Ваше здоров'я № 45-46

№45 46 (1224 1225) 15.11.2013

Газета МОЗ України і галузевої профспілки

www.vz.kiev.ua

МЕДИЧНА РЕФОРМА – РЕГІОНАЛЬНИЙ ДОСВІД ЧИ ШАБЛОННИЙ ПІДХІД? Таку тему для обговорення визначили учасники чергового круглого столу, який був присвячений оцінці попередніх підсумків реформи вітчизняної системи охорони здоров’я. Чи змінилася матеріально-технічна база лікувальних закладів, чи поліпшилася кадрова ситуація в галузі і — головне — чи вдалося поліпшити якість і доступність медичної допомоги громадянам України? Стосовно успішності чи невдач реформ кожен з учасників круглого столу зробив власні висновки. Та головне, щоб набутий досвід (як негативний, так і позитивний) став компасом не лише для громадської думки, а й для державних рішень, які приймаються у владних кабінетах уже сьогодні, а завтра можуть докорінно змінити наше життя на краще або ж поставити його під загрозу.

8

ОРФАННІ ХВОРОБИ: УКРАЇНСЬКІ ПАЦІЄНТИ ОТРИМАЮТЬ ШАНС НА ЖИТТЯ? Залишитися наодинці зі своєю хворобою — така перспектива може спіткати кожного. Особливо ж це стосується тих пацієнтів, які мають рідкісні захворювання. Поодинці їх губить статистика, їм не вистачає уваги законодавців, які мали б прийняти відповідний закон, і ліків, які також рідкісні і дороговартісні. У розвинених країнах ці проблеми навчились розв’язувати. В Україні про орфанні захворювання на найвищому рівні заговорили лише останнім часом. Якими кроками назустріч «сирітським» пацієнтам має рухатись держава?

6

СТОР.

СТОР.

ЩЕПЛЕННЯ – УКРАЇНСЬКА РУЛЕТКА? Не можна розглядати наслідки падіння кількості щеплених людей у межах короткого періоду часу — одного-двох років. Епідемія дифтерії в Україні невідворотна. Це ж стосується і кашлюку та поліомієліту.

14 СТОР.

МЕРТВА ТОЧКА УКРАЇНСЬКОЇ ГЕРІАТРІЇ Наразі рівень надання медичної і соціальної допомоги людям літнього віку в Україні не відповідає реальним потребам і цей факт обертається зростанням захворюваності, інвалідизації і смертності. Орієнтована вартість медичного обслуговування в середньому на одну людину літнього віку становить мінімум 675,8 грн на рік, що у кілька разів вище від реального забезпечення. Хто і як може зрушити це питання з мертвої точки?

16 СТОР.

СЕРГІЙ МАКСИМЕНКО: НЕМАЄ ТАКИХ ХВОРОБ, ЯКІ ПЕРЕБІГАЮТЬ БЕЗ ПСИХОЛОГІЧНОГО КОМПОНЕНТА Можна коригувати стан за допомогою ліків, але психологічна модель корекції цікавіша, могутніша та не зачіпає ендокринну систему чи метаболізм людини.

18 СТОР.

НОВИНИ ГАЗЕТА МОЗ УКРАЇНИ І ЦК ПРОФСПІЛКИ (виходить з 1990 року)

Індекс 08198 для індивідуальних передплатників Індекс 60965 для підприємств і організацій СПІВЗАСНОВНИКИ ГАЗЕТИ: Міністерство охорони здоров’я України Профспілка працівників охорони здоров’я України ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я» Свідоцтво про реєстрацію КВ №8202 від 10 грудня 2003 року

Видавець – ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я» Головний редактор – БУРМАКА М.П.

ВООЗ рекомендує удосконалити систему управління вакцинами в Україні

Н

а цьому наголосили експерти Європейського регіонального бюро ВООЗ, доктори Ахмет Афшар та Бернард Каіс на робочій нараді 8 листопада 2013 року в Міністерстві охорони здоров’я України, присвяченій результатам оцінки системи управління вакцинами, зокрема, матеріально-технічного забезпечення, зберігання, транспортування вакцин у закладах охорони здоров’я. Варто зазначити, що з 28 жовтня по 8 листопада поточного року експерти Європейського регіонального бюро

ВООЗ проводили оцінку збереження та використання вакцин у регіонах України, а саме дотримання умов холодового ланцюга. Дана оцінка проводилася у рамках технічної допомоги, наданої ВООЗ для покращення національної програми імунізації за активної участі міжнародних та національних експертів. Зокрема, робочі групи експертів відвідали склади ДП «Укрвакцина» МОЗ України, заклади охорони здоров’я м. Києва, АР Крим, Рівненської області. Відбулися численні зус­

трічі зі спеціалістами МОЗ України, Державного експертного центру МОЗ України, Державної служби України з лікарських засобів. За результатами місії міжнародні експерти рекомендують зосередити увагу українських фахівців на удосконаленні системи забезпечення холодового ланцюга під час зберігання, транспортування та використання вакцин. Прес-служба МОЗ України

Редакційна колегія БАХТЕЄВА Т.Д. – голова Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, заслужений лікар України, доктор медичних наук БОЙЧУК Т.М. – ректор Буковинського державного медичного університету, доктор медичних наук, професор ВЕСЕЛЬСЬКИЙ В.Л. – помічник президента НАМН України, кандидат медичних наук, заслужений лікар України ВОРОНЕНКО Ю.В. – ректор НМАПО ім. П.Л. Шупика, доктор медичних наук, професор, академік НАМН України ГАРНИК Т.П. – головний позаштатний спеціаліст МОЗ України за спеціальністю «Народна і нетрадиційна медицина» ЗАБОЛОТНИЙ Д.І. – директор Державної установи «Інститут отоларингології ім. проф. О.С. Коломійченка НАМН України», доктор медичних наук, професор, академік НАМН України ЗАГОРІЙ В.А. – завідувач кафедри промислової, клінічної фармації та клінічної фармакології НМАПО ім. П.Л. Шупика, доктор фармацевтичних наук, професор ЗОЗУЛЯ І.С. – проректор з наукової роботи НМАПО ім. П.Л. Шупика, доктор медичних наук, професор ЗОЗУЛЯ Ю.П. – академік НАМН України КОВАЛЬ В.М. – голова Профспілки працівників охорони здоров’я України КОВАЛЬЧУК Л.Я. – ректор Тернопільського державного медичного університету ім. І.Я. Горбачевського, доктор медичних наук, професор, членкореспондент НАМН України МІШАЛОВ В.Г. – завідувач кафедри хірургії №4 НМУ ім. О.О. Богомольця, доктор медичних наук, професор МОСКАЛЕНКО В.Ф. – ректор Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, доктор медичних наук, професор, академік НАМН України, віце-президент НАМН України ПИРІГ Л.А. – професор кафедри нефрології НМАПО імені П.Л. Шупика, доктор медичних наук, професор, членкореспондент НАН України, академік НАМН України ПРОДАНЧУК М.Г. – директор Інституту екогігієни і токсикології імені Л.І. Медведя, доктор медичних наук, професор, член-кореспондент НАМН України ТОДУРОВ Б.М. – головний кардіохірург МОЗ України, директор «Київського міського центру серця», заслужений лікар України, доктор медичних наук, професор, член-кореспондент АМН України ТРОНЬКО М.Д. – директор Інституту ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка НАМН України, професор, член-кореспондент НАН України, академік НАМН України УСІЧЕНКО І.Г. – президент Товариства Червоного Хреста, кандидат медичних наук, заслужений лікар України ЧЕКМАН І.С. – завідувач кафедри фармакології Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, член-кореспондент НАН і НАМН України ЩЕГЛОВ В.І. – директор Науковопрактичного центру ендоваскулярної нейрорентгенохірургії НАМН України, заслужений лікар України, академік Всесвітньої академії комплексної безпеки

Підписання угоди АССА дозволить усунути дисбаланс імпорту та експорту на українському ринку ліків

Н

алагодження активного взаємовигідного та конструктивного діалогу на рівні Європейського Союзу сприятиме скороченню дисбалансу між імпортом та експортом фармацевтичної продукції в Україні. Таку думку висловив Голова Державної служби України з лікарських засобів Олексій Соловйов під час конференції «Актуальні напрями регулювання обігу лікарських засобів і виробів медичних у середньостроковій перспективі» («ФармМедОбращение 2013»). У 2011-2013 рр. розрив між експортом та імпортом фармпродукції становив кілька десятків разів. Скорочення такого розриву є важливим напрямом реалізації вітчизняної державної соціально-економічної політики в середньостроковій перспективі. «Наша позиція — це налагодження взаємовигідного та конструктивного діалогу на рівні ЄС. Нас багато що об’єднує. Це і старіння населення, і

зростання витрат на медикаментозне забезпечення, і посилення конкурентного тиску з боку виробників ліків з Азіатсько-Тихоокеанського регіону, і залежність від виробників активних фармацевтичних інгредієнтів, і необхідність створення спільного інформаційного простору з попередження та виявлення в обігу фальсифікованих препаратів тощо», — зауважив О.Соловйов. Зокрема, рішення зазначеної проб­ леми можливе шляхом підписання Угоди між Україною та ЄС про оцінку відповідності та прийнятності промислових товарів (Agreement on conformity assessment and acceptance of industrial products, угода АССА) у фармацевтичному секторі охорони здоров’я в розділі «Гармонізація технічних промислових стандартів», — зазначив керівник Держлікслужби України. Така Угода має бути укладена у форматі додатку до Угоди про асоці-

ацію між Україною та ЄС. Укладення Угоди АССА має здійснюватися за умови гармонізації з нормами ЄС у сфері оцінки відповідності стандартам GMP, а також інших суміжних норм ЄС. Висновок двосторонніх угод АССА по окремих секторах сприятиме взаємному допуску промислової продукції між країною-партнером та ЄС без додаткових випробувань і процедур підтвердження відповідності. «Відповідні домовленості в разі їх реалізації передбачатимуть фактично повну адаптацію національного законодавства до законодавства ЄС з продукції в пріоритетних сферах, охоплених цими угодами, а сама угода передбачає, що торгівля товарами між ЄС і Україною буде проводитися на тих самих умовах, які застосовуються в торгівлі між країнами-членами ЄС», — підкреслив Голова Держлікслужби України О.Соловйов. Прес-служба Держлікслужби України

Неправомірна реклама коштуватиме Johnson&Johnson 2 млрд доларів США

А

мериканська фармацевтична компанія Johnson & Johnson погодилася сплатити штраф у розмірі 2,2 млрд доларів США за те, що рекламувала без схвалення влади США сильнодіючі психіатричні препарати для використання дітьми, літніми людьми та інвалідами. Компанію також звинувачували в тому, що вона платила гроші лікарям і фармацевтам за рекомендації

пацієнтам приймати антипсихотичний препарат «Ріспердал» та інші ліки, вироблені Johnson & Johnson. Мирова угода, якої було досягнуто, стала результатом 10-літнього розслідування. Штраф, який виплатить Johnson & Johnson, є одним із найбільших в історії США. У квітні 2012 р. суд штату Арканзас оштрафував компанію на 1,1 млрд доларів США за порушення

прав споживачів. Присяжні визнали, що вона навмисно приховувала ризики, пов’язані з препаратом «Ріспердал» . Всього присяжні виявили в діях Johnson & Johnson більше 240 тисяч порушень, за кожне з яких компанію оштрафували на 5 тис. доларів США. За повідомленням top.rbc.ru

2 Тел.: (044) 485-00-96 • vz@vz.kiev.ua • www.vz.kiev.ua

НОВИНИ

15 листопада 2013 року

Підстав для підвищення цін на ліки від грипу та застуди немає

«Х

очу сказати вам відповідально, що абсолютно ніяких підстав для підвищення цін на ліки немає»,— написав Прем’єр-міністр України М.Азаров на своїй сторінці у Facebook. «Я обов’язково дам доручення посилити контроль зараз, в осінній період, за цінами в аптеках, щоб ніхто не думав наживатися на очевидному сезонному підвищенні попиту на протигрипозні препарати», — додав прем’єр.

Він нагадав, що нещодавно уряд, розглядаючи підсумки реалізації пілотного проекту зі зниження цін на препарати від гіпертонічної хвороби, які дійсно знизилися, ухвалив рішення про поширення цієї практики у декілька етапів і на інші групи препаратів. Зокрема, за словами М.Азарова, нині на черзі інсулін. За повідомленням newseek.org

Україні відкрито шлях до фармацевтичних ринків країн Південної Америки

У

країна розширює співпрацю з Бразилією щодо обміну технологіями та досвідом із виробництва інсуліну. Співпраця триватиме у рамках програми співробітництва між бразильським державним фармацевтичним підприємством «Фармангіньос» та ПрАТ «По виробництву інсулінів «Індар» з виробництва в Бразилії рекомбінантного інсуліну людини за українськими технологіями. Про це країни домовилися під час Шостого спільного засідання Міжурядової українсько-бразильської комісії з питань торговельноекономічного співробітництва. Однією з ключових подій у рамках офіційного візиту української делегації до Бразилії стала зустріч заступника Міністра-керівника апарату Міністерства охорони здоров’я України Романа Богачева та заступника голови Державної служби лікарських засобів України Андрія Захараша із заступником міністра охорони здоров’я ФР Бразилія Карлосом Гаделья. Під час переговорів сторони вис­ ловили зацікавленість у співробітництві в сфері боротьби із ВІЛ/СНІДом та іншими соціально небезпечними інфекціями. Була досягнута домовленість про передачу українським колегам бразильських технологій із виробництва антиретровірусних та імунобіологічних препаратів. Роман Богачев відзначив, що сьогодні продовжується виконання

третього етапу Договору про науково-технічне співробітництво за участю МОЗ України та МОЗ Бразилії. Компанія «Індар» у повному обсязі передала державній компанії «Фармангіньос» технічну документацію. Агентство санітарного нагляду Федеральної Республіки Бразилія проінспектувало та сертифікувало виробничі потужності компанії «Індар». Українське державне підприємство продовжує відвантаження інсулінів у рамках акредитива, який відкрило «Індару» МОЗ Бразилії для виконання цього етапу Договору. Також українська сторона висловила готовність до продовження цього проекту шляхом будівництва комплексу з виробництва готових лікарських форм інсуліну в Бразилії за технологією ПрАТ «Індар». У 2016 році планується завершити будівництво потужностей з виробництва рекомбінантного інсуліну людини на базі «Фармангіньос» та підприємства з виробництва готових лікарських форм інсуліну в партнерстві з «Індаром». «Україна володіє достатнім дос­ відом практичної медицини й унікальними науковими розробками, які можуть скласти предметний інтерес для наших бразильських партнерів. Ми зацікавлені також у спів­ праці в сфері боротьби з ВІЛ/СНІДом та іншими захворюваннями, в тому числі шляхом обміну технологіями з виробництва антиретровірусних

препаратів», — відзначив Роман Богачев. Бразильська сторона із задоволенням прийняла пропозицію українських колег щодо продовження проекту. «Ми пишаємося стратегічним партнерством з Україною і будемо працювати над розширенням

горизонтів торгівлі та зміцненням наших двосторонніх відносин. Ми маємо з Україною дуже широкі зв’язки у стратегічно важливих та високотехнологічних секторах економіки — космічній галузі, освіті та медицині — і прагнемо до їхнього поглиблення», — заявив Генераль-

ний секретар МЗС Бразилії Посол Едуардо Сантос. За підсумками Шостого засідання МКТЕС сторони підписали низку документів, серед яких Меморандум про взаєморозуміння щодо співробітництва між Національним агентством санітарного нагляду Бразилії (ANVISA) та Державною службою України з лікарських засобів. Меморандум відкриває українським фармацевтичним компаніям шлях до отримання бразильського сертифікату GMP, який є провідником до фармацевтичних ринків більшості країн Південної Америки. Нагадаємо, 8 листопада 2013 року в місті Бразиліа відбулося Шосте спільне засідання Міжурядової українсько-бразильської комісії з питань торговельно-економічного співробітництва. У ході засідання сторони обговорили розвиток співробітництва за напрямками, що становлять взаємний інтерес, зокрема, у торгівельній сфері та промисловості, космічній сфері, охороні здоров’я, сільському господарстві, науці та освіті. Українську делегацію очолив Міністр економічного розвитку і торгівлі України Ігор Прасолов. Із бразильського боку на засіданні МКТЕС співголовував Генеральний секретар (Перший заступник міністра) МЗС Бразилії Посол Едуардо Сантос. Прес-служба МОЗ України

Держлікслужба закликає боротися з корупцією

К

орупція в Україні стала основною загрозою соціально-економічному розвитку суспільства, причиною бідності країни, та, насамкінець, загрозою знищення нації, оскільки корупційні дії та їх наслідки можуть позначитися на житті наступних поколінь. Особливо загрозливою в даному сенсі є корупція в сфері охорони здоров’я населення. Для того, щоб ефективно протидіяти певному негативному явищу, необхідно чітко усвідомити його природу, властивості та причини його виникнення.

У сучасній Україні більшість громадян розуміє корупцію як отримання грошової винагороди чиновником за певні дії, тобто по суті, як хабарництво, або одержання неправомірної вигоди. Це уявлення зовсім не відповідає суті та змісту поняття «корупція». Корупція, як явище, сформувалась ще в стародавні часи та полягає у використанні особою у власних інтересах наданих їй суспільством повноважень у різних сферах життєдіяльності людей при виконанні

державних, релігійних, громадських функцій. Метою при цьому є особисте збагачення або ж отримання певних переваг, преференцій для такої особи або для наближених до неї осіб. Обов’язковим наслідком такого явища є порушення принципів справедливості, законності, рівноправності, здорової конкуренції, знищення державного апарату, що на кінцевому етапі призводить до соціальних вибухів. Саме тому Держлікслужба України закликає представників професійних

громадських об’єднань, суб’єктів господарювання та окремих громадян долучитися до спільної роботи з мінімізації корупції, виявлення та припинення корупційних дій серед чиновників та представників бізнесу, обговорення форм та методів взаємодії з питань поширення знань про антикорупційне законодавство серед населення. Сектор запобігання та виявлення корупції Держлікслужби України

3

НОВИНИ

«Батьківщина» вимагає відставки Богатирьової й термінового розгляду звіту ТСК щодо зловживань Мінохорони здоров’я

Ф

ракція «Батьківщина» вимагає від керівництва Верховної Ради терміново поставити на публічне обговорення звіт Тимчасової слідчої комісії з розслідування діяльності Міністерства охорони здоров’я. «Батьківщина» вимагає відставки Міністра МОЗ Раїси Богатирьової. Про це з трибуни у Верховній Раді заявив член ТСК з розслідування діяльності МОЗ, народний депутат фракції «Батьківщина» Павло Петренко. За словами народного депутата, нині сфера охорони здоров’я в Україні перебуває в жахливому стані, що у своєму звіті констатувала профільна ТСК: «І в цій ситуації Міністерство охорони

здоров’я переймається не здоров’ям громадян, а фактично здійснює корупційні схеми, які за масштабами прирівнюються до резонансних справ по «Лівелі». Павло Петренко нагадав, що минулого тижня МОЗ при закупівлі автівок швидкої допомоги витратило близько 1 мільярда гривень, «із яких 200 мільйонів було фактично вкрадено»: «При цьому машини були закуплені не у виробників чи великих дистриб’юторів, а в «компаній-прокладок»: «АІС-Столиця», ПрАТ «Практика» та ТОВ «Ілатанмед». До того ж придбані машини — із сумнівним китайським обладнанням». «Хто буде нести відповідальність, якщо людина помре у цій «швидкій»,

тому що відмовить, наприклад, прилад штучного дихання китайського виробництва? Якщо в МОЗ думають, що ці гроші вони просто вкрали і не несуть жодної відповідальності за те, що далі буде з цими сумнівними «швидкими», — це не так», — підкреслив депутат. «Крім цих грошей на руках очільника МОЗ кров і сльози мільйонів українців, які фактично помирають, адже в них немає коштів на лікування», — наголосив Павло Петренко. Водночас, за його словами, за привласнені МОЗом 200 мільйонів гривень можна було б дати шанс на життя як мінімум 300 дітям із пухлинами головного мозку чи вилікувати 2000 хворих на

гепатит С: «За ці гроші можна було б придбати ще 400 «швидких», яких катастрофічно бракує регіонам». Павло Петренко наголосив, що фракція «Батьківщина» вимагає відправити у відставку очільника Міністерства охорони здоров’я Раїсу Богатирьову. Окрім того, опозиція вимагає від керівництва Верховної Ради поставити на публічне обговорення звіт ТСК з розслідування діяльності Мінохорони здоров’я, «який апарат парламенту вже тривалий час в порушення Регламенту та норм законів не ставить до порядку денного». За повідомленням gazetavv.com

Замість лікаря – блакитний екран

Подробиці «швидкого» тендеру

С

М

кільки рекламних роликів лікарських засобів пересічний українець бачить протягом одного рекламного блоку? — запитує депутат від фракції «Батьківщина» Павло Петренко у своєму блозі. І чи не дивує той факт, що за кількістю виходів в ефір реклама ліків з величезним відривом випереджає рекламу будь-яких інших товарів та послуг? За 9 місяців 2013 року кількість виходів рекламних роликів лікарських засобів зросла майже на 75% порівняно з аналогічним періодом 2012 року — 1,08 млн виходів порівняно з 0,62 млн. Мова не йде про якість цих рекламних роликів, про їх довжину або показ у прайм-тайм. Мова йде виключно про те, що за останні 9 місяців українці в одному і тому самому проміжку рекламного часу побачили на 75% більше назв лікарських засобів та комерційних закликів їх придбати! У 2013 році щодоби українцям показують рек­ ламу ліків 3973 рази. Кожні 793 такі покази — рек­ лама трьох препаратів британської компанії Reckitt Benckiser — «Нурофен®», «Стрепсілс®» та «Гавіскон®». Ще більше вражає той факт, що за останні 9 місяців українці витратили на ці 3 препарати майже 170 млн грн, тобто на 29% більше, ніж минулоріч. І якщо, на перший погляд, здається, що таке зростання продажів — результат агресивної рекламної кампанії, то на ділі — із вказаного росту прибутків британської компанії лише половину забезпечило збільшення кількості реалізованих упаковок. Іншу половину британська компанія отримала завдяки зростанню ціни на зазначені препарати. А це понад 18 млн грн, що матеріалізувалися з легкої руки керівництва європейського представництва, яке приймало рішення щодо рівня цін. Ось ми й підійшли до найбільш важливої і такої ретельно приховуваної причини рекламування ліків на телебаченні. Нині український фармацевтичний ринок перенасичений ідентичними лікарськими засобами, які не те що пацієнт, а й лікар та провізор не в змозі розрізнити — схожі назви, форми випуску, приставки «форте», «екстра», «мега», «макс» та нескінченні малинові, апельсинові або шоколадні смаки. Лише за останні 9 місяців понад 10 компаній-виробників ліків вийшли у медіа-простір. І кожна з цих компаній прагне за рахунок реклами компенсувати всі свої витрати, що значно зросли, та заробити якомога більше у короткостроковому періоді.

4

Як результат, маємо невтішну статистику співвідношення цін рекламованих та нерекламованих безрецептурних лікарських засобів. Так, рекламований лікарський засіб коштує у 2,3 разу дорожче, ніж його нерекламований аналог. Більше того, частка такої рекламної «панацеї» щорічно зростає і в натуральному, і в грошовому вираженні. І мова йде вже не про маркетинг та стратегії продажів! А про умисне завищення цін на лікарські засоби з метою компенсації витрат на телерекламу та з метою власного збагачення. А платять за все це українці. Наведу 2 кричущих приклади злочинного ставлення іноземних виробників ліків до українських пацієнтів, що мали місце протягом останніх 2,5 року (січень 2011-липень 2013). На препарати ібупрофену, що рекламуються («Нурофен®», «Ібупром» та «Імет ®»), припадає 59,5% від загальної кількості проданих упаковок ібупрофену. Решта — 40,5% — на їх нерекламовані аналоги від 12 вітчизняних та іноземних виробників. При цьому середня ціна рекламованого ібупрофену у 9-10 разів вища, ніж ціна нерекламованих аналогів. Болгарський препарат «Карсил ®», котрий неодноразово потрапляв у епіцентр скандалів, пов’язаних із завищенням цін (у Болгарії цей медпрепарат коштує менше 30 грн, в Україні — 60 грн), за останні 2,5 року стрімко зріс у ціні — на 30%. Причина проста — у серпні 2012 року розпочалась масштабна телевізійна кампанія «Карсилу®». Саме тоді і був зафіксований такий стрибок ціни. Виходить, що виробник навіть не приховує прямий зв’язок між рекламою та здорожчанням. То про яку соціальну відповідальність перед нашими громадянами чи не щотижня заявляють іноземні виробники та підконтрольні їм бізнес-організації?! Допоки не буде прийнято жорстких та чітко регламентованих норм для фармацевтичних компаній та телевізійних каналів щодо реклами лікарських засобів, така реклама не повинна існувати! Лише кількарічний мораторій на рекламу ліків дозволить відсіяти нечесних на руку ділків, навести лад у сфері обігу медпрепаратів та забезпечити українських громадян дійсно якісними та необхідними їм ліками за доступною ціною! За повідомленням byut.com.ua

іністерство охорони здоров’я 1 листопада роздало акцепти по тендеру на придбання автомобілів швидкої допомоги на загальну суму 859,96 млн грн. Хоча ще в понеділок, 28 жовтня, коли відбулось розкриття пропозицій, у МОЗі заявляли, що займатимуться перевіркою документів усі відведені законом два тижні. Однак тендерний комітет впорався

набагато швидше, і пізно ввечері у п’ятницю акцепт з’явився у «Віснику держзакупівель». Головна «новина» — більшу частину підрядів на загальну суму 713,68 млн грн отримало ПрАТ «НВО «Практика», що заздалегідь «передбачили» Голова та члени Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з розслідування діяльності МОЗ.

Акцептовані та ігноровані учасники тендеру МОЗ Лот №

Найменування

учасник/ К-ть Акцептований ігнорований учасник

Ціна акцептованої і ігнорованої пропозицій, грн (без ПДВ)

Акцептована ціна за од., грн (без ПДВ)

1

Автомобіль швидкої медичної Іноземне підприємство допомоги для транспортування пацієнта (type А: patient 103 «АІС-Столиця»/ «СІТІ ТРАНСПОРТ ГРУП» transport ambulance) — тип А2.

48 925 000 54 075 000

475 000

3

Автомобіль екстреної «Ілатанмед»/ медичної допомоги (type В: 150 ТОВ «СІТІ ТРАНСПОРТ ГРУП» emergency ambulance) — тип В

97 350 000 91 500 000

649 000

4

ПрАТ «НауковоАвтомобіль екстреної Об’єднання медичної допомоги (type В: 150 Виробниче «Практика»/ emergency ambulance) — тип В «СІТІ ТРАНСПОРТ ГРУП»

97 425 000 92 250 000

649 500

5

ПрАТ «НауковоАвтомобіль екстреної Об’єднання медичної допомоги (type В: 150 Виробниче «Практика»/ emergency ambulance) — тип В «СІТІ ТРАНСПОРТ ГРУП»

97 425 000 93 000 000

649 500

6

ПрАТ «НауковоАвтомобіль екстреної Об’єднання медичної допомоги (type В: 150 Виробниче «Практика»/ emergency ambulance) — тип В «СІТІ ТРАНСПОРТ ГРУП»

97 425 000 93 750 000

649 500

7

ПрАТ «НауковоАвтомобіль екстреної Об’єднання медичної допомоги (type В: 150 Виробниче «Практика»/ emergency ambulance) — тип В «СІТІ ТРАНСПОРТ ГРУП»

97 425 000 95 250 000

649 500

8

ПрАТ «НауковоАвтомобіль екстреної Об’єднання медичної допомоги (type В: 150 Виробниче «Практика»/ emergency ambulance) — тип В «СІТІ ТРАНСПОРТ ГРУП»

97 425 000 96 000 000

649 500

9

ПрАТ «НауковоАвтомобіль екстреної Об’єднання медичної допомоги (type В: 163 Виробниче «Практика»/ emergency ambulance) — тип В «СІТІ ТРАНСПОРТ ГРУП»

105 868 500 105 135 000

649 500

10

реанімобіль (type С: mobile intensive care unit) — тип С

ПрАТ «НауковоОб’єднання 143 Виробниче «Практика»/ «СІТІ ТРАНСПОРТ ГРУП»

120 692 000 120 835 000

844 000

За повідомленням nashigroshi.org та galnet.org

Тел.: (044) 485-00-96 • vz@vz.kiev.ua • www.vz.kiev.ua

ДЕРЖАВНЕ ПИТАННЯ

15 листопада 2013 року

Ліцензування імпорту ліків: катастрофа відміняється Про наступні етапи впровадження європейської моделі ліцензування імпорту ліків в Україні проінформував голова Державної служби України з лікарських засобів під час міжнародної конференції «Актуальні питання експортуімпорту лікарських засобів», організованої та проведеної 1 листопада цього року Державним підприємством «Український фармацевтичний інститут якості».

З

1 грудня 2013 року роз­ починається другий етап впровад­ження європейської моделі ліцензування імпор­ ту лікарських засобів, що потрап­л яють на ринок України. Цю подію також обговорювали учасни­ ки конференції. Нагадаємо, що з 1 березня 2013 року вступив в силу Закон України (далі — Закон) «Про внесення змін до деяких законів України з ліцен­ зування імпорту лікарських засобів та визначення терміну «активний фармацевтичний інгредієнт», яким визначено, що господарська діяль­ ність з імпорту лікарських засобів підлягає ліцензуванню. Органом ліцензування господар­ ської діяльності з імпорту лікар­ ських засобів Законом визначено Державну службу України з лікар­ ських засобів. Цим Законом також були затверджені відповідні Ліцен­ зійні умови та Порядок перевірки перед видачею ліцензії. Імплементація нових умов ліцен­ зування імпорту відбувається пое­ тапно. Наразі завершується перший етап, який характеризується спро­ щеною процедурою ліцензування ліків: «На даний момент процедура ліцензування імпорту лікарських засобів чітко виписана, прозора і нескладна, що підтверджує статис­ тика. Всі суб'єкти господарської ді­ яльності, які зверталися до нас за отриманням ліцензії, отримали її з першого разу. Сьогодні в ліцензій­ ному реєстрі 170 ліцензіатів», — по­ відомив під час свого виступу голо­ ва Держлікслужби України Олексій Соловйов.

Подальше впровадження євро­ пейської моделі ліцензування ім­ порту ліків передбачає поетапне введення вимог GMP до Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з імпорту лікарських засобів. У першу чергу впровадження європейської моделі ліцензування імпорту ліків характеризується виз­ наченням послідовності її етапів та термінів імплементації вимог до імпортера. Згідно з планами, з 1 грудня 2013 року заплановано за­ провадження вимог GMP до: • персоналу; • приміщень і обладнання; • зберігання лікарських засобів; • контролю якості лікарських засобів; • забезпечення державного конт­ ролю якості (у відповідності до по­ станови КМУ №902); • наявності власної або конт­рактної лабораторії (для імпор­ терів продукції in bulk, які мають ліцензію на виробництво лікарських засобів); • ре к л а м аці ї т а в і д к ли к у продукції; • видачі уповноваженою осо­ бою дозволу на випуск (реалізацію) або дозволу на використання у виробництві; • досьє імпортера. Голова Держлікслужби України підкреслив, що з 1 грудня 2013 року істотно зростає роль уповноваженої особи імпортера, який зобов'язаний перевірити всі супровідні документи на серію лікарського засобу, отрима­ ні від виробника, включаючи серти­ фікат якості на серію, і, за наявності позитивного висновку про якість від Держлікслужби України, видати доз­

Голова Держлікслужби України Олексій Соловйов

віл на випуск (реалізацію) або на ви­ користання у виробництві. Послідовність та терміни впровад­ ження етапів були визначені в ході чисельних обговорень під час засі­ дань робочої групи з впровадження ліцензування імпорту лікарських засобів, до складу якої входять біль­ ше десяти імпортерів ліків та пред­ ставників професійних громадських об'єднань, у тому числі представни­ ки Європейської бізнес асоціації та Американської торгівельної палати. Заплановано, що з 1 грудня 2014 року набудуть чинності вимоги GMP до документації та проведен­ ня самоінспекцій, а з березня 2016 року — ті, що стосуються питань: • укладення контрактів (техніч­ них угод або угод з якості) між ім­ портерами, зарубіжними виробни­ ками та власниками реєстраційних свідоцтв;

• фармацевтичної систе ми якості; • вивчення стабільності лікар­ ського засобу; • контрольних та архівних зразків. «На нашу думку, виконання опе­ раторами ринку чітко виписаних та «зрозумілих» європейських вимог має стати нормою для всіх учасни­ ків, залучених у процес обігу ліків на території України. Тільки в цьому випадку українські пацієнти змо­ жуть гарантовано отримати дос­ туп до дійсно якісних, ефективних і безпечних лікарських препаратів», — зазначив Олексій Соловйов. Під час конференції співголова Комітету з питань охорони здоров'я Американської торгівельної палати в Україні Борис Даневич виступив з доповіддю «Перехід до нової моделі ліцензування та контролю якості лі­ карських засобів: який шлях обрати бізнесу?» В ході виступу він акцен­ тував увагу присутніх на ключових питаннях, пов'язаних з впроваджен­ ням нових регуляторних підходів у процедурах ліцензування імпорту та контролю якості лікарських засобів, а також надав низку практичних ре­ комендацій з дотримання нових ви­ мог законодавства. Зокрема, Борис Даневич зауважив, що «цього року Комітет з питань охорони здоров’я Американської торговельної палати провів дуже плідну роботу з пред­ ставниками Міністерства охорони здоров’я України та Держлікслужби України, і ми дуже раді та вдячні за цю співпрацю. Дуже важливо, з на­ шої точки зору, щоби цей діалог про­ довжувався і надалі». Спікер також наголосив, що «на вивчення вимог нових ліцензійних умов часу буде достатньо — аж до 2016 року. Але вже зараз необхід­ но прогнозувати бачення моделі бізнесу для іноземних виробників: наскільки вони хочуть для себе обрати модель власного імпорте­ ра, чи продовжувати співпрацю з дистриб’ютором, або взагалі вста­ новити партнерські відносини з українськими виробниками, які так само можуть виконувати функцію імпортера, який випускає препарат на ринок України». Борис Даневич також висловив сподівання, що вже найближчим часом, «ні в кого не буде серйозних приводів для занепокоєння через невпевненість, пов’язану з 1 грудня 2013 року». «ВЗ», за матеріалами конференції

5

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

ОРФАННІ ХВОРОБИ: УКРАЇНСЬКІ ПАЦІЄНТИ ОТРИМАЮТЬ ШАНС НА ЖИТТЯ? Залишитися наодинці зі своєю хворобою — така перспектива може спіткати кожного. Особливо ж це стосується тих пацієнтів, які мають рідкісні захворювання. Поодинці їх губить статистика, їм не вистачає уваги законодавців, які мали б прийняти відповідний закон, і ліків, які також рідкісні і дороговартісні. У розвинених країнах ці проблеми навчились розв’язувати. В Україні про орфанні захворювання на найвищому рівні заговорили лише останнім часом. Якими кроками назустріч «сирітським» пацієнтам має рухатись держава?

ОЛЕНА ГРЕЧАНІНА:

ПОНЯТТЯ «СИРІТСЬКИХ ХВОРОБ» НАБУЛО В МЕДИЦИНІ ГЛОБАЛЬНОГО ЗНАЧЕННЯ Про те, чи лікують рідкісні захворювання у світі і як впоратися з цим нелегким завданням в Україні, — наша розмова з головним позаштатним спеціалістом МОЗ України за спеціальністю «Генетика медична та лабораторна», членом­кореспондентом НАМН України, доктором медичних наук, професором, генеральним директором Харківського спеціалізованого медико­генетичного центру Оленою ГРЕЧАНІНОЮ.

ВЗ У вересні ви взяли участь у міжнародному конгресі Асоціа­ ції з виявлення вроджених пору­ шень метаболізму (в Барселоні), який був присвячений рідкісним захворюванням…

— Так. І ця тема була обрана не випадково. За прогнозами ВООЗ, орфанні захворювання (ОЗ) у ХХІ ст. стають однією з головних проблем медицини. Як свідчить Європейський комітет експертів з рідкісних захворювань (EUCERD), сьогодні їх ідентифіковано приблизно 8 тисяч, з них понад 5 тисяч — спадкові метаболічні хвороби. Проте, тільки 250 ОЗ мають свій шифр в МКХ10. Україна не виняток. Щороку до Харківського медико-генетичного центру звертаються 35-40 тисяч хворих із незрозумілими діагнозами (це жителі великих міст України та Росії). Підступність ОЗ в тому, що для них характерна індивідуальна рідкісність.

6

У кожного генетика з великим стажем роботи є такі пацієнти, діагнози яких визначені й описані лише для двох людей у світі. Але сумарно частота ОЗ велика, їх частка серед хвороб людства зростає. Головна проблема діагностики ОЗ полягає в тому, що вони виникають та розвиваються як у ранньому періоді (починаючи з поєднання двох статевих клітин), так і в будь-який момент життя — аж до глибокої старості. У Барселоні вчені відзначили, що 8 тисяч нозологічних форм відомих нині ОЗ — не межа. Оскільки ми з кожним роком вчимося їх дедалі краще діагностувати, незабаром цей список сягне 55 тисяч. Вони вже існують, але ми їх поки що не розпізнали. Оскільки ОЗ — це наслідок мутації генів (у 80% ці захворювання обумовлені генетичними причинами), генетики ділять їх на кілька груп, найсуттєвіші — хвороби обміну речовин та хвороби, пов’язані

Український інститут клінічної генетики речовин (206), з мітохондріопатією ХНМУ та Харківський спеціалізований (113), з органічними ацидуріями (61), із медико-генетичний центр; Львівський вродженим гіпотиреозом (37). А найінститут спадкової патології; Доне- більшу питому вагу мають хвороби обцький і Криворізький спеціалізовані міну речовин (6,52), порушення обміну медико-генетичні центри та відділен- сполучних тканин (2,32) та порушення ня перинатальної діагностики. На базі обміну метіоніну (1,44). В інших регіоїх даних, які потрібно буде об’єднати нах, вважаю, статистика була б схожою. та уточнити, можна швидко створити загальнодержавний реєстр. Але для ВЗ До якого віку в середньому до­ цього необхідні зміни в законодавстві. живають хворі на ОЗ, і наскільки Конкретніше можу сказати про ста- можливо подовжити тривалість їх тистику, що ведеться в Харкові. Сплеск життя у разі вчасної діагностики й рідкісних захворювань розпочався ефективного лікування? приблизно тридцять-сорок років тому. — За даними EURORDIS (ЄвропейЗ них 28 років науковці Харківського ського альянсу організацій хворих на медико-генетичного центру ведуть рідкісні захворювання), дві третини дослідження, розробляють методики ОЗ маніфестують у ранньому дитядіагностування та лікування даних хво- чому віці, в 65% випадків вони мають роб. За цей період маємо статистику, важкий інвалідизуючий перебіг, в 50% яка характеризує сучасний стан проб- — погіршений прогноз для життя, в ВЗ Як ведеться статистика ОЗ у леми. Користувалися затвердженим 35% є причиною смерті протягом 1-го світі та в Україні? Чи потрібна дис­ ВООЗ методом підрахунків «інтен- року життя, в 10% — у віці 1-5 років, в пансеризація таких пацієнтів? сивного показника» — вираховували 12% — у віці 5-15 років. В Україні схожа — У різних країнах різне ставлення до питому вагу захворювання на 10 000 статистика. обліку та диспансеризації таких паці- новонароджених. Щодо ранньої діагностики. Дуже єнтів, не скрізь введено реєстри ОЗ. За До даних включено 255 нозологіч- важливо провести скринінг і впізнати даними Великої Британії та інших країн них форм, зареєстрованих у нашому ОЗ в перші дні життя дитини. Якщо їх не ЄС, ці захворювання мають пошире- центрі. Усього виявлено близько 3700 виявити на ранній стадії, дитина може ність серед населення 1:2000. Україна пацієнтів з ОЗ. Найбільше спостерігає- померти. Нині у всіх трьох перинаталь— не виняток. Хоча загального реєстру мо хворих на синдром Елерса-Данло- них центрах Харкова у новонароджених хворих у нас поки що немає, однак їх са (1624 особи), з порушенням обміну на 3-5-й день проводять скринінг на лікування та облік ведуться на базі вже існуючих потужних медичних закладів, Шановні читачі! Відкриваючи «Дискусійний клуб», ми ставили за мету дати кожному лікарю можливість висловитися з приводу наболілого. Тема нашого які можуть забезпечувати уточнюючу наступного обговорення «РЕКЛАМА ЛІКІВ В УКРАЇНІ: ЧИМ ПЛАТИТЬ ПАЦІЄНТ?». діагностику ОЗ: Українська дитяча Чекаємо ваших листів на адресу: 04211, м.Київ, а/с 138, редакція газети «Ваше спеціалізована лікарня «ОХМАТДИТ» здоров’я» або на e-mail: vz@vz.kiev.ua та кафедра медичної генетики НМАПО; з порушенням будови тіла. Інші 20% є результатом інфекційних уражень, алергії та впливу чинників зовнішнього середовища. Рідкісні захворювання вирізняються з-поміж інших тим, що дитина народжується не одразу з усіма ознаками хвороби. Скажімо, у новонародженого помітні порушення ЦНС, які лікар, не маючи достатнього рівня спеціалізації (а її набути важко, бо багато ОЗ виявляються вперше), списує на певну, цілком тривіальну, причину, як то травма під час пологів, гіпоксія, проблеми судин тощо. Така помилка може коштувати дорого, але практикою доведено: чим швидше ми визначимо мішень пошкодження, тим впевненіше знатимемо, як ушкод ження гена проявлятиметься надалі.

Тел.: (044) 485-00-96 • vz@vz.kiev.ua • www.vz.kiev.ua

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

15 листопада 2013 року фенілкетонурію, муковісцидоз, адреногенітальний синдром та гіпотиреоз за програмами, розробленими нашими вченими. Провідні фахівці медикогенетичного центру підготували для всієї України методичні рекомендації по скринінгу, діагностиці та лікуванню фенілкетонурії, адреногенітального синдрому, гіпотиреозу. Минулого року проводили навчальні курси, на яких ділилися своїм досвідом лікування такого складного захворювання, як адреногенітальний синдром. Українські скринінгові програми з фенілкетонурії високо оцінив Річард Кох, відомий у світі фахівець зі створення програм для діагностики ОЗ, який приїздив до Харкова із США для обміну досвідом та навчання наших лікарів. Протягом останнього десятиріччя в Україні спостерігається певний прогрес у діагностиці та лікуванні ОЗ. Значна їх кількість, у тому числі мукополісахаридози, нейродегенеративні захворювання, хвороба Гоше тощо, раніше були некурабельними, а сьогодні успішно лікуються. Навіть ті форми, які вважалися сублетальними і летальними, при ранньому виявленні можуть піддаватися корекції з повною або частковою реабілітацією хворих. Як приклад можу навести знову ж таки адреногенітальний синдром. Перша пацієнтка, яку ми прооперували, а потім лікували з приводу цього рідкісного захворювання, народила двох дітей і вже має трьох онуків. А за всіма прогнозами вона не могла народжувати, та й чи довго б жила — невідомо. Цю серйозну медичну та соціальну проб­лему в Україні ми розв’язали, наші діти виростають здоровими і свідомими громадянами, серед наших пацієнтів є професори, люди, що відбулися в усіх відношеннях. Тому впевнено можна заявити: діагностувати і лікувати адреногенітальний синдром у співпраці з ендокринологами можна цілком успішно, поки він клінічно не виявив себе. Те ж саме треба сказати й про гіпотиреоз. Якщо його не виявити у неонатальному періоді, дитина ростиме з глибокою розумовою відсталістю. А наші дітки всі як один — чудові, вчаться в інтегрованих школах, стають студентами ВНЗ! Рання діагностика рятує життя і забезпечує повноцінний розвиток і хворим на фенілкетонурію та муковісцидоз при умові їх пожиттєвого

патогенетичного лікування. Майже 30 років харківські генетики готують лікарів, з якими ми спільно і вчасно виявляємо захворювання на Полтавщині, Сумщині, Чернігівщині — держава виділяє для цього субвенції. ВЗ Чи готова українська меди­ цина впоратися із сирітськими недугами?

— Після участі в роботі міжнародного конгресу в Іспанії можу впевнено сказати: українська клінічна генетика прямує в одному напрямку з європейською. Ми маємо хороший досвід і високі оцінки зарубіжних фахівців. Наприклад, англійські лікарі, яких ми запрошували для обміну досвідом до Харкова, цілком офіційно заявили, що наша система діагностики за методом консиліуму краща, ніж їхня. Один лікар сьогодні не здатен визначити причину рідкісного захворювання. Ми давно говоримо, що біля ліжка хворого повинні стояти лікар-спеціаліст, генетик, біохімік, фахівець з молекулярної генетики, фармакогенетик — ця «компанія» знайде на першій стадії орфанне захворювання. А далі — експертна рада фахівців з терапії, неврології, ортопедії, хірургії, офтальмології спільними зусиллями підтвердить рідкісний діагноз. Наведу приклад. Нещодавно на консиліумі на підставі клінічних факторів (хоча лабораторні базисні аналізи не підтвердилися) юній дівчині поставили дуже рідкісний спадковий діагноз. Але лікувати її в Україні не було можливості, бо потрібні для цього лікарські препарати у нас не сертифіковані. Тому дівчину відправили за кошти міста до клініки в Німеччину. Спершу, на підставі скринінгу, там не підтвердили діагноз, але через 4 дні визнали, що харківські лікарі були абсолютно праві: його підтвердили у ведучому метаболічному центрі. Це говорить про те, що найдорожчі скринінги не все вирішують, і що вітчизняні лікарі не втратили найціннішого— мистецтва лікування. ВЗ Ви назвали чотири скринінгові програми, що використовують ме­ дики України. Скільки таких прог­ рам в інших країнах, і чи потрібні масові скринінги?

— Є країни, де таких програм багато. Наприклад, у США в окремих штатах

виявляють за розробленими програмами 68 захворювань. Чи є в цьому сенс — ніхто не певен, зважаючи на дуже високу вартість таких досліджень. Наша особиста позиція: наявність розумного мінімуму скринінгових програм ранньої діагностики, плюс диспансеризація виявлених хворих, плюс фактор освіченості лікарів та населення, плюс забезпечення ефективним лікуванням, що є великим досягненням нинішньої медицини і суспільства. Разом із Харківською владою ми плануємо в 2014 році ввести скринінгову програму — одну для декількох хвороб, пацієнтам з якими буде забезпечено лікування. Сьогодні, коли все агресивнішими стають зовнішні та особистісні провокатори мутації генів, кожна людина повинна, хоча б раз у житті, прослухати консультацію генетика про спадкові захворювання та їх профілактику, про те, на які особливості розвитку потрібно звертати увагу, щоб не допустити збою геному своїх дітей. Тож потрібно відновити державні програми підготовки клінічних генетиків в інтернатурі, викладати дисципліну лікарям первинного-вторинного рівнів, бо стара українська гвардія рідшає, а припливу молодих сил немає. І обов’язково слід поширювати знання з генетики серед лікарів усіх без винятку спеціальностей у закладах післядипломної освіти. Якщо цього вчасно не зробити, то рідкісні хвороби можуть перейти до категорії поширених. За умови виконання цих трьох пос­т улатів медицини рідкісних захворювань ми створимо в країні бар’єр виникненню їх тяжких наслідків та інвалідизації хворих. Але є ще один вкрай тривожний фактор — висока вартість лікування, що часто виявляється не по кишені українцям. ВЗ Чим і як лікують у світі хворих на ОЗ? І чи достатньо ліків в Україні?

— Згідно з даними Європейської медичної агенції та комітету з орфанних медичних продуктів (COMP), станом на жовтень 2011 року до переліку орфанних препаратів внесено 1351 найменування. У нашій країні доступна хворим лише незначна кількість із них. Класичним прикладом лікування спадкових захворювань метаболізму або вроджених помилок метаболізму цієї групи захворювань є хвороба Гоше.

Відповідно до існуючої бази даних в Україні діагностовано 50 хворих, у т.ч.

16 дітей. Для лікування хвороби Гоше застосовують фермент-замісну терапію препаратом іміглюцераза. Вартість річної потреби у цьому препараті для 14 дітей (двоє дітей мають гостру ней­ ронопатичну форму захворювання, яка, на жаль, лікуванню не підлягає) становить понад 15 300 000 грн. Так от 5 дітей отримують препарат за кошти держбюджету, 4 — за кошти гуманітарної допомоги, 5 не отримують його зовсім, і це становить загрозу для їх життя. Не зайво відзначити, що деякі компанії, визнані у світі, протягом декількох років надають гуманітарну, лікувальну допомогу дітям із хворобою Гоше.

розв’язати проблему забезпечення лікуванням дітей з мукополісахаридозом ІІ та VI типів. Про складне становище з лікуванням за державний кошт особисто доповіли Віце-прем’єр-міністру України Костянтину Грищенку, коли він приїздив до Харкова, і Костянтин Іванович обіцяв підтримку. Допомагають нам розв’язати це складне питання на законодавчому рівні й народні депутати В.Дудка і В.Сушкевич. З останнім ми плідно співпрацювали і направили закон про створення системи надання комплексної допомоги хворим на ОЗ. Дуже великий внесок у загальну справу належить і громадським організаціям, з якими проводимо роз’яснювальну роботу серед населення.

ВЗ Хто повинен закуповувати такі ліки — держава, місцеві органи влади чи самі пацієнти?

ВЗ Якими ви бачите перспективи створення в Україні системи ліку­ вання хворих на ОЗ?

— Це питання останнім часом не сходить зі сторінок газет та з телеекранів, особливо воно актуальне для хворих на фенілкетонурію. За кордоном, навіть у США та країнах ЄС, уряди забезпечують таких дітей споживчими сумішами до 10 років. Лише в багатій Данії лікарі не хвилюються за ранній скринінг, а забезпечують своїх громадян спеціальним харчуванням усе життя. Україна, незважаючи на економічні труднощі, одна з небагатьох забезпечує харчуванням дітей з фенілкетонурією до 18 років (до 3-х — із державного бюджету, до 18-ти — з місцевих). Ми підготували матеріали для внесення змін у законодавство, для рішення МОЗ України і для кожного пацієнта, який стоїть на диспансерному обліку з приводу фенілкетонурії, висновки з визнанням необхідності пожиттєвого індивідуального забезпечення спеціальним лікувальним харчуванням, які складуть приблизно 50% від обсягу загального харчування. Це — запорука здоров’я та виживання таких людей. На жаль, в Україні ліками за державний кошт забезпечено вкрай мало хворих на ОЗ: 16 дітей з хворобою Гоше, всі хворі на муковісцидоз, 618 — з гіпофізарним нанізмом, 370 дітей, хворих на гемофілію, 91 — з вродженим імунодефіцитом, і 195 дітей віком до 3-х років, які страждають від фенілкетонурії. У 2013 році нарешті вдалося

— Якщо лікар діагностував у дитини рідкісну хворобу, він повинен провести її через усе життя. Цю ідеологію створив засновник медичної генетики Д. Харпер, сповідував один із заснов­ ників світової української клінічної генетики Сергій Давиденков, дотримуємося її й ми. Але сьогодні допомогти кожному, хто цього потребує, в Україні неможливо. На теперішній час ще відсутні алгоритми та стандарти надання медичної допомоги при ОЗ, недостатня координація між органами державної влади, медичними, соціальними працівниками та хворими, не зареєстровано низку необхідних для лікування медичних препаратів, дуже низька поінформованість населення з цих питань. Тому наші фахівці розробили Державну цільову програму «Надання допомоги хворим на рідкісні (орфанні) захворювання в Україні» на 2014-2019 рр., яку плануємо обговорити на Першому Національному конгресі з міжнародною участю «Рідкісні хвороби та вроджені вади як важлива медична та соціальна проблема ХХІ століття: діагностика, лікування, профілактика», що відбудеться в Харкові 19-22 листопада. Сподіваюся, що це стане першим кроком на шляху створення загальнодержавної системи надання комплексної допомоги дітям, хворим на ОЗ. Записала Ольга ФАЛЬКО, власкор «ВЗ»

ТОЧК А ЗОРУ Ольга НАУМОВА, голова Всеукраїнського товариства хворих на целіакію еліакія — захворювання, яке добре піддається лікуванню, якщо його вчасно діагностувати й організувати пожиттєву безглютенову дієту для хворого. Якщо такий діагноз вчасно не встановлено, це може обернутися для хворого розвитком онкопатології (лімфоми кишківника), кишковими кровотечами та іншими супутніми захворюваннями. Статистика свідчить, що для 1% населення планети злакові — отрута. В Україні немає достовірної статистики хворих на целіакію — офіційно зареєстровано 439 дітей з інвалідністю, але лише в нашому товаристві таких хворих 1200 (із них 60% — діти). Про цю хворобу в Україні почали говорити років 10 тому, однак, на жаль, наші лікарі погано знають цю проблему. Лише гастроентерологи можуть діагностувати цю хворобу (до речі, обстеження для встановлення діагнозу можна пройти тільки в приватних лабораторіях). Втім, зустрічаються форми атипової целіакії, які переховуються під маскою цукрового діабету І типу, залізодефіцитної анемії, ревматоїдних захворювань, однак лікарі цих спеціалізацій не діагностують целіакію. Призначення пожиттєвої безглютенової дієти — це єдиний на сьогодні метод лікування таких пацієнтів. Але імпортні безглютенові продукти дуже дорогі. Власного виробництва такої спеціалізованої продукції в Україні немає. Та і взагалі поняття «безглютеновий продукт» у нашій країні поки що не існує. Тож і траплялися випадки, коли на «хвилі моди» наші виробники іноді ставили позначку «безглютеновий продукт», навіть не перевіряючи його вміст. А вживання такого продукту для хворого на целіакію може коштувати життя. Зараз розробляються стандарти, де буде чітко прописано, що таке безглютенові продукти, але їх ще не прийнято. Ще одна проблема — після встановлення діагнозу «Целіакія» хворий отримує інвалідність лише на 2 роки, це стосується і дітей. Інвалідність

Ц

«тримають», доки у дитини спостерігаються відхилення у фізичному розвит­к у (анемія, недостатність зросту і маси тіла тощо). Після того, як інвалідність «знімають», перед батьками постає питання: куди подіти таких дітей? Відправити у садочок? Але ж там немає безглютенової дієти, тому дитина в садочку не може харчуватися (як, до речі, і в школах, і навіть у лікарнях). Лише останнім часом створено методичні рекомендації щодо харчування дітей з целіакією, за якими батьки мають право вимагати безглютенову дієту у спеціалізованих дитячих садках. Ми неодноразово зверталися до Міністерства освіти з вимогою прий­ няти нормативи про таку дієту у дошкільних закладах, але безрезультатно. Нам «порадили» віддавати дітей у садочки на неповний день, щоб діти мали змогу харчуватися вдома. А чи мають можливість батьки працювати неповний робочий день, при тому, що їм потрібно ще й заробити чималі кошти на організацію безглютенового харчування дитини? Ми підрахували: щоб забезпечити хвору на целіакію дитину найнеобхіднішим (хлібом, макаронами тощо), родина щомісяця має витрачати 7501000 грн лише на одну її дієту. В усьому світі існують дотації від держави на харчування. У нас, на жаль, про це навіть не говорять. А якщо батьки втратять роботу чи одна мама працює на мінімальну зарплату? Які шанси у такої дитини? До того ж іноді в родині хворіє і двоє дітей, і хтось із дорослих. У соціальному плані в нашій країні це неповноцінна родина — мами, як правило, не можуть працювати, діти позбавлені повноцінного спілкування з ровесниками. Необхідні конкретні кроки держави: прийняти нормативи безглютенової дієти, стандарти виготовлення безглютенових продуктів, подовжити інвалідність дітей, хворих на целіакію, до 18 років або надати державні дотації на харчування таких дітей. Ми також звернулися до МОЗ із листом про необхідність створення спеціалізованого Центру лікування хворих на целіакію, однак відповіді так і не отримали. МОЗ не реагує на наші прохання.

