Ваше здоров'я № 37-38

НА ЗАХИСТІ ІНТЕРЕСІВ ЛІКАРІВ

№37-38 (1477-1478) 21.09.2018

ЧИТАЙТЕ ЕЛЕКТРОННУ ВЕРСІЮ ГАЗЕТИ НА НАШОМУ САЙТІ WWW.VZ.KIEV.UA

ХТО І ЯК «ЛІКУЄ» МЕДИЦИНУ В УКРАЇНІ? Протягом тривалого часу ми пробували знайти спільну мову з Міністерством охорони здоров’я, запрошували його очільників на численні обговорення нагальних проблем галузі та її реформування, інші заходи товариства і згаданих уже громадських об’єднань. На жаль, діалог так і не відбувся. Міністерство не вважає за потрібне прислухатися до позиції найактивніших і небайдужих до проблем галузі лікарів, водночас звинувачуючи медиків у СТОР. тому, що вони стали гальмом реформ.

8

ОДИН В ПОЛІ (НЕ)ВОЇН Найголовніша місія хірурга — врятувати людське життя. Але чи варто чекати дива в пошарпаних стінах районної лікарні, без обладнання, колег-анестезіологів та за мінімальну зарплату? Іноді складається враження, що провінційний хірург може покладатися лише на клятву Гіппократа, а не на систему охорони здоров’я. Уже немає спадкоємності в професії: якщо раніше в районні лікарні приходили молоді спеціалісти, то ми знали, що більшість із них залишиться в області. Досвідчені колеги з радістю ділилися з ними досвідом, адже для опанування професії хірурга потрібен не один рік. А зараз досвід практично нікому передавати — молоді фахівці масово виїжджають за кордон, та й ті, хто залишається, йдуть із професії. СТОР.

13

НОВИНИ У 2019 РОЦІ ЛІКАРІ ПЕРВИНКИ ОТРИМУВАТИМУТЬ ЗА ПАЦІЄНТА МЕНШЕ, НІЖ ЇМ ОБІЦЯЛИ УКРАЇНСЬКІЙ СИСТЕМІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я БРАКУЄ 21 МЛРД ГРН СТВОРЕНО 10-РІЧНУ СТРАТЕГІЮ РОЗВИТКУ МЕДИЧНОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ АНТИМОНОЛЬНИЙ КОМІТЕТ РЕКОМЕНДУВАВ МОЗ ВСТАНОВИТИ ЧІТКІ ПРАВИЛА ПРОМОЦІЇ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ

2-5 СТОР.

ЗАКОН ПРО ГРОМАДСЬКЕ ЗДОРОВ’Я:

ВІТРИЛА НОВОЇ ПОЛІТИКИ ЧИ ЧОВЕН БЕЗ ВЕСЕЛ? Формування системи громадського здоров’я — відносно нова справа для України, однак у світі це питання відпрацьоване до дрібниць. Здавалося б, бери і слідуй настановам міжнародних інституцій та світовому досвіду. Однак ми йдемо «власним» шляхом, який уже на етапі розробки законодавчих документів дає змогу українським будівничим громадського здоров’я дещо «не помітити», «оминути» або «пропустити». Кого намагаємося перехитрити і чому тоді дивуємося, що замість європейського прориву отримуємо доморощені танці з бубоном? СТОР.

10

СПЕЦПРОЕКТ: МРІЇ ТА РЕАЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ СІМЕЙНОЇ МЕДИЦИНИ

14 СТОР.

НОВИНИ ДЕФІЦИТ

У ПЕРСПЕК Т ИВІ

Українській системі охорони здоров’я бракує 21 млрд грн

НА МЕДИЧНУ ГАЛУЗЬ НАСТУПНОГО РОКУ ПЛАНУЮТЬ ВИДІЛИТИ 3,7% ВВП

П

роектом Закону «Про Державний бюджет України на 2019 рік» передбачається, що наступного року на потреби системи охорони здоров’я буде виділено 95,8 млрд грн — 3,7% ВВП. На потреби МОЗ у держбюджеті закладено 37,3 млрд грн, що майже на 11 млрд грн більше, ніж минулого року. З цих коштів передбачені видатки на: спеціалізовану та високоспеціалізовану медичну допомогу, що надається загальнодержавними зак­ладами охорони здоров’я — майже 1 млрд грн; на підготовку і підвищення кваліфікації медичних та фармацевтичних, наукових та науково-педагогічних кадрів вищими навчальними закладами ІІІ і ІV рівнів акредитації виділяється понад 5 млрд грн; методичне забезпечення діяльності медичних (фармацевтичних) вищих навчальних закладів і закладів післядипломної освіти — майже 2,5 млн грн; діагностику і лікування захворювань із впровадженням експеримента льних та нових медичних технологій у зак ла дах охорони здоров’я науково-дослідних установ та вищих навчаль-

них медичних закладах Міністерства охорони здоров’я — понад 1 млрд грн; програму «Лікування громадян України за кордоном», як і минулого року — 390 млн грн; пілотний проект щодо зміни механізму фінансового забезпечення оперативного лікування з трансплантації органів та інших анатомічних матеріалів — 112 млн грн; централізовану закупівлю лікарських засобів та медичних виробів — 5,9 млрд грн. Порівняно з минулим роком на 200 тис. грн збільшено видатки на Державну службу України з лікарських засобів та контролю за наркотиками — до 109,856 млн грн. На функціонування Національної служби здоров’я України виділяється 19,2 млрд грн. Із цих коштів на надання первинної медичної допомоги населенню планується спрямувати 15,3 млрд грн. При цьому законопроектом також передбачається розпочати з 1 квітня 2019 року через Національну службу здоров’я України: відшкодування вартості лікарських засобів для лікування окремих захворювань, на що бюджетом виділено 750 млн грн.;

Д

пілотний проект з реалізації державних гарантій медичного обслуговування населення за прог­ рамою медичних гарантій для амбулаторно-поліклінічної та вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги — 2 млрд грн. Водночас на загальнодержавні витрати Міністерства виділено 58,5 млрд грн, що на 1,5 млрд грн менше, ніж раніше. Із цих коштів медична субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам становитиме 55,5 млрд грн, що на 1,8 млрд грн менше, ніж торік. Субвенція на у рядову програму «Доступні ліки» становитиме 250 млн грн (загалом на відшкодування вартості препаратів закладено 1 млрд грн з урахуванням 750 млн грн, виділених НСЗУ). Також закладено 1,5 млрд грн субвенції місцевим бюджетам на реформування регіональних систем охорони здоров’я для здійснення заходів з виконання спільного з Міжнародним банком реконструкції та розвитку проекту «Поліпшення охорони здоров’я на службі у людей». За матеріалами ІА «ІнтерфаксУкраїна» та офіційного веб-сайту Верховної Ради України

ПРОГА ЛИНИ МЕ Д РЕФ ОРМИ

У 2019 РОЦІ ЛІКАРІ ПЕРВИНКИ ОТРИМУВАТИМУТЬ ЗА ПАЦІЄНТА МЕНШЕ, НІЖ ЇМ ОБІЦЯЛИ

З

апущена медична реформа дала збій на рівні співпраці з приватними медич­ ними закладами й оплати праці лікарів: наступного року тариф за ведення пацієнта на первинному рівні надання медичної допомоги залишиться незмінним і становитиме 370 грн замість обіцяних 450 грн. За словами заступника Міністра охорони здоров’я Павла Ковтонюка, приватні медичні заклади, які підписали договір із Національ­ ною службою здоров’я України, не можуть ви­ давати лікарняні та здійснювати вакцинацію відповідно до Календаря щеплень. «Вакци­ нація входить до переліку послуг у договорі з НСЗУ, але держава закуповує і безоплатно видає вакцини лише комунальним закладам. Ми це з’ясували вже під час реформи і зараз внесли зміну до Постанови Уряду, щоб при­ ватні медзаклади могли отримувати вакцини. Нині документ перебуває на розгляді Кабмі­ ну», — розповів він. Заступник Міністра та­ кож повідомив, що приватні клініки можуть виписувати лікарняні пацієнтам, які підписали договір з їх лікарями, але за Законом вони не мають права отримувати бланки лікарняних листків. «У приватних клініках, де власники в хороших стосунках із місцевою владою, лі­ карняні можна отримати, але це відбувається

2

в ручному режимі. Бланки лікарняних листів є джерелом ручного управління. Ми хочемо змінити порядок розподілу цих бланків, щоб виключити ручне управління», — поділився Павло Ковтонюк. Крім того, дещо змінилася риторика про­ фільного відомства щодо «грошей, які ходи­ тимуть за пацієнтом». Зокрема, у 2019 році тариф за ведення пацієнта на первинному рівні надання медичної допомоги становитиме 370 грн, як і цьогоріч. «Ми поки що подали (у бюджетному за­ питі на 2019 рік — ред.) такий самий тариф і таку саму його структуру. Ми зрозуміли, що ще рано йти вперед і збільшувати тариф. Треба щонайменше рік, щоб система стабілізувалася, щоб усі звикли до цієї моделі фінансування, до того, як зараховується плата за людину, як за­ раховується коефіцієнт. Тариф обґрунтований, і зараз його збільшувати немає супертерміно­ вої необхідності», — сказав Павло Ковтонюк. Водночас він наголосив, що в майбутньо­ му МОЗ планує підвищити тариф, оскільки це передбачено Бюджетною резолюцією на три роки. Крім того, у 2019 році Міністерство охорони здоров’я планує запустити реформу фінансу­ вання амбулаторної медичної допомоги. «Це

буде запуск нової моделі фінансових відно­ син з амбулаторними спеціалістами, тобто зі спеціалістами, які працюють не в стаціонарі: аналізи, інструментальне обстеження (УЗД, рентген) і консультації спеціалістів. Таким чином, амбулаторна меддопомога розпочне реформу з другого кварталу наступного року, — повідомив заступник Міністра. — На ам­ булаторному рівні буде дещо складніше, але модель — договори із НСЗУ, плата за послуги — будуть ті самі, що й на первинному рівні». За словами Павла Ковтонюка, на амбула­ торному рівні принцип плати за послугу пра­ цюватиме за аналогією з приватною клінікою: «Так само, як і на первинному рівні, будуть від­ чинені двері для всіх постачальників — дер­ жавних і приватних. Направлення, яке дасть сімейний лікар, надаватиме право отримати послугу безоплатно, окрім переліку послуг, які завжди будуть платні». Перелік безоплатних і платних послуг за­ твердять з початком реформи вторинного та третинного рівнів меддопомоги у квітні 2019 року. Його проект МОЗ планує представити на початку 2019 року. За матеріалами ІА «Інтерфакс-Україна»

одаткова потреба Міністерства охо­ рони здоров’я за загальним фондом держбюджету на 2018 рік перевищує 21 млрд грн: 10,888 млрд грн — видатки споживання (435,1 млн грн — оплата праці, 51,2 млн грн — комунальні послуги й енер­ гоносії), а 10,178 млн грн — видатки розвит­ ку. Зокрема, на керівництво й управління у сфері охорони здоров’я додаткова потреба становить 144,2 млн грн, на керівницт­во й управління у сфері лікарських засобів і контролю за наркотиками — 42,1 млн грн, на надання первинної медичної допомоги на­ селенню — 127 млн грн. Також бракує коштів на фінансування нижченаведених напрямків: епідеміологічний нагляд, діяльність лабораторних підрозділів Центру громад­ ського здоров’я та заходи боротьби з епіде­ міями — 312,5 млн грн; спеціалізована та високоспеціалізова­ на медична допомога у загальнодержавних закладах охорони здоров’я — 1 млрд грн; діагностика та лікування захворювань із впровадженням експериментальних і но­ вих медичних технологій у закладах охорони здоров’я науково-дослідних установ і вищих навчальних медичних закладах МОЗ — 3,3 млрд грн; санаторне лікування хворих на тубер­ кульоз, а також дітей і підлітків із соматични­ ми захворюваннями — 231,8 млн грн; спеціалізована консультативна амбу­ латорно-поліклінічна та стоматологічна до­ помога — 54 млн грн; організація та регулювання діяльності установ й окремі заходи в системі охорони здоров’я — 31,8 млн грн; будівництво сучасного лікувальнодіаг ­ностичного комплексу Національної дитячої спеціалізованої лікарні «Охматдит» — 430,4 млн грн; підвищення якості променевої терапії під час лікування онкозахворювань у Національного інституту раку — 27,3 млн грн; впровадження медичної інформацій­ ної системи в Національному інституті раку — 9,3 млн грн; реконструкція та розширення Націо­ нального інституту раку — 299,4 млн грн; лікування громадян за кордоном — 290,8 млн грн; забезпечення медичних заходів окре­ мих державних програм та комплексних за­ ходів програмного характеру — 14,1 млрд грн; заходи з реабілітації хворих на дитя­ чий церебральний параліч — 114,1 млн грн; дослідження та науково-технічні роз­ робки — 99,1 млн грн. Також у МОЗ зазначають, що на підготовку і підвищення кваліфікації медичних та фарма­ цевтичних, наукових і науково-педагогічних кадрів вищими навчальними закладами ІІІ і ІV рівнів акредитації потрібно 375,6 млн грн, на підвищення кваліфікації медичних і фар­ мацевтичних кадрів та підготовку наукових і науково-педагогічних кадрів у сфері охорони здоров’я, підготовку та підвищення кваліфі­ кації осіб із надання домедичної допомоги — 55,4 млн грн, на методичне забезпечення діяльності медичних (фармацевтичних) ви­ щих навчальних закладів і закладів післядип­ ломної освіти — 2,3 млн грн, на підготовку медичних і фармацевтичних кадрів у вищих навчальних закладах I і II рівнів акредитації — 4,6 млн грн. За матеріалами ІА «Інтерфакс-Україна»

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

НОВИНИ

21 вересня 2018 року

ЗАБУ ТІ

ЗА ЗА КОНОМ

Пацієнтам із м’язовою дистрофією Дюшена лікування недоступне

ЯК МЕДИКАМ ПРАЦЮВАТИ З ПЕРСОНАЛЬНИМИ ДАНИМИ ПАЦІЄНТІВ?

П

ідписуючи декларації з паці­ єнтами, сімейні лікарі, тера­ певти і педіатри працюють із персональними даними. МОЗ роз’яснило медикам основні прави­ ла поводження з цією інформацією.

Що таке персональні дані пацієнта? Усі відомості або сукупність відо­ мостей про пацієнта, які вносять у декларацію про вибір лікаря, є персональними даними пацієнта (ПІБ, дата народження, реєстра­ ційний номер облікової картки платника податків, номер та серія паспорту або інших документів, що посвідчують особу, адреса прожи­ вання та інші дані, за якими мож­ на ідентифікувати людину). Згідно з формулюванням, викладеним у Законі України «Про захист персо­ нальних даних», персональні дані — відомості чи сукупність відомос­ тей про фізичну особу, яка іденти­ фікована або може бути конкретно ідентифікована. Коли в системі почнуть працю­ вати електронний лікарняний лист та електронна медична картка, пер­ сональні дані оброблятимуться для забезпечення лікувального процесу (встановлення діагнозу, призначен­ ня лікування чи надання інших ме­ дичних послуг) і для покращення функціонування електронної сис­ теми охорони здоров’я.

З якого моменту лікар може використовувати персональні дані пацієнта? Пацієнт (чи його законний пред­ ставник) шляхом підписання дек­ ларації про вибір лікаря, який на­ дає первинну медичну допомогу, підтверджує, що усвідомлює мету збирання й обробки своїх персо­ нальних даних. Тобто, підписуючи декларацію з терапевтом, педіатром чи сімейним лікарем, людина погоджується, що її персональні дані (чи дані її дитини/підопічного (недієздатної особи) в електрон­ній системі будуть доступні для оброб­ ки лікарем, з яким укладено декла­ рацію, та лікарями, до яких вона звертатиметься по медичну допо­ могу за направленням свого лікаря.

Як медичні заклади можуть гарантувати безпеку персональних даних пацієнтів? Персональні дані пацієнтів в електронну систему охорони здоров’я можуть вводити визначені медзакладом уповноважені особи. Це може бути медичний працівник або інша уповноважена особа за­ кладу охорони здоров’я, лікар-ФОП, який має ліцензію на провадження господарської діяльності з медич­ ної практики, та його працівники. На них поширюється дія законо­ давства про лікарську таємницю, і вони зобов’язані забезпечувати захист таких персональних даних. Ці працівники зобов’язані не до­ пускати розголошення в будь-який спосіб персональних даних, які їм було довірено або які стали відомі у зв’язку з виконанням професій­ них чи службових або трудових обов’язків, крім випадків, передба­ чених Законом. Зверніть увагу, що персоналізо­ вані дані (усі дані про пацієнта, які містяться в декларації, а із запро­ вадженням електронного рецепта й електронної медичної картки — медична інформація і призначен­ ня) доступні тільки лікарю, із яким підписана декларація, та лікарю, до якого пацієнт приходить за направ­ ленням. Коли в системі з’являться медичні дані, людина зможе сама вирішувати, кому вона додатково надає доступ до них.

Як на рівні законодавства регулюється безпека даних? За недотримання встановленого за­ конодавством порядку захисту пер­ сональних даних, що призвело до незаконного доступу до них або по­ рушення прав пацієнта як суб’єкта персональних даних, передбачена адміністративна відповідальність. А за порушення недоторканності приватного життя (незаконне зби­ рання, зберігання, використання, знищення, поширення конфіден­ ційної інформації про особу або незаконна зміна такої інформації) — кримінальна відповідальність. Збір та обробка персональних да­ них пацієнта в системі «Електронне здоров’я» регулюється Законом

України «Про захист персональних даних», Законом України «Про дер­ жавні фінансові гарантії медичного обслуговування населення», Поста­ новою КМУ від 25.04.2018 р. №411 «Деякі питання електронної систе­ ми охорони здоров’я».

Як електронна система охорони здоров’я захищає персональні дані? Е лек тронна система охорони здоров’я спроектована для роботи з персональними даними з дотри­ манням кращих світових практик у сфері захисту даних. Система міститься на серверах дата-центру в Україні, який має комплексну систему захисту інформації (КСЗІ) та пройшов атестацію в Державній службі спеціального зв’язку та за­ хисту інформації (ДССЗЗІ). Для перевірки надійності захисту даних були проведені аудити й тес­ тування щодо кібербезпеки. Наразі електронна система охо­ рони здоров’я активно розбудову­ ється, створюються нові модулі. Найближчим часом «Електронне здоров’я» працюватиме з КСЗІ в режимі дослідної експлуатації, що відповідає чинному законодавству.

Що робити працівникам медзакладів із зіпсованими бланками декларацій? Зіпсовані бланки знищуються за ак­ том із відміткою в обліково-реєст­ раційній формі. Такі документи знищують шляхом подрібнення, спалювання або іншим способом, що унеможливлює їх прочитання та відновлення, відповідно до Наказу Міністерства юстиції України «Про затвердження Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядуван­ ня, на підприємствах, в установах і організаціях». Неприпустимо ви­ користовувати зіпсовані бланки дек­ларацій, що містять персональ­ ні дані, у якості чернеток для друку інших документів. За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України

П

ацієнтські організації звернулися до Міністерства охорони здоров’я з проханням розробити галузевий стандарт або затвердити міжнародний клінічний протокол для лікування пацієнтів з орфанним захворюванням «М’язова дистрофія Дюшена». Також вони планують ініціювати включення його до переліку захворювань, при яких пацієнтів забезпечують необхідною терапією за бюджетні кошти, та звернутися до Уряду і Парламенту з проханням виділити бюджетне фінансування для такого лікування. Представник громадської організації «Всеукраїнський батьківський проект «Міо-Лайф» Ганна Федоренко повідомила, що нині організація має інформацію про 226 пацієнтів з м’язовою дистрофією Дюшена. Водночас, згідно зі світовою статистикою, це захворювання фіксують в одного із 3500-5000 хлопчиків. Таким чином, кількість таких хворих в Україні може становити 500 осіб. При цьому Ганна Федоренко повідомила про відсутність у лікарів практичного досвіду з діагностування вказаного захворювання. Своєю чергою завідувач кафедри дитячої неврології та медико-соціальної реабілітації Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика Володимир Мартинюк зазначив, що для діагностики м’язової дистрофії Дюшена потрібне дослідження, вартість якого може сягати 3-5 тис. грн. Проте бюджетні кошти на це не виділяються, тому обстеження здійснюють за рахунок пацієнтів. Він також наголосив, що, враховуючи факт відсутності в Україні протоколів для лікування цього захворювання, вітчизняні фахівці підготували інформаційного листа до відповідних державних органів, у якому на підставі міжнародного досвіду представили алгоритм допомоги таким пацієнтам, проте ці рекомендації не було взято до уваги. Голова громадської спілки «Орфанні захворювання України» Тетяна Кулеша повідомила: лікарські засоби для лікування м’язової дистрофії Дюшена можна закуповувати за кошти місцевих бюджетів. На жаль, практично це реалізувати поки не вдається, оскільки препаратів, що дають змогу полегшити перебіг хвороби частині пацієнтів, немає в Національному переліку основних лікарських засобів. За матеріалами ІА «Інтерфакс-Україна»

ГРУПА НАРОДНИХ ДЕПУТАТІВ 11 ВЕРЕСНЯ ЗАРЕЄСТРУВАЛА ЗАКОНОПРОЕКТ №9075, ЯКИМ ПРОПОНУЄТЬСЯ ПРОДОВЖИТИ ДО КІНЦЯ 2019 РОКУ ТЕРМІН СПРОЩЕНОЇ ПРОЦЕДУРИ РЕОРГАНІЗАЦІЇ КОМУНАЛЬНИХ МЕДЗАКЛАДІВ ІЗ БЮДЖЕТНИХ ЗАКЛАДІВ У КОМУНАЛЬНІ НЕКОМЕРЦІЙНІ ПІДПРИЄМСТВА (АВТОНОМІЗАЦІЇ) ДЛЯ ЇХ ВХОДЖЕННЯ У МЕДРЕФОРМУ. За матеріалами офіційного веб-сайту Верховної Ради України

3

НОВИНИ РЕГІОНИ

ГРОМ А ДСЬК Е ОБГОВОРЕННЯ

СТВОРЕНО 10-РІЧНУ СТРАТЕГІЮ РОЗВИТКУ МЕДИЧНОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ

М

іністерство охорони здоров’я України 12 вересня винесло на громадське обговорення проект Розпорядження КМУ «Про схвалення Стратегії розвитку медичної освіти в Україні», реалізація якої запланована на 10 років — з 2018го по 2028-й. Вона охоплює такі напрямки: додипломну освіту, післядипломну освіту, фінансування й управління, академічну культуру та наукові дослідження. Зокрема, документом пропонується підвищити якість вищої медичної освіти завдяки оновленню змісту, удосконаленню відбору та підвищенню якості незалежних оцінювань навчальних досягнень студентів (табл. 1). Реформа післядипломної освіти передбачає запрова дження справедливого розподілу на інтернатуру й унормування її змісту, запуск резидентури та безперервний професійний розвиток, базований на кращих міжнародних практиках (табл. 2). Та кож С т рат е г і я п р опон ує впровадження ефективного фінансування та управління, що передбачає зміну механізму фінансування медичної освіти — перехід на модель, базовану на результатах діяльності та спрямовану на реалізацію автономії закладів вищої медичної освіти (академічної, фінансової, організаційної). Крім того, документом пропонується змінити академічну культуру — утвердити принципи академічної доброчесності у закладах освіти, подолати плагіат, фальсифікації, фабрикації та інші форми академічної недоброчесності, а також забезпечити інтернаціона лізацію медичної освіти. Ще од и н ас пе к т С т рат е г і ї присвячено розвитку наукових дос лід­ж ень, який реа лізуватиме т ьс я за в д я к и пок ра щен н ю матеріальної бази для їх проведення, підвищенню якості дисер­ тацій та стимулюванню українських науковців до виконання якісних досліджень з подальшим опублікуванням у провідних міжнародних наукових журналах. За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України

ТАБЛИЦЯ 1. РЕФОРМА ВИЩОЇ МЕДИЧНОЇ ОСВІТИ МЕТА

ЗАВДАННЯ

Оновлення змісту освіти на основі досягнень сучасної медичної науки та доказової медицини

1. Уточнення переліку спеціальностей у галузі знань «Охорона здоров’я».

2. Розробка нових стандартів освіти (зокрема з урахуванням рекомендацій Всесвіт­ ньої федерації медичної освіти); їх публічне обговорення; незалежне рецензування (у тому числі — за участі іноземних експертів); офіційне затвердження.

3. Формування університетами нових освітніх програм і навчальних планів з ураху­ ванням нових стандартів та міжнародного досвіду.

4. Розробка підходів щодо інтеграції медичних та класичних університетів шляхом створення консорціумів для запровадження підготовки молодших бакалаврів широ­ кого профілю з можливістю подальшої спеціалізації в медицині.

5. Розробка програм підготовки молодших бакалаврів.

6. Збільшення годин практичних занять і створення умов для проходження практики.

7. Визначення чітких підходів до формування навчального навантаження здобувачів вищої медичної освіти.

8. Забезпечення закладів освіти сучасними навчальними матеріалами.

9. Створення платформи для обміну найкращими освітніми практиками та навчальни­ ми матеріалами

Якісний відбір студентів для навчання за лікарськими спеціальностями

1. Підвищення вимог до вступників на спеціальності галузі знань «Охорона здоров’я».

2. Аналіз прогностичної валідності тестів ЗНО.

3. Вивчення міжнародного досвіду щодо якісного відбору студентів на медичні спеціальності.

4. Вивчення можливостей запровадження тесту загальних компетентностей для вступників на медичні спеціальності (за умови його запровадження для інших спеціальностей).

5. Проведення соціологічних опитувань студентів лікарських спеціальностей щодо рівня задоволеності освітою, причин для вибору спеціальності; соціально-економіч­ ного стану родини, кар’єрних планів тощо

Підвищення якості незалежних оцінювань навчальних досягнень студентів

1. Нормативне врегулювання проведення єдиного державного кваліфікаційного іспиту.

2. Перегляд та редакція бази українських тестових завдань ліцензійного іспиту КРОК.

3.Технічне вдосконалення процедури тестування. Розробка та впровадження об’єктивного структурованого практичного (клінічного) іспиту (OSCE).

4. Впровадження міжнародного іспиту з основ медицини.

5. Розробка положення про роботу експертів з наповнення бази екзаменаційних завдань.

6. Впровадження курсу підготовки викладачів-експертів для роботи з незалежним оцінюванням.

7. Запровадження громадського спостереження за проведенням незалежних оцінювань.

8. Підписання меморандумів щодо співпраці та взаємовизнання результатів оцінювання з європейськими освітніми асоціаціями/спілками.

9. Унормування питання фінансування незалежного оцінювання

Підвищення кваліфікації викладачів медичних університетів

1. Розробка та запуск комплексної програми підвищення рівня знання англійської мови викладачами та студентами — створення, разом із нормативними вимогами, реальних можливостей для вивчення англійської мови.

2. Створення програми підвищення кваліфікації викладачів спеціальностей галузі знань «Охорона здоров’я» (пошук фінансування, розробка підходів, визначення ключових напрямків підвищення кваліфікації, пошук партнерських організацій для проходження навчання/підвищення кваліфікації).

3. Запуск програми навчання та стажування в закордонних університетах і медич­ них закладах, участі в міжнародних конференціях для викладачів і аспірантів на умовах відкритого прозорого конкурсу.

4. Врахування при конкурсі на заміщення вакантних посад таких факторів, як знання англій­ ської мови та наявність публікацій у журналах, що входять до Scopus та/або Web of Science

ТАБЛИЦЯ 2. РЕФОРМА ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ МЕДИЧНОЇ ОСВІТИ МЕТА

ЗАВДАННЯ

Запровадження справедливого розподілу на інтернатуру й унормування її змісту

1. Дослідження та вибір моделі проходження інтернатури.

2. Зменшення кількості лікарських спеціальностей в інтернатурі.

3. Визначення вимог до баз проходження інтернатури.

4. Нормативне регулювання проходження інтернатури (положення про інтернатуру, зміна способу фінансування).

5. Створення національного рейтингу студентів за об’єктивними незалежними критері­ ями оцінювання.

6. Створення національного реєстру інтернатури із кількістю місць за спеціальностями та базами проходження.

7. Розробка програмного забезпечення для об’єктивного та прозорого розподілу на місця інтернатури на основі рейтингу.

8. Запуск нової моделі інтернатури: нові бази, новий статус інтерна, нові програми навчання, ротаційний принцип, новий механізм фінансування.

9. Розробка механізмів запровадження академічної мобільності інтернів.

10. Розробка механізмів оцінки результативності навчання в інтернатурі

Запуск резидентури

1. Дослідження оптимальної моделі резидентури.

2. Нормативне регулювання (визначення переліку спеціальностей, тривалості навчання).

3. Визначення вимог щодо проходження резидентури, у т. ч. у зв’язку з ліцензуванням.

4. Запуск нової резидентури: за місцем працевлаштування з переліком обов’язкового навчання.

5. Взаємовизнання резидентури з країнами Європи

Безперервний професійний розвиток, базований на кращих міжнародних практиках

1. Нормативне регулювання безперервного професійного розвитку.

2. Визначення вимог до провайдерів безперервного професійного розвитку.

3. Надання лікарям права самостійно обирати місце проходження підвищення кваліфікації.

4. Зміна моделі фінансування безперервного професійного розвитку (запровадження моделі, відповідно до якої держава виділятиме певну суму на підвищення кваліфікації кожного лікаря, а не на академії післядипломної медичної освіти)

Геннадій Москаль категорично проти парамедиків на Закарпатті

Г

олова Закарпатської облдержад­ міністрації Геннадій Моска ль повідомив, що не збирається за­ мінювати лікарів швидкої парамедика­ ми. За його словами, у регіоні — 63% сільського населення. Він потребує ви­ тривалих транспортних засобів і лікарів швидкої допомоги, які зможуть проїхати через гірську та лісову місцевість і вчас­ но надати пацієнту необхідну медичну допомогу. «Ці УАЗики швидкої — єдине спасін­ ня. Тільки вони проїжджають по тих лісо­ вих дорогах між селами і рятують людей. І тільки тому, що там є лікар. Міністр — з іншої країни, з інших реалій, можливо, поняття не має, як тут, на Закарпатті, все влаштовано і що із цим робити. Округи в тому вигляді, який зараз пропонується, тут створити неможливо», — перекона­ ний Геннадій Москаль. За матеріалами видання «Медпроствіта»

Медичні заклади отримають ліки для онкохворих

М

іністерство охорони здоров’я 13 вересня повідомило про перерозподіл препаратів для лікування онкологічних захворювань, які були закуплені міжнародними ор­ ганізаціями за кошти державного бюд­ жету. Незабаром медичні заклади всіх регіонів України отримають препарати за програмою державних закупівель «Онкологічні хворі», а саме: етопозид — 35 120 упаковок; оксаліплатин — 11 472 упаковки; вінкристин — 14 549 упаковок; іринотекан (20мг/мл по 5 мл) — 13 320 упаковок; іринотекан (20 мг/мл по 15 мл) — 7 521 упаковка; епірубіцин — 7 258 упаковок; анастрозол — 6 190 упаковок; філграстим — 1 011 упаковок; кальцію фоліант (5 мл) — 5 090 упаковок; кальцію фоліант (10 мл) — 22 700 упаковок; екземестан — 13 295 упаковок; доцетаксел — 37 упаковок. За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України

У ПОЛТАВІ ДО КІНЦЯ РОКУ БУДЕ СТВОРЕНИЙ ПЕРШИЙ ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ ПІДРОЗДІЛ НАЦІОНАЛЬНОЇ СЛУЖБИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ. ТАКОЖ ПОЛТАВЩИНА СТАНЕ ПІЛОТНИМ РЕГІОНОМ З РЕФОРМУВАННЯ СПЕЦІАЛІЗОВАНОЇ ДОПОМОГИ. ПРО ЦЕ 6 ВЕРЕСНЯ ПОВІДОМИВ ГОЛОВА НСЗУ ОЛЕГ ПЕТРЕНКО. За матеріалами обласного комунального інформаційного агентства «Новини Полтавщини»

4

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

НОВИНИ

21 вересня 2018 року

Н Е П О Ч У Т І П О РА Д И

ВІДКРИТ ТЯ

АНТИМОНОЛЬНИЙ КОМІТЕТ РЕКОМЕНДУВАВ МОЗ ВСТАНОВИТИ ЧІТКІ ПРАВИЛА ПРОМОЦІЇ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ

Розроблено методику перетворення будьякої групи крові на універсальну

А

н т имонопольний комітет України 13 вересня надав Міністерству охорони здоров’я обов’язкові до розгляду рекомендації щодо розроблення і прийняття нормативно-правових актів зі встановлення чітких й прозорих правил промоції та маркетингу лікарських засобів для всіх учасників ринку. Рекомендації мають бути розглянуті протягом 90 днів з дати їх отримання, а розробка нових документів дасть змогу: унеможливити спотворення конкуренції на ринках лікарських засобів унаслідок використання маркетингових інструментів під час реалізації лікарських засобів; забезпечити кінцевих споживачів можливістю об’єктивно та неупереджено обирати необхідні їм лікарські засоби в аптечних закладах; унеможливить реалізацію лікарських засобів за завищеною вартістю внаслідок застосування маркетингових інструментів. Наприкінці 2016 року АМКУ опублікував Звіт за результатами ґрунтовного дослідження фармацевтичних ринків у 2014 — першому півріччі 2016 року. У документі зазначалося, що фармдистриб’ютори «БаДМ», «Вента» і «Оптима-Фарм» отримали значну ринкову владу з ознаками монополізму під час ведення роздрібної торгівлі. Також у

Звіті були сформульовані висновки й надані пропозиції щодо шляхів вирішення проблемних питань задля розвитку дієвої конкуренції на фармацевтичних ринках і встановлення прозорих взаємовідносин між їх учасниками. Ці рекомендації мали сприяти підвищенню економічної доступності лікарських засобів. Звіт було направлено Президенту України, Прем’єр-міністру України, Міністерству охорони здоров’я та Комітету ВРУ з питань охорони здоров’я, але до цього часу АМКУ не отримав жодних проектів нормативно-правових актів щодо врегулювання порушеного питання. Через це, за словами державного уповноваженого АМКУ Світлани Панаіотіді, реалізація лікарських засобів із застосуванням маркетингових послуг для всіх учасників ланцюга збуту (виробників, дистриб’юторів та аптек/аптечних мереж) — поширена практика. «Я можу констатувати збільшення протягом останніх років кількості заяв суб’єктів господарювання щодо отримання висновків у формі рекомендаційних роз’яснень відповідності законодавству про захист економічної конкуренції їх дій у сфері маркетингових послуг під час реалізації лікарських засобів. Це свідчить про існування суспільного запиту учасників фармацевтичних ринків щодо встановлення чітких і

зрозумілих умов замовлення та надання маркетингових послуг. Але ми надаємо висновки за зверненням конкретного суб’єкта господарювання на підставі отриманої від нього інформації. Тобто такі виснов­ ки є документом індивідуальної дії і не можуть бути за замовчуванням використані для всіх учасників фармацевтичних ринків. За таких умов реалізації лікарських засобів суб’єкти господарювання, що здійснюють оптову й роздрібну торгівлю лікарськими засобами, зацікавлені орієнтуватися на придбання та реалізацію кінцевим споживачам лікарських засобів тих виробників, за виконання умов договорів із якими про надання маркетингових послуг (або додаткових угод до договорів поставки) вони отримають більші матеріальні винагороди. Відповідно, станом на сьогодні під час реалізації лікарських засобів на різних рівнях фармацевтичних ринків конкуренція відбувається не за рахунок оцінки якості, ефективності та безпосередньої ціни лікарського засобу, а здебільшого за рахунок вартості маркетингових послуг», — пояснила державний уповноважений. За матеріалами офіційного веб-сайту Антимонопольного комітету України та офіційної сторінки Світлани Панаіотіді у Facebook

К РИМІН А Л

SANOFI ВИПЛАТИТЬ 25,2 МЛН ДОЛАРІВ ДЛЯ ВРЕГУЛЮВАННЯ СПРАВИ ПРО ХАБАРІ

Ф

ранцузька фармацевтична компанія Sanofi погодилася з вимогою Комісії з цінних паперів і бірж США (SEC) про виплату 25,2 млн дол. у справі про хабарництво на Близькому Сході в період із 2006 по 2015 роки. У заяві компанії йдеться також про зго­ ду на дворічний період самостійного надання інформації про ефективність системи посиле­ ного внутрішнього контролю та виконання прог­ рами протидії хабарництву й корупції. Незважаючи на згоду зробити вказані ви­ плати і розкриття обставин проведеного SEC розслідування, у Sanofi не визнали факту про­ типравних дій.

SEC розкрила інформацію про те, що роз­ слідування торкнулося комерційних підпри­ ємств Sanofi в Казахстані й на Близькому Схо­ ді. Із заяви комісії можна зробити висновок: дочірні компанії Sanofi проводили незаконні виплати з метою «продавлювання» клієн­ тів. Можливі «відкати» вдалося відстежити через внутрішні бухгалтерські документи компанії, у яких такі виплати були зашиф­ ровані як «марципани». Їх здійснювали для збільшення кількості виписаних лікарями препаратів Sanofi.

«Sanofi налагодила систему відкатів, аби ви­ гравати державні контракти, а також щоб про­

дукцію французької компанії частіше пропи­ сували в рецептах», — йдеться в заяві комісії. Хабарництво, пов’язане з продажем фар­ мацевтичної продукції, залишається серйоз­ ною проблемою, незважаючи на численні профілактичні заходи, вважає представник компанії Чарльз Кейн. «Усе це свідчить про те, що необхідно провести ще більше роботи для ліквідації конкретних ризиків, пов’язаних із фармацевтичною промисловістю», — на­ голосив він. За матеріалами In-Pharma Technologist

Н

ауковці з Університету Британської Колумбії (Канада) розробили мето­ дику, яка в майбутньому допоможе трансформувати донорську кров і зробити її придатною для переливання всім без винят­ ку пацієнтам. За словами біохіміка Стівена Візерса (Stephen Withers), це стало можливим завдяки виявленню у кишковій мікрофлорі ферментів, здатних видаляти аглютиногени з поверхні еритроцитів, перетворюючи кров будь-якої групи в універсальну — І. Науковець пояснює: залежно від успад­ кованого набору генів, еритроцити можуть нести на поверхню білки, з’єднані зі специ­ фічними вуглеводами, — глікопротеїни (А- і В-аглютиногени). Незнайомі глікопротеїни донорської крові розпізнаються імунною системою, і це спричиняє злипання еритро­ цитів. Кілька років тому вчені вже демонстрували, що кров будь-якої групи можна перетворити на І, обробивши її фермента­ ми-гідролазами, які видаляють залишки вуглеводів з глікопротеїнів. Це позбавляє еритроцити А- і В-аглютиногенів, переводя­ чи кров у I групу. На жаль, досі таке перетворення було недостатньо ефективним, щоб можна було говорити про його практичне застосування. Натомість Стівену Вітерсу та його колегам вдалося виділити гідролази кишкових бак­ терій, що діють набагато краще за попередні варіанти. Спочатку пошук проводили серед ферментів комарів і п’явок — особин, здат­ них перетравлювати кров, проте вирішення проблеми знайшли… у кишечнику. Слизова оболонка кишечнику багата на муцини. Як і аглютиногени крові, вони є біл­ ками, пов’язаними із залишками вуглеводів (глікопротеїни). Багато мікробів, які допома­ гають травленню, здатні закріплюватися на муцинах і харчуватися цими молекулами. Це дало надію на те, що вони можуть руйнувати аглютиногени еритроцитів. Не намагаючись працювати з різними ви­ дами бактерій окремо, вчені отримали за­ гальну ДНК зі зразка кишкової мікрофлори, з котрої виділяли гени і групи генів, перено­ сили їх у лабораторію і дивилися, які з них проявлять потрібну активність. Вивчивши сотні ГМ-колоній, дослідники знайшли се­ ред них ті, що виявилися здатними видаляти аглютиногени з еритроцитів. Ефективність деяких ферментів виявилася у 30 разів ви­ щою, ніж у раніше знайденого білка. Зрозуміло, перш ніж такі інструменти опиняться в руках медиків, потрібно про­ вести численні дослідження і клінічні ви­ пробування. Однак новий крок до перетво­ рення будь-якої крові в універсальну одразу в лікарні вже зроблено. За матеріалами СВС News

ПАРЛАМЕНТ 4 ВЕРЕСНЯ ПІДТРИМАВ ЗАКОНОПРОЕКТ «ПРО ВНЕСЕННЯ ЗМІНИ ДО СТАТТІ 9 ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО ЛІКАРСЬКІ ЗАСОБИ» (ЩОДО ДОСТУПУ ДО РЕЗУЛЬТАТІВ ДОКЛІНІЧНОГО ВИВЧЕННЯ ТА КЛІНІЧНИХ ВИПРОБУВАНЬ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ)». КРІМ ПУБЛІКАЦІЙ РЕЗУЛЬТАТІВ КЛІНІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ДОКУМЕНТ ТАКОЖ ЗОБОВ’ЯЗУЄ МОЗ ЗАХИЩАТИ ПЕРСОНАЛЬНІ ДАНІ ПАЦІЄНТІВ, ЯКІ БРАЛИ УЧАСТЬ У КЛІНІЧНИХ ВИПРОБУВАННЯХ. За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України

5

ДОСЬЄ

ГОРДІСТЬ ТА УПЕРЕДЖЕННЯ,

АБО НЕЗГОДНИХ ПРОСЯТЬ ЗАЛИШИТИ ПРИМІЩЕННЯ «Ми, лікарі, уже звикли до того, що в усіх бідах медицини найбільше винні саме ті, хто поруч із пацієнтами. Не будівельники «лікарень майбутнього», не закупівельники ліків, не організатори охорони здоров’я, а саме медики, які на передовій, адже саме від них пацієнти чують: «Ліків немає», «Треба купити», «Це не підійде» тощо… Я ніколи не думав, що доживу до тих часів, коли МОЗ візьме участь у цьому полюванні». Ці слова належать лікарю-педіатру Євгену Комаровському, який завжди доволі прихильно ставився до політики нової команди МОЗ. Дістало?

Н

априкінці серпня в Центрі дитячої онкогематології та трансплантації кісткового мозку Національної дитячої спеціалізованої лікарні «Охматдит» спалахнув скандал через звільнення провідних лікарів. Зокрема, 17 серпня Міністерство охорони здоров’я звільнило завідувача відділення трансплантації кісткового мозку Центру Олега Рижака після проведення службової перевірки та винесення двох доган за систематичне невиконання посадових обов’язків. Невдовзі завідувачка Центру дитячої онкогематології та трансплантації кісткового мозку Світлана Донська відмовилася від посади лікаря-гематолога Першого педіатричного відділення консультативно-діагностичної поліклініки НДСЛ «Охматдит», яку їй запропонували у зв’язку з реорганізацією медичного закладу. 20 серпня про своє бажання звільнитися заявили кілька лікарів-гематологів відділення Центру, лікар-трансфузіолог і працівники унікальної лабораторії лікарні: біологи та лаборанти.

Солідарність лікарів На початку вересня 12 спеціалістівонкогематологів, колишніх працівників НДСЛ «Охматдит», написали відкритого листа, у якому пояснили свої вчинки. «Що означає наше звільнення за власним бажанням? Воно не є вибухом емоцій, актом протесту чи шантажу, і навіть командна солідарність не була тут визначальним фактором. Абсолютним і безглуздим фейком є заяви МОЗ і головного лікаря, що нас залякали та підбурили до звільнення Донська й Рижак. Ми дорослі самодостатні люди. Донська та Рижак, які є нашими багаторічними вчителями у нашій складній професії, завжди заохочували нас до самостійного вироблення та відповідального прийняття рішень. Штучність доган, їх неприховано репресивний характер і невідповідність фактам, прийняття наказів про реорганізацію та звільнення з порушенням низки законів України та неврахуванням незамінності досвіду цих двох лікарів у лікуванні найтяжчих гематологічних пацієнтів, не залишили в нас жодних ілюзій стосовно професійних, управлінських й моральних якостей головного лікаря та нового начмеда», — говориться у листі.

6

Колишні працівники звинуватили нинішнє керівництво лікарні в «руйнуванні єдиного в країні Центру онкогематології та трансплантації кісткового мозку». У публічному зверненні медики наголосили, що Центр онкогематології та трансплантації кісткового мозку НДСЛ «Охматдит» був єдиним в Україні, де проводили трансплантації кісткового мозку (далі — ТКМ) дітям із онкогематологічними захворюваннями: аутоТКМ, трансплантацію кісткового мозку від повністю сумісного та частково сумісного родинного донора. Крім того, за останні 15 років (з 2003-го по 2018-й) спеціалісти Центру виконали трансплантації 235 пацієнтам, із яких 167 (70%) не просто вижили, а й поз­ булися онкозахворювань, що повністю відповідає середньоєвропейським показникам. Також у листі наголошується, що перед початком реорганізації Центр готувався до запуску неродинної трансплантації кісткового мозку. Завдяки співпраці з Всеукраїнською асоціацію дитячих онкогематологів та німецьким фондом ім. Стефана Морша керівництво знайшло спосіб залучати донорів із міжнародних реєстрів навіть без створення та наповнен­н я національного реєстру донорів кісткового мозку. Це зняло б потребу у направленні українських пацієнтів на лікування в закордонні клініки, яке у середньому коштує 120-150 тис. Євро.

Під контролем Міністерства У МОЗ наголошують: вони проводять реорганізацію НДСЛ «Охматдит», щоб підвищити якість медичних послуг і мінімізувати зловживання. Звинувачення в руйнуванні Центру відки­ дають і стверджують, що всі проблеми вже вирішено. А саме: відділення трансплантації кісткового мозку продовжує роботу в штат-

ному режимі, а всі лікувальні процеси й операції відбуваються без змін і перерв; у жовтні до лікарні мають приїхати фахівці з Італії, а клініки Литви, США та Канади погодилися проводити дистанційні консультації; у референс-лабораторії з діагностики онкогематологічних захворювань залишилися працювати 18

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ДОСЬЄ

21 вересня 2018 року

фельдшерів і лаборантів та один лікар, також планують залучати лікарів з інших лабораторій Києва; лікарня потребує нових лікарів, але так було і раніше. Зараз тривають перші співбесіди з кандидатами. Натомість колишні працівники Центру в листі запевняють: проведення родинних трансплантацій неможливе без відновлення роботи референс-лабораторії, яка визначає, наскільки підходить для хворого родинний донор. Виконувати ж дослідження немає можливості, оскільки з лабораторії звільнилися всі 6 спеціалістів, і жодна інша українська лабораторія не має такого обладнання. А от залучення іноземних лікарів — потенційно можлива річ. Але тільки в якості консультантів, принаймні таке обмеження для закордонних фахівців прописане в чинному законодавстві. За словами юриста Людмили Солоп, щоб не порушувати українських законів, треба «приставити» до закордонного фахівця одного українського лікаря відповідної компетенції лікуючим, а всіх інших формалізувати як консультуючих. Та чи буде це виходом зі штучно створеної ситуації-help? Колишні працівники лікарні переконані: подібне рішення неефективне, оскільки ведення пацієнтів до і після ТКМ вимагає не дистанційних консультацій та консиліумів, а постійної присутності фахового лікаря. «Ми можемо тільки гірко знизати плечима: «не підійшли» МОЗ та Садов’як київські лікарі, які забезпечували середньоєвропейські результати за українські зарплати, тепер «багата» Україна буде залучати лікарів за європейські зарплати, гонорари й добові», — прокоментували у своєму листі рішення Міністерства онкогематологи. Отже, колишній Центр дитячої онкогематології та трансплантації кісткового мозку де-юре реорганізований — розформована адміністративна частина, якій підпорядковувалися чотири відділення (підтримувальної, інтенсивної хіміотерапії, трансплантації кісткового мозку, хіміотерапії

онкогематологічних захворювань), а де-факто? Голова громадської організації «Національний рух «За трансплантацію» Юрій Андреєв переконаний: ситуація, що склалася навколо «Охматдиту», ілюструє некомпетентність і недалекоглядність політики МОЗ: «Ми всі розуміємо, що реорганізацію зробили саме для того, щоб отримати можливість звільнити лікарів. Офіційно, за документами, була створена ситуація, що дала змогу звільнити двох лікарів, за якими пішла решта. Публічно ми бачимо, як МОЗ звинувачує лікарів у хабарах і жахливій роботі. Але якщо так, то чому саме за це їх не звільнили, чому не провели розслідування? Навіщо були ці всі реорганізації? Звісно, якщо є лікарі, котрі прийдуть на місце звільнених, то пацієнти не постраждають. Трансплантацію як проводили, так і проводитимуть. А ось якщо таких лікарів немає, то нічого доброго не буде. Тут усе залежить від МОЗ і керівництва НДСЛ «Охматдит»: чи готові вони були до звільнення лікарів і чи знайшли їм заміну. Бо останні тенденції МОЗ показують — вони спочатку поливають лікарів брудом, а потім альтернативних не знаходять». З огляду на ситуацію, що склалася в «Охматдиті», у тяжкохворих дітей залишається єдина надія на одужання: лікування за кордоном. І тут знову теорія розходиться з практикою: маленькі пацієнти можуть на це розраховувати, адже в Україні їх тепер ніде лікувати, проте останні події «на фронті» закордонного лікування роблять такі сподівання марними.

Лікувати не можна залишити Уже більше місяця (із 20 серпня) тяжкохворі стоять під стінами МОЗ і вимагають від профільного відомства знайти кошти на дофінансування прог­рами «Лікування громадян України за кордоном» на 2018 рік. Річ у тім, що під час складання бюджетного запиту до проекту Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» була врахована потреба у сумі

680,7 млн грн на лікування українців за кордоном. Однак зрештою виділили 389,947 млн грн — майже вдвічі менше. За ці гроші проліковано 141 пацієнта. Станом на 10 вересня на обліку — 91 хворий, що потребує лікування за кордоном, а справи понад півсотні осіб перебувають на різних стадіях підготовки до розгляду Комісією МОЗ з питань направлення на лікування за кордон. На сьогодні для порятунку цих пацієнтів конче потрібно 381 млн грн. Ситуація настільки критична, що до пошуку рішення вже залучено Кабінет Міністрів України. Зокрема, на ранковому засіданні Парламенту 5 вересня члени Комітету ВРУ з питань охорони здоров’я виступили із заявою щодо бездіяльності очільників МОЗ в організації лікування онкохворих українців. У своїй заяві вони повідомили народним депутатам про ситуацію, яка склалася в НДСЛ «Охматдит», та описали проблеми з бюджетною програмою «Лікування громадян України за кордоном». У зв’язку із цим члени Комітету заявили, що вважають дії керівництва МОЗ України злочинними й вимагають від Володимира Гройсмана: забезпечити відновлення роботи Центру і поновлення на посадах звільнених фахівців; забезпечити фінансування бюджетної програми «Лікування громадян за кордоном» (КПКВК 2301360) відповідно до реальної потреби та перерозподілити наявні на рахунках кошти, аби підтримати онкохворих українців, яким потрібне термінове лікування за кордоном; вжити заходів для забезпечення розвитку в Україні трансплантації. Відтоді минуло вже понад 10 днів, проте проблеми й досі не вирішені, а на запит Комітету ВРУ з питань бюджету Міністерство листом від 14 вересня відповіло: «За результатами аналізу фінансової звітності за 9 місяців поточного року МОЗ України буде вишуковувати можливі джерела для покриття потреби в додаткових видатках на лікування громадян України за кордоном».

Отже, МОЗ шукатиме гроші замість того, щоб шукати спільну мову з фахівцями, які можуть ці гроші країні зекономити, рятуючи українців на батьківщині. Але жодних компромісів, оскільки комунікація МОЗ із лікарями будується за принципом: «Є дві думки — моя і неправильна». Тих, хто заявляє про наявність проб­лем, або ігнорують, або згодом звільняють. Наприкінці червня президент Першого добровольчого медичного шпиталю ім. Миколи Пирогова Геннадій Друзенко, який майже два роки був радником в. о. Міністра охорони здоров’я, дав критичне інтерв’ю виданню «Лівий берег» (26.06.2018 р.): «У Генштабі вважають, що хай краще солдати повиздихають, ніж в армії будуть добровольці». У кінці літа він підбив підсумки своєї відвертості, написавши на власній сторінці у Facebook, що після скандального інтерв’ю «Лівому берегу» його таки «звільнили» з команди радників Уляни Супрун. «Ми близько не знали один одного, але нарочита неформальність, наполег­ливість (на межі з впертістю), показна принциповість та спільна фронтова історія породжували сподівання, що наша співпраця буде плідною. На жаль, не так сталося, як гадалося. Давати поради глухим — марна справа… Лікарі самі підходять і, не добираючи слів, розповідають усе, що вони думають про Уляну, її команду та її реформу. Дозволю собі процитувати одного лікаря, що підійшов до мене під час нашої зустрічі з медиками Тетіївської ЦРЛ. Він згадав, як брав участь у ліквідації наслідків аварії нам Чорнобильській АЕС, а потім зі щирим болем у голосі додав: «За своє довге життя бачив багато й різного. Але такого зверхнього та хамського ставлення до медиків, як від Уляни та її команди, не пам’ятаю…», — поділився Геннадій Друзенко. Тетяна КОЛІСНИК, спеціально для «ВЗ»

РОЗПОЧАТА ПЕРЕДПЛАТА НА ГАЗЕТУ «ВАШЕ ЗДОРОВ’Я» НА 2019 РІК! ПІЛЬГОВИЙ

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ДЛЯ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ: ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ДЛЯ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ПЕРЕДПЛАТНИКІВ:

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ДЛЯ ПІДПРИЄМСТВ І ОРГАНІЗАЦІЙ:

86181 08198 60965

1 міс.

29,78 грн

3 міс.

89,34 грн

6 міс.

178,68 грн

12 міс.

357,36 грн

1 міс.

43,28 грн

3 міс.

129,84 грн

6 міс.

259,68 грн

12 міс.

519,36 грн

1 міс.

51,28грн

3 міс.

153,84 грн

6 міс.

307,68 грн

12 міс.

615,36 грн

• Передплату приймають усі відділення зв’язку «Укрпошти» • Онлайн-передплату можна здійснити на сайті ДП «Преса» за адресою: www.presa.ua

ЗА БІЛЬШ ДЕТАЛЬНОЮ ІНФОРМАЦІЄЮ ЗВЕРТАЙТЕСЯ В РЕДАКЦІЮ ГАЗЕТИ ТЕЛ./ФАКС: (044) 428 02 20 E-MAIL: VZS24@UKR.NET

7

ЛІКАРСЬКЕ САМОВРЯДУВАННЯ

ХТО І ЯК «ЛІКУЄ» МЕДИЦИНУ В УКРАЇНІ? Реформування системи охорони здоров’я визнано одним з найскладніших і найвідповідальніших завдань для урядів усіх держав. Утім, світовий досвід не знає прецедентів, коли у здійсненні реформ урядовці не прислухалися б до думки компетентних спеціалістів і консультантів з числа медичної спільноти.

Микола ТИЩУК, Голова правління ГО «Всеукраїнське Лікарське Товариство»

Т

е, що відбувається у так званій медичній реформі, нагадує ситуацію, коли людина, котрій бракує коштів, досвіду і виробничої культури, береться за капітальний ремонт будинку, у якому в цей час змушені жити мешканці. Окрім того, цей горе-майстер нехтує планами і кресленнями, орієнтуючись на якийсь власний малюночок (без розрахунку деталей, вимірювань тощо). Тож обіцяні хороми знову й знову відкладаються, а жити в такому хаосі людям уже не під силу. Бо навіть у тих кімнатах, до яких ремонт ще не дійшов, накопичилися гори непотребу й сміття. Такою нині є реальна ситуація у вітчизняній системі охорони здоров’я. Щоправда, її всіляко намагаються прикрити красивим загальним баченням перспектив, поданим у вигляді Національної стратегії реформування системи охорони здоров’я в Україні на період 2015-2020 років. Кого не влаштовує дійсність — заходьте на сайт МОЗ, де оприлюднено згадану Стратегію, і тіштеся, якщо зможете. Утім, статус цього документа, підготовленого в рамках гранту Фонду Сороса, невизначений, фактично він є рекомендацією групи експертів. Єдина «ознака» офіційного статусу Стратегії — вступне слово до нього одного з колишніх

міжнародних експертів і екс-Міністра охорони здоров’я України Олександра Квіташвілі. У цілому в частині формування нормативноправового підґрунтя реформ (безпосереднє і найважливіше завдання МОЗ) найбільш опрацьованим є питання змін у фінансуванні системи охорони здоров’я — воно опирається на відповідний закон, тоді як інші «законопроекти, що запустять реформу української медицини» так і залишаються на рівні обіцянок Міністерства. Коли такі напрацювання й існують (що викликає великі сумніви), то чомусь дуже далеко заховані від широкої громадськості й навіть спеціалістів. Тому вірогіднішою видається ситуація, що «король реформ» таки голий. Тобто «ремонт» галузі розпочато без повноцінної проектної документації, натомість запропоновано примітивний кошторис, складений абияк і з великими пробілами в надії на манну небесну у вигляді суттєвого зростання бюджету охорони здоров’я. Також маємо ескізний проект реформування, тобто загальні постулати про те, що оплата послуг на первинному рівні має здійснюватися per capita, а на вторинному — відбуватиметься пряма оплата послуг автономізованих медичних закладів за єдиними тарифами, які досі не розроблені. Усі інші життєво важливі аспекти системи охорони здоров’я намічені пунктиром. Проте процес реформування рушив з місця, у нього вже втягнуто мільйони пацієнтів, які підписали декларації з лікарями первинної ланки. Повернення назад не відбудеться та й не потрібно прагнути в минуле — стара системи охорони здоров’я своє віджила, однак це не означає, що потрібно зруйнувати все цінне і дієздатне. Та

й нове спочатку слід довести до логічного завершення, а вже потім заміняти ним наразі застаріле. На жаль, існує ризик того, що єдиним критерієм визначення доцільності збереження/ знищення буде розмір гаманця, тобто реального бюджету охорони здоров’я. Безумовно, зміна принципів фінансування галузі неминуче призведе до тектонічних зсувів у системі охорони здоров’я в цілому — така реформа виглядатиме ефектно. Однак подібна однобокість (без урахування інших складових діяльності галузі) — не на користь загальній справі. Те, що терміни реалізації наміченого постійно зсуваються, є певним запобіжником і способом нівелювати негативні процеси й небезпечні явища, які неминуче виникають за такого способу реформування. Реформатори діють за ленінським принципом «головне зчинити колотнечу, а там побачимо», тому «на почин» реально зроблено лише кілька кроків: юридично оформлена і почала діяти Національна служба здоров’я України, підписуються угоди з лікувальними закладами і поодинокими сімейними лікарями-ФОПами, котрі, як то кажуть, погоди не роблять, оскільки в державі не закладено основи для діяльності лікарів як самостійних суб’єктів у цій сфері. В Україні було б доречно розширити діапазон організаційно-правових форм здійснення лікарської практики, тим більше що вітчизняне законодавство передбачає можливість незалежної професійної діяльності не лише для адвокатів і нотаріусів. Натомість лікарі, яких так активно закликають до «вільного плавання», мусять реєструватись як ФОПи й отримувати ліцензію на право здійснення медичної практики за своєю лікарською спе-

ПРОТЯГОМ ТРИВАЛОГО ЧАСУ МИ ПРОБУВАЛИ ЗНАЙТИ СПІЛЬНУ МОВУ З МІНІСТЕРСТВОМ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я, ЗАПРОШУВАЛИ ЙОГО ОЧІЛЬНИКІВ НА ЧИСЛЕННІ ОБГОВОРЕННЯ НАГАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ ГАЛУЗІ ТА ЇЇ РЕФОРМУВАННЯ, ІНШІ ЗАХОДИ ТОВАРИСТВА І ЗГАДАНИХ УЖЕ ГРОМАДСЬКИХ ОБ’ЄДНАНЬ. НА ЖАЛЬ, ДІАЛОГ ТАК І НЕ ВІДБУВСЯ. МІНІСТЕРСТВО НЕ ВВАЖАЄ ЗА ПОТРІБНЕ ПРИСЛУХАТИСЯ ДО ПОЗИЦІЇ НАЙАКТИВНІШИХ І НЕБАЙДУЖИХ ДО ПРОБЛЕМ ГАЛУЗІ ЛІКАРІВ, ВОДНОЧАС ЗВИНУВАЧУЮЧИ МЕДИКІВ У ТОМУ, ЩО ВОНИ СТАЛИ ГАЛЬМОМ РЕФОРМ

8

ціальністю. Для більшості з них це обтяжливо або й узагалі недоступно. Однак у Міністерстві не пропонують «простих рішень», наприклад, щодо зниження ставок оподаткування чи надання (на перехідному етапі) доз­волу фахівцям з відповідним сертифікатом лікаря працювати без отримання ліцензії на право здійснення господарської діяльності у сфері медичної практики. З нашої точки зору, це повинно мати такий вигляд. На першому (перехідному) етапі лікар, котрий має сертифікат спеціаліста, реєструється в податковій службі як самозайнята особа самостійно або з групою інших лікарів, що об’єднують свої практики. Пацієнти мають право вибирати таких лікарів, Національна служба здоров’я укладає з ними договір, а органи місцевого самоврядування заохочують кращих із них працювати на своїй території, надаючи робоче приміщення, допомагаючи з оснащенням відповідно до Табелю, стимулюючи фінансово, наприклад, надаючи пільги з податку на доходи фізичних осіб (хоча б у своїй частині, а це 75%). Законодавець має забезпечити органам місцевого самоврядування право надавати такі пільги. Там, де є дефіцит лікарів, органи місцевого самоврядування, наприклад, об’єднані територіальні громади, зобов’язані робити ще один крок назустріч — забезпечувати медпрацівника житлом. На другому етапі цілком достатньою підставою для реєстрації незалежної професійної діяльності має стати свідоцтво на право здійснення лікарської практики, видане організацією лікарського самоврядування, що відповідає європейським традиціям. Однак МОЗ відмежувалося від лікарської спільноти, не чує її і не долучає до розробки реформ, демонструючи при цьому недемократичне і нетолерантне ставлення до лікарських організацій. З ініціативи ВУЛТ практично всі основні фахові лікарські асоціації і товариства України об’єдналися в громадянську платформу «Національна лікарська рада України». На сьогодні створено ще одну громадянську платформу — «Українську медичну експертну спільноту» (з переважно індивідуальним членством). Протягом тривалого часу ми пробували знайти спільну мову з Міністерством охорони здоров’я, запрошували його очільників на численні обговорення нагальних проблем галузі та її реформування, інші заходи товариства і згаданих уже громадських об’єднань. Для нас було важливо вислухати позицію МОЗ і донести до нього думки фахової й загальної медичної спільноти. На жаль, діалог так і не відбувся. Міністерство не вважає за потрібне прислухатися до позиції найактивніших і небайдужих до проблем галузі лікарів, водночас звинувачуючи медиків у тому, що вони стали гальмом реформ. Хоча ВУЛТ, як і більшість фахових лікарських асоціацій і товариств, що входять до складу Національної лікарської ради України, уже протягом багатьох років закликає до реформування системи охорони здоров’я України й надавала конкретні пропозиції кільком поколінням реформаторів. Більше того, ми готові до участі в цьому процесі. Однак складається враження, що очільники МОЗ бояться незручних питань, на які в них в них немає відповідей. Звісно, зручніше «малювати» презентації та виступати з ними перед аудиторією, зібраною адміністративними методами. Та й

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ЛІКАРСЬКЕ САМОВРЯДУВАННЯ

21 вересня 2018 року

навіщо чиновникам думка медиків, якщо всі їх реформи, по суті, зводяться до гаманця, а решта проблем галузі — «не на часі». Хочеться вірити, що ситуація наразі може змінитися, адже всім стає зрозуміло, що медична реформа відбувається зовсім не так, як це було задекларовано. Адже вже після першої та другої хвиль укладання угод з НСЗУ отримано не ті результати, про які заявляли до старту реформ. З великими потугами ЦПМСД, та й то не всі, були реорганізовані в комунальні неприбуткові підприємства, основна маса лікарів, як були, так і залишаються найманими працівниками в таких закладах, конкурентний простір дуже обмежений і охоплює лише незначну кількість медичних комерційних підприємств. Ми не маємо прикладів створення групових практик лікарів, що дуже доб­ре зарекомендували себе у світі і є вигідними з точки зору організації фінансово-господарської діяльності лікарів на первинному рівні. Та й у цілому задекларовані кроки реформи здійснюються із запізненням, хоча в цьому є свій позитив: принаймні, можна буде внести певні корективи. Для ефективного реформування галузі потрібний не «ескіз», а чіткий план заходів, де має бути відображено принципово важливі моменти. Наприклад, які конкретні зміни відбуватимуться в інфраструктурі, розподілі фахівців, ресурсному забезпеченні тощо. При цьому має бути задокументовано етапи та терміни реалізації конкретних дій, які б не коливалися «згідно з курсом партії», а виходили із реальних потреб і можливостей галузі та забезпечували б її належне функціонування в процесі перетворень. Безперечно, ухвалювати рішення кулуарно не можна — документи подібного рівня розробляють не для внутрішнього користування Міністерства, вони мають пройти обговорення в лікарському середовищі (і не формально, а заради врахування конструктивних пропозицій і зауважень). Ніхто не сумнівається в тому, що в процесі реформування можливі помилки та труднощі, але ж не в такій кількості, аби реформи нагадували повний хаос. Дивно, що команда реформаторів, яка за віком не може пам’ятати радянський стиль керівницт­ва та постійно критикує радянську систему, діє якраз згідно із його принципами «Ліс рубають, тріски летять» і «Мета виправдовує засоби». Андрій БАЗИЛЕВИЧ, президент СФУЛТ, проректор з лікувальнопрофілактичної роботи Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького, доктор медичних наук, професор

О

собливої уваги в процесі реформування галузі охорони здоров’я в Україні потребує система медичної освіти з метою підвищення якості навчання майбутніх лікарів. Удосконалення вітчизняної системи підготовки медичних кадрів має відбуватися у кількох ключових напрямках. По-перше, навчальні програми повинні ґрунтуватися на вимогах європейських стандартів, протоколів лікування та сучасних інформаційних технологіях. По-друге, необхідно передбачати можливість опанування студентами практичних навичок роботи на сучасному лікувально-діагностичному обладнанні. Зокрема, ширше використовувати симуляційне навчання, відпрацювання практичних навичок та алгоритмів надання медичної допомоги на тренажерах і манекенах. На практичних/семінарських заняттях потрібно більше обговорювати зі студентами клінічні випадки, змодельовані ситуації. Це має відбуватися ще на 1-2 курсах, аби й теоретичні дисципліни були якомога цікавішими для студентів. Тести ж для перевірки знань студентів слід складати так, щоб вони могли виявляти не вміння запам’ятовувати інформацію, а володіння предметом. Також у навчальний процес потрібно впроваджувати вико-

БЕЗПЕРЕЧНО, АБИ ДОМОГТИСЯ СУТТЄВИХ ЗМІН У МЕДИЧНІЙ ОСВІТІ, НЕОБХІДНО АКТИВІЗУВАТИ ПРОЦЕС УТВОРЕННЯ УНІВЕРСИТЕТСЬКИХ КЛІНІК І ЛІКАРЕНЬ. СЬОГОДНІ БІЛЬШІСТЬ КЕРІВНИКІВ, ЗАВІДУВАЧІВ ВІДДІЛЕНЬ І ПРАКТИКУЮЧИХ ЛІКАРІВ ЗАКЛАДІВ НЕ ЗАЦІКАВЛЕНІ В РОЗМІЩЕННІ НА СВОЇХ БАЗАХ КАФЕДР (ЯКЩО САМІ НЕ Є ПРАЦІВНИКАМИ ВИШІВ ЗА СУМІСНИЦТВОМ), А ЧАСОМ І СПРИЙМАЮТЬ ЇХ ЯК КОНКУРЕНТІВ

ристання сучасних телемедичних, інтерактивних освітніх технологій, проблемно-орієнтоване навчання, які довели свою дієвість. По-третє, на часі орієнтуватися на скорочення обсягу навчального часу та впровадження (за прикладом Німеччини, Австрії, Швейцарії, Польщі) так званого клінічно-практичного року навчання. Надзвичайно важливо забезпечити умови для підвищення рівня педагогічної компетентності професорсько-викладацького складу українських медичних університетів і розширення можливостей для набуття педагогічного досвіду у вищих медичних навчальних закладах Європи. Безперечно, аби домогтися суттєвих змін у медичній освіті, необхідно активізувати процес утворення університетських клінік і лікарень. Сьогодні більшість керівників, завідувачів відділень і практикуючих лікарів закладів не зацікавлені в розміщенні на своїх базах кафедр (якщо самі не є працівниками вишів за сумісництвом), а часом і сприймають їх як конкурентів. Система медичної освіти в Україні має бути орієнтована на нову парадигму, котра передбачає перехід від концепції «освіти на все життя» до концепції «освіти впродовж життя». І це охоплює всі етапи підготовки лікаря. Зокрема, необхідно розробити критерії вступу в інтернатуру на основі всеукраїнського рейтингу, що має ґрунтуватися на результатах ліцензійного інтегрованого іспиту «Крок-2» чи міжнародного іспиту з основ медицини (IFOM). Можливі й додаткові критерії: участь у наукових, студентських конференціях, стажуваннях, тренінгах. У такий спосіб студентам, які навчалися за державним замовленням, а також за рахунок коштів фізичних і юридичних осіб, буде створено рівні умови у виборі спеціальності. Також майбутнім лікарям необхідно гарантувати можливість навчатися в інтернатурі навіть без гарантій забезпечення місцем роботи в майбутньому (хоча б за кошти випускника), адже закінчення університету без проходження інтернатури не дає можливості працювати лікарем, тому вищу освіту можна вважати незавершеною. Ще один важливий момент. Підготовка кадрів для галузі має враховувати її реальну потребу в конкретних спеціалістах — хоча в нинішніх умовах кардинальної зміни системи охорони здоров’я це зробити важко. Утім, необхідну кількість місць для подальшого працевлаштування випускників медичних вишів необхідно планувати відповідно до реєстру медичних кадрів України, якого наразі в нашій державі немає. Натомість практично в усіх країнах світу це прерогатива органу лікарського самоврядування. Для забезпечення безперервного професійного розвитку лікарів і провізорів у системі післядипломної освіти (особливо на циклах тематичного удосконалення) також необхідно запровадити дистанційне навчання, тренінги, майстер-класи. Вони можуть тривати і 2-3 дні, але давати конкретні навички і знання. Дуже важливе питання — обмін досвідом з іноземними фахівцями високого рівня. Однак для того, аби цей механізм успішно запра-

цював, необхідно спростити нострифікацію освітніх і кваліфікаційних документів для таких спеціалістів — шляхом передачі згаданих повноважень лікарському самоврядуванню (нині вони належать МОН і МОЗ України) й перегляду чинних нормативних актів у цій сфері. Бо маємо парадокс: фахівці зі світовим ім’ям, які приїздять в Україну з інших країн, не мають права оперувати наших пацієнтів (навіть у якості асистентів українського лікаря!), а мусять обмежуватися консультуванням чи спостереженням. Є питання й щодо ліцензування професійної діяльності українських лікарів. Воно має запровад­ж уватися поетапно, шляхом передачі цих повноважень від МОЗ лікарському самоврядуванню. Реорганізація системи охорони здоров’я не відбудеться без децентралізації моделі медичної освіти та запровадження академічної й фінансової автономії навчальних закладів. Для прикладу — Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького є одним з найбільших медичних вишів України з величезним досвідом діяльності (наш заклад — «найстарший», оскільки функціонує з 1784 року). При цьому кожен свій крок університет має узгоджувати з МОН чи/та МОЗ України. Наведу лише один приклад. За 6 років підготовки сімейних лікарів їм пропонується лише 40 занять (!) з дисципліни «Сімейна медицина». Так, вони вивчають терапію, хірургію, педіатрію, гінекологію, усі «вузькі» спеціальності на відповідних кафедрах, але де, як не на кафедрі сімейної медицини, спостерігаючи за реальною роботою сімейного лікаря, вони можуть осягнути суть цього фаху, «загорітися»» бажанням його опанувати і розвіяти страхи перед невідомим, яке чекає їх у новій професії. Без посилення практичної складової навчального процесу майбутніх лікарів у них формуватиметься ще й страх перед пацієнтом. До речі, за кордоном з метою відпрацювання навичок спілкування із хворими запрошують спеціально підготовлених акторів, яким платять досить високі гонорари. В українських медичних вишах поки що на це не розраховують, однак запровадити предмет чи курс з психології спілкування з пацієнтом важливо і цілком реально. До того ж навчання на до- і післядипломному рівнях має відбуватися в імітаційних центрах з підготовки практичних навичок студентів, інтернів і лікарів. Ми ознайомилися з таким досвідом у Литві. В Каунаському центрі — 10 аудиторій з манекенами, у тому числі й такими, на яких можна проводити «операції». Крім того, є аудиторії, де група студентів може спостерігати за виконанням навичок, потім аналізувати тренування як самос­тійно, так і з викладачем. Цікаво, що кожен студент, маючи ID-картку, може самостійно відвідати такий центр (навіть пізно ввечері — за попереднім записом), аби відпрацювати необхідні навички до автоматизму. Хоча це рекомендується робити у складі бригад із 2-3 студентів, один з яких перевіряє правильність виконання завдання іншими, маючи на планшеті програму виконання й оцінювання (процес навчання можна

записати на відео і потім ще раз переглянути). У подібному навчальному центрі в Парижі студенти та лікарі відпрацьовують навички операцій на комп’ютеризованих установках Да Вінчі. Цікавим є досвід Польщі, Німеччини, Австрії, де інтерни беруть додаткові чергування (у бригаді з дипломованим лікарем). Тобто вони набувають цінного досвіду і водночас отримають за це прис­ тойні кошти (замість підробляти в ресторанах чи таксувати, як це роблять наші студенти). До речі, у Німеччині інтернатури немає, але випускники медичних університетів одразу працюють як асистенти лікаря (протягом 6 років). За цей час вони повинні виконати обов’язкову кількість конкретних маніпуляцій, процедур, оперативних втручань. Неможливо оминути й проблему фінансування медичної освіти. Адже якість навчання майбутніх медиків залежить не від фінансування галузі в цілому, а від витрат на кожного студента, тому необхідно збільшувати саме ці видатки. Українським медикам варто якомога більше знайомитися з досвідом колег у різних країнах і роботою медичних установ, кращими світовими моделями охорони здоров’я та системою підготовки медичних кадрів. Тому СФУЛТ у співпраці з французькою неурядовою ГО «Асоціація французько-української співпраці у сфері охорони здоров’я та фармації» (ASFUDS) започаткувала французько-українську освітню програму для українських фахівців у сфері охорони здоров’я та фармації. У ній можуть взяти участь лікарі всіх спеціальностей, студенти, інтерни медичних університетів, провізори й інші працівники сфери охорони здоров’я. Такою нагодою вже скористалися понад 3000 фахівців з усієї України. Вони ознайомилися з медициною Франції, Німеччини, Італії, Португалії, Греції, Сербії, Швеції, Великої Британії. У липні 2018 року наша делегація відвідала Штаб-квартиру бюро ВООЗ у Женеві, де розглядалися глобальні проблеми збереження здоров’я людини у світі, пріоритети ВООЗ у розвитку та становленні національних систем охорони здоров’я, окремі аспекти міжнародного співробітництва у медичній галузі. Усе це знадобиться українським медикам як у повсякденній практичній діяльності, так і в становленні лікарського самоврядування, що покликане створити нову професійну спільноту лікарів, озброєну сучасними знаннями, навичками і принципами й орієнтовану передусім на інтереси пацієнта. Професійна співпраця передбачає обмін досвідом, спільні наукові дослідження, різноманітні вишколи та тренінги. Прикладом активного спілкування лікарів є конгреси СФУЛТ, перший з яких відбувся в 1984 році у Мюнхені, а починаючи з 1990 року кожні два роки такі форуми проводяться в Україні. 20-22 вересня 2018 року на базі Тернопільського державного медичного університету ім. І. Я. Горбачевського відбудеться черговий ХVІI конгрес СФУЛТ. До таких заходів долучаються дедалі більше лікарів — вихідців з України, які живуть за кордоном. Це дає їм можливість презентувати свої напрацювання, а наші лікарі, інтерни та студенти отримують нагоду долучитися до сучасних знань і кращих світових методик.

9

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

ЗАКОН ПРО ГРОМАДСЬКЕ ЗДОРОВ’Я: Геннадій СЛАБКИЙ, завідувач кафедри громадського здоров’я ДВНЗ «Ужгородський національний університет», доктор медичних наук, професор

ВІТРИЛА НОВОЇ ПОЛІТИКИ ЧИ ЧОВЕН БЕЗ ВЕСЕЛ?

О

Формування системи громадського здоров’я — відносно нова справа для України, однак у світі це питання відпрацьоване до дрібниць. Здавалося б, бери і слідуй настановам міжнародних інституцій та світовому досвіду. Однак ми йдемо «власним» шляхом, який уже на етапі розробки законодавчих документів дає змогу українським будівничим громадського здоров’я дещо «не помітити», «оминути» або «пропустити». Кого намагаємося перехитрити і чому тоді дивуємося, що замість європейського прориву отримуємо доморощені танці з бубоном?

10

станнім часом Кабінет Міністрів України прийняв низку урядових актів, які регламентують створення й організацію діяльності системи громадського здоров’я в Україні. Першим із них було Розпорядження Кабміну від 02.09.2015 р. №909-р «Питання Міністерства охорони здоров’я», яким Уряд дозволив МОЗ створити у сфері його управління державну установу «Центр громадського здоров’я» (далі — Центр ГЗ), реорганізувавши шляхом злиття державні підприємства, установи й організації, визначені Міністерством, а також передані йому за переліком, складеним ДСЕС, для забезпечення здійснення функцій у галузі епідеміологічного нагляду (спостереження). Наказом МОЗ України від 18.09.2015 р. №604 започатковано утворення такої установи. Однак станом на сьогодні ні саме розпорядження, ні згаданий Наказ не виконані, через що Центр ГЗ не може в повному обсязі виконувати функції, передбачені його статутом. Розпоря д женн ям К М У ві д 30.11.2016 р. №1002-р. «Про схвалення Концепції розвитку системи громадського здоров’я» також не було своєчасно виконано, план заходів щодо реалізації Концепції було затверджено тільки через 9 місяців. Ще один приклад зволікання — 01.02.2017 р. було прийнято Постанову КМУ №53 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2015 року №266», якою затвердили спеціальність «Громадське здоров’я», однак до сьогодні не визначили ані потребу в кваліфікації та кількості кадрів для системи громадського здоров’я, ані кількість фахівців, які мають перекваліфікуватися або пройти тематичне удосконалення. Відтак не сформовано й державного замовлення на до- та післядипломну підготовку кадрів для системи громадського здоров’я. Тож можна говори про те, що за 3 роки після прийняття першого урядового акту система громадського здоров’я в Україні не сформована. Низька ефективність виконання урядових рішень у цій сфері призвела до відсутності чітко визначених цілей і комплексності заходів у створенні системи, що спричинило її фрагментарність. Також у процесі формування системи ігноруються перевірені на практиці підходи, затверджені заходи реалізуються повільно, та й узагалі всі дії в цьому напрямку непослідовні та суперечливі. На те існують й суттєві об’єктивні причини, основними з яких є відсутність законодавчої визначеності діяльності системи громадського здоров’я в Україні. Тому Закон

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

21 вересня 2018 року

України «Про систему громадського здоров’я», проект якого оприлюднило МОЗ, усі чекали з нетерпінням, адже він мав би відіграти визначальну роль у її подальшому розвитку. Як зазначено в інформації до проекту Закону, він визначає правові, організаційні, економічні та соціальні засади функціонування системи громадського здоров’я в Україні. Зок­рема, запроваджує на законодавчому рівні саме поняття «громадське здоров’я», визначає суб’єктів відносин у цій системі, встановлює та розмежовує повноваження Уряду, МОЗ України, інших центральних і місцевих органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування у цій сфері. Проектом Закону передбачено створення Національної ради з питань громадського здоров’я як пос­т ійного консультативно-дорадчого органу Кабінету Міністрів України. Також він визначає статус і функції Національного центру громадського здоров’я та відповідних регіональних центрів й оперативні функції громадського здоров’я, тобто головні напрямки діяльності системи. У проекті визначено основні засади реалізації оперативних функцій епідеміологічного нагляду (зокрема, формування інформаційного фонду громадського здоров’я як державного інформаційного ресурсу, що містить дані про стан здоров’я, благополуччя населення і показники середовища життєдіяльності), а також моніторингу, готовності та реагування на небезпечні чинники і надзвичайні ситуації у сфері громадського здоров’я (зокрема, й положення щодо виконання Міжнародних медикосанітарних правил). Також у ньому відображено основні засади кадрового, наукового та фінансового забезпечення системи громадського здоров’я. Окрім цього, документ вносить зміни до значної кількості законодавчих актів, серед яких — викладення в новій редакції Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (далі — Законопроект про санітарно-епідемічне благополуччя). Останній, зокрема, передбачає визначення чіткого переліку наглядових (контро­ льних) функцій і повноважень органів державного нагляду (контролю) у сферах господарської діяльності, які можуть становити ризик для санітарного й епідемічного благополуччя населення; усунення дублювання функцій контролю за дотриманням санітарного законодавства у сферах господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню; позбавлення МОЗ окремих контрольно-наглядових і дозвільних функцій, притаманних органам державної санітарно-епідеміологічної служби, і покладення таких функцій на інші центральні органи виконавчої влади; скасування процедури проведення державної санітарно-епідеміологічної експертизи як дублюючої, що суперечить вимогам чинного законодавства. Серед інших положень Законопроекту про санітарно-епідемічне благополуччя — пропозиція скасувати процедури отримання дозволу державної санітарно-епідеміологічної служби на джерела іонізуючих випромінювань (як документа, котрий дублює дозвіл відповідного центрального органу

виконавчої влади); вилучення статей чинного Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», які дублювали відповідні положення Закону України від 06.04.2000 р. №1645-III «Про захист населення від інфекційних хвороб»; встановлення вимог до проведення розслідування випадків інфекційних хвороб, професійних зах­ворювань, масових неінфекційних захворювань (отруєнь), радіаційних уражень людей; покладення повноважень щодо забезпечення санітарного й епідемічного благополуччя населення на органи місцевого самоврядування (як це й передбачено Концепцією реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні), ліквідацію відомчих санітарно-епідеміологічних служб. Тобто в цілому планується чимало змін. Однак проект Закону «Про громадське здоров’я» містить багато недоліків і недопрацювань. Розпочнемо з «азбуки». Визначення термінів «здоров’я людини» та «система громадського здоров’я» (як сфера знань і організована діяльність суб’єктів у системі громадського здоров’я щодо зміцнення здоров’я, запобігання хворобам та збільшення тривалості життя), наведені в законопроекті, не відповідають рекомендованим ВООЗ і є надто звуженими. А тлумачення таких важливих термінів, як «соціальне здоров’я», «міжгалузеве співробітництво», «соціальні детермінанти» взагалі відсутнє, хоча ці поняття згадуються в законопроекті та не визначені іншими законодавчими актами. Друге зауваження. Коли ми говоримо про те, що об’єктом системи громадського здоров’я є суспільні відносини, спрямовані на зміцнення здоров’я населення, запобігання хворобам і збільшення тривалості життя шляхом об’єднаних зусиль суспільства, то в законопроекті вкрай некоректно визначені суб’єкти таких відносин, особливо якщо врахувати документи і рекомендації ВООЗ щодо загальнодержавних підходів до збереження та зміцнення громадського здоров’я. Такі підходи є багаторівневими (від місцевого до національного), до них потрібно максимально залучати групи, які не входять у систему державного управління. Важливим принципом забезпечення ефективної діяльності системи є «врахування інтересів здоров’я в усіх стратегіях», за якого стратегічне керівництво в інтересах охорони здоров’я та благополуччя населення стало б пріоритетом не тільки сфери охорони здоров’я, а й інших секторів, що усвідомлювали б свої роль і значення в охороні здоров’я людей і діяли відповідно до них. Відтак перелік суб’єктів системи громадського здоров’я, наведений у законопроекті, потрібно суттєво розширити. Основним у проекті Закону «Про громадське здоров’я» є розділ «Державна політика та регулювання системи громадського здоров’я», який визначає принципи її діяльності в державі, повноваження органів влади різних рівнів, унормовує питання діяльності Національної ради України з питань громадського здоров’я, Національного та регіональних центрів громадського здоров’я, визначає завдання системи та її оперативні функції тощо.

Хотілося б акцентувати увагу на вказані в законопроекті принципи системи громадського здоров’я. У цілому вони відповідають сучасним підходам і є комплексними. Однак принцип мінімізації шкоди чомусь враховує тільки наслідки для здоров’я від поведінки людини та видів її діяльності, а про дію соціальних, економічних, екологічних детермінант зовсім не згадується. Принцип міжсекторального партнерства взагалі представлено однобоко, у ньому не враховано необхідності співробітництва та координації діяльності всіх суб’єктів у сфері громадського здоров’я. До того ж у законопроекті не враховано такі визначені ВООЗ принципи громадського здоров’я, як загальнодержавний підхід, удосконалення стратегічного керівництва в інтересах здоров’я, врахування інтересів здоров’я в усіх стратегіях, принцип соціальної справедливості. І це при тому, що згідно з п. 2 ст. 2 законопроекту міжнародні норми визнані такими, які мають основне значення. Окремої уваги потребує ст. 13 законопроекту, де йдеться про завдання системи громадського здоров’я й оперативні функції. У п. 1 цієї статті одним із таких завдань названо організацію та забезпечення виконання оперативних функцій громадського здоров’я, що суперечить визначенню системи громадського здоров’я, наведеному у ст. 1 цього ж законопроекту («заходи, спрямовані на зміцнення здоров’я населення, запобігання хворобам та збільшення тривалості життя»). Крім того, слід зауважити, що в Європейській політиці «Здоров’я 2020» визначені два взаємопов’язані стратегічні завдання системи громадського здоров’я: покращення здоров’я для всіх і скорочення нерівностей у показниках здоров’я населення, а також удосконалення лідерства та колективного керівництва в інтересах здоров’я. Під час порівняння цих документів стає очевидним, що в українському законопроекті суттєво звужено завдання системи громадського здоров’я. Щодо його оперативних функцій, наведених у законопроекті, то в цілому вони відповідають затвердженим ВООЗ. Однак розробники документа не врахували деякі важливі їх складові, скажімо, вплив на соціальні детермінанти з метою зміцнення здоров’я населення, скорочення нерівностей у показниках здоров’я, раннє виявлення порушень здоров’я, забезпечення сталих організаційних структур громадського здоров’я. Чому? Низк у с татей законопроек т у присвячено окремим оперативним функціям громадського здоров’я. Однак наскільки добре вони прописані? Так, у ст. 15 «Моніторинг, готовність і реагування на небезпечні чинники та надзвичайні ситуації у сфері громадського здоров’я» лише частково визначено процедуру моніторингу та реагування на небезпеку хімічного, біологічного (включаючи вогнища інфекційних хвороб), ядерного та променевого впливу на здоров’я. Також законодавчо не окреслено контроль за шкодою для здоров’я, пов’язаною з навколишнім середовищем (повітрям, водою, продуктами харчування, хімічними та фізичними шкідливими чинниками,

косметичною продукцією, дитячими іграшками тощо). Більше того — не прописана ресурсна, нормативна, методична база та механізми її забезпечення (стандартизація, акредитація, ліцензування), необхідні для здійснення вказаного моніторингу та прогнозування. Хоча позитивним моментом є декларування забезпечення на законодавчому рівні дотримання в Україні Міжнародних медико-санітарних правил. Тож логічно було б ще й законодавчо визначити порядок виконання всіх без винятку оперативних функцій громадського здоров’я. Однак законопроект взагалі не охоплює такі з них, як захист здоров’я населення в частині охорони навколишнього середовища, охорони праці та безпечності харчових продуктів; зміцнення здоров’я населення, зокрема, й щодо впливу на детермінанти здоров’я; профілактику хвороб; стратегічне керівництво в інтересах здоров’я та благополуччя; інформаційно-роз’яснювальну роботу, комунікацію і соціальну мобілізацію в інтересах здоров’я й благополуччя населення. Ще одне непорозуміння: у проекті Закону регламентується діяльність системи громадського здоров’я тільки до рівня регіонів. Зовсім не зрозуміло, хто і за допомогою яких ресурсів проводитиме роботу, визначену функціями громадського здоров’я на рівні громад, мегаполісів, великих міст. У проекті Закону немає жодної згадки про особливості діяльності системи в сільській місцевості. Хоча всі добре розуміють: без відповідної роботи на місцях на регіональному рівні неможливо забезпечити «захист здоров’я населення, у тому числі охорону навколишнього середовища, охорону праці, безпечність харчових продуктів, питної води» (оперативна функція №3). У законопроекті основну увагу зосереджено на питаннях епідеміологічного нагляду та моніторингу причин, які негативно впливають на стан здоров’я населення. Також вказано, що в разі виникнення надзвичайних ситуацій здійснюється «залучення сил і засобів, необхідних для реагування на надзвичайні ситуації у сфері громадського здоров’я та ліквідації їх наслідків». Однак при цьому не визначено, хто і якими ресурсами забезпечуватиме профілактику хвороб, створюватиме умови для здорового способу життя населення в цілому, здорові умови праці, навчання, проживання, транспорту, «корисної зайнятості» підлітків і молоді. Хто под­бає про зниження негативного впливу на здоров’я населення соціальних детермінант і забезпечуватиме подолання нерівностей у показниках здоров’я різних категорій населення? Також законопроектом не визначено інституції, які проводитимуть наукові дослідження у сфері громадського здоров’я в Україні. Безперечно, прийняття згаданого Закону сприятиме розвитку системи громадського здоров’я в Україні, однак запропонований проект можна підтримати хіба що в цілому. І лише після широкого обговорення фахівцями він має бути доповнений і до­ (Продовження на стор. 12)

11

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ (Початок на стор. 10) опрацьований на підставі їх зауважень та пропозицій. Тільки за цієї умови можна сподіватися, що Закон сприятиме створенню ефективної системи громадського здоров’я і подоланню медико-демографічної кризи в Україні, яка, за даними Державного комітету статистики, у цьому році значно поглибилася. Микола ДЕЙКУН, головний лікар КЛПЗ «Чернігівський обласний протитуберкульозний диспансер», Заслужений лікар України, кандидат медичних наук, професор Національного університету «Чернігівський колегіум» ім. Т. Г. Шевченка

Н

а мою думку, в Україні формується неправильне тлумачення поняття статусу громадського здоров’я, яке не має жодного відношення до медицини і мережі медичних закладів. Громадське здоров’я — це аж ніяк не профілактична медицина (як стверд­ жує законопроект), це соціальна профілактика, якою повинні займатися зовсім інші служби й структури та й усе суспільство загалом. Дійсно, медики можуть реалізовувати програми специфічної профілактики, наприклад, інфекційних захворювань, однак соціальні заходи, спрямовані на профілактику серцево-судинних, онкологічних захворювань, — це не медична проблема. Тому й треба створювати систему громадського здоров’я, яка відповідатиме за фактори, що формують здоров’я населення. Крім того, вона зобов’язана контро­ лювати демографічні показники: народжуваність, смертність, тривалість життя, на які медицина впливає лише опосередковано. Ці проблеми мають соціальне підґрунтя, і успішність їх вирішення характеризуватиме ефективність роботи системи громадського здоров’я. Нині, на перехідному етапі, ані влада, ані роботодавці, ані медики чи пересічні громадяни не розуміють різниці між громадським здоров’ям та медициною — традиційно система медичної допомоги в нашій країні називалася системою охорони здоров’я. А ле це не так. Система медичної допомоги виконує функції відновлення втраченого здоров’я, і вона залишиться окремо, реформуючись для роботи в ринкових умовах. Медицина — це бізнес. Лікарю та медичному закладу в ринкових умовах вигідно мати більше пацієнтів, натомість система громадського здоров’я завжди повин­н а піклуватися про здоров’я кожної людини і нації в цілому. Нині

ми намагаємося створити її з нуля, і тут потрібно скористатися досвідом європейських країн, які у 2014 році розробили стратегію розвитку громадського здоров’я для європейського регіону, у тому числі й для пострадянських країн. Але ми знову йдемо «не в ногу», ототожнюючи нову систему з медициною (це підтверджує і згаданий законопроект). Нині процес становлення таких служб відбувається в усіх державах колишнього соціалістичного табору, наприклад, у Польщі, країнах Балтії — десь краще, десь гірше. Безперечно, ми можемо запозичити елементи їх досвіду, але за зразок маємо взяти країни, де система громадського здоров’я вже відпрацьована й ефективно функціонує. Центр грома дського здоров’я в Україні начебто створюють за зразком американського Центру з контро­л ю за поширенням захворювань (CDC), але на основі Цент­ ру профілактики і боротьби з ВІЛ/ СНІД/туберкульозом. Натомість CDC виконує кілька функцій. Поперше, збирає інформацію про стан здоров’я населення з усіх джерел (найбільше її надходить з медичних закладів, де на кожного пацієнта, який звернувся по медичну допомогу, заповнюють статистичний талон, котрий потім передають до системи громадського здоров’я). Подруге, у CDC діють референс-лабораторії, які проводять скринінгові дослідження в популяції та звіряють їх результати з даними медиків. Таку інформацію обробляють, аналізують і виявляють фактори, від яких залежить стан здоров’я населення, а надалі намагаються впливати на нього різними методами (від пропаганди здорового способу життя до контро­л ю за якістю харчових продуктів, екологічної ситуації, навколишнього середовища і людського фактора). Ми теж починаємо щось робити в цьому напрямку, але дуже повільно і безсистемно. Громадський контроль за виконанням прийнятих рішень відсутній, а якість продуктів харчування в Україні контролюється недостатньо: ДСЕС ліквідували й дуже швидко створили нову структуру (Держспоживслужбу), але процес її становлення затягнувся в часі. Тож навіщо було поспішати? Узагалі Центр з контролю за поширенням захворювань у США — надзвичайно потужний і впливовий державний орган. Там працює дуже багато фахівців різного профілю. В Україні теж розпочинається підготовка спеціалістів для системи громадського здоров’я — медиків

у системі буде максимум 10%. Для створення системи громадського здоров’я не потрібно величезних коштів і нових інституцій — достатньо спрямувати зусилля та фінансові ресурси вже існуючих структур на збереження і зміцнення здоров’я населення. Нещодавно я перечитав тексти чинних «екологічних» законів (від 26.06.1991 р. №1268-XII «Про охорону навколишнього природного середовища» (зі змінами) та від 23.05.2017 р. №2059-VIII «Про оцінку впливу на довкілля»). Останній — дуже об’ємний документ, але в ньому жодного разу не зустрічається слово «людина». То ж для кого і для чого оберігатимемо довкілля? Натомість висувається завдання надавати доз­ воли підприємствам на викиди в атмосферу і за це брати гроші, а за перевищення квот — стягувати штрафи, на зароблені ж таким чином кошти утримуватиметься служба екології. Проте ніхто не контролюватиме, як ті шкідливі викиди впливатимуть на здоров’я людей, — такого завдання в Законі не передбачено. То де ж задекларована міжсекторальна співпраця у сфері громадського здоров’я? Те саме можу сказати і про «важливість» збору медичної інформації про стан здоров’я населення. Зібрали і на цьому крапка? Хто її вивчає, аналізує? Статистика заради статистики нікому не потрібна! Узага лі с лу жби грома дського здоров’я в Україні ще не створено. У Центрі громадського здоров’я МОЗ України приблизно 80 підрозділів (на регіональному рівні буде дещо інакше, ніж у центральному офісі). Як стверджує наука управління, перш ніж створювати структуру будьякої служби, необхідно визначити її голов-ну функцію, бо саме від функції залежить структура, а не навпаки. Тож маємо спочатку поставити перед віт­чизняною системою громадського здоров’я чіткі й конкретні завдання, а вже під них формувати структуру. Однак «процес пішов» уже, на жаль, хаотично. Є загальні визначення, згадки про проблеми громадського здоров’я, але немає конкретних пропозицій, як їх вирішити. Стратегія громадського здоров’я також дуже загальна, під неї дуже важко формувати систему через відсутність чітко прописаних цілей і способів їх досягнення. Наразі не існує і єдиної моделі регіональних центрів громадського здоров’я. Аби її напрацювати, у 5 областях України (у тому числі й на Чернігівщині) з 1 серпня запущено пілотний проект — у наступному році до нього приєднається решта областей.

Ми хочемо проаналізувати, як система громадського здоров’я в області впливатиме на стан здоров’я населення, демографічну ситуацію, і виходячи з цього сформуємо регіональний підрозділ. В області вже існує центр інформаційно-аналітичних технологій, який збирає дані про стан здоров’я населення регіону, його й візьмемо за основу майбутнього регіонального центру громадського здоров’я, головною функцією якого на першому етапі і є збір такої інформації (без неї неможливо прийняти жодного виваженого і правильного рішення). Навіщо вигадувати велосипед? Ми перейменуємо існуючий центр, приєднаємо до нього окремі підрозділи, з деякими структурами співпрацюватимемо на договірній основі — доки на державному рівні не визначаться, хто ввійде в систему громадського здоров’я. Думаю, це цілком логічний крок. До того ж запросимо науковців, аби разом з ними підготувати загальну концепцію, завдяки чому уникнемо помилок під час створення регіонального цент­ру і системи громадського здоров’я в області. Утім, на регіональних центрах процес формування системи не повинен закінчитися. Тобто в областях мають бути регіональні відділення Національного центру здоров’я, у повітах — їх регіональні осередки, а в об’єднаних громадах — представники Центру громадського здоров’я. Усе це потрібно ув’язати в одну вертикаль і наділити кожен її елемент певними функціями й обов’язками. Служба громадського здоров’я в цілому має бути підпорядкована безпосереднього Кабміну (а не МОЗ!). Ми неодноразово зверталися із цією пропозицією до профільного Міністерства, Кабінету Міністрів і народних депутатів України. Побачимо, чи буде вона врахована в процесі обговорення й ухвалення законопроекту. Також я категорично проти того, аби фахівців з громадського здоров’я готували в медичних університетах, такого немає ніде в Європі. Це дуже нераціонально, бо від медицини в громадському здоров’ї мало що залежить, а підготовка лікаря — справа дороговартісна. Тому краще «під кутом зору» громадського здоров’я підготувати таких фахівців з природоохоронців, екологів, спеціалістів з контролю якості харчових продуктів, промисловців тощо. Саме вони мають контролювати чинники, що негативно впливають на здоров’я популяції. Не впевнений, чи дослухаються автори законопроекту до такої пропозиції, утім, це можна буде побачити в остаточному тексті Закону «Про систему громадського здоров’я».

Н А С Т У ПН А Т Е М А ГРОМАДСЬКЕ ЗДОРОВ’Я — ЦЕ АЖ НІЯК НЕ ПРОФІЛАКТИЧНА МЕДИЦИНА (ЯК СТВЕРД­Ж УЄ ЗАКОНОПРОЕКТ), ЦЕ СОЦІАЛЬНА ПРОФІЛАКТИКА, ЯКОЮ ПОВИННІ ЗАЙМАТИСЯ ЗОВСІМ ІНШІ СЛУЖБИ Й СТРУКТУРИ ТА Й УСЕ СУСПІЛЬСТВО ЗАГАЛОМ

12

Шановні читачі! Відкриваючи «Дискусійний клуб», ми ставили за мету дати кожному лікарю можливість висловитися з приводу наболілого. Тема нашого наступного обговорення:

«Замість диспансеризації — імітація скринінгу?»

Чекаємо ваших листів на адресу: 04211, м. Київ, а/с 138, редакція газети «Ваше здоров’я» або на e-mail: vz@vz.kiev.ua www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

БЛОГ ПРАКТИКУЮЧОГО ЛІКАРЯ

21 вересня 2018 року

ОДИН В ПОЛІ (НЕ)ВОЇН Найголовніша місія хірурга — врятувати людське життя. Але чи варто чекати дива в пошарпаних стінах районної лікарні, без обладнання, колег-анестезіологів та за мінімальну зарплату? Іноді складається враження, що провінційний хірург може покладатися лише на клятву Гіппократа, а не на систему охорони здоров’я.

Валерій ВАСИЛИНЧУК, завідувач хірургічного відділення КЛПЗ «Чернігівська районна лікарня» Чернігівської районної ради, головний позаштатний спеціаліст зі спеціальності «Хірургія» управління охорони здоров’я Чернігівської ОДА, Голова правління Чернігівського обласного осередку Асоціації хірургів України, Заслужений лікар України, кандидат медичних наук

З

азвичай, коли говорять про досягнення хірургії, показують якщо не столичні заклади, то потужні обласні клінічні лікарні, адже саме там й обладнання є, і кадри, й досвідчені фахівці, котрі оперують щодня, а не лише тоді, коли привезли ургентного хворого, бо ж на планові операції наші пацієнти прагнуть потрапити до потужних лікарень. Однак у невеликих медичних закладах без відділення хірургії також не можна обійтися. Але чи можуть у наших райлікарнях надавати таку допомогу на високому рівні? Одразу відповім на це запитання: не скрізь. І причин цього дуже багато. Найболючіша проблема хірургічної ланки Чернігівщини на сьогодні — кадри. Забезпеченість хірургами в області вкрай низька. Ще гіршою є ситуація з анестезіологами, яких не вистачає навіть в обласному центрі. Якщо по Україні забезпеченість лікарями-анестезіологами становить 1,7 на 10 тис. населення, то на Чернігівщині — 1,3. Наприк­л ад, на весь Північний госпіталь-

ний округ з 200 тис. населення — лише 8 анестезіологів і 4 травматологи. Що можуть зробити ці спеціалісти? І з яким навантаженням їм доводиться працювати? Окрім того, у Північному та Південному округах понад 40% хірургів — пенсійного віку. Нині в жодній лікарні Чернігівщини, окрім закладів обласного центру, неможливо забезпечити цілодобового чергування двох хірургів: вони чергують по одному, і то не в усіх лікарнях. Низка малопотужних закладів мають 1-2 хірургів. Їм доводиться вести прийом і в поліклініці, і в лікарні, виїжджати на термінові виклики, брати участь у засіданнях різних комісій, працювати у військкоматі й у складі виїзних комплексних бригад (бо їх ніхто не відміняв), здійснювати планові виїзди в амбулаторії та ФАПи. А ще ж — відпустка, курси, лікарняні (бо лікарі теж хворіють)… У результаті в районній лікарні залишається один хірург або й жодного. Куди тоді везти ургентного хворого? А коли його таки привезли, то черговому терапевту доводиться викликати хірурга серед ночі. І люди встають та мчать рятувати життя, часом і кілька разів за ніч. А вранці хірургові потрібно на роботу, скажімо, у той самий військкомат, бо він — один і тому незамінний... Не меншою є й проблема розпорошеності медичних закладів: маленький район утримує таку саму маленьку лікарню. Наприклад, у нас в області є центральна районна лікарня, де працює лише один хірург, він же — голов­ ний лікар, він же — завідувач відділення й ординатор. Як одна людина може якісно впоратися з усіма цими завданнями? А розділити обов’язки часто-густо просто ні з ким. Тому і йдеться про закриття малопотужних відділень, бо ж допомогу в них надавати нікому. Звісно, набагато якісніші послуги пацієнти зможуть отримати в потужних медичних цент­р ах або ж лікарнях інтенсивного лікування, які планується створити в кожному госпітальному окрузі. З іншого боку, постає питання: а куди подіти спеціалістів, які пра-

цюють у цих відділеннях? Сказати, що ви нам не потрібні? Та й у будь-якому разі без базових лікарень усе одно не обійтися, особливо в таких регіонах, як наш. Адже ідеологи реформування не врахували особливостей нашої області, яка має велику площу та низьку щільність населення. Звідси великі відстані між населеними пунктами і відповідно — між лікувальними закладами. Доправити екстреного хворого хірургічного профілю за 80-100 кілометрів до установи вторинного рівня надання медичної допомоги на нашому транспорті та по наших дорогах просто неможливо. Центральні районні лікарні мають застарілий, не пристосований для перевезення важкохворих медичний транс­п орт, та і в центрі екстреної допомоги теж проблема з автомобілями — їх по два на район. Уже зараз багато пацієнтів із защемленими грижами, перфоративними виразками, а іноді з пораненнями та кровотечами дістаються до районної лікарні власним транспортом. А потім ми всім відділенням витягуємо такого хворого із «Запорожця», де він їхав сидячи, без супроводу медичного працівника. Тож, якщо хочемо реформувати медицину, треба потурбуватися зокрема й про якісний автотранспорт, щоб було на чому привезти хворого до лікарні. Окремо варто поговорити про обладнання. Станом на сьогодні більше половини лікарень області не мають сучасного якісного ендоскопа. У деяких закладах ендоскопісти послуговуються ще радянським «спадком»! Цей прилад дороговартісний, але він повинен бути в кожній лікарні. Рентгенапарати в нас також радянські РУМ-20, виготовлені у 70-80-х роках минулого століття. Таке обладнання застаріло і фізично, і морально, але іншого немає. Зараз в усі амбулаторії хочуть закупити гемоаналізатори. Але ж в області не всі ЦРЛ забезпечені ними — досі аналізи сечі, крові проводять застарілими методами, лаборанти виконують аналізи вручну в камері Горяєва! Звичайно, у кожній районній лікарні не поставиш КТ та МРТ, та й потреби в цьому немає.

УЖЕ НЕМАЄ СПАДКОЄМНОСТІ В ПРОФЕСІЇ: ЯКЩО РАНІШЕ В РАЙОННІ ЛІКАРНІ ПРИХОДИЛИ МОЛОДІ СПЕЦІАЛІСТИ, ТО МИ ЗНАЛИ, ЩО БІЛЬШІСТЬ ІЗ НИХ ЗАЛИШИТЬСЯ В ОБЛАСТІ. ДОСВІДЧЕНІ КОЛЕГИ З РАДІСТЮ ДІЛИЛИСЯ З НИМИ ДОСВІДОМ, АДЖЕ ДЛЯ ОПАНУВАННЯ ПРОФЕСІЇ ХІРУРГА ПОТРІБЕН НЕ ОДИН РІК. А ЗАРАЗ ДОСВІД ПРАКТИЧНО НІКОМУ ПЕРЕДАВАТИ — МОЛОДІ ФАХІВЦІ МАСОВО ВИЇЖДЖАЮТЬ ЗА КОРДОН, ТА Й ТІ, ХТО ЗАЛИШАЄТЬСЯ, ЙДУТЬ ІЗ ПРОФЕСІЇ

На сьогодні КТ є в Чернігові, Прилуках, Ніжині, Корюківці (причому, там це комунальний апарат), у Мені теж вирішують питання придбання такого устаткування. Але бажано, щоб це були сучасні апарати і здебільшого перебували б у власності комунальних закладів, оскільки в разі доправлення хворого в неробочий час лікаря-ФОПа не просто викликати з дому, особливо вночі. Додаткове фінансування потрібне й на створення резервних операційних. Це стосується закладів як вторинного, так і третинного рівнів надання медичної допомоги. Для кожного хірургічного відділення, навіть якщо воно функціонує в провінційній лікарні, таке питання актуальне. На сьогодні в області лише поодинокі лікарні мають кілька операційних, а більшість ЦРЛ не можуть дозволити собі резервну операційну на екстрений випадок, коли потрібно негайно оперувати пацієнта (поранення серця, магістральних судин тощо) і немає часу готувати операційну. Необхідне оновлення діагностичної апаратури, інструментарію, автотранспорту, бо про яке поліпшення обслуговування хворих можна говорити? Одними розмовами та наказами ситуацію в медицині не змінити на краще — потрібні кошти. Звичайно, є приємні винятки. Хочу навести як приклад Бобровицьку центральну районну лікарню. Там функціонують приймально-діагностичне, реанімаційне, хірургічне відділення змішаного типу. Однак навіть у такій «просунутій» районній лікарні є кадрові проблеми. Найголовніша причина цього, на мою думку, полягає в зниженні престижу лікарської професії. Клятва Гіппок­рата — то добре, але дотримуватися її на голодний шлунок не завж­д и є бажаючі. Уже немає спадкоємності в професії: якщо раніше в районні лікарні приходили молоді спеціалісти, то ми знали, що більшість із них залишиться в області. Досвідчені колеги з радістю ділилися з ними досвідом, адже для опанування професії хірурга потрібен не один рік. А зараз досвід практично нікому передавати — молоді фахівці масово виїжджають за кордон, та й ті, хто залишається, йдуть із професії. Багато районів пропонують лікарям-хірургам, анестезіологам житло, створюють умови для праці. Та вже пізно, бо про те, як поліпшити умови і проживання, й роботи, потрібно було думати раніше. А тепер де взяти стільки спеціалістів? З іншого боку, який-небудь молодий лікар і приїхав би працювати в районну лікарню, бо тут є житло, тут зацікавлені у його праці. Але ж у нас постійно тривають реформи, тож я розумію, як йому страшно: приїде він на нове місце, обживеться, заведе сім’ю, а потім цю лікарню... закриють. І що йому робити? Де шукати роботу та житло для родини, бо ж воно, як правило, відомче: працюєш на громаду — живеш у квартирі, закрили лікарню — будь ласка, звільни помешкання. Тож поки не буде дорожньої карти того, які лікарні закриються, а які — залишаться, доки кожен із нас не знатиме чітко, що на нього чекає за рік-два-п’ять, марно сподіватися на молодих спеціалістів. І така ситуація з кадровим потенціалом не лише на Чернігівщині. Це загальнодержавна проб­л ема, й вирішувати її потрібно також на державному рівні.

13

СПЕЦПРОЕКТ: МРІЇ ТА РЕАЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ СІМЕЙНОЇ МЕДИЦИНИ

МАЙБУТНЄ — ЗА ІНТЕГРОВАНОЮ СІМЕЙНОЮ МЕДИЦИНОЮ В Україні реорганізація первинної медичної допомоги на засадах сімейної медицини та її розвиток визначені пріоритетними завданнями, однак при цьому недостатньо вивчено й враховано досвід регіонів, які першими почали впроваджувати цей напрямок.

Борис ЛЕМІШКО, головний лікар комунального некомерційного підприємства «5-та міська клінічна поліклініка м. Львова», Заслужений лікар України, доктор наук з державного управління, професор Львівського національного університету ім. Данила Галицького

Із чого все починалося Наприкінці 80-х років минулого століття в різних країнах світу розпочалося активне реформування національних систем охорони здоров’я. Такий поступ пояснювали неефективністю наявних на той час моделей систем охорони здоров’я щодо забезпечення надання економічно вигіднішої та якіснішої медичної

допомоги, яка могла б задовольнити вимоги всіх верств населення. Численні недоліки вітчизняної системи охорони здоров’я в Україні на той час пов’язували з недосконалою організацією і якістю первинної медичної допомоги (ПМД). Проблеми підвищення якості медичної допомоги як окремому громадянину, так і кожній родині та населенню України в цілому можна було вирішити лише за умов творчого використання досвіду міжнародної спільноти. Такий досвід уже було напрацьовано, він полягав у реформуванні ПМД на засадах сімейної медицини, яка виявилася найсоціалізованішою сферою, а також найефективнішою та найбільш економічно вигідною ланкою систем охорони здоров’я розвинутих країн. Вона виконувала головну функцію — формування, збереження та зміцнення індивідуального здоров’я громадян і громадського здоров’я територіальних громад. При цьому фахівці сімейної медицини надавали не лише медичну, а й значну соціальну допомогу населенню. Обов’язковим у наданні ПМД на засадах сімейної медицини ставав принцип, котрий на той час був відсутній у вітчизняній системі охорони здоров’я: пацієнт і родина перебували під медичною опікою однієї довіреної особи (сімейного лікаря), до якої вони зверталися багато років поспіль з усіма меди-

ко-соціальними проблемами. Серед недоліків української системи охорони здоров’я щодо організації ПМД на той час були неефективні форми диспансеризації при хронічних захворюваннях, коли одного пацієнта спостерігали 3-4 спеціалісти, і кожен з них відслідковував тільки «свою» хворобу. Тенденція надмірної спеціалізації призвела до дискваліфікації дільничного терапевта та перетворила його на диспетчера, тож на рівні закладів ПМД розпочинали і закінчували своє лікування лише 18-20% хворих, а не 80-90%, як це відбувалося в усьому світі. Ці та інші обставини спонукали вчених Львівського медичного інституту (нині Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького) та працівників охорони здоров’я до пошуку інноваційних механізмів реформування ПМД. Одним із них стало запровадження сімейної медицини. У відповідь на пропозицію вчених і організаторів охорони здоров’я Львівщини МОЗ України своїм Наказом від 15.09.1988 р. дозволило розпочати перший на теренах колишнього СРСР медико-соціальний експеримент із впровадження сімейної медицини в Україні (на базі Львівської поліклініки №2). У 1989 році відбулася розширена нарада науковців і працівників охорони здоров’я щодо реалізації експерименту «Сі-

СЕРЕД НЕДОЛІКІВ УКРАЇНСЬКОЇ СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ЩОДО ОРГАНІЗАЦІЇ ПМД НА ТОЙ ЧАС БУЛИ НЕЕФЕКТИВНІ ФОРМИ ДИСПАНСЕРИЗАЦІЇ ПРИ ХРОНІЧНИХ ЗАХВОРЮВАННЯХ, КОЛИ ОДНОГО ПАЦІЄНТА СПОСТЕРІГАЛИ 3-4 СПЕЦІАЛІСТИ, І КОЖЕН З НИХ ВІДСЛІДКОВУВАВ ТІЛЬКИ «СВОЮ» ХВОРОБУ. ТЕНДЕНЦІЯ НАДМІРНОЇ СПЕЦІАЛІЗАЦІЇ ПРИЗВЕЛА ДО ДИСКВАЛІФІКАЦІЇ ДІЛЬНИЧНОГО ТЕРАПЕВТА ТА ПЕРЕТВОРИЛА ЙОГО НА ДИСПЕТЧЕРА, ТОЖ НА РІВНІ ЗАКЛАДІВ ПМД РОЗПОЧИНАЛИ І ЗАКІНЧУВАЛИ СВОЄ ЛІКУВАННЯ ЛИШЕ 18-20% ХВОРИХ, А НЕ 80-90%, ЯК ЦЕ ВІДБУВАЛОСЯ В УСЬОМУ СВІТІ

14

мейний лікар». Матеріали цієї наради видані окремою збіркою і містять 32 роботи, які стали першими науковими розвідками у сфері сімейної медицини в колишньому СРСР. З 1988 до 1992 року на базі Львівської поліклініки №2 вивчали 3 технологічні варіанти управління переведенням ПМД на засади сімейної медицини. У 1992 році було відкрито відділення сімейної медицини в Дрогобицькій центральній міській поліклініці. Одночасно у Львівських медичних навчальних закладах розпочалася підготовка фахівців сімейної медицини. На факультеті удосконалення лікарів і провізорів Львівського державного медичного інституту в 1989/90 навчальному році було проведено 2 експериментальні цикли з перепідготовки дільничних терапевтів і педіат­рів за опрацьованою у Львові програмою «Лікар загальної практики/сімейний лікар». У тому самому році розпочалося навчання студентів VI курсу лікувального факультету (суб­ординаторів) і лікарів-інтернів за програмою «Загальна практика-сімейна медицина». На Всеукраїнському семінарі з питань розвитку ПМД на засадах сімейної медицини, який МОЗ провів у 1991 році, було схвалено результати згаданого експерименту й рекомендовано запроваджувати сімейну медицину в усіх регіонах України. І процес дійсно почав поширюватися територією держави. У 1993 році представник Президента України видав розпорядження «Про впровадження у Львівській області ПМД на засадах сімейної медицини», на основі якого була опрацьована обласна цільова програма «Сімейна медицина». Це була перша спроба створення комплексного механізму державного управління розвитком сімейної медицини на регіональному рівні. З метою систематизації підготовки сімейних лікарів на додипломному етапі та наукового супроводу сфери сімейної медицини наказом ректора Львівського державного медичного інституту у 1993 році було створено першу в Україні кафедру поліклінічної справи і сімейної медицини, першими студентами якої стали 4-курсники лікувального факультету. А через 2 роки кафедру терапії №2 факультету післядипломної освіти реорганізували у кафедру сімейної медицини (першу в Україні). На неї покладалися функції наукового та навчально-методичного центру з питань подальшого розвитку сімейної медицини. У листопаді 1995 року було засновано Асоціацію сімейних лікарів Львівщини, до якої увійшло 150 фахівців. Важливою подією у становленні сімейної медицини в Україні стало проведення розширеної колегії МОЗ України на тему: «Шляхи реформування охорони здоров’я на обласному рівні». На той час в нашій області вже працювало 180 сімейних лікарів, 40 із яких надавали ПМД населенню, зокрема й дітям з перших днів життя. Активна і ефективна реалізація ПМД на засадах сімейної медицини у Львівській області впродовж тривалого часу, неодноразова демонстрація її переваг і досягнень на різних

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

21 вересня 2018 року

СПЕЦПРОЕКТ: МРІЇ ТА РЕАЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ СІМЕЙНОЇ МЕДИЦИНИ

форумах і у владних структурах сприяли поширенню цієї реформаторської ідеї та прийняттю Постанови Кабінету Міністрів України від 20.06.2000 р. №989 «Про комплексні заходи щодо впровадження сімейної медицини в систему охорони здоров’я», а на її основі — Наказу МОЗ України від 11.09.2000 р. №214 «Про затвердження окремих документів з питань організації сімейної медицини». У грудні 2000 року Указом Президента України №1313/2000 було затверджено Концепцію удосконалення охорони здоров’я населення України, у якій наголошувалося на необхідності реструктуризації державної системи охорони здоров’я з розвитком ПМД на засадах сімейної медицини. Усе це сприяло її подальшому становленню в Україні.

Прогрес не зупинити Перший з’їзд сімейних лікарів країни затвердив Концепцію розвитку сімейної медицини в Україні. Важливий розділ цього документа передбачав підготовку спеціалістів за фахом «Загальна практика-сімейна медицина», проведення наукових розробок щодо удосконалення моделей діяльності фахівців галузі, вивчення міжнародного досвіду та створення системи моніторингу з розвитку сімейної медицини за участю органів державного управління країни. Після з’їзду розпочалась інтенсивна розбудова закладів сімейної медицини в різних регіонах держави. Особливо активно створювали їх у Харківській області: станом на 30.06.2005 р. там уже працювало понад 920 дільниць сімейної медицини, 92% з них — у районах, сімейні лікарі надавали ПМД понад 92% сільським мешканцям Харківщини. За даними МОЗ України, з 2000 до середини 2005 року кількість закладів, що надавали ПМД на засадах сімейної медицини, збільшилася у 5 разів, а кількість сімейних лікарів на первинці — майже у 8. Найбільше таких фахівців було у Харківській, Закарпатській, Львівській, Житомирській і Полтавській областях. Сімейні лікарі надавали медичну допомогу 20% населення України. З метою підготовки достатньої кількості сімейних лікарів і проведення науково-дос­ лідницької роботи в Харківській медичній академії післядипломної освіти було створено факультет загальної практики-сімейної медицини, на якому відкрили 14 кафедр, а також лабораторію сімейної медицини. З такими показниками вітчизняна система охорони здоров’я ввійшла у 2005 рік, коли з’явився Указ Президента України №1694/2005 «Про невідкладні заходи щодо реформування системи охорони здоров’я населення», який зобов’язав Кабінет Міністрів України підготувати низку державних програм. Була опрацьована і затверджена Кабінетом Міністрів України Концепція Державної програми розвитку первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини до 2010 року. Принцип доступності для населення адекватної ПМД було проголошено найважливішим у вирішенні проблем зі здоров’ям нації, а одним із основних шляхів його реалізації стало створення амбулаторій сімейної медицини в кожному сільському поселенні. Державна політика щодо підтримки ПМД на засадах сімейної медицини стала основою її подальшого розвитку. Натомість актуалізувалася роль економічно активної частини населення щодо турботи про своє особисте здоров’я і здоров’я своєї родини та територіальної громади, його медико-соціальна адаптація до несприятливих соціальних умов так званого перехідного періоду нашого суспільства на принципи ринкової економіки. Тому подальший розвиток ПМД й удосконалення механізмів державного управління цим процесом на сучасному етапі, а також реформування первинки на засадах сімейної медицини повинні реалізуватись одночасно з

ГОТОВНІСТЬ ПЕРЕДБАЧАЄ УСВІДОМЛЕННЯ МІСЦЕВОЮ ВЛАДОЮ ТА КЕРІВНИКАМИ ЗАКЛАДІВ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я НЕОБХІДНОСТІ ТРАНСФОРМАЦІЇ ПЕРВИНКИ, ВИЗНАННЯ ПРІОРИТЕТНОСТІ ЦЬОГО НАПРЯМКУ МЕДИЧНИМИ ПРАЦІВНИКАМИ, ОСОБЛИВО ЛІКАРЯМИСПЕЦІАЛІСТАМИ, НАЛАШТОВАНІСТЬ НАСЕЛЕННЯ НА ОТРИМАННЯ МЕДИЧНИХ ПОСЛУГ ЧЕРЕЗ СИСТЕМУ СІМЕЙНОЇ МЕДИЦИНИ; НАЯВНІСТЬ ПОСАД ЛІКАРІВ ЗАГАЛЬНОЇ ПРАКТИКИ-СІМЕЙНОЇ МЕДИЦИНИ, ПІДГОТОВЛЕНІСТЬ ТАКИХ ФАХІВЦІВ, НАЛЕЖНІ УМОВИ ОПЛАТИ ЇХ ПРАЦІ, ДОСТАТНІЙ РІВЕНЬ ОСНАЩЕНОСТІ, СТАБІЛЬНЕ Й У ПОВНОМУ ОБСЯЗІ ФІНАНСУВАННЯ ЗАКЛАДІВ СІМЕЙНОЇ МЕДИЦИНИ, А ТАКОЖ НАУКОВЕ ОБҐРУНТУВАННЯ КОЖНОГО З ЕТАПІВ РЕФОРМУВАННЯ ПМД

удосконаленням медико-соціальної політики в державі. Організація ПМД на засадах сімейної медицини визначається рівнем економіки та соціального розвитку суспільства і його окремих регіонів. По суті, йдеться про створення нової за змістом підсистеми охорони здоров’я, що потребує не лише реструктуризації ПМД, а й вирішення низки проблем, які в багатьох цивілізованих країнах уже залишилися в минулому. Це дасть змогу організувати малозатратне і найефективніше медичне обслуговування населення, а при використанні групової практики сімейної медицини забезпечити інтегрованим медичним обслуговуванням близько 90% мешканців. Адже ПМД на засадах сімейної медицини означає доступність медичної допомоги, високий рівень її якості та ефективності, раціональне використання матеріальних, фінансових і професійних ресурсів, застосування ефективних технологій превентивної медицини та зміцнення громадського здоров’я. Утім, реформування ПМД на засадах сімейної медицини має бути поступовим і поетапним, залежно від готовності адміністративної території до подібних змін. Така готовність передбачає усвідомлення місцевою владою та керівниками закладів охорони здоров’я необхідності трансформації первинки, визнання пріоритетності цього напрямку медичними працівниками, особливо лікарями-спеціалістами, налаштованість населення на отримання медичних послуг через систему сімейної медицини; наявність посад лікарів загальної практики-сімейної медицини, підготовленість таких фахівців, належні умови оплати їх праці, достатній рівень оснащеності, стабільне й у повному обсязі фінансування закладів сімейної медицини, а також наукове обґрунтування кожного з етапів реформування ПМД. У разі відсутності бодай однієї із зазначених складових спостерігається уповільнення темпів впровадження реформ та зниження ефективності діяльності вже створених закладів сімейної медицини, що, на жаль, нині й відбувається в нашій державі.

Досвід — орієнтир на майбутнє Попри те що реорганізація ПМД на засадах сімейної медицини та її розвиток в Україні визнані державною проблемою, наразі недостатньо вивчено досвід регіонів-піонерів у цьому напрямку. Зокрема, не проаналізовано медичних, економічних і соціальних результатів, досягнутих на попередніх етапах. Без цього, як і без вивчення досвіду інших країн, неможливо виявити стратегічні й тактичні по-

милки реформування, визначити його практичні переваги, а також реалізувати кращі, перевірені часом напрацювання. У цьому плані важливо врахувати досвід Львова щодо розвитку інтегрованої сімейної медицини. Відомо, що орієнтація системи охорони здоров’я на ПМД сприяє підвищенню задоволеності населення якістю медичних послуг. Під час оцінювання доступності до ПМД найвищий рівень задоволеності населення зафіксовано в Данії, де сімейні лікарі надають її через потужну систему лікувально-профілактичних закладів у тісній інтеграції з іншими фахівцями. Інтеграція в загальному розумінні означає процес об’єднання чи взаємопроникнення зусиль різних підсистем і фахівців з метою досягнення спільних цілей. Якщо охорону здоров’я як систему розглядати під кутом входження до неї багатьох діагностичних, профілактичних і лікувально-реабілітаційних технологій, то об’єднання зусиль спеціалістів, які працюють у різних підсистемах охорони здоров’я (первинного, вторинного і третинного рівнів), сприятиме суттєвим змінам на краще щодо формування, збереження та зміцнення здоров’я осіб різних вікових груп, громадського здоров’я територіальних громад і соціального здоров’я населення країни в цілому. Горизонтальну та вертикальну інтеграцію всіх фахівців охорони здоров’я України щодо пацієнторієнтованої медичної допомоги найліпше може забезпечити сімейний лікар, який найкраще знає стан здоров’я пацієнта чи територіальної громади та можливості різних спеціалістів щодо вирішення наявних проблем. Створення великих, інтегрованих, поліпрофільних медичних команд схвалюється в усьому світі як спосіб підвищення якості медичної допомоги й використання ресурсів медичних спеціалістів, а також зменшення витрат на реалізацію нових лікувально-профілактичних технологій. Відмінність у структурах інтегрованих команд різних країн світу відображає особливості принципів фінансової мотивації їх роботи. Так, в Австралії інтегрована командна медична практика є дешевшою із розрахунку на одного лікаря і прибутковішою. У Великій Британії реформа у сфері сімейної медицини в 90-х роках минулого століття також сприяла інтеграції поліпрофільних медичних кадрів, які залучаються до роботи інтегрованими послугами сімейних лікарів. З огляду на це з метою впровадження медичної допомоги на засадах сімейної медицини і методики диференційованого розподілу бюджетних коштів за рівнями надання медичної допомоги у квітні 2004 року у Львові було створено першу в Україні клініку інтегрованої

сімейної медицини. Це відбулося шляхом реорганізації комунальної міської клінічної поліклініки №5, яка вже на той час працювала на правах самостійної юридичної особи і надавала ПМД на засадах сімейної медицини понад 85,5 тис. населення одного з адміністративних районів міста за рівнями надання медичної допомоги (див. схему). Було змінено організаційну модель закладу шляхом об’єднання його підрозділів, і на базі поліклініки створено 3 центри. Перший — центр ПМД, до якого увійшли 5 відділень загальної практики-сімейної медицини, підліткове відділення валеології та 3 амбулаторії сімейної медицини. Другий — консультативний лікувально-діагностичний центр, який об’єднав усі спеціалізовані діагностичні й лікувальні відділення та кабінети клініки. Третій — центр стаціонарної допомоги — для надання стаціонарної допомоги хворим як в умовах клініки (денні стаціонари для дорослих і дітей), так і вдома (централізований домашній стаціонар, який надає зокрема й хоспісну допомогу хворим удома). Протягом тривалого часу колектив фахівців згаданої поліклініки та професорсько-викладацький склад базових кафедр працював як клінічний заклад, де навчалися студенти й лікарі-інтерни, в установі проводили серйозну науково-дослідницьку роботу, виконували дисертації, тобто її назва цілком відповідала змісту. Заклад став обласним навчальнометодичним і науково-практичним центром з розвитку сімейної медицини на Львівщині. Тут була опрацьована перша обласна цільова програма «Розвиток первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини» на 2008-2011 роки, яка фінансувалася з обласного бюджету. Починаючи з 2006 року такі клініки були організовані в усіх закладах охорони здоров’я Львова, у них і донині ПМД надається на засадах інтегративної сімейної медицини (майже 95% міського населення) Після успішного виконання першої обласної цільової програми з розвитку сімейної медицини були затверджені ще дві — профілактичного спрямування. При Голові Львівської обласної державної адміністрації створено громадську координаційну раду з розвитку сімейної медицини, до якої увійшли фахівці з різних ланок управління соціальним розвитком Львівщини. Наукові розробки наших вчених і лікарів у сфері профілактичної медицини та громадського здоров’я сприяли постійному підвищенню якості та ефективності медичної допомоги в клініці інтегративної сімейної медицини, а (Продовження на стор. 16)

15

СПЕЦПРОЕКТ: МРІЇ ТА РЕАЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ СІМЕЙНОЇ МЕДИЦИНИ (Початок на стор. 14) СХЕМА. ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА ЛЬВІВСЬКОЇ КЛІНІКИ ІНТЕГРАТИВНОЇ СІМЕЙНОЇ МЕДИЦИНИ АДМІНІСТРАЦІЯ КЛІНІКИ ІНТЕГРАТИВНОЇ СІМЕЙНОЇ МЕДИЦИНИ Центр первинної медичної допомоги

Консультативний лікувальнодіагностичний центр

Відділення ЗПСМ (5) Амбулаторії ЗПСМ

Хірургічне відділення Жіноча консультація Рентгенологічне відділення

Підліткове відділення валеології та первинної профілактики Відділення діагностики і профілактики Кабінети «вузьких» спеціалістів

Центр стаціонарної допомоги Денний стаціонар для дорослих Денний стаціонар для дітей

Неврологічне відділення Клініко-біохімічна лабораторія

Централізований домашній стаціонар

Отоларингологічне відділення Офтальмологічне відділення Кардіологічне відділення Відділення реабілітації Міський травматологічний пункт №1 Міський психотерапевтичний центр

також на регіональному рівні. Зокрема, реалізація в клініці місцевої цільової програми «Родинна профілактика гіпертонічної хвороби» сприяла зниженню захворюваності на цю недугу та частоти її ускладнення — гострого інфаркту міокарда — як серед дорослого населення територіальної громади, так і серед населення працездатного віку одного з адмініст­ративних районів Львова у 2011-2015 роках. За даними Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М. В. Птухи у 2016 році на Львівщині середня тривалість життя жінок становила 78,1 року (це найбільший показник в Україні). У цьому заслуга і фахівців сімейної медицини.

Урок на завтра Якщо проблему постійного підвищення якості ПМД розглядати комплексно (особливо враховуючи те, що Основами законодавства України про охорону здоров’я з 2020 року передбачено її надання винятково на засадах сімейної медицини), то її можна успішно вирішувати за допомогою системного підходу. При цьому

потрібно застосувати такі методи державного управління: раціоналізацію мережі та структури закладів ПМД на засадах сімейної медицини шляхом створення клінік інтегративної сімейної медицини, які спроможні забезпечити якість та ефективність медичної допомоги на регіональному рівні, компетентність фахівців при взаємодії з громадськістю об’єднаних територіальних громад і професійними об’єднаннями медичних спеціалістів; пріоритетність у комплексному механізмі державного управління поліпшення якості та ефективності медичної допомоги на основі її доступності, керованості з боку сімейного лікаря, профілактичної спрямованості зі зміцненням індивідуального і громадського здоров’я громадян об’єднаних територіальних громад, стандартизації та доказовості медичних послуг; реалізацію заходів з безперервного професійного розвитку фахівців сімейної медицини щодо формування, збереження і зміцнення індивідуального здоров’я громадян і громадського здоров’я об’єднаних територіальних громад;

розробку та запровадження індикаторів якості роботи фахівців сімейної медицини, зак­ладів ПМД та їх підрозділів з оплатою праці за кількість і якість виконаної роботи; проведення моніторингу якості первинної медичної допомоги і рівня задоволеності нею населення об’єднаних територіальних громад; ефективне використання зовнішнього (позавідомчого) і внутрішнього (відомчого) професійного аудиту, що сприятиме підвищенню якості та ефективності роботи фахівців сімейної медицини; виконання сімейними лікарями функцій інтеграторів щодо залучення спеціалістів різного профілю до надання пацієнторієнтованої медичної допомоги; запровадження локальних протоколів надання медичних послуг у закладах ПМД та медичних маршрутів пацієнтів, а також державної формулярної системи фармакотерапії, створеної на основі принципів доказової медицини. Перераховані напрямки управління розвитком ПМД на засадах сімейної медицини в Україні будуть ефективними лише за умови

У НАЦІОНАЛЬНИХ МЕДИЧНИХ УНІВЕРСИТЕТАХ НА КАФЕДРАХ СІМЕЙНОЇ МЕДИЦИНИ МАЄ БУТИ СТВОРЕНО ЦИКЛИ З МЕДИЧНОЇ ВАЛЕОЛОГІЇ, ДЕ СТУДЕНТІВ, ЛІКАРІВ-ІНТЕРНІВ І СЛУХАЧІВ ФАКУЛЬТЕТІВ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ МЕДИЧНОЇ ОСВІТИ ЗА ПРОГРАМОЮ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ НАВЧАТИМУТЬ ФОРМУВАННЮ, ЗБЕРЕЖЕННЮ І ЗМІЦНЕННЮ ЗДОРОВ’Я ЛЮДЕЙ РІЗНИХ ВІКОВИХ ГРУП, А ТАКОЖ ВІДНОВЛЕННЮ ЗДОРОВ’Я ТА МЕДИКО-СОЦІАЛЬНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ОСІБ З ІНВАЛІДНІСТЮ ЗА ДОПОМОГОЮ СУЧАСНИХ МЕТОДІВ ФІЗИЧНОЇ ТЕРАПІЇ Й ЕРГОТЕРАПІЇ

16

позитивного ставлення до них населення і медичної спільноти. Тому в засобах масової інформації слід активно пояснювати переваги й очікувані результати формування, збереження і зміцнення здоров’я окремих людей різних вікових груп і громадського здоров’я об’єднаних територіальних громад на основі державно-громадської системи управління охороною здоров’я як важливої складової громадянського суспільства. Сімейний лікар, який надає ПМД на сімейно-територіальній дільниці, уже сьогодні має право координувати й інтегрувати діяльність будь-кого зі спеціалістів з метою надання якісної, пацієнторієнтованої медичної допомоги в клініці інтегративної сімейної медицини. А це потребує якісної підготовки таких фахівців на до- та післядипломному етапах, їх вишколу на окремих факультетах сімейної медицини і громадського здоров’я, а також у процесі безперервного професійного розвитку в регіональних і місцевих навчально-тренінгових центрах сімейної медицини, положення про які затверджені МОЗ України. Клініки інтегративної сімейної медицини в недалекому майбутньому зможуть стати оптимальними базовими закладами охорони здоров’я, у яких вивчатимуть реалізовані методики діагностики, профілактики та медико-соціальної реабілітації, що є важливою складовою відновлення громадського здоров’я. У таких закладах, реформованих у комунальні некомерційні підприємства, буде сконцентровано науково-інноваційні пошуки щодо подальшого розвитку сімейної медицини та формування професійної еліти лікарів. Однак для вирішення згаданих завдань у межах країни необхідно підвищити рівень загальнодержавного управління системою охорони здоров’я. Тому слушними є пропозиції щодо підпорядкування Міністерства охорони здоров’я безпосередньо Президенту України і введення Міністра охорони здоров’я до складу РНБО. Національній академії державного управління при Президентові України та її регіональним інститутам потрібно рекомендувати проблему реформування системи охорони здоров’я та її подальшого розвитку для наукових досліджень. У регіональних інститутах академії слід організувати кафедри громадського здоров’я з метою підготовки керівників рад об’єднаних територіальних громад і громадських організацій з проблем застосування механізмів державного управління в громадській системі охорони здоров’я. У національних медичних університетах на кафедрах сімейної медицини має бути створено цикли з медичної валеології, де студентів, лікарів-інтернів і слухачів факультетів післядипломної медичної освіти за програмою державного управління навчатимуть методикам формування, збереження і зміцнення здоров’я людей різних вікових груп, а також відновленню здоров’я і медико-соціальній реабілітації осіб з інвалідністю за допомогою сучасних методів фізичної терапії та ерготерапії. У всіх вишах України необхідно запровадити навчання студентів з проблем педагогіки громадського здоров’я, що дасть змогу збільшити кількість тренерів зі здорового способу життя і підвищити вплив цього чинника на формування, збереження, зміцнення і відновлення здоров’я окремих громадян та населення територіальних громад. У кожному центрі ПМД і кожній клініці інтегративної сімейної медицини об’єднаних територіальних громад потрібно створити навчально-тренінгові центри, у роботі яких братимуть активну участь не лише лікарі та медичні сестри, а й фахівці інших спеціальностей, котрі мешкають на території громади й обізнані з педагогікою здоров’я. У такий спосіб створюватимуться освітні громадські медичні округи здоров’я, що сприятимуть постійному покращенню індивідуального і громадського здоров’я.

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ

21 вересня 2018 року

Х АРКІВЩИНА

ЯК ПРИВАТНА ПЕРВИНКА ВПИСАЛАСЯ В РЕФОРМУ? Медико-санітарна частина харківського ПАТ «Завод «Південкабель», або цех здоров’я, як її називають на підприємстві, першою серед міських приватних медичних закладів і МСЧ промислових підприємств уклала договір з НЗСУ. Що саме спонукало заводських медиків долучитися до реформи системи охорони здоров’я?

Вікторія ВОНЦ, головний лікар медикосанітарної частини ПАТ «Завод «Південкабель»

У цеху здоров’я заводчан приймають сімейний лікар і вузькопрофільні спеціалісти, які використовують сучасну діагностичну апаратуру, регулярно проводять медичні огляди всіх працюючих. А за потреби спрямовують на стаціонарне лікування в спеціалізовані клініки міста. Для цього завод уклав з ними відповідні угоди. Якщо наші пацієнти потребують складних операцій, то компанія оплачує медикаменти. Профілактична робота також на високому рівні, зокрема ми намагаємося мотивувати співробітників вести здоровий спосіб життя, що сприятиме зниженню частоти захворювань, а отже, підвищенню продуктивності праці.

ВЗ Коли було засновано заводську МСЧ і які особливості такого медичного структурного підрозділу?

— Наш підрозділ «народився» в 1991 році. Тоді на заводах країни створювали соціальні структури — не тільки медичні частини, а й бази відпочинку, дитячі заклади, гуртожитки тощо. Але на відміну від інших приватних підприємств у скрутні для економіки країни часи адміністрація «Південкабелю» та його акціонери не лише не відмовилися від утримання цих закладів, а й щороку зміцнюють матеріально-технічну базу соціальної сфери загалом і цеху здоров’я зокрема, поліпшують медичне обслуговування трудового колективу, заводчан-пенсіонерів та акціонерів. Медичні пос­­ луги для колективу заводу були й залишаються безкоштовними. Чимало наших пацієнтів навіть не знають, де розташовані їх районні поліклініки, оскільки з року в рік одержують кваліфіковану допомогу саме в нас.

ВЗ Чим аргументоване рішення долучитися до проведення загальнодержавної медичної реформи?

— Здавалося б, що за фінансової підтримки діяльності цеху здоров’я, яку здійснює наше підприємство, немає потреби щось кардинально змінювати. Але ми підтримуємо реформу медичної галузі та впевнені, що вона дасть позитивні результати, хоча на це потрібен певний час. Саме генеральний директор заводу Володимир Золотарьов запропонував нам долучитися до схеми МОЗ із надання медичних послуг за системою «Гроші ходять за пацієнтом». Коли держава пропонує фінансувати кожного пацієнта, то чому б нам не спробувати одержати кошти, які стануть у пригоді для подальшого розвитку нашого цеху здоров’я, стимулювання праці медиків? Адже ми надаємо первинну медичну допомогу майже тисячі співробітників. Крім того, до нас звертаються й члени їх родин.

Тож щойно у Харкові стартувала кампанія з підписання декларацій між пацієнтами та лікарями, я обійшла заводські цехи і відділи. Розповідала всім про переваги обслуговування сімейним лікарем усієї родини, а не тільки одного її представника, котрий працює на заводі. Намагалася довести, що ми зможемо надавати якісні послуги нашим пацієнтам. І в перший же тиждень після старту підписання декларацій до нас звернулося багато людей: приходили заводчани, приводили своїх родичів, деякі цілими сім’ями відвідували наш заклад. Долучилися ще й заводчани-пенсіонери й акціонери. Ми ретельно відслідковували перебіг реформи, тож коли оголосили першу хвилю підписання договорів між центрами ПМСД і Національною службою здоров’я України, були до цього готові. Труднощі обумовили лише терміни підписання договору: про прийом документів оголосили 25 травня, а завершувався він уже 30 травня. Таким чином, було всього 5 днів (включно з вихідними), щоб встигнути подати правильно оформлені документи. ВЗ Як вам вдалося зареєструватися на сайті НЗСУ в такі стислі терміни?

— На момент реєстрації наш медичний заклад уже мав ліцензію. Решту документів (приміром, список лікарів згідно зі штатним розписом, юридичне доручення тощо) оформити було нескладно. І знадобилася доба, щоб перенести їх до електронної папки та відправити одержувачу. Звісно, хвилювалися. Разом з нами подали документи й 3 комунальні медичні заклади Харкова — їм підписали договір уже 5 червня. А для приватного

СПОЧАТКУ Я НЕ БАЧИЛА ПЕРСПЕКТИВ І СУМНІВАЛАСЯ В УСПІХУ РЕФОРМИ, АЛЕ КОЛИ ПОЧАЛА ВИВЧАТИ ДОКУМЕНТИ, ЗАГЛИБЛЮВАТИСЯ В СУТЬ РЕФОРМУВАННЯ, ЗРОЗУМІЛА: ЗМІНИ — НА КРАЩЕ. ОДНАК ДЛЯ УСВІДОМЛЕННЯ ЦЬОГО ПОТРІБЕН ЧАС. РЕФОРМА ПЕРЕТВОРЮЄ ПРИЙОМ ЛІКАРЯ НА НАДАННЯ ПОСЛУГИ, І ПАЦІЄНТ МАЄ РОЗУМІТИ: ПРИХОДИТИ ДО ФАХІВЦЯ ТРЕБА ЛИШЕ ЗА ПОТРЕБИ. НИНІ ДОВОДИТЬСЯ ПОЯСНЮВАТИ, ЩО ВИМІРЮВАННЯ АРТЕРІАЛЬНОГО ТИСКУ — ЦЕ ВЖЕ ПОСЛУГА, ЯКА КОШТУЄ ГРОШЕЙ, ВИТРАЧЕНИХ НА ОБЛАДНАННЯ, ЗАРПЛАТУ МЕДИКА ТОЩО

підприємства був встановлений граничний термін у 30 днів. Отож, з нами Національна служба здоров’я підписала договір тільки 25 червня. ВЗ Наскільки зміниться фінансування вашого медичного закладу?

— У нинішньому році завод профінансує діяльність нашого цеху здоров’я в запланованому обсязі — 1,5 млн грн, бо сума, яка надійде нам у межах медичної реформи, не покриє всіх поточних витрат. Загалом витрати нашого медичного закладу щороку збільшуються у середньому на 30%, і це не враховуючи придбання нового обладнання, оплати за договорами клінічних аналізів, томографа, послуг, отриманих нашими пацієнтами в медичних закладах вторинноготретинного рівнів. Наші пацієнти розуміють, що в умовах реформи, коли медична допомога остаточно переходить у статус медичних послуг, отримуватимуть безоплатну допомогу в межах суми, обумовленої декларацією. Для працівників же заводу всі інші послуги надаватимуться, як і раніше, за рахунок підприємства. ВЗ Чи планується найближчим часом зростання оплати праці медиків і вкладання коштів у розвиток матеріальної бази цеху здоров’я?

— Так, хоча в наших медичних фахівців й без того гідна заробітна плата. Але у зв’язку з підписанням декларацій, думаю, вона ще зросте, і медики будуть зацікавлені працювати ефективніше. Проте перший транш від НСЗУ планується використати не для збільшення зарплати, а для розширення медичного штату, адже тепер зросте чисельність пацієнтів. Таке рішення ми ухвалили ще на початку року, адже, плануючи участь у реформі системи охорони здоров’я, розуміли, що за пацієнтів потрібно буде конкурувати з іншими медичними закладами. Досі ми мали лише одного сімейного лікаря, який поєднував цю роботу з обов’язками головного лікаря. Ще один фахівець виконував обов’язки лікаря ультразвукової діагностики й ендоскопії. Працювали в нас також 2 стоматологи та (за сумісництвом) терапевт, хірург, акушер-гінеколог. З 1 вересня у нас приймають ще один сімейний лікар та вузькопрофільні фахівці-сумісники: ЛОР, невропатолог, окуліст і хірург. Ми маємо все необхідне діагностичне та фізіотерапевтичне обладнання для надання первинної медичної допомоги, у тому числі й травматологічної. Для спеціалізованого обслуговування хворих укладено договори з лабораторією фірми «Екотест» та неврологічною, кардіологічною і травматологічною лікарнями, розташованими у 602-му житловому мікрорайоні Харкова. Однак плануємо придбати нове, сучасне обладнання, передусім УЗД-апарат експертного класу, а також аналізатор крові та сечі для комп’ютерної діагностики. ВЗ Які перспективи в розрізі реформи ви бачите для системи охорони здоров’я в цілому та для свого медичного закладу?

— Чесно кажучи, спочатку я не бачила перспектив і сумнівалася в успіху реформи, але коли почала вивчати документи, заглиблюватися в суть реформування, зрозуміла: зміни — на краще. Однак для усвідомлення цього потрібен час. Реформа перетворює прийом лікаря на надання послуги, і пацієнт має розуміти: приходити до фахівця треба лише за потреби. Нині доводиться пояснювати, що вимірювання артеріального тиску — це вже послуга, яка коштує грошей, витрачених на обладнання, зарплату медика тощо. З іншого боку, лікар повинен підвищувати свою кваліфікацію, постійно здобувати нові знання, аби його пацієнти залишалися задоволені отриманою допомогою. Усе це має значно підвищити якість надання медичної допомоги українцям. Ольга ФАЛЬКО, спеціально для «ВЗ», м. Харків

17

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ ЧЕРНІГІВЩИНА

ДИСПЕТЧЕРСЬКА ДЛЯ ЕКСТРЕНОЇ ДОПОМОГИ У Чернігівському обласному центрі екстреної медичної допомоги та медицини катастроф майже три місяці працює єдина оперативна диспетчерська, котра дала змогу вдос­коналити прийом викликів від населення та забезпечити злагодженість оперативних дій між бригадами швидкої допомоги. До диспетчерської вже підключено всі райони та міста області.

Ігор ДАНИЛЕНКО, директор лікувально-профілактичного закладу «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» Чернігівської обласної ради

Серверна — мозок диспетчерської Питання створення центральної оперативної диспетчерської в нашій області назріло давно, оскільки подібні заклади вже функціонують у майже половині регіонів України. Утім, ми — єдина область, де диспетчерську створено фактично за кошти Державного фонду регіо­нального розвитку, який виділив для цього 90% потрібної суми. Решту грошей надав обласний бюджет. Загалом на об-

ладнання центральної оперативної диспетчерської витрачено 10,6 млн грн. Головне устаткування центральної диспетчерської — це потужний сервер, куди сходяться всі дзвінки й де зберігається база даних (інформація про виклики, переміщення автомобілів, медичні картки пацієнтів тощо), до речі, не менше 3 років. Усе обладнання — нове, серверна оснащена сучасними системами відеоспостереження, пожежегасіння, вентиляції та кондиціювання повітря. Вони працюють в автоматичному режимі, а волоконно-оптичні кабелі захищені від вірусних атак. Доступ до серверної мають тільки особи, які її обслуговують. У серверну підведене електроживлення від двох незалежних ліній, а також автономної дизельної електростанції (на випадок, якщо вимк­нуться обидві незалежні лінії електропостачання). Система електроживлення обладнана автоматичним перемиканням.

Як це працює? У центрі працюють диспетчери викликів та диспетчери напрямку — на зміні їх одночасно 10, а сам заклад функціонує в 4 зміни. Також тут цілодобово чергує інженер-програміст, який контролює ро-

боту всіх комп’ютерів і серверної, а старший лікар зміни координує роботу диспетчерів і бригад. У вихідні, святкові дні та нічні години, коли немає адміністрації, він також виконує функції оперативного керівника центру. Абонент, який телефонує на «103», зв’язується з диспетчером виклику, і той оформлює заявку. Диспетчер напрямку бачить на моніторі вже заповнену карту хворого, основну скаргу, адресу, визначає найближчу вільну бригаду за GPS-трекером і направляє її до пацієнта. Усі виклики-розмови автоматично записуються, інформація про них і про абонентів зберігається протягом 5 років. Основний канал зв’язку — не голосовий, а через інтернет. Картку хворого, заповнену диспетчером виклику, відправляють на планшет керівника бригади. На оформлення екстреного виклику витрачається не більше 30 секунд (від отримання дзвінка до передачі повідомлення керівнику бригади). Останній звітує диспетчеру про отримання виклику, а також фіксує час виїзду й прибуття до пацієнта, діагноз і час повернення на підстанцію. Звичайно, усе це відбувається в онлайн-режимі. Усі бригади забезпечені планшетами із програмою «Швидка

медична допомога». Як допоміжний засіб зв’язку на випадок проблем з інтернетом використовують мобільні телефони — ними також забезпечена кожна бригада. Крім того, для підстраховки заплановано всі бригади оснастити цифровими радіостанціями — на цей проект ДФРР виділив 7,4 млн грн.

У найближчих планах Головне завдання на перспективу — придбання обладнання для дистанційної передачі електрокардіограм. Лікар або фельдшер бригади завдяки кардіографу, підключеному до планшета, зможуть передати дані ЕКГ у телеметричний центр. А лікаркардіолог, який чергуватиме на кожній зміні, матиме можливість розшифрувати дані й прийняти рішення про тактику ведення хворого. На створення телеметричного центру необхідно 1,1 млн грн. Ми виграли конкурс ДФРР на придбання цього обладнання, тож сподіваємося, що вже найближчим часом розпочнемо реалізовувати проект. Створення сучасної центральної диспетчерської — це лише одна зі складових побудови якісної екстреної медичної служби. Не менш важливими є сучасний санітарний транспорт, переважно типу В та С (тобто реанімобілі та спеціально обладнані автомобілі), і підготовлені професійні кадри. На сьогодні у нас працюють 98 бригад, маємо 107 машин, начебто є й резервні, проте 68 із них уже давно вичерпали свій ресурс. Для модернізації автопарку центру екстреної медичної допомоги нашій області необхідно 66 нових автомобілів. Самі ми цю проблему не вирішимо, оскільки спеціально обладнаний автомобіль екстреної медичної допомоги коштує 2,5-3,5 млн грн. Тільки централізовані закупівлі за загальнодержавною програмою можуть допомогти регіонам оснастити служби ЕМД та МК такими необхідними машинами, однак поки подіб­ ної програми не розроблено. Оновлення потрібне і навчально-тренувальному відділу, який діє в нашому центрі. Тут готують середній медичний персонал й водіїв, а також проходять навчання з надання першої медичної допомоги співробітники силових відомств. Матеріально-технічна база цього відділу дещо застаріла, однак коштів на її оновлення ми також не маємо. Олена БЕРЕЗКІНА, спеціально для «ВЗ» , м. Чернігів

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ РАКУ

ОГОЛОШУЄ КОНКУРС НА ЗАМІЩЕННЯ ВАКАНТНОЇ ПОСАДИ провідного наукового співробітника науководослідної лабораторії медичної фізики та біоінженерії (1 посада на 1ст.)

ОСНОВНИЙ КАНАЛ ЗВ’ЯЗКУ — НЕ ГОЛОСОВИЙ, А ЧЕРЕЗ ІНТЕРНЕТ. КАРТКУ ХВОРОГО, ЗАПОВНЕНУ ДИСПЕТЧЕРОМ ВИКЛИКУ, ВІДПРАВЛЯЮТЬ НА ПЛАНШЕТ КЕРІВНИКА БРИГАДИ. НА ОФОРМЛЕННЯ ЕКСТРЕНОГО ВИКЛИКУ ВИТРАЧАЄТЬСЯ НЕ БІЛЬШЕ 30 СЕКУНД (ВІД ОТРИМАННЯ ДЗВІНКА ДО ПЕРЕДАЧІ ПОВІДОМЛЕННЯ КЕРІВНИКУ БРИГАДИ)

18

ТЕРМІН ПОДАННЯ ДОКУМЕНТІВ — 1 місяць від дати опублікування оголошення. АДРЕСА ІНСТИТУТУ: 03022, м. Київ, вул. Ломоносова, 33/34, телефон для довідок: (044) 259-01-79.

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ

21 вересня 2018 року

К І Р О В О Г РА Д Щ И Н А

НА НОВОМУ МІСЦІ У зв’язку з подіями на Сході України Донецькому національному медичному університету довелося змінити розташування. Зараз він має навчальні бази в Краматорську, Лимані, Дружківці, Маріуполі. А сам ДНМУ протягом двох років працює в Кропивницькому. Як обжилися на новому місці?

крісла, за якими працюватимуть студенти. Однак їх ще не встановили, бо будуть потрібними лише з третього курсу. Також проведено тендер на закупівлю фантомів, муляжів для обладнання центру симуляційної медицини, що коштуватиме понад 8 млн грн. Найближчим часом буде обладнано ще два комп’ютерні класи.

Таміла АСРІЄВА, асистент кафедри анатомії людини №2 Донецького національного медичного університету, лікар загальної практики-сімейної медицини

ВЗ Де нині розміщено ваші основні потужності та чи вистачає їх?

— Кілька приміщень ми орендуємо і через це не можемо там щось змінювати, проводити ремонти. Зокрема, немає можливості підготувати й оснастити лабораторії, які давали б змогу здійснювати наукові дослідження. Однак усім необхідним для двох теоретичних кафедр на початкових курсах ми забезпечені. Наприклад, маємо три комп’ютерні класи, анатомічний музей, кабінет гістології, оснащений бінокулярними мікроскопами, — такими самими обладнана і кафедра медичної біології. Уже завезли стоматологічне обладнання, зокрема

ВЗ А як із клінічними базами, адже це дуже важлива ланка належної підготовки фахівців?

— У Кропивницькому маємо їх кілька. Одна — в обласному онкодиспансері, де третьокурсники вивчають пропедевтику внутрішніх хвороб, хірургії, педіатрії тощо. Там вони знайомляться з пацієнтами, вчаться збирати анамнез хвороби, встановлювати попередній діагноз за допомогою методів аускультації, перкусії, пальпації органів і систем. На цьому етапі на базі онкодиспансеру працюють кафедри хірургії, онкології, радіології, рентгенології. Друга — у госпіталі ветеранів війни та учасників бойових дій функціонує. Тут розташовані кафедри пропедевтики хірургії. Пропедевтику ж стоматології наші студенти вивчають на третій базі — в обласній і міській стоматологічних поліклініках. Відповідно, у дитячій обласній лікарні облаштували базу для кафедри пропедевтики педіатрії. У восьми лікувальних закладах обладнані навчальні аудиторії, де пізніше будуть розміщені клінічні медичні кафедри.

У більшості випадків очільники лікувальних закладів і керівництво як управління охорони здоров’я міської ради Кропивницького, так і Департаменту охорони здоров’я ОДА поставилися до наших потреб із розумінням. Особливо активно допомагали обласна дитяча лікарня, госпіталь ветеранів війни, кардіодиспансер, стоматологічні поліклініки, психіатрична лікарня, онкодиспансер. Бази, звісно, постійно вдосконалюють, зок­ рема зараз підбираємо викладацький склад, аби повністю забезпечити підготовку студентів. З часом плануємо розширюватись і відкривати бази в інших лікарнях для четвертого-шостого курсів, щоб повністю організувати навчальний процес. ВЗ Найголовніше в навчальному закладі — досвідчені викладацькі кадри. Чи вдалося вам зберегти цей потенціал?

— Ми працюємо в Кропивницькому лише два роки. Більшість наших викладачів — доктори та кандидати медичних наук, які приїжджають сюди з Краматорська, суміщаючи роботу у двох містах. Наразі співробітників для забезпечення належного навчального процесу вистачає. До нас у штат перейшли викладачі з педагогічного та технічного університетів, льотної академії. Значна їх частина працює за сумісництвом. Є викладачі, здебільшого на кафедрах мікробіології та фізіології, які приїхали з Донецької області. Цього року викладатиме також професор із Чернігова.

Протягом останього року в нас захистилося п’ятеро науковців, які є штатними викладачами ДНМУ, ще двоє молодих учених пройшли передзахист. Завідувачка кафедри медичної хімії нині перебуває на стажуванні в США та завершує докторську дисертацію. Торік двоє викладачів стажувалися в Німеччині. В аспірантурі навчаються п’ять співробітників, тобто це наші потенційні науковці. Крім того, у лікувальних закладах міста працюють лікарі, які мають вчений ступінь. Усіх бажаючих ми залучаємо до освітнього процесу. Але річ у тому, що вивчення клінічних дисциплін розпочнеться лише на третьому курсі, тож ті, у кого було бажання, викладали на теоретичних кафедрах анатомії, гістології, фармакології. Однак не все так добре, як здається. Зокрема, великою проблемою для наших співробітників є житло — як їм його винаймати за зовсім невисоку зарплатню викладача? Людям довелося залишити в Донецьку свої квартири, будинки, а держава не передбачила їм компенсації цих витрат. Ректорат постійно порушує питання забезпечення викладачів-переселенців житлом, однак поки позитивних рішень немає. ВЗ Скільки у вас нині студентів?

— У Кропивницькому діють два факультети поки лише для першого та другого курсів: медичний №2, на якому навчаються 2610 українських студентів, і міжнародний медичний, де лікарський фах здобувають 1700 осіб із 47 країн світу. ВЗ Чи багато цьогоріч було бажаючих навчатися у вашому виші?

— Охочих було дуже багато, але поріг у 150 балів із профільних предметів змогли подолати не всі. Тому на перший курс у Кропивницькому вступили 90 українських студентів. В іноземних абітурієнтів вступна кампанія розпочалася 1 вересня. ВЗ Що в найближчих планах вишу?

— Насамперед, ми докладатимемо зусиль для вдосконалення клінічної бази та закупівлі обладнання для лабораторій. Крім того, залучатимемо талановиту молодь до пошуково-дослідницької роботи, аби виховати нове покоління науковців і викладачів. Марія ЛАРЧЕНКО, спеціально для «ВЗ», м. Кропивницький

ВОЛИНЬ

КОМП’ЮТЕРНЕ ОЗБРОЄННЯ Волинська область отримала комп’ютерне обладнання для введення медичної інформаційної системи «Реєстр індивідуального серцево-судинного ризику дорослого населення Волинської області». Це стало можливим завдяки реалізації субпроекту «Вдосконалення медичної допомоги хворим з хворобами системи кровообігу у Волинській області» спільного зі Світовим банком проекту МОЗ України «Поліпшення охорони здоров’я на службі у людей».

В

області задоволені роботою команди, яка співпрацює зі Світовим банком, адже Волинь — один із 4 регіонів України, що отримують кошти в межах проекту, оскільки виконують встановлений план й ефективно ви-

трачають виділені гроші. Впровадження нової електронної системи та реєстру полегшить роботу і життя не лише медикам, а й пацієнтам. Загалом волиняни отримали 289 комплектів вартістю 836 дол. кожен.

Нині комплекти обладнання, що складаються із ноутбука і багатофункціонального пристрою, розподіляють у центри первинної медико-санітарної допомоги. Це один із кроків до цілковитої відмови від паперових

і переходу до електронних медичних карток пацієнтів. Медичну інформаційну систему написали у рамках ІТ-компонента субпроекту, що коштувало майже 53 тис. дол. Вона функціонує з вересня 2017 року, а станом на 20 серпня 2018 року до неї внесено дані понад 496 тис. пацієнтів Волині — це приблизно половина населення краю. Аби убезпечити електронні медичні картки від хакерських атак і викрадення даних, реєстр «озброєний» спеціально створеною комплексною системою захисту інформації.

25 комплектів обладнання отримала також Луцька міська дитяча поліклініка, котру спершу не включили до субпроекту. Але в процесі реформування галузі охорони здоров’я в області прагнуть створити єдиний медичний профіль, тому й знайшли кошти, аби закупити необхідне і для цього медичного закладу. Перехід з паперових носіїв до єдиного реєстру пацієнтів на Волині — лише справа часу, який потрібен для внесення в медичну інформаційну систему даних про все населення краю. За матеріалами офіційного веб-сайту Волинської ОДА

19

ОСОБИСТИЙ ФАКТОР

АНДРІЙ ЯГЕНСЬКИЙ: РЕФОРМА НЕ МОЖЕ ЩОСЬ ПОЛІПШИТИ БЕЗ ВИРІШЕННЯ БОЛЮЧИХ ПИТАНЬ Інтенсивний системний розвиток кардіології на Волині впродовж останнього десятиліття нерозривно пов’язаний з Андрієм Ягенським — керівником Волинського обласного центру кардіоваскулярної патології та тромболізису Луцької міської клінічної лікарні, доктором медичних наук, професором, активним учасником міжнародних медичних форумів. Ця людина пройшла довгий шлях від лікаря-терапевта у сільській лікарні до відомого науковця і продовжує рухатися в ногу із часом.

курсах зрозумів, що хочу бути кардіо­ логом. Але тоді медичний фах обирав не сам студент — усе залежало від потреби державного замовлення. Майбутніх медиків розподіляли в такі галузі, як терапія, хірургія, акушерство, гінекологія. Кардіології ж у переліку не було. Інтернатуру з терапії я пройшов в обласній лікарні, а потім на 3 роки поїхав працювати в селище Голоби Волинської області звичайним терапевтом. Андрій ЯГЕНСЬКИЙ, керівник Волинського обласного центру кардіоваскулярної патології та тромболізису КП «Луцька міська клінічна лікарня», доктор медичних наук, професор

ВЗ Коли ви вирішили, що станете медиком?

— Про медичну освіту почав серйозно замислюватися в старшій школі. Мій батько — лікар, у нього було багато друзів серед колег, тож я з дитинства стикався з людьми, які працюють у медичній сфері. У сім’ї часто обговорювали питання, що прямо чи опосередковано стосувалися медицини. Уже в 9-му класі зрозумів, що іншого життєвого шляху для себе просто не бачу. ВЗ Де саме здобували медичну освіту?

— Навчався на лікувальному факультеті Київського медичного інституту, це були 1979-1985 роки. На останніх

ВЗ Чи легко було після навчання в столиці розпочинати медичну кар’єру в селі?

— Що таке сільська медицина, я бачив з дитинства, адже жив буквально у дворі Шацької районної лікарні, де батько тривалий час був головним лікарем. Звичайно, дитяче відсторонене й часом ідеалізоване сприйняття лікарської роботи та самостійна практика істотно різняться. Тому робота в Голобах стала дуже цікавим досвідом. Зрозуміло, після життя у столиці не дуже хотілося їхати в село. Проте я зовсім про це не шкодую — у Голобській лікарні працював дуже хороший, дружній колектив. Звичайно, доводилося стикатися з різною терапевтичною та хірургічною патологією як у дорослих, так і у дітей. Необхідно було швидко ухвалювати рішення за наявності невеликих діагностичних можливостей. Потім декілька місяців працював у дільничній лікарні Ве-

лицька. Тобто моя кар’єра лікаря розпочалася саме в глибинці. ВЗ Проте згодом ви все-таки стали кардіологом, зокрема потрапили у провідний на той час спеціалізований кардіологічний заклад колишнього СРСР...

— Так, дійсно, важко заплутані шляхи долі часом приводять до здійснення мрій. Після сільської медицини мені поталанило 2 роки навчатися і працювати в найкращому медичному закладі колишнього СРСР — Всесоюзному кардіологічному науковому центрі Академії медичних наук у Москві, який очолював академік Євгеній Чазов. Ця неординарна людина була дуже наближена до влади, лікувала генсеків. Тож завдяки його впливу й не без допомоги з-за кордону вдалося збудувати потужний медичний центр як у лікувальному, так і науковому плані. Звісно, працювати там клінічним ординатором і мати можливість ознайомитися з передовою на той час медичною практикою було заповітною мрією багатьох кардіологів. Тоді звичайні лікарі були в прямому сенсі відрізані від світу, досягнень закордонних науковців. Мені ж під час ординатури, що тривала з 1989 по 1991 рік, пощастило читати закордонні, передусім американські медичні видання. Рівень здобутих у кардіологічному центрі знань був дійс­но високий.

СПОДІВАЮСЯ, ЩО ФОРМУВАННЯ СІМЕЙНОЇ ЛАНКИ МЕДИЦИНИ ЗМОЖЕ ЗАКЛАСТИ ФУНДАМЕНТ ДЛЯ УСПІШНОГО РЕФОРМУВАННЯ ВТОРИННОГО, А ПОТІМ І ТРЕТИННОГО РІВНІВ. ГОЛОВНЕ — НЕ ВИГАДУВАТИ ВЕЛОСИПЕДА. ІДЕАЛЬНОЇ СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я НЕ ІСНУЄ

20

ВЗ А чому ви вирішили зайнятися саме наукою?

— Наукова діяльність приваблювала мене від самого початку лікарської практики. Ще працюючи терапевтом у Голобах, я регулярно читав наукові журнали. Але лише під час навчання в Москві зумів об’єктивно оцінити рівень розвитку кардіології і зрозуміти, як виглядає справжня наука, особливо на Заході. На той час різниця була просто вражаючою. Але не тому, що в нас гірші лікарі чи науковці. Просто доступ до передових світових медичних розробок і новинок навіть наприкінці «перебудови» мали тільки московські фахівці. «Залізна завіса» існувала не лише в політичному вимірі, а й в науковому. Після повернення з Москви у 1991 році я розпочав практику в Луцькій міській клінічній лікарні, зокрема працював у палатах інтенсивної терапії кардіологічного відділення. Досить швидко написав кандидатську дисертацію з діагностики та лікування надшлуночкових тахікардій. Роботу захистив у Києві, але матеріал для неї набирав переважно в Москві та Кишиневі (мій науковий керівник був з Молдови). Після захисту кандидатської очолив ревматологічне відділення міської клінічної лікарні. А у 2003 році дописав і захистив докторську дисертацію на тему, що стосувалася миготливої аритмії в пацієнтів із серцевою недостатністю. ВЗ Ви стояли біля витоків створення на Волині обласного центру кардіоваскулярної патології та тромболізису, який є одним з провідних закладів такого типу в Україні. Розкажіть про його роботу.

— Як відомо, багато інсультів і практично всі випадки інфарктів зумовлені атеросклерозом. Неврологи лікують інсульт, кардіологи — інфаркт. Ми ж постаралися об’єднати процес лікування обох патологій в одній структурі, аби надавати допомогу таким пацієнтам комплексно, особливо в перші години захворювання. Саме на цих принципах у 2005 році в Луцькій міській клінічній лікарні створено Волинський обласний центр кардіоваскулярної патології та тромболізису, у якому поєднано 3 основні складові: кардіологію, неврологію і реабілітацію. Спочатку вдалося запустити проведення тромболізису. До 2005 року в Луцьку при інфаркті міокарда виконували 1, максимум 2 тромболізиси на рік. А вже у 2007-2008 роках — близько 60. Крім того, ми стали першою установою у Західній Україні та третьою в державі, у якій започаткували тромболізис при ішемічному інсульті. Цю процедуру в нас проводять із 2006 року. Нещодавно в центрі відкрили рентгенохірургічний блок: у 2013 році вда-

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ОСОБИСТИЙ ФАКТОР

21 вересня 2018 року

На обході в палатах інтенсивної терапії кардіологічного відділення Луцької міської лікарні

У Луцькому замку з професором Хуго Санером — керівником Бернської клініки реабіліації (Швейцарія)

Під час проведення Європейської школи Доповідь за результатами програми із серцево-судинної профілактики (Луцьк, «Волинькард» на конгресі 2012 рік) із проф. Х. Санером (Берн, Швейцарія), «Європревент» (Рим, 2013 рік) проф. Т. Здроєвським (Гданськ, Польща), проф. О. Барною (Київ, Україна)

лося переконати владу в необхідності встановлення у міській лікарні ангіографа. Апарат придбали за кошти державного бюджету, і одразу розпочали активну роботу. У 2017 році в Луцькій міській клінічній лікарні було виконано 79% усіх стентувань в області в перші години розвитку інфаркту. Якщо у 2017-му ми провели 905 ангіографічних процедур, то в цьому році такої цифри вдалося досягти вже у серпні. Це помітний крок уперед. Звісно, кожна область має власні розробки в певних галузях медицини, але хотілося б, аби медична допомога була комплексною. Україна ж сьогодні не має нормальної системи медицини, реформа реалізується доволі повільно. І кожен регіон виходить із власних можливостей. Тому немає підстав говорити, ніби ми створили щось надзвичайне. Але в нинішніх складних для медичної галузі умовах наш центр працює злагоджено і показав хороший результат. Звісно, найбільша заслуга в цьому колективу. Незважаючи на доб­ре всім відомі труднощі, лікарі, медсест­ри, молодший медичний персонал працюють цілодобово в умовах, які важко назвати хорошими.

Крім високотехнологічних методик у межах програми «Волинькард» велику увагу приділяли профілактиці, проводили масові обстеження людей у сільській місцевості. На жаль, зараз через фінансові проблеми та зміну підходів до профілактики серцево-судинних захворювань ця частина програми суттєво звужена. Раніше ж вона мала комплексний характер: профілактика, обстеження і лікування.

Причому переважно відбувається це не через фінансові труднощі, бо ті самі статини чи аспірин не є дороговартісними, та й програма «Доступні ліки» працює. Тобто проблема не лише у низькій доступності кваліфікованої та вчасної медичної допомоги, а й у ставленні наших співгромадян до власного здоров’я.

ВЗ Варто зазначити, що в області роблять усе можливе, аби допомогти волинянам. Зокрема, тут діє унікальна прог­ рама «Волинькард». Як вам вдалося її започаткувати?

— «Волинькард» — дійсно одна з перших комплексних програм, основним принципом якої стало гасло «Від превенції до інтервенції», тобто від профілактики — до складних хірургічних втручань на серці. Розробляючи її, ми врахували найболючіші проблеми: відсутність системної профілактичної роботи та недостатність фінансування невідкладної кардіології. У тому, що ця програма запрацювала, важливу роль зіграв тодішній Голова Волинської ОДА Борис Клімчук. Він досить багато уваги приділяв стану медицини в області, а програма «Волинькард» стала одним із його пріоритетів. Якщо десь з’являлися проблеми, їх швидко вирішували. Усі домовленості та плани практично повністю виконувалися. І це дало свої плоди. Якщо у 2010-2011 роках в області проводили менше 20 коронарних стентувань, то вже у 2014 році — майже 70. За минулий рік досягнуто показника у понад 400 стентувань. У цьому році сподіваємося виконати більше 500 процедур. Останні роки проведення стентування при інфаркті забезпечується переважно за рахунок державних закупівель. Утім, незважаючи на декларації керівництва МОЗ, постачання витратних матеріалів відбувається з перебоями. Тому підтримка місцевих бюджетів для нас досить важлива.

ВЗ Ви говорили, що ще під час навчання зацікавилися передовим досвідом у галузі кардіології. Чи вдалося вам налагодити активну співпрацю з колегами з інших країн світу?

— Наш центр активно співпрацює з міжнародними партнерами: науковцями з Польщі, Швецарії, Нідерландів, США. У нас є можливість відвідувати інші країни, переймати досвід. Спочатку це було здебільшого стажування. Особисто я був на стажуванні у США, Фінляндії, Швейцарії. Останніми роками більше їжджу на міжнародні медичні наукові конференції, наради експертів тощо. Приємно, що лікарі нашого закладу беруть активну участь у міжнародній співпраці й обміні досвідом. Так, нещодавно троє представників Луцької міської клінічної лікарні відвідали міжнародний конгрес з кардіології у Мюнхені. Днями я повернувся з Пекіна, де доповідав на Всесвітньому конгресі з гіпертонії. У червні мої колеги виступали з доповідями в Іспанії. Така співпраця дуже потрібна. Але для того щоб вільно переймати закордонний досвід та провідні науково-медичні розробки, важливо знати англійську мову. В Україні ж навіть молоді лікарі погано нею володіють, тож вважаю, що досконале знання іноземної має бути однією з вимог фаховості лікаря. ВЗ Згідно зі статистикою смертність від серцево-судинної патології в Україні вища, ніж у розвинених країнах Заходу. Чим це зумовлено?

— У нас люди втричі частіше помирають унаслідок інфаркту, ніж, скажімо, у Швейцарії, де мені довелося працювати. Ми з польськими та швейцарськими колегами з’ясовували, чому так відбувається. Тому є кілька причин. Передусім — якість життя та відсутність страхової медицини в Україні. По-друге, у нас не проводять коронарографію та стентування всім, хто їх потребує. А по-третє, українці часто припиняють лікування після виписування зі стаціонару. Якщо у Швейцарії статини впродовж 3,5 року після інфаркту приймають 95% хворих, у Польщі — 80%, то в нас — лише 35%. Тобто більшість людей самостійно вирішують не вживати препаратів, які їм виписали на постійній основі.

ВЗ Можете спрогнозувати розвиток кардіології в найближчі 10-15 років? Які напрямки будуть основними?

— У найближчі роки в нас варто чекати запровадження методик, які у провідних країнах світу успішно працюють уже 15-20 років. Наприклад, те саме стентування при інфаркті міокарда, котре нині активно поширюється в Україні. За цим показником наша держава досягла майже середньоєвропейського рівня. Але треба рухатися ще далі. Загалом на всіх світових конгресах з кардіології звучить одна й та сама важлива теза: основне завдання — не пошук чогось нового і революційного, хоча розробки тривають, а масове запровадження сучасних досягнень медичної науки в реальну клінічну практику. Скажімо, смертність хворих після інфаркту міокарда за умови правильного лікування можна знизити на 75% ╖— це сотні врятованих життів. Але найефективнішим є комплекс­ ний підхід. Комплексні програми профілактики та лікування серцево-судинних захворювань запроваджені в минулому столітті в усіх розвинених країнах. І вони дали вагомі результати. Так, у США підрахували, що завдяки цьому в краї­ ні щороку помирає на 350 тис. людей менше. Польща, Угорщина, інші європейські країни демонструють подібні успіхи. Якщо впровадити ці програми на Волині, то щороку ми могли б уберегти від передчасної смерті понад 1 тис. людей. Зараз масово застосовують потужні препарати, спрямовані на зниження рівня холестерину. Є нові антикоагулянти, засоби для лікування серцевої недостатності тощо. Сучасні механічні серця дають можливість дочекатися пересадки серця. Можливо, щось зміниться у сфері робототехніки та її застосування в кардіології. Теоретично можливо, що серце теж вдасться вирощувати, як і інші органи. Але це питання майбутнього, нині ж варто використовувати наявні здобутки. ВЗ Що, на вашу думку, найбільше заважає розвиватися українській медицині?

— Найбільша проблема української медицини — відсутність не техніки чи грошей, а кадрів. За останній рік намітилася тривожна тенденція до звільнення медсестер. Цей процес за-

чепив уже й лікарів. Якщо в стаціонарі лікарів ще вистачає, то в амбулаторній ланці відчувається їх суттєвий брак. А все тому, що лікар-професіонал не може отримувати зарплату нижчу, ніж працівник супермаркету. На жаль, можновладці не зовсім адекватно оцінюють ризики. Але якщо своєчасно не вжити заходів, то через певний час може виявитися, що лікувати хворих в Україні буде нікому. ВЗ Чи буде, на вашу думку, успішною нинішня медична реформа в Україні?

— Надії на краще є. Без реформи медицина функціонувати не зможе. Якщо не робити нічого, ситуація погіршуватиметься. Позиція страуса з головою в піску неприйнятна. Ми покладаємо значні сподівання на медичну реформу. Але будь-які зміни потребують фінансування. Без нього ми можемо багато говорити про зміни, а фактично реалізувати їх нам не вдасться. Наприк­лад, повноцінна реформа вторинного рівня розпочнеться у 2019 році. Проте вже нині чимало медиків залишають галузь! Боюся, що через рік-два реформа вже не зможе радикально змінити ситуацію. Однак, незважаючи на всі проблеми, реформування первинної ланки поступово відбувається. Вважаю: якщо ми стали на шлях змін, то не треба рухатися вліво чи вправо або робити крок уперед і два — назад. Слід йти цим шляхом і максимально швидко та послідовно, а не приймати спочатку одне рішення, а потім відміняти його і так по колу. Все-таки сподіваюся, що формування сімейної ланки медицини зможе закласти фундамент для успішного реформування вторинного, а потім і третинного рівнів. Головне — не вигадувати велосипеда. Ідеальної системи охорони здоров’я не існує. Страхова медицина — хороша річ, але тільки тому, що поки не придумали нічого ліпшого. І якщо взяли за основу певну модель, то треба дотримуватися саме її, а не експериментувати. Бо в нас, на жаль, дуже багато політиків звикли будувати свою кар’єру на медицині. Не слід боятися змін, навіть коли вони видаються надто кардинальними. Наприклад, те саме закриття невеликих лікарень — дуже болюча тема, але цей шлях ми частково прой­ш ли, і гірше не стало. Так, значно зменшилася кількість ліжок, особливо в районах, але це реалії нашого життя. Суспільство повинне оплачувати медичну послугу, реальне лікування, а не приміщення чи фіктивний ліжко-день. Реформа не може щось поліпшити без вирішення болючих питань, і таких буде чимало. Петро ГЕРАСИМЕНКО, спеціально для «ВЗ»

21

ЛІКИ, ЩО ЛІКУЮТЬ

(НЕ)ВИПРАВДАНИЙ ОПТИМІЗМ На днях ВООЗ вчергове урочисто заявила, що ера антибіотиків майже закінчилася. Наскільки таким заявам варто вірити? Зрозуміло, що вони резонні — проблема резистентності поглиблюється. Але чим замінити антибактеріальні засоби?

Г

лобального зменшення кількості призначень антибіотиків для амбулаторного застосування протягом останніх 3 років не спостерігається. Отже, наївно чекати на те, що рівень поширення мікробної резистентності зменшиться. Тому впродовж тривалого часу й досить швидкими темпами розробляється чимало біологічних альтернатив антибіотикам. Розглянемо найперспективніші з них.

Бактеріальні хижаки Віруси — давня і все ж досі доволі неоднозначна заміна антибіотикам. І хоча в багатьох країнах вказаний напрямок не визнають, він усе одно розвивається: тільки протягом останнього року було опубліковано понад 3 тис. робіт, присвячених застосуванню бактеріофагів. До речі, у Франції — батьківщині вказаного напрямку — громадські організації давно борються за право легалізувати терапію бактеріофагами хоча б для пацієнтів із муковісцидозом.

Однією з основних і найбільш «задавнених» проблем, пов’язаних із фаговою терапією «минулих днів» (бактеріофаги вперше застосували як терапевтичні агенти ще в 1919 році), був вибір відповідних терапевтичних цілей. У ранніх роботах на цю тему було визначено багато неадекватних цілей, а також підібрано невідповідні (неефективні) віруси. До того ж чимало випадків застосування фагів були обумовлені більше комерційним тиском і не мали наукового обґрунтування — як наслідок, їх використовували за широким спектром показань, багато з яких не містили бактеріального компонента (наприклад, кропив’янка та герпес). Тому свого часу фахівці Американської медичної асоціації дійшли висновку, що цей підхід у боротьбі з бактеріальними інфекціями фактично безнадійний. З часом, коли дослідники усвідомили високоспецифічну природу бактеріофагів, підвищилася вірогідність підбору адекватних «зброї» та

СІМ ВА Д Сьогодні вважають, що застосування бактеріоцинів є найперспективнішим порівняно з іншими альтернативними антибіотикам агентами. Але, незважаючи на виражений бактерицидний ефект AMP і широке застосування у тваринництві (вони легко засвоюються організмами без несприятливого впливу на якість кінцевого продукту та навколишнє середовище), існує низка обмежень щодо їх впровадження в клінічну практику. Використання бактеріоцинів як ефективних альтернатив антибіотикам обмежує висока собівартість. Поки що бактеріоцини традиційно виробляються з культивуванням диких штамів, і вихід кінцевого продукту замалий. До того ж здорожчує виробництво процес складного очищення. Антибактеріальний спектр більшості бактеріоцинів надто вузький, вони ефективні тільки проти відповідних бактеріальних видів мікроорганізмів. Бактеріоцини — пептиди, тож прямо кодуються генами, тому для їх синтезу логічно застосовувати методи генної інженерії. Водночас для підвищення ефективності технології подекуди намагаються використовувати метод індукованого мутагенезу. Однак ні перший, ні другий метод не може гарантувати, що просторові структури штучних AMP узгоджуються з природними аналогами, а це дещо підвищує ризик непередбачуваних ефектів. Багато природних AMP, таких як мелітин (пептид, який є основним активним компонентом бджолиної отрути), а також деякі рослинні AMP потенційно токсичні для еукаріотичних клітин через гемолітичні ефекти. Усе ще існує ризик розвитку в патогенних бактерій резистентності до AMP шляхом багатьох модифікацій. Досліджень in vivo із фармакодинаміки та фармакокінетики бактеріоцинів надто мало, тому не можна стверджувати, ніби їх метаболіти абсолютно нешкідливі для макроорганізму. Також усе ще потрібно ретельно перевірити імунну відповідь на подібні препарати. Бактеріоцини недостатньо стабільні під час транспортування, до того ж вони легко гідролізуються протеазами у травному тракті.

1 2 3

4 5 6 7

22

«мішеней». І, відповідно, збільшилися шанси отримати задовільний або навіть блискучий терапевтичний результат. Першими з’явилися дані про ефективність цього методу при стафілококовій інфекції шкіри та циститі. Оскільки проблема резистентності до антибіотиків набула надзвичайної актуальності, суттєво зріс інтерес до фагової терапії. Й тому висока специфічність бактеріофагів і проблема з розробкою їх пероральних форм уже не розглядаються як нездоланні перешкоди. Сьогодні ці віруси «тренують» для боротьби з такими збудниками, як Acinetobacter baumannii, Streptococcus pyogenes, Streptococcus agalactiae, E sc he r ic h ia col i, Pseudomon a s aeruginosa, Klebsiella pneumoniae, Salmonella typhimurium, мультирезистентний Staphylococcus aureus і навіть Bacillus anthracis. Зрозуміло, що бактеріофаги не стануть «магічною кулею», вони мають деякі спільні з антибіотиками недоліки (наприклад, до таких бактерій, як Clostridium difficile, усі терапевтичні фаги, ідентифіковані на сьогодні, надто «поблажливі», а це суттєво обмежує можливості вказаної терапії). Крім того, як лікарські агенти вони вирізняються погано передбачуваною фармакокінетикою. До того ж зараз деякі бактеріофаги пов’язують із патогенезом кількох ней­р одегенеративних (на кшталт паркінсонізму) й аутоімунних захворювань: підозрюють, що вони сприяють прогресуванню вказаних патологій через вплив на мікробіом кишечнику, однак механізми їх дії до кінця не з’ясовані. А ще донедавна ці «істоти» вважалися небезпечними винятково для бактерій! Утім, доказів на користь застосування фагів як альтернативи антибіотикотерапії сьогодні зібрано більше, ніж потрібно. Залишилося тільки навчитися їх підбирати й належним чином «налаштовувати».

Вбивчі фрагменти Частково це вдалося зробити завдяки використанню окремих літичних ензимів (ендолізинів), виділених із «хижих» вірусів. Ендолізини, такі як глюкозидаза, амідаза, ендопептидаза та трансглікозилаза, утворюються в пізньому

фаговому літічному циклі, що призводить до зниження рівня бактеріального пептидоглікану й полегшує вихід нових фагів з уражених «вірусною» інфекцією мікроорганізмів. Ендолізини вперше були виділені у 50-х роках минулого століття, й відтоді за їх допомоги вдавалося лікувати сепсис та деякі бактеріальні інфекції. Зокрема, перші такі засоби були активні проти Enterococcus faecalis, Clostridium perfringens і певних видів стрептококів. Сьогодні ці деривати демонструють антибактеріальну активність in vitro та in vivo проти стафілококів, клостридій, лістерій, збудників сибірки тощо. Наприклад, ендолізин LysK, отриманий від фага К, здатен вбити 9 стафілококів, включаючи мультирезистентний Staphylococcus aureus, а ендолізини PlyV12 виявляють високу літичну активність проти ентерококів, резистентних до ванкоміцину. Ендолізини приваблюють дослідників своїми ширшим, ніж у фагів, антибактеріальним спектром і здатністю швидше вбивати чутливі штами. Також ендолізини вигідно вирізняються більш передбачуваною дією. Проте їх виробництво набагато складніше, а отже, вартість таких ліків надто висока. Крім того, ендолізини легко деградують і втрачають активність під час зберігання, тому виробники не дуже вже й прагнуть продовжувати розробки в цьому напрямку. Бактеріофаг-віріон-асоційовані пептидогліканові гідролази (VAPGH) — інші фагові лізати, які руйнують бактеріальний пептидоглікан для полегшення введення фагів у мікробні клітини. Багато VAPGH демонструють антибактеріальну активність in vitro та in vivo, причому спектр їх дії подібний до ендолізинів. Наприклад, HydH5 із фага phiIPLA88 показав високу активність проти Staphylococcus aureus у фазі раннього логарифмічного росту, а gp61 від фага phiMR11 — літичну активність проти мультирезистентного золотистого стафілококу. На тлі інших дериватів фаги VAPGH вигідно вирізняються термічною стійкістю: деякі такі молекули зберігають 26% літичної активності навіть за умови перебування при температурі 100 °С протягом 2 годин. Деякі з VAPGH також високоефективні проти небезпечних антибіотикорезистентних патогенів. Та, на жаль, нині дослідження по VAPGH дуже обмежені. Бактеріоцини, або антимікробні пептиди (AMP), специфічні низькомолекулярні пептиди з антимікробною дією, які синтезуються різними мікроорганізмами, — значно молодший напрямок пошуку заміни антибіотикам. АМР утворилися в процесі еволюції як універсальна зброя у внутрішньовидовій і міжвидовій боротьбі мікроорганізмів. Тести in vitro показують, що бактеріоцини чинять потужний супресивний вплив на різні патогенні організми, включаючи навіть антибіотикорезистентні. Загалом їх основна бактерицидна дія ґрунтується на структурному ушкод­женні мембран мікробних клітин, хоча багато з AMP мають і додаткові механізми дії, наприклад, можуть втручатися в реплікацію ДНК, РНК чи метаболізм патогенних бактерій. Розмаїття бактеріоцинів обумовлює їх перспективність. Для зручності АМР поділяють на дві великі катего-

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ЛІКИ, ЩО ЛІКУЮТЬ

21 вересня 2018 року

рії відповідно до механізму синтезу пептидів: нерибосомальні та рибосомальні AMP. Нерибосомальні AMP переважно продукуються бактеріями. Їх додатково підрозділяють на 4 класи: лантибіотики; малі термостабільні пептиди (SHSP); великі термолабільні протеїни (LHLP); невизначену суміш протеїнів з ліпідами та вуглеводами. Рибосомальні AMP можуть бути додатково класифіковані відповідно до джерела — їх продукують ссавці, амфібії, комахи, рослини, бактерії, віруси тощо. Ці бактеріоцини виявляють не лише антибактеріальну або антимікотичну дію — деякі з них справляють антипротозойний, противірусний і навіть антинеопластичний ефекти. Багато з речовин вказаного класу вже досить давно виведено на ринок, зокрема їх застосовують у сільськогосподарському секторі, а деякі з цих агентів навіть називають антибіотиками. Проте їх виробництво поки що значно дорожче і складніше, ніж «старих добрих» антибактеріальних засобів. А впровадження цих речовин у клінічну практику знову ж таки відтерміновується через брак клінічних досліджень.

Точкові мішені

Інгібітори дистанційних мікробних взаємодій. Нещодавно доведено, що мікроб­ні колонії мають цікаву здатність, на кшталт «колективної сві-

ДОСЛІДНИКИ УСВІДОМИЛИ ВИСОКОСПЕЦИФІЧНУ ПРИРОДУ БАКТЕРІОФАГІВ, ПІДВИЩИЛАСЯ ВІРОГІДНІСТЬ ПІДБОРУ АДЕКВАТНИХ «ЗБРОЇ» ТА «МІШЕНЕЙ». І, ВІДПОВІДНО, ЗБІЛЬШИЛИСЯ ШАНСИ ОТРИМАТИ ЗАДОВІЛЬНИЙ АБО НАВІТЬ БЛИСКУЧИЙ ТЕРАПЕВТИЧНИЙ РЕЗУЛЬТАТ. ПЕРШИМИ З’ЯВИЛИСЯ ДАНІ ПРО ЕФЕКТИВНІСТЬ ЦЬОГО МЕТОДУ ПРИ СТАФІЛОКОКОВІЙ ІНФЕКЦІЇ ШКІРИ ТА ЦИСТИТІ

домості». Тобто бактеріям властиві масові комунікаційні відчуття, при цьому їх патогенність певною мірою залежить від налагодженості комунікацій між мешканцями колонії. Дистанційні мікробні взаємодії контролюються складною системою, до якої входять самоіндукуючі сигнальні молекули, рецептори і регуляторні білки. Отже, біохімічні інгібітори, орієнтовані на якусь із цих мішеней, можуть блокувати мікробні взаємодії та знижувати патогенність/ вірулентність конкретного штаму. Доцільність такого підходу довели експерименти на моделях нижчих тварин і клітинних культур. Також у деяких роботах повідомляється про збільшення чутливості бактерій до антибіотиків у разі їх застосування в поєднанні з інгібіторами дистанційних мікробних взаємодій. Отже,

використання такої комбінації — краща стратегія підвищення ефективності антимікробної терапії та запобігання посиленню бактеріальної резистентності. Так само відбувається вивчення подібних агентів: інгібіторів біоплівок й інгібіторів бактеріальної вірулентності. Усі ці дослідження перебувають приблизно на однакових (початкових) стадіях.

*** Отже, основна перевага цих підходів полягає в тому, що терапевтичною мішенню в усіх випадках є патогенна бактерія. І саме тому ці специфічні методи лікування інфекційних захворювань й надалі розвиватимуться. Та, на жаль, досі жоден з описаних вище підходів не продемонстрував ефективності, порівня-

ної з антибіотикотерапією. (Тим не менше, багато з перелічених агентів не перший рік застосовують в інших галузях — усі ці методи швидкими темпами імплементуються в харчовій промисловості.) Але в гуманній медицині поки що ситуація кардинально не змінилася: вирішення проблеми антибіотикорезистентності має бути багатогранним і включати не тільки використання альтернативних препаратів, а й заходи зі зниження рівня застосування антибіотиків (плюс, за можливості, вакцини). Адже зрозуміло, що жодна існуюча альтернатива не замінить усіх функцій потужних антибактеріальних препаратів. Підготувала Любомира ПРОТАСЮК, спеціально для «ВЗ»

27 Міжнародна медична виставка

PUBLIC HEALTH 2-4

ЖОВТНЯ

2018

Київ, МВЦ, Броварський пр-т, 15 м Лівобережна

Білет на сайті www.publichealth.com.ua Ваш промокод LNNN

У рамках виставки відбудеться: Організатори:

Проходить одночасно: VI Міжнародна виставка та конференція медичного туризму MTEC.Kiev 2018

Всеукраїнська відзнака

«ГОЛОВНИЙ ЛІКАР РОКУ – 2018»

23

РЕТРОСПЕКТИВА

У НЕВИДИМОМУ СВІТЛІ Дерматологам можна позаздрити — їм на допомогу «тренують» штучний інтелект: нещодавно з’явилося чергове повідомлення про успіхи в роботі над програмою з експрес-діагностики захворювань шкіри. Вдосконалений алгоритм нібито дає змогу штучному інтелекту застосувати аналітичні навички під час порівняння зображень з ураженнями шкіри.

Людина проти машини Згідно з отриманими результатами штучний інтелект майже зрівнявся у майстерності діаг­ностики з досвідченими дерматологами. А якщо вірити останньому дослідженню, то машина навіть обігнала лікарів: вишукуючи серед 100 тис. зображень симптоми меланоми, вона була більш продуктивною, ніж команда з 58 дерматологів. Тож, як обіцяють автори алгоритму, невдов­зі дерматологічна діагностика проводитиметься з мінімальними затратами. Утім, скептики прогнозують великий відсоток хибних результатів, і як наслідок — чимало випадків несвоєчасного лікування тяжких патологій. Але, схоже, інвесторів програми більше цікавлять гроші: за попередніми підрахунками, штучний інтелект допоможе заощадити американським медичним страховим компаніям 7 млрд доларів за 18 місяців.

Тінь винаходу Попри всі досягнення програмістів, розробку та впровадження сотень найсучасніших методів візуальної діагностики, у багатих і бідних клініках по всьому світу, як і раніше, популярною залишається проста й дешева лампа Вуда. Це не так уже й дивно, враховуючи зручність її використання та діагностичну точність — сучасні наукові роботи в галузі дерматології буквально насичені доказами її незамінності. Лампа Вуда ось уже понад 100 років допомагає лікарям діагностувати численні інфекційні, запальні та неопластичні патології, й перелік показань до її застосування постійно розширюється. Винахідником лампи вважають Роберта Вільямса Вуда, відомого фізика початку XX століття. Йому також приписують авторство інфрачервоної й ультрафіолетової фотографії. До того ж він зробив значний внесок в інші галузі прикладної фізики, зокрема оптики, спектроскопії й астрофізики. Узагалі, сфера наукових інтересів цього американського

вченого була надзвичайно широкою — за своє життя він опублікував понад 200 оригінальних робіт, які відіграли вирішальну роль у становленні американської прикладної фізики й навіть медичної техніки. Але хоча лампа Вуда, цей маленький, мобільний і легкий у використанні пристрій, і полегшила поколінням клініцистів як діагностику, так і лікування неймовірної кількості хвороб, людина, відповідальна за її винахід, — практично невідома фігура в медицині.

Випадкова любов Роберт Вільямс Вуд народився 2 травня 1868 року в Конкорді, штат Массачусетс. Його батьку (і, до речі, повному його тезці) на той момент виповнилося 65 років. У минулому лікар, Вуд-старший досяг успіху у цукровій промисловості, і тому зміг забезпечити своєму синові гідне майбутнє. Саме від батька Вуд-молодший успадкував схильність до природничих наук — врешті-решт, вона привела його до Гарвардського університету. Згадуючи його студентські роки в Гарварді, викладачі визнають, що Вуд не досяг значних успіхів у мовах чи математиці, зате компенсував погані оцінки із цих обов’язкових предметів блискучими роботами в цікавих йому галузях — геології, астрономії та… психології. Особливо пильну увагу Вуд приділяв природі галюцинацій: річ у тім, що він сам на них страждав. Закінчивши Гарвард в 1891 році, Вуд розпочав дослідження у галузі хімії в Університеті Джона Хопкінса. Наступного року він одружився і... захопився фізикою. Його ментором став доктор Генрі Роуленд, який обіймав на той час посаду першого президента Американського фізичного товариства й здобув славу завдяки працям з дифракції світла. Та наприкінці 1892 року Вуд перевівся у Чиказький університет, аби почати свою докторську роботу з хімії, а в 1894-му переїхав до Німеччини з метою продовжити

ГАЗЕТА ВИХОДИТЬ ІЗ 1990 РОКУ

08198 60965 86181

ІНДЕКС ПІЛЬГОВИЙ ДЛЯ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ

СПІВЗАСНОВНИКИ ГАЗЕТИ: ПРОФСПІЛКА ПРАЦІВНИКІВ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ ТОВ «РЕДАКЦІЯ ГАЗЕТИ «ВАШЕ ЗДОРОВ’Я» Свідоцтво про реєстрацію КВ №22709-12609ПР від 30 травня 2017 року

24

НА ЗАХИСТІ ІНТЕРЕСІВ ЛІКАРІВ

ІНДЕКС ДЛЯ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ПЕРЕДПЛАТНИКІВ ІНДЕКС ДЛЯ ПІДПРИЄМСТВ Й ОРГАНІЗАЦІЙ

дослідження. У Берліні він знову випадково зіткнувся з фізикою (був запрошений до проведення одного з досліджень), і це остаточно змусило його змінити поле діяльності. Після 2 років, проведених у Європі, Вуд повертається на батьківщину й отримує місце в Массачусетському технологічному інституті, але майже одразу переводиться до менш престижного Університету Вісконсина. Утім, саме там йому вдалося почати справжню кар’єру: протягом 4 років, що він провів у Вісконсині, Вуд здобув славу одного з найбільш багатообіцяючих молодих фізиків і посів у науковому середовищі гідне місце. Тож, коли в 1901 році помер його колишній наставник Генрі Роуленд, 33-річний Вуд замінив його в Університеті Джона Хопкінса, очоливши кафедру експериментальної фізики Там він залишився до кінця свого життя: Вуд викладав навіть після виходу на пенсію в 1938-му. Довгі роки студенти згадували свого викладача з особливою любов’ю: він був не тільки талановитим вченим і вчителем — він усіх надихав своїм ентузіазмом. Протягом 6 найактивніших років наукової діяльності він видавав по 1 науковій статті в місяць. В основному це були роботи з атомної та молекулярної спектроскопії, фізичних і біологічних ефектів високочастотних звукових хвиль, дифракції. Жодна з них не сприймалася як «прохідна», майже всі праці Вуда використовували наступні покоління вчених.

пи відмінність між справжніми та штучними зубами слухачів. Слава про ці експерименти перетнула океан, і через деякий час європейські лікарі почали застосовувати лампу Вуда для дерматологічних потреб. У червні 1925 року 2 французькі лікарі, Марго і Девез, опублікували першу оригінальну роботу на тему застосування лампи Вуда в дерматології, відзначивши вклад американця. Пристрій дав змогу дерматологам поглиблено вивчати склад і структуру шкіри. Від аналізу характеристик нормальної шкіри вчені потім перейшли до досліджень різноманітних дерматозів і почали характеризувати захворювання за його виглядом у світлі лампи Вуда. Згодом за її допомогою класифікували й інфекційні захворювання. З точки зору дерматолога лампа Вуда — ідеальний діагностичний засіб, адже оптимальний метод діагностики має бути простим у застосуванні та забезпечувати точність і послідовність результатів. За понад 100 років свого існування вона неодноразово довела свою діагностичну цінність і, попри всі технічні інновації та здобутки штучного інтелекту, залишається незамінним інструментом дерматолога.

Ближче до дерматології У 1919 році Вуд представив 3 ультрафіолетові фотографії різних частин людського тіла. На першому фото було зображено обличчя з яскраво флуоресціюючими зубами. На інших — руки, на них флуоресціювали кілька ділянок шкіри. Вуд, який був відомий чудовим почуттям гумору, привернув увагу аудиторії на демонстрації тим, що показував в ультрафіолетовому світлі спеціальної лам-

*

Генеральний директор ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я»............. ЮЛІЯ НОВГОРОДСЬКА Головний редактор...............МАРИНА БУРМАКА

* ТОВАРНИЙ ЗНАК ЗА ЛІЦЕНЗІЄЮ

ВИДАВЕЦЬ: ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я»

Спеціальний кореспондент.......................СВІТЛАНА ТЕРНОВА Випусковий редактор...............ІРИНА ХОМЧУК

АДРЕСА: 04210, м. Київ, вул. Оболонська набережна, буд. 11, корп. 1

Редактор відділу оперативної інформації................................ТЕТЯНА КОЛІСНИК

ДЛЯ ЛИСТІВ: 04211, м. Київ, а/с 138

Літературне редагування та коректура..............................ЛАРИСА БОБРУЄНКО

ТЕЛ./ФАКС: (044) 428 02 20 E-MAIL: vz@vz.kiev.ua

Дизайн та верстка.................АННА ПЕРЕВЕРТЕНЬ

Підготувала Любомира ПРОТАСЮК, спеціально для «ВЗ»

ПРИС ТРАС ТЬ ДО ЕКСПЕРИМЕНТІВ Експериментуючи з різними типами випромінювання, Вуд став батьком інфрачервоної та ультрафіолетової фотографії. У лютому 1903 року він описав винахід фільтра, що відсіює тільки певну частину ультрафіолетового випромінювання — UVA. Сьогодні він нам більше відомий як скло Вуда. Прототип цієї деталі був виготовлений з нітрозодиметиланіліну і пропускав частину коротших хвиль у синій частині видимого спектра, але, поекспериментувавши з барвниками, Вуд вирішив цю проблему за допомогою невеликої кількості уранініту. Спочатку Вуд використав це скло для фотографій пейзажів і місячних поверхонь, потім перевірив його можливості на популярних у той час у Нью-Йорку шоу Цігфельда. Цігфельд, сусід Вуда по ЛонгАйленду, з радістю погодився на різні трюки з ультрафіолетом. А в доповіді, представленій Французькому товариству фізиків у квітні 1919 року, Вуд розповів, що його вдосконалений фільтр використовували для передачі таємних сигналів під час Першої світової війни.

Відповідальним за випуск номера є головний редактор. Редакція не завжди поділяє думку авторів публікацій. Редакція не несе відповідальності за зміст рекламних матеріалів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, прізвищ та імен, інших даних несуть автори публікацій. Листування з читачами ведеться тільки на сторінках газети, рукописи не рецензуються і не повертаються. Матеріали, що публікуються на правах реклами Друк офсетний. Умовних друк. арк. 2.

Загальний наклад 10 000 Замовлення №0510319 Віддруковано у ДВ «Преса України»: 03048, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 50.

Відділ реклами........................ІРИНА ПАВЛЕНКО ...............................................СВІТЛАНА КУРЧЕНКО

Виходить один раз на два тижні у п’ятницю

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua