Ваше Здоров'я №29-30 by Всеукраїнська медична газета “Ваше здоров'я”

№29 30 (1208 1209) 26.07.2013

Газета МОЗ України і галузевої профспілки

ОЛЕГ МУСІй: ЛІКАР – РАБ СИСТЕМИ І ЗАРУЧНИК РЕФОРМ цьогоріч у Верховній Раді заплановані комітетські слухання про зміну системи управління із побудовою лікарського самоврядування. Сподіваюся, лікарі таки отримають незалежність як професіонали і матимуть змогу впливати на систему, в якій працюють, і на вектор змін у ній. Тоді вони братимуть участь у цих змінах і не опиратимуться тому, що зможуть контролювати. Нині ж вони усунені від реформ, тож і не сприймають їх.

www.vz.kiev.ua

РЕІМБУРСАЦІЯ ЛІКІВ: ЯК ПІЛОТУ НЕ ВЛЕТІТИ У «ЧОРНУ ДІРУ»?

СТОР.

СТРАХОВА МЕДИцИНА З ТОЧКИ ЗОРУ КОНСТИТУЦІЇ

Минуло більше року відтоді, як в Україні стартував Пілотний проект щодо впровадження державного регулювання цін на лікарські засоби для лікування осіб з гіпертонічною хворобою, а за ним — механізм часткового відшкодування вартості на ці ліки. Ще на етапі зародження ідеї лунали нотки скептицизму, мовляв, реалізація проекту неможлива без страхової медицини та й взагалі почин залишиться декларативним, оскільки держава не виділить необхідних коштів. Подібні прогнози не виправдалися, а все сталося з точністю до навпаки — тепер основний клопіт: як «освоїти» виділені на проект кошти і залучити до нього якомога більшу кількість хворих на АГ. Для цього потрібно відповісти на цілу низку запитань: чому пацієнти не вхопилися за державну допомогу обома руками, чому лікарі не поспішають виписувати пільгові рецепти і чому аптеки не виявляють ентузіазму у турботі про хворих? Доки відповідей не знайдено, існує ризик того, що наступні реімбурсаційні проекти, які планує держава для хворих на цД та інші недуги, наступатимуть на старі граблі.

Стягнення обов’язкових страхових внесків із громадян у системі державного медичного страхування не відповідатиме конституційному положенню, оскільки буде однією з форм оплати за надання їм допомоги у державних і комунальних закладах охорони здоров’я.

СТОР.

ЧОРНОБИЛЬ ЯК ДІАГНОЗ Не можна допустити, щоб реформування галузі зруйнувало існуючу систему надання медичної допомоги постраждалим від аварії на ЧАЕС — навпаки, її потрібно лише вдосконалювати і розвивати.

14 СТОР.

НАСТАВ ЧАС ВВЕДЕННЯ ІНСТИТУТУ СІМЕйНОГО СТОМАТОЛОГА

СЕРГІЙ БАКшЕЄВ: УСІ ХЛОПЦІ ХОТІЛИ БУТИ КОСМОНАВТАМИ, А Я – АКУШЕРОМ-ГІНЕКОЛОГОМ

Через відсутність сімейної стоматології основні показники стоматологічного здоров’я в Україні гірші, ніж у Європі, в 4-4,5 разу, а 75% випадків уперше виявлених новоутворень у важких стадіях локалізовані в порожнині рота.

Усі «світила» медицини воєнних і повоєнних років розуміли, що кінець може настати вже сьогодні. І завтра повинен залишитися хтось, хто зможе виконати роботу замість них. Тому вони створювали школи і передавали свою майстерність. Зараз усе навпаки. Ми сприймаємо молодих лікарів виключно як конкурентів, оскільки не боїмося того, що буде завтра з нами. це дуже велике гальмо сучасної медицини.

16 СТОР.

18 СТОР.

НОВИНИ ГАЗЕТА МОЗ УКРАЇНИ І ЦК ПРОФСПІЛКИ (виходить з 1990 року)

Індекс 08198 для індивідуальних передплатників Індекс 60965 для підприємств і організацій СПІВЗАСНОВНИКИ ГАЗЕТИ: Міністерство охорони здоров’я України Профспілка працівників охорони здоров’я України ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я» Свідоцтво про реєстрацію КВ №8202 від 10 грудня 2003 року

Видавець – ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я» Головний редактор – БУРМАКА М.П.

Редакційна колегія БАХТЕЄВА Т.Д. – голова Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, заслужений лікар України, доктор медичних наук БОЙЧУК Т.М. – ректор Буковинського державного медичного університету, доктор медичних наук, професор ВЕСЕЛЬСЬКИЙ В.Л. – помічник президента НАМН України, кандидат медичних наук, заслужений лікар України ВОРОНЕНКО Ю.В. – ректор НМАПО ім. П.Л. Шупика, доктор медичних наук, професор, академік НАМН України ГАРНИК Т.П. – головний позаштатний спеціаліст МОЗ України за спеціальністю «Народна і нетрадиційна медицина» ЗАБОЛОТНИЙ Д.І. – директор Державної установи «Інститут отоларингології ім. проф. О.С. Коломійченка НАМН України», доктор медичних наук, професор, академік НАМН України ЗАГОРІЙ В.А. – завідувач кафедри промислової, клінічної фармації та клінічної фармакології НМАПО ім. П.Л. Шупика, доктор фармацевтичних наук, професор ЗОЗУЛЯ І.С. – проректор з наукової роботи НМАПО ім. П.Л. Шупика, доктор медичних наук, професор ЗОЗУЛЯ Ю.П. – академік НАМН України КНЯЗЕВИЧ В.М. – голова правління Української ліги сприяння розвитку паліативної та хоспісної допомоги, доктор медичних наук КОВАЛЬ В.М. – голова Профспілки працівників охорони здоров’я України КОВАЛЬЧУК Л.Я. – ректор Тернопільського державного медичного університету ім. І.Я. Горбачевського, доктор медичних наук, професор, членкореспондент НАМН України МІШАЛОВ В.Г. – завідувач кафедри хірургії №4 НМУ ім. О.О. Богомольця, доктор медичних наук, професор МОСКАЛЕНКО В.Ф. – ректор Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, доктор медичних наук, професор, академік НАМН України, віце-президент НАМН України ПИРІГ Л.А. – професор кафедри нефрології НМАПО імені П.Л. Шупика, доктор медичних наук, професор, членкореспондент НАН України, академік НАМН України ПРОДАНЧУК М.Г. – директор Інституту екогігієни і токсикології імені Л.І. Медведя, доктор медичних наук, професор, член-кореспондент НАМН України ТОДУРОВ Б.М. – головний кардіохірург МОЗ України, директор «Київського міського центру серця», заслужений лікар України, доктор медичних наук, професор, член-кореспондент АМН України ТРОНЬКО М.Д. – директор Інституту ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка НАМН України, професор, член-кореспондент НАН України, академік НАМН України УСІЧЕНКО І.Г. – президент Товариства Червоного Хреста, кандидат медичних наук, заслужений лікар України ЧЕКМАН І.С. – завідувач кафедри фармакології Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, член-кореспондент НАН і НАМН України ЩЕГЛОВ В.І. – директор Науковопрактичного центру ендоваскулярної нейрорентгенохірургії НАМН України, заслужений лікар України, академік Всесвітньої академії комплексної безпеки

тепер більше українців будуть лікуватися за кордоном

УРЯД ЗБІЛЬШИТЬ ВИПЛАТИ ВИПУСКНИКАМ ФАРМВИШІВ, ЯКІ ПРАЦЮВАТИМУТЬ НА СЕЛІ

гідно з висновком комісії Міністерства охорони здоров’я України цього року додатково на лікування за кордоном будуть направлені 33 хворих, із них 18 дітей. Це стало можливим завдяки внесеним змінам до Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік», якими збільшено видатки по бюджетній програмі «Лікування громадян України за кордоном» на суму 38 млн грн. Раніше на цю програму було передбачено лише 13,99 млн гривень. Метою цієї програми є забезпечення лікування громадян України за кордоном у випадках, коли надання медичної допомоги є неможливим у медичних закладах України. Як правило, йдеться про лікування онкопатологій у дітей та дорослих.

ряд збільшить розмір адресної допомоги для випускників професійно-технічних і вищих навчальних закладів, які залучатимуться до роботи в селах і селищах. Про це під час засідання уряду повідомив прем’єрміністр Микола Азаров. Також М.Азаров повідомив, що новим документом передбачено збільшення розміру адресних допомог удвічі: «До цього часу ми надавали таку одноразову адресну допомогу в п’ятикратному розмірі мінімальної заробітної плати випускникам педагогічного, медичного та фармацевтичного профілю. За новим Порядком розмір одноразової адресної допомоги збільшиться вдвічі — до десяти розмірів мінімальної заробітної плати, та розшириться коло її отримувачів», — повідомив прем’єр-міністр.

Прес-служба МОЗ України

За повідомленням osvita.ua

НА БАЗІ «ОХМАТДИТУ» СТВОРЮЄТЬСЯ УНІВЕРСИТЕТСЬКА КЛІНІКА

ісля модернізації Національна дитяча спеціалізована лікарня «ОХМАТДИТ» стане університетською клінікою, в якій буде зосереджено надання медичної допомоги у випадках найтяжчої дитячої патології. Наразі на базі лікарні вже розташовано 29 кафедр післядипломної освіти. Як повідомила начальник управління охорони материнства, дитинства та санаторного забезпечення Міністерства охорони здоров’я України Альона Терещенко, після завершення будівництва буде розширено Центр дитячої онкогематології та пересадки кісткового мозку: «Планується, що це буде материнський Центр із пересадки кісткового мозку для дітей з онкогематологічними та імунологічними захворювання-

ми. Також будуть побудовані регіональні центри, створене нове радіологічне відділення та потужний хірургічний блок, який проводитиме операції прямо в приймальному покої — так звана «хірургія одного дня», — повідомила пані Терещенко. Вона також додала, що в рамках модернізації подальшого розвитку набуде діагностика новонароджених та хірургія новонароджених. Робота лікарні буде переформатована на лікування найскладнішої патології. У зв’язку з цим планується провести адаптацію вітчизняного законодавства, щоб дозволити в Україні пересадку кісткового мозку від неродинного донора (наразі в Україні проводять лише операції з пересадки кісткового мозку від самого пацієнта або від родинного донора).

Щодо вартості таких операцій, пані Терещенко повідомила, що, за попередніми розрахунками, вартість лікування становитиме від 240 до 400 тисяч гривень. Сьогодні ж клініки Білорусі, Німеччини або Австрії виставляють рахунок у 110140 тисяч євро. За її словами, після змін законодавства і відкриття центрів з пересадки органів в Україні можна буде протягом року проводити не менше 70 пересадок кісткового мозку. Нині таких операцій щороку потребують від 110 до 200 пацієнтів. Окрім цього, вона повідомила, що планується цього року закупити для розвитку регіональних центрів (Львів, Донецьк, Крим) пересадки кісткового мозку високотехнологічне обладнання. Тим самим розвантаживши Національну дитячу лікарню «ОХМАТДИТ» для здійснення важчих трансплантацій. Прес-служба МОЗ України

ОНОВЛЕНО ПРАВИЛА ВИПИСУВАННЯ РЕЦЕПТІВ НА ЗНЕБОЛЮВАЛЬНІ ПРЕПАРАТИ

аказом МОЗ України №203 від 15 березня 2013 року скасовано деякі раніше діючі норми відпуску наркотичних (психотропних) лікарських засобів, що виписуються на спеціальних рецептурних бланках №3. Тепер знеболювальні засоби за рецептом можна придбати у будь-якій аптеці, що має відповідну ліцензію Державної служби України контролю за наркотиками. Нині під час надання паліативної допомоги пацієнту дозволяється виписувати на одному рецептурному бланку лікарські засоби в кількості, передбаченій для 15-денного курсу лікування. При виписуванні таких рецептів лікар повинен зробити вказівку «хронічно хворому». Рецепти на лікарські засоби, виписані на рецептурних бланках №3, дійсні протягом десяти днів з дня виписки. Ця норма розповсюджується на раніше виписані рецепти на наркотичні (психотропні) лікарські засоби в чистому вигляді або на суміші з індиферентними речовинами. Ці рецепти

додатково підписує керівник закладу охорони здоров’я або його заступник із лікувальної роботи. А в разі їхньої відсутності свій підпис ставить завідувач відділення цього закладу, на якого покладено відповідальність за призначення наркотичних (психотропних) лікарських засобів. Документ завіряється печаткою суб’єкта господарювання, що провадить діяльність, пов’язану з медичною практикою. У рецепті пишуться латинською мовою міжнародна непатентована назва лікарського засобу, формоутворюючих та корегуючих речовин, його склад, лікарська форма, звернення лікаря до фармацевтичного працівника про виготовлення та видачу лікарських засобів. Спосіб застосування ліків, доза, частота, час та умови прийому ліків пишуться державною мовою або регіональними мовами відповідно до Закону України «Про засади державної мовної політики».

Усі специфічні вказівки, помітки медичного працівника («хронічно хворому», «за спеціальним призначенням») додатково завіряються його підписом та печаткою. У разі виписування безоплатно чи на пільгових умовах наркотичних (психотропних) лікарських засобів поряд із виписуванням рецепта на бланку №3 виписуються додатково рецепти на бланку №1. Крім того, МОЗ України повідомляє, що отримані ним у рамках благодійної допомоги морфіни та інші знеболювальні препарати розподілять між закладами паліативної допомоги Київського, Івано-Франківського, Севастопольського, Харківського та Херсонського регіонів. Передачу ліків погоджено, відповідно до законодавства, з Державною службою України з питань контролю за наркотиками та Міністерством внутрішніх справ України.

2 Прес-служба МОЗ України

Тел.: (044) 485-00-96 • vz@vz.kiev.ua • www.vz.kiev.ua

НОВИНИ

26 липня 2013 року

ЧЕРЕЗ НЕРІВНИЙ РОЗПОДІЛ ПОЛОВИНА УКРАЇНЦІВ ЗАЛИШИЛАСЯ БЕЗ ЩЕПЛЕНЬ

цьому ВО «Батьківщина» звинувачує Міністерство охорони здоров’я України і вимагає від прем’єр-міністра, генпрокурора та міністра внутрішніх справ терміново перевірити стан розподілу імунобіологічних препаратів, закуплених за кошти держбюджету у 2012-2013 роках. Як повідомили у прес-службі «Батьківщини», активісти партії вимагають також перевірити своєчасність доставки імунобіологічних препаратів у регіони та притягнути до відповідальності винних у нерівномірному розподілі препаратів. Член фракції «Батьківщина» Павло Петренко направив депутатський запит стосовно ситуації з цими препаратами. У запиті йдеться, що в 2011-2012 роках МОЗ не забезпечило ефективного використання коштів державного бюджету, виділених на виконання

програми імунопрофілактики та захисту населення від інфекційних хвороб: «У результаті таких дій рівень захворюваності на інфекції, боротьба з якими проводиться засобами імунопрофілактики, не знижено», — йдеться в запиті. Його автор наголошує, що однією з причин подібної ситуації є непрозорий та нерівномірний розподіл закуплених імунобіологічних препаратів. Зокрема, у зв’язку з неналежним контролем із боку МОЗ за процесом розподілу даних препаратів в окремих областях утворювались надлишки, а в інших — нестача, стверджують у «Батьківщині». Це призвело до того, що рівень охоплення щепленнями в середньому по країні становить 5570%. Так, наприклад, у 2012 році Чернігівська область була забезпечена імунобіологічними препаратами наступним чином: АаКДП — 93,3%, АКДП — 100%, «Пентаксим» — 115%,

АДП — 74%, АДП-М — 121,7%, ОПВ — 153%, КПК — 120%, БЦЖ — 100%. Забезпеченість Запорізької області торік становила: БЦЖ — 52,5%, АДП-М — 55,6%, АДП — 61%, вакцина для профілактики гепатиту В — 72,7%, АД-М анатоксин — 60%, вакцина для профілактики дифтерії, правця та кашлюка цільноклітинним кашлюковим компонентом — 120,9%. Забезпеченість Івано-Франківської області за 2012 рік становила: АКДП — 230%, «Пентаксим» — 76,4%, АДП — 79,9%, АДП-М — 71,7%, вакцина для профілактики гепатиту В — 72,2%, КПК — 83,6.

Забезпеченість Херсонської області: «Пентаксим» — 96,3%, КПК — 97,1%, БЦЖ — 65,7%, АКДП — 62,1%, вакцина для профілактики гепатиту В — 79,9%, АДП — 53,8%, АДП-М — 82,9 %. За повідомленням www.unian.net

ЗА ТОРГІВЛЮ ФАЛЬСИФІКОВАНИМИ ЛІКАМИ БУДУТЬ ПОЗБАВЛЯТИ ЛІЦЕНЗІЇ!

ародні депутати України повинні об’єднатися і спільно розробити і прийняти такі законопроекти, які б більш жорстко карали фальсифікаторів ліків та унеможливлювали потрапляння в аптечні мережі підробок. Про це в інтерв’ю заявив народний депутат України, голова підкомітету з питань законодавчого забезпечення розвитку фармації, здійснення фармацевтичної діяльності, виробництва та обігу виробів медичного призначення, розвитку сучасних медичних технологій Комітету з питань охорони здоров’я Андрій Шипко.

На його переконання, в цих законопроектах необхідно узаконити практику раптових перевірок контролю якості медпрепаратів: «Сьогодні ві дпові дно до законодавства необхідно за 10 днів попереджати про перевірку, — каже депутат. — А за 10 днів фальсифікат можна вивезти з будьякого складу». Він також повідомив, що в законопроектах, які розробляються нині, буде чітко прописано, що пі дприємства, фармкомпанії, аптечні установи, незалежно від форми власності, які були викриті в торгівлі фальсифікатом,

МВС ПОРУШИЛО КРИМІНАЛЬНУ СПРАВУ ЩОДО ЗАКУПІВЛІ ЛІКІВ БХФЗ, CIPLA ТА PFIZER ЗА ЗАВИЩЕНИМИ ЦІНАМИ

іністерство внутрішніх справ розпочало кримінальне провадження за фактом закупівлі службовцями Міністерства охорони здоров’я лікарських засобів за завищеними цінами. Про це в МВС України повідомили у відповідь на депутатське звернення заступника голови партії «Батьківщина», народного депутата Павла Петренка. У документі зазначено, що Печерське районне управління ГУ МВС України розпочало досудове розслідування в кримінальному провадженні фактів неправомірних дій службовців МОЗ України під час закупівлі лікарських засобів

«Золдрія®» (Cipla, Індія), «Ондансетрон®» (БХФЗ, Україна) та «Депопровера®» (Pfizer, США) за завищеними цінами. Зокрема, посадовцям інкримінують зловживання владою та службовим становищем. У відповіді Міністерства внутрішніх справ також наголошується, що Головне слідче управління МВС взяло хід цього досудового розслідування на особистий контроль та зобов’язало керівництво Печерського райуправління МВС вжити всіх заходів для повного та неупередженого вивчення всіх обставин.

повинні негайно позбавлятися ліцензії. Також, як вважає депутат, визначеної регламентації вимагає продаж ліків через Інтернет: «Ми

за цю ініціативу, оскільки вона зру чна д л я наших людей. А ле торгувати через Інтернет повинні тільки ті аптечні заклади, які мають необхідну ліцензію, необхідні приміщення та до яких можна в будь-який час приїхати і перевірити, що у них є ті ліки, які вони поширюють через Інтернет, і вони якісні», — підкреслює пан Шипко. На його думку, це ті кроки, які потрібно зробити, щоб викорінити в Україні таке поняття, як фальсифіковані ліки. За повідомленням timeua.com

КОНФЛІКТ НАВКОЛО ІНСТИТУТУ ІМЕНІ ГРОМАШЕВСЬКОГО ВИЧЕРПАНО: ПАЦІЄНТІВ НЕ ВИСЕЛЯТИМУТЬ

ацієнти з ВІЛ-інфекцією і надалі отримуватимуть медичну допомогу в Інституті епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського, який розташований на території КиєвоПечерської Лаври, допоки не буде добудоване нове приміщення для клініки. Нагадаємо, що у 2011 році Національна Академія медичних наук України прийняла постанову про розформування лікарні та переселення її окремих частин до різних закладів охорони здоров’я. Однак, із метою захисту інтересів хворих та забезпечення для них безперервного лікування питання клініки на території Лаври неодноразово розглядалося на урядовому рівні.

Оскільки на сьогодні у Клініці інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського лікується понад 9 тисяч пацієнтів з усієї України, Національна Академія медичних наук України провела низку переговорів, у результаті було знайдено спільне компромісне рішення з представниками Української Православної Церкви та громадськими спільнотами: «Хворі переїдуть у нову клініку лише тоді, коли для них будуть створенні нові, кращі умови для лікування», — заявив в.о. Президента Національної Академії медичних наук України Валерій Запорожан. За матеріалами Державної служби України з питань протидії ВІЛ-інфекції/ СНІДу та інших соціально небезпечних захворювань

3 За повідомленням http://zik.ua/ua

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

ОЛЕГ МУСІЙ:

ЛІКАР – РАБ СИСТЕМИ

І ЗАРУЧНИК РЕФОРМ У країнах, де розвинене лікарське самоврядування, лікар є повноправним господарем у своїй галузі. І перед тим, як щось змінити у цій галузі, його неодмінно запитають, якими він бачить ці зміни і своє місце у них. І запрошувати, заманювати чи змушувати до реформ нікого не потрібно. На те й господар, щоб бути найактивнішим учасником процесів, що відбуваються на його «території». Ким відчувають себе наші медичні працівники — капітанами, які визначають курс, матросами, у яких апріорі «немає запитань», чи тими, хто потрапив за борт корабля під назвою «реформи» ? Про це — наша розмова з Президентом Всеукраїнського Лікарського Товариства (ВУЛТ), Головою Громадської Ради МОЗ України Олегом МУСІЄМ. ВЗ Сподіваюся, ви, як виразник настроїв лікарської громади, не скажете, що реформи — це зло для системи охорони здоров’я… — Реформа вітчизняної галузі охорони здоров’я необхідна і вже давно назріла. Те, що почали робити хоча б якісь зміни, — великий плюс. Виникає запитання — чи все робимо, як треба? І відповіддю на нього є реакція суспільства, медичної спільноти. Наразі маємо протестні акції населення на місцях, що виникають через скорочення закладів охорони здоров’я. Найцікавіше, що публічно з найвищих трибун лунають заклики не допускати скорочення мережі медзакладів, мовляв, це неприпустимо і не відповідає духу реформ, однак на закритих засіданнях керівників органів влади управлінцям нижчого рівня дають вказівку вишукувати й економити кошти на місцях через те, що у держави не вистачає грошей. От вони і стараються догодити вищим чинам, «вишукують» за рахунок скорочення, і найперше, що впадає в очі для такої економії, — медицина. Тож місцеві чиновники і закривають лікарні, прикриваючись рішеннями місцевих рад, які, на жаль, сьогодні також є підконтрольними не громаді, а владі. Така подвійна гра не обіцяє нічого хорошого і медикам — вони невдоволені, бо не розуміють, що буде завтра, і не відчувають, що зміни — на краще. Найбільша проблема впровадження

нинішніх реформ — це те, що її розробляли виключно економісти, не враховуючи ні думку громадськості, ні аргументи медиків, які працюють у системі. Тож усе відбулося як у старі радянські часи: «план реформи» вигадали, затвердили нагорі і «спустили» вниз до виконання. Та не так сталося, як того хотілося. План не видався чудовим, а виконання — зразковим. Тож і реформа, яка була конче необхідна, «пішла не так», наштовхнувшись на масу проблем. До того ж було обрано невдалий час для старту — реформи здійснюють або у вкрай критичні моменти для економіки країни, або під час економічного підйому. Ми в цьому плані і не на мілині, і не на висоті. Тому замість того, щоб реформувати галузь шляхом створення якісно нової системи, ми її «оновлюємо» за рахунок економії та скорочення існуючого потенціалу, тож і наслідки пожинаємо відповідні. Кошти на реформу не виділені, а брати їх пропонується з внутрішніх резервів галузі. Тоді можна назвати це не реформуванням, а урізанням — коштів, кадрів, функцій системи. ВЗ Невже проба пера виявилася невдалою «по всіх фронтах»? — Більшість із того, що вийшло «з-під пера» реформ, я вважаю негативним. Однак є й позитивні напрацювання. Передусім, це утвердження інституту сімейної медици-

ни, а точніше, акцент системи охорони здоров’я на первинну ланку (таким є європейський досвід). При тому, що на фінансування первинки потрібно виділяти 30-40% «медичного бюджету», донедавна вона «вдовольнялася» щонайбільше 18%, це і пояснює відсутність там хороших спеціалістів, обладнання та умов. Розуміли це і пацієнти, які «обминали» первинку і з будь-яких, навіть незначних, проблем намагалися потрапити у спеціалізований заклад. Не можна сказати, що на сьогодні ми маємо того сімейного лікаря, яким він є у світі. Та й не скоро ми такого побачимо. Адже підготувати кваліфікованого сімейного лікаря за півроку перекваліфікації з іншого фаху — це зовсім не те, що навчити його за спеціальною програмою. У країнах Заходу на сімейного лікаря вчаться ще три роки після закінчення медуніверситетів. Але те, що реформа почалася з розбудови первинної ланки, є абсолютно правильним. Позитивом було і те, що реформи розпочалися не одразу по всій країні, а в пілотних регіонах. З їх досвіду напрацювання можна було б переносити на інші області, аби ж таки знову там вдалося побудувати якісно нову систему охорони здоров’я. Однак у пілотах зроблена тільки спроба реформ первинного рівня та швидкої медичної допомоги. Більше нічого. За законом про пілотні регіони у 2014 році там уже має від-

бутися підбиття підсумків і поширення досвіду на всю державу. Це ж задекларовано і в Плані економічних реформ Президента України. Реформатори не вклалися у визначені терміни. З одного боку, це добре, а з іншого — погано, бо це свідчить, що стратеги неправильно спланували реформу. А це означає, що на їх місце повинні прийти інші стратеги, які не повинні помилятися. Ми чуємо звіти про успіхи в пілотних регіонах, які лунають лише від їх керівників, а від людей і лікарів я не чув захоплених відгуків, а от незадоволення чув багато. ВЗ Втім населення не може бути експертом реформ. Хотілося б отримати фаховий ана ліз того, що відбувається. — Люди одразу відчули, що їм краще йти до сімейного лікаря, бо він поряд, і дрібні питання можна вирішити на місці, чи, з іншого боку, в трохи складніших ситуаціях їм зручніше звертатися в поліклініку, де є лабораторія, консультація інших фахівців

тощо. Та й сімейних лікарів вкрай не вистачає — це ще один прорахунок стратегів реформи. Не вистачає не лише в регіонах, а й у столиці, куди, здавалося б, усі хочуть приїхати і працювати. А от іти в сімейні лікарі, виявляється, не дуже хочуть, тому що не розуміють, що від них вимагатимуть, і які умови праці вони матимуть. Далеко не всі сімейні амбулаторії, які були введені в дію київською міською владою, забезпечені достатньою кількістю обладнання, далеко не скрізь створені сучасні умови роботи. Та й обіцяні 10 тисяч гривень як зарплата сімейного лікаря на сьогодні — журавель у небі. А синиця у руці — щонайбільше у півтора разу більша платня, ніж у дільничного терапевта при потрійному збільшенні відповідальності, навантаження та норми прикріпленого населення. Потрібно було запропонувати сімейним лікарям такі умови, як у Польщі під час реформи, коли там запроваджували сімейну медицину: зарплата — втричі більша, ніж у лікаря-спеціаліста на початку.

Тел.: (044) 485-00-96 • vz@vz.kiev.ua • www.vz.kiev.ua

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

26 липня 2013 року Тоді можна було б говорити про реальні стимули. ВЗ А може варто було зробити експеримент «сімейний лікар- фондорозпорядник»? — Для цього в нашій країні не створено умов. Поки що пішли шляхом розділення поліклінік на вторинну та первинну ланки і створення центрів ПМСД, центрів консультативної діагностики, котрі як були, так і залишаються у власності місцевих органів самоврядування. Це теж не зовсім правильно, і якби розробники реформ дослухалися до думки лікарів, зрозуміли б, що оптимальніше й вигідніше — коли сімейні лікарі стануть приватно практикуючими (як у Німеччині). Успіху реформі мав би додати новий закон про заклади охорони здоров’я і медичну діяльність, який уже 2 роки водять по колу МОЗ і Верховна Рада — у разі його прийняття заклади охорони здоров’я стануть самостійними об’єктами господарювання й отримають певну автономію. Первинна ланка повинна була б стати повним розпорядником бюджету коштів. І сімейний лікар, який займається підприємницькою діяльністю, повинен бути фондоутримувачем коштів, виділених на «підопічних» пацієнтів. Та все упирається у бюджетний кодекс — отримати такі кошти досить складно і з оподаткуванням виникає безліч проблем. Тож і тут економісти, які прописували рецепт реформування галузі, не все продумали. ВЗ Первинка, «швидка» — а куди реформи рухатимуться далі? — У законі про пілоти сказано, що після розбудови первинної ланки наступним етапом буде створення госпітальних округів, яке завершиться до 2015 року. Де вони? Навіть законодавча база для здійснення такого кроку не розроблена. Без згаданого вже закону про заклади охорони здоров’я створити госпітальні округи і відповідні заклади охорони здоров’я буде вкрай важко. Схоже, ми прямуємо в глухий кут. ВЗ Лікарі нарікають на реформаторів, реформатори — на лікарів, мовл яв, вони опираютьс я змінам, бо «первинка» не хоче брати на себе додаткові зобов’язання, а «вторинка» — віддавати своїх пацієнтів… — Це так, більше того — я підтримую ці настрої. Адже реформа не передбачає зміни статусу лікаря як учасника системи охорони здоров’я. Лікар — раб цієї системи, він залежний від неї, від її управлінців (починаючи з МОЗ і

управлінь охорони здоров’я, закінчуючи головним лікарем). Лікар як виконавчий гвинтик, у якого нічого не запитують, лише дають доручення для виконання. Він — заручник реформ, яка покладає на нього лише обов’язки. У всьому світі лікарська спільнота управляє системою охорони здоров’я спільно з державою, профільним міністерством, місцевими управліннями — за допомогою такої інституції як лікарське самоврядування. Цьогоріч у Верховній Раді заплановані комітетські слухання про зміну системи управління із побудовою лікарського самоврядування. Сподіваюся, лікарі таки отримають незалежність як професіонали і матимуть змогу впливати на систему, в якій працюють, і на вектор змін у ній. Тоді вони братимуть участь у цих змінах і не опиратимуться тому, що зможуть контролювати. Нині ж вони усунені від реформ, тож і не сприймають їх. До того ж реформи не супроводжуються уперед-

що вони поводять себе гідно і розумно. Та навіть у разі широкої інформаційної кампанії держава повинна дотримуватися своїх обіцянок, щоб люди не тільки чули, що на них чекає завтра, а й мали гарантії цього. Сьогодні ж ніхто нікому не вірить. ВЗ Незважаючи на те, що лікарі скаржаться на низьку оплату праці, безліч негараздів у галузі, падіння престижу професії, потік абітурієнтів до медичних ВНЗ не зменшується, а цього річ, здається, взагалі зашкалює. Як поясните цей парадокс? — Це не зовсім так. По-перше, найбільший потік абітурієнтів спрямований передусім на державне замовлення, яке у медичних ВНЗ зберігається, і навіть збільшується, і це на тлі того, що майже вся вища освіта в нашій країні комерціалізована. А на платні форми навчання конкурси зменшуються, деякі медуніверситети на контрактну (платну) форму навчання впродовж останніх 3-4 років мають «не-

муть бажання працювати на благо рідної країни. Яку модель охорони здоров’я ми запропонуємо їм на той час? — ВУЛТ надавало свої пропозиції щодо майбутньої моделі охорони здоров’я України ще за часів Президента Ющенка. Була розроблена стратегія, концепція змін системи на зразок Польщі та Словенії. Вона дуже відрізняється від того, що нині відбувається в охороні здоров’я. Приміром, якщо дослідити досвід Словенії, де нині створена одна з найадекватніших у Європі систем охорони здоров’я, у ній гармонійно поєднані приватна і державна складові. 9 років тому, коли там ініціювали чергові реформи, було створено «міністерство реформ охорони здоров’я» — тимчасовий державний орган управління, який на декілька років отримав повноваження повноправного міністерства (саме ж МОЗ у той час виконувало тільки поточні функції і не займалось ні розробкою стратегії реформ, ні її впровадженням). Новоство-

Цьогоріч у Верховній Раді заплановані комітетські слухання про зміну системи управління із побудовою лікарського самоврядування. Сподіваюся, лікарі таки отримають незалежність як професіонали і матимуть змогу впливати на систему, в якій працюють, і на вектор змін у ній. Тоді вони братимуть участь у цих змінах і не опиратимуться тому, що зможуть контролювати. Нині ж вони усунені від реформ, тож і не сприймають їх. жувальною інформаційною кампанією — на цьому наші чиновники завжди економлять. А потрібно було б пояснити населенню, що попри певні незручності, які можуть бути від реформи, вони у підсумку отримають позитивні зміни, пояснивши, які саме. Так само і лікарям потрібно донести, чи будуть вони захищені, як зміниться їх статус, умови роботи та її оплата. Однак цього немає. Лікарів просто викликають, ставлять до відома про необхідність написати заяву за свій рахунок (бо не вистачає коштів) чи на звільнення з посади за власним бажанням — при тому, що насправді відбувається реорганізація закладу, а під час неї необхідно виплачувати працівникам передбачені законодавством спеціальні кошти. А примушуючи писати «добровільні» заяви, керівник порушує закон. Ви хочете, щоб лікарі це вважали за норму? Тож їх несприйняття подібних «нововведень» абсолютно правильне, і я вважаю,

добори» на певні спеціальності — батьки не хочуть вкладати гроші туди, де не бачать перспективи для своїх дітей. По-друге, отримавши диплом лікаря в Україні, молоді люди в такий спосіб «пробивають вікно в Європу» — відтік «білих халатів» з України нині значний. Добре знаючи медицину й іноземну мову, легко можна влаштуватися лікарем у Чехії, Польщі, Німеччині, Швеції, які відкрили свої медичні ринки для наших фахівців, спростивши умови їх прийняття на роботу. Тож багато молодих людей орієнтуються на те, що вони, отримавши медичний диплом, або знайдуть хороше місце роботи в Україні (як мінімум — медичними представниками фармацевтичних фірм) і отримуватимуть зарплату щонайменше 700 доларів США, або ж поїдуть працювати за кордон із початковою зарплатою від 1000 євро. ВЗ Будемо сподіватися, цьогорічні абітурієнти мати-

рене «міністерство» склало карту-схему нової системи охорони здоров’я, узгодило її з усіма міністерствами, відомствами, підготувало всі закони, постанови уряду для впровадження тих законів, відповідні накази тощо. Коли всі ці документи були готові (на це пішло понад 3 роки), їх поклали на столи Президенту і Прем’єр-міністру країни. Після цього парламент Словенії впродовж тижня приймав усі необхідні закони про охорону здоров’я, потім настав «медичний» тиждень Уряду — було прийнято всі необхідні постанови щодо фінансування та інших аспектів реформ. І лише після цього МОЗ знову вийшло «на арену» і як сумлінний солдат почало виконувати свої функції, в тому числі і щодо втілення реформ у життя. Таким чином, у країні постала нова система охорони здоров’я, з новими функціями, новими механізмами діяльності. Сьогодні Словенія може похвалитися чудовим

результатом від впроваджених змін (по суті відбулася повна і системна зміна галузі). Всі європейські країни рівняються на систему охорони здоров’я цієї країни, ставлять її у приклад успішності змін. Варто було б зробити це і нам, та ж наші реформатори найрозумніші, навіщо їм чийсь досвід і «указ»? Тож і проводять ту політику, яку вони запланували. Не дуже успішну, я вважаю. Шкода… ВЗ Можливо, впровадження страхової медицини примирить нас зі світом, а водночас і між собою? — Я не вважаю медичне страхування панацеєю від усіх негараздів галузі охорони здоров’я. Але це є вкрай необхідним кроком для того, щоб ввести її в ринкові цивілізовані стосунки. Нині ж вона перебуває у стані «неорганізованого базару». В тому числі і щодо контролю якості медичних послуг, за якими пильно стежать страхові компанії, і щодо введення та дотримання обов’язкових протоколів та стандартів надання медичної допомоги і багатьох інших моментів. Єдина проблема — чи витримає наше суспільство випробування додатковими податками? Адже впровадження страхової медицини призведе щонайменше до 7% навантаження на оплату праці (чи це буде стосуватися роботодавця, чи найманого працівника — поки роздумують). А зважаючи на те, що нині держава лише декларує, що зменшує податки, а насправді їх збільшує, тому економіка працює на 70% в тіні, без скорочення існуючих податків і запровадження додаткових призведе до того, що в тіні опиниться 90% економіки. А з тіні фонд медичного страхування поповнюватись не буде і ідея страхової медицини зазнає фіаско — без адекватної економічної та податкової політики в державі. Наступна проблема — сам фонд медичного страхування, вірніше, хто буде його господарем. Адже фонд медичного страхування, за попередніми розрахунками, збиратиме приблизно 40 млрд грн — насправді ця сума має бути навіть більшою. Тож нині йде боротьба за право керування цим фондом (між приватними страховиками, Мінсоцполітики і МОЗ), через яку Україна й досі не має страхової медицини. Три кити ніяк не можуть вирішити, хто головний. Але для того, щоб змінити охорону здоров’я на краще, щоб за неї не було соромно перед світом і прикро за себе, все повинен вирішувати інший тріумвірат — держава, пацієнти і лікарі. Розмову вела Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

РЕІМБУРСАЦІЯ ЛІКІВ: ЯК ПІЛОТУ НЕ ВЛЕТІТИ У «ЧОРНУ ДІРУ»? Минуло більше року відтоді, як в Україні стартував Пілотний проект щодо впровадження державного регулювання цін на лікарські засоби для лікування осіб з гіпертонічною хворобою, а за ним — механізм часткового відшкодування вартості на ці ліки. Ще на етапі зародження ідеї лунали нотки скептицизму, мовляв, реалізація проекту неможлива без страхової медицини та й взагалі почин залишиться декларативним, оскільки держава не виділить необхідних коштів. Подібні прогнози не виправдалися, а все сталося з точністю до навпаки — тепер основний клопіт: як «освоїти» виділені на проект кошти і залучити до нього якомога більшу кількість хворих на АГ. Для цього потрібно відповісти на цілу низку запитань: чому пацієнти не вхопилися за державну допомогу обома руками, чому лікарі не поспішають виписувати пільгові рецепти і чому аптеки не виявляють ентузіазму у турботі про хворих? Доки відповідей не знайдено, існує ризик того, що наступні реімбурсаційні проекти, які планує держава для хворих на цД та інші недуги, наступатимуть на старі граблі.

ВАСИЛЬ НЕТЯЖЕНКО:

ПОТРІБНА СПІВДРУжНІСТЬ

ЛІКАРЯ І ПАцІЄНТА Про те, що гальмує впровадження проекту та що гарантує йому успішну перспективу — наша розмова з головним позаштатним спеціалістом МОЗ України за спеціальністю «Терапія», членом-кореспондентом НАМНУ, доктором медичних наук, професором Василем НЕТЯжЕНКОМ. ВЗ Чи можна сказати, що на нинішньому етапі Пілотного проекту досягнуто бодай частину з того, що було проголошено його метою?

— Так, ми можемо констатувати поліпшення доступності населення до лікарських засобів від гіпертонії. Станом на червень 2013 року, задекларовані оптово-відпускні ціни на них знижено в середньому на 19,1% (на вітчизняні ліки — в середньому на 21,2%, імпортні — на 11,5%). Також збільшився перелік лікарів, які мають право виписати рецепти на ліки від гіпертонії в рамках Пілотного проекту. Наприклад, лікарі стаціонару можуть надати пацієнту такий рецепт при виписці зі стаціонару для амбулаторного лікування. Втім проект не стоїть на місці — він вдосконалюється. Зокрема, нещодавно вийшла Постанова Кабінету Міністрів

України №485 «Про внесення змін до Порядку часткового відшкодування вартості лікарських засобів для осіб з гіпертонічною хворобою» та розроблено проект Постанови «Питання удосконалення реалізації пілотного проекту щодо запровадження державного регулювання цін на лікарські засоби для лікування осіб з гіпертонічною хворобою». Перелік лікарських засобів, задіяних у пілотному проекті, буде доповнено комбінованими лікарськими засобами: еналаприл у комбінації з гідрохлортіазидом, лізиноприл у комбінації з гідрохлортіазидом, амлодипін у комбінації з лізиноприлом та ацетилсаліциловою кислотою, і встановлено три рівні часткового відшкодування вартості лікарських засобів для осіб із гіпертонічною хворобою: перша група — ЛЗ, вартість яких під-

Шановні читачі! Відкриваючи «Дискусійний клуб», ми ставили за мету дати кожному лікарю можливість висловитися з приводу наболілого. Тема нашого наступного обговорення «БЕЗПЕКА ЛІКАРЯ: БІЛИЙ ХАЛАТ & ЧОРНИЙ ПОЯС?». Чекаємо ваших листів на адресу: 04211, м.Київ, а/с 138, редакція газети «Ваше здоров’я» або на e-mail: vz@vz.kiev.ua

(58%), Миколаївська (54%), Херсонська (49%), Сумська (43%) області. Гадаю, до кінця року вони використають усі кошти, які їм виділили. Областями, які найменше використали кошти, стали: м. Київ (10,6%), Київська (9,2%) , Львівська (8,3%), Донецька (8%) області та м. Севастополь (8%). Чому така різниця? Вочевидь, у відстаючих регіонах погано налагоджена робота з пацієнтами, оскільки динаміка використання коштів — це маркер роботи лікарів із хворими. Якщо кошти не використовуються, це означає одне — до проекту було залучено мало нових пацієнтів, ВЗ Держава виділила достатньо ті, хто не лікувалися від АГ, так і не лікоштів на його реалізацію, чому куються. А проект розрахований саме вони не використовуються в по- на таких хворих. Ми не ставимо за вному обсязі? мету «переманити» пацієнтів, які вже — На 2013 рік держава виділила визначилися з вибором ліків, навіть 191 636 300 грн, за 6 місяців по якщо вони не входять до Пілотного субвенціях регіони вже отримали проекту, особливо якщо таких хворих 67 543 700 грн, але використали їх не турбує питання ціни. Наше завданприблизно на 30%. це дуже мало. ня — залучити нових пацієнтів. І тут Втім, це середній показник. Серед об- роботи вистачає. Адже наразі в Україні ластей є як лідери, так і аутсайдери. артеріальну гіпертензію лікують лише Станом на 05.07.2013 року серед пер- 10% хворих, яким поставлено такий ших: Полтавська (64,4%), Харківська діагноз, що значно відрізняється від лягає майже повному відшкодуванню (90% від їх вартості); друга — ЛЗ, вартість яких підлягає частковому відшкодуванню; третя група — вартість яких не підлягає відшкодуванню, але вони можуть бути включені в перелік відшкодованих за умови зниження їх ціни. Вказані нормативні документи покликані сприяти поширенню згаданого Пілотного проекту, який майже рік діє у нашій державі і в результаті комплексних заходів додатково залучив до лікування на гіпертонію близько 2,5 млн хворих.

середньоєвропейських показників — не менше 30%, а в окремих країнах сягають і 51% (наприклад, у Чехії). Наша мета — «наздогнати» Європу, що дасть змогу зменшити кількість інфарктів на 60 тисяч щорічно та інсультів — на 40 тисяч. Погодьтеся, кошти, витрачені на Пілотний проект, себе повністю виправдовують — адже витрати на дороговартісне лікування цих грізних ускладнень лягають тяжкою ношею як на плечі державного бюджету, так і на бюджети родин хворих, які часто стають інвалідами. Тому МОЗ ретельно моніторить ситуацію щодо реалізації проекту в регіонах кожні 2 тижні, ми надсилаємо туди рекомендаційні листи, виїздимо в області, щоб проаналізувати ситуацію на місцях і з’ясувати, що заважає руху вперед. ВЗ І що ж заважає?

— На мій погляд, найбільша проблема — інертність лікарів. Хоча вони пояснюють це інакше. Наприклад, розповідають, що пацієнт не буде їхати за 40 км до райцентру, щоб за рецептом отримати відшкодування у 5 гривень,

Тел.: (044) 485-00-96 • vz@vz.kiev.ua • www.vz.kiev.ua

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

26 липня 2013 року бо більше грошей витратить на саму поїздку. Але там, де до вирішення подібних проблем підійшли відповідально, аптечну мережу наблизили до людей і їм не потрібно їхати далеко. Кількість аптечних закладів по Україні дозволяє це зробити. Коли аптека, яка задіяна в Пілотному проекті, буде розташована близько від медичного закладу, пацієнт не ходитиме по всьому місту і не шукатиме, де придбати ліки по пільговому рецепту. До нас звертаються багато представників аптечних закладів. Нині вони знають, що цей проект продовжуватиметься і вони не бояться того, що їм не повернуть кошти за ліки чи повернуть невчасно, оскільки за півроку таких випадків не було. В Україні до Пілотного проекту залучено 8927 аптек. Найбільше їх задіяно в Івано-Франківській області. А от у Києві таких лише 190. Ще одна причина, яку називають лікарі, — відсутність у Пілотному проекті комбінованих препаратів. Сподіваємося, що з прийняттям постанов щодо розширення переліку лікарських засобів, на які поширюється дія Пілотного проекту, комбінованими ЛЗ та ацетилсаліциловою кислотою, найближчим часом цю «перешкоду» буде усунено. За стандартами лікування АГ хворому спочатку призначають один препарат, а якщо він не допомагає, потрібно збільшити дозу. Не обов’язково за місяць знизити тиск до оптимального — це необхідно робити поступово, коригуючи дозу. До того ж лікар має право виписати пільговий рецепт на кілька препаратів різних груп, що і є комбінованою терапією.

ВЗ Багато лікарів скаржаться на те, що пацієнти рідко звертаються за рецептами і виписувати їх у великій кількості нікому…

— На жаль, обізнаність населення щодо Пілотного проекту вкрай низька. Студенти Національного медуніверситету імені О.О. Богомольця під час канікул провели анкетування (було опитано 16 000 осіб), у результаті якого з’ясувалося: серед хворих на АГ, що лікуються, про проект знають лише 60% опитаних, а серед тих, хто не вживає ліків від АГ, про нього чули лише 10%. Від наших студентів про це дізналися 20-25% опитаних, від сусідів — приблизно 10%, через ЗМІ — лише 5%. Тому за ініціативою ректора НМУ імені О.О. Богомольця академіка Віталія Москаленка біля ректорату Університету проводиться акція по безкоштовному вимірюванню артеріального тиску. Молоді лікарі надають мешканцям безкоштовну консультацію. Щоденно у пункт вимірювання тиску звертається понад 100 осіб, тих, у кого він підвищений, скеровують у поліклініки для отримання пільгового рецепта. Найближчим часом плануємо розширити акцію, розміщуючи такі пункти в інших людних місцях столиці, залучивши до неї ширше коло інтернів, студентів та практикантів. Ще одна ініціатива Університету — розподілити всі райони Києва за нашими терапевтичними кафедрами. Доценти разом зі студентами, лікарями-інтернами виїздять туди, обстежують хворих на АГ, телефонують і запрошують їх на консультацію, визначають процедуру лікування. Це перспективний напрямок роботи і досвід, який треба поширюва-

ти. До цього слід залучати і медичні коледжі. В аптеках також можна відкрити тимчасові «інформаційні» пункти, де пацієнт отримає необхідну консультацію медпрацівника. На жаль, деякі лікарі вважають, що пацієнт сам повинен піклуватися про своє здоров’я, а обов’язок лікаря — лише реагувати на звернення хворого. Але ж ми, лікарі, повинні бути відповідальними за здоров’я людей, «закріплених» за нами, проводити серед них роз’яснювальну роботу. Це стосується і сімейного лікаря, і невропатолога, і кардіолога, й інших фахівців. ВЗ Однак, як свідчить статистика, кількість виписаних лікарями рецептів відрізняється від числа, за якими отримано відшкодування. Може ця сума незначна для пацієнтів?

— Так, відрізняється, але знову ж таки у різних областях різні показники. Наприклад, у Запорізькій області 65% пацієнтів із тих, що отримали рецепти для відшкодування, скористалися ними, у Рівненській області таких виявилося 59%, у Тернопільській і Полтавській — 57%, у Харківській — 46%, а в Києві… 5%! У середньому річна вартість лікування одного хворого на АГ одним препаратом становить приблизно 150160 грн. Але Пілотний проект дає змогу отримати відшкодування на кілька препаратів, у тому числі й дороговартісних. Гадаю, зацікавленість пацієнтів підвищиться, якщо буде виділено групи препаратів, які можна буде придбати за рецептом безкоштовно. Багато чого знову ж таки залежить від лікарів, які

досить часто переконують пацієнта, що він повинен обрати якийсь конкретний препарат, що дешеві ліки, які вигідно придбати за Пілотним проектом, неефективні для цього хворого тощо. Справа лікаря — пояснити пацієнту можливість вибору, виписати фармацевтичну назву препарату, а що і за скільки купувати — вирішує пацієнт. Адже дія проекту розрахована передусім на соціально незахищені групи населення. І ці «рекламні» рекомендації лікаря або аналогічні поради фармацевта в аптеці, якому вигідно продати дорожчий препарат, «відлякуватиме» таких пацієнтів і від рецепта, і від ліків, і від лікування хвороби. Якщо пацієнт побачить, що розмір відшкодування дуже малий, то наступного разу він за ним не прийде. ВЗ Вдасться до самолікування?

— Приблизно 10% наших пацієнтів лікують АГ препаратами, що не входять у стандарти лікування цієї недуги, мають певні протипокази, про які ці хворі і не здогадуються. На жаль, грішать подіб ною неувагою до стандартів лікування АГ і деякі лікарі, приміром, призначаючи деякі бета-адреноблокатори, які мають побічні ефекти, у якості монотерапії. Лікар перед тим, як виписати рецепт, повинен детально проаналізувати стан пацієнта. Наприклад, якщо у хворого кашель, набряки, йому не можна призначати інгібітори АПФ, це є протипоказом. Якщо у хворого тахікардія, препаратом вибору буде бетаадреноблокатор. Лікар виписує рецепт не на прохання пацієнта, а зважаючи на його стан здоров’я.

ВЗ А як лікаря привабити до активної участі у реалізації Пілотного проекту?

— Нікого приваблювати не потрібно. Це прямий обов’язок лікаря — виміряти пульс, поміряти артеріальний тиск. Ніхто не каже, що пацієнту, який звернувся з приводу нежитю, потрібно зробити весь спектр аналізів, але для того, щоб виявити гіпертонію, цього і не потрібно. ВЗ У розвинених країнах реімбурсація — звична справа. Деякі держави роблять перші кроки. У кого варто повчитися?

— Найкращі результати втілення Пілотного проекту серед країн колишнього Союзу показала Молдова. Щоправда, там діє страхова медицина, вони орієнтувалися на країни ЄС і нині відшкодовують значні кошти по багатьох напрямках лікування. Цікавий досвід Німеччини. Там пацієнт платить за виписування рецепта 1 євро, а вартість препарату відшкодовується страховкою за певною процедурою. Деякі експерти вважають, що йти потрібно саме таким шляхом — це стимулюватиме пацієнта до «реалізації» рецепта. Адже в Росії свого часу пішли шляхом виділення коштів на придбання ліків. Це не спрацювало — люди витрачали ці кошти на інші потреби. На жаль, наші громадяни також не приділяють достатньої уваги своєму здоров’ю, тому нам необхідно відродити культ здоров’я у суспільстві, а для цього потрібна співдружність лікаря і пацієнта. Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»

ТОЧК А ЗОРУ Ірина МИКИЧАК, заступник директора департаменту — начальник управління організації медичної допомоги населенню департаменту охорони здоров’я Львівської облдержадміністрації е, що Пілотним проектом започатковано надзвичайно потрібну і важливу справу, ні в кого сумнівів не викликає. Інше питання, що це нова справа для України, тому неминуче виникають труднощі у її реалізації. Незважаючи на те, що ведемо інтенсивну роз’яснювальну роботу, у нашій області ще досить низький відсоток мешканців зміг скористатися підтримкою держави у забезпеченні доступними ліками. Бачу кілька основних аспектів цієї проблеми. Серед них те, що в Україні більшість аптек практикує безрецептурний відпуск ліків. Наше населення звикло до того, що лікарські препарати можна придбати в аптеці не за призначенням лікаря, а без рецепта — за порадою друзів, сусідів, реклами. Непоодинокі випадки, коли в аптеці провізор радить на свій розсуд препарат, хоча він цього не мав би робити. Такі поради зводяться до рекомендації препаратів, над проштовхуванням яких інтенсивно працюють фармацевтичні компанії. Мусимо визнати, що частина лікарів також залежні від фармфірм. Наступна проблема — доступність аптек, які задіяні у проекті. У Львівській області понад тисячу суб’єктів господарювання, які провадять господарську діяльність із торгівлі лікарськими засобами. Ми звернулися до усіх аптек в області, розіслали листи про готовність включити всіх охочих до Пілотного проекту. З жовтня 2012 року вдалося залучити 320 аптек усіх форм власності. В області комунальної аптечної мережі фактично не існує (таких аптек — близько півсотні). Вона була зруйнована ще у 90-х роках і відновити її практично нереально. Тому вкрай важливо залучити до реалізації проекту аптечні заклади недержавної власності. Ми переконані, що необхідно внести до Ліцензійних умов питання участі всіх аптек у реалізації програм державного значення (а реалізація Пілотного проекту і є таким завданням). На жаль, лише умовляннями і закликами навряд чи досягнемо ефективної співпраці з аптечними закладами. Багато аптек не хочуть мати зайвий клопіт — формувати реєстр, перевіряти його тощо. Тож варто цей механізм полегшити. Ми звернулися до МОЗ України з низкою пропозицій щодо спрощення механізму відшкодування. Серед них і можливість передачі державної субвенції з обласного рівня на районний. Доступ пацієнта до «пілотних ліків» ускладнений у сільській місцевості — там мало аптечних пунктів, а відкрити їх при кожному ФАПі складно. У цьому

питанні також потрібні виважені напрацювання. Ми пропонуємо надати право виписувати пільгові рецепти фельдшеру на підставі розписаної лікарем схеми лікування для даного пацієнта. У такому разі хворому не потрібно буде щомісяця їздити до лікарської амбулаторії чи районної лікарні. Ще однією перешкодою була відсутність відшкодувань на комбіновані препарати, прописані у клінічних протоколах лікування АГ. За ними лікарі напрацювали певні схеми лікування, які не вважають за доцільне змінювати. Тому з нетерпінням очікують, що комбіновані препарати ввійдуть до Пілотного проекту. Також доцільно було б визначити бодай декілька найпростіших і найбільш популярних препаратів для того, щоб відпускати їх за рецептами безкоштовно. Це для пересічного громадянина більш зрозуміло, ніж часткове відшкодування. Фахівці МОЗ відпрацювали всі пропозиції областей і, як відомо, вже вийшла нова Постанова Кабінету Міністрів України, що передбачає низку змін до існуючого порядку відшкодування, переліку лікарських засобів, включених до Пілотного проекту. А поки що лікарі інтенсивно працюють над залученням пацієнтів до вчасного і ефективного лікування гіпертонічної хвороби. Адже цим ми зможемо зберегти життя десятків тисяч співгромадян. Ми мусимо змінити ставлення людей до свого здоров’я — пацієнт повинен дбати про себе, вчасно звертатися до лікаря, проходити необхідні обстеження. Добрим прикладом є медичне страхування, при якому кожен пацієнт усвідомлює необхідність своєчасно відвідувати лікаря, проходити необхідні обстеження і приймати призначене індивідуальне лікування. Тетяна СИНЕЛЬНИЧЕНКО, лікар загальної практики, сімейний лікар КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №2 Дарницького району м. Києва» ртеріальна гіпертензія є, на жаль, одним із «найпопулярніших» діагнозів серед тих, що ставляться пересічному українцеві у кабінеті лікаря загальної практики. Одного разу діагностована, вона потребує подальшого довічного медикаментозного лікування. У цьому контексті дуже гуманною видається ініціатива держави відшкодовувати хворому частину коштів на придбання медикаментів. Але на практиці ця ініціатива, на жаль, не спрацьовує. На мою думку, з наступних причин. По-перше, існує п’ять основних класів препаратів для лікування артеріальної гіпертензії. У програмі ж було передбачено лише три —

інгібітори АПФ, антагоністи кальцію та бета-блокатори. Дуже важко вести пацієнтів тільки на цих групах препаратів. Приміром, згідно з наказом, хворим на гіпертонічну хворобу другого ступеня ми зобов’язані призначати вже два препарати, бодай і в низьких дозах. Для цієї мети найбільш виправдані і найкраще себе зарекомендували комбіновані препарати. На жаль, Пілотом жодного комбінованого препарату не було передбачено. Лікар змушений виписувати пацієнту еналапріл «зі знижкою», а іншим рецептом виписувати гідрохлортіазид, бо у списках на знижки його немає. Тоді як загальновідомо, що лікувати гіпертонічну хворобу без діуретиків практично неможливо. Лікар змушений «викручуватися», обираючи із запропонованого списку два препарати, тоді як прекрасно розуміє, що насправді пацієнтові потрібен третій. По-друге, перелік «пільгових» медикаментів передбачає лише назви діючих речовин, а не конкретних препаратів конкретних фірм. З одного боку, це ніби й справедливо. З іншого — ускладнює сам процес лікування. Хворі, котрим уперше поставлений діагноз АГ, потребують особливої уваги і виваженого підходу до вибору лікарських засобів. Лікарям добре відомі випадки, коли одна й та ж діюча речовина у складі одного препарату хворому допомагає краще, а у складі іншого — гірше. Доводиться ретельно підбирати лікування, аналізувати його переносність, коригувати дози, вивчати щоденники вимірювання тиску. За «логікою» ж пілоту, вибір препарату покладається не на лікаря, а на аптеку. Я у своєму рецепті можу написати лише «амлодипін», а який саме амлодипін продадуть моєму пацієнтові — вирішать працівники аптеки. Який їм вигідніше на даний момент збути — той і продадуть. Хронічний хворий зазвичай не «перескакує» з одного препарату на інший, а, з’ясувавши, який саме йому допомагає, у подальшому купує тільки його. Тепер він буде змушений ходити аптеками у пошуках знижок саме на «свій» препарат. По-третє, препарати з указаного переліку відпускають не безоплатно, а лише зі знижкою. І якщо аптека вирішить продати за цією програмою недорогі препарати (переважно вітчизняних виробників), то й знижка буде мінімальною. Пацієнти, приходячи до мене на прийом, зізнаються, що їм не вигідно брати у мене рецепт на «соціальну» знижку і шукати в аптеках потрібні препарати, та ще й кожний окремо. Тоді як багато аптечних мереж пропонують зручну систему накопичувальних знижок чи «картку пенсіонера», що дає змогу спокійно придбати ліки бажаного виробника без рецепта, а головне — подекуди дешевше, аніж за пілотом. Згадані причини, на мою думку, фактично нівелюють значення цієї соціальної ініціативи як для лікаря, так і для пацієнта.

СИСТЕМА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

СТРАХОВА МЕДИЦИНА з точки зору КОНСТИТУЦІЇ Протягом останніх років із певною періодичністю «на гора» піднімається тема запровадження в Україні загальнообов’язкового медичного страхування. Часто називалися навіть конкретні терміни його впровадження, з іншого боку неодноразово лунали заяви про неготовність переходу галузі на принципи страхування. Втім реформа в пілотних регіонах (а з 2015 року — по всій території України) також повинна забезпечити на перспективу перехід до страхової медицини. Та й у суспільстві формується позитивне сприйняття страхової медицини, як, можливо, єдиного засобу подолання негативних тенденцій, що нині притаманні українській системі охорони здоров’я, а також як інструмента поліпшення якості медичної допомоги. У зв’язку з цим пропоную розглянути проблему із суто правової точки зору, проаналізувати конституційні права та гарантії на медичну допомогу, які, зрештою, повинні бути орієнтиром для прийняття відповідних законів про загальнообов’язкове медичне страхування. Безкоштовна медична допомога як гарантія Відповідно до статті 49 Конституції України кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров'я забезпечуєтьс я державним фінансу ванням ві дпові дних соціа льно-економічних, медико-санітарних та оздоровчо-профілактичних програм. Держава створює умови д ля ефективного і доступного д л я всіх грома д ян медичного обс луговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних зак ладів усіх форм власності. Слі д зазначити, що констит у ційні гара н т ії на ме ди чн у допомог у забезпечені доволі конкретними механізмами їх реа лізації ш ляхом дета лізації в інших законах, а також, що головне, встановленням відповіда льності за порушення цих приписів. Інша справа — наскільки вони виконуються… Зокрема, відповідно до статті 8 Основ законодавства України про охорону здоров’я (надалі — Основи) кожен громадянин має право на безоплатне отримання у державних та комунальних закладах охорони здоров'я медичної допомоги, до якої належать: екстрена, первинна, вторинна (спеціалізована), третинна (високоспеціа лізована) медична

допомога, а також па ліативна допомога, яка надається за медичними показаннями в установ леном у поря дк у. Держава г ар а н т у є т а кож б е з оп л ат не надання медичної допомоги за епідемічними показаннями та проведення медико-соціальної експертизи. При чом у кож н и й п а ц іє н т має право, коли це виправдано його станом, бу ти прийнятим у буд ь-яком у за к ла д і охоро ни здоров'я за своїм вибором, якщо цей зак ла д може забезпечити ві дпові дне лік у ванн я (стаття 38 Основ). Однак така «можливість», як і «стан особи», за ві дсу тності чітких прави л, визначаютьс я з у рах у ванн ям конкретної сит уації. Проте в будь-якому разі вони не можуть обумовлюватися і залежати від стану фінансового забезпечення установи, реєстрації місця проживання хворого тощо. Крім того, дія частини 3 статті 49 Конституції України поширюється на всі зак лади, які перебувають у державній (неза лежно ві д ві домчого пі дпорядкування) або комуна льній власності і фінансуються з бюджетів будь-якого рівня. Ва ж ливою гара н т ією є заборона с короченн я іс н у ючої мережі державних і комунальних закладів охорони здоров'я. Водночас щодо виконання цієї вимоги виникає найбільше ризиків пі д час прове денн я реформи, яка передбачає кардинально іншу структуру та нові т и п и л і к у в а л ь н о -п р о фі л а к-

Андрій Олійник, юрист Львівської обласної організації профспілки працівників охорони здоров’я України, асистент кафедри організації і управління охороною здоров’я ЛНМУ ім. Д. Галицького

тичних установ. Нага даю, що за правовим стат усом зак ла д охорони з доров’я визнаєтьс я або юри дичною особою незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, або її відокремленим підрозділом, основним завданням якого є забезпеченн я медичного обс луговування населення на основі ві дпові дної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників; а мережа зак ладів охорони здоров'я — це сукупність зак ладів охорони здоров'я, що забезпеч у ю т ь пот реби насе лення у медичному обслуговуванні на відповідній території (стаття 3 Основ). Тому, наприк ла д, реорганізаці я сі льської амбулаторії шляхом злиття чи приєднання до новоствореного центру ПМСД (який згі дно з реформою має бу ти єдиним закладом на первинному рівні) на правах звичайного структурного підрозділу буде вважатися скороченням існуючої мережі, а отже, і порушенням Конституції України.

Ососбливості фінансування О с нов а м и т а кож ви з н аче но конкретні вимоги щодо фінансування медицини — державна політика охорони здоров'я забезпеч ує т ьс я бюд жет ними асигну ванн ями в розмірі, що відповідає її науково обґрунтованим потребам, але не менше 10% національного доходу. Цю норму, яка чітко приписана в

статті 12 Основ, жодного разу з часу її прийняття не було виконано, а її дію двічі призупиняли при прийнятті Державних бюджетів на 2003 та 2004 роки. Згі дно з офіційними даними, цей показник в останні роки не досяг і 4% ВВП. Як що сьогодні лік у ва льнопрофілактичні установи, як правило, є бюджетними закладами і фінансуються за принципом кошторисного забезпечення видатків, то, починаючи з 1 січня 2015 рок у, медична допомога надаватиметься безоплатно за рах у нок бюджетних коштів у тих зак ладах охорони здоров'я (і не лише державних чи комунальних), з якими головні розпорядники бюдж етних коштів укладуть договори про медичне обслуговування населення. Відтак, аби відповідати правовій природі такого фінансування, державні та комунальні заклади охорони здоров’я повинні змінити організаційно-правову форму на некомерційні підприємства. За таких умов може з’явитися ризик, що домінуватимуть саме обсяги замовлень на медичні послуги, які в першу чергу залежать від бюджетних мож ливостей, а не ві дпові дні потреби населення в цьому. Важливим механізмом забезпечення права на безоп латну медичну допомогу є наявність юридичної відповідальності за його порушення. Зокрема, стаття 184 Кримінального кодексу Ук ра ї н и м іс т и т ь од ра з у д ва ск лади злочинів, пов’язаних із недотриманням статті 49 Конс т и т у ції Ук раїни: неза конна вимога оплати за надання медичної допомоги в державних чи комунальних зак ладах охорони здоров'я (частина 1) та незаконне скорочення мережі державних і комунальних закладів охорони здоров'я (частина 2). Крім того, працівники державних чи комунальних закладів охорони здоров’я мож у ть не с т и к ри м і на л ьн у ві д повідальність (у контексті цієї конституційної норми) за пі дкуп п ра ц і вн и к а держ а вног о пі дприємства, установи чи організації (частини 3, 4 статті 354 КК України), а у випадку, якщо це пов’язано з використанням с л у жбового с та новища — за прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою (стаття 368 КК України) чи незаконне збагачення (стаття 368-2 КК України).

Тел.: (044) 485-00-96 • vz@vz.kiev.ua • www.vz.kiev.ua

СИСТЕМА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

26 липня 2013 року Важливу роль для практичного забезпечення права на медичну допомогу відіграє рішення Конституційного суду України № 10 -рп/2002 ві д 29.05.2002 р. Враховуючи, що вказане рішення є обов’язковим д ля виконання всіма суб’єктами, його висновки потрібно враховувати не лише у законодавчій чи іншій нормотворчій діяльності органів влади, судовій практиці, але й у повсякденній діяльності закладів охорони здоров’я. Зокрема, згаданим рішенням вс та нов лено, що по ложен н я частини третьої статті 49 Конституції України «у державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно» треба розуміти так, що у цих зак ладах ме дична допомога на даєтьс я вс і м г рома д я на м неза ле ж но від її обсягу та без попереднього, поточного або наступного їх розрахунку за надання такої допомоги. Окремо вказано, що поняття медичної допомоги, умови запровадження медичного страхування, у тому числі державного, формування і використання добровільних медичних фондів, а також поря док на данн я меди чни х пос л у г, як і ви ход ять за межі медичної допомоги, на п латній основі у державних і комунальних закладах охорони здоров'я та перелік таких послуг мають бути визначені законом. С л і д з в е рн у т и у в а г у : с у д виходив із того, що зміст безоплатної медичної допомоги у системному зв'язк у з іншими ана логічними пон яттями, що застосовуються в Конституції України, законах України, міжнародних договорах полягає у відсу тності для всіх громадян обов'язку сплачувати за надану їм у державних і комунальних закладах охорони здоров'я медичну допомогу як у момент, так і до чи після її отримання, а відтак і немож ливості стягування з громадян плати за таку допомогу у будь-яких варіантах розра х у нк і в (гот і вкови х або безготівкови х): чи у вигл я ді «добровільних внесків» до різноманітних медичних фондів, чи у формі обов'язкових страхових платежів (внесків) тощо.

Чи суперечить страхування конституції? Частина перша статті 49 Конс т и т у ц і ї Ук ра ї н и з а к рі п л ю є право кожного на медичне страхування, тобто не обов'язкове, а добровільне. Державне медичне

страхування не суперечитиме конституційному припису щодо безоплатної медичної допомоги лише у тому разі, коли платниками обов'язкових страхових п лате ж ів буд у т ь організації, установи, пі дприємства, інші господарюючі суб'єкти, які займа ют ьс я пі д п риємниц ькою д і я л ьн іс т ю, держ а вн і фон д и тощо. Стягнення таких внесків із громадян у системі державного медичного стра х у ванн я не відповідатиме конституційному положенню, оскільки буде однією з форм оплати за надання їм допомоги у державних і комунальних закладах охорони здоров'я. Основний закон не забороняє і мож ливості надання громадянам медичних послуг, які виходять за межі медичної допомоги (за термінологією ВООЗ — «медичних послуг другорядного значенн я», «параме дичних пос лу г»), у державних чи комунальних закладах за окрему плату. Проте перелік таких платних пос луг не може втручатися у межі безоплатної медичної допомоги і відповідно до вимог пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України має встановлюватись законом. Незважаючи на це, на практиці і надалі застосовується постанова КМУ №1138 від 17.09.1996 р., якою затверд жений Перелік платних послуг, що можуть надаватися в державних та кому на льних зак ла дах охорони здоров'я, вищих медичних навча льних зак ла да х та нау ково-дос лі дних установах. Хоча врег улюва нн я та к и х пи та нь повинне визначатися виключно законом, і аж ніяк не рішенням Уряду. Тим більше, що початкову редакцію зазначеного Переліку, а також положення щодо мож ливості лікувально-профілактичним установам приймати від хворих плату за надані їм інші медичні пос лу ги як внесення добровільної компенсації були визнані неконстит у ційними згідно з рішеннями КСУ № 15-рп/98 ві д 25 листопа да 1998 року. Неприйн ятним із правової точки зору є встановлення будьяких меж безоплатної медичної допомоги у вигляді її гарантованого рівня, її надання лише неспроможним верствам населення чи «у рамках, визначених законом» тощо. Це суперечить положенням статті 3, частини третьої статті 22 та низки інших с татей Конс т и т у ції Ук ра ї ни. Безоплатна медична допомога повинна надаватись усім грома-

Міністерство охорони здоров’я України Національна Медична Академія Післядипломної освіти імені П.Л. Шупика Оголошує конкурс на заміщення наступних посад: • Завідувач кафедр: променевої діагностики (1 посада на 1 ст.), медицини праці, психо-

фізіології та медичної екології (1 посада на 1 ст.); • Доцента кафедри радіології ( 1 посада на 0,25 ст.); • Асистентів кафедр: променевої діагностики (1 посада на 0,25 ст.), сімейної медицини та амбулаторно-поліклінічної допомоги (3 посади по 1 ст., 1 посада на 0,25 ст.).  Адреса академії: 04112, м. Київ, вул. Дорогожицька, 9  Приймання документів – 30 днів з дня опублікування оголошення.

дянам у повному обсязі, тобто задовольняти потреби людини у збереженні або ві дновленні здоров'я. Розглядаючи питання щодо мож ливості солі дарної у часті населення у додатковому фінансуванні галузі, варто зазначити, що конституційні норми не виключають такої можливості, проте лише за рахунок розвитку позабюджетних механізмів залу чення додаткових коштів, у тому числі і шляхом створення лікарняних кас (спілок, фондів), діяльність яких має бути врегульована законом. Д жере лами так их додаткових надходжень також можуть бути встановлені законом офіційні прямі платежі населення за медичні пос луги другорядного значення, відомчі асигнування на утримання медичних закладів, надходження від проведення благодійних акцій і заходів, кошти міжнародних програм г у манітарної допомоги, пожертву ванн я грома дських, релігійних благодійних організацій та меценатів, страхові внески роботодавців у системі обов'язкового державного медичного страхування, фінансування компаній-організаторів добровільного медичного страхування, ресурси нагромаджувальних програм територіальних громад, державні медичні позики тощо.

Виходячи з того, що прописане в Основному законі право на медичну допомог у та його гара н т і ї ви значає на я вн іс т ь в Ук ра ї н і бюд же т ної с ис т е ми (моде лі) охорони здоров’я і п рийн я т тя і нши х а к т і в законодавства повинно ґру нт уватис я вик лючно на його положеннях і не су пер ечити їм, медичне страху вання, в тому числі загальнообов’язкове держ а вне, з а у мов з б ер е же н н я чинної норми с тат ті 49 Конс т и т у ц і ї Ук р а ї н и , п о в и н н о розглядатися лише як одне з додаткових джерел фінансування системи охорони здоров’я, і не більше. Адже навряд чи покладення ще одного податкового навантаження на роботодавців зможе повністю забезпечити видатки галузі і поліпшити медичне обслуговування населення. Водночас запрова д женн я тотального загальнообов’язкового соціа льного ме дичного страх у ва н н я (на віт ь я к що ос но вним чи є диним с т ра х ува льником буде держава), за необх і днос т і визначенн я таких категорій як «застрахована особа», «с т ра ховий випадок» тощо, може призвести до з в у ж е н н я з м і с т у к о н с т и т уц і й ног о п ра в а на б е з оп лат н у ме ди чн у допомог у, а ві дтак і до визнання законів про обов'язкову страхову медицину неконституційними.

Головне управління Держсанепідслужби на залізничному транспорті (далі — ГУ ДСЕСЗТ) оголошує конкурс на заміщення вакантних посад: • начальник управління держсанепіднагляду; заступник начальника управлінняначальник відділу; заступник начальника відділу; головні спеціалісти; начальник управління на Південно-Західній залізниці, головний державний санітарний лікар залізниці; заступник начальника управління на Придніпровській, Південно-Західній залізницях — начальник відділу санітарного нагляду та адміністративних послуг, заступник головного державного санітарного лікаря відповідної залізниці; заступник начальника відділу санітарного нагляду та адміністративних послуг управління на Донецькій, Одеській, залізницях; начальник та заступник начальника відділу епіднагляду управління на Донецькій, Одеській, Придніпровській, Південній залізницях; заступник начальника відділу епіднагляду управління на Львівській, Південній, Південно-Західній залізницях; начальник санітарно-карантинного відділу управління на Одеській, Південній, Південно-Західній залізницях;  Вимоги для претендентів — освіта вища відповідного спрямування та спеціалізації, начальник управління; заступник начальника управління — начальник відділу — кваліфікаційна категорія I або вища, особи, які є громадянами України; досконало володіють державною мовою; вміння та знання основних принципів роботи на комп’ютері та відповідних програмних засобів. Наявність сертифіката лікаря — спеціаліста. Підвищення кваліфікації (курси удосконалення, стажування, передатестаційні цикли тощо)  Стаж роботи: начальник управління, заступник начальника управління — начальник відділу — на керівних посадах в державній службі або в закладах держсанепідслужби за фахом «Організація і управління охороною здоров’я» не менше 5 років, для начальника та заступника начальника відділу не менше 3 років, для головного спеціаліста — 1,5 роки. • завідувач сектору кадрового забезпечення, запобігання та виявлення корупції, завідувач сектору доступу до публічної інформації та зв’язків з громадськістю, завідувач сектору документального та інформаційного забезпечення;  Вимоги до претендентів: освіта вища відповідного спрямування, післядипломна освіта у сфері державного управління: магістр державного управління.  Стаж роботи за фахом в державних органах, щодо управління персоналом не менше 5 років, для інших — не менше 3 років.  Особи, які бажають взяти участь у конкурсі, подають до конкурсної комісії заяву про участь у конкурсі; заповнену особову картку (форма П-2ДС) з відповідними додатками; 2 фотокартки розміром 4 х 6см; декларацію про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру; належним чином завірені копії документів про освіту, підвищення кваліфікації; 1, 2, 11 сторінок паспорта громадянина України; документів про надання пільг; військового квитка (для військовозобов’язаних); трудової книжки.  Строк прийняття документів — протягом 30 календарних днів після опублікування оголошення.  Документи приймаються за адресою: 03049 м. Київ, вул. Стадіонна, 6а, телефон для довідок: (044) 481-17 - 70

МЕДИцИНА У РЕГІОНАХ РівненЩинА

ЗАПРАЦЮВАВ ДРУГИЙ «ЛІНІйНИК» Рівненський обласний онкологічний диспансер працюватиме віднині з більшою потужністю, адже 25 червня цього року в центрі променевої терапії було введено в дію другий лінійний прискорювач. А ще цього дня в закладі відкрили капітально відремонтоване радіологічне відділення. Безпосереднім учасником цих важливих подій став міністр екології та природних ресурсів України Олег Проскуряков, який перебував із робочим візитом на Рівненщині.

овий лінійний прискорювач було придбано за кошти цільової субвенції з державного бюджету. Ще в 2012 році, відкриваючи центр променевої терапії РООД, Президент України Віктор Янукович пообіцяв виділити фінансування на його дооснащення, і дотримав слова. Тепер онкохворі області мають можливість лікуватися на рівні світових клінік за допомогою передових технологій, адже в центрі створено замкнутий цикл надання медичної допомоги пацієнтам із раком. Як розповів головний лікар РООД Григорій Максим’як, новий лінійний прискорювач — це найсучасніше обладнання принципово нового класу. Завдяки йому фахівці зможуть

Урочистості з нагоди відкриття радіологічного відділення та запуску в дію другого лінійного прискорювача. Символічну стрічку перерізали Юрій Кічатий, Олег Проскуряков і Василь Берташ (зліва направо)

приймати удвічі більше пацієнтів. Так, якщо на вже працюючому в центрі лінійному прискорювачі за зміну проліковують 15 хворих, то на новому обслуговуватимуть до 40. Новий апарат відрізняється багатьма додатковими функціями і, зокрема, можливістю автоматичного контурування пухлини, над яким, до речі, інженери-фізики працювали раніше 72 години. Треба нагадати, що перший лінійний прискорювач з’явився в центрі променевої терапії РООД у 2011 році. У рамках державно-приватного партнерства його придбав для закладу благодійний фонд Ріната Ахметова «Розвиток України». Відтоді на цьому обладнанні вже проведено понад 200 тисяч процедур для 925 пацієнтів, у тому числі 59 дітей. Між тим, медики кажуть, рік у рік хворих на рак в області більшає. Нині на обліку перебуває 19 700 осіб, 157 із них — діти. Променевої терапії на лінійному прискорювачі потребують щороку майже 3 тисячі пацієнтів. Водночас, по медичну допомогу в Рівненський центр променевої терапії звертаються також і хворі з інших областей України, частка яких становить майже 15% від усіх пацієнтів закладу. Відтак, обласна влада хоч і вишуковує щоразу необхідні кошти, все ж обласному бюджету важко витримувати таке навантажен-

Головний лікар РООД Григорій Максим’як, голова облради Юрій Кічатий, керівник програми «Рак виліковний» фонду Ріната Ахметова «Розвиток України» Вікторія Миколаюк, начальник обласного УОЗ Віталій Бойко, голова облдержадміністрації Василь Берташ, міністр екології та природних ресурсів України Олег Проскуряков (за трибуною), заступник голови облдержадміністрації Світлана Сад (зліва направо)

Кабінет радіомодифікації в оновленому радіологічному відділенні

ня. Голова облдержадміністрації Василь Берташ зауважив, що нині всі сили обласної влади спрямовані на те, щоб Рівненському центру променевої терапії було присвоєно статус Національного. Тоді кошти на його утримання закладатимуться в державному бюджеті. Під час перебування в РООД Олег Проскуряков не лише оглянув потужності закладу, а й поспілкувався з медичними працівниками і був приємно вражений побаченим: у центрі створено надсучасні умови для лікування онкохворих, і не кожен заклад в Україні може похвалитися таким матеріально-технічним оснащенням і підбором високопрофесійних кадрів.

КОЖЕН ДРУГИЙ ГІПЕРТОНІК УжЕ ОТРИМАВ ПІЛЬГОВІ РЕЦЕПТИ З

а півроку 126 тисяч мешканців Рівненщини відчули переваги Пілотного проекту щодо впровадження державного регулювання цін на лікарські засоби для лікування гіпертонічної хвороби. Загалом на диспансерному обліку в області з таким діагнозом перебуває більше 260 тисяч пацієнтів. Найбільше їх у Рівному, а також у Сарненському, Рівненському, Дубенському та Березнівському районах. За словами заступника голови Рівненської облдержадміністрації Світлани Сад, цьогоріч у рамках реалізації проекту Рівненщина отримала більше 4 мільйонів гривень субвен-

ції з держбюджету. Кошти розподілили між районами пропорційно, відповідно до кількості хворих на гіпертонічні недуги. Так, найкраще спрацювали фахівці Сарненського, Дубровицького та Млинівського районів. Вони виписували пацієнтам пільгові рецепти найактивніше. Відтак, найсуттєвіше здешевили лікування гіпертонікам, а саме на 50 000, понад 35 000 та 30 000 гривень відповідно. Цьому, зокрема, сприяло запровадження новаційних підходів. Так, у Сарненському районі для зручності краян пільгові рецепти виписують у всіх селах. Зокрема, за дорученням Світлани Сад, сімейні лі-

карі, терапевти та кардіологи, які виїжджають для профоглядів у ФАПи, обов’язково мають із собою рецептурні бланки, щоб за потреби виписати медикаменти від гіпертонії. Тим часом найменше грошей спрямували на здешевлення ліків у Рокитнівському, Рівненському, Радивилівському та Березнівському районах. Відтак, профільні заступники районів-аутсайдерів отримали доручення від Світлани Сад активніше працювати з пацієнтами, аби допомогти якнайбільшій кількості гіпертоніків.

Олег Проскуряков оглянув потужності РООД, ознайомився з умовами, в яких лікуються онкохворі

Новий лінійний прискорювач — найсучасніше обладнання принципово нового класу, яке значно підвищить потужність РООД

Водночас міністр подякував фонду Ріната Ахметова «Розвиток України» за співпрацю з РООД, наголосивши на тому, що коли бізнес є соціально відповідальним, можна вирішувати чимало проблем. У подарунок обласному онкодиспансеру Олег Проскуряков передав сертифікат на отримання лабораторного обладнання — чотириканального коагулометра. Треба сказати, що цього дня відбулася ще одна важлива подія — у Рівному розпочав роботу VI з’їзд Українського товариства радіаційних онкологів з міжнародною участю. Він зібрав фахівців із різних куточків України, а також Росії, Білорусі, Естонії, швеції, швейцарії, Австрії та Чехії. У з’їзді брали участь провідні українські спеціалісти в галузі онкології, зокрема членкор НАМН, професор Микола Пилипенко, головний спеціаліст із променевої терапії МОЗ України, членкор НАМН, професор Наталія Семикоз, голова УТРО, професор Валентина Іванкова та ін. Протягом трьох днів роботи з’їзду учасники розглянули цілу низку актуальних питань, зокрема щодо забезпечення якості променевої терапії (радіаційна фізика), аспектів променевої діагностики в онкології, нових можливостей радіохемотерапії пухлин, сучасних клінічних рекомендацій з променевої терапії, профілактики, діагностики і лікування ускладнень променевого і комбінованого лікування, міждисциплінарного підходу до супровідної терапії в радіоонкології. Власним досвідом поділилися також і спеціалісти РООД у своєму виступі «шляхи оптимізації променевої терапії у хворих на рак верхніх дихальних шляхів» (Т. Щегловська, В. Якобчук, Т. Ратнікова, В. Філіпчук). Крім цього, під час з’їзду проходили сателітні симпозіуми для медичних фізиків, а також майстер-класи на базі відділення радіотерапії РООД у напрямку нових підходів у радіаційній онкології.

Прес-служба МОЗ України

Дана РОМАНЮК, власкор «ВЗ», Рівне

Тел.: (044) 485-00-96 • vz@vz.kiev.ua • www.vz.kiev.ua

МЕДИЦИНА У РЕГІОНАХ

26 липня 2013 року

д о н е чч и н а

СЮДИ ПРИХОДЯТЬ ЗА ЩАСТЯМ У Макіївці відкрився перший у регіоні перинатальний центр другого рівня, який обслуговуватиме понад 700 тисяч жінок і дітей зі східної частини Донецької області. Тепер допомогу тут надаватимуть не тільки макіївчанкам та їхнім малюкам, а й мешканкам Харцизька, Зугреса, Тореза, Шахтарська, Сніжного та Амвросіївського району. Центр відкрито в рамках ініційованої Президентом України Віктором Януковичем програми «Нове життя» і розташувався він на базі КМУ «Міська клінічна лікарня № 3».

опомогу матерям і малюкам тут надаватимуть більше ніж 300 співробітників, із яких 59 лікарів і 140 осіб — середній медичний персонал. Потужність центру — 120 ліжок, тут є 9 відділень: акушерське, гінекологічне, патології вагітних, відділення новонароджених, анестезіології та інтенсивної терапії новонароджених, відділення для недоношених та патології доношених новонароджених, акушерська реанімація, діагностичний центр з телемедичними технологіями і лабораторія. — В області народжується за рік 40 тисяч дітей, 3,5 тисячі — в Макіївці, і кожна з них — це диво і радість для батьків. Дуже важливо допомогти малюкові з'явитися на світ і вижити. Я добре знаю, що це за біда! І я дуже вдячний лікарям, які допомагали виходжувати і моїх діток, — сказав у ході відкриття центру голова Донецької облдерж адміністрації Андрій Шишацький. — Перші кювези у нас з'явилися завдяки спонсорам та зарубіжній допомозі, а зараз прийшла черга влади. Я думаю, люди вже цього зачекалися. Наші діти гідні кращого майбутнього, і не просто повинні вижити, а залишитися здоровими і повноцінними. Я, заходячи сюди, звернув увагу, що досить багато ще потрібно придбати нового обладнання, зробити ремонти, налагодити стабільне постачання витратних матеріалів. І я вам обіцяю, що дитинство у нас буде на першому місці. Дуже хочеться зробити все, щоб ми не втрачали наших дітей — оскільки статистика страшна. А для кожної родини це трагедія...

Голова облдержадміністрації зазначив, що проблема дитячої смертності існує, і замовчувати її не потрібно, з нею необхідно боротися. Для цього влада найближчим часом має намір вжити «радикальних зусиль», зокрема, направити бюджетні кошти — як державні так і обласні — на закупівлю обладнання, витратних матеріалів, препаратів, які дозволять новонародженим правильно розвиватися. У ремонт відділень раніше вкладало кошти місто, тепер же медична установа перейшла на обласний бюджет, із якого і будуть фінансуватися ці процеси. Андрій Шишацький повідомив, що почнуть із заміни даху і вікон. Також на території лікарні вже три десятки років перебуває недобуд, із якого в перспективі може вийти додаткове відділення для жінок із патологіями. Мер Макіївки Олександр Мальцев відзначив, що обладнання такого рівня, яке має у своєму розпорядженні перинатальний центр, місцева сфера материнства і дитинства не бачила ніколи. Тепер тут є апарат для штучної вентиляції легенів, біохімічні аналізатори, сучасні апарати УЗД, ліжка-трансформери, операційні столи та багато іншого. Тільки в минулому році отримано обладнання на суму понад 6,5 мільйона гривень (усього ж з обласного бюджету на охорону материнства і дитинства було виділено 46 мільйонів гривень). — Це не просто структурна зміна і перепрофілювання, це, в першу чергу, якісне значення медичної реформи, результати якої не змусять себе довго чекати, — вважає міський голова.

Глава Донецької облдержадміністрації Андрій Шишацький (зліва) і мер Макіївки Олександр Мальцев урочисто відкрили перший у регіоні перинатальний центр другого рівня

Поки Венера Хоменко ділиться планами на майбутнє з Олександром Мальцевим, голова облдержадміністрації Андрій Шишацкий уже замислюється про ремонт даху перинатального центру

Головний лікар міської клінічної лікарні № 3 Венера Хоменко розповідає Андрію Шишацькому про досягнення своїх колег

Молода сім’я, якій у перинатальному центрі вже подарували щастя, отримала при виписці привітання та подарунки від мера і голови облдержадміністрації

√ Медичний заклад для відкриття перинатального центру було обрано не випадково. Із 1975 року пологове відділення лікарні, більш відомої під назвою «Північна», спеціалізується на передчасних пологах і має відділення з виходжування недоношених дітей. У 2006 році установі було присвоєно почесне звання «Лікарня, доброзичлива до дитини», а в 2009 році — відкрито відділення анестезіології та інтенсивної терапії новонароджених, показники виживаності дітей у якому відповідають європейським. √ У нинішньому році було розширено відділення дитячої реанімації, а у відділенні виходжування недоношених новонароджених відкрито перше в Донецькій області «Вікно життя», де матері можуть анонімно залишити малюка. Також відбулося злиття двох жіночих консультацій і створено єдиний консультативно-діагностичний блок. — Якщо раніше ми на себе брали тільки місто, то тепер — увесь східний регіон, — розповідає головний лікар міської лікарні № 3 м. Макіївка Венера Хоменко. — У даний момент у відділенні дитячої реанімації перебувають четверо діток. Двоє з них — із двійнят з 29 тиж-

нями гестації, їх маса тіла — 1000 і 980 г. Вони під наглядом лікарів лише кілька діб, але вже помітні поліпшення. Я думаю, завдяки новому обладнанню та професіоналізму колег ми допомагатимемо людям отримати той результат, на який вони розраховують. Сім'ї приходять сюди за щастям, і наше завдання дати їм його. Усього в регіоні заплановано відкриття семи перинатальних центрів, і відбудеться це найближчим часом. До кінця поточного року і в 2014 р. вони запрацюють у Горлівці, Краматорську, Красноармійську, Маріуполі та Донецьку (де в минулому році вже з'явився обласний перинатальний центр). Євгенія МАРТИНОВА, власкор «ВЗ», Донецьк

У лабораторії тепер працює нове обладнання

У відділенні надають допомогу найменшим пацієнтам, які побачили світ кілька днів тому

Відремонтовані палати вже прийняли породіль

Фото автора

МЕДИЦИНА У РЕГІОНАХ в і н н и чч и н а

Лише одного з шести онкохворих дітей держава забезпечила ліками Генеральна прокуратура України вимагає від Міністерства охорони здоров'я терміново припинити порушення прав онкохворих дітей Вінницької області. При чому йдеться про права на якісне лікування та отримання медпрепаратів. Відповідні вказівки надійшли після депутатського звернення голови Тимчасової слідчої комісії парламенту з розслідування фактів неефективного використання коштів та зловживань у МОЗ, нардепа Анатолія Диріва. На контролі у прокуратури У відповідь на журналістський запит у Генпрокуратурі уточнили, що надали прокуратурі Вінницької області доручення провести перевірку. Вона й виявила порушення прав 229 онкохворих дітей області на якісне лікування та забезпечення безоплатними ліками. «Зокрема, через неналежне формування Міністерством охорони здоров'я України номенклатури лікарських засобів та заявок на них, через несвоєчасне придбання та постачання цих препаратів торік потреби регіону задоволено на 81%, а станом на червень 2013 року — на 16%», — йдеться у відповіді на звернення. Не складно підрахувати, що необхідними ліками за цих умов забезпечена лише кожна шоста хвора дитина. Аби усунути виявлені порушення, 3 липня 2013 року прокуратура Вінницької області через Генпрокуратуру внесла подання Міністру охорони здоров'я України. Нині воно перебуває на розгляді, але міністерство вже залучило регіональні органи охорони здоров'я, аби проаналізувати номенклатури лікарських засобів та виробів медичного призначення для онкохворих дітей. Вивчаються пропозиції щодо перегляду обсягів держзамовлень із урахуванням потреби області. А Департамент охорони здоров'я та курортів Вінницької облдержадміністрації готує додаткову заявку на придбання лікарських засобів відповідно до потреб регіону.

Цього року краще, ніж завжди — Основна сума грошового забезпечення на закупівлю специфічних вартісних хімпрепаратів для онкохворих дітей Вінницької області надходить саме за рахунок державного бюджету, — нагадала головний спеціаліст відділу медичної допомоги дітям Департменту охорони здоров'я та курортів Вінницької облдержадміністрації Тетяна Бондаренко. — Ці ліки закуповуються централізовано Мінохоронздоров'я за кошти державного бюджету, їх основний

отримувач — Вінницька обласна дитяча лікарня. За її словами, минулого року заявки на медпрепарати та поставка становили трохи більше 1,5 млн грн. — На жаль, ці препарати надійшли в область лише наприкінці 2012–на початку 2013 року, — каже Тетяна Бондаренко. — Тобто поставка була значною мірою затримана. Дещо виправилась ситуація цього року: «Нарешті ми в повній мірі отримали всі ті препарати, щодо яких відчували затримку у 2012 році. Маємо й перші надходження з цьогорічного п'ятимільйонного замовлення — вже отримали препаратів на суму майже півмільйона», — повідомила Тетяна Бондаренко. До позитивних моментів медик відносить той факт, що цьогорічне держзамовлення теоретично забезпечить область необхідними препаратами основного хіміотерапевтичного блоку на 100%. — Ще жодного року не було, щоб на таку величезну суму держбюджет нам закупив препарати, — каже Тетяна Бондаренко. — Хіміотерапія — основна потреба онкохворих дітей. Але окрім цього вони потребують і препаратів супроводу. Ті препарати, які не придбало міністерство, закуповуються за кошти обласного бюджету, благодійних внесків тощо. Жодного разу ми, так би мовити, ними балувані не були. Ось і цьогоріч значну частину цих ліків доведеться закуповувати за кошти обласного бюджету. В даному випадку йдеться про суму в 150-200 тис. грн.

З надією на краще На питання, чи здатне втручання прокуратури виправити ситуацію зі своєчасним надходженням ліків на Вінниччину, чиновник з упевненістю відповідає: «Так!» — Досвід підказує, що будь-яка перевірка та контроль стимулюють своєчасне забезпечення медикаментами, — зауважує Тетяна Бондаренко. — Батьки, які виховують онкохворих дітей, і без того постійно знаходяться у зоні психологічного тиску — їм дуже

важливо не втрачати надії та вірити, що дитина зможе вилікуватись, позбутись страшної хвороби, що вона буде жива та здорова. Саме тому так важливо мінімізувати фінансовий тиск на ці родини. За її словами, забезпечення матеріально-технічної бази обласної медицини досить задовільне: «Всі онкохворі діти отримують допомогу на базі профільного спеціалізованого відділення у Вінницькій обласній дитячій лікарні. А таким може похвалитись не кожна область». Найпоширеніший діагноз у маленьких пацієнтів цього відділення — гостра лейкемія. Колись невиліковну хворобу нині успішно лікують: одужує до 73% хворих. Інших маленьких пацієнтів вклали на лікарняне ліжко гемофілія, но-

воутворення кісток, суглобів, нирок, печінки, легень. Щороку в області реєструють до 40 вперше виявлених онкозахворювань у дітей. Стандарти лікування такі ж, як і в дорослих. Переважно — це кілька курсів хіміотерапії. Щоб одужати, в лікарні стаціонарно доводиться перебувати до року. І забезпечення дороговартісними хіміопрепаратами на цей період залишається одним із найболючіших питань. — Сьогодні розроблені дуже ефективні схеми лікування, головне — забезпечити дітей ліками, — говорить завідувачка відділення Валентина Фурман. І з цим важко не погодитись... Максим ЗОТОВ, власкор «ВЗ», Вінниця

Державна служба України з питань протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та інших соціально небезпечних захворювань оголошує конкурс на заміщення вакантних посад 1. Головний спеціаліст відділу організації медико-соціальної допомоги управління протидії туберкульозу. 2. Головний спеціаліст відділу супроводу програм і заходів управління протидії туберкульозу. 3. Головний спеціаліст відділу організації медико-соціальної допомоги управління протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу. 4. Головний спеціаліст відділу супроводу програм і заходів управління протидії ВІЛінфекції/СНІДу. 5. Завідувач сектора організаційно-правового забезпечення та ліцензування.  Вимоги до кандидатів: — громадянство України; — наявність вищої освіти за напрямом підготовки медицина, фармація, економіка (для завідувача сектора — правознавство, правоохоронна діяльність, управління персоналом та економіка праці, державне управління, державна служба) за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра, спеціаліста; — стаж роботи за фахом у державній службі на посаді провідного спеціаліста не менше 1 року (для завідувача сектора —на посаді головного спеціаліста не менше 3 років) або стаж роботи за фахом в інших сферах управління не менше 3 років; — знання Конституції України; законів України «Про державну службу» та «Про засади запобігання і протидії корупції», інших актів законодавства, що стосуються державної служби та діяльності Державної служби України з питань протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та інших соціально небезпечних захворювань; нормативно-правових актів, що регулюють розвиток відповідної сфери (галузі) управління; порядку підготовки та внесення проектів нормативно-правових актів; основ державного управління та права; інструкції з діловодства; правил ділового етикету; правил та норм охорони праці та протипожежного захисту; ділової мови; — вільне володіння державною мовою; — уміння користуватися базовими комп’ютерними програмами (MS Office Word, MS Office Excel, Internet, електронна пошта).  Для участі у конкурсі до Державної служби України з питань протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та інших соціально небезпечних захворювань (вул. А.Барбюса, 5, м. Київ, 03150, тел. 287-89-56) протягом місячного терміну з дня опублікування оголошення необхідно надати такі документи: • заяву про участь у конкурсі; • заповнену особову картку (форма П-2 ДС) із відповідними додатками; • дві фотокартки розміром 4 х 6 см; • копії документів про освіту, підвищення кваліфікації, присвоєння вченого звання, наукового ступеня; • декларацію про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за минулий рік за формою, передбаченою Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції»; • копію паспорта; • копію військового квитка (для військовослужбовців або військовозобов’язаних).

Тел.: (044) 485-00-96 • vz@vz.kiev.ua • www.vz.kiev.ua

МЕДИцИНА У РЕГІОНАХ

26 липня 2013 року

ТеРнОПіЛЬЩинА

НІМЕЦЬКІ МЕТОДИКИ ДОПОМАГАЮТЬ УКРАїНСЬКИМ ПАцІЄНТАМ Можливості сучасної медицини нині дозволяють хірургам повертати до активного життя пацієнтів, які ще «вчора» через недугу могли втратити рухову активність. Нещодавно у відділенні судинної хірургії Тернопільської університетської лікарні започаткували операції підколінно-стопних шунтувань. їх проводять у разі атеросклерозу нижніх кінцівок і пацієнтам із діабетичною ангіопатією. Подібні оперативні втручання практикують лише в кількох клініках України, а у Тернополі така можливість з’явилася завдяки досвіду, запозиченому у німецьких колег. — Передові методики та досвід, запозичений під час практичних стажувань у судинному центрі лікарні Св. Джозефа у німецькому місті Клоппенбург, дозволили нам уже цього місяця провести дві операції так званих низьких шунтувань, — розповідає судинний хірург Тернопільської університетської лікарні, доцент ТДМУ Андрій ВАЙДА. — Першим був пацієнт із тотальною оклюзією артерії нижньої кінцівки. Ми виконали сполучення верхньої третини стегнової артерії та артерії стопи, це й забезпечило чоловікові збереження кінцівки. Згодом провели оперативне втручання мешканцеві селища Золотий Потік. У цьому випадку сполучили стегнову артерію над коліном та артерію стопи. Гарні результати підтвердили наші сподівання. цей вид операцій особливо актуальний за цукрового діабету, взагалі ж раніше такі хворі були у списку «претендентів» на ампутацію ураженої кінцівки. ВЗ Андрію Романовичу, як відомо, це не перші ваші відвідини судинного центру у місті Клоппенбург. Що мали на меті побачити цього разу такого, аби застосувати у власній практиці?

— Необхідність перейняти досвід німецьких колег, які є лідерами у використанні

високих медичних технологій серед країн Євросоюзу, зумовлена тією загрозливою ситуацією, яка склалася щодо захворювань на облітеруючий атеросклероз аорти і магістральних артерій нижніх кінцівок. Реалії насторожують своєю масштабністю — ця патологія призводить до інвалідності у 74,4% осіб працездатного віку, досягаючи свого критичного ступеня розвитку у 600 осіб на 1 мільйон мешканців. Ще зовсім недавно реконструктивні операції у хворих на облітеруючий атеросклероз із дистальною оклюзією вважались в Україні безперспективними, адже супроводжувалися великою кількістю ускладнень. Але розвиток сучасних діагностичних і лікувальних технологій дозволяє, переглянувши показання, розширити спектр оперативних втручань у цієї категорії хворих. Щодо самого стажування, то воно відбулося на запрошення головного хірурга лікарні Св. Джозефа, доктора медицини Войцеха Клонека. Моє перебування у судинному центрі тривало два тижні, і я щодня мав можливість брати участь в операціях. Я поставив собі завдання ґрунтовно вивчити методики оперативного лікування хворих на облітеруючий атеросклероз нижніх кінцівок з ураженням підколінно-

гомілкового сегмента, які запроваджені у судинному центрі, ознайомитися з можливостями ендоваскулярної хірургії в лікуванні хворих з ускладненими формами атеросклеротичної оклюзії нижніх кінцівок. Особливу увагу приділив проведенню повторних операцій на артеріях. Скажімо, якщо раніше частота ускладнень після цих оперативних втручань була доволі високою, то нині, застосувавши здобуті знання, ми досягли зниження ускладнень та ризику повторних втручань у 3-4 рази. Для нас це доволі значимий результат. З огляду на те, що в Україні рентгеноендоваскулярна хірургія ще не набула достатнього поширення, а операції з приводу атеросклеротичних оклюзій стегново-підколінного сегмента взагалі представлені лише поодинокими повідомленнями, великою цінністю для мене була участь в операціях із приводу ротаційних ангіопластик підколінної артерії. Також я взяв участь у виконанні підколінно-педальних шунтувань, це дало можливість застосувати їх у наших клініках. Велика цінність цього втручання в тому, що його можна застосовувати не лише за облітеруючого атеросклерозу, а й у разі цукрового діабету, захворюваність на який, на жаль, зростає.

Лікарня Св. Джозефа

Серед нових методів оперативних ендоваскулярних втручань, які нині практикують у європейських клініках, є застосування ендоваскулярної десимпатизації ниркової артерії в лікуванні артеріальної гіпертензії. Під час стажування я мав нагоду взяти участь також у проведенні й таких операцій. На моє переконання, досвід зарубіжних колег є дуже цінним набутком, тішить і те, що вони охоче діляться своїми знаннями. Тому сподіваюся, не за горами той час, коли подібні втручання зможемо проводити й у себе на батьківщині, але готуватися до цього маємо вже зараз. Щодо стажування загалом, то воно дозволило не лише поглибити мої теоретичні знання, але й утвердитися в раніше набутому досвіді, відпрацювати практичні навички, аби в подальшому застосувати це у лікуванні пацієнтів університетської лікарні.

усього на 30 ліжок. Менше оперативних втручань центр не може виконувати, бо тоді його вважатимуть нерентабельним, а відтак і неприбутковим. Для українського спеціаліста дещо дивно, що всі ці втручання виконують усього 3 хірурги. Технічний рівень їхньої майстерності дуже високий тому, що забезпечується великою кількістю операцій. Загалом на день у центрі виконують 5-6 операцій, частину з яких роблять традиційним, відкритим, способом. Часто поєднують ендоваскулярні та відкриті операції, решта — ендоваскулярні. Така тактика дозволяє виконувати операції хворим старечого віку, який не є протипоказом до операції — я бачив пацієнтів у віці 95-100 років. До того ж значна супутня патологія, яка часто спостерігається у цієї категорії недужих, також не є протипоказанням. Щодо спектра оперативних втручань, то чільне місце посідають операції на аорті, ВЗ Нашим читачам, гадаю, цікаво ді- сонних артеріях, артеріях нижніх кінцівок, знатися, як організована діяльність створення штучних артеріовенозних фісцентру судинної хірургії в лікарні тул. Майже 40% оперативних втручань представлені ендоваскулярними операСв. Джозефа? — Аби краще уявити потужність цього ме- ціями: стентування аорти при аневризмах, дичного підрозділу, хочу назвати цифру стентування сонних та ниркових артерій, оперативних втручань, яку там виконують вживлення кардіостимуляторів. за рік: 1200 операцій за судинної патолоЛариса ЛУКАЩУК, власкор «ВЗ», Тернопіль гії. Зауважте, що сам центр розрахований

ВИЗНАННЯ КОЛЕГ ДОРОГОГО КОшТУЄ Напередодні Дня медичного працівника на адресу департаменту охорони здоров’я Тернопільської ОДА надійшов лист зі словами вдячності лікарю-травматологу університетської лікарні Сергію Гаріяну від колег із Рівненської асоціації ортопедів-травматологів. Що ж стало приводом для такого вшановування? — Доволі часто мені висловлюють слова подяки пацієнти і чи не вперше так резонансно прозвучали слова щирої вдячності від колег, із якими доводилося стояти за одним операційним столом. Подібний лист вони надіслали ще й керівництву університетської лікарні, — поділився враженнями Сергій Гаріян. — Таке визнання моєї професійності дорожче усіляких нагород чи дипломів, можливо, ще й через те, що вдалося повернути до активного життя молоду людину. У мене міжнародний статус викладача Асоціації остеосинтезу, тож доволі часто доводить-

ся брати участь у виконанні хірургічних втручань в інших закладах ортопедичного профілю. цього разу мене запросили в Рівненську обласну лікарню долучитися до хірургічного лікування молодого пацієнта, який отримав особливу травму. Трагедія сталася на будівельному майданчику — 20-літній робітник упав із восьмиметрової висоти новобудови. Як наслідок — складне травмування таза з багатоуламковим переломом вертлюжної западини. Подібні травми надзвичайно небезпечні тим, що призводять до ранньої інвалідизації, лю-

дина на все життя може залишитися в інвалідному візку. Проблема полягала ще й у високому ступені складності оперативних втручань, які проводять за таких переломів. Зазвичай їх виконують у кілька етапів, тривають вони упродовж 6-8 годин. Суттєвою проблемою стає й анатомічна специфіка цих втручань, яка полягає в особливостях хірургічного доступу в позаочеревинний простір. Операція відбувалася у два етапи, кожен із яких тривав по 6 годин. У центрі новітніх ортопедичних технологій університетської лікарні наші фахівці понад три роки проводять такий вид ортопедичних втручань, тому напрацьовано певний досвід роботи з недужими, що мають подібні травми. Пацієнту Рівненської обласної лікарні за допомогою сучасних технологій репозиції та фіксації вдалося відновити анатомічну будову вертлюжної западини. Відтак у ранньому післяопераційному періоді за допомогою реабілітаційних заходів від-

новили й активні рухи в цій ділянці, поставивши пацієнта на ноги уже на другий день після операції. ВЗ Що для вас означає така командна співпраця?

— Найперше, мене надзвичайно тішить те, що мої знання і мій досвід допомогли одужати ще одній людині. Хочеться зазначити й те, що така співпраця у команді, я б сказав, фахових однодумців, які діють заради спільної мети, додає впевненості, відчуття приналежності до великої ортопедичної спільноти. це гарний стимул удосконалювати свій фаховий рівень, відшліфовувати професійність саме у виконанні такого виду ортопедичних втручань. Приємно, що мої власні набутки знадобилися, аби запровадити цей вид оперативних втручань у клініці Рівненської обласної лікарні. це взаємний обмін знаннями, досвідом хірургічної тактики у лікуванні пацієнтів із такими травмами. В осо-

бливих випадках і наш центр запрошує спеціалістів із інших лікувальних закладів, які спеціалізуються на травмах таза та вертлюжної западини. В перспективі плануємо надавати ортопедичну допомогу пацієнтам із такими травмами з інших областей. Усе необхідне для цього маємо — і сучасні передові технології, і кваліфікованих фахівців. Раніше нашими пацієнтами вже були мешканці Луцька, Рівного, Миколаєва. Лариса ЛУКАЩУК, власкор «ВЗ», Тернопіль

РАДІАЦІЙНА МЕДИЦИНА

ЧОРНОБИЛЬ ЯК ДІАГНОЗ Перефразовуючи відомий вислів, можна сміливо стверджувати: «Є у Чорнобиля початок, немає у Чорнобиля кінця». Бо наслідки трагедії пожинаємо до сьогодні і ніхто не може запевнити, що вона не коситиме наступні покоління. Хто вони — жертви Чорнобиля? Чи збільшується їх перелік? Яка медична допомога їм потрібна? І які у них перспективи? Про це ми запитали в експертів.

ДИМИТРІЙ БАЗИКА:

УКРАЇНСЬКА МЕДИЦИНА НЕ БУЛА ГОТОВОЮ ДО ТАКОЇ МАСШТАБНОЇ КАТАСТРОФИ Про те, з якими завданнями і проблемами довелося мати справу українським медикам за 27 років «боротьби з Чорнобилем» розповідає генеральний директор ДУ «Національний науковий центр радіаційної медицини Національної академії медичних наук України», доктор медичних наук, професор Димитрій Базика. ВЗ По чому найболючіше вдарив Чорнобиль? — Наслідки Чорнобильської катастрофи на здоров’я людей — багатогранні і пов’язані як із прямим впливом іонізуючої радіації, так і з іншими негативними чинниками аварії. Загальновизнаним ефектом опромінення є онкологічні захворювання. Тривалість латентного періоду залежить від типу раку й дози опромінення. До «ранніх» онкозахворювань відносять рак щитоподібної, молочної залоз та лейкемію. Серед населення України, яке зазнало впливу Чорнобильської катастрофи, першим визнаним наслідком радіаційного опромінення став підвищений ризик розвитку раку щитоподібної залози (РЩЗ). Значне підвищення його частоти серед пацієнтів, опромінених у дитячому віці, було зафіксоване вже через 4-5 років після аварії та достовірно пов’язується з опроміненням ЩЗ радіонуклідами йоду, в основному 131I. Тільки в Україні до 2012 р. було прооперовано більше 7 тис. хворих на РЩЗ у віці 0-18 років — 74% з них на момент аварії були у віковій групі 0-14 років. Спільними дослідженнями Інституту ендокринології та обміну речовин НАМН України та Національного інституту раку США встановлено причинний зв’язок між поглиненою дозою та збільшенням захворюваності на РЩЗ в опромінених у дитячому та підлітковому віці.

ВЗ А щодо дорослого населення? — Радіаційні ризики РЩЗ у дорослих поки що є предметом дискусії. Підвищену захворюваність було зареєстровано у ліквідаторів та евакуйованих із 30-кілометрової зони. Зараз проводяться міжнародні пілотні дослідження. В Україні та інших постраждалих країнах було налагоджено ефективну систему ранньої діагностики, лікування та реабілітації, що допомогло досягти значних успішних результатів. Однак, незважаючи на це, довгострокові результати лікування потребують подальшого вивчення, оскільки якість життя пацієнтів у післяопераційному періоді зменшується і таким хворим необхідна довгострокова підтримка. Останнім часом міжнародними дослідженнями встановлено підвищений ризик радіаційно-індукованої лейкемії серед чорнобильських ліквідаторів. Визначені рівні ризику були аналогічні тим, які раніше реєструвалися після атомного бомбардування в Японії. Також в останні роки серед ліквідаторів та в окремих групах постраждалих зросла захворюваність на деякі види солідних раків, приміром, рак молочної залози серед жінок-ліквідаторів 19861987 рр., а також серед жінок, що проживають у найбільш забруднених районах Білорусі та України. Результати цитогенетичних досліджень постраждалого населення України, Білорусі та Росії засвідчують збіль-

шення соматичних мутацій у лімфоцитах периферійної крові, зокрема у дітей, народжених від опромінених батьків. Крім мінісателітних досліджень збільшилася кількість доказів ролі геномної нестабільності, послаблення імунітету та інших немішеневих ефектів, але масштаб цих досліджень є недостатнім. Існує ряд доказів зростання показника смертності від серцево-судинних захворювань серед ліквідаторів, але їх зв’язок із дозою опромінення повинен бути предметом подальших досліджень. ВЗ З’явилося таке поняття як «комплекс жертви Чорнобиля». Це стан, що піддається медичній корекції? — Психіка людини тісно пов’язана з загальним станом організму, тому постійний психологічний тиск може бути одним із чинників розвитку стрес-індукованих захворювань. Населення нашої країни було під таким тиском багато років — спочатку в умовах невизначеності та дефіциту інформації, потім — розповсюдження інформації про неминучість тяжких наслідків опромінення. Навіть при відсутності опромінення такий психологічний пресинг може призводити до формування захворювань та «комплексу жертви». Дослідження свідчать про наявність у населення, постраждалого від аварії на Чорнобильській АЕС, довгострокових психічних розладів, у

тому числі депресії, тривожності та посттравматичних стресових розладів. Зараз проводиться міжнародне дослідження для визначення зв’язку порушень когнітивної функції та їх молекулярного підґрунтя з дозою опромінення та іншими негативними чинниками Чорнобилю. Негативно вплинули на здоров’я людей і фактори переселення, обмеження виробничої та інвестиційної діяльності. До того ж маємо прийняти як виклик часу зростання смертності ліквідаторів від непухлинних захворювань (ішемічної хвороби серця та цереброваскулярної патології), онкологічних та гематологічних захворювань. ВЗ Чи можливо протистояти цим викликам? — Українська медицина увійшла в Чорнобиль непідготовленою до ліквідації ядерної катастрофи такого масштабу. Але зараз, у підсумку 27 років наполегливої праці з подолання її наслідків, можна констатувати чимало позитивних напрацювань: значний досвід радіаційно-гігієнічного контролю; створення спеціалізованих диспансерів, відділень та інших профільних установ, у яких самовіддано працюють досвідчені фахівці МОЗ та НАМН України, функціонування (при певних недоліках) Державного реєстру постраждалих; понад 15 років функціонує Національний канцер-реєстр, якого, до речі, немає в багатьох кра-

Тел.: (044) 485-00-96 • vz@vz.kiev.ua • www.vz.kiev.ua

РАДІАЦІЙНА МЕДИЦИНА

26 липня 2013 року їнах Європи, в тому числі і в Росії; у найкоротші терміни було розгорнуто мережі ультразвукової, імуно-гематологічної, цитогенетичної діагностики постраждалих. Як наслідок, смертність від РЩЗ не перевищує 1%, що свідчить про високу ефективність його діагностики та лікування. Світове значення досвіду українських медиків показала, зокрема, й аварія у Фукусімі: десятки

лікарів та науковців із Японії їдуть до нас вчитися, наших професорів запрошують ділитися досвідом, методичні документи та монографії перекладають японською мовою та розповсюджують. Ця система потребує підтримки і повинна функціонувати навіть в умовах обмежених фінансових ресурсів у державі. Тому не можна допустити, щоб реформування

галузі зруйнувало існуючу систему надання медичної допомоги постраждалим від аварії на ЧАЕС — навпаки, її потрібно лише вдосконалювати і розвивати. Як лікар маю наголосити, що важливим є і особисте сприйняття викликів часу. Багато наших співвітчизників, які, незважаючи на порушення стану здоров'я, пов’язані з опроміненням, не «входять» у хворобу, а протисто-

ять їй. Не менш важливим є і створення служби групової та індивідуальної психологічної підтримки, досить незвичної для нашого менталітету, але ефективної у протидії наслідкам Чорнобилю. Такі центри організовані ЮНЕСКО та поки що нечис ленними волонтерськими організаціями. Наталія ВИШНЕВСЬКА, для «ВЗ»

АВТОРИТЕТНА ДУМК А Наталія ГОРОВЕНКО, завідувач кафедри медичної та лабораторної генетики НМАПО імені П.Л.Шупика, член-кор. НАМНУ, доктор медичних наук, професор ро зміни генетичної інформації під впливом іонізуючої радіації відомо з 20-х років ХХ сторіччя, коли генетики не лише виявили факти виникнення генних та хромосомних мутацій у живих організмів при опроміненні, але й використовували дію цього потужного мутагенного фактора для індукції генетичних змін (радіаційний мутагенез). Добре вивченою є дія на генетичний апарат клітини середніх та високих доз радіації — вона має лінійну залежність від дози, що і використовується для визначення отриманої організмом дози опромінення. Існує сталий для конкретної території Землі природний радіаційний фон, який сформувався протягом мільйонів років. Він є одним із джерел (але не єдиним) спонтанних мутацій, саме завдяки яким види живих організмів можуть пристосовуватись і виживати в умовах мінливого оточуючого світу. Проте все ширше використання людиною іонізуючої радіації в різних галузях народного господарства, на жаль, супроводжується нештатними ситуаціями різного масштабу (від незначних до катастрофічних, на кшталт Челябінська, Чорнобиля, Фукусіми), що призводить до підвищення радіаційного фону. Виникла проблема малих доз радіації, яка виявилась набагато складнішою, ніж видавалось раніше: чи є поріг безпечної дози? Чи існує лінійна залежність доза-ефект, як це показано для середніх та високих доз? Чи є різниця в дії пролонгованого впливу малих доз та одноразової дози внутрішнього або зовнішнього опромінення? На деякі питання останнім часом були отримані відповіді. Так, не викликає заперечень, що дія іонізуючого опромінення реалізується як дія окремих частинок (квантів) на молекулу ДНК, а наслідок попадання цієї частинки залежить від місця попадання, характеру пошкодження ДНК та можливості подальшої репарації (відновлення) змінених ділянок ДНК. Не завжди необхідним є «масивне бомбардування» молекули ДНК, і достатньо одного «влучного» попадання в мішень, щоб наслідки мутації, що виникла, стали доленосними або для самого організму (соматичні мутації у функціонуючих генах), або для його нащадків (мутації в статевих клітинах). Тому так важко назвати найменшу безпечну дозу опромінення, адже збільшення дози опромінення підвищує кількість таких подій, але не силу їх впливу. Процеси репарації в організмі також мають свої особливості, вони не відбуваються у 100% випадків пошкоджень ДНК, навіть якщо виникли лише поодинокі мутації і, здається, є достатньо часу і ресурсів для їх усунення. Голова Наукової ради по радіобіології РАН О.Б. Бурлакова у своєму інтерв’ю з приводу впливу малих доз опромінення наголосила, що «…на малі дози не реагують наші системи репарації. Людина, в принципі, краще підлаштовується під середні впливи: справитися з дуже сильним, як правило, не вистачає ресурсу, а надто слабкий ми про-

сто не відчуваємо. Наш організм не розпізнає малі дози опромінення як небезпеку, не мобілізується». Іншу гіпотезу «Теорії другої події» висловив К.Басбі, він пояснює непропорційно великий ефект малих доз затримкою репарації після опромінення: після радіаційного удару по ДНК негайно запускається процес репарації, який триває 8-10 годин, тому, на думку вченого, доки цей процес не закінчиться, будь-які нові зміни ДНК не підлягають репарації, що і може призводити до накопичення нерепарованих пошкоджень генетичних структур. Крім того, варто зазначити, що реакція організму людини на малі дози опромінення, як і радіочутливість у цілому, завжди індивідуальна і залежить у тому числі від стану системи детоксикації (яка, до речі, знаходиться під генетичним контролем), про що свідчать роботи лабораторії В.А. Шевченко. Численні наукові праці провідних учених України і світу показали ще одну важливу особливість: саме постійне низькоінтенсивне опромінення підвищує чутливість організму людини до дії інших самих різних пошкоджуючих факторів зовнішнього середовища фізичної, хімічної, біологічної природи. Тому так важко відокремити й оцінити дію на генетичний апарат конкретної людини лише малих доз радіації, не враховуючи сумарний вплив інших шкідливих факторів, що підсилюються дією радіації. Олег НАЗАР, керівник Київського міського центру клінічної імунології, головний позаштатний імунолог Київського департаменту охорони здоров’я, доцент кафедри клінічної, лабораторної імунології та алергології НМАПО імені П.Л. Шупика, кандидат медичних наук сновна проблема чорнобильської катастрофи у тому, що разом із радіоактивними елементами короткого періоду напіврозпаду (наприклад, для радіоактивного йоду цей період становить вісім діб) у навколишній простір потрапили й елементи-«довгожителі» — цезій, стронцій, полоній. Усі вони мають високу тропність до певних органів і систем людського організму. Наприклад, стронцій нагромаджується у кістках і зубах, цезій — у нирках. Виникає проблема так званого «інкапсульованого» опромінення. Постійне внутрішнє хронічне опромінення становить серйозну небезпеку — воно фактично повільно руйнує імунну систему. Спершу знижується активність імунних клітин, а згодом зменшується їх кількість, формується імунодефіцит. Нині в Україні дедалі частіше діагностують так звану вторинну імунну дисфункцію, що проявляється зниженням функціональної активності клітин — нейтрофілів, макрофагів, Т-лімфоцитів. Низька активність імунної системи не дає змоги організму раз і назавжди побороти наявні в ньому хронічні інфекції. Найпоширеніші діагнози сьогодення — «вегето-судинна дистонія», «синдром хронічної втоми», «персистуючі вірусні інфекції» — тяжко піддаються лікуванню за традиційними схемами. До того ж у разі недостатності імунної системи захворювання не супроводжується

яскравими клінічними проявами — немає високої температури, очевидного запального процесу. Людина може не почуватися хворою, а постійну субфебрильну температуру і втому легко списати на стреси і перевантаження. Але такі «тліючі» хвороби відчутно знижують і якість життя, і продуктивність праці. Люди раніше старіють, виходять на інвалідність або на пенсію за станом здоров’я — а це вже економічні збитки для держави. На жаль, ми не можемо науково достовірно порівняти стан імунної системи у населення до і після чорнобильської катастрофи хоча б тому, що службу клінічної імунології створено порівняно недавно. Нині в кожному регіоні працюють мінімум 2-3 лікарі-імунологи, аналіз крові на визначення кількості і якості роботи імунних клітин уже став рутинним. Зрозуміло, що за таких умов показник виявлення імунодефіцитів є доволі високим. У 1986-му таких можливостей не було. Щоправда, через кілька років після аварії намітилися тенденції, які давали змогу опосередковано говорити про те, що імунна система починає страждати. Йдеться про зростання статистики патології вагітності та хронічних вірусних інфекцій. Цікаво, що перші кілька років після катастрофи нічого критичного у стані здоров’я населення помічено не було. Лише серед ліквідаторів констатували різке зростання тяжких форм вегетосудинної дистонії. А вже на початку дев’яностих ми зіткнулися з різким зростанням кількості вірусних інфекцій, часто з тяжким перебігом, а також автоімунних захворювань. У карточках пацієнтів дедалі частіше почали з’являтися записи «нейроінфекція», «персистуюча герпесвірусна інфекція», «персистуюча цитомегаловірусна інфекція», «синдром хронічної втоми». Усе це свідчило про те, що імунна система людей виснажувалася раніше, ніж зазвичай. Костянтин ТРІНУС, лікар-невролог, провідний науковий співробітник державної наукової установи «Науковопрактичний центр профілактичної та клінічної медицини» Державного управління справами, доктор медичних наук з хвороб, спричинених дією виключно радіоактивного опромінення, офіційно існує лише променева хвороба. Після Чорнобильської катастрофи цей діагноз було встановлено небагатьом ліквідаторам, які перебували безпосередньо на місці аварії та одержали високі дози радіації. Кількома роками пізніше медикам стало зрозуміло, що й тих, хто не брав участі у ліквідації наслідків аварії, але тривалий час перебував на територіях з незначно підвищеним радіаційним фоном, здоровими не назвеш. У більшості з них виник симптомокомплекс, який називали вегетативною дистонією. Першим органом людського організму, що відчув на собі дію малих доз радіації, став вестибулярний апарат. Радіоактивні частки, проникаючи в організм, мають здатність утворювати перекисні сполуки. А вестибулярний апарат на-

ділений спеціальним «датчиком», чутливим до перекисних процесів. Тому головним сигналом «радіаційної» хвороби стало порушення функцій вестибулярного апарату — головокружіння та запаморочення. Перша хвиля таких порушень прокотилася у 1986 році серед тих, хто під час аварії та після неї працював на ЧАЕС — ліквідаторів та персоналу станції. А вже через кілька років у багатьох регіонах України почастішали випадки звернень до лікарів з приводу запаморочення. У 1990 році керівництво ЧАЕС запросило нас обстежити і пролікувати співробітників, у яких почали гостро проявлятися запаморочення та проблеми з координацією рухів. Працівники станції, котрі з різних причин не одержали тоді адекватної медичної корекції, за кілька років уже мали інвалідність. Ті ж, кого нам вдалося підтримати, ще досить тривалий час зберігали працездатність. Для лікування таких станів ми розробили власні методики з використанням кращих світових досягнень. Вплив малих доз радіації та хронічного опромінення, що не підпадає під стандарти класичної променевої хвороби, ми всі ці роки спостерігали у динаміці, і не лише у ліквідаторів, а й у відселенців із Прип’яті у відносно чистий донецький регіон. Загалом же під дію малих доз радіації потрапила величезна кількість населення (за офіційними даними, близько 17 млн осіб), фактично усі, хто жив у радіусі 400 км навколо ЧАЕС. Тож у цьому сенсі їх стан здоров’я не надто відрізнявся від стану здоров’я співробітників ЧАЕС. Загальна картина була наступною. Перші прояви запаморочення та дистонії у 1986 році. Далі — два-три роки періоду уявного благополуччя. І згодом — так звані віддалені наслідки. Наступні кілька років симптоми наростали, періоди нездоров’я ставали тривалішими, інтенсивнішими. Додавалися моторні порушення — нестійкість, хитання під час ходи. І ще за кілька років — приблизно у 1995-1996 роках «вистрелили» вегетативні проблеми — серцебиття, порушення серцевого ритму, підвищення артеріального тиску. Це трохи незвична для класичних уявлень у медицині ситуація, коли доведено, що не судинні порушення і підвищений артеріальний тиск спричинюють головокружіння, а навпаки — дисфункція вестибулярного апарату стає спусковим гачком для розвитку проблем із тонусом судин. Але мало хто на той час знався на особливостях функціонування вестибулярного апарату та вмів його лікувати. Тому лікування дистонічних проявів та запаморочень відбувалося за класичною методикою — судинними препаратами. Сьогодні, через чверть століття, неважко зрозуміти, що тодішні непрофесійні схеми лікування нанесли більше шкоди, аніж допомогли хворим. Приблизно у цей же час — у середині дев’яностих, медики заговорили про «обвал» імунітету, і до неврологів хлинув потік хворих із нейроінфекціями (у переважній більшості спричинених вірусами герпес-групи, що завжди активізуються на тлі зниження активності імунної системи). До них додались автоімунні та онкологічні захворювання. На жаль, і донині вестибулярна дисфункція та нейроінфекції є дуже поширеними серед тих, хто живе на територіях, що відчули на собі дію так званих малих доз радіації.

СТОМАТОЛОГІЯ

НАСТАВ ЧАС ВВЕДЕННЯ ІНСТИТУТУ СІМЕЙНОГО СТОМАТОЛОГА Під час всеукраїнської наради стоматологи висловили тривогу з приводу можливого зникнення в ході реформування системи охорони здоров’я їх посад у структурах первинної медико-санітарної допомоги. це добре видно на прикладах пілотних областей. У період 2011-2012 років на Вінниччині, Дніпропетровщині, Донеччині та в Києві усі посади лікарів-стоматологів були виведені зі структур первинного рівня та передані закладам вторинного. Як повернути стоматолога назад, до сільської амбулаторії, і при цьому дотриматися обраного реформою курсу розвитку служби лікаря загальної (сімейної) практики? Про це розмова з кандидатом медичних наук, доцентом, директором стоматологічного центру ХМАПО Елгуджею ДІАСАМІДЗЕ, який запропонував створити інститут сімейного лікаря-стоматолога. ВЗ Впровадження інституту сімейного стоматолога, або ж лікаря-стоматолога загальної практики, є новим концептуальним підходом до удосконалення стоматологічної допомоги в Україні. Будь ласка, деталізуйте цю ідею. І чи нова вона у світі? — Ні. У Європі та й у всьому світі абсолютну більшість, до 90 %, складають лікарі-стоматологи загальної практики. Саме такими мають бути сімейні стоматологи, які повинні працювати пліч-о-пліч із сімейними лікарями. Це створить не на папері, а в житті систему профілактики будь-яких захворювань людини, в тому числі й стоматологічних, бо лікарі знатимуть своїх пацієнтів не лише від «перших зубів», а й від пелюшок, спостерігатимуть за здоров’ям, як мінімум, трьох поколінь кожної сім’ї. Сімейний стоматолог є координатором, і не підміняє собою всіх «вузьких» спеціалістів у стоматології. Його послуги –доступні для всієї сім’ї, яка отримує можливість у будьякий момент із одним лікарем вирішити проблеми кожного члена родини від малого до старого. Соціально-сімейний підхід дозволить перейти від пасивної медичної профілактики, з орієнтацією на хворобу, до формування у сім'ї пацієнта активної позиції, спрямованої на збереження здоров'я. Бо ж він зацікавлений проводити всі профілактичні заходи, пов'язані з запобіганням розвитку карієсу, захворювань пародонту та хвороб слизової оболонки рота більше, ніж надавати великий обсяг терапевтичної, хірургічної та ортопедичної допомоги.

Кожна сім'я унікальна і неповторна. Тому сімейна стоматологія — це надання стоматологічної допомоги дітям та їх батькам із подальшим диспансерним наглядом, спостереженням за перебігом вагітності (як правило, саме в цей період багато жінок потребують стоматологічної допомоги, підбору необхідних медикаментів). Саме через відсутність такого підходу основні показники стоматологічного здоров'я в Україні гірші, ніж у Європі, в 4-4,5 разу, а 75% випадків уперше виявлених новоутворень у важких стадіях локалізовані в порожнині рота. Нова стоматологічна спеціальність повністю відповідає вимогам директив Євросоюзу 78/687 і 2005/36, які передбачають координацію законодавчих актів, правил та адміністративних положень, що стосуються діяльності стоматологів, та органічно вписується в пропоновану

структуру надання медичної допомоги в регіонах. Вона відкриває великі можливості з поліпшення якості надання стоматологічної допомоги як міському, так і, насамперед, сільському населенню. ВЗ У чому полягає відмінність у роботі сімейних лікарів-стоматологів від фахівців-стоматологів? — Сьогодні у поліклініці хворого оглядає спочатку стоматолог-терапевт, який і визначає його подальшу долю: послідовність обстеження та лікування, направлення до ортодонта, хірурга, ортопеда. Часто так буває, що людина, «блукаючи» не тільки кабінетами, а й різними закладами (від районної поліклініки до стаціонарних відділень щелепно-лицьової хірургії в обласних центрах), втрачає час, кошти, здоров’я, а головне — не знаходить там «свого» лікаря, тому втрачає віру і надію на подальше

Ректор ХМАПО Олександр Хвистюк (справа) та директор стоматологічного центру ХМАПО Елгуджа Діасамідзе відкривають стоматологічний центр

здорове життя. Саме таким лікарем має стати сімейний стоматолог. Добре підготовлений лікар-стоматолог загальної практики повинен бути не лише хорошим фахівцем та кваліфікованим діагностом, а й у 70-80 випадках самостійно забезпечувати надання стоматологічної допомоги у своєму кабінеті в стоматологічному закладі амбулаторного типу, не відправляючи пацієнта до установи другого-третього рівнів медичної допомоги. А фахівець лікує тільки тих пацієнтів, захворювання яких відповідає його вузькій спеціалізації. Саме ця відмінність ставить особливі вимоги до підготовки кадрів лікаря-стоматолога загальної (сімейної) практики. ВЗ Пропонуючи власне ідею сімейної стоматології, ви, як викладач медичної академії післядипломної освіти, доцент кафедри ортопедичної стоматології та орто-

У лекційному залі

Тел.: (044) 485-00-96 • vz@vz.kiev.ua • www.vz.kiev.ua

СТОМАТОЛОГІЯ

26 липня 2013 року донтії, напевне, знаєте точку зору лікарів, які працюють на першому рівні надання медичної допомоги населенню? — Так, у нашому навчальному закладі щороку підвищують кваліфікацію на чотирьох кафедрах кілька тисяч стоматологів із Харківської, Сумської, Луганської областей, із Волині та Севастополя. Крім того вчаться інтерни з України та приїздять фахівці до клінічної ординатури з Сирії, Марокко, Палестини, Йорданії, Грузії, Туркменістану. Тому можемо не тільки порівнювати різні системи охорони здоров’я, а й знаємо позиції медичних працівників щодо сімейної медицини. Торік у ХМАПО було проведено семінар із цього приводу, круглий стіл, на якому можна було висловити свої відгуки щодо реформування. Більшість стоматологів висловилися саме за створення інституту сімейної медицини та за те, щоб їх посади не забирали із сільських амбулаторій. І в цьому вони не переслідували меркантильні інтереси, як може скластися перша думка, мовляв, аби не втратити роботу. А розмірковували про переваги для лікаря, пацієнта та всієї системи. Зокрема, для МОЗ це можливість підвищити ефективність використання бюджетних коштів, покращити якість і доступність медичного обслуговування населення, вирішити проблему комплектування кадрами медичних закладів у сільській місцевості, оптимізувати кошти на підготовку і навчання фахівця в системі післядипломної освіти, створити умови для впровадження страхової медицини, забезпечити відповідність світовій практиці. Для лікарів — відпадає необхідність опановувати декілька спеціалізацій, з'являється можливість атестації за однією спеціальністю, збереження вже існуючого стоматологічного фаху в комбінації з наданням повного спектра амбулаторної стоматологічної допомоги на законних підставах, спільна робота з сімейним лікарем щодо комплексних профілактичних заходів, моніторингу спадкових захворювань, ведення єдиної картки з історією хвороби аж до впровадження у найвіддаленіших куточках країни телемедицини. Для пацієнта вигідні покрокова доступність отримання стоматологічної допомоги, можливість активної сімейної диспансеризації, комплексних профілактичних заходів, відпадає необхідність безлічі консультацій. ВЗ Де і чому слід навчати сімейних стоматологів? — Додипломна підготовка в кадровому виші та первинна спеціалізація «стоматологія» в інтернатурі змін не потребують. А от вторинна спеціалізація «сімейного стоматолога» (або ж лікаря-стоматолога загальної практики) може тривати від півроку за програмами з надання допомоги 1-2 рівня: терапевтичної, ортодонтичної, амбулаторної хірургічної, ортопедичної, з дитячої стоматології. Для цього потрібно забезпечити законодавчу базу: ввести до переліку спеціальностей класифікатора медичних спеціальностей фах «сімейний стоматолог»; відповідну штатну посаду в районних лікарнях, сільських лікарських амбулаторіях, стоматологічних та багатопрофільних поліклініках, шкільних стоматологіч-

них кабінетах; у вишах післядипломної освіти заснувати кафедри сімейної стоматології, на яких можна буде організувати єдиний інформаційний простір і здійснювати нерозривний зв'язок усіх вузьких стоматологічних спеціальностей; створити умови для ліцензування та акредитації лікарястоматолога загальної практики при різних формах власності; розвивати систему професійної підготовки сестринського персоналу (у тому числі з вищою освітою) для роботи з лікарем-стоматологом загальної (сімейної) практики. А далі — вирішити методичні та методологічні питання: розробити спеціальну обліково-звітну документацію для лікаря-стоматолога загальної (сімейної) практики; забезпечити контроль якості в роботі сімейного стоматолога та інформаційну підтримку його практики у віддаленій місцевості тощо. ВЗ Як вкладається у дану концепцію діяльність університетських клінік при закладах підвищення освіти лікарів, які останнім часом

У залі університетської клініки

відкриваються в Україні, і одну з яких ви очолюєте? — Університетська клініка — це майбутнє післядипломної освіти лікарів-стоматологів, головним завданням якої є навчання лікарів та їх практична діяльність у галузі охорони здоров’я. В Україні давно назріла необхідність їх створення — світова практика свідчить, що такі навчально-лікувально-профілактичні заклади мають істотні переваги перед звичайними лікарнями, насамперед, за рахунок висококваліфікованого кадрового потенціалу і кращої матеріально-технічної бази. Досвід розвинених країн Європи і США підтверджує, що поєднання в одному закладі навчального, наукового та лікувально-діагностичного процесів призводить до незаперечного поліпшення показників усіх складових діяльності такого закладу. Прикладом може служити Віденський медичний університет, який включає 27 університетських клінік, 49 клінічних відділень, 61 загальне амбулаторне відділення (поліклініки), 323 спеціальні амбулаторні відділення (кабінетів фахівців), 21 ПІТ, 51 операційну, 21 малу операційну. Віденський університет підпорядкований Міністерству освіти та науки Австрії, а фінансується з державного бюджету (240 млн євро щороку). А от університетська лікарня підпорядкована муніципалітету Відня та фінансується з муніципального бюджету (1,2 млрд євро в рік). Відносини між університетом та університетською

клінікою базуються на коопераційній угоді з частковою інтеграцією. Всі лікарі є співробітниками університету (отримують заробітну плату в університеті). Лікарня ж оплачує з муніципального бюджету зарплату середнього і допоміжного персоналу, комунальні послуги, поточні витрати. В Україні вже більше 5 років проводяться адміністративні заходи по створенню мережі університетських клінік, зокрема: відкрито стоматологічні центри в Києві, Одесі, Львові, Тернополі та Запоріжжі, прийнято цілу низку законодавчих документів і підзаконних актів щодо організації університетських лікарень і клінік, однак на сьогодні все ще не існує жодного зразка повноцінного університетського центру. У Харкові вже давно існує стоматологічна клініка як підрозділ національного медичного університету, але у неї дещо інші завдання, ніж у клініки академії післядипломної освіти: там вчать студентів, а у ХМАПО повинні отримувати знання, вчитися працювати з

ропейські від своїх муніципальних органів. Наприклад, закріплення певної території та населення міста, фінансування певних напрямків діяльності, допомога з придбанням витратних стоматологічних матеріалів, обладнання, адже наша галузь медицини — одна з найвитратніших, і те, що витрати йдуть на жителів міста, в Європі добре розуміють, а у нас — ні. Для повноцінного розвитку університетської клініки джерелами фінансування повинні бути державний і місцеві бюджети, спеціальні фонди університету та органів місцевого самоврядування, наукові гранти та благодійні внески організацій і громадян. Додатковими джерелами фінансування повинні стати фармацевтичні компанії, виробники медичної апаратури, платні послуги. Та для впровадження нового завжди потрібен час. А поки що ми не чекаємо манни від влади, а власними силами робимо те, що можемо. Зокрема, влітку, у відпускний період, викладачі академії виконують ремонтні роботи, щоб прискорити завершення

Ремонт силами викладачів

новим обладнанням, знайомитися з останніми науковими та клінічними досягненнями в стоматології саме ті фахівці, які живуть у глибинці, давно закінчили університети, яким у майбутньому належить стати сімейними стоматологами. Харківський учбово-науковий клінічний стоматологічний центр (така його офіційна назва) відкрито ще восени минулого року. Академія отримала сертифікати на всі види стоматологічного лікування, всі дозволи МОЗ України, але, як воно завжди буває, витратну частину не включили до бюджету країни. Тому все ще триває ремонт, ідуть пошуки коштів на придбання обладнання... Хоча на першому з двох поверхів уже працюють лекційний та два лікувальних зали. Тут, під керівництвом викладачів академії, інтерни і стажери ведуть прийом хворих, використовуючи передові методики та наукові розробки вчених Харкова. На черзі — відкриття лабораторного і діагностичного відділень із сучасним обладнанням, яке вже чекає на роботу, а також відкриття центру післядипломної підготовки зубних техніків. ВЗ Що гальмує створення університетських клінік, окрім фінансів? І які перспективи вашого центру? — Юридична неузгодженість дій двох профільних міністерств — освіти та охорони здоров’я, а також неподатливість місцевої влади у питаннях передачі університетським клінікам таких повноважень, які мають єв-

облаштування клініки. Хочу підкреслити: клініка потрібна нам, насамперед, як учбова база. Сьогодні інтерни, стажери з підвищення кваліфікації з різних областей України, іноземні фахівці мають право самостійно обирати навчальний заклад. І якщо теоретичні знання будуть підтверджені практикою в залах із сучасною матеріально-технічною базою, якщо вони реально навчаться, а не просто прослухають курс передових методик лікування, ми станемо більш конкурентоздатними. Конкуренція між медиками породжує підвищення якості послуг, а від цього виграють усі — і лікарі, і пацієнти. У цьому й полягають перспективи оновленої системи охорони здоров’я. Саме університетські клініки стануть базами лікарської резидентури післядипломної освіти, що поступово замінить систему спеціалізацій, які вже не відповідають сучасним стандартам підготовки фахівців. Вони сприятимуть спрощенню переходу системи охорони здоров'я до страхової медицини і поліпшенню умов надання висококваліфікованої стоматологічної допомоги населенню. Адже для стимулювання здійснення національної стратегії, що сприяє зміцненню здоров'я населення, настав час введення інституту сімейного стоматолога, який повинен стати центральною фігурою в системі надання масової стоматологічної допомоги. Ольга ФАЛЬКО, власкор «ВЗ», Харків

ОСОБИСТИЙ ФАКТОР

СЕРГІЙ БАКшЕЄВ:

УСІ ХЛОПЦІ ХОТІЛИ БУТИ КОСМОНАВТАМИ, А Я – АКУшЕРОМ-ГІНЕКОЛОГОМ шанс народитися у сім'ї відомих у будь-якій сфері людей не завжди на користь людини. Частіше за все такий родовід накладає величезний тягар відповідальності. Іноді єдина можливість не втратити себе — йти супроти системи. Знайомтеся, Сергій Бакшеєв — молодий та амбіційний акушер-гінеколог, якому завжди є що сказати. ВЗ Напевно, правильно було б почати бесіду з легендарної для української гінекології особистості — Миколи Сергійовича Бакшеєва — вашого діда. Він був першим акушером-гінекологом у сім'ї? — Ні. Він не був першим. Але він домігся найбільших висот на своєму терені. До нього ще була тітка, яка працювала повитухою. Дід народився у великій родині. Коли йому було 9 років, на його очах убили батька. Всіх дітей віддали на виховання рідні. Він потрапив до тітки, яка була черницею. І багато років прожив у неї в келії. Потім старший брат взяв на себе функції батька і самостійно виховав і дав освіту всім дітям. Микола Сергійович сам вибрав медицину, хотів стати хірургом, але місць не виявилося. Тоді його товариш сказав, що є місце акушера-гінеколога, і дідусь міг би трохи попрацювати, очікуючи місця в хірургії. Так Микола Сергійович потрапив на кафедру акушерства та гінекології при Харківському інституті. Знаю, що спочатку акушерство йому зовсім не подобалося. Але потім почалася війна, і він пройшов дві окупації Харкова, працюючи в госпіталях. Дід був у комісії з вивезення людей до Німеччини і намагався рятувати людей, ставлячи неіснуючі діагнози — це дозволяло їм залишатися у Харкові. Його товариша — фтизіатра, який поставив «липовий» туберкульоз, після перевірки німецькими фахівцями прилюдно розстріляли. Це, безумовно, були важкі часи — кожен день як останній. Я вважаю, що головна відмінність сучасних лікарів від, наприклад, моїх дідуся і бабусі у тому, що зараз не цінують життя. Люди, які пройшли війну, — інші. І Амосов, і Шалімов, і Грищенко, і Бакшеєв — усі ці «світила» медицини воєнних і повоєнних років розуміли,

що кінець може настати вже сьогодні. І завтра повинен залишитися хтось, хто зможе виконати роботу замість них. Тому вони створювали школи і передавали свою майстерність. Зараз усе навпаки. Ми сприймаємо молодих лікарів виключно як конкурентів, оскільки не боїмося того, що буде завтра з нами. Це дуже велике гальмо сучасної медицини. ВЗ Знаю, що ваш дід пройшов непростий шлях в акушерстві... — Після звільнення Харкова він почав роботу над докторською дисертацією — проводив дослідження препарату граміцидин С. Це був вітчизняний антибіотик, отриманий у лабораторних умовах у Москві і не затверджений фармакологічним комітетом. Під час роботи над дисертацією дід переніс експериментальний сепсис — кролик, якому він вводив високовірулентні штами мікроба, розірвав рукавичку і поранив руку. Його опоненти запитували: «Коля, куди ти поспішаєш, ти ще такий молодий?». При підрахунку голосів не вистачило одного голосу. Це був провал.

Зі своєю бабусею

Потім дід із родиною переїхав до Львова. Бабуся завжди з жахом згадувала ці страшні часи. У клініку Микола Сергійович уночі виїжджав тільки з охороною — у Львові була дуже напружена обстановка. До того ж дід, який був родом із Росії (Бєлгород), не дуже добре говорив українською. Але саме там дідусь зміг захистити свою дисертацію. Незабаром відкрився Ужгородський медичний університет і діда запросили туди. У 1954 р. професор М.С. Бакшеєв, уже завідувач кафедри акушерства та гінекології Ужгородського університету, видав свою монографію «Застосування граміцидину С в акушерстві та гінекології». І до недавнього часу всі пізні переривання вагітності здійснювалися за методикою Бакшеєва за допомогою граміцидину. Із 1960 по 1974 рр. мій дід обіймав посади завідувача кафедри акушерства та гінекології Київського медичного інституту й одночасно головного акушера-гінеколога УРСР. ВЗ Микола Сергійович впливав якимось чином на ваше виховання? — Ні, дідусь помер, коли мені було всього два роки. Сам він не чинив ніякого впливу на формування моєї особистості. Але це зробили його книги, які він залишив після себе — дитячої кімнати у нас не було, і я жив у його бібліотеці. ВЗ Зараз книги так і залишилися вашим захопленням? — Так, книги згодом стали і моїм захопленням. Я пишаюся тим, що зміг зберегти всі фотографії, записи і книги Миколи Сергійовича і Аглаї Олександрівни. Я перевіз 56 мішків книг зі старої бабусиної квартири. Це унікальні книги — перші з них надруковані ще у 1700 році. Зараз простіше — я дружу з багатьма букіністами, і вони відкладають мені найцікавіші екземпляри. Але тоді, в юності, було не солодко. Річ у

тому, що мені ніколи не давали кишенькових грошей. Не тому, що сім'я жила бідно. Ні, в матеріальному плані все було стабільно. Це була політика моєї бабусі. Я виховувався в «мажорній» сім'ї, але ніколи «мажором» не був. Мені навіть одяг купували вкрай рідко. Причина була в моєму батькові. Не багато хто знає, що він був прийомною дитиною Бакшеєвих, тому йому дозволялося все. Мого батька балували і догоджали... Поки він не почав пити, ще у шкільні роки. Пив він багато і згодом це переросло у велику проблему. Тато виносив із дому речі і лікувався від алкоголізму. Бабуся вважала, що винною у цьому була якраз вседозволеність, і обмежила мене в усьому. Коли я приходив і просив у неї гроші на книгу, вона відмовляла, аргументуючи тим, що все віддала моєму батькові свого часу. А в «Медкнизі» мене всі знали зі шкільних років, і завжди чекали, поки я назбираю грошей. Я вантажив ящики на ринку. І ставлення до спиртного в моїй сім'ї було вкрай негативне. Я сам спробував уперше алкоголь, коли закінчив ВНЗ. Зате курили у нас в сім'ї усі! Бабуся взагалі визнавала лише «Біломорканал». У зв'язку з цим пригадую випадок із раннього дитинства. У моїй «дитячій», тобто бібліотеці діда, на самій верхній полиці, навпроти мого ліжка, стояла книга «Рак шийки матки». Назва була написана великими червоними літерами, а я тоді тільки навчився читати. І ось одного разу вранці я вийшов на кухню і побачив усю сім'ю, яка пила каву і курила. Я підійшов до батька і сказав: «Тату, не кури, у тебе буде рак шийки матки!». Ось так із дитинства в моїй голові відкладалися основи гінекології. ВЗ Виявляється, генетичної спорідненості з Бакшеєвим у вас немає? — Ні. І мені буває смішно, коли багато людей, не знаючи факту усиновлення

Внизу зліва направо: Таїсія Яківна (прабабуся), Микола Сергійович, маленький Сергійко, Аглая Олександрівна; тато і мама (верхній ряд)

Тел.: (044) 485-00-96 • vz@vz.kiev.ua • www.vz.kiev.ua

ОСОБИСТИЙ ФАКТОР

26 липня 2013 року батька, розповідають мені, як я схожий на покійного діда. У бабусі було дві позаматкові вагітності, і в 50-ті роки єдиним виходом було усиновлення. ВЗ А ким був ваш батько? — Тато теж був акушером-гінекологом. Він кілька разів відновлювався в медичному інституті, завдяки батькам. Працював у Київському пологовому будинку №5 і, кажуть, не погано оперував. Але алкоголь зробив свою справу. Помер він рано — в 38 років. ВЗ Хто ж найбільше вплинув на формування вашої особистості? — Моя бабуся. Вона була онкогінекологом і перша в Радянському Союзі зробила пересадку кісткового мозку. Її ди сертація була присвячена профілактиці порушень гемопоезу у пацієнтів із раком яєчників перед хіміотерапією. Ідея полягала в тому, щоб перед «хімією» брати у пацієнток кістковий мозок, консервувати його і потім підсаджувати, відновлюючи таким чином кровотворення. Це були 60-ті роки. І бабуся перша запропонувала створити банк кісткового мозку. Проект був розглянутий на державному рівні. Але виявилося, що таке зберігання обійдеться у 25 карбованців на рік, а це були дуже великі гроші для країни, і від проекту відмовилися. Багато років потому, коли бабуся була вже дуже старенькою, їй із Японії надійшов лист про те, що знайдено її роботи, з яких і з'ясувалося, що вона практично перша в світі запропонувала працювати зі стовбуровими клітинами, хоч такого поняття тоді не існувало. ВЗ А ви теж з дитинства мріяли бути лікарем? — Взагалі то я хотів стати спортсменом. Я займався професійно боротьбою — дзюдо. Мій режим дня був повністю відформатований тренуваннями. Це була група олімпійського резерву. Тому ні про яку медицину я не думав. Хоча на випускному після молодшої школи всі діти писали такі стрічки, які згодом одягали на лоб — хто ким би хотів стати. І всі хлопчики в класі були космонавтами, а я — акушером-гінекологом. Але медицина захопила мене лише в інтернатурі. Вчитися в «медичний» я пішов тому, що це була воля бабусі. Вона дуже м'яко і мудро направляла мене. І так було в усьому. Скажімо, до закінчення училища двері нашої квартири зачинялися на засув о 22.00. І я жодним чином не міг потрапити додому, якщо запізнювався хоча б на хвилину. Бабуся вмикала дуже голосно телевізор і робила вигляд, що не чує, як я стукаю. І так до 24.00. Потім виходила, робила здивовані очі і казала, що абсолютно нічого не чула. Сусіди, знаючи таку особливість Аглаї Олександрівни, виносили мені бутер броди і запрошували «пересидіти» у них. Я відмовлявся. А раптом бабуся відчинить, а мене не буде? ВЗ Ви добре навчалися? — Навчався я, скажу чесно, посередньо. Зараз, розуміючи ситуацію, я дуже вдячний тим людям, які, пам'ятаючи мого діда, дали мені закінчити «медичний». Витягли. Якби сьогодні у мене була можливість заново вивчитися в інституті — я б не прогуляв жодної лекції. Тоді такого розуміння не було. Здавалося, все прийде з досвідом. І тільки в інтернатурі я зрозумів, скільки упустив. Бабуся на той момент була консультантом у Київському пологовому будинку №3 і наполягла, що б я йшов до інтернатури відразу після випускного вечора.

ВЗ Після інтернатури ви так і залишилися працювати в пологовому будинку №3 м. Києва. Чому ? З вашимто родоводом були відчинені будь-які двері... — Так сталося, що з післяпологового відділення, де проходив інтернатуру, я потрапив у жіночу консультацію. Я дуже хвилювався, вважаючи, що така робота — найнижча ланка. Це ж неоперуючі лікарі! Бабуся сказала: «Сергію, життя змусить — будеш оперувати. Не змусить — радій. А навчитися думати головою в оперативній гінекології ти не зможеш. Мистецтво — це великий первинний прийом і різні пацієнти». Вона вчила мене прикладним речам: як правильно ставити дзеркала, щоб пацієнтці не було боляче, як із нею розмовляти і головне — не лікувати неіснуючі хвороби. Пацієнти, у яких є гроші, — велика спокуса для лікаря. Особливо зараз. Коли ти бачиш здорового пацієнта і розумієш, що запросто міг би придумати йому «якусь уреаплазму в загадковому титрі» і заробити на цьому 2-3 тисячі гривень — відмовитися складно. Але бабуся «закодувала» мене від цього. Так, мене запрошували працювати на кафедру дідуся. Але я відмовився.

Занадто великий вантаж Бакшеєва. Я зрозумів, що не зможу там залишитися самим собою. Я перетворюся на пересічну тінь діда. Я прекрасно бачу, що зараз відбувається при багатьох кафедрах. Наукові роботи пишуться інтернами за день до подачі їх у журнали. Як правило, це замовлення фармакологічних компаній. Пам'ятаю матеріал, написаний одним відомим професором. Про психоемоційний характер ведення жінок в партнерських пологах і самостійно (у нашому пологовому будинку). Ця робота була опублікована в серйозному журналі. У ній було проаналізовано понад 5 тисяч історій пологів, тоді як у нас у пологовому будинку такої кількості партнерських пологів ніколи не було. Були зроблені дуже красиві висновки, але, по суті, жодна пацієнтка нашого пологового будинку цими людьми обстежена не була. А п'ять тисяч — це вже рандомізоване дослідження, яке може потрапити в Кокранівську бібліотеку. А потім хтось може використовувати це у своїй дисертації. Це ж брехня і фальш сучасної гінекології, які переслідують українського акушера-гінеколога з інтернатури до пенсії. ВЗ Із чого почався Сергій Бакшеєв як лікар? — Це трапилося в перший же день інтернатури. Так вийшло, що я відразу потрапив на пологи, які закінчилися дуже великими розривами піхви і промежини.

А я на той момент ніколи не тримав нитку і голкотримач у руках. Підійшов черговий лікар, який сказав: «Ну ти ж Бакшеєв! Уперед!». І пішов. Я шив ці жахливі розриви, і мені було соромно когось покликати. Але після цього «бойового хрещення» пройшов страх невідомого. Потім я прожив практично місяць у пологовому будинку, постійно чергуючи. І акушерство накрило мене з головою. ВЗ А чому таку відповідальну процедуру доручили недосвідченому інтернові? — Репутація третього пологового будинку Києва завжди була найгіршою. З двох причин. Перша — репутація професора Голоти, який багато років стояв біля штурвалу установи. Окрім маси позитивних моментів, які він привніс в акушерство, він вніс до нього ще й хамство. Це перший акушер-гінеколог, який дозволяв собі нецензурні вирази на адресу пацієнток і приниження співробітників, часом прилюдне. Він посадив паростки вседозволеності, які проявляються і зараз. А тим часом акушерство — це професія інтелігенції. І так було завжди. Втрачаючи рівень культури в нашій спеціальності, ми ховаємо саме

українське акушерство. Друга причина — алкоголь. Це тривало буквально до недавнього часу. У нашому пологовому будинку були чудові лікарі-хірурги, які спилися і пішли з лікарні з цієї причини. Так, акушерство непередбачуване, і лікар, який чергує на пологах, несе подвійну відповідальність, а найпростіший спосіб скинути напругу — алкоголь. І знаючи такі особливості установи, де я залишився працювати, я почав надолужувати те, що упустив в інституті. ВЗ Яким чином? — Одна фармакологічна компанія запропонувала мені поїхати на курси з ендокринної гінекології в Москву. Я пам'ятаю, що сидів там і не розумів практично нічого! Переді мною сиділа група лікарів, які жваво обговорювали якийсь випадок. Я подумав — напевно, професура! Вирішив підійти і познайомитися. Вони виявилися лікарями жіночої консультації з Балашихи, що в Підмосков'ї. Тоді я зрозумів, наскільки зростає рівень практикуючого лікаря, якщо маєш доступ до інформації. Я повернувся додому і почав консультувати як гінеколог-ендокринолог. Це був той час, коли лікарі казали, що «бояться» гормонів… А завдяки тій фармакологічній компанії я відбувся як гінеколог-ендокринолог. Я їздив із ними практично на всі конференції. Такі заходи «штовхають» тебе в розвитку відразу на кілька років уперед.

ВЗ Ви і зараз намагаєтеся їздити на іноземні конгреси? — Так. І бачу в цьому величезну практичну користь. Наприклад, у 2010 році я привіз із Конгресу в Берліні новий онкомаркер. До цього стандартом в Україні був маркер СА 125. Цей аналіз робили в разі кіст і пухлин яєчників. Але основний його недолік — неспецифічність. Він підвищується навіть при запальних процесах. За великим рахунком його інформативність і достовірність не перевищує 70%. У Німеччині я почув про новий маркер — HE 4 + CA 125. Де HE 4 — епітеліальний фактор, дуже високоспецифічний. І якщо до нього додати СА 125, ступінь достовірності зростає до 99%. Повернувшись в Україну, я взяв усі інформаційні матеріали і поїхав до комерційного директора однієї з лабораторій. Я попросив, щоб вони зв’язалися з німцями і дізналися, яким чином це можна впровадити в нашій країні. З'ясувалося, що це досить дороге задоволення: один аналіз коштував більше 500 грн, а «лунки» розраховані на 20 пацієнтів. Тоді я звернувся до Інституту онкології та спільно з колегамионкологами організував наукову програму. Ми зібрали потрібну кількість жінок з кістами, яким був необхідний аналіз, і запустили його в Україні. Він виявився дуже хорошим інструментом у руках лікаря. Зараз онкомаркер HE 4 + CA 125 роблять практично в усіх лабораторіях України, вже за доступні гроші. ВЗ Відомо, що ви ще маєте юридичну освіту і займаєтеся медичною юрис пруденцією. З чого почалося таке захоплення? — Із першої дружини. Вона молодша за мене на 10 років і тоді саме вступала до юридичного ВНЗ. Ми разом підготували роботу з питань медичного права. Це був 1997 рік і такої проблеми в Україні не існувало. Мені порадили займатися більш актуальними питаннями. Ніхто не міг уявити, що через кілька років почнуть притягати лікарів до суду і взагалі зміниться вся система права. А отримав юридичну освіту я тоді, коли розлучився, і дружина не давала мені бачитися із сином. ВЗ У мережі Інтернет вас часто звинувачують у тому, що ви ганьбите ім'я свого діда. У чому справа? — Основне, чим мені дорікають, — це мій нестандартний вигляд і різкі висловлювання щодо сучасного акушерства та гінекології. Мій аргумент у цьому — поведінка мого батька. Порівняно з ним я реабілітувався і всі борги сім'ї повернув. Більше того, я тільки нещодавно закінчив приймати дітей та онуків пацієнток мого батька, яким він був щось винен. Я захистив дисертацію, чого не зробив мій батько. Мене сварять за те, що працюю в Інституті культури і фарбую волосся в білий колір. За те, що займаюся своїм піаром і не веду прийоми. Але разом із тим у мене на ділянці найбільший потік пацієнтів. ВЗ Який найбі льший сканда л пов'язаний із вашим ім'ям? — Скандал, у якому звучало моє ім'я, але який сам по собі зі мною пов'язаний не був, — це нелегальний вивіз французами новонароджених дітей від нашої сурогатної мами. Вона була моєю пацієнткою і стояла у мене на обліку. А скандалу, який спровокував би я, поки не було. Але буде! (Усміхається - авт.).

19 Тетяна ПРИХОДЬКО, «ВЗ»

СПІРНИЙ ДІАГНОЗ

ДЦП: коли діагноз правомірний? Більше 1,5 мільйона українських дітей мають певні неврологічні проблеми. Дитячий церебральний параліч (ДЦП) прийнято вважати певним індикатором неврологічного дитячого здоров’я в країні, адже він частіше, ніж інші патології, призводить до інвалідності. Тож, перш ніж говорити про підходи до лікування, потрібно визначитися із тим, на якій підставі такий діагноз встановлюється. Адже у деяких випадках діагноз «ДЦП» ставиться, певною мірою, некоректно. Отже, що потрібно враховувати, аби уникнути цього — тема сьогоднішньої розмови із Заслуженим лікарем України, головним позаштатним дитячим неврологом МОЗ України, директором Українського медичного центру реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи МОЗ України Володимиром Мартинюком. ВЗ Які проблеми існують щодо визначення діагнозу «ДЦП»?

— Є декілька визначень цього захворювання. На мій погляд, потрібно розуміти, що це не окрема група захворювань, а збірна група синдромів, де, в основному, присутні порушення рухової системи (парези, паралічі тощо). Зрозуміло, що ДЦП не буває пов’язаним тільки з руховими порушеннями, а присутні тут і коморбідні симптоми. Тим не менш, слід сказати, що про ДЦП ми говоримо тоді, коли ступінь рухових порушень переважає над когнітивними та іншими розладами, які у цих дітей існують. Тут важливо уточнити два моменти. По-перше, ДЦП — не прогресуюче захворювання, це резидуальний стан, і по-друге — такий діагноз ми встановлюємо в тому випадку, коли ураження мозку настало у перинатальному періоді. Водночас це положення сьогодні обговорюється. Дитячі неврологи Сполучених штатів Америки вийшли з пропозицією до Європейської академії дитячої інвалідності об’єднати під загальним терміном ДЦП всі залишкові явища з боку нервової системи, які є наслідком ураження мозку в перші три роки життя дитини. Проте, таке твердження викликає чимало запитань, тож сьогодні ми використовуємо звичні положення. Попередній президент Європейської академії дитячої інвалідності Мартін Бах визначав ДЦП як розлад переважно моторної сфери в результаті ураження незрілого мозку. В цьому визначенні є дві дуже важливі речі, на які б я хотів звернути увагу. Перше — це переважне ураження моторної сфери, що означає, що когнітивна та інші сфери більш-менш збережені (це важливо, адже ми говоримо про те, що ДЦП повинен мати добрий запас функцій когнітивної сфери). Простіше кажучи, діти з таким діагнозом мають учитись у звичайній школі, мати можливість отримати професію тощо. І друге — ми говоримо, що це ураження рухової системи незрілого мозку. Тим самим ми звертаємо увагу на те, що лікування рухових порушень дитини кардинально відмінне від лікування рухових порушень у дорослої людини. Іншими словами, те, що призначається дорослому пацієнтові з інсультом, не може бути сліпо використано для лікування ДЦП. Це своєю чергою ще раз підкреслює важливість перегляду доцільності медикаментозного відновного лікування в дитячому віці. ВЗ Тобто мова йде про реабілітаційний підхід, де акцент робиться на адаптивно-компенсаторних можливостях організму, які здатні зменшити прояви наслідків хвороби. А щодо нових випадків ДЦП: як впливають на їх виникнення су-

часні медичні технології, які використовуються наразі, зокрема, в акушерстві, гінекології та репродуктології?

— Нинішній президент Європейської академії дитячої інвалідності Ганс Фосберг наполягає на тому (і з цим не можна не погодитися), що ДЦП — не тільки медична проблема, а й сімейна та соціальна. Наведу деякі цифри. Показник ДЦП в Україні на сьогодні — 2,48 проміле (це пристойна цифра, в інших країнах вона вища. Наприклад, у Росії — 3,3 проміле). Ми не розглядаємо цю цифру як показник ефективності лікування або профілактики, але потрібно сказати, що збільшення кількості дітей, які народились недоношеними (особливо, глибоко недоношеними), призведе, на жаль, до зростання кількості ДЦП. Це стосується й екстрокорпорального запліднення, де ризик народження таких дітей більший. Отже нові технології, які широко використовуються зараз у медицині, є, безперечно, корисними, бо вирішують багато складних проблем, з іншого боку — сприяють збільшенню кількості ДЦП. ВЗ Якою є сучасна класифікація ДЦП?

— Щодо класифікації ДЦП, то ми дотримуємося тієї, яка викладена в МКХ-10. Але хочу зауважити, що є відповідні відсотки тієї чи іншої форми ДЦП: спастичні варіанти — до 75-80%, дискинетичний або гіперкінетичний варіант — 4-6%, атактична форма — до 4%, змішані форми — 4-6%. В Україні є багато розбіжностей. Особливо по двох формах — змішаній та атактичній. Щодо віку, в якому ми встановлюємо той чи інший діагноз, то варто наголосити, що спастичні варіанти ДЦП ми встановлюємо на першому році життя, гіперкінетичні варіанти — не раніше, ніж у півторадва роки (і не потрібно з таким діагнозом поспішати, інакше можна помилитися), стосовно атактичних — не можна встановлювати остаточний діагноз раніше трьох-чотирьох років. Це пов’язано з багатьма чинниками, головний із яких той, що і лобна доля великих півкуль головного мозку так само відповідає за тонус і рухи в кінцівках. Отже, тільки після трьох-чотирьох років, коли можливо оцінити стан розвитку психічних функцій (а отже, і лобної долі) ми матимемо відповідь: це атонія (атактія), зумовлена порушеннями структур задньої черепної ями, тоді це, відповідно, ДЦП, або це порушення когнітивної сфери, яке на ранніх етапах супроводжується атонічно-астатичним синдромом. Ще раз звертаю увагу лікарів: атонічно-астатичний варіант ДЦП не може бути встановлено до цього віку! Стосовно змішаних варіантів ДЦП, потрібно зауважити, що у світовій практиці вони не займають більше 4-6%. Натомість в Україні — це 40-60%. І

тут змушений констатувати: чим більше змішаних варіантів, тим менше відчувається роль дитячого невролога в конкретній клініці, регіоні тощо. ВЗ Якими є основні чинники, що формують ДЦП, патогенез хвороби?

— Умовно їх можна поділити на генетичні і негенетичні. При цьому, під «генетичними» мається на увазі не ураження тієї чи іншої хромосоми або генетичної системи, яке призводить до ЦП, а схильність до тих чи інших причин, які можуть сформувати ЦП (схильність до гіпоксії, асфіксії, травматичних ушкоджень тощо). Із тих факторів, що ми класифікуємо як можливу причину виникнення ЦП, за нашими даними, пологова травма складає 20-40%, і це суттєво розбігається з даними акушерів-гінекологів. Ми ж, неврологи, наполягаємо на тому, що сьогодні в Україні причиною ДЦП є і травматичні пологи в тому числі. Зрозуміло, що гіпоксично-ішемічному чиннику належить провідна роль (75-80%). Крім того, одним із факторів формування ДЦП лишається і гемолітична хвороба новонароджених. І на цьому особливо потрібно зосередити увагу неонатологів! Адже саме вони спроможні вплинути на ситуацію. Щодо патогенетичних змін, то патогенез ДЦП ніде не описаний. Це одна із перших спроб відповісти на запитання: що ж саме відбувається в мозку і в кінцікінців, формує церебральний параліч? Опираючись на роботи двох наших корифеїв — професора Ксенії Семенової та професора Володимира Козявкіна, можна стверджувати, що, насамперед, це явища пре- і постнатального дизонтогенезу та патології розвитку структур, які контролюють мотор ну систему. Тобто, це пренатальний чинник. Далі в результаті виникає патологія рефлекторної сфери і затримка формування установчих та статокінетичних рефлексів, а також затримка редукції тонічних рефлексів. На основі двох попередніх чинників формується патологія розвитку основних функціональних систем, які забезпечують розвиток дитини: сенсорної, моторної, когнітивної, мовлення, а також антигравітаційної вестибулярної сфери. В резидуальному періоді дуже важливого значення набувають функціональні блокади хребетних сегментів та великих моторних функцій, що чітко доведено в клініці, якою керує Володимир Козявкін. ВЗ Які морфологічні зміни можна спостерігати при ДЦП та якими є клінічні варіанти хвороби і прогноз для них?

— Морфологічні зміни при ДЦП, які «знаходить» МРТ, чітко корелюють із цим діагнозом: перивентрикулярна лейкомаляція, кортикальне ураження та патологія базальних гангліїв, перинатальний інсульт, мультикістозна енцефаломаляція, різні мальформації, внутрішньочерепні крововиливи, поренцефалії. Щодо клінічних варіантів. Якщо дуже коротко давати оцінку основним клінічним варіантам, треба сказати, що випадки, де у недоношеної дитини формується спастична диплегія (хвороба Літтла, за старою класифікацією), можна вважати найбільш сприятливим варіантом для повноцінної адекватної соціальної адаптації (ступінь соціальної адаптації може досягати рівня здорових при нормальному розумовому розвитку та хорошому функціонуванні рук). Якщо ми говоримо про спастичний тетрапарез, де клінічно діагностується спастична тетраплегія (тетрапарез), псевдобульбарний синдром, когнітивні розлади, мовленнєві порушення, виражені рухові розлади в руках і ногах (характерне також раннє формування контрактур, деформацій тулуба й кінцівок), часто у цих дітей спостерігаються епілептичні

напади. Це один із найнесприятливіших варіантів для соціальної адаптації. Але ще раз зауважу, що сьогодні під діагнозом «ДЦП» часто криється інша патологія мозку, тому потрібно наголошувати на тому, що ЦП — ураження переважно моторної сфери. У тих випадках, коли переважають ушкодження психічної сфери, наприклад, глибока інтелектуальна недостатність (що значною мірою перешкоджає соціальній адаптації дитини) — такий діагноз взагалі є сумнівним і повинен бути переглянутий у співпраці із дитячим психіатром. Говорячи про спастичний геміпарез (переважно йдеться про пренатальний інсульт), прогноз залежить від того, уражена домінантна чи недомінантна півкуля. Основні позиції щодо гіперкінетичного варіанту: перше, що потрібно зауважити, — ця форма має прямий зв’язок із невчасним переливанням крові новонародженим (при гемолітичній хворобі). Не можна забувати, що при цьому варіанті переважно ушкоджуються структури екстрапірамідної системи та слухового аналізатора. У 70% дітей страждає слух, отже скринінг слуху треба проводити обов’язково. Адже, якщо у цих дітей є якісь когнітивні порушення, це означає, що неонатолог, невролог невчасно провели ці дослідження. Загалом, розвиток інтелекту у них перебігає здебільшого задовільно. Не зважаючи на те, що така дитина малоперспективна з точки зору корекції рухової системи (в більшості випадків вони знаходяться в інвалідному візку), тим не менш, збережені когнітивні функції та інтелект дозволяють цим дітям досягти чималих успіхів у соціальному плані. Щодо змішаного варіанту, хочу ще раз наголосити: цей діагноз не встановлюється лише на основі неврологічного статусу. Змішаний варіант має свої клінічні особливості. Крім того, клінічні симптомокомплекси, які ми перерахували вище, дозволяють у переважній більшості випадків досить чітко діагностувати конкретну форму ДЦП, що має неабияке значення у складанні реабілітаційної карти дитини. ВЗ Які стандарти лікування дитячого церебрального паралічу прийняті в Україні?

— Ще 1998 року стандарти лікування дитячого церебрального паралічу були розроблені та схвалені Міністерством охорони здоров’я. У квітні 201З року їх затверджено відповідним Наказом МОЗ України. Отже, тепер лікарі можуть керуватися у своїй медичній практиці цим Протоколом, створеним у відповідності до міжнародних стандартів надання медичної допомоги дітям з ДЦП. Формуючи медико-соціальну допомогу дітям з ДЦП, необхідно враховувати, що, на відміну від дорослого, дитячий мозок має величезні пластичні можливості, завдяки чому такі пацієнти досить успішно піддаються реабілітації. В реабілітаційному процесі мають бути задіяні всі аспекти: медичний, соціальний, психологічний, педагогічний. В Україні 45 центрів медико-соціальної реабілітації дітей, які працюють за моделлю «Тандем-партнерство» (дитина — сім’я — фахівець). Її розробили спеціалісти нашого центру, і ми раді, що вона так успішно і широко використовується в Україні — сподіваємося, таких центрів у нас буде не менше 100. Тим більше, що на теренах СНД ми єдина країна, яка має авторські інтегральні методики, які працюють. Розмову вела Тетяна СТАСЕНКО, «ВЗ»

Тел.: (044) 485-00-96 • vz@vz.kiev.ua • www.vz.kiev.ua

ВАЖКИЙ ПАЦІЄНТ

26 липня 2013 року

ХАМЕЛЕОН

НА ПРІЗВИСЬКО ДСТ Останнім часом дуже багато говорять і пишуть про дисплазії сполучної тканини (ДСТ). Мабуть, у клініці внутрішніх хвороб немає більш спірного і заплутаного діагнозу, ніж цей. Педіатри і сімейні лікарі не завжди в змозі впіймати цього хамелеона і призначити правильне лікування. А проблема може зайти у глухий кут, перетворивши дитину на інваліда. Лише своєчасна діагностика та корекція такої патології — запорука того, що маленький «диспластик» матиме можливість вести активний спосіб життя. Ганна, мати Марти (2 роки 6 місяців, Київська обл.): — Про те, що з моєю донькою щось не так, я зрозуміла не відразу. Спочатку мені здавалося, що вона просто спокійніша та інфантильніша за своїх однолітків. Марта часто проситься на руки, з нею важко гуляти в громадських місцях — вона швидко втомлюється і скаржиться на те, що ввечері болять ніжки. У неї «хрустять» суглоби і зовсім немає м'язів. Ми не ходимо в дитячий садок, але, незважаючи на це, все одно часто і тривало хворіємо на застудні захворювання. Тому ми часті гості в нашій районній поліклініці. Насторожило мене те, що Марта зовсім перестала їсти. Навіть коли я спеціально подовгу з нею гуляю, граю в активні ігри — апетит не з'являється. Вона набагато худіша за дітей її віку. З цією проблемою я попросила допомогти розібратися нашого дільничного педіатра і нам призначили комплексне обстеження. Результат мене вразив — практично в кожній системі органів фахівці знаходили якусь патологію. А дитині всього 2 роки 6 місяців! Ось так, із «букетом» захворювань і без єдиного діагнозу ми і потрапили в клініко-діагностичне відділення ІПАГ — на обстеження. Завід увачка відразу приголомшила мене діагнозом «дисплазія сполучної тканини», про який я ніколи раніше не чула. Нас обстежили й почали лікувати. Зараз моя дитина — зовсім інша! Вона проявляє активність, просить їсти і з

задоволенням гуляє на вулиці. Проте я розумію, що ДСТ з нами назавжди. І тепер наша сім'я повинна жити за іншими «правилами». Але те, що хворобу можна тримати під контролем, вселяє надію, що Марта так само, як і багато вже дорослих пацієнтів відділення, зможе згодом створити сім'ю, народити своїх дітей і займатися тим, що їй до душі. Лідія Петренко, кандидат медичних наук, заслужений лікар України завідувачка клінікодіагностичного відділення ДУ «Інститут педіатрії, акушерства та гінекології Національної Академії медичних наук України»: — Наше відділення багато років займається дітьми з системними захворювання сполучної тканини, а також із НДСТ (недиференційовані дисп лазії спол у чної тканини). Дисплазія сполучної тканини дійсно складна патологія і досить поширена. Це порушення розвитку сполучної тканини в ембріональному і постнатальному періодах внаслідок генетично зміненого фібри логенезу позак літинного матриксу, що призводить до розладу гомеостазу на тканинному, органному і організмовому рівнях у вигляді різних морфофункціональних порушень вісцеральних і локомоторних органів. Таке складне визначення відображає непросту суть захворювання. Виділяють дві групи ДСТ. До першої групи відносять ті, що рідко зустрічаються — диференційовані дисплазії з відомим генним дефектом певного типу успадкування та з чіткою клінічною картиною (синдроми Марфана, Елерса-Данлоса, недосконалий остеогенез та ін.) Другу групу складають недиференційовані ДСТ (НДСТ). Як показує досвід, така патологія дуже поширена. Частота виявлення НДСТ, за деякими даними, серед осіб молодого віку сягає 80%. Саме така форма дисплазії визначилася у Марти. Основною характеристикою цих порушень є широкий спектр клінічних проявів без певної чіткої клінічної картини. Діагноз ДСТ має свій портрет: це високого зросту, худорляві, сутулі «акселерати» з виступаючими ключицями і лопатками або маленькі, тендітної статури, худенькі, одним словом, інфантильні «диспластики». Цих дітей турбує

практично все! І батьки, безумовно, в паніці від такого «букету» патологій. Запідозрити її прояви батьки можуть і самостійно. Наприклад, у такої дитини можна легко відтягнути шкіру на кисті або на лобі на сантиметр або більше. При цьому складка буде розправлятися дуже повільно. Такий малюк може легко торкнутися внутрішньої сторони передпліччя великим пальцем, мізинець зігнути під прямим кутом до кисті, закласти ногу за голову, а колінні суглоби перерозтягнути більш ніж на 180°. Його вушні раковини легко скручуються в трубочку, волосся дуже м'яке, а склери мають блакитний відтінок. Перше, що відразу виявилося при огляді Марти, — це асиметричність лопаток, плечей і гіпермобільність суглобів. Оскільки сполучна тканина є скрізь, дисплазія проявляється розтягуванням суглобових сумок, зв'язок, шкіри, стінок судин, оболонок очей і мозку, а також підвищеною ламкістю кісток. Часта причина звернення батьків «диспластика» до лікаря — кардіальні прояви. Ці пацієнти — бич усіх кардіологів, тому що, по суті, нічого крім ВСД або астеноневротичного синдрому поставити не можна і обіцяти одужання теж не доводиться. Такі малюки мають вдосталь вегетативної симптоматики — артеріальна гіпотензія, загальна слабкість, головний біль, ортостатичні прояви і т.д. Окрема тема розмови з батьками — проблеми з ШКТ. Марту, наприклад, турбували незрозумілий біль у животі, запори, здуття живота. Але головне — у дівчинки був дуже поганий апетит. Вона нічого не їла сама. Мама з силою і жартами-примовками намагалася нагодувати доньку. Відповідно, ані сил, ані звичайної дитячої рухливості у Марти не було. Вона дуже швидко втомлювалася і лякала своєю «млявістю» маму. Ми провели повний комплекс обстежень. З'ясували, перш за все, деякі показники мінерального обміну (аналізи на вміст у крові лужної фосфатази, кальцію і фосфору — при НДСТ і порушенні обмінних процесів у кістковій тканині перший знижується, а другий зростає),

гормонального обміну та провели генетичне обстеження. Виконали УЗД серця, органів черевної порожнини та нирок. Йдеться про широке залучення в дефект сполучної тканини різних органів і систем, тому ми використовуємо комплексний підхід, що передбачає немедикаментозні і медикаментозні методи лікування. До медикаментозних методів слід віднести препарати, що дозволяють стимулювати колагеноутворення. Це, насамперед, аскорбінова кислота, препарати мукополісахаридної природи (хондроітінсульфат), вітаміни групи В (В1, В2, В3, В6) і мікроелементи (мідь, цинк, магній). Також ми провели корекцію метаболічних порушень, стабілізацію обміну глікозаміногліканів, поліпшення біоенергетичного стану організму. Результат не змусив себе чекати: вже через два тижні Марта наминала за обидві щоки і носилася з дітьми по коридору відділення. Такий стан, як ДСТ, необхідно якомога раніше корегувати. Оскільки є аномалія будови сполучної тканини, з часом може бути і розширення аорти, навіть до аневризм у дорослому віці, які потребують оперативного лікування. З повністю сформованою дисплазією боротися важко. Однак, виявивши ознаки дисплазії у маленької дитини (до 5 років), як у цьому випадку, і при грамотній реабілітаційній терапії, можна запобігти її прогресуванню. «Диспластикам» показана фізкультура і протипоказані інтенсивні навантаження великого спорту, оскільки особливості структури сполучної тканини вимагають дбайливого ставлення до дитячого організму. Можна займатися плаванням, йогою, кататися на велосипеді, але необхідно обме жити надмірні розтягування, підняття важких предметів і різкі, рвучкі рухи (наприклад, верхову їзду). Крім цього, корисними будуть щоденні вправи для постави, загартовування і періодичні курси масажу. Важлива і дієтотерапія, що враховує підвищену потребу пацієнта в білках, незамінних амінокислотах і мікроелементах, і санаторно-курортне лікування. Медикаментозну терапію доцільно проводити 1-2 рази на рік. Тому ми часто «бачимося» з нашими маленькими пацієнтами і можемо оцінити динаміку лікування та ступінь прогресування захворювання. Лікування проявів ДСТ — це праця. Важка і наполеглива праця, іноді до досягнення дитиною шкільного віку, іноді до закінчення періоду статевого дозрівання, часом — і довічна. Найчастіше такі діти — наші пацієнти на все життя. Але в кожному разі нагородою буде поліпшення якості життя дитини. А чи не це головне?

21 Тетяна ПРИХОДЬКО, «ВЗ»

ЕНДОКРИНОЛОГІЯ

Біль із глибини нерва Питання діабетичної полінейропатії — це буквально must have кожного науковопрактичного заходу з ендокринології. Невичерпний інтерес до проблеми цілком виправданий, адже, незважаючи на успіхи у розумінні етіології та патогенезу цього грізного ускладнення цукрового діабету (ЦД), досі не знайдено «чарівної пігулки», яка зможе суттєво покращити стан хворих. Але спроби тривають. Сarpe diem, або Загадки діагностики Отже, діабетична полінейропатія — це ураження периферійної нервової системи. За даними епідеміологічних досліджень, залежно від використовуваних методів обстеження та критеріїв діагностики, частота згаданого ускладнення при ЦД варіює у межах 5-90%. При вперше виявленому ЦД ІІ типу діабетичну полінейропатію діагностують у 14-20% випадків, при тривалості ЦД більше 15 років — у 50-70% хворих. Проте, незважаючи на високу частоту та типові клінічні прояви, діабетична полінейропатія дуже складно діагностується, особливо на ранніх стадіях. «Ураження товстих і тонких волокон при діабетичній полінейропатії призводить до зниження вібраційної, температурної і больової чутливості в дистальних відділах нижніх кінцівок, появи слабкості м'язів стопи і гомілки зі зміною архітектоніки стопи, що є причиною розвитку ураження стопи і подальшої ампутації. В умовах хронічної гіперглікемії ураження периферійних нервів прогресують і іноді у важких випадках зумовлюють формування діабетичної стопи. Розвиток гіпоксії тканин, активація вільно-радикального окислення на тлі хронічної гіперглікемії сприяють формуванню вираженого больового синдрому», — розповіла про основні наслідки полінейропатії Оксана Хижняк, завідувачка відділу клінічної ендокринології ДУ «Інститут проблем ендокринної патології ім. В.Я. Данилевського НАМН України», доктор медичних наук, професор. За словами О. Хижняк, ознаками діабетичної нейропатії у пацієнтів із ЦД ІІ типу є тривкий пекучий біль, особливо в нижніх кінцівках, переважно в нічний час, сухість шкіри, а також порушення чутливості на периферії. Своєю чергою Павло Камчатнов, доктор медичних наук, професор кафедри неврології та нейрохірургії Російського державного медичного університету ім. М.І. Пирогова, вважає, що на такі показники,

як почервоніння та сухість кінцівок лікарю не варто покладатися, адже їх досить складно відстежити. На його думку, достатньою підставою підозрювати у хворого наявність полінейропатії є підвищення серцевого ритму або артеріальна гіпертензія — це перші передумови розвитку грізного ускладнення. Найпоширенішою формою діабетичної полінейропатії є больова дистальна полінейропатія, і не даремно дія багатьох препаратів спрямована на купірування больового синдрому саме при цьому стані. Також згадане ускладнення ЦД може виражатися м’язовою атрофією (проксимальна діабетична полінейропатія), вегетативною (автономною) полінейропатією, мононейропатіями, у тому числі множинними. Патогенез полінейропатії включає накопичення у тканині глікозильованих продуктів, порушення мікроциркуляції, дефіцит необхідних для нормального метаболізму речовин, автоімунний компонент, інфільтрацію нервового стовбура лейкоцитами та оксидантний стрес. «ЦД та діабетична полінейропатія як його ускладнення асоційовані з відносною недостатністю в організмі вітаміну В. Не вистачає його через надлишкове перекисне окислення ліпідів та накопичення вільних радикалів. У результаті страждає забезпечення ціанокобаламіном. Слід зауважити, що дефіцит вітаміну В збільшується з віком», — наголосив П. Камчатнов.

На рівні емоцій Як уже згадувалося, найбільш важливою проблемою діабетичної полінейропатії є больовий синдром. «Філософське запитання — потрібен біль людині чи ні? З одного боку, так, адже він дає сигнал, що необхідно щось робити. Але це біль, пов'язаний з ураженням тканин, із подразненням больових рецепторів. Проте буває біль тривалий, нейропатичний. Кожному, мабуть, знайома ситуація, коли вдарився кулаком, а біль віддається у кінчиках пальців. Це нейропатичний біль, оскільки больові периферійні рецептори не подразнені, а відчуття болю є дуже сильним», — навів приклад П. Камчатнов. Він нагадав, що при невропатичному болю не йде мова про больові рецептори — страждають відділи нервової системи, і звичайні протибольові препарати у такому випадку не спрацюють. Взагалі існують декілька видів болю. • Ноцицептивний біль, зумовлений подразненням тканин (травмою або запаленням) — соматичний, вісцеральний. • Психогенні та соматоморфні больові розлади. • Нейропатичний біль виникає при ураженні волокон у будь-якій точці первинної аферентної провідної системи до кортикальних структур ЦНС. Проявляється при залученні до патологічного проце-

су периферійних або центральних структур, пов’язаних із проведенням та/або обробкою ноцицептивних сигналів, але не рецепторів. Чинниками цього виду болю є ураження периферійної або центральної нервової системи. За характером він стріляючий, пекучий, подібний до болю від електричного струму, але з поколюванням, онімінням. Локалізується нейропатичний біль найчастіше у зоні іннервації ураженого нерва, корінця. Зазвичай має хронічну форму. Складно усунути анальгетиками та НСПЗ. Дослідження Апкара Апкаріана, професора неврології Північно-Західного університету (США, Іллінойс), показали, що нейропатичний біль призводить до змін навіть у корі головного мозку: він сприяє зменшенню щільності сірої речовини у префронтальній зоні, а також у передньому таламусі справа. Тобто, під впливом болю страждають частини мозку, що відповідають за регуляцію емоцій людини.

Життя під знаком полінейропатії  Однією з форм діабетичної полінейропатії є кардинальна автономна нейропатія, яка призводить до порушення регуляції судинного тонусу, у результаті чого можливі розлади регуляції серцевого ритму, дисфункція кишечнику, жовчного міхура, локальні трофічні ураження, еректильна дисфункція та нейрогенний сечовий міхур.  Смертність хворих на ЦД з кардинальною автономною полінейропатією становить 24,2%, а за умови її відсутності — 4,1% (6:1). При цьому 50% хворих з автономною нейропатією гинуть протягом 2,5 року після її діагностики. У 20-25% випадків раптова серцева смерть є першим і останнім клінічним проявом за хворювання. Швидкість його формування випереджає формування пізніх судинних ускладнень ЦД. Окрім того, хронічний біль є причиною значних матеріальних витрат. Марко ван Лойвен, професор соціології (Нідерланди), провів масштабне дослідження, у якому підраховано, що через непрацездатність із причини хронічного болю втрачається 9,9 млн робочих днів на рік, що становить збитки на суму 1,4 млрд австралійських доларів. Низька ефективність праці — 36,5 м лн робочих днів на рік (5,1 млрд австралійських доларів).

Вибір за лікарем Консервативне лікування хронічного болю включає прийом протиепілептичних препаратів, антидепресантів, активаторів калієвих каналів та місцеве введення препаратів (черезшкірне, ендолюмбальне). Найбільшу ефективність у разі невр опатичного болю показують

антиконвульсанти, на другому місці — антидепресанти, потім — опіоїди та місцеві анестетики внутрішньо. Значно меншу ефективність мають агоністи адренорецепторів, місцеві анестетики локально, НПЗП тощо. Проте за частотою лікарських призначень лідирують саме НПЗП (їх призначають у 50% випадків). На анальгетики припадає близько 30% рекомендацій, на антиконвульсанти — приблизно 17%. Усі інші групи препаратів, що можуть бути показані при невропатичному болю, займають менше 10% усіх призначень. «Однак слід пам’ятати, що при полінейропатії НПЗП не є показаними препаратами. При цій патології вони не працюють, до того ж спричиняють велику кількість побічних ефектів. Виправдане призначення вітамінів групи В. Але й вони мають суттєвий недолік: оскільки це дуже складне й неприємне захворювання, призначення вітамінів призводить до непорозуміння пацієнтом цієї рекомендації. З його точки зору, які можуть бути вітаміни, коли мова йде про нестерпний біль? Тому зазвичай пацієнт не сприймає їх серйозно і просто ігнорує прийом вітамінних комплексів, віддаючи перевагу «сильним» протибольовим. Хоча прийом вітамінів забезпечує нейротропну та аналгетичну дію, сприяє нормалізації провідності імпульсу по нервових стовбурах, відновленню шкірної чутливості та зменшенню виразності больового синдрому», — пояснив П. Камчатнов. О. Хижняк зазначила, при діабетичній полінейропатії поряд із нормалізацією рівня глюкози в крові необхідно проводити комплексне патогенетичне лікування, спрямоване на поліпшення функцій нервового волокна, споживання кисню клітинами, біологічних властивостей крові, відновлення нормального енергетичного балансу і зменшення негативного впливу оксидативного стресу. «Нормалізація рівня глюкози в крові дозволяє знизити виразність проявів ретинопатії, нефропатії, полінейропатії майже у 60% пацієнтів. У частини хворих із тривалим перебігом ЦД, на жаль, відзначають незворотні зміни в нервовому волокні, які потребують призначення препаратів з нейрометаболічним ефектом, симптоматичного лікування та фізіотерапії», — порадила О. Хижняк. Звичайно, сьогодні на ринку у наявності колосальний вибір препаратів. Проте, на жаль, велика кількість із них для діабетиків залишається «пустушками». Експерти підкреслюють: незважаючи на рекламу, лікар повинен добре розуміти, у якій області здатен допомогти той або інший препарат. Тільки майстерно користуючись перевагами лікарських засобів у тому чи іншому випадку, він зможе надати хворому адекватну допомогу. Марина ЧІБІСОВА, для «ВЗ»

Тел.: (044) 485-00-96 • vz@vz.kiev.ua • www.vz.kiev.ua

ЕФЕКТИВНІСТЬ ТА БЕЗПЕКА ЛІКІВ

26 липня 2013 року

Державний експертний центр інформує лікарів NB! Важлива інформація з безпеки плазмозамінних розчинів, що містять гідроксиетилкрохмаль (ГЕК) Ком іт е т фарма кона гл я д у з оцінки ризику (далі — Комітет) Європейської медичної агенції (ЄМА) після оцінки наявних даних з безпеки застосування ГЕК дійшов висновк у, що користь від їх застосування більше не переважає ризик і своїм рішенням 1 від 14 червня 2013 р. рекомендував призупинити дію реєстраційних посвідчень цих лікарських засобів на території Європейського Союзу до отримання переконливих даних, що визначать групу пацієнтів, для яких користь від застосування ГЕК переважає ризики. Інфузійні розчини, що містять ГЕК, зас тосову ют ьс я в ос но вном у д л я за міщенн я об’єм у втраченої крові при гіповолемії (зменшення об’єму циркулюючої крові, спричинене зневодненн ям чи крововтратою) і гіповолемічному шоці (різке па дінн я артеріа льного тиск у, вик ликане значним зменшенням об’єму циркулюючої крові). Ці препарати застосовуються у критично хворих, у тому числі у пацієнтів із сепсисом (загальна гнійна інфекці я), опіками, травмами та при хірургічному втручанні. Рекомендація Комітету ґрунтується на результатах трьох нещодавніх порівняльних клінічних досліджень2,3,4 застосування п лазмозамінних розчинів, що міс тять ГЕК, та к рис та лої дів у критично хворих пацієнтів. Ці дос лідження демонструють зростання частоти необхідності ниркової замісної терапії у пацієнтів із сепсисом, яких лікували ГЕК. Результати двох із цих дос лі д жень 2,3 також показа ли значне зростання смертності у пацієнтів після лікування ГЕК порі вн яно з к рис та лої д ними розчинами. Ря д фарма це вт и ч н и х компаній, зокрема Б.Брау н Мельзунген АГ та Берлін-Хемі АГ, не згодні з висновками Комітету і нада ли запит щодо його перегляду згідно з чинною процедурою. Такий перегляд призведе до повторної оцінки всіх наяв-

них даних із безпеки застосування ГЕК, після чого Комітет опублікує своє рішення та надішле його до Координаційної гру пи з процеду ри взаємного визнання та децентралізованої процедури ЄМА. Рішення координаційної групи буде подано до Єврокомісії, яка прийме остаточне рішення, обов’язкове для виконання на всій території ЄС. А г ен т с т во з кон т ро л ю за п род у к та м и х арч у ва н н я та лікарськ ими засобами СШ А (далі — Агентство) також завершило аналіз даних застосування інфузійних розчинів ГЕК, які вказують на підвищений ризик смертності і порушення функ-

• припинити застос у ванн я ГЕК при перших ознаках порушення функції нирок; • про випа дки необхідності проведення замісної ниркової терапії повідомлялося до 90 днів після інфузії ГЕК. Тому потрібно моніторувати функцію нирок у всіх пацієнтів принаймні протягом 90 днів після лікування ГЕК; • уникати застосування інфузійних розчинів ГЕК у пацієнтів під час відкритих оперативних вт ру ча н ь на серц і в у мова х штучного кровообігу через ризик надмірних кровотеч; • припинити застос у ванн я ГЕК при появі перши х озна к коагулопатії.

Шановні працівники з медичною та фармацевтичною освітою!  Нагадуємо Вам, що згідно з Наказом МОЗ України від 27.12.2006 №898 (зі змінами) медичні спеціалісти (лікарі, фельдшери, акушери, медичні сестри, провізори, фармацевти) повинні повідомляти про всі випадки побічних реакцій та/або відсутності ефективності, що сталися при медичному застосуванні лікарських засобів до Департаменту післяреєстраційного нагляду ДП «Державний експертний центр МОЗ України» за адресою: 03151 м. Київ, вул. Ушинського, 40, або факсом: +38(044)498-43-58 чи електронною поштою: vigilance@dec.gov.ua. Форму повідомлення можна знайти на сайті Центру http://www.dec. gov.ua/uk/farmakonaglyad/karta-povidomlennya-pro-pr-lz. На цій же сторінці сайту можна заповнити інтерактивну форму повідомлення. ції нирок, що вимагає замісної терапії, у критично хворих дорос лих пацієнтів, вк лючаючи пацієнтів із сепсисом, та хворих, які лікованих у відділеннях інтенсивної терапії, а також даних щодо надмірних кровотеч, особливо у пацієнтів, які перенес ли відкриті операції на серці в умовах штучного кровообігу. 24 червня 2013 р. Агентство рекомендувало оновити інструкц і ю д л я ме д и ч ног о з ас т о с уванн я цих розчинів, додавши застереження щодо підвищеного ризику смертності, тяжкого ураження нирок та надмірних кровотеч 5 . А г е н т с т в о р е коме н д у в а ло лікарям: • не застосовувати інфузійні розчини ГЕК критично хворим дорослим пацієнтам з сепсисом та пацієнтам, які знаходяться у відділенні інтенсивної терапії; • уникати застосовування цих розчинів у хворих з порушеннями функції нирок в анамнезі;

До завершення процеду ри перегл я д у вс і х на явни х даних з безпеки застосу ванн я ГЕК власники реєстраційних посвідчень на інфузійні розчини, що містять ГЕК, зокрема Б.Браун Мельзунген АГ та Берлі н-Хемі А Г, рекомен д ують дотрим у ватись нас т у пних запобіжних заходів при їх застосовуванні. • Загальні:  інфузію ГЕК, що проводитьс я д л я лік у ванн я гіповолемії, с лі д припинити одразу піс л я досягнення нормоволемії. Якщо пацієнт не має повторної гіповолемії, не с лід застосовувати додаткові дози розчину;  необх і дно проводити рете льний моніторинг сироваткових електролітів, рідинного балансу і функції нирок. Може знадобитися корекція дози. • Критично хворим пацієнтам:  ГЕК можна застосову вати тільки якщо застосування кри-

ста лої дів недостатньо д л я лікування гіповолемії. Після початкової стабілізації об'єму не можна застосовувати додаткові дози ГЕК, якщо пацієнт не має повторної гіповолемії і відповіді на інфузійну терапію. Лікар повинен застосовувати ГЕК лише після ретельної оцінки користі і ризику для пацієнта;  перед застосу ванн ям ГЕК показання «гіповолемія» необхідно підтвердити позитивною ві дпові д дю пацієнта на інфузійну терапію (наприк ла д, за допомогою тесту з пасивно піднятими ногами або іншого типу рідинного навантаження). Після цього слід застосувати найнижчу можливу ефективну дозу. • Не застосовувати інфузію розчинів ГЕК пацієнтам:  із сепсисом;  із нирковою не достатністю (з оліг у рією, або ану рією, або сироватковим креатиніном > 2 мг/дл (177 мкмоль/л), або у випа д к у ни ркової за міс ної терапії);  із тяжкими пору шеннями функції печінки. Крім вищезазначеної інформації, при застосу ванні інфузійних розчинів ГЕК лікарямпрак т икам рекомен д ує т ьс я розгл яну ти чинні протипоказання, застереження і запобіжні заходи, наведені в інструкції для медичного застосування. Посилання: 1. http://www.ema.europa.eu/ doc s/en_ GB/document_ librar y/ Referrals_document/Solutions_ for_ infusion_containing_hydroxyethyl_ starch/Recommendation_ provided_by_ Pharmacovigilance_ Ri sk_ A sse ssment_ Commit tee/ WC500144448.pdf 2. Perner, A. et al. Hydroxyethyl starch 130/0.42 versus Ringer’s acetate in severe sepsis. N Engl J Med 2012; 367(2):124-134. 3. Brunkhorst, F.M. et al. Intensive insulin therapy and pentastarch resuscitation in severe sepsis. N Engl J Med 2008; 358(2):125-139. 4. Myburgh , J. A . et al. Hydrox yethyl starch or saline for f luid resu scitat ion in inten sive c a r e . N E n g l J M e d 2 01 2 ; 367(20):1901-1911. 5 . h t t p : // w w w . f d a . g o v / Biolog ic sBloodVaccine s/ SafetyAvailability/ucm358271.htm

БІБЛІОТЕКА ЛІКАРЯ ПРОФІЛАКТИЧНА МЕДИЦИНА  і.М. Трахтенберг, М.Г. Проданчук, Ю.Б. Чайковський, н.М. дмитруха, в.М. Коваленко, н.в. Кокшарева, Л.М. Сокуренко, М.М. Коршун, О.Л. Апихтіна, К.П. Козлов, Т.К. Короленко. Профілактична токсикологія та медична екологія  Рік випуску: 2011  видавництво: АвіЦенА  Кількість сторінок: 320

навчально-методичному посібнику викладено вибрані лекції з профілактичної токсикології та медичної екології. Наведено основні визначення, зміст та завдання, об’єкти та методи досліджень, з якими повинні бути ознайомлені сучасні фахівці різних галузей медицини, зокрема: гігієністи, токсикологи, фармакологи, клініцисти. Значне місце у книзі посідає проблема глобального техногенного хімічного пресингу на навколишнє природне середовище та людину, що вимагає нагального вирішення. В книзі розглянуто провідні фактори (хімічні речовини, пестициди, важкі метали, радіація), які можуть негативним чином впливати на організм людини, зокрема, на нервову, серцево-судинну та імунну системи. Викладено основні поняття щодо здоров’я людини та безпеки виробничого і навколишнього середовищ, подано сучасні дані з законодавства, зокрема, механізми державного регулювання природоохоронної діяльності та захисту громадського здоров’я. Важливе місце у посібнику посідає також розробка методів та засобів біологічної профілактики екологічно та виробничо зумовленої патології

серед населення. Надано інформацію щодо альтернативних методів та їх впровадження у токсикологічні дослідження. У відповідь на сучасні реалії науково-технічного прогресу в книзі представлено завдання сучасної галузі токсикології — нанотоксикології, де розкриваються особливості властивостей наночастинок, основні галузі застосування наноматеріалів та пов’язаний із цим ризик для здоров’я людини і навколишнього середовища. У своїй сукупності представлений у книзі матеріал відображає сучасний етап розвитку профілактичної токсикології та медичної екології, сприяє оволодінню нових знань, розробки заходів, направлених на зміцнення здоров’я в тій мірі, в якій воно залежить від стану виробництва і навколишнього середовища та визначається природоохоронною діяльністю людини. Видання розраховане як на науковців, лікарів та студентів медичних, біологічних і хімічних спеціальностей, так і на слухачів лекційних курсів і навчальних семінарів, котрі удосконалюють відповідні знання. Видання перероблене, доповнене.

ГАСТРОЕНТЕРОЛОГІЯ  С.С. в’ялов. Гастроэнтерология. Практическое руководство  Рік випуску: 2013  видавництво: Медпресс  Кількість сторінок: 192 з іл.

нига в систематизованому і стислому вигляді містить нові відомості з діагностики та лікування пацієнтів із захворюваннями органів травлення. Всі розділи інструкції подано

галузеві стандарти, затверджені наказами Міністерства охорони здоров’я РФ, Департаменту охорони здоров’я м. Москва за період з 2006 по 2011 рр., і клінічні рекомендації. Книга видається з 2004 р. і містить розділи: захворювання і синдроми; діагностика, лікування, тактика. У цьому виданні враховані побажання лікарів та студентів і включені патогенетичні схеми

НЕВРОЛОГІЯ  А.н. Бєлова. Реабилитация больных рассеянным склерозом  Рік випуску: 2013  видавництво: Антидор  Кількість сторінок: 288

онографія присвячена проблемі медичної реабілітації хворих із розсіяним склерозом. Розглядаються питання, що стосуються теорії та основ організації медичної реабілітації. Даються загальні уявлення про розсіяний склероз і механізми відновлення порушених функцій. Подано відомості про основні засоби медичної реабілітації хворих на розсіяний скле-

 Павлова Т.в. Тепловая травма: патоморфологические и клинические аспекты  Рік випуску: 2013  видавництво: Медичне інформаційне агентство (МіА)  Кількість сторінок: 224

нига присвячена патоморфологічним і клінічним аспектам теплової травми. У ній на сучасному рівні представлені морфологічні зміни, що виявилися в експерименті та клініці у відповідь на загальний та місцевий вплив високою температу-

амбулаторіях району. Житлом забезпечуємо.  За довідками звертатися за адресою: 09200, Київська обл., Кагарлицький район, м. Кагарлик, вул. Воровського, 10.  Контактний телефон: (045) 735-12-45, (045) 735-23-06

Медична газета України

ВАШЕ

ЗДОРОВ’Я Індекси 60965, 08198. Ціна договірна

Юридична адреса редакції: 03179, м.Київ, вул. Уборевича, 19-А, оф. 3. Поштова адреса редакції: 04211, м.Київ, а/с 138. Тел./факс: (044) 485-00-96. E-mail: vz@vz.kiev.ua Виходить один раз на два тижні у п’ятницю.

рою. Викладено клінічні аспекти лікування термічних уражень на різних етапах медичної допомоги. Для патоморфологів, хірургів, анестезіологів-реаніматологів та лікарів інших спеціальностей.

ІМУНОЛОГІЯ, АЛЕРГОЛОГІЯ    

КЗ «ЦПМСД Кагарлицького району» • лікарів загальної практики—сімейних лікарів (лікарів-терапевтів) для роботи в

роз. Детально розглядається відновне лікування при окремих патологічних синдромах і станах; висвітлюються також проблеми, що стосуються вагітності жінок, хворих на розсіяний склероз. Особливу увагу приділено методології оцінки ефективності реабілітації хворих на розсіяний склероз. Книга розрахована на неврологів та фахівців у галузі відновної медицини.

АНЕСТЕЗІОЛОГІЯ

у вигляді наочних матеріалів — структурних логічних блоків, схем і малюнків, при цьому дотримано вимоги чинних стандартів. Нормативно-правову базу цього посібника склали

запрошує на постійну роботу

основних патологічних станів, групи лікарських засобів, робочі класифікації захворювань і конкретні схеми лікування, а також інші дані, які допоможуть лікарю під час надання допомоги пацієнтам на амбулаторному етапі. Для лікарів усіх спеціальностей, слухачів факультетів післядипломної освіти, наукових працівників, аспірантів, ординаторів та студентів старших курсів медичних вишів.

Колхір П.в. Крапивница и ангиоотек Рік випуску: 2012 видавництво: Практична медицина Кількість сторінок: 364

ерше російське видання по кропивниці і набряку Квінке (ангіонабряк), що містить максимум сучасної інформації про причини, механізми розвитку, клінічні прояви, діагностику та лікування цих захворювань як у дітей, так і дорослих. Особлива увага приділяється антигістамінній терапії. Дані, наведені в книзі, за-

Генеральний директор ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я» . . . . . ЮЛІЯ НОВГОРОДСЬКА Головний редактор . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . МАРИНА БУРМАКА Заступник головного редактора, редактор відділу аналітичної інформації . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .СВІТЛАНА ТЕРНОВА Редактор відділу оперативної інформації . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . ТЕТЯНА СТАСЕНКО Редактор відділу наукової інформації . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .ТЕТЯНА ПРИХОДЬКО Дизайн та верстка . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .ТЕТЯНА ЗАЙЧУК Відділ літредагування і коректури . . . . . . . . . . . . . . ОКСАНА ОСТРЯНКО Відділ реклами . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .СВІТЛАНА КУРЧЕНКО

сновані на результатах серйозних наукових досліджень і принципах доказової медицини («evidence-based medicine») і схвалені провідними світовими фахівцями та експертами в цій галузі. Для алергологів-імунологів, дерматологів, педіатрів, терапевтів та інших лікарів сімейної медицини.

Редакція не завжди поділяє думку авторів публікацій. Редакція не несе відповідальності за зміст рекламних матеріалів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, прізвищ та імен, інших даних несуть автори публікацій. Листування з читачами ведеться тільки на сторінках газети, рукописи не рецензуються і не повертаються. Друк офсетний, Умовний друк. арк., 2. Загальний наклад — 4 120. Замовлення № 30245. Віддруковано у ТОВ «Укрполiграфмедiа»: вул. Фрунзе, 104-а, м. Київ-04080.

Тел.: (044) 485-00-96 • vz@vz.kiev.ua • www.vz.kiev.ua