Віталій МАТЮШЕНКО, Президент фонду «Діти зі спінальною м’язовою атрофією» ередусім Україні потрібно визнати орфанні захворювання на державному рівні, гармонізувати вітчизняне законодавство стосовно розв’язання проблем, пов’язаних з ОЗ. У Європі ці питання вже давно внесено до національних програм, які по кілька разів переглядалися й оновлювалися (нап­ риклад, у Франції прийнято вже третю редакцію). В Україні ж досі не визнано на законодавчому рівні статус рідкісного пацієнта. До парламенту було подано вже кілька відповідних законопроектів, однак депутати безвідповідально ігнорують розгляд цього питання. А якби законопроект про орфанні захворювання було прийнято, поступово можна було б розв’язувати інші проблеми, приміром, розширювати скринінгові програми тощо. На жаль, нині в Україні не існує реєстру хворих на ОЗ державного рівня, тобто ніхто не знає, скільки таких хворих, яка поширеність того чи іншого ОЗ в країні і т.д. Багато пацієнтських організацій готові спів­ працювати з державою, надавши їй свої реєстри, аби тільки на це звернули належну увагу. Наступний крок — створення Національного плану дій по ОЗ. У березні цього року відбулася перша національна конференція «Україна і проект Європлан-2: рідкісні захворювання». Її метою було показати нашій владі і законодавцям, що існує структурований підхід до розв’язання цієї проблеми і «розписати» всі можливі шляхи цього розв’язання. У світі такий план дій уже розроблено, Україні достатньо вивчити досвід і прийняти Національний план. Наступним кроком буде впровадження конкретних програм — щодо забезпечення хворих на ОЗ ліками тощо. На жаль, час спливає, а законопроект ігнорується. Навіть у Росії вже давно прийнято відповідний закон, а ми заявляємо про свої наміри євроінтеграції і відстаємо від цивілізованого світу, де давно вже визнали ОЗ актуальною проблемою і роблять усе, щоб такі хворі не залишилися без уваги суспільства і держави.

П

7

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

МЕДИЧНа РЕФОРМа – РЕГІОНАЛЬНИЙ ДОСВІД ЧИ ШАБЛОННИЙ ПІДХІД? Таку тему для обговорення визначили учасники чергового круглого столу, який був присвячений оцінці попередніх підсумків реформи вітчизняної системи охорони здоров’я. Чи змінилася матеріально-технічна база лікувальних закладів, чи поліпшилася кадрова ситуація в галузі і — головне — чи вдалося поліпшити якість і доступність медичної допомоги громадянам України? Відповіді на ці запитання, на думку учасників круглого столу, відображають реальний, а не задекларований успіх реформ. Святослав Ханенко: Офіційну оцінку закладено в рішення парламентських слухань

Народний депутат України, голова підкомітету з питань законодавчого забезпечення реформування системи охорони здоров’я, медичної освіти та науки Комітету з питань охорони здоров’я Верховної Ради України Святослав Ханенко повідомив про те, що парламент проголосував за ухвалення в першому читанні проекту постанови про Рекомендації парламентських слухань на тему «Сучасний стан, шляхи і перспективи реформи у сфері охорони здоров’я України», які відбулися 5 червня 2013 року. Він зазначив, що стан реформування системи охорони здоров’я можна визнати незадовільним з точки зору задоволення потреб як пацієнтів, так і медпрацівників. «Так звана реформа проштовхується, якто кажуть, через коліно, адміністративними методами, нав’язуванням, ніхто не хоче нікого слухати і нічого обговорювати. Як приклад — нещодавно на засіданні підкомітету з питань законодавчого забезпечення охорони материнства та дитинства, репродуктивного здоров’я розгля-

8

далося питання про реформування педіатричної служби, і деякі вчені дозволили собі об’єктивний та критичний аналіз і оцінку того, що відбувається, зокрема, і в місті Києві. Так от, за це вони отримали серйозні зауваження від свого керівництва. Тому нині ніхто не хоче критично і чесно оцінювати стан справ. Які прогнози щодо кінцевих результатів реформи? На це запитання адекватної відповіді ми не маємо, як і змістовних звітів про те, що відбулося в пілотних регіонах у 2012 році чи у першому півріччі 2013 року. Немає конкретних об’єктивних критеріїв оцінки реалізації згаданого закону і самих реформ. Наступне ключове питання — фінансування. Нині система охорони здоров’я тримається на коштах пацієнтів — медикаментозне забезпечення лікування (в тому числі й у стаціонарах) також лягає на плечі пацієнтів на 90%. Такий стан речей і в пілотних областях. Має місце колосальний дефіцит кадрів, зокрема, лікарських. Випускники ВНЗ не з’являються на місце роботи за призначенням мінімум у 50% випадків. Бо прожити на ту зарплату, яку вони отримуватимуть, неможливо. Розмови про доплати за якісні показники роботи лікарям загальної практики — не більше ніж розмови. Практично всі фракції ВР налаштовані на мораторій на скорочення ЛЗ, звільнення медпрацівників, а це фактично мораторій на реформу, яка відбувається. Хоча, з іншого боку, існують об’єктивні підстави до цього — зменшення чисельності населення, трансформація населених пунктів, міграція людей із сіл у міста тощо. Але до цих питань потрібно

підходити виважено. Тому я закликаю зупинитися, зібрати серйозну фахову експертну раду по напрямках реформування, й економістів у тому числі, дати об’єктивну оцінку нинішнім реформам і відкоригувати їх. Безумовно, реформи необхідні. Але вони повинні здійснюватися зрозумілими для суспільства методами. А не так, як це відбувається зараз. Нині тривають дискусії — бути чи не бути обов’язковому державному медичному страхуванню. В нинішніх умовах, коли наша система охорони здоров’я перебуває у фінансовому колапсі, іншого виходу, як нова економіка системи охорони здоров’я на базі обов’язкового державного медичного страхування і тарифів на всі види медичної допомоги, не існує. Якщо ми хочемо легалізувати фінансові взаємовідносини «пацієнт—лікар—медичний заклад», ми повинні сформувати їх організаційну, економічну та фінансову складові. Це зменшить прямі платежі пацієнтів за медичну допомогу. Тому терміново необхідно дати теоретичні і практичні відповіді на ці запитання».

Павло ПЕТРЕНКО: Більшість українців вважає, що ситуація погіршується

Народний депутат України Павло Петренко співставив задекларовані цілі медичної реформи з реаліями

сьогодення. «Реформа медичної галузі розпочалася в рамках так званої програми медичних реформ, яка була анонсована чинним Президентом України й передбачала, що ці реформи необхідні для підвищення доступності медичних послуг та для створення стимулів для здорового способу життя населення. Вона також містить багато розлогих формулювань щодо необхідності чіткого розмежування рівнів медичної допомоги, розвитку інституту сімейного лікаря, підтримки розвит­к у приватного сектора медичних послуг. Що ми маємо на сьогодні? Згідно зі статистикою, за станом здоров’я населення України посідає одне з найнижчих рейтингових місць у Європейському регіоні. Україна за рівнем смертності населення входить до переліку країн третього світу. Нині цей показник — 19,2 на 10 тис. населення, а в 1999 році він був 14, тобто, ми маємо досить негативну тенденцію. Ще один сумний аргумент статистики: у 2012 році приблизно 16% українських родин відмовлялися від лікування через відсутність коштів. Експерти назвали це явище пасивною евтаназією.

60% опитаних українців вважають, що за останні 2 роки ситуація у сфері охорони здоров’я погіршилася і 87% громадян нашої країни не довіряють вітчизняній медичній системі. Це ті факти, які найбільш яскраво відображають попередні результати рефор-

Барак Обама вибачився перед американцями за провал «своєї» медреформи Президент США Барак Обама публічно вибачився перед американцями, які втратили свої медичні страховки внаслідок реформ. В інтерв’ю, даному телеканалу NBC, він заявив: «Ми не змог­ ли досягти того ступеня розуміння, який був потрібен для здійснення реформ. Мені дуже шкода, що (громадяни, які втратили медичну страховку, — прим. ред.) опинилися в такій ситуації, незважаючи на гарантії, які я їм дав». Білий дім намагається мінімізувати збиток, нанесений набранням чинності недостатньо продуманої реформи охорони здоров’я. За матеріалами rbc.ru

ми. Тільки у 2012 році було закрито приблизно 100 лікувальних установ — під виглядом оптимізації. 7 тисяч лікарів і 18 тисяч медперсоналу було звільнено. За ідеєю реформування новостворені центри ПМСД повинні бути напов­нені сімейними лікарями, яких на сьогодні немає (потреба в сімейних лікарях становить приблизно 25-30 тис., зараз ми маємо 8 тис.). Навіть у професійному середовищі не розуміють до кінця, хто ж такий сімейний лікар. Якщо зважити на вимоги, які до нього висувають, він фактично повинен бути суперфахівцем широкого профілю. Натомість відбувається масова перекваліфікація за 6 місяців, коли під загрозою звільнення лікарів профільних спеціальностей примушують перекваліфіковуватися у сімейних лікарів. По Києву, наскільки мені відомо, вже 2000 лікарів відмовилися від такої перекваліфікації — ми втрачаємо кваліфіковані кадри. Щодо вторинного та третинного рівня. Більшість населення України — сільські жителі і це, як правило, люди похилого віку. Яким чином така людина, до того ж маюча проблеми зі здоров’ям, доїде до необхідного лікувального закладу? І як «швидка» доїде до такого хворого за 20 хвилин? До всього, у рамках загальної реформи провели реформу швидкої й екстреної допомоги і ввели 2 цікавих поняття : «екстрена допомога» і «невідкладна». А диявол криється в деталях. Екстрена допомога повинна приїхати якомога швидше (згідно з законом), а щодо невідкладної допомоги, то жорстких критеріїв, коли вона повинна бути надана пацієнту, немає. Це означає, що коли ваша дитина 2-х років знаходиться з температурою 39°С вдома, і ви викликаєте «швидку», ваш виклик передадуть дільничному педіатру, а він коли зможе, тоді й прийде на виклик. Це також перші результати пілотного

Тел.: (044) 485-00-96 • vz@vz.kiev.ua • www.vz.kiev.ua

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

15 листопада 2013 року реформування. Я вважаю, що реформа проводиться без участі лікарів, наукових фахівців, які могли б чітко спрогнозувати її наслідки, реформа здійснюється поспіхом і переважно за рахунок скорочення закладів охорони здоров’я та віддалення лікаря від пацієнта. Її наслідки будуть точно неочікуваними і точно катастрофічними. Якщо ми зараз маємо рівень смертності, що прирівнює нас до країн Африки, то такими темпами, я вважаю, до 2017 року ми посядемо за рівнем смертності перше місце. Це при тому, що Україна є європейською країною з досить фаховим медичним персоналом і фаховою медичною школою (медична школа України була однією з кращих у Союзі, і про це також не слід забувати). Ми просто знищуємо напрацьоване за багато років і поспіхом намагаємося ввести якісь штучні фрагментарні новації, сутність яких зводиться до того, що фактично зменшується фінансування системи охорони здоров’я. Навіть у тих непілотних регіонах, які нібито не беруть участь в експерименті, зараз відбувається скорочення закладів охорони здоров’я. За весь цей період було закрито близько 600 лікарень. Держава економить на системі охорони здоров’я. Зараз ми майже вдвічі менше фінансуємо систему охорони здоров’я, ніж це передбачено мінімальними стандартами ООН і ВООЗ. Якщо рухатимемося у цих напрямках, то похоронимо вітчизняну медицину, а також довіру простого українця до медиків. Зараз наші громадяни не довіряють ні судам, ні правоохоронним органам. А коли перестануть довіряти медикам — це буде першим кроком до хаосу в країні».

Лариса КАНАРОВСЬКА: Кадрова криза повинна всіх насторожити

Голова Ради Київської міської профспілки працівників охорони здоров’я Лариса Канаровська акцентувала свою увагу на кадровому аспекті забезпечення реформ. «Києву не вистачає 3,5 тисячі лікарів — 300 лікарів «швидкої» допомоги, 100 фтизіатрів, 100 паталогоанатомів і майже 600 лікарів первинної ланки (в кожному районі їх дефіцит становить 50-60 осіб, а в деяких, приміром, Деснянському, — 80). Особливо неохоче на первинку йде молодь — через відсутність соціального пакета, через те, що дільничні лікарі обслуговують по 25-30 викликів за зміну, ще й в амбулаторії до сімейного лікаря — черга. Щороку Україну залишає 7 тисяч молодих лікарів і ще більша кількість медсестер. За даними ВООЗ, у світі не вистачає 2,5 млн лікарів. Тож може статися так, що в охороні здоров’я працюватимуть лише люди похилого віку. Вони не хочуть іти на курси перекваліфікації в лікарів «сімейної медицини», пишуть відповідні заяви, скаржаться. Ця кадрова криза повинна всіх насторожити. Потрібно подбати про службове житло для медиків, гуртожитки — про стимули для підвищення кваліфікації. Сьогодні у того, хто працює в поліклініці, немає зацікавленості підвищувати свій професійний рівень. Натомість медики скаржаться на перенавантаження і складність роботи. Ми провели дослідження (разом із фахівцями НМУ ім. О.О. Богомольця) і з’ясували, що 80% лікарів «швидкої» перебувають у стані нервового

зриву. Бо цей лікар зобов’язаний за 10 хв доставити хворого до лікарні, де вже інший лікар хвилюється, чи будуть поряд із хворим родичі, яким потрібно віддати рецепт на ліки, котрих у нього немає. У лікарню швидкої допомоги за добу прибуває приблизно 100 «швидких» — це ж яке навантаження на лікарів! У них від-

бувається професійне вигоряння, але ми не знаємо, як їм допомогти. Ми прийняли закон про реформування швидкої і невідкладної допомоги. А далі що? Лікарня швидкої допомоги у Києві — одна і знаходиться на лівому березі, як доставити пацієнта, приміром, з вогнепальним пораненням з правого берега? У Києві, мегаполісі, немає вертольота! А сучасним обладнанням можуть похвалитися хіба що академічні установи столиці. В практичній охороні здоров’я цього немає. Ось проблеми, які сьогодні ніхто не розв’язує».

Віталій СКОРОХОДОВ: Реформа вже охопила всю країну

Експерт сектора охорони здоров’я Фонду громадської безпеки, лікар вищої категорії Віталій Скороходов запевнив присутніх, що лікарі категорично проти реформи. «Реформа, яка розпочиналася в трьох

областях і Києві, вже охопила всю країну і взяла за горло. Закриваються лікарні в Рівненській, Тернопільській, Луганській областях і найбільше — в сільській місцевості. Це називається реорганізацією. Закривається сільська лікарня на 30 ліжок, замість неї призначають одного лікаря сімейної медицини, якого перенавчають із гінеколога чи іншого фахівця за 6 місяців. За кордоном справжнього сімейного лікаря готують 9-10 років, у нас, по суті, змінюють тільки табличку на дверях кабінету. Реформа провалилася. Щодо швидкої допомоги. У сільській місцевості за 20 хвилин доїхати до хворого абсолютно нереально. До деяких сіл можна долетіти тільки вертольотом, а восени, взимку туди взагалі не доберешся — люди на підводах та санях їдуть до найближчої траси і звідти вже їх забирає «швидка». Це просто катастрофа. Тут також торкнулися питання запровадження страхової медицини. З 2017 року вона вже планується до повсюдного впровадження. На сьогодні в Україні немає жодної державної страхової компанії чи бодай компанії,

де був би державний контрольний пакет. Всі без винятку — приватні. Зрозуміло, що в цих компаніях ніхто не зацікавлений надавати безкоштовну медичну допомогу. Все упирається в економіку. У нас нині державі належить тільки 8-10% власності, 65% економіки в тіні. Якщо введуть новий податок — на кого його буде покладено? З наших податків повинна надаватися безкоштовна медична допомога. Тепер ми будемо платити податки двічі? У нас офіційно 2 млн безробітних, реально — 5-6 млн. Крім того, 14 млн пенсіонерів. Яка їм може бути надана страхова допомога? Їм запропонують страховку на 150 грн, за яку можна буде вилікувати тільки застуду. Звідки держава братиме гроші? У казначействі іноді залишається по 750— 800 тисяч грн в день. У нас сьогодні збирають податки, щоб завтра здійснити виплати по захищених статтях. Наша держава — банкрот. Ми тільки й чекаємо надходжень від МВФ, кредитів. Це катастрофа. Давайте дивитися на ці речі реально».

Олег МУСІЙ: Справжні реформи повинні бути системними

Президент Всеукраїнського Лікарського Товариства, Голова Громадської Ради МОЗ України Олег Мусій наполягає на тому, що системної медичної реформи в Україні поки немає. «Насправді відбувається тільки експеримент у 4-х регіонах відповідно до одного законодавчого акту. Справжні реформи повинні бути системними, а таких в охороні здоров’я України немає. Те, що називають реформою, можна охарактеризувати як приведення існуючого жалюгідного стану охорони здоров’я чи закладів охорони здоров’я у ще більш жалюгідний стан — через скорочення, економії, псевдопідвищення зарплати (яке, насправді, не відбувається, тому що так зване підвищення — лише за рахунок фонду економії зарплати). Додаткових ресурсів на систему охорони здоров’я ніхто не виділяв і виділяти найближчим часом не збирається, тому реформи охорони здоров’я і бути не може. У законі про пілотні регіони вказано, що 2014 рік — це тільки підбиття підсумків експерименту в 4-х областях. Після того, як будуть зроблені висновки, на їх підставі держава має запропонувати з 2015 року зміни до системи по всій державі. Окрім того, щороку відкладається термін введення тих чи інших передбачених Програмою економічних реформ законодавчих актів. Наприклад, закон про заклад охорони

здоров’я. Всі розуміють, що заклади охорони здоров’я зараз взагалі нікому не підпорядковуються, бо вони комунальні. Райони не підпорядковуються області, області не підпорядковуються МОЗу. По суті адекватного управління системою охорони здоров’я в країні не існує.

Існує міністерство, яке видає накази, котрі потім всі ігнорують. Потрібен закон про статус закладів охорони здоров’я як самостійних об’єктів господарювання. Так от, у плані економічних реформ було записано — цей закон має вийти на початку 2013 року. МОЗ тричі відкладало його прийняття. І цей проект, який зараз є на сайті, тричі перепогоджувався з органами центральної влади. І на сьогодні цей закон, я переконаний, не буде прийнятий ВР, а це означає, що статус закладів у 2014-15 роках не буде змінений. Закон про медичне страхування насправді не є панацеєю, але він запускає хоча б якісь економічні механізми в системі. На сьогодні система охорони здоров’я — це є базар у найгіршому його вигляді, де є тіньові кошти, тіньовий обіг. Лікарів теж не влаштовує ця система. Кажуть, що лікарі багато отримують. Це стосується 5% висококваліфікованих хірургів, нейрохірургів, акушерів-гінекологів, а 95% лікарів — жебраки. А у нас кажуть: «Усі лікарі погані, бо беруть хабарі, вимагають кошти». Проблема має місце — через відсутність адекватної системи управління охороною здоров’я. З радянських часів нам залишилась система, де єдиний монопольний орган управління — держава, і так до найнижчої ланки. Тож головний лікар ЦРЛ — і цар, і бог, і законодавець. Всі інші — раби чи наймані кріпаки. В усіх країнах Євросоюзу системою охорони здоров’я управляють партнери: держава — у вигляді профільного міністерства — і професійна лікарська корпорація. До ВР тричі подавався закон про лікарське самоврядування, але до сьогодні він не прийнятий. А чи залучені до реформ пацієнти — наглядові ради при закладах охорони здоров’я, опікунські ради, громадські ради, де пацієнт буде партнером у прийнятті рішень? Ні. Але як тоді ми знайдемо людей, які стануть промоутерами реформи охорони здоров’я? Зміна системи управління не прописана навіть у плані економічних реформ. Саме тому, без самоврядування лікарів, медичних сестер, провізорів та без участі пацієнтських організацій називати те, що відбувається, реформою в хорошому розумінні цього слова — ранувато».

Віктор ЧУМАК: Лікар себе реформувати не буде

Радник Міністра охорони здоров’я Віктор Чумак, навпаки, вважає, що покращення в охороні здоров’я відбувається, хоча його темпи не відповідають високому рівню очікування населення, внаслідок чого відсоток незадоволених громадян зростає. Хоча надалі у своєму виступі Віктор Чумак відійшов від теми круглого столу — оцінки медичних реформ, і перейшов до питання забезпечення доступності і якості фармакотерапії. Оперуючи статистикою 2008-2009 років, коли пілотна реформа ще не стартувала, радник міністра зробив висновок: найперша проблема — «розмах самолікування» нашого населення. І основну вину за це Віктор Чумак поклав на безвідповідальність аптек. «Навіть якщо у нас якісні протоколи, лікар правильно намітив тактику лікування, куди пішов хворий? В аптеку, де його запитають: «Ви хочете полікуватися чи зекономити?» Від-

повідь зрозуміла. Там ви отримаєте «втюхування». Тому що у нас аптеки — це магазини, ніякої акредитації, бо у них ліцензія. Та почитайте, на що у них ліцензія — на торгівлю!» Далі Віктор Чумак вирішив розповісти про зарубіжний досвід реєстрації лікарських препаратів, доцільність реімбурсації як пробного каменя страхової медицини і звинуватив вітчизняну систему, яка «не пропускає» виділені державою кошти на відшкодування вартості ліків від гіпертонії. А до теми круглого столу радник міністра повернувся лише наприкінці свого розлогого виступу — щоб дорікнути лікарям у тому, що вони блокують реформи. «Лікар себе реформувати не буде — він прилаштувався до цієї системи».

Євгеній НАЙШТЕТИК: Половина охорони здоров’я знаходиться в тіні

Як саме лікар прилаштувався до системи, розповідає Віце-президент Всеукраїнської Ради захисту прав і безпеки пацієнтів Євгеній Найштетик. «Існуючий еквівалент праці, котрий нині встановив Уряд, полягає в тому, що 20 пролікованих пацієнтів дорівнюють одній прибраній двірником території, бо зарплата двірника більша, ніж лікаря. Нинішня зарплата лікаря — це по своїй суті або надбавка до пенсії, або базовий оклад для фандрайзера, який клянчить на потреби медицини. Ми говоримо, що держава у нас злиденна, тому така бідна наша охорона здоров’я. Неправда. Якщо у нас 3,2% ВВП витрачається на охорону здоров’я, а при цьому понад 2% — на оборону (що вдвічі більше, ніж у Німеччині, і майже втричі — ніж у Швейцарії, такий відсоток на оборону витрачають тільки ті держави, які ведуть активні воєнні дії), а 0,3% ВВП витрачається тільки на одне відомство — на ГПУ (У Європі такої країни не знайдеш взагалі), стільки ж — на СБУ, то висновки напрошуються інші». Стосовно успішності чи невдач реформ кожен з учасників круглого столу зробив власні висновки. Та головне, щоб набутий досвід (як негативний, так і позитивний) став компасом не лише для громадської думки, а й для державних рішень, які приймаються у владних кабінетах уже сьогодні, а завтра можуть докорінно змінити наше життя на краще або ж поставити його під загрозу.

9

МЕДИЦИНА У РЕГІОНАХ ДОНЕЧЧИНА

ДИТЯЧІ СЕРЦЯ РЯТУЮТЬ СПІЛЬНИМИ ЗУСИЛЛЯМИ Проект «Пульс нового життя», спрямований на ранню діагностику кардіологічної патології у дітей та її ефективне лікування, стартував у Донбасі. Його ініціював Благодійний фонд «Дитячі серця» спільно з відділенням дитячої кардіохірургії та реабілітації ДУ «Інститут невідкладної і відновної хірургії ім. В.К. Гусака НАМН України», Луганською та Донецькою обласними адміністраціями.

У

рамках цього починання 73 пологових стаціонари в шахтарських регіонах отримають по два пульсоксиметри. Сучасне обладнання дозволить обстежити всіх новонароджених і з високою ймовірністю виявити тих, у кого є проблеми з серцем.

— Пульсоксиметрія дає змогу визначити насиченість киснем гемоглобіну крові в організмі дитини, — каже завідувач відділення кардіохірургії ІНВХ Ігор Мокрик. — Багато вроджених вад серця якраз і характеризуються зниженням цього показника. На підставі скринінгової пульсоксиметрії можна оцінити ступінь ризику. Якщо він є, то потрібні більш складні дослідження. Це простий, неінвазивний і менш витратний метод, що дозволяє досить швидко продіагностувати дитину. Він рекомендований до застосування спільним клінічним протоколом Американської асоціації кардіологів та Американської академії педіатрів. Метод активно використовується в Європі і в Росії (з 2012 року) при проведенні діагностики новонароджених. У нашій країні використання скринінгу із зас тосуванням пульсоксиметра рекомендовано Указом Міністерства Охорони здоров'я від 01.10.2012 №764.

— Проблема вродженого пороку серця у дітей актуальна як для України, так і для всього світу, — зазначив

Ігор Юрійович. — Досить сказати, що приблизно 1% усіх малюків, які народжуються живими, мають ті чи інші проблеми з серцем. Не всіх їх необхідно оперувати, але багато потребують оперативного втручання з перших років життя. В іншому випадку виникають ускладнення. І в розв’язанні цих проблем повинні брати участь не тільки медики, а й суспільство. Щорічно в Донецькій і Луганській областях народжується близько 65 тисяч дітей. Відповідно, очікується поява на світ близько 600 малюків з ВВС, із яких 250 потребуватимуть невідкладної допомоги. До неї підключаються і лікарі з-за кордону, які протягом тривалого часу співпрацюють із донецькими колегами. В ІНВХ вже шостий рік поспіль приїздять фахівці з клініки Children's Mercy Hospital (Канзас-Сіті, штат Міссурі). Це потужний лікувальний заклад, де оперують усі існуючі вроджені патології. Регіон, у якому працюють медики, приблизно зіставлений з Донецькою областю, і тому досвід колег виявляється досить корисним. У 2007 році американські фахівці вперше відвідали Донецьк. Ігор Мокрик ратував за те, щоб цей приїзд був не клінічним, а навчальним: для «штурму» нових вершин кардіохірургії співробітники мають бути належним чином під-

Ігоря Мокрика і Джеймса О’Брайона пов’язують не тільки професійні інтереси, а й щира дружба

готовлені. На той момент бригади лікарів тільки формувалися, а кардіореанімації взагалі не було. «Піонером» міжнародного співробітництва стала дитячий реаніматолог Патриція Вебстер, згодом до неї приєдналися колеги. Зараз інституту надають допомогу шестеро фахівців різного профілю з США, і організована ця поїздка за рахунок їх власних коштів та відпустки. Американські лікарі консультують пацієнтів, дають рекомендації щодо тих чи інших втручань. Крім того, вони допомагають проводити наукові конференції для неонатологів, педіатрів, кардіологів. Також приїжджали в столицю Донбасу і медсестри з Канзас-Сіті, які на науково-практичних семінарах передавали досвід своїм українським колегам. Дитячий кардіохірург Джеймс О’Брайон зазначив, що в клініці в Канзасі надають допомогу не тільки громадянам США, але й маленьким пацієнтам із країн Європи, з Мексики і Латинської Америки. А от українці ще не зустрічалися, і пояснює це ви-

 Якщо вроджену ваду не виявлено вчасно, вона тягне за собою небезпечні для життя дитини наслідки. Яскравий приклад — Анастасія Семченко, яку прооперували у відділенні дитячої кардіохірургії півтора роки тому. Про свій діагноз школярка дізналася в 14 років.

— У неї була дуже складна патологія — коарктація серцевої аорти. Досить сказати, що з цим діагнозом тільки половина дітей може дожити до десяти років, інші помирають від тих чи інших ускладнень. У віці до місяця смертність становить близько 20, до року — 5%. Цю патологію треба виявляти якомога швидше й оперувати негайно. Настя потрапила в поле нашого зору, коли у неї вже були ускладнення. Замість відносно простої операції з виконання пластики аорти довелося зі штучним кровообігом виконувати протезування дуги аорти, лівої підключичної артерії, і все це з’єднувати разом, щоб серце нормально функціонувало. Операція тривала 12 годин, а реабілітація у відділенні — місяць. Зате тепер Анастасія веде повноцінний спосіб життя, практично такий, як однолітки. Ігор Мокрик і врятована ним юна пацієнтка — Я хотів би акцентувати увагу на тому, що у випадку з Настею різні медичні установи Анастасія Семченко об’єднали зусилля, — зазначив Ігор Мокрик. — Зокрема, діагностику проводили в ДОКТМО за допомогою магнітно-резонансного томографа. Це яскравий приклад того, що ми можемо зробити спільними зусиллями на рівні регіону. Однак, хотілося б виконувати операції тоді, коли вони показані, а не мати справу вже з ускладненнями. Все це зводиться до своєчасної діагностики, яка не може проводитися одним методом. Хороший результат лікування — процес багатокроковий. Саме тому існують клінічні протоколи обстеження новонароджених, що включають найсучасніші методи. Вони фінансово затратні, високотехнологічні, але весь світ розвивається в цьому напрямку.

10

соким рівнем професіоналізму донецьких і київських колег.

— Вроджені вади серця — найбільш поширена патологія, що буває у дітей, — каже Джеймс О’Брайон. — У даний момент є методики, які дозволяють таким малюкам жити повноцінним життям. Дуже добре, що в Донбасі існує кардіохірургічний центр, який користується підтримкою держави і суспільства, а також команда професіоналів, котрі мають досвід лікування найскладніших аномалій. Мені дуже приємно, що у нас склалися не лише професійні, але й дружні стосунки. Ми не тільки ділимося своїми знаннями, а й отримуємо корисну інформацію від українських колег. Ми бачимо, наскільки якісно вони працюють в існуючих умовах. Це нас захоплює і надихає, і по поверненню додому наша команда працює зі ще більшим ентузіазмом. Операції, виконані на цьому тижні, були одними з найскладніших. Вони зроблені дітям із єдиним шлуночком серця. Цей вроджений порок не можна виправити одним радикальним втручанням — їх необхідно кілька протягом перших трьох-чотирьох років життя. Якщо згадати наші перші приїзди в Донецьк шість років тому, то тоді ми навіть не думали, що операції такого рівня тут виконуватимуться! Торік у відділенні кардіохірургії ІНВХ провели 170 операцій з приводу вроджених вад серця у дітей не тільки з Донецької області, а й з усієї Східної України. 55% прооперованих малюків — у віці до року.

— Це говорить про те, що ми можемо цю «важку» категорію дітей з малою масою тіла (4-7 кг) прооперувати, вдаючись до штучного кровообігу, — вважає І. Мокрик. — Але нам є куди розвиватися і ми зараз готуємо персонал для нового кардіоцентру, щоб майбутні співробітники могли надавати допомогу на рівні світових стандартів.

Тел.: (044) 485-00-96 • vz@vz.kiev.ua • www.vz.kiev.ua

МЕДИЦИНА У РЕГІОНАХ

15 листопада 2013 року — Вроджені вади серця у дітей посідають у Луганській області одне з провідних місць не тільки у структурі захворюваності, а й у структурі смертності дітей до року, — каже Ольга Шевченко, провідний спеціалістнеонатолог департаменту охорони здоров'я Луганської облдержадміністрації. — Наше завдання — не просто впровадити існуючий клінічний протокол надання допомоги новонародженим дітям з вродженими вадами серця, а й створити такі умови, щоб усі етапи цього алгоритму для пацієнта проходили з дотриманням світових стандартів якості. Завдяки співпраці з кардіохірургами Києва та Донецька за останні п'ять років охоплення діток до року різнобічною допомогою — діагностичною, консультативною, лікувальною — значно збільшилося. За минулий рік було прооперовано більше 120 малюків. За словами Ольги Юріївни, для Луганщини зараз дуже важливо розробити транспортний протокол для максимально ефективної взаємодії перинатальних центрів із кардіохірургічним відділенням, розташованим у Донецьку. У разі потреби донецькі медики виїжджають до сусідньої області та проводять складні операції на місці, якщо дитина нетранспортабельна. Можливості донецьких кардіохірургів обмежуються кількістю місць у реанімаційному відділенні — їх усього три. На жаль, маленьких пацієнтів, які потребують допомоги, досить багато і деяким доводиться чекати своєї черги, поки йде процес

«Міжнародний» обхід у реанімації дитячої кардіохірургії вже став звичною практикою

виходжування малюків, що пройшли серйозні втручання. Але вже найближчим часом цю серйозну проблему буде розв’язано. Протягом декількох років на території ІНВХ ведеться будівництво сучасного кардіоцентру. Дев'ятиповерхова будівля готова вже на 75%, і при достатньому фінансуванні може відчинити двері вже через кілька місяців.

— Цей корпус — інструмент для надання якісної допомоги дітям із вродженими вадами серця, — коментує Джеймс О’Брайон. — За останні 20 років технології стрімко розвивалися, і новий кардіоцентр надасть можливість реалізувати досягнення на практиці. Світлий і просторий корпус, як виявилося, має свою філософію.

— У сучасну лікарню людина повинна входити без страху. У людей,

які туди потрапляють, уже достатньо проблем, і вони не повинні опинятися в приміщенні, де все сіре і біле, — зазначив Ігор Мокрик. — У лікарні пацієнт має перебувати в комфортних умовах, а співробітники — зустрічати його усмішками. У Біблії сказано: «Веселе серце добре лікує, а пригноблений дух сушить кістки». І цю філософію ми намагалися реалізувати. У новому корпусі, до слова, кількість місць у реанімації буде значно більшою, у матерів з'явиться можливість перебувати разом з дітьми, покращиться комфортабельність палат. У США пацієнти знаходяться в окремих боксах, і в кожному чергує медсестра. Це, насамперед, страхує від перехресної інфекції. Поки в донецькому відділенні боксів немає, медсестра — тільки одна на реанімацію, а потрібно їх мінімум чотири. Лімі-

тують медиків директиви, чинні ще з 1962 року, що абсолютно не відповідають нинішнім реаліям. Кардіохірургів у новому корпусі буде трудитися троє, і деякі з них ще в процесі навчання. До речі, в Америці підготовка такого лікаря займає 10 років, в Україні — 7. У США лікарі з ІНВХ вже проходили стажування протягом одного або двох місяців. Також відділення співпрацює з італійським кардіохірургічним фондом The Heart of Children, завдяки якому лікарі змогли навчатися в Італії. Оперувати в новітньому кардіоцентрі планують дітей з усіх регіонів України і заздалегідь печуться про розширення штату.

— Ми відкриті для колег, які готові приїхати і допомогти нам, — акцентував увагу керівник відділення. — У нас є перспективи працевлаштування людей, які готові працювати багато і добре. Не можу сказати, що у мене на даний момент великий потік заяв, але вони є. Ми запрошуємо охочих на тестовий період, оцінюємо їх можливості, а вони — наші, і якщо вони збігаються, то медики залишаються допомагати нашим пацієнтам. Усіх, кого хотілося б, ми взяти не зможемо, оскільки обмежені кількістю ставок. Проблема й у тому, що лікарі та медсестри з інших регіонів, приїжджаючи до нас, не мають житла. Це питання стоїть досить гостро — і розв’язання його поки немає... Євгенія МАРТИНОВА, власкор «ВЗ», м. Донецьк

ПАМ’ЯТІ ПРОФЕСОРА ГРИГОРІЯ ІВАНОВИЧА ЛИСЕНКА

9

жовтня 2013 р. на 67-му році життя відійшов у вічність видатний вітчизняний вчений, талановитий педагог і організатор, директор Інституту сімейної медицини НМАПО імені П.Л. Шупика, завідувач кафедри сімейної медицини, президент Української асоціації сімейної медицини, заслужений діяч науки і техніки України, доктор медичних наук, професор Григорій Іванович Лисенко. Г.І. Лисенко пройшов великий життєвий шлях від клінічного ординатора кафедри терапії № 1 Київського інституту удосконалення лікарів до директора Інституту сімейної медицини НМАПО імені П.Л. Шупика, присвятивши все своє життя розвитку медичної науки, вдосконаленню системи медичної післядипломної освіти України, вніс значний персональний вклад у розвиток та становлення вітчизняної сімейної медицини. Г.І. Лисенко народився 2 липня 1947 р. у м. ПереяславХмельницькому Київської області. У 1971 р. з відзнакою закінчив Київський медичний інститут ім. О.О. Богомольця. В період 1971 -1973 рр. працював старшим лаборантом, у 1973-1974 рр.

— клінічним ординатором, а у 1975-1985 рр. — асистентом кафедри терапії № 1 Київського інституту удосконалення лікарів. В 1977 р. Г.І. Лисенко захистив дисертаційну роботу на здобуття наукового звання кандидата медичних наук на тему «Сосудистая проницаемость и периферическое кровообращение у больных коллагеновыми болезнями», продовживши традиції школи свого вчителя, професора І.М. Ґанджі, у вивченні системних ревматичних захворювань. У період 1985-1992 рр. Г.І. Лисенко — доцент кафедри терапії № 1 Київського державного інституту удосконалення лікарів. Після блискучого захисту в 1988 р. дисертації на тему «Клеточно-молекулярные механизмы иммуносупрессии и пути патогенетической терапии» на звання доктора медичних наук у 1992 р. став професором, а в 1993 р. — завідувачем кафедри терапії № 1 Київського державного інституту удосконалення лікарів, яку в грудні 1996 р. реорганізовано в кафедру сімейної медицини НМАПО імені П.Л. Шупика. Відтоді Г.І. Лисенко весь свій час присвячував розвитку нової для України спеціальності «Загальна практика—сімейна медицина». У 1997 р. Г.І. Лисенко створив і став президентом Української асоціації сімейної медицини. За цей час під його керівництвом

проведено 3 з'їзди сімейних лікарів України і 9 міжнародних науково-практичних конференцій з сімейної медицини за участю провідних спеціалістів Європи і США. За його сприяння та завдяки активній громадській діяльності спеціальність «Загальна практика—сімейна медицина» була затверджена в Україні як самостійна академічна спеціальність. У 2005 р. у НМАПО імені П.Л. Шупика створено факультет «Загальна практика—сімейна медицина», деканом якого він став. Наприкінці 2009 р. факультет реорганізовано в Інститут сімейної медицини НМАПО імені П.Л. Шупика, який об'єднав 13 кафедр академії для забезпечення якісної підготовки сімейних лікарів. Очолив Інститут сімейної медицини професор Г.І. Лисенко. За значний персональний внесок у розвиток медичної науки Г.І. Лисенка в 2010 р. рішенням Державної акредитаційної комісії (ДАК) України призначено головою спеціалізованої вченої ради Д 26.613.06 із захисту докторських і кандидатських дисертацій зі спеціальностей 14.01.02 («Внутрішні хвороби»), 14.01.38 («Загальна практика—сімейна медицина») при НМАПО імені П.Л. Шупика, в якій відбувся захист перших в Україні наукових робіт з проблем сімейної медицини. Наукову та педагогічну роботу Г.І. Лисенко поєднував з активною міжнародною громадською діяльністю. Він був членом Правління та дійсним членом Європейської і Всесвітньої асоціацій сімейної медицини (WONСА), брав активну участь у роботі Європейських та світових конференцій і конгресів з сімейної медицини, на яких виступав з доповідями, був учасником створення резолюцій та міжнародних рекомендацій для сімейних лікарів. Г.І. Лисенко був почесним членом Королівського коледжу лікарів загальної практики Шотландії, академіком Європейської академії природознавчих наук. Крім того, Г.І. Лисенко був членом спеціалізованої вченої ради Д 26.616.01 із захисту докторських і кандидатських дисертацій із кардіології та ревматології при Національному науковому центрі «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска» НАМН України. У період 1995-2002 рр. був заступником голови вченої ради МОЗ і АМН України, з 2000 по 2005 р. — членом Координаційної ради з впровадження сімейної медицини МОЗ України.

Г.І. Лисенко був засновником фахового науково-практичного журналу в Україні «Сімейна медицина» (1999 р.), який внесено до переліку видань ДАК України (з 2002 р.) і який протягом багатьох років користується великою популярністю серед лікарів і науковців. Г.І. Лисенко створив одну з найпотужніших наукових шкіл з сімейної медицини в Україні. Під його керівництвом захищено 9 кандидатських і 2 докторські дисертації. Він був автором понад 400 наукових праць, у тому числі 9 підручників, навчальних посібників і монографій з актуальних проблем терапії та сімейної медицини. За значні наукові, педагогічні та організаційні досягнення Г.І. Лисенко в 2008 р. отримав звання заслуженого діяча науки і техніки України. Ім'я і наукові досягнення Г.І. Лисенка широко відомі та цінуються в Україні й за межами нашої держави. Г.І. Лисенко був високоосвіченою людиною, талановитим наставником та педагогом, який з багатьма своїми учнями і колегами плідно працював над розвитком вітчизняної терапії та сімейної медицини. Він був авторитетним, мудрим, висококваліфікованим педагогом і лікарем, доброзичливою і щирою людиною. Своєю невичерпною позитивною енергією і справжнім оптимізмом він заряджав усіх, хто його оточував, об'єднуючи зусилля наукових і громадських діячів та організацій для ефективного впровадження сімейної медицини в державі. Григорій Іванович завжди був для учнів мудрим і справедливим наставником; для рідних і близьких — дбайливим чоловіком, батьком, який виховав прекрасного сина та онуків. Колектив НМАПО імені П.Л. Шупика, Інституту сімейної медицини, кафедри сімейної медицини та члени Української асоціації сімейної медицини з відчуттям глибокої скорботи сприйняли звістку про передчасну непоправну втрату, якої зазнала вітчизняна медицина, та висловлюють щирі співчуття дружині, сину, всій родині та близьким. Видатний фахівець, відомий науковий діяч, професор Г.І. Лисенко назавжди залишиться в пам'яті близьких, друзів, колег, учнів, пацієнтів та знайомих як чуйна, мудра і порядна людина, високопрофесійний педагог та лікар від Бога. Світла і довга пам’ять Вам, Григорію Івановичу!

11

МЕДИЦИНА У РЕГІОНАХ тернопільщина

українські науковці обійшли закон Сьогодні в економічно розвинених країнах пересадка органів є стандартом лікування багатьох патологій. У цивілізованому світі трансплантологія — звичайна галузь медицини, тоді як в Україні вона стала «ахіллесовою п’ятою» вітчизняної охорони здоров’я. І не тому, що в нас немає кваліфікованих фахівців чи сучасних технологій — «Закон про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини», 16 стаття якого передбачає так звану презумпцію незгоди, унеможливлює використання тканин та органів померлих людей. Недосконалість законодавчої бази в цьому обширі призупинила, зокрема, й використання шкіри та рогівок у комбустіологічних та офтальмологічних клініках України. Але наука не стоїть на місці. Ще 1995 року тернопільські комбустіологи знайшли вихід — замість трупної шкіри стали використовувати ліофілізовану шкіру свині, а три роки тому розв’язали й проблему дефіциту донорського матеріалу в офтальмології, створивши біологічний замінник рогівки. Автор ідеї та оригінальної технології виготовлення ксеношкіри та кріоліофілізованого кератоксеноімплантата — професор кафедри загальної хірургії Тернопільського державного медичного університету імені І.Я. Горбачевського, заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії в галузі науки і техніки Володимир Бігуняк.

28 опікових центрів країни забезпечені ксеношкірою Ще кілька десятків років тому виживання людей з глибокими опіками і ураженням 30-50% поверхні тіла вважалося нездійсненною мрією. Нестерпні страждання, зневоднення, інфікування ран і, як правило, вкрай несприятливий прогноз… Світло в кінці тунелю з’явилося з упровадженням у клінічну практику нових методів лікування важких хворих. Найбільше тішить те, розповідають комбустіологи відділення опікової травми та пластичної хірургії Тернопільської лікарні швидкої допомоги, що за допомогою ліофілізованих ксеноімплантатів, які вони нині активно застосовують, смертність хворих із важкими опіками знизилася на 30%, а терміни їх перебування в стаціонарі — до 18-20 днів.

— Як відомо, опікова рана є пусковим механізмом розвитку всіх патологічних змін в організмі обпеченого хворого, — розповідає професор Володимир Бігуняк. — Саме з рани генеруються больові сигнали, а через уражену поверхню тіла втрачається вода, білки, електроліти. До того ж ранова поверхня є джерелом інфекції, а токсини, що надходять з рани в кров, призводять до порушення діяльності всіх органів і систем. Позаяк опіковий некроз на ранах є джерелом ендогенної інтоксикації та вхідними воротами для інфекції, то саме проти нього й спрямована сучасна тактика лікування обпечених, яка полягає у ранньому видаленні змертвілих тканин — некректомії — вже в перші дні після травми з подальшим закриттям рани шкірою хворого або її замінниками. Варто зауважити, що до 1995 року методика ранньої некректомії в Україні не використовувалася через відсутність якісного біологічного покриття,

12

а також необхідних умов для його зберігання. Отож, враховуючи велику потребу в замінниках шкіри, цього ж року у Тернопільському державному медичному університеті імені І.Я. Горбачевського організували лабораторію кріовакуумного консервування біологічних субстратів, саме там і створили банк ліофілізованих ксенодермоімплантатів. Під керівництвом професора Володимира Бігуняка група науковців розробила методику забору, консервування та ліофілізації шкіри свині. Згодом ліофілізовані ксенодермоімплантати були внесені до державного реєстру медичних виробів України. Зараз у Тернополі діє єдиний в країні банк ксеногенних ліофілізованих тканин шкіри та рогівки, де щорічно виготовляють і відправляють у лікувальні заклади України, серед яких 28 опікових центрів, понад 1 млн 300 тис. см2 цих замінників шкіри. Там їх використовують для закриття ран після проведеної поверхневої (при опіках І-ІІ ступенів) та пошарової (при опіках ІІІ-ІV ступенів) некректомії, закриття донорських ран, а також перфорованих автоклаптів шкіри хворого та закриття ран неопікової етіології. Проте найбільшою перевагою цієї методики є те, що після закриття опікових ран ліофілізованими ксенодермоімплантатами хворі позбавляються неймовірних страждань — відтак зникає необхідність проводити щоденні перев’язки під наркозом. Епітелізація поверхневих опікових ран відбувається під ксеноімплантатами. Після заживлення поверхневих опікових ран клапті ксеношкіри відлущуються. Однак актуальною проблемою сучасної комбустіології і нині є лікування пацієнтів з глибокими та великими за площею ураженнями шкірного покриву, зауважує Володимир Васильович. Отож вітчизняні комбустіологи

розробили принципово нові методи лікування таких хворих: на 2-3-й день після травми проводиться рання дренуюча некректомія із закриттям ран ксеноімплантатами, а через 3-4 дні — повторна некректомія з пластикою ран ауто- і ксеноімплантатами. Така тактика лікування потерпілих із глибокими опіками дозволяє уникнути кровотеч та інших ускладнень при ранніх некректоміях, що дуже важливо за нинішнього недостатнього медикаментозного забезпечення. Після закриття ксеноімплантатами площа глибоких опікових ран зменшується за рахунок крайової та острівцевої епітелізації, але найважливішим є те, що рани під ксеноімплантатами за своїм цитоенергетичним і морфологічним потенціалом готові до пересадки власної шкіри. Взагалі ж у світі роль замінників шкіри в хірургічному лікуванні опіків та ран неопікової етіології постійно зростає, стверджує професор. Приміром в опікових відділеннях США і Європи широко використовують трупні та штучні замінники шкіри. Втім придбати їх наші медичні заклади не в змозі через надзвичайно високі ціни, які в десятки разів вищі за ліофілізовані ксенодермоімплантати віт­чизняного виробництва, хоча за якістю наші замінники шкіри за деякими показниками набагато вищі. Прогресивним кроком у лікуванні важких опікових хворих є й пластика ран клітинами, штучно вирощеними в лабораторіях зі шкіри хворого. Такі наукові лабораторії створені в Києві, Донецьку, Харкові, але не всі опікові центри ще забезпечені спеціально пристосованими для цих потреб палатами. До того ж це надто дорога технологія. І, нарешті, для вирощування клітин шкіри потрібен певний час, протягом якого рани необхідно закрити ліофілізованими ксенодермоімплантатами.

Відмова ж від застосування ліофілізованих ксенодермоімплантатів під час лікування опікових хворих, як засвідчує досвід, навпаки, спричиняє місцеві ускладнення ран, їх поглиблення, важкий перебіг опікової хвороби, виникнення ускладнень — сепсису, пневмонії, шлунково-кишкових кровотеч та ін. До того ж, зазначає професор, стає неможливим проведення ранніх некректомій, що призводить до довготривалого стаціонарного лікування та високої летальності.

«Запатентували» новий виріб медичного призначення Ідеї кріобіології та тканинної терапії, закладені ще академіком В.П. Філатовим, отримали новий імпульс у творчій співпраці науковців Тернопільського медичного університету та Одеського науково-дослідного інституту очних хвороб і тканинної терапії, довівши ефективність нової технології виготовлення виробів медичного призначення. У підсумку роботи цілої команди фахівців доведено можливість використовувати ліофілізовану рогівку свині у вигляді кератоксеноімплантата в офтальмологічній практиці. Так звана біологічна рогівка вже повернула зір понад сотні пацієнтам з Тернополя, Одеси, Харкова, Донецька, Полтави, Луцька, Рівного, Ужгорода, Дніпродзержинська.

— Пересадка рогівки ока давно відома як найпоширеніша трансплантаційна технологія, проте труднощі в її реалізації становить сутність наукової і практичної проблеми сучасної офтальмології. Це і забезпечення повноцінним високоякісним донорським матеріалом, й імунологічна несумісність тканин імплантата й організму хворого тощо, — каже розробник ксенорогівок, професор Володимир Бігуняк. — Особливо гостро проблема дефіциту донорського матеріалу постала в сучасних умовах — на тлі різкого збільшення дорожньо-транспортного, промислового і побутового травматизму, порушення екологічного балансу в біосфері, високого ризику травматизму органів зору, проблемних питань правового забезпечення під час отримання алогенного матеріалу для кератопластики, відсутність банку трупної рогівки в Україні. Усі ці чинники й стали своєрідним поштовхом до реалізації ідеї створення ліофілізованої рогівки свині. У співпраці з фахівцями науково-дослідного інституту очних хвороб і тканинної терапії імені В.П. Філатова АМН України ми провели досліди на тваринах у віварії Тернопільського медуніверситету, досконально вивчивши можливості використання свіжої, кріоконсервованої та ліофілізованої рогівки свині при травмах та запальних захворюваннях очей, успішно пройшли і клінічні випробування (Патент 52278 U, 2010). Після отримання свідоцтва про державну реєстрацію (№9967/2010) було налагоджено виробництво ліофілізованих кератоксеноімплантатів. Суть методу: рогівку щойно забитої свині «обробляють» за відповідних умов кріопротектором, а згодом консервують

при наднизькій температурі (-196°С) та висушують у вакуумі. Після проходження етапу технологічного контролю медичний продукт стерилізують за допомогою радіаційного методу та упаковують. Виріб зберігається у спеціальній герметичній упаковці протягом 2 років при температурі 4-6°С (у побутовому холодильнику).

Біологічна рогівка повертає недужим зір Кріоліофілізований кератоксеноімплантат нині широко застосовують в офтальмологічних клініках багатьох міст України. Приміром, в офтальмологічному відділенні Тернопільської університетської лікарні за новою технологією провели оперативні втручання понад 30 хворим із травмами та запальними захворюваннями рогівки.

— Патологія рогівки посідає одне з перших місць серед причин сліпоти і слабобачення, — каже керівник курсу офтальмології ТДМУ, доцент Микола Турчин. — За даними ВООЗ, вона входить до трійки основ­них чинників втрати зору і становить від 6,6% до 39,3%. Серед причин пошкодження рогівки — травми, опіки, запальні захворювання, дистрофічні явища, післяопераційні ускладнення. Однак, традиційні технології консервативного лікування травматичних пошкоджень очей та виразок рогівки не завжди мають позитивний ефект — це можна пояснити певними порушеннями репаративно-регенеративних процесів, які призводять до перфорації рогівки та загибелі ока. Патологія рогівки часто вимагає термінового хірургічного втручання, особливо при загрозі перфорації рогової оболонки. Тому адекватне лікування хворих із травмою органа зору та виразковим кератитом є актуальною медичною, соціальною та економічною проблемою. Одним із основних шляхів лікування хворих із травмою органа зору та виразковим кератитом є кератопластика. Якби не ці операції, люди втрачали б зір назавжди. Загалом операція з використанням кератоксеноімплантата, як розповів лікар, триває майже годину. До прикладу, якщо на рогівці утворилася перфоративна виразка внаслідок запального процесу, імплантат прикладають до отвору і пришивають. Через кілька днів пацієнта виписують додому, призначивши лікувальні краплі для ока, а через два-три місяці кератоксеноімплантат розсмоктується і на місці отвору з’являється нова рогова оболонка. Взагалі ж кератоксеноімплантат діє як пов’язка на око, під якою заживає власна рогівка. Певне значення має місце розташування перфорації: якщо у центрі очного яблука — зір може дещо знизитися після операції, а якщо збоку — функція ока відновлюється повністю. Алергійних проявів чи відторгнень кератоксеноімплантата не виявлено. Лариса ЛУКАЩУК, власкор «ВЗ», Тернопіль

Тел.: (044) 485-00-96 • vz@vz.kiev.ua • www.vz.kiev.ua

МЕДИЦИНА У РЕГІОНАХ

15 листопада 2013 року

л у га н щ и н а

ПЕРША ПЕРЕСАДКА НИРКИ

ПРОЙШЛА УСПІШНО Нещодавно луганські лікарі приєдналися до когорти українських трансплантологів. 24 жовтня 2013 року на базі відділення трансплантології та судинної хірургії Луганської обласної клінічної лікарні пройшла перша родинна трансплантація нирки 25-річній пацієнтці від її матері.

Я

к повідомив директор обласного Департаменту охорони здоров’я Павло Малиш, операція тривала близько п’яти годин, але підготовка і тестування зайняли майже півроку. Зараз стан донора і реципієнта відповідають часу проведеної операції. Пересаджена нирка функціонує, донор готується до виписки, а у реципієнта триває реабілітація. Перша трансплантологічна операція і передопераційне обстеження були виконані за рахунок бюджетного фінансування. Трансплантацію провела бригада спеціалістів із Запорізької та Луганської областей. Також в оперативному втручанні активну участь брали фахівці різного профілю — нефрологи, анестезіологи-реаніматологи, інтервенційні хірурги, урологи, лікарі-лаборанти, які пройшли навчання на базі

Запорізької академії післядипломної освіти. «Найск ла днішим було повірити, що трансплантологія — не «фата моргана», а реальність, якою можна і потрібно займатися, — розповів головний трансплантолог регіону Геннадій Бука. — З моменту виникнення ідеї про створення Центру трансплантації на Луганщині до першої трансплантації прой­ шло всього півтора року. Після отримання дозволу обласною лікарнею на проведення трансплантацій до нас звернулося двоє пацієнтів, що пот­ребують трансплантації, а їхні родичі погодилися стати донорами». За словами Геннадія Буки, після ретельного обстеження одна з родинних пар виявилася повністю підготовленою до пересадки органа, і саме їм була виконана перша трансплантація. Наразі друга пара «донор—реципієнт»

разом із двома новими родинними парами проходять обстеження для можливої трансплантації. У випадку імунологічної сумісності і відсутності протипоказань у поточному році може бути виконано ще три родинних трансплантації нирки. Усього ж на сьогодні пересадки нирки в області потребує близько ста осіб. Директор Департаменту Павло Малиш підкреслив, що це ті пацієнти, які за станом здоров’я не можуть перебувати на системному діалізі. Поки що Департамент охорони здоров’я Лу ганської облдержадміністрації планує займатися лише родинною трансплантацією. Проте після отримання додаткового обладнання, яке не потрібно для пересадки органів від живого донора, розвиватиметься й трупна трансплантація. На сьогодні трансплантологічна служба Луганщини представлена відділенням трансплантації та судинної хірургії Луганської обласної клінічної лікарні на 25 ліжок, що відкрилося у серпні 2012 року, а також Луганським регіональним Центром інноваційної хірургії, трансплантації органів та інших анатомічних матеріа лів,

дніпропетровщина

Щеплення від папіломавірусу –

безплатно Я

к зазначає дитячий та підлітковий гінеколог Дніпропетровської області Венера Шевченко, зробити таке щеплення за власним бажанням може кожна дівчина, яка живе на Дніпропетровщині. Для цього необхідно звернутися до лікарягінеколога, а також обов’язково порадитися зі своїм сімейним лікарем чи педіатром. Якщо у дівчинки немає жодних протипоказань, за письмової згоди батьків їй зроблять щеплення. Щеплення проти вірусу папіломи людини проходить у три етапи. «Після проведення першої вакцинації, друга робиться через місяць. А через п’ять місяців від останньої — фінальне щеплення», — говорить лікар. Шансом захистити своїх дітей скористалися вже чимало мешканців Дніпропетровщини.

Прес-служба МОЗ України

створеним на базі ЛОКЛ та ДЗ «Луганський державний медичний університет». Для проведення оперативних втру чань окремо підготовлено реанімаційне відділення та відділення інтенсивної терапії № 2 ЛОКЛ, в якому повинні перебу вати пацієнти піс ля трансплантації. Як наголосив головний трансплантолог Луганської області Геннадій Бука, щорічна потреба в операціях з пересадки органів в регіоні складає до 100 трансплантацій нирки, до 50-60 — серця і до 25-30 — печінки. У всеукраїнському масштабі загальна цифра дорівнює майже 5 тисячам (із них 2,5 тис. — нирки, 1200 — серця і 500 трансплантацій печінки). Проте протягом останніх 30 років виконано лише 2100 трансплантацій нирки, 8 — серця та 114 — печінки (14 від трупного і 100 від живого донора). Спеціа ліст вва жає, що прийняття змін до Закону України «Про трансплантацію органів та інших анато-

мічних матеріалів», у тому числі щодо презумпції згоди, дасть потужний пош­ товх розвитку трансплантології у державі, тому що за допомогою лише родинної трансплантації неможливо перекрити потреби в цих операціях. «Дану закономірність наочно демонструє приклад Білорусі, де за 5 років після аналогічних змін відбувся справжній прорив у трансплантології», — підкреслив Геннадій Бука. До цього часу трансплантації в Україні здійснювали у спеціалізованих центрах 7 міст — Запоріжжя, Києва, Донецька, Харкова, Львова, Дніпропетровська, Одеси. Луганськ увійшов у цей перелік 5 червня 2013 року, коли обласну лікарню було внесено в Постанову КМУ № 695, що дає дозвіл займатися трансплантологічною діяльністю. У вересні поточного року отримано ліцензію МОЗ України. Марія ЖИДКОВА, спеціально для «ВЗ», м. Луганськ

13

ЕПІДЕМІОЛОГІЯ

ЩЕПЛЕННЯ – УКРАЇНСЬКА РУЛЕТКА? Питання «Щеплювати чи ні?» в Україні вже давно стало драматичним і дуже схожим на гамлетівське «Бути чи не бути?». Суспільство розколоте на прибічників і супротивників вакцинації. Що гірше: ризик поствакцинальних ускладнень чи інфекційних захворювань, адже обидва однаково загрожують здоров’ю та життю? Більшість українців не мають відповіді на це запитання. Сьогодні, коли рівень захворюваності на кір досяг загрозливого рівня, коли 20 українців щодня помирають від туберкульозу, коли епідемії дифтерії, кашлюку та поліомієліту можуть вибухнути в найближчому майбутньому, вакцинопрофілактика стає питанням національної безпеки. Тривожними роздумами на цю тему з читачами «ВЗ» ділиться завідувач лабораторії імунореабілітології ДУ «Інститут мікробіології та імунології ім. І.І. Мечникова НАМНУ», доктор біологічних наук, лікар вищої категорії Андрій ВОЛЯНСЬКИЙ. Дещо з новітньої історії Щоб розібратися в сьогоднішній ситуації, треба здійснити стислий екскурс у новітню історію. Після переможного ходу вакцинації у світі в другій половині ХХ століття, коли в десятки й сотні разів скоротилася зах­в орюваність правцем, коклюшем, дифтерією, кором, епідемічним паротитом, європейський регіон був оголошений вільним від поліомієліту. В СРСР почав поширюватися антивакцинальний рух, що досяг максимуму наприкінці 80-х рр. минулого століття. Як наслідок, у 1992 р. у пострадянських республіках почався підйом захворюваності дифтерією. Незважаючи на масову екстрену вакцинопрофілактику (багато хто ще пам’ятає вакцинальні бригади, що обходили квартири), здолати епідемію вдалося тільки у 1997 р. — за цей час померло більше 600 українців, близько 2000 росіян. У подальші роки охоплення основними щепленнями зросло до прийнятних 80-90%. Це дозволило впродовж 10 років утримувати захворюваність керованими інфекціями на мінімальних цифрах (у 2010 р. 13 випадків дифтерії, 13 — правця, 1067 — кашлюку, 39 — кору, 951 — епідемічного паротиту). Організована МОЗ кампанія з вакцинації 10 мільйонів українців проти кору і краснухи індійською вакциною з тріском провалилася після смерті школяра в Краматорську в день щеплення у травні 2008 р. Досі надбанням громадськості не став той факт, що коровий штам «Едмонстон», який міститься

14

в індійському препараті, з 60-х років минулого століття не використовувався для виробництва вакцин у розвинених країнах через високу реактогенність. Цей трагічний епізод став переломним для імунопрофілактики в нашій країні. Висновки комісії МОЗУ з розслідування причин смерті хлопчика суперечили виснов­кам комісії Верховної Ради. Панічний страх щеплень охопив країну. Кількість вакцинованих різко впала в усіх вікових групах по всіх позиціях. Видача фальшивих довідок про щеплення досягла небаченого досі розмаху — батьки відверто на сайтах ділилися інформацією, де і за скільки можна таку довідку купити. Кількість антивакцинальних сайтів досягла свого максимуму. Проте, у звітах Міністерства у 2008-2009 рр. продовжували фігу-

рувати благополучні цифри: від 80 до 95% населення охоплено вакцинацією проти різних інфекцій. Тільки у березні 2011 р. на слуханнях у Комітеті Верховної Ради з питань охорони здоров’я вперше представники МОЗУ озвучили близькі до реальності цифри охоплення вакцинацією (враховуючи видачу фіктивних документів, можна припускати, що й ті показники були завищеними на 10-20%). При цьому, в окремих регіонах картина була просто катастрофічною: у Донецькій області 2 дози вакцини проти кору, паротиту, краснухи отримали 20,4% шестирічок, у Сумській та Житомирській областях 4 дози АаКДСвакцини отримали 19,1 та 22,5% півтора- та однорічних дітей відповідно. Наприкінці 2010-початку 2011 рр. почався зворотній процес. Антивакцинальна кампанія вщухла: батьки дво-, три-, чотирирічних неприще-

На сайті МОЗ повсякчас повідом­ляється, що країна забезпечена вакцинами, а інформація з певних регіонів про дефіцит препаратів є результатом недостатньої заявки цих регіонів. Водночас там же було розміщено оголошення про те, що 23 жовтня відбудеться сьома(!) спроба за рік «розіграти» 4 лота — вакцини АКДП, АДП, АД-М, АДП-М. Але цього не відбулося і тендер в котрий раз перенесено на 20 листопада.

плених дітей вирішили почати вакцинацію. І тут виявилося, що вакцин у поліклініках на всіх охочих бракує. До літа 2011 р. вони зовсім зникли не лише з поліклінік, але й із аптек, оскільки дистриб’ютори, злякані пильною увагою з боку правоохоронних органів, не поспішали ввозити вакцини до країни. Діти 6-ти років пішли до школи невакцинованими. У грудні МОЗ було вимушене визнати, що забезпечити потреби регіонів по всіх номенклатурах вакцин на 100% можливості не має. Ситуація почала поліпшуватися протягом 2012-2013 рр. Але восени нинішнього року з’ясувалися дивні обставини щодо забезпеченості країни вакцинами.

Дивна ситуація-2013 На сайті МОЗ повсякчас повідом­ ляється, що країна забезпечена вакцинами, а інформація з певних регіонів про дефіцит препаратів є результатом недостатньої заявки цих регіонів. Водночас там же було розміщено оголошення про те, що 23 жовтня відбудеться сьома(!) спроба за рік «розіграти» 4 лота — вакцини АКДП, АДП, АДМ, АДП-М. Але цього не відбулося і тендер в котрий раз перенесено на 20 листопада. Всього в Україні за бюджетний рахунок закуповується 15 вакцин відповідно до Державного календаря вакцинації. Найвигідніші лоти були розіграні ще у березніквітні: це коштовні препарати (від 30 грн і більше за одиницю), право на постачання яких отримали підприємства з Борисполя «Фармекс Груп»,

Тел.: (044) 485-00-96 • vz@vz.kiev.ua • www.vz.kiev.ua

ЕПІДЕМІОЛОГІЯ

15 листопада 2013 року з Києва — «Індар» (державний завод з виробництва інсулінів, який ніколи раніше на займався виробництвом імунобіологічних препаратів), зі Львова — «Фарма-Лайф». Їм одразу виділяють левову частку з 300 млн грн, відведених бюджетом на закупівлю вакцин. Якщо це — виробничі підприємства, то, ми купуємо не готові вакцини, а сировину для її виробництва. Що ж то за виробництво? Насправді ці підприємства працюють за так званою стікерною технологією: купують за кордоном готову вакцину та пакують її в коробку з інструкцією на українській мові. Вакцина завдяки цьому знач­но дорожчає. Але й при цьому намагаються зекономити — на голках! Наприклад, французький «Пентаксим» постачають в Україну для приватного ринку з двома голками (для розчинення вакцини та для ін’єкції), а з Бориспільського «Фармексу» для бюджетних потреб він виходить з однією. Через мікроскопічні гумові частки потрапляють у м’язи вакцинованого. Дрібничка, та дуже показова щодо ставлення чиновників до наших дітей. Зате дешеві, вартістю до 10 грн, вакцини для щеплення від поліомієліту, кашлюку, правця, дифтерії, туберкульозу наших дистриб’юторів не цікавлять, тому й було кілька разів відмінено тендери по 6-ти вакцинах: БЦЖ, БЦЖ-М, АКДП, АДП, АД-М та АДП-М. Зазначу, що вакцина БЦЖ-М була розіграна на 4-му тендері лише в липні, БЦЖ — з 5-ї спроби у вересні. Інерція процесу «торги — підписання договорів — розподіл — постачання до регіонів» не дозволяє сподіватися, що нові партії вакцин, якщо вони будуть розіграні восени, надійдуть до поліклінік до кінця року. До того ж потреба у вакцинах, враховуючи відкладений за декілька років попит, як мінімум удвічі перевищує рівень річних державних закупівель.

Такого становища в Україні ще не було Передумови такої ситуації склалися ще у 2006 р., коли вперше різко зріс бюджет державної вакцинації — до 70 млн грн. За 6 років він збільшився до 300 млн грн. Ми відмовилися від дешевих російських вакцин і взяли курс на дорогі імпортні. І тоді ж, у 2006-му, почали закупівлю вакцин, порушуючи Закони нашої країни. Ось тут слід зупинитися, пригадати, як ми «відходили» від 6-ти обов’язкових для вакцинації інфекцій, прописаних законами «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (зі змінами) 1994 р. та «Про захист населення від інфекційних хвороб» (зі змінами) 2000 р. Україна має сьогодні відносно непогано зверстаний календар щеп­ лень, наближений до подібних документів європейських країн. Хоча у ньому певні моменти прописані незрозуміло, є речі, що можуть тлумачитися двояко, але загалом національний календар, з точки зору імунології, цілком сучасний. Питання в тому, що він протирічить законодавчій базі України. Будь-які накази МОЗ повинні базуватися на засадах Конституції та Законів. А вони зобов’язують українців вакцинувати себе та дітей лише від 6-ти інфекцій: туберкульоз, дифтерія,

правець, поліомієліт, кашлюк та кір. Але в календарі у нас уже є 10 інфекцій. Туди внесли вірусний гепатит В, епідемічний паротит, червону висипку та гемофільну інфекцію. І в результаті держава щороку купує на величезні суми вакцини для протизаконних щеплень. У Росії проблему поступового розширення календаря розв’язали давно. У 1998 р. там затвердили Закон про імунопрофілактику, який змінювати досить легко. Коли можливості країни дозволяють закуповувати нову вакцину, а фахівці погоджуються, що вона необхідна, Госдума вносить до Закону поправки, а президент їх затверджує, як це було, наприклад, у 2009 р., коли наші сусіди розширили спектр обов’язкових щеплень з 9 до 11.

А ви пам’ятаєте, коли робили щеплення востаннє? Це запитання поставлено дорослим, адже кожен із нас повинен кожні 10 років отримувати ревакцинацію, щоб «освіжити» свій імунітет. Мало хто з українців пригадає свою останню вакцинацію проти дифтерії та правця. Можливо, у 19921994 рр., коли була епідемія. Та минуло більше 20 років, тобто два терміни ревакцинації дорослих. Загалом, потреба України у вакцині АДС-М станом на сьогодні складає більше 3 млн доз на рік. Коштує вона усього декілька гривень. Та цьогоріч уже не встигнуть прищепити ні школярів, ні студентів, ні дорослих… Парадоксально, але причина тому — низька ціна, учасники торгів

для вітчизняних підприємств іде мова вже більше 20 років. Чому вакцини, введення котрих завжди пов’язано з ризиком, можуть виготовлятися, бодай тимчасово, без забезпечення сучасних норм виробництва — незрозуміло. Напевне, за логікою знову стоїть бізнес?

Як воно — жити на пороховій бочці? Протягом останніх років імунологи світу остаточно переконалися: як тільки у країні порушується календар щеплень, як тільки активізується рух антищеплення — у наступні роки обов’язково чекай підйому інфекційних захворювань. Це стосується всіх хвороб без винятку, в тому числі й дифтерії. На ній зупинюся, оскільки у 90-х роках минулого століття Україна пережила епідемію. Є в імунології такий термін — «горючий матеріал», не благозвучний, бо стосується нещеплених людей, які перебувають у групі летального ризику. Так от, тоді весь «горючий матеріал» — «згорів», після чого різко виріс рівень показників вакцинації. У 2013 р. знову охоплення щепленням проти дифтерії різко впало. Чому немає зараз епідемії? Не можна розглядати наслідки падіння кількості щеплених людей в межах короткого періоду часу — одного-двох років. Епідемія дифтерії в Україні невідворотна. Це ж стосується і кашлюку та поліомієліту. Але сказати коли конкретно — не можна. Справа його величності випадку. У країні зібралося стільки «горючого матеріалу», що першаліпша іскра запалить вогонь. Наприклад, поліомієліт можуть завез-

Не можна розглядати наслідки падіння кількості щеплених людей в межах короткого періоду часу — одного-двох років. Епідемія дифтерії в Україні невідворотна. Це ж стосується і кашлюку та поліомієліту. не зацікавлені розігрувати на державних тендерах дешеві вакцини. Створюється алогічний ланцюжок. У країні змінили не систему вакцинації, а систему закупівлі вакцин, тобто дистриб’юторів витіснили великі виробники, які не виробляють, а тільки фасують препарати. Тендери проводяться по декілька разів безрезультатно, терміни надходження препаратів до поліклінік збільшилися. Порушується календар щеплень. Чим це відгукнеться? Підвищенням захворюваності керованими інфекціями. І коли почнеться епідемія, спитати буде нікого, окрім працівників поліклінік. Вони, як і в минулому, стануть «стрілочниками», відповідальними за підвищення захворюваності та, не дай Боже, смертності.

До чого тут GMP? На початку жовтня МОЗ України почало наполегливо поширювати інформацію про необхідність тимчасового скасування GMP-сертифікації щодо вакцин. Good medical practice (GMP) — міжнародна система норм, які регламентують фармацевтичне виробництво. Про її обов’язковість

ти жителі Середньої Азії, де у 2010 р. був спалах цієї інфекції — 500 випадків захворювання, 20 із яких летальні (у Таджикистані). Наступного року були завози інфекції до Росії, але там, на відміну від України, служба вакцинації працює, і джерела швидко локалізували. Ще захворювання може розповсюдитися через живі вакцини від щепленого населення до нещепленої більшості. У 2010–2011 рр. у благопристойній Європі раптом відбувся різкий підйом захворювання на кір. Якщо на початку епідемії це можна було пояснити тим, що хворіли нещеплені роми, певною мірою асоціальний етнос Болгарії та Румунії, то наступного року до них приєдналися законослухняні жителі Франції та Іспанії. Там захворіли протягом року близько 30 тис. дітей, були летальні випадки. Тоді європейці дійшли висновку, з яким я особисто згоден, що причиною спалаху стало падіння в цих країнах рівня вакцинації у попередні роки — з 95 до 90%. В Україні торік перехворіли на кір 14 тис. дітей на Заході. На початку листопада ц.р. у Рівненській області в одному селі захворіли на кір біль-

ше 40 дітей. Це щасливий випадок, що інфекцію не «привезли» на Схід, де у крупних мегаполісах кількість неприщеплених дітей сягає сотень тисяч. Отже, ми, відмовляючись від щеплень із різних причин, як особистих, так і загальнодержавних, опинилися на «пороховій бочці», запустивши механізм уповільненої вибухової дії.

Чи здійсненна мрія про українські вакцини? Поки уряд витрачає левові частки бюджету на придбання іноземних вакцин, українські вчені вже без усякої надії, але ще працюють над створенням власних препаратів. І що найпринизливіше для національної гідності — всі можливості для цього були в нашій країні, і поки остаточно не втрачені! Чому Росія розв’язує проблеми епідеміології власними силами, а Україна — чужими? Адже сьогодні у нас не виробляють жодної вакцини. Те, що робиться на наших підприємствах, — усього лише вищезгадана стікерна технологія, тобто розлив іноземних вакцин з бідонів у ампули та флакони. А ми можемо значно більше. Харківський інститут мікробіології та імунології ім. І.І. Мечникова до 1987 р. був інститутом вакцин та сироваток і входив до мережі розробників вакцин в СРСР, яка складалася з 10-ти подібних закладів. Він є нащадком однієї з трьох найстаріших у Світі станцій щеплення, створених у 1887 р. в Одесі, Петербурзі та Харкові за участю майбутнього нобелівського лауреата Іллі Мечникова раніше, ніж найповажніші мікробіологічні науково-дослідні заклади Європи — паризький інститут Пастера та берлінський інститут Коха. Тут ще зберігся потенціал, у першу чергу людський, ще ведуться дослідження, спрямовані на створення власних вакцин. Але не можу зрозуміти, чому байдуже депутатам, урядовцям, юристам до розвитку наукового потенціалу, до запровадження новітніх технологій на своїх підприємствах, чому безвольно віддають кошти чужим, чому не готують і не ухвалюють закони, які повинні стояти на сторожі імунної безпеки громадян України? Чому не виконується Закон 2009 р. «Про затвердження Загальнодержавної програми імунопрофілактики та захисту населення від інфекційних хвороб на 2009-2015 роки», в який закладені кошти на розробку вакцин? Риторичні запитання… Адже кожному зрозуміло, що боротьба з інфекційними захворюваннями є безальтернативною прерогативою держави і важливою ланкою забезпечення національної безпеки. Щоб відновити цю безпеку на достатньому рівні, потрібно негайно змінювати законодавство, відроджувати імунологічну промисловість, піднімати науковий потенціал. І все ж хочу завершити свої тривожні роздуми про майбутнє протиепідеміологічних заходів, здоров’я нації, врешті-решт, економічної безпеки України однією фразою: «Ми працюємо над створенням українських вакцин — що б там не було». Записала Ольга ФАЛЬКО, м. Харків

15

ГЕРОНТОЛОГІЯ

МЕРТВА ТОЧКА УКРАЇНСЬКОЇ ГЕРІАТРІЇ Дві найкращі, за визначенням експертів, системи геріатричної допомоги населенню — у Німеччині та Ізраїлі — майже точні копії системи, що була вибудована і працювала у нас за часів Радянського Союзу. Але, зрозуміло, підтримувати її на тому ж рівні, в умовах дефіциту бюджету, зокрема, в умовах хронічного недофінансування медичної галузі в Україні, неможливо. Наразі рівень надання медичної і соціальної допомоги людям літнього віку в Україні не відповідає реальним потребам і цей факт обертається зростанням захворюваності, інвалідизації і смертності. Орієнтована вартість медичного обслуговування в середньому на одну людину літнього віку становить мінімум 675,8 грн на рік, що у кілька разів вище від реального забезпечення. Хто і як може зрушити це питання з мертвої точки?

А

би зрозуміти масштаби проблеми, звернемося до цифр. Потреби населення старшого віку в амбулаторній терапевтичній i спецiалiзованiй консультативнiй допомозi не задовольняються в середньому на 47%; у реабiлiтацiйному полiклiнiчному лiкуваннi — на 81%; в органiзацiї стацiонарiв вдома — на 71,1%; у наданні швидкої медичної допомоги — на 32,5%; у стацiонарному інтенсивному лiкуваннi — на 26,2%. Причому показники якості та доступності медичної допомоги для мешканців сіл значно нижчі, ніж для городян. У населення пенсiйного вiку рiвнi захворюваностi, первинної iнвалiдностi та смертностi вiдповiдно у 2,3; 1,5 i 8 разів вищі, ніж у людей працездатного віку. За даними аналiзу регiональних особливостей старіння населення в Українi, найвищі показники старiння відзначаються в сiльськогосподарських областях: Вiнницька (26,2%), Черкаська (26,7%), Полтавська (26,4%), Сумська (25,8%). Натомість, ні для кого не секрет, що забезпеченість медичними кадрами на селі — вкрай незадовільна. Важко залучити спеціаліста (особливо, молодого) до роботи в умовах бездоріжжя, відсутності транспорту (при необхідності долати чималі відстані, аби відвідати своїх пацієнтів), низької заробітної платні тощо. І перспективою «набувати універсального практичного лікарського досвіду» мало кого зараз привабиш. Звичайно, аби виправити ситуацію, щось робиться: впроваджуються «місцеві стимули» (забезпечення спеціалістів житлом, автотранспортом тощо); засоби масової інформації змушують популяризувати професію лікаря, піднімати її престижність у суспільстві (замість піднімати заробітну платню); в деяких областях намагаються відновити систему підготовки спеціалістів у медичних вишах країни за державним цільовим замовленням із подальшим працевлаштуванням випускників у сільській місцевості тощо. Зрозуміло, що на все це потрібні фінанси й час. Але чи є цей час у людей похилого віку, які позбавлені адекватного медичного забезпечення? (рис. 1). Геронтоло-

16

ги розробили стратегію реформування геріатричної допомоги населенню, яка передбачає: поліпшення медичного і соціально-побутового обслуговування літніх людей, зокрема, розвиток ПМСД з акцентом на допомогу вдома та підтримку сім’ї хворого; пільги фінансового, правового й організаційного характеру для геріатричних структур; підготовку кадрів, що володіють специфікою обслуговування літніх пацієнтів, а також, з огляду на це, пріоритет середнього медичного персоналу. Ця стратегія неодноразово виносилася на розгляд МОЗ України та інших державних структур, її внесено до Програми «Здоров'я-2020: український вимір», але віз і нині там, адже саму Програму поки не прийнято.

Прокоментувати ситуацію з надання геріатричної допомоги населенню України «ВЗ» попросила спеціалістів Наталія ПЄШКОВА, лікар-терапевт Київської міської лікарні №6

— Коли ми говоримо про геріатричну допомогу, йдеться про людей літнього (60-74 роки) віку, старечого (75-89 років) та довгожителів (90 і вище). Звичайно, лікування людей цієї вікової групи має свої особливості. Перш за все тому, що, як ми знаємо, жодна важка хвороба або травма не проходять безслідно. А з віком, коли в організмі накопичуються старечі зміни, колишні недуги «піднімають голову». Відомо, що до 50-ти років у людини в середньому чотири-п'ять хронічних хвороб, у 80 — їх уже десять-п'ятнадцять.

Крім того, розвиваються так звані геріатричні синдроми: погіршення зору і слуху, ослаблення кісток, порушення пам'яті, сплутаність свідомості тощо. Такі пацієнти потребують особливих підходів у лікуванні, тому ми працюємо спільно з кардіологами, гастроентерологами, ревматологами, неврологами й іншими вузькими спеціалістами. Люди похилого віку — переважна більшість наших пацієнтів, і останнім часом намітилася сумна тенденція: вони здебільшого поступають у стаціонар недообстеженими і недолікованими, а про належну реабілітацію після важких захворювань (інсультів, інфарктів тощо) годі й говорити. Причин цьому багато — від відсутності систематичних медичних оглядів, як таких, до остраху самих пацієнтів перед тим, що і діагностика, і лікування потребуватимуть додаткових коштів («а при наших пенсіях...»). Будемо сподіватися, що та система, яку впроваджено зараз (часткове повернення витрат на лікування гіпертонії), змінить ситуацію на краще, адже, перш за все, стимулюватиме пацієнтів частіше відвідувати лікаря. Час покаже. Олександр ПОЛЯКОВ, керівник сектора соціальної геронтології та герогігієни Інституту геронтології імені Д.Ф. Чеботарьова НАМН України, доктор медичних наук — Не буду довго розповідати про те, що населення планети старіє — наведу тільки декілька фактів і цифр. За даними ООН, кількість лiтнiх людей у світі збiльшиться з 8,5% у 1950 р. до 13,7% у 2025 р. і сягне 1 млрд 121 млн осіб; за той самий період частка людей у вiцi 65 рокiв i старших подвоїться, 80-ти років і старших — збільшиться у 10 разів (із 13 млн до 135 млн осіб). Україна також не виняток. Уже сьогодні 20,3% населення складають громадяни віком 60 років і старші. За даними Демографічного Департаменту ООН, уже до середини нинішнього сторіччя очікується збільшення цього показника в Україні до 38,1%, зокрема: частка людей 80 років і старших збільшиться в 3,5 разу. Середня тривалість

життя в нашій країні становить 67,3 року (чоловіків — 61,5 р., жінок — 73,4 р.), що на 4-5 років менше, ніж у країнах Східної Європи, і майже на 11-13 — ніж у країнах Західної Європи. Завдяки підвищенню рівня добробуту жінки у Франції, Італії, Норвегії, Швеції доживають до 81-82 років, чоловіки — до 78-79. Хорошими показниками відрізняються і США. На жаль, Україна до цього списку не потрапляє. Потрібно констатувати, що увага до якості життя і працездатності людей похилого віку у нас сьогодні ще не адекватна значущості проблеми. Одним зі структурних підрозділів нашого Інституту, медичною лабораторією демографії здійснюється моніторинг смертності в Україні за статтю, віком, причинами смерті, типом поселень і регіонами, який узагальнюється у комп’ютерній базі даних. Вивчаючи довгожителів, ми здійснюємо, по можливості, різні наукові експедиції. Ситуація наступна. Соціальні працівники, які мають опікуватися цією категорією громадян, іноді навіть не знали, де ці старенькі мешкають і чи ще живі вони взагалі. Але ми їх все ж таки розшукали і на власні очі побачили, як вони живуть: деякі з них, щоб зігрітися, взимку спали разом із козами, оскільки немає сил опалювати будинок! Виявляється, ані їхня доля, ані здоров’я нікого не хвилюють.

Віра ЧАЙКОВСЬКА, головний геріатр МОЗ України, віце-президент Всеукраїнської громадської організації «Ліга сприяння розвитку паліативної і хоспісної допомоги», доктор медичних наук, професор ВЗ У процесі реформування системи охорони здоров’я в Україні про літніх людей геть забули?

— Поки що спасає ситуацію те, що ми частково використовуємо спадок радянської системи. Але чи надовго вистачить цього ресурсу? Дисбаланс між часткою працездатного населення та пенсіонерів дедалі стрімко збільшується (рис. 3). Отже потрібно якомога швидше вибудовувати таку систему надання медико-соціальної допомоги літнім людям, яку ми (державні структури, громадяни, приватно-державний сектор) спроможні реально забезпечити — і фінансово, і спеціалістами. В Програмі «Здоров'я-2020: український вимір» (далі — Програма) геріатрії присвячено два розділи, де прописано засади, які можливо втілювати вже сьогодні. І потрібно сказати, що ми не чекаємо, коли цю Програму приймуть, а вже зараз втілюємо чимало проектів за допомогою державних установ, громадських організацій, Фонду народонаселення ООН тощо. Багато в країні вже зроблено Всеукраїнською громадською організацією «Ліга сприяння розвитку паліативної і хоспісної допомоги». Інша справа, що всі ці волонтерські, громадські та інші організації не можуть і не мають повністю брати на себе всю відповідальність надання геріатричної, паліативної та хоспісної допомоги населенню. Це, безперечно, — обов’язок держави перед своїми громадянами. На даний час МОЗ України ініціювало створення міжвідомчої комісії з питань допомоги людям літнього віку. Це реальна й дуже важлива справа, яка вже робиться. Адже тільки спільно можна розв’язати багато проблем, що стосуються літніх людей. ВЗ Додипломна підготовка лікарів-геріатрів; геріатричні аптеки, полік­лініки, стаціонарні спеціалізовані відділення; продукти харчування, спеціально розроблені для літніх людей — все це або взагалі зникло в Україні, або залишилось у «гомеопатичному дозуванні». Чи можна, на ваш погляд, змінити таку ситуацію?

— Дійсно, проблем чимало. Спеціалістів, які б вели прийом у геріатричних кабінетах, у нас немає, але вони будуть у госпітальних округах, коли ті сформує МОЗ (сподіваюся, найближчим часом). Щодо підготовки кадрів, то, звичайно, силами однієї кафедри цю проблему не розв’язати. Наразі частково цим займається Державний навчальнометодичний геріатричний центр та кафедра терапії і геріатрії НМАПО ім. П.Л. Шупика; на додипломному рівні геріатрія викладається в медичних вишах (потроху в різних дисциплінах). Але потрібно або ввести сімейним лікарям окремі курси з геріатрії, або іншим кафед­рам, де викладається ця дисципліна, об’єднатися з нашою (в методо-

Тел.: (044) 485-00-96 • vz@vz.kiev.ua • www.vz.kiev.ua

ГЕРОНТОЛОГІЯ

15 листопада 2013 року

Рис. 1. Експертна оцінка якості медичної допомоги літнім людям Обгрунтоване лікування

63,00%

Лікування достатньої тривалості

20,80%

Лікування в повному обсязі

19,90%

0,0%

А – терапевтична В – реабілітаційна С – стаціонар вдома

20%

41,80%

Своєчасне лікування

Рис. 2. Рівні потреб людей літнього віку у різних видах медичної допомоги і їх реального задоволення

20%

Поліпрагмазія 60%

20,0%

40,0%

60,0%

80,0%

Неадекватне лікування Адекватне лікування А

логічному плані), щоб ці спеціалісти були підготовлені належним чином. Зрештою, великої кількості лікарівгеріатрів і не потрібно: по одному головному спеціалісту на область та лікарі, які працюватимуть у будинках-інтернатах, геріатричних пансіонатах, госпіталях для ветеранів війни, геріатричних відділеннях. ВЗ Наразі лікарем-геріатром, по суті, в Україні є сімейний лікар. Як би ви окреслили коло його обов’язків з геріатричної допомоги населенню?

— У цьому сенсі увагу сімейного лікаря потрібно акцентувати на двох категоріях: людях віком 60+ та пацієнтах, що прикуті до ліжка (постінсультних, пост­інфарктних, онкохворих), або тих, хто через тяжкі невиліковні хвороби майже не виходить з дому. Всі наші дії мають бути спрямовані на підтримку соціальної активності, що впливатиме і на рівень здоров’я, адже відволікає людину похилого віку від схильності до «пошуку хвороб». Не секрет, що літні люди часом почуваються нікому не потрібними і гіпертрофовану увагу до свого самопочуття використовують як спосіб привернути до себе увагу. Їм обов’язково потрібно допомогти, відволікти від важких думок (які здоров’я, як відомо, не додають). Людям уже замало просто прописати ліки, бо сьогодні 75% тих, хто виходить на пенсію, — це люди з вищою або середньою спеціальною освітою, які звикли бути корисними суспільству. Це потрібно враховувати і більше уваги приділяти цій сфері. Сімейний лікар може заохочувати літніх пацієнтів до участі у волонтерському русі взаємодопомоги тощо. До того ж ми пропонуємо в демографічно старих районах одну з трьох

медичних сестер перепрофілювати на геріатричну (можливо, патронажну) сестру. Сімейному лікарю також необхідно усвідомлювати, що життя людини — це еволюційно детермінований цикл і у нього на дільниці будуть помирати люди. До цього потрібно бути готовим і морально, і мати певні знання: як супроводжувати людину наприкінці життя; що говорити, робити; як і з якими соціальними службами зв’язуватись; як вести роботу з близькими тощо. Моделі такої допомоги в нас є. Наприклад, корисно ознайомитися з досвідом і налаштувати співпрацю з такою організацією, як «Карітас Україна», де розробили й адаптували до України європейську модель «Домашня опіка». Ця організація дійсно дуже багато допомагає найуразливішим із наших громадян. Отже лікарі повинні бути підготовленими в цьому напрямку: з одного боку — це патології похилого віку, вікові зміни в організмі, а з іншого — це необхідність бути хорошим організатором: знати і співпрацювати з усіма приватними, державними соціальними, іншими службами. Щодо суто медичної сфери, то у Програму «Здоров'я-2020: український вимір» ми ввели обов’язкову норму для кожної літньої людини раз на рік проходити медичний огляд, що істотно покращить показники раннього виявлення патології; зменшить потреби у стаціонарному лікуванні; сприятиме зниженню летальності та подовженню періоду активного життя людини. Якщо є необхідність обстежити людину, то не потрібно чекати, поки пацієнт прийде, бо літні люди, як правило, не приходять. У сільській місцевості особливо, адже там лише кожен п’ятий звертається до лікаря (у місті — кожен третій, див. рис. 4).

ВЗ Щодо планової госпіталізації літніх людей?

— Планової госпіталізації, як такої, у нас поки немає. Адже не сформовані ще госпітальні округи, в яких це планується ввести. Там будуть і геріатричні відділення, і геріатричні кабінети в консультаційних поліклініках госпітальних округів. Геріатричні відділення в стаціонарах необхідні з огляду на специфіку і медикаментозну, і медичну, зокрема, сестринське обслуговування. Крім того, коли в лікарняній палаті знаходяться люди одного віку, їм психологічно легше, адже вони краще розуміють проблеми один одного. Отже геріатричне відділення відрізняється від звичайного і посиленою кількістю персоналу, і тим, що в ньому має бути забезпечене правильне спеціальне харчування для літніх людей тощо. Для інвалідів війни та учасників бойових дій в Україні створено і працюють 32 госпіталі. Але зауважте, що загальна кількість ліжок у госпіталях — 9 тис., а учасників війни — 1,2 млн осіб, причому 56 тис. з них — учасники бойових дій Великої Вітчизняної війни. Так що госпіталі заповнені повністю, але не всі ці літні люди можуть до них дістатися через немічність (наймолодшому більше 85 років!) Госпіталі втричі краще фінансуються, ніж звичайні стаціонари (хоча потрібно підняти цей рівень ще удвічі). Наразі ж цифри такі: у нас (в Інституті геронтології) — це 5 грн на добу на кожного пацієнта, в районному стаціонарі — 20 грн, у госпіталі — 75. За підрахунками ж нашого інституту потрібно принаймні 118 грн на добу. ВЗ Геронтологи беруть участь у розробці протоколів лікування?

В

потреба реальне надання

С

Рис. 3. Україна: вікові групи (1950 рік, 2010 рік, 2050 рік) 2050

38,10% 49,00%

12,90% 20,50%

2013

17,90% 10,90%

1950

61,80%

27,30%

0,0%

20,0%

40,0%

60+ 15-59 0-14

61,60%

60,0%

80,0%

Рис. 4. Захворюваність населення літнього віку України

за звертаннями за даними огляду

міськ е населення

сільськ е населення

— Щодо лікування пацієнтів цієї вікової групи, то окремих стандартів бути, звичайно, не може. Але в робочі групи всіх тих протоколів лікування, які розробляються в Україні з різних нозологій, входять наші спеціалісти-геронтологи. Наприклад, ми співпрацювали з психіатрами та неврологами при розробці протоколів лікування хвороби Альцгеймера, хвороби Паркінсона.

— Коли у 90-х роках такі аптеки створювались, то планувалося, що там можна буде купити ліки за цінами виробника. Але наразі зобов’язати аптеки створювати такі відділи неможливо. Те, що відбувається зараз, коли аптека спочатку піднімає ціну на 30%, а потім робить знижку на 10%, звичайно, нівелює цю ідею. На жаль, майже не залишилося й аптек з екстемпоральним виробництвом.

ВЗ Чи є у нас геріатричні аптеки?

Тетяна СТАСЕНКО, «ВЗ»

Увага, розпочалася передплата на 2014 рік! «Ваше здоров’я» – це 23 роки партнерства, довіри та професійних стосунків із представниками cфери охорони здоров’я України

Передплатні індекси:

• завжди актуальна та об’єктивна інформація • максимальна відкритість до дискусій • постійний діалог із читачами • нові цікаві проекти • сучасний та зручний формат

• Передплату приймають усі відділення зв’язку Укрпошти • Он-лайн передплату можна здійснити на сайті ДП «Преса» за адресою: www.presa.ua За більш детальною інформацією звертайтеся в редакцію газети: Тел./факс: (044) 485-00-96.

E-mail: vzs24@ukr.net

08198

для індивідуальних передплатників 1 міс.

19,47 грн

3 міс.

58,41 грн

6 міс.

116,82 грн

60965

для підприємств та організацій 1 міс.

24,00 грн

3 міс.

72,00 грн

«Ваше здоров’я» – суспільне видання щодо питань охорони здоров’я!

6 міс.

144,00 грн

17

МЕДИЧНА ПСИХОЛОГІЯ

СЕРГІЙ МАКСИМЕНКО:

НЕМАЄ ТАКИХ ХВОРОБ, ЯКІ ПЕРЕБІГАЮТЬ БЕЗ

ПСИХОЛОГІЧНОГО КОМПОНЕНТа Спеціальність «лікар-психолог» достатньо молода в Україні, але надзвичайно важлива. Унікальним є те, що протягом навчання представники цієї професії мають можливість оволодіти всіма знаннями та навиками, які має в своєму арсеналі як психолог, так і лікар. Медичні психологи, на відміну від психотерапевтів, працюють зі здоровою психікою соматично хворої людини. А згадуючи про те, що більшість хвороб мають психологічне коріння, допомога саме цих спеціалістів є вкрай необхідною в системі охорони здоров’я, особливо в швидкоплинних умовах життя сучасної людини. Але клінічним психологам не завжди знаходиться місце у загальному лікувальному процесі. Про можливості молодої науки та перепони, що стоять на шляху її розвитку, «ВЗ» розмовляла з «батьком» медичної психології в Україні Сергієм Дмитровичем МАКСИМЕНКОМ.

Сергій Дмитрович Максименко — дійсний член (академік) НАПН України, доктор психологічних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України, академіксекретар Відділення психології, вікової фізіології та дефектології НАПН України, директор Інституту психології ім. Г.С. Костюка НАПН України, декан медико-психологічного факультету Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця, дійсний член Міжнародної ради психологів (США), член Міжнародної академії природничих наук, іноземний член Російської академії освіти (РАО), дійсний член Європейської академії природничих наук (ФРН, м. Ганновер), голова Товариства психологів України, голова експертної ради ВАК України з психологічних наук. Автор 29 монографій, більш ніж 640 наукових праць, 24 підручників.

ВЗ Як народилася медична психологія в Україні й коли почалася підготовка спеціалістів?

— Психологія в усьому світі останнім часом посідає одне з провідних місць у медичній практиці. Раніше ми готували психологів для освітнього процесу, тобто для педагогіки і для соціальної роботи. А у 1997 році з’явилася ідея створити окрему нішу — медичну психологію, спеціалісти якої володітимуть як медичними знаннями, так і психологічними. Саме вони мають працювати із людьми під час катастроф, аварій, терористичних актів. Тобто у надзвичайно важких для психіки ситуаціях. Суть навіть не в допомозі самим постраждалим, а у грамотній підтримці рідних, адже у таких ситуаціях відбувається руйнування внутрішнього світу людини.

18

Щоб надавати таку допомогу, спеціаліст має володіти знаннями із соматичного стану здоров’я. Тому й було вирішено розпочати підготовку психологів для системи охорони здоров’я. У 2001 році нам вдалося відкрити медико-психологічний факультет при Національному медичному університеті імені О.О. Богомольця. Але цьому передувала підготовка нової концепції, узгодження її з двома міністерствами, організаційна робота. Суть медичної психології часом не розуміють, особливо іноземці, які готують виключно психологів. А ми вже 13 років з успіхом готуємо спеціалістів, які знають «і душу, і тіло». ВЗ Тобто медичних психологів готують на рівні з лікарями?

— Майже. Медичну «частину» наші студенти вивчають

в обсязі 70% від загального ку рсу лікува льної підготовки. А деякі дисципліни, приміром, фізіологія центральної нервової системи, вивчаються набагато глибше і ширше. Так само, як і психіатрія. На лікувальній справі обсяг годин із цієї дисципліни у 2 рази менший, ніж у нас, хоча нашим випускникам не дають дипломи психіатрів. І це не погано, адже мова йде про зовсім інші напрямки. Психіатри мають справу із хворою психікою, а медичні психологи — зі здоровою, але із хворим тілом. «Предмет» медичної психології — це переживання власних соматичних хвороб­ ливих станів, які змінюють психологічну інфраструкт у ру особистості. У внутрішньому світі з’являються такі переживання, які часто стають важчими за фізичні страждання. Пам’ятаєте вислів про те, що добре слово лікує краще, ніж ліки? І це абсолютна правда. Коли у людини відроджують віру й надію, лікування йде набагато успішніше. Тому медичні психологи повинні мати й обдарованість розуму, й обдарованість серця — велику емпатійність, яка допомагає пацієнту зрозуміти, що йому під силу здолати недугу. Термін навчання медичних психологів абсолютно

ідентичний терміну навчання на лікувальній справі. Але наші студенти інші. Лікарі-психологи володіють тонким психологічним «інструментарієм», який доз­ воляє не тільки адекватно оцінювати психічний стан пацієнта, його хворобу, а й допомагати йому віднайти ресурси для одужання. ВЗ Що це за «інструментарій» і як він застосовується?

— По-перше, це індивідуа льний пі дхі д на основі структури дефекту хвороби. Наприклад, дистонії чи серцево-судинні хвороби мають незвичний перебіг і викликають у пацієнта відчуття страху, тривогу. А коли порушення тривають досить довго, вони перетворюються зі станів у властивості. Це призводить до неврозів і психопатій. Медичний психолог повинен все це розрізняти і для цього є адекватні методики. Потрібно чітко визначити, на чому фокусується особистість людини, яка хворіє: вона спрямована на одужання, чи, навпаки, своїми переживаннями погіршує свій стан. У другому випадку медикаменти не зовсім ефективні — тут необх і д на пс и хо лог іч на корекція стану особистості. Це найбільш важливий момент: допомогти людині

зрозуміти суть симптоматики хвороби. На жаль, у нашому суспільстві багато людей користуються послугами «спеціалістів», що лікують за методиками, породженими зовсім іншими ментальними середовищами — за Фрейдом, Юнгом, Роджерсом, гештальтпсихологією. Що ж виходить? Неадекватні методики й аналіз, застосовані до здорової людини, роб­л ять психологічне лікування неефективним. Коли ж у людини є серйозна внутрішня травма, психолог замість того, щоб допомогти знайти вихід, змушує її знову і знову переживати болісні моменти — таким чином пацієнта можна легко ввести у стан неврозу чи психопатії. Це порочне коло! Річ у тім, що факт може бути один, а філософії цього факту — різні. Наприклад, проста шкірно-гальванічна реакція — я вас вщипну, а ви відсіпнете руку. Рефлексолог скаже, що це рефлекс, реактолог — що це реакція, з позиції біхевіоризму — це буде фрагмент поведінки, гештальтпсихології — образ. А факт-то один! Тому потрібно розглядати кожну методику у розрізі того, в яких умовах і з якою метою її було створено. Неможливо уніфікувати всі західні методики і втиснути їх у наше буття. Тому ми

Тел.: (044) 485-00-96 • vz@vz.kiev.ua • www.vz.kiev.ua

МЕДИЧНА ПСИХОЛОГІЯ

15 листопада 2013 року вчимо наших студентів індивідуальному, адекватному підходу до кожного пацієнта. ВЗ Де місце медичного психолога після закінчення ВНЗ?

— Ще за часів М. Амосова в його Інституті була створена лабораторія «Психодіагностика станів і переживань особистості». Наші аспіранти писали там дисертації і згодом працювали. М. Амосов і його співробітники у період підготовки до операцій та після застосовували психологічні методики, визначали, наскільки людина тривожна, вразлива і чи готова приймати самостійні рішення й акумулювати вольові зуси л л я. Звідти й пішла ідея готувати людину до операції. Наприклад, якщо людина морально не готова до операції, на Заході практикують зачекати. І в цьому є раціональне зерно: потрібно працювати з її страхом смерті, дат и людині соціа льно психологічне плацебо, яке допоможе подолати недугу. Тобто місце медичного психолога — у будь-якій клініці, де перебувають хворі. Звичайно, в першу чергу це онкологічні і кардіологічні відділення — тут допомогу

мають надавати не тільки пацієнтам, а й родичам. Якби була моя воля і суспільні можливості, я б до кожного пацієнта приставив медичного психолога. Завдяки психологам такі люди починають вірити, а без цього неможливе одужання. Актуальна також допомога людям, які стоять на порозі смерті: у хоспісах, відділеннях онкології і т.д. Психолог часто в змозі допомогти переносити біль. Як я вже казав, пацієнти, що потребують оперативного втручання, незалежно від його важкості, мають бути забезпечені медикопсихологічною підтримкою, адже інколи тяжка не сама операція, а усвідомлення її необхідності. Допомога ме ди чного психолога також необхідна людям, які знаходяться у стані «психічного зриву», особливо після трагічних випадків, емоційних травм. Відбувається фрустрація і людина настільки глибоко поринає у переживання, що втрачає сенс життя й існування. Психолог повинен об’єднати травму й соматичне здоров’я, на якому вона відображається, і надати адекватне лікування і тут багато залежить від типологічної

характеристики особистості. Якщо ми маємо справу зі слабким типом нервової системи, то такі надзвичайно чутливі люди просто потребують допомоги і корекції. Немає таких хвороб, які перебігають без психологічного компонента. Люди, схильні до навіювання, самі запускають механізм соматичного перебігу хвороби. Вони не вміють урівноважувати дух і тіло. Хворобливий страх поступово виривається із підсвідомості у свідомість, згодом починається і сама хвороба. Потрібно перервати зацикленість на власних емоційних переживаннях — розірвати рефлекторну дугу. Звичайно, можна коригувати стан за допомогою ліків, але психологічна модель корекції цікавіша, могутніша та не зачіпає ендокринну систему чи метаболізм людини. ВЗ А як щодо родичів важкох ворих пацієнтів? Із ними теж повинен працювати медичний психолог?

— Так, обов’язково. Це подвійна робота. З одного боку, людині, яка значима для хворого, вкрай важливо дати необхідну інформацію про хворобу. З іншого ж, потрібно підтримати і саму люди-

ну, що доглядає і хвилюється за життя близького. Ми вчимо не впадати у відчай, а спрямовувати всі свої зусилля і любов на хворого. Ми звикли співпереживати, а потрібно співрадіти. У цьому полягає величність людини і саме такі почуття дають необхідний фундамент для одужання. ВЗ Лікар може виконувати функції медичного психолога?

— На жаль, пацієнти часто стикаються із відстороненістю лікарів від їх душевних переживань. Лікування, якто кажуть, відбувається чітко за протоколом і все менше часу приділяється бесіді з пацієнтами. За кордоном із хворими взагалі мало хто розмовляє: там із кожним роком лікування набуває все більш автоматизованого і комп’ютеризованого характеру. Але люди потребують нормального, людяного, ставлення. Я завжди кажу, що викладачі медичних університетів мають буди більш емпатійними, ніж представники будь-яких спеціальностей. Вони виховують собі подібних і з такою ж черствістю студенти згодом будуть ставитися до пацієнтів.

ВЗ Можливо, допомога медичного психолога потрібна і самому лікареві?

— Так! Тому що речі, про які я щойно казав, відбуваються через емоційне вигоряння лікаря. Воно найбільш характерне для медиків і педагогів. Це не професійне вигоряння, а особистісне, тому лікарі потребують психотерапевтичного розвантаження. Особливо, коли мова йде про фахівців, які працюють із важкими недугами і щоденно стикаються зі смертю. ВЗ Яка потреба у медичних психологах в Україні?

— Потреба велика, проте кількість посад лікарів-психологів у медичних закладах дуже обмежена. За роки існування факультету ми підготували спеціалістів, які працюють майже в усіх закладах охорони здоров’я Києва, проте це по одному на заклад. В ідеалі у кожному профільному відділенні має бути медичний психолог. А у поліклініках — два-три спеціалісти (із них один — дитячий). Але поки що наші спеціалісти є далеко не в кожному медичному закладі у регіонах. Тетяна ПРИХОДЬКО, «ВЗ»

О с о б и с та д у м к а

СХОЖЕ, МЕДИЧНІ ЧИНОВНИКИ НЕ ПОВНІСТЮ ІНФОРМОВАНІ ПРО МОЖЛИВОСТІ ЛІКАРЯ-ПСИХОЛОГА Вадим Вікторович БОЛТЯНСЬКИЙ, голова Київського осередку ВГО «Асоціація лікарів-психологів»

Н

езважаючи на багаторічну ефективну професійну діяльність лікарів-психологів, на сьогодні залишається низка негативних явищ у даній галузі, з якими зіштовхуються фахівці вже після отримання диплома. Перше питання, яке постає перед випускником, — місце роботи. Студенти, що навчалися за державним замовленням, отримують перше місце роботи за розподілом, і принаймні на період проходження інтернатури забезпечені роботою. В той же час студенти-контрактники мають проблему з працевлаштуванням, хоча потреби галузі в таких фахівцях далеко не вичерпані. Багато головних лікарів та інших медичних чиновників або не повністю інформовані про професійні можливості лікаря-психолога в наданні комплексної лікувально-профілактичної допомоги, або не мають можливості розширити штат. Іноді в ЛПЗ лікарі-психологи або практичні психологи працюють частково (на 0,25 або 0,5 ставки). Часто при зверненні з приводу працевлаштування можна почути: «В нас уже є один психолог». При цьому не береться до уваги тривалість прийому одного пацієнта і кількість хворих, яких може прийняти даний фахівець, а 1 спеціаліст, навіть працюючий на повну ставку, може повноцінно обслужити за день не більше 5-6 людей — а це крапля в морі для великої лі-

карні чи центру первинної медичної (медико-санітарної) допомоги. Наступною важливою проблемою є існуюча нормативно-правова база, яка повинна регулювати права та обов’язки спеціаліста. Її недосконалість призводить до обмеження фахових прав і можливостей лікаря-психолога. При цьому навіть існуюча документація при детальному вивченні має велику кількість суперечливих моментів. Зокрема, обмеження права лікаря за спеціальністю «Медична психологія» отримувати вторинну спеціалізацію за напрямками «психотерапія», «психофізіологія», «сексологія», «наркологія». Українська асоціація лікарів-психологів вважає дане обмеження малообґрунтованим, особливо враховуючи той факт, що психотерапія є скоріше спеціальною галуззю медичної психології, аніж видом психіатричної допомоги, і рівень підготовки лікаря-психолога є достатнім для отримання спеціалізації в даних галузях. Багато хто з медичних психологів, керуючись власним бажанням, закінчили курси європейського зразка з різних психотерапевтичних напрямків, але питання застосування цих знань та навиків у роботі недостатньо врегульоване, і іноді межує з «повним хаосом». Тобто фактично робота лікаряпсихолога зводиться до первинної консультації, психодіагностики й інколи психологічного консультування та корекції. При цьому існує значна кількість осіб, які в своїй діяльності порушують Порядок застосування методів психологічного і психотерапевтичного впливу, затверджений Наказом МОЗ України від 15 квітня 2008 р. №199, та дієві механізми впливу на порушників — відсутні. Особливо небезпечним для пацієнта і дискре-

дитуючим фах лікаря-психолога і психотерапевта є використання цих методів особами без спеціальної вищої освіти, котрі мають «сертифікат психотерапевта», виданий окремими громадськими організаціями, або взагалі не мають навіть елементарної психологічно-психотерапевтичної підготовки. Проблемним також є питання соціальної захищеності лікаря-психолога. У даного спеціаліста відсутні надбавки у зв’язку зі шкідливими та важкими умовами праці, не передбачена подовжена відпустка. І якщо у психіатричних і психо-неврологічних установах ці права ще можна відстояти, то у звичайних соматичних ЛПЗ це практично неможливо. У противагу лікар-психіатр, лікарпсихотерапевт і навіть практичний психолог, що закінчив педагогічний ВНЗ, має все вище згадане. Також в Україні спостерігається низька обізнаність практикуючих лікарів та керівників системи охорони здоров’я щодо можливостей системи медико-психологічної допомоги. Можна багато говорити про цю проблему, але для її розв’язання необхідно, в першу чергу, донести до суспільства, що медико-психологічна і психотерапевтична допомога не є аналогами психіатричної; що людина, яка звернулася до медичного психолога — не є «психічно хворою». Лікарська спільнота має знати, що в умовах сучасності, коли кожне друге соматичне захворювання містить психосоматичну складову, а депресивне сприйняття світу, стан психічного перенапруження і стресу мають 60,5% українців, слід активно створювати мультидисциплінарні команди, які дійсно зможуть забезпечувати здоров’я нації у його біопсихосоціальній єдності.

19

ПЕДІАТРІЯ

Місце педіатра «в робочому строю» Чергові Сідельниковські читання, що відбулися цієї осені у Харкові, почалися з обговорення пріоритетних завдань вітчизняної системи охорони здоров’я, серед яких найважливішим є посилення ролі сімейного лікаря, у тому числі у структурі педіатричної допомоги. Перед присутніми лікарями-педіатрами постало складне запитання: яке місце вони займатимуть тепер? Адже у лікуванні дитячого населення залишається безліч складних питань, на які не можуть відповісти навіть провідні спеціалісти. Тож, чи можна чекати на їх розв’язання від лікарів інших профілів? Воротар дитячих хвороб Перехідний етап, на якому зараз знаходитьс я у країнська сис тема охорони здоров’я, завж ди виливається у «смутні часи»: немає чіткого розуміння, що буде далі і до яких нововведень потрібно готуватися. Наразі у підвішеному стані опинилася первинна педіатрична допомога. Про те, якою вона може стати, спираючись на світовий досвід,

розповів Микола Аряєв, член-кореспондент НАМН України, завідувач кафедри госпітальної педіатрії Одеського національного медичного університету, доктор медичних наук, професор. Як відомо, сучасні принципи надання первинної медичної допомоги, сформовані ВООЗ, передбачають врах у ванн я потреб сім’ї та суспільства, соціальноорієнтований і мультидисциплінарний підхід, підтверд ж у ють цент ра льне положення пацієнта з акцентом на потреби найбільш уразливих соціальних груп, до яких належить і дитяче населення, а також підтверджують навігаційну роль сімейного лікаря (так звана функція «воротаря»). «У рамках міжнародного співробітництва ми мали на-

20

году ознайомитися з особливостями організації надання первинної медичної допомоги у Нідерландах і США — країн, що разом із Данією та Великою Британією найбільше пишаються своєю системою охорони здоров’я. Яка, до речі, у деяких моментах принципово відрізняється», — розповів М. Аряєв. За його словами, Нідерланди будують роботу на коман дном у пі д ході. До складу команди первинної ланки входять сімейні лікарі, педіатри, фармацевти, дантисти, помічники сімейних лікарів (спеціа лісти, яких в Україні поки немає, але, на думку експерта, слід уважніше придивитися до можливості їх появи), соціальні медсестри, соціальні робітники (ще один принциповий момент), інші спеціалісти. Кооперуючись, вони досягають зниження рівня госпіталізації, підвищення якості консультації спеціаліста, покращення клінічного результату. Концепція і зміст первинної педіатричної допомоги у Нідерландах передбачає моніторинг фізичного і психосоціального добробуту, вікові скринінг-технології, діагностику та лікування гострих і хронічних захворювань, загрозливих станів, консультаційне направлення до спеціалістів, міжпрофесійну координацію ведення дітей. «Наше завдання сьогодні полягає не лише в тому, щоб знайти адекватну модель первинної медичної допомоги, але й запровадити принципи роботи, які досі у нас не діяли. Зокрема, такою є концепція «Інтегроване ведення хвороб дитячого віку». Вона включає комплексний підхід до охорони здоров’я дитини з метою скорочення кількос-

ті випадків смерті, хвороб та інвалідностей, сприяючи росту і розвитку дітей у віці до 5 років. Згадана концепція вже введена у більш ніж 100 країнах світу і сьогодні тестується у 3 пілотних регіонах України. Завдання полягає в тому, щоб змінити класичний підхід, нічого при цьому не втративши», — підкреслив М. Аряєв. Від традиційної клінічної педіатрії нова концепція відрізняється тим, що потрібно провести цільову оцінку ознак небезпеки, основних клінічних симптомів, статусу харчування, прищеплювального статусу тощо. Після цього приймається рішення, чи потрібна невідкладна допомога з негайною госпіталізацією, чи необхідне лікування дома або ж достатньо надати матері рекомендації щодо догляду та харчування дитини. Інтегрований підхід забезпечує комплексну оцінку психологічних і соціальних проблем дитини та сім’ї, нав­чання і залучення сім’ї до надання самодопомоги при хронічних захворюваннях (тривалий догляд), правильний алгоритм переадресування і направлення пацієнта. Головною відмінністю від звичного для українських педіатрів підходу є синдромна, а не нозологічна, оцінка ситуації.

Вам повістка! Щодо первинної педіатричної допомоги у США, то там вона реа лізується у рамках програми Good Care (Ефективне пе діатричне втручання), яка передбачає правильний взаємозв’язок допомоги, що пропонується і приймається. Основні дії спеціалістів первинної педіатричної допомоги у США — це оцінка

стану здоров’я (10,6%) і допомога у межах респіраторних патологій верхніх і нижніх дихальних шляхів. При цьому лише у 30% випадків спілкування лікаря з пацієнтом завершуються рекомендуванням лікарських засобів. Найчастіше (у 50% усіх випадків) призначається один препарат і, на думку М. Аряєва, це правильний напрям у боротьбі з поліпрогнозією. Із груп призначуваних препаратів у США 1/3 становлять антибіотики, ще 20% — імунотропна терапія, відхаркувальні, протикашльові засоби. Тобто, характер фармакотерапії у первинній медичній допомозі тісно пов'язаний зі структурою педіатричної патології на рівні поверхневого стикання з цими проблемами. Такий обережний підхід пояснюється, насамперед, великою кількістю судових позовів, які щорічно отримують лікарі. І, мабуть, ситуація за таких обставин не завжди залишається у межах норми. «Я запитав у одного сімейного лікаря з США, який показував, як він працює на первинному візиті, чи приймає він дітей і в яких

думку спеціаліста, нам необхідно створювати власну систему. К лючовими «інгредієнтами» оновленої первинної педіатричної допомоги повинні бути орієнтація на локальні суспільні проблеми, пацієнт-орієнтований підхід, пріоритет попереджувальних заходів та здорового способу життя, робота в мультидисциплінарних командах, пріоритет інноваційного підходу в забезпеченні кількісних та якісних показників. «На 27 Інтернаціональному конгресі педіатрів, який нещодавно відбувся у Мельбурні, знову повернулися до розгляду питання: який спеціаліст є найбільш адекватним для забезпечення допомоги дітям у рамках первинної медичної практики — сімейний лікар чи педіатр? Кожна країна знаходить своє власне рішення», — відмітив М. Аряєв. Він нагадав, що в історії медицини існують 2 підходи надання первинної педіатричної допомоги.

1. Діти отримують її від сімейних лікарів, терапевтів загального профілю, фельд­

Інфекції дихальних шляхів: ключові положення  Щорічно близько 90% дітей переносять ГРВІ з найбільшою повторюваністю у ранньому віці.  90-95 % ГРЗ зумовлені вірусами, 5-10% — бактеріями, 25-45% — вірусно-бактеріальними асоціаціями, 20-50% — вірусні ко-інфекції. Віруси є індукторами астми (особливо у дітей раннього віку) і провокаторами 80% її загострень. випадках. Відповідь була достатньо красномовною: «Приймаю, але тільки у тому разі, якщо у мене це не забере багато часу і не становитиме небезпеку відносно судових процесів», — розповів М. Аряєв.

Поезія і проза життя Таким чином, навіть у найкращих системах охорони здоров’я є недоліки, які Україні немає сенсу переймати. І немає такої системи, яка повною мірою могла б стати для нас взірцем. Тому, на

шерів, акушерок (Західна Європа).

2. Педіатри забезпечують первинну медичну допомогу в процесі амбулаторного спостереження здорових і хворих дітей (СРСР, СНГ). У майбутньому можливими є також 2 моделі. Перша модель — сімейні лікарі не беруть участі у наданні первинної педіатричної допомоги або безпосередньо конкурують із педіатрами. Друга модель — сімейні лікарі й педіатри співпрацюють у сфері первинної

Тел.: (044) 485-00-96 • vz@vz.kiev.ua • www.vz.kiev.ua

ПЕДІАТРІЯ

15 листопада 2013 року

медичної допомоги дітям та іншим членам сім’ї у складі єдиної команди. «У контексті пріоритетності сімейної медицини, про яку сьогодні говорять на державному рівні, згадуються слова з твору «Розмова з фінінспектором про поезії» В. Ма яковського: «Гражданин фининспектор! Простите за беспокойство. Спасибо… не тревожьтесь... я постою... У меня к вам дело деликатного свойства: о месте поэта в рабочем строю». Але ми все ж таки сподіваємось, що педіатри зможуть знайти гідне місце у медичному «строю» реформованої системи охорони здоров’я», — підсумував свій виступ М. Аряєв.

Нове обличчя старого ворога Вра хову ючи досві д к раїн, на які значною мірою орієнтується Україна при впроваджені нововведень у лікарську практику, можна говорити про важливість фокусування саме на респіраторно-вірусних захворюваннях. У рамках конференції цим актуальним питанням було приділено багато уваги. Зокрема, Олена Охотнікова, завідувач кафедри

педіатрії №1 Націона льної медичної академії післядипломної освіти імені П. Л. Шупика, професор, доктор медичних наук, зупинилася та такому складному у плані точності встановлення діагнозу й тактики ведення хворих стані, як бронхообстру ктивний син дром (БОС). Доповідач нагадала, що БОС у дітей — надзвичайно поширений синдром, який зустрічається при більш ніж 100 нозологічних формах, і його частота постійно збільшується. Але широка «популярність» синдрому не заважає існуванню багатьох розбіжностей серед педіатрів щодо його діагностики і лікування. Говорячи про частоту виникнення БОС у дітей, Олена Охотнікова навела дані, згідно з якими свистячі хрипи на тлі ГРВІ мають 50% дітей до 6 років, рецидиви бувають у 26% дітей. Частота БОС на тлі ГРВІ дуже варіює у різних джерелах, можна зустріти

показники від 5 до 50%. У дітей з інфекціями нижніх дихальних шляхів БОС зустрічається у 34% випадків, із них у половини хворих трапляються повторні епізоди. За результатами ISAAC, частота БОС у всього дитячого населення — 29,2%. Найбі льш ак т уа льною проблемою сьогодні є те, що 61-75% дітей із БОС інфіковані новими вірусами, серед яких особливе значення мають метапневмовірус (HMPV), коронавіруси (SARS-коронавірус, HCoVNL63, HCoV HKU-1), бокавірус (HВoV) — саме вони сьогодні розширили спектр більше 200 вірусів, відомих медицині. «Ми знаємо, що метапневмовірус та коронавіруси містять РНК, бокавірус — ДНК. Восени і взимку переважно зустрічається метапневмовірус, узимку та ранньою весною — коронавірус, бокавірус. Найсприйнятливішими до них є діти перших 5 років життя. До 6-10 років майже всі діти формують антитіла, тому у дорослих згадані віруси рідко призводять до розвитку хвороби. У клініці вони мають різнорідну картину — від малосимптомних і легких форм до тяжких уражень верхніх і нижніх дихальних шляхів», — розповіла О. Охотнікова. Про те, яке велике значення мають нові віруси у загальній структурі захворюваності на БОС, свідчить ці ла низка дос лі джень у всьому світі. Зокрема, дослідження інфікованості дітей з повторними епізодами БОС і бронхіальної астми новими респіраторними вірусами, яке проводилося на базі відділень педіатричного профілю НДСЛ «ОХМАТДИТ» за участю 48 дітей у віці від 5 міс. до 5 років. У результаті віруси виявлено у 75% дітей. Із них 52,3% — бокавірус, 14,3% — метапневмовірус, 9,5% — РС-вірус, 4,8% — парагрип-3, 4,8% — парагрип-1, 4,8% — ко-інфекції.

Уникнути плутанини БОС у зв’язку з кашлем може призвести до розвитку багатьох ускладнень, серед яких: • нудота, блювання; • розлади сну, дратливість; • розтягнення міжреберних м'язів; • мимовільне сечовипускання; • крововилив у склери; • аспірація; • ателектази; • емфізема легенів, легенева гіпертензія; • пі двищенн я тиск у у венах великого кола кровообігу; • втрата свідомості. О. Охотнікова підкреслила, що бронхообструкція не є синонімом бронхоспазму.

Її патогенез набагато складніший, і потрібно враховувати всі патофізіологічні компоненти БОС, до яких відносяться функціональні (зворотні): • запальна клітинна інфільтрація; • набряк слизової оболонки бронхів; • гіперсекреція в’язкого слизу; • мукоциліарна недостатність; • бронхоспазм; • гіперп лазі я с лизової оболонки бронхів. Органічні (незворотні) компоненти: • вроджені стенози бронхів; • структурне перебудування бронхів (ремодуляція) — фіброз, склероз та облітерація бронхів. «Як ми бачимо, бронхоспазм стоїть на одному з останніх місць у загальному патогенезі. Саме тому коли ми починаємо терапію з прийому спазмолітичних препаратів, то не завжди можемо отримати ефект. Потрібен комплексний підхі д. Лік у ванн я БОС має бути диференційованим, з урахуванням усіх можливих механізмів розвитку БОС і віку дитини, а також спрямованим на ліквідацію гострої і загострення хронічної бронхообструкції та

медичного університету імені О.О. Богомольця. Він відзначив, що сьогодні склалася тривожна ситуація не тільки у лікуванні, але й у методах визначення інфекційних агентів. Наприклад, з 2008 р. великі сподівання покладалися на такий діагностичний маркер, як визначення рівня прокальцитоніну. Але, незважаючи на те, що він характеризується високою чутливістю (особливо у пацієнтів, які знаходяться у відділенні реанімації та інтенсивної терапії), результати мета-аналізу свідчать про те, що у пацієнтів із вторинною бактеріальною інфекцією, яка розвинулася на тлі грипу, специфічність цього діагностичного маркеру дуже низька. «У зв’язку з субоптимальним значенням позитивного

Основні причини лікарських «судових» процесів у США (стосовно первинної педіатричної допомоги): 1. Не встановлений діагноз «сепсис» 2. Не встановлений діагноз «менінгіт» 3. Не встановлений діагноз «уроджений вивих стегна» 4. Не встановлений діагноз «уроджений гіпотиреоз» 5. Помилки в диференційній діагностиці крупа з епіглотитом 6. Невиконання протоколів/керівництв, помилки, пов’язані з недотриманням правил спілкування з пацієнтами і ведення медичної документації. усунення причини БОС. Невідкладною допомогою при цьому стані є бронхолітична терапія. Також необхідні відновлення дренажної функції, протизапальна терапія і лише потім потрібно застосовувати терапію, що впливає на збудника та нормалізує імунобіологічну реактивність», — пояснила О. Охотнікова. За її досвідом, позитивні результати у терапії БОС має застосування мукорегуляторів, особливо у дітей раннього віку, для яких пріоритетними є препарати амброксолу.

Міфи і сподівання Вкрай важливу тему, яка також перегукується з західними рекомендаціями, — проблеми антибіотикотерапії респіраторних інфекцій у дітей — порушив Сергій Кривопустов, професор кафедри педіатрії № 2 Національного

відношення правдоподібності та з хорошим показником негативного ві дношенн я згаданий тест може використовуватися як прийнятний діагностичний маркер для вик лючення діагнозу вторинної бактеріальної інфекції у пацієнтів із грипом. Однак визначенн я рівн я прокальцитоніну не може бути єдиним самостійним діагностичним маркером, який розв’язав би проблему диференційної діагностики вірусних і бактеріа льних респіраторних інфекцій в амбулаторній педіатрії, у тому числі враховуючи його доступність та питання специфічності», — підкреслив С. Кривопустов. Він також розглянув таке актуальне питання, як інноваційний провал у створенні нових класів антимікробних препаратів. За даними ВООЗ, останні 25 років не

було створено жодного класу антибіотиків. Під тиском Американського товариства інфекційних хвороб прийнято всесвітнє зобов’язання 10/20 про необхідність розробки 10 нових антибіотиків до 2020 р., яке, зокрема, у США розглядається як частина програми національної безпеки. «В іншому випадку ми опинимося у ситуації, коли дитина цілком залежить від спонтанного перебігу захворювання. Експерти ВООЗ вважають, що у нас іще є шанс зберегти ефективність існуючих антибіотиків, і для цього створюються міжнародні протоколи, настанови. Наприклад, у 2013 р. вийшли рекомендації, згідно з якими антибіотикотерапія респіраторних інфекцій повинна ґрунтуватися на принципі мінімальної достатності, застосуванні пероральних форм антибіотиків при неважких інфекціях, ступінчастої, деескалаційної терапії, а також на використанні технології проліків для підвищення профілю гастроінтестинальної безпеки антибіотиків», — повідомив С. Кривопустов. Доповідач нага дав, що проліки, до яких сьогодні проявляє великий інтерес всесвітня медицина, — це неактивне з’єднання, що у результаті біотрансформації в організмі перетворюється на активне, проникає в місце дії і має бажаний фармакологічний ефект. На сьогодні близько 7% сучасних препаратів є проліками, наприклад: «Еналаприл», «Ацикловір», «Преднізон». Також існують обмежені проліки — препарати, метаболіти яких також роблять свій внесок у загальний фармакологічний ефект («Пропранолол» та ін.). М’які ліки — засоби, які після досягнення місця дії та реалізації фармакологічного ефекту дезактивуються ферментативно контрольованим шляхом, що дозволяє уникнути в організмі затримки високотоксичних метаболітів. За інформацією С. Кривопустова, саме у напрямку цих видів лікарських засобів сьогодні проводиться робота щодо посилення фармакологічної дії антибіотиків. Взагалі XV Всеукраїнська науково-практична конференція «Актуальні питання педіатрії», відома як Сідельниковські читання, показала, що проблем у сучасній педіатрії не меншає. Тож, роботи на ниві здоров’я українських дітей має вистачити не тільки сімейним лікарям та педіатрам, але й спеціалістам багатьох інших профілів із надлишком.

21 Марина ЧІБІСОВА, для «ВЗ»

СПІРНИЙ ДІАГНОЗ

ГОЛОВНИЙ БІЛЬ І МІГРЕНЬ:

БЕЗ ЗНАКУ «ДОРІВНЮЄ» Сумарні показники поширеності головного болю всіх типів становлять близько 45% дорослого населення, тобто кожен другий звертається до лікаря із такими скаргами. Вважається, що 70% усіх випадків головного болю складає мігрень і більшості пацієнтів ставлять саме цей діагноз, навіть не намагаючись детальніше розібратися у проблемі. У результаті некоректного лікування пацієнт не тільки не отримує бажаного полегшення, а й стикається із побічними ефектами антимігренозних ліків і депресією. Наталія Козир, 40 років (Київська обл.).

— Три роки тому я почала помічати, що принаймні раз на тиждень у мене починає боліти голова. Спочатку біль був не сильний, без певної локалізації. Єдиною закономірністю, яку я помічала, було те, що біль завжди виникав після фізичного навантаження чи стресу. У мене сидячий образ життя, я працюю бухгалтером — цілий день за комп’ютером. Згодом біль почав з’являтися тоді, коли я не мала змоги зробити перерву і, наприклад, вийти в обід на півгодини на вулицю та пройтися пішки. Тоді я подумала, що мені мабуть бракує кисню і почала самостійно приймати препарати, що покращують мозковий кровообіг. Ефекту не було, інтенсивність болю зростала. Згодом я регулярно почала вихо-

22

дити ввечері з офісу зі страшенним головним болем, який заважав навіть думати. Тоді я вперше вирішила звернутися до лікаря з приводу моєї проблеми. Дільничний невролог одразу заявив, що це мігрень і виписав мені препарати з антимігренозною дією. Особ­л ивого ефекту я не відчула. Навпаки, біль почав переходити в зону скронь і шалено пульсувати. Це мене налякало і змусило купити апарат для перевірки артеріального тиску. Виявилося, що мій тиск все ж таки є вищим за норму. Згодом я майже постійно почала відчувати пов’язку навколо голови. Звернувшись до іншого лікаря, я отримала направлення на МРТ. Дос­лідження не виявило відхилень і я знову залишилася з діагнозом «мігрень». Новий лікар призначив ту ж групу препаратів, але вже у значно більшій дозі. А тим часом біль продовжув мене турбувати, заважаючи і працювати, і жити. Коли біль ставав інтенсивним і я розуміла, що ліки не допоможуть, то намагалася заснути, аби таким чином «перечекати» його. Але через певний час у мене почалося безсоння. Це тільки погіршило мій стан. За три роки головний біль мене морально виснажив. Моя родина змушена була через мою недугу перебудувати свій графік життя. Зникли звичні для нас вечірні бесіди і сумісний перегляд телевізора. Я, здається, вже прочитала про мігрень усе і випробувала всі методи (як медикаментозні, так і профілактичні), а полегшення не наступало. Так було, допоки я не наважилася спробувати нетрадиційні методи лікування і потрапила на прийом до Київської обласної лікарні. Лікар уважно розпитала мене про характер болю, чинники, які його зумовлюють, мій спосіб життя. І вразила мене тим, що я маю справу не з мігренню, а із зовсім іншим типом головного болю, пов’язаним зі спазмом м’язів шиї — головним болем напруги. Тоді я зрозуміла, чому він завжди починається під час роботи за комп’ютером і ніколи не турбує мене на вихідних чи у відпустці. Розв’язання моєї проблеми було простим: курс масажу комірцевої зони та зовсім інша таб­летка під

час нападу болю. Прой­ш ло не так багато часу, як біль перестав мене турбувати. Але це потребувало перегляду свого образу життя, включення у графік не тільки обідніх прогулянок, а й щоденної гімнастики і принаймні раз на півроку курсу масажу. Наталія Мурашко, головний позаштатний спеціаліст МОЗ України зі спеціальності «Рефлексотерапія», завідувач кафедри неврології та рефлексотерапії НМАПО імені П.Л. Шупика, доктор медичних наук, професор.

— Величезною поми лкою є гіпердіагностика мігрені. Останні статистичні дані вказують на те, що лікарі часто не обґрунтовано ставлять цей діагноз і призначають антимігренозні препарати, які рідко дають добрий результат. Більш того, як і у випадку з нашою пацієнткою, у більшості хворих рано чи пізно розвивається звикання. Це спонукає лікаря підвищувати дозу препарату. А мало б бути навпаки. Фахівець зобов’язаний у такому разі більш ретельно зібрати анамнез, диференціювати головний біль та, відповідно, переглянути тактику лікування. На тлі неефективної терапії головного болю ми зустрічаємося ще з одним ускладненням — тривожними станами. У пацієнтів, і це не секрет, «непереможний» головний біль найчастіше асоціюється з пухлинами мозку, все частіше хворі приходять на прийом уже зі знімками МРТ чи КТ. У людини виникає паніка, страх за власне життя і нерідко, окрім го-

Вік початку/ стать

Час виникнення

Локалізація і характер болю

Мігрень

Пубертат: ж>ч

Часто починається ранком, продовжується 24-72 години, повторюється в середньому раз на тиждень

Головний біль напруги

Дорослі: ж>ч

Зростає в другій половині дня, може тривати тижнями

Односторонній чи з одностороннім початком; акцент у лобно-скроневій зоні (бік змінюється). Сильний, деколи свердлячий Дифузний, із відчуттям пов'язки навколо голови

Назва

ловного болю, доводиться лікувати депресію. Наталя прийшла до мене на прийом емоційно пригніченою. Вона поскаржилася, що через біль почалися проблеми не тільки на роботі, а й у родині: всі змушені «підлаштовуватися» під її напади. Основною помилкою жінки було те, що багато часу вона, зневірившись в антимігренозних препаратах, «лікувала» себе сама. І що найгірше — терпіла біль, намагалася заснути. Цього в жодному разі не можна робити! У випадку Наталі мова йде про голов­н ий біль напруги. Ця патологія спричиняє сильний спазм судин. Із часом він призводить до стійкої гіпертонії, яка загрожує кризами і навіть інсультом. Головний біль напруги (або біль м'язового скорочення) має тупий, постійний характер і переважно локалізується в скроневих зонах. Деякі пацієнти порівнюють біль із відчуттям болісного стягування голови обручем. Цей біль виникає в результаті напруги перікраніальних м'язів і може бути як епізодичним, так і хронічним (як у випадку Наталі). Тривалість епізоду такого болю — від 30 хвилин до 7 днів, і його дійсно часто плутають із мігренню. Хронічний біль напруги відзначається 15 і більше днів за 1 місяць і на нього може «нашаровуватись» мігренозна характеристика болю. Але розрізняти ці два види головного болю мусить кожен лікар-невролог, адже лікування — зовсім різне. Для лікування болю напруги призначають знеболюючі препарати, в тому числі нестероїдні протизапальні засоби, але в жодному разі не антимігренозні. Після кількаденного прийому НПЗЗ біль у пацієнтки минув. Для профілактики епізодів болю ми застосовували рослинні препарати з адаптогенними та вегетостабілізуючими властивостями та, обов’язково, немедикаментозні методи — фізіотерапевтичний вплив на зони голови та шиї. Таким чином ми позбавилися причини головного болю, що дозволило Наталі повернутися до звичного способу життя. Тетяна ПРИХОДЬКО, «ВЗ»

Супутні симптоми

Провокуючі фактори

Нудота, блювання, фоноі фотофобія. Аура у Деякі види їжі (сир, шоковигляді вогнищевих нев­ лад), червоне вино, ПМС рологічних симптомів Порушення сну, психічні порушення, тривожність

Стрес, перевтома

Тел.: (044) 485-00-96 • vz@vz.kiev.ua • www.vz.kiev.ua

ЕФЕКТИВНІСТЬ ТА БЕЗПЕКА ЛІКІВ

15 листопада 2013 року

РЕЗОЛЮЦІЯ ТРЕТЬОЇ НАУКОВО-ПРАКТИЧНОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ «БЕЗПЕКА ТА НОРМАТИВНО-ПРАВОВИЙ СУПРОВІД ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ: ВІД РОЗРОБКИ ДО МЕДИЧНОГО ЗАСТОСУВАННЯ», ПРИСВЯЧЕНОЇ ПАМ’ЯТІ ПРОФ., Д.МЕД.Н. ВІКТОРОВА ОЛЕКСІЯ ПАВЛОВИЧА

Т

ретя науково-практична конференція «Безпека та нормативно-правовий супровід лікарських засобів: від розробки до медичного застосування», присвячена пам’яті проф., д.мед.н. Вікторова Олексія Павловича, відбулася 23-24 жовтня 2013 р. у м. Києві і була організована Міністерством охорони здоров’я України, Національною академією медичних наук України, ДП «Державний експертний центр МОЗ України» (далі — ДЕЦ). Її проведення відбулося відповідно до резолюції, прийнятої другою науково-практичною конференцією «Безпека ліків: від розробки до медичного застосування», та Реєстру з’їздів, конгресів, симпозіумів і науково-практичних конференцій, які проводитимуться у 2013 році, затвердженого Міністерством охорони здоров’я України та Національною Академією медичних наук України. Проведення цієї конференції було обумовлено істотними змінами у сфері розробки та обігу лікарських засобів, регулювання цих процесів. У світі і в Україні з’явилися нові законодавчі підходи до здійснення фармаконагляду, впроваджуються нові методи отримання інформації з безпеки ліків, вдосконалюються підходи до проведення раціональної фармакотерапії, створюються і впроваджуються медико-технологічні документи на базі доказової медицини, якості наданої фармакотерапії, фармакоекономіки і фармакоепідеміології, оцінки значущості складових формулярної системи та підходів до її впровадження. Програма конференції включала пленарні, секційні засідання, круглий стіл, лекції. В рамках конференції відбулися навчальний пресемінар «Система фармаконагляду у заявників: нормативно-правове забезпечення та зміни до європейського законодавства» і під егідою ДУ «Інститут фармакології та токсикології НАМН України», Міжвідомчої МОЗ та НАМН України проблемної комісії «Фармакологія», Всеукраїнської громадської організації «Асоціація фармакологів України» — Х Національна школа молодих вчених-фармакологів ім. академіка НАМН України О.В. Стефанова. У роботі конференції взяли участь представники ВООЗ, співробітники регуляторних органів Великої Британії, Швеції, Чехії, країн СНД (Російської Федерації, Казахстану, Киргизстану, Вірменії, Молдови, Білорусі, Узбекистану) й України, представники практичної охорони здоров’я, провізори, керівники органів управління охорони здоров’я, провідні вчені науково-дослідних інститутів, викладачі медичних і фармацевтичних вищих навчальних закладів, представники асоціацій виробників лікарських засобів, представники/виробники лікарських засобів, у тому числі з Польщі, Німеччини, Франції, Росії. Загальна кількість учасників конференції склала близько 500 осіб. На конференції обговорювалися різні організаційні та методичні питання, пов’язані з нормативно-правовим супроводом лікарських засобів від їх розробки до медичного застосування, безпекою ліків, пацієнтів, станом і перспективами розвитку системи фармаконагляду, формулярної системи, проведенням досліджень біоеквівалентності, фармакоепідеміологічних, фармакоекономічних досліджень, висвітленням питань безпеки ліків в освітніх програмах. Був представлений глибокий науковий аналіз особливостей розвитку та перебігу побічних реакцій лікарських засобів, розгляда-

лися методи вивчення, профілактики, лікування побічних реакцій ліків, їх фармакоекономічна оцінка. Під час конференції обговорювалися питання гармонізації взаємодії регуляторних органів та галузевих об’єднань, аудиту системи фармаконагляду на локальному й державному рівнях, здійснення збору інформації методом моніторингу стаціонарів з питань ефективності та безпеки лікарських засобів, впровадження формулярної системи. Третя науково-практична конференція «Безпека та нормативно-правовий супровід лікарських засобів: від розробки до медичного зас­ тосування», присвячена пам’яті проф., д.мед.н. Вікторова Олексія Павловича, констатує, що Міністерство охорони здоров’я України провело велику роботу в здійсненні нагляду за безпекою лікарських засобів на етапах розробки і широкого медичного застосування. На даний час в Україні освоєна і впроваджена система спонтанних повідомлень, налагоджена активна методична та організаційна діяльність Департаменту післяреєстраційного нагляду та регіональних відділень ДЕЦ МОЗ України з питань фармаконагляду; відомості про побічні реакції лікарських засобів включені в державну медичну статистичну звітність, проводяться дослідження профілю безпеки лікарських засобів у післяреєстраційному періоді; розроблені навчальні плани і програми елективних курсів, перед- і післядипломного рівня підготовки лікарів і провізорів з питань нагляду за побічними реакціями лікарських засобів, налагоджені міжнародні зв’язки. Основою здійснення фармаконагляду в Україні стали Директива Європейського Парламенту та Ради ЄС від 06.11.2001 № 2001/83 ЄС, Постанова Ради ЄС від 22.07.93 № 2309/93, Том 9А «Фармаконагляд. Правила ЄС щодо фармаконагляду за лікарськими препаратами для людини», Настанова з фармаконагляду в Європейському Союзі. Незважаючи на наявність досягнень в галузі організації і здійснення фармаконагляду в Україні, залишається ряд питань, що визначені ВООЗ, потребою країни та змінами до підходів до здійснення фармаконагляду в світі. У зв’язку із вищезазначеним, третя науковопрактична конференція констатує та пропонує: 1. Вважати за доцільне у 2015 р. проведення четвертої конференції «Безпека та нормативно-правовий супровід лікарських засобів: від розробки до медичного застосування», присвяченої пам’яті проф., д.мед.н. Вікторова Олексія Павловича, консолідувати зусилля країн СНД у її проведенні.

2. Внести пропозицію про включення до Реєстру з’їздів, конгресів, симпозіумів та науково-практичних конференцій Міністерства охорони здоров’я України та Національної Академії медичних наук України запланованої на 2015 рік четвертої науково-практичної конференції «Безпека та нормативно-правовий супровід лікарських засобів: від розробки до медичного застосування», присвяченої пам’яті проф., д.мед.н. Вікторова Олексія Павловича.

3. Вважати доцільним здійснення фармаконагляду в Україні та країнах СНД відповідно до вимог ІСН, стандартів Європейського Союзу, адаптованих до реальних умов країн СНД, за технічної, організаційної та методичної підтримки ВООЗ, ЄС, ЕМА та інших партнерів шляхом:

— проведення круглих столів з питань безпеки лікарських засобів і фармаконагляду в рамках роботи Міждержавної комісії зі стандартизації, реєстрації та контролю якості лікарських засобів, виробів медичного призначення і медичної техніки держав-учасниць СНД; — розвитку єдиних підходів до експресзвітності з безпеки лікарських засобів (єдині вимоги до формату повідомлень, включаючи електронні повідомлення, термінів звітності) в країнах СНД; — розробки єдиних підходів до періодичної звітності фармацевтичних виробників у країнах СНД; — розвитку механізмів інформаційного обміну в галузі фармаконагляду у країнах СНД; — активізації участі країн СНД у Програмі міжнародного моніторингу лікарських засобів Всесвітньої організації охорони здоров’я; — формування єдиних вимог до системи фармаконагляду в фармацевтичних компаніях у країнах СНД; — розробки в країнах СНД єдиних підходів до управління ризиками, адекватних ризикам для лікарських засобів в цілому і для препаратів з високою ймовірністю виникнення проблем безпеки в післяреєстраційному періоді; — впровадження активних методів збору інформації про несприятливі наслідки застосування лікарських засобів; — розробки в країнах СНД єдиних освітніх програм у галузі фармаконагляду для фахівців охорони здоров’я та фарміндустрії.

4. МОЗ України, ДЕЦ внести зміни до законодавства України, а саме: а) до нової редакції Закону України «Про лікарські засоби»: — стаття «Державна реєстрація ЛЗ», — стаття «Фармаконагляд»; б) до підзаконних актів щодо — акредитації закладів охорони здоров’я, — атестації лікарів, — аудиту системи фармаконагляду в системі охорони здоров’я, — гармонізація підходів до здійснення фармаконагляду лікарських засобів незалежно від їх походження, — проведення післяреєстраційних дослід­ жень з безпеки.

5. МОЗ України, ДЕЦ за участі усіх зацікавлених країн розробити та затвердити Національне керівництво з належної практики фармаконагляду.

6. МОЗ України створити клініко-фармацевтичну службу в системі охорони здоров’я із включенням до її складу служби клінічних провізорів та використання потенціалу цих спеціалістів у закладах охорони здоров’я до здійснення раціональної фармакотерапії та моніторингу за безпекою медичного застосування лікарських засобів.

7. Сприяти комунікації всіх зацікавлених сторін з питань безпеки лікарських засобів шляхом: — ефективної взаємодії зі ЗМІ та формування об’єктивного бачення ЗМІ з питань безпеки лікарських засобів і використання потенціалу ЗМІ для навчання медичної громадськості та населення з питань безпеки лікарських засобів; — взаємодії з державними, громадськими та міжнародними організаціями, причетними до питань обігу та безпеки лікарських засобів; — залучення пацієнтів до процесу інформування про побічні реакції та відсутності ефективності лікарських засобів.

8. Рекомендувати МОЗ України спільно з ДЕЦ сприяти впровадженню активних методів здійснення фармаконагляду.

9. Рекомендувати МОЗ України спільно з ДЕЦ розробити і включити в програми навчання на перед- і післядипломних рівнях середньої і вищої медичної та фармацевтичної освіти навчальний курс про безпеку лікарських засобів і фармаконагляд з урахуванням рекомендацій ВООЗ і положень керівництва ВООЗ HAI «Як розпізнавати просування ліків і як до нього ставитися». Сприяти виданню посібників, методичних рекомендацій, нормативних документів, пов’язаних з питаннями безпеки лікарських засобів, для розширення і поглиблення знань та реалізації завдань, що стоять перед учасниками фармаконагляду.

10. Рекомендувати МОЗ України збільшити кількість годин з клінічної фармакології в навчальних програмах вищої медичної освіти для досягнення належного рівня підготовки лікарів.

11. Рекомендувати МОЗ України спільно з ДЕЦ, асоціаціями виробників лікарських засобів, тренінгових центрів сприяти розробці, організації та проведенню навчальних семінарів і шкіл з питань безпеки ліків для лікарів, провізорів, фармацевтів, студентів медичних і фармацевтичних вишів, наукових працівників, виробників лікарських засобів, враховуючи міжнародний і національний досвід у сфері фармаконагляду.

12. МОЗ України сприяти розвитку напрямку управління ризиками як у системі охорони здоров’я, так і в фарміндустрії, включаючи: — розробку та впровадження національних рекомендацій та протоколу щодо медикаментозної алергії, на підставі якого розробити і впровадити наказ з медикаментозної алергії; — впровадження в Україні мережі ЕвроFIR з метою зменшення медикаментозної та харчової алергії і їх наслідків; — відображення в клінічних протоколах і рекомендаціях з лікування загальноваріабельного імунодефіциту, саркаїдозу, медикаментозної алергії питань раціонального доказового харчування.

13. Опублікувати резолюцію конференції в журналах «Фармацевтичний журнал», «Український медичний часопис», «Раціональна фармакотерапія», «Провізор», у газетах «Аптека», «Новини медицини і фармації», «Здоров’я України», «Ваше здоров’я», а також у спеціалізованих медичних виданнях, розмістити її на офіційному сайті Міністерства охорони здоров’я та ДП «Державний експертний центр МОЗ України».

14. МОЗ України та НАМН України при проведенні щорічних профільних наукових форумів включати в їх програму питання безпеки використання лікарських засобів.

15. МОЗ України спільно з ДЕЦ сприяти донесенню інформації про безпеку лікарських засобів, фармаконагляд, формулярну систему до лікарів та закладів охорони здоров’я у масштабах країни. О.О.Нагорна, Генеральний директор ДП «Державний експертний центр МОЗ України» О.В.Матвєєва, Директор Департаменту післяреєстраційного нагляду ДП «Державний експертний центр МОЗ України»

23

БІБЛІОТЕКА ЛІКАРЯ ТОКСИКОЛОГІЯ  Бонітенко Є.Ю. Острые отравления лекарственными средствами и наркотическими веществами  Рік випуску: 2010  Видавництво: ЕЛБІ-СПб  Кількість сторінок: 440

П

ерша частина цього керівництва для лікарів містить характеристику загальних аспектів токсикології лікарських засобів і наркотичних речовин. У ній відображені сучасні уявлення про побічну дію ліків, формування наркотичної залежності й адиктивної патології, закономірності токсикокінетики і токсикодинаміки зазначених отрут при гострих отруєннях, класифікації ліків і наркотиків, синдромологічні характеристики інтоксикацій, принципи і методи клінічної та хіміко-токсикологічної діагностики отруєнь, а також комп-

лексної дезінтоксикаційної, патогенетичної і симптоматичної терапії зазначеної патології. У другій частині посібника планується відобразити приватні питання ургентної токсикології зазначених отрут. Книга призначена лікарям швидкої медичної допомоги, токсикологам, наркологам, фахівцям хіміко-токсикологічних лабораторій, а також інших спеціальностей, що беруть участь у наданні медичної допомоги хворим, які отруїлися ліками та наркотичними речовинами.

АКУШЕРСТВО І ГІНЕКОЛОГІЯ  Сидорова І.С. Акушерство: Руководство для практикующих врачей  Рік випуску: 2013  Видавництво: Медичне інформаційне агентство (МІА)  Кількість сторінок: 1048

В

идання складається з чотирьох частин: організація акушерської допомоги, фізіологічне, патологічне й оперативне акушерство. Містить основи анатомії та фізіології жіночої статевої системи, акушерський фантом, рекомендації до тренінгових занять, стандарти і протоколи з основних розділів патології вагітності, пологів та післяпологового періоду. Докладно розглянуті такі ускладнення вагітності та пологів, як прееклампсія, аномалії пологової діяльності, вузький таз, кровотечі, післяпологові захворювання неінфекційної та інфекційної етіології, внутрішньоутробне інфікування плода.

Відображені сучасні наукові уявлення про патогенез ускладнень, що мають визначальне значення у зниженні материнської та перинатальної захворюваності і смертності, дані рекомендації Міністерства охорони здоров’я РФ, а також провідного в країні «Наукового центру акушерства, гінекології та перинатології ім. акад. В.І. Кулакова». Для самопідготовки і контролю знань, удосконалення умінь та практичних навичок акушерів-гінекологів, неонатологів, лікарів загальної практики, клінічних ординаторів та аспірантів, слухачів курсів підвищення кваліфікації, а також студентів медичних ВНЗ.

ГАСТРОЕНТЕРОЛОГІЯ    

Авундук К. Гастроэнтерология Рік випуску: 2013 Видавництво: Практика Кількість сторінок: 752

Книга складається з 60 глав, які об’єднані в 5 розділів, присвячених обстеженню хворих із захворюваннями ШКТ, діагностичним і лікувальним втручанням, штучному харчуванню, невідкладним станам в гастроентерології та окремим захворюванням і симптомам. Чіткий порядок викладу матеріалу дозволяє швидко відшукати будь-яку необ-

хідну інформацію. Книга продовжує популярну серію «Зарубіжні практичні керівництва з медицини», що випускає Видавничий дім «Практика». Призначена гастроентерологам, терапевтам, хірургам, лікарям загальної практики, педіатрам, студентам медичних ВНЗ.

ДЕРМАТОВЕНЕРОЛОГІЯ  Хоспентал Д.Р. Диагностика и лечение микозов  Рік випуску: 2013  Видавництво: ГЕОТАР-Медіа  Кількість сторінок: 448

Ц

я книга знайомить вітчизняного читача з закордонним поглядом на проблему грибкових інфекцій людини. Значну увагу приділено як виключно рідкісним у Росії ендемічним нозологіям (гістоплазмоз, бластомікоз та ін.), так і особливим формам і варіантам поширених інфекцій. Це дозволяє, з одного боку, бути насторожі щодо завезених інфекцій, а з другого — оцінити з іншої точки зору нозології, що перева жають у нас. Достатньо опрацьовано в цьому виданні питання діагностики і терапії опортуністичних і внутрішньолікарняних інфекцій. Розглянуті новітні діагностичні технології і

препарати, що знаходилися в стадії випробувань і впровадження до моменту виходу зарубіжного видання, в даний час уже прийшли до Росії або впроваджуються у вітчизняну практику, що робить вихід російського видання сьогодні особливо актуальним. Під р у ч н и к с т а н е в н а г оді д е р м а тологам, інфекціоністам та епідеміо логам, парази тологам і лікарям т ро пічної медицини, пульмонологам і фтизіатрам, рентгенологам та радіологам, онкологам і гематологам. Рекомендується всім фахівцям, залученим у розв’язання поточних проблем клінічної та лабораторної мікології.

КАРДІОЛОГІЯ    

Хан М.Г. Фармакотерапия в кардиологии Рік випуску: 2014 Видавництво: БИНОМ Кількість сторінок: 632

К

нига відомого канадського кардіолога Габріеля Хана (M.Gabriel Khan) витримала вже сім видань мовою оригіналу й охоплює всі питання кардіологічної науки і практики. Докладно описані принципи і практика фармакотерапії хвороб серця: складні схеми терапії, особливості титрування дозувань, дот-

римання балансу між ефективністю лікування і безпекою використання. Показані застарілі та малоефективні схеми лікування, порівняльна ефективність препаратів у межах одного класу, дані чіткі стандарти лікування і представлені сучасні тенденції медичної науки. Для лікарів різних спеціальностей.

Міністерство охорони здоров’я України Національна медична академія післядипломної освіти імені П.Л. Шупика

Оголошує конкурс на заміщення наступних посад:

«Г

астроэнтерология» написана одним із провідних професорів Університету Тафтса (Бостон, шт. Массачусетс), витримала чотири видання в США і зараз вперше перекладена на російську мову. Книга є практичним довідником з діагностики та

Медична газета України

ВАШЕ

ЗДОРОВ’Я Індекси 60965, 08198. Ціна договірна

Юридична адреса редакції: 03179, м.Київ, вул. Уборевича, 19-А, оф. 3. Поштова адреса редакції: 04211, м.Київ, а/с 138. Тел./факс: (044) 485-00-96.

E-mail: vz@vz.kiev.ua Виходить один раз на два тижні у п’ятницю.

24

лікування захворювань ШКТ і жовчних шляхів. Вона охоплює широке коло питань — від таких поширених станів, як шлунково-стравохідний рефлюкс або метеоризм, до настільки грізних захворювань, як злоякісні пухлини та СНІД.

• професора кафедри акушерства, гінекології та репродуктології (1 посада на 0,5 ст.); • доцентів кафедр: гематології та трансфузіології (1 посада на 0,25 ст.), стоматології дитячого віку (1 посада на 1 ст.), дерматовенерології (1 посада на 0,5 ст.), променевої діагностики (1 посада на 0,25 ст.); • асистентів кафедри хірургії та судинної хірургії (1 посада на 0,5 ст., 1 посада на 0,25 ст.).  Адреса академії: 04112, м. Київ, вул. Дорогожицька, 9.  Приймання документів — 30 днів з дня опублікування оголошення.

Генеральний директор ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я» . . . . . ЮЛІЯ НОВГОРОДСЬКА Головний редактор . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . МАРИНА БУРМАКА Заступник головного редактора, редактор відділу аналітичної інформації . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .СВІТЛАНА ТЕРНОВА Редактор відділу оперативної інформації . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . ТЕТЯНА СТАСЕНКО Редактор відділу наукової інформації . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .ТЕТЯНА ПРИХОДЬКО Дизайн та верстка . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .ТЕТЯНА ЗАЙЧУК Відділ літредагування і коректури . . . . . . . . . . . . . . ОКСАНА ОСТРЯНКО Відділ реклами . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .СВІТЛАНА КУРЧЕНКО

Редакція не завжди поділяє думку авторів публікацій. Редакція не несе відповідальності за зміст рекламних матеріалів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, прізвищ та імен, інших даних несуть автори публікацій. Листування з читачами ведеться тільки на сторінках газети, рукописи не рецензуються і не повертаються. Друк офсетний, Умовний друк. арк., 2. Загальний наклад — 6 100. Замовлення № 30419. Віддруковано у ТОВ «Укрполiграфмедiа»: вул. Фрунзе, 104-а, м. Київ-04080.

Тел.: (044) 485-00-96 • vz@vz.kiev.ua • www.vz.kiev.ua