Ваше здоров'я №36-37 by Всеукраїнська медична газета “Ваше здоров'я”

МЕДИЧНА ГАЗЕТА УКРАЇНИ

№36-37 (1267-1268) 05.09.2014

ГАЗЕТА МОЗ УКРАЇНИ І ГАЛУЗЕВОЇ ПРОФСПІЛКИ

WWW.VZ.KIEV.UA

НОВИНИ

МЕДИКИ

РАХУНКОВА ПАЛАТА УКРАЇНИ: КОШТИ ВИТРАЧЕНІ — ПРОБЛЕМА НЕ ВИРІШЕНА

НА ВІЙНІ

ОЛЕГ МУСІЙ ЗАПЕРЕЧУЄ ФАКТ ПЕРЕДВИБОРЧИХ ПЕРЕГОВОРІВ ІЗ ОЛЕГОМ ЛЯШКОМ КОДЕЇНОВИЙ НАРКОТРАФІК «ПІД ЗАХИСТОМ» ДЕРЖЛІКСЛУЖБИ УКРАЇНИ

ЯК ЗАБЕЗПЕЧИТИ ГОТОВНІСТЬ

№1

УКРАЇНСЬКИХ ПАЦІЄНТІВ ЗНОВУ ЩЕПЛЮВАТИМУТЬ ВАКЦИНАМИ СУМНІВНОЇ ЯКОСТІ? ГРОМАДСЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ РЯТУЮТЬ ІМІДЖ ОЧІЛЬНИКА МОЗУ

2-5 СТОР.

Нинішні події на сході країни оголили безліч проблем, у тому числі й проблеми «боєздатності» вітчизняної медицини. Вона вже давно почала забувати, що таке військово-польова хірургія, а про лікування уражень сучасною зброєю і не чула. Три роки тому військові кафедри в медичних ВНЗ взагалі закрили як непотрібні! Щоб повернути все на круги своя, необхідний час. Але той, хто іде в бій, чекати не може. Наскільки наші лікарі здатні вже сьогодні бути «ангелами війни», чи їм доведеться навчатися цього під СТОР. кулями? І що мають із собою, окрім почуття обов’язку і мужності?

ФЕДІР ЛАПІЙ: ПИТАННЯ КОГО І КОЛИ ВАКЦИНУВАТИ ВИРІШУЮТЬ ДЕПУТАТИ, А НЕ ЛІКАРІ

РОБОТА АБО ЖИТТЯ?

Тема імунопрофілактики зараз на слуху як у лікарів, так і пацієнтів — надто багато відкритих питань у сфері вакцинації, болючих для суспільства. Вперше за всю історію незалежної України Міністерство охорони здоров’я не закупило вакцин, чим посягнуло на гарантоване Конституцією право громадян на здоров’я. СТОР.

Нині такий вибір часто постає перед медичними працівниками, що вимушені залишати місце проживання через загрозу життю. Переселенці із зони АТО не завжди встигають вирішити питання звільнення з роботи, а дехто стверджує, що керівники лікувальних закладів не відпускають їх, погрожуючи звільненням «по статті». СТОР.

ВІРУС МІЖНАРОДНОГО ЗНАЧЕННЯ За даними ВООЗ (станом на 28 серпня), загальна кількість осіб, які постраждали від вірусу Ебола, становить 3069 осіб, 1552 із них померли. І це лише підтверджені випадки. Як мобілізувати суспільство і зусилля держави, щоб запобігти поширенню смертоносного вірусу на території України? СТОР.

НОВИНИ ЦІЛКОМ ТАЄМНО

ГИН У Т Ь ЛЮД И

МОЗ ПРИХОВУЄ НОВІ ПРАВИЛА ВВЕЗЕННЯ НЕЗАРЕЄСТРОВАНИХ В УКРАЇНІ МЕДВИРОБІВ І МЕДТЕХНІКИ?

серпня на сайті Міністерства охорони здоров’я України був оприлюднений пресреліз, у якому повідомлялося про те, що після опублікування в «Офіційному віснику України» вступив у силу Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 21.07.2014 р. №510, яким внесені зміни в Порядок ввезення на територію України незареєстрованих медичної техніки та виробів медичного призначення. Зокрема, розширено перелік випадків, коли таке ввезення дозволяється.

МОЗ заявляє, що цей наказ був розроблений із метою забезпечити можливість ввезення на територію України і застосування незареєстрованої медичної техніки й медвиробів, які призначені для використання в умовах проведення АТО, введення військового, надзвичайного стану. Тепер повідомлення щодо можливості ввезення на територію України незареєстрованої медичної техніки й виробів медичного призначення видає Держлікслужба України. Проте ознайомитися зі змістом Наказу від 21.07.2014 р. №510 не-

можливо, оскільки на сайті МОЗ у відповідному розділі його досі не опубліковано, хоча минуло вже понад 2 тижні. Представники фармринку вважають, що це неспроста, і звертають увагу на необхідність детального вивчення Наказу, підписаного Олегом Мусієм, адже попередні «випадки неопублікування» офіційних документів Міністерства пов’язували зі спробами приховати їх зміст від громадськості. За матеріалами pharma.net.ua

«МИ ДУЖЕ СПОДІВАЄМОСЯ, ЩО МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ЗМОЖЕ ПРЕДСТАВИТИ ПРОЕКТ ДЛЯ РАДИ ДИРЕКТОРІВ СВІТОВОГО БАНКУ, ОСКІЛЬКИ МОВА ЙДЕ ПРО КРЕДИТ У 324 МЛН ДОЛАРІВ, ЯКИЙ СВІТОВИЙ БАНК ГОТОВИЙ ВИДІЛИТИ ДЛЯ 10 ОБЛАСТЕЙ», — РОЗПОВІВ ЗАСТУПНИК ГОЛОВИ АДМІНІСТРАЦІЇ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ ДМИТРО ШИМКІВ. За матеріалами rbc.ua

М А НІП УЛ Ю В А Н Н Я С В І Д О МІ С Т Ю

ГРОМАДСЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ РЯТУЮТЬ ІМІДЖ ОЧІЛЬНИКА МОЗУ

серпня 2014 року на офіційному сайті Міністерства охорони здоров’я України було розміщено повідомлення такого змісту: «МОЗ України максимально прискорило проведення централізованих закупівель по всіх державних програмах. Станом на 26 серпня 2014 року вже закуплено ліків і виробів медичного призначення на суму 102,3 млн грн, із них акцептовано пропозиції учасників торгів на суму 46,8 млн грн. Тривають основні закупівлі на суму 1,82 млрд грн, проводяться підготовчі процедури щодо початку закупівлі на суму 237,7 млн грн в найближчі дні». При цьому Міністерство нагадує, що на централізовані закупівлі, відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік», передбачено 2,16 млрд грн. Тобто за 8 місяців поточного року МОЗ зуміло «освоїти» менше 5% виділених державою

коштів. Відповідно, життєво необхідну терапію (а державні програми передбачають закупівлю лише найважливіших ліків і медвиробів) отримає менше 5% громадян України, що пот ребують вказаних медикаментів і медвиробів. Нагадаємо, 27 березня 2014 року на сайті газети «Дзеркало тижня» з’явилося інтерв’ю Міністра охорони здоров’я Олега Мусія, де він, зокрема, зазначив: «Так звані прозорі тендери, що їх раніше проводили, не відповідали дійс ності. Тепер усе буде відкритим для громадськості, а всі платіжні доручення будуть проходити тільки через мене, і відповідальність за прийняті рішення буде на мені». А вже в кінці червня 2014 р. у зриві тендерної кампанії Олег Мусій звинуватив свого першого заступника Руслана Салютіна, про що громадськість дізналася із заяв Мусія, повідомлень прес-служби МОЗУ та серії брудних замов-

них публікацій, що ганьбили честь і гідність Салютіна. А коли пристрасті навколо незакуплених ліків розпалилися й очільника МОЗ мали притягнути до відповіді, під Кабміном відбувся черговий мітинг, ініційований БФ «Пацієнти України» Дмитра Шерембея. У спілкуванні зі ЗМІ мітингувальники обмежувалися цитатами з переданого Арсенію Яценюку відкритого листа, називаючи Руслана Салютіна «злочинцем і масовим вбивцею», та пропонували по всіх питаннях звертатися лише до Дмитра Шерембея. Як відомо, Д. Шерембей близький до Олега Мусія — недивно, що представники його організації завжди «працюють» в унісон із МОЗ і його керівником.

Рахункова палата України: кошти витрачені — проблема не вирішена

олегія Рахункової палати України розглянула результати аудиту ефективності використання коштів Державного бюджету України, виділених Міністерству охорони здоров’я України в 2013 році і в першому півріччі 2014 року для забезпечення лікування хворих із серцево-судинними та судинно-мозковими захворюваннями, і змушена була конст атувати: належної системи організації надання медичної допомоги таким хворим із введенням єдиних підходів і стандартів на сьогоднішній день досі не створено. Як повідомила прес-служба Рахункової палати України, Міністерством і Національною академією медичних наук України досі не впроваджений єдиний медичний простір шляхом передачі відомчих установ і закладів охорони здоров’я до сфери управління МОЗ. Також не створені центри/відділення для надання сучасної високоспеціалізованої медичної допомоги хворим, відсутня система функціональної діагностики і диспансерного нагляду за хворими із серцево-судинною та судинно-мозковою патологіями. У той же час недостатні бюджетні асигнування не дозволили Міністерству оновити матеріально-технічну базу закладів охорони здоров’я, забезпечити достатньою мірою хворих виробами медичного призначення, які потрібні для проведення оперативних втручань, створити державні реєстри хворих для оцінки ефективності та своєчасності надання медичної допомоги, впровадити сучасні протоколи лікування, планування й розрахунку потреби в лікарських засобах і виробах медичного призначення для відповідної категорії пацієнтів. Як показав аудит, на сьогоднішній день тенденції щодо захворюваності на серцево-судинні та судинно-мозкові хвороби і смертності від них залишаються негативними. Серед хвороб дорослого населення країни ці захворювання посідають перше місце, складаючи 66% у структурі причин смертності громадян. Цей показник — один із найвищих у Європі. Щорічно від хвороб серця і судин в Україні помирають майже 460 тис. осіб. Частота інсультів перевищує аналогічний показник у розвинених країнах Європи в 11-13 разів. Щорічно в країні діагностується близько 50 тис. випадків інфаркту міокарда. Розрахункова річна потреба в операціях на серці складає 35 тис. втручань, однак у 2013 році вона була забезпечена лише на 57,3%. І це — без урахування «хірургічного боргу», тобто кількості пацієнтів (близько 150 тис. хворих), які вже очікують на операцію. Колегія також відзначила низький рівень поінформованості населення про ризики для їхнього здоров’я і зробила вис новок, що ситуація із серцево-судинними та судинно-мозковими захворюваннями в країні вийшла за суто медичні межі й на сьогодні є соціальною проблемою, яка впливає на здоров’я громадян і тривалість їхнього життя. За матеріалами ac-rada.gov.ua

За матеріалами pharma.net.ua

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 485 00 96 vz@vz.kiev.ua

НОВИНИ

5 вересня 2014 року

В К У Л УА Р А Х

ПЕРЕДІЛ РИНК У

Олег Мусій заперечує факт передвиборчих переговорів із Олегом Ляшком

КОДЕЇНОВИЙ НАРКОТРАФІК «ПІД ЗАХИСТОМ» ДЕРЖЛІКСЛУЖБИ УКРАЇНИ Н 31 а сайті Держлікслужби України опубліковано Розпорядження від 28.08.2014 р. №16800-1.3/2.0/17-14 про тимчасову заборону на реалізацію і застосування 35 серій кодеїновмісного препарату «КОДАРІН», таблетки №140 (10х14) індійського виробника «Вівімед Лабс Лтд». Причиною заборони вказується відсутність позитивного висновку про якість ввезеного в Україну лікарського засобу, що видається Держлікслужбою України. Саме ця інформація стала для Управління Служби безпеки України в Одеській області приводом ініціювати заборону з метою «активної протидії розповсюдженню неякісних і фальсифікованих лікарських засобів на території України». «КОДАРІН» є одним із ключових конкурентів активно використовуваного наркоманами кодеїновмісного препарату «КОДТЕРПІН IC®» (виробник — одне з найбільших одеських підприємств ТДВ «ІНТЕРХІМ»). Управління СБУ, що ініціювало

заборону, також знаходиться в Одесі. У своєму розпорядженні Держлікслужба посилається на СБУ, однак висновок про якість препарату, що ввозиться, повинна видавати саме Держлікслужба. Тож, по суті, йдеться про переділ аптечного наркоринку з використанням адміністративних важелів впливу Держлікслужби. Нагадаємо, першим заступником Голови Держлікслужби Михайла Пасічника є колишній виконавчий директор Асоціації «Виробники ліків України» Олена Алексєєва (ТДВ «ІНТЕРХІМ» входить в Асоціацію і фінансує її діяльність), а Олександр Чумак (керівник страйкому ТДВ «ІНТЕРХІМ») представляється радником Михайла Пасічника. Також нагадаємо, що Міністр охорони здоров’я Олег Мусій неодноразово заявляв про необхідність заборонити вільний продаж кодеїновмісних препаратів. І 20 березня 2014 р. на брифінгу в Кабміні, і 21 березня 2014 р. на зустрічі з вітчизняни-

ми виробниками Олег Мусій відкрито визнавав: «Кодеїновмісні препарати сьогодні вживають у цілях наркоманії. І ця проблема вже піднімалася мною на зустрічі з виробником «ІНТЕРХІМ». Однак жодних дій щодо обмеження «аптечної наркоманії» Міністр і його ставленик Голова Держлікслужби Михайло Пасічник не вжили. На сьогодні замість рішучих дій по боротьбі з кодеїновою наркоманією чиновники лише лобіюють інтереси конкретного виробника: після зміни керівництва Держлікслужби — на лояльне до ТДВ «ІНТЕРХІМ» — продажі препарату «КОДТЕРПІН IC®» знову зростають галопуючими темпами. Ціна питання по усуненню конкурента — індійського препарату «КОДАРІН» — дорівнює 2-3 млн доларів офіційних продажів на рік і явно не меншій сумі тіньових грошових надходжень від наркоторгівлі. За матеріалами diklz.gov.ua

Н А РКО М А НІЇ О ГОЛ О Ш ЕН О В ІЙ Н У

АПТЕКА БІЛЬШЕ НЕ ТОРГУВАТИМЕ СМЕРТЮ

півробітники управління боротьби з незаконним обігом наркотиків спільно з колегами з міського відділу, а також за участю Державної інспекції з контролю якості лікарських засобів і виробів медичного призначення України і органів місцевого самоуправління під час санкціонованого обшуку в одній з аптек Рівного виявили й вилучили близько 20 тисяч доз кодеїновмісних препаратів. Під час обшуку правоохоронці знайшли упаковку препарату LiDa, який в Україні реєстрації не підлягає, оскільки в препаратах такого типу може міститися психотропна речовина сибутрамін, а також розфасовані таблетки без назви, маркування яких зовнішньо схоже на сильнодіючі лікувальні засоби. Всі вказані медикаменти зберігалися в аптеці без будь-яких відповідних документів, що підтверд жують їх якість, умови придбання, зберігання й відпуску.

«До мене звертаються родичі, в тому числі матері наркозалежних. Вони розповідають, що молоді люди приходять у цю аптеку, купують компоненти, з яких потім виготовляють наркотичні препарати. Або просто вживають у великих дозах ті медикаменти, які відпускаються лише за рецептом, — розповідає депутат Рівненської міської ради Анатолій Чугуєвець. — Але ця проблема стосується не лише нашого міста. Я вважаю, що на рівні держави потрібно здійснювати відповідний контроль за такими медичними препаратами, з яких виготовляють наркотики». Правоохоронці подібний рейд здійснюють не вперше. Аналогічна аптека з таким самим «напрямком роботи» стояла на цьому ж місці, під керівництвом цього ж директора, тільки з іншою назвою. Після проведення міліціонерами певних слідчих дій діяльність аптеки було

призупинено, проте ненадовго. Вже близько року працює нова аптека, але «за старим планом». «Слідчі ще проводять досудове розслідування, однак однією з версій, що пояснює такі неадекватні обсяги продажу товару, який містить кодеїн, є можливе використання цих препаратів не для медичного застосування, а з метою виготовлення із різних компонентів наркотичного засобу дезоморфіну, в народі більш відомого як «Крокодил», — повідомив начальник відділу боротьби з незаконним обігом наркотиків УМВС України в Рівненській області Ігор Крутій. — Усе вилучене направлено для проведення експертизи в Науково-дос лідний експертно-криміналістичний центр. Відомості по даному факту внесені в Єдиний реєстр досудових розслідувань за частиною 3 статті 321 Кримінального кодексу України, що карається позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років», — додав майор. Крім того, не в касі, а під прилавком в аптеці зберігалося майже 6 тисяч гривень, а сміттєвий ящик був заповнений подрібненими і частково знищеними коробками від кодеїновмісних препаратів. За матеріалами mvs.gov.ua

1 ВЕРЕСНЯ 2014 Р. ПРЕЗИДЕНТ УКРАЇНИ ПЕТРО ПОРОШЕНКО ПІДПИСАВ УКАЗ ПРО ПРИЗНАЧЕННЯ ОЛЬГИ БОГОМОЛЕЦЬ ПОЗАШТАТНИМ РАДНИКОМ ПРЕЗИДЕНТА. ТЕКСТ ВІДПОВІДНОГО УКАЗУ ВІД 01.09.2014 Р. №698/2014 ОПУБЛІКОВАНИЙ НА ОФІЦІЙНОМУ ВЕБ-САЙТІ ПРЕЗИДЕНТА.

серпня 2014 р. Міністр охорони здоров’я України Олег Мусій на своїй сторінці в соціальній мережі Facebook назвав «фейком і маячнею» інформацію про активні передвиборчі консультації з Радикальною партією Олега Ляшка. Також Олег Мусій стверджує, що в черговий раз став жертвою полювання на нього «ФСБ-шників», і наводить посилання на російський сайт antifashist.com, що містить новину про перемовини. У коментарях же Мусій навів посилання на сайт obozrevatel.com (новина «Мусий начал переговоры с Ляшко о выборах в Раду»), називаючи його «першим», хто розмістив ФСБ-шну маячню. Obozrevatel.com пише, що голова МОЗ затягує свою відставку, аби піти на вибори до Верховної Ради від партії Олега Ляшка: «Як повідомили джерела, зараз вирішуються фінансово-технічні питання». Раніше Міністр називав ФСБ-шним замовленням будь-яку критику, що звучала на його адресу з приводу махінацій із ліками на Майдані. Нагадаємо: в тій історії крапку так і не поставлено. Кримінальні справи проти Олега Мусія й ряду нардепів від ВО «Свобода» не порушені через те, що медикаменти були безоплатно передані волонтерам Майдану киянами, а отже, формально не існує складу злочину. За матеріалами Facebook.com, obozrevatel.com

У Міністра охорони здоров’я новий заступник

озпорядженням Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 р. №756-р призначений заступник Міністра охорони здоров’я України з питань європейської інтеграції. Текст розпорядження опублікований на урядовому порталі. Як і передбачалося, ним став Юрій Савко, виконавчий директор Асоціації виробників інноваційних ліків «АПРАД», яка об’єднує 18 іноземних фармкомпаній в Україні. Другий претендент на цю посаду — Руслан Червак — дійсно виявився технічним кандидатом, а саму процедуру погодження кандидатури МОЗ ретельно приховувало від громадськості. Міністр охорони здоров’я України Олег Мусій із перших днів свого призначення не забуває нагадувати, що Юрій Савко — його найближчий помічник і радник. Саме Савко представляє групу лобістів інтересів іноземних фармвиробників в оточенні Мусія, від яких багато років отримував зарплатню. Це призначення не викликало здивування — сьогодні Олег Мусій уже не соромлячись проводить політику планомірного знищення вітчизняної фармацевтичної галузі. І якщо в перші його дні у владі це були лише «невинні» заяви про те, що «вітчизняний виробник — це умовне поняття, вірніше кажучи, це просто «розливайки» того, що вироблено за кордоном», то сьогодні мова йде про умисне обмеження обігу доступних по ціні вітчизняних препаратів і відміну ліцензування імпорту ліків. За матеріалами pharma.net.ua

НОВИНИ ІМІ ТА Ц ІЯ Б У РХ Л И В ОЇ Д ІЯ Л ЬН О С Т І

УКРАЇНСЬКИХ ПАЦІЄНТІВ ЗНОВУ ЩЕПЛЮВАТИМУТЬ ВАКЦИНАМИ СУМНІВНОЇ ЯКОСТІ?

а своєму офіційному сайті Державний експертний центр МОЗ України (ДЕЦ) розмістив прес-реліз із повідомленням про те, що док лав максимум зусиль для отримання повного пакета документів реєстраційного досьє «Сироватки протигангренозної полівалентної кінської очищеної концентрованої». Йдеться про державну перереєстрацію лікарського препарату виробництва ФУДП «Науково-виробниче об’єднання з медичних імунобіологічних препаратів «Мікроген» МОЗ Росії». Повідомляється, що «в процесі проведення експертизи реєстраційних матеріалів експертами

ДЕЦ було надано зауваження стосовно відсутності сертифіката відповідності вимогам належної виробничої практики (GMP). ДЕЦ офіційно звертався до заявника й виробника з вимогою якнайшвидшого надання документа». Прес-реліз цікавий тим, що на фоні повного провалу Міністерством охорони здоров’я України тендерної кампанії 2014 року і підвищеної уваги громадськості до теми вакцинації в українському суспільстві ДЕЦ вирішив «здивувати» громадськість фактом відсутності сертифіката GMP у російської компанії. Більше того, для спеціалістів «вимога якнайшвидшого надання» сертифіката,

якого у виробника із Російської Федерації не може бути апріорі, виглядає, м’яко кажучи, дивно. Скептики схильні вважати цю публікацію першою із довгої серії подібних прес-релізів, метою яких буде підготовка суспільства і вищого керівництва країни до необхідності терміново відмінити вимоги GMP для вакцин. Нагадаємо, Раїса Богатирьова в жовтні 2013 року також пропонувала відмінити GMP-сертифікацію для вакцин — тоді громадськість одностайно вис тупила проти такого рішення й звинуватила чиновницю в лобіюванні інтересів російських виробників вакцин, від яких вона отримувала величезні хабарі.

КОРУ ПЦІЯ В МОЗ

ОЛЕГ МУСІЙ ОСОБИСТО ОГОЛОСИВ ВИРОК 200 ТЯЖКОХВОРИМ НА ГЕПАТИТ УКРАЇНЦЯМ «К орупційні схеми МОЗ України можуть заблокувати дос туп пацієнтам до якісного й доступного лікування, оголосивши вирок 200 тяжкохворим на гепатит українцям», — заявило керівництво компанії «ВАЛАРТІН ФАРМА» під час прес-конференції, яка відбулася 22 серпня 2014 року. Міністром охорони здоров’я України Олегом Мусієм ініційоване «кулуарне судилище» над зареєстрованим у встановленому законом порядку вітчизняним препаратом «АЛЬФАПЕГ®», призначеним для лікування вірусних гепатитів. У середу, 20 серпня, пізно ввечері Олег Мусій видав Наказ МОЗ України, згідно з яким необхідно протягом 48 годин визначити долю вітчизняного препарату і більш ніж 200 хворих на гепатит, які ним рятують своє життя. Власник і дистрибутор препарату «АЛЬФАПЕГ®» — вітчизняне підприємство ТОВ «ВАЛАРТІН ФАРМА» — став об’єктом корупційного «бліцкригу» з метою ліквідувати препарат, розроблений українськими вченими. Це єдиний на сьогодні аналог дорогих імпортних ліків — препарат, який вперше дав хворим і лікарям ефективну й доступну альтернативу в лікуванні вірусного гепатиту С. Наявність препарату «АЛЬФАПЕГ®» на ринку України економить половину вартості лікування гепатиту С. Адже держава забезпечує лікування лише одному пацієнту зі ста, тому вартість лікування є серйозним тягарем для сімейних бюджетів багатьох хворих. На сьогодні більше 200 пацієнтів успішно проходять лікування препаратом «АЛЬФАПЕГ®». Не було жодної скарги на препарат і з боку фармаконагляду. Представники медичної спільноти називають причиною таких дій МОЗУ

конфлікт інтересів: неформально інтереси підприємств — конкурентів «ВАЛАРТІН ФАРМА» — у боротьбі за право постачати державі препарати пегінтерферону представляє Дмитро Шерембей, громадський діяч і особа, наближена до Олега Мусія. До речі, він лобіює постачання дороговартісних імпортних лікарських засобів для лікування ВІЛ/СНІДу, туберкульозу, гепатиту та інших захворювань ще з часів Раїси Богатирьової. «Цікаво, що лише тоді, коли наше підприємство виявило бажання взяти участь у державних закупівлях препаратів для хворих на вірусні гепатити відповідно до Державної соціальної програми, проти нас почалася така кампанія», — розповів директор ТОВ «ВАЛАРТІН ФАРМА» Андрій Розумний. — Слід зазначити, що за даними того ж МОЗ, поширеність хронічного вірусного гепатиту С в Україні на сьогодні складає більше 350 тис. осіб. І це лише зареєстровані випадки. А закупівля вітчизняного препарату могла б удвічі здешевити терапію, відповідно вдвічі збільшити кількість пацієнтів, які могли би пролікуватися за виділені державою кошти». Корупційний тиск особливо посилився, коли підприємство звернулося до Антимонопольного комітету України стосовно дій Тендерного комітету МОЗ з вимогою усунути дискримінаційні умови закупівель, створені під чітко визначених учасників торгів, що поставляють імпортні ліки. 06.08.2014 р. АМКУ задовольнив скаргу ТОВ «ВАЛАРТІН ФАРМА». Ще більше активізувалася кампанія проти вітчизняного препарату після звернення до Міністра МОЗ Олега Мусія від 04.08.2014 р., у якому підприємство запропонувало здійснити поставку препарату «АЛЬФАПЕГ®» за

цінами 2013 року, тобто майже вдвічі дешевше сьогоднішньої пропозиції на ринку. І це — незважаючи на девальвацію гривні і введення ПДВ на ліки. Такими діями МОЗ України формує прецедент, коли реєстрацію медичного препарату можна відмінити без будь-яких підстав і незважаючи на те, що раніше саме МОЗ прийняло рішення щодо державної реєстрації цього препарату. «Реєстрація неякісних лікарських засобів дійсно є проблемою. Недос тупність інформації про клінічно підтверджену ефективність — також проблема. Ще рік тому при «корупціонерці» Богатирьовій ми вимагали створити комісію з перевірки реєст рації препаратів-«пустушок» «Анаферон», «Афлубін®» та ін. Уже кілька місяців ми величезними зусиллями намагаємося отримати від МОЗ інформацію про проведення аналізу імпортозаміщення російських ліків. А тут — таке диво! Якщо є корупційна воля, то Міністр може досягнути мети за один день — створити комісію і за 48 годин провести аналіз доцільності реєстрації препарату. Це рекорд МОЗУ за всі роки. Щоправда, більше 200 хворих на гепатит, які сьогодні знаходяться на терапії препаратом «АЛЬФАПЕГ®», залишаться без лікування, але для Міністра це несуттєві деталі, — відзначає президент Всеук раїнської ради захисту прав та безпеки пацієнтів Віктор Сердюк. — А от використовувати «корупційний турбонаддув» для експертного аналізу доцільності російських ліків і ліків«пустушок» досі не вдається ні нам, ні Кабінету Міністрів». Фармкомпанія у суді доводить незаконність дій Мініст ра охорони здоров’я О.Мусія. За матеріалами unn.com.ua

Нинішнє керівництво МОЗ, здається, не проти завершити справу Богатирьової. До речі, все керівництво Державного експертного центру МОЗ України залишилось тим самим, що й за часів Раїси Богатирьової. Але Міністра охорони здоров’я Олега Мусія це не бентежить — будь-яких згадок про необхідність люстрації, зокрема, директора ДЕЦ Олени Нагорної й голови Науково-експертної ради ДЕЦ, колишнього радника Богатирьової, Ольги Баули, він уникає. За матеріалами pharma.net.ua

! СЛУЖБА БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ ОГОЛОСИЛА В РОЗШУК КОЛИШНЬОГО ЗАСТУПНИКА МІНІСТРА ДОХОДІВ І ЗБОРІВ АНДРІЯ ІГНАТОВА. ВІН КУРУВАВ ГАЛУЗЬ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я І БЕЗПОСЕРЕДНЬО МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ ВІД «СІМ’Ї» ЯНУКОВИЧА. ПРЯМЕ ВІДНОШЕННЯ ДО «ГРУПИ ІГНАТОВА» МАЮТЬ КОЛИШНІЙ ЗАСТУПНИК РАЇСИ БОГАТИРЬОВОЇ РОМАН БОГАЧОВ І ЇЇ РАДНИК ДМИТРО ПІДТУРКІН. «СХЕМИ БУЛИ БІЛЬШ НІЖ ЗРОЗУМІЛИМИ Й БАГАТОМІЛЬЙОННИМИ. РЕЗОНАНС, ЗВИЧАЙНО, МОГЛА БИ СТВОРИТИ ГРОМАДСЬКІСТЬ І ПРИМУСИТИ КОРУПЦІОНЕРІВ НЕ ДІЯТИ НАСТІЛЬКИ НАХАБНО. АЛЕ ПРИ БОГАТИРЬОВІЙ ГРОМАДСЬКОЮ РАДОЮ ЗАЙМАВСЯ ОЛЕГ МУСІЙ, А ОПОНУВАТИ ТОДІШНІМ СТАВЛЕНИКАМ РЕЖИМУ ЯВНО БУЛО НЕ В ЙОГО ІНТЕРЕСАХ», — ГОВОРЯТЬ У МОЗ. За матеріалами unian.net

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 485 00 96 vz@vz.kiev.ua

НОВИНИ

5 вересня 2014 року

П Л Ю С И ТА М І Н У С И

Т ЕН Д ЕРИ

ПЕРЕРЕЄСТРАЦІЮ ІМПОРТНИХ У ЛІКІВ ХОЧУТЬ ВІДМІНИТИ?

