Ваше здоров'я № 27-28 by Всеукраїнська медична газета “Ваше здоров'я”

НА ЗАХИСТІ ІНТЕРЕСІВ ЛІКАРІВ

№27-28 (1467-1468) 13.07.2018

ЧИТАЙТЕ ЕЛЕКТРОННУ ВЕРСІЮ ГАЗЕТИ НА НАШОМУ САЙТІ WWW.VZ.KIEV.UA

НОВИНИ МОЗ СПОЧАТКУ ЗАТВЕРДИЛО АНТИКОРУПЦІЙНУ ПРОГРАМУ НА 2018 РІК, А ПОТІМ... РАДИТЬСЯ З ГРОМАДСЬКІСТЮ МАЙЖЕ ПОЛОВИНА УКРАЇНЦІВ ЗАЯВИЛИ ПРО ЗНИЖЕННЯ ЯКОСТІ ДЕРЖАВНИХ МЕДПОСЛУГ ЗА ОСТАННІ ДВА РОКИ ПРО НЕДОБРОСОВІСНИХ МЕДИКІВ І ХАБАРНИКІВ ДОПОВІДАТИМУТЬ У НАЦІОНАЛЬНУ СЛУЖБУ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

РЕФОРМА СЛУЖБИ КРОВІ —

РЕЄСТР ГРАНИЧНИХ ОПТОВО-ВІДПУСКНИХ ЦІН НА ЛІКАРСЬКІ ЗАСОБИ ОНОВИЛИ, АЛЕ НЕ РОЗШИРИЛИ

2-5 СТОР.

СТРАТЕГІЧНИЙ РОЗВИТОК ЧИ ПЕРЕЛИВАННЯ З ПУСТОГО В ПОРОЖНЄ?

ЗОЛОТИЙ ЗАПАС ГАЛУЗІ З медпрацівниками потрібно належним чином комунікувати, вивчати й аналізувати їх запити й очікування, робити з цього належні висновки. До останнього часу в Україні взагалі не проводилися дослідження щодо факторів задоволеності лікарів. Коли керівників закладів охорони здоров’я й управлінців галузі запитують про те, що вони вважають найціннішим ресурсом у закладі, вони рідко відповідають: кадри. Але життя переконає їх у протилежному. СТОР.

КРОКУЄМО ВПЕВНЕНО, КОРИГУЄМО «НА МАРШІ»? Як оплачувати роботу лікарів первинки? Оскільки вони є найманими працівниками, то не зможуть розраховувати на ту суму коштів, яка надійде за їх пацієнтами. Якщо лікар хоче самостійно розпоряджатися таким пулом коштів, він має стати фізичною особою-підприємцем. Зарплата лікаря як найманого працівника складатиметься не менше ніж із трьох компонентів. Лікар первинної ланки повинен не просто «обслуговувати» пацієнтів, він мусить дотримуватися певних індикаторів, які мають так звані «паспорти», що дає змогу їх «розрахувати» і переСТОР. вести в економічну площину.

В Україні полюбляють затверджувати далекоглядні плани, начебто посилаючись на світовий досвід, обіцяючи практично ідеальну картину майбутнього й пояснюючи, що справи зовсім кепські, отже, потрібні кардинальні зміни. Але згодом у подібних документах чомусь завжди виявляються підводні камені, а план їх реалізації зазвичай кладуть у порожній гаманець. Що залишиться від мрій про сучасну систему крові в Україні після прийняття нової СТОР. Стратегії розвитку національної служби крові?

НОВИНИ У ПЕРСПЕК ТИВІ

Н А СУД ГРОМ А ДСЬКО СТ І

МОЗ СПОЧАТКУ ЗАТВЕРДИЛО АНТИКОРУПЦІЙНУ ПРОГРАМУ НА 2018 РІК, А ПОТІМ... РАДИТЬСЯ З ГРОМАДСЬКІСТЮ

іністерство охорони здоров’я України 27 червня винесло на громадське обговорення Антикорупційну програму МОЗ України на 2018 рік. Програма вже затверджена Наказом від 11.05.2018 р. і є обов’язковою для виконання працівниками відомства, однак на вимогу Національного агентства з питань запобігання корупції Міністерство ініціювало громадське обговорення документа. У разі надходження обґрунтованих пропозицій від громадськості чи експертів з питань запобігання корупції у сфері охорони здоров’я буде розглянуто питання про внесення змін. У 2018 році основними антикорупційними заходами МОЗ будуть:  залучення громадськості до формування та реалізації загальної відомчої політики щодо запобігання корупції, взаємодія МОЗ з інститутами громадянського суспільства, підприємствами, установами, організаціями та громадянами, які надають Міністерству допомогу в запобіганні корупції;  розгляд і впровадження нових антикорупційних механізмів;  забезпечення відкритого доступу до публічної інформації та дотримання принципів прозорості під час публічного її висвітлювання на офіційному веб-сайті МОЗ України;  забезпечення конфіденційності інформації про осіб, які добросовісно повідом ляють про можливі факти корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень, або про факти підбурення їх до вчинення корупційних правопорушень;

виявлення ризиків, які негативно впливають на функції з виконання завдань МОЗ України;  проведення службових розслідувань і вжиття заходів щодо притягнення до відповідальності осіб, винних у вчиненні корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень, повідомлення про такі випадки спеціально уповноважених суб’єктів у сфері протидії корупції;  вжиття заходів щодо недопущення корупційних правопорушень чи правопорушень, пов’язаних із корупцією в структурних підрозділах МОЗ України;  проведення антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів, що розробляє МОЗ;  вжиття заходів щодо виявлення конф лікту інтересів і його усунення, здійснення контролю за дотриманням вимог законодавства щодо врегулювання конфлікту інтересів та ін. Програмою передбачається, що до грудня 2018 року профільне Міністерство на виконання Розпорядження КМУ від 05.10.2016 р. №803-р «Деякі питання запобігання корупції в міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади» має здійснити мінімізацію корупційних ризиків під час прийняття відповідальними особами ДП «Державний експертний центр МОЗ України» рішень, пов’язаних з допуском лікарських засобів на ринок. Зокрема, зробити це пропонується шляхом проведення атестації експертів з питань реєст рації лікарських засобів та запровадження

конкурсного відбору експертів і консультантів до складу консультативно-експертних груп зазначеного державного підприємства. Як саме це буде виконано, у документі не зазначається. Говориться лише, що індикатором виконання цього завдання стане забезпечення прозорої та законної процедури прийняття рішень, пов’язаних з допуском лікарських засобів на ринок. Крім того, у Програмі вказуються можливі корупційні ризики в діяльності МОЗ і заходи щодо їх усунення. Зокрема, це недостатнє правове регулювання у сфері здійснення закупівель лікарських засобів і медичних виробів. Тому до 31 грудня 2018 року планується розробити нормативні документи щодо вдосконалення діяльності зі здійснення публічних закупівель лікарських засобів і медичних виробів на стадії формування номенклатури та підготовки тендерної документації у частині:  забезпечення відповідності предмету закупівлі протоколам та стандартам надання медичної допомоги;  обґрунтоване формування медикотехнічних вимог, потреби та номенклатури лікарських засобів і медичних виробів, що підлягають закупівлі;  встановлення чітких строків формування номенклатури, отримання заявок від закладів охорони здоров’я. За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України

ОД НОРАЗОВА А К ЦІЯ

ДО КІНЦЯ РОКУ ДОРОСЛИХ ІЗ ГРУП РИЗИКУ ВАКЦИНУВАТИМУТЬ ПРОТИ КОРУ БЕЗКОШТОВНО

іністерство охорони здоров’я України 26 червня затвердило порядок проведення безоплатної імунізації проти кору дорослих, які належать до груп ризику. Відповідно до Наказу від 26.06.2018 р. №1216 «Про проведення обов’язкових профілактичних щеплень проти кору за епідемічними показаннями» впродовж цього року забезпечується здійснення обов’язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями:  серед груп професійного ризику: медичних працівників, працівників освітніх закладів і немедичних працівників закладів охорони здоров’я, представників силових структур (МВС, Міноборони, СБУ, Національна поліція України, Національна гвардія України, Прикордонна служба України, Державна служба охорони);  студентів навчальних закладів без обмеження віку. «Для проведення імунізації цих груп дорослих в Україні вакцини є завдяки запасам, що були придбані за бюджетні кошти в попередні роки», — стверджують у МОЗ. Так, за кошти державного бюджету 2017 року міжнародна організація ЮНІСЕФ поставляє в Україну вакцини проти кору, паротиту та краснухи. Зокрема, перша поставка відбулася 28 серпня 2017

року — 583 тис. доз вакцини, друга — наприкінці лютого 2018-го — 220 тис. доз, третя — у квітні 2018-го — 779,952 тис. доз, і вже подані документи на закупівлю додаткових 77,648 тис. доз вакцини. На перший погляд, усе добре, вакцини є, але немає головного — систематичної роботи МОЗ у вказаному напрямку. Зокрема, у 2017 році рівень захворюваності на кір зріс у понад 43 рази порівняно з 2016-м (у 2016 році — 78 спалахів захворювань на кір, у 2017-му — 3382). Оскільки майже півроку жодних поставок не було, на початку січня 2018 року паніка «немає вакцини» накрила Україну: регіони вголос заговорили про свої проблеми. Державних поставок тоді довелося чекати майже 2 місяці (ЮНІСЕФ поставив вакцини аж 27 лютого 2018 року). У цей час регіони рятувалися як могли. До прикладу, Закарпаттю допомагала Угорщина, яка в січні у якості благодійної допомоги поставила краю 8 тис. доз вакцин від кору. Але не всі регіони можуть розраховувати на доброго сусіда, а от на МОЗ — мають право всі. Проте, на думку члена Української асоціації сприяння охороні здоров’я населення Андрія Гука, справа ця ненадійна, оскільки в Україні відсутнє планування придбання вакцин: «У нас немає навіть трирічного плану закупівель. Хоча потрібно

планувати на 5 років. Нічого не можна спланувати. А вакцину неможливо виготовити за 2-3 тижні. Ба більше, навіть за 2-3 місяці. Це щонайменше півроку. Для цього виробники мають щось планувати». Щоправда, з лютого ситуація стабілізувалася: вакцини від кору в Україну надходили регулярно. За інформацією Міністерства, станом на 1 червня 2018 Україна має 967,217 тис. доз вакцини від кору (плюс передбачається ще додаткова поставка 77,648 тис. доз). Щоб використати наявні запаси та «у зв’язку зі зростанням захворюваності на кір серед дорослих» профільне Міністерство затвердило Наказ від 26.06.2018 р. №1216 «Про проведення обов’язкових профілактичних щеплень проти кору за епідемічними показаннями». Проте групи ризику, заявлені МОЗ, занадто чисельні, а розрахунків і алгоритму вакцинації дорослого населення не створено. Враховуючи попередній досвід, чи не вийде так, що на початку 2019-го знову виникне паніка «вакцини немає», бо наявні запаси закінчаться, а поставки від міжнародних організацій вчасно не прийдуть? За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України та онлайн-видання «Слово і діло»

Міністерство знову хоче перевіряти лікарні на дотримання стандартів

іністерство охорони здоров’я України 27 червня винесло на громадське обговорення проект Постанови КМУ «Про внесення зміни до переліку органів державного нагляду (контролю), на які не поширюється дія Закону України «Про тимчасові особливості здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності». Цей проект має вивести МОЗ з-під дії мораторію на проведення планових заходів зі здійснення державного нагляду у сфері господарської діяльності. У Міністерстві повідомляють: мораторій на перевірки лікарень в Україні діє четвертий рік, тому єдиний доступний для відомства спосіб дізнатися, чи дотримується заклад вимог, на яких йому було видано ліцензію, — зробити це позапланово. А такі перевірки «зненацька» можливі лише за умови запиту від самого медзакладу, рішення суду або якщо в лікарні стався випадок, котрий загрожує здоров’ю і життю людей. «Оскільки Міністерство видає українським медзакладам ліцензію на роботу, то повинно й мати достатньо інструментів, щоб перевірити, чи спроможні вони її належним чином виконувати, — пояснює причини ініціативи в. о. Міністра охорони здоров’я Уляна Супрун. — По суті, на сьогодні МОЗ може лише реагувати на проблеми, якщо вони стаються у лікувальній установі, проте не запобігати їм». Крім того, профільне Міністерство звітує: відтоді, як почав діяти мораторій на перевірку медзакладів, збільшилася кількість випадків зловживання суб’єктами господарювання. Фахівці МОЗ дійшли такого висновку, оскільки:  збільшилася кількість звернень громадян до Міністерства. Переважно скарги стосуються неналежного надання медичної допомоги та медичного обслуговування;  зросла негативна статистика за результатами клініко-експертної оцінки якості надання медичної допомоги та медичного обслуговування, проведеної клініко-експертною комісією МОЗ України. Зокрема, у 2017 році було виконано клініко-експертну оцінку якості надання медичної допомоги та медичного обслуговування по 26 випадках. Експертиза показала: стандартам і протоколам надання медичної допомоги відповідають 9 випадків, не відповідають — 17;  за результатами 6 позапланових перевірок щодо додержання ліцензіатами вимог ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики у період з квітня минулого року по травень теперішнього було видано 5 розпоряджень про усунення порушень, а також складено 1 акт про виявлення недостовірних відомостей. За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України та офіційної сторінки Уляни Супрун у Facebook

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

НОВИНИ

13 липня 2018 року

ГА Р Я Ч Е

НОВІ ПРА ВИ Л А ГРИ

З 1 ЛИПНЯ У ЛІКАРІВ ПЕРВИНКИ ОБОВ’ЯЗКІВ ПОБІЛЬШАЄ

липні стартував перший етап медичної реформи: комунальні та приватні медичні заклади, які підписали договори з Національною службою здоров’я, отримуватимуть фінансування за принципом «Гроші ходять за пацієнтом». Водночас для всіх закладів первинної медичної допомоги (незалежно від того, підписали вони договори з НСЗУ чи фінансуються за рахунок субвенції з державного бюджету) змінився перелік послуг, які вони повинні надавати пацієнтам. Відтепер до обов’язків лікарів первинки належать:  діагностика та лікування (сімейні лікарі, терапевти та педіатри повинні стежити за здоров’ям пацієнтів, встановлювати діагнози, лікувати найпоширені хвороби, а в разі потреби направляти хворих до фахівців вторинної чи третинної ланки);  проведення аналізів і досліджень, а саме: загального аналізу крові з лейкоцитарною формулою, загального аналізу сечі, визначення рівня глюкози крові, загального холестерину,

вимірювання артеріального тиску, маси тіла, зросту, окружності талії, зняття електрокардіограми, проведення швидкого тесту на вагітність, швидкого тесту на тропонін, швидких тестів на наявність ВІЛ, вірусів гепатитів. Інші дослідження й аналізи виконуватимуться за направленням лікаря в закладах спеціалізованої допомоги;  спостереження вагітних і дітей віком до 3 років;  вакцинація дорослих і дітей відповідно до Національного календаря профілактичних щеплень;  проведення обов’язкових профілактичних оглядів для осіб із груп ризику семи захворювань. Щороку: цукровий діабет — для осіб віком 45 років і більше, інші — за наявності факторів ризику; ВІЛ-інфекція — для осіб віком 14 років і більше; туберкульоз — усі пацієнти. Раз на два роки: рак молочної залози для жінок віком 5069 років, після 40 років — за наявності факторів ризику. Раз на 1-2 роки, залежно від факторів ризику: гіпертонічна хвороба та інші серцево-

судинні захворювання — для жінок віком 50 років і більше, для чоловіків — 40 років і більше; колоректальний рак — для жінок і чоловіків віком 50 років і більше; рак передміхурової залози — для чоловіків після 40 років залежно від ступеня ризику;  виписування рецептів на ліки;  здійснювання візитів додому та надання невідкладної допомоги. Залежно від медичних показань, сімейний лікар самостійно визначатиме необхідність візиту до пацієнта додому. Крім того, він може надавати консультації по телефону, а пізніше, під час прийому, направити хворого на аналізи і дослідження, уточнити діагноз та призначити необхідне лікування;  надання паліативної допомоги та видача медичних довідок. До обов’язків лікаря первинки також входять окремі паліативні послуги: спостереження й оцінка стану важкохворого, виписування рецептів для лікування больового синдрому. Крім того, лікар має право видавати довідки, листки непрацездатності, направлення для проходження медико-соціальної експертизи тощо. За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України

ОПЕРАТ ИВНЕ РЕ А Г У ВА ННЯ

СИРОВАТКИ ПРОТИ БОТУЛІЗМУ: МЕХАНІЗМ ОТРИМАННЯ АНТИТОКСИНІВ

МОЗ інформують: станом на 1 липня 2018 року на складах ДП «Укрвакцина МОЗ України» наявні антитоксини (сироватки проти ботулізму) канадського виробництва, закуплені Програмою розвитку Організації Об’єднаних Націй (ПРООН) та передані Україні як гуманітарна допомога. Отримати протиботулінічну сироватку можна безпосередньо зі спеціалізованого складу ДП «Укрвакцина МОЗ України» у будь-який час — навіть у вихідні або в не-

робочі години. Для цього необхідно звернутися до відповідального співробітника ДП «Укрвакцина МОЗ України». Крім того, профільне Міністерство наголошує: у разі виявлення випадку захворювання на ботулізм необхідно одразу повідомити територіальні органи Держпродспоживслужби й органи місцевого самоврядування, щоб надалі запобігти виникненню нових випадків захворювання. До того ж органи місцевого самоврядування мають вжити належних за-

ходів щодо встановлення джерела отруєння відповідно до вимог чинного законодавства, а саме: перевірити місця торгівлі, громадського харчування чи виробництва продуктів, де могла бути придбана чи виготовлена їжа, котра спричинила ботулізм. МОЗ наголошує, що бере під особистий контроль кожен факт порушення цієї інструкції. За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України

КОЛІЗІЯ

СТОЛИЧНІ КЛІНІКИ НЕ МОЖУТЬ ОДЕРЖАТИ ЛІЦЕНЗІЮ

а інформацією Департаменту охорони здоров’я Київської міської державної адміністрації, під час формування госпітального округу було передбачено створення лікарень інтенсивної терапії. Згідно з рішенням Київської міської ради на лікарні інтенсивної терапії були перейменовані 8 столичних клінік: Київська міська клінічна лікар-

ня №1, Київська міська клінічна лікарня №6, Київська міська клінічна лікарня №8, Київська міська клінічна лікарня №12, Київська міська клінічна лікарня швидкої медичної допомоги, Київська міська дитяча клінічна лікарня №1, Київська міська дитяча клінічна лікарня №2 та Дитяча клінічна лікарня №7 Печерського району Києва.

«На сьогодні лікарні інтенсивної терапії не входять до переліку закладів охорони здоров’я, затвердженого відповідним Наказом Міністерства охорони здоров’я. Водночас ліцензійними умовами передбачено, що назва лікувальної установи охорони має відповідати зазначеному переліку. Таким чином, лікарні, що заплановано перетворити на лікарні інтенсивної терапії, не можуть отримати ліцензію на медпрактику», — повідомляє Департамент охорони здоров’я КМДА. За матеріалами ІА «Інтерфакс-Україна»

4 ЛИПНЯ НА СПІЛЬНОМУ ЗАСІДАННІ КОМІТЕТУ ВРУ З ПИТАНЬ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я І КОМІТЕТУ ВРУ З ПИТАНЬ СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ, ЗАЙНЯТОСТІ ТА ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БУЛО ВИРІШЕНО ПОДАТИ НА РОЗГЛЯД ПАРЛАМЕНТУ ЗАКОНОПРОЕКТИ ЩОДО ЗАПРОВАДЖЕННЯ МЕДИЧНОГО СТРАХУВАННЯ В УКРАЇНІ (№4981, 4981-1 ТА 4981-2). За матеріалами ІА «Інтерфакс-Україна»

Про недобросовісних медиків і хабарників доповідатимуть у Національну службу здоров’я України

Національній службі здоров’я України з вересня запрацює «гаряча лінія», за якою українці зможуть повідомити про неякісно надану медичну допомогу або вимагання грошей за безкоштовні послуги. За словами Голови НСЗУ Олега Петренка, неякісна допомога чи відмова її надавати — основна підстава для розірвання договору з медичним зак ладом. Крім того, якщо на «гарячу лінію» надійде велика кількість скарг на одну й ту саму лікувальну установу, це стане причиною як для проведення перевірки документації, так і ініціювання роботи медико-експертної комісії МОЗ. «Ми працюємо над питанням зворотного зв’язку, який лежав би в основі оцінки якості наданих послуг, — повідомив Олег Петренко. — Цей зворотний зв’язок реалізовуватиметься поступово. Перша частина — з вересня у вигляді «гарячої лінії». Зараз розробляється механізм перевірки скарг громадян НСЗУ». За матеріалами ІА «Укрінформ»

Долю підозрюваних у привласненні препаратів «Охматдиту» вирішить суд

а початку липня Київська місцева прокуратура №10 затвердила та спрямувала до суду обвинувальні акти щодо працівниць «Охматдиту», викритих в організації злочинної схеми з привласнення медпрепаратів на загальну суму майже 8 млн грн. Згідно з матеріалами слідства, завідувачка аптечним складом НДСЛ «Охматдит» у 2012-2015 роках, зловживаючи службовим становищем, привласнила лікарські засоби під приводом видачі їх відділенню лікарні. Загальна сума зав даних збитків становить 3 млн грн. Дії обвинуваченої кваліфіковані за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем). Крім того, за неналежне виконання своїх службових обов’язків, що спричинило втрату медичних препаратів, призначених для лікування хворих дітей, на загальну суму понад 3,5 млн грн, судитимуть трьох старших медичних сестер «Охматдиту». Обвинувальні акти щодо них уже спрямовані до суду. Також завершено розслідування відносно ще чотирьох старших медичних сестер НСДЛ «Охматдит», яких звинувачують у вчиненні аналогічних злочинів. Наразі триває ознайомлення підозрюваних з матеріалами кримінальних проваджень. Після цього обвинувальні акти також будуть спрямовані до суду. За матеріалами офіційної сторінки Прокуратури міста Києва у Facebook

НОВИНИ ЦІНА ПОМИЛКИ

ОПИ Т У ВА ННЯ

МАЙЖЕ ПОЛОВИНА УКРАЇНЦІВ ЗАЯВИЛИ ПРО ЗНИЖЕННЯ ЯКОСТІ ДЕРЖАВНИХ МЕДПОСЛУГ ЗА ОСТАННІ ДВА РОКИ

оціологічна група «Рейтинг» на початку червня провела опитування 1200 респондентів, репрезентативних за віком, статтю, регіонами і типом поселення, щодо оцінки медичної сфери в Україні. Результати дослідження показали: громадяни загалом досить скептично оцінюють сучасний стан української системи охорони здоров’я. Зокрема, 44% опитаних зазначили, що за останні 2 роки якість державних медичних послуг погіршилася, 14% побачили покращення, 32% вважають, що вона не змінилася. Крім того, 38% респондентів оцінюють рівень професіоналізму та компетентності лікарів в Україні як високий. Натомість 54% мають протилежну думку. Дещо вище, аніж в інших регіонах, оцінили професійні якості

медиків на Сході. Також позитивно на схвалення компетентності впливають наявність медика у родині та знайомство із сімейним лікарем. Щодо впровадження медичної реформи, то 86% респондентів чули про національну програму «Лікар для кожної сім’ї». Натомість 12% заявили, що нічого не знають про це. 70% опитаних підтримують подібну програму. Краще за інших сприймають це нововведення у західних регіонах. Також дещо вищий рівень підтримки спостерігається серед молодших респондентів і тих, хто знає свого сімейного лікаря. До того ж 36% респондентів заявили, що вже обрали собі сімейного лікаря та підписали з ним декларацію, а 63% поки цього не зробили. Частіше за інших про обрання сімейного лікаря повідомляли респонденти

зі Сходу, старшого віку та мешканці міст. Серед тих, хто вже уклав контракт, 82% заявили, що задоволені своїм лікарем, і лише 7% висловили невдоволення. Дослідження також показало: 50% опитаних підтримують запровадження принципу «Гроші йдуть за пацієнтом» у фінансуванні медицини, 20% висловили протилежну думку, іще 17% заявили, що не підтримують ані старої системи фінансування, ані нової. Вищий рівень підтримки нової моделі розподілу бюджетних коштів на медицину зафіксований у західних та центральних регіонах, серед опитаних молодшого віку і мешканців міст. За матеріалами офіційного веб-сайту соціологічної групи «Рейтинг»

ЧЕРГОВІ ЗМІНИ

РЕЄСТР ГРАНИЧНИХ ОПТОВО-ВІДПУСКНИХ ЦІН НА ЛІКАРСЬКІ ЗАСОБИ ОНОВИЛИ, АЛЕ НЕ РОЗШИРИЛИ

іністерство охорони здоров’я 2 липня затвердило новий Реєстр граничних оптово-відпускних цін на лікарські засоби для участі в урядовій програмі «Доступні ліки» (Наказ МОЗ України від 02.07.2018 р. №1224). Протягом 10 днів фармвиробники й імпортери лікарських засобів мають подати заяви для участі у програмі, а на початку серпня Міністерство затвердить новий перелік «Доступних ліків». До чинного Реєстру препаратів, вартість яких відшкодовується державою, увійшли 143 торгові назви лікарських засобів українського виробництва та 96 — зарубіжного. Загалом для лікування серцево-судинних захворювань, діабету 2-го типу та бронхіальної астми нині затверджено 239 препаратів, 47 з яких безоплатні. «Реєстр ліків, що відшкодовуються державою за урядовою програмою «Доступні ліки», переглядається двічі на рік — у січні та липні. Це робиться задля того, аби ціни на лікарські засоби були актуальними, — повідомляють у МОЗ. — Граничні оптово-відпускні ціни на лікарські засоби ґрунтуються на медіанній ціні на препарат у 5 сусідніх країнах: Польщі, Словаччині, Угорщині, Чехії та Латвії». Крім того, з 1 липня 2018 року набула чинності Постанова КМУ від 27.12.2017 р. «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України», якою передбачено розширення програми «Доступні ліки» препаратами, що використовуються під час трансплантації в доопераційний та післяопераційний періоди, а саме: азатіоприном (azathioprine), циклоспорином (ciclosporin), такролімусом (tacrolimus), мікофеноловою кислотою та її солями (mycophenolic acid). Через брак бюджетного фінансування МОЗ пропонує відтермінувати введення документа в дію до 1 січня 2020 року. Зокрема, 21 червня профільне Міністерство винесло на громадське обговорення проект Постанови КМУ «Про внесення змін до пункту 2 Постанови КМУ від 27.12.2017 р. №1107». Обговорення триватиме місяць.

За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України

РЕЄСТР ГРАНИЧНИХ ОПТОВО-ВІДПУСКНИХ ЦІН НА ЛІКАРСЬКІ ЗАСОБИ СТАНОМ НА 02 ЛИПНЯ 2018 РОКУ № з/п

Міжнародна непатентована назва (МНН)

Код АТХ

Лікарська форма

Рекомен- доване значення, мг

Гранична оптововідпускна ціна, грн

СЕРЦЕВО-СУДИННІ ЗАХВОРЮВАННЯ 1

Аміодарон (Amiodaron)

C01BD01

Таблетки

200

2,0974

Амлодипін (Amlodipine)

C08CA01

Таблетки

0,8334

Атенолол (Atenolol)

C07AB03

Таблетки

1,4008

Верапаміл (Verapamil)

C08DA01

таблетки

240

4,4669

Гідрохлортіазид (Hydrochlorothiazide)

C03AA03

Таблетки

2,1191

Спіронолактон (Spironolactone)

C03DA01

Таблетки

4,0919

Фуросемід (Furosemide)

C03CA01

Таблетки

0,7356

Дигоксин (Digoxin)

C01AA05

Таблетки

0,25

1,1866

Еналаприл (Enalapril)

C09AA02

Таблетки

1,2793

Ізосорбіду динітрат (Isosorbide dinitrate)

C01DA08

Таблетки

3,0597

Карведилол (Carvedilol)

C07AG02

Таблетки

37,5

5,3910

Клопідогрель (Clopidogrel)

B01AC04

Таблетки

2,9927

Лозартан (Losartan)

C09CA01

таблетки

1,8236

Метопролол (Metoprolol)

C07AB02

таблетки

150

3,5467

Нітрогліцерин (Glyceryltrinitrate) C01DA02

Таблетки сублінгвальні

2,5

7,5593

Нітрогліцерин (Glyceryltrinitrate) C01DA02

Таблетки

1,2378

Симвастатин (Simvastatin)

C10AA01

Таблетки

3,2570

Бісопролол (Bisoprolol)

C07AB07

Таблетки

1,9318

ЦУКРОВИЙ ДІАБЕТ 2-ГО ТИПУ 18

Метформін (Metformin)

A10BA02

Таблетки

2000

2,6518

Гліклазид (Gliclazide)

A10BB09

Таблетки

2,7928

Глібенкламід (Glibenclamide)

A10BB01

Таблетки

0,8342

БРОНХІАЛЬНА АСТМА 21

Беклометазон (Beclometasone)

R03BA01

Аерозоль для інгаляцій

800 мкг

8,4932

Будесонід (Budesonide)

R03BA02

Порошок для інгаляцій

800 мкг

9,6517

Будесонід (Budesonide)

R03BA02

Суспензія для 1,5 розпилення

48,5569

Сальбутамол (Salbutamol)

R03AC02

Аерозоль для інгаляцій

800 мкг

2,4684

Сальбутамол (Salbutamol)

R03AC02

Розчин для інгаляцій

8,7127

Генпрокуратура б’є на сполох, МОЗ не поспішає

енеральний прокурор Юрій Луценко звернувся до в. о. Міністра охорони здоров’я Уляни Супрун з вимогою призупинити до 1 липня 2019 року дію Наказу МОЗ України від 31.08.2017 р. №992 «Про затвердження Правил застосування примусових заходів медичного характеру в спеціальному закладі з надання психіатричної допомоги», а також доопрацювати його та розробити відповідну нормативноправову базу під цей документ. Зокрема, у листі Генеральної прокуратури до керівника МОЗ зазначається: до Переліку спеціальних закладів з надання психіатричної допомоги (затверджений Наказом МОЗ від 20.03.2018 р. №516 «Про затвердження Переліку спеціальних закладів з надання психіатричної допомоги») внесено лише 6 із понад 30 психіатричних установ, які застосовують примусові заходи медичного характеру. Крім того, вони не переобладнані у спеціальні заклади з надання психіатричної допомоги відповідно до Правил застосування примусових заходів медичного характеру в спеціальному закладі з надання психіатричної допомоги. Наслідком недалекоглядної політики МОЗ стало те, що десятки спеціалізованих закладів з надання психіатричної допомоги залишилися «за бортом». Зокрема, не вирішено долю 1 тис. хворих, які перебувають у психіатричних лікарнях, не включених до Переліку. Особливо гострою ця проблема виявилася у ДЗ «Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України», де перебувають 650 пацієнтів, оскільки немає можливості перевести їх в інші медзак лади. Жодної публічної реакції МОЗ на лист Генпрокуратури не було. Проте 5 липня Міністерство оприлюднило Наказ «Про внесення змін до Переліку спеціальних закладів з надання психіатричної допомоги» і розширило вже існуючий Перелік закладів до 14 (щоправда, ДЗ «Українська психіатрична лікарня з суворим наглядом МОЗ України» туди не потрапила). Відтепер Перелік має такий вигляд:  Волинська обласна психіатрична лікарня №2;  КЗ «Гейківська психоневрологічна лікарня» Дніпропетровської обласної ради»;  Обласна психіатрична лікарня №2 (ІваноФранківська обл.);  Київська міська психоневрологічна лікарня №3;  Миколаївська обласна психіатрична лікарня №2 Миколаївської обласної ради;  Комунальний заклад «Обласний наркологічний диспансер»;  Вінницька обласна психіатрична лікарня №2;  КЗ «Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня» Дніпропетровської обласної ради»;  Житомирська обласна психіатрична лікарня №1 Житомирської обласної ради;  Комунальний заклад Київської обласної ради «Обласне психіатрично-наркологічне медичне об’єднання»;  Полтавська обласна клінічна психіатрична лікарня ім. О. Ф. Мальцева;  КЗ «Херсонська обласна психіатрична лікарня» Херсонської обласної ради;  Хмельницька обласна психіатрична лікарня №1;  Комунальний лікувально-профілактичний заклад «Чернігівська обласна психоневрологічна лікарня».

За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України та онлайн-видання «Ракурс»

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

НОВИНИ

13 липня 2018 року

УДО СКОН А ЛЕННЯ СИСТ ЕМИ

ІННОВА ЦІЇ

НОВА МІЖНАРОДНА КЛАСИФІКАЦІЯ ХВОРОБ

Вчені оголосили про створення інсуліну в таблетках

середині червня Всесвітня організація охорони здоров’я випустила нову Міжнародну класифікацію хвороб (МКХ-11). Вона містить близько 55 тис. унікальних кодів для травм, захворювань і причин смерті (у старій редакції було 14,4 тис.). За словами розробників, оновлена класифікація повністю електронна (використовуватиметься в інформаційних системах електронної охорони здоров’я) і має логічнішу структуру. «Ключовим принципом нового перегляду було спрощення структури кодів й електронного інструментарію: фахівці охорони здоров’я зможуть більш легким способом реєструвати хвороби», — зазначив керівник групи ВООЗ з класифікацій, термінології і стандартів Роберт Якоб. Основні зміни, внесені до МКХ-11:  уперше ігрова залежність класифікується як психічний розлад. Такий розлад характеризують як поведінкову залежність від цифрових і відеоігор. Діагностувати його дозволено за умови виявлення порушення в особистісній, сімейній, соціальній поведінці, що спостерігається щонайменше 12 місяців;  інсульт класифікується як захворювання мозку, а не системи кровообігу;  з’явився новий розділ — «Сексуальне здоров’я»;  зменшено кількість термінів для діагностування посттравматичного стресового

розладу, що дасть змогу полегшити діагностику захворювання;  алергії віднесено до захворювань імунної системи для кращого розуміння реакцій організму людини;  уперше додано розділ щодо практикування традиційної медицини (traditional medicine) — для кращого обчислення статистичних даних. Він стосується хвороб і станів, поняття про які виникли ще в стародавній китайській медицині й до сьогодні широко використовуються в Китаї, Японії, Кореї та інших країнах світу;  додано спеціальні коди щодо антибіотикорезистентності, за допомогою яких можна буде точніше вимірювати ефективність лікарських засобів по всьому світу. Міжнародна класифікація хвороб — це не просто спосіб комунікації та обміну даними між медиками всього світу, а й можливість збирати й аналізувати величезну кількість медичних статистичних даних. Усе це дає змогу отримувати більш чітке уявлення про те, що відбувається зі здоров’ям людини й охороною здоров’я в цілому. Крім того, класифікацію використовують:  страховики охорони здоров’я, чиї компенсації залежать від кодування МКХ;  керівники національних програм охорони здоров’я;

фахівці зі збору даних;  усі, хто відстежує прогрес у галузі глобальної охорони здоров’я та розподіляє ресурси. «МКХ необхідна передусім для обліку статистики захворюваності та смертності. Завдяки єдиному підходу лікарі по всій планеті встановлюють однакові діагнози. Така стандартизація дає змогу уніфікувати підходи в діагностиці, профілактиці та лікуванні захворювань. Завдяки цьому лікарі всього світу «говорять однією мовою». Наприклад, хірург виставляє код «К.35.0» (апендицит), і його розуміють усі лікарі. Так ми можемо ділитися досвідом, шукати нові методи лікування і робити медицину науковою», — говорить лікар-хірург, автор проекту «Медицина розбірливим почерком» Святослав Линник. Класифікація вже попередньо опублікована (щоб усі країни могли ознайомитися і почати планувати механізм її впровадження). Однак офіційно МКХ-11 буде представлена на Всесвітній асамблеї охорони здоров’я у травні 2019 року, а чинності набуде з 1 січня 2022 року. За матеріалами офіційного веб-сайту ВООЗ і офіційного веб-сайту МОЗ України

ЗАОК Е А НСЬК А ПРОТ ЕК ЦІЯ

ПЕНТАГОН ПІДТРИМАЄ УКРАЇНСЬКИХ МЕДИКІВ

мериканський сенатор-республіканець Роб Портман і сенатор від Демократичної партії Ричард Блументаль направили міністру оборони США Джиму Маттісу листа з проханням спрямувати фінансування на навчальні програми для українських медиків, які займаються лікуванням і реабілітацією поранених українських військових. У листі сенатори наголошують: «Такі програми нададуть допомогу і продемонст рують відданість США підтримці захисту

Україною свого суверенітету. Краща здатність України опікуватися пораненими військовими підтримує країну на шляху до демократії. Це також відповідає геополітичним інтересам США в регіоні і стане потужним сигналом для Росії про те, що США готові працювати для забезпечення успіху й стабільності України. Українські військові не лише матимуть можливість досягти перемоги на полі бою проти Росії, а й, залишивши військову службу, отримуватимуть якісний

догляд і лікування, щоб бути успішними в цивільному житті». Сенатори також зазначили, що законо давство США дає змогу використовувати медичні заклади Міністерства оборони США для лікування українських військових у тих випадках, коли Україна не може забезпечити відповідний рівень меддопомоги. За матеріалами онлайн-видання «Радіо Свобода»

П А Р Т НЕРСЬК А ДОПОМОГА

КИТАЙ ПЕРЕДАВ УКРАЇНІ АВТОМОБІЛІ ШВИДКОЇ

межах угоди з урядом Китайської народної республіки Україна безкоштовно отримала 50 автомобілів швидкої допомоги, повністю укомплектованих спеціальним медичним обладнанням. Крім того, уповноважена урядом КНР компанія China Meheco Co., Ltd. встановила і налаштувала обладнання й провела навчальні тренінги для фахівців. На

сьогодні триває процедура переведення техніки з державної власності у власність територіальних громад сіл, селищ і міст. Транспортні засоби розподілені так: 18 обласних центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, а також центри екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Києва отримають по 2 автомобілі, а Житомир-

ський, Сумський, Львівський, Тернопільський, Херсонський та Черкаський центри — по 1. Ще 6 автомобілів буде передано в розпорядження закладів охорони здоров’я Міністерства внутрішніх справ та Національної гвардії України. За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України

В УКРАЇНІ ОНОВЛЕНО НАЦІОНАЛЬНИЙ КАЛЕНДАР ПРОФІЛАКТИЧНИХ ЩЕПЛЕНЬ У ЧАСТИНІ ВАКЦИНАЦІЇ ПРОТИ ГЕПАТИТУ В ТА ТУБЕРКУЛЬОЗУ. НОВАЦІЇ ҐРУНТУЮТЬСЯ НА МІЖНАРОДНОМУ ДОСВІДІ ПРОВЕДЕННЯ ІМУНІЗАЦІЇ, А ТАКОЖ ВІДПОВІДАЮТЬ РЕКОМЕНДАЦІЯМ ВООЗ. За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України

ослідники з Гарвардського університету розробили метод перорального введення інсуліну, який дасть змогу пом’якшити несприятливі наслідки тривалих ін’єкцій та зменшити кількість пропущених доз. Учені протягом багатьох років ламали голову над створенням інсулінових таблеток. Досі всі спроби були марними, зокрема через кисле середовище шлунка, що руйнує білок і обмежує всмоктування лікарського засобу з кишечнику. Суть нового методу введення інсуліну полягає в тому, що препарат розташований в іонній рідині, яка містить холін і геранієві кислоти. А вони — у капсулі з кислотостійким покриттям, здатним витримувати кислотне середовище шлунка. До того ж полімерне покриття розчиняється, коли капсула досягає більш лужного середовища тонкої кишки. Тоді вивільняється іонна рідина з інсуліном. Капсули прості у виготовленні і можуть зберігатися протягом 2 місяців за кімнатної температури, тобто довше, ніж деякі препарати інсуліну для ін’єкцій. Попереду — наступні тестування препарату на тваринах, а також тривалі токсикологічні дослідження. За матеріалами офіційного веб-сайту Wyss Institute at Harvard

FDA схвалило перші ліки з марихуани для лікування рідкісних форм епілепсії

правління з санітарного нагляду за якістю харчових продуктів та медикаментів США (Food and Drug Administration — FDA) схвалило рішення про видачу маркетингової ліцензії для препарату Epidiolex (канабідіол) компанії GW Research Ltd, створеного на основі канабісу. Лікарський засіб використовуватимуть для лікування судом, пов’язаних із двома рідкісними і тяжкими формами епілепсії: синдромом Леннокса — Гасто і синдромом Драве — у пацієнтів віком від 2 років. Це перший лікарський засіб для лікування пацієнтів із синдромом Драве, схвалений регулятором. Ефективність Epidiolex вивчали у 3 рандомізованих подвійних сліпих плацебоконтрольованих клінічних дослідженнях за участю 516 пацієнтів із синдромом Леннокса — Гасто або Драве. Було встановлено, що Epidiolex в комбінації з іншими препаратами сприяв вираженому зниженню частоти нападів епілепсії порівняно з плацебо. Проте застосування препарату супроводжується низкою побічних ефектів: сонливістю, седацією, летаргією, підвищенням рівня ферментів печінки, зниженням апетиту, проносом, висипом, втомлюваністю, нездужанням, слабкістю, безсонням, розладами сну тощо. «Контрольовані клінічні дослідження, що випробовують безпечність та ефективність лікарського засобу, у комбінації з ретельною перевіркою в ході процедури затвердження ліків FDA — найдієвіший спосіб надання пацієнтам доступу до лікування канабісом», — зазначив очільник FDA Скотт Готтліб. За матеріалами офіційного веб-сайту Food and Drug Administration

ДЕРЖАВНЕ ПИТАННЯ

ЗОЛОТИЙ ЗАПАС ГАЛУЗІ У процесі впровадження медичних реформ точиться багато дискусій з приводу того, як краще провадити зміни: шляхом «ламання» системи чи стимулювання тих, хто в ній працює, до запровадження нового. Який аргумент дієвіший?

Тетяна ВЕЖНОВЕЦЬ, доцент кафедри менеджменту охорони здоров’я Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця, доктор медичних наук

ВЗ Зазвичай в обговоренні цілей і засобів медичної реформи кадрове питання зводиться до з’ясування того, вистачить нам лікарів чи вони зайві, або ж як перетворити їх на «інструмент» вдосконалення діяльності системи. А як бути з мотивацією самих лікарів до змін? — Безперечно, це питання потрібно вивчати й аналізувати, адже одним із ключових моментів успішності діяльності будь-якої системи на нинішньому етапі є ефективне управління персоналом, що передбачає врахування його інтересів та потенціалу. Нещодавно наша кафедра проводила опитування лікарів загальної практики-сімейної медицини, а також терапевтів і педіатрів, котрі працюють на первинній ланці одного з районів Києва, щодо того, яким вони бачать своє подальше місце в системі. Усього анкета містила 15 запитань. Одне з них стосувалося подальших планів у зв’язку з підписанням декларацій з пацієнтами. Нам цікаво було з’ясувати: лікарі бажають працювати в центрах ПМСД як наймані працівники, хочу ть організувати групову практику чи, можливо, планують стати фізичними особами-підприємцями (ФОП). Результати опитування виявилися цілком передбачуваними: понад 56% респондентів виявили бажання залишитися найманими працівниками на попередньому місці роботи, до групової практики тяжіє майже 34%, решта не проти стати ФОП. Та й причина такого вибору цілком зрозумі ла: понад 58% опитаних зізн алися, що не мають достатніх знань в організації медичної практики. Водночас, аби вони такі знання набули, вочевидь, їх вибір був би зовс ім іншим, оскільки понад 52% респондентів не хотіли б делегувати

управління своїм часом і діяльністю адміністрації центрів ПМСД. І ще один суттєвий момент для розуміння ситуації — 53% опитуваних відповіли, що вони не готові брати на себе відповідальність за організацію медичної практики, фінансові й адміністративні питання, оскільки розуміють, що це буде дуже складно. Натомість відповідальність за надану медичну допомогу конкретному пацієнту повністю готові взяти на себе 70% лікарів. Як бачимо, наші лікарі не бояться того, чому їх вчили — надавати медичну допомогу, лікувати пацієнтів і відповідати за їх здоров’я та життя, а от бізнесові питання їх відлякують. ВЗ Дехто вже спробував такого «екстриму» і хутко повернувся з індивідуальної практики до рідної амбулаторії. — На жаль, умови, створені в державі, не передбачають повноцінного сприяння ФОП. Це загальна тенденція (не лише в галузі медицини), тому ніхто не хоче ризикувати, а дехто ризикнув і… не зовсім вдало. До речі, серед тих майже 10% опитаних, котрі виявили готовність спробувати долю ФОП, — переважно чоловіки віком до 40 років. А, як відомо, в Україні більшість лікарів первинної ланки — це особи старшого віку, у тому числі й пенсійного. Зрозуміло, що їм складно «перебудуватися» для нової діяльності, та ще й за несприятливих умов для такого переходу. Відомо й те, що найпродуктивнішим працівником медичної галузі є особа з досвідом роботи від 5-7 років (після досягнення професійного рівня, що несе найменше ризиків для якості надання медичної допомоги) й до 20-25 включно. У цей період у лікаря виникає особливе бажання розвиватися, хоча і в 60 років людина, відкрита до нових знань, може бути ефективною на своєму робочому місці. Ще одна причина страху медичних працівників перед індивідуальною підприємницькою діяльністю — патерналізм, який багато років процвітав у нашій державі: краще триматися за місце, де за тебе подумають і вирішать, аніж ризикувати. Хоча ключове значення, безперечно, відіграє відсутність підтримки держави в цих питаннях. ВЗ Чому ж тоді сімейні лікарі в усьому світі також повертаються до групової практики?

— Так, це явище набуває дедалі більших масштабів. Досвід інших країн свідчить про те, що групова медична практика — найпродуктивніша на первинному рівні. Узагалі з точки зору менеджменту можна сказати, що вона є прообразом так званих бірюзових організацій майбутнього, де кожен член колективу бере на себе відповідальність за якість роботи, але ніхто не виступає лідером, котрий диктує умови. Сподіваюся, і в нашій країні в разі її успішного розвитку вже наступне покоління матиме змогу створити такі колективи й працювати в них. Хоча не виключаю, що існування «бірюзових» організацій саме в медичній галузі комусь видається фантастикою. Так от групова медична практика поступово розвіюватиме такі сумніви: увесь колектив бачить спільну мету — якість надання медичної допомоги, кожен лікар несе відповідальність за свою роботу (основна ставка робиться саме на високий рівень персональної відповідальності), усі діють у межах індикаторів якості, самокерована команда ефективно працює без «погонича» тощо. Хоча до такого ідеального майбутнього ще потрібно дожити. На сучасному етапі розвитку суспільства будь-яка система тримається на лідерстві. Тобто керівник будь-якого закладу має не просто обіймати цю посаду, а бути справжнім лідером, бо він є людиною, котра може дати поштовх до розвитку проекту (закладу, організації) або ж навпаки — загубити справу. Лідер не просто «управляє персоналом», він ще й надихає своїх підлеглих власним прикладом, переконує їх у тому, що вони роблять важливу справу і працюють в єдиному руслі. ВЗ Чи не здається вам, що «високі пориви» сьогодні вже не сприймаються нашим суспільством (це ми вже начебто проходили), пріоритетнішими стають матеріальні стимули? — Це тому, що наші працівники не от рим у ют ь зарп лат и, а декв ат ної док ла де н и м з ус и л л я м, рі вн ю с вої х зна н ь і на ви ч ок . Та к у о п л а т у п р а ц і ш в и д ш е мож на на зв ат и ком пе нс а ц іє ю на зразок виплати по безробіттю. Тому передусім і виникає питання матеріальної мотивації. Утім, наукою доведено, що задоволеність працівника своїм робочим місцем стосується не лише матеріального забезпечення. Усі чинники, які фор-

мують таку задоволеність, можна поділити на дві групи: гігієнічні й мотивуючі. Фредерик Герцберг, автор теорії мотивації, стверджував, що для того, аби людина прийшла до вас працювати, а надалі й залишалася в колективі, ви повинні забезпечити їй гігієнічні фактори, передусім заробітну плату на рівні ринкової. Коли ж це вам не під силу, створіть додаткові можливості для працівника, за рахунок яких він міг би підвищити якість свого життя. Показовий приклад: під час опитування медичних працівників, яке ми проводили в межах свого дослідження, виявилося, що лише 5-24% з них задоволені своєю зарплатою (залежно від регіону, місця роботи). До речі, навіть у приватних клініках таких було 55%. Тобто 100-відсоткової задоволеності не буде ніде й ніколи, навіть у США, де, за даними 2017 року, середня зарплата лікаря становила 299 тис. доларів на рік. Однак якщо в оголошеннях про вакантну посаду лікарю пропонують 5 тис. грн, а, скажімо, різноробочому — 10 тис., це вже межує з приниженням! Тому передусім потрібно забезпечити гігієнічні чинники, до яких також належать умови й зміст роботи. До речі, у нашій анкеті було таке запитання: «Якщо вам запропонували б значно більшу заробітну плату не за фахом, чи погодилися б ви його змінити?» Так от лише 26% лікарів, які працюють у комунальних закладах, пристали б на подібну пропозицію, хоча серед медпрацівників приватних клінік таких виявилося 41%. Водночас на запитання: «Чи обрали б ви свою професію ще раз, аби вам було надано нову можливість?» ствердно відповіли понад 60% лікарів комунальних і 77% — приватних закладів. На жаль, нині у свідомості наших громадян навмисно формується імідж лікаря-хапуги, хоча насправді цю професію зазвичай обирають емпатичні, співчутливі молоді люди, які прагнуть допомагати іншим. Узагалі звинувачення українських лікарів у тому, що їх цікавлять лише матеріальні стимули, є безпідставними як з точки зору теорії, так і за результатами нашого опитування. Зокрема, в анкету для наших лікарів ми включили кілька так званих непрямих запитань. Наприк лад, спочатку поцікави лися, чи працювали б опитувані краще, аби їм платили більшу зарплату. Ствердну відповідь дали 55% опитуваних у комунальних закладах і 27% — у приватних. Однак на наступне запитання: «Чи краще б ви надавали медичну допомогу пацієнтам, аби вони вас матеріально заохочували?» «Так» відповіли лише 16% респондентів у комунальних і державних закладах й 9% — у приватних. Тобто третина лікарів не хочуть відчувати себе жебраками, це для них принизливо, вони готові сумлінно працювати не-

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ДЕРЖАВНЕ ПИТАННЯ

13 липня 2018 року

залежно від «вдячності» пацієнтів, отримуючи за свою працю чесну й гідну зарплату. Натомість шанобливе ставлення пацієнтів є вагомим мотивуючим чинником: майже 87% лікарів комунальних закладів охорони здоров’я та 91% — приватних висловили задоволеність ставленням до них хворих. Коли ж держава починає платити дійсно ринкову зарп лату, тоді остання не має такого помітного мотиваційного ефекту, бо гігієнічні чинники в жодному разі не забезпечать отримання задоволення від роботи. Для цього потрібні мотиваційні чинники: внутрішні (професійний розвиток, досвід, мотиви, перспективи кар’єри) і зовнішні (стиль управління та лідерства, клімат у колективі, ставлення пацієнтів). Але вони дійсно ефективно працюватимуть лише за умови забезпечення гігієнічних чинників. Цікаво, що серед наших респондентів, котрі висловили найбільше незадоволення такими факторами, як зарплата, умови праці та система управління в закладі (задоволених — лише 23%, 49%, 59% відповідно), найбільше тих, хто задоволений своїм колективом, — 97%, ставленням колег — 95%, керівника — 91% (за результатами опитування в державних і комунальних закладах, у приватних закладах рівень задоволеності згаданими чинниками становить практично 100%). Працівники хочуть відчувати повагу та довіру до себе в колективі як з боку колег, так і керівника. Тож керівникам потрібно добре знати кожного працівника, аби зрозуміти, що саме мотивує його до роботи — професійний успіх, причетність до колективу престижного закладу, якісь соціальні переваги, скажімо, стиль управління, ставлення керівництва, можливість надати медичну допомогу на високому рівні, вдячність пацієнта тощо. ВЗ Тобто знову все впирається в пошук справжніх лідерів? — Так, саме лідерів, бо «начальників» у нас вистачає. Згідно з теорією лідерства, така особа повинна не лише мати належний рівень професіоналізму (бути ініціативною, організованою, цілеспрямованою, креативною), а й високий рівень розумового і, що не менш важливо, емоційного інтелекту. Останній означає здатність розуміти емоції оточуючих, вміння управляти власними, будувати соціальні зв’язки. У цьому полягає професійна компетенція керівника майбутнього. Справжній лідер зуміє налаштувати колектив так, що той зможе працювати навіть у складних умовах, оскільки керівник здатен забезпечити атмосферу справедливого ставлення до кожного співробітника і довіри до себе — за таким ватажком підуть, як то кажуть, і в вогонь і в воду. Ми розробили класифікацію кадрових ризиків у закладах охорони здоров’я, які можна поділити на кілька груп: лідерські, управлінські (на рівні системи управління закладом), групові (на рівні колективу) й індивідуальні (на рівні персоналу). Так от найбільше кадрових ризиків створюється саме керівниками: у їх

структурі переважають лідерські (32%), далі — управлінські (27%), за ними — колективні (23%) й індивідуальні (18%). І якість медичної допомоги залежить передусім від лідерських якостей керівника та його вміння здійснювати ефективний кадровий менеджмент. Лідерські ризики своєю чергою можна поділити на 2 окремі групи: професійно обумовлені (професійна некомпетентність, неадекватність стилю управління, відсутність досвіду, наявність ознак професійної кризи, дисбаланс соціальних ролей) й особистісні (відсутність лідерських якостей, низький рівень емоційного інтелекту, наявність синдрому професійного вигорання). Варто зауважити, що, за даними наших досліджень, у структурі лідерських кадрових ризиків переважає управлінська некомпетентність (понад 27%), неадекватний стиль ухвалення рішень (понад 20%), особистісні якості керівника (понад 18%) та тип міжособистісних стосунків (понад 15%). Можна і потрібно навчити головного лікаря управляти, організовувати, планувати, контролювати, мотивувати (без цього він не відбудеться як керівник), але лідерств у навчити неможливо! Для цього потрібні особливі особистісні якості. Довіра до керівника формується з двох аспектів: його легітимності (коли, наприклад, головного лікаря не призначають на посаду згори, а обирають через конкурсний відбір), а також його визнання як лідера, бо перша умова лише надає йому формальне право управляти колективом, а от авторитет, як то кажуть, не купиш. ВЗ Нам би з формальною частиною впоратися, забезпечити прозорість виборів керівників медичних закладів, дати можливість «пробитися» гідним кандидатам. — Так, це дуже важливо. І зміни в системі можуть значно вплинути на цей процес. Якщо пацієнти вибиратимуть лікаря, а той матиме можливість вибирати краще місце роботи або й взагалі організовувати індивідуальну чи групову медичну практику, забравши із собою своїх «приписних» пацієнтів, це означатиме, що в разі непрозорості чи несправедливих умов такого конкурсу керівник-«диктатор» залишиться ні з чим — без кваліфікованого персоналу, якому він не забезпечив задо-

волення від роботи, а отже, й і без коштів, що «підуть за пацієнтами» не до керованого ним закладу, а з нього. Нині в Україні запрацював інститут територіальних громад. На перших етапах усе не може скластися як слід, але через 5-10 років призначення Головою громади «кишенькового» головного лікаря медичного закладу стане неможливим: платники податків йому такого не пробачать, і соціальний контроль спрацює належним чином. До того ж Україна не зможе рухатися в напрямку, протилежному тому, у якому рухається світ. Інша річ, що ми відстали від нього на багато-багато років. Тож доведеться надолужувати згаяне. Змінюватимуться умови, люди, за рахунок накопичення критичної маси кількісних змін відбудеться якісний стрибок суспільства. ВЗ А чи накопичиться найближчим часом критична маса прихильників реформ у медичному середовищі? — Саме по собі це не відбудеться. З медпрацівниками потрібно належним чином комунікувати, вивчати й аналізувати їх запити й очікування, робити з цього належні висновки. До останнього часу в Україні взагалі не проводилися дослідження щодо факторів за доволеності лікарів. Дійсно, успіх будь-якої ідеї залежить від критичної маси її прибічників. Коли я на лекціях з управління персоналом запитую керівників закладів охорони здоров’я й управлінців галузі про те, що вони вважають найціннішим ресурсом у закладі, вони рідко відповідають: кадри. Але життя переконає їх у протилежному. Добре було б, аби це відбулося якомога швидше і в найменш болісний спосіб. ВЗ Як керівнику об’єктивно оцінити ефективність свого управління кадрами? — Для мінімізації чи усунення наслідків кадрових ризиків необхідно здійснювати моніторинг за 6 індикаторами: плинність кадрів, яка не має перевищувати 5%, укомплектованість штатів — не менше 70%, частка медпрацівників у колективі, які задоволені роботою, — не менше 70%, та зарплатою — не менше 30%, частка задоволених якістю медичної допомоги пацієнтів закладу — не менше 70%, відсутність зростання кількості медичних помилок. Якщо ці показники виходять за межі «доз-

воленого», чекай проблем. Тому з метою запобігання їм ми рекомендували МОЗ України запровадити організацію та проведення менеджменту кадрових ризиків у закладах охорони здоров’я України відповідно до вимог міжнародних стандартів у цій галузі. А також внести відповідні зміни до Стандартів державної акредитації лікувальних закладів, які мали б передбачати наявність планів заходів з організації менеджменту кадрових ризиків та їх моніторингу. Тобто коли, наприклад, задоволеність персоналу роботою у закладі (як і пацієнтів — якістю наданої ним медичної допомоги) менша ніж 70%, це має означати невідповідність вимогам проходження акредитації. Регіональні департаменти охорони здоров’я повинні впровадити механізм професійного психологічного добору кандидатів на посади головних лікарів, а також укладати договори з керівниками медичних закладів не більше ніж на 2 терміни тривалістю по 5 років. При цьому такі кандидати неодмінно мають пройти підготовку за спеціальністю «Організація і управління охороною здоров’я». Вищі медичні навчальні заклади своєю чергою повинні розробити і впровадити в систему безперервного професійного розвитку тренінги з розвитку загального емоційного інтелекту в керівників медичних закладів, а також тематичні курси удосконалення з організації кадрового менеджменту і менеджменту кадрових ризиків. Тільки підготовлені в такий спосіб керівники зможуть вжити відповідних заходів на рівні своїх установ (створити систему мотивації колективу, організувати менеджмент кадрових ризиків на сучасному рівні тощо). До того ж у закладах охорони здоров’я має бути введено посаду менеджера з персоналу. Оскільки встановлено прямий взаємозв’язок і взаємозалежність між задоволеністю медичних працівників та пацієнтів (зростання рівня першого показника на 1% сприяє збільшенню задоволеності пацієнтів якістю медичної допомоги майже на 1,5%), без згаданих змін усі розмови про ефективне управління та досягнення належної якості медичної допомоги так і залишаться на рівні декларацій. Розмову вела Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»

СЕРЕД НАШИХ РЕСПОНДЕНТІВ, КОТРІ ВИСЛОВИЛИ НАЙБІЛЬШЕ НЕЗАДОВОЛЕННЯ ТАКИМИ ФАКТОРАМИ, ЯК ЗАРПЛАТА, УМОВИ ПРАЦІ ТА СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ В ЗАКЛАДІ (ЗАДОВОЛЕНИХ — ЛИШЕ 23%, 49%, 59% ВІДПОВІДНО), НАЙБІЛЬШЕ ТИХ, ХТО ЗАДОВОЛЕНИЙ СВОЇМ КОЛЕКТИВОМ, — 97%, СТАВЛЕННЯМ КОЛЕГ — 95%, КЕРІВНИКА — 91% (ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ОПИТУВАННЯ В ДЕРЖАВНИХ І КОМУНАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ, У ПРИВАТНИХ ЗАКЛАДАХ РІВЕНЬ ЗАДОВОЛЕНОСТІ ЗГАДАНИМИ ЧИННИКАМИ СТАНОВИТЬ ПРАКТИЧНО 100%)

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

РЕФОРМА СЛУЖБИ КРОВІ —

СТРАТЕГІЧНИЙ РОЗВИТОК ЧИ ПЕРЕЛИВАННЯ З ПУСТОГО В ПОРОЖНЄ?

Оксана СИВАК, Голова Правління ГО «Медичний проектний центр»

В Україні полюбляють затверджувати далекоглядні плани, начебто посилаючись на світовий досвід, обіцяючи практично ідеальну картину майбутнього й пояснюючи, що справи зовсім кепські, отже, потрібні кардинальні зміни. Але згодом у подібних документах чомусь завжди виявляються підводні камені, а план їх реалізації зазвичай кладуть у порожній гаманець. Що залишиться від мрій про сучасну систему крові в Україні після прийняття нової Стратегії розвитку національної служби крові?

ВЗ Які проблеми служби крові в Україні на сьогодні найболючіші? Чи можна їх усунути без кардинальних змін у галузі, наприклад, винятково шляхом поліпшення фінансування? — Відповідно до звіту експертів ЄС з оцінки стану галузі, яку було проведено ще в серпні 2015 року в рамках імплементації Угоди про асоціацію з ЄС (ст. 428 та Додатку XLІ до глави 22 «Громадське здоров’я» розділу V «Економічне і галузеве співробітництво» Закону України «Про ратифікацію Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їх державами-членами, з іншої сторони»), українській стороні було вказано на наявність трьох груп критичних проблем у цій царині, які потребують невідкладного вирішення. Перша група — недоліки управління, а саме відсутність структурованої системи з централізованим управлінням, чітким і збалансованим розподілом повноважень і функцій між її складовими, звітності та належного фінансування. Усі складові системи на різних рівнях (державному, регіональному (області) та госпітальному) було рекомендовано об’єднати у дві гілки: службу крові під керівництвом національного трансфузіологічного центру, яка забезпечує не лише роботу з донорами, заготівлю, тестування та переробку донорської крові на компоненти, а й надання лікувальної допомоги з використанням компонентів крові в закладах охорони здоров’я, та незалежний компетентний орган з інспектування діяльності служби крові. www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

13 липня 2018 року

Друга група проблем — недотримання безпечності крові: як інфекційної (пов’язаної з якісним тестуванням на інфекції, що передаються з кров’ю), так і імунологічної (пов’язаної із якісним тестуванням донорів та реципієнтів на групову та резус-належність, а також питаннями визначення циркулюючих алоантитіл, індивідуального підбору компонентів крові тощо). Задля їх вирішення було рекомендовано впровадити єдині автоматизовані та підкріплені внутрішнім контролем методи детекції, що потребує не лише забезпечення закладів належним оснащенням і відповідними тест-системами, а й змін нормативної бази. Третя група — нестабільне забезпечення пацієнтів еритроцитами, тромбоцитами, замороженою плазмою і препаратами, виготовленими з плазми (альбуміном, імуноглобулінами). Ці проблеми пов’язані з відсутністю сучасної стандартизованої технології забезпечення всіх технологічних процесів, пов’язаних із заготівлею та переробкою донорської крові на компоненти, їх зберігання, належного транспортування, обґрунтованого й належного застосування у закладах охорони здоров’я з відстеженням усіх реакцій, які можуть виникати в пацієнтів після їх використання. Тож і вирішувати вказані проблеми рекомендовано шляхом стандартизації технології, що знову ж таки потребує належного оснащення і змін нормативної бази. Окреме питання — виробництво препаратів з плазми, що припинене внаслідок невідповідності виробництв, які раніше були у складі всіх обласних центрів крові, чинному законодавству відносно дотримання вимог належної виробничої практики та інших вимог щодо виробництва лікарських засобів. Проблему переробки плазми на препарати рекомендовано вирішувати шляхом запровадження контрактної переробки на фармацевтичних підприємствах (така практика існує в більшості країн світу). І це знову ж таки потребує стандартизації не лише технології заготівлі та переробки донорської крові на компоненти (аби повсюдно отримувати стандартизовану плазму як сировину для виробництва препаратів), а й тестування на інфекції, що передаються з кров’ю. ВЗ Як працюють служби крові у світі — у чому їх принципова відмінність від української? — Ключова відмінність полягає в тому, що у світі служби крові функціонують як складові національних систем крові, якої в Україні не існує. Експерти ЄС рекомендували Україні побудувати чітку вертикаль управління службою з національним трасфузіологічним центром на чолі з можливістю кумулювання всіх коштів і подальшого їх розподілу на задоволення її потреб у вирішенні тих чи інших організаційних і технологічних питань, а також контролю за їх використанням як важелю впливу на ситуацію. В Україні немає повноцінного трансфузіологічного цент ру, усі центри крові перебувають у власності й на утриманні місцевих бюджетів, як, власне, і заклади охо-

рони здоров’я, котрі все ще продов жують заготовляти та переробляти донорську кров на компоненти. З огляду на важливість системи крові для безпеки держави така вертикаль абсолютно доцільна і не суперечить законодавству з питань децентралізації. Ніхто ж при здоровому глузді не пропагує в державі, наприклад, децентралізацію Служби безпеки України чи Державної служби надзвичайних ситуацій. Аналогічно повинні вирішуватися й питання національної системи крові. У світі існують системи, учасниками яких є центри крові винятково державної форми власності або ж такі, де ці заклади належать і державі, і міжнародним організаціям (скажімо, Міжнародній федерації товариств Червоного Хреста та Червоного Півмісяця). Однак за будь-якого варіанта всі вони перебувають під жорстким централізованим управлінням і контролем держави, основним завданням якої є забезпечення належного обстеження донорів, тестування на інфекції, що передаються з кров’ю, проведення імуногематологічних тестів, якості та стандартності технології, впровадження менеджменту якості, а також контроль за організацією процесів належного використання компонентів крові та всіма реакціями, пов’язаними із застосуванням її компонентів. ВЗ Якість крові та доступність у забезпеченні населення препаратами крові — мета, якої досягли розвинені держави світу. Що стримує цей поступ в Україні? — Для вирішення цього питання необхідне впровадження менеджменту якості не лише в центрах крові, де готують її компоненти, а й у закладах охорони здоров’я, котрі їх надалі застосовують з лікувальною метою. Воно більш організаційне, хоча й вимагає достатнього фінансування. Проте не варто забувати дуже важливу складову — безпечність крові, котра забезпечується належним тестуванням донорів на інфекції, що передаються з кров’ю, та проведенням імуногематологічних тестів. А питання доступності пов’язане і з технологією, і з безпекою, і з якістю, і з наявністю систе-

ми з централізованим управлінням, чітким та збалансованим розподілом повноважень і функцій між її складовими, звітністю й належним фінансуванням. Тобто питання національної системи крові — комплексне, тож його вирішення потребує комплексного підходу. Наразі вітчизняна галузь перебуває в такому стані, що необхідно одночасно і невідкладно розв’язати всі проблеми, інакше держава ризикує втратити контроль над ситуацією, а отже, і над однією із важливих складових національної безпеки. Це потрібно чітко усвідомлювати і вживати невідкладних заходів, бо, за інформацією з різних джерел, у деяких областях України місцеві органи самоврядування і виконавчої влади вже почали передавати в оренду приватним підприємствам площі, приміщення і обладнання центрів крові, які належать громадам (наприклад, у Черкасах, Запоріжжі, Харкові, Дніпр і). Зрозуміло, що будь-який представник приватного бізнесу переслідує лише власні комерційні інтереси, і питання національної безпеки для нього абсолютно непріоритетні. Унаслідок цього держава не зможе забезпечити рівний і своєчасний доступ кожної особи до якісних і безпечних компонентів крові. А в законодавстві ЄС чітко прописано, що такий обов’язок є однією з основних функцій будь-якої держави. Також це є головною вимогою однієї з Директив ЄС щодо безпечності крові, а українська сторона повинна забезпечити її дотримання в рамках Угоди про асоціацію з ЄС. ВЗ Чи є законодавство ключовим у вирішенні згаданих питань і наскільки воно потребує вдосконалення в Україні? — Чинний Закон України «Про донорство крові та її компонентів» однозначно потребує перегляду й оновлення з у рахуванням вимог Директив ЄС, що стосуються питань безпечності крові, а також рекомендацій, наданих експертами ЄС ще у 2015 році. Також необхідно переглянути чи скасувати всі застарілі підзаконні акти, як і імп лемен т у ют ь Дирек т иви ЄС з питань безпечності крові. Однак ці питання не вирішують

уже майже 3 роки: час спливає, змін немає, ситуація виходить з-під контролю. ВЗ У чому суть європейських та міжнародних стандартів і практик діяльності системи крові, чи можливо запровадити їх в Україні і за яких умов? — Суть усіх сучасних практик можна звести до тієї важливої вимоги ЄС щодо функції держави, про яку ми говорили раніше, — забезпечення рівного та своєчасного доступу кожного громадянина до якісних і безпечних компонентів крові. Запровадити будь-яку практику можна за умови наявності політичної волі. Усі чудово розуміють, що її відсутність, особливо в нашій державі, дуже часто стає нездоланною перешкодою на шляху впровадження будь-яких реформ. Яскравий приклад: Стратегію розвитку національної системи крові, розроблену спільно з експертами ЄС і за сприяння Єврокомісії ще у 2016 році, яку, до речі, ці ж таки експерти вважали чи не найкращою за структурованістю, розподілом функцій і обов’язків, висвітленням питань фінансування тощо, так і не схвалено Урядом. Натомість «пущено по колу» Міністерством охорони здоров’я, що зайняло відсторонену позицію, а Міністерство фінансів вперто «не бачить», звідки взяти кошти на її реалізацію. ВЗ Кажуть, що й текст Стратегії вже інший, ніж той, що було напрацьовано два роки тому. — У текст Стратегії, розробленої спільно з експертами ЄС, внесено важливу зміну, а саме: передбачено «залучення бізнес-середовища та громадянського суспільства для розвитку системи, запровадження інноваційних технологій та промотування донорства крові, включаючи мож ливість форму ванн я державно-приватного партнерства щодо організації обігу компонентів донорської крові, а також аудиту належного клінічного застосування компонентів донорської крові». Вважаю: на початковому етапі свого відродження державна система крові не зможе конкурувати з приватними структурами, бо про яку чесну конкуренцію можна говорити, коли один з учасників ринку тільки по(Продовження на стор. 10)

У ДЕЯКИХ ОБЛАСТЯХ УКРАЇНИ МІСЦЕВІ ОРГАНИ САМОВРЯДУВАННЯ І ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ ВЖЕ ПОЧАЛИ ПЕРЕДАВАТИ В ОРЕНДУ ПРИВАТНИМ ПІДПРИЄМСТВАМ ПЛОЩІ, ПРИМІЩЕННЯ І ОБЛАДНАННЯ ЦЕНТРІВ КРОВІ, ЯКІ НАЛЕЖАТЬ ГРОМАДАМ (НАПРИКЛАД, У ЧЕРКАСАХ, ЗАПОРІЖЖІ, ХАРКОВІ, ДНІПРІ). ЗРОЗУМІЛО, ЩО БУДЬЯКИЙ ПРЕДСТАВНИК ПРИВАТНОГО БІЗНЕСУ ПЕРЕСЛІДУЄ ЛИШЕ ВЛАСНІ КОМЕРЦІЙНІ ІНТЕРЕСИ, І ПИТАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ ДЛЯ НЬОГО АБСОЛЮТНО НЕПРІОРИТЕТНІ. УНАСЛІДОК ЦЬОГО ДЕРЖАВА НЕ ЗМОЖЕ ЗАБЕЗПЕЧИТИ РІВНИЙ І СВОЄЧАСНИЙ ДОСТУП КОЖНОЇ ОСОБИ ДО ЯКІСНИХ І БЕЗПЕЧНИХ КОМПОНЕНТІВ КРОВІ

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ (Початок на стор. 8) чинає розвиватися? Навпаки, така ситуація може призвести до небажаного перекосу в бік бізнесу, який не забезпечить державних гарантій безпечності крові та її компонентів, а також своєчасного доступу пацієнтів до них. Тому залучення бізнесу та громадських представників до національної системи крові варто відтермінувати, зважаючи на досвід європейських країн, які вже пройшли етап становлення служби та створили конкурентне середовище за сформованого державного сегмента. З нашого боку до нового

варіанта тексту стратегії є низка зауважень, проте головне з них стосується саме ризиків, пов’язаних із залученням бізнес-середовища. ВЗ Комплексна стратегія розвитку національної системи крові передбачає належне фінансування. Які кошти витрачають розвинені держави на ці цілі, чи обраховано такі потреби в Україні і чи буде їх задоволено за нинішньої ситуації? — Відповідно до рекомендацій ВООЗ для забезпечення належної роботи системи крові в державі потрібно

1,2% від усіх витрат на медичну галузь. Проте у зв’язку зі складним станом вітчизняної галузі та необхідністю прийняття «швидких рішень» експерти ЄС рекомендували Україні протягом перших 5 років закладати обсяг витрат щонайменше удвічі більший від рекомендованого, тобто 2,5-3%. І знову ж таки питання фінансування лежить у політичній площині, й для його вирішення необхідна політична воля. Розмову вела Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»

Н А С Т У ПН А Т Е М А Шановні читачі! Відкриваючи «Дискусійний клуб», ми ставили за мету дати кожному лікарю можливість висловитися з приводу наболілого. Тема нашого наступного обговорення:

«Дорожня карта для швидкої: знову парамедики в козирях?» Чекаємо ваших листів на адресу: 04211, м. Київ, а/с 138, редакція газети «Ваше здоров’я» або на e-mail: vz@vz.kiev.ua

ТОЧКA ЗОРУ

Павло ГЕРАСИМЕНКО, головний лікар КЗ «Чернігівська обласна станція переливання крові» Чернігівської обласної ради, кандидат медичних наук

ьогодні вся служба крові в Україні взагалі й обласна зокрема повністю децентралізована. Це породжує проблеми з управлінням, належним фінансуванням, наявністю підготовлених кадрів і стандартизуванням процесів заготівлі, перероблення, тестування, зберігання та розподілу компонентів донорської крові. Наприклад, Чернігівська обласна станція переливання — єдиний у краї ліцензований заклад, який виконує повний комплекс заготівлі, перероблення, обстеження, зберігання та розподілу крові. Усі інші підрозділи, розташовані в районних і міських лікарнях, лише заготовляють її. Суттєвими факторами, які обмежують їх ефективність, є відсутність належно організованої діяльності та дефіцит кадр ів. Навіть у нашій обласній станції не вистачає кваліфікованих лікарів, медичних сестер, лаборантів. Коли зарплата кваліфікованого лікаря-трансфузіолога майже не відрізняється від зарплати молодшої медичної сестри, сподіватися на результат не варто. У нас впродовж року звільнилося чотири лікарі! Залишаються майже одні пенсіонери та спеціалісти передпенсійного віку. Фахівці не хочуть працювати за мінімальну зарплату, а в умовах обмеженого фінансування ми не маємо можливості її диференціювати, та й це не той заклад, де можна заробити значні кошти. На сьогодні в Україні існує проблема з реалізацією нашої «продукції», зокрема плазми крові — її ринок є хаотичним, невпорядкова-

ним. Незначну частину такої сировини ми постачаємо за договірною ціною ПАТ «Біофарма», інші різновиди плазми взагалі не можемо реалізувати. Проект Стратегії пропонує розвивати національну службу крові на європейських засадах. Деякі закони та постанови Кабінету Міністрів вже гармонізовані із законодавством ЄС у галузі трансфузіології, деякі тільки готуються. Зокрема адаптовано з євродирективами Закон України «Про лікарські засоби», а саме: змінено процедуру державного ліцензування лікарських засобів, у тому числі й препаратів крові, скасовано систему сертифікації, запроваджено ліцензування. Тобто служба крові набуває ознак фармації, компоненти крові, які ми виготовляємо, внесені до Національного переліку основних лікарських засобів. Утім, у країнах ЄС вимоги до їх виробництва набагато жорсткіші, ніж в Україні, тому проблематично «дотягнути» вітчизняні заклади служби крові до рівня євростандартів, аби випускати якісні й безпечні компоненти крові. Ми в цьому вже переконалися. Раніше в нашому закладі функціонував відділ з виробництва препаратів крові. З 1 січня 2017 року його закрили. Адже за нинішніх умов на обласному рівні неможливо дотримуватися жорстких вимог до виробництва та забезпечити контроль якості таких лікарських засобів, як альбумін, імуноглобуліни (і це стосується всіх регіонів країни). Тому ми припинили їх виробництво й перестали фракціонувати плазму. Чи доцільно це робити на станціях переливання крові? Як на мене, поставлене питання дуже складне. У цивілізованому світі такої практики не існує. З точки зору рентабельності виробництво препаратів крові має бути масштабним, тому в країнах Європи та Північної Америки плазму переробляють на препарати крові лише на великих фармацевтичних підприємствах національного масштабу різної

форми власності. В Україні існує єдиний (приватний!) переробник плазми — ПАТ «Біофарма». І в цьому приховано ризики. Упродовж 20 років наша держава планує розробити альтернативний варіант державного виробництва препаратів крові. Спочатку пропонували контрактне перероблення: створення кількох базових комунальних станцій переливання крові, які переробляли б кров і надавали лікарням готові препарати за контрактом. Але цей варіант так і не було реалізовано. Потім пропонували внести зміни до вітчизняного законодавства і надати перехідний період щодо подовження дії сертифікатів, але Закон України «Про лікарські засоби» наполягає на ліцензуванні виробництва препаратів. Нині з’явився проект Стратегії, де чітко прописано, що заклади служби крові виконуватимуть функції її заготівлі, обстеження та виготовлення гемокомпонентів, тобто компонентів крові. Було б добре, аби плазму крові у нас прозоро купували різні виробники, однак сьогодні Україна не може вийти на європейський ринок, оскільки наша плазма несертифікована. Для того щоб ліцензувати всі етапи заготівлі крові, її обстеження, збереження, виготовлення гемокомпонентів, потрібно модернізувати заклади служби. Однак без належного її фінансування це не вдасться. Проект Стратегії та план її реалізації визначає основні загальні напрями й принципи перебудови служби крові. Але чи вистачить для цього фінансування, кадрового потенціалу, розуміння чиновників державних та місцевих органів влади? Наш заклад запропонував внести до тексту Стратегії пункт щодо оцінки ризиків (брак фінансування, саботування, нерозуміння, технічні проблеми та інші чинники, що можуть гальмувати або ж навіть призупинити реформування служби). Усі пропозиції були надані до МОЗ. Наприклад, нині ми очікуємо результатів візиту робочої групи експертів, з якими МОЗ

РЕФОРМУВАТИ СЛУЖБУ КРОВІ ПОТРІБНО НЕГАЙНО Й РІШУЧЕ, ПЕРЕДУСІМ ВИЗНАЧИВШИ ТАКІ ПРІОРИТЕТИ, ЯК ЯКІСТЬ І БЕЗПЕЧНІСТЬ КОМПОНЕНТІВ ДОНОРСЬКОЇ КРОВІ. ПАЦІЄНТИ МАЮТЬ ПРАВО НА ГАРАНТОВАНУ ЯКІСТЬ І БЕЗПЕЧНІСТЬ ЇЇ КОМПОНЕНТІВ, ЯКІ ОБСТЕЖЕНІ ТА ВИГОТОВЛЕНІ НА СУЧАСНОМУ РІВНІ. В УКРАЇНІ ВИСТАЧАЄ ДОНОРСЬКОЇ КРОВІ, АЛЕ ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ СЛУЖБИ ТА НАЯВНІ ТЕХНОЛОГІЇ НЕ ДАЮТЬ ЗМОГИ ПРАВИЛЬНО, ЕФЕКТИВНО І СВОЄЧАСНО ВИКОРИСТОВУВАТИ Й ВИГОТОВЛЯТИ ЇЇ КОМПОНЕНТИ

України уклало угоду щодо проведення оцінки відповідності вимогам євростандартів. Однак я можу з упевненістю сказати, що ми не зможемо скласти «іспит на відповідність» усім стандартам європейської акредитації. Навіть наша інфраструктура, стан будівлі, обладнання їм не відповідають. На сьогодні ми повністю забезпечені безкоштовними витратними матеріалами для проведення основних видів робіт щодо заготівлі, перероблення й обстеження донорської крові. Однак можливостей для подальшого розвитку, інтенсифікації діяльності, впровадження нових технологій, які існують у країнах ЄС, у нас немає. Це стосується не лише інфраструктури закладу, а й запровадження належної виробничої практики згідно з вимогами GMP, оснащення сучасним обладнанням для переробки крові, забезпечення кваліфікованим персоналом, який був би мотивований на досягнення якісного результату. Чи ж можна реформувати службу без додаткового фінансування? Це питання з питань. Але я не вірю в перспективу реалізації серйозних проектів без комплексного підходу та належного фінансування. Без додаткових ресурсів годі сподіватися на успіх. Аби втілити Стратегію в життя, необхідно збільшити фінансування станцій переливання крові в кілька разів. Наприклад, за нашими підрахунками Чернігівській обласній станції переливання крові необхідно фінансування в розмірі 50 млн на рік протягом перших 2 років (для проведення ремонтних робіт і закупівлі сучасного обладнання), надалі — 20-30 млн грн на рік для підтримання дієздатності закладу й забезпечення належної якості витратних матеріалів. Зараз же на рік отримуємо 11 млн грн. Утім, переконаний, що реформувати службу крові потрібно негайно й рішуче, передусім визначивши такі пріоритети, як якість і безпечність компонентів донорської крові. Пацієнти мають право на гарантовану якість і безпечність її компонентів, які обстежені та виготовлені на сучасному рівні. В Україні вистачає донорської крові, але організація роботи служби та наявні технології не дають змоги правильно, ефективно і своєчасно використовувати й виготовляти її компоненти. Безперечно, реформування супроводжується певними ризиками. У процесі автономізації, коли станції переливання крові перетворяться з комунальних закладів на комунальні неприбуткові підприємства, частина з них може збанк рутувати. І невідомо, як зміна правової орга нізації вплине на ситуацію. У проекті Стратегії вказано на необхідність самозабезпеченості регіонів продуктами донорської крові, однак не прописано, як це завдання виконати. Тому, схвалюючи загалом намір прийняти стратегічний документ розвитку службі крові в Україні, доводиться констатувати: якщо наша держава не захоче вкладати кошти у вітчизняну службу, згодом «годуватиме» відповідні служби інших країн.

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

БЛОГ ПРАКТИКУЮЧОГО ЛІКАРЯ

13 липня 2018 року

РЕФОРМА МАЄ ПОЧИНАТИСЯ З БІЗНЕС-ПЛАНУ Перш ніж започаткувати реформування медичної галузі, профільне Міністерство мусило б розробити чіткий, економічно обґрунтований проект. На жаль, цього не сталося, через що і лікарі, і пацієнти зіткнулися з багатьма проблемними моментами, а реформа, дуже потрібна наразі, нагадує драбину, сходинки якої ведуть у різні боки.

Віталій ШЕВЧЕНКО, виконавчий директор Благодійної організації «Лікарняна каса Полтавщини»

едицина в цивілізованих країнах уже кілька десятиліть іде шляхом, який Україна тільки-но торує. На мою думку, реформа вітчизняної системи охорони здоров’я запізнилася років на 15, адже давно змінилися економічна система та законодавча база, що «розв’язало» руки підприємництву, дало пош товх до збільшення мотивації, а галузь відстала від цих процесів. Лише змінивши систему надання медичної допомоги, ми зможемо належним чином подбати про здоров’я громадян, збільшити тривалість їх життя. Залишилися в минулому безкоштовне лікування, обов’язкові профілактичні огляди на підприємствах, пільгові путівки в санаторії та профілакторії для працюючих, так само, як і країна, що жила за принципом загального планування та розподілу ресурсів із перспективою на п’ятирічку. Проте, якщо в радянські часи статистичні відділи міністерств могли за допомогою калькуляторів хоча б приблизно визначати потреби країни в товарах і послугах, то нині держава відсторонилася від планування потреб населення, мотивуючи це відсутністю коштів. Усе сказане стосується й охорони здоров’я. Започаткувавши реформу медичної галузі, МОЗ передусім мало б відповісти на низку запитань, котрі хвилюють пацієнта: як і де за потреби отримати лікування, яку суму офіційно хворий повинен сплатити лікарні за перебування в ній, яку суму йому слід готувати на

закупівлю ліків під конкретний діагноз, у яких, врешті-решт, умовах він лікуватиметься, за що мусить сплатити сам, а що компенсуватиме держава, що входитиме в перелік послуг, котрі він отримає за свої гроші, та багато іншого. Для усвідомлення проблеми порівняймо державу з бізнесменом, який, перш ніж започаткувати власну справу, розробляє економічно обґрунтований проект. Що він враховує при цьому? Передусім — наявний початковий капітал та за потреби взяття кредитів, залучення коштів від партнерів, інвесторів. Він має вивчити передовий досвід, аби усвідомити, наскільки його бізнес буде конкурентним. Справжній бізнесмен складе бізнес-план на 5 років, доведе його переваги партнерам та інвесторам, аби вмовити їх взяти участь у проекті. Далі підготує програмний комплекс і навчить персонал користуватися ним, розрахує кінцеву вартість запланованого продукту або послуги з урахуванням витратних матеріалів, сировини, зношування обладнання тощо. І, звичайно ж, проведе велику роз’яснювальну (а то й рекламну) роботу серед користувачів послуг або покупців, аби ознайомити їх із перевагами саме цього проекту. Чому ж творці медичної реформи не взяли за основу такий підхід? Адже саме за вказаним принципом мала б відбуватися перебудова нашої галузі. Насамперед, слід було б порахувати всі наявні ресурси: кількість і стан лікарень, їх обладнання, супутню техніку і ступінь її зношеності, суму коштів на утримання цих ресурсів та можливість оптимізувати витрати. І головне — створити єдину електронну систему з базами даних за розділами: «Заклади охорони здоров’я» (внести інформацію про ці об’єкти), «Ліки» (залишки коштів на придбання лікарських препаратів і виробів медичного призначення з акцентом на вітчизняного виробника), «Пацієнт» (щоб прогнозувати витрати в майбутньому, слід бачити кількість потенційних хворих, їх вік, недуги, ускладнення, препарати, що їм призначали, тощо), «Діагноз та протоколи лікування» (протоколи мають бути перекладені українською мовою, адже не всі медичні працівники старшого покоління володіють англійською). Крім того, впроваджуючи реформу, починати треба було не з лікарів, а з пацієнтів. Бо в пацієнта

на період хвороби загострюється почуття самозахисту, і його не цікавлять ані проблеми лікарні, ані зарплата лікаря. Його хвилюють лише дві речі: власна хвороба та де взяти гроші на її лікування. Відповідь на це питання і мало б дати МОЗ у першу чергу. Уявімо собі ситуацію: пацієнт потрапив у лікарню. В однакових умовах у палаті перебувають люди різного рівня платоспроможності. Але всі вони справно сплачують податок на охорону здоров’я. Держава ж компенсує лише десяту частину коштів на обстеження. І тут виникає нерівність: когось доправили до лікарні ургентно вночі й терміново безкоштовно зробили рентген, а плановий пацієнт госпіталізований уранці й має оплатити таке саме обстеження з власної кишені. Несправедливо… Щоб уникнути такої ситуації, держава зобов’язана розробити так званий гарантований пакет медичних послуг. Пацієнтам із «зеленого» списку (невідкладна допомога) дуже важливо знати, яку частку лікування оплатить держава. Для цього треба порахувати вартість споріднених груп діагнозів, озвучити та вказати, як держава утримуватиме заклади охорони здоров’я й медичний персонал на цьому рівні протягом 2-3 років, і вже потім переходити до оплати конкретної послуги. Нехай гарантований пакет медичних послуг буде і невеликим, але головне, щоб він був справді гарантованим і фінансово підтвердженим для всіх громадян, а не лише для пільгових категорій, адже внески на охорону здоров’я держава стягує з усіх на однакових умовах. За цей час якраз і відбудеться оптимізація медичних закладів, яка сприятиме певній економії і дасть можливість збільшити «зелений» список діагнозів. Вважаю також, що варто ґрунтовно визначити хвороби, лікування яких фінансується згідно з державними програмами (ВІЛ-інфекція/ СНІД, злоякісні новоутворення, туберкульоз, цукровий діабет тощо), та відповідно до Єдиної електронної системи точно встановити кількість таких пацієнтів, прорахувати середню вартість кожної нозології, можливу допомогу з огляду на наявні кошти. Дуже важливо, на мій погляд, було б визначитися, котрі вітчизняні та закордонні організації могли б стати партнерами у спільній роботі із за-

У ПАЦІЄНТА НА ПЕРІОД ХВОРОБИ ЗАГОСТРЮЄТЬСЯ ПОЧУТТЯ САМОЗАХИСТУ, І ЙОГО НЕ ЦІКАВЛЯТЬ АНІ ПРОБЛЕМИ ЛІКАРНІ, АНІ ЗАРПЛАТА ЛІКАРЯ. ЙОГО ХВИЛЮЮТЬ ЛИШЕ ДВІ РЕЧІ: ВЛАСНА ХВОРОБА ТА ДЕ ВЗЯТИ ГРОШІ НА ЇЇ ЛІКУВАННЯ. ВІДПОВІДЬ НА ЦЕ ПИТАННЯ І МАЛО Б ДАТИ МОЗ У ПЕРШУ ЧЕРГУ

безпечення українців медичними послугами, яку частку на це виділить бюджет, а яку — благодійники і партнери: громадські організації, благодійні фонди, лікарняні каси, страхові компанії тощо. Мені як очільнику благодійної організації «Лікарняна каса Полтавщини» дуже болить питання співоплати. Як надалі працюватиме ця, уже налагоджена в деяких регіонах, система? Адже люди добровільно об’єдналися в лікарняні каси, щоб гарантовано отримати допомогу в разі проблем зі здоров’ям. Для прикладу, найбільша в Україні БО «Лікарняна каса Житомирської області», членами якої є 15% населення краю, надає допомогу закладам охорони здоров’я на суму, у кілька разів більшу від бюджетної. БО «Лікарняна каса Полтавщини» теж забезпечує членів своєї організації ліками значно щедріше, ніж держава. Перелік Фармацевтичного формуляру організації налічує в 6 разів більше лікарських препаратів за діагнозами, за які Лікарняна каса проводить співоплату, ніж Національний перелік основних лікарських засобів за конкретною патологією. БО «Лікарняна каса Полтавщини» працює з 2003 року й охоплює 20 тис. жителів області. За цей час вона надала допомогу закладам охорони здоров’я для лікування власників карток організації понад 230 тис. разів: 62 млн грн на ліки та 7 млн грн — на медичне обладнання. Сьогодні актуально, аби держава залучала такі партнерські організації до спільної роботи із забезпечення надання доступних медичних послуг громадянам. На жаль, депутати вилучили з прийнятого минулого року Закону України «Про державні фінансові гарантії медичних послуг та лікарських засобів» таке важливе питання, як співоплата. Чим вони керувалися при цьому, не відомо. Можливо, певною політичною доцільністю, але точно не інтересами своїх громадян. А без залучення позабюджетних коштів, переконаний, провести повноцінну реформу галузі неможливо. Чому ж держава не використовує досвід вищеназваних організацій, адже він працює на охорону здоров’я її громадян? Хочу порушити ще одне питання. Постать лікаря — дуже важлива в реформуванні медичної галузі. Наразі ми маємо зацікавити медиків і припинити їх масову міграцію на роботу за кордон. Велику роль могли зіграти в цьому територіальні громади, які гідною зарплатою підтримали б сімейних лікарів на селі. А в місті кваліфікований, успішний лікар себе забезпечить — до такого люди самі йдуть. Я також колись працював дільничним терапевтом і сьогодні із заздрістю дивлюся на юних колег — це «золотий час» для них, аби професійно зростати, адже є мотивація знайти свою нішу на професійній ниві! Але вважаю, що слід ввести обов’язкове ліцензування, яке проводила б компетентна комісія. Упевнений: це важлива складова реформи, що посилить відповідальність лікаря за свою справу, знизить імовірність лікарських помилок, а також сприятиме викоріненню корупції в наших лавах. У разі виявлення корупції в діях лікаря треба негайно забирати в нього ліцензію без права її поновлення! Дуже шкода, що ліцензування в нас досі не запроваджене. Є в напрацюваннях МОЗ і певні досягнення, зокрема запровадження системи e-Health, створення бази лікарень, лікарів і пацієнтів, та все ж, як бачимо, у нинішньої реформи ще багато невирішених моментів, які треба виправляти, відшліфовувати, щось додавати, щось — переробляти, аби добрі наміри реформаторів не лише відображалися на папері, а втілювалися б у реальне життя.

СИСТЕМА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

КРОКУЄМО ВПЕВНЕНО, КОРИГУЄМО «НА МАРШІ»? Як повідомили у МОЗ України, 149 закладів первинної допомоги комунальної власності з 22 областей України вже уклали договори з НСЗУ і з 1 липня працюватимуть за новими правилами. Як налаштовані першопрохідці?

Олександр КОРОТКИЙ, лікар-методист інформаційноаналітичного відділу Центру ПМСД №1 Святошинського району м. Києва, асистент кафедри менеджменту охорони здоров’я Інституту післядипломної освіти Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця

ВЗ Київ одного разу вже був у шерензі першопрохідців медичної реформи, коли її реалізували в пілотних областях. Де жавю не виникає? — Це зовсім інші ідеї, на відміну від тих, які пропонувала «пілотна реформа». Тоді нас багато чого не влаштовувало, особливо потерпали центри первинної медико-санітарної допомоги після розділення амбулаторнополіклінічних закладів на ЦПМСД та клініко-діагностичні центри: останні скористалися моментом, розробили тарифи на свої послуги й почали на цьому заробляти. Натомість центри ПМСД опинилися в дуже скрутному становищі, не маючи ані лабораторної бази, ані інших діагностичних можливостей. Та власне й реорганізація амбулаторно-поліклінічних закладів у комунальні підприємства була номінальною, бо окрім ст. 78 Господарського кодексу України ми жодним документом у своїй діяльності керуватися не могли, тож наші можливості виявилися вкрай обмеженими. Тобто й мови не йшло про те, що ми формуватимемо глобальний бюджет закладу, самостійно розподілятимемо кошти, «перекидаючи» їх з однієї статті видатків на іншу, — це не відповідало нашому статуту (по суті, ми були одержувачем бюджетних коштів, а не розпорядником). Ми готували різні подання до місцевих органів влади, аби вирішити бодай окремі проблеми, бо системного підходу до реформування не було. Нині ж напрацьовано і прийнято базові закони щодо медичної реформи (За-

кон України від 19.10.2017 р. №2168VIII «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» та Закон України від 14.11.2017 р. №2206-VIII «Про підвищення дос тупності та якості медичного обслуговування у сільській місцевості»), ухвалено зміни до Бюджетного кодексу, активно впроваджуються різні підзаконні акти, накази Міністерства, постанови Кабміну, чого не було зроблено у 2011-2013 роках, коли діяв Закон про реформи в «пілотах». На той час було прийнято кілька постанов, серед яких заслуговує на увагу лише одна — Постанова КМУ від 30.12.2013 р. №977 «Деякі питання оплати праці медичних працівників, що надають первинну медичну допомогу». Це дійсно був перший документ, котрий мотивував лікарів до ефективнішої діяльності, хоча ті індикатори, за якими пропонувалося оцінювати якість роботи лікаря, потребували вдосконалення. Інших суттєвих підзаконних актів для успішної реалізації реформи я не пам’ятаю. Нині ж законодавці передбачили Програму державних медичних гарантій і вперше прописали в законі вимогу щодо витрат на її виконання не менше 5% ВВП. Це серйозний крок. Безперечно, не всі 5% підуть на первинну ланку, але вона отримає значну фінансову підтримку. Також на законодавчому рівні узгоджено багато інших моментів. Наш заклад (як і всі установи первинної ланки Києва) уклав угоду з НСЗУ у «першу хвилю», тож з 1 липня очікуємо фінансування за капітаційним принципом. ВЗ На які кошти розраховуєте? — Ще наприкінці минулого року, коли підписання договорів з НСЗУ тільки планувалося і коригувальні коефіцієнти на різні вікові категорії були значно нижчими (наприклад, для дитячого населення віком 0-5 років передбачався 2,2, нині ж становить 4), ми порахували, скільки приблизно коштів отримаємо через новий механізм фінансування. Сьогодні (2018 рік) річний бюджет нашого центру становить 50 млн грн. Згідно з проведеними підрахунками, аби вийти на таку цифру, достатньо було підписати декларації із 47% пацієнтів, які нині офіційно закріплені

за нашим центром (маю на увазі по 47% з кожної вікової категорії). Хоча зараз важко спрогнозувати, скільки декларацій і з ким підпишуть наші лікарі до кінця року. Ми начебто дотримуємося прогнозованого плану (9 тис. укладених декларацій щомісяця), але ж усі розуміють, що нині йдуть найактивніші підписанти. У нашому центрі працюють 64 лікарі, більшість з них — сімейні лікарі та педіатри. Центр обслуговує близько 120 тис. населення (90 тис. дорослого і 30 тис. дитячого). Наразі підписано приблизно 25 тис. декларацій з пацієнтами, тобто вже можемо орієнтуватися на вікову структуру обс луговуваного контингенту та суму коштів, які «прийдуть» за ними. ВЗ Тоді опишіть «портрет» активного па цієнта, який відгукнувся на перший зак лик підписати декларацію, і чи є серед обраних лікарів ті, хто вже виконав чи й перевиконав «план»? — Ми не аналізували статистику підписання декларацій настільки детально, аби скласти точний «порт рет» їх підписантів. Скажу лише, що сподівалися на трохи інший результат: очікували, що найбільше декларацій підписуватимуть з педіатрами, адже до них пацієнти звертаються найчастіше. Однак вийшло не зовсім так. Найактивнішими виявилися пацієнти старшого віку, які завжди найчастіше зверталися до лікарів — за рецептами для пільгового отримання ліків, з приводу диспансерного огляду тощо. Однак багато пацієнтів ідуть цілеспрямовано, тобто не на прийом, а саме заради підписання декларацій. Наразі ми щодня приймаємо приблизно 450 таких відвідувачів-підписантів. Думаю, що це стало можливим завдяки потужній інформаційній кампанії, проведеній МОЗ напередодні. Нам поки що не доводиться агітувати населення обирати лікаря, наше завдання — організація маршруту для відвіду вачів, які виявили таке бажання. Хоча передбачаю, коли спаде перша «активна хвиля» приписної кампанії, з інертним населенням доведеться попрацювати, і ми до цього готуємося. Щодо лікарів та «плану», то на сьогодні є такі, котрі набрали 50% від нормативу навантаження, але більшість поки що не дотягує до нього.

ВЗ З огляду на кількість закріпленого населення очікується перевантаження лікарів чи навпаки — дехто ризикує не добрати необхідної кількості пацієнтів? — Це ризики, які ми зараз не можемо прорахувати. Можливе й те, й інше. Якщо до нас звернеться все «статистичне» населення, закріплене за центром, вийдемо на встановлені нормативи навантаження. Однак усі розуміють, що в Києві мешкає багато незареєстрованих осіб, певні корективи вносить сезонна міграція, тому ми закликаємо лікарів підписувати декларації передусім із тими пацієнтами, котрі проживають на наших дільницях. Аби не сталося так, що «чужі» витіснять «своїх». Також пояснюємо «далеким» пацієнтам, що лікарю, із яким вони укладуть декларацію, буде проблематично, наприклад, приїхати до них на виклик. ВЗ Тобто їм відмовляють у підписанні декларації? А як можна перевірити, лю дина мешкає поза межами вашого ра йону чи просто зареєстрована в іншому місці? — Ні, не відмовляємо, пояснюємо. Людину потрібно попередити про всі ризики, аби вона їх зрозуміла і прийняла вигідне для себе рішення. Ми не гонимося за кількістю декларацій, наше завдання — забезпечити якість первинної медичної допомоги та її доступність. Безперечно, перевірити достовірність наданої пацієнтом інформації про реальне місце проживання ми аж ніяк не можемо (і це не наш клопіт), тож намагаємося досягти порозуміння під час особистого спілкування. До того ж таких пацієнтів небагато, і вони не ускладнюють процес підписання декларацій. Технічне забезпечення процесу також налагоджено, тому ми справляємося з потоком пацієнтів, які за бажанням можуть укласти декларацію й без присутності лікаря. Хоча й намагаємося скоординувати кожного декларанта на безпосередню зустріч зі своїм сімейним лікарем для особистого спілкування та знайомства. ВЗ Коли до центру надійдуть кошти «за пацієнтами», як їх розподілити між «успішними» в плані уподобань пацієнтів лікарями й не дуже? — Очікуємо, що Міністерство організує спеціальні тренінги, де буде роз’яснено, як це зробити правильно. Також потрібно звернути увагу на договір, котрий ми підписали з НСЗУ, у якому вказано перелік послуг з первинної медичної допомоги та показники, за якими контролюватиметься діяльність закладу. У будь-якому разі доведеться розглянути питання оптимізації штатного розпису центру, передусім за рахунок адміністративно-управлінської та господарчої служб, оскільки нині ми зобов’язані

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

СИСТЕМА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

13 липня 2018 року

раціонально витрачати власні надходження відповідно до поставлених перед нами завдань. Ми розмірковували над тим, як оплачувати роботу лікарів центру. Оскільки вони є найманими працівниками, то не зможуть розраховувати на ту суму коштів, яка надійде за їх пацієнтами. Якщо лікар хоче самостійно розпоряджатися таким пулом коштів, він має стати фізичною особою-підприємцем. Ми вважаємо, що зарплата лікаря як найманого працівника складатиметься не менше ніж із трьох компонентів. На жаль, на сьогодні вони в стадії розробки, але я сподіваюся, що буде якесь офіційне роз’яснення з цього приводу, адже такий шлях пройшли всі країни під час реформування власних систем первинної медичної допомоги. Тобто буде базовий компонент виплат, який залежатиме від стажу роботи лікаря та його категорії, наступний компонент коригуватиме із відсотком від підписаних декларацій (відповідно до їх структури). І, нарешті, третій компонент залежатиме від дотримання певних, визначених державою, індикаторів ефективності роботи лікаря (KPI, Key Performance Indicator). Я вже згадував про те, що аналогічні критерії розроблялися під час реформи в «пілотах», однак були далекими від досконалості. Тож на часі повернутися до цього питання, але вирішувати його більш системно, затвердивши відповідні індикатори на центральному рівні. Таким шляхом пішли в Литві, і він виявився досить успішним. Тобто лікар первинної ланки повинен не просто «обслуговувати» пацієнтів, він мусить дотримуватися певних індикаторів, які мають так звані «паспорти», що дає змогу їх «розрахувати» і перевести в економічну площину, стимулюючи таким чином до якіснішої роботи. ВЗ Чи не виникає сумнівів із забезпечен ням базового компонента, адже немає гарантій того, що умови оплати праці, які

застосовували в бюджетних установах, переноситимуть на комунальні некомер ційні підприємства? — Так, це питання в центрі ще не врегульоване, але сподіваємося вирішити його шляхом включення до нового колективного договору, який нині розробляємо, можливо, створимо наглядову раду, котра стежитиме за тим, аби питання оплати праці керівник закладу не вирішував одноосібно. До процесу зобов’язана долучитися й профспілкова організація, тобто колектив мусить впливати на рішення адміністрації закладу, яку він віднині найматиме. Ще одне нововведення законодавства — оплата енергоносіїв та комунальних послуг для медичного закладу стане прерогативою місцевої влади. Також ми розраховуємо на те, що завдяки успішній комунікації з нею отримаємо додаткові кошти для надання медичної допомоги населенню понад Програму медичних гарантій. Це не обов’язкова вимога законодавства, але сподіваємося, що органи місцевого самоврядування в міру можливостей турбуватимуться про здоров’я населення на своїй території. Наприклад, добре було б виділити додаткові кошти для проведення вакцинації, не передбаченої Національним календарем щеплень (наприклад, від папіломавірусу людини та менінгококової інфекції тощо). ВЗ Заклади мають у своєму розпоряд женні чіткий перелік гарантованих ме дичних послуг, які вони зобов’язані нада ти пацієнтам, аби ті раптом не вимагали «зайвого»? — Конкретизований перелік гарантованих медичних послуг (Програми медичних гарантій) — це проблема, яка не може бути вирішена одразу. Для того аби держава визначилася з тим, за що може заплатити, вона має отримати достовірні дані про кількість населення, його вікову структуру, оцінити свої фінансові можли-

вості й прозоро сформувати перелік гарантованих нею медичних послуг. Ми повинні розуміти, що жодна держава світу, якою б багатою вона не була, не може забезпечити всю потребу населення в медичній допомозі. Наразі існують накази МОЗ України (№503 і 504), якими визначаються порядок надання медичної допомоги та порядок укладання декларацій, де прописані окремі вимоги, котрих ми повинні дотримуватися для забезпечення надання первинної медичної допомоги населенню. Тобто на цьому рівні має виконуватися певний перелік лабораторних та інструментальних обстежень, деякі скринінгові програми, які раніше взагалі не були передбачені на первинці. На першому етапі такого «переліку» достатньо.

тошинському, були створені служби невідкладної медичної допомоги з централізованою диспетчерською. І хоча невідкладну медичну допомогу згідно із чинним законодавством усе ж таки мають надавати лікарі первинної медичної допомоги (через організацію так званих чергових кабінетів), доки не відбулося реорганізації системи невідкладної допомоги, вона певний час надаватиметься, як і раніше, у цілодобовому режимі. Однак при цьому постає питання оплати праці представників цієї служби. Можливо, як варіант буде укладено договір між трьома центрами ПМСД району щодо фінансування подібних витрат, адже працівники служби невідкладної допомоги, по суті, обслуговуватимуть наших пацієнтів.

ВЗ Що змінюється в режимі роботи ліка рів в нових умовах, наприклад, у зв’язку з вимогою надавати медичну допомогу безперервно? — Вимоги надавати первинну медичну допомогу в режимі 24/7 ніде не прописано. У договорі вказано, що заклад має «забезпечити надання медичних послуг, пов’язаних з первинною медичною допомогою після закінчення часу прийому пацієнтів, а також у вихідні, святкові та неробочі дні відповідно до Порядку надання первинної медичної допомоги». Ніхто не може вимагати, щоб лікар чи заклад первинної ланки працювали в режимі 24/7. По-перше, це суперечить вимогам чинного трудового законодавства України. По-друге, такого немає ніде у світі. Наприклад, у Сполученому Королівстві в деяких амбулаторіях лікарі приймають у вихідні та святкові дні впродовж визначених годин, а решту часу доби пацієнти мають звертатися до інших спеціально організованих служб. Можливо, у цьому питанні нам дещо пощастило, оскільки під час реформування амбулаторно-поліклінічної мережі Києва у 2013 році в деяких районах міста, зокрема і у Свя-

ВЗ Якщо не всі питання визначені й зро зумілі, то чи не ризиковано підписувати договір з багатьма невідомими? — Такому рішенню передувала тривала підготовча робота — організаційна, комунікативна тощо. До того ж у разі підписання договорів з НСЗУ працює принцип «відповідальність за сусіда». Тобто договори підписуються всіма закладами на рівні регіону, який отримував субвенцію, а нині переходить на інший механізм фінансування. Не може один заклад міста вирішити, що вступає в договірні відносини з НСЗУ, а інший, що «ще подумає». Підписують усі або ніхто. Така вимога. ВЗ Але ж у разі чого припинення дії до говору буде індивідуальним. — Так, але ніхто не розриватиме договору раптово — прописано певні моменти цієї процедури, зак лад попереджуватимуть про помилки, контролюватимуть їх виправлення. Бо на початку дійсно можуть траплятися якісь неузгодженості, головне — їх вчасно виправляти. Розмову вела Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»

ТОЧКA ЗОРУ

Валентин ПАРІЙ, завідувач кафедри менеджменту охорони здоров’я НМУ ім. О. О. Богомольця, Заслужений лікар України, доктор медичних наук, професор

ерехід на нову систему фінансування медичної галузі сформує регульований ринок медичних послуг (у цьому разі таким «регулятором» буде вибір пацієнта). Бо вже сьогодні відомо, що деякі сімейні лікарі встигли підписати близько 1 тис. декларацій, а декого обрали лише кілька десятків пацієнтів. Однак, узгодивши організаційні питання підписання договорів з НСЗУ, заклади первинної ланки зіткнулися з проблемою, яка не має юридичного вирішення. До запровадження нового механізму фінансування всі лікарі отримували зарплату згідно з тарифною сіткою. Нині ж має застосовуватися диференційований підхід до оплати праці — залежно від навантаження. Якщо хтось із лікарів обслуговуватиме 1800 пацієнтів, а хтось — по-

ловину вказаного нормативу, невже з 1 липня вони можуть розраховувати на однакову зар плату? Хто і з яких коштів авансуватиме роботу закладу? Тобто необхідно негайно змінювати систему нарахування зарплати персоналу комунальних некомерційних підприємств. І не на власний розсуд керівника, який, безперечно, знає, хто як працює в колективі, а в юридично-правовому полі. До того ж до 1 липня аж ніяк не вдалося б підписати декларації з усіма пацієнтами, тож навіть найкращі лікарі не матимуть нормативного навантаження впродовж певного часу. Підписання декларацій — добровільний процес, тому він може затягнутися на роки, особливо з боку пацієнтів молодого віку. Однак при цьому заклади первинної ланки мусять працювати повноцінно, тобто їх має хтось дофінансовувати хоча б у перехідний період. Органи місцевого самоврядування цього не робитимуть: у законодавстві чітко прописано, що вони мають лише утримувати заклади охорони здоров’я. Тож на місцях виникають слушні питання: як діяти, аби не порушити закону і водночас утримати колективи первинки «на плаву»? Для того аби будь-яка нова система працювала ефективно, потрібно не просто викласти ідеї на папері, а й

продумати, як їх реально виконати, які перешкоди при цьому виникнуть, які «білі плями» не враховано і як їх «закрити». Тоді й система буде дієздатною. А якщо видається наказ, котрий виконати нереально, то виконавець не розуміє поставлених перед ним завдань і або діє за інерцією, або й взагалі виявляє спротив. Важливо уникати подібних ризиків, доки від реформи первинної ланки очікують позитивних змін. Пацієнти сподіваються на те, що надане їм право вільно обирати лікаря відкриє перед ними нові можливості отримати професійного «куратора здоров’я», а гарантований пакет послуг первинної ланки полегшить доступ до діагностики та лікування. Лікарям також пообіцяли, що вони стануть господарями у своєму закладі (це одна з переваг автономізації), але лише за умови впорядкування найважливішої ланки — фінансової. Безперечно, лікарю приємно, коли його обирає багато пацієнтів — це своєрідний комплімент його професійності. Однак кваліфікований фахівець хоче отримати відповідну матеріальну винагороду, але на сьогодні керівник медичного закладу не має змоги задіяти відповідний мотиваційний механізм, оскільки такого юридично не існує. Що робити

адміністрації? Звільняти тих лікарів, які підписали мало декларацій, аби винагородити кращих за рахунок економії коштів? А на якій підставі? І що робити згодом, коли кількість підписантів зростатиме, та й хто обслуговуватиме хворих, які прийдуть на прийом, але відмовляться підписати декларації? Як розподілити пацієнтів із «зеленого» списку між лікарями? До кінця нинішнього року ці питання мають бути вирішені. Адже далі зміна фінансування торкнеться вже й вторинного рівня, тож виникатимуть нові теми для роздумів і прийняття відповідних рішень. Наприклад, без направлення сімейного лікаря пацієнти не зможуть потрапити на прийом до вузького спеціаліста (окрім хіба що за відповідну плату). Як при цьому вирішити проблему забезпечення обсягу роботи? Відповідь на це та інші питання має бути надано вже сьогодні. Адже своєчасність прийняття рішень — запорука їх успішної реалізації. Бо начебто й підготовчий період до підписання декларацій тривав майже півроку, і нормативна база розроблялася, але враховано не все. Як жартують студенти, для підготовки до іспиту завжди не вистачає однієї ночі.

РЕПОРТАЖ ІЗ ГАРЯЧОЇ ТОЧКИ

ПЛІЧ-О-ПЛІЧ ІЗ МІСЦЕВИМИ Й ВІЙСЬКОВИМИ ЛІКАРЯМИ Медиків на передовій і поблизу лінії фронту досі не вистачає, тому лікарі-волонтери, котрі за покликом серця їдуть на Схід, надають кваліфіковану медичну допомогу не лише воїнам, що постраждали від ворожих обстрілів, а й місцевим мешканцям, які опинилися в надзвичайній ситуації, і в обох випадках ця допомога безцінна.

Доля звела мене з очільником полтавської волонтерської групи, великим патріотом України Іваном Данилевським, який мав дозвіл на такі маршрути. І вже в лютому 2015 року, взявши відпустку, разом із волонтерами я знову вирушив у прифронтову зону.

Петро ШЕЙКО, головний лікар Полтавського обласного клінічного лікарсько-фізкультурного диспансеру

ВЗ Із чого почався ваш шлях на фронт? — Російська агресія боляче зачепила мене, як і кожного патріота України. Тому ще 2014 року я намагався відшукати можливість допомогти фронту, нашим хлопцям, котрі воювали. Зв’язався з полтавськими волонтерами, що вже проторували шлях на Схід. Вони збирали одяг, продукти, медикаменти, військове спорядження для бійців. Я долучився до цього і разом з патріотично налаштованими полтавцями поїхав у прифронтову зону. Усвідомлення, що це не просто військовий конфлікт, а справжня війна, прийшло одразу — місцеве населення свідомо вживало слово «війна». Було зрозуміло: військові дії на Сході надовго. Тоді й вирішив особисто допомагати армії.

ВЗ Де саме довелося вам бувати і яку роботу там виконували? — Я потрапив у район населених пунктів Авдіївка та Піски. Свого часу проходив клінічну інтернатуру й аспірантуру на кафедрі ортопедії, травматології та військово-польової хірургії колишнього Полтавського медичного стоматологічного інституту (нині — ВДНЗ «Українська медична стоматологічна академія») як ортопед-травматолог, маю великий досвід подібних оперативних втручань різного ступеня складності. Але ніколи не міг собі уявити, що настануть такі трагічні часи, коли він придасться у справжніх військових умовах. Перше бойове хрещення отримав одразу ж після приїзду. Під час обстрілу разом з іншими медиками надавав допомогу пораненим. Постраждалих розмістили у вантажному автомобілі, щоб довезти до найближчого медпункту. Але коли машина вже виїхала із зони обстрілу, пролунав вибух, осколок влучив водію в коліно. Негайно надав допомогу пораненому: спинив кровотечу та наклав асептичну пов’язку. Стало

зрозуміло — вести автомобіль нікому. З огляду на екстремальну ситуацію вирішив сісти за кермо, хоча дозволу на водіння вантажівок не мав (згодом, уже в Полтаві, закінчив водійські курси з управління автомобілями класу «С»). А коли доїхали до найближчого медичного закладу, самому довелося виконувати й оперативне втручання: виймати осколок, бо колінний суглоб — дуже складна ділянка, і не кожен хірург може з таким ушкодженням упоратися. Згодом уже «на повну» використовував свій досвід. Пацієнти зверталися із хворобами опорно-рухового апарату різних ступенів складності. Лікував як воїнів, так і місцеве населення — на війні нема поділу на військових і цивільних. Та й проб леми в тих й інших були однакові: травми, поранення, також унаслідок холодної пори року в багатьох загострювалися артрити й артрози. Для їх лікування застосовував і нетрадиційні методи — голко- та рефлексотерапію. Зверталися й пацієнти з радикулітами — тут прислужилися прийоми мануальної терапії, якими я свого часу оволодів. Рентгенапаратів у прифронтовій зоні, де я працював, тоді ще не було, тож доводилося покладатися на досвід і професійну інтуїцію. У районі Пісків й Авдіївки я пробув місяць. ВЗ Загалом як лікар-волонтер ви провели на Сході майже п’ять місяців. Яким був ваш наступний маршрут?

ПРАЦЮВАТИ ДОВОДИЛОСЯ МАЙЖЕ ЦІЛОДОБОВО, БО Й СЕРЕД НОЧІ, БУВАЛО, ВИКЛИКАЛИ В ПРИЙМАЛЬНЕ ВІДДІЛЕННЯ, КОЛИ ПОТРІБНО БУЛО НАДАТИ НЕВІДКЛАДНУ ДОПОМОГУ: ЗШИВАВ СУХОЖИЛКИ, ФІКСУВАВ ПЕРЕЛОМИ, КОРИГУВАВ СВІЖІ ТА ЗАСТАРІЛІ УШКОДЖЕННЯ-ПЕРЕЛОМИ, ПРИ ЯКИХ СВОГО ЧАСУ НЕ БУЛО НАДАНО КВАЛІФІКОВАНОЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ, ТОЩО. У ТОЙ ПЕРІОД ЧЕРЕЗ МОЇ РУКИ ПРОЙШЛО БЛИЗЬКО 200 ПАЦІЄНТІВ

— У січні 2016 року я знову взяв відпустку і в складі групи волонтерів побував на Луганщині. Працював у лікарні міста Щастя. Виявилося, що в штаті не було ортопеда-травматолога, тож колектив медиків зустрів мене з радістю. А коли місцеве населення дізналося про появу в лікарні травматолога, багато людей почали звертатися по кваліфіковану медичну допомогу. Я вів поліклінічний прийом хворих ортопедо-травматологічного профілю, а також виконував оперативні втручання в стаціонарі, зок рема видаляв осколки, коригував ускладнені застарілі переломи тощо. Пацієнтів із тяжчою патологією направляв у заклади третинного рівня у Сєвєродонецьк. Працювати доводилося майже цілодобово, бо й серед ночі, бувало, викликали в прий мальне відділення, коли потрібно було надати невідкладну допомогу: зшивав сухожилки, фіксував переломи, коригував свіжі та застарілі ушкодження-переломи, при яких свого часу не було надано кваліфікованої медичної допомоги, тощо. У той період через мої руки пройшло близько 200 пацієнтів. У цей регіон я приїздив ще й у липні — уже маючи посвідчення водія вантажного транспорту, відвозив гуманітарний вантаж нашим воякам. Але лікар завжди лікар, тож коли побачив травмованих хлопців, затримався на певний час. Серед медиків не було психолога — тому діяв і як психолог, і як мануальний терапевт. Ви не повірите: навіть навчав хворих молитов, і вони здобували завдяки цьому надію на одужання. ВЗ У вас у кабінеті бачу кілька грамот і подяк від адміністрації Станиці Луганської. Це теж одна зі сторінок вашої волонтерської роботи? — Так, то був уже 2017 рік. Дізнав шись про те, що цивільні лікарі можуть надавати медичну допомогу на Сході за відрядженням, я звернувся до керівництва Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. Миколи Пирогова, і згодом, у листопаді, звідти на наш Департамент охорони здоров’я прийшло прохання посприяти відрядженню мене як ортопеда-травматолога в один із місцевих медичних закладів зони АТО. Нас таких тоді зібралося семеро з різних регіонів України. Прибули до Краматорська, звідки нас «розібрали», згідно з фахом, по різних лікувальних установах. До місця їхали дуже розбитою дорогою через кілька блок-постів. Вразило шанобливе ставлення армійців до медиків. Розмістили нас у місцевій лікарні райцентру Станиця Луганська, де в палаті, стіни якої були потрощені уламками снарядів, довелося й ночувати. Головний лікар Валерій Іванов

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

РЕПОРТАЖ ІЗ ГАРЯЧОЇ ТОЧКИ

13 липня 2018 року

Група лікарів з представниками адміністрації Станиці Луганської

розповів, як одного разу потужним обстрілом знесло дах, а в цей час тривала операція. На щастя, саме операційна не постраждала, і лікарі продовжували працювати, тож хворого вдалося врятувати. У період моєї роботи обстрілів не було, але гуркіт канонади чули постійно. Першого ж дня ми, лікарі, дали обітницю не вживати ані краплі спиртного, і до кінця відрядження свого слова дотримали. Бо працювати доводилося і вдень, і вночі. Протягом місяця я вів поліклінічний прийом хворих ортопедо-травматологічного профілю, опікувався пацієнтами, котрі перебували в стаціонарі, цілодобово оглядав людей у приймальному відділенні. Довелося виконувати й операції — видаляти осколки, здійснювати остеометалосинтез за допомогою різних типів конструкцій, лікувати переломи кісток, хвороби хребта тощо. Дуже тісно співпрацював із місцевим фізіотерапевтичним відділенням. І, звичайно ж, проводив із пацієнтами заняття з лікувальної фізкультури, а в умовах стаціонару — сеанси мануальної терапії, голко- і рефлексотерапії. Коли я розпочав працювати ортопедом-травматологом, ще не було розподілу на дитячу та дорослу патологію: кожен лікар мав знати і те, й інше. Цей досвід виявився дуже цінним, коли зверталися батьки з дітьми. А якщо виникала потреба в додатковій консультації, отримував дистанційну допомогу від заступника головного лікаря Полтавської обласної клінічної лікарні ім. М. В. Скліфосовського з хірургічних питань Олександра Олійника — висилав

В операційній

І лікар, і водій в одній особі

НЕМАЄ УЗГОДЖЕНОСТІ МІЖ ЛІКАРНЯМИ ДЛЯ МІСЦЕВОГО НАСЕЛЕННЯ І ВІЙСЬКОВИМИ ШПИТАЛЯМИ, АДЖЕ ВОНИ ПІДПОРЯДКОВАНІ РІЗНИМ АДМІНІСТРАЦІЯМ. ЯКЩО В ПЕРШИХ БУВАЄ ПЕРЕВАНТАЖЕННЯ, ТО В ДРУГИХ МОЖЕ БУТИ ТИМЧАСОВИЙ ПРОСТІЙ. А ХОТІЛОСЯ Б, ЩОБ ДІЯЛИ ВОНИ СПІЛЬНО І ЗЛАГОДЖЕНО, АДЖЕ РОБЛЯТЬ ОДНУ СПРАВУ

йому по вайберу знімки з переломами й оперативно одержував рекомендації. На згадку про цей місяць плідної роботи залишилися грамоти й подяки від органів місцевої влади Станиці Луганської. ВЗ Ви раніше активно вели винахідницьку діяльність, маєте 26 свідоцтв на винаходи й понад 200 — на раціоналізаторські пропозиції в галузі ортопедії та травматології. Сьогодні цей потенціал використовують? — На жаль, ні. Свого часу мої винаходи — стрижневі апарати для фіксації переломів кісток, дренажні системи для промивання ускладнених гнійних інфікованих ран, пристрої для зіставлення кісткових фрагментів при складних переломах кісток та інші — виготовляли на полтавських заводах. Свого часу через Харківський інститут ортопедії і травматології 5 тис. таких пристроїв були надіслані у вірменський Спітак для допомоги

постраждалим від землетрусу. Використовували їх і під час війни в Афганістані. Гадаю, й сьогодні вони суттєво допомогли б при травмах та стали в пригоді для реабілітації й відновного лікування учасників АТО. Але полтавські машинобудівні підприємства нині майже не працюють. Хоча на теренах України можна було б відновити виробництво цих пристроїв, бо зарубіжні аналоги коштують дуже дорого і майже недоступні. ВЗ Що ви думаєте про сьогоднішню організацію медичної допомоги в закладах прифронтової зони та військових шпиталях? — Вона стала значно кращою, якщо порівнювати з першими роками бойових дій. Там є і високоякісне рентгенологічне обладнання, і сучасні апарати УЗД, американські, німецькі пристрої. Але в цивільних закладах відчувається великий брак персоналу, що призводить до фізичного

перевантаження лікарів, їх понаднормованої роботи, адже хворих без допомоги вони залишити не можуть. Тому наші відрядження суттєво розвантажують місцевих медиків, і вони нам за це дуже вдячні. На мій погляд, немає узгодженості між лікарнями для місцевого населення і військовими шпиталями, адже вони підпорядковані різним адміністраціям. Якщо в перших буває перевантаження, то в других може бути тимчасовий простій. А хотілося б, щоб діяли вони спільно і злагоджено, адже роблять одну справу. Щодо лікарів-волонтерів, то вони з місцевими колегами працюють дружно, пліч-о-пліч, і це дає можливість мешканцям прифронтової зони своєчасно отримувати кваліфіковану медичну допомогу та лікуватися до повного одужання. Ніна КОНДРАТЮК, спеціально для «ВЗ

Відмітини війни

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ ТЕРНОПІЛЬЩИНА

ЗАМІСТЬ ПРИЙМАЛЬНОГО ВІДДІЛЕННЯ — ЕMERGENSY DEPARTMENT Майже шість місяців минуло відтоді, як у Тернопільській університетській лікарні від крили еmergensy department. Це фактично перше в Україні відділення невідкладних станів, що відповідає сучасним міжнародним стандартам.

КОМЕНТАР

Василь БЛІХАР, головний лікар Тернопільської університетської лікарні

а Тернопільщині, як і в усій Україні, упро довж останніх років відчутно зростає кількість травмованих. Статистика свід чить, що цей показник становить майже 12 тис. пацієнтів на рік, а це 6% усіх недужих. Спостері гається також зростання частоти випадків полі травм — щороку до медичних закладів області надходить майже 250 таких пацієнтів. Тож новий медичний підрозділ — еmergensy department — був створений саме задля того, аби вряту вати щонайбільше постраждалих, яких до нас доправляють з усієї області. На його облашту вання витратили 7 млн грн із коштів державної медичної субвенції. За статистикою, 50% пацієнтів лікарі втра чають у перші 2 години після травми. Коли ж по терпілих доправляють до еmergensy department,

ми маємо значно більше шансів на їх порятунок, адже одним з найголовніших чинників вижива ності є госпіталізація пацієнта з політравмою у спеціалізований заклад. Отож, створення підрозділу, у якому таким постраждалим змо жуть надавати невідкладну медичну допомогу за міжнародними стандартами ведення полі травми, — надзвичайно важливий крок до їх порятунку. Тернопільська університетська лікарня — багатопрофільний медичний заклад, тому саме на її базі ми й організували центр політравми, де об’єднали зусилля фахівців ортопедо-трав матологічного, нейрохірургічного відділень, відділень анестезіології та інтенсивної терапії, хірургічної стоматології, торакальної хірургії й еmergensy department. Зараз у цілодобовому режимі в лікарні чергує бригада, у складі якої — лікар-анестезіолог, ортопед-травматолог, нейрохірург, абдомінальний хірург, фахівець лабораторної служби. За потреби викликають і вузькопрофільних спеціалістів: отоларингологів, стоматологів, офтальмологів, які також надають медичну допомогу в режимі 24/7. Така модель організації роботи дає змогу значно поліпшити результати лікування травмованих пацієнтів. Скажімо, з часу відкриття (тобто менше, ніж за півроку) ми надали допомогу 80 постраждалим з діагнозом політравми, лише 9 із них померли внаслідок травм, несумісних із життям, решту пацієнтів переведено на амбулаторне лікування. Звісно, поки зарано підбивати підсумки чи звітувати про досягнення, але є факти, які дають

підстави говорити про динамічні позитивні ре зультати. Хоча на заваді стоять чинники, що від нас не залежать, оскільки стосуються питань системи організації надання невідкладної мед допомоги загалом, яку, на мій погляд, потрібно переформатувати. Скажімо, неабияке значення має те, потрапить до нас пацієнт прямо з місця автопригоди чи його й далі транспортуватимуть у номерні, міські, районні лікарні, затримуючи на етапах евакуації та втрачаючи дорогоцінний час. Так і розпорошується та безцінна «золота година», призначена для медичних бригад із вузькопрофільних фахівців. Нині можливості нашої клініки відчутно зросли: ми відкрили центр кардіохірургії, створили відділення інтервенційної радіології, тож фахівці мають змогу проводити ендоваску лярні втручання у випадку тяжких травм таза, черевної порожнини. Особливо актуально це за наявності дифузних кровотеч, позаяк потерпі лих доправляють у стані тяжкого геморагічного шоку, і вони потребують інтенсивної замісної те рапії. Узагалі при політравмі необхідний певний комплекс реанімаційних заходів, котрі повинні надавати висококваліфіковані спеціалісти, тому наші хірурги пройшли спеціалізовані курси UTLS (Ukrainian Trauma Life Support). Навчальний курс «Підтримка життя під час травми» ґрунту ється на найсучасніших підходах до лікування політравм, які ми активно впроваджуємо. Лариса ЛУКАЩУК, спеціально для «ВЗ», м. Тернопіль

ЗАРАЗ У ЦІЛОДОБОВОМУ РЕЖИМІ В ЛІКАРНІ ЧЕРГУЄ БРИГАДА, У СКЛАДІ ЯКОЇ — ЛІКАР-АНЕСТЕЗІОЛОГ, ОРТОПЕД-ТРАВМАТОЛОГ, НЕЙРОХІРУРГ, АБДОМІНАЛЬНИЙ ХІРУРГ, ФАХІВЕЦЬ ЛАБОРАТОРНОЇ СЛУЖБИ. ЗА ПОТРЕБИ ВИКЛИКАЮТЬ І ВУЗЬКОПРОФІЛЬНИХ СПЕЦІАЛІСТІВ: ОТОЛАРИНГОЛОГІВ, СТОМАТОЛОГІВ, ОФТАЛЬМОЛОГІВ, ЯКІ ТАКОЖ НАДАЮТЬ МЕДИЧНУ ДОПОМОГУ В РЕЖИМІ 24/7. ТАКА МОДЕЛЬ ОРГАНІЗАЦІЇ РОБОТИ ДАЄ ЗМОГУ ЗНАЧНО ПОЛІПШИТИ РЕЗУЛЬТАТИ ЛІКУВАННЯ ТРАВМОВАНИХ ПАЦІЄНТІВ

Володимир САМІДА, завідувач відділення невідкладних станів Тернопільської університетської лікарні

аше відділення не просто зміни ло вивіску — за своїм внутрішнім змістом воно відповідає всім принципам еmergensy department. Нововведення роз почали, як то кажуть, з порога — зробили новий зручний під’їзд до корпусу: крита рампа, свіже асфальтоване покриття. Те пер пацієнта прямо з автомобіля екстреної допомоги можуть завезти у передпокій відділення. У медичному підрозділі облаштовані оглядова кімната, у якій ми стабілізуємо стан потерпілого і вирішуємо питання щодо подальшої госпіталізації, діагнос тична кімната, де лікарі можуть провести пацієнтові УЗ-діагностику, гастроскопію, записати кардіограму тощо. Також оснас тили операційний блок для виконання невідкладних маніпуляцій і хірургічних втручань. Лікар-анестезіолог та черго вий лікар мають усі необхідні інструменти, щоб провести інтубацію, знеболювання, застосувати інфузійну терапію при крово втраті. Маємо практично стовідсотковий запас медикаментів для лікування невід кладних станів. Є також запас трансфузій них засобів і препаратів крові — плазма, альбуміни, еритромаса тощо. Ургентні палати відділення анестезі ології та інтенсивної терапії розташовані поруч, тож практично за лічені секунди транспортуємо туди потерпілого, аби ско ротити час для проведення реанімаційних заходів. У відділенні облаштовані палати для пацієнтів з невідкладними станами, є окремий бокс для інфекційних хворих. До всіх цих приміщень підведене централізо ване постачання кисню. Загалом невідкладна медична допо мога пацієнту надається в три етапи: у від діленні невідкладних станів, відділенні анестезіології та інтенсивної терапії й ур гентній операційній залі. Усі приміщення обладнані необхідною технікою, що дає змогу зберегти кожну хвилину дорого цінного часу, який вимірюється життям людини.

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ

13 липня 2018 року

П О Л ТА В Щ И Н А

ВЧИМОСЯ ПРАЦЮВАТИ ПО-НОВОМУ Три роки тому на Полтавщині розпочалася реалізація спільного зі Світовим банком проекту МОЗ України «Поліпшення охорони здоров’я на службі у людей». Субпроект, що впроваджується в області, спрямований на раннє виявлення та своєчасне лікування артеріальної гіпертензії у сільського та міського населення. Навчити медиків працювати по-новому, надавати оперативну і своєчасну допомогу хворим з артеріальною гіпертензією за європейськими стандартами — таким є завдання Центрального навчально-тренінгового центру, який розпочав діяльність на базі Полтавської обласної клінічної лікарні ім. М. В. Скліфосовського.

Григорій ОКСАК, головний лікар Полтавської обласної клінічної лікарні ім. М. В. Скліфосовського

онедавна одноповерхова довоєнна будівля слугувала приміщенням для бухгалтерії нашого лікувального закладу. А нині це — сучасна споруда європейського зразка, де розмістився Центральний навчально-тренінговий центр третинного рівня. З обласного бюджету на його ремонт та облаштування було спрямовано близько 3 млн грн. Сьогодні в оновленому і впорядкованому будинку важко впізнати колишній підрозділ лікарні. Але головне — у його внутрішньому наповненні. Класи навчально-тренінгового центру обладнані сучасними меблями, телевізорами, комп’ютерами, двома проекторами та мультимедійною дошкою. А наприкінці березня постачальники доставили нам

муляжі й манекени останнього покоління для відпрацювання курсантами практичних симуляційних навичок. При цьому відповідальним за тренінгову мережу надали консультативну допомогу і навчили, як правильно експлуатувати манекени-симулятори. Світовий банк виділив на обладнання центру близько 300 тис. дол. Найголовніше завдання нового центру — навчити медперсонал лікувальних закладів — учасників субпроекту «Контроль над артеріальним тиском у міській та сільській популяції Полтавської області у віковій групі 40-60 років» надавати високоякісну допомогу хворим з артеріальною гіпертензією за світовими стандартами. Адже лікують не прилади, а насамперед лікарі, фельдшери, медсестри. Тому такими важливими є їх знання, навички, вміння своєчасно встановити діагноз, оперативно надати ефективну медичну допомогу, «вести» хворого після одужання, коригувати його спосіб життя, звички тощо. Ще задовго до відкриття центру з метою удоск оналення медичних послуг у вказаній сфері відповідно до європейських вимог і зав дань Департамент охорони здоров’я Полтавської ОДА створив робочу групу, до якої ввійшли головні спеціалісти галузі регіону, вчені ВДНЗУ «Українська медична стоматологічна академія», керівники медичних закладів. Вони побували в деяких країнах Європи, зокрема Великій Британії, Хорватії, Литві, де вивчали сучасні підходи до надання первинної меди-

ко-санітарної допомоги, методи боротьби із серцево-судинними захворюваннями на вторинному і третинному рівнях допомоги. Усе це стало частиною програми підвищення кваліфікації медичних кадрів згідно з європейськими стандартами, яка складається з 8 навчальносимуляційних модулів. А тренери-консультанти Світового банку підготували 35 консультантів з кращих фахівців лікувальних закладів області, яких оцінювали за високими кваліфікаційними критеріями, враховуючи наявність вищої медичної освіти, стажу роботи не менше 5 років, уміння цікаво та змістовно вести публічні виступи, вільне володіння українською мовою, досвід проведення тренінгів, підтверджений документально, тощо. Заняття першого навчально-симуляційного модуля на тему «Допомога при раптовій коронарній та раптовій серцевій смерті на госпітальному етапі» розпочалося 14 травня і триватиме 3 місяці. У ньому беруть участь кардіологи, терапевти стаціонарних, поліклінічних, приймальних відділень, анестезіологи, лікарі, задіяні в чергуваннях. На першому етапі вони прослухали цикл лекцій, після чого пройшли тестовий контроль, який визначив рівень і якість їх знань. Найцікавішим розділом, на думку слухачів, є симуляційна сесія — тут до справи залучають манекени, на яких кожна команда відпрацьовує конкретні навички, дії в нестандартних ситуаціях, надзвичайних випадках тощо. Завершує роботу дебрифінг-сесія. На ній

медичні працівники із консультантом-тренером обговорюють проблемні моменти, з’ясовують, яких заходів вжити під час тієї чи іншої медичної події, усувають труднощі, з котрими зіткнулися в процесі навчання. Обов’язковим для учасників є вихідний контроль, що визначає ступінь засвоєння матеріалу. Упевнений: по закінченні навчань за темою першого модуля курсанти здобудуть не тільки сучасні знання, а й практичні навички. Теми наступних модулів: «Допомога при гіпертензивних кризах на госпітальному етапі», «Допомога при гострому порушенні мозкового кровообігу на госпітальному етапі», «Допомога при серцевій астмі та набряку легень на госпітальному етапі». Після завершення усіх 8 модулів учасники навчання стануть тренерами для колег-медиків у закладах охорони здоров’я свого району. Наш навчально-тренінговий центр є головним в області. Одночасно створені та вже працюють іще 6 міжрайонних тренінгових центрів на базі ЦПМСД у Полтаві, Кременчуці, Лубнах, Миргороді, Гадячі та Горішніх Плавнях. Діють на Полтавщині і 26 тренінгових класів. Обладнання для них теж придбано за кошти Світового банку. Усього на зазначені цілі, включаючи і наш центр, банк витратив понад 1 млн дол. Ми впевнені, що ці інвестиції виправдаються. Ніна КОНДРАТЮК, спеціально для «ВЗ», м. Полтава

СТОЛИЦЯ

«ДОСТУПНІ ЛІКИ» СТАЮТЬ ІЩЕ ДОСТУПНІШИМИ Майже вдвічі більше аптек, ніж у минулому році, долучилися до реалізації державної програми «Доступні ліки» в Києві. Нині препарати, що підлягають реімбурсації, можна придбати у близько 600 аптечних закладах столиці.

а забезпечення реалізації програми «Дост упні ліки» у 2018 році для міста Київ передбачено 75,4 млн грн, що на 50% більше, ніж торік. Значно розширилася і мережа аптек, котрі стали її учасниками. Так, у минулому році їх налічувалося 364, а цьогоріч — майже вдвічі більше. За словами директора Департаменту охорони здоров’я Київської міської державної адміністрації Валентини Гінзбург, на сьогодні можливістю отримати безкоштовні ліки скористалися понад 70 тис. киян, хворих на серцево-судинні недуги, цукровий діабет 2-го типу, бронхіальну астму. Обсяг фінансування виданих препаратів з початку року досяг 10,2 млн грн. За матеріалами УНІАН

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ ХМЕ ЛЬНИЧЧИНА

РЕПРОДУКТИВНІ ТЕХНОЛОГІЇ СТАЮТЬ ДОСТУПНІШИМИ Допоміжні репродуктивні технології як метод лікування безпліддя застосовують в Україні з 1987 року. Протягом 30 років законодавча база у цьому напрямку зазнала незначних змін. Так само, як і доступність ДРТ: досі ця процедура потребує неабияких коштів. Однак здешевити її використання для пацієнтів можуть відділення, які працюють на базі державних або комунальних закладів охорони здоров’я. Зокрема, у грудні минулого року відділ ДРТ відкрили при Центрі планування сім’ї і репродукції людини Хмельницького міського перинатального центру.

Андрій РОПОТАН, головний лікар Хмельницького міського перинатального центру, кандидат медичних наук

Як усе починалося Ідея відкриття у Хмельницькому Центру екстракорпорального запліднення (ЕКЗ) виникла ще на початку 2000-х років. Втілювати її ми почали разом із нині покійним доктором медичних наук, професором, Заслуженим лікарем України, членом Нью-Йоркської академії наук Петром Григоренком. У ті часи він очолював кафедру акушерства та гінекології факультету післядипломної освіти Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова, яка сьогодні діє на базі Хмельницького міського перинатального центру. Близько 20 років багато подружніх пар з нашої області, які не могли мати

дітей і потребували допомоги фахівців, змушені були їхати до Івано-Франківська, Києва, Тернополя, Чернівців. Але, звісно, це було і дорого, і незручно. Тому першим кроком до впровадження такого напрямку у Хмельницькому стали консультації з основоположниками ДРТ в Україні — засновником Української асоціації репродуктивної медицини, професором Федором Дахном та нинішнім її президентом Олександром Юзьком. Як депутат Хмельницької міської ради я також активно лобіював це питання, і у 2014 році нарешті було виділено частину необхідних коштів — близько 2 млн грн — на закупівлю обладнання для відділу допоміжних репродуктивних технологій при Центрі планування сім’ї та репродукції людини Хмельницького міського перинатального центру. Через рік новий склад міської ради додав ще стільки ж на закупівлю устаткування для проведення репродуктивних процедур, у тому числі ICSI. Загалом, усе необхідне для відділу ДРТ вдалося придбати та встановити за 2,5 року. Дещо купували за позабюджетні кошти. Отримали й іншу, нематеріальну, однак дуже важливу для нас допомогу. Зокрема, ми дуже вдячні співробітникам столичного приватного центру з репродукції «Мати та дитина». Саме там наші фахівці — ембріолог та репродуктолог — навчалися і стажувалися, доки ми купували обладнання та налагоджувати зв’язки з іншими клініками.

Потреба є, а можливості мусимо шукати самотужки Прикро, що в Україні немає відповідної курсової підготовки лікарів із репродуктології, тому наші фахівці змушені самостійно шукати можливості для розвитку, зокрема проходити стажування в Україні та за кордоном, брати участь у конференціях з репродуктивної медицини тощо. Наприклад, наприкінці травня відбувся міжнародний симпозіум УАРМ «Теорія і практика репродукції людини» у Дніпрі, у березні я стажувався у приватній ізраїльській клініці й отримав відповідний сертифікат. Спеціалісти прагнуть правильно виконувати процедури, а навчатися цього в нас практично ніде. Крім того, усе, що стосується ДРТ, в Україні — прерогатива приватних клінік, бо ж комунальні та державні заклади цей напрямок розвивають дуже повільно. Так, за даними МОЗ, торік програми ДРТ використовували лише 6 державних клінік, у яких лікування безпліддя такими методами здійснювали за державні кошти, та близько 45 приватних закладів (15 із яких розташовані в Києві). Щодо нашого перинатального центру, то відділ ДРТ був закладений у його структуру вже під час організації закладу. Тому й маємо приміщення, облаштоване для виконання необхідних процедур, а віднедавна — й устаткування, за використання якого пацієнти не сплачують ні копійки. Приватні ж клініки, котрі працюють із

потенційними батьками, беруть кошти за кожну дрібничку, і там процедура запліднення може коштувати від 60 тис. грн. Фахівці відділу ДРТ при нашому закладі отримують зарплату за те, що просто виконують свою щоденну роботу. Обладнання придбала місцева влада, тому бездітні пари лише купують препарати, необхіді для проведення процедури. А це означає, що її вартість — на кілька порядків нижча, ніж у приватних клініках.

Попит на ДРТ є, а доступних пропозицій — мало Від часу відкриття у грудні 2017 року послугами відділу ДРТ Хмельницького міського перинатального центру скористалися близько 50 пар: одним лише виконали перенесення заплідненої яйцеклітини, інші вже чекають на дитину. А були й випадки, коли вагітність наставала після процедури гістеро- або лапароскопічного втручання. Соціологічні дослідження свідчать: 6,8% сімей України, тобто близько 1 млн подружніх пар, страждають на безпліддя. За оцінками фахівців, п’ята частина таких хворих потребує лікування із застосуванням методів ДРТ. До відкриття відділу ДРТ на обліку в нашій області перебували близько 300 бездітних пар. Зараз їх лише 80. В Україні ще 5 років тому говорили про 1 млн таких родин. Воно й не дивно, бо стан здоров’я молоді погіршується. І «винні» у безплідді не лише жінки: приблизно у 50% випадків лікувати треба саме чоловіків, тому активно співпрацюємо з урологами-андрологами. Однак дуже часто каменем спотикання для бездітних родин залишається висока вартість програм ДРТ у приватних клініках. Тому держава має подбати про те, аби можливість стати батьками була доступною. За даними Української асоціації репродуктивної медицини, у нас, порівняно з країнами Європи, достатньо висока результативність застосування методів ДРТ, й останніми роками вона постійно зростає. Організація більш розгалуженої мережі державних клінік теж допоможе вирішити питання. Принаймні один такий заклад має бути в кожній області. Наш центр прагне в перспективі досягти здешевлення процедури ДРТ, для чого ініціюватимемо виділення коштів на витратні матеріали. Сподіваємося, що це дасть змогу поліпшити демографічну ситуацію у Хмельницькому. Інна ЛЕВІНСЬКА, спеціально для «ВЗ», м. Хмельницький

ДОНЕЧЧИНА

СХОДУ ДОПОМАГАЮТЬ ІНОЗЕМЦІ Посольство Швейцарії надало гуманітарну допомогу Маріупольському територіальному медичному об’єднанню здоров’я жінки і дитини, передавши сучасне медичне обладнання на суму 150 тис. Євро.

едичне устаткування привезла швейцарська делегація, яку очолив директор офісу Швейцарського бюро співпраці з Україною Хольгер Тауш. Серед нового обладнання — педіатричний бронхоскоп, апарати штучної вентиляції легень, відкрита реанімаційна система для новонароджених, кисневі концентратори, фотометр, одноканальні портативні електрокардіографи, паровий стерилізатор тощо. За словами головного лікаря Маріупольського територіального медичного об’єднання

здоров’я жінки та дитини Наталії Сидоренко, відкрита система для новонароджених дасть змогу надавати допомогу в умовах дитячої реанімації, а електрокардіограф, стерилізатор — це обладнання, яке використовується практично щодня, а тому швидко зношується. Таку підтримку від Посольства установа отримує вже вдруге. Перша була надана рік тому на суму 135 тис. Євро. За матеріалами ІА «Укрінформ»

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ

13 липня 2018 року

Б У КО В И Н А

ВАЖЛИВА СКЛАДОВА ПОВНОЦІННОГО ЛІКУВАННЯ Про реабілітацію як повноцінний компонент лікувального процесу у Чернівцях подбали ще 10 років тому. Саме тоді відкрили Чернівецький обласний центр медико-соціальної реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи. Нині заклад розширив спектр послуг і вже готовий перетворитися на клініку відновного лікування. А лікаріфізіотерапевти та реабілітологи, не чекаючи вказівок «згори», самостійно вивчають нові методики та впроваджують їх у роботу.

Антон КАЗАНСЬКИЙ, директор Чернівецького обласного центру медико-соціальної реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи

ВЗ Як вам вдалося створити потужний реабілітаційний центр і не лише утримувати його, а й розвивати? — Необхідність створення спеціалізованого реабілітаційного центру для дітей з ураженням нервової системи, порушеннями функції опорнорухового апарату, порушеннями або розладами психіки назріла давно. В області таких дітей-інвалідів понад 4 тис. Окрім того, є діти, яким не встановлено інвалідність, проте двічі на рік вони потребують відновного лікування. Колись реабілітацію та лікування ці пацієнти отримували в неврологічному відділенні Чернівецької обласної дитячої лікарні. Проте жодних спеціальних умов для таких діток там не було. А реабілітація, власне, складалася із занять лікувальною фізкультурою. Тож першою «на сполох» забила Лариса Паламар — тодішня завідувачка

неврологічного відділення. Численні звернення до Департаменту охорони здоров’я Чернівецької ОДА та МОЗ не минули даремно: у 2007 році в Чернівцях відкрили ОКМУ «Центр медико-соціальної реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи». Приміщення для закладу надав Буковинський державний медичний університет. Тут розмістилися поліклінічне, діагностичне, стаціонарне та реабілітаційне відділення, а також соціально-педагогічний блок, у якому працюють педагоги, психологи, логопеди, соціальні педагоги, вихователі, учителі-реабілітологи й асистенти. Проте вже з перших місяців роботи нового зак ладу стало зрозуміло: реабілітації та лікування потребують стільки дітей, що запис доводилося вести на рік уперед. І тодішнє керівництво цент ру порушило питання про будівництво окремого бальнеологічного корпусу та пансіонату. У цьому нас дуже підтримали міська й обласна влада. Місто виділило землю і дозволило будівництво, а область його профінансувала. Таким чином, минулого року було відкрито ще один корпус, у якому розміщені басейн із гідро- та аеромасажем, гідромасажні ванни тощо, завдяки чому пацієнти отримують весь спектр водних процедур. Також у цьому приміщенні діє невеличкий пансіонат. Тепер наш центр у рік може прийняти близько 1,5 тис. дітей. Щоправда, реабілітації потребують понад 20 тис.! ВЗ Лікування у вашому центрі реабілітації для жителів області абсолютно безкоштовне. За рахунок чого вдається купувати обладнання, утримувати приміщення в належному стані тощо?

— Наразі вся робота центру фінансується з обласного бюджету. В Україні медицина — поки що галузь дотаційна, тому коштів не завжди вистачає. Хоча у світі система реабілітації та відновного лікування посідає 3-тє місце відповідно до прибутковості у структурі охорони здоров’я. І ми теж до цього йдемо, коли говоримо про поняття медичної послуги, механізм розрахунку її вартості й оплати. Маємо надію, що фінансування медицини загалом і відновного лікування зокрема значно поліпшиться. А після автономізації лікувальних закладів головний лікар зможе самостійно планувати витрати, штат, визначати пріоритетні напрямки тощо. Єдине, що наразі турбує: як саме прорахують вартість медичної послуги. Адже говорячи, наприклад, про масаж, варто розуміти, що ця медична послуга включає не лише роботу лікаря, а й витрати на енергоносії, опалення, умови перебування в приміщенні, у якому вона надається, тощо. ВЗ МОЗ після створення госпітальних округів та лікарень інтенсивного лікування пропонує інші медичні заклади поділити на так звані перехоплюючі лікарні, хоспіси та медичні установи відновного лікування. Який статус буде у Чернівецького обласного центру медико-соціальної реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи? — Те, що Центр реабілітації ми переросли і поступово перетворюємося на дитячу лікарню відновного лікування, у нас зрозуміли навіть раніше, ніж це було озвучено профільним Міністерством. За 10 років роботи в нашому закладі створено уні-

кальну базу, аналогів якої в Чернівецькій області немає. По-перше, це потужна діагностика: виконуємо електроенцефалографію, холтер-електроенцефалографію, електроміографію, ехокардіографію, доплерографію, УЗД. По-друге, у центрі зібрані вузькі спеціалісти з різних напрямків медицини: неврологи, педіатри, психіатри, медичні психологи, травматологи. По-третє, наявні методи медичної реабілітації широкого спектра: це і гідрокінезотерапія з моніторингом пацієнта, і підвісна терапія, і прикладна кінезіологія, і Бобат-терапія тощо. Кожен маленький пацієнт, потрапивши до нас на лікування, проходить повне обстеження, і лише після цього реабілітаційна комісія індивідуально підбирає йому програму реабілітації. Усе це підштовхнуло нас до думки, що варто вже виходити за межі центру реабілітації і рухатися в напрямку створення клініки відновного лікування. Власне, таку саму ідею наразі озвучує й Міністерство охорони здоров’я. Звісно, це перспективно і вкрай важливо. Тому плануємо тільки примножувати і покращувати все те, чого досягли за 10 років. ВЗ А як вирішуєте питання забезпечення кадрами, зокрема фізичними терапевтами й ерготерапевтами? Донедавна такої посади в класифікаторі професій взагалі не існувало. Чи вистачає у вас подібних фахівців? — Наразі у нас працюють лікарі ЛФК, медсестри та лікарі-фізіотерапевти, але в старому розумінні цього слова, тобто вони виконують лише апаратну фізіотерапію. У класифікаторі фізичний терапевт — це лікар, який володіє всіма методиками реабілітації, а ерготерапевт допомагає «зцілитися працею», повернути чутливість та рухомість органів, координацію рухів. Ми тісно співпрацюємо з кафедрою фізичної реабілітації Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича. Студенти регулярно приходять до нас на практику. Цьогоріч відбудеться перший випуск таких фахівців, і думаю, що декого з них візьмемо до себе на роботу. Проте це не означає, що ті кадри, які є, залишаться без роботи. Усі вони пройдуть перекваліфікацію і переспеціалізацію. Для лікарів таке навчання триватиме близько 4 місяців, для медсестер — майже 6. Після цього колишня спеціальність «Лікар ЛФК» називатиметься «Лікар фізичної терапії», а медсестру перейменують в асистента лікаря фізичної терапії. Щоправда, наразі МОЗ не визначило, які саме українські виші здійснюватимуть цю перекваліфікацію. Поки очікуємо — часу не гаємо: наші лікарі та медсестри раз на місяць проводять тренінги на базі центру реабілітації, обмінюються досвідом і знаннями між собою. Окрім того, запрошуємо фахівців зі Львова, де, до речі, уже працюють саме фізичні терапевти, тож ми багато чого можемо в них навчитися. Я досі дивуюся, чому питання реабілітації та відновного лікування в Україні так довго залишалося без уваги, тоді як у європейських країнах на лікарів-реабілітологів й ерготерапевтів давно неабиякий попит, адже їх робота фактично підсилює і пролонгує лікування. І, до речі, за кордоном це одна з найвище оплачуваних професій: наприклад, помічник ерготерапевта заробляє 90 тис. дол. на рік! Упевнений, що саме зараз Україна поступово опановує європейський підхід до реабілітації. Невдовзі почнеться «бум» на фахівців-фізіотерапевтів, бо галузь виходить на новий рівень. Зміниться, сподіваюсь, і фінансування. Звісно, на все потрібен час, адже реформа не реалізується за лічені місяці. Але від цих змін виграють як лікарі, так і пацієнти. Ольга КАМСЬКА, спеціально для «ВЗ», м. Чернівці

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ СУМЩИНА

ПЕРШОПРОХІДЦІ СЕРЕД ПРИВАТНИХ КЛІНІК ТОВ «Мій лікар» із міста Кролевець — один із 12 перших приватних медичних закладів, які уклали договір із Національною службою здоров’я України. Для цього очільнику медичного центру як приватному лікареві довелося багато змінити у своїй роботі.

едіатр Кролевецького приватного медичного закладу ТОВ «Мій лікар», а за сумісництвом — його головний лікар Олена Пінчук розповіла, що до співпраці з НСЗУ готувалися ще до відкриття: вивчали вимоги та стандарти МОЗ, моніторили досвід колег з інших областей та з-за кордону. Придбали відповідне приміщення для майбутньо-

го центру, закупили необхідне обладнання відповідно до Примірного табеля матеріально-технічного оснащення закладів охорони здоров’я, а також підготували необхідний для укладання договору пакет документів: статут товариства, відомості про чинну ліцензію, відомості про наявність матеріально-технічної бази тощо.

За словами Олени Пінчук, співпрацювати з НСЗУ вона та її колеги вирішили тому, що прагнуть змін у застарілій системі охорони здоров’я. Однак замість чекати на них, вирішили долучитися до роботи самі. Тому й створили в громаді клініку з комфортними умовами як для лікарів, так і для пацієнтів. Наразі медичний заклад активно підписує декларації з жителями Кролевецької ОТГ, Кро-

левецького району та міста Конотоп. Заклад уже уклав договори із близько 1800 пацієнтами, із яких 300 — діти. Олена Пінчук наголошує, що їх установа надає перевагу показнику якості, а не кількості. На її думку, складно опікуватися 900 дітьми одразу, тож потрібно приймати об’єктивні рішення, а не гнатися за грошима. «Більшість пацієнтів, які уклали угоди із закладом, раніше лікувалися в нас як у приватних лікарів. Нині вони дуже здивовані, що завдяки реформі мають можливість отримувати сучасну медичну допомогу безкоштовно», — говорить вона. Партнером медичного закладу стала Кролевецька центральна районна лікарня, куди лікарі первинки за потреби направляють пацієнтів до вузьких спеціалістів. Також укладені договори з лабораторіями Кролевецької ЦРЛ та однією з приватних клінік міста Суми на проведення лабораторних досліджень. Медики ТОВ «Мій лікар» готові допомагати колегам, консультуючи їх з приводу співпраці з НСЗУ. Наразі розробляється сайт, де планують детально розписати всі можливості, котрі пропонує медична реформа приватним медичним центрам, та розповісти, як ними скористатися. За матеріалами офіційного сайту Сумської ОДА

ДНІПРОПЕТРОВЩИНА

ДБАЮТЬ ПРО ЛІКАРІВ У центрі Васильківської об’єднаної громади під соціальне житло реконструювали 10-квартирний будинок. Ключі від нових осель отримали вже 8 сімей молодих лікарів. Головна мета такого підходу до медиків —затримати молодь на селі.

ід соціальне житло реконструювали колишню молочну кухню. Вона простояла в занедбаному стані на території районної лікарні не один десяток років. Кошти на реконст-

рукцію будівлі виділила Дніпропетровська обласна рада. У домі облаштували 7 двокімнатних і 3 однокімнатні квартири, у яких житимуть молоді

сімейні лікарі. Ключі від омріяного житла вже отримали вісім родин. Ще 2 квартири чекають на своїх господарів. Кому дістанеться омріяне житло, вирішували депутати районної ради.

Щоб воно перейшло у власність медиків, їм доведеться попрацювати на користь громади не менше 10 років. До того часу помешкання вважатиметься відомчим. У квартирах усе зроблено «під ключ»: від лінолеуму, облицювання стін плиткою до сантехніки. Для обігріву облаштоване індивідуальне опалення. На прибудинковій території навели лад та обладнали дитячий майданчик. Про житло для медиків дбають і в інших рай онах Дніпропетровщини. Так, завершується реконструкція двоповерхового будинку на 12 сімей у Вербуватівці Юр’ївського району, а в Слобожанському зводять сучасну дев’ятиповерхову будівлю. За матеріалами єдиного веб-порталу виконавчої влади України «Урядовий портал»

ЛЬВІВЩИНА

ПЕРЕЙМАТИМУТЬ ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД Домовленості про співпрацю досягли Львівський медичний коледж післядипломної освіти та клініка міста Потсдам, що в Німеччині. Нещодавно вони підписали угоду, яка буде корисною обом сторонам.

лініка Ernst v. Bergmann розташована в невеликому містечку під Берліном. Загалом у комплексі працюють 4 тис. осіб, із яких майже 1,5 тис. — допоміжний персонал. Оскільки заклад розміщений поблизу столиці-мільйонника, серед медиків досить висока конкуренція, а відтак, і фахова підготовка. Аби не пасти задніх,

тут створили власні навчальні заклади: Школу здоров’я та Симуляційний центр. Саме сюди і приїздитимуть львівські медичні сестри, аби опанувати сучасні методи надання медичної допомоги та догляду за хворими. «Постдам — місто значно менше, ніж Львів. Тут мешкає лише 200 тис. людей. У головному

корпусі клініки — 1 тис. ліжко-місць і 2,5 тис. працівників. Утім, місто стрімко розвивається, тому ми постійно потребуємо освічених і старанних працівників», — розповів Голова правління клініки Ernst v. Bergmann Штефан Гребнер. Директор клініки дитячої медицини Ernst v. Bergmann Томас Ерлер зазначив: «Я вважаю, що

українська медицина дуже потребує співпраці з європейською. 35 років тому я навчався у Львові, а згодом протягом 30 років надавав допомогу маленьким пацієнтам у Німеччині. Нині хочу зі своїми старими друзями спільно працювати у Львові». Поки що ділитися досвідом німецькі лікарі приїхали до Львова. Розпочнуть із лекцій, майстер-класів і тренінгів для медичних сестер. Гості кажуть, що не лише навчатимуть, а й вчитимуться самі, адже завжди є досвід, який може стати в пригоді фахівцеві, котрий прагне повсякчас розвиватися. Перші ж заняття львівських медиків у Потсдамі розпочнуться наприкінці жовтня. За матеріалами Zaxid.net

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

НОВІТНІ ТЕХНОЛОГІЇ

13 липня 2018 року

«ОРФАННИЙ» ВИПАДОК Знаменитий американський кінорежисер Девід Лінч популяризував це захворювання ще наприкінці минулого століття в одній зі своїх стрічок «Людина-слон». На відміну від інших шедеврів майстра, цей фільм не був чистим сюром: його сюжет ґрунтувався на біографії британця Джозефа Мерріка, який виступав у цирковому шоу в XIX столітті. Прототип головного героя набув популярності через жахливо деформоване тіло — нещасний страждав на захворювання, котре пізніше класифікували як нейрофіброматоз I типу.

Голка в сіні

Пацієнт №1 з Гійомом Кано

Назв багато — ліків немає Нейрофіброматоз I типу також має й інші назви, зокрема «Хвороба Реклінгхаузена» (в 1882 році ще за життя Джозефа Мерріка її описав патологоанатом Фрідріх фон Реклінгхаузен). Серед західних фахівців цей синдром, котрий характеризується масивними пухлинами й наростами та не завжди призводить до когнітивних розладів, відомий як синдром CLOVE — акронім його ключових симптомів:  Congenital Lipomatous Overgrowth (вроджена ліпоматозна гіпертрофія);  Vascular malformations (судинні мальформації);  Epidermal nevi (епідермальні невуси). Ця генетична хвороба, що деформує органи чи навіть цілі частини тіла й успадковується за аутосомно-домінантним типом, належить до орфанних (рідкісних). Із цілком зрозумілих причин фармкомпанії ними мало цікавляться, то ж ліків для таких пацієнтів обмаль. Поліморфізм клінічних проявів нейрофіброматозу, його відносна рідкість, відсутність настороженості щодо цього синдрому в лікарів — основні фактори, котрі призводять до встановлення діагнозу зі значним запізненням. Та й лікарі в таких випадках можуть лише полегшити стан хворого: усунути біль й іноді видалити великі пухлини хірургічним шляхом. Не дивно, що патогенетична терапія нейрофіброматозу I типу тривалий час залишалася для вчених і клініцистів terra incognita. Лише у 2012 році американські генетики виявили мутацію, що відповідає за розвиток цього синдрому, — вона «знайшлася» у гені PIK3CA. Після цього хвороба отримала ще одну назву: «Гіпертрофічний синдром, пов’язаний з геном PIK3CA (PIK3CA-related overgrowth syndrome, або PROS). Й ось нещодавно французькі дослідники застосували досягнення своїх зарубіжних колег на практиці: підібрали й успішно випробували ліки, котрі позбавили хворих основних симптомів цього дивного захворювання.

Гійом Кано, співробітник Національного інституту охорони здоров’я та медичних досліджень (Inserm) і викладач Університету Париж-Декарт, дізнавшись про відкриття американських генетиків, вдався до пошуків варіантів медикаментозної терапії. Кано розпочав роботу, незважаючи на те, що у Франції зареєстровано всього близько 1 тис. пацієнтів із нейрофіброматозом I типу (хоча, на його думку, реальних випадків набагато більше). «Я вважав, що терапевтичні сполуки, котрі блокують ефекти від мутації PIK3CA, теоретично можуть існувати в бібліотеках фармацевтичних компаній, адже сьогодні випробовується безліч таких специфічних генетичних інгібіторів», — згадує свої перші кроки в цьому напрямку французький дослідник. Дійсно, після ретельних пошуків він відібрав у базах даних кілька відповідних препаратів, які перебували на різних стадіях випробувань. Найперспективнішою зі специфічних інгібіторів вищезгаданого гена йому видалася молекула BYL719, інгібітор фосфатидилінозитол3-кінази — розробка фахівців швейцарської лабораторії Novartis. Згідно із задумом останніх BYL719 створювали для лікування онкологічних захворювань, зокрема для застосування у комплексній терапії агресивних форм раку молочної залози. Та Гійом Кано зумів переконати швейцарців, аби ті дозволили перевірити дію препарату на пацієнтах з доброякісними новоутвореннями. У червні 2016 року він швидко зібрав дослідницьку групу, що складалася переважно з фахівців із досвідом роботи з такими пацієнтами. Французькі лікарі протестували терапевтичний агент у кількох випробуваннях на генетично модифікованих мишах і взялися шукати добровольців із CLOVE. Основною метою Гійома Кано було досягнення поліпшеного догляду за хворими на ней рофіброматоз, але результати перевершили всі його сподівання. Попередні дослідження, проведені у Франції, показали: одна таблетка, що містить чудодійну молекулу, у разі вживання 1 раз на добу допомагає повернути перебіг рідкісного генетичного захворювання у зворотному напрямку.

№1: окремий випадок Інноваційний підхід став дивовижним порятунком для Еммануеля, 29-річного інженера-авіатора, який страждав від неймовірно тяжких симптомів цієї хвороби — гіпертрофії лівої ноги, множинних пухлин, сколіозу та «винятково тяжких» (за словами самих дослідників) судинних мальформацій. Прояви синдрому врешті-решт призвели до повного паралічу, оскільки пухлини здавили спинний мозок: на момент зустрічі з дослідниками чоловік не міг ходити вже 9 років, хоча йому

було проведено серію операцій із видалення новоутворень. У статті, що вийшла в журналі Nature, описуючи це відкриття, автори називають Еммануеля «пацієнтом №1». Після цієї публікації він охоче позує разом зі своїм лікарем для популярних видань, адже зараз зовнішність Еммануеля абсолютно не нагадує «людину-слона». Проте ще донедавна він був на межі відчаю. У грудні 2015 року французьке агентство з лікарських засобів (ANSM) дало дозвіл на лікування Еммануеля експериментальним препаратом, профіль безпечності якого був абсолютно невизначеним, у лікарні «Некер» (Париж). Рішення ANSM було надзвичайним винятком: важкий хворий не мав іншого вибору, його стан невпинно погіршувався, а серце не могло функціонувати через наростаючі деформації внутрішніх органів. Ані будь-яка існуюча медикаментозна терапія, ані хірургічне втручання не змогли б подовжити його життя — лікарі відводили чоловікові всього кілька місяців. «Дуже швидко ми побачили, що препарат спрацював. Перший пацієнт сказав нам те, що потім говорили всі інші добровольці, — він почав набагато менше страждати від болю», — згадує момент тріумфу Гійом Кано (у Франції таким хворим призначають опіоїди). Фотографії, зроблені лікарем під час дослідження, демонструють драматичні метаморфози: тіло, змучене масою пухлин й спотворене горбом, набуло більш здорової, симетричної форми. Сьогодні пацієнт №1 усе ще користується інвалідним візком, але принаймні його життю більше нічого не загрожує.

Зворотні зміни Пацієнтом №2 стала дев’ятирічна дівчинка, якій також вдалося врятувати життя й так само без виражених побічних ефектів. На сьогодні інноваційну терапію отримують уже 19 хворих на нейрофіброматоз I типу, наймолодшому з яких усього 4 роки, найстаршому — 50. У всіх відбувається поступова регресія судинних мальформацій, шкірних новоутворень, сколіозу. Протипухлинний препарат потрібно вживати постійно: пацієнти, які нині перебувають під спостереженням французьких фахівців, отримують нову терапію вже понад рік, а деякі — майже 2. Деформації зворотні, хоча вони щезають не остаточно, та й процес цей доволі повільний. Так, у звіті дослідників візуально помітний прогрес: зменшення пухлин фіксується на фото на 180-й день терапії. Зате на 360-й день світлини пацієнтів просто вражають. Деяким із них це інноваційне лікування дало змогу повністю повернутися до нормального життя: продовжити навчання, зберегти роботу й навіть побудувати кар’єру.

Запрошення до Парижа Лікарня «Некер» очікує припливу хворих, які шукають порятунку від деформуючого синд рому. За прогнозами Гійома Кано, передусім препаратом зацікавляться американські пацієнти, котрих у країні, за найскромнішими підрахунками фахівця, не менше 3 тис. На офіційному сайті клініки вже розміщена форма для подачі заявок — їх приймають від усіх пацієнтів з нейрофіброматозом I типу, котрі бажають приєднатися до дослідження. Терапія, звичайно ж, поки експериментальна, хоча її результати дуже обнадійливі. Утім, уже зараз помітні ключові переваги. Перше — безпечність, принаймні поки що не спостерігалося жодних істотних побічних ефектів. У звіті повідомляється про тимчасове зменшення маси тіла на початку терапії, яка, втім, згодом компенсується. Друге — виняткова простота нового лікування: 1 таблетка всередину вранці. Дозування, спочатку встановлене фахівцями довільно (250 мг на добу для дорослої людини), було адаптоване під індивідуальні особливості кожного з учасників дослідження. Підготувала Любомира ПРОТАСЮК, спеціально для «ВЗ»

ЦІЛІ НАВЕДЕНО Активацію сигнального шляху PI3K часто асоціюють з неопластичними процесами. Зокрема мутації в гені PIK3CA нерідко запускаються під час розвитку кількох форм злоякісних новоутворень, найчастіше — пухлин молочної залози та товстої кишки. Відповідно, PIK3CA фармвиробники розглядають як перспективну терапевтичну мішень. Цікаво, що мутації в гені PIK3CA, які спостерігаються під час розвитку злоякісних новоутворень, подібні до тих, котрі виявляють у пацієнтів з нейрофіброматозом І типу. Наразі, як повідомляється в червневому випуску журналу Targeted Oncology, експериментальна молекула BYL719 довела свою ефективність під час застосування в комплексній терапії резистентного раку молочної залози й отримала назву альпелісиб.

magazine Ж УРНАЛ ДЛЯ ПРОВИЗОРОВ И ФАРМАЦЕВТОВ ИЮНЬ (37) 2018

нам

три года

ИМИДЖ —

ТЕМА Н О М Е РА

НАШЕ ВСЕ! стр. 33

КАРТИШКАМИ БАЛУЕТЕСЬ?

П РА К Т И К А

стр. 50

БОЛЬШАЯ ПЕРЕМЕНА

З А Щ И ТА ИНТЕРЕСОВ

стр. 69

Більше інформації про «секретні» фармакологічні властивості препаратів та особливості їх застосування читайте у червневому номері журналу Pharma Magazine. ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС

86670

www.apitus.com.ua

ОСОБИСТИЙ ФАКТОР

ОЛЕГ БОЛЮХ: ГОЛОВНА СТРАТЕГІЯ СІМЕЙНОЇ МЕДИЦИНИ США — ЗАПОБІГАННЯ НЕДУГАМ Тридцять років тому дипломований випускник Тернопільського державного медичного інституту Олег Болюх вирішив стати хірургом, навіть не підозрюючи, що в майбутньому його покличе сімейна медицина. Нині він власник приватної клініки сімейної медицини неподалік міста Детройт, що у штаті Мічиган (США).

їх заповітну мрію, а собі обрав профе сію до душі. Завжди відчував потребу допомагати людям у будь-якій справі, а медичний фах надав для цього чи не найбільше можливостей.

Олег БОЛЮХ, власник приватної клініки сімейної медицини, м. Детройт, штат Мічиган (США)

ВЗ Ви мріяли про професію лікаря змалку чи хтось вплинув на ваш вибір? — Бажання стати медиком з’явилося ще в юнацькі роки. У мене немає ро дичів, які працювали б у медицині, але професії батьків дещо наближені до цієї спеціальності: батько був спів робітником санстанції на Львівській залізниці, мати — лабораторії онко диспансеру. Чому мене привабила саме ця галузь, зрозумів, коли вже в зрілому віці переглядав старі докумен ти та натрапив на заяви про вступ до Тернопільського медичного інституту, які писали мої батьки, — спрацювала «генетична схильність». Так я здійснив

ВЗ Де минуло ваше дитинство? — У Тернополі. Закінчив школу з поглибленим вивченням іноземних мов. Тоді я ще не знав, наскільки мені знадобиться в житті англійська, яку вивчав з першого класу. Зростали ж ми в радянський час й розмовляли іноземною хіба що на уроках. Тоді я й уявити не міг, що англійська стане для мене другою рідною. ВЗ Яку спеціалізацію обрали після закінчення Тернопільського медичного інституту? — Навчався в інтернатурі з хірургії в районній лікарні у Білій Церкві. Вдячний долі, що подарувала мені чудового наставника, відомого у цьо му краї хірурга Григорія Ковбасюка, який щедро ділився своїми знання ми. А згодом мене спрямували на роботу в номерну лікарню містечка Ржищів. Потім було місто Кагарлик — там завідувачем хірургічного від ділення працював Сергій Жирний, який був фахівцем високого класу

й усім, що вмів, також щедро ділив ся з молодими колегами. Він був не лише висококласним фахівцем, а й надзвичайно шляхетною людиною. Разом із ним минули мої хірургічні університети, він завжди приходив на допомогу, радий був дати пораду в будь-який час. Одного разу в опе раційній зникло світло, а на столі — маленька дитина, і нам довелося оперувати при свічках. Це була дуже екстремальна ситуація, але разом ми успішно з нею впоралися. Тоді меди цина переживала скрутні часи, проте мій наставник, надзвичайно енергій на людина, не сподівався на когось і не чекав, що хтось йому щось допра вить, а сам вишукував апаратуру, шовний матеріал, аби ми могли на давати високоякісну допомогу. Саме на таких лікарях і трималася україн ська медицина. Нині з теплотою та вдячністю згадую цього подвижника охорони здоров’я та роки роботи в Кагарлицькій районній лікарні. ВЗ Із чого розпочалася ваша «американська історія»? — Звісно, у ті часи не сподівався і на віть уявити не міг, що працюватиму лікарем у США, ба — ще й розпочну тут власну практику. Отримав запро

ГОЛОВНА СТРАТЕГІЯ, НА ЯКУ СПРЯМОВАНА НИНІШНЯ СІМЕЙНА МЕДИЦИНА США, — ЗАПОБІГАННЯ НЕДУГАМ. НЕЗВАЖАЮЧИ НА ВИСОКИЙ РІВЕНЬ АМЕРИКАНСЬКОЇ МЕДИЦИНИ, ЗМІНЮЮТЬСЯ Й УДОСКОНАЛЮЮТЬСЯ КРИТЕРІЇ ОЦІНКИ РОБОТИ СІМЕЙНОГО ЛІКАРЯ. ВІДТАК НАШІ ЗУСИЛЛЯ І ДІЯЛЬНІСТЬ СТРАХОВИХ КОМПАНІЙ КОНТРОЛЮЮЧІ МЕДИЧНІ ОРГАНИ НИНІ ОЦІНЮЮТЬ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ПРОФІЛАКТИЧНОЇ РОБОТИ, А НЕ ЗА КІЛЬКІСТЮ ВИКЛИКІВ, ЯК РАНІШЕ

шення від свого дядька погостювати в нього, побачити Америку, от і по їхав. Знайомий професор з Огайо, у якого дуже багато друзів по всьому світу, організував мені екскурсію до місцевої лікарні. Мені було цікаво ді знатися, як функціонують у США охо рона здоров’я та страхова медицина, про котру так багато говорили. Мій новий друг не лише показав мені ме дичний заклад, а й подбав про те, щоб я міг асистувати тамтешнім хірур гам. У Сполучених Штатах тоді саме активно впроваджували лапароско пічні оперативні втручання, а в нас вони були дивиною. Звісно, на мене справило враження оснащення опе раційних — деякий хірургічний інст рументарій побачив уперше! Коли зайшов до кімнати, де зберігають шовний матеріал, то зрозумів, що доти й уявити не міг, що таке взагалі існує! Якщо в Україні тоді викорис товували лише два шовні матеріа ли — шовк і кетгут, то в США його розмаїттю, здавалося, не було меж. Величезна кількість голок і ниток різних розмірів та форм, які тільки можна уявити, — обирай необхідні! Так я познайомився з американ ською медициною, а згодом виникла ідея тут працювати. У США саме запро ваджували лотерею «Зелена карта», тож я заповнив анкету й виграв мож ливість жити в цій країні. Відтак розпо чав підготовку до нострифікації свого диплома. Звісно, довелося багато по працювати, аби скласти всі іспити — це був довготривалий процес. Згодом закінчив резидентуру, і мені вдалося знайти власну нішу в сімейній меди цині американської охорони здоров’я. ВЗ Скільки часу займаєтеся загальною практикою? Які особливості роботи лікаря первинки в США? — Закінчив програму із сімейної ме дицини 2008 року, отож, у цій галузі — уже десятий рік. Створив власну клініку, а ще маю на тиждень кілька чергувань в ургентному центрі. Сімейна медицина в США — це надзвичайно широка мережа охо рони здоров’я, яка охоплює надання меддопомоги пацієнтам будь-якого віку, до того ж за найрізноматнішими напрямками. До вузького спеціаліста пацієнт не одразу зможе потрапити, тому саме сімейний лікар має розпо чати лікування. Особливістю роботи сімейного лікаря в США є те, що лю дина сама обирає свого фахівця, тоб то вона не прикріплена до дільниці чи території за місцем проживання. Наш заклад сімейної медицини надає послуги майже 1,5 тис. паці єнтів. Якщо лікар задовольняє ме дичні потреби людини, вона може рекомендувати його своїм друзям,

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ОСОБИСТИЙ ФАКТОР

13 липня 2018 року

Олег Болюх із колективом своєї клініки

родичам чи знайомим. Коли люди відчувають, що про них дбають і на дають ефективну меддопомогу, то охоче радять свого лікаря. ВЗ У вашої родини є свій сімейний лікар чи самі себе лікуєте? — Самостійно не лікуємося — наша сім’я має свого лікаря загальної прак тики. Але ми ведемо здоровий спосіб життя, тому не так часто звертаємося до нього, хіба що під час щорічного профілактичного огляду. Узагалі ж хочу зазначити, що керівництво медичної галузі нашої країни нині велику увагу приділяє саме профі лактичній медицині. Та й страхові компанії заохочують людей до про філактичного загального огляду, який відбувається раз на рік. Якщо застрахована особа проходить цей огляд, то компанії навіть виділяють їй якусь заохочувальну суму. Головна стратегія, на яку спря мована нинішня сімейна медицина США, — запобігання недугам. Не зважаючи на високий рівень аме риканської медицини, змінюються й удосконалюються критерії оцінки роботи сімейного лікаря. Відтак наші зусилля і діяльність страхових ком паній контролюючі медичні органи нині оцінюють за результатами про філактичної роботи, а не за кількістю викликів, як раніше. До прикладу, ре зультат добрий, якщо хворі на арте ріальну гіпертензію дотримуються наших рекомендацій і утримують на певних позначках рівень артеріаль ного тиску, а пацієнти із цукровим діабетом — рівень глюкози крові. Модель американської охорони здоров’я ґрунтується, як відомо, на страховій медицині. Але й вона не ідеальна, якщо зважати на суто еко номічний чинник, адже багато аме риканців не можуть дозволити собі страховий поліс, тому змушені в разі хвороби викладати чималі суми з власної кишені, і це є суттєвою проблемою. Не можу стверджувати сто відсотково, однак у мене таке відчут тя, що організатори американської охорони здоров’я з часом змушені будуть перейти на систему оплати медичних послуг, яку цілковито за безпечуватиме держава. Люди, котрі перебувають на межі бідності, отри мують державне медичне страху вання. А от американці так званого середнього достатку, скажімо, дрібні підприємці, змушені купувати стра хові поліси, які часто дуже дорогі й обтяжливі для їх сімейного бюдже

Cімейний відпочинок у Мексиці

ТОВАРИСТВО СІМЕЙНИХ ЛІКАРІВ ПРОВОДИТЬ ЧИМАЛУ РОБОТУ, АДЖЕ ВІДСТЕЖУЄ Й ОПРИЛЮДНЮЄ НОВІ ТЕНДЕНЦІЇ В ЛІКУВАННІ ПЕВНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ, ПОВІДОМЛЯЄ ПРО ЗМІНИ ЩОДО СТАНДАРТІВ І ПРОТОКОЛІВ ЛІКУВАННЯ. ЩОРОКУ МИ МАЄМО ЗВІТУВАТИ ПРО ПІДВИЩЕННЯ СВОГО КВАЛІФІКАЦІЙНОГО РІВНЯ, ТОБТО ПРО ВІДВІДУВАННЯ КОНФЕРЕНЦІЙ, САМООСВІТУ — УСЕ ЦЕ ОБЛІКОВУЄ ЕЛЕКТРОННА СИСТЕМА, СТВОРЕНА НА САЙТІ АКАДЕМІЇ, ЯКА ДАЄ ЗМОГУ ДОКУМЕНТАЛЬНО ПІДТВЕРДЖУВАТИ ВСІ ДОСЯГНЕННЯ ФАХІВЦЯ

ту. Тому трапляється, що люди навіть відмовляються від медичних послуг, бо не в змозі оплатити лікування. На фармацевтичному ринку США нині є багато сучасних ефективних препаратів, які доволі часто страховик не хоче оплачувати, тому пацієнтові пропонують значно дешевші ліки. У такий спосіб страхова організація економить свої фонди. До прикладу, пацієнти не можуть собі дозволити комбіновані сучасні препарати для лі кування артеріальної гіпертензії, бо їх ціна — занадто висока, тому змушені обходитися дешевими засобами. Узагалі ж лікарські препарати в США надто дорогі, і це вже питання до уряду країни: чому в Америці ціни на ліки «кусаються», коли, приміром, у Канаді вони значно нижчі? Звісно, якщо людина з певних причин не може вживати дешевих ліків (скажі мо, у неї алергія чи інші протипока зання), то сімейний лікар має підго тувати певні документи і подати їх на розгляд страхової компанії, яка й ви рішить подальшу долю пацієнта. Але це забирає час, тому не йде на користь хворому. Тобто виходить, що страхова компанія певною мірою контролює лікування пацієнта, диктуючи, які препарати ми можемо призначати. Лікар повинен чітко дотримуватися визначених рекомендацій обстежен ня та лікування хворого, тобто діяти згідно з конкретними циркулярами та покладатися на власний досвід.

— У США фахівці кожної спеціаль ності мають свою асоціацію. Я на лежу до Американської академії сі мейних лікарів. Хочу зауважити, що вона доволі ефективна. Академія має власне друковане видання, у якому публікується багато нової інформа ції, скажімо, для підготовки до іс питів під час ресертифікації. Також вона намагається захищати наші інтереси, хоча в американській дер жавній системі це нелегко. Керівники організації звітують про свою роботу, аби забезпечити прозорість дій і дати іншим членам можливість оцінити, ефективно вони працюють чи лише займають свої по сади. Дуже важливою місією керів ництва асоціації є донесення думки лікарів до вищих органів влади, коли приймаються якісь важливі рішення на рівні держави. Вважаю, що товариство сімейних лікарів проводить чималу роботу, адже відстежує й оприлюднює нові тенденції в лікуванні певних захво рювань, повідомляє про зміни щодо стандартів і протоколів лікування (а вони відбуваються в нас доволі часто). Щороку ми маємо звітувати про підвищення свого кваліфікаційного рівня, тобто про відвідування кон ференцій, самоосвіту — усе це облі ковує електронна система, створена на сайті академії, яка дає змогу до кументально підтверджувати всі до сягнення фахівця.

ВЗ Наскільки розвинена система лікарського самоврядування у США? Чи відчуваєте конкретну допомогу від таких товариств, бо в Україні вони малоефективні?

ВЗ Нині деякі з учасників АТО проходять реабілітацію та лікування в США. Вам не доводилося зустрічатися зі співвітчизниками?

— Уважно стежу за подіями в Україні, цікавлюся ситуацією в зоні бойових дій. Намагаюся також надати свою, хоча й невелику, але, сподіваюся, дієву підтримку людям, які захища ють Батьківщину. У клініках штату Мічиган лікуються бійці української армії, які зазнали тяжких поранень. Зокрема, у нас працює організація військових ветеранів США, яка, влас не, й запропонувала їм лікування, а організація українських лікарів та кож робить посильний внесок, зо крема допомагаємо оформити доку менти тощо. За свою роботу в цьому напрямку був відзначений грамотою Міністерства оборони України. ВЗ У вас дуже напружений робочий графік. Як знаходите час для відпочинку і де його зазвичай проводите? Звідки черпаєте сили та натхнення? — Джерело моїх життєвих сил — ро дина. Насамперед, це моя дружина, яка допомогла мені стати на ноги в американській охороні здоров’я. Ро дом вона з Філіппін, також медик, працює в одній із лікарень, але до волі часто допомагає мені й у нашій клініці. Коли мені потрібна допомо га, вона завжди напоготові. Ростимо двох донечок — 11 та 15 років. Любимо мандрувати, відпо чивати на природі, спілкуватися з друзями. Кілька разів бували разом у Тернополі, й дружині моє рідне міс то надзвичайно подобається. Щодня стежимо за подіями в Україні і вболі ваємо за мир та злагоду. Лариса ЛУКАЩУК, спеціально для «ВЗ»

РЕТРОСПЕКТИВА

50 ВІДТІНКІВ БІЛОГО ХАЛАТА Власне, Гаррі Шерман просто звернув увагу колег на явище, із яким вони всі стикалися, але над яким просто не задумувалися: коли довго дивитися на щось червоне або рожеве, око стає до цих кольорів несприйнятливим — лікарю стає важче розрізняти нюанси людської ана томії. Якщо ж час від часу споглядати щось зе лене, то очі залишаються доволі чутливими до відтінків червоного кольору. Доцільність влас них порад він знову ж таки продемонстрував на ділі. Використовуючи ту саму теорію кольору, Гаррі Шерман створив власний відтінок зеле ного, у який перефарбував свою операційну кімнату: зеленкуватими стали не тільки стіни з підлогою, а й простирадла, рушники, при ладдя тощо. Він продемонстрував колегам, що їх зір за таких умов може «спиратися на деталі та структуру рани, не сперечаючись зі стороннім світлом». Це переконало практикуючих хірургів, і згодом багато з них переодягнулися в зелене. Протягом наступних 10-20 років рекомендація поступово прижилася. Утім, на цю тему всетаки провели кілька наукових досліджень, які знову підтвердили: Гаррі Шерман мав рацію. Результати показали, що зелений не тільки підтримує гостроту зору хірурга після спогля дання червоних і рожевих відтінків чи знижує відблиски — велика кількість зелених відтін ків додає лікарям психологічного комфорту, даючи змогу очам відпочити від червоного кольору крові або внутрішніх органів пацієнта під час операції: мозок ніби протиставляє ці кольори однин одному.

Одяг лікаря, тобто медична форма як втілення ідентичності, заслуговує в історії медицини окре мого розгляду. А висвітлити аспекти медичної практики, які в іншому випадку залишалися б невидимими, може допомогти нам теорія моди. Отже, у центрі уваги — одяг медиків, які рятують життя в операційній.

Від почуття власної гідності — до чистоти Особливе значення для хірургії мали досягнен ня бактеріології. Науково обґрунтоване поняття чистоти повинно було враховувати ризик потрап ляння у відкриті органи щойно виявлених мікро організмів, про небезпеку яких ще вчора ніхто навіть не здогадувався. (Мабуть, тому до початку ХХ століття хірургічні шапки, халати і рукавички здебільшого не використовували). Так важливою складовою хірургічних втручань стало зниження ризику післяопераційного інфікування, й на світ з’явилася концепція асептичної хірургії. Тим не менше, асептиці передувало цілком зрозуміле прагнення до чистоти. Хірургія, перш ніж вона стала асептичною, завжди була чистою — а білий одяг був втіленням чистоти. І спочатку в білий колір переодяглося багато кваліфікованих хірургів, хоча інші їх колеги продовжували носити чорний — символ гід ності, честі, високого статусу. Та наприкінці позаминулого століття ідео логічний вектор змінився, й почуття власного достоїнства та гордості лікарів переважили інтереси і безпека пацієнтів. (Узагалі, істо рія медичної форми ілюструє спосіб, у який мода, тобто одяг, стає невід’ємною складо вою комунікації: вона сприяє формуванню не лише довіри, а й авторитету та влади.) Хірурги були серед перших, хто переступив цей «поріг моди», і відтоді до суворого, але зловісного чорного повернення вже не було. Отже, сучасну медицину зробила білою саме хірургія.

Джерело «бентежних оптичних ілюзій» А потім знову ж таки хірурги скасували білий одяг — з міркувань… медичної безпеки. По-перше, з розвитком науки ставало дедалі очевиднішим, що найсвітліший халат ніколи не

буде достатньо чистим з мікробіологічної точки зору. По-друге, прагнення відбілити одяг яко мога сильніше призвело до непередбачуваних наслідків яскравості. Річ ще й у тім, що на кінець XIX сторіччя більшість операційних, принаймні на Заході, були електрифіковані — ці приміщення вже не потребували вікон і гасових ліхтарів, адже їх буквально заливало штучним світлом. Комбінація яскравих вогнів і ще яскраві ших білих халатів виявилася надто потужною. Блиск видавався нестерпним для людського зору, й коли хірург переводив погляд із закри вавлених нутрощів пацієнта на біле тло, у його очах виникали зелені відблиски. У 1914 році доктор Гаррі Шерман, хірург із Сан-Франциско, опублікував статтю, у якій назвав білий одяг своїх колег «джерелом бен тежних оптичних ілюзій» і вказав на відблиски від білих стін, рушників, простирадл та інших аксесуарів в операційній кімнаті як на фактор ризику виникнення медичної помилки. У серії експериментів американський фахівець нагляд но продемонстрував колегам, що традиційний білий колір надто яскравий для ювелірної робо ти хірурга, і відблиски (особливо з новими систе мами освітлення) зменшували здатність лікаря розрізняти анатомічні особливості пацієнта. Розібравши кольорове коло-схему, котра де монструє те, як пов’язані поміж собою кольори видимого спектра, Гаррі Шерман запропонував революційну інновацію, порекомендувавши медичному персоналу операційних змінити білий одяг на зелений, оскільки він доповнює червоний, тобто є його додатковим кольором. І це, на думку, Гаррі Шермана, забезпечувало необхідну для хірурга контрастність, чіткість, видимість деталей.

ІНДЕКС ПІЛЬГОВИЙ ДЛЯ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ

СПІВЗАСНОВНИКИ ГАЗЕТИ: ПРОФСПІЛКА ПРАЦІВНИКІВ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ ТОВ «РЕДАКЦІЯ ГАЗЕТИ «ВАШЕ ЗДОРОВ’Я» Свідоцтво про реєстрацію КВ №22709-12609ПР від 30 травня 2017 року

НА ЗАХИСТІ ІНТЕРЕСІВ ЛІКАРІВ

ІНДЕКС ДЛЯ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ПЕРЕДПЛАТНИКІВ ІНДЕКС ДЛЯ ПІДПРИЄМСТВ Й ОРГАНІЗАЦІЙ

Утім, найпотужнішого поштовху впровад женню холодних відтінків у формах медич них працівників надав Фабер Біррен, зовсім далека від медицини людина. Фабер Біррен працював у промисловості консультантом-ко лористом. Учорашній випускник Чиказького інституту мистецтв розгорнув у Нью-Йорку успішний консалтинговий бізнес: клієнтами його компанії стали армія і флот США, лікарні, школи, в’язниці, текстильні фабрики, а також промислові гіганти на кшталт General Motors. За період з 1930 по 1970 рік Фабер Біррен буквально перефарбував інституційний та ін дустріальний ландшафти Сполучених Штатів! Щодо лікарень, то їм він запропонував унікаль ні серії гам із детальними рекомендаціями від носно відтінків, які могли б застосовуватися для приміщень з конкретним функціоналом, а також меблів і медичного устаткування. Як згадують його сучасники, цей фахівець керувався двома основними принципами, доволі таки резонними й прагматичними. По-перше, яскраві кольори здатні стимулю

Одяг для зцілення

ГАЗЕТА ВИХОДИТЬ ІЗ 1990 РОКУ

08198 60965 86181

Майже по Люшеру

вати увагу до навколишнього середовища. Подруге, пастельні кольори можуть мінімізувати вплив навколишнього середовища як джерела інтересу глядача. Так, завдяки грі з кольором Фабер Біррен вдосконалював функціональ ність будь-яких предметів чи приміщень. «Туманний» зелений колір, отриманий зі схем, розроблених ним для армії США, став одним з найпопулярніших відтінків, які засто совували виробники медичних інструментів, меблів, пристроїв тощо. «Зелений — один з найкращих відтінків. Він свіжий на вигляд і злегка пасивний за якістю», — писав Фабер Біррен у своїй першій книзі Color in Vision. Так завдяки цьому бізнесмену зелений колір став символом тогочасної лікарні, а не лише хірур гічного відділення. Американську моду швидко перейняли у сусідній Канаді. У 1945 році представник Ка надської медичної асоціації заявив, що цей колір набув великого значення в психологіч ному лікуванні пацієнтів, оскільки він «сприяє заспокоєнню». І лише згодом для пошиття хірургічного одягу почали використовувати також тканину синього кольору. За словами дослідників, на цей тренд сильно вплинула популярність те левізійних програм, у тому числі навчальних. Утім, білий колір не здає своїх позицій у медичних закладах. Тут варто знову згадати цікавий зв’язок із символічною чистотою цього «кольору святості», що уособлює вже профе сійну чистоту й нове бачення професійної гід ності чи навіть професійної ідентичності. Білий халат — це вже не гонор суворого джентль менського костюма, який носили лікарі в XIX столітті, це нова форма гідності фахівця, ко трий викликає довіру до своєї персони відкри тістю і чистотою — і жоден колір не транслює її так, як білий. Ось чому так важко виявилося вбити білий халат.

Генеральний директор ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я»............. ЮЛІЯ НОВГОРОДСЬКА Головний редактор...............МАРИНА БУРМАКА

* ТОВАРНИЙ ЗНАК ЗА ЛІЦЕНЗІЄЮ

ВИДАВЕЦЬ: ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я»

Спеціальний кореспондент.......................СВІТЛАНА ТЕРНОВА Випусковий редактор...............ІРИНА ХОМЧУК

АДРЕСА: 04210, м. Київ, вул. Оболонська набережна, буд. 11, корп. 1

Редактор відділу оперативної інформації................................ТЕТЯНА КОЛІСНИК

ДЛЯ ЛИСТІВ: 04211, м. Київ, а/с 138

Літературне редагування та коректура..............................ЛАРИСА БОБРУЄНКО

ТЕЛ./ФАКС: (044) 428 02 20 E-MAIL: vz@vz.kiev.ua

Дизайн та верстка.................АННА ПЕРЕВЕРТЕНЬ

Підготувала Любомира ПРОТАСЮК, спеціально для «ВЗ»

ТЕОРІЯ ШЕРМАНА Тривала концентрація погляду на червоних відтінках може створити на білій поверхні відволікаючу ілюзію у вигляді зелених плям. Такі зелені фантоми з’являються, якщо хірург переводить погляд із червоного оператив ного поля на щось біле, наприклад, костюм анестезіолога. Мало того, знову перевівши погляд на пацієнта, хірург продовжуватиме бачити зелені плями вже на червоному тлі, через що знизиться його увага.

Відповідальним за випуск номера є головний редактор. Редакція не завжди поділяє думку авторів публікацій. Редакція не несе відповідальності за зміст рекламних матеріалів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, прізвищ та імен, інших даних несуть автори публікацій. Листування з читачами ведеться тільки на сторінках газети, рукописи не рецензуються і не повертаються. Матеріали, що публікуються на правах реклами Друк офсетний. Умовних друк. арк. 2.

Загальний наклад 10 000 Замовлення №0510314 Віддруковано у ДВ «Преса України»: 03048, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 50.

Відділ реклами........................ІРИНА ПАВЛЕНКО ...............................................СВІТЛАНА КУРЧЕНКО

Виходить один раз на два тижні у п’ятницю