Ваше здоров'я № 31-32

МЕДИЧНА ГАЗЕТА УКРАЇНИ

№31-32 (1367-1368) 5.08.2016

ГАЗЕТА МОЗ УКРАЇНИ І ГАЛУЗЕВОЇ ПРОФСПІЛКИ

WWW.VZ.KIEV.UA

РЕФОРМА ВТОРИННОЇ ЛАНКИ:

СТАРІ ПАСТКИ ЗА НОВОЮ ШИРМОЮ? Здається, реформа охорони здоров’я в Україні нарешті докотилася й до вторинної ланки. Першим тестом на виживання для неї стала медицина об’єднаних територіальних громад, коли кошти нібито «пішли за пацієнтом», але насправді — в інший бік. Нині на часі нове випробування — госпітальними округами. Чим обернеться «нарізка» округів: черговою оптимізацією вторинки, з’ясуванням стосунків у боротьбі за нові центри впливу чи обіцяним благом для пацієнтів? СТОР.

8

НОВИНИ НОВИЙ В. О. МІНІСТРА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я — ЛІКАР І ВОЛОНТЕР

ФАРМБАРОН БОРИС ЛИТОВСЬКИЙ ЗНОВУ ДИКТУЄ ПРАВИЛА ТЕНДЕРНОЇ ГРИ?

ОСТАТОЧНА ЛІКВІДАЦІЯ ВІРУСУ ГЕПАТИТУ У СВІТІ ЗАПЛАНОВАНА НА 2030 РІК

Розмови про тендерну мафію в медицині так і залишилися розмовами. Навіть після Революції Гідності, коли суспільство вкотре повірило, що злодії сидітимуть у в’язницях, тендерні оборудки в галузі охорони здоров’я не стали предметом розслідувань і розглядів у судах. Невідворотність покарання могла б стримати тих, хто вже роззявив рот на нові шматочки пирога, і стриножити досвідчених аферистів на багато років уперед. Але насправді цього не відбулося, тому «професійні корупціонери» залишилиСТОР. ся зі старими апетитами, а пацієнти — зі своїми інтересами.

«КРИЗОВИЙ» СТАН ЗДОРОВ’Я НАСЕЛЕННЯ ПОТРЕБУЄ РЕАБІЛІТАЦІЙНОГО ПРОРИВУ ЧЕРГОВІ МІЛЬЙОННІ РОЗКРАДАННЯ НА ДОБУДОВІ ЛІКАРНІ «ОХМАТДИТ»

2-5 СТОР.

6

РЕФОРМУВАННЯ ПЕРИНАТАЛЬНОЇ ДОПОМОГИ МАЄ ВІДБУВАТИСЯ НА ВСІХ РІВНЯХ Свого часу в рамках Національного проекту «Нове життя — нова якість охорони материнства та дитинства» країною прокотилася хвиля відкриття перинатальних центрів. За «парадом відкриттів» прийшла, можливо, менш помітна для суспільст­ва, але не менш важлива робота зі створення мережі закладів перинатальної допомоги у регіонах країни. На жаль, Пос­тановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2014 р. СТОР. №71 згаданий національний проект було вилучено з переліку пріоритетних.

10

НОВИНИ П Р И З Н АЧ Е Н Н Я

НА ОБГОВОРЕННІ

НОВИЙ В. О. МІНІСТРА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я — ЛІКАР І ВОЛОНТЕР О бов’язки Міністра охорони здоров’я з 1 серпня покладені на Уляну Супрун. Розпорядженням Кабінету Мініст­рів від 22.07.2016 р. №511-р її було призначено першим заступником Міністра, а розпорядження від 27.07.2016 р. №550 про призначення виконуючим обов’язки з’явилося після голосування за кандидатуру У. Супрун на засіданні Уряду. Напередодні на посаду в МОЗ її рекомендував Президент України Пет­ ро Порошенко, а Прем’єр-міністр Володимир Гройсман висловив упевненість, що Уряд підтримає зміни в керівництві Міністерства. Водночас Голова Уряду наполіг на розгляді концепції реформи охорони здоров’я на найближчому засіданні Кабінету Міністрів. «Треба дати можливість Уляні Супрун, яка займатиметься реформою охорони здоров’я, проаналізувати ті напрацювання, що вже є в нашої команди, зробити деякі коригування», — сказав Прем’єрміністр, зазначивши, що медреформа повинна передусім підвищити якість послуг і забезпечити доступність ліків. Двома тижнями раніше, 15 липня, на колегії МОЗ обговорювали результати чинної Концепції побудови націона льної сис теми

охорони здоров’я України. Про це повідомила у своєму блозі на Facebook заступник Голови Комітету Верховної Ради з питань охорони здоров’я Ірина Сисоєнко, застерігши нове керівництво МОЗ ві д прод у к у ванн я нових прог ра м та концепцій, кот ­р і з’являються з приходом кожного наступного очільника МОЗ, але відповідальності за їх невиконання ніхто не несе. «Заслухали концепцію. Тепер про неї можна забути? Буде нова? Скільки ще потрібно часу і скільки кадрових змін, щоб нарешті в «нещасній» системі охорони здоров’я почалися покращення?! Чи те, що відбувається у нас, — це випробувальні терміни, по року кожний? Як рукавички змінюються Мініст­ри охорони здоров’я, виконуючі обов’язки Міністра. Ситуація в лікарнях погіршується, пацієнти все фінансують зі своїх кишень, ліків та вакцин не вистачає, лікарі, яким держава тільки обіцяє нормальні умови роботи, виїжджають за кордон. Пілотні проекти в регіонах — і в кожного своє бачення, хто що хоче, те й робить... У медицині, як ніколи, потрібна стабільна команда, з чітким зрозумілим планом дій і, що головне, — не на місяць чи

півроку, а на постійній основі, аби мати час на його виконання! Дуже важливою є відповідальність, і це стосується як високопосадовців Міністерства, так і профільного Комітету ВР України», — наголосила І. Сисоєнко, побажавши успіхів Уляні Супрун. Уляна Супрун народилася і виросла в США. Восени 2013 року разом із чоловіком переїхала в Україну. Під час Революції Гіднос т і п ра цюва ла в ме ди чні й службі Майдану, згодом очолила гуманітарні ініціативи Світового конгресу українців і заснувала організацію «Захист патріотів», що займається тренінгами з тактичної медицини та забезпечує українських бійців поліпшеними індивідуальними аптечками стандарту НАТО. Отримала українське громадянство в 2015 році. «Волонтер, прекрасний лікар, розуміється на організації охорони здоров’я. Переконаний у тому, що з такими людьми ми зможемо провести реальну реформу системи охорони здоров’я», — зазначив Прем’єр-міністр України, характеризуючи нового заступника Мініст­ра охорони здоров’я. За матеріалами прес-служби МОЗ України, УНІАН

УЛЯНА СУПРУН: «ЗМІНА МЕДИЧНОЇ СИСТЕМИ — ПИТАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ»

В

єнта. І тому перед прий­няттям кожного рішення маємо запитувати себе, чи виграє від нього пацієнт. Ми не хочемо бути ані міністерством лікарів, ані міністерством пацієнтів, ми хочемо стати Міністерством охорони здоров’я. Сьогодні, у час великих вик­ликів, зміна медичної системи стає питанням національної безпеки, — зазначила в. о. Мініст­ра. — В основі нової медицини лежатимуть гідність та потреби кожного громадянина».

За словами Віце-прем’єр-міністра Павла Розенка, перед новим керівництвом МОЗ стоїть завдання якнайшвидше підготувати спеціальне засідання Уряду, на якому має бути представлена цілісна стратегія комплексного реформування системи охорони здоров’я. За матеріалами прес-служби МОЗ України

ДОЛ А ЮЧИ Т РУД НОЩІ

У КОНТРАКТИ З МІЖНАРОДНИМИ ЗАКУПІВЕЛЬНИМИ ОРГАНІЗАЦІЯМИ ВНЕСУТЬ КОРЕКТИВИ

М

іністерство охорони здоров’я України врахує проблеми, які виникали під час проведення міжнародних закупівель за кошти бюджету у 2015 році. «Ми очікуємо завершення закупівель за кошти держбюджету 2015 року. Сьогодні, на жаль, ліки в повному обсязі не надійшли, укладено лише 60% контрактів. Потрібно цю роботу завершити й розпочати нову проце-

2

дуру. У процесі бюджетних закупівель 2016 року ми повинні врахувати проблеми, з якими стикаємося сьогодні», — зазначив Віце-прем’єр-міністр Павло Розенко. Водночас, за його словами, затримки з поставками закуплених через міжнародні організації препаратів не були системними, а виникали з різних причин по кожному окремому лікарському засобу. «У перший

Н

а сайті МОЗ для громадського обговорення опублікований проект Постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до Порядку акредитації закладу охорони здоров’я». Документом пропонується проводити першу акредитацію закладу охорони здоров’я не раніше 6 місяців і не пізніше 1 року після початку здійснення господарської діяльності. На сьогодні законодавством передбачено проведення першої акредитації через 2 роки. Також автори документу пропонують акредитувати лікувальні установи за другою категорією на 2 роки, за першою — на 3, за вищою — на 5 років. Акредитацію медичних закладів проводитиме Головна акредитаційна комісія, аптек — Головна комісія з акредитації аптечних установ, які формуються при МОЗ. При цьому акредитація аптечних закладів здійснюватиметься на добровільних засадах. Крім того, проектом передбачається: скорочення термінів розгляду акредитаційною комісією поданих документів з 2 місяців до 15 днів; розширення переліку підстав для проведення позачергової акредитації; скорочення переліку обов’язкових документів, які додаються до заяви про проведення акредитації. За матеріалами прес-служби МОЗ України

ОНОВ ЛЕННЯ

іце-прем’єр-міністр України Павло Розенко 1 серпня в МОЗ представив в. о. Міністра охорони здоров’я України Уляну Супрун. «Прозорість та підзвітність будуть обов’язковими в діяльності Міністерства, — наголосила У. Супрун під час свого першого звернення до працівників відомства. — Міністерство охорони здоров’я України повинне стати колективом фахівців, об’єднаних спільною метою — збереженням життя та здоров’я паці-

Акредитаційні вимоги для медзакладів та аптек будуть спрощені?

рік міжнародних закупівель були певні труднощі, але зараз уже можна говорити про розблокування процесу поставок», — додав він, наголосивши, що в контракти з міжнародними організаціями будуть внесені «певні корективи, аби забезпечити виконання завдань». За матеріалами ІА «Інтерфакс»

! В. О. МІНІСТРА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УЛЯНА СУПРУН ПОДАЛА НА ЗАТВЕРДЖЕННЯ В УРЯД КАНДИДАТУРИ ЗАСТУПНИКІВ МІНІСТРА. ЦЕ ОЛЕКСАНДР ЛІНЧЕВСЬКИЙ (ВІДЗНАЧИВСЯ ЯК ВОЛОНТЕР У ЗОНІ АТО), ОКСАНА СИВАК (ПРАЦЮВАЛА В МЕДИЧНІЙ СЛУЖБІ МАЙДАНУ ПІД ЧАС РЕВОЛЮЦІЇ ГІДНОСТІ) І ПАВЛО КОВТОНЮК (ПРОЕКТНИЙ МЕНЕДЖЕР З РЕФОРМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я НАЦІОНАЛЬНОЇ РАДИ РЕФОРМ). ПОСАДА ЗБЕРЕЖЕТЬСЯ ЗА ОДНИМ ІЗ ЗАСТУПНИКІВ ПОПЕРЕДНЬОГО МІНІСТРА — РОМАНОМ ІЛИКОМ. За матеріалами LB.ua

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

НОВИНИ

5 серпня 2016 року

ІМУННИЙ ЩИТ

К А МП А НІЯ

ООН/ЮНІСЕФ ТА ПРООН ВІДЗВІТУВАЛИ ПРО ЗАКУПІВЛІ ВАКЦИН

М

іністерство охорони здоров’я повідомило про наявність в Україні вакцин, закупле­ них міжнародними організаціями ООН/ЮНІСЕФ і ПРООН та за кошти місцевих бюджетів регіонів, які ви­ користовуються для проведення імунізації дітей згідно з Календа­ рем профілактичних щеплень, а саме: проти гепатиту В («Еувакс») — 746,099 тис. доз; для профілактики кашлюку (ацелюлярна), дифтерії, правця, по­ ліомієліту (інактивована), гемофіль­ ної інфекції типу b («Пентаксим») — 264,246 тис. доз; для профілактики кору, паро­ титу, краснухи — 419,924 тис. доз; для профілактики гемофільної інфекції — 339,789 тис. доз; БЦЖ (проти туберкульозу) — 12,499 тис. доз; проти кашлюку, дифтерії, прав­ ця («Інфанрикс») — 301 доза; проти поліомієліту інактивова­ на (ІПВ) — 286,955 тис. доз; для профілактики сказу («Інді­ раб») — 5, 974 тис. доз; проти дифтерії та правця (дитя­ ча) — 12,420 тис. доз; проти дифтерії та правця (для дорослих) — 53,984 тис. доз; протиправцевий імуноглобулін — 365 доз; протиправцева сироватка — 1,428 тис. доз; протиботулінічна сироватка — 21 доза.

22 липня в Україну надійшло 91,393 тис. доз вакцини для профі­

лактики сказу «Рабіпур®», закуп­ леної ЮНІСЕФ. На першу декаду серпня запланована поставка всієї кількості вакцини для профілак­ тики кашлюку, дифтерії, правця (АКДП) — 1,77 млн доз, вакцини для профілактики дифтерії, правця у дорослих (АДП-М) — 1,6 млн доз, вакцини проти поліомієліту (ораль­ ної, бівалентної) — 1,378 млн доз і чергової частини вакцини проти ге­ патиту В — 450 тис. доз. Упродовж серпня 2016 року буде поставлена вакцина для профілактики тубер­ кульозу в кількості 2,5 млн доз. Характеризуючи закупівлі вак­ цин, що здійснює ЮНІСЕФ, провід­ ний медичний експерт цієї органі­ зації Катерина Булавінова заявила: «За першу половину року вдалося зробити практично неможливе, тому що ЮНІСЕФ отримав гроші від Уряду майже в останній день 2015 року. На той момент ми могли купува­ ти тільки ті вакцини, які містяться в портфелі ЮНІСЕФ, але була й вимога Уряду, щоб всі вони були зареєстро­ вані в Україні. Тоді були зареєстрова­ ні тільки два препарати, зараз — усі, крім одного». За її словами, першими, ще в квітні цього року, були поставлені вакцини проти кору, краснухи, па­ ротиту та гепатиту В. Незважаючи на налагоджені з початку червня регулярні поставки, які тривати­ муть до осені, Україна відчуватиме дефіцит, що виник ще у 2010 році. Мова йде про часткове покриття потреб.

«Ситуація невтішна, і з охоплен­ ням, і з наявністю. У минулому році вакцин взагалі не було. Препарати на приватному ринку були швид­ ко розкуплені. Системна помилка України полягає в тому, що в нас керуються не програмними інтересами зі створення імунного щита, а можливостями бюджету з його пос­ тійним недофінансуванням. Критичною залишається ситу­ ація з поліомієлітом. Із квітня в Україні немає жодної дози оральної поліомієлітної вакцини. І це тоді, коли країна живе в режимі спалаху поліо. У травні було зареєстровано нову бівалентну ОПВ. Ми готові її пос­тавити, але вже кілька місяців че­ каємо відповідних змін до постанови Кабінету Міністрів, що дозволять її завезення. Подібне зволікання ми вважаємо невиправданим», — роз­ повіла К. Булавінова. У той же час Міністр Кабінету Мі­ ністрів Олександр Саєнко повідомив у Facebook про прийняте Урядом рі­ шення, що регламентує використан­ ня залишку коштів, який утворився внаслідок економії під час здійснен­ ня закупівель через міжнародні організації: «Економія дасть змогу здійснити додаткову закупівлю вак­ цини для профілактики поліомієліту та вакцини для профілактики каш­ люку, дифтерії, правця, лікарських засобів для дітей із орфанними за­ хворюваннями», — повідомив він. За матеріалами прес-служби МОЗ України, сайту «Громадське радіо» та Facebook

О СВІ Т НІ РЕСУ РСИ

ДЕРЖЗАМОВЛЕННЯ НА МЕДИЧНИХ ФАХІВЦІВ

У

МОЗ України відбулося засідання Конкурсної комісії з розміщення державного замовлення на підготовку фахівців, наукових, науково-педагогічних кадрів та на підвищення кваліфікації у вищих навчальних закладах, закладах післядипломної освіти, науково-дослідних установах сфери управління МОЗ України. Зважаючи на граничні обсяги фінансування державного замовлення та з урахуванням затверджених МОЗ України галузевих критеріїв і пріоритетних завдань кадрового забезпечення в загальнодержавному та регіональному аспектах, було прийнято рішення затвердити у 2016 році обсяги державного замовлення на підготовку спеціалістів галузі

!

знань «Охорона здоров’я» на рівні показників 2015 року, що становить 5185 осіб. Серед них — 5175 магістрів (5090 осіб за спеціалізацією «Медицина», 55 — «Стоматологія», 20 — «Фармація», 10 — «Медична та психологічна реабілітація») та 10 бакалаврів за спеціалізацією «Медсестринство». Також вищі навчальні заклади МОЗ України приймуть на державну форму навчання 220 клiнiчних ординаторів, 508 аспірантів і 8 докторантів. Усього медичні виші приймуть цього року 29 239 слухачів і 2361 інтерна, заклади післядипломної освіти МОЗ — 39 654 слухачі та 716 інтернів. Найближчим часом із кожним керівником вищого навчального закладу та науково-дос­

лідної установи буде укладено державний контракт на виконання державного замовлення на підготовку фахівців. Нагадаємо: в Україні налічується 14 медичних університетів (академій), 8 із яких мають статус національного, та 3 академії післядип­ ломної медичної освіти. Підготовка молодших спеціалістів з вищою медичною та фармацевтичною освітою в Україні здійснюється у 72 медичних коледжах, 38 медучилищах та одному інституті медсестринства комунальної форми власності. За матеріалами прес-служби МОЗ України

ДЕРЖАВНА СЛУЖБА З ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ ТА КОНТРОЛЮ ЗА НАРКОТИКАМИ УКРАЇНИ РОЗПОЧАЛА ВИКОНАННЯ СВОЇХ ПОВНОВАЖЕНЬ У ПОВНОМУ ОБСЯЗІ. ВІДПОВІДНЕ РІШЕННЯ УХВАЛЕНО РОЗПОРЯДЖЕННЯМ КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ ВІД 1.07.2016 Р. № 491-Р, ЩО РОЗМІЩЕНЕ НА УРЯДОВОМУ ПОРТАЛІ 15 ЛИПНЯ 2016 РОКУ. ПОВНОВАЖЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ З ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ І ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ З КОНТРОЛЮ ЗА НАРКОТИКАМИ ПРИПИНЕНІ. За матеріалами Урядового порталу

Вартість освіти зросла

Н

езважаючи на збій електронної системи з прийняття документів до вишів України в перші тижні вступної кампанії, представники медичних ВНЗ вважають, що особливих складнощів із набором абітурієнтів не було. Проблему із «зависанням» системи через велику кількість заяв вирішили протягом тижня. Цього року, за даними Міносвіти, на вступ до вищих навчальних закладів 574,1 тис. абітурієнтів подали понад 1,954 млн заяв. Лідерами за кількістю заяв залишилися три найпрестижніші виші: Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, Львівський національний університет ім. Івана Франка та Національний університет «Львівська політехніка». Що стосується щорічного підвищення цін на навчання, яке відбулося у всіх вишах (крім Донецького національного медичного університету ім. Максима Горького), то його пов’язують з інфляцією, яка в 2015 році становила понад 43%, зростанням курсу долара, підвищенням зарплат і соціальних виплат співробітникам або ж із внутрішньою політикою університетів. ВАРТІСТЬ РІЧНОГО КУРСУ НАВЧАННЯ ЗА СПЕЦІАЛЬНІСТЮ «МЕДИЦИНА» (РАНІШЕ — «ЛІКУВАЛЬНА СПРАВА») У МЕДИЧНИХ ВИШАХ ЦЬОГО РОКУ МЕДИЦИНА

ВАРТІСТЬ (ТИС. ГРН)

Вінницький національний медичний університет ім. Миколи Пирогова

23,15

Національний медичний університет ім. О. О. Богомольця

28,31

Дніпропетровська медична академія

29,416

Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького

24,277

Буковинський державний медичний університет

23

Тернопільський державний медичний університет ім. І. Я. Горбачевського

21

Харківський національний медичний університет

19,8

Донецький національний медичний університет ім. Максима Горького (Краматорськ)

14

Івано-Франківський національний медичний університет

10,1

За матеріалами сайту delo.ua

3

НОВИНИ Н Е В І Д К Л А Д Н Е П И ТА Н Н Я

Т РА Д И Ц І Ї

«КРИЗОВИЙ» СТАН ЗДОРОВ’Я НАСЕЛЕННЯ ПОТРЕБУЄ РЕАБІЛІТАЦІЙНОГО ПРОРИВУ

Н

ародний депутат України, зас­ тупник Голови Комітету Вер­ ховної Ради України з питань охорони здоров’я Ірина Сисоєнко нагадала через ЗМІ про проект За­ кону про попередження інваліднос­ ті та систему реабілітації в Україні (№4458), що залежався у Верховній Раді, хоча його прийняття актуальне, як ніколи. Законопроект розроблявся протягом року провідними фахівця­ ми і був внесений до Верховної Ради у квітні цього року повним складом профільного Комітету, Головою і чле­ нами Комітету у справах ветеранів, учасників бойових дій, учасників антитерористичної операції та лю­ дей з інвалідністю, представниками інших комітетів. У ньому збережено існуючі гарантії та компенсації для людей з інвалідністю, передбачені чинним Законом «Про реабілітацію інвалідів в Україні». Але новітні до­ сягнення у сфері реабілітації, які здобули США, Ізраїль, країни НАТО, що брали участь у локальних війнах і міжнародних конфліктах, вимага­ ють змін і допов­нень до законодавчої бази. Положеннями проекту Закону про попередження інвалідності та систе­ му реабілітації в Україні, які поши­ рюються на учасників бойових дій, учасників АТО, постраждалих внаслі­ док нещасних випадків, техногенних і природних катастроф, людей з врод­ женими вадами та захворюваннями, що можуть призвести до інваліднос­ ті, зокрема передбачено: гарантування та додаткове по­ силення державного забезпечення і компенсацій для людей з інвалід­ ністю, учасників бойових дій, учас­ ників АТО; впровадження системи реа­ білітації європейського рівня не тільки для людей з інвалідністю, а й для осіб з тимчасовим обмеженням працездатності; у рахування рекомендацій ВООЗ і Міжнародної класифікації функціонування, обмеження життє­ діяльності та здоров’я щодо створен­ ня мультидисциплінарних команд, трирівневої системи реабілітації й реформування цієї сфери в Україні; прийняття Держпрограми з по­ передження інвалідності відповідно до Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 20.12.1993 р. №48/96 «Стан­ дартні правила забезпечення рівних можливостей для інвалідів» та Дер­ жавної типової програми реабіліта­ ції осіб з інвалідністю; заміна в законодавчих і норма­ тивно-правових актах визначення «інвалід», «дитина-інвалід» на «осо­ ба з інвалідністю», «дитина з інва­ лідністю» тощо. «Проблема створення ефектив­ ної системи реабілітації в Україні та професійної підготовки фахівців, які працюють у галузі відновлення здоров’я і в профільних центрах, є складною й актуальною для укра­ їнського суспільства», — зазначає І. Сисоєнко. Фахівці класифікують

4

стан здоров’я населення нашої дер­ жави як «кризовий», адже: смертність населення України вдвічі перевищує показники країн Євросоюзу; смертність населення працез­ датного віку в Україні у 2-4 рази пере­ вищує показники країн Євросоюзу; смертність чоловіків віком 2544 роки в 4 рази перевищує смерт­ ність жінок того самого віку; для України характерне стрім­ ке поширення соціально значу­ щих захворювань (туберкульозу, ВІЛ-інфекції/СНІД). Ситуація різко погіршилася піс­ ля початку військового конфлікту в 2014 році. Зрозуміло, що люди, які пройшли крізь горнило війни, пот­ ребують кваліфікованої медичної, психологічної та фізичної реабіліта­ ції, винятків практично немає. При цьому коло постраждалих не обмежу­ ється лише військовослужбовцями. Згідно з висновками медичних пси­ хологів корекція психоемоційного стану вкрай необхідна цивільному населенню, яке проживає на терито­ рії бойових дій; родинам, які втрати­ ли чоловіка, сина чи батька, та навіть сім’ям, яким пощастило дочекатися рідних з війни живими. В охороні здоров’я України існує низка проблем системного харак­ теру, що стосуються реабілітаційної допомоги учасникам бойових дій і населенню. Серед них: неефективна, надмірно центра лізована, застарі ла система управління і фінансування охорони здоров’я та реабілітації; відсутність координації діяль­ ності органів виконавчої влади у сфері реабілітації; відсутність цілісної системи реабілітації населення, що постраждало внаслідок бойових дій, нез­важаючи на достатньо розвину­ ту інфраструктуру охорони здоров’я, санаторно-курортної мережі та со­ ціальних інститутів в Україні; застаріла, малоефективна ре­ абілітація на санаторно-курорт­ ному етапі у зв’язку із закупівлею путівок за критеріями найнижчої ціни, а не високого рівня і якості ви­ конання інди­відуальної програми реабілітації; недосконала законодавчо-нор­ мативна база з питань підготовки і професійної діяльності у сфері реа­ білітації осіб з нелікарською освітою (психологів, фахівців з фізичної ре­ абілітації, соціальних працівників), зокрема в галузі медичної та кризо­ вої психології; відсутність стандартів (клініч­ них протоколів) реабілітації населен­ ня в умовах бойових дій, військових конфліктів, терористичних актів; низький рівень обізнаності населення щодо бойової психічної травми, її психологічних наслідків. Пріоритетними напрямками розбудови сучасної, проєвропей­ ської системи реабілітації, на думку І. Сисоєнко, є створення центрів ме­

дичної реабілітації в госпіталях і ме­ дичних центрах силових міністерств та відомств, лікарнях і санаторно-ку­ рортних закладах із використанням природних лікувальних ресурсів, якими багаті земля і надра України. «Україна посідає одне з провідних місць у світі за рівнем забезпеченості природними лікувальними ресурса­ ми. Ресурсний потенціал нашої дер­ жави дає змогу ще більше розвивати санаторно-курортний комплекс (за часів найбільшого розквіту сана­ торно-курортні заклади здатні були прийняти втричі більше відвідувачів, ніж зараз, а природні лікувальні ре­ сурси нині використовуються лише на 8%). Сьогодні в Україні функціо­ нує близько 500 санаторіїв та пан­ сіонатів з лікуванням на 150 тис. ліжко-місць. Але їх кількість, на жаль, постійно зменшується. Мате­ ріально-технічна база старіє, зане­ падає, санаторно-курортні заклади приватизують, змінюють їх профіль. Водночас не всі санаторно-курортні заклади можуть професійно та якіс­ но займатися реабілітацією. Для України актуальне створення нових сучасних багатопрофільних реабі­ літаційних центрів», — зауважує І. Сисоєнко. На її думку, потрібно ви­ явити найефективніші санаторно-ку­ рортні зак­лади, що мають відповідні профіль і досвід, а головне — резуль­ тати, дооснастити їх необхідним об­ ладнанням, додати відповідні умови, сформувати команди кваліфікованих фахівців, а інші санаторно-курортні заклади можуть використовуватися поза межами реабілітаційних про­ цесів і просто стати СПА-центрами або будь-чим іншим за рішенням їх власників. Для реалізації нової сис­ теми фінансування реабілітаційних послуг за принципом «гроші йдуть за пацієнтом» необхідно розробити і затвердити положення про реабілі­ таційне відділення, порядок медич­ ного відбору та направлення хворих до реабілітаційного відділення, поло­ ження про комісію закладу охорони здоров’я з відбору хворих у реабіліта­ ційні відділення санаторно-курорт­ них закладів. Законопроект також передбачає розроблення і затвердження стан­ дартів реабілітації, внесення зміни до класифікатора професій та націо­ нального переліку спеціальностей, приведення національних освітніх стандартів до рівня міжнародних, підготовку фахівців нових спеціаль­ ностей і «донавчання» відповідно до міжнародних стандартів фахівців фізичної та психологічної реабілі­ тації нелікарських спеціальностей. «Слід розуміти, що за цими «су­ хими» термінами та статистичними показниками — живі люди, реальні долі, сотні й тисячі ще нездійснених мрій та бажань… Але наш обов’язок — не співчувати, а допомагати конк­ретними діями», — підсумувала народний депутат. За матеріалами LB.ua

Чергові мільйонні розкрадання на добудові лікарні «Охматдит»

Р

озкрадання спеціалізованим державним підприємством понад 9 млн грн на добудові Київської дитячої лікарні «Охматдит» викрили співробітники Служби безпеки України. Як повідомляє СБУ на своїй сторінці у Facebook, протягом 2012-2014 років з бюджету надходили кошти на закупівлю медичного обладнання та закінчення будівництва дитячого медичного закладу. Чиновники уклали договір з приватною комерційною структурою. Однак за попередньою змовою з посадовими особами бізнесмени штучно завищили вартість обладнання та робіт на 9,2 млн грн. Під час обшуків в офісах і за місцем проживання шести фігурантів справи, серед яких один нині діючий чиновник, були вилучені документи, печатки та інші докази шахрайства. За фактом розкрадання грошових коштів відкрито кримінальне провадження. За повідомленням Генеральної прокуратури України, відомство здійснює процесуальне керівництво в цьому кримінальному провадженні, досудове розслідування якого проводиться Головним слідчим управлінням Національної поліції України. У ході досудового розслідування встановлено, що до вчинення вказаних вище кримінальних правопорушень причетні три колишні директори ДП «Укрмедрпроектбуд» та ТОВ «Укрпрофмед». Печерський районний суд м. Києва обрав до одного підозрюваного запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з альтернативою внесення застави у розмірі 3,834 млн грн, до другого — цілодобовий домашній арешт. Третя підозрювана особа нині перебуває на лікуванні в медичній установі Києва. За матеріалами прес-служби СБУ, Управління зв’язків із громадськістю та ЗМІ ГПУ та УНІАН

! КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УСУНУВ РОМАНА ВАСИЛИШИНА ВІД ВИКОНАННЯ ОБОВ’ЯЗКІВ ЗАСТУПНИКА МІНІСТРА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я — КЕРІВНИКА АПАРАТУ. КРІМ ТОГО, ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА ЗА КЛОПОТАННЯМ ПРОКУРАТУРИ СТОЛИЦІ ВІДСТОРОНИВ ЧИНОВНИКА ВІД ВИКОНАННЯ ОБОВ’ЯЗКІВ ДО 8 ВЕРЕСНЯ. За матеріалами прес-служби Апеляційного суду Києва

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

НОВИНИ

5 серпня 2016 року

Г Л О Б А Л Ь Н А М Е ТА

ІМУНІТЕТ

ОСТАТОЧНА ЛІКВІДАЦІЯ ВІРУСУ ГЕПАТИТУ У СВІТІ ЗАПЛАНОВАНА НА 2030 РІК

У

країна має посилити ефективність заходів, спрямованих на подолання епідемії вірусних гепатитів В і С. На цьому наголосили в МОЗ України під час прес-конференції, проведеної 28 липня у Всесвітній день боротьби з гепатитом. МОЗ України підтримує Глобальну стратегію сектора охорони здоров’я щодо вірусних гепатитів на період 2016-2021 років, ухвалену в травні 2016 року під час 69-ї сесії Всесвітньої Асамблеї охорони здоров’я, та, за словами заступника Міністра охорони здоров’я України Романа Ілика, продовжує роботу із забезпечення доступу хворих до якісних і безпечних лікарських засобів та режимів лікування, проведення скринінгових обстежень, посилення просвітницької складової щодо профілактики гепатитів і можливостей лікування. «Метою Глобальної стратегії є рішуча боротьба з пандемією гепатитів та ліквідація цього вірусу у світі до 2030 року, — зазначив в. о. представника ВООЗ та Глави Бюро ВООЗ в Україні Луїджі Міг­ ліоріні. — Наразі ВООЗ працює над першим планом дій, головний посил яких — покращення обізнаності про захворювання серед населення та підвищення доступу до тестування на гепатит». На міжнародному рівні дії України, спрямовані на подолання проб­ лем, пов’язаних із вірусними гепатитами, отримали високу оцінку, передусім завдяки реалізації Державної цільової соціальної програми профілактики, діагностики та

лікування вірусних гепатитів на період до 2016 року, під час реалізації якої необхідне лікування отримали майже 5 тис. пацієнтів. Зас­ тупник Міністра повідомив, що за цей час в країні вдалося пок­ращити ситуацію із виявленням гепатитів, затвердити національні стандарти їх лікування з урахуванням передового світового досвіду, налагодити роботу інфекційної служби, яка з кожним роком збільшує охоплення хворих необхідними програмами лікування, а також майже у стовідсотковому обся­зі забезпечити регіони України тест-системами для скринінгу донорської крові на маркери гепатиту С відповідно до заявленої потреби (494,88 тис. одиниць). Щодо забезпечення ліками, то Р. Ілик повідомив: на сьогодні, у рамках виділеного державою фінансування (121, 558 млн грн) міжнародною спеціа лізованою організацією ПРООН необхідними ліками та вакцинами забезпечено дорослих і дітей, хворих на хронічні вірусні гепатити В і С. Усі закуп­ лені ліки та вакцини поставлені в Україну, завершується їх розвезення в регіони. Головний позаштатний інфекціоніст МОЗ України Ольга Голубов­ ська вказала на досягнення в лікуванні гепатитів — затвердження нових стандартів лікування, котрі дають змогу використовувати препарати, здатні скоротити тривалість курсу лікування від гепатиту з одного року до трьох місяців. Такі режими лікування є ефективнішими та безпечнішими. До того ж, у рамках державної закупівлі 2016

року будуть впроваджені безінтерферонові курси лікування. Також, за її словами, в Україні зросла прихильність до лікування вірусних гепатитів, усе більше хворих стає на облік, а це свідчить про довіру до державних програм. Державний бюджет — не єдине джерело фінансування діагностики та лікування вірусних гепатитів в Україні, залучають також обласні та районні бюджети, субвенції державного бюджету — місцевим, кошти спеціальних і загальних фондів, МБФ «Альянс громадського здоров’я». Як розповів представник Альянсу Сергій Філіппович, з 2015 року в Україні діє проект із розширення доступу до ефективного лікування вірусного гепатиту С інноваційним препаратом прямої противірусної дії софосбувіром. За час дїї програми, за його словами, необхідне лікування отримали майже 2 тис. пацієнтів із гепатитом С. Станом на початок 2016 року на обліку перебував 67 141 хворий на вірусні гепатити. Усі ці пацієнти потребують лікування, із них у 20 258 осіб гепатит В і у 46 883 — гепатит С. Справжня кількість хворих на вірусні гепатити в Україні може бути набагато більшою. За оцінками українських епідеміологів, рівень захворюваності на ці недуги в країні становить 7-9% від кількості загального населення, тоді як у європейських державах цей показник коливається від 0,2 до 2,5%. За матеріалами прес-служби МОЗ України

МІЖ Н А РОД Н А ДОПОМОГА

УРЯД ЯПОНІЇ ЗАКУПИТЬ ДЛЯ УКРАЇНИ МЕДОБЛАДНАННЯ НА СУМУ 5 МЛН ДОЛАРІВ

О

собливості отримання грантових коштів від уряду Японії для реалі­ зації проекту щодо закупівлі та по­ стачання спеціального медичного облад­ нання до низки закладів охорони здоров’я м. Київ, Харківської, Дніпропетровської та Запорізької областей на загальну суму 5 млн дол. були обговорені на зустрічі заступника Міністра охорони здоров’я України Романа Ілика з представниками Посольства Японії в Україні та японської компанії з міжнародного співробітництва Japan International Cooperation System (JICS).

!

Зокрема, були узгоджені переліки медич­ ного обладнання, яке планується придбати в рамках проекту, та лікарень, котрі можуть його отримати, а також план відвідування представниками JICS лікувальних закладів із метою перевірки приміщень для майбут­ нього розміщення апаратури. Заст упник Міністра наголосив, що важливою умовою закупівель є питання не лише ціни обладнання і його встанов­ лення в лікарнях, а й якості та можливості його подальшого сервісного обслуговуван­ ня. «Використання імпортного медичного

обладнання в Україні обов’язково повинне мати технічні можливості для багаторічної експлуатації», — зауважив він. Місія JICS перебуватиме в Україні до 8 серпня. За результатами її роботи між МОЗ України та Посольством Японії буде підписано протокол щодо узгодження умов і процедур закупівлі спеціального медич­ ного обладнання. За матеріалами прес-служби МОЗ України

УРЯД КОЛУМБІЇ ОГОЛОСИВ ПРО ЗАКІНЧЕННЯ ЕПІДЕМІЇ ВІРУСУ ЗІКА, ЯКА РОЗПОЧАЛАСЯ У ВЕРЕСНІ 2015 РОКУ. ЗА ДАНИМИ КОЛУМБІЙСЬКОГО МОЗ, ПІД ЧАС ЕПІДЕМІЇ ЗАФІКСОВАНО 99 ТИС. ВИПАДКІВ ЗАРАЖЕННЯ. У КОЛУМБІЇ БУЛО ЗАРЕЄСТРОВАНО ПІДВИЩЕНИЙ РІВЕНЬ ЕПІДЗАГРОЗИ — ОЧІКУВАЛОСЬ, ЩО КІЛЬКІСТЬ ХВОРИХ ПЕРЕВИЩИТЬ 600 ТИС. ОСІБ. За матеріалами порталу vademec.ru

Вакцину від хламідіозу розроблено в Канаді

Ф

ахівці з канадського Універси­ тету МакМастера розробили інтраназальну вакцину для за­ побігання зараженню хламідіозом. Нез­ важаючи на існування ефективних мето­ дів лікування цієї інфекції, вона нерідко перебігає безсимптомно. За відсутності лікування хламідіоз може призводити до проблем з фертильністю та навіть до сліпоти. Розробники вже випробували свій вина­ хід на мишах. Вакцина, що містить антиген BD584, захищала гризунів від хламідіозу, а також істотно зменшувала ймовірність роз­ витку ускладнень. Так, ризик виникнення гідросальпінксу —порушення прохідності маткових труб, що перешкоджає заплід­ ненню, знизився на 87,5%. Найближчим часом учені збираються протестувати, як вакцина впорається з різними хламідійними штамами, а також поекспериментувати з її складом, щоб зробити препарат безпечним і ефектив­ ним. Розробники вважають: вакцина від хламідіозу коштуватиме недорого і тому буде затребувана навіть у країнах, які розвиваються. За матеріалами УНІАН

Проти ВІЛ-інфекції вакцинують 5400 африканців

У

листопаді в Південно-Африкан­ ській Республіці стартують випро­ бування вакцини від ВІЛ-інфекції, які триватимуть три роки. У них візьмуть участь 5400 осіб. Рівень захворюваності на ВІЛ-інфекцію в ПАР дуже високий — близько 2,4 мільйона осіб (за даними 2014 року). У 2009 році дослідники з Таїланду продемонстрували, що вакцинація від імунодефіциту дійсно можлива, хоча її ефективність становила лише 31%. Вип­ робування в ПАР пройдуть із модифікова­ ною вакциною, що містить унікальні фраг­ менти, характерні для вірусів, поширених саме на цьому континенті. За матеріалами УНІАН

Китай оголосив війну торгівлі непридатними препаратами

О

ргани охорони здоров’я Китай­ ської Народної Республіки почали загальнонаціональну перевірку якості вакцин і процесу вакцинації після того, як у березні 2016 року було викрито злочинну мережу з торгівлі простроче­ ними і непридатними вакцинами. З 2011 року вакцини для профілактики менінгі­ ту, сказу та інших хвороб продавалися в 20 провінціях Китаю. Усього непридатної продукції було реалізовано на суму понад 90 млн дол. За матеріалами інтернет-видання «Фармацевтичний вісник»

5

ДОСЬЄ

ФАРМБАРОН БОРИС ЛИТОВСЬКИЙ ЗНОВУ ДИКТУЄ ПРАВИЛА ТЕНДЕРНОЇ ГРИ? У жодній сфері охорони здоров’я не існувало такої корупції, яка розквітла за багато років у закупівлі ліків. Спроби зламати злочинні схеми, віддавши цю функцію міжнародним організаціям, породили великі надії, але, як показало життя, і тут не обійшлося без традиційних «сюрпризів».

Мирна революція Розмови про тендерну мафію в медицині так і залишилися розмовами. Навіть після Революції Гідності, коли суспільство вкотре повірило, що злодії сидітимуть у в’язницях, тендерні оборудки в галузі охорони здоров’я не стали предметом розслідувань і розглядів у судах. Невідворотність покарання могла б стримати тих, хто вже роззявив рот на нові шматочки пирога, і стриножити досвідчених аферистів на багато років уперед. Але насправді цього не відбулося, тому «професійні корупціонери» залишилися зі старими апетитами, а пацієнти — зі своїми інтересами. Тож пропозицію передати закупівлі МОЗ на аутсорсинг міжнародним структурам суспільство сприйняло як мирну й довгоочікувану революцію у цій сфері. Адже участь міжнародних організацій у закупівлі ліків мала покласти край постачанню «крейди» замість ефективних препаратів і завищенню цін на них до захмарного рівня. Кабінет Міністрів озвучив цю ідею ще в грудні 2014 року (як одну з умов коаліційної угоди і принципову позицію самого Уряду). 19 березня 2015 року Верховна Рада України прийняла Закон «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення своєчасного доступу пацієнтів до необхідних лікарських засобів та медичних виробів шляхом здійснення державних закупівель із залученням спеціалізованих організацій, які здійснюють закупівлі». Зок­рема відповідно до цих змін Закон України «Про здійснення державних закупівель» було доповнено окремим пунктом про можливість таких процедур. Для впровадження названих ідей у життя Уряд прийняв Постанову №787 «Про затвердження переліку лікарських засобів та медичних виробів, які закуповуються на підставі угод (договорів) щодо закупівлі із спеціалізованими організаціями, які здійснюють закупівлі». 4 листопада 2015 року з’явилося відповідне розпорядження Кабінету Міністрів України №1396-р «Про закупівлю лікарських засобів, медичних виробів та пов’язаних з цим послуг із залученням спеціалізованих організацій, які здійснюють закупівлі», де анонсувалося, що вже з 12 січня 2016 року

6

МОЗ здійснюватиме всі закупівлі ліків через міжнародні спеціалізовані організації. Зрештою було укладено угоди з трьома міжнародними організаціями (ПРООН, ЮНІСЕФ та британською закупівельною агенцією Crown Agents) на придбання ліків і вакцин у 2016 році. Крига скресла, і наш криголам таки вийшов у цивілізований світ! Та як що авторитет ПРООН і ЮНІСЕФ ні в кого не викликав жодних сумнівів, то імідж Crown Agents в Україні сприймали, як-то кажуть, на віру, котра, до того ж, незабаром похитнулася. Уже в лютому 2016 року Лариса Лавренюк, Голова Благодійної організації «Фонд допомоги онкохворим дітям «Краб», у своєму блозі на Facebook вдарила на сполох, вказавши на те, що Crown Agents пропонує в рамках закупівель ліки з недоведеною безпечністю та ефективністю або ж такі, що раніше не застосовувалися ні в Україні, ні у державах ЄС. Це був перший «дзвіночок», який збурив не тільки соціальні мережі, а й ЗМІ.

На тобі, небоже, що мені негоже? Оскільки наші чиновники люблять звинувачувати громадськість у надмірній емоційності, а ЗМІ — у нагнітанні істерії, надамо слово професіоналам високого ґатунку. В інтернеті оприлюднено офіційний лист (датований 23.02.2016 р.) головного позаштатного спеціаліста МОЗ України зі спеціальності «Дитяча гематологія», Голови Асоціації дитячих онкогематологів України, члена правління Міжнародної профільної організації «I-BFM-SG», Заслуженого лікаря України, кандидата медичних наук, доцента Світлани Донської, у якому вона аналізує перелік препаратів, наведений у договорі №1 між Crown Agents і Міністерством охорони здоров’я України. Зокрема головний спеціаліст МОЗ стверджує, що «препарат іматиніб (фірмова назва «Альвотиніб») виробництва компанії Pharmadox (Мальта) на території України для лікування дітей не використовувався, тому пот­ рібна додаткова інфор­м ація щодо його ефективності та безпечності застосування у дітей (проведення

відповідних клінічних досліджень, або досвід використання в країнах Євросоюзу для лікування хворих дитячого віку, або ж наявність FDAсертифікату). Оскільки заміна ним оригінального препарату «Глівек®» (виробництва компанії «Новартіс фарма») за умови постійного використання протягом багатьох років без доказів його ефективності/безпечності може призвести до фатальних наслідків у 17 дітей, хворих на хронічний мієлолейкоз. «Вінкристин Мілі» (виробництва компанії Venus, Індія) не застосовувався в практиці дитячих гематологічних відділень України. Крім того, за інформацією профільних асоціацій країн Євросоюзу, у цих державах також немає досвіду його використання у дітей. Оскільки він є базовим протипухлинним препаратом у більшості протоколів лікування онко­ логічних і онкогематологічних зах­ ворювань, відсутність доказів його ефективності/безпечності ставитиме під загрозу загальний результат лікування онкопатології в дітей. Це суперечить положеннями «Конвенції ООН про права дитини». Препарат «Етопозид Мілі» (виробництва компанії Venus, Індія) у практиці дитячих гематологічних відділень України не застосовувався. За інформацією профільних асоціацій країн Євросоюзу, у цих державах досвіду використання його у дітей немає. Оскільки він є базовим протипухлинним препаратом у багатьох протоколах лікування онкологічних та онкогематологічних захворювань, недоведені його ефективність і безпечність ставитимуть під загрозу загальний результат лікування онкопатології у дітей та суперечитиму ть положенням «Конвенції ООН про права дитини». Особливість його («Етопозиду Мілі») віддалених побічних наслідків (ризик виникнення вторинних пухлин) є предметом відповідних клінічних досліджень по кожному із запропонованих варіантів цього засобу (відповідно до європейського стандарту) для лікування хворих дитячого віку з огляду на прогнозований рівень виживаності та тривалості подальшого життя. Крім того, в інструкції до препарату «Етопозид

Мілі» вказано на неможливість його застосування в дітей до 2 років. Таким чином, у випадку його закупівлі діти з онкозахворюваннями віком до 2 років будуть позбавлені забезпечення протипухлинним препаратом за кошти держбюджету. Препарат лінезолід (фірмова наз­ ва «Лінелід») виробництва компанії «Юрія-фарм» не є ідентичним оригінальному препарату «Зівокс» (виробництва компанії «Пфайзер»), оскільки відрізняється коротшим терміном придатності, іншим (менш досконалим) варіантом упаковки (що суттєво впливає на його хімічну стійкість до дії чинників зовнішнього середовища), відсутністю доведених даних щодо біоеквівалентності. Таким чином, його використання замість оригінального або генеричного препарату із GMP Євросоюзу та/або сертифікатом FDA є також порушенням положень «Конвенції ООН про права дитини». На сьогодні рівень одужання хворих на гострий лімфобластний лейкоз (найпоширенішу нозологію в дитячій онкології, що охоплює 30% онкохворих віком до 18 років) в Україні становить 75%. Це забезпечується зокрема використанням препаратів з доведеною безпечністю та ефективністю (відповідно до вимог «Конвенції ООН про права дитини»). Недотримання цих вимог щодо використання препаратів з доведеною ефективністю/безпечністю призведе до підвищення летальності та зниження рівня одужання хворих» Чого-чого, а такого українці аж ніяк не очікували. Їм обіцяли якісні ліки (натомість завдяки старанню Crown Agents отримали невідомо що), гарантували, що нова процедура передбачає закупівлі безпосередньо в міжнародних постачальників, однак завсідники-посередники нікуди не ділися!

У пошуку причин Особливе обурення викликало те, що така хаповитість стосується найуразливіших програм: онкології (у тому числі й дитячої) та онкогематології — саме вони дісталися Crown Agents. Ігор Щедрін, один з лідерів громадської організації «Медичний конт­ роль», на своїй сторінці у Facebook написав: «Так сталося, що закуповувати ліки від онкології довелося англійському консалтинговому агентству Crown Agents. Так от Crown Agents спеціалізується на управлінні митницями в країнах третього світу та постачанні копійчаних препаратів у Судан і Анголу. Я взагалі не в курсі, чому вони раптом вирішили, що закупівлі для України з дитячої онкології їм до снаги. Спочатку вони спробували купити «крейду» замість нормальних ліків, щоб продемонструвати відмінну економію (яку краще показувати не на дітях, а на якійсь більш стійкій до експериментів аудиторії). Ми про це писали, і за допомогою «магії» Facebook проблема вирішилася. Потім вони просто зірвали всі можливі терміни поставок. Чому, наприклад, ПРООН в цьому місяці виходить на 90% виконання плану поставок, а Crown

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ДОСЬЄ

5 серпня 2016 року

Agents має з дитячої онкології 16%? Тому що в ПРООН програми легші чи що? Нічого подібного. Моє пояснення простіше: у закупівельників Crown Agents проблеми з головою, відповідальністю і мотивацією. Терплячий український народ 9 місяців тому передав їм всі зелені папірці, потрібні для закупівлі. Папірці лежать у кишеньках, діти лежать без ліків. Навіть депутати ВР, які колись топили за Crown Agents (зараз вони, звичайно, про це мовчать, тому що визнавати свої помилки депутатам не можна), сьогодні виклали проект закону про виключення цієї контори зі списку організацій, що закуповують ліки для України». Дійсно, 15 липня 2016 року у Верховній Раді України зареєстровано законопроект №4008а щодо внесення змін до Закону України «Про публічні закупівлі». Його автори — Голова Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я Ольга Богомолець та її перший заступник Оксана Корчинська — пропонують виключити Сrown Agents з переліку міжнародних організацій, які здійснюють закупівлі лікарських засобів за рахунок державного бюд­ жету України. Аргументи, наведені в пояснювальній записці до законопроекту, — ті самі. Ніхто не сумнівається в доцільності міжнародних закупівель ліків — без них Україна знову скотиться в корупційне болото, з якого ледь-ледь почала підніматися. Водночас недобросовісне виконання Crown Agents своїх обов’язків спричинило критичний зрив плану закупівель: лише 43% від запланованого обсягу ліків поставлено за нап­ рямом «Доросла онкологія», лише 16% від профінансованого обся­г у — за напрямом «Дитяча онкологія та онко­г ематологія»; реагенти для діаг­ностики онкозахворювань, на які було виділено 9,5 млн грн, узагалі не були придбані. Скільки онко­ хворих дітей не дочекалося ліків, які мали б урятувати їм життя? Та чи й матимуть надію на одужання інші пацієнти, котрим ця організація запропонувала препарати сумнівної якості? Адже значна частина з них не використовувалася в Україні і не представлена на ринку ЄС. Більше того, якість та безпечність деяких препаратів не підтверджені достатньою базою клінічних досліджень. Чи не приниження це українських пацієнтів? У пояснювальній записці зазначено, що подібне сталося через відсутність переліку вимог до якості ліків в угоді з компанією Crown Agents. Виникає запитання: таке упущення — ознака непрофесійності української сторони чи навмисна «лазівка» для шарлатанів? Так само в угоді та додатках до неї не було передбачено термінів поставки ліків, тож чи варто дивуватися, що віз і нині там? Зате рахувати підписанти угоди вміють добре — на свою користь. Недаремно ж у ній з’явився пункт про те, що компанія Crown Agents отримує 5,5% від сплаченої МОЗ суми (для покриття непрямих витрат, пов’язаних з виконанням договору), унаслідок чого вартість закуплених ліків для українських пацієнтів зросла на ті ж 5,5%. До того ж, у вартість препаратів була закладена дистрибуторська націнка.

Без «професіона лів тендерної справи» тут не обійшлося — на торги вийшли не безпосередньо іноземні виробники, а їх українські посередники, через яких було прид­ бано близько 70% ліків. За даними народних депутатів, єдиним іноземним виробником, котрий брав участь у торгах без посередників, виявилася компанія Accord (Велика Британія). Отож, ставки було зроблено давно. Хто виграв — зрозуміло. Деякі експерти вважають, що метою такої «далекоглядності» була не стільки особиста нажива, скільки дискредитація самої системи міжнародних закупівель. Адже скандали не минають безслідно: суспільство зневіриться в можливості щось змінити, розчарується в добропорядності міжнародних партнерів і вклониться старому доброму барину (чи барону) вітчизняної фармторгівлі. Тому й вдарили по найуразливішому — дитячій онкології. Схоже, що неперевершений цинізм корупціонерів у системі державних закупівель ніколи не досягне свого апогею. Але чи буде безмежним терпіння нинішнього суспільства, котре вже не вірить у виховні методи виправлення злочинних кланів і ще не знайшло силових важелів їх викорінення? Усі ми добре пам’ятаємо, як у відповідь на спроби держави вплинути на фармринок раптом з’являлася загроза дефіциту життєво важливих ліків в Україні. Як і те, що гучні скандали навколо тендерних ігрищ в МОЗ закінчувалися щонайбільше покаранням кількох стрілочників — кукловоди завжди керували процесом, не виходячи з тіні. Тож єдиний спосіб змінити ситуацію — знову і знову боротися за нові правила. Без цього шансів на виживання немає не тільки у хворих, а й у здорових українців.

Чиї вуха? Та при цьому варто пам’ятати: мафія безсмертна тільки тому, що безлика. Щойно образи «щупалець спрута» змінюються конкретними іменами, боротьба з ними перетворюється з віртуальної на реальну. Знайти такі імена не настільки складно, особливо якщо в цьому будуть задіяні спеціальні служби, покликані стояти на сторожі інтересів громадян України. Журналісти ж і громадські діячі змогли таки докопатися до істини. Нап­ риклад, значна частка препаратів, закупівля яких планувалася через Crown Agents, належить компанії Venus Remedies Limited (Індія), що тісно «співпрацює» з бізнесменом Борисом Литовським. Громадська організація «Медичний контроль», яка провела власне розслідування, стверджує: саме компанія «Нортон Україна» вийшла на торги у Crown Agents з препаратами цієї фірми. Генерик Vistrexate виробництва Venus Remedies Limited уперше зареєстровано в серпні 2014 року, натомість його немає в реєстрах лікарських засобів інших держав. Інформація про цей препарат у мережі інтернет «засвітилася» тільки у зв’язку з його постачанням в Україну в лютому 2016 року. Знову ж таки цитуємо допис Ігоря Щедріна на сторінці у Facebook: «Нам обіцяли, що закуповуватимуть високоякісні ліки. І ось тут вза-

галі «зрада» зашкалює. Наприклад, «Людмила Фарм» поставлятиме МОЗ «відмінний європейський» препарат «Альвотиніб», який, крім України, зареєстрований тільки в Боснії, Герцеговині та Казахстані. Мальтійська фірма Pharmadox, яка його нібито виробляє, має лише сайт-візитівку. Насправді Pharmadox — посередник, а виробник — на Балканах. У перелік ліків, котрі закуповуються замість «хороших європейських препаратів», потрапляють такі речі, як той самий метотрексат, торгова назва — Vistrexate. Країна походження — Індія. Цей препарат на околиці індійського села Bhatoli Kalan, розташованого поруч із технопарком, виробляє фірма Venus Remedies. Гугліж препарату дає аж цілих 8 посилань, із них 1 — інструкція для України (у жодній іншій країні її немає). Це «спеціально виготовлений для нас за унікальною технологією унікальний продукт». А найцікавіше — хто возить. Пос­ тачальник в Україні — «Нортон Україна». І не тільки цього препарату, у «Нортона» ще 5 позицій навіть у цьому невеликому переліку. А що таке «Нортон Україна»? А це, як усім прекрасно відомо, Борис Литовський. Так, той самий одіозний фармацевтичний магнат, котрий роками завалював МОЗ індійською «крейдою». Років 5 тому прокотилася хвиля скандалів з приводу закупівлі МОЗ низькопробних ліків з Індії — «крейди», якою намагалися замінити нормальну фармакотерапію. Звісно, у суто шкурних інтересах. У всіх цих скандалах фігурувала група Литовського. Коли українське суспільство розібралося в питанні, групу Литовського з ганьбою виперли із закупівель МОЗ. Іноді, як казав Стівен Кінг, вони повертаються». Здається, про фармацевтичного Аль Капоне Бориса Литовського в Україні не писав тільки лінивий. За кілька десятків років на нього наз­биралося чимале досьє, однак «мішень» для критики виявилася або пестунчиком долі, або ідеальним екземпляром виживання в неприродних умовах українських реалій. За будь-якої влади його ім’я випливає під ореолом успішного бізнесмена, після її зміни потрапляє в опалу — і знову все спочатку. Доки чортове колесо робить чергове коло, спритний ділок підраховує гроші. Дехто стверджує, що збитки, завдані «діяльністю» групи Литовського фармакологічній галузі України, уже перевищили 200 млн дол. Ще у 2011 році «Наші гроші» розкрили схему «процвітання» фармацевтичного олігарха Литовського, стверджуючи, що він і є тим «скелетом у шафі» МОЗ, від якого залежить, отримає та чи інша компанія дозвіл на імпорт життєво важливих ліків чи ні (звісно, за хабар). «Яскравим» партнером Бориса Литовського виявився впливовий російський бізнесмен, а за сумісництвом ще й політик-«єдинорос», член Комітету з оборони та безпеки Ради Федерації Росії Олександр Шишкін. ЗМІ неодноразово писали про його антиукраїнську позицію. Зокрема Шишкін як депутат Держдуми голосував за підтримку анексії Криму та за вторгнення російських військ на територію України. У 2012 році в

його власність перейшла харківська група фармкомпаній «Здоров’я». Не менш цікавим виявився оприлюднений виданням факт про те, що впродовж усіх років діяльності Бориса Литовського в Україні він мав заступництво вищих чинів СБУ, а також значний вплив на експрезидента Віктора Ющенка. Останній узагалі впустив щуку у ставок із карасями (з 2005 року Литовський займався боротьбою з корупцією в МОЗ!). У 2009 році він увійшов до складу низки робочих груп із держзакупівель ліків, медтехніки та автомобілів швидкої допомоги. У 2010 році «герой» війни з корупцією знадобився й новій владі. Як стверджує LB.ua, Литовський лобіював призначення певних чиновників у Держлікслужбу. Адже йому конче були потрібні свої люди для проштовхування «брудних генериків», котрі реєструвалися б як дешеві аналоги європейських препаратів індійського виробництва (і тому легко вигравали б тендери), а насправді «штампувалися» в Україні. Подібні схеми застосовувалися знову ж таки для закупівлі препаратів за держпрограмами «Онкологія», «Дитяча онкологія», «Туберкульоз». Нинішні події наводять на думку, що людині з таким досвідом рано чи пізно стає тісно в старих рамках, і вона прагне вийти на вищий, міжнародний рівень. Квиток на таку «подорож» оплачено занадто дорогою ціною — життям людей.

Що далі? Альтернативи міжнародним закупівлям немає. Про це заявив Віцепрем’єр-міністр України Пав ло Розенко у своєму виступі під час круглого столу «Державні закупівлі лікарських засобів через міжнародні організації. Аналіз ефективності». Він підтвердив, що всі закупівлі ліків у 2016 році здійснять міжнародні організації. «Стратегічне рішення щодо передачі закупівель ліків від МОЗ міжнародним організаціям було абсолютно правильним. Саме тому вже сьогодні ми бачимо певний спротив і намагання повернути його назад. Саме успішність цього процесу дуже занепокоїла певні кола», — сказав Павло Розенко. Водночас він зауважив, що Уряд вимагає забезпечити рівні права для всіх учасників тендерних процедур. «Вимога одна — рівний доступ, рівні права, єдині для всіх правила гри, жодних преференцій, переваг чи штучних обмежень у процесі проведення тендерних процедур», — наголосив Віце-прем’єр-міністр. Сказано — зроблено? Хотілося б іще зрозуміти, на які гальма тиснутиме Уряд, щоб зупинити злочинні наміри ділків, котрі простягають руки до закупівель ліків, незалежно від того, у який спосіб вони відбуваються. Бо руки в них, як виявилося, дуже довгі й вправні. Чи сильніша за них державна рука? У підготовці матеріалу використано інформацію medcontrol.com.ua facebook.com nashigroshi.org lb.ua genplanua.com Микола РАВДІЙ, «ВЗ»

7

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

РЕФОРМА ВТОРИННОЇ ЛАНКИ: СТАРІ ПАСТКИ ЗА НОВОЮ ШИРМОЮ?

Здається, реформа охорони здоров’я в Україні нарешті докотилася й до вторинної ланки. Першим тестом на виживання для неї стала медицина об’єднаних територіальних громад, коли кошти нібито «пішли за пацієнтом», але насправді — в інший бік. Нині на часі нове випробування — госпітальними округами. Чим обернеться «нарізка» округів: черговою оптимізацією вторинки, з’ясуванням стосунків у боротьбі за нові центри впливу чи обіцяним благом для пацієнтів?

Андрій ОЛІЙНИК, завідувач відділу правової допомоги Львівської обласної організації Профспілки працівників охорони здоров’я України, старший викладач кафедри організації і управління охороною здоров’я ЛНМУ ім. Данила Галицького

Щ

е не закінчилася епопея зі створенням об’єднаних територіальних громад, як на публічне обговорення винесено проект Постанови Кабінету Міністрів «Питання формування госпітальних округів». Причому їх створення розглядається не просто в рамках медичної реформи, а як етап процесу децентралізації, що значно збільшує шанси на його реалізацію. Проектом урядової постанови пропонується затвердити Порядок формування госпітальних округів (далі — Порядок) і передбачається, що вони почнуть функціонувати вже з 1 січня 2017 року. Тому вочевидь осінь буде надзвичайно гарячою для галузі. МОЗ України має затвердити низку документів щодо критеріїв створення госпітальних округів та діяльності нових типів лікувальних закладів. Якщо це станеться, очевидно, наприкінці року буде внесено зміни до Бюджетного кодексу України в частині зміни джерел і механізмів видатків на вторинну медичну допомогу. Наразі важко спрогнозувати в деталях, якою буде остаточна редакція Порядку після її затвердження, оскільки поки що він лише розробляється. Так, на сайті МОЗ для публічного обговорення представлено перший проект постанови (без змін), а на погодження проф-

спілкам уже двічі надходили доопрацьовані варіанти. Наприклад, спочатку планувалося затвердження складу та структури госпітальних округів Кабміном, нині ж таке право пропонується надати обласним державним адміністраціям. Якщо раніше вказувалося, що округ має охоплювати не менше 100 тис. населення, то нині в кожному з них передбачено лікарні інтенсивного лікування ІІ рівня, а це означає: округ обслуговуватиме щонайменше 200 тис. осіб. Постановою Кабінету Міністрів України від 24.10.2012 р. №1113 вже було затверджено Порядок створення госпітальних округів у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та м. Київ (далі — Постанова №1113). До речі, як вказаний документ, так і обговорюваний нині Порядок мають спільні витоки. Незважаючи на плин часу, зміну влади й окремих програмних документів йдеться про ту саму медичну реформу, а точніше — про її продовження. У пояснювальній записці зазначається, що прийняття Порядку забезпечить позитивний вплив на якість, своєчасність і доступність надання вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги населенню. Утім, на практиці створення госпітальних округів, навпаки, може призвести до реального скорочення мережі лікувальних закладів, а відповідно, і штатів. Адже сьогодні в кожному районі є ЦРЛ, яка надає повноцінну вторинну медичну допомогу (по суті, є лікарнею інтенсивного лікування), і зазвичай ще кілька районних (міських) лікарень зі стаціонарними відділеннями. Натомість чисельність населення району майже втричі (чи й більше) менша від пропонованого мінімуму для створення госпітального округу (200 тис.). До того ж, порівняно з Постановою №1113, у проекті обговорюваного Порядку з’явилася

низка упущень (випадкових чи умисних). Насамперед, зі структури госпітального округу «зник­ ла» лікарня планового лікування, існування якої передбачено ст. 35-2 Основ законодавства України про охорону здоров’я. Згідно з Постановою №1113 такий заклад охорони здоров’я, що забезпечує надання планової спеціалізованої консультативної та стаціонарної медичної допомоги інтенсивного лікування та догляду, мав створюватися в кожному сільському районі, а також містах обласного значення (одна лікарня на 50 тис. осіб і більше). У Порядку не згадується й багатопрофільна дитяча лікарня інтенсивного лікування, яка згідно з Постановою №1113 могла бути створена в госпітальному окрузі (одна на понад 350 тис. осіб). Такі заклади дуже важливі для великих міст обласного значення, де на сьогодні існують дитячі лікарні. На жаль, у Проекті чітко не розмежовані лікарні інтенсивного лікування першого та другого рівнів. Функціональне наповнення нових лікувальних закладів визначатиметься на рівні МОЗ, тому не зовсім зрозуміло, якою буде доля ЦРЛ і районних (міських) лікарень. Встановлення обов’язкової наявності в госпітальному окрузі лікарні ІІ рівня (з обслуговуванням не менше 200 тис. осіб) призведе до штучного укрупнення госпітальних округів без урахування специфіки географічного розташування територій, транспортного сполучення та реального стану доріг, а відтак до скорочення мережі закладів охорони здоров’я. У Порядку вказано критерії «прив’язки» до кількості населення лише для лікарень інтенсивного лікування, про інші заклади просто згадується. Утім, можливість створення не завжди означає необхідність. З огляду на це виникає

потреба чітко вказати на обов’язкову наявність в кожному госпітальному окрузі лікарні відновного лікування, хоспісу, консультативно-діагностичних центрів та лікарень планового лікування. Натомість у Постанові №1113 набагато чіткіше прописані такі умови. Наприклад, лікарня відновного (реабілітаційного) лікування мала створюватися з розрахунку на один чи кілька госпітальних округів з чисельністю населення не менше 350 тис. осіб; консультативно-діагностичний центр (у складі багатопрофільної лікарні інтенсивного лікування чи як окрема юридична особа в містах обласного значення) — не менше одного центру в окрузі; спеціалізовані медичні центри — у разі потреби в медичній допомозі за окремим профілем в окрузі, якщо відповідні відділення відсутні в лікарні інтенсивного лікування; лікарня планового лікування — одна на сільський район, а в містах обласного значення — на 50 тис населення. Постанова №1113 також передбачала необхідність передачі закладів вторинного рівня до спільної власності громад області (тобто обласним радам), з бюджету яких мали фінансуватися видатки на вторинну медичну допомогу, — і це логічно. Обговорюваний Порядок у цьому плані не містить нічого, що дало б можливість бодай допустити появу різних підходів до фінансування нової моделі. Знову ж таки це питання є предметом регулювання Бюджетного кодексу України — при цьому варто пригадати традиції прийняття Держбюджету з одночасним внесенням змін до Бюджетного кодексу напередодні Нового року. Доопрацьований варіант Порядку передбачає створення нового консультативного органу — ради госпітального округу, яка покликана

8 www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

5 серпня 2016 року

формувати пропозиції щодо розподілу коштів медичної субвенції між закладами округу. Вона формується з представників органів місцевого самоврядування та затверджується обласною держадміністрацією. Не зовсім зрозуміло, навіщо створювати новий орган, що не має чіткого правового статусу, але наділений доволі важливими функціями. Адже основні повноваження щодо визначення госпітальних округів та розподілу медичної субвенції на вторинну медичну допомогу в межах області все одно здійснюватиме обласна державна адміністрація, до складу якої входить департамент охорони здоров’я. Натомість своєрідний прояв «децентралізації» (з утворенням нової структури) може виявитися неефективним і спричинити протистояння між громадами наявних районів. І ще один, не менш важливий, аспект. У нас поки існують райони, а процес створення об’єднаних територіальних громад лише починається. Тож на практиці буде складно виз­ начити, на базі ЦРЛ якого району відкривати лікарню інтенсивного лікування (і якого рівня), — це також може породжувати конфлікти між громадами. Формування об’єднаних територіальних громад і виділення їм прямих бюджетних субвенцій з державного бюджету із 1 січня 2016 року засвідчили, що процеси децентралізації та медичної реформи розвиваються здебільшого паралельно, а не синхронно. Це підтверджує навіть позиція МОЗ України про доцільність передачі всіх коштів медичної субвенції об’єднаних територіальних громад за відповідними договорами в райони, через відсутність у них інституціональної та матеріально-технічної бази. То чи знову не станеться так, що створені поспіхом госпітальні округи не відповідатимуть майбутньому адміністративному устрою? Логічно було б спочатку завершити адміністративно-територіальну реформу, а вже тоді формувати під неї і вторинний рівень системи охорони здоров’я. Не варто також забувати, що чинна редакція ст. 49 Конституції України забороняє скорочувати мережу державних і комунальних лікувальних закладів. При цьому Основи законодавства України про охорону здоров’я визначають мережу як сукупність лікувальних закладів, що забезпечують потреби населення в медичному обслуговуванні на відповідній території. Тож можна припустити, що місцеві громади під час формування госпітальних округів неодноразово порушуватимуть ці питання перед владою. Зараз важко прогнозувати, якими будуть госпітальні округи, оскільки їх межі та склад, а також мережа і кількість нових лікувальних закладів ще не визначені. Причому, це залежить не лише від МОЗ та обласних державних адміністрацій, а й передусім від обсягу видатків на вторинну медичну допомогу, котрі закладатимуться в Держбюджеті. Адже навіть просте питання — як сьогоднішня ЦРЛ співвідноситиметься з майбутніми лікарнями планового чи інтенсивного лікування з точки зору структури, штату та функцій — має неабияке значення (насамперед, у плані можливого скорочення). Тож такі надзвичайно важливі для сфери охорони здоров’я кроки, як створення госпітальних округів, мають запроваджуватися після їх успішної апробації в якості пілотного експерименту. Це за умови, коли ми дійсно хочемо вдос­ коналити й покращити медичну допомогу (як декларуємо), а не в черговий раз зекономити на ній. Адже зруйнувати систему набагато легше, ніж побудувати. І це найкраще ілюструє ще «свіжий» український досвід реформування галузі. Одна справа — будувати госпітальний округ «з нуля», і зовсім інша — замість випробуваної роками системи охорони здоров’я в районах. У нашому випадку потрібно створити кардинально іншу, тобто зовсім нову структуру організації медицини на вторинному рівні. А оскільки мова йде про об’єднання ще наявних районів і міст, різати доведеться «по живому».

Олена ДОРОШЕНКО, економіст, фахівець Світового банку з питань охорони здоров’я, харчування та населення в Білорусі, Україні та Молдові

К

онцепція реформування вторинної ланки через створення госпітальних округів обго­ ворювалася ще 10 років тому, ще до запровад­ ження пілотних реформ. Оскільки в Україні є надлишок лікувальних закладів, потрібно ретельно спланувати розташування тих із них, що забезпечуватимуть інтенсивнішу медичну допомогу. Наприклад, аби спеціалізовану хірургічну допомогу надавали не в 25 район­ них лікарнях (де насправді вона аж ніяк не є інтенсивною), а в потужних хірургічних цент­ рах, створити їх потрібно в обмеженій кількості. Решту лікарень можна перепрофілювати під надання планової допомоги, післяопераційної реабілітації тощо. Ідея стратегічного переформатування мережі закладів охорони здоров’я й породила термін «госпітальні округи». Якщо виходити з прагматичних міркувань, то для ефективної реалізації згаданої ідеї потрібно, щоб усі ресурси для фінансування охорони здоров’я акумулювалися принаймні на рівні області. Тоді вона дійсно могла б розробити «медичну карту» регіону, вирішити, які госпітальні округи створити, скільки їх потрібно, де розмістити так звані центрові лікарні, що були б компліментарні з іншими закладами охорони здоров’я. Область провела б стратегічне визначення надавачів медичних послуг і контрактування закладів охорони здоров’я, і це нормальне явище. Якщо ж спочатку «нарізати» госпітальні округи, потім передати їм кошти в надії, що вони самі визначаться зі спеціалізацією та перепрофілюванням закладів, то території, які ввійдуть у такі округи, швидше за все пересваряться між собою — ніхто не захоче віддавати свої потужності. Адже це — різні територіальні утворення, різні райради, різні громади. І їм важко пояснити, чому саме вони мають змінити формат послуг, залишивши на своїй території лише реабілітаційний центр тощо. Тому такий підхід швидше за все не буде життєздатним. Коли ж питання розміщення стратегічних пунктів надання інтенсивної медичної допомоги вирішуватиметься хоча б на рівні області, й на тому самому рівні відбуватиметься контрактування надавачів медичної допомоги, справа отримає реальну перспективу. Замість того, щоб розпорошувати ресурси по округах, краще розглядати всі лікувальні заклади на території області як єдиний комплекс. З перспективи обласного планування доцільніше приймати рішення, де і як створювати спеціалізовані центри, як використовувати ресурси області на впровадження новітніх технологій, придбання сучасного обладнання й забезпечення витратними матеріалами. Водночас в усіх закладах мають з’явитися стимули ширше запроваджувати хірургію одного дня, зменшувати тривалість перебування пацієнтів на ліжку, частіше надавати перевагу амбулаторній допомозі, максимально обслуговувати пацієнтів на рівні районів і працювати у зв’язці з лікарнями інтенсивного лікування. Наприклад, у якомусь районі розміщено спеціалізований хірургічний центр, але в ньому немає обладнання для реабілітації післяопераційних пацієнтів, проте воно є в лікарні сусіднього району, куди й направлятимуть таких пацієнтів. Тоді використання ресурсів буде ефективнішим — лікарні області взаємодоповнюватимуть одна одну, створюючи ефективну мережу надання медичної допомоги населенню. Тож замість роздувати потужності та створювати нові некеровані утворення, потрібно розмістити їх з урахуванням територіальних особливостей і виваженої стратегії медичного обслуговування населення, відповідальність за яку нестиме об-

ласть, що визначатиме потребу (а контрактування здійснюватиме закупівельник медичних послуг). Коли ж говорити про віддалену перспективу, в Україні можна було б створювати щось наближене до трастів, які існують у Великій Британії. Але це вже — наступний крок, після того як медичні заклади області дійсно почнуть працювати «у зв’язці», зрозуміють, які послуги для них рентабельні, навчаться домовлятися про перерозподіл коштів тощо. Поки що це лише в теорії, а на практиці матимемо перетягування ковдри, розпорошення ресурсів і нульовий результат нового задуму. До того ж, за нинішнього стану районних лікарень дуже важко прийняти рішення щодо того, яка з них має бути центровою. Де є умови для інтенсивного надання медичної допомоги? А ще зважте на географічний чинник і мережу розташування станцій невідкладної допомоги, стан доріг як засіб сполучення між лікарнями і багато іншого, що зіпсує ідеальну картину поняття «госпітальний округ». Якщо ж цю «картинку» розглядатиме область, вона змушена буде збільшити кількість станцій швидкої допомоги, «підтягнути» матеріальну базу лікарень і вирішити, скільки їх потрібно — 5 потужних чи 25 невеликих. На рівні області краще приймати рішення, куди доцільніше інвестувати кошти, та виявити «білі плями» в наданні того чи іншого виду медичної допомоги тощо. До того ж, на території більшості областей України проживає приблизно 1,5-2 млн населення. По суті це і є тією структурною одиницею, яка здатна вирішити, де стратегічно розташовувати центри більш інтенсивного формату надання медичної послуги, а де заклади треба перепрофільовувати, аби покрити потреби населення в інших видах медичної допомоги. Місцеві громади також зможуть приймати спільні рішення щодо задоволення таких потреб, наприклад, дофінансовувати ті чи інші медичні програми. Якщо ж ідею створення госпітальних округів у тому вигляді, у якому її намагаються реалізувати ось уже 10 років поспіль, буде втілено адміністративним шляхом, це може викликати нездорові настрої в суспільстві в цілому і в медичному середовищі зокрема. А у відповідь на негативні стимули завжди знаходяться «обхідні» шляхи. Тим більше, що надання медичної допомоги — це дуже вразлива соціальна тема. І всі розуміють, що на сьогодні перед охороною здоров’я стоять важливіші питання: визначення гарантованого обсягу медичної допомоги в межах бюджету, втілення засад контрактних відносин між замовником і надавачем медичних послуг, створення комунальних підприємств і забезпечення належних умов їх фінансування на основі глобального бюджету чи інших сучасних принципів оплати за надану медичну допомогу тощо. На них і має бути зосереджено основну увагу.

Василь БОРИС, головний лікар Новоград-Волинського міськрайТМО Житомирської області

О

дним із напрямків реформування галузі є створення госпітальних округів. Цього не було зроблено навіть у пілотних регіонах попри те, що значна частина головних лікарів переконана в необхідності зміни інфраструктури лікувальних закладів. Принаймні, це засвідчує анкетування слухачів передатестаційного циклу «Організація і управління охороною здоров’я», який проводився співробітниками кафедри менеджменту охорони здоров’я НМУ ім. О. О. Богомольця. Майже 80% опитаних головних лікарів обласних, районних і міських лікарень та їх заступників не влаштовує чинна система організації надання медичної допомоги населенню, понад 60% із них вва-

жають, що створення госпітальних округів є одним зі шляхів поліпшення ситуації в охороні здоров’я. Більше того, понад 70% респондентів переконані: цей крок позитивно вплине на якість спеціалізованої медичної допомоги, 43% вважають, що її доступність збільшиться, 29% упевнені, що вона стане своєчасною, 40% вказали на можливість зменшити в такий спосіб бюджетні витрати. Моя особиста думка: створення госпітальних округів оптимізує мережу лікувальних закладів (нині суттєво роздуту), ліквідує неефективне фінансування та використання стаціонарних ліжок (за нашими спостереженнями, близько 35% з них «обслуговують» пацієнтів, які перебувають у стаціонарі без належних на те показань, або ж терміни їх лікування необґрунтовано подовжено). З огляду на досвід країн ЄС, заклади охорони здоров’я регіонів, які ввійдуть до госпітального округу, буде розподілено на лікарні інтенсивного, планового, відновного лікування та заклади паліативної допомоги. НовоградВолинське міськрайТМО відповідає лікарні інтенсивного лікування за всіма критеріями, тож має стати центром госпітального округу, об’єднавши навколо себе заклади сусідніх районів. Тому ми з колегами розробили примірну структуру лікарень округу, взявши за основу досвід польських колег (госпітальний округ із центром у місті Ломжа Підляського воєводства), які сьогодні успішно працюють у нових умовах. Також проаналізували роботу стаціонарних відділень, обґрунтованість госпіталізації, тривалості лікування й на підставі цих даних розробили модель реорганізації ліжкового фонду ЦРЛ сусідніх районів. За нашими розрахунками, на території округу доцільно створити лікарню інтенсивного лікування на 497 ліжок і 2 лікарні планового лікування на 77 ліжок. Унаслідок реорганізації мережі зможемо відкрити лікарню відновного лікування на 40 ліжок і 2 хоспіси на 30 ліжок. Під час реструктуризації НовоградВолинського міськрайТМО в багатопрофільну лікарню інтенсивного лікування збережуться всі відділення, частина з них розшириться за рахунок відділень, які скоротяться в інших ЦРЛ. Натомість при реформуванні ЦРЛ у лікарні планового лікування в них зберігаються терапевтичні, дитячі, неврологічні відділення та передбачається створення хоспісів (на базі колишніх дільничних лікарень). У результаті оптимізації ліжкового фонду трьох районів кількість стаціонарних ліжок зменшиться на 16%, показник забезпеченості ними становитиме 35,4 на 10 тис. населення, із них 27,3 — у лікарні інтенсивного лікування, 4,2 — у лікарнях планового лікування, 2,2 — у лікарні відновного лікування та 1,7 ліжка на 10 тис. населення — для надання паліативної допомоги. Впровадження такої моделі інфраструктури закладів охорони здоров’я міжрайонного рівня, на мою думку, не є складним процесом, натомість воно поліпшить якість надання медичної допомоги і підвищить її доступність.

НАСТУПНА ТЕМА Шановні читачі! Відкриваючи «Дискусійний клуб», ми ставили за мету дати кожному лікарю можливість висловитися з приводу наболілого. Тема нашого наступного обговорення:

«Уроки на завтра: як удосконалити медичну освіту?»

Чекаємо ваших листів на адресу: 04211, м. Київ, а/с 138, редакція газети «Ваше здоров’я» або на e-mail: vz@vz.kiev.ua

9

СИСТЕМА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

РЕФОРМУВАННЯ ПЕРИНАТАЛЬНОЇ ДОПОМОГИ

МАЄ ВІДБУВАТИСЯ НА ВСІХ РІВНЯХ Свого часу в рамках Національного проекту «Нове життя — нова якість охорони материнства та дитинства» країною прокотилася хвиля відкриття перинатальних центрів. Що змінилося після цього і якою буде подальша доля системи перинатальної допомоги?

Геннадій СЛАБКИЙ, директор ДУ «Український інститут стратегічних досліджень МОЗ України», Голова проблемної експертної комісії МОЗ та НАМН України за спеціальністю «Соціальна медицина», доктор медичних наук, професор

ВЗ Після гучних відкриттів перинатальних центрів у цій сфері настало затишшя. Як нині функціонує система?

— Завдяки Національному проекту «Нове життя — нова якість охорони материнства та дитинства» були створені перинатальні центри III рівня в АР Крим, Дніпропетровській, Донецькій, Житомирській, Запорізькій, Кіровоградській, Луганській, Полтавській, Рівненській, Харківській, Хмельницькій областях та м. Київ. І не лише створені, а й оснащені високотехнологічним лікувально-діагностичним обладнанням, забезпечені спеціально навченим висококваліфікованим персоналом. На жаль, Пос­ тановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2014 р. №71 «Деякі питання оптимізації державних цільових прог­ рам і національних проектів, економії бюджетних коштів та визнання такими, що втратили чинність, деяких актів Кабінету Міністрів України» згаданий національний проект було вилучено з переліку пріоритетних. У зв’язку із цим не вдалося завершити будівництво запланованих перинатальних центрів у Волинській, Львівській, Тернопільській, Черкаській та Чернівецькій областях. Утім, система перинатальної допомоги — це не лише центри ІІІ рівня, а й її регіона-

10

лізація. Тож за «парадом відкриттів» прийшла, можливо, менш помітна для суспільст­ва, але не менш важлива робота зі створення мережі закладів перинатальної допомоги (ЗПД) у регіонах країни. На сьогодні трирівнева система перинатальної допомоги існує в усіх областях України, за винятком Волинської, Закарпатської та Чернігівської. Система надання медичної допомоги за принципом регіоналізації передбачає розумний і ефективний її розподіл між закладами охорони здоров’я різних рівнів. Наприклад, згідно зі світовим досвідом приблизно у 17% пологів виникає потреба у вчасному реагуванні на акушерські та неонатальні проблеми в умовах ЗПД ІІІ рівня. В Україні цей показник у 2015 році становив 17,7%, хоча в розрізі регіонів різниця відчутна: від 0% у Волинській, Закарпатській, Чернігівській областях, менше 10% у Миколаївській, Черкаській і Вінницькій, понад 32% у Сумській до 36% у Харківській та 45% у Чернівецькій областях. Натомість у досліджуваних регіонах ЗПД І рівня прийняли 40,3% пологів, ІІ — 42,5%. Це свідчить про недостатнє налагодження функціонування регіональної перинатальної допомоги щодо розподілу пологів між закладами різних рівнів. Важливим завданням регіоналізації є профілактика ускладнень у жінок з перинатальним ризиком, тяжкою екстрагенітальною патологією, а також забезпечення доступу таких пацієнток до спеціалізованої та високоспеціалізованої допомоги. У цілому в Україні гарантовано оптимальну доступність до такого виду медичної допомоги для вагітних із вадами серця та хворобами системи кровообігу. Задовільною можна вважати і доступність до спеціалізованої та високоспеціалізованої перинатальної допомоги для вагітних із тяжкими формами прееклампсії й еклампсії (83% у 2015 році), а також з антенатальною загибеллю плода (за даними моніторингу 2014-2015 років — 75 і 72% відповідно). На жаль, низькою залишається доступність такої допомоги для вагіт-

них із цукровим діабетом — близько 47% (за даними 2015 року) за регіональної диспропорції від 100 до 5,75%. ВЗ Чи вдалося досягнути належного рівня виходжування новонароджених з дуже низькою масою тіла?

— Ці діти потребують особливої уваги, оскільки з ними пов’язують приб­л изно половину всіх випадків перинатальних втрат. Крім того, вони входять до групи ризику щодо розвит­к у інвалідизуючих захворювань. Їх життя та здоров’я передусім залежать від наявності сучасних медико-організаційних технологій і висококваліфікованого персоналу закладів. Тому доведено, що акушерські стаціонари з кількістю пологів менше 300 на рік є небезпечними для таких дітей і їх матерів. Адекватну допомогу їм можна надати тільки в ЗПД ІІІ рівня. За даними проекту MOSAIC (організація акушерської допомоги при вкрай передчасних пологах у Європі), частка новонарод­жених з низькою та дуже низькою масою тіла, що народилися у відділеннях III рівня допомоги, становила від 63-64% у Данії та Польщі до 80% в Бельгії, Німеччині, Італії та інших країнах. В Україні у 2014-2015 роках у ЗПД ІІІ рівня вдалося сконцентрувати народження 59-62% малюків з масою тіла 500-999 г і 52-55% з масою тіла 1000-1499 г. При цьому в умовах ЗПД І рівня (де немає ані відповідного обладнання, ані фахівців високого рівня підготовки) народжується 12,9% немовлят з дуже низькою масою тіла, а на Закарпатті, Миколаївщині, Київ­ щині, Рівненщині цей показник перевищив 20%. В економічно розвинених країнах зниження перинатальної та малюкової смертності відбувається передусім за рахунок підвищення якості медичної допомоги дітям з дуже низькою масою тіла при народженні. Зокрема в США, Японії та більшості країн Західної Європи показник виживаності таких дітей у перші 168 годин життя досягає 80-95%. В Україні він трохи перевищував 81% у 2014 році та досяг

майже 82% у 2015-му. Зауважте: якщо в цілому у 2015 році у ЗПД ІІІ рівня виживаність новонароджених з масою тіла при народженні 500-999 г становила 59,4%, то в перинатальних цент­ рах ІІІ рівня, створених за сприяння Національного проекту, — 66,7%, а з масою тіла 1000-1499 г — 92 і понад 93% відповідно. У цілому показники виживаності новонароджених з украй низькою (500-999 г) масою тіла при народженні є неоднорідними в розрізі регіонів. Дуже успішною в цьому плані є Миколаївщина (95,2%), низькі показники (менше 40%) спостерігаються в ІваноФранківській, Кіровоградській, Сумській, Хмельницькій областях. Одними з основних показників, за якими ВООЗ оцінює якість надання акушерської та неонатологічної допомоги, є перинатальна й неонатальна смертність. Добре, що в Україні намітилася позитивна тенденція: перинатальна смертність у 2015 році знизилася до 8,5 на 1 тис. народжених живими і мертвими, неонатальна — до 3,1. До того ж, маємо відносно низькі показники материнської смертності (12,8 на 100 тис. у 2015 році). Однак індекси концентрації перинатальних і неонатальних втрат у ЗПД ІІІ рівня ще не сягають орієнтовних. ВЗ Над чим іще потрібно працювати лікарям, щоб можна було говорити про переконливі успіхи?

— В Україні зберігається високий показник частоти кесарських розтинів. До того ж, він має тенденцію до зростання (для порівняння — 10,4% у 2000 році та 17,4% у 2014-му). Водночас у країнах Західної Європи та США він неухильно знижується, адже, за даними досліджень, збільшення частоти кесарського розтину понад 12% не впливає на зниження поширеності перинатальної патології та смертності. Згідно з даними моніторингу частота виконання операцій кесарського розтину в ЗПД І рівня в Україні становила у 2014-2015 роках 12,6 і 13% відповідно, ІІ — приблизно 18-19%, ІІІ — 2727,6%. Це стосується практично всіх регіонів, за винятком Чернівецької області, де згаданий показник у ЗПД І рівня вищий, ніж у ЗПД ІІ рівня (10,9 і 8,3% відповідно), та м. Київ, де у 2015 році він на ІІ рівні становив приблизно 20%, а на ІІІ — трохи більше 15%. ВЗ Політика регіоналізації перинатальної допомоги в Україні передбачала тісний зв’язок між закладами різного рівня надання допомоги. Його забезпечено?

— Це дуже важливий момент, оскільки світовий досвід підтвердив: концентрація жінок групи високого ризику в пологопомічних установах ІІІ рівня не виключає випадків народ­ ження немовлят з перинатальною патологією та дуже низькою масою тіла в базових закладах перинатальної допомоги. Тому в економічно розвинених країнах окрім трирівневої системи перинатальної допомоги розробили паралельну систему переведень вагітних і новонароджених. Тобто в кожному великому регіоні заклади всіх трьох рівнів об’єднані в єдину мережу, і пацієнток перерозподіляють так, щоб найтяжчі потрапляли до закладів ІІІ рівня, а ті, що вже одужують, — до установ нижчих рівнів. Це водночас гарантує доступність висококваліфікованої допомоги й унеможливлює

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

СИСТЕМА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

5 серпня 2016 року

«простій» добре оснащених реанімаційних ліжок для новонароджених чи госпіталізацію на них непрофільних пацієнток. В усіх пілотних регіонах України вагітних і новонароджених з групи високого перинатального ризику також транспортують з однієї лікарні до іншої (у супроводі спеціальних бригад медиків). Усього у 2014 році у ЗПД та інші заклади ІІІ рівня медичної допомоги було переведено 7 тис. вагітних (1,7% від загальної кількості вибулих пацієнток). Для оцінки оптимальної кількості переведень новонароджених в Європі використовують так званий індекс неонатальних трансферів (ІНТ). Низький ІНТ (близько 1%) вказує на оптимальний розподіл перинатальних закладів за рівнями допомоги, а також на те, що ЗПД ІІІ рівня забезпечують пов­ ний цикл медичного догляду за новонародженими. Там, де перинатальна допомога новонародженим високого ризику була регіоналізована (наприклад у Нідерландах), ІНТ становить менше 1%. За середнього в Україні показника частоти переведень новонароджених у заклади вищого рівня перинатальної допомоги 4,1%, який є досить високим, оптимальний (0,7%) зафіксовано лише в Полтавській області, а надзвичайно високий (понад 6%) — у Житомирській, Чернівецькій, Миколаївській, Черкаській і Волинській областях. Високою залишається і частота переведень із ЗПД ІІІ рівня у відділення патології новонароджених дитячих обласних (міських) лікарень новонароджених — 3,5% (2014 рік), що свідчить про відсутність забезпечення пов­ного комплексу медичного догляду за новонародженими в цих закладах. Отже, дані медико-статистичного моніторингу регіоналізації перинатальної допомоги в 2014-2015 роках підтвердили очікувані результати. З одного боку, перинатальні показники відображають рівень громадського здоров’я та соціального благополуччя популяції, з іншого — обумовлюють здоров’я нації на перспективу. Водночас вони є індикатором якості акушерської та неонатальної допомоги, а також основою для розробки заходів щодо її вдосконалення. ВЗ Наскільки активно відбувається цей процес?

— Скажу відверто: часом виникає опір. Як приклад — ситуація в Кіровограді, де окремі представники депутатського корпусу, громадських організацій та медичної спільноти виступили проти пропозиції управління охорони здоров’я об’єднати два пологові будинки міста, створивши на базі одного з них перинатальний центр ІІ рівня. Щоб обґрунтувати чи спростувати доцільність такого рішення, Голова Кіровоградської міської адміністрації запросив групу незалежних експертів з ДУ «Український інститут стратегічних досліджень МОЗ України». Вони провели аудит стану організації та якості перинатальної допомоги в регіоні: ознайомилися зі статистичними показниками, документацією, відвідали вказані заклади охорони здоров’я, перевірили умови, які там створено, поспілкувалися з медичним персоналом, пацієнтами, громадськістю.

ВЗ Визначили, хто кращий?

— Нині акушерсько-гінекологічну допомогу жінкам міста надають пологові будинки №1 та 2, лікарня швидкої медичної допомоги, центральна районна лікарня та перинатальний центр ІІІ рівня. Обидва пологові будинки міста мають першу акредитаційну категорію, сертифіковані на статус «Лікарня, доброзичлива до дитини». У працівників закладів високий професійний рівень (на вищу та першу категорію атестовано 73% акушерів-гінекологів і лікарів-неонатологів). У цих установах запроваджено сучасні перинатальні технології. Так, кількість індивідуальних пологових залів відповідає міжнародному нормативу; понад 90% пологів є партнерськими; впроваджено технології раннього контакту «шкіра до шкіри» та винятково грудного вигодовування; скорочено до мінімуму кількість епізіотомій під час пологів тощо. Як наслідок — інтегральні показники обох пологових будинків відповідають середнім по Україні, а рівень перинатальної смертності є нижчим, ніж у решті закладів. Показники результативності обох установ особливо не відрізняються, хоча експерти відзначили ретельнішу організацію медичної допомоги вагітним і новонародженим у пологовому будинку №1. До того ж, в останньому проводиться в середньому 5 пологів за добу, а в пологовому будинку №2 — менше двох, що вказує на нераціональне використання медичного обладнання та кадрового потенціалу. На думку експертів, важливою перевагою пологового будинку №1 є кращі під’їзні шляхи до нього, що забезпечує більшу доступність для пацієнтів з районів області. Ще одна перевага — територіальна близькість закладу до багатопрофільної лікарні швидкої медичної допомоги (це дає змогу цілодобово, у короткі терміни залучити лікарів-спеціалістів для консультування пацієнтів). До того ж, у пологовому будинку №1 проведено капітальний ремонт приміщень, що сполучаються стаціонарним переходом, і краще забезпечення медичним обладнанням.

центр ІІІ рівня, який сприяв підвищенню ефективності надання медичної допомоги жінкам з екстрагенітальною патологією та тяжким перебігом вагітності, а також під час передчасних пологів. Утім, на території області (зок­рема і в Кіровограді) відсутній перинатальний центр ІІ рівня. На сьогодні Кіровоград залишається одним із небагатьох великих міст України, де відсутня система надання медичної допомоги недоношеним дітям (так звані відділення другого етапу виходжування новонароджених). Натомість спостерігається надлишок акушерського та гінекологічного ліжкового фонду — він перевищує галузевий норматив і використовується вкрай нераціонально. Окрім цього, у нічний час, вихідні та святкові дні в лікарнях немає медичних працівників, які проводять лабораторні та ультразвукові дослід­ ження. У разі потреби їх викликають з дому, однак через втрату дорогоцінного часу, необхідного для прийняття клінічного рішення, значення цих обстежень зводиться нанівець. Особливо це стосується жінок з патологією вагітності та її ускладненнями. Крім того, діагностичні служби закладів акушерсько-гінекологічного профілю не проводять усього спектра досліджень, визначених державними стандартами. На наш погляд, проблемою є й те, що в структурі штатів цих закладів велика частка адміністративно-господарського апарату та працівників пенсійного віку. Безперечно, досвід останніх є золотим фондом служби, однак непокоїть зворотний бік медалі — практична відсутність молодих спеціалістів. Кому передавати досвід? Ще один недолік: у згаданих пологових будинках немає системи планової, натомість спостерігається необґрунтована госпіталізація. Коли ми відвідали гінекологічні відділення цих закладів, значної частини пацієнток не було, тобто їх можна було б лікувати в денних стаціонарах. Дублювання допоміжних служб обох пологових будинків також зумовлює нераціональне використання ВЗ Це є достатнім приводом для об’єд­­- коштів. Так, утримання харчоблоку в нання? пологовому будинку №1 обходиться — З огляду те, яку мету ми переслі- у понад 190 тис. грн на рік, у №2 — у дуємо. Коли вона — у поліпшенні 176 тис. грн. Прямі витрати на надання перинатальної допомоги, утримання пральні становлять 48 і то об’єднання зусиль двох закладів 153 тис. грн відповідно. Кошти, які сприятиме її досягненню. На жаль, виділяються за рахунок бюджетних в акушерсько-гінекологічній служ- асигнувань, в обох пологових будинбі — низка невирішених проблем. ках витрачаються переважно на заНагадаю: Кіровоградщина першою робітну плату персоналу й утримання в Україні створила перинатальний споруд і будівель. Грошей, призначе-

«

РЕФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ МАЄ ВІДБУТИСЯ НА ВСІХ РІВНЯХ — ЧЕРЕЗ СТРУКТУРНІ Й ОРГАНІЗАЦІЙНІ ЗМІНИ, РАЦІОНАЛІЗАЦІЮ ВИКОРИСТАННЯ РЕСУРСІВ, ЯКІ ПРИЗВЕДУТЬ ДО ГОЛОВНОГО — ПОЛІПШЕННЯ ЯКОСТІ НАДАННЯ ПЕРИНАТАЛЬНОЇ ДОПОМОГИ І МАКСИМАЛЬНОГО НАБЛИЖЕННЯ ЇЇ ДО СВІТОВИХ СТАНДАРТІВ

«

них для закупівлі лікарських засобів, вистачає лише на придбання наркотичних аналгетиків і прекурсорів, тому обидва пологові будинки вимушені вирішувати ці проблеми завдяки допомозі благодійних фондів. Як бачимо, перспектив поліпшення діяльності закладів при розпорошенні й без того невеликих коштів немає. ВЗ Їх об’єднання такі перспективи забез­- печить?

— По-перше, нова структура, яка виникне після об’єднання пологових будинків, повністю відповідатиме стандартам перинатального центру ІІ рівня. Тобто в такий спосіб буде заповнено нішу відсутності системи надання медичної допомоги недоношеним і хворим новонародженим. По-друге, це сприятиме кращому забезпеченню новоствореного центру медичним обладнанням — наразі воно «розпорошене» між двома закладами. Також буде гарантоване комплексне цілодобове надання медичної допомоги жінкам і новонародженим, у тому числі проведення діагностичних досліджень. З економічних міркувань вигоди також очевидні: скорочення витрат на дублювання допоміжних служб, оплату «подвійних» комунальних послуг й утримання будівель (щороку це понад 3 млн грн!), а також 60 посад адміністративно-господарського апарату. При цьому кількість медичних працівників не буде зменшено — навіть виникне потреба в незначному її збільшенні. Тож можна буде говорити про підвищення раціональності використання ресурсів. Тому наші експерти підтримали пропозицію міського управління охорони здоров’я щодо об’єднання пологових будинків міста і створення перинатального центру ІІ рівня на базі пологового будинку №1. Водночас вони висловили певні застереження. Щоб не порушити доступності амбулаторної медичної допомоги, у пологового будинку №2 має бути збережено жіночу консультацію. Об’єднання не повинне позначитися на наявному рівні фінансування акушерсько-гінекологічної служби міста (за винятком витрат на комунальні послуги, які буде зменшено). Зекономлені завдяки реорганізації кошти мають бути використані на придбання ліків і виробів медичного призначення, обладнання. Вивільнені приміщення пологового будинку №2 також слід використовувати винятково в системі охорони здоров’я міста. А проблем у ній вистачає. Зокрема в Кіровограді немає центру хронічного гемодіалізу, відсутні умови для реабілітації учасників АТО, міська дитяча лікарня також залишилася без власного приміщення (вона його орендує). Тож противники реорганізації старої системи повинні зрозуміти: ми не досягнемо успіхів, якщо обмежимося відкриттям нових, нехай і сучасних спеціалізованих центрів. Реформування системи має відбутися на всіх рівнях — через структурні й організаційні зміни, раціоналізацію використання ресурсів, які призведуть до головного — поліпшення якості надання перинатальної допомоги та максимального наближення її до світових стандартів. Розмову вела Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»

11

ОСОБИСТИЙ ФАКТОР

РАУЛЬ АБЕЛЛА: КОЛИ НА ТВОЇХ ОЧАХ ДО ЖИТТЯ ПОВЕРТАЄТЬСЯ КРИХІТНЕ МАЛЯ — ЦЕ НАДИХАЄ! За оцінками ВООЗ, щорічно 276 тис. дітей помирають протягом перших 4 тижнів життя від вад розвитку. Більше 30% із них локалізовані в маленькому серці. Каталонія вирішила цю проблему, вклавши у розвиток дитячої кардіохірургії та державні програми підтримки чималі кошти. Про нинішній стан речей «ВЗ» розповів один з найвідоміших спеціалістів у цій галузі — професор Абелла.

ВЗ На якому етапі протягом цих десяти років спеціалізації хірургу вже дозволяють оперувати самостійно?

— Приблизно на четвертому році резидентури: спочатку лише асистувати, згодом — проводити самостійні хірургічні втручання.

Рауль АБЕЛЛА, керівник відділення дитячої кардіохірургії університетського госпіталю Vall d’Hebron та Hospital Universitario Quiron Dexeus (Барселона, Іспанія)

ВЗ Чому ви обрали професію лікаря?

— Усе дуже просто, адже я народився в родині лікарів. Мій вибір припав на дитячу кардіохірургію через те, що я надто нетерплячий — завжди хочу бачити швидкий результат. А коли на твоїх очах до життя повертається крихітне маля, — це надихає стояти біля операційного столу цілодобово! Це дивовижне відчуття захопило мене ще в студентстві: під час загальної ротації я одразу зрозумів, що дитяча кардіохірургія — моє призначення. Відтоді я щодня спостерігаю, як у мене на очах змінюється колір дитячого обличчя після успішної операції, та розумію, що живу недаремно. ВЗ Куба славилася своєю медициною — ви навчалися там?

— Загальний курс медицини я пройшов на батьківщині, а на кардіо­ хірурга вчився у Європі — в Італії. Річ у тому, що раніше на Кубі дійсно був високий рівень медицини, але вона не була настільки технологічною, як того вимагають хірургічні спеціалізації. Тому я поїхав вчитися до країни, у якій завжди мріяв побувати і яка приймала іноземних студентів-медиків. Загалом я навчався 16 років, десять із яких присвятив дитячій кардіохірургії. Небагато людей здатні витримати таку тривалу та важку підготовку. Можливо, тому в Європі наша спеціальність дуже гарно оплачується.

12

ВЗ Як ви опинилися в Іспанії?

— Я обрав Барселону з двох причин: по-перше, вихідцями з Іспанії були мої бабуся та дідусь, а по-друге, потенціал у сфері медицини в цій країні був значно вищим, аніж у сусідній Італії. Дуже дивно, але про експертний рівень медицини Іспанії мало хто знає. У всіх на слуху Німеччина, Ізраїль або Франція, і треба стати спеціалістом у конкретній галузі, аби дізнатися, що більшість нау кових дос ягнень і розробок наразі належить саме Барселоні. Нап­риклад, державний госпіталь, у якому я працюю в першій половині дня, може похвалитися найбільшою кількістю інноваційних операцій у всій Європі. Але про це мовчать ЗМІ. Можливо, через те, що моїм колегам ніколи думати про піар-кампанії. ВЗ Чи пам’ятаєте ви свого першого маленького пацієнта?

— Дуже добре пам’ятаю. Більше того, я пам’ятаю кожного першого пацієнта, якого оперував за новою методикою! Навчання кардіохірурга має чітку прогресію: випадки

«

ускладнюються відповідно до підвищення кваліфікації лікаря. А той випадок, коли я вперше доторкнувся до маленького серця, узагалі був неочікуваним: прийшовши зранку у звичний час до резидентури, я зуст­рів у коридорі свого шефа, який спокійно повідомив, що сьогодні оперую я! І, мабуть, це найбільш виправдана стратегія, адже якби він попередив мене за кілька днів, я провів би їх, страшенно нервуючи. Зізнаюся, що хвилююся перед впровад­ж енням кожної нової методики, і це закономірно. Але найбільше я нервувався перед першою пересадкою маленького серця… ВЗ Як змінилася іспанська кардіохірургія останніми роками?

— Перше, що вплинуло на результативність дитячої кардіохірургії за останні п’ять років, — зменшення віку дитини, яку ми оперуємо. Наразі всіх дітей із вродженими вадами серця в Іспанії оперують протягом перших 30 днів життя. Адже науково доведено, що в організмі дитини, яка народжується з вадою серця, стрімко розвивається багато супутніх захворювань. Тому що швидше ми допомагаємо серцю, то більшу користь приносимо всьому організму. Зараз це для нас принципове правило. Але таке раннє лікування було б неможливим без експерт­ної перинатальної діагностики, адже

КАРДІОХІРУРГІЧНА ОПЕРАЦІЙНА, ЯК КОСМІЧНИЙ КОРАБЕЛЬ: МИ МУСИМО ОДНОЧАСНО ВИМІРЮВАТИ ПОНАД 40 ПОКАЗНИКІВ ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІЗМУ. ТОМУ ВІД ЯКОСТІ ТА СУЧАСНОСТІ КАРДІОХІРУРГІЧНИХ ПРИСТРОЇВ БАГАТО ЩО ЗАЛЕЖИТЬ. ЩОРОКУ МИ ЗМІНЮЄМО ВЕСЬ СВІЙ ХІРУРГІЧНИЙ «АВТОПАРК», АДЖЕ ПРИСТРОЇ ЗНОШУЮТЬСЯ ТА ВТРАЧАЮТЬ АКТУАЛЬНІСТЬ

«

сьогодні ми чітко знаємо про ваду заздалегідь — коли дитя ще в утробі матері — та чекаємо її напоготові. По-друге, ми навчилися ідеально захищати мозок дитини під час оперативного втручання на серці. Раніше в такого маляти могли в майбутньому виникати проблеми із розвитком, а зараз ми повністю усунули таку загрозу. Тому все частіше до нас приїжджають вагітні з інших країн, у плодів яких діагностували врод­ жену ваду. Вони тут народжують, ми оперуємо, і родини вже зі здоровими дітьми повертаються додому. Окрім цього, величезних змін зазнала трансплантація дитячого серця. Головною проблемою завжди був дефіцит донорів. Раніше такі діти могли й не дочекатися нового серця. Тепер ми маємо сильну програму зі штучним серцем, якій уже шість років. ВЗ Скільки каталонських дітей потребують пересадки серця щороку?

— Найскладніші випадки — ті, що вимагають тимчасового встановлення штучного серця. Їх — близько десяти на рік. А загалом ста малятам із мільйона населення необхідні певні втручання на серці щорічно. І всі ці потреби ми покриваємо. ВЗ Чи є вроджені вади серця, які ви досі не оперуєте?

— Ні, на щастя, ми можемо дати раду в будь-якому випадку! ВЗ Тобто проблему вроджених вад серця, принаймні в Каталонії, вирішено?

— Саме так! Потреби нашої країни ми покриваємо пов­н істю і зараз почали оперувати маленьких пацієнтів, яким не можуть допомогти на батьківщині. ВЗ Щ о обу мов лює успі х ди т ячої кардіохірургії?

— Кардіохіру ргі я — це командна робота, тут недостатньо бути віртуозним хірургом-одинаком. У цій команді абсолютно всі мусять мати експертний рівень підготовки та дос­т атній досвід практичної діяльності. Більше того, це одна з найпрогресивніших спеціалізацій, тому вся команда повинна безперервно навчатися. Інновації в кардіохірургії з’являються щороку й одразу озвучуються на наукових конгресах. Таких заходів усього два: загальноєвропейський і американський. Відвідуючи їх, дитячий кардіохірург отримує найактуальнішу та найсучаснішу інформацію. ВЗ Яку технологію ви освоїли останньою?

— Нещодавно впровадили техніку оперування при легеневій атрезії. Моя команда стала першопрохідцем у цьому. Суть методу полягає у вик­ люченні сегмента низхідної грудної аорти, з якого беруть початок всі основні аорто-легеневі колатеральні артерії, та з’єднанні його з натив-

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ОСОБИСТИЙ ФАКТОР

5 серпня 2016 року

ною легеневою артерією з використанням політетрафторетиленової трубки. У такий спосіб ми досягаємо закриття дефекту міжшлуночкової перегородки, а правий шлуночок підключаємо до легеневої артерії за допомогою клапанного каналу. Уже проведено 20 таких операцій, і всі діти вижили та почуваються доб­ ре. Також я — один з авторів техніки, що має назву «екстракардіальне з’єднання Фонтена».

«

Я ПАМ’ЯТАЮ КОЖНОГО ПЕРШОГО ПАЦІЄНТА, ЯКОГО ОПЕРУВАВ ЗА НОВОЮ МЕТОДИКОЮ! НАВЧАННЯ КАРДІОХІРУРГА МАЄ ЧІТКУ ПРОГРЕСІЮ: ВИПАДКИ УСКЛАДНЮЮТЬСЯ ВІДПОВІДНО ДО ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ХІРУРГА

«

ВЗ Скільки операцій на рік доводиться робити вам особисто?

— Більше 200. Але оскільки я є керівником відділення дитячої кардіо­ хірургії, мені доручають найскладніші випадки. ВЗ Кардіохіургія — чи не єдина галузь медицини, ефективність якої можна визначити за міжнародними критеріями. Яка статистика у вашому відділенні?

— Aristotle score, про який ви, мабуть, запитуєте, — важливий показник якості. Проект «Аристотель» почався ще в 1999 році й охоплював 50 дитячих хірургів із 23 країн світу. Стратифікація операційного ризику дає змогу об’єктивно виділити групу пацієнтів, у якій ступінь виникнення післяопераційних уск ладнень і летальності порівняно високий, так само, як і групу хворих, у якій, нав­паки, операційний ризик мінімальний. Відомо, що хірургічні операції на серці та магістральних артеріях у деяких випадках супроводжуються післяопераційними ускладненнями та смертю пацієнтів. У зв’язку із цим багато кардіохірургів вважають за доцільне прогнозувати можливі летальні та нелетальні ускладнення у своїй практичній діяльності шляхом стратифікації ризиків. Aristotle score дає змогу точно визначити складнощі для 145 кардіохірургічних процедур. Цей показник у моєму відділенні становить понад 8. Середній показник по Європі — 6,9. Слід також враховувати, що наш госпіталь — референтний по дитячій кардіохірургії, тому до нас привозять найважчих хворих із різних країн світу, де не можуть надати їм допомогу. «Простими» вадами зай­ мається зовсім інший госпіталь. Смертність у нашому відді ленні не перевищує 1,9. Наприклад, при гіпоплазії серця летальність утримується в нас на нульовому рівні, тоді як у більшості центрів світу цей показник становить близько 70%.

Кардіохірург Абелла під час інтерв’ю

ВЗ Знаю, що за вашої участі проходять соціальні програми для країн так званого третього світу. Розкажіть про це детальніше.

— Це так звані програми солідарності. У їх рамках я оперував у 22 країнах світу. Але якщо раніше ми приїзди ли й просто працюва ли там, то зараз намагаємося навчити місцевих кардіохірургів оперувати самостійно. Частина навчання триває тут, у Барселоні, а потім разом із колегами ми їдемо до їх країни і деякий час оперуємо там разом. Найважчих хворих, звичайно, і надалі відправлятимуть до нашого госпіталю. Нещодавно завдяки угоді про співпрацю між Міжнародним фондом вроджених вад серця і Науково-дослідним інститутом Барселони наше місто стало світовою столицею досліджень, інновацій та навчання в галузі вроджених вад серця. Ми — піонери у сфері науково-дослідної роботи та маємо одну з найкращих навча льних програм. Крім того, Міжнародний фонд вроджених вад серця фінансуватиме участь фахівців із країн з низьким економічним розвитком у дослідженнях і міжнародних конференціях. ВЗ Як часто наразі вам доводиться їхати оперувати в інші країни?

— На сьогодні два тижні на рік я оперую не вдома.

Підписання угоди із Міжнародним фондом вроджених вад серця

ВЗ Чи випадала нагода оперувати в Україні?

— Ні. Але я був в Україні ще школярем — за програмою обміну між Кубою та Радянським Союзом. Тоді дуже запам’ятався саме Донецьк… Жахливо те, що там відбувається зараз. ВЗ Чи вже має медична спільнота відповідь на запитання: чому ж все-таки виникають вроджені вади серця?

— Ні, ми досі не отримали відповіді на це питання. Ані поведінка матері під час вагітності, ані вплив спадкових факторів досі науково не доведені. Більше того, вади серця виникають з приблизно однаковою частотою в абсолютно усіх країнах світу і не залежать від соціального рівня, раси чи клімату.

Команда дитячих кардіохірургів Барселони після успішної операції

ВЗ Чи впливає на такі високі показники якість устаткування в клініці?

— Фундаментально! Кардіохірургічна операційна, як космічний корабель: ми мусимо одночасно вимірювати понад 40 показників діяльності організму. Тому від якості та сучасності кардіохірургічних пристроїв багато що залежить. Щороку ми змінюємо весь свій хірургічний «автопарк», адже пристрої зношуються та втрачають актуальність. ВЗ Чи змінилася тривалість оперативних втручань на серці?

— Оскі льки ми оперуємо лише складні випадки, то всі оперативні втручання тривалі: від 3 до 10 годин. Операції, які продовжуються мен-

ше трьох годин, мають коефіцієнт Aristotle score на рівні 3-5 балів і вважаються легкими.

ВЗ А ваші діти продовжуватимуть медичну династію?

— Моя донька зараз навчається в медичному університеті та мріє про спеціалізацію кардіолога. Але оперувати вона не буде — це дуже важко для жінки. Ви тільки уявіть: доводиться по 10 годин стояти на ногах, не рухаючи навіть шиєю! Більше того, увесь цей час ти мусиш дивитися в одну точку, не втрачаючи концентрації. ВЗ Як ви відпочиваєте після таких навантажень?

— Читаю, плаваю та займаюся музикою. Звичайно, важко знайти на це час, але я вмію себе організувати: доба має 24 години — варто використовувати всі!

Лікар Абелла оперує дитяче серце

Розмовляла Тетяна ПРИХОДЬКО, «ВЗ»

13

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ Б У КО В И Н А

З ВІЛ-ІНФЕКЦІЄЮ БОРЮТЬСЯ В УМОВАХ НЕДОФІНАНСУВАННЯ На 845 ВІЛ-інфікованих, які перебувають під медичним наглядом у Чернівецькому обласному центрі з профілактики та боротьби зі СНІДом, — чотири лікарі-інфекціоністи. І попри те, що пацієнтів багато, а спеціалістів — мало, лікарі категорично проти, аби функції видачі антиретровірусних препаратів передавали сімейним лікарям, як пропонує це зробити Центр громадського здоров’я МОЗ України.

ально небезпечними хворобами МОЗ України» — здійснити передачу ліків з одного центру в інший. Це робиться швидко, завдяки чому унеможливлюється перерва в АРТ.

Володимир МОЧУЛЬСЬКИЙ, т. в. о. головного лікаря ОКУ «Чернівецький обласний центр з профілактики та боротьби зі СНІДом»

ВЗ Чому виникла ідея передати частину функцій допомоги ВІЛ-інфікованим сімейним лікарям?

— Щороку реєструємо 100-110 нових випадків ВІЛ-інфекції. Власне, протягом останніх п’яти років ситуація не змінюється. На щастя, наша область належить до регіонів з низьким рівнем поширення ВІЛ. З 845 хворих, які нині перебувають на обліку, 435 отримують антиретровірусну терапію (АРТ). Призначають її та видають препарати винятково лікарі-інфекціоністи нашого центру. Наприкінці 2015 року було створено Центр громадського здоров’я МОЗ України, до складу якого ввійшла зокрема ДУ «Український центр контролю за соціально небезпечними хворобами МОЗ України». Існує ймовірність створення регіональних центрів громадського здоров’я, проте документів, які б регламентували це, наразі немає. Проте є чіткий задум: передати у функції сімейних лікарів забезпечення АРТ ВІЛ-інфікованих, котрі проживають на їх дільницях. Проте особисто я до цього ставлюся негативно. Вважаю, що кожен фахівець повинен займатися своєю справою — для цього й існує поділ на вузькі спеціалізації. Наші лікарі-інфекціоністи постійно підвищують свою кваліфікацію, беруть участь у тренінгах, нарадах, семінарах з питань ВІЛ-інфекції в тих містах України, де створено тренінгові центри, а також у Національній медичній академії післядипломної освіти ім. П. Л. Шу­пика. Тоді як сімейні лікарі через свою перевантаженість отримують знання про ВІЛ-інфекцію/СНІД під час переривчастих курсів. Цього досить для того, аби запідозрити ВІЛ-інфекцію, проте надто мало, щоб самостійно призначати АРТ, коригувати лікування тощо. Окрім того, препарати для АРТ ми отримуємо з різних джерел: як із держзакупівель, так і з Глобального фонду для боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією. Відповідно, це потребує заповнення великої кількості звітів та виконання бюрократичних процедур. У разі виникнення потреби можемо оперативно — через ДУ «Український центр контролю за соці-

14

ВЗ Але ж лише чотири лікарі-інфекціоністі — це мало…

— Ні, нам вистачає кадрів. Вдається працювати злагоджено і чітко. Часто за тими чи іншими показаннями змушені змінювати схему лікування, замінювати препарати. Тому великий плюс, що хворі сконцентровані в одному лікувальному зак­ладі, який опікується тільки ВІЛ-інфікованими. На базі нашого Центру є амбулаторно-поліклінічне відділення, кабінет «Довіра», стаціонар денного перебування, кабінет лабораторної діагностики, а на території чоловічого Свято-Вознесенського монастиря діє стаціонар денного перебування дитячого відділення. Там наразі проходять лікування 83 ВІЛ-інфіковані дитини, усі, крім одного малюка, отримують АРТ. ВЗ Одна з основних складових вашого закладу, це — лабораторія. Розкажіть, чи всього вистачає для її повноцінного функціонування?

— Згідно з Державною та обласною соціальними програмами протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу в Чернівецькій області на 2015-2018 роки за кошти держбюджету закуповуються Т-системи для обстеження на наявність ВІЛ вагітних і донорів крові. За кошти місцевого бюджету закуповуємо Т-системи для групи ризику населення краю.

Звісно, зважаючи на інфляцію, суми, яку було закладено в обласній програмі зі СНІДу у 2014 році, не вистачає. Тому ми змушені звертатися до Департаменту охорони здоров’я Чернівецької ОДА за додатковими коштами. Нещодавно за гроші з обласного бюджету придбали імуноферментний аналізатор — обладнання, на якому здійснюється верифікація та скринінг крові. Його вартість — близько 200 тис. грн. Раніше в нашому центрі працював лише один апарат, і якщо він ламався, то вся область лишалася без такого важливого дослідження. Нарешті ми перестали хвилюватися з цього приводу. Постраждала наша лабораторія з початком військових дій на Сході України. Колись ми отримали благодійну допомогу від організації «ІнтерЛабСервіс» (РФ) — орендоване обладнання «Rotоr-Genе» для визначення вірусного навантаження. З початком АТО ця фірма, цент­ ральний офіс якої розташований у Москві, вирішила закрити свої представництва в Україні та повернути все обладнання, що було в нашій країні. Тепер ми змушені направляти пацієнтів в інші регіони України, що створює незруч­ності в роботі. Це дослідження дороговартісне, але є єдиним критерієм визначення ефективності призначеної АРТ. ВЗ А яка ситуація із забезпеченням хворих медикаментами? Чи вистачає їх?

— Хворі, які лікуються в денному стаціонарі, забезпечені практично всім необхідним: фізрозчином, глюкозою, реосорбілактом, вітамінами,

МОВОЮ ЦИФР З часу виявлення першого ВІЛ-інфікованого у 1994 році і до 1 квітня 2015 року включно в Чернівецькій області офіційно зареєстровано 1542 випадки ВІЛ-інфекції, у тому числі: 439 випадків захворювання на СНІД; 180 випадків смерті від патологій, зумовлених СНІДом. Крім того, за цей час на Буковині 335 дітей народжено ВІЛ-інфікованими жінками. У першому кварталі 2016 року 24 пацієнтам уперше встановлено діагноз «ВІЛ-інфекція», із них 4 народилися від ВІЛ-інфікованих жінок.

«

ЩОРОКУ РЕЄСТРУЄМО 100-110 НОВИХ ВИПАДКІВ ВІЛ-ІНФЕКЦІЇ. ВЛАСНЕ, ПРОТЯГОМ ОСТАННІХ П’ЯТИ РОКІВ СИТУАЦІЯ НЕ ЗМІНЮЄТЬСЯ. НА ЩАСТЯ, НАША ОБЛАСТЬ НАЛЕЖИТЬ ДО РЕГІОНІВ З НИЗЬКИМ РІВНЕМ ПОШИРЕННЯ ВІЛ. З 845 ХВОРИХ, ЯКІ НИНІ ПЕРЕБУВАЮТЬ НА ОБЛІКУ, 435 ОТРИМУЮТЬ АНТИРЕТРОВІРУСНУ ТЕРАПІЮ (АРТ)

«

гепатопротекторами, антибіотиками та іншими препаратами. Крім того, від Глобального фонду для боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією надійшли «Цефтріаксон», «Далацин», «Цимевен ® », «Флуконазол», «Бісептол ® ». Таким чином, усі пацієнти з верифікованим діагнозом за наявності показань до застосування цих препаратів отримують їх безкоштовно. Як я вже говорив, АРТ забезпечується за рахунок державного бюджету та з Глобального фонду. Крім того, за кошти американської програми PEPFAR додатково закуплено антиретровірусні препарати для нових пацієнтів, а також для хворих, котрі отримують АРТ за рахунок державного бюджету. Нещодавно виникло одне непорозуміння. Утворився дефіцит комбінованого препарату «Тенвір-ЕМ», до складу якого входить тенофовір та емтрицитабін. Ми його замінили некомбінованим аналогом. Але пацієнти цього не зрозуміли й обурилися, що їм змінили схему лікування. ВЗ СНІД — невиліковне захворювання, і багатьом людям такий діагноз встановлюють на пізній стадії. Де надається допомога таким хворим, адже спеціалізованого хоспісу для ВІЛ-інфікованих в області немає?

— На жаль, із 845 ВІЛ-інфікованих у 245 — IV клінічна група. Ці пацієнти потребують постійного медичного супроводу. У Чернівецькій обласній клінічній лікарні є блок СНІДу, у якому надається стаціонарна допомога важкохворим. Основна проб­лема — у поєднанні, як правило, в одного пацієнта двох патологій: ВІЛ-інфекції та туберкульозу. Найгірше, коли у ВІЛ-інфікованого діагностують ще й розширену мультирезистентну форму туберкульозу. Осіб із таким діагнозом направляємо до КМУ «Лікарня «Хоспіс» для хворих на туберкульоз», розташованої в селі Молодія. На жаль, спеціалізованого хоспісного закладу для хворих на СНІД у нас справді немає. Гадаю, логічно було б створити його на базі стаціонарного відділення лікувального закладу, де є доступ до реанімації, хірургії та інших вузьких спеціалізацій. ВЗ Що, на вашу думку, потрібно для того, аби центри СНІДу працювали результа­- ­тивніше?

— Тільки повне фінансування дасть можливість забезпечити всім необхідним і пацієнтів, і лікарів. Також хотілося б, аби суспільство змінило своє ставлення до ВІЛ-інфікованих. На жаль, є лікарі, які досі цього не зробили, хоча проводиться широка освітня робота. Встановлюють діагноз — і відгороджуються від людини. Телефонують нам, просять забрати пацієнта. Через таке ставлення хворі приховують свій ВІЛ-статус. В ідеалі до 2020 року варто 90% населення області охопити тестуванням на ВІЛ, 90% хворих забезпечити АРТ, у 90% ВІЛ-інфікованих досягнути невизначеного вірусного навантаження. Тільки за таких умов ми зможемо зупинити епідемію. Адже лікування буде дорівнювати профілактиці. У разі зниження до нуля вірусного навантаження ВІЛ-інфікований не зможе заражати здорових. Таким чином, ланцюг передачі інфекції розірветься. Ольга РУСНАК, спеціально для «ВЗ», м. Чернівці

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ

5 серпня 2016 року

ТЕРНОПІЛЬЩИНА

ЯКИМ МАЄ БУТИ СПРАВЖНІЙ ХОСПІС? Ще в лютому депутати Тернопільської обласної ради практично одностайно проголосували за створення комунальної установи «Обласна лікарня «Хоспіс». Медичний заклад на 30 ліжок відкрився на базі обласної протитуберкульозної лікарні, а заплановані на її фінансування кошти перенаправили на утримання хоспісу.

Д

ля Тернопільщини ця подія стала вагомим прецедентом, адже щорічно паліативної та хоспісної допомоги пот­ ребують кілька тисяч жителів регіону. Утім, не минуло й двох місяців з часу відкриття, як до хоспісу навідалася перевірка — моніторингова група, до якої увійшли працівники Департаменту з реалізації національного превентивного механізму Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, регіональні координатори Уповноваженого в Тернопільській та Івано-Франківській областях і громадські активісти. Оглянувши новостворений заклад, члени моніторингової групи переконалися, що перші організаційні кроки зроблені: облаштовано палати, персонал пройшов спеціальне навчання, розроблено проектну документацію, отримано відповідну ліцензію. Проте для повноцінного функціонування закладу цього недостатньо. Тому перевіряючі дійшли висновку, що керівництво облдерж­а дміністрації зарано відзвітувало про створення нового медичного закладу для надання паліативної допомоги. Медичне керівництво краю називає такий вердикт цілком справедливим, утім вважає, що відкриття хоспісу стало початком створення нової ланки медичної допомоги — паліативної служби регіону.

«Безперспективні» пацієнти під крилом «Хоспісу» Андрій ПАЛАМАРЧУК, головний лікар КУТОР «Обласна лікарня «Хоспіс», Голова Тернопільського осередку ВГО «Ліга сприяння розвитку паліативної та хоспісної допомоги»

І

дея відкриття хоспісу на Тернопільщині довго «блукала» офіційними коридорами. У владних структурах не завжди розуміли, чому виникла потреба саме в такому закладі. Яким він має бути? Це «Будинок смерті» чи «Будинок життя»? Звістка про відкриття хоспісу на базі Тернопільської обласної протитуберкульозної лікарні викликала неабиякий спротив й місцевих жителів — мешканців села Плотича Тернопільського району. Доволі часто мені доводилося розтлумачувати, що пацієнти з обмеженим прогнозом життя мають право на свою комфортну територію в суспільстві. Створюючи в медичному просторі краю установу паліативної допомоги, ми мали на меті привернути увагу медиків, громадськості, суспільства до проблем невиліковно хворих людей. Цей заклад народжувався в муках, але сьогодні, коли ми спілкуємося з пацієнтами, їх родичами, вони стверджують, що хоспіс став для них великою підтримкою. Побутові проблеми, кажуть, можна перетер-

піти, але коли в душевних і фізичних стражданнях згорає близька людина, а ти сидиш в очікуванні сімейного лікаря з черговою дозою знеболювального та нічим не можеш допомогти, то супровід наших фахівців — неоціненний. Один із постулатів паліативної медицини твердить: «Ми не можемо додати днів до вашого життя, але ми можемо додати життя до ваших днів». Наш колектив дотримується цих етичних засад у своїй роботі. Дбаємо про кваліфікацію персоналу, постійно навчаємося, удосконалюємося для того, щоб надання цього виду допомоги було на належному рівні. Усього два місяці, як ми розпочали діяльність, але вже відчули надзвичайний попит на такий вид медичних послуг. Сім’я невиліковно хворого, зіткнувшись з бідою, залишається фактично наодинці зі своїми проблемами. Тоді й розпочинаються пошуки паліативної допомоги. Нині на Тернопільщині щорічно паліативної та хоспісної допомоги потребують майже 5 тис. осіб. Це люди з різними захворюваннями в термінальній стадії, невиліковними недугами й обмеженими прогнозами життя, стійким больовим синдромом. Більшість помирає вдома наодинці з фізичним болем, депресією, без належного догляду, тоді як інкурабельні хворі потребують спеціалізованої допомоги, яку може надати тільки кваліфікований персонал в умовах хоспісного закладу. Це передусім ефективне і вчасне знеболювання, симптоматичний супровід, соціально-психологічна підтримка, спілкування з духівником. І хочу зазначити, що в нашому за­к­ ладі ми забезпечили такий спектр послуг. На жаль, достатньої державної підтримки в цьому питанні не маємо, також досі не розроблено програмного документу розвитку паліативної допомоги в Україні. Недосконала нормативно-правова база у сфері паліативної та хоспісної допомоги, гальмування щодо прийняття Державної цільової соціальної прог­рами розвитку паліативної допомоги позначається і на пацієнтах. Адже 80% невиліковно хворих потребують медикаментозного знеболювання, зокрема наркотичних анальгетиків у достатній кількості та ефективній дозі, дос­т уп до яких в умовах нашої системи охорони здоров’я наразі різко обмежений. Особливо боляче спостерігати, як потерпають мешканці сільської місцевості, коли сімейний лікар чи фельдшер не завж­ди в змозі своєчасно та відповідно до потреб надати цю допомогу. Узагалі ж, маємо визнати, що до паліативного догляду первинка поки не готова, не всі медичні працівники розуміють, як надавати цей вид допомоги, що є окремим напрямком медицини. Отож, тут велике поле діяльності й для управління охорони здоров’я, і для нав­чальних закладів, і для тематичних курсів, завдання яких — нав­чити лікаря первинної ланки кваліфіковано надавати таку допомогу. Реформа охорони здоров’я передбачає зменшення ліжкового фонду, утім, це жодним чином не позначається на якості надання паліативної та хоспісної допомоги, тому що

наша лікарняна мережа фактично не виконує цих функцій. Зрозуміло, що реорганізаційні зміни призведуть до вивільнення лікарняних площ і приміщень. То чому б не використати їх для потреб паліативної допомоги: створити центри, відділення, виїзні мобільні бригади? Профільним Міністерством не унормоване фінансове й кадрове забезпечення хоспісів і хоспісних відділень, бракує системи підготовки персоналу для роботи з тяжкохворими. Однак, як засвідчує досвід відомих хоспісів в Україні, той, хто розуміє значущість для суспільства паліативної та хоспісної допомоги, знаходить спосіб діяти навіть у таких умовах. Тому й наш колектив крок за кроком впроваджує паліативну та хоспісну допомогу на теренах області задля єдиної мети — підтримати невиліковно хворих людей. А рекомендації, висловлені моніторинговою групою, ми сприймаємо як керівництво до дії. Безумовно, потрібна річ у палаті — індивідуальна душова кабіна, але це не означає, що наші пацієнти не отримують гігієнічних процедур. Медперсонал навчений проводити їх в умовах ліжкового режиму, адже практично всі пацієнти — лежачі. Погляд зі сторони є доброю мотивацією, щоб у перспективі змінити нинішні побутові умови в закладі відповідно до сучасних стандартів. Ще 2010 року розроблено проектно-кошторисну документацію, яка передбачає реконструкцію приміщень з облаштуванням санвузлів у кожній палаті, а також ліфтової шахти, що полегшить доступ людей з обмеженими можливостями до приміщень. Але ж хворі не чекатимуть, коли ми віднайдемо кошти на реконструкцію, їм потрібна кваліфікована паліативна допомога вже зараз. Тому ми вирішили: краще зробити косметичний ремонт у палатах і допомагати людям, аніж сидіти склавши руки. З відкриттям закладу в нас з’явилася можливість отримати допомогу від міжнародних донорських організацій, і вже маємо позитивні напрацювання. Фінансування установи здійснюється за кошти обласного бюджету, яким передбачена оплата праці наших фахівців, енергоносіїв, медикаментозного забезпечення. Для проведення реконструкції та капітальних видатків коштів, на жаль, немає, але сподіваємося, що до кінця цього року ми зуміємо виконати деякі ремонтні роботи за фінансової підтримки Державного фонду регіонального розвитку. Зрозуміло, що ця справа вимагає і знань, і певного досвіду, і, безумовно, чималих коштів, але ми готові вчитися, залучати інвесторів, створюючи власну модель надання допомоги інкурабельним хворим. І це тільки перший, але вже власний досвід Тернопільщини на шляху до цивілізованого суспільства. Філософія діяльності нашого закладу, як і власне самої хоспісної допомоги: у центрі подій має бути пацієнт, тому будь-яке його побажання ми намагаємося виконати. Кардинально змінити стан здоров’я ми не зможемо, але підтримати на достатньому рівні якість життя важкохворого нам під силу. Сьогодні це — наше завдання.

Створимо паліативну допомогу — змінимо культуру нації

Володимир БОГАЙЧУК, начальник управління охорони здоров’я Тернопільської ОДА

М

и прагнемо до Європи, але часом забуваємо, що в цивілізованому світі — свої цінності, згідно з якими кожний громадянин має право на гідне завершення життєвого шляху. Безумовно, Україна намагається знай­ ти засоби імплементації цих стандартів. Десять років ми боролися за право створити на теренах області заклад паліативної та хоспісної допомоги, і тільки зараз нам це вдалося. Зрозуміло, що в нинішні часи фінансової скрути не обійтися і без проблем, хоспіс і справді потребує реконструкції. Зрозуміло, що не в такому стані мав би бути нині заклад паліативної допомоги, але ми зробили все, що в наших силах, аби прий­ няти пацієнтів та надати їм належну допомогу. Хоча в медичному просторі Тернопільщини, та й України загалом, зараз більше половини лікувальних установ не облаштовані за сучасними стандартами. І тоді логічно постає запитання: а де ж надавати медичну допомогу пацієнтам? Уже цього року ми плануємо провести в хоспісі ремонтні роботи із заміни покрівлі, готова проектно-кошторисна документація щодо реконструкції системи опалення, бо через застарілі комунікації втрачається багато тепла. Для нас важливо, щоб це був не соціальний проект, а сучасна установа паліативної допомоги. Однак для цього потрібні немалі кошти. І тільки відкриття закладу дало нам можливість залучати для цих пот­р еб інвестиції: державні, волонтерські та грантові кошти. Уже налагодили контакти з українською діаспорою в Бельгії. Підготували свої пропозиції щодо організації паліативної допомоги в області й у вересні очікуємо приїзду доброчинців із Брюсселя, готових надати фінансову допомогу в реконструкції хоспісу. Кілька днів тому ми з головним лікарем закладу Андрієм Паламарчуком підготували й надіслали пакет документів із переліком необхідного обладнання, виробів медичного призначення та пропозицією щодо навчання персоналу на розгляд конкурсної комісії українсько-бельгійського центру. Хочу зазначити, що нині цей центр дуже суттєво допомагає Україні, зокрема в питаннях АТО. У перспективних планах — створення на Тернопільщині за підтримки бельгійських партнерів будинків соціального типу, де надаватимуть медичну, соціальну, психологічну допомогу людям із невиліковними недугами. Маємо намір створювати хоспісні відділення в районних лікарнях. Таким є наш старт, і це тільки початок шляху, але вже зараз важливо усвідомити, що паліативна допомога — це не кількість ліжок у хоспісі, а ставлення до цієї проблеми суспільст­в а загалом. Можливо, зі зміною свідомості людей і з’являться в Україні нові відділення чи заклади хоспісної допомоги. Та й держава, врешті-решт, зрозуміє, наскільки важливо для суспільства приділяти увагу людям, які в цьому світі — останні дні, й таки виділить кошти на турботу про тих, хто йде від нас уже сьогодні. Лариса ЛУКАЩУК, спеціально для «ВЗ», м. Тернопіль

15

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ

ЩО ХОВАЮТЬ ЗА ЗАЧИНЕНИМИ ДВЕРИМА РЕАНІМАЦІЇ? Нарешті реанімаційні відділення стануть відкритими для родичів тяжкохворих. Після три­ валих суперечок, громадських слухань і обговорень Міністерство охорони здоров’я видало Наказ «Про дотримання прав пацієнтів та забезпечення доступу членів сім’ї до пацієнтів, що перебувають на стаціонарному лікуванні у відділеннях інтенсивної терапії». Цей доку­ мент має на меті зробити гуманнішими підходи до тяжкохворих та їх рідних. Та чи готові до цього лікарні й медичні працівники?

РІВНЕНЩИНА

Павло СІЛЬКОВСЬКИЙ, лікар-анестезіолог відділення анестезіології та інтенсивної терапії Рівненської обласної дитячої лікарні

Щ

е здавна в нашій країні прийнято вва­ жати реанімаційні відділення якимись особ­л ивими лікарняними підрозділами за­ критого типу, куди стороннім людям — а це, здебільшого, родичі та близькі хворих — потрапити зась. Колись, ще на початку своєї кар’єри, я також сприймав це як належне і не уявляв, що все може бути по-іншому: хворі діти, прив’язані за руки-ноги, аби не могли зірвати із себе медичне приладдя (виглядає жахливо, але є цілком виправданим), — у відділенні; їх батьки, змучені невідомістю та тривалим очікуванням, — за дверима. А як же інакше? Відвідувачі ж можуть занести в палати інфекцію і цим нашкодити пацієнтам, а ще плутатимуться під ногами лікарів і до­ шкулятимуть неадекватною поведінкою... Та всі мої уявлення перевернулися з ніг на голову під час стажування в одній із клінік США. Там палати в дитячій реанімації майже всі одномісні (хоча є й на кілька хворих), і в них безперешкодно пускають рідних. Навіть більше: їх не тільки пускають, а й навіть за­ охочують приходити, бо вважають не просто відвідувачами, а членами лікувальної коман­ ди. Так, батьки хворої дитини можуть міняти їй підгузки, годувати її через зонд, вживати заходів для профілактики пролежнів тощо. І вони робитимуть це з більшою любов’ю й увагою, аніж найпрофесійніша медсестра, бо це їх дитина. Коли я побачив все це на власні очі, був, м’яко кажучи, вражений. Тож запитав тамтеш­ нього лікаря, чому вони дозволяють батькам перебувати в такому специфічному відділен­ ні? Він спочатку здивувався, а потім відповів: «Для дитини хвороба, перебування в лікарні, болючі маніпуляції — неабиякий стрес. Без рідних — це ще більший стрес, який точно не сприятиме одужанню. Навпаки, для успішно­ го лікування хворим потрібно якомога більше приємних емоцій. Тому ми всіляко заохочуємо батьків бути біля своїх дітей». Я зрозумів, наскільки неправильною є наша організація надання допомоги хворим у відділеннях інтенсивної терапії, і вирішив, що боротимусь із цими пережитками минулого, пропагуватиму вільний доступ до реанімації.

16

Дехто сприймав це позитивно, дехто — «в штики». Але вода камінь точить… До речі, головний лікар нашої обласної дитячої лікарні Віталій Бойко одразу підхо­ пив ідею відчинити двері в реанімацію для батьків хворих дітей. Спочатку ми пускали їх по черзі, потім — разом. І вже досягли про­ гресивних зрушень у цьому питанні. Надалі плануємо дозволити батькам тримати своїх дітей на руках у маніпуляційних, бути поряд у перев’язувальних і розлучатися з ними в передопераційних вже після того, як вони за­ снуть. З часом ми дійдемо й до цього. А поки що треба довести справу до кінця й відчинити, нарешті, двері реанімаційних відділень. Приємно, що в нас знайшлися однодумці в усіх куточках України, які згуртувалися та розворушили громадськість, а згодом заці­ кавили цією ідеєю й МОЗ України. Було під­ готовлено проект наказу про вільний доступ до реанімаційних відділень, створено робочу групу для його доопрацювання, до якої увій­ шов і я. Розпочали з положень для дитячих реа­ німацій. Та в процесі роботи зрозуміли, що дорослі хворі теж не повинні бути обділені. Чому, наприк­л ад, діти не можуть бути поруч із помираючою матір’ю в останні хвилини її життя? Тож зрештою було напрацьовано уні­ версальний документ щодо допуску в реані­ мацію. У його фінальному тексті передбачено: рідні тяжкохворих мають право перебувати біля них у відділеннях інтенсивної терапії. Заборонити допуск туди можуть лише від­ відувачам із гост­р ими інфекційними захво­ рюваннями, підозрою на психічні розлади, у стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння. Наказ було підписано після погоджен­ ня його різними інстанціями. Та заради справедливості слід сказати, що навряд чи одразу всі відділення інтенсивної те­ рапії відчинять свої двері перед відвід­ увачами. Адже в медичній спільноті все ще великий спротив цьому. Чи не голов­ ним аргументом колег, які не підтримують ідеї відкритості реанімаційних відділень, є те, що відвідувачі нібито можуть занести з вулиці інфекції, які погіршать стан здоров’я хворого. Та це міф, адже палати у відділеннях інтен­ сивної терапії регулярно кварцують, обробля­ ють дезінфекційними розчинами, кілька разів на добу миють. А ось що справді небезпечно, то це — внутрішньолікарняні інфекції, але переносять їх самі медики, а не відвідувачі. До речі, у США в клініках єдиною вимогою для відвіду­в ачів є миття рук й обробка їх дез­ розчином до і після контакту із хворими. Там навіть халат не обов’язково надягати. У нас чомусь із цим дуже складно… Ще одним каменем спотикання стала дум­ ка про те, що батьки неадекватно поводять­

ся біля хворих дітей і заважають працювати медикам. У таких випадках своїх опонентів я завжди прошу уявити реакцію ведмедиці, у якої забрали дитинча. Зрозуміло, що вона поводитиметься агресивно, але адекватно з огляду на ситуацію, яка склалася. Так само болісно реагує кожна мама, дитину якої хо­ лоднокровно забирають у відділення і зачи­ няють за нею двері. Вона не знає, що роблять чужі люди, нехай і медики, з її малям, вона їм не довіряє. А якщо ще почує крізь двері плач своєї дитини, готова зробити все, аби тільки захистити свою кровинку. Так, її по­ ведінка може виглядати неадекватною, але вона має логічне пояснення. І засуджувати матір не можна в жодному разі! З іншого боку, уже на власному досвіді я переконався: якщо ми дозволяємо мамі по­ сидіти біля дитини, показуємо свою роботу, то в 99,9% випадків вона заспокоюється. Батьки бачать наші зусилля, оцінюють намагання до­ помогти та змінюють своє ставлення до нас як до лікарів. Їх довіра до медиків зростає, коли вони розуміють, наскільки важка наша робота. Після комунікації зникають підозри, агресивність і геть уся «неадекватність». Ще одним застереженням у відкритті дос­ тупу до відділень інтенсивної терапії є проблема перебування кількох пацієнтів в одній палаті. Так, відвідувачі можуть порушувати приватність інших хворих. Але ж її порушують і самі пацієнти. Звісно, ідеальним варіантом були б індивідуальні бокси, та, зрозуміло, нав­р яд чи найближчим часом вдасться ре­ конструювати наші реанімаційні відділення. І справа не тільки в будівельних роботах, а й в оснащенні їх додатковим обладнанням, роз­ ширенні штатів… Треба шукати можливості для цього, і, думаю, колись ми їх знайдемо. А поки що оптимальним рішенням, прописаним, до речі, у наказі, є встановлення біля ліжок хворих пересувних ширм. Зрештою, якщо на­ віть приватність пацієнтів і порушуватиметь­ ся, то з ними самими чи з їх рідними завжди можна буде домовитися. Бо ж усі ті, хто нині чекає за дверима реанімації, — в однакових умовах і всі хочуть бути поруч зі своїми рід­ ними в тяжкі моменти життя. Водночас, відкривши доступ відвідувачам у відділення інтенсивної терапії, ми, медпра­ цівники, отримуємо додатковий контроль за своєю роботою й натомість втрачаємо таке звичне відчуття зверхності над людьми. У лікарів відібрали право вирішувати, кому з відвідувачів і скільки можна перебувати біля хворих, надавши таку можливість усім. І це правильно, адже так зникнуть приводи для різних незаконних маніпуляцій, як-то, допуск до хворих відвідувачів за певну плату. Звичайно, це подобається не всім. І щоб реанімаційні відділення справді стали відкри­

тими, потрібно проводити санітарно-освітню роботу серед медиків, аби вони зрозуміли, наскільки це важливо. Ми не повинні ховатися за зачиненими дверима. Чого боятися, якщо ти добросовісно працюєш? Тож через відкриті двері реанімації ми ви­ явимо ще й безвідповідальних медиків, яким є що приховувати. Таким тут не місце: люди не повинні помирати через чиюсь недбалість. Багато наших проблем виникає через те, що ми не можемо поставити себе на чиєсь місце. Я багато разів бачив очі дітей, які по­ мирали в свідомості й шукали поглядом рідне обличчя, а його поруч не було… На щастя, проб­л ема закритості реаніма­ цій спровокувала суспільний резонанс, і ми отримали реальний шанс її подолати. Ми на­ решті почнемо сприймати пацієнта не як орга­ нізм, а як людину і ставитимемося до нього по-людськи. ХЕРСОНЩИНА

Людмила ЛОМАКО, головний лікар КЗ «Херсонська міська клінічна лікарня імені О. С. Лучанського», Заслужений лікар України

К

оли людина потрапляє до лікарні, тим паче у тяжкому стані, крім чинника хво­ роби на неї діє ще й моральний. Адже вона опиняється в чужих стінах, серед незнайо­ мих людей і, звичайно, відчуває внутрішній дискомфорт. Тому з огляду на те, що кожен пацієнт має право на захист своїх інтересів, а також з міркувань комфорту для нього, при­ сутність родичів у певні години та спілкуван­ ня з ними, я вважаю, абсолютно правильними та закономірними. Ми вже багато років дозво­ ляємо рідним пацієнтів, які лікуються у відді­ ленні реанімації, бачитися з ними. Звичайно, це не цілодобове перебування, що грубо по­ рушуватиме режим роботи відділення. Такі побачення ми дозволяємо двічі на добу: до початку робочого дня — із сьомої до восьмої ранку, та в другій половині дня — з п’ятої до шостої години вечора. Чому ми так робимо? Це позитивно впли­ ває на самопочуття та моральний стан пацієн­ та. Також це заспокоює родичів, адже вони можуть бути поряд й спос­т ерігати, як відбува­ ється лікувальний процес. Певною мірою, це також підвищує довіру рідних до медичного персоналу, адже якщо ми не закриваємо хво­ рого на глухими дверима, це означає, що ми готові до спілкування й надаємо можливість отримати інформацію про стан його здоров’я, у тому числі й безпосередньо біля його ліжка. Звичайно, вимагаємо від родичів, щоб вони були відповідно одягнені (халат і бахі­ ли). Без­у мовно, має бути дотриманий санепід­ режим. Іще раз зазначу: ми дозволяємо такі зустрічі, але ретельно слідкуємо, щоб вони в жодному разі не порушували лікувального процесу. До речі, за кордоном до цього став­ ляться простіше, ніж ми, адже, крім власне лікування, між пацієнтом реанімації та його родичами є й інші питання, які потребують часом негайного вирішення: стосовно спадку, якихось побажань тощо. Дана РОМАНЮК (м. Рівне), Тетяна БОЙКО (м. Херсон), спеціально для «ВЗ»

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ

5 серпня 2016 року

П О Л ТА В Щ И Н А

ЗА ПРИКЛАДОМ ЛИТОВСЬКИХ КОЛЕГ На Полтавщині в рамках українсько-литовського проекту «Допомога областям Східної України шляхом реформування сектора психосоціальної реабілітації» наприкінці минулого року почали діяти Центри психосоціальної реабілітації для учасників АТО на базі Полтавського та Кременчуцького обласних госпіталів для ветеранів війни.

Сергій ГОЛУБЄВ, начальник КЗ «Полтавський обласний клінічний госпіталь для ветеранів війни» ПОР, Заслужений лікар України, головний позаштатний спеціаліст із медичного обслуговування ветеранів війни Департаменту охорони здоров’я Полтавської ОДА

Як усе починалося Коли в 2014 році війна прийшла на українську землю, це вразило, приголомшило, обурило. І ми, медики госпіталю для ветеранів війни, ще тоді відчули, яка відповідальність ляже на наші плечі. А вже восени того року до нас почали надходити перші пацієнти — учасники АТО. Їх переводили із військових госпіталів для реабілітації після тяжких поранень. Тоді цей процес був спрямований передусім на відновлення життєво важливих функцій організму — так звану фізичну реабілітацію. Обласна рада додатково виділила для цих потреб близько 200 тис. грн. За ці кошти вдалося придбати нове обладнання, апаратуру. Було облаштовано тренажерний зал, оснащений біговою доріжкою, дошкою Євмінова, велотренажерами тощо. Пацієнтам крім медикаментозного лікування призначали фізіопроцедури, лікувальну фізкультуру, масаж. І хоча ще тоді в нас працював психолог, на тому першому етапі назвати реабілітацію в повному значенні комплексною було б перебільшенням. Ми вперше зіткнулися з цими проблемами, а тому досвід приходив поступово, система реабілітації налагоджувалася, поглиблювалася в процесі роботи. Уже через рік наказ Департаменту охорони здоров’я ОДА від 17.04.2015 р. №430 зобов’язав територіальні лікувальні заклади первинного та вторинного рівнів проводити комплексні медичні огляди демобілізованих. Кожного з учасників АТО брали під диспансерний нагляд, після обстеження (лабораторного, рентгенологічного, УЗД тощо) та оглядів вузькопрофільних спеціалістів для нього розробляли індивідуальний план реабілітації. Такими оглядами у 2015 році було охоплено близько 3000 осіб, 1154 з яких пройшли стаціонарне лікування, близько 200, за висновками фахівців МСЕК, отримали групи інвалідності, а ще понад 2000 потребували психологічної реабілітації. Серед диспансерних хворих переважна більшість — пацієнти з травмами (53,2%), захворюваннями нервової (38,7%) та серцево-судинної (8,1%) систем. Частину з тих, хто потребував реабілітації, направляли за путівками в госпіталі, іншу — у санаторії різних профілів. Для лікування

та реабілітації в госпіталях області було виділено 90 додаткових спеціалізованих ліжок: у Полтавському та Кременчуцькому — по 30, Лубенському — 20, госпітальному відділенні Полтавської обласної клінічної психіатричної лікарні ім. О. Ф. Мальцева — 10. Для кожного пацієнта, учасника АТО, розроблявся індивідуальний алгоритм надання реабілітаційної допомоги. Але реабілітація стала по-справжньому комплексною і дієвою, коли ми організували мультидисциплінарні бригади Центрів психосоціальної реабілітації для учасників АТО. У цьому нам допомогли литовські колеги.

На шляху вдосконалення Литовські медики зацікавилися процесом реабілітації воїнів АТО восени минулого року. Найбільш негативним наслідком для бійців став посттравматичний стресовий розлад (ПТСР). Можна пролікувати людину, відновити її фізичні можливості, але найважче — домогтися того, щоб ця людина знову влилася в суспільство і не тільки позбавилася комплексів і страхів, а, навпаки, стала сильнішою і мудрішою. У цьому, мабуть, і є головний сенс психосоціальної реабілітації, модель якої рекомендували литовці. З п’яти закладів для реалізації цього пілотного проекту в області було обрано два обласні госпіталі для ветеранів війни — Полтавський і Кременчуцький. При них і були створені Центри психосоціальної реабілітації учасників АТО, а на їх базі — мультидисциплінарні бригади. У нашому закладі до складу зазначеної бригади входять лікар-психіатр, двоє психологів, психотерапевт, соціальний працівник і медсестра. У листопаді минулого року ці фахівці пройшли спеціальний тренінг за участю литовських колег, а далі почали працювати самотужки. Як діє ця модель реабілітації на практиці? Пацієнта, що потрапляє до нас, передусім оглядає психіатр, вивчає ситуацію, визначає свою програму лікування. Гострі порушення

зазвичай усувають за допомогою медикаментозної терапії, а далі до процесу реабілітації долучаються інші члени бригади. Вони спілкуються з колишніми бійцями: хтось відкривається одразу, і тут головне — дати людині висловитися, хтось замикається в собі і не йде на контакт. Такі краще відкриваються в невимушеній обстановці — під час виїзду на природу, прогулянок містом, екскурсій тощо. Деяким пацієнтам більше підходять групові заняття, іншим вони шкодять: фахівці це виз­ начають індивідуально. Найпоширенішими психологічними порушеннями в пацієнтів із ПТСР є безсоння, неврози, пов’язані зі стресом, флешбек — яскраві спогади про бойові дії, які не дають спокою, тощо. Завдання спеціалістів — вирвати людину із цієї ситуації, допомогти їй залишити негативні враження в минулому, аби вони не перешкоджали теперішньому. У психологів і психотерапевтів для цього є багато методик. Але слід визнати, що не всі вони одразу спрацьовують, тож методи допомоги перебувають у процесі дослідження й удосконалення. В арсеналі спеціалістів — багато прийомів і заходів. Щодня — арттерапія, яка дає можливість «загасити» або «вихлюпнути» свої почуття на полотні. Добре діє музикотерапія. Запроваджують і метод «самопомочі» — коли учасники АТО під час бесіди обмінюються думками, враженнями. Присутній при цьому психолог ненав’язливо коригує розмову, спрямовує її в потрібне русло. За рахунок позабюджетних ресурсів ми облаштували приміщення Центру. Тут затишно, атмосфера налаштовує на позитивний лад: м’які меблі, стіни в теплих тонах, акваріум, столик із шахами, музичний центр. Зараз готуємо окрему кімнату для ароматерапії: вона запрацює найближчим часом. Одним зі своїх завдань фахівці мультидисциплінарної бригади вважають максимальне завантаження пацієнтів корисними та цікавими справами, аби не залишати їх наодинці

КОМЕНТАР Олександр БЛІНОВ, начальник Медичного центру Національної гвардії України «Нові Санжари», полковник медичної служби, Заслужений лікар України

Р

оботою Медичного центру Національної гвардії України «Нові Санжари» зацікавилося представництво НАТО в Україні. Від Північноатлантичного альянсу ми отримали реабілітаційне обладнання на суму 59 тис. Євро — сім сучасних тренажерів для відновлення рухової активності

пацієнтів. Крім цього, з медичної установи Люксембурга «Центер-Мед» надійшли душ Віші, гальванічна ванна та два столи для кінезотерапії. Закордонні фахівці не тільки встановили це обладнання, а й провели тренінг для наших спеціалістів. Нещодавно в нас побував директор офісу зв’язку НАТО в Україні Олександр Вінніков. Він залишився задоволеним тим, як працює нове обладнання, та заявив, що Медичний центр НГУ «Нові Санжари» має великий потенціал і зможе в майбутньому стати не лише регіональним, а й національним. Ми ж і надалі удосконалюватимемо нашу роботу, аби реабілітація була якісною, ефективною і доступною для всіх учасників АТО, які її потребують.

із негативними переживаннями. Меценати в цьому відіграють не останню роль. Так, фірма «Надія» вже другий рік поспіль надає свою базу відпочинку «Мис Доброї Надії», що в селі Петрівка, у безкоштовне користування наших підопічних. Там вони займаються активними фізичними вправами, отримують бальнеологічні процедури, плавають на човнах... Таке оздоровлення пройшли 40 учасників АТО. Часто приходять на допомогу й активісти обласної організації Товариства Червоного Хреста України. Термін перебування пацієнта в Центрі — від 18 до 21 дня. Але він умовний і залежить від психологічного стану людини та може тривати й довше. Впевнено можу сказати — після перебування в Центрі наші пацієнти сприймають життя в кольорах, а не в сірих тонах.

Досвід треба поглиблювати Нині на Полтавщині перебувають 5886 демобілізованих. З початку року в госпіталях області пролікувалися й пройшли реабілітацію 410 учасників АТО, зокрема в нашому — 100. Усім демобілізованим, за потреби, проводимо і МРТ, і комп’ютерну томографію, й інші інструментальні та лабораторні дослідження безкош­т овно. Відзначу такий позитивний момент: у нашій області організовано роботу телефонної гарячої лінії на базі КУ «Полтавський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф», куди за безкоштовним номером 0 800 50-50-32 може звернутися будь-хто з бійців АТО, щоб отримати психологічну допомогу — на лінії чергують 10 професійних психологів. Крім того, діють дві оперативні психолого-психіатричні бригади, які надають відповідну допомогу із виїздом на місце. І все ж найдієвішим засобом допомоги я вважаю саме курс психосоціальної реабілітації. Ми багато зробили за короткий час, але цю роботу слід вдосконалювати. У червні я побував у Литві, де протягом тижня в складі української делегації вивчав надбання балтійських колег. Відвідали клініки Вільнюса, Шяуляя, Рокишкіса та інших міст. Литовські фахівці розповідали й показували, як у них надається психосоціальна й психіат­ рична допомога. Ці напрацювання дуже корисні й спонукають побачене перенести на наш ґрунт, хоча умови в нас різні: у Литві діє страхова медицина. Але дещо вже зараз можна впровадити. Зокрема нас вразила робота мультидисцип­ лінарних бригад, кожен фахівець яких має чіткий план по кожному пацієнту. Досконально відпрацьовані ключові моменти психосоціальної реабілітації, зокрема оцінка потреб пацієнта, яка включає медичні та соціальні параметри, від заняття до заняття здійснюється моніторинг результатів — як лікарем, так і хворим. Серед важливих інструментів психосоціальної реабілітації — заняття з трудотерапії, котрі допомагають вирішити проблему стигматизації, позбавити комплексів, почуття провини, відчуття ізоляції тощо. Ми вже впровадили хорстерапію й розвиватимемо її. Також за прикладом литовських колег введемо «листки завдань» і для спеціаліста, і для пацієнта зі щоденною перевіркою їх виконання. Скажу відверто: за 5 днів перебування в Литві ми отримали стільки інформації, що потрібен час, аби систематизувати її й виділити те, що вже зараз ми можемо реалізувати. Головне в цій роботі — чітко бачити мету й рухатися до неї. Андрій КОНДРАТЮК, спеціально для «ВЗ», м. Полтава

17

РЕПОРТАЖ ІЗ ГАРЯЧОЇ ТОЧКИ

ПОМІЧНИЦЯ — ДЛЯ ЛІКАРЯ, ОПОРА — ДЛЯ ПОРАНЕНОГО Вероніка Романюк була однією з перших військових медсестер, які потрапили на передову. Прикріплена до 95-ї аеромобільної бригади, вона понад місяць прослужила на кордоні з окупованим Кримом. А під час другої ротації допомагала рятувати бійців у 59-му мобільному госпіталі. На її рахунку — десятки врятованих життів. На честь Вероніки бійці з 95-ї аеромобільної бригади навіть назвали автоперев’язувальну.

йозно зайнятися підготовкою кадрів. Бригадам з аеромедичної евакуації окрім професійних навичок необхідно було знати правила безпеки, технічні особливості обладнання під час польоту, а ще розуміти, як його фактори впливають на організм важкопораненого. Борт літака вміщував до 15 поранених у різних станах (п’ятеро лежачих і 10 сидячих). Максимальна кількість, яку перевозив літак, — 17 бійців плюс екіпаж і лікарі. До роботи в «реанімації на крилах» залучаються лікарі різних відділень, переважно реаніматологи, анестезіологи, хірурги і, звичайно ж, операційні медсестри. У травні 2014 року ми ще літали до Донецького аеропорту, забирали поранених після бою під Волновахою. Більшість із них були з бойовою травмою, яка супроводжувалася масивною крововтратою та психологічними порушеннями. А треба було працювати… на висоті. Це не просто крапельницю поставити, що також не кожному під силу. Треба було з кожним познайомитися, відчути його біль, відреагувати, допомогти, заспокоїти, правильно розмістити, щоб приземлитися з усіма живими на борту.

Вероніка РОМАНЮК, старша операційна медична сестра клініки щелепно-лицевої хірургії, стоматології, отоларингології та очних хвороб Військового медичного клінічного центру Центрального регіону, старшина військової служби за контрактом

З резервної бригади — на передову

Під час аеромедичної евакуації

Одразу після анексії Криму при Військовому медичному к лінічному центрі Центрального регіону були сформовані 4 лікарсько-сестринські бригади, в одну з них потрапила і я як операційна медсестра. Це була резервна бригада, але так сталося, що саме вона першою вирушила на передову. А я стала першою медсестрою, котра виїхала в «гарячу точку» від вінницького госпіталю.

10 березня 2014 року нас прикомандирували до 95-ї окремої аеромобільної бригади ЗСУ. Тоді я ще подумала: «О! Це ж Житомир, недалеко», але довелося їхати зовсім в іншому напрямку — на адміністративний кордон з Автономною Республікою Крим. Наша мобільна група базувалася поблизу Генічеська (Херсонська область). Бойових дій не було, але роботи вистачало.

Боротьба за життя… у небі Ближче до травня 2014 року нас перекинули в інше місце дислокації. Та дорогою в Донецьку область відбулася ротація, і я у складі своєї бригади повернулася в госпіталь. За кілька тижнів мене включили до складу бригади з аеромедичної евакуації, що здійснювала транспортування поранених санітарним літаком АН-26 «Vita». Це єдине в Україні реанімаційно-операційне повітряне судно. За два роки війни літак здійснив майже 250 вильотів і перевіз близько 4 тис. поранених. Літак пройшов сертифікацію на авіаційному заводі. Госпіталь отримав його у своє розпорядження ще у 2001 році. Поява такого судна спонукала керівництво сер-

18

Жіночим емоціям в операційній не місце

Мобільний госпіталь в Оріховому

«

ПИРОГОВ ПИСАВ, ЩО ЛІКАР НАБИВАЄ РУКУ В ПОЛЬОВИХ УМОВАХ, А СПРАВЖНЮ ПРАКТИКУ ОТРИМУЄ ТОДІ, КОЛИ В КРАЇНІ ЙДЕ ВІЙНА. І ЯК БИ ПАРАДОКСАЛЬНО ЦЕ НЕ ЗВУЧАЛО, ЗАВДЯКИ ВІЙНІ ВІЙСЬКОВІ МЕДИКИ ОТРИМАЛИ УНІКАЛЬНУ ПРАКТИКУ, ШАНС СТАТИ КРАЩИМИ, СПРАВЖНІМИ ПРОФЕСІОНАЛАМИ

«

Через кілька тижнів я отримала наказ вирушати в 59-й військовий мобільний госпіталь, який на той час базувався під Оріховим. Там ми надавали допомогу пораненим, доправленим безпосередньо з поля бою, лікарі виконували різної складності оперативні втручання. Це була і первинна хірургічна обробка, і травматичні ампутації кінцівок, видалення чужорідних тіл (осколків, куль), лапароцентези, накладання гіпсових пов’язок тощо. Запам’ятався хлопець, здається, з добровольчого батальйону «Айдар». Імені не пам’ятаю, але пошматоване обличчя залишиться перед очима, напевно, на все життя. Його привезли вночі з розтрощеною щелепою, вибитими зубами і розсіченим носом. Бійці розповідали, що вони вийшли патрулювати територію, зайшли в «зеленку», і раптом із дерева на цього хлопця впав мачете. Швидше за все, це була пастка. Лікар шинував щелепи, накладав шви, моє ж завдання було забезпе-

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

РЕПОРТАЖ ІЗ ГАРЯЧОЇ ТОЧКИ

5 серпня 2016 року

чити його стерильним хірургічним інструментарієм, шовним матеріалом і… надійною підтримкою. Адже медсестра — це права рука лікаря, його опора і помічник. Лікар думає над тим, як йому краще вчинити, щоб врятувати людині життя. А от який апарат підключити, інструмент підготувати чи якими медикаментами забезпечити — це завдання медичної сестри. Організація процесу — й у військовому госпіталі, й у польових умовах — на наших плечах. Лікар бачить у тобі першу помічницю в роботі, а поранені бійці — не лише медсест­ру, а й жінку чи маму, тому мусиш встигати скрізь, бути на додачу ще й психологом, другом, порадником. Знали, що навіть у робочій круговерті треба вислухати пораненого, приділити йому бодай 2-3 хвилинки чи просто посміхнутися, сказати тепле слово: «Потерпи», «Ще трішки», «Усе буде добре». Навіть такі прості звернення, мовлені з любов’ю, здатні принести пораненому полегшення. І в цьому — наше завдання. Бойові травми були різними: і множинні осколкові поранення, і кульові. Щоразу, готуючи інструменти, я думала про те, що це — чийсь син, друг, брат, чоловік. Але жіночим емоціям в операційній не місце, тому всі ми, дівчата, намагалася тримати себе в руках. Хоча бувало, що сльози прос­ то душили, особливо, коли дивилася в очі пацієнту, який говорив, що має чотирьох дітей, і просив його врятувати. Знаєте, найважче бачити очі пораненого, який хоче жити… У кожного з нас є рідні. Мій чоловік — військовий, і я дуже хвилювалася, щоб його не забрали на Схід, бо ж дитина вдома залишиться одна. Тільки-но я повернулася, на Донбас поїхав він. У нас своя, сімейна, ротація…

Перед бойовим медичним завданням

Автоперев’язувальна «Вероніка»

Медичні перемоги Поки не розпочалася війна, у нашому госпіталі проводили тільки планові операції тричі на тиждень. Нині хірурги мало не щодня рятують життя за операційним столом. Ще Пирогов писав, що лікар набиває руку в польових умовах, а справжню практику отримує тоді, коли в країні йде війна. І як би парадоксально це не звучало, завдяки війні військові медики отримали унікальну практику, шанс стати кращими, справжніми професіоналами. Досить згадати про операцію Романа Бовсуновського із Житомирської області, якому в обличчя влучив осколок (про нього тоді писали всі видання). Коли його до нас доставили, обличчя в хлопця майже не було. Йому роздробило гайморову пазуху, вирвало одну із кісток й повністю відірвало нижню повіку.

Наші лікарі здійснили неможливе: поставили замість роздроблених кісток титанові пластини. Очне яблуко, яке було розчавлене, витягли. А дрібні металеві осколки зібрали за допомогою медичного магніту. Після цього взялися за відновлення кістки. Для цього використали титанову сітку, надійно її закріпивши. Вийшов міцний каркас, який утримував кісткові краї лобового і щелепного відростків лицевого черепа. Крім того, з титанової пластини змоделювали й ушкоджене дно очниці. Після двох місяців реабілітації лікарі провели ще одне оперативне втручання — пов­ністю відновили нижню повіку. А це — уже пластична хірургія. Таких пацієнтів, як Роман, чимало. Пригадую ще хлопця із Західної України з гвинтоподібним переломом правого стегна, переломом лівої верхньої кінцівки та численними переломами альвеолярних відростків верхньої та нижньої щелеп із вивихами і підвивихами. Інакше кажучи, унаслідок осколкового ураження щелепа була повністю розтрощена. Складність полягала в тому, що в нього на лівій щоці вже був рубець (його наклали лікарі ще в Дніпропет­ ровську), через що м’які тканини обличчя не розтягувалися, тобто були малоподатливі. Операцій провели кілька. Після лікування боєць повернувся додому з гарною посмішкою і новими білосніжними зубами. Саме за такі перемоги — медичні — і люблю свою роботу. Записала Олеся ШУТКЕВИЧ, спеціально для «ВЗ», м. Вінниця

Стоматологічний кабінет у польових умовах

УВАГА! ТРИВАЄ АКЦІЯ «ГАЗЕТА ДЛЯ ГЕРОЯ»! Редакція газети «Ваше здоров’я» висловлює повагу медикам, що брали участь в АТО, і на знак пошани дарує всім героям безкоштовну передплату на наше видання на 2016 рік! Вероніка РОМАНЮК, старша операційна медична сестра клініки щелепно-лицевої хірургії, стоматології, отоларингології та очних хвороб Військового медичного клінічного центру Центрального регіону, також отримує від редакції такий подарунок. Вітаємо!

УМОВИ АКЦІЇ Надішліть на адресу редакції: копію Посвідчення учасника бойових дій; ПІБ, місце роботи й посаду, контактний номер телефону та адресу проживання. Чекаємо ваших листів на поштову адресу: 04211, м. Київ, а/с 138, або на e-mail: vz@vz.kiev.ua.

19

ПІДСУМКИ КОНКУРСУ

НАДІЙНІ ПАРТНЕРИ ЛІКАРЯ ПУБЛІКУЄМО ФОТО І РОЗПОВІДІ УЧАСНИКІВ

Завершуємо знайомство з учасницями нашого конкурсу та їх листами й дякуємо всім за активну участь у ньому.

Оксана ДЕМЧУК, медична сестра КЗ «Рівненський обласний спеціалізований будинок дитини»

«Я

люблю свою професію за те, що медик може допомагати людям, бути милосердним і спів­ чутливим до їх страждань. Працюю в дитячому будинку, вихованці яко­ го найбільше потребують турботи і любові».

Олена КУРІЛКО, лаборант клінікодіагностичної лабораторії КЗ «Луцький клінічний пологовий будинок»

«Л

ною медсестрою Голованівської центральної районної лікарні, де я працюю й до сьогодні. Своїм прикладом намагаюся до­ вести молодшим медичним спеці­ алістам, наскільки важливо бути чесним, уважним до хворих, дисцип­ лінованим, охайним, добросовісно ставитися до роботи. Постійно за­ ймаюся підвищенням кваліфікації медичних сестер, щоб вони були на­ дійними партнерами лікаря».

Зоя ЛЮБАЯ, медична сестра гідротерапії КЗ «Рівненський обласний спеціалізований будинок дитини»

люблю свою професію за ве­ селий сміх дітей та їх радісне плюскотіння у воді, за можливість допомогти їм і прикрасити їх життя».

Людмила СОСОНЮК, медична сестра ЛФК КЗ «Рівненський обласний спеціалізований будинок дитини»

а багато років моя робота ста­ ла для мене другою домівкою, а співробітники — сім’єю. Та голов­не — це наші маленькі пацієнти. Вони радують мене щодня, заряджають енергією. Їхні успіхи — це мої успіхи».

Марія ЛАПЮК, медична сестра механотерапії КЗ «Рівненський обласний спеціалізований будинок дитини»

«Я

люблю свою роботу за пози­ тивні емоції, які мені дарують мої пацієнти. Радію разом із ними їх маленьким перемогам. Намагаюся у своїй роботі реалізувати їх мрії та виправдати надії на одужання».

«М

едицина — це вибір моєї душі, це можливість змінити світ на краще! Професію свою люб­ лю за щирий сміх дітей і радість, яку відчуваєш, коли крихітки стають на ноги».

Надія СЕРЮГІНА, медична сестра фізіотерапії КЗ «Рівненський обласний спеціалізований будинок дитини»

«Р

обота медсестри — складна і не кожному до снаги. Доводиться багато спілкуватися з людьми. Для цього потрібні витримка і терпіння, вміння вислухати та підтримати кожного хворого. Це — саме те, що може дати медична сестра. Люблю свою роботу за момент, коли пацієнт уже здоровий і каже: «Дякую» — це неперевершене відчуття».

Ольга МЕШКО, старша медична сестра кардіологічного відділення КЗОЗ «Березнівська центральна районна лікарня», Рівненська область

«К

ожного дня молюся: «Господи, дай мені зустріти з душевним спокоєм усе, що принесе цей день, на­ вчи мене просто і мудро ставитися до всіх людей, нікого не засмучуючи». Для мене в роботі важливими є такі речі: центральна роль пацієнта, без­ пека, ефективність, раціональність, справедливість і своєчасність. Маю життєве кредо: не лише жити для себе, а й виборювати життя для інших. Пра­ цюю з душею. Співаю і відпочиваю з душею. Беру активну участь в усіх за­ ходах лікарні».

Тетяна СТАСЮК, медична сестра фізіотерапії КЗ «Рівненський обласний спеціалізований будинок дитини»

«Я

люблю свою професію за мож­ ливість покращити життя ма­ леньких пацієнтів, за їх щирі оченята та посмішки. А коли робота прино­ сить задоволення — ти щаслива лю­ дина. Моя професія — це мій вибір». Ірина КРАСОВСЬКА, медична сестра стаціонару відділення №4 КЗ «Острозька обласна психіатрична лікарня»

«Я

люблю свою роботу за те, що вона дає мені можливість бути поруч з людьми, які потребують до­ помоги. Дивлячись на їх страждан­ ня, розумієш, які нікчемні наші що­ денні проблеми…» Ольга КОЧЕРГІНА, старша медична сестра дошкільношкільного педіатричного відділення Запорізької міської багатопрофільної клінічної лікарні №9

«Я

з дитинства мріяла стати ліка­ рем, але так склалося життя, що потрібно було і вчитися, і працю­ вати, тому я вступила до коледжу на вечірнє відділення. Ось уже 16 років працюю медсестрою. Мені дуже по­ добається ця професія, і я не шко­ дую, що не стала лікарем, адже все одно можу допомагати людям». Людмила БІРУК, дільнична медична сестра протитуберкульозного кабінету Ковельського МТМО, Волинська область

«М

20

Надія ВИНАРЧУК, медична сестра фізіотерапії КЗ «Рівненський обласний спеціалізований будинок дитини»

люблю свою роботу за те, що дарую дітям надію на одужан­ ня. Дивлячись у їх щасливі очі й ми­ луючись радісними посмішками, ро­ зумію, що працюю не марно».

«З

оя мама була медичною сест­ рою. Саме вона прищепила мені любов до медицини. У 1972 році я закінчила медичне училище за фа­ хом «Фельдшер». Пройшла тернис­ тий шлях від палатної медсестри до головної. За організаторські здібнос­ ті, відповідальність, наполег­ливість в 1989 році мене призначили голов­

люблю свою роботу, бо почува­ юся щасливою від усвідомлен­ ня того, що можу допомагати дітям з обмеженими можливостями та ді­ тям-сиротам. Наш Будинок дитини — саме те місце, де я повинна бути!»

«Я

«Я

Людмила ПРОЦЕНКО, головна медична сестра Голованівської ЦРЛ, Кіровоградська область

Світлана КУЛІК, медична сестра поста КЗ «Рівненський обласний спеціалізований будинок дитини»

«Я

юблю свою роботу за те, що професія лаборанта спрямова­ на на профілактику і раннє виявлен­ ня порушень стану здоров’я матері та дитини. Дослідження, які я про­ воджу, дають змогу лікареві встано­ вити правильний діагноз, а отже, призначити правильне лікування».

Вікторія ТИШКОВА, медична сестра КЗ «Рівненський обласний спеціалізований будинок дитини»

ви, то в подарунок отримую їх посміш­ ки. Я радію разом із ними, коли бачу їх досягнення, які зовсім нещодавно здавалися нереальними».

бути уважною і чуйною, адже несу відповідальність не тільки за життя та здоров’я, а й за радісні посмішки на щасливих обличчях малят. За це я і люблю свою роботу».

Ірина РОМАНОВСЬКА, медична сестра КЗ «Рівненський обласний спеціалізований будинок дитини»

Валентина ШАНДРУК, медична сестра ЛФК КЗ «Рівненський обласний спеціалізований будинок дитини»

«Я

люблю свою роботу за те, що коли виконую з малятами впра­

«Н

ам довіри ли найцінніше в житті — дітей. Надягаючи бі­ лий халат, беру на себе зобов’язання

«Я

дуже люблю свою роботу, якій присвятила 22 роки життя. Мені подобається допомагати хво­ рим. Коли встановлюють діагноз туберкульозу, кожен пацієнт реагує по-своєму. Але я погані новини на­ магаюся повідомляти так, щоб в лю­ дини з’явилася надія на одужання».

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

НОВІТНІ ТЕХНОЛОГІЇ

5 серпня 2016 року

НОВИЙ МАРКЕР СЕРЦЕВОЇ НЕДОСТАТНОСТІ Вивчення нових біологічних маркерів хронічної серцевої недостатності (ХСН) — новий напрямок персоналізованої медицини. Є надія, що саме вони зможуть стати корисним інструментом моніторингу ефективності фармакотерапії, ранньої діагностики зах­ворювання, прогнозу його клінічних результатів і відіграватимуть важливу роль у стратифікації ризику пацієнтів.

Н

а сьогодні в клінічну практику введено лише один біомаркер ХСН — мозковий натрійуретичний пептид (BNP), який виділяється кардіоміоцитами шлуночків у вигляді прогормону і вже в кровотоці розщеплюється на С-фрагмент (власне BNP) і неактивний N-фрагмент (N-кінцевий фрагмент попередника BNP, або NT-proBNP) у співвідношенні 1:1. Визначення рівня BNP і NT-ProBNP використовують під час скринінгу безсимптомної дисфункції шлуночків серця, для встановлення діагнозу та з’ясування прогнозу ХСН, а також для оцінки ефективності терапії. Однак рівень BNP і NT-proBNP має досить великий індивідуальний розкид значень і залежить від статі (у жінок він вищий, ніж у чоловіків), віку (вищий у людей літнього віку), маси тіла (у разі збільшення маси тіла зменшується рівень гормону), наявності в анамнезі ниркової недостатності та миготливої аритмії (вміст гормонів при цьому зростає). У зв’язку із цим актуальним є пошук нових біомаркерів ХСН, здатних нівелювати зазначені недоліки.

Нові дослідження Галектин-3 належить до родини b-галактозид­ зв’язуючих протеїнів. Завдяки наявності колагеноподібного домену галектин зв’язується із широким спектром протеїнів екстрацелюлярного матриксу, таких як тенасцин, фібронектин і ламінін. Галектин-3 виявлений у легенях, шлунку, кишечнику, матці та яєчниках. Він має специфічні аутокринні й паракринні властивості. Галектин-3 також відіграє важливу роль у захисті організму від патогенів. Він практично не виявляється в кардіоміоцитах, тоді як фібробласти міокарда експресують його високі рівні. B. Schroen ідентифікував виражену експресію і так звану up-regulation галектину-3 мРНК у щурів зі змодельованою артеріальною гіпертензією. У подальших дослідженнях виявили підвищений рівень міокардіального галектину-3 у тварин з прогресуючою серцевою недостатністю (СН). Вчені також відзначали депозицію колагену та ремоделювання міокарда у відповідь на інфузію галектину-3 в порожнину перикарда. Окрім того, останні дослідження ілюструють роль галектину-3 як медіатора альдостероніндукованого васкулярного фіброзу.

Діагностична цінність галектину-3 Останніми роками опубліковано значну кількість клінічних досліджень, присвячених оцінці галектину-3 як біомаркера серцево-судинних захворювань. У 2006 році групою вчених під керівництвом R. van Kimmenade проведено дослідження з вивчення діагностичної ролі нового біомаркера галектину-3 у пацієнтів з

гострою СН. У дослідженні взяли участь 599 пацієнтів із задишкою та іншими симптомами СН. У всіх хворих визначалися галектин-3 і NT-proBNP у плазмі крові. Дослідники встановили відсутність кореляції рівня галектину-3 із тяжкістю стану пацієнта за класифікацією The New York Heart Association (NYHA). Більше того, не відзначалося статистично значущої різниці між медіанами концентрацій галектину-3 у пацієнтів із СН ішемічного та неішемічного, а також систолічного й несистолічного походження. Цікавим є ще одне дослідження, що включало 60 хворих із СН зі збереженою (СН-ЗФВ) і зниженою фракцією викиду (СН-ЗнФВ). Згідно з отриманими результатами рівень галектину-3 в сироватці крові у пацієнтів із СН-ЗФВ достовірно перевищував такий у хворих із СН-ЗнФВ і корелював із ФВ лівого шлуночка (ЛШ), що, можливо, свідчить про вираженіший фіброз міокарда у пацієнтів із СН-ЗФВ, який призводить до прогресування діастолічної дисфункції. Автори відзначають доцільність одноразового визначення рівня галектину-3, а одночасне встановлення вмісту NT-proBNP і галектину-3 у сироватці крові дає змогу з’ясувати тип СН, уточнити тяжкість її перебігу, оцінити ефективність проведеної терапії, прогноз зах­ворювання і ризик розвитку несприятливого результату.

Стратифікація ризику У нещодавно проведеному дослідженні CORONA визначали плазмові концентрації галектину-3 в осіб із ХСН. Мета цього дослідження полягала в оцінці ефективності застосування розувастатину в пацієнтів із систолічною СН ішемічного генезу з низьким рівнем галектину-3 в плазмі крові. Плазмова концентрація галектину-3 визначалась у 1492 пацієнтів, у 411 з яких протягом 33 місяців спостереження були зафіксовані випадки нефатального інсульту, інфаркту міокарда або смерті внаслідок серцево-судинних недуг. Незважаючи на те що терапія розувастатином в цілому не знижувала частоти первинних

«

кінцевих точок, у пацієнтів з рівнем галектину-3 в плазмі крові, нижчим або рівним середньому значенню, відзначалося зменшення кількості несприятливих подій на 30,4% порівняно із хворими тієї самої групи, що одержували плацебо. Цікаво відзначити, що у досліджуваних із рівнем галектину-3, що був нижчим або дорівнював середньому NT-proBNP <102,7 пмоль/л, які отримували розувастатин, спостерігалася значно нижча частота серцево-судинних подій. І навпаки, у пацієнтів з плазмовими концент­ раціями галектину-3, вищими від середнього рівня, терапія розувастатином була менш ефективною. У субдослідженні, що включало близько 30% хворих, які взяли участь у великому дос­ лідженні Valsartan Heart Failure Trial (Val-HeFT), ефективність терапії валсартаном оцінювалася у пацієнтів як з низьким, так і високим рівнем галектину-3 в плазмі крові. У хворих із низьким рівнем галектину-3 валсартан, подібно розувастатину, сприяв значному зниженню частоти госпіталізацій з приводу ХСН, тоді як у дослід­ жуваних із високою концентрацією цього гормону терапія валсартаном була неефективною.

Моніторинг ефективності терапії Не менш важливою є оцінка впливу проведеної фармакотерапії на рівень галектину-3 як біомаркера серцево-судинних захворювань. На жаль, у більшості опублікованих досліджень визначали тільки вихідний рівень гормону. Однак можливість прогнозувати ефективність фармакотерапії за рівнем галектину-3 вивчали у пацієнтів з термінальною стадією ХСН, яких підтримували за допомогою апарату допоміжного кровообігу. Вимірювання рівня галектину-3 в плазмі крові проводили у 55 пацієнтів з термінальною стадією ХСН до і після імплантації штучного ЛШ, штучного серця або трансплантації серця, потім порівнювали з рівнями галектину-3 в плазмі здорових добровольців. Встановлено, що в пацієнтів із ХСН рівень галектину-3 був значно підвищений (середнє значення — 11 нг/мл). Незважаючи на

НОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ В ГАЛУЗІ БІОМАРКЕРІВ ДАЮТЬ ЗМОГУ ЗНАЙТИ ШЛЯХИ ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМ РАННЬОЇ ДІАГНОСТИКИ ЗАХВОРЮВАНЬ, ВИБОРУ ЕФЕКТИВНОЇ ТЕРАПІЇ (ПЕРСОНАЛІЗОВАНА МЕДИЦИНА), МОНІТОРИНГУ ВІДПОВІДІ НА ВТРУЧАННЯ, ВИКЛЮЧЕННЯ ПАЦІЄНТІВ, НАЙБІЛЬШ СХИЛЬНИХ ДО РОЗВИТКУ НЕБАЖАНИХ ПОБІЧНИХ ЕФЕКТІВ, І ПРОГНОЗУВАННЯ РЕЗУЛЬТАТУ В КЛІНІЧНИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ ТА У ПОВСЯКДЕННІЙ КЛІНІЧНІЙ ПРАКТИЦІ

«

велику кількість експериментальних даних, які свідчать про залучення галектину-3 до процесів фіброзу, механічне розвантаження серця або заміна уражених шлуночків не призводили до зниження його плазмового рівня. У померлих від поліорганної недостатності хворих плазмова концентрація галектину-3 була достовірно вищою, ніж у тих, що вижили і перенесли в подальшому трансплантацію серця. Ці дані були нещодавно підтверджені цією самою групою дослідників у більшій когорті пацієнтів, які також потребували штучної підтримки кровообігу. Короткострокова прогностична цінність галектину-3 вивчалася в дослідженні PRIDE за участю 209 пацієнтів із гострою задишкою, госпіталізованих до відділення реанімації. Рівні галектину-3 в плазмі крові хворих із гост­рою СН спочатку були високими. Протягом 60-денного періоду спостереження рецидив гострої СН відзначався у 29% досліджуваних, а 8% пацієнтів померли. AUC ROC-кривої 60-денної смертності та рецидиву гострої СН для галектину-3 становила 0,74 порівняно з 0,67 для NT-proBNP. З огляду на ці дані дослідники визначили прогностичний показник 60-денної смертності для галектину-3, що дорівнює 9,42 нг/мл (чутливість — 75%, специфічність — 56%). Загальна частота смертності та рецидивів гострої СН була найвищою в пацієнтів, у яких спостерігалися високі рівні як галектину-3, так і NT-proBNP. Тобто, хоча діагностична цінність NT-proBNP для СН перевищувала таку галектину-3, останній виявився потужнішим предиктором короткострокової смертності. У дослідженні CARE-HF оцінювали вплив галектину-3 на середній за терміном прогноз пацієнтів із ХСН III-IV ФК за NYHA з ознаками систолічної дисфункції ЛШ. Рівень галектину-3 в плазмі крові визначали на початку і через 3 і 18 міс спостереження. Згідно з результатами дослідження відзначалася пряма кореляція початкового рівня галектину-3 з показниками смертності та госпіталізації з приводу ХСН. Рівень галектину-3 в плазмі крові більше 30 нг/мл підвищував ризик настання кінцевих точок (смертності та госпіталізації з приводу ХСН) у 2,05 разу (відношення шансів). Отже, нові дослідження в галузі біомаркерів дають змогу знайти шляхи вирішення проблем ранньої діагностики захворювань, вибору ефективної терапії (персоналізована медицина), моніторингу відповіді на втручання, виключення пацієнтів, найбільш схильних до розвитку небажаних побічних ефектів, і прогнозування результату в клінічних дослід­ женнях та у повсякденній клінічній практиці. Біомаркери, які мають ідентичні властивості як у моделях тварин, так і в людей, можуть слугувати сполучною ланкою між науковими дослідженнями та клінічними розробками. Вивчення властивостей галектину-3 було проведено за участю понад 16 900 пацієнтів. Це дає підстави вважати його найвивченішим серцево-судинним біомаркером після NT-proBNP. Тоді як використання біомаркерів з метою ідентифікації пацієнтів посіло законне місце в повсякденній онкологічній практиці, застосування біомаркерів у галузі серцевосудинних захворювань перебуває в стані раннього розвитку. Більше того, галектин-3 не тільки є кардіоспецифічним біомаркером, він також бере участь у розвитку ниркової недостатності та корелює зі ступенем її тяжкос­ ті. Таким чином, велика кількість досліджень підт­верджує можливість використання галектину-3 як біомаркера СН. За даними Consilium Medicum

21

ШКОЛА УСПІШНОГО ЛІКАРЯ

ПРАВДА Й МІФИ ПРО ХОЛЕСТЕРИН Потерпаючи від серцево-судинних захворювань, людство десятиліттями шукає способи боротьби із ними. Розуміючи, як змінюється так званий профіль здоров’я українців, науковець Олена Кваша стверджує: якщо проблему не вирішити на державному рівні, то Україна навряд чи дочекається світлого майбутнього.

Олена КВАША, провідний науковий співробітник відділу популяційних досліджень ДУ ННЦ «Інститут кардіології ім. М. Д. Стражеска» НАМН України, доктор медичних наук

ВЗ Яке ваше відношення до холестеринової проблеми?

— Саме поняття «холестерин» оповите міфами. Досі точаться палкі дискусії про те, шкідливий він чи, навпаки, корисний. З точки зору фізіології нашого організму, холестерин — надзвичайно важливий елемент його функціонування. По-перше, це будівельний матеріал для абсолютно всіх недиференційованих клітин організму. По-друге, необхідний елемент для повноцінного гормонального фону — як у жінок, так і в чоловіків. Потретє, оболонка всіх нервових волокон на 20% складається саме із холестерину. Тобто повноцінна робота і кори головного мозку, і периферичної нервової системи неможлива без холестерину. А обмежувати в холестерині організм, що росте, — узагалі злочин! До речі, є захворювання нервової системи, при якому організм не сприймає холестерину через відсутність рецепторів, — такі пацієнти не доживають і до 20 років. Але наші люди звикли черпати «медичну» інформацію з інтернету або чуток. Тому ми періодично спос­терігаємо повальний «геноцид» холестерину. І коли такі пацієнти збираються своїми силами знизити рівень холестерину до нуля, мене це лякає. Доводиться довго пояснювати, чому цього робити не можна. Більше того, зробити це в принципі неможливо, адже 80% його продукується самим організмом, а не потрапляє ззовні! Головна його «фабрика» — печінка. Посприяла погіршенню репутації холестерину так звана теорія Анічкіна, яка стверджувала: «холестерин = атеросклероз». Але більшість вчених вважають, що ця провальна теорія, народжена у ХХ столітті, там і мусила залишитись. Правда ж, як завжди, десь посередині: у більшості досліджень, зокрема загальновідомому Фремінгемському, виявлено певний корелятивний зв’язок між рівнем смертності та вмістом холестерину в організмі. Наприклад, «дослідження семи країн» показало: у тих

22

країнах, де рівень холестерину в їжі низький (середземноморські та Японія), смертність від серцево-судинних захворювань також нижча, і навпаки. Найбільш показовим, на мою думку, є проект «Північна Карелія»: у 60-70-ті роки минулого століття у Фінляндії було зафіксовано найвищі показники смертності від серцево-судинних захворювань серед населення. Причина в раціоні харчування — великій кількості насичених жирів та відсутності овочів і фруктів. На тлі гіподинамії й високого рівня паління це призвело до плачевних наслідків. Варто зазначити, що Фінляндія — країна досить невелика — з такими темпами «вимирання» могла б просто зникнути. Середній рівень холестерину по всій країні становив 7 ммоль/л! В Україні, до речі, такого не було ніколи. Дозволити собі подібні втрати трудового населення фіни не могли, і на державному рівні було прийнято радикальне рішення: вплинути на ці фактори ризику всіма можливими способами. Я в той час якраз стажувалася у Фінляндії і була свідком масштабності дій держави для порятунку нації. Для початку обрали один регіон, але дуже швидко програма поширилась по всій Фінляндії та Північній Карелії. Що зробили фіни? Створили культуру харчування. У кожному закладі харчування поставили столи з безкоштовними салатами та фруктами. Почали пропаганду власних продуктів з антиоксидантними властивостями — місцевих ягід (журавлини, чорниці, морошки). Директор Національного інституту здоров’я кожні вихідні розповідав з екранів телевізорів, як тепер харчується його родина, які вправи робить тощо. Фінам не забороняли їсти жирне м’ясо, а вчили зменшувати його шкідливість. Ця нація століттями «зігрівала» організм жирними продуктами, і переломити усталені звички було дуже важко. Перші результати програми стали помітними тільки через 20 років. До речі, вона реалізується й

«

досі. У цьому році вийшла стаття з аналізом 40-річного досвіду програми. Багато говорити про її ефективність не буду, скажу лише, що на сьогодні у Фінляндії — один з найнижчих показників захворюваності на серцево-судинні захворювання та смертності від них серед усіх країн світу. Середній рівень популяційного холестерину зараз не досягає й 5 ммоль/л. Але що найцікавіше: зміна харчових аспектів призвела до різкого зменшення інших факторів ризику — паління й артеріальної гіпертензії. ВЗ Тобто холестерин досі вважається фактором ризику виникнення серцево-судинних захворювань?

— Звичайно, але внесок його у розвиток атеросклерозу не доведений. Основним чинником є все ж таки ушкоджений ендотелій. Саме в ушкоджені ділянки інтими судин і проникають мізерні частинки холестерину, які надалі формують атеросклеротичну бляшку. І варто пам’ятати, що в одному й тому ж організмі холестерин може відігравати протилежні ролі. У молодому віці він нам, звичайно, потрібен, але настає такий момент (наприклад, менопауза в жінок), коли всі процеси починають сповільнюватися. Статеві гормони вже не затребувані, будівництво нових клітин та обмінні процеси також на мінімумі, а холестерин продовжує вироблятися в кількості, звичній для організму. І ось тоді із «дружнього» елемента він перетворюється на «ворога». І якщо заз­ вичай рівень холестерину в жінок є нижчим, ніж у чоловіків, то з моменту менопаузи він починає збільшуватися. І разом із факторами, які призводять до ушкодження ендотелію, холестерин провокує розвиток серцево-судинних захворювань. ВЗ Чи змінилися значущі норми рівня холестерину?

У РАЗІ ВТРАТИ ЛЮДИНОЮ РОБОТИ РІВЕНЬ ХОЛЕСТЕРИНУ В ЇЇ ОРГАНІЗМІ ЗРОСТАЄ ДО 8 ММОЛЬ/Л. ТОБТО СТРЕС — ФАКТОР, ПРО ЯКИЙ НІКОЛИ НЕ МОЖНА ЗАБУВАТИ. НАШЕ ДОСЛІДЖЕННЯ В ЧАСІ СПІВПАЛО З АНЕКСІЄЮ КРИМУ ТА ХВИЛЯМИ МОБІЛІЗАЦІЙ. І ТЕ, ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ В НАШІЙ КРАЇНІ, УЖЕ ПОЗНАЧАЄТЬСЯ НА ФУНКЦІОНУВАННІ ОРГАНІЗМУ ЛЮДЕЙ

«

— Відомо, що холестерин ділиться на фракції: низької щільності розноситься по всьому орга­нізму, а високої, — навпаки, збирає попередній та доставляє назад у печінку, де він метаболізується. Важлива складова загального холестерину — якраз співвідношення цих двох фракцій: рівень холестерину низької щільності не має перевищувати 3 ммоль/л. Значущим фактором ризику стає загальний холестерин, показник якого наближається до 6 ммоль/л. Усі значення, які є нижчими, не впливають на збільшення рівня смертності населення. Але за однієї умови: коли мова йде про здорову людину без проблем із серцем. Для пацієнтів, котрі вже перенесли серцево-судинну подію, критерії зовсім інші. Загальний рівень холестерину не має перевищувати 4,5 ммоль/л, а вміст холестерину низької щільності повинен бути нижчим за 2,5 ммоль/л. ВЗ Ваш відділ проводив наймасштабніше епідеміологічне дослідження рівня ліпідів. Розкажіть про його результати.

— Ми 35 років моніторували рівень ліпідів і дійшли невтішних висновків: виражена гіперхолістеринемія у 1980 році була на рівні 17%, а зараз — 27%. Це свідчить про стрімке зростання атегоренності населення. Удвічі збільшилися показники холестерину низької щільності! І це закономірно, з огляду на погіршення загального здоров’я українців. Але це дослідження виявило також багато несподіванок. Наприклад, аналізуючи літературу, я була впевнена, що загальний холестерин буде головним предиктором смертності внаслідок серцево-судинних захворювань. А виявилося: головним чинником, який корелює з рівнем смертності від цих захворювань у жінок, є тригліцериди. Щоб пояснити собі цей факт, я цікавилася думкою науковців, котрі зай­маються фізіологією, та шукала відповіді в іноземній літературі. Виявилося: дійсно є дослідження, які доводять, що саме тригліцериди, а не холестерин є руйнівними для серцево-судинної системи жінок. Узагалі, якщо поглянути на загальнопопуляційну таблицю факторів ризику, то загальний холестерин там буде лише на п’ятому місці. Трійка лідерів — підвищений артеріальний тиск, паління та ліпопротеїди низької щільності. Але коли розглядати окремо саме жінок, то тригліцериди «випереджають» інші фактори ризику з великим відривом. Однак варто пам’ятати: це дослідження розпочате ще в 1980 році, а тоді відсоток жінок, що палять, був незначним. Тому мені здається, що вплив тютюнових смол на розвиток серцево-судинних захворювань у жінок поки недооцінений. А ось ожиріння, якого так бояться жінки, нав­ паки, не справляє такого руйнівного впливу. Саме тригліцериди є проспективно важливим фактором, і саме на них варто звернути увагу, прагнучи знизити захворюваність на серцевосудинні захворювання та смертність від них у жіночій популяції. Що таке тригліцериди? Це молекула гліцерину з трьома ефірними кислотами. Вони не потрапляють в організм ззовні, а синтезуються лише всередині. Їх рівень залежить від індивідуального метаболізму. Вважають, що високий вміст тригліцеридів корелює з порушеннями вуглеводного обміну та глюкози. Парадоксально, але запідозрити підвищений рівень тригліцеридів за зовнішніми чинниками майже неможливо. Навіть у людей з нормальною масою тіла може бути високий рівень тригліцеридів і навпаки. Окрім цього, під час дослідження ми довели, що зміна ліпідних показників не пов’язана зі збільшенням маси тіла людини, як вважалося раніше. Однією з причин може бути зміна характеру харчування населення. На жаль, дуже важко відшукати дослідження за цією темою. Але Українська аграрна асоціація засвідчила, що в 2014 році населення України вживало на 35% менше м’яса та на 40% менше риби від встановленої норми. Цей дефіцит

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ШКОЛА УСПІШНОГО ЛІКАРЯ

5 серпня 2016 року

компенсувався цукром, борошняними виробами, яйцями та картоплею. Усі ці продукти порушують ліпідний спектр. ВЗ Чи враховують в епідеміологічних дослідженнях такий фактор ризику, як гіподинамія?

— Це найбільш нез’ясоване питання в епідеміології. Критерії фізичної активності в різних дослідженнях будуть різними. Із палінням усе зрозуміло: людина вважається курцем, якщо випалює лише одну цигарку в день. Так само зрозумілими є уніфіковані критерії щодо артеріального тиску або ж рівня жирів. А ось скільки потрібно рухатися, щоб вважатися фізично активним, не встановлено. Згідно з програмою з профілактики неінфекційних хронічних зах­ворювань, людину визнають фізично неактивною, якщо вона сидить більше 5 годин і рухається на повітрі у вільний від роботи час менше 10 годин на тиждень. В інших дослідженнях наголошується, що достатньо рухатися на повітрі 30 хвилин на день, аби нівелювати наслідки сидячого робочого дня. Є дані, що 40 хвилин аеробного навантаження (ходіння на вулиці) є повноцінною профілактикою серцево-судинних захворювань. Зважаючи на розмитість цих критеріїв, важко оцінити, наскільки рухлива нація. Більшість людей вважають сільських жителів рухливішими за містян. Але це не так, адже навантаження в селі статичні. Вони задіюють зовсім інші групи м’язів, які не важливі для оздоровлення. І в той самий час гіподинамія безпосередньо впливає на рівень того самого холестерину чи артеріального тиску. Більше того, фізична активність є найбільш значущим фактором, який знижує вміст загального холестерину і підвищує рівень «захисних» жирів. Аналогів немає!

«

ЗАРАЗ УКРАЇНЦІВ ІЗ НУЛЬОВИМ ФАКТОРОМ РИЗИКУ — УСЬОГО 2%. А 35 РОКІВ ТОМУ БУЛО 5%. У ЛЮДЕЙ ВІКОМ ВІД 18 ДО 19 РОКІВ У СЕРЕДНЬОМУ ДВА ФАКТОРИ РИЗИКУ. АЛЕ НАЙБІЛЬШЕ УКРАЇНЦІВ, У ЯКИХ ВИЗНАЧАЮТЬ ТРИ І БІЛЬШЕ ТАКИХ ФАКТОРІВ, ЩО СВІДЧИТЬ ПРО ПОГІРШЕННЯ ПРОФІЛЮ ЗДОРОВ’Я НАСЕЛЕННЯ

«

ВЗ Чи впливає на рівень ліпідів емоційний стан людини?

— На жаль, дуже! Дослідження, проведені в Німеччині, чітко вказують: стрес і тривога позначаються на показниках ліпідограми. Учені встановили, що, наприклад, у разі втрати людиною роботи рівень холестерину в її організмі зростає до 8 ммоль/л. А китайські дослідники з’ясували, що після двох років роботи в поліції в людей різко змінюється ліпідний профіль. Тобто стрес — фактор, про який ніколи не можна забувати. Наше дослідження в часі співпало з анексією Криму та хвилями мобілізацій. І те, що відбувається в нашій країні, уже позначається на функціонуванні організму людей.

ВЗ Як дізнатися, коли холестерин знижувати, а коли ні?

— Якщо повернутися до епідеміологічних дос­ ліджень, то слід визнати: рівень холестерину серед населення мусить знижуватися постійно. Тоді мова йде по загальне оздоровлення ВЗ А як впливає паління та вживання нації. Але якщо розглядати кожного пацієнта алкоголю на ліпідний профіль? індивідуально, то відповідь на запитання, — Паління — протилежно спорту. Абсолютно знижувати рівень холестерину чи ні — неод­ однозначно доведено: продукти горіння тю- нозначна. Важливо розуміти, завдяки чому тюнових смол знижують рівень ліпопротеїдів підвищується його рівень у конкретної людиіз захисними властивостями. Тобто нарівні з ни. Якщо через зовнішні фактори (тобто невласною руйнівно дією, цигарки ще й значно доліки харчування), то більшість дослідників знижують ліпідний профіль. З алкоголем не не вважають їх значущими з огляду на атевсе так однозначно: має значення його якість рогенез людини. Але важливе значення має і кількість. Як правило, келих червоного вина спосіб життя, який веде цей пацієнт. Звичайно, йде тільки на користь і підвищує рівень аль- коли він не палить та достатньо рухається, на фа-холестерину. Але це хитка «профілактика», вміст холестерину в його організмі можна не що вимагає контролю за кількістю та якістю зважати. А якщо ні? випитого вина. З культурою споживання Відомо, що поєднання факторів ризику алкогольних напоїв у нашій країні не все доб­ чинить кумулятивний ефект. Приймаючи ріре — обмежувати себе ми не вміємо. Нині шення про зниження рівня холестерину, варто алкоголь є другим за значущістю фактором все ж таки починати з дієтологічних рекоменризику тягаря хвороб в Європі. Згідно зі звітом дацій (у разі відсутності суттєвих проблем із ВООЗ, Україна посідає п’яте місце за рівнем серцево-судинною системою). Головною рекоспоживання алкоголю у світі: на кожного на- мендацією є стабілізація кількості жирів, які шого співвітчизника віком 18 років і старше потрапляють в організм з їжею, на рівні 30% припадає 15,6 л абсолютного етанолу на загального раціону. Тверді (насичені) жири рік. Наразі алкоголь є причиною смерті 30% мають становити не більше третини від усіх україн­с ьких чоловіків працездатного віку. жирів. Водночас людина мусить збільшити Частотні та кількісні показники важливі, але споживання поліненасичених жирних кислот, це — не єдині характеристики. Не менш важ- які сприяють нормальному метаболізму та виливими є вид і міцність найпопулярнішого в веденню з організму шкідливого холестерину. країні напою. Численні дослідження доводять, Звичайно, потрібно збільшити в раціоні що тип споживання алкогольних напоїв, який кількість овочів і фруктів. Ця рекомендація мінімізує негативні наслідки, представлений часто викликає обурення в пацієнтів через варструктурою, де пиво становить 50%, вино — тість зазначених продуктів. Не варто думати, 35%, а міцні напої — 15%. В Україні ж, згідно що людина мусить харчуватися заморськиз результатами наших досліджень, найбільша ми салатами, але й замінити жирну свинину частка в загальній структурі вживаного чолові- на смажену картоплю — не вихід. А ось дві ками алкоголю припадає на міцні спиртні напої морквинки в день можуть значно зменшити — 57%, третину становить пиво. Домінуючим рівень холестерину. Не потрібно доходити напоєм в жіночій популяції є вино, однак кожна до абсурду, вживаючи часникові настоянки п’ята жінка віддає перевагу міцним спиртним — популярний рецепт серед пацієнтів. Такий напоям. На жаль, кількість послідовників відо- спосіб лише провокує аритмію! Але сам по мої фрази «Горілка без пива — гроші на вітер» собі часник дійсно «вміє» знижувати поганий зросла з 34 до 43%. Це так званий інтокси- холестерин і його варто включати у свій раціон. каційно-орієнтований стиль, котрий посилює Такий самий ефект чинять волоські горіхи та роль алкоголю як фактора ризику високого горох. Є навіть лікувальна горохова дієта: дві рівня загальної та серцево-судинної смерт- склянки відвареного гороху щодня протягом ності населення.

3 тижнів знижують рівень холестерину на

20%. Дуже популярною була думка, що морепродукти зменшують вміст «поганих» жирів, але насправді кальмари, креветки, мідії тощо лише підвищують його рівень. Корисною у цьому сенсі є лише морська риба, котра нарівні із холестерином містить незамінні амінокислоти, що сприяють виведенню його з організму людини. Тобто існує низка дієтологічних чинників, які дають змогу знизити цей фактор ризику. Проте й тут є одне «але»: наш організм дуже хитрий, і що більше ми за допомогою дієт воюємо із холестерином, то більше він його продукує зсередини. Тому дуже часто можна почути скарги від пацієнтів, які ретельно дотримуються всіх дієтологічних порад, а в результатах аналізів — цифри ще вищі, ніж були. У таких хворих рівень жирів уже пов’язаний не із зовнішніми чинниками, а з власним синтезом організму. Тобто зробити висновки про «винуватця» можна лише таким експериментальним шляхом. Звичайно, абсолютно всім варто дотримуватися балансу в харчуванні, але питання боротьби із холестерином — індивідуальне і має вирішуватися пацієнтом та його лікарем. Проте коли людина дожила до віку, скажімо, 80 років із високим вмістом холестерину, чіпати його, звісно, не потрібно. ВЗ А яка тактика є правильною щодо вживання статинів?

— Головне, що варто знати: для профілактичної терапії статини не використовують! Тобто люди, які не страждають на серцево-судинні захворювання, не повинні безконтрольно вживати ці препарати. Але в разі серцево-

судинної події та, як я уже говорила, підвищення рівня загального холестерину понад 4,5 ммоль/л,застосування стат инів є обов’язковим і пожиттєвим. ВЗ Чи затребувані такі дослідження нашою державою, можливо, для майбутньої стратегії превентивної медицини?

— Нашими даними дійсно користуються, але дослідження ніхто не фінансує. Хоча програми профілактики серцево-судинних захворювань мають стимулюватися державою і нею ж контролюватися! Такі масштабні популяційні дослідження рідко зустрічаються в літературі. Більшість наукових установ світу концентрують свою увагу на одному-двох аспектах, тоді як ми дотримуємося комплексного підходу. Ми не розглядаємо поширеність окремих факторів ризику, а прослідковуємо їх асоціативність. До речі, зараз українців із нульовим фактором ризику — усього 2%. А 35 років тому було 5%. У людей віком від 18 до 19 років у середньому два фактори ризику. Але найбільше українців, у яких визначають три і більше таких факторів, що свідчить про погіршення профілю здоров’я населення. На підставі результатів наших дос­ ліджень ми можемо дати об’єктивну популяційну оцінку: незважаючи на всі реорганізації системи охорони здоров’я, за 35 років ми стали «хворою нацією». Коли ми тільки починали ліпідне дослід­ ження, подібні нашому відділи були створені в усіх країнах колишнього Союзу. Тоді ми могли порівнювати, чим наші результати відрізняються, скажімо, від таких киргизьких чи естонських учених. Але наразі установ, що займаються епідеміологічними дослідженнями, залишилося дві — наша і литовська. Усі перейшли на клінічні дослідження… Наші ж результати залишилися репрезентативними, тобто характерними саме для населення нашої країни, і ми цим пишаємося. Більшість клінічних досліджень починаються з наших даних, на які спираються всі. Але, незважаючи на масштабність нашої роботи, наразі і в нашій країні йде мова про реорганізацію відділу популяційних досліджень. Дотації на науку скорочені вже давно, але попри це ми працювали. Що буде, коли відділу не стане, — важко сказати. Розумні країни роблять ставку на профілактику, а наша, здається, на винищення населення. Розмовляла Тетяна ПРИХОДЬКО, «ВЗ»

23

БІБЛІОТЕКА ЛІКАРЯ ГАЗЕТА МОЗ УКРАЇНИ І ЦК ПРОФСПІЛКИ

НЕВРОЛОГІЯ

(виходить із 1990 року)

В. Н. ГРИГОРЬЕВА, А. Ю. МЕНЬШИКОВ НЕОТЛОЖНАЯ ДИАГНОСТИКА И ТЕРАПИЯ ОСТРЫХ ИНФЕКЦИЙ ЦНС ВИДАВНИЦТВО: НГМА РІК ВИДАННЯ: 2016 СТРАНИЦ: 92

Загальний наклад 28 000 Індекс 08198: для індивідуальних передплатників Індекс 60965: для підприємств і організацій Індекс 86181: пільговий для медичних працівників СПІВЗАСНОВНИКИ ГАЗЕТИ: Міністерство охорони здоров’я України Профспілка працівників охорони здоров’я України ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я»

НЕФРОЛОГІЯ ПОД РЕД. Е. М. ШИЛОВА, А. В. СМИРНОВА, Н. Л. КОЗЛОВСКОЙ НЕФРОЛОГИЯ. КЛИНИЧЕСКИЕ РЕКОМЕНДАЦИИ ВИДАВНИЦТВО: ГЭОТАР-МЕДИА РІК ВИДАННЯ: 2016 СТОРІНОК: 816

Свідоцтво про реєстрацію КВ №8202 від 10 грудня 2003 року

Видавець – ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я» Головний редактор – БУРМАКА М. П.

Редакційна колегія БАХТЕЄВА Т. Д. – член Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, доктор медичних наук, Заслужений лікар України ВЕСЕЛЬСЬКИЙ В. Л. – помічник президента НАМН України, кандидат медичних наук, Заслужений лікар України

МАМОЛОГІЯ

ГАРНИК Т. П. – головний позаштатний спеціаліст МОЗ України за спеціальністю «Народна і нетрадиційна медицина»

Г. Е. ТРУФАНОВ, В. В. РЯЗАНОВ, Л. И. ИВАНОВА УЗИ С ЭЛАСТОГРАФИЕЙ В МАММОЛОГИИ ВИДАВНИЦТВО: ЭЛБИ-СПБ РІК ВИДАННЯ: 2016 СТОРІНОК: 256

ЗАБОЛОТНИЙ Д. І. – директор Державної установи «Інститут отоларингології імені професора О. С. Коломійченка НАМН України», доктор медичних наук, професор, академік, віце-президент НАМН України ЗАГОРІЙ В. А. – завідувач кафедри промислової, клінічної фармації та клінічної фармакології НМАПО імені П. Л. Шупика, доктор фармацевтичних наук, професор ЗОЗУЛЯ Ю. П. – професор, академік НАМН України КОВАЛЬ В. М. – Голова Профспілки працівників охорони здоров’я України МІШАЛОВ В. Г. – завідувач кафедри хірургії №4 НМУ імені О. О. Богомольця, доктор медичних наук, професор ПИРІГ Л. А. – професор кафедри нефрології НМАПО імені П. Л. Шупика, доктор медичних наук, член-кореспондент НАН України, академік НАМН України ПРОДАНЧУК М. Г. – директор Інституту екогігієни і токсикології імені Л. І. Медведя МОЗ України, доктор медичних наук, професор, член-кореспондент НАМН України, Заслужений лікар України

ЧЕКМАН І. С. – завідувач кафедри фармакології та клінічної фармакології Національного медичного університету імені О. О. Богомольця, професор, член-кореспондент НАН і НАМН України ЩЕГЛОВ В. І. – директор Науковопрактичного центру ендоваскулярної нейрорентгенохірургії НАМН України, професор, Заслужений лікар України, академік Всесвітньої академії наук комплексної безпеки

Перші російські клінічні рекомендації з нефрології підготовлені колективом експертів, до якого увійшли не тільки фахівці-нефрологи провідних нефрологічних шкіл Росії, а й представники інших медичних спеціальностей, які тісно співпрацюють з нефрологами, — кардіологи, ендокринологи, інфекціоністи, педіатри та генетики. Видання містить інформацію про найпоширеніші нефрологічні захворювання та синдроми. Представлені в ньому клінічні рекомендації детально описують дії лікаря з діагностики, лікування, профілактики та реабілітації пацієнтів. Дотримання міжнародної методології під час підготовки клінічних рекомендацій гарантує їх сучасність, достовірність, узагальнення кращого світового досвіду та знань, забезпечує можливість практичного застосування. Клінічні рекомендації з нефрології будуть корисними не тільки практикуючим лікарям-нефрологам, а й терапевтам, педіатрам, представникам суміжних дисциплін.

Монографія присвячена вивченню можливостей різних методик УЗД в діагностиці доброякісних і злоякісних пухлин молочних залоз, доброякісних процесів і запальних захворювань. На основі аналізу літературних даних розглядаються питання етіології, морфології та класифікації пухлин молочних залоз. Окремий розділ присвячений анатомії молочних залоз. Детально викладені семіотика пухлин молочних залоз, а також питання застосування УЗД у визначенні стадії пухлинного процесу згідно з класифікацією TNM. У двох розділах описано використання нової методики дос­лідження — еластографії — для діагностики патологічних процесів у молочних залозах. Приділено увагу проблемам інтерпретації результатів УЗД на основі шкали BIRADS. Видання стане в пригоді спеціалістам з променевої діагностики, а також лікарям інших галузей, що спеціалізуються в мамології.

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ ІМ. П. Л. ШУПИКА

ОГОЛОШУЄ КОНКУРС НА ЗАМІЩЕННЯ ТАКИХ ПОСАД: професора кафедри філософії (1 посада на 0,25 ст.); доцентів кафедр: кардіохірургії, рентгенендоваскулярних та екстракорпоральних технологій (1 посада на 0,5 ст.), гігієни та екології людини (1 посада на 0,5 ст.), філософії (2 посади по 0,25 ст.), промислової, клінічної фармації та клінічної фармакології (1 посада на 0,25 ст.), хірургії серця та магістральних судин (1 посада на 1 ст.), фармацевтичної технології і біофармації (1 посада на 1 ст.);

ТРОНЬКО М. Д. – директор Інституту ендокринології та обміну речовин імені В. П. Комісаренка НАМН України, професор, член-кореспондент НАН України, академік, віце-президент НАМН України УСІЧЕНКО І. Г. – президент Національного товариства Червоного Хреста, кандидат медичних наук, Заслужений лікар України

Викладено сучасні принципи й алгоритми невідкладного обстеження та лікування хворих із найпоширенішими гострими інфекційними ураженнями головного мозку та його оболонок. Наведено результати вітчизняних і зарубіжних досліджень, проведених останніми роками і зас­нованих на принципах доказової медицини. Нарівні з клінічними аспектами коротко, але всебічно висвітлюються новітні методи лабораторної й інструментальної діагностики гострого менінгіту та енцефаліту. Основну увагу приділено нейроінфекціям, для яких розроблено специфічну антимікробну терапію, оскільки своєчасне встановлення діаг­ нозу і невідкладний початок адекватного лікування дають змогу поліпшити прог­ноз захворювання. Книга призначена практикуючим нейрохірургам, неврологам, а також студентам старших курсів медичних вишів.

МЕДИЧНА ГАЗЕТА УКРАЇНИ

*

асистентів кафедр: терапевтичної стоматології (1 посада на 0,5 ст.), психіатрії, психотерапії та медичної психології (1 посада на 0,5 ст.), гігієни та екології людини (2 посади по 0,5 ст.), паліативної та хоспісної медицини (1 посада на 0,25 ст.), неонатології (1 посада на 0,5 ст.); ПРИЙОМ ДОКУМЕНТІВ — 30 днів з дня опублікування оголошення. АДРЕСА АКАДЕМІЇ: 04112, м. Київ, вул. Дорогожицька, 9

Генеральний директор ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я»............. ЮЛІЯ НОВГОРОДСЬКА Головний редактор..............МАРИНА БУРМАКА

* ТОВАРНИЙ ЗНАК ЗА ЛІЦЕНЗІЄЮ

ІНДЕКСИ 60965, 08198, 86181. ЦІНА ДОГОВІРНА

Спеціальний кореспондент......................СВІТЛАНА ТЕРНОВА

ВИДАВЕЦЬ: ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я»

Випусковий редактор.....................................ІРИНА ХОМЧУК

АДРЕСА: 04211, м. Київ, вул. Оболонська набережна, буд. 11, корп. 1

Редактор відділу наукової інформації............................ТЕТЯНА ПРИХОДЬКО

ДЛЯ ЛИСТІВ: 04211, м. Київ, а/с 138 ТЕЛ./ФАКС: (044) 428 02 20 E-MAIL: vz@vz.kiev.ua

Дизайн та верстка................АННА ПЕРЕВЕРТЕНЬ

Відповідальним за випуск номера є головний редактор. Редакція не завжди поділяє думку авторів публікацій. Редакція не несе відповідальності за зміст рекламних матеріалів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, прізвищ та імен, інших даних несуть автори публікацій. Листування з читачами ведеться тільки на сторінках газети, рукописи не рецензуються і не повертаються. Матеріали, що публікуються на правах реклами Друк офсетний. Умовних друк. арк. 2.

Загальний наклад 28 000 Замовлення №0510311 Віддруковано у ДВ «Преса України»: 03048, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 50.

Літературне редагування та коректура..............................ЛАРИСА БОБРУЄНКО Відділ реклами....................СВІТЛАНА КУРЧЕНКО

Виходить один раз на два тижні у п’ятницю

24

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua