Ваше здоров'я №40-41

МЕДИЧНА ГАЗЕТА УКРАЇНИ

№40-41 (1271-1272) 03.10.2014

НОВИНИ ХТО ЗАВАЖАЄ МІНІСТРУ ВИКОНУВАТИ ОБІЦЯНКИ? ОБ’ЄДНАННЯ ДЕРЖЛІКСЛУЖБИ Й ДЕРЖНАРКОСЛУЖБИ УКРАЇНИ — ЗЛИТТЯ ЧИ ПОГЛИНАННЯ? МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ПЛАНУЄ МОНОПОЛІЗУВАТИ ДИСТРИБУЦІЮ ЛІКІВ? ДЕРЖАВНИЙ ЕКСПЕРТНИЙ ЦЕНТР НАМАГАЄТЬСЯ ПРИХОВАТИ РЕЗУЛЬТАТИ КЛІНІЧНОГО АУДИТУ АМКУ: МОЗ НА ЗАПИТИ ПО СКАРГАХ НА ТЕНДЕРНІ ЗАКУПІВЛІ ЛІКІВ ВІДПОВІДАЄ ФОРМАЛЬНИМИ ВІДПИСКАМИ

2-5 СТОР.

ГАЗЕТА МОЗ УКРАЇНИ І ГАЛУЗЕВОЇ ПРОФСПІЛКИ

WWW.VZ.KIEV.UA

ОПЕРАЦІЯ «ЛІКВІДАЦІЯ»? Постанова Уряду «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» зчинила справж­ ній переполох навколо рішення створити Державну службу з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, приєднавши до неї Держсанепідслужбу (ДСЕС). Адже назва нової «яхти» замовчує, що на її борт закинули людей, тварин, харчі й галоші, а розбиратися з цим доведеться одному капітану. Чи можна поєднати непоєднуване? І хто кому указ? СТОР.

8

СУДМЕДЕКСПЕРТИЗА: ЯК ВІДДІЛИТИ ДЕРЖАВНУ СЛУЖБУ ВІД МІСТЕЧКОВИХ ІНТЕРЕСІВ?

СЕРГІЙ МАКСИМЕНКО: ПСИХОЛОГІЧНА ДОПОМОГА МАЄ БУТИ СИЛЬНІШОЮ НАВІТЬ ЗА МЕДИЧНУ

Об’єктивність судово-медичної експертизи — це не лише професіоналізм фахівців та належне забезпечення всім необхідним, а й «розв’язані» руки. Чи може бути незалежною експертиза, фінансування якої залежить від «барських щед­рот»? Чи може бути контрольованою, якщо перевіряти нікому? І чи повинна система охорони здоров’я керува­ ти своїм опонентом? СТОР.

Психологічний стан суспільства в умовах складного військового часу неможливо зали­ шати поза увагою, адже саме він багато в чому форматує діяльність окремої людини. Що вже казати про цілу країну, яка вимушена жити в страху перед агресором та невідомим май­ бутнім. Хто і як наразі проводить психологічну допомогу бійцям та населенню? СТОР.

10

12

НОВИНИ Д ИВН А ПО СТ У П ЛИВІСТ Ь

ПОДОЛ АЄМО

ТЕНДЕРИ ЗІРВАЛО МОЗ, А ВИРІШУЄ ПРОБЛЕМУ КАБМІН?

25

вересня в Уряді відбулася зустріч Міністра Кабінету Міністрів України Остапа Семерака, на якій обговорювалася проблема закупівель ліків. На зуст­ річі були присутні Голова БФ «Паці­ єнти України» Дмитро Шерембей, виконавчий директор цього фонду Ольга Стефанишина, Голова Коорди­ наційної ради Всеукраїнської мережі «Люди, які живуть з ВІЛ» Володимир Жовтяк. Громадські активісти звернули увагу, що досі не в повному обсязі здійснено закупівлю ліків відповід­ но до державних цільових програм. Зокрема, залишаються проблеми з забезпеченням ліками хворих на СНІД, туберкульоз, онкологічні та онкогематичні захворювання, вірус­ ні гепатити, гемофілію, розсіяний склероз та інші недуги. Активісти ак­ центували, що Міністерство охорони

здоров’я двічі оголошувало тендери на закупівлі, але ефективної роботи з відомством не було організовано, що призвело до зриву проведення закупівель ліків за державні кошти. Міністр Кабінету Міністрів Украї­ ни поінформував, що проблему зво­ лікання з проведенням процедури закупівлі ліків неодноразово розгля­ дали на засіданнях Уряду. Він також зазначив, що нині вона перебуває на особистому контролі у Прем’єрміністра України Арсенія Яценюка. «Голова Уряду неодноразово надавав відповідні доручення Міністрові охо­ рони здоров’я із вказівкою терміново забезпечити придбання ліків. Кабі­ нет Міністрів ухвалив усі необхідні рішення для спрощення процедури проведення закупівель. Однак Мі­ ністр Олег Мусій не організував відпо­ відної роботи належно», — повідомив Остап Семерак.

На зустрічі було досягнуто до­ мовленості про розгляд проблеми забезпечення ліками та проведення тендерних закупівель на терміново­ му позачерговому засіданні Уряду. Учасники також домовилися ство­ рити спільну робочу групу із залу­ ченням представників громадськос­ ті, Мінекономрозвитку та МОЗ, яка напрацює проекти рішень і доку­ менти, необхідні для розв’язання проблеми закупівлі ліків за держав­ ний кошт. Показово, що за останні декіль­ ка місяців Прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк регулярно дорікає Міністру охорони здоров’я України Олегу Мусію за зрив тендерної кампа­ нії 2014 року. Однак, із незрозумілих причин, далі розмов справа не йде. За матеріалами газети «Урядовий кур’єр»

Х ТО К РА Й НІЙ ?

ДЕРЖАВНИЙ ЕКСПЕРТНИЙ ЦЕНТР НАМАГАЄТЬСЯ ПРИХОВАТИ РЕЗУЛЬТАТИ КЛІНІЧНОГО АУДИТУ Ч лени комісії, які, виконуючи незакон­ ну вказівку Міністра охорони здоров’я України Олега Мусія, проводили поза­ плановий клінічний аудит клінічних дослід­ жень препарату «АЛЬФАПЕГ®», після завер­ шення роботи комісії відмовилися підписувати її висновки. Про це свідчить Акт позапланового клінічного аудиту №3738/05-8 від 18.09.2014 р., який був вручений представникам компанії «ВАЛАРТІН ФАРМА» в ДП «Державний екс­ пертний центр МОЗ України». Зокрема, зазначений Акт не підписаний ані членами комісії, ані відповідальним дослід­ ником доктором медичних наук, професором О.А. Голубовською. Підпис під Актом постави­ ла лише зас­т упник Генерального директора ДП «Державний експертний центр МОЗ України» Тетяна Талаєва, яка участі в роботі цієї комісії не брала взагалі. У зв’язку з цим вбачається, що члени ко­ місії, які проводили аудит, не погодилися з висновками комісії і відмовилися підписува­ ти сумнівний документ, побоюючись кримі­ нальної відповідальності за неправомірні дії. При цьому представники компанії «ВАЛАРТІН

!

2

ФАРМА» не мали змоги бути присутніми під час проведення процедури так званого аудиту, що проходив 15-16 вересня в Київській міській клінічній лікарні №9 та Національному медич­ ному університеті імені О.О. Богомольця на кафедрі інфекційних захворювань, оскільки компанія одержала офіційне повідомлення про його проведення від ДП «Державний експерт­ ний центр МОЗ України» лише 16 вересня 2014 року — вже після його завершення. У той же час, згідно з наказом МОЗ України від 23 вересня 2009 р. №690 «Про затверджен­ ня Порядку проведення клінічних випробувань лікарських засобів та експертизи матеріалів клінічних випробувань і Типового положення про комісії з питань етики», клінічний аудит може починатися через 14 днів після повідом­ лення та узгодження із заявником клінічних досліджень. У даному випадку заявнику клі­ нічного дослідження не повідомили про його проведення, а клінічний аудит розпочато через 10 календарних днів із моменту підписання Мі­ ністром окремого доручення №48. Необхідно також звернути увагу на те, що відповідно до Закону України від 31 липня

2014 року №1622-VII «Про внесення змін до За­ кону України «Про державний бюджет України на 2014 рік» перевірки підприємств, установ та організацій контролюючими органами в період із серпня по грудень 2014 року здійснюються вик­лючно з дозволу Кабінету Міністрів України або за заявкою суб’єкта господарювання щодо його перевірки. Таким чином, проведенням да­ ного клінічного аудиту МОЗ та ДЕЦ ігнорують норми чинного законодавства. Крім того, Акт про проведення так званого аудиту, що був вручений представникам ком­ панії «ВАЛАРТІН ФАРМА» містить низку по­ милок і невідповідностей діючим нормативноправовим актам, які регламентують діяльність МОЗ України та ДП «Державний експертний центр МОЗ України». ТОВ «ВАЛАРТІН ФАРМА» повідомив, що на всі ці невідповідності й порушення законо­ давства з боку чиновників МОЗ України буде вказано в черговому зверненні компанії до органів прокуратури. За матеріалами «Щотижневика АПТЕКА»

РАДНИК ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ ОЛЬГА БОГОМОЛЕЦЬ НА БРИФІНГУ ПОВІДОМИЛА, ЩО ЗА ЧАС АТО ЗАГИНУЛО 5 ВІЙСЬКОВИХ МЕДИКІВ, 4 ЗНИКЛИ БЕЗВІСТИ, А 39 ОТРИМАЛИ ПОРАНЕННЯ.

Ольга Богомолець: Взаємовідносини в системі охорони здоров’я мають бути прозорими

Р

адник Президента України Ольга Бо­ гомолець провела розширену нара­ ду з питань реформування системи охорони здоров’я, присвячену першочер­ говим та стратегічним крокам з реформу­ вання та подолання проявів корупції в цій сфері. «Яскравим прикладом неефектив­ ності існуючої системи надання медичної допомоги є той факт, що 70% викликів швидкої допомоги відноситься до лікуван­ ня гіпертонічних кризів, що в принципі мало би бути зоною відповідальності сімейного лікаря та системи профілактичних заходів відповідального пацієнта», — наголосила Радник Президента. На думку представника ВООЗ в Україні Ігоря Перегінця, корупція в системі меди­ цини є не причиною, а наслідком функ­ ціонування самої системи, яка потребує негайних реформ і перегляду системи фі­ нансування. «Першочерговим кроком цієї реформи мало би бути посилення первин­ ної медичної ланки. Держава має фінансу­ вати не потреби лікарень, а реальні потреби пацієнта», — наголосив він. За інформацією представника ВООЗ в Україні, 80% державних фінансових витрат у системі охорони здоров’я йде на утриман­ ня інфраструктури медицини, а не на ліку­ вання, що є ознакою неефективності. При цьому близько 42% витрат на лікування надходить із кишені самого пацієнта. Отже, головним завданням він вважає реформу системи фінансування МОЗ та всіх медич­ них закладів. Темою жвавої дискусії стало обгово­ рення кількісних показників якісної роботи лікаря та медичного персоналу. Більшість присутніх висловилася за те, що існую­ ча система ВООЗ дає достатній перелік кількісних оцінок якості і його потрібно застосувати. Підсумовуючи, Ольга Богомолець наго­ лосила, що її метою як Радника Президента є «створення прозорих і відкритих вза­ ємовідносин у системі охорони здоров’я, в якій лікар не відчував би страху перед можливим звинуваченням у корупції, а його сумлінна і високопрофесійна робота мала б адекватну оплату й була предметом гор­ дості у суспільстві». За повідомленням прес-служби Президента України

За матеріалами видання «Українська правда»

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 485 00 96 vz@vz.kiev.ua

НОВИНИ

3 жовтня 2014 року

КО Д Е Ї Н О В И Й Г Е Н О Ц И Д У К РА Ї Н Ц І В П Р О Д О В Ж И Т Ь С Я

ОБ’ЄДНАННЯ ДЕРЖЛІКСЛУЖБИ Й ДЕРЖНАРКОСЛУЖБИ УКРАЇНИ — ЗЛИТТЯ ЧИ ПОГЛИНАННЯ? Н ещодавно Кабінет Міністрів України ство­ рив Державну службу з лікарських засобів та контролю за наркотиками шляхом злиття Держлікслужби та Державної служби з конт­ролю за наркотиками. Відповідну Постанову Уряду №442 «Про оптимізацію системи центральних органів ви­ конавчої влади» ухвалено 10 вересня. Новостворена служба виконуватиме функції, які раніше виконували органи, що ліквідуються, за винятком функції з забезпечення формування держполітики з питань обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, протидії їх незаконному обігу, а також координації діяльності органів виконавчої влади з цих питань — віднині ця функція закріплена за Міністерством охорони здоров’я. Незважаючи на заявлену мету «оптимізувати систему центральних органів ви­ конавчої влади», представники медичної та фарма­ цевтичної спільноти схильні вважати, що рішення Кабміну не таке вже й прозоре, а в його прийнятті не обійшлося без лобі наркоторговців. Причиною скепсису стало розподілення повноважень лікві­ дованої Держслужби з наркоконтролю. Формально структура нового відомства ще не з­розуміла, але вже сьогодні очевидно, що очолить

її нинішній Голова Держлікслужби Михайло Пасіч­ ник. Йому дістануться всі повноваження і функції Держнаркослужби, крім єдиної — формування держполітики з питань обігу наркотичних засобів. Саме вона й зіграла злий жарт із Головою Держ­ служби з конт­ролю за наркотиками Володимиром Тимошенком. Як відомо, і Міністр охорони здоров’я Олег Му­ сій, і Голова Держлікслужби Михайло Пасічник є креатурами так званої групи Петра Багрія. Саме через нього свого часу погоджувалися їхні приз­ начення на рівні Прем’єр-міністра України Арсенія Яценюка. Ключову роль у «групі Багрія» грає влас­ ник одеського заводу «ІНТЕРХІМ» Анатолій Редер. І саме ТДВ «ІНТЕРХІМ» виробляє «аптечний нар­ котик №1 в Україні» — кодеїновмісний препарат «КОДТЕРПІН IC®», з якого виготовляється дезо­ морфін, що отримав у наркоманів влучну назву «крокодил». Міністр Олег Мусій ще на початку своєї по­ літичної кар’єри називав речі своїми іменами. «Кодеїновмісні препарати сьогодні вживаються в цілях наркоманії. І ця проблема вже порушува­ лася мною на зустрічі з виробником — заводом «ІНТЕРХІМ», — повідомляв він. Однак жодних дій

ані з його боку, ані з боку відповідального за обіг ліків в Україні Михайла Пасічника не послідувало. Своєю чергою, Володимир Тимошенко, який довгі роки курував сферу контролю за обігом наркоти­ ків, опинився в лещатах: з одного боку, небажання вступати у відкриту боротьбу з наркобізнесом, а з іншої — офіційна жорстка позиція правоохорон­ них органів. На суворому обмеженні нецільового використання кодеїновмісних препаратів наполя­ гали й Головне управління з боротьби з корупцією й оргзлочинністю СБУ, й Управління боротьби з неза­ конним обігом наркотиків МВС України.

27 березня Володимир Тимошенко направив Олегу Мусію листа (Вих. №09/02-1246), у якому Держнаркослужба звертає увагу МОЗ на різке збільшення попиту на кодеїновмісні препарати, зумовлене їх використанням наркозалежними особами в якості наркотичних речовин. «Держ­ лікслужба України пропонує ввести предметнокількісний облік цих препаратів. Пропонуємо розглянути це питання і внести необхідні зміни в нормативно-правові акти МОЗ України», — йшло­ ся у листі. Тоді Держлікслужбу очолював Олексій Соловйов, але з приходом Михайла Пасічника про предметно-кількісний облік забули відразу.

20 0 Д НІВ ПІ СЛ Я П РИЗ Н АЧ ЕН Н Я

ХТО ЗАВАЖАЄ МІНІСТРУ ВИКОНУВАТИ ОБІЦЯНКИ?

Н

ещодавно минуло 200 днів з того часу, як Міністерство охорони здоров’я України очолив Олег Му­ сій. Згадаємо, з чого все починалося. За декілька днів до призначення Оле­ га Мусія на посаду курс долара вперше перетнув позначку в 10 грн/1 долар. І саме обіцянка зберегти ліки доступни­ ми для простих громадян стала головним гаслом призначеного Міністра. На зустрічі з пресою Олег Мусій сказав: «Іноземні виробники відзна­ чили, якщо буде діяти задекларована політика прозорості закупівель і повна відсутність різного роду відкатів, то, з урахуванням подорожчання долара, ціни повинні залишитися на рівні січ­ ня 2014 року. Вітчизняні ж компанії заявили про збереження цін незмін­ ними». МОЗ підписало з виробниками два Меморандуми — про мораторій на підвищення цін на інсуліни та під час тендерних закупівель. На рівні кінця минулого року ціни пообіцяли зафік­ сувати наступні компанії: ПАТ «Фар­ мак», ПрАТ «Індар», ТОВ «Фарма Лайф», ТОВ «Санофі-Авентіс Україна», «Елі Ліллі Восток С.А.», ПрАТ «Біофарма», «Ауробіндо Фарма Лімітед», «Люпін Лімітед», ТОВ «Абрил Формулейшнз», ТОВ «Юрія-Фарм», ПП «Дельта Меді­ кал», «Др. Редді’с Лабораторіс Лтд.», М.Biotech Limited.

І ось 24 вересня 2014 року на бри­ фінгу в МОЗ директор департаменту економіки та ресурсного забезпечен­ ня Антон Басін повідомив: «Лише 2% учасників торгів заявили про ціни 2013 року, незважаючи на меморандуми, які були підписані за участю громадських організацій, і обіцянки виходити з ці­ нами 2013 року. Є позиції, за якими пропозиції вітчизняних компаній пе­ ревищують усі розумні пояснення. Є позиції, що викликають здивування. Але є препарати, пропозиції за якими від іноземних компаній значно нижчі, ніж пропозиції вітчизняних виробни­ ків. Є такий факт на жаль». При цьому ряд інтернет-ресурсів, які допомагають формуванню пози­ тивного іміджу Олега Мусія, зараз же розтиражували цю новину. Однак чо­ мусь забули вказати, хто з виробників і що саме обіцяв громадськості й Мусію. Антон Басін також закликав громад­ ських активістів звертатися до фарма­ цевтичних компаній «і працювати з ними, щоб вони йшли на торги й на­ давали якісну документацію». «Ми не можемо напряму спілкуватися з рин­ ком, оскільки це буде корупція, тому з фармкомпаніями повинні спілкува­ тися громадські організації», — сказав він. Цікаво, що спілкування з фармрин­ ком представники Міністерства вважа­

ють не адекватним діалогом, а «коруп­ цією». В одному з фармпредставництв так прокоментували це твердження: «Здається, кожен судить по собі. МОЗ пора припинити мислити корупційни­ ми категоріями. Адже спілкування з ринком передбачає не лише певні суми відкатів, але і працю на благо пацієнтів. Кожна компанія повинна розуміти, що зрештою від падіння купівельної спро­ можності постраждають саме її про­ дажі — стабілізація цін вигідна ринку. Але нас не запрошують в МОЗ, а зна­ чить, з нами не бажають розмовляти. Значить, чиновників усе влаштовує. Набагато легше одразу звинуватити фармацевтів у жадібності». Підсумки 200 днів Олега Мусія й перших 100 днів роботи Михайла Па­ січника дійсно невтішні. Ціни на ліки продовжують безконтрольно зроста­ ти, і чим далі Мусій відтягує прове­ дення тендерів, тим менше пацієнтів можуть розраховувати на життєво необхідну терапію. МОЗ же разом із Кабміном зайняті пошуком винних — на цю роль рішенням Мусія вже призначені перший заступник Міністра Руслан Салютін і фармкомпанії, які навіть уявлення не мають про те, що Міністр із ними про щось домовився. За матеріалами сайту Pharma.net.ua

Міністр Олег Мусій, своєю чергою, також ре­ тельно уникає теми «аптечної наркоманії», не бажаючи викликати гнів фінансуючого його по­ літичну кар’єру Анатолія Редера, якому один лише «КОДТЕРПІН IC®» приніс за останні роки майже 100 млн доларів (777 млн грн роздрібних прода­ жів лише за період 2010-2013 рр.!). Саме тому, з метою «убезпечити» вільний продаж препарату «КОДТЕРПІН IC®» через аптеки, і було прийнято рішення пролобіювати злиття служб, усунути Воло­ димира Тимошенка й передати всі «наркопитання» в руки Олега Мусія і Михайла Пасічника. Чи обізнаний Прем’єр-міністр Арсеній Яценюк щодо такої схеми розвалу Державної служби з контролю за наркотиками? У зв’язку з широким резонансом теми «кодеїнового геноциду україн­ ців» у професійних і громадських колах, у ЗМІ й правоохоронних органах навряд чи варто вважати, що Голова Уряду не усвідомлює, до чого призведе реалізація підписаного ним Розпорядження Кабі­ нету Міністрів. За матеріалами «Інтерфакс-Україна»

? НАЙБЛИЖЧИМ ЧАСОМ НИНІШНІЙ ГОЛОВА ДЕРЖЛІКСЛУЖБИ МИХАЙЛО ПАСІЧНИК ЗМОЖЕ КОНТРОЛЮВАТИ ЛЕГАЛЬНИЙ «НАРКОТРАФІК» В УКРАЇНІ. ОФІЦІЙНОГО ПРИЗНАЧЕННЯ ЙОГО НА ПОСАДУ ГОЛОВИ НОВОСТВОРЕНОЇ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ З ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ ТА КОНТРОЛЮ ЗА НАРКОТИКАМИ ПОКИ ЩЕ НЕ БУЛО, ОДНАК НІХТО НЕ СУМНІВАЄТЬСЯ: САМЕ ЙОМУ ДОВІРЯТЬ УПРАВЛІННЯ ТАКИМ ЦІКАВИМ ДЛЯ ФАРМАЦЕВТІВ РИНКОМ. За матеріалами газети «Деловая столица»

3

НОВИНИ СВОЇХ НЕ К ИД АЄМО

Т РА Д И Ц ІЯ ?

ЗВІЛЬНЕНИЙ ГОЛОВА СЛУЖБИ З ПИТАНЬ ПРОТИДІЇ ВІЛ ВОЛОДИМИР КУРПІТА ТЕПЕР РЕФОРМУЄ ВІТЧИЗНЯНУ МЕДИЦИНУ

АМКУ: МОЗ на запити по скаргах на тендерні закупівлі ліків відповідає формальними відписками

В

олодимир Курпіта був звіль­ нений з посади у вересні 2014 року — Головою Державної служби України з питань протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та інших соці­ ально небезпечних захворювань він пропрацював усього 3 місяці. Володимир Курпіта — людина для Міністра не чужа, адже входить до так званої групи Дмитра Ше­ рембея в оточенні Олега Мусія. У її складі також підконтрольні Шерем­ бею, а отже, й Мусію, громадські організації БФ «Пацієнти України», ЮКАБ, ЛЖВ та інші, які заробляють на життя проведенням різного роду PR-акцій, замовних медіа-кампаній і проплачених мітингів, про що від­ крито говорять навіть народні депу­ тати з Комітету з питань охорони здоров’я Верховної Ради України. Через 2 тижні після звільнення Володимира Курпіти серед про­ фільних ЗМІ був розповсюджений прес-реліз БФ «Пацієнти України» під наз­вою «Україна в п’ятірці країн світу із найнижчим рівнем задоволе­ ності медичними послугами» — так презентувалася створена Олегом

?

Мусієм Стратегічна дорадча група з питань реформування системи охорони здоров’я (СДГ) при МОЗ. У цьому документі Курпіта значився «Головою експертної групи з рефор­ ми системи охорони здоров’я». СДГ була створена на підставі На­ казу МОЗ України від 24 липня 2014 року №522, підписаного Міністром Олегом Мусієм. Офіційний веб-сайт Міністерства України повідомляє, що до складу СДГ «увійшло 12 укра­ їнських і міжнародних експертів, відібраних за результатами відкри­ того конкурсу». Однак ці результа­ ти нікого не здивували: • делегатом від лікарів значить­ ся представник Всеукраїнського лі­ карського товариства (ВУЛТ), яке довгі роки очолював сам Олег Му­ сій (він неодноразово заявляв про припинення роботи в ВУЛТ, однак станом на 30 вересня 2014 року в Єдиному реєстрі підприємств і ор­ ганізацій він як і раніше числиться його керівником); • делегатом від пацієнтів зна­ читься… представник БФ «Пацієн­ ти України», ЮКАБ.

Те, що в результаті за реформу­ вання системи охорони здоров’я відповідатиме громадський діяч із сумнівною репутацією та ще більш сумнівною кар’єрою чиновника, цілком відповідає політиці самого Мусія. Адже Міністр оточив себе соратниками по Громадській раді при МОЗ і вимагає від підлеглих не професійних знань та досві­ ду, а старанного виконання його розпоряджень.

20 серпня 2014 року відбулося перше засідання СДГ, про що пові­ домила прес-служба МОЗ на офіцій­ ному сайті відомства. Повідомляло­ ся, що «першим етапом роботи СДГ стане аналіз змін у системі, які на сьогодні вже проведено». Звіт група мала подати через три тижні і пред­ ставити його громадськості для ознайомлення. Однак пройшло вже шість тижнів, а жодної інформації про діяльність «реформаторів» не надано. За матеріалами сайту Pharma.net.ua

«У ТОЙ ЧАС, КОЛИ МОЗ ЗДІЙСНЮЄ ХАОТИЧНІ СПРОБИ ВИПРАВИТИ ПРОВАЛЬНІ РЕЗУЛЬТАТИ РЕФОРМУВАННЯ, ТРИВАЄ ДЕГРАДАЦІЯ СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я Й РОЗВАЛЮЮТЬСЯ ТІ НАПРЯМКИ, ЯКІ РАНІШЕ ФУНКЦІОНУВАЛИ БЕЗПЕРЕБІЙНО», — ЗАЯВИЛА НАРОДНИЙ ДЕПУТАТ ВІД КПУ, ДОКТОР МЕДИЧНИХ НАУК ІРИНА СПІРІНА. За матеріалами сайту golos.ua

СА Н К Ц ІЇ Я К П РИ В ІД

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ПЛАНУЄ МОНОПОЛІЗУВАТИ ДИСТРИБУЦІЮ ЛІКІВ?

22

вересня 2014 року в МОЗ відбувся круглий стіл на тему «Санкції про­ ти Російської Федерації: виклики чи перспективи для українського фармацевтичного ринку?» Офіційний веб-сайт Міністерства повідомляє, що захід відбувся за участю заступника Міністра охорони здоров’я Наталії Лісневської, представ­ ників Громадської ради при МОЗ України, Дер­ жавної служби України з лікарських засобів, Державного експертного центру МОЗ України, Асоціації виробників інноваційних ліків «АПРАД» і головних позаштатних спеціалістів МОЗ України. Окремим питанням, яке обговорювалося учас­ никами, стала перспектива розвитку національ­ них фармацевтичних дистрибуторів в Україні. Прес-служба МОЗ повідомляє: «Були озву­ чені пропозиції підтримати місце національних фармацевтичних дистрибуторів на ринку. Щодо

4

витіснення дистрибуторських фармацевтичних компаній з російським капіталом, наприклад, таких як ТОВ «Вента», учасниками круглого столу було запропоновано створення в Україні логістичних центрів, у яких мережеві аптеки ма­ тимуть змогу закуповувати ліки безпосередньо від виробника». Слід відзначити, що озвучена мета створення таких центрів — «значно здешевити лікарські за­ соби для громадян» — не виглядає настільки переконливо, якщо звернути увагу на таке: • більшість своїх рішень МОЗ Олега Мусія прикриває бажанням «значно здешевити ліки», однак поки дії самого Міністра зводяться до спроб відмінити стандарти GDP для дистрибу­ торів і стандарти GMP для виробників вакцин, що навряд чи можна назвати турботою про пацієнтів; • на заході не були присутніми представники ані вітчизняних, ані російських дистрибуторів;

• гучні заяви звучать із вуст чиновників і пред­ ставників громадськості команди Олега Мусія й асоціації імпортерів «АПРАД», яку протягом тривалого часу очолював нинішній заступник Міністра Юрій Савко; • жодної інформації про те, хто буде власни­ ком таких логістичних центрів і чи буде співробіт­ ництво з ним цікавим для аптек і фармвиробників, не представлено. Таким чином створюється враження, що йдеться про спробу переділу ринку фармацев­ тичної дистрибуції — створення монопольної бізнес-структури, яка впливатиме на виробників ліків й аптечні заклади завдяки адміністративним важелям МОЗ і лобіюватиме фінансові інтереси імпортерів ліків. За матеріалами сайту Pharma.net.ua

М

іністерство охорони здоров’я не оперативно надає інформацію по запитах Антимонопольного комі­ тету України (АМКУ) щодо скарг учасників тендерів на закупівлі лікарських засобів та медичних виробів. Про це на брифінгу повідомила державний уповноважений АМКУ Світлана Мороз. «Непоодинокі випадки, коли замовник не поспішає ре­ агувати на запити або надає пояснення, документи й матеріали за день до вста­ новленої дати розгляду скарги», — по­ відомила вона. Також уповноважений АМКУ відзна­ чила, що відповіді на скарги часто но­ сять формальний характер і не дають роз’яснень по суті питань, які порушують скаржники. Вона також повідомила, що в ході розгляду скарг учасників тендеру, що стосуються дискримінаційних вимог, встановлених у документації конкурсних торгів, інформація підтвердилася — дійс­ но встановлено вимоги, яким відповідає продукція лише одного виробника. Крім того, було виявлено: не пов’язані між собою товари необґрунтовано об’єднують в один лот, що призводить до звуження кола по­ тенційних учасників закупівлі й завищення вартості торгів. АМКУ також відзначає, що в документації конкурсних торгів часто не вказана інформація про кількість предмету закупівлі по формі випуску й дозування, що не дозволяє учасникам тендеру від­ повідним чином підготувати конкурсну пропозицію. «Антимонопольний комітет прийняв чотири рішення, згідно з якими МОЗ було зобов’язане внести зміни в до­ кументацію тендерних закупівель», — по­ відомила Світлана Мороз. За даними АМКУ, станом на 28 ве­ ресня, постійно діюча адміністративна комісія прийняла до розгляду 118 скарг на порушення проведення процедур держзакупівель ліків та виробів медич­ ного призначення, у тому числі 77 скарг по закупівлі медпрепаратів і 41 скаргу по закупівлі виробів медичного призначення. Зокрема, зараз на розгляді АМКУ знахо­ диться 12 скарг на дії МОЗ при проведенні держзакупівель. Як повідомлялося раніше, МОЗ об­ народував причини затримок із прове­ денням тендерів на закупівлю ліків за бюджетні кошти, серед яких, зокрема, незацікавленість фармацевтичних ком­ паній в участі в цих тендерах, зростання курсу валют і введення ПДВ на лікарські засоби та вироби медичного призначен­ ня, низька якість тендерної документації й численні скарги учасників торгів в АМКУ, що блокують торги. На даний момент МОЗ провело держ­ закупівлі лікарських засобів на суму 450 млн грн, що складає близько 22,5% зап­ ланованого обсягу. Усього на 2014 рік за бюджетні кошти планується закупити лікарських засобів на суму 2 млрд грн. За матеріалами Інформаційного агентства «Українські Національні Новини»

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 485 00 96 vz@vz.kiev.ua

НОВИНИ

3 жовтня 2014 року

!

ЕКС П ЕРИ М ЕН Т И Н А Л ЮД Я Х

З ЛЕГКОЇ РУКИ МИХАЙЛА РАДУЦЬКОГО КИЯН ДОБРОВІЛЬНО-ПРИМУСОВО ЗАСТРАХУЮТЬ?

В

лада Києва вирішила не чекати впроваджен­ ня страхової медицини на державному рівні, а «проекспериментувати» з нею самостій­ но. В КМДА заявили, що мають намір створити комунальну страхову компанію, яка продаватиме медичні поліси всім охочим. За словами заступника Голови КМДА Михайла Радуцького, така компанія може почати роботу вже на початку наступного року й буде страхувати киян за прийнятними тарифами. Попередньо планується, що вартість місячного внеску складатиме 50 грн. Маючи страховку, люди­ на зможе отримати будь-який вид медичної допо­ моги. Офіційними партнерами компанії виступати­ муть міські лікарні й поліклініки, які надаватимуть свої послуги страховим пацієнтам за комерційними тарифами, які сьогодні наявні практично у всіх мед­ закладах Києва. При цьому лікарю, який лікуватиме пацієнта, будуть виплачуватися 25% від суми стра­ хового випадку. В КМДА вважають, що це дозволить збільшити зарплатню лікарям і таким чином побороти хабар­ ництво в медзакладах. За попередніми розрахун­ ками, не менше 250 тисяч жителів міста придбають даний страховий поліс. Таким чином, щомісячно страховик отримуватиме до 12,5 млн грн, а за рік його прибутки складуть 150 млн грн. Не виключе­ но, що реальна сума може виявитися ще більшою. Адже існує велика ймовірність того, що, окрім місь­ ких лікарень, до списку партнерів нового страховика увійдуть і приватні медзаклади. Не варто забувати, що Михайло Радуцький є засновником клініки «Бо­ рис» і має тісні зв’язки серед власників клінік. Експерти підозрюють, що діятиме класична схе­ ма. Муніципальна страхова компанія запропонує потенційним клієнтам декілька видів страхування (як це, власне, роблять і комерційні страховики):

найдешевші — з обслуговуванням у державних клініках і дорожчі — з прийомом у приватних лі­ карів. По суті, нічого кримінального в цьому немає, якщо не брати до уваги той факт, що комунальний страховик може отримати чимало «добровільнопримусових» клієнтів, зокрема бюджетників, яким поліси просто нав’язуватимуть. Є в чиновників й інші способи підзаробити. Потрібні клініки можуть обслуговувати страхових пацієнтів за «особливими» тарифами, що переви­ щуватимуть ціни для звичайних хворих. Та й таке поняття, як відкати за допуск до страхових коштів, ніхто не відміняв. Адже в Києві нараховується де­ кілька сотень медичних закладів, і навряд чи всі вони зможуть потрапити до списку обраних. Варто відзначити, що ідея створення в столи­ ці муніципальної страхової компанії приваблює чиновників уже давно. У минулому році колишнє керівництво КМДА намагалося провести через Ки­ ївраду рішення про придбання трьома комуналь­ ними підприємствами («Житлоінвестбуд-УКБ», «Головний інформаційно-обчислювальний центр» і «Київське інвестиційне агентство») вже існуючої страхової компанії. Тоді чиновники повідомили, що придбання працюючої фірми обійдеться бюджету дешевше, ніж створення нової. Але на той час пла­ ни влади були скромнішими: вони розраховували обслуговувати в п’ять разів менше пацієнтів, ніж Радуцький, — усього 50 тисяч жителів столиці. Хоча бюджетний комітет цю ідею так і не ухвалив. Як і на які кошти створюватиметься муніципаль­ на страхова компанія цього разу — невідомо, адже грошей у столичному бюджеті немає.

СТОЛИЦІ НЕОБХІДНІ ДОДАТКОВІ КОШТИ В РОЗМІРІ 2,7 МЛН ГРН, ЩОБ ЗАБЕЗПЕЧИТИ НАЛЕЖНИЙ РІВЕНЬ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ ВИМУШЕНИМ ПЕРЕСЕЛЕНЦЯМ З АР КРИМ ТА ЗОНИ ПРОВЕДЕННЯ АНТИТЕРОРИСТИЧНОЇ ОПЕРАЦІЇ, ОСКІЛЬКИ У СТОЛИЧНОМУ БЮДЖЕТІ ЖОДНИХ ДОДАТКОВИХ ВИТРАТ НЕ ПЕРЕДБАЧЕНО. ПРО ЦЕ ПОВІДОМИВ ЗАСТУПНИК ГОЛОВИ КМДА МИХАЙЛО РАДУЦЬКИЙ.

За матеріалами Незалежного українського інформаційного агентства «РБК-Україна»

За матеріалами офіційного інтернетпорталу КМДА

В ІНТЕРЕСА Х ПАЦІЄНТІВ

КИЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ ЦЕНТР СЕРЦЯ ЗБИРАЮТЬСЯ ПОВЕРНУТИ В КОМУНАЛЬНУ ВЛАСНІСТЬ СТОЛИЦІ

Н

а порядок денний засідання Київради, яке відбулося 18 вересня, був внесений проект повернення в комунальну власність «Київського міського центру серця» (КМЦС). Проект рішення подала де­ путат Київради Тетяна Меліхова. Голова постійної комісії Київради з питань охорони здоров’я і соці­ ального захисту Юрій Крикунов заявив, що очолювана ним комісія підтримала проект одностайно. «Наприкінці 2012 року київська влада без погодження з міським Де­ партаментом охорони здоров’я від­ дала Центр у розпорядження МОЗ. При цьому компенсації від держави місто не отримало, безкоштовних

операцій киянам не проводять», — стверджує Юрій Крикунов. Слід відзначити, що в рішенні від 25 грудня 2012 року про жодну грошову компенсацію не йшло­ ся — КМЦС брав на себе лише зобов’язання в пріоритетному по­ рядку і без обмежень надавати без­ коштовну кардіологічну допомогу киянам. Однак директор КМЦС Бо­ рис Тодуров заперечує інформацію про те, що в лікарні не роблять без­ коштовних операцій киянам. «Ра­ ніше Київ у середньому в рік виді­ ляв нам 40 млн грн, чого вистачало лише на зарплати співробітникам, оплату комунальних послуг і пок­ риття лише 5% від необхідних вит­

рат на ліки й медичні вироби. Піс­ ля переходу на держзабезпечення в цьому році ми отримали близько 200 млн грн, за рахунок чого пере­ к­рили майже всі медичні потреби Центру, а безкоштовних операцій киянам зробили вдвічі більше, ніж коли підпорядковувалися місту», — стверджує Борис Тодуров. Проект рішення отримав погод­ ження профільних комісій Київради, проте керівництво Київради знайшло формальну причину для виключення питання з порядку денного — це ні­ бито зауваження юристів. За матеріалами сайту apostrophe.com.ua

П О Р Я Д К У Н ЕМ А

Віталій Кличко просить АМКУ ігнорувати скарги фармацевтичних компаній

М

ер Києва Віталій Кличко звер­ нувся до виконувача обов’язків Голови Антимонопольного комі­ тету України з проханням не реагувати на звернення компаній, які оскаржують закупівлі ліків для столиці за «формаль­ ними ознаками». Відповідний лист від 5 вересня опубліковано на сайті КМДА. «Протягом 2013 року процедури за­ купівлі Департаменту охорони здоров’я блокувалися п’ять разів. За шість місяців 2014 року — чотири рази, з них тричі фір­ мою, що навіть не бере участі у процедурі закупівлі», — повідомив Віталій Кличко. «З метою недопущення в подальшому блокування процедур закупівель, оголо­ шених Департаментом охорони здоров’я, та невчасного забезпечення хворих Ки­ єва життєво необхідними препаратами просимо в межах чинного законодавства залишати без розгляду скарги фарма­ цевтичних компаній, що містять фор­ мальні ознаки та подаються до органу оскарження для затягування процедур закупівлі», — йдеться у листі міського Голови Києва. За даними «Вісника держзакупі­ вель», у 2014 році Департамент охорони здоров’я КМДА оголосив 32 тендери. З них результативно завершилися лише десять, два з яких стосувалися поста­ чання електроенергії та тепла компанією «Київенерго». В усіх інших випадках Де­ партамент скасовував свої тендери або через відсутність охочих узяти участь у торгах, або через відхилення всіх пода­ них пропозицій. З початку року до Антимонопольного комітету надійшло сім скарг на тенде­ ри Департаменту КМДА, з них дві ще знаходяться на розгляді. Скаргу було задоволено лише одного разу, коли Департамент зобов’язали виключити дискримінаційні умови тендеру на поста­ чання інсуліну. Ще у чотирьох випадках АМКУ залишав скарги без розгляду або приймав рішення на користь замовника. В усіх випадках термін розгляду стано­ вив від 9 до 20 днів. Найчастіше (чотири рази) оскаржува­ ло умови тендеру ТОВ «УкрбіотехнологіяТМ», якому і належить єдина цьогорічна перемога над Департаментом. При цьому фірмі у 2014 році вдалося виграти один із тендерів КМДА. За матеріалами сайту nashigroshi.org

5

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

«ДЄЛО ВРАЧЄЙ» ПО-ВІННИЦЬКИ Майдан, роковини якого згодом відзначатиме Україна, вилився у перезавантаження влади. Але, на жаль, далеко не всі міністри виправдали надії, покладені на них народом. Багато сфер, зокрема, галузь охорони здоров’я, стали справжнім полем бою між професіоналізмом і амбіціями. Закон про люстрацію, нещодавно прийнятий Верховною Радою України, лише підлив оливи у вогонь — нині за допомогою «гніву народу» чомусь намагаються вирішувати навіть суто професійні питання. Тільки-но медична спільнота почала забувати ганебну війну, оголошену очільником галузі Олегом Мусієм колишньому Голові Державної служби з лікарських засобів України Олексію Соловйову із залученням «Правого сектора» та «коктейлів Молотова», як на Вінниччині розгорнулася нова епопея під брифом «Люстрація».

« В О Р О Г И Н А Р ОД У»

Н

ещодавно на сайті Вінницької облради з’явилося оголошення: «Вінницька обласна Рада повідомляє про закінчення у вересніжовт­ні 2014 року строку дії контрактів, укладених з керівниками закладів, установ, підприємств — об’єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Вінницької області». У поле зору потрапили керівники комунальних медзакладів, спеціалізованих санаторіїв, цент­ ральних районних лікарень тощо. Все ніби йде «за планом»: спочатку кандидати мають подати необхідні документи, згодом інформація про подані заяви від претендентів розміститься на сайті Вінницької обласної Ради. Але найцікавіше відбудеться під час проведення самого конкурсу, адже він передбачає справжні дебати. Голова Вінницької обласної Ради Сергій Свитко пропонує до обговорення кандидатур на посади керівників зазначених закладів, установ, підприємств долучатися громадським організаціям та трудовим колективам. І тут починається, як-то кажуть, «хто кого».

Тетяна АНТОНЕЦЬ, Заслужений лікар України, кандидат медичних наук, колишній головний лікар Вінницької обласної дитячої лікарні

П

очалося все 18 лютого, коли мені революціонер Юрій Хорт приніс рішення «Народного трибуналу», в яко-

6

му зазначалося, що я маю написати заяву на звільнення, оскільки належала до «Партії регіонів» та була Головою депутатської фракції у Вінницькій обласній Раді. Інших претензій мені пред’явлено не було. Я сказала, що заяви писати не буду, бо претензії мені можуть бути висунуті тільки щодо професійної діяльності по управлінню закладом та як до лікаря в цілому. Тоді почалися погрози. Із того часу в мене вдома вже чотири рази побували активісти: принижували, писали ганебні слова на асфальті, чіпляли мої портрети з вирізаними очима, приносили «чємодан-вокзал-Росія». Дуже прикро, що медицина завж­ ди виступає заручником політичних розбірок: перед виборами, після виборів, задля політичного піару — завжди використовували медиків, медицину та здоров’я людей. Тому й не дивно, що на Вінниччині в першу чергу взялися за медицину. Я взагалі не знаю, як іще сьогодні медики працюють, надають допомогу людям... Рішення стосовно мого звільнення було прийнято обласною Радою. Під виглядом люстрації вирішили змінити керівництво медичних закладів. Але ніхто не виписав ані положення, ані принципів, за якими це все має відбуватися, ніхто не дотримувався відповідного порядку. Закон був прий­ нятий Верховною Радою 16 вересня, а «Народний комітет», «Народна воля», «Народний трибунал» розпочали на території Вінниччини люстрацію вже півроку тому. Та я хочу нагадати: медицина до державної служби не належить — ми не правоохоронні органи, не судді й не міліція, тому не можемо підпадати під люстрацію. Мені здається, комусь просто треба було прибрати неугодних. Якщо у них мета виловити корупціонерів-хабарників, то, будь ласка, хай ідуть до суду, і, якщо є докази, що зробила щось протизаконне, — готова за це відповісти. А поки що я відповідаю за те,

що зробила одну з кращих лікарень в Україні, утримувала показники діяльності закладу. Так, за 35 років моєї діяльності в обласній дитячій лікарні, можливо, я й припускалася помилок, бо хто не працює, той не помиляється. Але в мене ніколи не було серйозних зауважень, доган, стосунків із правоохоронними органами. Перед моїм звільненням у лікарні була ревізія — фінансових та адмініст­ративних порушень у нас не виявили. 700 осіб колективу лікарні підписалися, що Антонець їх влаштовує як керівник. Департамент охорони здоров’я мою кандидатуру підтримав. Я подала план розвитку лікарні на 2014 рік. Але ніхто ні на що не зважав — 5 травня нас, 36 лікарів, викликали до обласної Ради і всім вручили трудові книжки, в яких було зазначено: «Звільнена з посади у зв’язку із закінченням дії контракту». Потім прийняли рішення, що нас усіх треба пропустити через громадські слухання. І зараз усі хизуються, що це вперше в Україні зроблено! А що саме зроблено? Під час обговорення до уваги не бралась оцінка нашої діяльності ані профільним комітетом, ані Департаментом охорони здоров’я. Брали до уваги лише фрази: «А там беруть гроші, в тій лікарні…» І це лунало на адресу всіх лікарів! Я відстояла на трибуні три години й отримала лайна стільки, що вистачить на всю медицину. Не хочу сказати, що вони мене розтоптали, але тоді промайнула переді мною вся моя діяльність за 35 років — недоспані ночі, залишені власні діти, злидні, в яких ми жили й підіймали медицину. Моє дитинство, смерті дітей, з якими я «вмирала», яких я хоронила, будучи лікарем... Я знаю, що звільнена не за законом — за моє звільнення мала проголосувати сесія. Призначення й звільнення керівників комунальних закладів є виключною компетенцією чергових засідань сесії обласної Ради, тобто Го-

лова обласної Ради може видати розпорядження, але силу воно набуває тільки після голосування. Проте з 5 травня чергової сесії не було, жодне питання не вирішувалось, тому на сьогоднішній день усе це — в підвішеному стані. Але чомусь у Єдиному державному реєстрі до цього часу я — керівник установи «Вінницька обласна дитяча лікарня»… Крім того, хочу зазначити: людина, яку призначають на посаду керівника лікарні третинного рівня, обов’язково має відповідати кваліфікаційним вимогам. Вона повинна бути не лише фахівцем, але й мати не менше 10 років керівного стажу, вищу категорію по управлінню зак­ ладом охорони здоров’я і персоналом. На моє ж місце призначили лікаря, котрий не відповідає таким вимогам. Мені прикро, бо медицині віддала 35 років життя. Я навчалась в Америці, у Вашингтоні, де отримала сертифікат «Управління охороною здоров’я і персоналом». А тепер, маючи стільки заслуг, нагород, орден «За заслуги перед Вінниччиною, «Орден княгині Ольги», звання «Патріот України» (причому це громадськість визнавала — не тільки медики!), я за три години стала хабарницею? Коли я зрозуміла, що сама нічого не вдію, рівно через місяць після звільнення звернулася до суду. Спочатку була ухвала, і мене поновили на роботі, але потім «громадськість» почала ходити до суддів попід хати, й мене знову звільнили. Судові тяжби тягнуться й дотепер. Аби поновити на посаді, в мене вимагали хабар. І зараз триває кримінальне провадження по декількох статтях за вимагання суми в непомірно великих розмірах. Я впевнена, дана ситуація склалася тільки тому, що хтось особисто хоче поквитатися зі мною, і я навіть знаю, хто. Але прикро, що від цього мають страждати інші лікарі…

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 485 00 96 vz@vz.kiev.ua

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

3 жовтня 2014 року

Віктор ВЛАСЮК, кандидат медичних наук, екс-головний лікар Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи

В

важаю, все так складається тому, що я відмовився платити гроші, які з мене вимагали. Почалося це все в кінці лютого. До мене прийшли осіб двадцять у масках і сказали: «Пишіть заяву на звільнення». Запитую: «На якій підставі?» Мені відповіли, що я — хабарник та корупціонер. Це, звичайно, була жахлива ситуація. Спочатку хотіли звільнити всіх лікарів, потім вимагали з них хабар у розмірі 5 тисяч доларів — мовляв, тільки тоді не будуть нікого чіпати. Коли ми не

погодилися, почали погрожувати: «Якщо не напишеш заяви, буде тобі «гнів народу». Я не зрозумів натяку, і о першій годині ночі в мій будинок почали кидати «коктейлі Молотова» — все горіло. Приходять вони через день уже без масок — я впізнав Хорта (Юрія Павленка). Він знову пов­ торює: «Пишіть заяву, бо буде «гнів народу». Так до початку весни вони кидали пляшки тричі. Останній раз став подарунком до 8 березня. У травні о 13.00 я отримав повідом­ лення: «Ви запрошуєтеся на люстрацію на 16 годину. Анатолій Банах, координатор». Тоді люстру ва ли всіх лікарів, нас було більше 30-ти. Голов­ний лікар Тиманівського протитуберкульозного диспансеру Тульчинського району Вадим Дергелюк не витримав і помер. Про це всі мовчать — а йому було лише 44 роки. Тепер для мене люстрація лікарів на Вінниччині — це коли більше 30-ти осіб стоять по «стійці смирно» і зізнаються в усіх нескоєних гріхах. Зараз говорять, що проти мене порушено 67 кримінальних справ. Де вони? Раніше, ще при Радянському Союзі, у нас було більше 2000 скарг на рік, те-

пер приблизно 200. У нас служба така — ми не можемо всім догодити. Я — безпартійний. У мене завжди була принципова позиція: не продаватися провладній партії. Навіть інколи за це «отримував» сповна. Я не хотів, щоб Україна крокувала в Азію, у диктатуру, тому підтримував ініціативи йти в Європу. Стосовно батька і сімейного бізнесу. Так, я був призначений на посаду головного лікаря відразу після нього. Але починав я працювати черговим медбратом у госпіталі, пройшов увесь шлях «від» і «до». Ще в 90-х захистив кандидатську дисертацію. А взагалі, чому я маю виправдовуватись? Чому в демократичній країні може бути Буш-старший і Буш-молодший? Чому може бути Олександр Богомолець і Ольга Богомолець? Микола Амосов і Катерина Амосова? Це ж не батько мене приз­начав, а Начальник Управління охорони здоров’я — за погодженням із Міністерством охорони здоров’я. До речі, трудовий колектив (усі 130 осіб) поставили підписи на мою користь — тобто як керівник я їх цілком влаштовую. Це теж треба вважати помилкою?

Я був готовий піти, просив, щоб на моє місце призначили фахівця. У нас в області є близько сімдесяти лікарівекспертів, хай буде хтось із них, бо як можна брати з вулиці будь-кого і ставити головним лікарем — головним експертом? Принаймні, він повинен мати стаж. Тепер мені правоохоронці кажуть: 50% на 50%, що новий головний лікар — незаконно призначений, а я — незаконно звільнений. Взагалі-то мене перша інстанція суду поновила на посаді, але апеляційний суд скасував попереднє рішення. Думаю тому, що додому до судді прийшов натовп так званих активістів, осіб 25-30, і почали кричати, залякувати. Фактично, суд приймав рішення під тиском. Усі живемо в одному місті — чутки швидко розходяться. Кажуть, що тим, хто кидав пляшки в мій дім, платили 5 тисяч доларів, організаторам — більше 10 тисяч. Я знаю, що навіть журналістам платили. Я тоді цього всього не розумів — тепер розумію. І хочу поставити єдине запитання: що змінилось у тих лікувальних закладах, з яких вигнали головних лікарів та призначили інших?

А СУД ДІ Х ТО?

Вадим КУДІЯРОВ, член антикорупційного комітету при Вінницькій обласній Раді

П

ісля «Майдану», «Революції Гідності» ми займаємося тими питаннями, які будуть сприяти змінам у майбутньому. Перше питання — розкрадання бюджету, зловживання службовим становищем. Ми ставимо в незручне становище й міліцію, й прокуратуру, тому що багато кримінальних проваджень ніби відкрито, але результатів по них немає. А скільки ще таких проваджень не відкрито! Але, на жаль, прокуратура, міліція, судді не готові до змін — морально не готові. І тому логічними є ініціативи з боку громадськості та здорового глузду, завдяки яким чимало корупціонерів-хабарників позбулися посад. І тепер, коли приступить до своїх професійних обов’язків новий керівник, він знатиме, що є громадськість, яка контролює його діяльність, яка може прийти і запитати. В обласній дитячій лікарні (ми сьогодні найбільше говоримо про обласну МСЕК та про обласну дитячу лікарню, тому що головні лікарі цих комунальних закладів чинили спротив стосовно свого звільнення, я вже мовчу за райони… який там безлад) створили собі бізнес: приватизували земельну ділянку та збудували приміщення на 500 квадратних метрів. Найстрашніше те, що в цій схемі — і міліція, й прокуратура, і КРУ. Пот­

рібно сьогодні притягнути до відповідальності й СБУ, й міліцію, й суддів, тому що коли ця зв’язка не працюватиме, тоді можна буде змінювати все повністю. Закон про люстрацію був необхідний — люди на посадах думають лише про власне збагачення і підіграють своєму керівництву. Такого бути не повин­ но. Адже є ворог зовнішній — агресор, і внутрішній — це посадовці, які й надалі грабують нашу країну. З цим треба боротися! Але коли ти намагаєшся сприяти зачищенню корупціонерів, хабарників, то сам страждаєш. Так, нещодавно мене побили, я в лікарні відлежав три тижні — зафіксували побої середньої тяжкості. Але до цього часу не знають, хто це зробив і з якою метою. А зараз на мене відкрито кримінальне провадження, ведеться слідство. Тепер роблю висновки: якщо мене хочуть знищити, значить, я — на правильному шляху!

Януарій ШОСТАК, громадський діяч

М

и ламаємо сімейні схеми, сімейні клани: кум, брат, сват, родичі, сест­ ра тощо. Сприяємо, аби призначили керівником нову людину, а стару звільнити, яка вже там сидить багато років, яка збудувала там бізнес, яка навіть у самих медичних працівників збирає кошти: на дні народження, на побори в Департамент охорони здоров’я чиновникам

вищого рангу. Я вже не говорю, скільки вони беруть грошей за операцію, за групу інвалідності. А взагалі, найкраще було б — заб­ рати в лікаря функції менеджера. Лікар повинен бути спеціалістом. Він має думати про те, як вилікувати людину, а не про світло, газ, опалення чи бензин, благодійні фонди — усе, що необхідно для роботи комунального закладу. Така людина повинна бути підпорядкована обласній Раді, яка має нести за неї відповідальність. Бо якщо лікар — менеджер, тоді він втрачає свої професійні якості. Така практика вдало застосовується в Європі. То якщо ми рухаємося туди, чому б не перейняти досвід європейців? Те саме стосується звітності комунальних зак­ ладів — вона має бути електронною. А ми до цього часу мільйони коштів витрачаємо на вітер, замість того, щоб підвищити зарплати медикам. Але сьогоднішні низькі зарплати не означають, що потрібно брати хабарі. Згідно з Конституцією, медицина — безкоштовна! Терміново потрібні зміни в системі медицини, в структурі. Необхідна політична воля нашого керівника — гаранта Конституції. Тільки тоді нам на місцях буде легше боротися з корупціонерами.

Володимир ВОЛОВОДЮК, отаман Вінницького козацького полку ім. Івана Богуна

Р

ішуча боротьба з корупцією — голов­не завдання влади. Успіх та швидкість залежить від політичної волі Президента і його команди. За перших сто днів зроблено дуже мало. Окрім того, є занепокоєння стосовно контрреволюції місцевих еліт, які не погоджуються з новими реаліями. Зокрема, бачимо це на прикладі «дєла врачєй». Приміром, екс-головний лікар МСЕК Віктор Власюк, героїчно порушуючи закон, за мовчазною згодою прокуратури, більше трьох тижнів не міг змиритися з рішенням долі, і лише після чергового втручання активістів Майдану був вигнаний із кабінету!

«Дєло врачєй» по-вінницьки, сподіваємося, завершилося. Чи виграли від цього пацієнти?І хто відповідатиме, коли діяльність Вінницької обласної дитячої лікарні та Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи не задовольнить хворих? Вирішення адміністративних питань за допомогою «гніву народу» дуже скидається на спроби перекласти відповідальність за дії влади на плечі народу (читай — громадськості). Прик­лади цього у вітчизняній медицині сьогодні вкрай обурюють ту саму громадськість — зірвані тендери на закупівлю ліків по держпрограмах «Онкологія», «Туберкульоз», «Імунопрофілактика» щотижня збирають під стінами Кабінету Міністрів України мітинги хворих та їхніх родичів. А робота по організації ефективної діяльності найзначущої соціальної галузі підміняється так званою боротьбою з корупцією. Поки що в результаті цієї боротьби ніхто, окрім тяжко хворих пацієнтів, не постраждав… Олена ГОНЧАРУК, спеціально для «ВЗ», м. Вінниця

7

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

ДЕРЖСАНЕПІДСЛУЖБА: ОПЕРАЦІЯ «ЛІКВІДАЦІЯ»?

Постанова Уряду «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» зчинила справжній переполох навколо рішення створити Державну службу з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, приєднавши до неї Держсанепідслужбу (ДСЕС). Адже назва нової «яхти» замовчує, що на її борт закинули людей, тварин, харчі й галоші, а розбиратися з цим доведеться одному капітану. Чи можна поєднати непоєднуване? І хто кому указ?

ті вже не буде. Чи піде це на користь населенню?

Олександр КРАВЧУК, в.о. Голови Державної санітарно-епідеміологічної служби України

ВЗ Більшість експертів висловлюють думку, що створення нової структури фактично призводить до ліквідації санепідслужби. Ви з цим погоджуєтеся?

— Крім ліквідації санепідслужби відбудеться ще й виведення функцій, які вона досі виконувала, зі сфери охорони здоров’я та передача їх у нову структуру, де головну роль відіграватимуть фітосанітарна й ветеринарна служби. І це особливо непокоїть. Оскільки будьякий розрив єдиного медичного простору — це погана ідея. Натомість ми спостерігаємо передачу функцій санепідслужби в різні відомства. Приміром, нагляд за здоров’ям працюючих в Україні передається із ДСЕС в інспекцію праці. Якщо говорити про систему охорони здоров’я, до якої нині належить і ДСЕС, то це єдиний нерозривний медичний комплекс — від профілактики захворювань до їх лікування. Тепер основний інструмент профілактики зі сфери охорони здоров’я забирають, і МОЗ перет­вориться у міністерст­во лікування хвороб. Повноцінної профілактичної складової у його діяльнос-

8

ВЗ Тоді яка мета такої реорганізації?

— Розробниками задекларовано, що це зроблено для скорочення кількості цент­ральних органів виконавчої влади та зменшення тиску на підприємців. Хоча як експерт я не розумію, як це полегшить життя підприємцям, адже функції нагляду залишаються незмінними — змінюються лише виконавці. Можливо, не з того краю почали? І логічніше було б оптимізувати функції державного нагляду, зокрема, передати значну їх частину місцевим органам влади? Як це, наприклад, зроб­ лено в Польщі. ВЗ А, можливо, це просто «сліпе» калькування модного нині зарубіжного досвіду?

— Але ж такої структури, яку нині пропонують створити в Україні, немає в жодній країні! Це наше ноу-хау. Приміром, у РФ об’єднали колишню СЕС і службу захисту прав споживачів, але ветеринарна служба там існує окремо. Є приклад Італії та Австрії, де ветеринарна служба працює в системі охорони здоров’я, є її підрозділом — ця модель базується на тому, що здоров’я людини стоїть на першому місці, а ветеринарні підрозділи долучаються до його захисту. Тобто в більшості країн, як і поки що в Україні, санітарні й ветеринарні служби існують окремо. Можливо, там інша назва ДСЕС. Приміром, у США в системі міністерства охорони здоров’я і соціальної політики існує Служба громадського здоров’я. Її очолює Генеральний хірург США, який, по суті, виконує функції, подібні до функцій Головного державного санітарного лікаря України. До такого

«симбіозу» всіх і вся, як в Україні, ніде не додумалися! Наша спроба зібрати гамузом захист споживачів, ветеринарну службу і якось «прив’язати» до цього СЕС позбавлена логіки. Навіть назва «Служба безпеки харчових продуктів та захисту споживачів» нівелює функцію нагляду у сфері захисту здоров’я людини. Це нонсенс, і я хотів би подивитися на керівника цієї служби, який без участі МОЗ візьме на себе відповідальність, наприклад, за протиепідемічні заходи стосовно хвороби, спричиненої вірусом Ебола, чи поліомієліту… Адже ні до споживання, ні до ветеринарних карантинних заходів ці проблеми не мають жодного стосунку. А організація протиепідемічних заходів у школах, дитсадках, лікувальних закладах — від цього теж відсторонено галузь охорони здоров’я? Таким чином, медицині відведено роль статиста (реєструвати кількість випадків інфекційних захворювань, яка вочевидь зростатиме), а от зайти у вогнище інфекційної хвороби, щоб ліквідувати його чи провести бодай елементарні дезінфекційні заходи, — таких прав у представників галузі охорони здоров’я вже не буде. І головне — невідомо, хто ж таки це робитиме! Я не сумніваюся у професійності фахівців ветеринарної служби. Та краще, щоб кожен займався своєю справою. Чомусь же СЕС не бере на себе відповідальності за ліквідацію чуми свиней. Хоча методи боротьби з нею простіші у виконанні, ніж ліквідація вогнища інфекції серед людей. ВЗ Санепідслужба вже пережила глобальну реформу, яка, по суті, вилилася у скорочення 24 тисяч працівників. Тепер скоротять і решту?

— Про скорочення кадрів СЕС поки що не йдеться. Постанова Кабміну передбачає передачу всіх підрозділів, а також усіх — майже 30 тисяч — наших працівників у нову структуру. Однак, якщо будуть прийматися інші рішення Кабміну щодо встановлення граничної чисельності нової служби, невідомо, скільки наших працівників відійде до неї за квотою. Питання в іншому: на сьогодні ми маємо «дві частини» санепід­ служби — одна як територіальний орган виконавчої влади, де працюють службовці, що виконують наглядові функції, друга частина — лабораторні центри. Це зак­лади охорони здоров’я, де працюють медичні працівники, які мають усі «медичні» пільги — за вислугу років, кваліфікаційну категорію тощо. І якщо лабораторні центри вийдуть із системи охорони здоров’я, вони втратять свій нинішній «медичний» статус, а медпрацівники — відповідний соціальний захист. Що робити з цим, постановою Кабміну також не передбачено. Є побоювання, що реалізується найгірший сценарій, тому відчувається значна соціальна нап­руга серед наших працівників. Маємо надію на чинне законодавство, яке забороняє ліквідувати заклади охорони здоров’я. Найприкріше те, що під час напрацювання положень згаданої постанови з нами ніхто не радився. Пос­танова не надходила на погодження до санепідслужби. ВЗ Часто нарікають на те, що вітчизняна система санепіднагляду є «тоталітарною». Може причина «нелюбові» до неї саме в цьому?

— Але ж водночас вона є надійною. Ця система створювалась на принципі «нульового ризику». Ті ж системи, які в основу своєї діяльності ставлять захист

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 485 00 96 vz@vz.kiev.ua

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

3 жовтня 2014 року

прав виробника, вибудувані на принципі «вигода — ризик». Тобто, якщо вигода перевищує ризик і цей ризик є допустимим, вигода буде пріоритетом. Тому і в країнах Європи траплялися випадки замовчування спалахів інфекційних хвороб з вини виробників, бо їхні інтереси були понад усе. Наша «тоталітарна» система санепіднагляду в цьому плані жорсткіша, вочевидь, це багатьом не подобається. Але ми повинні зрозуміти, що кожна поступка, преференція в цьому напрямку є додатковим ризиком виникнення небезпечних хвороб. Чи погодиться на це суспільство? Ми відходимо від тоталітарності, цілком покладаємося на сумлінність виробника? Я не впевнений, що всі наші виробники вже настільки свідомі.

ВЗ Що пропонуєте як альтернативу?

— У ситуації, що склалася, є два варіанти виходу. Перший — внести зміни у постанову і здійснювати управління новоствореною службою через Мініст­ ра охорони здоров’я. Так само, як нині ДСЕС не є підрозділом МОЗ — це окремий і самостійний центральний орган виконавчої влади, але його діяльність здійснюється в галузі охорони здоров’я і координується з єдиного центру. Тоді все більш-менш стає на свої місця. Хоча це буде громіздка структура, але ми збережемо пріоритет — захист здоров’я людини. Назвемо її службою громадського здоров’я і захисту споживачів, назвемо якось інакше, але збережемо її головне призначення. І другий варіант. Передати окремі інс­пекційні функції новоутвореній

Службі, а Держсанепідслужбу повернути назад до МОЗ із правонаступництвом щодо інших функцій, майна, працівників тощо. І на цій базі еволюційним шляхом будувати нову сучасну службу громадського здоров’я. Якщо бути відвертим, то «реформа», як завжди, застала нас зненацька. Мабуть, у цьому винні ми самі. Бо вважали, що наша служба, яка виконує такі важливі функції, залишиться недоторканною. Водночас суспільство рухається далі, а ми часто за ним не встигаємо. Втім, існують ще й елементи міжвідомчої боротьби за повноваження. Яскравий приклад — багаторічна історія щодо передачі функцій нагляду за безпекою харчових продуктів ветеринарній службі. Безперечно, можна реформувати ДСЕС, оптимізувати

контрольні функції, але головне — не знищити той напрямок роботи, відповідальність за який держава повинна брати на себе. Розмову вела Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»

НАСТУПНА ТЕМА Шановні читачі! Відкриваючи «Дискусійний клуб», ми ставили за мету дати кожному лікарю можливість висловитися з приводу наболілого. Тема нашого наступного обговорення:

«Медична реабілітація в Україні: потрібне повне перезавантаження?» Чекаємо ваших листів на адресу: 04211, м.Київ, а/с 138, редакція газети «Ваше здоров’я» або на e-mail: vz@vz.kiev.ua

ТОЧКИ ЗОРУ Микола ПРОДАНЧУК, директор Наукового центру превентивної токсикології, харчової та хімічної безпеки ім. академіка Л.І. Медведя МОЗ України, членкореспондент НАМН України, доктор медичних наук, професор

Н

а жаль, провідну роль у новоствореній структурі, основне завдання якої — обслуговування бізнесу, відіграватиме ветеринарна, а не санітарна служба. Бо немає розуміння важливості ролі останньої у забезпеченні громадського здоров’я. Як приклад: доки в нашій країні не розпочалася війна, не було розуміння важливості розвитку Збройних Сил. Тож доки не виникне серйозних проблем із масштабним ураженням населення інфекційними чи неінфекційними хворобами, схоже, держава не усвідомить, який потужний інструмент профілактики вона тримала у своїх руках і втратила. В той час, коли в Європі та США намагаються наблизитися до тієї моделі, яка існувала у нас у вигляді СЕС упродовж 90 років, ми чомусь відмовляємося від неї. Це проблема конфлікту інтересів, оскільки ветеринарна служба як наглядовий орган підпорядковується і управляється Мінагрополітики, яке має виробничі інтереси. Ми копіюємо модель Данії. Можливо, в країні, де на 8 млн населення утримують 22 млн свиней, провідною службою і повинна бути ветеринарна. Але це не забезпечує контролю ситуації зі здоров’ям населення. Як прик­лад — нещодавно в Данії померло 12 людей унаслідок спалаху лістеріозу (через вживання м’ясних продуктів). Таких випадків, пов’язаних із промисловим виробництвом харчових продуктів, в Україні не було впродовж останніх 30-40 років. Можна навести й інші подіб­ні приклади, через які виникла стурбованість у країнах ЄС. Адже там, де контролюючі служби підпорядковані аграрним міністерствам, вони у разі виникнення проблем, що загрожують здоров’ю населення, намагаються їх не розголошувати, бо це шкодить репутації бізнесу. Що робити? На сьогодні розробки світового співтовариства в галузі охорони здоров’я дають нам теоретичну базу для розбудови системи громадського здоров’я. Вимоги Європейського регіонального комітету ВООЗ до служби громадського здоров’я на 100% відповідають тому, за що відповідала наша ДСЕС до 1980 року (згодом її відповідальність за стан довкілля віддали новост­вореному Міністерству екології). Тож маємо надію, що мине небагато часу і практично всі країни ЄС повернуть питання забезпечення епідемічного благополуччя населення під нагляд та відповідальність служб громадського здоров’я, які є основою будь-якого Міністерства охорони здоров’я. Таку ж модель потрібно створю-

вати і в Україні. Вже зараз. Бо, перефразовуючи відомий вислів, доки в Європі сонце зійде, нам роса очі виїсть, особливо якщо руйнуватимемо існуючу службу такими темпами, як це відбувається нині. Якщо не буде створено служби громадського здоров’я, серед основних функцій якої й санітарно-епідеміологічний нагляд, у нашої держави не залишиться жодного інструменту, щоб одночасно управляти всіма елементами епідеміологічної тріади (збудником чи небезпечним фактором, шляхом передачі та чутливим організмом). Жодна інша служба, які б інспекторські чи наглядові функції їй не надали, не може цього зробити. А розпорошення елементів тріади по різних структурах призведе до виникнення значних проблем і великих витрат. Забезпечити дієву профілактику поза межами системи охорони здоров’я неможливо.

Вікторія КОВАЛЬ, Голова Профспілки працівників охорони здоров’я України

М

и розбудовуємо правову державу, яка пок­ ликана служити інтересам людини і громадянина, і саме на це мають бути спрямовані будь-які реформи. У випадку з реформою Держсанепідслужби все відбувається навпаки: права працівників порушуються, здоров’я населення і санепідблагополуччя держави — під загрозою. Як і раніше, рішення приймаються без обговорення та погодження з галузевою Профспілкою та самою ДСЕС, усупереч законодавству про працю, нормам Генеральної та Галузевої угод, без економічного обґрунтування та відповідних заходів щодо соціального захисту працівників служб, що підпадають під реорганізацію. До того ж прийняттю згаданої постанови мало передувати її публічне громадське обговорення. ДСЕС та її працівники ще не оговталися від реформи 2011-2012 років, яка призвела до повної ліквідації майже 800 установ СЕС, скорочення понад 24 тисяч працівників і… боргів. Кредиторська заборгованість (станом на 01.09.2014 р.) по СЕС МОЗ, що перебувають у стадії ліквідації, становить понад 25 млн грн, більше половини цієї суми — капіталізовані видатки. Сьогодні ситуація в трудових колективах ДСЕС також вкрай напружена. З початку року відбулося скорочення штатів на 10%, із внесенням змін до Держбюджету-2014 обсяг видатків на діяльність служби зменшено на 70%, працівників відправляють у тривалі відпустки без збереження заробітної плати, переводять на неповний робочий день, скасовують стимулюючі виплати тощо. Якщо до цього

ще й розпочнеться запропонована реорганізація служби, невдоволення працівників зростатиме в геометричній прогресії. Адже така реорганізація призведе до повного знищення структури ДСЕС, викине її за межі сфери охорони здоров’я, для 25 тисяч медпрацівників відбудуться істотні зміни умов праці, вони втратять пільги й надбавки до заробітної плати, а дехто — й роботу. Адже це лікарі, які мають санітарну освіту й можуть працювати в галузі лише на посадах лікарів-лаборантів, завідувачів лабораторій, лікарів-статистиків, лікарів-інфекціоністів, до того ж тільки після відповідних курсів перек­валіфікації. А на перекваліфікацію також потрібно передбачити відповідні кошти в Держбюджеті, на що мало хто сподівається. Незатребуваним у новій структурі виявиться і персонал із середньою медичною освітою (помічники епідеміологів та санітарних фельдшерів). Переважна більшість цих спеціалістів — люди працездатного віку. Так само вкрай важко буде забезпечити роботою студентів медичних вишів, на яких було відповідне державне замовлення. І головне, що нові структурні зміни позбавлять суспільство важливого напрямку, яким донині займалася ДСЕС, — первинної профілактики, контролю якості середовища життєдіяльності та стану навколишнього середовища, частка впливу на здоров’я людини яких — понад 70%. Тому Профспілка звернулася з листом до Президента та Прем’єр-міністра України і висловила свій протест щодо рішення реорганізувати Держсанепідслужбу України шляхом її приєднання до абсолютно різних за родом діяльності органів виконавчої влади. Також Профспілка збирає підписи під зверненням до Кабінету Міністрів України, в якому спілчани вимагають скасувати Положення постанови № 442, що передбачає таке приєднання, в частині реорганізації ДСЕС. Станом на сьогодні під зверненням підписалося вже понад 4 тисячі осіб — процес збору підписів триває.

Наталія ЯНКО, головний державний санітарний лікар Волинської області

Х

очу наголосити на тому, що Україна нині перебуває у стані війни й існує високий ризик застосування біологічної зброї. Тому з руйнацією інфраструктури ДСЕС (єдиної служби, яка може ідентифікувати збудники й провести відповідні протиепідемічні заходи) виникає загроза біобезпеці держави. За нинішніх умов на перший план виходять питання епідеміології,

а не контролю продуктів. Нерозуміння цього може призвести до непередбачуваних наслідків. Тому епідеміологи звернулися з листом до Президента України, Кабінету Міністрів, де попередили про всі ризики «трансформації» служби. За будь-яких змін центри моніторингу й інфекційного контролю повинні залишатися при МОЗ, вони мають фінансуватися з держбюджету (як це відбувається в усьому світі), а лабораторні центри на рівні районів, які не несуть значного навантаження, можна передати на місцеві бюджети й таким чином вийти із непростої ситуації. Ті ж інс­ пектори, які здійснюють контроль за продукцією, можуть перейти в нову структуру.

Володимир МАРКОВИЧ, головний державний санітарний лікар Закарпатської області

В

же все, як кажуть, відбулося. Постанова КМУ №442 підписана. У проекті Держбюд­ жету-2015 для МОЗ видатки на фінансування сан­ епідслужби, тобто на профілактичну медицину або первинну профілактику, не передбачені зовсім. Навіть дитині відомо, що охорона здоров’я — це в першу чергу профілактика захворювань, охорона здоров’я здорових людей, боротьба зі шкідливими для здоров’я чинниками, а не тільки лікування хворих. Однак, проект Постанови КМУ (і, очевидно, бюджету) наш Міністр завізував без зауважень. Тому вважаю, що це не криза санепідслужби, це криза всієї системи охорони здоров’я. Так низько наша галузь не «падала» ніколи, а я працюю на керівних посадах у системі МОЗ із 1986 року й був свідком різних ситуацій. На мій погляд, у нас є два шляхи. Перший: мовчки йти в нову структуру (яку сформують дуже швидко зацікавлені лобісти) в повному кадровому складі, разом із наукою, підготовкою кадрів, матеріально-технічною базою тощо. І знайти там своє місце, адже ніхто не відмінив Закон України «Про забезпечення санепідблагополуччя населення». Але це може і зруйнувати службу, вдарити по інтересах і правах наших медичних працівників, може призвести до втрати інститутів і таких медичних наук, як гігієна праці, гігієна харчування, комунальна гігієна, гігієна дітей і підлітків, епідеміологія, медична бактеріологія, вірусологія, паразитологія тощо. І другий шлях — боротися за охорону здоров’я людей і за своє місце в системі охорони здоров’я, донести до Президента України, Уряду, Верховної ради свої аргументи й позицію ще до парламентських виборів та вип­ равити ситуацію.

9

СИСТЕМА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

СУДМЕДЕКСПЕРТИЗА: ЯК ВІДДІЛИТИ ДЕРЖАВНУ СЛУЖБУ ВІД МІСТЕЧКОВИХ ІНТЕРЕСІВ? Об’єктивність судово-медичної експертизи — це не лише професіоналізм фахівців та належне забезпечення всім необхідним, а й «розв’язані» руки. Чи може бути незалежною експертиза, фінансування якої залежить від «барських щедрот»? Чи може бути контрольованою, якщо перевіряти нікому? І чи повинна система охорони здоров’я керувати своїм опонентом?

Василь БУРЧИНСЬКИЙ, начальник Головного бюро судово-медичної експертизи МОЗ України, головний позаштатний спеціаліст МОЗ України за спеціальністю «Судово-медична експертиза», кандидат медичних наук

ВЗ Як ви оцінюєте нинішній стан служ­ би судмедекспертизи в Україні?

— Як незадові льний. Передусім через відсутність фінансування. Більшість підрозділів мають застаріле обладнання. Приміром, Головне бюро судово-медичної експертизи МОЗ України востаннє мало можливість закупити обладнання у… 2008 році. Відтоді на ці потреби нам не виділяли жодної копійки. Як може Головне бюро, не маючи належної матеріально-технічної бази, виконувати особливо складні експертизи? Більше того — у нас немає власного приміщення, ми його орендуємо. Якщо навіть припустити, що МОЗ виділить нам ще 10-20 додаткових штатних посад, людям ніде працювати. Через те, що ми не маємо дос­ татньої кількості експертів, а до нас «сходяться» повторні експертизи з усіх областей, нині маємо чергу на проведення експертиз на три роки вперед! Безумовно це породжує скарги від громадян та правоохоронних органів. ДНК-дос лі дження на сьогодні виконуються лише в трьох бюро судмед­е кспертизи. У багатьох населених пунктах бюро розміщені в непридатних для роботи приміщеннях, не обладнані холодильними установками, кондиціонерами, навіть вентиляцією.

10

Ще одна проблема — низька забезпеченість служби кадрами (6070%). Особливо не вистачає експертів лабораторій. Останнім часом нам дозволили приймати на ці посади фахівців із вищою немедичною освітою, тож маємо надію, що ситуація дещо поліпшиться, але лише в цьому напрямку. Адже дефіцит кадрів пов’язаний із важкими, шкідливими умовами праці, які не компенсуються гідною зарплатнею. Умови функціонування судовомедичних експертних установ в Україні значно відрізняються не тільки від світових стандартів, а, наприклад, і від рівня Російської Федерації й особ­л иво Республіки Білорусь, де з 2001 року функціонує єдина державна служба медичних судових експертиз, яка не входить до системи охорони здоров’я.

Така «вольниця» плюс фінансування з місцевих бюджетів — це гачок, на якому місцева влада тримає бюро судмедекспертизи, тобто вони повністю залежать від місцевої влади. Зазвичай фінансування бюро відбувається за залишковим принципом, мовляв, тут і на лікування грошей не вистачає. Але якщо керівник управління охорони здоров’я перебуває у приятельських стосунках із керівником бюро, то він може і пощед­рішати. Хто ж псуватиме такі стосунки? Та за це колись, можливо, доведеться віддячити поступкою… Особливо це стосується так званих лікарських справ. Через нерівність у фінансуванні різні бюро у масштабах країни значно відрізняються своєю матеріальною базою, і «вирівняти» ситуацію неможливо.

ВЗ Але ж і в Україні не вся служба мед­ експертизи підпорядковується МОЗ України?

— В Україні взагалі відсутня цілісна система судмедекспертизи з відповідною вертикаллю влади. Головне бюро судово-медичної експертизи є державною установою, підпорядковується МОЗ України, фінансується з бюджету Міністерства. А решта бюро підпорядковані органам самоврядування на місцях, тобто є комунальними закладами, і фінансуються за рахунок коштів місцевих бюджетів. Жодного адміністративного впливу з боку Головного бюро чи Міністерства охорони здоров’я на регіональні бюро немає. Наприклад, існує відповідний наказ МОЗ, згідно з яким призначення та звільнення начальників бюро судмед­експертизи має відбуватися тільки за погодженням із головним профільним спеціалістом МОЗ, тобто начальником Головного бюро. Та оскільки це розпорядження МОЗ, а регіональні бюро є комунальними закладами, ніхто на цей наказ не звертає уваги й на місцях призначають начальників бюро не тільки не порадившись із головним спеціалістом, а й взагалі не повідомляючи йому про своє рішення.

ВЗ Вихід існує?

— Так, потрібно наслідувати прик­ лад інших країн. Щоправда, різні країни вирішують це питання посвоєму. Але в більшості країн служба не знаходиться у системі МОЗ. І зазвичай за кордоном експертні послуги платні — за них платять правоохоронні органи. До речі, запровадження такої практики, на мій погляд, значно зменшило б кількість необґрунтованих експертиз в Україні. Варто комусь із родичів потерпілого чи звинуваченого не погодитися з висновком експерта, правоохоронці одразу ж призначають нову судмед­е кспертизу, навіть не з’ясовуючи, чи це потрібно. На розгляд Верховної Ради України внесено проект Закону «Про судово-медичну діяльність», де передбачено створення незалежної (виокремленої із системи МОЗ) Державної судово-медичної експертної служби України як центрального органу виконавчої влади зі спеціальним статусом. Згідно із проектом цього закону, до нової системи судмедекспертизи входитимуть усі територіальні бюро, фінансування судово-медичної діяльності відбуватиметься за рахунок коштів Державного бюджету. Планується, що

службу передадуть у підпорядкування Кабміну, там буде створено окремий відділ, який відповідатиме за діяльність судово-медичної експертизи. Тож матимемо і державне фінансування всієї служби, і чітку управлінську вертикаль. Втім, починати реформу служби потрібно з Головного бюро, тоді вдасться змінити всю систему. Бо нині наші фахівці навіть не мають коштів, аби виїхати з перевірками на місця! А якщо й виїздили кілька років тому, то могли надати лише рекомендації, до яких ніхто не прислуховується, бо вони не є обов’язковими для місцевої влади. У разі прийняття згаданого закону, сподіваюся, функції Головного бюро буде розширено — воно займатиметься не тільки проведенням складних експертиз, а й контролюватиме експертну роботу на місцях, щоб підвищити якість роботи служби. Згідно з новим законом, Голова Державної судово-медичної експертної служби України призначатиметься за поданням Прем’єрміністра України, а звільнятиметься з посади Верховною Радою України. Він призначатиме і звільнятиме керівників територіальних бюро. ВЗ Дехто вважає, що в разі виведення судмедекспертизи з медичної сфери втратиться контроль за кваліфікацією експертів.

— А зараз такий контроль існує? Служба медекспертизи працює в рамках кримінально-процесуального кодексу, і МОЗ не компетентне у цих питаннях. Приміром, надходить скарга до МОЗ на того чи іншого судмедексперта. Але Міністерство не має права перевіряти обґрунтованість його експертних висновків, до того ж ні в МОЗ, ні в управліннях охорони здоров’я на місцях немає фахівців відповідного профілю. Також Міністерство не може приз­ начати повторної експертизи — це прерогатива виключно правоохоронних органів. Зазвичай роботу бюро перевіряють комісії, куди входять клініцисти, патологоанатоми, які взагалі не розуміються на особливостях судмедекспертизи. Безперечно, навіть якщо служба відділиться від МОЗ, підготовка та перепідготовка фахівців для неї залишиться у системі Міністерства. Можливо, в далекому майбутньому мова йтиме про передачу цієї функції самій службі, але це потрібно робити поетапно. Та й після цього до проведення судмедекспертиз служба залучатиме лікарів різних

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 485 00 96 vz@vz.kiev.ua

СИСТЕМА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

3 жовтня 2014 року

спеціальностей — для з’ясування питань, що виходять за рамки судмедекспертизи. Тобто зв’язок існуватиме, але це будуть самостійні, незалежні структури. ВЗ Чи готове Міністерство охорони здоров’я до такого відокремлення?

— Думаю, що ні. Система охорони здоров’я певною мірою зацікавлена мати важелі впливу на діяльність нашої служби. Адже щороку до судмедекспертизи надходить приблизно 600-700 так званих лікарських справ — у минулому році їх було 732. Із них є певний відсоток, де ми знаходимо причини та зв’язок між дефектами надання медичної допомоги та несприятливими наслідками (смерть, інвалідизація пацієнтів тощо). Тобто не можна казати, що всі медекспертизи по лікарських справах закінчуються позитивно для лікарів (на жаль, існує така думка, що «рука руку миє» і лікаря завжди виправдають колеги). Однак, самі розумієте: у разі відокремлення судмедекспертизи від МОЗ виснов­к и експертів будуть більш незалежними, адже ніякого впливу на ту організацію, яка проводитиме експертизу, система охорони здоров’я вже не матиме. Розмову вела Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»

ТОЧКА ЗОРУ

Зоряна ЧЕРНЕНКО, доцент факультету правничих наук Національного університету «КиєвоМогилянська академія», доктор права

В

иключення судмедекспертизи із підпорядкування МОЗ сприятиме її незалежності. Адже коли регіональні бюро служби перебувають у структурі місцевих управлінь охорони здоров’я, це передбачає потенціальну дію «телефонного» права, можливість вплинути на підпорядкованих працівників через надання відповідних дозволів, затвердження бюджету тощо. Як свідчить досвід, успіх у веденні в судах медичних справ переважно базується або на ще не використаних доказах, або у випадках, коли експертизи проводились в інших регіонах країни. Маю приклад, коли в суд було представлено 3 неідентичні експертні висновки: перший був на боці інтересів пацієнта, потім другий, протилежний (експертизу замовили лікарі), і третій — знову за вимогою пацієнта. Тож реєстрація в парламенті нового законопроекту, який змінює підпорядкування судмедекспертизи, свідчить про те, що з’явилася достатня кількість людей, які розуміють необхідність таких змін. Навряд

чи ви знайдете юриста, який би заперечував проти цього нововведення. Та й представники пацієнтських організацій погоджуються з ним. Їхніми опонентами можуть бути лише недобросовісні лікарі, яким це не вигідно, які не зацікавлені в об’єктивності експертизи, а отже, і судових процесів. Очікую, що дискусійним питанням буде збереження чи відміна монополії на проведення судмедекспертизи. На мою думку, повинна бути певна змагальність судочинства шляхом існування незалежних судово-медичних експертиз, наприклад, приватних структур. При цьому, монополія державної служби має зберігатися щодо експертизи трупів, але існує багато інших питань (експертиза потерпілих, інших доказів, документів), якими можуть займатися приватні бюро. У багатьох європейських країнах вони існують і проводять відповідні дослідження. Якщо ж приватне бюро вчинить підробку документів, надасть неправдиві висновки, експерти несуть відповідальність згідно з кримінальним законодавством, бюро позбавляють ліцензії. Це світова практика, яка стримує приватну експертизу від необ’єктивності чи зловживань. І її також варто перейняти. Сьогодні ми спостерігаємо мізерне фінансування служби, адже для МОЗу це вочевидь не пріоритетна галузь або навіть опонент. Взагалі в існуванні ефективної системи зовнішньої експертизи більше зацікавлена система правосуддя, а не система охорони здоров’я. Тому від-

окремлення судмедекспертизи від МОЗ буде гарантією для всіх учасників судових процесів, у тому числі й для сумлінних лікарів. Адже вони, наприк­лад, можуть постраждати через конфлікт із головним лікарем, який «замовить» висновки судової експертизи. Так само можна навести низку прикладів, коли настирливий пацієнт домагається звинувачення лікаря і позивається до судів, хоча на те немає підстав. Якби існувала незалежна експертиза, лікар, отримавши її висновок, раз і назавжди довів би свою правоту, натомість йому доводиться псувати нерви через постійні претензії пацієнта. Не треба боятися того, що реальна незалежність судмедекспертизи спричинить потік лікарських справ у судах. Нині такі справи дійсно «буксують» через відсутність експертиз або через те, що їх висновки «несприятливі» для пацієнта і той відмовляється від позову, оскільки розуміє, що програє. Втім, збільшення кількості таких справ сприятиме тому, що прокурори, слідчі, судді нарешті отримають досвід і розуміння правовідносин у сфері охорони здоров’я (на жаль, нині цього немає), а отже, забезпечиться об’єктивність судових процесів. Тож від очікуваних змін виграють усі — пацієнти, правозахисники, сумлінні лікарі. Втім, система охорони здоров’я консервативна і не хоче віддавати те, що їй належить. Вона не готова змінюватися та швидко робити конкретні кроки, тому блокує їх.

ВЕЛИКІ ІНВЕСТИЦІЇ В ЗДОРОВ’Я НАЦІЇ

и р і в о д р е д і Л ів ц н ї а ук р *

207-73-00 * За даними соціологічного дослідження репрезентативного, для дорослого населення України, споживачів лікарських засобів за показником «Довіра» до суб’єктів фармацевтичної галузі.

207-73-00

11

МЕДИЧНА ПСИХОЛОГІЯ

СЕРГІЙ МАКСИМЕНКО: ПСИХОЛОГІЧНА ДОПОМОГА МАЄ БУТИ СИЛЬНІШОЮ НАВІТЬ ЗА МЕДИЧНУ Психологічний стан суспільства в умовах складного військового часу неможливо залишати поза увагою, адже саме він багато в чому форматує діяльність окремої людини. Що вже казати про цілу країну, яка вимушена жити в страху перед агресором та невідомим майбутнім. Про те, хто і як наразі проводить психологічну допомогу бійцям та населенню, «ВЗ» розповів Сергій Дмитрович Максименко — дійсний член (академік) НАПН України, доктор психологічних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України, академіксекретар Відділення психології, вікової фізіології та дефектології НАПН України, директор Інституту психології ім.Г.С.Костюка НАПН України, декан медико-психологічного факультету Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця.

Сергій МАКСИМЕНКО, дійсний член (академік) НАПН України, доктор психологічних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України, академік-секретар Відділення психології, вікової фізіології та дефектології НАПН України, директор Інституту психології ім. Г.С. Костюка НАПН України, декан медико-психологічного факультету Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця

ВЗ У своїх попередніх інтерв’ю ви казали, що класична медицина недооцінює роль медичної психології. Чи змінилася ситуація зараз, під час військових дій у країні?

— На Майдані почалося відродження нації. І це був не лише патріотичний дух і гордість за свою країну — люди переконливо відстоювали права на самореалізацію та самоповагу, ви­ магаючи чесного ставлення влади до себе. На Майдані сформувалася перша хвиля людської гідності. Розумієте, там вирував адреналін. Для активістів Майдану був характер­ ний стан, який у психології називаєть­ ся «синдромом постемоційного спала­ ху» — коли розумом керують почуття та емоції. Це негативно впливало на здоров’я, і такі розлади потребували різного рівня допомоги. Всі розуміли, що відбувається, але ніхто не знав, чим усе закінчиться. Багатьом ми на­ давали допомогу на місці — в міськ­ раді, палатках на Майдані, у Будинку профспілок. Але й тоді ми відчували негатив у свій бік: мовляв, допома­ гати майданівцям мають лікарі та психотерапевти.

12

Традиційно з часів Фрейда існує думка, що лікувати й надавати психо­ логічну допомогу може тільки психіатр. Але це хибна думка, адже психіатр має справу із хворою душею і психікою, яка є асоціальною. А на Майдані були зов­ сім інші люди, які вимагали іншого підходу й суто психологічних методик. Психіатри занадто зациклені на Фрей­ дові. Я не розумію, навіщо копирсати­ ся в дитинстві пораненої людини? Або у випадку з людиною, яка тільки-но втратила товариша, що стояв поруч чи йшов із нею пліч-о-пліч під кулі? Їм пот­ рібна допомога тут і тепер! Звичайно, такі стани згодом можуть переростати у властивості й набувати стійкого ха­ рактеру. Саме тому наша допомога була на часі. Тоді ми організували консуль­ тативні центри в медичному універси­ теті й у нашому інституті психології. У цьому форматі працювали «гарячі лінії», які на волонтерських засадах займалися пораненими та тими, хто перебував у невротичному стані. Тоді люди потребували допомоги спеціаліс­ тів, які володіли медичними знаннями та мали досвід надання психологічної допомоги. ВЗ Що було спільного у майданівців, яким ви надавали допомогу?

— Їм усім була притаманна нестри­ маність. У багатьох траплялися мік­ розриви нервової системи. Такі люди впадають у розпач, агресію або депре­ сивний стан. Скажу, що сепаратисти там були від першого дня. Ці люди втиралися в довіру, а потім «зли­ вали» інформацію в СБУ. На жаль. Це також дуже підкошувало людей психологічно. ВЗ Чи продовжили медичні психологи надавати допомогу після Майдану?

— Так, адже з Майдану все тільки починалося — далі «революція» пе­ реросла у справжню війну. Першими до нас звернулися прикордонники з проханням зняти психологічну напру­ гу в бійців. Слідом надійшли заявки від Генштабу Міністерства оборони України. Свого часу ми допомагали

їм організовувати роботу інституту, де готували психологів та соціальних працівників для Збройних Сил Укра­ їни. У заявках звучало, що аналіз по­ казав нестачу практичних психологів у зоні АТО. Далі просили виділити фахівців для проведення консульта­ тивної діяльності. Із цього приводу ми разом із медичним університетом провели нараду й вирішили створити «Кризовий центр»: виділили дві кім­ нати і впровадили цілодобове чергу­ вання. Зараз на таких «гарячих лініях» чергують по три спеціалісти. Але нам було зрозуміло, що самі ми не впораємося і є потреба в волон­ терах. Це мали бути спеціалісти, які володіють потрібними у військовий час психологічними методиками. Ми розмістили на телебаченні оголошен­ ня про набір таких фахівців і таким чином набрали команду волонтерів. Потрібно було зберегти психіку людей, щоб вони могли адекватно оцінюва­ ти ситуацію та під впливом гніву чи патріотизму не наражалися на смер­ тельну небезпеку. Окрім цього, варто пам’ятати, що взяти зброю та піти в бій — справа не з прос­тих, до цього теж варто готуватися. Але до цього потріб­ но було підготувати й самих волонте­ рів, які мали їхати в зону АТО. Цим ми й займалися в нашому інституті. Ра­ зом із волонтерами готувалися й наші співробітники, які мали працювати на Сході країни. Після підготовки, за по­ годженням із кандидатами, відправи­ ли в зону АТО перших шістьох осіб. Але офіційно оформити цим спеціалістам відрядження не вдавалося, тому ще до їх від’їзду ми відрядили своїх спів­ робітників кафедри, кандидатів наук. Серед них — і моя донька Ксенія. А в загальному списку налічувалося вже 24 підготовлених спеціалісти. Зараз вони відправляються на Схід поетап­ но, залежно від заявок. ВЗ Розкажіть про перший візит медичних психологів у зону АТО.

— Частина першої групи поїхала до Черкаського гарнізону Дніпропетров­ ської області, де йшов процес реабілі­

тації. Інша — у Гончарівський гарнізон Чернігівської області, де тільки готу­ вали бійців. Наші спеціалісти жили поруч із бійцями в тимчасових цент­ рах АТО. Із тими військовими, що го­ тувалися на навчаннях, потрібно було пропрацьовувати болісні стани три­ вожності за свою родину та бажання уникнути військових дій. Через страх. Адже вірогідність не повернутися до­ дому досить велика. Страшно навіть офіцерам, які керують підрозділами, а вони ще й мають приймати рішення та брати на себе відповідальність. У нас був випадок, коли один ко­ мандир не міг адекватно сприймати ситуацію через дружину, яка психо­ логічно не могла відпустити чоловіка. Тоді ми поїхали до Криму, де мешкала родина, поспілкувалися з дружиною, і в ході бесіди вона сама вирішила пої­ хати з нами в зону АТО — волонтером, щоб бути поруч із коханим. Незабаром вона вже вела активну культурнопрос­вітницьку діяльність на місцях: організовувала дозвілля таким чином, щоб не дати бійцям зосередитися на стресі. Потім ми отримали аналогічне звернення Національної гвардії. Туди поїхала одна наша співробітниця й там уже мала справу безпосередньо з діючими бійцями. Багатьох із них сколихнула ситу­ ація зі зрадою на місцях — особли­ во після випадку зі збитим літаком. Виникла величезна недовіра! Тільки уявіть, яким важким є психологічний стан воїна, котрий не розуміє, звідки чекати ножа у спину. Із такими бійця­ ми ми проводимо тренінги, що допо­ магають формувати почуття довіри до партнерів по службі. Це, за законом індукції, створює вільне інформацій­ не поле — саме воно дозволяє бійцю йти в бій, знаючи, що у нього є захист. Окремо стоїть проблема втрати тих, хто воював поруч. Бійці звинувачують себе в тому, що не змог­ли врятувати товаришів, і навіть шкодують, що за­ лишилися живими самі. Й оці «якби я…» не дають хлопцям спокійно жити. ВЗ Виходить, що ваші співробітники працюють з усіма трьома категоріями бійців: тими, хто готується, хто воює та хто повернувся на реабілітацію. Скажіть, чи можна відслідкувати зміни людської психіки й особистості протягом такого періоду?

— Більше того, зараз ми працюємо ще й у військових госпіталях — із поране­ ними. Їх також не варто виключати зі списку тих, кому потрібна допомога. У психіатричному та неврологічному відділеннях Київського військового госпіталю перебуває чимало бійців. Саме по собі хірургічне втручання вик­ликає бурю внутрішніх пережи­ вань. Особливо, коли людина зали­ шається без кінцівок. ВЗ За допомогою яких методик медичні психологи допомагають бійцям?

— Методики різні й залежать від си­ туації. Це арт-терапія, зняття стресу методами введення в ту чи іншу си­ туацію, креативна діяльність, яка

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 485 00 96 vz@vz.kiev.ua

МЕДИЧНА ПСИХОЛОГІЯ

3 жовтня 2014 року

допомагає проявити внутрішній світ людини і зробити висновок: стійке це відхилення чи тимчасове. Далі мож­ ливі релаксаційні тренінги. Але у нас бракує інструментальної діагностики. Наприклад, у США відомий доктор медицини, нейробіолог, нейропсихі­ атр, експерт із комп’ютерної томог­ рафії мозку Деніел Дж.Амен досліджує роботу мозку за допомогою новітніх технологій сканування. Ця методика дозволяє відділяти емоційний компо­ нент особистості та працювати з ним. А улюбленого на пострадянському прос­т орі Фрейда треба використо­ вувати у психіатрії та неврології, де потрібно знайти точку відліку, яка спровокувала ситуацію. У нинішній ситуації слід оперативно надавати адекватну психологічну допомогу: необхідно зберегти цілісну особис­ тість, зняти травму, полегшити життя. ВЗ Незважаючи на активну роботу медичних психологів, вам все одно не вдасться охопити всіх, кому потрібна допомога. Які наслідки можна прогнозувати для українців після АТО?

— Звичайно, ми працюємо тільки з найкритичнішими випадками. А з моменту підписання договору про припинення вогню роль медичних психологів набуває у суспільстві ще більшого значення й актуальності. По-перше, можливе протистояння. Тобто потрібно готуватися до великої війни, яку важко виграти в агресив­ но підготовленої роками країни. Я думаю, що вони готувалися заздале­ гідь, це для нас, на жаль, усе, що від­ бувається, — несподіванка. Потрібно проводити масштабну просвітницьку роботу: суспільство має бути готовим до війни. Необхідно обмінюватися дос­ відом із тими країнами, які вже його мають (наприклад, Ізраїль). По-друге, треба прийняти той факт, що Росія не вдовольниться поразкою, а захоче ре­ ваншу. Оскільки світова спільнота не­ достатньо щира із санкціями, є вірогід­ ність, що ми залишимося сам-на-сам із важкою дійсністю. По-третє, вірогід­ ний особливий статус захоплених регі­ онів. Скоріш за все, це будуть окупова­ ні території, а отже — постійна загроза для всієї України. Постійні терорис­ тичні акти можуть негативно впли­ нути на психологічний стан народу. І вже існують такі факти. По-четверте, є багато критично налаштованих щодо України людей, які живуть тут, а не на Сході. Всі ці фактори вказують на те, що ми будемо жити не один рік у до­ сить не простих обставинах. Окрім цього намагатимуться звіль­ нити окуповані території. Необхідний Закон «Про психологічний захист на­ селення», а ми й досі не можемо його прийняти. Я підготував такий доку­ мент, але поки я зберуся йти до Міні­ стра — його вже немає! Вже інший… Готуюсь знову. Смішно й грішно. А закон потрібний, адже люди мають чітко розуміти, як діяти в різних кри­ тичних ситуаціях, і допомогти їм має саме психологічна служба. Зараз від­ бувається якесь масове безумство: дипломи психологів отримують усі, кому забажається, — і сантехніки, й електрики. Приїжджають росій­ ські «коучі» невідомого походження, збирають по 200-300 осіб за день на свої сумнівні конференції і після двох днів роботи вивозять із країни по 3040 тисяч доларів, залишаючи після себе отих «фахівців із дипломами». Я

написав безліч листів усім мініст­рам, що були при владі, із проханням за­ боронити таку діяльність. Люди, які отримують сертифікати на таких за­ ходах, інколи жодного відношення до психології не мають. Але всі ці листи теж, як і Закон «Про психологічний за­ хист населення», залишилися без ува­ ги. Всі давали «добро», але питання з місця так і не зрушило. ВЗ Що мається на увазі під терміном «психологічний захист»?

— Це в першу чергу «самозахист». Психологічна допомога має бути сильнішою навіть за медичну. Люди повинні розуміти, що таке чесність і довіряти іншим, особливо чиновни­ кам. Кожна людина має покладатися перш за все на себе, але чітко знати, що в неї є захист. Потрібна просвітницька діяльність, щоб люди знали, де знахо­ диться найближче сховище, каски, ліхтарі тощо. Але все це має проходи­ ти в такому форматі, щоб не залякати людей сиренами, а підтримати й нав­ чити жити в умовах військового стану. Не хочу хвалити ізраїльтян, але вони чітко знають, де безпечно схова­ тися за 2 хвилини, бо їх цьому вчили. А нас, нав­паки, вчили, що Україна ні­ кому геть не потрібна. Наші військові резерви вражали! Я був на роззброєнні 43 армії: ця махіна могла поставити на коліна весь світ. Її розмели за копійки. От і зараз іде «розпродаж» державних підприємств. Усе знецінюється. Так само буде й на Сході, де майже все зруйновано. Нас­кільки чесно будуть використані кошти, які призначені на відновлення регіону, — велике питан­ ня. Створювати «каральні загони» для того, щоб люди розуміли: злодіяння не мають залишатися без покаран­ ня? Але про що говорити, коли у нас не цінують навіть людський фактор! Прицільно зникають то Волинський загін, то Івано-Франківський, то Львівський, то Луцький… Чому в так звані котли потрапляють саме най­ сильніші загони?.. Медична психологія потребує соці­ альної єдності та інформаційного за­ хисту. У державі є 25 тисяч психологів. Ми, спільно з медичним університе­ том, збиратимемо спеціалістів по ре­ гіонах — хоча б у школах — і на місцях учитимемо їх працювати з дітьми, в сім’ях яких є загиблі, постраждалі чи бійці. Патріотизму потрібно вчити. Діти розбалансовані: вони бачать, чують, а як із цим жити — не знають. ВЗ Наостанок торкнемося питання біженців.

— На жаль, це питання залишаєть­ ся трохи осторонь. Ми фізично не встигаємо. Але я хочу об’єднати для роботи з ним і соціальних працівни­ ків, і священників. Наразі ми допо­ магаємо студентам із родин біженців, які перейшли до нас учитися. Їх тре­ ба «вирівнювати»: вони потребують спеціальних умов при поселенні в гуртожитку та відвідуванні занять. У майбутньому, для адекватної роботи з переселенцями у рамках Кризового центру, потрібен виїзд мобільних груп до місць тимчасового розселення, до­ помога в процесі соціальної адаптації, створення й асиміляція досвіду і жит­ тєвих перспектив. Маю надію, що нам це вдасться. Розмову вела Тетяна ПРИХОДЬКО, «ВЗ»

ПСИХОЛОГИ РЯТУЮТЬ БІЙЦІВ У ЗОНІ АТО

Людмила ЦАРЕНКО, старший науковий співробітник Інституту психології ім. Г.С. Костюка НАПН України

О

дразу після Майдану в Інституті психології ім. Г.С. Костюка був створений Кризовий центр і «Телефон довіри». Тому коли до нас звернулися з Міністерства оборони України з проханням надати бійцям психологічну допомогу, я вирішила їхати. За час АТО я побувала у трьох місцях. Першим був табір постійної дислокації, куди бійці приїхали на перепочинок після серйозних втрат. Два інших місця — безпосередньо в зоні АТО. Я, звичайно, працювала не на блокпостах, а в базових таборах, де можна надавати допомогу. Нас там було двоє: я і молодша колега. В АТО жінок дуже мало: в одному батальйоні, із яким ми працювали, аж чотири місяці не було жодного працівника жіночої статі, навіть медсестер, тому військові просили, щоб приїхали саме жінки. Це добре працює в ході психологічної реабілітації: на старшу жінку відбувається перенос як на матір, а на молодшу — як на жінку. Для мене ці хлопці і справді стали рідними дітьми. Для травмованих людей дуже важливо, щоб була можливість виговоритися і виплакатися. В одному батальйоні мінімум вісім із десяти хлопців під час індивідуальної роботи плакали... Незалежно від їхнього віку, вони бачили в мені матір і довіряли все, що наболіло. Я могла комусь поспівчувати, а когось насварити за те, що погано дбає про себе: не вмивається, не голиться… Наші бійці не завжди вміють подбати про своє фізичне здоров’я. А це погіршує і психологічний стан. У військових у зоні АТО психологічних проблем багато, але термінової допомоги потребують дезадаптовані бійці після психотравмуючої події. Назву найтиповіші гострі стани, з якими ми стикаємося. По-перше, це шок: людина може впасти у стан колапсу або в неї спазмують м’язи, наприклад, заціпенів щелепний апарат і не можна сказати ані слова. Це типова перша реакція на небезпеку. Проілюструю це одним випадком: бійці їхали на бронетранспортері й побачили на узбіччі кількох поранених та одного вбитого чоловіка. Зупинилися, завантажили всіх на борт і поїхали далі. Під час руху бронетранспортера виникла потреба відкрити вогонь, а кулемет заклинило. Механік почав кричати, що нічого не може вдіяти, і тут хлопець, якого вважали мертвим, почав добиратися до зламаної техніки. Саме за його допомогою вдалося полагодити техніку й відбити атаку ворога. У нього, як виявилося, була сильна шокова реакція. Особисто я з такими важкими ситуаціями не мала справи, але людей, що не говорили по 5-7 днів після бою, з такого стану виводити доводилося.

Одного разу я працювала з хлопцем, який чотири місяці був на блокпосту й жодного разу не взяв автомату до рук: як тільки починалася атака, він падав із підкошеними ногами і не міг поворухнутися, доки все не вщухало. Коли людина у складній ситуації не може діяти, для її здоров’я це набагато гірше, ніж коли вона бореться за життя. Адреналін, який виділяється у великих кількостях, не «утилізується» організмом і завдає непоправної шкоди. Цей гормон потрібен у стресових випадках — для боротьби і втечі. Коли такої можливості немає, адреналін залишається в організмі і спричиняє м’язові спазми. У більшості бійців сильно болять спина й голова. Також одночасно спазмують внутрішні органи, що спричиняє проблеми різноманітного характеру: шлункові розлади, гіпертензію, стенокардію тощо. Через кілька діб починається інтоксикація організму. Дуже гарний спосіб зняти інтоксикацію — відвідати сауну: токсини починають виводитися через шкіру. А нашим бійцям наразі залишається тільки дотримуватися активного режиму пиття. Хоча чистої води не завжди вистачає. Волонтери часто передають газовану воду, яка не годиться для таких цілей. Інша типова проблема — гіперзбудження. Надмірно збуджені люди цілодобово очікують небезпеки. Погано, коли, перебуваючи в такому стані, бійці починають вживати алкоголь. Надмірна агресивність призводить до масових сутичок, бійок і сварок. Ще один негативний стан — виснаження. Бійці дуже перевтомлені, а заснути не можуть. Їм важко розслабитися між боями: перед очима виникають гнітючі картини, а в голові — безліч важких думок. Після таких станів бійці починають розповідати, що з ними сталося, можуть плакати. Бувають випадки, коли людина постійно плаче і не може зупинитися. Ще один важкий стан — коли в людини виникають запитання, на які вона не може знайти відповіді. Хто наш ворог? Чому ми маємо помирати? Чому ми тут, коли інші розважаються і відпочивають? Тому перше, чим ми займаємося в зоні АТО, — це психологічна допомога. Ми розповідаємо хлопцям, як перебігає травма, які ознаки дезадаптивних станів, як допомогти собі й друзям. Далі працюємо в індивідуальному режимі. Звичайно, психологи в зоні АТО необхідні. Але критично не вис­тачає антистресових препаратів, ліків для покращення мозкового кровообігу, вітамінів, мікроелементів. Коли ми звертаємося до волонтерів із проханням допомогти з вітамінами, то часто чуємо відмову, аргументовану тим, що хлопцям там нічого їсти. Але не варто забувати, що вже чотири місяці більшість із них — на примітивному харчовому пайку. Пройшло літо, а вони навіть не бачили овочів та фруктів.

13

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ Х АРКІВЩИНА

У НАС ВИЖИВАЮТЬ НАВІТЬ ТІ ПОРАНЕНІ, ЯКІ НЕ МАЛИ ШАНСІВ Так трапилося, що війна прийшла на нашу землю зі Сходу, тому на Військово-медичний клінічний центр Північного регіону (ВМКЦПнР), що розташований у Харкові, лягла відпові­ дальність першими приймати бійців із зони бойових дій. Як рятують життя своїх пацієнтів лікарі, з якими труднощами стикаються, що нового застосовують у сучасній військовій медицині — про це кореспонденту «ВЗ» розповіли начальник ВМКЦПнР полковник ме­ дичної служби Віктор Поліщук та начальник клініки уражень центру полковник медичної служби Олександр Бородай.

От тільки у вересні отримали дозвіл відпустити лі­ карів у короткочасні відпустки, щоб люди могли хоч трішки перепочити й набратися сил.

Начальник ВМКЦПнР полковник медичної служби Віктор Поліщук (ліворуч) та начальник клiнiки уражень центру полковник медичної служби Олександр Бородай

ВЗ Скільки пацієнтів надійшло до центру за весь період АТО? Чи існує спеціалізація у відділеннях центру та військових госпіталях країни? В. Поліщук: Усього ми вже прийняли, пролікували та відправили на подальше доліковування більше тисячі поранених. Під контролем нашого Північного центру забезпечується надання медичної допомоги військовим на території шести областей: Луганської, Донецької, Полтавської, Харківської, Сумської та Чернігівської. Якоїсь певної спеціалізації ми не маємо, оскільки наш заклад багатопрофільний — надаємо спеціа­л ізовану медичну допомогу практично за всіма напрямками. Усі поранені й травмовані, які надходять із зони бойових дій, отримують спочатку протишокову терапію, потім, за необхідності, їх оперують, виводять із післяопераційного періоду і в найкоротший термін, за умови, що пацієнт транспортабель­ ний, евакуюють до тих військових лікувальних закладів, де є місця. Це може бути і Київський Головний військовий клінічний госпіталь, і Львів­ ський, і Вінницький — географія не на першому місці, оскільки всі українські військово-медичні центри багатопрофільні, як і наш, у кожному з них є відділення травматології, офтальмології, нейрохірургії, торакальної хірургії тощо. Єдина відмінність — у Львові та Одесі мають більше ліжко-місць та персоналу, ніж у Харкові. Ніхто не чекав загрози зі Сходу, але так сталося, що головне навантаження припало на наш госпіталь, де маємо близько 500 ліжко-місць, усе необхідне обладнання й достатню кількість висококваліфі­ кованого персоналу. Наші лікарі виконують увесь

14

спектр травматологічних, судинних, нейрохірур­ гічних, урологічних, торакальних, офтальмоло­ гічних, отоларингологічних лікувальних заходів. Упродовж усього періоду бойових дій наш зак­ лад працює за принципом сортувально-евакуацій­ ного прифронтового госпіталю. Це найскладніше, що може бути у військовий час. Ті госпіталі, що зна­ ходяться в тилу, мають дещо інші завдання. ВЗ Як лікарі справлялися з підвищеним навантаженням у моменти активних бойових дій? В. Поліщук: Працюють — днями і ночами, без вихідних та відпусток. В окремі дні надходи­ ло більше 60-ти поранених — і не за добу, а протягом лічених годин. Надзвичайно склад­ но було розібратися, кого до якого відділення нап­р авити, адже третина бійців була у вкрай тяжкому стані, половина потребувала негай­ ного оперативного втручання, яке не можна перенес­ти на завтра чи післязавтра. Бувало, що лікарі працювали на десяти операційних столах одночасно, проводили тривалі високоспеціа­ лізовані операції, наприк­лад, із пораненнями головного або спинного мозку. Коли кількість поранених перевищувала фізичні можливості нашого медичного персоналу, на допомогу над­ силали лікарів із Головного медичного госпіта­ лю Києва, військових фахівців з інших регіо­нів, провідних цивільних спеціалістів харківських наукових медичних закладів. ВЗ Як часто таке траплялося? В. Поліщук: Від початку бойових дій — щомісяця: і в травні, і в червні, і в липні, і в серпні — хвилями.

ВЗ Як організована служба доставки поранених із зони бойових дій до сортувального госпіталю? Чи були випадки, коли через її незадовільну роботу не вдалося врятувати життя? В. Поліщук: Сьогодні сформовані автосанітарні групи у військових частинах, які доставляють по­ ранених до мобільних госпіталів у зоні бойових дій; звідти автотранспортом, гелікоптерами або літаками військово-санітарної служби бійців пе­ реправляють до Харкова, а з серпня — ще й до Дніпропетровська. Буває, що поранених відвозять до найближчих районних лікарень. Коли хтось із них перебуває у вкрай тяжкому стані, є нетранспор­ табельним — вилітаємо чи виїжджаємо до нього на місце. Робота таких реанімаційних бригад, до яких входять потрібні фахівці, чітко налагоджена. Якщо до Харкова одразу надходить дуже багато поранених, міська служба невідкладної допомоги своїми реанімобілями та «швидкими» допомагає доправити їх до госпіталю. Під час медичної евакуації в нас і двох десятків померлих немає — на етапі від медпункту до госпі­ талю померло 17 бійців з усього регіону. В госпіталі зареєстровано 5 летальних випадків, коли пацієнти були доставлені з несумісними з життям ушкод­ женнями, тобто масивним розтрощенням органів черевної порожнини, зокрема селезінки, печінки, кишківника, великих судин, м’яких тканин тазу, стегон тощо. Людина якимось дивом деякий час іще жила, а нам не вдалося її врятувати не тому, що знання чи професіоналізм не дозволили, а тому, що обсяг ураження був надто великий. Але ми досить успішно надаємо допомогу при пораненнях печін­ ки, множинних пораненнях кишківника, масованій внутрішній кровотечі, масованих ураженнях органів грудної клітки. У нас виживають пацієнти з поранен­ нями головного, спинного мозку, які в принципі, на перший погляд, шансів не мали. Поіменно називати не можна, але я відповідально заявляю, що їх не менше десяти. Дехто навіть не залишився глибоким інвалідом, житиме повноцінно. Завжди дотримуємося правила: поки ми не до­ сягнемо стабільного стану й транспортабельності, пацієнти залишаються в нас. Буває 2-5 діб, а бу­ ває й півтора тижні — поки не переконаємося, що можна евакуювати на доліковування й наші колеги не докорятимуть нам. На щастя, таких випадків не траплялося. ВЗ Чи відчутна у вашій роботі допомога волонтерів? В. Поліщук: Так. В основному це студенти Хар­ ківського медичного університету, які допомагають

нашому персоналу в ролі медичних сестер. Без них було б важче, але все одно справилися б. ВЗ Як справи в госпіталі з медикаментами? В. Поліщук: На сьогодні забезпечені достойно. Маємо всі необхідні лікарські препарати вітчиз­ няного та зарубіжного виробництва, зареєстро­ вані в Україні. Практики передачі хворим списків ліків для самостійного придбання у нас не було і в мирний час, а тепер тим паче. Медикаменти, харчування, одяг — усе безкоштовне. ВЗ Чи були випадки загибелі медичних працівників центру в зоні бойових дій? В. Поліщук: Наших Бог милував. Деснянська бригада, працюючи у військово-польовому гос­ піталі, потрапила під артобстріл, згоріло все май­ но, обладнання, але людям вдалося врятуватись. Проте таке везіння не в у всіх: загинули лікарі Жи­ томирської бригади, врятувався лише один. Без вісти зникла мобільна група Львівської бригади. Загальну кількість не беруся назвати, але ризи­ кують усі однаково. ВЗ Медпункти обстрілюють прицільно? В. Поліщук: Не володію такою інформацією. Але наші підрозділи стоять поряд із бойовими. Під час обстрілу блокпосту чи базового табору, де зна­ ходиться мобільна група або медичний підрозділ ВМЦ, снаряд нікого прицільно не вибирає — нак­ риває всю площу і випалює все навкруг. ВЗ На вашу думку, військова медицина була готова до реальних бойових дій? Чи не сталося її «прицільного знищення» ще в мирний час? В. Поліщук: Ні, знищення не було. Інакше ми б мали гори трупів ще на етапі медичної евакуації. Я можу судити на прикладі нашого центру Північного регіону, та думаю, що і в інших занепаду не було, навпаки — ми розвивалися. Можливо, не такими темпами, як хотілося б, але ж порівняно з 2000-ми роками отримали багато сучасного обладнання, зав­дяки якому змогли підвищити свою кваліфі­ кацію в травматології, торакальній, ендоскопічній, нейрохірургії. Військові лікарі постійно навчалися, відвідували наукові конференції в Києві та за кордо­ ном, обмінювалися досвідом між собою. І сьогодні ми виконуємо свою роботу як належить. А що стосується проблем військових під­ розділів, то ми, на жаль, не могли впливати на процес скорочення молодшого медичного пер­ соналу, хоча й не раз попереджали про можливі наслідки такої політики. У результаті прийшли на війну без санінструкторів та санітарів. А те­ пер вимушені компенсувати своїми лікарями — зараз анестезіологи на полі бою працюють із санітарною сумкою. У країні немає жодного учбового підрозділу, де б готували санітарних інструкторів — фахівців, яких за кордоном називають парамедиками. А як можуть нада­ ти першу допомогу на полі бою люди, котрі не вміють користуватися елементарними джгутами та шприцами? Ось нещодавно до нас приїздили американці й передали декілька сотень аптечок, до речі, нічим не кращих за вітчизняні. Ну, як-то кажуть, дарованому коню в зуби не заглядають, то ми й не стали говорити про це. Але американці допитувалися: який джгут кращий? Напевне, хо­ тіли почути, що американський. Я відповів: «Той, що правильно нак­ладений». Щоб лікарі могли врятувати пораненого в госпіталі, потрібно, аби на полі бою був правильно накладений джгут, —

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 485 00 96 vz@vz.kiev.ua

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ

3 жовтня 2014 року

Стрижньовий апарат зовнiшньої фiксацiї

О. Бородай: У зв’язку з винайденням нової зброї підлягає перегляду медичний канон про нак­ладання на рану так званих первинних швів. Практикуючи, ми дійшли висновку, що на науковий рівень слід виносити питання про перегляд характеру хірургіч­ них втручань при вогнепальних та осколкових ура­ женнях. Потрібно взагалі заборонити накладення первинного шву та ушивання вогнепальних ран від сучасної зброї, зокрема, на кінцівках. Це можна ро­ бити лише на більш пізніх строках лікування, коли буде впевненість, що в рані завершено процеси за­ палення та відторгнення. Спочатку виконується типова хірургічна об­ робка, коли відсікають явно недієздатні м’язові тканини, що кровоточать та скорочуються при под­разненні. Але під час першого втручання хірург не здатен визначити зону молекулярного струсу. Уражені тканини першого дня можуть виглядати відносно здоровими, живими. Але в наступні дні через травми, які в них відбулися на молекулярно­ му рівні, вони приходять у стан некрозу. Тому слід виз­нати, що первинна хірургічна обробка практич­ но ніколи не є остаточною. Обов’язково потрібно її повторювати кожного наступного дня, проводити ревізію рани, визначати дієздатність тканин і тільки потім приймати рішення про термін можливого нак­ ладання шву, тобто ушивання, закриття рани. Ми систематизували свій досвід, розробили методику хірургічного втручання та лікування сучасних ран і готові незабаром нею поділитися.

ВЗ З огляду на обставини сучасної війни, певно, доводилося модернізувати методики лікування ран?

ВЗ Крім розроблених методик є нові технологічні можливості, медичне обладнання для лікування сучасних типів поранень?

і не має значення, з мотузки він, гуми чи тасьми, головне, щоб зупинив кровотечу і щоб санітар міг доставити пораненого до медпункту. ВЗ З якими новими типами ран доводиться працювати військовим лікарям? Які органи зброя вражає найчастіше? О. Бородай: Якщо на початку бойових дій перева­ жали кульові поранення, то останнім часом надхо­ дить усе більше поранених осколками від боєзаря­ дів типу «Град», «Смерш», від мін, авіаційних бомб. Переважають поранення кінцівок — до 70%. Адже бійці користуються засобами бронезахисту голови та грудей, а руки й ноги залишаються уразливими. Тому багато поранень м’яких тканин, ушкоджень нервів, судин, часто — кісток. Хоча так було і під час усіх попередній війн та військових конфліктів. А от за характером поранення дуже відрізняють­ ся від тих, із якими лікарі стикалися раніше, наприк­ лад, під час війни в Афганістані. Сучасна зброя наді­ лена елементами з великою кінетичною енергією. Потрапляючи до людського тіла, вони передають цю енергію тканинам. Зона молекулярного струсу, що виникає при розборі вогнепальної осколкової рани, стала значно більшою, відповідно, збільшу­ ється й зона ураження. Це пот­ребує найпильнішої уваги при виконанні будь-яких хірургічних втручань. Операції виконуються найрізноманітніші — від первинної хірургічної обробки, яка є стандартним оперативним втручанням за будь-яких поранень, у тому числі вогнепальних, до оперативних втручань, що потрібні для стабілізації кісткових уламків, від­ новлення прохідності судин, цілісності нервових стовбурів. Усе це ми виконуємо за потребою і в повному обсязі.

Вакуумний апарат

О. Бородай: Так, є. Якщо раніше для прискорення загоєння ран кінцівок широко використовували апа­ рати зовнішньої фіксації Ілізарова, то зараз більш ефективними є технології зовнішньої фіксації із застосуванням нових апаратів типу стрижньових. Вони себе виправдали в сучасних умовах, їх значно вищу ефективність доведено на практиці. Наступним нововведенням при закритті великих за площею пошкоджень тканин є вакуумна терапія ран. Раніше ВАК-апаратів в Україні не було, сьогодні почали виробляти, але коштують вони дуже доро­ го. Та за ними майбутнє, бо з цією технологією ми маємо можливість відновлювати навіть тканини з величезними дефектами. Практика лікування по­ ранених у нашому госпіталі це підтвердила. ВЗ Як вирішується питання протезування пацієнтів, що втратили кінцівки? О. Бородай: Якщо про безкоштовні ліки держава ще дбає, то фінансувати протезування не в силі. Ми маємо протези як вітчизняні, так і зарубіжні, але пропонуємо їх придбати, на жаль, власним коштом. А реабілітаційні заходи проводимо безкоштовно, для цього маємо фахівців належного рівня. ВЗ Якими бачите перспективи? В. Поліщук, О. Бородай: Мирними. Хоча наші лікарі пройшли гарну бойову школу (багато хто був в Афганістані, інших гарячих точках планети), можуть оперувати та лікувати за будь-яких умов, але все ж краще — за мирних. Ми віримо, що саме так і станеться. Бесіду вела Ольга ФАЛЬКО, власкор «ВЗ», м. Харків

ДНІПРОПЕТРОВЩИНА

МЕДИЧНІ БУДНІ В ЗОНІ АТО Сьогодні в зоні АТО працює понад півтори тисячі медиків, серед них — і медики Дніпро­ петровщини, які рятують людей у складних воєнних умовах. Наскільки добре організова­ не надання медичної допомоги нашим військовослужбовцям у зоні АТО? Чи забезпечені лікарі на фронті всім необхідним і яка ситуація з дотриманням їхніх соціальних гарантій? «ВЗ» вирішила запитати в самих учасників процесу.

Артем ПРОВАЛОВ, судинний хірург Дніпропетровської обласної лікарні ім. І.І. Мечникова

— Мене призвали ще в першу хвилю мобілізації, коли над Україною нависла загроза порушення суверенітету. У зоні АТО я служив начальником медпункту батальйону, який тримав оборону Кра­ маторська, Слов’янська, Дебальцеве, Шахтарська, Вуглегірська, Дзержинська, — отже, практично весь час ми перебували на лінії вогню. Можу сказати, що становище лікаря на полі бою мало чим відрізняється від станови­ ща солдата. Медпрацівникам, як і солдатам, виділяють повне бойове оснащення — бро­ нежилети, що витримують осколки й кулі, та автомат, адже лікар знаходиться в самому пеклі. Коли необхідно, то вогонь у відповідь на напад відкриваємо. Під час обстрілів ми надавали першу допомогу пораненим, а далі відправляли їх до лікарень, що знаходяться поблизу. Якщо обстановка була більш спокій­

ною й мали вільний час — діставали осколки, збирали розтрощені кістки рук і ніг. Що стосується питання забезпечення бійців медикаментами, яке зараз найчастіше задають, то можу сказати, що їх достатньо. Спочатку їх поставляла держава, потім — уже в більшій кількості — волонтери. Організація медичної до­ помоги бійцям залежить безпосередньо від того, чи достатньо лікарів у тому чи іншому медпункті, шпиталі. Якщо достатньо — можна вважати, що організована добре. Разом з усіма військовими ми жили в наме­ тах (це якщо пощастить), а найчастіше в окопах, звичайно. Як і всі, іноді недоїдали. Коли тримали оборону аеродрому в Краматорську, не було питної води — мусили пити воду з дизельним паливом. Під кінець операції, яка тривала 2 місяці, туди не приїжджав жоден транспорт, навіть вертольоти перестали літати — всі боялися. От і вийшло, що ми залишилися відрізаними від світу. Прослуживши чотири місяці, я отримав по­ ранення й зараз повернувся в рідне місто залі­ ковувати рани. Мені доля дала другий шанс — я отримав незначні поранення. Коли біля нас розір­ валася міна, восьмеро осіб загинуло на місці й іще сімох, окрім мене, тяжко поранило. У мене струс головного мозку, тріснула барабанна перетинка, посічені обличчя й плече. Після цього я ще три дні

пробув у зоні АТО, бо можливості евакуювати нас не було, а потім уже керівництво лікарні, в якій я працюю, організувало моє перевезення додому. Хочу спростувати чутки, які ширяться серед мирного населення, про те, що призовників звіль­ няють із роботи, поки вони знаходяться на полі бою. Я отримував дві зарплатні: по-перше, зберег­ лася заробітна плата за місцем роботи в лікарні ім. І.І. Мечникова (мене ж ніхто не звільняв), подруге, нам видавали зарплату ще й за службу в зоні АТО — гроші доставляли навіть на поле бою. Зараз я проходжу курс лікування, потім хочу продовжити практику хірурга в рідній лікарні ім. І.І. Мечникова.

Ігор ЙОВЕНКО, завідувач відділення інтенсивної терапії політравми Дніпропетровської обласної лікарні ім. І.І. Мечникова

— У Дніпропетровській обласній лікарні ім. І.І. Мечникова курс лікування пройшли понад 500 поранених у зоні АТО бійців. Безпосередньо у нашому відділенні — понад 100 осіб. Принцип

надання допомоги для всіх однаковий — у першу чергу звертаємо увагу на пацієнтів із нестабіль­ ним станом функцій дихання та кровообігу. Ті, хто має можливість пересуватися самостійно, отримують допомогу в другу чергу. Зараз до нас надходять в основному важкопоранені. Їх евакуюють літаками, тому про прибуття хлопців і ступені тяжкості їхнього стану нас попереджа­ ють заздалегідь, і ми готуємо реанімацію для кожної людини індивідуально. Слід зазначити, що після 24 серпня кількість поранених у зоні АТО збільшилась. Що стосується забезпечення медикаментами — день у день виникає потреба в тому чи іншому препараті, але в цих випадках виручають волонтери. Тому поки що недостачі в ліках для бійців немає.

Юрій СКРЕБЕЦЬ, заступник головного лікаря Дніпропетровської обласної лікарні ім. І.І. Мечникова

— Сьогодні п’ятеро наших лікарів знаходяться в зоні АТО. Вже чотири місяці вони рятують життя прямо на полі бою. За ними збережені робочі місця й заробітна плата. Що стосується лікарів, які отримали поранення, то після про­ ходження реабілітації у військових шпиталях їм, за законом, надається місяць відпустки, після якої ми сподіваємося побачити їх знову в наших рядах. Анелія СЕРГІЄНКО, власкор «ВЗ», м. Дніпропетровськ

15

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ

УСПІХИ МЕДРЕФОРМИ: НА СЛОВАХ І НА ДІЛІ Реформування первинного рівня надання медичної допомоги, про яке всі так багато дискутують, нібито відбулося. У райо­ нах області створені центри первинної медико-санітарної допомоги: до їх складу увійшли амбулаторії загальної практикисімейної медицини, фельдшерські, фельдшерсько-акушерські пункти. Та чи на таке реформування чекали медики?

ЖИТОМИРЩИНА

Володимир КРИВОРУЧИК, завідувач амбулаторії загальної практики-сімейної медицини смт Озерне, центру ПМСД Житомирського району

— Практично я ще не відчув реформування сис­ теми охорони здоров’я, зокрема, «первинки». Ще 10-15 років тому ми пропонували, щоб усі кошти — для первинного, вторинного й третинного рів­ нів — планувалися на одного жителя. Щось подібне до реформи на рівні нашої амбулаторії відбулось уже давно, я сказав би — так історично склалося. Я працюю тут майже 30 років й особисто знаю кілька поколінь мешканців Озерного, яких обслуговує зак­ лад (на прийом приходять уже онуки моїх перших пацієнтів), тому й працювати за впроваджуваною реформою мені не звикати. Ще задовго до рефор­ ми фактично 80% населення селища вже зверта­ лися по медичну допомогу спочатку до лікарів ме­ дичного закладу на місці — як ми зараз називаємо, «первинки». Ми ж за необхідності, як раніше, так і зараз, направляємо пацієнтів на консультації до вузькопрофільних спеціалістів районної, обласної лікарень, обласного медичного консультативнодіагностичного центру тощо. Тож поки якихось глобальних результатів реформування я не бачу: що було, те й залишилось. ВЗ А як справи в амбулаторії? Чи торкнулися її проблеми із забезпеченням ліками та вакцинами?

— Дільниця в нас компактна — практично все населення мешкає в багатоповерхових будівлях, тож, обслуговуючи виклики, не потрібно «накру­ чувати кілометри». До того ж маємо автомобіль для виїздів. У нас успішно діє денний стаціонар — тому на лікування до закладів вищих рівнів надання медич­ ної допомоги ми направляємо порівняно невелику кількість пацієнтів. За штатним розписом денний стаціонар розрахований на 20 ліжок, але фактично працюють 5-7 ліжок у три зміни: хворий прийшов, здав необхідні аналізи, «прокапався» дві-три годи­ ни та й пішов додому. Окрім того, здійснюємо, звісно, ще й амбулатор­ не лікування хворих — близько 250 осіб протягом зміни. Останнім часом збільшилася кількість звер­ нень дитячого населення. У нас на дільниці 82 ди­

16

тини віком до року. Дорослому простіше поїхати до районної, обласної лікарні, а дітей ведуть насампе­ ред до амбулаторії. Та й чимало маленьких пацієнтів привозять до нашої амбулаторії з довколишніх сіл, адже багато з них навчаються в школі чи відвідують дитячий садок в Озерному. Звісно, трохи важкувато зараз із медикамен­ тами, але ми все одно намагаємося вирішувати це питання: щось за рахунок благодійної організації «Лікарняна каса Житомирської області», інше — за державними програмами. Медикаменти для на­ дання, наприклад, невідкладної допомоги маємо. Частину коштів отримуємо з місцевого бюджету за програмами медичного обслуговування інвалідів та учасників Великої Вітчизняної війни, лікування хворих на цукровий діабет тощо. Трохи проблема­ тично стало з імпортними препаратами — через їх подорожчання: велику кількість ми замінити не можемо, оскільки нашим хворим їх призначають вузькопрофільні спеціалісти на консультаціях в об­ ласних лікувальних закладах, столичних клініках. Важко зараз із вакцинами — їх не вистачає. Ми як тільки отримуємо, наприклад, БЦЖ, одразу збираємо всіх дітей, яким необхідно зробити щеп­ лення. У районі, знаю, це серйозна проблема, та й в області загалом також. Але, як я вже сказав, і це питання намагаємося вирішувати (хоча, по правді, дуже важко): медсестра щодня нагадує мені — мовляв, нам необхідна вакцина, а я дуже наполегливий — відповідно, наполегливо нага­ дую про це керівництву. І щоб я не був ще «на­ полегливішим» у своїх нагадуваннях — потрібні вакцини виділяють. Проблеми існують і з забезпеченням лаборатор­ ними реактивами — особливо тими, що використо­ вуються для контролю цукру в крові, адже хворих на цукровий діабет у нас більше сотні, а відмовити їм, особливо людям похилого віку (мовляв, прийдете на обстеження лише раз на місяць, а не двічі-тричі), ми не можемо. Тому закінчуються реактиви — зно­ ву їдемо в центр ПМСД району, просимо. Бензин, звісно, потрошку «урізають» щороку — тобто виділяють усе менше коштів на його придбан­ ня, адже ціна зростає постійно, та й на запчастини теж. Але все одно пишу заявку: немає цього міся­ ця — буде наступного, немає наступного — знову йду до керівництва, оббиваю пороги, стукаю в двері. Виділили кошти — добре, не виділили — я знову прийду за два тижні. Вважаю: «хто стукає, тому від­ чиняють». Адже просто сидіти чекати — певно, що нічого не матимеш. ВЗ Обсяг роботи чималий, як вдається організувати процес?

— Я дуже задоволений роботою лікарів загаль­ ної практики-сімейної медицини Лідії Іванівни Семенець та Тетяни Всеволодівни Прилепської (остання, до речі, раніше працювала акушеромгінекологом, тож, опанувавши спеціалізацію лікаря загальної практики, «взяла на себе» всю

педіатрію, акушерство та гінекологію). Із ними ми розподілили обслуговування 6,5 тисяч осіб населення нашого селища, крім того, я веду ден­ ний стаціонар. Допомагають нам 15 медсестер — якщо всім гуртом працювати самовіддано, то цю роботу можна зробити. Дуже складно, наприклад, було запустити пі­ лотний проект по гіпертонії. Усіх хворих на гіпер­ тонію — а це близько тисячі пацієнтів — довело­ ся викликати, кожному розповідати, що завдяки проекту лікуватись їм буде дешевше, що проект діятиме не тільки зараз, а й продовжуватиметь­ ся далі. Процес запустили (потім, щоправда, він призупинився через відсутність фінансування), і зараз пацієнти самі приходять і просять виписати їм рецепти. Так само було і з «Лікарняною касою» — ще коли починалась діяльність цієї благодій­ ної організації. Переконували наочно й практично: одному пацієнтові — члену «Лікарняної каси» — для лікування на денному стаціонарі надавали ме­ дикаменти безкоштовно, його ж сусіду по палаті, котрий такого членства не мав, говорили: «А вам доведеться такі самі препарати придбати власним коштом». ВЗ А обладнання вистачає?

— Маємо електрокардіограф — його нещодавно подарувала нам також «Лікарняна каса Житомир­ ської області». У нас один ЕКГ остаточно зламав­ ся, другий теж ремонту не підлягав, коштів же на придбання нового ми не мали — тож я звернув­ ся до «Лікарняної каси». Її виконавчий директор Володимир Станіславович Мишківський сказав: «Зробимо, адже це потрібно для амбулаторії, тобто — для людей». Крім того, ця організація забез­ печувала нашу амбулаторію пластинками для глю­ кометра, зараз ми отримуємо від них плівку для електрокардіографа. Та й загалом максимально забезпечуємо хворих медикаментами за рахунок «Лікарняної каси». Деякі надаємо навіть понад ви­ значену норму, зокрема, препарати, які передбаче­ ні до застосування, а відтак і відпуску в закладах вторинного рівня. Пояснюю їм: «Пацієнт хворіє 15 років, лікується вдома, тож давайте зробимо йому стаціонар на дому й забезпечимо необхідними для цього медикаментами!» І лікар-експерт підписує дозвіл, бо ж то — для пацієнтів. Отак за рахунок «Лікарняної каси» я й долаю труднощі з медика­ ментами, адже майже 60% пацієнтів, які приходять на прийом, — члени благодійної організації «Лі­ карняна каса Житомирської області». Це для нас величезна підтримка. Маємо й інших благодійників, котрі на наше про­ хання привезли в амбулаторію чотири нові кушетки й два функціональні ліжка для денного стаціонару — такі, що можна навіть у реанімаційному відді­ ленні ставити. Є у нас надійні помічники — і з ліками допомагають, і з обладнанням, і з ремонтом. Лише одну проблему вони не можуть за нас вирішити — нове приміщення.

ВЗ А старе не задовольняє потреб амбулаторії?

— Зараз ми працюємо в такому приміщенні: знизу підвал — тепло, зверху тече. Такий от «ковпак», у якому на стінах ростуть гриби. А там же медпраців­ ники сидять! Та й хворим як бути на прийомі? Захо­ диш у дві кімнати денного стаціонару, де ми зробили ремонт, — як зовсім в інший світ потрап­ляєш. Це питання неодноразово порушували й інваліди, й учасники Великої Вітчизняної війни — обурюють­ ся, що їм, та й наступним поколінням, доводиться лікуватися в таких умовах! Я вже скаржився і в департамент охорони здоров’я облдержадміністрації, і в районну раду, і в міністерства — охорони здоров’я України, оборони України, але питання не вирішується. При цьому на території селища вже кілька років пустує двоповер­ хове приміщення колишнього штабу військової час­ тини — ми намагаємося отримати дозвіл на його переобладнання в амбулаторію, але поки нічого не виходить. У тому двоповерховому приміщенні не те, що амбулаторію, — там поліклініку можна зробити, стаціонар на 20 і більше ліжок. Ви уявіть: якщо людині треба, наприклад, у районній лікарні лікуватись, то їй рідні мають і зранку їсти привез­ ти, і в обід та ще й на вечір щось там лишити. І так щодня. А тут на місці ця бабуся потихеньку прийде в денний стаціонар, її «прокапають», аналізи зроб­ лять, ЕКГ — та вона й додому піде. Зрозумійте: у стаціонарі повинні перебувати хворі, які потребують цілодобового нагляду, котрим необхідно двічі на день зробити ЕКГ, крапельниці, інгаляції, консуль­ тації вузькопрофільних спеціалістів. А деякі хворі, наприклад, банальну вогнищеву пневмонію чи ра­ дикуліт лікують стаціонарно. Такий пацієнт лише зранку й увечері отримує ін’єкції, а далі — цілий день вештається відділенням. То дайте йому вис­ новок — нехай він лікується вдома, а в денний стаціонар приходить лише на маніпуляції. Це ж яка економія для бюджету! Крім того, хворому, щоб зробити рентген, фіб­рогастроскопію, УЗД, ще якісь обстеження, пот­рібно їхати до «районки» — вважаю, що цей вид надання медичної допомоги повинен «прий­т и» до пацієнта. Той самий УЗ-апарат можна встановити в звичайній кімнаті із захис­ ним екраном (облаштувати кабінет на рівні нашої амбулаторії нескладно) — нехай раз на тиждень спеціаліст приїжджає: хворі швидше прийдуть до амбулаторії, ніж доберуться до «районки». Ту ж фіброгастроскопію зробити: раз на тиждень вузькопрофільний спеціаліст приїхав, провів 15 обстежень, виявив дві виразки та п’ять гастритів — і поїхав із результатами. Те ж і з окулістом — що, ми не можемо купити на дільницю щілинну лампу? Приїхав раз на тиждень окуліст — ми йому «дали» 50 пацієнтів, він їх оглянув. Адже ді­ дусям і бабусям дуже важко добиратись до нього автобусом у медичний заклад у Житомирі. Зараз лікар однієї з приватних клінік офтальмологічного

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 485 00 96 vz@vz.kiev.ua

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ

3 жовтня 2014 року

профілю в обласному центрі успішно практикує таку схему: приїхав, прий­няв пацієнтів і поїхав. А чому ми в державному закладі не можемо робити так само? Це стосується і невролога, і будь-якого іншого спеціаліста. Я домігся, наприклад, того, що до нас виїжджає ендокринолог — у мене дуже багато хворих на цукровий діабет, багато з них — з ускладненнями, є лежачі після інсульту з цукровим діабетом. Тож ендокринолога раз на місяць, а то й двічі, забираю на прийом в Озерне: аналіз крові на цукор зробили, лікування розписа­ ли — пацієнт лікується. Повірте, все це реально: не пацієнт повинен до лікаря йти — лікар має йти до пацієнта.

ВЗ А на чому, на вашу думку, має бути акцент медреформування?

— Прикро констатувати, але вважається, що в сільських амбулаторіях працювати не престижно: мовляв, от вже хто не «влаштується» в місті, того відправимо лікарем загальної практики. Престижно працювати в закладах третинного рівня: тільки за­ кінчив інститут, ще й року не пропрацював — а вже консультує хворих. А я вже 30 років стажу маю й тому більше за нього знаю, адже цей спеціаліст ще «руку не набив». І от він моїх пацієнтів консультує, а я після цього направляю їх, наприклад, до облас­ ного медичного консультативно-діагностичного центру — і там результати обстежень, консульта­

ції й приз­начення зовсім інші — правильні! От тут реформа повинна бути! Ми ж на місцях за цією ре­ формою, яка вважається нововведеною, фактично працюємо вже років 20-30. Ми давно вже сімейні лікарі, адже лікар нинішньої «первинки» знає про­ блеми кількох поколінь своїх пацієнтів — мешкан­ ців обслуговуваного ним населеного пункту. Тому треба в першу чергу вкладати гроші в «первинку». Зазвичай, на медрадах «первинки» права голосу з цього питання не мають — а повинні мати, більше того — мають диктувати умови: що необхідно ку­ пувати для медзакладів, як розпоряджатися кошта­ ми. Адже сільські амбулаторії перші стикаються з проблемами збереження здоров’я населення, і саме

сільський лікар найпершим приходить до хворого — бере фонендоскоп, тонометр, лікарський чемо­ дан і йде. І як він вирішує питання порятунку життя людини — ніхто не цікавиться. Саме йому дякують, що людина видужує й залишається жити. Фель­ дшерів, котрі по 20-30 років працюють, на селі люди звуть лікарями, тому що вони справжні практики й перевершать багатьох дипломованих лікарів. Мед­ працівників амбулаторій, фельдшерських, фель­ дшерсько-акушерських пунктів потрібно цінувати. Як і роботу медичних закладів на місцях. Розмову вела Вікторія ПАЛАМАРЧУК, власкор «ВЗ», м. Житомир

ЛЬВІВЩИНА

Юрій ВОЙТІВ, кандидат медичних наук, депутат Львівської обласної ради, головний лікар Старосамбірської ЦРЛ

ВЗ Попри загальну тенденцію, в Старосамбірському районі не відбулося поділу на дві юридичні одиниці — центральну районну лікарню та центр медико-первинної допомоги. Що стало визначальним під час прийняття такого рішення?

— У 114 населених пунктах нашого району мешкає понад 78 тисяч осіб. Медичне обслуговування за­ безпечують Добромильська районна, Хирівська міська лікарні, 14 амбулаторій загальної практикисімейної медицини, 80 ФАПів та власне Старосам­ бірська центральна районна лікарня (ЦРЛ). Раніше кожна амбулаторія була окремою медустановою, яка лише методично підпорядковувалася ЦРЛ. Чо­ тири роки тому ми змінили структуру, об’єднавши всі медичні заклади в одну юридичну одиницю — комунальний заклад «Старосамбірська ЦРЛ». Якщо в 2006 році лише 12% населення було охоп­ лено сімейною медициною, то нині — понад 76%. За рахунок реформування, а також реорганізації великих ФАПів відкрито нові амбулаторії та діль­ ниці сімейної медицини. У 2012 році в структурі «Старосамбірська ЦРЛ» створено центр надання первинної медичної допомоги з юридичним під­ порядкуванням ЦРЛ. На моє глибоке переконання, район як терито­ ріальна одиниця повинен забезпечити повноцінне надання послуг як первинного, так і вторинного рівня медичної допомоги. На щастя чи на жаль, медичні заклади — це не окремі структури, як школи, які можуть працювати незалежно одна від одної. Медичні структури автономно функціо­ нувати не можуть, тому що потрібні консультації, переведення хворих, виїзди, консультативна допо­ мога на місцях. Юридичне розмежування веде до подвійного підпорядкування та адміністративної надбудови, на яку потрібно було б зайвих 2-2,5 млн грн на рік. Ці гроші економимо. Тепер кожен медич­ ний заклад має окремий кош­торис, який обгово­ рюється на медичній раді і затверджується сесією райради. Головні лікарі несуть відповідальність за використання коштів. На цей рік маємо бюджет у 48 млн грн. Частка зарплати в загальній структурі бюджетних приз­начень збільшилася з 76% у 2004 році до 84% у поточному. І це — без коштів на за­ купівлю мед­апаратури, яку здійснюємо за рахунок обласного бюджету, благодійних надходжень та завдяки співпраці з Німеччиною і Польщею, котрі надають потрібну техніку.

ВЗ Чи відчувається дефіцит кадрів?

— Загальна кількість медпрацівників — 1128. Середнім і молодшим персоналом забезпечені повністю. Лікарів — 160, що складає 82% від потреби. Відбувається часткова ротація кадрів. Приїжджі молоді спеціалісти відробляють кілька років і шукають кращого. Вважаю, що в умовах гірського району, сільської місцевості може працювати переважно той, хто вийшов із цих країв. Дуже складно, наприклад, львів’янину чи киянину прижитися у віддаленому селі. Тому ми пішли іншим шляхом. Нещодавно, наприклад, прийняли на інтернатуру чотирьох уродженців нашого краю, які мали цільове направлення на навчання. Лікарям видаємо земельні ділянки під будівництво житла, деякі з них мають право на отримання молодіжного кредиту. До речі, для сільської медицини зберігається практика піль­ гових комунальних послуг. ВЗ Як вплинуло реформування на медичні колективи?

— У нас було п’ять дільничних лікарень. Ми їх ре­ формували, скоротивши ліжковий фонд на 160, але зберегли медперсонал. Дві з лікарень роз­ ділили, створивши на базі поліклінік сільські лі­ карняні амбулаторії загальної практики-сімейної медицини (СЛАЗПСМ), а на базі стаціонарів — нові підрозділи ЦРЛ. Це хоспісне відділення, де перебувають паліативні хворі, а також геріат­ ричне й відділення відновного лікування. Таким чином вдалося розділити первинну медицину і вторинну. В умовах ЦРЛ проводимо обстеження хво­ рих, а потім відправляємо їх до геріатричного відділення. Це вигідно для старших людей, які потребують, крім медичного догляду, подовже­ ного терміну перебування в лікарні. Таким чином, можна доз­волити перебування хворих у лікарні до 16 діб. На базі Міжинецької дільничної лікарні також утворили СЛАЗПСМ, а стаціонарне відді­ лення віддали соціальному захисту для лікарні на 20 ліжок. Без сумніву, є потреба в зак­ладах такого типу. Адже відстань від райцентру до, наприклад, найвіддаленішого села Мшанець — 44 км. ВЗ Більша частина Старосамбірського району — гірська територія. Чи накладає це якусь специфіку на склад населення та надання медичної допомоги?

— Мешканці гірської частини району — знач­ но старші за віком. Загалом помітне постійне старіння населення, демографія — в мінусі. Щороку в районі помирає 1110-1150 осіб, на­ роджується в межах 780-920. Якщо серед загальної кількості населення смертність між чоловіками й жінками є паритетною, то в пра­ цездатному віці помітна величезна різниця (співвідношення 8,5:1). Так, у першому півріччі на 93 померлих — 11 жінок, 81 чоловік і 1 ди­ тина. Причина такого разючого розриву відома. Це, насамперед, відсутність робочих місць, що призводить до негативних наслідків. Чоловіки, не знаходячи роботи, працюють у лісі без офі­ ційного оформлення, «начорно». Це супрово­

джується надмірним вживанням сурогатного алкоголю. Крім того, такі працевлаштовані не проходять планових медоглядів. І це серйозна проблема. Бо якщо декретовані категорії на­ селення повністю охоплюємо профоглядами, проводимо дні вимірювань артеріального тиску, профілактики жіночих гінекологічних захворю­ вань, цукрового діабету, простатиту в чоловіків тощо, то «нелегали» здебільшого потрапляють у поле зору лише після виявлення фельдшера­ ми якоїсь недуги. Ця категорія людей настільки соціально неактивна, що самостійно не зверта­ ється по медичну допомогу. У районі поширене заробітчанство, що знач­ но вплинуло на структуру населення. За різними даними, від 8 до 15 тисяч осіб (здебільшого пра­ цездатного віку) працюють за кордоном. Позитив у тому, що це — внутрішні інвестиції. Так звані заро­ бітчанські кошти допомагають сім’ям утриматися на плаву. В той же час у категорії ризику — діти заробітчан. Вони обліковані з точки зору педаго­ гіки, але їм потрібна посилена увага медиків, осо­ бливо щодо психологічної допомоги — не прямої, а через педіатрів і сімейних лікарів. Насамперед, це стосується підлітків. ВЗ Зважаючи на нинішній стан економіки та специфіку території, як вирішуєте питання енергоносіїв?

— Ми передбачали таку ситуацію, тому підготу­ валися. Котельня на території ЦРЛ раніше пра­ цювала на вугіллі, зараз — на дровах. Районна поліклініка опалюється за рахунок міської ко­ тельні, яка перейшла на дрова, палети, тріску й тирсу. В гірському районі це економічно виправ­ дано. Ця котельня входила в Програму розвит­к у ООН, і завдяки співфінансуванню з місцевого бюджету там встановили котел на тверде пали­ во. Більшість медзакладів — також на вугіллі та дровах. Вартість теплової одиниці в ЦРЛ на сьогодні становить 840 грн за гігакалорію, а от у трьох медзакладах, що опалюються при­ родним газом, — 980 грн. Запланували зміни й там. Але нашвидкуруч це зробити не можна. Знаходимося весь час у фінансовій напрузі, проте заборгованостей із виплати зарплати, за енерготеплоносії, медикаменти й харчування не маємо. ВЗ До слова, на якому рівні харчування в ЦРЛ?

— На одного хворого припадає 7,8 грн на день. Це кошти з бюджету, закладені на харчування. Звичайно, є й інші шляхи фінансування. У деяких районах збирають у населення картоплю, інші ово­ чі. Але проблема в тому, що санепідемслужба на кожну таку продукцію вимагає сертифікат якості. Тому всі угоди щодо поставок продуктів харчуван­ ня укладаємо виключно з місцевими агрофірма­ ми. За рахунок економії на реформуванні закладу ми зробили додаткові сніданки в пологовому та дитячому відділеннях. Холодильники пацієнтів практично напівпорожні — вистачає лікарняних харчів. Враховуємо, що не так просто відвідати хворого родича за десятки кілометрів.

ВЗ Чи діють у районі програми здешевлення ліків?

— Пільговим категоріям населення на ці потреби загалом закладено в кошторисі 160 тис. грн. Крім того, торік у другому півріччі дуже активно вико­ ристовували державну програму для компенсації медикаментів гіпертонічним хворим. Виписали й забезпечили за місяць 2,5 тис. рецептів. Але ціни змінюються, і закладені наприкінці року кошти на їх здешевлення нині неактуальні. Намагаємо­ ся втримати на рівні надання медикаментозної допомоги впродовж трьох днів у реанімації та ургенцію, а далі — дофінансування за рахунок самих пацієнтів. Дуже негативну роль зіграв стри­ бок цін. Якщо на певні категорії медикаментів вони зросли в півтора рази, то на наркотичні й наркозні — майже вдвічі. Дуже складно йде оплата неза­ хищених статей. ЦРЛ нещодавно ледве розрахува­ лася, і то взаємозаліком, із фірмою, що обслуговує медапаратуру. ВЗ Чи представлені в районі всі нап­рямки медицини й увесь спектр діагностики?

— Із класичних відділів у ЦРЛ є практично всі. Маємо також увесь спектр діагностики, крім комп’ютерної томографії та МРТ. Нові надходження отримали за рахунок державної програми. Це цифровий флюорограф та циф­ ровий рентген­а парат. Є ехокардіограф, УЗДвідеостійка із сучасним гастроскопом, докупили гастрофіброскоп та фіброколоноскоп. Лаборато­ рія сертифікована, ЦРЛ має акредитацію, звання «Лікарня, доброзичлива до дитини». Протоколи надання медичної допомоги для пацієнтів чітко відпрацьовані й контролюються. Консультатив­ ні бригади виїздять до амбулаторій, а їхні лікарі прикріплені до ФАПів — така у нас вертикаль. Торік отримали перемогу в конкурсі МОЗ «Флаг­ мани сучасної медицини». ВЗ Неоголошена війна дається взнаки. Як відгукнувся ваш колектив на нові суспільні запити?

— На допомогу Українській армії колектив ЦРЛ перерахував одноденний заробіток — 64 тис. грн і ще близько 18 тис. благодійних внесків. На зібрані кошти закупили медпрепарати, засоби гігієни для 270 краян, які воюють в АТО. З ініціативи ЦРЛ і фонду підприємця Андрія Лопушанського, сана­ торій «Женева» в Трускавці приймає на реабіліта­ цію учасників АТО після лікування у військовому госпіталі. Зараз в Ізраїлі після поєднаної важкої травми спини лікується один наш краянин — до­ помагаємо, чим можемо. Ще одна категорія, яка потребує підтримки, — це біженці. В районі їх було декілька хвиль. Спо­ чатку татарське населення з Криму — 17 дітей і 6 дорослих, ЦРЛ надавала їм медичний супровід. Багато є переміщених осіб, які також звертаються по допомогу. Всі ці люди знаходяться під посиле­ ною увагою як соціальних служб, так і медиків. Розмову вела Людмила СТРАЖНИК, власкор «ВЗ», Львівська область

17

СВІТОВИЙ ДОСВІД

ІСПАНІЯ: ТУТ НЕ ПОМИРАЮТЬ ЧЕРЕЗ ВІДСУТНІСТЬ ДОПОМОГИ Гостя редакції Галина Марченко впродовж п’ятнадцяти років очолювала фізіотерапев­ тичне відділення однієї з районних лікарень Івано-Франківщини. А нині працює лікарем загальної практики в поліклініці профоглядів та санаторії в іспанській провінції Альме­ рія. Тож може порівняти можливості здобуття медичної освіти в обох країнах, рівень надання медичної допомоги та реабілітації хворих, особливо похилого віку.

Галина МАРЧЕНКО, лікар загальної практики в поліклініці профоглядів та санаторії в іспанській провінції Альмерія

ВЗ Як вам вдалося не лише освоїтися в Іспанії, а й підтвердити кваліфікацію?

— Я поїхала до Іспанії в 2000 році як звичайна заробітчанка. Одразу націлила себе на пошук роботи за фахом. Самотужки освоїла іспан­ ську мову, пройшла комп’ютерні курси. Для лікаря вивчити іспанську нескладно, оскіль­ ки на 60% — це латина. Підтвердити диплом може кожен охочий, для цього, насамперед, необхідне право на проживання в цій країні. Для іноземців щороку встановлюють певний ліміт на підтвердження фаху: я чекала своєї черги два роки. Існує також спеціальна прог­ рама для студентів-медиків — їм достатньо студентської візи. На конкурс я подала чимало документів: про­ токоли МОЗ, навчальні програми Буковинського медуніверситету, де я отримала освіту, курсів підвищення кваліфікації для фізіотерапевтів і терапевтів, які також пройшла в Україні. Але мені підтвердили лише фах лікаря загальної практики — згідно з іспанським законодавством, інозем­ ці можуть обрати лише одну спеціальність. На жаль, я лише згодом дізналася, що могла також взяти участь у конкурсі на вступ до інтернатури. ВЗ У чому полягають особливості іспанської медичної освіти? Яка її основна відмінність від вітчизняної?

— У медичній академії іспанці навчаються шість років, після чого отримують професію лікаря загальної практики. Обов’язкової інтер­ натури немає. При бажанні отримати вузьку спеціалізацію треба скласти відповідні іспити. До них готуються за збірником із 250 практичних питань, які публікують щороку, тому практично кожен лікар, незалежно від віку, має право брати участь в конкурсі. Процедура складання іспиту дуже сувора: в аудиторію заходять без сумок, мобільних телефонів, чернеток, відповіді на запитання дають письмово. Від кількості набраних балів залежить, на яку спеціалізацію можна претен­ дувати. Найвищий прохідний бал на спеціаліза­

18

цію «Кардіохірург» — не більше 4-5 помилок у іспиті. Далі йдуть «Анестезіологія», «Кардіоло­ гія», «Пульмонологія». Найменші вимоги — до дерматологів і санітарних лікарів, які в Іспанії, на відміну від України, не можуть працювати інфекціоністами. В Україні інструктор лікувальної фізкульту­ ри, масажист — спеціалісти середньої ланки. А щоб отримати цю спеціальність в Іспанії, пот­рібно нав­чатися у виші впродовж чотирьох років. «Лікар лікувальної фізкультури» — це взагалі вищий щабель, і навчання тут триває п’ять років. Щоб опанувати спеціальність мед­ сестри в Іспанії, ви навчатиметеся чотири роки, а фельдшера — п’ять. Взагалі в Іспанії вчитися легше, але дорож­ че. В Україні начебто дешевше, але тільки за держзамовленням, і то, не враховуючи корупції у вишах. Ще одна відмінність полягає в тому, що в Україні програми ширші: випускники мають за­ гальні поняття про всі спеціалізації й після тре­ тього курсу можуть працювати медсестрами, а після четвертого — фельдшерами. В Іспанії ж навіть дипломований лікар не має права працю­ вати медсестрою, фельдшером, фізіотерапев­ том чи акушером. Для цього потрібно навчатися на певному факультеті університету відповідно чотири або п’ять років. Санітар у лікарні не займається прибиранням, як у нас, а виконує функції помічника медсестри. Для цього він має пройти спеціальні курси: вив­ чити ази анатомії, знати, як підняти пацієнта, пра­ вильно подати судно, аби не нашкодити хворому, тощо. Українські медсестри отримують в Іспанії лише підтвердження кваліфікації таких саніта­ рів. Вони роздають ліки, стежать, чи правильно хворий приймає їжу, тільки вони мають право по­ міняти постіль у лежачого хворого. Під час кризи багато з них втратили роботу в медзакладах, бо не пройшли відповідних курсів. Їх можна пройти навіть онлайн, але вартість — до півтори тисячі євро. По закінченні — три-чотири іспити. Курси помічників медсестри фізкабінету коштують до 3 тисяч євро. Найпрестижніша лікарська спеціальність в Іспанії — хірурги. Будь-яку хірургічну спеціаль­ ність опановують 11 років, стаціонарно. Хірурги тут отримують найвищу зарплатню серед меди­ ків — 4-5 тисяч євро. ВЗ Чи є особливості працевлаштування іноземців?

— Так, є. Наприклад, упродовж перших двох тижнів я стажувалася без зарплати. Не маючи іспанського громадянства, працювати в держав­ них клініках не можна, навіть із підтвердженим дипломом. Отримати підданство досить непрос­ то: потрібно зібрати багато документів, пропра­ цювати десять років офіційно, мати контракт, до­ вести свій внесок в економіку Іспанії, досконало знати місцеву історію. На іспиті на знання історії можуть навіть запитати ім’я невістки короля.

В Іспанії лікарі працюють за певними прог­ рамами. Я їх швидко освоїла, адже займалася на комп’ютерних курсах. Пишу грамотно, запов­ нюю форми, є взаєморозуміння з пацієнтами. Щоправда, спочатку не знала, як виглядає та чи інша хвороба в людей із темною шкірою. Але колеги підказували. Ще один нюанс: у нас ме­ дикаменти називають за діючою речовиною, в Іспанії ж раніше більшість ліків називалися від­ повідно до назви фабрики-виробника. Скажімо, нітрогліцерин мав 10-15 варіантів назв. Думала, що ніколи не запам’ятаю, навіть завела для них спеціальний зошит — треба ж було якось випи­ сувати рецепти. А три роки тому іспанці прийня­ ли таку саму класифікацію ліків, як і в нас. Мені було не звикати, а от іншим лікарям це давалося непросто. ВЗ Чим відрізняється охорона здоров’я в цій південноєвропейській країні?

— Іспанія створила медицину, яка чимось на­ гадує ще не зовсім забуту нами радянську, — у тому сенсі, що вона є загальнодоступною. То була гарна концепція. Та в Україні цю модель зараз майже знищено, практично за всі ме­ дичні послуги доводиться платити. Спілкуюся з багатьма колегами з різних країн світу, тому можу об’єктивно стверджувати: такої турботи про націю, як в Іспанії, мабуть, немає ніде. Про жодні хабарі навіть мова не йде. Не тому, що про них не можна говорити, — тут просто в прин­ ципі не існує такого явища. Люди почуваються незалежними, захищеними. Кожен, хто платить податки, має право на безплатне медичне обслу­ говування. У лікарнях ніхто списків на придбання медикаментів хворому не складає. Усі ліки ви­ дають безплатно. На невідкладну допомогу ма­ ють право навіть ті, хто ніколи не працював, без жодної страховки. Хоча вона й коштує відносно недорого: найпростіша —10 євро на місяць. Тут не помирають через відсутність допомоги... ВЗ А як із реабілітацією хворих, і яка роль у цьому фізіотерапевтичних процедур?

— Поки я підтверджувала диплом, працювала в церковній лікарні міста Гранада, де забезпечують паліативне лікування ракових хворих. Головний лікар узяв мене на роботу фізіотерапевтом, бо перед тим я пройшла відповідні платні курси (хоча вони й не дають права працювати за спе­ ціалізацією «Лікар-фізіотерапевт»). Коли мені підтвердили лише диплом лікаря загальної прак­ тики, контракт у Гранаді не продовжили. Зараз працюю лікарем у санаторії, а на півставки веду профогляди. Працюючи фізіотерапевтом в Гранаді, по­ чувалася у своїй стихії, і можу впевнено ска­ зати: наша вітчизняна фізіотерапія значно краща. Нап­риклад, лише кілька великих іс­ панських клінік проводять інфрачервону діаг­ ностику — бо це дорого. А в наших клініках такі апарати — не дивина. Підводний витяг тут є

лише в спеціальних морських лікарнях у Каді­ сі та Барселоні, а в нас — навіть у районних лікарнях. Я сама дізналася про існування такої процедури, як підводне витягування, коли, пра­ цюючи завідувачем фізіотерапевтичного від­ ділення, відвідувала курси у Львові. Одразу ж замовила креслення, і на наше замовлення на місцевому заводі виготовили обладнання — воно й досі функціонує в тій лікарні. Крім того, там є фізіотерапевтичний лікувальний лазер (червоний та інфрачервоний), мікрохвильова терапія, електротерапія, зокрема електростиму­ ляція, ультразвукова терапія, всі види ручного й апаратного масажу, магнітотерапія (імпульсна і з постійним магнітним полем), усі види ліку­ вальної фізкультури й водолікування — тут ми нічим не поступаємося Іспанії. ВЗ А як проходять профілактичні огляди в Іспанії?

— Підприємства укладають угоди з клініками, а ті — зі страховими компаніями. Усі обстежен­ ня проводять два-три лікарі загальної практики. Обов’язковими є аналіз крові, ЕКГ, вимірювання ваги, зросту, тиску. Не всі власники забезпечу­ ють своїм працівникам проходження профогля­ дів, як того вимагає законодавство. Насамперед тому, що це доволі дорого. Наша клініка також займається підтвердженням здоров’я людей, які мають намір займатися в спортивних сек­ ціях, хоча подекуди у спорткомплексах є свої медики. Медогляд передує також отриманню водійських і мисливських прав, документів на право утримувати собак бійцівських порід. Щодо профоглядів, то для кожної професії розроблено спеціальну анкету. У кранівників і далекобійників перевіряємо силу, координацію рухів. Довідка дійсна три місяці. Якщо за цей період не склав кваліфікаційний іспит — до­ ведеться проходити нову медкомісію. ВЗ Як вирішується проблема людей похилого віку?

— Якщо винайняти хатню робітницю дорого, то старші люди, що потребують догляду, ідуть до будинків престарілих — тут їх називають пан­ сіонатами. Кажуть, що не хочуть обтяжувати дітей. Пансіонати оплачують із пенсії, а якщо не вистачає, то допомагають діти. В Іспанії функці­ онують геріатричні заклади зі своїми лікарями. Люди похилого віку мають великі знижки на лікування в санаторіях. От, скажімо, м’язові болі в Україні не вважають хворобою, а в Іспанії на­ віть створені спеціальні групи таких недужих: їх учасники мають спеціальні програми в сана­ торіях, на кшталт наших путівок. До хворих у таких закладах ставлення дуже лояльне, немає грубості, як подекуди в нас (тому наші люди й страшаться таких закладів). А тут літні люди доглянуті. На жаль, фінансова криза призвела до того, що багато літніх людей мали поверну­ тися додому, — свою пенсію змушені віддавати безробітним дітям. То вони кажуть, що тепер мають гірший догляд, але мусять терпіти, щоб допомогти молодим. Розмову вела Людмила СТРАЖНИК, власкор «ВЗ», Івано-Франківська область

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 485 00 96 vz@vz.kiev.ua

КОНФЕРЕНЦІЇ, З’ЇЗДИ, ВИСТАВКИ

3 жовтня 2014 року

НАТАЛІЯ ХАРЧЕНКО: ПРОФЕСІЙНА АСОЦІАЦІЯ ПОВИННА ВЧИТИ, ВИМАГАТИ І ЗАХИЩАТИ Нещодавно у Києві відбувся V з’їзд гастроентерологів України, де було розглянуто організаційні та науково-практичні питання, важливі для представників галузі. Про нові напрямки світової гастроентерології, про можливості й проблеми вітчизняних фахівців, а також про перспективи розвитку гастроентерологічної служби в Україні — наша розмова з віце-президентом Української гастроентерологічної асоціації, членом-кореспондентом НАМН України, професором Наталією Харченко.

Наталія ХАРЧЕНКО, віце-президент Української гастроентерологічної асоціації, член-кореспондент НАМН України, професор

ВЗ Чим нинішній з’їзд вирізняється з-поміж інших? Чи висуває він нові цілі перед Асоціацією?

— Так, наша основна мета на сьогодні — активізувати діяльність Асоціації як громадської організації. Адже ми спос­терігаємо, як пробуджується все суспільство, як воно дозріло до того, щоб самостійно порушувати й вирішувати безліч життєво важливих питань. Єдине, що це потрібно робити системно й розробляти чіткий план дій. Оргкомітет з’їзду впродовж року напрацьовував такий план, нині він був представлений на обговорення. Також ми підготували новий проект статуту Асоціації, щоб узгодити його з усіма її осередками на місцях, із членами Асоціації. Делегати з’їзду затвердили новий статут. Попри труднощі в країні, на з’їзд приїхали практично всі делегати — це свідчить про те, що людям не байдужа доля галузі, що вони готові стати активними учасниками процесу її подальшого розвитку. І, зрештою, вони вірять Асоціації, яка відстоює їхні професійні інтереси та сприяє їхньому професійному зростанню. ВЗ Наскільки Асоціація може впливати на кардинальні речі в діяльності служби?

— Кілька років я була і головним профільним спеціалістом МОЗ України, і водночас віце-президентом Асоціації гастроентерологів. Тому вдавалося досягти вагомих результатів, хоча й великими зусиллями (якщо вже бути зовсім відвертою). В Україні, вперше на теренах пострадянського простору,

було зат­верджено нові кваліфікаційні характеристики лікаря-гастроентеролога, наближені до міжнародних стандартів. Ми рухатимемося до їх впровадження поступово, починаючи з молодих фахівців — таким чином підготуємо нове покоління гастроентерологів, які відповідатимуть найсучаснішим вимогам. Ми допомагаємо молоді оволодіти сучасними методами лікування й діагностики. Сподіваюся, що відступу назад у цьому питанні не буде, незважаючи на те, хто очолюватиме галузь. Водночас ми повинні підтримувати молодь, адже вона масово виїздить за кордон, де умови роботи знач­ но кращі й більше перспектив. Тому ми вперше провели конкурс молодих вчених, знайшли можливість виділити їм великі премії, призначили стипендії для кількох молодих вчених. Можливо це крапля, але якщо вона потрапить у море добрих справ, це зміцнить і нашу галузь, і віру людей у державу. Що ще вдалося зробити? Ми узгодили вітчизняну систему кваліфікації хвороб органів травлення із сучасними європейськими та світовими зразками: з 2004 року в нас вона не переглядалася, нині ж готова до затвердження, будемо просити МОЗ пришвидшити цей процес (це важливо для лікарів). Також ми домоглися впровадження низки клінічних настанов та уніфікованих клінічних протоколів надання медичної допомоги пацієнтам із захворюваннями органів травлення (після ретельного громадського обговорення і тривалого затягування процесу їх затвердження в МОЗ). Чому прийняття цих протоколів таке важливе? Бо сьогодні має місце нераціональне використання лікарських засобів. Ми повинні докорінно змінити ситуацію, щоб лікарі у своїй діяльності опиралися на Формуляр лікарських засобів, який базується на засадах доказової медицини. Запровадження протоколів і настанов — це крок до страхової медицини, до дисциплінованості лікарів. ВЗ Але дехто вважає, що і без протоколів вдавалося успішно лікувати хворих, тож навіщо сковувати творчий підхід лікаря?

— Свого часу академік Володимир Василенко сказав, що виразка шлунка

зарубцюється і внаслідок лікування, і без нього, і навіть усупереч лікуванню. Але ж головна мета — не лише загоїти виразку, а й не нашкодити хворому. Тому лікар, якщо вже він узявся лікувати пацієнта, повинен використовувати засоби, рекомендовані доказовою медициною. На жаль, поширеним явищем є поліпрагмазія — її провокує неякісна, недостатня підготовка лікарів. Але вчити — мало, потрібно ще й посилити вимоги до лікаря, приміром, через суворіші критерії атестації. Однак старше покоління лікарів на пострадянському просторі звикло «товаришувати», в тому числі й на робочому місці. Та це не повинно витісняти вимогливість до якості роботи колег. Часто ж їм бракує волі у вирішенні цих «делікатних» питань. По-друге, щоб суворіше питати з лікаря, потрібно підвищити якість його підготовки. Учень не зможе взяти більше, ніж йому дає вчитель. Тож постає запитання: хто вчитель? І ще одне: а судді хто? Чи є в атестаційній комісії фахівці, які можуть належно оцінити рівень знань і вміння лікаря, чи до неї входять лише чиновники? Дуже важливим моментом підготовки і перепідготовки лікаря є клінічні аналізи конкретних клінічних випадків. Лікар на практиці повинен зрозуміти, де він помиляється, чого не враховує, тому на такі клінічні розбори запрошують інших спеціалістів. Погодьтеся, це набагато важливіше, ніж слухати розлогі доповіді про використання іноземних фармпрепаратів при тих чи інших захворюваннях. ВЗ Чи не помічаєте наміру поступово «перекласти» гастроентерологію на сімейну медицину?

— Сімейні лікарі самостійно не впораються з такими пацієнтами. У кращому разі вони можуть зрозуміти, куди направити хворого, надати йому допомогу у найпростіших ситуаціях, але таких ситуацій дуже мало. Гастроентерологія — окрема наука, й у всьому світі нею займаються спеціалісти. До того ж вона стрімко розвивається, з’являються нові напрямки, змінюються пріоритети.

Нам слід повчитися тому, що впроваджує світ. Наприклад, сьогодні ретельно вивчається вплив харчування на здоров’я людини, досліджуються питання дієтології, яка в Україні перебуває на не дуже високому рівні. Нині у світі набуває розвитку дорогий, але прогресивний метод генетичного обстеження і прогнозування виникнення хвороб, генетичного обґрунтування призначення ліків і навіть харчового раціону (персоніфікована медицина та харчування). Хоча цим більше зай­маються науковці, до робочого кабінету практичного лікарягастроентеролога такі новинки ще майже не дійшли. ВЗ Наскільки можливості вітчизняної гаст­роентерології далекі від того, що впровад­жується у світі?

— Знання наших фахівців (тих, хто хоче навчатися і докладає до цього максимум зусиль) не гірші, ніж знан­ ня колег за кордоном. Щодо можливостей — так, у деяких позиціях ми відстаємо, зокрема, у діагностиці. Через недофінансування галузі страждає матеріально-технічна база служби. Сучасне обладнання мають приватні клініки, але ж їх послуги недоступні для більшості пацієнтів. Непокоїть скорочення чисельності кабінетів та посад лікарів-гастроентерологів у загальній мережі — це також негативно впливає на доступність гаст­роентерологічної допомоги населенню. Нині реєструється значна кількість функціональних захворювань, які пот­ребують лікування на амбулаторно-поліклінічному рівні. І це потрібно врахувати. На жаль, часта зміна керівництва вітчизняної галузі охорони здоров’я не дає змоги довести важливі питання до логічного завершення. Тому на з’їзді було прийнято «прог­ раму-мінімум» діяльності Асоціації, яка передбачає зміцнення самої організації, посилення її впливу на всі сфери діяльності гастроентерологічної науки та практики. Маємо намір сформувати комітети Асоціації з етики, освіти, роботи з молодими вченими тощо, створити товариство гастроінтестинальної ендоскопії, встановити робочі контакти з усіма суміжними асоціаціями. Потрібно об’єднуватися, згуртовуватися й разом розв’язувати важливі проблеми. Асоціації належить виконати багато статутних завдань. Ми вперше реєструємо свої осередки, вперше робимо реєстр гастроентерологів, адже без нього ми навіть не можемо вступити до Європейської асоціації гастроентерологів (хоча таку мету задекларував з’їзд). Розробляємо інші важливі документи, які сприятимуть тому, щоб Асоціація стала громадським об’єднанням, яке і вчить, і контролює, і захищає своїх членів. Розмову вела Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»

19

КАРДІОХІРУРГІЯ

ВІТЧИЗНЯНИЙ ДОСВІД СВІТОВОГО РІВНЯ Ми звикли до того, що у нашої медицини чимало «слабких» місць: волонтери, благодійні фонди і родини хворих багато років поспіль збирають кошти на лікування українських пацієнтів за кордоном. Але є й приємні винятки. Останнім часом кваліфіковані спеціалісти кращих іноземних клінік відправляють маленьких пацієнтів із вадами серця назад в Україну — виявляється, у наших лікарів у цій сфері досвід та результати набагато кращі навіть за Німеччину, яка традиційно вважається світовим лідером у кардіохірургії.

довою тощо. Більш того, незважаючи на війну, колеги із Росії їдуть до нас навчатися. Я був здивований, що у Північно-Східній столиці Росії — Санкт-Петербурзі — немає дитячої кардіохірургії. Тобто на 60 млн на­ селення немає кому оперувати дітей!

Володимир Жовнір та Олексій Острась у відділенні реанімації поруч із малям, прооперованим із приводу транспозиції

Володимир ЖОВНІР, головний лікар Науковопрактичного медичного центру дитячої кардіології та кардіохірургії МОЗ України

ВЗ Чи дійсно такі випадки не поодинокі?

— Так, це правда. Звичайно при­ ємно, що колеги із країн, яких вва­ жають флагманами кардіохірургії, визнають наші успіхи. Але ми дуже молоді: на жаль, українській неона­ тальній хірургії всього 22 роки. До того часу дітям із критичними врод­ женими вадами серця допомогу не надавали. Відділення кардіохірургії та реанімації новонарод­жених, яке очолив Ілля Ємець, відкрилося у 1992 році на базі ДУ «Національний інститут серцево-судинної хірургії ім. М.М. Амосова НАМН» під керів­ ництвом Геннадія Книшова. Це від­ ділення активно почало працювати, й у тому ж 92-му році було здійснено першу вдалу операцію новонарод­ женому із транспозицією магістраль­ них судин — вперше на теренах СНД. Звичайно, спершу було важко: обладнання, досвіду і ліків браку­ вало. Але поступово формувалася філософія відділення, свої правила, лідери тощо. Все це згодом переросло в науковий відділ, і вже у 2003 році був підписаний наказ про створен­ ня дитячого кардіоцентру. До слова,

20

власного приміщення у нас тоді ще не було: ми працювали в стінах Інс­ титуту ім. Амосова. Коли ж нам його таки виділили, ми розгорнулися на повну. Зараз ми пишаємося тим, що стали одним із кращих центрів Євро­ пи і Північної Америки. За останній рік у центрі зроблено 2700 опера­ тивних втручань. Для порівняння: найкращі європейські центри дитя­ чої кардіохірургії оперують не біль­ ше 900 випадків на рік. При цьому рівень смертності у таких центрах 3-4% (це вважається нормальним). Ми ж маємо рівень смертності 1%. Ці показники доводять наше лідерство. Німецькі колеги не поодинокі: лікарі Франції, Японії також українських пацієнтів відправляють назад до нас. До речі, нещодавно приїжджав ди­ ректор Мюнхенського кардіоцентру і пропонував укласти меморандум про співпрацю та сумісне навчання персоналу і наукові розробки. Подіб­ ний меморандум уже підписаний з Американським центром. Тобто наша установа є частиною міжна­ родної кардіохірургічної спільноти. ВЗ Чи визнають ваше лідерство країни колишнього Союзу?

— Так. Ми маємо налагоджені зв’язки із Казахстаном, Киргизстаном, Мол­

ВЗ Як ви вважаєте, чому?

— Базову роль відіграє людський фактор. Пот­рібна команда, яка сер­ йозно цим займатиметься. І, зви­ чайно, підтримка держави. Річ у тім, що допомогу від держави отри­ мують усі, але не всі вміло розпо­ ряджаються цими коштами. Наш директор гарний господар: все до копійки вкладається в обладнан­ ня, новітні технології, навчання персоналу. Нещодавно ми збирали директорат і вирішували, на що потрібно витратити кошти, зібрані завдяки благодійній акції «Пробіг під каштанами», аби центр працю­ вав ефективно. Оскільки невідомо, чи буде взимку достатнє опалення, прийняли рішення вкласти гроші у резервні котли. Якщо в операційній не буде належної температури, ми не зможемо оперувати ані дітей, ані поранених — бодай це знадобиться через військові дії. Тобто ми звикли працювати на випередження. Мене, до слова, запитували, чому ми не віддаємо ці гроші на АТО. Я не вва­ жаю, що наша справа у масштабах країни менш цінна: там хлопці захи­ щають наші життя, а ми тут рятуємо майбутнє нації. До речі, абсолютно безкоштовно для громадян нашої країни і мешканців Криму, які пот­ ребують нашої допомоги. ВЗ Давайте повернемося до операцій, які вам вдалося підняти на високий ща­ бель у світовому рейтингу…

— Мова однозначно йде про кри­ тичні вади серця новонароджених, наприклад, про транспозицію магі­ стральних судин. Ця патологія озна­ чає неправильне розміщення голов­ них судин, що відходять від серця, відносно одна одної та камер серця. При цій ваді дитина гине протягом першого місяця життя. Нападів за­ дишки, як при тетраді Фалло, у неї не буде, але ціаноз з’являється вже в перші години, і найменше фізичне зусилля — рух, смоктання, плач — стає важким або зовсім нездійснен­ ним. Операцію слід робити в перші

15 днів життя маляти. Треба якнай­ швидше розширити наявний дефект, щоб зробити можливим проходжен­ ня великого обсягу венозної крові. Це досягається за рахунок так званої процедури Рашкінда, суть якої зво­ диться до того, що у відкрите оваль­ не вікно проводиться катетер із ба­ лончиком, який роздувають, — тим самим розривають міжпередсердну перегородку, збільшуючи дефект у діаметрі. При повній транспозиції розширення дефекту має бути зроб­ лено екстрено. Але це розширення і збільшення потоку змішаної крові саме по собі нічого не вирішує: лише трохи покращує стан дитини і подо­ вжує їй життя. Ефект процедури не дуже тривалий — усього кілька тиж­ нів, а якщо чекати довше, то дитина може загинути від серцевої недостат­ ності та постійного кисневого голо­ дування. Зрозуміло, що ідеальним методом лікування транс­позиції є повне усунення цієї «помилки при­ роди» — тобто хірургічне перемі­ щення аорти і з’єднання її зі «своїм» лівим шлуночком (оскільки вона за­ раз відходить від правого), а легене­ вої артерії — з правим шлуночком. При цьому відрізають магістральні судини, потім формують нову аорту і нову легеневу артерію. Це носить наз­ву «артеріальне перек­лючення». Одночасно із цим потрібно переса­ дити мізерні коронарні артерії. Якщо їх навіть ледь змістити і порушити позицію — дитина гине від інфарк­ ту міокарда. Надзвичайно важли­ во встановити діагноз до пологів і бути готовими до народження такої дитини. Адже у матці маля чудово почувається, а тільки-но починає самостійно дихати — ситуація стає критичною. Мама — найкращий кю­ вез для такої дитини, тому вагітні з інших регіонів України мають бути вчасно доставлені до Києва і народ­ жувати саме тут. Зазвичай через 30 хвилин ми вже бачимо цю дитину в центрі і ще через годину оперуємо з використанням її власної пуповин­ ної крові. Оперативне втручання з приводу транспозиції триває за­ раз у нас 6-8 годин, а раніше ми не вкладалися у 12. Скоротився і час перебування у реанімації та період реабілітації. Іноді навіть лякає, що до такої страдної операції ми по­ чали ставитися, мов до рутини. Ця методика дозволяє запобігти ризи­ кам інфікування, різним імунологіч­ ним втручанням та багатьом іншим проблемам. Наші іноземні колеги про це знають і намагаються перей­ мати цей досвід. Але не в усіх краї­ нах це можливо — через специфіку протоколів. ВЗ Як багато таких випадків ви оперуєте на рік?

— Мінімум 80-100. ВЗ А якщо мова йде про старших дітей, що унікального в межах вашого центру є для цієї вікової групи?

— У нас з’явилася програма і відді­ лення, що зай­м ається дорослими дітьми із вродженими вадами сер­ ця. Це особлива категорія, яка, на жаль, залишилася покинутою. До­ рослі кардіологи не знають, що ро­ бити з такими підлітками, а дитячі — не беруть через вікові обмежен­ ня. Ми практично створюємо нову спеціалізацію, яка у світі майже

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 485 00 96 vz@vz.kiev.ua

КАРДІОХІРУРГІЯ

3 жовтня 2014 року

ніде ще не представлена. Тільки по­ чали з’являтися роботи англійців і американців. ВЗ Як ви вважаєте, 22 роки — це багато чи мало?

— Якщо дивитися на тих уже до­ рослих дітей, яких ми оперували 22 роки тому, то безумовно багато. Один із них працював у нас вантаж­ ником і тягав такі мішки, що я — спортсмен — йому заздрив. Дівчин­ ка — балерина із Санкт-Петербурга — також має величезні навантажен­ ня. Якщо не дивитися на їхні рубці на грудині, ніколи не здогадаєшся, що вони в дуже юному віці перене­ сли такі складні втручання на серці. А зараз ми впровадили взагалі новий підхід із використанням косметич­ ної медицини. Діти, прооперовані таким чином, взагалі не матимуть видимих «міток», адже ми працює­ мо у таких доступах, де рубці будуть непомітними. ВЗ Яких втручань бракує вашому цент­ ру? Що досі недосяжно?

— Тільки трансплантація серця. Ми не можемо її робити через кілька причин: недосконалість законодав­ чої бази, неготовність нашого сус­ пільства віддавати органи людині, яку можна врятувати, та недостат­ нє фінансування. Зараз ми намага­ ємося зробити все можливе, аби не допустити ситуації, коли необхідна пересадка. Олексій ОСТРАСЬ, лікар перинатальної діагностики Науково-практичного медичного центру дитячої кардіології та кардіохірургії МОЗ України

ВЗ Яким чином діагностується транспо­ зиція магістральних судин у плодів?

— Транспозиція магістральних ар­ терій може бути діагностована з 18 тижнів вагітності. Це той термін, коли вже чітко можна побачити всі основ­ні структури серця і визначи­ тися із напрямком лікування після народження. Діагностична тактика

у нашому центрі при такій патології вимагає двоетапного УЗД. Перший — для встановлення цього діагно­ зу і другий — перед пологами, щоб з’ясувати певні особливості плода, які визначають перинатальну так­ тику. На другому етапі потрібно вивчити стан додаткових серцевих комунікацій, таких, як овальне вікно та артеріальна протока. Овальне ві­ кно є внутрішньоутробною комуні­ кацією, яка критична для транспози­ ції. Якщо ми бачимо це вікно малого розміру або певні механічні особли­ вості, що призведуть до його ранньо­ го закриття, то одразу прогнозуємо критичний перебіг. Єдиний шлях допомогти таким дітям — екстре­ на операція. Без неї така дитина не має шансу вижити. Але запідозрити патологію акушер-гінеколог має ще на першому етапі. Частиною стан­ дартного акушерського протоколу є наявність перехресту судин — це досить явна ознака. Інші важливі мо­ менти протоколу акушерського УЗД, окрім перехресту, — наявність усіх чотирьох камер серця та вихідних трактів правого і лівого шлуночка окремо. Але наявність неперехре­ щених судин ще не говорить одно­ значно на користь транспозиції. Для цього потрібні наші обстежен­ ня. Але направити вагітну сюди, звичайно, повинен її дільничний лікар-гінеколог. ВЗ Ця схема спрацьовує на 100%?

— Ні. Продовжують народжувати­ ся діти, які не були на обстеженні у кардіохірургічних центрах, але мають таку ваду. Ми діагностуємо в середньому близько 35 випадків на рік, та це лише третина, а дві інші приїжджають без діагнозу, вже на­ родженими, у критичному стані. ВЗ Чому?

— Іноді винне устаткування: тобто машина, на якій досліджували плід. Бувають такі ситуації, коли акушери пишуть, що не можуть візуалізувати

серце. В інших ситуаціях акушери мало уваги приділяють серцю, адже на їхній «совісті» не лише серце, а ще низка органів — часто просто бракує часу. І, звичайно, іноді не вистачає навичок. Наведу для прикладу досвід Британії: за 10 років впровадження навчальної програми з первинно­ го акушерського УЗД-обстеження плода виявлення різноманітних вад зросло в рази. Там людей приціль­ но вчили і це дало свої результати. Якби нашим лікарям створили на­ лежні умови, вони б також виявляли патологію вчасно і грамотно. ВЗ На скільки відрізняється прогноз для дітей, у яких ваду було діагносто­ вано в перинатальний період, від тієї категорії, якій пощастило менше?

— Ті діти, які не мали заздалегідь поставленого діагнозу, як правило, проходять зайвий етап. Їх пот­рібно стабілізувати і збільшити сатурацію крові. Їм обов’язково роблять про­ цедуру Рашкінда та, відповідно, до­ даткову анестезію. Діти, народження яких ми чекаємо, не потребують цьо­ го етапу і ми можемо одразу перехо­ дити до «артеріального переключен­ ня». Значним позитивним фактором є те, що дитина не встигла постраж­ дати від гіпоксії — на відміну від ді­ тей без перинатального діагнозу. ВЗ Цю ваду одразу не видно після народження?

— Ні. Але ці діти починають відрізня­ тися від здорових дуже скоро. Та цю різницю не завжди вміло ідентифі­ кують: зниження сатурації можливе через різні причини, не обов’язково ключову роль відіграє серце. Таким чином, на пошуки втрачається доро­ гоцінний час. ВЗ Добре, коли є можливість допомогти оперативно. А є вади серця, яким досі не дали раду?

— При більшості вад серця існує певна хірургічна опція, яка вирі­ шує ситуацію, але питання в тому,

наскільки це гарантує позитивний віддалений результат. Є вади серця із поганим прогнозом — тобто це стани, коли навіть при ідеально­ му оперативному лікуванні і кар­ діологічному веденні відновлення гемодинаміки неможливе. Таких вагітностей набагато більше, ніж народжених із цими вадами дітей. У цьому ще одна місія якісної пе­ ринатальної діагностики. Коли ми бачимо таку ситуацію, поєднану із супутньою патологією, наприклад, генетично, то ми, згідно із законом, радимо перервати таку вагітність. Але рішення все одно приймають батьки. ВЗ Які вади не оперують у вашому центрі?

— Така патологія тільки одна. Це синдром гіпоп­л азії лівих відділів серця. Навіть при оперативному втручанні дитина потребуватиме дуже швидкої трансплантації сер­ ця. Такі діти, отримуючи три-чотири операції, вже у 3 рочки потребують пересадки. Тому починати цей хі­ рургічний шлях немає сенсу. ВЗ Якщо ми вже почали з порівняння рівня української дитячої кардіохірургії із кращими клініками Європи, скажіть, як ви оцінюєте рівень перинатальної кардіодіагностики?

— Я не можу оцінювати. Але можу сказати про кількість досліджень, які ми робимо, а це більше тисячі на рік. Для порівняння: величезний дитячий госпіталь, який обслуговує п’ять штатів у місті Сієтл (США), ро­ бить удвічі менше. Якщо казати кон­ кретно про рівень досліджень тран­ спозицій магістральних судин, то він дуже високий. Теоретично, якби такий рівень покривав усю терито­ рію України, випадків смертності чи ускладнень від цієї вади у нас би не було. Розмову вела Тетяна ПРИХОДЬКО, «ВЗ»

РОЗПОЧАЛАСЯ ПЕРЕДПЛАТА НА 2015 РІК НА ГАЗЕТУ «ВАШЕ ЗДОРОВ’Я» !

ЩОБ КОЖНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ЛІКАР МАВ МОЖЛИВІСТЬ ЧИТАТИ «ВАШЕ ЗДОРОВ’Я», ПРИЙНЯТО РІШЕННЯ НЕ ПІДНІМАТИ ВАРТІСТЬ ПЕРЕДПЛАТИ НА ГАЗЕТУ. ЗАЛИШАЙТЕСЯ З НАМИ! ПІЛЬГОВИЙ

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ДЛЯ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ:

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ДЛЯ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ПЕРЕДПЛАТНИКІВ:

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ДЛЯ ПІДПРИЄМСТВ І ОРГАНІЗАЦІЙ:

86181 08198 60965

1 міс.

9.22

1 міс.

23.95грн

1 міс.

28.95грн

27.66

грн 6 міс.

55.32 грн

12 міс.

110.64 грн

3 міс.

71.85

грн 6 міс.

143.70 грн

12 міс.

287.40 грн

3 міс.

86.85 грн

173.70 грн

12 міс.

347.40 грн

грн 3 міс.

6 міс.

• Передплату приймають усі відділення зв’язку Укрпошти • Он-лайн передплату можна здійснити на сайті ДП «Преса» за адресою: www.presa.ua

ЗА БІЛЬШ ДЕТАЛЬНОЮ ІНФОРМАЦІЄЮ ЗВЕРТАЙТЕСЯ В РЕДАКЦІЮ ГАЗЕТИ ТЕЛ./ФАКС: (044) 485 00 96 E-MAIL: VZS24@UKR.NET

21

ЛІКИ, ЩО ЛІКУЮТЬ

БЛОКАДИ ПРИ БОЛЮ В СПИНІ: КЛІНІКА, ДІАГНОСТИКА І ЛІКУВАННЯ Біль у спині — мультидисциплінарна проблема з неврологічними, ревматологічними, травматологічними та ортопедичними аспектами. У міжнародній класифікації хвороб 10-го перегляду проблема визначається як «Хвороби кістково-м’язової системи та сполучної тканини». Біль у спині найчастіше з’являється у віці від 20 до 50 років, набуваючи виражених форм між 50 та 64 роками. Саме цій патології була присвячена доповідь головного рефлексотерапевта МОЗ України, професора Наталії Свиридової на науково-практичній конференції з міжнародною участю «Неврологічні читання пам’яті Д.І. Панченка. Сучасні принципи тактики проведення блокад при алогічних синдромах».

ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ ГРУП ПРИЧИН БОЛЮ В ПОПЕРЕКОВІЙ ДІЛЯНЦІ (ЯРЕМЕНКО О.Б., 2007)

Наталія СВИРИДОВА, головний рефлексотерапевт МОЗ України, професор

Причини больових синдромів

Біль у спині може бути зумовлений різними причинами: травмами, дегенерацією диска, інфекційним процесом, спадковістю. Ознаки, що вимагають особливої уваги при болю в нижньому відділі спини: порушення сечовипускання (затримка або нетримання сечі), озна­ ки наявності новоутворення, знижен­ ня маси тіла нез’ясованої етіології, три­ валий прийом глюкокортикостероїдів, внутрішньовенні ін’єкції лікарських засобів, больовий синдром навіть у спокої, лихоманка, а також травми в анамнезі (падіння — з висоти зросту або з можливими змінами кісткової тканини). Дані огляду, які повинні особ­ливо насторожити лікаря: вира­ жені рухові порушення в нижніх кін­ цівках, анестезія в ділянці стегнової кістки, зниження тонусу анального сфінктера, обмеження рухів у попе­ рековому відділі хребта, підвищена чутливість хребців. Крім того, завжди потрібно звертати увагу на відсутність динаміки неврологічних проявів про­ тягом одного місяця. Найчастіше біль у спині супровод­ жується компресійним синдромом. Він характеризується чотирма стадія­ ми перебігу. В першій — гострій (три­ валість 5-7 діб) — грижове випинання набрякає (до 3-5 діб), біль наростає, будь-які рухи спричиняють нестерпні страждання. У підгострий період (2-3 тиждень) навколо грижі формуються спайки, які деформують епідураль­ ний простір, здавлюють корінці. Далі — ранній і пізній відновні періоди (4-6 тиждень — 6 місяців).

22

ОЗНАКИ

МЕХАНІЧНІ

ГРУПИ ПРИЧИН ЗАПАЛЬНІ М’ЯКОТКАНИННІ

Початок Локалізація Симетрич­ ність процесу Інтенсивність Ранкова скутість Реакція болю на спокій Реакція болю на активність Біль у нічний час Системні прояви Захворю­ вання

Гострий Дифузна Односто­ ронній Варіабельна До 30 хв

Підгострий Підгострий Дифузна Дифузна Двосторонній Генералізова­ ний Помірна Помірна Понад 30 хв Варіабельна

Поступовий Вогнищева Односторонній

Послаблен­ ня Посилена

Посилення

Варіабельна

Постійний біль

Послаблена

Варіабельна

Постійний біль

Слабкий

Помірний

Помірний

Виражений

Немає

Характерні

Немає

Можливі

Остеохонд­ роз, грижа диска, пере­ лом хребця, спондило­ лістез

Cпондилоартрит, ревматична поліміалгія

Міофасциаль­ ний синдром, перена­ пруження м’язовозв’язкового апарату

Пухлина, інфек­ ційне ураження кісток

ВОГНИЩЕВО- ІНФІЛЬТРАТИВНІ

Виражена Немає

ДИФЕРЕНЦІЙНА ДІАГНОСТИКА БОЛЮ В СПИНІ ЗАХВОРЮВАННЯ Розтягнення Грижа диска

ЛАБОРАТОРНІ ТА ІНСТРУМЕНТАЛЬНІ ДОСЛІДЖЕННЯ Немає відхилень ЕНМГ — наявність комп­ ресії нервового корінця

Остеоартроз

Підвищення ШОЕ і лейкоцитів

Спондилолістез

Немає відхилень

Анкілозивний спондиліт

Підвищення ШОЕ, мож­ лива помірна анемія

Інфекція

Підвищення ШОЕ і лей­ коцитів. Бакпосів крові або туберкуліновий тест «+» Зниження мінеральної щільності кісткової тка­ нини при денситометрії

Остеопоротичні деформації тіл хребців

Сучасна лікувальна стратегія Алгоритм лікування гострого болю в спині, як правило, передбачає призна­ чення нестероїдних протизапальних засобів (НПЗЗ). Важливо пам’ятати про особливості взаємодії цих речо­

РЕНТГЕНОЛОГІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ Зазвичай негативний результат РНГ — звуження м/х дисків КТ і МРТ — рівень і вираженість грижі диска. Мієлографія — міс­ це грижі й обмеження нервового корінця РНГ — асиметричне звуження суглобового простору, скле­ роз субхондральної кістки, остеофіти РНГ — при згинанні й розгинанні хребта виявляється патологічне зміщення або пошкодження хребців РНГ таза — звуження крижо­ во-клубового зчленування і субхондральний склероз РНГ — ерозія замикальної плас­ тинки хребця, зменшення висоти м/х диска РНГ — компресійні переломи, клиноподібні й двоввігнуті деформації тіл хребців

вин з іншими препаратами. Примі­ ром, НПЗЗ послаблюють дію діурети­ ків, прискорюють виведення літію, діоксину і фенітоїну, при поєднанні з калійзберігаючими діуретиками мо­ жуть провокувати розвиток гіперка­

ліємії, пригнічуючи функцію нирок, посилюють нефротоксичність циклос­ порину. Застосування антагоністів калію при лікуванні НПЗЗ підвищує ризик кровотечі, а одночасне призна­ чення нестероїдних протизапальних засобів та ІАПФ збільшує ризик нир­ кової недостатності. Адекватна альтернатива НПЗЗ — лі­ кувальна блокада. Це сучасний метод терапії больового синдрому та інших клінічних проявів захворювань, зас­ нований на введенні лікарських ре­ човин безпосередньо в патологічний осередок, відповідальний за форму­ вання больового синдрому. Порівня­ но з іншими методами (медикамен­ тозний, фізіотерапевтичний, масаж, мануальна терапія, голкотерапія та ін.), лікувальні блокади застосовують­ ся відносно нещодавно — приблизно 100 років, і принципово відрізняють­ ся від інших методів терапії больових синдромів. Основним механізмом лі­ кувального ефекту блокад є специфіч­ на властивість анестетика тимчасово пригнічувати збудливість рецепторів і проведення імпульсів по нервах. Перевага лікувальних блокад над іншими методами: швидкий та якісний знеболюю­ чий ефект; ма ла ймовірність побічних ефектів; багаторазове застосування ліку­ вальної блокади при кожному новому загостренні больового синдрому; позитивні терапевтичні ефекти — здатність зменшити м’язову напругу, судинний спазм, запальну реакцію та набряк в патологічному больовому вогнищі. У такого варіанта терапії є певні протипоказання: кардіальна патологія (синдром слабкості синусового вузла, брадикардія, передсердні блокади 2 і 3 ст.), артеріальна гіпотонія, міастенія, алергічна реакція на препарат, епілеп­ сія в анамнезі, важка патологія печін­ ки. Під час проведення лікувальних блокад можливі ускладнення у вигля­ ді травми окремих спінальних нервів, яка веде до нейропатії, при субарах­ ноїдальній або епідуральній ін’єкції, якщо голка потрапляє в спинномозко­ вий канал або дуральний мішок. Крім того, можлива токсичність при засто­ суванні великих обсягів препаратів. Ефект блокади залежить не тільки від виду та кількості введеного препа­ рату, а й значною мірою від точності вибору місця введення й техніки ви­ конання блокади. Локальні блокади роблять безпосередньо в зоні уражен­ ня, у зоні зміненої реакції тканини, під осередки ураження або навколо них, де є запалення, рубець тощо. Вони можуть бути періартикулярними (в навколосуглобові тканини) та пері­ невральними (в канали, де проходять нерви). До сегментарних відносять паравертебральні блокади, тобто в проекцію певних сегментів хребта. Варіант такої сегментарної терапії має пояснення. Кожному сегменту хреб­ та і спинномозковому нерву відпові­ дає певна ділянка шкіри (дерматом), сполучної тканини, м’яза (міотом) і певний «відрізок» кісткової системи (склеротом). У сегменті відбувається

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 485 00 96 vz@vz.kiev.ua

ЛІКИ, ЩО ЛІКУЮТЬ

3 жовтня 2014 року

перемикання нервових волокон, тому можливий і перехресний вплив. Впли­ ваючи за допомогою внутрішньошкір­ ного введення лікарської речовини в певний дерматом, можна впливати як на відповідний сегмент хребта, так і на стан внутрішніх органів, що іннер­ вуються даним сегментом спинного мозку, досягаючи терапевтичного ефекту. І, навпаки, при захворюван­ нях внутрішніх органів в певному сегменті може відбуватися ураження відповідного дерматома або міотома. Відповідно до цього ж механізму за допомогою впливу на міотом можна досягати терапевтичного впливу щодо внутрішніх органів. Суміш для медикаментозної бло­ кади готують таким чином: спочатку набирають у шприц із флакона необ­ хідну дозу препарату, потім у цей же шприц набирають з ампули необхід­ ну кількість місцевого анестетика та струшують протягом короткого пері­ оду часу. Наприклад, у шприц набира­ ють 2 мл (1 ампулу) гідрокортизону, потім у цей же шприц набирають 5-20 мл 0,5% новокаїну і 5-10 сек. струшу­ ють шприц для повного змішування препаратів. Перед ін’єкцією завжди необхідно провести аспірацію (від­ ведення поршня шприца на себе) для запобігання внутрішньосудинному введенню препарату. Для мінімізації алергічних ризиків перед блокадою з використанням місцево­анестезуючих речовин (новокаїн, лідокаїн) необ­ хідно провести шкірну пробу на ін­ дивідуальну чутливість. Згідно з На­ казом МОЗ України від 02.04.2002 №127/18 оцінка реакції при шкірній пробі проводиться через 20 хв після внутрішньошкірного введення 0,20,3 мл 2%-го розчину препарату. Не­ гативна реакція — відсутність папули; сумнівна реакція — папула 1-2 мм у ді­ аметрі; позитивна реакція — папула 37 мм у діаметрі; виражено позитивна — 8-12 мм у діаметрі; гіперергічна ре­ акція — 13 мм і більше. Однією з діючих речовин вибору для лікувальних блокад при болю в спині може стати мелоксикам. Проведені до­ слідження показали, що під час прийо­ му мелоксикаму ефект розвивається протягом 45-60 хв після введення пре­ парату і досягає максимуму на 3-4-й день. Курс складається з 3-х ін’єкцій по 15 мг (1 ін’єкція на день) і наступного прийому препарату в таблетках по 7,5 або 15 мг (1 раз на день).

1-3 день Постільний режим Купірування болю по годинах/блокади Міорелаксанти

2-10 день Напівпостільний режим Купірування болю по годинах/блокади/міорелаксанти Помірні фізичні вправи/фізіотерапія

10-20 день

20-40 день Активний режим Купірування болю за потреби Специфічні відновлювальні вправи ТРИСТУПЕНЕВА СХЕМА ЗНЕБОЛЮВАЛЬНОЇ ТЕРАПІЇ, ЗАПРОПОНОВАНА ВООЗ 1 ступінь НПЗЗ, або коксиби, або парацетамол

3

М’язова блокада

За потреби — ад’ювантні анальгетики (наприклад, міорелаксанти)

Недостатній знеболювальний ефект

2 ступінь + Опіоїдні анальгетики слабкої дії

За потреби протинудотні й проносні засоби

Недостатній знеболювальний ефект

3 ступінь + Сильнодіючі опіоїдні анальгетики

Фунікулярна блокада

За потреби протинудотні й проносні засоби

СЕЛЕКТИВНІСТЬ ЦИКЛООКСИГЕНАЗИ (ЦОГ) lumiracoxib

Підвищення гастроінтестинальної токсичності

etoricoxib

rofecoxib valdecoxib

ЦОГ-2 селективність > 50 celecoxib etodolac nimesulide meloxicam diclofenac

1 2

Підшкірна блокада

Активний режим із частковими обмеженнями Купірування болю за потреби Вправи/масаж/мануальна терапія

Зміна больового синдрому При виконанні лікувальної блокади відзначається характерна, трифазна зміна больового синдрому: фаза — загострення «впізнавання болю», яке виникає внаслідок меха­ нічного подразнення рецепторів болю­ чої зони при введенні перших порцій розчину (тривалість фази відповідає латентному періоду анестетика); фаза — анестезія, коли під дією анестетика біль зменшується до мінімального рівня — в середньому до 25% від початкового рівня больо­ вого синдрому (тривалість цієї фази відповідає тривалості дії анестетика в болючій зоні); фаза — лікувальний ефект, коли після закінчення дії анестетика і виведення його з організму біль по­ новлюється, але в середньому до 50% від початкового рівня больового син­ дрому (тривалість цієї фази може бути від кількох годин до кількох діб).

КУДИ ВВОДИТЬСЯ ПРЕПАРАТ

АЛГОРИТМ ЛІКУВАННЯ ГОСТРОГО БОЛЮ В СПИНІ

ЦОГ-2 селективність 5-50 ibuprofen ЦОГ-2 селективність < 5 fenoprofen tolmetin naproxen aspirin

Підвищення кардіоваскулярної токсичності

indomethacin ketoprofen flurbiprofen ketorolac

-3

-2

-1

Збільшення ЦОГ-2 селективності

0

1

2

3

Збільшення ЦОГ-1 селективності

Розподіл препаратів за ступенем селективності щодо ЦОГ-1 і ЦОГ-2 (log10 IC50 COX-2 / COX-1)

23

БІБЛІОТЕКА ЛІКАРЯ ДЕРМАТОЛОГІЯ

ГАЗЕТА МОЗ УКРАЇНИ І ЦК ПРОФСПІЛКИ

В.И. АЛЬБАНОВА. УГРИ: УЧЕБНОЕ ПОСОБИЕ ДЛЯ ВРАЧЕЙ ВИДАВНИЦТВО: ГЭОТАР-МЕД РІК ВИДАННЯ: 2014 СТОРІНОК: 184

(виходить з 1990 року)

Загальний наклад — 38 100 Індекс 08198: для індивідуальних передплатників Індекс 60965: для підприємств і організацій Індекс 86181: пільговий для медичних працівників СПІВЗАСНОВНИКИ ГАЗЕТИ: Міністерство охорони здоров’я України Профспілка працівників охорони здоров’я України ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я»

АНЕСТЕЗІОЛОГІЯ Б.Р. ГЕЛЬФАНД. ОСТРЫЕ ПСИХИЧЕСКИЕ РАССТРОЙСТВА В ИНТЕНСИВНОЙ ТЕРАПИИ ВИДАВНИЦТВО: МЕДИЦИНСКОЕ ИНФОРМАЦИОННОЕ АГЕНТСТВО (МИА) РІК ВИДАННЯ: 2014 СТОРІНОК: 232

Свідоцтво про реєстрацію КВ №8202 від 10 грудня 2003 року

Видавець – ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я» Головний редактор – БУРМАКА М.П.

Редакційна колегія БАХТЕЄВА Т.Д. – голова Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, заслужений лікар України, доктор медичних наук

АКУШЕРСТВО І ГІНЕКОЛОГІЯ А.И. НЕЙМАРК. СОЧЕТАННАЯ ПАТОЛОГИЯ В УРОГИНЕКОЛОГИИ. ДИАГНОСТИКА И ЛЕЧЕНИЕ ВИДАВНИЦТВО: Е-НОТО РІК ВИДАННЯ: 2013 СТОРІНОК: 224

ВЕСЕЛЬСЬКИЙ В.Л. – помічник президента НАМН України, кандидат медичних наук, заслужений лікар України ГАРНИК Т.П. – головний позаштатний спеціаліст МОЗ України за спеціальністю «Народна і нетрадиційна медицина» ЗАБОЛОТНИЙ Д.І. – директор Державної установи «Інститут отоларингології ім. проф. О.С. Коломійченка НАМН України», доктор медичних наук, професор, академік НАМН України ЗАГОРІЙ В.А. – завідувач кафедри промислової, клінічної фармації та клінічної фармакології НМАПО ім. П.Л. Шупика, доктор фармацевтичних наук, професор ЗОЗУЛЯ Ю.П. – академік НАМН України

ПИРІГ Л.А. – професор кафедри нефрології НМАПО імені П.Л. Шупика, доктор медичних наук, професор, член-кореспондент НАН України, академік НАМН України

В МИНУЛОМУ ЗАВІДУВАЧА КАФЕДРИ, ЗАСЛУЖЕНОГО ЛІКАРЯ УКРАЇНИ, ДОКТОРА МЕДИЧНИХ НАУК, ПРОФЕСОРА

КРИШТОПИ БОРИСА ПАВЛОВИЧА

ПРОДАНЧУК М.Г. – директор Інституту екогігієни і токсикології імені Л.І. Медведя, доктор медичних наук, професор, член-кореспондент НАМН України

І ВИСЛОВЛЮЄ ГЛИБОКІ ТА ЩИРІ СПІВЧУТТЯ РІДНИМ І БЛИЗЬКИМ.

ТРОНЬКО М.Д. – директор Інституту ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка НАМН України, професор, член-кореспондент НАН України, академік НАМН України

МЕДИЧНА ГАЗЕТА УКРАЇНИ

Генеральний директор ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я»............. ЮЛІЯ НОВГОРОДСЬКА Головний редактор...........................МАРИНА БУРМАКА

УСІЧЕНКО І.Г. – президент Товариства Червоного Хреста, кандидат медичних наук, заслужений лікар України

24

Хронічний біль у нижньому відділі живота є частою скаргою пацієн­ ток, що звертаються до лікарів різних спеціальностей. Одним із найнеприємніших та найбільш гнітючих чинників є не­ визначена причина тазового болю. Загальновідома онтогенетична спільність сечової та репродуктивної систем і їх тісний анатомо-функ­ ціональний взаємозв’язок. Це створює передумови до взаємного залу­ чення органів малого тазу в патологічний процес, хронічне реінфікуван­ ня сечостатевих шляхів і поступове формування синдрому хронічного тазового болю. Загальні анамнестичні особливості — урогінекологічні втручання, використання контрацептивів, зміна статевих партнерів, ві­ кові естрогендефіцитні стани — є суттєвими факторами в розвитку та підтримці тазового болю. У монографії узагальнено великий досвід лікування пацієнток із синдромом хронічного тазового болю й дано наочні рекомендації щодо ведення пацієнток з больовим синдромом різного ґенезу. Монографія призначена урологам, гінекологам, терапевтам, лікарям загальної прак­ тики, а також аспірантам, ординаторам, інтернам і студентам старших курсів медичних вишів.

З ГЛИБОКИМ СУМОМ СПОВІЩАЄ ПРО СМЕРТЬ ПРОФЕСОРА КАФЕДРИ УПРАВЛІННЯ ОХОРОНОЮ ЗДОРОВ’Я,

МІШАЛОВ В.Г. – завідувач кафедри хірургії №4 НМУ ім. О.О. Богомольця, доктор медичних наук, професор

ЩЕГЛОВ В.І. – директор Науковопрактичного центру ендоваскулярної нейрорентгенохірургії НАМН України, заслужений лікар України, академік Всесвітньої академії комплексної безпеки

Повна назва видання: «Острые психические расстройства в интенсивной терапии. Практическое пособие для анестезиологов-реаниматологов, хирур­ гов, неврологов и психиатров». Книга є практичним посібником, присвяченим значущій для клінічної практики проблемі — діагностиці та лікуванню гострих невідкладних станів у хворих із психічними розладами як ендогенного характеру, так і сомато­ генного походження. Ці хворі часто надходять до відділень реанімації та інтенсивної терапії різних стаціонарів. Тому це керівництво буде корисним для лікарів непси­ хіатричного профілю: анестезіологів-реаніматологів, хірургів, яким вкрай важливо орієнтуватися в цих складних патологічних процесах, а також нев­ рологів і психіатрів.

НАЦІОНАЛЬНА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ ІМЕНІ П.Л. ШУПИКА

КОВАЛЬ В.М. – голова Профспілки працівників охорони здоров’я України

ЧЕКМАН І.С. – завідувач кафедри фармакології Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, член-кореспондент НАН і НАМН України

У посібнику розглянуто етіологію, патогенетичні механізми, клінічні прояви, класифікацію, оцінку тяжкості вугрової хвороби, а також наведе­ но діагностичні індекси. Головну увагу приділено методам лікування вуг­ рів і постакне, догляду за шкірою, основним косметичним процедурам. Детально висвітлені особливості застосування лікарських препаратів, які використовуються для лікування вугрів. Посібник допоможе краще зрозуміти проблему вугрів і післявугрових змін шкіри, дізнатися про можливості сучасної фармакотерапії, розшири­ ти знання про методи корекції постакне. Буде корисний інтернам, ординаторам і лікарям, які навчаються в сис­ темі додаткової професійної освіти за спеціальностями «Дерматовенеро­ логія» і «Косметологія».

Спеціальний кореспондент...................................СВІТЛАНА ТЕРНОВА

ІНДЕКСИ 60965, 08198, 86181. ЦІНА ДОГОВІРНА ВИДАВЕЦЬ: ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я». АДРЕСА: 04211, м. Київ, вул. Оболонська набережна, буд. 11, корпус 1. ДЛЯ ЛИСТІВ: 04211, м.Київ, а/с 138. ТЕЛ./ФАКС: (044) 485-00-96.

E-MAIL: vz@vz.kiev.ua Виходить один раз на два тижні у п’ятницю.

Випусковий редактор.................СВІТЛАНА ЛАРІОНОВА Редактор відділу наукової інформації..........................................ТЕТЯНА ПРИХОДЬКО Редактор відділу медичної інформації............................................МАРИНА ЧІБІСОВА

Відповідальним за випуск номера є головний редактор. Редакція не завжди поділяє думку авторів публікацій. Редакція не несе відповідальності за зміст рекламних матеріалів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, прізвищ та імен, інших даних несуть автори публікацій. Листування з читачами ведеться тільки на сторінках газети, рукописи не рецензуються і не повертаються. Друк офсетний, Умовний друк. арк., 2.

Загальний наклад 38 100 Замовлення № 30432. Віддруковано у ТОВ «Укрполiграфмедiа»: вул. Фрунзе, 104-а, м. Київ-04080.

Дизайн та верстка.............................АННА ПЕРЕВЕРТЕНЬ Відділ літредагування і коректури............................................ОКСАНА ОСТРЯНКО Відділ реклами...............................СВІТЛАНА КУРЧЕНКО

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 485 00 96 vz@vz.kiev.ua