Ваше здоров'я № 47-48

НА ЗАХИСТІ ІНТЕРЕСІВ ЛІКАРІВ

№47-48 (1435-1436) 01.12.2017

ЧИТАЙТЕ ЕЛЕКТРОННУ ВЕРСІЮ ГАЗЕТИ НА НАШОМУ САЙТІ WWW.VZ.KIEV.UA

ІНФЕКЦІЇ В УКРАЇНІ — БІКФОРДІВ ШНУР ПІДПАЛЕНО? Інфекціоністів усіх регіонів непокоять одні й ті самі питання: відсутність специфічних імунобіологічних препаратів, вакцин і навіть ліків для надання хоча б невідкладної безоплатної медичної допомоги, нестача кваліфікованих лікарів-інфекціоністів (чверть від потреб), низька заробітна плата. Впровадження медичних реформ безпосередньо стосується інфекційної служби, однак дивує те, що вона жодним СТОР. словом не згадується у планах реформаторів.

6

ОЛЕНА КУЦЕНКО: СИСТЕМА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я МАЄ БУТИ ОРІЄНТОВАНОЮ НА КІЛЬКІСТЬ ЗДОРОВИХ РОКІВ ЖИТТЯ МОЗ стверджує, що коштів у галузі нині достатньо, бо ж і не планує особливо витрачатися, окрім хіба що на деякі «яскраві» на вигляд і приємні для слуху населення фрагментарні заходи. Для піару «нових реформ» цього дійсно вистачить. А решту зароблять на тих, кого заспоСТОР. коїли?

12

СТИМУЛИ ДЛЯ МОЛОДИХ ЛІКАРІВ: ПРОГРАМА Є, ФАХІВЦІВ НЕМАЄ Постійні нарікання на нестачу лікарів у сільській місцевості та категоричне небажання молодих фахівців їхати туди на роботу лише констатують неприємні факти й нічого не змінюють. Із чого варто починати, аби виправити ситуацію на ділі? На це питання відповіли 9 українських СТОР. регіонів.

16

НОВИНИ НЕВИКОРИСТАНІ КОШТИ МЕДИЧНОЇ СУБВЕНЦІЇ РОЗДІЛИЛИ МІЖ РЕГІОНАМИ ПРОФІЛЬНИЙ КОМІТЕТ ХОЧЕ ПЕРЕВІРИТИ ЗАКОННІСТЬ ПОСТАВКИ ВАКЦИНИ ПРОТИ ГРИПУ ІЛЮЗІЯ РЕФОРМУВАННЯ ТА ПІДТРИМКИ СІЛЬСЬКОЇ МЕДИЦИНИ ВІД МОЗ ПРОФЕСІЙНИЙ РОЗВИТОК ЛІКАРІВ — ЧАСТИНА ЇХ ФІНАНСОВИХ ПРОБЛЕМ

2-5 СТОР.

НОКДАУН ДЛЯ ШВИДКОЇ:

ЛІКАРІ ЗВІЛЬНЯЮТЬСЯ, ФЕЛЬДШЕРІВ ЛІКВІДОВУЮТЬ? Хто сказав, що диво-метаморфози трапляються тільки в казці, коли рівно опівночі карета перетворюється на гарбуз, а наречена принца — на хатню робітницю? Таке буває і в медичних реформах. Рівно опівночі 1 листопада 2017 року чарівники-чиновники перетворили фельдшерів невідкладних станів у невідомо кого, викресливши їх із Класифікатора професій. Чому МОЗ СТОР. вирішило впроваджувати парамедицину методом «вишибали»?

8

РОЗПОЧАЛАСЯ ПЕРЕДПЛАТА НА 2018 РІК

(СТОР. 18)

НОВИНИ ЩОБ НЕ ПРОП А ЛО

П Л А Н -2020

НЕВИКОРИСТАНІ КОШТИ МЕДИЧНОЇ СУБВЕНЦІЇ РОЗДІЛИЛИ МІЖ РЕГІОНАМИ К абінет Міністрів України розпорядженням від 15.11.2017 р. №823-р «Про розподіл нерозподілених видатків медичної субвенції для територій Донецької та Луганської областей, на яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, у 2017 році» перерозподілив понад 1,04 млрд грн на потреби місцевих бюджетів. А саме: оп лат у праці медичним працівникам, лікування пацієнтів із хронічною нирковою недостатністю методом гемодіалізу та лікування хворих на цукровий і нецукровий діабет. Крім того, відповідно до розпорядження Черкаська облдержадміністрація отримає видатки на функціонування ДЗ «Спеціалізована медико-санітарна частина №14

Міністерства охорони здоров’я» (м. Сміла), зокрема на погашення заборгованості із заробітної плати медикам закладу. Загалом в обласні бюджети направлять такі суми коштів: Вінничина — 42,43 млн грн; Волинь — 26,89 млн грн; Дніпропетровщина — 89,22 млн грн; Донеччина — 54,75 млн грн; Житомирщина — 33,04 млн грн; Закарпаття — 31,77 млн грн; Запорізька область — 47,87 млн грн; Івано-Франківщина — 35,77 млн грн; Київщина — 45,74 млн грн; Кіровоградщина — 26,14 млн грн; Луганщина — 19,19 млн грн; Львівщина — 66,68 млн грн;

Миколаївщина — 31,09 млн грн; Одещина — 63,69 млн грн; Полтавщина — 38,76 млн грн; Рівненщина — 29,67 млн грн; Сумщина — 30,21 млн грн; Тернопільщина — 27,73 млн грн; Харківщина — 73,58 млн грн; Херсонщина — 28,15 млн грн; Хмельниччина — 34,46 млн грн; Черкащина — 33,44 млн грн; Чернівецька область — 23,49 млн грн; Чернігівщина — 28,29 млн грн; м. Київ — 76,2 млн грн. За матеріалами «Урядового порталу»

СИ Т УА ЦІЯ ВК РА Й К РИ Т ИЧН А!

БОРИС ТОДУРОВ ПОПЕРЕДИВ ПРЕЗИДЕНТА, ЩО УКРАЇНУ ОЧІКУЄ ДЕФІЦИТ МЕДИЧНИХ ФАХІВЦІВ

Д

иректор Інституту серця МОЗ України Борис Тодуров вважає, що за відсутності змін у системі охорони здоров’я найближчим часом Україну очікує дефіцит кваліфікованих медичних кадрів. «Якщо не буде проведено нормальної медичної реформи, то через десять років матимемо велику проблему з відсутністю не лише лікарів, а й медичних сестер. Річ у тому, що оплата праці кардіохірурга в розмірі 100 дол.

не втримає його у країні. Те саме стосується і медсестер, оскільки 4 тис. грн на місяць — це не зарплата для кваліфікованих фахівців, котрі працюють у реанімації», — пояснив свою позицію Б. Тодуров під час спілкування з журналістами на міжнародній конференції «Реконструктивна хірургія серця». Він також повідомив, що вже обговорив це питання з Президентом України Петром Порошенком і попросив його особистої

участі у вирішенні проблеми. «Зарплата, житло, хороші пенсії, забезпечення обладнанням та гідне становище в суспільст­ві — єдиний спосіб утримати фахівців у державі. Так є в усіх цивілізованих країнах, ми нічого нового не вимагаємо», — сказав Б. Тодуров. За матеріалами ІА «Інтерфакс-Україна»

Д ИСК РИМІН А ЦІЙНІ РИЗИК И УСУ Н У ТО

УКРАЇНСЬКЕ ЗАКОНОДАВСТВО ЩОДО НАДАННЯ ПСИХІАТРИЧНОЇ ДОПОМОГИ ПРИВЕДЕНО ДО ЄВРОПЕЙСЬКИХ СТАНДАРТІВ

П

арламент підтримав проект Закону «Про внесення змін до законодавчих актів щодо надання психіатричної допомоги» (№ 4449). «За» проголосував 231 народний депутат. Законопроект передбачає внесення змін до законів України «Про психіатричну допомогу», «Основи законодавства України про охорону здоров’я», «Про пенсійне забезпечення», Цивільного кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кримінального кодексу України, Кримінального процесуального кодексу України, Кримінально-виконавчого кодексу України з метою

2

забезпечення прав недієздатних осіб та осіб з обмеженими можливостями. Зокрема передбачається видалення дискримінуючих норм, які дозволяють стерилізацію недієздатних осіб без їх згоди. Крім того, проголосований законопроект забезпечує право недієздатних осіб на доступ до правосуддя та захист від свавілля лікарів-психіатрів у разі застосування примусових заходів медичного характеру. Також законопроектом пропонується врегулювати пільгове пенсійне забезпечення працівників психіатричних закладів. «Прийняття проекту Закону сприятиме поліпшенню стану надання психіатричної

допомоги та підвищенню соціальної захищеності осіб, які страждають на психічні розлади. А також дасть змогу поліпшити доступ людей з вадами психічного здоров’я до правосуддя, запобігти випадкам нелюдського поводження з недієздатними особами, підвищити якість надання психіатричної допомоги ув’язненим і запобігти поданню громадянами заяв до Європейського суду з прав людини проти України», — говориться у пояснювальній записці до законопроекту. За матеріалами офіційного веб-сайту Верховної Ради України

Уряд затвердив Концепцію реформи системи фінансування охорони здоров’я

К

абінет Міністрів України 15 листопада видав розпорядження «Про затвердження плану заходів з реалізації Концепції реформи фінансування системи охорони здоров’я на період до 2020 року». План має на меті створення правових основ для функціонування нової системи фінансування у сфері охорони здоров’я. Зок­рема це стосується спрощення умов отримання ліцензії для медичної практики за спеціальністю «Загальна практика-сімейна медицина», затвердження нормативно-правових актів щодо обсягу надання медичної допомоги за рахунок коштів державного бюджету (за договорами про медичне обслуговування населення), Положення про інтернатуру (первинну спеціалізацію) випуск­ників вищих медичних і фармацевтичних навчальних закладів, медичних факультетів університетів та Положення про лікарську резидентуру випуск­ ників вищих медичних і фармацевтичних навчальних закладів, медичних факультетів університетів. Крім того, план містить перелік заходів зі створення єдиного національного замовника послуг — внесення на розгляд Уряду проекту пос­танови про створення Національної служби здоров’я, а також її розвитку. У рамках автономізації бюджетних мед­ закладів планом передбачено ухвалення нормативно-правових актів, спрямованих на затвердження вимог до надання медичних послуг, методики розрахунку їх вартості, переліку закладів, які не підлягають реорганізації в казенні або комунальні некомерційні підприємства. Крім того, буде розроблено та затверджено низку документів щодо наг­лядових рад, які функціонуватимуть при медзакладах, а також приблизного договору між лікувальною установою і розпорядником бюджетних коштів. За матеріалами «Урядового порталу»

! ЗАСТУПНИК МІНІСТРА РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ, БУДІВНИЦТВА ТА ЖКГ ЛЕВ ПАРЦХАЛАДЗЕ ПРЕДСТАВИВ ТИПОВИЙ ПРОЕКТ СІЛЬСЬКОЇ АМБУЛАТОРІЇ. НЕЗАБАРОМ ЙОГО ПЕРЕДАДУТЬ ГРОМАДАМ, ЯКІ РОЗБУДОВУВАТИМУТЬ МЕРЕЖУ ЗАКЛАДІВ ПЕРВИННОЇ МЕДИКОСАНІТАРНОЇ ДОПОМОГИ. НАЯВНІСТЬ ПРОЕКТУ ЗАОЩАДИТЬ БЛИЗЬКО 10% КОШТІВ, НЕОБХІДНИХ ДЛЯ БУДІВНИЦТВА. За матеріалами «Урядового порталу»

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

НОВИНИ

1 грудня 2017 року

ПІ А Р ЗА ЦІНОЮ Ж И Т Т Я

ПІД Н А ГЛЯДОМ

ІЛЮЗІЯ РЕФОРМУВАННЯ ТА ПІДТРИМКИ СІЛЬСЬКОЇ МЕДИЦИНИ ВІД МОЗ М іністерство охорони здоров’я впевнено зберігає статус піарміністерства. І для того щоб створювати видимість бурхливої діяльності та підтримувати інтерес до теми «реформування» галузі, чиновники запускають нові гучні ініціативи. Користь від них сумнівна, проте не виникає проблем з інфоприводами для ЗМІ, адже піарчиновникам потрібні швидкі «перемоги» і блискучі «результати». Підтримка сільської медицини і боротьба з фуфломіцинами — два магістральні напрями дій МОЗ. Нещодавно в. о. Міністра охорони здоров’я Уляна Супрун анонсувала конкурс для сільських лікарів, для участі у якому медики із сільських населених пунктів повинні надіслати резюме та мотиваційний лист анг­лійською мовою. За результатами розгляду цих документів їх запросять на усне інтерв’ю англійською мовою по skype. Як результат — троє переможців відправляться на триденний навчальний курс із невідкладної медичної допомоги для сільських лікарень у Канаду (подавати заявки можна було до 24 листопада). Назвати цю ініціативу Міністерст­ ва підтримкою і розвитком сільської медицини дуже складно, адже сьогодні на селі склалася критична ситуація. По-перше, штати медперсоналу укомплектовані максимум наполовину, а по-друге, 60-65% наявних лікарів — пенсійного і передпенсійного віку, котрі здебільшого не володіють англійською і сучасними технологіями. Такі стажування, безумовно, повинні бути, але з орієнтацією на молодих фахівців, яких у селах дуже мало. З огляду на ці факти, складається враження, що про реальний стан сільської медицини у Міністерства дуже туманне уявлення. Тому замість рекламування тренінгу для трьох осіб, в. о. Міністра охорони здоров’я мала б зайнятися розробкою державної програми для масової перекваліфікації лікарів, котрі повинні працювати в нових умовах, щойно почнеться процес впровадження реформи. Але в цьому напрямку жодних кроків не робиться. Зокрема, перекваліфікація одного фахівця на базі Національної медичної академії післядипломної підготовки ім. П. Л. Шупика зараз займає півроку з відривом від виробництва і проживанням в Києві. Ось де реальна проблема: як швидко підготувати понад 10 тис. сімейних лікарів, котрих не вистачає в країні? Як оперативно підготувати зміну тим сільським сімейним лікарям, які через кілька років підуть на пенсію? Однак МОЗ не планує займатися рутинною роботою, оскільки така

діяльність не дає швидких результатів, отже, з точки зору піар-активності позбавлена сенсу. Боротьба з фуфломіцинами з боку МОЗ теж має популістський характер (детальніше про це ми розповідали у «ВЗ» №45-46 від 17.11.2017 р.). Очевидно, якби за мету було обрано захистити українських пацієнтів від неефективних препаратів, то МОЗ діяло б інакше. По-перше, треба провести копітку роботу зі зміни протоколів лікування та відредагувати показання до застосування таких препаратів — це дало б гарантію того, що лікарі їх не призначатимуть. По-друге, вкрай необхідно заборонити рекламу фуфломіцинів. Зокрема нещодавно на сайті МОЗ з’явилася стаття про лікарські засоби і фуфломіцини, у якій пацієнтів закликають «не керуватися красивою рекламною картинкою... під час вибору лікарських засобів і не витрачати грошей на препарати, ефективність яких не доведена». Судячи із цього, у МОЗ прекрасно розуміють проблему: часто пацієнти обирають препарати, покладаючись на інформацію з рекламних роликів. В Україні вже діє заборона на рекламу рецептурних препаратів і препаратів для лікування окремих груп захворювань, перелік яких встановлює МОЗ. Так, у ст. 21 Закону України «Про рекламу» зазначено: «Дозволяється реклама лише таких лікарських засобів, які відпускаються без рецепта лікаря та які не внесені центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я до Переліку лікарських засобів, заборонених до рекламування». Отже, Міністерство має просто ввести заборону і на рекламу протизастудних засобів, щоб мотивувати пацієнтів звертатися по медичну допомогу до лікаря, а не купувати в аптеці фуфломіцини, займаючись самолікуванням. Для введення такої заборони Уляні Супрун варто лише видати відповідний наказ, на основі якого внести необхідну інформацію до реєстру лікарських засобів (це також виключно в компетенції МОЗ і ДП «Державний експертний центр МОЗ України»). Один дієвий крок — і проблема із самолікуванням фуфломіцинами вирішиться, однак нічого не робиться. Чому? Це невигідно для піар-стратегії, оскільки цільовою аудиторією, на яку розрахована активність Міністерства, є журналісти. Саме вони оперативно поширюють потрібні повідомлення, формуючи позитивне інформаційне поле про роботу МОЗ. Публікації на сайті Міністерства вже давно мають формат прес-релізів, які передруковуються в будь-яких видах ЗМІ. Пацієнти і фахівці у галузі медицини — давно не цільова аудиторія. До таких не-

Профільний Комітет хоче перевірити законність поставки вакцини проти грипу

К

втішних висновків підштовхує той факт, що МОЗ часто ігнорує пацієнтські звернення, критику й не формує зворотного зв’язку. Крім того, почастішали випадки публікування на офіційному веб-сайті недостовірної інформації. Зокрема, нещодавно опублікована на сайті МОЗ стаття «Як передається гепатит В і як запобігти захворюванню» викликала широкий резонанс і критику в колі професіоналів. Але повернімося до журналістів. Як видно, саме вони — цільова аудиторія МОЗ, адже далеко не всі володіють вузькоспеціальними знан­нями і можуть критично оцінити інформацію, котру поширює Міністерство. Але прихильне ставлення ЗМІ до будьяких активностей МОЗ гарантоване доти, поки робота відомства не зачіпає інтересів журналістів. Заборона реклами ліків — це той рубікон, перейшовши який МОЗ уже не зможе розраховувати на лояльність ЗМІ, оскільки реклама ліків — одне з основних джерел прибутку для них та сотні тисяч робочих місць. Незважаючи на те що самолікування під час епідемії грипу призводить до трагічних наслідків, і пацієнти вмирають через ускладнення, не звернувшись вчасно до лікаря, а довірившись рекламі чергового інноваційного фуфломіцину, МОЗ не зробить цього кроку. Набагато прос­тіше публікувати рекомендаційні статті про необхідність звернення до лікарів, заявляти про це у соціальних мережах, але при цьому не боротися із першоджерелом зла і не руйнувати добре відпрацьовану схему, за якої в інформаційне поле потрапляє тільки вигідна для МОЗ інформація. Про такі піар-схеми «команда МОЗ» не розповість навіть під тортурами, адже це означає розписатися у власній бездіяльності, визнати, що жодних реальних кроків для реформування галузі не робиться. За гарними картинками і гучними гаслами про реформу — порожнеча і розруха. На жаль, МОЗ забуло, що його основна робота — розробка нормативної бази, впровадження системного підходу для вирішення нагальних завдань, створення чіткого плану і вектора руху у реформуванні системи охорони здоров’я. Це копітка і рутинна робота, результатом якої є побудова нової ефективної системи. І тільки потім, коли розроблено стратегію й отримано результати, починається період піарактивності — яскраві презентації та барвисті інфографіки. І цей етап повинен настати лише тоді, коли є про що розповідати і чим пишатися. За матеріалами ГО «Медичний контроль»

омітет ВРУ з питань охорони здоров’я на засіданні 14 листопада ухвалив рішення звернутися до Міністерства охорони здоров’я з вимогою надати документи щодо поставок в Україну вакцини від грипу «Ваксігрип/Vaxigrip спліт-вакцина для профілактики грипу інактивована рідка». «В упаковці «Санофі Пастер» (Франція) опинилася продукція індійського виробника, який не має сертифіката GMP для використання вакцини в європейському регіоні. Комітет одноголосно підтримав звернення до МОЗ з вимогою невідкладно надати вичерпні відомості про вакцину від грипу, яка вже завезена на склади ДП «Укрвакцина», — інформує заступник Голови профільного Комітету Олег Мусій. — За наявною інформацією, вона виготовляється індійськими виробниками, які купили колишній завод «Санофі» у Словенії. Уляна Супрун дала дозвіл на ввезення вакцини за відсутності належних сертифікатів якості і без підтверд­ ження забезпечення холодового ланцюга під час транспортування. На Державний експертний центр МОЗ України тиснуть з метою надання дозволу на використання вакцини, яку, за даними митних органів, транспортували при 28 градусах замість 5! Єдиний існуючий документ — це зміна вимог до температурного режиму в інструкції від представництва «Санофі в Україні», але виробник підозріло мовчить. Дослідження поставленої вакцини в наших лабораторіях не проведено». За словами Голови Держлікслужби Наталії Гудзь, у документах на французьку вакцину «Ваксігрип/Vaxigrip спліт-вакцина для профілактики грипу інактивована рідка» не вистачало сертифіката готової продукції та інформації щодо дотримання холодового ланцюга. Також у Держлікслужби виникли питання щодо перепакування препарату для поставки в Україну. Своєю чергою у ТОВ «Санофі-Авентіс Україна» заявили, що відхилення від температурного режиму було незначним, короткочасним і не вплинуло на якість та ефективність препарату. За матеріалами ІА «ІнтерфаксУкраїна» та офіційної сторінки Олега Мусія у Facebook

! В АСОЦІАЦІЇ ПРИВАТНИХ МЕДИЧНИХ ЗАКЛАДІВ УКРАЇНИ ЗАЗНАЧАЮТЬ: РЕЄСТРАЦІЯ МЕДИКІВ, ПАЦІЄНТІВ ТА МЕДИЧНИХ ЗАКЛАДІВ У E-HEALTH ЗАРАЗ МАЄ СУТО ДЕКЛАРАТИВНИЙ ХАРАКТЕР, ОСКІЛЬКИ ВІДСУТНЯ НОРМАТИВНА БАЗА ДЛЯ ПОВНОЦІННОГО ЗАПУСКУ СИСТЕМИ. За матеріалами ІА «Інтерфакс-Україна»

3

НОВИНИ ГРОМ А ДСЬК Е ОБГОВОРЕННЯ

Н А РЕШ Т І

ПРОФЕСІЙНИЙ РОЗВИТОК ЛІКАРІВ — ЧАСТИНА ЇХ ФІНАНСОВИХ ПРОБЛЕМ

Н

а громадське обговорення винесено про­ ект Постанови КМУ «Про затвердження Положення про систему безперервного професійного розвитку фахівців у сфері охо­ рони здоров’я», яким планують узаконити алгоритм та способи безперервного професій­ ного розвитку медичних кадрів — як за кошти держави, так і за кошти лікарів чи медичних установ. «Метою підготовки проекту є реалі­ зація положень нового Закону України «Про освіту», застосування системи професійної самоосвіти фахівців у сфері охорони здоров’я як обов’язкової складової системи безперерв­ ного професійного розвитку (далі — БПР); облік усіх періодів підвищення кваліфікації, у тому числі усіх видів професійної самоосвіти для атестації фахівців з метою оцінки їх профе­ сійного рівня та складності виконуваних робіт, відповідності кваліфікаційним вимогам і поса­ довим обов’язкам кожні п’ять років, зокрема для присвоєння або підтвердження кваліфікаційної категорії, кваліфікації працівника чи продовжен­ ня дії ліцензії на провадження господарської ді­ яльності з медичної практики, — говориться у пояснювальній записці до документа. — Окрім періодів професійного навчання щорічній баль­ ній оцінці підлягатимуть кредитні одиниці, які є елементом оцінювання участі фахівців в іно­ земних міжнародних заходах системи безпе­ рервного професійного розвитку спеціалістів у сфері охорони здоров’я». У самому Положенні зазначається: усі ме­ дичні фахівці мають право на БПР після здо­

буття вищої освіти у сфері охорони здоров’я та отримання кваліфікації, у тому числі після за­ кінчення навчання в інтернатурі, для подальшої атестації упродовж усього терміну професійної діяльності. «Атестація фахівців у сфері охорони здоров’я здійснюється в порядку, затвердже­ ному МОЗ, з метою оцінки їх професійного рівня та складності виконуваних робіт, відпо­ відності кваліфікаційним вимогам і посадовим обов’язкам кожні п’ять років», — зазначається у проекті Постанови. Також документ передбачає, що лікарська резидентура проводитиметься в університетах, академіях, інститутах, наукових установах, закладах охорони здоров’я, визнаних МОЗ базами лікарської резидентури. Навчан­ ня на циклах спеціалізації, тематичного удос­ коналення, курсах інформації та стажування здійснюватиметься на базі вищих навчальних закладів, закладів післядипломної освіти, на­ уково-дослідних установ, закладів охорони здоров’я. Крім того, «професійна самоосвіта фахівців у сфері охорони здоров’я є обов’язковою складовою системи БПР». «До основних форм професійної само­ освіти належать: участь у фахових нарадах, семінарах, науково-практичних конференціях, симпозіумах, з’їздах, виставках, симуляційних тренінгах, майстер-класах, курсах з оволодін­ ня практичними навичками під час проведення конференцій, стажування в клініках інших країн, дистанційне навчання, у тому числі електронне через фахові інтернет-ресурси», — говориться далі в документі.

Усі періоди підвищення кваліфікації фа­ хівців у сфері охорони здоров’я в системі БПР, у тому числі у процесі професійної самоос­ віти, підлягають обліку, який здійснюється самим працівником шляхом створення та ведення особистого освітнього портфоліо, а також роботодавцем, вищим навчальним за­ кладом та закладом післядипломної освіти. Зазначені періоди підвищення кваліфікації підлягають щорічній оцінці, яка проводить­ ся вищим навчальним зак­ладом, закладом післядипломної освіти відповідно до балів, які отримав працівник упродовж усіх періодів навчання у системі БПР. Мінімальна кількість балів протягом одного року — 50, протягом атестаційного періоду — 250. Фінансування підвищення кваліфікації та підготовки фахівців у лікарській резидентурі, аспірантурі, докторантурі, на циклах спеціа­ лізації, тематичного удосконалення, курсах інформації та стажування здійснюється дер­ жавними замовниками у межах обсягів ви­ датків, передбачених у державному бюджеті на відповідні цілі згідно із Законом України «Про формування та розміщення державного замовлення на підготовку фахівців, наукових, науково-педагогічних та робітничих кадрів, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів», а також за регіональним замовлен­ ням та за кошти фізичних або юридичних осіб. За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України

СТ РАТ ЕГІЧН А НЕОБХІД НІСТ Ь

КМУ ВИЗНАЧИВ НЕОБХІДНУ КІЛЬКІСТЬ КРОВІ ТА ЇЇ КОМПОНЕНТІВ НА 2018 РІК

У

ряд ухвалив розпорядження від 22.11.2017 р. №833-р «Про зат­ вердження обсягів обов’язкового забезпечення потреб охорони здоров’я населення донорською кров’ю, її компо­ нентами і препаратами на 2018 рік». Таке рішення дасть змогу координувати дії органів виконавчої влади й органів місце­ вого самоврядування щодо забезпечення населення компонентами та препаратами крові, здійснювати ефективне викорис­ тання бюджетних коштів, спрямованих на зазначену мету. Зокрема передбачається, що в нас­ тупному році Україна матиме 254,89 тис. літрів консервованої донорської крові, 110,44 тис. літрів плазми донорської, 116,9 тис. літрів еритроцитної маси, 29,16 тис. доз тромбоцитів, 5,74 тис. літрів розчину альбуміну 10% (разом із 5% і 20% у перерахунку на 10%) та 21,66 тис. доз кріопреципітату.

4

За матеріалами «Урядового порталу»

ОБСЯГИ ОБОВ’ЯЗКОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПОТРЕБ НАСЕЛЕННЯ ДОНОРСЬКОЮ КРОВ’Ю, ЇЇ КОМПОНЕНТАМИ І ПРЕПАРАТАМИ НА 2018 РІК Область або державний орган Вінницька Волинська Дніпропетровська Донецька Житомирська Закарпатська Запорізька Івано-Франківська Київська Кіровоградська Луганська Львівська Миколаївська Одеська Полтавська Рівненська Сумська Тернопільська Харківська Херсонська Хмельницька Черкаська Чернівецька Чернігівська м. Київ Міноборони МВС ДСНС Служба безпеки МОЗ

Консервована донорська кров, л * 8400 9000 32000 17290 4750 6170 13018 5900 11500 6000 10000 8700 8200 10000 10000 4200 3600 4500 17800 9800 11000 6900 6800 6000 12650 2200 70 800 7644

Плазма донорська, л* 4422 3500 9000 7780 2115 3220 5584 3000 3800 2500 5000 3200 4950 5000 5000 1700 2500 2000 8000 5300 4840 3350 3060 3000 2800 1200 63 400 20 4132

*з урахуванням виробництва; **разом із 5% і 20% у перерахунку на 10%.

Еритроцитна маса, л 4578 4000 11000 9509 1900 2950 5960 3100 4400 3000 5000 3900 3250 5000 5000 2500 1600 1300 8800 5000 4000 3700 3740 2500 6325 700 64 400 30 3698

Тромбоцити, доз 900 1000 2000 700 950 200 1200 700 280 220 300 1000 400 800 980 600 380 100 1500 1100 1060 700 450 600 2100 135

8800

Розчин альбуміну 10%, л** 300 400

Кріопреципітат, доз 2100 200 3900

ДЕЦ запустив Реєстр клінічних випробувань лікарських засобів

Д

ержавний експертний центр МОЗ України розробив Реєстр клінічних випробувань лікарських засобів. Він розміщений на сайті відомства і поки що працює в тестовому режимі. Реєстр клінічних випробувань лікар­ ських засобів (далі — Реєстр) — це інформаційна база даних, де представле­ ні відомості про всі клінічні випробуван­ ня, затверджені наказами Міністерства охорони здоров’я на підставі позитивних вис­новків ДЕЦ і дозволені до проведення в Україні. Мета введення Реєстру — ство­ рення єдиної бази даних клінічних вип­ робувань та забезпечення достовірною інформацією про стан їх проведення усіх зацікавлених осіб (пацієнтів, лікарів-дос­ лідників, спонсорів, заявників, громад­ ські організації тощо). Реєстр розроблений відповідно до Гельсінської декларації Всесвітньої ме­ дичної асоціації (1964-2013), Міжнародних стандартів для реєстрів клінічних випробу­ вань ВООЗ, Постанови (ЄС) Європейсько­ го Парламенту та Ради від 16.04.2014 р. №536/2014 з урахуванням вимог На­ казу МОЗ України від 23.09.2009 р. №690 зі змінами. Крім того, до нього включено інформацію про клінічні ви­ пробування, котра відповідає рекомен­ дованим критеріям ВООЗ для офіційної реєст­рації клінічних випробувань у публічно доступній базі даних. Реєстр дасть змогу зробити процес проведення клінічних випробувань лікар­ ських засобів в Україні більш прозорим і відкритим. Пошук клінічних випробувань можливий за такими категоріями: «Патологічний стан»; «Місця проведення дослідження»; «Препарати»; «Профіль випробування». За матеріалами офіційного веб-сайту ДП «Державний експертний центр МОЗ України»

830 250 600 250 70 120 500

6170 850 110 500

200

300

250 300 100

450 500

600 200 300 200 150 12 30 5 900

1000 250 600 400 500 500 300

! БУДІВНИЦТВО ПЕРШОЇ ЧЕРГИ НОВОГО ЛІКУВАЛЬНОДІАГНОСТИЧНОГО КОРПУСУ НДСЛ «ОХМАТДИТ» — НА ЗАВЕРШАЛЬНОМУ ЕТАПІ. ФАХІВЦІ ДЕТАЛЬНО ОЦІНЯТЬ ВИКОНАНІ РОБОТИ ТА ПРИЙМАТИМУТЬ ОКРЕМО КОЖНЕ ПРИМІЩЕННЯ МАЙБУТНЬОГО ЦЕНТРУ.

2200

За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

НОВИНИ

1 грудня 2017 року

П У Б ЛІЧНЕ ЗВЕРНЕННЯ

ЗН А К ЯКО СТ І

ГРОМАДСЬКА РАДА ПРОПОНУЄ ВІДКРИТИ ДОСТУП ДО ІНФОРМАЦІЇ ПРО БІОЕКВІВАЛЕНТНІСТЬ ГЕНЕРИЧНИХ ЛІКІВ

Г

ромадська рада при МОЗ звернулася до Міністерства охорони здоров’я України та ДП «Державний експертний центр МОЗ України» з пропозицією оприлюднити у Державному реєстрі лікарських засобів інформацію про біоеквівалентність генеричних препаратів. «Належне забезпечення населення якісними генеричними препаратами є однією з рекомендацій ВООЗ та інших міжнародних організацій у галузі охорони здоров’я. На сьогодні в Україні та більшості країн світу лідерами ринку є саме генеричні препарати з огляду на їх доступність, — говориться у зверненні. — Водночас існує проблема якості генеричних ліків, зареєстрованих в Україні. Багато лікарів скаржаться на те, що дія одних генеричних препаратів суттєво відрізняється від дії інших, що становить серйозну проблему для здоров’я населення, адже важко прогнозувати наслідки застосування тих чи інших лікарських засобів». За словами членів Громадської ради при МОЗ, однією з основних

вимог до реєстрації генеричних препаратів є наявність терапевтичної еквівалентності, яка доводиться відповідними дослідженнями, зокрема: порівняльними фарма­к окінетичними; порівняльними фармакоди­намічними; порівняльними клінічними; дослідженнями еквівалентності in vitro. У зверненні до МОЗ і ДЕЦ експерти Громадської ради наголошують: відповідно до законодавства України різні типи лікарських засобів для державної реєстрації потребують різного мінімального рівня досліджень. Наприклад, лікарські засоби системної дії у твердій дозованій формі для орального застосування з негайним вивільненням (більшість кардіологічних препаратів) вимагають лише досліджень in vitro. Водночас у разі проведення дослідження біоеквіва лентності лише у 70% з них буде доведена терапевтична еквівалентність згідно зі статис-

тичними даними. Наразі існують комерційно доступні довідники біоеквівалентності, що були зібрані за допомогою запитів до фармацевтичних компаній. Також у світі практикують публікацію такої інформації регуляторними органами, наприклад, Orange Book, яку адмініструє Управління з контролю за харчовими продуктами та лікарськими засобами США (Food and Drug Administration — FDA). «У зв’язку із цим звертаємося до вас з пропозицією вжити заходів для відображення у Державному реєстрі лікарських засобів інформації про тип досліджень, що були надані заявниками для доведення терапевтичної еквівалентності генеричних лікарських засобів. Вказана інформація наявна в реєстраційному досьє лікарського засобу і може бути опублікована за наявності згоди заявника», — говориться у зверненні. За матеріалами офіційної сторінки Громадської ради при МОЗ України у Facebook

НЕЧЕСН А ГРА

АМКУ ОШТРАФУВАВ ФАРМКОМПАНІЮ ТА ДВОХ ДИСТРИБ’ЮТОРІВ МАЙЖЕ НА 140 МЛН ГРН

А

нтимонопольний комітет України оштрафував фармацевтичну компанію ТОВ «Санофі-Авентіс Україна» і дистриб’юторів ТОВ «БаДМ» і ТОВ «ОптімаФарм, ЛТД» на загальну суму 139,094 млн грн за поставки лікарських засобів, котрі здійснювалися у 2010-2011 роках. Як повідомила державний уповноважений АМКУ Світлана Панаіотіді, ТОВ «Санофі-Авентіс Україна», що виступає єдиним імпортером лікарських засобів Sanofi, оштрафована на 69,547 млн грн, а найбільші фармацевтичні дистриб’ютори України «БаДМ» та «ОптімаФарм, ЛТД» — на 28,788 і 40,759 млн грн відповідно. «За результатами розслідування, яке тривало декілька років, Комітет встановив наступне: у 2010-2011 роках ТОВ «СанофіАвентіс Україна» імпортувало в Україну 174 лікарських засоби виробництва групи Sanofi, призначених для лікування аритмії, епілепсії, цукрового діабету, серцево-судинних та онкологічних захворювань тощо. Переважна більшість цих препаратів є дорогими і можуть закуповуватися за бюджетні кошти, — інформує Світлана Панаіотіді. — Комітетом встановлено, що умови договорів ТОВ «Санофі-

!

Авентіс Україна» з дистриб’юторами можуть призвести до обмеження конкуренції на ринках лікарських засобів Sanofi для дешевших замінників. Також відповідні угоди забезпечили можливість підвищення цін на лікарські засоби Sanofi під час їх реалізації через процедури державних закупівель». Зокрема, за словами С. Панаіотіді, «Санофі-Авентіс Україна», «БаДМ» і «ОптімаФарм, ЛТД» у свій договір купівлі-продажу ввели спеціальні умови продажу і надання знижок, стимулюючи дистриб’юцію лікарських засобів, «які давно втратили патентний захист і мають багато замінників», тим самим обмеживши продаж ліків, які не мають або мають незначну кількість замінників. «АМКУ виходив з того, що лікарські засоби є соціально значущим товаром. Будь-яке обмеження конкуренції чинить значний негативний вплив на кінцевого споживача. Будь-які дії великих фармкомпаній, метою або наслідком яких є обмеження конкуренції з боку дешевших генеричних лікарських засобів, тобто прямих замінників, чинитиме значний негативний соціально-економічний ефект», — пояснила держуповноважений АМКУ.

Також з посиланням на практику Європейської комісії вона зазначила, що під час виходу генеричного препарату на ринок його ціна на 25% нижча за ціну оригінальних лікарських засобів, а протягом двох років стає на 40% нижчою від початкової ціни на оригінальні ліки. Після виходу генерика на ринок ціна оригінального препарату знижується майже на 20%. Це суттєво впливає на обсяг ринку і ринкові частки учасників. «За нормальних умов компанії, що випускають генерики, здобувають під кінець першого року своєї роботи на ринку близько 30% його обсягу, а на кінець другого року — 45%. Під час зазначених антиконкурентних узгоджених дій частка продажу генеричних препаратів кінцевим споживачам була незначною і суттєво не зросла, незважаючи на нижчу вартість порівняно з оригінальними препаратами Sanofi, що продаються з високою торговельною надбавкою», — пояснила С. Панаіотіді. За матеріалами офіційного веб-сайту Антимонопольного комітету України та офіційної сторінки Світлани Панаіотіді у Facebook

ЄС удосконалив систему моніторингу безпечності ліків

Є

вропейське агентство з лікарських засобів (European Medicines Agency – EMA) 22 листопада випустило нову покращену версію інформаційної системи EudraVigilance для моніторингу несприятливих реакцій на ліки, які дозволені або вивчаються у клінічних випробуваннях в Європейському економічному просторі (European Economic Area — ЕЕА). Нова система полегшує власникам ліцензій і спонсорам клінічних випробувань надання інформації про підозрілі побічні реакції препаратів та дає змогу краще аналізувати отриману інформацію в інтересах безпеки пацієнтів у Європі. Удосконалення й очікувані переваги нової системи EudraVigilance: спрощення звітності про надані індивідуальні звіти щодо безпеки (Individual Case Safety Report — ICSR) і їх перенаправлення до держав — членів ЄС. Власникам маркетингових ліцензій більше не потрібно буде надавати ці звіти національним компетентним органам, а лише безпосередньо в EudraVigilance; ефективніше виявлення проблем з безпечністю ліків, що дасть змогу оперативніше вживати заходів для захисту здоров’я населення; поліпшена функціональна сумісність на основі використання узгодженого стандарту ISO/ICH для ICSR; розширення можливості пошуку ефективнішого аналізу даних; збільшення пропускної спроможності та продуктивності системи для підтримки більшої кількості користувачів і звітів; ефективніша співпраця ЕМА з ВООЗ. Разом із запуском нової системи юридичні зобов’язання застосовуватимуться до обов’язкової електронної звітності через EudraVigilance. Звітність про несприятливі реакції на ліки від пацієнтів і медичних працівників у національні компетентні органи, заснована на місцевих системах самоконтролю, залишиться незмінною. Також не передбачається внесення змін до звітності про передбачені та непередбачені серйозні побічні реакції під час клінічних випробувань до набуття чинності новим клінічним регламентом в 2019 році. Доступ громадськості до даних, що зберігаються в EudraVigilance, забезпечуватиметься через портал adrreports.eu, який включає нові функції для отримання і представлення даних. Агентство надаватиме підтримку в освоєнні нової версії бази даних національним компетентним органам, власникам маркетингових ліцензій і спонсорам клінічних випробувань в ЕЕА за допомогою цільового електронного навчання, особистих тренінгів та вебінарів. За матеріалами офіційного веб-сайту European Medicines Agency

У НАЦІОНАЛЬНОМУ ФАРМАЦЕВТИЧНОМУ УНІВЕРСИТЕТІ 16 ЛИСТОПАДА ОБРАЛИ НОВОГО РЕКТОРА. ЛИСТОМ МОЗ ВІД 31.10.2017 Р. №1.3-15/1637/28598 НА ПОСАДУ РЕКТОРА НФАУ ВИСУНУТО ЄДИНУ КАНДИДАТУРУ — ПРОФЕСОРА АЛЛУ АНАТОЛІЇВНУ КОТВІЦЬКУ. ЗА НЕЇ ВІДДАЛИ ГОЛОСИ 88,64% ВИБОРЦІВ. За матеріалами офіційного веб-сайту Національного фармацевтичного університету

5

ДЕРЖАВНЕ ПИТАННЯ

ІНФЕКЦІЇ В УКРАЇНІ — БІКФОРДІВ ШНУР ПІДПАЛЕНО? Спалахи інфекцій почастішали — заходи контролю згортаються. Вакцинацію провалено — «винні» батьки й лікарі. Інфекційні ліжка скорочуються з посиланням на епідемічне благополуччя в державі. Чи не пора зняти рожеві окуляри, доки вони не розбилися скельцями всередину?

Михайло АНДРЕЙЧИН, завідувач кафедри інфекційних хвороб з епідеміологією, шкірними і венеричними хворобами Тернопільського державного медичного університету ім. І. Я. Горбачевського, президент Всеукраїнської асоціації інфекціоністів, академік НАМН України, професор

ВЗ Нині у суспільстві панують діаметрально протилежні точки зору — від паніки перед розгулом інфекцій до впевненості, що все це «фільми жахів». На чиєму боці статистика?

— На жаль, епідемічна ситуація не лише в Україні, а й в усьому світі ускладнюється. Замість пандемій натуральної віспи та чуми прийшли пандемії ВІЛ-інфекції/СНІДу та парентеральних вірусних гепатитів. Досі некерованою залишається велика група гострих респіраторних захворювань, серед яких найбільше соціально-економічне та медичне навантаження спричиняє грип. Актуалізувалися кишкові й велика група герпетичних інфекцій. Дедалі більшого значення набуває проблема емерджентних, реемерджентних і орфанних інфекцій. За даними ДЗ «Український центр контролю і моніторингу захворювань МОЗ», інфекційна захворюваність в Україні (без урахування ВІЛ-інфекції) у 2016 році порівняно з 2015-м зросла майже на 18%. Передусім це відбулося за рахунок грипу (майже у 4 рази) та ГРЗ, однак приріст дали також сальмонельозна інфекція, за винятком черевного тифу і паратифів А, В, С (на 7%), шигельоз Зонне (12%), харчова токсикоінфекція (понад 5%), лепто­спіроз (7%), кашлюк (29%), вірусний менінгіт (майже 9%), гепатит А (майже 22%), гострий гепатит В (понад 8%), інфекційний мононуклеоз (понад 12%), аскаридоз (понад 8%), трематодози, у тому числі опісторхоз (майже 2%), пневмококовий менінгіт (майже 90%), інші бактеріальні менінгіти (4%). Поширеність деяких інфекцій збільшилася на

6

один або декілька випадків (дифтерія, паракашлюк, рикетсіози, кліщовий вірусний енцефаліт, геморагічна гарячка з нирковим синдромом, черевний тиф і паратифи). Безперечно, такі показники можуть бути зумовлені кращою діагностикою вказаних інфекцій, а також періодичністю багаторічного епідемічного процесу. Однак, наприклад, зниження зах­ворюваності на хворобу Лайма (з 8 до 6 випадків на 100 тис. населення) викликає лише здивування. Адже в деяких областях (де було проведено значну санітарно-освітню роботу і відносно краще налагоджено специфічну лабораторну діагностику цієї інфекції) кількість звернень населення з приводу укусів кліщів, навпаки, різко збільшилася. Та й специфічне обстеження хворих із хронічною запально-дистрофічною патологією шкіри, суглобів, серця, периферичної та центральної нервової системи дає змогу ефективніше діагностувати цю небезпечну інфекцію. Так, тільки в Тернопільській області у 2016 році частота виявлення Лайм-бореліозу порівняно з 2015 роком збільшилася майже на 28%. Тож у суспільстві формується ілюзорне уявлення про відносне епідемічне благополуччя в державі, а протиепідемічні заходи виконуються в недостатньому обсязі. ВЗ Чим пояснити «деформацію» статистичних даних?

— Реєстрація інфекційних хвороб в Україні здійснюється вкрай незадовільно, показники значно занижені. Коли існували санітарно-епідеміологічні станції, облік також «кульгав», адже за збільшення рівня інфекційної захворюваності працівників СЕС сварили і навіть карали. Однак нині ситуація ще гірша, оскільки фактично ніхто не відповідає за реєстрацію таких випадків повною мірою: санепідстанцій уже немає, а нові установи ще не виконують протиепідемічної роботи в достатньому обсязі. Термінові повідом­ лення про нові випадки інфекційних захворювань від місцевих лікувальних установ за інерцією спрямовуються до обласних лабораторних центрів МОЗ. Епідеміологічний нагляд частково переданий агропромисловому комплексу, де бракує відповідних спеціалістів. Різко зменшилася кількість епідеміологів — у багатьох районах їх узагалі немає. Посада головного позаштатного інфекціоніста, який узагальнював

й аналізував інфекційну захворюваність і надавав відповідні пропозиції, також ліквідована. Приватний сектор медицини взагалі не зацікавлений реєструвати інфекційних хворих, хоча охоче надає їм платні послуги. Епідемічні осередки обстежуються лише частково, а лабораторні дослідження контактних осіб майже не проводять через брак коштів. Тому серед них виявляють мало хворих, відповідно, не знаходять першоджерела інфекції, яке продовжує поширювати заразу. А ще зважте на «супутні проблеми». Наприк­лад, в аптеках, кількість яких постійно зростає, залюбки продають антибіотики, противірусні препарати, інші засоби від гарячки, нежитю, проносу, отруєнь, хвороб печінки тощо, а чи є серед любителів самолікування інфекційні хворі — не цікавить нікого. До того ж сьогодні їх практично прирівняли до терапевтичних хворих — під час госпіталізації в інфекційний стаціонар їм пропонують платити «добровільний внесок» на підтримку лікувального закладу, а потім ще й за обстеження та лікування. Тому ці пацієнти відмовляються від госпіталізації, оскільки інфекції зазвичай обирають соціально незахищених осіб, яким не під силу такі витрати. Тож інфекційні стаціонари втрачають функцію ізолятора, яка є дуже важливим протиепідемічним заходом. ВЗ Особливе занепокоєння викликає почастішання спалахів інфекційних хвороб. Це також наслідок «розрухи» в системі епіднагляду?

— За період 2012-2016 років кількість таких спалахів збільшилася майже у п’ятеро (з 34 до 166)! Відповідно зросла і чисельність постраждалих — до понад 3 тис. осіб, у тому числі дітей. Переважно спалахи були спричинені збудниками кишкових інфекцій і дедалі частіше фіксувалися в організованих колективах: у 2016 році таких стало вдвічі більше порівняно з 2015-м (72 проти 37). Особливий резонанс у суспільстві у 2016 році спричинив епідспалах у кількох населених пунктах Одещини, пов’язаний із вживанням недоброякісної питної води. Тоді постраждало майже 800 осіб, більше половини з яких — діти. Подібні факти свідчать про незадовільний санітарно-гігієнічний контроль у державі та подальше його послаблення. І це при тому, що 16% питної води в Україні не відповідають

вимогам стандартів за санітарно-гігієнічними показниками, майже 5% води у центральних водогонах є бактерійно забрудненими. Останнім часом в Україні відсутній належний контроль за ресторанним бізнесом, закладами та місцями торгівлі тощо. В одній з областей під час вивчення обставин чергового спалаху виявилося, що ресторан, у якому хворі «підчепили» інфекцію, ніхто не перевіряв упродовж п’яти років, а з 11 працівників кухні жоден не пройшов медичного огляду! Зрештою, порушення санітарного законодавства виявляють під час багатьох вибіркових перевірок. Узагалі заборона позапланових перевірок харчових об’єктів відіграла негативну роль. Тепер «вживати заходів» доводиться лише після того, як сталася біда. ВЗ Гримнуло й затихло? Чи маємо віддалені наслідки інфекційних хвороб?

— За останні 5 років смертність унаслідок інфекційних хвороб коливалася від 20 до майже 29 випадків на 100 тис. населення, а інвалідність — від 2 до 5,6%. За період 1987-2016 років в Україні офіційно зареєстровано понад 297 тис. випадків ВІЛ-інфекції, у тому числі 93 тис. у стадії СНІД, та майже 42 тис. випадків смерті у цій стадії. Жертвами недуги стають переважно молоді люди — віком 30-39 років. Навіть у тих дітей, які завдяки антиретровірусній терапії, що проводилася вагітній, та іншим превентивним заходам народилися вільними від ВІЛ, формується недостатність імунної системи, тому вони більше хворіють і навіть частіше помирають, ніж їх ровесники. Також починаючи з 2016 року в Україні втричі зросла смертність від ботулізму, про що давно забули у розвинених країнах. Частота ранньої неонатальної зах­ворюваності та смертності в разі внут­рішньоутробної інфекції варіює від 5 до 27%, мертвонароджуваність досягає майже 17%. Загальний рівень зареєстрованої перинатальної смертності в Україні на 43% вищий, ніж середньоєвропейський. У структурі смертності новонароджених частота інфекційної патології становить 6570%, тобто є однією з основних причин летальних наслідків. Унаслідок хронічного гепатиту С цироз печінки формується у 12% хворих уже впродовж 20 років, у 20-30% — через 30 років. Частота гепатоцелюлярної карциноми на тлі цирозу печінки сягає 1,4-3,3%. ВЗ Чи існує можливість для ефективної боротьби з керованими інфекціями?

— Так, нині для цього є високоефективні способи. На жаль, забезпечення вакцинами в Україні вкрай незадовільне. Чомусь проведення вакцинації проти дифтерії, правця та кашлюку в дітей 1-го року життя передбачене різними

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ДЕРЖАВНЕ ПИТАННЯ

1 грудня 2017 року

вакцинами, та й тих немає. Тут варто навести приклад Тернопільської області. У 2014 році забезпечення вакциною «Пентаксим» (для першого і другого щеплення) становила 11% від потреби, у 2015-2016 роках сягала 40%; АКДП у цей період узагалі не було; забезпечення вакциною АаКДП «ІнфанриксТМ» становило 23 і майже 42% відповідно, у 2016 році — 0. Препаратів для ревакцинації АДП у 2013-2015 роках також не було. Не краща ситуація і з профілактикою кору, краснухи, паротиту. У 2014 році поставлено 18% вакцин від потреби, у 2015-му — 0,25%, у 2016-му — 9,8%. І це при тому, що епідемія кору розгулює навіть в Італії, Німеччині, Франції та інших благополучних країнах, де дитяче населення захищене (зареєстровано навіть летальні випадки). Чого ж чекати в Україні, де також має місце спалах кору, а охоплення щепленнями проти цієї хвороби у 2016 році зменшилося до 20%, ревакцинацією — до майже 15%? Щодо профілактики поліомієліту, то було передбачено бодай частковий перехід на інактивовану поліомієлітну вакцину, яку визнано безпечнішою, однак у 2014-2016 роках її взагалі не постачали в Україну. Тож останніми роками план профілактичних щеплень виконувався незадовільно. Якщо у 2008-2013 роках проти туберкульозу вакциновано 9095% дітей (у пологових будинках або до 1-го року життя), то у 2014 році цей показник знизився до 28%, у 2015-му — до 17% від запланованого; дещо кращою виявилася ситуація у 2016 році — 67%, за 9 місяців 2017 року щеплено 57% малюків. Утім, для припинення поширення хвороби необхідно, аби щепленнями було охоплено не менше 95% дітей, які цього потребують. З ревакцинацією також проблема, наприклад БЦЖ-3, показану в 14 років, жодна дитина починаючи з 2012 року в нашій області не отримала. Профілактика поліомієліту також незадовільна: найнижчі показники вакцинації дітей (до 1-го року) зареєстровані у 2014-2015 роках — 35 і 37% відповідно. Неналежний стан справ і з профілактикою дифтерії, кашлюку, правця: проти цих хвороб у 2014 році було вакциновано лише 33% малюків, а у 2016му взагалі близько 10% (це найгірші показники); ревакцинація 6-річних дітей не перевищувала 0,1% у 2015 році, а підлітків і дорослих була нульовою. Профілактику гепатиту В у 2015-2016 роках було забезпечено на 16-13% від потреби. ВЗ Чи поліпшилася ситуація із забезпеченістю специфічними лікувальними сироватками та імуноглобулінами?

— Востаннє їх закуповували за кошти обласного бюджету у 2009-2010 роках. Після того поставок цих препаратів у регіони не було. Нині в Тернопільській області є лише антирабічний імуноглобулін. Протиправцевої сироватки, необхідної як для лікування, так і для екстреної профілактики правця при травмах, немає. Наведу лише один показовий приклад. Місяць тому до інфекційного відділення однієї з лікарень Тернополя госпіталізували хвору з тяжкою формою ботулізму (діагноз підтвердили лабораторно). Так от, протиботулінічну сироватку для неї довелося замовляти по телефону — зі складу, розташованого десь під Киє-

вом. Це був канадський антитоксин (кінський), котрий в Україну привезли волонтери як гуманітарну допомогу в дуже обмеженій кількості. А хворій препарат довезли родичі. Лікарі не змогли вчасно надати невідкладну допомогу. ВЗ Що ще у дефіциті в інфекційних стаціонарах?

— Їх завжди фінансували за залишковим принципом, тож стан більшості інфекційних відділень жалюгідний. До того ж значну частину районних інфекційних відділень узагалі ліквідували. Офіційна причина — епідемічне благополуччя. Але ми вже неодноразово заявляли, що це ілюзія, створена шляхом маніпулювання статистичними даними і підміною інфекційних діагнозів неінфекційними. Ситуація ускладнюється тим, що можновладці всіх рівнів (як і головні лікарі багатопрофільних лікарень) не усвідомлюють або не хочуть розуміти, що праця інфекціоністів й епідеміологів ідентична роботі протипожежної служби — її якість оцінюють не за кількістю пожеж, а за їх відсутністю. Звідси — особливості розрахунку ліжкового фонду, забезпечення ліками й кадрами. Інфекціоністів усіх регіонів непокоять одні й ті самі питання: відсутність специфічних імунобіологічних препаратів, вакцин і навіть ліків для надання хоча б невідкладної безоплатної медичної допомоги, нестача кваліфікованих лікарів-інфекціоністів (чверть від потреб), низька заробітна плата (чомусь лише в центрах ВІЛ-інфекції/СНІДу медичні працівники отримують 60% доплати до основного окладу). Впровадження медичних реформ безпосередньо стосується інфекційної служби, однак дивує те, що вона жодним словом не згадується у планах реформаторів. Кошти передбачені лише на боротьбу з епідеміями. Складається враження, що чиновники не бачать того неблагополуччя щодо інфекційних хвороб, яке має місце в Україні. Наприклад, не зрозуміло, яка доля чекає на кабінети інфекційних зах­ворювань поліклінік? Якщо функції інфекціоніста поліклініки переберуть на себе сімейні лікарі, тоді й рівень їх підготовки має бути іншим. Жодної інформації про подальші перспективи спеціалізованих інфекційних стаціонарів і діагностичних лабораторій у пропонованій реформі також немає. Нам варто наслідувати успішні країни, які також вийшли із «соціалістичного минулого», однак змогли адаптуватися до нових умов (Польщу, Естонію, Литву, Латвію). ВЗ Асоціація інфекціоністів має власне бачення майбутнього розвитку служби?

«

— Безперечно. Передусім наша асоціація наполягає на тому, аби інфекційну службу фінансували із державного бюджету, оскільки існує потенційна небезпека виникнення спалахів й епідемій, а деякі інфекції спричинили хронічну епідемію (наприклад, парентеральні вірусні гепатити, ВІЛ-інфекція). Також пропонуємо залучити фахівців асоціації до робочої групи, яка підготувала б проект наказу МОЗ «Про удосконалення системи надання медичної допомоги інфекційним хворим в Україні в умовах реформування галузі охорони здоров’я». На часі розробити і затвердити табель оснащення інфекційних відділень багатопрофільних лікарень та обласних інфекційних лікарень, передбачивши суттєве покращення матеріальної бази цих закладів, забезпечивши їх сучасними засобами діагностики і лікування. Також потрібно передбачити створення інфекційних палат (відділень) високого рівня захисту в центральних лікарнях госпітальних округів і обласних інфекційних лікарнях. Держава має гарантувати безоплатність надання медичної допомоги інфекційним хворим у державних і комунальних закладах охорони здоров’я, а також у державних наукових установах. Зауважу, що це вимога Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», зокрема ст. 19 «Права осіб, які хворіють на інфекційні хвороби чи є бактеріоносіями» та ст. 10 розділу ІІІ. Тим більше, що в період реформування галузі такі гарантії стають особливо актуальними. Асоціація готова долучитися до розробки Державної програми боротьби з вірусними гепатитами у дорослих і дітей — вона дуже важлива. Держава своєю чергою має забезпечити фінансування профілактики, діагностики та лікування вірусних гепатитів, передусім у соціально незахищених верствах населення і групах ризику. Перелік пропозицій можна продовжити, однак наші подання майже не враховують. Наприклад, президія асоціації неодноразово просила надати їй право проводити атестацію лікарів-інфекціоністів за участі представників МОЗ, обласних і міських департаментів охорони здоров’я, однак і тут ми не отримали позитивної відповіді. ВЗ Якщо з такими потугами вирішуються буденні питання, як можна гарантувати біологічну безпеку держави?

— З цією метою, а також задля протидії біотероризму і забезпечення санітарно-епідеміологічного благополуччя необхідно створити єдину національну автоматизовану систему спостереження та контролю за біологічною ситуацією. Це завдання

ВПРОВАДЖЕННЯ МЕДИЧНИХ РЕФОРМ ТАКОЖ БЕЗПОСЕРЕДНЬО СТОСУЄТЬСЯ ІНФЕКЦІЙНОЇ СЛУЖБИ, ОДНАК ДИВУЄ ТЕ, ЩО ВОНА ЖОДНИМ СЛОВОМ НЕ ЗГАДУЄТЬСЯ У ПЛАНАХ РЕФОРМАТОРІВ. СКЛАДАЄТЬСЯ ВРАЖЕННЯ, ЩО ЧИНОВНИКИ НЕ БАЧАТЬ ТОГО НЕБЛАГОПОЛУЧЧЯ ЩОДО ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ, ЯКЕ МАЄ МІСЦЕ В УКРАЇНІ

«

номер один. В основі такої системи мають бути НДІ мікробіологічного, вірусологічного та епідеміологічного профілю, центри державного санітарно-епідеміологічного нагляду, центри громадського здоров’я, Держпродспоживслужба. Першочергового вирішення потребує досить великий блок заходів юридичного та організаційно-технічного спрямування. Передусім у законодавстві України має бути закріплено кримінальну відповідальність (як за найтяжчі злочини перед людством) за несанкціоновані дії, пов’язані з виділенням, зберіганням, накопиченням і застосуванням з антигуманною метою збудників інфекційних хвороб, що становлять потенційну або ймовірну загрозу для життя і здоров’я людей. Якнайшвидшого вирішення потребують кадрові питання. Недооцінка проблеми біобезпеки та біологічної зброї в останнє десятиліття призвела до поступового «вимивання» з навчальних програм підготовки студентів-медиків і лікарів (на етапі післядип­ломної освіти) питань захисту від біологічної зброї, мікробіології біологічних уражуючих агентів, епідеміології, клініки, профілактики і лікування спричинених ними захворювань. Це суттєво знизило рівень готовності спеціалістів до роботи в особливих умовах. Тож у навчальні програми пот­рібно внести відповідні зміни. ВЗ Сімейних лікарів, яким нині також пропонують працювати у не зовсім звичних умовах, коли потрібно знати все й про все, це теж стосується?

— Сьогодні сімейні лікарі в жодному разі не впораються з інфекційною патологією самотужки. На те є багато причин. Одна з них — недостатня підготовка (за кількістю виділених навчальних годин на вивчення такої патології). Наш колега зі Львова, доктор наук з державного управління Роман Грицко проаналізував понад 65 тис. консультацій сімейних лікарів, наданих дорослому населенню. За структурою захворювань гострі інфекції верхніх дихальних шляхів було діагностовано у 42% пацієнтів, гострі кишкові інфекції — у 7%, гострі інфекційні захворювання нижніх дихальних шляхів — у майже 3% осіб. Оскільки діагностичні можливості сімейних лікарів обмежені, то діаг­ностичні помилки неминучі. Тут потрібна фахова допомога інфекціоніста. Аби наблизити інфекціоністів до первинної ланки, пропонуємо створити центри інтегративної сімейної медицини на базі амбулаторій-поліклінік, де працювали б «вузькі» спеціалісти, у тому числі й інфекціоністи. Останні консультуватимуть сімейних лікарів і займатимуться профілактикою інфекційних захворювань серед населення об’єднаних територіальних громад. Така структура дасть змогу зберегти робочі місця медичних працівників, які підпадають під скорочення згідно з новою реформою охорони здоров’я, а найважливіше — наблизити медицину до людей, а не віддаляти її в центри госпітальних округів, куди хворі добираються, долаючи десятки кілометрів. Лариса ЛУКАЩУК, спеціально для «ВЗ»

7

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

НОКДАУН ДЛЯ ШВИДКОЇ: ЛІКАРІ ЗВІЛЬНЯЮТЬСЯ, ФЕЛЬДШЕРІВ ЛІКВІДОВУЮТЬ?

Хто сказав, що диво-метаморфози трапляються тільки в казці, коли рівно опівночі карета перетворюється на гарбуз, а наречена принца — на хатню робітницю? Таке буває і в медичних реформах. Рівно опівночі 1 листопада 2017 року чарівники-чиновники перетворили фельдшерів невідкладних станів у невідомо кого, викресливши їх із Класифікатора професій. Агов, парамедики, місце нарешті звільнилося! Тільки де їх стільки взяти — з вулиці, куди викинуть завтра фельдшерів, чи із загону лікарів, які звільняються зі швидкої під пресом реформ? Чому МОЗ вирішило впроваджувати парамедицину методом «вишибали»?

Сергій КУБАНСЬКИЙ, заступник Голови Ради Київської міської профспілки працівників охорони здоров’я

Н

аказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 26.10.2017 р. №1542 (за ініціативи МОЗ України — Наказ від 09.08.2017 р. №918) внесено зміни до Класифікатора професій ДК 003:2010. Згідно із цим документом до переліку професій у галузі охорони здоров’я додано такі, як «Парамедик», «Екстрений медичний технік», «Інструктор з надання першої допомоги» та «Інструктор з надання догоспітальної допомоги». При цьому з Класифікатора вилучено, тобто скасовано, професії «Лікар-терапевт дільничний», «Лікар-терапевт підлітковий», «Лікар-терапевт цехової лікарської дільниці», «Фельдшер з медицини невідкладних станів», «Сестра медична з масажу», «Сестра медична з лікувальної фізкультури», а також змінено назву професії «Лікар-терапевт» на «Лікар внутрішньої медицини». Зазначені зміни згідно з Наказом набули чинності з 1 листопада 2017 року, хоча і є досить суперечливими та відверто ігнорують норми чинного законодавства України. По-перше, окремі законодавчі та інші нормативно-правові акти, чинні на території України, досі визначають посади «Лікар-терапевт дільничний», «Лікар-терапевт підлітковий», «Лікар-терапевт цехової лікарської дільниці», «Фельдшер з медицини невідкладних станів», «Сестра медична з масажу», «Сестра медична з лікувальної фізкультури». Зокрема нормами п. «н» ст. 77 Основ законодавства України про охорону здоров’я передбачені професії дільничних лікарів-терапевтів, керівників терапевтичних відділень, працівників екстреної (невідкладної) медичної допомоги тощо та їх права на додаткову оплачувану щорічну відпустку за безперервну роботу. Нормами п. 2 Прикінцевих положень Закону України від 07.07.2011 р. №3611-VI «Про внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров’я щодо удосконалення надання медичної допомоги»

8

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

1 грудня 2017 року

взагалі встановлено, що до 31 грудня 2019 року первинну медичну допомогу надають не лише лікарі загальної практики-сімейної медицини, а й лікарі-терапевти дільничні, лікарі-педіатри дільничні та інші медики, які працюють під керівництвом лікарів-терапевтів дільничних і лікарів-педіатрів дільничних. Норми ж Закону України «Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів» (реєстр. №6327), ухваленого Верховною Радою України 19.10.2017 р., не можуть бути застосовані до регулювання цих правовідносин, оскільки вказаний Закон не набув чинності. Отже, маємо ситуацію, коли наказом Міністерства змінюються норми, встановлені законом та іншими, вищими за юридичною силою нормативно-правовими актами. Вказане не лише не відповідає основам правознавства, а й прямо суперечить нормам Конституції України. Адже відомо: закони мають вищу юридичну силу, аніж наказ будь-якого міністерства. По-друге, внесені зміни, які безпосередньо стосуються трудових прав та гарантій працівників, не було узгоджено ані з галузевою репрезентативною профспілкою, ані зі Спільним представницьким органом професійних спілок, як це передбачено Генеральною угодою. Відповідно вчергове порушено норми законів «Про соціальний діалог в Україні», «Про колективні договори і угоди», «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» тощо. По-третє, нормами ч. 3 ст. 32 Кодексу законів про працю України чітко визначено, що у зв’язку зі змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці (систем та розмірів оплати, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших), якщо людина продовжує працювати за тією самою спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну таких умов її повин­ні повідомити не пізніше ніж за два місяці. Аналогічна позиція викладена і в п. 31 Постанови пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 р. №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», де вказано, що переведенням на іншу роботу вважається доручення працівникові роботи, яка не відповідає спеціальності, кваліфікації чи посаді, визначеній трудовим договором, і про ці зміни працівника також мають повідомити не пізніше ніж за 2 місяці. Якщо ж у процесі трудового спору буде встановлено, що зміни істотних умов трудового договору не пов’язані зі зміною організації виробництва та праці на підприємстві (в установі тощо), тоді суд може визнати їх неправомірними і зобов’язати власника або уповноважений ним орган поновити попередні умови. Натомість маємо ситуацію, коли було змінено, наприклад, назву професії і посади «Лікар-терапевт» на «Лікар внутрішньої медицини», але працівників про це навіть не повідомили, та й не могли цього зробити, оскільки згідно з наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України ці зміни набули чинності через кілька днів після появи документа! Ще складніша ситуація для фельдшерів з медицини невідкладних станів: їх неможливо ані вчасно сповістити про зміну істотних умов праці (як це вимагає законодавство), ані перевести на посади парамедиків (коли бодай гіпотетично передбачити таку можливість), оскільки кваліфікаційні вимоги до цих посад не корелюються. Так, фельдшер повинен мати неповну вищу освіту (молодший спеціаліст) або базову вищу освіту (бакалавр) за напрямком підготовки «Медицина», спеціальністю «Лікувальна справа» або «Сестринська справа» та спеціалізацією за фахом «Швидка та невідкладна

медична допомога». Кваліфікаційні вимоги до парамедика такі: вища освіта за ступенем молодшого бакалавра галузі знань «Охорона здоров’я», спеціальністю «Медсестринство», спеціалізацією «Лікувальна справа» за кваліфікацією «Парамедик». Також він повинен мати посвідчення водія відповідної категорії для керування автомобілем. А такі нововведені посади, як «Екстрений медичний технік» та «Інструктор з надання першої допомоги» узагалі віднесені до категорії «робітники», тож більшість таких працівників не можуть розраховувати на права, пільги, гарантії та компенсації, передбачені для медиків. До того ж усе це суперечить вимогам Закону України «Про екстрену медичну допомогу», ст. 1 якого визначає, що вона надається працівниками екстреної медичної допомоги і полягає в забезпеченні ними організаційних, діагностичних та лікувальних заходів, спрямованих на врятування і збереження життя людини в невідкладному стані та мінімізацію наслідків впливу такого стану на її здоров’я. Водночас ст. 11 цього Закону вказує, що працівниками екстреної медичної допомоги є медичні працівники центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, станцій екстреної (швидкої) медичної допомоги, бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги, відділень екстреної (невідкладної) медичної допомоги, які безпосередньо надають екстрену медичну допомогу та/ або забезпечують її надання згідно із цим Законом. Однак кваліфікаційні характеристики професій «Екстрений медичний технік» та «Інструктор з надання першої допомоги» узагалі не передбачають наявності в них медичної освіти, отож такі працівники не можуть надавати медичну допомогу, інакше це буде порушенням норм закону. МОЗ України має відповідати за прийняті рішення та їх наслідки. Адже в разі запровадження парамедицини і реалізації запропонованих МОЗ реформ первинної ланки в Україні не лише докорінно зміняться «обличчя» і функції екстреної допомоги, а й зникне служба невідкладної допомоги. На сьогодні такі пункти існують при центрах ПМСД, входять до структури останніх і фінансуються за рахунок первинної ланки. У разі ж реалізації норм Закону України «Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів» сімейні лікарі наберуть

визначену кількість пацієнтів, за ними підуть кошти, котрі буде спрямовано на утримання первинної ланки. Відповідно до норм цього Закону невідкладну допомогу має надавати лікар загальної практики-сімейної медицини. Національна служба здоров’я України не збирається фінансувати бригади невідкладної допомоги, тобто вони зникнуть самі по собі. А нині ця служба обслуговує тисячі викликів, надаючи медичну допомогу пацієнтам із хронічними захворюваннями, у тому числі й таким, що не можуть пересуватися самостійно і не мають рідних та близьких, онкохворим тощо. Коли комусь із реформаторів здається, що така втрата несуттєва, нехай поцікавляться статистикою. Наприклад, усі бригади екст­ реної медичної допомоги Києва здійснюють приблизно 300 тис. виїздів на рік, а бригади невідкладної допомоги — майже 190 тис. Якщо ці відділення на первинці закриють, вибір невеликий: або залишити всіх хворих, котрі потребують такої допомоги, напризволяще, або передати бригади центру екстреної медичної допомоги. Тоді обидві служби зможе координувати єдина диспетчерська, бригади невідкладної допомоги базуватимуться в районах міста для забезпечення наближеності медичної допомоги. Але якщо швидка стане парамедичною, уся ця система вщент зруйнується, адже працівник «медичного таксі» не надаватиме невідкладної допомоги хворому, зрештою, як і екстреної (хіба що виконає певні дії на місці ДТП чи підтримуватиме життєздатність пацієнта під час його транспортування до закладу охорони здоров’я). Тож не зрозуміло, хто допоможе хворому, у якого вночі стався гіпертонічний криз, чи неповносправній самотній людині в інвалідному візку, котра потребуватиме якнайшвидшого ін’єкційного введення ліків удома. Сімейний лікар, який обслуговує 2 тис. пацієнтів і невідомо де в цей час перебуває? Чи парамедики звозитимуть таких хворих у міські лікарні? Ситуацію доводять до абсурду! Тобто хворим «пропонують» або чекати, доки гіпертонічний криз призведе до інсульту, і тоді парамедики матимуть законні підстави приїхати й «зробити свою справу», або ж мчати до лікарів на таксі чи викликати приватних медиків (та чи в усіх є такі можливості й кош­ ти?). Пояснень із цього приводу МОЗ не дає. Також немає і логічної реакції Міністерст­ва на

«

НЕ ЗРОЗУМІЛО, ХТО ДОПОМОЖЕ ХВОРОМУ, У ЯКОГО ВНОЧІ СТАВСЯ ГІПЕРТОНІЧНИЙ КРИЗ, ЧИ НЕПОВНОСПРАВНІЙ САМОТНІЙ ЛЮДИНІ В ІНВАЛІДНОМУ ВІЗКУ, КОТРА ПОТРЕБУВАТИМЕ ЯКНАЙШВИДШОГО ІН’ЄКЦІЙНОГО ВВЕДЕННЯ ЛІКІВ УДОМА. СІМЕЙНИЙ ЛІКАР, ЯКИЙ ОБСЛУГОВУЄ 2 ТИС. ПАЦІЄНТІВ І НЕВІДОМО ДЕ В ЦЕЙ ЧАС ПЕРЕБУВАЄ? ЧИ ПАРАМЕДИКИ ЗВОЗИТИМУТЬ ТАКИХ ХВОРИХ У МІСЬКІ ЛІКАРНІ? СИТУАЦІЮ ДОВОДЯТЬ ДО АБСУРДУ! ТОБТО ХВОРИМ «ПРОПОНУЮТЬ» АБО ЧЕКАТИ, ДОКИ ГІПЕРТОНІЧНИЙ КРИЗ ПРИЗВЕДЕ ДО ІНСУЛЬТУ, І ТОДІ ПАРАМЕДИКИ МАТИМУТЬ ЗАКОННІ ПІДСТАВИ ПРИЇХАТИ Й «ЗРОБИТИ СВОЮ СПРАВУ», АБО Ж МЧАТИ ДО ЛІКАРІВ НА ТАКСІ ЧИ ВИКЛИКАТИ ПРИВАТНИХ МЕДИКІВ (ТА ЧИ В УСІХ Є ТАКІ МОЖЛИВОСТІ Й КОШТИ?). ПОЯСНЕНЬ ІЗ ЦЬОГО ПРИВОДУ МОЗ НЕ ДАЄ

«

останні події, коли за результатами Всеукраїнської акції протесту медичних працівників, на яку зі своїми вимогами вийшли зокрема і працівники швидкої, з’явилося доручення Віце-прем’єр-міністра України Павла Розенка реформувати службу згідно з вимогами Закону України «Про екстрену медичну допомогу». І ось маємо «відповідь» від МОЗ та Мін­ економіки. Навіть перехідного періоду для цивілізованого виконання їх наказів не передбачено, механізмів «переходу» не прописано. Якось так раптом з’ясувалося, що швидка в нашій державі, виявляється, уже працює без фельдшерів. То нічого, що вони виходять на роботу, обслуговують виклики і навіть не здогадуються про своє завтра. А завтра у них виникнуть проблеми. З тим, яке місце відведено цим працівникам у системі та чи на всіх його вистачить. З подальшим визначенням стажу роботи на посадах середнього медичного персоналу, що може негативно позначитися під час нарахування пенсії, тощо. А найбільші проблеми з’являться у пацієнтів, бо на місце звільнених фахівців навряд чи знайдуться охочі працювати за мізерні зарплати. З усього можна зробити єдиний висновок: наказ Мінекономіки прямо порушує трудові права представників галузі, зокрема право на працю, і не відповідає вимогам чинного законодавства. З часу формування служби швидкої медичної допомоги в Україні минуло 115 років, однак таких руйнівних реформ у своїй історії вона ще не знала!

Анатолій РОГОВ, президент Всеукраїнської асоціації працівників швидкої, невідкладної медичної допомоги та медицини катастроф

Р

еакцією на чергове «нововведення» був шок — про це сьогодні говорять наші колеги з усіх регіонів країни. Нам грубо і цинічно нав’язують парамедицину, ігноруючи не тільки інтереси працівників служби екстреної медицини, а й точку зору всієї медичної спільноти, як, власне, й неприйняття цієї ідеї у суспільстві в цілому. Та це ще, як то кажуть, квіточки. Автори ідеї «виштовхування» фельдшерів невідкладних станів парамедиками нехтують навіть вимогами вітчизняного законодавства: аби реалізувати свої задуми, вони приймають рішення, які суперечать чинній законодавчонормативній базі, передусім Закону України «Про екстрену медичну допомогу». У ст. 9 цього Закону чітко вказано, що Положення про бригади екстреної медичної допомоги затверджується Урядом України. МОЗ же на власний розсуд вирішує, у якому складі працюватимуть такі бригади: хочемо — замінюємо одного фахівця на іншого, хочемо — скорочуємо. Це відверте перевищення повноважень! Чи МОЗ уже перебрало на себе функції всього Уряду? На сьогодні існує Постанова Кабінету Міністрів України від 21.11.2012 р. №1114 «Про затвердження Типового положення про бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги», де зазначено, що фельдшер з медицини невідкладних станів входить до складу як лікарської, так і фельдшерської бригад. Це ж визначено і в Постанові Кабінету Міністрів України №1117 «Про затвердження Типового положення про станцію екстреної (швидкої) допомоги». Також наміри МОЗ суперечать Постанові Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 р. №285 «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики» — п. 32 Ліцензійних умов не допускається введення посад, не передба(Продовження на стор. 10)

9

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

«

(Початок на стор. 8) чених у переліку лікарських посад, посад молодших спеціалістів з медичною освітою та номенклатурі спеціальностей професіоналів із вищою немедичною освітою, які працюють у системі охорони здоров’я. Наразі жодних змін до номенклатури спеціальностей молодших спеціалістів з медичною освітою, затверджених Наказом Міністерства охорони здоров’я від 23.11.2007 р. №742 не внесено. Теоретично існує два шляхи введення тієї чи іншої професії — через зміну назви попередньої (наприклад, фельдшера на парамедика, але це неможливо, оскільки кваліфікаційні вимоги до них дуже відрізняються) і скасуванням однієї та запровадженням іншої. Таким шляхом пішло МОЗ, викресливши з класифікатора професію фельдшера невідкладних станів і вписавши туди парамедика. Однак наслідком цього стане кадровий колапс служби екстреної допомоги, адже не вдасться навіть перейменувати фельдшерів на парамедиків — останні повинні мати ступінь бакалавра, а фельдшерів з таким ступенем готує лише кілька медичних коледжів України. Та й щоб підготувати парамедиків, потрібно щонайменше 4 роки. До того ж, аби відбулася така «ротація», необхідні відповідне роз’яснення і наказ МОЗ України, однак їх немає, ніхто не повідомив фельдшерів про зміни умов праці тощо. Хоча, власне, йдеться про скасування професії. Тож питання до МОЗ: «Це означає, що всіх фельдшерів наразі потрібно звільнити? А як прийняти їх на роботу (уже на посади парамедиків) за відсутності відповідного диплома?» Найбільше обурює те, що прийняття такого рішення ніде не обговорювалося, МОЗ не радилося ані з профспілкою, ані з профільними асоціаціями, про підвищення ролі та відповідальності яких за стан справ у галузі так люблять говорити реформатори. Хоча у Плані пріоритетних дій Уряду на 2017 рік, затверд­ женому розпорядженням Кабінету Міністрів України від 03.04.2017 р. №275-р, уже було прописано запровадження парамедицини. І знову ж таки це рішення ухвалили без попереднього обговорення — чи не тому, що всім відомо про негативне ставлення суспільства до такої ідеї. А найгірше, що реалізація плану відбулася в такий цинічний спосіб! Це ж так модно — робити все на американський лад. От тільки пригадую приїзд у Київ одного з керівників служби екстреної медичної допомоги штату Каліфорнія, який під час зустрічі з українськими колегами говорив про те, що в США нарікають на парамедичну модель, мовляв, не такою вже економічно вигідною вона виявилася, ефективніше утримувати лікарські бригади. Українським чиновникам варто прислухатися до такого висновку. Або ж виділяти на медицину стільки коштів, як у США. Коли вже для них ця країна є зразком для наслідування, то чому лише фрагментарно? Наприклад, чому не збудувати якісні дороги, не надати службі комфортні, добре оснащені автомобілі швидкої? Бо не так важливо, хто за кермом — водій чи екстрений медичних технік, якщо йому доводиться мчати по розбитих дорогах на зношеному автомобілі. Після оприлюднення нового наказу всі водії швидкої мають пройти спеціальне навчання з опанування окремих методів надання екст­реної медичної допомоги. Для цього існує відповідна програма. Але вже сьогодні наша служба (особливо на периферії) потерпає від плинності водійських кадрів. Уявіть собі, що в райцентрі треба знайти медичного техніка замість водія — це складно. А коли водія навчать за відповідною програмою, а він звільниться через низьку заробітну плату — знову матимемо проблему. Складається враження, що мета таких «реформ» — зруйнувати службу, яка ще працює, виїздить на виклики, надає медичну допомогу мільйонам людей і справляється із цим завданням на належному рівні, попри всі труднощі. За результатами опитування соціологічною групою «Рейтинг» щодо оцінки медичної сфери в Україні, яке проводили в липні-серпні 2017 року,

10

СКЛАДАЄТЬСЯ ВРАЖЕННЯ, ЩО МЕТА ТАКИХ «РЕФОРМ» — ЗРУЙНУВАТИ СЛУЖБУ, ЯКА ЩЕ ПРАЦЮЄ, ВИЇЗДИТЬ НА ВИКЛИКИ, НАДАЄ МЕДИЧНУ ДОПОМОГУ МІЛЬЙОНАМ ЛЮДЕЙ І СПРАВЛЯЄТЬСЯ ІЗ ЦИМ ЗАВДАННЯМ НА НАЛЕЖНОМУ РІВНІ, ПОПРИ ВСІ ТРУДНОЩІ. ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ОПИТУВАННЯ СОЦІОЛОГІЧНОЮ ГРУПОЮ «РЕЙТИНГ» ЩОДО ОЦІНКИ МЕДИЧНОЇ СФЕРИ В УКРАЇНІ, ЯКЕ ПРОВОДИЛИ В ЛИПНІ-СЕРПНІ 2017 РОКУ, ЛІКАРЮ ШВИДКОЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ ДОВІРЯЮТЬ 68% НАСЕЛЕННЯ, І ЦЕ НАЙВИЩИЙ РЕЙТИНГ СЕРЕД УСІХ ФАХІВЦІВ МЕДИЧНОЇ ГАЛУЗІ. ТОЖ КОМУСЬ І ЗАМАНУЛОСЯ ВСТАВИТИ ПАЛИЦІ В КОЛЕСА

«

лікарю швидкої медичної допомоги довіряють 68% населення, і це найвищий рейтинг серед усіх фахівців медичної галузі. Тож комусь і заманулося вставити палиці в колеса. Дію нових наказів потрібно призупинити чи взагалі їх відмінити як такі, що не узгоджені із чинним законодавством. Своє слово мають сказати юристи і профспілки. Бо МОЗ уже давно спить і бачить, як протоптати червону доріжку для парамедицини. І не обмежується піаром — діє в обхід законів. Перші спроби реформаторів виявилися марними, тож вони вдаються до нових хитрощів. І ми маємо їх зупинити.

7 листопада відбулася зустріч Прем’єрміністра України В. Гройсмана з представниками всеукраїнських профспілок та профоб’єднань, за результатами якої було вирішено: Мінекономрозвитку разом з МОЗ, Мінсоцполітики та Профспілкою працівників охорони здоров’я України невідкладно опрацювати питання щодо відтермінування застосування Наказу №1542 в частині назв посад, закладів і установ охорони здоров’я й поінформувати про це у 2-тижневий термін Кабінет Міністрів. Однак станом на 28 листопада жодного офіційного документа з цього приводу оприлюднено не було. Апокаліпсис не відміняється?

Віктор ЗАБАШТА, директор Харківського КЗОЗ «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф»

Я

кщо хтось мав на меті збурити суспільст­во наказом Мінекономрозвитку №1542 про зміни в національному класифікаторі професій у тому вигляді, у якому його видано, йому це вдалося. Що далі? Адже, аби реалізувати задумане, потрібно щонайменше розробити низку відповідних нормативних документів. Тож, сказавши «а», автори наказу одразу загальмували — навіть зняли документ із сайту Міністерства, щойно опуб­лікувавши. Однак процес обговорення наказу розпочався. Тож, підсумувавши думки колег, почну з позитивного. До класифікатора введено нову професію «Інструктор з надання догоспітальної допомоги». Такі фахівці дійсно потрібні, тому їх «узаконення» — добра звістка для навчально-тренувальних підрозділів, які вже працюють в усіх центрах екстреної допомоги. Відтепер там зможуть юридично оформити таких фахівців на відповідні посади. Ще одна новинка Національного класифікатора професій — «Екстрений медичний технік».

Хоча ми вже давно навчали наших водіїв азам медичної допомогти, аби підняти рівень їх знань бодай до рівня підготовки молодших медичних сестер. Тож нині всі вони можуть працювати в команді з медиками і бути корисними на місці виклику. Однак якщо вже на офіційному рівні запроваджено таку посаду, самодіяльність у підготовці водіїв швидкої недоречна. Однак на сьогодні в Україні немає закладів з підготовки медичних техніків. До того ж ніхто не проти того, аби наших водіїв називали медичними техніками, от тільки за додаткові знання та функції їм потрібно підвищувати заробітну плату. Бо вона сьогодні вкрай низька, і ніхто не зацікавлений влаш-туватися на роботу, де вимагають не тільки оперативно домчати до хворого, а ще й надати йому первинну допомогу на місці події, перекладати потерпілих чи тяжко хворих на ноші, переносити їх до карети швидкої, а звідти — до лікарні тощо. По-перше, це значне фізичне навантаження. По-друге, окрім водійської відповідальності на екстреного медичного техніка буде покладено участь у сортуванні постраждалих, наданні реанімаційних заходів. Він має вивчити медичне обладнання своєї автівки, допомагати бригаді. Виконання такого широкого кола обов’язків повинне оплачуватися не так, як робота звичайного перевізника. Тобто без відповідного матеріального заохочення ми не заповнимо кадрову нішу. Навіть коли припустити, що завтра оголосять про підвищення зарплати медичного техніка вдвічі або й втричі, і до нас вишикуються черги водіїв на ці посади, де їх навчати? І куди подіти частину працюючих водіїв, які не відповідають віковим, освітнім та фізичним «параметрам» медичних техніків? Та основний наш головний біль — парамедики. На сьогодні в Україні ще немає жодного навчального закладу, який займався б підготовкою таких фахівців. Якщо завтра вони й з’являться, то післязавтра парамедиків усе одно не вистачатиме: на підготовку першого випуску потрібно щонайменше три з половиною роки, і це аж ніяк не покриває на 100% кадрового дефіциту. Тож скільки чекати пов­ноцінної реалізації наказу? І на яких підставах тоді працюватимуть фельдшери, котрих одним розчерком пера чиновників викреслили зі штатних розписів служби екстреної медичної допомоги? Як вони отримуватимуть зарплату і передбачені для фельдшерів (а не для парамедиків) надбавки, як доведуть, що мають право виходити на пенсію за вислугою років, тощо? Також немає жодного пояснення, хто із фельдшерів зможе перекваліфікуватися на парамедика, а хто — ні. Та й хто тепер прийматиме виклики в диспетчерських і працюватиме у пунктах поповнення медикаментами — парамедики?

Сьогодні в системі екстреної та швидкої медичної допомоги України — близько 19 тис. фельдшерів, лише на Харківщині — більше 1 тис. Якщо орієнтуватися на кваліфікаційні вимоги, котрим мають відповідати парамедики (навіть не беру до уваги вміння керувати автотранспортом), доведеться звільнити майже половину фельдшерів. Хоча це зовсім не означає, що зазначені вимоги гарантують поліпшення надання екстреної допомоги населенню, але то вже тема окремої розмови. До того ж маємо зважити на відмінності умов роботи в місті та сільській місцевості. Навіть не уявляю, що буде в області, коли запровадять парамедицину! Бо в деяких районах і без того вкрай напружена кадрова ситуація. Це в місті можна сподіватися, що звільненим фельд-шерам вдасться знайти хоч якусь заміну, а в сільській місцевості про це годі й мріяти. Тим більше, що зараз випускники вищих медичних навчальних закладів не зобов’язані відпрацьовувати кілька років за направленням. У цьому році навіть наш центр недорахувався молодих спеціалістів: їх прийшло значно менше, ніж зазвичай. Та найболючіша проблема, яку породила реформа системи екстреної медичної допомоги, — наявність лікарів. По-перше, у нас не так багато приймальних відділень, які перекваліфікують у відділення екстреної допомоги, аби туди перевести всіх лікарів невідкладних станів. По-друге, це зовсім інші структурні організації, тому в них також потрібно буде змінювати штатні нормативи. Куди подіти санавіацію та хто тепер виконуватиме її функції — нікого не цікавить. Чи турбує когось, хто перевозитиме постраждалих і тяжких хворих із районів до обласного центру? Кажуть, для цього є лікарні. Але ж у них немає відповідного автотранспорту, як і фахівців, навчених працювати зі специфічним обладнанням у таких автівках? Та й де їм взяти «вільних від основної роботи» лікарів, котрі їздитимуть із хворими до обласного центру, коли навіть на прийомі в поліклініках не вистачає фахівців! Яскравий приклад: сьогодні одна з лікарень міста передає нам свій автомобіль екстреної допомоги, який їй подарували бельгійські колеги, бо персонал закладу не навчений працювати на такому обладнанні, а в штатному розписі закладу немає додаткових посад для обслуговування авто, як і в бюджеті — коштів на його утримання, ремонт тощо. Ось вам і реформи. Нині центри екстреної медичної допомоги та медицини катастроф — це потужні організації, які співпрацюють з лікувальними закладами всіх рівнів. А якщо нас змусять передати лікарням кадри і техніку, втратимо, що маємо, а нового з уламків так і не збудуємо. Підтвердження тому — доля спеціалізованих лікарських бригад. Тож перш ніж вносити зміни в роботу злагодженого механізму, пот­рібно тричі подумати про те, як не спричинити колапсу. Так, потрібно змінювати багато речей, і не тільки юридично, а й світоглядно. Але слід мати готові відповіді на запитання, як житимемо далі. Нині ж перелік запитань тільки розширюється, тож невдоволення тим, що відбувається, з боку суспільства і медичної спільноти лише зростає.

НАСТУПНА ТЕМА Шановні читачі! Відкриваючи «Дискусійний клуб», ми ставили за мету дати кожному лікарю можливість висловитися з приводу наболілого. Тема нашого наступного обговорення:

«Держбюджет-2018: реформи обраховували двієчники?»

Чекаємо ваших листів на адресу: 04211, м. Київ, а/с 138, редакція газети «Ваше здоров’я» або на e-mail: vz@vz.kiev.ua

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

БЛОГ ПРАКТИКУЮЧОГО ЛІКАРЯ

1 грудня 2017 року

УКРАЇНСЬКА МЕДРЕФОРМА ПОВТОРЮЄ ЧУЖІ ПОМИЛКИ? Стурбованість змінами в системі охорони здоров’я України наразі відчувають абсолютно всі: і пацієнти, і лікарі, причому як державного, так і приватного секторів. Однак усіх об’єднує одне — повне нерозуміння того, що відбувається.

Тетяна МАЙКОВА, невролог, головний лікар медичного центру «Головний біль»

М

едичну реформу сьогодні не обговорює тільки ледар, а в лікарському середовищі вона взагалі — тема номер один. Але всі ці розмови на кшталт «бабка надвоє сказала», бо ніхто не розуміє ані суті реформи, ані її концепції. Ми май­ же щодня дізнаємося нові подроби­ ці славнозвісного законопроекту, але, звичайно, ніхто з лікарів його не вивчав у повному масштабі. На­ приклад, сьогодні вранці, перегля­ даючи щоденні новини, я знову на­ трапила на чергову інтерпретацію майбутніх змін — і так майже що­ дня! Мене не дивує занекопокоєння пацієнтів: кожен з них хвилюється через майбутнє медичне обслугову­ вання та непомірне навантаження на власну кишеню, про яке говорять скрізь. Мене обурює пасивна пози­ ція лікарів! На мою думку, саме лікарі свого часу дозволили сформувати в країні таке зверхнє та нешанобливе став­ лення до професії. Де ви бачили, щоб послуги перукаря чи електрика коштували дорожче, ніж консуль­ тація лікаря? Тим не менше, у нас склалася саме така ситуація — лі­ карський фах зневажають, а самих лікарів вважають обслуговуючим персоналом. Звичайно, медики об­ ражені, голодні та зневірені. Але це не єдина проблема сьогодення. Повертаючись до реформи, яку пропонує нинішня влада, та зрозу­ мілих кроків щодо первинної допо­ моги: серед моїх знайомих, друзів, пацієнтів (а я щодня запитую) немає жодного, хто збирається підписува­ ти договір із лікарем сімейної меди­ цини та лікуватися за 370 грн на рік. Жодного! Усі вони, як, власне, і я, й надалі користуватимуться допомо­ гою тих фахівців, яким довіряють своє здоров’я вже роками та яким звично дякують «у кишеню», коли це лікарі державного лікувального

закладу. Тож до чого призведе цей абсолютно безглуздий крок? Тільки до вдосконалення корупційних схем. Інший важливий момент: ті мізер­ ні кошти та примітивний списочок досліджень, на які матимуть право українці. Я чітко усвідомлюю, що до сімейного лікаря таки підуть пенсіо­ нери й малозабезпечені люди, але жо­ ден лікар не зможе встановити адек­ ватний діагноз на підставі результатів кількох простеньких аналізів, тим паче в разі хронічних захворювань. Ситуація критична: гарний лікар буде «як без рук», а поганому й аналізи не допоможуть. За великим рахунком, ухвалюю­ чи такі важливі рішення, реформа­ тори мали б порадитися з практи­ куючими лікарями. Останні чітко усвідомлюють, яким має бути пере­ лік обов’язкових досліджень. Більше того, подібна мінідіагностика раз на рік — ніщо! Лікування повинне бути контро­льованим, а це вимагає повторних досліджень, скажімо, у разі «хроніки» — майже щоквартально. Варто тверезо оцінювати ситуацію, якщо держава все ж таки бажає, аби лікарі залишалися лікарями, а не пе­ ретворилися на «ворожок». На мою думку, насамперед рефор­ маторській команді, яка усвідомлює реальний стан речей, потрібно легалі­ зувати все, що ми маємо на сьогодні. Я впевнена: саме до такого рішення прий­дуть рано чи пізно. Адже ті країни (наприклад, Велика Британія), у яких працюють подібні схеми первинної до­ помоги, уже зрозуміли, що держава не в змозі їх фінансувати. Населення ста­ рішає, тривалість життя збільшується, і система не витримує навантаження. Окрім цього, слід враховувати, що, скажімо, Британія — зовсім не бідна країна, а британці дуже поважають за­

«

кони. Їм сказали: обрати лікаря та під­ писати з ним договір — вони пішли й підписали. Там ніхто не сумнівається в раціональності нововведень. Але бри­ танські лікарі дійсно отримують від держави гроші за пацієнтів: зрозумілі суми у чітко встановлені дати. Я дуже сумніваюся, що в нашій корумпованій країні гроші, які «підуть за пацієнтом», таки дійдуть до лікаря, не загубившись по дорозі. Більшість розвинених країн вра­ хували умови, які вже так чи інакше склалися у суспільстві. Звичайно, не­ захищені верстви населення мусять бути застрахованими в повному об­ сязі. А платоспроможні громадяни, які й зараз оплачують медичні послу­ ги нелегально, повинні робити це на легальній основі. Але медичне стра­ хування, як на мене, має виключати з процесу чиновників. Віддати гроші якомусь «державному страховому бюро» — втратити їх назавжди. При­ ватні страхові компанії, як і приватні медичні заклади, працюють краще й відповідальніше. До речі, мене дивує твердження, ніби приватний медич­ ний сектор заробляє шалені гроші. Це просто нісенітниця! Як головний лікар приватної клініки з 25-річним досві­ дом роботи, можу чесно сказати: я пла­ чу в казну величезні податки, сплачую за оренду та комунальні послуги, а з решти — забезпечую гідну зарплату своїм співробітникам і вкладаю в технології. Я не маю ані маєтків, ані шикарних автівок, як головний лікар сусідньої державної лікарні. І я щоразу мушу дбати про рівень своїх знань та підготовку моїх лікарів, тому всі між­ народні освітні заходи — також мій клопіт. Тоді як основний принцип, що забезпечує розвиток галузі, — рівні умови для всіх. Інакше не буде адек­ ватної конкуренції та прогресу.

БІЛЬШІСТЬ РОЗВИНЕНИХ КРАЇН ВРАХУВАЛИ УМОВИ, ЯКІ ВЖЕ ТАК ЧИ ІНАКШЕ СКЛАЛИСЯ У СУСПІЛЬСТВІ. ЗВИЧАЙНО, НЕЗАХИЩЕНІ ВЕРСТВИ НАСЕЛЕННЯ МУСЯТЬ БУТИ ЗАСТРАХОВАНИМИ В ПОВНОМУ ОБСЯЗІ. А ПЛАТОСПРОМОЖНІ ГРОМАДЯНИ, ЯКІ Й ЗАРАЗ ОПЛАЧУЮТЬ МЕДИЧНІ ПОСЛУГИ НЕЛЕГАЛЬНО, ПОВИННІ РОБИТИ ЦЕ НА ЛЕГАЛЬНІЙ ОСНОВІ. АЛЕ МЕДИЧНЕ СТРАХУВАННЯ, ЯК НА МЕНЕ, МАЄ ВИКЛЮЧАТИ З ПРОЦЕСУ ЧИНОВНИКІВ

«

Є одна практична й проста за своєю суттю ідея, на якій побу­ доване приватно-державне спів­ робітництво в медичному секторі деяких розвинених країн. В одному й тому самому кабінеті в першій по­ ловині робочого дня лікар приймає «державних» пацієнтів, у другій — приватних. Абсолютно однакові умови, ставлення, але різні грошові потоки. Головне — усі задоволені, а лікарю не потрібно шукати до­ даткову роботу, щоб прогодувати родину. Таким шляхом, скажімо, пішла низка каталонських клінік, а в цій країні медична система — одна з найефективніших у світі. Але всі ці зміни відбулися за ініціативи лікарів. Більшість же наших меди­ ків досі пасивні та чекають, що за них хтось наведе лад і змінить ста­ тус лікаря. Я мало не щодня чую, як скрутно живеться лікарю в Україні, та завжди запитую: «Що вас тримає в державному секторі? Звільняйте­ ся, отримуйте ліцензію й працюйте на себе!» Але мало хто зважується на такий крок. Тепер відносно високоспеці­ алізованої медичної допомоги: скажу без зайвої скромності, що наприк­лад, больовими розладами в неврології на експертному рівні за іноземними протоколами займаємося лише ми. Решта досі лікує низку «діагнозів», котрих немає у жодній світовій класифікації. Як майбутня страхова медицина пок­ риватиме ці «хвороби» та ліки, що під них виписують? Я знаю про це не з чуток, а тому, що веду багато пацієнтів з-за кордону, лікування яких оплачують їх страхові компа­ нії. В мене жодного разу не виник­ ло з ними непорозумінь, тому що алгоритми нашої терапії їм зрозу­ мілі та збігаються з європейськи­ ми протоколами. Але впевнена, що жодна страхова компанія не стане платити гроші за вегетосудинну дистонію чи остеохондроз. Багато років поспіль я нама­ галася вчити лікарів: проводила «Школи головного болю», при­ возила іноземних спікерів тощо. Проте жодного разу моїх почи­ нань не підтримали. Але ж адек­ ватна медична реформа потребує високого рівня лікарської кваліфі­ кації та компетенції! Больові син­ дроми — перше питання, з яким прийдуть пацієнти до сімейного лікаря. І вони вимагають певних сучасних знань, а не купи англо­ мовних неадаптованих протоко­ лів, у яких жоден терапевт не в змозі розібратися. Наприклад, я готова вчити, а шукати спонсорів і займатися організацією — то не мій клопіт, я практикуючий лікар. Яку б чудову реформу ми не про­ вели, коли наші лікарі й надалі лишатимуться некомпетентними — діла не буде!

11

СИСТЕМА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

ОЛЕНА КУЦЕНКО: СИСТЕМА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я МАЄ БУТИ ОРІЄНТОВАНОЮ НА КІЛЬКІСТЬ ЗДОРОВИХ РОКІВ ЖИТТЯ Усі одностайні щодо оцінки нинішнього стану системи охорони здоров’я — так жити далі неможливо. Однак вихід пропонують різний: залежно від мети, яку ставлять перед собою. Тому деякі варіанти «порятунку» спричиняють зворотний ефект.

Олена КУЦЕНКО, незалежний консультант зі стратегічного розвитку та управління

На дні? Усі аргументи відносно доцільності пропонованих нині реформ зводять­ ся до того, що галузь охорони здоров’я «досягла дна», тому її потрібно швидко й радикально змінювати. Цілком по­ годжуюся з тим, що залишати все, як є, не можна і згубно. Однак той фраг­ ментарний підхід, який нам пропону­ ють у якості реформи, такою назвати не можна. Адже про системні зміни не йдеться, нам постійно «видають на гора» шматочки якихось ідей, ініціатив, не пропонуючи ані чіткої економічної моделі, ані конкретних розрахунків майбутніх результатів. Попередній аналіз очікуваних наслід­ ків таких реформ для збереження та підтримки здоров’я населення шокує, тому їх і замовчують. Автори «споти­ каються» у відповідях на елементарні запитання по суті декларованих ними ініціатив, не кажучи вже про деталі механізмів та результати їх реалізації. У кращому випадку це свідчить про те, що наміри ініціаторів реформ не підкріплені розумінням цілісної кар­ тини системи охорони здоров’я й того, що вони отримають у результаті, а що безповоротно зруйнують на своєму шляху. Стратегія реформ має бути глибоко продуманою, економічно обґрунто­ ваною і враховувати не тільки стан медицини, яку всі критикують, а й систему охорони здоров’я в цілому. Адже навіть коли повністю змінити принципи фінансування системи медичного обслуговування (поки що нам запропонували лише такий

12

інструмент), це докорінно не змінить ситуації в цілому і не дасть змоги досягнути мети, заради якої взагалі мали б запроваджуватися реформи. Адже такою метою не може бути правильний розподіл коштів чи тим більше їх економія. Реформи мають удосконалити всю систему охорони здоров’я, аби вона забезпечила потріб­ ний результат — здоров’я населення. Тож «із дна» потрібно піднімати і пи­ тання фінансування та забезпечення санітарно-епідеміологічного благопо­ луччя населення, і кадрову проблему в медичній галузі (не тільки з точки зору оплати праці медиків, а й того, як підвищити їх компетенцію, навчи­ ти працювати в нових умовах тощо). Непродумана модель нової системи охорони здоров’я (особливо в умовах непередбачуваності розвитку еконо­ міки країни в цілому) може породити ще більші ризики.

На кого орієнтуватися? Безперечно, у процесі розробки но­ вої концепції потрібно вийти за межі української реальності й уважно озир­ нутися навколо. Однак при цьому до різних країн варто придивлятися не в тому плані, скільки вони витрачають на охорону здоров’я, а як її організува­ ли, скільки вона додає здорових років життя. Адже кожна людина очікує на те, що держава створить їй умови, за

«

яких вона може безпечно народитися і жити, не хворіти, а занедужавши — отримати якісну та своєчасну медич­ ну допомогу без додаткових витрат, а також на підвищення якості та трива­ лості життя в цілому. Це і є цілі стійко­ го здоров’я, які мають лягти в основу будь-якої концепції розвитку охорони здоров’я у сучасному світі. Тому нині більшість країн активно відходять від старих моделей, орієнтованих ви­ нятково на виявлення зах­ворювань, оплату медичних послуг, локаліза­ цію чи подолання епідемій і спалахів інфекційних хвороб тощо, оскільки вони себе вичерпали. Світ шукає і впроваджує ефек­ тивніші моделі, які ґрунтуються на своєчасному втручанні у зовнішні чинники загроз для здоров’я й оплаті за якісний, відповідальний резуль­ тат, а не за процес лікування, котрий лише нагромаджуватиме кількість діагностичних та лікувальних проце­ дур. Платники податків чи страхових внесків не готові оплачувати такий збитковий підхід, тож політики й ви­ мушені розробляти абсолютно нові концепції охорони здоров’я, орієнто­ вані на кількість здорових років жит­ тя. До речі, останні передбачають не скорочення витрат на лікувальні зак­ лади, а зменшення навантаження на бюджети домогосподарств. Крім того, держави світу підвищують контроль

ДО РІЗНИХ КРАЇН ВАРТО ПРИДИВЛЯТИСЯ НЕ В ТОМУ ПЛАНІ, СКІЛЬКИ ВОНИ ВИТРАЧАЮТЬ НА ОХОРОНУ ЗДОРОВ’Я, А ЯК ЇЇ ОРГАНІЗУВАЛИ, СКІЛЬКИ ВОНА ДОДАЄ ЗДОРОВИХ РОКІВ ЖИТТЯ. АДЖЕ КОЖНА ЛЮДИНА ОЧІКУЄ НА ТЕ, ЩО ДЕРЖАВА СТВОРИТЬ ЇЙ УМОВИ, ЗА ЯКИХ ВОНА МОЖЕ БЕЗПЕЧНО НАРОДИТИСЯ І ЖИТИ, НЕ ХВОРІТИ, А ЗАНЕДУЖАВШИ — ОТРИМАТИ ЯКІСНУ ТА СВОЄЧАСНУ МЕДИЧНУ ДОПОМОГУ БЕЗ ДОДАТКОВИХ ВИТРАТ

«

за якістю продуктів харчування, по­ вітря, води тощо, адже саме це може суттєво знизити частоту хронічних захворювань, які не зумовлені гене­ тично, а набуті за життя. ВООЗ чітко вказує, що 24% тягаря хвороб і 23% смертей у світі спричинені саме зов­ нішніми чинниками. Україна опинилася в унікальній ситуації, коли можна вчитися на чу­ жому досвіді й одразу розпочинати створення нової моделі. Нас дарем­ но намагаються переконати в тому, що ми аборигени, які користуються рахівницями, коли світ уже освоїв калькулятор. Це не так. Україна має потужний стартовий потенціал для прориву в галузі охорони здоров’я. До того ж у нашій країні традиційно іс­ нувала система контролю навколиш­ нього середовища, тож достатньо її оновити сучасними інструментами моніторингу, закріпити і підняти на новий рівень. Інша справа, що бездар­ не управління економічною складо­ вою та фактична відміна відповідаль­ ності за згаданий контроль у державі призвели до «крену» корабля.

Не все те золото, що блищить Повертаючись до того, чи все вирі­ шує кількість грошей, виділених на медицину, пропоную ознайомити­ ся з рейтингом Bloomberg 2017 року щодо ефективності систем охорони здоров’я різних країн у плані їх здат­ ності збільшити тривалість життя людей. Лідером у ньому стала Італія (дитина, яка народилася в цій країні, має шанс дожити до 80 років). Попри економічні проблеми в державі, виз­ начальними факторами згаданого успіху стали дві обставини. Перша — пієтет італійців до здорових умов життя покладено в основу державної політики і культивується інформацій­ ним середовищем, друга — у державі існує надлишок медичних кадрів (як за загальними показниками). Друге місце у рейтингу посіла Іспа­ нія, навіть Греція зі своїми економіч­ ними проблемами — 20-е. Натомість США — на 54-му місці (зі стрімкою ди­ намікою падіння), хоча витрачає на свою високотехнологічну медицину (зауважте — не на систему охорони здоров’я, якої там фактично не існує) 17,5% ВВП. За прогнозами експертів, до 2030 року цей показник зросте до 40%, якщо нічого не змінити, адже лі­ беральна модель ринку утримується на постійному збільшенні обсягу та вартості послуг. Однак ці приклади українцям чо­ мусь не наводять. Їм, як «аборигенам», пропонують поміняти золото на бряз­ кальця, аргументуючи це відсутністю коштів, котрі мають багаті країни, і рекомендуючи «оптимізацію» галузі у вигляді зменшення її доступності та відсутності системи захисту довкілля.

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

СИСТЕМА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

1 грудня 2017 року

Однак ми повинні усвідомлювати цін­ ність наших активів, у тому числі й у галузі охорони здоров’я. По-перше, це добре підготовлені фахівці, яких немає в більшості країн, що розви­ ваються (недаремно їх намагаються переманити за кордон). По-друге, ви­ будувана мережа закладів та інститу­ цій. Саме платники податків є влас­ никами інфраструктурних і наукових активів. Тож, коли нас закликають їх знищити, як застарілі (замість удоско­ налити чи прибрати те, що гальмує подальший розвиток у нових умовах), не будьте наївними — думайте, кому це вигідно. Наведу лише один приклад. Керівникам закладів вторинного рівня нині постійно втовкмачують, що утримувати лабораторії в лікар­ нях економічно невигідно, що в таких умовах вони не проведуть досліджен­ ня «на найвищому рівні» (створюючи при цьому умови, за яких це дійсно неможливо). А затим пропонують і «рятівне коло» — передати всю цю «мороку» аутсорсинговим компаніям, які утримують лабораторні мережі (хоча щодо достовірності результатів їх досліджень також виникає багато питань). Власників подібних мереж часто-густо потрібно шукати за межами України. Те саме і з УЗД, МРТ й іншими методами дослідження. У такий спосіб вітчизняні лікувальні заклади позбавляють можливості на­ давати згадані послуги, тож виникає питання щодо економічної доцільнос­ ті витрачання виділених державою коштів на діагностику. Тобто нехай платять і пацієнт, і держава, але в при­ ватну кишеню? Це яскраве свідчення того, що більшість запропонованих ініціатив мають на меті перерозподі­ лити кошти на користь комерційної медицини.

Слідкуйте за руками Подібне розбазарювання стратегічно важливих «вузлів» системи охорони здоров’я ми вже бачили на прикла­ ді ДСЕС України, яку розібрали на гвинтики — частину роздали різним службам, частину взагалі відкину­ ли. Та ніхто не розуміє, як ці гвин­ тики мають співпрацювати, аби нинішня система епіднагляду, що існує де-юре, таки виконувала свої функції надійного щита де-факто. Інший приклад — надання дозволів на використання лікарських засобів іноземного виробництва, які нині в Україні можна отримати лише на під­ ставі досьє на препарат без надання відповідної доказової бази щодо його ефективності. Хтось може перевірити достовірність такого досьє? І чим ке­ рується регулятор, заплющуючи очі на реєстрацію фуфломіцинів навіть у Національному переліку? Лікарям потрібен регулятор, який візьме на себе відповідальність за те, аби на ринок України потрапляли ліки ви­ нятково з доказовою базою, а також за забезпечення їх чіткої логістики й оперативного розподілу. Особливо це стосується вакцин і сироваток, ситуа­ ція з якими в Україні катастрофічна, та й інші ліки надходять зі значним запізненням, незважаючи на перед­ оплату за них. А тим часом лікарям розповідають про реформи, необхід­ ність забезпечити якість лікування й опиратися лише на доказову медици­ ну. Чи ж отримали вони для цього ді­ єві інструменти, зокрема й ефективні сучасні ліки?

«

МОЗ СТВЕРДЖУЄ, ЩО КОШТІВ У ГАЛУЗІ НИНІ ДОСТАТНЬО, БО Ж І НЕ ПЛАНУЄ ОСОБЛИВО ВИТРАЧАТИСЯ, ОКРІМ ХІБА ЩО НА ДЕЯКІ «ЯСКРАВІ» НА ВИГЛЯД І ПРИЄМНІ ДЛЯ СЛУХУ НАСЕЛЕННЯ ФРАГМЕНТАРНІ ЗАХОДИ. ДЛЯ ПІАРУ «НОВИХ РЕФОРМ» ЦЬОГО ДІЙСНО ВИСТАЧИТЬ. А РЕШТУ ЗАРОБЛЯТЬ НА ТИХ, КОГО ЗАСПОКОЇЛИ?

«

Так, нинішнім управлінцям діс­ тався нелегкий спадок, однак вони як найняті платниками податків менед­ жери мають виконувати покладені на них завдання, реорганізувати, а не ни­ щити потенціал галузі, дискредитую­ чи лікарів та існуючі інституції. Поки що вони із цими завданнями впорати­ ся не можуть. Визначати експеримен­ тальні цілі це так привабливо, однак головне — розробити дієвий механізм їх досягнення й чітко окреслити те, що суспільство отримає в результаті. Поки що нам пропонують лише «від­ крити Америку» 30-х років минуло­ го століття, тільки з комп’ютерами і тотальним дефіцитом медичних кад­ рів. Я не кажу про те, що не потрібно розробляти механізм оплати медич­ ної допомоги чи запроваджувати контроль за дотриманням клінічних протоколів. Це дуже корисні інстру­ менти, якщо не підміняти ними го­ ловну мету — вилікування пацієнта. Однак ліберальна модель охорони здоров’я, кот­ру нам нав’язують, не працюватиме в нашій культурі. Вона розсиплеться так само, як і спроба за­ мінити педіат­рів сімейними лікаря­ ми — тепер не маємо ні тих, ні інших. Бо перших «виштовхали» із системи надання медичної допомоги дітям, а других іще як слід не навчили. Помил­ ку визнали, хоча і з запізненням, а що робити з наслідками? Тож потрібно розвивати, а не ламати налагоджену систему, думати і передбачати, а не рахувати ґулі на лобі. На жаль, чужі старі граблі — улюблений інструмент реформ їх архітекторів.

Чи вміють архітектори рахувати? Аби в Україні справді хотіли побуду­ вати європейську (соціально орієн­ товану) модель охорони здоров’я з урахуванням кращого досвіду досяг­ нення результатів, то не запрошува­ ли б у якості очільників галузі грома­ дян тих країн, де працює винятково комерційна медицина. Та й серед їх радників ми помітили б фахівців із досвідом політики, у центрі якої — не прибуток, а людина і відповідаль­ ність за поступове й узгоджене впро­ вадження соціальної моделі охорони здоров’я з високими стандартами охорони довкілля та контро­лю якості продуктів, води тощо (як у європей­ ських країнах). Неможливо однією рукою будувати комерційну меди­ цину, лише назвавши її соціальною, а другою — показувати чесні розра­ хунки. Тому нам і пропонують поче­ кати кілька років, аби начебто все по­ рахувати, а насправді — перетворити медицину зі статті видатків на стат­ тю прибутків. Хто ж оприлюднить розрахунки, орієнтовані на дохід із хвороб?! І ось маємо вже поступову реалізацію ідеї комерційної медици­

ни: є кошти — лікуйся, немає — шу­ кай, або… Лікарів також планують зробити «трішки продавцями»: маєш багато пацієнтів, яких зможеш втри­ мати якомога тривалішим лікуван­ ням, а відтак, і продати їм більше послуг, — отримаєш заробіток з бюд­жету. І жодних критеріїв оцінки результату такого лікування в пріо­ ритеті не буде, бо контроль зменшує прибуток! Ще у 2007 році ВООЗ застерігала, що така модель «вбиває» суть охоро­ ни здоров’я, містить багато загроз і породжує недовіру населення до лікарських призначень, які можуть бути зайвими. Але в Україні комер­ ційний підхід витісняє політику охо­ рони здоров’я. До того ж реформатори тримають калькулятор під сукном — про відкритість у цих питаннях мож­ на тільки мріяти. Нам пропонують оцінювати управлінський бюджет, як і раніше, не за результатами, а за статтями розподілу. То це не бюджет, а згрупований у результаті домовле­ ностей кошторис витрат! Насправ­ ді він мав би відображати джерела надходжень, їх обсяги, низку інших важливих показників, задля досяг­ нення яких були витрачені ці кошти. Без подібного документа та цільово­ го бюджетування, орієнтованого на результат, можна тільки фантазувати на тему «як завтра буде краще». Утім, Україна не зможе йти «не в ногу» зі світом, оскільки підписа­ ла Угоду про асоціацію з ЄС та Ди­ рективу 2014/95/ЄС про розкриття нефінансової та диверсифікованої інформації деякими великими ком­ паніями та групами. Таку інформацію повинні будуть надавати всі публіч­ ні організації, у тому числі й заклади охорони здоров’я, комерційні підпри­ ємства, які мають у своїй діяльності соціальну складову. Згадані зміни на­ бувають чинності із січня 2018 року, однак МОЗ не готує до цього керівни­ ків медичних закладів, тож їх просто поставлять перед фактом, через що матимемо додатковий колапс у роботі галузі (так само, як і з управ­ лінням цільовим бюджетуванням). Хоча керівників можна було б добре підготувати впродовж року. Однак цілі, вочевидь, інші — чим слабший менеджмент, тим швидше можна ви­ лучити грошові потоки. На жаль, під приводом реформу­ вання сьогодні знищують і медичну статистику: усі відомості раптом ви­ лучили з інформаційного поля. На­ приклад, на офіційному сайті МОЗ остання інформація про інфекційні захворювання датується 2014 роком і стосується… гарячки Ебола. Нас­ правді рукописи не згорають, дані й надалі накопичуються в окремих файлах, але прикро, що МОЗ не за­

пропонувало нової платформи для їх достовірного збору та публічного аналізу і використання. Це можна по­ яснити тільки дуже невтішними ди­ намікою захворюваності населення та результатами діяльності системи охорони здоров’я. Вик ликає здивування і те, що МОЗ прагне обмежитися контролем медичних послуг замість урахуван­ ня обсягів та результатів медичної допомоги в цілому. Тоді це буде не Міністерство охорони здоров’я, а бу­ тик з медичних послуг, у кращому разі — щось на зразок департаменту Міністерства економіки. Та й чому нам пропонують змінити систему, створену за наші податки, на полег­ шену конструкцію, яка просто за­ роблятиме на хворобах? Тому МОЗ і переконує всіх, що державі не потрібно виділяти на охорону здоров’я рекомендований ВООЗ відсоток ВВП. Хоча у ст. 12 Основ законодав­ ства України про охорону здоров’я також чітко вказано: державна по­ літика охорони здоров’я забезпечу­ ється бюд­жетними асигнуваннями в розмірі, що відповідає її науково обґрунтованим потребам, але не менше 10% національного доходу, натомість наші державні мужі торгу­ ються лише за 5%! Більше того, МОЗ стверджує, що коштів у галузі нині достатньо, бо ж і не планує особливо витрачатися, окрім хіба що на деякі «яскраві» на вигляд і приємні для слу­ ху населення фрагментарні заходи. Для піару «нових реформ» цього дійсно вистачить. А решту зароблять на тих, кого заспокоїли? Тому й пропону­ ють продаж землі під лікарнями, мов­ ляв, отримаєте золоті гори, зробите омріяні ремонти. А що далі, коли нова штукатурка обсиплеться, а лікарі ви­ їдуть з країни? Усе має починатися з поваги до українських законів, а та­ кож із персональної відповідальності за наслідки прийнятих рішень.

Справжнім реформам бути! Утім, я переконана: реформи систе­ ми охорони здоров’я в Україні рано чи пізно, але таки підуть шляхом досяг­ нення конкретних результатів задля здоров’я населення. Тільки для цьо­ го потрібно відмовитися від хибних маячків, наприклад, «такого немає у США» чи навпаки. До речі, у США сьогодні також пробують перейти із системи медичного обслуговування (надання послуг) на систему охоро­ ни здоров’я, орієнтовану на кількість здорових років життя, зокрема нама­ гаються перейняти модель Сінгапу­ ру. Системи, що «генерують» трива­ лість життя, вшиті в генетичний код скандинавських і середземномор­ ських країн, і невідомо, чи імплан­ туються вони у США, але іншого ви­ ходу не існує: 90% звернень пацієнтів потребують не так високотехноло­ гічної допомоги, як інноваційного й уважного ставлення до досягнення стійкого результату, постійної опіки над здоров’ям та забезпечення якості довкілля й тривалості життя. На це мають бути орієнтовані й українські реформи. До цього маємо готувати лікарів та медичні заклади — не­ залежно від форми їх власності. Не варто ділити їх на державні й при­ ватні — в обох секторах є заклади, де процес лікування якісно організо­ (Продовження на стор. 14)

13

СИСТЕМА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я (Початок на стор. 12) вано й орієнтовано на результат (за­ безпечено прозорість обліку, діалог із колективом тощо), хоча деякі їх «колеги по цеху» намагаються лише заробляти на високомаржинальних послугах. Публічне оприлюднення інформації про бюджети і результати діяльності медичних закладів дуже швидко приведе таких модників до тями. І стане зрозуміло, наприклад, що лапароскопічний метод лікуван­ ня сечокам’яної хвороби економічно вигідніший, ніж механічне подріб­ нення каменів, оскільки повертає хворому здоров’я, а не призводить до його інвалідизації. У кожному медичному закладі має працювати система управлін­ ня, один з компонентів якої — орі­ єнтування лікувального процесу на результат (це компетенція безпо­ середньо головного лікаря, інакше він, м’яко кажучи, не виконує своєї функції). Друга складова — управ­ ління продуктивністю, розвитком і економікою. Керування результатом лікування не є формальним, тобто керівник не просто повинен слід­ кувати за тим, аби підлеглі вчасно прийшли на роботу, прийняли певну кількість пацієнтів, виконали певну кількість процедур. Він зобов’язаний забезпечити розвиток процесу ліку­ вання та контроль за ним (передусім — за його результатами). Та, оскіль­ ки таких звітів у головних лікарів не вимагають «нагорі», більшість із них цим не дуже й переймається. Якось я поцікавилася у керівників державних лікарень, чи планують вони свою діяльність з точки зору досягнення кращих результатів лі­ кування, чи визначали, які ресурси потрібні для цього. У відповідь почу­ ла, що для себе подібні розрахунки вони робили, хоча й не оприлюдню­ ють їх. Також скаржилися, що 2/3 даних, котрі їх змушують збирати, узагалі не потрапляють до медичної статистики, а щоб захистити своїх лікарів від «праведного гніву» вищо­ го керівницт­ва, їм доводиться пода­ вати інформацію, що, м’яко кажучи, не зов­с ім відповідає дійсності. На­ справді ж така гра в піжмурки приз­ водить до того, що доступні фінансо­ ві програми для медичних установ (особливо для державного сектора) ідуть, як то кажуть, мимо каси. Якби була забезпечена реальна прозорість діяльності закладу, якби керівник розробив план його розвит­к у на основі аналізу потреб, цільового пла­ нування та бюджетування, а також засвідчив, що управляє процесом лі­ кування, лікарня стала б привабли­ вою і для пацієнтів, і для партнерів та змогла б отримати значно більше коштів за додатковими проектами.

Автономізація — друге дихання? Лікувально-профілактичні закла­ ди — серце медичних реформ, тому дуже важливо забезпечити їх самостійність. Однак це дійсно мають бути комунальні, а не комерційні підпри­ ємства, оскільки їх активи належать громаді. Утім, аби скористатися «ав­ тономією» і дійсно працювати на результат, таким підприємствам (як і комерційним закладам) потрібно мати якісні механізми управління. Тому МОЗ мало б допомогти керівни­ кам лікарень опанувати знання, без яких украй складно налагодити сис­

14

«

СЬОГОДНІ ЛІКАРІВ НАКРИЛА ХВИЛЯ ЗВИНУВАЧЕНЬ У ТОМУ, ЩО ВОНИ ТІЛЬКИ Й ДУМАЮТЬ, ЯК ЗАРОБИТИ. А ПРО ЩО МАЄ ДУМАТИ ЛЮДИНА, ЯКА ОТРИМУЄ НАЙНИЖЧУ ЗАРПЛАТУ НАВІТЬ СЕРЕД БЮДЖЕТНИКІВ? ОДНАК ТРАДИЦІЙНО В НАШІЙ СИСТЕМІ ЛІКАРІВ НАЛАШТОВУВАЛИ НА ПОРЯТУНОК ХВОРОГО, А НЕ НА ЗБАГАЧЕННЯ ЗА ЙОГО РАХУНОК

«

тему цільового планування та бюд­ жетування. Як приклад — сьогодні багато лікарень і клінік намагаються отримати сертифікат ISO 9001, розра­ ховуючи на те, що він автоматично забезпечить високу якість надання медичної допомоги. Це ілюзія. Пере­ дусім потрібно абсолютно по-новому організувати процес лікування, пере­ орієнтувавши його на результат. Од­ нак керівників цьому також не вчили, тож вони й хапаються за сертифікат, як потопаючий за соломинку. Подібне відбувається і з автономізацією: заклади, які змінять свій статус на комунальні підприємства, самостій­ но управлятимуть успадкованими ак­ тивами. Проте всі розуміють, у якому стані сьогодні перебуває цей «спадок» (з огляду на критичне недофінансу­ вання галузі впродовж останніх деся­ тиліть): частина приміщень лікарень непридатна до експлуатації, медичне обладнання вкрай застаріле. Нато­ мість керівникам кажуть: «Ви вільні, конкуруйте з приватними клініка­ ми!» А де взяти кошти? Це питання можна вирішувати за рахунок різних програм, проектів, але знову ж таки, якщо «донори» на місцях бачитимуть спроможність лікарень забезпечити конкретний результат шляхом вико­ ристання коштів. Тоді підприємства дійсно зможуть розраховувати на тех­ нічну чи іншу підтримку, і не тільки своєї громади. Тож нині медична спільнота має мобілізуватися. Ініціативним, відпо­ відальним керівникам украй необхід­ на підтримка колективу. Утім, пере­ січні лікарі не є управлінцями, тому їм потрібно пояснити правила гри, аби лікування не перетворилося на викачування грошей з пацієнтів. Зрештою, усі мають зрозуміти — без об’єднання зусиль вони втратять свій заклад, а отже, й роботу. У разі зміни системи фінансування галузі, фіаско будь-якої лікарні може наста­ ти дуже швидко, якщо вона не на­ даватиме послуги належної якості. МОЗ це пояснює дією суворих зако­ нів ринку, які начебто буде запро­ ваджено в медицині. Хоча насправді вкладає в це поняття лише плату за медичні послуги (виходить, коли на­ селення більше хворіє, то для ринку краще?). Однак я переконана, що подібні зазіхання спричинять гран­ діозний скандал у суспільстві й від­ повідно втрату рейтингу політиками різного рівня, що негативно позна­ читься на результатах виборів. Тоб­ то знову ж таки все в наших руках, шановні! Останній цвях в ідеологію ко­ мерціалізації медицини вбив один

з найбільших і найкращих медич­ них цент­рів світу — клініка Мейо (США), яку ще називають клінікою останньої надії. Вона понад 100 ро­ ків існувала як приватний заклад, сьогодні ж це некомерційна органі­ зація. До речі, коли заклад був комер­ ційним, понад 70% його прибутку витрачалося на розвиток, передусім на підвищення якості. Наші медичні заклади, які стануть комунальними підприємствами, також отримають можливість накопичувати на своїх рахунках кошти, і дуже важливо навчитися ефективно їх освоювати задля досягнення кращого резуль­ тату. Інакше в ідеї автономізації немає сенсу, а в медичних закладів — майбутнього.

Світ навиворіт? У кожній країні існує структура, що контролює якість медичних послуг. Однак МОЗ України намагається створити в особі Національної служ­ би здоров’я лише філіал з розподілу фінансів, тому заяви про контроль якості так і залишаться заявами. Бо агенцію ось-ось створять, а про ме­ ханізми контролю якості лікування ніхто й не чув, оскільки, вочевидь, їх не існує. Натомість у медичній сфе­ рі такий лібералізм недопустимий, оскільки йдеться про елементи на­ ціональної безпеки. Ми вже маємо невтішні нас ­л ідки лібера льного підходу до перевірок підприємств — мораторій замість створення но­ вого (дієвого і сучасного) механізму контролю. В охороні здоров’я пер­ спективи набагато гірші — відпові­ дальність за якість надання медич­ ної допомоги перекладуть на лікарів. Підтвердженням тому є вимоги но­ вих Ліцензійних умов ведення ме­ дичної практики. Хоча насправді наші лікарі завжди відчували таку відповідальність, їм просто необхід­ но забезпечити належні умови праці та оплати. Сьогодні лікарів накрила хвиля звинувачень у тому, що вони тільки й думають, як заробити. А про що має думати людина, яка отримує найнижчу зарплату навіть серед бюд­ж етників? Однак традиційно в нашій системі лікарів налашто­ вували на порятунок хворого, а не на збагачення за його рахунок (і це великий плюс). Також недоречними є огульні звинувачення в тому, що українські лікарі не хочуть працю­ вати в нових умовах чи не мають для цього достатніх знань. Масо­ вий їх відтік за кордон розвінчує такі міфи. Там вони працюють у но­ вих, складних умовах і, як бачимо,

витримують конкуренцію (а вдома чомусь опираються прогресивним нововведенням?), та й знань у них вистачає для того, аби досягти успі­ ху і гідно заробляти. Це ще одна унікальна риса українських лікарів, яку не хоче помічати МОЗ. Тому га­ лузь і надалі втрачає дорогоцінний кадровий капітал: минулого року з України виїхало близько 7 тис. ліка­ рів, а європейські країни ще більше знижують бар’єри для визнання їх дипломів. Тож якщо МОЗ і керівники медичних закладів не подбають про створення належних умов роботи для медиків, якщо професію лікаря в Україні й надалі дискредитувати­ муть, чекай біди. Надайте медикам можливість пра­ цювати в прозорій системі замість звинувачувати їх у корупції! Чому лікарі охоче йдуть у приватні кліні­ ки? Бо мають можливість працювати в кращих умовах і отримувати «білу зарплату», не наражаючись на звину­ вачення в тому, що «хапуги» не забез­ печили хворих ліками чи взяли гроші в кишеню за обстеження. У цивілі­ зованому суспільстві про лікарські помилки говорять відкрито, аби за­ побігти їм у майбутньому, а про ро­ боту лікаря — з пошаною. В Україні ж інформаційний простір заповнений протилежним: лікарські помилки — табу, а шельмування білих халатів — тема номер один. Водночас тема здоров’я в усіх державних політиках в Україні не є топовою, а високу захворюваність населення пояснюють відсутністю в нього культури здорового способу життя. Пропаганда такої культури — чудова справа, але профілактика — це не лише фітнес, як нам часто намагаються подати, бо так прості­ ше, дешевше і зручніше для влади. На жаль, наша держава самоусуну­ лася від контролю за чинниками, які забезпечують здоров’я населен­ ня і які ми делегували їй захища­ ти (епідеміологічне благополуччя, якість харчових продуктів та інших товарів, екологія довкілля, безпечні умови праці тощо), що й призводить до зростання захворюваності насе­ лення. Відповідальність громадян за власне здоров’я ніхто не відміняв, при цьому в країнах Європи діють більш жорсткі системи контролю за умовами життя і побуту населення та іншими чинниками, що впливають на здоров’я людини і не залежать від неї. Україні, котра налаштувалася на приєднання до європейської спіль­ ноти, також потрібно якнайшвидше ініціювати зміни, які припинили б вакханалію в окреслених питаннях. Це неправда, що українці масово нех­ тують власним здоров’ям, культур­ ний прошарок населення вихований інакше, тому в нас є всі шанси перео­ рієнтувати систему охорони здоров’я на забезпечення кількості здорових років життя, не витрачаючи на це шалених коштів. Тільки держава має пам’ятати, що в такої системи є два крила — власне медицина (вклад якої у забезпечення здоров’я не перевищує 15%) і санітар­ но-епідеміологічне благополуччя та безпечні умови життя населення (го­ ловний чинник). Важливо підтриму­ вати в робочому стані, зміцнювати й оберігати обидва крила, інакше державна політика у сфері охорони здоров’я піде в піке.

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ВАЖКИЙ ПАЦІЄНТ

1 грудня 2017 року

ВРЯТУВАЛИ ЖИТТЯ НЕМОВЛЯТІ ІЗ МОЗКОВОЮ ГРИЖЕЮ Лікарі Миколаївської обласної дитячої клінічної лікарні вперше провели унікальну операцію на головному мозку немовляти, яке народилося з мозковою грижею завбільшки з дитячу голівку. Подібні оперативні втручання рідкісні не лише для області, а й навіть для столичних лікувальних закладів.

Н

Наталя МАРТЬЯНОВА, завідувачка педіатричного відділення новонароджених та виходжування недоношених дітей Миколаївської обласної дитячої клінічної лікарні

емовля з’явилося на світ у поло­ говому будинку №3 міста Мико­ лаїв. Про можливий патологічний процес з боку центральної нерво­ вої системи і ваду розвитку плода жінці казали ще під час вагітності. Вже на 20-му тижні гестації лікарі діагностували тяжку ваду розвитку головного мозку та рекомендували перервати вагітність. А ле жінка вирішила народжувати, очевидно, сподіваючись на помилку діагнос­ тики. Однак разом із дитиною росла й пухлина, тому на 33-34-му тижні вагітності довелося провести поло­ ги за допомогою кесаревого розти­ ну, щоб не нашкодити ні дитині, ні роділлі.

Стан дитини при народженні був дуже важкий. Це обумовлено переду­ сім вадою розвитку головного мозку — потиличним менінгоцеле. Батьки, побачивши дитину та врахувавши тяжкість вади, вирішили офіційно від неї відмовитися. Тому немовля перейшло під повну опіку держави. Дитина надійшла до нас з полого­ вого будинку через декілька годин після народження. Оскільки вона не могла самостійно дихати, її одразу помістили у відділення інтенсивної терапії. Тяжкість стану була зумов­ лена дихальною недостатністю, неврологічним дефіцитом у вигляді це­ ребрального пригнічення. Немовля потребувало термінової операції, але

ніхто не міг бути впевненим, що воно перенесе її в такому віці, тому відклали втручання на тиждень. Після консультацій із київськи­ ми нейрохіру ргами виріши ли оперувати дитину в Миколаєві — через тяжкість стану про транс­ портування її до столиці не могло бути й мови. Перший тиж день життя немовля дихало за допомо­ гою апарата ШВЛ. Після того, як стан стабілізувався, дитину поча­ ли поступово виводити з керова­ ного дихання. Коли вона протягом чотирьох днів дихала самостійно без респіраторних порушень, ви­ рішили розпочати перший етап операції.

КОМЕНТАР СПЕЦІАЛІСТА

Сергій ЧЕРНИШОВ, нейрохірург хірургічного відділення Миколаївської обласної дитячої клінічної лікарні, обласний дитячий нейрохірург

Д

итина надійшла до нас із діагнозом «черепно-мозкова грижа» дуже рідкісного гігантського розміру. Саме через розмір грижі оперативне втру­ чання отримало п’ятий, найвищий, ступінь складності. Якщо окружність голівки дитини становила 31 см, то окружність утворення — 32 см. Маса тіла малюка при народженні була 2,25 кг, а маса пухлини — 0,4 кг. Щоб визначитися з подальшою тактикою лікування, я звернувся до Інституту нейрохірургії ім. А. П. Ро­ моданова НАМН України. Там мене проконсультували, надали відповід­ ні рекомендації. Тільки-но з’явилися ознаки функціонування життєво важливих центрів, було проведено перший етап операції, спрямований на зменшення об’єму грижі: видале­ но велику кісту, що містилася в цьо­ му утворенні, і зменшено грижовий мішок. Нас непокоїло те, що утворен­

ня перебуває в дуже тоненькій прозо­ рій оболонці — була загроза розриву. Тому перший етап операції провели в екстреному порядку. Коли пересвідчилися, що перше втручання дало хороший результат, почали підготовку до другої части­ ни операції, спрямованої на пласти­ ку грижових воріт. Її провели через 1,5 місяця, переконавшись, що ди­ тина стабільна, а функції основних мозкових центрів, які регулюють дихання, діяльність серця тощо, не порушені. Щоправда, була загро­ за, що в грижі розташовані життє­ во важливі центри, і їх видалення могло б призвести до летального наслідку. Зокрема, підоз­рювали, що там могли міститися мозочок і жива речовина мозку. Тому дитині виконали УЗ- та МРТ-дослідження і

«

встановили: речовина в черепномозковій грижі функціонально не пов’язана з центрами великих пів­ куль головного мозку. А відтак мож­ на видалити цю ділянку без загрози виникнення іншого неврологічного дефекту. Отож, під час другого опе­ ративного втручання ми повністю видалили грижу і провели пластику грижових воріт. Форма черепа відно­ вилася, жодної грубої неврологічної симптоматики виявлено не було. Варто зазначити, що операцію ди­ тина перенесла доволі важко, хоча технологія лікування таких станів була стандартною. Наша лікарня мала всі необхідні препарати й об­ ладнання. Два оперативні втручан­ ня тривали понад чотири години. Робити все в один етап ми не нава­ жилися, адже боялися ускладнень.

ДВА ОПЕРАТИВНІ ВТРУЧАННЯ ТРИВАЛИ ПОНАД ЧОТИРИ ГОДИНИ. РОБИТИ ВСЕ В ОДИН ЕТАП МИ НЕ НАВАЖИЛИСЯ, АДЖЕ БОЯЛИСЯ УСКЛАДНЕНЬ. НАРКОЗ ТАКОЖ БУВ ДОВОЛІ ОЩАДЛИВИЙ, ПІСЛЯ ВИХОДУ З НЬОГО ХЛОПЧИК ЩЕ ТРИ ДНІ ПЕРЕБУВАВ НА ШТУЧНІЙ ВЕНТИЛЯЦІЇ ЛЕГЕНЬ. НАРАЗІ МАЛЮК ВІЗУАЛЬНО НІЧИМ НЕ ВІДРІЗНЯЄТЬСЯ ВІД ІНШИХ НОВОНАРОДЖЕНИХ. БЕЗУМОВНО, У НЬОГО Є ПЕВНА НЕВРОЛОГІЧНА СИМПТОМАТИКА, АЛЕ ВОНА МІНІМАЛЬНА ЯК ДЛЯ ДИТИНИ З ТАКОЮ ВРОДЖЕНОЮ ВАДОЮ

«

Наркоз також був доволі ощадливий, після виходу з нього хлопчик ще три дні перебував на штучній вентиля­ ції легень. Наразі малюк візуально нічим не відрізняється від інших но­ вонароджених. Безумовно, у нього є певна нев­рологічна симптоматика, але вона мінімальна як для дитини з такою вродженою вадою. На відновному лікуванні в нашо­ му закладі малюк перебував майже місяць, під час виписування він уже самостійно їв із пляшечки, реагував на присутніх. Якщо при народженні він важив 2,25 кг при зрості 44 см, то коли виписувався з лікарні, уже мав 3,85 кг. Звичайно, дитина потребує подальшої реабілітації, постійного медичного спостереження та гарно­ го догляду, але її життю наразі нічого не загрожує. У хлопчика абсолютно нормально функціонують слухові та зорові аналізатори, не порушена ру­ хова сфера. Є надія, що за подальшо­ го ефективного відновного лікування дитина буде абсолютно повноцінною. Хочу також зазначити: за останні 20 років в Україні зафіксовано лише 2-3 подібні випадки. Для Миколаївщини це взагалі перший такий досвід. Але нас переповнює гордість: ми впора­ лися і врятували життя маленькому пацієнту. Усі витрати взяла на себе лі­ карня, тим більше що дитина наразі не має батьківської опіки. Нині ми готу­ ємося до ще однієї подібної операції, але вже на спинному мозку. Підготувала Алла МІРОШНИЧЕНКО, спеціально для «ВЗ»

15

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ

СТИМУЛИ ДЛЯ МОЛОДИХ ЛІКАРІВ:

ПРОГРАМА Є, ФАХІВЦІВ НЕМАЄ

Постійні нарікання на нестачу лікарів у сільській місцевості та категоричне небажання молодих фахівців їхати туди на роботу лише констатують неприємні факти й нічого не змінюють. Бо покращити ситуацію можуть не розмови, а конкретні дії, спрямовані на залучення молоді до роботи в районних і сільських медичних закладах. Зокрема у 2013 році у зв’язку з реалізацією Програми економічних реформ Президента України на 2010-2014 роки було створено Національний план дій, який передбачав розробку і впровадження програм «Місцеві стимули» для медиків. Проте навіть за такого начебто серйозного державницького підходу справа з мертвої точки майже не зрушила. У чому ж полягають камені спотикання? І з чого варто починати, аби виправити ситуацію на ділі, а не лише на папері, нехай і скріпленому підписами на найвищому рівні?

ЧЕРНІГІВЩИНА

Тетяна ЛЕБЕДЄВА, заступник начальника відділу організації медичної допомоги та мобілізаційної роботи управління охорони здоров’я Чернігівської ОДА, кандидат медичних наук

З

метою покращення кадрової ситуації в медичній галузі в усіх районах області затверд­ж ені програми «Місцеві стимули», якими передбачено забезпечення житлом, земельними ділянками, надання пільгових кредитів, навчання у вищих навчальних закладах коштом місцевих бюджетів, уведення місцевих надбавок до заробітної плати, забезпечення пільгового проїзду сімейним, дільничним лікарям та лікарям-педіатрам тощо. Але в кожному з них програма працює з різною ефективністю. Наприклад, у кількох районах нашої області лікарям первинної ланки виділяються кошти на мобільний зв’язок, майже всі громади оплачують їх проїзд у громадському транспорті. Преміювання лікарів та інших медичних працівників за рахунок місцевих коштів відбувається зазвичай наприкінці року за умови наявності вільних грошей, тобто не завжди і не всюди. Наскільки я знаю, деякі об’єднані територіальні громади, наприклад, Деснянська ОТГ, вирішили стимулювати своїх лікарів 50-відсотковою надбавкою. В інших такої можливості немає. Протягом останніх п’яти років житлом забезпечено 69 медичних працівників, 47 із яких — молоді спеціалісти. Найкраще це питання вирішується в Бобровицькому, Корюківському, Ічнянському та Городнянському районах, де щороку виділяються квартири працівникам сфери охорони здоров’я. Наприклад, цьогоріч Корюківська центральна районна лікарня за підтримки райдержадміністрації та районної ради придбала 4 квартири для молодих лікарів. У Менському районі минулого року за державний кошт було зведено 4-квартирний двоповерховий будинок, житло в якому отримали лікарі — молоді спеціалісти. У Куликівському районі майже завершено спорудження будинку, у якому планується виділити квартири молодим лікарям.

16

Працюють у цьому напрямку й інші райони: цьогоріч у Сосницькому забезпечено житлом двох молодих спеціалістів — лікарів загальної практики-сімейної медицини, також отримали житло сімейні лікарі — молоді фахівці у Ріпкинському та Семенівському районах. Нині на молодих спеціалістів чекають квартири у Снов­ському і Талалаївському районах. Тобто райдержадміністрації шукають можливості забезпечити лікарів житлом і заявляють про свою готовність придбати квартиру за умови прибуття до них молодих фахівців. Але це, можна сказати, приємні винятки. Бо зазвичай через постійне недофінансування програми не виконуються. На сьогодні в черзі на житло стоять понад 180 лікарів, і це тільки офіційна статистика. Насправді медиків, які пот­ребують покращення житлових умов, набагато більше. Тож для заохочування молодих спеціалістів працювати за фахом у нашій області в першу чергу необхідно подумати про забезпечення їх службовим житлом із подальшим правом набуття власності або ж про надання можливості отримати довготривалий кредит на пільгових умовах на придбання чи будівництво житла та купівлю автотранспорту. Свої думки й пропозиції щодо того, як залучати молодих спеціалістів до роботи у сільській місцевості, озвучили під час нещодавньої селекторної наради Міністерства охорони здоров’я. Ми, зокрема, наголосили, що для молодого фахівця важливі не лише соціально-побутові умови, а й можливість реалізації у професії. Сподіваємося, що хоча б частково наші пропозиції будуть враховані МОЗ України.

«

Б У КО В И Н А

Юрій ЛЕСЮК, заступник директора Департаменту охорони здоров’я Чернівецької ОДА

М

и намагаємося вирішувати проблему залучення молодих фахівців до роботи у сільській місцевості за рахунок студентів Буковинського державного медичного університету, які навчалися за цільовими направленнями. Саме цих спеціалістів після закінчення інтернатури спрямовуємо на первинну ланку — вони обіймають посади сімейних лікарів як в амбулаторіях загальної практики-сімейної медицини, так і в центрах первинної медикосанітарної допомоги. У 2015 році за цим напрямком було працевлаштовано 32 молодих спеціалісти. Вони розпочали роботу в медичних установах практично всіх районів Чернівецької області. Минулого року спрямували на роботу в райони 29 молодих лікарів, у 2017 році — 22. А от для цьогорічних абітурієнтів цільового прийому відповідно до оновлених умов і правил вступу у вищі медичні нав­чальних заклади країни більше немає. Молоді медики насправді дуже неохоче їдуть на роботу в села. Головна причина — не-

МОЛОДІ МЕДИКИ НАСПРАВДІ ДУЖЕ НЕОХОЧЕ ЇДУТЬ НА РОБОТУ В СЕЛА. ГОЛОВНА ПРИЧИНА — НЕНАЛЕЖНЕ МАТЕРІАЛЬНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ: ЇМ НЕМАЄ ДЕ ЖИТИ, НІЧИМ ЛІКУВАТИ ХВОРИХ, А ПАЦІЄНТИ НЕ ЗАВЖДИ В ЗМОЗІ САМІ ПРИДБАТИ НЕОБХІДНІ ЛІКИ. НАЙВАЖЧЕ ЗАЛУЧИТИ МОЛОДИХ СПЕЦІАЛІСТІВ У ВІДДАЛЕНІ ВІД ОБЛАСНОГО ЦЕНТРУ РАЙОНИ. ОДНАК ТАМ У ПЕРЕВАЖНІЙ БІЛЬШОСТІ НАЗУСТРІЧ МЕДИКАМ ІДЕ МІСЦЕВА ВЛАДА, ЯКА РОЗУМІЄ СВОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАЛЕЖНОГО МЕДИЧНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ НАСЕЛЕННЯ

«

належне матеріальне забезпечення: їм немає де жити, нічим лікувати хворих, а пацієнти не завжди в змозі самі придбати необхідні ліки. Найважче залучити молодих спеціалістів у віддалені від обласного центру райони. Однак там у переважній більшості назустріч медикам іде місцева влада, яка розуміє свою відповідальність за забезпечення належного медичного обслуговування населення. Наприклад, нещодавно молодий фахівець-хірург переїхав із Кельменецького до Сокирянського району, тому що там йому надали житло. Вирішення житлового питання — саме те, чого молоді фахівці потребують найбільше. І в цьому питанні вони можуть покластися на рай­ онну владу, об’єднані територіальні громади. У Путилі, наприклад, є гуртожиток для медиків. Він невеликий — на 14 кімнат, проте на певний час дає людям якийсь прихисток. Частково проб­лему житла вдається вирішити за рахунок того, що випускники повертаються працювати в той район, звідки вони родом. Власне, саме за таким принципом намагаємося розподіляти молодих спеціалістів. У 2013 році був прийнятий Національний план дій, який передбачав розробку і впровад­ ження програм «Місцеві стимули» для медиків. Проте вони недостатньо фінансувалися і, відповідно, особливо не сприяли залученню молодих фахівців до роботи в селі. У цій проблемі бачу кілька складових. Передусім потрібно змінити механізм фінансування галузі. Сподіваюся, що цьому сприятиме реформування первинної ланки. Сімейний лікар — універсал, який виконує чималий обсяг роботи, тому повинен отримувати достойну зарплатню. І принцип «гроші йдуть за пацієнтом» має нарешті вирішити проблему оплати праці лікарів. Другий аспект — зміцнення матеріально-технічної та нормативної бази закладів загальної практики-сімейної медицини. Вирішення цього питання очікуємо від прийняття Закону «Про підвищення доступності та якості медичного обслуговування у сільській місцевості». Відповідно до нього для Чернівецької області буде виділено 157 млн грн на розвиток трьох напрямків у медицині: інфраструктури, транспорту та послуг зв’язку (інтернет). Така фінансова підтримка сільської медицини сприятиме підвищенню якості надання пос­л уг і стимулюватиме роботу молодих лікарів.

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ

1 грудня 2017 року

ДНІПРОПЕТРОВЩИН А

Надія ПУЧКОВА, головний позаштатний фахівець із сімейної медицини Департаменту охорони здоров’я Дніпропетровської ОДА

через кілька років лікувати сільських жителів Дніпропетровщини буде нікому. Та й у містах спостерігається кадровий дефіцит фахівців, до того ж більшість медпрацівників передпенсійного або пенсійного віку, а молоді спеціалісти все частіше йдуть у приватну медицину або їдуть працювати за кордон. Тож ситуацію потрібно терміново змінювати.

Віктор СЛИШ, голова Великобурлуцької РДА

ІВАНО-ФРАНКІВЩИН А

У

перше програму «Місцеві стимули» для медичних працівників закладів первинної медичної допомоги (передусім сімейних лікарів) на Дніпропетровщині було запроваджено в рамках пілотного проекту медреформи у 2012 році. Вона реалізується так: у містах та районах області рішеннями сесій затверджуються регіональні програми «Місцеві стимули» та заходи для їх реалізації. Залежно від ситуації на конкретній території вони можуть включати виплату муніципальних надбавок та преміювання медичних працівників закладів ПМСД, забезпечення їх житлом, мобільним зв’язком, проїзними квитками, підготовку і перепідготовку кадрів, оснащення робочих місць комп’ютерною технікою тощо. Програми «Місцеві стимули», започатковані у 2012 році, і донині діють у більшості районів області. Відмовлятися від них поки що не плануємо, оскільки вони дають змогу не тільки розвивати інфраструктуру центрів ПМСД, а й сприяють закріпленню лікарських та сестринських кадрів на місцях, зокрема у сільській місцевості, а також підвищенню престижності праці медиків. Наприклад, у районах, де здійс­нюють доплати в рамках програм, показник укомплектованості посад сімейних лікарів значно вищий, ніж у середньому по області (73%). Зокрема у Новомосковському районі він становить 83,8%, у Павлоградському — 87%, у Царичанському — 76,5%. Щодо конкретних цифр, то впродовж 20122016 років на програми «Місцеві стимули» із бюджетів міст і районів Дніпропетровщини було виділено близько 211 млн грн. У 2017 році заплановано виділити 70,5 млн грн, причому за 9 місяців цього року вже використано 45,6 млн грн. Зокрема у 2016 році в рамках згаданих програм медичні працівники центрів первинної медикосанітарної допомоги Дніпра отримували муніципальні надбавки до заробітної плати в розмірі 50% посадового окладу, а 60 сімейних лікарів за бюджетний кошт пройшли навчання на передатестаційних курсах підвищення кваліфікації. У Павлограді щомісячна муніципальна надбавка медикам у 2016 році становила 300 грн. Крім того, 5 медпрацівників отримали соціальне житло. У Кривому Розі оплата мобільного зв’язку всіх медичних працівників центрів ПМСД здійс­ нюється за рахунок згаданої програми. У Новомосковську сімейні лікарі та медичні сестри залежно від виконання Національного календаря щеплень отримують надбавки у межах посадового окладу. В ідеалі програми «Місцеві стимули» слід не тільки підтримувати, а й усіляко розширювати. Адже, щоб залучити до роботи кваліфікованих молодих фахівців у закладах ПМСД, передусім у сільській місцевості, на мій погляд, необхідно забезпечити низку умов. Насамперед, надати молодим спеціалістам житло, створити гідні умови праці (відремонтована амбулаторія з належним оснащенням робочого місця), забезпечити автотранспортом, який можна використовувати і в особистих цілях на певних паритетних умовах. Крім того, початкова заробітна плата має бути не нижчою за середню по регіону. Слід також потурбуватися про відповідний рівень соціальної інфраструктури сільської місцевості (дитячий садок, середня школа, заклад культури та спорту), наявність інтернету, гарні дороги тощо. Потрібно розуміти: коли зараз ми не подбаємо про гідні умови життя й праці медиків, то вже

Х АРКІВЩИНА

Галина МИКУЛА, головний спеціаліст з організації первинної медико-санітарної допомоги Департаменту охорони здоров’я ІваноФранківської ОДА

Р

озпорядженням Івано-Франківської ОДА від 08.08.2013 р. було схвалено регіональну цільову програму стимулювання медичних працівників у сільській місцевості на період до 2015 року. На реалізацію її заходів передбачали кошти в сумі майже 12,65 млн грн. Джерелами фінансування мали бути обласний і місцеві бюджети. Зазначені кошти згідно з програмою планували використати на оплату навчання лікарів для сільської місцевості, забезпечення житлом молодих спеціалістів, оснащення робочих місць лікарів персональними комп’ютерами та доступом до інтернету, встановлення доплат за ненормований робочий час і премій за результатами роботи працівникам сільських лікарських амбулаторій та фельдшерсько-акушерських пунктів тощо. Однак через брак фінансового ресурсу грошей з обласного бюджету на реалізацію цих ідей ми не отримали. Проте все-таки певні досягнення у виконанні програми маємо — насамперед завдяки коштам, виділеним райдержадміністраціями, які й досі продовжують реалізовувати окремі її пункти для стимулювання медиків. Так, рішенням Тлумацької районної ради створено житловий фонд районної лікарні (дві квартири в амбулаторії загальної практики-сімейної медицини с. Кутище та чотири квартири у смт Обертина) для медиків, які працюють у закладах охорони здоров’я, розташованих у сільській місцевості. Рішенням райради зат­ верджено також програму підготовки лікарів для первинної ланки за кошти місцевого бюд­ жету. На сьогодні у медичних вишах вже нав­ чаються п’ятеро майбутніх лікарів. Рішенням Яремчанської міської ради передбачено виділення земельних ділянок під будівництво житла медичним працівникам. Також цьогоріч у Городенківському, Надвірнянському, Снятинському, Долинському районах на виконання заходів програми лікарям загальної практики-сімейної медицини встановлено надбавки за складність і напруженість роботи, розширену зону обслуговування. У Галицькому районі підписано угоду на навчання одного студента за контрактом з 50-відсотковою оплатою за кошти районного бюджету та інших джерел фінансування. Найперше, що необхідно для укомплектування центрів ПМСД лікарськими кадрами, зокрема молодими спеціалістами, особливо в сільській місцевості, — наявність у бюджеті цільових коштів на оплату праці лікарям первинної ланки з урахуванням обсягів і якості медичної допомоги. Цього можна досягнути шляхом виділення додаткового фінансового ресурсу для виплати надбавок, оскільки функції медичних працівників за час впровадження реформи розширилися. Це незнач­ний ресурс, але вагомий і дієвий механізм створення економічної мотивації для підвищення якості медичних послуг на первинному рівні надання медичної допомоги. І, звісно ж, найвагомішим стимулом залишається забезпечення лікарів житлом.

Н

аш район належить до прикордонних із Росією і найвіддаленіших від обласного цент­ ру (поїздка до Харкова займає 5 годин потягом, автошляхи — у дуже незадовільному стані), і таких на Харківщині немало. Тому залучити до КЗОЗ «Великобурлуцька центральна районна лікарня» випускників вищих медичних навчальних закладів, а тим паче «вузьких» спеціалістів, яких ми вкрай потребуємо, дуже складно. Так було раніше, коли діяла програма «Місцеві стимули» для медиків, так залишається і зараз. У районній лікарні сьогодні 12 вільних штатних посад вузькопрофільних лікарів. Деякі з них, наприклад, терапевта, хірурга, рентгенолога, обіймають пенсіонери, інші вже кілька років поспіль вакантні. Вкрай потрібні жителям нашого району хоча б один хірург, анестезіолог, травматолог! П’ятеро сімейних лікарів чекають можливості вийти на пенсію, бо досягли вже солідного віку. Однак не можна сказати, що молоді спеціалісти не приїздили до нас узагалі. За направленням на посадах терапевта і гінеколога відпрацювали двоє випускників медуніверситету, а потім одразу ж поїхали до Києва. А починаючи з нинішнього року, коли молоді фахівці отримали можливість вільного вибору місця роботи, навіть наші земляки не повертаються на свою малу батьківщину. І річ тут не у стимулах, запропонованих місцевою владою. Ми готові надати молодим спеціалістам окрему квартиру чи житло при лікарні, виділити земельну ділянку, допомогти з веденням домашнього господарст­ва, але зацікавити їх цим неможливо, якщо зарплата лікаря залишатиметься на рівні зарплати двірника. А тепер ще й усі надбавки знято, то як вижити молодій людині на мінімальну зарплатню? Проблему може вирішити тільки МОЗ, бо саме там визначають державне замовлення на лікарів і саме там вирішили знищити систему відшкодування випускниками витрачених на їх навчання державних коштів. Зрозуміло, час реформувати систему охорони здоров’я прийшов. Однак виникає враження, що держава піклується тільки про реформу первинної ланки, зарплату сімейних лікарів, та й то поки що лише на словах. Але ж центральні районні лікарні не реформуватимуть до 2020 року, а в них щонайменше три роки ще повинні працювати вузькопрофільні спеціалісти. Місцева влада готова надати їм усі можливі пільги, та де в українській глибинці взяти молодих лікарів? ЖИТОМИРЩИНА

Олег КАЗЮК, головний лікар КУ «Олевська центральна районна лікарня» Олевської міської ради

З

абезпеченість спеціалістами, у тому числі й молодими, у нас недостатня — мало хто хоче їхати працювати в один із найвіддаленіших районів області. Для залучення молодих спеціалістів до роботи в сільських медичних закладах, на мою думку, необхідно робити ставку на вихідців із району та міста Олевськ. Це дасть змогу хоч якось утримати молодь: зазвичай молоді

спеціалісти, повертаючись до себе на батьківщину, тут і залишаються, тоді як приїжджі за направленнями намагаються виїхати будь-якими шляхами. А це не просто відсутність фахівця, а й великі витрати: спочатку на навчання інтерна, згодом — на підготовку спеціаліста. А потім підготовленого фахівця змушені відпускати, тому що він відпрацював необхідні три роки, а залишатися в нас не хоче. Для вирішення цього складного питання планується впровадження такої моделі: між медичним закладом та інтерном (або молодим спеціалістом) укладатиметься договір про те, що він повинен певний період часу відпрацювати за тією спеціальністю, за якою лікарня візьме його на роботу, навчить і підготує (спочатку в інтернатурі, а потім на робочому місці). Питання зараз розглядається на законодавчому рівні. Для того щоб молодий лікар був зацікавлений залишитись у районі, його потрібно забезпечити достойною зарплатою, житлом, а крім того — хорошими умовами праці. Ми намагаємося оновити обладнання нашої лікарні, й уже маємо певні досягнення. До того ж розглядаємо можливість не тільки надання молодим фахівцям службового житла, а й перспективу його приватизації: у цьому напрямку проводиться робота з Олевською та Білокоровицькою ОТГ, які функціонують на території району. Вважаю: сьогодні кожна громада, якщо вона хоче бути самодостатньою й мати можливість забезпечити своїх жителів якісною медичною допомогою, повинна максимально й різними методами стимулювати молодих медиків залишатися в районі. Бо на державному рівні прог­рама «Місцеві стимули» для медпрацівників — лише декларація. ВОЛИНЬ

Людмила ЗГОРАН, завідувачка сектора управління медичним персоналом управління охорони здоров’я Волинської ОДА

У

регіоні триває реалізація обласної програми «Місцеві стимули» для працівників галузі охорони здоров’я Волинської області на 20142017 роки, затвердженої рішенням Волинської обласної ради від 05.03 2014 р. Джерелами її фінансування є кошти обласного, міських та районних бюджетів на умовах співфінансування. Зокрема програмою з обласного бюджету передбачено кошти в сумі 3,75 млн грн на забезпечення житлом лікарів за умови співфінансування місцевих бюджетів на таку саму суму. За цей період забезпечено житлом 6 фахівців. Упродовж останніх років виділено 3 квартири лікарям Маневицької ЦРЛ та 1 — Локачинської ЦРЛ. Також 9 квартир отримав персонал Ковельського МТМО, 2 — лікарі КЗ «Іваничівський центр первинної медико-санітарної допомоги», 1 — лікар-педіатр Маневицької ЦРЛ та 2 — лікарі Турійської ЦРЛ. Практикуємо переобладнання під житло для медичних працівників вивільнених приміщень лікувальних закладів. Зокрема у Турійській ЦРЛ за рахунок коштів місцевого бюджету здійснено реконструкцію допоміжного приміщення під помешкання для лікаря. Особливого кадрового дефіциту в області немає. На сьогодні навчання в інтернатурі проходять 218 лікарів. Якщо в попередні роки відчувався дефіцит анестезіологів, офтальмологів, отоларингологів, то впродовж останніх двох років його вдалося подолати. Частину сільських амбулаторій загальної практики-сімейної медицини укомплектували молодими спеціалістами, які проживають у цих або наближених населених пунктах. За раху(Продовження на стор. 18)

17

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ

«

(Початок на стор. 16) нок такої розстановки кадрів вдалося повністю забезпечити цими фахівцями Любешівський, Камінь-Каширський райони, частково — Горохівський, Іваничівський, Луцький, Маневицький, Ратнівський, Рожищенський, Старовижівський. Для багатьох молодих лікарів стимулом для працевлаштування у сільській місцевості була виплата одноразової грошової допомоги відповідно до Наказу МОЗ України від 28.05.2012 р. №390 «Про затвердження Порядку надання одноразової адресної грошової допомоги випуск­ никам вищих навчальних закладів, які здобули освіту за напрямами і спеціальностями медичного та фармацевтичного профілів». Загалом, на мою думку, для того аби лікар виявив бажання працювати в селі, потрібні дві умови: забезпечити його житлом та дати достойну зарплату. ЛЬВІВЩИНА

Ірина МИКИЧАК, директор Департаменту охорони здоров’я Львівської ОДА

Ч

асто в нашій державі приймаються дуже важливі й потрібні програми, які, однак, мають лише декларативний характер, оскільки не підкріп­люються фінансовим ресурсом. Так сталося і з програмою «Місцеві стимули» для медиків. Нею, зокрема, було запропоновано кожній області розробити відповідні місцеві програми та забезпечити їх фінансування. Оскільки обласний бюд­ жет не має можливості виділяти кошти на прид­ бання житла і повноважень надавати земельні ділянки під забудову, зробити це мали районні та сільські громади. Але особливого зацікавлення в них також, на жаль, не виникло, оскільки не було належних можливостей. Лише протягом останніх років у зв’язку з процесом децентралізації громади отримали змогу самостійно обирати галузь, у яку вони хочуть інвестувати. Також покладаємо неабиякі сподівання на введення в дію Закону України «Про підвищення доступності та якості медичного обслуговування у сільській місцевості», яким передбачено 4 млрд грн на будівництво сільських лікарських амбулаторій за модульним принципом, закупівлю обладнання, транспорту тощо. Однак на Львівщині все-таки є райони, де знаходять можливості забезпечити лікарів жит-

ЗІ ШЛЯХУ МОЛОДИХ ФАХІВЦІВ ПОТРІБНО ПРИБРАТИ ВСІ ШТУЧНІ ПЕРЕШКОДИ НА КШТАЛТ НАДТО СКЛАДНОГО ПРОЦЕСУ ОТРИМАННЯ ЛІЦЕНЗІЇ НА ПРИВАТНУ ПРАКТИКУ. ЦЮ ПРОЦЕДУРУ НЕОБХІДНО МАКСИМАЛЬНО СПРОСТИТИ. САМЕ ПРИВАТНА ПРАКТИКА ДАСТЬ ЗМОГУ ЗМЕНШИТИ НАВАНТАЖЕННЯ НА БЮДЖЕТ, А ЛІКАРЮ — САМОСТІЙНО ЗАБЕЗПЕЧИТИ СОБІ ГІДНЕ ЖИТТЯ

«

лом. Наприклад, у Пустомитівському спромоглися налагодити роботу сільської амбулаторії, якій можуть позаздрити деякі лікарні, та забезпечити житлом медиків. На шляху до реалізації такого проекту й у Перемишлянах. Слід сказати, що Львівщина, фактично, найкраще в Україні забезпечена медичними кадрами. Цьому, зокрема, сприяє Львівський національний медичний університет ім. Данила Галицького. Проте навіть за умови перенасичення ринку праці випускниками цього вишу більшість із них, навіть ті, які навчаються за цільовими направленнями, намагаються будьщо залишитися працювати в місті. На жаль, універсальне вирішення проблеми не доступне, адже зумовлена вона багатьма чинниками. З одного боку, немає змоги забезпечити медиків житлом. Щонайменше протягом останнього десятиліття не було виділено жодного помешкання, не споруджено жодного будинку з такою метою. З іншого боку, у нас передбачено дуже мало посад сімейних лікарів, відповідно, нормативне навантаження на таких фахівців завелике. Навіть запропоновані МОЗ 2 тис. пацієнтів на одного лікаря — надто багато для якісного надання медичних пос­ луг, встановлення психологічного контакту із хворим тощо. До того ж сімейні амбулаторії в регіоні забезпечені транспортом на рівні 5060%, а це значно ускладнює роботу сімейних лікарів у сільській місцевості. У більшості країн лікарям дозволено керувати автотранспортом самостійно, а відповідно до українських нормативів наш медичний спеціаліст такого права не має. Але чому не можна забезпечити медика службовим транспортом та відшкодувати вит­ рати на пальне? До мотиваційного пакета для сільських медиків у першу чергу варто додати й суттєву різницю в заробітній платі порівняно із зарплатнею міського фахівця. Крім того, є багато заходів, які також могли б стати бонусом для

медиків і які не потребують значних капіталовкладень. Наприклад, можливість отримати пільгові кредити на житло, побутову техніку або ж навіть банальне, однак повноцінне харчування на робочому місці. Також зі шляху молодих фахівців потрібно прибрати всі штучні перешкоди на кшталт надто складного процесу отримання ліцензії на приватну практику. Цю процедуру необхідно максимально спростити. Саме приватна практика дасть змогу зменшити навантаження на бюджет, а лікарю — самостійно забезпечити собі гідне життя. К І Р О В О Г РА Д Щ И Н А

Сергій ПОЙДА, начальник РТМО «Новомиргородське»

У

Новомиргородському районі з 2007 року діє десятирічна програма «Лікар». Відповідно до неї жителі нашого району, які нав­чалися в медичних вишах, могли укладати угоду з районною владою й одержувати протягом періоду навчання додаткову стипендію з районного бюджету. Розмір цієї стипендії залежав від успішності студента — так ми стимулювали залучення в район висококваліфікованих кадрів. Студентам, які навчалися за цією програмою, оплачували також інтернатуру. Подібні програми існують у багатьох регіонах, проте не всюди укладають угоди, за якими передбачена градація виплат залежно від успішності та повернення коштів, якщо фахівець із якихось причин відмовляється приїжджати в район.

Наша програма була розрахована на 10 років, і зараз ми підбиваємо підсумки. Всього укладено 11 договорів. Шість лікарів уже працюють, сьомий фахівець ось-ось має приїхати. Троє дівчат вийшли заміж і в наш район не повернулися, зараз компенсують виплачені їм кошти. Один студент покинув навчання. Фактично 70% студентів, яких район підтримав під час навчання, повернулися в район уже спеціалістами. Звичайно, за час існування програми ми побачили й певні її вади: наприклад, потрібно було прописати спеціальності, які під час навчання одержать найвагомішу підтримку, бо саме цих фахівців нам бракує. Окремо ми працювали й над залученням медиків поза програмою: їздили у виші, запрошували випускників. Абсолютно всі медики зі статусом «Молодий спеціаліст», як ті, хто вчився за нашою програмою, так і ті, хто приїхав за розподілом з інших регіонів, забезпечені житлом: за кошти районного бюджету їм придбали квартири, а то й приватні будинки. Проте потреба в медиках все одно є. Зараз шукаємо педіатра й терапевта, обіцяємо придбати житло, однак бажаючих працювати в нас поки що немає. Дефіцит медичних кадрів нині відчувають скрізь. Випускники можуть вибирати місце роботи, і мало хто їде в села, переважна більшість воліє якщо не виїхати за кордон, то хоча б знайти робоче місце у великому місті. Та й вимоги до місця роботи в молоді стали іншими. Раніше в нас питали: «А яке навантаження? Чи буде житло? Які умови праці? Які перспективи?» Зараз цікавляться іншим: «Яким буде ваш лікувальний заклад?» Молодь хоче працювати в лікарнях не нижче другого рівня з наданням інтенсивної допомоги — саме в таких затребувані «вузькі» фахівці. Натомість у районах чекають здебільшого сімейних лікарів. Тому я вважаю, що програми, подібні до тієї, яка діяла в нашому районі, стануть одним із найефективніших інст­рументів для залучення молодих спеціалістів. Підготували Олена БЕРЕЗКІНА (м. Чернігів), Ольга КАМСЬКА (м. Чернівці), Ірина КАДЧЕНКО (м. Дніпро), Наталя МОСТОВА (м. Івано-Франківськ), Ольга ФАЛЬКО (м. Харків), Вікторія ПАЛАМАРЧУК (м. Житомир), Ярина РУДНІК (м. Луцьк), Юлія МАСЮКЕВИЧ (м. Львів), Олена БЕЛІНСЬКА (м. Кропивницький), спеціально для «ВЗ»

РОЗПОЧАТО ПЕРЕДПЛАТУ НА ГАЗЕТУ «ВАШЕ ЗДОРОВ’Я» НА 2018 РІК! ПІЛЬГОВИЙ

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ДЛЯ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ:

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ДЛЯ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ПЕРЕДПЛАТНИКІВ:

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ДЛЯ ПІДПРИЄМСТВ І ОРГАНІЗАЦІЙ:

86181 08198 60965

1 міс.

28,10 грн

3 міс.

84,30 грн

6 міс.

168,60 грн

12 міс.

337,20 грн

1 міс.

41,60грн

3 міс.

124,80 грн

6 міс.

249,60 грн

12 міс.

499,20 грн

1 міс.

49,60грн

3 міс.

148,80 грн

6 міс.

297,60 грн

12 міс.

595,20 грн

• Передплату приймають усі відділення зв’язку «Укрпошти» • Онлайн-передплату можна здійснити на сайті ДП «Преса» за адресою: www.presa.ua

ЗА БІЛЬШ ДЕТАЛЬНОЮ ІНФОРМАЦІЄЮ ЗВЕРТАЙТЕСЯ В РЕДАКЦІЮ ГАЗЕТИ ТЕЛ./ФАКС: (044) 428 02 20 E-MAIL: VZS24@UKR.NET

18

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ

1 грудня 2017 року

ТЕРНОПІЛЬЩИНА

ТЕЛЕМЕДИЧНІ ТЕХНОЛОГІЇ — МАЙБУТНЄ ПЕРВИННОЇ ЛАНКИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

кардіографами «Юкард-100». Дані ЕКГ отримують і розшифровують лікарі-кардіологи міського кардіологічного центру, розташованого у другій міській лікарні. За їх результатами надаються рекомендації щодо подальшого лікування хворого.

Телемедицина, котра у світі давно стала звичною практикою, в Україні, на жаль, досі сприймається як щось новітнє та важкодоступне, особливо коли йдеться про сільську місцевість. Утім, незважаючи на високу вартість обладнання, а подекуди й скепсис колег, фахівці Тернопільського державного медичного університету вже понад 6 років успішно застосовують телемедичні технології в навчально-практичних центрах первинної медико-санітарної допомоги, розташованих у різних куточках краю.

Михайло КОРДА, ректор Тернопільського державного медичного університету ім. І. Я. Горбачевського, професор

ВЗ Уже багато років тривають розмови про доступність меддопомоги сільським мешканцям й невиправдану диспропорцію між первинкою і вторинним та третинним рівнями. Чи здатні виправити ситуацію телемедичні технології? Які особливості надання такої медичної послуги?

— Проблема, на жаль, справді існує. Ми на практиці переконалися, що запровадження в лікувальних закладах телемедичних технологій — один з важливих чинників підвищення якості медичного обслуговування на первинному рівні. Це потрібно як для налагодження внутрішньої роботи підрозділів, що підпорядковуються центру первинної медико-санітарної допомоги, так і для взаємодії із вторинною та третинною ланками. Засоби телемедицини можна розглядати як один із методів впровадження сучасних технологій у сільській місцевості, особливо коли відстань є критичним чинником для надання медичної послуги та належного ресурсного забезпечення. Здійснивши аналіз, ми дійшли висновку, що найважливішим для лікувальних закладів первинного рівня є використання двох основ­ них складових телемедицини: телемедичного консультування та проведення телеметрії (телеЕКГ, використання портативних телемедичних діагностичних засобів для дистанційного збору й передачі інформації про показники функціонування організму пацієнта). Телемедична консультація передбачає, зокрема, обмін медичною інформацією про хворого. Інформаційна інфраструктура телеконсультаційної системи має містити джерела отримання клінічної інформації, засоби її обробки та методи надання телеконсультативних послуг. Медична інформація може бути у формі текстового документа (історія хвороби), фотографічних даних (рентгенівські та томографічні знімки, мікропре-

парати тощо), записів електричних сигналів (ЕЕГ, ЕКГ, відео- й аудіодані, наприк­лад, відеофрагменти обстеження хворого, запис серцевих ритмів тощо). Важливо, щоб файли були у форматі DICOM чи HL-7 — це дає змогу зберігати не лише серію знімків мікропрепаратів, комп’ютерних чи магнітно-резонансних томограм, а й весь обсяг даних і багаторазово переглядати результати обстеження, змінюючи за потреби щільність чи інтенсивність зображення. Метою телемедичної консультації є надання кваліфікованої і спеціалізованої консультаційної медичної допомоги людям незалежно від їх територіального розташування. Під час телеконсультації можна, наприклад, верифікувати складні, поєднані та рідкісні захворювання, провести диференційну діагностику, призначити й коригувати лікування. Учасниками телемедичної консультації відповідно до Порядку організації медичної допомоги на первинному, вторинному (спеціалізованому), третинному (високоспеціалізованому) рівнях із застосуванням телемедицини, затвердженому Наказом МОЗ України від 19.10.2015 р. №681, є пацієнт, його лікар, лікарконсультант, працівники кабінету телемедицини. Іноді за потреби консультації кількох спеціалістів скликають телемедичний консиліум, для проведення якого використовують відео- й аудіозв’язок в онлайн-режимі. ВЗ Чи важко було впроваджувати телемедичні технології на практиці?

— Ще 8 років тому на підтримку реформ у сфері охорони здоров’я в нашому університеті було створено 5 навчально-практичних центрів первинної медико-санітарної допомоги в різних, зокрема й віддалених, селах Тернопільської області. Два з них функціонують як сільські медичні пункти, ще два розташовані на базі фельдшерсько-акушерських пунктів, а п’ятий є повноцінною амбулаторією загальної практики-сімейної медицини. Створивши такі центри, ми отримали унікальну можливість зробити їх навчальними підрозділами університету, клінічною базою, де сьогодні проходять практичне навчання студенти старших курсів медичного та стоматологічного факультетів. У складі кожного з них є кабінет лікаря загальної практики-сімейної медицини, стоматологічний кабінет, допоміжні приміщення, аптечний пункт і житловий блок з усіма побутовими зручностями. Завдяки створенню таких університетських навчально-практичних центрів у нас з’явився реальний шанс втілити ідею телемедичних технологій у повсякденне життя. Усі вони оснащені телекомунікаційним зв’язком із можливістю

проведення аудіо-, відеоконсультацій, передачі необхідної інформації (ЕКГ, рентгенограм, комп’ютерних, магнітно-резонансних томограм, результатів УЗ- і лабораторних досліджень) через канали телекомунікаційного зв’язку. У кожному встановлено сучасний комп’ютер, підключений до інтернету, є стільниковий зв’язок. Для проведення електрокардіографічних досліджень усі центри ми оснастили електрокардіографами «Юкард-100», які дають можливість передавати отримані дані безпосередньо в кардіологічне відділення КЗ «Тернопільська університетська лікарня» та отримувати зворотну консультацію лікаря-кардіолога. Для цього працівник закладу первинного рівня медичної допомоги інформує лікаря-консультанта кардіологічного відділення за допомогою SMSповідомлення про передачу ЕКГ. Відтак електрон­ на копія ЕКГ у міжнародному цифровому форматі SCP надсилається по 3G- або GPRS-каналах мобільного зв’язку на приймальну станцію університетської лікарні й дублюється на електрон­ні скриньки лікарів-консультантів. Елект­р онні копії ЕКГ розшифровуються на персональних комп’ютерах або за допомогою мобільного додатка на смартфонах. Результати розшифрування, висновки та рекомендації передаються працівникам первинного рівня медичної допомоги у вигляді SMS-повідомлень і на електронні скриньки, а також зберігаються на сервері. Ще одним прикладом використання можливостей сучасних телекомунікацій є проведення скринінгових наукових досліджень, запроваджених нами в навчально-практичному центрі, розташованому на базі амбулаторії загальної практики-сімейної медицини с. Увисла Гусятинського району. Там ми розгорнули телемедичний комплекс лабораторної експрес-діагностики. Лаборант або сімейний лікар передає забарвлені мазки-відбитки за допомогою відеокамери мікроскопа на кафедру патологічної анатомії та в міжкафедральну клінічну лабораторію ТДМУ в онлайн-режимі. Професори й доценти кафедри, дослідивши матеріал, надають консультацію. Також нам вдалося в усіх навчально-практичних центрах ввести електронний облік стану здоров’я мешканців сіл, яких вони обслуговують. Для цього використовуємо програму «Реєстратура». Результати шестирічного постійного обліку звернень по медичну допомогу та щомісячних дворових обходів становлять вагому наукову базу для аналізу стану здоров’я мешканців певного регіону і створення програми профілактики. Один з останніх наших проектів — оснащення п’яти міських амбулаторій сімейної медицини в Тернопільському госпітальному окрузі електро-

ВЗ Що, на ваш погляд, перешкоджає широкому впровадженню телемедичних технологій в Україні?

— Передусім, висока вартість обладнання. Навіть в межах тільки нашого регіону цей процес потребує серйозних фінансових затрат. Скажімо, один кардіограф українського виробника коштує 50 тис. грн, а ще ж потрібно придбати приймаючу станцію, оплатити роботу спеціалістів, які обслуговують цю апаратуру, та кардіологів, котрі розшифровують дані. Ще одна проблема — забезпечення стабільним інтернет-зв’язком для передачі інформації, хоча за потреби можна скористатися й мобільним, зокрема зробити це дає змогу система «Юкард». Інформацію можна надсилати безпосередньо на смартфон, тож навіть коли лікар відсутній на приймальній станції, він усе одно отримає повідомлення, яке зможе прочитати. Інколи песимісти мене запитують: «Чи варто взагалі запроваджувати телемедицину, адже це доволі дорого?». Я в таких випадках ставлю зустрічне запитання: «А чи дешевше лікувати хворого, якого через день-два, а то й кілька годин уже в критичному стані доправляють у кардіоцентр?» Натомість тоді, коли побоювання лікаря виявилися безпідставними і пацієнта не потрібно доправляти в інший медичний заклад, можна зекономити кошти, передбачені на транс­ портування, додаткові методи обстеження тощо. Відносно оплати праці медичних фахівців, які надають консультації, то нині це питання залишається відкритим. На жаль, схеми розрахунку за надання таких консультацій поки що немає. В нашому університеті цю проблему вирішили самостійно: доценту, який працює в лікувальному закладі та надає консультативні послуги, проводимо оплату, оформлену як лікувальне навантаження. Однак питання оплати роботи лікарів медичної установи за «віртуальні консультації», які насправді не входять до їх функціональних обов’язків, на сьогодні потребує правового врегулювання, адже чинним законодавством надання таких послуг, а отже, і їх оплата не передбачені. Однак сучасний розвиток медичної науки та практики вимагає освоєння цього напряму. Наша країна робить перші кроки на шляху до впровадження сучасних технологій медичної телекомунікації. Очевидним є те, що нам потрібно розширити рамки цього процесу, аби повноцінно інтегруватися у світове лікарське співтовариство. І тут уже першочергову роль має відіграти активна позиція медиків та бажання імплементувати телемедичні технології в життя. Ніхто, окрім нас, цього не зробить. Щоправда, тішить і те, що держава активно лобіює процес. Зокрема у нещодавно прийнятому ВР Законі України «Про підвищення доступності та якості медичного обслуговування у сільській місцевості» цілий розділ присвячено телемедицині, тож ми очікуємо підзаконних актів, аби цей проект отримав фінансування. Я упевнений, що наміри пришвидшити втілення міжнародних стандартів телемедичних технологій у нашій країні в недалекому майбутньому все-таки дадуть свої плоди. Лариса ЛУКАЩУК, спеціально для «ВЗ», м. Тернопіль

19

РЕПОРТАЖ ІЗ ГАРЯЧОЇ ТОЧКИ

ЗАМІСТЬ БОРМАШИНИ ТА ЗРУЧНОГО КАБІНЕТУ — АВТОМАТ І ЗАСНІЖЕНИЙ ОКОП Багато лікарів, не затребуваних під час мобілізації як фахівці, змінили фонендоскопи чи хірургічні інструменти на зброю і пішли на фронт звичайними бійцями. Серед них Олександр Бурій, лікар-стоматолог за фахом і патріот та військовий за покликанням. У той час, коли інші шукали можливості уникнути призову, він покинув зручний кабінет й улюблену роботу та без жодних вагань пішов боронити країну.

З глибоким переконанням, заснованим на власному досвіді, можу стверджувати, що саме добровольчі батальйони зупинили ворога та впоралися зі своїм завданням на всі сто відсотків. Ніхто не очікував такої сміливості, рішучості й жертовності від звичайних хлопців — здебільшого непрофесійних військових. Але кожен викладався повністю і не вагався жодної хвилини: усі були готові за першої ж потреби віддати життя за свою країну, за найрідніших, що перебували в тилу…

Олександр БУРІЙ, завідувач терапевтичного відділення Комунальної 3-ї стоматологічної поліклініки м. Львів, майор медичної служби

Медик на війні не має часу на роздуми

Країну врятували добровольчі батальйони Коли розпоча лася війна, одразу ж звернувся до військкомату, але отримав відмову: сказали, що щелепно-лицевих хірургів передова нині не потребує і мене викличуть, щойно розпочнеться широкомасштабне вторгнення. Однак жити як завжди, коли інші боронять країну і жертвують власним життям та здоров’ям, не зміг. Отоді й виникла ідея піти на службу у добровольчий батальйон. З’ясував, що в підрозділі військової частини 1241 внутрішніх військ МВС, розташованому в Івано-Франківську, формується добровольчий батальйон оперативного призначення (нині — 4-й батальйон оперативного призначення Національної гвардії України «Крук»). Аби стати його бійцем, потрібно було пройти підготовку та спецперевірку. Пам’ятаю свої відчуття, коли вперше побачив обличчя й очі тих, із ким доведеться воювати: ми просто дивилися один на одного і мовчки їхали — на війну. Під час першої ротації (червеньжовтень 2014 року) служив у місті Попасна на Луганщині. Там було дуже гаряче, адже наш батальйон виконував бойові завдання безпосередньо на передовій. Доводилося тримати оборону на блокпостах цілодобово. Під час другої ротації (січень-березень 2015 року) перебував у селі Кримське тієї ж Луганської області. Було не менш складно, але всі ми вірили в перемогу.

20

«

Вогнева точка лікаря О. Бурія (с. Кримське)

ПОМІТИВ: СТРЕСОВА СИТУАЦІЯ В УМОВАХ ВІЙНИ ДИВНИМ ЧИНОМ МОБІЛІЗУЄ ОРГАНІЗМ. БІЛЬШІСТЬ ХВОРОБЛИВИХ БІЙЦІВ ПІД ЧАС РОТАЦІЇ НЕ ДОЗВОЛЯЛИ СОБІ «РОЗКЛЕЮВАТИСЯ». ОДНАК ЗГОДОМ, КОЛИ ПОВЕРТАЛИСЯ ДОДОМУ, ОРГАНІЗМ ПОЧИНАВ ЗНОВУ «ЗДАВАТИСЯ». А ЩЕ ЗРОЗУМІВ ТАКЕ: НЕПРАВДА, ЩО СНАРЯД НЕ ПОТРАПЛЯЄ ДВІЧІ В ОДНЕ МІСЦЕ, БУВАЄ, ВЛУЧАЄ Й ТРИЧІ…

«

Загалом моя служба тривала рік і два місяці, з них сім — безпосередньо на передовій. У Попасній, де обст­ріли траплялися майже щодня, було дуже складно. Поранені були як серед бійців, так і цивільного населення. Оперували спочатку разом із хірургом Олександром Ковальчуком, анестезіологами, медсестрами у напівзруйнованій Попаснянській лікарні. Фактично в нас була повноцінна бригада. Згодом завдяки моїм колегам із Комунальної 3-ї стоматологічної поліклініки м. Львів нам вдалося налагодити діяльність Попаснянської вузлової лікарні. До слова, зробили це власним коштом. Найскладнішим у моїй військовій практиці був випадок, що трапився з бійцем нашого батальйону Ігорем Соколом: відкрита черепно-мозкова травма, тяжка контузія, множинні ураження живота, грудної клітки та всіх кінцівок унаслідок мінометного обстрілу — на тілі хлопця буквально не було живого місця. Операція, яку я провів із Олександром Ковальчуком, тривала понад чотири години. Дякувати Богу, «Сокол» (таким був позивний у бійця) нині живий і здоровий. Ми навіть бачилися з ним нещодавно в Києві, згадували ті важкі часи. Були й цікаві, навіть кумедні випадки. Наприклад, коли з приходом українських військ до Попасної повернулося життя, а мешканці містечка відчули довіру до українських військових, відновила роботу і стоматполіклініка в центрі міста. Саме там я рятував зуб-шістку своєму бійцю. Здається, дрібниця, якщо

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

РЕПОРТАЖ ІЗ ГАРЯЧОЇ ТОЧКИ

1 грудня 2017 року

порівняти із тяжкими пораненнями, але я переживав за хлопця з Одеси, який міг втратити зуб, так само, як і за «Сокола». Отож, приїхали ми в стоматполіклініку лікувати пульпіт, а тамтешня лікарка в аптечці мала лише лідокаїн. Цей препарат знеболює за умови здійснення спеціальної провідникової анестезії, котру може виконати тільки хірург. Оскільки стоматолог не наважилася на це, довелося робити самому. Спокійно виконав маніпуляцію, яких у Львові проводив десятки на тиждень, а лікар успішно вилікувала зуб. Оскільки вона не знала, що за фахом я стоматолог, то була дуже здивована такою майстерністю. З того часу в Попасній і почали ходити легенди про начмеда-чарівника, який знеболює одним лідокаїном… А щойно розпочалася друга ротація у Кримському, до мене звернувся снайпер, у якого був ушкоджений вказівний, так би мовити, «робочий» палець. Боєць лікував його вже протягом місяця, але довгоочікуване покращення не наставало. Хлопець так хотів одужати, що демонстрував дива дисциплінованості. Палець довелося оперувати, потім дренувати, перев’язувати, проводити лікування антибіотиками… Процедури здійснювали тричі на день, і боєць не пропустив жодної! У результаті палець вдалося врятувати. Інколи до нас зверталися й місцеві мешканці. Багато ліків ми людям просто роздавали: протизастудні засоби, перев’язувальні матеріали, препарати від гіпертонії тощо. Найважче ж було рятувати життя ворогові. Не з медичної точки зору, а саме з моральної. Проте для медика навіть ворог — передусім пацієнт, тож доводилося лікувати й сепаратистів. Дуже моторошно було в Кримському. Обстріли не вщухали. Одного дня в журналі бойових дій ми зафіксували 18-годинний артобстріл: щойно припиняли бити «Гради», починали працювати «саушки» (самохідні артилерійські установки), за ними — міномети. Після цього ми очікували на атаку, проте її не було, а наступну — за 6 годин — ми з успіхом відбили. Звісно, на передовій складно всім: і бійцю, і начштабу, проте найважче медику. У сферу моєї відповідальності входила закріплена за мною вогнева точка й цілодобова допомога пораненим. Із легкопораненими давав раду самостійно, складних доводилося евакуювати на «велику землю». Інколи спав лише дві години на добу. Але не припиняю дякувати долі за те, що жоден боєць не помер на моїх руках. Це моя найбільша нагорода з-поміж усіх, яких удостоївся офіційно. Саме в Кримському оперу вав хлопців і діставав уламки з тіл безпосередньо в бліндажах. Одному військовому, коли бій дещо вщух, довелося витягати уламок із шиї через порожнину рота в повній темряві. Водій швидкої був поруч і світив ліхтарем. Але давався взнаки досвід першої ротації, тож з усім справлявся набагато швидше.

На передовій усі рівні За весь час служби лікарів на передовій я, власне, більше і не зустрічав. Ані серед бійців 24-ї окремої

Вогнева міць української армії (с. Кримське)

З побратимами із 4-го добровольчого батальойну на центральній площі м. Попасна

Після бою (с. Кримське)

«

ПАМ’ЯТАЮ СВОЇ ВІДЧУТТЯ, КОЛИ ВПЕРШЕ ПОБАЧИВ ОБЛИЧЧЯ Й ОЧІ ТИХ, ІЗ КИМ ДОВЕДЕТЬСЯ ВОЮВАТИ: МИ ПРОСТО ДИВИЛИСЯ ОДИН НА ОДНОГО І МОВЧКИ ЇХАЛИ — НА ВІЙНУ

«

механізованої брагади, ані у 128-й окремій гірсько-піхотній Закарпатській бригаді з Ужгорода, яка згодом до нас приєдналася. Ми запитували, чи є в них начмед, лікар, але з’ясувалося, що були лише сан­ інструктори. А санінструктор — це не медик, а звичайний боєць, нав­ чений прави льно перев’язу вати рани. Хоча згодом, після урахування гіркого досвіду, ситуація змінилася на краще, і зараз медиків у зоні АТО значно побільшало. На передовій немає чіткого розмежування за соціальними статусами. Є лише твоя вогнева точка, яку ти маєш боронити і нести за неї відповідальність. Скажімо, у Кримському трапивс я випа док, коли супротивники почали просто заст­ рибувати до нас в окопи й пішли врукопашну лише через те, що один боєць заснув на посту. Хоча бій і був складний, проте нам вдалося вийти з нього без втрат. А 7 січня 2015 року, на саме Різдво, до нас із тилу зайшла ворожа диверсійно-розвідувальна група, до якої входили професійні морські піхотинці. Загалом з їх поведінки було зрозуміло, що проти нас — фахівці. Дуже грамотно поводили себе в бою: вдарили позашляховику прямісінько у бензобак, поцілили в кімнату, де стояв потужний генератор, — побачили дим над трубою і думали, що там люди, однак помилилися. Влучили у вантажівку з емблемою нацгвардії, сподіваючись підірвати всі наші боєприпаси. Проте прорахувалися: два ящики гранат, «му хи», «джмелі» були у мене… у швидкій. Якби влучили туди — був би справжній феєрверк. Згодом ми знайшли пістолет із глушником іноземного взірця та відстріляні туби від ручних протитанкових гранатометів із написами «Привет из Владивостока»… Коли почалася ця атака, ми з водієм якраз розвантажували ліки з машині швидкої і не почули пострілів. А піднявши голови, побачили ворога на відстані 30 метрів від себе. Єдина думка була якраз про те, що коли потраплять у швидку — у повіт­р я злетить усе. Я почав відсікати їх, а водій перезаряджав зброю майже з-під машини. Так вийшло, що атаку відбив медпункт, як потім жартували хлопці. На війні знадобилися всі знання, які свого часу здобув під час нав­ чання у медичному виші, де були і військова кафедра, і курс із військово-польової хірургії та загальної хірургії. Коли збирався йти служити, багато читав про роботу медиків під час різних військових операцій. Загалом моя військова служба стала колосальним досвідом, у першу чергу медичним. Зокрема, помітив: стресова ситуація в умовах війни дивним чином мобілізує організм. Більшість хворобливих бійців під час ротації не дозволяли собі «розклеюватися». Однак згодом, коли поверталися додому, організм починав знову «здаватися». А ще зрозумів таке: неправда, що снаряд не потрапляє двічі в одне місце, буває, влучає й тричі… Юлія МАСЮКЕВИЧ, спеціально для «ВЗ», м. Львів

21

ШКОЛА УСПІШНОГО ЛІКАРЯ

ХРОНОБІОЛОГІЧНИЙ ПІДХІД ДО ТЕРАПІЇ АРТЕРІАЛЬНОЇ ГІПЕРТЕНЗІЇ У ПІДЛІТКІВ Артеріальна гіпертензія (АГ) — одне з найпоширеніших захворювань серцево-судинної системи. За даними популяційних досліджень, АГ реєструють у третини дорослого населення, а також у 2,4-18% дітей і підлітків, залежно від віку. І згідно з результатами масових епідеміологічних досліджень з кожним роком проблема поглиблюється.

П

ервинна артеріальна гіпертензія (ПАГ) найчастіше трапляється в підлітковому віці під час нейроендокринної перебудови в організмі, коли змінюється його вегетативна реактивність. Надалі в більшості випадків артеріальний тиск (АТ) нормалізується, але у 1726% осіб прог­ресує і призводить до формування гіпертонічної хвороби дорослого віку. Зі збільшенням поширеності АГ відбувається пропор­ ційне підвищення ризику розвитку судинних уражень серця і головного мозку, що займають провідне місце у структурі причин смерті серед дорослого населення. У зв’язку із цим нормалізація АТ є обґрунтованим засобом профілактики серцево-судинної смертності. Добре відомо, що профілактика і лікування АГ у дітей набагато ефективніші, ніж у дорослих. У сучасних рекомендаціях велику увагу приділяють можливостям використання хронотерапії, що враховує біоритми організму.

Суть хронотерапії Еволюція розвитку живих систем свідчить про те, що спочатку сформувалися молекулярно-генетичні та клітинні біоритми — базові за своєю суттю. Надалі в ході еволюційного розвитку, ускладнення живих організмів почали формуватися «надбудовні» біоритми. Останні пов’язані з поетапним включенням регуляторних систем: цитокінової, імунної, ендокринної, вегетативної, центральної нервової, котрі «обслуговують» базові. Завдяки біоритмам здійснюється внутрішній рух, розвиток організму та його функціональних систем. Узгоджена робота адаптаційних механізмів можлива лише за умови їх ритмічної організації та координації з ритмами нав­ колишнього середовища. При всіх патологічних станах в організмі порушується часова організація фізіологічних функцій, тобто виникає десинхроноз, глибина якого корелює з тяжкістю захворювання. У зв’язку із цим лікарські препарати слід призначати з урахуванням ритму чутливості організму до їх впли-

22

ву, оскільки встановлено, що однакові дози ліків, уведені в різний час доби, дають різні за силою, а іноді й за якістю ефекти. Хронофармакотерапевтичний підхід відображає найперспективніший принцип індивідуальної, ефективної та безпечної терапії. В організмі людини найпоказовішою в плані ритмічної активності є серцево-судинна система. Функціональну (у т. ч. ритмічну) діяльність її можна контролювати за допомогою великої кількості різноманітних доступних методів дослідження. Слід зауважити, що з позиції інтегральної медицини ритмічна активність серцево-судинної системи забезпечується ритмічною активністю всіх органів і систем організму, які отримують від неї ритмічні сигнали. Ритмічне функціонування серцевосудинної системи найяскравіше виявляється у зміні частоти серцевих скорочень (ЧСС) і АТ. Найважливішим індикатором функціонування вказаної системи є АТ. Для повноцінної характеристики АГ останніми роками найчастіше використовують метод добового моніторування АТ (ДМАТ), який дає змогу визначити форми захворювання (лабільну і стабільну), циркадні ритми АТ і його варіабельність.

Особливості дитячої АГ За даними досліджень, у здорових дітей і підлітків добовий профіль АТ характеризується помірним підвищенням о 10-12-й і 19-20-й годині, помірним зниженням о 16-й годині та мінімальним рівнем о 2-й годині ночі. При АГ найвищі показники АТ (акрофазу) спостерігають у вечірні години, причому з наростанням тяжкості зах­в орювання збільшується її зрушення до нічного часу. Традиційно вважається, що в основі патогенезу ПАГ лежить підвищення активності симпатичної нервової системи і ренін-ангіотензин-альдостеронового апарату. Згідно з експериментальними даними акрофази екскреції адреналіну, норадреналіну і дофаміну визначаються о 8-12-й годині та збігаються у здорових і хворих з I стадією гіпертонічної хвороби. Однак амплітуда коливань величини

цієї екскреції у хворих у 4-6 разів більша, ніж у здорових. При підвищенні АТ збільшується зміщення продукування зазначених біологічно-активних речовин на пізніші години. У дітей без ожиріння провідну роль у патогенезі ПАГ відіграє підвищення активності симпатоадреналової системи, а з ожирінням — інсулінова система і метаболічні фактори, які «підживлюють» симпатичний відділ вегетативної нервової системи (ВНС), у зв’язку із чим у цих дітей виявляють виражену симпатикотонію. Встановлено наявність ергонтичних взаємозв’язків мітохондріальних ензимів лімфоцитів з рівнями гормонів, показниками ліпідного і вуглеводного обміну, а також з деякими парамет­рами міокарда та судинного тонусу. Характер змін ферментного статусу лейкоцитів дає змогу припустити дестабілізацію клітинних мембран. Це демонструють експериментальні дані щодо зниження активності α-гліцерофосфатдегідрогенази і наявності дисліпідемії в умовах прог­ ресуючого анаеробного гліколізу (на це вказує підвищення активності лактатдегідрогенази), а також компенсаторного посилення окислювально-відновних процесів, що підтверджується гіперактивацією сукцинатдегідрогенази. Ці відомості підтверджують точку зору, згідно з якою метаболічні процеси в мітохондріях мають сигнальний зв’язок з ВНС, а сукцинатдегідрогеназа «чутливо відображає рівень адренергічної регуляції в організмі». Таким чином, ферментний статус лейкоцитів відображає структуру і функції міокарда, тонічний стан судин і деякі гормонально-метаболічні порушення. На підставі цього можна припустити спільність механізмів регуляції гемодинаміки і метаболічних процесів. Отже, важливу роль у розвитку ПАГ у дітей, особливо з ожирінням, відіграють метаболічні розлади на рівні клітинних структур (мітохондрій, клітинних мембран), які є тригерами порушень еволюційно молодших «надбудовних» систем: гормональної та вегетативної. Крім того, встановлено, що як надмірне, так і недостатнє хар-

чування у дітей є проявами хронічного стресу, котрий відіграє важливу роль у формуванні АГ. Під час ведення дітей з АГ велику увагу слід приділяти ретельній оцінці показників ДМАТ. При цьому пот­рібно аналізувати добові, денні та нічні значення систолічного і діастолічного АТ, ЧСС, а також добовий індекс (ДІ) — ступінь нічного зниження (СНЗ) і «навантаження тиском». Аналіз показників ДМАТ у підлітків дав змогу визначити деякі особ­л ивості «підліткової» АГ. Так, при «підлітковій» АГ великий вплив на величину АТ справляють антропомет­ричні дані. Підлітки з АГ випереджають своїх однолітків у фізичному розвитку. До особливостей «підліткової» АГ належать: систолічний характер із десинхронізацією добових ритмів АТ (over-dippers); підвищення АТ зі збільшенням ЧСС переважно в денні години; гіперкінетичний тип кровообігу; висока частота АГ «білого халата».

Лікування АГ у підлітків Згідно з клінічними рекомендаціями показаннями до застосування антигіпертензивних препаратів при АГ у дітей та підлітків є: АГ I ступеня низького ризику за неефективності немедикаментозного лікування протягом 6-12 місяців; АГ I ступеня високого ризику або АГ II ступеня; індекс часу (ІЧ) систолічного артеріального тиску (САТ) і/або діас­ толічного АТ (ДАТ) у денний або нічний час більше 50%. Лікарська терапія АГ вк лючає 5 основних класів препаратів: інгібітори ангіотензинперетворюючого фермента (іАПФ); блокатори рецепторів ангіотензину II (БРА); антагоністи кальцію (АК); β-адреноблокатори (БАБ); діуретики. Незважаючи на недостатність даних про ефективність антигіпертензивних препаратів у дітей і підлітків, відсутність чітких рекомендацій виробників щодо їх зас­тосування залежно від віку і даних про віддалені результати лікарської терапії, їх давно призначають у педіат ­рії. Можливість використання цих засобів у пацієнтів віком до 18 років була доведена в рандомізованих, плацебо-контрольованих і клінічних дослідженнях та підтверджена експертами. Під час лікування АГ у дітей і підлітків перевагу слід віддавати препаратам пролонгованої дії та застосовувати їх у знижених дозах на тлі немедикаментозної терапії.

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ШКОЛА УСПІШНОГО ЛІКАРЯ

1 грудня 2017 року

До призначення лікарського препарату рекомендується ознайомити з інструкцією щодо його застосування батьків і дитину, якщо їй виповнилося 14 років, й отримати поінформовану згоду. Встановлені у дітей з ПАГ порушення окисного фосфорилювання з розвитком енергетичної недостатності є патогенетичним обґрунтуванням застосування у них препаратів L-карнітину. Останній відіграє важливу роль у забезпеченні енергетичного потенціалу клітин, утворенні нейромедіаторів (АТФ, ацетилхоліну), корекції вегетативних і гормонально-метаболічних зрушень, нормалізації біоритмів. У зв’язку із цим призначення препаратів L-карнітину показане до початку та на тлі антигіпертензивної терапії. Під час їх використання необхідно враховувати, що в ранкові години вони підсилюють енерготропні процеси в організмі, а у вечірні — трофотропні.

Хронотерапія Однією з перших у лікуванні АГ почали використовувати превентивну схему хронотерапії, розроблену Р. М. Заславською. Згідно з рекомендаціями автора у хворого визначають час максимального підвищення АТ (акрофазу) і за 1,5-2 години до цього періоду призначають антигіпертензивний препарат з урахуванням типу кровообігу (гіперкінетичний або гіпокінетичний) 1 раз на добу в дозі, що становить 50% від добової. При гіперкінетичному типі кровообігу перевагу віддають БАБ, при гіпо-

«

ПРИ ВСІХ ПАТОЛОГІЧНИХ СТАНАХ В ОРГАНІЗМІ ПОРУШУЄТЬСЯ ЧАСОВА ОРГАНІЗАЦІЯ ФІЗІОЛОГІЧНИХ ФУНКЦІЙ, ТОБТО ВИНИКАЄ ДЕСИНХРОНОЗ, ГЛИБИНА ЯКОГО КОРЕЛЮЄ З ТЯЖКІСТЮ ЗАХВОРЮВАННЯ. У ЗВ’ЯЗКУ ІЗ ЦИМ ЛІКАРСЬКІ ПРЕПАРАТИ СЛІД ПРИЗНАЧАТИ З УРАХУВАННЯМ РИТМУ ЧУТЛИВОСТІ ОРГАНІЗМУ ДО ЇХ ВПЛИВУ, ОСКІЛЬКИ ВСТАНОВЛЕНО, ЩО ОДНАКОВІ ДОЗИ ЛІКІВ, УВЕДЕНІ В РІЗНИЙ ЧАС ДОБИ, ДАЮТЬ РІЗНІ ЗА СИЛОЮ, А ІНОДІ І ЗА ЯКІСТЮ ЕФЕКТИ

кінетичному — іАПФ і АК. Р. М. Зас-­­ лавська зі співавторами, застосувавши превентивний метод хронотерапії капотеном в амбулаторних умовах, підтвердили його ефективність. Учені отримали вираженіший ефект порівняно із загальноприйнятим лікуванням на тлі істотно нижчої курсової дози препарату. Описану схему хронотерапії використовують в основному в разі призначення препаратів короткотривалої дії. Нині у зв’язку з появою великої кількості ефективніших засобів пролонгованої дії цей метод модифікували. Пролонговані препарати застосовують не за 1,5-2 години до акрофази, а за 4-6 і більше. При цьому враховують час доби підвищення АТ (циркадний профіль) і тип кровообігу.

Свято наближається із Селена-тур

Ліцензія на туроператорську діяльність серія АЕ №272764, від 07.05.2009

ВРОЦЛАВ — ДРЕЗДЕН — НЮРНБЕРГ — РОТЕНБУРГ-НА-ТАУБЕРІ — ПРАГА

ДЕТАЛІ ПОДОРОЖІ ДИВІТЬСЯ НА САЙТІ

«

З метою порівняти дії антигіпертензивних препаратів у денний і нічний час використовують коефіцієнт нічної/денної дії. Він характеризує активність дії ліків уночі порівняно з денним часом. Залежно від підвищення цього співвідношення лікарські препарати розташовують у такому порядку: АК, іАПФ, БАБ. Так, пацієнтам з високою швидкістю підвищення АТ в ранкові години рекомендовано зас­ тосування амлодипіну і лозартану. При гіперсимпатикотонічному типі вегетативного забезпечення АТ краще призначати амлодипін, при порушенні толерантності до глюкози — лозартан. За останніми даними, застосування пролонгованих іАПФ у пацієнтів з АГ, як правило, сприяє зниженню АТ, нормалізації його

циркадного ритму (переходу від non-dippers до dippers). Причому ці препарати можна призначати 1 раз на день. Велику цікавість фахівців викликає метод хронотерапії АГ у дітей. За даними Б. І. Жукова, у 82,5% підлітків з підвищеним АТ визначали I ступінь АГ. У 58,3% хлопчиків і у 72,5% дівчаток з АГ I ступеня зафіксовано non-dippers, а у 8,7% хлопчиків — over-dippers. За показниками ДАТ 68,3% хлопчиків «присвоєно» категорію non-dippers, 31,7% — dippers, у дівчаток категорію non-dippers виз­ начали у 72,5% випадків, dippers — у 27,5%. Ці дані свідчать про те, що у підлітків навіть з легким ступенем АГ дуже часто наявні ознаки десин­ хронозу, які можуть призвести до прогресування АГ. Для профілактики прогресування АГ Б. І. Жуков використовував препарат з нейромодуляторною дією — таурин. Після такого курсу терапії у підлітків з АГ нормалізувався добовий профіль АТ, знижувався рівень середньодобового АТ і реактивної тривожності. Хронотерапія орієнтує на індивідуальний підхід у лікуванні хворих, що особливо важливо в педіатрії. Однак, незважаючи на перспективність і незаперечну ефективність хронотерапії, її ще недостатньо активно використовують у медичній практиці, зокрема в дитячій кардіології. Підготувала Тетяна ПРИХОДЬКО, «ВЗ», за матеріалами rmj.ru

6900 ГРН

Ви ще досі на роботі, а різдвяні дзвоники нагадують про те, чого ви ще не бачили й не чули! Чи знаєте ви, що Новий рік у Європі — свято суто сімейне, а справжні гуляння відбуваються на Різдвяних ярмарках? Не втратьте шансу з розмахом підготуватися до зустрічі Року Собаки. Ми дізналися з перевірених джерел: Собака любитиме вас цілий рік, якщо ви не забудете поставити на святковий стіл польську ковбаску, німецький шнапс і чеське пиво. Посмакувати цими та іншими ласощами і пригостити ними гостей зможе кожен, хто відкладе ненадовго усі справи і мерщій збере у маленьку валізу свої речі, а також прихопить велику — для подарунків і вражень. 16 грудня прямо з Києва відправляється святковий кортеж у Європу! Ви ще вагаєтесь? Місць залишилось мало, дуже мало, майже зовсім не залишилося — поспішайте!

ТОВ «Туристична Компанія «Селена-Тур» WWW.SELENA-TOUR.COM.UA (044) 581-56-28, (099) 222-77-04 viber, (067) 497-10-39, (093) 365-78-91, FB «Селена-Тур»

Автобусні тури до Європи з Києва

23

БІБЛІОТЕКА ЛІКАРЯ ФАРМАКОЛОГІЯ

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ РАКУ

І. В. НЕКОВАЛЬ, Т. В. КАЗАНЮК ФАРМАКОЛОГІЯ ВИДАВНИЦТВО: ВСВ «МЕДИЦИНА» РІК ВИДАННЯ: 2011 СТОРІНОК: 551

ОГОЛОШУЄ КОНКУРС НА ЗАМІЩЕННЯ ВАКАНТНОЇ ПОСАДИ

У п’ятому виданні підручника містяться відомості про сучасні лікарські засоби та загальні правила рецептури відповідно до вимог Болонської конвенції щодо реформування системи освіти. Згідно з новою навчальною програмою викладено найважливіші розділи фармакології. Наведено класифікацію та характеристику сучасних основних фармакологічних груп і препаратів, лаконічно й доступно висвітлено питання фармакокінетики і фармакодинаміки лікарських засобів. Для полегшення запам’ятовування правильної назви препаратів, особливостей їх застосування, терапевтичних та вищих доз, а також належності до списків А і Б після кожного розділу представлено таблицю із цими відомостями. Крім того, міститься інформація про особливості роботи медичного персоналу з окремими препаратами кожної фармакологічної групи. Для студентів вищих медичних навчальних закладів І-ІІІ рівня акредитації.

наукового співробітника науково-дослідного відділення хіміотерапії солідних пухлин (1 посада на 1 ст.) ТЕРМІН ПОДАННЯ ДОКУМЕНТІВ — 1 місяць з дня опублікування оголошення в газеті. АДРЕСА ІНСТИТУТУ: 03022, м. Київ-22, вул. Ломоносова, 33/43. Телефон для довідок: (044) 259-01-79

СЕСТРИНСЬКА СПРАВА І. Б. НАЗАРОВА, А. А. ПІСАРЄВ, О. В. МИХАЙЛОВ МЕДСЕСТРИНСТВО В ГІНЕКОЛОГІЇ ВИДАВНИЦТВО: ВСВ «МЕДИЦИНА» РІК ВИДАННЯ: 2010 СТОРІНОК: 248 У навчальному посібнику викладено організацію сестринського процесу в гінекології, методи обстеження гінекологічних хворих. Розглянуто етіологію, патогенез, клінічну картину, діагностику й лікування загальних захворювань жіночих статевих органів, доброякісних і злоякісних новоутворень. Особливу увагу приділено питанню надання невідкладної медичної допомоги при маткових кровотечах, шокових станах, алергійних реакціях. Окремий розділ присвячено позаматковій вагітності та трофобластичним захворюванням. Для студентів вищих медичних навчальних закладів I-III рівнів акредитації.

НЕФРОЛОГІЯ ПОД РЕД. Н. А. БУНА ВНУТРЕННИЕ БОЛЕЗНИ ПО ДЭВИДСОНУ ВИДАВНИЦТВО: ГЭОТАР-МЕДИА РІК ВИДАННЯ: 2010 СТОРІНОК: 240 Книга «Внутренние болезни по Дэвидсону», що вперше вийшла друком в 1952 році, — один з найстаріших підручників з медицини. Усього існує щонайменше 2 млн примірників! У пропонованому томі «Нефрологія. Ревматологія» наведено фундаментальні засади нефрології та ревматології, найсучасніші наукові дані про етіологію, патогенез, діагностику, клінічну картину, лікування й профілактику захворювань сечових шляхів. Видання призначене студентам вищих медичних навчальних закладів, а також практикуючим лікарям.

ГАЗЕТА ВИХОДИТЬ ІЗ 1990 РОКУ

08198 60965 86181

ІНДЕКС ДЛЯ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ПЕРЕДПЛАТНИКІВ ІНДЕКС ДЛЯ ПІДПРИЄМСТВ Й ОРГАНІЗАЦІЙ

ІНДЕКС ПІЛЬГОВИЙ ДЛЯ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ

СПІВЗАСНОВНИКИ ГАЗЕТИ: ПРОФСПІЛКА ПРАЦІВНИКІВ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ ТОВ «РЕДАКЦІЯ ГАЗЕТИ «ВАШЕ ЗДОРОВ’Я» Свідоцтво про реєстрацію КВ №22709-12609ПР від 30 травня 2017 року

24

НА ЗАХИСТІ ІНТЕРЕСІВ ЛІКАРІВ

*

Генеральний директор ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я»............. ЮЛІЯ НОВГОРОДСЬКА Головний редактор..............МАРИНА БУРМАКА

* ТОВАРНИЙ ЗНАК ЗА ЛІЦЕНЗІЄЮ

ВИДАВЕЦЬ: ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я» АДРЕСА: 04210, м. Київ, вул. Оболонська набережна, буд. 11, корп. 1

Спеціальний кореспондент......................СВІТЛАНА ТЕРНОВА Випусковий редактор..............ІРИНА ХОМЧУК Редактор відділу наукової інформації............................ТЕТЯНА ПРИХОДЬКО Редактор відділу оперативної інформації...............................ТЕТЯНА КОЛІСНИК

ДЛЯ ЛИСТІВ: 04211, м. Київ, а/с 138

Дизайн та верстка................АННА ПЕРЕВЕРТЕНЬ

ТЕЛ./ФАКС: (044) 428 02 20 E-MAIL: vz@vz.kiev.ua

Літературне редагування та коректура..............................ЛАРИСА БОБРУЄНКО

Виходить один раз на два тижні у п’ятницю

Відповідальним за випуск номера є головний редактор. Редакція не завжди поділяє думку авторів публікацій. Редакція не несе відповідальності за зміст рекламних матеріалів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, прізвищ та імен, інших даних несуть автори публікацій. Листування з читачами ведеться тільки на сторінках газети, рукописи не рецензуються і не повертаються. Матеріали, що публікуються на правах реклами Друк офсетний. Умовних друк. арк. 2.

Загальний наклад 20 300 Замовлення №0510324 Віддруковано у ДВ «Преса України»: 03048, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 50.

Відділ реклами....................СВІТЛАНА КУРЧЕНКО

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua