Ваше здоров'я № 05-06

МЕДИЧНА ГАЗЕТА УКРАЇНИ

№5-6 (1394-1395) 10.02.2017

ГАЗЕТА МОЗ УКРАЇНИ І ГАЛУЗЕВОЇ ПРОФСПІЛКИ

WWW.VZ.KIEV.UA

ЛІЦЕНЗІЯ ДЛЯ ЛІКАРЯ:

ВИХІД З РАБСТВА ЧИ НОВІ КАЙДАНИ? Плани запровадити індивідуальне ліцензування медичних працівників в Україні викликали неоднозначну реакцію. Хтось гордий з того, що в нас нарешті «все буде як у людей», дехто мріє «розправити крила» в пошуку нових можливостей і заробітків, однак більшість переконана: за нинішніх умов це стане черговою бюрократичною тяганиною і головним болем для медиків. Кому на руку нововведення — лікарям, пацієнтам чи чиновникам? СТОР.

10

НОВИНИ РЕФЕРЕНТНЕ ЦІНОУТВОРЕННЯ ПЕРЕНОСИТЬСЯ НА КВІТЕНЬ АНТИКОРУПЦІЙНА МЕДИЧНА РЕФОРМА ПО-НОВОМУ ЗІ СТАРИМИ ОБЛИЧЧЯМИ УКРАЇНЦІ ПРОТИ ГОСПІТАЛЬНИХ ОКРУГІВ ВИРОБНИКА СМЕРТОНОСНИХ ВАКЦИН ОШТРАФУВАЛИ НА 1,1 МЛН ГРН

2-5 СТОР.

ПЕРЕЗАВАНТАЖЕННЯ ВООЗ-2017

Десятирічний термін перебування доктора Маргарет Чен на посаді Генерального директора ВООЗ добігає кінця. 1 липня 2017 року організацію очолить новий керівник. Критика та скандали, пов’язані з роботою ВООЗ, — черговий доказ того, що організації потрібні швидкі, системні та послідовні реформи. Їх обіцяють втілити кандидаСТОР. ти на посаду Генерального директора.

6

КАДРОВИЙ ГОЛОД В ОКРЕМО ВЗЯТІЙ ОБЛАСТІ

Для стабільного функціонування системи охорони здоров’я потрібні 4 складові: кадри, оптимальна мережа медичних закладів, наявність медичного обладнання, ліків і, безумовно, достатнє фінансування. Серед них найголовніше — це кадри. Бо фінансування можна покращити за один день, прий­нявши відповідне рішення на рівні Верхов­ної чи місцевої рад, придбати ліки й обладнання теж можна за короткий термін. А от вирішити кад­ рову проблему за кілька днів неможливо. Адже на підготовку висококласного спеціаліста-медика потрібно не менше 10 років. СТОР.

13

МИ ПРОСТО ВИКОНУВАЛИ СВОЄ ЗАВДАННЯ

Свого часу, у мирні дні, при всіх госпіталях Міністерства оборони України були сформовані лікарсько-сестринські бригади швидкого реагування. Періодично ми проводили тренування, аби не втрачати бойових навичок, але потім, уже на фронті, усвідомили, що в умовах нинішньої гібридної і підступної війни настанови підручників із військової медицини минулого століття просто не діють. Тож доводилося набувати досвід у СТОР. реальній ситуації — під свист куль і гуркіт артилерії.

16

НОВИНИ ЗНОВУ НЕ ВСТ ИГЛИ?

С К Р У ТА

РЕФЕРЕНТНЕ ЦІНОУТВОРЕННЯ ПЕРЕНОСИТЬСЯ НА КВІТЕНЬ В провадження референтного ціноутворення на лікарські препарати для лікування серцево-судинних захворювань, бронхіальної астми та цукрового діабету 2-го типу перенесли з лютого на 1 квітня 2017 року. МОЗ обіцяє, що реферування цін на ліки запрацює одночасно з програмою відшкодування вартості лікарських засобів. Як пояснюють у Міністерстві, причина відтермінування в тому, що частина представників фармацевтичної індустрії не встигла реалізувати залишок препаратів, на котрі поширюється регулювання цін. «Проаналізувавши підготовчу роботу щодо запровадження механізму реферування, провівши консультації з виробниками та операторами ринку, ми дійшли висновку: для належної реалізації цього процесу потрібний довший перехідний період, що пов’язано із поступовою реалізацією залишків ліків, — пояснює відтермінування в. о. Міністра охорони здоров’я У. Супрун. — Для стабілізації ситуа-

ції на ринку й унеможливлення виникнення ризиків пропонуємо перенести термін початку реалізації Постанови Уряду від 09.11.2016 р. №862 на 1 квітня. Реферування цін розпочнеться одночасно з програмою відшкодування вартості лікарських засобів, передбаченою Постановою Кабінету Міністрів від 09.11.2016 р. №863. Також рекомендуємо остаточний термін реалізації залишків перенести на 1 квітня 2017 року». Як виявилося, МОЗ повністю не готове до обіцяних реформ, хоча й приховувало це до останнього дня, та й досі прикривається «відтермінуванням». Ситуація з референтним ціноутворенням дуже нагадує задекларовану Міністерством реімбурсацію інсулінів: спочатку її з 1 січня 2016 року перенесли на 1 квітня, а потім вона загубилася у нетрях чергових реформ та обіцянок відомства. Стосовно заяви У. Супрун, що деякі виробники на 15-30% знизили ціни на препарати для лікування

серцево-судинних захворювань, бронхіальної астми та цукрового діабету 2-го типу, то мова в основ­ ному йде про українські ліки, тоді як імпортні й досі коштують у 3-4 рази дорожче, ніж в Угорщині, Польщі, Чехії, Словаччині та Латвії. Сьогодні вартість більшості популярних препаратів для лікування серцево-судинних захворювань в українських аптеках перевищує граничний рівень МОЗ на третину, для лікування цукрового діабету та астми — майже на 90%. Одним словом, дивна якась консолідація виходить між МОЗ та фармбізнесом, якому ще 2 місяці дозволено заробляти на українцях, котрі, налякані зникненням з аптек необхідних хворим на гіпертонію, діабет та астму препаратів у кінці січня, готові будуть купувати їх за будь-які гроші. За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України, онлайнвидання «Ділова столиця» та ІА «Інтерфакс-Україна»

Н А М Е Ж І М Е Д И Ч Н О Ї К АТА С Т Р О Ф И

ЩЕ ДВА ІНСТИТУТИ НАМНУ НА ПОРОЗІ ЗАКРИТТЯ

Д

У «Національний інститут хірургії і трансплантології ім. О. О. Шалімо­ ва НАМН України» та ДУ «Націо­ нальний інститут фтизіатрії і пульмонології ім. Ф. Г. Янов­ського НАМН України» опинилися на межі закриття через брак державного фі­ нансування. Проблеми в них майже ідентичні: немає коштів на харчування пацієнтів, прид­ бання ліків та зарплату працівникам. Керів­ ництво обох медичних закладів б’є на сполох — якщо найближчим часом фінансові питання не буде вирішено, вони втратять цінних спеціа­ лістів, що призведе до закриття установ. Фінансова прірва Інституту Шалімова З фінансовими проблемами Національний інс­ титут хірургії і трансплантології ім. О. О. Шалі­ мова стикається вже не перший рік, але саме у 2017-му заклад опинився на межі закриття. «Уже кілька років пацієнти змушені купува­ ти за власні кошти практично всі медикаменти, — розповідає перший заступник директора з наукової та організаційної роботи, доктор медичних наук Михайло Костилєв. — Але у фінансуванні на 2017 рік не передбачено на­ віть коштів на закупівлю ліків, які не можна прид­бати в аптеці. Це наркотичні препарати для наркозу і знеболювання, кисень, закис азоту. Жодної копійки не виділено на харчу­ вання пацієнтів». Ще одна нагальна проблема — зарплата співробітників Інституту за січень, яку повинні виплатити в першій декаді лютого. На аванс, котрий медики отримали в середині січня цього року, пішло 40% від усього виділеного бюдже­ ту на перший і другий квартали. Адміністрація Інституту ухвалила рішення надати місячні відпустки без збереження заробітної плати співробітникам, які досягли пенсійного віку. Це дасть змогу виплатити гроші решті фахівців.

2

«Проблема із заробітними платами призведе до втрати Інститутом хороших спеціа­ лістів. Не отримуючи зарплати, кваліфіковані працівники підуть в інші установи, і повернути їх потім буде неможливо, а саме від рівня фа­ хівця залежить якість проведеної операції», — наголосив М. Костилєв. Він також повідо­ мив, що Інститут уже звернувся з листами до низки благодійних організацій, Президента, ВРУ, МОЗ та до інших міністерств і відомств з надією, що вони допоможуть подолати цю проблему. Якщо не будуть вирішені питання фінан­ сування основних статей витрат, доведеться клініку закрити, переконане керівництво Інсти­ туту Шалімова. Гуманітарна катастрофа в Інституті туберкульозу Проблеми з фінансуванням у Національ­ ному інституті фтизіатрії і пульмонології ім. Ф. Г. Янов­ського вже досягли крайньої межі — з 1 січня лікувальний заклад при­ пинив госпіталізацію хворих на туберкульоз. Із 530 ліжко-місць в Інституті зайнято всього 175. Причина — відсутність медикаментів і продуктів харчування, що для хворих на ту­ беркульоз є запорукою одужання. «90% наших пацієнтів — це знедолені та люди за межею бідності. Вони не мають грошей, щоб купити антибіотик. Тих, у кого є кошти на лі­ кування, ми виписали, вони доліковуються за місцем проживання, — розповідає заступник директора Інституту, доктор медичних наук, професор Василь Мельник. — У січні на ліки та перев’язувальні матеріали ми також не отримали жодної копійки. Люди почнуть помирати, бо в лікарні немає медичного кис­ ню. Аналогічна ситуація і з продуктами — зараз ми годуємо пацієнтів у борг, оскільки

харчування хворого на туберкульоз — одна з важливих складових його лікування. Коли не було протитуберкульозних препаратів, то туберкульоз вдавалося вилікувати зокрема гарним харчуванням, адже це підвищувало імунітет хворого». Крім того, заборгованість із зарплати співробітникам Інституту стано­ вить майже 3 млн грн. В. Мельник наголосив, якщо ситуацію із недофінансуванням не буде вирішено, вони будуть змушені скоротити ме­ дичний персонал. У пошуках коштів Коли керівництво заговорило про те, що на­ укові установи, які підпорядковуються На­ ціональній академії медичних наук України, — Інститут Амосова, Інститут Шалімова та Інститут туберкульозу — опинилися на межі закриття, у Верховній Раді було зареєстро­ вано проект Закону України «Про внесення змін до Додатку №3 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік». Відповідно до цього проекту пропонується додатково виділити Національній академії медичних наук України 708 млн 402 тис. грн для збільшення бюджетних видатків на пот­ реби Інститутів Шалімова та Амосова. Про дофінансування Інституту туберкульозу в проекті не сказано жодного слова, як і не зареєстровано альтернативного проекту Закону для покращення його становища. У цьому місяці депутати у сесійній залі збиратимуться 7-10 та 21-24 лютого. Коли буде прийнято проект Закону і де шукати­ муть додаткові мільйони, поки залишається таємницею. За матеріалами «Громадського радіо», ІА «УНН», офіційного сайту ВРУ, сайтів «Цензор.НЕТ» та «Журналіст»

Брак фінансування Інституту Стражеска призведе до збільшення смертності українців

Д

У «ННЦ «Інститут кардіології ім. академіка М. Д. Стражеска» НАМН України» заявляє, що через недофінансування медичний заклад опи­ нився у надзвичайно скрутному станови­ щі. Якщо найближчим часом не з’являться необхідні кошти, то потужність Інституту доведеться скоротити наполовину. «Фінансування високотехнологічного лі­ кування інфаркту міокарда й оплату праці наукових співробітників та лікарів у 2017 році зменшено на 50%, — говорить директор Інс­ титуту, академік НАМН України Володимир Коваленко. — Відповідно до Бюджетного кодексу України Інститут неспроможний не тільки забезпечити ефективне лікування навіть половини пацієнтів, але й змушений скоротити майже 50% співробітників або перевести їх на неповний робочий день чи відправити в неоплачувані відпустки. Зга­ дані фактори унеможливлюють надання належної медичної допомоги і ставлять на межу виживання систему кардіологічної допомоги хворим із гострим інфарктом міокарда та іншими тяжкими хворобами системи кровообігу, що збільшить показник смертності від цих недуг, який сягає 70% у загальній структурі смертності в Україні і є одним з найвищих у світі». За матеріалами офіційного сайту ДУ «ННЦ «Інститут кардіології ім. академіка М. Д. Стражеска» НАМН України»

! НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ НАПРИКІНЦІ СІЧНЯ 2017 РОКУ ОТРИМАЛА ВІД КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ 25,7 МЛН ГРН НА ОПЛАТУ ПРАЦІ СПІВРОБІТНИКІВ АКАДЕМІЧНИХ ІНСТИТУТІВ. ПОЧИНАЮЧИ З ЛЮТОГО, ФОНД ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ ПРАЦІВНИКІВ 36 ІНСТИТУТІВ НАМН УКРАЇНИ БУДЕ ЗБІЛЬШЕНО ДО 41,5 МЛН ГРН, ТОБТО ДО РІВНЯ 2016 РОКУ. ПРОТЕ ПРОБЛЕМИ НЕДОФІНАНСУВАННЯ, ІЗ ЯКИМИ ЗІТКНУЛИСЯ ВСІ БЕЗ ВИНЯТКУ УСТАНОВИ НАМН, ЩЕ НЕ ВИРІШЕНІ. НИНІ ТРИВАЮТЬ ПЕРЕМОВИНИ З НАЙВИЩИМ КЕРІВНИЦТВОМ ДЕРЖАВИ. За матеріалами офіційного сайту НАМН України

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

НОВИНИ

10 лютого 2017 року

«СВОЇ» ПОВЕР ТА ЮТ ЬС Я

ЗБИТКИ

АНТИКОРУПЦІЙНА МЕДИЧНА РЕФОРМА ПО-НОВОМУ ЗІ СТАРИМИ ОБЛИЧЧЯМИ М іністерство охорони здоров’я України починає впровадження прозорої системи е-Health для лікарів та пацієнтів. Але як можна створити щось якісно нове, коли біля керма стоять лобісти фармацевтичних компаній, з котрими пов’язані безкінечні корупційні скандали, та наближені до вищого медичного керівництва країни громадські активісти? Із лютого 2017 року в Україні розпочався перший етап запровадження системи е-Health, що повинна докорінно переформатувати медичну систему: винищити хабарництво і приписки, встановити жорст­кий контроль над видачею лікарняних і рецептів, скласти чіткі реєстри пацієнтів, які пот­р ебують допомоги в рамках державних програм. Саме завдяки цій системі гроші мають таки піти за пацієнтом. Робота над створенням е-Health вже у розпалі (щоправда, поки лише на папері) — підписано два Меморандуми про співпрацю, створено Координаційну раду МОЗ із питань інформатизації сфери охорони здоров’я. До неї також увійшли підприємці та представники громадських організацій, але яких? Тут якраз і починається найцікавіше — громадський сектор чомусь представлятимуть не ті, за кого проголосували. Система e-Health уже на перших етапах свого створення показує: не «гроші ходитимуть за пацієнтом», просто «свої» інакше ділитимуть фінансові потоки.

Вибір із наперед готовим результатом Україна — демократична держава з високо розвиненим громадянським суспільством (принаймні видимість цього прийнято створювати у чиновницьких комітетах, особливо коли мова йде про великі фінансові вливання). Тому до підписання Меморандумів про співпрацю у впровадженні e-Health долучили і громадських активістів та підприємців — усього близько 150 осіб. Незважаючи на те що в Положенні про Координаційну раду Міністерства охорони здоров’я України з питань інформатизації сфери охорони здоров’я зазначено: «До складу Координаційної ради може входити не менше 10 та не більше 20 осіб», радник в. о. Міністра охорони здоров’я Ірина Шевченко запропонувала відібрати із громадського сектора лише шістьох осіб — трьох від громадських організацій і трьох від бізнесу. Мабуть, це зробили для того, аби громадськість не заважала реформам постійним контролем.

1 лютого Голова ГО «Мольфар» Юлія Вотчер — відома українська волонтерка, яка за свою діяльність нагороджена орденом княгині Ольги ІІІ ступеня, — повідомила, що за результатами голосування від громадського сектора до Координаційної ради при МОЗ увійшли 4 особи: Світлана Дудчак (ГО «Громадянська служба «Свідомо»), Юлія Вотчер (ГО «Мольфар»), Олег Свентух (ВБО «Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ/СНІД») та Геннадій Кіржнер. Але вже ввечері цього самого дня список кандидатів кардинально змінюється. Від першого складу громадських активістів залишається лише представник

«Всеукраїнської мережі ЛЖВ». Після «перерахунку» голосів членами Координаційної ради МОЗ стають представники ВБО «Всеукраїнська мережа ЛЖВ», БФ «Пацієнти України» і ГО «Батьки за вакцинацію». «Виявляється, навички «підрахую» перейняв один з учасників голосування, а саме Олег Свентух із «Всеукраїнської мережі ЛЖВ». Новий «Ківалов», отримавши доступ до результатів голосування, самовільно їх модифікував, видалив зі списку основного конкурента та забрав голоси в переможців. Думаєте, так не буває? Помиляєтеся», — розповіла про цю ситуацію на своїй сторінці у Facebook Юлія Вотчер.

«Свої» громадські активісти Якось так вийшло, що представляти громадський сектор у Координаційній раді МОЗ із питань інформатизації сфери охорони здоров’я будуть БФ «Пацієнти України» та ВБО «Всеукраїнська мережа ЛЖВ» — основні захисники команди в. о. Мініст­р а охорони здоров’я у конфлікті між новою командою Міністерства та лікарями. На початку січня 2017 року «Всеукраїнська мережа ЛЖВ» та «Пацієнти України» одноголосно стали на захист Уляни Супрун: виступали разом із нею на прес-конференціях, неодноразово висловлювали їй підтримку у ЗМІ та на офіційних сайтах своїх структур. Одним словом, як могли, так і вливалися в ряди нової команди МОЗ — заробляли свій кредит довіри. І коли мати власну позицію, яка «випадково» збігається з позицією в. о. Міністра, — особиста справа кожного, то шлейф гучних скандалів, котрий тягнеться за «громадськими активістами», має насторожити ту саму громадськість. Крім того, дивно, що контролювати впровадження системи е-Health будуть дві громадські організації, які по суті є однією структурою. Наприклад, Дмитро Шерембей — засновник і колишній керівник БФ «Пацієнти України» зараз разом з іншим «активістом» Володимиром Курпітою очолює ВБО «Всеукраїнська мережа людей, які живуть з ВІЛ/СНІД». Скандальні борці з корупцією Голосно говорити про діяльність «компаній Шерембея» почали три роки тому — саме тоді представники цього громадського сектора оголосили себе борцями із корупцією. Активно виступаючи проти тодішнього керівництва МОЗ, вони намагалися забезпечити прохід до керівного крісла «своїм». Тоді й стали надбанням широкого загалу цікаві факти з біографії керівників «Всеукраїнської мережі ЛЖВ» та «Пацієнтів України», що нині оточили нове керівництво відомства і непомітно влилися в ряди Координаційної ради Міністерства охорони здоров’я України з питань інформатизації сфери охорони здоров’я. Зокрема, відомо, що у 2014 році «Всеукраїнська мережа ЛЖВ» та «Пацієнти України» влаштовували пікети, вимагаючи від МОЗ закуповувати для лікування дітей, хворих на муковісцидоз, «Креон ® » виробництва компанії Abbott замість вітчизняного препарату «Креазим». Але мало хто знає, що

на рахунок антикорупціонера-активіста, тричі засудженого за квартирні крадіжки Дмитра Шерембея надходили певні (не малі) суми від компанії Abbott якраз тоді, коли він разом із товаришами боровся за інтереси цього фармвиробника. Зокрема, у першому кварталі 2014 року Д. Шерембей отримав від виробника «Креону ®» компанії Abbvie (колишня Abbott) близько 10 тис. грн. Розмір винагороди невеликий, і це зрозуміло: «громадські активісти» у 2013 році забезпечили закупівлю цього препарату Міністерством лише на 800 тис. грн. Але вже у 2015 році обсяг централізованої бюд­жетної закупівлі препарату «Креон ® » у компанії Abbvie становив 8 млн грн. Окрім лобістської акції, спрямованої на заміну «Креазиму» «Креоном ® », діячі прославилися також боротьбою за скасування реєстрації українського препарату «Альфапег ® -С» перед проведенням тендерних закупівель у 2014 році, уведенням у 2015 році в програму закупівель МОЗ софосбувіру для лікування гепатиту С, що призвело до зайвих фінансових витрат. Цікавим є і той факт, що нинішній виконавчий директор ВБО «Всеукраїнська мережа ЛЖВ» Володимир Курпіта, якого у травні 2014 року було призначено Головою Державної служби України з питань протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та інших соціально небезпечних захворювань, пролобіював державні закупівлі препарату «Презиста®» виробництва «Янссен-Сілаг С.п.А.» (компанія належить транснаціональній корпорації «Джонсон і Джонсон»). Про це свідчить рух коштів на рахунку Володимира Курпіти за 2013 рік: ТОВ «Джонсон і Джонсон Україна» перерахувало «активісту» понад 60 тис. грн. Крім того, починаючи з 1 вересня 2014 року В. Курпіта, який очолював цент­ральний орган виконавчої влади, одержував грошову винагороду від БФ «Пацієнти України». І це далеко не всі факти про веселі походеньки громадських організацій, які контролюватимуть впровадження одного з найважливіших секторів медичної реформи в Україні. Чого лише вартий скандал під час закупівлі препаратів для лікування ВІЛінфекції/СНІД «Всеукраїнською мережею ЛЖВ», коли «кудись» зникли 4 млн грн. Тоді ж з’ясувалося, що деякі препарати, придбані «громадськістю», виявилися на 200% дорожчими, ніж закуплені державою. Одним словом, за роки своєї діяльності «Всеукраїнська мережа ЛЖВ» та «Пацієнти України», позиціонуючи себе як чесні та непідкупні борці з корупцією у медичній сфері, неодноразово перебували в центрі корупційних та лобістських скандалів. Тепер же «громадські активісти» абсолютно законно ввійшли у структуру МОЗ, щоб керувати медичною реформою і бути поблизу фінансових потоків однієї з найдорожчих соціальних сфер України. Для чого? Відповісти на це питання не складно, хоча це й розчаровує. За матеріалами онлайн-видання «Ракурс» та сторінки Юлії Вотчер у Facebook

У тільки-но закуплених ліків спливає термін придатності

Н

аціональна дитяча спеціалізована лікарня «Охматдит» не встигає використати препарати для лікування дітей з онкогематологічними захворюваннями, придбані у 2016 році за державними закупівлями, оскільки в них через два місяці закінчується термін придатності. Тому керівництво закладу звернулося до в. о. Міністра охорони здоров’я Уляни Супрун з проханням перерозподілити ліки між іншими лікарнями або здійснити заміну цих медикаментів на препарати з більшим терміном придатності відповідно до наданих компанією Grown Agents гарантій. Як стверджує у зверненні в. о. головного лікаря «Охматдиту» Тетяна Іванова, термін придатності ліків закінчується у квітні 2017 року. Нереалізованими у великій кількості залишилися такі препарати: «Віфенд» 200 мг — 520 таблеток; «Орунгал®» 150 мл — 200 флаконів; «Метотаб» 2,5 мг — 800 таблеток; «Сандімун» 50 мг — 450 капсул; «Сандімун» 100 мг — 650 капсул.

Президент благодійного фонду «Допомога онкохворим дітям» Валентина Маркевич зазначила: «Якщо ліки не замінять у повному обсязі і вони пропадуть, то держава зазнає збитків, як мінімум, на 1 млн грн». За інформацією онлайн-видання «Голос.UA»

! ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЄВА ЗНЯВ АРЕШТ З 59,8 МЛН ГРН, ЗАМОРОЖЕНИХ НА РАХУНКУ ДП «УКРМЕДПРОЕКТБУД». ПІД КОНТРОЛЕМ НБУ КАЗНАЧЕЙСТВО ПЕРЕРАХУВАЛО ЦІ КОШТИ НА БУДІВНИЦТВО НАЦІОНАЛЬНОЇ ДИТЯЧОЇ СПЕЦІАЛІЗОВАНОЇ ЛІКАРНІ «ОХМАТДИТ». За матеріалами офіційної сторінки Юрія Луценка у Facebook

3

НОВИНИ МЕ ДИЧНИЙ БУНТ

П РА В А

УКРАЇНЦІ ПРОТИ ГОСПІТАЛЬНИХ ОКРУГІВ

П

роцес формування госпітальних округів практично завершився. За твердженням МОЗ, упродовж року вони мають спланувати зручну для жителів регіонів мережу лікарень. Правда, уже зараз деякі території бунтують — Вінниччина, Харківщина та Черкащина виступили проти затверджених МОЗ проектів госпітальних округів. Медичні майдани на Вінниччині Згіднo з планом Вінницьку область поділили на три госпітальні округи — Вінницький, МогилівПодільський та Тульчинський. У кожному з них має бути місто з лікарнею екстреної допомоги, до якої можна доїхати менше, ніж за годину. 29 січня понад 2 тис. жителів Вінниччини зібралися на масштабний мітинг проти такого розподілу госпітальних округів. Основна причина масових протестів — страх людей залишитися без нормального медичного обслуговування. Річ у тому, що Шаргoрoд приєднали дo oкругу з центрoм у місті МoгилевіПoдільськoму, розташованому на кoрдoні з Мoлдoвoю. Місцеві жителі скаржаться, щo дo центру госпітального округу треба їхати більше години, а прямого автoбуснoгo спoлучення між населеними пунктами немає. Шаргородські лікарі також занепокоєні: є ризик того, що їх лікарню або закриють, або із сучасного медичного закладу перетворять на звичайну амбулаторію. Заступник Голови Вінницької ОДА Андрій Гижко заспокоює громаду тим, що рішення про закриття або створення лікарні має ухвалювати територіальна громада міста чи району, тому закривати шаргородську лікарню ніхто не буде. Проте слова чиновника не заспокоїли громаду. 3 лютого депутати Вінницької обласної ради зібралися на позачергову сесію, на якій було прийнято звернення до Кабінету Міністрів і Верховної Ради з вимогою призупинити утворення госпітальних округів, чітко визначити цілі та завдання цього процесу, не допустити зменшення фінансування медичних закладів, напрацювати нормативно-правову базу реформи з реальними термінами реалізації та провести масштабну інформаційну кампанію. На Харківщині перекривають дороги Жителі Харківської області також не задоволені поділом на госпітальні округи, тому й пішли на кардинальні кроки: 5 лютого мешканці Люботина перекрили трасу державного значення «Київ—Харків—Довжанський» на знак протесту проти закриття місцевої лікарні, оскільки в межах медичної реформи системи охорони здоров’я Люботин, що за 25 кілометрів від Харкова, увійде до госпітального округу з центральною лікарнею в Мерефі. З двох лікарень міста — КП «Люботинська центральна міська лікарня» і КЗ «Люботинська міська лікарня» (колишньої «Відділкової лікарні

ст. Люботин») — має лишитися одна у вигляді поліклініки. За екстреною допомогою місцеві мешканці змушені будуть їздити у Валки, за 37 кілометрів від міста, а прямого транспортного сполучення між Люботином і Валками немає. За словами в. о. начальника управління охорони здоров’я Харківської облдержадмініст­ рації Галини Сіроштан, Люботинська цент­ ральна міська лікарня не має акушерського відділення, тому зберегти її в тому вигляді, у якому вона є зараз, неможливо за законом. А от, конфлікт у Люботині, на думку заступника Голови Харківської ОДА Михайла Черняка, — це відлуння реформи системи охорони здоров’я, що відбувається в межах країни. «На сьогодні між спеціалістами Міністерства та нашими обласними фахівцями триває робоче обговорення. Наші спеціалісти бачать більше госпітальних округів, які мають з’явитися в області внаслідок реформи, міністерські наполягають на меншій кількості. Наше завдання як обласної влади — зберегти мережу надання вторинної медичної допомоги», — говорить М. Черняк. Чиновник запевняє, що в області не закриють жодної лікарні — їх можуть перепрофілювати в поліклініки або хоспіси. При цьому в лікарнях залишиться хірургія. Кабінетний протест Черкащини Черкащина теж проти поділу області на чотири госпітальні округи. Правда, далі обговорень і висловлень своєї незгоди у чиновницьких кабінетах справа не рухається. Річ у тому, що при затвердженні МОЗ проектів госпітальних округів Черкаської області із переліку випав Смілянський ГО, натомість затверджені Черкаський, Золотоніський, Уманський і Звенигородський. Сміляни не стали влаштовувати мітингів протесту і перекривати дороги, а приїхали висловити своє незадоволення таким рішенням до заступника Голови Черкаської ОДА Костянтина Омаргалієва та заступника начальника управління охорони здоров’я Черкаської ОДА Олега Найдана. О. Найдан розповів, що поділ відбувся відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів №932, і нестворення округу не заважає смілянам зберегти свої лікувальні заклади, адже округ може мати не одну, а й дві, а то й три лікарні інтенсивної терапії. Голова Черкаської обласної ради Олександр Вельбівець зазначив, що спочатку від області надійшли пропозиції про створення семи округів, потім їх зменшили до п’яти, а тепер МОЗ наполегливо рекомендує створювати чотири, тоді як для комфортного життя жителям регіону потрібно на один більше. «Пропозиції про сім та п’ять госпітальних округів МОЗ та Мінрегіонбуд відхилили. Тільки три. Чотири округи з’явилися тоді, коли згадали про міст в аварійному стані через Дніпро: мовляв, там має бути створений повноцінний вторинний рівень надання медичної допомоги, оскільки

шлях до закладів третинного рівня може бути відрізано в разі виникнення надзвичайної ситуації. Міст як аргумент сприйняли», — розповів він. МОЗ відмовляється від відповідальності Керівництво МОЗ узагалі дистанціювалося від проблем навколо створення госпітальних округів у регіонах, мотивуючи це тим, що господарювання й ухвалення рішень про створення госпітальних округів у компетенції громад. «До Міністерства та Кабінету Міністрів почали надходити листи, у яких депутати різних рівнів скаржаться на незручний для пацієнта розподіл територій у рамках госпітальних округів, — повідомив заступник в. о. Міністра охорони здоров’я Павло Ковтонюк. — Це свідчить про бажання місцевої влади перекласти відповідальність за відсутність діалогу всередині громад на центральні органи влади. МОЗ вкот­ ре наголошує: ми знаємо, що цей процес буде болючим, але Україна повинна пройти шлях від адміністративно-командної форми правління, коли із центру вказували, де і що будувати, до демократичної, коли місцева влада братиме на себе відповідальність за комфортне життя своєї громади». Заступник Голови Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я Ірина Сисоєнко переконана: під час формування госпітальних округів потрібно дотримуватися принципу «не нашкодь», тому незважаючи на певні труднощі українцям не варто вестися на популістичні гасла та залякування. «Впровад­ ження госпітальних округів — це один із кроків реформування системи охорони здоров’я. Проте медична галузь потребує ще багато змін. Необхідно підвищити соціальний рівень лікаря, забезпечити гідні заробітну плату й умови праці. Пацієнт має гарантовано отримувати доступну, якісну та ефективну медичну допомогу. Держава — нести відповідальність перед населенням країни», — наголосила І. Сисоєнко. Щодо закриття лікувальних закладів, то Уряд обіцяє цього не допустити. 27 січня на брифінгу Віце-прем’єр-міністр — міністр регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України Геннадій Зубко запевнив, що в рамках медичної реформи жодної лікарні не закриють. Щоправда, він нічого не сказав про так звану оптимізацію лікувальних установ, яка вже кілька років крокує Україною. Під цим гаслом райдержадміністрації та міськради закрили сотні медичних закладів. За матеріалами «112 каналу», офіційного веб-сайту МОЗ України, сайту Мediaport.ua та служби новин «Вчасно»

ПЕРСПЕК ТИВА

ЗАМІСТЬ ЛІКАРІВ ТА ФЕЛЬДШЕРІВ — ПАРАМЕДИКИ

В

иконувачка обов’язків Міністра охорони здоров’я Уляна Супрун на зустрічі з керівниками обласних центрів екстреної медичної допомоги повідомила, що протягом наступних п’яти років лікарів і фельдшерів швидкої допомоги перепрофілюють у парамедиків. Для них буде організовано спеціальний 4-модульний навчальний курс. Навчання триватиме три роки: два з них витратять на вивчення теорії, один — на стажування у бри-

4

гадах швидкої допомоги. «Широка мережа підстанцій — це один з елементів, який зможе забезпечити доїзд швидкої не за 20, а за 8 хвилин», — зазначила У. Супрун. У МОЗ переконані, що такі зміни дадуть змогу створити ефективну систему надання невідкладної медичної допомоги за коротший час та з меншими фінансовими витратами. Проте Міністерство не повідомляє, у скільки платникам податків обійдеться пере-

навчання лікарів на парамедиків і створення нової мережі підстанцій, хто працюватиме у перехідний період та як нові працівники екстреної допомоги українськими дорогами довезуть важкохворого в максимально короткий термін до пункту призначення. За матеріалами інформаційного порталу «Медпросвіта»

Профспілка домоглася відміни Постанови КМУ про скорочення ліжкового фонду

К

иївський апеляційний адміністративний суд визнав протиправною та скасував Постанову Кабінету Мініст­рів України від 25.11.2015 р. №1024 «Про затвердження нормативу забезпечення стаціонарними лікарняними ліжками у розрахунку на 10 тис. населення» (далі — Постанова). Професійна спілка працівників охорони здоров’я України у квітні 2016 року подала позов до Окружного адміністративного суду міста Києва на КМУ та МОЗ з вимогою визнати протиправною та скасувати Постанову Уряду №1024. В обґрунтуванні клопотання Профспілка зазначила, що Пос­танова є протиправною, оскільки її не було погод­ жено з Міністерством економічного розвитку і торгівлі України на стадії проекту. До того ж у 2013 та 2014 роках були розроблені два проекти Постанов Кабінету Міністрів, якими МОЗ пропонувало довести показник лікарняних стаціонарних ліжок до 65 на 10 тис. населення до 2020 року. Тоді Мінекономрозвитку висловило заперечення проти таких пропозицій. Крім цього, Профспілка переконана, що Постанова суперечить інтересам медичних працівників України, оскільки передбачає скорочення штатних посад у закладах охорони здоров’я, «переведення» співробітників на неповні ставки, а також їх звільнення за скороченням. 28 грудня 2016 року Окружний адміністративний суд Києва відмовив Професійній спілці працівників охорони здоров’я України у задоволенні позову, після чого Профспілка звернулася до Київ­ського апеляційного адміністративного суду, який 31 січня своїм рішенням скасував сумнозвісну Постанову. До апеляційної скарги приєдналися Волинська, Донецька, Івано-Франківська, Кіровоградська, Київська, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська та Харківська обласні організації Профспілки працівників охорони здоров’я України. За матеріалами офіційного сайту Професійної спілки працівників охорони здоров’я України

! УКРАЇНЦІ З НЕДОВІРОЮ СТАВЛЯТЬСЯ ДО НИЗКИ ЗМІН У МЕЖАХ МЕДИЧНОЇ РЕФОРМИ. ЗОКРЕМА, ГРОМАДЯНИ НАЙБІЛЬШ НЕЗАДОВОЛЕНІ СТВОРЕННЯМ ГОСПІТАЛЬНИХ ОКРУГІВ — ПРОТИ ЦІЄЇ ІНІЦІАТИВИ ВИСТУПАЮТЬ 44% УКРАЇНЦІВ, ІЩЕ 20% НЕ МОЖУТЬ ВИЗНАЧИТИСЯ ЗІ СВОЇМИ ОЦІНКАМИ. За матеріалами офіційного сайту соціологічної групи «Рейтинг»

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

НОВИНИ

10 лютого 2017 року

ЗМОВА

СК А НД А Л

ВИРОБНИКА СМЕРТОНОСНИХ ВАКЦИН ОШТРАФУВАЛИ НА 1,1 МЛН ГРН

П

ідприємство, яке належить родині Раїси Богатирьової і запам’яталося 11 дитячими смертями після застосування вакцини проти гепатиту В, знову нагадує про себе.

5 січня 2017 року Господарський суд Харківської області розглянув справу №922/2691/16 за позовом Державної екологічної інспекції до ПАТ «Фармстандарт-Біолік». Інтере­с и Держекоінспекції в суді представляв заступник прокурора Харківської області. Під час судового засідання повідомили: планова перевірка Держекоінспекції стосовно дотримання вимог природоохоронного законодавства виявила, що ПАТ «Фармстандарт-Біолік» під час виробництва фармацевтичних препаратів і вакцин здійснює викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря із 52 стаціонарних джерел. При цьому термін дії дозволу на викиди забруднюючих речовин у компанії закінчився ще 7 березня 2013 року. У зв’язку із цим Держекоінспекція вирішила оштрафувати підприємство на суму шкоди, заподіяної навколишньому середовищу, — 1 млн 129 тис. грн. Суд задовольнив вимоги Держекоінспекції в повно-

му обсязі. Також суд зобов’язав ПАТ «Фармстандарт-Біолік» сплатити 17 тис. грн судового збору. ПАТ «Фармстандарт-Біолік» — скандальний виробник вакцин часів Раїси Богатирьової. До 2010 року фармацевтичний завод належав Олександру Богатирьову (одному із синів екс-Міністра охорони здоров’я). О. Богатирьов продав свою частку власності російському гігантові АТ «Фармстандарт» після того, як Генеральна прокуратура України прийняла постанову про проведення перевірки щодо дотримання законодавства МОЗ при закупівлі вакцин виробництва ПАТ «Фармстандарт-Біолік». Тодішні опозиційні народні депутати звернулися у ГПУ з вимогою розслідувати факти 11 документально підтверджених летальних випадків серед дітей після застосування вакцини проти гепатиту В виробництва цієї компанії. Йшлося про тендери на десятки мільйонів гривень, які розігрувалися між кишеньковими підприємствами групи О. Богатирьова. Фірми завжди поставляли тільки вакцини виробництва «Фармстандарт-Біолік» незалежно від того, яке підприємст­ во формально перемагало. При цьо-

му Раїса Богатирьова заперечувала зв’язок своєї сім’ї з ПАТ «Фармстандарт-Біолік», хоча й це підтверджувала офіційна інформація із сайту Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Важливо також зазначити, що у грудні 2012-лютому 2013 року Держлікслужба України зупинила виробництво вакцин на підприємстві у зв’язку із численними порушеннями ліцензійних умов здійснення діяльності. Однак пізніше роботу цеху розливу, сублімації й упаковки препаратів було відновлено (цю інформацію наведено в рішенні суду у справі про викиди забруднюючих речовин). До речі, в успішні тендерні роки (2008-2011) директором ПАТ «Фармстандарт-Біолік» був Валерій Карамавров. Йому досі належить третина ще одного фармацевтичного підприємства родини Богатирьових — ТОВ «Сінбіас Фарма». В. Карамавров — бізнес-партнер Олександра Доровського і Геннадія Хорунжого з групи фармацевтичних компаній «Здоров’я», що належать російському політику, «єдиноросу» Олександ­ ру Шишкіну. За матеріалами сайту Pharma.net.ua

А МОЗ ПРОТИ

ЗА КОШТИ ВОЛОНТЕРІВ ЛІКАРІ ПОВЕРТАЮТЬ ВІЙСЬКОВИМ ЗДАТНІСТЬ ДО АКТИВНОГО ЖИТТЯ

У

країнські медики рятують військових від ампутації кінцівок, вирощуючи кісткову тканину для ушкоджених ділянок. На сьогодні вже зроблено понад 70 операцій пораненим учасникам АТО. Як розповідає доцент кафедри хірургічних хвороб №2 Київського медичного університету УАНМ, старший науковий співробітник ДУ «Інститут невідкладної і відновної хірургії ім. В. К. Гусака НАМН України», ортопед-травматолог Володимир Оксимець, для цього використовують спеціально оброблену

кістку тварини, у яку в лабораторії вводять стовбурові клітини пацієнта. «Клітини стають кістковими, але продовжують ділитися до того часу, поки не сформується повноцінна кістка», — говорить В. Оксимець. Волонтер Надія Романенко розповідає, що такі операції фінансуються за народні кошти — за 2 роки війни ні Міністерство оборони, ні Міністерство охорони здоров’я не виділили на це жодної копійки. Загалом на операції з вирощування кісткової тканини для військових волонтери зібрали і витра-

тили вже 20 млн грн. Проте останнім часом грошей на рахунки надходить усе менше, а на порятунок ще очікують кілька десятків українських вояків. У МОЗ відсутність фінансування пояснюють тим, що практика українських лікарів не виз­ нана світовою медичною спільнотою. «Але клінічні дослідження проводити можна і треба», — «подарував надію» заступник Міністра охорони здоров’я Олександр Лінчевський. За матеріалами ТСН

ДОСЛІД ЖЕННЯ

ВЧЕНІ ВИМАГАЮТЬ ПІДВИЩИТИ СТАНДАРТИ ДЛЯ КЛІНІЧНИХ ВИПРОБУВАНЬ ПРЕПАРАТІВ

В

чені вважають стандарти проходження первинних клінічних випробувань лікарських засобів за участю людей недостатньо високими і пропонують кілька шляхів їх підвищення. Результати вивчення цієї проблеми були опубліковані в журналі Nature. Дослідники Університету Макгілла запропонували низку способів підвищення зазначених стандартів. На думку вчених, необхідно вимагати, щоб розробники препарату включали негативні результати тестування на тваринах

у документи, представлені дослідникам і етичним комітетам, а дозволяти проведення клінічних випробувань за участю людей можна лише після ретельної перевірки доклінічної доказової бази незалежними експертами. Крім того, необхідно зобов’язати рецензентів розглядати широку доказову базу під час оцінювання ймовірності того, що препарат матиме клінічну ефективність. І поки світова наукова спільнота занепокоєна випробуванням лікарських засобів на

людях, на українцях різних вікових категорій тестують американські ліки. Дозвіл на це фармацевтичним компаніям дала в. о. Мініст­ ра охорони здоров’я У. Супрун, підписавши 15 серпня 2016 року Наказ №835 «Про проведення клінічних випробувань лікарських засобів та затвердження суттєвих поправок». За матеріалами Sciencedaily та офіційного веб-сайту МОЗ України

Фармацевтичних гігантів підозрюють у штучному підвищенні цін на ліки для хворих на діабет

Д

о Окружного суду США в окрузі Массачусетс надійшов позов проти трьох фармакологічних компаній: американської Eli Lilly and Company, датської Novo Nordisk A/s і французької Sanofi. Їх підозрюють у змові з метою підвищення цін на життєво необхідні ліки для хворих на цукровий діабет. Позивачі переконані: фармацевтичні виробники і компанії з управління пільговим забезпеченням ліками використовують чинну в США систему ціноутворення на препарати для отримання додаткового прибутку. У судовому позові зазначається, що хворі на діабет щомісяця витрачають близько 900 дол. на інсулін. У фармацевтичній компанії Sanofi відкинули ці звинувачення, назвавши їх абсолютно безпідставними, і повідомили про намір захищатися у судовому порядку. Компанії Eli Lilly and Company та Novo Nordisk A/s також спростували будьякі порушення закону з їх боку. Раніше стало відомо, що фармгіганти Eli Lilly and Company, Novo Nordisk A/s і Sanofi «змагаються» у підвищенні ціни на інсулін: один з препаратів, який випускають вказані компанії, за останні два десятиліття подорожчав на 1124%. До того ж виявилося, що американці витрачають на щомісячне лікування цукрового діабету більше, ніж платять по іпотеці. Цей нес­ подіваний висновок може призвести до найсерйозніших наслідків для фармацевтичних виробників. У більшості галузей конкуренція сприяє зниженню вартості товару. У випадку з інсуліном вона йде в ногу зі зростанням цін, і це не схоже на випадковість. За матеріалами видань The New York Times та Business Insider

! НАРДЕПИ ПРОПОНУЮТЬ ЗВІЛЬНИТИ ВІД ПДВ ОПЕРАЦІЇ З ПРОДАЖУ ТА ПОСТАВОК НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ МЕДИКАМЕНТІВ ВІТЧИЗНЯНОГО ВИРОБНИЦТВА ДО КІНЦЯ 2018 РОКУ. ЦЕ ПЕРЕДБАЧЕНО ЗАКОНОПРОЕКТОМ №6012, МЕТА ЯКОГО — СТВОРЕННЯ СПРИЯТЛИВИХ УМОВ ДЛЯ ЗНИЖЕННЯ ЦІН НА ЛІКАРСЬКІ ЗАСОБИ Й ПОКРАЩЕННЯ ФІНАНСОВОГО СТАНОВИЩА СОЦІАЛЬНО НЕЗАХИЩЕНИХ ВЕРСТВ НАСЕЛЕННЯ. За матеріалами сайту «ЮрЛіга»

5

ДОСЬЄ

ПЕРЕЗАВАНТАЖЕННЯ ВООЗ-2017 Десятирічний термін перебування доктора Маргарет Чен на посаді Генерального директора ВООЗ добігає кінця. 1 липня 2017 року організацію очолить новий керівник. Чим запам’ятався період правління М. Чен, хто претендує на світове лідерство в галузі охорони здоров’я та які реформи в організації обіцяють кандидати на посаду головного медика світу?

Н

а посаду Генерального директора ВООЗ Маргарет Чен із КНР обирали двічі: у листопаді 2006-го і травні 2012 року. Загалом вона працює у ВООЗ з 2003-го: директором Департаменту з охорони навколишнього середовища, директором Департаменту з епіднагляду за інфекційними хворобами та дій у відповідь, представником Генерального директора по пандемічному грипу, помічником Генерального директора по к ластеру інфекційних хвороб. До роботи у ВООЗ Маргарет Чен 9 років обіймала посаду мініст­ра охорони здоров’я Гонконгу. У 2013 і 2014 роках вона входила у топ-100 найвпливовіших жінок світу за версією Forbes.

Маргарет Чен біля керма Період правління Маргарет Чен ознаменувався низкою досягнень у роботі ВООЗ. Це зокрема протистояння вірусам Зіка та Ебола, боротьба за гендерну й соціальну рівність, вакцинація населення в країнах — членах ВООЗ, гуманітарна допомога державам, які постраждали від військових конфліктів, ліквідація кору в американському регіоні, часткова перемога над ВІЛ (у 2016 році Таїланд став першою країною Азійсько-Тихоокеанського регіону, де вдалося ліквідувати передачу вірусу від матері до дитини). Також у цей період розпочалася реформа ВООЗ, основною метою якої було покращення медико-санітарних показників, координації між організацією та країнами-членами, підвищення ефективності й оперативності реагування на виклики. Проте, незважаючи на значні успіхи в роботі, у часи, коли біля керма ВООЗ стояла Маргарет Чен, на адресу організації неодноразово лунали критика та навіть звинувачення у корупційній діяльності.

Мільярди свинячого грипу Так звана епідемія свинячого грипу — наслідок іншої істерії, пов’язаної з нібито епідемією пташиного грипу. У 2003 році ВООЗ заявила, що пташиний грип H5N1 може перерости у світову пандемію, якщо вірус зазнає рекомбінації генів з вірусом грипу людини. Як наслідок

6

— низка фармацевтичних компаній вклали мільярди доларів у виробництво антивірусних препаратів, зокрема Tamiflu (Roche) і Relenza (GlaxoSmithKline), сподіваючись на державні закупівлі у великих масштабах. Проте хвиля масових людських смертей від пташиного грипу не стала реальністю: за 5 років було підтверджено лише 361 випадок зараження вірусом пташиного грипу. З них 227 — смертельні. Щойно стих ла ця паніка, світ захопила інша істерія — у 2009 році Генеральний директор ВООЗ Маргарет Чен заявляє про можливу небезпеку глобальної пандемії свинячого грипу (вірус H1N1). Почався масовий психоз, що призвів до витрачання десятків мільйонів бюджетних коштів. Усі вони осіли в кишенях власників фармацевтичних компаній, які, за підрахунками банку з Уолл-стріт, заробили від 7,5 до 10 млрд Євро. ВООЗ звинуватили у змові із фармвиробниками, унаслідок чого було ініційоване розслідування ПАРЄ.

5 червня 2010 року ПАРЄ поширила заяву, що епідемії свинячого грипу в 2009 році не було, а була паніка, спровокована заявою ВООЗ та «підхоплена урядами деяких держав». Як потім написали іноземні ЗМІ, це призвело до «розбазарювання коштів з державних бюджетів», а завдяки паніці найбільші фармацевтичні компанії реалізували різним державам, зокрема Україні, великі запаси дорогих лікарських препаратів «Терафлю» і «Таміфлю», у яких закінчувався термін придатності. Керівництво ВООЗ ві дкинуло звинувачення у фінансових зв’язках організації з фармацевтичними компаніями та корупційній складовій під час інформування про заг­ розу епідемії свинячого грипу, але від будь-яких коментарів з цього приводу ухилилося.

Невчасне реагування на віруси Зіка і Ебола Міжнародні експерти розкритикували ВООЗ за те, що вона із запізненням оголосила надзвичайний стан у зв’язку з поширенням вірусу Зіка та відреагувала на атаку вірусу Ебола.

У лютому 2016 року ВООЗ визнала, що вірус, котрий спричинює лихоманку Зіка, є загрозою світового масштабу, й оголосила режим надзвичайного стану. Відповідну заяву зробила саме Гендиректор організації Маргарет Чен. На момент його оголошення від вірусу Зіка померли 11 тис. осіб (в основному у Гвінеї, Сьєрра-Леоне та Ліберії). У кінці року ВООЗ повідомила про закінчення режиму надзвичайного стану, уведеного через спалах вірусу Зіка. З вірусом Ебола ВООЗ також не змогла впоратися вчасно. Причина — недостатнє фінансування і погана координація з іншими агентст­ вами ООН. Про це в доповіді незалежної комісії повідомила головний виконавчий директор міжнародного благодійного фонду Oxfam GB Барбара Стокінг. Тоді ВООЗ свою провину визнала, але звинуватила в провалі некомпетентних співробітників і недостатню поінформованість населення. Професор Пітер Піот, який відкрив в 1976 році вірус Ебола, заявив, що ВООЗ повільно відреагувала на спалах захворювання через некомпетентність своїх представників у країнах Африки. Спалах вірусу Ебола було зафіксовано в лютому 2014 року у Гвінеї. Тривав він до грудня 2015-го, вийшовши за межі країни і поширившись на Ліберію, Сьєрра-Леоне, Нігерію, Сенегал, США, Іспанію та Малі. Від епідемії загинуло близько 10 тис. осіб.

Нові люди — нові перспективи Критика та скандали, пов’язані з роботою ВООЗ, — черговий доказ того, що організації потрібні швидкі, системні та послідовні реформи. Їх обіцяють втілити кандидати на посаду Генерального директора. Держави — члени ВООЗ запропонували 6 осіб на посаду Генерального директора. Ефіопія, Франція, Пакистан, Угорщина, Велика Британія та Північна Ірландія висунули по одній особі. 26 січня у Женеві Виконавчий комітет Організації шляхом голосування відібрав три кандидатури. На фінішну пряму в боротьбі за посаду головного меди-

ка світу вийшли колишній міністр охорони здоров’я Ефіопії Тедрос Адханом, колишній міністр з питань здоров’я Пакистану Санія Ніштар та спеціальний радник ООН Девід Набарро. У травні 2017 року держави-члени шляхом голосування оберуть нового Генерального директора, який розпочне виконання службових обов’язків у липні.

Доктор Тедрос Адханом (Dr. Tedros Adhanom Ghebreyesus) обіймав посаду міністра охорони здоров’я (20052012 роки) та міністра закордонних справ (2012-2016 роки) Ефіопії. За версією New African Magazine його визнано одним із найвпливовіших африканців 2015 року. Т. А дханом — всесвітньо відомий дослідник малярії. У 2011 році він став першим неамериканським одержувачем гуманітарної премії Джиммі та Розаліни Картер, заснованої американським Національним фондом інфекційних хвороб. Під час своєї роботи на посаді міністра охорони здоров’я Т. Адханом успішно втілив низку профільних реформ, що покращили доступ населення Ефіопії до медичних послуг. Одне з найуспішніших рішень — навчання та працевлаштування у системі охорони здоров’я 40 тис. жінок, а також збільшення найму медичних кадрів. Крім того, у цей період знизився рівень дитячої смертності від 123 випадків на 1 тис. народ­жених живими у 2006 році до 88 у 2011-му. Програма дій Т. Адханома. Реформування ВООЗ: перетворення її на ефективнішу, прозорішу і відповідальнішу організацію, незалежну у своїй діяльності, що спирається на останні досягнення науки, орієнтована на результат і здатна швидко реагувати на виклики. Здоров’я для всіх: просування загального охоплення меди-

1 2

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ДОСЬЄ

10 лютого 2017 року

ко-санітарними послугами і надання кожному пацієнту необхідних послуг, вартість яких не стане для нього непоси льним фінансовим тягарем. Досягнути цього пункту програми претендент з Ефіопії збирається за рахунок спрямування внутрішніх ресурсів на цілі охорони здоров’я, зміцнення первинного медичного обслуговування, розширення доступу до профілактики, діаг­ностики та лікування інфекційних і неінфекційних захворювань. Охорона здоров’я: зміцнення позицій національних органів охорони здоров’я і місцевої громадськості, розвиток їх здатності розпізнавати і боротися з надзвичайними випадками захворювань, включаючи резистентність до антимікробних речовин. Жінки, діти і підлітки: приділити особливу увагу здоров’ю і благополуччю жінок, дітей і підлітків у глобальному масштабі. Вплив к ліматичних змін на здоров’я людини: пі дтримка національних органів охорони здоров’я у прагненні краще зрозуміти наслідки змін навколишнього середовища в контексті впливу на здоров’я людини і навчитися правильно реагувати на них.

3

4 5

ВООЗ має стати надійним партнером усіх держав і водночас сприяти виконанню зобов’язання, прийнятого світовими лідерами в рамках Порядку денного в галузі сталого розвитку на період до 2030 року. Просування соціально орієнтованої політики в галузі охорони здоров’я. Впровадження такої політики залежить від наявності умов для відкритої взаємодії організацій, які працюють у системі охорони здоров’я, з іншими зацікавленими сторонами.

4

Доктор Девід Набарро (Dr. David Nabarro) — спеціальний радник Генерального секретаря ООН з питань Порядку денного в галузі сталого розвитку на період до 2030 року та зміни клімату. На посаді Генерального директора ВООЗ Девід Набарро планує забезпечити досягнення результатів за чотирма напрямками. Узгодження діяльності ВООЗ з Цілями сталого розвитку. Реформа ВООЗ, що дасть змогу ефективно реагувати на спалахи хвороб і надзвичайні ситуації в галузі охорони здоров’я. Кандидат обіцяє реформувати організацію так, щоб під час спалахів хвороб і надзвичайних ситуацій вона могла взяти на себе роль лідера, який розширить можливості інших організацій. Взаємодія з державами — членами ВООЗ на основі довіри.

1 2

3

Доктор Санія Ніштар (Dr.Sania Nishtar) є співголовою комісії ВООЗ по боротьбі з дитячим ожирінням. С. Ніштар — перший пакистанський кардіологжінка, екс-міністр уряду Пакистану. На посаді Генерального директора ВООЗ Санія Ніштар обіцяє виконати 10 пунктів. Зокрема досягти прозо-

рості та звітності у всіх сферах діяльності ВООЗ, оперативної готовності у випадку спалахів епідемій і надзвичайних ситуацій, забезпечення підт­ римки країн-членів для реалізації Цілей сталого розвитку, пришвидшення реформ ВООЗ, розвитку інституціонального потенціалу організації для налагодження зв’язків, впровадження нових моделей фінансування. Епоха Маргарет Чен на посаді Генерального директора ВООЗ добігає кінця. Позаду лишилися скандали, пов’язані з вірусами й епідеміями. Менше ніж за півроку вже новий керівник вирішуватиме глобальні проблеми в системі охорони здоров’я світу, боротиметься із соціальною нерівністю та за доступність медичного обслуговування. Для України, за великим рахунком, з приходом нового керівника ВООЗ особливо нічого не зміниться. Єдине, що важливо для нас, — це безперебійна і злагоджена робота організації. Хто б не очолив ВООЗ, проблеми у сфері охорони здоров’я не зникнуть. І допомога міжнародних організацій Україні зовсім не завадить. Головне, щоб вона не вилилась у черговий вакцинальний чи йому подібний скандал. Тетяна КОЛІСНИК, «ВЗ»

ПЕРЕДПЛАТА НА ГАЗЕТУ «ВАШЕ ЗДОРОВ’Я»

НА 2017 РІК ТРИВАЄ! МЕДИЧНА ГАЗЕТА УКРАЇНИ

№49-50 (1385-1386) 9.12.2016 НОВИНИ УРЯД УХВАЛИВ 10 ПОСТАНОВ, ПОКЛИКАНИХ КАРДИНАЛЬНО ЗМІНИТИ СИСТЕМУ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

ГАЗЕТА МОЗ УКРАЇНИ І ГАЛУЗЕВОЇ ПРОФСПІЛКИ

12

ЧИМ НЕ МОЖНА ЛІКУВАТИ ГРВІ ТА ГРИП

ЛІКАР НА БОРТУ!

СМЕРТЬ ДІТЕЙ СПРИЧИНИЛИ ГОМЕОПАТИЧНІ ЗАСОБИ?

СТОР.

№51-52 (1387-1388) 23.12.2016

ГАЗЕТА МОЗ УКРАЇНИ І ГАЛУЗЕВОЇ ПРОФСПІЛКИ

МЕДИЧНА ГАЗЕТА УКРАЇНИ

WWW.VZ.KIEV.UA

№1-2 (1389-1391) 13.01.2017

ГАЗЕТА МОЗ УКРАЇНИ І ГАЛУЗЕВОЇ ПРОФСПІЛКИ

WWW.VZ.KIEV.UA

МЕДИЧНА ГАЗЕТА УКРАЇНИ

№3-4 (1392-1393) 27.01.2017

ГАЗЕТА МОЗ УКРАЇНИ І ГАЛУЗЕВОЇ ПРОФСПІЛКИ

WWW.VZ.KIEV.UA

ПЕДІАТРІЯ НА РОЗДОРІЖЖІ РЕФОРМ Унаслідок медичних реформ останніх років педіатрія була змушена відстоювати свої позиції — її визнали зайвою на первинній ланці, А останнім часом з’явився ще один тривожний сигнал — медичні виші обмежили набір студентів на педіатричні факультети (адже нині це не обов’язково, а лише на розсуд ректора). Цього року лише три медичні університети оголосили набір на спеціальність «Педіатрія», решта взагалі від неї відмовилася! Що далі? Хто вирішуватиме нагальні СТОР. проблеми дитячого здоров’я, які накопичилися за цей період?

НАВІЩО «ІНДАРУ» П’ЯТЬ КЛОНОВАНИХ ПІДПРИЄМСТВ?

2-5

WWW.VZ.KIEV.UA

МЕДИЧНА ГАЗЕТА УКРАЇНИ

До певного моменту головним завданням військових лікарів в умовах бойових дій була лише евакуація поранених, надання ж медичної допомоги розпочиналося вже в лікарні. Якщо ж постраждалий не долетів до польового госпіталю, то це списували на санітарну втрату. Тоді надання допомоги на борту вертольота вважалося неможливим: постійний рух, зміна положення пацієнта тощо. Поняття власне повітряСТОР. ного санітарно-медичного транспорту практично не існувало.

19

РЕЄСТР ПАЦІЄНТІВ В УКРАЇНІ: ЩО ЗАВАЖАЄ «ПОРАХУВАТИ» ХВОРИХ?

ПАРАМЕДИКИ В УКРАЇНІ:

10

З прийняттям у 2012 році Закону України «Про екстрену медичну допомогу» були намічені грандіозні плани щодо модернізації служби. Багато позицій реалізували, не менше — розкритикували, але дружно чекали логічного завершення реформ. Ідея перевести вітчизняну систему екстреної допомоги на рейки парамедицини виявилася занадто крутим віражем: суспільство не зрозуміло, медики обурилися, мовляв, так і до параміністерства недалеко. Кого насправді рятуватимуть парамедики — медичний бюджет чи пацієнтів? І чи можна змінити СТОР. хід часу переведенням стрілок годинника?

ПОЗИЦІЇ КОМІТЕТУ ВЕРХОВНОЇ РАДИ З ПИТАНЬ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ТА МОЗ СПІВПАЛИ ОПРИЛЮДНЕНО ПОРЯДОК СТВОРЕННЯ В УКРАЇНІ ГОСПІТАЛЬНИХ ОКРУГІВ НАТАЛЯ ШОЛОЙКО ВИЯВИЛАСЯ ЗАНАДТО КОРУМПОВАНОЮ ДЛЯ ПОСАДИ ДЕРЖСЕКРЕТАРЯ МОЗ

2-5

ПІЛЬГОВИЙ

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ДЛЯ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ПЕРЕДПЛАТНИКІВ:

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ДЛЯ ПІДПРИЄМСТВ І ОРГАНІЗАЦІЙ:

86181 08198 60965

ГРОШІ — ЗА ПАЦІЄНТОМ:

6

ЧАРІВНИЙ КЛУБОК ЧИ УКРАЇНСЬКИЙ ЛАБІРИНТ?

ЩО ПЕРЕВАЖИТЬ НА ТЕРЕЗАХ РЕФОРМ?

Перехід до обов’язкового медичного страхування передусім передбачає визначення обсягів медичної допомоги, яка надаватиметься в рамках страхової програми. Якщо це робити, виходячи з «можливостей», то в умовах крайньої бідності держави такий підхід межуватиме з геноцидом. СТОР.

8

СТОР.

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ДЛЯ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ:

На сесії Європейського регіонального комітету ВООЗ у вересні 2012 року було прийнято Європейський план дій зі зміцнення потенціалу та покращення послуг системи громадського здоров’я. Україна підписала цей документ і зобов’язалася його виконувати. Тож альтернативи створенню системи громадського здоров’я в нашій державі не існує. Інша справа — наскільки послідовно і грамотно ми виконаємо взяте на себе зобов’язання. СТОР.

ДРУГЕ ДИХАННЯ ЧИ ОСТАННІЙ ПОДИХ ШВИДКОЇ?

НОВИНИ «Без реєстру як без рук», — скаржаться реформатори усіх «поколінь». Куди не кинь — усюди він: і лікаря проконтролювати, і кошти на медичну допомогу порахувати, і вартість ліків компенсувати. Що ж заважає медичній бухгалтерії облікувати хворих? Як запобігти тому, щоб кожен бажаючий рахував їх на свій лад? Чи готові лікарі до нової відповідальності та чи захищені пацієнти СТОР. від стороннього ока?

ДЕСЯТЬ «ЗАПОВІДЕЙ» ГРОМАДСЬКОГО ЗДОРОВ’Я ЧИ ВДАСТЬСЯ ЇХ ВИКОНАТИ В УКРАЇНІ?

10

ІРИНА СИСОЄНКО: ФРАГМЕНТАРНІ РЕФОРМИ І НЕДОФІНАНСУВАННЯ ГАЛУЗІ ПРИЗВЕДУТЬ ДО РОЗЧАРУВАННЯ СУСПІЛЬСТВА Кабінет Міністрів України 30 листопада 2016 року ухвалив 10 постанов, внесених Міністерством охорони здоров’я. Зокрема затверджено концепції розвитку системи громадського здоров’я та реформи фінансування галузі, яка закріплює нову модель медичного страхування, ухвалено постанову щодо утворення госпітальних округів тощо. Це одразу оголосили як значну перемогу на шляху до реформування галузі. Однак у багатьох з’явилися сумніви щодо реалістичності таких планів з огляду на нинішнє фінансування, чинне законодавство й втомленість суспільства від безкінечних медичних експериментів. Тож радіти новим ініціативам, почекати, озброївшись висловом «Усе минає і СТОР. це мине», чи працювати на випередження ризиків?

6

ЧИ ЗАКІНЧИТЬСЯ ЕРА АНТИБІОТИКІВ? За даними ВООЗ, протягом наступних 35 років близько 300 млн осіб передчасно помруть через антибіотикорезистентність, а її наслідки для світової економіки виллються у 100 трлн дол. (якщо не буде вжито відповідних заходів). Чи існує вихід із ситуації? СТОР.

12

ДИТЯЧИЙ ТУБЕРКУЛЬОЗ В УКРАЇНІ: НЕМАЄ ПРОТОКОЛУ, НЕМАЄ ПРОБЛЕМИ?

У вересні 2014 року затверджено уніфікований клінічний протокол надання медичної допомоги дорослим, хворим на туберкульоз, куди питання виявлення, діагностики й лікування цієї недуги у дітей не включили через розбіжності в баченні та вирішенні вказаної проблеми. Тому в березні 2015 року було скликано робочу групу з розробки нормативних документів зі спеціальності «Дитяча фтизіатрія», й почалася підготовка протоколу з діагностики та лікування дітей. Проте дійти згоди не вдалося й донині. СТОР.

12

Принцип, за який усі боролися як за еталон справедливого фінансування медичної галузі, оголошено основою майбутніх реформ і наріжним каменем медичного страхування в Україні. Нарешті кошти таки підуть за пацієнтами, а ті своєю чергою — за контрактами з первинкою. Питання в іншому: на що вистачить тоненького бюджетного гаманця сімейної медицини? Із чим піде хворий до стаціонару, якщо «медичного траншу» туди не призначено? І головне — чи передбачає принцип «гроші — за пацієнСТОР. том» логічне продовження «бонуси — для лікаря»?

8

НОВИНИ

ПРОЕКТИ СЕМИ ГОСПІТАЛЬНИХ ОКРУГІВ ВІДПРАВИЛИ НА ДООПРАЦЮВАННЯ МОЗ НЕ ВСТИГАЄ РЕАЛІЗОВУВАТИ КОШТИ МІЖНАРОДНОГО БАНКУ

СТОР.

ЧИ ГОТОВА ДО ЦЬОГО УКРАЇНСЬКА МЕДИЦИНА? НОВИНИ ОЛЬГА БОГОМОЛЕЦЬ РОЗКРИТИКУВАЛА МОЗ ЗА «ШВИДКІ» РЕФОРМИ УКРАЇНСЬКІ МЕДУСТАНОВИ ВІДМОВЛЯЮТЬСЯ ВІД ПРЕПАРАТІВ, ЗАКУПЛЕНИХ CROWN AGENTS

УРЯД ВИМАГАЄ ВІД МОЗ КОНКРЕТНОГО ГРАФІКА ЗАКУПІВЕЛЬ ВАКЦИН І ЛІКІВ

2-5

ЛОМКА СТАЦІОНАРНОГО МЕНТАЛІТЕТУ —

КОМПАНІЯ TEVA НАЗВАЛА СУМИ, ЯКІ ПЛАТИЛА УКРАЇНСЬКОМУ ТА РОСІЙСЬКОМУ ЧИНОВНИКАМ

ЧИ ОТРИМУВАТИМУТЬ УКРАЇНСЬКІ ЛІКАРІ СЕРТИФІКАТИ? У ГРУПИ КОМПАНІЙ «ЗДОРОВ’Я» ТА РОДИНИ ОДІОЗНОГО ЕКС-МІНІСТРА МОЗ РАЇСИ БОГАТИРЬОВОЇ СПІЛЬНІ ІНТЕРЕСИ?

2-5 СТОР.

Ініціатори медичних реформ переконані: українців лікують не так і не там, де треба, — стаціонари зумисне й надовго «прив’язують» хворих до ліжка, амбулаторна ж ланка відпочиває замість брати на себе важливі функції. Що насправді заважає інтенсифікації лікувального процесу і збільшенню в ньому «амбулаторної квоти» — невміння працювати по-новому, небажання ламати стереотипи СТОР. чи реалії вітчизняної системи охорони здоров’я?

8

УСПІШНІ РЕФОРМИ ПЕРВИНКИ БЕЗ ШАБЛОНІВ І МІФІВ

В Україні не вщухають дискусії щодо моделей, форм і механізмів розвитку первинної допомоги. Утім, заяви про те, що світ уже давно досяг ідеалу в цьому питанні і дійшов «однозначних висновків», не витримують критики — пошуки шляхів удосконалення тривають. Тому варто проаналізувати стратегії та структуру організації послуг населенню на рівні цієї служби в різних країнах Європи, аби розвіяти міфи, які нам часто нав’язують. СТОР.

12

ЯКБИ НЕ БЮРОКРАТІЯ, НАША АРМІЯ БУЛА Б СИЛЬНІШОЮ

Насправді страшно не на фронті, а на мирній території. У той час, коли там іде війна, тут купуються посади, дерибаняться гроші, і ніхто ні за що не відповідає. Хочеться, щоб очільники Міністерства охорони здоров’я та чиновники галузі не просто в черговий раз кричали голосно про реформу, а приймали рішення і не боялиСТОР. ся відповідальності.

14

1 міс.

23.50грн

3 міс.

70.50 грн

6 міс.

141.00 грн

10 міс.

235.00 грн

1 міс.

33.83 грн

3 міс.

101.49 грн

6 міс.

202.98грн

10 міс.

338.30 грн

1 міс.

40.50грн

3 міс.

121.50 грн

6 міс.

243.00грн

10 міс.

405.00 грн

• Передплату приймають усі відділення зв’язку «Укрпошти» • Онлайн-передплату можна здійснити на сайті ДП «Преса» за адресою: www.presa.ua

ЗА БІЛЬШ ДЕТАЛЬНОЮ ІНФОРМАЦІЄЮ ЗВЕРТАЙТЕСЯ В РЕДАКЦІЮ ГАЗЕТИ ТЕЛ./ФАКС: (044) 428 02 20 E-MAIL: VZS24@UKR.NET

7

ДЕРЖАВНЕ ПИТАННЯ

ЧИ ВИРОСТУТЬ ГРУШІ НА ВЕРБІ? Реформи від МОЗ України подаються суспільству у вигляді зовні привабливих ідей. Однак вони непродумані, внутрішньо неврегульовані, не узгоджуються з вітчизняними реаліями та законодавством України. Яких плодів чекати і хто їх пожинатиме?

Костянтин НАДУТИЙ, член правління ВГО «Українська асоціація сімейної медицини» та Всеукраїнського лікарського товариства

Реформи «із хвоста поїзда»? В усіх нинішніх заявах керівництва МОЗ домінує один меседж — ми будуємо нову систему охорони здоров’я. За логікою будь-якого будівництва воно має розпочинатися з фундаменту, продовжитися спорудженням стін і завершитися дахом. Натомість нинішні «проектанти» системи охорони здоров’я роблять усе навпаки. Якби українці були новачками у цій справі, вони могли б не помітити такого «перекосу». Однак розбудова системи первинної допомоги в Україні розпочалася ще в 1988 році — саме тоді стартував перший експеримент із впровадження сімейної медицини у Львівській області. Подальший 20-річний досвід спроб і помилок дав змогу зрозуміти: неможливо «вживити» ідео­ логію сімейної медицини в діяльність амбулаторно-поліклінічної допомоги, не змінивши її структури. Відтак було прийнято відповідні закони і розпочався новий етап змін: створення центрів ПМСД, спочатку в пілотних регіонах, а потім і по всій країні. Слід чесно виз­нати — процес супроводжувався великою кількістю помилок (передусім через спротив на місцях, де керівники поліклінік прос­ то намагалися змінити вивіски), однак Україна пройшла великий шлях осмислення й опробовування власної моделі первинної допомоги. Нинішнє керівництво МОЗ ігнорує напрацьований досвід, заявляючи, що в Україні нічого не робилося до їх приходу. «Молода команда» починає вибудовувати нову модель… із запровадження модернового фінансового механізму, який мав би стати органічною частиною розвитку первинки. МОЗ не цікавить, що цей «дах» практично «поїхав» з недобудованого приміщення (адже

8

формування структури первинки досі не завершене) і повис невідомо де. Попри те, що 70% населення України нині отримує первинну допомогу в центрах ПМСД (решта — в амбулаторіях, які є юридичними особами, чи «позазаконно» в поліклініках), нова система фінансування зорієнтована переважно на лікарів у статусі ФОП. З того, що реформатори пояснюють нам публічно (а ця інформаціє є вкрай обмеженою, епізодичною і не вибудовує чіткої картини реформування), зрозуміло — Національна служба здоров’я взаємодіятиме не з установами первинної допомоги, а безпосередньо з лікарями. А для того, щоб взаємодія останніх з пацієнтами була юридично повноцінною, вони мають бути самостійним суб’єктом господарювання. На сьогодні в такій системі координат працює менше 1% лікарів України. Тоді на кого орієнтуються реформатори у своїх планах? Сподіваються стимулювати підприємницьку діяльність серед медиків? Свого часу в Литві активно опікувалися такою стимуляцією й отримали аж 5-7% приватно практикуючих лікарів — ФОПів, решта ж об’єдналися в групові практики. До речі, це вибір усієї сучасної Європи, де лави «самостійників» серед сімейних лікарів швидко рідіють — вони зрозуміли, що набагато вигідніше об’єднуватися. Чому Україні нав’язують «вчорашній день» світового досвіду, стверджуючи при цьому, що будують сучасну європейську медицину? Україна вже мала земських лікарів — навіщо нам відкривати Америку? Ми йдемо «вперед, у минуле»? Чи розвиватимемо кращі із досягнень? До речі, в Україні на сьогодні чимало успішних центрів ПМСД, де і кадрова ситуація стабілізована, й економічні

«

стимули працюють, й населення задоволене. Хтось із МОЗ цікавився їх роботою? Мабуть, що ні, коли стверд­ жують, що в Україні нічого хорошого не існує, окрім їх ідей. До того ж контекст вітчизняної системи охорони здоров’я відрізняється від контексту інших країн, які прагнули збудувати ефективну національну модель первинної меддопомоги, передусім надзвичайно несприятливою кад­ровою ситуацією: дефіцит лікарів становить 30%, близько 50% працюючих досягли перед- і пенсійного віку. За такої ситуації розраховувати на сімейного лікаря-ФОПа як провідного суб’єкта забезпечення населення пос­ лугами ПМД й очікувати абсолютного ефекту від нової моделі фінансування первинної ланки — це романтичне невігластво.

Хто не з нами, той проти нас? Взагалі нинішнє керівництво МОЗ живе й працює у власному, причому віртуальному, світі, не вважаючи за пот­рібне радитися з фахівцями. В Україні «бурлить» реформа первинки, натомість Українська асоціація сімейної медицини повністю відсторонена від консультацій з цього приводу. Навіть за найгірших часів жодне рішення чи нормативний акт МОЗ не приймалося без обговорення із громадськістю та експертним середовищем. Інша справа — наскільки враховувалися наші пропозиції, однак консультації відбувалися, і на деякі речі таки можна було вплинути. Нині ось така «демо­к­ ратія», коли й чути нікого не хочуть, — рішення приймаються кулуарно, в оточенні так званих консультантів та експертів, які жодного відношення до практичної охорони здоров’я чи управління нею не мають, а коли й мають, то

ДЕФІЦИТ ЛІКАРІВ СТАНОВИТЬ 30%, БЛИЗЬКО 50% ПРАЦЮЮЧИХ ДОСЯГЛИ ПЕРЕД- І ПЕНСІЙНОГО ВІКУ. ЗА ТАКОЇ СИТУАЦІЇ РОЗРАХОВУВАТИ НА СІМЕЙНОГО ЛІКАРЯ-ФОПА ЯК ПРОВІДНОГО СУБ’ЄКТА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАСЕЛЕННЯ ПОСЛУГАМИ ПМД Й ОЧІКУВАТИ АБСОЛЮТНОГО ЕФЕКТУ ВІД НОВОЇ МОДЕЛІ ФІНАНСУВАННЯ ПЕРВИННОЇ ЛАНКИ — ЦЕ РОМАНТИЧНЕ НЕВІГЛАСТВО

«

дуже опосередковане. Тож які няньки, таке й дитя (рішення). МОЗ повністю відгородилося від лікарів, аби ті не вносили дисонансу в солодкі обіцянки й фантазії реформаторів. Чого варті заяви Міністерст­ва про те, що лікар, якого обере пацієнт і «збагатить» на 210 грн у рік, тепер буде доступний 24 години на добу й обслуговуватиме хворого в будь-якому форматі: чекатиме на прийомі, мчатиме через усе місто, а може, й район (адже прив’язки до місця обслуговування тепер начебто не існуватиме), і навіть по телефону (щоб швидку даремне не викликали чи коли пацієнт на курорті або ж у відрядженні, а його 210 грн «застрягли» за місцем вибору лікаря). Це в якому трудовому кодексі прописані такі «раби на галерах», котрі не матимуть вихідних і працюватимуть цілодобово? Такого немає ніде у світі! Принаймні, мотивація консультування пацієнта в будь-який час зак­ладається як додаток до державних гарантій. Наприклад, створюються центри невідкладної допомоги, куди хворі дійсно можуть звертатися цілодобово, але не обов’язково до свого лікаря — хто чергує, той і консультує. Натомість зі слів очільників МОЗ можна зрозуміти, що наші сімейні лікарі будуть «об’єктом користування» на всі випадки життя. А раптом що не так з пацієнтом — вони ж і винні! У тому, що не обслуговують цілодобово, у тому, що виділені кошти «десь поділися». Бо хворого переконують: 210 грн — майже особистий вклад, який до копійки буде витрачено на його пот­реби. При цьому ніхто не розповідає, із яких коштів лікар-ФОП має оплатити послуги колеги в разі підміни його на час відпустки, підвищення кваліфікації, хвороби. Чи їх вистачить для фінансування корпоратизованої невідкладної допомоги за межами робочого часу лікаря? Невідомо, з яких коштів фінансуватиметься забезпечення лікаря необхідним обладнанням — на більшості робочих місць його бракує. А, головне, щоб так звана конкурентна модель первинної медичної допомоги дійсно запрацювала (згідно з обіцянками МОЗ її ми маємо отримати вже в нинішньому році!), кількість лікарів первинки повинна збільшитися в 1,5-2 рази.

Їхати чи шашечки? Нам постійно твердять: коли на кожного пацієнта буде виділено 210 грн на рік, фінансування первинки поліпшиться. Та при цьому воно лише відповідатиме рівню 2010 року, що до початку пілотного експерименту становив 5, максимум 10% загальних вит­рат на охорону здоров’я. Натомість на її фінансування має бути виділено 25-30% коштів, і поступово цю частку можна було б збільшити до 50%, аби розширити інфраструктуру первинної допомоги, бо це не лише сімейний лікар і медсестра, а й первинна стоматологія, допомога психолога й обсяги доказової профілактики. Але зводити побудову ефективної первинної ланки винятково до впровадження економічних стимулів, як це робить МОЗ, несистемно і тому безперспективно. На сьогодні наші сімейні лікарі не тільки не мотивовані взяти на себе 80% надання медичної допомоги, а часто елементарно не можуть це зробити — для цього їм поступово потрібно освоїти

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ДЕРЖАВНЕ ПИТАННЯ

10 лютого 2017 року

всі необхідні компетенції та мати відповідне оснащення. Обіцяти населенню, що кожен лікар, який сьогодні працює в амбулаторії, уже завтра стане на всі руки майстром завдяки «чарівній» мантрі «бери 210 грн на пацієнта і ні в чому собі не відмовляй», це — профанація. За надання безпідставних очікувань комусь доведеться відповідати. Утім, з огляду на те, що зараз відбувається, пропагандисти попрацюють і переведуть стрілки на самих лікарів, хабарників і ретроградів чи на організаторів-консерваторів, особистих ворогів реформаторів і реформи. Подібна ситуація і зі створенням реєстрів пацієнтів, яке за задумом МОЗ має розпочинатися з первинки. Більшість пацієнтів можуть не захотіти надавати персональні дані, доки не переконаються в надійному їх захисті (а всім відомо про рівень довіри громадян до державних інституцій). Та й примусити їх до цього ніхто не зможе — це буде порушенням конституційних прав наших громадян. Створити ж надійно захищену систему за той короткий термін, який обіцяє МОЗ, нереально (хоча б тому, що це надзвичайно дорого). Світовий досвід не має жодного прикладу таких рекордних темпів впровадження подібних глобальних інформаційних систем. Тож у разі провалу МОЗівських планів вин­ ними знову виявляться наші лікарі. Та й у разі витоку інформації про пацієнта до кримінальної відповідальності буде притягнено тих самих лікарів. Отже, поки держава не гарантує захисту пацієнтів і медперсоналу в цих питаннях (я не повірю в геніїв, які могли б це зробити в Україні швидше, ніж у провідних країнах світу, й за ті кошти, котрі може виділити наш бюджет чи донори), годі годувати суспільство черговими фантазіями. Хоча всі розуміють, що за подібними «казками» неодмінно стоять певні інтереси, після задоволення яких — хоч потоп.

Вибір без вибору? Ідея прикріплення пацієнта до сімейного лікаря через обов’язкове формальне (юридичне) оформлення вибору супроводжується значними репутаційними ризиками. Під час реформ у пілотних регіонах (2012-2014 роки) уже намагалися втілити цю ідею. Що побачили натомість? Люди не поспішали обирати лікаря (лише 10-12% пацієнтів активно долучалися до цього процесу), не розуміли, для чого підписувати якісь папери, і домогтися цього в найкоротші терміни неможливо. Заяви на зразок «Хто не підпише контракт — платитиме за візит до лікаря» — це примус, який не дасть бажаного ефекту. До того ж це цинічне порушення Конституції України: відсутність контракту з лікарем не може бути підс­ тавою для відмови в наданні медичної допомоги, і будь-який суд швидко поставить на місце ідеологів подібних «реформ». Чи нас вважають туземцями, яких можна гнати куди завгодно, ігноруючи вимоги Конституції? Окрім того, керівництво МОЗ заявляє, що вибір лікаря пацієнтом — це і є критерій якості його роботи, мовляв, хороший лікар буде затребуваний, поганий залишиться «на бобах». Де ще у світі суб’єктивну оцінку пацієнта визнають єдиним індикатором професіоналізму медичного працівника?! Чи держава хоче перекласти цю функцію на плечі

«

ЗА КОРДОНОМ ФУНКЦІОНУЮТЬ МЕДИЧНІ КОЛ-ЦЕНТРИ, І ВСЕ ПРАЦЮЄ ДОБРЕ. АЛЕ Ж ТАМ РОЗРОБЛЕНО ЧІТКІ АЛГОРИТМИ ОПИТУВАННЯ ПАЦІЄНТІВ, ВОНИ ОФІЦІЙНО ЗАТВЕРДЖЕНІ, І ТОМУ, ЯКЩО ПРАЦІВНИК КОЛ-ЦЕНТРУ ДІЯВ ЗГІДНО З ІНСТРУКЦІЄЮ, ВІН НЕ НЕСЕ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ, НАВІТЬ КОЛИ ЙОГО ПОРАДИ НЕ ВРЯТУВАЛИ ХВОРОГО

«

хворих? Усім зрозуміло, що пацієнт не спроможний визначити рівень підготовки лікаря, зате легко може «купитися» на його ввічливість чи потурання забаганкам хворого, наприклад, вживати антибіотики з будь-якого приводу чи лікуватися розрекламованим фуфломіцином. Натомість лікарі, які суворо дотримуватимуться клінічних протоколів, «сподобаються» далеко не всім. То що їм робити — догоджати пацієнтам, аби ті їх «полюбили», чи «викручуватися» перед контролюючими органами, які вимагатимуть дотримання протоколів? Вочевидь, доведеться закривати дві амбразури одночасно, і при цьому виникатиме безліч конфліктів. Чи хтось сподівається на зміни ментальності пацієнтів упродовж півроку? Черговий міф! Однак МОЗ жодним чином не оцінює цих ризиків. Не кажу вже про практичну відсутність задекларованого вибору для пацієнта, коли, наприклад, у громаді працює лише один лікар або ж фахівець, якого обирає хворий, уже уклав необхідну кількість контрактів. А із чим залишиться молодий спеціаліст, як усіх пацієнтів уже змусять визначитися з вибором? Чекати, доки хтось відмовиться від попереднього контракту й перейде до нього? Скільки років мине, доки він назбирає в такий спосіб необхідну кількість пацієнтів? Можливо, з роками життя якось врегулює наслідки такого невігластва, але найближчим часом заповзята реалізація подібних настанов МОЗ може призупинити й без того слабкий притік кад­ рів у первинну ланку. На зміну кадровій кризі прийде кадрова катастрофа.

Дволикий Янус заяв А де нинішні реформатори загубили медсестер? Чи їх на первинці вже не існує? Чому МОЗ не пояснює, із яких коштів оплачуватимуть їх роботу, у якому режимі вони працюватимуть, які функції виконуватимуть? Чи все це не так привабливо звучить, як месед­ жі про «вільних» і водночас «прикріп­ лених» (читайте, як кому подобається) лікарів або ж про профілактику, котру знову ж таки візьме на себе первинка, аби знизити рівень захворюваності. Перепрошую, але профілактика, про яку говорить МОЗ, залежить не тільки від первинної ланки (а в ній — від лікаря навіть менше, ніж від медсестри). Передусім це функція громадського здоров’я. Здоровому способу життя мають навчати дитсадок, школа, цент­ри здоров’я, таке виховання спрямоване в цілому на популяцію, бо лікар не зможе кожному окремому пацієнту читати лекції на тему здоров’я. Також держава має подбати про те, щоб прибрати рекламу алкоголю, тютюну, ліків, розповісти правду про деякі види харчових продуктів. А праця лікаря в

усьому світі вважається занадто дорогою, і нею правильно розпоряджаються. Він повинен займатися скринінгом, виявляти й коригувати фактори ризику. До речі, наша Асоціація провела конференцію на цю тему, де були присутні майже тисяча лікарів, медсестер, менеджерів й викладачів, у тому числі й зарубіжні гості. З МОЗ прийшов єдиний представник — стажер. Рекомендації, надані Міністерству учасниками заходу, також упали як камінь у глибоку криницю. Зрештою, у світі довели, що не всі види скринінгу є ефективними, а деякі з них доцільніше замінити кваліфікованим оглядом лікаря чи навіть медсестри. Але тут своє слово мають сказати доказовий менеджмент, наука, професійне середовище. Звичайно, це набагато складніше, ніж робити красиві заяви. Нині інформаційний простір МОЗ і навколо нього заполонили ура-месед­ жі (слід визнати, що піар — досить кваліфікований, орієнтований на людей, які не ставлять «глибоких» запитань, щоб спрямувати «колективне несвідоме» у напрямку «одобрямсу»). Насправді ж хороший керівник — той, кого якомога менше чути і видно, а його хороші справи завжди помітні. Хоча іноді здається: краще б уже тільки говорили й піарились, ніж робили те, що призведе до непоправних наслідків. Адже, наприклад, навряд чи можна виступати проти того, щоб в Україні поменшало хворих. Але якщо хтось вирішив знижувати захворюваність населення методом підвищення його смертності, то для цього й потрібно довести до краху систему охорони здоров’я, нівелювати права громадянина на індивідуальне здоров’я. Громада вибирає лікаря (у сільській місцевості внаслідок адмінреформи індивідуальний вибір пацієнта унеможливлено), вона ж вирішує, як розподілити кошти між первинною й вторинною допомогою (почасти це перетворюється на волюнтаризм очільників громад). А де в цій системі координат пацієнт?

Щеплення з побічними реакціями Не всі гарні ідеї, які реалізовані на сьогодні у світі і які пропонує до впровадження МОЗ, так легко «прищепити» до вітчизняних реалій. Іноді через фінансові труднощі, оскільки в інших країнах на подібні проекти виділяли колосальні кошти, на які не спроможна наша держава, подекуди — через те, що системні зміни не можна провести в необґрунтовано короткі терміни, як обіцяє МОЗ (а епізодичні не мають сенсу). Зрештою, є певні традиції розвитку вітчизняної системи охорони здоров’я, які варто поєднувати зі світовим досвідом, а не ламати через коліно.

Справа не в «поганих» ідеях МОЗ, а в недолугій організації їх впровадження. Або ж нам просто навішують локшину на вуха, вказуючи на вихід там, де його немає. Наприклад, запевняючи, що сімейний лікар зможе надавати консультації по телефону. Мовляв, за кордоном функціонують медичні кол-центри, і все працює добре. Але ж там розроблено чіткі алгоритми опитування пацієнтів, вони офіційно затверджені, і тому, якщо працівник колцентру діяв згідно з інструкцією, він не несе кримінальної відповідальності, навіть коли його поради не врятували хворого. Наші лікарі такими інст­ рукціями не захищені — їх просто не існує. Так само сімейний лікар не має можливості здійснювати фіскальний запис усіх розмов із пацієнтами по телефону, які він має зберігати довічно, щоб потім у суді довести правильність опитування та консультування. Це нереально забезпечити передусім через відсутність коштів. Так само грою слів, яка вводить в оману суспільство, є медичне страхування на первинці. Адже те, що пропонує МОЗ, — це не страхування взагалі, а просто інший метод розподілу бюджетного фінансування. Нас­ тупний момент: МОЗ декларує створення Національної служби здоров’я, яка виконуватиме функції розподілу коштів на первинку. Але це неможливо без внесення змін до бюджетного кодексу! Звідки отримає гроші агенція, якщо додаткових страхових внесків не запроваджено, а держава спрямовує кошти на місця через медичну субвенцію? Схоже, МОЗ не бачить на крок уперед, якщо створює агенцію для розподілу коштів, котрі вже пішли у громади? Чи знову лукавить, коли стверджує, що під його реформи не пот­рібно змінювати жодних законів. Тож їх просто порушуватимуть? Я не вірю в те, що на рівні центрального орга­ну виконавчої влади, яким є МОЗ, щось відбувається випадково, навіть коли це супроводжується потоком нісенітниць, неузгодженістю заяв, маніпуляцією термінами, плутаниною пояснень своїх дій. Доки народ намагається розібратися, як МОЗ виростить на вербі груші (одні доводять, що це неможливо, інші твердять «вірую»), за імітацією реформ відбувається руйнація галузі. У будь-якому разі ми заплатимо за авантюрний експеримент мільйонами життів наших громадян — це занадто дорога ціна. Тим, хто сьогодні аплодує «молодій команді» реформаторів, варто подумати бодай про своїх близьких. Чи всі вони мають достатньо грошей, аби заплатити за приватну медицину? Чи всі вони живуть поблизу хорошого медичного центру? Чи в усіх достатньо здоров’я, щоб пережити ці часи? Я не закликаю чинити спротив реформуванню галузі. Але біда в тому, що правильні по своїй суті ідеї (мотивація лікарів, надання автономії медичним закладам, розвиток первинки, створення госпітальних округів тощо) використовуються як троянський кінь на етапі реалізації. Тож сумлінним виконавцям також варто замислитися: коли накази згори йдуть у розріз із законом і Конституцією — крайніми виявитеся саме ви. Усі незаконні рішення можна оскаржити, якщо на те з’явиться політична воля. А вона таки з’явиться — усьому свій час.

9

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

ЛІЦЕНЗІЯ ДЛЯ ЛІКАРЯ: ВИХІД З РАБСТВА ЧИ НОВІ КАЙДАНИ?

Плани запровадити індивідуальне ліцензування медичних працівників в Україні викликали неоднозначну реакцію. Хтось гордий з того, що в нас нарешті «все буде як у людей», дехто мріє «розправити крила» в пошуку нових можливостей і заробітків, однак більшість переконана: за нинішніх умов це стане черговою бюрократичною тяганиною і головним болем для медиків. Кому на руку нововведення — лікарям, пацієнтам чи чиновникам?

Лілія БАБІНЕЦЬ, завідувачка кафедри первинної медикосанітарної допомоги та загальної практикисімейної медицини Тернопільського державного медичного університету ім. І. Я. Горбачевського, професор

Н

а моє тверде переконання, індивідуальне ліцензування медичних працівників в Україні (назви документа можуть бути різними: сертифі-

кат, атестат, допуск або індивідуальна ліцензія) є доцільним і на часі, незалежно від того, де працюватиме лікар — у приватному, державному секторі чи в закладі змішаної форми власності. Запровадження обов’язкової системи індивідуального ліцензування (первинного — на початку практичної діяльності і повторного — через певні періоди часу, наприклад, 5 чи 7-8 років, як у деяких країнах) підвищить якість надання медичних послуг, що є найголовнішим завданням. Контроль за професійними навичками лікаря має забезпечувати система незалежного ліцен-

зування — вона існує в більшості розвинутих країн світу. Важливим аргументом «за» є те, що в державах, які мали однакові стартові можливості з Україною, але останнім часом досягли значного прогресу в організації медичної сфери (Польща, країни Балтії, Словаччина тощо), уже давно зап­ ровадили індивідуальне ліцензування лікарів. Адже воно суттєво мінімізує корупційну складову — можливості неправових шляхів «вирішення кваліфікаційного питання», що особливо актуально для України. Правила і вимоги щодо здійснення лікарської практики мають бути од-

наковими для всіх — сучасні знання, професійна майстерність, бажання самовдосконалюватися. Водночас аби ліцензування було реальним і уніфікованим, необхідно передати цю функцію професійним асоціаціям, як це прийнято в більшості цивілізованих країн світу. Визначати рівень лікарської кваліфікації повинні тільки найкращі та найавторитетніші професіонали в кожній вузькій галузі медицини (за врегульованою законом процедурою). Їх обиратимуть до кваліфікаційних комісій, сформованих під егідою відповідної професійної лікарської асоціації за участю фахових незалежних юристів. Відтак вітчизняні лікарські асоціації повинні підвищити свій статус. Нинішні ж — це декларативні громадські організації, а вони мають стати незалежними і реальними «гравцями» в медичній сфері з правами законодавчої ініціативи. Цього можна досягнути лише за умови створення відповідного правового поля, затвердження низки законів, зокрема Закону «Про лікарське самоврядування», зміни окремих положень Закону «Про громадські об’єднання» в частині, що стосується неприбуткових проф­ орієнтованих організацій тощо. На жаль, робота над Законом «Про лікарське самоврядування» надзвичайно уповільнюється, відчувається очевидне небажання певного лобі від медицини врахувати інтереси пересічних лікарів та зрештою й пацієнтів, які очікують змін у галузі охорони здоров’я. Запровадження справедливої системи індивідуального ліцензування та реального лікарського самоврядування — взаємопов’язані процеси. Продемонструю це на одному прикладі, який мала нагоду спостерігати під час стажування у Словацькій Республіці. Ліцензування лікаря там проводить комісія (на території громади, де він працює). До її складу входять обраний медичною спільнотою авторитетний фахівець галузі, представники міністерства охорони здоров’я (винятково в ролі наглядача за відповідністю процедури державним стандартам), медичного факультету, де навчався лікар-інтерн, та професійних медичних громад кількох територій держави (у тому числі й тієї, де працює фахівець). Кожного разу склад комісії змінюється. Контроль за кількістю балів, які відображають кваліфікацію лікаря, забезпечує незалежна приватна компанія, ліцензована МОЗ, організована і фінансована професійною лікарською радою Словаччини (до неї входять усі лікарі країни). Упродовж 5 років кожен працюючий лікар подає до електронної системи відомості про свою діяльність (кількість проведених маніпуляцій, прийомів, оперативних втручань, прочитаних лекцій, опублікованих статей, відвіданих конференцій, пройдених курсів тематичного вдос­ коналення, котрі обирає самостійно). Усі ці дані обов’язково перевіряють, бали підсумовують, і якщо вони відповідають кількості, встановленій для підтвердження ліцензії, лікар автоматично її отримує (навіть не потрібна особиста присутність спеціаліста). Коли ж лікар не набирає необхідної кількості балів, комісія призначає додатковий термін для їх здобуття чи штрафні санкції, або скасовує ліцензію (усе розглядається індивідуально). «Норми» балів, терміни ліцензування, розміри внесків і штрафних санкцій встановлюють за поданням професійної асоціації. МОЗ лише контролює їх дотримання, здійснює ліцензування закладів, приватних компаній, не впливаючи на процес індивідуального ліцензування лікаря. Виші також не мають таких повноважень. На мою думку, такий порядок необхідно зап­ ровадити і в Україні, при цьому назву документа також мають затвердити професійні лікарські організації. Індивідуальна ліцензія — аналог теперішнього сертифіката спеціаліста. У більшості країн кваліфікаційних категорій лікаря не існує. Та це й логічно: лікар або має право лікувати людей, або ні. А ступінь його кваліфікації пацієнти оцінять власним вибором, і він стане фінансово успішним: у приватній сфері —через оплату пос­ луг хворими, а в бюджетних установах — через запровадження диференційованої оплати за кількістю і якістю наданих послуг або премію-

10 www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

10 лютого 2017 року

вання. Індикатори якісної оцінки праці лікарів повинні розробляти представники професійних асоціацій. Неприйнятною є нинішня система оцінювання роботи лікаря, коли за участь у науковопрактичній конференції йому нараховують 0,2 бала, а за день перебування на курсах тематичного удосконалення (ТУ) чи передатестаційного циклу (ПАЦ) — щонайменше 2 бали. До того ж процедура ліцензування має бути безкоштовною, адже лікар сплачуватиме внески до своєї професійної організації, де враховано й оплату за послуги ліцензування. Дехто говорить про те, що запровадження ліцензування — це місток до приватної практики лікарів. Особисто я не вбачаю в цьому проблеми, коли таку систему запроваджувати продумано. Дуже важливо розуміти, що кошти в межах бюд­ жетних асигнувань на медицину в перерахунку на душу населення мають «ходити» не просто за пацієнтом, а за наданою йому послугою. Те, що людина укладе контракт з певним лікарем, не вирішить проблеми, оскільки пацієнт може не отримати такої послуги (перебуваючи в іншому місті, у дорозі або ж не заставши «свого» лікаря на роботі тощо). Тому кожна послуга повинна фіксуватися й мати свою ціну. Наприкінці певного періоду (місяць, рік) усе це підсумується, і стане зрозумілим, як спрацював кожен лікар. Безумовно, у сфері ПМД під час обрахунку вартості послуги слід враховувати віддаленість амбулаторії від центру ПМД, якість наданих послуг, наявність транспортного та іншого табельного забезпечення. І головне — гарантувати однакові правила гри для лікарів-ФОПів і лікарів-бюджетників, підвести під цю реформу чітко прописану законодавчу базу. Для повноцінної реалізації ідеї ліцензування необхідно правильно організувати процес проходження інтернатури і запровадити резидентуру. Також при ліцензуванні закладів практичної охорони здоров’я потрібно чітко прорахувати, скількох інтернів (резидентів) може прийняти такий заклад з метою практичного відпрацювання певних медичних послуг (не просто бачив чи був присутній, а сам виконав). Частка заочного навчання на курсі інтернатури також має бути збільшена. Медичні заклади повинні бути зацікавлені в навчанні інтернів (резидентів) — або вони готують цих фахівців для себе, або отримують за це оплату (і куратор також) за чітко встановленими тарифами. У сфері ПМД важливо, щоб інтерн відпрацював надання медичних послуг як у стаціонарі, так і в амбулаторних умовах під контролем досвідченого фахівця. Ефективне безперервне навчання після отримання індивідуальної ліцензії можна забезпечити лише за умови передачі цього процесу під егіду професійної асоціації. Медичні виші повин­ ні боротися за потенційних стажерів, а ринок нав­ чальних послуг має визначати реальний попит. Необхідно поступово відмовлятися від системи передатестаційних циклів і позірних лікарських атестацій. Водночас система до- і післядипломної освіти потребує оптимізації та модернізації, знову ж таки під контролем фахової професійної організації. Отож ми маємо не лише прийняти принципове рішення про запровадження індивідуального лікарського ліцензування, а й розробити алгоритм його проведення (це можливо після прийняття низки законодавчих актів і розширення повноважень лікарських асоціацій). Використовуючи досвід успішних у галузі медицини країн світу, маємо розробити критерії фахової оцінки лікарів, сформувати їх реєстр, налагодити систему зарахування на лікарські посади за прозорим конкурсом, зрештою, вдосконалити механізм оплати праці медпрацівників тощо. Однак усе це стане можливим лише за умови зростання української економіки, оскільки жодна реформа в медицині не відбудеться без фінансового і матеріально-технічного забезпечення. Ще одна надзвичайно важлива умова — подолання корупції в галузі й медичній освіті. Без цього реформи приречені.

Андрій ОЛІЙНИК, завідувач юридичного відділу Львівської обласної організації Профспілки працівників охорони здоров’я України, старший викладач кафедри організації і управління охороною здоров’я ЛНМУ ім. Данила Галицького

Н

а сьогодні правове підґрунтя і сама суть індивідуальної ліцензії для лікаря в Україні не до кінця зрозумілі. З одного боку, таку ліцензію можна розглядати як документ, що підтверджує право надавати медичну допомогу з точки зору профпридатності та кваліфікації особи — на зразок уже існуючого сертифіката лікаря-спеціаліста (як доповнення до останнього або на заміну йому). З іншого боку — як дозвіл на здійснення господарської діяльності з медичної практики. Хоча ніхто не гарантує від появи якогось іншого, гібридного, статусу такої ліцензії. Власне медична громадськість так і не отримала відповідей на головні питання щодо правової суті ліцензії на лікарську діяльність, її відмінностей від ліцензії на медичну практику, а також щодо нових можливостей, які вона надасть лікарям порівняно з чинними правами. Натомість нам твердять про винятково позитивні наслідки запровадження ліцензування лікарів, але в дуже загальних рисах, без жодної конкретики. Зауважу: ця тема не така вже й нова, тож немає підстав говорити про те, що відсутність деталей пов’язана із «початком шляху». Навколо питання ліцензування професійної діяльності лікарів точилися дискусії в рамках публічного обговорення різних законопроектів від МОЗ України, які так і залишилися робочими проектами («Про заклади охорони здоров’я та медичне обслуговування» у 2014 році, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо удосконалення законодавства з питань охорони здоров’я» у 2015 році). Про ліцензування згадано і в проекті Закону України «Про лікарське самоврядування», Національній стратегії побудови нової системи охорони здоров’я України на період 2015-2025 років. У деяких варіантах передбачалося, що ліцензування здійснюватиме МОЗ, в інших — організації лікарського самоврядування. Зреш­т ою всі проекти регламентували: здійснення професійної діяльності лікарями можливе за умови наявності в них відповідної ліцензії. Підстави ж для її одержання й анулювання, перелік необхідних документів, питання платності або безоплатності процедури мали бути врегульовані окремо. Дивує, що ця ідея активно проштовхувалася Міністерством на тлі реальних кроків Уряду до скорочення переліку дозвільних документів і видів діяльності, що підлягають ліцензуванню. До того ж ліцензії лікарів жодним чином не витісняли ліцензій на медичну практику суб’єктів господарювання — закладів охорони здоров’я та приватних підприємців. Крім того, виглядало так, що система підвищення кваліфікації із сертифікатами лікаря-спеціаліста, посвідченнями про категорії також залишалася чинною. Найбільше насторожує підхід до врегулювання цього питання, мовляв, спочатку передбачимо в законі обов’язкове ліцензування лікарів, а пізніше визначимося з його статусом, процедурою тощо, але вже на рівні міністерському чи навіть урядовому. Такий «план» не витримує жодної критики, адже можемо породити лише черговий бюрократичний механізм з видачі додаткового папірця і не досягти жодного покращення професійного життя лікарів. Відтак спочатку доречно розробити концепцію розвит­к у та реформування післядипломної освіти, підвищення кваліфікації, а також ліцензування в цілому. До сьогодні конкретної відповіді на питання «Що таке лікарська ліцензія?» так і не отримано. Аргументи на її захист, як привило, зводяться до того, що така практика існує за

кордоном, лікарі здобудуть більше переваг тощо. Зокрема, дуже часто можна почути, що в разі запровадження ліцензування лікарі не будуть прив’язані до конк­ретної лікарні, тобто стануть такими собі медичними фрілансерами, лікуватимуть будь-де і будь-кого. Це дійсно було б значним проривом у сфері професійної діяльності лікаря. Але чи стануть мрії реальністю? Щоб спуститися на землю, необхідно розглянути відповідні відносини в розрізі чинного законодавства. Згідно із Законом України «Про ліцензування видів господарської діяльності» медична практика є видом діяльності, яка підлягає обов’язковому ліцензуванню. При цьому згаданий Закон чітко визначає правовий статус суб’єктів, котрі можуть отримати таку ліцензію, — лише юридичні особи та фізичні особи-підприємці. Основи законодавства України про охорону здоров’я вказують на те, що медична допомога може надаватися професійно підготовленими медичними працівниками, які перебувають у трудових відносинах із закладами охорони здоров’я чи фізичними особами-підприємцями, котрі здійснюють господарську діяльність на підс­таві відповідної ліцензії з медичної практики. Важливим моментом є те, що закон не передбачає діяльності лікарів поза трудовими відносинами із суб’єктом господарювання, який має ліцензію на медичну практику. Іншими словами, сьогодні заклад охорони здоров’я чи ФОП не може залучати для надання медичної допомоги осіб з медичною освітою та відповідною спеціальністю на підставі цивільно-правових договорів. Так само неможливим є здійснення індивідуальної медичної діяльності без реєстрації ФОП і отримання відповідної ліцензії. Отже, слід розрізняти медичних працівників і суб’єктів господарювання, котрі здійснюють медичну практику. Власне термін «медична практика» вживається в контексті виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню. Крім того, медичні працівники повинні відповідати єдиним кваліфікаційним вимогам, насамперед, мати вищу медичну освіту, відповідну спеціальність згідно з передбаченою номенклатурою для певного виду медичної допомоги. Не виключено, що ліцензія підтверджуватиме профпридатність лікаря саме в цьому контексті, а не в частині медичної практики. І ще один важливий момент. Відповідно до положень Цивільного кодексу України роботодавець несе цивільно-правову відповідальність за шкоду, завдану його працівниками. Тобто в разі надання неналежної медичної допомоги перед пацієнтом відповідає медичний заклад, а не лікар (уже згодом установа може стягнути з лікаря кошти за спричинені ним збитки, але згідно з нормами трудового законодавства працівники несуть обмежену матеріальну відповідальність — у межах середнього заробітку, за винятком окремих випадків, наприклад, вчинення працівником злочину). Тож постає питання, чи не виникне бажання після запровадження ліцензування лікарів перекласти на них увесь тягар відшкодування згаданих збитків? Тобто прерогативою медичної установи стане турбота про приміщення, обладнання і, відповідно, отримання прибутків, а професійна робота та ризики, пов’язані з нею, перейдуть у зону відповідальності лікарів. Тож запровадження ліцензування професійної діяльності лікарів потребує комплексного вирішення, зокрема йому має передувати внесення змін до багатьох актів законодавства, насамперед трудового. Наразі такого системного бачення не пропонується. Та й взагалі конкретики тут сьогодні не більше, ніж 3 роки тому. Головне питання — як індивідуальна лікарська ліцензія співвідноситься (і чи взагалі співвідноситиметься) із ліцензією на медичну практику — також залишається відкритим. Тож чи варто в такому випадку називати подібний документ ліцензією? Можливо, потрібно реформувати існуючий сертифікат лікаря-спеціаліста?

Олександр ФЕДОРУК, головний лікар КЗ «Третя Черкаська міська лікарня швидкої медичної допомоги» Черкаської міської ради, кандидат медичних наук

І

дея індивідуального ліцензування лікарів, можливо, й хороша. Вона чудово функціонує в Європі, але чи запрацює в Україні? Адже до запроваджених у нас категорій, які присвоюють лікарям, «прив’язана» оплата їх праці. Ніхто ж не прирівнює зарплату українського лікаря до його колеги у Європі. Чинна система доплат у нашій країні (наприклад, за стаж роботи) не відображає якості роботи лікаря. Де гарантія того, що фахівець із 10-річним стажем знає свою справу краще і вміє більше, ніж той, що має вдвічі менше стажу? Атестація лікарів в Україні є аналогом ліцензування. До неї можна ставитися по-різному. Але що зміниться після зміни назви? Зросте рівень підготовки лікаря, його фаховість? Спочатку потрібно підвищити рівень підготовки медичних кадрів — на до- і післядипломному рівні (до речі, останнім часом він значно знизився). Нині вдосконалення професійної майс­терності лікарів відбувається переважно на їх робочому місці, тож і рівень їх підготовки заз­вичай відповідає рівню закладів і умов, у яких вони працюють (а не залежить від бажання чи небажання постійно підвищувати свою кваліфікацію). Якщо пологове відділення приймає 50 пологів на рік, там не можна стати висококваліфікованим фахівцем. Усе залежить від технічних умов, рівня оснащення закладу, кількості пролікованих ним хворих тощо. Що змінить ліцензування? Його пройдуть усі? Тоді в чому сенс? Чи буде розроблено наджорсткі умови надання ліцензії, і «відсіють» тих, чиї знан­ня не відповідають міжнародним стандартам? Тоді кадровий дефіцит у галузі стане катастрофічним. Тож Міністерству в будь-якому разі доведеться змиритися з тим рівнем підготовки лікарів, який маємо на сьогодні — інших просто немає. І від зміни категорії на ліцензію насправді нічого не зміниться. Так, ми маємо рухатися в напрямку запровад­ ження ліцензування, але це не першочергова проблема, яку потрібно вирішувати сьогодні. Це не перший, не другий і навіть не п’ятий крок до реальних змін у галузі. Реформування системи охорони здоров’я потрібно розпочинати з вирішення економічних питань. Маємо нарешті визначитися з впровадженням страхової медицини, джерелами її фінансування, механізмами забезпечення медичних закладів обладнанням і необхідними ліками, вирішити проблему їх вартості та доступності (про вдосконалення медичної освіти я вже говорив). Також слід провести територіальну реформу, сформувати госпітальні округи, вирішити інші нагальні й фундаментальні питання. Натомість сьогодні маємо лише розмови навколо реформування — ніхто не бачив ні його чіткого плану, ні відповідних офіційних документів.

НАСТУПНА ТЕМА Шановні читачі! Відкриваючи «Дискусійний клуб», ми ставили за мету дати кожному лікарю можливість висловитися з приводу наболілого. Тема нашого наступного обговорення:

«Госпітальні округи: ріжемо без наркозу?» Чекаємо ваших листів на адресу: 04211, м. Київ, а/с 138, редакція газети «Ваше здоров’я» або на e-mail: vz@vz.kiev.ua

11

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

ОЛЬГА КОБЕВКО: УКРАЇНСЬКА МЕДИЦИНА СХОЖА НА СТАРУ БІДНУ ЖІНКУ З ПРОСТЯГНУТОЮ РУКОЮ ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

ГРОШІ — ЗА ПАЦІЄНТОМ: ЧАРІВНИЙ КЛУБОК ЧИ УКРАЇНСЬКИЙ ЛАБІРИНТ?

1 січня в Україні розпочався черговий виток реформи медичної галузі. Проте в регіонах на новації реагують насторожено. Лікарі не знають, який вигляд матиме нова система охорони здоров’я, запропонована командою Уляни Супрун, а головне — вважають, що не можна її запроваджувати, спираючись на матеріально-технічну базу більшості медичних установ.

Принцип, за який усі боролися як за еталон справедливого фінансування медичної галузі, оголошено основою майбутніх реформ і наріжним каменем медичного страхування в Україні. Нарешті кошти таки підуть за пацієнтами, а ті своєю чергою — за контрактами з первинкою. Питання в іншому: на що вистачить тоненького бюджетного гаманця сімейної медицини? Із чим піде хворий до стаціонару, якщо «медичного траншу» туди не призначено? І головне — чи передбачає принцип «гроші — за пацієнтом» логічне продовження «бонуси — для лікаря»?

Володимир МИШКІВСЬКИЙ, виконавчий директор БО «Лікарняна каса Житомирської області»

М

іністерство охорони здоров’я України анонсувало низку новацій, які будуть запроваджені у 2017 році. Зокрема, пропонується надати громадянам право самос тійно обирати сімейного лікаря й укладати з ними угоди, у яких буде визначено обсяг послуг, гарантованих та оплачених державою. Відтак робота лікарів первинної ланки оплачуватиметься за подушним нормативом — залежно від кількості укладених ними угод і дотримання медичних протоколів лікування та діагностики. Міністерство планує максимально чітко розподілити ролі: держава має страхувати громадян, медичні працівники — лікувати, а місцеві громади — забезпечувати медичну інфраструктуру. Така система охорони здоров’я діє в Європі, США, Канаді, де впроваджено принцип «гроші йдуть за пацієнтом». Прообразом такої моделі є лікарняні каси (ЛК). Більше того, гроші, які акумулюються в ЛК, «ідуть» за пацієнтом на будь-який рівень надання медичної допомоги, а також забезпечують доступність лікарських препаратів з доведеною ефективністю, передбачених у

8

Ольга КОБЕВКО, лікар-інфекціоніст Чернівецької обласної клінічної лікарні, член комісії з питань медицини, соціального захисту та АТО Чернівецької обласної ради, волонтер

ВЗ Чи потрібна медикам реформа?

— Однозначно — так. Бо протягом 25 років незалежності наша медицина й далі залишалася радянською. Можливо, її структура не є поганою, але з плином часу та новими технологіями треба оновлюватися, змінюватися. Медики з нетерпінням чекають змін. Кожен із нас розуміє, що за таку принизливу зарплатню працювати майже цілодобово, без сну і відпочинку, без засобів діагностики, іноді навіть без елементарних умов неможливо. Уляна Супрун хоче започаткувати в нас американську систему охорони здоров’я, яка, можливо, одна з найкращих у світі. Але пані Уляна лишає поза увагою той факт, що протягом 25 років незалежності українську медицину постійно нищили та грабували. ВЗ У чому ж труднощі впровадження реформ, якщо лікарі на них багато років чекають?

— Відповідно до пропозицій Уляни Супрун, на місцях — в обласних, міських та районних лікарнях — головні лікарі повинні бути грамотними управлінцями, менеджерами. Насправді ж це не так. У більшості випадків медичні керівники — люди старої системи, які обіймають свої посади по 10-15 років. Головні лікарі та керівники галузі чомусь почуваються «царьками», зневажають прос­ тих медиків і з університетської лави вчать їх коритися і мовчати. Так не має бути. Медик — це освічена, інтелігентна, самодостатня людина, яка повинна самореалізовуватися і самовиражатися. Саме головні лікарі старої системи довели до зубожіння лікарні в регіонах, при цьому постійно отримували премії та надбавки для себе. Більшість із них спокійно спостерігає за руйнуванням корпусів лікарні, виправдовуючись перед колективом: «Нема грошей!» Хоча гроші на медицину завжди виділялися. Просто їх неправильно розподіляли: тіньові

12

тендери, непотрібні закупівлі, непріоритетні заходи. Усе це призвело до того, що більшість медичних закладів у занедбаному стані, доведені до зубожіння. Медицина схожа на стару бідну жінку з прос­ тягнутою рукою, яка повинна просити милостиню в пацієнта, у держави, у керівництва. Корупція вкорінена в усіх системах України: від народження дитини, отримання вакцин, місця в дитячому садочку, школі, університеті, інтернатурі, на роботі. І, на жаль, люди вважають це нормою. Але це неправильно, неетично, аморально і протизаконно. ВЗ А яка позиція профспілки? Чи підтримує вона лікарів?

— Це дуже неоднозначне питання. Лише кілька років тому всі профспілкові організації стали громадськими, однак залишили один дуже дивний пункт у статуті: «Усіляко сприяти адміністрації закладу». У цій фразі — уся суть! У Європі профспілки створюють саме для захисту працівників, а в Україні це ще один рівень підтримки керівника, захисний механізм головного лікаря. У такій ситуації медикам потрібно спочатку самим усвідомити значущість та силу впливу профспілки, відійти нарешті від радянського стандарту обов’язкового перебування в складі цієї організації, яка, по суті, захищає не їх, а керівництво лікарні. Потрібно створювати власні незалежні профспілкові комітети, котрі в будь-який момент зможуть захистити нас від свавілля та принизливого ставлення, контролюватимуть режим праці й умови перебування на роботі, сприятимуть притягненню до відповідальності головних лікарів. За кордоном керівництву лікарні дешевше створити належні умови праці для лікаря, ніж оплачувати штрафи після перевірок профспілки. А в Україні цією організацією просто прикриваються. ВЗ Що конкретно з новацій наразі так і не запрацювало?

— Міністерство охорони здоров’я України відмінило радянську систему Семашка, яка свого часу абсолютно виправдала себе і дала можливість створити потужну інфраструктуру. Проте наразі вона недієва. Кожна адміністративна одиниця отримує кошти відповідно до кількості населення, котрі розподіляють між стаціонарами залежно від їх потужності. Виходить, керівники лікувальних закладів піклуються про заповнення ліжок, а не про реальні потреби населення, зокрема розвиток лікарні. Одним із головних критеріїв оцінки їх роботи залишалося забезпечення «роботи ліжка», і не важливо, перебуває на ньому пацієнт, якому реально показане стаціонарне лікування, чи той, хто міг би лікуватися амбулаторно або в денному стаціонарі. Відповідно, це неефек-

тивне використання ресурсів. До речі, як може виконувати «ліжкодень» інфекційна служба? А патолого­анатомічна? Це абсурд! Та коли Уляна Супрун у вересні 2016 року скасувала систему Семашка, у регіонах її продовжували дотримуватися. Департамент охорони здоров’я Чернівецької ОДА вимагав звітів по кількості виконання «ліжкомісць», а не по кількості хворих. Це супротив реформуванню. Лікар повинен думати про пацієнта, а не про те, чи збігається перебування хворого на ліжку з нормами, запропонованими системою. ВЗ Як гадаєте, чи покращить стан справ страхова медицина і, зокрема, схема «гроші йдуть за пацієнтом»?

— Не можна запроваджувати страхову медицину на тій базі медичних установ, яка є на сьогодні. Люди не захочуть платити гроші за старі матраци, обшарпані стіни, переповнені палати і відсутність обладнання. Давайте дивитися правді в очі: у наших лікарнях жахливі умови як для хворих, так і для медиків. Більшість районних лікарень Буковини потребують елементарних ремонтів і оснащення. Вже мовчу про те, що у деяких відділеннях немає унітазів! Хочеться, аби реформу починали з найнижчого рівня, з оснащення. І лише після цього українці будуть готові щомісяця віддавати частину своєї зарплатні на медичну страховку. Окрім того, аби страхова медицина реально працювала, очолювати медзаклади повинні грамотні менеджери. Бо зараз, коли ми стикаємося із застрахованими пацієнтами, розцінки, які пропонує лікарня, відверто обурюють. Наприклад, одній іноземці, яка лікувалася в інфекційному відділенні Чернівецької обласної клінічної лікарні, видали рахунок за 6 днів перебування: за використання води — 80 грн, а за роботу лікаря — 69 коп. Це дуже принизливо. Потрібно, щоб управлінці добре продумали, як розраховуватиметься ця страховка. Коли за принципом «гроші йдуть за пацієнтом», то наразі не зрозуміло, як така схема працюватиме з інфекційними хворими чи екстреними пацієнтами. Інфекційна служба, наприклад, передбачає певні періоди спалахів хвороб, їх сезонність, надзвичайні ситуації (повінь тощо), епідемії грипу. А в патологоанатомічній службі взагалі немає пацієнта і карти хворого. Тому навряд чи принцип «гроші йдуть за пацієнтом» дієвий для деяких вузьких спеціалізацій. ВЗ Із чого ж, на вашу думку, варто починати зміни в медицині?

— Представникам Міністерства охорони здоров’я передусім потрібно ознайомитися з медзакладами в регіонах, подивитися на оснащення та матеріальну базу лікувальних установ різного рівня. Бо наразі виходить, що змінюють принцип роботи, не змінивши засобів. Буде ду­­­­же

формулярах, настановах лікування та клінічних протоколах. Нині це серйозна проблема для України — як домогтися раціонального використання коштів в охороні здоров’я. Наша благодійна організація має багато напрацювань, які повинні лягти в основу того, що планує зробити МОЗ України. Лікарняна каса Житомирської області накопичила практичний досвід, який допоможе реформувати галузь у запропонованому напрямі, оцінити всі ризики й позитиви того, із чим доведеться зіткнутися в процесі реформування. По-перше, ЛК на договірних засадах забезпечує медичні заклади медикаментами, виробами медичного призначення для надання екстреної, невідкладної, амбулаторнополіклінічної (денний стаціонар, амбулаторне лікування, обстеження) та стаціонарної медичної допомоги. Відповідні договори укладено з медичними закладами всіх рівнів, аптеками, оптовими фірмами-постачальниками, банками, «Укрпоштою» (із якою співпрацюємо у сільській місцевості, де немає фінансових установ), підприємствами, організаціями, Асоціацією працівників лікарняних кас України. Завдяки такій співпраці кожен член ЛК може отримати медичну допомогу в будь-якому закладі охорони здоров’я (у тому числі й за межами області, й у високоспеціалізованих клініках Києва — коли пацієнт із певних причин не може одержати необхідну допомогу за місцем проживання). Тобто діє єдиний медичний простір, де кошти дійсно «ходять за пацієнтом», що й передбачено майбутньою

реформою медичної галузі. Це набуває особливого значення у зв’язку з утворенням нових територіальних громад і формуванням різних бюджетів. Бо коли член ЛК звертатиметься за направленням сімейного лікаря до лікувального закладу вторинного чи третинного рівня, жодних фінансових проблем з наданням йому медичної допомоги не виникатиме — гроші підуть за ним. Це стосується лікування практично всіх гострих патологій (крім грипу та вірусних інфекцій), хронічних захворювань у стадії загост рення, допомоги під час пологів та планових оперативних втручань, медичного супроводу членів ЛК з онкологічними захворюваннями після хіміотерапії чи операцій. Єдине, чим не опікуються ЛК, це лікуванням туберкульозу, ВІЛ-інфекції/СНІДу, проведення хіміотерапії, щеплень, оскільки за цими напрямками діють відповідні державні програми. Сьогодні виникає багато дискусій з приводу того, які саме кошти «ідуть за пацієнтом» і на що їх вистачить? Так от на прикладі нашої ЛК можу сказати: заплативши протягом року 483 грн, член ЛК має право пролікуватися на 12 тис. грн, що дорівнює сумі благодійних внесків за 25 років! Утім, ми не обмежуємося цими видатками, коли виникає загроза переривання курсу лікування, а разом із тим — і життю людини. Мало, щоб «гроші ходили за пацієнтом», потрібно, аби їх ефективно використовували і забезпечували належну якість лікування. Тож важливим моментом нашої роботи є опе-

ративне управління ресурсами — для цього створено автоматизовану систему управління, яку впроваджено в кожному представництві ЛК (а в окремих лікувальних закладах — навіть на рівні відділень), та здійснюється автоматизований облік ліків, виробів медичного призначення на складі й у відділеннях. Отже, ми можемо чітко сказати, скільки в тому чи іншому закладі використовують шприців, систем, антибіотиків, серцево-судинних препаратів тощо. А це дає змогу ефективно управляти наявними ресурсами. Також ми задіяли автоматизовані програми ведення персоніфікованого обліку членів організації та надходження коштів, контролю за їх використанням, дотриманням вимог уніфікованих протоколів надання медичної допомоги, завдяки чому за останні п’ять років зросла частка застосування життєво необхідних препаратів із 31 до 35%, необхідних — із 45 до 48%, натомість використання другорядних ліків суттєво зменшилося — з 24 до 17%. Велику увагу приділяємо контролю якості лікувального процесу, який відбувається на чотирьох рівнях. На першому рівні пацієнт має підписати листок лікарських призначень і підтвердити отримання ліків. На другому — лікарексперт лікувального закладу розглядає всі медичні проблеми, що виникають у пацієнтів. Третій рівень — відділ аудиту якості лікувально-діагностичного процесу виконавчої дирекції, і четвертий — контрольно-експертні комісії управління охорони здоров’я облдержадміністрації, куди ми подаємо результати

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

шкода, якщо стара система переможе ініціативу змін. Медики ж мовчать, бо будь-який спротив чи висловлення інакшої думки розцінюється як небажання працювати. Суспільству нав’язана думка про самовідданого лікаря, який давав клятву Гіппократа, тому повинен виконувати свою роботу безкош­товно й цілодобово. Саме керівники, котрі десятиліттями паплюжать медицину, формують таке принизливе сприйняття медиків. Пригніченими і покірними керувати легше та зручніше. У таких умовах лікарі України втрачають бажання самореалізовуватися, саморозвиватися та захищатися. Для якісних змін у медицині потрібно ознайомитися з проблемами регіонів, подивитися, у яких умовах працюють амбулаторії, районні лікарні та навіть заклади третинного рівня. Бо якщо й далі орієнтуватися на столичні медустанови, на місцях змін так і не дочекаємося. Переконана, що головних лікарів медичних установ потрібно обирати на конкурсній основі. Такий принцип уже рік діє у Вінницькій області. На Буковині ж система опирається подібній новації. Хоча було б цілком логічно, якби претенденти на посаду очільника лікарні чи поліклініки представили громаді свої програми розвитку медзакладу, стратегії досягнення окреслених у них цілей, плани змін. Гадаю, саме в такий спосіб ми змогли б отримати грамотних менеджерів. На жаль, будь-які зміни — локальні чи загальнодержавні — блокуються на місцях. Керівники системи охорони здоров’я в областях, здається, вирішили, що реформи — це лише реорганізація закладів і скорочення лікарів. З осені на Буковині з подання Департаменту охорони здоров’я могло бути закрито 2 заклади: ОКУ «Чернівецький обласний ендокринологічний центр» і КМУ «Обласний клінічний протитуберкульозний диспансер». Лише після втручання громади та медиків вдалося відстояти ці установи і максимально зберегти кадровий склад. Наразі ми боїмося неправильного, неграмотного трактування змісту реформ на місцях. Читаючи новини у ЗМІ, лікарі бачать: план змін полягає в тому, аби, принаймні, спробувати покращити стан справ у медицині. Водночас відчуваємо постійний супротив керівництва. Медики в регіонах втомилися від роботи в таких принизливих умовах, тому нам пот­ рібні кардинальні зміни. Ми віримо, що нові реформи принесуть позитив як для лікарів, так і для пацієнтів. Але основне зараз — не дати блокувати зміни на місцях і враховувати потреби медичних закладів, які так ретельно приховують керівники. Ольга РУСНАК, спеціально для «ВЗ»

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ

10 лютого 2017 року

ЧЕРК АЩИНА

КАДРОВИЙ ГОЛОД В ОКРЕМО ВЗЯТІЙ ОБЛАСТІ Сьогодні багато говорять про реформу, метою якої є підвищення якості та дос­т упності медичних послуг для населення. На Черкащині ці зміни відбуваються на тлі тотального дефіциту медичних кадрів. Що спричинило кадровий голод у медичній галузі регіону та які ймовірні шляхи вирішення проблеми?

Микола КЛІМОВ, заступник Голови Черкаської обласної організації Профспілки працівників охорони здоров’я України, Заслужений лікар України

ВЗ Реформування української медицини постійно відбувається із ухилом на опти­ мізацію. Чи не станеться так, що з часом не буде кому працювати у реформованій медицині?

— З огляду на 40-річний досвід роботи в медич­ ній галузі, зокрема на керівній посаді в управлінні охорони здоров’я, можу з упевненістю сказати, що для стабільного функціонування системи охорони здоров’я потрібні 4 складові: кадри, оптимальна мережа медичних закладів, наявність медичного обладнання, ліків і, безумовно, достатнє фінан­ сування. Серед них найголовніше — це кадри. Бо фінансування можна покращити за один день, прий­нявши відповідне рішення на рівні Верхов­ ної чи місцевої рад, придбати ліки й обладнання теж можна за короткий термін. А от вирішити кадрову проблему за кілька днів неможливо. Адже на підготовку висококласного спеціалістамедика потрібно не менше 10 років (6 років навчання в інституті, 2-3 — в інтернатурі). Та й чимало часу мине, поки молодий фахівець перейме досвід у свого старшого наставника. Тож саме кадровим питанням необхідно при­ діляти належну увагу. На жаль, за моїми спосте­ реженнями, останні 5 років кадрова проблема в нашій галузі лише поглиблюється. Укомплекто­ ваність лікарями в регіоні становить 73,68%. Якщо проаналізувати ситуацію в цілому, то за штатним розписом в області є 30 672 посади, а реально працює 26 670 людей. Не вистачає майже 4 тис. осіб! Статистику покращують лише цифри по су­ місниках — зай­нятих посад 29 289. Коли ж узяти безпосередньо лікарські посади, то їх у нас — 5675, а фактично працює 4182 лікарі. Тобто 1493 лікар­ ські посади вакантні. Менше ніж на 70% забез­ печені лікарями Драбівський, Звенигородський, Корсунь-Шевченківський, Канівський, Тальнів­ ський, Чигиринський райони. Щодо молодших медичних спеціалістів, то ситуація дещо краща (за штатом має бути 12 110 осіб, а реально працює 11 054). Це зако­ номірно, оскільки в нашому регіоні функціонують Черкаський медичний коледж, який нещодавно набув статусу академії, його Ватутінська філія й Уманський медичний коледж. Та все ж і за цими

спеціальностями не вистачає більше тисячі фахів­ ців. Але тут ми не дуже відрізняємося від інших регіонів країни. Кадрову ситуацію загострює ще й те, що на Черкащині багато медиків пенсійного віку — 31,7% лікарів (по Україні цей показник у середньому ста­ новить 24%). А якщо порахувати ще й лікарів пе­ редпенсійного віку, то це — половина медиків. В окремих районах ситуація ще гірша. Так, у Городи­ щенському, Звенигородському районах 40% лікарів пенсійного віку, у Христинівському — 46,8%. Трохи кращий стан справ у містах обласного значення: Черкасах (32%), Смілі (37%), Умані (27%), Вату­ тіному (20%). Навіть в установах обласного рівня працюють 26,2% лікарів пенсійного віку. На одній із нарад хтось критично зауважив, що то вже не лікар, якщо його ведуть попід руки на дру­ гий поверх лікарні. У мене зустрічне запитання: а в нас є ким його замінити? Чи стоять черги з молодих спеціалістів на місце того лікаря? На жаль, маємо те, що маємо. ВЗ Можливо, такої кількості медиків дос­ татньо для надання медичної допомоги населенню області?

— Обсяги роботи в медичних закладах Чер­ кащини величезні. До прикладу, протягом 2015 року в стаціонарах проліковано близько 310 тис. осіб, прооперовано в стаціонарних умовах близько 67 тис. хворих, у поліклініч­ них — 72 тис. У пологових будинках прийнято 11,23 тис. пологів, у поліклініках зафіксовано понад 11 млн відвідувань. У середньому кожен житель Черкащини до 10 разів на рік звертається в полі­ клініку. Тож без необхідної кількості кваліфікованих кадрів якість надання медичних послуг населенню області під великим питанням. Ситуація непроста. В регіоні 18 лікарських амбу­латорій залишилися без лікарів: 4 зак­ лади у Тальнівському районі, 3 — у Драбів­ ському, по 2 у Жашківському, Канівському і Чигиринському. Окрім названих в області функ­ ціонують 3 амбулаторії, укомплектовані лікарямистоматологами. Це добре, але ж вони виконують винятково специфічні вузькі функції. У 14 ФАПах, які є базовими медичними пунктами на селі з надання долікарської допомоги, немає жодного медика. 34 ФАПи регіону функціонують за раху­ нок сумісників. Ситуація з медичними кадрами в області кричуща. ВЗ Серед яких спеціальностей найбільший дефіцит?

— У нашій області це лаборанти, яких всього 28% від потреби. Замість них, змінивши штатний розпис, на роботу беруть біологів, біохіміків, середніх ме­ дичних спеціалістів. Але це не свідчить про якісний рівень надання медичної допомоги. Не вистачає па­ тологоанатомів (50%), рентгенологів (65%), фізіоте­ рапевтів (62%), педіатрів, яких останні три роки на­ вчальні медичні заклади готують усе менше. Багато педіатрів пройшли перепідготовку і нині працюють як лікарі загальної практики-сімейної медицини. Терапевтів не вистачає навіть в обласному цент­рі.

І я не бачу, щоб на рівні області вживали якісь ре­ альні заходи для покращення ситуації із забезпе­ ченням медичними кадрами. ВЗ Чи можна змінити ситуацію?

— Упевнений, що за бажання можна багато чого зробити. На рівні держави, а також області мають бути прийняті дієві програми, які гарантували б со­ ціальний захист медичних працівників. Ще за моєї роботи в управлінні ми готували місцеву програму «Медичні кадри». Вона зокрема передбачала на­ вчання майбутніх медичних спеціалістів за кошти місцевих бюд­жетів. За попередньо укладеним договором після навчання такі молоді спеціалісти повинні були повертатися в той район, який його оплачував. Для випускників у цьому був свій плюс — гарантоване працевлаштування за медичною спеціальністю. Та все залишилося на папері. Звісно, місцева влада повинна перейматися про­ блемами медичного спеціаліста, а не залишати його сам на сам із соціальними негараздами. Проблема­ тичним завжди є питання житла для медиків. Але ж і його можна вирішити! Яскравим прикладом є Маньківський район, де на квартири для медиків переобладнано два вільні корпуси ЦРЛ. Тепер у Маньківці працюють молоді спеціалісти навіть зі Львівської та Житомирської областей. Після 10 ро­ ків роботи лікарі зможуть приватизувати це житло. У результаті на Маньківщині укомплектовано 85% лікарських посад. Таким шляхом пішли і в Білозір­ ській ОТГ. Але подіб­ні випадки поодинокі, хоча в кожному районі вивільнилося чимало приміщень дільничних лікарень, амбулаторій, ФАПів. Можна запропонувати їх перебудову під житло для медиків за умови, що частину приміщення переобладнає місцева влада, а частину — молодий фахівець. Насправді є різні варіанти. Чому б, наприклад, на будівництво житла не надавати лікарям пільгові кредити — під 3-5%? Когось привабила б і така пропозиція. Проте насамперед у вирішенні жит­ лового питання для медиків має бути зацікавлена місцева влада. Потрібно повернути престижність лікарської професії. А це насамперед — підвищення заробіт­ ної плати. У 2016 році на Черкащині вона становила 2,9 тис. грн. Знаю: у деяких регіонах, щоб хоч якось пок­ращити фінансове становище лікарів, запрова­ джують надбавки, матеріальне заохочення з місце­ вого бюджету. У нас в області такої практики немає. ВЗ Чи направляють в область молодих спеціалістів?

— Щороку на Черкащину направляють 100-150 ви­ пускників медичних вишів. Цього не достатньо, аби покрити дефіцит медпрацівників. А якщо врахувати, що половина з них із різних причин (виходять заміж, виїжджають за кордон тощо) покидають область, то зрозуміло — нестачу лікарів вдасться усунути не скоро. Міністерство повинно вивчати ситуацію і за потреби збільшувати кількість студентів. Добре було б запровадити пільговий прийом абітурієнтів до вищих медичних навчальних закладів із районів з низьким забезпеченням кадрами з умовою, що вони повернуться на роботу у свій район.

Негативно на кадровій проблемі позначається й те, що з року в рік скорочується прийом абіту­ рієнтів до медичних вишів. Свого часу ми пропо­ нували відкрити в Черкасах медичний факультет. Адже в інших регіонах теж готують кадри для своїх регіонів. Скажімо, на базі Сумського держав­ ного університету створили медичний інститут. На Чернігівщині пішли іншим шляхом — уклали договір із Національним медичним університетом ім. О. О. Богомольця, який набирає випускників чернігівських шкіл, а ті після закінчення вишу зобов’язані повернутися в область. Свого часу ми домовилися з Вінниць­ ким національним медичним університетом ім. М. І. Пирогова про навчання 100 наших студентів, які протягом двох років повинні були освоїти загаль­ ні дисципліни (анатомію, біологію, хімію тощо). А в Черкасах за ці два роки на базах обласної та місь­ ких лікарень мали відкрити клінічні кафедри, де ці студенти продовжили навчання, отримали роботу й залишилися б на Черкащині. Та далі розмов справа не пішла. Звісно, відкрити факультет — це складно. Та коли нічого не робити, то й на результат марно очікувати. ВЗ Триває скорочення ліжкового фонду у стаціонарах через зміну нормативу на 10 тис. населення. Звісно, це вплине на штатний розпис. Тож чи є варіант, що скоротяться «зайві» вакансії і проблема кадрового голоду буде вирішена?

— Дійсно, Постановою Кабміну від 25.11.2015 р. №1024 встановлено норматив забезпечення ліжками із розрахунку 60 на 10 тис. населен­ ня. Нині в області цей показник становить 80 на 10 тис. населення, загалом — 9945 ліжок. Тож по­ трібно скоротити 2,5 тис. Враховуючи відміну 33-го наказу, який регулював штатні нормативи, й обме­ жене фінансування галузі, це, безумовно, призведе до значного скорочення лікарів. Оскільки працюю в області з 1979 року, можу компетентно заявити: відтоді ліжковий фонд скоротили майже вдвічі. І я вважаю, що норматив 80 ліжок на 10 тис. населення є оптимальним. Скажімо, у Франції цей показник становить 90 на 10 тис. населення. Що можна ще оптимізувати? Практично всі дільничні лікарні Черкащини реорганізовані в ам­ булаторії, у центральних районних лікарнях, які є базовими закладами з надання меддопомоги, залишилося по 120-130 ліжок — тобто по 25-30 ліжок на 3-4 відділення, зокрема терапевтичні, педіатричні, хірургічні, гінекологічні. Скорочувати вже немає чого — у низці відділень працює по одному спеціалісту. А якщо він захворіє чи йому потрібно піти у відпустку? Зрештою, у працівника повинні бути вихідні. Аби «закрити» ці проблеми, голов­ний лікар шукає сумісників з інших районів. А в Чигиринський та Кам’янський райони приїжд­ жають сумісники з Кіровоградської області. Створення госпітальних округів теж призведе до серйозної зміни структури лікувальних зак­ладів. Тоді районні лікарні об’єднають в єдину установу, яка надаватиме медичні пос­луги, у тому числі й ургентні. Решта спеціалізуватиметься на наданні хоспісної, реабілітаційної, сест­ринської допомоги. Ситуація знову серйозно вдарить по кадрах. Тож, на мою думку, виконувати вищеназва­ ну Постанову — це просто безвідповідальність перед мешканцями, яким із кожним кроком ре­ форм усе важче дістатися до установи, що надає медичну допомогу. Ніхто не враховує соціальних проблем, із якими стикається пацієнт. Нестача транспорту, катастрофічний стан доріг, що уне­ можливлює вчасне та якісне доправлення хворого до мед­установи, відсутність рейсових автобусів, дороговартісні ліки, котрі хворому доводиться ку­ пувати самотужки, — усе це призводить до того, що дуже багато людей не звертаються до меди­ ків навіть у разі розвитку тяжкої патології, тієї ж онкологічної хвороби. Люди просто залишаються вдома і чекають свого кінця... Інна ХІМІЧУК, спеціально для «ВЗ», м. Черкаси

13

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ Б У КО В И Н А

У КРАЇ — НАГАЛЬНА ПОТРЕБА В ПЕРИНАТАЛЬНОМУ ЦЕНТРІ ТА НЕОНАТОЛОГАХ Протягом останніх трьох років на Буковині дещо зросла кількість передчасно народжених дітей з екстремально низькою масою тіла. Рятують немовлят спочатку в неонатальних відділеннях при пологових будинках, а потім — у відділенні інтенсивної терапії новонароджених та відділенні передчасно народжених дітей КМУ «Обласна дитяча клінічна лікарня». Ускладнює роботу лікарів та знижує якість надання медичної допомоги маленьким пацієнтам відсутність у Чернівцях перинатального центру, який, до речі, почали створювати ще 4 роки тому.

немовлят, що на 471 дитину менше, ніж за аналогічний період 2015 року. Але при цьому кількість передчасних пологів збільшилася: у 2015 році їх було 283, а у 2016-му — 302. Це відповідає світовим тенденціям, адже частота передчасних пологів коливається в різних країнах від 4,5 до 10%. Виживаність передчасно народжених дітей з критичною масою тіла минулого року становила 66 на 100 новонароджених, а отже, більше половини таких дітей мають шанси на життя. Наразі нам вдається утримувати цей показник на рівні загальнодержавного. Олена ВЛАСОВА, головний спеціаліст Департаменту охорони здоров’я Чернівецької ОДА зі спеціальності «Неонатологія», кандидат медичних наук

ВЗ Чи зростає кількість пологів у Чернівцях і скільки з них передчасних?

— Протягом останніх років у нашому краї спостерігається зниження кількості пологів. Наприклад, за 9 місяців 2016 року народилися 7696

ВЗ Із чим пов’язуєте таке зростання кількості передчасних пологів?

— На жаль, раніше визначеного терміну народжуються діти у матерів, які зловживають алкоголем і наркотиками, не спостерігаються в жіночій консультації, не обстежуються. Тому в разі розвитку внутрішньоутробних інфекцій такі жінки не отримують своєчасного лікування, що й спричинює передчасні пологи.

Ще одна група ризику — жінки з багатоплідною вагітністю. Часто раніше терміну з’являються на світ і діти, матері яких страждають на те чи інше екстрагенітальне захворювання: артеріальну гіпертензію, ожиріння тощо або переживають надмірні психоемоційні навантаження. ВЗ Як вдається надавати допомогу передчасно народженим дітям за відсутності перинатального центру?

— Відділення для виходжування передчасно народжених дітей та інтенсивної терапії і реанімації новонароджених наразі функціонують у КМУ «Обласна дитяча клінічна лікарня». Тому всіх немовлят, які народилися недоношеними або з ознаками перинатальної патології, з пологових будинків виїзні неонатальні бригади транспортують до цього медичного закладу. І вже тут вирішують, де надаватиметься подальша спеціалізована допомога. На жаль, ліжковий фонд відділень обмежений: відділення виходжування розраховане лише на 30 ліжок, а ВІТН — на 9.

Через періодичну відсутність вільних місць не завжди можливою є перегоспіталізація новонароджених. У подібних випадках бригада неонатологів-анестезіологів працює як консультативна, допомагаючи забезпечити належну лікувальну тактику на місцях. Особливо складною така ситуація є для районів, бо там надання спеціалізованої медичної допомоги діткам, що передчасно народилися, особливо з екстремально низькою масою тіла, не передбачене рівнем роботи лікувальних закладів. Разом із тим, дорога з райцентру до Чернівців і власне транспортування — це неабиякий стрес для маляти. Цю проблему може вирішити тільки перинатальний центр, куди своєчасно потраплятимуть вагітні з груп ризику, а також новонароджені з високим ризиком захворюваності. Бо окрім передчасно народжених діток чимало малят з’являються на світ із вродженими патологіями, потребують догляду й термінового оперативного втручання. Тобто в перинатальному центрі було б три окремі відділення: для дітей, які народилися з масою тіла до 1 кг, дітей, котрі народилися до 32 тижнів гестації, і для малюків, народжених у період від 35 до 37 тижнів гестації. Це різні групи пацієнтів, які повинні отримувати різний догляд. Також при перинатальному центрі діятиме відділення інтенсивної терапії новонароджених з відповідним оснащенням життєзабезпечувальною апаратурою, окремо — операційні блоки та дитяча хірургія, що дасть змогу уникати зайвого транспортування в міську дитячу лікарню. Окрім того, створення перинатального центру передбачає забезпечення його сучасним обладнанням, якого наразі бракує, особливо в районних центрах. ВЗ Якого обладнання найбільше потребують відділення?

— Нині на 30 ліжок відділення недоношених дітей є лише 6 кювезів, а повинно бути 15. Нам потрібні також лампи фототерапії, апаратура для спостереження за станом дитини, пульсо­ ксиметри. Особливо гострим є питання контролю газового складу крові в новонароджених із порушеннями роботи систем внутрішніх органів.

КОМЕНТАР

Марія ПОЛІЩУК, заступник директора Департаменту охорони здоров’я Чернівецької обласної державної адміністрації

У

2012 році в Чернівцях почали створювати перинатальний центр на базі міського клінічного пологового будинку №1. Проект «Нове життя — нова якість охорони материнства і дитинства» запроваджувало Державне агентство з інвестицій та управління національними проектами України. Одна з вимог — реконструкція наявної будівлі, а не будівництво нової. Зважаючи на те, що пологовий будинок №1 розташований поруч з ОКУ «Чернівецька обласна клінічна лікарня» та КМУ «Міська дитяча клінічна лікарня», у якій є відділення хірургії, для реконструкції обрали саме його. Розробляючи модель перинатального центру, планували, що там мають відбуватися допологовий супровід вагітних, пологи та катамнестичне

14

спостереження новонароджених. Щоправда, сама будівля пологового будинку не давала змоги розмістити в ній додаткові відділення. Тому вирішили, що консультативна поліклініка КМУ «Обласна дитяча клінічна лікарня» виконуватиме функції катамнестичного спостереження після виписування з пологового будинку. Вона для цього має всі потужності. Це саме стосується і допологового етапу: при Чернівецькому обласному медичному діагностичному цент­рі давно діє відділення антенатальної охорони плода та медичної генетики. Гадаю, вводити в перинатальному центрі посади фахівців, які, по суті, дублюють ті, що вже є в консультативній поліклініці та діагностичному центрі, нераціонально і надто дорого. Тому в нас вийшла така функціональна модель: перший етап — до пологів жінок з ускладненнями вагітності спостерігаємо в діагностичному центрі, другий — у пологовому будинку, третій — катамнестичне спостереження в консультативній поліклініці. Проект майбутнього перинатального центру розробили за рахунок коштів з обласного бюджету, медичне та технічне завдання — за допомогою Державного агентства з інвестицій та управління національними проектами Укра-

їни. Передбачалося, що в операційних діятиме система «чисте повітря», встановлять сучасні вентиляційні мережі. Після створення проектнокошторисної документації корпус пологового будинку передали управлінню капітального будівництва Чернівецької ОДА. Перша частина коштів на реконструкцію надійшла у грудні 2013 року.

10 млн грн витратили на внутрішнє перепланування, добудову другого поверху для розміщення реанімаційного відділення, початок монтажу вентиляційної системи. І зупинилися, бо продов­ жувати будівництво взимку було неможливо. Натомість, аби освоїти кошти, прийняли рішення придбати медичне (УЗ-апарати, кювези, апарати ШВЛ для дорослих) і технічне (система «чисте повітря») обладнання на суму 23,6 млн грн. З 2014 року проект «Нове життя — нова якість охорони материнства і дитинства» було достроково припинено, і коштів область більше не отримувала. Протягом двох років за гроші з обласного бюджету накрили добудоване приміщення і частково провели електромережі. Медичне та технічне обладнання, яке придбали, наразі зберігається на складі Центру комунального майна Чернівецької обласної ради. За два роки ми написали чимало листів у всі можливі інс­

танції — до всіх виконувачів обов’язків Міністра охорони здоров’я, до Прем’єр-міністрів, депутатів Верховної Ради, Голови Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я. Просили дозволу використовувати дороговартісне обладнання, придбане для перинатального центру, та виділити кошти на продовження будівництва. Але до сьогодні ситуація залишається невирішеною. Наразі для того, аби добудувати перинатальний центр у Чернівцях, потрібно 81,6 млн грн. Звісно, в області таких грошей немає. Тим часом міський клінічний пологовий будинок №1 працює у складних умовах — на пристосованих площах міської дитячої клінічної лікарні. Це не відповідає жодним санітарно-гігієнічним вимогам. Тому нам украй необхідно завершити реконструкцію перинатального центру, щоб дати нарешті можливість пологовому будинку працювати на повну потужність у нормальних умовах. Плюс — вирішити проблему з обладнанням. Наразі пологовому будинку бракує базисного устаткування: апаратів ШВЛ для дітей і дорослих. Ми не маємо ілюзій, а просто хочемо, щоб діти й їх матері отримували якісну та своєчасну медичну допомогу, а медики працювали в нормальних умовах і на сучасній апаратурі.

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ

10 лютого 2017 року

У дитячій обласній клінічній лікарні є газовий аналізатор крові, проте через високу вартість і обмежений термін придатності (2-3 тижні) витратних матеріалів ми не можемо його використовувати. Проте моніторинг вмісту кисню, оксиду вуглецю, концентрації іонів у крові дав би змогу значно покращити тактику та результати лікування, зменшити кількість інвазивних втручань, оптимізувати респіраторну підтримку новонароджених, що дуже важливо для наших крихітних пацієнтів. Наразі Чернівецька область у повному обсязі за державною програмою отримує легеневі сурфактанти. Окрім того, неонатальні відділення

забезпечені значною часткою дороговартісних і життєво необхідних медикаментів. Проте придбання ще певної кількості ліків, яких потребують немовлята, лягає на плечі батьків. Мабуть, цю проблему допоможе вирішити тільки страхова медицина. Мені випала нагода ознайомитися з досвідом роботи ВІТН у клініці м. Баден-Баден (Німеччина). Апаратура не справила на мене враження — у нас теж така є. Що дійсно вразило, то це наявність у відділенні великої шафи, на поличках якої розкладено рукавиці, шапочки, бахіли, маски, шприці, канюлі різних діаметрів, системи, катетери, під кожен діаметр катетера — наклейка, яка захищає

від бактеріальної інфекції. Тобто лікарі не пишуть довгих списків батькам, не замислюються, є в аптеці відповідний катетер чи ні, а просто відкривають шафу і користуються всім необхідним. Сподіваюся, ми отримаємо щось подібне після впровадження страхової медицини. ВЗ А чи вистачає фахівців-неонатологів, адже ця робота дуже відповідальна і, відверто кажучи, не приносить великого доходу?

— На жаль, кількість неонатологів у Чернівецькій області щороку зменшується. Наразі не всі райони краю забезпечені такими фахівцями. Це

важка і дуже відповідальна професія. Недарма інтернатура з неонатології триває не один, а два роки. На цій проблемі постійно наголошує президент Асоціації неонатологів України професор Тетяна Знаменська. Насправді в області є висококласні спеціалісти, які готові вчити і ділитися своїми знаннями з молоддю. Державі необхідно подбати про достатнє матеріальне і технічне забезпечення медиків. І тоді ми зможемо рятувати більше дитячих життів. Ольга РУСНАК, спеціально для «ВЗ», м. Чернівці

ОДЕЩИНА

НЕДОНОШЕНІ МАЛЮКИ ЗАЛИШИЛИСЯ БЕЗ ЖИТТЄВО НЕОБХІДНИХ ЛІКІВ Затримки із закупівлями ліків не лише призводять до надмірних витрат на придбання препаратів, які пацієнти мали б отримати безоплатно, а й часто унеможливлюють надання екстреної медичної допомоги хворим, котрим вони життєво необхідні. Без таких препаратів залишився Одеський обласний перинатальний центр.

Д

ороговартісний препарат «Куросурф ®» вводять у легені недоношеної дитини, аби прискорити їх дозрівання. Без нього новонароджені, котрі з’явилися на світ раніше терміну, просто не зможуть самостійно дихати. Флакон препарату коштує близько 15 тис. грн. Для порятунку однієї дитини таких потрібно, як мінімум, два. Раніше профільні лікувальні установи цими ліками забезпечувало МОЗ. На сьогодні підтримка на державному рівні відсутня. За словами професора кафедри акушерства і гінекології ОНМедУ Світлани Галич, МОЗ заку-

півлі не провело і не повідомило про це медиків. В Одеській облраді пообіцяли виділити необхідну суму в першій половині року. Однак невідомо, чи покриють ці гроші всі витрати. У будь-якому випадку на певний час перинатальний центр залишився без «Куросурфу ®». Одеський обласний пологовий будинок може врятувати життя лише двох дітей — у своєму розпорядженні медустанова має чотири флакони препарату. За матеріалами інтернет-видання «Odessit.ua»

КИЇВЩИНА

СТВОРЕНО МІСЬКИЙ ЦЕНТР ГРОМАДСЬКОГО ЗДОРОВ’Я Столиця робить перші кроки для реалізації Угоди про асоціацію з Європейським Союзом. Одне із серйозних рішень було прийняте Київською міською радою торік і нещодавно втілене в життя.

Т

ак, рішенням депутатів Київради створено комунальне некомерційне підприємство «Київський міський центр громадського здоров’я» виконавчого органу Київської міської ради (КМДА). Депутати доручили КМДА зат­в ердити Статут підприємства та здійснити відповідні організаційно-правові заходи по створенню центру. Водночас Київрада визначила розмір статутного капіталу центру в сумі 1 тис. грн, сформованого, як зазначається в рішенні, за рахунок грошового внеску власника. Центр громадського здоров’я сприятиме подоланню найпоширеніших інфекційних хвороб у місті. «Основними завданнями Центру є розвиток системи громадського здоров’я та формування стійкої системи епідеміологічного нагляду в столиці, профілактика та контроль над інфекційними (ВІЛ-інфекцією/ СНІДом, туберкульозом, грипом, поліомієлітом, гепатитами та іншими) й неінфекційними хворобами, підвищення готовності до можли-

вих спалахів високопатогенних хвороб, пропагування здорового способу життя та здійснення оцінки ризиків лабораторних досліджень», — розповів заступник Голови КМДА Микола Поворозник. За його словами, створення міського центру громадського здоров’я безпосередньо пов’язане з укладенням Україною Угоди про асоціацію з Європейським Союзом. Підприємство формується на основі вивчення міжнародного досвіду, за зразком європейських і американських цент-рів контролю та профілактики захворюваності. «Створення центру окрім вирішення інших завдань дасть змогу виконати зобов’язання, що були взяті на себе містом відповідно до підписаної Київським міським Головою Паризької декларації (стратегії Fast Track), завдяки чому вдасться досягти цільових показників 90-9090 (90% людей, які живуть із ВІЛ, знають про свій статус; 90% людей, які знають про свій ВІЛ-позитивний статус, отримують лікування; у 90% людей, які отримують лікування, до-

сягнуто зменшення вірусного навантаження)», — додав М. Поворозник. Крім того, у столиці незабаром буде створено перше в Україні ко-

мунальне некомерційне підприємство «Лабораторний центр» виконавчого органу Київської міської ради (КМДА). «Нова структура виконуватиме унікальні на сьогодні для України функції з оптимізації процесів проведення лабораторних досліджень, орієнтуючись на потреби громадськості», — розповів М. Поворозник. За інформацією Департаменту охорони здоров’я КМДА, створення Лабораторного центру допоможе вибудувати організаційноправову базу для здійснення лабораторних, інст­рументальних досліджень та випробувань у сфері санітарного й епідемічного благополуччя населення, здійснювати заходи, спрямовані на лабораторно-технічне забезпечення громадського здоров’я мешканців Києва. За матеріалами офіційного інтернет-порталу КМДА

КОМУНАЛЬНИЙ ЗАКЛАД «НОВГОРОД-СІВЕРСЬКА ЦЕНТРАЛЬНА РАЙОННА ЛІКАРНЯ ІМ. І. В. БУЯЛЬСЬКОГО» ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ТЕРМІНОВО ЗАПРОШУЄ НА РОБОТУ ЛІКАРІВ: анестезіолога хірурга педіатра акушера-гінеколога Забезпечення житлом гарантуємо. ЗВЕРТАТИСЯ ЗА АДРЕСОЮ: 16000, Чернігівська область, м. Новгород-Сіверський, вул. Шевченка, 17 Комунальний заклад «Новгород-Сіверська центральна районна лікарня ім. І. В. Буяльського» Тел.: (04658) 2-17-08; 2-32-79

15

РЕПОРТАЖ ІЗ ГАРЯЧОЇ ТОЧКИ

МИ ПРОСТО ВИКОНУВАЛИ СВОЄ ЗАВДАННЯ Сьогодні, коли модель військової медицини набула вже чітких обрисів, про лікарсько-сест­ ринські бригади при військових госпіталях майже не згадують. Але саме їх першими «кинули на амбразуру» — на Схід, де під час бойових дій на догоспітальному етапі надавали кваліфіковану медичну допомогу нашим необстріляним бійцям. Сотні врятованих життів захисників Вітчизни в перший рік війни — це насамперед заслуга лікарів і медсестер наз­ ваних бригад.

Микола БОРИСЕНКО, начальник хірургічного відділення Полтавського військового госпіталю, підполковник медичної служби, лікар-хірург вищої категорії

З мирного життя — в окопи Ще тоді, коли російський агресор простяг свої хижацькі щупальця до Криму, ми, військові медики, уже знали: воєнного конфлікту не уникнути. Свого часу, у мирні дні, при всіх госпіталях Міністерства оборони України були сформовані лікарсько-сестринські бригади швидкого реагування. Вони мали працювати у випадку надзвичайних ситуацій й відповідним чином були укомплектовані, зокрема за кожною закріплена бойова машина зі спеціальним обладнанням — наметами, столами, протигазами, біксами, сухожаровими шафами, інструментами тощо. Періодично ми проводили тренування, аби не втрачати бойових навичок, але потім, уже на фронті, усвідомили, що в умовах нинішньої гібридної і підступної війни настанови підручників із військової медицини минулого століття просто не діють. Тож доводилося набувати досвід у реальній ситуації — під свист куль і гуркіт артилерії. Наприкінці лютого 2014 року, коли «зелені чоловічки» уже бігали по Криму й готувалося збройне захоплення Донбасу, ми отримали телеграму з нашого відомства з наказом: «Привести в бойову готовність лікарсько-сестринські бригади». До госпіталю прибула військова машина, закріплена за нами. Ми готуємо спорядження, беремо із собою

16

Допомога пораненим дорогою до лікарні

Санітарна машина після мінометного обстрілу

«

МИ 25 РОКІВ НЕ ПРИДІЛЯЛИ НАЛЕЖНОЇ УВАГИ ЦІЙ ДЕРЖАВНОЇ ВАГИ СПРАВІ — БОЄЗДАТНОСТІ АРМІЇ. НЕ ДБАЛИ Й ПРО ГОТОВНІСТЬ ДО ВІЙСЬКОВОГО СТАНУ В СУЧАСНИХ УМОВАХ ЇЇ ЛІКАРІВ. ДОБРЕ, ЩО НА МОМЕНТ БОЙОВИХ ДІЙ НА СХОДІ В НАС ІЩЕ ЗАЛИШИЛИСЯ ТЯМУЩІ КАДРИ ВІЙСЬКОВИХ ІЗ ДОСВІДОМ, ЩО ЗАРОДИВСЯ І ПОШИРИВСЯ ВОЛОНТЕРСЬКИЙ РУХ, ЩО ЗГУРТУВАВСЯ НА ПІДТРИМКУ АРМІЇ ВЕСЬ НАРОД

«

перев’язувальні матеріали, необхідні ліки і вже на початку березня вирушаємо на Схід, до розташування 93-ї окремої гвардійської механізованої бригади, де маємо виконувати бойові завдання у складі медичної служби згаданого підрозділу. Ця бригада зі славетною історією вписала до неї того року ще один рядок, беручи участь у звільненні багатьох населених пунктів Донбасу, серед яких були Українське, Карлівка, Нетайлове, Піски, Авдіївка та інші. А з травня 2014 року по січень 2015го бійці бригади нарівні з іншими частинами тримали оборону Донецького аеропорту. Наша новенька необ’їжджена машина, що простояла на складах із вісімдесятих років, по дорозі в АТО час від часу виходила з ладу. Довелося зупинятися, лагодити мотор, і це в той час, коли ми перебували в годинній бойовій готовності! По прибуттю до місця дислокації відчули: тут уже все дихає фронтом, кругом танки, артилерія, колони військових… У перші дні ми сповна пізнали хаос, плу танину, розгубленість, неузгодженість, нечіткість в усьому. От лунає команда: «Тривога!»

— заводимо машину. Через годину отримуємо команду: «Відбій!»

— вимикаємо двигун. І так усю ніч. Невиз­н аченість, коли не знаєш, що буде далі, у такій ситуації — найтяжча. У лікарсько-сестринській бригаді — два хірурги, лікар-анестезіолог, операційна медсестра, сестра-анестезист, водій. Періодично особовий склад бригади оновлювався: одні поверталися додому, інші їх міняли, потім знову відбувалася ротація. Табір, де ми розташувалися, був огороджений, замаскований сітками. Спали в наметах. Пізніше, коли противник почав «прасувати» наші позиції з «Градів» та інших артилерійських установок, облаштовували бліндажі. Особисто я «спорудив» їх за понад 8 місяців аж п’ять. Прибуваємо на місце — окопуємося. І так всюди. Особливо важко було нашим жінкам — медсестрам Світлані Поліковській, Наталії Дугар, Наталії Журавель, Оксані Дунець, Людмилі Пазюченко, лікарям Олені Кардаш, Ельвірі Шевченко. У кожної вдома за лишилися сім’я, діти. Чоловік Світлани, виряджаючи дружину на фронт, купив у Харкові за власний кошт кілька бронежилетів — для всіх дів­чат, а от каску знайшов тільки одну. І як було їй надягати ту каску, коли бойові подруги — без неї? Вояки вже на місці віддали медсестрам свої — такою були на фронті турбота і взаємопоміч.

Рятували бійців, як могли Завдання лікарсько-сестринської бригади — надання першої медичної допомоги пораненим, сортування й відправлення тяжкопоранених до лікарень. Одне з перших бойових хрещень — порятунок поранених на блокпос-

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

РЕПОРТАЖ ІЗ ГАРЯЧОЇ ТОЧКИ

10 лютого 2017 року

ту в районі Добропілля. Ми отримали повідомлення про те, що в цьому місці відбувся бій і є багато постраждалих. Виїжджаємо й бачимо з десяток тяжкопоранених і безліч загиблих. Починаємо рятувати живих: накладаємо джгути, щоб спинити кровотечу, вводимо препарати від больового шоку, перев’язуємо. Серед бійців — молодий хлопець, поранений у голову і шию, який втратив багато крові. Негайно ставимо крапельницю, аби ввести кровозамінник і фізрозчин. Наш водій тримає флакони, а медсестра Наталія Дугар підключає систему. Вона зосереджена, зібрана, діє блискавично й уміло. І раптом в пораненого настає клінічна смерть! Лікар Сергій Макаренко негайно робить йому прямий укол адреналіну в серце — і хворий приходить до тями. А бій, про який повідомили, що він закінчився, починається з новою силою. Полюють чотири снайпери — уже на медиків: для ворога немає нічого святого… Ми викликаємо військовий вертоліт, а той усе не з’являється. Лікарі та медсестри працюють під кулями, підміняючи один одного. А треба негайно евакуювати поранених, які вже отримали першу допомогу. І тоді підполковник медичної служби у відставці Віктор Крупінін (колишній начальник госпіталю, учасник бойових дій у гарячих точках Азербайджану та Югославії, мужня і самовіддана людина, яка поїхала в АТО за покликом серця) приймає рішення: вивезти їх на санітарній машині. Евакуювати змогли лише частину. Потім повернулися за рештою. Вивезти, на щастя, вдалося всіх. І, дякуючи Богові, самі залишилися живими. Чотири з половиною години тривав бій. А вертольота ми тоді так і не діждалися… За героїзм, проявлений під час виконання цього бойового завдання, медсестру Наталію Дугар згодом було нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня, ще двоє лікарів бригади отримали медалі «Захисник Вітчизни». Минуло багато місяців, і тут, у Полтавському військовому госпіталі, я зустрівся з одним із учасників тієї жахливої події, яку ми охрестили «Розстріляний блокпост». Цей хлопець отримав тоді тяжке поранення в руку, ми спинили на полі бою кровотечу, перев’язали й відправили в Авдіївську районну лікарню. Але, за його словами, тамтешні лікарі із тяжким пораненням не впоралися й перевели пацієнта… в Донецьку обласну лікарню. Руку довелося ампутувати, а сам воїн став заручником бойовиків. Та згодом його обміняли, і доліковувався звільнений українець уже в нашому закладі. Вважає: йому дуже пощастило, бо ще чимало наших військових залишається в полоні сепаратистів і російських найманців.

«Кіборги» — символ незламності духу У зоні обслуговування нашої бригади таких блокпостів було десять, а коли нас перекинули в район Пісків, Авдіївки та Тоненького, довелося рятувати захисників Донецького аеропорту. І досьогодні точаться дискусії, чи доцільно було такою ціною

ходили десятки поранених, а всього за неповні 9 місяців ми врятували життя сотням бійців. Коли мені зараз говорять про наші героїзм і мужність, я відповідаю: «Ми просто виконували своє завдання». Сам уже мав досвід лікування бойових травм, який отримав у Респуб­ліці Ємен, а от жінкам і цивільним лікарям сприймати кров, смерть, страждання, муки поранених було неймовірно важко. Я нерідко чув від них, що вони почувають ся ніби в іншій реальності. От такою жорстокою і є вона — війна…

До виїзду в зону АТО готові

Удосконалювати армію і військову медицину треба й надалі

Воєнний побут

Напрямок — Авдіївка

«

БАГАТО МОЛОДИХ, ЗДІБНИХ ХІРУРГІВ ХОЧУТЬ СЛУЖИТИ В АРМІЇ, ВИКОНУЮЧИ СВОЇ ПРЯМІ ЛІКАРСЬКІ ОБОВ’ЯЗКИ В ОПЕРАЦІЙНІЙ, АЛЕ НЕ МАЮТЬ ДЛЯ ЦЬОГО ВІЙСЬКОВОГО ЗВАННЯ. ЧОМУ Б ДЛЯ ТАКИХ НЕ ОРГАНІЗУВАТИ НАВЧАННЯ ПРИ ВІЙСЬКОВО-МЕДИЧНІЙ АКАДЕМІЇ? І ТОДІ БУВ БИ СФОРМОВАНИЙ РЕЗЕРВ ПАТРІОТИЧНО НАЛАШТОВАНИХ ВИСОКОКВАЛІФІКОВАНИХ МЕДИКІВ

«

утримувати цей об’єкт. Вважаю, що так, адже аеропорт мав не стільки стратегічне значення, скільки став символом незламності нашого бойового духу. Його оборона тривала з травня 2014 року по січень 2015-го. Напівроздягнені, часто без води й харчів, близько сотні українських вояків не тільки відчайдушно оборонялися, а й відважувалися ходити в контратаки. Наша лікарсько-сест­ ринська бригада виїжджала туди, аби надати медичну допомогу цим героям. Як правило, військові вночі робили нам «коридор». Діставалися до місця під прикриттям нашої розвідки і снайперів. У бійців, яких потім назвуть кіборгами, найчастіше були уламкові та кульові поранення,

траплялися черепно-мозкові травми, переломи кісток кінцівок, поранення м’яких тканин. Ми діяли, як завжди: спиняли кровотечу, виймали уламки, якщо це було можливо, накладали пов’язки, вводили знеболювальні препарати й антибіотики. Тяжких хворих доправляли в Курахівську або Червоноармійську районні лікарні. Звідти їх перевозили в Дніпропетровський військовий госпіталь. Деякі молоді хлопці з вогнепальними пораненнями кінцівок відмовлялися від госпіталізації — залишалися в аеропорту й ходили до нас на уколи. Ми вже мали тоді старенький «Мерседес» від волонтерів — «санітарку», як ми його називали. Щодня через наші руки про-

Здавалося б, проста істина: якщо держава не займається армією, то остання стає недієздатною. Так само і військова медицина. Ми ж 25 років не приділяли належної уваги цій державної ваги справі — боєздатності армії. Не дбали й про готовність до військового стану в сучасних умовах її лікарів. Добре, що на момент бойових дій на Сході в нас іще залишилися тямущі кадри військових із досвідом, що зародився і поширився волонтерський рух, що згуртувався на підтримку армії весь народ. Сьогодні вже вибудувалася модель військової медицини: її поетапність, доцільність використання кадрів, медичне забезпечення, у 2015 році з’явилися перші мобільні госпіталі тощо. А от у перший рік вій­н и ми, військові лікарі, виконували роль і санітара, й інструктора, і медсестри. Хоча я як хірург вищої категорії набагато більше користі приніс би в операційній. Мабуть, через цю недосконалість у січні 2015 року Міністерство оборони й ухвалило рішення розформувати лікарсько-сестринські бригади. Але вони відіграли велику роль у тому буремному 2014-му, бо прий­ няли перший удар на себе. Сьогодні ж треба враховувати уроки минулого і наших перших військових поразок: і далі зміцнювати армію, удосконалювати її військові кадри, відновити діяльність військових кафедр у медичних вишах. Знаю, дещо вже робиться. Проте багато молодих, здібних хірургів хочуть служити в армії, виконуючи свої прямі лікарські обов’язки в операційній, але не мають для цього військового звання. Чому б для таких не організувати навчання при військово-медичній академії? І тоді був би сформований резерв патріотично налаштованих висококваліфікованих медиків, які сьогодні хочуть набути військово-лікарського досвіду в зоні АТО та забезпечити потреби медичної ланки нашої армії. Держава, на мою думку, зобов’язана вирішувати ці актуальні кадрові питання. Систему військової медицини треба покращувати й далі, відшліфовувати всі її складові, підвищувати фаховий рівень, взаємозв’язок усіх ланцюгів, посилювати забезпечення, поліпшувати умови роботи. Це велика й копітка справа, але її виконання — запорука нашої боєздатності та безпеки України. Андрій КОНДРАТЮК, спеціально для «ВЗ», м. Полтава

17

ВАЖКИЙ ПАЦІЄНТ

РЕАБІЛІТАЦІЯ — СПРАВА БЛИЗЬКИХ ПОСТРАЖДАЛОГО За умовною українською статистикою щороку відбувається близько 140 тис. ДТП, у яких гине 20% постраждалих. Майже 30 тис. українців на все життя лишаються інвалідами. Їх подальша доля, на жаль, залежить від чого завгодно — щасливого випадку, титанічних зусиль родичів, успіху в пошуку грошей, але не від опіки держави. Наша «багата» країна обрала дивний для всього цивілізованого світу шлях — примножувати кількість інвалідів або вважати, що цих людей немає взагалі.

Мишко із татом

Команда Інституту Гуттманна, яка працювала з Михайлом

Тренер Мишка Олександр Мельниченко

Сергій РАЩЕНКО, Одеса: «Життя нашої родини розділилося на «до» та «після» 2 серпня 2015 року, коли нашого сина на одеській «Трасі здоров’я» збив автомобіль. Унас лі док страшного удару дитину підкинуло на 2 метри, після чого машина вдарила його іще раз. Велосипед, на якому катався син, відлетів, як мінімум, метрів на 10. Своїм тілом Мишко розбив фару, погнув крило і капот, головою розбив лобове скло. У результаті зіткнення син отримав політравму: закриту черепно-мозкову травму, геморагічне забиття головного мозку тяжкого ступеня, лінійний перелом потиличної частини черепа, численні переломи кісток таза зі зміщенням уламків, перелом ключиці, перелом кісток лівого передпліччя, перелом лівої великогомілкової кістки, численні забиття легень, забиття серця, розрив сечового міхура, множинні забиття м’яких тканин тулуба і кінцівок. Коли ми прибули на місце ДТП, то побачили стікаючу кров’ю дитину: це найстрашніший момент у моєму житті… 15 хвилин, поки ми їхали до лікарні, здалися вічністю. У лікарні сина оглянули, зробили рентген, КТ й провели термінову операцію. Потім ми самостійно дос­ тавили його у відділення анестезіології та інтенсивної терапії — виявляється, наші медичні установи не пристосовані для транспортування важких пацієнтів. Весь цей час його життя висіло на волосині. При подібних політравмах дуже складно передбачити прогноз. Але Михайлик вижив! Незабаром було прийнято рішення зафіксувати зламану ногу,

18

Мишко на початку та в кінці курсу реабілітації

«

БЕЗПЕРЕРВНО ПОТРІБНО БУЛО ЩОСЬ РОБИТИ: КУПУВАТИ ЛІКИ, ПРИВОЗИТИ ФАХІВЦІВ, ЗАБЕЗПЕЧУВАТИ ХАРЧУВАННЯ І ВИРІШУВАТИ ПОБУТОВІ ПИТАННЯ. БЕЗКОШТОВНА МЕДИЦИНА В НАШІЙ КРАЇНІ ВИЯВИЛАСЯ НАДТО ДОРОГОЮ

«

а через 10 хвилин після введення наркозу в сина зупинилося серце. Лікарі його реанімували, далі почався складний та болісний для нього і нас період. Набряк мозку, переломи, відкриті рани, катетери, зонди та інше... Ми цілодобово перебували в лікарні. Безперервно потрібно було щось робити: купувати ліки,

привозити фахівців, забезпечувати харчування і вирішувати побутові питання. Безкоштовна медицина в нашій країні виявилася надто дорогою. Курси антибіотиків, наприклад, обійшлися нам у 50 тис. грн! Я фактично прожив два місяці в реанімації. А потім нас… попросили звільнити місце для «більш пер-

спективних» пацієнтів. Українська медицина визнала себе безсилою. Син просто згасав на очах: втратив 18 кг, стан постійно погіршувався. Нейрохірург, який його вів, більше не приходив, і лікування фактично припинилося. Нам оголосили, що необхідно займатися ранньою реабілітацією, але винятково своїми силами і за межами нашої країни. Ми поча ли пошуки — центрів ранньої реабілітації виявилося небагато. У нашій ситуації надію давав лише каталонський Інститут Гуттманна. Ми звернулися туди, і після вивчення епікризу, даних КТ, усіх інших медичних документів лікарі клініки погодилися взяти Михайлика на лікування. Далі нас чекав непростий бюрократичний період: у сина не було навіть внутрішнього паспорта. А ле ми все ж отримали візи, знайшли авіакомпанію, яка могла перевезти такого пацієнта на борту, і найголовніше — почали шукати гроші на дороговартісне лікування. Один день перебування в експертній клініці такого рівня коштує 600-800 Євро! До речі, процес реабілітації іспанців, як і жителів будь-якої країни Євросоюзу, оплачує держава! Наша ж держава не вважала за потрібне допомогти нам хоча б чимось... У к лініку сина привезли ледь живого, він був украй виснажений і зму чений, важив усього 43 кг. Мишко «згорав» від бактеріальних інфекцій, незважаючи на величезні кошти, які ми витратили на антибактеріа льну терапію в Україні. Іспанські лікарі диву ва лис я: як можна було настільки погіршити і

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ВАЖКИЙ ПАЦІЄНТ

10 лютого 2017 року

Важкі щоденні тренування

без того тяжкий стан дитини? Сам процес реабілітації почався не одразу: по приїзді нас приголомшили новиною — у мозку збільшується небезпечна гематома і її потрібно терміново видаляти. Син доб­р е переніс операцію, і ми почали готуватися до реабілітації. На початковому етапі Мишко перебував у глибокому вегетативному стані, злегка реагуючи тільки на маму. Але це абсолютно не бентежило бригаду, яка з нами працювала. Я не випадково говорю «з нами»: реабілітуватися і вчитися заново жити довелося всій родині! Наш лікар, доктор Кумру, впевнена: син обов’язково відновиться! Це вселяє надію... Ней рореабі літа ці я — п роцес ск ладний і продуманий до дрібниць. Щодня кілька циклів занять: фізіотерапі я, нейростим ул яці я, м ульт исенсорика. Фі зіотера пі я включала як заняття із фахівцем, так і на тренажерах, котрі ми проводили самі. Нейростимуляція — різноманітні прийоми впливу на різні центри мозку. Це може бути світлова, звукова або фізична стимуляція за певною методикою. І ми почали помалу рухатися вперед. За перші три тижні вдалося позбутися всіх сторонніх предметів — прибрали назогастральний зонд і залізо з ноги. Мишко почав пити, а

«

Випробування вертикалізатора

Підготовка до перельоту

З КОЖНИМ МАЛЕНЬКИМ УСПІХОМ Я УСВІДОМЛЮВАВ, ЩО ЦЕ ЗАСЛУГА ЛЮДЕЙ, ЯКІ ЧЕСНО ВИКОНУЮТЬ СВОЮ СПРАВУ. ІЗ ЗАХОПЛЕННЯМ СПОСТЕРІГАВ ЗА БЛИСКУЧОЮ РОБОТОЮ РЕАБІЛІТОЛОГІВ І ОБСЛУГОВУЮЧОГО ПЕРСОНАЛУ

«

потім і їсти сам! Перевірка офтальмолога дала позитивні результати. Завдяки спеціальному висококалорійному харчуванню син почав набирати вагу. Згодом відновилися рухи ногами, руками, корпусом і головою — відродилася фізична активність. У цей період дружина ні на секунду не могла залишити Мишка. І ми почали помічати зміни в поведінці сина: він став емоційнішим, знову навчився посміхатися та сердитись. З кожним маленьким успіхом я усвідомлював, що це заслуга людей, які чесно виконують свою справу. Із захопленням спостерігав за блискучою роботою реабілітологів і обслуговуючого персоналу.В Інституті Гуттманна немає поняття «ваша

проблема»: наприклад, якщо дитина сходила під себе, то вже за кілька хвилин вона буде лежати чистою на білих простирадлах. І я із жахом думав про момент, коли закінчаться гроші й доведеться повернутися в українські реалії. Через 9 місяців нейрореабілітації в Гуттманні ми були змушені перер­в ати лікування. А ле ми не здалися! Повернувшись до Одеси, намагаємося зробити все можливе, щоб підтримувати високі стандарти в догляді й організувати ефективну нейрореабілітацію в домашніх умовах. Фахівці з Інституту Гуттманна не відпустили нас із «порожніми руками»: нашу команду, котра складається з Мишкового тренера, лікаря-

невролога і мене, навчили всьому, що могло нам допомогти рухатися далі. Ми пройшли курс занять з фізіотерапії та нейростимуляції. Для нас розробили рекомендації з роботи вдома. Мама Михайлика пройшла додаткове навчання з догляду. Наша квартира поступово перетворюється на реабілітаційний центр. Ми продовжуємо працювати в рамках узгод­женого плану — щодня по шість занять. І можемо похвалитися досягненнями: син починає розгинати руки в ліктях і кистях. Це дуже складно і болісно, але необхідно. А ще він усе частіше намагається говорити. Це дуже обнадіює. Найголовніше — це прямий контакт із сином. Він однозначно й стабільно реагує на розмови, гумор і зовнішні подразники. Мишко намагається виконувати прості дії, але поки не все виходить. Крім того, ми більше не потребуємо медикаментів, багато гуляємо у дворі та вкладаємо всі сили і душу в нашого сина. Так, тут у нас немає помічників в особі фахівців із Гуттманна, немає пандусів і бажання з боку держави займатися такими людьми, як наш син. Ми, як і тисячі інших сімей, кот­рі опинилися в подібній ситуації, змушені боротися самотужки, але здаватися не збираємось!

КОМЕНТАР СПЕЦІАЛІСТА

Хатіче КУМРУ, лікар-реабілітолог спеціалізованого госпіталю нейрореабілітації «Інститут Гуттманна» (Барселона, Іспанія)

Х

лопчика привезли до нас у свідомості, але з повною відсутністю реакцій на зовнішні

стимули. У нього було безліч травматичних уражень, а українські лікарі встановили йому діагноз посттравматичної епілепсії. Застосування протиепілептичних препаратів унеможливлювало призначення ліків для нейрокогнітивної стимуляції, тому ми вирішили ретельно перевірити діагноз. Після детального дослідження висновок українських лікарів не підтвердився, тому ми почали поступово знижувати дозу протиепілептичних препаратів. Паралельно розпочали нейрокогнітивну стимуляцію: як медикаментозну, так і немедикаментозну. Але відновлення відбувалося дуже повільно. Занадто багато супутніх травм, у тому числі черепно-мозкових, висо-

ка спастичність, збудженість, ней­ ропатичний біль — усе це заважало нам рухатися вперед. Найважливіше в реабілітації таких пацієнтів — пасивні рухові вправи. При цьому потрібно докласти всіх зусиль, щоб запобігти розвитку ускладнень. І це — робота для родини, яка має навчатися під час лікування. Чого вдалося досягти за 9 місяців перебування Михайлика в госпіталі? На момент виписування ми не змогли вивести його з анартрії, тобто повернути здатність до активного мовлення. Рівень збудливості й уваги залишився порушеним. Але хлопчик уже свідомо бере участь у деяких заходах, реагує на найрізноманітніші подразники, виявляє

дратівливість, особливо під час реалізації моторних функцій. Те, що запам’яталося нам усім, — його пос­ мішка! Михайлик чудово реагує на гумор, а значить, процес відновлення мозку йде добре. Я можу дати гарний прогноз на майбутнє цього хлопчика. Безумовно, усе індивідуально, але в цілому він має відновитися. Це дуже сильний молодий чоловік, якого до безтями люблять батьки. Родина чітко усвідомлює всю реальність ситуації і при цьому щогодини невпинно бореться за краще майбутнє свого сина. Підготувала Тетяна ПРИХОДЬКО, «ВЗ»

19

ЮРИДИЧНА КОНСУЛЬТАЦІЯ

ОСТАННЄ ПРАВО ПАЦІЄНТА НА СОВІСТІ ЛІКАРЯ ЧИ ДЕРЖАВИ? Майже півмільйона українців щороку потребують паліативної та хоспісної допомоги. Тож питання її правового супроводу набуває особливого значення для медичних працівників. Чи подбали про це законодавці?

Галина МИРОНОВА, старший науковий співробітник Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва ім. акад. Ф. Г. Бурчака Національної академії правових наук України

П

аліативна допомога — відносно новий напрямок медицини. У 1967 році в при­ тулку Св. Христофора, що в передмісті Лондона, було організовано перший у світі хос­ піс, але поняття «паліативна допомога» увійш­­ ло в обіг лише у 80-і роки минулого століття. У 2002 році ВООЗ дала офіційне визначення цього напрямку. Згідно з Рекомендацією N Rec (2003) 24 Ко­ мітету Міністрів Ради Європи державам-членам «Про організацію паліативного догляду» паліа­ тивна допомога повинна надаватися за різними організаційно-правовими формами: допомога вдома, стаціонарна допомога в спеціалізованих або традиційних медичних установах, денних стаціонарах та поліклініках, закладах невід­ кладної допомоги, допомога «вихідного дня». Окремою вимогою міжнародних стандартів з надання паліативної допомоги є організація хоспісів. Центральним компонентом паліативної допомоги вважається так званий мультипрофе­ сійний, міждисциплінарний, або інтегрований, підхід, коли до складу команди, що працює з хворим, входять представники різних медичних та немедичних професій і дисциплін.

Паліативна допомога в Україні Останнім часом в Україні приділяють дедалі більше уваги розвитку хоспісної і паліативної допомоги. Своєрідною точкою відліку стало створення ДП «Інститут паліативної та хоспісної медицини МОЗ України» (згідно з Наказом МОЗ України від 24.07.2008 р. №159-0). У 2013 році його реорганізовано в Державний навчальнонауково-методичний центр паліативної та хоспісної медицини НМАПО ім. П. Л. Шупика. Зав­дання установи — вивчення проблеми та на­

20

працювання інструментів впровадження нового медичного напрямку. У 2010 році було зроблено іще один важ­ ливий крок: створено громадську організацію «Українська ліга розвитку паліативної та хос­ пісної допомоги», з ініціативи якої прийнято актуальний програмний документ — «Страте­ гію розвитку паліативної допомоги в Україні на 2015-2025 роки». Ця Стратегія визначає мету, завдання, першочергові пріоритети й індикатори становлення та розвитку паліативної допомоги в Україні, а також права тяжкохворих усіх віко­ вих категорій. Утім, основна частина положень згаданої Стратегії перебуває на стадії проектів і побажань. Згідно з міжнародними рекомендаціями та стандартами в Україні (на 45 млн населення) необхідно створити близько 4,5 тис. стаціонар­ них ліжок у закладах паліативної та хоспісної допомоги, що дасть змогу щороку надавати професійний догляд і кваліфіковану допомогу приблизно 75 тис. пацієнтів та понад 250 тис. їх родичів. Однак на сьогодні в Україні не існує па­ ліативної та хоспісної допомоги (ПХД) як цілісної системи, забезпеченої нормативно, організацій­ но, а також підтриманої необхідними кадрами та фінансами. Практично відсутня служба ПХД вдома, лише в деяких регіонах створені виїзні бригади, які діють або в системі закладів охоро­ ни здоров’я, або на благодійних чи громадських засадах. Не створено й спеціалізованих підрозділів для хворих на туберкульоз, тож паліативну до­ помогу пацієнтам із хіміорезистентним туберку­ льозом в Україні надають у протитуберкульоз­ них стаціонарах на окремих ліжках, у хоспісах за паліативною програмою догляду, вдома під наглядом фахівців первинної медико-санітар­ ної допомоги, волонтерів, працівників Червоного Хреста.

Легалізація — перший крок У 2011 році в медико-правовому просторі Украї­ ни відбулася соціально значуща подія: паліатив­ ну допомогу було легалізовано у Законі «Основи законодавства України про охорону здоров’я» — у ст. 8 її було додано до переліку видів ме­ дичної допомоги, які кожен громадянин має право отримати безоплатно в державних і ко­ мунальних закладах охорони здоров’я. Також у тексті цього закону з’явилася нова стаття 354, де паліативну допомогу визначено як комплекс за­ ходів, спрямованих на полегшення фізичних та емоційних страждань пацієнтів, а також забез­ печення психосоціальної і моральної підтримки членів їх сімей. І знову ж таки зазначено, що вона

надається безоплатно за направленням закла­ ду охорони здоров’я, у якому пацієнт отримував вторинну (спеціалізовану) чи третинну (високо­ спеціалізовану) медичну допомогу. У Наказі МОЗ України від 21.01.2013 р. №41 «Про організацію паліативної допомоги в Укра­ їні» розроблено порядок надання такої допо­ моги, її завдання й організаційні засади. Тут же визначено медичні показання до такого виду до­ помоги: прогресуючі захворювання (на останніх стадіях перебігу), що не піддаються лікуванню, спрямованому на одужання, та супроводжують­ ся хронічним больовим синдромом і значними обмеженнями життєдіяльності за відсутності гострих захворювань; хронічні захворювання у фазі загострення, які потребують лікування чи спостереження в умовах спеціалізованих відді­ лень закладів охорони здоров’я; гострі інфек­ ційні та психічні захворювання, що становлять небезпеку для оточуючих і персоналу та потре­ бують лікування в спеціалізованих закладах охорони здоров’я; гострі хірургічні стани та стани після оперативних втручань, які внаслідок наяв­ ної патології можуть потребувати реанімаційних заходів чи спостереження й інтенсивної терапії. Спільним Наказом Міністерства соціаль­ ної політики та МОЗ України від 23.05.2014 р. №317/353 «Про затвердження Порядку взаємо­ дії суб’єктів при наданні соціальної послуги па­ ліативного догляду вдома невиліковно хворим» було затверджено порядок і механізм взаємодії двох відомств та форму медичного висновку про потребу в наданні соціальної послуги паліатив­ ного догляду вдома.

Стандарти паліативного нагляду Одним з останніх нововведень став Наказ Мініс­ терства соціальної політики України, погодже­ ний із МОЗ України, від 29.01.2016 р. №58 «Про затвердження Державного стандарту паліатив­ ного догляду». У ньому фактично розроблено всі основні питання, що стосуються паліативної допомоги як виду соціальних послуг. Зокрема, надано визначення основних понять: паліатив­ ний хворий, мультидисциплінарна команда, соціальна послуга з паліативного догляду, на­ давач і отримувач соціальної послуги з надання паліативної допомоги, паліативний/хоспісний заклад. Також у документі розроблено порядок організації та надання паліативної допомоги, яким передбачено: підставою для отримання такої послуги є звернення (заява) її потенційного отримувача та/або члена його сім’ї чи законного представ­ ника до структурного підрозділу з питань со­ ціального захисту населення;

рішення про надання соціальної послуги чи відмову в ній приймає суб’єкт-надавач про­ тягом 14 календарних днів з дати згаданого звернення (подання заяви) із визначенням ступеня індивідуальних потреб потенційного отримувача послуги за спеціальною таблицею (у балах) упродовж 10 днів; суб’єкт, що надає соціальну послугу, має право відмовити в цьому, коли за наявних ресур­ сів він не здатний задовольнити індивідуальні потреби отримувача. Відмова має супроводжу­ ватися письмовим поясненням причини та до­ відковою інформацією про можливість отрима­ ти таку послугу в іншого суб’єкта; надання соціальної послуги може бути припинено на окреслених у Наказі підставах. Після визначення за розробленою форму­ лою індивідуальних потреб отримувача скла­ дають індивідуальний план надання соціальної послуги за формою (згідно з додатком) у двох примірниках. План має підписати потенційний отримувач соціальної послуги та/або член його сім’ї чи законний представник, а також суб’єкт, що надає цю послугу. Вони ж укладають відпо­ відний договір протягом 5 днів з дати прийняття рішення про надання соціальної послуги. У до­ говорі зазначають: соціальну послугу, її обсяг, зміст, вимоги до якості, термін надання; отримувача соціальної послуги, відомості щодо її вартості; умови угоди; права, обов’язки та відповідальність сторін; порядок внесення змін до договору про надання соціальної послуги та припинення його дії тощо. У Наказі №58 розроблено низку дуже важливих практичних аспектів дотримання державного стандарту паліативного догляду, зокрема: місце та терміни, принципи і зміст надання соціальної послуги; питання вико­ ристання ресурсів, приміщення, обладнання; інформаційно-методичне забезпечення; вза­ ємодію з іншими суб’єктами; оцінку ефектив­ ності; документацію та фінансове забезпе­ чення в процесі надання соціальної послуги з паліативної допомоги.

Як подолати морфінофобію в медицині Найважливішу роль у системі фармакологічних заходів паліативної медицини відведено бороть­ бі із хронічним больовим синдромом (ХБС), що є неодмінною складовою ведення онкологічних хворих (зокрема, це передбачено Паризькою хартією боротьби з раком, до якої Україна при­ єдналася 26.03.2007 р.). Комплекс фармакологічних заходів, спря­ мованих на контроль хронічного болю у пацієн­ тів зі злоякісними пухлинами, ґрунтується на концептуальному уявленні про те, що, виходя­ чи з можливостей сучасної клінічної медицини, зокрема фармакотерапії високоефективними анальгетиками, біль може бути ліквідований

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ЮРИДИЧНА КОНСУЛЬТАЦІЯ

10 лютого 2017 року

у 80-90% пацієнтів навіть у IV стадії розвитку пухлинного процесу. В Україні порівняно з більшістю країн Євро­ пи, Північної Америки й Австралії застосування ефективних наркотичних анальгетиків досі не набуло належного поширення. У звіті Міжнарод­ ного комітету з контролю за наркотиками ООН (2012, 2013) відзначено, що в Україні лише 15% загальної кількості пацієнтів, котрі потребують знеболювання, мають доступ до ефективних наркотичних анальгетиків. Це означає, що де­ сятки тисяч інкурабельних хворих у нашій країні позбавлені можливості адекватного знеболю­ вання і страждають від інтенсивного хронічного больового синдрому. Причинами такого явища названо недосконалість нормативно-правової бази, украй обмежену кількість аптек, де мож­ на придбати необхідні знеболювальні засоби з групи наркотичних анальгетиків, недостатню професійну підготовку і навіть «морфінофо­ бію» значної кількості лікарів і населення. За статистикою обіг наркотичних лікарських засо­ бів (морфіну) здійснюють лише 2,5% комуналь­ них і 1,5% приватних аптек із загальної кількості ліцензіатів. А дитячої форми морфіну в Україні взагалі не існує. Вирішенню проблеми доступу до адекват­ ного знеболювання сприяло прийняття низки нормативних актів. Наказом МОЗ України від 25.04 2012 р. №311 «Про затвердження та впровадження медико-технологічних до­ кументів зі стандартизації паліативної ме­ дичної допомоги при хронічному больовому синдромі» було затверджено Уніфікований клінічний протокол паліативної медичної до­ помоги при хронічному больовому синдромі. Іншим Наказом МОЗ від 01.02.2013 р. №77 «Про державну реєстрацію (перереєстра­ цію) лікарських засобів та внесення змін до реєстраційних матеріалів» зареєстровано й внесено до Державного реєстру лікарських засобів України морфіну сульфат у таблетова­ них формах випуску. Отже, пацієнти матимуть дос­т уп до ефективного знеболювального пре­ парату у зручній для них формі, що особливо важливо для хворих, які проживають у від­ далених населених пунктах. З прийняттям Постанови Кабінету Міністрів України від 13.05.2013 р. №333 «Про затверд­ ження Порядку придбання, перевезення, збе­ рігання, відпуску, використання та знищення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів у закладах охорони здоров’я» також значно спростилася процедура доступу паліа­ тивних пацієнтів до ефективного знеболювання — документом вдосконалено порядок призна­ чення наркотичних анальгетиків.

Великий біль маленьких пацієнтів За оцінками фахівців в Україні близько 8 тис. ді­ тей потребують паліативного догляду. Натомість система надання спеціалізованої паліативної допомоги для них у країні майже відсутня. Щось схоже на паліативну допомогу надається дітям в лікувальних закладах за профілем захворю­ вання, однак там працює медичний персонал, який не має спеціальних навичок та вмінь. При цьому нормативною базою взагалі не передба­ чено довготривалого стаціонарного лікування, тому на практиці з моменту, коли захворювання дитини прогнозується як невиліковне чи таке, що його лікування може призвести до значних страждань, маленького пацієнта виписують до­ дому для спостереження дільничним педіатром. Натомість домашні умови, у яких перебуває хво­ ра дитина, іноді зовсім не придатні для надання спеціалізованої медичної допомоги. Частково спеціалізовану паліативну допомо­ гу дітям сьогодні надають хоспіси для дорослих, а амбулаторну — лікарі загальної практики-сі­ мейної медицини чи дільничні педіатри. У не­ відкладних випадках на допомогу приходить бригада швидкої допомоги. Значну частину функцій паліативної допомоги здійснюють дитячі будинки-інтернати системи соціального

захисту. Однак усі перелічені суб’єкти «грішать» відсутністю достатньої спеціальної підготовки та навичок надання паліативної допомоги дітям. У принципі подібний стан речей притаманний більшості країн світу. За даними ВООЗ із 234 досліджуваних держав лише у 20 паліативна допомога дітям належно організована й інтегрована в систему охорони здоров’я, у 42% країн такий вид допомоги взагалі відсутній, понад 80% маленьких пацієнтів не мають доступу до знеболювання. Тож у 2012 році ВООЗ прийняла «Настано­ ви щодо фармакологічного лікування стійкого болю у дітей із медичними захворюваннями». Адже перебіг термінальної фази у дітей має певні особливості: він триваліший, ніж у дорос­ лих; багато станів — це надзвичайно рідкісні захворювання, характерні для дитячого віку; багато недуг є «сімейними», тож у родині може бути кілька хворих дітей; постійний фізичний, емоційний та інтелектуальний розвиток малю­ ка потребує відповідних змін у рівнях і формах комунікації з ним; наявність додаткових прав у дітей, зокрема на освіту, які необхідно забез­ печувати і в період хвороби. Принципово інші можливості для хворої дитини та її батьків створюють хоспіси, на базі яких реалізують різноманітні програми, придат­ ні для всіх конкретних випадків: цілодобовий стаціонар, денний стаціонар, виїзне відділення й організація допомоги в домашніх умовах, за­ ходи фізичної реабілітації, арттерапія, казкоте­ рапія тощо. У серпні 2015 року на базі Івано-Франків­ ського обласного клінічного центру паліативної допомоги відбувся тренінг «Організація і надан­ ня паліативної допомоги дітям та їх близьким виїзними бригадами», під час якого провідні фахівці України розробили пропозиції до про­ екту Наказу МОЗ України «Про затвердження Порядку надання паліативної допомоги дітям». Але поки що цей Наказ не підписано.

Право на самовизначення Людську гідність не можна розділити або об­ межити на певних етапах чи за певних життєвих умов. Такий підхід ґрунтується на європейських етико-правових цінностях і традиційно рекомен­ дується в документах Ради Європи. Зокрема, у Резолюції Парламентської Асамблеї Ради Єв­ ропи №613 (1976) «Щодо прав хворих та вмира­ ючих» і Рекомендації №779 (1976) «Про права хворих і вмираючих» закріплено положення про те, що права на особисту гідність, цілісність та інформацію повинні бути чітко визначені й га­ рантовані кожній людині, а лікарі зобов’язані передусім дізнаватися про волю хворого щодо лікування, яке пропонується. У Рекомендації №1418 (1999) «Захист прав людини і гідності невиліковно хворих та помираючих» серед найсуттєвіших сучасних загроз дотриманню прав паліативних хворих названо штучне про­ довження процесу вмирання або використання непропорційних медичних заходів без згоди па­ цієнта. У зв’язку із цим урядам держав запропо­ новано встановити етичні правила поводження

«

з особами, які наближаються до кінця життя, а також визначити медичні та юридичні керівні принципи й норми національного законодавства у цій сфері. Наріжним каменем усіх відповідних доку­ ментів Ради Європи є принцип особистої авто­ номії та самовизначення паліативного хворого. У ключовому документі з цього питання — Резо­ люції ПАРЕ №1649 (2009) «Паліативна допомога: модель інноваційної медичної та соціальної по­ літики» вказано, що система паліативної допо­ моги повинна забезпечувати людині із тяжким захворюванням, перманентним болем або у стані відчаю можливості для самовизначення. Тобто автономія є обов’язковою вимогою для встановлення суб’єктивної формули здоров’я та включає свободу самостійно вирішувати, як справлятися із хворобою і смертю. Відповідно до європейських правових стан­ дартів надання паліативної та хоспісної допомо­ ги право на автономію та самовизначення роз­ діляється на три аспекти: право на отримання повної медичної інформації, на вибір методів лікування та догляду, на складання та враху­ вання документів з попередніх розпоряджень пацієнта. Принципове значення в лікуванні й об­ слуговуванні паліативних хворих має вимога розглядати пацієнта як повноцінного учасника процесу прийняття рішень щодо програм ліку­ вання його захворювання. Така участь має ґрун­ туватися на повному інформуванні людини про захворювання, відомі методи його лікування, їх ефективність, можливі ускладнення. Проте найважливішою особливістю процесу інфор­ мування паліативного хворого є той факт, що позитивного прогнозу щодо лікування тут немає взагалі, тож ключовим елементом прийняття рі­ шення має бути інформація про вплив хвороби та пропонованого лікування на прогнозовану тривалість і якість життя. З огляду на це у європейській паліативній практиці прийнято повідомляти правдиву ме­ дичну інформацію пацієнту, якщо він хоче її знати, або його довіреним особам. Паліативний хворий має право зробити нелегкий вибір: визначити свій особистий баланс між тривалістю та якістю життя. Водночас важливим аспектом професійної роботи з такими пацієнтами є мис­ тецтво делікатно повідомляти погані новини. Фахівці наводять такі варіанти правильного з деонтологічної точки зору спілкування з інку­ рабельним онкохворим. Наприклад, замість констатації: «У вас рак» краще сказати: «Об­ стеження свідчить, що це — різновид злоякісної пухлини». Неприпустимо вживати категоричне: «Вам залишилося жити три місяці». Правильно сказати: «Можливо, час обмежений». З 2009 року у Європі розпочався рух за впро­ вадження у національних правових системах механізмів урахування документів з попередніх розпоряджень пацієнтів. У спеціальній Доповіді ПАРЕ №12088 зазначено, що захист здоров’я, прав та гідності кожної людини на всіх стадіях життя, включаючи тяжкохворих або вмираючих, є найважливішим завданням Ради Європи. На

ЗГІДНО З МІЖНАРОДНИМИ РЕКОМЕНДАЦІЯМИ ТА СТАНДАРТАМИ В УКРАЇНІ (НА 45 МЛН НАСЕЛЕННЯ) НЕОБХІДНО СТВОРИТИ БЛИЗЬКО 4,5 ТИС. СТАЦІОНАРНИХ ЛІЖОК У ЗАКЛАДАХ ПАЛІАТИВНОЇ ТА ХОСПІСНОЇ ДОПОМОГИ, ЩО ДАСТЬ ЗМОГУ ЩОРОКУ НАДАВАТИ ПРОФЕСІЙНИЙ ДОГЛЯД І КВАЛІФІКОВАНУ ДОПОМОГУ ПРИБЛИЗНО 75 ТИС. ПАЦІЄНТІВ ТА ПОНАД 250 ТИС. ЇХ РОДИЧІВ

«

тлі загальних демографічних процесів, зокрема старіння населення, почали приділяти більше уваги завчасному волевиявленню пацієнтів щодо медичного втручання. Адже тяжкохворі часто не в змозі приймати такі рішення, тож від­ повідальність за них перекладається на родичів, лікарів, судові інстанції.

Як реалізувати право невиліковно хворої дитини Окреме і вкрай складне питання — дотримання прав дитини з невиліковною хворобою. Адже такий пацієнт, хоча й залишається основним суб’єктом, однак фактично перетворюється на об’єкт лікування та догляду і позбавлений мож­ ливості приймати рішення. Усвідомлюючи цю проблему, було запро­ поновано унікальний документ — Хартію прав дитини, яка помирає (Трієстська хартія, 2013 р.), укладену на основі положень Конвенції «Про права дитини» (ООН, 1989 р). У документі ви­ кладено 10 основних прав дитини, яка поми­ рає, та рекомендації щодо поведінки тих, хто її дог­лядає. Для персоналу, що опікується таким пацієнтом, це означає: будь-яка дитина, котра здатна адекватно міркувати, може користуватися своїми правами, що не мають обмежень за віком, місцем про­ живання, етнічною приналежністю, національ­ ністю, культурою, захворюванням чи станом сві­ домості та повинні дотримуватися в повній мірі; дитина повинна отримувати адекватну інформацію про своє захворювання, динаміку його перебігу і запропоноване лікування. Тобто медперсонал має надавати їй зрозумілу інфор­ мацію про діагноз, прогноз та лікування; дося­ гати згоди в рамках лікувальної команди щодо методів і змісту терапії; адаптувати вербальне і невербальне спілкування до індивідуальних обставин/потреб; враховувати, що діти мають власне уявлення про смерть, обумовлене ба­ гатьма чинниками; діти мають право на фізичну недотор­ канність, вільне волевиявлення, навіть якщо у законодавстві відсутні конкретні правила їх застосування. Тож медперсонал зобов’язаний вислуховувати дитину, надавати їй можливість вербального і невербального самовираження. Для цього він має бути навчений розпізнавати, брати до уваги і підтримувати почуття й емоції дитини, допомагати їй у повсякденному житті з реалізацією її планів і очікувань, а також за­ охочувати до вираження її власних інтересів та емоцій через мистецтво, музику, гру тощо. Не менш важливо, щоб особи, які здійснюють догляд за невиліковно хворою дитиною, контро­ лювали свої власні почуття, аби додатково не травмувати її.

Невирішені проблеми України Україна зробила низку кроків для досягнення нормативно-правового забезпечення паліатив­ ної допомоги та дотримання прав пацієнтів у цій сфері. Однак залишилася низка невирішених проблем, серед яких: дотримання прав осіб під час надання па­ ліативної та суміжних форм медичної допомоги; створення реально діючої системи паліа­ тивної допомоги та забезпечення гарантованого безоплатного доступу до неї; інтегрований підхід та запровадження чіткого порядку взаємодії між різними відомствами, на які покладено різні аспекти участі в ме­ дичній, соціальній, психологічній, фармацевтич­ ній сферах паліативної допомоги; забезпечення фінансування паліативної допомоги з різних джерел; розробка та затвердження стандартів і клі­ нічних протоколів надання паліативної допомоги відповідно до принципів ВООЗ; створення системи до- та післядипломної освіти у сфері паліативної допомоги; визначення та закріплення на законодав­ чому рівні соціального пакета для працівників паліативних відділень (додаткова відпустка, надбавка за складність, пільговий стаж тощо).

21

ЛІКИ, ЩО ЛІКУЮТЬ

БІОЛОГІЧНА ТЕРАПІЯ БРОНХІАЛЬНОЇ АСТМИ ВИДИ НА МАЙБУТНЄ

(меполізумаб і реслізумаб). Останній схвалений до клінічного застосуван­ ня у США пізніше і не був внесений до ступінчастої терапії GINA (2016).

IgE й омалізумаб

Бронхіальна астма — одне з найпоширеніших хронічних захворювань, на яке страждають понад 300 млн пацієнтів усіх вікових груп в усьому світі. Рівень смертності серед хворих на астму в Україні є одним з найвищих у Європі: 0,7 на 100 тис. населення віком від 5 до 34 років. Тому зрозуміло, що вчені активно шукають панацею від цього лиха.

Б

ільшість пацієнтів, які страж­ дають на бронхіальну астму (БА), добре відповідають на традиційну терапію інгаляційними глюкокортикостероїдами (ІГКС) у вигляді монопрепаратів або у ком­ бінації з b2-агоністами тривалої дії (БАТД) і/або антагоністами лейкот­ рієнових рецепторів (АЛР). За умови дотримання оптимальної прихиль­ ності та правильної техніки інга­ ляції досягається та підтримується контроль за захворюванням. Однак у 5-10% хворих реєструють тяжку БА. Ці пацієнти, як правило, рефрактерні до традиційної терапії: у них спосте­ рігається висока частота загострень, незапланованих візитів до лікаря, звернень за невідкладною медич­ ною допомогою та госпіталізацій. Саме тяжка БА «з’їдає» 50% усіх еко­ номічних ресурсів, призначених на боротьбу із захворюванням у цілому. За останні 20 років стався прорив у галузі біологічної терапії тяжкої БА за допомогою молекул моноклональ­ них антитіл. Три біологічні препарати (омалізумаб, меполізумаб і реслізу­ маб) уже схвалені до використання у звичайній клінічній практиці в низці країн, а омалізумаб успішно застосову­ ють повсюдно, у тому числі й в Україні.

Тяжка БА: патогенез і фенотип Відповідно до сучасних уявлень і між­ народних рекомендацій, тяжка БА — це астма, яка потребує лікування, що відповідає 4-5-му щаблям терапії за GINA (Global Initiative for Asthma — Глобальна ініціатива з бронхіальної астми): високі дози ІГКС у поєднанні з БАТД або АЛР/теофіліном у поперед­ ній рік або застосування системних ГКС протягом шести місяців чи біль­ ше попереднього року для досягнення і збереження контролю за недугою, а також така, що залишається не­ контрольованою, незважаючи на цю терапію. При цьому перебіг контрольованої тяжкої БА погіршується в разі зни­ ження високих доз ІГКС або систем­ них ГКС (чи біологічних препаратів), а неконтрольована БА визначається наявністю принаймні однієї з наве­ дених нижче ознак:

22

поганий контроль симптомів: Asthma Control Questionnaire (ACQ) >1,5; Asthma Control Test (ACT) <20 (або відсутність контролю згідно з критеріями GINA); часті тяжкі загострення БА: 2 курси системних ГКС і більше (три­ валістю понад 3 дні кожен) за попе­ редній рік; тяжкі загострення: принаймні одна госпіталізація, перебування у відділенні інтенсивної терапії або механічна вентиляція за попередній рік; обмеження прохідності бронхів: обсяг форсованого видиху за 1-у се­ кунду (ОФВ1) <80% належного. Важливою умовою верифікації тяжкої БА є виключення альтерна­ тивних діагнозів, низької прихиль­ ності до призначеної терапії та не­ правильної техніки інгаляції. Тяжка БА, як, утім, і БА в цілому, неоднорідна. Аналіз неінвазивних маркерів запа лення (к літинний склад індукованого мокротиння, еозинофілія крові, рівень оксиду азоту у видихуваному повітрі — NOex) у цій категорії хворих дає підс­ тави виділити біологічні фенотипи цього виду астми: еозинофільний, нейтрофільний та малогранулоци­ тарний. Підвищення рівня еозино­ філів у дихальних шляхах є харак­ терною ознакою БА. Ще в 1992 році J. Bousquet і співавт. показали: ео­ зинофільне запалення в дихальних шляхах корелює із тяжкістю БА. Еозинофіли впливають на розвиток тканин, гомеостаз і процеси репа­

рації, регулюють імунну відповідь і виявляють прозапальні ефекторні функції. Еозинофілія мокротиння безпосередньо пов’язана з вира­ женістю симптомів, тяжкістю БА і зниженням функції легень. У згада­ ному дослідженні виявлено зв’язок еозинофілії дихальних шляхів із загостреннями БА: у пацієнтів із частими загостреннями недуги ви­ значали високий рівень еозинофілів у мокротинні (більше 25%), незва­ жаючи на застосування високих доз ІГКС (понад 2000 мкг беклометазону дипропіонату). У європейському проекті U-BIOPRED, мета якого — ідентифікувати й охарак­ теризувати фенотип тяжкої БА у дітей і дорослих, встановлено домінування еозинофільного запалення в дорослих пацієнтів із тяжкою БА: і в тих, хто не палить, і у колишніх або активних кур­ ців. У хворих із тяжким перебігом БА (у 311 осіб, які не палять, і 110 активних/ колишніх курців) порівняно з пацієн­ тами з легким або середнім ступенем тяжкості БА симптоми хвороби були вираженішими, загострення виника­ ли частіше (2,5 загострення порівняно з 0,4 за попередні 12 місяців), нижчою була якість життя і вищим — рівень тривоги та депресії. Крім високих доз комбінованої терапії ІГКС/БАТД для пацієнтів з тяжкою БА розроблено додаткове лі­ кування: тіотропій і біологічні препа­ рати, зокрема гуманізовані монокло­ нальні антитіла до імуноглобуліну E (омалізумаб) і гуманізовані монокло­ нальні антитіла до інтерлейкіну-5

«

У ДОСЛІДЖЕННЯХ, ПРОВЕДЕНИХ В УМОВАХ РЕАЛЬНОЇ КЛІНІЧНОЇ ПРАКТИКИ (PERSIST І EXPERIENCE), ВИЗНАЧЕНО ПІДВИЩЕННЯ ЯКОСТІ ЖИТТЯ ХВОРИХ НА 84% ЧЕРЕЗ РІК ЛІКУВАННЯ І ЗНИЖЕННЯ ЧАСТОТИ ЗАГОСТРЕНЬ НА 54% ЗА 12 МІСЯЦІВ ТА НА 67% — ЗА 24 МІСЯЦІ

«

Омалізумаб — перший біологічний препарат, рекомендований для ліку­ вання тяжкої алергічної БА, обумов­ леної дією імуноглобуліну Е (IgE). Це гуманізовані моноклональні антиті­ ла до FceRI-зв’язуючого домену люд­ ських IgE. Селективно зв’язуючись із вільними молекулами IgE, омалізу­ маб перешкоджає їх об’єднанню зі специфічними рецепторами, пере­ дусім високоафінними рецепторами (FceRI) на опасистих клітинах і базо­ фільних лейкоцитах. Це призводить до пригнічення експресії вказаних рецепторів на клітинах і зрештою до зниження секреції медіаторів алергічного запалення та його ре­ дукції. Переконливі свідчення клі­ нічної ефективності омалізумабу в лікуванні пацієнтів з алергічною БА підсумовані у трьох систематичних оглядах. У Кохранівському огляді, опублі­ кованому у 2006 році, було об’єднано 14 рандомізованих клінічних дослід­ жень, проведених за участю 3143 дітей і дорослих з різним ступенем тяжкості алергічної БА. У цьому огля­ ді показано, що терапія омалізума­ бом знижує частоту загострень БА і збільшує пропорцію хворих, у яких вдалося знизити дозу ІГКС або навіть скасувати їх. Систематичний огляд, опублікований у 2011 році, включав 8 клінічних досліджень, у яких брали участь 3429 пацієнтів із середнього ступеня тяжкості та тяжкою алер­ гічною БА, котрі вживали ІГКС. У більшості досліджень продемонстровано значуще зниження частоти загострень БА у хворих, які вживали омалізумаб, порівняно з пацієнтами, котрим призначали плацебо. Крім того, терапія омалізумабом сприяла збільшенню кількості хворих, у яких вдавалося знизити дозу ІГКС або вза­ галі відмінити їх. Аналогічні резуль­ тати були отримані в недавньому Кохранівскому огляді, що включав 25 рандомізованих клінічних дослід­ жень ефективності омалізумабу у ді­ тей і дорослих із середнім ступенем тяжкості та тяжкою БА. У дослідженнях, проведених в умовах реальної клінічної практики (PERSIST і eXperience), визначено під­ вищення якості життя хворих на 84% через рік лікування і зниження час­ тоти загострень на 54% за 12 місяців та на 67% — за 24 місяці. При цьому залишилися без остаточної відпо­ віді деякі питання щодо лікування омалізумабом. По-перше, на сьогод­ ні немає чітких рекомендацій щодо тривалості такої терапії. По-друге, не визначено маркерів, котрі дали б змогу виявляти пацієнтів, у яких

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ЛІКИ, ЩО ЛІКУЮТЬ

10 лютого 2017 року

лікування омалізумабом може бути максимально ефективним. Під час аналізу низки досліджень встанов­ лено: рівень IgE у сироватці, а також специфічний IgE не є беззаперечни­ ми предикторами відповіді на таку терапію.

Дослідження тривають

Меполізумаб — препарат гуманізова­ них моноклональних антитіл до ін­ терлейкіну-5 (ІЛ-5), який селективно інгібує еозинофільне запалення, ре­ дукує кількість еозинофілів як у мо­ кротинні, так і в крові. Зв’язуючись з ІЛ-5, меполізумаб перешкоджає його взаємодії з рецептором ІЛ-5R, тим самим блокуючи ефекти ІЛ-5. Варто зазначити, що, незважаючи на зменшення еозинофілії в мокротин­ ні та крові, у перших дослідженнях ефективності та переносимості ме­ полізумабу не виявлено будь-якого значущого клінічного впливу цього препарату на перебіг БА. Однак у пізнішому невеликому дослідженні встановлено позитивний ефект мепо­ лізумабу у пацієнтів із тяжкою еози­ нофільною БА. Вчені оцінили стеро­ їд-спарінговий ефект меполізумабу у хворих із підвищеним рівнем еозино­ філів у мокротинні, незважаючи на лікування преднізолоном і високими дозами ІГКС. Згідно з отриманими результатами меполізумаб, зменшу­ ючи кількість еозинофілів у мокро­ тинні та крові, редукує загострення БА. В іншому дослідженні також була продемонстрована ефективність ме­ полізумабу щодо загострень і якості життя хворих із тяжкою еозинофіль­

ною БА, які отримували високі дози кортикостероїдів. Реслізумаб — ще один препарат гу­ манізованих моноклональних анти­ тіл до ІЛ-5. Зв’язуючись з ІЛ-5, реслі­ зумаб перешкоджає ІЛ-5-індукованій активації еозинофілів. У дослідженні M. Castro і співавт. протягом 15 тижнів оцінювали ефективність реслізумабу в пацієнтів з еозинофільною БА, котру не вдається контролювати призначен­ ням високих доз ІГКС. У хворих, які отримували реслізумаб, порівняно з пацієнтами групи плацебо виявлено значне поліпшення функції легень і тенденцію до покращення контро­ лю БА. Цікаво, що ці ефекти були найвираженішими у хворих на БА з назальними поліпами, тобто захво­ рюваннями, при яких еозинофільне запалення найбільш значуще. У двох ідентичних рандомізованих подвій­ них сліпих плацебо-контро­льованих клінічних дослідженнях ефективнос­ ті реслізумабу у 953 пацієнтів із серед­ нім ступенем тяжкості і тяжкою БА (12-75 років) й підвищеним рівнем еозинофілів крові (400 клітин/мкл і більше), незважаючи на застосування середніх/високих доз ІГКС, встанов­ лено зниження ризику загострень БА під дією досліджуваного препара­ ту порівняно із плацебо. Реслізумаб уже зареєстрований у США та Європі для клінічного застосування у хворих (віком понад 18 років) із тяжкою ео­ зинофільною БА. Бенралізумаб — гуманізоване афу­ козиловане моноклональне антитіло проти рецептора ІЛ-5Rα, тобто його специфічного α-ланцюга. Початкові

Тралокінумаб — препарат монокло­ нальних антитіл до ІЛ-13, що нале­ жать до IgG4, котрі здатні пригнічува­ ти еозинофілію дихальних шляхів, як було показано в доклінічних дослід­ женнях. У клінічному дослідженні II фази із включенням хворих із серед­ нього ступеня тяжкості та тяжкою БА тралокінумаб сприяв поліпшенню ле­ геневої функції (ОФВ1) і зменшенню потреби в БАТД. Недавнє дослідження також підтвердило поліпшення функ­ ції легень у пацієнтів із тяжкою не­ контрольованою БА. Клінічні дослід­ ження ефективності та безпечності тралокінумабу при БА тривають. Дупілумаб — препарат повністю людських моноклональних анти­ тіл до α-субодиниці ІЛ-4-рецептора, здатних блокувати активність як ІЛ-4, так і ІЛ-13. У рандомізованому подвійному сліпому плацебо-контро­ льованому клінічному дослідженні II фази у пацієнтів із середнього сту­ пеня тяжкості й тяжкою БА, незва­ жаючи на застосування ІГКС і БАТД, із підвищеним рівнем еозинофілів у крові або мокротинні завдяки засто­ суванню дупілумабу виявлено вира­ жене зниження частоти загострень. При цьому встановлено сприятливий профіль безпечності препарату. Нині тривають клінічні дослідження III фази з оцінки ефективності та без­ печності дупілумабу у хворих із пер­ систуючою тяжкою БА. Їх результати поки не оприлюднені.

клінічні дослідження бенралізума­ бу показали значуще зниження рівня еозинофілів у мокротинні та слизо­ вій оболонці дихальних шляхів, кіст­ ковому мозку й периферичній крові. При цьому застосування препарату виявилося досить безпечним. Клі­ нічне дослідження з ранжування доз бенралізумабу, що тривало протягом 1 року, продемонструвало: 100 мг препарату редукує загострення БА, покращує функцію легень і підвищує якість життя у хворих з неконтро­ льованою еозинофільною БА. Нині тривають подальші клінічні дослід­ ження з вив­чення ефективності та безпечності застосування бенралі­ зумабу у пацієнтів з БА. Лебрикізумаб — гуманізоване мо­ ноклональне антитіло класу IgG4 до ІЛ-13. Цей інтерлейкін впливає на різні клітини, зокрема епітеліаль­ ні, «заохочуючи» їх до секреції матриксних протеїнів, одним із яких є періостин. Останній стимулює епі­ теліальні клітини та фібробласти, знижує еластичність бронхіального епітелію і, мабуть, є важливим фак­ тором ремоделювання дихальних шляхів. У рандомізованому подвій­ ному сліпому плацебо-контрольова­ ному дослідженні у пацієнтів з пога­ но контрольованою БА, незважаючи на застосування ІГКС, терапія леб­ рикізумабом сприяла поліпшенню функції легень. Препарат поки не схвалений до клінічного застосу­ вання, але теоретично він може бути корисний хворим із неконтрольова­ ною БА з високим рівнем маркерів цього типу запалення.

Підготувала Тетяна ПРИХОДЬКО, «ВЗ», за даними Consilium Medicum

МЕДИЧНИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ ФОРУМ S

M

F

7 201

Kyiv

14-16 березня Київ • МВЦ • м Лівобережна

S M

7

201

F

Kyiv

Розділи: • Дієтологія • Ортопедія • Дерматологія

Організатори:

• Реабілітація • Пластична хірургія • Оториноларингологія

В рамках: Конгресу індустрії краси Estet Beauty Expo

Тел: +38 (044) 496 86 45 / e-mail: MedForum@pe.com.ua

www.medforum.kiev.ua

MedForum.Kyiv

23

БІБЛІОТЕКА ЛІКАРЯ ГАЗЕТА МОЗ УКРАЇНИ І ЦК ПРОФСПІЛКИ

КАРДІОЛОГІЯ С. Г. ГОРОХОВА ДИАГНОЗ ПРИ СЕРДЕЧНОСОСУДИСТЫХ ЗАБОЛЕВАНИЯХ ВИДАВНИЦТВО: ГЭОТАР-МЕДИА РІК ВИДАННЯ: 2016 СТОРІНОК: 304

(виходить із 1990 року)

Загальний наклад 21 000 Індекс 08198: для індивідуальних передплатників Індекс 60965: для підприємств і організацій Індекс 86181: пільговий для медичних працівників СПІВЗАСНОВНИКИ ГАЗЕТИ: Міністерство охорони здоров’я України Профспілка працівників охорони здоров’я України ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я»

РЕВМАТОЛОГІЯ ПОД РЕД. О. М. ЛЕСНЯК ОСТЕОПОРОЗ: РУКОВОДСТВО ДЛЯ ВРАЧЕЙ ВИДАВНИЦТВО: ГЭОТАР-МЕДИА РІК ВИДАННЯ: 2016 СТОРІНОК: 464

Свідоцтво про реєстрацію КВ №8202 від 10 грудня 2003 року

Видавець – ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я»

У керівництві викладено сучасні підходи до формулювання клінічного діагнозу при найпоширеніших серцево-судинних захворюваннях, а також комплексну інформацію, необхідну практикуючим лікарям для його встановлення. Наведено вимоги до уніфікованої структури діагнозу, узагальнено вітчизняні та міжнародні клінічні класифікації з урахуванням сучасного стану питання і клінічних рекомендацій, наведено приклади формулювання діагнозів й рекомендації щодо вибору кодів МКХ-10, які використовують під час заповнення низки облікових статистичних документів у медичній практиці. Видання призначене лікарям різних спеціальностей, у першу чергу — кардіологам, терапевтам, сімейним лікарям.

Автори на підставі аналізу сучасної літератури та великого клінічного досвіду розглянули сучасний стан проблеми діагностики та лікування остеопорозу. Багато питань, зокрема таких як комбінована терапія, вторинна профілактика переломів, трабекулярний кістковий індекс і низка інших, не були раніше достатньо висвітлені у вітчизняній літературі. Видання буде корисним ревматологам, ендокринологам, гінекологам, ортопедам-травматологам, терапевтам, лікарям загальної практики.

Головний редактор – БУРМАКА М. П.

ОРГАНІЗАЦІЯ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

Редакційна колегія БАХТЕЄВА Т. Д. – член Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, доктор медичних наук, Заслужений лікар України

М. А. ТАТАРНИКОВ УПРАВЛЕНИЕ КАЧЕСТВОМ МЕДИЦИНСКОЙ ПОМОЩИ ВИДАВНИЦТВО: ГЭОТАР-МЕДИА РІК ВИДАННЯ: 2016 СТОРІНОК: 304

ВЕСЕЛЬСЬКИЙ В. Л. – кандидат медичних наук, Заслужений лікар України ГАРНИК Т. П. – головний позаштатний спеціаліст МОЗ України за спеціальністю «Народна і нетрадиційна медицина» ЗАБОЛОТНИЙ Д. І. – директор Державної установи «Інститут отоларингології імені професора О. С. Коломійченка НАМН України», доктор медичних наук, професор, академік, віце-президент НАМН України

АКУШЕРСТВО ТА ГІНЕКОЛОГІЯ Г. Т. СУХИХ СПРАВОЧНИК ПО ГИНЕКОЛОГИИ ВИДАВНИЦТВО: ПРАКТИЧЕСКАЯ МЕДИЦИНА РІК ВИДАННЯ: 2017 СТОРІНОК: 568

ЗАГОРІЙ В. А. – завідувач кафедри промислової, клінічної фармації та клінічної фармакології НМАПО імені П. Л. Шупика, доктор фармацевтичних наук, професор ЗОЗУЛЯ Ю. П. – професор, академік НАМН України

У керівництві представлено концептуальні засади та методичні рекомендації з управління якістю медичної допомоги. Усі матеріали ґрунтуються на апробованих методах управління якістю та чинних нормативно-правових документах. Крім теоретичних положень видання містить практичні рекомендації й зразки локальних документів, включаючи положення про внут­ рішній контроль якості та безпеки медичної діяльності. Видання розраховане на керівників і фахівців органів управління охорони здоров’я, медичних установ, страхових медичних організацій, викладачів і студентів медичних вишів, наукових працівників і всіх, хто цікавиться питаннями управління якістю медичної допомоги.

У довіднику розглянуто сучасні питання замісної гормональної терапії, вакцинації від вірусу папіломи людини і нових методів контрацепції. Детальніше висвітлено такі непрості проблеми, як передменструальний синдром, синдром полікістозних яєчників, післяпологова депресія, насильство над жінками та жіноча сексуальність. Книга охоплює найчастіші порушення жіночого здоров’я в різні вікові періоди — від підліткового до менопаузального. Окремі розділи присвячені розладу менструального циклу, незапланованій вагітності, болю внизу живота, захворюванням молочних залоз, менопаузі та іншим важливим аспектам, які трапляються у практиці акушера-гінеколога. Видання допоможе акушерам-гінекологам, лікарям загальної практикисімейної медицини та працівникам патронажної служби поліпшити сексуальне та репродуктивне здоров’я пацієнток.

КОВАЛЬ В. М. – Голова Профспілки працівників охорони здоров’я України МІШАЛОВ В. Г. – завідувач кафедри хірургії №4 НМУ імені О. О. Богомольця, доктор медичних наук, професор ПИРІГ Л. А. – професор кафедри нефрології НМАПО імені П. Л. Шупика, доктор медичних наук, член-кореспондент НАН України, академік НАМН України ПРОДАНЧУК М. Г. – директор Інституту екогігієни і токсикології імені Л. І. Медведя МОЗ України, доктор медичних наук, професор, член-кореспондент НАМН України, Заслужений лікар України ТРОНЬКО М. Д. – директор Інституту ендокринології та обміну речовин імені В. П. Комісаренка НАМН України, професор, член-кореспондент НАН України, академік, віце-президент НАМН України УСІЧЕНКО І. Г. – президент Національного товариства Червоного Хреста, кандидат медичних наук, Заслужений лікар України ЧЕКМАН І. С. – завідувач кафедри фармакології та клінічної фармакології Національного медичного університету імені О. О. Богомольця, професор, член-кореспондент НАН і НАМН України ЩЕГЛОВ В. І. – директор Науковопрактичного центру ендоваскулярної нейрорентгенохірургії НАМН України, професор, Заслужений лікар України, академік Всесвітньої академії наук комплексної безпеки

МЕДИЧНА ГАЗЕТА УКРАЇНИ

Головний редактор..............МАРИНА БУРМАКА * ТОВАРНИЙ ЗНАК ЗА ЛІЦЕНЗІЄЮ

ІНДЕКСИ 60965, 08198, 86181. ЦІНА ДОГОВІРНА

Спеціальний кореспондент......................СВІТЛАНА ТЕРНОВА Випусковий редактор..............ІРИНА ХОМЧУК

ВИДАВЕЦЬ: ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я» АДРЕСА: 04211, м. Київ, вул. Оболонська набережна, буд. 11, корп. 1

Редактор відділу наукової інформації............................ТЕТЯНА ПРИХОДЬКО Редактор відділу оперативної інформації...............................ТЕТЯНА КОЛІСНИК

ДЛЯ ЛИСТІВ: 04211, м. Київ, а/с 138

Дизайн та верстка................АННА ПЕРЕВЕРТЕНЬ

ТЕЛ./ФАКС: (044) 428 02 20 E-MAIL: vz@vz.kiev.ua

Літературне редагування та коректура..............................ЛАРИСА БОБРУЄНКО

Виходить один раз на два тижні у п’ятницю

24

*

Генеральний директор ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я»............. ЮЛІЯ НОВГОРОДСЬКА

Відповідальним за випуск номера є головний редактор. Редакція не завжди поділяє думку авторів публікацій. Редакція не несе відповідальності за зміст рекламних матеріалів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, прізвищ та імен, інших даних несуть автори публікацій. Листування з читачами ведеться тільки на сторінках газети, рукописи не рецензуються і не повертаються. Матеріали, що публікуються на правах реклами Друк офсетний. Умовних друк. арк. 2.

Загальний наклад 21 000 Замовлення №0510303 Віддруковано у ДВ «Преса України»: 03048, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 50.

Відділ реклами....................СВІТЛАНА КУРЧЕНКО

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua