обрала мама, але я ніколи про це не жалкувала. Що я найбільше люблю у своїй професії, то це виконувати венопункції — ти зразу бачиш результат своєї роботи. І я щаслива від того, що можу допомогти друзям, сусідам. Фото маю лише зі студентами». Наталія ПРЯДУН, медична сестра хірургічного відділення КЗОЗ «Березнівська центральна районна лікарня», Рівненська область

«З

а що я люблю свою професію? Я народилася для того, аби бути тим, ким є зараз, бо відчуваю себе щасливою у справі, якою займаюся. Мені ніколи не було соромно за мою професію, я завжди пишалася тим, що я — медична сестра».

увага, турбота, чуйність і добре слово. У моїй роботі мало медичних маніпуляцій, основне — якісний догляд. Це не просто робота, а спосіб життя, адже я маю бути не лише медсестрою, а й, певною мірою, мамою. Люблю свою роботу за те, що маю можливість поєднувати професійні обов’язки з турботою та піклуванням про дітей-сиріт. Я спостерігаю за зростанням маленьких особистостей і беру в цьому участь. Як мама, чую перше слово, бачу перший зубчик і перший крок малечі — шкода, що цього не бачать їх рідні мами. Я ж маю можливість щодня віддавати часточку своєї душі дітям-сиротам».

Я люблю людей, люблю спілкуватися з ними. Я глибоко розумію і відчуваю біль та розгубленість хворого. Може, це звучить банально й навіть смішно, але я — сестра милосердя, і це — моє покликання, моє життя».

Марія ДЕНИСЮК, старша медична операційна сестра КЗОЗ «Березнівська центральна районна лікарня», Рівненська область

«О

браз хорошої медсестри — образ ідеальної жінки. Я виконую обов’язки медсестри з любов’ю, душею та щирим серцем, бо люблю людей».

Леся РИЧКО, старша медична операційна сестра відділення трансфузіології та еферентної медицини Кременчуцького міського пологового будинку «Лікарня, доброзичлива до дитини» ВООЗ/ЮНІСЕФ, Полтавська область

«В

ажко пояснити, за що я люблю свою роботу… Це те, що мені потрібно для повноти життя. Я із тих людей, котрі на роботу ідуть із задоволенням, а не тільки заради заробітної плати». Анеля ЦИМБАЛОВА, лаборант, викладач КВНЗ КОР «Макарівський медичний коледж», Київська область

Марія МІЗЮК, медична сестра механотерапії КЗ «Рівненський обласний спеціалізований будинок дитини» РОР

«Я

докладаю всіх зусиль до того, щоб допомогти дітям, які цього потребують, і радію, коли бачу в їх очах — посмішку, а в серцях — надію. За це і люблю свою роботу».

«З

акінчивши в 1981 році Погребищенське медичне училище, я пропрацювала понад 20 років медичною сестрою в туберкульозній лікарні. Заробила чимало стажу, оскільки в нас один рік роботи зараховується за два, однак на додачу отримала гепатит С й алергію. Саме через неї і змушена була піти з лікарні. За щасливим збігом обставин мене запросили навчати студентів. Нині працюю лаборантом і викладачем у Макарівському медичному коледжі — читаю предмет «Догляд за хворими та медичні маніпуляції й техніка» ось уже 13-й рік. Весь свій досвід і вміння передаю молодому поколінню. Це — не менш відповідальна робота, ніж у лікарні, тому що до нас приходять діти, а випускаємо ми спеціалістів. Слова подяки, звичайно, не так часто почуєш, як біля ліжка хворого. Але якщо чужі діти називають мене «мамкою», то це, мабуть, і є найвищою оцінкою моєї малопомітної роботи. Роботу свою дуже люблю і завжди любила.

Баваган ЧТЕЯН, медична сестра КЗ «Запорізький районний центр первинної медико-санітарної допомоги» Запорізької районної ради

«Я

люблю свою професію за те, що допомагаю людям, роблю добру справу, сподіваючись, що цим приношу користь суспільству. Адже я розумію, що маю добросовісно виконувати покладені на мене обов’язки, зокрема надавати пацієнту якісну медичну допомогу (у межах своєї компетенції), згідно з принципами гуманності та професійними стандартами. Я несу моральну відповідальність за свою роботу перед пацієнтами, колегами і суспільством. Працюю за принципом: «Передусім — не зашкодь!»

Іванна СИДОРЧУК, медична сестра КЗ «Рівненський обласний спеціалізований будинок дитини» РОР

«М

оя робота — відповідальна і багатогранна. У далекі часи людей цієї професії називали сестрами милосердя. Це найточніше характеризує мої професійні обов’язки. Сест­рами милосердя називали жінок, які доглядали за хворими та пораненими. Вони замінювали їм рідних, бо до їх обов’язків входило не лише виконання лікарських призначень, а й моральна підтримка хворих. Так і в моїй роботі. Я працюю в Будинку дитини, і моїм маленьким пацієнтам потрібні не тільки лікувальні процедури, а й

Надія КАНТОР, сімейна медична сестра амбулаторії ЗПСМ села Поляна, Свалявський район, Закарпатська область

«М

ій медичний стаж становить 35 років. Тривалий час працювала амбулаторним фельдшером, а нині — сімейною медсестрою. Я пишаюся тим, що можу кожному жителю свого села сміливо дивитися у вічі, не боячись звинувачень у тому, що комусь відмовила в допомозі. Ще в юності мене до глибини душі вразили слова «сестра милосердя». Саме з ними я і пройшла все життя.

Алла ФУРСЯН, медична сестра відділення анестезіології та реанімації КЗОЗ «Березнівська центральна районна лікарня», Рівненська область

«Я

люблю свою професію за те, що приношу людям добро».

11

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

БОРОТЬБА ЗА СЕРЦЯ УКРАЇНЦІВ:

Максим СОКОЛОВ, головний позаштатний спеціаліст МОЗ України за спеціальністю «Кардіологія», доктор медичних наук, професор

ПАРАД ТЕХНОЛОГІЙ ЧИ НАДІЙНІ ТИЛИ?

Щороку внаслідок серцево-судинних захворювань помирає понад 400 тис. українців. Влада намагалася вплинути на ситуацію різними методами: «тотальним» лікуванням артеріальної гіпертензії через відшкодування населенню витрат на ліки, втіленням плану заходів на 2016 рік, оголошений у державі Роком серця. Остання ініціатива — створення мережі кардіохірургічних центрів. Що влучить «у десятку»? І чи можлива перемога без наступу на всіх фронтах?

ВЗ Як виникла ідея розбудови мережі спеціалізованих кардіологічних цент­ рів — від розчарування попередніми ініціативами чи усвідомлення світового досвіду?

— Зрозуміло, що такі важливі рішен­ ня не приймаються за один день. Ще восени минулого року МОЗ провело селекторну нараду з регіонами, де було прийнято спільне рішення роз­ почати пілотний проект у 8 облас­ тях, спрямований на апробацію сучасної системи реперфузійної те­ рапії хворих із гострим інфарктом міокарда (згідно з європейськими рекомендаціями). Ми взяли ті ре­ гіони, які вже самотужки почали її запроваджувати і досягли певних успіхів. У рамках проекту вони отри­ мали додаткову підтримку, і восени цього року планувалося проаналі­ зувати результати, порівнявши їх з відповідними показниками облас­ тей, де така система відсутня. Однак політичні й економічні зміни в краї­ ні внесли свої корективи. Реформи, проголошені в державі, мають дава­ ти реальні результати, люди праг­ нуть позитивних змін. Тому новий Уряд поставив чітке завдання всім міністерствам — визначитися з пріо­ ритетами й активно працювати в цих напрямках. МОЗ визнало одним із таких пріоритетів боротьбу із сер­ цево-судинними захворюваннями шляхом впровадження системного підходу — організації регіональних реперфузійних мереж. Так наші пла­ ни набули нової «ваги», втілившись у програму Кабміну — цей сегмент ді­ яльності буде посилено і фінансово, і організаційно, до того ж, ми охопи­ мо вже не 8 успішніших областей, а всі без винятку регіони. ВЗ Дехто стверджує, що мережа спе­ ціалізованих центрів — це верхівка айсберга, яка не вирішить проблем серцево-судинної захворюваності, а профілактика й диспансеризація у цій справі — понад усе.

— Унас лі док серцево-с удинних хвороб щодня помирають сотні українців, і вони не можуть чека­ ти, доки в країні вибудують систе­ ми диспансеризації, профілактики, доки вони запрацюють і покажуть реальні результати — на це потріб­ но десятки років, упродовж яких кількість хворих не зменшиться. Ми не можемо дозволити собі дов­ готривалих програм — для цього в нас немає ані кадрів, ані фінансів. Ми повинні рятувати сотні тисяч життів уже сьогодні, це важливий аспект — медичний, економічний і, зрештою, політичний. Можна закли­ кати людей регулярно відвідувати лікаря, проходити необхідні обсте­

12 www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

8 липня 2016 року

ження, але чи піде туди більшість із них, усвідомлюючи, що все це — додаткові витрати? Можна читати лекції про користь здорового хар­ чування, але якщо нинішні статки змушують більшість населення спо­ живати крохмалисті та зернові про­ дукти, марно сподіватися на швидку віддачу таких знань. Скільки не по­ переджай пацієнта, що нервувати і недосипати означає шкодити серцю, він не почує лікаря, якщо змушений працювати на кількох роботах, аби прогодувати сім’ю. Тож маємо зва­ жати на реалії та допомагати чим можемо. Замість міфічної профілак­ тики, на яку потрібні мільярди гри­ вень, рятуємо конкретних пацієнтів, переважна більшість з них — люди працездатного віку. Стара система не дала резуль­ татів, і «вдихнути» в неї життя не­ можливо — легше створити нову. У нас з’явилася така можливість, і ми маємо нею скористатися. Вважайте, що це революційний шлях — руха­ тися «від зворотного». Спочатку ми створюємо «кристали» надання ква­ ліфікованої допомоги, потім будемо їх «нарощувати». Зі створенням ре­ перфузійної мережі в регіонах від­ криватимуться центри, де почнуть правильно лікувати гострі стани, — це перший крок уперед і база для подальшого розвитку системи на­ дання кардіологічної допомоги. Ми готуємо висококваліфіковані кадри, налагоджуємо ефективний зв’язок зі швидкою щодо виявлення таких хворих. Далі пацієнти, проліковані відповідно до сучасних рекоменда­ цій з перших хвилин розвитку гост­ рого інфаркту, потрапляють під нагляд сімейних лікарів, котрі вже будуть обізнані з тим, як лікують їх підопічних, які рекомендації їм на­ дають. Це формуватиме правильну тактику вторинної профілактики серцево-судинних захворювань. Потім зміниться система диспансе­ ризації та спостереження за такими хворими на місцях. Якщо по всій країні діятиме ру­ тинна система надання медичної допомоги пацієнтам з інфарктом міокарда, ми зможемо просуватися далі, тобто організувати адекватну діагностику значної кількості плано­ вих хворих тощо. Ми повинні нарешті з чогось починати, і краще, коли вже на старті пацієнти максималь­ но швидко відчують результати. В Україні щодня в лікарнях помирає 22 хворих з інфарктом міокарда (а скільки гине ще до початку госпіта­ лізації?!) через те, що їм вчасно не відкрили артерію. Створивши мере­ жу реперфузійних цент­рів, ми змо­ жемо вдвічі зменшити цей показник і водночас виявити значно більше таких хворих, стимулюючи людей вчасно телефонувати на швидку в разі серцевого нападу (адже вони знатимуть, що є центри, де їм мо­ жуть надати якісну сучасну допо­ могу, головне — вчасно туди потра­ пити). Ефективна система надання допомоги пацієнтам з інфарктом мі­ окарда (спочатку — ургентна, потім — планова) створить «місток» між кардіологією і кардіохірургією, які нині перебувають у стані стагнації. У новій системі з’являться висококваліфіковані кадри нової генерації — інтервенційні кардіологи, кардіо­ логи, терапевти тощо.

ВЗ Чи варто паралельно із цим продов­ жувати проекти, подібні до реімбур­ сації вартості ліків від артеріальної гіпертензії?

— Той проект був не дуже вдалим, але працювати із хворими на артеріаль­ ну гіпертензію надзвичайно важливо. Це — завдання сімейних лікарів. І від­ шкодування вартості препаратів паці­ єнтам (не лише з гіпертензію) — дуже перспективна справа, яка, до того ж, сприятиме зниженню вартості ліків (через визначення референтних цін). Але згідно з міжнародною кваліфіка­ цією хвороб артеріальна гіпертензія не належить до серцево-судинних зах­ворювань, тобто вона не є про­ блемою лише кардіології. У всьому світі нею займаються лікарі-гіперто­ логи, а за традицією радянських часів цю недугу «віддають» кардіологам. Подібне сталося і з профілактикою. Вона набула рис «неосяжного понят­ тя», про яке можна довго говорити. А запитайте, яку саме профілакти­ ку пропонують запроваджувати — одразу виявите «вакуум» розуміння. Профілактика — на першому місці в багатих країнах, де все добре з ме­ дициною (при інфаркті проводять стентування, трансплантують серця тощо), а нам поки що потрібно на­ вчитися лікувати хворих відповідно до міжнародних (а відтепер уже й на­ ціональних) стандартів. Ми не можемо перескочити з ме­ дичного «феодалізму» в «розвину­ тий капіталізм», потрібні перехідні етапи. Наприклад, маємо розвивати кардіохірургію, водночас потрібно подбати про те, щоб у кардіології активніше проводи ли інвазивні дос­л ідження (що у світі є стандар­ том сучасної кардіології та кардіо­ хірургії), вчасно виявляли ознаки атеросклерозу тощо. Тоді десятки, а можливо, й сотні тисяч пацієнтів не помиратимуть, а потраплятимуть на лікування до кардіохірургів. Ще один важливий аргумент — створю­ вати згадану систему в Україні не потрібно «з нуля», у 8 областях вона вже непогано працює, ще в декіль­ кох, як-то кажуть, на підході. Єдине, що важливо — забезпечити центри дос­татньою кількістю витратних ма­ теріалів, а в частині з них обновити обладнання. ВЗ Кошти на це будуть?

— У Плані пріоритетних дій Уряду на 2016 рік на розбудову та функціо­ ну вання державної реперфузій­ ної мережі передбачено виділити 650 млн грн (приблизно 2/3 коштів

буде витрачено на придбання облад­ нання, решта — на витратні матеріа­ ли на найближчі рік-півтора). Тобто це не просто декларація, а конкрет­ на програма, підкріплена фінансо­ вими розрахунками. Нині плану­ ємо, скільки коштів і на що саме потрібно розподілити для кожної області. Потім цей план обговорю­ ватимемо, узгоджуватимемо. Спо­ діваюся, що до кінця року питання фінансування буде вирішено. За ці кошти плануємо придбати приблиз­ но 16-18 ангіографів, забезпечити витратними матеріалами близько 16 тис. екстрених пацієнтів. Однак, на мою думку, потрібно не лише чіт­ ко розподілити кошти на місцях, а й і проконтролювати результати, які там отримають. На жаль, наша ста­ тистика не є чутливим барометром у таких процесах і не спроможна проаналізувати дані, які ми хочемо отримати. Не секрет, що сьогодні в офіційну статистику смертності внаслідок серцево-судинних захво­ рювань потрапляють «чужорідні» випадки. Наприклад, людина похи­ лого віку вдома померла «від серця» або пацієнт тяжко хворів на іншу не­ дугу, але «серцевий фактор» вписали як причину смерті, чи ж хворого не довезли до лікарні, бо зупинилося серце, та інше. Навіть якщо людина померла внаслідок перитоніту, але в судинах серця виявили стенози, інфаркт можуть записати причиною смерті. За такого стану справ, навіть коли ми успішно лікуватимемо ре­ альних хворих на інфаркт, статисти­ ка не поліпшиться! Щоб подолати це явище, потрібно проводити розтин в усіх без винятку летальних випад­ ках, збільшити кількість патолого­ анатомічних конференцій, де на конк­ретних прикладах пояснювати, як розглядати складні випадки. Та­ кож потрібно перевіряти статистику, що подають з місць (цим мають за­ йнятися регіональні управління охо­ рони здоров’я). Але це досить склад­ но організувати і навряд чи вдасться в найближчій перспективі — зашка­ рублу систему важко «розворуши­ ти». Через це кілька років тому ми пішли власним шляхом — створи­ ли Реєстр перкутанних коронарних втручань і паралельно з державною статистикою намагаємося перевіря­ ти отримані дані. Цифри дуже від­ різняються! Державна статистика набагато песимістичніша, і в ній з року в рік повторюються практич­ но одні й ті самі дані — до них уже звикли (аби не гірші). Паралельний

«

ЯКЩО ПО ВСІЙ КРАЇНІ ДІЯТИМЕ РУТИННА СИСТЕМА НАДАННЯ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ ПАЦІЄНТАМ З ІНФАРКТОМ МІОКАРДА, МИ ЗМОЖЕМО ПРОСУВАТИСЯ ДАЛІ, ТОБТО ОРГАНІЗУВАТИ АДЕКВАТНУ ДІАГНОСТИКУ ЗНАЧНОЇ КІЛЬКОСТІ ПЛАНОВИХ ХВОРИХ ТОЩО. МИ ПОВИННІ НАРЕШТІ З ЧОГОСЬ ПОЧИНАТИ, І КРАЩЕ, КОЛИ ВЖЕ НА СТАРТІ ПАЦІЄНТИ МАКСИМАЛЬНО ШВИДКО ВІДЧУЮТЬ РЕЗУЛЬТАТИ

«

підрахунок засвідчує, що насправді показники летальності від інфаркту таки зменшуються в тих клініках, де використовують сучасну систе­ му реперфузійної терапії. Тому коли буде створено мережу цент­рів, мо­ ніторинг результатів їх діяльності набуде ще більшої актуальності: ми отриму ватимемо достовірну інформацію, спираючись на сучасні європейські індикатори, які чутли­ во відображають будь-які зміни, за­ мість того, щоб рахувати по інерції. ВЗ Про які саме індикатори йдеться?

— Наприклад, кількість стентувань при інфаркті на 1 млн населення, яка має бути не меншою 600 (в Україні в середньому — 146). Взагалі ми ма­ ємо переорієнтовуватися на ті ста­ тистичні «маячки», які збираються не для звітності, а для відображення реального стану речей і є показови­ ми. Наприклад, у галузі кардіології й онкології Україна співпрацює зі Світовим банком. Так от його фа­ хівці одразу визначили індикато­ ри, за якими вони оцінюватимуть успішність чи неуспішність проек­ ту, бо точно знали — наші критерії не відобразять цих змін. Не можуть за 1-2 роки змінитися показники смертності від серцево-судинної па­ тології, бо вона пов’язана не тільки з медичною складовою, а й зі спосо­ бом життя людини, її харчуванням, режимом роботи та відпочинку, ба­ гатьма іншими чинниками, швид­ ко вплинути на які важко навіть за бажання. Тому потрібно змінювати (і моніторити) те, що можемо і що забезпечує швидку віддачу вкладе­ них коштів. ВЗ Уявімо ідеальну ситуацію: центри створені, оснащені, кадри підготов­ лені, пацієнти обізнані. Як доправити хворого до центру вчасно і живим, зва­ жаючи на наше бездоріжжя, фельд­ шерські бригади на швидких тощо?

— По-перше, щодо фельдшерських бригад. У багатьох розвинених кра­ їнах на швидкій лікарів немає, пра­ цюють парамедики. Наприк лад, у Франції хворих (у тому числі й з інфарктом) до лікарні транспорт у ють… пожежники. Чому наш фельдшер швидкої, який почасти кваліфікованіший за деяких моло­ дих лікарів, не може цього зробити? До того ж, нині оснащення бригад екстреної медичної допомоги знач­ но поліпшилося: вони мають у сво­ єму розпорядженні ліки, котрих у деяких країнах швидка взагалі не отримує. Тобто фельдшер має все, що може знадобитися йому для на­ дання допомоги інфарктному хво­ рому дорогою до реперфузійного центру. Його завдання — встанови­ ти правильний діагноз і довезти па­ цієнта (така централізована систе­ ма працює в усьому світі). В Україні також фельдшерам не забороняєть­ ся проводити тромболізис, хіба що вони самі бояться це робити. Тож потрібно з ними працювати, стави­ ти чіткі завдання. Було б ідеально, якби на швидкій працювали ліка­ рі (та й пацієнти до цього звикли), але вочевидь від цього доведеться відмовитися. Щодо якості доріг, погоджуюся — від неї залежить швидкість транс­ портування пацієнта. І це актуальна проблема. Утім, навіть якщо ми для

13

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ початку організуємо максимальну кількість ангіопластик при інфаркті у великих містах, де пацієнтів не по­ трібно везти на великі відстані, то врятуємо тисячі життів. На сьогод­ ні по всій країні виконується 5300 таких втручань щорічно (у 2011 році — лише 1140). Якщо збільши­ мо показник бодай вдвічі, проблему великих міст «закриємо». Приміські населені пункти також наближені до центрів (у межах 2-годинного тера­ певтичного вікна хворого встигнуть транспортувати). Проблеми можуть виникати тільки в сільській місце­ вості, віддаленій від таких центрів. Але це не повинно стати відмовкою

на місцях, мовляв, дороги через 20 років побудують, тоді й систему налагоджуватимемо. Зі створен­ ням госпітальних округів потрібно подбати про відкриття кількох ре­ перфузійних центрів на території кожної області, а не лише в облас­ ному центрі. Згідно з міжнародни­ ми стандартами такі центри мають бути розраховані на різну кількість населення (від 300 тис. до 1 млн). В Україні на території більшості областей проживає 1-1,5 млн на­ селення, тож там потрібні 2-3 такі центри. Поки що маємо підтримати ті, що вже існують, потім створити нові, де це необхідно. Коли система

запрацює, такі «прогалини» вияв­ ляться самі собою. ВЗ Коли очікувати реальних результа­ тів діяльності нової системи?

— Якщо до кінця цього року ви­ рішиться питання фінансування і справа зрушить з місця, перші ре­ зультати отримаємо вже в наступ­ ні рік-півтора, а в разі успішної ре­ алізації наміченого через 5 років зможемо повністю змінити систему надання кардіологічної допомоги в країні, що стане поштовхом до змін у галузі в цілому. Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»

НАСТУПНА ТЕМА Шановні читачі! Відкриваючи «Дискусійний клуб», ми ставили за мету дати кожному лікарю можливість висловитися з приводу наболілого. Тема нашого наступного обговорення:

«Вартість медичної послуги: як досягнути балансу ціни та якості?» Чекаємо ваших листів на адресу: 04211, м. Київ, а/с 138, редакція газети «Ваше здоров’я» або на e-mail: vz@vz.kiev.ua

ТОЧКИ ЗОРУ Ігор БАТОГ, головний лікар КЛПЗ «Чернігівський обласний кардіологічний диспансер», головний позаштатний спеціаліст з кардіології управління охорони здоров’я Чернігівської ОДА

С

учасна кардіологія передбачає два напрямки діяльності: профілактику захворювань і надання спеціалізованої допомоги. Безперечно, запобігти захворюванню набагато легше, ніж його лікувати. Тому потрібно активно використовувати ЗМІ, засоби зов­ нішньої реклами для надання інформації, наприклад, про необхідність лікування артеріальної гіпертензії, про те, що робити за перших ознак інфаркту, а також проводити лекції та бесіди з населенням тощо. Усе це порівняно недорого, але досить ефективно. Згадаймо пілотний проект з лікування артеріальної гіпертензії, коли пацієнтам відшкодовували певну вартість антигіпертензивних препаратів, — її ефект перевершив усі очікування. Тисячі людей звернулися до фахівців, отримали кваліфіковану допомогу, почали лікуватися. У нашій області, та, вочевидь, і в масштабах усієї країни, це допомогло значно зменшити кількість ускладнень гіпертонічної хвороби, зокрема гострих порушень мозкового кровообігу. На жаль, дію проекту призупинено. Так, це потребувало значних коштів, але вони поверталися сторицею. На Чернігівщині щороку реєструють приблизно 1200 випадків інфаркту міокарда (це відповідає середньому показнику захворюваності по Україні), і відкриттям кардіоцентрів ми не вирішимо питання поширеності цієї недуги. Адже фахівці кардіоцентрів займаються вже сформованою патологією (інфарктом, порушенням серцевого ритму, гострою чи хронічною серцевою недостатністю). Ми можемо вплинути на перебіг захворювання в конкретних пацієнтів, однак це суттєво не змінить ситуації із захворюваністю. Тут на перше місце виходить профілактика. Хоча без налагодження системи ефективної високоспеціалізованої допомоги ситуація також не поліпшиться. Утім, я не вважаю доцільним створення нових структур (кардіоцентрів, а це — нові приміщення, персонал, обладнання), якщо на сьогодні практично в усіх обласних центрах працюють кардіодиспансери та відділення серцево-судинної хірургії. Свого часу в деяких областях ліквідували кардіодиспансери, але життя довело, що це було помилкою. І саме в таких регіонах доцільно створювати кардіоцентри. Натомість установи, де вже накопичено відповідний досвід, працюють кваліфіковані ка-

дри, найлогічніше дооснастити, заощадивши при цьому значні кошти. Наприклад, фахівці нашого кардіодиспансеру проводять ангіографію, коронографію, стентування, встановлюють кардіостимулятори. На базі закладу функціонує сучасна лабораторія, де здійснюється весь комплекс необхідних досліджень, найближчими днями запрацює новий сучасний томограф, тобто маємо все необхідне для діагностики та лікування хворих. На базі міської лікарні №2 виконують аортокоронарне шунтування, протезування клапанів, стентування, встановлюють кардіостимулятори. Звичайно, можна піти іншим шляхом, наз­ вавши кардіодиспансери чи відділення серцево-судинної хірургії кардіоцентрами або центрами кардіохірургії. Для цього потрібно лише рішення обласних рад про зміну назви лікувального закладу. Але чи покращиться при цьому надання допомоги пацієнтам у цілому і чи не буде це профанацією ідеї про якісну та доступну допомогу населенню? Наша область має свої особливості: велику територію, низьку щільність населення, віддаленість районних центрів, тож нарівні з обласним кардіоцентром обов’язково мають функціо­н увати міжрайонні кардіологічні відділення на базі ЦРЛ. Вони стали б опорними спеціалізованими підрозділами, куди з 3-4 районів госпіталізуватимуть хворих з кардіологічною патологією для надання спеціалізованої допомоги, зокрема проведення тромболізису при гострому інфаркті в разі неможливості вчасно довезти пацієнта до обласного центру для виконання стентування. Після стабілізації стану хворих можна перевозити до кардіоцентру, адже аортокоронарне шунтування при гострому інфаркті міокарда можна проводити протягом 24 годин. Уже кілька років тому ми підготували проект створення таких відділень, але через відсутність коштів його так і не вдалося втілити в життя. Хоча без цього нам не обійтися.

Тому при створенні госпітальних округів у них обов’язково потрібно передбачити міжрайонні кардіологічні відділення. Для ефективного надання допомоги хворим необхідні не лише центри й обладнання в них, а й протези клапанів, судин, оксигенатори, тромболітики та стенти. Натомість минулого року через подорожчання препаратів нашій області за держзамовленням поставили вдвічі менше тромболітиків, ніж це потрібно для задоволення реальних потреб. Тільки завдяки тому, що з обласного бюджету було виділено додаткові кошти, ми придбали необхідну кількість цих ліків, не допустивши інвалідизації пацієнтів. Подібне може статися і з придбанням стентів та інших витратних матеріалів. Кардіохірургія — галузь витратна, і держава не зможе профінансувати її в повному обсязі. Сьогодні програма діє — завтра вже ні. Щоб лікувальні установи та пацієнти не стали заручниками ситуації, необхідно запроваджувати медичне страхування. Держава має чітко вирахувати вартість медичних послуг і визначитися з тим, які клініки мають їх надавати. Тільки врахувавши всі ці фактори, ми зможемо забезпечити якісну медичну допомогу населенню. Володимир ГЛАДКИХ, головний лікар КЗ «Вінницький регіональний клінічний лікувально-діагностичний центр серцево-судинної патології», кандидат медичних наук

Р

озвиток реперфузійних мереж нині виз­ нано пріоритетним напрямком охорони здоров’я України. Щодо цього в мене оптимістичні прогнози — проект спрямований на ліквідацію катастрофічної ситуації із серцево-судинною захворюваністю. Якщо будуть виконані зобов’язання щодо належного фі-

«

СВОГО ЧАСУ В ДЕЯКИХ ОБЛАСТЯХ ЛІКВІДУВАЛИ КАРДІОДИСПАНСЕРИ, АЛЕ ЖИТТЯ ДОВЕЛО, ЩО ЦЕ БУЛО ПОМИЛКОЮ. І САМЕ В ТАКИХ РЕГІОНАХ ДОЦІЛЬНО СТВОРЮВАТИ КАРДІОЦЕНТРИ. НАТОМІСТЬ УСТАНОВИ, ДЕ ВЖЕ НАКОПИЧЕНО ВІДПОВІДНИЙ ДОСВІД, ПРАЦЮЮТЬ КВАЛІФІКОВАНІ КАДРИ, НАЙЛОГІЧНІШЕ ДООСНАСТИТИ, ЗАОЩАДИВШИ ПРИ ЦЬОМУ ЗНАЧНІ КОШТИ

«

нансування діяльності таких центрів, як наш, ми отримаємо не лише сучасні технології, а й нову ідеологію в лікуванні кардіологічних пацієнтів. У рамках проекту Світового банку у Вінниці планується спорудження нового кардіо­ц ентру (зі стаціонаром на 144 ліжка), а також оснащення його за сучасними європейськими стандартами (агіографічне обладнання, електрофізіологічна лабораторія, КТ- та МРТ-апаратуру тощо). Матимемо можливість проводити гібридні кардіохірургічні операції на відкритому серці, застосовуючи найсучасніше діагностичне та лікувальне обладнання. Утім, сучасний кардіоцентр — це не лише новітнє устаткування, а й високий професійний рівень лікарів. Більшість наших фахівців пройшли стажування в ННЦ «Інститут кардіології ім. М. Д. Стражеска НАМН України», Національному інституті серцево-судинної хірургії ім. М. М. Амосова НАМН України, а також у закордонних клініках. До речі, нещодавно наші кардіохірурги спільно з фахівцями Інституту ім. М. М. Амосова провели першу в регіоні операцію на відкритому серці. Своє завдання вбачаємо в навчанні колег (зокрема лікарів сімейної медицини, служби екстреної допомоги), аби співпраця з ними була ефективною. Можу стверджувати: за останні два роки рівень обізнаності сімейних лікарів щодо кардіопатології значно підвищився, однак ми продовжуємо працювати з ними, усвідомлюючи, що за такий проміжок часу налагодити нову систему неможливо. Та коли організаційну складову надання допомоги нам вдалося більш-менш налагодити (до нашого центру привозять пацієнтів з усіх районів області, навіть з найвіддаленіших, за 170 км від обласного центру), стан доріг і санітарного транспорту не дає змоги транспортувати хворих упродовж 2-годинного терапевтичного вікна, як того вимагає протокол. У таких випадках бригади швидкої у віддалених районах проводять тромболізисну терапію, щоб відтермінувати критичний момент для хворого. Сподіваємося, що проект відновлення доріг, анонсований Кабміном, таки буде втілений, і наші пацієнти потраплятимуть до нас вчасно. Досягненням вважаємо стабільне щорічне збільшення кількості оперативних втручань. Із цим пов’язуємо те, що у 2015 році в нашому центрі вперше намітилася тенденція до зменшення летальності від інфаркту міокарда. Минулого року провели 327 стентувань при гострому коронарному синдромі, однак хочемо довести цей показник до рівня розвинутих країн (для Вінницької області це приблизно 900 втручань на рік). Лише тоді крива смертності й інвалідизації від інфаркту впевнено піде на спад. Досягнути такого рівня вдасться не лише завдяки знанням наших фахівців, а й за рахунок сучасних технічних ресурсів. Сподіваємося, новий проект допоможе нам у цьому.

14 www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ЛІКИ, ЩО ЛІКУЮТЬ

8 липня 2016 року

МІФИ НАВКОЛО КАРДІОПРОТЕКТОРНОЇ ТЕРАПІЇ Внесок серцево-судинних захворювань, передусім ішемічної хвороби серця (ІХС), у показники захворюваності, інвалідності та смертності — найвищий, а економічний збиток від них на рівні країни — надто відчутний. Важливим аспектом лікування таких хворих є поліпшення якості життя, що досягається застосуванням кардіопротекторних засобів. Численними дослідженнями продемонстровано, що ці препарати в складі комплексної терапії можуть поліпшити клінічний перебіг ІХС, підвищивши тим самим фізичну активність пацієнтів, якість їх життя і прихильність до лікування. Але чому частина лікарів досі ставиться до них скептично?

Актуальність застосування кардіопротекторів Основні метаболічні процеси в тканинах перебігають у вигляді окисно-ві дновних реакцій. Серед них особливу роль відіграють ві льнора дика льні реакції, при яких утворюються токсичні перекисні сполуки. Нейтралізація перекисних сполук здійснюється системою антиоксидантних ферментів. Динамічна рівновага між компонентами про- й антиоксидантної систем, яка забезпечується певною організацією плазмових і клітинних ліпідів, а також безперервно функціонуючою системою обміну мембранних фосфоліпідів і холестерину, визначає вихідний рівень жорсткості й окислюваності клітинних мембран. На сьогодні в кардіології найбільш вивченою «вільнорадикальною патологією» є ІХС. Активація вільнорадикальних процесів при ІХС обумовлена двома чинниками: дефіцитом антиоксидантів і наявністю дисліпідемії, при якій зростає концентрація в крові атерогенних ліпідів, що слугують легким субстратом д л я перекисного окис ленн я. У модифікованого в процесі перекисного окислення холестерину ліпопротеїнів низької щільності (холестерин-ЛПНЩ) сповільнюється катаболізм, вони набувають здатності швидше зв’язуватися з ендотеліа льними рецепторами та стимулювати атерогенез. Надмірна активація вільнорадикальних процесів обумовлює низку негативних реакцій і патологічних процесів, що призводять до прогресування захворювання та розвитку ускладнень. Важ лива роль у нормалізації вільнорадикальних процесів належить такому класу метаболічних препаратів, як кардіопротектори. Міокардіа льні цитопротектори (кардіопротектори) — це лікарські препарати різних хімічних класів, дія яких не пов’язана з гемодинамічним ефектом, а опосередковується оптимізацією процесів утворення та витрати енергії, корекцією фу нкції диха льного

ланцюга, нормалізацією балансу між інтенсивністю процесів вільнорадикального окислення й антиоксидантного захисту, безпосереднім впливом на кардіоміоцити, що сприяє їх виживанню в у мовах ішемії. Поліпшення скоротливої функції кардіо­м іоцитів і захист їх від ішемічного ушкодження за рахунок оптимізації процесів внутрішньоклітинного метаболізму — це першочергова мета лікування пацієнтів з ІХС, досягти якої в різні часи намагалися за допомогою різних лікарських засобів. Нині відомо близько 2 тис. молекул, щодо яких в експерименті встановлено прямий захисний механізм дії на серце, однак у реальну клінічну практику впроваджено лише кілька препаратів з кардіопротекторними властивостями. Наразі найві домішими пре дставниками кардіопротекторів є морфо л і н-ме т и л-т риа зо л і л-т іо ацетат, триметазидин і мельдоній. Незважаючи на фундаментальне обґрунтування дії метаболічних препаратів і позитивний досвід застосування на експериментальних моделях, щодо кардіопротективної терапії сформувалися міфи, які обмежують використання цих лікарських препаратів на практиці.

Міф 1. Метаболічна кардіопротекція неефективна Підставою до тих чи інших медичних втручань є результати клі­н іч­ них досліджень, виконаних відповідно до певних вимог. Найпов­н іше п ри н ц и па м док а зової ме д и ц ини ві дпові дають ран домізовані контро­л ьовані клінічні дослідження (РККД) як найточніший спосіб виявлення причинно-наслідкових зв’язків між лікуванням і результатом захворювання, а також визначення економічної ефективності терапії. Проведено кілька клінічних дос ліджень, у яких оцінюва лася ефективність триметазидину, мельдонію і морфолін-метил-триазолілтіоацетату. Наприклад, багатоцент­ рові подвійні с ліпі дос лідження TEMS і MILSS. Крім результатів РККД практичний лікар у своїй роботі завжди опи-

рається на нормативні документи, що визначають порядок застосування діагностичних і лікувальних методик при певній нозології, — стандарти первинної спеціалізованої медико-санітарної допомоги. Введення в стандарти лікування пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями цитопротекторів є важливим досягненням сучасної кардіології. Так, усі три препарати вк лючені в стандарти первинної спеціалізованої медико-санітарної допомоги хворим зі стабільною стенокардією, з уточненими ураженнями судин мозку, із закупоркою і стенозом прецеребральних артерій, що не призводять до інфаркту мозку.

Міф 2. Механізм дії всіх цитопротекторів однаковий, тому вони взаємозамінні Нині лікар стоїть перед вибором: який із кардіометаболічних препаратів призначити пацієнтові? З кожним роком з’являються нові засоби, що тільки ускладнює це завдання. Масове і неправильне використання цитопротекторів зумовлює уявлення про їх недостатню ефективність або навіть шкідливість, тоді як кожен препарат має свою нішу для застосування, свою «категорію пацієнтів». Призначення того чи іншого метаболічного препарату має бути обґрунтоване механізмом його дії: метаболічна терапія згаданими засобами спрямована на поліпшення ефективності утилізації кисню міокардом в умовах ішемії. Незважаючи на спільні якості, що об’єднують цитопротектори, розглядати їх як абсолютно взаємозамінні — неправильно. Наприклад, морфолін-метил-триазоліл-тіоацетат не тільки має кілька точок дотику, невластивих іншим препаратам, а й володіє такою індивідуальною особливістю, як зниження чутливості міокарда до катехоламінів, що вигідно відрізняє його від інших кардіометаболічних молекул. Морфолін-метил-триазоліл-тіоацетат завдяки унікальній структурі молекули має властивості й прямого, і непрямого кардіопротектора, тобто діє безпосередньо як метаболічний

препарат, нормалізуючи енергетичні процеси в кардіоміоциті, й опосередковано, справляючи антиагрегантний ефект і покращу ючи реологічні властивості крові за рахунок активації фібринолітичної системи. Антиоксидантні властивості препарату проявляються завдяки наявності в його структурі молекули тіолу сірки, який має окислювальновідновні властивості, та третинного азоту, що зв’язує надлишок іонів водню. Дія реалізується на всіх етапах розвитку гіпоксичних та ішемічних ушкоджень на рівні клітин не тільки міокарда, а й центральної нервової системи, що забезпечує комплексну лікувальну дію в пацієнтів з коморбідною патологією.

Міф 3. Включення цитопротекторів до комплексної терапії ІХС значно підвищує вартість лікування Фармакоекономічних досліджень, присвячених цитопротекторам, украй мало, у зв’язку із цим економічна доцільність використання препаратів метаболічної дії підтверджується клінічними даними. Головний критерій кардіопротекторної дії метаболічного препарату — це доведена антиішемічна ефективність за даними клінічних досліджень (функціональний клас стенокардії, потреба в нітратах, дані Сіетлського опитувальника стенокардії), добового моніторування ЕКГ і навантажувальних тестів. Низкою клінічних досліджень доведено, що вк люченн я таких препаратів у комплексну терапію пацієнтів з ІХС зменшує вираженість коронарної недостатності шляхом зниження частоти епізодів ішемії міокарда, а також вираженість аритмічного синдрому та збільшує толерантність до фізичних навантажень завдяки збереженню функціональної активності пацієнтів, підвищує якість їх життя. Своєю чергою, це уможливлює скорочення термінів тимчасової втрати працездатності, зменшення тривалості та поліпшення якості реабілітації, а також дає змогу досить великій кі лькості пацієнтів повернутися до звичного способу життя, а отже, знизити економічний збиток від втрат здоров’я населення внаслідок ІХС. Крім того, суб’єктивні відчуття пацієнтів, що виражаються в об’єктивному підвищенні якості їх життя, важливі для підтримки комплаєнтності й створюють передумови для більш повної реалізації ефектів засобів етіотропної та патогенетичної терапії ІХС. Підготувала Тетяна ПРИХОДЬКО за матеріалами rmj.ru

15

РЕПОРТАЖ ІЗ ГАРЯЧОЇ ТОЧКИ

НЕВЖЕ НА ВІЙНІ НЕ ПОТРІБНІ АНАСТЕЗІОЛОГИ? Два роки на Сході України пліч-о-пліч з військовими — українські медики. Вони ризикують власним життям, витягуючи з-під обстрілів поранених бійців, в екстремальних умовах рятують життя солдатам. І це тоді, коли на фронті не вистачає ні інструментів, ні медикаментів. У них своє, нелегке і не менш важливе, поле бою — операційні.

Анатолій КОНОНОВ, лікаранестезіолог КЗ «Сумський обласний клінічний онкологічний диспансер»

У

травні 2014 року, коли на Сході України загострилася ситуація, я прийняв найважче для себе і для своєї родини рішення — поїхати медиком-добровольцем у зону проведення антитерористичної операції. Дізнався, що можна заповнити анкету на сайті батальйону «Донбас». Так і зробив. Але відповіді не дочекався, ніхто мені навіть не зателефонував. Коли увірвався терпець, то в соцмережі Facebook зайшов на сторінку тодішнього командира батальйону Семена Семенченка і залишив йому приватне повідомлення: «Невже на війні не пот­ рібні анестезіологи?» Буквально через півгодини мені зателефонували від комбата і сказали, куди приїхати.

З побратимами із розвідзагону батальойну «Київська Русь»

Важкі години в операційній 61-го мобільного госпіталю

Те, що я лікар, приховувалося до останнього Спорядження збирав сам. Камуфляжний костюм, берці, рюкзак і навіть флягу — усе купував за власний кошт. Тоді держава не могла забезпечити своїх захисників навіть таким необхідним набором речей. Через кілька днів був уже на тренувальній базі батальйону «Донбас» у Нових Пет­рівцях, що під Києвом. Спершу до мене вийшов їх лікар. Він влаштував таку собі експрес-співбесіду, після якої мене одразу зарахували в добровольці. Більше місяця разом з іншими бійцями проходив підготовку. Нас вчили, як користуватися зброєю, викладали тактичні та бойові прийоми. Під кінець курсу навчання перед нами неочікувано постало питання: що робити далі? Річ у тому, що з нас планували сформувати батальйон під назвою «Крим». Проте йому так і не судилося бути. В основному, з політичних причин. Нам сказали обирати: або батальйон Міністерства внутрішніх справ «Золоті Ворота», або батальйон Збройних сил України «Київська Русь». Чесно кажу-

16

Військові швидкі допомоги врятували життя не одному бійцю

чи, після подій на Майдані, де «відзначилася» наша «доблесна» міліція, воювати пліч-о-пліч з їх колегами бажання не було. Тож разом із хлопцями обрав «Київську Русь». Далі — півмісячні тренування в «Десні». Після 24 серпня мене перекинули в Дебальцеве, де дислокувалися сили вже мого батальйону. Зарахували в загін розвідки. У «Київській Русі» окрім мене було ще два медики — бійці з позивними «Ярик» та «Растішка». Про те, хто я і яким буде моє справжнє призначення, ніхто в батальйоні не знав. Заборонялося розголошувати інформацію, що в розвідзагоні буде свій медик. Тож те, що я лікар, приховувалося до останнього.

Зізнаюся, у тренувальному центрі «Десна» один із бійців мені сказав: «Ти зайняв чуже місце. Тебе не повин­ но тут бути». Напевне, його не вражали мої успіхи у військовій справі! (Усміхається. — Ред.). Та його слова мене, звісно, зачепили. Пам’ятаю, як відповів йому: «Можливо, й не повинен, але не тобі вирішувати». І все ж вічно приховувати, що я лікар, було нереально. За медикаментами для товаришів з розвідзагону я звертався до «Растішки» або «Ярика», тож вони, звісно, запідозрили, що я не простий доброволець. Хто я насправді, мій загін дізнався десь під Новогригорівкою. Ставлення до мене тоді різко змінилося. Хлопці одразу почали звертатися на

«ви», особливо побратими із Західної України. А той боєць, що відправляв мене додому, вибачився і на бойових виїздах свій спальник поближче до мене розкладав. Хлопцям, знаючи, що в них є свій лікар, і спалося краще, і на завдання їхалося спокійніше. Бо була впевненість: якщо раптом щось станеться, то є людина, яка їх зможе врятувати.

Walkie-Talkie, або Війну зв’язку програли одразу Розвідувальна група завжди йшла на найважчі завдання, працювала як штурмовий загін. Інакше кажучи, в усіх операціях ми були «передовиками» і нами закривали найбільші дірки. Пам’ятаю свій перший бій. Тоді думав, що страшніше й бути не може. Я ще сам себе запитав: «Що я тут роблю? Треба тікати додому». Звісно, одразу все кинути і залишити товаришів не міг. А потім якось звик. Людина — така істота, яка до всього звикає. Опісля, під час наступних боїв, мене вже не охоп­ лював страх. Точніше, це вже був не той тваринний жах, коли ти себе не контролюєш і «пуляєш» з автомата Бог зна куди. А тоді… Це сталося 28 серпня 2014 року. За Дебальцевим, під Комісарівкою. Деякі підрозділи 40-ї бригади і Національної гвардії, напевне, випадково вийшли колоною на контрольовану ворогом територію. Ранок був, як завжди, — мінометні обстріли, вибухи. І тут дзвінок від командування: «Сідайте в броню. Необхідно знайти 10 поранених». Коли лунала команда «В броню», то ми вже розуміли, що нас обстрілюватимуть мінометами і діяти необхідно буде дуже швидко. Поїхали двома броньованими бойовими машинами. На перехресті доріг на Комісарівку та Софіївку розвідгрупа розділилася. Ми не знали, де саме залягли нацгвардійці, тож треба було їх шукати. Наша машина повернула на Софіївку. Через деякий час автоматник побачив на насипу людей. Це були наші хлопці. Нацгвардійці не думали, що ми заїдемо за ними так глибоко в тил, а тому вже встигли зробити укріплення, встановити кулеметні доти. Практично всі були із тяжкими пораненнями. В одного хлопця рука трималася фактично на одній шкірі, в іншого — кульове поранення в шию, у третього — в живіт. Четвертому снайпер поцілив у грудну порожнину прямісінько під бронежилет. Ми швидко погрузили їх в БМП, бо сепаратисти могли випірнути нізвідкіль і в будьяку секунду. Нацгвардійці виявилися молодцями — ще до нашого приїзду надали один одному першу медичну допомогу: наклали джгути, пов’язки, а тим, кому було вже зовсім зле, вкололи знеболювальні. Щойно закінчили вантажитися, як чуємо по рації, що друга група потрапила в оточення й веде бій. Необхідно було негайно їхати їм на підмогу. В БМП я однією рукою тримав бійця із пораненням в шию, а іншою вводив йому знеболювальний засіб. Окрім того, підтримував за жилет розвантаження другого солдата. Коли прибули на виклик, то зрозуміли, що ворог

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

РЕПОРТАЖ ІЗ ГАРЯЧОЇ ТОЧКИ

8 липня 2016 року

влаш­тував нам засідку. Вочевидь, ще як ми їхали за пораненими, сепаратисти нас побачили і навмисно пропустили. Планували «накрити» на зворотному шляху. А вони знали куди ми їдемо, у якій кількості та скількох поранених повинні забрати. Бо, як з’ясувалося, регулярно прослуховували наші рації. Був навіть такий випадок: напередодні 3 вересня — Дня визволення Дебальцевого від німецько-фашистських загарбників — сепаратисти вийшли на наші хвилі і, аби деморалізувати, заявили, щоб ми готувалися до смерті, оскільки, мовляв, у цей день зрівняють нас із землею. Я тоді ще запитав у нашого зв’язківця: як так, що вони нас чують, а ми їх — ні?! «А у нас же зв’язок, як у царській Росії — або гінця посилати треба, або голуба», — пояснив той. У нас були звичайні аналогові рації ще, напевне, воєнних років, які могли прослуховувати всі, кому не ліньки. Ми їх потім називали Walkie-Talkie (ходилка-говорилка), бо хто хоче, той слухає. А в «сепарів», на відміну від нас, були сучасні цифрові рації. Словом, війну на «фронті» зв’язку ми програли одразу.

«Викинь гранату, ти всіх нас повбиваєш!» Коли приїхали на місце, то побачили, що по наших позиціях вже била ворожа артилерія, літали міни. Хлопці із другого БМП нашої розвідгрупи висадилися і залягли на протилежному від сепаратистів боці дороги. Усіма силами вони відбивалися від ворога, який значно перевищував у чисельності, і чекали на підмогу. Відстань між нашими бійцями і бойовиками була метрів 30. Їх, фактично, розділяла тільки дорога. І по цій дорозі носилося туди-сюди наше друге БМП, роблячи всі можливі маневри, аби сепаратисти не поцілили з РПГ (ручного протитанкового гранатомета). Інакше хлопці залишилися б і без засобу пересування, і без броні. Тоді водій нашого БМП розпочав синхронні маневри з бойовою машиною товаришів. Машини вишикувалися «ялинкою» (цьому на тренуваннях нас вчили хлопці з «Альфи»), оскільки лише так можна було створити максимально безпечне прикриття для нас і водночас вести бій. Але все могло трапитися, тому ми за секунди разом із пораненими висадилися з бойової машини і притиснулися до неї з боку наших позицій. У цій ситуації нам головне було врятувати машини, не дати терористам вдарити і розбити їх. Тому влаштували карусель. До нас за БМП приєдналася наша друга група, ми всі вишукувалися в ряд і по черзі через броню кидали по сепаратистах гра-

нати, випускали по них черги з автоматів. Робили все, аби не виліз бойовик із РПГ і не вистрілив по нас. Було дуже важко. Бо, крім того, що треба було оборонятися, ми ще й фактично на собі несли поранених. Пам’ятаю, плечем притиснув до БМП нацгвардійця з тяжким пораненням у шию. Самостійно той іти не міг. А так: машина їде, з одного боку його тримаю я, а з іншого — БМП, і йому, бідному, нікуди діватися — він вимушений перебирати ногами і рухатися разом з нами. Так ми виходили з оточення. Пройшли метрів 400, і тут я побачив в руках у «свого» нацгвардійця гранату… без чеки. Кричу йому: «Викинь гранату, ти всіх нас повбиваєш!» Та він так довго і міцно тримав її, що самостійно пальці розімкнути вже не міг. Питаю в нього: «Навіщо взагалі кільце витягнув?» А він: «Живим би я не здався!» Максим, боєць нашої розвідгрупи, по одному розчіпляв йому пальці, а коли граната була «звільнена», я перекинув її через БМП до сепаратистів. Невдовзі нам на підмогу прибули наші броньовані пікапи й забрали поранених, а на блокпосту вже чекала волонтерська бригада швидкої допомоги. Уявіть, на Дебальцівському напрямку — найважчому на той момент — не було державних швидких. У лікарні поранених відвозили волонтери, врятувавши цим чимало життів. Та й узагалі, саме вони нас забезпечували всім необхідним: від медикаментів до засобів захисту. Пам’ятаю, у тренувальний центр «Десна» до нас на величезному Lexus приїхав один волонтер. Відкрив багажник, а там — каски, ковери на каски, бронежилети. Він повністю оснастив загін розвідки всім необхідним, включаючи навіть питні системи Camelbak — це резинові фляги, які засовуються в рюкзак, а через плече виводиться трубка, через яку можна пити воду. Усе, що на той час могла дати держава, — це металева каска, напевне, ще часів Другої світової... До речі, у ній ми якось варили каву, бо в нас не було казанків. А ще нашій розвідгрупі дали 4 БМП 70-х років — як вони трималися на ходу, навіть не розумію. Одна з них була з погнутим стволом. На запитання, як ми з нею воюватимемо, нам сказали: «Кулемет же працює! Будете возити боєкомплекти!» Так воно й було — те БМП завжди підвозило нам боєкомплекти. …На жаль, з того бою на базу повернулися не всі. Загинув наш боєць із позивним «Школьник». Забрати з поля бою ми його не змогли. Пізніше його тіло нам повернули місцеві — без зброї та документів. Тоді я вперше відчув, що таке втратити брата.

І знову — анестезіолог Потім були важкі бої у Центральному, Новогригорівці, Чорнухіному, Нікішиному. Останній був для мене як бійця розвідзагону роковим — 22 вересня під час мінометного обстрілу в Нікішиному отримав контузію. Коли почали стріляти, я не встиг сховатися в окопі, стрибнув за купу піску. Хоча стрибнув — це сильно сказано, скоріше, просто впав, бо як можна стрибнути, коли на тобі кілограмів із 30 вантажу: бронежилет, розгрузка, каска і, звісно, медичний рюкзак. Мене одразу евакуювали в лікарню в Артемівськ, потім у харківський госпіталь. Далі була реабілітація в Києві. Висновок військово-лікарняної комісії — «Обмежено придатний». Іншими словами, служити — будь ласка, але не в розвідгрупі. Мене перевели в 61-й мобільний госпіталь, який дислокувався в Куйбишевому Запорізької області. Приїхав туди 1 грудня 2014 року… «медсестрою-анестезисткою». У нашому виші не було військової кафедри, а тому всі ми випустилися простими солдатами. Та жодного дня в ролі середнього медичного персоналу я не працював. «Анестезіолог? Диплом є? Копії є? У військовому квитку записано? Усе, давай лікарем. Медсестер у нас вистачає», — такими словами мене зуст­рів головний хірург 61-го мобільного госпіталю Ігор Гончаренко. Почалися виїзди, і я відчув, що знаходжуся в потрібному місці і в потрібний час. Навантаження було неймовірне. Якраз почав сипатися дах Донецького аеропорту. Ми забирали бійців зі страшними пораненнями, проводили складні багатогодинні операції. Одного разу мене терміново вик­ ликали у Волноваху. Хірурги-травматологи рятували життя бійця, який підірвався на сепаратиській «монці» — протипіхотній осколковій міні спрямованого ураження. Він нарвався на неї, коли пішов перевіряти свої розтяжки. Виявляється, хтось із сепаратистів їх знайшов і перед однією з них поставив свою. Хлопець ворожої міни не помітив. Операція тривала вже кілька годин. Лікарі наче зробили все, що треба, але тиск у пораненого все одно падав. Це означало одне: десь ще є кровотеча. Її місце медики знайти не мог­ли. Разом з лікарями ще раз оглянув хлопця. Видимих і незатампонованих поранень у нього не було. Кажу: давайте його перевертати. Лікарі пояснили, що вже перевіряли і там чисто, більше того, у нього спину закривав бронежилет. Та я наполіг. Сказав, що ще раз огляну. Перевертаючи на спину хлопчину, побачив малесенький отвір прямісінько під бронежилетом — він вів у черев-

ну порожнину. Звідти й кровотеча. Один із бойових цилінд­риків «монки» ушкодив надниркову артерію. Ми викликали із нашого мобільного госпіталя головного хірурга. Поки він їхав (а з Куйбишева до Волновахи — досить велика відстань), кілька разів реанімували бійця. Але нам все-таки вдалося витягти хлопчину з того світу і навіть наступного ранку передати його далі медикам уже без дихальної трубки. Приблизно в той час через мої руки пройшов і Дмитро Ярош. Привезли до нас бійця з посіченим обличчям. Питаю: «Як звати?», а він: «Дмитро». Запитую прізвище, відповідає: «Ярош». Ще перепитав його, чи, бува, не тезка, а він каже: «Ні, той самий Ярош». Ми, звісно, надали йому необхідну медичну допомогу. А от евакуювали його із зони АТО, незважаючи на те, що він тоді вже був народним депутатом, не скоро. Не було вертольота, а на війні — усі рівні. Через деякий час хлопці із «Правого сектору» на знак подяки за допомогу Ярошу привезли нам 50 упаковок «Сибазону» — препарату, необхідного для початку введення пацієнта в наркоз. Він у зоні АТО був на вагу золота.

«Ярику, їдь, не бійся! Це наші стріляють» Найгострішою проблемою для нас, медиків, був брак крові. Не тієї, звісно, яку втрачають бійці, а тієї, котру їм потрібно вливати. Її просто не було. У Волновасі немає своєї станції переливання крові, не було її навіть у Маріуполі. А до нас у Волноваху з Мар’їнки якраз привезли 15 поранених бійців, двоє з яких були у вкрай тяжкому стані. Один поранений потребував штучної нирки та термінової госпіталізації. Йому було необхідне негайне переливання крові. Тоді я подзвонив у Суми своєму другові — обласному рентгенологу Ярославу Жданову. Кажу йому: «Ярику, рятуй! Треба еритроцитарну масу і плазму». Він сів у машину і привіз всі необхідні компоненти крові. Я не знаю, як він сюди доїхав і як його пропустили. Пам’ятаю, що це було пізно ввечері. Наші вели бій із сепаратистами — стріляли з гаубиць. Він мені телефонує і каже: «Тут щось таке стріляє», а я йому: «Ярику, їдь, не бійся. Це наші стріляють…» Так він урятував життя шістьом хлопцям. Демобілізували мене 5 вересня 2015 року. У зоні АТО я пробув 440 днів. Керівник нашого відділення під час прощання сказав мені, що я «передовик» у їх госпіталі, бо в мене була найбільша кількість виїздів на виклики… Катерина СПІВАК, спеціально для «ВЗ», м. Суми

УВАГА! ТРИВАЄ АКЦІЯ «ГАЗЕТА ДЛЯ ГЕРОЯ»! Редакція газети «Ваше здоров’я» висловлює повагу медикам, що брали участь в АТО, і на знак пошани дарує всім героям безкоштовну передплату на наше видання на 2016 рік! Анатолій КОНОНОВ, лікар-анестезіолог КЗ «Сумський обласний клінічний онкологічний диспансер», також отримує від редакції такий подарунок. Вітаємо!

УМОВИ АКЦІЇ Надішліть на адресу редакції: копію Посвідчення учасника бойових дій; ПІБ, місце роботи й посаду, контактний номер телефону та адресу проживання. Чекаємо ваших листів на поштову адресу: 04211, м. Київ, а/с 138, або на e-mail: vz@vz.kiev.ua.

17

ОСОБИСТИЙ ФАКТОР

ОКСАНА САЙКО: НАЙКРАЩА НАГОРОДА ДЛЯ ЛІКАРЯ — МОЖЛИВІСТЬ ДОПОМАГАТИ У 1994 році, коли молода українська лікарка емігрувала до Сполучених Штатів, у її рідній Україні про реабілітологію мало що знали. Пройшовши шлях довжиною в 17 років, лікар Сайко почала допомагати важким пацієнтам ставати на ноги. Тепер вона приїжджає на батьківщину поділитися власними досвідом і вміннями з українськими колегами.

Оксана САЙКО, професор, лікар реабілітолог відділення фізичної медицини та реабілітації Medical College of Wisconsin (США)

ВЗ Від випускниці українського медичного вишу до шанованого американського реабілітолога — тривалий шлях?

— Скажу відверто, шлях був не лише тривалим, а й важким. По-перше, у Сполучених Штатах не приймають лікарських дипломів жодної країни, тому довелося вчитися з початку. По-друге, я зовсім не розмовляла англійською, адже свого часу вчила німецьку. Мені дали всього півроку на те, щоб оволодіти мовою: щодня по три години. А після цього довелося братися за англомовні підручники, починаючи від анатомії, та здавати всі іспити. За українською освітою я була терапевтом, закінчила Львівський медичний інститут. У Штатах на підтвердження того, що я лікар, знадобилося п’ять років. Я готувалася самостійно, адже грошей на курси в мене не було. На щастя, іспити склала добре і почала шукати місце в резидентурі. В Америці це проблематично: місць обмаль, і випускникам доводиться роз’їжджатися по всій країні. Мені пощастило знайти місце в Нью-Йорку, це знову була терапія і ще три роки навчання. ВЗ Як — терапія? А реабілітологія?

— Я потрапила до величезного госпіталю, де приймали велику кількість пацієнтів, хворих на СНІД. Саме цей досвід відбив у мене охоту до терапії, і я почала придивлятися до реабілітології. Ви знаєте, що на той час в Україні такої спеціальності не було, тому раніше я її і не розглядала. А працю-

18

ючи із хворими на СНІД, зрозуміла: реабілітологія — найдинамічніша спеціалізація. Загорівшись нею, я змушена була ще три роки вит­ратити на повторну резидентуру в Університеті Філадельфії. Нарешті отримала диплом реабілітолога, знай­ш ла місце й почала працювати. Це був медичний коледж штату Вісконсин, де працюю й досі. ВЗ Із чого складається робочий день американського реабілітолога?

— По-перше, абсолютно всі практикуючі лікарі мають готувати нових резидентів. Я не виняток, тому певну частину мого робочого дня займає викладання реабілітології. По-друге, я працюю у двох госпіталях — громадському та військовому. Моя спеціалізація дуже широка і завжди перехрещується з іншими суміжними спеціалізаціями. Щоб краще зрозуміти спектр моєї роботи, наведу приклад: у разі травми або захворювання кісткової тканини є два способи лікування — оперативний і реабілітаційний. Тобто, якщо пацієнтом не займається хірург, усе лягає на плечі саме реабілітолога. До речі, у самій реабілітології також є субспеціалізації: із травм мозку, інсультів, спортивних і спінальних травм, електроміографії тощо. Я отримала додаткову спеціалізацію саме з електроміографії, тому можу відновлювати функції периферичних нервів. Є ще одна надзвичайно актуальна субспеціалізація в реабілітології — пейн-менеджмент, або лікування болю. Практично немає жодної хвороби, яка перебігала б без больового синд­рому. Такі спеціа­ лісти вміють позбавляти пацієнтів тривалих больових відчуттів за допомогою ін’єкцій, медикаментозного лікування або ж фізичних методів і психотерапії. ВЗ Які спеціалісти входять до команди реабілітолога?

— Зі мною в команді працюють фізичні терапевти (ерготерапевт, мовник, фізіотерапевт тощо). Це, по суті, середній медичний персонал, який не мусить вчитися стільки років, як лікар-реабілітолог. Такі спеціалісти не займаються медикаментозним лікуванням і працюють локально — із м’язами чи мовленням. Фізіотерапевти дуже добре володіють біомеханікою людського тіла, чого не навчають реабілітологів. Тому повноцінне відновлення можливе лише завдяки спільним зусиллям команди лікарів, де кожен виконує свою роль. ВЗ Якими інструментами користується реабілітолог у своїй практиці?

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ОСОБИСТИЙ ФАКТОР

8 липня 2016 року

— Реабілітологу достатньо мати молоточок і фонендоскоп. На всіх реабілітаційних «машинах» працюють фізичні терапевти. А реабілітолог — це куратор, який визначає стратегію лікування. Наприклад, однією з вагомих частин моєї роботи є реабілітація онкологічних хворих. У мене багато пацієнтів з лімфедемою після видалення лімфатичних вузлів. Їм зазвичай дуже важко ходити. Після огляду я розписую тактику відновлення: таким хворим доводиться масажувати ноги, бинтувати їх, щоб усунути набряки. За це відповідають фізичні терапевти, а я оцінюю ефективність терапії та за потреби змінюю її. Окремо займаюся тим, щоб повернути цим пацієнтам можливість ходити — за допомогою спеціальних пристроїв або ортезів. Тяжкі функціональні порушення спричиняють онкологічні захворювання голови та шиї. І майже всі онкологічні хворі страждають на периферичні невропатії внаслідок дії хіміопрепаратів. ВЗ За яким принципом відбувається пост­інсультна реабілітація?

— Головна мета такої роботи — відновити якнайбільшу кількість втрачених функцій. Усе залежить від місця ураження та його інтенсивності. Звичайно, реабілітуємо комплексно, з кожним пацієнтом працює команда фахівців. У середньому на стаціо-

нарну реабілітацію витрачається три тижні, але я консультую ще на етапі реанімації — так само роблять ерготерапевти, мовні та фізичні терапевти. На цьому етапі ми встановлюємо функціональну мету: наприклад, якщо у хворого паралізувало ногу, ми припускаємо, що через три тижні він буде ходити, тощо. Ми мусимо максимально реабілітувати пацієнта ще в стінах лікарні. І мова йде не тільки про те, аби людина могла себе обслуговувати, — важливо працювати із пам’яттю, орієнтацією в просторі, когнітивними порушеннями, здатністю до письма тощо. У разі, коли відновлення на ураженому боці відбувається недостатньо швидко, компенсаторно працюємо зі здоровим боком. Раз на тиждень уся команда медиків збирається разом із пацієнтом та його родиною, щоб обговорити всі досягнення та нові функціональні цілі. Після стаціонару постінсультних хворих виписують додому, і, залежно від результатів, вони продовжують реабілітацію в поліклініках чи вдома. ВЗ Хто опікується реабілітацією американців у фінансовому плані?

— Більшість людей мають приватні страхові поліси. Так, у них є певні обмеження, як правило, щодо кількості візитів, тому інколи доводиться доплачувати. Але левову частку реабілітації поліс покриває. Пенсіонери

та діти мають державне страхування, що також забезпечує відновну терапію в необхідному обсязі. ВЗ У Штатах це не нова спеціальність: яка кількість випускників щороку виходить зі стін навчальних закладів і чи вис­т ачає її для потреб величезної країни?

— Реабілітологія у Штатах з’явилася в 30-х роках минулого століття, а після Другої світової війни почала надзвичайно активно розвиватися. Саме тоді будували військові госпіталі, які спеціалізувалися на відновній терапії. Відтоді у Штатах випускають кілька сотень реабілітологів щороку. Загальна кількість таких лікарів на всю країну — близько 8 тис. Це не багато, тому в реабілітологах завжди є потреба. ВЗ Чи стали в пригоді вам знання, отримані в українському медичному інституті?

— Я була сумлінною студенткою, отримувала Ленінську стипендію. Але наполегливість і посидючість — це все, що мені знадобилося. Хочу сказати, що в Америці набагато краща медична література: структурованіша, зрозуміліша. Наші ж підручники, здається, створювалися для того, аби заплутати молодого лікаря. ВЗ Якими якостями повинен володіти хороший реабілітолог?

— Головне — любити людей. Це стосується всіх спеціальностей без винятку, але реабілітології — чи не найбільше! Наші пацієнти — специфічні хворі. Тяжка травма змінює психіку та все життя. Багато з них знають, що їм залишилося недовго, наприклад, хворі на рак мозку живуть максимум два роки. І весь цей час їх стан майже щоденно погіршується. Але величезна нагорода для лікаря — можливість допомогти, покращити життя. Нев­ рологи встановлюють діагнози, а виходжуємо цих пацієнтів саме ми. Хворі після інсультів — наші на все життя. Тривалість життя американців зростає, і це добре. Також надихає педіатрична реабілітація: незважаючи на свою специфічність, багато вад, що раніше були вироком, зараз піддаються корекції. ВЗ Чи є у вас бажання повернутися працювати до України?

— Ні, повернутися назавжди я б не змогла. Але мені болить те, що наразі відбувається на моїй батьківщині, тому я намагаюся допомагати чим можу. От зараз мобілізувала американських реабілітологів на проведення кількаденного тренінгу з реабілітації для українських лікарів. Маю надію, що це дасть реальну користь реабілітології, яка в Україні тільки починає спинатися на ноги. Розмовляла Тетяна ПРИХОДЬКО, «ВЗ»

19

СВІТОВИЙ ДОСВІД

ХТО ДОПОМОЖЕ ХВОРИМ НА ЦУКРОВИЙ ДІАБЕТ? Всесвітній день здоров’я у 2016 році було присвячено цукровому діабету, який визнано епідемією ХХІ століття. На її подолання держави світу кинули всі резерви. Чи готова до цього Україна?

Світлана ДУДНИК, завідувачка відділу соціально-гігієнічних досліджень формування здоров’я населення та медичної статистики ДУ «Український інститут стратегічних досліджень МОЗ України», кандидат медичних наук

У

нашій країні зареєстровано понад 1 млн 200 тис. хворих на цукровий діабет (за статистикою 2015 року, тобто без урахування АР Крим й окупованих територій Донецької та Луганської областей), однак згідно з даними епідеміологічних досліджень насправді їх у 2-2,5 разу більше (за рахунок невиявлених випадків, у тому числі й через значну поширеність латентних форм). Це свідчить про недостатній рівень діагностики захворювання в Україні, а відтак і про необхідність посилення уваги до раннього виявлення ЦД, проведення скринінгу серед населення, особливо в групах ризику (пацієнти з ожирінням, артеріальною гіпертензією, люди віком понад 40 років, особи з обтяженою щодо ЦД спадковістю, вагітні). За даними ВООЗ, поширеність ЦД і супутніх факторів ризику серед населення України становить понад 9%, тобто майже кожен десятий українець є мішенню для діабету (8,3% чоловіків, 9,7% жінок). При цьому за кількістю випадків смертей, які можна пов’язати з високим рівнем глюкози в крові, Україна — одна з лідерів серед країн Європи, що свідчить про неефективність профілактичної складової в цьому напрямку.

Тривога всього світу Протягом кількох останніх десятиліть кількість хворих на ЦД і його поширеність в усьому світі неухильно зростають. З 1980 року глобальний рівень захворюваності дорослого населення на ЦД майже подвоївся (з 4,7 до 8,5%). Оскільки на ЦД страждають переважно особи працездатного віку, це завдає значного удару економіці. Так, за оцінками експертів IDF (International Diabetes Federation), приблизно 12% витрат на охорону здоров’я (щорічно понад 670 млрд дол. США) припадає на лікування діабету та його ускладнень. У 2015 році в світі було 415 млн хворих на ЦД, до 2040 року очікується збільшення їх кількості до 642 млн осіб. І це ще оптимістичний прогноз, оскільки впродовж

20

останнього десятиліття реальне зростання захворюваності на ЦД суттєво випереджало прогнози експертів. Так, ще 10 років тому передбачалося, що до 2025 року кількість осіб із ЦД становитиме 330 млн, але вже в 2011 році цей показник перевищив 360 млн осіб. Кожні шість секунд у світі реєструють два нові випадки діабету й одна людина помирає від його ускладнень (загалом ця недуга і її нас­лідки спричиняють 5 млн смертей щорічно — більше, ніж кількість жертв СНІДу, малярії та туберкульозу разом узятих). За частотою смертності й інвалідизації ця хвороба поступається лише серцево-судинним і онкологічним захворюванням (до того ж, «серцеву» смертність дуже часто провокує саме ЦД або підвищений вміст глюкози в крові). Більше половини хворих на ЦД є інвалідами І або ІІ групи. З огляду на це, зрозуміло, чому ВООЗ визнала ЦД масштабною медико-соціальною проблемою, а боротьбу з ним — першочерговим завданням усіх національних систем охорони здоров’я. У 2016 році ВООЗ представила першу Глобальну доповідь з діабету, де зазначила необхідність нарощувати масштаби профілактики та лікування цієї недуги. Оскільки значною мірою розвиток хвороби зумовлюється поширеністю надмірної маси тіла, ожиріння й відсутності фізичної активності серед населення, ВООЗ закликала уряди країн подбати про умови для зменшення цих факторів ризику — забезпечити населенню можливість вибору здорового способу життя, а системі охорони здоров’я надати всі умови для діагностики ЦД та лікування таких хворих. Епідемія ЦД лягає особливо важким тягарем на країни, що розвиваються, адже впродовж останнього десятиліття рівень захворюваності на цю недугу швидше зростав саме в державах з низьким і середнім рівнями доходу. Натомість, майже через 100 років після відкриття гормону інсуліну основні препарати та технології, необхідні для лікування ЦД, доступні лише в одній із трьох найбідніших країн світу. Дослідження потенціалу країн щодо боротьби з неінфекційними захворюваннями (НІЗ), проведені ВООЗ у 2015 році, підтвердили: більшість держав розробили національну політику з вирішення цього питання, яка передбачає зниження основних факторів ризику, розробку національних керівних принципів або протоколів для поліпшення результатів боротьби з ЦД тощо. Однак деякі країни цього зробити не спромоглися. На жаль, у Національних заходах реагування на цукровий діабет, наданих ВООЗ Україною, відсутня оперативна політика щодо цукрового діабету, як і плани дій щодо зменшення поширеності надмірної маси тіла, ожиріння та недостатньої фізичної активності населення. Натомість, такі плани розроблено в переважній більшості країн Європи та інших державах світу (зокрема в Данії, Литві, Швеції, Іспанії, Нідерландах, Японії, Німеччині, Канаді та Туреччині). Національна політика щодо цу-

крового діабету та фізичної активності населення працює в Польщі, Латвії, Чехії, Норвегії.

Домашнє завдання для України На жаль, в Україні відсутній мультидисциплінарний системний підхід до раннього виявлення ЦД на всіх рівнях надання медичної допомоги, що погіршує своєчасність діагностики та лікування. Залишаються недосконалими нормативно-правові й організаційно-структурні засади надання медичної допомоги та соціального захисту хворих на ЦД. Хоча слід відзначити й позитивні зрушення. Останнім часом було запроваджено реєстр хворих на ЦД, що дає можливість аналізувати поширеність ЦД і захворюваність на нього, відстежувати динаміку його ускладнень, визначати якість надання медичної допомоги за станом компенсації хвороби, а також прогнозувати фінансові витрати на забезпечення профілактики, діагностики й лікування. З початку 2016 року в Україні мала бути запроваджена система реімбурсації забезпечення хворих препаратами інсуліну, але як втілюватиметься ця ідея на практиці, покаже час. До того ж, це — не панацея. Боротьбу з грізною недугою потрібно починати з профілактики й інформаційної роботи серед населення. Відомо, що відправною точкою для якісного життя з діабетом є рання діагностика хвороби. Хоча Україна повідомила ВООЗ про те, що у вітчизняних закладах ПМСД «цілком доступні» ліки (інсулін, метформін, препарати сульфонілсечовини), процедури (фотокоагуляція сітківки, замісна ниркова терапія методом діалізу, ниркова трансплантація), а також базові технології діагностики на рівні первинної допомоги (вимірювання вмісту глюкози в крові, оральний тест на толерантність до глюкози, вимірювання концентрації глікованого гемоглобіну в крові, дослідження очного дна, сприйняття вібрації стопи за допомогою камертона, допплєрографія стану судин стопи, визначення рівня кетонів і глюкози в сечі за допомогою тест-смужок), реальний стан речей свідчить про протилежне або лише частково відповідає заявленому. Також мають бути налагоджені системи направлення хворих до лікарів-фахівців. Ефективними заходами поліпшення стану здоров’я пацієнтів з підтвердженим діабетом є контроль рівня глюкози в крові за рахунок поєднання раціону харчування, фізичної активності та медикаментозної терапії (у разі потреби); контроль артеріального тиску та рівня ліпідів для зменшення ризику розвитку серцево-судинних захворювань та інших ускладнень; регулярні огляди з метою виявлення порушень зору, функціонування нирок і стану стоп (щоб почати лікування на ранньому етапі). Лікування ЦД є ефективним, якщо ґрунтується на стандартах і протоколах, і цьому має бути приділено особливу увагу. Для досягнення кращих результатів у галузі діагностики та лікування ЦД ці заходи мають здійснюватися в рамках

комплексної боротьби з НІЗ, розгорнутої в державі. Як мінімум, можна об’єднати лікування ЦД і серцево-судинних захворювань. Ще одна проблема — відсутність фінансування для забезпечення хворих на ЦД 2 -го типу таблетованими цукрознижувальними препаратами та засобами самоконтролю, що унеможливлює їх адекватне лікування та погіршує прог­нози. Тільки належний рівень фінансування може забезпечити хворих на ЦД адекватними медичними послугами. На жаль, в Україні відсутні нормативно-правові акти, які б регулювали комплектування штатів шкіл самоконтролю цукрового діабету, що спричиняє труднощі в їх роботі. До того ж, немає узгодженої програми навчання пацієнтів у таких школах. Не вирішені питання проведення повного спектра необхідних обстежень хворих (зокрема це стосується генетичної діагностики), які забезпечували б раннє виявлення та вчасне лікування деяких ускладнень ЦД. Зростання кількості випадків виявлення хвороби вже на етапі розвитку ускладнень загрожує зростанням показників інвалідизації серед цієї категорії. Упродовж 2012-2014 років показник первинної інвалідності внаслідок ЦД становив 1,6 на 10 тис. працездатного населення та 1,4 на 10 тис. дорослого населення. У деяких регіонах України навіть помітна тенденція до зростання інвалідності (Київська, Кіровоградська, Закарпатська, Вінницька, Івано-Франківська області та м. Київ). Натомість позитивна динаміка показників із тенденцією до зниження спостерігається в Миколаївській, Тернопільській, Рівненській, Чернівецькій та Хмельницькій областях. Викликає занепокоєння той факт, що в Україні проводиться недостатньо наукових досліджень і розробок у сфері діабетології. Тоді як у більшості країн світу лікування цукрового діабету покладено передусім на амбулаторну ланку, у нашій країні має місце практика стаціонарного лікування хворих на ЦД без вагомих показань (не лише тих, хто отримує інсулінотерапію, а й пацієнтів, які вживають таблетовані цукрознижувальні засоби). Це збільшує бюджетні витрати, які доцільно було б спрямувати на забезпечення хворих індивідуальними засобами самоконтролю, їх навчання в школах самоконтролю, а також на розширення можливостей для діагностики ускладнень хвороби в поліклінічних відділеннях. Тож стаціонарзамісні форми надання медичної допомоги хворим на ЦД на сьогодні мають бути пріоритетними. Дотримання протоколів надання медичної допомоги пацієнтам із ЦД дасть змогу уникнути необґрунтованого лікування, скоротити час їх перебування в лікувальних закладах, зменшити фінансові витрати на медичну допомогу цій категорії.

Програма на папері чи дієвий план? Ефективно вирішити ці та інші проблеми можна лише в разі комплексного їх бачення. Цьому сприятиме розробка та затвердження багато-

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

СВІТОВИЙ ДОСВІД

8 липня 2016 року

секторальної програми. В Україні донедавна діяла Державна цільова програма «Цукровий діабет 2009-2013 рр.», яка дала певні позитивні результати. Наприклад, смертність дітей від ЦД за цей період зменшилася майже вдвічі. Нині в Україні немає ані відповідної державної програми, ані національної стратегії щодо цукрового діабету. На початку 2014 року було схвалено Концепцію Державної цільової соціальної програми «Цукровий діабет на період до 2018 року», яка мала бути розроблена відповідно до нової Європейської політики «Здоров’я 2020», але її так і не було прийнято. Хоча на той час в Україні налічувалося майже 80 тис. хворих на ЦД, що страждали на діабетичну нефропатію, майже 175 тис. пацієнтів з діабетичною ретинопатією, щорічно проводилось приблизно 3,4 тис. ампутацій нижніх кінцівок унаслідок ускладнень ЦД. Які ще потрібні аргументи? Слід зазначити, що проект розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення Концепції Державної цільової програми «Цукровий діабет на період до 2018 року» стосувався питання розвитку адміністративно-територіальних одиниць, і деякі області спрацювали на випередження — розробили й запровадили відповідні регіональні програми. Утім, важливо не лише прийняти державну програму, а й забезпечити її відповідність рекомендаціям ВООЗ, світовій медичній практиці, міжнародним стандартам та інноваціям, щоб гарантувати взаємодію лікувальних закладів у цих питаннях (не кажучи вже про їх забезпечення відповідним обладнанням), запровадити системний підхід до діагностики та лікування, належним чином фінансувати систему навчання хворих і наукові розробки в цій галузі, зменшити фінансове навантаження на родини пацієнтів тощо. Водночас державна програма має сприяти оптимізації чинного реєстру хворих на цукровий діабет, а також своєчасній діагностиці ЦД шляхом проведення постійного скринінгу. У ній мають бути передбачені заходи щодо посилення контролю за дотриманням протоколів і клінічних настанов надання медичної допомоги, забезпечення функціонування рецептурно-компенсаційної системи на цукрознижувальні препарати та засоби самоконтролю. Після цього держава має вдосконалити систему регулювання цін на препарати інсуліну й основні цукрознижувальні препарати та подбати про ефективну систему реабілітації і соціальної адаптації хворих на ЦД (забезпечення санаторно-курортного лікування, розвиток оздоровчо-реабілітаційних програм для дітей і молоді на регіональному та національному рівнях). На часі — удосконалення нормативно-директивної бази та кадрового забезпечення ендокринологічної служби, підтримка наукових досліджень у галузі прикладної та фундаментальної діабетології.

З кого брати приклад Оскільки проблема ЦД торкнулася всього світу, Україна не може нарікати на те, що залишилася з нею наодинці. Варто шукати власні рішення і водночас вчитися в сусідів, які вже досягли певних успіхів. Данія. Ця країна запровадила багатосекторальний підхід до стимулювання фізичної активності населення, дефіцит якої є одним з основних факторів ризику розвитку ЦД і, згідно з оцінками фахівців, обумовлює 7% тягаря ЦД 2-го типу в Європейському регіоні. Датське управління охорони здоров’я і лікарських засобів схвалило національні рекомендації з фізичної активності для дітей, підлітків, дорослих, осіб літнього віку та вагітних. Однак діяльність уряду Данії в цьому напрямку виходить далеко за межі розробки рекомендацій. Так, у травні 2014 році на найвищому рівні було укладено багатосторонню політичну угоду з питань спорту, яка містить ініціативи різних міністерств — культури, охорони навколишнього середовища, здоров’я та профілактики, інтеграції, соціальних відносин, освіти. Тоді ж уряд

«

ЕПІДЕМІЯ ЦД ЛЯГАЄ ОСОБЛИВО ВАЖКИМ ТЯГАРЕМ НА КРАЇНИ, ЩО РОЗВИВАЮТЬСЯ, АДЖЕ ВПРОДОВЖ ОСТАННЬОГО ДЕСЯТИЛІТТЯ РІВЕНЬ ЗАХВОРЮВАНОСТІ НА ЦЮ НЕДУГУ ШВИДШЕ ЗРОСТАВ САМЕ В ДЕРЖАВАХ З НИЗЬКИМ І СЕРЕДНІМ РІВНЯМИ ДОХОДУ. НАТОМІСТЬ, МАЙЖЕ ЧЕРЕЗ 100 РОКІВ ПІСЛЯ ВІДКРИТТЯ ГОРМОНУ ІНСУЛІНУ ОСНОВНІ ПРЕПАРАТИ ТА ТЕХНОЛОГІЇ, НЕОБХІДНІ ДЛЯ ЛІКУВАННЯ ЦД, ДОСТУПНІ ЛИШЕ В ОДНІЙ ІЗ ТРЬОХ НАЙБІДНІШИХ КРАЇН СВІТУ

«

Данії фінансував низку партнерських програм, спрямованих на розвиток фізичної активності й скорочення поширеності надлишкової маси тіла в дітей. Вони передбачають співпрацю між муніципалітетами, місцевими організаціями й різними компаніями. У 2015 році міністерство навколишнього середовища Данії реалізувало першу стратегію щодо забезпечення відпочинку на відкритому повітрі, яка містить методичні рекомендації з розвитку різних видів такого відпочинку й заходи щодо подальшого розширення співробітництва в цій галузі. Хоча ця політика націлена на всі групи населення, особлива увага приділяється особам з низьким соціально-економічним статусом. У 2014 році датський парламент прийняв поправки до закону про народну школу, відповідно до якої в початковій і середній школі дітям забезпечують 45 хвилин фізичної активності протягом навчального дня. Закон про дошкільні установи зобов’язує їх підготувати програму навчання, одна із шести тем якої присвячена «тілу і руху». До того ж, Данія є однією з найбільш «велосипедних» країн — з 2009 року вона інвестувала щонайменше 350 млн Євро в проекти, пов’язані з підтримкою цього напрямку, і навіть оголосила загальнодержавну стратегію «Данія, сідай на велосипед!». Заклик підкріпили конкретними діями. Одним із багатьох проектів, які отримали фінансову підтримку держави стала кампанія з інформування населення та поліпшення інфраструктури (спорудження нових велосипедних доріжок, пристосування вулиць для проїзду велосипедів, пошук нових рішень паркування). Такій наполегливості держави в просуванні елементів здорового способу життя можна лише позаздрити. А от відмовитися від спокусливої пропозиції важко. Тому 45% учнів і працюючих жителів Копенгагена добираються до місця навчання та роботи на велосипедах. Як наслідок, у столичному регіоні зареєстровано на 1 млн менше робочих і навчальних днів, пропущених через хворобу. У Данії важливу роль у зусиллях щодо підвищення рівнів фізичної активності зазвичай відіграють муніципалітети та регіони. Наприклад, Мережа здорових міст, до якої входять дві третини всіх муніципалітетів країни, проводить систематичну міжсекторальну роботу щодо впливу на основні фактори ризику та зменшення нерівностей у здоров’ї. І результат не забарився. За оцінкою Глобальної обсерваторії охорони здоров’я ВООЗ, рівень фізичної активності у понад 73% дорослого населення Данії відповідає рекомендаціям ВООЗ. Киргизстан. Країна може похвалитися успіхами впровадження PEN-протоколу оптимізації діагностики ЦД. З метою раннього виявлення діабету керівництво охорони здоров’я країни прийняло рішення запровадити протокол WHO PEN (пакет основних заходів щодо НІЗ для первинної медико-санітарної допомоги в країнах з низьким рівнем матеріальних ресурсів). Він містить набір ранжованих за ступенем пріоритетності й економічно вигідних заходів, які допомагають зокрема ефективніше виявляти хворих на ЦД у

групах ризику й надавати їм рекомендації щодо варіантів лікування на ранній стадії хвороби. Спочатку PEN-протокол було впроваджено в столиці Киргизстану і в двох регіонах країни — усього в 10 центрах сімейної медицини. Впровадження почалося з післядипломного навчання лікарів і медсестер, які освоїли навички вимірювання показників, що ввійшли до PEN-протоколу. У результаті шестимісячного пілотного проекту кількість зареєстрованих випадків ЦД збільшилася в середньому на 25%, а в одному із закладів — у 2 рази! Це сприяло широкому застосуванню PEN-протоколу в країні. Адже якщо до початку проекту лише трохи більше 60% лікарів і медсестер знали про фактори ризику ЦД й могли надати пацієнтам медичні рекомендації щодо лікування та догляду, то після його впровадження їх кількість зросла до майже 90%! Крім того, медичною інфор­мацією, зібраною в рамках PENпротоколу, можна поділитися, використовуючи електронну базу даних. До того ж, цей потужний інструмент моніторингу дає змогу не лише відстежувати випадки ЦД й аналізувати основні тенденції захворюваності, а й отримувати дані про охоплення пацієнтів лікуванням. Завдяки PEN-протоколу система охорони здоров’я отримує можливість порівнювати ефективність роботи медичних центрів. Республіка Молдова поліпшила доступ хворих на діабет до інсуліну і пероральних препаратів. Країна, де приблизно кожен восьмий дорослий (12,3% населення) хворіє на діабет або має знижену толерантність до глюкози, намагається вирішити цю проблему шляхом зміцнення системи охорони здоров’я — поліпшення доступності медико-санітарних послуг, впровадження обов’язкового медичного страхування, збільшення частки витрат на охорону здоров’я в державному бюджеті, забезпечення загального доступу до первинної та невідкладної догоспітальної допомоги. Останнім часом з’явилися додаткові пільги для амбулаторних пацієнтів, спрямовані на покриття витрат на рецептурні цукрознижувальні засоби. Окрім того, з 2013 року інсулін внесено до переліку препаратів, витрати на які компенсує держава, усім громадянам Молдови надано право безкоштовного доступу до інсулінів і пероральних препаратів для лікування діабету (відшкодовуються 100% витрат на три види інсуліну й чотири пероральні препарати). З 2013 року змінено схему закупівель інсуліну — держава відмовилася від загальнонаціональної тендерної програми і перейшла на децентралізовані закупівлі аптеками, завдяки чому сподівається на надійніше постачання ліків, ширший вибір різних видів інсуліну, поліпшення його доступності в масштабі всієї країни та скорочення витрат часу на поїздки пацієнтів. На думку медичних працівників і пацієнтів, у цьому питані досягнуто значного прогресу. Держава також визнала: заходи щодо поліпшення доступності лікарських препаратів мають здійснюватися паралельно зі створенням системи охорони здоров’я, здатної управляти всіма аспектами медико-санітарної допомоги при ЦД.

Португалія. Ця країна вдало синхронізує профілактику, діагностику та лікування ЦД. Історія боротьби з діабетом в Португалії налічує вже багато років. Associacao Protectora dos Diabeticos de Portugal (APDP) — найстаріша у світі асоціація боротьби з діабетом (цього року вона відзначила свій 90-річний ювілей). А в 70-х роках XX століття в країні було створено Національну програму боротьби з діабетом. Упродовж багатьох років вона була орієнтована переважно на первинну профілактику, навчання медпрацівників та людей, які живуть із цією хворобою. Проте у 2007 році програму істотно переглянули, її новим напрямком стало залучення до профілактики місцевих органів влади, школи та роботодавців. Нині в кожному муніципалітеті є підготовлені фахівці (представники місцевих органів влади, а не медичних установ), які відповідають за первинну профілактику діабету. Їх завдання — інформувати населення, проводити тематичні кампанії та інші заходи. Водночас Португалія почала застосовувати механізм FINDRISC (The Finnish Diabetes Risk Score). Це поширена в Європі шкала, розроблена Фінською асоціацією діабету, яка дає змогу оцінити 10-річний ризик розвитку ЦД 2-го типу, зок­рема безсимптомний його перебіг, і порушення толерантності до глюкози з 85-відсотковою точністю. Тест призначений для опитування людей віком понад 25 років. Національна програма передбачає охопити ним щонайменше 25% дорослого населення Португалії, передусім тих людей, які не мають доступу до послуг первинної медико-санітарної допомоги. У Португалії активно поширюється оцінювання FINDRISC онлайн, отримані дані передаються системі охорони здоров’я. Якщо результати оцінки вказують на наявність помірного чи високого ризику, громадянину пропонують відвідати лікувальний заклад і взяти участь у програмі Gosto («Мені подобається!»), яка стимулює вибір на користь моделей здорової поведінки та способу життя, котрі допоможуть знизити ризик розвитку недуги. Передбачається, що така програма впродовж 2016-2021 років допоможе запобігти 50 тис. нових випадків хвороби. Водночас вона дуже корисна для ранньої діагностики ЦД. Ще один важливий напрямок роботи національної програми — публікація щорічного звіту про діабет. Це — не просто статистика для працівників охорони здоров’я, дослідників, представників ЗМІ та широкої громадськості. Звіт відображає дані про ефективність заходів охорони здоров’я в боротьбі з діабетом і допомагає виявляти проблемні напрямки, позитивні й негативні тенденції для прийняття подальших рішень. Так, висока частота ампутацій, пов’язаних з ускладненнями при діабеті, змусила організувати окремий навчальний курс, у рамках якого медсестри опановували навички раннього виявлення ускладнень ЦД та консультування хворих з питань догляду за стопами. Навчання пройшли майже 90% медсестер країни, завдяки чому загальна кількість ампутацій за останні 10 років зменшилася. Таджикистан. У країні, де захворюваність на діабет в 2015 році становила 540 на 100 тис. жителів, створено мережу шкіл діабету (одна — національна і п’ять — регіонального рівня). Вони пропонують семиденний курс навчання за конкретними програмами. Ключові донори і місцеві неурядові організації підтримують діяльність таких шкіл, забезпечують їх необхідним обладнанням тощо. Курси навчання проходять і пацієнти (навіть діти), і медики, які надають їм допомогу, і родичі хворих. Щоб поліпшити якість навчання в регіонах, туди виїз­ дять лікарі національної школи, проводять консультування та допомагають іншим школам в організаційних питаннях. Нині навчання в таких школах є безкоштовним. Приклад кожної із наведених країн переконує нас у тому, що будь-який крок — це вже шлях до перемоги. Виходу не знаходять лише там, де його не шукають.

21

НОВІТНІ ТЕХНОЛОГІЇ

ОПЕРАЦІЙНА МАЙБУТНЬОГО Незважаючи на цифрову революцію, відсутність точних даних під час операції та людські емоції часто призводять до помилок в операційній. Хірурги і дослідники з Барселони, врахувавши всі можливі недоліки, створили нову концептуальну операційну залу, котра наразі здається космічним апаратом, але, як запевняють розробники, невдовзі стане цілком звичним елементом хірургічної практики.

простору в стандарних операційних залах. Сучасні операційні — вкрай незручні для хірургів. Ми обгово­ рили з усіма нашими спеціалістами незручності в них, і всі вони вказали на мінімум простору та велику кіль­ кість комплектуючих. Більше того, багато з апаратури не можна поєд­ нати в одній залі. Наприклад, через підвіс­ні девайси ми не могли раніше розмістити в операційній результати комп’ютерних томографій, які конче необхідні під час більшості втручань. Ми зрозуміли, що, позбавившись «рук», які звисають зі стелі, усіх під­ вісних апаратів і пристроїв, котрі заз­ вичай розміщуються на підлозі, ми не тільки оптимізуємо простір, а й знайдемо спосіб для ідеальної стери­ лізації. За даними досліджень, про­ ведених у Сполучених Штатах, понад 10% пацієнтів на рік страждають від внутрішньолікарняних інфекцій. Це вдвічі збільшує тривалість перебу­ вання в лікарні та, зрозуміло, витра­ ти в типових випадках госпіталізації. Усі інтраопераційні пристрої просто нереально помити, тому ми сховали їх у стелю або під підлогу — у такий спосіб досягається стовідсоткова стерильність, а це нівелює необхід­ ність призначення антибіотиків для профілактики ускладнень. Досі це не вдавалося нікому. Окрім того, ми хотіли зекономити простір самої лі­ карні: у концептуальній операційній пусто, отже, звільняється певна пло­ ща. Зате ми можемо розмістити біль­ ше інноваційних операційних в од­ ному закладі. Але на початку шляху всі ці ідеї здавалися фантастикою…

Усередині космосу

Кат’яна КАБРЕ, директор Barnaclinic групи Hospital Clіnic (Барселона, Іспанія)

Історія винаходу Те приміщення, у якому ми зараз перебуваємо, називається «концеп­ туальна операційна». На її розробку пішло п’ять років, а вже за кілька тиж­ нів у ній почнуть оперувати пацієн­ тів. Зараз тут активно проводяться операції на тваринах, адже для впро­ вадження цієї інновації ми мусимо пройти всі бюрократичні етапи та до­ вести, що це технологія високого рів­ ня. Основною причиною, яка змусила нас вдатися до розробок, був дефіцит

22

Що ж нам вдалося створити? Кожна стіна, а також стеля і підлога — мак­ симально функціональні. Наприклад, на стелі розміщені роботизовані лампи, якими ніхто й ніколи не керу­ ватиме. Вони «навчені» пристосову­ ватися до кожного етапу операції та ступеня втоми хірурга. Усі параметри світла задаються до втручання — індивідуально під кожного пацієнта. Поруч із лампами розміщені хірур­ гічні камери, котрі щільно закриті, а отже, не можуть забруднитися, завдяки чому зображення завжди зали­ шається гарної якості. По периметру всього приміщення проходить ламінарний потік, який забезпечує ідеальний клімат в опе­ раційній і одночасно охолоджує вбу­ довану апаратуру. Незважаючи на те, що звучить це все фантастично, така технологія дешевша, аніж стан­ дартні хірургічні лампи. Один раз на тиждень із датчиків ламінарного по­ вітря автоматично надходить чистий озон, який додатково стерилізує все приміщення. Усі тверді поверхні в операційній не є пористими, отже, не накопичують бактерій та грибів. Наша операційна часто змінює ко­ лір — для цього в прозорі стіни вбудо­ вані спеціальні присторої. Наразі вона синя, через кілька хвилин може стати червоною — це циркадіанне світло, яке дає змогу очам хірурга відпочи­ вати або, навпаки, тонізує зір. Така кольорова компенсація продумана до дрібниць, адже всі операції, що вико­ нуватимуться в цьому приміщенні, — найвищого рівня складності. Більше того, ми зараз доводимо експеримен­ тально, що пацієнт, який потрапляє в космічне приміщення із м’яким, пуль­ www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

НОВІТНІ ТЕХНОЛОГІЇ

8 липня 2016 року

«

суючим світлом, почувається спокій­ ніше і потребує нижчої дози анесте­ тиків. Окрім цього, операційна не має різких виступів, які б створювали світлові заломи та подразнювали око. Ми назвали цю концепцію «довкілля спокою і впевненості», вона є одним із ключових завдань філософії дизайну. Уся стеля вкрита сріблом, а стіни — оксидом титану, який є каталі­ тичним елементом, отже, до стін не липне бруд. Такі стіни ніби «випльо­ вують» зайве. По центру стін вбудова­ ні 4D-монітори, які синхронізовані з камерами та повертаються за рухами хірурга. Ця система забезпечує ліка­ рям ідеальне бачення того, що відбу­ вається всередині. У наступній моделі операційної такі монітори вже будуть завширшки з усю стіну. Під монітора­ ми розміщені «лійки» для сміття. До речі, саме сміття по підлозі збирає ро­ бот-прибиральник, який, не заважаю­ чи персоналу, переміщується по всій залі тоді, коли дійсно в цьому виникає потреба. Коли робот наближається до апаратури, яка висувається з підлоги, остання вчасно ховається назад, щоб прибиральник міг помити забрудне­ не місце, не пошкодивши пристрої. У всьому приміщенні немає жодної розет­ки — усі вони в потрібний час і в потрібному місці виїжджають із під­ логи. Коли на підлозі немає жодних дротів і шлангів, ніхто не зможе їх випадково відключити та ненавмис­ но порушити діяльність хірурга. Усі необхідні для конкретної операції комплектуючі також використову­ ються тільки за потреби й одразу ховаються в стіни, тому тут можуть оперувати абсолютно всі спеціалісти. Щодо анестезії, то все потрібне для цього устаткування міститься під спеціальним куполом, який дуже зручно мити. Усі дроти, котрими

проходить електрика або газ, також сховані під куполом. Такий самий ди­ зайн мають ендоскопічні й ангіогра­ фічні та інші установки. Вбудовані в стіни інтелектуальні шафи працюють за допомогою радіочастот. Заздале­ гідь у комп’ютер, який керує ходом операції, уводять усі потрібні пара­ метри та клінічну історію пацієнта, й шафи вчасно «видають» лікарям інструменти або шовний матеріал. До речі, шафи самі «вирішують», який матеріал використовувати в конкретному випадку, враховуючи вподобання хірурга. Лікарі не мають займатися цим особисто: наразі на пошук відсутнього обладнання або інструменту витрачається в серед­ ньому 12,5 хвилини цінного часу. Операційний стіл — своєрідний пазл. Кожна його частинка контр­ олює температуру тіла пацієнта, скрізь вбудовані електрокардіографи та інші пристрої, які визначають фізі­ ологічну стабільність. В операційних зазвичай прохолодно і не комфортно, тому датчики визначають індивіду­ альні потреби пацієнта й дають ко­ манду «підігріти» його, коли потріб­ но. Візуальні монітори також «вшиті» у стіл. Ви, мабуть, хочете запитати, хто ж контролює все це феєричне дійство? Звичайний iPad. Ми не хотіли бути за­ лежними від розробників комерцій­ них компаній, тому все програмне за­ безпечення створювали та захищали самостійно. Інколи софт може бути в рази дорожчим, аніж устаткування. Відтепер ми незалежні та можемо са­ мостійно впроваджувати концепту­ альні операційні в широку клінічну практику.

УСІ ІНТРАОПЕРАЦІЙНІ ПРИСТРОЇ ПРОСТО НЕРЕАЛЬНО ПОМИТИ, ТОМУ МИ СХОВАЛИ ЇХ У СТЕЛЮ АБО ПІД ПІДЛОГУ — У ТАКИЙ СПОСІБ ДОСЯГАЄТЬСЯ СТОВІДСОТКОВА СТЕРИЛЬНІСТЬ, А ЦЕ НІВЕЛЮЄ НЕОБХІДНІСТЬ ПРИЗНАЧЕННЯ АНТИБІОТИКІВ ДЛЯ ПРОФІЛАКТИКИ УСКЛАДНЕНЬ

«

Підготувала Тетяна ПРИХОДЬКО, «ВЗ»

ПЕРЕДПЛАТА НА 2016 РІК НА ГАЗЕТУ «ВАШЕ ЗДОРОВ’Я» ТРИВАЄ! МЕДИЧНА ГАЗЕТА УКРАЇНИ

МЕДИЧНА ГАЗЕТА УКРАЇНИ

№15-16 (1351-1352) 15.04.2016

ГАЗЕТА МОЗ УКРАЇНИ І ГАЛУЗЕВОЇ ПРОФСПІЛКИ

WWW.VZ.KIEV.UA

КРИЗА МЕДСЕСТРИНСТВА В УКРАЇНІ: ЧИ ВРЯТУЄ НОВА КОНЦЕПЦІЯ? Низька заробітна плата, відсутність належних умов праці, завантаженість рутинною роботою, приреченість на перебування «у тіні» лікаря, соціальна і професійна незахищеність, необхідність працювати за себе й за колег, яких катастрофічно не вистачає, — така доля українських сестер милосердя. Претендують вони на нову роль чи вважають її фантазією романтиків? Хто допоможе їм зійти на вищу сходинку? І скільки кроків на шляху до сучасної моделі медсестринства в СТОР. Україні?

8

НОВИНИ ПРОТЕСТ ПРОТИ КОРУПЦІЇ ТА РЕПРЕСІЙ В НМУ ІМ. О. О. БОГОМОЛЬЦЯ РІШЕННЯ ПО КОДЕЇНУ ЗНОВУ ВІДКЛАДАЄТЬСЯ? ДЕРЖСТАТ ПОПЕРЕДЖАЄ: 93% УКРАЇНЦІВ КУПУЮТЬ МЕДИКАМЕНТИ ЗА ВЛАСНІ КОШТИ ГЕПАТИТ — ПРОБЛЕМА МОБІЛІЗОВАНИХ?

2-5 СТОР.

САМОЛІКУВАННЯ В УКРАЇНІ — ЦЕ АЗАРТНА ГРА

?

В Україні немає прямого зв’язку між рівнем поширеності захворювань та споживанням ліків. І проблема, насправді, неоднозначна. З одного боку, люди скуповують в аптеках ліки за принципом «що побачили на екрані, те й треба придбати». Але реклама не враховує ані протипоказань, ані конкретної історії хвороби, ані діагнозу, тому в кращому випадку, результатом буває марна трата грошей, у гіршому — завдання шкоди здоров’ю через використання ліків не за признаСТОР. ченням.

6

МЕДИЦИНА ГРОМАД: СПОЧАТКУ РОБИМО, ПОТІМ ДУМАЄМО? На зміну ейфорії з приводу отримання громадами медичних субвенцій прийшла перевірка на практиці: чи можуть вони «потягнути» на собі медицину? Так, можуть. На дно. Ще є надії, що «щедрою рікою» поллється прибуток від місцевих підприємств? Це обіцянки тих реформаторів, які ніколи не були в наших «багатих» селах, де люди не мають роботи. Чи вони окремо, чи об’єднані в СТОР. громади — звідки податки?

11

НОВА ЧАРІВНА ПАЛИЧКА ДЛЯ НЕРОЗУМНОГО ЛЮДСТВА Ми, на жаль, звикли ділити нероздільне — людський організм — на окремі органи та тканини… і досліджувати їх відокремлено. Це неправильно, адже людина — складна дивовижна система, що потребує єдиного підходу. Суспільство вимагає ретельного вивчення потенційних ризиків для здоров’я, пов’язаних із впливом хімічних речовин, котрі супроводжують нас у повСТОР. сякденному житті.

18

ПІЛЬГОВИЙ

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ДЛЯ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ: ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ДЛЯ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ПЕРЕДПЛАТНИКІВ: ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ДЛЯ ПІДПРИЄМСТВ І ОРГАНІЗАЦІЙ:

№17-18 (1353-1354) 29.04.2016

ГАЗЕТА МОЗ УКРАЇНИ І ГАЛУЗЕВОЇ ПРОФСПІЛКИ

WWW.VZ.KIEV.UA

НОВІ УМОВИ АКРЕДИТАЦІЇ: ЯК ВІДІЙТИ ВІД ФОРМАЛІЗМУ? Щоб успішно пройти процедуру акредитації медичних закладів, в Україні запасаються терпінням, степлерами та горами паперів. У світі ж — готуються до перевірки на якість і безпечність медичних послуг. Як приборкати «паперового змія» вітчизняної бюрократії? І чи зможуть наші лікарні пройти акредитацію вищого ґатунку СТОР. після зміни її правил?

8

НОВИНИ МЕДИЧНА ПРОГРАМА НОВОГО КАБМІНУ: ВІД «ФОРМУЛИ ВАРТОСТІ МЕДПОСЛУГ» ДО ЗАГАЛЬНООБОВ’ЯЗКОВОГО СТРАХУВАННЯ ОБІГ ЛІКІВ ПОТРЕБУЄ ЄВРОПЕЙСЬКИХ ЗАКОНОДАВЧИХ ВИМОГ ТУБЕРКУЛЬОЗ ОСОБЛИВО НЕЩАДНИЙ ДО ЛІКАРІВ МОЗ СПІЛЬНО З МІНРЕГІОНОМ СФОРМУЮТЬ ГОСПІТАЛЬНІ ОКРУГИ

2-5 СТОР.

ВІДЛУННЯ ЧОРНОБИЛЯ — ЩО ПОЖИНАЮТЬ УКРАЇНЦІ? Аварія на Чорнобильській АЕС негативно позначилася на здоров’ї мільйонів громадян України. Частка здорових і практично здорових ліквідаторів знизилася із 70% (на момент участі в ліквідації аварії) до 5% у 2012 році, натомість частка осіб із хронічними непухлинними захворюваннями зросла з 30 до 95% відповідно. Так само суттєво збільшився і рівень інвалідності серед СТОР. цієї категорії.

6

ЩО ЗНОВУ ЗАГАЛЬМУВАЛО РЕІМБУРСАЦІЮ ІНСУЛІНІВ? Старт проекту реімбурсації інсулінів, який було перенесено з 1 січня на 1 квітня цього року, знову відкладено — з технічних причин, причому як на рівні МОЗ, так і на місцях. Зокрема йдеться про відсутність мережі аптек, які видавали б хворим необхідні препарати, та недосконалість реєстру інсулінозалежних пацієнтів. Яка ж ситуація з підготовкою до реімбурсації в різних регіонах України? СТОР.

14

СКОРОЧЕННЯ ШТАТІВ: ЯК ЗАХИСТИТИ СВОЇ ПРАВА? Враховуючи, що понад 80% медичної субвенції припадає на фонд оплати праці, найзручніше «економити», скорочуючи робочі місця. Якщо плануються зміни в організації виробництва й праці (у тому числі скорочення чисельності та штату працівників), то вони мають бути обґрунтовані з правової й економічної точки зору. Утім, у галузі охорони здоров’я причинами таких змін часто стають СТОР. рішення «згори».

22

86181 08198 60965

№19-20 (1355-1356) 13.05.2016

ГАЗЕТА МОЗ УКРАЇНИ І ГАЛУЗЕВОЇ ПРОФСПІЛКИ

WWW.VZ.KIEV.UA

ЕФЕКТИВНА ОНКОДОПОМОГА —

ЧИ ВСЕ ВИРІШУЄ ФІНАНСУВАННЯ?

№21-22 (1357-1358) 27.05.2016

ГАЗЕТА МОЗ УКРАЇНИ І ГАЛУЗЕВОЇ ПРОФСПІЛКИ

9

Наказ МОЗ України від 11.05.2016 р. №427 «Про внесення змін до наказу Міністерства охорони здоров’я від 23 лютого 2000 року №33» було анонсовано як довгоочікуваний «вихід з рабства» для керівників медичних закладів. Утім, чарівна паличка, як і звичайна, має два кінці. З одного боку — творчий підхід, з іншого — вседозволеність. Одна рука відпускає, друга — тримає. Що переможе? Чи не виявиться свобода ілюзорною і чи не заплатять за неї пересічні медики? СТОР.

ВІЙСЬКОВА ХІРУРГІЯ — ЦЕ ВЕЛИКА ІМПРОВІЗАЦІЯ

НОВИНИ

СТОР.

ЯК НЕ ОБЕРНУТИ СВОБОДУ НА АНАРХІЮ?

Своєрідним визнанням вітчизняної галузі є те, що до нас їдуть пацієнти з Європи, США, Ізраїлю, країн СНД. Єдина проблема — фінансова неспроможність громадян України, що позначається на кількісних показниках роботи сфери. Якщо на сьогодні в Україні є 43 клініки допоміжних репродуктивних технологій, що, власне, відповідає світовій статистиці, за якою одна клініка розрахована на мільйон населення, то на відміну від Європи, де протягом року кожна з них виконує СТОР. близько 2 тис. циклів, на українську припадає лише 300.

Бойова хірургічна травма має свої особливості, відрізняється і лікування. У військових умовах у тебе набагато менші шанси. Без помилок не обходилося, ми ж не боги. У твоїй «домашній» операційній все під рукою, знаєш, що втручання пройде успішно, бо інакше не може бути. На війні ж ситуація в будь-який момент може вийти з-під контролю. Це, зізнаюся, навіть заводить і, як би дивно не звучало, надихає на самовдосконалення. СТОР.

10

12

УКРАЇНА ЗАЛИШАЄТЬСЯ В ЗОНІ ВИСОКОГО РИЗИКУ НОВОГО СПАЛАХУ ПОЛІОМІЄЛІТУ

НОВИНИ ЗАМКНУТЕ КОЛО ПСИХІЧНОГО ЗДОРОВ’Я УКРАЇНЦІВ В Україні приводів впасти в депресію — хоч відбавляй. Натомість кількість встановлених випадків хвороби впродовж останніх десятиріч залишається незмінною — це свідчить про відсутність належної організації виявлення, реєстрації та надання допомоги людям з депресивними розладами. Зокрема в Україні до цього процесу досі не залучено СТОР. сімейних лікарів.

4

ГРИП ТА ГРВІ: УРОКИ ЕПІДЕМІЇ-2016 На заваді боротьби з ГРВІ стоять такі об’єктивні чинники, як недостатнє державне фінансування медичної галузі, погіршення її кадрового забезпечення, слабка матеріальна база. Непокоїть і те, що надання медичної допомоги інфекційним хворим одним помахом владної руки передано сімейним лікарям, які ще не мають належної фахової підготовки з інфектології. А кількість інфекціоністів й епідеміологів у країні неухильно СТОР. зменшується.

22

6

НОВИНИ

СТВОРЕННЯ ГОСПІТАЛЬНИХ ОКРУГІВ НЕ ПЕРЕДБАЧАЄ ЛІКВІДАЦІЇ ЛІКАРЕНЬ

МЕДИЧНИЙ БЮДЖЕТ-2017 БУДЕ РОЗПОДІЛЕНИЙ МІЖ ГРОМАДАМИ

ДЕРЖПАКЕТ МЕДПОСЛУГ ЗА НАЯВНОГО РІВНЯ ФІНАНСУВАННЯ — ФІКЦІЯ

ВІКТОР ШАФРАНСЬКИЙ: «80% ЗВЕРНЕНЬ ХВОРИХ СТАНЕ СПРАВОЮ СІМЕЙНИХ ЛІКАРІВ»

ЧВЕРТЬ АКЦІЙ ЗАВОДУ «ІНДАР» ВІДДАНО НА ВІДКУП КІПРСЬКОМУ ОФШОРУ Впровадження сімейної медицини в Україні викликало, з одного боку, бурхливі аплодисменти, з іншого — шквал критики. Особливий опір новій ідеї виявили великі міста, де «вкорінилася» поліклінічна система. Чи відрізняється сімейна медицина на селі та в мегаполісі? І чи може кожне місто претендувати на власну СТОР. модель первинки?

АНТИТЮТЮНОВІ ДИРЕКТИВИ ВООЗ ТА ЄС В УКРАЇНІ ПОКЛАДЕНІ ПІД СУКНО

ВСТУП У МЕДИЧНІ ВИШІ ПРОВОДИТИМЕТЬСЯ ЗА НОВИМИ СПЕЦІАЛЬНОСТЯМИ

2-5

2-5

СТОР.

WWW.VZ.KIEV.UA

КАДРОВА АВТОНОМІЯ:

ВИСОКА ОЦІНКА ВІТЧИЗНЯНОЇ РЕПРОДУКТОЛОГІЇ

РЕФОРМИ ПОТРЕБУЮТЬ ПРИСКОРЕННЯ І ВІДЧУТНИХ ЗМІН

2-3

ГАЗЕТА МОЗ УКРАЇНИ І ГАЛУЗЕВОЇ ПРОФСПІЛКИ

«ЩЕПЛЕННЯ» ПО ШАБЛОНУ ЧИ УНІКАЛЬНА МОДЕЛЬ?

8

У ЗОНІ АТО — КРИТИЧНА НЕСТАЧА ЛІКАРІВ

№23-24 (1359-1360) 10.06.2016

СІМЕЙНА МЕДИЦИНА МЕГАПОЛІСУ:

Понад мільйон українців хворі на рак, майже половина з них потрапляє в поле зору онкологів на пізніх стадіях недуги. Коштів на їх лікування катастрофічно не вистачає, а потік таких пацієнтів невпинно зростає. Як зупинити снігову лавину проблем вітчизняної онкології? Чи збереже державна копійка людські життя? І чи не пора змінювати страСТОР. тегію боротьби з раком в Україні?

ЗАСТОСУВАННЯ ПРЕПАРАТІВ КРОВІ — ЗА ОНОВЛЕНИМИ СТАНДАРТАМИ

WWW.VZ.KIEV.UA

МЕДИЧНА ГАЗЕТА УКРАЇНИ

МЕДИЧНА ГАЗЕТА УКРАЇНИ

МЕДИЧНА ГАЗЕТА УКРАЇНИ

МЕДИЧНА ГАЗЕТА УКРАЇНИ

СТОР.

ХТО ПОЛЕГШИТЬ ПАЦІЄНТАМ ТЯГАР ОПЛАТИ ЗА ЕКСТРЕНУ ДОПОМОГУ? Не є секретом, що, попри задекларовану безоплатність і доступність медицини, коштів, виділених державою, не вистачає часом на найнеобхідніше: екстрену допопогу тим хворим, для яких кожна хвилина очікування може стати останньою. У таких випадках на виручку пацієнтам з інфарктом та інсультом приходять не тільки рідні та близькі, а й місцеві органи влади деяких регіонів, простягаючи руку допомоги у вигляді СТОР. програм, котрі фінансуються з обласних чи міських бюджетів.

8

РЕФОРМА МЕДСЕСТРИНСТВА: ЧИ Є ПРИВІД ДЛЯ ОПТИМІЗМУ? Норми навантажень на медсестер і нормативи оснащення їх робочих місць в Україні не переглядалися понад 20 років і не відповідають сучасним вимогам. Тож зрозуміло, чому такий високий рівень профзахворюваності серед цієї категорії працівників охорони здоров’я. А зарплата медсестри не дає їй можливості не те що пройти санаторноСТОР. курортне лікування, а навіть повноцінно харчуватися.

12

№25-26 (1361-1362) 24.06.2016

ГАЗЕТА МОЗ УКРАЇНИ І ГАЛУЗЕВОЇ ПРОФСПІЛКИ

WWW.VZ.KIEV.UA

ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ ЧИ ДЕСИНХРОНІЗАЦІЯ:

ХТО ПРОРАХУЄ МЕДИЧНІ РИЗИКИ? Децентралізація влади, проголошена в Україні, стосується усіх сфер життя суспільства. Про неї заговорили не тільки в чиновницьких кабінетах (здебільшого із захопленням), а й в операційних та сільських амбулаторіях (переважно з острахом). Чого чекати від нового поділу медичного простору? Як поєднати адміністративну і медичну карти країни? І чи не опиняться лікарі та пацієнти СТОР. на різних полюсах у новому атласі?

8

ЯДЕРНА РЕАКЦІЯ ПО-УКРАЇНСЬКИ: КНОПКУ НАТИСНУЛИ, А ГРОШЕЙ НЕ ДАЛИ

НОВИНИ ПЕТРО ПОРОШЕНКО НАГОРОДИВ МЕДИКІВ З НАГОДИ ЇХ ПРОФЕСІЙНОГО СВЯТА ЕПІДЕМІЯ ВІРУСНИХ ГЕПАТИТІВ ПОВ’ЯЗАНА З НИЗЬКИМ РІВНЕМ КОНТРОЛЮ КРОВІ ВАКЦИНИ ВІД ПРООН НАПРАВЛЕНІ В РЕГІОНИ ДО БОРОТЬБИ З КОДЕЇНОВОЮ МАФІЄЮ ДОЛУЧИЛИСЯ ДЕПУТАТИ І СПОРТСМЕНИ

2-5 СТОР.

У березні цього року, із майже річним запізненням, Президент України Петро Порошенко особисто натиснув кнопку старту ядерної установки «Джерело нейтронів, засноване на підкритичній збірці, що керується лінійним прискорювачем електронів». Установка дасть змогу українським ученим не тільки проводити сучасні дослідження, а й виготовляти діагностичні та терапевтичні медичні радіоізотопи. Чи зрушило це з місця підготовку до роботи довгоочікуваного Міжнародного центру ядерної медицини? Які тепер терміни його відкриття і що знову СТОР. стає на перепоні?

6

АГРЕСІЯ ПАЦІЄНТА: ЯК УНИКНУТИ ТРАГЕДІЇ Факти нападу на бригади медиків або окремих медичних працівників із застосуванням фізичної сили розглядаються правоохоронними органами без урахування того, що це відбувається під час виконання ними службових обов’язків. Відсутність спеціальних правових засобів захисту лікаря як службової особи виглядає цинічно ще й тому, що в разі порушень чи недбалості цей статус вважається обтяжуючою обставиною, що обумовлює максимально суворе покаСТОР. рання.

23

1 міс.

17.33грн

3 міс.

51.99

грн

5 міс.

86.65 грн

1 міс.

30.33грн

3 міс.

90.99

грн

5 міс.

151.65 грн

1 міс.

36.33грн

3 міс.

108.99грн

5 міс.

181.65 грн

• Передплату приймають усі відділення зв’язку «Укрпошти» • Он-лайн передплату можна здійснити на сайті ДП «Преса» за адресою: www.presa.ua

ЗА БІЛЬШ ДЕТАЛЬНОЮ ІНФОРМАЦІЄЮ ЗВЕРТАЙТЕСЯ В РЕДАКЦІЮ ГАЗЕТИ ТЕЛ./ФАКС: (044) 428 02 20 E-MAIL: VZS24@UKR.NET

23

БІБЛІОТЕКА ЛІКАРЯ ГАЗЕТА МОЗ УКРАЇНИ І ЦК ПРОФСПІЛКИ

АКУШЕРСТВО ТА ГІНЕКОЛОГІЯ

(виходить із 1990 року)

В. И. КРАСНОПОЛЬСКИЙ, Е. М. ШИФМАН, А. В. КУЛИКОВ СЛОЖНЫЕ АКУШЕРСКИЕ СОСТОЯНИЯ, ТРЕБУЮЩИЕ ПРОВЕДЕНИЯ ОПТИМИЗИРОВАННОЙ АНЕСТЕЗИИ, РЕАНИМАЦИИ И ИНТЕНСИВНОЙ ТЕРАПИИ ВИДАВНИЦТВО: УМНЫЙ ДОКТОР РІК ВИДАННЯ: 2016 СТОРІНОК: 240

Загальний наклад 28 000 Індекс 08198: для індивідуальних передплатників Індекс 60965: для підприємств і організацій Індекс 86181: пільговий для медичних працівників СПІВЗАСНОВНИКИ ГАЗЕТИ: Міністерство охорони здоров’я України Профспілка працівників охорони здоров’я України ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я»

ОНКОЛОГІЯ М. Н. КУЗИН РАК ПИЩЕВОДА. ЭНДОСКОПИЧЕСКАЯ ДИАГНОСТИКА ЗАБОЛЕВАНИЙ ЖКТ ВИДАВНИЦТВО: НГМА РІК ВИДАННЯ: 2016 СТОРІНОК: 80

Свідоцтво про реєстрацію КВ №8202 від 10 грудня 2003 року

Видавець – ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я» Головний редактор – БУРМАКА М. П.

Клінічне керівництво створено за принципом клінічних рекомендацій і протоколів лікування. Автори сконцентрували увагу на складних акушерських станах, медикаментозній та інфузійній терапії, а також показаннях і протипоказаннях до того чи іншого виду знеболювання і поєднаних оцінках ситуації при неакушерських ускладненнях у вагітних. Висвітлено складні розділи анестезії й інтенсивної терапії у вагітних, роділь і породіль з пухлинами мозку, венозними тромбозами, мальформаціями та іншими клінічними проблемами. Керівництво призначене практикуючим акушерам і анестезіологамреаніматологам.

У посібнику висвітлено питання ендоскопічної та морфологічної діагностики раку стравоходу, наведені статистичні дані та сучасні класифікації, розглянуто клінічну картину захворювання. На конкретних прикладах онкологічного ураження стравоходу з фотографіями розглянуто варіанти протоколу ендоскопічного висновку. Видання стане в пригоді лікарям-ендоскопістам, студентам, які навчаються за спеціальністю «Ендоскопія», а також хірургам, онкологам і морфологам.

Редакційна колегія БАХТЕЄВА Т. Д. – член Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, доктор медичних наук, Заслужений лікар України

ПЕДІАТРІЯ ПОД РЕД. Л. Н. МАЗАНКОВОЙ ДЕТСКИЕ ИНФЕКЦИИ. СПРАВОЧНИК ПРАКТИЧЕСКОГО ВРАЧА ВИДАВНИЦТВО: МЕДПРЕСС-ИНФОРМ РІК ВИДАННЯ: 2016 СТОРІНОК: 304

ВЕСЕЛЬСЬКИЙ В. Л. – помічник президента НАМН України, кандидат медичних наук, Заслужений лікар України ГАРНИК Т. П. – головний позаштатний спеціаліст МОЗ України за спеціальністю «Народна і нетрадиційна медицина» ЗАБОЛОТНИЙ Д. І. – директор Державної установи «Інститут отоларингології імені професора О. С. Коломійченка НАМН України», доктор медичних наук, професор, академік, віце-президент НАМН України

ГАСТРОЕНТЕРОЛОГІЯ В. В. ШКАРИН НПВП-АССОЦИИРОВАННАЯ ПАТОЛОГИЯ ЖЕЛУДОЧНОКИШЕЧНОГО ТРАКТА ВИДАВНИЦТВО: НГМА РІК ВИДАННЯ: 2016 СТОРІНОК: 56

ЗАГОРІЙ В. А. – завідувач кафедри промислової, клінічної фармації та клінічної фармакології НМАПО імені П. Л. Шупика, доктор фармацевтичних наук, професор ЗОЗУЛЯ Ю. П. – професор, академік НАМН України КОВАЛЬ В. М. – Голова Профспілки працівників охорони здоров’я України МІШАЛОВ В. Г. – завідувач кафедри хірургії №4 НМУ імені О. О. Богомольця, доктор медичних наук, професор

ЕНДОКРИНОЛОГІЯ

ПИРІГ Л. А. – професор кафедри нефрології НМАПО імені П. Л. Шупика, доктор медичних наук, член-кореспондент НАН України, академік НАМН України

М. А. ПАВЛОВ СОСЦЕВИДНЫЕ ТЕЛА ГИПОТАЛАМУСА. МОРФОЛОГИЧЕСКИЕ ОСОБЕННОСТИ И ОНТОГЕНЕТИЧЕСКИЕ ТРАНСФОРМАЦИИ ВИДАВНИЦТВО: ЭКО-ВЕКТОР РІК ВИДАННЯ: 2015 СТОРІНОК: 127

ПРОДАНЧУК М. Г. – директор Інституту екогігієни і токсикології імені Л. І. Медведя МОЗ України, доктор медичних наук, професор, член-кореспондент НАМН України, Заслужений лікар України ТРОНЬКО М. Д. – директор Інституту ендокринології та обміну речовин імені В. П. Комісаренка НАМН України, професор, член-кореспондент НАН України, академік, віце-президент НАМН України УСІЧЕНКО І. Г. – президент Національного товариства Червоного Хреста, кандидат медичних наук, Заслужений лікар України ЧЕКМАН І. С. – завідувач кафедри фармакології та клінічної фармакології Національного медичного університету імені О. О. Богомольця, професор, член-кореспондент НАН і НАМН України ЩЕГЛОВ В. І. – директор Науковопрактичного центру ендоваскулярної нейрорентгенохірургії НАМН України, професор, Заслужений лікар України, академік Всесвітньої академії наук комплексної безпеки

МЕДИЧНА ГАЗЕТА УКРАЇНИ

*

У довіднику наведено відомості про сучасні особливості етіології, патогенезу і клінічної картини найпоширеніших інфекцій у дітей, висвітлено критерії їх діагностики. Представлено тактику терапії залежно від віку дитини, етіології, фази та тяжкості перебігу захворювання. Книга буде корисною педіатрам, інфекціоністам, гастроентерологам, лікарям загальної практики-сімейної медицини.

Розглянуто епідеміологію, патогенез, фактори ризику, клінічну характеристику, діагностику, лікування та профілактику НПЗЗ-асоційованої патології травного тракту з акцентом на НПЗЗ-асоційовані гастропатії. Відображено значущість комплексної оцінки факторів ризику розвитку НПЗЗ-асоційованих уражень в умовах коморбідності з подальшим виз­ наченням рівня гастродуоденального і серцево-судинного ризику для вибору тактики ведення пацієнтів з метою запобігання ускладненням. Посібник призначений гастроентерологам, кардіологам, ревматологам і неврологам.

У монографії наведено сучасні дані про будову соскоподібних тіл гіпоталамуса головного мозку людини. Особливу увагу автор приділяє віковим змінам гістологічної будови цих утворів в осіб різної статі. Книга буде цікавою фахівцям у галузі нейроморфології й ендокринології.

Генеральний директор ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я»............. ЮЛІЯ НОВГОРОДСЬКА Головний редактор..............МАРИНА БУРМАКА

* ТОВАРНИЙ ЗНАК ЗА ЛІЦЕНЗІЄЮ

ІНДЕКСИ 60965, 08198, 86181. ЦІНА ДОГОВІРНА

Спеціальний кореспондент......................СВІТЛАНА ТЕРНОВА

ВИДАВЕЦЬ: ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я»

Випусковий редактор.....................................ІРИНА ХОМЧУК

АДРЕСА: 04211, м. Київ, вул. Оболонська набережна, буд. 11, корп. 1

Редактор відділу наукової інформації............................ТЕТЯНА ПРИХОДЬКО

ДЛЯ ЛИСТІВ: 04211, м. Київ, а/с 138 ТЕЛ./ФАКС: (044) 428 02 20 E-MAIL: vz@vz.kiev.ua

Дизайн та верстка................АННА ПЕРЕВЕРТЕНЬ

Відповідальним за випуск номера є головний редактор. Редакція не завжди поділяє думку авторів публікацій. Редакція не несе відповідальності за зміст рекламних матеріалів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, прізвищ та імен, інших даних несуть автори публікацій. Листування з читачами ведеться тільки на сторінках газети, рукописи не рецензуються і не повертаються. Матеріали, що публікуються на правах реклами Друк офсетний. Умовних друк. арк. 2.

Загальний наклад 28 000 Замовлення №0510309 Віддруковано у ДВ «Преса України»: 03048, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 50.

Літературне редагування та коректура..............................ЛАРИСА БОБРУЄНКО Відділ реклами....................СВІТЛАНА КУРЧЕНКО

Виходить один раз на два тижні у п’ятницю

24

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua