Ваше здоров'я № 29-30

НА ЗАХИСТІ ІНТЕРЕСІВ ЛІКАРІВ

№29-30 (1469-1470) 27.07.2018

ЧИТАЙТЕ ЕЛЕКТРОННУ ВЕРСІЮ ГАЗЕТИ НА НАШОМУ САЙТІ WWW.VZ.KIEV.UA

НОВИНИ КОСТЯНТИН ЯРИНІЧ: «МОЗ МАЄ ВІДНОВИТИ ДІАЛОГ ІЗ ФАХОВИМ МЕДИЧНИМ СЕРЕДОВИЩЕМ» МЕДЗАКЛАДИ ОТРИМАЛИ ПЕРШІ КОШТИ, ЯКІ «ХОДИТИМУТЬ ЗА ПАЦІЄНТОМ» ЕКСТРЕНІЙ МЕДИЧНІЙ ДОПОМОЗІ ПОТРІБНЕ НЕ РЕФОРМУВАННЯ, А НАЛЕЖНЕ ФІНАНСУВАННЯ РОЗШИРЕНО ПЕРЕЛІК ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ, ЯКІ ЗАКУПОВУЮТЬСЯ ЧЕРЕЗ МІЖНАРОДНІ ОРГАНІЗАЦІЇ

2-5 СТОР.

ПРОФЕСІЙНЕ САМОВРЯДУВАННЯ: ЛІКАРІ ВСІХ КРАЇН, ЄДНАЙТЕСЯ? Безперервний професійний розвиток, контроль за діяльністю лікарів, позбавлення їх ліцензії — усе це прерогатива лікарського самоврядування та професійних асоціацій. А демократичні держави зазвичай знімають із себе зайві та не завжди приємні повноваження. У жодній країні Європи МОЗ не займається подібними СТОР. питаннями.

6

ЩО ЗАВАЖАЄ ЛІКАРЮ ПРАЦЮВАТИ ЯКІСНО? Впродовж 30 років український лікар на власній шкурі відчуває згубне явище постійного «оновлення», коли все відбувається, наче за трафаретом: високі чиновники вигадують нові механізми для медицини та намагаються втілити їх у життя, чим доводять усіх учасників лікувального процесу до шокового стану, адже абсурдні нововведення заважають медикам нормально працювати, хворим — лікуватися, а чиновникам на місцях СТОР.

— керувати медициною. Погано стає усім.

18

ДОРОЖНЯ КАРТА ДЛЯ ШВИДКОЇ: ЗНОВУ ПАРАМЕДИКИ В КОЗИРЯХ?

Ти його — у двері, а він — у вікно. Це про парамедика в Україні, який, за словами реформаторів, і є тим суперменом, котрий підніме на вершину успіху службу екстреної допомоги навіть за нинішнього її фінансування. Тож МОЗ намагається проштовхнути його як не у Класифікатор професій, то в нову Концепцію, котра окрім переспіву давно затертих гасел проголошує «Ура!» парамедикам. Гора реформаторських зусиль народить чергову мишу чи розчавить і те, що маємо? СТОР.

8

СПЕЦПРОЕКТ: МРІЇ ТА РЕАЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ СІМЕЙНОЇ МЕДИЦИНИ

12 СТОР.

НОВИНИ Н О В І М АС Ш ТА Б И

ПЕРШИЙ БУ Б ЛИК ГЛЕВК ИЙ

МЕДЗАКЛАДИ ОТРИМАЛИ ПЕРШІ КОШТИ, ЯКІ «ХОДИТИМУТЬ ЗА ПАЦІЄНТОМ»

З

аклади первинної медичної допомоги, що уклали договори з Національною службою здоров’я України, 13 липня отримали на свої рахунки перші кошти — 244 млн грн. «Гроші ходитимуть за пацієнтом» у 152 комунальних і приватних медустановах, а ще 9 — отримають фінансування після усунення недоліків. Зокрема, 8 медичних закладів перебувають у процесі поновлення своїх ліцензій, а 1 — припустився помилки в документації й наразі працює над її виправленням разом із НСЗУ. У МОЗ обіцяють: кожна із цих установ отримає фінансування відповідно до кількості пацієнтів, які підписали декларації з лікарями. Крім того, вони додатково отримуватимуть фінансування на обслуговування пацієнтів, котрі приписані до дільниці, але ще не підписали декларації із сімейним лікарем. Також у Міністерстві зазначають: зі стартом медреформи фінансування деяких центрів надання первинної медико-санітарної допомоги збільшилося. Наприклад, Центр первинної допомоги в місті Селидове (Донеччина) завдяки субвенції отримував близько 1 млн грн на місяць, а в липні 2018 року ця сума зросла до 1,9 млн грн. І це при тому, що декларації з лікарями підписали лише 53% жителів населеного пункту. «Зі збільшенням кількості декларацій у наступні місяці збільшиться фінансування закладу», — стверджують у МОЗ. Проте вже через півтора тижня після того, як Міністерство відрапортувало про перші успіхи, довелося звітувати і про провал. Зок­ рема, 23 липня керівник НСЗУ Олег Петренко повідомив: відомство зупинило виплати по договору в одному з медичних закладів Калуша (Івано-Франківщина). За його словами, причина в тому, що КП «Калуський міський центр первинної медико-санітарної допомоги Калуської міської ради» вніс в електронну систему охорони здоров’я 44 тис. декларацій за 15 днів (тобто процес відбувався безперервно 24

години на добу, а на заповнення кожної декларації витрачалося лише 40 секунд). Крім того, у Калуші всі 44 тис. декларацій було підписано без верифікації через мобільний телефон. Це і насторожило НСЗУ, оскільки є два способи підтвердити дані пацієнта під час створення декларації в системі: через SMS (найпоширеніший та найзручніший спосіб); через документи, які посвідчують особу, коли пацієнт не має мобільного телефона (у такий спосіб у середньому підтверджуються 3-4% декларацій). «Такий незвичний спосіб реєстрації в системі декларацій пацієнтів у Калуші — тривожний дзвінок для НСЗУ. Тому ми зупинили

виплату до з’ясування ситуації та проведення перевірки», — пояснив Олег Петренко. Крім того, під час перевірки з’ясувалося, що Центр первинної медико-санітарної допомоги Калуша вносив декларації в систему «від руки», а не в електронній формі, як того вимагає Закон. «На частині цих «декларацій» узагалі немає підписів пацієнтів, а номери декларацій, які автоматично повинна присвоювати система, вписані вручну», — наголошує керівник НСЗУ. За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України та офіційної сторінки Олега Петренка у Facebook

РЕЙТИНГ МЕДЗАКЛАДІВ, ЯКІ ОТРИМАЛИ НАЙБІЛЬШЕ ФІНАНСУВАННЯ В ЛИПНІ 2018 РОКУ ФІНАНСУВАННЯ, МЛН ГРН

МЕДИЧНИЙ ЗАКЛАД Комунальне некомерційне підприємство «Центр ПМСД №1» Оболонського району м. Києва

6,308

Комунальне некомерційне підприємство «Центр ПМСД №2» Дарницького району м. Києва

5,815

Комунальне некомерційне підприємство «Центр ПМСД №2» Солом’янського району м. Києва

5,436

Комунальне некомерційне підприємство «Центр ПМСД №4» Криворізької міської ради

4,501

Комунальне некомерційне підприємство «Центр ПМСД №1» Солом’янського району м. Києва

4,277

Комунальне некомерційне підприємство «Центр ПМСД №3» м. Кременчука

4,011

Комунальне некомерційне підприємство «Центр ПМСД №5» Криворізької міської ради

3,701

Комунальне некомерційне підприємство «Центр ПМСД №3» м. Вінниці

3,453

Комунальне підприємство «Центр ПМСД №2 Полтавської міської ради»

3,398

Комунальне підприємство «Центр ПМСД м. Червонограда»

2,973

Комунальне підприємство «Центр ПМСД №3 Полтавської міської ради»

2,654

Комунальне підприємство «Центр ПМСД Костянтинівської міської ради»

2,359

У РИ Т МІ Є С

В УКРАЇНІ ЗАПРОВАДЖЕНО ПРИНЦИП ПРІОРИТЕТНОСТІ ЗБЕРЕЖЕННЯ ЗДОРОВ’Я НАСЕЛЕННЯ

В

іднині всі законодавчі акти, що ухвалює Кабінет Міністрів України, повинні містити прогноз того, як впливатиме прийняття документа на здоров’я людини. «Наприклад, під час ухвалення рішення про підвищення акцизів на тютюн враховуватиметься його позитивний вплив на громадське здоров’я — наповнення бюджету, зниження цінової доступності тютюну, зменшення

поширеності тютюнопаління. А приймаючи рішення про зменшення оподаткування автомобілів з електродвигунами, чиновники зважатимуть на те, що це сприятиме ціновій доступності екологічного транспорту, зменшенню рівня забрудненості атмосферного повітря в містах, а також пов’язаної із цим захворюваності та смертності», — пояснюють сутність нововведення у МОЗ.

Впровадження принципу пріоритетності збереження здоров’я населення відповідає Угоді про асоціацію між Україною та Європейським союзом, а саме сприяє зміцненню системи охорони здоров’я України. За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України

ПРЕЗИДЕНТ УКРАЇНИ ПЕТРО ПОРОШЕНКО ЗАЯВИВ, ЩО ЗАВДЯКИ СТАНДАРТАМ НАТО, ЯКІ ВПРОВАДЖУЮТЬСЯ В УКРАЇНСЬКУ ВІЙСЬКОВУ МЕДИЦИНУ, ПОНАД 90% ПОРАНЕНИХ УКРАЇНСЬКИХ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ ПОВЕРТАЮТЬСЯ ДО ЛАВ. За матеріалами ІА «Інтерфакс-Україна»

2

Розширено перелік лікарських засобів, які закуповуються через міжнародні організації

У

ряд оновив перелік лікарських засобів і медичних виробів, що закуповуються спеціалізованими організаціями. Зокрема, 7 липня набула чинності Постанова КМУ від 20.06.2018 р. №520 «Про внесення змін до переліку лікарських засобів та медичних виробів, які закуповуються на підставі угод щодо закупівлі із спеціалізованими організаціями, які здійснюють закупівлі за напрямами використання бюджетних коштів у 2018 році за програмою «Забезпечення медичних заходів окремих державних програм та комплексних заходів програмного характеру». Завдяки прийнятому документу в цьому році Україна матиме можливість придбати через міжнародні організації: медикаменти для замісної підтримуючої терапії; лікарські засоби для лікування дітей з резистентною формою ювенільного ревматоїдного артриту; лікарські засоби для забезпечення дітей, хворих на гемофілію типів А або В або хворобу Віллебранда; тест-системи для діагностики ВІЛ-інфекції, супроводу АРТ та моніторингу перебігу ВІЛ-інфекції, визначення резистентності вірусу, проведення референс-досліджень; медикаменти для лікування дорослих, хворих на муковісцидоз; медикаменти для пацієнтів із вірусними гепатитами В і С; препарати для надання невідкладної медичної допомоги при кровотечах; ендопротези і набори для імплантації. За матеріалами «Урядового порталу»

Медвироби купуватимуть з міжнародного класифікатора

М

іністерство охорони здоров’я України підписало меморандум про спів­ працю з GMDN Agency (Global Medical Device Nomenclature Agency). У майбутньому це суттєво спростить доступ до Міжнародної номенклатури медичних виробів GMDN — масштабної бази даних, яка містить інформацію про всю продукцію, що належить до категорії медвиробів. У системі кожен виріб медичного призначення має короткий пошуковий код із 5 цифр, конкретну назву і детальний опис: властивості, призначення та технічні характеристики. Основна мета номенк­латури GMDN — надати органам охорони здоров’я, регулюючим органам, постачальникам медичних послуг і виробникам систему найменувань, яку можна використовувати для обміну інформацією про медичні вироби та гарантування безпеки пацієнта. Призначення номенклатури GMDN — обмін даними між операторами ринку медичних виробів, регулюючими органами й закладами охорони здоров’я, наглядовою інформацією після виходу медичних виробів на ринок; підтримка управління складськими запасами в закладах охорони здоров’я; придбання медичних виробів й управління ланцюгами поставок. Заступник Міністра охорони здоров’я Роман Ілик після підписання меморандуму повідомив, що відомство до кінця 2019 року планує завершити імплементацію всіх позицій класифікатора. За матеріалами ІА «Інтерфакс-Україна»

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

НОВИНИ

27 липня 2018 року

ГА Р Я Ч Е

ФІНІШН А ПР ЯМ А

ЕКСТРЕНІЙ МЕДИЧНІЙ ДОПОМОЗІ ПОТРІБНE НЕ РЕФОРМУВАННЯ, А НАЛЕЖНЕ ФІНАНСУВАННЯ

Д

о середини липня тривало громадське обговорення Концепції реформи системи екстреної медичної допомоги, реалізація якої запланована на 2018-2022 роки. Понад місяць профільне Міністерство, Комітет ВРУ з питань охорони здоров’я та медична спільнота не можуть «домовитися» щодо її основних положень. Найбільш суперечливими виявилися пункти про додаткове навчання фельдшерів для отримання спеціалізації парамедиків, а також питання боротьби з непрофільними викликами бригад екстреної медичної допомоги (близько 73% усіх випадків). Також медичну спільноту турбує, скільки коштуватиме реформа, де братимуть гроші і чи потрібна вона зараз узагалі? Відповідей на ці питання поки що немає, але плани МОЗ амбітні.

Необхідність змін МОЗ переконане: реформа системи екстреної медичної допомоги вкрай необхідна, оскільки Україна посідає друге місце у світі за кількістю смертей на 100 тис. населення. Основні причини цього — невміння та неможливість надати першу допомогу швидко і якісно через: недосконалу організацію раннього доступу до допомоги (в ідеалі — близько 4 хвилин після настання екстреної ситуації); недостатню швидкість прибуття бригад екстреної медичної допомоги на місце події. Зокрема, у містах бригада доїжджає на місце події орієнтовно за 10 хвилин, у сільській місцевості — за 20. Однак через відсутність чіткого контролю виїздів бригад шляхом GPSнавігації та єдиних оперативно-диспетчерських інформаційних систем існує значний ризик заниження офіційних показників часу доїзду; незадовільну якість надання професійної медичної догоспітальної допомоги, оскільки можливості бригади, які здебільшого фельдшерські, щодо надання сучасної екст­ реної допомоги вкрай обмежені; незадовільну якість та швидкість надання госпітальної допомоги; низьку спроможність системи екстреної медичної допомоги своєчасно забезпечити достатній обсяг якісної допомоги у випадку виникнення надзвичайних ситуацій. Вирішити ці проблеми профільне Міністерст­во пропонує завдяки: розбудові комплексної міжвідомчої системи надання першої допомоги; зміні алгоритму догоспітальної категоризації викликів екстреної медичної допомоги; удосконенню діяльності диспетчерських служб; удосконаленню моделі розподілу посадових обов’язків між працівниками бригад екстреної медичної допомоги; запровадженню сучасних стандартів якості надання екстреної медичної допомоги поза межами лікарень та забезпеченню їх дотримання; запровадженню сучасних стандартів госпітальної допомоги пацієнтам в невідкладних медичних станах, а також забезпеченню дотримання цих стандартів під час впровадження нових механізмів державного фінансування охорони здоров’я; удосконаленню підходів до реагування на надзвичайні події в частині міжвідомчої

взаємодії, аналізу та прогнозування потужностей закладів охорони здоров’я, а також регулярності міжвідомчих навчань і тренувань. Зокрема, Міністерство планує оновити алго­ритм диспетчеризації: автомобіль екстреної допомоги, обладнаний GPS-навігатором, який перебуває найближче до місця події, виїжджатиме протягом кількох секунд після виклику. Крім того, функціонуватиме нова IT-інфраструктура — центральний інформаційний вузол обміну даними. Відомство фіксуватиме інформацію про стан кожного виклику, а диспетчери контролюватимуть ситуацію на місцях і слідкуватимуть за переміщенням та місцезнаходженням кожного автомобіля екстреної допомоги. Така система вже працює в Києві, Дніпропетровській, Херсонській, Харківській областях, а в тестовому режимі — у Вінницькій та Полтавській. Також серед напрямків роботи МОЗ у контексті реформування системи екстреної медичної допомоги — оновлення обов’язкових протоколів диспетчерів. «Диспетчери отримають чіткий алгоритм роботи за сучасними світовими стандартами. Вони мають навчитися не тільки швидко приймати рішення під тиском часу, а й консультувати свідків щодо надання першої допомоги до прибуття бригади екстреної допомоги. Концепція передбачає відповідне перенавчання», — повідомляють у МОЗ. Тобто відбудеться перехід у навчанні та тестуванні навичок бригад екстреної допомоги на стандарти розвинених країн. Лікарі, парамедики і навіть водії освоюватимуть практики порятунку. Буде введено зовнішнє незалежне тестування знань і навичок фахівців екстреної допомоги. Міністерство обіцяє оновити вимоги до обладнання, закупити нові автомобілі та забезпечити гідну оплату праці. Таким чином, медики та робітники галузі, які пройшли перенавчання, отримають ринкові зарплати й доступ до якісно обладнаних автомобілів екстреної допомоги. Концепцією також передбачається перебудова приймальних відділень, впровадження нових протоколів дій у лікарні, доступ до обладнання 24/7, нова логіка планування приміщень і наявність у найбільш велелюдних місцях дефібриляторів і джгутів.

Оплата праці Тарифи на оплату невідкладної медичної допомоги та лікарські засоби в разі невідкладних медичних станів поєднуватимуть ставки за пролікований випадок і глобальні ставки, що передбачають сплату постачальникам медичних послуг фіксованої суми за певний період. Концепція також передбачає, що в разі застосування тарифів, встановлених як ставка за пролікований випадок, мають зас­тосовуватися додаткові механізми для нівелювання мотиву до збільшення кількості госпіталізацій. Крім того, передбачається можливість автономної роботи і наявність резервних потужностей у разі виникнення надзвичайних ситуацій, максимально ефективне використання наявних ресурсів (інших установ, зак­ ладів, добровольців і власних резервів) для реагування на виклик. Концепцією також пропонується введення професії диспетчера оперативно-диспетчерської служби Центру

екстреної медичної допомоги та медицини катастроф до Класифікатора професій України. Крім того, планується удосконалити механізм спільного реагування на виклики служб екст­реної медичної допомоги, пожежно-рятувальної служби та поліції — створити єдину національну інтегровану лінію для будь-яких екстрених ситуацій. Відповідно до Концепції, в Україні заплановано оновити систему підготовки фахівців за новими спеціальностями: парамедик — медпрацівник, який надає повний спектр необхідної пацієнту догоспітальної розширеної медичної допомоги; екстрений медичний технік — працівник бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги, котрий відповідає за управління спеціалізованим санітарним транспортом і має кваліфікацію для надання догоспітальної базової допомоги; лікар медицини невідкладних станів — медпрацівник, який надає повний спектр необхідної пацієнту екстреної госпітальної допомоги. «Бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги завжди повинні мати у своєму складі екстреного медичного техніка та парамедика, але можуть бути забезпечені й розширеною кадровою комплектацією для надання допомоги у випадках, що вимагають участі кількох медичних працівників. Зокрема, за певних обс­тавин до роботи парамедика може долучатися лікар медицини невідкладних станів або лікар іншої спеціальності і нав­паки — парамедики можуть допомагати у здійсненні заходів і невідкладних дій із транспортування пацієнта до лікарні», — зазначено в Концепції.

Позиція Профспілки Професійна спілка працівників охорони здоров’я доволі скептично ставиться до пропозицій МОЗ. На її думку, основні проблеми галузі зумовлені хронічним недофінансуванням унаслідок неналежного виконання Закону України «Про екстрену медичну допомогу». Це обумовлює проблеми, які МОЗ окреслило в Концепції реформи системи екстреної медичної допомоги. «Зазначена обставина потребує не реформування ЕМД, а її належного фінансового та матеріально-технічного забезпечення», — говорять у Профспілці. Крім того, представники медичної спільноти переконані: запровадження нових професій, які за своїми кваліфікаційними вимогами тотожні вже існуючим, невиправдане: «Оптимальним у цьому випадку є перегляд посадових обов’язків та підвищення кваліфікації нинішніх працівників ЕМД у бік глибшої професійності та активнішої ролі в діях і заходах на місці події чи на подальших етапах надання допомоги, а не зміна притаманних вітчизняній системі охорони здоров’я найменувань професій». Також Профспілка не погоджується з пропозицією МОЗ щодо створення Агентства екстреної медицини. На її думку, воно виконуватиме ті самі завдання, що й ДЗ «Український науково-практичний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф МОЗ України», який функціонує зараз. За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України та офіційного веб-сайту Професійної спілки працівників охорони здоров’я України

Костянтин Яриніч: «МОЗ має відновити діалог із фаховим медичним середовищем»

Н

а д умк у нардепа, профільне відомст­во не розуміє реальності, у якій живуть медики, і навіть більше — ігнорує її. Зокрема, на засіданні підкомітету з питань контролю за реалізацією медреформи 12 липня Костянтин Яриніч емоційно і вкрай різко розкритикував Концепцію реформи системи екстреної медичної допомоги, яку МОЗ винесло на громадське обговорення 15 червня. «Якби у вас була підтримка, — звернувся він до предс­т авників Міністерства, котрі прий­ шли на засідання підкомітету, — ну хоча б 50 на 50, встали б люди і сказали: «Знаєте, ви не розумієте, у нас є наша позиція, ми підтримуємо Міністерство охорони здоров’я, ми знаємо, що воно робить правильно». Але покажіть мені таких людей у цій залі. Їх немає. А тут представники асоціацій, департаментів, служби екстреної медичної допомоги, які все життя займаються медициною. Чому тоді ви думаєте, що ви найрозумніші? Яким чином ви хочете вийти на реформу, якщо у вас немає сприйняття цієї реформи в регіонах? Як ми розбудовуватимемо нашу роботу, якщо в Концепцію не закладено можливість спілкування між первинним, вторинним, третинним рівнями і екстреною медичною допомогою?» Після засідання підкомітету, коли градус емоцій зменшився, нардеп пояснив, що вони не проти реформування медицини, але не тоді, коли це роблять непрофесійно і без урахування інтересів медичної спільноти. «Прикро, але після сьогоднішнього засідання в мене не залишилося сумнівів у тому, що окремі представники МОЗ живуть у якійсь паралельній від рядових працівників медичної сфери реальності. У них немає розуміння того, що і на що міняють, — написав Костянтин Яриніч на сторінці у Facebook. — Для нас зрозуміло: із таким непрофесійним підходом ми остаточно зруйнуємо те, що сьогодні завдяки надзусиллям місцевих інституцій продовжує працювати. Про яку Концепцію розвитку екстреної медичної допомоги можна говорити, коли першочергова пропозиція сьогодні — це вимога до профільного Міністерства виконати Закон України «Про екстрену медичну допомогу». Очевидно, ті, хто готував Концепцію, не мають нічого спільного з охороною здоров’я. Тільки вдумайтесь: з усіх присутніх у залі представників системи екстреної медичної допомоги (керівників центрів ЕМД, представників профільної профспілки й асоціації, працівників бригад швидкої допомоги) нікого не запросили в експертну групу з реформування, створену МОЗ. Думка фахівців, які десятки років віддали саме цій сфері, функціонерів Міністерства не зацікавила... Переконаний, МОЗ має відновити діалог з медиками, їх асоціаціями, фаховим медичним середо­ вищем, щоб реформа в результаті не виявилася простою «ширмою», котрою насправді просто прикривають реалізацію задумів, які категорично не сприймаються нашим суспільством». За матеріалами офіційної сторінки Костянтина Яриніча у Facebook

3

НОВИНИ С П РА В А

ДІР ЯВЕ ЗА КОНОД А ВСТ ВО

ПРАВООХОРОНЦІ ВИКРИЛИ КЛІНІКУ, ЩО ТОРГУВАЛА ДІТЬМИ

У

К иєві п ра воохоронці викрили осіб, які під виглядом надання послуг із проведення допоміжних репродуктивних технологій методом сурогатного материнства вупродовж кількох років записували іноземних громадян батьками українських немовлят. За словами Генерального прокурора України Юрія Луценка, потенційні батьки-іноземці на момент запліднення перебували за межами території України і не надавали свого біоматеріалу. Правоохоронці зазначають: завдяки викриттю цієї схеми вони виявили низку суттєвих недоліків в українському законодавстві. Упродовж 2011-2018 років на базі приватної клініки репродуктивної медицини фальшувалася інформація про дітей, народжених від так званих сурогатних матерів. Зокрема, на основі підробленої довідки про генетичну спорідненість у клініці записували іноземних громадян батьками новонароджених українських немовлят. На підставі цих документів порушники отримували свідоцтва про народження дітей, а згодом і дозвіл на переміщення новонароджених через державний кордон як іноземців — нерезидентів України. Відтак учасники оборудки вчиняли одну із форм торгівлі людьми: незаконну угоду, об’єктом якої є малолітні діти. Зокрема, поліцейські встановили факт вивезення іноземцями дитини, народженої у Вінниці,

за межі України. «Італійське подружжя, використавши завідомо підроб­лені документи медичного центру, зареєструвало себе батьками новонародженої дитини та в жовтні 2011 року вивезло її до Італії. За вчинення цих дій медичний центр отримав 32 тис. Євро, а сурогатна мати — 6 тис. Євро», — повідомив Юрій Луценко. На сьогодні поліцейські встановили осіб, які здійснювали вербування сурогатних матерів, вели облік, конвертацію і легалізацію коштів, отриманих від злочинної діяльності, а також займалися виплатою «зарплатні», рекламуванням послуг клініки, супроводженням і розселенням іноземців. За результатами огляду документів, вилучених під час обшуків, встановлено та складено список із кількох сотень сурогатних матерів. Наразі поліцейські опитують цих жінок на предмет вчинення стосовно них незаконних дій службовими особами клініки. Крім того, під час досудового розслідування правоохоронці встановили факти ухилення порушників від сплати податку на прибуток у кілька десятків мільйонів гривень. Також виявлено факти ухилення від сплати податку на доходи фізичних осіб, які надавали послуги із сурогатного материнства. На підставі отриманих доказів відкрито кримінальні провадження за ч. 1 та 3 ст. 149 (Торгівля людьми або інша незаконна угода

щодо людини) та ч. 3 ст. 212 (Ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів) Кримінального кодексу України. У розслідуванні вказаних правопору шень, вс танов ленні та притягненні до відповідальності причетних до них осіб українські правоохоронці співпрацюватимуть з іноземними колегами. «Саме цим розслідуванням ми викрили низку недоліків у законодавстві. Тому звертаємося до Верховної Ради, щоб спільно з Міністерством охорони здоров’я розробити чітку нормативну базу, яка могла б розділити, де є злочин, а де — немає», — наголосив Голова Національної поліції України Сергій Князєв. Він додав: правоохоронці направили 16 міжнародних доручень до інших держав стосовно конкретних немовлят щодо дослідження ймовірних сурогатних батьків для проведення тесту ДНК, а також інших слідчих дій. «Коли ми отримаємо відповіді, зрозуміємо реальні масштаби цього правопорушення. Закликаємо всі приватні медичні установи чітко дотримуватися законодавства та не гратися з такою формою бізнесу, тому що ми маємо матеріал й інструмент для ефективного розслідування», — наголосив Сергій Князєв. За матеріалами офіційного веб-сайту Національної поліції України

К РИВА ВІ ГРОШІ

СБУ ЗАТРИМАЛА ВЛАСНИЦЮ МЕДИЧНОГО БІЗНЕСУ, ЯКИЙ ФІНАНСУВАВ ТЕРОРИСТІВ

С

півробітники Головного управління по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю спільно з Головним слідчим управлінням Cлужби безпеки України затримали в Києві власницю медичного бізнесу, через який отримували фінансування терористичні організації «ЛНР/ДНР». Оперативники спецслужби встановили, що власники підприємства на території тимчасово окупованої Луганщини продовжили виробництво медичних виробів, які постав-

ляли для потреб незаконних збройних формувань терористичних організацій «ЛНР/ ДНР». Співробітники СБУ задокументували: ділки щомісяця сплачували до «бюджетів» сепаратистів у середньому 500-600 тис. рублів. Під час санкціонованих обшуків у менеджерів підприємства правоохоронці вилучили документацію та банківські картки, які підтверджують протиправну діяльність. Власницю фірми затримано згідно зі ст. 208 Кримінального процесуального ко-

дексу України. Зловмисниці оголошено про підоз­ру у скоєнні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 110-2 Кримінального кодексу України. Тривають невідкладні слідчо-оперативні дії для притягнення до відповідальності інших осіб, причетних до діяльності підприємства та фінансування терористичних організацій. За матеріалами офіційного веб-сайту Служби безпеки України

У 2018 ВСТУПИТИ НА СПЕЦІАЛЬНОСТІ «СТОМАТОЛОГІЯ», «МЕДИЦИНА» І «ПЕДІАТРІЯ» ЗМОЖУТЬ ЛИШЕ ТІ АБІТУРІЄНТИ, ЯКІ НАБРАЛИ ПОНАД 150 БАЛІВ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ЗОВНІШНЬОГО НЕЗАЛЕЖНОГО ОЦІНЮВАННЯ З КОНКУРСНИХ ПРЕДМЕТІВ: БІОЛОГІЇ, ХІМІЇ АБО МАТЕМАТИКИ. За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України

4

Антимонопольний комітет зобов’язали надати доступ до документів по фармацевтичних справах за останні роки

П

ечерський районний суд Києва 11 червня ухвалив рішення надати Національній поліції України дозвіл на тимчасовий доступ та виїмку оригіналів документів Антимонопольного комітету, накопичених у ході розслідувань зловживань на фармацевтичному ринку протягом 2015-2018 років. Слідчі отримають файли з відомостями, що можуть містити комерційну таємницю українських і закордонних компаній. Зокрема, йдеться про доступ та можливість вилучення матеріалів розслідувань, які АМКУ проводив щодо суб’єктів господарювання, котрі входили в ланцюг пос­тачальників інсуліну та його аналогів для українських бюджетних медичних закладів (ТОВ «Санофі-Авентіс Україна», представницт­в о компанії «Ново Нордіск А/Т» в Україні, компанії групи «Ново Нордіск», ТОВ «Бізнес Центр Фармація», ТОВ «Фармлогістік», ТОВ «Фарма Лайф», ПАТ «МедфаркомЦентр», ТОВ «БАДМ», ТОВ «Фірма «Медфарм», ТОВ «Аптека «Зі», ТОВ «Укрфармгруп», СП «Оптіма-фарм, ЛТД», ТОВ «БАДМ-Б», ТОВ «Фармопт», ТОВ «Ювент Торг»). Також слідчі зможуть вилучити документи, які АМКУ отримав під час цих перевірок від компанійвиробників («Ліллі Франс С.А.С.» (Франція), Sanofi-Aventis Deutschland GmbH (Німеччина), Novo Nordisk A/S (Данія) та Bioton S.A. (Польща). Ці матеріали мають містити відомості про відпускну ціну виробників під час продажу препаратів інсулінового ряду, інформацію про надання «кред-нот», дисконту, знижок за угодами, укладеними протягом досліджуваного періоду. Доступними для слідчих стануть і договори на поставку препаратів інсуліну з усіма додатками та доповненнями, митні декларації, листування, яке антимонопольники вели із виробниками, їх представниками та переліченими дистриб’юторами. Строк дії ухвали становить 1 місяць. У жовтні 2016 року Національна поліція України відкрила провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 ККУ (привласнення, розтрата або заволодіння майном в особливо великих розмірах шляхом зловживання службовим становищем). Правоохоронці підозрюють розтрату бюджетних коштів, виділених українським закладам охорони здоров’я на закупівлю інсулінів та його аналогів у 20152016 роках, через завищення цін на них. Правоохоронці встановили, що ціна на одні й ті самі препарати вітчизняного та іноземного виробництва в різних обласних департаментах і медзакладах коливалася у межах широкого, нічим не обґрунтованого діапазону. Різниця у вартісному вимірі становила від 11 до 369 грн за 1 флакон, картридж чи упаковку, а у відсот­ковому вираженні перевищення цін сягало 10-111%. Переможцями в конкурсних торгах на закупівлю інсуліну та його аналогів були ТОВ «Аптека «Зі», ТОВ «БАДМ-Б», ТОВ «Фірма «Медфарм», ТОВ «Фарма Лайф», ТОВ «Бізнес Центр Фармація», ПАТ «Медфарком-Центр», ТОВ «Фармлогістік». За матеріалами видання «Наші гроші»

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

НОВИНИ

27 липня 2018 року

ФЕМІД А

ПРОРИВ

УПЕРШЕ ЗА 60 РОКІВ З’ЯВИЛИСЯ НОВІ ЛІКИ ПРОТИ МАЛЯРІЇ

У

США схвалили виробни­ц т­­во засобу ві д ма л я рії — tafenoquine. Це перші ліки, розроблені за останні 60 років, які успішно пройшли тестування на всіх рівнях. Препарат призначений для лікування так званої триденної малярії, на яку у світі щорічно хворіють майже 8,5 млн осіб. Управління із санітарного наг­ ляду за якістю харчових продуктів та медикаментів США (FDA) дало дозвіл на застосування препарату з лікувальною метою. Триденна малярія — найпоширеніша форма захворювання у країнах Африки, розташованих на південь від Сахари. Найчастіше інфікуються діти віком до 12 років, причому через множинні укуси малярійних комарів перебіг хвороби особливо тяжкий. Боротися із цією формою захворювання дуже важко, тому що її збудник (Рlasmodium vivax)

може зберігатися в печінці людини роками й активуватися багаторазово через певні проміжки часу. Крім того, хворий сам по собі стає загрозою: комар, що вкусив його, також розносить хворобу. Дія tafenoquine якраз і полягає в тому, щоб виводити з печінки (й організму) паразита, котрий зачаївся. Вчені називають tafenoquine феноменальним проривом у галузі боротьби з малярією. Регулятори по всьому світу, особливо в країнах, які страждають від епідемій, тепер мають вирішити, чи можуть вони рекомендувати препарат до застосування. У світі вже існ ує препарат рrimaquine, який використовують для очищення печінки від збудників малярії, але для досягнення ефекту його треба вживати протягом 14 днів (для tafenoquine достатньо й однієї дози). Медики стурбовані тим, що, починаючи

приймати рrimaquine і відчуваючи полегшення через кі лька днів, пацієнти самовільно припиняють курс лікування, і малярія повертається.

FDA за являє: tafenoquine — дуже ефективний і буде застосовуватися на території США, проте він спричиняє низку побічних ефектів. Наприк лад, у людей з дефіцитом фермента глюкозо6-фосфатдегідрогенази (Г6ФД) препарат може зумовити сильну анемію. Також не рекомендується вживати препарат людям з психічними розладами. Але, попри все це, на думку вчених, поява нових ліків дає підстави сподіватися, що найближчим часом вдасться приборкати збудник триденної малярії та врятувати мільйони життів. За матеріалами ВВС

НОУ-Х АУ

СТВОРЕНО РЕНТГЕН, ЩО ЗДАТЕН РОБИТИ ТРИВИМІРНІ КОЛЬОРОВІ ЗОБРАЖЕННЯ ОРГАНІВ

Н

овозеландський стартап MARS Bioimaging представив перший у світі рентгенівський апарат, який дає змогу отримувати тривимірні кольорові знімки. Нове медичне обладнання використовує технологію Medipix, розроблену у Європейській організації з ядерних досліджень (CERN). Система MARS — медичний сканер, що «копіює» людський організм з разючою деталізацією. У ній використовуються чіпи Medipix, які були вперше розроблені для відстеження частинок на Великому адронному колайдері. По суті, система функціонує як камера, що захоплює та підра-

ховує кожну окрему частинку для отримання дуже точних 3D-візуалізацій людського тіла. Згідно з даними CERN, технологія може «отримувати зображення, які не здатен зробити жоден інший інструмент для обробки зображень». Сканер уже використовувався для дослідження раку, судинних захворювань, захворювань кісток і суглобів. «У всіх цих дослідженнях перспективні ранні результати показують, що в разі використання спектральної візуалізації вдається більш точніше діагностувати та персоналізувати лікування», — розповів розробник технології професор Ентоні Батлер.

Науковцям знадобилося більше 10 років, щоб розвинути технологію і побудувати працюючий апарат. У перспективі новий прилад дасть змогу отримати набагато точніші результати. Протягом наступних кількох місяців у Новій Зеландії в клінічних умовах буде проведено тестування тривимірних кольорових рентгенівських променів у групи пацієнтів з ортопедичними і ревматологічними проблемами. Компанія сподівається, що їм таки вдасться запустити цей сканер у виробництво. За матеріалами Popular Mechanics

ШТУЧНИЙ ІНТЕЛЕКТ ДІАГНОСТУВАТИМЕ ІНФАРКТ МІОКАРДА

В

чені з Інституту Генріха Герца при Товарист­ві Фраунгофера та Університетського госпіталю Шлезвіг-Гольштейн створили штучний інтелект, який здатен діаг­ ностувати інфаркт міокарда за ЕКГ пацієнта. За словами розробників, система працює з тією самою точністю, що і досвідчені кардіологи. Для роботи дослідники взяли 148 ЕКГ пацієнтів з інфарктом міокарда і 80 ЕКГ здорових людей. 90% записів було використано для навчання, а решта — для перевір-

ки результату. При цьому всю інформацію розбили на «вікна»: система аналізувала не повну ЕКГ, а поділену на фрагменти, де було відображено, як мінімум, три удари серця. Тестування системи показало: її точність наближається до точності реальних лікарів. Чутливість алгоритму становить 93,3%, а специфічність — 89,7%. Крім того, виявилося, що нейромережа під час встановлення діагнозу спираєтьсяся на дані тих самих ділянок, що і кардіологи.

Дослідники зазначають: у майбутньому подібний алгоритм, ймовірно, можна буде застосовувати в лікарнях. Для клінічних випробувань у програми поки невеликий розмір навчальної вибірки і бази даних для перевірки системи. Щоб збільшити їх обсяг, потрібно більше кардіо­грам з мітками, а їх створення вимагає багато часу. За матеріалами науково-популярного видання N+1

Суд зобов’язав Johnson & Johnson виплатити 22 жінкам понад 4 млрд дол. компенсації

С

уд присяжних у штаті Міссурі зобов’язав компанію Johnson & Johnson заплатити 4,7 млрд дол. за колективним позовом 22 жінок, які заявили, що використання присипки Johnson’s Baby Powder спричинило в них рак яєчників. У суді позивачки стверджували, що присипка стала причиною раку, оскільки тальк, який є основним інгредієнтом продукту, містив домішки азбесту, визнаного небезпечним для здоров’я людини. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, азбест спричиняє рак легенів, гортані і яєчників. На сьогодні він заборонений у понад 60 країнах світу. Адвокат позивачок Марк Ленієр заявив: Johnson & Johnson знала про наявність канцерогену в Johnson’s Baby Powder, але не попереджала про це покупців. За словами Ленієра, компанія 40 років приховувала, що деякі її продукти на основі тальку містять домішки азбесту. При цьому, за даними Американського товариства з боротьби з раковими захворюваннями, у США із 70-х років минулого століття перестали продавати товари для домашнього використання з вмістом азбесту. У Johnson & Johnson заперечують звинувачення і наполягають: їх продукти не містять азбесту і не спричиняють раку яєчників. Компанія назвала рішення суду присяжних у Міссурі результатом «докорінно несправедливого судового процесу» і пообіцяла оскаржити його, як і попередні судові рішення, пов’язані з наявністю азбесту в присипці Johnson’s Baby Powder. Перший позов з цього приводу був поданий проти компанії ще у 2013 році. Загалом понад 9 тис. осіб подали позови до суду на компанію, але більшість із них і досі не розглянуті. Найбільша компенсація, присуджена одній людині, становить 417 млн дол. Цю суму суд у Лос-Анджелесі зобов’язав виплатити 63-річній Єві Еччеверії, яка використовувала присипку Johnson’s Baby Powder для інтимної гігієни 51 рік. На її переконання, саме це стало причиною раку яєчників, який у неї діагностували. Згодом рішення ЛосАнджелеського суду було скасовано, а у справі призначили нове слухання. Натомість у силі залишилося рішення суду присяжних у штаті Міссурі, який зобов’язав Johnson & Johnson виплатити понад 110 млн дол. жительці Вірджинії, котра заявила, що в неї розвинувся рак яєчників після 40 років використання присипки Johnson & Johnson. За матеріалами британського видання The Guardian

КМУ 11 ЛИПНЯ ОГОЛОСИВ КОНКУРС НА ЗАМІЩЕННЯ ПОСАДИ ГОЛОВИ ПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОЇ АКЦІОНЕРНОЇ КОМПАНІЇ «ЛІКИ УКРАЇНИ». ЗАЯВКИ ПРИЙМАЮТЬСЯ ДО 10 СЕРПНЯ. ОБОВ’ЯЗКИ ГОЛОВИ ПРАВЛІННЯ ДЕРЖКОМПАНІЇ У ЦЕЙ ПЕРІОД ВИКОНУВАТИМЕ ТЕТЯНА ДОБРИЦЯ — ЗАСТУПНИК ГОЛОВИ ПРАВЛІННЯ ДАК «ЛІКИ УКРАЇНИ». За матеріалами «Урядового порталу»

5

ДЕРЖАВНЕ ПИТАННЯ

ПРОФЕСІЙНЕ САМОВРЯДУВАННЯ:

ЛІКАРІ ВСІХ КРАЇН, ЄДНАЙТЕСЯ? Українські медики, здається, нарешті зрозуміли, що можуть ефективно впливати на власну долю і на перспективу всієї галузі через професійні самоврядні організації, у тому числі й на міжнародному рівні.

Ірина МАЗУР, президент ГО «Асоціація стоматологів України», доктор медичних наук, професор

ВЗ Самоврядні лікарські організації, які успішно функціонують у розвинених кра­ їнах, відповідають на більшість «внут­ рішніх» професійних питань медиків. Однак світ глобалізується, і виникають проблеми, котрі потребують масштаб­ ніших рішень, наприклад, у зв’язку зі зростаючою міграцією лікарських кад­ рів. Хто захищатиме інтереси медиків?

— Проблеми можуть виникнути не тільки внаслідок того, що медичні працівники залишають «рідні пенати». Міграційні процеси, а також різні політичні зміни дійсно створюють додаткові труднощі. Наприклад, після того, як Велика Британія вийшла з ЄС, у лікарів, котрі там працюють, але мешкають у сусідніх європейських державах, виникли певні проблеми, пов’язані з професійною діяльністю, зарахуванням стажу тощо. Одна справа, коли ці питання регулюються єдиним законодавством ЄС, зовсім інша, коли раптом з’являються розбіжності, які якось потрібно владнати. Водночас у кожній окремій країні також накопичуються спірні питання та конфліктні ситуації, що іноді важ-

ко вирішити «у власному домі», адже ситуація в галузі охорони здоров’я нині є напруженою практично в усіх державах. Це спричинено демографічними змінами, поширеністю неінфекційних хвороб, зростанням витрат на охорону здоров’я, навантаження на лікарів, загостренням проблеми кадрів у медичній галузі, нерівномірністю їх розподілу по території Європи тощо. Наприклад, на сьогодні тривалість робочого тижня лікарів у країнах Європи становить 42 години (в Україні — 36), водночас існує директива (проте ще не затверджена офіційно) подовжити його до 48 годин, чим дуже занепокоєна медична спільнота. Адже медики Скандинавських країн уже зараз невдоволені надмірною тривалістю робочого часу й оплатою праці. У Норвегії відбувся страйк лікарів первинної ланки з приводу низької зарплати і великих навантажень на роботі. Можливо, деяким їх колегам в інших державах (де ситуація ще гірша) ці претензії видаються завищеними, а дехто, навпаки, їх цілком підтримує. Аби мати загальну картину того, що відбувається в медичній сфері Європи, порівняти ситуацію в різних державах, допомогти прийняти рішення, які забезпечували б певний баланс інтересів лікарів та їх належного захисту, зрештою, сформувати цілісну політику країн Європи у цих питаннях, і було створено Пос­ тійний комітет європейських лікарів (Standing Committee of European Doctors — CPME). Це відбулося у 1959 році, коли в Амстердамі об’єдналися 6 національних медичних асоціацій. Головна мета діяльності Комітету — захист стандартів медичної професії та підтримка її ролі й функцій у Європейській спільноті. Нині Комітет

представляє інтереси національних медичних асоціацій 32 країн Європи, репрезентує точку зору медичних фахівців цих держав, на підставі чого і формує європейську політику шляхом активної співпраці з лікарською спільнотою. ВЗ Організація опікується винятково проб­лемами лікарської діяльності?

— Ні, охоплює широкий спектр питань, пов’язаних з охороною здоров’я в цілому. Зокрема, Комітет активно домагається впровадження політики «Здоров’я в усіх сферах», пропагує громадське здоров’я, працює в напрямку унормування стосунків між пацієнтами і лікарями, бореться за рівність доступу до медичної допомоги, просуває культуру безпеки пацієнтів, заохочуючи до системного вивчення побічних ефектів дії ліків чи медичних процедур тощо. Тому CPME співпрацює з різними інституціями ЄС і міжнародними організаціями, зокрема з ВООЗ і Європейським центром профілактики та боротьби із захворюваннями (ECDC). Наприклад, у травні 2018 року Комітет вніс пропозицію відвести охороні здоров’я центральну роль у бюджеті ЄС на період 2021-2027 років, оскільки універсальність здоров’я є фундаментальною цінністю для країн Європи. З точки зору Комітету це дасть змогу зменшити захворюваність населення, наростити економічний потенціал ЄС, запобігти кризовій ситуації в галузі охорони здоров’я. Однак напрацювання Комітету у питаннях, пов’язаних з медичною професією, є основними, адже CPME — передусім медична асоціація, тож усіляко прагне лобіювати інтереси лікарів. Зокрема, CPME сприяє найвищому рівню медичної підготов-

БЕЗПЕРЕРВНИЙ ПРОФЕСІЙНИЙ РОЗВИТОК, КОНТРОЛЬ ЗА ДІЯЛЬНІСТЮ ЛІКАРІВ, ПОЗБАВЛЕННЯ ЇХ ЛІЦЕНЗІЇ — УСЕ ЦЕ ПРЕРОГАТИВА ЛІКАРСЬКОГО САМОВРЯДУВАННЯ ТА ПРОФЕСІЙНИХ АСОЦІАЦІЙ. А ДЕМОКРАТИЧНІ ДЕРЖАВИ ЗАЗВИЧАЙ ЗНІМАЮТЬ ІЗ СЕБЕ ЗАЙВІ ТА НЕ ЗАВЖДИ ПРИЄМНІ ПОВНОВАЖЕННЯ. У ЖОДНІЙ КРАЇНІ ЄВРОПИ МОЗ НЕ ЗАЙМАЄТЬСЯ ПОДІБНИМИ ПИТАННЯМИ

6

ки, медичної практики та охорони здоров’я в країнах Європи, вивчає «вільний рух» лікарів у межах ЄС, вимагає чіткого визнання професійної автономії, тобто незалежності лікарів у питаннях надання медичної допомоги в інтересах пацієнта. Також Комітет координує позиції національних об’єднань лікарів у галузі післядипломної освіти, лікарської діяльності, міграційних процесів, і головне — представляє інтереси медичних працівників в інституціях ЄС. По суті, це європейський «медичний парламент», своєрідна парасолька для всіх лікарських самоврядних організацій. Керівництво Комітетом здійснює Рада, обрана Генеральною асамблеєю CPME на 3-річний термін. Двічі на рік представники лікарських асоціацій, які є членами цієї організації, збираються на форуми, де озвучують свої проблеми, обговорюють спільні питання і прий­мають резолюції реагування. Це і є основною місією Комітету. Будь-яке його рішення ухвалюється колегіально, до того ж з урахуванням ситуації у Європі й особливостей кожної держави (Комітет постійно збирає й аналізує інформацію про стан системи охорони здоров’я в різних країнах). Напрацьовані CPME рекомендації, якщо вони стосуються глобальних питань, обговорюються й на рівні Європарламенту, наприклад, у процесі прийняття законів щодо охорони здоров’я. Комітет бере участь у їх розробці, обговоренні й узгодженні, тобто є певним «місточком» між владою, що ухвалює рішення відносно діяльності галузі охорони здоров’я, та медичною спільнотою, яка має їх виконувати. Також він надає консультації з профільних питань різним інституціям ЄС. ВЗ Чому б українським лікарям не по­ шукати підтримки європейського медич­ ного парламенту, якщо вони не можуть розраховувати на «крило» рідної влади?

— Хочу похвалитися, що такою нагодою ми нарешті скористалися: у CPME практично одноголосно проголосували за вступ України до цієї організації. Таке рішення було прийняте на Генеральній Асамблеї СРМА 25 листопада 2017 року у Брюсселі. І представники медичних спільнот 32 країн щиро вітали Україну зі вступом у таку шановану організацію медиків Європи! Відтепер українські лікарі зможуть винести внутрішні проблеми на розсуд міжнародної спільноти і матимуть свій голос у Європарламенті. Таким унікальним шансом не можна не скористатися, хоча всі розуміють, що в демократичному світі ніхто не грюкатиме кулаком по столу, аби змусити керівництво тієї чи іншої держави дбати про здоров’я своїх громадян і про тих, хто стоїть на його сторожі. Тож сподіватися на те, що хтось виконає за нас усю роботу, — ілюзія. Наші лікарі мають гуртуватися і захищати власні інтереси, тоді й підтримка між-

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ДЕРЖАВНЕ ПИТАННЯ

27 липня 2018 року

народного рівня відіграє суттєву роль. Під час засідання Комітету я мала нагоду спостерігати, як представники різних країн розповідали про наболіле, і щодо кожного зауваження приймалася певна резолюція. Так, це не було «царським указом», але в демократичному світі до таких документів не просто прислухаються, а беруть їх «у роботу», аби не виглядати невіг­ ласом, що ігнорує думку спільноти й цивілізовані правила співіснування. Відтак рішення Комітету є дієвими. Чого не скажеш про українські реалії, коли, наприклад, резолюції профільного Комітету Верховної Ради часто ігноруються. Хоча ментальність суспільства змінюється швидше, ніж звички політичного істеблішменту: люди вітають рішення, винесені на їх захист, навіть якщо їх не завжди вдається реалізувати. Головне — почати рішуче відстоювати свої права та не відступати, тоді крига скресне. Тож якщо українські лікарі згуртуються і виходитимуть зі своїми пропозиціями на рівень Європарламенту, до них неодмінно дослухатимуться — це дієвий важіль «виходу з рабства» в професійному плані та впливу на ситуацію в охороні здоров’я в цілому. Якщо ж мовчатимемо, то скажуть за нас, і тоді нічого нарікати на власну долю. Залишиться єдиний вихід — виїздити деінде в пошуках кращого життя. Та при цьому варто пам’ятати, що немає жодної країни, де всі проблеми вирішено (засідання CPME та, власне, й багаторічне існування цієї організації, яке й донині залишається актуальним, тому підтвердження), і що медикам доводиться розв’язувати їх власноруч, тож «пошук раю» може видатися ілюзією. ВЗ Україна стала членом цієї органі­ зації не зважаючи на те, що офіційно лікарського самоврядування у нас не затверджено?

— Так, в Україні ще не прийнято відповідного закону, однак поступово процес самоврядування набиратиме обертів й отримає логічне завершення. Альтернативи цьому процесу не існує! До того ж у світі знають і давно

ПІЛЬГОВИЙ

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ДЛЯ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ: ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ДЛЯ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ПЕРЕДПЛАТНИКІВ:

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ДЛЯ ПІДПРИЄМСТВ І ОРГАНІЗАЦІЙ:

співпрацюють з ВУЛТ, яке входить до європейського та світового лікарських товариств. До речі, саме керівництво ВУЛТ уже давно вело перемовини про вступ України до CPME. Водночас прототипом самоврядної організації в Україні є Національна лікарська рада, яка нині об’єднує багато асоціацій і лобіює прийняття закону про лікарське самоврядування. До того ж уже сьогодні ми маємо можливість співпрацювати зі CPME в багатьох напрямках. На Генеральній асамблеї СРМА ми мали нагоду поспілкуватися з доктором Краєвським, президентом іншої організації лікарів-спеціалістів — UEMS. Наша розмова стосувалася взаємовідносин між «вузькими» спеціалістами та сімейним лікарями в Європі, особливостей безперервного професійного розвитку лікарів і можливостей України у цих питаннях. Один з підрозділів вказаної організації займається безперервним професійним розвитком лікарів. У результаті перемовин в Україні налагоджена співпраця с Європейською академією безперервної медичної освіти та професійного розвитку (European CME-CPD Academy CME credits), відтепер наші медики мають можливість отримувати міжнародні бали, які враховуються в Європі і світі. А українські професори акредитовані на лекції для здобуття цих балів. Протягом першого півріччя 2018 року НМАПО ім. П. Л. Шупика, компанія «МедЕксперт», ГО «Асоціація стоматологів України» проводять телесемінари в різних регіонах України, під час яких лікарі мають можливість набути нових знань та ще й отримати бали за участь у такій конференції, які зарахуються для оцінки їх професійного рівня. Лекційні матеріали наших фахівців було перевірено щодо відповідності вимогам Continual medical education, наприклад, у них не повинно міститися прихованої чи відвертої реклами лікарських засобів (озвучується лише міжнародна непатентована назва) тощо. Тобто ми поступово наближатимемося до європейського рівня в цьому напрямку.

Також сподіваємося на підтримку CPME у вирішенні тих складних питань, які породжуватиме нинішня медична реформа. Зокрема, в Україні досить багато «вузьких» спеціалістів, котрі працюють на вторинній і третинній ланках. Однак нині існує тенденція до скорочення «армії» таких фахівців (і не лише в Україні) — її «фланги» мають перекривати сімейні лікарі. Тож у разі масштабної реорганізації системи охорони здоров’я може виникнути проблема з перенавчанням «вузьких» фахівців на сімейних лікарів. Відтак рекомендації CPME нам знадобляться для удосконалення їх післядипломної освіти. Віднині Україна як повноправний член CPME постійно інформує його про проблеми вітчизняної медичної спільноти. Я вже була присутня на одному засіданні СРМЕ і знаю, що керівництво організації зустрічалося з в. о. Міністра охорони здоров’я Уляною Супрун. ВЗ Чи сприятиме Комітет становленню лікарського самоврядування в нашій державі?

— Так, ми заручилися такою підтримкою. Парадокс, але в Україні, де до 1918 року існували потужні лікарські асоціації, через сто років забуття доводиться буквально виборювати право на лікарське самоврядування. Як приклад — затягування з прийняттям відповідного закону, нинішня Концепція ліцензування лікарів, яку пропонує МОЗ України, що передбачає тотальне державне регулювання діяльності лікарів і суперечить демократичним принципам управління. Світ не сприймає такого адміністративного методу «боротьби за якість кадрів». Безперервний професійний розвиток, контроль за діяльністю лікарів, позбавлення їх ліцензії — усе це прерогатива лікарського самоврядування та професійних асоціацій. А демократичні держави зазвичай знімають із себе зайві та не завжди приємні повноваження. У жодній країні Європи МОЗ не займається подібними питаннями. Та й не тільки в Європі. У Казахстані, наприклад,

також створено самоврядні лікарські організації, яким держава передала частину функцій, не властивих їй (за мірками демократичного суспільства). З іншого боку, аби самоврядна організація перейняла на себе такі важливі повноваження, вона повинна довести свою життєздатність (аби не виникало ситуації на зразок «де два козаки, там три гетьмани»). До речі, у Казахстані новостворена самоврядна лікарська організація отримала право ліцензувати лікарів лише через 5 років свого існування, коли пройшла етап становлення та структуризації. Тобто МОЗ, яке захищає інтереси пацієнтів, дійсно має право подумати, у чиї руки віддає таку важливу функцію. Але це зовсім не означає, що воно може її узурпувати та ще й у тому вигляді, як пропонує нова концепція. Ми не можемо чекати ще сто років, доки лікарське самоврядування в Україні досягне свого розквіту (при тому, що прийняття відповідного закону постійно і зумисне відтерміновується). Один неправильний крок у будь-який бік — і ми можемо багато втратити. Або ідею розбудови лікарського самоврядування на основі європейської моделі (це для нас найважливіше), або лікарів, які, втомившись від нестерпних умов і неможливості вирішувати власну долю, просто знайдуть собі інше місце роботи, подалі від «держави-поліцейського». Бо як, наприклад, виконувати її вказівки лікувати пацієнтів за так званими міжнародними протоколами, коли частина прописаних у них ліків в Україні не зареєстрована або ж має інше призначення? Це те саме, що змусити водіїв їздити за правилами дорожнього руху інших країн і при цьому штрафувати за порушення вітчизняних. Тобто якщо проголошується турбота про пацієнтів, потрібно забезпечити належні умови й адекватні вимоги до лікарів, а також їх надійний професійний захист. І перевірений десятиліттями міжнародний досвід — найкращий учитель у таких питаннях. Розмовляла Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»

ТРИВАЄ ПЕРЕДПЛАТА НА ГАЗЕТУ «ВАШЕ ЗДОРОВ’Я» НА 2018 РІК!

28,94 115,76 86,82 86181 42,44 169,76 127,32 08198 50,44 201,76 151,32 60965 1 міс.

грн

3 міс.

грн

4 міс.

грн

1 міс.

грн

3 міс.

грн

4 міс.

грн

1 міс.

грн

3 міс.

грн

4 міс.

грн

• Передплату приймають усі відділення зв’язку «Укрпошти» • Онлайн-передплату можна здійснити на сайті ДП «Преса» за адресою: www.presa.ua

ЗА БІЛЬШ ДЕТАЛЬНОЮ ІНФОРМАЦІЄЮ ЗВЕРТАЙТЕСЯ В РЕДАКЦІЮ ГАЗЕТИ ТЕЛ./ФАКС: (044) 428 02 20 E-MAIL: VZS24@UKR.NET

7

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

ДОРОЖНЯ КАРТА ДЛЯ ШВИДКОЇ:

ПАРАМЕДИКИ ЗНОВУ В КОЗИРЯХ? Ти його — у двері, а він — у вікно. Це про парамедика в Україні, який, за словами реформаторів, і є тим суперменом, котрий підніме на вершину успіху службу екстреної допомоги навіть за нинішнього її фінансування. Тож МОЗ намагається проштовхнути його як не у Класифікатор професій, то в нову Концепцію, котра окрім переспіву давно затертих гасел проголошує «Ура!» парамедикам. Гора реформаторських зусиль народить чергову мишу чи розчавить і те, що маємо?

Сергій КУБАНСЬКИЙ, заступник Голови Ради Київської міської профспілки працівників охорони здоров’я

Н

а громадське обговорення винесено проект розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення Концепції реформи системи екстреної медичної допомоги». Перше питання, яке виникає після ознайомлення з

8

новою Концепцією: у чому її доцільність? Адже будь-яка концепція — це теоретичний документ, що лише визначає загальні вектори подальшого руху: чого потрібно досягти в майбутньому. Розробники ж вказаної Концепції проголошують реформування служби екстреної допомоги та цілі, вже намічені Законом України «Про екстрену медичну допомогу», котрих проте не було досягнуто через недостатнє фінансування служби, інші об’єктивні та суб’єктивні причини. Єдина нова мета, яку переслідують автори Концепції, — перевернути з ніг на голову існуючу в Україні сис-

тему надання екстреної медичної допомоги (з фактично франко-німецької моделі, коли лікаря везуть до пацієнта, на англо-американську, коли, навпаки, пацієнта везуть до лікаря), тобто запровадити парамедицину. Однак жодна концепція, навіть якщо вона затверджена наказом Міністерства, постановою Уряду чи нехай і указом Президента, не може підміняти норми закону, котрий має вищу юридичну силу. Згаданий вже Закон України «Про екстрену медичну допомогу» аж ніяк не передбачає зміни системи, більше того, він націлений на вдосконалення й підвищення ефективності

існуючої. Тож суть Концепції йому суперечить. Зрозуміло: цей документ з’явився лише тому, що МОЗ не вдалося одним розчерком пера видалити фельдшерів служби екстреної допомоги з Класифікатора професій, аби розчистити дорогу парамедикам (до цього вдалися наприкінці минулого року, але завдяки вчасному і наполегливому втручанню Профспілки процес вдалося призупинити). Тож МОЗ вирішило піти іншим шляхом: розробити Концепцію, а згодом (на її виконання) внести й законодавчі зміни щодо витіснення лікарів і фельдшерів парамедиками. Чи ж потребує докорінних змін Закон «Про екстрену медичну допомогу», прийнятий лише 6 років тому і при цьому розроблений на основі кращих практик розвинутих країн Європи, зокрема тих, де діє франконімецька система надання екстреної медичної допомоги? До речі, така система частково функціонує і в США, тож нехай ніхто не розповідає, що там працюють лише парамедики. Одночасно функціонує і служба швидкої, де на виклики до пацієнтів виїздять лікарі — навіть автомобілі по-різному марковані. У світі чимало країн, де впроваджено змішані моделі надання екстреної допомоги. Тому можна лише вітати ідею Концепції про підготовку парамедиків чи медичних техніків в Україні як осіб без базової медичної освіти, але зі знанням основ надання першої медичної допомоги з числа працівників Державної служби з надзвичайних ситуацій, пожежників, інших рятувальних служб, поліцейських (адже вони часто першими приїздять на місце ДТП чи інших надзвичайних подій) тощо. Такий підхід доцільний. Також слушною є ідея запровадження курсів з надання першої допомоги на догоспітальному етапі, наприклад, для працівників системи освіти, або ж забезпечення великих торгово-розважальних центрів необхідними засобами для надання такої допомоги (зокрема, дефібриляторами, наборами медикаментів тощо). Працівники згаданих центрів мають бути обізнаними з тим, як надавати потерпілим першу допомогу з використанням наявних у них засобів. Зрештою, учні шкіл, студенти також мають пройти курси домедичної підготовки. Але для впровадження подібних новацій аж ніяк не потрібно роздувати Концепцію: такі зміни можуть бути затверджені наказами МОЗ чи спільно з Міністерством освіти та науки, яке, до речі, працює активніше і прогресивніше. Головне — бажання втілити ці ідеї, а не «проштовхувати» парамедиків у службу екстреної допомоги, аби змінити її модель. Зрештою, сама Концепція як документ також не відповідає класичним нормотворчим вимогам, тому не викликає особливої довіри. А от питань до її авторів — чимало. Наприклад, чому вони аргументують необхідність запровадження змін, посилаючись на статистичні показники щонайпізніше 2016 року. Адже на дворі вже 2018-й! Це тому, що в МОЗ уже кілька років поспіль не збирається колегія, на якій зазвичай підбиваються підсумки діяльності галузі з різних напрямків? Тобто Міністерст­ во не знає, що робилося на території країни впродовж 2017 року, чи не ба-

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

27 липня 2018 року

жає оприлюднювати результати своєї діяльності за останній період, бо вони мають не зовсім втішний вигляд порівняно з попередніми роками? Або ж, наприклад, МОЗ констатує в Концепції відсутність санавіації. І це в країні, де 4 роки поспіль іде війна! Але ж Міністерство у нинішньому складі працює вже не перший рік. Тоді кому воно дорікає в бездіяльності? Виходить, що орган, який здійснює державну політику у сфері охорони здоров’я, юридично визнає очевидні пробіли власної роботи або бездіяльність? Чим же тоді займалися у владних кабінетах упродовж 4 років? Чи потрібно розробляти Концепцію або обов’язково змінювати модель надання екстреної допомоги, щоб створити санавіацію? Та достатньо підготувати спільний робочий наказ з іншими міністерствами і відомствами (надзвичайних ситуацій, транспорту, авіації, інфраструктури). Щоправда, такої буденної, хоча і вкрай важливої роботи можуть не помітити ЗМІ, інша справа — розробити цілу Концепцію і привернути до цієї «події» увагу всієї громадськості, оголосивши про створення чогось нового, хоча насправді воно таким не є. Зрозуміло, за логікою дій МОЗ як розробник Концепції ініціюватиме зміни до законодавства, і стосуватимуться вони єдиного напрямку — переходу на парамедичну модель служби екстреної допомоги. Для решти окремих новацій жодних змін у законодавстві не потрібно, достатньо політичної волі, управлінських рішень і належного фінансування служби. До речі, багато хто стверджує, ніби парамедична модель екст­реної допомоги зекономить кошти держави. Якщо це не маніпуляція, чому б не представити суспільству економічні розрахунки з цього приводу? Але цього ніхто не зробив. Чому? На слово реформаторів надії мало — суспільство вже переконалося в тому, що воно не збігається з реаліями. Наприклад, під час презентації проекту Закону «Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів» було оголошено, що в гарантовані послуги первинки ввійде майже 20 діагностичних та інструментальних досліджень, які оплачуватимуться з капітаційного тарифу. Натомість після прийняття згаданого Закону та затвердження Порядку надання первинної медичної допомоги наказом МОЗ перелік обіцяних діагностичних досліджень раптом скоротився практично вдвічі. Тож за відсутності фінансово-економічного обґрунтування доцільності запровадження парамедичної моделі також існує ризик не отримати жодного позитивного результату. А хто порахував, скільки коштів уже було витрачено після прийняття Закону «Про екстрену медичну допомогу» на створення об’єднаних диспетчерських, навчання медперсоналу, придбання медичного транспорту тощо? І хто виграє, коли ми все це перекреслимо під час запровадження системи парамедичної допомоги, та й чи виграє взагалі? Бо для того аби реалізувати нову модель, знову ж таки потрібно розробити нові навчальні програми, витратити кошти державного бюджету на підготовку фахівців... Не кажу вже про те, що мали б бути розрахунки ефективнос-

ті витрат на утримання тієї чи іншої моделі з огляду на кількість врятованих життів громадян та їх вклад у формування ВВП держави. Перш ніж щось ламати, потрібно передбачити, із чим залишимося завт­ра. Не буде лікарів на швидкій і всі вони чекатимуть пацієнтів у лікарнях? Тоді чому стільки років поспіль товчуть воду в ступі щодо розмежування лікарень на заклади інтенсивного лікування, планової допомоги, хоспіси, і ніхто не завершив цей процес? Бо для формування повноцінних закладів інтенсивного лікування пот­рібно забезпечити їх відповідними кадрами і сучасним обладнанням. А де взяти кошти? Добре, що в Києві останнім часом таке обладнання закуповують (до речі, незалежно від того, які зміни на нас чекають), але чи така сама ситуація в інших регіонах держави, особливо у сільських? Куди парамедики везтимуть хворих? У лікарні, де немає не те що необхідного обладнання, а почасти й медикаментів і лікарів? Ніхто ж не виділив коштів на створення лікарень інтенсивного лікування та їх оснащення, перш ніж руйнувати нинішню систему надання медичної допомоги на догоспітальному етапі! А чи враховані витрати на працевлаштування лікарів швидкої, яких завтра планують замінити парамедиками? Адже за будь-якого перепрофілювання закладів чи масових скорочень працівників держава має надати їм гарантовану можливість перенавчитися. Та й чи вигідно «списувати» лікарів і фельдшерів, у навчання й професійне вдосконалення яких держава вже вклала стільки кош­тів? Навіть відкинувши моральний аспект (хоча він є дуже важливим), це нісенітниця з точки зору державного управління — спочатку витратити купу грошей, створити якісний продукт (а, як бачимо, наших лікарів цінують за кордоном), потім викинути його на вулицю і привести парамедиків, котрих також потрібно чомусь навчити. При цьому всі розуміють, що парамедик ніколи не стане кращим фахівцем, аніж фельдшер чи лікар. У чому тоді логіка? Крім того, у Концепції передбачено, що служба екстреної допомоги фінансуватиметься, як і раніше, як окрема структура (з державного бюджету), але при цьому буде створена ще й додаткова агенція, котра займатиметься підготовкою спеціалістів служби, проводитиме тренінги для навчання немедичного персоналу (рятуваль-

ників, працівників служби надзвичайних ситуацій, вчителів тощо). І в неї також вливатимуться бюджетні кошти. Та найголовніше — з Концепції не зрозуміло, хто виконуватиме функції контролю в цьому напрямку, наприклад, перевірятиме наявність дефібриляторів у торгово-розважальних центрах? Чи все відбуватиметься за принципом «якось та буде»? Зате до бригад швидкої допомоги вже встигли приставити «експертів» — аудиторів, які виїздять на виклики разом із медиками. Невідомо, яку мету вони переслідують, однак, з юридичної точки зору, точно порушують норми чинного законодавства, зокрема ст. 286 Цивільного кодексу України, ст. 40 Основ законодавства України про охорону здоров’я, а також Закон «Про інформацію», які гарантують пацієнту збереження таємниці про стан його здоров’я, у тому числі про факт звернення по медичну допомогу. Чому ж це право, захищене на рівні законів, порушується відомчим розпорядженням? Який правовий статус таких «груп агентів», котрі роз’їжджають у каретах швидкої? Як МОЗ гарантуватиме нерозголошення лікарської таємниці в таких випадках? Присутність сторонніх людей під час надання медичної допомоги — незаконна. Усі медичні працівники несуть відповідальність за розголошення лікарської таємниці й зобов’язані її зберігати. А тут раптом з’являються якісь люди, котрі навіть не є медиками. Насторожує й інше положення Концепції — про волонтерів, які надаватимуть першу допомогу. Можна лише вітати таке волевиявлення доб­ ропорядних людей. Однак волонтер — це не професія. Чи кожен з тих, хто вважає, що він вміє надавати медичну допомогу, насправді не зашкодить потерпілому? Як і хто перевірятиме знання добровільних рятівників? Хто відповідатиме за їх дії, особливо в разі небажаних наслідків? Адже траплялися випадки, коли навіть медичні працівники, що ставали свідками ДТП чи просто надавали необхідну допомогу непритомній людині посеред вулиці, опинялися в непростій ситуації, коли їх звинувачували в неналежному наданні такої допомоги. Інше питання: волонтер їздитиме містом з набором необхідних медикаментів? У яких умовах вони зберігатимуться і чи не ризиковано це взагалі, зокрема й для нього, чи це просто буде щось на зразок дорожньої аптечки? Переконаний:

суспільство пристане лише на ті зміни, які гарантуватимуть надання медичної допомоги на будь-якому рівні тільки професіоналами. І реформувати галузь також мають професіонали.

Наталія СТАХОВА, старший лікар, Голова профкому Центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф міста Києва

П

опри всі загравання із суспільством, якому реформатори обіцяють поліпшення роботи служби екстреної медичної допомоги, пропонована Концепція чітко встановлює жорсткі правила гри: лікарів у бригадах швидкої не буде, на виклики виїздитимуть медичний технік і парамедик. Схоже, що «довести» недоцільність присутності лікаря на обслуговуванні вик­ лику є завданням так званих експертів, «приставлених» МОЗ до центрів екстреної медичної допомоги (вони здійснюватимуть аудит роботи служби по всій Україні з 18 червня до 18 серпня). Зрозуміло, це ніякі не експерти, оскільки вони навіть не мають медичної освіти й ніколи не працювали на швидкій. Про їх кваліфікацію, як, зрештою, і про наміри можна судити з того, на що вони звертають увагу або чим здивовані. Наприклад, найбільшим відкриттям для них стало те, що швидка забирає на госпіталізацію хворого з гострим апендицитом чи пневмонією, хоча він спроможний дійти до автомобіля (а отже, на їх думку, зможе й самостійно дістатися до лікарні). Здивовані експерти і тим, що швидка, виявляється, виїздить обслуговувати осіб без постійного місця проживання. Уважно слідкують експерти й за часом доїзду карети швидкої на місце виклику, при цьому дивлячись винятково на стрілки годинника і аж ніяк не на стан доріг чи затори на міських вулицях. Обурюються експерти також тим, що швидка довго возить пацієнта по місту, доки не «прилаштує» на госпіталізацію. І даремно пояснювати, що потерпілий із черепно-мозковою травмою часто потребує консультації кількох спеціалістів (нейрохірурга, отоларинголога, офтальмолога, щелепно-лицевого хірурга), а кожен з них чергує в різних закладах містах, єдиної бази у вигляді лікарні (Продовження на стор. 10)

НАСТОРОЖУЄ Й ІНШЕ ПОЛОЖЕННЯ КОНЦЕПЦІЇ — ПРО ВОЛОНТЕРІВ, ЯКІ НАДАВАТИМУТЬ ПЕРШУ ДОПОМОГУ. МОЖНА ЛИШЕ ВІТАТИ ТАКЕ ВОЛЕВИЯВЛЕННЯ ДОБРОПОРЯДНИХ ЛЮДЕЙ. ОДНАК ВОЛОНТЕР — ЦЕ НЕ ПРОФЕСІЯ. ЧИ КОЖЕН З ТИХ, ХТО ВВАЖАЄ, ЩО ВІН ВМІЄ НАДАВАТИ МЕДИЧНУ ДОПОМОГУ, НАСПРАВДІ НЕ ЗАШКОДИТЬ ПОТЕРПІЛОМУ? ЯК І ХТО ПЕРЕВІРЯТИМЕ ЗНАННЯ ДОБРОВІЛЬНИХ РЯТІВНИКІВ? ХТО ВІДПОВІДАТИМЕ ЗА ЇХ ДІЇ, ОСОБЛИВО В РАЗІ НЕБАЖАНИХ НАСЛІДКІВ?

9

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ (Початок на стор. 8) інтенсивного лікування не створено, і швидка у цьому не винна. Тому результати такого аудиту можна легко спрогнозувати: в усьому, як завж­ди, виявляться винними медики, а кращими за них можуть бути тільки парамедики! А того, що фінансування служби забезпечує лише її животіння замість розвитку, ніхто не бере до уваги. Обіцяний Урядом мільярд гривень на потреби швидкої невідомо де. Дооснащення диспетчерських служб не проводиться, хоча й було обіцяне керівникам центрів. Наші вимоги підвищити зарплати працівникам швидкої також залишилися без уваги. Тому не дивно, що лікарі й фельдшери масово звільняються. Я вже помітила тенденцію: щойно реформатори активізують свої дії щодо «наведення порядку» у службі на свій лад, одразу на стіл керівника лягають десятки заяв на звільнення. Коли починаєш говорити з людьми, вмовляти їх залишитися і перечекати до кращих часів, чуєш у відповідь одне: «От коли все владнається, ми, можливо, й повернемося, але нині ніхто не може утримати сім’ю на ті мізерні кошти, які нам платять. Та й чому ми зі своєю освітою маємо чекати, доки нас почнуть принижувати, перенавчати на парамедиків або й взагалі викинуть на вулицю, аби звільнити місце для них?». Тобто це своєрідна тактика психологічного тиску: довести професіоналів до такого стану, щоб вони самі пішли зі служби в іншу галузь чи й взагалі з медицини, і в такий спосіб звільнити місця для парамедиків, бо працювати вже дійсно буде нікому. На сьогодні в Україні існує норматив забезпечення бригадами екстреної медичної допомоги — 1 на 10 тис. населення, реально ж цей показник у кращому разі сягає 0,5-0,6. Про який 10-хвилинний доїзд швидкої можна говорити, коли кількість бригад постійно зменшується, а от викликів — навпаки? З такими «реформами» на нашу галузь очікує кадровий колапс: порівняно з 2016 роком показник укомплектованості служби медичними працівниками зменшився майже на 9%. Якби Концепція реформи системи екстреної медичної допомоги була спрямована на вирішення цих та інших проблем, ми охоче її підтримали б. А в тому вигляді, у якому прописаний цей документ, він нікому не потрібен, оскільки не спроможний

поліпшити ситуацію. Будь-яка реформа буде успішною лише за умови її системності та послідовності. Інакше катастрофічні наслідки неминучі. Та й чому МОЗ зібралося реформувати службу лише після прийняття запропонованої Концепції, якщо багато її положень уже прописані в Законі України «Про екстрену медичну допомогу» та в низці підзаконних актів? Зокрема, у згаданому Законі оперативно-диспетчерську службу визначено структурним підрозділом центру екстреної медичної допомоги, а на його виконання прийнято Постанову Кабінету Мініст­рів України від 21.11.2012 р. №1118 «Про затвердження порядку інформування бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги про виклик екстреної медичної допомоги та їх направлення на місце події». Наказом МОЗ України від 07.12.2012 р. №1020 зат­ верджено Примірне положення про оперативно-диспетчерську службу центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф. Однак нині в Україні працюють 5 «програмних продуктів» оперативно-диспетчерських служб, що унеможливлює їх об’єднання в єдину інформаційно-телекомунікаційну інфраструктуру. Тож хто чи що заважає МОЗ вирішити цю проб­лему сьогодні? Чи для цього потрібна ще одна Концепція? Так само не зрозуміло, чому МОЗ донині не затвердило протоколів диспетчеризації, розроблених ДП «Український науково-практичний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Міністерства охорони здоров’я України» та НМАПО ім. П. Л. Шупика ще у 2013 році. Знову чекає на прийняття Концепції? Щодо ідеї постійного навчання лікарів і фельдшерів з медицини невідкладних станів, а також водіїв бригад екстреної медичної допомоги, то вона також не нова, більше того — поступово реалізується. Для цього при кожному центрі створено навчально-тренувальні відділи. Проблема в тому, що вони недостатньо оснащені симуляційними класами (як, до речі, і кафед­ри з медицини невідкладних станів) і не укомплектовані відповідними фахівцями. То чому ж МОЗ не усуває цього недоліку? Адже тут уже не потрібно жодного «вказівного» документа. Ніхто не заперечує й проти того, що всі рятувальники, які опиняються

на місці екстрених подій, мусять володіти навичками надання першої медичної допомоги. Так от Постановою Кабінету Міністрів від 21.11.2012 р. №1115 було затверджено порядок підготовки та підвищення кваліфікації осіб, котрі зобов’язані надавати домедичну допомогу. А Наказом МОЗ України від 29.03.2017 р. №346 «Про удосконалення підготовки з надання домедичної допомоги осіб, які не мають медичної освіти» затверджено відповідні навчально-тренувальні програми 3 рівнів підготовки. Чому б МОЗ не довести справу до логічного завершення замість повторювати старі ідеї в новій Концепції? Перейменування посад — це другорядне питання служби, однак воно наполегливо подається як головне, натомість доленосні рішення, у тому числі й ті, що передбачені чинним Законом «Про екстрену медичну допомогу», так само вперто не виконуються. Перехід на парамедичну систему екстреної допомоги (як би вона комусь не подобалася) не має під собою ні економічного, ні медико-соціального підґрунтя. На «зміну фасаду» будуть витрачені шалені кошти, але ефективність роботи самої служби аж ніяк не підвищиться — за будь-яких умов фаховий рівень підготовки парамедика не може бути вищим за рівень кваліфікації лікаря. Тому подібне «удосконалення», навпаки, обернеться зниженням якості надання екстреної медичної допомоги. Суспільство втратить фахівця, який сьогодні має найвищий рейтинг серед усіх спеціалістів медичної галузі. До того ж в Україні не завершено реформування первинної ланки, тому медичні працівники бригад екстреної медичної допомоги, особливо в сільській місцевості, вимушені виконувати і обов’язки сімейних лікарів, яких там не вистачає або ж вони не мають змоги вчасно надати невідкладну допомогу. Тож звинувачення наших працівників в обслуговуванні значної частки непрофільних викликів — безпідставні. По-перше, відповідно до ст. 4 Закону України «Про екстрену медичну допомогу» диспетчер не має права відмовити в прийомі будь-якого виклику. По-друге, не ми винні в тому, що людям більше нікуди звернутися по медичну допомогу або ніяк доїхати до лікарні. Де обіцяна мережа лікарень інтенсивного лікування та відділення невідкладної медичної допомоги багатопрофільних лікарень? Фахівці

ПЕРЕЙМЕНУВАННЯ ПОСАД — ЦЕ ДРУГОРЯДНЕ ПИТАННЯ СЛУЖБИ, ОДНАК ВОНО НАПОЛЕГЛИВО ПОДАЄТЬСЯ ЯК ГОЛОВНЕ, НАТОМІСТЬ ДОЛЕНОСНІ РІШЕННЯ, У ТОМУ ЧИСЛІ Й ТІ, ЩО ПЕРЕДБАЧЕНІ ЧИННИМ ЗАКОНОМ «ПРО ЕКСТРЕНУ МЕДИЧНУ ДОПОМОГУ», ТАК САМО ВПЕРТО НЕ ВИКОНУЮТЬСЯ. ПЕРЕХІД НА ПАРАМЕДИЧНУ СИСТЕМУ ЕКСТРЕНОЇ ДОПОМОГИ (ЯК БИ ВОНА КОМУСЬ НЕ ПОДОБАЛАСЯ) НЕ МАЄ ПІД СОБОЮ НІ ЕКОНОМІЧНОГО, НІ МЕДИКО-СОЦІАЛЬНОГО ПІДҐРУНТЯ. НА «ЗМІНУ ФАСАДУ» БУДУТЬ ВИТРАЧЕНІ ШАЛЕНІ КОШТИ, АЛЕ ЕФЕКТИВНІСТЬ РОБОТИ САМОЇ СЛУЖБИ АЖ НІЯК НЕ ПІДВИЩИТЬСЯ

10

порахували, що на створення одного такого відділення шляхом реорганізації звичайного приймального відділення лікарні потрібно приблизно 200 млн грн. Виходить, справа в грошах, а не в черговій Концепції. Без реформування всіх рівнів медичної допомоги впровадження парамедичної системи невиправдане і навіть небезпечне. Невже реформатори цього не розуміють? Принаймні, до думки інших вони не дослухаються — пропозиції стосовно проекту Концепції, напрацьовані під час спільних нарад директорів центрів екстреної медичної допомоги та Профспілки (де, до речі, були присутні й народні депутати, які переймаються подальшою долею служби), вкотре проігноровано. Тому ми проти затвердження такої Концепції і наполягаємо на реформуванні служби згідно з вимогами чинного Закону України «Про екстрену медичну допомогу». Наразі ситуація в регіонах украй напружена, медики готові до чергової акції протесту з голодуванням. Для розбудови служби передусім потрібно забезпечити її матеріальнотехнічними ресурсами. Тобто має бути затверджена цільова державна програма розвитку системи екстреної медичної допомоги, яка передбачала б щорічне придбання не менше 700 санітарних автомобілів класу «В» і «С», подальше створення єдиних оперативно-диспетчерських служб, укомплектування санітарних автомобілів GPS-трекерами, придбання засобів радіозв’язку, а також обладнання для симуляційних класів тощо. Така програма передбачає і відповідне фінансування, і відповідальність за її виконання перед громадянами країни. Бо схоже на те, що медичні реформи в нас проводяться для когось іншого. Принаймні, під час останньої зустрічі з реформаторами один з них (щоправда не з трибуни) відверто зізнався, що без ініційованих МОЗ змін нас не зрозуміють… іноземні експерти, які звикли, що на виклик до хворого приїздять парамедики! Якщо це «основний аргумент» реформаторів, можна легко спрогнозувати, куди нас приведуть подібні дороговкази. Гра в парамедиків витіснила з порядку денного вирішення нагальних проблем діяльності служби. Наприклад, на часі переглянути й удосконалити програму післядипломної підготовки лікарів і фельдшерів медицини невідкладних станів, подбати про належну оплату праці медиків швидкої та їх професійний захист (шляхом внесення змін до чинних нормативних документів). Так крок за кроком можна досягти успіху, і для цього не потрібно витрачати папір на відірвані від реального життя плани і концепції.

Н А С Т У ПН А Т Е М А Шановні читачі! Відкриваючи «Дискусійний клуб», ми ставили за мету дати кожному лікарю можливість висловитися з приводу наболілого. Тема нашого наступного обговорення:

«Ліцензування лікарів: а судді хто?»

Чекаємо ваших листів на адресу: 04211, м. Київ, а/с 138, редакція газети «Ваше здоров’я» або на e-mail: vz@vz.kiev.ua

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

БЛОГ ПРАКТИКУЮЧОГО ЛІКАРЯ

27 липня 2018 року

СОЦМЕРЕЖІ — ЦЕ ЛІХТАР ДЛЯ СУЧАСНОГО ЛІКАРЯ Сучасний український лікар і соціальні мережі — це не просто забаганка, а виклик часу. Бо саме так, онлайн, медик може реально стати ближчим і до пацієнтів, і до колег з інших куточків світу. А від стереотипу радянського лікаря — «небожителя» у білому халаті — час відмовлятися.

Олег ЧОРНИЙ, хірург-онколог Чернівецького обласного онкологічного диспансеру, експерт управління охорони здоров’я Чернівецької міської ради за фахом «Онкологія»

В

Україні досить поширена думка, що лікар має лікувати і більше нічим стороннім не займатися, аби не відвертати уваги від свого основного завдання. У мене ж давно виникло бажання змінити цей імператив. По-перше, якщо лікар десятки років вчить медицину, це не означає, що більше він нічого не знає і не вміє. А по-друге, сучасна медицина і її реформування спонукають нас не просто лікувати, а й якісно рекламувати та «продавати» (не побоюсь цього слова!) свої вміння. Лікарі, які хочуть робити кар’єру і розвиватися професійно, мимохіть стають публічними. І це — вимога часу. Іще 5 років тому я створив свій сайт, а потім зареєструвався у соціальних мережах «Фейсбук» та «Інстаграм». Спочатку публікував дописи про важливість здорового способу життя, як онколог розповідав, що таке рак і куди звертатися по медичну допомогу, навіть проводив різноманітні онлайн-флешмоби. Тоді мене колеги не розуміли: мовляв, лише гаєш час. Та я мав іншу думку. Зрозуміло, що в мережі неможливо встановити діаг­ ноз і тим більше — вилікувати. Але першим своїм успіхом вважаю те, що мені вдавалося відмовити людей від лікування раку печінки

настоянками чистотілу, а натомість звернутися по допомогу до фахівців. Коли я почав брати участь у UMF — Українському медичному фестивалі, на який з’їжджаються молоді лікарі, зрозумів, що найуспішніші з них мають власні блоги, велику кількість підписників в «Інстаграмі» і не шкодують часу, аби розповідати людям про свою роботу. Прикладом у цьому плані для мене є Едгар Камінський — відомий пластичний хірург. Він часто веде прямі трансляції операцій, а пацієнти записуються до нього на консультацію за 5-6 місяців. Звісно, я розумію, що приватна пластична хірургія і державна онкологічна служба — речі абсолютно різні. Я, наприклад, не маю права транслювати в прямому ефірі операцію, бо працюю в державній установі. Проте мені ніхто не забороняє розповісти після про те, із яким діагнозом пацієнта було госпіталізовано та яку медичну допомогу йому надавали. І кожен мій невеличкий спіч онлайн — це своєрідна підготовка до 2020 року, коли медична реформа докотиться до третинного рівня, а лікар із пацієнтом перейдуть на інші, ринкові, відносини. Власне, тоді кожному медику доведеться стати менеджером для себе самого. Бо головний лікар захоче мати команду, до якої звертатимуться хворі, якій довірятимуть. А люди підуть до того, кого знають, хто відкритий для спілкування, чию роботу бачать постійно. Так, це конкуренція, але вона є здоровою і правильною. Для того аби її витримати, з людьми треба говорити, показувати себе. На тому ж таки Українському медичному фестивалі один відомий лікар-стоматолог сказав: «Знаєте, чому я став таким відомим і успішним? Бо я показував свою роботу людям. Знімав на відео і виставляв у соцмережі, яка в нас стерилізаційна, яка операційна, як у нашій клініці дотримується санітарний режим. Навіть демонстрував туалетний папір у санітарних кімнатах». Насправді ж у державних клініках ми так само відповідально ставимося до санітарних норм і, попри подекуди відсутність нового ремонту, суворо дотримуємося правил гігієни. Але люди того не бачать, бо ніхто не

показує у вільному доступі. І пацієнт не знає, що саме його чекає за дверима зі страшним написом «Увага! Йде операція». Це неправильно! Такий стереотип необхідно ламати! Соціальні мережі сьогодні — це своєрідний ліхтар, що здатен освітити роботу медичної системи. Лікар, який відкрито представляє себе в інтернеті, ймовірно, так само дбає про свою репутацію на кожному прийомі. Для нього важливі як результати лікування, так і враження пацієнтів від його стилю роботи. Звісно, кожен хороший спеціаліст дбає про це, але публічність загострює розуміння важливості кожного слова, сказаного медиком. У своїх відеоблогах я говорю про різне. І якщо раніше вважалося, що онкохворі не повинні знати свого діагнозу, а онкологи, як правило, не знаходили слів для його озвучення, то зараз онколог — це ще й психолог. Це людина, яка повинна вміти пояснити пацієнту його діагноз, розповісти про тактику лікування і допомогти налаштуватися на боротьбу. Хворий, його родичі і лікар мають рухатися в одному напрямку. Тільки тоді можливий успішний результат. Одне зі своїх звернень я присвятив IV клінічній стадії раку. Кажуть, це вирок. А я стверджую: навіть хворому з IV стадією можна допомогти. Ні, ми не вилікуємо його, але зможемо вибороти півроку-рік якісного життя. І про це люди повинні знати. Нещодавно до мене на консультацію звернулася жінка з новоутворенням на шкірі. За результатами дерматоскопії пухлина виявилася доброякісною. Пацієнтку прооперували. Коли спитав, хто її до мене направив, вона відповіла: «Я спостерігаю за вашою роботою в «Інстаграмі» і сама захотіла до вас прийти». Отже, це працює! Тим паче, наші пацієнти в інтернеті значно активніші за лікарів. І якщо лікар не пише сам — про нього напишуть інші. У сучасному світі «цифровий відбиток» людини дуже важливий. За ним оцінюють тих, кого не знають і з ким не знайомі. Саме тому потрібно самому активно створювати свій імідж. Надавати корисну інформацію своїм пацієнтам, навчати їх. Власне, у такий спосіб ми підвищу-

КОЖНОМУ МЕДИКУ ДОВЕДЕТЬСЯ СТАТИ МЕНЕДЖЕРОМ ДЛЯ СЕБЕ САМОГО. БО ГОЛОВНИЙ ЛІКАР ЗАХОЧЕ МАТИ КОМАНДУ, ДО ЯКОЇ ЗВЕРТАТИМУТЬСЯ ХВОРІ, ЯКІЙ ДОВІРЯТИМУТЬ. А ЛЮДИ ПІДУТЬ ДО ТОГО, КОГО ЗНАЮТЬ, ХТО ВІДКРИТИЙ ДЛЯ СПІЛКУВАННЯ, ЧИЮ РОБОТУ БАЧАТЬ ПОСТІЙНО. ТАК, ЦЕ КОНКУРЕНЦІЯ. АЛЕ ВОНА Є ЗДОРОВОЮ І ПРАВИЛЬНОЮ

ємо самосвідомість українців, вони стають уважнішими до власного здоров’я. А отже, є шанс випереджати хворобу, «ловити» її на самому початку, коли людину можна вилікувати. Банально, але соціальні мережі створили для спілкування. Соціальний аспект життя кожної людини, навіть віртуальний, надзвичайно важливий. А інтернет відкриває кордони, тож завдяки соцмережам я із задоволенням спілкуюся з колегами з усього світу. Ми розповідаємо один одному про цікаві клінічні випадки, а в коментарях інші лікарі пишуть, що колись бачили подібне, наприклад, у жительки В’єтнаму під час стажування в Австралії на початку 90-х. Хіба це не є цінним і актуальним? Інша проблема — як знайти час на те, аби популяризувати свою роботу в соцмережах. Бо лікар, який працює в державній медичній установі, не може вільно планувати графік своїх операцій та консультацій, як, наприклад, у приватній практиці. Тому й на власний блог і соцмережі часу залишається зовсім небагато. Зараз з’явилися SMM-менеджери, які фактично можуть вести твою сторінку замість тебе. Але я вважаю, для медицини це не дієво. Як лікар-онколог я повинен говорити з людьми особисто, аби вони бачили мої очі, мою роботу, аби повірили сказаному. Найчастіше приділити час онлайн-спілкуванню вдається ввечері, уже після роботи. А інколи, на жаль, не встигаю розповісти про важливий клінічний випадок. Наприклад, днями у диспансер госпіталізували пацієнтку з інфільтративною формою раку шлунка. Було встановлено ІІІ клінічну стадію. Після курсу хіміотерапії отримали позитивну динаміку і провели складну операцію з видалення шлунка. Усе пройшло добре. Проте досі не маю часу розповісти про це своїм підписникам, оскільки після планової операції привезли пацієнта з кишковою непрохідністю, а за ним іще одного ургентного хворого… Та обов’язково розкажу про це своїм слухачам. Бо коли, переглянувши відео, люди пишуть приватні повідомлення або ж вчасно приходять на прийом, я розумію, наскільки це важливо. Переконаний: у такому стані, як зараз, медицина більше існувати не може. Молоді лікарі масово виїжджають працювати за кордон, бо не бачать перспективи тут, в Україні. І брак грамотних кадрів ми гостро відчуємо вже через 10-15 років. Хто ж тоді навчатиме молодь? Як лікуватимуть випуск-­ ники медичних вишів, коли не матимуть досвідчених наставників? Теж поїдуть світами?.. Ми не можемо цього допустити! Я хочу працювати в Україні і вважаю, що Європу маємо створити у своїй країні. Тому й покладаю надію на медичну реформу. Вірю, що сучасний український лікар, який хоче успішно працювати, підвищуватиме свою кваліфікацію на найрізноманітніших курсах, конференціях і конгресах, перейде на новий рівень спілкування з пацієнтами, обмінюватиметься досвідом з колегами. Час не стоїть на місці — за ним треба встигати. І сила інтернету нам, медикам, стає у великій пригоді. Причому не лише в доступі до інформації, а значно більше — в об’єднанні людей. Усвідомлення того, що твої погляди поділяє ще хтось, додає сил працювати далі. Адже, якщо відверто, в Україні лікарі борються не тільки з хворобами, а й з «мутованою» системою медицини. Соціальні мережі — це шанс об’єднати наші зусилля для успішної боротьби та змін на краще.

11

СПЕЦПРОЕКТ: МРІЇ ТА РЕАЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ СІМЕЙНОЇ МЕДИЦИНИ

МЕДИЧНА РЕФОРМА В УКРАЇНІ, НА ЯКУ ТАК ДАВНО ЧЕКАЛИ І ЛІКАРІ, І ПАЦІЄНТИ, ЗРЕШТОЮ РОЗПОЧАЛАСЯ. ЇЇ ФОРПОСТОМ СТАЛА СІМЕЙНА МЕДИЦИНА — САМЕ НА НЕЇ ПОКЛАДАЮТЬСЯ ГРАНДІОЗНІ СПОДІВАННЯ І НАВІТЬ ВИДІЛЯЮТЬСЯ ГРОШІ, ЩОПРАВДА, НЕ ТАКІ ГРАНДІОЗНІ. ВПОРАЄТЬСЯ УКРАЇНСЬКА ПЕРВИНКА З ТЯГАРЕМ ДЕРЖАВНИХ МРІЙ ЧИ СТАНЕ ЇХ ЗАРУЧНИКОМ З ОГЛЯДУ НА РЕАЛЬНІСТЬ?

СІМЕЙНА МЕДИЦИНА В ПОШУКАХ ЗОЛОТОГО СТАНДАРТУ Доки в Україні роздумують над подальшою долею сімейної медицини, у світі напрацьовують варіанти вдосконалення цього напрямку і визнають, що він є базовим для збереження здоров’я нації. Чому б не прислухатися до такого висновку?

Лілія БАБІНЕЦЬ, завідувачка кафедри первинної медико-санітарної допомоги та загальної практики-сімейної медицини Тернопільського державного медичного університету ім. І. Я. Горбачевського, професор

Вершина еволюції?

СІМЕЙНІ ЛІКАРІ ПОВИННІ ВІДПОВІДАТИ ОСОБЛИВІЙ СИСТЕМІ ПРОФЕСІЙНИХ ЦІННОСТЕЙ: МАТИ ШИРОКИЙ ПОГЛЯД НА КЛІНІЧНІ ПРОБЛЕМИ ПАЦІЄНТА, ЗАБЕЗПЕЧУВАТИ МЕДИЧНЕ ОБСЛУГОВУВАННЯ В КОНТЕКСТІ СІМ’Ї ТА ПЕРСОНІФІКОВАНИЙ ПІДХІД ДО ЗДОРОВ’Я ХВОРОГО І ЧЛЕНІВ ЙОГО РОДИНИ

12

Поняття «лікар загальної практики-сімейної медицини» (GP — general practitioner) сформувалося еволюційно впродовж XVIII-XIX століть у країнах Європи, де лікарська допомога на той час надавалася на комерційній основі у вигляді індивідуальної практики. Тобто кожен лікар «напрацьовував» постійний контингент пацієнтів, які зверталися лише до «свого» фахівця, котрому довіряли як професіоналу й особистості. Подібний спосіб виконання медичних обов’язків був максимально вигідним для лікаря з точки зору тривалості, безперервності та динамічності спостереження за станом здоров’я «своїх» пацієнтів і членів їх сімей протягом життя. За таких умов сімейний лікар водночас був фахівцем загальної практики, оскільки йому доводилося мати справу з усім спектром патологій обслуговуваного контингенту. Утім, поняття «сімейний лікар» ширше, оскільки такий фахівець забезпечує тривалу опіку над здоров’ям пацієнта та членів його родини незалежно від захворювання й в усі періоди життя. Тому сімейні лікарі повинні відповідати особливій системі професійних цінностей: мати широкий погляд на клінічні проблеми пацієнта, забезпечувати медичне обслуговування в контексті сім’ї та персоніфікований підхід до здоров’я хворого і членів його роди-

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

27 липня 2018 року

СПЕЦПРОЕКТ: МРІЇ ТА РЕАЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ СІМЕЙНОЇ МЕДИЦИНИ

ни. По суті, сімейний лікар має співпрацювати з усією родиною, сприяти формуванню рівноваги в сімейних стосунках у разі виникнення в ній медичних проблем. Всесвітня організація сімейних лікарів (WONCA) висуває 6 основних вимог до сімейного лікаря: надання первинної медичної допомоги (вміння проводити первинне обстеження; координація діяльності вузьких фахівців, залучених до допомоги пацієнту); приділення особливої уваги інтересам пацієнта (вміння встановити з ним продуктивні стосунки і використати їх під час роботи із хворим; забезпечення безперервності надання медичної допомоги впродовж тривалого часу); вирішення окремих проблем пацієнта (ухвалення рішення на основі знань про захворюваність і поширеність певної патології серед конкретної групи населення; лікування хвороб на ранніх стадіях і негайне надання допомоги за нагальної потреби); забезпечення комплексного підходу (одночасне лікування як гострих, так і хронічних станів; організація необхідних оздоровчих і лікувальних заходів для пацієнта); дотримання соціальної спрямованості діяльності (узгодження потреб окремих пацієнтів з потребами всієї групи, яка обслуговується за наявних ресурсів); формування цілісного уявлення про зах­в орювання (вміння застосовувати біопсихосоціальну модель з урахуванням культурних та екзистенціальних аспектів життя людей). Сімейну медицину як спеціальність вирізняє низка надзвичайно важливих принципів. Головні з них: тривалість і безперервність спостереження за пацієнтами; багатопрофільність ПМД; ставлення до родини як до одиниці медичного обслуговування; превентивність як основа діяльності сімейного лікаря; економічна ефективність і доцільність медичної допомоги; координація медичної допомоги; відповідальність пацієнта, членів його сім’ї та суспільства за збереження й поліпшення здоров’я. Якщо виходити з позиції багатомірності форм нездоров’я, можна стверджувати, що сімейна медицина є чи не єдиною клінічною спеціальністю, котра розглядає людину як одне ціле. Всебічний підхід сімейного лікаря до хворого часто може стати підставою для висновків, що значно відрізняються від отриманих за умови однобічного вузькоспеціалізованого медичного підходу. Надаючи допомогу кільком поколінням пацієнтів з однієї родини, сімейний лікар і сімейна медсестра неминуче стають свідками внутрішніх проблем сім’ї, їм відомо про її ставлення до здоров’я, спорту, харчування та шкідливих звичок тощо. До того ж лікар має постійно контролювати ризики, пов’язані зі здоров’ям, і прогнозувати як очікувані, так і непередбачувані «переходи» кожного із членів родини в зону такого ризику. Профілактична спрямованість — один з найважливіших принципів сімейної медицини, оскільки її представники мають унікальну можливість застосовувати превентивні заходи на ранньому етапі патологічних змін в організмі пацієнта. Прогнозування ризику розвитку окремих захворювань, доклінічна їх діагностика, своєчасність інформування пацієнта, а також розробка і здійснення профілактичних заходів — найважливіші складові щоденної роботи лікарів-сімейників. До того ж вони як ніхто з медичних працівників зацікавлені у зниженні захворюваності прикріпленого населення. Інтеграція нових знань і вмінь у постійний процес надання медичної допомоги впродовж всього життя пацієнта підвищує якість сімейної медичної практики. Пацієнти при цьому виграють від більш цілісного підходу до їх

ПРОФІЛАКТИЧНА СПРЯМОВАНІСТЬ — ОДИН З НАЙВАЖЛИВІШИХ ПРИНЦИПІВ СІМЕЙНОЇ МЕДИЦИНИ, ОСКІЛЬКИ ЇЇ ПРЕДСТАВНИКИ МАЮТЬ УНІКАЛЬНУ МОЖЛИВІСТЬ ЗАСТОСОВУВАТИ ПРЕВЕНТИВНІ ЗАХОДИ НА РАННЬОМУ ЕТАПІ ПАТОЛОГІЧНИХ ЗМІН В ОРГАНІЗМІ ПАЦІЄНТА. ПРОГНОЗУВАННЯ РИЗИКУ РОЗВИТКУ ОКРЕМИХ ЗАХВОРЮВАНЬ, ДОКЛІНІЧНА ЇХ ДІАГНОСТИКА, СВОЄЧАСНІСТЬ ІНФОРМУВАННЯ ПАЦІЄНТА, А ТАКОЖ РОЗРОБКА І ЗДІЙСНЕННЯ ПРОФІЛАКТИЧНИХ ЗАХОДІВ — НАЙВАЖЛИВІШІ СКЛАДОВІ ЩОДЕННОЇ РОБОТИ ЛІКАРІВ-СІМЕЙНИКІВ. ДО ТОГО Ж ВОНИ ЯК НІХТО З МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ ЗАЦІКАВЛЕНІ У ЗНИЖЕННІ ЗАХВОРЮВАНОСТІ ПРИКРІПЛЕНОГО НАСЕЛЕННЯ

здоров’я і ширших можливостей щодо отримання своєчасної адекватної допомоги на місцевому рівні. Водночас система охорони здоров’я і держава також у виграші від впровадження сімейної медицини: з економічної точки зору таке медичне обслуговування населення є раціональнішим, водночас підвищується потенціал суспільного здоров’я. Економічним підґрунтям визнання пріоритетності розвитку ПМД є вартість обслуговування одного випадку. Зміщення навантаження у бік ПМД дає змогу збільшити ресурсне наповнення надання допомоги в умовах спеціалізованих і високоспеціалізованих зак­ ладів охорони здоров’я, а також зменшити дефіцит фінансових ресурсів у галузі охорони здоров’я в цілому. Модель загальної практики-сімейної медицини зменшує витрати на оплату праці вузьких фахівців, стаціонарну допомогу (через зниження частоти зайвих госпіталізацій), підготовку кадрів і забезпечення їх житлом, а також на невідкладну допомогу (у випадку проживання сімейного лікаря на території обслуговування немає потреби викликати бригаду швидкої допомоги).

Перевага — у розмаїтті Часто виникають суперечки з приводу того, хто потрібний пацієнту — сімейний лікар, дільничний педіатр чи терапевт. На мою думку, саме існування різних форм надання ПМД забезпечує можливість обрати ту з них, яка буде найефективнішою та найраціональнішою для конкретного регіону чи контингенту населення. Можливо, в обласних і великих районних цент­ рах доцільно й реально зберегти на первинці педіатрів та терапевтів. У сільській же місцевості альтернативи сімейній медицині не існує. Та і як утримувати педіатра в селах, які практично «вимирають»? Аби набрати нормативну кількість маленьких пацієнтів, йому потрібно обслуговувати 5-7 населених пунктів. І це в умовах відсутності хороших доріг, дефіциту медичного транспорту! Тоді про яку наближеність допомоги до пацієнтів, а тим більше про її якість можна говорити? Узагалі ж форму надання ПМД має визначати попит і ринок. Наприклад, у Німеччині сімейних лікарів немає, але є лікарі загальної практики для дорослих (від 18 років), а також лікарі загальної практики-педіатри (для дітей до 18 років), і при цьому ніхто в цій державі не сумнівається у якості ПМД. У Великій Британії єдиною формою надання ПМД є система державної сімейної медицини зі статусом лікаря на рівні державного службовця. У деяких штатах Америки пацієнтів набирають і сімейні лікарі, і терапевти: першим надають перевагу молоді люди, які

мають маленьких дітей, а після виходу на пенсію пацієнти переходять на обслуговування до терапевтів, оскільки змінюється їх запит на сферу медичних послуг. В Угорщині фінансування ПМД відбувається за рахунок державного медичного страхування і місцевого бюджету. Кожен громадянин має бути застрахований, причому із 14% його доходів, які спрямовуються на медичне забезпечення, 3% сплачує він сам, а 11% — його роботодавець. Також кожен громадянин Угорщини укладає договір із сімейним лікарем, котрий своєю чергою набирає 1200 дорослих пацієнтів і 600 дітей. Максимально він може обслуговувати не більше 2000 осіб, на понаднормову кількість пацієнтів лікар не отримуватиме фінансування з державного бюджету і фонду страхування. Найчастіше такий лікар працює у статусі ФОП (сам визначає розмір зарплатні, як своєї, так і двох медсестер). Його робочий час становить 8 годин на добу: 4-6 годин — амбулаторний прийом, решта — обслуговування викликів. Окремим видом роботи є нічні чергування, які добре оплачуються з держбюджету додатково до основного заробітку (14 годин на добу — 200 Євро). Деякі сімейні лікарі мають статус найманих працівників — вони більше залежать від місцевої влади й отримують меншу платню (у середньому — 1000-1500 Євро на місяць, а особливо успішні — до 5000-6000 Євро). За обсягом повноважень робота угорських сімейних лікарів практично відповідає тій, яку виконують їх українські колеги. У Чехії медичне обслуговування громадян здійснюється за рахунок медичної та соціальної страховок, на оплату яких витрачається 13,5% їх доходів (1/3 — власні кошти, решта — кошти роботодавця). Дитяче населення обслуговують педіатри загальної практики, первинну медичну допомогу людям віком понад 17 років надають лікарі загальної практики, які в середньому мають по 2000-2500 пацієнтів. Прийом такого фахівця триває 6 годин на день, за цей час він встигає оглянути 60-70 пацієнтів, за кожного з яких отримає від страховиків у середньому 1,5-2 Євро. Обслуговування випадків за кодом кожного захворювання та вакцинація оцінюється в балах, які сумуються й після перевірки оплачуються страховою компанією. До того ж лікарю оплачують виписування рецептів, повертають витрати на воду, газ, електроенергію, перевезення хворих, утримання медсестер тощо. Також лікар обов’язково отримує бонуси від соціального страхування за здорових пацієнтів, і такий контингент йому дуже вигідний, як і профілактична робота. Середня зарплатня лікаря загальної практики в Чехії становить

2000 Євро, хоча буває й значно вищою — залежно від кількості прикріпленого населення, його вікової структури та стану здоров’я. Німецька модель ПМД дуже подібна до чеської: лікарі загальної практики окремо обслуговують доросле населення та дітей віком до 18 років. Медичне обслуговування відбувається за рахунок приватного страхового полісу, тобто безкоштовно для пацієнта, згідно із встановленим державою обов’язковим пакетом послуг. На страховку виділяється 15% доходів працюючої людини, які відраховують із зарплатні у вигляді податку на медичне забезпечення. Однак рівень зарплати німецького лікаря загальної практики у середньому вдвічі вищий, ніж в Угорщині та Чехії. У Канаді ПМД забезпечують переважно сімейні лікарі, які працюють у режимі соло-практики (у 95% випадків). Медичне обслуговування населення там повністю покривається державним фінансуванням (крім стоматології, підбору окулярів, косметології та послуг альтернативної медицини). Значно менше лікарів ПМД працює в режимі групової практики, укладаючи договори із пацієнтами (у тому числі й на ведення вагітності та пологів, обслуговування викликів удома тощо). Також у Канаді існує окрема форма обслуговування пацієнтів віком понад 65 років: у режимі групової практики лікарів ПМД із вузькими спеціалістами. Рівень оплати праці сімейного лікаря в Канаді набагато вищий, ніж у європейських країнах, хоча так само залежить від структури прикріпленого населення, регіону обслуговування (наприклад, поміж інших — надбавки за роботу у складних кліматичних умовах) тощо. Узагалі ж у світі існує кілька моделей роботи сімейних лікарів: індивідуальна або групова практика в амбулаторії чи поліклініці; індивідуальна або ж групова практика в самостійному закладі; об’єднання кількох групових практик у центрах здоров’я. В Україні переважає модель роботи сімейного лікаря у штаті центру ПМСД. Ця форма має свої переваги: існує вже сформована структура організації діяльності, економічного, матеріально-технічного забезпечення, взаємостосунків із закладами охорони здоров’я вторинного і третинного рівнів тощо. Однак можливість виходу на самостійну лікарську практику надання ПМД вважається дуже прогресивним аспектом. До речі, нинішні реформи в Україні надають сімейним лікарям такий шанс. (Продовження на стор. 14)

13

СПЕЦПРОЕКТ: МРІЇ ТА РЕАЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ СІМЕЙНОЇ МЕДИЦИНИ (Початок на стор. 12) Різноманітність форм надання ПМД сприятиме збільшенню конкуренції на ринку медичних послуг, а також підвищенню якості медичної допомоги для населення. Утім, неодмінною умовою для комфортного переходу на рівень самостійної лікарської практики у ПМД є патронат держави, належна правова підтримка, забезпечення можливості кредитування створення лікарських практик на вигідних умовах тощо.

Процес пішов? В Україні впровадження сімейної медицини почалося в 1987 році з експерименту у Львівській області, коли в Дрогобичі відкрили першу амбулаторію загальної практики-сімейної медицини. А з 1995 року в державі розпочато підготовку сімейних лікарів за програмою, затвердженою МОЗ України. Водночас було встановлено, що посаду сімейного лікаря може обіймати фахівець, який закінчив інтернатуру за спеціальністю «Загальна практика-сімейна медицина», а також «Лікувальна справа» і «Педіатрія» (за умови підготовки в медичних вишах післядипломної освіти за спеціалізацією із сімейної медицини і отримання сертифікату за спеціальністю «Загальна практика-сімейна медицина»). Діяльність такого лікаря визначається уповноваженим органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я. Протягом 2017-2018 років в Україні активно реформується первинна ланка надання медичної допомоги. Останнім часом лікарі загальної практики з обслуговування дорослого або дитячого населення, а також сімейні лікарі підписують декларації з пацієнтами, які обирають свого лікаря незалежно від місця реєстрації. Приблизно за такою самою схемою працює і західна медицина, де традиції сімейної медицини вкорінилися настільки, що часто діти лікарів, які продовжують медичну династію, «отримують у спадок» не лише ім’я та репутацію своїх батьків, а і їх пацієнтів. Однак в Україні таких традицій ще не набули, як і навичок вибору сімейного лікаря. Тож усім доведеться навчатися, як то кажуть, «у процесі». Утім, основною проблемою вітчизняної системи охорони здоров’я в цілому та сімейної медицини зокрема є недостатнє фінансування бюджетної галузі, яке нівелює її спроможність забезпечити населення необхідним рівнем обслуговування. Приватні ж медичні центри недоступні для більшості українців через високу вартість послуг. До того ж практика засвідчує, що вони зовсім

не гарантують належної відповідальності та професіоналізму медперсоналу, і це посилює недовіру пацієнтів до лікарів та медичної допомоги в цілому. Тому сімейна медицина є тією «золотою серединою», яка сприятиме оптимізації української медицини на рівні ПМД і забезпеченню її конкурентоспроможності. Належного фінансування галузі можна очікувати тільки в разі зростання економіки, а також після запровадження страхової медицини для працюючих верств населення. Ще одна проблема, яка заважає становленню сімейної медицини в Україні, — корупція в керівній ланці, що призводить до значних втрат бюджетних коштів через їх нераціональне і нецільове використання. Вихід — у чесному підборі керівних кадрів на основі прозорих конкурсів. На жаль, до корупції додається ще й непрофесіоналізм керівників ПМД, які часто не мають досвіду роботи на первинній ланці. А саме його наявність мусить стати основною умовою призначення на керівні посади в закладах ПМД. Утім, не меншою мірою це стосується й викладацьких кадрів на профільних кафедрах медичних вишів. Необхідною складовою успішності реформи ПМД є швидке і якісне правове забезпечення всіх аспектів життєдіяльності галузі (економічного, матеріально-технічного, оплати послуг і праці медиків, захисту прав лікарів і пацієнтів, проведення ліцензування, тендерів тощо). Також вчасно й вичерпно необхідно інформувати населення про реформи, аби залучити його до активної участі в них та контролю за їх реалізацією. Наразі у сфері ПМД дедалі більшої актуальності набуває питання формування лікарського і професійного самоврядування для забезпечення прав та інтересів пацієнтів, лікарів й інших працівників галузі, здійс­нення контролю за реалізацією реформи, формування пропозицій і вимог для внесення необхідних змін на марші, забезпечення контролю над процесом безперервної професійної післядипломної освіти медиків і якісного надання гарантованого мінімуму медичної, психологічної та соціальної допомоги населенню.

Камені спотикання Водночас експерти зазначають, що запропонована новими реформами схема впровад­ ження ПМД має деякі ризики та суттєві вади. Перша група недоліків стосується обрання сімейного лікаря, адже об’єктивна інформація про кваліфікацію медиків відсутня, тож

пацієнти покладатимуться в кращому разі на власний досвід, у гіршому — на поради сторонніх людей або недостовірну «рекламу». Самі ж лікарі будуть зацікавлені в тому, аби якнайшвидше сформувати перелік «своїх» пацієнтів із тих, котрі живуть неподалік. Складно уявити ситуацію, що медик поїде на невідкладний виклик у протилежний район міста. Тому не можна виключати певний тиск на «найближчих» пацієнтів з боку самого лікаря або закладу, у якому той працює. До того ж, якщо вірити офіційній статистиці, лікарів первинки значно менше, ніж потрібно для обслуговування пацієнтів, тому останні будуть вимушені демонструвати поступливість у підписанні договору. Тож проблема номер два — дефіцит медичних кадрів для ПМД. Якщо поділити населення України, яке, за даними Держкомстату, сягає трохи більше 42,6 млн осіб, на норматив 1800-2000 пацієнтів на одного сімейного лікаря, стане зрозуміло, що державі потрібно понад 21 тис. таких фахівців. Їх же, за деякими підрахунками, приблизно вдвічі менше. І попри те, що в нашій державі достатньо випускників медичних вишів, у галузі їх залишається значно менше, особливо на рівні ПМД. Не рятує й примусовий розподіл: молоді спеціалісти все одно виїжджають за кордон, де оплата аналогічної праці майже на порядок вища (передусім у сусідніх Польщі, Словаччині, Угорщині, а тим більше в Німеччині, Австрії тощо). Причому кадрова проблема стосується не лише сімейних лікарів, а й сімейних медсестер — це найболючіша точка вітчизняної охорони здоров’я. На сьогодні з 10 тис. посад лікарів ПМД в Україні зайнятими є лише 8 тис. Наприклад, на Тернопільщині, де, зауважу, функціонує медичний університет, налічується 29 вакансій педіатрів на майже 240 відповідних посад, а також 90 вакансій сімейних лікарів. Даються взнаки і незадовільна оплата праці, і зниження престижу професії, і низький рівень мотиваційного заохочення студентст­ ва у медичних вишах унаслідок відсутності затвердженої на державному рівні прог­ рами викладання сімейної медицини на додипломному етапі підготовки лікарів і неефективності відповідної програми на післядипломному етапі. Часто-густо викладачі профільних кафедр не є ідейними поборниками сімейної медицини, та й самі ніколи не працювали на первинці. Чого ж вони можуть навчити майбутніх сімейних лікарів, коли мислять, як вузькі спеціалісти, не знають

ВАЖЛИВИМ ПИТАННЯМ Є КОНТРОЛЬ ЯКОСТІ РОБОТИ ЛІКАРІВ ПМД, ЯКИЙ СЛІД ЗДІЙСНЮВАТИ ЗА ВСТАНОВЛЕНИМИ ІНДИКАТОРАМИ. ЇХ ВАРІАНТИ НЕОДНОРАЗОВО РОЗРОБЛЯЛИ РОБОЧІ ГРУПИ ФАХІВЦІВ ЗПСМ, НАУКОВЦІ, ПРОФІЛЬНА АСОЦІАЦІЯ, САМЕ МІНІСТЕРСТВО. ОДНАК СЬОГОДНІ ЦІ ІНДИКАТОРИ ПОТРІБНО ВІДКОРИГУВАТИ З УРАХУВАННЯМ РЕАЛІЙ РОБОТИ ПЕРВИНКИ ТА НОВИХ ВИМОГ І ЗАВДАНЬ, ЯКІ ПОСТАЮТЬ ПЕРЕД СІМЕЙНИМИ ЛІКАРЯМИ. УТІМ, ТАКЕ РІШЕННЯ МАЄ БУТИ ПРИЙНЯТЕ ЛИШЕ ПІСЛЯ ШИРОКОГО ОБГОВОРЕННЯ НАУКОВЦЯМИ ГАЛУЗІ, ОРГАНІЗАТОРАМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ТА ЛІКАРЯМИ ПЕРВИННОЇ ЛАНКИ. З МЕТОЮ ЗАПОБІГАННЯ КОРУПЦІЇ ПРИЙНЯТНИМ Є ВАРІАНТ ЗДІЙСНЕННЯ КОНТРОЛЮ ЯКОСТІ НЕЗАЛЕЖНОЮ ПРИВАТНОЮ СТРУКТУРОЮ, ЛІЦЕНЗОВАНОЮ КАБІНЕТОМ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

14

проблем ПМД? На жаль, адміністрації медичних вишів недостатньо патронують розвиток науки в напрямку «загальна практика-сімейна медицина», унаслідок чого страждає підготовка фахових викладачів, а також не сприяють працевлаштуванню молодих науковців цієї спеціальності на профільних кафедрах. Водночас науковці теоретичних або непрофільних клінічних кафедр стають викладачами кафедр, де навчають сімейної медицини. Це абсолютно безвідповідальний підхід. Причиною такої ситуації є некомпетентність деяких керівників навчальних медичних закладів, високий рівень корупції та кумівства у вишах, що породжує замкнене коло: нефахові безідейні викладачі ніколи не зможуть забезпечити високий рівень профільної медичної освіти, через що її продуктом стають невмотивовані щодо первинки випускники низької професійної кваліфікації.

Реформам — бути, але… На первинній ланці виникають проблеми і з діагностикою. Адже документами МОЗ на цьому рівні передбачається широкий перелік обстежень, аналізів і діагностичних процедур — їх має забезпечити держава у випадку звернення пацієнта до лікаря. Утім, постає питання: чи є на первинці діагностична і процедурно-маніпуляційна база, необхідна для виконання приписів сімейного лікаря? І чи гарантує держава безкоштовне забезпечення ліками на ПМД, що є однією з провідних концепцій реформи, яка нині впроваджується в Україні (принаймні на це сподіваються її громадяни)? Наразі це важливе для населення положення більше позиціонується як «забезпечення ліками відповідно до державних і муніципальних програм», тобто воно не конкретизоване й тому не вселяє оптимізму. Крім того, виникає побоювання щодо можливості корупції під час розподілу коштів первинки. Адже керівництво центрів ПМД нині на власний розсуд вирішуватиме, що виділити на заробітну плату колективу, а що — на фінансування діагностичних і лабораторних досліджень, профілактику, фізіопроцедури, проведення щеплень, перебування хворих у денному стаціонарі тощо, тоді як механізм контролю за подібним розподілом до кінця не виписаний. Не менш важливим питанням є контроль якості роботи лікарів ПМД, який слід здійснювати за встановленими індикаторами. Їх варіанти неодноразово розробляли робочі групи фахівців ЗПСМ, науковці, профільна асоціація, саме Міністерство. Однак сьогодні ці індикатори потрібно відкоригувати з урахуванням реалій роботи первинки та нових вимог і завдань, які постають перед сімейними лікарями. Утім, таке рішення має бути прийняте лише після широкого обговорення науковцями галузі, організаторами охорони здоров’я та лікарями первинної ланки. З метою запобігання корупції прийнятним є варіант здійснення контролю якості (за запропонованими індикаторами) незалежною приватною структурою, ліцензованою Кабінетом Міністрів України (МОЗ, іншими відомствами). До роботи в ній можна було б залучати іноземних громадян, а також представників незалежної професійної самоврядної організації фахівців ПМД. Обов’язково потрібно забезпечити баланс між неупередженими членами такого органу (не медиками) і фахівцями галузі, яким цю місію довірить професійна спільнота. У будь-якому разі реформа — єдина надія на створення оптимальної й ефективної системи надання медичної допомоги в державі. Однак вона буде успішною лише за умови врахування кращого досвіду європейських країн, внесення необхідних коректив «на марші» та тісного контакту МОЗ й інших зацікавлених державних інституцій з медичною спільнотою, професійними самоврядними організаціями, територіальними громадами, пацієнтськими асоціаціями.

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ

27 липня 2018 року

Б У КО В И Н А

СУДМЕДЕКСПЕРТИ САМОСТІЙНО РЕФОРМУЮТЬ ГАЛУЗЬ Стан судово-медичної експертизи залежить не лише від професіоналізму фахівцівекспертів, а й від належного фінансування галузі та забезпечення відповідним обладнанням. А ще — від законів, які не «зв’язують» рук спеціалістам. Чи вдається дотримуватися високої планки за нинішніх умов?

Віктор БАЧИНСЬКИЙ, начальник КМУ «Обласне бюро судово-медичної експертизи» Департаменту охорони здоров’я Чернівецької ОДА, завідувач кафедри судової медицини та медичного правознавства ВДНЗ «Буковинський державний медичний університет», Заслужений лікар України, доктор медичних наук, професор

ВЗ В охороні здоров’я зараз не найкращі часи. Лікарі скаржаться на низькі зарплати, недофінансування. Судовомедична експертиза теж потерпає?

— У судово-медичної експертизи подвійне підпорядкування: з одного боку, ми підпорядковані МОЗ, з іншого (щодо експертної лінії) — Головному бюро судово-медичної експертизи, тобто працюємо на судово-слідчі органи. Тому й фінансування відбувається за залишковим принципом, бо й сама медична галузь недофінансована. Хоча скаржитися не буду: у 2016 році Кабінет Міністрів істотно підвищив нам зарплати, тому нині судові експерти заробляють удвічі більше, ніж інші лікарі. Наприклад, судмедекс­ перт вищої категорії отримує 9-10 тис. грн на місяць, завідувач відділення — 13-14 тис. грн. Я часто буваю за кордоном, і мені є із чим порівнювати. Наприклад, мій друг — начальник такого самого бюро, як наше, у Франкфуртіна-Майні (Німеччина), заробляє в місяць 23 тис. Євро. І він, і я маємо професорські звання, але моя зарплатня у 23 рази нижча! Щоправда, з 1 січня 2019 року Уряд обіцяє підвищити мінімальну зарплату фахівця до 18 тис. грн. Вважаю, це досить пристойний заробіток. ВЗ А матеріально-технічна база служби як фінансується?

— Нам вистачає коштів на реактиви, проте катастрофічно бракує на сучасне дороговартісне обладнання. Це проблема всієї судово-медичної галузі України. Наприклад, лише в трьох містах України є ДНК-лабораторії. Нашому бюро така вкрай потрібна. З початку Антитерористичної операції через обласне бюро судово-медичної

експертизи Чернівців пройшло 55 тіл загиблих буковинців. І була ситуація, коли рука «кіборга» пролежала в холодильній камері цілий рік, бо ми не могли ідентифікувати її самостійно. Довелося відвозити об’єкт у Дніпропетровськ, чекати… ДНК-лабораторія коштує близько 8 млн грн. Та окрім коштів нам ще потрібне для неї приміщення, площа якого має сягати 100 кв. м. Звідки взяти гроші на це? У токсикологічній лабораторії немає масспектрометра. Причому цього обладнання потребують не мертві, а живі. У реанімаціях наших лікарень хворі з отруєнням часто помирають через те, що немає змоги вчасно визначити причинний фактор. Отже, замість потрібного антидоту пацієнтам «капають» щось нейтральне. З мас-спектрометром ми змогли б за 20 хвилин визначити отруйну речовину. А є речовина — є антидот, отже — життя врятовано. Коли в одній зі шкіл Чернівецької області отруїлися діти, місцева влада мене спитала: чим? Аби нашими методами знайти відповідь на це запитання, потрібен… місяць! Часу нема! Тому я возив зразки до Головного бюро судово-медичної експертизи в Києві, де є мас-спектрометр. Таке обладнання коштує 8,5 млн грн, і для нього теж потрібно 100 кв. м додаткової площі. Таким чином, за найскромнішими підрахунками необхідно 17 млн грн. Я щороку пишу листа до Департаменту охорони здоров’я Чернівецької ОДА, у якому наводжу всі ці цифри. В результаті отримую 500 тис. грн, яких вистачає лише «залатати» дірки. Так хотілося б працювати, як німці, словаки, шведи! У тому ж Франкфурті бюро судово-медичної експертизи щорічно отримує 60 млн Євро фінансування. Ми живемо у ХХІ столітті, а наше обладнання — й досі у «кам’яному» віці. Хоча в нас є фахівці, які вміють і можуть із ним працювати. Потрібні лише кошти. ВЗ Як вплинули на роботу судово-медичного бюро так звані поправки Лозового?

— Це ще один «болючий мозоль» нашої служби. Ми проводили наради та конференції на всеукраїнському рівні, писали листи до Кабінету Міністрів, Мін’юсту. Але настало 15 квітня 2018 року — і ми змушені були запрацювати по-новому. Тепер лише для того, аби просто підійти до тіла померлого, не те, що оглянути його, ми повинні отримати ухвалу суду, яку виносить слідчий суддя. А станом на 15 квітня не в усіх судах Чернівецької області були такі спеціалісти. Наприклад, на Вижницький, Путильський та Заставнівський райони слідчий суддя лише один — у Заставні. Отже, доведеться чекати по 5-7 діб, поки тіло можна буде транспортувати

до бюро судово-медичної експертизи. А весь цей час померлий має перебувати там, де його знайшли. Тобто, якщо сталося ДТП — просто на дорозі. Абсурд! Аби вийти з цієї ситуації, судмедекспертиза, поліція, прокуратура провели обласну нараду, на якій ухвалили регіональне рішення: слідчий виїжджає на місце пригоди, пише направлення на розтин з наступною ухвалою, і тіло перевозять і зберігають у морзі. Звісно, без ухвали ми розтин не проводимо, проте бодай тіло зберігаємо в холодильній камері. ВЗ А чи вистачає Чернівецькій області цих камер? Адже термін зберігання тіл тепер збільшено?

— В обласному бюро судово-медичної експертизи є 9 холодильних камер. У принципі, цього достатньо. А от у районах виникають проблеми. Більше того, міжрайонні судово-медичні відділення підпорядковуються не обласному бюро, а центральній районній лікарні. Ми надаємо тільки штат: експертів, лаборантів, санітарів, про обладнання ж має подбати головний лікар. Не в кожного головного лікаря доходять до цього руки, тому холодильні камери є лише в кількох ЦРЛ області. Зазвичай з більшості районів тіла, якщо їх потрібно зберігати, везуть до Чернівців, в обласне бюро. ВЗ З якими ще викликами часу доводиться справлятися самотужки?

— Труднощі у роботі із живими людьми, які пост­раждали внаслідок насильства, ДТП тощо, почалися ще з 2012 року, коли набув чинності новий Кримінально-процесуальний кодекс. Якщо раніше щороку приймали 7,5 тис. осіб із різних причин (головна — насильство в сім’ї), то у 2012 році удвічі менше — 3,5 тис. Річ у тім, що раніше жінка, яку, скажімо, побив чоловік, реєструвала свою заяву в суді й отримувала направлення до бюро судово-медичної експертизи, де експерт видавав акт судово-медичного обстеження. У новому кодексі таке направлення не передбачено, і жертва насильства нині може звернутися до нас тільки після ухвали суду. А щоб її отримати, ця сама жінка має звернутися до поліції, потім — до адвоката, написати позовну заяву, заплатити кошти, дочекатися суду… Тож половина таких людей до нас просто перестала доходити. У державі штучно покращилися показники, хоча насправді проблему не вирішено. Але ми знайшли вихід і з цієї ситуації: економічно обґрунтований прейскурант платних пос­ луг за всіма видами експертиз. Звісно, стосується він лише живих. Тепер ми не відмовляємо людям, які до нас звертаються, а пояснюємо,

що можемо провести експертизу, проте лише на платній основі. При цьому одразу буде зафіксований факт насильства, оформлені акт судово-медичного обстеження потерпілого й акт судово-медичного освідчення. І вже маючи ці документи, людина сама вирішує, йти їй далі до суду чи ні. Те саме стосується експертизи на стан наркотичного сп’яніння тощо. У такий спосіб бюро змогло не лише забезпечити населення певним соціальним захистом, а й почати заробляти кошти на себе, аби витрачати їх бодай на придбання канцтоварів чи реактивів. ВЗ Ви очолюєте обласне бюро судовомедичної експертизи 32 роки. Які найголовніші зміни протягом цього, досить тривалого, часу відбулися?

— Упродовж останніх 10 років в Україні потужно запрацювала Асоціація судових медиків. Тепер усі конференції та наради для працівників служби проводяться за рахунок Асоціації завдяки добровільним щомісячним відрахуванням від заробітної плати. Це дає можливість нам частіше зустрічатися, спілкуватися, обмінюватися досвідом, приймати спільні рішення. Асоціація профінансувала також видавництво нового підручника з судової експертизи. Крім того, ми маємо змогу контактувати з колегами зі Швейцарії, Німеччини, Словаччини, Чехії, Білорусі — це дає поштовх і для науки, і для практики. ВЗ Зараз триває реформування медичної галузі. Як гадаєте, що слід змінити в судовій медицині?

— Не варто чекати реформування згори. Зміни треба проводити на місці. Тим більше, законодавчо ми можемо це робити. Наприклад, я дещо змінив нормативну базу, яка раніше існувала в судовій медицині. До 2016 року діяв наказ, згідно з яким за штатним розписом на одного судово-медичного експерта припадало 200 розтинів. Це неправильно! Я об’їхав ледь не всю Європу, вивчив нормативну базу цієї галузі в інших країнах і встановив, що в Білорусі, Німеччині, Швейцарії штатний розпис судмедексперта визначається за зовсім іншою формулою. Відміна у 2016 році Наказу МОЗ України №33 «Про штатні нормативи та типові штати закладів охорони здоров’я» дала змогу головним лікарям і начальникам обласних бюро судмедекс­ пертизи ввести такий штатний розпис, який вони вважають оптимальним для своїх закладів. Я вивів формулу для нас, спираючись на європейський досвід. Тобто в місті на одного судмедексперта має припадати 80 розтинів. А в районах таку норму взагалі не можна використовувати. Поясню чому. Сокирянський район розташований за 180 км від Чернівців. Звісно, там повинен бути свій судово-медичний експерт. Причому обслуговує він і Сокирянський, і Кельменецький райони, незалежно від того, скільки розтинів доводиться виконувати. І в цьому випадку його робота — це послуга населенню та судово-слідчим органам. Так само скоротили й кількість обслуговування живих. Раніше було 1100 осіб на одну посаду, нині — 500. Вийшли на норми Європи і в криміналістиці, імунології, цитології тощо. Це нормальне навантаження, так система краще працює. Нам потрібні не реформи, а кошти, аби підняти галузь на вищий рівень. Усе інше ми здатні вирішити самостійно на місці й працювати не гірше, аніж у Європі, навіть за українські зарплати. Ольга КАМСЬКА, спеціально для «ВЗ», м. Чернівці

15

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ ТЕРНОПІЛЬЩИНА

ДЛЯ РАННЬОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ Від ідеї до створення центру нейрореабілітації у Тернопільській обласній психоневрологічній лікарні минуло всього кілька місяців. Відкрили новий медичний підрозділ за сприяння небайдужих людей — відомих у краї підприємців. На закупівлю спеціального обладнання меценати пожертвували 705 тис. грн. Відтак з’явилася можливість проводити ранню реабілітацію хворих із гострими порушеннями мозкового кровообігу за європейськими стандартами.

Володимир ШКРОБОТ, головний лікар Тернопільської обласної психоневрологічної лікарні, Заслужений лікар України, кандидат медичних наук

В

Україні щорічно реєструють понад 100 тис. нових випадків інсульту. Цереброваскулярні недуги посідають перші позиції серед захворювань нервової системи і характеризуються одними з найвищих показників інвалідизації та смертності. У структурі судинних зах­ворювань головного мозку переважають гострі порушення мозкового кровообігу. Невтішними показники зах­в орюваності є й на Тернопільщині: зокрема торік зареєстрований 2041 випадок інсульту. Проблема полягає в тому, що наслідком гост­р ого порушення мозкового кровообігу переважно є не смерть, а обмеження життєдіяльності людини. Загалом у 60% хворих, які перенесли інсульт, розвиваються стійкі неврологічні порушення, що призводять до соціальної дезадаптації. Отож, окрім медичного ця проблема має велике соціальне значення. Адже більшість хворих залишаються інвалідами, і їх подальше життя важким тягарем лягає на плечі близьких, які не завжди мають змогу забезпечити повний комплекс реабілітаційних процедур. Саме рання післяінсультна реабілітація і є ключовою ланкою лікувального процесу таких пацієнтів, бо дає змогу запобігти інвалідизації. Однак якщо у світі загалом і країнах ЄС зокрема останніми роками принципово змінилися уявлення про відновлення, корекцію та підтримку рухової діяльності цієї категорії хворих, то, на жаль, в Україні такі зрушення тільки розпочалися. Тож іти протореним у ЄС шляхом нам доводиться самостійно, опановуючи та впроваджуючи передові технології нейрореабілітації відповідно до протоколів і стандартів з доведеною ефективністю, які використовують у розвинених країнах світу. Ще кілька років тому ми започаткували освоєння методик ранньої нейрореабілітації пацієнтів із гострим порушенням мозкового

16

кровообігу. Розробили протоколи для медичних сестер із дог­л яду за тяжкохворими, до яких входить і рання нейрореабілітація, коли вже на початкових етапах хвороби медичний персонал зобов’язаний правильно позиціонувати пацієнта. До таких методів належать рання вертикалізація, викладання на ліжку у фізіологічно правильне положення тулуба та кінцівок, пасивні фізичні вправи для паралізованих м’язів з метою запобігти виникненню контрактур тощо. Також навчаємо наш сест­ ринський персонал правильно переміщати пацієнтів — це дає змогу забезпечувати реабілітаційний процес цілодобово з урахуванням потреб кожного недужого. Нині ж завдяки меценатам маємо чудову можливість за допомогою сучасного обладнання застосовувати такі самі методики, що й у провідних центрах реабілітації України та зарубіжжя. Однак, аби забезпечити високоякісний реабілітаційний процес, потрібні не тільки новітні тренажери, устаткування, а й навчені фахівці. У світі створена ціла система післяінсультної реабілітації, яка функціонує в системі охорони здоров’я, ми ж тільки починаємо освоювати цей напрям. Тому й запрошуємо до нашого закладу спікерів, сертифікованих тренерів — фізичних терапевтів, кінезо- та ерготерапевтів, адже ці посади, на жаль, не передбачені в державних закладах охорони здоров’я. У такий спосіб наші спеціалісти оволоділи сучасними методиками, котрі використовують для реабілітації пацієнтів неврологічної групи, зокрема Бобат-терапії, пропріо­цептивного нервово-м’язового полегшення (PNF), тейпування тощо. У нашому центрі нейрореабілітації також працює мультидисциплінарна команда, куди входять лікар, медична сестра, медична сес­т-

ра-реабілітолог, медична сестра з лікувальної фізкультури та молодша медсестра. Роботі в такій команді наші медики навчалися в Інсульт­ному центрі приватної клініки «Оберіг». Особливий напрямок — співпраця медперсоналу з родичами, близькими інсультних хворих, навчання їх правил догляду та поводження з такими пацієнтами. Бо саме ці люди й повинні стати тим містком, який єднає медиків і недужого. Ще одним важливим чинником розвитку системи реабілітації післяінсультних хворих є нормативно-правова база. Потрібні негайні та реальні дії щодо внесення відповідних змін до законодавства, які дадуть можливість повноцінно впроваджувати систему ранньої нейрореабілітації в державних закладах охорони здоров’я. Однак, незважаючи на відсутність нормативної бази «згори», ми внесли зміни у штатний розпис усередині закладу та сформували мультидисциплінарну реабілітаційну команду. Для цього змінили посадові інструкції медичних сестер, і тепер не тільки в центрі нейрореабілітації, а й в інсультному, третьому неврологічному (судинному) відділеннях та у відділенні інтенсивної терапії маємо «закріплену» медичну сестру, яка відповідає за впровадження методів реабілітації, навчає цьому своїх колег. Вимагає також логічного завершення впорядкування переліку професій у сфері реабілітації. Ми з нетерпінням очікуємо, коли нарешті стануть реальними дії МОЗ щодо введення цих посад у державних закладах охорони здоров’я, адже вони вже внесені у класифікатор медичних професій. Лариса ЛУКАЩУК, спеціально для «ВЗ», м. Тернопіль

САМЕ РАННЯ ПІСЛЯІНСУЛЬТНА РЕАБІЛІТАЦІЯ І Є КЛЮЧОВОЮ ЛАНКОЮ ЛІКУВАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ ТАКИХ ПАЦІЄНТІВ, БО ДАЄ ЗМОГУ ЗАПОБІГТИ ІНВАЛІДИЗАЦІЇ. ОДНАК ЯКЩО У СВІТІ ЗАГАЛОМ І КРАЇНАХ ЄС ЗОКРЕМА ОСТАННІМИ РОКАМИ ПРИНЦИПОВО ЗМІНИЛИСЯ УЯВЛЕННЯ ПРО ВІДНОВЛЕННЯ, КОРЕКЦІЮ ТА ПІДТРИМКУ РУХОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПОДІБНИХ ХВОРИХ, ТО, НА ЖАЛЬ, В УКРАЇНІ ТАКІ ЗРУШЕННЯ ТІЛЬКИ РОЗПОЧАЛИСЯ

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ

27 липня 2018 року

ХМЕ ЛЬНИЧЧИНА

ЦЕНТР КРОВІ НА КОЛЕСАХ C

пецавтомобіль — не новий, надійшов на Хмельниччину за сприяння Міністерства охорони здоров’я як гуманітарна допомога, однак стане в неабиякій пригоді подільським медикам. Тепер вони зможуть виїхати у будьякий куточок краю і здійснити взяття донорської крові навіть у селі. Представники обласної станції переливання крові зізнаються, що в кожному населеному пункті готові працювати навіть понаднормово, якщо будуть бажаючі здати кров. Подарований спецавтомобіль досить комфорт-

Хмельницька обласна станція переливання крові отримала від американських партнерів спецавтомобіль для автономного взяття донорської крові. Аналогів такій техніці в Україні поки що немає.

ний, має кондиціонер та дизельний генератор, розрахований на 3 робочі місця. Перед процедурою майбутній донор може тут випити чаю з печивом, пройти всі необхідні процедури, наприклад, анкетування, вимірювання тиску, аналіз крові тощо. Зібрана кров до доставки в обласний центр зберігається в належних умовах. За матеріалами офіційного інтернет-представництва Хмельницької ОДА

ВОЛИНЬ

ЗАБЕЗПЕЧЕНІ ГЕМАТОЛОГІЧНИМИ АНАЛІЗАТОРАМИ Усі медичні заклади Волинської області обласного та районного рівнів отримали гематологічні автоматичні аналізатори другого покоління в рамках реалізації спільного зі Світовим банком проекту МОЗ України «Поліпшення охорони здоров’я на службі у людей». Це устаткування дасть змогу значно пришвидшити проведення кількісних аналізів крові.

Н

аразі 19 гематологічних автоматичних аналізаторів Міпdrау ВС-30s доставили у Волинський обласний госпіталь ветеранів війни, Волинську обласну клінічну, Луцьку міську клінічну та 16 центральних міських і районних лікарень регіону. До них — комплекти реактивів

і контрольних матеріалів. Відповідно до договору, постачання відбуватимуться й надалі. Адже реактиви мають термін придатності, тож їх підвозитимуть однаковими частинами в медзаклади ще п’ять разів з інтервалом у 2 місяці. Ці аналізи для волинян проводитимуть безкоштовно.

Постачання лабораторного обладнання та витратних матеріали для визначення гематологічних показників здійснило ТОВ «Хімлаборреактив» — фірма стала переможцем міжнародних конкурсних торгів. Вартість договору становить понад 200 тис. дол.

Гематологічний аналізатор — прилад, призначений для проведення кількісних досліджень клітин крові в клініко-діагностичних лабораторіях, що забезпечує їх швидкість та точність. У медзакладах поступово відмовляються від роботи лише лікарів-лаборантів, розуміючи переспективи використання високоякісного медичного обладнання. Переваги гематологічних аналізаторів, закуплених у рамках реалізації субпроекту «Вдосконалення медичної допомоги хворим з хворобами системи кровообігу у Волинській області» полягають в автоматизації процесу проведення аналізу, підвищеній продуктивності (до 60 проб на годину), системі підвищеної біологічної безпеки гематологічного аналізу (використання закритих пробників). Прилади розраховані на 19 параметрів клінічного аналізу крові, включаючи диференціювання лейкоцитів і побудову 3 гістограм із розподілу лейкоцитів, еритроцитів і тромбоцитів. За матеріалами офіційного сайту Волинської ОДА

ДНІПРОПЕТРОВЩИНА

ГУМАНІТАРНА ДОПОМОГА ІЗ ФРАНЦІЇ Французькі благодійники взяли під свою опіку медичні заклади Дніпропетровщини. Протягом двох останніх років вони відправили сюди вже понад 30 гуманітарних вантажів.

У

же втретє «гуманітарку» від французьких благодійників отримала Покровська центральна районна лікарня. У вантажі — усе необхідне для ефективного лікування пацієнтів: від апарату для реабілітації суглобів до приліжкових столиків, зокрема регулятори вакууму, тонометри, інвалідні візки, меблі

тощо. Обладнання від іноземних благодійників спрямують у палати інтенсивної терапії та хірургічне відділення, де перебувають післяопераційні хворі. Стане воно в пригоді і в терапевтичному відділенні, у якому лікування отримують пацієнти після інфаркту міокарда та із серцево-судинними захворюваннями.

Попередні два транші, які надійшли із Франції, дали можливість обладнати функціональними ліжками реанімаційне та неврологічне відділення ЦРЛ, а також інфарктні палати терапевтичного відділення. Медзакладам Дніпропетровщини Франція допомагає з липня 2016 року. Благодійний проект — результат співпраці Дніпропетровської ОДА з

Асоціацією медичної та благодійної допомоги Франція—Україна і волонтеркою Діаною Дольс. Раніше жінка проживала в Дніпрі та кілька років тому переїхала до Франції і тепер звідти підтримує земляків. «Спершу лікарні роблять заявку на необхідне обладнання, а потім ми його привозимо. Приємно, що оснащення, доставлене раніше, працює й допомагає як медикам, так і пацієнтам. Сподіваємося на подальшу плідну співпрацю з медзакладами області», — зазначив керівник благодійного проекту від Дніпропетровської ОДА Олександр Коломійцев. Крім Покровської ЦРЛ гуманітарне медичне обладнання передали також Петропавлівській центральній районній лікарні. За матеріалами єдиного веб-порталу органів виконавчої влади України «Урядовий портал»

17

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ

ЩО ЗАВАЖАЄ ЛІКАРЮ ПРАЦЮВАТИ ЯКІСНО? Коли говорять про поліпшення умов роботи лікаря, то радше йдеться про те, як уникнути тих чи інших негативних чинників, аніж про підвищення матеріального забезпечення або ж можливості для професійного розвитку. Що важливіше для медика: щоб йому не заважали працювати чи щоб допомагали? І які чинники найбільше перешкоджають лікарю виконувати свою роботу якомога якісніше?

РІВ НЕНЩ ИН А

Вадим ВУС, лікар амбулаторії загальної практики-сімейної медицини с. Карпилівка КЗОЗ «Рокитнівський районний центр первинної медичної допомоги» Рокитнівської районної ради

В

исока заробітна плата та наявність обладнання й житла — це лише вершина айсберга ідеальних умов праці для лікаря. Насправді корені причин, які заважають йому спокійно працювати, — значно глибше. Держава мала би постійно «підігрівати» інтерес лікаря до професії, створюючи можливості для подальшого розвитку та вдосконалення. А для цього потрібні хороші вчителі — лікаріпрактики, а не науковці з інститутів. Наприклад, у Канаді для сімейних лікарів працюють тренінгові центри, де своїм досвідом з ними діляться їх же колеги, які щодня виконують таку саму роботу. На жаль, поки що в Україні мало практиків, котрі навчали б сільських лікарів, і це, вважаю, не дуже добре. Щодо матеріально-технічного забезпечення, то насправді для якісної роботи сімейного лікаря

воно не має аж такого великого значення. І якщо хтось вважає, що справжня проблема полягає у відсутності апарата для УЗД чи біохімічного аналізатора, то він неабияк помиляється. Адже сімейному лікарю потрібно небагато медичної техніки — це не основне. Він має насамперед засвоїти принципи правильної, коректної, толерантної поведінки з пацієнтами. Є лікарі, які помилково вважають, що хворі зобов’язані бути слухняними, відповідальними, ввічливими, вдячними тощо, і водночас хочуть, щоб від них нічого не вимагали. Але всі люди різні. Й особисто я, зустрічаючись зі своїми пацієнтами, узагалі нічого від них не очікую — ні того, що вони виконуватимуть мої призначення, ні грошей, ні шанобливого ставлення… Інакше мене обов’язково спіткає розчарування, і наступного разу я прийматиму їх уже з негативними емоціями, що неприпустимо для лікаря. Тому намагаюся дотримуватися принципу: нічого не очікувати, але водночас бути готовим до всього — і до агресії, і до подяки. Бо загалом, якими не були б нові уявлення про розвиток медицини, все одно пацієнт залишається на першому місці, і він у будь-якому разі вимагатиме від лікаря якісного надання медичної допомоги. Звісно, справжнім фахівцям важливі не стільки гроші, скільки статус у суспільстві та на роботі. Як зробити, аби кожен лікар мав ідеальні умови для праці? Я не маю простої від-

повіді на це запитання, але переконаний: МОЗ України без нас, лікарів, на це точно не здатне. Вважаю, кожному на своєму місці треба почати робити те, що він може. Наприклад, ми разом із медичною волонтерською командою, до якої я належу, проводимо тренінги із сімейної медицини, шукаємо можливість розвиватися, під час відпустки виїжджаємо на Схід України. Мені це потрібно і цікаво, адже доки я навчаю інших, доти й сам розвиваюся. Щодня запитую у своїх чотирьох донечок за вечерею: «Що корисного ви зробили сьогодні, що дізналися, чого навчилися, за що подякували?» Ці прості запитання для кожного можуть стати поштовхом до нових ідей, до великих змін.

Юрій ПОЛІЩУК, головний лікар клініки «БейбіДок»

Анатолій МЕЛЬНИЧУК, завідувач відділення анестезіології та інтенсивної терапії (реанімації) КЗ «Рівненська обласна клінічна лікарня» Рівненської облради

Щ

об лікар почувався комфортно на своєму робочому місці, він повинен бути вмотивованим і займатися тільки лікувальним процесом. Лікар не має думати про забезпечення

У НАС В КРАЇНІ НЕДОСКОНАЛА ЗАКОНОДАВЧА БАЗА, ДУЖЕ МАЛИЙ ДОСВІД РОБОТИ ПРИВАТНИХ КЛІНІК (МАЮ НА УВАЗІ САМЕ ПРОЗОРИЙ ДОСВІД), Є ПЕВНІ ЮРИДИЧНІ ТА БЮРОКРАТИЧНІ МОМЕНТИ, ЯКІ ЗАВАЖАЮТЬ ПРАЦЮВАТИ. ТОЖ ТРЕБА ОПТИМІЗУВАТИ ЗАКОНОДАВЧІ НОРМИ, ЩО РЕГУЛЮЮТЬ ПРАВОВІ, ФІНАНСОВІ Й АДМІНІСТРАТИВНІ ВЗАЄМОВІДНОСИНИ МІЖ ЛІКУВАЛЬНИМИ ЗАКЛАДАМИ. АДЖЕ ДЕРЖАВНИЙ ЗАКЛАД ЧИ ПРИВАТНИЙ — РІВЕНЬ НАДАННЯ МЕДИЧНИХ ПОСЛУГ МАЄ БУТИ ОДНАКОВИМ

18

медикаментами й витратними матеріалами та про те, чи достатньо в пацієнта коштів на лікування, або ж перейматися оформленням купи паперів. Він повинен бути зосереджений винятково на пацієнтах. Та водночас крім великого бажання працювати лікарю потрібно ще й забезпечувати родину (щоб не виникало конфліктів через те, що тато/мама- медик часто днює й ночує на роботі, отримуючи за це мізерні гроші), мати можливість добре відпочивати, і до всього — високий статус у суспільстві. Лікарі — це еліта суспільст­ва, і вони повинні відповідати цьому статусу в усіх сенсах. Відтак й умови їх роботи мусять бути відповідними. Хоча комфорт визначається не крутим обладнанням і гарним кабінетом, а насамперед мотивацією. Тож реформа охорони здоров’я, яка нині відбувається, нам дуже потрібна. Зрозуміло, що вона зовсім не ідеальна. Але треба розуміти й те, що медицина виходить із скрутного становища, у якому перебувала останніх 30 років, тому за рік, 3 чи 5 років «витягнути» її на новий рівень нереально. А проблеми є у всіх, хоча я назвав би їх вик­ ликами. І їх треба гідно сприймати. Так, у нас в країні недосконала законодавча база, дуже малий досвід роботи приватних клінік (маю на увазі саме прозорий досвід), є певні юридичні та бюрократичні моменти, які заважають працювати. Тож треба оптимізувати законодавчі норми, що регулюють правові, фінансові й адміністративні взаємовідносини між лікувальними закладами. Адже державний заклад чи приватний — рівень надання медичних послуг має бути однаковим.

Л

ікарям в Україні заважає працювати нецивілізована організація галузі охорони здоров’я. Прикро, але з 1991 року в медицині нічого не змінилося. Сьогодні, згідно з Конституцією, медичну допомогу ми надаємо безкоштовно, але ж усі чудово знають, як усе відбувається насправді. Заважає те, що медикаменти пацієнти здебільшого купують за свої кошти, а отже, часом не завжди виконують вказівки лікаря, і не через небажання, а через матеріальну неспроможність. Практично ніде у світі немає безплатної медицини, проте існує безліч прогресивних підходів до успішної діяльності медичної галузі. Нам є з кого брати приклад, і не треба вигадувати велосипед — запровадження страхової медицини, забезпечення пацієнтів соціальною допомогою, підтримку їх на муніципальному рівні. Заважає, звісно, й низька зарплата, адже нам дуже образливо, що судді та прокурори за свою роботу отримують в 100 чи 200 разів більше, аніж лікарі. Бо, зважаючи на те, що життя людини безцінне, не зрозуміло, хто несе

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ

27 липня 2018 року

за нього більшу відповідальність — держслужбовці чи лікарі? Водночас, аби унеможливити «тіньові» питання в медицині, треба забезпечити високий професіоналізм лікарів. Й ідея ліцензування, яка нині виникла в Україні, дуже доречна. За кордоном процедура ліцензування досить складна. Та, разом із тим, як можна ліцензувати лікаря, що працює в поганих умовах? Тобто паралельно треба вкладати кошти в робочі місця кожного фахівця. Для прикладу, хірурги й анестезіологи повинні мати відповідне наповнення навколоопераційного стола. Анестезіологічна станція включає комплекс обладнання. А коли в лікаря немає ані монітора, ані наркозно-дихального апарата, ані пульсоксиметра тощо, то як можна оцінити його роботу та видати ліцензію? Лікарям заважає й нереформована медицина. І ті зміни, які нині відбуваються в галузі, — потрібні, проте запроваджувати їх варто набагато швидше. ВІННИЧЧИН А

КВАЛІФІКОВАНИЙ СПЕЦІАЛІСТ, ЯКИЙ ЗАКІНЧИВ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД Й ІНТЕРНАТУРУ, ОТРИМУЄ ЗАРОБІТНУ ПЛАТУ НА РІВНІ МОЛОДШОГО МЕДИЧНОГО ПЕРСОНАЛУ. ЯК МОЖНА ПРАЦЮВАТИ БЕЗ МАТЕРІАЛЬНОГО СТИМУЛУ? ДЕХТО ДОРІКАЄ ЛІКАРЯМ, МОВЛЯВ, ВИ ДАВАЛИ КЛЯТВУ ГІППОКРАТА, ТОЖ МУСИТЕ ДОПОМАГАТИ ЛЮДЯМ ПОПРИ ВСЕ. РАЗОМ ІЗ ТИМ, НАВІТЬ У КЛЯТВІ ГІППОКРАТА (ПОВНІЙ ЇЇ ВЕРСІЇ 1877 РОКУ) Є СЛОВА ПРО ТЕ, ЩО ЛІКАР ПОВИНЕН ПРАЦЮВАТИ ЗА ГОНОРАР

ві), таке підприємство зможе повноцінно працювати. А відтак немає й мотивації до успішної роботи лікаря. Бо ж одними сподіваннями довго на плаву не втримаєшся.

Павло СЛОБОДЯНЮК, головний лікар КП «Вінницький обласний наркологічний диспансер «Соціотерапія»

БУ КОВИН А

Н

инішня реформа прописує шляхи надання медичної допомоги лише для первинної ланки, а вторинний і третинний рівні залишаються без чіткого алгоритму реформування. Медичні працівники не розуміють, що і як має відбуватися, яке їх місце у реформі і як це позначиться на їх матеріальному становищі. Необізнаність медиків із канонами реформування та сучасного менеджменту призведе до свідомого гальмування процесу. Окреме питання: як служби будуть задіяні у реформі, у якому статусі, чи буде об’єднання з іншими лікарнями? Власне, саме нестабільність і невпевненість у завтрашньому дні найбільше дестабілізують медичні колективи. Це перший фактор, який стоїть на заваді повної віддачі лікарській роботі. По-друге, кваліфікований спеціаліст, який закінчив вищий навчальний заклад й інтернатуру, отримує заробітну плату на рівні молодшого медичного персоналу. Як можна працювати без матеріального стимулу? Дехто дорікає лікарям, мовляв, ви давали клятву Гіппократа, тож мусите допомагати людям попри все. Разом із тим, навіть у клятві Гіппократа (повній її версії 1877 року) є слова про те, що лікар повинен працювати за гонорар. Наша праця відповідальна і важка. За кордоном поважають медичних працівників усіх рівнів, тому й оплата їх зусиль адекватна. На жаль, у нашій країні часто до медиків ставляться, як до обслуговуючого персоналу. По-третє, нестабільна соціально-економічна ситуація призводить до того, що лікарі змушені виїздити за кордон, аби мати змогу забезпечити родини. Особливо це стосується молоді, яка ще зі студентських років шукає можливість працевлаштуватися деінде — тільки б не в Україні. Практично більшість студентів хотіли б виїхати і не повертатися в країну, яка не поважає медика. І це страшно! Нинішні реформи в медицині дають змогу сподіватися на ліпше. Потреба у змінах назріла вже давно. Але відсутність чіткого юридичного обґрунтування дій реформаторів порушує велику кількість питань, які залишаються без чіткої відповіді. Зокрема, не зрозуміла позиція щодо функціонування комунальних некомерційних підприємств, передбачених медичною реформою, у зв’язку з розбіжностями в законодавчій базі. Немає впевненості, що, враховуючи різні умови (економічні, соціальні, політичні, побуто-

Робота лікарів стане комфортнішою тільки тоді, коли заклади охорони здоров’я України відпустять у «вільне плавання». Зрозуміло, що виживуть найсильніші, слабкі ж самоліквідуються. Водночас зникне бажання шукати крайнього, нарікати на Міністерство і недофінансування. Колектив почне брати участь у роботі та розвитку лікувальної установи, а адміністрація нестиме відповідальність за свої дії (чи ж бездіяльність). Робити перші кроки і змінювати систему, безумовно, важко, але потрібно, аби потім цим шляхом пішли інші.

Андрій СОКОЛЬНИК, лікар-анестезіолог вищої категорії, м. Чернівці Ольга КОБЕВКО, лікар-інфекціоніст Чернівецької обласної клінічної лікарні, член комісії з питань медицини, соціального захисту та АТО Чернівецької обласної ради

Т

ехнічна база лікарень і поліклінік — напівоголена. Наявна апаратура потребує ремонту або й заміни. А це — кошти, і їх наразі в держави немає. Так само, як немає можливості забезпечити достойною заробітною платнею медичних працівників. Водночас кадри призначаються не за професійними якостями і розумовим потенціалом, а за принципом, хто більше заплатить, та ще за ступенем родинно-кумівських зв’язків. На такому каркасі жодні новації не втримаються. Для початку медики готові працювати на існуючій матеріально-технічній базі. Старі матраци можна перешити, стіни — побілити, це дешевше, аніж розпочинати дороговартісні ремонти. Наявне обладнання теж можна відремонтувати. Разом із тим необхідно визначити реальні потреби кожної медичної установи і забезпечити їх у першу чергу. Досі існували два джерела надходження медобладнання: частину купували за бюджетні кошти, частину отримували у вигляді гуманітарної допомоги. Однак усе воно внаслідок постійного використання поступово виходило з ладу, а витрати на амортизацію в бюджеті ніколи не передбачалися. Тому важливо закласти кошти на обслуговування медичної техніки, бо зараз лікарі за свої гроші ремонтують те, без чого неможливо працювати. Аби лікар міг якісно віддаватися науковій і практичній діяльності, він апріорі повинен жити комфортно та забезпечено. Чому на заході лікар не бере хабарів? Тому що має достойну зарплатню. Зарплата українського лікаря повинна стартувати щонайменше від 30 тис. грн. Лише в такому випадку медик зможе думати про пацієнта, а не про те, де підзаробити на шматок хліба. Дуже важливо, щоб в Україні запрацювала запропонована МОЗ система призначення менеджерів лікарень. Бо насправді будувати нове, грамотно розпоряджатися коштами може тільки професійний менеджер. Контролювати його дії повинна громадська рада, до складу якої входитимуть представники і лікувального закладу, і громадськості. Тільки так системі вдасться подолати кумівство і клановість у призначенні на посади.

ніколи не було аж надто маленьким. Просто ніхто грамотно не розподіляв коштів, не визначав пріоритетів. Тому переконана: створити ідеальні умови для роботи медиків навіть за нинішнього фінансування можуть саме фахові керівники. Колись мала гіркий досвід. Через 2 роки роботи в інфекційному відділенні Чернівецької обласної клінічної лікарні звернулася до керівництва з пропозицією покращити умови у відділенні, зокрема забезпечити його душовими кабінами і бойлерами для гарячої води. Сама порахувала, що на той час це обійшлося б у 25 тис. грн. Але мені відповіли, що я занадто молода, аби вирішувати такі питання. Відтоді минуло майже 10 років, а нічого так і не змінилося. Усе залежить від кожного з нас. Тільки ми, медики, можемо змінити умови своєї роботи. Головне — аби нарешті ми об’єдналися, а керівництво почуло і підтримало нас. ЛЬВІВ Щ ИН А

Я

ніколи не шкодувала про те, що обрала професію медика. Хоча протягом усіх років практики постійно доводилося долати певні перешкоди й труднощі. Й одна з них — це нав’язаний радянськими часами статус медика як бідного альтруїста, котрий мусить працювати цілодобово і при цьому ще й бути всім винним. Чому? Бо колись ми давали клятву Гіппократа! Та хіба ця клятва передбачає приниження? Нашому суспільству потрібно повернути повагу до лікарів. І один зі шляхів до цього — підвищення зарплатні. Лікар, який не думатиме, за що годувати сім’ю, зможе повністю віддати себе медицині. Крім того, його вже ніхто не звинуватить у хабарництві, бо ж нині без «подяк» від пацієнтів вижити практично неможливо. Друге, що вкрай важливо для сучасного лікаря, — покращення умов роботи, у тому числі елементарних. У сільських амбулаторіях люди подекуди працюють без води, а взимку опалюють приміщення електрообігрівачами. Просто нелюдські умови! Це ж побут, про який не повинні думати ані лікарі, ані пацієнти. Медик приходить у лікарню, аби рятувати життя, пацієнт — аби отримати якісну медичну допомогу. Не можна лікувати без води, а обстеження проводити на ледь не дореволюційному обладнанні! Сучасні методи обстеження, на жаль, є переважно в приватних клініках і доступні далеко не всім. Але ми ж реформуємо медицину, робимо її не лише якісною, а й доступною для кожного! Тому нормальний томограф, апарат для УЗД, сучасна лабораторія тощо мають бути в усіх медичних установах. Я вважаю, що в занепаді медицини, який вона зараз переживає, передусім винні керівники департаментів охорони здоров’я та медзакладів. Їх декларації підтвердили: більшість працюють не на заклад, а на наповнення власної кишені. Фінансування медичної галузі

Мар’яна ІСЬКІВ, аспірантка ДУ «Інститут спадкової патології НАМН України», лікар-педіатр

Н

авчаючись у медичному виші, я завжди мріяла бути хорошим лікарем. Для мене як молодого фахівця дуже важливою є можливість розвиватися професійно. Дякую досвідченим колегам-наставникам, котрі трапляються на моєму шляху в потрібний момент і щедро діляться своїми знаннями й неоціненним досвідом, адже з тих маленьких намистинок формується мій світогляд лікаря-педіатра. У ментальності нашого народу існує традиція шукати недоліки в роботі інших та бажати щось змінювати на краще, проте далі роздумів справи не йдуть. У нашій державі є багато моментів, які хотілося б змінити, зокрема низькі зарплати, відсутність належних умов праці тощо. Я вважаю, що здійснити зміни можна лише за однієї умови — коли кожен із нас відповідально ставитиметься до своєї щоденної рутинної праці. Нашому поколінню пощастило жити в часи змін і розвитку суспільства. У період реформування медичної галузі й еру розвитку інформаційних технологій відкриваються нові можливості та розширюються горизонти. Тож ми віримо, що поступово зможемо втілити мрії студентських років — переймати найкращий досвід світової медицини для лікування українців. (Продовження на стор. 18)

19

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ (Початок на стор. 16)

Ярина ГРИЦАК, лікар-педіатр дитячої клініки «МініПолікліника»

П

ротягом 6 років я встигла попрацювати в районній лікарні практично в режимі нонстоп — як дільничний педіатр у центрі ПМСД, педіатр інфекційного відділення, черговий лікар приймального відділення, ургентний педіатр ЦРЛ та педіатр у приватній клініці. Ані низька заробітна плата, ані незручні умови роботи не заважали мені виконувати свої обов’язки на совість. Проте є кілька моментів, які не надто сприяють роботі. Незабаром я планую виходити з декретної відпустки. За цей час, по-перше, я на практиці зрозуміла, як це — бути на місці батьків своїх пацієнтів. По-друге, відчула справжню спрагу до знань, тож усвідомила, наскільки важливим у роботі лікаря є час для саморозвитку. Дуже часто трапляються випадки, коли лікарі поєднують кілька робіт одночасно, аби мати змогу забезпечити себе матеріально. Звісно, у таких умовах часу на саморозвиток немає взагалі. Нині мене хвилює не стільки питання заробітної платні, скільки питання часу, який можна було б присвятити професійному зростанню. Адже, включно із вихідними, кожному лікарю варто приділяти бодай годину на день на ознайомлення з актуальними новинами в галузі, аби надавати якісні послуги. До речі, фінансові аспекти в саморозвитку також не менш важливі. Наприклад, я довго не мала змоги освоїти отоскопію (хоча на теренах України цю процедуру зазвичай усе ще виконує оториноларинголог, але для педіатра і сімейного лікаря набагато зручніше вміти робити це самостійно). А причина доволі банальна: просто не мала змоги придбати отоскоп. Хоча я й не проходила спеціальних курсів, а опановувала навичку самостійно, проте мала велике бажання, яке аж ніяк не збігалося з моїми можливостями на час роботи в районній лікарні. Те саме стосується й УЗ-діагностики, яку бажають опанувати багато лікарів. Приватна медицина нині пропонує більше можливостей для саморозвитку. Це стало одним із вирішальних факторів, чому я знову йду працювати в приватний медзаклад. Наш голов­ний лікар зацікавлена в тому, аби її підлеглі відвідували якомога більше різноманітних тренінгів та освоювали нові навички, адже від цього залежить якість послуг, котрі вони надаватимуть. Це також є одним із різновидів стимуляції працівників, які прагнуть саморозвитку. У державних закладах із цим ситуація дещо інакша. Інколи важливо, аби тобі просто не за-

важали. Одного разу я мала можливість пройти півторамісячне, повністю оплачуване стажування за кордоном, проте як молодому спеціалісту мені заборонили йти в тривалу відпустку за власний рахунок. На моє переконання, справжній лікар — фанатик і дивак, який прагне розвиватися доти, доки не залишить професію. Без особистої мотивації навіть найкращі умови чи нове обладнання нічого не варті. Там само, як і «поганий» керівник чи «незручний» пацієнт не здатні завадити класному лікареві працювати. К ІР ОВОГ РА Д Щ ИН А

Андрій ГАРДАШНІКОВ, лікар-онколог хіміотерапевтичного відділення КЗ «Кіровоградський обласний онкологічний диспансер»

Я

кщо чесно, то питання про те, що заважає лікарю працювати, і просте, і складне одночасно. Я хотів би залишити за дужками питання розміру зарплати та мотивації, бо сподіваюся, і так зрозуміло, що якісна кваліфікована робота має бути мотивована. На мою думку, якість медичного обслуговування знижує неадекватна система як освіти, так і роботи. Візьмемо освіту, у нашому випадку — післядипломну. Що заважає скористатися можливостями прогресу й організувати професійні онлайн-тренінги, за які лікар отримує певні бали (а для атестації він має набрати конкретну кількість балів)? Що заважає максимально спростити для медичного працівника пошук достовірної сучасної професійної інформації? Виникає враження, що в державі це просто нікому не цікаво. Щодо системи роботи, то, по-перше, у нас практично немає адекватних протоколів лікування. Наприклад, є застарілий протокол паліативної допомоги, та й той ігнорується. Як наслідок: паліативні пацієнти по всій країні й досі завершують своє життя в муках. Ми отримали Наказ МОЗ №1422 «Про внесення змін до наказу Міністерства охорони здоров’я України від 28 вересня 2012 року №751». Я спочатку дуже зрадів. А тепер собі думаю: «Ну-ну». Бо за існуючими правилами ми можемо застосовувати міжнародні протоколи (NCCN, ESMO, якщо говорити про онкологію), але є одна важлива умова: ці протоколи мають бути перекладені українською мовою та затверд­жені наказом по закладу охорони здоров’я. А тепер запитання: скільки ЗОЗ по країні проявили ініціативу, переклали і затвердили протоколи?

Як свідчать дані, усе визначає людський фактор. Цікаво це головному лікарю — співробітники закладу матимуть змогу працювати за міжнародними протоколами. Нецікаво — усе лишиться так, як є. По-друге, медичний працівник нині перебуває в абсолютно безправному становищі: він позбавлений можливості себе захистити. Звернутися нема куди, бо все, що йтиме від нього, спустять по сходах на його ж начальство… Немає адекватного зворотного зв’язку з Міністерст­вом охорони здоров’я та іншими органами, які мали б створювати умови для якісної роботи. Немає взаємодопомоги між закладами різних рівнів. Уявити собі, що оперативно вирішується питання пацієнта, бо лікар закладу вторинного рівня звернувся до фахівців третинного рівня, і вони колегіально розглянули проблему, практично неможливо. А яка підконтрольність місцевих медичних керівників? Очільників ЗОЗ призначають політики — депутати різних рівнів, які не розуміються на медицині та й не повинні. Хіба існує якийсь контроль за діяльністю голов­ них лікарів? Хіба висунуто якісь вимоги щодо найменшої поваги до трудового колективу? Хіба є можливість захисту? У медичних закладах для підвищення якості роботи має бути чітко організований захист прав кожного медичного (та й немедичного) працівника, забезпечене право відстоювати свою думку та розвиватися. На кого звалити відповідальність за якість роботи легше всього? На пацієнта. Якщо ти поважаєш його права, якщо вмієш донести зрозумілу інформацію про запропоноване лікування та його плюси й мінуси — то ви одна команда. Так, звісно, трапляються різні пацієнти як за рівнем освіченості, так і за рівнем порядності. Але за умови якісної організації системи охорони здоров’я, коли для пацієнта створені комфортні умови для лікування, а для медичного працівника — захист і умови для якісної роботи, навіть «неконтактні» пацієнти не змог-ли б впливати на якість медичної допомоги. ЗА К А РП АТ Т Я

Володимир МАРКОВИЧ, директор Департаменту охорони здоров’я Закарпатської ОДА, кандидат медичних наук

Н

ині всі розуміють, що потрібно змінювати відносини між лікарями та пацієнтами. Але в тій ситуації, яка склалася на сьогодні, не варто звинувачувати лише медиків. Слід розуміти, що ми — галузь, котра живе за правилами всієї країни. Медицина — ланка державна, і працює

ЯКІСТЬ РОБОТИ МЕДИЧНОГО ПРАЦІВНИКА ЗНИЖУЄ НЕАДЕКВАТНА СИСТЕМА ЯК ОСВІТИ, ТАК І РОБОТИ. ВІЗЬМЕМО ОСВІТУ, У НАШОМУ ВИПАДКУ — ПІСЛЯДИПЛОМНУ. ЩО ЗАВАЖАЄ СКОРИСТАТИСЯ МОЖЛИВОСТЯМИ ПРОГРЕСУ Й ОРГАНІЗУВАТИ ПРОФЕСІЙНІ ОНЛАЙНТРЕНІНГИ, ЗА ЯКІ ЛІКАР ОТРИМУЄ ПЕВНІ БАЛИ (А ДЛЯ АТЕСТАЦІЇ ВІН МАЄ НАБРАТИ КОНКРЕТНУ КІЛЬКІСТЬ БАЛІВ)? ЩО ЗАВАЖАЄ МАКСИМАЛЬНО СПРОСТИТИ ДЛЯ МЕДИЧНОГО ПРАЦІВНИКА ПОШУК ДОСТОВІРНОЇ СУЧАСНОЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ІНФОРМАЦІЇ? ВИНИКАЄ ВРАЖЕННЯ, ЩО В ДЕРЖАВІ ЦЕ ПРОСТО НІКОМУ НЕ ЦІКАВО

20

вона в умовах, які забезпечує держава. Та не завжди це розуміють пересічні пацієнти. На мою думку, саме Закарпаття, очевидно, найбільше готове до впровадження медичної реформи. Чому? Краяни більше, ніж будь-хто, знайомі з принципами європейської медицини — дається взнаки прикордонне розташування регіону: нині жителі області часто виїздять на заробітки до сусідніх Угорщини, Словаччини та Румунії і під час перебування там знайомляться з європейською медициною, коли доводиться звертатися до місцевих лікарень. Тож вони вже звикли до європейських стандартів і прагнуть бачити таку саму якість надання послуг на батьківщині. Однак в умовах нестачі коштів важко утримати галузь на певному рівні. Одна з основ­ них проблем — хронічне недофінансування, і для галузі вона, на жаль, не нова. ЧЕРНІГІВ Щ ИН А

Аліна СИРОТА, лікар-онколог, хіміотерапевт КЛПЗ «Чернігівський обласний онкологічний диспансер»

Р

озмірковуючи над тим, що заважає молодому лікарю добре працювати, я одразу ж згадала піраміду Маслоу (теорію ієрархії потреб). Відповідно до цієї теорії, у кожної людини є базові потреби, і тільки коли вони задоволені, людина переходить на вищий рівень потреб (соціальний, духовний, професійний тощо). Так от забезпечення базових потреб (я маю на увазі фінансове стимулювання), на жаль, молодому лікарю дається дуже важко. При цьому ще й потрібно не забувати про верхівку цієї піраміди — самореалізацію. Робота в онкодиспансері важка й відповідальна, потребує неабияких моральних зусиль, і хотілося б, аби вона відповідно оплачувалася. Коли в тебе гідна зарплата, організований побут, до того ж маєш якісь грошові накопичення, тобі легше розвиватися в професійному плані. До вказаних потреб входить і житлове питання. Оренда житла «з’їдає» приблизно 70% заробітної плати, а про придбання власної квартири чи будинку навіть мови немає. Наприклад, на сьогодні я можу собі дозволити тільки гуртожиток. І знову-таки, що має бути в пріоритеті: придбання житла (у далекому майбутньому) чи ж подальше професійне навчання? Як охопити й те, й інше, і головне — за які кошти? Ось це, напевно, найболючіше питання для молодого лікаря. Якщо розглядати питання професійного росту, то я впевнена, що досвід напрацьовується кров’ю і потом. Через це проходив кожен фахівець. Тут уже все залежить тільки від кожного з нас, адже ніхто нікому не заважає працювати й самовдосконалюватися. Є спеціалізовані сайти, література, курси підвищення кваліфікації тощо, тому варто виходити з того, що підвищення свого професійного рівня — це твоя відповідальність і робота над собою. Іноді заважають якісь особисті якості. Наприклад, наші пацієнти часто перебувають у пригніченому стані, і з ними іноді досить складно спілкуватися. Тому мої витримка, самоконт­роль, емоційний стан повинні бути на високому рівні, інакше це негативно впливатиме на якість роботи. Іще одна нібито стороння проблема — безгрошів’я наших хворих, які часто не можуть дозволити собі пройти обов’язкові КТ чи МРТ, не кажучи вже про закупівлю препаратів для хіміотерапії, коли з’являються перебої з їх постачанням. Ти виходиш із цієї ситуації, як можеш, бо хочеш максимально допомогти хворому, але при цьому мусиш враховувати його фінансові можливості. І це величезна відповідальність, котра тягарем лягає знову ж таки на плечі лікаря.

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ

27 липня 2018 року

МЕДИЦИНА ЯК ГАЛУЗЬ МАЄ ОДНУ ОСОБЛИВІСТЬ: ЇЇ СКЛАДОВІ ВЗАЄМОПОВ’ЯЗАНІ ТА ГОСТРО ПОТРЕБУЮТЬ ОДНА ОДНОЇ. І ПАЦІЄНТ ЗА БУДЬ-ЯКОЇ РЕФОРМИ, МОВ ТРАВА З-ПІД АСФАЛЬТУ, ЗАВЖДИ ТЯГТИМЕТЬСЯ ДО ЛІКАРЯ, АДЖЕ БАЖАННЯ ЖИТИ І БУТИ ЗДОРОВОЮ В ЛЮДИНІ НЕПЕРЕБОРНЕ. АНАЛОГІЧНО І ЛІКАР, НЕЗВАЖАЮЧИ НА ТРАДИЦІЙНІ ЗАЛЯКУВАННЯ, ЯКІ Є ОБОВ’ЯЗКОВИМ АТРИБУТОМ УСІХ МЕДИЧНИХ НОВОВВЕДЕНЬ, ЗНАХОДИТЬ ШЛЯХ ВИХОДУ ЗІ СТАНОВИЩА ТА МОЖЛИВОСТІ НАДАННЯ ДОПОМОГИ ПАЦІЄНТУ, БО ПРОФЕСІОНАЛ З ВИСОКИМ ПОКЛИКАННЯМ БУДЬ-ЩО МУСИТЬ ВТІЛЮВАТИ СВІЙ ТАЛАНТ У ПРАЦЮ, А З НЕЇ ЖИТИ

Іван КУЗІВ, лікаранестезіолог КЛПЗ «Чернігівський обласний онкологічний диспансер»

З

араз в області спостерігається значний брак лікарських кадрів. Молоді фахівці масово їдуть за кордон. Основні причини — рівень зарплати та відсутність службового житла. Чому найбільший кадровий голод саме серед анестезіологів? Випускники розуміють, що це непроста професія. Дуже часто вона передбачає ненормований робочий день, важких хворих у реанімації, непрості чергування. Я думаю, що студенти лякаються труднощів і тому не обирають цю спеціалізацію. Я прийшов в анестезіологію через «виш­кіл» швидкої допомоги. Із центру екстреної медичної допомоги довелося піти, бо, по-перше, там немає перспектив для кар’єрного росту, а по-друге, надвелике навантаження, оскільки бригад постійно не вистачає, і в «сезон» епідемій кількість викликів могла сягати 30 на добу. Працював на півтори ставки, виходило 12 чергувань, тобто працював добу через добу, фактично жив на роботі. Однак це аж ніяк не позначалося на матеріальному становищі, бо, навіть працюючи в такому режимі, заробляв трохи більше від мінімальної зарплатні. Щодо моєї теперішньої професійної діяльності, то вважаю, що мені пощастило з колективом: є можливість професійного росту і розвитку — як особистісного, так і лікарського, є в кого вчитися. До того ж обладнання в нас нове, сучасне, в основному ми забезпечені всім необхідним для якісного надання допомоги населенню. Якби починав у районі, було б у рази важче. Візьмімо штатну ситуацію, що трапляється з будь-яким анестезіологом: важка інтубація, виникли труднощі на якомусь етапі. За інструкцією: не зміг сам — поклич старшого колегу або завідувача. А в районній лікарні тобі нікого кликати: там від сили два анестезіологи. А відлік часу йде на секунди, і тобі треба приймати рішення, від якого залежить життя хворого. Це величезний стрес. Тому випускники не хочуть їхати в ЦРЛ, і я їх розумію.

Елеонора ГОДЯЄВА, лікар-фтизіоофтальмолог КЛПЗ «Чернігівський обласний протитуберкульозний диспансер»

Я

хочу звернути увагу на такий аспект роботи лікаря, як санітарно-освітня робота, що, на жаль, зараз перебуває на дуже низькому рівні. В основному населення черпає свої знання з інтернету, а він, як відомо, є не тільки великим джерелом знань, а й «великою стічною канавою». І, займаючись самолікуванням, хворий шкодить своєму здоров’ю та часто звертається до лікаря із захворюваннями у задавнених стадіях. Тож було б добре, якби Національна служба здоров’я України виділяла кошти кожному медичному закладу на пропагування здорового способу життя і соціальну рекламу. Це невеликі кошти, а користь від них, на мою думку, була б значущою і для пацієнта, і для лікаря. Інший момент — наші люди не навчені піклуватися про своє здоров’я. Колись було таке поняття, як диспансеризація населення. Однак нині дуже рідко хто взагалі протягом року звертається до свого сімейного лікаря або фельдшера, і саме він повинен не лише реагувати на скарги хворого, а й проводити загаль-

ний огляд, наприклад, перевірити зір і виміряти внутрішньоочний тиск, а у випадку виявлення якоїсь очної патології умовити ту ж бабусю поїхати до лікаря-офтальмолога. Іноді матеріальний стан наших хворих, які в більшості належать до соціально вразливих верств населення, недостатній для проведення повноцінного лікування. І це теж велика проблема. Тож, звичайно, хотілося б, аби виділялося більше коштів на медицину. А взагалі ж у нашій роботі головне — бажання працювати. Хто хоче — шукає засоби, хто не хоче — шукає причини. Т ЕРНОПІ ЛЬЩ ИН А

Олексій ВОЛКОВ, лікар-хірург Козівської районної комунальної лікарні, член Національної спілки письменників України та Національної спілки журналістів України

Щ

о заважає працювати українському лікарю? Впевнений: якнайменше кожен другий пересічний українець, почувши це запитання, подумає: «Правильна відповідь — мала зарплатня». Це справді так, однак то не найбільша з лікарських бід. Так уже сталося, що свою професійну діяльність мені довелося розпочати в часи, коли радянська медицина, не надто розкішна, проте стабільна і надійна, щойно припинила своє існування. Відтоді галузь перетворилася на такий собі полігон для експериментів державних мужів високого рангу — у переважній більшості бездарних, а нерідко взагалі незрозумілих, адже їх інновації не полегшили ані життя пацієнтам, ані роботу лікарям. Уже впродовж 30 років український лікар на власній шкурі відчуває згубне явище постійного «оновлення», коли все відбувається, наче за трафаретом: високі чиновники вигадують нові механізми для медицини та намагаються втілити їх у життя, чим доводять усіх учасників лікувального процесу до шокового стану, адже абсурдні нововведення заважають медикам нормально працювати, хворим — лікуватися, а чиновникам на місцях — керувати медициною. Погано стає усім. Проте медицина як галузь має одну особливість: її складові взаємопов’язані та гостро потребують одна одної. І пацієнт за будь-якої реформи, мов трава з-під асфальту, завжди тягтиметься до лікаря, адже бажання жити і бути здоровою в людині непереборне. Аналогічно і лікар, незважаючи на традиційні залякування, які є обов’язковим атрибутом

усіх медичних нововведень, знаходить шлях виходу зі становища та можливості надання допомоги пацієнту, бо професіонал з високим покликанням будь-що мусить втілювати свій талант у працю, а з неї жити. Тому розкидані частки цього важливого процесу поступово знаходять одна одну і, попри всі зусилля кабінетних стратегів, зливаються докупи, наче ртуть із розбитого термометра. І все поступово налагоджується. І навіть зітхається з полегшенням — схоже, пережили… Але це полегшення — лише до нових змін. Спіраль робить черговий виток, й усе починається спочатку. Знову шоковий стан і болючий процес адаптації… Так, ніби тим, хто вирішує долю країни, не спиться спокійно, якщо громадяни безперешкодно отримують медичну допомогу, а медики живуть трошки ліпше за жебраків. Хоча, звісно, причина не в тому. Саме оця живучість медицини як галузі розв’язує руки можновладцям і дає їм змогу ґвалтувати її до безтями, наштовхуючи громадян на думку про нечисті наміри реформаторів. Остання, ще не завершена, реформа вже розчленувала медичну галузь на окремі шматки. Швидка допомога, сімейна медицина і лікарні, які завжди були єдиним блоком, стали окремими структурами та працюють, наче лебідь, рак і щука, тягнучи важкий медичний віз кожен у свій бік, а заразом і «ковдру» виживання — на себе, адже в реформі передбачено все, окрім належного фінансування. А горе-реформатори, зруйнувавши стару систему, тепер марно намагаються налагодити співпрацю між вказаними структурами. І неможливо буває пояснити родичам, що обладнаний реанімобіль, припаркований за десять кроків від корпусу лікарні, не може перевезти тяжкохворого, адже тепер обслуговує іншу організацію. Що висококваліфікований фахівець-педіатр замість лікувати дітей повинен, втративши заслужені роками регалії, силоміць спихати «доступні» ліки гіпертонікам. А до щоденних обов’язків будь-якого лікаря згідно із чинним законодавст­вом входить стільки обов’язкових речей, що на їх здійснення (коли, звісно, усе виконувати відповідно до цих «приписів») не вистачить 24 годин. Абсурд сприймається важко. І можна змусити лікаря, образно кажучи, видаляти гланди через відхідник. Значно важче змусити пацієнта дати на це згоду. Тому не квапляться громадяни укладати угоди із «сімейниками», продовжують водити дітей до тих, хто ще кілька років тому називався педіатрами, і до останнього вірять, що для апендектомії не доведеться їхати туди, куди немає навіть дороги. Система, в основу якої покладене створення видимості позитивних змін і сліпе мавпування із західних моделей, від яких навіть там уже почали відмовлятися, не працює.

Це бачать усі. Втім, реформаторська машина продовжує набирати обертів. Говорячи про те, що заважає лікарю працювати якісно, варто ще поплакатися і на юридичну незахищеність, незабезпеченість медзакладів найнеобхіднішим або неспроможність нових економічних механізмів, які наче призначені для того, щоб заклад швидше припинив існування, адже наступний крок медреформи — зменшити кількість лікарень вторинного рівня, кот­рі традиційно несуть основне навантаження в медобслуговуванні простих громадян. Як не крути, не можна не відчувати образу, цілком закономірну у випадку, коли люди на міністерських посадах, які не розуміються на практичній медицині, з високих трибун заявляють про непотрібність не лише вас і вашого закладу, а й подібних закладів по всій країні! Також тяжко сформулювати в кількох рядках страх перед завтрашнім днем, що обіцяє лікарю примусову декваліфікацію та безробіття, а пацієнтам, відповідно, — погіршення здоров’я. Тому доводиться зосередитися винятково на глобальному. Протягом останніх кількох років в Україні створено систему ЗНО. Завдяки їй наші діти отримали змогу вступати до вишів відповідно до своїх реальних знань. Ви спитаєте: а це тут до чого? А до того, що за 30 років різноманітного реформаторства це єдине досягнення нашої держави. Єдине, що справді покращило життя людей. Інших я не бачу за всього бажання. А важко працюється не лише медикам, а всім, коли політика урядів, які вже були і ще будуть, не спрямована на благо людей. У мене особисто немає жодного сумніву, що за кілька років теперішніх реформаторів медицини шукатимуть днем з вогнем, аби спитати з них за зруйновану галузь. Або, принаймні, робитимуть вигляд. Як зараз шукають приміром, пані Богатирьову, котра також свого часу намагалася вдосконалити українську медицину. Принцип «головне — не нашкодь» виник у сиву давнину. Відтоді лікарі всього світу дотримуються його, вважаючи найголовнішим у своїй роботі. Напевно, і керманичі нашої галузі колись давно, складаючи лікарську присягу, промовляли щось подібне. Здається, забули...

Підготували Дана РОМАНЮК (м. Рівне), Олеся ШУТКЕВИЧ (м. Вінниця), Ольга КАМСЬКА (м. Чернівці), Юлія МАСЮКЕВИЧ (м. Львів), Марія ЛАРЧЕНКО (м. Кропивницький), Елеонора САВИЦЬКА (м. Ужгород), Олена БЕРЕЗКІНА (м. Чернігів), Лариса ЛУКАЩУК (м. Тернопіль), спеціально для «ВЗ»

21

НОВІТНІ ТЕХНОЛОГІЇ

ЗМІНА ФОКУСУ —

АКЦЕНТ НА ПЕРИФЕРІЮ Основні зусилля онкологів і дослідників у цій прогресивній галузі спрямовані на знищення вже ідентифікованих первинних пухлин. Проте кілька останніх досягнень американських вчених натякають на те, що нам варто дещо змістити пріоритети та звернути пильнішу увагу на потенційну загрозу метастазів. Адже є перспектива якщо не запобігти їм, то знищити їх.

Новий дизайн Процес метастазування — окрема велика загадка онкології, хоча перша теорія «насіння та ґрунту», котра порушувала питання поширення раку, була озвучена ще в 1830 році. Проте фундаментальні концепції, що пояснюють цей феномен, не давали однозначних і вичерпних відповідей на важливі питання, які сприяли б ефективній профілактиці вторинних пухлин. Зокрема, не вдавалося остаточно встановити, звідки беруться метастази у випадку, коли первинну пухлину виявляли й успішно лікували ще на ранніх стадіях. Щоб краще зрозуміти динаміку зростання та поширення пухлин, фахівці з Університету штату Пенсильванія розробили спеціальну математичну модель. Випробовуючи цю модель в дії, автори змогли пояснити результати кількох проведених раніше й дещо парадоксальних спостережень своїх колег, зокрема те, чому клітинні мутації в пухлинах, які виникають рано, частіше стають джерелом метастатичного захворювання. Цілком можливо, що нова концепція раку, яка дає відповідь принаймні на ці питання, а також кілька останніх досягнень у цій галузі допоможуть ефективніше боротися з онкозахворюваннями вже в найближчому майбутньому.

Концептуально інший підхід Концепцію конкуренції — виживання найсильніших і найкраще пристосованих — дуже часто використовують у наукових моделях. Але в основному до неї звертаються під час вивчення

закономірностей серед макроорганізмів, наприклад, поміж видами тварин, хоча подібний еволюційний тиск можна спостерігати всюди. Навіть у ракової пухлини. Але тільки сьогодні вчені підійшли до розуміння пухлин не як набору однакових аномальних клітин, а як різноманітної динамічної й автономної популяції клітин. І, подібно до окремих особин у популяціях тварин, злоякісні клітини в межах однієї пухлини конкурують одна з одною: деякі з них процвітають, деякі — потерпають. Кілька наукових звітів, опублікованих нещодавно в журналі PLоS ONE, доводять, що включення еволюційної й екологічної концепцій до біологічної теорії раку сприятиме розробці ефективніших схем терапії багатьох онкозахворювань, які супроводжуються метастазуванням. «Навіть передовим науковцям часто здається, що рак — це тяжка унітарна хвороба, котру нам потрібно винищити, як, скажімо, поліомієліт. А це не так. Кожна злоякісна пухлина являє собою мікросоціум різних видів к літин, котрі кардинально відрізняються одна від одної, передусім тим, що роблять абсолютно різні речі», — заявляють у супровідній статті американські вчені, які, можливо, відкрили новий спосіб терапії раку. На їх думку, для розробки принципово нових методів лікування онкологічних захворювань можна багато запозичити з екологічної й еволюційної теорій. «Нерідко на той час, коли лікарі ідентифікують первинну пухлину, десь в організмі пацієнта вже чекає свого часу насіння метастазів. Тому, навіть якщо

« З Е ЛЕМЕНТА МИ ЙМОВІРНО С ТІ» Процес метастазування злоякісної пухлини складається з послідовних, взаємопов’язаних і селективних етапів з деякими «стохастичними» елементами. На результат кожного з них впливає ефективність взаємодії метастатичних клітинних субпопуляцій з факторами гомеостазу. Кожен етап метастатичного каскаду обмежений у швидкості, тому нездатність злоякісної клітини завершити будь-який крок ускладнює весь процес. На підставі цього висунуто гіпотезу, згідно з якою утворення клінічно значущих метастазів являє собою феномен виживання та зростання окремих субпопуляцій клітин, що існували раніше в первинних пухлинах, апріорі гетерогенних.

22

вдається успішно пролікувати первинну пухлину, метастази можуть протягом кількох років ховатися й дуже добре почуватися, і як наслідок — розвиватися в нові смертельні новоутворення», — так формулюють автори одну з глобальних проблем онкології. Що ж, здається, їм вдалося пролити світло на її природу.

«шахраї», які допомагають уникнути імунної відповіді та сприяють створенню «затишного куточка» (і відповідно потребують менше ресурсів). Налаштувавши in silicio конкурентні взаємодії між цими типами ракових клітин і «прогнавши» їх у симуляції, дослідники помітили кілька закономірностей. Наприклад, коли пухлини були маленькими, «виробники», які відповідали за формування передметастатичних ділянок, мали більше шансів на «перемогу», оскільки конкурентів, здатних обійти їх в еволюційних перегонах, було менше. Але тільки-но пухлини збільшувалися в розмірах, у клітинах, що їх утворюють, виникало безліч мутацій, і, відповідно, збільшувалися популяції конкурентів. При цьому клітини, які будують передметастатичні ділянки, частіше виникають у більших за розміром пухлинах, однак вони рідко вкорінюються в них або, тим більше, домінують там над конкурентними видами. Це пояснює спостереження, згідно з яким деякі пухлини невеликих розмірів часто більш схильні до утворення метастазів.

Вгадати заздалегідь

Отримані результати дають змогу спрогнозувати поведінку раку — наприклад, те, що деякі дрібні пухлини із певним «цитологічним профілем», швидше за все, призведуть до метас­ тазування. Справді, ці висновки підтверджуються останніми спостеПідготовка потомства реженнями, де мутації злоякісних Злоякісні клітини не просто живуть клітин, які виникали на ранніх стаі розмножуються серед нормальних діях захворювання, з більшою ймоклітин — вони активно змінюють вірністю запускали метастатичний навколишнє середовище задля того, процес. аби зробити його сприятливішим для Нова концепція — погляд на пухливласного росту. Процес формування ни як складні екосистеми — суттєво мікрооточення пухлини (або пухлин- змінює підхід до терапії онкозахворюної ніші) — явище досить добре вив- вань, хоча поки що суто гіпотетично. чене. Він включає ангіогенез, а також Але поглиблене розуміння цих нозміну структури і метаболізму прилег- вих факторів метастазування ціллих доброякісних клітин, однак не ком може сприяти розробці нових обмежується сусідніми тканинами. методів лікування, спрямованих на Метастазування запускається, коли блокування процесу поширення раку злоякісні клітини виділяють фак- організмом. тори, або ефектори, і відправляють «Звичайно, ми ще не досягли фіїх через кровотік «у подорож» у відда- нальної мети — наша модель пояснює лені місця організму. Така експансія основну ідею лише загалом. Проте — цілком еволюційно виправданий подальші кроки в цьому напрямку механізм, який використовує пухли- допоможуть створити новий дизайн на, щоб підготувати нові простори терапії пухлин, адже розуміння етадля свого розвитку. «Це нагадує лю- пів розвитку новоутворень дасть дей: ми готуємо наших дітей, ство- нам змогу передбачити, яка клітинрюючи для них фонд для придбання на лінія домінуватиме в тій чи іншій житла або навчання у виші тощо. Рак пухлині. А це вже допоможе діяти на робить те саме: готує віддалене місце, випередження, щоб, наприклад, звесу яке мігруватимуть його «діти», — ти до мінімуму ймовірність розвитку проводять аналогію пенсильванські резистентності новоутворення до лідослідники. карських засобів. Або, в ідеалі, коли вдасться передбачити, який з еволюЧотири касти ційних механізмів спричиняє метаПредставляючи первинну пухлину, стазування, можна його обірвати, учені створили її модель, що склада- перш ніж почнеться цей процес», — ється із чотирьох типів злоякісних перелічують вчені ймовірні варіанти клітин з різним функціоналом, які за розвитку подій. певних умов конкурують між собою. Залишилося лише зрозуміти, як До них належать: «нацькувати» одна на одну конкуру «укладачі», котрі допомагають ючі клітини (або хоча б маніпулювати оперативно сконструювати мікро- взаємодіями їх популяцій з вигодою оточення пухлини; для пацієнта). Утім, вектор задано: «виробники», які будують від- пот­р ібно підшукати оптимальні далені ніші, передметастичні ділян- схеми терапії для контролю над розки — для цього вони синтезують різні ширеннями клітинних популяцій і ефекторні молекули; спробувати порушити динаміку, що «виконавці», що вирішують сприяє росту метастатичних пухлин. обид­ва ці завдання (але споживають Можливо, це завдання їм допомоудвічі більше ресурсів); жуть виконати інші фахівці, на щастя, www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

НОВІТНІ ТЕХНОЛОГІЇ

27 липня 2018 року

однодумців вистачає. Деякі з них уже навіть підготували зброю й анонсували це в останніх публікаціях.

Deus ex machina Нещодавно, фактично паралельно, інша команда дослідників розробила кращий прогностичний алгоритм для відстеження метастазів й оцінки ризику їх поширення в прилеглі анатомічні ділянки й утворення солідних пухлин, застосувавши потужність найсучасніших комп’ютерів. Новий обчислювальний метод, за допомогою якого можна спостерігати міграцію злоякісних клітин з однієї частини тіла до іншої, створили вчені з Принстона. Вони представили колегам алгоритм, здатний відстежувати метастази шляхом зіставлення послідовностей ДНК з інформацією про місце розташування клітини в організмі. Інакше кажучи, цей підхід дає змогу фахівцям зробити висновок про процеси метастазування, що вже відбулися в минулому, на підставі актуальних даних про ДНК-послідовності. Вчені назвали свою обчислювальну модель MACHINA (metastatic and clonal history integrative analysis), що перекладається як «інтегративний аналіз метастатичної та клональної історії».

MACHINA дає фахівцям чіткішу картину історій міграції раку, ніж попередні методи, котрі ґрунтуються тільки на аналізі ДНК-послідовностей. Деякі нещодавні дослідження також намагалися визначити характер клі-

тинних міграцій між первинною пухлиною і віддаленими метастазами, використовуючи філогенетичні дерева, побудовані із соматичних мутацій, проте цей підхід може приз­вести до створення неправильних або оманливих моделей метастазів. (Деякі із вказаних досліджень підтвердили закономірності в міграціях злоякісних клітин та складні взаємодії між первинними пухлинами і метастазами, про які повідомляють вчені з Пенсильванії.) MACHINA ж сприяє точному аналізу схем міграції, й це вже вдалося продемонструвати на моделях раку шкіри, яєчників, молочної та передміхурової залоз у деяких пацієнтів з метастазами. Уже сьогодні впровадження цього алгоритму відкриває шлях для ширшого вивчення моделей метастазів у великих когортах онкопацієнтів, що згодом дасть змогу виявити ключові мутації, котрі спричиняють поширення різних типів пухлин. У майбутньому розробники планують удосконалити MACHINA: за їх задумом, алгоритм враховуватиме також епігенетичні трансформації.

Перспективна стоп-молекула Переважна більшість сучасних методів лікування злоякісних новоутворень спрямована на знищення ракових пухлин. Терапії, яка могла б зупинити рух злоякісних клітин організмом, ще немає. Принаймні, схваленої для застосування у людей. Але крига скресла: дослідження гру-

пи вчених із Північно-Західного й Орегонського університетів, опубліковане 22 червня в журналі Nature Communications, стверджує, що міграції злоякісних клітин організмом може успішно перешкоджати новий препарат під експериментальною назвою KBU2046. Ця команда почала пошуки молекули, що перешкоджає міграції ракових клітин і «не робить більше нічого», ще у 2011 році. Через певний час учені розробили сполуку KBU2046 — селективний інгібітор рухомості клітин. Цей агент впливає на фосфориляцію білків теплового шоку (шаперонів) HSP90β й у такий спосіб інгібує процес метастазування — шляхом гальмування «моторики» злоякісних клітин. Аби зрозуміти, як реалізувати цей тонкий механізм, група хіміків і біологів витратила майже сім років. Розробники наголошують, що вплив KBU2046 на функцію HSP90β повністю відрізняється від дії класичних інгібіторів HSP90. Останні виявляють цитотоксичність і працюють, безпосередньо зв’язуючись з HSP90 й пригнічуючи його активність, а також впливаючи на функцію великої кількості кіназ та інших клітинних білків. На відміну від класичних інгібіторів, агент KBU2046 не є цитотоксичним, його вплив на фосфорилювання білка високо специфічний і без дії на функцію кіназ. На сьогодні фективність KBU2046 доведена в 4 різних моделях пухлин:

раку молочної залози, передміхурової залози, товстої кишки та легень — in vitro та у випробуваннях на тваринах. Поки сполуку KBU2046 не випробовували на людях — для цього, як завжди, потрібні час і чималі гроші. Підготувала Любомира ПРОТАСЮК, спеціально для «ВЗ»

magazine Ж УРНАЛ ДЛЯ ПРОВИЗОРОВ И ФАРМАЦЕВТОВ ИЮЛЬ (38) 2018

ТЕМА Н О М Е РА ДИНОЗАВРЫ ПРОДАЖ

МИССИЯ ВЫПОЛНИМА.

ВИРТУАЛЬНАЯ РЕАЛЬНОСТЬ

стр. 38

ИЗ ПЕРВОСТОЛЬНИКОВ В ЗАВЕДУЮЩИЕ

стр. 54

стр. 59

МАС ТЕРК ЛАСС

П РА В О

Більше інформації про «секретні» фармакологічні властивості препаратів та особливості їх застосування читайте у липневому номері журналу Pharma Magazine. ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС

86670

www.apitus.com.ua

27 Міжнародна медична виставка

PUBLIC HEALTH 2-4

ЖОВТНЯ

2018

Київ, МВЦ, Броварський пр-т, 15 м Лівобережна

Білет на сайті www.publichealth.com.ua Ваш промокод LNNN

У рамках виставки відбудеться: Організатори:

Проходить одночасно: VI Міжнародна виставка та конференція медичного туризму MTEC.Kiev 2018

Всеукраїнська відзнака

«ГОЛОВНИЙ ЛІКАР РОКУ – 2018»

23

РЕТРОСПЕКТИВА

ПІШЛА, ЩОБ ПОВЕРНУТИСЯ? привід продов­ж увати пошуки препарату для лікування віспи — «про всяк випадок».

Управління із санітарного нагляду за якістю харчових продуктів та медикаментів США (FDA) анонсувало схвалення першого в історії медицини противірусного препарату для лікування натуральної (чорної) віспи. Новина викликає деякий подив, адже ризик появи цієї інфекції було зведено до нуля ще 40 років тому. Навіщо витрачати гігантські кошти на розробку та перевірку ліків від хвороби, якої вже давно не існує? Напевно, «вони» щось знають!

С

хоже на те, що віспа супроводжувала людство ще з прадавніх часів: на мумії Рамзеса V (1100 р. до н. е.) виявили типові ознаки цієї інфекції. Ми змогли позбутися її завдяки Дженнеру — вакцинація спрацювала, і з 1977 року вже не фіксували випадків захворювання на натуральну віспу (хоча за деякими даними, в 1978 році померла остання жертва цієї інфекції — британський фотограф Джанет Паркер). А остання природна епідемія віспи була зареєстрована у Сполучених Штатах в 1949 році. Втім, насправді цей вірус виявляють на планеті й досі. Хоча поки він і не спричиняє епідемій, усе ж таки залишається загрозою, навіть не в плані біотероризму, а через людську безпечність. І цій загрозі потрібно запобігти, причому за допомогою різних варіантів. Варіант «А» — вакцина, яка вже є і працює. Варіант «Б» — ліки, що тільки-но з’явилися і які насправді ніхто не хотів би перевіряти на ефективність. Хоча нікому не відомо, до чого призведе людська нерозважливість.

Небезпечні резони Підстави непокоїтися є. Хоча ВООЗ ще в 1980 році оголосила про повну ліквідацію цього надзвичайно контагіозного та часто смертельного інфекційного захворювання, дехто побоюється, що її збудника використовуватимуть для виготовлення біологічної зброї. Наскільки обґрунтований цей страх, точно невідомо. Багато фахівців вважають, що такі гіпотези безглузді: терористам простіше, дешевше та безпечніше виготовляти інші види зброї, ніж возитися з небезпечним біоматеріалом, який до того ж пот­ ребує дороговартісного устаткування та підготовленого персоналу.

ІНДЕКС ПІЛЬГОВИЙ ДЛЯ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ

СПІВЗАСНОВНИКИ ГАЗЕТИ: ПРОФСПІЛКА ПРАЦІВНИКІВ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ ТОВ «РЕДАКЦІЯ ГАЗЕТИ «ВАШЕ ЗДОРОВ’Я» Свідоцтво про реєстрацію КВ №22709-12609ПР від 30 травня 2017 року

24

НА ЗАХИСТІ ІНТЕРЕСІВ ЛІКАРІВ

ІНДЕКС ДЛЯ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ПЕРЕДПЛАТНИКІВ ІНДЕКС ДЛЯ ПІДПРИЄМСТВ Й ОРГАНІЗАЦІЙ

Крім того, мерилендська знахідка — не перша тривожна подія. Журнал Nature описував як мінімум два подібні випадки: один з них стався у 90-х роках у Східноєвропейській лабораторії, другий — у Швейцарії. Потрібно нагадати, що в усьому світі офіційно зберігати цей висококонтагіозний вірус можуть лише два сховища: Центр з контролю і профілактики захворювань в Атланті й Національний дос­лідницький центр вірусології та біотехнології у Новосибірську. В 1986 році ВООЗ закликала знищити всі зразки із віспою, але визнала, що дві колекції варто залишити. Й вони зберігаються у вказаних наукових центрах за згоди ВООЗ, а уряди РФ і США не поспішають позбутися цих скриньок Пандори. Крім того, у світі існує ще певна кількість неофіційних «зібрань» натуральної віспи, сконцентрованих здебільшого в країнах Сходу, які не приєдналися до конвенції 1972 року про заборону біологічної зброї. Деякі із фахівців вважають, що крім цих — легальних і нелегальних — сховищ, у світі ще чимало забутих холодильників зі збудником чорної віспи. І вони, відповідно, можуть бути знеструмлені — з усіма логічно-трагічними наслідками.

А от щодо «людського фактора» — необережності та безпечності, то тут побоювання зов­сім небезпідставні: резервуари зі збудником зберігаються в деяких дослідницьких цент­рах «напівлегально», і кілька років тому один з них повідомив про «витік». Зовсім випадково на території студентського містечка в Бетесді (штат Мериленд) були виявлені контейнери з вірусом натуральної віспи. Шість флаконів стояли у звичайній картонній коробці в абсолютно незасекреченому холодильнику. Перші тести ідентифікували ДНК збудника, наступні показали, що він живий, подальші аналізи, котрі тривали кілька тижнів, довели: контейнери зі збудником були заготовлені ще в 50-х роках минулого століття. Як вони пот­ рапили до кампусу, встановлено не було, хоча на місце подій одразу прибули співробітники ФБР. На щастя (і на подив скептиків), тоді ніхто не заразився. Після виявлення цього «артефакту» уряд США заборонив усім лабораторіям проводити досліди зі смертельно небезпечними збудниками, однак вето протрималося лише 3 роки, до 2017-го. Американські органи охорони здоров’я пообіцяли знищити це «відлуння минулого». Та ніхто й досі не знає, чи виконали вони свою обіцянку: за протоколом цю процедуру мали контролювати представники ВООЗ, але вони не з’явилися, оскільки були зайняті, бо в Африці якраз спалахнула лихоманка Ебола. Отож, рішення про знищення неодноразово відкладалося, а потім про контейнери всі «забули». Природно, що така подвійна недбалість дала найобережнішим і найбільш песимістично налаштованим ученим

ГАЗЕТА ВИХОДИТЬ ІЗ 1990 РОКУ

08198 60965 86181

Випадкові резервуари

Перебираючи варіанти Вчені тривалий час працювали над створенням препаратів для етіотропного лікування чорної віспи. В процесі було розроблено кілька абсолютно нових молекул-кандидатів із різними механізмами дії. Крім того, на нову роль випробовували вже затверджені раніше інгібітори кіназ. Перший з ноу-хау: тековіримат (ST-246, Arestyvir) — інгібітор виходу віріонів, специфічний до всіх ортопоксвірусів, розроблений Tрохх, Sіga Technologies за допомогою Управління перспективних біомедичних досліджень і Міністерст­ва охорони здоров’я та соціальних служб США. Його ефективність проти вірусу натуральної віс­пи була доведена в тестах in vitro та на моделях тварин. У лабораторних умовах цей препарат проявив себе чудово: був ефективний у лікуванні тварин з інфекцією, спричиненою збудниками, подібними до вірусу людської віс­пи. Але дієвість тековіримату не перевіряли в людей, хворих на чорну віспу, — препарат зас­тосовували лише у здорових добровольців. Результати випробувань показали, що тековіримат безпечний: він спричиняє незначні побічні ефекти. Паралельно розробляли інгібітори ДНКполімерази — цидофовір і його похідну молекулу, бринцидофовір (CMX001). У випробуваннях

*

на здорових добровольцях бринцидофовір спричинив менше побічних ефектів, ніж поперед­ник, який виявився досить нефротоксичним. Також ці два противірусні засоби зараз випробовують у новій ролі — як протипухлинні агенти. Спочатку жоден із вказаних препаратів не міг отримати схвалення регуляторів: було вирішено, що можливість їх застосування розглядатиметься лише у випадку початку реальної епідемії чорної віспи. Тож тековіримат і цидофовір внесли до Стратегічного національного резерву США, щоб в разі зараження будь-якою з ортопоксивірусних інфекцій їх можна було застосовувати для запобігання погіршенню перебігу хвороби. Розробники всіх цих молекул сподівалися на прискорену процедуру реєстрації, проте «не всім дано»: в аннали історії увійде тільки один з них.

Перший схвалений У липні 2018 року FDA затвердило тековіримат для лікування натуральної віспи. Це перший в історії медицини противірусний терапевтичний агент, призначений для етіотропної терапії вказаної недуги. Тековіримат отримав схвалення FDA за прискореною процедурою, оскільки одночасно належить до стратегічно пріоритетних і орфанних препаратів. Засіб (капсули по 200 мг), звичайно ж, не продається в аптеках — отримати доступ до нього можна тільки через Національний стратегічний резерв уряду США. Тековіримат був схвалений відповідно до правила FDA, котре дозволяє обґрунтувати затвердження лише за результатами досліджень ефективності лікарського агента на тваринах у випадку, коли відповідні випробування на людях провести або неможливо, або неетично. «Аби усунути загрозу з боку біотерористів, американський конгрес зробив кроки, котрі дозволили б ужити належних контрзаходів і заздалегідь знешкодити патогени, які могли б бути застосовані в ролі біологічної зброї. Затвердження тековіримату — важлива віха на цьому шляху, адже вказаний інноваційний препарат дає нам додатковий інструмент для запобігання епідемії, якщо вірус натуральної віспи коли-небудь використають як біологічну зброю. Наше рішення має стимулювати до розробки інших лікарських засобів, призначених для запобігання конкретним хімічним, біологічним і ядерним загрозам. Реєстрація препарату відображає позицію FDA, згідно з якою США повинні бути готові до будь-якої надзвичайної ситуації й, отже, мають бути озброєні найсучаснішими, найдієвішими і найбезпечнішими виробами медичного приз­ начення», — йдеться в прес-релізі FDA.

Генеральний директор ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я»............. ЮЛІЯ НОВГОРОДСЬКА Головний редактор...............МАРИНА БУРМАКА

* ТОВАРНИЙ ЗНАК ЗА ЛІЦЕНЗІЄЮ

ВИДАВЕЦЬ: ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я»

Спеціальний кореспондент.......................СВІТЛАНА ТЕРНОВА Випусковий редактор...............ІРИНА ХОМЧУК

АДРЕСА: 04210, м. Київ, вул. Оболонська набережна, буд. 11, корп. 1

Редактор відділу оперативної інформації................................ТЕТЯНА КОЛІСНИК

ДЛЯ ЛИСТІВ: 04211, м. Київ, а/с 138

Літературне редагування та коректура..............................ЛАРИСА БОБРУЄНКО

ТЕЛ./ФАКС: (044) 428 02 20 E-MAIL: vz@vz.kiev.ua

Дизайн та верстка.................АННА ПЕРЕВЕРТЕНЬ

Підготувала Любомира ПРОТАСЮК, спеціально для «ВЗ»

Відповідальним за випуск номера є головний редактор. Редакція не завжди поділяє думку авторів публікацій. Редакція не несе відповідальності за зміст рекламних матеріалів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, прізвищ та імен, інших даних несуть автори публікацій. Листування з читачами ведеться тільки на сторінках газети, рукописи не рецензуються і не повертаються. Матеріали, що публікуються на правах реклами Друк офсетний. Умовних друк. арк. 2.

Загальний наклад 10 000 Замовлення №0510315 Віддруковано у ДВ «Преса України»: 03048, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 50.

Відділ реклами........................ІРИНА ПАВЛЕНКО ...............................................СВІТЛАНА КУРЧЕНКО

Виходить один раз на два тижні у п’ятницю

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua