Ваше здоров'я № 46-47

МЕДИЧНА ГАЗЕТА УКРАЇНИ

№46-47 (1277-1278) 14.11.2014

ГАЗЕТА МОЗ УКРАЇНИ І ГАЛУЗЕВОЇ ПРОФСПІЛКИ

WWW.VZ.KIEV.UA

НОВИНИ МЕДИЧНА РЕФОРМА ЗАХИСТИТЬ ПРАВА ПАЦІЄНТІВ ПЕТРО ПОРОШЕНКО ЗАТВЕРДИВ ПРОГРАМУ БОРОТЬБИ З ВІЛ/СНІДОМ «КАРСИЛ®», «АНАФЕРОН», «КЕТАНОВ», «ФЕСТАЛ®» — ФАЛЬСИФІКАТ? ТЕНДЕРИ-2014: ПОВЕРТАЮТЬСЯ ЧАСИ РАЇСИ БОГАТИРЬОВОЇ...

2-3 СТОР.

ГРОМАДСЬКЕ ЗДОРОВ’Я В УКРАЇНІ — ВЕРШНИК БЕЗ ГОЛОВИ? В Україні поняття «громадське здоров’я» сприймається як «привид комунізму» — «бродить» повсюди, але ніхто його не бачив. У розвинених країнах існують цілісні системи охорони громадського здоров’я, які «зв’язують» у єдиний ланцюг державні органи, наукові установи, суспільні інституції. У нашій же країні турбота про здоров’я народу покладена на плечі того ж народу. Чи можливо докорінно змінити ситуацію, і хто має це зробити? СТОР.

10

КОДЕЇНОВИЙ

ГЕНОЦИД УКРАЇНЦІВ ПРОДОВЖУВАТИМЕТЬСЯ?

9

СТОР.

Було б наївно вірити, що боротьба з аптечною наркоманією закінчиться швидкою і легкою перемогою тих, хто взявся зжити це пагубне явище в нашій країні. Не є таємницею, що ці ініціативи йдуть врозріз з інтересами вельми грубезних гаманців, що банкують на фармацевтичному ринку.

МЕДИЦИНА ПОСТРАДЯНСЬКОГО ПРОСТОРУ Медичні реформи охорони здоров’я не можна розглядати поза контекстом політичної та економічної ситуації в конкретній країні. Високоякісну та загальнодоступну систему охорони здоров’я неможливо створити без оздоровлення економіки держави в цілому. СТОР.

12

МИХАЙЛО СЕРБУЛ: ЖОДНОЇ КОПІЙКИ НА РОЗВИТОК ЛАПАРОСКОПІЇ ДЕРЖАВА НЕ ВИДІЛЯЄ Інновації з’являються на Заході, а ми навздогін намагаємося купувати і впроваджувати їх в Україні. За кордоном впровадження інновацій носить системний характер, у нас же відбувається хаотично. СТОР.

18

НОВИНИ З’ЯВИ Л АС Я Н А ДІЯ

ПРИНЦ ИПИ

МЕДИЧНА РЕФОРМА ЗАХИСТИТЬ ПРАВА ПАЦІЄНТІВ «І

Асоціація AIPM Ukraine проти рецептів

У

проекті коаліційної угоди по­ літичної партії «Блок Петра Порошенка» викладено базис­ ні принципи реформування систе­ ми охорони здоров’я. Представники президентської партії в першу чергу вважають за необхідне ввести обов’язкове ме­ дичне страхування як єдиний ка­ нал надання медичних послуг. Автори нової медичної реформи виступають за проведення струк­ турної реорганізації системи мед­ обслуговування, інвентаризації та паспортизації медзакладів для по­ будови єдиного простору медичних установ. Для цього бажано створи­ ти єдиний реєстр пацієнтів та їхніх медичних даних, а також реєстри медпрацівників, препаратів із ре­ ферентними цінами, медпрото­ колів. До того ж слід запровадити єдину інформаційну систему для

!

збору, обробки та прог­нозування клінічних і фінансових даних. Проектом пропонується перей­ ти з територіально-дільничного принципу, згідно з яким лікар зак­ ріплюється за кожним пацієнтом, на принцип вільного вибору лікарів пацієнтами. Але для цього необхід­ но змінити порядок формування контингенту осіб, які обслугову­ ються лікарем первинної ланки, а також стимулювати розвиток первинної медико-санітарної до­ помоги (сімейної медицини), за­ безпечивши високий рівень про­ фесійних знань сімейних лікарів та збільшивши мотивацію лікарів загальної практики. Один із найважливіших пунк­ тів проекту — створення клінічної інспекції в структурі Міністерства охорони здоров’я з функціями контролю над впровадженням і дотриманням клінічних протоко­ лів (із певним переліком послуг та розрахунком вартості цих послуг). До контролю якості медичної допо­ моги в закладах охорони здоров’я планується також долучати гро­ мадські організації. Нова медична реформа перед­ бачає сприяння добровільній ін­ теграції лікувальних установ у лі­ кувально-госпітальні об’єднання з можливістю подальшої спеціаліза­ ції лікарень-учасниць корпорації як медико-соціальних установ, хоспі­ сів... А також — самоврядування

медичних установ шляхом надан­ ня закладам охорони здоров’я ста­ тусу комунальних неприбуткових підприємств із правом укладення договорів на медобслуговування з облдержадміністраціями. Вельми актуальними видаються ініціативи з перегляду Національ­ ного переліку основних життєво важливих лікарських засобів та виробів медичного призначення. У медичній частині коаліційного проекту пропонується включити до Нацпереліку ліки з доведеною ефективністю і безпечністю, здатні забезпечити лікування переважної більшості інфекційних, хронічних та хірургічних захворювань. Реко­ мендується використовувати цей перелік у якості базового в рамках державних програм забезпечення населення медичною допомогою та при розробці стандартів, про­ токолів лікування та клінічних настанов. Крім цього у найближчих планах — створення умов для вільного дос­ тупу приватних постачальників на ринок гарантованих державою ме­ дичних послуг, проведення заходів зі зменшення лібералізації продажу ЛЗ в аптеках і впровадження прин­ ципів рецептурного відпуску пре­ паратів, затвердження військової медичної доктрини. За матеріалами сайту партії «Блок Петра Порошенка»

НА 9,2 МЛН ГРН ЗБІЛЬШЕНО БЮДЖЕТНЕ ФІНАНСУВАННЯ СОЦЗАХИСТУ УЧАСНИКІВ АТО. 7 МЛН ГРН БУДУТЬ ВИДІЛЕНІ НА ЗАКУПІВЛЮ ІМПОРТНИХ ВИРОБІВ ДЛЯ ПРОТЕЗУВАННЯ Й ОРТЕЗУВАННЯ; 2,2 МЛН ГРН — НА ФІНАНСУВАННЯ НОВОСТВОРЕНОЇ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ У СПРАВАХ ВЕТЕРАНІВ ВІЙНИ ТА УЧАСНИКІВ АНТИТЕРОРИСТИЧНОЇ ОПЕРАЦІЇ. ЗМІНИ ДО ВІДПОВІДНОГО ЗАКОНУ ПІДПИСАНІ ПРЕЗИДЕНТОМ УКРАЇНИ. За матеріалами сайту Pharma.net.ua

ЄД ИНИМ ФРОН ТОМ

ПЕТРО ПОРОШЕНКО ЗАТВЕРДИВ ПРОГРАМУ БОРОТЬБИ З ВІЛ/СНІДОМ

П

резидент України підписав Закон України № 1708-VII «Про затвердження загальнодержавної цільової соціальної програми протидії ВІЛ/СНІДу на 2014-2018 рр.» Цілі держпрограми — зниження рівня захворюваності та смертності від ВІЛ-інфекції/ СНІДу; надання якісних і доступних послуг

2

із профілактики, діагностики, лікування, догляду та підтримки хворих. Із Держбюджету планується виділити 4,8 млрд грн, з місцевих бюджетів — 0,3 млрд грн, із кош­ тів Глобального фонду для боротьби зі СНІДом, туберкульозом та малярією — 1,2 млрд грн, всього — близько 6,5 млрд. Але

обсяг витрат, необхідних для виконання програми, уточнюватиметься щорічно при складанні проекту Держбюджету з урахуванням його реальних можливостей.

ніціативи зі зменшення лібералізації відпуску лікарських засобів в аптеках і впровадження принципів рецептурного відпуску препаратів в існуючій системі охорони здоров’я створять ризик для пацієнтів і унеможливлять оперативне надання самодопомоги», — запевняють в Асоціації представників міжнародних фармацевтичних виробників України AIPM Ukraine. Виявляється, «згідно з принципами європейського регулювання та міжнародної практики», на які спирається AIPM Ukraine, «відповідальне самолікування є нормальною світовою практикою і головним інст­ рументом у наданні першої долікарської допомоги». Однак представники AIPM Ukraine ігнорують той факт, що в Україні пацієнти масово зловживають лікарськими препаратами, нехтують вимогами інструкцій із медичного застосування і рекомендаціями лікарів. Про це неодноразово заявляли представники медичної та фармацевтичної спільноти, професійні асоціації, об’єднання із захисту прав пацієнтів. Тому навіть словосполучення «відповідальне самолікування» в наших реаліях трохи ріже слух. Також слід згадати, що до складу AIPM Ukraine входить 14 іноземних виробників лікарських засобів, таких як Berlin-Chemie, TEVA, Takeda, Actavis, Stada, Bayer, Novartis, Egis тощо. Кожна з цих компаній має в Україні потужний «продуктовий портфель» і, схоже, безконтрольний відпуск лікарських засобів через аптеки їх анітрохи не бентежить. Навіщо їм турбуватися про наслідки безрецептурного прийому ліків, коли він підвищує прибуток їхніх підприємств? За матеріалами «Інтерфакс-Україна»

МОЗ підтримує ініціативи Президента

Н

а останньому брифінгу в МОЗ в.о. Мініст­ра охорони здоров’я України Василь Лазоришинець висловив підтримку ініціативам, прописаним у проекті коаліційної угоди партії «Блок Петра Порошенка». Щодо зменшення лібералізації відпуску медикаментів в аптеках та впровадження принципів рецептурного відпуску препаратів він, зокрема, сказав: «Рецептурний відпуск ліків — це нормальна європейська практика. Спробуйте якийсь препарат купити за кордоном без рецепта. Ви його не купите або він коштуватиме в 5-10 разів дорожче, ніж за рецептом». Також В.Лазоришинець наголосив на необхідності впровадження страхової медицини: «Бюджетна страхова медицина повинна бути введена, оскільки діти і пенсіонери мають бути забезпечені державою, решта — застраховані роботодавцями. Чому Фонд соціального страхування не страхує пацієнтів на випадок хвороби? Ось вам уже й половина страхової медицини. І саме цим повинне займатися МОЗ, а не держзакупівлями», — заявив він. Підкреслимо, що в.о. Міністра охорони здоров’я вже не вперше заявляє про намір вивести тендерні питання з-під егіди МОЗ. За матеріалами «Інтерфакс-Україна»

За матеріалами «РБК-Україна»

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 485 00 96 vz@vz.kiev.ua

НОВИНИ

14 листопада 2014 року

ОБМАН

Р О З СЛІ Д У В А Н Н Я Т РИ В АЄ

«КАРСИЛ®», «АНАФЕРОН», «КЕТАНОВ», «ФЕСТАЛ®» — ФАЛЬСИФІКАТ?

С

лужба безпеки України спільно з Держлікслужбою проводить розслідування по факту вияв­ лення лінії з виробницт­ва продукції з сировини in bulk і неліцензійних складів, які функціонували з 2013 року в Харківській області. Держлік­ служба опублікувала розпорядження про тимчасову заборону обігу підозрі­ лих щодо фальсифікації препаратів, які виявлені на псевдовиробництві. Вже найближчим часом будуть з’ясовані компоненти, які входять у

?

виявлену продукцію. Відібрані зраз­ ки проходять лабораторну перевірку. У зв’язку з цим під тимчасову заборону до продажу потрапили такі лікарські засоби: «Карсил®» — таблетки, вкриті оболонкою, по 22,5 мг серій 2010114, 2160114, 2250114, 2320114 з марку­ ванням виробника АТ «Софарма, Болгарія», Болгарія, АТ «Болгарська роза — Севтополіс», Болгарія; «Анаферон» — таблетки серій 3200413, 3190413 з маркуванням ви­

робника ТОВ «НВФ «МАТЕРІА МЕДИ­ КА ХОЛДИНГ», Російська Федерація; «Кетанов» — таблетки, вкриті оболонкою, по 10 мг серії 2568339 з маркуванням виробника «Ранбаксі Лабораторіз Лімітед», Індія; «Фестал®» — драже серій 3312205, 3312207, 3312198, 3312199 з маркуванням виробника «Авентіс Фарма Лімітед», Індія. За матеріалами УНІАН

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я НЕ ЗАЙМАЄТЬСЯ ПИТАННЯМ ВАКЦИНАЦІЇ ПРОТИ ГРИПУ В ЗОНІ ПРОВЕДЕННЯ АНТИТЕРОРИСТИЧНОЇ ОПЕРАЦІЇ. «СОЛДАТИ В ЗОНІ АТО В ОСНОВНОМУ ХВОРІЮТЬ ЗАСТУДОЮ ЧЕРЕЗ ПЕРЕОХОЛОДЖЕННЯ, А НЕ ЧЕРЕЗ ІНФЕКЦІЮ. АЛЕ ПЕРЕОХОЛОДЖЕНИЙ ОРГАНІЗМ СПРИЙНЯТЛИВІШИЙ ДО РЕСПІРАТОРНИХ ІНФЕКЦІЙ, І РИЗИК ЕПІДЕМІЇ НА ФРОНТІ БЕЗУ­МОВНО Є», — ЗАЯВИЛА ЗАВІДУВАЧКА ДУ «УКРАЇНСЬКИЙ ЦЕНТР ГРИПУ ТА ГОСТРИХ РЕСПІРАТОРНИХ ІНФЕКЦІЙ МОЗ УКРАЇНИ» ТЕТЯНА ДИХАНОВСЬКА.

Постійну перереєстрацію ввезених ліків відмінено

5

листопада 2014 року вступив у дію Закон №1707-VII «Про внесення змін до Закону України «Про лікарські засоби» щодо обігу лікарських засобів та державного контролю якості ввезених на митну територію України лікарських засобів». Якщо раніше після закінчення терміну реєстрації лікарського засобу в Україні його подальше застосування було можливе за умови нової перереєстрації, то тепер імпортерам дозволено зробити останню перереєстрацію ЛЗ, після чого термін застосування в Україні схваленого препарату не буде обмежуватися. Також закон дозволяє застосовувати в Україні всі вже дозволені лікарські засоби до закінчення їх терміну придатності, визначеного виробником і зазначеного на упаковці. Це нововведення ставить за мету забезпечення безперервного доступу пацієнтів до ліків, але, на жаль, відкриває лазівки для препаратів, які виготовляються на азіатських підприємствах фармацевтичних концернів, де вимоги до якості препаратів значно нижчі.

За матеріалами інформаційного агентства ГолосUA

Т ЕН Д ЕРИ -2014

ПОВЕРТАЮТЬСЯ ЧАСИ РАЇСИ БОГАТИРЬОВОЇ...

М

іністерство охорони здоров’я України за результатами тендерів уклало низку угод на постачання лікарських засобів та виробів медичного призначення на суму 158,7 млн грн. Про це повідомляється у «Віснику державних закупівель». Ціни на медикаменти зросли. Так, іміглюцеразу цього разу придбано по 24 397 грн, що майже на 50% дорожче, ніж на минулорічному тендері МОЗ. Приблизно так само зросли ціни на фактор коагуляції крові. ТОВ «Компанія «Укроптпостач» із групи Петра Багрія підняла ціни на «Мето­т ­р ексат» і «Цисплатин» у 2,5 рази порівняно з минулорічними тендерами МОЗ. На ці препарати припадає 30 млн грн від загальної суми виграних тендерів «Укроптпостачу» минулого тижня.

Також значні суми виграли наступні компанії: ТОВ «Людмила-Фарм» Олени Миронової та Костянтина Грошева — 47,75 млн грн; ПрАТ «Біофарма» нардепа Василя Хмельницького і екс-заступника Міністра інфраструктури Костянтина Єфименка — 22,06 млн грн; ТОВ «Лінк-Медитал» Миколи та Олексія Баришевських — 15,63 млн грн; ТОВ «Бакмед» із групи колишніх керівників державного «Укрмедпостачу» Сергія Ледіна і Леоніда Калінніка — 11,6 млн грн; ТОВ «ВЕКТОР ФАРМА», за даними ексголови Держкомпідприємництва Михайла Бродського, належить до групи Дмитра Підтуркіна, який був радником Голови МОЗ Раїси Богатирьової, — 7,61 млн грн; ТОВ «Нортон-Україна» з групи Бориса Литовського — 5,19 млн грн.

Всі ці фірми входили до пулу постачальників МОЗ у попередні роки. Нагадаємо, що з Державного бюджету на державні закупівлі МОЗ було виділено 2 млрд 163 млн грн. Крім того, 1 листопада додатково зі спеціального фонду (надходження від розіграшу лотерей) надійшло ще 86 млн грн на закупівлю медикаментів для онкохворих дітей. Завершились укладанням угод закупівлі лише на 771 млн грн. В Антимонопольному комітеті України залишаються заблокованими пропозиції на загальну суму 59,3 млн грн (закупівля ендопротезів — 21,9 млн грн, доросла онкологія — 36,1 млн грн, контра­цептиви — 1,3 млн грн). За матеріалами сайту «Наші гроші»

З А КО Н ОД И Н Д Л Я В С І Х

«ВАЛАРТІН ФАРМА» ЗНОВУ СУДИТЬСЯ З ДМИТРОМ ШЕРЕМБЕЄМ

У

країнська фармацевтична компанія «Валартін Фарма» готує ряд позовів щодо повторного розповсюдження Дмитром Шерембеєм недостовірної інформації.

«4 листопада біля Дарницького районного суду Києва відбувся так званий мітинг під керівництвом Голови Благодійного фонду «Пацієнти України» Дмитра Шерембея, де він «без будьяких на те підстав дозволив собі в черговий раз такі висловлювання на адресу препарату «АЛЬФАПЕГ®», як «отрута», «вода», «китай-

ський порошок», «не має клінічних досліджень» тощо», — йдеться в повідомленні компанії. У «Валартін Фарма» відзначають, що «компанія розглядає такі дії пана Шерембея як відвертий тиск на компанію і на суд, який чинить Голова БФ «Пацієнти України» умисно та з метою лобіювання власних інтересів, інтересів окремих суб’єктів фармацевтичного ринку, а також з метою уникнення відповідальності за незаконні дії». Ще 10 вересня цього року ТОВ «Валартін Фарма» на своєму офіційному сайті розмістило заяву, в якій повідомило про факт подання та зміст цивільного позову до низки ЗМІ й до Д. Шерембея про спростування недостовірної ін-

формації та захист ділової репутації. «Компанія заздалегідь приносить свої вибачення тим ЗМІ, до яких позиватиметься в якості третьої сторони з вимогою спростувати поширені брехливі заяви Д. Шерембея, однак, на наше глибоке переконання, це єдиний правовий шлях для компанії відстояти свої права, честь та гідність», — відзначили у «Валартін Фарма». Разом з тим, ТОВ «Валартін Фарма» закликає всі сторони цивільного судового процесу до рівноправного змагання в рамках судового засідання, а не на вулиці. За матеріалами Інформаційного агентства УНН

За матеріалами «РБК-Україна»

Спиртові настоянки зникнуть з аптек?

С

пиртові настоянки й бальзами, які донедавна стояли на аптечних полицях і вважалися ліками, переведені у розряд алкогольних напоїв. Серед причин нововведення називалося, в тому числі, й те, що спиртові настоянки сприяють розвитку дитячого алкоголізму. Згідно зі змінами до Податкового кодексу, прийнятими влітку цього року (набрали чинності з 1 листопада), до міцних напоїв відтепер належать усі продукти дієтичного харчування, які містять не менше 8,5% етилового спирту. Це більшість трав’яних настоянок, антисептичних засобів (саліциловий, левоміцетиновий та інші спирти), різні бальзами й навіть ряд гомеопатичних засобів, котрі також настоюються на спирту. Тепер із них платитимуть такий самий акцизний збір, як зі звичайних алкогольних напоїв — із розрахунку 70,53 грн за літр 100% спирту. До того ж, виробникові доведеться придбати ліцензію вартістю 8 тис. грн на рік і подбати про маркування продукції акцизними марками. Фахівці вважають, що таким чином спиртовим настоянкам, схоже, винесено смертний вирок. І річ навіть не в тому, що продукція виросте в ціні, — подорожчанням невеликого флакону на 2-3 грн споживача сьогодні не збентежити. Проблема в тому, що в реалізації «проб­ лемних» товарів перестають бути зацікавленими представники аптечного бізнесу. Купувати ліцензії на продаж і звітувати про реалізацію підакцизного товару навряд чи захочуть більшість підприємців, оскільки істотних заробітків ця продукція тепер не обіцяє. За матеріалами Pharma.net.ua

3

ДОСЬЄ

ТЕНДЕРИ СМЕРТІ ПРОДОВЖЕННЯ

Уряд Яценюка, чиновників якого журналістка Тетяна Чорновол назвала «гієнами», не лише скопіював тендерну схему Сім’ї, але й повернув «смотрящих».

Михайло БРОДСЬКИЙ, голова Редакційної ради інтернет-видання «Обозреватель»

У

статті «Тендери смерті» («ВЗ» №44-45 від 31.10.2014 р.) я детально описав причини конфлікту між двома фармацевтичними кланами: з одного боку — прямих імпортерів, інтереси яких лобіював особисто Голова МОЗ Олег Мусій, з іншого — місцевої фармацевтичної мафії, представленої заступником Міністра Русланом Салютіним і Миколою Мартиненком — «смотрящим» від Уряду Яценюка. Відтоді багато чого змінилося в МОЗ: Мусія усунуто, Салютіна звільнено. Нарешті відбулися перші тендери із закупівлі лікарських засобів, але… насправді ситуація лише погіршилася. По-перше, Микола Мартиненко, усвідомивши свою неспроможність самостійно заробляти гроші на «МОЗівських» тендерах, зробив ставку на «схемотехніків» Сім’ї та Раїси Богатирьової. По-друге, знову немає жодних гарантій, що в придбаній гарній упаковці ліків дійсно буде лікарська речовина, а не крейда. Це ще одне нововведення «лідера народної довіри» Арсенія Яценюка, за прем’єрство якого проголосувало 22% виборців, але 78% — проти.

Тендери «по-фронтовому» Як тільки Василь Лазоришинець був призначений в.о. Міністра охорони здоров’я, були проведені одразу декілька тендерів на закупівлю лікарських засобів. Але, як виявилося, радіти особливо нічому. Як кажуть: за що боролися, на те й напоролися. Перемогли ті самі компанії з «тендерної гвардії» Сім’ї та Раїси Богатирьової: так, йдеться про компанії «Фармадіс», «Укроптпостач», «Ганза», які входять до групи Петра Багрія та Михайла Кучирки; це й сумнозвісні «Людмила-Фарм» і «Фармекс Груп». Найбільший куш у розмірі 121 млн грн «зірвала» «Фармекс Груп», при-

4

чому не просто виграла, а в жорсткій конкуренції з компанією «Здоров’я». Щоправда, в обох компаній де-факто один власник — до останнього часу почесний громадянин Харкова, депутат Держдуми Росії Олександр Шишкін. Як заявив прокурор Харкова Євгеній Попович, «Шишкін підтримав рішення російської влади про введення військ на територію України й про прийняття Криму до складу Росії. Така людина не гідна звання «Почесний громадянин Харкова». А ось вигравати тендери в Уряду Майдану — цілком гідна. І не боїться українська влада, що прибічник окупації поставить під виглядом ліків біологічну зброю… Чому після Революції Гідності в ходу ті самі схеми й принципи, які активно використовувалися в період «сімейного застою»? Цій темі, вважаю, необхідно приділити пильнішу увагу…

Ера Сім’ї: як будувалися схеми в МОЗ У 2011 році, коли Міністерство охорони здоров’я очолив виходець із Донецька Олександр Аніщенко, в схеми МОЗ підтяглися Андрій Ігнатов, Дмитро Підтуркін, Роман Богачев і Борис Ісаєв. Їхнім завданням було створити працюючу вертикаль і функціональні схеми для проведення держзакупівель у «потрібному» ключі. Досвід подібної діяльності у цих людей був: раніше вони злагод­жено працювали на благо певних донецьких структур, організовуючи закупівлі для «Укрзалізниці». З цією метою, по-перше, вони створили свою компанію «ВЕКТОР ФАРМА», яка брала участь у частині тендерів. Формально «ВЕКТОР ФАРМА» має британське коріння, а реально структура контролюється Дмитром Підтуркіним і його соратниками. Офіційним прикриттям для цієї групи була компанія «Менеджмент Консалтинг Груп», зареєстрована в Києві за адресою: провулок Георгіївський, 7. Уже в перший рік своєї діяльності група, як стверджують учасники ринку, почала проводити жорсткі переговори з постачальниками-фармацевтами. Підтуркін і його соратники взялися чітко розмежовувати, які компанії і в яких тендерах перемагають. За це група претендувала на «винагороду», котру переможці тендерів доволі часто заносили прямо до офісу в Георгіївському провулку. Подейкують, що суми відкатів імовірно складали 30-40% — залежно від специфіки тендера. Враховуючи,

що обсяги закупівель ліків складали близько 1,5 млрд грн, а 1,2-1,3 млрд виділялось на закупівлю медтехніки, то не складно порахувати, які суми проходили через «Менеджмент Консалтинг Груп». За деякою інформа­ цією, Підтуркін залишав 3,5%, а решту віддавав, судячи з усього, Ігнатову, «смотрящому» від Сім’ї за потоками в МОЗ.

МОЗ Богатирьової: рай для корупціонерів У 2012 році крісло Міністра охорони здоров’я зайняла Раїса Богатирьова. Для нашої четвірки почався новий виток запаморочливої тендерної «кар’єри». Роман Богачев у березні 2012 року отримує портфель заступника Міністра охорони здоров’я. Богачев був настільки потрібен Януковичу в МОЗ, що спеціально під нього була навіть створена окрема посада — заступник Міністра. Основ­не завдання Богачева — контроль за держзакупівлями в інтересах Сім’ї. Підтуркін стає штатним радником Міністра охорони здоров’я, у нього навіть з’явився персональний кабінет у Міністерстві. Для Андрія Ігнатова ще в грудні 2011 знайшлося тепле місце в податковій — його призначили заступником тодішнього Голови Державної податкової служби. Щоправда, пан Ігнатов роботу любив, тому на «громадських засадах» продовжував свою місію «смотрящого» Сім’ї в МОЗ. Нові посади суті занять групи не змінили. Всі питання по тендерах як і раніше вирішувалися в Георгіївському провулку. За деякими даними, переговори з постачальниками проводив Підтуркін, який збирав із переможців тендерів відкати. Якщо ж якийсь «особливо знахабнілий» постачальник платити відмовлявся — тендери просто блокувалися. Із часом Підтуркіну доручили ще одну відповідальну місію — конт­ роль за формуванням заявок на проведення тендера. Формально умови тендерної заявки МОЗ верстає спеціально створена група, до якої входять спеціалісти Міністерства і представники держпідприємств. З приходом у сферу охорони здоров’я групи Ігнатова до формування заявок допускалися виключно представники цієї групи, які, під пильним контролем Підтуркіна, прописували завдання тендерів під ті компанії, які в результаті повинні були їх виграти.

У вузькому колі «переможців» Ішов час, а наші хлопці практично безперешкодно розвивали і зміцнювали свій вплив на проведення

тендерів у сфері охорони здоров’я. Достатньо поглянути у «Вісник державних закупівель» — й одразу проглядається примітна тенденція. Із тендера в тендер плавно перетікали одні й ті самі переможці. Зокрема, це компанії «Фармадіс», «Укроптпостач», «Ганза», які входять до групи Петра Багрія і Михайла Кучирки — традиційно ця група контролює закупівлі препаратів для лікування туберкульозу й онкозахворювань. Фірма «Ганза», до речі, фігурувала в скандалі з «Таміфлю», який закуповувала по 251 грн за упаковку при ринковій вартості 67 грн. А в 2011 і компанія, і сам Багрій навіть фігурували в кримінальній справі по факту зловживання службовим становищем чиновників МОЗ, який мав місце при закупівлі в 2008 році піролізних інсенераторів. У лідерах за кількістю виграних тендерів та обсягами отриманих бюджетних кош­тів традиційно були також фірми «Людмила-Фарм» (контролює Олена Миронова), «Фармекс Груп». Ну і, звичайно ж, уже згадуване дітище Підтуркіна і Со — «ВЕКТОР ФАРМА». Ця фірма справді унікальна. Якщо більшість великих фармкомпаній у всьому світі мають свою вузьку спеціалізацію, то «ВЕКТОР ФАРМА» постачає все, що може знадобитися МОЗ. При цьому в компанії — всього один склад на Київщині, загальною площею 250 кв. м. На такій площі всю продукцію, яку пропонує компанія, розмістити неможливо фізично. Тим не менш, фірма, яку для участі в тендерах МОЗ створили Ісаєв, Підтуркін і Богачев, справно вигравала тендери із закупівлі ліків. Так, у 2013 році на долю «ВЕКТОР ФАРМИ» перепало тендерів на 200 млн грн. Це — компанії, що традиційно урвали найбільші шматки тендерного пирога. Інших постійних учасників МОЗівських тендерних закупівель можна поділити на дві групи: це або компанії, зареєстровані через шотландські чи кіпрські офшори, або фірми, оформлені на підставних осіб. Іноді дуже екзотичних. Так, нап­ риклад, у тендерах МОЗ періодично бере участь ТОВ «Скай фарм», заснував яке, згідно з даними Держреєстру підприємств, Ікромов Отабек Улугбек Огли, а керує нею людина з не менш незрозумілим ім’ям Жумабоєв Мамадали Мадаминижон Огли. Основне призначення цих фірм, схоже, — фіктивна конкуренція для фаворитів торгів, яких заздалегідь визначив Підтуркін.

Падіння Підтуркіна Однак, іноді ідеально відлагоджена система давала збої. Так сталося і влітку 2013 року. Тоді вибухнув, без перебільшення, міжнародний скандал. У тендері, оголошеному МОЗ, взяв участь польський виробник інсуліну. І нехай якість його препарату була високою, а ціна — прийнятною, у поляків виявився один суттєвий і непереборний недолік: вони відмовилися платити відкати Сім’ї. За що й були покарані: держпідприємство «Індар», контрольоване Підтуркіним, заблокувало всі тендери, а польський інсулін зняли з реєстрації. Поляки подібне беззаконня терпіти не стали і вчинили скандал. З усіма наслідками — аж до приїзду посла Польщі до Богатирьової. У результа-

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 485 00 96 vz@vz.kiev.ua

ДОСЬЄ

14 листопада 2014 року

ті скандал вдалося залагодити, але лише після того, як Підтуркіна звільнили з посади радника Міністра охорони здоров’я. Втім, звільнення було швидше формальністю: Підтуркін не лише продовжував курувати ввірену йому галузь, але навіть не позбавився відведеного йому в будівлі МОЗ кабінету, просто переїхав з одного поверху на інший. До речі, тема «Індару» — особлива, і про це підприємство, і про те, як можна наживатися на тяжкохворих на діабет, я розповім окремо. І в цьому контексті не можна буде не згадати про Підтуркіна, Ісаєва тощо. Паралельно з тендерами група тісно займалася ще одним перспективним напрямком — допуском препаратів на український ринок. Цим питанням відала спеціально створена група з прийняття рішень щодо реєст­ рації ліків, контролювати яку доручили Підтуркіну. Всі препарати, які отримували доступ на український ринок, проходили експертизу в ДП «Державний експертний центр МОЗ України». На розгляд же групи виносилися готові рішення. Таким чином, був створений своєрідний шлагбаум по пропуску ліків.

Як Підтуркін «намайданив» протекцію «Свободи» Зима-2013. У країні гримить Майдан. А в МОЗ — нарада з фармкомпаніями, яку проводять заступник Міністра Богачев і Підтуркін, котрий офіційної посади в Міністерстві тоді вже не мав. Там, перед великими фармацевтами, Підтуркін вихваляється важливою місією, покладеною на нього Сім’єю: ось, мовляв, хлопці вирішили, щоб я «помайданив» — і я пішов на Майдан. Як виявилося, «майданив» Підтуркін не дарма. Саме на Майдані він «потоваришував» із нардепом від «Свободи» Святославом Ханенком. Свободівець, який очолював підкомітет з питань законодавчого забезпечення реформування системи охорони здоров’я, медичної освіти та науки Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, бере Підтуркіна в помічники. Підтуркін настільки «зачарував» Ханенка, що той навіть намагався проштовхнути його на посаду в Держлікслужбу — однак тоді проти цього єдиним фронтом виступили й гравці фармринку, й лобісти їхніх інтересів у ВР. Тоді Ханенко прилаштував свого протеже в Наглядову раду «Охматдиту». І, поки українці гинуть, виганяючи Сім’ю з України, — Підтуркін тихо-мирно курує закупівлю обладнання для нового корпусу, який у народі охрестили «корпусом Саші Януковича». Ціна питання ще за тими, старими, цінами, які існували до стрімкої девальвації гривні, — близько 800 млн грн. За звичкою, Підтуркін віддає право поставок «своїм» — зокрема, компанії «Укрмед», яка також значилася серед вічних фаворитів тендерів МОЗ. Цю компанію контролює один із найбільших гравців вітчизняного ринку Микола Кузьма, компанії якого до 2009 року вигравали до 90% тендерів із закупівлі медтехніки, зокрема, ввезли «опелі» за ціною «швидких» — за кошти австрійського кредиту.

Без крісел — але з тендерами Осінь-2014. Салютін і Мусій так і не змогли провести тендери, за що поплатилися посадами. А на арену ви-

ЗАКОН УКРАЇНИ Про внесення змін до Закону України «Про лікарські засоби» щодо удосконалення порядку забезпечення населення лікарськими засобами, призначеними для лікування соціально небезпечних і тяжких хвороб (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2014, № 39, ст.2012) Верховна Рада України постановляє: I. Внести до Закону України «Про лікарські засоби» (Відомості Верховної Ради України, 1996 р., № 22, ст. 86 із наступними змінами) такі зміни: 1. У статті 9: 1) частину третю доповнити словами «у тому числі назва країни, номер і дата реєстрації»; 2) частину четверту доповнити реченням такого змісту: «До заяви про державну реєстрацію лікарського засобу, призначеного виключно для лікування туберкульозу, ВІЛ/СНІД, вірусних гепатитів, онкологічних та рідкісних (орфанних) захворювань, який зареєстрований компетентним органом Сполучених Штатів Америки, Швейцарії, Японії, Австралії, Канади або Європейського Союзу як лікарський засіб, додаються лише матеріали щодо методів контролю якості лікарського засобу, зразки упаковки лікарського засобу з маркуванням, викладеним мовою для маркування лікарських засобів відповідно до вимог цього Закону, та інструкції про застосування лікарського засобу, викладеної мовою відповідно до вимог цього Закону, документ, що підтверджує сплату реєстраційного збору»;

ходять старі-добрі «схемотехніки» Сім’ї. Зокрема, ходять чутки, що офіційні посади в МОЗ можуть отримати Підтуркін і хтось із його соратників. У колах, наближених до МОЗ, подейкують, що відповідну згоду вже дав нинішній в.о. Міністра охорони здоров’я Василь Лазоришинець. Досвід цих громадян, як повітря, необхідний новому керівництву. Зокрема, для реалізації своєї найзаповітнішої мрії — створення окремого органу, який відповідатиме за всі закупівлі МОЗ. І не біда, що такий орган виведе корупцію в тендерних процедурах на новий рівень розвитку й перекреслить усі наміри і декларації Яценюка й Порошенка щодо децентралізації закупівель (і, як наслідок, значного зниження корупційної складової при проведенні тендерних процедур). Зате у тих, хто стоїть біля тендерної годівниці, завжди буде і хліб, і до хліба. Згідно з інсайдерською інформацією, за Підтуркіна «вписувався» також лідер «Свободи», яка отримала свою квоту по МОЗ, Олег Тягнибок — він «сватав» Підтуркіна на керівника Держлікслужби. З Тягнибоком за право залишитися в Міністерстві до люстрації торгувався і Богачев… Поки офіційно в структуру МОЗ представники групи Підтуркіна не повернулися. А неофіційно — вже рулять на повну. Щоб переконатися у цьому, достатньо просто подивитися на результати тендерів, які МОЗ таки примудрилося провести. Як звітують у Міністерстві, станом на 31 жовтня в процесі процедури держзакупівель знаходилося продукції на 1 млрд 143,6 млн грн, акцептовано

пропозицій на 1 млрд 44 млн грн, укладено договорів на 913,4 млн грн. Із них у казначействі зареєстровано на 568,4 млн грн. Серед переможців усе ті ж перераховані компанії. «ВЕКТОР ФАРМА» тільки за тиждень (з 17 по 23 жовтня) отримала тендерів на майже 20 млн грн — і це тільки початок. Переможці тендерів, як і за часів Януковича, знову несуть гроші в офіс на четвертому поверсі в Георгіївському провулку. Щоправда, коли раніше такса в середньому складала 30%, то зараз, за чутками, «схемотехніки» зі стажем зробили коригування на розмір підвищення ПДВ і від учасників тендерів вимагають від 10-15%. Задек­ларовані наміри нової влади побороти корупцію в результаті привели країну в цілому, й охорону здоров’я зокрема туди, звідки і починали: до «смотрящих» від Сім’ї.

І тепер про участь особисто Арсенія Петровича Зрозуміло, хто пустив козлів у город. Навіть після скандалу з Мусієм Микола Мартиненко зміг утриматися в статусі «смотрящого» за МОЗ. Мабуть, прагнучи швидше заробити грошей, він і підрядив Ісаєва, Підтуркіна на організацію тендерної піраміди. Але крадіжкою державних грошей процес не обмежився. Групі вдалося домогтися ще одного вдалого для себе, але вкрай небезпечного для українців, новаторства: часткової відміни сертифікації GMP — сертифіката належної якості, прий­н ятого в усьому світі. Тут слід зробити важливе пояснення: декілька років тому, коли ця сертифікація вводилася в Україні, по-перше,

виник неймовірний спротив з боку зарубіжних фармкомпаній, оскільки в них була можливість завозити в Україну препарати нижчої якості, ніж ті, які постачалися в країни ЄС, де діють вимоги GMP. По-друге, частина наших героїв заробляли чималі гроші на ввезенні в країну відвертого фальсифікату. Людина купувала ніби дороговартісні ліки, а насправді це могла бути крейда або інша нейтральна речовина. І тут уже мова йшла не про крадіжку, а про вбивство. Хворий сподівається, що він лікується, а він повільно вмирає, оскільки не відбувається необхідного лікування. По-третє, відсутність вимоги сертифіката GMP дозволяє деяким ділкам ввозити низькоефективні ліки, по суті — ті ж підробки. Формально такі препарати є аналогами якісних, але належного впливу на організм людини не чинять. Сертифікація GMP, хоч і зі скрипом, але була введена за Януковича і Богатирьової, і я доклав чимало зусиль, щоб це було зроблено. Більше того, була введена кримінальна відповідальність за фальсифікат. Внаслідок цього фармацевтична продукція, що не відповідала стандартам, у нашу країну просто не могла ввозитися. Не могла… до недавнього часу. В серпні цього року Уряд Яценюка пролобіював зміни до Закону України «Про лікарські засоби», якими сертифікація відмінялась для препаратів, що ввозяться в Україну для пот­реб бійців АТО. «Під шумок» обов’язкову сертифікацію відмінили і для препаратів, які застосовуються в лікуванні соціально небезпечних і тяжких зах­ ворювань — таких як туберкульоз, ВІЛ/СНІД, гепатити, онкозахворювання і рідкісні (орфанні) захворювання. Саме ці фармгрупи найбільше закуповуються на тендерах МОЗ. Тому українцям, які страждають на ці недуги, з моменту набуття чинності зазначених поправок уже ніхто не може гарантувати, що вони приймають дійсно якісні й ефективні ліки, а не таку ж дороговартісну, але зовсім некорисну потовчену і спресовану в таблетки крейду. А такі — в кращому випадку, некорисні, а в гіршому — шкідливі низькоякісні препарати на український ринок надходитимуть неодмінно. Не дарма ж Борис Ісаєв провів тривалий час в одній зі східних країн, вивчаючи існуючі у відомій підпільним виробництвом низькоякісні ліки. До речі, побутує думка, що саме історія з відміною GMP-сертифікації стала причиною зірваних тендерів: тим, хто за цим стоїть, просто знадобився час, аби привезти з країн, що розвиваються, відверту гидоту замість препаратів, які могли б врятувати життя тисячам людей. А потім Яценюк повернув країну в «крейдяний» період, відкинувши вітчизняну систему охорони здоров’я на роки назад. Я хочу знову повернутися до влади: якщо з Уряду змити революційний пафос, то їхні тендерні процедури інакше як мародерством назвати не можна. Якщо комусь із публічних лідерів цієї революції совість дозволяє прокручувати такі справи, то всім іншим людям, експертам, політикам, журналістам має вистачити Достоїнства не мовчати. Р.S.: Стаття оформлюється у вигляді заяви про злочин і направляється до правоохоронних органів.

5

ДОСЬЄ

МІНЛИВІ ПОГЛЯДИ ЗАХИСНИКА ПАЦІЄНТСЬКИХ ПРАВ Вивчивши відкриту інформацію про діяльність протягом кількох останніх років найбільш відомої в Україні так званої пацієнтської громадської організації під назвою Всеукраїнська Рада із захисту прав та безпеки пацієнтів (далі — Рада), ми виявляємо вельми благоліпну картину. Ніхто не скаржиться на помилки лікарів, немає постраждалих ані від шахраїв у білих халатах, ані від невірно призначеного лікування. Жоден не нарікає на дорогі, але даремні, аналізи, на побори лікарів. Немов ніхто й не помер в Україні від неможливості придбати життєво важливі препарати і немає тих, хто гостро потребує таких ліків...

Гучне ім’я Беззмінним керівником Ради ось уже більше 12 років є Віктор Григорович Сердюк — людина чутлива і небайдужа. Особливо гостро він реагує на критичні зауваження, що, бува, й пролунають у ЗМІ на його адресу. Цим його якостям не було б ціни, якщо б висновки, зроблені з усієї критики, були спрямовані не тільки на збереження свого іміджу. Але, на жаль, інтереси тих, чиї права він узявся захищати, чомусь весь час залишаються поза увагою президента-захисника. Віктора Сердюка від вирішення проблем тих самих беззахисних пацієнтів постійно відволікають найвищі устремління. Мабуть, на якомусь етапі діяльності Ради президентові стало цілком зрозуміло, що від нещасних докучливих хворих нема чого чекати, крім нескінченного й безрезультатного клопоту. А тут саме життя пропонує проекти великого ґатунку! Де можна й себе показати, і якусь копійчину заробити. Слухаючи Віктора Григоровича (а на камери він, незважаючи на проблеми з чітким формулюванням думок, виступати полюбляє), у вас напевно складеться враження, що Всеукраїнська Рада — це доволі потужна й поважна організація, досвідчені адвокати якої відстоюють права ошуканих пацієнтів, засипають позовами суди. Ще вам може здатися, що фармацевтичні експерти цього об’єднання вивчають підозрілі лікарські засоби, а принципові ревізори наносять візити в лікарні, щоб вивести на чисту воду тих, хто нехтує заповітами Гіппократа. Однак при скрупульозному вивченні хоча б офіційної сторінки цієї ГО, що на Фейсбуці (а офіційний сайт Ради не працює вже як мінімум декілька місяців), ілюзії розсіюються і постає запитання: і де ж вони всі? Де ті принципові піклувальники за здорові відносини в охороні здоров’я? Де хоча б одна подяка, хоча б один «лайк» від людини, в чиїй долі взяли участь фахівці цієї організації? Де хоча б одне прізвище несумлінного медика? Але ж ось ми натрапляємо на подяку від Сердюка добровольцям, «які сприяли становленню й розвитку організації». То скільки ж

6

таких добровольців? Їх кількість вимірюється десятками або сотнями? Як стати волонтером Ради? На жаль, ані відповідей на ці запитання, ані хоча б одного охочого посприяти розвитку цієї пацієнтської організації ми не знаходимо. Щодо причин зникнення офіційного сайту, також немає ні пояснення, ні заяви про його злам чи реконструкцію. Більше того — на Фейс­бук-сторінці немає навіть натяку, за якою ж адресою надсилати петиції про порушення пацієнтських прав. Отже, напрошується висновок, що на ображених пацієнтів тут не чекають. Варто відзначити й те, що організація з гучним правозахисним ім’ям практично нічим ані правопорушникам, ані існуючій системі влади не загрожує, бо примудряється завжди знаходити з нею порозуміння — справжня знахідка для цієї самої влади, адже її існування свідчить про наявність у країні важливої демократичної інституції. Ми не ризикнемо віднести організацію Сердюка до таких, що підгодовуються владою, але маємо підстави вважати, що певні «дивіденди» за лояльність пану Сердюку все ж таки перепадають. А раптове зникнення сайту наводить і на більш песимістичні роздуми: чи не пов’язане таке кардинальне очищення з якимись заявами на підтримку, скажімо, реформ екс-Міністра Богатирьової, котра зараз знаходиться в розшуку? Адже біло-блакитні реформатори викликали й, певно, досі викликають неабиякий захват у Вік­тора Григоровича. Згадаємо, наприклад, круглий стіл у Харкові за участю В.Г.Сердюка та представників міської влади, що відбувся 18 листопада 2013 р. Там, зокрема, йшлося про «соціальні ініціативи Президента України Віктора Януковича, завдяки яким модернізується система охорони здоров’я», — саме така цитата досі розміщена на Фейсбук-сторінці Ради.

Кодеїн вбиває? Нехай Віктор Сердюк посідає й доволі дивну позицію як для захисника прав пацієнтів у дискусії щодо так званих аптечних наркотиків — сумнозвісних кодеїновмісних препаратів, з яких готують «наркотик для бідних» — дезоморфін чи, як вони його називають, «крокодил». Уже багато сказано про загрозливі темпи поширення цього виду наркоманії, але, незважаючи на чисельні публікації та телесюжети, в яких розповідалося про «кодеїнового вбивцю» (порівняно з морфіном швидше викликає стійку залежність і незворотно руйнує організм), проблема не втрачає гостроти. А смертність від дезоморфіну починає конкурувати зі смертністю від героїну. Ще в 2012 р. з метою припинення доступу до кодеїновмісних препаратів

любителям екст­ремального кайфу МОЗ видало наказ про введення рецептурного відпуску на всі комбіновані препарати, до складу яких входить кодеїн. Нічого, здавалося б, революційного — про необхідність наводити порядок, зокрема, з використанням рецептурних регуляторів у медичній системі країни, де процвітає самолікування і заш­калює смертність від неправильного застосування ліків або їх побічної дії, говорять багато фахівців. При цьому закликають орієнтуватися на суворі щодо цих питань нормативи західних держав. Ось і Віктор Сердюк ще не так давно ратував за рецептурний відпуск якомога більшої кількості ліків: «Ніде в світі такого немає, щоб хворий сам себе лікував і сам собі виписував ліки. 80% ліків повинні продаватися за рецептом!», — зак­ликав він, наприклад, в інтерв’ю «Известиям» у 2010-му році. Але невдовзі після того, як МОЗ вирішило упорядкувати відпуск кодеїновмісної продукції, щось у світогляді Віктора Григоровича різко перевернулося. Він почав виступати з незрозумілою критикою ініціативи МОЗ, заявляючи, що «недорогі ліки, які давно довели свою ефективність, стануть недоступними приблизно для 10 млн людей». «А уявіть, як зросте навантаження на лікаря, який повинен не тільки оформити рецепти, але й вести їх облік, звітувати, десь зберігати цю документацію», — дивував він своєрідним оскарженням власних думок, виступаючи вже не як прихильник європейських підходів до забезпечення населення ліками, а як захисник інтере­сів виробників кодеїнових препаратів. Він навіть договорився до того, що «інформація про те, що з ліків, які містять кодеїн, наркомани щось там видобувають, із чимось змішують і вживають, це — міф». Ну, щодо міфу, то достатньо переглянути документальні зйомки з життя кодеїнщиків, їх в Інтернеті — сотні (якщо, звичайно, у вас на перегляд вистачить духу, бо ті кадри шокують), але мимоволі виникає зустрічна підозра. Чи не займається сам Віктор Григорович міфотворчістю та спекулятивною казуїстикою, поширюючи думку, що всі ці ініціативи МОЗ спрямовані на те, аби «зробити малодоступними дешеві препарати вітчизняного виробництва?» Можливо, пан Сердюк дійсно переймається проблемами споживача, але, передивившись його виступи та заяви на цю тему, з’ясовується, що вони голослівні, правозахисник навіть не обтяжує себе збором відповідної інформації, не наводить ані конкретних доказів, ані прикладів щодо «чиєїсь змови» проти вітчизняного виробника і пацієнтів.

Втім, не будемо сперечатися: введення предметно-кількісного обліку знизить обсяги продажу кодеїнових препаратів. Але чому це так хвилює керівника організації, яка начебто стоїть на сторожі інте­ресів хворих? Його підо­ пічні, тобто ті самі хворі, лише виграють від цього, адже ліки їм тепер призначатиме фахівець, оберігаючи таким чином від помилок самолікування та ускладнень у вигляді побічної дії медикаментів. Але це знову залишається за кадром, а от у кадр потрапляє дивна поведінка В.Г. Сердюка, що дуже скидається на спроби торгового представника виробника кодеїну, який будь-що намагається врятувати свого хазяїна від втрати надприбутків. Що ж до наркозалежних, то їх Віктор Григорович, схоже, навіть до хворих не відносить, а це вочевидь іде врозріз із нормами медичної етики. У дискусії, присвяченій даній проблемі («Причини і наслідки введення контролю продажу ліків, що містять кодеїн», Golos.ua від 09.10.2012 р.), ці антинаркотичні заходи (які, до речі, запроваджені й за участі МВС) він сприймає з відвертим сарказмом: «Давайте тоді будемо й далі ублажати наркоманів… будемо їх захищати від якихось там хімічних сполук. А далі вони перейдуть на інші хімічні сполуки. Вибачте, фантазії наркомана таким чином ніде у світі ніхто не зупинив. Якщо він хоче себе вбити, він буде це робити будьякими шляхами. Але, вибачте, моя теща, моя бабуся, моя мати не повинні від цього страждати». Так і хочеться запитати керівника Ради: від чого лікуються кодеїновими препаратами його теща, бабуся та мати? Ці ліки, якщо вірити інструкції з використання, приміром, препарату «Кодтерпін IC®», є протикашльовим засобом, постійний прийом якого викликає залежність, і до того ж його з особливою обережністю рекомендовано вживати літнім людям. Ну, читати чи не читати інструкції до ліків — особиста справа люб’язного зятя, онука та сина. На щастя, багато наших читачів мають радикально іншу точку зору на цю проблему. «ВЗ» вже неодноразово писала про те, як лікарі, громадські діячі, деякі представники органів влади наполягають на тому, щоб кодеїновмісні препарати були включені до переліку ліків, кот­рі підлягають предметно-кількісному обліку. Свої заклики вони аргументують переконливими доказами того, якої шкоди (при досить таки сумнівній незамінності кодеїнових ліків у якості «основного призначення») можуть зав­ давати ці препарати, коли потрапляють до рук підлітків, — для них це спокуса спробувати «бабусині ліки» для отримання дивних відчуттів за порадою ровесників і всюдисущого Інтернету, який «відгукується» на назву будьякого кодеїновмісного препарату щедрими рецептами приготування «крокодила» та інших «звірячо-наркотичних» засобів. Історія вільного доступу до ліків, що легко перетворюються на наркотики, продовжується — так вважають і активісти громадських організацій, вимагаючи перевести кодеїновмісні препарати на предметно-кількісний облік, тому що при такій доступності під загрозою опиняються зовсім молоді люди, котрі, найчастіше, навіть не усвідомлюють, до яких страшних наслідків може призвести їхня «цікавість». Але що до того, вибачте, правозахисникові, який вважає, що наркоман повинен вмерти? Богдан КОНОВАЛОВ, спеціально для «ВЗ»

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 485 00 96 vz@vz.kiev.ua

14 листопада 2014 року

ДЕРЖАВНЕ ПИТАННЯ

8 ЖОВТИХ КАРТОК — ОЛІГАРХАМ ВІД ФАРМАЦІЇ Ще 20 червня 2014 року депутати Рівненської обласної ради зат­ вердили проект рішення «Про звернення депутатів Рівненської обласної ради до Міністерства охорони здоров’я щодо введен­ ня предметно-кількісного обліку в закладах охорони здоров’я ко­ деїновмісних препаратів і відне­ сення їх до сильнодіючих лікар­ ських засобів». Проект рішення був переданий МОЗ. Слідом за Рівненською областю за введен­ ня предметно-кількісного обліку кодеїновмісних препаратів вис­ ловилися ще 7 областей.

Н

а останній нараді в МОЗ щодо цього гострого питання предс тавник и С л у жби безпек и та Міністерства внутрішніх справ України в черговий раз підтвердили, що кодеїнова наркоманія набирає обертів, однак МОЗ України, Держлікслужба України та виробник «кодеїнових наркотиків» (одеський завод «ІнтерХім») продовжують свою непривабливу гру. Чому МОЗ засекречує позицію правоохоронних органів від громадськості, не вказуючи її на офіційному сайті Міністерства? Чому не помічає звернень, які ми пропонуємо вашій увазі? А д же вже 8 облас тей, як і об’єднують 25% населення України, показали жовті картки олігархам від фармації — власнику заводу «ІнтерХім» Анатолію Редеру і бізнесмену Петру Багрію (лобіює інтереси А.Редера через «свого» Голову Держлікслужби Михайла Пасічника і його першого заступника Олену Алексєєву), а також в. о. Міністра охорони здоров’я Василю Лазоришинцю. У вересні 2014 року Київська обласна рада VI скликання направила до МОЗ свої рекомендації щодо переведення кодеїновмісних препаратів на предметно-кількісний облік.

18 вересня 2014 року Чернігівська обласна рада висловила стурбованість зростанням реалізації кодеїновмісних препаратів і офіційно звернулася до МОЗ.

7

ДЕРЖАВНЕ ПИТАННЯ

Профільна постійно діюча комісія Миколаївської обласної ради прийняла аналогічні рекомендації щодо переведення кодеїновмісних препаратів на предметно-кількісний облік ще 31 липня 2014 року.

12 серпня 2014 року Запорізька обласна рада, підтримавши рівненських колег, звернулася до МОЗ з вимогою посилити контроль за обігом кодеїновмісних препаратів. Аналогічне рішення 29 липня 2014 року прийняли і тернопільські депутати.

13 вересня 2014 року за предметнокількісний облік кодеїновмісних препаратів висловилася Сумська облрада. Постійна комісія при Львівській обласній раді також підтримала думку своїх колег.

8

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 485 00 96 vz@vz.kiev.ua

ДЕРЖАВНЕ ПИТАННЯ

14 листопада 2014 року

КОДЕЇНОВИЙ ГЕНОЦИД УКРАЇНЦІВ ПРОДОВЖУВАТИМЕТЬСЯ? Було б наївно вірити, що боротьба з аптечною наркоманією закінчиться швидкою і легкою перемогою тих, хто взявся зжити це пагубне явище в нашій країні. Не є таємницею, що ці ініціативи йдуть врозріз з інтересами вельми грубезних гаманців, що банкують на фармацевтичному ринку. Тому нараду з питань кодеїновмісних препаратів, яка проходила в МОЗ України 30 жовтня, мабуть, не варто вважати останнім раундом.

Скільки коштує «дружня» підтримка? Представники СБУ та МВС ледве встояли під на­ тиском поборників комерційних інтересів фар­ мацевтичної компанії «ІнтерХім», що є основним виробником «аптечного наркотику №1» в Україні — «Кодтерпіну ІС®» (за підсумками 2013 року цей препарат приніс «ІнтерХіму» 222 млн грн). Саме правоохоронні органи не перший рік б’ють на сполох щодо проблеми безконтрольного відпуску лікарських препаратів, які містять у своєму складі наркотичні речовини, наголошуючи на необхід­ ності термінового віднесення кодеїновмісних ліків до таких, що підлягають предметно-кількісному обліку (ПКО). Але учасники наради більшістю голосів (23 — за, 3 — проти, 2 — утримались, 1 — не голосував) підтримали пропозицію, що на сьогодні підстав для запровадження ПКО ком­ бінованих лікарських засобів, які містять кодеїн, немає. Запрошений на нараду Міністерством охоро­ ни здоров’я (в якості експерта? — ред.) директор ТДВ «ІнтерХім» Анатолій Редер мав змогу осо­ бисто проконтролювати відданість членів «кодеї­ нової партії». Це й не дивно, адже поважаючі себе бізнесмени заздалегідь піклуються про необхідні результати подібних голосувань — без відповід­ ної установки заплющувати очі на такі явища, як аптечна наркоманія і повальне самолікування, людям у білих халатах якось, начебто, і не з руки. «Дружню» підтримку усталеної традиції без­ контрольного поглинання українцями кодеїну в постійно зростаючих дозах забезпечила й Асоці­ ація представників міжнародних фармацевтич­ них виробників AIPM Ukraine, що також не дивує, адже головував на нараді заступник Міністра охорони здоров’я з питань євроінтеграції Юрій Савко. Він був приз­начений на цю посаду в липні нинішнього року, а до того очолював Асоціацію виробників інноваційних ліків «АПРАД», котра так само, як і AIPM Ukraine, об’єднує представ­ ників іноземних фармкомпаній. Схоже, Савко і формував «список зап­рошених», і скільки серед тих 23 панів-засідателів, які проголосували про­ ти ПКО, звичайних статистів-менед­жерів, котрі були призвані лише проявити так звану корпо­ ративну солідарність, залишається тільки здо­ гадуватися — офіційного рішення за підсумком наради зі списком підписантів МОЗ чомусь не оприлюднило. До речі, Міністерство у своєму повідомленні про цю подію вирішило навіть не згадувати про при­ сутність на засіданні представників правоохорон­ них органів, які виражали діаметрально проти­ лежні зібраній більшості думки й переконання. Та й навіщо? Вони ж залишилися в меншості — як і український народ.

Аптека — не магазин Нас анітрохи не здивував і виступ виконавчого ди­ ректора «Аптечної професійної асоціації України» Оксани Гуленко: мовляв, провізори не проти ПКО, але з його введенням кодеїновмісних препаратів

взагалі в аптеках не буде. Не здивував тому, що нещодавно в кріслі президента цієї професійної спілки сидів нинішній Голова Держлікслужби Ми­ хайло Пасічник, а саме з його призначенням на державну посаду цей контролюючий орган змінив своє ставлення до аптечної наркоманії з нетерпи­ мого на благодушне. Якщо раніше Держлікслуж­ ба повністю поділяла тривогу правоохоронних органів з цього питання й адекватно реагувала на їхні запити, то зараз вона також демонструє «дружню» підтримку. Пані Гуленко стверджує: після введення ПКО на якийсь препарат в аптеках, де він продається, відразу збільшується кількість перевірок, тому аптеки просто не хочуть брати його на реаліза­ цію. «Так само лікарі не виписують рецептів на такі ліки, щоб уникнути зайвих проблем», — каже вона, явно виходячи за рамки своїх повноважень. Чи не сам Михайло Пасічник дав вказівку своїй учорашній підопічній, що представляє інтереси фармацевтів, «розписатися» ще й за лікарів? До того, ж професіоналу слід розуміти, що ап­ тека багато в чому відрізняється від звичайного магазину, де «чим хочу, тим і торгую». Це, переду­ сім, заклад охорони здоров’я, і якщо аптеки пере­ стають задовольняти потреби пацієнтів або лікарі не бажають виписувати ліки, що знаходяться на ПКО, то це недопрацювання МОЗ та інших відпо­ відальних структур. Врешті-решт, з чого ми виходимо — з фі­ нансових інтересів фармвиробників, комфорту чиновників, лікарів та провізорів чи з інтересів па­ цієнтів і їх безпеки? Цю думку намагався донести присутнім Голова правління Союзу споживачів медичних послуг, лікарських засобів і виробів медичного призначення Владислав Онищенко. З його слів, усім працівникам фармацевтичної сфери добре відомо, що в Україні практично не виконується порядок відпуску рецептурних препаратів. Незважаючи на те, що кодеїновмісні препарати повинні продаватися за рецептами, провізори заплющують на ці вимоги очі. «Сьо­ годні контроль за продажем кодеїновмісних пре­ паратів такий самий, як при відпустку фізрозчину або води для ін’єкцій», — сказав він. Ми вже пояснювали й пояснимо ще раз — для ліків, які підлягають ПКО, в аптеці повинен бути спеціальний журнал, куди вносяться всі дані про такі препарати: від кого (дистрибутор, виробник), в якій кількості і в якій формі отриманий, а також усі дані про відпуск таких препаратів та відомості про пацієнта і його діагноз. Усі рецептурні блан­ ки форми ф-1 (що підлягають ПКО) обов’язково реєструються в журналі. Кількість рецептів має збігатися з кількістю, зазначеній у журналі, і да­ ними про реалізацію препаратів. Таким чином, Держлікслужба і правоохоронні органи в будьякий час можуть перевірити інформацію про від­ пущений препарат «із різних сторін» (в аптеці, у лікаря і в пацієнта). Наразі ж ці перевірки просто неможливі. Таким чином, єдиним існуючим у кра­ їні механізмом суворого контролю є саме пред­ метно-кількісний облік.

«Залізні» аргументи, включаючи погрози А от Олександр Чумак, відомий своєю недипло­ матичною поведінкою та щедрий на загрози активіст із заводу «ІнтерХім», взагалі не став шукати нових аргументів, а пішов уторованим шляхом залякувань, пригрозивши скласти на В. Онищенка якийсь «протокол». Цей «інтерхі­ мівець» уже показав себе в березні нинішньо­ го року на замовній прес-конференції заводу «ІнтерХім» в ІА «Інтерфакс-Україна» справжнім «бійцем», коли в оточенні групи осіб у камуф­ ляжі пояснював присутнім, що вміє вирішувати питання «по-простому». У зв’язку з цим пригадується, що на тій самій прес-конференції в «Інтерфаксі» виступала й Олена Алексєєва, яка тоді ще представляла Асо­ ціацію «Виробники ліків України» і висловлюва­ ла недвозначну підтримку «ІнтерХіму». Через кілька місяців вона була призначена першим зас­т упником Голови Держлікслужби, а Олек­ сандр Чумак став представлятися радником Голови цього відомства. То чи варто дивуватися тому, що з приходом до Держлікслужби нової команди Михайла Пасічника ставлення до «ко­ деїнової проблематики» змінилося докорінно? Держлікслужба до часів Пасічника визнава­ ла серйозність аптечної наркоманії та закликала взяти її під суворий контроль, неодноразово звер­ талась до Міністерства охорони здоров’я України щодо посилення контролю за кодеїновмісними препаратами шляхом введення ПКО — 6 листів протягом 2012-2014 рр. із представленням про­ екту відповідного Наказу МОЗ. Пасічник же вирішив, що ця проблема «трохи перебільшена», і тепер вбачає своєю головною місією «захист інтересів пацієнтів, які, мовляв, будуть позбавлені життєво важливих ліків, коли введуть посилений контроль їх обігу». Зробив внесок у розвиток кодеїнового геноци­ ду українських громадян і Олег Мусій — за час свого недовгого перебування на посаді Мініст­ ра охорони здоров’я він успішно «заговорив» проблему. Так, у березні на брифінгу в Кабінеті Міністрів України він назвав «бізнес, побудова­ ний на кодеїнових препаратах» неетичним і не­ моральним, зазначивши, що кодеїновмісні ліки, а також «Трамадол», «Тропікамід» та інші препа­ рати стимулюють українську наркоманію, тому нехай краще держава втратить мільйони таких прибутків, але «ми вбережемо наших дітей від наркоманії». Проте після зустрічі з керівництвом «Інтер­ Хіму» він уже заявив: «Кодеїновмісні препара­ ти не будуть поставлені на ПКО, але конт­роль їхнього відпуску буде надзвичайно суворим. І тут я бачу велику роботу громадськості. Стежи­ ти будуть організації, які борються з корупцією, з наркоманією. За виявлення факту продажу без рецепта хоча б однієї упаковки кодеїновміс­ ного препарату я буду ініціювати і наполягати, щоб такі аптеки позбавляли ліцензії на право здійснення діяльності». Таке перекладання від­

повідальності за контроль обігу «аптечного наркотику №1» із ввіреного Олегу Мусію Мі­ ністерства на громадські організації фахівці назвали абсурдним. Та й які організації в змозі здійснювати цей контроль? Можливо, Всеукраїнська Рада захисту прав пацієнтів Віктора Сердюка? Під час наради він закликав присутніх «спільно з МОЗ і його радою розшукати наркозалежних від «крокодилу» і лікувати їх». Що це: черговий зразок чорного гумору Віктора Григоровича, який уже не раз називав кодеїнову наркоманію міфом, чи «обмовка за Фрейдом» — тобто ви­ знання таки існування кодеїнової наркоманії в Україні і необхідності боротьби з нею? Але «найзалізніший» аргумент для виправдан­ ня лояльного ставлення до кодеїну знайшов представник ДП «Державний експертний центр Міністерства охорони здоров’я України» — він, виявляється, необхідний певній категорії хво­ рих дітей. Але ж, кажучи про дітей, ми повинні в першу чергу дбати про те, щоб саме лікарі призначали їм лікування, а не допускати, аби батьки, «озброєні» інтернет-рекомендація­ ми або порадами сусідки, бігли в найближчу аптеку по кодеїн. І саме ПКО, не знижуючи доступності до цих препаратів, встановлює фільтр для горе-батьків, готових нагодувати своїх дітей усім, що доведеться, аби завтра тих прийняли у дитсадок. Варто також нагадати, що кодеїновмісні препарати найчастіше використовуються для усунення симптомів захворювання, а не для його лікування. А за даними відділення дитя­ чої наркології НДІ наркології МОЗ Російської Федерації, нерідкими є клінічні випадки, коли наркоманія у дітей формувалася вже з першо­ го прийому кодеїновмісних лікарських засобів. Панові ж Сердюку порадимо прислухатися до слів практикуючого медика, головного лікаря Київської міської наркологічної клінічної лікарні «Соціотерапія» Володимира Ярого, сказаних ко­ респонденту «ВЗ» ще в 2012 році: «Про те, що аптечна наркоманія — дуже поширене явище, свідчить хоча б той факт, що впродовж остан­ нього року більше половини хворих, які зверта­ лися до нашої лікарні, вживають препарати, що проходять через аптечну мережу». Тобто більше половини хворих — саме аптечні наркомани! «Ми повинні йти шляхом більшості країн Єв­ ропи, — вважає Володимир Ярий, — де окрім засобів особистої гігієни в аптечній мережі без рецепта лікаря практично нічого не можна прид­ бати. Хоча зрозуміло, що виписування рецептів буде значним навантаженням на лікарів сімейної медицини, дільничих терапевтів, але це єдиний спосіб подолання аптечної наркоманії і водно­ час збереження доступності ліків для тих, хто їх потребує». От і завідувач відділу профілактики та ліку­ вання наркоманії ДУ «Інститут неврології, пси­ хіатрії та наркології» НАМНУ, доктор медичних наук Ігор Лінський теж вважає, що «суспільство зрештою повинно вирішити, що йому вигідніше: «комфортно» купувати ліки в аптеці і змиритися з аптечною наркоманією чи перейти до прийня­ тої у цивілізованому світі системи, за якої безре­ цептурно відпускають дуже вузький асортимент ліків. Можливо, це буде не дуже зручно на почат­ ку, але інакше аптечну наркоманію не подолати». Вже 8 обласних рад (третина областей Укра­ їни) вимагають заборонити вільний продаж кодеїновмісних препаратів, але МОЗ і цього не помічає. Імітуючи «батьківську турботу про пацієнтів», воно продовжує грати з підступним і ненажерливим вогнем. Богдан КОНОВАЛОВ, спеціально для «ВЗ»

9

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

ГРОМАДСЬКЕ ЗДОРОВ’Я В УКРАЇНІ — ВЕРШНИК БЕЗ ГОЛОВИ?

В Україні поняття «громадське здоров’я» сприймається як «привид комунізму» — «бродить» повсюди, але ніхто його не бачив. У розвинених країнах існують цілісні системи охорони громадського здоров’я, які «зв’язують» у єдиний ланцюг державні органи, наукові установи, суспільні інституції. У нашій же країні турбота про здоров’я народу покладена на плечі того ж народу — ані комплексного підходу, ані державної стратегії, ані єдиного центру управління. Тож замість профілактики маємо безкінечну боротьбу з хворобами, замість прорахування ризиків — подолання наслідків, замість міжсекторального підходу — пошук «крайніх». Чи можливо докорінно змінити ситуацію, і хто має це зробити?

Олеся ГУЛЬЧІЙ, експерт ВООЗ, доктор медичних наук, професор, Заслужений працівник охорони здоров’я України

ВЗ Які компоненти передбачає система громадського здоров’я у світовому контексті?

— У різних країнах дають різні визна­ чення поняття «громадське здоров’я» (ГЗ). Приміром, в Австралії під цим терміном розуміють набір дисциплін, метою яких є поліпшення здоров’я населення. У Румунії він означає популяційне здоров’я і систему під­ готовки спеціалістів для нагляду та оцінки загроз здоров’ю, моніторингу та планування відповідних програм. У Туреччині ГЗ — це «наука і мистецт­ во профілактики захворювань, подов­ ження життя та пропаганди здоров’я через організовані зусилля суспільст­ ва». Тобто, незважаючи на значне роз­ маїття трактувань терміну, він означає один напрямок і включає такі дефіні­ ції, як «здоров’я популяції», «об’єднані зусилля суспільства», «профілактика та зміцнення здоров’я». Тому всі кра­ їни керуються визначенням ВООЗ: «Громадське здоров’я — це наука та практика попередження захворю­ вань, подовження життя та зміц­

10

нення здоров’я шляхом об’єднаних зусиль суспільства». Тобто система громадського здоров’я — це більш широке, фундаментальне поняття, яке охоплює не тільки організацію власне медичної допомоги, а й оцін­ ку, виявлення, профілактику ризиків захворювань та підтримку здоров’я. І це справа державна. Здоров’я популяції турбувало всі держави всіх часів. Пригадайте спар­ танське виховання, яке включало су­ вору систему загартування. Так само значна частина законів Хамурапі була спрямована на запобігання хворобам. Римські акведуки, античні водопро­ води — це також перші паростки тур­ боти про громадське здоров’я. Якщо ж говорити про ГЗ як науку, то перша кафедра соціальної гігієни була орга­ нізована в 1920 році в Берліні. Хоча, якщо відзначати національні пріори­ тети, ще в 1905 році у Києві в універ­ ситеті Св. Володимира український вчений Корчак-Чепурківський читав курс із основ соціальної гігієни та громадської медицини. А в 1871 році в цьому ж університеті була організо­ вана кафедра гігієни, медичної полі­ ції, статистики та медичної географії. Тому дуже прикро, що Україна, яка має такі традиції, нині відстає у роз­ будові системи громадського здоров’я порівняно з іншими країнами світу. ВЗ Чи можна створити універсальну світову модель такої системи і чи варто це робити?

— Модель ГЗ має бути гнучкою і дина­ мічною. Її покликання — відповідати на запити суспільства й на виклики часу. Тобто залежно від ситуації, кон­ кретних випадків і явищ (суспільних, економічних, екологічних і навіть по­ літичних) акценти і пріоритети охо­ рони громадського здоров’я можуть

змінюватися. Втім, існують певні функції ГЗ, які становлять основу всіх національних систем. Два роки тому Європейський регіональний комітет ВООЗ ухвалив «Європейський план дій по зміцненню потенціалу та пос­ луг громадського здоров’я», де було визначено його 10 основних функцій. По-перше це епіднагляд і оцінка стану здоров’я та благополуччя населення (за різними параметрами). По-друге, моніторинг та реагування на небез­ пеки для здоров’я, в тому числі й у разі надзвичайних ситуацій (стихійного лиха, гуманітарної кризи, збройних конфліктів тощо). По-третє, захист здоров’я через безпеку навколишнього середовища, праці, харчових продук­ тів тощо. Цими питаннями опікува­ лася наша ДСЕС (комунальна гігієна, гігієна праці та харчування). Наступна функція — зміцнення здоров’я, в тому числі й через вплив на його соціальні детермінанти. Це передбачає вивчення чинників ризи­ ку (куріння, алкоголь, гіподинамія, нераціональне харчування тощо). У світі ніхто не розглядає епідеміоло­ гію як таку, що стосується виключно інфекційних захворювань, що має міс­ це в Україні. Епідеміологія вивчає за­ кономірності формування будь-яких захворювань, а нині на перший план у світі і в Україні виходять неінфекційні недуги. Наші вчені проводять фрагментар­ ні дослідження в цьому напрямку. Зокрема, серію робіт підготовлено в Інституті педіатрії, акушерства і гінекології НАМНУ (дослідження факторів ризику перебігу вагітності), Інституті гігієни та медичної еколо­ гії ім. О.М. Марзєєва АМН України, Інституті медицини праці НАМНУ. Цікаві напрацювання та профілактич­ ні програми має Інститут кардіології

ім. академіка М.Д. Стражеска НАМНУ — там вивчали фактори ризику фор­ мування серцево-судинної патології. Однак, щоб такі дослідження стали надбанням громадського здоров’я, вони мають бути системними, а не розрізненими, й об’єднаними «під од­ ним крилом» — тоді теорія втілиться у практику. Таким «крилом» у розви­ нених країнах слугують інститути громадського здоров’я. ВЗ Тобто потрібна тісна взаємодія науковців і організаторів охорони здоров’я?

— Безперечно. Роль останніх є виз­ начальною для виконання бага­ тьох функцій системи громадського здоров’я. Зокрема, для забезпечення стратегічного керівництва в інтересах здоров’я та благополуччя населення. Поки що в Україні практично немає управлінців такого рівня, оскільки питання підготовки керівників галу­ зі залишається проблемним. Остан­ нім часом з’явилися певні позитивні зрушення — впроваджено 18-місяч­ ні курси підготовки керівників зак­ ладів охорони здоров’я, але цього недостатньо. Виникає ще одне запитання: чому практичні лікарі — клініцисти, на­ уковці чи викладачі — проходять атестацію і повинні підтверджувати свою категорію, вдосконалювати свої знан­ня (так само для головних лікарів існує система атестації, курси тема­ тичного вдосконалення тощо), а от місцеві управління охорони здоров’я та МОЗ акредитації не потребують? Керманичів галузі ніхто не перевіряє на профпридатність — їм не треба вдос­коналюватися? До речі, минуло­ го року в США почали акредитацію департаментів охорони здоров’я в різних штатах. Поки що вона добро­ вільна, але «сміливців» виявилося

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 485 00 96 vz@vz.kiev.ua

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

14 листопада 2014 року

достатньо, серед них і Державний департамент охорони здоров’я Ва­ шингтона. До атестаційних комісій входить і вище керівництво галузі, і представники реципієнтів медичної допомоги, і професійні асоціації, і не­ державні організації. У нас же часто на посади головних лікарів призначають тих, хто не має відповідної категорії. Тож хто керує і приймає рішення — такі результати і маємо. ВЗ Тоді як забезпечити кваліфікованими кадрами систему громадського здоров’я, яку, сподіватимемося, таки створять в Україні?

— Чекати, доки створять, не можна. Потрібно готувати такі кадри вже сьогодні. Бо вони й займатимуться створенням цієї системи. Передусім фахівцями в галузі ГЗ мають стати випускники нинішніх медико-про­ філактичних факультетів. Навчальна дисципліна «Громадське здоров’я», як правило, є в програмі підготовки лікарів усіх фахів (на додипломному рівні). Адже будь-який лікар повинен знати основи профілактики, оцінити фактори ризику для здоров’я тощо. Однак найгрунтовніша програма з ГЗ розроблена для медико-профілактич­ них факультетів. Але це не той рівень, який існує у світі. По-перше, наші випускники ме­ дико-профілактичних факультетів — сироти у вітчизняній охороні здоров’я і бідні родичі своїх зарубіжних колег. Адже у країнах Європи існує тристу­ пенева освіта за фахом ГЗ — бакалав­ ри, магістри та доктори філософії. Ми маємо відповідні кадри й кафедри для того, щоб організувати таку ж систему підготовки. Їх потрібно лише оновити за назвою та змістом. Зрештою, і самі медико-профілактичні факультети по­ трібно трансформувати у факультети громадського здоров’я. А ще — внес­ти зміни у номенклатуру медичних спе­ ціальностей (в Україні фаху «Громад­ ське здоров’я» немає). Тоді випускники згаданих факультетів дійсно знайдуть своє місце в системі. ВЗ Чи зможе нова «армія» мобілізувати суспільство в потрібне русло?

— Для цього ВООЗ і визначило од­ нією з основних функцій системи ГЗ інформаційну роботу, комунікацію та соціальну мобілізацію в інтересах здоров’я. Важливо те, як ми «подаємо» реформи і як ми їх проводимо. При­

міром, пояснення скорочення лікар­ няних ліжок тим, що за кордоном їх менше, ніж у нас, населення не сприй­ має (ми це спостерігаємо у пілотних регіонах). Бо обіцяна «гарна» лікарня буде так далеко, що люди згодні на не дуже гарну, але доступну, яка буде поряд. До того ж не треба лукавити: скорочення заради скорочення — це не реформа. Інша справа — зменшити потужності, щоб ефективніше вико­ ристовувати ліжковий фонд, але при цьому мати добре організовану поза­ стаціонарну допомогу. Щоб пацієнта раніше виписати зі стаціонару, треба мати гарантії того, що він отримає необхідну допомогу на амбулаторному етапі чи вдома. Наприклад, у США і країнах Європи існують агенції з надання позастаці­ онарної допомоги, їх представники разом із лікуючим лікарем пацієнта вирішують, що потрібно пацієнту після виписки (перев’язки, нагляд, ві­ зити до фахівців, обстеження тощо). А чи знають наші лікарі, куди вони виписують своїх хворих? Чи є у них автомобіль, щоб приїхати в клініку на контроль, сприятливі для одужання побутові умови вдома, чи людина са­ мотня, зрештою, чи є лікар за місцем проживання пацієнта, не кажучи вже про домашній стаціонар? Яка потреба у соціальних ліжках? Скільки створити відділень медсест­ ринського догляду? Чітких відпові­ дей поки що немає, а прагнення щось скорочувати — є. Нам потрібно відхо­ дити від стереотипу, що турбота про здоров’я людини закінчується її ви­ пискою зі стаціонару чи із закриттям листка непрацездатності. ВЗ Але для цього зусиль галузі медицини замало!

— Так. Громадське здоров’я — резуль­ тат міжсекторального підходу. Прак­ тично в усіх державних програмах (а не лише в медичних) мають бути присутні питання охорони здоров’я. Для цього потрібна політична воля найвищого керівництва держави і його контроль. Приміром, генераль­ ного хірурга США (так традиційно на­ зивається посада провідного фахівця системи громадського здоров’я у цій країні) призначає Президент за подан­ ням та згодою Сенату (на 4 роки). У його підпорядкуванні — 6,5 тис. осіб, які працюють «на виклику» 24 години на добу.

Всі розвинені країни світу мають ін­ ститути громадського здоров’я — це «мозок» системи. Міністерство охоро­ ни здоров’я — виконавець. Класична схема управління галуззю: суб’єкт управління (міністерство), об’єкт (на­ селення), між ними — блок наукового регулювання (інститут громадського здоров’я). Він займається напрацю­ ванням даних, аналізує їх, на підста­ ві чого й приймаються управлінські рішення. Хоча в різних країнах функції інсти­ тутів громадського здоров’я можуть дещо відрізнятися (відповідно, і їх структура). У США таких інститутів декілька — під егідою Національного інституту громадського здоров’я. Мі­ сія такого інституту в Японії полягає в підготовці фахівців галузі ОЗ, гігієни навколишнього середовища і соцза­ безпечення, а також дослідження в цих галузях. У Нідерландах інститут працює в напрямках пошуку фунда­ ментальних знань про природу й по­ ведінку живих систем та застосуван­ ня цих знань для зміцнення здоров’я, збільшення тривалості життя, зни­ ження захворюваності та інваліднос­ ті. У Норвегії основні цілі інституту — спостереження за станом здоров’я населення, дослідження впливу різ­ них чинників на нього і профілактика. Діяльність Австралійського інституту спрямована на поліпшення здоров’я бідних громад, а також на проведення наукових досліджень. Інститут Данії проводить дослідження в галузі охо­ рони ГЗ на міжнародному рівні, надає наукові дані для прийняття відповід­ них рішень органами державної вла­ ди, здійснює післядипломне навчання фахівців, вивчає нові тенденції і вияв­ ляє нові проблеми. За нинішніх умов в Україні склад­ но створити подібну інституцію, хоча вона вкрай потрібна. Президент НАМН України академік А.М. Сер­ дюк ініціював створення наукового центру громадського здоров’я на базі Інс­титуту гігієни та медичної екології ім. О.М. Марзєєва. Тим більше, що ВООЗ визначила як окреме завдання — розвиток досліджень і наукове об­ ґрунтування політики та практики ГЗ. В Україні для цього є необхідні потуж­ ності — інститути, кафедри універси­ тетів, вони можуть напрацювати до­ казову базу для прийняття важливих рішень. Але необхідно організувати цей процес і об’єднати зусилля.

ВЗ Дехто стверджує, що Семашківська система ідеально виконувала функцію охорони здоров’я громадян, і достатньо пригадати забуте замість створювати нове…

— Така система працює лише за умо­ ви потужного і сталого фінансування. Нині таке фінансування збереглося хіба що в ОАЕ. Там лікарня наприкін­ ці року замовляє бюджет, їй надають кошти і контролюють використання. Ми живемо в ринкових умовах. Та й Семашківську систему також потріб­ но оцінювати критично. Декларував­ ся щорічний загальний профілактич­ ний огляд. Хтось аналізував, чи його ефективність відповідала затраченим коштам? До того ж «загального» огля­ ду так і не вдалося досягти… Та чи й потрібний він? Ще один мінус — відсутність мо­ тивації бути здоровим. Стара система стимулювала соціальне утриманство. «Бонуси» отримували ті, хто хворіє (податкові пільги, першочергове за­ безпечення путівками). Система ГЗ повинна вчити людину зберігати і зміцнювати здоров’я, далі — займа­ тися профілактикою і аж потім — бо­ ротися з хворобами. А не навпаки. Але «вимагати» від людини бути здоровою без створення для цього необхідних умов держава не має права. Нині ж не кожен може дозволити собі купити абонемент у спортивний клуб, басейн, забезпечити повноцінний раціон хар­ чування тощо. Зрештою, ВООЗ напо­ лягає на забезпеченні стійких органі­ заційних структур та фінансування системи громадського здоров’я. Адже на одному ентузіазмі жодна ідея пра­ цювати не буде. Розмову вела Світлана ТЕРНОВА, «ВЗ»

НАСТУПНА ТЕМА Шановні читачі! Відкриваючи «Дискусійний клуб», ми ставили за мету дати кожному лікарю можливість висловитися з приводу наболілого. Тема нашого наступного обговорення:

«Підготовка сімейного лікаря: марш-кидок по-українськи?» Чекаємо ваших листів на адресу: 04211, м.Київ, а/с 138, редакція газети «Ваше здоров’я» або на e-mail: vz@vz.kiev.ua

ТОЧКА ЗОРУ Володимир КОРОЛЕНКО, начальник Управління лікувально-профілактичної допомоги Департаменту охорони здоров’я Київської ОДА, доцент НМУ ім. О.О. Богомольця, кандидат медичних наук

О

бразно кажучи, «пацієнтом» громадського здоров’я є суспільство, тому його мета — профілактика захворюваності та інвалідності, а основні завдання — розробка,моніторинг і корекція концепції, стратегії й тактики в охоро­ ноздоровчій політиці нашої держави. Для цього ГЗ використовує такі науки, як епідеміологія, біо­ статистика, біомедичні науки, екологія людини,

політика та управління охороною здоров’я, біо­ економіка, медична соціологія, медична кліо­ динаміка, психологія. Цей перелік можна про­ довжити, однак і без того зрозуміло, що чинні програми медичних вишів дуже далекі від того, аби надати ґрунтовні знання з громадського здоров’я. Навіть із назвами(!) деяких дисциплін більшість наших випускників і навіть науковців не знайомі. В Україні виникла потреба в підготовці нових кадрів менеджерів охорони здоров’я та інших фахівців із Public Health. Її не можуть задо­ вольнити ані двомісячні курси з організації та управління охороною здоров’я (щоправда, тепер є ще й 18-місячні, але через обмежену пропускну здатність вони поки що погоди не роблять), ані єдина у своєму роді Києво-Могилянська школа охорони здоров’я. Тому така підготовка часто за­

лишається на рівні самоосвіти ентузіастів. Аби будувати сучасну систему охорони здоров’я, необхідно готувати відповідно навчені кадри, які не мають бути «більше економістами, ніж медиками» або «керівниками будь-чого, куди пошлють». Охорона здоров’я — специфічна й водночас стратегічна галузь, тому потребує спеціальних менеджерів. Основи біомедичних знань у їх освіті вкрай необхідні. Побудова сучасного громадського здоров’я в Україні набуває нових відтінків у світлі імплемен­ тації Угоди про асоціацію з ЄС. Першочерговим заходам в галузі ГЗ присвячена 22 глава Угоди, а ст. 427 передбачає створення Національного центру громадського здоров’я. Нині існує чима­ ло установ, тією чи іншою мірою дотичних до його функцій (Національний інститут страте­ гічних досліджень при Президентові України,

Український інститут стратегічних дос­ліджень МОЗ України, спеціалізовані цент­ри Міністер­ ства, регіональні центри медичної статистики та центри здоров’я, органи й зак­лади напівлікві­ дованої санепідслужби тощо). Проте зрозуміло, що центр буде принципово новою для України структурою, і його створення на основі якоїсь із уже існуючих служб може призвести до «підмі­ ни понять» замість реальних змін. Національний центр має стати структурою міжпрофесійною а, можливо, і міжвідомчою. Визначено й термі­ ни його створення — 2014-2017 роки, тобто за цей період потрібно підготувати фахівців, які зможуть ефективно працювати в цій структурі. Значно менше часу залишилось для вироблення Національної стратегії охорони здоров’я, у якій мають бути зак­ладені основні засади громад­ ського здоров’я.

11

СИСТЕМА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

МЕДИЦИНА ПОСТРАДЯНСЬКОГО ПРОСТОРУ Всі республіки колишнього Союзу отримали у спадок однотипні системи охорони здоров’я, які десятиліттями функціонували в умовах державної власності, централізованого контролю, обов’язкового планування, нецінового нормування, пасивних грошей і неактивних бюджетів. На початку 1990-х років усі вони мали практично рівні стартові можливості й відтоді рухалися кожна у своєму напрямку. Чого досягли і хто виявився успішнішим на сьогодні?

Марина ШЕВЧЕНКО, завідувачка відділу економічних досліджень охорони здоров’я та медичного страхування ДУ «Український інститут стратегічних досліджень МОЗ України», кандидат медичних наук

Конституція на свій лад У різних пострадянських країнах по-різному розцінили доцільність збереження конституційного принципу безоплатності надання медичної допомоги. З мінімальними уточненнями його було збережено в конституціях Російської Федерації, Білорусі, України і Таджикистану. У Грузії, Молдові, Казахстані, Киргизстані, Литві, Туркменістані конституційні гарантії у сфері охорони здоров’я було переглянуто. Зокрема, у Конституції Литви зазначається, що умови та порядок безоплатного медичного обслуговування визначаються окремим законом. У Грузії державні гарантії передбачають лише медичну допомогу при психічних та інфекційних захворюваннях, решта послуг системи охорони здоров’я є платними. У Конституції Естонії лише проголошується право громадян на охорону здоров’я; конкретизація цих норм регламентована законодавством про обов’язкове медичне страхування. У Білорусі вказані гарантії збережено повністю. Вірменія пішла шляхом скорочення переліку гарантованих обсягів медичної допомоги. У Молдові на законодавчому рівні визначено мінімальний безоплатний рівень медичного забезпечення, а у 2003 р. там було запроваджено систему соціального медичного страхування. Вона передбачала надання застрахованим особам невідкладної амбулаторної та стаціонарної допомоги, а також госпіталізацію і лікування у стаціонарах на підставі листів-очікувань (у разі планової госпіталізації), безкоштовні консультації спеціалістів за направленнями ліка-

12

рів загальної практики. Незастрахованим особам (непрацюючим особам працездатного віку і самозайнятим, які не сплачують страхових внесків) безоплатно надається профілактична допомога й допомога при соціально значимих захворюваннях — у рамках державних цільових програм, а також невідкладна амбулаторна допомога при загрозливих станах, первинна медична допомога у вигляді оглядів і консультацій для подальших діагностичних досліджень і лікування. У Російській Федерації гарантовані медичні послуги надаються громадянам відповідно до Програми безоплатної медичної допомоги, яка затверджується щорічно. Уряд Російської Федерації щорічно визначає види, нормативи, обсяги медичної допомоги, нормативи фінансових витрат на одиницю її обсягу, подушні нормативи фінансування програми й порядок формування тарифів. У Казахстані на законодавчому рівні також визначено перелік гарантованого обсягу медичної допомоги. У Туркменістані запровад­ жено обов’язкові платежі за принципом передоплати за послуги, які не включено до гарантованого рівня надання медичної допомоги (в рамках добровільного медичного страхування).

У Киргизстані скорочено обсяг гарантій і запроваджено легальну співоплату громадян за пос­луги, які надаються в рамках гарантованого пакета (зокрема, диференційовані доплати за госпіталізацію).

Основа основ — фінансування Різні країни пострадянського простору порізному поставилися й до фінансування галузі. Зокрема, суттєво відрізняються загальні вит­ рати на охорону здоров’я у відсотках від ВВП (табл. 1). У деяких країнах крива таких витрат із роками поповзла вниз (Вірменія,Туркменістан), у деяких вона залишилася стабільною (Естонія, Латвія, Литва, Білорусь, РФ, Казахстан, Киргизстан), а дехто «наростив потужності» (Республіка Молдова — на 33%, Грузія — майже вдвічі). Україна в цьому переліку, як-то кажуть, не пасе задніх. Однак існує й інший, важливий для порівняння, показник — частка державних витрат на охорону здоров’я у загальних витратах системи. Найвищий він в Естонії (79,5%), Білорусі (77,2%), Литві (70,8%), Туркменістані (63,2%) та Російській Федерації (61,0%). Найнижчий — у

ТАБЛИЦЯ 1. ЗАГАЛЬНІ ВИТРАТИ НА ОХОРОНУ ЗДОРОВ’Я ВІД ВВП (%) КРАЇНИ

1995

2000

2008

2009

2010

2011

2012

Республіка Молдова

9

7

11

12

12

11

12

Грузія

5

7

9

10

10

9

9

Україна

8

6

7

8

8

7

8

Киргизстан

6

5

6

7

7

6

7

Литва

5

6

7

8

7

7

7

Естонія

6

5

6

7

6

6

6

Латвія

6

6

7

7

6

6

6

Російська Федерація

5

5

5

6

6

6

6

Таджикистан

3

5

6

6

6

6

6

Узбекистан

7

5

5

5

5

6

6

Білорусь

7

6

6

6

6

5

5

Азербайджан

6

5

4

6

5

5

5

Вірменія

6

6

4

5

5

4

4

Казахстан

5

4

4

4

4

4

4

Туркменістан

3

4

2

2

2

2

2

Джерело: Global Health Expenditure Database

Грузії (18,0), Азербайджані (22,8%), Таджикистані (29,6%). Показово й те, що у Вірменії частка державних витрат упродовж 2000-2012 років зросла з 18,2% до 41,8% (майже втричі), тоді як в інших країнах динаміка цього показника за останні 15 років кардинально не змінювалася. На думку експертів, ситуація, коли основна частина витрат покривається за рахунок держави, свідчить або про високу пріоритетність сфери охорони здоров’я, або про неспроможність держави стримувати зростання витрат внаслідок обмеження гнучкості бюджету.

Хто встиг «перестрахуватися» Систему медичного страхування запровадило лише 6 колишніх радянських республік. Такі системи нині діють у Молдові, Естонії, Грузії, Киргизстані, Литві, Російській Федерації (табл. 2). За висновками експертів, найуспішнішим можна вважати досвід страхування у Молдові та Естонії, найневдалішим — у Казахстані. У 1996 р. у Казахстані була здійснена спроба запровадити обов’язкове медичне страхування. Однак у подальшому від нього відмовилися, оскільки у фонд медичного страхування було зібрано тільки 40% прогнозованих доходів, до того ж у цій системі було зафіксовано корупцію у великих масштабах (дослідження Світового банку, 2006). Нині у Казахстані існує лише система добровільного медичного страхування, яке здійснюється або коштом роботодавця, або за власні кошти найманого працівника. Обов’язкове медстрахування у законодавстві країни не передбачене, але Президент Казахс­тану обіцяє розглянути питання його запровад­ження на перспективу. Туркменістан із 1996 року перейшов на державне добровільне медичне страхування. Таджикистан і Узбекистан продов­жують фінансувати систему охорони здоров’я із державного бюджету. Досвід цих країн зас­відчив, що попри очікування страхові фонди не змогли суттєво поповнити доходи галузі, до того ж збір страхових внесків із заробітної плати супроводжувався такими ж труднощами, що і збір податків. Щодо успіхів медичного страхування, експерти оцінюють їх по-різному, особливо у країнах Середньої Азії. З одного боку, вдалося підвищити частку страхових внесків у загальних витратах на охорону здоров’я. З іншого, страхові внески в середньому становили не більше 40% від затрат населення на медичне обслуговування (Казахстан). Тож сподівання на те, що медичне страхування забезпечить гарантований і потужний потік коштів, а, можливо, і забезпечить систему резервними коштами, не виправдалися. Деякі експерти Європейської обсерваторії із систем охорони здоров’я, аналізуючи реформи систем фінансування у Казахстані, Киргизстані, Таджикистані, Туркменістані та Узбекистані, відзначили, що медичне страхування приваблювало реформаторів своєю новизною, однак вони не врахували низку обставин, які «працювали» в західних країнах і «відмовили» на пострадянському просторі. Зокрема, західні системи соціального страхування мають глибоке коріння, яке зароджувалося ще з епохи промислової революції, спиралося на соціальне партнерство підприємців та профспілок, а сучасні виробничі відносини навряд чи стикуються з нинішніми реаліями Середньої Азії. Однак деякі реформатори згаданих пострадянських країн вважають, що впровадження медичного страхування все ж таки прискорило позитивні зміни в галузі. Зокрема, були відпрацьовані нові методи оплати медичних послуг, представлено вибір страхових контрактів, запроваджено нову систему нормування і контролю за цією системою. У Вірменії, Естонії, Казахстані здійснено податкові реформи (в тому числі й податків на заробітну плату, й ПДВ), відбулося спрощення податків, обмеження стимулів і пільг, зниження податкових ставок. Ці заходи мали на меті стимулювати виконання вимог податкового законодавства з боку платників податків, а також

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 485 00 96 vz@vz.kiev.ua

СИСТЕМА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

14 листопада 2014 року

запобігти переходу суб’єктів господарювання у тіньову економіку, і, відповідно, збільшити надходження до державного бюджету.

Приватні ресурси — «вічний» двигун? Щодо частки приватних ресурсів у фінансуванні систем ОЗ пострадянського простору, лідерами в цьому виявилися Азербайджан, Грузія і Таджикистан, де фінансування здійснюється переважно за рахунок коштів домогосподарств, включаючи оплату медичного обслуговування «з кишені» (табл. 3). У Казахстані, Киргизстані, Туркменістані й Узбекистані, де не вдалося забезпечити надійне поповнення бюджету за рахунок податків і страхування, безпосередня оплата медичних послуг також стала важливим джерелом фінансування ОЗ. Без нього лікарняний сектор залишився би без реальних коштів, у тому числі й для оплати праці медперсоналу. В Казахстані і Киргизстані платні медичні послуги «перекривають» понад 50% загальних витрат на ОЗ, а в Таджикистані й Азербайджані — 70%. Це й оплата за офіційними тарифами державних/приватних закладів охорони здоров’я, й оплата витратних матеріалів чи лікарських засобів, яку ці заклади стягують напівофіційно, й «подяки за лікування», й благодійні внески. У колишніх прибалтійських республіках (Естонія, Литва, Латвія) приватні платежі нез­ начні — до 20% загальних витрат на ОЗ, у Грузії — понад 80% (приблизно 70% — «із кишені» громадян). Відомо, що значна частка приватних витрат на ОЗ — це і значні фінансові ризики для пацієнтів, і зниження доступності до медичної допомоги, особливо серед вразливих верств населення.

ТАБЛИЦЯ 2. ВИТРАТИ ФОНДІВ МЕДИЧНОГО СТРАХУВАННЯ У ЗАГАЛЬНИХ ВИТРАТАХ НА ОХОРОНУ ЗДОРОВ’Я (%) КРАЇНИ

1995

2000

2008

2009

2010

2011

2012

Естонія

х

86

83

87

86

86

86

Литва

17

88

81

84

84

85

85

Республіка Молдова

х

х

76

86

88

85

85

Грузія

39

46

75

83

79

69

69

Киргизстан

х

10

61

63

61

64

64

Російська Федерація

35

40

43

45

45

47

47

Джерело: Global Health Expenditure Database ТАБЛИЦЯ 3. ПРИВАТНІ ВИТРАТИ НА ОХОРОНУ ЗДОРОВ’Я /ВИТРАТИ «З КИШЕНІ» (%) У ЗАГАЛЬНИХ ВИТРАТАХ НА ОХОРОНУ ЗДОРОВ’Я

У кожного — свої резерви Порівняно з країнами Європейського регіону в більшості пострадянських країн збереглася значна кількість лікарень (виняток — Киргизстан, Узбекистан, Республіка Молдова). За цим показником (у розрахунку на 100 тис. населення) вони перевищують середньоєвропейський майже удвічі. Щодо чисельності лікарів загальної практики, найбільше їх в Естонії, Грузії, Литві (навіть більше, ніж у середньому по Європі), найменше — в Узбекистані, Таджикистані, Азербайджані, хоча і в цих країнах розвиток ПМД було визнано пріоритетним напрямком. Удосконалення надання ПМД відобразилося і на її фінансуванні. Спочатку в більшості пострадянських країн, особливо в Середній Азії, надавали перевагу досить складним схе-

КРАЇНИ

1995

2000

2008

2009

2010

2011

2012

Вірменія

68,9/ 66,2

81,8/ 77,3

53,6/ 51,4

55,8/ 53,1

57,9/ 55,9

47,8/ 47,0

58,2/ 54,6

Азербайджан

76,0/ 66,4

81,4/ 63,3

81,1/ 71,7

77,1/ 68,5

78,1/ 69,2

78,4/ 69,8

77,2/ 69,0

Білорусь

28,9/ 18,6

24,5/ 14,0

34,9/ 27,5

36,0/ 26,9

22,3/ 19,8

29,5/ 26,6

22,8/ 19,5

Естонія

10,2/ 10,2

22,6/ 20,0

21,0/ 20,0

21,7/ 21,1

20,4/ 18,7

19,5/ 17,8

20,1/ 18,4

Грузія

94,8/ 94,8

83,0/ 82,5

80,2/ 64,2

77,7/ 66,5

77,2/ 69,1

81,9/ 64,9

82,0/ 64,7

Казахстан

36,0/ 35,5

49,1/ 48,5

41,5/ 41,0

40,8/ 40,3

40,9/ 40,4

42,1/ 41,5

42,2/ 41,7

Киргизстан

48,8/ 45,2

55,7/ 49,8

48,5/ 42,3

44,3/ 39,2

44,3/ 38,7

40,1/ 34,5

39,9/ 34,8

Латвія

33,7/ 33,7

45,6/ 44,1

37,7/ 33,7

40,5/ 35,3

40,4/ 34,9

42,9/ 37,1

43,3/ 37,4

Литва

25,8/ 22,4

30,3/ 26,1

27,6/ 27,0

27,2/ 26,5

27,1/ 26,4

28,6/ 27,9

29,2/ 28,5

Республіка Молдова

35,8/ 27,4

51,5/ 42,9

52,8/ 45,1

51,5/ 43,7

54,2/ 44,9

54,5/ 45,1

54,5/ 45,3

Російська Федерація

26,1/ 16,9

40,1/ 30,0

33,5/ 27,3

33,0/ 27,2

41,5/ 36,4

40,2/ 35,3

39,0/ 34,3

Таджикистан

62,5/ 62,1

79,6/ 78,8

75,4/ 72,3

75,1/ 67,8

73,3/ 66,5

70,4/ 60,1

70,4/ 60,0

Туркменістан

39,5/ 39,5

18,2/ 18,2

48,9/ 48,9

45,4/ 45,4

43,7/ 43,7

36,2/ 36,2

36,8/ 36,8

Україна

34,1/ 31,4

48,2/ 44,1

42,3/ 39,4

45,0/ 42,0

43,4/ 40,5

44,3/ 41,5

45,1/ 42,4

Узбекистан

47,0/ 46,9

52,5/ 52,3

50,9/ 47,8

51,2/ 48,1

48,1/ 45,2

49,1/ 46,2

46,9/ 44,1

мам фінансування первинки (зокрема, самос­ тійному розподілу фондів), однак при цьому її матеріально-технічна база залишалася недостатньою, тому більшість експериментів завершилися невдачею. Інші показники ресурсного забезпечення системи охорони здоров’я представлено у табл. 4. Стосовно методів фінансування закладів охорони здоров’я (лікарняний сектор) — в Азербайджані, Таджикистані, Узбекистані воно зорієнтоване на екстенсивні показники (кількість ліжок, штатний розпис тощо) з використанням постатейного кошторисного фінансування. Автономізація закладів охорони здоров’я (зміна господарського статусу) і запровадження ефективніших методів фінансування (глобальний бюджет, діагностично-споріднені групи) запроваджуються у Вірменії, Грузії, Казахстані, Киргизстані, Республіці Молдова. Первинна медична допомога в більшості країн, за виключенням Узбекистану, Таджикистану, України (крім пілотних проектів із реформування системи охорони здоров’я), фінансується на основі подушного фінансування.

Уроки чужих реформ Експерти Європейської обсерваторії з систем охорони здоров’я, проаналізувавши реформи медичної галузі в пострадянських країнах, дійш­ли висновків, які можна вважати цінними рекомендаціями для всіх реформаторів, у тому числі й України. По-перше, медичні реформи охорони здоров’я не можна розглядати поза контекстом політичної та економічної ситуації в конкретній країні. Високоякісну та загальнодоступну систему охорони здоров’я неможливо створити без оздоровлення економіки держави в цілому. По-друге, реформам потрібні надійні «супутники» — інвестиції в розвиток системи охорони здоров’я, прозорість, боротьба з корупцією, підвищення правової, політичної, фінансової та організаційної відповідальності. По-третє, необхідний суттєвий перерозподіл ресурсів галузі, виділення пріоритетних напрямків щодо розвитку окремих видів медичної допомоги, передусім ПМД. Важливий урок — потрібно стримувати тотальну приватизацію медичної галузі та водночас підтримувати окремі сфери (наприклад, виробництво лікарських засобів), де приватний сектор може відігравати важливу роль. І, нарешті, не слід забувати про необхідність реструктуризації закладів охорони здоров’я.

ТАБЛИЦЯ 4. ОКРЕМІ ПОКАЗНИКИ РЕСУРСНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я КІЛЬКІСТЬ ЛІКАРЕНЬ НА 100 ТИС. НАСЕЛЕННЯ

СЕРЕДНЯ ТРИВАЛІСТЬ ПЕРЕБУВАННЯ В СТАЦІОНАРІ (ВСІ ВИДИ СТАЦІОНАРІВ), ДНІВ

КІЛЬКІСТЬ ЛІКАРІВ НА 100 ТИС. НАСЕЛЕННЯ

Вірменія

4,2 (2012 р.)

7,7 (2012 р.)

276,28 (2012 р.)

51,39 (2012 р.)

3,77 (2012 р.)

299,3 (2012 р.)

Азербайджан

5,84 (2012)

11 (2012)

350,13 (2012)

29,05 (2012)

4,5 (2012)

572,34 (2012)

03680, м. Київ, вул. М. Амосова, 5.

Білорусь

6,92 (2011)

11,4 (2012)

379,01 (2011)

45,29 (2011)

12,9 (2012)

790,22 (2012)

Естонія

4,1 (2011)

7,7 (2011)

326,29 (2011)

74,26 (2011)

6,3 (2011)

1385,36 (2012)

Грузія

4,92 (2011)

7,0 (2012)

406,06 (2011)

92,9 (2011)

2,3 (2012)

560,74 (2012)

ВИВЧАЄ ПОПИТ НА ОРЕНДУ ПРИМІЩЕННЯ

Казахстан

5,54 (2012)

11,6 (2012)

349,52 (2012)

31,21 (2012)

6,9 (2012)

607,56 (2012)

Киргизстан

2,58 (2012)

9,9 (2011)

195,79 (2012)

31,64 (2012)

3,5 (2011)

175,14 (2012)

Латвія

3,4 (2011)

8,44 (2011)

313,44 (2011)

…

6,3 (2011)

1188,06 (2012)

Литва

3,47 (2011)

8,25 (2011)

409,73 (2011)

70,77 (2011)

7,17 (2011)

1426,28 (2012)

Республіка Молдова

2,42 (2012)

9,0 (2012)

282,62 (2012)

52,17 (2012)

6,5 (2012)

490,28 (2012)

Таджикистан

5,7 (2011)

9,0 (2012)

169,68 (2011)

23,59 (2011)

4,5 (2012)

129,12 (2012)

КРАЇНИ

КІЛЬКІСТЬ ЛІКАРІВ СЕРЕДНЯ ЗАГАЛЬНОЇ КІЛЬКІСТЬ ПРАКТИКИ (ФІЗИЧНИХ ОСІБ) АМБУЛАТОРНИХ КОНТАКТІВ, НА НА 100 ТИС. ОСОБУ НА РІК НАСЕЛЕННЯ

ЗАГАЛЬНІ ВИТРАТИ НА ОХОРОНУ ЗДОРОВ’Я, ПАРИТЕТУ КУПІВЕЛЬНОЇ СПРОМОЖНОСТІ (ПКС $) НА ОДНУ ОСОБУ, ОЦІНКА ВООЗ

Туркменістан

2,29 (2012)

8,1 (2012)

228,25 (2012)

57,76 (2011)

3,5 (2012)

209,4 (2012)

Україна

5,22 (2012)

12,2 (2011)

349,42 (2012)

37,07 (2012)

10,7 (2011)

561,96 (2012)

Узбекистан

2,59 (2010)

8,1 (2012)

233,39 (2010)

24,3 (2010)

9,1 (2012)

220,84 (2012)

Європейський регіон

3,28 (2011)

9,46 (2012)

333,78 (2011)

60,82 (2011)

7,67 (2012)

2399,11 (2012)

СНД

4,58 (2012)

11,39 (2012)

372,25 (2012)

31,85 (2012)

8,87 (2012)

966,55 (2012)

ДЕРЖАВНА УСТАНОВА «ІНСТИТУТ ЕПІДЕМІОЛОГІЇ ТА ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ ІМ. Л.В.ГРОМАШЕВСЬКОГО НАМН УКРАЇНИ»,

площею 54,8 кв. м, розташоване на третьому поверсі головного корпусу. Мета оренди: проведення пошукових доклінічних досліджень. Вартість майна відповідно до оцінки ринкової вартості станом на 3 серпня 2014 р. становить 400 045 грн (чотириста тисяч сорок п’ять грн). Орендна плата за базовий місяць оренди вересень 2014 року становить 5145,58 грн (п’ять тисяч сто сорок п’ять грн 58 коп.) без ПДВ. Пропозиції приймаються протягом 10 робочих днів з дня публікації оголошення в газеті за адресою: м. Київ, вул. М. Амосова, 5, кімн. 5. Телефон для довідок: 275-37-33.

Джерело: http://data.euro.who.int/hfadb/tables/tableC

13

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ ВІННИЧЧИНА

ВІЙНА ЗА НОВИЙ ПОРЯДОК ЧИ РЕЙДЕРСЬКЕ ЗАХОПЛЕННЯ ВІННИЦЬКОЇ МСЕК? Минуло трохи більше місяця з того часу, коли «ВЗ» описувала «Дєло врачєй» по-вінницьки» — з надією на його швидке завершення, проте «не так сталось, як гадалось», і сьогодні знову на вустах Вінницька обласна медико-соціальна експертна комісія.

А

ле тепер мова вже йде про «рейдерське захоплення комунального закладу обласної ради, яке відбулось за підтримки виконавчої влади, — таке повідомлення розміщено на сайті Вінницької облради. — 27 жовтня стало відомо про те, що заступником директора Департаменту охорони здоров’я та курортів Вінницької облдерж­ адміністрації Павлом Лесиком було представлено трудовому колективу Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи нового старого керівника — Віктора Власюка, екс-головного лікаря цього закладу, законність звільнення якого визнав Вищий спеціалізований суд України. Це незважаючи на розпорядження №268 Голови обласної Ради Сергія Свитка «Про призначення Фіщука В.В. на посаду головного лікаря Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи». Таким чином, у Вінницької МСЕК стало два головних лікаря: один — (не)законно звільнений, другий — законно призначений.

Сергій СВИТКО, Голова Вінницької обласної ради

З

а інформацією Головного управління статистики у Вінницькій області, станом на 19 вересня 2014 року Вінницький обласний центр медико-соціальної експертизи значиться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України як державна організація, а керівником цього закладу є Віктор Власюк. Хочу підкреслити, що рішення про передачу до державної власності цього закладу Він­ ницькою обласною радою, як того вимагає чинне законодавство, не ухвалювалося. Тому такі дії посадових осіб виконавчої влади області розцінюю як рейдерство, безпрецедентне в історії не тільки області, а й України, знущання над правом і законом. Крім того, вважаю ці дії цинічним нехтуванням думки громадськості області, що домагалася звільнення Віктора Власюка з посади, яку він обіймав. Окремі особи, котрі вчиняють такі дії, на мою думку, мають нести відповідальність перед законом. Наголошую: Валентину Фіщуку досі чиняться перешкоди щодо виконання ним своїх посадових обов’язків з боку Департаменту охорони здоров’я та курортів облдержадміністрації і органів реєст­ рації. Хочу нагадати, що Апеляційний суд Вінницької області 19 серпня цього року ухвалив рішення про відмову Віктору Власюку в задоволенні позову про поновлення його на посаді головного лікаря Вінницького обласного центру медико-соціальної експертизи, а також відмовив Віктору Власюку в задоволенні позовних вимог повністю.

14

Тетяна БАБІЙ, директор Департаменту охорони здоров’я та курортів Вінницької ОДА

Валентин ФІЩУК, головний лікар Вінницької обласної МСЕК

В

важаю те, що сталось, рейдерським захопленням. Захоплено Вінницьку обласну МСЕК. Без згоди власника — громади області, представником якої є обласна рада, приміщення і взагалі весь заклад чомусь зареєстровані як державна установа. Таке дійсно можливе, але для цього існує певна затверджена процедура. Однак, ігноруючи всі правила і норми, Вінницьку обласну МСЕК одразу перереєстрували як державну установу, скасували Статут, за яким заклад працював більше 10 років. У Статуті чітко записано, що Вінницька МСЕК — обласна комунальна власність, яка підпорядковується обласній раді, головний лікар призначається і звільняється обласною радою. Цей Статут скасований. Підпільно розроблено без погоджень та обговорень Положення про заклад. І вже 24 жовт­ня, в переддень виборів, державний реєстратор це Положення реєструє, і воно набуває законної сили. Знову ж наголошую — в обхід процедури, правил та порядку. Зараз я призначений обласною радою. У мене є офіційний документ — контракт, у якому зазначається, що я на три роки — до 2017 р. — призначений головним лікарем розпорядженням Голови обласної ради. Проте це розпорядження ще не затверджувала сесія обласної ради — чомусь депутати дане питання постійно відкладають і до сьогоднішнього дня ще не виносили його на розгляд. Це стосується не тільки обласної МСЕК, у такому ж становищі й обласна дитяча лікарня та інші заклади, де новопризначені головні лікарі не затверджені сесією, а також не затверджено звільнення попередніх лікарів, у котрих закінчилися контракти. Склалася юридично-правова колізія, тому юристи мають вирішити ці питання. На сьогодні у Вінницької обласної МСЕК фактично два головних лікаря. Чому Віктора Власюка знову представили як головного лікаря — це питання до Департаменту охорони здоров’я та курортів. Після того, як Власюка звільнили і призначили мене, було найнято приватну охорону, яка не впускала на робоче місце ані мене, ані керівництво обласної ради, заступника й навіть Голову обласної ради. І тільки завдяки громадським активістам мені вдалось стати до роботи. Три тижні тривало блокування приватною охоронною фірмою державного закладу. Якби це була приватна фірма, напевне, ніхто б не здивувався, що був один власник, тепер — інший, купили — перепродали. Але Вінницька обласна медико-соціальна експертиза — комунальний заклад, та ця перереєстрація дуже нагадує якусь купівлю-продаж.

М

едичні заклади Вінниччини — комунальні, є власністю обласної ради. Прецедентом стало питання щодо служби Медико-соціальної експертної комісії: керівник закладу у травні був так само звільнений, як і всі інші спеціалісти, але він подав позов до суду, не погодившись зі своїм звільненням. У результаті судових процесів голов­ ний лікар спочатку був звільнений зі своєї посади, далі відновлений на посаді, потім знову звільнений. І коли Голова обласної ради призначив виконувати обов’язки нового керівника цього закладу, постало питання реєстрації його як керівника в Єдиному державному реєстрі. Але виконувачів обов’язків не можуть реєструвати. Тоді Голова обласної ради призначив Валентина Фіщука на посаду, а не прос­то виконувачем обов’язків. Державний реєстратор підняв витяг з Державного реєстру і надав таку інформацію: керівником Медико-соціальної експертної комісії є Власюк Віктор Васильович, а заклад є не комунальною, а державною власністю, яка підпорядковується Управлінню охорони здоров’я. Дата цієї державної реєстрації — 1992 рік, в Управлінні регіональної статистики дата прий­няття на облік — 1994 рік. На той час ми були Управлінням, а протягом останніх двох років стали Департаментом охорони здоров’я та курортів. Тому постало питання щодо перереєстрації цієї установи, приведення в юридичну відповідність. Обласна рада не мала права взагалі забирати цей заклад і проводити тепер усі ці маніпуляції. Виходить, що Положення про обласний Центр медико-соціальної експертизи, затверджене начальником Управління охорони здоров’я обласної держадміністрації від 28 грудня 1993 року, вживається також і в Законі про реабілітацію інвалідів, в основах законодавства. Медико-соціальна експертна комісія — це державна установа, яка фактично виконує функцію держави в частині визначення ступеня втрати працездатності громадян держави України. Вона їм визначає цей ступінь втрати і підтверджує його, а держава видає за ступінь інвалідності компенсацію, тобто йде виплата також держаних коштів. Інша структура, крім державної, не має права впливати на роботу МСЕК. Тепер уже не йде мова про одну особу — треба визначити питання цілої установи. Так, на самому початку були певні моменти, нарікання з боку громадськості, населення, громадських діячів щодо непорядних діянь з боку служби МСЕК, зокрема, мали місце нарікання на корупційні дії та фінансові преференції, нарікання на роботу керівника цієї структури, який не міг навести лад у цьому питанні.

Тому на сьогодні стоїть завдання визначити особу, яка б могла дійсно очолити цей колектив і була б чесною, грамотною, кваліфікованою. Є певні кваліфікаційні вимоги до посади керівника — вища категорія за фахом і вища категорія в організації охорони здоров’я, тому що це — третинний рівень надання медичної допомоги. Спеціалізації з питань експертизи немає. Лікарі повинні мати підготовку за терапевтичним чи хірургічним напрямком, але вони весь час проходять курси підвищення кваліфікації з питань медико-соціальної експертизи. На сьогодні є доручення Голови облдержадміністрації — привести у відповідність юридичну сторону, тому що заклад був комунальним, а став державним. Хоча ми не впливали на цей процес — доступу до Реєстру ми не маємо. Але коли обласна рада розглядала цей заклад як комунальний, що підпорядковувався саме їй, то тепер треба передати його в державну власність. І друге питання — визначити кандидатуру головного лікаря, який міг би очолити цей колектив і навести там порядок. У зв’язку з тим, що склалася така незрозуміла ситуація навколо МСЕК, я особисто не дозволила казначейству, щоб новий головний лікар Валентин Фіщук проводив підпис фінансових документів. Також він хотів їхати на курси, але я йому запропонувала трохи відкласти цей процес, доки ми на рівні керівників не з’ясуємо долю цієї структури. Проте робота у Вінницькій обласній МСЕК не припинилася. Якщо комусь необхідно звернутися по допомогу — призначена особа, виконуючий обов’язки, що має право підпису, заклад функціонує, спеціалісти працюють і приймають пацієнтів.

Віктор ВЛАСЮК, головний лікар Вінницької обласної МСЕК

У

зв’язку з ситуацією, яка склалася, я змушений був судитися з обласною радою. Але тепер розумію, що судився за віртуальну посаду у віртуальній установі. Немає сенсу судитися, тому що я з 2002 року й до сьогодні — діючий головний лікар Він­ ницької обласної МСЕК. Але тепер мене звинувачують у тому, що я підтасував, підробив документи. Як я можу підробити документи в Державному реєстрі, де вписано моє ім’я та прізвище? І взагалі, яке право має Голова обласної ради звільняти мене з посади, коли наша МСЕК йому не підпорядковується? На Вінниччині дійсно більшість медичних закладів є комунальними і підпорядковуються обласній раді, але є два медичні заклади, які не можуть бути їй підпорядковані, — це МСЕК та судмедекспертиза. Робота медико-соціальної експертної комісії регламентується законом про соціальний захист, а заклад знаходиться в складі Міністерства охорони здоров’я України. Так склалося ще за радянських часів. Потім були відповідні постанови Кабінету Міністрів, наприклад, постанова №83 від 22 лютого 1992 року, де також чітко прописано, що МСЕК знаходиться в складі обласних управлінь охорони здоров’я облдержадміністрацій. Далі була постанова Кабміну 2009 р. №1317, де також зазначається, що МСЕК є державною власністю. У Положенні про обласний Центр медико-соціальної експертизи затверджено, що обласний Центр медико-соціальної експертизи системи охорони здоров’я України є державною установою, що організовує діяльність медико-соціальних експертних комісій із надання експертної допомоги хворим та непрацездатним громадянам. Обласний центр медикосоціальної експертизи створюється і ліквідується

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 485 00 96 vz@vz.kiev.ua

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ

14 листопада 2014 року

за рішенням обласної державної адміністрації за погодженням з Головним управлінням медико-соціальної експертизи Міністерства охорони здоров’я України. Обласний центр утримується за рахунок бюджету області. Голов­ний експерт — головний лікар призначається начальником Управління охорони здоров’я за погодженням з Головним управлінням медико-соціальної експертизи Міністерства охорони здоров’я України і підпорядкований їм у своїй діяльності. Положення про Обласний центр і його структуру зат­ верджується Управлінням охорони здоров’я. Згідно з цими та іншими документами, голов­ ний лікар призначається начальником Управління (Департаменту) охорони здоров’я облдержадмініс­ трації. Потім нас переконали, що облдержадміністрація передала МСЕК в обласну раду. Але, як виявилось згодом, ніхто Вінницької МСЕК у підпорядкування обласній раді не передавав, а якби навіть і передав, то це було б незаконно і ми могли б оскаржувати це рішення. Тому що обласна державна адміністрація не може, всупереч законам України та постановам Кабінету Міністрів, робити будь-які кроки по передачі якоїсь установи в іншу власність. Документів про передачу ми не підписували, але, за рішенням сесії обласної ради, заклади охорони здоров’я були передані в комунальну власність. Проте сесія не мала повноважень приймати такі

рішення. Ніде в світі жодна експертиза не належить громаді. Може бути муніципальна поліція, муніципальна лікарня, але експертиза повинна бути державною!

Юрій ХОРТ, Голова народного трибуналу

П

овністю потрібно реформувати і змінити всі кад­ри, щоб уникнути кругової поруки нечесних і створити кругову поруку чесних. Чому з Віктором Власюком до сьогодні таке резонансне питання? Тому що свого часу його «кришували», дехто з них втратив вплив, а зараз він знайшов спільну мову з новою політичною елітою — в принципі, вона стара, але з новими політичними обличчями, вчора вони були «Партією регіонів» — сьогодні вони під іншими гаслами. Сьогодні Власюку створені преференції. Але комунальне підприємство передано в державну власність незаконно, щоб його повернути на посаду. Проте корупційна система не закінчується на

Власюку. Ситуація в цій сфері поставлена на промислові рейки. Ця сфера повністю корумпована, і, чесно кажучи, важко собі уявити, як взагалі вона могла стільки років існувати. Та вона ж хоче існувати й надалі. Це як своєрідний вірус. Колектив за нього вступається, бо всі вони одним ликом в’язані. Бо це все — величезна піраміда, система. І така система функціонує. Вона йде далі — аж до Міністерства охорони здоров’я. І, відповідно, хтось там не хоче втрачати прибуток. Щоб залишити Власюка на посаді, вигадуються неймовірні махінації. Але ці махінації вилізуть боком усім тим, хто в них сьогодні бере участь. Найсправедливіше в ситуації Власюка — це народний суд — народний трибунал, у найбільш революційних, радикальних формах. Чому? Тому що в судовому порядку довести це все буде складно. Адже безпосередньо хабарі не носили, їх доставляли, наприклад, через медсестер. Незабаром назріє нова революція, і Власюк буде покараний народом за свої зловживання й за таке ставлення до людей. Власюк лукавить у питанні того, хто його призначав та кому він має підпорядковуватись. Сергій Свитко мав рацію, коли розпочав ці спроби провести чистки у вінницькій медицині. Його намагаються усунути з посади. Днями у нього відібрали можливість приймати кадрові рішення. Намагаються всіляко обмежити його функціонал,

щоб уникнути непередбачуваних кроків. Система й надалі хоче стабілізуватись і качати «бабло» з простого народу, загнати всіх у пітьму невідання та зневіри, щоб усі знову заспокоїлись і жили, як до революції. Так, я сподіваюся, не буде, і все залежить від народних мас. Починаючи з травня, медицина Вінниччини перебуває в зоні турбулентності. Проводяться громадські обговорення на комісіях обласної ради, призначаються нові керівники, з якими укладаються контракти. З’ясувати, як так сталося, що у Вінницької обласної МСЕК два головних лікаря, а також кому ж саме має підпорядковуватися Вінницький обласний центр медико-соціальної експертизи, повинен закон. Але не варто забувати, що заручниками ситуації стають інваліди — одна з найбільш незахищених верств населення чи, іншими словами, народу. Того самого народу, інтереси якого мають захищати і держава, і народні обранці, що вже понад півроку завзято наводять лад у медичній сфері регіону. Скільки пацієнтів не доживе до того нового порядку? Олена ГОНЧАРУК, власкор «ВЗ», м. Вінниця

ЖИТОМИРЩИНА

СЬОГОДНІШНЄ РЕФОРМУВАННЯ — ЦЕ ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМ УЧОРАШНЬОГО ДНЯ

здоров’я на місцях? І ще таке зауваження до реформаторів: складається враження, що у столиці не лише набагато краще за нас знають, що у нас тут, на місцях, відбувається, а й приймають за нас рішення! «Ми вирішили, а ви — можете чи ні — робіть, що вам кажуть!»

Питання до стратегії реформування

Малинський міськрайонний центр первинної медико-санітарної допомоги діє з початку нинішнього року. З якими труднощами довелося зіткнутися? Головний лікар центру Олександр Андрійцев стверджує, що розподіл майна, приміщень і кадрів — не найскладніша проблема.

Олександр АНДРІЙЦЕВ, головний лікар Малинського міськрайонного центру первинної медикосанітарної допомоги

Проблеми фінансування Основна проблема у нас — звісно, як і в усіх — фінансування. На другому місці — оснащення (якщо ми маємо лише 30% від необхідного, зрозуміло, що виконувати на належному рівні завдання, які ставить реформа, неможливо) та санітарний транспорт. Ці автомобілі за 18-20 років не лише вичерпали свій ресурс, але й надто затратні по пальному. До речі, недолугі бюрократичні рішення з цього питання вимагають перегляду: чи не варто, наприклад, видавати талони на пальне на цілий рік — ми приблизно знаємо, яку маємо потребу в ньому. Натомість же видатки з бюджету «розбиваються» на кожен місяць і нам кажуть: на цей місяць ви, мовляв, уже все використали. Наступне питання — медичне обладнання. Особ­ливо діагностичне. Кожен головний лікар сам десь щось шукає, але такого, щоб методичні рекомендації передбачали необхідність на первинному рівні експрес-діагностики цукру, загального аналізу крові (хоча б — де можна дістати тестові системи,

хто їх поставляє) — немає. Лабораторна діагностика повинна бути на озброєнні сімейного лікаря! Проте ніяких подальших кроків, крім рекомендацій, до цього часу МОЗ України не передбачило. Тому доводиться самостійно заповнювати цю нішу, поки держава ще до цього не дійшла. Я багато років пропрацював заступником головного лікаря Малинського міськрайТМО, тож можу впевнено стверджувати: віднесення сільського й міського населення до одного рівня надання медичної допомоги — це однозначно покращення медичного обслуговування сільського населення. Принаймні — в Малинському районі. Адже всі лікарі працюють на одному рівні, коли виникає необхідність у консультації або обслуговуванні викликів у сільській місцевості — це забезпечується лікарями, які працюють у центрі. Проте хотів зауважити, що реформа — справжня реформа системи охорони здоров’я — не може бути без комп’ютеризації та інформатизації. Без застосування сучасних інформаційних технологій те, що ми зараз називаємо проведенням реформ, — це вирішення проблем учорашнього дня.

Відсутність координаційного центру Організаційні питання також потребують вирішення. Приміром, у нас створили аж два відділи охорони здоров’я — при райдержадміністрації та міськвиконкомі. Вже з огляду на те, що їх два, нез­ розуміло, яке ж ними здійснюється керівництво: ким вони керують, як розподіляють сфери впливу

і який результат такого подвійного керівництва? На мою думку: без єдиноначальності — коли немає координуючого об’єднуючого центру — будь-яка справа приречена на невдачу. Раніше про показники стану здоров’я влада запитувала головного лікаря міськрайТМО (чи ЦРЛ в інших районах), якому інформацію надавав інформаційно-аналітичний центр закладу, зараз же в жодному районі ніхто не має уявлення про стан здоров’я свого населення. Тому що інформація тепер не зливається в єдине ціле на рівні району: кожна служба — екстреної допомоги, міськрайТМО, центр ПМСД — окремо звітує на обласному рівні. Жоден район не знає своїх загальних показників: якщо раніше всю інформацію зібрали в районі й привезли, то зараз ми спочатку її здаємо й тільки тоді дізнаємося, що у нас в районі робиться. Тобто відділи охорони здоров’я в нашому районі на сьогодні не виконують своїх організуючих функцій — саме вони повинні збирати й надавати інформацію про стан здоров’я населення. Ще одне питання до відділів охорони здоров’я: от, наприклад, виявили у нас хворого на жовтяницю, і кожна структура — заклади первинного, вторинного рівнів, а ще ж є і СЕС — окремо здійснює якісь заходи. А яка загальна картина: скільки осіб захворіли, яка тенденція, коли вдасться ліквідувати? Не лише немає спільних дій, а й насамперед — координуючого центру. В результаті виникає багато проблем, які вирішувати треба на обласному рівні. То для чого тоді ми створювали відділи охорони

Ще одна проблема стоїть дуже гостро — реабілітація пацієнтів. Вона передбачена на вторинному рівні, але й на первинному повинна бути однозначно! Адже головний напрямок нашої роботи — профілактика ускладнень. Коли заклад вторинного рівня виписав пацієнта з тимчасовою непрацездатністю, він проходить реабілітацію і йде працювати. Але ж є категорії хворих, які втрачають працездатність. Відтак ними займається не вторинний, а первинний рівень. Проте реформа первинки цього не передбачає — в штатному розписі закладів первинного рівня такої посади немає. Що ж, доводиться шукати вихід — відповідний наказ про штати дозволяє нам мати, крім лікарів загальної практики-сімейної медицини, ще й фахівців інших спеціальностей. За цим «інших спеціальностей» ми й уклали трудову угоду з реабілітологом та відкрили кабінет фізичної реабілітації — з червня вже надано допомогу 49 особам. Подібна ситуація і з педіатрами — це теж питання до стратегії реформування. Декларуючи сімейну медицину, відповідне законодавство передбачає, що сім’єю має займатись один лікар. Згідно з законодавством про охорону здоров’я після 1 січня 2020 р. педіатрів у центрах ПМСД не повинно бути — вузькопрофільні спеціалісти виводяться з їх складу. Стосовно педіатрів — це повне безглуздя. Адже надання допомоги, діагностика, лікування дітей — особливо від 0 до 7 років — мають певні особливості. І як би не вчили сімейних лікарів — вони ніколи не матимуть таких знань і навичок для надання допомоги дітям до 7-ми років, як педіатри. Підсумовуючи, хочу сказати: сімейний лікар — це дійсно ключова фігура. Але якщо ми хочемо організувати надання медичної допомоги на первинному рівні дійсно на засадах сімейної медицини, то у нього мають бути помічники — у першу чергу педіатр та акушер-гінеколог. Вікторія ПАЛАМАРЧУК, власкор «ВЗ», м. Житомир

15

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ ЛЬВІВЩИНА

ІННОВАЦІЇ В ОНКОЛОГІЇ: СМАРТ-ТЕРАПІЯ ПРОТИ ЛЕЙКЕМІЇ

На кафедрі клінічної фармації, фармакотерапії та медичної стандартизації Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького відбулася відкрита лекція професора Роберта Краловіча на тему «Генетична основа і терапія мієлопроліферативної лейкемії». По суті, це поле спільного наукового пошуку віденських та львівських вчених щодо створення нового ефективного протипухлинного лікарського засобу. Про те, чого вже вдалося досягти, і піде мова в цій статті.

перс­пективі має завершитися створенням нового ефективного протипухлинного препарату.

Індивідуалізована терапія

Роберт КРАЛОВІЧ, провідний науковий працівник Наукового центру молекулярної медицини Австрійської академії наук, професор

В

ізит Роберта Краловіча до Львова відбувся на запрошення проректора з міжнародних зв’язків Львівського національного медич­ ного університету ім. Данила Галицького, доктора фармацевтичних наук Романа Лесика. Професор Роман Лесик на кафедрі фарма­ цевтичної, органічної та біоорганічної хімії ЛНМУ разом зі своїми учнями займається пошуком ак­ тивних речовин із протираковими властивостями. Нині у віденській лабораторії професора Краловіча триває лабораторне тестування цих субстанцій. На думку авст­рійського професора-онколога, спів­ праця зі львівськими науковцями у довготривалій

Лабораторія професора Роберта Краловіча у Відні займається винайденням лікарських засо­ бів для лікування мієлопроліферативної лейке­ мії на підставі інформації про генетичний порт­ рет пацієнта. Кожен хворий — індивідуальний, зі своїми генетичними рисами пухлини. Навіть якщо діаг­нози співпадають, пухлини у різних людей відрізняються. Таким чином, Роберт Краловіч аргументує необхідність впровад­ ження нового ключового підходу до лікування лейкемії, а саме смарт-терапії, яка передбачає лікування не захворювання за узагальненими протоколами, а лікування конкретного пацієнта з огляду на генетичні особ­ливості його недуги. Індивідуалізована терапія — це не метод проб і помилок. Передумовою її зас­тосування має бути дос­конале знання хвороби (аж до ге­ нетичного і молекулярного рівнів) у кожному конкретному випадку. Тому мета авст­рійських науковців — створення лікарських засобів для конкретних хворих з урахуванням їх генетичних особливостей. Водночас теперішня концепція «Один діаг­ ноз, один протокол, одне лікування» — зараз уже не працює, і тим більше не працюватиме в майбутньому. Постійні інновації в онкологічній

науці поділяють хворобу на чимраз більше під­ видів, що дуже добре видно на тій групі зло­ якісних захворювань, яку вив­чає лабораторія австрійських учених під керівництвом Роберта Краловіча. Мієлопроліферативна лейкемія сама по собі дуже рідкісна патологія. Однак у межах цієї групи існує ще три мутації, які додатково її подрібнили і потребують для лікування окремих лікарських засобів. Ось чому кількість пацієнтів із такими підвидами буде нас­тільки малою, що проводити класичні клінічні дослідження у су­ часному розумінні, де є фазовість, розтягнутість у часі і тисячі пацієнтів — учасників програми, буде як неможливо, так і недоцільно водночас. На думку Роберта Краловіча, практика ба­ гаторічних досліджень нових препаратів на сотнях і тисячах пацієнтів має відійти в мину­ ле. Він переконаний, що міністерства охорони здоров’я різних країн будуть змушені дозволити проводити реєстрацію нового лікарського засо­ бу, якщо він довів свою ефективність хоча б у кількох осіб. Ще донедавна про індивідуалізовану терапію в групі мієлопроліферативних лейкемій говорити не доводилося, оскільки не були досліджені всі генетичні особливості цих захворювань. Проте з нещодавнім відкриттям мутацій калретикуліну, яке вразило весь науковий світ і призвело до перег­ляду класифікацій лейкемій за версією ВООЗ, генетична картина цих захворювань ста­

ла пов­ною. Зі встановленням основних мутацій у галузі мієлопроліферативних лейкемій основ­ний фокус лабораторії змістився із вив­чення генети­ ки цих захворювань на створення індивідуалізо­ ваних терапій. Відкриття професором мутаційного гена (калретикуліну, CALR) на 9 хромосомі забезпе­ чило появу нового діагностичного інструменту в сучасній онкології. Звідси й глибоко практичні пог­ ляди Робетра Краловіча на організацію наукових досліджень і застосування їхніх результатів для індивідуального лікування конкретних пацієнтів.

Нові ліки крізь призму генетичного портрета пацієнта «Шлях від створення ліків від лейкемії до їх реєстрації — питання десятиріч, — стверд­ жує Роберт Краловіч. — Для того, аби якийсь винахід дійшов до пацієнта, лікарський засіб повинен пройти безліч доклінічних і клінічних досліджень, що потребує багато зусиль і чима­ ло коштів. Адже лейкемія — це не одне захво­ рювання, а ціла група, що об’єднує 40 окремих одиниць. Для кожного підвиду існують свої про­ токоли лікування і свої лікарські засоби». Трансплантація кісткового мозку була й за­ лишається в багатьох випадках єдиним спосо­ бом виліковування лейкемії, а не лише досяг­ нення стану тривалої ремісії. Нині ліків, які б могли зрівнятися за своєю ефективністю з пересадкою кісткового мозку, не існує. Роберт Краловіч переконаний, що їх не буде створено і в найближчому майбутньому, оскільки трансплантація кісткового мозку є природним, біо­ логічним способом лікування. Тканина, яка пере­ саджується від донора, містить імунні клітини, що цілеспрямовано знищують в організмі пацієнта ракові клітини. Цей механізм настільки складний і багаторівневий, що відтворити його за допомогою лікарських засобів практично неможливо. Однак для того, аби здійснити трансп­лантацію кісткового мозку якісно, потрібні сучасні препара­ ти для підготовки пацієнта до процедури, а також медикаменти для підтримувальної терапії після пересадки. Завершенням наукової роботи авст­ рійських генетиків буде створення у перспективі нового лікарського засобу (моноклонального антитіла) для лікування цієї групи захворювань. Лариса ДЕДИШИНА, власкор «ВЗ», м. Львів

К І Р О В О Г РА Д Щ И Н А

СПІЛЬНІ ЗУСИЛЛЯ НА БЛАГО ПАЦІЄНТІВ Ендоваскулярний метод лікування міом матки має високу результативність — 98%, після лікування ним не виникає рецидивів, а доброякісні пухлини значно зменшуються. Тепер це стало доступним і на Кіровоградщині — наразі лікування ендоваскулярним методом там потребує десять тисяч жінок. Про необхідність впровадження даного методу в кіровоградському регіоні та очікувані результати «ВЗ» розповів головний лікар Кіровоградського обласного онкодиспансеру, кандидат медичних наук Костянтин Володимирович Яриніч.

Р

аніше метод емболізації маткових ар­ терій у регіоні не застосовувався — не було потрібної високоточної апаратури. Три роки тому потужний ангіограф з’явився в кардіо­логічному диспансері. Поки придбання такого апарату для онкологічного диспансе­ ру — лише в перспективі, тому ми спільно з головним лікарем кардіодиспансеру Анною Сухомлин вирішили поєднати наші зусилля і

16

використати можливості їхнього ангіографа для лікування пацієнток нашого відділення. У нашому онкодиспансері окремий фахівець проводить обстеження жінок, які звертаються за направленням від місцевої лікарні, і якщо виявляє пухлину, направляє пацієнтку, за відсутності в неї протипоказань, до Кіровоградського обласного кардіодиспансеру, де медики за допомогою ен­ доваскулярного методу припиняють ріст добро­

якісних пухлин. Після цього пацієнтку медичним транспортом доставляють в онкодиспансер, де, власне, і продовжуються її догляд та лікування. Онкологи дуже уважно обстежують пацієнток, щоб виключити можливу патологію, адже до онко­ логічної патології підхід зовсім інший. Що стосу­ ється введення хіміопрепаратів — дозу, звичайно, визначаємо ми, а от технічну частину маніпуляції роблять висококласні лікарі кардіодиспансеру.

Результат — здорова жінка. Протягом 7-8 тижнів пухлина зменшується. У деяких випадках взагалі зникає. Ускладнення після такого втручання набагато менші, ніж після операції. Дуже важливо зберегти жінці органи репродуктивної системи, незалежно від того, збирається вона народжувати чи ні, — це психологічно важливий аспект. Ендоваскуляриза­ ція судин зберігає і матку, і шийку, тобто анатомічно ми нічого не порушуємо, крім фібріомних вузлів. Також не порушується живлення судин м’язової тканини, що особливо важливо для пацієнток, які ще не народжували, — після такого втручання ді­ тородна функція зберігається повністю. Через кілька років продуктивного лікування за цим методом ми зможемо зменшити ризики роз­ витку доброякісних пухлин у жінок у нашому регіо­ ні й досягти позитивного результату в їх лікуванні. Вікторія СЕМЕНЕНКО, власкор «ВЗ», Кіровоградська область

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 485 00 96 vz@vz.kiev.ua

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ

14 листопада 2014 року

Х АРКІВЩИНА

ДВІ ОПЕРАЦІЇ — ЗАМІСТЬ ТРАНСПЛАНТАЦІЇ Фахівці Інституту загальної та невідкладної хірургії ім. В.Т. Зайцева НАМН України вперше в Україні виконали двоетапне оперативне втручання на печінці хворого на рак, завдяки чому вдалося уникнути трансплантації донорського органа.

Олександр ТИЩЕНКО, завідувач відділення хірургії печінки, позапечінкових жовчних шляхів та підшлункової залози ДУ «Інститут загальної та невідкладної хірургії ім. В.Т. Зайцева НАМН України», доктор медичних наук, професор, Заслужений лікар України

У

43-річного мешканця Харківської області Д. було виявлено значне ураження печінки злоякісною пухлиною — понад 80% органа. У разі видалення цієї частини печінки уціліла ділянка органа не змогла б виконувати свою функцію. І якби не умілі руки харківських хірургів, іншого виходу, аніж трансплантація донорської печінки, у чоловіка не було б.

— Основним критерієм для виконання радикального втручання на печінці при доброякісних та злоякісних пухлинах, множинних або ж великих кістах цього органа, ехінококозі є можливість залишати здорову частину печінки в такому відсотковому відношенні, щоб вона могла забезпечити функціонування організму після видалення ураженої ділянки, — каже Олександр Тищенко.

— Однак, якщо здорова частина печінки не перевищує 25%, така операція не виконується і хворому призначають консервативну терапію, хіміотерапію чи хіміоемболізацію.

Допоміг німецький досвід — Віднедавна і в таких пацієнтів з’явився ще один шанс, — продовжує Олександр Тищенко.

— Нашим хірургам вдалося виконати операцію у два етапи — за методикою, яку вони вивчали під час стажування в Німеччині. Саме цю методику ми запропонували для лікування хворого Д., у якого було виявлено два великих за обсягом новоутворення печінки (здорова ділянка органа не перевищувала 16%). Під час першого етапу, що виконувався під ендотрахеальним наркозом, уражений відділ печінки було «вик­лючено» з кровотоку шляхом перев’язування однієї гілки ворітної вени. Одразу ж проводиться дисекція печінки, тобто розділення органа по межі між здоровою та ураженою ділянками. Таким чином печінка пацієнта, можна сказати, складається з двох ділянок. У здоровій зберігаються прип­лив та відтік крові, артеріальне кровопостачання та відтік жовчі. В уражену ділянку немає припливу венозної крові, але зберігається її відтік по печінкових венах угору, в нижню порожнисту вену, а також артеріальний

кровотік та відтік жовчі. Такий перерозподіл призводить до того, що у здоровій, нехай і маленькій, ділянці органа різко зростає процес регенерації здорової тканини. Організм чітко регулює цей процес, тобто печінка не ростиме безкінечно. Така регенерація пов’язана з багатьма чинниками росту, які стимулюються завдяки операції та контролюються лабораторними й інструментальними дослідженнями, зокрема, ультразвуковим і томографічним. Тому після завершення першого етапу операції хворий Д. перебував під постійним наглядом лікарів і лабораторним контролем. Процес регенерації триває протягом першого тижня після операції, потім він уповільнюється, хоча певний час іще продовжується. У нашому випадку на восьму добу після першої операції комп’ютерне обстеження засвідчило, що розмір здорової частини печінки у хворого Д. збільшився у 2,6 рази, тобто можна було проводити другий етап операції. Його здійснили на 9-ту добу, також під ендотрахеальним наркозом. Була видалена вся уражена ділянка печінки, ми перев’язали елементи правої печінкової ніжки, де залишилися лише права печінкова артерія та протока, а зверху перев’язали еферентні судини: праву та серединну печінкові вени. Відійшли від нижньої порожнистої вени по всій її довжині, і цей блок зі зміненою хворою печінкою було видалено. У післяопераційному періоді реабілітація хворого відбулася досить швидко. І що важливо — хворому, який переніс таку складну операцію, надалі не потрібно приймати специфічних ліків для підтримання функції печінки.

РИС. 1. ГРАФІЧНА РЕКОНСТРУКЦІЯ ОБ’ЄМНИХ УТВОРЕНЬ ТА СУДИННИХ СТРУКТУР ПЕЧІНКИ ПАЦІЄНТА

RPV – права дольова ворітна вена; LPV – ліва дольова ворітна вена; RHV – права печінкова вена; MHV – серединна печінкова вена; LHV – ліва печінкова вена.

РИС.2. ПЕРШИЙ ЕТАП ОПЕРАТИВНОГО ВТРУЧАННЯ «IN SITU SPLIT LIVER RESECTION»

Харківські хірурги — у числі лідерів — Оперативні втручання на печінці за цією методикою виконуються з 2007-го року. Усього ж у світі зроблено близько 80 таких операцій, зок­рема, у колишньому СРСР — 6, — пояснює Олександр Михайлович. — Першопрохідцями в цій справі виявилися німецькі хірурги, у яких ми й переймали досвід. І ось нарешті нам це також вдалося зробити — першими в Україні. У тому числі й завдяки гарному оснащенню нашої операційної — маємо необхідне обладнання, інструменти. До того ж, ми застосували низку власних методів, які дають змогу ефективніше провести це втручання. Перший етап незвичної для наших хірургів операції тривав майже 6,5 годин. Другий — 2,5 години. Обидва етапи операції виконували я та мої колеги — доктор медичних наук Д.І. Скорий, кандидат медичних наук Р.М. Смачило, науковий співробітник М.Е. Пісецька, анестезіолог, кандидат медичних наук Т.В. Козлова. Хочу зауважити, що наше рішення провести операцію за такою оригінальною методикою не було спонтанним, ми ретельно готувалися до цього. Відтепер, сподіваюсь, будемо відбирати хворих, ретельно їх обстежувати й робити такі операції. Інна ПОГОРІЛА, для «ВЗ», м. Харків

Портальна деваскуляризація правої долі печінки, транссекція печінкової паренхіми по межі лівої латеральної та медіальної секцій печінки.

LLS – ліва латеральна секція печінки; RPV – права дольова ворітна вена; RHP – права глісонова тріада.

РИС.3. ДРУГИЙ ЕТАП «IN SITU SPLIT LIVER RESECTION»

Остаточний вигляд після операції

17

ХІРУРГІЯ

МИХАЙЛО СЕРБУЛ: ЖОДНОЇ КОПІЙКИ НА РОЗВИТОК ЛАПАРОСКОПІЇ ДЕРЖАВА НЕ ВИДІЛЯЄ Малоінвазивні технології посіли лідируючі позиції у світовій хірургії. Методики, розвитку яких приділяється величезна увага в інших країнах, в Україні, на жаль, залишаються поза увагою. Про досягнення та проблеми галузі «ВЗ» розповів Заслужений лікар України, кандидат медичних наук, доцент, керівник Центру малоінвазивної хірургії Державної установи «Науково-практичний центр профілактичної та клінічної медицини» Державного управління справами Михайло Сербул.

Михайло СЕРБУЛ, Заслужений лікар України, кандидат медичних наук, доцент, керівник Центру малоінвазивної хірургії Державної установи «Науково-практичний центр профілактичної та клінічної медицини» Державного управління справами

ВЗ Що є ключовим фактором розвитку хірургії?

— Хірургія — галузь медицини, яка повністю залежить від технічного оснащення: устаткування, апаратури та якості витратних матеріалів. У Радянському Союзі все це було в плачевному стані. На той час в Україні не розроблялися інноваційні пристрої, інструменти та устаткування, яке можна було хоча б порівняти з іноземним. Так, щось випускалося: рентгенівські апарати, лікувальні пристрої..., але їхня якість була сумнівною. З розвалом Союзу цей процес тільки погіршився. На сьогодні технічне оснащення хірургічного стаціонару забезпечується виключно за рахунок іноземних виробників. Тому головна наша проблема — фінансування. ВЗ І як же фінансує українську хірургію держава?

— Державне фінансування останні три роки не перевищувало 30% від загальної потреби хірургічного стаціонару. Ті 70%, що залишаються, перекривалися за рахунок хворих. Наш медичний заклад — один із небагатьох, де фінансування на 70% забезпечувала держава, а решту — пацієнти. На медичні потреби нашого закладу завжди виділялося більше, ніж на муніципальні лікарні. Але рік тому, через важку політичну ситуацію в Україні, і нам скоротили видатки. Наразі мова про оновлення чи модернізацію закладу не йде взагалі. Більш того, зараз нам не вистачає грошей навіть на витратні матеріали та необхідні медикаменти. Якщо раніше пацієнт, що потрапляв до нашої лікарні, був забезпечений усім (ті, що не прикріплені до нас, «на виході» оплачували послуги — через страхові компанії), то зараз доводиться платити й тим, хто має право на безкоштовну допомогу. ВЗ Ви часто буваєте у країнах колишнього Союзу, який стан хірургії там?

18

— Нещодавно я був на з’їзді хірургів у Білорусі: там хірургія, включаючи трансплантологію, практично на 100% фінансується за рахунок держави. Пересадити нирку чи серце пацієнтові там нічого не коштує. В Грузії ситуація протилежна: за все платять пацієнти, державного фінансування немає взагалі. Решта республік колишнього Союзу знаходяться у проміжку між цими двома прикладами. В Росії на охорону здоров’я виділяються серйозні кошти. Також там реально працює страхова медицина, але повністю безкоштовного лікування там також немає. У Казахстані ситуація наближається до білоруської: держава більшість витрат взяла на себе. Я це знаю, бо щороку там оперую. ВЗ А чи є відмінність у рівні медичного персоналу цих країн?

— Рівень лікарів на пострадянському просторі майже не відрізняється — школа була одна. Ті лапароскопічні технології, якими ми володіємо, розвивалися паралельно в усьому світі з відставанням у країнах колишнього Союзу. Це пов’язано з пізнішим технічним забезпеченням цих видів лікування, оскільки, як я вже казав, сучасна хірургія повністю залежна від новітньої техніки. Інновації з’являються на Заході і впроваджуються саме там, а ми відслідковуємо, які з цих ноу-хау є ефективнішими, і навздогін намагаємося також купувати і впроваджувати їх в Україні. Але якщо за кордоном впровадження інновацій носить системний та послідовний характер, то у нас це відбувається хаотично. Немає державної системи, яка б відповідала за новітні технології та розвиток. Усе потрапляє на медичний ринок України за рахунок ініціативи небайдужих людей. Ці люди можуть бути як організаторами сфери охорони здоров’я (головні лікарі, завідувачі кафедр тощо), так і просто лікарями-ентузіастами, які намагаються чогось досягти у своїй спеціальності. Такі лікарі за власні кошти, які вони відривають від власних родин, їдуть навчатися, освоюють і привозять сюди новітні технології. І тільки завдяки цьому ми розвиваємося, хоч і дуже повільно. Я практично все своє навчання протягом 35 років здійснював за власний кошт... ВЗ Де ви мали змогу вчитися?

— Фундаментальну освіту я отримав у Страсбурзі — в Європейському інституті телехірургії. Потім були конгреси і стажування майже в усіх країнах Європи, Китаї, Південній Кореї, Гонконзі, Сполучених Штатах тощо. ВЗ Так само чинять молоді лікарі вашого відділення?

— Ні. Це доступно тільки кваліфікованому лікарю зі стажем. На кожну поїздку з освітньою метою доводиться довго заробляти і відкладати. Жоден

молодий спеціаліст на свою зарплатню не зможе поїхати нікуди! Я сам почав активно стажуватися тільки 15 років тому. Наприклад, навчання у Страсбурзі коштує 5 тисяч Євро на тиждень — для наших лікарів це шалені гроші! ВЗ Чому ж можна навчитися всього за тиждень?

— Це надзвичайно інтенсивний курс. До речі, всі навчання за кордоном тривають максимум тиждень. Це у нас «вчать» місяцями. За один тиждень там я отримував колосальну кількість теоретичної інформації та унікальних практичних навичок. Жодні українські курси не в змозі цього дати. Страсбург дав мені поштовх до освоєння лапароскопічних технологій. Це був 1994 рік, коли втручання через проколи було новим не тільки для України, а й для всього світу. На той час усього кілька лікарів у нашій країні намагалися опанувати цю технологію. А в колишньому Союзі лапароскопічним методом виконувалося лише одне оперативне втручання — видалення жовчного міхура при жовчнокам’яній хворобі. Я обрав спеціальний навчальний центр, де тренери та інструктори мали великий досвід різноманітних операційних втручань через проколи. Зараз для проведення такого курсу запрошуються лікарі першого рівня у світовій хірургії. Курс завж­ди тематичний — присвячений конкретній проблемі. Першого дня зранку «зіркові» лікарі начитують лекції, а після обіду оперують. Другого дня знову продовжуються лекції, після яких усі курсанти йдуть до операційних і відтворюють те, що бачили вчора. Третього дня після лекцій та операцій відбуваються покрокові аналізи оперативних втручань. У кінці курсу — круглий стіл, де знані лікарі відкривають курсантам власні прийоми та «хитрощі». Через тиждень я вже вмів багато чого й уже в 1995 році виконував неймовірні за складністю оперативні втручання для України. Наприклад, видалення селезінки при гематологічній хворобі чи операції з приводу гриж чи перфоративної виразки. Поступово відпрацьовував й інші види втручань при захворюваннях черевної порожнини. Відтоді лапароскопічні методики почали швидко й бурно розвиватися. Технологія виявилася не тільки ефективною, а й надзвичайно затребуваною хворими. Неможливо порівняти якість життя після звичайного оперативного втручання з операцією через проколи. Тому, як часто буває в медицині, технологію почали просувати самі пацієнти. Вони масово відмовлялися від черевних операцій та оперувалися у тих лікарів, які володіли лапароскопічними методами. Це спонукало багатьох хірургів, що звикли лише до відкритої хірургії, вивчати нову методику. Звичайно, через великі розрізи оперувати зручніше, але ми повинні думати про відновний період

хворих. На сьогодні лапароскопія використовується в усіх хірургічних спеціальностях: гінекології, урології, онкології, кардіохірургії, судинній хірургії, ЛОР та нейрохірургії тощо. У кожній із цих спеціальностей є перелік патологій, при яких варто думати про зручність не хірурга, а пацієнта. Особливо виграшною є лапароскопічна методика при операціях на органах, що глибоко «сховані» у черевній порожнині. Але, звичайно, така методика використовується не скрізь. Немає сенсу обговорювати доцільність методу, коли операція виконується на покрівних тканинах. Всі інновації наразі приходять до нас із країн Заходу та США. Спочатку методику розробляють в анатомічному театрі, використовуючи кадаверні курси. Потім проводиться відпрацювання методики на лабораторних тваринах, зокрема на свинях. На третьому етапі відбувається віртуальна хірургія. Сучасні комп’ютерні симулятори дають хірургові змогу відпрацьовувати навички оперування за допомогою сучасних девайсів. Такі симулятори надзвичайно близько до реальності моделюють усі нюанси оперативного втручання — імітаційне навчання виявилося найефективнішим. ВЗ Завдяки чому? Адже, сидячи за комп’ютером, лікар не несе жодної відповідальності...

— Саме завдяки цьому. Тридцять годин роботи із симулятором ідентичні 50-ти оперативним втручанням. Тому таке навчання для молодих хірургів є ефективнішим, ніж практика в операційних. Ступінь відповідальності інший: оперуючи живу людину, лікар не має права на помилку. Він не може спробувати щось інше, зробити крок у бік. Під час комп’ютерного навчання лікар створює собі масу помилок і ускладнень, вчиться з ними працювати і наступного разу їх не робить. Тобто він розширює діапазон своїх навичок і знань. Ми знаємо, що будь-яке навчання і сходження до вершин — це безперервна низка помилок. Найкращі педагоги рекомендують не карати за помилки, а, навпаки, стимулювати помилятися. В цьому і закладена суть навчання на симуляторах. Звичайно, робота в операційних дає неоціненні навички, але діапазон хірургічного втручання в організм людини надзвичайно обмежений особ­ливостями цього організму. Як ви розумієте, майже нічого з того, що я вам розповів, у нашій країні немає. Майже... Є незначні спроби окремих ентузіастів у деяких медичних закладах повторити дос­від розвиненого світу. Але навчальні центри, які мають операційні, віварії та комп’ютерні класи із симуляційною апаратурою, коштують величезних грошей. Для прикладу, вартість одного симулятора — 400 тисяч Євро. А це річний бюджет медичного закладу України. Найближчий навчальний центр такого рівня — у Туреччині. ВЗ Ви досі не припиняєте навчання?

— Це безкінечний процес. Наприклад, нещодавно я брав участь у курсі, присвяченому оперуванню гриж. Його вів знаний хірург із Франції Бернард Даліман. Повернувшись додому, я тепер оперую в модифікації Далімана, адже я мав можливість не тільки побачити роботу метра, а й відпрацювати методику на лабораторних тваринах та симуляторах. Такі курси — безцінні. Ти бачиш кращого спеціаліста у цій сфері і маєш змогу, на фоні свого попереднього досвіду, навчитися оперувати якнайкраще... А взагалі вчитися потрібно постійно. ВЗ Чи відрізняється зараз апаратура, на якій навчають на таких курсах, від української? Доводиться підлаштовуватися?

— На щастя, ми маємо майже ідентичне устаткування. Питання в іншому: за кордоном така апаратура — звична справа. А в нашій країні скоріше виняток. Хоча базове лапароскопічне устаткування накопичене в нас уже в достатній

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 485 00 96 vz@vz.kiev.ua

ХІРУРГІЯ

14 листопада 2014 року

кількості. Але для того, щоб виконувати складні оперативні втручання, цього не достатньо. Щороку з’являються інноваційні прилади та інструменти. Вони забезпечують іншу надійність і якість операції. Наприк­лад, надійніше заварювання судин чи менш травматичне розрізання і перепалювання тканин. Усі сучасні технології у хірургії направлені на щадне оперування пацієнта — нам цього не вистачає. До того ж, новітнє устаткування для лапароскопічних втручань випускається одноразовим, тому одразу після операції використаний набір має бути утилізованим — перестерилізація недопустима. А порядок цін на таке устаткування визначається десятками тисяч гривень. Для наших пацієнтів такі суми є нереальними. Цікаво, що ціна на такі комплектуючі у Європі нижча, ніж в Україні. Причини цілком зрозумілі: доставка, митний збір тощо. ВЗ А як виглядає апаратура в регіонах України, якщо в Києві вона не інноваційна?

— У кожному обласному центрі України є достатня кількість базового лапароскопічного устаткування. Питання діапазону і якості операцій залежить від ентузіазму та кваліфікації лікарів у конкретному регіоні. Як у будь-якій спеціальності є професіонали і не зовсім. Рівень професіоналізму залежить від індивідуальних якостей людини і можливостей лікаря. Велике значення має команда. На жаль, у багатьох медичних закладах є і устаткування, і лікарі, які бажають опановувати нові методи, але немає волі керівництва хірургічними колективами. Консерватори не тільки не оперують самі, а й іншим не дозволяють це робити. Це загальна тенденція: якщо завідувач відділення або керівник кафедри у віці 70 років (навіть дуже прогресивний у душі), то сам він не в змозі освоїти лапароскопічну технологію. Таким чином він продемонструє всім, що почав з нуля… і нічого не зміг. Молодий лікар може дозволити собі нічого не вміти і вчитися, а іменитому професору це морально складно. Він ніколи не опуститься зі свого п’єдесталу. А лапароскопію потрібно починати зі слів «я не вмію». Метрам простіше дотримуватися відкритої хірургії. Окрім того, ніхто не хоче поступатися місцем молодому і прогресивному лікареві. Тому молоді й талановиті носії ідеї не можуть перескочити через голову керівника, навіть якщо лікарня має устаткування.

ВЗ А який тоді шлях доступний для молоді?

— Шукати прогресивного керівника. Без зайвої скромності, керівники хірургічних підрозділів нашого закладу самі є носіями ідей і передових технологій. Тому молоді хірурги, що вливаються у такі колективи, мають можливість «рости». Коли лідер колективу є носієм прогресивних ідей, йому потрібно відчувати подих у спину, щоб також іти вперед. Тоді він сам прогресує і вчиться. Він повинен створити школу, учні якої наступатимуть йому на п’яти, — в цьому секрет прогресу всього колективу. ВЗ А скільки ж років оптимально потрібно, щоб зі звичайного хірурга вийшов гарний лапароскопічний хірург?

— Щоб навчитися, потрібно півтора-два роки. Щоб стати класним лапароскопічним хірургом — 10-15 років. ВЗ Ви слідкуєте за останніми інноваціями в сфері лапароскопії. Що хотіли б впровадити у себе в відділенні?

— Є дві ключові інновації у хірургії на сьогодні. Перша — роботизована хірургія. Найбільш широке розповсюдження має робот «Да Вінчі». За допомогою цього пристрою можна здійснити такі маніпуляції в організмі людини, на які не здатні руки найкращого хірурга. Робот розроблений із великим ступенем свободи маніпуляторів. Рукам це не доступно. Окрім цього, «Да Вінчі» позбавлений людських слабкостей: втоми, тремтіння, неточності, емоцій тощо. А немає стресу — немає помилок. Звичайно, діями робота керує хірург. Але команди лікаря машина трансформує у високоточні рухи. Друга інноваційна течія — використання дос­ коналих відеосистем. Лапароскопічна хірургія пов’язана з тим, що хірург оперує, дивлячись на екран монітору. А там зображення пласке. Поява стереозображення дозволяє покращити візуалізацію того, що відбувається в тілі. Зображення стає об’ємним, і якість та точність значно зростають. На мій погляд, на ці дві методики варто орієнтуватися. Це може підняти рівень сучасної лапароскопії. ВЗ Чи йде мова про впровадження цих методик у нашій країні?

— Робота у нас поки немає, а стереосистеми вже є. В цьому році ми проводили їх апробацію. Така система стоїть у нас уже майже рік, і ми її освоїли.

Весь спектр операцій, які ми робимо, тепер має значно вищу якість. А середня вартість робота «Да Вінчі» — кілька мільйонів Євро. Та справа навіть не в його вартості, а в собівартості однієї операції. Ціна витратних матеріалів перевищує 4 тисячі Євро на будь-якого пацієнта. І це мінімум, адже все, що було використано, також має утилізуватися. До речі, в Росії за програмою інноваційних технологій закуплено кілька десятків роботів «Да Вінчі», але витратні матеріали також забезпечуються державою по квотах. ВЗ Чи актуальні взагалі будь-які дослідні програми по лапароскопії в Україні?

— Жодної копійки на розвиток лапароскопічних методик в Україні не виділяється. ВЗ Ваш заклад є провідним у цій сфері. Як ви здобули таку славу?

— Наш центр було створено всього вісім років тому на території поліклініки. На момент створення центру існував піонер у лапароскопії — лікарня «Феофанія». Але нам вдалося об’єднати у своєму центрі всі лапароскопічні методики, які виконуються у різних клініках. Другого такого унікального закладу справді немає. В різних лікарнях, як правило, приділяють увагу одній-двом методикам, ми ж їх впроваджуємо і концентруємо. З іншого боку, все, що ми виконуємо в стінах нашого закладу, — робимо якісно. Я не хочу сказати, що інші роблять погано, але кількість пацієнтів говорить сама за себе. Ми виконуємо 2 тисячі малоінвазивних операцій на рік... із нульовою летальністю. ВЗ Із якими цікавими проблемами ви наразі працюєте?

— Серед усіх є дві, на мій погляд, найцікавіші. Перша — це хірургічне лікування морбідного ожиріння і цукрового діабету другого типу. У світі зараз епідемія ожиріння: у лідерах Англія і Сполучені Штати. В Україні близько 50% населення має надмірну масу тіла і 8% — патологічне ожиріння. Для 40 мільйонів це велика цифра. У цих хворих розвиваються метаболічний синдром і букет супутніх захворювань, загрозливих для життя. Хірургічні методи, які ми впроваджуємо, направлені на зменшення кількості вживаної їжі і на зниження всмоктування. Ми зменшуємо розміри шлунка і виключаємо частину кишківника з

процесу травлення. Протягом року після операції хворі плавно втрачають усю зайву вагу. При цьому виліковуються всі коморбідні захворювання: цук­ ровий діабет, гіпертонія, варикоз та інші. Друга цікава проблема, якою ми займаємося, — гастроезофагеальна рефлюксна хвороба. Вона часто супроводжується грижею травного отвору діафрагми. Це одна із хвороб цивілізації, яка проявляється тим, що порушується запиральний механізм між стравоходом і шлунком. Через це частина їжі повертається назад до стравоходу і хворі відчувають печію, біль за грудниною, мають ерозії та виразки стравоходу. Рано чи пізно це загрожує раком. Цього захворювання потрібно позбавлятися радикально — відтворювати нормальний запиральний механізм клапана. Зі шлунка ми формуємо манжетку, яка виконує роль чорнильниці-непроливайки. Наразі ми зробили сотню таких операцій. ВЗ Я знаю, що ви впровадили ще й цікавий доступ при лапароскопічних втручаннях...

— Це сучасний напрямок — зменшення кількості проколів. Ми практикуємо використовувати лише один доступ, який ховаємо в пупок. Методика має назву SILS, вона забезпечує неймовірну косметичність. Ми робимо надріз у середині пупка, вставляємо туди порт, через який вводимо відеокамеру й робочі інструменти. Далі потрібно віртуозно працювати в тандемі всіма пристроями, синхронно. Таким чином можна позбавитися всіх патологій черевної порожнини. Модифікація та удосконалення кількості проколів і шляхів дос­ тупу — також перспективні напрямки в лапароскопічній хірургії. Наприклад, професор із Німеччини практикує видалення щитоподібної залози через соски, з косметичною метою — її можна використовувати тільки у жінок із рухливими тканинами. Напевне, якби я спеціалізувався тільки на ендокринології, я б стовідсотково впровадив таку цікаву технологію. Але жоден лікар в Україні такою методикою не володіє. Ми унікальним чином видаляємо нирку лапароскопічним шляхом. Я був першим лікарем в Україні, кому це вдалося зробити ще 10 років тому. Зараз такі операції вже роблять мої учні. Завжди треба йти вперед... Розмову вела Тетяна ПРИХОДЬКО, «ВЗ»

ТРИВАЄ ПЕРЕДПЛАТА НА 2015 РІК НА ГАЗЕТУ «ВАШЕ ЗДОРОВ’Я» !

ЩОБ КОЖНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ЛІКАР МАВ МОЖЛИВІСТЬ ЧИТАТИ «ВАШЕ ЗДОРОВ’Я», ПРИЙНЯТО РІШЕННЯ НЕ ПІДНІМАТИ ВАРТІСТЬ ПЕРЕДПЛАТИ НА ГАЗЕТУ. ЗАЛИШАЙТЕСЯ З НАМИ! ПІЛЬГОВИЙ

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ДЛЯ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ:

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ДЛЯ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ПЕРЕДПЛАТНИКІВ:

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ДЛЯ ПІДПРИЄМСТВ І ОРГАНІЗАЦІЙ:

86181 08198 60965

1 міс.

9.22

1 міс.

23.95грн

1 міс.

28.95грн

27.66

грн 6 міс.

55.32 грн

12 міс.

110.64 грн

3 міс.

71.85

грн 6 міс.

143.70 грн

12 міс.

287.40 грн

3 міс.

86.85 грн

173.70 грн

12 міс.

347.40 грн

грн 3 міс.

6 міс.

• Передплату приймають усі відділення зв’язку Укрпошти • Он-лайн передплату можна здійснити на сайті ДП «Преса» за адресою: www.presa.ua

ЗА БІЛЬШ ДЕТАЛЬНОЮ ІНФОРМАЦІЄЮ ЗВЕРТАЙТЕСЯ В РЕДАКЦІЮ ГАЗЕТИ ТЕЛ./ФАКС: (044) 485 00 96 E-MAIL: VZS24@UKR.NET

19

ОСОБИСТИЙ ФАКТОР

РАМОН КУГАТ: Я БУДУ ЩИРО РАДИЙ БУДЬ-ЯКОМУ УКРАЇНСЬКОМУ ЛІКАРЕВІ, ЩО ЗАХОЧЕ У МЕНЕ ВЧИТИСЯ Невдовзі дванадцята година ночі — я в лікарні Барселони чекаю на обіцяне інтерв’ю. Рамон Кугат — засновник Іспанської асоціації артроскопії, піонер у використанні факторів росту в ортопедії, постійний член Європейської асоціації спорту та хірургії коліна, почесний член Асоціації артроскопії Північної Америки, рятівник кращих спортсменів Європи та «зірок» практично всіх найвідоміших футбольних команд світу… На жаль, його робочий день не вимірюється годинами — надто багато пацієнтів потребують саме його уваги.

Рамон КУГАТ, засновник Іспанської асоціації артроскопії, постійний член Європейської асоціації спорту та хірургії коліна, почесний член Асоціації артроскопії Північної Америки

ВЗ Докторе, хірургія була вашим покликанням із дитинства?

— У мене досить незвичайний випадок. Я збирався бути футболістом — грав професійно за юнацький клуб «Барселона». А вища освіта мені була потрібна, скоріше, щоб заспокоїти маму, якій зовсім не подобалося те, що її син буде футболістом. Але якраз у клубі я познайомився з приголомшливим лікарем «Барси», доктором Гарсія, який згодом став моїм тестем. Він справив на мене таке враження, що я пішов вчитися на факультет медицини. А в моїй родині медиків не було — мої батьки працювали в полі, я їм допомагав. Головне, чому мене вчили з дитинства, — сумлінно працювати. Тому я однаково гарно можу виростити кукурудзу та прочитати лекцію в Гарварді... ВЗ Ви дуже відомі в лікарняних колах України, в першу чергу тим, що саме вам довірив свої коліна колишній президент Янукович. Ви пам’ятаєте цього пацієнта?

— Так, звісно, я пам’ятаю пана Януковича. Насправді я оперував його двічі. Перший раз — тут, у Барселоні. Тоді ми показували вашому колишньому президентові, як саме працює система охорони здоров’я Каталонії. Він ходив, дивився наші клініки, спілкувався з лікарями та чиновниками. Потім сказав мені, що йому надзвичайно сподобалось і він поїде додому — до України — та впровадить таку саму систему надання медичної допомоги. Тоді я йому повірив…. Але, коли прилетів до Києва оперувати друге його коліно,

20

зрозумів, що Янукович лукавив. Мій літак прибув у день операції — а саме у неділю. За кілька годин мені потрібно було оснастити операційну, яка була геть не придатною для повноцінної роботи на належному рівні. Потім ми вечеряли з Віктором, розмовляли, але медичних тем більше не торкалися. Зранку я прооперував його і повернувся назад до Барселони. Але ми мали спільний проект із українськими лікарями, яким керував саме Янукович. Він хотів придбати устаткування для артроскопічних операцій в Америці і встановити його в Україні. Саме я знайомив українців з американськими колегами. Але почався Майдан, потім військові дії, і цей проект, на жаль, також залишився нездійсненим. ВЗ Хто асистував вам під час операції в Києві?

— Це був ортопед-травматолог донець­ кої команди «Шахтар», який зараз лікує футболістів «Челсі», й українські лікарі закладу, де проходила операція. ВЗ Ви мали змогу працювати в умовах, у яких щодня працюють українські лікарі. Як ви оцінюєте рівень нашої медицини?

— Я можу сказати таке: українські лікарі дуже старанні і працьовиті! Але їх величезна «біда» — відсутність новітніх технологій, і лікарі дуже страждають через це. Та, на мою думку, — це не привід для страждань! Мені здається, що в українській системі охорони здоров’я не вистачає організаторів. Немає людини-управлінця у шпиталі, який сказав би: «Та не потрібні нам МРТ по 7 Тесла! І навіть по 3 не так уже й потрібні… Для того, щоб вправно лікувати захворювання опорно-рухового апарату, магнітно-резонансної томографії в 1,5 Тесла більш ніж достатньо». Не варто робити величезні інвестиції в апаратуру, потрібно інвестувати в зов­сім інше — у грамотну, чітку організацію всього процесу. А в мене склалося враження, що українським лікарям здається, ніби з покупкою устаткування автоматично вирішаться всі їхні проб­леми. Це ілюзія, адже проблем стане ще більше. Навіщо купувати за шалені гроші автівку, що має 150 кінських сил, якщо для пересування містом достатньо й 80-ти? От ця нераціональність характерна для української медицини. Вона

засіла надто глибоко, але її потрібно викорінювати. ВЗ Рамоне, а що б зробили ви на місці українського лікаря?

— Я зробив це, ще будучи молодим спеціалістом, і радив би робити так само всім лікарям. За часів початку моєї кар’єри в Іспанії також не було достатніх фінансових можливостей. Тоді я проаналізував усі віхи ортопедії та вирішив, що спеціалізуватимуся лише на травмах коліна і спортивній медицині. Все інше мені не цікаво: ні патології хребта, ні інші суглоби. Тоді я обрав найкращого спеціаліста, який був на той час в США, і поїхав до нього вчитися. Так, я бачив там найкрутіше устаткування, але чітко усвідомлював: дозволити собі це тут, в Іспанії, не зможу! Я повинен взяти від навчання максимум: навчитися робити все те, що й мій вчитель, але на іспанській апаратурі, до якої в мене є доступ. Мені це дуже допомогло. На мою думку, навчання у маестро — найголовніше. Поступово я почав брати майстер-класи в усіх найкращих спеціалістів та вбирав знання, мов губка. Адже майстрів завжди декілька. Кожен із них мене чомусь навчив. Та я ніколи не забивав собі голову дурницями. Так, існує гіпс зі спеціального волокна, який коштує шалених грошей, але є надзвичайно легким. Заманливо? Так. Проте результат від звичайного гіпсу такий самий, а кілька зайвих грамів — нісенітниця. Я завжди намагався пристосовувати найкращу методику під економічні можливості моєї країни. Для того, щоб створити гарну травматологічну службу в будь-якій країні, звичайно, потрібні певні кошти. Але це не шалені гроші. Головне — бажання, саме воно — рушій прогресу. І я знаю, про що говорю, адже зробив це тут — в Іспанії — із мінімальними витратами… ВЗ Скажіть, Рамоне, чи все зараз ідеально в іспанській медицині?

— Ми досягли високого рівня. Але наша «голова» також іноді думає про забаганки, а не про те, що є найголовнішим. Зараз почали скорочувати дотації на дослідження. Цього в жодному разі не можна робити — адже за наукою майбутнє.

ВЗ Мені здається, що вас уже не можна здивувати нічим у сфері медицини. Але можливо все ж є щось, про що ви тільки мрієте?

— Так, це різноманітті біологічні методики. У моїй спеціальності — це найголовніші інновації, і мені б хотілося приділяти цьому більше часу. Коли ми навчимося біологічним шляхом провокувати хрящі регенерувати й відновлюватися, нам не доведеться більше ставити протези. До речі, біологічні методики мають здійснити революцію не тільки в ортопедії: вони стануть у нагоді й при лікуванні неврологічних дегенеративних захворювань (склерозу, хвороби Паркінсона, Альцгеймера тощо). Ми все це ще побачимо… Зараз же почали застосовувати стовбурові клітини при ураженнях хрящів і м’язів — це також дуже прогресивно. Ми використовуємо лише два джерела стовбурових клітин: кістковий мозок і жирову тканину. ВЗ Яке з них ефективніше?

— Через недостатню кількість дос­ ліджень поки немає точних даних. ВЗ Вже дуже пізня година, але під кабінетом на вас чекають пацієнти. Невже ви ще будете оперувати?

— Ще досить рано! Коли ми закінчимо розмову, я ще матиму 2 операції. Іноді пацієнти запитують, чи в змозі я оперувати о четвертій ранку? Я відповідаю: «Аякже! Так само, як і о п’ятій…». Так, я бачу жах на обличчях пацієнтів, які сумніваються в адекватності лікаря під час таких навантажень. Але я завжди почуваюся прекрасно. Як тільки новий пацієнт переступає поріг мого кабінету і я знаю, що можу йому допомогти. ВЗ Мабуть завтра у вас вихідний?

— Так! Усього 11-12 операцій — і я вільний… ВЗ Докторе, я тут займаюся подумки арифметикою: це скільки ж людей проходить через ваші руки?

— Ну, через руки проходить, напевно, близько 4-5 тисяч людей у рік, що зов­ сім не означає, що я всіх їх оперую. Дуже часто операції можна уникнути. Зі ста пацієнтів, які звертаються до мене з метою операції, я оперую тільки половину. Хірурги все-таки грішать тим, що завжди налаштовані оперувати. Між тим, гарний хірург повинен бути насамперед гарним лікарем. А для лікаря найважливіше — вміти почути і зрозуміти пацієнта. Дуже часто рентген або МРТ нам говорять одне, а пацієнт відчуває інше. І тут неймовірно важливо співвіднести значимість знімка та відчуттів. Часто буває, що людину щось явно турбує, чи навіть сильно болить, а на знімках усе просто чудово. Ось у цих випадках важливо вміти встановити з пацієнтом довірливі стосунки й допомогти йому розкритися. Люди часто не можуть добре сформулювати, що ж саме їх турбує. От, наприклад, нещодавно приїхала людина з провінції: ніяковіє, соромиться. Я просто підсів

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 485 00 96 vz@vz.kiev.ua

ОСОБИСТИЙ ФАКТОР

14 листопада 2014 року

до неї і почав розпитувати: звідки родом? Чоловік виявився із маленького містечка — Боржес Бланкас. А я згадав, що в цьому містечку роблять приголомшливу оливкову олію! Пацієнт відразу просяяв, і… почав охоче розповідати про себе.

ніку. У 2002 році, коли я першим у світі почав використовувати фактори росту при лікуванні хвороб коліна, грузини приїхали, освоїли і в тому ж році почали впроваджувати технологію вдома. Зараз вони шедевральні! Ці лікарі вміють усе. Але я й досі щороку зустрічаю їх на багатьох світових конгресах. Вони досі вчаться, як і я…

ВЗ Звідки ж ви черпаєте натхнення?

— Вся сила в голові. Якщо ти впевнений, що зможеш,— ти це зробиш! ВЗ Бачу на ваших стінах світлини з найвідомішими футболістами світу та іншими «зірковими» персонами…

— Так, але для мене всі пацієнти рівні (перебиває мене лікар — авт.). Їх урівнює біль. До речі, чванливість — огидна якість у будь-кому, й особливо в лікареві, який повинен постійно вдосконалюватися. Я чітко розумію, що навіть найвіртуозніший хірург може врятувати тільки тоді, коли людина має бути врятована. Все вирішує Господь. Розповім нещодавній випадок: наш анестезіолог у понеділок вранці працює в іншому шпиталі, в передмісті Барселони. Але ось одного разу у нас виник екстрений випадок: привезли хворого, якого потрібно було терміново оперувати. Ми викликаємо нашого анестезіолога по телефону — у нього якраз закінчилася ранкова зміна. Він ловить таксі, водій опускає віконце і запитує, куди йому потрібно. Коли лікар пояснив, таксист відмовився, бо його зміна вже закінчилася і він поспішав в інший бік — на обід. Анестезіолог намагався його вмовити, сказав, що спізнюється на екстрену операцію. Але марно. Зрештою, він дістався до клініки на іншій машині і ми змогли почати оперувати. Закінчуємо, і тут нам привозять нового термінового пацієнта, після автомобільної аварії. Наш анестезіолог над ним нахиляється і холоне, впізнаючи того самого таксиста. Той також впізнає лікаря… І тут анестезіолог розвертається і йде геть, примовляючи голосно: «Хлопці, я з самого ранку без обіду і без ковтка води, а вже вечір. Піду пообідаю!» Таксист стогне. Ну, звичайно ж, нікуди лікар не пішов, одразу почали оперувати... Не нам вчити там, де є кращий вчитель. Тож спокуси бути надто високої думки про себе в мене немає.

«

Рамон Кугат із дружиною Монтсе

НАЙЦІННІШУ ПОРАДУ МЕНІ ДАВ МІЙ ТЕСТЬ: «ТИ ПОВИНЕН ПРАЦЮВАТИ ЛІКАРЕМ — ПОКИ ОТРИМУЄШ ВІД ЦЬОГО ВЕЛИЧЕЗНЕ ЗАДОВОЛЕННЯ. ЯК ТІЛЬКИ ТИ ПРОКИНЕШСЯ ЗРАНКУ БЕЗ НАТХНЕННЯ ПРАЦЮВАТИ — ЙДИ ГЕТЬ! ІНАКШЕ САМА ПРОФЕСІЯ ТЕБЕ ПРИБЕРЕ ЗІ ШЛЯХУ

«

ВЗ Яку найціннішу пораду ви отримали у своєму житті і від кого?

— Їх було кілька. Але найціннішу мені дав мій тесть. Він сказав: «Ти повинен працювати лікарем — поки отримуєш від цього величезне задоволення. Як тільки ти прокинешся зранку без натхнення працювати — йди геть! Інакше сама професія тебе прибере зі шляху».

Наш кореспондент на зустрічі з професором

ВЗ Але ж ви не піддаватимете сумніву те, що ваше ім’я відоме всім ортопедамтравматологам світу. Ви — корифей світової ортопедії!

— Жартуєте?! Яка популярність? Я працюю 49 років без жодного вихідного. Так, я чув, що про мене пишуть у різних виданнях, але зовсім не маю часу все це читати… ВЗ Ви, так само як і ваші вчителі, зай­ маєтеся просвітницькою діяльністю?

— Знаєте, я приймаю тут усіх. Будьякий лікар, який прийде до мене і скаже, що хоче вчитися, матиме таку можливість. Я ніколи нікому не відмовлю. Наразі я маю учнів майже з усіх країн світу і вважаю це за щастя. Покликання лікаря — не гроші. Лікарська доля — допомагати людям, тому я подорожую країнами третього світу і безкоштовно оперую… Ще раз повторюся: головне не гроші, а бажання. Розповім вам ще один приклад: історію моїх грузинських колег, від якої в мене досі навертаються сльози. До мене на навчання приїхали кілька

ВЗ Рамоне, розка жіть про свою родину…

— Наразі ми живемо втрьох: я, дружина й теща. Моя кохана — моя віддушина! Ми познайомилися, коли я 15-річним хлопчиною прийшов до її батька вчитися травматології. Їй тоді було десять років. З тих пір ми постійно разом. Вона завжди поруч, і всім, що я досяг, я завдячую саме дружині. Зараз ми з вами розмовляємо, а вона готує презентації для наступної доповіді на конференції. Я її кохаю, як у перший день… Діти вже «розлетілися» з батьківського гнізда. В них усіх є сім’ї. Два сини живуть в Іспанії, а донька поїхала до Кореї, вийшла там заміж і працює зараз в Індії. Один із синів — лікар, але травматологом він бути відмовився через те, що мене ніколи не було поруч. Він сказав мені, що я нещасна людина, адже не жив, а тільки працював. Це дуже важко. Але якщо ти справжній лікар, ти маєш допомагати всім і постійно рости над собою. Без жертв це не можливо. Але цю схему повинна освоїти ціла нація, тоді будуть величезні зміни на краще.

Рамон Кугат: я людина, ніщо людське мені не чуже

молодих лікарів із Грузії. Вони були не просто бідні… за мірками Іспанії вони були жебраками. Їм ніде було тут жити, тому вони інколи жили у мене в будинку. Я навчав їх усьому, чому міг, але ніколи особливо не звертав уваги на те, чим, скажімо, вони харчуються. Допоки одного разу я не повів їх до ресторану. Один із лікарів відсунув від себе тарілку з їжею і відмовився навіть спробувати. Коли я запитав чому, по-

чув таке: «Мої доньки сьогодні не їли… і я не маю права…» Але, незважаючи на все це, хлопці мали головне — незламне бажання вчитися! Всі дивувалися їхній енергії: вони невтомно слідували за мною, все фотографували та ретельно занотовували. Ця група поверталася до мене кілька разів. Після повернення до Грузії ці лікарі певний час відпрацювали у державній лікарні, а згодом відкрили свою приватну клі-

ВЗ Якби довелося обирати професію знову, чи обрали б ви лікарський шлях?

— Так, моя доля — медицина. Але коли я думаю про реінкарнацію, то схиляюся до того, що можливо обрав би інший шлях. Моїй доньці 35, і вона архітектор. Я її майже не бачив… ВЗ Мабуть мені доведеться «відпустити» вас до пацієнтів, хоча так цікаво спілкуватися!

— Так, треба йти… Але я завжди пам’ятаю про Україну. Мені дуже гірко від того, що відбувається в вашій країні зараз, адже я маю там багато друзів. Я телефоную їм усім, цікавлюся ситуацією. Господи, які ж ми бовдури, що дозволяємо в цивілізованому суспільстві коїтися таким речам! Коли я бачу вщент розгромлений донецький стадіон, на якому зовсім нещодавно був сам, — це викликає лише сум і сльози… Останнє, що я хотів би сказати, й дуже прошу, щоб саме це обов’язково залишилося в нашій розмові: я буду щиро радий будь-якому українському лікареві, що захоче у мене вчитися… А вас я попрошу донести це разом із моїми контактними даними. Я зроблю все, що від мене залежить, повірте… (Контактні дані Рамона Кугата знаходяться в редакції) Розмову вела Тетяна ПРИХОДЬКО, «ВЗ»

21

ШКОЛА УСПІШНОГО ЛІКАРЯ

НАЦІОНАЛЬНА ПІРАМІДА ХАРЧУВАННЯ: ПРОЩАННЯ З МІФАМИ

За даними Національного інституту здоров’я США, 51% захворювань у Сполучених Штатах Америки пов’язаний із харчуванням. І це при тому, що в США ретельно рахують калорії та борються з холестерином. Тобто древній вислів «Ми є те, що ми їмо» виявився істинним, а результат модних трансформацій харчових раціонів — сумнівним. Чи вірні орієнтири обрали вітчизняні вчені для створення нової Національної піраміди харчування?

майже на 50%. Останнім часом в Україні помітно знизилося спожи­ вання біологічно цінних продуктів: м’яса і м’ясопродуктів — на 37%, молока і молочних продуктів — на 35%, яєць — на 38%, риби — на 81%, овочів і фруктів — на 49%, водночас залишається стабільно високим рі­ вень споживання хлібопродуктів, зернобобових, картоплі.

Наталія ХАРЧЕНКО, член-кореспондент НАМН України, завідувачка кафедри гастроентерології, дієтології і ендоскопії НМАПО ім. П.Л.Шупика, професор

Галина АНОХІНА, професор кафедри гастроентерології, дієтології і ендоскопії НМАПО ім. П.Л.Шупика

П

ро те, що українці харчуються неправильно, говорять усі. Але дехто має на увазі, що наші гро­ мадяни недоїдають через бідність, інші — що переїдають через без­ грамотність у питаннях здорового харчування. Хто правий? Мабуть, і ті, й інші. За даними Держкомстату України, наше населення споживає менше половини науково обґрунто­ ваного раціону фруктів, ягід, м’яса та м’ясопродуктів, риби, що є свід­ ченням прихованого голоду. Вод­ ночас енергетична цінність раціону українців забезпечується переважно вуглеводами та жирами за рахунок хлібопродуктів, картоплі, цукру та олії. Як приклад — жирів рослинно­ го поход­ження українці споживають на 80% більше фізіологічної норми, а тваринного жиру — менше норми

22

Хто винен — гаманець чи менталітет? Одним із важливих індикаторів хар­ чування населення є економічна дос­ тупність продуктів, що визначається як частка витрат на харчування у за­ гальних витратах. У США індикатор доступності продуктів харчування становить 11-12%, і навіть у бідного населення він не перевищує 25%. Пе­ ресічні шведи витрачають на харчі 23% своїх доходів, японці і французи — 18-19%, голландці, німці та англій­ ці — 14-15%, канадці — 12%. Індика­ тор доступності продуктів харчуван­ ня в Україні у 2012 році становив 52%. Безперечно, рівень доходів людини значно впливає на якість її харчуван­ ня, зокрема, на його різноманітність. Водночас пріоритети у виборі доступ­ них продуктів диктуються обізнаніс­ тю населення щодо основ здорового харчування. На жаль, в Україні вона низька — як серед пересічних грома­ дян, так і серед лікарів, які без цих знань просто не зможуть займатися профілактикою хвороб і навчити пацієнтів здоровому способу життя. Натомість українці надміру захоплю­ ються різними нетрадиційними ви­ дами харчування. Хоча цим грішать не тільки в нашій країні. Мода на «наукові» системи харчування, які відрізнялися від традиційних, свого часу охопила багато розвинених кра­ їн світу. І там, де намагалися суворо дотримуватися таких рекомендацій, кількість хворих на ожиріння та цу­ кровий діабет нині вища, ніж у тих країнах, де населення не перейма­ лося різноманітними пірамідами здорового харчування. Нап­риклад, рекомендації щодо збільшення вжи­ вання олій, соків, фруктів, продук­

тів із мінімальним вмістом жиру, так званих безхолестеринових яєць, від­ мова від споживання тваринних жи­ рів не виправдали очікувань, більше того — дали зворотній ефект. Епідеміологічні дослідження зас­ відчили, що у тих народів, які дотри­ муються традиційного харчування і раціон яких складається з натураль­ них продуктів, спостерігається знач­ но менша частота розвитку метабо­ лічного синдрому, цукрового діабету та інших аліментарно залежних за­ хворювань (порівняно з країнами, де населення намагається докорін­ но змінити харчування). Безумовну шкоду здоров’ю населення багатьох країн світу завдала рекомендована впродовж 30 років піраміда харчу­ вання, основою якої було вживання великої кількості зернових. Воче­ видь, у часи, коли населення зай­ малося переважно фізичною працею, мало користувалося транспортом тощо, ці рекомендації були певною мірою вип­равданими, але в умовах гіподинамії більшості верств насе­ лення вони неприйнятні! До того ж некоректно порівнювати хліб та зернові продукти, які споживало на­ селення, скажімо, півстоліття тому із хлібобулочними виробами та ка­ шами, виготовленими за сучасними технологіями, — це фактично крох­ мальні продукти. На жаль, у реко­ мендаціях із харчування, прийнятих в Україні, частка зернових залиша­ ється високою. Численні епідеміоло­ гічні дос­лідження доводять: потрібно змінювати підходи до харчування і розвіювати безпідставні міфи.

Вегетаріанці чи «хижаки»? Одним із таких живучих міфів вияви­ лася теорія про шкідливість тварин­ них жирів для людини. Для її спрос­ тування достатньо навести декілька показових прикладів. В Окінаві (Япо­ нія), де середня тривалість життя найвища, популярним продуктом є свинина, навіть морепродукти там часто готують на салі. Японці, які не вживають молочних продуктів, отримують багато тваринного жиру та холестерину із яєць (упродовж ба­

гатьох років поспіль Японія посідала перше місце у світі зі вживання цього продукту на душу населення). Також японці щоденно вживають страви з молюсків, бульйон із риби — продук­ ти, багаті на холестерин. Але статис­ тика серцево-судинних захворювань у Японії низька. Велика кількість тваринних жи­ рів присутня у харчовому раціоні французів. Їхні традиційні страви — вершкові соуси, супи-пюре з верш­ ками та вершковим маслом, сири та паштети входять до щоденного раці­ ону більшості французів. І водночас у Франції знач­но нижчий рівень за­ хворюваності на ішемічну хворобу серця порівняно з іншими країнами Європи, де населення вживає мало тваринних жирів. У США, де так за­ хоплюються різноманітними зне­ жиреними продуктами і де триває постійна боротьба з холестерином, від інфаркту міокарда помирає у 2,5 рази більше людей (у розрахунку на 100 тисяч населення), ніж у Франції. Еволюційні аспекти теорії харчу­ вання також стають на захист вжи­ вання тваринної їжі. Сучасна наука добре вив­чила біохімічний склад ор­ ганізму людини, у якому найбільше білків (10-12 кг), жирів (7-8 кг) і зо­ всім мало вуглеводів (200-270 г). Ар­ хеологічні розкопки також вказують на те, що копроліти древніх людей не містять клітковини зернових. До того ж людина й досі не має ферментів, які повністю перетравлюють рос­ линну клітковину. Немає їх і в мік­ роорганізмів, які заселяють травний канал людини (передусім ферментів для перетравлення зернових). Усе це свідчить про еволюційну «запрогра­ мованість» Homo sapiens на вживан­ ня тваринної їжі. Підтвердженням є і той факт, що організм дорослої люди­ ни не може синтезувати 8 (а організм дитини — 10) із 20 амінокислот. І не синтезуються саме ті амінокислоти, які у великій кількості знаходяться у тваринній їжі, вони ж потрібні нам і для синтезу замінних амінокислот (приміром, для синтезу таурину по­ трібен метіонін). Важливо враховувати й інші ево­ люційні аспекти харчування, напри­ клад, його тісну залежність від ареалу проживання населення. Незалежно від кліматичної зони абсолютно іден­ тичним у різних народів є лише хар­ чування маленьких дітей, тобто їх ви­ годовування молоком. У подальшому типи харчування різняться. Примі­ ром, у раціоні народів Півночі перева­ жає м’ясо або риба (залежно від того, живуть вони біля моря чи ні), у наро­ дів Африки, півдня Азії, Індії — рос­ линна їжа. Україна належить до зони змішаного харчування. Показово, що серед довгожителів є представники різних типів традиційного харчуван­ ня. Приміром, на IX Міжнародному

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 485 00 96 vz@vz.kiev.ua

ШКОЛА УСПІШНОГО ЛІКАРЯ

14 листопада 2014 року

конгресі геронтологів, що відбувся у 1972 році, центром довголіття Сибіру офіційно було визнано Якутію. Мак­ симальну кількість довгожителів (ві­ ком понад 100 років) було виявлено серед улусів Оймяконського району (Полюс холоду), основним компонен­ том раціону яких є м’ясо оленів. Єдине, що об’єднує довгожите­ лів усіх типів харчування, — це по­ мірність у споживанні їжі та вико­ ристання натуральних продуктів, вирощених на території їхнього проживання.

Як харчуватися українцям? В Україні також потрібно розроби­ ти Національну піраміду здорового харчування, яка б стала основою для розробки різноманітних раціонів харчування. Ця піраміда має вклю­ чати традиційні та доступні для на­ селення продукти, водночас вона має бути зрозумілою не тільки фахівцям із дієтології, а й пересічним грома­ дянам, незалежно від рівня їх освіти. Перша, основна, сходинка піраміди — овочі (75-80%) та фрукти (20-25%). Такий розподіл обумовлений меншим вмістом простих вуглеводів в овочах (порівняно з фруктами), що важливо для профілактики ожиріння та цукро­ вого діабету. Крім того, здебільшого овочі мають вищу біологічну цінність. Фрукти ж містять багато цукрів, селек­ ційні сорти мають значно менше ко­ рисних елементів, ніж дикорослі. Друга сходинка — продукти тва­ ринного походження, які мають най­ вищу концентрацію незамінних амі­ нокислот, жирних кислот (лецитин, карнітин, карнозин), жиророзчин­ них вітамінів. Приміром, особливу цінність має вітамін А, який відіг­ рає значну роль у профілактиці раку епітеліальних тканин (раку шлунка, підшлункової залози, шийки матки тощо) і міститься тільки у продук­ тах тваринного походження. Вказані продукти мають низький глікеміч­ ний індекс, швидко надають відчуття ситості, тому повинні посісти важли­ ве місце в харчуванні людини поряд з овочами, які є «здоровим фоном» для тваринної їжі. Найвищу біологічну цінність мають такі продукти, як пе­ чінка, яйця, м’ясо та риба. Третя сходинка — зернові (85-90%) та бобові (10-15%). Серед зернових ма­ ють домінувати гречка, пшоно, куку­ рудзяна і вівсяна крупи (найбільша біологічна цінність серед інших круп), менше — рис. Бобові слід вживати з урахуванням їх переносності. Четверта сходинка — жирові про­ дукти й горіхи. До щоденного раціо­ ну має входити 10- 20 г вершкового масла або 10-20 г сала, 3-5 чайних ложок олій, 15-30 г горіхів або соняш­ никового чи гарбузового насіння. Українці вживають занадто багато олій — у салатах, для приготування їжі, з іншими продуктами (молочні продукти, масло, ковбасні, конди­ терські вироби). Натомість потреби людського організму в поліненаси­ чених жирних кислотах мінімальні. До складу людського жиру входять насичені жирні кислоти, а потреби в ессенціальних жирних кислотах становлять приблизно 2-4 г на добу. Основним компонентом клітинних мембран є фосфоліпіди й холестерин (їх багато в яєчних жовтках). Омега-3 жирні кислоти також можна отри­ мати не лише з риби, а й із яєчного

жовтка, свинячого жиру, волоських горіхів, а олеїнова кислота синтезу­ ється в організмі людини. Існує припущення, що надмірне вживання українцями олій упро­ довж останніх десятиліть ста ло одним із чинників зростання сер­ цево-судинної патології і навіть за­ хворюваності на рак товстої кишки та молочної залози. Натомість тради­ ційний для України продукт — сало — є найбільш збалансованим: спів­ відношення насичених, моно- й по­ ліненасичених жирних кислот у ньо­ му найоптимальніше з рослинних і тваринних жирів (4:5:1) і найбільш наближене до норми (4:6:1). Крім цього, сало містить необхідну кіль­ кість арахідонової кислоти — важ­ ливого компонента клітинних мемб­ ран. Цей продукт швидко насичує і його важко з’їсти понад норму. Але при вживанні будь-якої, в тому числі й корисної, їжі треба знати міру. Ще одним традиційним і корисним дже­ релом жирів для українців є сметана, яка містить менше молочних жирів порівняно з вершковим маслом. П’ята, найменша, сходинка піра­ міди належить простим вуглеводам: цукру, кондитерським виробам — порція не більше 100 ккал на день.

Калорії рахувати важко Пересічному споживачу складно ра­ хувати калорійність страв. Особливо, якщо він купує продукти без упаков­ ки з відповідною інформацією. До того ж — це поняття відносне. Адже калорійність білків, жирів та вуглево­ дів виз­начають, спалюючи їх у кало­ риметрі (в організмі компоненти їжі окислюються інакше). Наприклад, відомо, що 1 г білка дає 4 ккал енергії (при спалюванні в калориметрі). Про­ те, в організмі більша частина білка використовується для відновлення тканин, а не для енергетичних проце­ сів. Частина жирів використовується для відновлення клітинних мембран, синтезу гормонів та інших речовин. Тому для кількісної оцінки продуктів нині використовують таке поняття, як пор­ція. Для кожного продукту вона своя. Наприклад, 1 порція м’яса — це 30 г (щод­н я рекомендовано вжива­ ти 5-7 порцій м’яса або птиці, риби пісних сортів, тобто 150-200 г). Одна порція молока — 250 мл, сиру — 50 г, йогурту — 175 мл (щоденна норма — 2 порції, для вагітних і підлітків — 3). Одна порція хліба — це 25-30 грам. На 1 порцію «потягне» половина гам­ бургера, кекс або 2-3 крекери, один товстий млинець тощо. Часто розмір порції визначають не в грамах, а в об’ємі посуду чи за розміром фрук­ ту. Приміром, щодня рекомендовано вживати 1-2 порції страв із зернових і борошняних продуктів. Так от, порція готових макаронів або каші з гречки чи вівса — 250 г, із рису — 100 г. Висів­ ки, пластівці у чистому вигляді: одна порція — 3/4 склянки, з молоком — 1/2 склянки. Щодо фруктів та овочів: 1 порція — це невелике яблуко, банан або апельсин, скибка маленького каву­ на або дині, 1/4 склянки сухофрук­ тів, склянка лісових чи 1/2 склянки садових ягід, половинка манго чи грейпфрута, 1 середня картопля, півсклянки сирих або подрібнених варених овочів, 3/4 склянки фрукто­ вого соку. Щодня пот­рібно вживати 2-4 порції фруктів і 3-5 порцій овочів.

Втім, рекомендації щодо кількості вживаних порцій залежать від фізич­ ної активності, віку, статі та маси тіла пацієнта. Чоловіки мають споживати на одну порцію більше всіх продук­ тів, ніж жінки. Особи, які працюють фізично чи займаються спортом, — на 1-2 пор­ції більше за інших, люди похилого віку — на 1 порцію менше, як і особи, схильні до ожиріння (осо­ бливо це стосується зернових, про­ стих вуглеводів і солодких фруктів). Українці повинні докорінно пере­ глянути й технологію приготування страв — із мінімальним використан­ ням жиру або й без нього. Адже вка­ зані вище норми стосуються всього жиру — і того, що споживається у на­ туральному вигляді, і прихованого у стравах, у продуктах (приміром, м’ясі, рибі). Здорові страви готуються на парі, відварюванням, тушкуван­ ням зі спеціями, овочевими та фрук­ товими соками, пряними травами та запіканням. Застарілі підходи до режиму хар­ чування також потрібно змінювати. Кількість прийомів їжі для дорослих — 3-4 рази. Найоб’ємнішими мають бути другий сніданок (через 3-4 годи­ ни після легкого першого сніданку) та обід. Зранку у людини ще зберіга­ ється запас енергії у вигляді глікоге­ ну печінки, м’язів і жирової тканини, тому рекомендації наїдатися рановранці не вит­римують критики. Їсти потрібно тоді, коли з’являється від­ чуття голоду. Обід варто перенести на пізні­ ший час, щоб не переїдати ввечері. Важ ливо правильно розподіляти продукти залежно від їх хімічного складу. Продукти, багаті вуглевода­ ми та жирами, доцільно споживати на другий сніданок та обід, що обу­ мовлено більшими енергозатратами у цей час. Вечеряти краще стравами з нежирної риби, птиці з овочевими салатами, молочними продуктами. Амінокислоти, які надійдуть в ор­ ганізм після вечері, будуть опти­ мально використані для процесів відновлення. Ще однією проблемою в Україні є неможливість більшої частини насе­ лення повноцінно харчуватися у ро­ бочий час. У законодавстві України відсутні вимоги до роботодавців ор­ ганізовувати умови належного хар­ чування на роботі — на відміну від більшості розвинених країн Європи, де ці питання часто оговорюються у трудовому договорі, а працівникам певних спеціальностей видають віта­ міни та інші продукти функціональ­ ного харчування.

Щоб зусилля не були марними У тих країнах, де усвідомлюють, що зміцнення і збереження здоров’я на­ селення, профілактика захворювань, пов’язаних із порушенням харчового статусу людини, — це проблема дер­ жави і суспільства, а не медицини, приділяють значну увагу пропаганді і забезпеченню умов для здорового харчування. Один із яскравих прик­ладів — дер­ жавний проект «Північна Карелія», який тривав у Фінляндії з 1973 до 2008 року. Він став першим повно­ масштабним дослідженням, що під­ твердило: харчування може значно зменшити тягар серцево-судинної зах­ворюваності, ожиріння і цукрового діабету. Цей проект було впроваджено на рівні закону, тобто його виконання було обов’язковим (на відміну від ре­ комендацій МОЗ України щодо харчу­ вання, які ніхто не зобов’язаний вико­ нувати). Згаданий проект передбачав зменшення споживання населенням жирів, простих вуглеводів, солі, зміну технології виробництва харчової про­ дукції (держава змусила харчовиків дотримуватися вимог закону), широ­ ку пропаганду здорового харчування у ЗМІ, просвітницьку роботу з боку ме­ дичної громадськості тощо. Так от, за 35 років існування проекту смертність від серцево-судинних захворювань се­ ред населення Північної Карелії, яке почало дотримуватися традиційної системи харчування, зменшилася на 85%! Результати цього дослідження лягли в основу загальноєвропейської стратегії «Здоров’я-2020». І протилежний приклад. У 2010 році в Україні завершилась 10-річ­ на Національна програма боротьби з артеріальною гіпертензією, про­ те вона мало вплинула на показни­ ки смертності від хвороб системи кровообігу. Однією з причин цього вважають відсутність системних за­ ходів із корекції харчування та спо­ собу життя населення. За останні 20 років в Україні катастрофічно зросла кількість захворювань, розвиток та прогресування більшості з яких зале­ жить від харчування. Тож, якщо в на­ шій країні не подбають про здорове харчування населення (в тому числі й на рівні виробництва харчових про­ дуктів), якщо не буде запроваджено нову національну піраміду харчу­ вання, якщо сімейні лікарі не долу­ чаться до цього процесу, а держава не підтримає його на найвищому рівні — матимемо сумні демографічні на­ слідки. Тим більше, що від неінфек­ ційних хвороб в Україні здебільшого страждає працездатне населення.

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ ІМЕНІ П.Л. ШУПИКА

ОГОЛОШУЄ КОНКУРС НА ЗАМІЩЕННЯ НАСТУПНИХ ПОСАД: Професорів кафедр: офтальмології (1 посада на 0,25 ст.), управління охороною здоров’я (1 посада на 0,25 ст.); Доцентів кафедр: функціональної діагностики (1 посада на 1 ст.), медицини катастроф (1 посада на 1 ст.), організації і економіки фармації (1 посада на 0,25 ст.); старшого наукового співробітника центральної науково-дослідної лабораторії (1 посада на 1 ст.); молодшого наукового співробітника центральної науководослідної лабораторії (2 посади на 1 ст.). Адреса академії: 04112, м. Київ, вул. Дорогожицька, 9. Приймання документів — 30 днів з дня опублікування оголошення.

23

БІБЛІОТЕКА ЛІКАРЯ ГАСТРОЕНТЕРОЛОГІЯ

ГАЗЕТА МОЗ УКРАЇНИ І ЦК ПРОФСПІЛКИ

С.А. БЕЛЯКИН. ХРОНИЧЕСКАЯ АБДОМИНАЛЬНАЯ ИШЕМИЯ ВИДАВНИЦТВО: БИНОМ РІК ВИДАННЯ: 2014 СТОРІНОК: 168

(виходить з 1990 року)

Загальний наклад — 39 100 Індекс 08198: для індивідуальних передплатників Індекс 60965: для підприємств і організацій Індекс 86181: пільговий для медичних працівників СПІВЗАСНОВНИКИ ГАЗЕТИ: Міністерство охорони здоров’я України Профспілка працівників охорони здоров’я України ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я» Свідоцтво про реєстрацію КВ №8202 від 10 грудня 2003 року

Видавець – ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я» Головний редактор – БУРМАКА М.П.

КАРДІОЛОГІЯ Е.И. ЧАЗОВ. РУКОВОДСТВО ПО КАРДИОЛОГИИ. В 4 ТОМАХ. КОМПЛЕКТ ВИДАВНИЦТВО: ПРАКТИКА РІК ВИДАННЯ: 2014 СТОРІНОК: 3011

Редакційна колегія БАХТЕЄВА Т.Д. – голова Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, заслужений лікар України, доктор медичних наук ВЕСЕЛЬСЬКИЙ В.Л. – помічник президента НАМН України, кандидат медичних наук, заслужений лікар України ГАРНИК Т.П. – головний позаштатний спеціаліст МОЗ України за спеціальністю «Народна і нетрадиційна медицина» ЗАБОЛОТНИЙ Д.І. – директор Державної установи «Інститут отоларингології ім. проф. О.С. Коломійченка НАМН України», доктор медичних наук, професор, академік НАМН України ЗАГОРІЙ В.А. – завідувач кафедри промислової, клінічної фармації та клінічної фармакології НМАПО ім. П.Л. Шупика, доктор фармацевтичних наук, професор

Монографія присвячена одному з важливих і складних розділів як ангіології, так і внутрішньої медицини. У ній докладно висвітлені питання етіології та патогенезу хронічної ішемії органів травлення, розглянуті не тільки сучасні концепції клініки й діагностики захворювання, а й клінікодіагностичні особливості інтра- та екстравазального ураження непарних вісцеральних артерій, а також питання диференціальної діагностики з іншими широко поширеними хронічними захворюваннями органів травлення. Особливу увагу приділено можливостям сучасних променевих методів дослідження в діагностиці судинної патології, їх ефективності у виявленні та оцінці оклюзійно-стенотичних уражень непарних вісцеральних артерій. Подано класифікацію хронічної абдомінальної ішемії внаслідок порушення абдомінального артеріального кровотоку. Автори в доступній формі й максимально детально представили останні досягнення судинної хірургії, використовуючи дані вітчизняної та зарубіжної літератури, а також свій особистий понад 30-річний клінічний досвід. У монографії досить повно представлені способи хірургічної та ендоваскулярної корекції абдомінального кровотоку, наведені найближчі й віддалені результати оперативного лікування. Детально висвітлені принципи консервативного лікування хронічної абдомінальної ішемії. Монографія розрахована на практикуючих лікарів різних спеціальностей, у першу чергу терапевтів, гастроентерологів, ангіохірургів, а також спеціалістів інших галузей медицини.

У першому томі чотиритомного керівництва з кардіології відображені основні питання фізіології серця, кровоносних судин і системи кровообігу в нормі та при патології. Наводяться дані про морфофункціональну організацію та насосну функцію серця, основи сучасної електрофізіології серця, судинної мережі, регуляції артеріального тиску і проникності мікросудин. Відображені питання тромбоутворення, механізмів атерогенезу та участі імунної системи в розвитку атеросклерозу. Розглядаються нові дані під час окислювального стресу при серцево-судинних захворюваннях і впливі зов­ нішніх факторів середовища на кровообіг. Другий том присвячений методам діагностики серцево-судинних зах­ ворювань. Представлено опис інструментальних діагностичних методик: електрокардіографічних (включаючи нові дані з телеметричних систем), ультразвукових методів дослідження серця і судин, рентгенологічних і радіонуклідних методів дослідження серцево-судинної системи з сучасними методами реєстрації та обробки даних. У третьому томі описуються етіологія, патогенез, діагностика, клінічний перебіг та лікування серцево-судинних захворювань, зокрема, ішемічної хвороби серця, гострого коронарного синдрому, артеріальної гіпертонії та різних порушень ритму і провідності серця. У четвертому томі описуються етіологія, патогенез, діагностика, клінічний перебіг та лікування серцево-судинних захворювань, зокрема, серцевої недостатності, міокардитів, кардіоміопатій, легеневої артеріальної гіпертензії, набутих вад серця, інфекційного ендокардиту, перикардитів, пухлин і травм серця, хвороб судин. Наводяться також відомості про основні класи лікарських препаратів, що застосовуються для лікування серцево-судинних захворювань.

ЗОЗУЛЯ Ю.П. – академік НАМН України

ПУЛЬМОНОЛОГІЯ

КОВАЛЬ В.М. – голова Профспілки працівників охорони здоров’я України

А.В. ПАВЛУНИН. ОБСЛЕДОВАНИЕ БОЛЬНОГО ВО ФТИЗИАТРИЧЕСКОЙ КЛИНИКЕ ВИДАВНИЦТВО: НГМА РІК ВИДАННЯ: 2014 СТОРІНОК: 150

МІШАЛОВ В.Г. – завідувач кафедри хірургії №4 НМУ ім. О.О. Богомольця, доктор медичних наук, професор ПИРІГ Л.А. – професор кафедри нефрології НМАПО імені П.Л. Шупика, доктор медичних наук, професор, член-кореспондент НАН України, академік НАМН України ПРОДАНЧУК М.Г. – директор Інституту екогігієни і токсикології імені Л.І. Медведя, доктор медичних наук, професор, член-кореспондент НАМН України ТРОНЬКО М.Д. – директор Інституту ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка НАМН України, професор, член-кореспондент НАН України, академік НАМН України

МЕДИЧНА ГАЗЕТА УКРАЇНИ

УСІЧЕНКО І.Г. – президент Товариства Червоного Хреста, кандидат медичних наук, заслужений лікар України ЧЕКМАН І.С. – завідувач кафедри фармакології Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, член-кореспондент НАН і НАМН України ЩЕГЛОВ В.І. – директор Науковопрактичного центру ендоваскулярної нейрорентгенохірургії НАМН України, заслужений лікар України, академік Всесвітньої академії комплексної безпеки

24

Мета посібника — допомогти студенту обрати напрямок і послідовність у дослідженні хворого, полегшити складання історії хвороби, навчити клінічному мисленню в постановці діагнозу. Дотримання плану обстеження дозволить правильно поставити діагноз і уникнути діагностичної помилки. Крім того, в процесі написання історії хвороби з туберкульозу студент зак­ ріплює свої знання, отримані раніше на кафедрах патологічної анатомії, променевої діагностики та променевої терапії, пропедевтики внутрішніх хвороб і факультетської терапії. Правильно написана історія хвороби є критерієм гарного засвоєння студентом навчальної програми. Компактна добірка широко використовуваних нормативів лабораторних та інструментальних показників буде підмогою в щоденній практиці лікаря-початківця. Для студентів лікувального, педіатричного, медико-профілактичного факультетів відповідно до вимог навчальних планів і робочих програм.

Генеральний директор ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я»............. ЮЛІЯ НОВГОРОДСЬКА Головний редактор...........................МАРИНА БУРМАКА

ІНДЕКСИ 60965, 08198, 86181. ЦІНА ДОГОВІРНА

Спеціальний кореспондент...................................СВІТЛАНА ТЕРНОВА Випусковий редактор.................СВІТЛАНА ЛАРІОНОВА

ВИДАВЕЦЬ: ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я». АДРЕСА: 04211, м. Київ, вул. Оболонська набережна, буд. 11, корпус 1. ДЛЯ ЛИСТІВ: 04211, м.Київ, а/с 138. ТЕЛ./ФАКС: (044) 485-00-96.

E-MAIL: vz@vz.kiev.ua

Редактор відділу наукової інформації..........................................ТЕТЯНА ПРИХОДЬКО Дизайн та верстка.............................АННА ПЕРЕВЕРТЕНЬ

Відповідальним за випуск номера є головний редактор. Редакція не завжди поділяє думку авторів публікацій. Редакція не несе відповідальності за зміст рекламних матеріалів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, прізвищ та імен, інших даних несуть автори публікацій. Листування з читачами ведеться тільки на сторінках газети, рукописи не рецензуються і не повертаються. Друк офсетний, Умовний друк. арк., 2.

Загальний наклад 39 100 Замовлення № 30567. Віддруковано у ТОВ «Укрполiграфмедiа»: вул. Фрунзе, 104-а, м. Київ-04080.

Відділ літредагування і коректури............................................ОКСАНА ОСТРЯНКО Відділ реклами...............................СВІТЛАНА КУРЧЕНКО

Виходить один раз на два тижні у п’ятницю.

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 485 00 96 vz@vz.kiev.ua