Ваше здоров'я № 33-34 by Всеукраїнська медична газета “Ваше здоров'я”

НА ЗАХИСТІ ІНТЕРЕСІВ ЛІКАРІВ

№33-34 (1413-1414) 25.08.2017 НОВИНИ ПРОФСПІЛКА ВИМАГАЄ ВІД ПРЕЗИДЕНТА, УРЯДУ ТА ПАРЛАМЕНТУ КОНКРЕТНИХ ДІЙ ЗАСТУПНИК МІНІСТРА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я З ПИТАНЬ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ ОКСАНА СИВАК ПОКИНУЛА КОМАНДУ РЕФОРМАТОРІВ НАРЕШТІ У МОЗ НАБЕРУТЬ ДОСТОЙНИХ? ПІЛОТ В УСТАНОВАХ НАМНУ ТРИВАЄ — ТАРИФИ НА ПОСЛУГИ ЛИШЕ ОБГОВОРЮЮТЬ

2-5 СТОР.

ЧИТАЙТЕ ЕЛЕКТРОННУ ВЕРСІЮ ГАЗЕТИ НА НАШОМУ САЙТІ WWW.VZ.KIEV.UA

БУНТ СІМЕЙНИХ ЛІКАРІВ. ЧИ УНИКНЕ ЙОГО УКРАЇНА?

У Латвійській Республіці назріла серйозна медична криза — уже майже 2 місяці страйкують сімейні лікарі. Перемовини з урядом не дають бажаних результатів, оскільки на поступки ніхто йти не хоче: у кожного своя правда. Враховуючи, що Україна зараз перебуває на стадії реформування первинної ланки медицини і просувається в напрямку створення інституту сімейних лікарів, латвійський досвід для нас дуже цінСТОР. ний. Як то кажуть, попереджений — значить озброєний.

КЕНІЙСЬКИМ ЛІКАРЯМ МОЖНА… ПОЗАЗДРИТИ

Нам не дуже подобається порівнювати себе із країнами третього світу, але іноді це робити потрібно. Принаймні для того, аби бачити реальний рівень розвитку свого суспільства. Виявляється, деякі «відсталі» (як ми звикли собі це уявляти) африканські держави ось-ось наздоженуть у розвитку Україну, а в дечому її навіть уже й обігнали. Стосується це, зокрема, й галузі охорони здоров’я. СТОР.

ПЕРЕПРОФІЛЮВАННЯ ЛІКАРЕНЬ: ДОРОГИ НАЗАД НЕМАЄ? Автономія медичних закладів в Україні отримала зелене світло, яке зваблює довгоочікуваною самостійністю рішень щодо майбутньої долі лікарень. На столі чи не кожного управлінця галузі — карта госпітальних округів, котра обіцяє перепрофілювання неефективних закладів і перекроювання медичного прос тору за новою моделлю. Залишилося лише натиснути на газ. Чому ж тоді буксуємо на місці? І чи передбачено гальма на СТОР. випадок, коли щось піде не так?

УСТАНОВА

? БАНК

ФАБРИКА

НОВИНИ ЧЕРГОВЕ ВІД Т ЕРМІН У ВА ННЯ

Д ОЖ И Т И Б …

ОНОВЛЕНИЙ НАЦПЕРЕЛІК ЛІКІВ НАБУДЕ ЧИННОСТІ НАСТУПНОГО РОКУ?

грудні 2016 року в Міністерстві охорони здоров’я заявили, що всі ліки, гарантовані державою хронічно та важкохворим громадянам, закуповуватимуться відповідно до Національного переліку основн их лікарських засобів. 16 березня 2017 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №180 «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України», відповідно до якої у новій редакції було затверджено вказаний Національний перелік, котрий мав вступити в дію з 1 липня 2017 року. Проте Постанова викликала гучний супротив громадськості, тому спочатку введення документа в дію відтермінували до 1 вересня 2017 року, а потім Міністерство запропонувало вимогу щодо закупівель та відпуску на пільгових умовах або безоплатно лікарських засобів за оновленим Нацпереліком перенести на 1 січня 2018 року. Чому громадськість категорично проти оновленого Нацпереліку та що планує робити МОЗ для того, аби владнати це питання? Громадська спілка «Орфанні захворювання України» однією з перших почала бити на сполох з вимогою відтермінувати введення оновленого Національного переліку основних лікарських засобів до повного прорахунку загальної потреби забезпечення пацієнтів лікарськими засобами за рахунок місцевих бюджетів та потреби в лікарських засобах, зареєстрованих в Україні в установленому законом порядку і включених до Національного переліку основних лікарських засобів. Голова Комітету з питань захисту прав пацієнтів при Громадській раді МОЗ України Оксана Александ рова повідомила: аби оновлений Нацперелік вступив у дію, спочатку треба:  згідно з отриманими розрахунками доопрацювати Постанову КМУ №180 з метою вирішення питання забезпечення лікарськими засобами пацієнтів, чиї потреби не були враховані (дитяча та доросла онкологія, трасплантологія, гемодіаліз та замісна ниркова терапія, орфанні захворювання: муковісцидоз, ЮРА, бульозний епідермоліз, легенева артеріальна гіпертензія тощо);  врегулювати на законодавчому рівні, що сфера дії Постанови №180

! 2

не поширюється на Постанову від 17.08.1998 р. №1303 «Про впорядкування безоплатного та пільгового відпуску лікарських засобів за рецептами лікарів у разі амбулаторного лікування окремих груп населення та за певними категоріями захворювань»;  розробити нові нормативні документи, які відокремлять орфанні нозології від Постанови №180, оскільки остання не узгоджується з нормами Закону України від 15.04.2014 р. №1213-VII «Про внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров’я щодо забезпечення профілактики та лікування рідкісних (орфанних) зах ворювань» та з Постановою КМУ від 31.03.2015 р. №160 «Про затвердження Порядку забезпечення громадян, які страждають на рідкісні (орфанні) захворювання, лікарськими засобами та відповідними харчовими продуктами для спеціального дієтичного споживання», що передбачають безперебійне та пожиттєве лікування пацієнтів з рідкісними (орфанними) хворобами;  розробити механізм автоматичного включення лікарських засобів, медичних виробів і лікувального харчування до Національного переліку згідно з номенклатурою, затвердженою групами експертів та фахівців МОЗ, що залучаються до роботи Постійної робочої групи МОЗ України з питань профільного супроводу державних закупівель з профільних напрямків. Міністерство охорони здоров’я 14 серпня на офіційному сайті повідомило, що на найближчому засіданні Уряду запропонує КМУ перенести введення оновленого Нацпереліку на 1 січня 2018 року. Про це ідеться у підготовленому МОЗ проекті Постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 25 березня 2009 р. №333 та від 17 серпня 1998 р. №1303». Найближче засідання Уряду відбулося 19 серпня, але рішення про те, що введення в дію Постанови №180 відтерміновано, не з’явилося ані на офіційному вебсайті МОЗ, ані на порталі КМУ. За задумом Міністерства, відтермінування прийняття Постанови «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 25 березня 2009 р. №333 та від 17 серпня 1998 р. №1303» дасть

змогу закладам охорони здоров’я продовжувати закуповувати до 1 січня 2018 року лікарські засоби, включені до Державного реєстру лікарських засобів України, зок рема і ті, що не входять до Національного переліку. Завдяки цьому спеціалісти зможуть ретельніше вивчити та врахувати думку громадськості. Також цей час буде використано для підготовки фахівців зі структурних підрозділів з питань охорони здоров’я обласних та Київської міської державних адміністрацій до здійснення розрахунків необхідної потреби у ліках, що входять до Нацпереліку. Для цього у вересні нинішнього року МОЗ планує провести тренінги для таких співробітників з кожного підпорядкованого структурного підрозділу з розрахунків потреби за затвердженою методикою, після чого у жовтні відповідальні фахівці зможуть подати до Міністерства розраховані обсяги потреби у препаратах. Це покаже реальну суму, необхідну для покриття замовлення на ліки, що входять до Нацпереліку, і дасть змогу членам експертного комітету з відбору та використання основних лікарських засобів розрахувати можливості його розширення. З 1 січня 2018 року вступить у дію вимога про те, що після забезпечення повної потреби в лікарських засобах за Нацпереліком заклади охорони здоров’я зможуть закуповувати лікарські засоби, які в установленому законом порядку зареєстровані в Україні та не включені до Нацпереліку. Крім того, за ініціативи МОЗ також пропонується продовжити до 1 січня 2018 року здійснення закладами і установами охорони здоров’я безоплатного та пільгового відпуску лікарських засобів, зареєстрованих в Україні та вк лючених до Держреєстру (у тому числі й тих, що не ввійшли до Нацпереліку). Так само відповідно до проекту Постанови з 1 січня 2018 року, якщо потреба у закупівлі ліків за Нацпереліком буде задоволена в повному обсязі, безоплатно і на пільгових умовах можуть відпускатися зареєстр овані в Україні препарати, не включені до нього. За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України та ГС «Орфанні захворювання України»

ПРООН лише зараз оголосила тендери на закупівлі медикаментів за кошти 2017 року

іністерство охорони здоров’я України та Програма розвитку ООН 27 липня зрештою підписали угоду про закупівлю медикаментів, згідно з якою міжнародній організації довірили придбання лікарських засобів та медичних виробів на суму 2,3 млрд грн для 15 напрямків відповідної бюджетної програми за 2017 рік. Згідно з Постановою КМУ ПРООН закуповує лікарські засоби за кошти держбюджету за такими напрямками:  препарати для надання невідкладної медичної допомоги при кровотечах;  медикаменти та медичні вироби для громадян, які страждають на бульозний епідермоліз;  медикаменти для дітей, хворих на нанізм різного походження;  медикаменти та дрібний лабораторний інвентар для забезпечення проведення лікування безплідності жінок методами допоміжних репродуктивних технологій;  медикаменти для дітей, хворих на дитячий церебральний параліч;  лік и д л я д і т е й, х в о р и х н а муковісцидоз;  препарати для громадян, які страждають на орфанні метаболічні захворювання;  медикаменти для громадян, які страждають на мукополісахаридоз;  лікарські засоби для лікування дітей, хворих на резистентну форму ювенільного ревматоїдного артриту;  ан т ирезусний ім у ноглобулін для запобігання гемолітичній хворобі новонароджених;  хіміотерапевтичні препарати, радіоф армпрепарати та препарати супр оводу для лікування онкологічних хворих;  медикаменти для лікування дорослих, хворих на гемофілію;  лікарські засоби для забезпечення дітей, хворих на гемофілію типу А або В або хворобу Віллебранда;  медикаменти для лікування хворих на розсіяний склероз;  препарати для громадян, які страждають на хворобу Гоше. ПРООН почала підготовку до здійснення закупівель, але коли відбудуться самі тендери й коли українські пацієнти зрештою отримають ліки за кошти 2017 року, який закінчиться через 4 місяці? Хочеться вірити в краще, та здається, що до цього світлого дня доживуть не всі хворі... За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України

ПРЕМ’ЄР-МІНІСТР УКРАЇНИ ВОЛОДИМИР ГРОЙСМАН ДОРУЧИВ МІНІСТРУ РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ І ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНОГО ГОСПОДАРСТВА ГЕННАДІЮ ЗУБКУ СПІЛЬНО З МІНФІНОМ, МОН І МОЗ ВИЗНАЧИТИ ГІРСЬКІ ТА ВИСОКОГІРНІ РАЙОНИ, ЯКІ ПОТРЕБУЮТЬ ПІДТРИМКИ У СФЕРІ ОСВІТИ Й ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я. НА ОСНОВІ ОТРИМАНОЇ ІНФОРМАЦІЇ УРЯД ПЕРЕРОЗПОДІЛИТЬ ДЕРЖАВНІ КОШТИ НА ПОТРЕБИ ЗАЗНАЧЕНИХ РЕГІОНІВ. За матеріалами ІА «УНІАН»

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

НОВИНИ

25 серпня 2017 року

О СТА ННЯ ІНСТА НЦІЯ

К А Д РИ

ПРОФСПІЛКА ВИМАГАЄ ВІД ПРЕЗИДЕНТА, УРЯДУ ТА ПАРЛАМЕНТУ КОНКРЕТНИХ ДІЙ

рофесійна спілка працівни ків охорони здоров’я України звернулася до Президента, Верховної Ради та Кабінету Мініст рів України з вимогою дофінансу вати галузь та направити реформи в правове русло. На жаль, це вже не вперше представники профспілки б’ють у медичний набат — до цього вони зверталися до Голови Коміте ту ВРУ з питань охорони здоров’я Ольги Богомолець (про попередні звернення «ВЗ» писала у №15-16 (1404-1405) від 21.04.2017 р. у мате ріалі «Профспілка проти руйнуван ня системи охорони здоров’я» та у №11-12 (1400-1401) від 24.03.2017 р. у матеріалі «Зрівнялівка та недо фінансування — головні вороги медичної галузі»). Але на заклики медичної спільноти ніхто досі так і не відреагував… «Не погоджуючись з безсистем ною, науково та економічно не об ґрунтованою реформою системи охорони здоров’я, яка не відповідає Конституції України та законодавст ву України, не передбачає необхідно го фінансування для забезпечення конституційного права громадян на безоплатну, якісну та доступну медичну допомогу, гідних умов і оплати праці представники галузі вимагають від керівництва держа ви рішучих кроків», — говориться у

зверненні Профспілки. Професійна спілка працівників охорони здоров’я України вимагає від Президента, Уряду та народних депутатів ви рішити низку ключових для галузі питань, а саме: призначити Міністра охорони здоров’я України (з метою по силення відповідальності за діяль ність галузі в умовах впроваджен ня медичної реформи); збільшити обсяг медичної суб венції на 2017 рік не менше ніж на 3,9 млрд грн для забезпечення своєчасної та в повному обсязі ви плати заробітної плати працівни кам закладів охорони здоров’я з урахуванням диференціації згідно із вимогами законодавства; вип лати допомоги на оздоровлення; погашення заборгованості із заро бітної плати; лікві ду вати «зрівня лівку» в оплаті праці шляхом підвищен ня з 1 вересня 2017 року на два тарифних розряди ЄТС посадові оклади лікарів, медичних сестер, у тому числі спеціалістів із вищою немедичною освітою для забезпе чення єдиних підходів в оплаті пра ці працівників бюджетної сфери; встановити медичним праців никам державних і комуналь них закладів охорони здоров’я над бавку за престижність праці;

1 2

забезпечити в повному обсязі видатки на оплату праці спів робітників державних установ На ціональної академії медичних наук України; розпочати до 15 вересня роботу примирної комісії по врегулю ванню колективного трудового спору між Профспілкою працівни ків охорони здоров’я України та Ка бінетом Міністрів України і колек тивні переговори щодо укладання Галузевої угоди на новий термін; здійснювати реформу систе ми охорони здоров’я з дотри манням Конституції України та законодавств а України, з ураху ванням позиції Профспілки та дум ки медичної спільноти; не допустити руйнації та ко мерціалізації системи охорони здоров’я, зберегти кадровий потен ціал галузі, забезпечити конститу ційне право громадян на доступну та якісну медичну допомогу; виконати рішення судів щодо скасування Постанови КМУ від 10.09.2014 р. №442 (у частині реор ганізації ДСЕС) та Постанови КМУ від 25.11.2015 р. №1024 (скорочен ня ліжкового фонду).

6 7 8 9

За матеріалами офіційного сайту Професійної спілки працівників охорони здоров’я України

ПЕРШИЙ ПІШОВ

ЗАСТУПНИК МІНІСТРА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я З ПИТАНЬ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ ОКСАНА СИВАК ПОКИНУЛА КОМАНДУ РЕФОРМАТОРІВ

озпорядженням Кабінету Міністрів України від 09.08.2017 р. № 508-р Оксану Сивак за власним бажанням звільнили з посади заступника Міністра охорони здоров’я України з питань європейської інтеграції. Екс-заступник Мініст ра пояснила причини свого рішення піти з лав реформаторської команди: «Я йду із МОЗ свідомо і маю бачення свого подальшого шляху. Таке рішення прийняла передусім через розбіжності в підходах

до командної роботи та втрату взаємної довіри». Але не всі політичні сили сприйняли відс тавку заступника Міністра охорони здоров’я однозначно. Зокрема нардеп Олександр Мазурчак назвав звільнення О. Сивак «виз нанням провалу у забезпеченні українців ліками та вакцинами». Проте, на його думку, для вирішення проблем галузі однієї кадрової зміни недостатньо. «Під тиском заяв щодо непрофесійних дій керівництва МОЗ у системі

охорони здоров’я нарешті відбулися кадрові зміни, але це не вирішує проблеми відсутності життєво важливих ліків і вакцин. Усі лікарні в країні мають бути негайно укомплектовані сироватками, вакцинами та препаратами для лікування гострих інфекційних захворювань», — зазначив Олександр Мазурчак. За матеріалами офіційної сторінки Оксани Сивак у Facebook та сайту ПП «Наш край»

Нарешті у МОЗ наберуть достойних?

инув рік, як Міністерство охорони здоров’я очолила реформаторка Уляна Супрун. Але нова історія української медицини твориться, як писав класик, «страшенно вузьким колом» в. о. Міністра та її заступників. А все чому? Тому що навколо (читай — у профільному Міністерстві) самі вороги та… відкриті вакансії — очільниця відомства неодноразово жалілася на це журналістам на прес-конференціях. Але поповнити лави новими штиками зібралася лише зараз. Так, на засіданні Кабінету Міністрів України 18 серпня Уряд затвердив низку нормативних актів, які запускають наступний етап реформи державного управління. У рамках реформування державної служби Уряд розпочинає відкритий конкурс на нові посади у Секретаріат Кабінету Міністрів України (СКМУ), Національне агентство України з питань державної служби, Національне агентство електронного урядування, а також 10 пілотних міністерств, серед яких і Міністерство охорони здоров’я України. Як зазначають у КМУ, мета реформи державного управління — підвищити якість державної служби та публічної адміністрації в Україні через фокусування міністерств на формуванні державної політики і значному посиленні кадрового складу державної служби. Відповідно до рішень, затверджених КМУ, у пілотних міністерствах будуть створені нові структурні підрозділи, що відповідатимуть за формування політики у підзвітних галузях. На заміщення посад керівників директоратів, а також їх співробітників (державних експертів) будуть проведені відкриті конкурси. Основним завданням нових держслужбовців буде формування державної політики у сферах своєї відповідальності, стратегічне планування і євроінтеграція. Уряд розраховує, що завдяки відкритим конкурсам державна служба поповниться значною кількістю нових фахівців із бізнесу, громадського сектора, а також із числа найкращих працівників державного сектора. У профільному відомстві будуть створені такі структурні підрозділи:  директорат стратегічного планування та євроінтеграції;  директорат громадського здоров’я;  директорат медичних послуг;  фармацевтичний директорат;  директорат медичної освіти, кадрів та науки. За матеріалами офіційної сторінки Уляни Супрун у Facebook та «Урядового порталу»

ДЛЯ УЧАСТІ В КОНКУРСІ НА ЧЛЕНСТВО В ЕКСПЕРТНОМУ КОМІТЕТІ З ВІДБОРУ ТА ВИКОРИСТАННЯ ОСНОВНИХ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ, ЯКИЙ ЗАКІНЧИВСЯ 14 СЕРПНЯ, ПОДАЛИ ЗАЯВКИ 10 ОСІБ. НЕЗАБАРОМ ВІДБУДЕТЬСЯ ЗАСІДАННЯ КОНКУРСНОЇ КОМІСІЇ. ВОНА РОЗГЛЯНЕ ЗАЯВИ ТА ПРОВЕДЕ СПІВБЕСІДИ З ПОТЕНЦІЙНИМИ КАНДИДАТАМИ, КОТРІ ОЦІНЮВАТИМУТЬ ДОЦІЛЬНІСТЬ ВКЛЮЧЕННЯ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ ДО НАЦПЕРЕЛІКУ. За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України

НОВИНИ О, ОПЕРАТИВНІСТЬ

ВИКЛИК

ПІЛОТ В УСТАНОВАХ НАМНУ ТРИВАЄ — ТАРИФИ НА ПОСЛУГИ ЛИШЕ ОБГОВОРЮЮТЬ

останова КМУ від 14.06.2017 р. №425 «Деякі питання реалізації пілотного проекту щодо зміни механізму фінансування надання медичної допомоги в окремих науково-дослідних установах Національної академії медичних наук», яка запустила пілотний проект щодо зміни механізму фінансування надання медичної допомоги в установах Національної академії медичних наук України, набула чинності 1 липня. Проект покликаний відпрацювати механізм переходу від утримання закладів охорони здоров’я до оплати медичної допомоги в 4 клініках науково-дослідних установ НАМН: ДУ «Національний інститут серцево-судинної хірургії ім. М. М. Амо- сова», ДУ «Національний науковий центр «Інститут кардіології ім. академіка М. Д. Стражеска», ДУ «Інститут нейрохірургії ім. А. П. Ромоданова», ДУ «Національний інс титут хірургії та трансплантології ім. О. О. Шалімова». Незважаючи на те що результати пілотного проекту мають бути озвучені вже в кінці року (про очікування й особливості впровадження пілоту президент НАМНУ Віталій Цимбалюк розповідав «ВЗ» у матеріалі «Пілот проти фінансової турбулентності?», №2122 (1410-1411) від 02.06.2017 р.), Міністерство охорони здоров’я лише 18 серпня винесло на громадське обговорення проект Наказу МОЗ та НАМНУ «Про затвердження Розрахунку тарифів на послуги з надання третинної (високоспе-

ціалізованої) медичної допомоги учасниками пілотного проекту». Консультації з громадськістю триватимуть місяць. У пояснювальній записці МОЗ стверджує, що проект Наказу спрямований на забезпечення стандартизації й уніфікації підходів до обліку витрат і забезпечення належної якості та репрезентативності даних про витрати, що використовуються при обґрунтуванні тарифів на медичні послуги в закладах охорони здоров’я — учасниках пілотного проекту. У самому ж документі стверджується, що розрахунок тарифів спрямований на забезпечення стандартизації й уніфікації підходів до обліку витрат в установах — учасниках пілотного проекту. Як зазначено в проекті Наказу, використані у Розрахунку тарифів базові принципи враховують специфіку медичних послуг та пов’язаних з ними витрат, які відрізняють їх від інших видів послуг, і ґрунтуються на наступних положеннях:  у сфері медичного обслуговування не існує «справжньої» або «правильної» вартості, оскільки фактичні витрати у цій сфері визначаються багатьма суб’єктивними факторами впливу, у тому числі специфікою поведінки пацієнтів — споживачів медичних послуг, специфікою професійної поведінки медичного персоналу та якістю управлінських рішень керівників установ — учасників пілотного проекту;

облік витрат, пов’язаних з наданням медичних послуг, може лише виявити фактичний розподіл або структуру витрат, а не те, якими ці витрати повинні бути. Однак знання пов’язаних з наданням медичних послуг фактичних витрат і причин, які визначають величину цих витрат, за умови організації правильної взаємодії платника та надавача цих послуг може допомогти у виявленні важелів підвищення ефективності чи у зменшенні розриву між вартістю і розміром оплати за надані послуги;  унаслідок інфляції та інших об’єктивних чинників впливу (постійне та досить швидке запровад ження нових медичних технологій, ліків тощо) оцінка показників вартості одиниці послуг в абсолютному вираженні застаріває дуже швидко, тоді як відносні витрати, пов’язані з різними видами послуг, є більш стабільними і змінюються повільніше. Тобто документ не містить конкретних цифр чи рекомендацій — лише формули, за допомогою яких кожен заклад самостійно визначатиме вартість медичних послуг. Розрахунок тарифів на послуги затягнеться, як мінімум, до кінця вересня (це за умови, що до документа не буде зауважень), а пілот зараз працює на основі методики ТОВ «Медицина», котру свого часу затвердила КМДА. За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України

а початку серпня Президент України підписав Закон України «Про внесення змін до закону «Про Державний бюджет України на 2017 рік», яким зокрема передбачено виділення додаткових 186 млн грн на програму «Лікування громадян України за кордоном». Міністерство бюджетними коштами розпорядилося миттєво — за тиждень відзвітувало про те, що відправило 47 українців на лікування за кордон, але такої державної підтримки потребує набагато більша кількість пацієнтів. Питання виділення додаткових коштів мають вирішити

наступного тижня. «19 серпня мав особисту розмову із в. о. Міністра охорони здоров’я Уляною Супрун, під час якої вона запевнила, що в МОЗ усе ж порахували реальну фінансову потребу по бюджетній програмі «Лікування громадян України за кордоном». Ці реальні підрахунки були надіслані до Кабінету Міністрів України», — повідомив громадський активіст Юрій Андреєв. Незважаючи на такий, здавалося б, оптимістичний прогноз, Ю. Андреєв зазначає: пацієнти втомилися ходити з простягнутою рукою до відомств і виживати за рахунок

2017-2018 навчальному році МОЗ запровадить у ліцензійний інтегрований іспит «Крок 1» субтест англійською мовою. «Державі потрібен освічений лікар. Англійська на рівні читання фахової літератури — обов’язкова. Ніхто не може втручатися в навчальні програми та плани університетів, оскільки вони автономні, тому МОЗ перевірятиме знання медичної англійської після закінчення 3 курсу. З цього року ліцензійний інтегрований іспит «Крок 1» міститиме субтест англійською мовою», — повідомили в Міністерстві. Процес впровадження перевірки знань студентами-медиками професійного знання іноземної мови відбуватиметься в кілька етапів. Зокрема у 2017-2018 та 2018-2019 навчальних роках інтегровані іспити «Крок 1. Загальна лікарська підготовка», «Крок 1. Стоматологія» та «Крок 1. Фармація» міститимуть субтест англійською мовою (або іншою, яку вивчав студент у вищому навчальному закладі) з кожної дисципліни, що входить до складу цього іспиту (не більше п’яти тестових завдань з кожної дисципліни). При цьому зазначається: у 2017-2018 навчальному році результат складання ліцензійних інтегрованих іспитів «Крок 1» визначатиметься за основним тестом — без урахування субтесту іноземною мовою, починаючи з 2018-2019 — з урахуванням. Також МОЗ наголошує: субтест проводитиметься винятково англійською з 2019-2020 навчального року без можливості складання його іншою іноземною мовою. За матеріалами сторінки Олександра Лінчевського у Facebook

О. Голубовська: «В Україні відсутні ліки від специфічних хвороб»

ПОГЛЯД ІЗСЕРЕДИНИ

СИСТЕМА ЛІКУВАННЯ ВАЖКОХВОРИХ ЗА КОРДОНОМ ПОТРЕБУЄ ЗМІН

Іспити для студентів-медиків включатимуть субтест англійською мовою

інших хворих. «Ми, пацієнти та родичі важкохворих, воліли б отримати ці кошти зі спецфонду КМУ, а не від перерозподілу їх з інших програм МОЗ. Не можна рятувати одних важкохворих ціною життя інших пацієнтів, — зазначив громадський активіст. — І ми іще раз наголошуємо: хочемо не просто виділення цих коштів, а зміни самої системи порятунку життів українських громадян. Ми будемо відстоювати позицію впровадження трансплантології в Україні, щоб кожен українець мав можливість в українській лікарні отримати висококваліфіковану допомогу, не покидаючи меж держави». За матеріалами блогу Юрія Андреєва на «Цензор.НЕТ»

РИЗИК ЗАХВОРІТИ НА ТУБЕРКУЛЬОЗ У ПРАЦІВНИКІВ ПРОТИТУБЕРКУЛЬОЗНИХ ЗАКЛАДІВ У 12 РАЗІВ ВИЩИЙ, НІЖ У ЗАГАЛЬНОГО НАСЕЛЕННЯ. ЗОКРЕМА ЩОРОКУ У 400-500 МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ В УКРАЇНІ ДІАГНОСТУЮТЬ ЦЕ ЗАХВОРЮВАННЯ.

авідувач кафедри інфекційних хвороб НМУ ім. О. О. Богомольця Ольга Голубовська повідомила, що в разі спалаху специфічних хвороб Україна не зможе протистояти їм, оскільки не має навіть стратегічних запасів лікарських засобів: «На жаль, на сьогодні в нас немає коштів для специфічного лікування. Раніше ми були укомплектовані всіма необхідними медикаментами: холодильники були забиті протиботулічними сироватками, засобами проти лейкемії, а зараз цього в державі немає навіть у рамках якогось стратегічного запасу». Вона також зазначила, що в Україні почастішали випадки захворювання на правець. І це не надто приємний привід проаналізувати ситуацію, що склалася. «В Україні, зокрема у Києві, з’явилися випадки правця, яких давно не фіксували у такій кількості. Люди недоїдають, перебувають у стані постійного стресу, не мають впевненості у завтрашньому дні. А це все, що пот рібно збуднику. Епідемія може спалахнути в будь-який момент. Але знову-таки, якщо раніше в нас були сироватки, то що ми робитимемо у випадку масових захворювань, не уявляю», — наголосила О. Голубовська. За матеріалами Golos.ua

За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

НОВИНИ

25 серпня 2017 року

У ПОШ У К А Х ВИННИ Х

НЕБЕЗПЕК А

«ФАРМАК», «АРТЕРІУМ» ТА «ЗДОРОВ’Я» СТАЛИ ФІГУРАНТАМИ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ

евченківський районний суд міста Києва 17 липня 2017 року розглянув кримінальну справу №761/24791/17, яка провадиться в рамках розслідування Головним управлінням Націона льної поліції Ук раїни фактів маніпулювання цінами на спирт на внутрішньому ринку України (криміна льне прова дження №12017100100003345 від 20.03.2017 р.). Під час досудового розслідування правоохоронні органи дійшли висновку, що у 2014 році з окремими покупцями спирту ДП «Укрспирт» укладало договори із заниженими цінами. Згідно з розрахунком фінансових втрат загальна сума недоотриманого «Укрспиртом» прибутку становить майже 36 млн грн. Одному з керівників підприємства, який підписував сумнівні договори на поставку спирту, інкримінують ст. 364 КК України «Зло-

вживання владою або службовим становищем». Суд ухвалив рішення надати слідчим поліції тимчасовий доступ до документів ДП «Укрспирт», що можуть підтвердити факт заниження цін на спирт під час його реалізації на внутрішньому ринку. Серед компаній, чиї документи будуть вив чені правоохоронними органами, є і фармацевтичні виробники: ПАТ «Фармак», АТ «Галичфарм» (корпорація «Артеріум»), ТОВ «Дослідний завод ДНЦЛЗ» (група компаній «Здоров’я»), ПАТ «Лубнифарм», ПАТ «Фітофарм», ПАТ «ХФЗ «Червона зірка», ПАТ «Фармацевтична фабрика «Віола» та інші. Рішення суду не може бути оскаржене, у разі ж відмови надати документи проводитимуться обшуки. Крім того, як повідомив заступник Голови Державної фіскальної служби України Сергій Білан, 22 серпня співробітники держоргану прове-

ли обшуки на 27 спиртозаводах на підставі постанови суду в рамках кримінального провадження, відкритого за ч. 5 ст. 191 «Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем», ч. 1 і ч. 2 ст. 205 «Фіктивне підприємництво» та ч. 3 ст. 212 «Ухилення від сплати податків, зборів (обов’язкових платежів)» КК України. Обшуки проводяться на спиртозаводах, які не входять до складу ДП «Укрспирт», а є самостійними держпідприємствами. Слідчі дії ведуться у Вінницькій, Житомирській, Івано-Франківській, Кіровоградській, Львівській, Рівненській, Сумській, Тернопільській, Харківській, Черкаській та Чернігівській областях. За матеріалами Єдиного державного реєстру судових рішень та Pharma.net.ua

Н А БОЦІ ЗА КОН У

захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються встановлення цін на лікарські засоби виробництва компанії «Алкон» та реалізуються на території України. Відповідно до Закону Антимонопольний комітет оштрафував «Алкон Фармасьютікалз ЛТД» на суму 938 тис. грн (штраф сплачено), ТОВ «БаДМ» — на 302 тис. грн, ТОВ СП «Оптіма-Фарм, ЛТД» — на 70 тис. грн. (штраф сплачено), ТОВ «Вента. ЛТД» — на 2 тис. грн (штраф сплачено) та ПрАТ «Альба Україна» — на 340 тис. грн (у стадії припинення).

16 серпня 2017 року Апеляційний суд міста Києва підтримав рішення Антимонопольного комітету України у справі про антиконкурентні узгоджені дії, вчинені компанією «Алкон Фармасьютікалз ЛТД» і ТОВ «БаДМ», залишивши без задоволення апеляційну скаргу ТОВ «БаДМ». Інші відповідачі — ТОВ «Вента. ЛТД», ТОВ СП «Оптіма-Фарм, ЛТД» і ПрАТ «Альба Україна» — на сьогодні рішення Комітету не оскаржують. За матеріалами офіційного веб-сайту АМКУ

СПРА ВЕ Д ЛИВІСТ Ь ТОРЖ ЕСТ ВУЄ

ФАРМКОМПАНІЯ ABBVIE ЗАПЛАТИТЬ 150 МЛН ДОЛ. ЗА ПРИХОВУВАННЯ ІНФОРМАЦІЇ ПРО РИЗИКИ ВИКОРИСТАННЯ ЇЇ ЛІКІВ

едеральний суд Чикаго (штат Іллінойс, США) зобов’язав науково-дос лідну біофармацевтичну компанію AbbVie виплатити 150 млн дол. пацієнту, який заявив, що у 2012 році переніс інфаркт міокарда після вживання препарату гормонозамісної терапії AndroGel (testosterone). Суд постановив, що фармкомпанія безпосередньо не винна у розвитку інфаркту в пацієнта, але визнав: вона не інформувала хворих про ризики, пов’язані із застосуванням препа-

рату, а маркетингова кампанія з просування лікарського засобу відбувалася неналежним чином — агресивно і з порушенням федерального закону. Перший судовий розгляд стосовно AbbVie та інших виробників препаратів гормонозамісної терапії щодо заниження ними потенційного ризику розвитку серцево-судинних захворювань почався наприкінці травня 2017 року. У суді Чикаго на той час було консолідовано понад 6 тис. позовів.

егуляторні органи Німеччини відмовилися продовжувати термін дії сертифіката відповідності GMP для виробничого блоку №2 індійської компанії Dr. Reddy’s, розташованого в районі Бахупаллі міста Хайдарабад. Рішення про непродовження сертифіката ухвалено через 3 місяці після того, як фармацевтичній компанії Dr. Reddy’s було направлено форму 483, де регулятори детально описали 11 проблем, виявлених інспекторами FDA за результатами інспекції у квітні 2017 року на сусідньому підприємстві — виробничому блоці №3. Згідно з повідомленням у базі даних EurdaGMDP, інспектори уряду Верхньої Баварії — центрального органу землі Баварія у сфері контролю якості лікарських засобів (GMP/GCP), які відвідали підприємство, виявили широкий діапазон проблем: від істотних недоліків систем якості до відсутності належних записів про поломки устаткування та проведення процедур очищення. Індійська фармацевтична компанія підт вердила цю інформацію і повідомила, що підприємство не зможе поставляти продукцію в ЄС до наступної інспекції. За матеріалами In-Pharma Technologist

СУД ПІДТВЕРДИВ РІШЕННЯ АМКУ ЩОДО КОМПАНІЇ «АЛКОН» ТА ЇЇ ДИСТРИБ’ЮТОРІВ

нтимонопольний комітет України восени 2016 року дійшов висновку, що компанія «Алкон Фармасьютікалз ЛТД» (м. Фрібург, Швейцарія) і ТОВ «БаДМ» (м. Дніп- ро, Україна), ТОВ «Вента. ЛТД» (м. Дніпро, Україна), ТОВ СП «Оптіма-Фарм, ЛТД» (м. Київ, Україна) і ПрАТ «Альба Україна» (м. Бориспіль, Київська обл., Україна), уклавши дистриб’юторські договори, призвели до завищення цін на лікарські засоби під час їх реалізації через процедури державних закупівель. Такі дії є порушеннями, передбаченими п. 1 ч. 2 ст. 6 та п. 1 ст. 50 Закону України «Про

Індійському фармвиробнику Dr. Reddy’s заборонили імпортувати свою продукцію в ЄС

Суд також розглянув питання про застосування фармацевтичними компаніями агресивних маркетинговових стратегій, що порушували федеральний закон. Зокрема предметом розгляду стала рекламна кампанія AbbVie з просування препарату AndroGel для нормалізації низького рівня тестостерону, на яку вона витратила 80 млн дол. За матеріалами FirstWord Pharma

Смертельний випадок став причиною заборони серії препарату Sanofi

ержавна служба України з лікарських засобів та контролю за наркотиками розпорядженням від 01.08.2017 р. №5188-1/2.0/171-17 заборонила реалізацію і застосування серії препарату «Ультракаїн® Д-С», що містить діючі речовини артикаїн і адреналін та застосовується для місцевої анестезії, — розчин для ін’єкцій по 1,7 мл у картриджах №100 (10х10), виробництва «Санофі-Авентіс Дойчланд ГмбХ», Німеччина (реєстраційне посвідчення №UA/3406/01/01, заявник в Україні ТОВ «Санофі-Авентіс Україна»). У відомстві повідомляють: серія 7F459A заборонена до реалізації та застосування на підставі офіційного повідомлення про летальний випадок при її використанні. «Суб’єктам господарювання, які здійснюють реалізацію (торгівлю), зберігання та застосування цього препарату, необхідно негайно після виходу розпорядження перевірити наявність вищевказаного лікарського засобу. У разі його виявлення вжити заходів щодо вилучення з обігу шляхом поміщення в карантин, про що повідомити територіальний орган Держлікслужби за місцем розташування», — говориться у документі. За матеріалами офіційного сайту Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

ПЕРЕПРОФІЛЮВАННЯ ЛІКАРЕНЬ:

первинку чи ЦРЛ, «самоскеровуючись» на вищі рівні надання медичної допомоги, відтак, і аналіз «місцевих потреб» створює дещо викривлену картину.

ДОРОГИ НАЗАД НЕМАЄ? УСТАНОВА

ФАБРИКА

БАНК

Автономія медичних закладів в Україні отримала зелене світло, яке зваблює довгоочікуваною самостійністю рішень щодо майбутньої долі лікарень. На столі чи не кожного управлінця галузі — карта госпітальних округів, котра обіцяє перепрофілювання неефективних закладів і перекроювання медичного простору за новою моделлю. Залишилося лише натиснути на газ. Чому ж тоді буксуємо на місці? І чи передбачено гальма на випадок, коли щось піде не так?

Валерія ЛЕХАН, завідувачка кафедри соціальної медицини, організації та управління охороною здоров’я КЗ «Дніпропетровська медична академія», доктор медичних наук, професор

ВЗ Перепрофілювання лікарень у процесі нинішніх реформ неминуче. Що потрібно для того, аби воно дійсно відбулося на користь галузі й пацієнтів? — Існують два підходи до вирішення цього питання (окремими закладами і на рівні регіону).

Перший — це коли заклади, що отримали автономію, самостійно ухвалюють рішення про те, чим вони займатимуться (виходячи із реальних можливостей щодо оснащеності, укомплектованості кадрами, наявних проблем та здатності менеджменту все це зрозуміти). Тобто, з одного боку, керівник установи краще знає стан справ у ній і усвідомлює можливі перспективи розвит ку, тож може прийняти правильне рішення щодо перепрофілізації. З іншого — очільник окремого закладу зазвичай недостатньо обізнаний із загальною ситуацією в регіоні своєї дислокації, особливо щодо реальних потреб населення в медичній допомозі та її структурі на певній території. На жаль, мають місце і егоїстичні інтереси й амбіції. Ну який же генерал мріє бути солдатом? Хто захоче «знижувати статус» рідної лікарні? І хто відмовиться від претензій стати «головним медичним закладом» на території? Безперечно, усі намагатимуться довести своє право називатися лікарнею інтенсивного лікування. Адже, наприклад, надавати хірургічну допомогу — це престижно, економічно вигідно, а по-

треба в інтенсивних і оперативних втручаннях на території, яку обслуговує кожна лікарня, завжди є. Інше питання: чи здатні керівники скоротити ті потужності, які використовуються нераціонально і не забезпечують надання безпечної та якісної медичної допомоги, і наскільки ефективно вони можуть це зробити? На жаль, вони традиційно не навчені бачити картину в цілому, тим більше в перспективі. Та це й не їх завдання, оскільки вони концентрують увагу на власному закладі та борються за його виживання у будь-який спосіб. Тому їм важко правильно вибрати, у якому напрямку перепрофілювати діяльність лікарні (передусім наскільки це буде вигідно і необхідно для населення). Тобто ринковий баланс між попитом та пропозицією навряд чи вдасться встановити на рівні окремих закладів (за винятком, коли керівник виявиться справжнім талантом і окрім інтересів власного колективу зважатиме на потреби населення). До того ж для такого рішення потрібно мати уявлення про масштаби і рух потоків пацієнтів, адже не секрет, що сьогодні хворі часто оминають

ВЗ Аби уникнути претензій на «пальму першості» всіх бажаючих, чи не варто окреслити чіткі критерії для її отримання? — Варто. Бо головним питанням для перепрофілювання лікарень дійсно є те, яка з них стане закладом інтенсивного лікування. У 2011 році, напередодні реформування системи охорони здоров’я у пілотних областях були розроблені детальні критерії для лікарень інтенсивного лікування. У 2017 році МОЗ України оприлюднило новий документ, у якому запропонувало рамкові вимоги до таких закладів, терміни транспортування хворих до них тощо. Зокрема в ньому йдеться про те, яку кількість пологів має приймати така лікарня, яке там має бути хірургічне навантаження, скільки необхідно проводити стентувань (ці вимоги прописані для кількох найкритичніших напрямків, але не за всіма профілями). Хоча існують певні неузгодженості, наприклад, кількість стентувань при інфаркті міокарда розрахована на одного лікаря, а втручань при інсультах — на всю лікарню. Так само можна варіювати терміни транспортування хворих, які залежать і від забезпеченості санітарним транспортом, і від його оснащеності (наприклад, якщо можна надавати необхідну допомогу в реанімобілі, терміни транспортування можуть бути подовжені). Однак у цілому згаданий документ потрібний і важливий. У деталізації він, можливо, і поступається попередньому, однак містить сучасніші вимоги. Але ж він стосується тільки лікарень інтенсивного лікування! А які критерії щодо закладів планового та відновного лікування, хоспісів? Їх взагалі не розроблено. Тож за яким «зразком» перепрофільовуватися? Кому як спаде на думку? Вочевидь, так і станеться — усе буде віддано на відкуп керівникам тепер уже автономних закладів. Наведу лише один приклад. У східних областях України багато промислових міст і містечок, у яких функціонують по 2 ідентичні лікарні — районна та міська, часто вони розташовані на відстані 1 кілометра одна від одної й майже однаково оснащені. Тож важко буде вибрати, котра з них стане закладом інтенсивного лікування, а яку потрібно перепрофілювати в планову чи взагалі закрити. А пояснити це колективам та населенню — іще складніше. Зрозуміло, що для вирішення питання будуть задіяні й закулісні домовленості, і лобіювання на вищих рівнях. Комусь «пощастить» домогтися свого, комусь — ні, але в населення — своє бачення цих процесів. Одного разу під час візиту до Франції я запитала у французьких колег, як у них закривають лікарні (коли виникає така потреба), аби не спричинити збурення громадськості. Вони сказали, що найкращий спосіб — знести дві старі лікарні й збудувати одну нову, комфортну та сучасну (на це пристають і пацієнти, і медики, бо всі — за кращі умови лікування й роботи). У нас таким шляхом не підуть, тож закриття, об’єднання чи зміни статусів лікарень супроводжуватимуться спротивом і навіть скандалами. ВЗ Але ж центральні районні лікарні жодним чином не заважають одна одній і вочевидь зможуть «правильно» поділити територію рідної області? — Так, це зовсім інша ситуація, і тут спрацьовує інший підхід до перепрофілювання, коли питання про призначення медичних закладів вирішують не їх керівники чи місцева влада, а на рівні регіону. Тут теж виникають питання до формування єдиного медичного простору, джерел фінансування (на регіональному чи національному рівні), адже коли заклад вико-

6 www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

25 серпня 2017 року

нуватиме якісь функції для всього регіону або для кількох адміністративно-територіальних одиниць, потрібно, щоб кошти на це виділялися із загального пулу, а не з бюджету громади, на території якої він розміщений. Однак це вже, як то кажуть, деталі, хоча й дуже важливі. Передусім кожен регіон має розробити генеральний план розвитку медичних закладів на своїй території, згідно з яким і створюватимуть, перепрофільовуватимуть, розширюватимуть або ж скорочуватимуть ті чи інші лікарні. Саме такий підхід пропонує Світовий банк, який, до речі, створив 2 пілотні майданчики для його впровадження (Полтавська та Львівська області). Світовий банк допомагає регіональним управлінцям розробити такі майстер-плани у згаданих областях. Справа рухається не так легко, як того хотілося б, виникає чимало труднощів — об’єктивних і здебільшого суб’єктивних. Дійсно, на рівні областей уже можна визначити реальні потреби в тому чи іншому виді медичної допомоги, спланувати найкраще розташування відповідних закладів тощо. Але для цього варто зректися корисливих інтересів на місцях і «прихильності» до того чи іншого керівника або закладу «згори». У вирішенні такого важливого питання має домінувати політична воля до кращих змін. І населення їх підтримає, якщо влада на місцях підтвердить вольові рішення конкретними справами. Бо генеральний план — це не вказівки пальцем на карті, куди що змістити. Передусім потрібно продумати, як реконструювати лікарні, оснастити їх необхідним для виконання нових функцій обладнанням, подбати про повноцінне кадрове забезпечення тощо. Тож потрібні й відповідні плани фінансування, технологічного оновлення медичних закладів регіону (із зазначенням конкретних термінів, послідовності реалізації заходів, визначенням пріоритетів тощо). Це складний документ, на місцевому рівні його не так просто розробити, тому допомога Світового банку дуже доречна. ВЗ Однак няньок на всіх не вистачить, а необхідність щось змінювати, як то ка-

жуть, наступає на п’яти. Якщо потягнуть ковдру кожен на себе — потім не зшиєш. — Потрібно, аби управлінці охорони здоров’я усіх рівнів були мотивовані ухвалювати виважені рішення. Адже доки основним критерієм їх «успішної діяльності» буде відремонтований дах, а не результати діяльності медичних закладів на підвідомчій території, їм буде байдуже до того, наскільки ефективно працює медичний простір регіону. Тож і процес автономізації, і формування госпітальних округів, і розробка генерального плану розвитку медичних закладів мають іти в одній зв’язці. Перш ніж вивішувати карту госпітальних округів, якраз і потрібно прорахувати потреби регіонів у медичній допомозі, визначити чіткі терміни реалізації пунктів плану (закупівлі обладнання, підготовки спеціалістів тощо). Молдова та Монголія також розробили подібні стратегічні майстер-плани, і це не карта округів з прапорцями, а об’ємний документ з окремими розділами (інфраструктура, фінансування, інформатизація тощо). Варто передбачити і те, що не всі питання можна вирішити в межах системи охорони здоров’я, наприклад, будівництво доріг. У будь-якому разі цей процес тривалий, він має відбуватися в певній послідовності, а не хаотично і якнайшвидше, аби лише відзвітувати про «передовиків реформи». Час спрацює на користь справи ще й тому, що населення поступово саме «протоптуватиме» доріжки до кращих закладів. Популярними в пацієнтів стануть лікарні, які зручніше розміщені, краще обладнані, освоюють нові технології. Маяк для хворого — якісніша і сучасніша медична допомога. Тож не потрібно «асфальтувати» пацієнтські стежинки твердою директивною рукою. Доки процеси автономізації в охороні здоров’я не набули масштабних обертів, слід врахувати всі ці аспекти, бо зруйнувати легко, а відновити — часто неможливо або дуже й дуже складно. ВЗ Перепрофілювання згідно із загальним планом може розраховувати на регіональне фінансування. А хто оплачуватиме ініціативи окремого закладу?

— Поки що відповіді на це питання також немає, адже йдеться про капітальні витрати та довгострокове фінансування. Вочевидь, кошти на придбання обладнання, навчання спеціалістів мають бути закладені в національному і регіональних бюджетах на паритетних засадах. Це значні кошти, і, враховуючи нинішню економічну ситуацію в державі, усі ми розуміємо, як надовго може затягнутися такий процес. Та й узагалі система охорони здоров’я — надзвичайно інертна (і дуже затратна), тож зміни в ній потрібно здійснювати за принципом «тихіше їдеш — далі будеш». Жодна країна, навіть економічно благополучніша за Україну, навряд чи галопувала б такі процеси і змогла б «перекроїти» усталену систему в дуже стислі терміни. Тому я й віддаю перевагу варіанту перепрофілювання медичних закладів відповідно до стратегічних планів. Це цивілізований шлях, ставши на який потрібно озброїтися терпінням населення, професіоналізмом керманичів і політичною стабільністю. Бо навіть якщо ми створимо чудовий генеральний план і затвердимо його на найвищому рівні, а кожен наступний очільник галузі чи Уряду піддаватиметься моді ламати все, що було створено до нього, ми нічого не втілимо і не досягнемо. ВЗ Якщо не можна змінювати стратегію, то наскільки це виправдано щодо тактичних кроків чи визначення пріоритетів? — Аби їх часто не змінювати, потрібно виважено підходити до їх визначення. Скажімо, нині серед пріоритетів реформування і фінансування визнано первину ланку, екстрену та паліативну допомогу. Це дуже важливі напрямки, але ж вони не мають витісняти інші. Наприклад, якщо обирати між важливістю першочергового фінансування паліативної допомоги і вторинної ланки, одразу постає питання: що краще — вкласти ресурси в продовження тривалості життя хворого чи в те, щоб надати можливість гідно померти? Не заперечую, останнє має бути забезпечено, але ж не за рахунок відбирання коштів на лікування тих, хто може жити

ще довго, коли отримає адекватне лікування! І той, хто каже, що на паліативну допомогу потрібно не так уже й багато коштів і що вигідно перепрофільовувати районні лікарні у хоспіси, той лукавить. Людям, які залишають цей світ, потрібні належні умови, а не голі стіни, лікарні доведеться перепланувати під 1-2-місні палати з усіма зручностями, а якщо там не потрібен «зайвий» медперсонал, то мають бути ті, хто здійснюватиме кваліфікований догляд. Зрозуміло, що перетворити лікарню на хоспіс значно легше, ніж на заклад інтенсивного лікування. Навіть з комерційної точки зору це вигідніше, бо я дуже сумніваюся, що до хоспісів потраплять усі знедолені, які цього потребуватимуть, натомість знайдеться багато людей, котрі захочуть сплатити за догляд своїх немічних родичів, на яких не вистачає часу чи сил і терпіння. Тому діяльність хоспісів легко буде комерціалізувати. А от у лікарні інтенсивного лікування потрібно надавати висококваліфіковану, негайну і здебільшого безоплатну допомогу (принаймні в екстрених випадках). Я голосую за життя і тому вважаю, що розвиток інтенсивної допомоги має бути серед першочергових пріоритетів. Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»

НАСТУПНА ТЕМА Шановні читачі! Відкриваючи «Дискусійний клуб», ми ставили за мету дати кожному лікарю можливість висловитися з приводу наболілого. Тема нашого наступного обговорення:

«Операція «Ліквідація»: чим завинили головні спеціалісти?»

Чекаємо ваших листів на адресу: 04211, м. Київ, а/с 138, редакція газети «Ваше здоров’я» або на e-mail: vz@vz.kiev.ua

ТОЧКA ЗОРУ

Микола ДЕЙКУН, головний лікар КЛПЗ «Чернігівський обласний протитуберкульозний диспансер», Заслужений лікар України, кандидат медичних наук, професор

іністерство охорони здоров’я України багато говорить про перепрофілювання районних лікарень, але як саме і за які кошти це робити, поки що невідомо. На сьогодні ми знаємо лише про те, що територію нашої області поділено на 4 госпітальні округи, де діятимуть 4-6 лікарень інтенсивного лікування. Що буде з рештою лікувальних закладів, незрозуміло. На мою думку, подальша доля більшості з них значною мірою залежатиме від фінансової спроможності об’єднаних територіальних громад (ОТГ), а реформування медичного простору — від темпів і успішності адміністративної реформи. Після остаточного формування ОТГ стане зрозуміло, на що вони спроможні, які медичні заклади зможуть утримувати. Однак колективам лікарень не можна сидіти склавши руки, очікуючи з моря погоди, бо без державної дотації їм буде надзвичайно важко вижити. Тож уже зараз потрібно починати шукати своє місце під сонцем, визначатися з майбутнім профілем (буде це хоспіс, реабілітаційний центр чи лікарня планового лікування). Наскільки мені відомо, на сьогодні над питанням перепрофілювання лікарень ще ніхто змістовно не працює і навіть не обговорює його.

Хоча всі розуміють, що ЦРЛ не залишаться в нинішньому вигляді, доведеться частково скорочувати ліжка, вивільняти площі, на опалення та освітлення яких уже зараз витрачаються значні кошти (а що робитимемо з ними за відсутності державного фінансування?), докуповувати обладнання, якого не вистачає. Хоча із цим також матимемо клопіт — що робити з вивільненими корпусами або площами і як «потіснитися», коли лікарня розміщена в одній багатоповерховій будівлі (не можна ж опалювати два поверхи з п’ятьох, а додаткових коштів на реконструкцію системи опалення чекати марно — держава взагалі не хоче давати субвенцію). Так само немає коштів на закупівлю обладнання. МОЗ рекомендує перепрофілюватися в хоспіси й лікарні паліативної допомоги (начебто тоді можна буде отримати державну субвенцію). Однак, наприклад, у нашій області ця ніша практично заповнена, максимум, що можемо — відкрити додатково 50-100 таких ліжок, а що робити ще з декількома тисячами ліжко-місць? Як їх перепрофілювати? Куди подіти кадри? Можна створити реабілітаційні заклади. Це дуже перспективний напрям, особливо, коли почнуть функціонувати лікарні інтенсивного лікування, де хворі перебуватимуть 3-5 днів. Однак щоб створити ефективний реабілітаційний центр, знову ж таки потрібне відповідне сучасне обладнання, кваліфіковані кадри, на підготовку яких теж доведеться шукати кошти. Нині Чернігівська міська лікарня №4 намагається створити на своїй базі центр реабілітації хворих неврологічного профілю, зокрема пацієнтів після гострих інсультів, тож ми на практиці бачимо,

скільки для цього потрібно спеціалізованого обладнання, спеціально навченого персоналу. Неможливо перетворити районну лікарню на центр реабілітації, як то кажуть, одним розчерком пера, без вкладення значних коштів. Якщо МОЗ не планує їх виділяти, то всі розмови про перепрофілювання ЦРЛ у реабілітаційні центри залишаться на рівні балачок. Проблемним залишається і перепрофілювання районних лікарень у заклади планового лікування або лікарні-мікс. МОЗ рекомендує залишати хірургічні відділення лише в лікарнях інтенсивного лікування, натомість планове терапевтичне лікування у європейських країнах здійснюється винятково амбулаторно, тобто в цьому випадку йдеться вже не про повноцінну лікарню, а про поліклініку (можливо, з денним стаціонаром). З іншого боку, якщо в лікарні буде хороше діагностичне обладнання, кваліфікований персонал і кількість ліжок, котра відповідатиме реальній потребі, такий профіль, можливо, й матиме право на життя. Тільки знову ж таки постає «вічне питання»: де знайти кошти на переобладнання і навчання персоналу? Не виключаю, що частина медичних закладів об’єднаються. Наприклад, на рівні області ми відпрацьовуємо питання створення центру соціально-небезпечних хвороб, до якого увійдуть усі протитуберкульозні заклади і Центр СНІДу. Також плануємо об’єднати в один заклад усі психіатричні лікарні області та наркологічний диспансер. Це вимога часу, адже ми вже дійшли до того, що в протитуберкульозному закладі обласного значення — не більше десяти працівників, враховуючи двірника. Тож він має право на життя винятково

у вигляді поліклінічного відділення. Можливо, подібне об’єднання відбудеться й на рівні районних лікарень. Не виключено, що частина з них зіллються з лікарнею інтенсивного лікування й функціонуватимуть як її поліклінічні або окремі спеціалізовані відділення. На мою думку, залишаться ті заклади, які знайдуть можливості покращити матеріальнотехнічну базу, подбають про хороше кадрове забезпечення, оберуть правильну стратегію розвитку і надаватимуть затребуваний ринком перелік послуг. Хто швидше це зробить, той виграє. Нині подібні процеси відбуваються і в інших країнах пострадянського простору, зокрема у країнах Балтії, але там до реформування галузі ставляться дуже виважено. Наприклад, Естонія 12 років поспіль переходила на сімейну медицину. Ліжка там скорочували поступово, «м’яко», аби максимально зберегти робочі місця медиків і не погіршити рівня медичного обслуговування населення. Тож, коли ми здійснимо перепрофілювання лікарень штурмом, за 2-3 роки, як пропонує МОЗ України, — наламаємо дров. Багато медиків залишаться без роботи, а пацієнтів — без медичної допомоги. Утім, сподіватимемося, що переможе здоровий глузд, і такого сценарію вдасться уникнути. Нині галузева Профспілка уважно слідкує за процесом реформування медицини, налаштована дуже рішуче й у випадку наступу на права медичних працівників обіцяє активно їх захищати, заручившись підтримкою міжнародних інституцій та громадських організацій. Дуже хотілося б, аби до протистояння між медичною громадськістю і владою справа не дійшла.

СВІТОВИЙ ДОСВІД

БУНТ СІМЕЙНИХ ЛІКАРІВ. ЧИ УНИКНЕ ЙОГО УКРАЇНА? У Латвійській Республіці назріла серйозна медична криза — уже майже 2 місяці страйкують сімейні лікарі. Перемовини з урядом не дають бажаних результатів, оскільки на поступки ніхто йти не хоче: у кожного своя правда. Враховуючи, що Україна зараз перебуває на стадії реформування первинної ланки медицини і просувається в напрямку створення інституту сімейних лікарів, латвійський досвід для нас дуже цінний. Як то кажуть, попереджений — значить озброєний.

Хронологія лікарського спротиву Літо 2017 року виявилося занадто гарячим для латвійської системи охорони здоров’я. Зокрема 3 липня опівдні почався безстроковий страйк сімейних лікарів по всій країні: понад 650 фахівців відмовилися надавати пацієнтам оплачений державою перелік послуг, поки уряд не виконає їх фінансових вимог. Передусім латвійських сімейників не влаштовує заробітна плата в розмірі 1049 Євро (до вирахування податків), яку їм запропонувало МОЗ на 2018 рік, оскільки інші лікарі отримують у середньому на 200 Євро більше. Зараз щомісячна зарплатня сімейного лікаря становить близько 886 Євро. За ці кошти їм треба не лише надавати медичні послуги, а й обслуговувати власну лікарську практику. Основні вимоги латвійських сімейних лікарів:  збільшувати капітацію (суму, яка виплачується лікарю за кожного зареєстрованого пацієнта) з 1,25 Євро на 30% щорічно протягом найближчих трьох років;  підвищити тарифи на послуги сімейного лікаря не менше, ніж на 45% у 2018 році;  наступного року збільшити тарифи на маніпуляції, які проводять сімейні лікарі (вакцинацію, обробку ран, щорічні профілактичні огляди тощо);  підвищувати винагороду за працю медсестер і помічників лікарів на 30% щорічно протягом найближчих трьох років;  підтримувати розвиток існуючої мережі незалежних практик сімейних лікарів, у тому числі фінансувати створення й оснащення нових практик;  не допускати реформування роботи сімейних лікарів згідно з планом реформ галузі охорони здоров’я;  ввести обов’язкове використання електронної системи e-Health тільки через рік після того, як Латвійська асоціація сімейних лікарів (ЛАСЛ) отримає переконливі докази ефективності функціонування системи, а також технічного і юридичного забезпечення високим захистом особистих даних і прав пацієнтів. Стосунки між латвійськими сімейними лікарями й урядом і досі напру-

жені, але потроху крига скресає: 23 липня, після переговорів, медики дещо послабили свій натиск і погодилися приймати до 20 пацієнтів на день, але відмовилися проводити профілактику для дорослих. На більші поступки вони поки що йти не готові і припиняти страйк не збираються. Навпаки, якщо керівництво держави не виконає їхніх вимог, він триватиме аж до жовтня. Натомість керівник Латвійської профспілки працівників охорони здоров’я та соціального догляду Валдіс Керіс такі рішення назвав «девальвацією страйку».

Пострадянський синдром і недореформи Конфлікт між сімейними лікарями та урядом Латвії хронічний. Так само, як і хвороби систем охорони здоров’я держав пострадянського простору — катастрофічне недофінансування, неефективність, відсутність оптимізації і злагодженої роботи системи. Систему сімейних лікарів у Латвії створили в 1993 році. За задумом реформаторів, сімейний лікар — це фахівець широкого профілю. На сьогодні в Латвії практикують 1275 сімейників. У середньому навантаження на одного такого спеціаліста становить 1,61,8 тис. пацієнтів. Однак, за даними Національної служби здоров’я, у латвійських регіонах існують практики, де в сімейного лікаря — понад 4 тис. пацієнтів. Медичні послуги на первинній ланці надають державні, муніципальні та приватні

установи, а також лікарі, що мають власну практику. З державного бюджету Латвії оплачується так званий гарантований набір медичних пос луг. Кожна практика сімейного лікаря отримує від латвійської держави у середньому 4 тис. Євро на місяць. Наразі додатково пацієнт сплачує сімейному лікарю чи фахівцю за прийом так званий пацієнтський внесок — від 1,42 до 10 Євро. Проте сімейні лікарі незадоволені такою системою оплати, адже цих грошей ледь-ледь вистачає на провад ження практики. Особливо важко молодим фахівцям. Наприклад, молодий сімейний лікар вирішив відкрити власну практику з нуля. Для цього йому потрібно спочатку попрацювати в державній чи приватній клініці, щоб набрати достатню кількість пацієнтів і укласти з державою договір на отримання капітації. Зарплата резидента — 410 Євро. З цієї суми дуже важко купити необхідне для сімейного лікаря обладнання. Коли все-таки вдається відкрити свою практику (держава не допомагає, хто як може, так і викручується; щоправда, місцева влада може дати частину на розвиток сімейної практики), то молодий лікар у середньому заробляє 4 тис. Євро, левова частка з яких надходить за пацієнтів із Національної служби здоров’я. Ще близько 250 Євро він отримує за надання платних послуг. При цьому видатки також немаленькі: 1,1 тис. Євро — зарплата медичних сестер, 650 Євро — оренда приміщення і комунальні послуги, 250 Євро — автолізинг,

ЛАТВІЙСЬКІ ЛІКАРІ ТА МЕДСЕСТРИ ЧЕРЕЗ НИЗЬКІ ЗАРПЛАТИ І ВІДСУТНІСТЬ ПЕРСПЕКТИВ ЇДУТЬ ПРАЦЮВАТИ В ІНШІ КРАЇНИ: НІМЕЧЧИНУ, ВЕЛИКУ БРИТАНІЮ ТА ШВЕЦІЮ. ЗАРАЗ У КРАЇНІ НЕ ВИСТАЧАЄ ПОНАД 2 ТИС. ЛІКАРІВ УСІХ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ ТА МАЙЖЕ 50% СЕРЕДНЬОГО МЕДИЧНОГО ПЕРСОНАЛУ

страхування, транспортний податок з підприємства, 15%, або 635 Євро, — податок з малого бізнесу. Після цього в лікаря лишається на все про все 876 Євро. Із цих грошей треба заплатити ще за курси підвищення класифікації для продовження практики. Тому не дивно, що за таких фінансових реалій сімейні лікарі бунтують. Тим паче, латвійський Сейм ухвалив податкову реформу, у межах якої мік ропідприємствами вважатимуться такі, у яких максимальний річний обіг становить 40 тис. Євро. Тобто відповідно до закону більшість практик сімейних лікарів більше не вважатимуться мікропідприємствами і податкові ставки для них зростуть. Не тільки сімейні лікарі, а й пацієнти страждають від недосконалості системи первинної ланки медицини. Зокрема на охорону здоров’я у Латвії виділяється 3,4% від ВВП. З урахуванням внесків пацієнтів показник збільшується до 5,6%, але це не змінює ситуації, й показник залишається одним із найнижчих у Європі. Зокрема на душу населення в медичній сфері Латвія витрачає 1030 Євро. Президент Латвійської асоціації сімейних лікарів Сарміте Вілде зазначила, що з огляду на незначне фінансування склалася ситуація, коли латвійцям стало практично неможливо потрапити на прийом до фахівця за направленням сімейного лікаря через наявність так званих квот на безоплатне обстеження й амбулаторні послуги за рахунок держави. «Зрозуміло, що нас не влаштовує те, скільки коштів виділяє держава на охорону здоров’я. Цьогорічні 50 млн Євро — це мінімальні кошти, щоб забезпечити нормальне функціонування медичної галузі, не кажучи вже про збільшення платні медикам», — говорить Сарміте Вілде. У латвійської медицини небезпечний «діагноз» — дефіцит квот. Через квоти на лікування буває, що планову операцію хвора людина чекає від кількох місяців до кількох років. Крім того, за словами президента Латвійського товариства лікарів Петеріса Апінса, на сьогодні головною проблемою латвійської медицини є не тільки недофінансування, а й висока вартість ліків, черги до сімейних лікарів і нестача медичних фахівців.

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

СВІТОВИЙ ДОСВІД

25 серпня 2017 року

Ще один момент, який косить латвійську медицину, у тому числі й на первинній ланці, — трудова міграція. Латвійські лікарі та медсестри через низькі зарплати і відсутність перспектив їдуть працювати в інші країни: Німеччину, Велику Британію та Швецію. Зараз у країні не вистачає понад 2 тис. лікарів усіх спеціальностей та майже 50% середнього медичного персоналу.

В очікуванні нових реформ Нинішній стан справ не задовольняє нікого: ні медиків, ні пацієнтів, тому латвійський уряд узяв курс на реформування галузі. 25 липня Кабінет Міністрів Латвії підтримав концептуальну ідею реформи системи охорони здоров’я, яка передбачає низку покращень у сфері охорони здоров’я — підвищення зарплат медиків, визначення мінімальних вимог до органів самоврядування із забезпечення доступності охорони здоров’я, збільшення кількості медсестер. Також планується розвивати модель «ідеальних» практик сімейних лікарів, коли оптимальною кількістю зареєстрованих пацієнтів є 1,5 тис. замість нинішніх 1,6-1,8 тис. Таким чином, за день лікарі у середньому обслуговуватимуть по 19 пацієнтів (як вони робл ять під час «полегшеного» страйку). За с ловами міністра охорони здоров’я Латвії Анда Чакші, досі сімейні лікарі були зацікавлені в тому,

сприятиме загальному поліпшенню здоров’я суспільства й інформованості про нього. Вивільнені кошти планують витратити на зарплати медичним працівникам та інші потреби галузі. Електронна система здоров’я мала запрацювати з 1 липня 2017 року, проте цього не сталося, оскільки серед латвійських лікарів вона непопулярна (а на реалізацію вже виділено 10 млн Євро). Лише 800 медиків підписали угоду з Національною службою здоров’я щодо підключення до нової електронної системи.

НА СЬОГОДНІ В ЛАТВІЇ ПРАКТИКУЮТЬ 1275 СІМЕЙНИКІВ. У СЕРЕДНЬОМУ НАВАНТАЖЕННЯ НА ОДНОГО ТАКОГО СПЕЦІАЛІСТА СТАНОВИТЬ 1,6-1,8 ТИС. ПАЦІЄНТІВ. ОДНАК, ЗА ДАНИМИ НАЦІОНАЛЬНОЇ СЛУЖБИ ЗДОРОВ’Я, У ЛАТВІЙСЬКИХ РЕГІОНАХ ІСНУЮТЬ ПРАКТИКИ, ДЕ В СІМЕЙНОГО ЛІКАРЯ — ПОНАД 4 ТИС. ПАЦІЄНТІВ

щоб приймати якомога більше пацієнтів й більше заробляти. Проте зараз їм потрібна інша мотивація. «Доведено, що в разі 1,5 тис. пацієнтів на одну практику лікарі зможуть приділяти їм достатньо уваги й надавати якісніші послуги», — зазначає урядовець. — Латвійська асоціація сільських сімейних лікарів погодилася із такою кількістю пацієнтів на практику». Крім того, реформа охорони здоров’я в Латвії передбачає повернення обов’язкового страхування здоров’я. Також згідно із затвердженою латвійським урядом моделлю фінансування медицини безоплатні послуги будуть доступними тільки

Уроки для України

тим жителям Латвії, які платять податки в бюджет.

Повільне е-здоров’я Одним із засобів оптимізації латвійської медицини експерти також вважають запровадження проекту е-здоров’я. Зокрема у 2017 році із загальних коштів бюджету на оплату допомоги за листками непрацездатності виділено 155,8 млн Євро. Статистично щомісяця із приблизно 800 тис. латвійських працівників лікарняні листки видають 15,7 тис. осіб. Уряд вважає, що введення електронної системи охорони здоров’я дасть змогу значно зменшити кільк іс т ь не добросовісни х х вори х,

Досвід Латвії дуже показовий у плані реформування первинної ланки медицини. Воно триває вже більше 20 років, і ось знову — черговий глухий кут непорозуміння між медиками і державою. Чим усе закінчиться? Мабуть, як завжди, невеликими поступками, котрих вистачить на піврокурік, до нового бунту. У цьому питанні Україна лише на початку шляху. Те, що команда МОЗ України вважає перспективами світлого майбутнього, набуло ознак соціального колапсу. Може, варто всетаки врахувати чужий досвід, щоб через кілька років українські пацієнти не страждали від лікарських страйків? Тетяна КОЛІСНИК, «ВЗ»

26-а Міжнародна медична виставка

«ОХОРОНА ЗДОРОВ’Я»

3-5

ЖОВТНЯ

2017

Київ, МВЦ, Броварський пр-т, 15 м Лівобережна

В рамках виставки:

ДЕНЬ ГОЛОВНОГО ЛІКАРЯ 2017 Всеукраїнська відзнака

«ГОЛОВНИЙ ЛІКАР РОКУ-2017»

Організатори:

Проходить одночасно: V Міжнародна виставка та конференція медичного туризму MTEC.Kiev

Прем’єр Експо Тел: +38 (044) 496 86 45 E-mail: ph@pe.com.ua

PublicHealth.Kyiv

www.publichealth.com.ua

ДЕРЖАВНЕ ПИТАННЯ

ІНДИКАТОРИ РОБОТИ ПЕРВИНКИ: ПОРА ЗМІНЮВАТИ КОМПАС? Оскільки основна увага медичних реформ в Україні була зосереджена на первинній ланці, там впроваджено чи не найбільше новацій. Чи змінили вони суть первинної медичної допомоги?

Костянтин НАДУТИЙ, член правління ВГО «Українська асоціація сімейної медицини»

ВЗ Кілька років поспіль в Україні тільки й говорили про катастрофічний дефіцит сімейних лікарів. Нині розмови вщухли. Щось кардинально змінилося? — На сьогодні ми дійсно можемо конст атувати, що переважна більшість лікарів первинної ланки — це сімейні лікарі. Частина з них — перенавчені фахівці інших спеціальностей (особливо це стосується пілотних областей), частина — випускники медичних вишів, які отримали таку спеціальність в інтернатурі. Однак сьогодні первинці так само не вистачає лікарських кадрів. Хоча там і досі працюють майже 5 тис. дільничних терапевтів та педіатрів, які закривають собою «амбразуру» кадрового дефіциту. Та річ у тому, що багато лікарів первинної ланки, на жаль, перетнули межу пенсійного віку, а молоді фахівці не поспішають їм на заміну, бо прагнуть одразу отримати вузьку спеціалізацію і потрапити на роботу в стаціонар. Утім, варто зазначити: армія лікарів загальної практики-сімейної медицини в Україні чисельно зросла, а от щодо якості первинної допомоги… Ми постійно чуємо нарікання, хоча насправді в цієї «антимедалі» також є дві сторони: правдива і спекулятивна. Адже пацієнти нарікають не лише на роботу сімейних лікарів, а й на всю вітчизняну медицину в цілому. Не можна сказати, що населення задоволене роботою хірургічної чи стоматологічної служб тощо. Особ

ливо ж нагнітає ситуацію негативне ставлення до сімейної медицини з боку «вузьких» спеціалістів. Та ще й МОЗ підлило олії у вогонь плутаниною з новими ідеями реформування первинної ланки — ось і маємо гору «шишок» на голови сімейних лікарів. Хоча я цілком згоден: якість первинної допомоги потрібно оцінювати не лише з формальних позицій, а й з точки зору пацієнтів, які щодня переступають поріг амбулаторій. Цей ракурс дуже важливо враховувати під час планування подальших кроків. ВЗ А чи може сімейний лікар за нинішніх реалій надати той рівень медичної допомоги, який відповідає формальним вимогам? — От в тому-то й справа. Нещодавно я був свідком виступу одного з регіо нальних представників влади щодо формування госпітальних округів. Він заявив, що не варто чіпати вторинну допомогу, поки не буде створено нормальних умов для діяльності первинної ланки. А щоб вона стала ефективною, сімейного лікаря потрібно навчити, оснастити, мотивувати оплатою праці, житлом, забезпечити транспортом тощо. Я б ще нагадав про необхідність моральної підтримки й поваги з боку суспільст ва (хоча цей «рух» — двобічний). Бо дехто стверджує, мовляв, люди не ро-

зуміють, навіщо їм сімейний лікар, тож він таки їм не потрібен. Можливо, когось влаштовує і шаман з бубном, то ми також вважатимемо, що він має витіснити лікаря? У нашій ментальності ще не закріпилося усвідомлення надзвичайно важливої, я б сказав, особливої ролі первинної медичної допомоги як такої й місця сімейного лікаря в ній зокрема. Над цим також потрібно працювати. Для того, аби взагалі кудись рухатися, передусім потрібно встановити мету і зрозуміти, як далеко ми перебуваємо від визначеної точки. Потім прокласти відповідний маршрут, і лише після цього починати рух, замість того, щоб хаотично смикатися в різні боки в пошуку «оазису мрій». Охорона здоров’я — це дуже складна й багатокомпонентна система, яка передбачає управління, фінансування, кадрову політику, організаційні аспекти медичного обслуговування, забезпечення медикаментами тощо. Те саме стосується і первинної ланки: без урахування згаданих складових годі говорити про її якість. Тож передусім необхідно чітко визначити завдання й обсяги роботи сімейного лікаря, потім — як його цього навчити, чим оснастити, щоб він впорався зі своїми обов’язками, як мотивувати його до сумлінного виконання покладених на нього функцій. Тоді

ПЕРЕДУСІМ НЕОБХІДНО ЧІТКО ВИЗНАЧИТИ ЗАВДАННЯ Й ОБСЯГИ РОБОТИ СІМЕЙНОГО ЛІКАРЯ, ПОТІМ — ЯК ЙОГО ЦЬОГО НАВЧИТИ, ЧИМ ОСНАСТИТИ, ЩОБ ВІН ВПОРАВСЯ ЗІ СВОЇМИ ОБОВ’ЯЗКАМИ, ЯК МОТИВУВАТИ ЙОГО ДО СУМЛІННОГО ВИКОНАННЯ ПОКЛАДЕНИХ НА НЬОГО ФУНКЦІЙ. ТОДІ МОЖЕМО СПОДІВАТИСЯ НА ПОВНУ ВІДДАЧУ Й ЗАПИТАТИ ВІДПОВІДНО

можемо сподіватися на повну віддачу й запитати відповідно — як з точки зору держави, так і за оцінкою пацієнта, який уже не оминатиме амбулаторії. ВЗ І з чого почати розплутувати клубок? — За останні кілька років в Україні вже розібралися з компетенціями сімейного лікаря, програмою нав чання, відпрацювали нормативну базу щодо оснащення, здобули дос від з організації роботи, економічного стимулювання праці. Отож нехай ніхто не говорить, що це сталося тільки зараз і тільки завдяки їх «новим силам». Маємо певний заділ і можемо рухатися далі. Передусім потрібно встановити критерії й індикатори якісної первинної медичної допомоги, тобто критерії належної практики первинної медичної допомоги на засадах сімейної медицини. Асоціація вже розробила відповідний проект документа і запропонувала його для пілотної апробації в Києві та Київській області. Кілька центрів первинної допомоги й амбулаторій відгукнулися на нашу пропозицію й активно залучилися до роботи. Через призму цих критеріїв одразу стало помітно, чого не вистачає для досягнення бажаного — по багатьох позиціях узагалі, як то кажуть, можна ставити нулі. Тобто іноді не тільки пацієнти не отримують очікуваного, пересічні лікарі не бачать результатів своєї роботи (хоча начебто потопають у щоденних клопотах про щеплення, профогляди, прийом хворих, обслуговування викликів тощо), а й керівники закладів не можуть підбити підсумки діяльності. Начальники ж місцевих управлінь охорони здоров’я не бачать загальної картини: чим вони насправді управляють, що фінансують і яка віддача від витрачених коштів. Ми недаремно запросили до співпраці іноземних фахівців, адже практично в усіх країнах Європи вже є досвід розробки критеріїв оцінки первинної ланки. У системах охорони здоров’я світу існує чимало способів такого оцінювання. З одного боку, вони надають так би мовити одномоментний зріз, статичний моніторинг, а з іншого — дають змогу визначати тренди на майбутнє, прогнозувати і планувати розвиток. Таке оцінювання має відповісти на головне питання — чи наближаємося ми до поставлених цілей і якими темпами. Зазвичай його здійснюють професійні асоціації та

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ДЕРЖАВНЕ ПИТАННЯ

25 серпня 2017 року

самоврядні лікарські організації, до того ж вони сертифікують заклади, які відповідають критеріям «належної практики». Така система оцінювання концентрує увагу на найактуальніших показниках. У кожної країни — власний перелік «маячків», наприклад, у Великій Британії їх близько трьохсот (і надалі уявлення про належне обслуговування пацієнтів поглиблюються). Ми поки що перебуваємо на іншому етапі розвитку, але всі свого часу з цього починали. ВЗ Чи не дорікнуть вам намаганням змінити одні показники на інші? — Це абсолютно різні речі! Наприк лад, усі знають про такий показник роботи, як дотримання плану щеп лень. Якщо він виконаний на 95%, лікарню акредитують. Насправді ж нам потрібне не виконання планів, а рівень захищеності населення, імунізації. Тож індикатором має бути не схоластичний відсоток виконання, а пул щеплених. Наприклад, держава забезпечила сімейну амбулаторію певною кількістю вакцин, якими прищепили аж тридцять пацієнтів (це становить 100% від «спущеного» плану), але насправді вакцинації потребувало 200 осіб. Тож який отримаємо результат? До речі, під час «пілотування» в деяких звітах примудрилися написати, що план вакцинації виконано на 140%! Бо пацієнти самі придбали вакцину й зробили щеплення в амбу латоріях, план яких «прив’язаний» до державного постачання вакцин. Отже, не дивно, що з такими «ударними» показниками в нас періодично виникають спалахи керованих інфекцій. Інший приклад. Ми не включаємо в перелік критеріїв оцінки оснащеність амбулаторії УЗапаратом. У більшості країн (навіть тих, які можуть це собі дозволити), такого на первинці повсюдно немає. Натомість наявність офтальмоскопа чи електрокардіографа — обов’язкова, без них дійсно не можна обслужити 80% звернень, які має взяти на себе первинна ланка. Ми взяли на озброєння комплекс критеріїв доступності, якості, ефективності, безпечності, а також чутливості до потреб пацієнта, не пов’язаних з наданням медичної допомоги. Після того, як визначимося з переліком індикаторів, відпрацюємо сам метод — почнемо вивчати заклади, колективи яких добровільно погодяться «подивитися на себе в дзеркало». З часом організуємо допомогу в плануванні розвитку лікарень, навч анні, комунікації з громадами, надаватимемо експертно-консультативні послуги тощо — Асоціація має відповідні ресурси, хоча ми й усвідомлюємо, наскільки це велика робота. Однак в усьому світі зазначені функції беруть на себе професійні асоціації та самоврядні організації, а не МОЗ. ВЗ Однак звичні для лікарів показники роботи — це державний батіг і пряник, хочеш чи не хочеш, а план виконуй. Чи не сприйматимуться нові індикатори як щось необов’язкове або й зайве? — Дійсно, професійна асоціація не може діяти тими методами, до яких вдається держава (до речі, батогів у державних руках набагато більше, ніж солодощів). Асоціація не може

ЦЬОГОРІЧ, ПОПРИ ДЕКЛАРУВАННЯ ПРІОРИТЕТНОСТІ РЕФОРМУВАННЯ ПМД, ІНВЕСТИЦІЙНІ КОШТИ З ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ ВИДІЛЕНО ТІЛЬКИ НА ТРЕТИННУ ДОПОМОГУ. І ЦЕ ПРИ ТОМУ, ЩО ПЕРВИННА ЛАНКА СПРИЯЄ ЕФЕКТИВНОМУ ВИКОРИСТАННЮ РЕСУРСІВ НА УСІХ РІВНЯХ МЕДИЧНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ, АДЖЕ ЇЇ ОСНОВНЕ ЗАВДАННЯ — ПРОФІЛАКТИКА

матеріально стимулювати, це функція громад, наше завдання надати їм орієнтири для цього. Асоціація зможе й безпосередньо підтримати кращих лікарів, наприклад, залучивши кошти і надавши можливість пройти навчання безоплатно. Але передусім вона має подбати про те, щоб первинна ланка стала привабливою і для пацієнта, і для лікаря, який іде туди працювати, тобто сприяти покращенню умов для його роботи з боку керівництва закладу, громади, місцевої адміністрації. Сьогодні в Україні багато говорять про те, що пацієнт зобов’язаний вибирати свого лікаря. Однак в усьому світі сімейна медицина дедалі активніше переходить на модель групових практик, і люди обирають не окремого лікаря (хоча цього ніхто й не забороняє), а амбулаторії, які забезпечують комплексність та безперервність медичного обслуговування. Так легше лікарю (існує взаємозамінність, можливість консультування, поглиб люються знання й навички тощо) і краще пацієнту. За такою моделлю нині працює сімейна медицина більшості країн Європи, тому й змогла високо підняти планку ефективності — понад 90% усіх звернень пацієнтів починаються і завершуються на первинній ланці! Нам би дотягнути бодай до науково обґрунтованих 80%! Чи це не стимул для лікарів — імплементувати прогресивну модель, яку обрав світ? Вочевидь, вони будуть зацікавлені, щоб Асоціація сприяла цьому і намагатимуться допомогти. Принаймні ми відчули їх зацікавленість у прогресивних змінах під час обговорення проблеми в рамках Всеукраїнської конференції «Первинна медична допомога: кращі практики сімейної медицини», проведеної нашою Асоціацією та НМАПО ім. П. Л. Шупика. У форумі взяли участь понад 1000 сімейних лікарів, було запрошено керівників закладів первинної допомоги, вик ладачів сімейної медицини, предс тавників громадськості, іноземних фахівців. І головною темою обговорення була саме належна практика ПМД. До речі, у грудні минулого року відбувся подібний захід, під час якого ми підписали меморандум про співпрацю із зарубіжними колегами, зокрема в науковому обґрунтуванні запровадження в Україні спеціальної класифікації станів, захворювань і причин звернень на первинній ланці. Перемовини з Європейською

асоціацією сімейних лікарів та викладачів сімейної медицини з цього приводу ми розпочали 4 роки тому. Сьогодні можемо похвалитися певними успіхами. Також іноземні колеги допомогли нам сформулювати національні підходи до проведення скринінгів в Україні. Усі свої напрацювання ми передали до МОЗ і півроку очікуємо відповіді, бодай якоїсь реакції чи пропозиції про співпрацю, адже мало говорити про пріоритети первинки та реформи, потрібно давати галузі дієві інструменти для практичної роботи. ВЗ Зважаючи на реальну ситуацію в галузі, чи існують перешкоди до об’єктивної оцінки за індикаторами, прийнятими у світі? — Ми свідомо залишили навіть ті індикатори, «відповіді» на які на сьогодні неможливо отримати. І попередили учасників пілотного проекту: якщо той чи інший показник неможливо знайти чи обрахувати, ставте «нуль», це буде сигналом, що в нашому домі щось негаразд. Намагатимемося зрушити справу з мертвої точки, іншого виходу немає. Це краще, ніж заплющувати очі на проблему, тим більше, що в деяких випадках вона може бути локальною. Або ж просто на цей показник ніколи не звертали уваги, бо так зручно для «хорошої» звітності. Коли в Україні нарешті з’явиться електронна система охорони здо ров’я, таких «білих плям» буде менше, але вже сьогодні маємо їх відс тежувати і виявляти. От для цього й потрібні такі критерії й індикатори, як стрілки компаса для всієї системи. Інакше вона ніколи не наблизиться до досконалості. Наприклад, ми розуміємо, що на сьогодні практично неможливо порахувати кількість викликів швидкої до пацієнтів, яких обслуговують у тій чи іншій амбулаторії (той чи інший лікар). Окремі позиції (інфекційні хвороби, інфаркти та інсульти) ще якось можна «виловити», але загальну кількість викликів — ні. Так само неможливо порівняти результати роботи лікарів: хто працює краще, хто — гірше, а в питаннях фінансування чи заохочення це головний орієнтир. Якщо управлінці цього не знають, відповідно й реакції ніякої немає. Гріш ціна заявам про те, що роботу кожного лікаря належним чином оцінюватимуть самі пацієнти і що той, хто працюватиме краще, буде у виграші. Від заяв робота первинки

не поліпшиться. Якщо ж вдасться зрушити нинішні «нульові» індикатори бодай на кілька десятих, це означатиме, що увага проблемі приділяється і щось зроблено. Коли ж ні, то з’ясовуватимемо, чому саме, можливо, існують локальні перешкоди, можливо, системні проблеми, і це потребує змін нормативної бази тощо. ВЗ Від кого залежить наповнення цих «нулів»? Від громад, Міністерства, законодавців? — Так, від них усіх, і навіть від кожного окремого лікаря, який має пос тійно професійно вдосконалюватися. На жаль, нині часто трапляється так, що місцеві громади будують амбулаторії, як палаци, а там хоч трава не рости — милуються своїми творіннями, а що відбувається всередині, знають поверхово, чого прагнути далі — узагалі не уявляють. Вони не здатні оцінити ефективність лікувально-профілактичного процесу, зрозуміти, чи не заміняє звичайна доброзичливість і чемність медперсоналу його професійність. Я не хочу нікого звинувачувати в цьому, навпаки, прагну допомогти змінити поверховий, а часто й зверхній патерналізм відносно первинної ланки та сімейної медицини на реальну турботу і повагу до неї. Це має починатися з паритетної взаємодії органів державної влади й Асоціації, із зацікавленого діалогу громади і лікаря. На жаль, почасти й на вищих рівнях ще не всі усвідомили, що первинна ланка — одна з найважливіших складових як системи громадського здоров’я, так і системи медичного обслуговування населення, своєрідний ланцюг, що їх пов’язує і зміцнює. У 2008 році ВООЗ констатувала пріоритетність розвитку системи охорони здоров’я на засадах первинної допомоги. Якщо до того часу ще вагалися, що важливіше — спеціалізована ланка чи первинка, то після зміни парадигми лобізм спеціалізованої ланки залишився хіба що в окремих країнах, зокрема й в Україні. Як приклад: цьогоріч, попри дек ларування пріоритетності реформування ПМД, інвестиційні кошти з державного бюджету виділено тільки на третинну допомогу. І це при тому, що первинна ланка сприяє ефективному використанню ресурсів на усіх рівнях медичного обслуговування, адже її основне завдання — профілактика. Інвестувати у розвиток високоспеціалізованої допомоги необхідно, оскільки саме високі технології визначають вищий рівень медицини, але було б добре, аби держава хоча б дотрималась оптимального балансу в розподілі коштів. Бо без належного фінансування первинна ланка «поліпшуватиметься» хіба що до рівня самовиживання. Нам і пропонують такий шлях, наприклад, через «вільне плавання» ФОПів. На одному із заходів, які проводила наша Асоціація, ми поцікавилися, скільки лікарів «горять бажанням» отримати ліцензію на приватну практику. На 100 присутніх охочих виявилося 2-3. Ось і відповідь на запитання, чи є попит на таку модель у лікарському середовищі. Та коли мислити подержавницьки, стане зрозуміло, що в разі «виштовхування» сімейних ліка(Продовження на стор. 12)

ДЕРЖАВНЕ ПИТАННЯ (Початок на стор. 10) рів у приватну практику, вони просто почнуть заробляти кошти «на вільних хлібах», і навіщо їм перейматися рівнем профілактики? Є хворі — є швидкий заробіток. Отримавши ліцензію на приватну діяльність, лікар зможе прогодува-

ти власну родину, не зв’язуючи себе обов’язками перед державою і відповідальністю за досягнення якихось показників та індикаторів. І хто зобов’яже його набирати певну кількість пацієнтів, серед яких більшість — соціально уразливий контингент?

Навіщо лікарю тисяча хворих і неплатоспроможних, якщо він зможе гідно заробляти на сотні заможних і відносно здорових? На жаль, про це наші державні мужі не думають. Сподіваюся: період невігластва в управлінні охороною здоров’я нам таки вдасться

пережити, а основна частина шляху до побудови повноцінної системи охорони здоров’я на засадах первинної допомоги ще попереду. Головне — тримати правильні орієнтири. Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»

ТОЧКА ЗОРУ

Іван СКРИЦЬКИЙ, директор КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №1 Голосіївського району м. Києва»

іч у тому, що далеко не всі показники якості роботи первинної ланки залежать від сумлінності чи компетенції сімейного лікаря. До цих двох важливих складових потрібно додати головного «кита» — умови, у яких лікар надає допомогу хворим. Почнемо з елементарного — місця прийому. У новозбудованих сімейних амбулаторіях ми вже передбачили планування кабінету сімейного лікаря, котрий складається із кількох кімнат: завдяки цьому хворий передусім потрапляє на прийом до медичної сестри, яка опитує його, вимірює тиск, температуру тіла, за необхідності робить кардіограму тощо. Тобто до лікаря пацієнт заходить, маючи при собі всю необхідну інформацію. Завдяки цьому лікар зможе швидше зорієнтуватися в діагнозі, що зменшить тривалість прийому й огляду. Кваліфікована медсестра може й зіб рати анамнез, така злагоджена робота також підвищує якість надання медичної допомоги. Однак сучасних амбулаторій подібного зразка в нас лише декілька, решта лікарів вимушені працювати в традиційних умовах: тісний кабінет, коридор, черга, дефіцит часу. В ідеалі має бути так, щоб біля сімейного лікаря працювало дві медсестри. А в нас не вистачає ні тих, ні інших — і це біда всієї первинки, не тільки в Києві, де заробітна плата медичного працівника взагалі мізерна порівняно із середньою по місту, і лікарю легше влаштуватися на інше місце роботи. На жаль, від нас, керівників ЦПМСД чи амбулаторій, вирішення кадрового питання в галузі не залежить — людям потрібні стимули. Ми робимо все, що можемо. Зокрема першими почали переходити на модель сімейної медицини, перенавчили практично всіх лікарів первинної ланки, і тепер кожен з них може приймати пацієнтів, як то кажуть, від нульового віку. Так, у багатьох виникають застереження і вони кличуть на допомогу педіатра, а подекуди й разом ведуть прийом. Ми хотіли б бачити в себе сімейних лікарів, навчених цій спеціальності в медичному виші, запрошуємо їх на роботу, але вони одразу запитують про житло, бо орендувати квартиру в Києві за зарплату лікаря-початківця просто неможливо. Їм потрібне помешкання, нам — кадри і амбулаторії для прийому хворих, бо Го-

лосіївський район стрімко розбудовується — щороку здається 3-5 тис. квартир. Навіть якщо уявити, що в кожній з них мешкає по одній людині, — це величезне навантаження на первинну ланку району. Усі ці пацієнти приходять до наших лікарів, яким не вистачає «робочого простору», які приймають більше хворих, ніж встановлено нормативами, яким доводиться обслуговувати виклики на величезній території (особливо під час епідемій), а для цього потрібен транспорт, і самотужки ми його придбати не можемо. Свого часу до нас приїздили сімейні лікарі з Великої Британії. Коли вони дізналися, скільки пацієнтів їх україн ські колеги приймають впродовж дня, то були вражені, як можна якісно виконати свою роботу за такого навантаження? А воно й надалі зростає. Не тільки за кількістю пацієнтів, а й за обсягом перекладених на сімейних лікарів обов’язків і завдань. Адже відтепер сімейний лікар має проводити замісну терапію, надавати психологічну підтримку, паліативну допомогу, здійснювати нагляд за амбулаторними туберкульозними хворими, жінками з нормальним перебігом вагітності тощо. До всього додалося виписування спеціальних рецептів на відшкодування вартості ліків. Навіть якщо зобов’язати лікаря працювати 7 днів на тиждень, 24 години на добу без вихідних і відпусток (до чого, власне, йдеться, якщо лікаря буде ніким замінити), та ще й збільшити офіційне навантаження до 2000 хворих, враховуючи умови роботи медиків, доведеться «розтягнути» і добу, і тиждень. Тож, перш ніж вимагати від лікаря досягнення показників якості, потрібно надати йому все необхідне для того, щоб це стало можливим. Без підвищення фінансування первинної ланки таких умов не буде — хоч як «закручуй гайки». Існують межа фізичних можливостей людини і планка її

матеріального забезпечення, нижче якої — тільки виживання. Обіцяні «гроші за пацієнтом» також мають бути адекватними обсягам і завданням, які покладені на первинну ланку. Наприклад, щоб встановити правильний діагноз хворому (це перша умова якісного лікування), сімейний лікар має спрямувати його на лабораторні обстеження, флюорографію чи рентгенологічне дослідження тощо. Аби ці підрозділи існували в центрі ПМСД, питань не виникало б. Однак ми не можемо впливати на роботу консультативно-діагностичних цент рів, лабораторій, які нині переважно приватні, а отже, ті мізерні кошти, які прийдуть за пацієнтом, нічого не вирішуватимуть. І за все знову відповідатиме сімейний лікар, бо не зміг надати якісну первинну допомогу, не вирішив 80% проблем хворого? На мою думку, найголовніший критерій якості роботи сімейного лікаря — рівень захворюваності населення, яке він обслуговує, зокрема на інфаркти, інсульти (це показник того, чи займається лікар профілактикою, що є прерогативою саме сімейної медицини, наскільки ефективно веде диспансерну групу хворих на гіпертонічну хворобу, цукровий діабет). Також важливі рівень виявлення візуальних форм раку, задавненість онкопатології, кількість викликів швидкої допомоги. На жаль, на сьогодні ми не можемо простежити всі ці показники на 100%, але коли дані всіх пацієнтів буде внесено в єдину електронну базу, матимемо достовірну інформацію не лише про навантаження на кожного лікаря, а й про те, які призначення він зробив, які обстеження рекомендував хворому, які результати лікування (скажімо, друга стадія гіпертонічної хвороби через деякий час перейшла в першу чи взагалі діагноз було знято або ж навпаки — стан пацієнта погіршився). Також важливо, чи самостійно сімейний лікар вилікував хворого,

МИ ПОДАЛИ СВОЇ ПРОПОЗИЦІЇ В АСОЦІАЦІЮ СІМЕЙНОЇ МЕДИЦИНИ, МОЖЛИВО, ЇМ ВДАСТЬСЯ ДОНЕСТИ ЦІ ЗАУВАЖЕННЯ ДО МІНІСТЕРСТВА, АБИ ТАМ ДИФЕРЕНЦІЮВАЛИ ІНДИКАТОРИ АБО СТВОРИЛИ ПЕВНІ УНІВЕРСАЛЬНІ ПОКАЗНИКИ, ЯКІ БУЛИ Б ДОСЯЖНИМИ ДЛЯ ВСІХ СІМЕЙНИХ ЛІКАРІВ І НАСПРАВДІ ЗАЛЕЖАЛИ ВІД ЇХ ЗУСИЛЬ ТА КВАЛІФІКАЦІЇ

чи постійно направляв його в стаціонар або до вузьких спеціалістів. Тоді висновки будуть об’єктивними. Якщо ж оцінювати якість роботи лікаря лише за тим, дотримується він протоколів лікування чи ні, то це однобокий підхід. Тим більше, що нині пропонують використовувати міжнародні клінічні настанови, які не завжди можна виконати за наших умов (взяти хоча б відсутність певних ліків чи коштів на них у пацієнта). Та й багато інших відмінностей з тими країнами, протоколи яких нам «пот рібно» використовувати, зокрема у способі й умовах життя пацієнтів, оснащенні та можливостях первинної ланки тощо. До речі, під час визначення індикаторів якості роботи первинної ланки також потрібно враховувати відмінності в роботі сільського та міського сімейного лікаря або ж у різних регіонах. Бо бачимо це й по Києву. Одна справа — обслуговувати «компактні» райони, інша — приватний сектор, де сімейний лікар знає в обличчя практично всіх мешканців дільниці та й увесь їх родовід, а в місті це неможливо. За одних умов лікарю вдасться досягнути певних показників за три місяці, а за інших, можливо, й за три роки важко. Ще один приклад для роздумів щодо того, як відгукнуться реформи. Здавалося б, хороша справа — вільний вибір лікаря. А як бути, коли лікар набрав «свої» 2000 пацієнтів, а на території амбулаторії проживають переважно «чорнобильці» чи пенсіонери з букетами хвороб, а на дільниці іншого лікаря — молоді й практично здорові люди (це не припущення, а реалії нашої роботи)? Як тоді оцінити якість роботи лікарів за показниками захворюваності, рівнем госпіталізацій, кількістю диспансерних хворих тощо, якщо вони працюють у нерівних умовах? Чи не станеться так, що той, у кого виявиться набагато більше роботи, ще й буде покараний за «відставання»? Або щоб не трапилося так, як у Грузії, де деякі категорії хворих опинилися нікому не потрібними. Передусім це стосується так званих соціальних хвороб, бо такі пацієнти потребують багато уваги й часу, «псують» показники, і навіть якщо за ними йтимуть кошти, лікарю вигідніше від них відмовитися. Таких неврахованих нюансів багато. Тому ми подали свої пропозиції в Асоціацію сімейної медицини, можливо, їм вдасться донести ці зауваження до Міністерства, аби там диференціювали індикатори або створили певні універсальні показники, які були б досяжними для всіх сімейних лікарів і насправді залежали від їх зусиль та кваліфікації. Про належні умови роботи сімейних лікарів має подбати держава.

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

БЛОГ ПРАКТИКУЮЧОГО ЛІКАРЯ

25 серпня 2017 року

ЯК ВИТРИМАТИ УДАР МЕДИЧНОЇ ІНТЕРВЕНЦІЇ? Вилікувати маленького пацієнта — це головне, але не єдине завдання лікаря-педіатра. Він ще має зробити все, аби в малюка, який пережив стрес від перебування в лікарні та розлучення з мамою, не виникло незворотних психологічних відхилень.

Андрій ПЕНЬКОВ, лікар-педіатр дитячої амбулаторії «Педіатр плюс», кандидат медичних наук, м. Харків

едіатром я працюю понад 30 років. Ще в 90-ті батьки моїх маленьких пацієнтів підштовхнули мене до відкриття приватної практики. Сьогодні веду прийом у власній амбулаторії «Педіатр плюс». За роки професійної діяльності ознайомився із системами охорони здоров’я США, Великої Британії, Німеччини, Австрії, де працював у багатьох дитячих госпіталях. У Харкові в 1995-1999 роках обіймав посаду завідувача відділення реанімації новонароджених у нинішньому перинатальному центрі. На практиці переконався: будь-яка система охорони здоров’я потребує, аби педіатр розбирався в дитячій психології. Бо медицина завжди агресивна до дитини, а тим паче до малюка. Кому ж, як не нам, пом’якшувати удари медичної інтервенції? Напевне, кожному педіатру знайома ситуація, коли дитину в ранньому віці доводиться госпіталізувати до стаціонару. Не важливо, з батьками чи без них, але вона все одно зазнає медичної інтервенції: ін’єкції, інші маніпуляції, примусове вживання пігулок чи мікстур тощо. Чи часто ми, лікарі, а тим паче медсестри, котрим треба точно і вчасно виконати все «за протоколом», замислюємося про спротив дитячої психіки, сприймаючи його за вередування? Тому хочу порушити теми синдрому уразливої дитини, агресивного медичного середовища і ризиків, які супроводжують госпіталізацію, починаючи з наймолодшого віку. Синдром уразливої дитини, про який навіть в університеті мало розповідають, може виникати ще до народження людини. Уявіть, що в житті жінки під час вагітності або пологів відбувається неприємна чи трагічна подія. Це можуть бути, наприклад, якісь хвороби, ускладнення, що впливають і на плід. Після народження тепер уже в дитини може виникнути захворювання, і мама одразу вмикає «червоне» світло, тобто оцінює подію як найвищий ступінь небезпеки — аж до заг рози життю. І в неї, і в немовляти одразу проявляється страх смерті, який є базовим для людей. Підростаючи, це починає відчувати й дитина.

У моїй практиці був такий випадок. Мама хлопчика, що пережив аспірацію стороннього тіла, після цього епізоду при щонайменшому ГРЗ одразу везла його до лікарні. Чотирирічна дитина, починаючи з півторарічного віку, по 8-10 разів на рік бувала госпіталізованою. І ось одного разу, сидячи на ліжку, він сказав: «Бабусю, як же мені це все набридло. Коли я вже помру?» Сталося те, чого найбільше боялися мама і родичі: дитина заговорила про смерть. Через постійні медичні інтервенції вона зазнала важкої і фізичної, і психологічної травми. Відповідально заявляю: дуже важливо, щоб не тільки малюк, а й мама перебували у збалансованому емоційному стані! А це залежить від педіатра, який курує сім’ю. Адже наші люди не звикли звертатися до психологів, тому цю функцію слід брати на себе нам. Виводячи зі стану переляку батьків, пригнічених дитячою хворобою, слід наголошувати, що за статистикою 99,9% захворювань у загалом здорових дітей закінчуються одужанням! Й нарешті підходимо до головного. Коли мама панікує, це передається дитині, якій стає гірше. І тут їм «на допомогу» приходить наша медицина, що працює на посилення страхів, — лікар досить часто запевняє: без вживання препаратів ситуацію не вдасться контролювати, і прописує кілька найменувань… А маму, яка перебуває в нестабільному емоційному стані, можна переконати в чому завгодно — кожний педіатр це знає. Згідно з дослідженнями Єльського університету, ті діти, у яких гіпертривожні мами, отримують на 30% більше ліків і на 40% частіше бувають госпіталізовані. Отак і виникає синдром уразливої дитини. Виходить, що тривожність — це просто «мед» для медицини та фармацевтичного бізнесу. Людина йтиме і купуватиме будь-які препарати, застосовуватиме будь-які схеми лікування, беззаперечно погодиться на госпіталізацію тощо. Які загрози це несе та які виникають проблеми? У дітей із вказаним синдромом — гірші показники академічної успішності, проблеми у спілкуванні з однолітками, страхи перед лікарями та медичними маніпуляціями тощо. А тепер пригадаймо основні моменти агресивного медичного середовища, із якими стикаємося досить часто і які багато в чому залежать від педіатрів. Перше, що його обумовлює, — заборона спільного перебування дітей і батьків, у тому числі в реанімаціях. Сепарація (відділення) і депривація (позбавлення чогось) — одні з найсерйозніших загроз нормальному лікуванню та подальшому розвитку дітей. Наведу приклад. За часів Радянського Союзу практикувалася сепарація в пологових будинках, тобто роздільне перебування матері та дитини. А потім — ясла, до яких дітей віддавали у віці трьох місяців. Унаслідок цього кілька поколінь з раннього дитинства були роз’єднані з батьками.

Пізніше були проведені масштабні дослідження, які стосувалися дітей, вихованих у дитячих будинках країн Східного блоку і Радянського Союзу та вивезених із часом за кордон. Так от, фахівці виявили в них поведінкові проблеми або затримки у фізичному і розумовому розвитку різного ступеня, що надалі призводить до ризику виникнення серцево-судинних зах ворювань, порушень нервової системи, психічної сфери. На цьому ґрунті розвиваються неврози та психози. Тому сепарація маленької дитини від матері, яка є для неї божеством і втілює найвищу міру безпеки, потенційно дуже небезпечна. Отже, перше, що педіатр мусить зробити, — забезпечити допуск батьків у відділення реанімації. Другою основною причиною медичної агресії є контроль болю, а точніше, його відсутність під час лікування дітей у стаціонарі. Підраховано: якщо недоношена дитина три місяці залишається у відділенні інтенсивної терапії, то за цей час вона піддається 480 різноманітним маніпуляціям. Більшість із них завдають так званого процедурного болю: взяття матеріалу для аналізів, встановлення катетера, інтубація, відсмоктування слизу з дихальних шляхів тощо. Відсутність блокування болю або управління ним впливає не лише на стан здоров’я немовлят, а й на їх виживаність загалом. Сьогодні є маса способів боротьби із болем, пов’язаним із медичними втручаннями. Наприклад, дитині можна накласти на 30 хвилин крем, забезпечивши місцеве знеболювання, і тільки потім ставити катетер для подальшого внутрішньовенного введення препаратів. Після стабілізації стану її варто перевести на оральні форми вживання препаратів і якомога швидше виписати додому. Давайте скажемо собі відверто: реабілітацією дітей, які перебували в реанімації, до того ж відірваними від батьків, займатися, фактично, нікому, окрім педіатрів. Ви мені можете заперечити: до обов’язків педіатра це не входить. А я запитаю: як багато лікарень в Україні мають у штаті психолога? Чи багато психологів в Україні знають, як впоратися з проблемою посттравматичного розладу в дітей, що довго лежали в стаціонарі або ж часто потрапляли до лікарні? На всі ці питання навряд чи знайдуться втішні відповіді… Ми покладаємо вирішення цих проблем на батьків, але ж чи здатні вони виконати таку складну роботу без спеціальних знань? Теж риторичне запитання… Під час госпіталізації дітей я практикую часті розмови з ними та їх батьками, аби переконати, що розлучення з рідними людьми — тимчасове і вимушене, що мама в цьому не винна, що під час болісної процедури вона дуже бажає бути поруч із донечкою або синочком. Адже для малюка найстрашніше — зрада батьків. Тому що в лікарні дитина бачить, як на очах у мами, яка для неї є вищою гарантією безпеки, і з її мовчазної згоди їй виконують

маніпуляції, роблять уколи, беруть аналізи, а мама ще й допомагає медперсоналу! Дитина будь-якого — наголошую: будьякого (!) — віку зрозуміє пояснення лікаря, що це було вимушено, що мама в цій ситуації через обставини теж не мала права голосу. Якщо ці пояснення, звісно, будуть. Ми мусимо викликати вогонь на себе, реабілітуючи маму в очах дитини. І цю історію треба постійно повторювати. Це допоможе підсвідомості малюка потихеньку стерти з пам’яті негативні події. Коли ж намагатися їх замовчувати й обходити гострі кути, то в певний момент у якихось подібних ситуаціях станеться рестимуляція, і людина навіть не розумітиме, звідки взялася тривога. Що завгодно — запах, білий халат, звук — може запустити симпатичну систему, і в людини почнуться панічні атаки. І ще одна обставина пом’якшення агресивного впливу лікарні на хвору дитину — ігрові кімнати, куточки або хоча б невеликі столики з іграшками, фарбами, пластиліном у палаті. Як часто ми діємо «за інструкцією», забороняючи це? У Європі навіть у хоспісах, де перебувають діти з безнадійними діагнозами, обов’язково є ігрові зони. У нашій же країні, якщо дитина госпіталізована, то це означає, що в неї не буде можливості гратися, малювати, продовжувати навчання, урешті-решт, мати доступ до безкоштовного Wi-Fi. Ми повинні створити в лікарнях ігрові зони, причому різні. Це зони для дрібної моторики, рухової активності з гірками і гойдалками, зони, де можна збирати конструктор, навіть їздити на машині або бігати. У кожній палаті обов’язково мають бути якісь іграшки і телевізор, в ідеалі у багатьох відділеннях повинні бути ігрові приставки. Ми посилаємося на відсутність коштів, але можна ж дозволити батькам принести іграшки, вони не відмовляться залишити їх для інших дітей, коли випишуться їхні. Ми навіть не можемо собі уявити, наскільки серйозно всі події, пов’язані з лікарняним середовищем, впливають на вектор розвитку морфології мозку, який найкраще формується в тиші, спокої та любові. Зараз уже науково доведено, що сепарація дітей, лікування їх за допомогою інтенсивної терапії, повторне потрапляння до лікарні може призводити до порушень когнітивної сфери. Це означає, що діти гірше вчитимуться або втратять частину навичок, якими володіли до госпіталізації. Це поперше, а по-друге, у таких дітей можливі різні поведінкові розлади. Страх перед уколами, лікарями, лікарнями, страх залишитися одному — це все може перерости у фобії та сприяти пригніченості, депресивності, завадити формуванню стосунків з однолітками. Тобто дитина, яку постійно госпіталізують і піддають медичним інтервенціям, поступово втрачає соціальні навички. І чим більше таких негативних подій вона переживає в перші 3-4 роки життя, тим більше шансів, що проблема зафіксується на все життя. Виходить, що ми свідомо знищуємо потенціал наших майбутніх поколінь. Давайте протистояти такому підходу в медицині, давайте розширимо свої обов’язки, задекларовані у штатному розписі, пожертвуємо власним часом і силами, щоб допомогти своїм маленьким пацієнтам вирости здоровими та щасливими. Записала Ольга ФАЛЬКО, спеціально для «ВЗ»

СИСТЕМА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

ВІТАЛІЙ КОНДРАТЕНКО: СУДМЕДЕКСПЕРТИ — ЧУЖІ ДІТИ РІДНОЇ ГАЛУЗІ Усі розуміють, що судово-медична експертиза має бути не тільки професійною, а й незалежною. Наскільки нинішні умови її існування сприяють дотриманню такої високої планки?

повторних експертиз розтягуються на роки, однак нічого не змінюється.

Віталій КОНДРАТЕНКО, начальник ДУ « Головне бюро судово-медичної експертизи МОЗ України»

ВЗ Важко знайти галузь охорони здоров’я, якій би легко жилося за нинішнього фінансування. Ваша служба не стала винятком? — Проблеми в діяльності служби почали накопичуватися з 1991 року, коли вийшла Постанова Уряду про розподіл майна між закладами державної та комунальної власності — до останніх відійшли всі обласні й місцеві служби судово-медичної експертизи, Головне бюро залишилося в державній власності. Після цього злагоджена структура служби судовомедичної експертизи почала швидко руйнуватися (як, до речі, і всі її складові) — Головне бюро і МОЗ уже не могли безпосередньо впливати на діяльність служби й сприяти її розвитку. Фінансування місцевих бюро відбувалося за залишковим принципом у квадраті, бо й саму медичну галузь у нас фінансують мізерно, а уявіть, що залишається нашій службі, яка в переліку закладів охорони здоров’я віднесена до категорії «інші» (як пральні, автопарки тощо). Тож усі наші намагання хоч якось поліпшити матеріальну базу бюро на місцях не підтримуються: ми усвідомлюємо, що обласні управління охорони здоров’я на сьогодні не знають, де вишукати кошти на лікування хворих, наші ж потреби для них — на останньому місці. Та й у Головному бюро справи не кращі: на сьогодні тут утворилася черга із понад 350 справ, їх розгляду чекають 2 роки, незважаючи на те що всі наші експерти — висококваліфіковані фахівці з великим досвідом роботи і працюють дуже інтенсивно, однак їх недостатньо, аби впоратися з таким потоком роботи. Люди обурюються, пишуть скарги в різні інстанції, ми попереджаємо слідчі органи про те, що терміни проведення

ВЗ Кадрів не вистачає і на місцях? — Так, останнім часом служба була забезпечена кадрами в середньому на 50-70% (залежно від регіонів), нині ж ми стоїмо на порозі їх суттєвого скорочення. Адже після виходу в лютому цього року Постанови Уряду про підвищення зарплати для судових експертів (а вони працюють ще й у системі МВС, Мін’юсту). Ми маємо виконати цю вимогу, оскільки згадана Постанова — прямої дії. От тільки сталося, як завжди: вказівку видали, а грошей на виконання ніхто не виділив. Який вихід, коли наші фахівці й без того працюють лише на ставку (при тому, що виконують набагато більші обсяги роботи за такого кадрового дефіциту)? Тож маємо йти лише шляхом скорочення штату. Наша біда в тому, що ми потрапили у так звану вилку — начебто й працюємо на судово-слідчі органи, але «не їхні», а перебуваючи у складі МОЗ, начебто не виконуємо його роботи, тобто безпосередньо не займаємося охороною здоров’я. Тож і виходить, що нікому не потрібні — звідси всі проблеми. З одного боку, це забезпечує нам певну незалежність (ні прокуратура, ні поліція не можуть тиснути на нас), а з іншого — ми, як то кажуть, горді, але голі. Заплановані МОЗ реформи теж обходять нас увагою, у переліку запропонованих змін про нашу службу взагалі не згадують, вона не вбудована в алгоритм загальних реформ, тож ми не можемо навіть сподіватися на обіцяне покращення. Прикро це усвідомлювати.

ВЗ Кілька років тому була розроблена нова концепція розвитку служби, планувалося її перепідпорядкування Кабміну тощо. Усе це виявилося фантазією? — Так, згадана концепція обговорювалася на колегії МОЗ, але внаслідок останніх політичних подій вона канула в Лету. У 2014 році на обговорення було винесено законопроект про підпорядкування судово-медичної експертизи Кабміну як окремої структури. Документ був дуже «сирим», і ми були готові долучитися до його доопрацювання, але після консультацій із досвідченими експертами та юристами, обговорення питання на громадських і парламентських слуханнях вирішили, що законопроект узагалі варто переписати. Краще, аби служба судмедекспертизи залишилася при МОЗ України — це пов’язано і з професійною освітою фахівців, і з їх роботою в комісіях, куди для вирішення складних питань ми залучаємо спеціалістів різних галузей медицини, і з тим, що мережа наших регіональних відділень розміщена при лікарнях. До того ж ми не є винятком — така сама підпорядкованість служби існує, наприклад, у Нідерландах. Однак потрібно, щоб «вбудованим» у структуру МОЗ було не тільки Головне бюро, а й усі інші підрозділи служби. Для цього необхідно повернути їх у власність держави. Лише за таких умов ми зможемо впливати на діяльність всієї системи судово-медичної експертизи країни, а отже, й відповідати за її результати. ВЗ А як же бути з децентралізацією? — Ця ідея — хороша, якщо не забувати, що країна є єдиним організмом,

НАША БІДА В ТОМУ, ЩО МИ ПОТРАПИЛИ У ТАК ЗВАНУ ВИЛКУ — НАЧЕБТО Й ПРАЦЮЄМО НА СУДОВО-СЛІДЧІ ОРГАНИ, АЛЕ «НЕ ЇХНІ», А ПЕРЕБУВАЮЧИ У СКЛАДІ МОЗ, НАЧЕБТО НЕ ВИКОНУЄМО ЙОГО РОБОТИ, ТОБТО БЕЗПОСЕРЕДНЬО НЕ ЗАЙМАЄМОСЯ ОХОРОНОЮ ЗДОРОВ’Я. ТОЖ І ВИХОДИТЬ, ЩО НІКОМУ НЕ ПОТРІБНІ — ЗВІДСИ ВСІ ПРОБЛЕМИ

і в ній мають бути цілісні системи, як, наприклад, нервова чи серцево-судинна — у людському. А ми і є сигнальною системою, яка передає в центр прийняття рішень необхідну інформацію, тож вона має бути достовірною. Щоб не говорити зайвого, наведу приклад. Провели дослідження, у якому намагалися визначити, як позначається децентралізація нашої служби на об’єктивності вирішення експертних питань. Ми проаналізували лише так звані лікарські справи й тільки ті рішення, що потрапили на перегляд до Головного бюро і по яких були проведені повторні експертизи в інших областях (по кожному з таких випадків задокументовано протоколи клініко-експертних комісій). І виявилося, що Головне бюро змінило на протилежні висновки 80% первинних експертиз! Така сама статистика «виправлень» комісіями інших областей. Тоді ми вирішили проаналізувати, наскільки узгоджуються висновки первинних експертиз з рішеннями клініко-експертних комісій обласних відділів охорони здоров’я. Виявилося, що вони збігаються майже у 90% випадків! Це і є корупцією, до того ж системною, бо не стільки стосується дій конкретних людей, скільки є породженням загальної ситуації. Тобто судмедексперти на місцях поставлені в умови, за яких вони не можуть працювати інакше, — залежність від фінансування місцевої влади змушує «кланятися», «зважати на прохання», «враховувати побажання» тощо. Поки це не зміниться — не варто говорити про незалежність експертів. Яскравим підтвердженням тому став нещодавній випадок: в одній з областей почали тиснути на нашого колегу, начальника обласного бюро. Це один з кращих наших фахівців, кваліфікований, принциповий. Тиск на нього почався через інтереси ритуального бізнесу. Він категорично відмовився брати участь у «схемах», йому вдалося навіть відбити кілька атак, що не сподобалося «поважним» людям, які хочуть через місцеву владу усунути його з посади. Тож хто у нас вирішує, кому керувати службою і як їй працювати? Відповідь на це питання свідчить про найвищу ступінь деградації організації управління. Хоча наші працівники не є держслужбовцями, але на їх виснов ках ґрунтуються судові рішення. Ви ж розумієте, що судову систему можна реформувати до безкінечності, її можна навіть вдосконалити до ідеалу, але якщо суд не матиме під рукою якісних експертних висновків, він завідомо буде «сліпим» і несправедливим. ВЗ Чи достатня матеріально-технічна база служби для того, щоб її висновки дійсно були якісними? — Якщо ви маєте на увазі ті експертизи по лікарських справах, про які я згадав, то вони проводяться тіль-

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

СИСТЕМА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

25 серпня 2017 року

ки на рівні спеціалізованих комісій, а для цього нічого не потрібно, окрім часу, добросовісних експертів і правильної організації процесу. У цілому ж матеріальне забезпечення служби, як то кажуть, нижче плінтуса. Наші лабораторії працюють на обладнанні минулого століття. Ті дослідження, які у світі вважаються стандартними, наприклад, ДНКтипування, для нас — екзотика, бо в системі судово-медичної експертизи їх проводять тільки три лабораторії на всю країну. Та й чи може бути інакше, якщо про злидні служби згадують тільки тоді, коли отруєно Президента України чи розпочалися військові дії й потрібно масово ідентифікувати рештки невідомих загиблих. Закупили якесь обладнання — і знову про все забули. Натомість у розвинених країнах подібні ситуації змушують владу вдаватися до комплексних заходів. Наприклад, після теракту в Іспанії (коли там підірвали потяг і потрібно було ідентифікувати сотні загиблих) влада одразу зрозуміла, що нові виклики змусять працювати по-іншому. Тож розробила алгоритм роботи відповідних служб на випадок надзвичайних ситуацій (зокрема судмедекспертів) і прийняла відповідний закон. Щоправда, на все знадобилося 5 років, але ж упродовж цього періоду над вирішенням питання ґрунтовно працювали, а не відфутболювали пропозиції фахівців. ВЗ Які законодавчі зміни потрібно для вирішення бодай частини проблем служби? — На сьогодні маємо законодавчий бум: окрім уже згаданого розроблено ще 3 законопроекти стосовно діяльності судмедекспертизи. Один з них передбачає її виділення в окрему структуру. Другий — визначає правила, за якими вона має функціонувати. І ми вважаємо його ключовим. Зазвичай такі правила прописуються в нормативних актах, але зважаючи на нинішню критичну ситуацію і на те, що наші пропозиції та напрацьовані документи влада, зокрема МОЗ України, ігнорує вже понад 6 років, іншого шляху ми не бачимо. Якщо такими темпами вирішувати проблеми галузі, на це життя не вистачить. Ще один законопроект стосується принципів діяльності судової експертизи в цілому і спрямований зокрема на створення інституту приватних судових експертів (це одне з його основних положень). Я вважаю, що розробники документа не врахували особливостей судово-медичної експертизи — вона навряд чи може стати приватною, оскільки окрім всього опікується специфічними об’єктами дослідження, тобто несе соціальне навантаження. І цим ми суттєво відрізняємося від інших видів судових експертиз. Тому вважаємо, що згаданий законопроект (якщо не буде враховано вказаних аспектів і відповідних пропозицій) може взагалі розвалити нашу службу і спричинити проблеми в роботі судів. Ніхто з приватних експертів не захоче займатися, наприклад, померлими безхатьками, невідомими, загиблими родичами малозабезпечених категорій населення, які не зможуть оплатити такі послуги, тощо. Це — соціальна складова роботи державної служби. А приватний експерт

ЗАРУБІЖНІ КОЛЕГИ СТВЕРДЖУЮТЬ, ЩО ЗАКОНОДАВЦІ, ПРИЙМАЮЧИ ТОЙ ЧИ ІНШИЙ ЗАКОН, ПЕРЕДУСІМ КЕРУЮТЬСЯ ДУМКОЮ ЕКСПЕРТІВ, ЗОКРЕМА ПРОФІЛЬНИХ АСОЦІАЦІЙ, ЇХ БАЧЕННЯМ ТОГО, ЯК СЛІД ВИРІШИТИ ТУ ЧИ ІНШУ ПРОБЛЕМУ, Й СКІЛЬКИ НА ЦЕ ПОТРІБНО КОШТІВ (АДЖЕ САМЕ З НИХ ПОТІМ ЗАПИТАЮТЬ ПРО РЕЗУЛЬТАТ). НАТОМІСТЬ У НАС ГОЛОВНИЙ «ОРІЄНТИР» ДЛЯ ПРИЙНЯТТЯ ЗАКОНІВ — ЩОБ ВОНИ НЕ ПОТРЕБУВАЛИ ДОДАТКОВОГО ФІНАНСУВАННЯ

повністю залежить від статків свого замовника. Так, у світі працюють приватні судово-медичні експерти, їх діяльність ніде не заборонена, однак вони найкраще прижилися в країнах прецедентного права (Великій Британії, Австралії, США, Канаді) — там інститут судових експертів від самого початку розвивався як приватний, тож сформувалися і відповідні традиції (пригадайте Шерлока Холмса і доктора Ватсона), і усталена система. У країнах континентального права приватні експерти, у тому числі й судово-медичні, не заборонені, але їх там практично немає, бо така діяльність їм не вигідна. А заробляти, вибудовуючи якісь схеми і піраміди, там не заведено — експерти дуже дорожать своїм ім’ям. ВЗ Чи розуміють зарубіжні колеги наші проблеми? — Частіше дивуються, що такі існують, і головне — десятиліттями не вирішуються. У них на сьогодні немає глобальних проблем ні на законодавчому рівні, ні щодо матеріального забезпечення. Бо коли все грамотно врегульовано законом і він працює — які можуть бути питання? На жаль, в Україні навіть у разі прийняття потрібних законів немає гарантій того, що вони працюватимуть належним чином. Тож усі наші зусилля нагадують черпання води решетом. Ще один важливий нюанс — зарубіжні колеги стверджують, що законодавці, приймаючи той чи інший закон, передусім керуються думкою експертів, зокрема профільних асоціацій, їх баченням того, як слід вирішити ту чи іншу проблему й скільки на це потрібно коштів (адже саме з них потім запитають про результат). Натомість у нас головний «орієнтир» для прийняття законів — щоб вони не потребували додаткового фінансування. Це нісенітниця! І якщо з неї починається законотворчість, то ціна їй — копійка. Зауважте, що в усі часи такий «підхід» аргументували відсутністю коштів у державі. У мене виникає запитання до чиновників: а чесно жити і витрачати кошти не пробували? ВЗ Можливо, запровадження платних медичних послуг допоможе вижити? — Це питання знову ж таки має бути вирішене на законодавчому рівні. Наприклад, у Німеччині прийнято

федеральний закон, який передбачає зокрема й відшкодування судових витрат на залучення свідків та експертів. Затверджено відповідні тарифи, наприклад, розтин, що супроводжується судово-медичними досл ідженнями, обійдеться приблизно у 150 Євро, експертиза на вміст алкоголю — у 35, гістологічні дослідження — у 20 Євро, при цьому виїзд експерта на місце події також платний. Ми намагаємося розробити подібний перелік і відповідну методологічну базу й тому підтримуємо наміри затвердити методику розрахунку медичних послуг в Україні. Однак ще невідомо, чим ця історія закінчиться. Адже, наприклад, у новому Кримінально-процесуальному кодексі (КПК) чітко прописано, що експертизи можуть бути платними (наприклад, за зверненням адвоката), а ті, що здійснюються безкоштовно, фінансуються цільовим призначенням з державного бюджету. Це працює? Ні! Бо держава вибірково виконує свої зобов’язання і так само вибірково гарантує наші законні права. Після прийняття нового КПК ми одразу звернулися до МОЗ з пропозицією скористатися дозволом проводити платні експертизи на підставі звернень адвокатів (і такі дійсно почали надходити). Але наші послуги так і не потрапили до переліку платних, хоча його вже кілька разів переглядали. Виходить, що ми порушуємо КПК, відмовляючи адвокатам у наданні посл уг з кримінального провадження (це аспект юридичний). Далі — ми втрачаємо можливість заробити кошти для держави (це вже економічні втрати). І, нарешті, соціальний аспект — громадяни не можуть реалізувати свої законні права, гарантовані КПК. Повертаючись до досвіду німецьких колег, зазначу, що там приблизно така сама структура служби, як і в Україні. Усі необхідні дослідження для прокуратури та судів проводять безоплатно, однак держава розраховується за такі послуги згідно із затвердженими тарифами за спеціально розробленою процедурою. При цьому законом передбачені платні послуги експертів, для здійснення яких не потрібні жодні постанови судів. Кожен пересічний громадянин може звернутися до служби, наприклад, щоб оцінити тяжкість тілесних ушкоджень, про-

вести повторну експертизу в разі сумнівів щодо висновку патологоанатома тощо. ВЗ А як сприймають судмедексперта пересічні лікарі — як партнера чи як наглядача, котрий виводить усіх на чисту воду? — На рівні особистих контактів ці стосунки насправді партнерські. Навіть коли я працював у районному бюро, лікарі завжди приходили на розтини (з власної ініціативи, а не за вказівкою керівників), аби поцікавитися, чи не припустилися вони помилки, чи була смерть пацієнта неминучою. І якщо ми констатували такі помилки, колеги це визнавали й надалі намагалися їх уникати. Але система накладає свій відбиток на взаємини, які мають бути партнерськими. Наприклад, коли ми проводимо експертизу по лікарських справах, з високих кабінетів пробують «вирішити» питання інакше — їм не потрібно псувати показники. З власного 30-річного досвіду можу сказати: якщо одного разу «здаси позиції», тобою завжди керуватимуть, встоїш — поважатимуть. Приховування і замовчування помилок — це шлях у нікуди. На тактичному рівні такий підхід, можливо, й забезпечить певні бонуси (у рейтингу показників), але чим далі, тим гірше буде (для загальної справи і для конк ретного лікаря). Інше питання, що у нас розцінюють лікарську помилку майже як справу для прокурора, а не як предмет вивчення, аналізу й ухвалення відповідних рішень. Якщо ситуація не зміниться — програють усі, особливо із запровадженням страхової медицини, коли навколо лікарських помилок розіграється справжня фінансова війна, і медики дорого за них платитимуть. Уже зараз за більшістю наших рішень порушують справи проти лікарів, але це не завжди виправдано. Я переконаний, що держава має гарантувати лікарю право на помилку в тому розумінні, як її розцінюють у всьому світі (тобто коли це не є наслідком недбалого виконання обов’язків, проявом непрофесіоналізму, недотриманням встановлених законом вимог). Водночас держава зобов’язана створити належні умови роботи для лікаря, аби він міг надати допомогу хворому з дотриманням усіх вимог і стандартів. Відсутність законодавчо закріпленого права на лікарську помилку призводить до того, що їх починають ховати, замість того, щоб вивчати, хоча робота над помилками — це одна з найважливіших складових становлення лікаря. Але ми досі не позбулися традицій радянської медицини: замовчування, перекручування і приховування реального стану речей «під сукном». За тим виникає недовіра до всіх і всього. Коли я поцікавився в німецьких судмедекспертів, який у них відсоток повторних експертиз через недовіру до експертного висновку колег, вони не могли згадати, коли востаннє трапився такий випадок! Не хочу ідеалізувати інші країни, вочевидь, скрізь — свої проблеми, але й бажання їх вирішити. Доки ж у нас відповідатимуть, що це «не на часі», доти ми не дочекаємося жодних позитивних змін. Розмовляла Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ ЧЕРНІГІВЩИНА

РЕАБІЛІТАЦІЯ МАЄ БУТИ ДОСТУПНОЮ Інсульт перетворився на глобальну проблему всього людства. Він очолює переліки хвороб, що призводять до втрати праце здатності й інвалідності. Навіть за успішного результату тільки 15-25% тих, хто переніс інсульт, повертаються до роботи й колиш нього способу життя. Однак одна з основних причин інвалідності — не стільки сама хвороба, скільки відсутність повноцінної реабілітації. Для Чернігівської області, де частота інсультів значно вища, ніж у цілому по країні, створення реабілітаційного центру — вимога часу.

Лариса КАДІНА, завідувачка неврологічного відділення Чернігівської міської лікарні №4, Заслужений лікар України, депутат Чернігівської міської ради

Реабілітація: перші кроки У нашому відділенні накопичено чималий досвід лікування пацієнтів неврологічного профілю, але по-справжньому й активно проблемами реабілі тації хворих, які перенесли інсульт, займаємося з минулого року. Створення центру почали з вивчення передового досвіду наших колег. На запрошення начальника управління охорони здоров’я Львівської міської ради Володимира Зуба вивчили досвід відділення фізичної реа білітації Комунальної міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги, реабілітаційного відділення Львівської міської дитячої клінічної лікарні, ознайомилися з роботою Чернігівського центру медико-соціальної реабілітації дітей-інва лідів «Відродження», де вже багато років успіш но працюють з маленькими пацієнтами із ДЦП. Цікавий практичний досвіт отримали на тренінгах в інсультному центрі Універсальної клініки «Обе ріг». Там ми побачили, як проводиться сучасна реабілітація, ознайомилися з новими підходами і напрямками реабілітації післяінсультних хворих. Вивчивши досвід колег, опрацювавши масу наукової літератури, ми визначили статус нашого відділення як відділення неврології з фізичною реабілітацією, де нарівні з медикаментозним лікуванням левову частку займають кінезіо- й ерготерапія. Це два кити, на яких стоїть сучасна реабілітація. Часто після інсульту або травми пацієнт за буває, як одягнутися, як вмитися, почистити зуби,

приготувати собі їжу, самостійно поїсти. Цьому всьому вчить ерготерапевт, головне завдання якого — адаптація людини до проживання в соціумі. Ми відкрили кабінет ерготерапії, де зробили макет кухні зі столиком і «кухонним» приладдям, тобто максимально наблизили паці єнтів до домашніх умов. Разом з ерготерапевтом і неврологом із хворими працює психолог, засто совуючи метод арт-терапії, що значно покращує їх настрій. І ще один момент: потрібно визначити, наскільки постраждала рухова активність. Це вже справа фізичного терапевта. Невролог відді лення Олександр Лантух пройшов курси-тре нінг у виїзної бригади американських фізичних терапевтів, отримав сертифікат і свої знання застосовує на практиці разом з кінезіотерапев том, інструктором з лікувальної фізкультури, масажистом. Зараз у нас уже практично створена мульти дисциплінарна бригада для реабілітації після інсультних хворих. До неї увійшли невролог, ерготерапевт, кінезіолог, психолог, масажист, фізіотерапевт, рефлексотерапевт. Поки в ній не має логопеда, але я сподіваюся, що незабаром знайдемо і такого фахівця.

Нові підходи — нова апаратура Створюючи центр реабілітації, ми повністю пе реоснастили кабінет лікувальної фізкультури. Торік придбали тренажер «Мотомед Viva 2» з програмним забезпеченням, який використову ємо для корекції м’язового тонусу і відновлення руху після інсульту, черепно-мозкових травм, при розсіяному склерозі, хворобі Паркінсона тощо. За кошти міського бюджету нам придбали універсальну кабіну для підвісної терапії — реабілітаційну клітку. Це спеціальна систе ма навантаження опорно-рухового апарату для відновлення амплітуди руху, нормалізації тонусу м’язів та збільшення їх сили, покращення балансу й координації рухів. Ми активно використовуємо її для реабілітації післяінсультних хворих із руховими розладами та порушенням координації. У такий спосіб здійс нюємо вертикалізацію пацієнта, створюємо ру хові стереотипи, сприяємо оволодінню ним рухо вими навичками без ризику падінь. Найближчим часом очікуємо на вертикалізатор — пристрій,

що дає людям змогу в період реабілітації після інсульту або травми набувати вертикального по ложення. Його вже замовили та оплатили. Крім того, плануємо обладнати підвісну систему для хворих із порушенням рухової функції (такий пристрій побачили в клініці «Оберіг»), а також придбати спеціальні реабілітаційні столики для ерготерапії, які дають можливість впровадити нові методики розробки дрібної моторики.

Реабілітаційний потенціал Стан хворого оцінюємо за спеціальними шкалами на початку і наприкінці завершення стаціонарного лікування. Визначаємо когнітивний статус пацієнта (бо дуже важливо, наскільки сильною є мотива ція до одужання), рухомий, сенсорний і реабілі таційний потенціали й формулюємо SMART-цілі. Для кожного вони різні. Так, хтось повністю себе обслуговуватиме і, можливо, у майбутньому по вернеться до своєї професії. Для іншого максиму мом стане можливість встати з ліжка, одягнутися і сидячи самостійно поїсти тощо. Заповнюючи шка лу FIM (Functional Independence Measure — шкала функціональної незалежності), ми прогнозуємо подальше відновлення функцій у кожного конк ретного пацієнта. Реабілітація післяінсультних хворих немож лива без допомоги родичів та суспільства. Люди на повинна розуміти, що вона потрібна своїй ро дині, тоді в неї є значна мотивація до одужання. Тільки спільна робота медпрацівників, пацієнта і родичів забезпечить гарні результати.

Досягнення і плани За минулий рік через наше відділення пройшло 250 післяінсультних хворих. Серед них досить багато пацієнтів, які отримали ранню реабіліта цію, тобто одразу після перенесеного інсульту. Це дуже важливо, адже від термінів залежить остаточний результат. В ідеалі лікування інсультного хворого має відбуватися за схемою: пацієнт переніс інсульт, пройшов лікування в ургентному відділенні, потім його переводять у реабілітацій не відділення, після чого реабілітаційний курс продовжують амбулаторно. Намагаємося налагодити цей ланцюжок й до сягли непоганих результатів. Наприклад, у нас був дуже важкий соматичний хворий з афазією. Він не розмовляв і не розумів мови, але завдяки

ранній реабілітації ми отримали гарний ефект: пацієнт уже не тільки розуміє оточуючих, а й заговорив. Інший чоловік, який також пройшов ранню реабілітацію, до нас надійшов паралізо ваним — він був лежачий. Після трьох курсів реабілітаційного лікування впродовж півроку рухова функція відновилася до 70%, і з лікарні людина пішла самостійно. Тож маємо дуже об надійливі результати. Реабілітація — дуже копітка й довготрива ла праця. Поки що цей напрямок у комунальних закладах тримається винятково на ентузіазмі лікарів, матеріальної підтримки від Міністерства охорони здоров’я ми не бачимо, отримуємо тільки обіцянки. Для проведення інтенсивної сучасної реа білітації необхідне спеціалізоване обладнання. Однак апаратура — це просто «меблі», якщо не буде фахівця-професіонала, який із нею працю ватиме. А гарний спеціаліст хоче отримувати гід ну оплату своєї роботи. Займатися реабілітацією — важко і морально, і фізично, оскільки часто маємо справу з дуже тяжкими пацієнтами. Однак при цьому наші спеціалісти отримують зарплату вдвічі-втричі нижчу, ніж у приватних реабіліта ційних центрах і клініках. Яскравий приклад: не щодавно до нас у відділення прийшов спеціаліст із фаховою освітою й досвідом реабілітаційної роботи. Але на сьогодні ми здатні запропонува ти йому лише мінімальну зарплату. Якщо навіть зможемо ввести повноцінну ставку фізичного ре абілітолога (а зараз її немає), то зарплата цього спеціаліста підвищиться всього на 500-600 грн. Така сама ситуація і з іншими фахівцями, тож невідомо, чи зможемо ми утримати їх на одному ентузіазмі і як довго… Реабілітація — важлива спеціалізація, яку потрібно впроваджувати в комунальних закла дах. У приватних клініках хворі за це змушені платити значні кошти, що не кожному по кишені, тож багато тих, кого можна поставити на ноги, залишаються інвалідами. Тому не тільки медикиентузіасти, а насамперед держава повинна подбати про здоров’я своїх громадян і підтримати створення та діяльність комунальних реабіліта ційних центрів. Олена БЕРЕЗКІНА, спеціально для «ВЗ», м. Чернігів

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ

25 серпня 2017 року

Б У КО В И Н А

ЯК РАЙЛІКАРНЯ З ЄС СПІВПРАЦЮЄ Хронічна нестача коштів на потреби закладів охорони здоров’я спонукає їх шукати додаткові джерела фінансування. Одним із таких є участь у грантових програмах Європейського Союзу. Прикладом успішної співпраці з ЄС для поліпшення матеріально-технічного оснащення закладу стала Новоселицька центральна районна лікарня Чернівецької області.

Валерій КАЛАРАШ, головний лікар КМУ «Новоселицька центральна районна лікарня», Чернівецька область

дею такої співпраці нам підказали колеги з-за кордону. Оскільки Новоселицький район межує з Румунією і Молдовою, до нас часто приїздять гості й офіційні делегації із цих країн. Не раз вони заходили до районної лікарні, бачили наші проблеми, тож порадили взяти участь у спільних транскордонних грантових проектах. Ми дослухалися, і така співпраця вже знайшла втілення в низці проектів. До першого з них підштовхнули дві катаст рофічні повені 2008-го і 2010 років, які однаковою мірою наробили лиха у Чернівецькій області та на територіях сусідніх Румунії й Молдови. Велика вода змусила по-новому подивитися на ймовірність природних катаклізмів й вказала на необхідність заздалегідь готуватися до надзвичайних ситуацій, щоб зустрічати їх у всеозброєнні. У тому числі — і з медичної точки зору.

Зокрема повені висвітлили недоліки в організації надання медичної допомоги постраждалим під час стихійних лих. Найбільшою пробл емою тоді стало їх транспортування. Через відсутність належної кількості санітарного транспорту зробити це було вкрай важко. Крім цього, на випадок надзвичайних ситуацій у повній готовності має бути хірургічна служба, операційний блок лікарні. Адже поруч — державний кордон, жвава міжнародна траса з високою ймовірністю ДТП. Відтак, коли з’явилася можливість взяти участь у проекті з покращення надання медичної допомоги в умовах надзвичайних ситуацій, ми одразу зголосилися. Тим більше, що тоді швидка допомога була у складі ЦРЛ, тому дуже розраховували на підвищення її потужностей. Підготовка до транскордонного проекту за фінансової підтримки ЄС «Медицина у надзвичайних ситуаціях і випадках — швидка відповідь транскордонним викликам», у якому взяли участь Румунія, Молдова й Україна, зай няла певний час. Тривали перемовини, у тому числі з місцевою владою Новоселицького району, бо за умовами гранту десяту частину від загальної суми його кошторису мали виділити з українського боку. Зважаючи на те, що бюджет проекту для Новоселицької ЦРЛ становив майже 1 млн Євро, місцева складова також була чималою. Утім, розуміючи нагальну потребу у зміцненні бази місцевої медицини, влада району пішла назустріч. Коли проект стартував, для районної лікарні придбали два реанімобілі, повністю оснащені

всім необхідним обладнанням. За умовами проекту після створення в Україні окремої служби екстреної медичної допомоги автомобілі залишилися на балансі лікарні. Один із них цілодобово забезпечує доставку ургентних хворих і спеціалістів для консультацій за межами лікарні, а другий транспортує хворих до медичних закладів вищого рівня в Чернівцях, Києві, Львові. Також допомагаємо колегам-медикам із сусіднього Герцаївського району, перевозячи їх пацієнтів. Другою складовою проекту був капітальний ремонт операційного блоку лікарні. Після його проведення від старого приміщення залишилася фактично лише цегляна коробка: було повністю замінено систему енергоживлення, мережу водой теплозабезпечення та каналізації. Блок обладнали безтіньовими лампами, бактерицидними фільтрами, встановили спліт-систему автоматичного регулювання температури в операційній. В цілому ж після капітального ремонту та дооснащення операційна лікарні повністю відповідає стандартам Євросоюзу. Слідом за першим грантовим проектом ЄС у травні нинішнього року стартував другий. Участь у ньому беремо разом з ОКУ «Лікарня швидкої мединої допомоги» м. Чернівці. Наша складова проекту — придбання та встановлення в лікарні комп’ютерів і оргтехніки, а також програмного забезпечення для створення електронного реєстру, карток пацієнтів і електронного документообігу в усіх підрозділах закладу, включаючи приймальне і поліклінічне відділення, бухгалтерію, відділ кадрів тощо.

Порівняно з попереднім, бюджет другого проекту для Новоселицької ЦРЛ скромніший — лише 1 млн грн. Однак за його умовами лікарня має одержати ще й УЗ-датчики серця. А в найближчій перспективі разом із партнерами з Румунії та Молдови поборемося за ще один грант щодо запобігання транскордонним інфекційним ризикам. У його рамках маємо на меті оновити наше інфекційне відділення. Розміщене поруч із річкою, воно весь час підтоплюється внаслідок підняття рівня води в ній і, відповідно, грунтових вод. Це руйнує фундамент. Свого часу запрошували фахівців-меліораторів для проведення дренування та інших робіт із водовідведення, проте підтоплення тривають. Зі свого боку, країни-партнери теж зацікавлені в проекті, враховуючи інфекційні ризики, які виникають під час повеней, зокрема ймовірність спалахів кишкових інфекцій. Зважаючи на достатню ємність нашого відділення, у разі потреби ми могли б охопити не лише населення нашого району та сусідньої Герцаївщини, лікарня якої взагалі не має інфекційного підрозділу, а й розвантажити інфекційне відділення обласної лікарні. Наразі вся документація і кошторис робіт для проекту готові й пройшли необхідну експертизу. Крім грантів нам допомагають колеги-медики сусідніх країн. Оскільки Новоселиця і місто Мойнешть із повіту Бакеу (Румунія) нещодавно стали побратимами, ми налагодили співпрацю з тамтешніми медиками. Наприкінці минулого року від колег із лікарні міста Мойнешть отримали вагомий подарунок — лапароскопічну стійку провідного світового виробника Karl Storz вартістю 40 тис. Євро. Щоб це цінне обладнання працювало максимально ефективно, крім власне хірургів операції на стійці проводять також гінекологи нашої районної лікарні. Тобто навіть попри фінансову кризу ми знаходимо можливість модернізуватися, покращуючи якість надання медичної допомоги на районному рівні. Анна ГАРГАЛЯ, спеціально для «ВЗ», м. Чернівці

КИЇВЩИНА

РОЗПОЧАЛА РОБОТУ ГОСПІТАЛЬНА РАДА ЛІВОБЕРЕЖНОГО ГО Київська область тримає передові позиції в Україні з організації роботи новостворених госпітальних рад госпітальних округів. У двох із чотирьох госпітальних округів Київщини — Білоцерківському і Лівобережному — уже відбулися перші організаційні засідання цих органів. Ініціювала їх проведення Київська обласна державна адміністрація.

окрема госпітальна рада Лівобережного ГО на перше засідання зібралася в Броварській центральній районній лікарні. Своїх представників делегували 11 учасників Лівобережного ГО — міста Березань, Бориспіль, Бровари, Переяслав-Хмельницький, а також Баришівський, Бориспільський, Броварський, Згурівський, Перяслав-Хмельницький, Яготинський

райони і Калитянська об’єднана територіальна громада. Серед 23 членів госпітальної ради — головні лікарі та їх заступники, предст авники органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування тощо. Директор Департаменту охорони здоров’я Київської ОДА Алла Арешкович ознайомила присутніх із законодавчими та нормативно-правовими

актами, які регламентують діяльність госпітальних рад. Вона також висловила сподівання щодо плідної роботи госпітальної ради Лівобережного ГО й ефективної співпраці всіх учасників округу для реалізації спільної мети — створення єдиного медичного простору Київської області. Під час виступів учасники засідання висловлювали глибоке розуміння відповідальності за

роботу в госпітальній раді, усвідомлення того, що для організації належного функціонування цього органу їм необхідно досконало знати свої повноваження і провести велику роботу як із підготовки проектів планів розвитку ГО та визначення перспективних закладів охорони здоров’я, так і з питань створення мережі цих установ. Важливе завдання — оптимально розподілити функції щодо надання медичної допомоги між учасниками ГО і визначити види й обсяги медичної допомоги, що має надаватися закладами охорони здоров’я на його території, відповідно до маршрутів пацієнтів у процесі отримання послуг первинної та вторинної медичної допомоги. Головою госпітальної ради Лівобережного ГО обрано головного лікаря Броварської центральної районної лікарні Валентина Багнюка. За матеріалами офіційного сайту Київської ОДА

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ Х АРКІВЩИНА

НА СТАРТІ — СТВОРЕННЯ ЄДИНОЇ МІСЬКОЇ СЛУЖБИ «911» Відповідно до задуму Харківської міськради служба «911» офіційно об’єднає екстрену медичну допомогу, рятувальників і поліцію, утворивши систему «Безпечне місто», що добре зарекомендувала себе в мегаполісах Європи та США. Успішний досвід такої роботи в місті напрацьовано впродовж останніх п’яти років. А тепер до створення офіційної версії служби підключилися експерти з безпеки компанії Guliani Security & Safety (США).

априкінці липня у міськраді відбулася спільна нарада американських фахівців і представників різних державних структур та комунальних підприємств Харкова. Сьогодні в місті створено унікальну для України систему GPS-координації роботи служб екстреної і невідкладної медичної допомоги, поліції та надзвичайників, але досі немає чіткого алгоритму дій у разі виникнення надзвичайної ситуації. У кожної служби — свої нормативи, інструкції, і хоча усі вони діють за єдиною системою GPSнавігації, однак підпорядковуються різним керівникам. «Ми хочемо, щоб у Харкові працював єдиний координаційний центр, у якому представники всіх служб об’єдналися б у команди й оперативно реагували на надзвичайні ситуації. Це питання потрібно відрегулювати на законодавчому рівні, і в Харкові є ініціатива, яку хотілося б реалізувати», — зазначив перший заступник Харківського міського Голови Ігор Терехов. Генеральний директор компанії Guliani Security & Safety (GSS) Джон Хувейн повідомив, що фа-

хівці світового рівня, які проводять семінари для рятувальних служб Нью-Йорка, створили службу реагування на надзвичайні ситуації в американському «Диснейленді» й допомагають зі створенням подібних структур у різних країнах світу, готові надати консультації всім харківським підрозділам. За його словами, міська влада Харкова працює ефективно, тому здатна відрегулювати спільну роботу міської швидкої допомоги, муніципальної поліції й протипожежного управління. «Коли я — сержант служби безпеки, а не парамедик, перебуваю на місці надзвичайної події, як я можу викликати більше машин швидкої допомоги? Через свою чергову частину? Але медики їй не підкоряються! У нас ця ланка до теракту 11 вересня також не була чітко налагоджена. Тому й швидкість реагування медиків була дещо низькою. Ми переконалися в доцільності створення єдиного центру, де приймалися б термінові рішення, й усі служби під час надзвичайних ситуацій йому підпорядковувалися», — розповів Джон Хувейн. Нинішній візит американських експертів у Харків уже другий, тому план дій погодили заз-

далегідь. І якщо перший візит був присвячений підготовці рятувальників, роботі правоохоронців та їх взаємодії з владою, то другий — знайомству із системою невідкладної медичної допомоги. Експерти компанії Guliani Security & Safety відвідали КЗОЗ «Харківська міська клінічна лікарня швидкої і невідкладної медичної допомоги ім. проф. А. І. Мещанінова». Директор Департаменту охорони здоров’я Харківської міської ради Юрій Сороколат і головний лікар вказаного медичного закладу Олена Ковальова показали гостям приймальне та реанімаційне відділення, відділення політравми, Центр щелепно-лицьової і реконструктивної хірургії. У цій сучасній лікарні щодня приймають близько 200 осіб і можуть надати допомогу близько 100 пацієнтам упродовж години в разі екстреної ситуації. Усе устаткування, необхідне для діагностики, працює цілодобово. Цього року в лікарні завершили реконструкцію найбільшого в Україні Центру щелепно-лицьової і реконструктивної хірургії, модернізували операційну в Центрі малоінвазивної хірургії, капітально відремонтували палати відділень анестезіології,

інтенсивної терапії, політравми, а також закупили багато ультрасучасного обладнання. «Робота організована так само, як у наших госпіталях. Два приймальні відділення з виходами на два боки, й, відповідно, два під’їзди до лікарні. Це важливо, коли продумано всі деталі на випадок екстрених ситуацій. Дуже зручно, що діагностику здійснюють до надходження у відділення і що менше 20 хвилин потрібно з моменту встановлення первинного діагнозу до направлення пацієнта в операційну. Цей термін відповідає нашим стандартам. Також важливо, що 24 години на добу в лікарні працює пост поліції. За мінімального бюджету на охорону здоров’я ви робите усе можливе», — зазначив медичний експерт із Флориди Джордж Бойл. На завершення знайомства з провідним медичним закладом Харкова гендиректор GSS Джон Хувейн наголосив, що американські професіонали поділяться кращими практиками, і вказав на важливість взаємодії місцевої влади з усіма службами, які відповідають за безпеку людей: «У нас був гіркий досвід 11 вересня, урагану «Катрін». У перші години після катастрофи саме місцева влада має подбати про безпеку людей і надати все необхідне. Вона повинна мати більше повноважень, щоб впливати на ситуацію. Ми ділимося досвідом, який Харків зараз активно переймає. Треба домогтися того, щоб люди, бізнес і влада дивилися в одному напрямку, коли це стосується реакції на надзвичайні ситуації». З цією метою в рамках згаданого проекту готується наступний етап: зустріч Харківського міського Голови Генадія Кернеса і радника президента США, колишнього мера Нью-Йорка Рудольфа Джуліані. Ольга ФАЛЬКО, спеціально для «ВЗ, м. Харків

ПЕРЕДПЛАТА НА ГАЗЕТУ «ВАШЕ ЗДОРОВ’Я»

НА 2017 РІК ТРИВАЄ! МЕДИЧНА ГАЗЕТА УКРАЇНИ

№21-22 (1410-1411) 02.06.2017

ГАЗЕТА МОЗ УКРАЇНИ І ГАЛУЗЕВОЇ ПРОФСПІЛКИ

ПІЛОТ ПРОТИ ФІНАНСОВОЇ ТУРБУЛЕНТНОСТІ? Минулого року, коли деякі гарячі голови намагалися ліквідувати НАМН України, працівникам академії здавалося, що гірше вже не буде. Але недооцінити вітчизняні реалії так легко! Бюджет 2017 року настільки «перекрив кисень» науковим і клінічним підрозділам НАМН, що ті опинилися під загрозою «самоліквідації». Як тримати новий удар? СТОР.

ГЕНРІ МАРШ: МИ ВЧИМОСЯ НА СВОЇХ ПОМИЛКАХ, А НЕ ПЕРЕМОГАХ — УСПІХ ЗГУБНИЙ ДЛЯ ЛІКАРІВ

Що може бути складнішим за лікування пухлини мозку? Генрі Марш, відомий британський нейрохірург, автор нових технік оперативних втручань на відкритому мозку, а ще — волонтер, який майже чверть століття допомагає Україні, знає відповідь на це питання. Складнішим за хворобу може бути процес ухвалення рішень, здатних врятувати життя пацієнта чи відібрати його. Відповідальність за них — цілком на совісті хірурга. СТОР.

WWW.VZ.KIEV.UA

№23-24 (1412-1413) 16.06.2017

ДЕКЛАРАЦІЯ ЛІКАРЯ І ПАЦІЄНТА:

НОВІ КЛІНІЧНІ ПРОТОКОЛИ:

МЕМОРАНДУМ ПРО СПІВПРАЦЮ ЧИ ФІЛЬКІНА ГРАМОТА?

ТРІУМФ ДОКАЗОВОЇ МЕДИЦИНИ ЧИ ЧЕРГОВИЙ ХАОС?

Якщо раніше пацієнтами сімейного лікаря вважалися всі, хто відчиняв двері його кабінету, то незабаром для цього потрібно буде пред’явити «паспорт» у вигляді декларації. Її вже встигли охрестити і перепусткою в систему, і новим прикріпним талоном, і базовим договором на отримання послуг первинки. У чому сила цього багатоликого документа? Наскільки міцно скріплюються підписами лікаря та пацієнта їх взаємні зобов’язання? Чи надає декларація хоч якісь гарантії? СТОР. І чи варта паперу, на якому написана?

Обіцянка лікувати українців за міжнародними протоколами після виходу нової вказівки нагадує заяву про побудову комунізму рішенням чергового партійного з’їзду. Команда запровадити найвищі стандарти в медицині сама по собі не стане чарівною паличкою — без фінансів, обладнання і ліків усі зусилля помножаться на нуль. Хто обиратиме «ідеальні протоколи» і платитиме за їх наповнення? Чому законодавці нової моди не рахуються з вітчизняними реаліями? І що робити СТОР. лікарю, який знову опинився крайнім?

НОВИНИ

ВЕРХОВНА РАДА ПОВЕРНУЛА «РЕФОРМАТОРСЬКІ ЗАКОНИ» МОЗ НА ДООПРАЦЮВАННЯ

СЕРГІЙ БЕРЕЗЕНКО: «УКРАЇНСЬКІ МЕДИЧНІ ПРАЦІВНИКИ ЗМОЖУТЬ НА ПЕРВИННІЙ ЛАНЦІ ОТРИМУВАТИ ДО 23 ТИСЯЧ УЖЕ З ПЕРШОГО СІЧНЯ 2018 РОКУ»

ЗАКУПІВЛІ 2017 РОКУ ТАКОЖ БУДУТЬ ЗІРВАНІ? ЩО ОТРИМАЄ УКРАЇНСЬКА МЕДИЦИНА З ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ? МЕДИЧНІ ПРАЦІВНИКИ ПРОТЕСТУЮТЬ ПРОТИ ЗРІВНЯЛІВКИ

2-5

ПІЛЬГОВИЙ

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ДЛЯ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ПЕРЕДПЛАТНИКІВ: ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ДЛЯ ПІДПРИЄМСТВ І ОРГАНІЗАЦІЙ:

Зважаючи на велику кількість і розпорошеність нормативних документів, запропонованих для реформи медичної галузі, важко скласти «пазли» і зрозуміти, яким же буде продукт. До того ж із цих документів і рекомендацій взагалі «випав» третинний рівень надання хірургічної допомоги, де сконцентровані значні кадрові ресурси та профільні відділення. СТОР.

СЕРГІЙ МЛАВЕЦЬ: СІЛЬСЬКИЙ ЛІКАР ПОВИНЕН МАТИ ГАРНУ РЕПУТАЦІЮ І ЙТИ В НОГУ З ЧАСОМ

ТРОЄ ЛЮДЕЙ ЗАПЛАТИЛИ ЖИТТЯМ ЗА ВІДСУТНІСТЬ СИРОВАТКИ ВІД БОТУЛІЗМУ

Запровадження сімейної медицини досі викликає чимало дискусій. Особливо багато нарікань на організацію такого виду медичної допомоги в сільській місцевості. На захист сімейних лікарів маю сказати, що в нас проблема в медичній системі, а не суто в медиках. Ми не можемо вирішувати СТОР. свої негаразди у відриві від інших проблем суспільства.

НАЦІОНАЛЬНА ПОЛІЦІЯ РОЗСЛІДУЄ ЧИСЛЕННІ ФАКТИ ЗАВИЩЕННЯ ЦІН НА ІНСУЛІНИ

СТОР.

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ДЛЯ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ:

МЕДИЧНІ РЕФОРМИ: ЯК ДОЖИТИ ДО «СВІТЛОГО ЗАВТРА»?

НАРДЕПИ ПІДТРИМАЛИ ЗАКОНОПРОЕКТ ПРО МЕДРЕФОРМУ В ПЕРШОМУ ЧИТАННІ

2-5

СТОР.

ЧИТАЙТЕ ЕЛЕКТРОННУ ВЕРСІЮ ГАЗЕТИ НА НАШОМУ САЙТІ WWW.VZ.KIEV.UA

ПЕНСІЙНА РЕФОРМА ЧОГО ОЧІКУВАТИ МЕДИКАМ?

Медична реформа загрожує працівникам галузі скороченнями штатів, а пенсійна — віддаляє вік виходу на заслужений відпочинок й обмежує пільги. Як вижити між двох вогнів? Особливе обурення викликала пропозиція скасувати з 1 січня 2018 року право на призначення пенсій за вислугу років, адже цей вид пенсії є своєрідною компенсацією за роботу в особливо шкідливих і важких умовах. СТОР.

86181 08198 60965

НА ЗАХИСТІ ІНТЕРЕСІВ ЛІКАРІВ

№25-26 (1414-1415) 30.06.2017

ЧИТАЙТЕ ЕЛЕКТРОННУ ВЕРСІЮ ГАЗЕТИ НА НАШОМУ САЙТІ WWW.VZ.KIEV.UA

ЗАХИСТ ПРАВ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ:

ГАРАНТОВАНИЙ ПАКЕТ МЕДИЧНИХ ПОСЛУГ ЗАМІНЯТЬ ДЕРЖПРОГРАМОЮ? ГЕНПРОКУРАТУРА ПЕРЕВІРИТЬ НА СКЛАДАХ «ОХМАТДИТУ» ЛІКИ, У ЯКИХ ЗАКІНЧИВСЯ ТЕРМІН ПРИДАТНОСТІ КРИМСЬКИЙ МЕДУНІВЕРСИТЕТ ПЛАНУЮТЬ ВІДКРИТИ У ХЕРСОНІ

Права медичних працівників можна вмістити в окремий перелік, обов’язки — у всеосяжну клятву Гіппократа: «згоріти самому», освітлюючи дорогу життя пацієнтів, а водночас і темні закутки державної недбалості відносно галузі. Принаймні так виглядає «святий обов’язок» за нинішніх реалій, дотримання якого на тлі численних порушень прав лікарів не рятує «від суми і тюрми». Чи не доведеться їм суміщати роботу в опеСТОР. раційній і в суді?

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕРЕЛІК ОСНОВНИХ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ ЗАПРАЦЮЄ, АЛЕ НА ДВА МІСЯЦІ ПІЗНІШЕ

2-5

НОВИНИ

РЕАЛЬНІСТЬ І ПЕРСПЕКТИВИ ПРОГРАМИ «ДОСТУПНІ ЛІКИ» ПРЕЗИДЕНТ ВИМАГАЄ ВІД УРЯДУ ПЕРЕВІРИТИ ЦІНИ НА ІМПОРТНІ ЛІКИ УРЯД ЗАКЛАВ ДОДАТКОВІ 25 МЛРД ГРН НА МЕДИЧНУ РЕФОРМУ, ЗМЕНШИВШИ БЮДЖЕТ НА 55 МЛРД ГРН

2-5 СТОР.

СТОР.

ВІЙСЬКОВА МЕДИЦИНА НОВЕ ЖИТТЯ І НОВІ ПРОБЛЕМИ

Щоб зміцнити військову медицину, потрібне єдине джерело фінансування, а також єдина система освіти. Усі лікарі мають бути офіцерами ЗСУ, враховуючи ситуацію, що склалася в Україні. Це найбільш затребувана професія не тільки в умовах війни, а й під час техногенних і природних катастроф, які трапляються все частіше. Військово-медична підготовка має стати обов’язковою для всіх без винятку вітчизСТОР. няних медиків усіх рівнів. А для цього потрібна політична воля.

ЧИ ВРЯТУЄ ВІТЧИЗНЯНУ МЕДИЦИНУ E-HEALTH? Мета МОЗ — до 2020 року запустити повноцінну e-Health, яка б не тільки відображала взаємини лікарні й держави, а і була реєстром медичних карток всіх українців. Розробники передбачають, що до проекту буде залучена також низка інформаційних систем. Як лікар, так і пацієнт зможуть обрати будь-яку з них для роботи з базовим функціоналом порталу. У вітчизняних реаліях, коли приблизно половина і лікарів, і пацієнтів так і не опанувала комп’ютерну грамотність, це скидається більше на сюжет захоплюючої казки, ніж на алгоритм дерСТОР. жавної програми.

№29-30 (1418-1410) 28.07.2017

ЧИТАЙТЕ ЕЛЕКТРОННУ ВЕРСІЮ ГАЗЕТИ НА НАШОМУ САЙТІ WWW.VZ.KIEV.UA

НОВИНИ

ГОТУЙМОСЯ ДО САМООБОРОНИ?

УКРАЇНСЬКІ МЕДИКИ ОТРИМАЛИ ВІД ПРЕЗИДЕНТА НАГОРОДИ ТА ПОЧЕСНІ ЗВАННЯ

№27-28 (1416-1417) 14.07.2017

НА ЗАХИСТІ ІНТЕРЕСІВ ЛІКАРІВ

НОВИНИ

МЕДИЧНА РЕФОРМА — ПЕРЕВІРКА НА ВІДПОВІДНІСТЬ КОНСТИТУЦІЇ

В декого виникає спокуса вирішити проблему шляхом «правильного» визначення понять «медична допомога» та «медична послуга». Тобто те, за що сплачуватиме пацієнт, назвуть медичною послугою, а не медичною допомогою (саме такий термін закладено в КонстиСТОР. туції). Та чи не маніпуляція це?

УКРАЇНА — ВООЗ ХТО КОМУ ПОТРІБНІШИЙ?

Міжнародна допомога є надзвичайно вигідною страховкою для економічно нестабільної України, але також не варто забувати: не можна завоювати авторитет на міжнародній арені, постійно виступаючи лише стороною, яка «приймає допомогу» і при цьому не виконує навіть елементарних домовленостей і зобов’язань. Це суттєво впливає на ставлення партнерів і місце України у світі. На жаль, зараз членство нашої держави у ВООЗ суто формальне — ми нічого не вирішуємо і не завж ди використовуємо ті можливості, які нам воно дає. Навіть за кількісними показниками Україна доволі слабко СТОР. представлена у ВООЗ, не говорячи вже про якісні.

БОТУЛІЗМ І КО:

КОНІ НЕ ВИННІ? Інфекції «піднімають голову» в умовах війни, бідності та недбалості. Цьогорічний спалах ботулізму в Україні й десяток смертей від нього були практично прогнозованими. Численними «перекроюваннями» служби санепіднагляду знищили її основну функцію, у «турботі про виробника» втопили інтереси споживача, а гучними реформами витіснили «дріб’язкові» клопоти щодо створення невичерпного запасу важливих ліків. Кого призначать винними? Пацієнтів, що пішли не в той супермаркет? Чи знову лікарів, яким СТОР. не було чим рятувати помираючих?

БУТИ ЧИ НЕ БУТИ МЕДИЧНІЙ РЕФОРМІ — ВИРІШУВАТИМУТЬ ВОСЕНИ УРЯД ЗРЕШТОЮ СПРОМІГСЯ ЗАТВЕРДИТИ ПЕРЕЛІК ЗАКУПІВЕЛЬ ЧЕРЕЗ МІЖНАРОДНІ ОРГАНІЗАЦІЇ У 2017 РОЦІ ДЕПУТАТИ ЗВІЛЬНИЛИ СТУДЕНТІВМЕДИКІВ ВІД ОБОВ’ЯЗКОВОЇ ВІЙСЬКОВОЇ ПІДГОТОВКИ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ НЕ ПІДДАЄТЬСЯ ТИСКУ МОЗ

ЧИТАЙТЕ ЕЛЕКТРОННУ ВЕРСІЮ ГАЗЕТИ НА НАШОМУ САЙТІ WWW.VZ.KIEV.UA

НАВ’ЯЗУВАТИ ЛІКАРЯМ ЄВРОПЕЙСЬКІ ПРОТОКОЛИ БЕЗ АДАПТАЦІЇ — НІСЕНІТНИЦЯ

Жодна медична установа Європи не «живе» за єдиним медичним протоколом. Мало того, що протоколи адаптовані під економічні й матеріально-технічні реалії кожної країни, їх ще й «підігнано» під об’єктивну ситуацію конкретного медичного закладу! Така локальна адаптація значно спрошує сприйняття протоколів лікарями, адже увагу акцентовано лише на тому, що СТОР. впроваджено в межах клініки.

ДЕРЖАВА ГАРАНТУЄ. АЛЕ НЕ ФІНАНСУЄ

Безоплатне забезпечення хворих на цукровий діабет інсулінами декларується державою, фіксується в різних документах і реалізується завдяки програмі реімбурсації. Здавалося б, і справді все робиться для того, аби хворі могли без проблем отримувати життєво важливі препарати. Та, як часто буває, тут з’являється одне «але» — недостатнє фінансування. Закладених у бюджет і виділених регіонам на придбання інсулінів коштів висСТОР. тачить тільки до вересня. А що далі?

НА ЗАХИСТІ ІНТЕРЕСІВ ЛІКАРІВ

№31-32 (1411-1412) 11.08.2017 НОВИНИ ЗАКОНОПРОЕКТ №6327 — МЕДИЧНА РЕФОРМА БЕЗ ЛЮДСЬКОГО ОБЛИЧЧЯ МІНСОЦПОЛІТИКИ Б’Є НА СПОЛОХ ЧЕРЕЗ ДЕФІЦИТ МЕДИКІВ. У МОЗ ПРОБЛЕМИ НЕ БАЧАТЬ ІНСТИТУТ АМОСОВА ЗНОВУ НА МЕЖІ ЗАКРИТТЯ ХАРКІВСЬКА ФАРМАЦЕВТИЧНА КОМПАНІЯ «ЗДОРОВ’Я» — ЧЕМПІОН З ПЛАГІАТУ

2-5 СТОР.

ЧИТАЙТЕ ЕЛЕКТРОННУ ВЕРСІЮ ГАЗЕТИ НА НАШОМУ САЙТІ WWW.VZ.KIEV.UA

ЯК НЕ ПЕРЕТВОРИТИ РЕІМБУРСАЦІЮ НА ФІКЦІЮ

Практично в усіх країнах світу існують системи компенсації вартості лікарських препаратів населенню, основним завданням яких є мінімізація витрат громадян і державного бюджету на придбання ліків. Залежно від особливостей системи охорони здоров’я в кожній країні можуть використовувати різні механізми компенсації. Чи йде Україна «в ногу» з лідерами? СТОР.

СТРАТЕГІЯ БЕЗ ТАКТИКИ — НІКЧЕМНА РІЧ

До запровадження посади адміністраторів у лікувальних закладах треба підій ти виважено й без поспіху. Адже якщо припустити, що «ділки» від медицини всетаки будуть відсторонені менеджером від «бюджетного корита», хто може гарантувати, що відносини самого менеджера із бюджетом будуть мати винят ково «платонічний» характер? До того ж, де знайти кваліфікованих менедже рів? Такий працівник не прийде до бюджетного медичного закладу на мізерну зарплатню. Прийде він тільки слідом за грошима, які ко лись мають прийти за пацієнтом… СТОР.

КОНТРОЛЬ ЯКОСТІ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ В УКРАЇНІ — ГОЛИЙ КОРОЛЬ?

2-5 СТОР.

Ми живемо в країні парадоксів, де головними айтішниками позиціонують себе лідери деяких пацієнтських організацій та інші «грантоїди», де презентаціями підміняють стратегічні плани, а запровадження онлайн-запису пацієнтів на прийом до лікаря в одній поліклініці подається як тріумф СТОР. е-Нealth у державі.

ЕЛЕКТРОННИЙ РЕЄСТР ПАЦІЄНТІВ: ВОДІЙ РИТМУ РЕФОРМ ЧИ ФАНТАЗІЇ НА МОДНУ ТЕМУ?

В усьому світі дбають про те, аби постійно тримати «високу планку» медицини і невпинно її підвищувати. Тому контроль якості поступово трансформувався в управління нею та систему безперервного її підвищення за допомогою дієвих важелів. В Україні таких не створено, радянські методи «гасіння пожеж» і «побиття винних» ще животіють, але вже не працюють, «погану якість» перетворили на тавро вітчизняної медицини й маскування справжніх причин стану справ у ній. Кому вигідно блокувати дієву систему контролю якості? І чи побачимо світло СТОР. в кінці тунелю?

1 міс.

24.13 грн

3 міс.

72.39 грн

4 міс.

96.52 грн

1 міс.

34.46грн

3 міс.

103.38 грн

4 міс.

137.84 грн

1 міс.

41.13 грн

3 міс.

123.39 грн

4 міс.

164.52грн

• Передплату приймають усі відділення зв’язку «Укрпошти» • Онлайн-передплату можна здійснити на сайті ДП «Преса» за адресою: www.presa.ua

ЗА БІЛЬШ ДЕТАЛЬНОЮ ІНФОРМАЦІЄЮ ЗВЕРТАЙТЕСЯ В РЕДАКЦІЮ ГАЗЕТИ ТЕЛ./ФАКС: (044) 428 02 20 E-MAIL: VZS24@UKR.NET

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

РЕПОРТАЖ ІЗ ГАРЯЧОЇ ТОЧКИ

25 серпня 2017 року

ТАМ, ДЕ ПОВИННІ БУТИ ВІЙСЬКОВІ МЕДИКИ, ПРАЦЮЮТЬ ЦИВІЛЬНІ Цивільні медпрацівники одними з перших відчули катастрофічну неготовність військової медицини до роботи в умовах реальних бойових дій. Це їх «кидали» замість санінструкторів на БТРи, й кожну третю машину в колоні ворог обстрілював з особливою ретельністю, знаючи, що саме там зазвичай їде медик. Це розташування їх медрот накривали з танків так щільно, ніби бачили, де були медики, а ті, стоячи на колінах, перев’язували бійців. І саме вони після повернення, йдучи вулицею, зустрічали хлопців «звідти» і чули: «Доку, привіт! Дякую тобі за те, що ти там був!»

Упевненість допомагає

Володимир АНДРІЙКО, лікар-травматолог КУ «Обласний медичний центр вертебрології і реабілітації» Житомирської обласної ради

Правильний вибір Із самого початку АТО оцінював ситуацію і розумів, що медпрацівники саме мого фаху там особливо необхідні — на війні потрібні в першу чергу люди, здатні працювати з травмами. У воєнної травми своя специфіка, але мене це не лякало, тому що маю досвід — два роки строкової служби в медицині. Зараз у мене, звісно, інший рівень — більш кваліфікований, лікарський. Не раз говорив зі своєю донькою про це, розповідав про своє навчання (у 1993 році закінчив Тернопільський медінститут, де в нас була військова кафедра, тож я — офіцер запасу), пояснював, що в разі загрози безпеці країни в першу чергу призиватимуть нас як військових лікарів. Тож, коли прийшла повістка до військкомату, жодної хвилини не вагався. Про своє рішення не шкодую, адже там, на службі, зустрів людей, яких з повним правом можна назвати справжніми чоловіками. Бо саме такі не шукали причини відкараскатися від обов’язку, свідомо йшли на ризик, а отже, не могли підвести. Цей принцип себе виправдовує у сучасній армії. Крім того, я потрапив у 95-ту аеромобільну бригаду, котра дислокується в Житомирі, — її ми знаємо як елітний десантний підрозділ.

Основні поранення, з якими довелося мати справу, — осколкові та кульові. Мені пощастило, що вони не супроводжувалися повною втратою ніг і рук. Пам’ятаю й першого «свого» пораненого — бійця з осколковими ураженням спини після мінометного обстрілу. Ми надали кваліфіковану допомогу, тож обійшлося без ускладнень і тяжких уражень органів. Варто зазначити: бійці, котрі потрапляли в наші руки й знали, що з ними працюють висококваліфіковані травматологи, анестезіологи, відчували впевненість — про їх здоров’я турбуються на належному рівні. Такий момент дуже важливий — знати, що поруч є люди, котрі в будь-якій ситуації можуть допомогти. Я говорю не лише про медицину, бо коли є прикриття (та сама вогнева підт римка), коли люди впевнені, що не будуть кинуті на полі бою, це допомагає всім — і лікарям, і бійцям.

Різниця між цивільною та воєнною медициною Звісно, втягуватися у військове русло після роботи в цивільній клініці було важкувато. Проте люди до всього звикають. У назві бригади, де довелося служити, є слово «мобільна» — це

передбачає готовність будь-якої миті виїхати за наказом. У нас фактично 24 години на добу тривало чергування. Тому такого цивільного поняття, як відпочинок, не було — незважаючи на те, день це чи ніч, треба бути готовим за лічені хвилини зібратись і виїхати за завданням. Крім того, у цивільній медицині людина може вибирати, де лікуватися: у міській лікарні чи в обласній клініці. Там же, на війні, усе розписано, визначені евакуаційні напрямки, яких слід дотримуватися. Ця система себе виправдовує — люди працюють надзвичайно злагоджено. Проте слід сказати про специфіку (на жаль, не надто позитивну) регіону, де ми перебували: місцеві цивільні лікарні не завжди йшли нам назустріч. Це дуже неприємно, коли, наприклад, завідувач відділення (до того ж Заслужений лікар України!) говорить, що не прийме бійців. Тобто траплялося, коли навіть медпрацівники, котрі не мають права відмовити в наданні медичної допомоги, на жаль, діяли за певними політичними переконаннями. Нас попереджали про такі моменти. Але ми ніколи не йшли на конфлікт, тому що більшість тамтешніх лікарів розуміють важливість дій української регулярної армії, усвідом-

У НАС ЄДИНА КРАЇНА, ДЕ ЛІКАР ПЕРЕБУВАЄ НА ПЕРЕДОВІЙ — НІДЕ У СВІТІ ТАКОГО НЕМАЄ. І ЦЕ НЕПРАВИЛЬНО. В УСІХ ЦИВІЛІЗОВАНИХ КРАЇНАХ Є САНІНСТРУКТОРИ, А БІЙЦІ НАВЧЕНІ НАДАВАТИ ВЗАЄМОДОПОМОГУ І САМОДОПОМОГУ — ЦЕ ПЕРШИЙ ЕТАП. Й ЛИШЕ НА ДРУГОМУ — ЗА ОПЕРАЦІЙНИМ СТОЛОМ — ПРАЦЮЄ ХІРУРГ, ПРОВОДЯЧИ ПРОФЕСІЙНІ МЕДИЧНІ ВТРУЧАННЯ

люють, що мова йде про життя людини, яке залежить від них.

Кадри — цивільні, забезпечення — військове Основний кадровий потенціал становили цивільні мобілізовані медпрацівники. Військові фахівці були в меншості. Наприклад, якщо цивільний медуніверситет випускає 300 фахівців, а до місць розподілу доїжджають одиниці — невідомо, де й куди вони «розсіюються». Те саме, схоже, відбувається і в армії. Можливо, ці люди вибирають базові госпіталі. Медикаментозне забезпечення було на достатньому рівні — й від держави, і від волонтерів. Скажу навіть, що порівняно з цивільною медициною медикаментами ми були забезпечені на 100%. Я навіть спершу не міг звикнути до цієї ситуації: усе, що нам треба, є! Ми ж, цивільні лікарі, на жаль, призвичаїлися до ситуації, коли маємо видати пацієнту перелік необхідних для оперативного втручання препаратів, бо інакше — лікувати нічим. Армія ж у цьому плані працює чітко — у кожному секторі є медичні керівники, котрі контролюють постачання медикаментів, навіть залежно від погодних умов (наприклад, із нас танням осінньо-зимових холодів отримували препарати для лікування вірусних захворювань). Цей момент дуже радував. А от медперсоналу не вистачало. Усе трималося, вважайте, на мобілізованих лікарях. Як говорив один «генерал від медицини», мовляв, у нас єдина країна, де лікар перебуває на передовій, — ніде у світі такого немає. І це неправильно. В усіх цивілізованих країнах є санінструктори, а бійці навчені надавати взаємодопомогу і самодопомогу — це перший етап. Й лише на другому — за операційним столом — працює хірург, проводячи професійні медичні втручання. А на передовій що лікарю робити: під час обстрілу вчити бійця, як накласти джгут, щоб спинити кровотечу? Це ж не логічно. Проте навіть попри гіркоту спогадів не жалкую, що пройшов це, бо здобув колосальний досвід. Однак найбільше хочу миру — і для себе, і для всіх. Бо ж головне для людини — її життя. Коли навколо вибухають міни, коли літають кулі, то звичайна реакція — страх. Але там, на фронті, варіантів немає: або уб’ють нас, або ми — їх. Тому й відбулася переоцінка багатьох речей, адже довелося пропустити їх через призм у війни. Саме ставлення до життя змінилося. Навіть до води і їжі, тому що був час, коли привозили бочку води, яку доводилося ділити на велику кількість людей, її елементарно не вистачало. Видавалась одна консерва на двохтрьох бійців, тому що важко було з постачанням. Та й саме життя я почав неймовірно цінувати. Пам’ятаю, коли приїжджали на ротацію в Житомир, то не якимось магазинам або кафе ми раділи — тішилися тому, що тут спокійно, тут — не стріляють. Що тут — тиша і мир. Вікторія ПАЛАМАРЧУК, спеціально для «ВЗ», м. Житомир

СВІТОВИЙ ДОСВІД

КЕНІЙСЬКИМ ЛІКАРЯМ МОЖНА… ПОЗАЗДРИТИ Нам не дуже подобається порівнювати себе із країнами третього світу, але іноді це робити потрібно. Принаймні для того, аби бачити реальний рівень розвитку свого суспільства. Виявляється, деякі «відсталі» (як ми звикли собі це уявляти) африканські держави осьось наздоженуть у розвитку Україну, а в дечому її навіть уже й обігнали. Стосується це, зокрема, й галузі охорони здоров’я.

У містах діють лікарні, є санітарний транспорт, функціонують системи оповіщення. Система екст реної медичної допомоги нагадує українську, хоча розвинена не так добре. Наприклад, якщо у нас швидка доїжджає за 10-15 хвилин, то там — за 25-30, бо недостатньо автомобілів.

Страхова медицина

Павло СІЛЬКОВСЬКИЙ, лікаранестезіолог відділення анестезіології та інтенсивної терапії КЗ «Рівненська обласна дитяча лікарня» Рівненської обласної ради

Країна контрастів Мені дуже подобається пізнавати нове, відкривати для себе екзотичні країни, тому, коли отримую пропозиції попрацювати лікарем-волонтером десь за межами України, охоче погоджуюся. Тим паче, що головним для мене завжди було допомагати людям. Уже п’ять разів із командою таких самих медиків-добровольців я побував на острові Гаїті («ВЗ» розповідала про це у №43-44 (1379-1380) від 28.10.2016 р.). А тут трапилася можливість попрацювати у Кенії. Ідея поїхати в Африку мене захопила — цікаво ж подивитися, як там живуть люди, як у них працює галузь охорони здоров’я, порівняти нашу та їх медицину і загалом суспільний устрій. Кені ю я на зва в би к ра ї ною контрастів, адже в ній легко уживаються розкіш і жахливі злидні. Хоча загалом вона справляє гарне враження і насправді мені дуже сподобалася. І якщо на Гаїті мені нічого було запозичити в професійному плані, то в Кенії я отримав досвід, який українцям можна переймати та брати за взірець. Це бідна країна, хоча й не набагато бідніша за Україну. Головна відмінність у тому, що тут видно реальний розвиток. Зокрема в Кенії злагоджено працюють усі державні інститути, у тому числі й галузь охорони здоров’я. Як і в Україні, там створено державну мережу лікувальних закладів, як і в нас, майже в усіх кенійських селах є амбуаторії. Хоча не в кожній із них можуть бути лікарі, однак медсестри є обов’язково, тобто елементарна медична допомога селянам доступна.

З командою волонтерів біля госпіталю

Прийом хворих в одному із сіл

БАЗОВИЙ СТРАХОВИЙ ПОЛІС КОШТУЄ ПРИБЛИЗНО 60 ДОЛ. НА РІК, ВІН ПОКРИВАЄ БАГАТО МЕДИЧНИХ ПОСЛУГ, ОКРІМ СТОМАТОЛОГІЧНИХ. ЦЕ ВІДНОСНО НЕДОРОГО, ХОЧА, ЗВИЧАЙНО, СІЛЬСЬКИМ МЕШКАНЦЯМ ЦЯ СТРАХОВКА НЕ ДОСТУПНА, КРІМ ТОГО, У НИХ НЕМАЄ ЖОДНОГО СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ. СЕЛЯНИ, ЩО ПРАЦЮЮТЬ, ОТРИМУЮТЬ ЛИШЕ 1-2 ДОЛ. НА ДЕНЬ, ТОЖ ЗА СТРАХОВИЙ ПОЛІС ЇМ ТРЕБА ВІДДАТИ ДВОМІСЯЧНУ ЗАРПЛАТУ

По-справжньому мене вразило те, що із 2010 року в цій африканській країні запроваджено страхову медицину! Держава допомагає лише дітям до 5 років, усі інші мають самостійно потурбуватися про страховку. Її отримують або шляхом відрахувань із зарплатні, або ж купуючи річний страховий поліс. Базовий страховий поліс коштує приблизно 60 дол. на рік, він покриває багато медичних пос л у г, окрім стоматологічних. Це відносно недорого, хоча, звичайно, сільським мешканцям ця страховка не доступна, крім того, у них немає жодного соціального забезпечення. Селяни, що працюють, отримують лише 1-2 дол. на день, тож за страховий поліс їм треба віддати двомісячну зарплату. У містян грошей більше, тому і застрахуватися їм простіше. До речі, не маючи страховки, за один візит у лікарню кенійці тільки на обстеження можуть витратити стільки ж, скільки коштує річний поліс. Я працював у невеликій лікарні, на кшталт нашої районної, і бачив її прайс на послуги. Так от: ціни на медичні обстеження у них значно вищі, ніж, скажімо, в українській приватній клініці. Наприклад, УЗД коштує 13 дол., ЕКГ — 10 дол., рентген органів грудної клітки — 8 дол., рентген ротової порожнини — 6 дол. тощо. Саме через високу вартість медичних послуг бідні кенійці і не звертаються до лікарів по допомогу. У принципі, як і українці. Утім, мені здається, що в Україні люди не поспішають вчасно звертатися по медичну допомогу швидше через недовіру до лікарів. Бо в нас і без грошей пацієнта приймуть, проведуть обстеження, призначать лікування — лікар не сидітиме й не дивитиметься просто так на хвору дитину. А в Кенії отримати безоплатну медичну допомогу майже нереально. Більшість лікарень там приватні й задарма хворих не приймають. Директор однієї такої клініки розповідав нам, що вони, у принципі, не проти надати хворому безоплатну послугу, але не роблять цього, враховуючи кенійський менталітет, через який можна нажити купу проблем. Адже, якщо лікарі нададуть безкоштовну допомогу одному пацієнту, невдовзі про це стане відомо багатьом іншим, і до лікарні потягнеться черга хворих, які теж проситимуть полікувати їх безоп-

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

СВІТОВИЙ ДОСВІД

25 серпня 2017 року

латно. А таких збитків приватний заклад дозволити собі не може.

Болюче питання заробітної плати У Кенії є, звичайно, й державні лікарні. Вони значно бідніші за українські і, на відміну від приватних, дуже погано оснащені. Проте заробітна плата в тамтешніх лікарів — 2 тис. дол. (у приватних закладах, залежно від лікарні, фахівці отримують від 2,5 до 5 тис. дол.), у медсестер — 400-500 дол. Це дуже високий дохід, особливо зважаючи на те, скільки отримують кенійські селяни. Однак саме в той час, коли я працював у цій країні, держава вирішила зменшити зарплату лікарів до 1-1,5 тис. дол. через економічні проблеми. Лікарі на знак протесту дружно розпочали страйк, і три місяці поспіль державні медичні заклади в Кенії трималися на медсестрах і санітарках. Лікарі на час страйку пішли підробляти в приватні клініки. Мені ж у цій ситуації було дуже прикро за українських медиків, які за свою роботу не отримують навіть тієї 1 тис. дол., за яку кенійські не хочуть працювати. І при цьому не страйкують, зате за свої 150 дол. точно перепрацьовують, тоді як їх кенійські колеги, на мій суб’єктивний погляд, особливо й не напружуються.

МОЖЛИВОСТІ КЕНІЇ ЗНАЧНО ОБМЕЖЕНІШІ, НІЖ УКРАЇНИ, ПРОТЕ ЦЕ НЕ ЗАВАЖАЄ ЦІЙ ДЕРЖАВІ ВИДАВАТИ ЗАКОНИ, ЯКІ СПРИЯЮТЬ РОЗВИТКУ МЕДИЧНОЇ ГАЛУЗІ. МИ Ж, МАЮЧИ БІЛЬШІ МОЖЛИВОСТІ, КРАЩИЙ РІВЕНЬ МЕДИЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ, ПОТУЖНИЙ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИЙ ПОТЕНЦІАЛ, ЧОМУСЬ ТОПЧЕМОСЯ НА МІСЦІ. НА МІЙ ПОГЛЯД, ПОСТУП УКРАЇНСЬКОЇ МЕДИЦИНИ ГАЛЬМУЄТЬСЯ ШТУЧНО

Антисанітарія й низький професіоналізм У лікарнях — повна антисанітарія (утім, як і загалом довкола). Зачинених для відвідувачів відділень немає. У палатах можуть перебувати одночасно 15-20 родичів — і це для них нормально, хоча в приміщенні уже, здається, продихнути не можна. В операційній «стерильний» хірург може, наприклад, спокійно поп равити на носі окуляри, що мені було дуже незвично бачити (у нас лікар просить про це санітарку). Про санітарний контроль у цих приміщеннях також не дуже дбають. Через це після операцій часто бувають ускладнення. Я був також здивований, що в операційній хірургу асистував лікартерапевт — це був його підробіток. Його рухи були настільки невмілими, що не могли не привернути увагу. В Україні це просто неможливо. При цьому в Кенії оскаржити дії лікарів чи результат лікування для пацієнта нереально, адже в тамтешніх медиків незаперечний авторитет. Але через те, що вони мають високі зарплати (лікарська спеціальність — найбільш високооплачувана в Кенії і випереджає в цьому промисловість) та водночас — жодного відчуття відповідальності, розвиватися в них бажання немає. Тому й фахівці з них — не дуже. Єдиний, кого із колег по операційній я щиро поважав, був лікар-аненстезіолог. У тих умовах його дії і тактика ведення пацієнтів — високопрофесійні. Загалом у мене склалося враження, що працювати лікарем в Кенії набагато легше і комфортніше, ніж в Україні. А як тамтешні люди ставляться до лікарів! Їх поважають і слухаються, з ними не сперечаються. За найменшу маніпуляцію пацієнт кланяється лікарю, висловлюючи свою вдячність і цінуючи його працю. У нас, на жаль, зовсім інше: «Ну, послухав тебе лікар стетоскопом і написав призначення в картці. Нічого особливого...»

Палата в дитячому відділенні госпіталю

Життя без… стоматологів У Кенії ми працювали в небагатій приватній лікарні середнього рівня — Matata Hospital. Вона функціонує в невеликому містечку, де в неї немає конкуренції, тож і поліпшенням умов чи ремонтом приміщень там особливо не переймаються. Також ми виїжджали в села, де приймали до 250 пацієнтів у день. Слід сказати, що в питаннях власного здоров’я кенійські селяни абсолютно безграмотні. Швидше за все, вони просто не усвідомлюють можливих наслідків, гадаючи, що все минеться саме по собі. Можливо, й через те, що лікування для них задороге. Через це в багатьох задавнені хвороби. До нас приносили дітей із серцевою недостатністю, були хворі з набряками і величезними гнійними ранами, задавненими переломами і вивихами, хворобами зубів. До слова, зі стоматологічною допомогою там дуже велика проблема. У Matata Hospital, зокрема, такого спеціаліста взагалі немає. Коли співробітники лікарні довідалися, що я видаляю зуби, вони самі вишикувалися в чергу до мене на прийом. Довелося вперше побачити й деякі екзотичні захворювання, які в нас не трапляються. Наприклад, нейрофіброматоз, квашіоркор (хвороба хронічного дефіциту вітамінів групи В), багато грибкових заворювань. Траплялися також малярія і тиф, яких в Україні вже давно позбулися.

Бідність — не перешкода розвитку медичної галузі

Огляд маленької пацієнтки

Діагностичний центр і лабораторія

До поїздки в Кенію я думав, що системи охорони здоров’я в Африці, як такої, практично немає. Але після побаченого змінив свою думку і навіть у дечому по-доброму заздрю тутешнім лікарям. Адже в деяких питаннях вони змогли не те що наз догнати, а навіть перегнати Україну. Принаймні, у сфері фінансового захисту медиків і запровадження страхової медицини — точно! Якби в Кенії ще й рівень соціального забезпечення був такий, як у нас, у них узагалі все було б чудово. Бо там держава жодним чином не підтримує малозабезпечених громадян. Та й різниця між міськими і сільськими мешканцями, які реально бідують, — разюча. Так, можливості Кенії значно обмеженіші, ніж України, проте це не заважає цій державі видавати закони, які сприяють розвитку медичної галузі. Ми ж, маючи більші можливості, кращий рівень медичного забезпечення, потужний інтелектуальний потенціал, чомусь топчемося на місці. На мій погляд, поступ української медицини гальмується штучно. Порівнюючи Кенію й Україну, хочу зазначити: ми ще не настільки бідні, як нам здається, бо там багато людей позбавлені навіть того елементарного, що доступне нам. Але коли замислитися про те, що ми могли б мати насправді, якби наша держава приділяла галузі охорони здоров’я таку саму увагу, як у цій небагатій африканській країні, стає дуже прикро за вітчизняну медицину. Дана РОМАНЮК, спеціально для «ВЗ»

ШКОЛА УСПІШНОГО ЛІКАРЯ

КУРІННЯ — ЗАЛЕЖНІСТЬ, ЩО ЛІКУЄТЬСЯ Одна викурена цигарка спричиняє патологічні зміни в людському організмі впродовж 18 годин. У середньому людина, що палить, втрачає 14 років життя через шкідливу звичку. Кожні шість секунд у світі помирає один курець, а кожен рік — 600 тис. пасивних курців, які просто дихали тютюновим димом. Відповідно до досліджень, які провели в Гарвардському університеті, вміст тютюнових смол у цигарках із кожним роком збільшується… Статистика щодо паління і його наслідків насправді жахлива, і не лише в Україні, а й у світі. Однак існують ефективні методи позбавлення від цієї шкідливої звички. Донесіть цю важливу інформацію до ваших пацієнтів, і роботи у вас стане значно менше.

Микола ОСТРОВСЬКИЙ, завідувач кафедри фтизіатрії і пульмонології з курсом професійних хвороб Івано-Франківського національного медичного університету, Заслужений діяч науки і техніки України, професор

ВЗ Ви вважаєте, що «тютюнопаління» не зовсім правильний термін. Чому? — Куріння чистого тютюну було поширене за часів Христофора Колумба. Нині ж під час викурювання цигарки відбувається згорання за високої температури тютюну, паперу, хімічних домішок, смакових додатків. У димі, який втягує курець, — велика кількість шкідливих речовин: нікотину, окис вуглецю, сліди синильної кислоти тощо. Цигарки містять більше ніж 4 тис. компонентів, які після згорання утворюють близько 200 хімічних елементів, багато з яких завдають шкоди легеням. Це зокрема миш’як, формальдегід, сви-

нець, синильна кислота, окис азоту, чадний газ, аміак і ще 43 відомі канцерогени. Сечовину, головну хімічну сполуку сечі, використовують для забезпечення «аромату» цигарок, причому в легких марках її вміст вищий. До речі, легкими цигарками курець завдає собі анітрохи не менше шкоди, а іноді й більше. Адже він відчуває тютюновий голод і біжить покурити набагато частіше, ніж любитель міцніших цигарок. ВЗ Розкажіть про паління як предиктор епідемії легеневих захворювань. — Під час паління цигарки слизова оболонка легень покривається

смолою від тютюнового диму, вони засмічуються, що, відповідно, заважає надходженню кисню. У курця з’являються втома, головний біль, знижується мозкова активність. Як підрахували медичні статистики, до розвитку раку легень має минути близько двадцяти років від початку паління. Основними згубними факторами є нітрозаміни, бензопірен і радон, які містяться у великій кількості в тютюновій смолі. До ранніх ознак раку легень належать кашель, значне виділення мокротиння, кровохаркання, біль у грудях, підвищена температура тіла. Туберкульоз теж не дрімає. Згідно з результатами досліджень учених із Каліфорнійського університету у курців значно вищий ризик заразитися туберкульозом. Частим наслідком отруєння нікотином є так званий бронхіт курця, що поступово призводить до розвитку емфіземи легень. Вона характеризується утрудненням дихання, стійкою задишкою, слабкістю, різким погіршенням працездатності. Варто нагадати, що розвиток легень припиняється лише після 20 років. Паління до цього віку порушує формування легеневої тканини. Тому чим раніше пацієнт почав палити — тим гірший прогноз. Пасивні курці піддаються такому самому ризику, якщо вони чутливі до впливу тютюну. ВЗ Які ще хвороби асоційовані з палінням? — Багато людей не знає і сотої частки шкідливих ефектів тютюнового диму. Зазвичай знання про шкоду паління обмежується ризиком розвитку раку. Кожен може згадати хоча б одну людину, яка, викурюючи по 20 цигарок на день, дожила до вісімдесяти років. Це насправді так. Але на одну людину, стійку до впливу отрути цигарок, припадає 1 тис. осіб, чутливих до впливу тютюну. І мало хто з нас «обдарований» природою так, щоб міг палити і не набути при цьому якої-небудь хвороби. Тютюновий дим містить близько 4 тис. відомих нам складових елементів. Про дію на організм багатьох із цих речовин ми й уяви не маємо. Однак добре відомо, що 43 із них можуть спричинити рак. Рак — не найчастіше захворювання, спровоковане палінням. Однак безсумнівним є те, що ця згубна звичка підвищує ризик розвитку раку ротової порожнини, язика, глотки, гортані, легень, стравоходу, шлунка, сечового міхура, шкіри та яєчників. Нікотин, крім того, отруює серце і судини. Лише від однієї цигарки серцебиття частішає на 18-20 ударів за хвилину. Відбуваються звуження кровоносних судин і зміни у їх стінках, що призводить до розвитку артеріальної гіпертензії й атеросклерозу. Систематичне куріння є однією з основних причин виникнення облітеруючого ендартеріїту артерій гомілки і стопи (ця хвороба проявляється переміжною кульгавістю). Звуження (облітерація) судин, що відбувається внаслідок посиленого

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ШКОЛА УСПІШНОГО ЛІКАРЯ

25 серпня 2017 року

розростання їх внутрішньої оболонки, призводить до того, що віддалені від серця ділянки тіла, і насамперед нижні кінцівки, погано забезпечуються кров’ю, що зрештою може спричинити розвиток гангрени. З курінням можуть бути пов’язані й інші хвороби та стани: синусити, аносмія (нездатність розрізняти запахи), отити, ларингіти, фарингіти, часті ангіни, стенокардія, інсульти, виразки, порушення менструального циклу, втрата смаку, порушення зору, катаральні явища, рецидивуючий кашель і часті респіраторні захворювання, поганий стан шкіри обличчя, руйнування зубів, кровоточивість ясен. Також унаслідок куріння в організмі відбувається підвищений метаболізм вітаміну С, брак якого спричиняє негативні явища. ВЗ Паління є більше фізичною чи психологічною залежністю? — За умови постійного паління стійкість до нікотину в людини поступово підвищується, що зумовлює потребу у збільшенні щоденної дози. У випадку припинення надходження в організм нікотину в курця розвиваються явища абстиненції, тобто тяжкі фізичні й психічні розлади, що знімаються або полегшуються після надходження чергової дози нікотину. Уже через кілька тижнів від початку паління більшість людей зауважують, що їх нервовій системі для підтримки гарного самопочуття необхідний нікотин. Крім цього, тютюн містить велику кількість різних сполук, які використовує організм людини, наприклад, нікель і кобальт. Тож під час спроби кинути палити нервова система відчуває нестачу дії, а організм страждає від дефіциту певних речовин, оскільки ті з них, які абсорбуються через легені, швидко проникають в організм і через короткий проміжок часу задовольняють його потреби без залучення до цього процесу кишечнику. Інакше кажучи, коли організм починає отримувати необхідні речовини через легені, кишечник, якому вже не потрібно настільки напружено працювати, зупиняє деякі хімічні процеси. ВЗ Які методи лікування залежності від паління доступні пульмонологу? — Якщо ваш пацієнт висловлює бажання позбутися шкідливої звички, то спершу він має визначитися, чого хоче насправді: кинути палити чи захотіти кинути палити. Бо ефект дає не бажання, а реальна дія. Зазвичай людина, не позбавлена волі, яка вирішила остаточно розлучитися з цигарками, здатна впоратися із цим завданням самостійно, без звернення до лікарів. Існують два способи відмови від паління. Перший полягає в раптовому, одномоментному припиненні. І це найбільш дієвий метод. У таких випадках краще використовувати для цього період, не пов’язаний із підвищеним нервовим напруженням: дні відпочинку, подорожей, перебування в лікувальних закладах тощо. Важко переносяться лише перші дві-три доби. Потім явища абстиненції минають, повертається гарне самопочуття, підвищується настрій, людина відчуває приплив сил і бадьорості.

ТЮТЮНОВИЙ ДИМ МІСТИТЬ БЛИЗЬКО 4 ТИС. ВІДОМИХ НАМ СКЛАДОВИХ ЕЛЕМЕНТІВ. ПРО ДІЮ НА ОРГАНІЗМ БАГАТЬОХ ІЗ ЦИХ РЕЧОВИН МИ Й УЯВИ НЕ МАЄМО. ОДНАК ДОБРЕ ВІДОМО, ЩО 43 ІЗ НИХ МОЖУТЬ СПРИЧИНИТИ РАК. РАК — НЕ НАЙЧАСТІШЕ ЗАХВОРЮВАННЯ, СПРОВОКОВАНЕ ПАЛІННЯМ. ОДНАК БЕЗСУМНІВНИМ Є ТЕ, ЩО ЦЯ ЗГУБНА ЗВИЧКА ПІДВИЩУЄ РИЗИК РОЗВИТКУ РАКУ РОТОВОЇ ПОРОЖНИНИ, ЯЗИКА, ГЛОТКИ, ГОРТАНІ, БРОНХІАЛЬНОГО ДЕРЕВА, СТРАВОХОДУ, ШЛУНКА, СЕЧОВОГО МІХУРА, ШКІРИ ТА ЯЄЧНИКІВ

Інший спосіб полягає в поступовому відвиканні від тютюну, у послідовному зниженні денної кількості цигарок. Це допомагає уникнути абстиненції і пов’язаних із нею неприємних відчуттів. Розроблено багато різних методик, щоб допомогти людям кинути палити. Найкращий метод — комбіноване використання всіх можливих видів лікування, здатних забезпечити позитивний ефект. Визначивши, як відбувалося звикання: психологічно чи фізично (а можливо, і тим, й іншим шляхом), можна вибрати відповідний курс лікування. Слід зазначити, що тут дуже корисні всілякі відволікальні моменти. Крім того, чимале значення має атмосфера, у якій перебуває курець: важливо, щоб у нього не було стимулу закурити, не було приводу зайвий раз хвилюватися й нервувати, а також щоб інші люди не палили поруч із ним. У цей період бажано відмовитися від м’ятної жуйки, оскільки її смак спонукає курця порушити дану собі обіцянку. Досить ефективним засобом у боротьбі з палінням є полоскання ротової порожнини в’яжучими засобами, що зумовлюють неприємні відчуття у поєднанні з тютюновим димом. Для цього застосовують 0,25% розчин азотнокислого срібла, розчин евкаліптової олії (15-20 крапель на склянку води). Полоскати рот цими речовинами треба кілька разів у день, причому безпосередньо тоді, коли накочує бажання закурити. Буває й так, що людина не може обійтися без допомоги лікаря, котра полягає в психотерапевтичному впливі, застосуванні ліків, які полегшують стан під час нікотинової абстиненції, методів нетрадиційної медицини (голковколювання, дихальної гімнастики тощо). Медик може призначити серцеві, снодійні засоби, препарати, що заспокоюють нервову систему. ВЗ А розкажіть детальніше про фізичне і психологічне лікування. — Щодо психологічного лікування, то це — гіпноз і психотерапія. Найчастіше невдалі спроби пов’язані з відсутністю в людини добре усвідомленого бажання кинути палити. Психотерапевту необхідно з’ясувати це і встановити, на якій стадії перебуває курець. Психотерапію чи інші психологічні методи потрібно використовувати, аби підвести курця до стану «бажання кинути».

Стосовно гіпнозу, то тут відомі дві методики впливу, які можна зас тосовувати окремо чи в комплексі. За однією з методик гіпнотерапевт занурює пацієнта у стан глибокої релаксації й закладає твердження про шкідливість паління у його підсвідомість. У випадку вдалого проведення сеансу курець більше не відчуває потягу до цигарок. Як правило, пропонують 3-4 такі сеанси. У цьому випадку успіху досягають лише у 10-30% пацієнтів, що пройшли курс лікування. За іншою методикою лікар занурює пацієнта в гіпнотичний стан, під час якого гіпнотерапевт спілкується з підсвідомою частиною психіки людини, де виникає й укріплюється шкідлива звичка. Дуже часто залучення до паління відбувається у віці, коли цього вимагає «членство» у певній групі. Нікотин, створюючи відчуття певного добробуту, маскує сум, провину чи страх, що заганяються в підсвідомість і можуть залишитися непоміченими під час медикаментозного лікування. Отже, треба встановити наявність у пацієнта цього психологічного впливу, із яким потрібно упоратися до того, як людину відлучать від паління. Багато хто зазначає ефективний вплив книги Аллена Карра «Легкий спосіб кинути курити», після якої, мовляв, чимало людей назавжди відмовилися від згубної звички. Але і в Україні є чудові книги, що допомагають оцінити шкоду від паління, наприклад, авторства завідувача кафедри пропедевтики внутрішньої медицини Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова, професора Юрія Мостового. У програму фізичного лікування входить застосування замінників нікотину. Такі алкалоїди, як лобелін і цитизин, впливають на вегетативну нервову систему, а також на обмінні процеси в організмі, діючи подібно до нікотину. Одночасно в курця зникає «смак» до цигарок. Але при цьому під час припинення паління організм людини починає відчувати нестачу деяких корисних для життєдіяльності сполук, які раніше абсорбувалися через тютюновий дим. Забезпечення організму підвищеною кількістю необхідних мікроелементів посередництвом спеціальних добавок дає змогу зменшити цей дефіцит. Тому корисним є введення таких добавок внутрішньовенно, що створює аль-

тернативу їх повільній абсорбції в кишечнику. Спеціально розроблена дієта для виведення токсичних речовин з організму допомагає позбутися нікотину, який осів у жирових прошарках і впливає на нервову систему. Чим швидше буде виведено нікотин з організму, тим швидше поповниться дефіцит деяких речовин. Дуже важливим є дотримання спеціальної програми фізичних вправ для контролю дихання. Куріння скорочує об’єм легень і споживання організмом кисню, збільшення якого покращує самопочуття людини. Нікотиновий пластир, жувальна гумка або імплантати допомагають у випадках із відсутністю сприйнятливості до інших методів, але не слід забувати, що за умови їх використання нікотин продовжує надходити в організм, впливаючи на нервову систему і не звільняючи від залежності. ВЗ Що зазвичай стимулює людей кинути палити? — Знаєте, я помітив цікаву тенденцію: чим вища фінансова забезпеченість людини, тим більше в неї виникає бажання довше жити. І перше, що такі особи роблять, — кидають палити. Дуже часто, коли люди бачать, як, наприклад, їх батьки тяжко відходять із цього світу через хвороби, спричинені палінням, то моментально, буквально за один день відмовляються від згубної звички. Коли кажеш пацієнту, що на п’яту добу після відмови від паління в нього відновиться повноцінний смак, а далі нюх, робота інших органів і систем, це теж неабияк стимулює. ВЗ Яка ситуація із нікотиновою залежністю в Україні? — В Україні щоденно палять 45% дорослих чоловіків і 9% дорослих жінок. Серед молоді — 45% юнаків і 35% дівчат. 68% курців заявили, що зацікавлені у відмові від паління, а 26% тих, хто будь-коли палив щодня, уже є колишніми курцями. Понад 90% українців підтримують заборону паління на робочому місці, 70% — повну заборону реклами тютюну. Усього в країні налічується близько 9 млн активних курців, що становить третину працездатного населення держави. Україна посідає 17-те місце у списку країн-лідерів за кількістю курців. Щорічно до їх числа долучаються не менше 100 тис. українців. Кожен четвертий підліток в Україні викурює першу цигарку у віці до 10 років. За офіційною статистикою, від хвороб, пов’язаних із палінням, в Україні щорічно помирає 120 тис. осіб. ВЗ Як борються із палінням за кордоном? — Коли людина має будь-яку легеневу патологію і при цьому є курцем (а це перевіряють за допомогою спеціальних аналізів), оплата лікування відбувається з кишені пацієнта. Також для курців автоматично зростає вартість медичного страхування. Фінансовий момент — настільки важливий, що тільки він один дає неабиякий позитивний результат. Наталя МОСТОВА, спеціально для «ВЗ»

БІБЛІОТЕКА ЛІКАРЯ ПСИХОТЕРАПІЯ

НЕВРОЛОГІЯ

О. С. ЧАБАН, Е. А. ХАУСТОВА ПСИХОСОМАТИЧЕСКАЯ МЕДИЦИНА ВИДАВНИЦТВО: МЕДКНИГА РІК ВИДАННЯ: 2005 СТОРІНОК: 96

І. М. МАРУНЕНКО ТА ІН. АНАТОМІЯ, ФІЗІОЛОГІЯ, ЕВОЛЮЦІЯ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ ВИДАВНИЦТВО: ЦЕНТР УЧБОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ РІК ВИДАННЯ: 2013 СТОРІНОК: 184

Викладено теоретичні основи психосоматичної медицини з акцентом на невирішені проблеми. Представлені теоретичні розробки психосоматичних взаємозв’язків. Детально описані діагностичні методи із застосуванням психологічних тестів, зокрема й власних розробок авторів. Цікавою є схема комплексної терапії психосоматичних розладів, розроблена завдяки поєднанню психотерапії, психофармакотерапії і психогігієни. У розділі психофармакотерапії велику увагу приділено лікуванню порушень сну. Видання стане в пригоді психіатрам, неврологам, лікарям загальної практики-сімейної медицини, а також студентам медичних вишів.

Навчальний посібник створено з урахуванням завдань навчального курсу «Анатомія, фізіологія, еволюція нервової системи». Розглянуто основні питання анатомії, фізіології, еволюції нервової системи, а саме: біологічне значення, загальний план будови і властивості нервової системи; будова, функції та розвиток відділів центральної нервової системи; загальний план будови головного мозку; захворювання нервової системи та їх профілактика. Книга містить науково-популярну інформацію, об’єд нану в рубриках: «Історична довідка», «Важливо знати, що...», «Цікаво знати, що...», яка допоможе студентам поглибити знання. Для студентів вищих медичних навчальних закладів ІV рівня акредитації.

ВИБІР АМЕРИКАНСЬКИХ ЛІКАРІВ

ІННОВАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ

ДЕРМАТОЛОГІЯ

EVALUATION OF BIOMARKERS AND SURROGATE ENDPOINTS IN CHRONIC DISEASE ВИДАВНИЦТВО: INSTITUTE OF MEDICINE РІК ВИДАННЯ: 2010 СТОРІНОК: 334 МОВА ВИДАННЯ: АНГЛІЙСЬКА

ПОД РЕД. Д. РУДИКОФФА И ДР. АТОПИЧЕСКИЙ ДЕРМАТИТ И ЭКЗЕМАТОЗНЫЕ РАССТРОЙСТВА ВИДАВНИЦТВО: ГЭОТАР-МЕД РІК ВИДАННЯ: 2017 СТОРІНОК: 384

Багато людей припускають, що вимоги, які висувають до харчових продуктів і харчових добавок, мають такий самий ступінь наукового обґрунтування, що і стосовно ліків, але це не завжди так. FDA рекомендує прийняти послідовну наукову базу для оцінки біомаркерів, щоб досягти суворого й прозорого процесу контролю.

Книга, присвячена атопічному дерматиту і екзематозним розладам, підготовлена групою найавторитетніших закордонних експертів. У ній висвітлено сучасні епідеміологічні, патогенетичні, клінічні, лабораторно-діагностичні та лікувальнопрофілактичні аспекти, що перебувають у фокусі проблеми. Науковий матеріал вдало доповнюють якісні ілюстрації. Видання не тільки надасть максимальну практичну допомогу студентам медичних вишів і лікарям-початківцям, а й стане в пригоді досвідченим клініцистам: дерматовенерологам, алергологам-імунологам, педіатрам, сімейним лікарям та іншим фахівцям.

ДЕРЖАВНА НАУКОВА УСТАНОВА «НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ ЦЕНТР ПРОФІЛАКТИЧНОЇ ТА КЛІНІЧНОЇ МЕДИЦИНИ» ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ СПРАВАМИ (ДНУ «НПЦ ПКМ» ДУС)

ОГОЛОШУЄ КОНКУРС В аспірантуру з відривом та без відриву від виробництва за спеціальністю 222 «Медицина» (спеціальна підготовка за спеціалізаціями: «Внутрішні хвороби», «Кардіологія», «Нервові хвороби», «Анестезіологія та інтенсивна терапія», «Травматологія та ортопедія», «Хірургія», «Соціальна медицина»). Навчання за державним замовленням і за кошти юридичних (фізичних) осіб. Форми навчання: очна денна (з відривом від виробництва), очна вечірня (без відриву від виробництва), заочна.

ДЛЯ УЧАСТІ В КОНКУРСІ НЕОБХІДНО ПОДАТИ ТАКІ ДОКУМЕНТИ: заяву на ім’я директора; особовий листок з обліку кадрів; медичну довідку про стан здоров’я за формою №286-о; копію паспорта, копію диплома про вищу медичну освіту і присвоєння кваліфікації «Лікар»; копію диплома магістра медицини (за наявності) із зазначенням здобутої спеціальності та кваліфікації; копію сертифіката про присвоєння кваліфікації лікаря-спеціаліста з відповідної лікарської спеціальності («Внутрішні хвороби», «Кардіологія», «Нервові хвороби», «Анестезіологія», «Травматологія та ортопедія», «Хірургія»,

ГАЗЕТА ВИХОДИТЬ ІЗ 1990 РОКУ

08198 60965 86181

ІНДЕКС ДЛЯ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ПЕРЕДПЛАТНИКІВ ІНДЕКС ДЛЯ ПІДПРИЄМСТВ Й ОРГАНІЗАЦІЙ

ІНДЕКС ПІЛЬГОВИЙ ДЛЯ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ

СПІВЗАСНОВНИКИ ГАЗЕТИ: ПРОФСПІЛКА ПРАЦІВНИКІВ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ ТОВ «РЕДАКЦІЯ ГАЗЕТИ «ВАШЕ ЗДОРОВ’Я» Свідоцтво про реєстрацію КВ №22709-12609ПР від 30 травня 2017 року

НА ЗАХИСТІ ІНТЕРЕСІВ ЛІКАРІВ

«Соціальна медицина»); копію посвідчення про присвоєння (підтвердження) лікарської кваліфікаційної категорії з відповідної лікарської спеціальності (за наявності); витяг з трудової книжки, засвідчений за основним місцем роботи; перелік опублікованих наукових праць, винаходів і корисних моделей (за наявності) або наукову доповідь (реферат) з обраної наукової спеціальності. Паспорт, диплом про вищу медичну освіту і присвоєння кваліфікації «Лікар», диплом магістра медицини (за наявності) та сертифікат лікаря-спеціаліста з відповідної лікарської спеціальності вступник пред’являє особисто.

ТЕРМІН ПОДАННЯ ДОКУМЕНТІВ — 1 місяць з дня опублікування оголошення. ВСТУПНІ ВИПРОБУВАННЯ — із 16 по 25 жовтня 2017 року. Вступники складають іспити з відповідної спеціальності (спеціалізації) та з іноземної мови. Початок навчання — 1 грудня 2017 року. ДОКУМЕНТИ ПРИЙМАЄ УЧЕНИЙ СЕКРЕТАР ДНУ «НПЦ ПКМ» ДУС ЗА АДРЕСОЮ: 01014, м. Київ, вул. Верхня, 5. Тел.: (044) 284-79-93. Факс: (044) 284-72-83. ПРАВИЛА ПРИЙОМУ до аспірантури розміщені на веб-сайті ДНУ «НПЦ ПКМ» ДУС: clinic.gov.ua

Генеральний директор ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я»............. ЮЛІЯ НОВГОРОДСЬКА Головний редактор..............МАРИНА БУРМАКА

* ТОВАРНИЙ ЗНАК ЗА ЛІЦЕНЗІЄЮ

ВИДАВЕЦЬ: ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я» АДРЕСА: 04210, м. Київ, вул. Оболонська набережна, буд. 11, корп. 1

Спеціальний кореспондент......................СВІТЛАНА ТЕРНОВА Випусковий редактор..............ІРИНА ХОМЧУК Редактор відділу наукової інформації............................ТЕТЯНА ПРИХОДЬКО Редактор відділу оперативної інформації...............................ТЕТЯНА КОЛІСНИК

ДЛЯ ЛИСТІВ: 04211, м. Київ, а/с 138

Дизайн та верстка................АННА ПЕРЕВЕРТЕНЬ

ТЕЛ./ФАКС: (044) 428 02 20 E-MAIL: vz@vz.kiev.ua

Літературне редагування та коректура..............................ЛАРИСА БОБРУЄНКО

Виходить один раз на два тижні у п’ятницю

Відповідальним за випуск номера є головний редактор. Редакція не завжди поділяє думку авторів публікацій. Редакція не несе відповідальності за зміст рекламних матеріалів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, прізвищ та імен, інших даних несуть автори публікацій. Листування з читачами ведеться тільки на сторінках газети, рукописи не рецензуються і не повертаються. Матеріали, що публікуються на правах реклами Друк офсетний. Умовних друк. арк. 2.

Загальний наклад 21 000 Замовлення №0510317 Віддруковано у ДВ «Преса України»: 03048, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 50.

Відділ реклами....................СВІТЛАНА КУРЧЕНКО