Черкаси залишилися без ліків

а минулому тижні у Верхов ній Раді був зареєстрований законопроект про обіг і державний контроль препаратів, що ввозяться в Україну (№4459а). Він фактично відміняє перереєстрацію препаратів, а також передбачає, що поставки імпортних лікарських засобів і сировини кон т ролюват име спеціа льний орган виконавчої влади (швидше за все, Держлікслужба), а правила ввезення додатково розробить Уряд. Формальним ініціатором цього документа є Прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк, реальним — нинішній голова Держлікслужби й екс-директор «Фалбі» Михайло Пасічник. Відміну перереєстрації аргументують турботою про рядових пацієнтів. Через перереєстрацію лікарських засобів вони нібито залишаються без життєво необхідних препаратів і вимушені переривати схеми лікування. Дійсно, перереєстрація ліків давно стала джерелом доходу для чиновників Державного експертного центру МОЗ України (ДЕЦ), який відповідає за реєстраційні питання. Згі дно з чинним законодавством кожні 5 років імпортер або

виробник повинні заново подавати повний пакет документів. На їх вивчення й перевірку якості медикаментів чиновникам виділяється 210 днів, протягом яких препарат не продається в аптеках. На практиці цей термін може бути значно зменшений або, навпаки, збі льшений за леж но ві д вагомості представлених компанією «аргументів». Як розповідають деякі ЗМІ, за пришвидшене проходження перереєстрації чиновники ДЕЦ і МОЗ вимагають близько 10 тис. доларів за кожне найменування лікарського засобу. Враховуючи, що в Україні зареєстровано близько 15 тисяч лікарських засобів, загальний «реєстраційний» бюджет складає як мінімум 30 млн доларів на рік. Цифра може бути й більшою, адже компанії активно платять і за створення штучних перепон для конкурентів. У цьому випадку тариф стартує із 20-30 тис. доларів. За ці кошти чиновники гарантують, що конкуруючий препарат не з’явиться в аптеках протягом як мінімум шести-семи місяців, а це, відповідно, дозволяє «замовнику» активніше просувати свій товар.

Експерти фармринку стверджують, що є компанії, для яких це нововведення буде вигіднішим, ніж для інших. Йдеться, в першу чергу, про імпортерів препаратів з Індії і країн третього світу. За колишньої влади деяким із них вдалося зареєструвати в Україні ліки досить сумнівної якості, які у випадку чесної перевірки не прой шли би повторної перереєстрації. Зокрема, було в негайному поря дк у зареєстровано пона д 80 онкопрепаратів виробництвами, які пов’язують із бізнесменом Борисом Литовським. Поговорюють, що вони повинні були взяти участь і перемогти в тендерах МОЗУ. Не виключено, що так і буде, адже відомство і досі не провело торгів. Пролобіювати законопроект про відміну перереєстрації лікарських засобів допоміг колишній радник Раїси Богатирьової Віктор Чумак. Раніше саме його називали головним посередником між ДЕЦ і фармбізнесом, тепер він пов’язаний із заступником Мініст ра охорони здоров’я Наталією Лісневською і Головою Держлікслужби Михайлом Пасічником. За матеріалами dsnews.ua

БІЗ Н ЕС Н А К Р О В І

КОМПАНІЯ «ЗДОРОВ’Я» ВІДМОВИЛАСЯ ДОПОМАГАТИ БІЙЦЯМ АТО С илам АТО на сході потрібні амуніція та медикаменти — про це неодноразово заявляли рідні бійців, а також волонтери, котрі надають всебічну допомогу батальйонам, які ведуть бої в епіцентрі військових дій. Серед медикаментів найбільшу потребу військові відчувають в анальгетиках, протишокових і кровоспинних препаратах. Як стало відомо, один із українських фармацевтичних лідерів — група компаній «Здоров’я», що належить російському бізнесмену, категорично відмовилася продати анальгетики й кровоспинні препарати для зони АТО за собівартістю. Незважаючи на неодноразові звернення не лише волонтерів, а й депутатів Харківської

обласної ради, рішення керівництва підприємства залишається незмінним. В адміністрації ГК «Здоров’я» на умовах анонімності повідом ляють, що співробітники підприємства вкрай обурені такою позицією керівництва, але вдіяти нічого не можуть. «Власник цього бізнесу — росіянин. Вказівка не продавати жодної таблетки для АТО без націнки — безпосередньо від нього. А всі ж просто тримаються за свої робочі місця», — кажуть вони. Як відомо, власник ГК «Здоров’я» — російський політик Олександр Шишкін. ЗМІ неодноразово розповідали про його антиукраїнську позицію. Зокрема, Шишкін як депутат Держдуми голосував за підтримку

анексії Криму і вторгнення російських військ на територію України. Така поведінка може стати сигналом для влади включити ГК «Здоров’я» (а саме харківські «Здоров’я», «Здоров’я народу», Дослідний завод «ГНЦЛС» і розташований під Києвом «Фармекс») до переліку підприємств, відносно яких будуть застосовані санкції згідно з прийнятим Верховною Радою України Законом України «Про санкції». Нагадаємо, продажі одного лише харківського «Здоров’я» в минулому році склали 752 млн грн. За матеріалами obozrevatel.com

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВІДМІНИВ РІШЕННЯ ХАРКІВСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ ПРО ПРИСВОЄННЯ ЧЛЕНУ КОМІТЕТУ З ОБОРОНИ Й БЕЗПЕКИ РАДИ ФЕДЕРАЦІЇ РОСІЇ, ЧЛЕНУ ПАРТІЇ «ЄДИНА РОСІЯ» ОЛЕКСАНДРУ ШИШКІНУ ЗВАННЯ ПОЧЕСНОГО ГРОМАДЯНИНА МІСТА.

же протягом 4 місяців медичні зак лади Черкас не отримують ліків, вакцин, перев’язуальних матеріалів, реактивів і медичних інструментів. Не вистачає препаратів і для 7000 інвалідів, які мають право на пільгові препарати. У заручниках ситуації опинилися й лікарні, й пацієнти, оскільки вимушені купувати все самі. «Ситуація ненормальна. Є препарати, які не в змозі придбати лікар або пацієнт. Із ними найбільша проблема. Це стосується міорелаксантів, препаратів для наркозу, а також біопрепаратів, які необхідні для щеплення проти смертельно небезпечних хвороб, — сказу, правця. Ці лікарські препарати можуть придбати лише лікарні», — відзначає Віталій Григор’єв, лікар ортопед-травматолог, Голова Асоціації лікарів м. Черкаси. У департаменті охорони здоров’я причиною проблем називають неефективну роботу Єдиного тендерного комітету Черкаської міськради. За правилами, придбати препарати й обладнання лікарні можуть виключно після проведення торгів. Єдиний тендерний комітет міськвиконкому завідує всіма централізованими закупівлями в місті, зокрема і ліків. Управління охорони здоров’я дає заявку на препарати, а комітет оголошує торги. Минулорічний переможець — столична фірма — збанкрутувала, тому в лікарнях і виник «медикаментозний голод». А от нового постачальника й досі знайти не змогли. «Активність достатньо низька. Це можна пояснити нестабільною ситуацією в частині цінової політики», — говорить Ірина Удод, заступник Голови Тендерного комітету Черкаського міськвиконкому. А ось директор мережі комунальних аптек Олег Борисенко вважає умови тендерів занадто жорсткими. Строк поставок за домовленістю — мінімум рік. А ціни на препарати мають бути фіксованими. «З огляду на коливання курсу валют — це просто нереально. Ми не в змозі конкурувати із заводом-виробником, враховуючи девальвацію валюти, яка відбувається. Адже сировина, з якої виготовляють той чи інший препарат, — імпортного виробництва», — нарікає Олег Борисенко. Він вважає, що єдиний вихід із ситуації, що склалася, — дозволити медзакладам самостійно закуповувати препарати без тендерів. Попередні торги були призначені на 7 липня, однак не відбулися через малу кількість учасників. Надзвичайними зусиллями пацієнтів і лікарів найнеобхідніші препарати вдалося вивести з координації тендерного комітету. Тепер хоча б їх лікарні зможуть придбати за власні кошти, однак сума закупки не може бути вищою за 100 тис. гривень. «Звичайно, ми слідкуватимемо, щоб ціни не були завищені. Ми працюємо або працюватимемо з такими людьми, які моніторять ціну щодня, оскільки завищення не може бути більше 10% від тих цін, які сьогодні є на ринку», — говорить Олег Роскопін, голов ний лікар Черкаської міської поліклініки №2. Повторний тендер відбувся кілька днів тому. Учасників було всього троє. Зараз перевіряють їхні документи, і тільки після цього визначать переможця. Лікарні ж зможуть отримувати препарати не раніше 1 вересня. Оцінку ситуації дадуть і в прокуратурі — правоохоронці пообіцяли провести перевірку. За матеріалами fakty.ictv.ua

За матеріалами unian.net

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

МЕДИКИ НА ВІЙНІ — ЯК ЗАБЕЗПЕЧИТИ ГОТОВНІСТЬ «НОМЕР ОДИН»?

Лікарі й медсестри з усіх регіонів України працюють у зоні АТО, рятуючи поранених бійців як безпосередньо на полі бою, так і в шпиталях. Серед них — військові медики, мобілізовані й ті, хто записався добровольцем. Нинішні події на сході країни оголили безліч проблем, у тому числі й проблеми «боєздатності» вітчизняної медицини. Вона вже давно почала забувати, що таке військово-польова хірургія, а про лікування уражень сучасною зброєю і не чула. Три роки тому військові кафедри в медичних ВНЗ взагалі закрили як непотрібні! Щоб повернути все на круги своя, необхідний час. Але той, хто іде в бій, чекати не може. Наскільки наші лікарі здатні вже сьогодні бути «ангелами війни», чи їм доведеться навчатися цього під кулями? І що мають із собою, окрім почуття обов’язку і мужності?

Віталій АНДРОНАТІЙ, директор Військово-медичного департаменту Міністерства оборони України, полковник медичної служби

ВЗ Як сьогодні виглядає система надання медичної допомоги учасникам АТО? — У Збройних Силах України існує чітка система медичного забезпечення, побудована за територіальним принципом і спроможна виконувати завдання, які на неї покладаються у різних ситуаціях застосування Збройних Сил. Для цього медична служба має і штат, і засоби (медичні пункти, медичні роти військових частин, а також військово-медичні заклади, загальна кількість ліжок у яких становить 5050 штук). Однак, виходячи із нинішньої ситуації в зоні АТО, а також з огляду на нові методи ведення бойових дій (гібридна війна), ми повинні наблизити надання кваліфікованої медичної допомоги до поранених. Тож крім зазначених підрозділів медичної служби ЗСУ в районах проведення АТО за рахунок Військово-медичного клінічного центру та військових госпіталів було створено та розгорнуто 31 мобільну лікарсько-сестринську бригаду (26 — у районах, де війська виконують свої завдання, 5 — у резерві) і 2 військові мобільні госпіталі, ще 2 військово-медичні госпіталі знаходяться у резерві. Відповідно до мобілізаційних директив Генерального штабу Збройних Сил України визначено заклади охорони здоров’я Військовомедичного департаменту Міністерства оборони України (дві окремі автомобільні санітарні роти), які залучено до мобілізаційного розгортання під час ІІІ черги мобілізації. Ці підрозділи значно посилять медичну складову в зоні бойових дій. ВЗ А чи достатньо сил, щоб вивозити поранених із зони АТО? Адже щодо цього нині у ЗМІ найбільше нарікань. — Для надання медичної допомоги та евакуації поранених і хворих із військових частин задіяно санітарний та спеціальний транспорт військової ланки. Евакуація з блокпостів, медичних пунктів військових формувань та військових частин здійснюється до найближчих лікувально-профілактичних закладів: як військових (мобільних госпіталів, військових госпіталів та військових медичних клінічних центрів), так і цивільних (районних, міських, обласних і комунальних лікарень). У цілому 30% ліжкового фонду цивільних закладів охорони здоров’я країни передбачено для потреб Збройних Сил України. Якщо необхідно прискорити терміни надання екстреної медичної допомоги пораненим чи хворим, їх евакуюють гелікоптерами Мі-8 та санітарним літаком Ан-26 «Віта». Приміром, літак «Віта» за період проведення АТО здійснив 103 рейси, під час яких евакуйовано понад 1200 поранених військовослужбовців. Взагалі ж понад 90% особового складу з тих, хто потребував медичної допомоги, евакуйовані із зони проведення АТО авіаційним транспортом, що дає можливість врятувати багато життів. Зазначу: за весь період проведення АТО під час евакуації померло 17 поранених (це 1% від загальної кількості евакуйованих у лікувальні заклади). Водночас вважаю не вирішеним питання забезпечення Збройних Сил України автомобільним санітарним транспортом, зокрема, броньованим санітарним транспортом. Немає санітарних гелікоптерів, не створено дієвої системи медичної реабілітації поранених.

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 485 00 96 vz@vz.kiev.ua

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

5 вересня 2014 року

ВЗ Чи достатньо медиків, задіяних у зоні АТО, для того, щоб вчасно надати кваліфіковану медичну допомогу бійцям? — На сьогодні в АТО задіяно близько 1000 медичних працівників (разом із мобілізаційним резервом). І цього поки що достатньо. Додаткова мобілізація не потрібна. Наразі мобілізація медичних працівників здійснюється лише на добровільній основі. Найпотрібніші спеціальності в зоні АТО — хірурги, анестезіологи, травматологи, а також психологи. Лікарі, які мають стаж роботи, — здебільшого підготовлені, але перед відправленням у зону АТО протягом 2 тижнів вони проходять навчання, орієнтоване на надання медичної допомоги в зоні бойових дій (за спеціальностями). Дається взнаки те, що останнім часом підготовка медичних працівників не була націлена на можливість військових дій. Тому в Україні вкрай необхідно відновити кафедри медицини катаст

роф та військової медицини у вищих медичних закладах. ВЗ А які втрати серед самих медичних працівників? Чи мають вони статус учасників бойових дій? І як їх максимально захистити в цих умовах? — На жаль, ми маємо такі втрати. За час АТО 4 медичних працівники загинули, 21 поранений. Щодо надання медикам статусу учасників бойових дій, вони отримують його на тих же умовах, що й решта військовослужбовців (залежно від їхньої участі в бойових діях). А захист медиків в умовах війни передбачено умовами Женевської конвенції. Якби тільки противник їх дотримувався… ВЗ Кажуть, найстрашніше, коли лікар знає як врятувати хворого, але не має чим йому допомогти. Як «озброєні» медики в зоні АТО?

— Ще раз нагадаю про недостатнє забезпечення санітарним транспортом, оскільки це надзвичайно актуальна проблема. Ще один важливий аспект — аби і сам боєць міг надати собі першу допомогу. На сьогодні кожен військовослужбовець забезпечений знеболювальним засобом (1 шприц-тюбик буторфанолу тартрату 0,2%). У серпні відбулися поставки ефективнішого знеболювального — налбуфіну (всього 125 тисяч шприц-доз), який буде видано кожному військовослужбовцю. Станом на кінець серпня 2014 року забезпеченість медичної служби Збройних Сил України лікарськими засобами становила 87%; перев’язувальними засобами — 93%; витратними медичними матеріалами — 74%; медичною апаратурою та обладнанням — 78%; медичною технікою — 100%; індивідуальними засобами медичного захисту — 100%. Відповідно до контракту між Міністерством оборони України та Міністер-

ством оборони США отримано 2000 наборів індивідуальних для надання невідкладної медичної допомоги. Їх відправлено військовослужбовцям військових підрозділів АТО. Розмову вела Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»

НАСТУПНА ТЕМА Шановні читачі! Відкриваючи «Дискусійний клуб», ми ставили за мету дати кожному лікарю можливість висловитися з приводу наболілого. Тема нашого наступного обговорення:

«Оплата праці лікаря: зрівнялівка відміняється?» Чекаємо ваших листів на адресу: 04211, м.Київ, а/с 138, редакція газети «Ваше здоров’я» або на e-mail: vz@vz.kiev.ua

ТОЧКИ ЗОРУ

Валерій ЗАПОРОЖАН, академік НАМН України, ректор Одеського національного медичного університету

омилки в стратегії особливо помітні, коли країна потрапляє у форс-мажорні обставини. Впевненість у тому, що нас у разі військової загрози захистять інші країни, надія на Будапештський меморандум призвели не тільки до руйнації української армії, а й до спроби ліквідувати систему підготовки військових фахівців, яка здійснювалася на військових кафедрах українських вишів. Три роки тому ці кафедри взагалі ліквідували. У тому числі й у медичних вишах, які з 30-х років минулого століття готували офіцерів-медиків. Сьогодні в зоні АТО найбільше не вистачає військових лікарів. Щоправда, новий Закон України «Про вищу освіту» виправляє цю помилку — у всіх ВНЗ військові кафедри будуть поновлені. Втім, новий закон поки що не набув чинності, а військові дії в країні йдуть зараз, і нашим бійцям потрібна медична допомога вже сьогодні. Нашому університету і, вважаю, не тільки нашому, вдалося зберегти професорсько-викладацькі кадри, які готові негайно розпочати спеціальну підготовку військових лікарів. Зокрема, це можна зробити через курси перепідготовки. Потрібен тільки наказ Міністра охорони здоров’я, й Одеський національний медичний університет одразу ж готовий включитися в цю роботу. Для цього ми маємо все необхідне: і власні, добре оснащені, клініки, і клінічний військовий госпіталь, і симуляційний центр для відпрацювання практичних навичок. Відповідні документи університет подав до МОЗ України майже рік тому. І життя підтвердило — зволікати в таких справах не можна. Від того, як саме і як швидко ми вирішимо цю проблему, залежить наше майбутнє.

Віктор ЛИСАК, директор Департаменту охорони здоров’я Полтавської облдержадміністрації

нання, які отримували лікарі, що нині працюють у зоні АТО, значно «відстають» від тих, які потрібні їм сьогодні. Так само в медичні заклади області госпіталізують поранених під час АТО бійців, і лікарям, які там

працюють, також необхідні нові знання та навички, щоб надати кваліфіковану допомогу цій категорії пацієнтів. Тому на території області ми провели низку семінарів для лікарів — травматологів, хірургів, лікарів загальної практики, де навчали їх, як лікувати ті види поранень, що трапляються нині в зоні АТО, як проводити реабілітаційні заходи для таких хворих. Це зовсім інші підходи й завдання. Так само здійснювалась відповідна підготовка психологів, психіатрів, які б могли працювати і з потерпілими, і з тими, хто перебував у зоні АТО як мирний житель, зокрема, з переселенцями з неблагополучних регіонів. Нещодавно відбувся семінар, під час якого ці важливі аспекти роботи обговорювали наші медичні працівники спільно з колегами зі служби надзвичайних ситуацій та соціальних служб, адже у кожного напряму — своє бачення проблем, і лише спільними зусиллями можна виробити загальні підходи до надання допомоги зазначеній категорії осіб. Проводимо відповідні тренінги для усіх лікарів. При одному з обласних медичних закладів створено консультативний центр із цих питань. Разом із військовими медиками обласного військового шпиталю фахівці центру екстреної медичної допомоги навчають методам надання першої медичної допомоги санінструкторів. До таких навчань залучаємо медичних працівників, які вже побували в зоні АТО, в Афганістані чи в інших гарячих точках світу і мають практичний досвід. Це, як кажуть, найсуворіший учитель. Втім ми хочемо, щоб наші лікарі все ж таки навчалися не на полі бою, адже там у них зовсім інша місія — рятувати життя. Ще під час Майдану наш Департамент спільно з Українською медичною стоматологічною акад емією відбирав на навчання фельдшерів, які вже тоді надавали медичну допомогу потерпілим. Зараз з’явилася можливість відправляти їх на навчання до Українського науково-практичного центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф МОЗ України, де організовують семінари з підготовки таких фахівців. Кілька днів тому Полтавщина сформувала автомобільну санітарну роту (у складі 45 автомобілів швидкої допомоги, виділених лікувально-профілактичними закладами області з резерву). Її вже відправлено в зону АТО у супроводі людей, які пройшли згадану підготовку. Лікувальні заклади й госпіталі Полтавської області приймають на лікування поранених із Харківського шпиталю, інших регіонів. Відчуваємо потужну волонтерську допомогу. Люди допомагають чим можуть — і медичним працівникам, і, головне, нашим пацієнтам. Я переконаний: кожен із нас повинен робити все, що від нього залежить у цій складній ситуації. Тоді ми вийдемо з неї гідно і з перемогою.

Сергій СИЧ, підполковник медичної служби, лікар

айже два місяці я перебував у якості лікаря в зоні АТО, і цей досвід, а також подальша невтішна статистика щодо втрат серед військовослужбовців дає мені підстави зробити певні висновки. Головний із них: своєчасне надання першої медичної допомоги збільшує шанс на збереження життя та здоров’я військовослужбовців у бойових умовах. Лікарів на фронті недостатньо. І навіть військові лікарі не завжди готові до того, з чим їм доводиться мати справу: їхню підготовку нам необхідно відновлювати. Але ще більша потреба на передовій — у парамедиках. Їх сьогодні готує Центр медицини катастроф. І бажано, щоб вони на передовій були всюди. На нинішній війні немає звичних медпунктів, лікарі працюють поодинці, у різних місцях. І в групах бійців конче необхідні парамедики, аби грамотно надавати першу медичну допомогу безпосередньо на місці ураження. Основні напрямки надання першої медичної допомоги — це, як відомо, зупинка кровотечі, знеболення, іммобілізація, евакуація. Для ефективної роботи за цими пунктами медикам, на жаль, багато чого бракує. Кожен боєць сьогодні забезпечується замість аптечки (яких немає!) таким набором: джгут, ІПП та «Буторфанолу тартрат». Усі інші препарати знаходяться в груповій аптечці, яка також укладається довільно, оскільки останні нормативні інструкції до неї датовані ще часами Радянського Союзу. Кровоспинних препаратів у ній або немає зовсім, або є такі, що непридатні до використання в бойових умовах. Рятує волонтерський «Целокс». Проте й він сьогодні в дефіциті. Для іммобілізації нам пропонують шини — з тих, що застосовувалися ще за часів Радянського Союзу. Вони «непідйомні», незручні у використанні в бойових умовах. Сучасні пневмошини до нас доходять спорадично, від волонтерів, у вкрай недостатній кількості. Те ж саме і з ношами: вони старого формату, громіздкі, важкі, з тих же повоєнних складів. До кожних нош треба по два санітари, щоб здійснити евакуацію з-під обстрілу. Тим часом увесь світ уже користується спеціальними легкими медичними ношами, які зручно складаються в рюкзак, мають м’який або жорсткий каркас із алюмінію, виготовлені з цупкої тканини, що легко дезінфікується, передбачені для транспортування пораненого як кількома людьми, так і однією особою. Кілька таких медичних нош нам передали волонтери, але це, звісно, не вирішує питання евакуації поранених — одне з основних медичних завдань у бою. Ще одна важлива складова медичної допомоги в зоні бойових дій — знеболення. Знеболювальну ін’єкцію має зробити собі сам боєць або його товариш (якщо це необхідно). Шприци-

тюбики зі знеболювальним виробляли в Горлівці, але виробничу лінію розбомбили, і тепер влада шукає можливості для налагодження випуску препарату на інших підприємствах. Крім того, потрібно врахувати, що скляними ампулами в бойових умовах користуватися вкрай незручно. Щодо наповнення ампул. Нас забезпечують лікарським засобом «Буторфанолу тартрат», він має свої плюси і мінуси, але і його немає у достатній кількості. Доцільно, щоб кожний боєць мав як мінімум два індивідуальні набори. Бо коли підбігаєш до пораненого товариша, автоматично хапаєш свій перев’язувальний пакет або свою ампулу знеболювального, а сам залишаєшся без захисту. Інколи й самому бійцеві потрібні дві дози знеболювального — все залежить від ситуації та важкості поранення. На полі бою немає часу на обґрунтування необхідності використання того чи іншого препарату. Тому їх має бути достатньо. Але найважливіша проблема, що призводить до колосальних втрат серед особового складу, — це низький рівень військово-медичної підготовки бійців у питаннях надання само- і взаємодопомоги. Ці навички — зупинення кровотечі, іммобілізація, проведення штучної вентиляції легень та непрямого масажу серця — повинні мати й цивільні люди. Сьогодні часто трапляються випадки, коли боєць отримав поранення, злякався і зовсім забув, де поклав ІПП, або ж уявлення не має, з якого боку він відкривається і що з ним далі робити. Лежить, стікає кров’ю (рахунок іде на хвилини), усі кричать «Лікаря!», який під обстрілом не завжди може дістатися (та й не всюди він є). Військово-медична підготовка — це розділ бойової підготовки і відповідає за неї командир підрозділу. Лікарі ж або фельдшери зобов’язані за наказом командира (і з власної ініціативи) проводити відповідні заняття з особовим складом. Це реально рятує життя. І дотичне, але не менш важливе питання. Війна нині незвична, нестандартна, координація між різними відомствами украй слабка, у тому числі й у вирішенні юридичних аспектів, пов’язаних із проведенням АТО. До кінця не врегульоване питання надання учасникам АТО статусу учасників бойових дій. Ледь не щодня виринають проблеми, що потребують негайного вирішення. Наприклад, якщо військово службовець (а медики — нарівні з ними) одержав поранення, але в умовах виконання службових обов’язків відмовився від госпіталізації, пізніше виявиться, що йому ніякі пільги й компенсації не передбачені, бо він не перебував у госпіталі, й у нього ніде не зафіксована «втрата працездатності». Усе це непорядно і неприпустимо по відношенню до тих, хто свідомо йде на ризик тоді, коли інші живуть у мирній столиці і можуть собі дозволити приймати чи не приймати рішення протягом днів або й тижнів.

СИСТЕМА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

ФЕДІР ЛАПІЙ: ПИТАННЯ КОГО І КОЛИ ВАКЦИНУВАТИ ВИРІШУЮТЬ ДЕПУТАТИ, А НЕ ЛІКАРІ Тема імунопрофілактики зараз на слуху як у лікарів, так і пацієнтів — надто багато відкритих питань у сфері вакцинації, болючих для суспільства. Вперше за всю історію незалежної України Міністерство охорони здоров’я не закупило вакцин, чим посягнуло на гарантоване Конституцією право громадян на здоров’я. У розмові з головним позаштатним дитячим імунологом Києва Федором Лапієм «ВЗ» намагалася розібратися в ситуації, яка склалася.

ВЗ Яка схема закупівлі вакцин в Україні? — В Україні діють закони, які регулюють процедуру закупівлі вакцин. Відповідно до неї ми щороку складаємо плани й подаємо їх до Міністерства, яке таким чином орієнтується, скільки доз нам потрібно закупити. Підрахунок кількості дітей, що підлягають вакцинації, йде знизу вгору. У кожній поліклініці на дитину, яка стає на облік, заводиться форма №063. Ці дані «стікаються» до району, області тощо. Паралельно робимо так звані перспективні плани на три роки. Ми, спираючись на статистику минулих 2-3 років, вираховуємо приблизну кількість новонароджених, а також враховуємо тих дітей, які з певних причин не були вакциновані. Окремо існує поняття незнижуваного залишку. Це резерв, який має існувати, враховуючи, наприклад, нинішні проблеми країни з тими ж біженцями і переселенцями. Окрім цього, при підрахунку кількості потрібних доз вакцин ми враховуємо перехідний залишок із минулого року. Ці вакцини також мають бути використані, якщо дозволяє термін придатності. До речі, зараз у Києві ми працюємо з препаратами, закуп леними у 2013 році. Те саме стосується вакцин, що зберігалися у карантині з певних причин, наприклад, несприятливих подій після імунізації. Коли карантин закінчується і надається дозвіл на її використання, вакцина додається до загальної кількості (знову ж таки, якщо дозволяє термін). От із цих цифр формується стовідсоткова потреба на рік. Згідно із календарем щеплень в Україні вакцинують дітей проти десяти інфекцій. Вакцини проти цих захворювань, відповідно до чинного законодавства (Закон України «Про захист населення від інфекційних захворювань»), закуповуються централізовано, на єдиному державному тендері, який проводить МОЗ. Можливий лише один виняток — вакцина для профілактики туберкульозу — її іноді закуповують за регіональні кошти, так само як закуповують туберкулін для проведення реакції Манту. Централізована закупка — рекомендація ВООЗ, і таким чином закуповує вакцини більшість країн. Причина проста: кількість продукту, який так закуповується, впливає на вартість. Звичайно, оптові тендери вигідніші — це дає нам можливість не залежати від платоспроможності регіону. Окрім цього, ми маємо так звані комбіновані вакцини, які зменшують кількість візитів і необхідність проводити додаткові ін’єкції, а також знижують вартість щеплення. До прик ладу, згідно з календарем щеплень у 3 та 4 місяці передбачено вакцинувати дітей від дифтерії, правця, кашлюку, гемофільної інфекції та поліомієліту (інактивованою вак-

циною). Профільна номенклатурна група при Міністерстві охорони здоров’я визначає міжнародні назви (діючі речовини), на які мають бути проведені розрахунок і тендер. Складається абревіатура, наприклад, АаКДП-ІПВ+Hib. На неї і проводиться тендер. У нас в Україні тільки один продукт відповідає даній абревіатурі, але це проблеми ринку. ВЗ Яких умов мають дотримуватися при закупівлі? — Головних умов дві: дистрибутор повинен бути українським, а сам препарат — зареєстрованим на території країни. Звичайно існує ще ряд вимог, які прописуються в технічному завданні: гарантійні листи, терміни постачання тощо. Реєстрацію проводить МОЗ в особі Державного експертного центру. Реєстраційне посвідчення дійсне п’ять років. Коли термін закінчується — потрібна перереєстрація. Платить за це заявник. Тому зрозуміло, що для цього йому має бути цікавим ринок і влаштовувати умови на ньому. Інвестиційний клімат у нас не найкращий. Багато виробників просто відмовляються заходити на ринок через ряд перепон на різних рівнях: часом перереєстрація їм обходиться дорожче, ніж вихід з українського ринку і пошук іншого. Насправді, ми можемо вакцинувати і від більшої кількості інфекцій, ніж десять. Наприклад, доречно було б щеплювати від пневмококів чи менінгококів, вірусу папіломи людини. Але для цього вакцина повинна бути зареєстрована в Україні, хоча наявність реєстрації ще не означає фактичну наявність вакцини в країні. Наприклад, одну з пневмококових вакцин, яка зареєстрована в Україні, не можливо придбати через те, що продукт пішов із ринку. Таким чином, багато в сфері вакцинації залежить від так званого інвестиційного клімату, за створення якого відповідає законодавча влада, що приймає закони. ВЗ Куди потрапляють вакцини після закупівлі? — Коли вакцини надходять до України, вони потрапляють на склад «Укрвакцина» — це державне підприємство, яке підпорядковане МОЗУ. Тому не варто його звинувачувати в усіх смертних гріхах, включаючи корупцію, — це якнайменше нелогічно, адже тендерами й закупівлями займається МОЗ. «Укрвакцина» — технічна служба, яка має належну систему зберігання і рефрижератори, що розвозять препарати на обласні склади. Раніше це були склади СЕС (до її реформування), тепер зберігання вакцин лягло на плечі департаментів, управлінь охорони здоров’я. Підприємство «Укрвакцина» статистично підраховує кількість вакцин, які було доправлено до областей, надалі — до регіональних медичних закладів. Ті, своєю чергою, звітують

Федір ЛАПІЙ, головний позаштатний дитячий імунолог Києва

про їх використання. Є система комп’ютерного обліку «Укрвак». Її було впроваджено десь наприкінці 90-х. Система функціонує на рівні районів і щомісяця веде облік залишків. ВЗ Залишки вакцин контролюються? — Так, звичайно. Перевірки проводяться щороку. Перевіряють і комісії МОЗ, і прокуратура, і КРУ. Вакцини, закуплені державою, — матеріальна цінність, що підлягає обліку. ВЗ Яким чином проводять закупівлю вакцин інші країни? — Більшість країн проводять також централізовані закупки. Вакцинація згідно з календарем щеплень у всьому світі безкоштовна і проводиться за рахунок федеральних коштів. Але скрізь є нюанси. Наприклад, у Данії вакцинацію потрібно пройти день у день. Якщо родина через свої причини пропускає момент — дитину вакцинують за власний кошт. Дуже популярні в Європі закупівлі в умовах так званих рамкових угод, коли закупівля вакцин проводиться терміном на 3-5 років — це зменшує вартість препаратів. Виробник, маючи таке довготривале замовлення, захищений від ризиків і планує свої потужності. Процес виготовлення вакцин досить тривалий — мінімум 6 місяців. Тобто до виробника пот рібно подати заявку саме за такий термін, якщо ми бажаємо отримати вакцини вчасно. Для нашої країни практика довгострокових угод поки що нереальна. Через відсутність стабільності ніхто не бронюватиме для нас величезну кількість доз. Окрім цього, рамкові угоди суперечать нашому чинному законодавству. Навіть коли у нашої Держави з’являються кошти на закупівлю певної вакцини, ми не можемо її отримати через те, що потужності більшості виробників зайняті іншими країнами на тривалий термін. Як у нас, так і закордоном вакцини можна придбати у приватному секторі — в аптеках, що мають ліцензії на зберігання таких препаратів. Будь-яка родина має право за рецептом лікаря придбати потрібну вакцину там, де їй зручно, або щепити дитину у приватному медичному закладі. Інформація щодо вакцинації цих дітей надходить до районних поліклінік і вноситься до форми №063. Звичайно ціна на ту саму вакцину і в аптеці, і в приватній клініці буде значно вищою за ціну, що заплатила Держава. Середньою є аптечна вартість. Із цією вакциною батьки мають прийти до свого дільничного лікаря і щепити дитину. Але іноді керівники медичних закладів відмовляються робити такі маніпуляції. Незважаючи на скарги батьків, вони не хочуть брати на себе таку відповідальність. Підстав на це немає, адже законодавчо передбачена така можливість, і лікарі повинні це знати. Це стосується й інфекційних хвороб, які не входять до календаря ще-

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 485 00 96 vz@vz.kiev.ua

СИСТЕМА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

5 вересня 2014 року

плень. Батьки мають право придбати вакцину за рецептом лікаря, наприклад, проти вітряної віспи і щепити дитину в поліклініці. Я завжди розповідаю батькам про інфекційні хвороби, якими може перехворіти їхня дитина. Вони мають право на правдиву інформацію, а вже що з нею робити — їхня справа. Деякі батьки вирішують попередити такі хвороби у своїх дітей. Така ж практика і в інших країнах. Для прикладу, в Австрії вакцинація проти менінгококу проводиться за державний кошт після 13 років. Якщо батьки вирішують провакцинувати дитину до цього віку, лікар виписує їм рецепт, вони купують вакцину, і лікар робить щеплення. Більш того, ту саму вакцину можна придбати і без рецепта. Але вартість буде вищою. Таким чином держава стимулює вирішувати питання вакцинації все ж таки з лікарем. ВЗ А сама вакцина від тієї ж вітрянки на території України є? — Так, вона зареєстрована. Але в наявності є не завжди. ВЗ Чому ж тоді її не включать до календаря щеплень? — Тут важливо розуміти, хто приймає такі рішення у нашій країні. Перш за все для цього має бути законодавче забезпечення. Чинним законодавством регламентований перелік інфекційних хвороб, що підлягають вакцинації за кошт держави в рамках програми імунопрофілактики. Тобто Верховна Рада, а не лікарі, вирішує, проти яких хвороб проводити щеплення. До 2015 року їх передбачено тільки десять. Друге питання, яке форматує можливість внесення нових хвороб до календаря, — брак фінансування. На минулий рік ми маємо дефіцит у розмірі майже 200 млн грн. Тобто у Програму імунопрофілактики закладено 500 мільйонів, а профінансовано по факту — 303 млн. Вакцин, відповідно, закуплено також на цю суму. І цю суму виділяє не МОЗ, а Міністерство фінансів. ВЗ Але, незважаючи на таку шалену нестачу коштів, ви якимось дивом створюєте резерви! Отже сума у 200 млн не є критичною? — Вона дуже критична! Ми викручуємось як можемо… Більш того, кількість дітей щороку збільшується, а «діра» в бюджеті на імунопрофілактику не зникає. Я поясню, за рахунок чого іноді виникає так звана «економія». Доводиться робити перерозподіл між лікувальними закладами або доставку вакцин із резерву. Це вимагає створення наказу, який проходить багато етапів (юридичних, економічних), перш ніж цей перерозподіл буде зроблено. Є й інші шляхи. Наприк лад, вакцинація проти гемофільної інфекції до 1,5 року життя складається із трьох доз, що вводяться у 3, 4 і 18 місяців життя. А від 18 місяців до 5 років вже можна обійтися однією дозою — з огляду на вікові особливості імунітету. На жаль, іноді дитина не проходить щеплення за віком з вини лікарів. Наприклад, відкладають щеплення проти гемофільної інфекції до року. Знаєте, який аргумент часто наводять? Що японці вакцинують після року. У Японії про це не знають, але у нас цей міф увійшов у практику. Зрозуміло, що дві дози залишаються, тобто економимо, якщо дитина вакцинується з порушенням календаря. Ми ж плануємо на новонароджених і не можемо стверджувати, що більшість їх провакцинують після 18 місяців, хоча знаємо, що так і буде. Те саме і з гепатитом Б, вакцинувати від якого своїх дітей багато батьків відмовляються. Як правило, ця вакцина в залишку переходить на наступний рік, а гроші, що мали витратити на неї, ми перекидаємо на те, чого нам бракує. Ну і, звісно, економію дають діти, провакциновані батьками за власні кошти, — іноді їх кількість доходить до 30%. Нещодавно перевіряли наявність вакцин у Києві: є ОПВ, КПК, окрема Нів, гепатит Б в достатній кількості; комбінованої вакцини «Пентаксим» мало і доводиться перекидати з полік лініки в поліклініку.

ВЗ Тобто з урахуванням фінансової ситуації розраховувати на введення додаткових хвороб до календаря щеплень поки що не варто? — Так, але ми ж можемо закуповувати вакцини від інфекційних хвороб, що не входять до календаря, через місцеві бюджети. Тим більше, що така практика вже є. Наприклад, у Києві за місцевий кошт уже кілька років вакцинують медичних працівників від грипу. У Черкасах за регіональний кошт вакцинують дівчаток від патології, що зумовлена вірусом папіломи людини. Місцеве керівництво взяло на себе відповідальність і припинило заплющувати очі на проблему раку шийки матки. Спочатку провели опитування серед батьків, порахували приблизну кількість і закупили вакцину за рахунок місцевого бюджету. На ринку України є дві вакцини, вартість яких понад 350-400 грн за дозу. Як бачите, не дешеве задоволення, але це не зупинило черкащан. Кад ри вирішують усе! До речі, у Росії така практика існує в багатьох регіонах. За Федеральною прог рамою там вакцинують лише від дев’яти інфекційних хвороб. А кожен регіон додає ті інфекційні хвороби, які вважає за потрібне профілактувати. Наприклад, у Свердловській області проводять щеплення від 17 хвороб. Коли вони підрахували приблизну вартість лікування тієї ж пневмонії чи раку шийки матки, вирішили, що запобігти буде дешевше, тому поступово ввели до регіонального календаря ще 8 інфекційних хвороб. Але Росія має страхову медицину й може чітко зробити такі підрахунки. В Україні ж пацієнт часто платить за своє здоров’я сам… ВЗ До речі, вакцинація від Hib, про яку ви згадали, розповідаючи про комбіновані препарати, була не так давно внесена до календаря щеплень, і з цього приводу досі виникають дискусії… — Так, з приводу її законності іноді дискутують. Згідно із законом, про який я вже згадував, обов’язковою є вакцинація проти 6 інфекційних захворювань (туберкульозу, правця, дифтерії, коклюшу, поліомієліту, кору). Але окрім цього законодавчого документа існує «Програма імунопрофілактики 2009-1015». Ця державна програма має ранг закону, і відповідно до неї передбачена вакцинація від 10 інфекційних захворювань. Тому дискусії на депутатському рівні з приводу законності фінансування вакцинації проти 4 додаткових інфекцій безпідставні — зрозуміло, що про порушення мова не йде. ВЗ Як ви оцінюєте контроль якості при закупівлі вакцин? — Для досконалості немає меж. У світових масштабах змінюються підходи як до реєстрації, так і до проведення досліджень. Перш ніж вакцина з’являється на ринку, минає мінімум 15 років: від ідеї створення до постліцензійного моніторингу. Існує система сигналів, яка дозволяє збирати інформацію про рідкісні побічні явища. Така система впроваджується і в Україні — вона й передбачає, що будь-яка несприятлива подія після імунізації повинна фіксуватися. Але треба добре усвідомлювати: що важливіше — побічні явища чи сама хвороба? Коли в США була введена вакцинація проти ротавірусної інфекції, почали надходити сигнали про випадки кишкової інвагінації. Тоді був зафіксований один смертельний випадок. Батьки загиблої дитини дуже пізно звернулися до лікарні й у неї розвинувся некроз кишківника, а потім, як наслідок, перитоніт. Ймовірний зв’язок між кишковою інвагінацією та вакцинацією було встановлено. Вакцину заборонили до використання. Але за час, поки її було заборонено, від ротавірусної інфекції та пов’язаного з нею зневоднення померло п’ятеро дітей. Вакцину повернули, але почали ретельніше відслідковувати цю патологію в післявакцинальний період. Така ж історія із жовтяницею після вакцинації проти гепатиту Б, яка тягнеться з 2002 року. Фахівці стверджували, що вакцина не може спровокувати такий стан — тоді просто співпала в часі

боротьба за грудне вигодовування і вакцинація. Але це призвело до того, що вакцинація проти гепатиту Б у новонароджених впала практично до 5%, а жовтяниця нікуди не зникла. Будь-який летальний випадок після вакцинації має бути зареєстрований і розслідуваний. Чи помирають у перші місяці життя діти, яким взагалі не проведена вакцинація? На превеликий жаль, так. Якщо ж смерть дитини сталася в час після вакцинації, то провину вакцини потрібно довести. За останні 10 років жодного такого випадку не було. Завжди знаходилися причини, що призвели до смерті. Одна з причин смерті дитини — аспірація. Щороку від 10 до 25 дітей на область помирають від неї. Чи могла аспірація співпасти у часі із вакцинацією? Звичайно, могла! Близько ста дітей на рік помирає від менінгококової інфекції. Звичайно, якщо протягом місяця таких дітей вакцинували, всі звинувачують саме щеплення. Але контроль якості потрібно удосконалювати. По усіх регіонах створені спеціальні групи, що розслідують побічні реакції та події після вакцинації. У Києві ми збираємо щомісяця та аналізуємо причинно-наслідковий зв’язок. Для додаткових обстежень потрібен час. Наприклад, зробити МРТ й визначити, чи немає часом там пухлини мозку тощо. Буквально на днях розслідували, чи могла вакцинація призвести до судом у семимісячної дитини. Чи винна вакцина у підвищенні температури? Так! Але при цьому просто організм вперше дебютував судомами, до якого розслідування виявило схильність. Тому це непряма дія вакцини. Не щепили б дитину, і судоми могли з’явитися пізніше, наприклад, при підвищенні температури під час прорізування зубів. ВЗ Але такі випадки дуже лякають батьків, які масово відмовляються від вакцинації. Які аргументи повинен наводити лікар, щоб цього не відбувалося? — На жаль, це проблема не вакцинації, а комунікації. Нас у медичних ВНЗ не вчать розмовляти з пацієнтом. А цим мистецтвом варто оволодіти. У минулому році в Черкасах стався випадок генералізованого правця. Це була третя дитина у родині. Батьки вирішили її не вакцинувати через те, що у середньої дитини на одне зі щеплень було підвищення температури протягом доби. Лікар мав пояснити, що на щеплення бувають реакції, але боятися їх не потрібно. А наші лікарі скаржаться на брак часу, що не дозволяє пояснити деталі вакцинації. Проблема не в часі. Скільки часу потрібно, щоб пояснити це пацієнтові, який вам довіряє? Вірно, максимум хвилина! Пацієнт просто скаже: «Лікарю, не пояснюйте мені деталей, скажіть — це потрібно?». І все! Але це інший рівень довіри. ВЗ Як масова відмова вакцинуватися вже вплинула на загальний імунний статус країни? — Звичайно, дуже негативно. Для різних інфекцій є різні епідеміологічні періоди. Кір раніше був обов’язковою для вакцинування інфекцією, адже один із тисячі хворих помирав. Простіше кажучи, із 500 000 народжених 500 мають померти від кору. Ми досягли значних успіхів у профілактиці цього захворювання та ускладнень, пов’язаних із ним. Але в минулому році у Рівненській області був спалах кору (близько 500 випадків). Найважливіший момент — готовність суспільства до вакцинації. Для того, щоб забезпечити контроль над інфекцією, нам потрібно мати імунний прошарок. Наприклад, від грипу в США вакцинується 60% населення. Питають: чому б нам не ввести це щеплення у загальну практику? Щоб провакцинувати все населення, потрібно закупити близько 40 млн доз. Термін їх придатності — рік. Зараз від грипу вакцинується 0,8% населення. Якщо вакцина стане безкоштовною, цей показник зросте максимум до 15%. Куди подіти 30 млн доз? А від 15% провакцинованих ефекту для суспільства не буде — лише індивідуальний захист, а карантин все одно потрібно

буде оголошувати. Депутати ж спитають, куди ми поділи гроші… Те саме і з менінгококом, від якого помирають діти, тому було б варто вакцинувати. Є 13 серотипів менінгококу — основних п’ять. На серотип В припадає 50% захворюваності в європейському регіоні. Вакцину від нього створювали 30 років і лише в минулому році зареєстрували в Європі. У нас її, звичайно, ще немає. Є квадрівалентна вакцина, яка попереджує решту серотипів (у нас вона зареєстрована). Я казав, що в Україні помирає 100 дітей на рік від менінгококу (по 50 на В і 4 інші). Попередити ми можемо лише 50 смертей і рівень вакцинації має бути високим, бажано 99%. Враховуючи, що готовність вакцинації не сягне більше 15%, ми попередимо мізерну кількість смертей — дві чи три. Її суспільство просто не помітить. І знову почнуться спекуляції навколо ефективності, грошей, випадків смертей, що співпали в часі з вакцинацією. Скажіть, чи є сенс вводити вакцину в календар щеплень? Поки батьки не почнуть довіряти лікарям — ми не готові до вакцинації проти менінгококової інфекції. ВЗ Що б ви порадили змінювати в першу чергу? — Наскільки мені відомо, вже підготовлено ряд змін до чинного законодавства, які я вважаю дуже важливими. По-перше, потрібно змінювати ситуацію, коли питання кого і в який час вакцинувати вирішують депутати, а не лікарі. По-друге, потрібно намагатися впроваджувати довгострокові закупки, про які я розповідав. Законодавча база, що регламентує імунізацію, повинна це передбачати. ВЗ Ну і наостанок, нагальне питання про вакцини БЦЖ. Яка ситуація на сьогодні? — Згідно з чинним законодавством ми не маємо права використовувати продукт, у якого закінчився термін реєстрації. Про перереєстрацію ми вже говорили: все вирішує заявник. На ринку України було три вакцини БЦЖ: датська — дуже дорога для держави, і дві російські, які значно дешевші. На сьогодні в однієї з основних вакцин, що використовувалася в Україні, закінчився термін реєстрації. За станом на липень, як мені відомо, не подано заявки на перереєстрацію. З яких міркувань — мені не відомо: можливо економічні, можливо політичні. Мені відомо, що три депутати окремо подали проекти внесення змін до Закону про лікарські засоби, які мають дозволяти використання препарату, якщо його вже закуплено, але дія реєстраційного посвідчення закінчилася. Термін придатності може бути набагато довшим, ніж термін реєстрації. Так от, вакцини БЦЖ лежать у холодильнику, в карантині, й чекають, допоки ці зміни набудуть чинності. За цей час ту вакцину, термін придатності якої закінчувався в кінці серпня, ми вже утилізували. Та серія вакцини БЦЖ, що зараз є та перебуває в карантині, має термін придатності до 2015 року… ВЗ Але ж російські дистрибутори відмовилися перереєстровуватися. Яким чином на територію України потрапить нова вакцина БЦЖ? — Це вже питання не до мене… А до тих людей, яких ми обираємо. Я скажу більше: незабаром така ж критична ситуація чекає на вакцину АДП-М, виробник якої — російський — сказав, що на перереєстрацію подавати не збирається. Вже періодично зчиняється галас. Особливо, коли мова йде про травму. Раніше цю вакцину можна було придбати в аптеці і зробити щеплення проти правця. Після 10 червня аптеки вже не мають права її продавати. Але є бельгійський аналог. Він, звісно, набагато дорожчий, і лікарі мають про це інформувати людей. «Шукайте де завгодно» — це не відповідь! А сто п’ятдесят гривень — це не кошти порівняно із загрозою правця. Розмову вела Тетяна ПРИХОДЬКО, «ВЗ»

СВІТОВИЙ ДОСВІД

МЕДИЦИНА ВЕЛИКОЇ БРИТАНІЇ — ВЗІРЕЦЬ ЕГАЛІТАРНОЇ МОДЕЛІ Система охорони здоров’я, що увійшла в історію як система Беверіджа, народилася в Англії у 1911 році й збереглася там у класичному вигляді (хоча й зазнає суттєвих реформ упродовж останніх десятиліть). Нині гордістю Сполученого Королівства є Національна служба охорони здоров’я (National Health Service — NHS), адже вона забезпечує всі верстви населення країни безкоштовною і доступною медичною допомогою.

Марина ШЕВЧЕНКО, завідувачка відділу економічних досліджень охорони здоров’я та медичного страхування ДУ «Український інститут стратегічних досліджень МОЗ України», кандидат медичних наук

Серце охорони здоров’я NHS є загальною назвою чотирьох державних ме дичних систем: Англії, Північної Ірландії, Шотландії та Уельсу. Кожна з них працює незалежно одна від одної і політичну відповідальність за їх роботу несе уряд відповідної адміністративної одиниці. Фінансовою основою NHS є надходження від податків, які становлять 90% бюджету охорони здоров’я. Кожен британець платить за медицину відповідно до своїх доходів, NHS надає безкоштов ну медичну допомогу з огляду на потреби пацієнта, а не на його відрахування. Фінансування за раху нок загальних податкових зборів забезпечує 82% витрат на утримання установ NHS і 100% зарплати лікарів, медсестер та незалежних лікарів загальної практики. Додаткові джерела фінансування NHS (18%) представлені добровільними пожертвами, державним страхуванням, комерційною діяльніс тю установ NHS. Служба охорони здоров’я надає широкий спектр медичних послуг, переважно безкоштовних для жи телів Великої Британії. У вигляді прямих платежів пацієнти оплачують приватне лікування в установах NHS, безрецептурні лікарські засоби, офтальмо логічну та соціальну допомогу. За стоматологічні послуги і рецептурні препарати, що надаються в рамках NHS, із пацієнтів стягуються співплатежі, від яких звільнені громадяни віком до 16 і понад 60 років, а також незаможні верстви населення. Медичні послуги у Великій Британії поділяють на первинні (рутинна медична допомога, що нада ється в офісах лікарів загальної практики, амбула торних хірургічних відділеннях, стоматологічних та офтальмологічних кабінетах) та вторинні (спеціа лізовані медичні послуги в госпіталях, медичних центрах, а також робота психологів і психіатрів). Паралельно з NHS діє приватна медицина, яка, по суті, є дзеркальним відображенням держав них амбулаторій, клінік, кабінетів фахівців, але без обов’язкової відповідності національним клінічним рекомендаціям і стратегічним планам Департа менту охорони здоров’я. Приватний сектор значно менший за NHS і не має такого розмаїття закладів. У Сполученому Королівстві — понад 300 приватних госпіталів.

Більшість із них організовані бізнес-структурами, а NHS надає пацієнтам можливість лікуватися у приватних відділеннях громадських лікарень. Усі недержавні клініки повинні отримати ліцензію у місцевого підрозділу NHS, який перевіряє їх що найменше двічі на рік. Моніторинг лікарень NHS здійснюють національні інспектори. Поширеними є приватні практики лікарів широкого профілю, які водночас працюють в NHS. До речі, платні медичні послуги у Великій Британії — одні з найдорожчих у світі. Дедалі більшої популярності у Сполученому Королівстві набуває недержавне медичне стра хування, розроблено безліч видів полісів для всіх груп населення. Чимало роботодавців включають комерційні страховки у соціальний пакет або про понують їх як складову зарплати.

Диспетчер зі знаком «плюс» 95% амбулаторної допомоги в країні надається незалежними лікарями загальної практики, які найчастіше працюють групами. Основний прин цип оплати — «гроші йдуть за пацієнтом» — надає пацієнтам право вільного вибору такого лікаря, гонорар якого залежить від кількості пацієнтів, їх статі, віку. Звернення до лікаря загальної практики (який у разі необхідності надає направлення до «вузьких» фахівців) без коштовне для пацієнта. Якщо ж хворий вирішить «помандрувати» на «вторинку» з власної ініціа тиви — йому доведеться платити за такий візит із власної кишені (окрім випадків невідкладної допомоги). Реформи ОЗ, здійснені М. Тетчер, спо нукали лікарів загальної практики об’єднуватися у групи фондотримачів, а реформи Т. Блера вза галі зобов’язали лікарів до цього. Завдяки цьому

Великій Британії вдається витрачати на охорону здоров’я, порівняно з іншими розвиненими країнами, майже вдвічі менше коштів. Та й самі лікарі стали зацікавленими в гарних показниках здоров’я населення (що менше хворіють пацієн ти, то більше коштів економить фондотримач). Вони не лише домоглися зменшення частоти направлень пацієнтів до «вузьких» спеціалістів і стаціонарів, а й почали приділяти більше уваги профілактиці (запрошують до співпраці за угода ми лікарів-дієтологів, фізіотерапевтів, «вузьких» фахівців, тісніше співпрацюють із медико-соці альними службами тощо). Термін «лікар-диспетчер» у Великій Британії має абсолютно інше смислове навантаження, ніж в Україні: там лікар загальної практики сам вирі шує, чи потрібне хворому стаціонарне лікування, бере участь у веденні свого пацієнта в лікарні, здійснює післялікарняне обслуговування. По суті, його диспетчерська функція інтегрує систему надання медичної допомоги. Отримуючи кошти для організації медичної допомоги пацієнту «за рамками» власної діяльності, лікар орієнтується на кінцеві результати лікування хворого, тож ви мушений укладати угоди з тими стаціонарами, які здатні надати якісну допомогу за прийнятними цінами, тобто шукає найефективніших партнерів. Останнім часом у NHS різко змінилося «співвід ношення сил» між стаціонарами та первинною ланкою — на користь останньої. Однак з’явилися і тривожні дзвіночки — про обмеження доступнос ті стаціонарної допомоги та консультацій вузьких фахівців, до яких пацієнтів спрямовує (чи не спря мовує) фондотримач. Внаслідок останніх реформ частина лікарень отримала статус самоврядних організацій —

ТАБЛИЦЯ. ОКРЕМІ ПОКАЗНИКИ ФІНАНСУВАННЯ ТА РЕСУРСИ СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я НАЙМЕНУВАННЯ

СПОЛУЧЕНЕ КОРОЛІВСТВО

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ РЕГІОН

Загальні витрати на охорону здоров’я, % від ВВП1

9,44

8,26

Загальні витрати на охорону здоров’я, дол. за паритетом купівельної спроможності на одну особу1

3494,94

2399,11

Загальні державні витрати на охорону здоров’я, % у загальних витратах на охорону здоров’я1

48,52

41,83

Приватні витрати на охорону здоров’я домогосподарств (out-of-pocket payments), % у загальних витратах на охорону здоров’я1

9,94

24,15

Лікарів на 100 000 населення1

278,95

333,78

Лікарів загальної практики на 100 000 населення1

81,22

60,82

Медичних сестер на 100 000 населення1

882,5

765,87

Акушерок на 100 000 населення

50,15

43,51

Середня тривалість перебування на ліжку (всі лікарні), днів (2011 р.)

7,25

9,46

Середня тривалість перебування на ліжку (лікарні інтенсивного лікування), днів (2011 р.)

6,49

7,56

Джерело: European health for all database (HFA-DB), World Health Organization Regional Office for Europe, Updated: April 2014 1 Дані 2012 р.

лікарняних трастів NHS. Держава залишилася власником таких лікарень, однак право управління ними перейшло до трастів. Вони отримали додат кові права і зобов’язані формувати свої доходи тільки за рахунок надходжень за угодами. Органи управління не беруть участі в оперативному управ лінні трастами.

Армія здоров’я NHS відрізняється від інших суспільних систем охорони здоров’я не лише тим, що покриває вит рати на медичні послуги, а й тим, що наймає ве личезну кількість лікарів і медичних сестер, які ці послуги надають. NHS Великої Британії є п’ятим за потужністю роботодавцем світу. Крім лікарів загальної практики і приватної медицини, існує спеціальний медичний сервіс walk in, що працює за принципом «прийшов — допомогли». 7 днів на тиждень з 8.00 до 20.00 пацієнт може звернутися до такого центру у будьякому місті на території всієї країни та отримати консультацію. Можна також викликати лікаря додому, якщо хворий не може дістатися до центру самостійно, але стан його здоров’я не настільки тяжкий, щоб викликати швидку допомогу. Фармацевти у Великій Британії також мають право давати прості поради хворим, приміром: як позбутися кашлю, застуди, болю, щодо здорового харчування, відмови від куріння. У Великій Британії, як і в інших європейських країнах, існує багаторівнева система професійної підготовки медичних сестер — особливий інтерес викликає система університетської освіти. Пер шим науковим ступенем, який надається в універ ситетах медичним сестрам, є ступінь бакалавра. Програми бакалаврату орієнтовані на підготовку клінічних медичних сестер високого професій ного рівня. До речі, одним із головних обов’язків медсестри-бакалавра є навчання пацієнта і членів його сім’ї методам профілактики та питанням на дання невідкладної медичної допомоги. Навчати медичних сестер можуть їхні ж колеги, які мають ступінь магістра сестринської справи. Навчання за програмою докторантури дає ме дичним сестрам право обіймати посаду викладача магістерських програм і передбачає захист ди сертаційної роботи. Так склалося історично, що у Великій Британії медичні сестри поділяються на окремі спеціалізації: медсестри загальної під готовки за спеціальностями «Хірургія», «Терапія», «Кардіологія» тощо; медсестри по догляду за психіатричними хворими; по догляду за розу мово відсталими людьми; по догляду за дітьми; медсестри-акушерки. Більшість британських студентів обира ють першу спеціалізацію загальної підготов ки, яка визначає широкий вибір усіх основних спеціальностей. Усі дипломовані медсестри реєструються у Го ловній раді із сестринської справи та акушерства, і лише після цього вони можуть отримати роботу в лікарні. Однією з форм організації сестринської допомоги у Великій Британії є общинні стаціона

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 485 00 96 vz@vz.kiev.ua

СВІТОВИЙ ДОСВІД

5 вересня 2014 року

ри (приблизно на 50 ліжок), де немає лікарського персоналу і більшість послуг (проста невідкладна допомога, мала хірургія) надається медсестра ми. Вартість лікування у таких стаціонарах знач но менша, ніж у потужних лікарнях, водночас іс нування таких стаціонарів збільшує доступність медичної допомоги населенню.

Рейтинг «зірок» і не тільки У NHS існують усталені традиції оцінювання ді яльності системи ОЗ на загальнонаціональному та регіональному рівні (за цільовими показниками). Перший набір таких показників було розро блено в Англії у 1983 році (їх було понад 500, і здебільшого вони стосувалися клінічної сфери). Опоненти критикували надмірну кількість «орі єнтирів» оцінювання, що було враховано під час формування їх другого «набору» у 2000 році. Упродовж 2001-2005 років діяла так звана зіркова система рейтингу — вона передбачала щорічну оцінку лікарень і присвоєння їм «зірок» ефективності (вже за 40 цільовими показниками та індикаторами клінічної діяльності). Система пе редбачала преміювання за рейтинг «три зірки» і санкції за рейтинг «нуль зірок» — наприклад, через збільшення або скорочення ступеня фінан сової незалежності. Директор фонду, що отримав «нуль зірок», міг втратити роботу. В деяких цільо вих напрямках (приміром, час очікування) система дала відчутні результати — кількість пацієнтів, які чекали на медичну допомогу у відділеннях травматології понад 4 години, скоротилася з 23% у 2002 році до 5,3% у 2004 р. Також багато фондів змогли досягти 75-відсоткового цільового показ ника з надання невідкладної допомоги протягом 8 хвилин, значно зменшилася кількість пацієнтів, які очікували планової госпіталізації тощо. У 2006 році систему зіркового рейтингу змінили «щорічні медичні огляди». Ця модель оцінювання

враховувала ширше коло аспектів, у тому числі й завдяки можливості отримувати інформацію від користувачів і постачальників послуг. Крім цього, у 2009 році були впроваджені щорічні «звіти про якість» постачальників послуг NHS перед населен ням. Вони охоплювали ще ширший спектр показни ків якості клінічної діяльності, відокремивши їх від фінансових показників. Система Vital Signs («Основні показники життє діяльності»), впроваджена у 2007-2011 роках, пе редбачала, що організації NHS щороку розробля ли власні плани з втілення загальнонаціональних пріоритетів та звітували про їх виконання. Система Vital Signs створювалася як схема моніторингу і не аналізувала причини недостатньої ефективності діяльності та шляхи вирішення проблем. Зрештою, з’явилася нині діюча система оціню вання — Outcomes («Кінцеві результати»). Вона містить набір показників, що охоплюють усі три компоненти визначення якості (ефективність, від гуки пацієнтів і безпека). Мета Outcomes — відійти від показників процесу і зосередитися на кінце вих результатах. Ще одне важливе завдання — відмовитися від жорсткого централізованого пла нування та обговорення очікуваних результатів і перевести це на місцевий рівень. Система використовується з 2013 року і що річно оновлюється, забезпечуючи максимальну актуальність показників. Такі підходи значно вплинули на політику виз начення пріоритетів, надання послуг ОЗ на всіх рівнях і внесли свій вклад у створення культури управління. Вони зорієнтували NHS на досягнен ня кінцевих результатів і високу якість роботи. До того ж моніторинг діяльності за допомогою вста новлення цільових показників підвищує підзвіт ність адміністраторів системи ОЗ та організацій, що замовляють послуги, і мотивує їх до якісної роботи.

Водночас, встановлення цільових показників провокує ігнорування неохоплених ними аспектів. Тому важливо створити повний і комплексний на бір показників, що охоплює всі важливі елементи діяльності NHS.

Хто ставить «двійку» лікарю Традиції традиціями, а оновлення нікому не за вадить. Так вирішили британці, котрі час від часу «впускають свіже повітря» у національну систему охорони здоров’я. Приміром, у 1997 році її «спітка ла» комплексна реформа, яка не зачепила основні устої системи, однак запровадила систему фінан сування стаціонарів за результатами їх діяльності, розширила спектр послуг приватного сектора ОЗ, надала лікарням більше автономії в управлінні, а пацієнтам — право вибору стаціонару для одержання окремих видів меддопомоги, впрова дила новий вид контрактів для лікарів загальної практики, лікарів-консультантів та стоматологів, передбачила створення Національного інституту медичної та клінічної майстерності й Комісії із за безпечення якості медичної допомоги (для регу лювання діяльності виробників медичних послуг і моніторингу якості медичної допомоги). Втім, у 2010 році NHS констатувала нові проб леми, й уряд країни заявив про намір продовжити масштабні реформи галузі, заплановані на 2013 рік. Реформування передбачило підвищення ролі місцевого самоврядування у забезпеченні громадського здоров’я. А пацієнти державних лі кувальних закладів отримали право виставляти оцінки лікарю після кожного візиту (за 10-бальною шкалою). Така практика поки що впроваджуєть ся тільки в Англії, нею буде охоплено понад 8000 лікувальних закладів NHS різного рівня — від амбулаторії до відомої лондонської клініки. Хво рі можуть виставляти свої оцінки на сайті NHS, за ними визначатимуть середньоарифметичний бал,

про який знатимуть і керівники ЛЗ, і їхні потенційні клієнти (якщо вони захочуть ними бути). Пацієн там пропонують виставляти оцінки, враховуючи не тільки дії лікаря, але і ввічливість медсестри в реєстратурі, і навіть наявність безкоштовної автомобільної стоянки біля лікувального закладу. Останній «хіт реформ» ОЗ у Великій Британії — лікарі офіційно здійснюють прийом пацієнтів через Skype. Також МОЗ змінило графік роботи амбулаторій — відтепер вони працюватимуть уве чері й у вихідні дні. На «революцію в медицині» уряд країни у 2014 виділив 50 мільйонів фунтів стерлінгів. Тож можна очікувати, що вона здобуде широке коло прихильників. Зрештою, населення країни, де середня тривалість життя чоловіків становить 79, а жінок — 83 роки, дуже позитивно оцінює рідну систему охорону здоров’я — 7 із 10 опитуваних осіб запевняють, що отримують якісну медичну допомогу від NHS. Хоча привід для критики завжди знайдеться. Приміром, британці нарікають на тривалі терміни очікування консультацій «вузьких» фахівців і пла нованого лікування. Більшість діагностичних об стежень у системі NHS доступні тільки в лікарнях, на рівні лікарів загальної практики виконуються лише елементарні аналізи, для поглибленого об стеження пацієнти змушені звертатися до приват ного сектора або ставати в чергу очікування. Метою системи є принцип: хворий повинен одужати за умови якомога меншого відвідування фахівців. У 2010 році уряд ініціював передачу контролю над бюджетними коштами ОЗ з рук бюрократів у мі ністерствах у руки лікарів загальної практики, які й відповідатимуть за витрачання державних коштів (така ініціатива стосується лише Англії). Уряд роз раховує, що реформа допоможе скоротити бюро кратичний апарат і заощадити 45% «медичного бюджету». Скептики сумніваються у таких успіхах, оптимісти чекають на позитивний результат.

ВЕЛИКІ ІНВЕСТИЦІЇ В ЗДОРОВ’Я НАЦІЇ

и р і в о д р е д і Л ів ц н ї а ук р *

207-73-00 * За даними соціологічного дослідження репрезентативного, для дорослого населення України, споживачів лікарських засобів за показником «Довіра» до суб’єктів фармацевтичної галузі. 207-73-00

ОСОБИСТИЙ ФАКТОР

ОЛЕГ БОБРОВ: ПОТРІБНО ЧЕСНО ЗІЗНАТИСЯ — МИ НЕ В ЗМОЗІ УТРИМУВАТИ МЕДИЦИНУ

Але зараз я розумію, що це врятувало мені життя: інакше б я давно помер від інфаркту.

Розгорнута на сході війна довела: економити на армії — те саме, що закладати під державу бомбу уповільненої дії. Але придбати танк значно дешевше, ніж зростити хірурга, під ніж якого не страшно лягти. Зубожіння вітчизняної медицини виливається не лише у відтік фахівців, а й у девальвацію професійних цінностей: тепер головна мета лікаря — не врятувати пацієнта, а заробити грошей. Чому так відбувається і чи можна врятувати українську медицину? З цими запитаннями «ВЗ» звернулася до видатного хірурга, професора, доктора медичних наук Олега Боброва, який свого часу і сам став жертвою системи.

ВЗ Розкажіть, чому й коли ви вирішили пов’язати своє життя з медициною? — В роду лікарів ніколи не було — більшість чоло віків ішли у військові. А я потрапив під вплив при голомшливих фільмів, та ще й книжок начитався... Дуже хотів людей рятувати. В коло спілкування мого діда входили дуже поважні київські профе сори, і мені імпонував образ «білого халата». По тім вийшов фільм «Дні хірурга Мішкіна», й у під свідомості остаточно сформувався образ молодого лікаря-новатора, який на периферії досягає приго ломшливих результатів. Я відчував у собі величезні ресурси, тому й вирішив вступати до медичного. Школу я закінчував на півночі, в гарнізоні, де стоя ла флотилія підводних човнів. Школа хоч і не мала навіть номера, але знання дала гарні. Гарнізон був закритим, усі на виду — доводилося вчитися. По їхав вступати на батьківщину — в Київ, добре, що тут жили дідусь із бабусею. Вступив відразу, вчив ся добре. Та й умови тоді були іншими: про хабарі за екзамени навіть мови не могло бути! Навчання «дихало» академізмом. ВЗ А як ви обирали спеціалізацію? — А куди було йти? Не в терапевти ж! Несерйозно... Зараз у студентів ставлення до професії інше. Коли я працював в академії післядипломної освіти імені Шупика, у мене було багато інтернів. І був спеціаль ний зошит. Туди я записував прізвища талановитих молодих лікарів: по-перше, щоб по можливості чи мось допомогти, а по-друге, щоб самому знати, до кого звертатися на старості років. В останні три роки роботи я не записав у зошит жодного прізвища, а кількість інтернів зростала. Звичайно, мене мож на звинуватити в старечому буркотінні, але коли я навчався, ми всі чітко знали, хто чого хоче. Ті, хто зупинив свій вибір на агресивних спеціальностях (хірургія, анестезіологія, реаніматологія), ходили на чергування і вже через рік-два ставали в лікарнях «своїми». До речі, першу самостійну апендектомію я зробив на 4 курсі. Прийшовши до інтернатури, я вже щосили оперував. До речі, чітко пам’ятаю свій перший день у ролі інтерна. Я прийшов до завідувача і сказав, що мене направили до нього в інтернатуру. А він відповів: «Одягай халат — ти сьогодні чергуєш. Мій телефон знаєш, у разі чого..., а так — ти старший». Тоді були приголомшливі операційні сестри — бабусі, які ще війну пройшли. Іноді по-молодості стоїш в операційній і нічого не можеш вдіяти. Підійде така бабуля, подивиться і скаже: «А ну дай я!»... І справу зроблено. Вчили, як могли, і ніхто не ображався на критику. Більше того, коли оперували складний випадок, збігалися всі: подивитися, повчитися. Зараз це нікому не потріб но. В останні роки, коли я брав важких пацієнтів, в

операційну не просився ніхто. Говорили, що «знову професор викаблучується, а на наш вік вистачить апендицитів і гриж!». ВЗ Яке було ваше перше «серйозне» місце роботи після інтернатури? — Інститут Шалімова: там я пропрацював два роки. Тоді мій учитель Володимир Сергійович Земсков захистив докторську і став завідувачем відділен ня. До нього потягнулися пацієнти. Адміністрація інституту відреагувала негативно і «попросила» Земскова, а ми пішли разом із ним. Так ми опини лися в п’ятому корпусі Жовтневої лікарні. Палати по 18, а то й по 24 ліжка. Одна навіть двокімнатна, стіл доктора стояв у тій палаті — на гнійній її половині. Вважалося, хто три місяці тут протримався, тому вже нічого не страшно. Реанімація знаходилася за 150 метрів — в ін шому корпусі. Пацієнтів перекладали на ноші й самі туди несли. На середині шляху був фонтан — біля нього, як правило, траплялися зупинка дихання й показові вмирання при великому скупченні наро ду. Пізніше нам виділили автомобіль, який стояв під нашою операційною. У 1981 році на базі клініки створили центр хірургії печінки, підшлункової за лози та жовчних проток. І ми замкнули на собі ці патології з усього міста. Робочий графік був ціло добовим, без вихідних. Поверхом нижче — відді лення «Спецтравма», куди звозили специфічних пацієнтів: бомжів та алкоголіків. Оглядаєш такого й не розумієш — він в алкогольній комі чи у нього інсульт? Із діагностичних можливостей у нас були тільки Надія Павлівна, яка рахувала «трієчку» — еритроцити, лейкоцити, ШОЕ, і рентген-апарат 30-го року. Правда, до апарату додавався унікаль ний рентгенолог Клавдій Васильович. Таких уже не має! Він на цьому апараті примудрявся виконувати знімки, на яких було видно судинний малюнок ки шечнику. Він робив якісь самопальні решітки, і ніхто, крім нього, не знаходив із рентгеном спільної мови... А ще була абсолютно приголомшлива опе раційна: мармурова, з висотою стель 5 метрів і спеціальним ліхтарем та відбивачем. За звичайне чергування приїжджало 70-80 карет «швидкої». З них мінімум 30 — операції. Десь до 1983 року ми оперували 68% холециститів по всьому місту. На рік це було в середньому 700 випадків, тоді як інші 22 лікарні давали показники 1-12. Нас почали називати «м’ясниками» і вишукувати по інших лікарнях наші ускладнення. Змирилися з нами тільки через 3-4 роки. Тоді у нас уже була дуже згуртована команда, і ми вірили своєму шефові. Він міг «розтоптати» будь-кого з нас у власному кабінеті наодинці, але, як тільки відчинялися двері, казав, що цей пока раний — його найкращий хірург. Ми завжди були

за ним як за кам’яною стіною, і всі питання шеф вирішував сам. Закінчилося все в 1989 році. Ми вдало прооперували дідуся однієї високопостав леної людини, і вдячний онук виділив нам 2,5 млн на реконструкцію корпусу. Підключили цілий про ектний НДІ, створили шикарний проект із зимовим садом, їздили по виставках, шукали устаткування. Нас відселили в 10-ту міську лікарню на час ре конструкції корпусу. Його ж обнесли парканом, але так нічого й не зробили — розвалився Союз, і наші гроші знецінилися. Проект закрили, але перші два роки ми не приживалися на новому місці та споді валися, що повернемося в Жовтневу. Періодично їздили туди, дивилися, як розтягують цеглини, з котрих побудований наш корпус, а на кожній із них — герб заводу. Але так і не повернулися. Довело ся освоювати нове місце роботи й робити ремонт у 10-й лікарні. На жаль, шеф не встиг скористатися тим, що створив, і у віці 61 року помер. А мене перед своєю смертю спровадив на «свої хліби». Сказав, що в мене пропав ентузіазм, і якщо я зараз не піду, вже ніколи не зможу працювати сам. Порадив іти в іншу клініку й допоміг влаштуватися. Там я, щоправ да, не прижився і незабаром потрапив у звичайну міську лікарню, де пропрацював 13 років і створив нову кафедру та, поступово, найбільший хірургічний підрозділ. Під моїм керівництвом було 3 відділення (180 ліжок) у 8-й лікарні, 40 ліжок у «Міськбуді», 12 — у клініці «Медиком», а ще філією моєї кафе дри була рівненська обласна лікарня. ВЗ Ви вважали себе успішним хірургом? — Вважав. Хірург я дійсно фартовий. У мене добре склалася хірургічна кар’єра: за 30 років активної ро боти не було жодного скандалу, пов’язаного з моїм ім’ям. Так, невдачі траплялися, але вони не були системними. Мені дуже пощастило, що протягом усієї кар’єри я працював із першокласними хірур гами. Це були справжні вчені — люди з високими моральними принципами. Від них не доводилося чекати удару в спину. Чому я зазнав фіаско в кінці кар’єри? Я екстраполював свої відносини з учителя ми на учнів, забувши про відмінності поколінь. Хотів виростити гідну зміну, але не вийшло. Мені не дали можливості взяти до себе тих, кого я хотів, — вони всі були «без роду і племені». Зате давали, кого я не хотів. А ще я пропустив момент, коли все перейшло на товарно-грошові відносини. ВЗ А в чому полягало ваше фіаско? — Я дуже близько підпустив до себе людину, яка, зображуючи «дружбу», щодня писала на мене до повідні. Мене поставили в такі умови, в яких працю вати стало нереально. І я пішов. Краще жахливий кінець, ніж жах без кінця. Спочатку було дуже туго.

ВЗ Виходить, що особистий фактор зіграв ключову роль? — Тут потрібно розуміти, що таке хірургія. За за коном Великої Британії є три категорії людей, які не мають права бути судовими засідателями: м’ясники, люди, котрі більше 6 місяців ходили в плавання, і хірурги. Там, де тебе оточують люди, яким ти не довіряєш, — хірургією займатися не можна! Це спеціалізація, яка рано чи пізно призводить до професійної деформації. Ти починаєш дивитися на світ не так, як інші. ВЗ Як хірурги справляються з професійним вигоранням? Існує чимало легенд, але розкажіть, як насправді. — Є два періоди. Перший — поголовне пияцтво. Починається через роки два після початку активної хірургічної діяльності з «соточки» після операції. Дуже погана прогностична ознака — колективні посиденьки в операційній. Просвітлення настає, як правило, після 30 років. Тим, кому належить, спиваються. При чому сублімуються в алкоголь завжди найталановитіші — через невідповідність запитів і можливостей. Лікар уже може більше, а зверху не дають. Це ламає багатьох. Вихід шука ють у найдоступнішому з транквілізаторів — алко голі. В гіршому випадку — у наркотиках. А другий період починається після 40 років і збігається з віковою чоловічою кризою. В цей період або п’ють, або впадають у крайнощі з молодими медичними сестрами. Закінчується все це, як правило, розлу ченнями. Але є й уповільнені випадки, коли п’ють мало, але щодня — по склянці. Ми їх називали «тихушниками». Ось вони потім і підставляють — усувають конкурентів. У медицині дружби немає. Я це точно зрозумів. ВЗ Напевно, алкоголь допомагав пережити і пацієнтські втрати? — Особисте «кладовище» нагадує про себе завж ди. І з кожним роком усе частіше. Займаючись хірургією, ти стикаєшся з горем постійно. Але я старався його не запивати... ВЗ Зараз усе частіше говорять про те, що наші лікарі не завжди вміло повідомляють рідним про загибель пацієнта. Думаєте, цього варто вчити студентів-медиків? — Та цього не треба вчити! Все має базуватися на принципах християнства й людяності. Не мож на повідомляти про смерть, жуючи бутерброд! Є непорушні поняття, і якщо людина не володіє ними, вона не може працювати в цій професії. Я завжди дивуюся, як спілкуються з людьми співро бітники ЖЕКів чи пошти. Мені здається, що вони пройшли конкурсний відбір тих, хто ненавидить людей природжено! Так, не всі можуть коректно і ввічливо розмовляти з пацієнтами. Я завжди згадую легендарного професора Коломійченка, який був головним хірургом фронту, а після війни очолював кафедру загальної хірургії медичного інституту. Так от, навіть коли у нього рідні забира ли трупи, говорили йому «спасибі». Якщо у тебе немає контакту ні з пацієнтом, ні з їхнім родичем — не лізь! Коли є цей людський контакт, багато що вибачається. А нам є що вибачати... Крім одно го — недбалого ставлення до людського життя. Суспільство вигадало «задзеркалля» — ідеа лізовану медицину. Медицина дуже далека від тієї, якою її змальовують. Але я це зрозумів після 30-ти років роботи. А скоро підуть із життя ті, хто вихований старою школою. Їх уже практично не залишилося. І лікувати буде нікому...

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 485 00 96 vz@vz.kiev.ua

ОСОБИСТИЙ ФАКТОР

5 вересня 2014 року

ВЗ А про яку школу йдеться? — Про школу гуманізму, порядності. Зараз це ні кому не потрібно. Для сучасних лікарів пацієнт — джерело грошей. Відбулася тотальна підміна по нять і принципів, перегляд суспільством критеріїв успішності. Раніше ми були соціалізованими, жили «громадою». Пам’ятаєте, коли отримували нагоро ди, говорили, що це заслуга колективу. Зрозуміло, що в цьому була частка лицемірства і кожен думав про себе, але дух громадськості все одно був. По ступово в моду увійшли «герої-одинаки» та прин цип «особистого споживання», який передбачав збільшення матеріальних цінностей. Я нічого не маю проти грошей: усі хочуть жити добре. Але на якомусь етапі виявилося, що знання, вміння, осві ченість і дотримання моральних принципів знеці нилися. Ми відмовилися від соціального вектора. Навіть міністр охорони здоров’я Литви кілька тижнів тому в дискусії з приводу евтаназії заявила: «У нас не соціально направлене суспільство! Евтаназію необхідно узаконити, бо це прекрасний вихід для незаможних, які не мають доступу до паліативної допомоги». Чому лікар повинен їсти неякісну їжу, доношу вати діряві черевики і змушувати дружину латати колготки? Чому його сім’я повинна роками чекати профспілкову путівку на зубожілий вітчизняний ку рорт, коли фармпредставник може дозволити собі відпочинок на Мальдівах? А вони разом вчилися! Тільки один пішов у клініку (в кращому випадку) або потрапив на дільницю (в гіршому), а другий — знайшов собі місце в комерційній фармаколо гічній компанії. І звичайно лікар, який залишився в лікувальному процесі, рано чи пізно замислиться: а навіщо мені все це потрібно? Життя одне! І почне пошуки джерела доходів. А де можна заробити в медицині? Можна продати лікарняний лист і сісти до в’язниці. Решта — не доказово. І ця «решта» стала заохочуватися адміністрацією. З кожної операції потрібно занести завідувачу. Той віднесе головному лікарю, який поділиться з управлінням, і коло замкнеться. Потім намітилася тенденція брати «мзду» з лікарів, які приїжджали на курси в Київ із регіонів. Гроші брали «на розвиток кафедри», мов ляв, у них там, у районах, усе є. Сварився з таким свавіллям до зубів. Що ж у них у районі є? Так, мішок картоплі пацієнти принесуть, паркан полагодять. А ці 50 доларів, які в нього взяли як благодійний внесок, йому відпрацьовувати роками! Там грошей не носять. Більш того, районний лікар завжди на видноті. Це тут можна напартачити й загубитися в натовпі. Одна операція може піднести районного лікаря до небес, а може зробити так, що йому і хату спалять, і проклянуть навічно. Ось ті — в районах — польові командири. Вони не ховаються за спину професора. Сьогодні у нього людина в сінокосарку потрапила, а завтра дитину окропом ошпарило. І на всі випадки він один. Без КТ і МРТ. Ось на кому все тримається. Ось вони — віртуози. Якщо закрити в Києві якусь клініку — нічого не зміниться. А закрий у районі — «завиє» весь район! ВЗ До речі, з вашим ім’ям пов’язано багато віртуозних операцій... — Для мене кожна операція неповторна. І справа не у віртуозності. Запам’яталася, як перше кохан ня, перша апендектомія. Це був просто екстаз! А ще запам’яталися деякі пацієнти. Приміром, військком одного з районів із панкреонекрозом. Я його оперу вав 16 разів поспіль. Він провів у мене в клініці 252 дні. До цих пір служить... Ще була у мене цікава бабуся. Вона прийшла з дідусем до мене на прийом, і я подумав, що вони бомжі — до того брудні були, в обносках. У бабусі — величезний живіт і довідка про те, що у неї рак яєчників четвертої стадії, якій уже роки два. Я відразу зрозумів, що лікарі наплу тали, і запитав, чого ж вони від мене хочуть? Бабуся попросила зробити хоч щось, а то їй ходити стало зовсім важко. Я її розрізав, а там пухлина заоче ревинного простору — 18 кг вагою. Після операції розговорилися: бабуся — одна з творців «Бурана», її чоловік — полковник спецназу. Коли Союз роз валився, вони залишилися в чужій країні без пенсії. Так і живуть... Через кілька років бабуся прийшла знову — ці пухлини часто рецидивують. Вирізав. На третій раз прийшла з новим рубцем на животі,

ніяковіючи зізналася, що «по«швидкій» видалили жовчний в іншій лікарні і тепер їй переді мною дуже соромно. В 90-х запам’яталися одні бандити. До речі, завдяки їм наша 10-та лікарня тоді вижила. Ліки ящиками й контейнерами привозили. З ними було дуже легко. Це депутати й чиновники вимагають оплати за дотик до їхніх тіл. А бандити навіть году вали чергові зміни: ввечері з ресторану привозили сервірувальні столики та пригощали всіх. ВЗ Ви часто коментували усілякі нововведення і реформи. Зараз ви поза системою, ваша думка змінилася? — «Реформохренія прискорилася і заглибилася»... Про яку реформу мова? Давно вже реальні хлопці пиляють реальне «бабло». А всі ці реформи для дурнів. Якщо ввести страхову медицину, буде тільки гірше. Страхова компанія, за визначенням, — це неприбуткова організація, яка існує на ті гроші, котрі зуміла акумулювати. З них же потрібно заплатити зарплати, оренду й так далі. Пацієнтам нічого не залишиться. Потрібно чесно зізнатися — ми не в змозі утримувати медицину. Тоді можна прибрати цю статтю Конституції, і людина буде сама думати, як їй заплатити. Залежно від своїх можливостей, вона або платитиме готівкою, або акумулюватиме свої кошти в страховій компанії. Але це мають ви рішувати самі люди. Я кілька років тому був в одно му з госпіталів Китаю. На першому поверсі — купа віконець, біля яких стоять люди. Запитав, що це? Відповіли: це люди оплачують послуги. Я здиву вався, адже там функціонує страхова медицина. Мені пояснили, що люди платять самі, а вже потім страхова повертає їм 75% коштів. Навіщо госпіталю мати справу зі страховими компаніями? Йому пот рібні живі гроші. Більш того, частина людей, яким не було чим розрахуватися, відпрацьовують у дворі (будують, фарбують, копають). І така форма оплати підходить. А у нас ніякої надії на державу немає. Подивіть ся, що відбувається з фінансуванням військових дій. Зібрали з людей гроші, а краще там солдатам не стало. Ось мого сусіда призвали на днях. А вдома дружина і двоє діток: 4 і 2 роки. Ми з сусідами ски нулися грошима й купили йому бронежилет. Може хоч він врятує йому життя. І годує армію не держава, а волонтери. Виходить, що люди ефективніші за величезну махіну. Так, ці військові дії — реальна загроза для життя чиновників, їхніх сімей і добро буту. Вони себе не можуть захистити! А про народ не думатимуть і поготів. Уже змінилося 16 міністрів охорони здоров’я — ніхто нічого толком не зробив! Тому що всі усвідомлювали: вони на посту тимчасо во. І за цей час потрібно вирішити свої матеріальні проблеми, задовольнити свої амбіції та влаштувати своїх близьких. Решта — голослівні обіцянки. І в нинішнього міністра неправильний вектор. Та й не може людина, що не знає системи охорони здоров’я зсередини, керувати галуззю. Ідеальний варіант для МОЗ — імплантувати успішного начальника обласного управління, який досяг висот на регіо нальному рівні, але з нуля. ВЗ А які кроки має зробити МОЗ, щоб вивести нашу медицину на новий рівень? — Для цього потрібна політична воля керівництва країни. МОЗ — усього лиш інструмент. Президент і парламент мають, зрештою, дійти висновку, що охорона здоров’я — життєзабезпечуюча галузь. Найдорожчий ресурс — люди. Парадокс у тому, що поки нашим керівникам українці не потрібні. Все своє майбутнє вони бачать там, де навчаються діти і зберігаються капітали. Тут вони просто поповнюють ресурси. ВЗ А що б зробили ви на посаді міністра? — Я б дав можливість розвиватися приватному сектору. Передав би лікарні разом із землею у приватні руки. Але з єдиною умовою — збере женням профілю клініки і ліжкового фонду. Якщо в цій лікарні було відділення травматології — воно там зобов’язане залишитися. Інакше все перепро філюють в клініки стоматології, репродуктивної та естетичної медицини — в те, що приносить швидкі гроші. Я створив би умови для приватників, але не

ламав би старе. Нехай обидві системи функціону ють паралельно. Не спрацює нова — залишиться стара. І в нову я б не вкладав ані копійки, але дав би їм ті ж самі права, що й у державних (випис ка лікарняних листків, витрата наркотиків тощо). Крім цього, зобов’язані залишитися спеціальності, що не підлягають приватизації: протиепідемічна служба, СЕС, родопоміч, онкологія, патологоана томічні служби та інфекційні захворювання. Це повинно залишитися суто державним. Все інше — будь ласка, розвивайте. Крім того, мені не зрозуміла тяганина з сімейними лікарями. Такий фахівець гарний тільки в межах села. Навіщо вони у великих містах? У країнах Європи вони об’єднуються в поліклініки. Десяти сімейним лікарям простіше купити апарат УЗД, ніж одно му. А у нас знову базар. Хворий іде до сімейного лікаря, той посилає його на аналізи в поліклініку і приватну лабораторію, потім аналізи знову не суть сімейному лікарю, який направляє пацієнта до «вузького» спеціаліста. Навіщо людині робити стільки зайвих рухів, тим більше хворій?

СУСПІЛЬСТВО ВИГАДАЛО «ЗАДЗЕРКАЛЛЯ» — ІДЕАЛІЗОВАНУ МЕДИЦИНУ. МЕДИЦИНА ДУЖЕ ДАЛЕКА ВІД ТІЄЇ, ЯКОЮ ЇЇ ЗМАЛЬОВУЮТЬ. АЛЕ Я ЦЕ ЗРОЗУМІВ ПІСЛЯ 30-ТИ РОКІВ РОБОТИ. А СКОРО ПІДУТЬ ІЗ ЖИТТЯ ТІ, ХТО ВИХОВАНИЙ СТАРОЮ ШКОЛОЮ. ЇХ УЖЕ ПРАКТИЧНО НЕ ЗАЛИШИЛОСЯ. І ЛІКУВАТИ БУДЕ НІКОМУ...

ВЗ Можливо, ви знаєте країну, шлях якої можна було б узяти за приклад? — Мені імпонують деякі моменти розвитку системи охорони здоров’я в Грузії. Наприклад, їхній рівень паліативної допомоги. На час мого візиту її курувала перша леді країни Сандра Саакашвілі й католікос. Правління грузинської церкви сказало своїм свя щенослужителям: досить заробляти гроші на хрес тинах і весіллях, потрібно йти до тих, хто вмирає, — рятувати їхні душі, полегшувати страждання. До слова, всі храми Грузії повинні мати медичний підрозділ. Якщо церква маленька, там можуть про сто вимірювати тиск або роздавати ліки, але щось робити зобов’язані. При монастирях є пологові бу динки, монастирі їх фінансують. Права рука католі коса — батько Адам — кардіолог, доктор наук. При його монастирі багатопрофільна клініка. Так от все це форматує рівень паліативної допомоги. Хворі в хоспісах Грузії не вмирають! Там їм надають допо могу, а вмирають люди вдома — на руках у рідних. Поняття паліативної допомоги набагато ширше, ніж ми звикли вважати. У нього входить комплекс заходів із подовження життя й поліпшення його якості. Саме цим і займаються хоспіси Грузії: усу вають гостру затримку сечі, ставлять трахеосто ми, роблять евакуацію асциту тощо. Людині стало легше — її виписують. У нас цим не займаються. Нашим законодавцям складно пояснити суть палі ативної допомоги. Вони вважають, що в цьому ви падку достатньо однієї таблетки знеболювального. А грузини запустили вільний обіг морфіну сульфату. І я під час поїздки запитав міністра безпеки Грузії, чи не було їм страшно? Відповів: «Було! Тому ми для початку зібрали наркоманів і роздали їм пре парат. Ті сказали — дурниця! Не вставляє! Тому ми відразу дозволили будь-якому лікареві виписувати препарат на 7 днів». Правильно, у морфіну сульфату основна дія — анальгезія, ейфорії він не викликає. Для наркомана він не цікавий. Але, незважаючи на позитивний досвід Грузії та інших країн світу, нала годити виробництво у нас в країні поки не виходить. Більш того, грузини дозволили лікарям призначати морфін відповідно до концепції ВООЗ: не за пока заннями, а по годинах (попередньо). Потім вони порахували, скільки ж морфіну пішло за перший рік і за другий. У другому випадку його треба було більше. Подумали, що стався витік. А виявилося, що завдяки новій системі паліативної допомоги про сто вижило більше людей... А у нас взагалі нікому нічого не потрібно. Першу книгу з паліативної допо моги «Лікування больового синдрому в онкології» написав саме я десять років тому. Росія попросила мого дозволу її перевидати, й чотири роки вона вважалася стандартом надання паліативної допо моги — в Україні ж вона залишилася непоміченою. ВЗ А чим ви займаєтеся зараз? — Зараз я дихаю на повні груди. Живу в селі, на сві жому повітрі, освоюю аграрні нюанси, пишу книги. Я б хотів взяти участь у реалізації гарного медичного проекту. Але, на жаль, такого немає... Розмову вела Тетяна ПРИХОДЬКО, «ВЗ»

ЮРИДИЧНА КОНСУЛЬТАЦІЯ

РОБОТА АБО ЖИТТЯ? Як свідчить редакційна пошта, нині такий вибір часто постає перед медичними працівниками, що вимушені залишати місце проживання через загрозу життю. Переселенці із зони АТО не завжди встигають вирішити питання звільнення з роботи, а дехто стверджує, що керівники лікувальних закладів не відпускають їх, погрожуючи звільненням «по статті». Відповісти на запитання, які найбільше турбують наших читачів, ми попросили заступника голови з правової роботи Донецької обласної організації профспілки працівників охорони здоров’я України, адвоката Сергія Маловичка.

няти працівника на роботу без трудової книжки також можливо.

Сергій Маловичко, заступник голови з правової роботи Донецької обласної організації профспілки працівників охорони здоров’я України, адвокат

ВЗ Чи правомірні дії керівника, який відмовляється надати трудову книжку працівнику, котрий вимушено виїздить із зони бойових дій на невизначений час, але не хоче втрачати свого робочого місця, тобто звільнятися? — Згідно з Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників цей документ повинен зберігатися за основним місцем роботи працівника. Водночас Інструкцією чітко визначено, що трудова книжка є власністю працівника, а тому він має право затребувати її. До того ж у зоні АТО є факти руйнування лікарняних установ, тобто існує ризик, що трудові книжки можуть взагалі бути знищені. Тож роботодавцю краще віддати їх працівникам (за їхньою заявою і під розписку) — це не є порушенням трудового законодавства, з огляду на події, що відбуваються. Інший варіант — видати завірену виписку з трудової книжки. ВЗ Чи можна працевлаштувати працівника, який має «на руках» трудову книжку, але у ній відсутній запис про звільнення з попереднього місця роботи? — Частиною 2 статті 24 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) встановлено, що при укладанні трудового договору громадянин зобов’язаний надати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, і документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров’я тощо. Відсутність запису у трудовій книжці про припинення трудових відносин де-юре вказує на їх продовження за основним місцем роботи. Проте працівник має право укласти трудовий договір як на одному, так і одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін (частина 2 статті 21 КЗпП). Втім, другий трудовий договір найчастіше укладається про роботу за сумісництвом. Трудова книжка ведеться тільки за місцем основної роботи, а запис про роботу за сумісництвом здійснюється лише за бажанням працівника. Прий

ВЗ Чи може роботодавець відмовити працівнику у роботі за сумісництвом на повну ставку, якщо зрозуміло, що він не працює за основним місцем роботи і не звільнився? — Постановою Кабінету Міністрів України від 03.04.1993 р. №245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» (далі — постанова КМУ №245) передбачено, що тривалість роботи за сумісництвом не може перевищувати чотирьох годин на день і повного робочого дня у вихідний день. Загальна тривалість роботи за сумісництвом протягом місяця не повинна перевищувати половини місячної норми робочого часу. Однак зазначені обмеження не поширюються на осіб, які працюють за сумісництвом у комунальних або приватних підприємствах, установах і організаціях (з 01.01.2004 р., коли набули чинності Господарський та Цивільний кодекси України і юридично розмежували поняття «державні» та «комунальні» юридичні особи). Отож, на недержавних підприємствах, в установах і організаціях з працівником можуть укласти трудовий договір про роботу за сумісництвом більше ніж на 0,5 ставки. А оскільки в Україні переважна більшість ЛПЗ є комунальними, вони можуть прийняти працівників на роботу за сумісництвом і на повну ставку. ВЗ Чи можна розцінювати невихід на роботу через загрозу життю як прогул і покарати за це працівника? — Якщо працівник не вийшов на роботу без дозволу роботодавця — де-юре це є прогулом. Згідно з вимогами пункту 4 статті 40 КЗпП, у разі прогулу (в тому числі, й за відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин трудовий договір із працівником може бути розірвано. Однак до того, як застосувати дисциплінарне стягнення (звільнення чи оголошення догани), власник повинен затребувати від порушника трудової дисципліни письмове пояснення (статті 147 та 149 КЗпП). Невихід на роботу через загрозу життю працівника за місцем його проживання є поважною причиною, що не дозволяє застосовувати до працівника будь-яке дисциплінарне стягнення. 8 липня 2014 року Міністерство соціальної політики України надіслало лист № 7302/3/14-14/13 «Про збереження місця роботи працівників, які переміщуються з районів проведення антитерористичної операції або залишаються у таких районах». У цьому листі вказано, що працівники, які не виходять на роботу у зв’язку з переміщенням із районів проведення АТО або ж залишаються в зоні АТО і не мають змоги виходити на роботу через небезпеку для життя та здоров’я, не можуть бути звільнені як за прогул. Ці випадки розцінюються як відсутність на роботі з поважних причин, тож за працівниками зберігаються робочі місця і посади.

Водночас Мінсоцполітики рекомендує роботодавцям надавати працівникам оплачувані відпустки (на їхні прохання), відпустки без збереження заробітної плати, що надаються працівникам в обов’язковому порядку, та відпустки без збереження заробітної плати, які надаються за угодою сторін у порядку, визначеному законодавством. А от випадки, коли невихід на роботу пов’язаний із виробничою ситуацією, небезпечною для життя чи здоров’я працівника або для людей, які його оточують, взагалі мають бути оформлені як простій виробництва не з вини працівника — частина 3 статті 113 КЗпП зобов’язує у такому разі зберігати за працівником середній заробіток за весь період простою. ВЗ Яка тривалість неоплачуваної відпустки, котру можна надати працівнику в подібних екстремальних ситуаціях? — Законодавством визначено, що працівнику за угодою з роботодавцем можуть надати неоплачувану відпустку до 15 календарних днів (за сімейними обставинами чи з інших поважних причин). Також трудове законодавство передбачає випадки, коли роботодавець зобов’язаний надати відпустку без збереження заробітної плати (на вимогу працівника): пенсіонерам за віком та інвалідам III групи — до 30 календарних днів; інвалідам I та II груп — до 60; ветеранам праці — до 14 днів; сумісникам — на термін до закінчення відпустки за основним місцем роботи, а також в інших випадках — згідно зі статтею 25 Закону України «Про відпустки». Інколи на практиці керівник може піти на поступку і надати відпустку на більший термін, хоча цього законодавством не передбачено. Коли ж працівник був відсутній на роботі після того, як його відпустка закінчилася, але він не міг повернутися додому через бойові дії, йому не буде нараховано зарплату за період відсутності. До того ж у майбутньому ці, умовно кажучи, «вимушені прогули» (залежно від кількості днів) можуть вплинути на тривалість щорічної відпустки за відповідний робочий рік — її буде пропорційно зменшено. Адже цей період не входить у стаж роботи, що дає право на основну та додаткові щорічні відпустки; також його не зарахують до пенсійного страхового стажу. Це проблеми, на які варто звернути увагу. ВЗ Чи виходять за межі правового поля дії головного лікаря, який не надає законної відпустки медпрацівнику і погрожує звільнити його без права поновлення на посаді, якщо той самовільно відлучиться з роботи? — Події, які нині відбуваються, переважно перебувають за межами правового поля. Тож, не виправдовуючи дій такого роботодавця, його можна зрозуміти як керівника, котрий повинен забезпечити діяльність лікувального закладу і надання медичної допомоги населенню. Якщо він відпустить усіх співробітників, хто ж надаватиме медичну допомогу хворим у зоні АТО, яких не меншає, а то й

більшає? Нині лише місту Донецьку не вистачає 319 медичних працівників (це офіційні, але не повні дані). Тож керівникам ЛПЗ складно робити вибір між милосердям до колег і до пацієнтів. Звідси емоційні зриви і подібні погрози. Медики опинилися у вкрай складній ситуації. Приміром, відділення міліції Донецька офіційно передислоковані в інші міста, а лікарні працюють! Навіть там, куди влучають снаряди і де гинуть люди... ВЗ Що робити, коли працівник бажає звільнитися з роботи, щоб влаштуватися на новому місці, але не може фізично потрапити в зону АТО для оформлення документів? — Можна спробувати передати заяву на звільнення керівнику закладу. Потім звернутися до роботодавця з проханням надіслати трудову книжку поштою разом із наказом про звільнення. Її можуть (але не зобов’язані) надіслати цінним листом, однак це ризикована справа в умовах бойових дій, де почасти і пошта не працює. Якщо ж трудові відносини припинено, а трудову книжку втрачено, потрібно попросити нового роботодавця оформити її дублікат. За Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників роботодавець повинен допомогти працівнику відновити дані і внести їх у трудову книжку. Однак зазвичай усі клопоти покладають на плечі самого працівника, адже справа ця копітка: потрібно зібрати довідки, звернувшись до архівів чи й безпосередньо до установ, щоб підтвердити періоди роботи в тих чи інших закладах. Можливо, у зв’язку з нинішніми подіями, яких не передбачав законодавець, цю процедуру буде спрощено і полегшено. МОЗ України листом від 20.08.2014 р. №11-02-09/10-65/24419 рекомендує керівникам закладів охорони здоров’я сприяти у працевлаштуванні медичних працівників, які переміщуються з районів проведення АТО та не звільнені за основним місцем роботи, а також використовувати відомості про особу, включені до Автоматизованої бази даних (у разі відсутності у таких працівників окремих необхідних документів). МОЗ має право видати працівникам закладів охорони здоров’я довідки стосовно включення їх до Автоматизованої бази даних. Для отримання відповідної довідки працівнику необхідно звернутися із заявою до МОЗ України та пред’явити документ, що засвідчує особу. У листі вказано і телефон для довідок: 044-227-41-75. Якщо людина не може безпосередньо звернутися до МОЗ із зазначеного питання, вважаю за можливе надіслати таку заяву цінним листом (підпис особи у заяві має бути засвідчений нотаріально). ВЗ Чи отримають медичні працівники, які залишилися працювати в зоні АТО, спеціальний статус або ж певні пільги за роботу в надзвичайних умовах? — Центральний комітет профспілки працівників охорони здоров’я України у червні 2014 року звернувся до Голови ВР України з вимогою терміново вжити заходи, спрямовані на посилення соціального захисту працівників галузі та вирішення важливих питань. Перше — щодо поширення на медичних працівників, які працюють на території Донецької і Луганської областей, а також на тих, хто загинув на цих територіях під час виконання ними службових обов’язків, статусу учасників бойових дій. Друге — щодо встановлення підвищеної оплати праці медичним працівникам, які задіяні до виконання своїх обов’язків з надання медичної допомоги як військовим, так і постраждалому від бойових дій населенню в закладах охорони здоров’я на території України. У липні звернення Профспілки було переспрямовано з Верховної Ради до Кабміну. Сподіваємось на підтримку та позитивне вирішення цих питань. Розмову вела Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 485 00 96 vz@vz.kiev.ua

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ

5 вересня 2014 року

ЖИТОМИРЩИНА

«ДУЖЕ ХОЧЕТЬСЯ, ЩОБ НАШІ ДІТИ ЖИЛИ В МИРІ!» Не порожніми є ці слова для анестезиста відділення анестезіології та інтенсивної терапії Житомирського обласного перинатального центру Віктора Миколайовича Опанасюка. Адже саме в день запису інтерв’ю його дружина мала народжувати їхню першу, таку бажану й довгоочікувану, дитину. А наступного дня, по завершенні реабілітаційного періоду після поранення в зоні АТО, Віктору Миколайовичу потрібно було з’явитися у військову частину (куди був мобілізований ще в кінці березня) — для продовження участі в бойових діях.

оли дізнався про мобілізацію, саме був на чергуванні, — згадує наш співрозмовник. — Мама зателефонувала й сказала, що дзвонили з військ комату, аби я приїхав. Тож із роботи відразу поїхав до військкомату і цього ж дня був мобілізований до військової частини. ВЗ Які були відчуття, коли отримали повіст ку? Усвідомлювали, що йдете на війну? — Спочатку якось особливо й не хвилювався — не думав, що потрапимо в зону бойових дій. Зрозумів, що на війні, вже коли нас передислокували до Луганської області, в селище Щастя, де на той час саме відбувалися гарячі події. Страху не було, але коли на очах убивають твоїх товаришів — відчуття такі… Це не порівняєш із військовими навчаннями, і слова «повернутися живим» тут набувають особ ливого значення. ВЗ Які обов’язки там виконували? Вас мо білізували як медпрацівника? — Спочатку мене відправили на блокпост для забезпечення надання медичної допомоги особовому складу, який перебуває там. А потім я виконував обов’язки операційної медсестри в польовому медпункті: ми мали спеціальний автомобіль з облаштованою мобільною операційною, надавали першу медичну допомогу, яка можлива в польових умовах. Безпосередньо в бойових діях наш медпункт участі не брав, але в будь-який час — тільки-но надходило повідомлення, що обстріляли блокпост і є поранені солдати, — ми виїжд жали й вивозили їх у госпіталі. Забезпечували особовий склад і перев’язувальним матеріалом, і знеболювальними — кожен військовослужбовець у нашому батальйоні мав індивідуальний

перев’язувальний пакет, джгут та знеболювальне. Це все видавалось за відомістю на кожного військовослужбовця незалежно від того, чи він знаходився на блокпості, чи перебував на командному пункті. Забезпечення було непоганим: вистачало й перев’язувальних матеріалів, і шовного матеріалу, і потрібні інструменти ми мали для того, аби надати медичну допомогу нашим воїнам. ВЗ Досвіду в цивільній медицині у вас достатньо, а чи вистачало вам його, щоб в умовах війни надавати медичну допомогу пораненим? — У польових умовах надавати медичну допомогу, звісно, набагато складніше, ніж у мирному житті, адже все доводиться робити дуже швидко. Але, як я вже казав, нам вистачало й інструментів, і медикаментів, і кадрів — у штаті медпункту були санінструктори-фельдшери, хірурги, травматологи, рентгенологи, водії, які виїжджали з нами за пораненими.

Бували випадки, коли привозили тяжкопоранених, — снайпери стріляли, на розтяжках хлопці підривались. Доставляли поранених із блокпостів. Пам’ятаю, привезли бійця з відкритою черепномозковою травмою — куля потрапила в потилицю. Травма була несумісна із життям. Ми викликали до себе «швидку» з лікарні, оскільки виїжджали тільки в супроводі військових і в нічний час не могли вільно пересуватися — не знали, з якого боку нас можуть обстріляти. Близько трьох годин ми чекали «швидку», як могли надавали йому допомогу. За п’ять кілометрів до лікарні, як нам сказали пізніше, він помер. Звичайно, до таких випадків я міг звикнути, коли працював на «швидкій», у реанімації. Але коли там бачиш скалічених і поранених — все сприймається зовсім по-іншому. Страшно, коли привозять молодих хлопців 19-20 років із відірваними кінцівками. Не знаю, як воно далі буде, коли доведеться повертатись туди, але більше переживаєш за тих хлопців, ніж за себе.

ВЗ Скільком пораненим ви надали допомогу? — Я вже й не згадаю — їх стільки було, що складно й порахувати… Пам’ятаю перший виїзд — під Новий Айдар. Обстріляли наш блокпост — було 15 поранених одночасно, двоє з них — тяжкі (першу допомогу їм надав санінструктор, який перебував на блокпості і якого теж поранили). Ми забирали їх із лікарні Нового Айдара, тому що блокпост знаходився за 100 кілометрів від розташування медпункту, а від Нового Айдара — кілометрів за 15. Доставили ми поранених у Вінницький польовий військовий госпіталь, а звідти їх потім відправили до Харкова.

ВЗ Як ви отримали поранення? — Це сталося 8 липня близько 14-ї години. На вулиці вже кілька діб тривала злива, і ми знаходилися в наметі. Раптово над ним вибухнула чи то міна, чи то снаряд (хтозна, чи це був мінометний обстріл, чи обстрілювали з «Градів»). Мого товариша, лікаря-анестезіолога з Вінницької області, поранило в ногу й руку, мене — в поперек. На моїх очах убило нашого начальника медичного пункту. Потім були Вінницький польовий, Харківський і Київський військові госпіталі, реабілітаційний центр в Ірпені. Потому, за висновками лікарської комісії, мені призначили 15 діб реабілітації. І сьогодні її останній день.

У Вінниці на базі Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону військові медики здійснили унікальне операційне втручання: уперше в історії вітчизняної медицини фахівці різних медичних профілів відновили бійцю обличчя, яке було спотворене в результаті жахливого поранення. Полковники медичної служби Олександр Варченко, Андрій Самойленко, полковник медичної служби у відставці Микола Драчевський, капітан медичної служби Сергій Олійник та працівник Збройних сил України Наталія Капшук розробили детальний план операційного втручання і, виконуючи його, продемонстрували надзвичайний професіоналізм. Про це йдеться в повідомленні, опублікованому на

сайті Міністерства оборони України. Під час бойових дій у зоні АТО військовослужбовець отримав поранення трьох суміжних ділянок правої половини обличчя: уламки вразили око, роздробили гайморову пазуху, бокову та нижню стінку очниці, вирвали частину кістки, шкіри та нижню повіку. Хірургічна операція тривала майже 5 годин. За допомогою металевої сітки було відновлено бокову та нижню стінки очниці, що дозволило сформувати саму очницю, де пізніше буде встановлено протез ока, за рахунок титанової сітки усунено спот ворення правої частини обличчя. Відновлено й зафіксовано стінки верхньощелепної пазухи, виконано пластику шкіри та нижньої повіки місцевими тканинами.

ВЗ Скажіть, а як ставиться до наших військ місцеве населення? — Коли я спочатку потрапив на блокпост і ми приїхали в одне село, наше командування наказало розмістити блокпост у самому його центрі, звідки йшла дорога на Рубіжне, зайняте сепаратистами й найманцями. Звичайно, одразу ж позбігалися всі жителі села. БМП й танки посеред села — я думаю, що кожен на місці цих селян так само зреагував би на це. Згодом ми знайшли спільну мову, й вони приносили нам їжу і так допомагали, хто чим може. За якийсь час командування вирішило перемістити блокпост за село, і місцевий фермер надав транс порт, людей, щоб ми швидше облаштувались. ВЗ Деякий час ви лікувалися, побули дома з рідними. Які ваші враження під час пере бування у мирному житті? — У мене багато друзів, серед яких є й такі, хто дійсно не може воювати, а є й ті, котрі якимось чином це обходять. Звичайно, мені приємніше навіть спілкуватися з тими хлопцями, з якими я там прожив, так би мовити, під одним дахом, в одному наметі всі ці чотири місяці, ніж із декотрими з тих, із ким дружив багато років. Зараз я усвідомлюю, що дуже хочу миру! Ми виросли за мирних часів і не знали й ніколи не думали, що доведеться воювати. Хочеться, щоб усе скінчилось якнайшвидше, щоб країна була цілісною державою, щоб люди — схід і захід — знайшли спільну мову. Щоб наші діти мали майбутнє — жили в мирі та не бачили війни — тієї, що побачили ми. Вікторія ПАЛАМАРЧУК, власкор «ВЗ», м. Житомир

НОВИНИ ВІННИЧЧИНА УНІКАЛЬНА ОПЕРАЦІЯ: ПОРАНЕНОМУ БІЙЦЮ ВІДНОВИЛИ ОБЛИЧЧЯ

«Унікальність операції полягала в тому, що завдяки їй пораненому військовослужбовцю вдалося повернути звичний вигляд обличчя, причому її виконали не пластичні хірурги, а бригада фахівців різного профілю», — заз начив начальник клініки щелепно-лицьової хірургії, стоматології, отоларингології та очних хвороб Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону полковник медслужби Олександр Варченко. Наразі врятований захисник України проходить реабілітацію. Валентина ПУСТІВА, власкор «ВЗ», м. Вінниця

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ ЛЬВІВЩИНА

«ТИХОГО ВБИВЦЮ» ПРИБОРКУЮТЬ За ступенем негативного впливу на здоров’я населення та масштабами захворюваності вірусні гепатити в Україні посідають домінуюче місце в структурі інфекційної патології разом із грипом та гострими інфекційними захворюваннями верхніх дихальних шляхів. Поява нових препаратів та напрямків у лікуванні створює можливості й передумови для перегляду адаптованої клінічної настанови та уніфікованих клінічних протоколів надання медичної допомоги при вірусному гепатиті С з урахуванням сучасних міжнародних рекомендацій, відповідно до того, як з’являються ефективніші схеми терапії. Гостя «ВЗ» — Ольга Богданівна Ворожбит — розповідає про особливості перебігу та лікування гепатиту С.

Ольга ВОРОЖБИТ, кандидат медичних наук, доцент кафедри інфекційних хвороб Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького, член Європейської асоціації з вивчення хвороб печінки (EASL), лікар-гепатолог

ВЗ 5 червня цього року ВООЗ опублікувала історичний документ — «Заклик до дій із посилення боротьби з епідемією гепатитів на глобальному рівні». Яке, на ваш погляд, його значення? — Документ був узгоджений учасниками першої глобальної зустрічі партнерів з боротьби із гепатитами, що проводилася під егідою ВООЗ у березні 2014 р. У цьому документі державні, неурядові та наукові організації-партнери звернулися до світової спільноти з вимогою вжити невідкладні та узгоджені заходи з розширення доступу до профілактики, діагностики та лікування вірусних гепатитів. Пріоритетні сфери для узгоджених дій партнерів у боротьбі з епідемією: адвокація та підвищення обізнаності; наукові знання та докази; профілактика передачі; скринінгові обстеження, догляд та лікування. ВЗ Яка ситуація із захворюваністю на гепатит С у світі? — Вірусні гепатити з парентеральним механізмом передачі збудників, перш за все гепатити В і С, є важливою проблемою сучасної медичної науки та практичної охорони здоров’я всіх країн світу. Це зумовлено широким поширенням, високим рівнем захворюваності, вираженим поліморфізмом

клінічних проявів, численністю шляхів передачі збудників, а також надзвичайно несприятливими наслідками, до яких можуть призвести гепатити, — формування всього спектра хронічних уражень печінки, зокрема, цирозу і гепатоцелюлярної карциноми. Помітна тенденція до збільшення випадків хронічних форм захворювання. За оцінками експертів ВООЗ, близько 2 млрд осіб інфіковано вірусом гепатиту В, а 600 тис. осіб щороку помирає через наслідки захворювання. На хронічний гепатит С страждає близько 150 млн осіб, а 350 тис. щорічно помирають внаслідок ураження печінки вірусом гепатиту С. Захворюваність та летальність внаслідок гепатитів В і С на планеті прогресивно збільшуються й за даними експертів подвояться до 2015-2020 рр. Уже зараз загальна кількість хворих на вірусні гепатити у світі в 14-15 разів перевищує кількість ВІЛ-інфікованих, окрім того, вірусні гепатити у 50100 разів заразніші, ніж ВІЛ. За даними ВООЗ, 57% випадків цирозу печінки і 78% випадків первинного раку печінки спричинені вірусами гепатиту В або С. Окрім цього, гепатити В та С мають багато позапечінкових проявів, що ускладнює їх діагностику та може перешкоджати призначенню відповідного лікування. ВЗ Нещодавно в МОЗ відбулася спільна нарада, присвячена питанню боротьби з вірусним гепатитом С. Про що саме йшлося? — Під час наради експерти, клініцисти та представники громадських організацій обговорили Державну цільову програму профілактики, діагностики та лікування вірусних гепатитів на період до 2016 року. Адже за ступенем негативного впливу на здоров’я населення та масштабами захворюваності вірусні гепатити в нашій країні посідають домінуюче місце в структурі інфекційної патології разом із грипом та гострими інфекційними захворюваннями верхніх дихальних шляхів. Хоча Україна належить до країн із середньою поширеністю гепатиту С (за орієнтовними оцінками, майже 3% дорослого населення інфіковано вірусом гепатиту С, що приблизно становить 1 млн 170 тис. осіб), проте дійсний рівень захворюванос-

ті значно перевищує офіційні статистичні дані, які базуються, головним чином, на реєстрації жовтяничних, клінічно виражених форм гострого гепатиту С. Це зумовлено тим, що хронічний гепатит С (ХГС) в Україні реєструють лише з 2010 року, до того ж, не враховуються випадки наслідків гепатиту С, зокрема, цироз і рак печінки, етіологічно обумовлені HCV, відсутня інформація щодо кількості так званих носіїв HCV та позапечінкових проявів, асоційованих з HCV. Отже, якщо бути відвертими, на сьогодні достовірна інформація щодо кількості осіб, хронічно інфікованих HCV, в Україні практично відсутня. ВЗ Чи є прогрес у вирішенні цієї проблеми? — Слід зазначити, що досягнуто значного прогресу в лікуванні хронічних вірусних гепатитів В та С, зараз їх можна вважати виліковними захворюваннями. Противірусна терапія (ПВТ) ХГС ґрунтується на використанні будь-якого доступного з двох пегільованих IFN-α, які призначаються щотижнево підшкірно, і щоденному пероральному прийомі рибавірину. Пегільований IFN-α2a слід призначати в дозі 180 мкг раз на тиждень, пегільований IFN-α2b — 1,5 мкг/1 кг маси тіла раз на тиждень. Крім того, наукові дослідження в цьому напрямку продовжуються. Нові препарати здатні значно підвищити ефективність лікування. В Україні зареєстрований препарат боцепревір для потрійної терапії ХГС, який значно підвищив ефективність лікування. В США та Європі зареєстрований препарат софосбувір, який випустила фірма «Гілеад». Він є високоефективним, проте вартість його залишається надзвичайно високою — від 84 тис. до 168 тис. доларів. Поява нових препаратів та напрямків у лікуванні створює можливості й передумови для перегляду адаптованої клінічної настанови та уніфікованих клінічних протоколів надання медичної допомоги при ВГС з урахуванням сучасних міжнародних рекомендацій, відповідно до того, як з’являються ефективніші схеми терапії. ВЗ Які заходи щодо боротьби з вірусними гепатитами у Львівській області вже впроваджено?

— Не секрет, що діагностичні дослідження і терапія досить дорогі. На відміну від ВІЛ-інфікованих, державна підтримка цій категорії хворих досі не надавалася, як, зрештою, і планова діагностика вірусних гепатитів. Їх виявлення досі відбувається спонтанно — контроль за наявністю вірусу гепатиту С не входить до обов’язкових клінічних аналізів при щорічних профілактичних оглядах. Але навіть якщо захворювання вже виявлено, через високу вартість лікування не всі пацієнти мають можливість пройти противірусну терапію. Та позитивні зрушення вже помітні. В Україні з минулого року успішно діє Державна цільова соціальна програма профілактики, діагностики та лікування вірусних гепатитів на період до 2016 року. З моменту її впровадження десятки хворих на ХГС розпочали лікування пегільованими інтерферонами альфа в комбінації з рибавірином. Дуже важливо, щоб пацієнти знали про існування цієї програми, реєстрували свій статус хворого на хронічний вірусний гепатит у медичних закладах за місцем проживання, що дасть можливість лікарям Львова та районів області вчасно подавати реальні заявки на кількість необхідних медикаментів. ВЗ Чи на регіональному рівні достатньо фахівців для діагностики та лікування вірусних гепатитів? — Так, у Львові працює один із кращих фахівців країни у цій галузі — доктор медичних наук, професор Борис Абрамович Герасун, який є і моїм учителем та наставником. У нашій клініці можна пройти обстеження на маркери вірусних гепатитів В та С й у випадку підтвердження діагнозу — звернутися по кваліфіковану медичну допомогу. Йдеться про захворювання, особливістю якого є переважання безсимптомного перебігу в гострому періоді, в результаті чого пацієнти звертаються по медичну допомогу вже на стадії хронічного гепатиту або сформованого цирозу печінки. Тож профілактиці надається особливе значення. Оскільки у світі не існує специфічної профілактики гепатиту С, надзвичайно важливою проблемою є ознайомлення широких верств населення, зокрема молоді, з механізмом та шляхами передачі цього захворювання. Цим мають займатися не лише лікарі сімейної медицини, але й громадськість, у тому числі й пацієнтські організації. Слід наголошувати на відповідальному ставленні до власного здоров’я осіб, які знають про свій діагноз, зокрема, щодо своєчасного початку противірусної терапії, обов’язковому обстеженні на маркери вірусних гепатитів сімейних пар, які планують вагітність. Окрему проблему становлять групи ризику, серед яких провідне місце посідають споживачі ін’єкційних наркотиків. Загалом ефективними є заходи, що спрямовані на нейтралізацію природних і штучних шляхів передачі ГС. Розмову вела Людмила СТРАЖНИК, власкор «ВЗ», Львівська область

НОВИНИ ЛЬВІВЩИНА СТВОРЕНО МОБІЛЬНУ БАЗУ ДОНОРІВ Асоціація молодих донорів України організувала мобільну базу донорів, яка дає змогу швидко знайти людину з необхідною групою крові і резус-фактором. Це «жива» база, яка передбачає, що можна у будь-який момент зателефонувати донору, і він через кілька го-

дин приїде і здасть кров, аби врятувати чиєсь життя. Заступник головного лікаря Львівського обласного центру служби крові Ігор Горбаль запевнив: «В області немає проблем із кров’ю і препаратами, які з неї виготовляються. Але зважаючи на бойові дії на Сході України, а, отже, і непередбачувану кількість постраждалих, потрібно підстрахуватися. Ми ніколи не знаємо, яка група крові завтра буде вкрай необхідна. Тому є потреба у поповненні даної бази, аби можна було мобіль-

но знайти необхідного донора. Забагато крові не буває, адже ми її розділяємо на два компоненти: еритроцитарну масу і плазму, яка є найбільш затребуваним компонентом при опіках, травмах тощо. Виготовлена плазма має термін зберігання до 3-х років у замороженому стані. Отже, здавши кров зараз, ми матимемо резерв на три роки», — пояснив спеціаліст. «База донорів буде використана при необхідності — або адресно онкохворим дітям, або

бійцям, що постраждали в зоні АТО, — повідомив ініціатор заходу Володимир Студент, лікаррадіолог, координатор Львівського осередку Асоціації молодих донорів України. — Якщо медикам потрібна якась група крові, вони самі можуть звертатися безпосередньо до Асоціації молодих донорів, які у своїй базі даних знайдуть необхідного добровольця». Ірина МУДРА, власкор «ВЗ», м. Львів

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 485 00 96 vz@vz.kiev.ua

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ

5 вересня 2014 року

П О Л ТА В Щ И Н А

В.о. завідувача відділення Катерина Шабельник (справа) і лікар-неонатолог Олександра Стешенко

Палата інтенсивної терапії із сумісним проживанням матері й дитини

Фізичний реабілітолог Олександр Павленко із маленьким пацієнтом

Кульковий масаж для немовлят

ТРИ СХОДИНКИ ДО ЗРОСТАННЯ Ще п’ять з половиною років тому передчасно народжені діти з низькою масою тіла після відділень реанімації та другого етапу виходжування виписувалися додому. І мама такої дитини залишалася сам на сам із проблемами догляду за недоношеним немовлям. Із відкриттям у грудні 2008 року в Полтавській обласній дитячій клінічній лікарні відділення інтенсивного виходжування та реабілітації новонароджених це питання було знято з порядку денного. — Нас давно хвилювала ця проблема, — розповідає головний лікар Полтавської обласної дитячої клінічної лікарні Наталія Кінаш. — Адже недоношена дитина, приміром, вагою у два кілог рами, потребує особливої медичної допомоги, а її мама — психологічної підтримки, оволодіння навичками догляду за таким малюком. З цією метою й було створено відділення інтенсивного виходжування та реабілітації новонароджених і при ньому — Центр розвитку дітей раннього віку. Так ми заповнили нішу, яка раніше була порожньою: з моменту, коли недоношену дитинку з відділення реанімації переводили до відділення, в якому вона, так би мовити, дозрівала і вже могла самостійно годуватися та утримувати тепло. Звідти її у стабільному стані та з перспективою нормального розвитку і виписували додому. Для новонароджених із сільської місцевості, а їх у відділенні 80%, це життєво необхідно. — У наше відділення немовля потрапляє з відділення реанімації одразу, як його відключили від апарату штучного дихання, — продовжує розповідь завідувачка відділення інтенсивного виходжування та реабілітації новонароджених Катерина Шабельник. — Це дає можливість скоротити термін перебування таких дітей на дороговартісних реанімаційних ліжках. Немовля в нас лікується й набирає вагу, а мама — під про-

фесійним наглядом лікарів і психологів майже в домашніх умовах проходить тут адаптацію. Кожна палата для матері й дитини — окремого кольору й по-особливому оздоблена: подбали про це дизайнери разом із лікарями й психотерапевтами. Контингент відділення — не тільки передчасно народжені дітки, але й немовлята, що народилися хворими: із вадами серця, пневмонією, жовтяницею, ті, які перенесли асфіксію, та ін. Ними опікуються 5 неонатологів (чергують цілодобово), 21 працівник середнього персоналу, 2 дієтсестри, а також вузькопрофільні спеціалісти: дитячий невролог, офтальмолог, лікар ЛФК, масажист, і, що особливо важливо, 2 лікарі-психотерапевти з медичною освітою. На цьому, як тут вважають, не можна заощаджувати, бо багато мам, котрі народили недоношених або хворих немовлят, нерідко розгублені та стривожені й конче потребують психологічної підтримки. За дверима окремої палати через скло видно, як мама годує немовля. Хлопчик народився у Полтавському пологовому будинку із масою тіла 1 кг 100 г. З причини прееклампсії тяжкого ступеня в матері їй зробили кесарів розтин. У першу ж добу передчасно народженому немовляті було введено «Куросурф». Три дні дитинка перебувала на респіраторній підтримці ШВЛ. У відділення

інтенсивного виходжування та реабілітації обласної дитячої лікарні немовля потрапило у тяжкому стані: через некротичний ентероколіт хлопчик не засвоював їжу, тому його перевели на парентеральне харчування, паралельно проводили антибіотикотерапію. Сьогодні малюку виповнився 21 день, і почувається він добре: роботу кишківника відновлено, хлопчик з апетитом їсть мамине молоко і вже важить 1 кг 600 г. Коли дитинка набере вагу 2 кг, її випишуть додому. — Але на цьому наш зв’язок із підопічним не переривається, — наголошує Катерина Шабельник. — У Центрі розвитку дітей раннього віку при нашому відділенні ми амбулаторно обстежуємо маленьких пацієнтів, призначаємо їм, за потреби, лікування, процедури. Протягом першого року життя дитини такі консультації проводяться щомісяця, від року до двох — раз на три місяці, з двох до трьох — раз на півроку. При Центрі працюють педіатр, офтальмолог, логопед, невролог, психолог, фізичний реабілітолог, ортопед-травматолог. Малюки з віддалених районів отримують тут кваліфіковану медичну допомогу, яку за місцем проживання надати важко. Завдяки такому трьохетапному охопленню кваліфікованою медичною допомогою дітей від народження до трьох років за останній час у Полтавській області, наприклад, не зафіксовано

біотики, перев’язувальний матеріал та інше) і за допомогою волонтерів передати їх безпосередньо на передову. «Ми вирішили не переводити гроші, аби не гаяти часу та діяти швидко. Адже допомога потрібна там щохвилини. І ми як лікарі розуміємо, наскільки важливе те, що роблять там хлопці, які захищають кордони нашої Батьківщини. Сподіваємося, що й більші медичні, та не тільки медичні, колективи відгукнуться на потреби української армії, яка потерпає від не-

стачі ліків, провіанту, засобів захисту, особистої гігієни тощо», — наголосив головний лікар Володимир Бут. До цієї ініціативи приєдналися й інші медичні заклади регіону. Колектив обласного протитуберкульозного диспансеру за власні кошти придбав обладнання, потрібне для відкриття другої операційної в Миколаївському військово-морському шпиталі. На медичну допомогу військовослужбовцям зібрали власні кошти лікарі Новобузького, Доманівського районів

жодного випадку дитячої сліпоти: ретинопатію виявляють тут на ранніх стадіях і направляють маленьких пацієнтів на хірургічну лазерну корекцію у клініки Києва та Харкова. Тісний зв’язок підтримує відділення із реабілітаційними центрами області, зокрема, із центрами медико-соціальної реабілітації управлінь соціального захисту населення, а також центрами неврологічної реабілітації. І цей зв’язок зворотній: батьки потім приїздять у відділення, повідомляють про результати лікування і соціальної адаптації дитини, адже у третини недоношених дітей спостерігаються розлади нервової системи. Згодом цей стан їхнього здоров’я стабілізується, і малюки виростають цілком здоровими. «Просто в таких діток і батькам, і лікарям треба вкладати більше сил і уваги», — наголошує Катерина Шабельник. Слід відзначити, що у відділенні інтенсивного виходжування та реабілітації новонароджених Полтавської обласної дитячої клінічної лікарні ведеться комп’ютерний облік усіх маленьких пацієнтів, а також за допомогою комп’ютерної прог рами запроваджено бактеріологічний моніторинг дітей, які перебувають тут на лікуванні. Щороку майже 250 малюків залишають стіни цього відділення. З початку ж його роботи отримали тут лікування, належний догляд і рекомендації на майбутнє півтори тисячі новонароджених. Полтавське відділення інтенсивного виходжування та реабілітації новонароджених із Центром розвитку дітей раннього віку — чи не єдине в державі. Його досвід минулого року вивчали неонатологи з МОЗ України, клініки «ОХМАТДИТ», фахівці з інших областей України. І сьогодні приїздять сюди лікарі із сусідніх регіонів, аби перейняти напрацювання місцевих педіатрів. Андрій КОНДРАТЮК, власкор «ВЗ», м. Полтава

НОВИНИ МИКОЛАЇВЩИНА ЛІКАРІ САМОСТІЙНО ЗАКУПОВУЮТЬ ЛІКИ ДЛЯ ВІЙСЬКОВИХ За власною ініціативою лікарі Миколаївської обласної інфекційної лікарні вирішили віддати одноденну заробітну платню (близько 25 тис. грн від закладу) на потреби армії, а саме — закупити необхідне (системи, шприци, анти-

та працівники ЦРЛ, перерахували одноденний заробіток медпрацівники Обласної психіатричної лікарні №2. Медпрацівники запропонували зробити таку допомогу системною та проводити закупівлю ліків зі своєї одноденної заробітної платні щомісяця. Адже одноразова допомога — це лише крапля в морі. Поміч має бути постійною. За матеріалами офіційного веб-сайту Миколаївської ОДА

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ ТЕРНОПІЛЬЩИНА

ФАХІВЦІ ПСИХОНЕВРОЛОГІЧНОЇ ЛІКАРНІ СТАЛИ ДИПЛОМОВАНИМИ МЕНЕДЖЕРАМИ Нові часи вимагають створення нової моделі підготовки фахівця охорони здоров’я, який знається на маркетингу медичних послуг, знайомий із менеджментом ну і, ясна річ, має бути лідером у колективі. Потребу в таких кадрах давно відчували й у Тернопільській обласній психоневрологічній лікарні, тому і започаткували одними з перших спільний із Тернопільським національним економічним університетом (ТНЕУ) проект післядипломного навчання фахівців за спеціальністю «Адміністративний менеджмент».

ипломи магістра з цієї спеціальнос ті керівники медичних підрозділів і старші медичні сестри лікарні отримали нещодавно у стінах рідного медичного закладу з рук ректора ТНЕУ, доктора економічних наук, професора Андрія Крисоватого: — З метою покращення діяльності керівників лі карняних підрозділів, щоб допомогти їм у роботі й надати нові, актуальні, знання, в університеті запо чаткували новий напрям підготовки «Менеджмент в сфері охорони здоров’я». Це перспективний та інноваційний проект, адже практично в жодному з вишів України не готують дипломованих спеці алістів за цим фахом. Працівники Тернопільської психоневрологічної лікарні стали першими, хто здобув цей фах. Навчальні програми нової дисципліни розроб лені з такою метою, аби головні лікарі, керівники медичних підрозділів, старші медичні сестри мали можливість отримати нові знання в галузі управління. У сучасних умовах керівник у сфері медицини має бути не тільки чудовим лікарем, а й управлінцем, психологом, економістом. Власне усі ці вимоги і врахували спеціалісти ТНЕУ при розробці навчальних дисциплін економічного та управлінського профілю, які запропонували ме дичним працівникам. Варто зауважити, що «студенти-медики» про ходять навчання за однорічною або дворічною програмою, залежно від базової освіти. Диплом магістра з відзнакою отримав і головний лікар Тернопільської психонев рологічної лікарні Володимир ШКРОБОТ:

— Нині в лікарні діє 30 структурних підрозділів, які очолюють майже півсотні медпрацівників, і вони, окрім лікувального процесу, мають здійс нювати планування, вести облік та готувати ста тистику щодо аналізів і результатів роботи, вміти управляти колективом. Це надзвичайно великий та відповідальний пласт діяльності психоневрологіч ної лікарні. Радує, що великою підмогою в цьому є для нас Тернопільський державний медичний університет (ТДМУ), який очолює заслужений діяч науки і техніки України, член-кореспондент НАМН України, професор Леонід Ковальчук. Студентам, а нині — уже нашим працівникам, сьогодні слу гують ті знання, які вони здобули на кафедрі со ціальної медицини, організації та економіки охо рони здоров’я з медичною статистикою та історією медицини ТДМУ. Втім, і випускники минулих років, і ті, хто закінчив медінститут ще 10 чи навіть 20 років тому, виявили бажання взяти участь у ново створеному проекті. Лише рік тому стартувала ця програма, і нині ми вже маємо 9 випускників, ще 5 продовжують навчання за дворічною програмою. Це дуже вдала та перспективна пропозиція для тих фахівців, які вирішили підвищити свій про фесійний рівень, отримати нові знання у сферах економіки, менеджменту, планування та управлін ської діяльності. Вважаю це правильним вибором, особливо у часи модернізації охорони здоров’я. Звісно, дуже приємно, що я отримав диплом магістра за спеціальністю «Адміністративний ме неджмент». Навіть не віриться, що рік тому вагав ся, чи не запізнився з навчанням, — здавалося, вік уже давно не студентський. Але пригадую, як Андрій Ігорович, ректор ТНЕУ, тоді сказав: «Ваші підлеглі матимуть вищу економічну освіту, а ви

— ні», ось так і переконав. Таким чином, я став напевне першим головним лікарем із дипломом менеджера. Не лукавитиму, навчання було наси ченим, інколи втома долала, але результат нині тішить, бо знаю: здобуті знання стануть надійним фундаментом для поступального руху та активно го розвитку нашого медичного закладу.

здоров’я Тернопільської облдержадміністрації Віктор Овчарук. Він також спростував інфор мацію і про примусове відправлення медичних працівників у зону проведення АТО, і про те, що керівники закладів охорони здоров’я переш коджають добровольцям. В. Овчарук зазначив, що дійсно на виконан ня доручення Міністерства охорони здоров’я України за розпорядженням заступника Міні стра — керівника апарату Василя Лазоришин ця департамент охорони здоров’я Тернопіль ської ОДА сформував і надіслав начальнику

відділу охорони здоров’я та медичного забез печення Тернопільської міської ради Ростис лаву Левчуку, начальникам відділів охорони здоров’я районних державних адміністрацій та головним лікарям лікувально-профілактичних закладів області прохання надати списки ліка рів, медичних сестер та санітарок, які згодні їхати добровольцями для роботи в закладах охорони здоров’я, що розташовані в зоні АТО. «У зоні АТО зараз менша потреба в лікарях, а найбільша — в середньому медичному пер соналі, до функцій якого входить проводити не

Галина ПАТРИЛЯК, завідувачка прий мального відділення Тернопільської психоневрологічної лікарні, отримала диплом магістра з відзнакою та здобула кваліфікацію менеджера з адміністратив ної діяльності: — Багаж знань, який я отримала в ТНЕУ, допо магає мені в повсякденній роботі. Наприклад, такі дисципліни, як «Техніка адміністративної ді яльності», «Планування діяльності організації» та «Управління трудовими ресурсами» допомагають приймати обґрунтовані, правильні рішення. Крім того, під час навчання я знайшла відповіді на багато спірних питань, зокрема, в сфері право вого регулювання та трудового законодавства — мені доволі часто доводиться стикатися з ними у моїй діяльності завідувачки відділення. До того ж сформувалося зовсім інше бачення багатьох проблем — уже з позиції менеджера, управлін ця, який не тільки оперує власною інтуїцією, а й спирається на наукові засади. Мені особливо припав до душі курс лекцій «Управління трудовими ресурсами». Я навіть не сподівалася, що відкрию для себе так багато незвіданого у цій сфері. Нас вчили грамотно ви будовувати відносини з персоналом, формувати завдання, а також допомагали опановувати ко

мунікативну функцію, яка реалізується завдяки наявності у фахівця відповідних умінь і навичок. Приміром, після навчання я запропонувала працівникам відділення одну з програм, яка до помагає визначити, чи здатна людина виконувати певні види робіт. Крім цього, мене дуже зацікавили питання кадрової політики, зокрема, використання професіограми, що, поміж іншого, містить і пере лік психологічних характеристик, яким повинні відповідати представники конкретних професій них груп. У багатьох клініках із надання психіат ричної допомоги такі засоби є основою, стриж нем кадрової політики під час підбору персоналу. Зараз апробовую здобуті знання, як-то кажуть, приміряю теорію до практики, наприклад: як уни кати конфліктних ситуацій у колективі, грамотно розподіляти навантаження між працівниками. У процесі навчання також оволоділа сучасною термінологією, яка стала мені у нагоді і в повсяк денному житті, навчилася користуватися сіткою WI-FI, іншими засобами комунікації. Надзвичайно цікава для мене й тема управління інформаційни ми зв’язками, особливо — що стосується норма тивно-правової бази. Доволі часто в роботі нашого медзакладу ви никають питання надання конфіденційної інфор мації, яка регламентована Законом України «Про психіатричну допомогу». У спілкуванні з пацієн тами, правоохоронними органами, соціальними та іншими службами трапляються непередбачу вані ситуації, критичні моменти, і саме знання з юриспруденції дозволяють приймати правильні рішення, аби діяти в рамках правового поля. Взагалі мрія отримати другу вищу освіту була в мене відтоді, як завершила навчання в ТДМУ. Хо тіла дещо детальніше опанувати психологію, еко номічні науки, здобути основи юридичних знань — але час збігав у домашніх клопотах, вихованні дітей… Відтак минуло тринадцять років, і життя подарувало мені чудову нагоду — можливість вивчати усі ці дисципліни в Тернопільському на ціональному економічному університеті. Можливо, хтось вважає, що це зайве, бо вже є один диплом, є професія. Втім, на мій погляд, освіта — це особ ливе капіталовкладення, яке допомагає людині реалізувати власний потенціал, не зупинятися на досягнутому й не хизуватися своїми здобутками, а вдосконалюватися й отримувати радість від того, що твої знання служитимуть людям. Лариса ЛУКАЩУК, власкор «ВЗ», м. Тернопіль

НОВИНИ ТЕРНОПІЛЬЩИНА В ЗОНУ АТО — ЛИШЕ ДОБРОВІЛЬНО На сьогодні поїхати в зону проведення АТО з Тернопільщини зголосилося 12 медиків. Зде більшого це середній медичний персонал: мед сестри та фельдшери. Усі вони — доброволь ці. На цьому під час зустрічі з представниками ЗМІ 13 серпня цього року наголосив виконувач обов’язків директора департаменту охорони

обхідні медичні маніпуляції, робити перев’язки тощо, — зауважив Віктор Овчарук. — Добро вольців, готових їхати в зону проведення АТО, в нас уже чимало. Це й не дивно, адже Тернопіль щина завжди славилася своїми патріотами». Віктор Овчарук також зазначив, що медикидобровольці отримають статус учасників бо йових дій, відповідні соціальні пільги, а також за кожним із них збережеться робоче місце. За матеріалами офіційного веб-сайту Тернопільської ОДА

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 485 00 96 vz@vz.kiev.ua

МЕДИЧНА ОСВІТА

5 вересня 2014 року

НАВЧАТИСЯ УСЕ ЖИТТЯ! Декілька днів тому тисячі молодих людей вперше увійшли в університетські аудиторії. Медичні виші також відкрили двері для своїх нових вихованців. Хочеться вірити, що медицина для них стане не тільки професією, а й способом життя. Адже наша спеціальність, як жодна інша, потребує безперервного вдосконалення, знання новітніх технологій, постійної готовності прийти на допомогу людині. Рівень медичних знань, а також стан охорони здоров’я вважається найважливішим показником добробуту і розвитку будь-якої держави та суспільства.

Валерій ЗАПОРОЖАН, академік НАМН України, ректор Одеського національного медичного університету

Потрібні системні зміни Нині часто доводиться чути критику на адресу нашої галузі. Охорона здоров’я України посідає одне з чільних місць у рейтингу соціальних, політичних, економічних проблем. 95% громадян занепокоєні саме станом медицини. І це зрозуміло, адже у нашій країні склалася непроста ситуація зі станом здоров’я населення, основні показники якого (середня тривалість життя, рівень захворюваності та смертності) аж ніяк не оптимістичні і мають тенденцію до погіршення. Особливо це стосується серцево-судинних, онкологічних захворювань, дитячої та передчасної смертності, за якими наша країна вдвічі випереджає Європу. Епідемія туберкульозу, ВІЛ, зниження народжуваності при збільшенні смертності — все це загострює ситуацію, особливо на тлі обмеження доступу до безкоштовної медицини для більшої частини населення, погіршення якості медичних послуг, дефіциту медичних кадрів. Виникає запитання: в чому причина такого стану галузі? По-перше, кошти, які виділяються на вітчизняну охорону здоров’я, «розпорошуються» на занадто велику кількість лікувальних установ (їх в Україні вдвічі більше, ніж у країнах Європи!), через що їх неможливо забезпечити сучасним обладнанням та кваліфікованими кадрами. І досі ці лікувальні установи фінансуються за кількістю ліжко-місць, хоча світ уже давно відійшов від цієї практики. Потрібно фінансувати пацієнта, і він повинен знати — де, як і на яку суму може отримати медичну допомогу. Тоді у лікувального закладу буде мотивація і можливість не тільки упорядкувати клініку, але й забезпечити її кваліфікованими кадрами, диференціювати оплату їх праці залежно від якості роботи. По-друге, більшість стаціонарів у нас розташовані у великих містах, при

цьому первинна медико-санітарна допомога знаходиться на початковій стадії розвитку. Все це спровокувало економічну неефективність і громіздкість нашої системи охорони здоров’я та призвело до її зубожіння й занепаду. Щоб вирішити проблеми, які накопичувалися десятиліттями, потрібні системні зміни в галузі, прийняття відповідних рішень як на державному, так і на регіональному рівнях. У 2011-2012 рр. була спроба реформувати галузь, але, на жаль, позитивного результату не досягнуто. Те, що подавалося під виглядом реформ охорони здоров’я, вилилося в економію бюджетних коштів, а ситуація в галузі не змінилася. Головною помилкою було те, що реформою займалися чиновники, до неї практично не були залучені ані лікарі, ані організації, що представляють інтереси пацієнтів. Однак альтернативи реформам не існує. Ми вже й так запізнилися з ними на більш ніж 20 років. Модернізація охорони здоров’я повинна бути постійною, оскільки щодня створюються десятки нових препаратів, методів лікування, приладів, а це — нові можливості для практичної медицини. Хочеться вірити, що новому поколінню лікарів пощастить працювати в оновленій медицині.

Шлях до мрії — через досвід Вступаючи до університету, більшість студентів подумки уявляють себе майбутнім хірургом, терапевтом або психіатром. Але шлях до такої мрії тривалий. Реформування системи передбачає перенесення акцентів на первинний рівень медичної допомоги, головною фігурою якого є сімейний лікар або лікар загальної практики. Й абсолютна більшість нинішніх першокурсників почнуть свою кар’єру саме у сімейній медицині. Не треба спекулювати, мовляв, сімейний лікар повинен акумулювати вичерпні знання та навички усіх «вузьких» спеціалістів. Насправді — це окрема лікарська спеціальність. І володіючи основами різних медичних знань, сімейний лікар здатний забезпечити комплексний підхід до лікування пацієнта. Це зовсім інша філософія лікування. Сімейний лікар, якщо він добре підготовлений і оснащений, може вирішити до 80% проблем пацієнтів. Але як же бути з мріями? Вони цілком реальні: відпрацювавши три роки сімейним лікарем, можна отримати «омріяну» спеціальність на рівні післядипломної освіти.

Науковий фундамент реформ Важливо розуміти, що реформа галузі — це не тільки перебудова мережі лікувальних установ і створення центрів медико-санітарної допомоги. Це, передусім, поліпшення якості медичного обслуговування. Тому, безумовно, фундаментом реформи має стати медична наука — вчені та лікарі повинні діяти спільно на благо пацієнта. Серед пріоритетів сучасної медичної науки України — високотехнологічні дослідження, насамперед, у галузі біотехнологій, молекулярної медицини. На основі досягнень генетики та клітинної біології, зокрема, відкриття та вивчення стовбурових клітин, відкриваються необмежені можливості для розуміння причин виникнення і розвитку хвороб, а також для розробки найефективніших способів їх профілактики й лікування. Завдання лікаря — відслідковувати рекомендації вчених та імплементувати їх у практичну медицину. В науково-дослідних інститутах і медичних вишах України працює багато видатних вчених. Нашій країні вдалося зберегти наукові медичні школи, які за своїм рівнем та авторитетом не поступаються кращим зарубіжним аналогам — школи академіків Стражеска, Філатова, Амосова, Шалімова, Ромаданова та інших. Втім, у сучасній світовій науці відкриття та наукові прориви часто роблять молоді люди й колективи — талановиті, амбіційні, вільні від стереотипів, одержимі прагненням стати справжніми професіоналами. Упевнений, що і серед нинішніх першокурсників є майбутні вчені. Університети покликані не тільки готувати фахівців, а й помічати і виховувати талановиту молодь, здатну поповнити ряди наукової еліти країни. Недарма кажуть, що академіки народжуються на першому курсі. Однак головною дійовою особою в охороні здоров’я є і буде лікар. Саме за якістю його роботи люди оцінюють рівень медицини в країні. На моє глибоке переконання, лікар, якому людина довіряє своє здоров’я, здоров’я своїх дітей і навіть саме життя, заслуговує на високий соціальний статус і повагу в суспільстві. І тут наша держава в боргу перед медиками. Тому головним завданням реформування галузі залишається створення таких умов професійної діяльності й освіти, оплати праці, побуту, при яких професія лікаря знову стане однією з найпрестижніших.

Мудрість змії і серце лева Слова Авіценни про те, що «лікар повинен володіти поглядом сокола, руками дівчини, мудрістю змії і серцем лева» не втрачають своєї актуальності, адже належать до вічних істин. Тож нині, коли ми висуваємо високі вимоги до кваліфікації лікаря, не варто забувати про інші вимоги — лікар повинен бути чуйним, уважним, він має викликати довіру людей, знаходити спільну мову з пацієнтом. Це — мистецтво, і його потрібно опановувати так само, як і професійні знання. «Якщо хворому після розмови з лі карем не стало легше, то це не лікар», — говорив відомий психіатр В. Бехтерєв. Важливо усвідомити, що відносини лікаря і пацієнта — не просто обмін інформацією, це частина лікування, яка будується на принципах довіри. Лікарю недостатньо бути хорошим фахівцем, він повинен розуміти психологічний стан хворого. І цьому також треба вчитися. Медична етика й деонтологія допомагають знайти відповіді на безліч складних питань лікувальної практики. Наприклад, чи завжди лікар повинен говорити пацієнту правду про стан його здоров’я, особливо у випадку тяжкого діагнозу? Однозначної відповіді не існує: лікар має діяти в інтересах пацієнта, тобто бути гнучким. Водночас законодавство й етичні норми набагато конкретніше трактують суть лікарської таємниці. Її розголошення, якщо це призвело до тяжких наслідків, карається кримінально. Не менш актуальним є трактування права лікаря на помилку. Клятва Гіппократа зобов’язує його грамотно надавати медичну допомогу і повністю відповідати за свої дії. Водночас, якщо суспільство покладе всю відповідальність за результати лікування пацієнта виключно на лікаря, навряд чи знайдуться охочі обрати цю професію. Скажіть, який хірург наважиться оперувати хворого, якщо 100-відсотковий успіх операції не гарантовано, а за спиною у нього стоятиме прокурор? Операція — завжди ризик. Слід розрізняти випадки: коли шкода здоров’ю пацієнта і навіть його смерть були наслідком лікарської помилки, а коли це сталося через неналежне виконання професійних обов’язків, несвоєчасне надання медичної допомоги або навіть злий умисел. З повною відповідальністю можу сказати, що у світі немає жодної країни, де б не траплялося лікарських помилок. Незалежно від тяжкості наслідків це не кримінально-правова, а виключно медична проблема. І оцінити дії лікаря має лікарське співтовариство, яке здатне оцінити рівень професіоналізму колег. І нове поповнення армії лікарів повинне докласти максимум зусиль, щоб набути високого рівня професіоналізму — починаючи зі студентської лави та не зупиняючись упродовж усієї практичної діяльності. Дослідження, проведені у Великій Британії, засвідчили: якщо лікар упродовж тижня прочитав менше 200 сторінок спеціальної літератури, він деградує. Тож самоосвіта є головною вимогою становлення і вдосконалення лікаря. Це настільки важливо, що у 1967 році на деонтологічному Конгресі в Парижі до Клятви Гіппократа внесли доповнення: «Клянуся навчатися усе життя!»

ЕПІДЕМІОЛОГІЯ

ВІРУС МІЖНАРОДНОГО ЗНАЧЕННЯ

після її завершення. Для цього задіюють у тому числі й ретроспективні дослідження. І така статистика також значно відрізняється від тієї, що оприлюднюють у період самих епідемій.

Хвороба, спричинена вірусом Ебола, стала черговим викликом медицині світу. Відсутність вакцин та специфічних ліків, висока вірулентність вірусу в поєднанні з високою летальністю його жертв — усе це загрожує втратою контролю над поширенням хвороби та виникненням масштабної епідемії. Що робити, аби цього не сталося? Як мобілізувати суспільство і зусилля держави, щоб запобігти поширенню смертоносного вірусу на території України? Про це наша розмова з головним позаштатним спеціалістом МОЗ України за спеціальністю «Інфекційні хвороби», завідувачкою кафедри інфекційних хвороб Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, професором Ольгою ГОЛУБОВСЬКОЮ.

Ольга ГОЛУБОВСЬКА, завідувачка кафедри інфекційних хвороб Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, професор

ВЗ Коли вперше зафіксовано хворобу Ебола, і чи завжди вона була такою агресивною, як нині? — Офіційно цю хворобу вперше зафіксували у 1976 році у Конго, в поселенні поблизу річки Ебола. Хоча деякі вчені вважають, що перші спалахи хвороби в цьому регіоні сталися у середині 1950-х років. Походження вірусу встановити не вдалося, однак основним джерелом цієї інфекції вважають криланів. Хоча вірус Ебола знайшли і в антилоп, коней, шимпанзе. Стійке джерело, тобто носії цього вірусу, від нього не гинуть і не хворіють, вірус просто живе в їхньому організмі. При контактах із людьми вірус адаптується до людської популяції (впродовж кількох років або й десятиліть). Хвороба Ебола завжди перебігала в тому ж вигляді, що й нині, однак її спалахи були не такими масштабними — у 1976 році вона забрала приблизно 400 людських життів. Потім виникали спорадичні випадки цього захворювання, і ось ми маємо небачений донині масштаб поширення Ебола — за даними ВООЗ (станом на 28 серпня), загальна кількість постраждалих від вірусу становить 3069 осіб, 1552 із них померли. І це лише підтверджені випадки — реальна ж кількість хворих вочевидь більша. Епіцентрами цьогорічного спалаху стали Ліберія, Гвінея, Сьєрра-Леоне та Нігерія. Ареал поширення вірусу ак-

тивно збільшується — у цьому й полягає особливість нинішнього епідемічного процесу. Кількість хворих та летальних випадків невпинно зростає. Тому ВООЗ оголосила хворобу Ебола захворюванням міжнародного значення, тобто боротьба з ним регулюється міжнародними медико-санітарними правилами. Їх було прийнято у 2005 році, щоб на глобальному рівні координувати зусилля різних країн щодо подолання інфекційних недуг, які за сучасних умов життя (глобалізація, «розмивання» кордонів, активні міг раційні процеси, швидке транспортне переміщення людей з однієї території на іншу тощо) можуть дуже швидко поширюватися у світі. І без чіткої координації дій трагедій не уникнути. ВЗ Якщо орієнтуватися на повідомлення ЗМІ, то хворі, уражені вірусом, уже є у країнах Європи і навіть в Україні. Це паніка чи реальність? — Щоб не впадати у паніку, я радила б орієнтуватися на офіційні дані ВООЗ. Нехай вони не такі оперативні, як чутки у ЗМІ, але там зафіксована підтверджена інформація. Приміром, повідомлення у пресі щодо виявлення хворого в Канаді згодом не підтвердилося. Наразі в Україні дійсно госпіталізовано пацієнта, у якого може виявитися вірус Ебола, — він контактував із чоловіком, котрий поїхав у Сьєрра-Леоне і там його госпіталізували з підозрою на цю хворобу. Наш пацієнт наразі здоровий, але його ізолювали до підтвердження чи спростування діаг нозу у жителя Сьєрра-Леоне, з яким він контактував. Маємо надію, що підозри виявляться даремними, але пильність не буде зайвою. Тож «сенсаційні» повідомлення в пресі здебільшого стосуються ймовірних діагнозів, які ще потрібно підтвердити. Хоча озвучені у ЗМІ цифри не є статистичними даними, але вони мають право на життя. Статистика ВООЗ може дещо відставати — потрібен час на те, аби зібрати матеріал, провести дослідження, а люди помирають щодня. Взагалі ж аналіз будь-якої епідемії здійснюється протягом кількох років

У 1976 РОЦІ ХВОРОБА ЕБОЛА ЗАБРАЛА ПРИБЛИЗНО 400 ЛЮДСЬКИХ ЖИТТІВ. ПОТІМ ВИНИКАЛИ СПОРАДИЧНІ ВИПАДКИ ЦЬОГО ЗАХВОРЮВАННЯ, І ОСЬ МИ МАЄМО НЕБАЧЕНИЙ ДОНИНІ МАСШТАБ РОЗПОВСЮДЖЕННЯ ЕБОЛА — ЗА ДАНИМИ ВООЗ (СТАНОМ НА 28 СЕРПНЯ), ЗАГАЛЬНА КІЛЬКІСТЬ ОСІБ, ЯКІ ПОСТРАЖДАЛИ ВІД ВІРУСУ, СТАНОВИТЬ 3069 ОСІБ, 1552 ІЗ НИХ ПОМЕРЛИ. І ЦЕ ЛИШЕ ПІДТВЕРДЖЕНІ ВИПАДКИ

ВЗ Як запідозрити хворобу Ебола? — Її інкубаційний період триває від 2 до 21 дня. Пацієнт стає контагіозним, коли у нього починають проявлятися симптоми хвороби, — під час інкубаційного періоду він не може заразити інших людей. На жаль, клінічні симптоми хвороби Ебола в першу добу не відрізняються від більшості інфекційних захворювань. Спочатку має місце лише висока температура (до 3940°С) та загальний інтоксикаційний синдром, через кілька днів лихоманки виникає виражений біль у м’язах, з’являються різні висипання на шкірі (приміром, на зразок кору), може бути тяжкий діарейний синдром. На 4-5-й день з’являється геморагічний синдром (через це раніше хворобу називали геморагічною лихоманкою Ебола) — крововиливи у шкіру, слизову оболонку, кров втрачає здатність згортатися, що призводить до тяжкої поліорганної недостатності та смерті хворих. Це системне захворювання — воно вражає нирки, печінку, судини. Взагалі вірус Ебола неоднорідний, існує кілька його штамів, один із яких (під назвою Рестон) перебігає не так тяжко. Решта різновидів вірусу дуже агресивні, спричиняють високу летальність (до 90%). Оскільки хвороба Ебола не має жодних проявів специфічних симптомів, які б допомогли чітко визначитися з діагнозом, передусім можна говорити про ймовірний діагноз, коли лікар лише допускає, що у пацієнта може бути ця хвороба. Подібні припущення базуються на особистому клінічному досвіді лікаря, його знаннях, розумінні того, що в діагностиці інфекційних хвороб важливий епідеміологічний аналіз, котрий інколи і є вирішальним. Потрібно також враховувати, в яких країнах (чи транзитних зонах) хворий побував напередодні хвороби, з ким контактував. Про підтверджений діаг ноз можна говорити лише на підставі лабораторних даних. І тут я хочу зробити акцент на тому, що інфекційна служба дуже залежить від можливостей лабораторної діагностики. Однак потрібно врахувати, що під час масових спалахів будь-якого інфекційного захворювання потрібно ставити клінічний діагноз без лабораторного підтвердження, оскільки в умовах епідемій чи пандемій нереально підтвердити всі випадки хвороби молекулярно-діагностичними методами. Приміром, коли в Румунії стався спалах лихоманки західного Нілу, там було приблизно 5000 хворих, а підтвердити діагнози вдалося лише у 1800 осіб (лабораторії не могли впоратися) — решті встановили діагноз на підставі клінічної картини. ВЗ Як уникнути інфікування вірусом Ебола, в тому числі й медичним працівникам, які контактуватимуть із такими хворими?

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 485 00 96 vz@vz.kiev.ua

ЕПІДЕМІОЛОГІЯ

5 вересня 2014 року

— У тому й криється вся небезпека, що вірус Ебола надзвичайно контагіозний, у нього багато шляхів передачі. Хоча він не передається повітряно-крапельним шляхом, а лише при безпосередньому контакті з біологічними виділеннями організму хворих, однак достатньо незначного контакту, щоб цей вірус потрапив на слизову оболонку ока, носоглотки, пошкоджену шкіру. Інфіковані люди є розповсюдниками захворювання доти, доки вірус циркулює в їхньому організмі, навіть після клінічного одужання (приміром, у спермі чоловіка вірус виявляється впродовж 7 тижнів після клінічного одужання!). Лише лабораторні аналізи можуть підтвердити, що вірусу в крові немає і такий хворий може контактувати з іншими людьми. Цей вірус нас тільки заразний, що передається через третіх осіб і навіть через хворих, які померли. Тому це важливо знати населенню. Для медперсоналу — свої застереження. Достатньо сказати, що умови роботи з цим вірусом прирівнюються до 4-го, найвищого, рівня біологічної небезпеки. Тобто маскового режиму тут уже вочевидь недостатньо, пот рібні респіратори, спеціальні костюми, сучасні бокси з повною ізоляцією хворих і з негативним тиском, щоб унеможливити поширення збудника. Наші фахівці обізнані з цими правилами роботи. До того ж ми користуємося рекомендаціями експертів ВООЗ, які працюють у різних регіонах.

ВЗ Чи є в Україні такі умови роботи для медиків і лікування хворих? — Інфекційну службу називають армією мирного часу. На жаль, у нас уже так повелося, що на армію звертають увагу, коли біда на порозі. Втім, в Україні ще з радянської системи охорони здоров’я збереглися інфекційні стаціонари, де можна ізолювати хворих. У нас є заклади з мельцерівськими боксами (індивідуальні, з найбільш досконалим захистом). У нас є госпітальні бази, які можуть працювати з особливо небезпечними інфекціями, і спеціально навчений медперсонал. Якщо ж потрібно підтвердити чи спростувати діагноз хвороби Ебола, ми можемо звернутися до референт-лабораторій ВООЗ у Ліоні та в Гамбурзі. Окрім дотримання стандартних медико-санітарних норм безпеки, медичні працівники повинні уникати контактів з інфікованими кров’ю і рідинами або забрудненими навколишніми предметами (використана постільна білизна пацієнта чи використані голки), а також використовувати засоби індивідуального захисту. Дуже важливо дотримуватися особ ливих правил гігієни рук. Це якраз ті «прості речі», які рятують життя. ВЗ Що повинні знати й уміти лікарі первинної ланки, щоб не проґавити таких хворих? — По-перше, лікарі первинної ланки мають бути обізнані з цією проблемою і розповідати про неї пацієнтам. І якщо вони бачать, що у хворого серед літа з’явилася висока температура тіла, а ще він був напередодні в країнах Аф-

рики чи в транзитній зоні або ж контактував із якимось туристом, лікарі повинні направити такого хворого у стаціонар. На жаль, більшість хворих «геройствують» з високою температурою вдома і погоджуються на госпіталізацію, коли вже справи зовсім кепські — на 3-4-ту добу, а лікарі часто «потурають» їм у цьому. Хвороба Ебола тяжко піддається лікуванню, і воно може бути тільки симптоматичним, щоб допомогти організму побороти вірусну інфекцію та не загинути від ускладнень, оскільки специфічних засобів лікування цієї недуги не існує. Тож головне, щоб таке симптоматичне, патогенетичне лікування розпочалося якомога раніше. Тяжкі хворі потребують інтенсивної симптоматичної терапії. Щоправда, нині з’явилися деякі ЛЗ для специфічного лікування хвороби Ебола, але вони ще не пройшли клінічних досліджень. Деякі хворі добровільно погоджуються їх приймати. Але говорити про те, що ми знайшли панацею від Ебола, поки що зарано. До того ж вірус має здатність до мутацій і їх ніхто не зможе передбачити — в цьому підступність вірусу. Тобто ми не знаємо, як він поведе себе і які виклики він нам підкине. Свого часу англійський біолог, Нобелівський лауреат Пітер Медавар сказав, що вірус — це нуклеїнова кислота, загорнута в погані новини. На жаль, ми не знаємо, які будуть наступні новини від вірусу Ебола, наука поки що не проникла в тонкощі взаємовідносин мікро- та макроорганізмів.

ВЗ Вакцини проти вірусу також не знайдено… Що повинна робити наша держава для захисту населення від смертоносної епідемії? — Те, що роблять інші цивілізовані держави: інформувати населення, лікарів, проводити навчання з протиінфекційної безпеки, опікуватися заходами протиінфекційного конт ролю. Країни заходу можуть похвалитися гарною системою моніторингу та координацією дій різних служб і відомств у цьому питанні. До того ж у розвинених країнах виділяють значні кошти на контроль за інфекційними хворобами. Краще мати добре підготовлену армію, яка не буде задіяна, ніж не мати її, коли в цьому виникає гостра потреба, — так вважають у всьому світі. Відомий центр з контролю за захворюваністю в Атланті має річний бюджет в 4 млрд доларів. Експерти центру можуть виїжджати в найвіддаленіші куточки світу для проведення досліджень, у них є все необхідне для цього — сучасні мобільні лабораторії, надійні засоби захисту. Результати їхніх досліджень допоможуть захистити від небезпеки не тільки громадян окремої країни, а й усе населення світу (це, до речі, найнадійніший захист — жити у благополучному світі). Наша країна має обмежені фінансові можливості, тож врятувати планету в нас не вийде, а от захищати себе, неухильно дотримуючись рекомендацій ВООЗ, нам потрібно вчитися. Розмову вела Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»

ШКОЛА УСПІШНОГО ЛІКАРЯ

ФУНКЦІОНАЛЬНА ДИСПЕПСІЯ: СУЧАСНИЙ ПІДХІД

Функціональна диспепсія (ФД) — це симптомокомплекс, що включає біль, печію і відчуття раннього насичення, важкості та переповнення в епігастральній ділянці. При цьому, незважаючи на ретельне обстеження, у хворого не вдається виявити будь-яке органічне захворювання, здатне пояснити ці прояви. Пострадянська медична громадськість воліє використовувати діагноз «Хронічний гастрит». Не готові до діагнозу «ФД» і пацієнти. Диспепсія не належить до розряду тяжких захворювань, але це хронічно рецидивуючий стан, що суттєво впливає на психічне та соціальне благополуччя і зрештою погіршує якість життя хворих.

Симптоматика патології У 1988 р. у Римі міжнародна група по вивченню функціональних роз ладів шлунка і дванадцятипалої кишки (ДПК) займалася розробкою діагностичних критеріїв для функціо нальної гастроентерологічної патоло гії. В Римських критеріях I (1988), II (1999) і III (2006) послідовно пере глядалися й уточнювалися поняття ФД і симптомів, що до неї входять. У 2006 р. міжнародні експерти в ході Римського III консенсусу запропону вали нові діагностичні категорії ФД: постпрандіальний дистрес-синдром (ППДС) — диспепсичні симптоми, які провокуються прийомом їжі, та епіга стральний больовий синдром (ЕБС). При ЕБС провідним симптомом є біль або печіння в епігастрії, для ППДС характерні відчуття повноти після прийому звичайного об’єму їжі та швидка насичуваність (ситість), у зв’язку з чим неможливо з’їсти звичну кількість їжі до кінця. Нудота і здуття в епігастральній ділянці нині виклю чені з числа симптомів ФД. За даними різних авторів, диспеп сичні симптоми відчувають 20-45% населення Європи та Америки, при цьому, як показали дослідження, в 3340% випадків виявляються захворю вання, що пояснюють органічну при роду, а в 60-67% — встановлюється діагноз ФД. За результатами популя ційного дослідження виявилося, що диспепсію відчувають 55,4% жінок і 65,2% чоловіків. Ці дані свідчать про надзвичайну актуальність проблеми. Слід зазначити, що в більшості ви падків в епідеміологічні дослідження включалися особи з печією — специ фічним симптомом гастроезофаге альної рефлюксної хвороби (ГЕРХ), який був виключений із визначення ФД. Багато епідеміологічних дослі джень використовували термін «дис комфорт в епігастрії», який згодом визнаний некоректним. За даними систематичного огляду, проведеного

HB El-Serag і N.J. Tally в 2004 р., по ширеність недослідженої диспепсії варіює від 10 до 40%, якщо включа ти в це поняття печію за грудиною і регургітацію. У коло захворювань, що обов’яз ково виключаються при ФД, вхо дять виразкова хвороба (ВХ), пух лини шлунка, ерозивно-виразкові ураження гастродуоденальної зони, які виникають при застосуванні не стероїдних протизапальних препа ратів (НПЗП) — НПЗП-гастропатії. Найбільшу складність представляє зв’язок «ФД — хронічний гастрит (ХГ)». ХГ досить часто є помилковим діагнозом. Для його підтвердження вимагається морфологічна верифіка ція змін слизової оболонки шлунка з 5 гастробіопсій, що практично не проводиться. ФД може бути асоційо вана з ХГ (перебігати одночасно), а може спостерігатися і без запальних та інших структурних змін слизової оболонки шлунка. Постановка діаг нозу «Функціональна диспепсія» пе редбачає, що основним критерієм є порушення моторики шлунка, але важливо зауважити: клінічні симп томи ФД не залежать від морфологіч ного статусу слизової оболонки.

Ймовірні причини захворювання Розглядають різні можливі варіанти порушення моторики шлунка, що призводять до симптомів ФД. Дослід ження із застосуванням баростату, сцинтиграфії, ультрасонографії та комп’ютерної томографії свідчать про наявність порушеної акомодації більш ніж у 40% пацієнтів із ФД. Ви явлено зв’язок порушеної шлункової акомодації з симптомами раннього насичення. Широкомасштабні дослід ження, проведені в Європі, продемон стрували, що пацієнти з уповільне ною евакуацією твердої їжі з більшою ймовірністю відчуватимуть перепо внення в епігастральній ділянці після прийому їжі, нудоту і блювоту, хоча

в двох інших великих мультицентро вих дослідженнях у США такої залеж ності не виявлено. У проведеному в Китаї дослідженні на додачу до цих даних був встановле ний достовірний зв’язок між уповіль неною евакуацією рідин зі шлунка і гіперчутливістю до його розтягнення. У дослідженні, проведеному в Італії з використанням ультразвукових ме тодів, було підтверджено наявність сповільненої евакуації у хворих на ФД, але не виявлено кореляції з симп томатикою. Повідомляється про наяв ність взаємозв’язку між уповільненою евакуацією зі шлунка і постпранді альним переповненням як причину основного симптому. Дані ультрасонографії верхніх відділів ШКТ свідчать про наявність антральної гіпомоторики у хворих на ФД. В літературі підкреслюється значення негативного впливу пси хологічних факторів, головним чи ном тривожності, на акомодаційний рефлекс. Незважаючи на значну кіль кість даних, що свідчать про зв’язок порушеної акомодації з клінічними проявами ФД, її роль і причини ви никнення до цього часу залишають ся предметом дискусії. Існує думка, що вісцеральна гіпер чутливість є одним із основних па тофізіологічних механізмів ФД. Так, було чітко встановлено, що пацієнти з ФД мають підвищену чутливість до ізобаричного розтягнення шлунка. Виявлено, що у 2/3 пацієнтів із ФД є відхилення в регуляції міоелектрич ної активності шлунка, виміряної за допомогою шкірної електрогастро графії: тахігастрія, брадигастрія, антральна фібриляція. Достовірно го зв’язку між аритміями шлунка і симптомами ФД встановити не вдалося. Продемонстровано, що ду оденальна інфузія соляної кислоти спричиняє нудоту в деяких пацієн тів з ФД (на відміну від здорових осіб) — це передбачає у них дуоденальну

гіперчутливість до НСl. Обговорю ється можливість підвищення кис лотоутворюючої функції при ФД, але встановлено, що відмінності в рівні секреції соляної кислоти у хворих на ФД і здорових людей відсутні. Активно вивчалася можлива роль Н. pylori при ФД. Основний висно вок: достовірних відмінностей у по ширеності й тяжкості диспепсичних симптомів, рівні шлункової евакуа ції, релаксації шлунка у відповідь на надходження їжі та ступеня чутли вості до розтягування шлунка між Н. pylori-позитивними та Н. pyloriнегативними пацієнтами з ФД ви явлено не було. Є дані про наявність зв’язку між інфекцією Н. pylori і ку рінням або болем у епігастральній ділянці, а також сповільненою ева куацією зі шлунка чи зниженою ако модацією. Однак у пізніших та більш широкомасштабних дослідженнях не вдалося встановити такої залежності. В останні кілька років активно проводяться популяційні досліджен ня, що вивчають роль генетичних факторів у формуванні ФД. Є дані про вищий ризик розвитку ФД у родичів першого ступеня споріднення, ніж у подружжя. Обговорюється можливе значення поліморфізму гена GNB3 та інших, у тому числі поліморфіз му (С825Т) гена β3-субодиниці G-протеїну і ФД. Результати метааналізу 8 досліджень продемонстру вали відсутність асоціації СС геноти пу з ФД (OR 1,19, 95% CI 0,84-1,67). Показано зв’язок виникнення симптомів ФД і гострого гастроенте риту, спричиненого сальмонельозом, лямбліозом. У ряді робіт вказувалося, що, порівняно з пацієнтами з ідіопа тичною ФД, у пацієнтів з імовірно по стінфекційною ФД частіше відзнача лися відчуття раннього насичення, втрата маси тіла, нудота і блювота, була значно вища поширеність зни женої акомодації проксимального відділу шлунка за рахунок дисфунк ції на рівні нейронів. Мета-аналіз 9 досліджень (5755 пацієнтів) продемонстрував підви щений ризик розвитку ФД після пере несеного інфекційного гастроенте риту (OR 2,18, 95% CI 1,70-2,81). При цьому ризик розвитку диспепсії зни жується з часом, а також при доку ментально підтвердженій інфекції. ФД нерідко пов’язують з характером і порушенням режиму харчування. Повідомляється про погану перено симість жирної їжі, молочних про дуктів, кави. Крім скарг, обумовлених ФД, па цієнтів турбують симптоми інших захворювань органів травлення, можливо тих, що співіснують з ФД. Виділяють «синдром функціонально го перехрeсту», тобто співіснування, наприклад, ФД із синдромом подраз неного кишечнику чи ФД і дискінезії жовчовивідних шляхів. Виявлення ГЕРХ також не виключає ФД.

Можливості сучасної терапії Найважливішими завданнями ліка ря є виключення органічної причи ни диспепсії, своєчасне виявлення та інтерпретація «симптомів тривоги». Недостатня вивченість, гіпотетич ність питань етіології та патогенезу ФД — причини активного обгово рення підходів до лікування. Аналіз клінічних проявів ФД демонструє або виникнення симптомів після прийо

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 485 00 96 vz@vz.kiev.ua

ШКОЛА УСПІШНОГО ЛІКАРЯ

5 вересня 2014 року

му їжі, або їх погіршення. На жаль, докладної деталізації немає. Загальні рекомендації: вилучити подразливі, гострі приправи, особливо червоний гострий перець, продукти, які важко перетравлюються (гриби, горіхи). Їжу варто приймати невеликими по рціями. Бажано скоротити кількість жирів. Усі ці рекомендації не мають суворої доказової бази. Доцільним є виключення тієї їжі, зв’язок якої з виникненням диспепсичних симп томів абсолютно переконливий. Ку ріння й алкоголь вважаються факто рами ризику ФД, тому їх заборона є виправданою. Прокінетики концептуально мож на розглядати як засоби, що потен ційно впливають на випорожнення шлунка і, отже, позитивно вплива ють на симптоми ФД. Це група пре паратів, що нормалізують моторику ШКТ за допомогою впливу на різні рецептори, в тому числі ацетилхолі нові, допамінові, рецептори мотилі ну й серотоніну. Велика частина клі нічних досліджень препаратів цієї групи ґрунтувалася тільки на оцінці динаміки клінічних симптомів, не враховуючи стану моторики шлунка і ДПК. Аналіз літератури виявляє су перечливі результати застосування цих препаратів. Прокінетики широко використовують у гастроентерології і, зокрема, при ФД, їм присвячені систе матичні огляди й мета-аналізи. Так, 14 досліджень (1053 пацієнта) доз волили зробити висновок: результати застосування прокінетика при ФД не суттєві. Слід зазначити при цьому, що тривале застосування метоклопрамі ду і домперидону не рекомендоване через екстрапірамідні розлади, що часто виникають. А цизаприд у ряді країн не рекомендований через кар діологічні проблеми. Увагу гастроентерологів привертає ітоприд. Передбачалося, що ерадика ція Н. pylori (виходячи з його ролі в ґе незі патології шлунка) повинна змен шити симптоми ФД. Слід визнати, що значення ерадикації Н. pylori при ФД помітно менше, ніж при ВХ. Питання про призначення антихелікобактерної терапії під час лікування ФД є, мабуть, одним із найсуперечливіших. Доціль ність призначення ерадикаційної те рапії викликає сумніви через високе значення NNT (кількість, яка потребує лікування), що склало 18. Проведене в Бразилії перспективне дослідження з включенням 404 хво рих із ФД, відповідно до Римських критеріїв III, показало, що в групі, яка одержувала інгібітори протонної помпи (ІПП) і 2 антибіотики, симпто ми ФД зменшилися на 50%, а в групі хворих, котрі лікувалися тільки ІПП, — на 37%. Мета-аналіз свідчить, що ерадикація Н. pylori протягом 12 міся ців після її закінчення дає невелике, але статистично достовірне зменшен ня симптоматики. Незважаючи на статистичну достовірність, клінічне значення цих даних менш зрозуміле, тобто ефект проявляється набагато пізніше і є відносно маленьким — необхідно пролікувати 15 пацієнтів, щоб отримати одного вилікуваного. Мета-аналіз 14 рандомізованих клі нічних досліджень продемонстрував зменшення симптомів ФД на кінець періоду спостереження (не менше 12 місяців) на тлі ерадикації H. pylori по рівняно з групою плацебо (OR 1,38, 95% CI 1,18-1,62).

У попередніх версіях Кокранів ських оглядів, присвячених впливу ерадикації H. pylori на симптоми не виразкової диспепсії, відзначався не великий, але статистично значимий ефект такого лікування. При цьому обговорювалася можлива економічна ефективність такого терапевтичного підходу. Однак опублікованих на той момент досліджень було недостатньо для сформування остаточної думки з цього приводу. При цьому останнім часом відзначається зниження час тоти інфікованості H. pylori, а також захворюваності та смертності, асоці йованих з H. pylori. У той же час змен шується ефективність ерадикаційної терапії, пов’язана, в першу чергу, з резистентністю H. pylori до антибак теріальних препаратів, а також із по ліморфізмом гена CYP2C19, що бере участь у метаболізмі деяких ІПП. Особливо хотілося б відзначити роль пригнічення секреції соляної кислоти в терапії ФД. Дослідження, проведені з 1988 по 2006 р., показа ли позитивний ефект застосування блокаторів Н2-гістамінових рецеп торів при ФД. Однак критичний аналіз робіт дозволяє відзначити гетерогенність груп обстежених, різні лікарські препарати, розбіж ності при визначенні показань до призначення та припинення прийо му препаратів, а також відмінності в тривалості терапії. З урахуванням цього ефективність застосування блокаторів Н2-гістамінових рецепто рів представляється незначною при лікуванні ФД. Найбільш ефективними засобами, що пригнічують продукцію соляної кислоти, в даний час визнають ІПП. Безпосередній вплив на парієтальну клітину, відсутність ефекту «втоми рецепторів», оптимальна тривалість і передбачуваність ефекту — всe це висунуло ІПП на провідні позиції серед кислотопригнічуючих засо бів. Застосування ІПП при ФД перед бачає зменшення сили і скорочення тривалості впливу HCl на слизову оболонку шлунка і ДПК, зменшення об’єму шлункового вмісту, оптиміза цію евакуації. За даними мета-аналізу, під час ви користання ІПП при ФД позитивних результатів достовірно більше, ніж під час застосування плацебо. На сьогодні провідними засобами, що знижують продукцію НСl, є ІПП — вони значно переважають інші групи за ефектив ністю кислотопригнічувальної дії та мінімальності побічних проявів. Перший ІПП — омепразол — був зареєстрований у Європі в 1988 році. У 1996 р. препарат став найбільш зат ребуваним фармацевтичним препа ратом у світі. Висока ефективність і безпечність цих ліків підтверджені численними контрольованими до слідженнями. Позитивну динаміку клінічних та ендоскопічних симпто мів під час прийому омепразолу від значали при ГЕРХ, НПЗП-гастропатії. Важливою перевагою препарату є те, що він випускається у зруч ній формі — таблетки МАПС (англ. MUPS — Multiple Unit Pellet System). Ця лікарська форма омепразолу — продукт високих технологій. При ВХ було показано, що омепразол МАПС чинить значну і тривалу кислотоз нижувальну дію. Внаслідок пригні чення кислотопродукції відзнача ються швидка ліквідація больового

ДИСПЕПСІЮ ВІДЧУВАЮТЬ 55,4% ЖІНОК І 65,2% ЧОЛОВІКІВ. ЦІ ДАНІ СВІДЧАТЬ ПРО НАДЗВИЧАЙНУ АКТУАЛЬНІСТЬ ПРОБЛЕМИ У СВІТІ.

ТЕРАПІЯ ФД МАЄ ВЕЛИКУ ЕКОНОМІЧНУ СКЛАДОВУ. ПАЦІЄНТИ З ФД ВИТРАЧАЮТЬ НА ДІАГНОСТИКУ ТА ЛІКУВАННЯ НА 5138 ДОЛАРІВ БІЛЬШЕ, НІЖ ПАЦІЄНТИ БЕЗ ФД.

ПОШИРЕНІСТЬ НЕДОСЛІДЖЕНОЇ ДИСПЕПСІЇ ВАРІЮЄ ВІД 10 ДО 40%, ЯКЩО ВКЛЮЧАТИ В ЦЕ ПОНЯТТЯ ПЕЧІЮ ЗА ГРУДИНОЮ І РЕГУРГІТАЦІЮ.

синдрому та створення сприятливих умов для загоєння виразкового де фекту, а також позитивної еради кації H. pylori. Позитивний ефект обумовлений коротким латентним періодом дії. Кожна МАПС-таблетка складається з безлічі мікрогранул омепразолу (понад 1000), вкритих додатковою ентеросолюбі льною захисною оболонкою. Через це ак тивнодіюча речовина не підлягає агресивному впливу соляної кисло ти, омепразол вивільняється лише в лужному середовищі, що забезпечує передбачуваний і відтворений анти секреторний ефект. У даний час відсутні рандомізо вані дослідження, що дозволяють порівняти ефективність різних ІПП при лікуванні ФД. Однак при цьому слід звернути увагу на те, що тільки омепразол і лансопразол мають заре єстровані показання до застосування у хворих з ФД. ІПП демонструють біль шу ефективність у підгрупах пацієн тів з ФД, яких, насамперед, турбують біль і кисла диспепсія. Мета-аналіз 7 плацебо-контрольованих досліджень, що охопили 3725 пацієнтів, показав: явна перевага при порівнянні з під групою хворих, які отримували пла цебо, була у хворих на виразкоподібну і рефлюксоподібну ФД. Позитивна динаміка симптомів ФД під час прийому засобів, що знижують продукцію парієтальних клітин со ляної кислоти, переконливо підтвер джує включення ФД у групу кислото залежних захворювань (КЗЗ). В основі об’єднання — негативний вплив соля ної кислоти при порушенні процесів її секреції та нейтралізації. У клінічній практиці найбільш значимі патоло гії, що входять до КЗЗ нозології: ГЕРХ, H. pylori-асоційований ХГ, ВХ шлунка та ДПК, НПЗП-гастропатія, хронічний панкреатит. Слід зазначити загальні механізми підвищення продукції НСl при ВХ, H. pylori-ХГ і ФД. В їх основі — коло нізація H. pylori, запалення слизової оболонки шлунка з утворенням ін терлейкінів, їх вплив на G-клітини і парієтальні клітини. Якщо хворий на ХГ пред’являє скарги, то переважа ють синдроми кислої і дисмоторної диспепсії. Тому головним завданням гастроентеролога є вплив на кисло топродукцію. При цьому необхідно переконатися у відсутності ВХ, НПЗПгастропатії та пухлини, а при ФД і ХГ визначити, бажано неінвазивно, на явність або відсутність H. Pylori й ви рішити питання з ерадикацією. За матеріалами «Русского медицинского журнала» Тетяна ПРИХОДЬКО, «ВЗ»

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ ІМЕНІ П.Л. ШУПИКА

ОГОЛОШУЄ КОНКУРС НА ЗАМІЩЕННЯ ПОСАДИ ПРОРЕКТОРА З НАВЧАЛЬНОЇ РОБОТИ (1 ПОСАДА НА 1 СТ.) Адреса академії: 04112, м. Київ, вул. Дорогожицька, 9. Приймання документів — 30 днів з дня опублікування оголошення.

БІБЛІОТЕКА ЛІКАРЯ ГАЗЕТА МОЗ УКРАЇНИ І ЦК ПРОФСПІЛКИ

БАКТЕРІОЛОГІЯ

(виходить з 1990 року)

Г.Г. ХАРСЕЕВА. ДИФТЕРИЯ: МИКРОБИОЛОГИЧЕСКИЕ И ИММУНОЛОГИЧЕСКИЕ АСПЕКТЫ ВИДАВНИЦТВО: ПРАКТИЧЕСКАЯ МЕДИЦИНА РІК ВИДАННЯ: 2014 СТОРІНОК: 241

Загальний наклад — 37 000 Індекс 08198: для індивідуальних передплатників Індекс 60965: для підприємств і організацій Індекс 86181: пільговий для медичних працівників СПІВЗАСНОВНИКИ ГАЗЕТИ: Міністерство охорони здоров’я України Профспілка працівників охорони здоров’я України ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я»

АНЕСТЕЗІОЛОГІЯ КАРИН БЕКЕ, КРИСТОФ ЭБЕРИУС. АНЕСТЕЗИЯ У ДЕТЕЙ ВИДАВНИЦТВО: МЕДПРЕСС-ИНФОРМ РІК ВИДАННЯ: 2014 КІЛЬКІСТЬ СТОРІНОК: 228

Свідоцтво про реєстрацію КВ №8202 від 10 грудня 2003 року

Видавець – ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я» Головний редактор – БУРМАКА М.П.

Редакційна колегія БАХТЕЄВА Т.Д. – голова Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, заслужений лікар України, доктор медичних наук БОЙЧУК Т.М. – ректор Буковинського державного медичного університету, доктор медичних наук, професор

ГАСТРОЕНТЕРОЛОГІЯ Д.И. ТРУХАН. БОЛЕЗНИ ПИЩЕВОДА, ЖЕЛУДКА И ДВЕНАДЦАТИПЕРСТНОЙ КИШКИ ВИДАВНИЦТВО: СПЕЦЛИТ РІК ВИДАННЯ: 2014 КІЛЬКІСТЬ СТОРІНОК: 158

ВЕСЕЛЬСЬКИЙ В.Л. – помічник президента НАМН України, кандидат медичних наук, заслужений лікар України ГАРНИК Т.П. – головний позаштатний спеціаліст МОЗ України за спеціальністю «Народна і нетрадиційна медицина» ЗАБОЛОТНИЙ Д.І. – директор Державної установи «Інститут отоларингології ім. проф. О.С. Коломійченка НАМН України», доктор медичних наук, професор, академік НАМН України ЗАГОРІЙ В.А. – завідувач кафедри промислової, клінічної фармації та клінічної фармакології НМАПО ім. П.Л. Шупика, доктор фармацевтичних наук, професор

У виданні відображено сучасні уявлення про властивості збудника дифтерії, фактори його патогенності та їх роль у патогенезі захворю вання, механізми формування протидифтерійного постінфекційного і поствакцинального імунітету, клінічні та епідеміологічні характеристики сучасної дифтерії, методи її лабораторної діагностики та поживні середо вища, що використовуються для культивування збудника. Наведено дані про основні біологічні властивості і чутливість до антибактеріальних пре паратів недифтерійних коринебактерій. Книга розрахована на широке коло лікарів-бактеріологів, інфекціоніс тів, педіатрів, імунологів та епідеміологів.

Книга являє собою зручний довідник з питань анестезії та інтенсивної терапії у дітей. У виданні наводяться методики, перевірені практикою. Ін формація викладена в лаконічній формі, рекомендації послідовні й чітко структуровані. Автори приділили велику увагу таким питанням, як моніторинг систем життєдіяльності, вибір адекватного методу знеболення з урахуванням фізіологічних особливостей дитячого організму. В довіднику описано методики проведення анестезії при окремих хірургічних втручаннях і су путніх захворюваннях, докладно висвітлено практичні питання анестезії у дітей; представлено огляд матеріалів та препаратів для анестезії. Книга, безсумнівно, буде корисною студентам медичних вишів, фа хівцям-початківцям і досвідченим анестезіологам, а також лікарям, які періодично стикаються у своїй практиці з необхідністю надавати допо могу дітям.

У навчальному посібнику висвітлено сучасні погляди на етіологію, па тогенез, класифікацію основних гастроентерологічних захворювань, що вивчаються відповідно до робочої програми. Наведено відомості з епі деміології, клінічної картини захворювань із критеріями їх діагностики, диференціальної діагностики, лікування, профілактики. При підготовці навчального посібника були використані матеріали останніх наукових і науково-практичних конференцій та симпозіумів, а також стандарти Міністерства охорони здоров’я РФ, Всесвітньої орга нізації охорони здоров’я, рекомендації Російської гастроентерологічної асоціації, Національного товариства гастроентерологів Росії, міжнарод них експертів з проблем гастроентерологічних захворювань (Монреаль, 2006), функціональних захворювань шлунково-кишкового тракту (Рим ські критерії III, 2006), антихелікобактерної терапії (Маастрихт-4, 2011), публікації авторів у рецензованих журналах (2012-2013 рр.). Навчальний посібник призначений інтернам, ординаторам і лікарям, що навчаються в системі післявузівської і додаткової професійної освіти за спеціальностями: «Терапія», «Гастроентерологія», «Загальна лікарська практика» (сімейна медицина).

ЗОЗУЛЯ Ю.П. – академік НАМН України КОВАЛЬ В.М. – голова Профспілки працівників охорони здоров’я України

ДЕРМАТОВЕНЕРОЛОГІЯ

МІШАЛОВ В.Г. – завідувач кафедри хірургії №4 НМУ ім. О.О. Богомольця, доктор медичних наук, професор

В.П. АДАСКЕВИЧ. ДИАГНОСТИЧЕСКИЕ ИНДЕКСЫ В ДЕРМАТОЛОГИИ ВИДАВНИЦТВО: БИНОМ РІК ВИДАННЯ: 2014 КІЛЬКІСТЬ СТОРІНОК: 352

ПИРІГ Л.А. – професор кафедри нефрології НМАПО імені П.Л. Шупика, доктор медичних наук, професор, член-кореспондент НАН України, академік НАМН України ПРОДАНЧУК М.Г. – директор Інституту екогігієни і токсикології імені Л.І. Медведя, доктор медичних наук, професор, член-кореспондент НАМН України ТРОНЬКО М.Д. – директор Інституту ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка НАМН України, професор, член-кореспондент НАН України, академік НАМН України УСІЧЕНКО І.Г. – президент Товариства Червоного Хреста, кандидат медичних наук, заслужений лікар України ЧЕКМАН І.С. – завідувач кафедри фармакології Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, член-кореспондент НАН і НАМН України ЩЕГЛОВ В.І. – директор Науковопрактичного центру ендоваскулярної нейрорентгенохірургії НАМН України, заслужений лікар України, академік Всесвітньої академії комплексної безпеки

МЕДИЧНА ГАЗЕТА УКРАЇНИ

Книга розглядає питання систематизації кількісної оцінки дермато логічних захворювань. У друге видання увійшли діагностичні індекси, що добре зарекомендували себе на практиці і стали класичними, а та кож нові системи оцінок, розроблені російськими й зарубіжними дос лідниками та визнані валідизованими з досить високими показниками чутливості та специфічності. Особливу увагу приділено класифікаційним критеріям для визна чення програми й виду лікування найпоширеніших захворювань шкіри. В окремий розділ виділено шкали та методи оцінки якості життя дерма тологічних пацієнтів. Книга включає численні таблиці і схеми, а також фотографії, що ілюструють різні діагностичні критерії. Видання зацікавить дерматологів, терапевтів і педіатрів.

Генеральний директор ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я»............. ЮЛІЯ НОВГОРОДСЬКА Головний редактор...........................МАРИНА БУРМАКА Спеціальний кореспондент...................................СВІТЛАНА ТЕРНОВА

ІНДЕКСИ 60965, 08198, 86181. ЦІНА ДОГОВІРНА ВИДАВЕЦЬ: ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я». АДРЕСА: 04211, м. Київ, вул. Оболонська набережна, буд. 11, корпус 1. ДЛЯ ЛИСТІВ: 04211, м.Київ, а/с 138. ТЕЛ./ФАКС: (044) 485-00-96. E-MAIL: vz@vz.kiev.ua

Редактор відділу наукової інформації..........................................ТЕТЯНА ПРИХОДЬКО Редактор відділу медичної інформації............................................МАРИНА ЧІБІСОВА Дизайн та верстка.............................АННА ПЕРЕВЕРТЕНЬ

Відповідальним за випуск номера є головний редактор. Редакція не завжди поділяє думку авторів публікацій. Редакція не несе відповідальності за зміст рекламних матеріалів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, прізвищ та імен, інших даних несуть автори публікацій. Листування з читачами ведеться тільки на сторінках газети, рукописи не рецензуються і не повертаються. Друк офсетний, Умовний друк. арк., 2.

Загальний наклад 37 000 Замовлення № 30378. Віддруковано у ТОВ «Укрполiграфмедiа»: вул. Фрунзе, 104-а, м. Київ-04080.

Відділ літредагування і коректури............................................ОКСАНА ОСТРЯНКО Відділ реклами...............................СВІТЛАНА КУРЧЕНКО

Виходить один раз на два тижні у п’ятницю.