Ваше здоров'я № 51-52

МЕДИЧНА ГАЗЕТА УКРАЇНИ

№51-52 (1387-1388) 23.12.2016

ГАЗЕТА МОЗ УКРАЇНИ І ГАЛУЗЕВОЇ ПРОФСПІЛКИ

WWW.VZ.KIEV.UA

ПАРАМЕДИКИ В УКРАЇНІ: ДРУГЕ ДИХАННЯ ЧИ ОСТАННІЙ ПОДИХ ШВИДКОЇ? З прийняттям у 2012 році Закону України «Про екстрену медичну допомогу» були намічені грандіозні плани щодо модернізації служби. Багато позицій реалізували, не менше — розкритикували, але дружно чекали логічного завершення реформ. Ідея перевести вітчизняну систему екстреної допомоги на рейки парамедицини виявилася занадто крутим віражем: суспільство не зрозуміло, медики обурилися, мовляв, так і до параміністерства недалеко. Кого насправді рятуватимуть парамедики — медичний бюджет чи пацієнтів? І чи можна змінити СТОР. хід часу переведенням стрілок годинника?

8

НОВИНИ ПОЗИЦІЇ КОМІТЕТУ ВЕРХОВНОЇ РАДИ З ПИТАНЬ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ТА МОЗ СПІВПАЛИ ОПРИЛЮДНЕНО ПОРЯДОК СТВОРЕННЯ В УКРАЇНІ ГОСПІТАЛЬНИХ ОКРУГІВ НАТАЛЯ ШОЛОЙКО ВИЯВИЛАСЯ ЗАНАДТО КОРУМПОВАНОЮ ДЛЯ ПОСАДИ ДЕРЖСЕКРЕТАРЯ МОЗ

2-5 СТОР.

ІРИНА СИСОЄНКО: ФРАГМЕНТАРНІ РЕФОРМИ І НЕДОФІНАНСУВАННЯ ГАЛУЗІ ПРИЗВЕДУТЬ ДО РОЗЧАРУВАННЯ СУСПІЛЬСТВА Кабінет Міністрів України 30 листопада 2016 року ухвалив 10 постанов, внесених Міністерством охорони здоров’я. Зокрема затверджено концепції розвитку системи громадського здоров’я та реформи фінансування галузі, яка закріплює нову модель медичного страхування, ухвалено постанову щодо утворення госпітальних округів тощо. Це одразу оголосили як значну перемогу на шляху до реформування галузі. Однак у багатьох з’явилися сумніви щодо реалістичності таких планів з огляду на нинішнє фінансування, чинне законодавство й втомленість суспільства від безкінечних медичних експериментів. Тож радіти новим ініціативам, почекати, озброївшись висловом «Усе минає і СТОР. це мине», чи працювати на випередження ризиків?

6

ЧИ ЗАКІНЧИТЬСЯ ЕРА АНТИБІОТИКІВ? За даними ВООЗ, протягом наступних 35 років близько 300 млн осіб передчасно помруть через антибіотикорезистентність, а її наслідки для світової економіки виллються у 100 трлн дол. (якщо не буде вжито відповідних заходів). Чи існує вихід із ситуації? СТОР.

12

НОВИНИ ДОМОВИЛИСЯ

ПРОБЛЕМА

ПОЗИЦІЇ КОМІТЕТУ ВЕРХОВНОЇ РАДИ З ПИТАНЬ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ТА МОЗ СПІВПАЛИ

П

рофільний парламентський Комітет погодив до другого читання фінальний текст законопроекту щодо автономізації медичних закладів. Він цілком відповідає позиції МОЗ. «Це гарний приклад того, як налагоджується співпраця Комітету та МОЗ. Ми маємо надію, що багатостраждальний закон зусиллями наших депутатів нарешті буде ухвалений до кінця року», — зазначають у МОЗ. Законопроект був проголосований у першому читанні та відправлений на доопрацювання. МОЗ відстоювало два принципові питання: по-перше, визначення cтроку реалізації закону — кінець 2018 року, що стимулювало б медзак-

лади здійснювати реорганізацію та перетворюватися на комунальні некомерційні підприємства. Подруге, МОЗ підтримало висновок Головного науково-експертного управління апарату Верховної Ради про необхідність визначення терміну «медична послуга». На засіданні профільного Комітету обидва ці положення були прийняті в тій редакції, яку підтримує Міністерство. Основною метою проекту Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства з питань охорони здоров’я (№2309 а-д) є реформування організаційно-правового статусу закладів охорони здоров’я та їх фінансування. Документом встановлюється спрощений

порядок реорганізації медичних установ — державних та комунальних закладів у казенні підприємства та комунальні некомерційні підприємства, зокрема порядок переоформлення ліцензій, інших дозвільних документів. Крім того, встановлюється низка стимулів, у тому числі фінансових, для такої реорганізації. При цьому відповідно до ст. 49 Конституції України наявна мережа державних та комунальних закладів охорони здоров’я не може бути скорочена. Отож, згідно із законопроектом вони залишатимуться в державній і комунальній власності та не підлягатимуть приватизації. За матеріалами прес-служби МОЗ України

ДОСТ УПНІСТЬ ЛІКІВ

ПРЕМ’ЄР-МІНІСТР ЗАКЛИКАВ ДЕПУТАТІВ ПІДТРИМАТИ ЗАКОНОПРОЕКТИ ПРО РЕІМБУРСАЦІЮ

П

рем’єр-міністр України Володимир Гройман закликав народних депутатів підтримати проекти законів, щоб вирішити питання з реімбурсацією лікарських засобів. Про це він заявив під час виступу у Верховній Раді. В. Гройсман попросив, аби всі депутати незалежно від фракцій підтримали згадані законопроекти, які допоможуть людям отримувати потрібні препарати через аптечну мережу з подальшою повною або частковою компенсацією їх вартості. Згідно з ухваленими Урядом рішеннями з 1 січня 2017 року в Україні запрацює

механізм реімбурсації на ліки від серцевосудинних захворювань, цукрового діабету 2-го типу та бронхіальної астми, а з 1 квітня — система референтного ціноутворення, яка дасть змогу досягнути справедливих цін на ліки. Крім того, у проекті Державного бюджету на 2017 рік на 2 млрд — до 5,9 млрд грн збільшено ресурси на закупівлю медичних препаратів. При цьому Уряд продовжуватиме закупівлі ліків через міжнародні організації. «Ми хочемо досягти відповідної якості лікарських засобів, справедливого формуван-

ня їх ціни, впровадити систему компенсаціїреімбурсації ліків. Це буде наша інвестиція у здоров’я і якість життя громадян України», — заявив В. Гройсман, виступаючи перед студентами та викладачами Буковинського державного медичного університету. Раніше Парламент підтримав урядову ініціативу, що спростила реєстрацію в Україні ліків, вироблених у країнах ЄС, США, Канаді, Японії, Австралії та Швейцарії. За матеріалами «Урядового порталу» та Pharma.net.ua

ОЦІНК А СПОЖ ИВАЧ А

ВІД МІНІСТРА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ЧЕКАЮТЬ ПОКРАЩЕННЯ

Р

івень задоволеності роботою дільничних терапевтів у різних областях України помітно відрізняється: найвищий — у Миколаївській (83%), Чернігівській (83%) та Тернопільській (84%) областях, найнижчий — у Кіровоградській (47% задоволених). Про це свідчать дані дослідження «Індекс здоров’я. Україна», яке розпочалося в серпені 2015-го і завершилося у серпні 2016 року. Щодо стаціонарної допомоги, то найбільш задоволеними є опитані із Тернопільської та Миколаївської областей (по 76%), а найменш — жителі Кіровоградської області (29%). Низький рівень задоволеності спостерігається серед мешканців Києва (40%), Івано-Франківської (43%) та Сумської (45%) областей. Витрати громадян на ліки — ще один фактор оцінки функціонування галузі охорони здоров’я. У середньому під час амбулаторного

2

прийому лікар призначав пацієнтам 4 лікарські препарати. Компенсацію за них від страхової компанії отримували лише 2% опитаних, від лікарняної каси — 1%, від держави — 2%. Середня вартість придбаних ліків становила 822 грн (найнижчий показник у Житомирській області — 238 грн, найвищий у Рівненській — 1001 грн). Пацієнтам стаціонару призначали в середньому 6 препаратів. Лише 17% тих, хто лікувався в стаціонарі, отримали бодай частину ліків безкоштовно, 83% опитаних мали купувати всі приз­начені препарати самостійно. Середній розмір загальних витрат на ліки (придбаних у лікарні або куплених самостійно в аптеці) у випадку госпіталізації становив 2892 грн. На запитання «Від кого більшою мірою залежить покращення функціонування медичних закладів?» респонденти відповіли так (можливі кілька варіантів відповіді): Президент — 37%,

Прем’єр-міністр — 38%, Міністр охорони здоров’я — 74%, Голова обласної державної адміністрації — 10%, міський або сільський Голова — 15%, Голова районної адміністрації — 8%, головний лікар (керівник) закладу охорони здоров’я — 47%, лікарі — 18%. «Особливу цінність результати цього дослідження матимуть у динаміці — після того, як ми отримаємо результати наступного року. Різниця в показниках по областях продемонструє нам наслідки управлінських рішень регіональних керівників галузі охорони здоров’я на місцях», — вважають у Міністерстві охорони здоров’я України. «Індекс здоров’я. Україна» — це інструмент, який допоможе управлінцям галузі охорони здоров’я, а також тим, хто формує політику на національному рівні та в областях, районах, містах, оцінити вплив реформи на пацієнтів і громаду. З іншого боку, громадські організації й активні громадяни отримають аргументи в діалозі з органами влади заради змін на краще. За матеріалами сайту Українського кризового медіа-центру

Перемогти кір заважає брак політичної волі

П

ро це заявила ВООЗ у своїй останній доповіді щодо цієї хвороби. З 2000 року смертність унаслідок кору знизилася на 79%, тим не менше, від цього інфекційного захворювання щодня помирає близько 400 дітей. Завдяки масштабній кампанії з вакцинації, що пройшла в 2000-2015 роках, вдалося запобігти близько 20,3 млн летальних випадків. Проте досі в багатьох країнах діти не отримують необхідних щеплень. У 2015 році близько 20 млн малюків не були вакциновані проти кору, а 134 тис. померли внаслідок хвороби. На Демократичну Республіку Конго, Ефіопію, Індію, Індонезію, Нігерію та Пакистан припадає майже половина всіх нещеплених дітей і 75% випадків смерті від кору. Також у 2015 році були зареєстровані значні спалахи хвороби в Єгипті, Ефіопії, Німеччині, Киргизстані та Монголії. При цьому в Німеччині та Монголії кір було виявлено в людей літнього віку, що свідчить про необхідність вакцинації молоді, яка не отримала її в ранньому віці. ВООЗ зазначає, що світовій спільноті не вдається остаточно перемогти захворювання не через брак знань або необхідних коштів, а через нездатність керівництва країн гарантувати вакцинацію кожному малюкові. «Без політичної волі діти й надалі помиратимуть від хвороби, якій можна легко запобігти без великих грошових витрат», — заявив Голова імунізаційного напрямку ЮНІСЕФ Робін Нанді. За матеріалами REUTERS

! ЗА ОСТАННІЙ РІК КІЛЬКІСТЬ УКРАЇНЦІВ, ЯКІ НЕГАТИВНО СТАВЛЯТЬСЯ ДО ВАКЦИНАЦІЇ, ЗРОСЛА ДО 19%. ДЛЯ ПОЛОВИНИ ОПИТАНИХ НАЙАВТОРИТЕТНІШИМ ДЖЕРЕЛОМ ІНФОРМАЦІЇ ПРО ЩЕПЛЕННЯ Є ЛІКАР, ДЛЯ 22% — МОЗ, ДЛЯ 20% — РЕКЛАМА. ЧВЕРТЬ УКРАЇНЦІВ ВВАЖАЮТЬ ВАКЦИНАЦІЮ НАЙЕФЕКТИВ­ НІШИМ І НАЙБЕЗПЕЧНІШИМ СПОСОБОМ ЗАПОБІГАННЯ НЕБЕЗПЕЧНИМ ІНФЕКЦІЙНИМ ЗАХВОРЮВАННЯМ, А 43% ВПЕВНЕНІ, ЩО ЗАХИСТИТИСЯ ВІД НИХ ДОПОМАГАЄ ЗДОРОВИЙ СПОСІБ ЖИТТЯ. За матеріалами ICTV

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

НОВИНИ

23 грудня 2016 року

Д ЕК Л А РУ ВА ННЯ

ПРА ВО Н А ПРА Ц Ю

ЯК ЗАСТУПНИК МІНІСТРА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я ПРО ЗЕМЕЛЬНУ ДІЛЯНКУ ЗАБУЛА

П

ро призначення Уляни Супрун в. о. Міністра охорони здоров’я України стало відомо наприкінці липня 2016 року. Тоді ж було оголошено про те, що вона отримала від Кабінету Міністрів України повний карт-бланш на формування своєї команди. Перед тим, як обійняти посади заступників Міністра охорони здоров’я, Оксана Сивак, Павло Ковтонюк та Олександр Лінчевський були зобов’язані подати паперові декларації про своє майно та доходи. Очевидно, що першою про узгодження своєї кандидатури на посаду заступника Уляни Супрун дізналася Оксана Сивак. Її декларація датована 28 липня 2016 року, хоча обійняла посаду О. Сивак аж 31 серпня (до прикладу, Павло Ковтонюк подав декларацію тільки 2 вересня, уже після призначення). Через кілька місяців вся країна гула: чиновники і політики подавали свої електронні декларації. Основним нововведенням стало декларування цінного майна (а не тільки нерухомості та транспортних засобів, як раніше), а також готівкових грошових коштів. Ми порівняли декларацію Оксани Сивак, подану 28 липня 2016 року в паперовій формі, з даними її електронної декларації (сторінку з деклараціями керівників МОЗ розміщено на сайті Міністерства). В обох випадках йдеться про декларування майна і доходів за 2015 рік, тому в ідеалі дані про доходи, рухоме й нерухоме майно та суми на банківських рахунках декларанта і членів його родини мають збігатися. А в Оксани Сивак — ні.

П

етро Порошенко підписав Закон №1662-VІІІ «Про внесення змін до Закону України «Про вищу освіту» щодо працевлаштування випускників», який був прийнятий Верховною Радою 6 жовтня 2016 року. «Закон сприяє приведенню законодавчих та інших нормативних актів у відповідність до норм Конституції України в частині забезпечення конституційних прав громадян на працю, а також норм про заборону примусової праці, визначених Конвенціями Міжнародної організації праці», — йдеться в повідомленні Адміністрації Президента України. Документ надає право особам, які підписали угоду про відпрацювання не менше 3 років у сільській місцевості або селищах міського типу, на першочергове зарахування до вищих медичних і педагогічних навчальних закладів за державним замовленням. При цьому, згідно із Законом, випускники вишів можуть самостійно вибирати місце роботи, окрім випадків, передбачених у документі. Закон набуває чинності 1 січня 2017 року. За матеріалами прес-служби Адміністрації Президента України

Земельна ділянка Обидві декларації Оксани Сивак містять дані про: земельну ділянку, оформлену на саму чиновницю, площею 2,5 тис. кв. м у Хмельницькій області; земельну ділянку чоловіка, Олексія Сивака, площею 6 тис. кв. м у Черкаській області; квартиру Оксани Сивак у Києві площею 125,8 кв. м; житловий будинок Оксани Сивак у Хмельницькій області (у паперовій декларації вказано, що чиновниці належить 45 кв. м, а в електронній — 50% від загальної площі 94,2 кв. м, припускаємо, що це один і той самий будинок); житловий будинок чоловіка, Олексія Сивака, площею 67,7 кв. м у Черкаській області; нежитлове приміщення чоловіка, Олексія Сивака, площею 226,5 кв. м у Хмельницькій області. Однак паперова декларація О. Сивак, подана в липні 2016 року, містить дані ще про одну ділянку площею аж 17,6 тис. кв. м.

!

Майбутніх сільських лікарів зараховуватимуть до вишів у першу чергу

В електронній декларації за 2015 рік цієї ділянки не вказано. Місце розташування її теж невідоме. У паперовій декларації ці дані затерті.

Гроші, гроші і ще раз гроші Така сама плутанина і в інформації про грошові кошти Оксани Сивак та членів її родини. У паперових деклараціях не вказуються готівкові кошти, тому 60 тис. дол. чоловіка Оксани Сивак фігурують тільки в електрон­ ній декларації. Однак у графі «Сума коштів на рахунках у банках та інших фінансових установах» членів сім’ї декларанта в паперовій дек­ларації вказано 367,5 тис. грн. В електрон­ній декларації цих грошей немає. Також у паперовій декларації гроші на банківських рахунках самої Оксани Сивак вказані в національній валюті — 475,2 тис. грн. З електронної декларації дізнаємося, що це 1,1 тис. дол. і 14,3 тис. Євро в АТ «Райффайзен банк Аваль». Паперова декларація передбачає заповнення в національній валюті за кур-

сом НБУ на 31 грудня 2015 року. Переведемо валютні заощадження О. Сивак у гривні: 1100 дол. за курсом 24,000667 — 26 401 грн; 14 343 Євро за курсом 26,223129 — 376 118 грн. Отож, на рахунках Оксани Сивак, за даними електронної декларації на кінець 2015 року, — 402,5 тис. грн у гривневому еквіваленті. Однак у паперовій декларації, поданій раніше, вказано суму 475,2 тис. грн. Яким чином з рахунків зникло понад 70 тис. грн (майже 20% усіх грошей Оксани Василівни), якщо чиновниця звітує за один і той самий період? До речі, в електронній декларації вказано, що посада заступника Міністра охорони здоров’я Оксани Сивак належить до посад, пов’язаних із високим рівнем корупційних ризиків згідно з переліком Національного агентства з питань запобігання корупції. За матеріалами Pharma.net.ua

ПЕРШИМ КРОКОМ ДО ПОКРАЩЕННЯ СИТУАЦІЇ З НАДАННЯ ПОСЛУГ ПАЛІАТИВНОЇ ДОПОМОГИ В УКРАЇНІ МАЄ СТАТИ ВВЕДЕННЯ БАЗОВОГО КУРСУ ДЛЯ СТУДЕНТІВ ВИЩИХ МЕДИЧНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ. ДЛЯ ТИХ, ХТО ПРАЦЮВАТИМЕ З ПАЛІАТИВНИМИ ХВОРИМИ, ПОТРІБНО ВВЕСТИ ПОГЛИБЛЕНИЙ КУРС ВИВЧЕННЯ КЛІНІЧНИХ ПРОТОКОЛІВ І СТАНДАРТІВ ЛІКУВАННЯ БОЛЮ. ТАКОЖ СЛІД ПЕРЕДБАЧИТИ ҐРУНТОВНУ КЛІНІЧНУ ПРАКТИКУ, ЩОБ ЗАКРІПИТИ ЦІ ЗНАННЯ. УСІ МЕДИЧНІ ВИШІ В УКРАЇНІ МАЮТЬ ВИКЛАДАТИ КУРСИ З НАДАННЯ ПАЛІАТИВНОЇ ДОПОМОГИ НА ВИСОКОМУ РІВНІ. За матеріалами «Укрінформ»

Найбільш затребувані у Європі українські хірурги й дерматологи

Д

о початку АТО з України щорічно виїжджало 7 тис. медичних працівників, повідомила Голова ради Київської міської профспілки працівників охорони здоров’я Лариса Канаровська. У 2008 році дефіцит лікарів в Україні становив 50 тис. Основною причиною нинішньої трудової міграції медиків є низький рівень заробітної плати — близько 100 дол. «Навіть 350 дол., які пропонують в Білорусі, нікого не влаштовують. Для порівняння: у Британії оплата праці хірурга становить 300 тис. дол. на рік, сімейного лікаря — 180 тис. дол.», — уточнила вона. За даними фахівців рекрутингової агенції з трудової медичної міграції Іles Group, до них щодня надходить кілька резюме медпрацівників, із них «європейський відбір» витримують 30-40%. Найбільш затребуваними є хірурги, дерматологи-косметологи, а також молодший медичний персонал. Для більшості перепоною стає незнання англійської на відповідному рівні. Адже для того, щоб потрапити на роботу за кордон, потрібно добре володіти не тільки професійними термінами, а й розмовною іноземною. Через відсутність індивідуальних ліцензій українські медики виїжджають працювати також у країни третього світу. За матеріалами ІА «Інтерфакс-Україна»

3

НОВИНИ РЕФ ОРМИ

ДОПОМОГА

ОПРИЛЮДНЕНО ПОРЯДОК СТВОРЕННЯ В УКРАЇНІ ГОСПІТАЛЬНИХ ОКРУГІВ

П

остановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 р. №932 затверджено Порядок створення госпітальних округів (далі — Порядок). Державні адміністрації зобов’язано у місячний термін подати до Міністерства охорони здоров’я України пропозиції щодо переліку та складу госпітальних округів згідно із цим Порядком. МОЗ у свою чергу має в цей самий термін узгодити примірне положення про госпітальний округ і до 1 лютого 2017 року представити Уряду проект нормативно-правового акта щодо затвердження переліку та складу госпітальних округів. Відповідно до Порядку госпітальні округи діятимуть згідно із цим примірним положенням. Створення госпітальних округів здійснюватиметься з урахуванням: належного робочого навантаження для закладів охорони здоров’я, що сприяє гарантуванню рівня безпеки та якості медичної допомоги; демографічних показників, структури захворюваності, тенден-

цій міграції населення, а також їх прогнозу; дотримання норм часової дос­т упності необхідної медичної допомоги; усталених клінічних маршрутів пацієнтів до закладів охорони здоров’я, що надають вторинну (спеціалізовану) медичну допомогу; інституційної спроможності прийняття управлінських рішень, спрямованих на підвищення ефективності використання ресурсів системи охорони здоров’я, у тому числі рішень щодо перепрофілювання існуючих закладів охорони здоров’я або їх подальшої спеціалізації. Крім того, багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування первинного рівня має забезпечувати надання медичної допомоги не менше ніж 120 тис. осіб, а вторинного — не менше ніж 200 тис. осіб. Порядком також затверджено, що склад, межі та зона обслуговування госпітального округу повинні визначатися так, аби громадяни, котрі проживають на його території, мали доступ до вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги в

межах свого госпітального округу. Центром госпітального округу визначатиметься населений пункт, як правило — місто з кількістю населення понад 40 тис. осіб, у якому розміщено багатопрофільну лікарню інтенсивного лікування вторинного рівня. Центром госпітального округу також дозволяється обирати місто, що географічно є найближчим до населеного пункту, де розташована багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування. Зона обслуговування госпітального округу визначається з огляду на своєчасність прибуття до багатопрофільних лікарень інтенсивного лікування (не більше 60 хвилин) та має бути еквівалентною радіусу у 60 км, якщо є дороги із твердим покриттям. Проте в разі відсутності шляхів сполучення чи наявності особливостей рельєфу, які суттєво ускладнюють комунікацію (ріки без мостів, гори), зона обслуговування може бути меншою. За матеріалами «Урядового порталу»

РЕЗУЛЬТАТ И НЕВ Т ІШНІ

ПРОТИСТОЯТИ ПОШИРЕННЮ РАКУ ПОТРІБНО СПІЛЬНИМИ ЗУСИЛЛЯМИ

К

омітет Верховної Ради з питань охорони здоров’я провів засідання круглого столу на тему: «Актуальні питання профілак­ тики та раннього виявлення онкологічних за­ хворювань в Україні». У нашій країні впродовж останнього десятиліття реєструють суттєве зростання захворюваності на онкопатологію та смертності від неї. Нині в державі — понад 1 млн людей, які в різний час перенесли онколо­ гічне захворювання. Щороку лікарі виявляють тисячі нових випадків недуги, від раку поми­ рають майже 90 тис. українців, із яких понад третина — особи працездатного віку. Щодня майже 450 людей дізнаються, що захворіли на рак, і цей показник продовжує зростати. Рак є причиною 15% смертей українців. Загалом 5-річна виживаність онкохворих у нашій кра­ їні становить близько 56% (у країнах Європи вона в середньому сягає близько 80%, а у США — 90%). За даними Центру медичної статистики МОЗ України, нині на обліку в онкологічних зак­ладах перебуває понад 1 млн хворих. У 2015 році було зареєстровано понад 134 тис. нових випадків раку (313,6 на 100 тис. населення), з них 49% — особи працездатного віку. Захворюваність дітей на онкопатологію становить 13,2 на 100 тис. населення віком від 0 до 17 років включ­ но. Щорічно реєструють понад 1 тис. нових ви­ падків онкологічних захворювань у дітей. Особливою медико-соціальною проблемою України є надзвичайно велика поширеність раку молочної залози у жінок — його щороку виявляють у 14-15 тис. українок. Щодоби такий діагноз встановлюють 43 українкам, а 21 жінка помирає від нього. У чоловіків найпоширеніші

4

немеланомні види раку шкіри та рак передміху­ рової залози. Відомо, що онкологічні патології важко піддаються лікуванню на пізніх стадіях, але у випадку раннього діагностування шанси на одужання значно зростають. Так, кожної 5-ї смерті від раку можна уникнути, якщо захворю­ вання виявити вчасно та призначити відповідну терапію. Скринінгові програми, спрямовані на ранню діагностику онкопатології, дають змогу знизити смертність серед пацієнтів віком до 40 років на 2%, віком 40-50 років — на 17%, по­ над 50 років — на 32%. Наприклад, при раку товстої кишки 5-річна виживаність у випадку раннього діагностування може сягати 98%. На жаль, через певні проблеми в організації про­ філактики та раннього виявлення цієї патології більше ніж 30% усіх онкозахворювань в Україні діагнос­тують на пізніх стадіях, що значно зни­ жує шанси пацієнта на одужання. Це підвищує витрати на лікування та є значним психологіч­ ним і соціальним тягарем. У цьому році закінчується дія Загальнодер­ жавної програми боротьби з онкологічними захворюваннями до 2016 року, одним із ре­ зультатів реалізації якої мало стати зниження показників занедбаності захворювання та смертності від раку на 5% і на стільки ж — під­ вищення рівня виявлення злоякісних новоутво­ рень I-II стадії окремих локалізацій (молочна за­ лоза, шийка матки тощо). Крім того, програмою передбачалося зміцнити матеріально-технічну базу закладів, що надають медичну та соці­ альну допомогу онкохворим, і провести багато інших важливих заходів. Концепцію нової дер­ жавної програми у цій сфері МОЗ України поки що не затвердило.

У контексті стрімкої поширеності онкозахво­ рювань у нашій державі особливого значення набувають програми скринінгу, що реалізують­ ся у співпраці з громадськими організаціями. Так, протягом 2 останніх років в Україні триває соціальний проект з профілактики та ранньої діагностики онкологічних захворювань «Крок до життя. Перевір себе», у рамках якого ти­ сячі людей мають змогу пройти безкоштов­ не обстеження з метою раннього виявлення онкопатології. Під час круглого столу було заслухано ін­ формацію НАМН та МОЗ України про актуальні питання боротьби з онкологічною захворюва­ ністю в країні, а також інформацію керівництва Інституту раку щодо профілактики цієї неду­ ги. Учасники засідання зосередили увагу на проблемах раннього виявлення онкологічної патології на різних адміністративних рівнях і в практиці сімейного лікаря. У виступах зроблено акцент на ролі громадських організацій у запобіганні онкологічним захворюванням і необхідності створення в Україні єдиного ме­ дичного простору для їх профілактики та ран­ нього виявлення. За результатами обговорення винесеного на порядок денний питання учасники круглого столу ухвалили відповідну резолюцію, у якій за­ пропонували покроковий механізм вирішення актуальних питань профілактики і раннього ви­ явлення онкологічних захворювань та інші за­ ходи боротьби із цією небезпечною патологією. За матеріалами офіційного веб-порталу Верховної Ради України

Уряд Італії надає кошти для підвищення доступності та якості медичних послуг на Сході України

У

наслідок збройного конфлікту на Сході України приблизно 2,3 млн осіб потребують якісних медичних послуг. Щоб покращити їх надання і за­ безпечити постійний доступ до якісної первинної та вторинної медичної до­ помоги, уряд Італії нещодавно виділив 250 тис. дол. і передав їх Всесвітній ор­ ганізації охорони здоров’я. Співпраця між урядом Італії та ВООЗ посилить і розширить нагляд за поши­ ренням інфекційних захворювань та при­ швидшить реагування на надзвичайні ситуації в країні. Ключові зусилля бу­ дуть спрямовані на зміцнення потенціа­ лу лабораторій, забезпечення виконання технічних рекомендацій з пріоритетних питань і ризиків охорони громадського здоров’я, а також на надання доступу до якісного догляду (у тому числі реабіліта­ ції) тим, хто отримав травми чи поранен­ ня внаслідок конфлікту на Сході країни. «Уряд Італії продовжує гуманітарну діяльність в Україні з метою надання підтримки людям, які її потребують», — сказав Посол Італії в Україні Давіде Ла Чечіліа. А в. о. Представника ВООЗ в Україні Луїджі Міґліоріні заявив: «Зав­ дяки фінансуванню з боку італійського уряду ми зможемо заповнити критичні прогалини в наданні медичних послуг населенню, яке постраждало від конфлікту, і розширити доступ до якісних медичних сервісів. Особливі зусилля бу­ дуть зосереджені на забезпеченні людей медикаментами для лікування хронічних захворювань, догляду за травмами і по­ раненнями, а також на підтримці медич­ них установ і навчанні їх персоналу». За матеріалами офіційного сайту ООН в Україні

! ЩОРІЧНО НА ПЛАНЕТІ ВИЯВЛЯЮТЬ ПОНАД 10 МЛН НОВИХ ВИПАДКІВ ОНКОЛОГІЧНОЇ ПАТОЛОГІЇ. ПОМИРАЄ ВІД НЕЇ БЛИЗЬКО 8 МЛН ПАЦІЄНТІВ. ЗА ДАНИМИ ВООЗ, ДО 2030 РОКУ СМЕРТНІСТЬ ВІД РАКУ ЗРОСТЕ ЩЕ НА 45%. НАВІТЬ СЕРЕД ЗДОРОВИХ ЛЮДЕЙ РИЗИК ЗАХВОРЮВАННЯ НА ОНКОПАТОЛОГІЮ Є ДУЖЕ ВИСОКИМ: У ЧОЛОВІКІВ ВІН СТАНОВИТЬ 26%, У ЖІНОК — 17%. За матеріалами офіційного веб-порталу Верховної Ради України

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

НОВИНИ

23 грудня 2016 року

СК А НД А Л

СПОЖ ИВАЧ А М

НАТАЛЯ ШОЛОЙКО ВИЯВИЛАСЯ ЗАНАДТО КОРУМПОВАНОЮ ДЛЯ ПОСАДИ ДЕРЖСЕКРЕТАРЯ МОЗ

У

конкурсі на посаду держсекретаря МОЗ перемогла Наталя Шолойко, заступник директора з реєстрації та фармаконагляду державного підприємства «Державний експертний центр МОЗ України». Вона набрала лише 11,74 бала із 20 можливих, у зв’язку із чим конкурсна комісія з питань вищого корпусу державної служби має намір рекомендувати її на посаду з випробувальним терміном. Резервного кандидата комісія вибрати не змогла, оскільки ніхто з решти претендентів не набрав мінімальної кількості балів. Проте в. о. Міністра охорони здоров’я Уляна Супрун заперечує проти призначення Н. Шолойко держсекретарем МОЗ, заявивши про конфлікт інтересів в обраної чиновниці. «Ми категорично не згодні з результатами конкурсу і бачимо системні прорахунки в процедурі його проведення, яка не є ідеальною і потребує ретельного доопрацювання. За даними Моніторингової місії #ДоброЧесно, особа, яку сьогодні вибрали держсекретарем МОЗ, не може обіймати цю посаду через конфлікт інтересів, а її ім’я фігурує в корупційних схемах», — сказано в повідомленні, опублікованому на офіційній сторінці У. Супрун у Facebook 7 грудня. Вона також додала, що не може працювати в одній команді з людьми скомпрометованими або корумпованими.

Корупція — держслужбі не завада Утім, незважаючи на таку негативну оцінку якостей Наталі Шолойко, нещодавно — у вересні-листопаді 2016 року (точних відомостей немає) — відбулося її призначення на посаду заступника директора з реєстрації та фармаконагляду ДП «Державний експертний центр МОЗ України». 7 листопада 2016 року Уляна Супрун підписала наказ, яким призначила директором ДЕЦ Тетяну Думенко (про це «ВЗ» розповідала в минулому номері). Про кандидатів на посади заступників Т. Думенко ходило чимало чуток, де називалися імена її «добрих» подруг і соратниць, що фігурували у скандалах із приводу реєстрації сумнівних препаратів під тендерні заробітки фармолігархів (наприклад, Бориса Литовського). МОЗ та ДЕЦ вперто мовчали і жодної офіційної інформації про призначення заступників директора не надавали. А незабаром на сайті ДЕЦ (не в розділі «Про підприємство», а на скромній вкладці «Контакти») з’явилася інформація про керівництво Центру, де вказано, що посаду заступника директора ДЕЦ з клінічних питань обіймає Людмила Ковтун, а заступника директора ДЕЦ з реєстрації та фармаконагляду — Наталя Шолойко. Згідно з п. 8.8 Статуту ДЕЦ директор Центру самостійно формує його адмініст­

!

рацію, а також призначає та звільняє своїх заступників, узгоджуючи ці дії з МОЗ. Така редакція Статуту розроблена і підписана зас­т упником Міністра охорони здоров’я Романом Іликом, а затверджена Уляною Супрун 25 серпня 2016 року (Наказ №881) — через три тижні після того, як вона стала в. о. Міністра охорони здоров’я України. У. Супрун зуміла так швидко розібратися в найскладнішому та найкорумпованішому сегменті системи охорони здоров’я чи пов­ ністю віддала це на відкуп Роману Ілику (що вірогідніше)? Тоді зрозуміло, чому Р. Ілик залишився на посаді — курувати реєстрацію ліків в Україні. Тим не менше виходить, що Наталя Шолойко разом зі своїм конфліктом інтересів та корупційними зв’язками цілком влаштовує Уляну Супрун на ключовій посаді у сфері реєстрації ліків, але не підходить на посаду держсекретаря МОЗ. Значить, саме Уляні Супрун, Роману Ілику та Тетяні Думенко варто адресувати запитання: «Чому на посаду заступника директора ДЕЦ з реєстрації та фармаконагляду призначено Наталю Шолойко»?

Суть конфлікту інтересів Наталя Шолойко — дружина Олександра Хейломського, фармацевтичного бізнесмена, співзасновника фірми «Рідан», яка займається оптовою торгівлею фармацевтичними товарами. Іншим засновником цієї компанії, підписантом і керівником є Любов Вишневська. За інформацією сайту Дивись.info, ТОВ «Медикофармацевтична компанія «Рідан-інжи­ніринг» була заснована ще 1996 року. Як уже зазначалося, засновників двоє, обоє володіють по 50% компанії. Статутний капітал — 375 грн. Є ще одне ТОВ — «Науково-інженерна медикофармацевтична асоціація «Рідан», засновниками якої знову ж таки виступають Л. Вишневська та О. Хейломський. ТОВ зареєстроване 1992 року, має статутний капітал 100 тис. грн. Однак, як не дивно це звучить, основний вид діяльності — зовсім не ліки, а різання, обробка й оздоблення декоративного і будівельного каменю. Партнерка чоловіка Наталі Шолойко Любов Вишневська має відношення до ще одного фармацевтичного підприємства: вона Голова правління ПрАТ «По виробництву інсулінів «Індар», а О. Хейломський — перший зас­ тупник Л. Вишневської. Його ж дружина тепер відповідає за реєстрацію всіх ліків в Україні та відстеження негативних реакцій на зареєст­ровані препарати, у тому числі й цих підприємств. Варто також зазначити, що О. Хейломський та Л. Вишневська — основні фігуранти кримінального провадження, відкритого Службою безпеки України за фактом

розкрадання бюд­жетних коштів у розмірі 490 млн грн та інших шахрайських дій протягом 2012-2015 років. Однак «Рідан» та «Індар» — це тільки верхівка фармацевтичного бізнесу, до якого завдяки родинним зв’язкам дотична Наталя Шолойко. Батько Олександра Хейломського Борис є співвласником ТОВ «ВММ Інструментс», а директором там — донька, Тетяна Хейломська, яка, крім того, директор і співзасновник ТОВ «Центр організації медичних послуг «Науковець». Основний вид діяльності «ВММ Інструментс» — оптова торгівля фармацевтичними товарами. Статутний капітал — 11,8 тис. грн. 75% компанії належать громадянці Ізраїлю Яні Хейфец, 25% — Борису Хейломському. Скандал, у центрі якого опинилася компанія, виник навколо поставок субстанцій для виробництва інсуліну для «Індару» за завищеними цінами. Як бачимо, усі фігуранти корупційних схем у фармацевтичному бізнесі України тісно пов’язані між собою. Тепер же Наталя Шолойко може стати державним секретарем Міністерства охорони здоров’я, тобто йдеться про особу, котра якщо не сама, то через родину дуже тісно пов’язана із фармацевтичним бізнесом. Ще один важливий момент: через соціальні мережі помічники Голови Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я Ольги Богомолець поширювали інформацію про те, що в обхід вимог конкурсу на посаду держсекретаря МОЗ претендує права рука У. Супрун — її заступник Оксана Сивак. Це пояснює, чому конфлікт інтересів Наталі Шолойко виплив саме зараз, а не під час її призначення заступником директора ДЕЦ. Щоправда, ані сама Ольга Вадимівна, ані інші офіційні особи поки не підтвердили інформації, що Оксана Сивак проходила відбір з іншими кандидатами, хоч і не була допущена до нього. Олії у вогонь підливає й те, що в брифінгу Уляни Супрун, присвяченому непрозорості конкурсу на посаду держсекретаря МОЗ, брали активну участь представники коаліції громадських організацій «Реанімаційний пакет реформ» та БФ «Пацієнти України» (зокрема, виконавчий директор благодійного фонду Ольга Стефанишина). Ці організації фігурують тільки в «потрібних» брифінгах. Наприклад, у них не було жодного зауваження з приводу призначення директором ДЕЦ Тетяни Думенко, кар’єрне сходження якої розпочалося в 2010-2011 роках завдяки Міністрам охорони здоров’я режиму Януковича. За матеріалами Pharma.net.ua, Дивись.info, Facebook

ГЛОБАЛЬНИЙ ФОНД УХВАЛИВ РІШЕННЯ ПРО ВИДІЛЕННЯ УКРАЇНІ БЛИЗЬКО 120 МЛН ДОЛ. ДЛЯ ПРОДОВЖЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРОГРАМ З ПРОТИДІЇ ТУБЕРКУЛЬОЗУ ТА ВІЛ-ІНФЕКЦІЇ/СНІДУ У 2018-2020 РОКАХ. ПРО ЦЕ ПОВІДОМИВ ВІЦЕ-ПРЕМ’ЄР-МІНІСТР УКРАЇНИ ПАВЛО РОЗЕНКО. ЗА ЙОГО СЛОВАМИ, З НАСТУПНОГО РОКУ РОЗПОЧНЕТЬСЯ ПОСТУПОВИЙ ПЕРЕХІД ВІД ДОНОРСЬКОГО ФІНАНСУВАННЯ ЦИХ ПРОГРАМ ДО ФІНАНСУВАННЯ ЗА РАХУНОК БЮДЖЕТНИХ КОШТІВ. За матеріалами «Урядового порталу»

Реклама препаратів Nurofen вводила в оману

А

встралійський суд збільшив суму штрафу британської компанії Reckitt Benckiser за неправдиву інформацію, розміщену на упаковках популярного знеболювального засобу Nurofen. Нині штраф становить 6 млн австралійських дол. (4,4 млн дол. США). У грудні 2015 року Федеральний суд Австралії ухвалив рішення, у якому вказувалося, що британська компанія вводила в оману покупців щодо лінійки знеболювальних засобів Nurofen Specific Pain, до якої входили препарати Nurofen Back Pain, Nurofen Period Pain, Nurofen Migraine Pain і Nurofen Tension Headache. Було вирішено, що всі ці препарати ідентичні й компанія обманює споживачів, продаючи окремий засіб для специфічної форми болю. Насправді ж всі вони містять ibuprofen lysine у дозуванні 342 мг. Тоді Reckitt Benckiser було оштрафовано на 1,7 млн австралійських дол. Австралійська комісія із захисту споживачів і конкуренції (ACCC) вирішила, що ця сума занадто мала, і знову звернулася до суду, який ухвалив рішення про збільшення розміру штрафу. За матеріалами Pharma.net.ua

Pfizer оштрафовано за завищення ціни на ліки

А

нтимонопольна служба Великої Британії (CMA) оштрафувала американську фармацевтичну компанію Pfizer на 84,2 млн фунтів стерлінгів (107 млн дол.) і фармдистриб’ютора Flynn Pharma на 5,2 млн фунтів стерлінгів (6,6 млн дол.) за завищені на 2600% ціни на ліки проти епілепсії. Як було встановлено, до 2012 року Pfizer виробляла й поширювала у Великій Британії препарат Epanutin (МНН фенітоїн), а ціна на нього регулювалася державою. У вересні 2012 року Pfizer продала ексклюзивні права на цей препарат фармдистриб’ютору Flynn Pharma. Одразу після укладання угоди препарат, термін патентного захисту на який уже збіг, почали постачати в країну під новим брендом. При цьому, згідно із законодавст­в ом Великої Британії, ціни на новий засіб уже не підлягали державному регулюванню, тому дистриб’ютор підвищив їх на 2600%. Національна служба охорони здоров’я Великої Британії (NHS), для якої і завозився фенітоїн, була змушена продовжити закупівлю ліків у Flynn Pharma, збільшивши свої витрати з 2 млн фунтів стерлінгів (2,5 млн дол.) до 50 млн (63,5 млн дол.). У відомства не було вибору: 48 тис. пацієнтів, які вживали фенітоїн, не можна було переводити на інші препарати (включаючи генерики від іншого виробника), оскільки в такому випадку їх стан загрожував вийти з-під контролю (могли поновитися епілептичні напади). Штраф, накладений на Pfizer, є найвищим в історії Антимонопольної служби Великої Британії. За матеріалами Pharma.net.ua

5

ДЕРЖАВНЕ ПИТАННЯ

ІРИНА СИСОЄНКО: ФРАГМЕНТАРНІ РЕФОРМИ І НЕДОФІНАНСУВАННЯ ГАЛУЗІ ПРИЗВЕДУТЬ ДО РОЗЧАРУВАННЯ СУСПІЛЬСТВА Кабінет Міністрів України 30 листопада 2016 року ухвалив 10 постанов, внесених Міністерством охорони здоров’я. Зокрема затверджено концепції розвитку системи громадського здоров’я та реформи фінансування галузі, яка закріплює нову модель медичного страхування, ухвалено постанову щодо утворення госпітальних округів тощо. Це одразу оголосили як значну перемогу на шляху до реформування галузі. Однак у багатьох з’явилися сумніви щодо реалістичності таких планів з огляду на нинішнє фінансування, чинне законодавство й втомленість суспільства від безкінечних медичних експериментів. Тож радіти новим ініціативам, почекати, озброївшись висловом «Усе минає і це мине», чи працювати на випередження ризиків?

Ірина СИСОЄНКО, народний депутат від фракції «Об’єднання «Самопоміч», заступник Голови Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я

ВЗ Щороку медична громадськість очікує від прийняття Державного бюджету під­ вищення рівня фінансування галузі, без чого розмови про реформи вважає мар­ ними. Рік, що минає, не став приємним сюрпризом у цьому плані.

— Нагадаю, що фракція «Об’єднання «Само­ поміч» не голосувала за проект Державного бюджету на 2017 рік у першому читанні. Зокре­ ма й через те, що запланований бюджет «обді­ ляв» медичну галузь, яка й без того перебуває в кризовому стані. Здоров’я та життя людини — найбільша цінність держави, і її бюджет має це відображати. Натомість при формуванні проек­ ту Держбюджету на 2017 рік не було враховано пот­реби громадян у якісній медичній допомозі. І це при тому, що Україна посідає перше місце в Європі за смертністю, а українці помирають на 10 років раніше, ніж мешканці європейських держав. Поза увагою бюджету залишилося багато важливих питань: розвиток екстреної медичної допомоги, розбудова системи трансплантації тощо. Також наша фракція вимагає від Уряду вилучити поправку із законопроекту №5131, кот­ра передбачає внесення змін до Бюджетно­ го кодексу щодо передачі повноважень з оплати комунальних послуг та енергоносіїв у медичних установах місцевим бюджетам. Якщо цю норму затвердять, районні лікарні можуть залишитися без тепла та світла — навіть у великих містах не скрізь зможуть утримувати потужні медич­ ні заклади. Адже нові повноваження органів місцевого самоврядування самі по собі не за­ безпечують додаткових ресурсів на ці видатки в місцевих бюджетах, коли там немає реальних

6

джерел доходу. Тож у такий спосіб можна зни­ щити не лише вторинну ланку, а й саму ідею децентралізації. Тому передача зазначених пов­ новажень має відбуватися одночасно із забез­ печенням додаткових компенсаторів і джерел надходження коштів до місцевих бюджетів. І що дуже прикро, незважаючи на численні заяви по­ літиків про ганебне становище з оплатою праці медиків, додаткових коштів на її збільшення в законопроекті «Про Державний бюджет на 2017 рік» передбачено не було. Медична субвенція з держбюджету на місця (46,8 млрд грн) — це фактично рівень 2015 року (46,17 млрд грн). До того ж, 80% іде на заробітну плату медичним працівникам, тож резерву для її підвищення не­ має. Потрібно суттєво збільшувати відповідну статтю видатків у держбюджеті, і таке рішення має бути прийнято якнайшвидше. ВЗ Врятує медиків анонсоване Урядом підвищення мінімальної заробітної плати чи призведе лише до зрівнялівки?

— У першому читанні законопроект «Про Дер­ жавний бюджет на 2017 рік» передбачав вста­ новлення мінімальної заробітної плати на рівні 1600 грн, у другому — Уряд пропонує збільшити її до 3200 грн, а посадовий оклад 1-го тариф­ ного розряду за ЄТС — до 1600 грн. Відповід­ но оклад лікаря-хірурга становитиме 4024 грн (плюс максимум 20% можливих надбавок), лі­ каря — 3756 грн, медичної сестри — 3238 грн, молодшого медперсоналу — 3200 грн. Тож заг­роза зрівнялівки існує: молодший і середній медичний персонал, а також інтерни та лікарі з невеликим стажем роботи без категорій отриму­ ватимуть практично однакову зарплату. Це приз­ веде до ще більшого відтоку кадрів. Щорічно з України й без того виїжджає 5-7 тис. медичних працівників — за кордоном їх приваблюють кра­ щі умови праці та рівень її оплати. Наприклад, у Польщі, де охоче працевлаштовують наших фахівців (ще й житло пропонують), сімейний лі­ кар отримує зарплату на рівні 53 тис. грн, у Сло­ венії лікар-початківець може розраховувати на 2 тис. Євро. Тож, якщо ми хочемо поліпшити стан справ в охороні здоров’я, маємо цінувати квалі­ фіковані кадри. Чи розуміють це в Парламенті, де ось уже півроку ніяк не можуть ухвалити в другому читанні законопроекти №1332 і №1164, спрямовані на підвищення соціальних гарантій та рівня заробітної плати медичних працівників й водіїв бригад екстреної медичної допомоги? Зокрема проект Закону України «Про внесення

змін до Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» (щодо соціальних гарантій працівників охорони здоров’я)» (№1332 від 10.12.2014 р.) передбачає виплату працівни­ кам сфери охорони здоров’я надбавок за вислугу років залежно від стажу роботи в державних і комунальних лікувальних закладах, щорічної грошової винагороди за сумлінну працю, зразко­ ве виконання службових обов’язків, матеріальної допомоги на оздоровлення під час надання що­ річної відпустки, додаткових коштів до посадово­ го окладу за роботу в державних і комунальних закладах охорони здоров’я, розташованих у сільській місцевості та селищах міського типу. Прийняття проекту Закону України «Про вне­ сення змін до Закону України «Про екстрену ме­ дичну допомогу» (щодо забезпечення справед­ ливої оплати праці працівників бригад екстреної медичної допомоги)» (№1164 від 02.12.2014 р.) передбачає підвищення посадових окладів, ви­ плату надбавок за особливий характер праці, особливі умови праці, почесні звання, а також за вислугу років залежно від стажу роботи в державних і комунальних закладах охорони здоров’я, інших надбавок і доплат, премій і ви­ нагород, зокрема матеріальної допомоги для оздоровлення під час надання щорічної від­ пустки в розмірі одного посадового окладу та матеріальної допомоги для вирішення соціаль­ но-побутових питань у розмірі одного посадо­ вого окладу водіям бригад екстреної медичної допомоги. Щоб закласти додаткові витрати на ці потреби в бюджет наступного року, депутати повинні проголосувати за згадані законопроекти до його прийняття.

умови, за яких медичні працівники опинилися в ролі жебраків, «законсервувала» старі норми законодавства, роками обіцяє позитивні зміни, а насправді переклала всі проблеми на плечі лікарів — виживай, як можеш, лікуй без ліків, роби, що хочеш, але рятуй хворих, бо ти давав клятву Гіппократа. Узагалі фінансування сис­ теми охорони здоров’я з державного бюджету відбувається за залишковим принципом і не задовольняє її нагальних потреб: щороку га­ лузь недоотримує понад 50% від необхідного фінансування. А для того, аби її модернізувати та запустити нові процеси, потрібні додаткові кошти. Поки що всі зміни відбуваються лише в межах фінансування, закладеного в бюджеті. У 2017 році на охорону здоров’я передбачаєть­ ся виділити близько 3% від ВВП — це майже 77 млрд грн (із них Міністерству охорони здоров’я України — 62 млрд грн), тобто на 3 млрд грн більше, ніж у нинішньому році. Але це гроші не на реформу. Вони підуть на закупівлю лікарських препаратів, утримання інфраструк­ тури лікарень тощо. Доки галузь не отримає на­ лежного фінансування, а кошти не буде спрямо­ вано на фактичну оплату медичних послуг для пацієнта і його потреби, реформування медици­ ни й надалі відбуватиметься тільки на словах.

ВЗ Але ж на наступний рік анонсовано масштабні реформи, зокрема запровад­ ження страхової медицини.

— Я вважаю, що запропоновані ініціативи МОЗ некоректно називати страховою медициною. Йдеться про гарантування оплати кожному громадянину України послуг первинної ланки за кош­ти, які на сьогодні є в держбюджеті. Ре­ ВЗ Наскільки головний фінансовий доку­ форма полягає в тому, щоб виділені на охорону мент країни «відстає» від потреб галузі? здоров’я гроші дійсно йшли на оплату медичних — У проекті Держбюджету-2017, підготовле­ послуг, а не на збереження інфраструктури зак­ ному до другого читання, видатки на медичну ладів. Але для цього потрібно спочатку запро­ субвенцію збільшено всього на 9 млрд грн, за вадити їх автономізацію, затвердити методику потреби у 47 млрд грн. Це ті державні кошти, які розрахунку вартості медичних послуг, сформу­ мають забезпечити заробітні плати працівникам вати їх ціну, визначитися з пакетом, який може галузі з урахуванням усіх надбавок та доплат, гарантувати держава, а вже потім говорити про передбачених законодавством. Без цього ми додаткові джерела, у тому числі й за рахунок рахуватимемо інші цифри: кадрові втрати ме­ страхових компаній, як це відбувається в усьо­ дичної сфери. Уже сьогодні вітчизняна охорона му світі. Ми не можемо запровадити страхову здоров’я потребує понад 35% додаткових фахів­ медицину, доки не маємо інструментів її реалі­ ців. Особливо це стосується сільської місцевості зації (а на сьогодні вони таки відсутні). Але ми та райцентрів. Тож коли лікарів звинувачують зобов’язані рухатися вперед. І першим кроком на у корупції — це окозамилювання, покликане шляху до впровадження страхової медицини в приховати злочинне ставлення держави до Україні має бути прийняття та реалізація закону працівників галузі. Саме держава сформувала про автономізацію медичних закладів. www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ДЕРЖАВНЕ ПИТАННЯ

23 грудня 2016 року

ВЗ Відповідний законопроект став справж­нім яблуком розбрату між га­ лузевим Міністерством і профільним Ко­мітетом.

— Так, і це протистояння триває з кінця 2015 року, коли в Парламенті було зареєстровано за­ конопроект «Про внесення змін до деяких за­ конодавчих актів України щодо удосконалення законодавства з питань діяльності закладів охорони здоров’я» (№ 2309 а-д), який і перед­ бачає автономізацію державних та комунальних закладів охорони здоров’я, тобто реформування їх організаційно-правового статусу й фінансу­ вання. Нарешті законопроект пройшов перше читання та доопрацьований Комітетом Верхов­ ної Ради України з питань охорони здоров’я для розгляду в другому читанні. Прийняття згаданого закону дасть змогу фі­ нансувати саме медичні послуги, а не утримання лікарень, як це відбувається зараз. Згідно із за­ конопроектом державні й комунальні заклади охорони здоров’я залишаться в державній та комунальній власності і не підлягатимуть при­ ватизації, а саме на цьому спекулюють опонен­ ти. Водночас набуття закладами нового стату­ су — комунальних некомерційних підприємств — надасть їм змогу самостійно вирішувати питання організаційної структури, комплекту­ вання штатів, потужності ліжкового фонду. Вони зможуть використовувати нові принципи та ме­ тоди фінансування, котрі ґрунтуватимуться на оплаті конкретних результатів діяльності кожної медичної установи. Лікарні зможуть вільно роз­ поряджатися власним бюджетом — автономі­ зація надасть їм таке право. Це сприятиме фор­ муванню стимулів для підвищення якості роботи лікарень й економічної ефективності медичної допомоги населенню в цілому. Водночас автоно­ мізація відкриє для закладів охорони здоров’я можливості залучати не лише бюджетні, а й інші джерела фінансування, тобто посилить їх фі­ нансово-економічну стабільність і спроможність протистояти фінансовим викликам, пов’язаним зі складною фінансово-економічною ситуацією в державі.

«

МЕДИЧНІ РЕФОРМИ ПОТРІБНО ОЦІНЮВАТИ З ТОЧКИ ЗОРУ ЯКОСТІ ПОСЛУГ ТА ЇХ ДОСТУПНОСТІ ДЛЯ ПАЦІЄНТА! УСІ ІНШІ «ТУРБОТИ» — ЯК ЗАОЩАДИТИ ЧИ ЗАРОБИТИ КОШТИ ТОЩО — ВТОРИННІ, МЕДИЧНА ГАЛУЗЬ ІСНУЄ ВИНЯТКОВО ДЛЯ ЗАДОВОЛЕННЯ ПОТРЕБ ХВОРИХ

областях скорочують дорогі ліжка: ургентні хі­ рургічні, акушерсько-гінекологічні (закривають цілі відділення), залишаючи тільки терапев­ тичні. Заручниками таких необґрунтованих і мотивованих лише фінансовими міркуваннями рішень стануть пацієнти, яким вторинна медична допомога може виявитися недоступною. Цілком згодна з тим, що ми маємо створити нове обличчя сімейної медицини в Україні. Адже в усьому світі така стратегія є найефективнішою для підвищення рівня системи охорони здоров’я в цілому. Тому розвиток цієї ланки є пріоритет­ ним. Ми готуємо відповідний законопроект про сімейну медицину, і я сподіваюся, що найближ­ чим часом подамо його в Парламент. Водночас держава повинна подбати про те, аби на місцях були відповідні кошти на відкриття необхідної кількості амбулаторій загальної практики-сі­ мейної медицини, їх сучасне оснащення, забез­ печення сімейних лікарів належною заробітною платою. Натомість, якщо буде прийнято вже згаданий законопроект №5131, місцеві органи влади не зможуть відкрити нові амбулаторії — їм би впоратися з утриманням уже існуючих! Виходить, що держава однією рукою вказує, що робити, другою — позбавляє можливості реалізувати ці плани. Первинна ланка має бути потужною і ефек­ тивною — для держави вигідніше подбати про профілактику та раннє виявлення хвороб, аніж потім витрачатися на висококваліфікова­ ВЗ Чи можна в такому разі сподіватися ну медичну допомогу. Особ­ливу увагу потрібно на остаточний вихід фінансових потоків приділити навчанню сімейних лікарів. Водночас посилення ролі цієї ланки неможливе без адек­ галузі із тіні?

— Так, завдяки автономізації мають зникнути ватної зацікавленості медичних працівників. всі «тіньові» фінансові потоки. Пацієнтам уже Так, кошти мають іти за пацієнтами, але від того не доведеться двічі сплачувати за одну й ту повинен вигравати і лікар, якого вони обрали. саму медичну послугу з переліку гарантованих Водночас ми маємо сформувати таку систему державою (перший раз — у вигляді податків, відносин, за якої лікар отримуватиме більшу другий — під час звернення до лікаря). Вони зарплату, коли його пацієнти будуть здоровими, самі обиратимуть заклад, із яким укладати­ а не за те, що в нього багато хворих. Тобто я муть договір про медичне обслуговування, це підтримую останні ініціативи Уряду за умови, створюватиме умови для розвитку якісної й що вони втілюватимуться не фрагментарно. Ми ефективної системи державних і комунальних повинні мати цілісне уявлення роботи системи: закладів охорони здоров’я в країні. Водночас як взаємодіятимуть установи первинки із за­ відповідно до згаданого законопроекту при кладами інших рівнів надання медичної допо­ лікарнях створюватимуться наглядові ради, моги, як функціонуватимуть районні, обласні які здійснюватимуть громадський контроль лікарні, спеціалізовані медичні заклади, лікарні за гарантуванням прав і безпеки пацієнтів, до-­­ екстреної медичної допомоги тощо. т­риманням етичних принципів та законодавчих вимог до медичного обслуговування. Також наг- ВЗ Щодо перспектив служби екстреної лядові ради отримають доступ до інформації допомоги також точиться гаряча дис­ про фінансово-господарську діяльність закладу кусія: одні — за парамедицину, інші охорони здоров’я, аби унеможливити фінансові — проти. зловживання з боку керівництва та покращити — А разом маємо прийняти виважене рішення, яке враховує реалії, а не просто чиїсь побажан­ якість надання медичних послуг пацієнтам. ня. Метою Уряду є зменшення смертності на­ ВЗ Останні ініціативи МОЗ також анонсо­ селення, яка нині є надзвичайно високою. Для вано як такі, що мають «розв’язати руки» цього слід вжити термінових заходів, передусім керівникам, зокрема відмінено 33-й На­ належним чином профінансувати роботу служ­ каз, встановлено нові нормативи забез­ би екстреної медичної допомоги. Аби в кожній області створити єдину диспетчерську, що печення ліжками.

— Це фрагментарні зміни. У подібних ситуаціях оперативно спрямовуватиме бригади на місця нарівні з можливістю «вільного плавання» у виклику і координуватиме їх взаємодію з медич­ вирішенні окремих питань у керівників виникає ними закладами під час госпіталізації пацієнтів, спокуса діяти на власний розсуд. Відмінили 33-й потрібно 392 млн грн. Адже завдяки вчасному Наказ, натомість жодних регламентів врегулю­ приїзду фахівців екстреної допомоги можна на вання цих питань не запропоновано, «спустили» 70% зменшити кількість смертей від інсультів, нові цифри забезпеченості ліжками, а методи­ інфарктів, унаслідок ДТП. кою скорочення ліжко-місць не підкріпили. Тож і Наступний момент — усі, хто ухвалює важ­ маємо відповідні наслідки, наприклад, у деяких ливі рішення, повинні усвідомити, що будь-які

«

медичні реформи потрібно оцінювати з точки зору якості послуг та їх доступності для па­ цієнта! Усі інші «турботи» — як заощадити чи заробити кошти тощо — вторинні, медич­ на галузь існує винятково для задоволення пот­реб хворих. Так от в Україні система екстреної медичної допомоги, яка ґрунтується на роботі парамедиків, не запрацює. Бо принцип їх роботи — «приїхали, забрали, довезли» — наштовхнеться на те, що везти хворих… нікуди. В Україні немає лікарень інтенсивного лікування з відділеннями невідкладної до­ помоги, де працюють команди лікарів швид­ кого реагування, які моментально надають усю необхідну допомогу пацієнту по приїзді швидкої (операційні готові, фахівці теж). Тому передусім потрібно створити такі лікарні, бо нині саме лікарі швидкої надають пацієнтам медичну допомогу на догоспітальному етапі, іноді завдяки цьому зникає потреба в госпіта­ лізації. Парамедики не зможуть цього робити. До того ж, в Україні нині 52 тис. лікарів швид­ кої допомоги. Їх потрібно всіх звільнити? Тож мені більше імпонує ідея, що надавати першу медичну допомогу мають уміти працівники всіх рятувальних служб, поліцейські та водії швидкої. Не потрібно ламати те, що вже пра­ цює, не створивши альтернативи і навіть не завершивши намічених реформ. Свого часу було прийнято Закон України «Про екстрену медичну допомогу», але не всі його по­ ложення реалізовані (через відсутність коштів), зокрема й щодо створення єдиних диспетчер­ ських, обладнаних електронними програмами і GPS-навігаторами, про які я вже говорила. Ми порахували, що одна така диспетчерська (у тому числі й комп’ютерне забезпечення, зарпла­ ти співробітникам) може обійтися для області у 15-18 млн грн. Однак потрібно враховувати, що не всі регіони забезпечені достатньою кількістю автотранспорту для швидкої. Тому без додатко­ вих коштів реформа не буде завершена. Над цим потрібно працювати і Уряду, і народним депу­ татам. Бо в гонитві за новими ідеями можемо втратити те, що маємо. ВЗ Свого часу цього ледь не сталося з педіатричною службою.

— Так, попри те, що впродовж останніх років кількість здорових дітей в Україні невпинно зменшується. Нам потрібно не лише зберегти, а й розвивати педіатричну службу — у більшості європейських країн існує комбінована система, коли лікар загальної практики-сімейної меди­ цини працює разом із педіатром, і це — най­ перспективніший варіант для України. Нещодавно я ініціювала проведення пар­ ламентських слухань «Права дитини в Україні: забезпечення, дотримання, захист», що також має вплинути на формування державного бюджету на наступний рік. Гасло «Діти — наше майбутнє» нарешті має перейти з високих три­ бун у рядки гарантованих державою видатків і місцевих програм. Потрібно пролонгувати дію Загальнодержавної програми «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини», спрямованої на забезпечення доступності якісної медицини для дітей, а та­ кож на запобігання дитячій інвалідності. До речі, в Україні — 160 тис. дітей з інвалідністю, тому особливо актуальним є питання дитячої

реабілітації (мають бути відповідні державні й місцеві програми). У нас є унікальні методики відновного лікування маленьких пацієнтів з ДЦП, травмами тощо. Іще один важливий напрямок — профілак­ тика захворювань серед дитячого населення. Тож відповідна державна цільова програма «Здоров’я дітей — старт на все життя», проект якої підготували фахівці НАМН України, потре­ бує якнайшвидшого затвердження та реалізації. На місцях також повинні подбати про розробку програм з профілактики і ранньої діагностики захворювань через регулярні профілактичні огляди в дитячих садках та школах.Показник дитячої й материнської смертності є одним з основних, за яким оцінюють рівень надання ме­ дичної допомоги в будь-якій державі. На жаль, в Україні він значно перевищує європейський по­ казник. Водночас у 6 областях так і не створено спеціалізованих перинатальних центрів — дер­ жава зобов’язана допомогти регіонам у цьому відповідним фінансуванням. Також в усіх областях і містах мають функ­ ціонувати багатопрофільні дитячі лікарні, щоб забезпечити надання комплексної медичної допомоги в одному закладі, а не перевозити хворих дітей з однієї лікарні в іншу, як це часто в нас трапляється. Особливо актуальним питанням є надання паліативної допомоги дітям. За даними МОЗ України, її потребують 17 тис. дітей, а за інфор­ мацією ЮНІСЕФ, таких пацієнтів в Україні в рази більше. Тож маємо негайно затвердити відповід­ ну державну цільову програму. Тобто для вдос­ коналення роботи галузі не обов’язково потрібні глобальні заходи — в Україні давно прийнято Закон «Про охорону дитинства», у рамках якого можна вирішити багато проблем. Головне, щоб представники всіх рівнів і гілок влади дбали про дітей як про майбутнє держави і жили за принципом «Візьми й зроби». ВЗ Натомість глобальних реформ у га­ лузі без прийняття нових законів не відбудеться.

— Безперечно, немає законів — не буде змін. Тож справжнім центром медичних реформ я вважаю Парламент, зокрема профільний Ко­ мітет. За 25 років незалежності нашої держави ми прий­няли нове законодавство майже в усіх сферах і лише в охороні здоров’я не змінили практично нічого. А час не чекає — потрібно надолужувати згаяне, не відволікаючись на безпредметне з’ясовування стосунків. Водночас рішення мають бути послідовними й ефектив­ ними. Якщо парламентарі цього не зрозуміють, якщо профільний Комітет саботуватиме ініціати­ ви, ми не досягнемо прогресу. Наразі, у Комітеті лежить пакет проектів законів, які могли б доко­ рінно змінити правила гри в галузі на користь лі­ карів і пацієнтів, однак до голосування в сесійній залі справа не доходить. А якщо й доходить… Навіть у ті дні, що заявлені в Парламенті як «медичні», і з’являється нагода прийняти мак­ симальну кількість важливих для галузі рішень, Рада спроможна хіба що на «крап­лю в морі» — максимум один законопроект. «Карусель» Міністрів також не сприяє ви­ рішенню проблем охорони здоров’я — кожен керманич приходить з новими ідеями, які не ре­ алізуються, а з черговою відставкою все почина­ ється «з нуля», без урахування напрацьованого досвіду (а іноді й усупереч йому), і суспільство вже тіпає від слова «реформа». Тож нинішня команда МОЗ не має права схибити — чергове розчарування суспільства буде ще болючішим, а цього не можна допустити в такій вразливій сфері, як охорона здоров’я. Утім, основна відпо­ відальність за позитивні зміни в галузі лежить не на МОЗ, яке є виконавчим органом, а на про­ фільному Комітеті. Вважаю, що він має працю­ вати набагато активніше. Бо медична галузь не може жити за радянськими законами.

19.12.2016 р. розмову вела Тетяна ГАРУС, спеціально для «ВЗ»

7

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

ПАРАМЕДИКИ В УКРАЇНІ:

ДРУГЕ ДИХАННЯ ЧИ ОСТАННІЙ ПОДИХ ШВИДКОЇ?

З прийняттям у 2012 році Закону України «Про екстрену медичну допомогу» були намічені грандіозні плани щодо модер­ нізації служби. Багато позицій реалізували, не менше — розкритикували, але дружно чекали логічного завершення ре­ форм. Ідея перевести вітчизняну систему екстреної допомоги на рейки парамедицини виявилася занадто крутим віражем: суспільство не зрозуміло, медики обурилися, мовляв, так і до параміністерства недалеко. Кого насправді рятуватимуть парамедики — медичний бюджет чи пацієнтів? І чи можна змінити хід часу переведенням стрілок годинника?

Анатолій ВЕРШИГОРА, директор Центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф міста Києва

З

аміняти медпрацівників швидкої на пара­ медиків не на часі. Нині в Україні працює чітка система надання екстреної медичної до­ помоги. Основне завдання нашої служби — якнайшвидше прибути на місце події, надати максимум допомоги на найвищому рівні, за потреби доправити пацієнта в лікарню для продовження лікування. Хто саме це має ро­ бити (лікарські бригади, змішані чи команда парамедиків) — питання дискусійне, і в різних країнах на нього відповіли по-своєму. Уряд України затвердив відповідні документи, де чітко виписано, що таке бригада екстреної ме­ дичної допомоги (лікарська і фельдшерська) та хто входить до її складу. Тож навіщо знову починати дискусію?

Сьогодні на нашу адресу лунають докори, мовляв, дороге це задоволення — виїздити на всі виклики. Але при цьому забувають, що за нинішніх умов ми є аварійною службою охо­ рони здоров’я. Поліклініки працюють у своєму режимі, лікарі первинки також не підтримують постійного зв’язку з пацієнтами, у стаціонар хворим важко дістатися, та ще й не зрозумі­ ло, у який саме. Тож і викликають швидку, яка працює безперебійно. Чому служба екстреної допомоги в Україні стала своєрідним бойовим прапором для ре­ форматорів? Хто б не прийшов до керівництва галуззю, одразу хапається за «перебудову» служби (щось та треба змінити). Чому саме з неї починається «переможна хода» реформ? Уже начебто прийняли новий Закон України «Про екстрену медичну допомогу», відповідні постанови Уряду та низку інших нормативних документів, зміцнили базу служби (було за­ куплено багато автомобілів, виділяється суб­ венція на придбання медикаментів), на найви­ щому рівні визначилися зі структурою, чимало нових положень реалізовано, багато змін вті­ лено, запроваджено нові нормативи доїзду

бригад на місце виклику, затверджено дер­ жавні стандарти оснащення, розділено екст­ рену і невідкладну допомогу (до речі, остання має надаватися в структурі поліклінік). Тобто і нам, і Міністерству є над чим працювати, щоб вдосконалювати роботу швидкої, а не займа­ тися реалізацією незрозуміло звідки взятих ідей. Краще б замість розмов про парамедиків подбали про закупівлю нових санітарних авто­ мобілів, які працюють по 24 години на добу без підміни і відповідно зношуються. Однак цього робити ніхто не поспішає: переклали клопіт на місцеві бюджети, та чи всі вони «піднімуть» такий тягар? А чому б не вирішити комплекс питань, щоб скоротити час доїзду бригад на місце події, адже це залежить не лише від оперативності диспетчерів, медиків, а й від умов пересування по місту, заторів, стану доріг тощо? Якщо за­ мінити лікарів та фельдшерів парамедиками, ці умови не покращаться, а відтак і результати роботи залишаться незмінними. Уже маємо приклад оновлення поліції новими кадрами, але ж від того не зменшився рівень злочин­ ності, чи не так? Бо це питання, як і надання

екстреної допомоги, потребує комплексного підходу. Так, ми не приховуємо, що робота нашої служби обходиться державі дуже дорого й обслуговування непрофільних викликів — розкіш. Але як заборонити людям телефону­ вати на швидку, коли їм більше нікуди звер­ нутися? Пацієнт не може самостійно оцінити свій стан, коли йому зле. Служба «103» вирі­ шує, хто йому допоможе: швидка, невідклад­ на допомога чи лікар по телефону. До того ж, наші пацієнти не завжди можуть придбати собі необхідні ліки, наприклад, від артері­ альної гіпертензії, не кажучи вже про апарат для вимірювання тиску чи глюкометр, тому і не лікуються як слід, і терплять до останньо­ го. І якщо у хворого напад, а ліків немає, він також телефонує до нас. Крім того, у Києві близько 10 тис. людей, прикутих до ліжка. Їм хтось надає термінову медичну допомогу в разі загострення хвороби? Тож потрібно не дорікати працівникам швидкої, а забезпечити альтернативу — навести лад на первинній ланці, у соціальній службі, виховати справ­ жніх сімейних лікарів, зрештою, створити достатню кількість лікарень інтенсивного лікування з відділеннями невідкладної до­ помоги. А тоді вже й про парамедиків можна буде поговорити. При цьому пацієнти не по­ винні відчути на собі жодних незручностей, пов’язаних зі зміною «ідей» чи принципів ро­ боти медичної служби. Вона має працювати безвідмовно і з кожним днем — краще. Нині служба екстреної допомоги справляється зі своїми функціями. На жаль, запланована у 2012 році реформа зупинилася. Наприклад, не реалізовано проект «Вчасна допомога» для оперативно-диспетчерських служб. Де­ які регіони це зробили за рахунок місцевих бюджетів, інші — не змогли. Нещодавно я відвідав Казахстан. Там до­ сягли значних успіхів у реформуванні служби в цілому і в цьому напрямку зокрема. Щойно надійшов виклик, у водія на навігаторі одразу з’являється адреса, куди йому їхати, а лікар отримує на свій планшет електронну картку па­ цієнта, який, можливо, знепритомнів і не змо­ же розповісти про стан свого здоров’я. Так от у Казахстані не збираються запроваджувати парамедицину, а працюють над важливішими речами: забезпеченням сучасної матеріальнотехнічної бази служби, кадровою політикою (там хороші зарплати і молодь із задоволен­ ням іде працювати на швидку). Дайте нашим лікарям нормальну зарплату — вишикується черга зі спеціалістів. Свого часу до нас влаштовувалися по дзвінку згори, а сьогодні маємо величезний дефіцит лікарів, водіїв, диспетчерів. В ідеалі бригада швидкої має бути «чоловічою», але чоловік повинен годувати сім’ю, що важко зробити на нашу зарплату. «Міцних і сміливих» парамедиків також потрібно буде приваблювати хорошою

8 www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

23 грудня 2016 року

зарплатою, чи хтось вважає інакше? То забез­ печте такою наших лікарів, які мають знання й досвід, але змушені при цьому працювати на кількох роботах. Коли комусь це так по­ добається, можна назвати їх парамедиками і дуже пишатися тим, що їм немає аналогів у світі — це фахівці з вищою медичною освітою. До всього в Україні не існує спеціальності «Парамедик», як і програм підготовки таких фахівців, кваліфікаційних характеристик для них тощо. А якщо затвердять нову спеціаль­ ність «через коліно», тоді потрібно скорочу­ вати набір у медичні університети й коледжі, бо потреба в лікарях і фельдшерах скоротить­ ся. Наступне питання — хто і де навчатиме парамедиків? І чи не краще замість них ціле­ спрямовано готувати фельдшерів для служби екстреної допомоги? Ми вбачаємо парамедиків у пожежниках, поліцейських, працівниках інших рятуваль­ них служб, військових, стюардесах тощо. Бо на сьогодні до приїзду швидкої потерпілому дійсно ніхто не вміє надати першу медичну допомогу. Якщо ж лікарів і фельдшерів замі­ нять парамедиками, потрібно буде звільнити цілу армію медичних працівників і згідно із законодавством працевлаштувати їх на іншу роботу, а отже, й перенавчити. У нас з’явилися зайві кошти для цього? Та головне: чи зможуть парамедики виконати той обсяг роботи, який нині випадає на наші плечі, чи зможуть надати висококваліфіковану медичну допомогу на до­ госпітальному етапі (а без цього за нинішньої організації системи охорони здоров’я не обій­ тися). Думаю, відповідь очевидна. Парамедик може лише доправити потерпі­ лого в багатопрофільну лікарню, яка працює цілодобово і без вихідних. А в приймальному відділенні такої лікарні має чергувати лікар з невідкладних станів, котрий визначає, які спеціалісти потрібні для порятунку пацієн­ та. На сьогодні нашим лікарям доводиться встановлювати діагноз самостійно, а якщо хворий в комі чи непритомний, часто трапля­ ється, що в черговій лікарні нам відповідають: «Пацієнт не наш, везіть до іншої лікарні». За радянських часів існував норматив: 1 лікар­ ня швидкої допомоги на 500 тис. населення, але, наприклад, у Києві функціонує лише один такий заклад, хоча їх уже має бути щонаймен­ ше 5. То куди везтимуть хворих парамедики? Нині КМДА створює 5 лікарень інтенсивного лікування на базі наявних медичних закладів для дорослих і 2 — для дітей. Але на все це потрібні час і кошти. Коли держава виділяє на охорону здоров’я мізер, ніякі парамедики її не врятують. Ми підтримуємо реформи — ті, що відбу­ ваються в рамках законодавчого поля і мають чітку логіку. Давайте спочатку створимо циві­ лізовану сімейну медицину, відновимо довіру до лікаря первинки, організуємо зручну для пацієнтів роботу поліклінік, щоб туди можна було потрапити не за талончиком, а тоді, коли потрібно, забезпечимо лікарні необхідним для повноцінної діагностики обладнанням, органі­ зуємо чітку роботу служби невідкладної допо­ моги, створимо мережу лікарень інтенсивного лікування. Чому у Відні 20 бригад швидкої, у Берліні — близько 60, а в Києві — 190? Бо європейська система охорони здоров’я працює як годинник на всіх без винятку рівнях, а наша швидка закриває всі амбразури. До того ж, нині на неї випадає додаткове навантаження. Наприклад, якщо кілька років тому в Києві тра­ плялося 3-5 вогнепальних поранень на рік, то зараз — така сама кількість щодня. Так, ми повинні враховувати світовий дос­ від, але не для того, щоб проводити зміни заради змін, а з метою вдосконалення чинної системи. Наприклад, при центрах екстреної допомоги діють навчально-тренувальні від­ ділення, є затверджені МОЗ програми навчання лікарів, фельдшерів, водіїв. У Казахстані ці відділення відокремили від центрів, перевели на госпрозрахунок і навчають там

немедичних працівників, лікарів інших спеці­ альностей для проходження атестації. Адже будь-який лікар (стоматолог, сексопатолог) повинен вміти виконати серцево-легеневу реанімацію. Також необхідно враховувати вітчизняні реалії і працювати над тими проблемами, які вони створюють. Зокрема, ми підтриму­ ємо ідею розширення мережі підстанцій для швидшого доїзду на місце виклику. І запропо­ нували, щоб у нових житлових масивах було передбачене їх обов’язкове будівництво. Але хто на це зголоситься, якщо забудовники при­ ватні? Щодо створення кол-центрів — такий у нас працює вже майже 30 років. Ми відкрили його першими в Україні. А також створили те­ лефон довіри. Усе це за кошти місцевої грома­ ди. Нині готові підключитися до спільної теле­ фонної мережі МНС, пожежників, поліції, щоб увійти в так звану систему єдиного виклику (у нас близько 26 аварійних служб, які можуть бути задіяні разом з медиками у тій чи іншій екстреній ситуації). Однак нашого бажання та готовності замало — має бути відповідна державна програма. Чекаємо… Бо нині ми ви­­ т­рачаємо близько 10 хвилин, щоб викликати рятівні служби на підмогу. А ще потрібен час на їх доїзд. Усе це затримує надання допомоги потерпілому. Ось широке поле діяльності для реформаторів. Роботи — непочатий край, на­ віщо вигадувати іще щось? Нам потрібно завершити реформи, які роз­ почали кілька років тому, щоб задовольнити потреби суспільства в наданні медичної до­ помоги, у тому числі на госпітальному етапі. Це розуміють не тільки медики, а й пацієнти. Тому всі хором стверджують: знову не з того розпочали.

Анатолій РОГОВ, президент Всеукраїнської асоціації працівників швидкої, невідкладної медичної допомоги та медицини катастроф, Заслужений лікар України

К

ожному, хто давно працює в нашій системі, боляче спостерігати за тим, що в ній дієть­ ся останнім часом. Адже в 70-ті роки минулого століття експерти ВООЗ визнавали її однією з кращих у Європі. Нині ж цю систему прагнуть остаточно зламати. І це роблять люди, котрі в ній ніколи не працювали. Вони взагалі нех­ тують думкою фахівців і навіть не вважають за потрібне радитися з ними. Так, у світі існують різні моделі надання екстреної медичної допомоги: коли лікар їде до пацієнта і коли хворого везуть до лі­ каря. Кожна з них має свої плюси та мінуси, але обид­ві працюють у різних країнах, тому аргументи на зразок «нам потрібно змінити систему» нікого не переконують. З якою ме­ тою? Якщо розглянути запропоновані зміни, теоретично все виглядає правильно. А як це реалізувати на практиці, ніхто не розповідає. До того ж, жодної новизни ідей не спостеріга­ ється — усе це вже давно обговорено, при­ йнято, тією чи іншою мірою реалізовувалося впродовж кількох років. Головна мета реформи служби — своє­ часне надання якісної екстреної медичної до­ помоги. Щоб її досягти, потрібно розпочати з кадрів. Але високі мрії розбиваються об реалії: маємо колосальний дефіцит лікарів. Сьогод­ ні 70% викликів обслуговують фельд­шерські бригади, лікарі залишають службу через низь­ ку заробітну плату, неналежні умови праці. У Києві — 17 підстанцій, і лише на кількох із них створено нормальні умови. А в деяких об­ ластях України на балансі центрів екстреної медичної допомоги взагалі немає жодного приміщення! Тож можна розповідати про те, що для пришвидшення приїзду бригад нам потрібно розширювати мережу підстанцій (і

це правильний шлях), але при цьому ніхто не дбає про людські умови навіть у вже існуючих підрозділах. До того ж, можна створювати не додаткові підстанції, а пункти постійного ба­ зування бригад. Також ми чуємо про розширення авто­ парку служби. Ну закупили свого часу нові, зовні привабливі, санітарні автомобілі. Але дуже хотілося б провезти в них тих осіб, які підписували технічне завдання на ці машини, — бодай по Хрещатику. А як почуваються в таких непристосованих салонах хворі, вагітні, медики, котрі працюють цілодобово? Та ще й на вітчизняних дорогах! Ми підтримуємо реформи служби, але не в тому вигляді і не в тій послідовності, як це нам пропонує МОЗ України. Потрібно по­ кращити кваліфікацію лікарів? Безперечно! Але коли розглянути кваліфікаційні вимоги до лікаря медицини невідкладних станів, кращого стандарту, аніж прописано, не при­ думаєш. Головне — знайти людей, які йому відповідатимуть, і стимулювати їх до роботи в надзвичайно складних умовах. Наша асоці­ ація надала низку пропозицій щодо вирішен­ ня цієї проб­леми. Ми розуміємо, що сьогодні держава не може збільшити оплату праці в рази. Але ж існує система певних доплат і надбавок для працівників служби екстреної допомоги, пот­р ібно її вдосконалити й зро­ бити такі стимули обов’язковими. Це бодай якось підвищить прес­т иж професії. Бо коли ставлення до працівників служби не змінить­ ся, у нас дійсно нікому буде працювати і до­ ведеться покладатися тільки на парамедиків. Наприклад, нині маємо такий дефіцит кадрів, що довелося встановити 7 режимів роботи диспетчерів центру — на роботу до нас їдуть із сусідніх областей (Сумської, Чернігівської, Житомирської). У системі навчання кадрів також достат­ ньо невирішених проблем. В Україні існує 7 кафедр, які готують лікарів медицини не­ відкладних станів, теоретична частина прог­ рами їх підготовки також у порядку. А от де відпрацювати практичні навички — питання риторичне. При кожній кафедрі має бути нав­ чально-тренувальний клас, тренери-інструк­ тори, а для цього потрібні кошти. Кожен лікар повинен бути зацікавлений в тому, аби пройти такий тренінг, але потрібно змінити систему атестації, щоб кваліфікаційну категорію прис­ воювали не за стаж роботи, а за кваліфіка­ цію, підтверджену складанням теоретичного і практичного іспиту. Та сама ситуація з підго­ товкою фельдшерів. Від зміни назви (параме­ дик замість фельдшера) робота не покращить­ ся, а на сьогодні в нас не готують фельдшерів медицини невідкладних станів. Хто заважає це зробити? Адже в кожній області є кілька медичних коледжів, один з них можна зробити базовим для підготовки таких фахівців. Тільки знову ж таки потрібно створити в цих закладах навчально-тренувальні класи, які можна ви­ користовувати і для підвищення кваліфікації вже працюючих фельдшерів. На базі центрів екстреної медичної допомоги слід організува­ ти й курси навчання водіїв. Іще один напрям реформ, що пропонують­ ся, — створення оперативно-диспетчерської служби. У кількох областях України цей проект вже реалізовано, і на це витрачено величезні кошти (не всім регіонам вдасться їх знайти). Тож замість закликів створювати такі опера­ тивно-диспетчерські служби потрібно прий­ няти державну програму, яка б допомогла це зробити, нехай і поетапно: забезпечити відпо­ відні приміщення, технічні умови, організувати роботу служб здоров’я, довідок по телефону, кол-центрів. Наприклад, у Києві такий уже давно й успішно працює — варто лише по­ ширити досвід по Україні. Тож не потрібно відволікатися від вирішен­ ня нагальних проблем служби «втіленням но­ вацій» у вигляді парамедицини. Для чого це? Щоб продемонструвати «ефективну роботу»

нової команди? Наша асоціація виступає за по­ етапні зміни у вже визначених попередньою реформою напрямках. Можна внести зміни в чинну нормативну базу. Наприклад, законом передбачено, що в структурі центру екстреної допомоги можуть бути дві юридичні особи: станція швидкої медичної допомоги і власне центр. Так не має бути. Як і подвійних назв на зразок «лікар екстреної (швидкої) допомоги» чи подвійних стандартів у вигляді нормати­ вів доїзду бригад швидкої — 10 хвилин для міста і 20 — для сільської місцевості. Такого немає ніде у світі. Ми також розуміємо, що нині багато питань вирішується на місцях, зокрема забезпечення матеріально-технічної бази служби. Утім, галузеве Міністерство має бути координатором усіх дій у напрямку вдос­ коналення її роботи. Ще один недолік чинно­ го закону в тому, що він регламентує надання медичної допомоги на догоспітальному етапі, і лише одна стаття стосується госпітального етапу, зокрема відділень невідкладної допо­ моги. Нині відбувається реформа місцевого самоврядування, формуються госпітальні округи, мережа лікарень інтенсивного ліку­ вання, тож необхідно узгодити всі ці момен­ ти, щоб у кожному окрузі функціонувала така лікарня з відділенням невідкладної допомоги й обов’язково була станція швидкої допомоги. Наші фахівці неодноразово зверталися з та­ кими пропозиціями до МОЗ, але складається враження, що це розмова з глухим. Або ж що нас, людей, які працюють у системі та мають відповідний досвід, сприймають як ворогів «нових задумів». Тому медики ставляться до останніх ініціатив МОЗ насторожено. Самі ба­ чите, яка реакція працівників служби у Львові, Запоріжжі, інших регіонах. Багато колег гово­ рять про те, що такі «реформи» — це злочин проти українського народу. Бо нашим пацієн­ там потрібна доступна, оперативна і якісна ме­ дична допомога на до- і госпітальному етапах. Усі розуміють, що парамедицина не є ключем до вирішення цієї проблеми.

Віктор ЗАБАШТА, директор Харківського КЗОЗ «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф»

І

дею запровадження парамедицини в Укра­ їні потрібно реалізувати дуже обережно і пос­т упово — необхідно розробити програми навчання парамедиків, підготувати для цього кадри, створити відповідну базу. І тільки тоді можна говорити про затвердження такої спе­ ціальності в Україні, а також посад відповід­ них фахівців у штатних розписах закладів. На сьогодні в нас такої професії немає. На мій погляд, парамедицина виправдовує своє існування у країнах, де лікарі отримують високі зарплати, користуються особливою повагою в суспільстві, де пацієнти апріорі не можуть уявити, що їх лікар поїде на швидкій когось рятувати на дорозі. Там парамедики отримують втричі менше, ніж лікарі, оскільки виконують функції транспортування хворих до госпіталю. У такий спосіб економляться кошти держави та страхових компаній. В Україні зарплатня, нижча, ніж у лікаря чи фельдше­ ра, нікого не зацікавить і не стимулюватиме до освоєння професії парамедика. Ми не завжди знаходимо лікарів і фельдшерів для роботи в центрі. Тоді на чому можна заощадити? На тер­ мінах навчання? То, за кількістю годин прог­ рами фельдшерської підготовки не набагато відрізняються від курсів парамедиків. Починати потрібно не із запровадження парамедицини, а з реорганізації всієї систе­ ми охорони здоров’я — у нас вона докорінно відрізняється від тих систем, де працюють па­ (Продовження на стор. 10)

9

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ (Початок на стор. 8) рамедики. Первинки в тому вигляді, у якому ми хотіли б її бачити, в Україні не існує. Тож люди звертаються до фахівців швидкої не тому, що їм так захотілося, а через безвихідь. Коли бути зовсім відвертим, то в нас екст­р ена медична допомога виконує ще й соціальну функцію. І перекласти її роль на плечі парамедиків неможливо. Українці вик­ ликають швидку, бо в них не завжди скла­ даються стосунки з дільничними лікарями. Якщо проаналізувати статистику вживання українцями лікарських препаратів, то можна дійти висновку: більшість з них роблять це за сімейною традицією, за порадою сусідів чи друзів, за рекомендацією провізора аптечної мережі, і лише на четвертому місці — за при­ писом лікаря служби екстреної допомоги і на останньому — за приписом дільничного або сімейного лікаря. Коли сімейний лікар стане першим порадником у цьому переліку, тоді, напевне, й відпаде потреба у виїздах швидкої, а бригади парамедиків зможуть просто пере­ возити до стаціонару постраждалих і хворих з гострими станами. Нині ж із запропонованої ідеї можна взяти лише один аспект — підготовку водіїв швидкої як парамедиків. У багатьох областях України втілено вимогу закону про об’єднання служ­ би екстреної допомоги й автобаз в єдине під­ приємство. Ми проводимо атестацію водіїв швидкої, навчаємо їх методам надання пер­ винної допомоги, тобто готуємо до роботи у складі бригади, а не до виконання функції візників. Водії в ролі статистів — це недопустима розкіш, яка може коштувати життя пацієнтові. Тому їх необхідно навчати (бодай на коротких курсах) сортуванню потерпілих, проведенню реанімаційних заходів, знайомити з обладнан­ ням карети екстреної допомоги, щоб на про­ хання лікаря принести дефібрилятор такий «помічник» не переплутав його з апаратом для штучної вентиляції легень. Усі члени бригади (а водій — один із них) повинні чітко знати і виконувати свої функції. Нині ми навчаємо водіїв власними силами, на волонтерських за­ садах, але було б добре, аби вони отримали спеціалізацію парамедика, а з тим і доплату за виконання таких обов’язків. Це зупинить плинність кадрів, до нас прийдуть люди за покликанням. А от змінювати фельдшерів на парамедиків не можна. Фельдшерська практика в Україні існує ще з ХІХ століття. Та й не зможе параме­ дик, якого навчають лише надавати першу ме­ дичну допомогу, встановити хворому діагноз і почати первинне лікування як фельдшер. На жаль, підготовка фельдшерів в Україні нині теж викликає багато питань. Головний її недолік — усіх їх (хто працюватиме в бригаді екстреної допомоги, хто потрапить до дис­ петчерської чи прийде на первинну ланку до сільського ФАПу) навчають за єдиною програ­ мою. Натомість медик, який планує працювати в диспетчерській службі екстреної допомоги, повинен знати психологію, вміти розмовляти з пацієнтом, а потім документально оформити таку бесіду, володіти комп’ютером тощо. Ми ж стикаємось із тим, що випускники коледжів, які приходять до нас на роботу, не знайомі навіть з оснащенням реанімобіля, не навчені основам роботи з медичним устаткуванням машини екстреної допомоги. Тож вчимо їх, як-то кажуть, з нуля і по ходу справи. Окремо хотів би сказати про роботу дис­ петчерів, яким доводиться оцінювати стан хворого по телефону і сортувати виклики екстреної допомоги. Згоден, що висока тем­ пература тіла у хворого — це ще не привід для приїзду до нього бригади екстреної допомоги. Але якщо один зі ста пацієнтів, якому диспет­ чер у цьому відмовить, загине від менінго­ кокцемії — постане питання його юридичної відповідальності. Тому повторю: не можна реформувати службу фрагментарно, передусім потрібно

налагодити роботу первинної ланки, як це вже давно зробили розвинені країни. Коли ми за­ безпечимо нашим пацієнтам надійні «тили» у вигляді сімейних лікарів, вони самі пере­с ­т ануть звертатися до швидкої з проханням надати допомогу при високій температурі тіла. А поки що залишати цих людей без першо­ го ешелону медичної допомоги ми не маємо права. Зрештою, нехай це буде «невідкладна допомога» при центрах сімейної медицини, як пропонують, або щось інше. Та поки що ми цю ланку знищуємо. Зате маємо інші «новини»: на первинку відправля­ ють імпортні реанімобілі, раніше замовлені для екстреної допомоги. Вони обладнані суперсучасними приладами, якими точно не користуватимуться фахівці сімейної медицини і навіть районних лікарень (бо не мають від­ повідних знань і кваліфікації). Сьогодні, коли наш Центр екстреної допомоги та медицини катастроф працює у прифронтовій зоні, де вкрай потрібні такі реанімобілі, недоцільно створювати йому альтернативу з непідго­ товлених фахівців. Ми — служба екстреного реагування, навіщо її дублювати? Усі інші ма­ шини повинні відрізнятися бодай кольором чи розпізнавальним сигналом, аби не сплутати їх. Також для невідкладної допомоги первин­ ної ланки потрібні свої диспетчерські, а ми вже налагодили чітку роботу єдиної обласної диспетчерської служби, що об’єднує медиків, рятувальників і поліцію. Можливо, невідкладна допомога первинки і має право на існування — ми переклали б на неї частину своїх викликів, наприклад, до хронічних хворих тощо. Але для цього потріб­ но чітко прописати її функції. Хоча в країнах з високим рівнем розвитку охорони здоров’я подібних служб, створених спеціально для первинного рівня, не існує.

Ляна БОЖКО, заступник директора Центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф міста Києва

П

ередусім маємо розібратися з тим, що насправді пропонують запровадити під гаслом парамедицини. Бо нині з високих три­ бун лунають абсолютно протилежні тези щодо реалізації цієї ідеї. З одного боку, ми чуємо, що парамедики — це не медичні працівники і що саме вони, а не лікарі, повинні працювати на швидкій. Це було першою тезою, яку озвучило керівництво МОЗ України і яка створила со­ ціальну напругу в суспільстві. Опісля почали говорити, що парамедики в Україні — це те саме, що й фельдшери. То навіщо гратися назвами? Але й надалі представники влади (не фахівці в охороні здоров’я) продовжують стверджувати, що парамедики — це немедич­ ні працівники. Нехай би вже розібралися між собою і з’ясували, що вони хочуть отримати в результаті таких реформ, а вже потім озвучу­ вали це «на люди». Ніхто не говорить про те, що парамедики зайві в структурі служби екстреної медичної допомоги. Мені довелося певний час працю­ вати лікарем кардіореанімаційної бригади, до складу якої входили тільки жінки. У випадках, коли необхідно було транспортувати пацієн­ тів у тяжкому стані, нам завжди допомагав водій, родичі, пожежники, міліція, випадкові свідки події. Хоча були й такі, що відмовляли та казали: «Вам за це зарплату платять». Тож парамедики незамінні, але як помічники лікаря та фельдшера, а не ті, хто працює замість них. Так само ніхто не заперечує необхідності підвищення кваліфікації персоналу служби. Але ця ідея не нова: її озвучували й попередні реформатори. От тільки до практичної її реа­ лізації ні в кого руки не доходять — у розпо­

рядженні служби немає достатньої кількості тренувальних центрів, манекенів, тренажерів, тобто молодим спеціалістам (фельдшерам і лікарям) фактично доводиться вчитися на ро­ бочому місці. Та якщо раніше вони мали мож­ ливість стажуватися в стаціонарі, реанімації, то нині їх там ніхто не чекає. У нашому Центрі лише один навчально-тренувальний клас, який працює з величезним навантаженням. Практичні навички потрібно вдосконалювати і відпрацьовувати до автоматизму, тож в ідеалі тренажери мають бути в кожному відділенні, але про це наші фахівці можуть тільки мрія­ ти. Нам хоча б ще один такий клас у Центрі оснастити. Не вирізняється новизною й інша ідея — водій-медичний технік. Свого часу в штаті швидкої були водії-санітари. У моїй практиці трапився такий водій, який допоміг провести реанімаційні заходи дитині, бо фельдшер що­ йно закінчив медучилище і не мав достатніх для цього навичок. Потім цю ідею «поховали», бо водіям-санітарам потрібно було доплачува­ ти (а почалися проблеми з фінансуванням), до того ж, не кожен водій міг освоїти такі навич­ ки (через вік, рівень базових знань тощо). В ідеалі це мають бути молоді люди з хорошою фізичною та й психологічною підготовкою, стійкі до стресу, з чітко визначеним обсягом обов’язків. Не кожен здатний виїхати на ДТП, бачити кров і після цього спокійно сісти за кермо автомобіля. До того ж, за нинішнього фінансування маємо значну плинність кадрів, тож доведеться знову і знову навчати, а потім втрачати підготовлених водіїв. В Україні парамедика немає в класифікато­ рі професій, натомість останнім часом ця ідея настільки нав’язується суспільству (до того, як розроблено і затверджено бодай законодавчі зміни, не кажучи вже про організаційні), що з’явилися громадські організації, які назива­ ють себе парамедиками. Вони пропонують по­ слуги з надання екстреної медичної допомоги, стверд­ж уючи, що мають у своєму розпоряд­ женні медичне обладнання, необхідні ліки. Але ж це суперечить законодавству України, яке не містить поняття «парамедики» і головне — передбачає, що будь-яка медична практика підлягає обов’язковому ліцензуванню. Де ці самоназвані парамедики беруть обладнання, чи пройшло воно метрологію, чи зареєстроване в Україні, у яких умовах зберігаються лікарські засоби і звідки вони в них? Хто відповідатиме за надання екстреної допомоги такими «фа­ хівцями» та його наслідки? Більше того, вони пропонують нам «перекидати» на них частину викликів від хворих, які, нап­риклад, не потре­ бують екстреної допомоги лікаря швидкої (не попереджаючи про це самих пацієнтів, які, без­ перечно, будуть шоковані таким «сюрпризом»). Але ж це взагалі протизаконні дії, порушення прав людини! Щодо отримання громадськими організаціями ліцензії на надання екстреної медичної допомоги — це взагалі сумнівне питання, адже в Законі України «Про екстрену медичну допомогу» чітко вказано, що це право мають винятково заклади системи екстреної допомоги. Члени громадських організацій (нехай вони називають себе і парамедиками) в цьому плані повинні виконувати свій грома­ дянський обов’язок. Став свідком аварії — до­ поможи, маючи при собі аптечку водія, спини кровотечу, виклич швидку тощо.

Нехтувати законодавством неприпустимо. Тому ініціативи їздити по Києву з кисневим ба­ лоном на мотоциклі викликають занепокоєння, не кажучи вже про можливість такого «ініці­ атора» надавати людям медичну допомогу без відповідної ліцензії. Врахуймо й питання збереження лікарської таємниці, доступ до конфіденційної інформації. Коли наша служба готувалася до проведен­ ня Євро-2012, до нас приїздило багато автори­ тетних консультантів з країн Європи. Під час спілкування з ними ми запитували, яку модель надання екстреної допомоги вони вважають найкращою — франко-германську (змішану) чи англо-американську (з парамедиками). Вони відповіли — найкраща та, котра у вас склалася і «прижилася» історично, вдосконалюйте її, а не перевертайте з ніг на голову. До цього у вас готове і суспільство, і медичні кадри. Тож краще б швидку розвантажили від непритаманних їй функцій (обслуговування непрофільних викликів), але ж для цього потрібно навести лад на первинці, активно працювати із самим населенням. Як приклад, сьогодні контрольно-експертна комісія роз­ глядала один із випадків: помічник депутата викликав бригаду швидкої і просто вимагав зняти ЕКГ удома, а потім ще й скаржився в усі інстанції на те, що йому в цьому відмови­ ли. Ось такий рівень культури. Напередодні Євро-2012 ми оглядали нові європейські авто­ мобілі швидкої допомоги, і наші лікарі заува­ жили, що в них зависокий поріг як для хворого. На що зарубіжні колеги здивувалися: «А ваші хворі що, в автомобіль самі заходять?» У їх розумінні пацієнт, який потребує екстреної допомоги, перебуває в такому стані, що його мають транспортувати на ношах. І так мало б бути, якби в нас була налагоджена робота інших медичних підрозділів. На жаль, цього немає, і швидка бере на себе чужі проблеми, бо хворі не винні. На сьогодні для них екстрена допомога — єдина доступна і безкоштовна. Чим допоможуть їм люди без медичної освіти? Ідея навчати поліцейських, пожежників, водіїв наданню невідкладної медичної до­ помоги — чудова, однак в Україні не існує єдиної системи такої підготовки. Це відзна­ чали й учасники нещодавньої Національної конференції з безпеки дорожнього руху. Щоб програми були однакові для всіх тренувальних закладів, ними повинні займатися тільки певні організації, які мають на це право, а не всі, кому заманеться заробити на цьому. Наприк­ лад, нам повідомили, що на курсах водіїв, де передбачено 18 годин медичної підготовки, жодного заняття на цю тему проведено не було. Коли буде чітко визначено, хто і де займається таким навчанням, тоді можна буде говорити про відповідальність. На сьогодні всі розмови про парамедиків в Україні можна сприймати лише як заяву про наміри. Немає жодного проекту докумен­ та, котрий можна було б обговорити, внести пропозиції, заперечити або підтримати певні позиції. Підготовка таких документів — три­ валий, складний і творчий процес, яким мають займатися професіонали. На жаль, сьогодні у відділі МОЗ, що курує питання надання екст­ реної допомоги, практично немає медичних працівників, тим більше людей з відповідним досвідом роботи. Які документи вони можуть підготувати?

НАСТУПНА ТЕМА Шановні читачі! Відкриваючи «Дискусійний клуб», ми ставили за мету дати кожному лікарю можливість висловитися з приводу наболілого. Тема нашого наступного обговорення:

«Гроші — за пацієнтом: чарівний клубок чи український лабіринт?» Чекаємо ваших листів на адресу: 04211, м. Київ, а/с 138, редакція газети «Ваше здоров’я» або на e-mail: vz@vz.kiev.ua

10 www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

РЕПОРТАЖ ІЗ ГАРЯЧОЇ ТОЧКИ

23 грудня 2016 року

ЛІКАРІВ НА «ПЕРЕДКУ» КАТАСТРОФІЧНО БРАКУЄ Підполковник медичної служби, вінничанин Валерій Кушнір нещодавно повернувся із зони проведення антитерористичної операції. Упродовж двох місяців він служив начмедом однієї з військових бригад, розташованої безпосередньо на «передку», в Авдіївці. Каже, що за цей час пройшов пришвидшений курс «молодого бійця», адже через брак медиків у військовому формуванні йому як начмеду доводилося виконувати функції і санінструктора, і фельдшера, і лікаря-терапевта, і керівника медичної структури.

автівки. Промзона перетворилася на полігон для військових тренувань. Ми навчилися жити в цих умовах і навіть розрізняти на слух, що стріляє: «Град», АГС чи звичайні міномети. Під час обст­ рілів ховалися до бліндажів. Але, на жаль, був випадок, коли командир не встиг добігти. Від нього практично нічого не залишилося…

Робочий день — 24 години на добу

Валерій КУШНІР, начальник шкірновенерологічного відділення Військовомедичного клінічного центру Центрального регіону, полковник медичної служби

«Промка» — полігон для ворожих тренувань Я потрапив в Авдіївку на промзону, до якої зараз прикута увага і в Україні, і за її межами, під час другої ротації. Уперше в зону АТО поїхав у квітні 2014 року. Спершу перебував на полігоні «Близнюки» в Запоріжжі, потім — у Карлівці, яку тоді прицільно обстрілювали, — від села, можна сказати, нічого не залишилося. Майже всі будинки знищені, а цивільних жителів практично не було. Уціліла лише дамба, з одного боку якої були наші, з іншого — сепаратисти. Під час першої ротації я фактично пройшов бойовий вишкіл. Ніс службу в лікарсько-сестринській бригаді одного з підрозділів, котрий базувався в секторі В. Кілька разів асистував на операціях, але здебільшого займався оглядом хворих, «озброївшись» найпримітивнішим набором інструментів: фонендоскопом, тонометром, термометром і деякими медикаментами… Ротували мене в Іловайську, буквально за кілька днів до тих сумнозвісних подій. Улітку 2016 року я проїздив Карлівку вдруге. Помітив, що селище почали відбудовувати, багато чого відновили, але що далі до Авдіївки, то ситуація погіршувалася. Канонада в цьому районі майже не вщухає. Намагаючись вибити наші підрозділи, бойовики майже щодня обстрілюють ділянку лінії розмежування. Навколишній пейзаж нагадує голлівудський блокбастер: зруйнована інфраструктура, розтрощені будинки, обгорілі

У тих умовах неможливо розслабитися чи відпочити. Ми навіть забували, який сьогодні день, адже працювали без вихідних. Робота тривала практично 24 години на добу: постійні оперативні виїзди, поранені, вбиті… Найважче було чекати закінчення обстрілу. Заспокоюєшся лише після того, як відзвітують, що все добре і поранених немає. Але таке траплялося нечасто. Щодо забезпечення, то від держави отримували всі необхідні медикаменти. Траплялися препарати, у яких закінчувався термін придатності. Ми їх перевіряли за старими «дідівськими» методами. Береш таблетку, підіймаєш її на 30 сантиметрів над столом і випускаєш з рук, якщо вона, впавши, не розсипається, значить, її ще можна використовувати близько півроку. Це прості канони ще радянської медицини.

Головне завдання — доставити пораненого вчасно За добу доводилося надавати допомогу щонайменше десятьом бійцям. Здебільшого це були поранені, яких ми доправляли в стабілізаційний центр, що діяв на базі стаціонарної лікарні

Навчально-тренувальні заходи на полігоні «Близнюки» (Запорізька область)

в Авдіївці. Передавали їх на руки талановитим лікарям — Роману Козаку, Максиму Іваннікову, Тарасу Барану, Андрію Гуді. Їх завданням було стабілізувати хворого, а моєю — довезти його протягом «золотої години». І найдовший термін, за який ми робили це, становив 42 хвилини. Найкоротший — 15 хвилин. З огляду на стан тамтешніх доріг і ще радянський транспорт це був рекорд. Жодного пораненого в дорозі не втратили — така маленька, але важлива перемога. Через брак техніки для евакуації та надання першої невідкладної допомоги змушені були звертатися до медиків-добровольців. Коли щось ламалося в нашій «таблетці», просили волонтерів, бо з їх допомогою було легше і швидше вирішити нагальні проблеми. Бюрократія на передовій не дає дихати. Щоб знайти запчастину до автомобіля, треба написати кілька заявок в різні інстанції, і не факт, що деталь знайдуть і привезуть. А машина має бути на ходу зараз, у цю секунду. Тому щиро дякую волонтерам — ангелам цієї війни. Час від часу з метою безпеки доводилося змінювати маршрути. Якось під обстріл потрапила наша «таблетка», обліплена червоними хрестами. По машині вели прицільний вогонь. Куля влетіла в лобове скло і пройшла за сантиметр від голови нашого медика. Їй та водієві склом посікло обличчя. На щастя, вони встигли вискочити з машини. За 15 хвилин авто підірвали...

Найбільша біда — брак кадрів Безпосередньо в промзоні Авдіївки медики мають чимало завдань: від порятунку поранених до про-

Евакуація пораненого з поля бою до стабілізаційного центру в Авдіївці

ведення занять із тактичної медицини з особовим складом. Але до цього, як правило, не доходить — часу не вистачає. Бо лікарів на «передку» катастрофічно бракує. За штатом у бригаді, де я виконував обов’язки начмеда, мало бути 178 медичних працівників (лікарі, медсестри, санінст­ руктори, фельдшери, водії), а фактично — 60 осіб загалом. Забезпечення медиками становило 29% (коли йшов на ротацію, уже було 36%). Тобто там ти — і начмед, і лікар, і фельдшер, і санінст­ руктор. Кожна людина виконувала три-чотири функції. І зняти її з місця означало навантажити ще когось. У кожному батальйоні був свій медпункт, який мав би очолювати лікар, проте на той час, коли я перебував у бригаді, жодного лікаря в медпунктах не було, натомість там працювали санінструктори та фельдшери. І це, правду кажучи, були просто феноменальні спеціалісти. Півтора-два місяці я витратив на те, аби налагодити роботу, навчити людей правильно діяти в тих чи інших ситуаціях та вести документацію, донести інформацію, за що відповідає той чи інший медичний заклад і куди направляти поранених і планових хворих, пояснити, що таке довідки про травми, ВЛК тощо. Чому ця робота не була організована? Раніше там працювали мобілізовані лікарі, а не кадрові офіцери. Вони не знають цієї кухні, військового механізму. Цивільні медики звикли до роботи у звичайних умовах, а на передовій — надзвичайні. І через виконання деяких обов’язків було недосконалим. А медична статистика — річ серйозна, її треба вести скрупульозно. Найбільше дратувало те, що на тебе щодня сипалися розпорядження і накази, причому з різних інстанцій: оперативно-тактичного угруповання, штабу АТО, Міноборони. І всі вимагали документів «на вчора». З огляду на умови, у яких ми перебували, це іноді виглядало смішно. А фактично, якщо військове формування — на території бойових дій і несе бойове чергування, воно підпорядковується лише оперативнотактичному командуванню.

Не вистачає і лікарів людської душі Держава призвала в армію своїх громадян, частково захистивши тільки їх тіла: видали каски та бронежилети. Але, на жаль, ніхто не думає про душу людини — її психічний захист. У зоні бойових дій, безпосередньо на передовій, немає психологів, є тільки капелани і «політруки», які більше займаються мотивацію та дисципліною. Але іноді трапляються ситуації, коли бійця «з’їдає» зсередини. А командиру не завжди вдається приділити належну увагу кожному солдату. Такий стан впливає на перебіг хронічних недуг. Як дерматолог я можу сказати, що на фоні стресу загострюються і псоріази, й екземи. Узагалі ж порівняно з 2014 роком спос­ терігається зростання частоти шкірних захворювань в учасників АТО. І це не через те, що хлопці не мають можливості дотримуватися елементарних гігієнічних норм (із цим в армії все нормально), проблема в тому, що задля збереження свого життя вони змушені бути в повному обмундируванні в будь-яку погоду. Звісно, порівняно з 2014 роком ситуація у військовій медицині помітно покращилася. Але до того, щоб назвати її хоча б нормальною (не кажу вже про відмінну), ще, на жаль, дуже далеко. Записала Олеся ШУТКЕВИЧ, спеціально для «ВЗ», м. Вінниця

УВАГА! ТРИВАЄ АКЦІЯ «ГАЗЕТА ДЛЯ ГЕРОЯ»! Редакція газети «Ваше здоров’я» висловлює повагу медикам, що брали участь в АТО, і на знак пошани дарує всім героям безкоштовну передплату на наше видання на 2017 рік! Валерій КУШНІР, начальник шкірно-венерологічного відділення Військово-медичного клінічного центру Центрального регіону, підполковник медичної служби, також отримує такий подарунок. Вітаємо!

УМОВИ АКЦІЇ Для того щоб отримати безкоштовну передплату на газету «Ваше здоров’я», надішліть на адресу редакції: копію Посвідчення учасника бойових дій; ПІБ, місце роботи й посаду, контактний номер телефону та адресу проживання. Чекаємо ваших листів на поштову адресу: 04211, м. Київ, а/с 138, або на e-mail: vz@vz.kiev.ua.

11

ЛІКИ, ЩО ЛІКУЮТЬ

ЧИ ЗАКІНЧИТЬСЯ ЕРА АНТИБІОТИКІВ? У всьому світі занепокоєні зростаючою стійкістю мікроорганізмів до антибіотиків та появою так званих суперінфекцій. Розвинені країни намагаються знайти шляхи виходу із ситуації. Чи приєднається до них Україна?

Світлана ДУДНИК, учений секретар ДУ «Український інститут стратегічних досліджень МОЗ України», кандидат медичних наук

Мода на антибіотики зросла, на відкриття — минула Чудодійні властивості антибіотиків, які допомогли подолати багато невиліковних хвороб, перетворили їх на «паличку-виручалочку»в усіх без винятку ситуаціях — навіть при вірусних респіраторних захворюваннях, при яких вони абсолютно недоречні. За оцінками Експертної комісії з боротьби з антибіотикостійкими бактеріями США, у світі щороку використовується близько 73 млрд разових доз, або 300 тис. тонн, антибіотиків. Світова ж статистика свідчить, що майже у 50% випадків їх призначення є безпідставним: ці ліки або не потрібні пацієнтам (наприклад, при риніті, ларингіті, гострому неускладненому бронхіті), або використовуються через неправильно встановлений діагноз, або й усупереч рекомендаціям лікаря. Ще І. П. Павлов застерігав: впливаючи на мікроорганізми, не слід забувати, що вони також мають свої інтереси. У боротьбі за виживання виграє мудріший, тож бактерії набагато швидше знаходять захист, ніж людство — зброю проти них. Кількість ефективних антимікробних засобів невблаганно зменшується, а перспективи появи нових класів антибіотиків, здатних здолати супербактерії, не намічається. Мало охочих інвестувати в такі наукові дослідження, адже це вважається неприбутковою справою, «трендовими» є ліки від хронічних захворювань. Хоча нині світова наука й розробляє деякі нові антибіо­тики, прогнози щодо їх ефективності невтішні — жоден із них не претендує на роль панацеї проти небезпечних і стійких форм бактерій. Натомість кількість смертей від суперінфекцій у всьому світі постійно зростає. Тільки у США внаслідок захворювань, спричинених полі- і панрезистентними до антибіотиків бактеріями, щорічно помирає майже 100 тис. осіб. Якщо ситуація не зміниться, людство вимиратиме вже не від суперінфекцій, а від найпростіших мікробів. Ця проблема ставить під загрозу майже всі досягнення сучасної медицини. За відсутності ефективних антибіотиків значно

12

зросте ризик під час трансплантації органів, хіміотерапії та хірургічних операцій. До того ж, коли інфекції не піддаються лікуванню антибіотиками першої лінії, слід використовувати набагато дорожчі препарати, унаслідок чого дов­ше триває терапія (часто такі хворі потребують госпіталізації), а відтак — зростають витрати держави і пацієнтів. В останній доповіді ВООЗ Antimicrobial resistance — Global report on surveillance 2014 представлено оцінку економічного навантаження на бюджети країн у зв’язку з антибіотикорезистентністю. Тільки в ЄС вартість лікування резистентних патогенів оцінюється приблизно в 1,5 млрд Євро на рік. Управління з оцінки технологій США підрахувало, що витрати на управління резистентністю до антибіотиків у країні обходиться у близько 10 млрд дол. щорічно. За даними ВООЗ, протягом наступних 35 років близько 300 млн осіб передчасно помруть через антибіотикорезистентність, а її наслідки для світової економіки виллються у 100 трлн дол. (якщо не буде вжито відповідних заходів). Чи існує вихід із ситуації? Якщо інтенсифікувати впровадження нових антимікробних препаратів, розробляти лікарські засоби абсолютно іншої структури та суворо контролювати поширення резистентності мікроорганізмів до ліків, котрі вже використовуються, можна досягти успіху. Але це питання перспективи, і ніхто не може дати гарантії, що нові ліки таки винайдуть.

Тривога всього світу А тим часом перелік «впертих» бактерій нев­ пинно зростає. Наприклад, стійкість поширеної кишкової бактерії Klebsiella pneumoniae, яка може спричинювати небезпечні для життя інфекції, до препаратів «останньої надії» (карбапенемів) спос­терігається вже в усіх регіонах світу. Вона часто стає причиною внутрішньолікарняних інфекцій, таких як запалення легень, інфекції крові тощо. У деяких країнах антибіотики-карбапенеми вже виявилися неефективними в лікуванні більше ніж половини пацієнтів, уражених цією інфекцією. Неабиякого поширення набула і стійкість E. coli до фторхінолонів — антибіотиків, які найчастіше застосовують для лікування інфекцій сечових шляхів. У багатьох країнах така терапія довела свою неефективність також у понад 50% випадків. Щонайменше у 10 країнах (зокрема в Австралії, Австрії, Канаді, Франції, Японії, Норвегії, Словенії, Швеції, Великій Британії) уже зафіксовано випадки неспроможності вилікувати гонорею препаратами «останньої надії» — цефалоспоринами III покоління. З цієї причини ВООЗ нещодавно оновила рекомендації щодо лікування згаданої недуги, зокрема не радить використовувати й хінолони. Гонорея переміщується в перелік інфекцій, які незабаром можуть стати невиліковними. Також були оновлені рекомендації ВООЗ з лікування хламідійних інфекцій та сифілісу.

Поширилася стійкість до препаратів першого ряду Staphlylococcus aureus, які часто спричиняють тяжкі внутрішньолікарняні інфекції. За оцінкам експертів, ймовірність смерті хворого, інфікованого метицилін-резистентним золотистим стафілококом, на 64% вища, ніж пацієнта з нерезистентним штамом. Донедавна препаратом «останньої надії» для лікування небезпечних для життя інфекцій, спричинених Enterobacteriaceae, вважався колістин. Проте останнім часом у деяких країнах така терапія вже не спрацьовує, що може обумовити непереможність цієї інфекції. Особливо тривожною є ситуація з мультирезистентним туберкульозом. За даними ВООЗ, у 2014 році налічувалося приблизно 480 тис. випадків туберкульозу зі стійкістю до двох найдієвіших антимікобактеріальних препаратів. Лише чверть із них виявлені та зареєстровані. Та що найгірше — лікування туберкульозу, стійкого до двох препаратів, було ефективним лише у 50% випадків. Туберкульоз із широкою лікарською стійкістю (щонайменше до 4 основних антимікобактеріальних препаратів) виявлено у 105 країнах. Усі ми розуміємо, що Україна також перебуває в особливій зоні ризику. Хоча впродовж 20122015 років рівень захворюваності на туберкульоз нашого населення зменшився на 9%, у 2016 році (порівняно з 2015-м) відбулося збільшення кількості таких хворих на 8%. Надзвичайної актуальності набуває поширення мультирезистентного туберкульозу (МРТБ). У 2014 році Україна вперше ввійшла до п’ятірки країн світу з найвищим тягарем МРТБ. Порівняно з 2009 роком чисельність таких хворих зросла більше ніж удвічі. Частка випадків туберкульозу із розширеною резистентністю становить 17% від загальної кількості хворих із МРТБ. Вітчизняні кардіологи, зокрема фахівці Національного інституту серцево-судинної хірургії ім. М. М. Амосова, також занепокоєні результатами таких спостережень. Так, упродовж останніх 2-3 років вони реєструють збільшення кількості випадків інфекційного ендокардиту, серед яких різко зростає частка спричинених антибіотикорезистентними штамами. Їх стійкість до цефалоспоринів становить 80-100%, до цефуроксимів — 40-50%, навіть до антибіотиків резерву — 40%.

Здоров’я — одне на всіх? У травні 2015 року на 68-й сесії Всесвітньої асамблеї охорони здоров’я було прийнято Глобальний план дій боротьби зі стійкістю до протимікробних препаратів, який передбачає 5 стратегічних завдань: 1) підвищити інформованість суспільства щодо стійкості до протимікробних препаратів; 2) поси ли т и епіднагляд і нау кові дослідження; 3) зменшити кількість випадків зараження;

4) оптимізувати використання протимікробних препаратів; 5) забезпечити інвестиції на протидію стійкості до протимікробних препаратів.

21 вересня 2016 року відбулася нарада Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй, яка розглянула ці питання й акцентувала увагу світової спільноти на необхідності нарощувати зусилля в цьому напрямку й активізувати багато­секторальну діяльність. Держави — члени ООН у спільній заяві взяли на себе зобов’язання розробити національні плани дій з протидії стійкості мікроорганізмів до антимік­ робних препаратів на основі глобального плану, зокрема в напрямку посилення моніторингу за інфекціями, резистентними до антибіотиків, контролю застосування антибіотиків у медицині, ветеринарії й сільському господарстві, а також посилення фінансування згаданих питань та їх відображення у планах міжнародного співробітництва.

Під збільшувальним склом У Європі створено систему спостереження за станом мікробної резистентності — European Antimicrobial Resistance Surveillance Network (EARS-Net). Слід зазначити, що будь-яка країна Європи (у тому числі й Україна) має можливість відправляти результати власних мікробіологічних досліджень до цієї системи, було б бажання. Дані, які отримують у результаті епідеміологічних досліджень, використовують для розробки регіональних рекомендацій з емпіричної терапії інфекційних захворювань.

EARS-Net є мережею національних систем спостереження і забезпечує європейські довідкові дані про стійкість до протимікробних препаратів для системи громадського здоров’я. Мережа координується і фінансується Європейським центром з контролю і профілактики захворювань. Уряди економічно розвинених країн також створюють державні мережі мікробіологічних лабораторій, які здійснюють постійний моніторинг резистентності. Національні мережі систематично збирають дані клінічних лабораторій у своїх країнах (усього це 900 лабораторій громадської охорони здоров’я, які обслуговують понад 1400 лікарень Європи). ВООЗ також розробила глобальну систему нагляду за антибіотикорезистентністю (GLASS) для зміцнення стандартизованого спостереження за резистентністю у всьому світі. Система дає змогу зібрати, порівняти та перевірити дані різних країн і на підставі аналізу прийняти обґрунтовані рішення, активізувати місцеві, національні й регіональні дії, спостерігати за виконанням національних систем епіднагляду та підтримувати обмін інформацією на глобальному рівні. На жаль, України в переліку цих країн немає. Узагалі згідно з оцінкою експертів Європейського центру з профілактики та контролю захворювань (European Centre for Disease Prevention and Control), в Україні не існує національної стратегії та/або плану дій з раціонального використання протимікробних агентів у медицині та ветеринарії; із запобігання та контролю стійкості до антибіотиків; недостатньо врегульовано питання щодо призначення ліків; епідеміологічний нагляд за патогенами та протимікробною резистентністю дуже обмежений, а щодо деяких інфекцій — узагалі відсутній. Крім того, в Україні наразі немає національної стратегії чи бодай ефективної програми епідеміологічного нагляду та контролю за інфекційними хворобами у сфері надання медичної

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ЛІКИ, ЩО ЛІКУЮТЬ

23 грудня 2016 року

допомоги. Офіційна статистика також, на жаль, не відображає масштабів проблеми поширення інфекцій, що передаються під час надання медичної допомоги, — в Україні реєструється близько 7 тис. випадків внутрішньолікарняної інфекції щороку, тоді як розрахункова їх кількість становить, за різними даними, від 250 до 800 тис. випадків.

Як не заговорити проблему Останнім часом в Україні почали обговорювати проблему антибіотикорезистентності. Зокрема, у жовтні 2016 року відбувся круглий стіл «Антибіотикорезистентність та інфекційний контроль», у якому взяли участь народні депутати, представники Адміністрації Президента України, Уряду, НАМН України, департаментів охорони здоров’я обласних державних адмініст­ рацій, вищих навчальних закладів, асоціацій, міжнародних та громадських організацій. Було прийнято рішення розробити Порядок збору інформації про застосування зареєстрованих в Україні протимікробних лікарських засобів, посилити контроль за їх призначенням та відпуском в аптечних закладах, розробити національну стратегію та план дій, які стануть дорожньою картою у протидії загрозі. На сьогодні при МОЗ України створено робочу групу з розробки Національної стратегії та плану дій щодо боротьби зі стійкістю до протимікробних препаратів. Натомість є певна законодавча база для роботи у сфері протимікробної резистентності, сформована Наказом МОЗ України від 15.04.2007 р. №167 «Про затвердження методичних вказівок Визначення чутливості мікроорганізмів до антибактеріальних препаратів», де визначено елементи національної програми епіднагляду за протимікробною резистентністю (ПР). Також розроблені офіційні методичні вказівки, які мають бути прийняті. До того ж, нова урядова стратегія щодо обачного використання протимікробних агентів у медицині людини та ветеринарній медицині, яка наразі розробляється, дасть змогу впровадити систему епіднагляду за споживанням протимікробних препаратів на національному рівні. Але поки що стан справ у цій сфері не додає оптимізму. Наприклад, існує Національний протокол, затверджений Наказом МОЗ України від 04.04.2008 р. №181 «Про затвердження методичних рекомендацій ”Епідеміологічний нагляд за інфекціями області хірургічного втручання та їх профілактика”», який зобов’язує всі лікарні брати участь в епіднагляді. Однак, вочевидь, ці рекомендації неправильно впроваджуються — у лікарнях виникають проблеми, пов’язані з хірургічними процедурами, уведенням анестезії, спостерігається неналежна дезінфекція обладнання. Дані щодо епіднагляду збирають у хірургічних та акушерських відділеннях, а звіти відділень інтенсивної терапії враховують лише тоді, коли вони стосуються хірургічних пацієнтів. На рівні лікарень запроваджено пасивний та активний епіднагляд, ним опікується призначений лікарнею епідеміолог, діяльність якого підтримує Комісія (комітет) з інфекційного контролю. Проте ця система впроваджена щонайбільше в 10% закладів. Система збору даних, реєстрації й епідеміологічного нагляду за випадками не працює належним чином, а статистика значно «причесана». В Україні не проведено жодного систематичного дослідження щодо частоти знову виявлених захворювань або використання протимікробних препаратів у лікарнях інтенсивної терапії і, схоже, поки плани щодо їх проведення — тільки на словах. До всього у вітчизняних лабораторіях бракує необхідного технічного обладнання та матеріалів для проведення аналізів, а це обмежує зас­ тосування сучасних методів для ефективного виявлення та діагностики патогенів ПР. Відомо, що результати лікування залежать від правильного вибору антибіотика, а це можливо лише за наявності даних про резистентність до нього штамів бактерій. До того ж, етіологічна структура та чутливість до проти-

мікробних препаратів залежно від політики їх використання в різних країнах світу також відрізняються, що свідчить про необхідність вивчення антибіотикорезистентності не тільки на національному, а й на регіональному рівнях. Її масштаби можна з’ясувати під час серйозних багатоцентрових досліджень на державному рівні та шляхом постійного моніторування цього питання. На жаль, в Україні подібні дослідження не проводять, а масштаби поширення резистентності визначають за результатами вивчення окремих штамів бактерій. У світі ж прийнята практика проведення багатоцентрових дослід­ жень, які виконують за єдиним протоколом із залученням великої кількості країн. Їх ініціаторами та спонсорами є великі фармацевтичні компанії.

Із чого почати? Оскільки проблема антибіотикорезистентності має три основні «корені» (надмірне та неконтро­ льоване застосування антибіотиків пацієнтами, нераціональне призначення цих препаратів лікарями та неправильне їх використання у сільському господарстві й ветеринарії), не можна обмежуватися одним напрямком діяльності. Утім, багато залежить саме від раціонального використання антибіотиків пацієнтами, тож варто звернути особливу увагу саме на ці аспекти. По-перше, українські хворі зловживають антибіотиками. За статистикою, населення України щороку витрачає на придбання цих засобів 15 млрд грн. Причому половину з них використовують не за призначенням лікаря, а з метою самолікування. По-друге, важливого значення набуває запровадження системи реімбурсації вартості протимікробних лікарських засобів. Адже доведено, що однією з причин антибіотикорезистентності є відсутність якісних і доступних ліків. Коли пацієнти отримують неоптимальні концентрації протимікробних препаратів (через відсутність коштів на придбання якісних ліків чи завершення курсу лікування), створюються умови для розвитку лікарської стійкості. Налагодивши ланцюг «пацієнт — лікар — пацієнт — провізор», можна не лише забезпечити населення України необхідними ліками, а й контролювати при цьому раціональність їх використання. По-третє, важливим кроком до вирішення проблеми є запровадження в Україні європейських стандартів лікування. Ні для кого не сек­ рет, що наші лікарі досить часто призначають антибіотики, не визначаючи необхідності їх застосування чи чутливості до них. Саме тому протимікробні препарати мають реалізовуватися тільки за рецептом. У 2006 році Уряд України спробував врегулювати це питання, але спротив рецептурному відпуску ліків виявився настільки потужним, що план провалився. Наразі в Україні не існує реальної стратегії щодо того, як забезпечити доступність антибіотиків і водночас подолати проблему надмірного та нераціонального їх використання. Наукові дані свідчать про пряму залежність між масштабами застосування антибіотиків і формування резистентності до них. Саме тому особливо цінним є моніторинг споживання цих препаратів, завдяки якому можна спрогнозувати рівень стійкості та спланувати заходи щодо

«

її стримування. У Європі ще з 1997 року проводиться міждержавний моніторинг споживання антибактеріальних препаратів — у рамках проекту European Surveillance of Antimicrobial Consumption (ESAC). Перші публікації результатів огляду з’явилися в 2005 році, у них була продемонстрована динаміка призначення антибіотиків в 26 країнах Євросоюзу відповідно до пори року, за регіонами. Для оцінки рівня споживання препаратів зазвичай використовують рекомендовану ВООЗ методологію розрахунку DDD/1000/день, яка дає змогу отримати уніфіковані дані для порівняння й оцінки споживання антибіотиків в різних регіонах конкретної країни або світу. DDD — це кількість добових підтримуючих доз, вжитих хворими на певній території (у конкретному регіоні, медичному або аптечному закладі) за певний період часу (місяць, квартал, рік). На жаль, в Україні дослідження споживання антибактеріальних препаратів із використанням уніфікованих міжнародних показників поодинокі та не систематизовані.

Сила громадської думки Встановлено, що у країнах з високим рівнем доходу населення вживає менше антибіотиків. Це залежить зокрема й від рівня його медичної культури. У 2015 році ВООЗ провела опитування громадян 12 країн (Барбадосу, Китаю, Єгипту, Індії, Індонезії, Мексики, Нігерії, Російської Федерації, Сербії, Південної Африки, Судану і В’єтнаму) з метою вивчення їх поінформованості щодо стійкості до антибіотиків. Так от 64% респондентів були переконані, що антибіотиками можна лікувати застуду і грип, майже 32% — що з поліпшенням самопочуття слід припинити прийом антибіотиків, а не завершувати призначений курс лікування, 44% опитаних вважають, що стійкість до антибіотиків є проблемою лише для тих, хто їх регулярно вживає. Цікавими виявилися й інші результати опитування: 25% респондентів схиляються до того, що можна використовувати антибіотики, призначені їх родичам (для лікування того самого захворювання), 43% купують ті ліки, які свого часу допомогли одужати їм самим. Особливо охочі до «ударної антибіотикотерапії» з найменшого приводу молоді люди — вони вдаються до неї значно частіше, ніж старше покоління, однак переважна більшість усіх опитуваних переконані: вони особисто не можуть зарадити вирішенню проблеми антибіотикорезистентності та практично впевнені, що медицина впорається із цим завданням до того, як ера антибіотиків зазнає краху. Іще одна деталь — 73% респондентів «кивають» у бік фермерів, мовляв, аби ті менше годували тварин антимікробними препаратами, «шлагбаум» в аптеки міг би й не знадобитися. Хто правий, хто ні — розсудить час, а поки що уряди різних країн розробляють і впроваджують спеціальні програми інформування громадськості, аби виховати культуру споживання антибіотиків. І вже мають певні досягнення. Зокрема, французька програма з промовистою назвою «Антибіотики не застосовують автоматично» сприяла скороченню вживання цих препаратів при гострих респіраторних вірусних інфекціях на 26,5%. У Канаді реалізація програми «Чи потрібні мікробам антибіотики?» знизила їх використання при респіраторних ін-

ЗА ДАНИМИ ВООЗ, ПРОТЯГОМ НАСТУПНИХ 35 РОКІВ БЛИЗЬКО 300 МЛН ОСІБ ПЕРЕДЧАСНО ПОМРУТЬ ЧЕРЕЗ АНТИБІОТИКОРЕЗИСТЕНТНІСТЬ, А ЇЇ НАСЛІДКИ ДЛЯ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ ВИЛЛЮТЬСЯ У 100 ТРЛН ДОЛ. (ЯКЩО НЕ БУДЕ ВЖИТО ВІДПОВІДНИХ ЗАХОДІВ). ЧИ ІСНУЄ ВИХІД ІЗ СИТУАЦІЇ?

«

фекціях на 20%. Позитивні результати також дає програма «Думаю», що реалізується у США. Утім, потрібно підвищувати обізнаність щодо цього питання не лише пацієнтів, а й лікарів.

У магазин — як в аптеку? Проблема антибіотикорезистентності виходить за рамки суто медичної і має важливе соціально-економічне значення. Адже антибіотики пот­ рапляють в організм людини не лише з аптеки (за рецептом чи без нього), а й з навколишнього середовища — з продуктами харчування, водою, повітрям, яке насичується такими «ліками» через надмірне їх використання в сільському господарстві. Це призводить до шаленого зростання антибіотикорезистентності немедичного походження. Європейський союз та більшість розвинених країн світу запроваджують суворі обмеження щодо використання антибіотиків у фермерських господарствах у якості харчових добавок для здорових тварин. Зокрема, Норвегія практично повністю відмовилася від їх застосування під час вирощування лосося, який є одним з основних продуктів споживання громадян цієї країни та товаром на експорт. Сьогодні Норвегія має найбільший тоннаж вирощуваного на фермах лосося у світі і, ймовірно, найменший рівень використання антибіотиків. Тож за умови посилення координуючої ролі державних органів, створення міжвідомчих комітетів по боротьбі з резистентністю до протимікробних препаратів та розробки комплексних планів дії можна навести лад і у цій сфері: удосконалити національні стандарти в частині, яка регламентує застосування препаратів згаданої групи у ветеринарії та сільському господарстві, вакцинувати тварин для зменшення необхідності в антибіотиках і розробити альтернативні методи в рослинництві, зобов’язати дотримуватися вимог належної практики на всіх стадіях виробницт­в а й обробки харчових продуктів тваринного і рослинного походження. Стійкість до протимікробних препаратів — багатогранна проблема, яка стосується всього суспільства і визначається безліччю взаємопов’язаних факторів. Ізольовані зусилля тут малоефективні. Тому ВООЗ тісно співпрацює з Продовольчою і сільськогосподарською організацією ООН (FАО) та Всесвітньою організацією здоров’я тварин (Міжнародне епізоотичне бюро —МЕБ) у рамках підходу «одне здоров’я». З метою запобігання поширенню стійкості до антибіотиків у масштабах держави необхідно: забезпечити прийняття дієвого національний плану дій; поліпшити епіднагляд за стійкими до анти­біотиків інфекціями; посилити програми та заходи профілактики виникнення інфекцій і боротьби з ними; регулювати і заохочувати належне використання якісних препаратів і поводження з ними. Зі свого боку медпрацівники зобов’я­- зані: запобігати поширенню інфекції, забезпечуючи чистоту своїх рук, інструментів і нав­ колишнього середовища; призначати і відпускати антибіотики тільки в разі потреби — відповідно до стандартів лікування; інформувати групи з епіднагляду про інфекції зі стійкістю до антибіотиків; розповідати хворим про те, як правильно вживати антибіотики, про стійкість до них і про небезпеку їх неправильного використання; навчати пацієнтів, як запобігати інфекції (наприклад, методом щеплення, шляхом дотримання правил гігієни тощо). Індустрія охорони здоров’я також має докласти зусиль, зокрема інвестуючи кошти в наукові дослідження та розробку нових антибіотиків, вакцин, засобів діагностики.

13

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ ЧЕРК АЩИНА

ЕКСТРЕНА МЕДИЧНА ДОПОМОГА ЯК НАРІЖНИЙ КАМІНЬ МІСЦЕВИХ «КНЯЗІВСТВ» Минуло майже 4 роки, як українська швидка допомога живе за новим законом. Однак, незважаючи на впровадження нових правил у роботі служби, на місцях вони залишилися старими. Як вплинула реформа на роботу служби екстреної медичної допомоги і що за проблеми постають у ході її реалізації?

і бригадою швидкої допомоги, що перебуває найближче. За всіма цими параметрами маємо проблеми.

Владислав СВИРИДЕНКО, директор КП «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» Черкаської обласної ради

ВЗ Новий закон вирішив проблеми служби, чи все звелося лише до зміни назви?

— Закон України «Про екстрену медичну допомогу» — своєчасний і необхідний документ. Усі розвинуті країни регламентують роботу своєї екстреної медичної допомоги подібним нормативним актом. Проте особливість нашого соціу­ му в тому, що суворість законів нівелюється необов’язковістю їх виконання. Впровадження вищезгаданого закону дало можливість ще в 2013 році практично в усіх областях України створити одну установу або територіально-медичне об’єднання екстреної медичної допомоги. Вдалося вибудувати адміністративну систему із чіткою вертикаллю. І це правильно, оскільки швидка допомога має бути напіввійськовою організацією із чітким виконанням усіх завдань і дотриманням встановленого терміну прибуття на місце події. Бо все ж таки на першому місці в нашій роботі — оперативність. Якість — також важливий аспект діяльності, але без оперативності про неї нічого й говорити. Краще надати мінімум допомоги, але швидше, аніж у більшому обсязі, але із запізненням. «Золота хвилина», «золота година» в наданні медичної допомоги — це вкрай важливо. Щоб служба екстреної медичної допомоги виконувала свої функції оперативно, необхідно, аби всі механізми цієї системи працювали злагоджено. А що маємо в реальності? Відповідно до Закону ми створили в Черкаській області надійну систему екстреної медичної допомоги. Але це лише система. Для її діяльності необхідні стабільний стан і функціонування таких компонентів, як персонал, автомобілі з обладнанням, комунікації — зв’язок між постраждалим

14

ВЗ У чому вони полягають?

— Почнемо з персоналу — він недоукомплектований по всій Україні, зокрема й на Черкащині. Законодавством чітко виписано, що бригади екстреної медичної допомоги розділяються на лікарські (складаються з 1 лікаря і 2 фельдшерів) і фельдшерські (із 2 фельдшерів). Наразі в Черкаській області — 90% бригад, до складу яких входять один фельдшер і водій. Тут варто зазначити, що з будь-якою серйозною ситуацією, пов’язаною з наданням екстреної медичної допомоги, така бригада не впорається. Навіть якщо фельдшер дуже досвідчений і володіє всіма практичними навичками — фізично це неможливо. Як ми виходимо із такої ситуації? Цього року всі водії пройшли 12-годинний курс у навчально-тренувальному відділі. Усі вони оволоділи навич­ками з домедичної допомоги, склали іспити й отримали відповідний сертифікат. Вони знають, як включити обладнання, виміряти тиск, провести реанімацію, накласти джгут при артеріальних кровотечах. Це ще одні компетентні руки та голова в бригаді швидкої. Практично зараз водії виконують у нас функції парамедиків. Також з наступного року в нашому центрі з’являться 100 додаткових посад для доукомплектування бригад екстреної медичної допомоги. Це дуже важливо, але то лише перший крок у вирішенні вкрай важливого питання, адже на 100 бригад нам необхідно додатково понад 400 посад. ВЗ Як ви сприймаєте ідею Міністерства охорони здоров’я щодо заміни лікарів у бригадах швидкої парамедиками?

— Такі заяви Міністерства нас дуже занепокоїли. По-перше, потрібно визначитися, хто такі парамедики. Свого часу, коли запроваджували інститут парамедиків у США, бригади швидкої укомплектовували двома такими фахівцями. Зараз один із них — бакалавр медицини (це, по суті, помічник лікаря), який нав­чався 4 роки (неповна медична освіта) і знань у якого не менше, а інколи навіть більше, ніж у деяких наших лікарів. Там парамедик — це медичний спеціаліст, завдання котрого — робота поза межами лікарняного закладу. Визначенню парамедика в Україні відповідає фельдшер швидкої допо-

моги, що призначає лікування і несе за це відповідальність. Скажімо, у нашій державі людина з освітою медсестри не має права встановлювати діагноз і призначати лікування, а отже — самостійно працювати в бригаді швидкої. Тобто це юридичний бік питання. І другий момент — чому в США ця система працює? У них, як і в багатьох розвинутих державах, функціонує мережа відділень інтенсивної терапії. Це не приймальне відділення, де медсест­р а заповнює бланки, проводить санітарні процедури тощо. Лікарня інтенсивної терапії в США обов’язково має відділення невідкладної допомоги зі своїми мікрореанімаціями, мікроопераційними, мікродіагностичними центрами, розташованими на першому поверсі великої клініки. Тобто, якщо в державі є мережа таких лікарень і між ними відстань у межах 30-40 км, то включення до бригад швидкої допомоги навчених парамедиків має сенс. Вони стабілізують пацієнта і швидко доставлять у таку лікарню. А що в Україні? У ЦРЛ необхідного кадрового складу немає. Бригада швидкої із мигалкамисиренами несеться, хоче встигнути до пацієнта за 10 хвилин, як того вимагає Закон, і це правильно. Приїжджає, рятує, привозить пацієнта у ЦРЛ і на цьому все: у лікарні нас ніхто не чекає. Хворого ніхто не чекає! Там немає служби, яка в цілодобовому режимі готова прийняти невідкладного пацієнта. А якщо їх 7-10? Протягом останніх років ми вже неодноразово стикалися із ситуацією, коли в ДТП потрапляли автобус чи маршрутка, де 3-4 тяжких постраждалих, а так званих жовтих — 7-8. Одна ЦРЛ не справляється із такою кількістю пацієнтів. Їх доводиться розвозити по кількох сусідніх районах. Тому, поки в Україні не буде мережі ЦРЛ із відділеннями цілодобової медичної допомоги з повним кадровим, ліжковим і матеріальним ресурсом, обладнанням із киснем, дефібриляторами, медикаментами, де готові в будь-який час прийняти хворого, про бригади швидкої допомоги, що складаються винятково з парамедиків, не може бути й мови. До речі, зараз американці, проаналізувавши власну систему надання екстреної медичної допомоги, яка свого часу, можливо, заощадила гроші держави та страхових компаній, цікавляться нашим досвідом, коли в бригаді швидкої допомоги працюють висококласні фахівці. Під час спілкування з каліфорнійськими колегами я був здивований, коли вони сказали, що наша система краща. Думаю, істина — десь посередині.

ВЗ Американські парамедики працюють на сучасних автомобілях. А як у вас?

— Як я уже казав, автомобіль екстреної медичної допомоги — це інструмент роботи наших медиків. Від його класу, амортизації, обладнання залежать оперативність, своєчасність і якість надання екстреної медичної допомоги. Нині на Черкащині працює 100 бригад швидкої допомоги, із яких 39 — на автомобілях, закуплених за кошти держбюджету у 2013 році (експлуатуються з 2014-го), а 60 старих машин уже можна списати. Тобто Черкащина потребує термінової заміни 60-70 автомобілів. Якщо у 2017-му цього не станеться, то із середини року на всю область залишиться всього 50 бригад. Ремонтувати автомобілі дуже дорого. З початку року бюджет на такий ремонт був встановлений із розрахунку 9 тис. грн у рік на одну машину. Цього замало. Скажу більше — ремонтувати у великому обсязі економічно не рентабельно. Для вирішення цього питання вже розроблено й погоджено обласну програму «Екстрена медична допомога Черкащини 2017-2020», у якій передбачено оновлення автопарку спеціалізованого медичного транспорту. Але в Україні дуже розвинуте «містечкове князівство» — місцеві ради не хочуть розуміти загальнодержавних і загальнообласних проблем. Ні в кого не виникає сумнівів, що система екстреної медичної допомоги має бути обласного рівня, мати єдині підпорядкування, стандартизацію, уніфікацію, екстериторіальність, бо обслуговує пацієнтів по всій області незалежно від розташування району. Натомість ніхто в районах, об’єднаних громадах не хоче усвідомити, що на обслуговування швидкою допомогою і сільського, і міського мешканця необхідні кошти. Після зміни податкового кодексу, згідно з яким зібрані кошти почали залишатися в місцевих бюджетах, ми зіткнулися із ситуацією, коли на місцевому рівні просто не розуміють, що за ці гроші необхідно вирішувати стратегічні завдання, як-то функціонування ДСНС, ЕМД, ремонт доріг тощо. На всі наші звернення до місцевих рад про допомогу і співпрацю в плані матеріального забезпечення служби ЕМД в області чуємо одну й ту саму відповідь: «Це обласний заклад, то нехай область і фінансує». У місті Черкаси, маючи бюджет розвитку у понад 400 млн грн, на жодні перемовини про закупівлю швидких і виділення приміщень для Центру міська влада не йде. Це при тому, що зареєстрований Центр екстреної медичної допомоги в Черкасах сплачує близько 10 млн грн податків до бюджету міста, що 28% викликів по області — до мешканців Черкас, що абсолютно всі громадські заходи, які відбуваються в обласному центрі, забезпечуються бригадами екстреної медичної допомоги безоплатно. Аналогічна ситуація і в таких великих містах, як Сміла, Умань, де кивають на бюджет області та держави. Така сама проблема з ремонтами приміщень, у яких розташовані наші підрозділи в районах. На місцях відгородилися від проблем служби і кажуть, що вони їх не обходять. Водночас кожна громада, кожне село хочуть, аби швидка їх обслуговувала безплатно. Отакі у нас «хитрі» бюджетні ножиці. Про аналогічні проблеми чую і від колег з інших областей. Зрозуміло, поки в нас буде такий підхід, ми не розвиватимемося. А тим часом ми рятуємо життя населенню всієї області. І розумним було б зробити якийсь консолідований бюджет, як кажуть у народі, «скинутися». Думаю, можна з 400 млн бюджету розвитку придбати за рік 5 авто. До слова, нині повністю укомплектований автомобіль швидкої коштує 2-2,5 млн грн. Тож необхідно донести до населення, до депутатів місцевих рад, які є представниками цього населення, до міських голів, голів районних рад, що це — наша спільна справа. І коли вони хочуть утримувати в себе власну швидку допомогу, то мають розуміти, що це дуже дорога і складна служба, яку не в змозі організувати навіть най-

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ

23 грудня 2016 року

багатший район. Тому служба на рівні області — це правильно. І на мій погляд, найоптимальніший варіант, аби ця служба мала державний статус, як ДСНС. Звісно, було б добре, аби відновили державну прог­раму закупівлі автотранспорту для екстреної медичної допомоги. Адже велика партія — це нижчі ціни та гарантовані стандарти. Щороку держава мала б купувати близько тисячі автомобілів швидкої допомоги. Розрахунок прос­ тий: у середньому в країні функціонує близько 4 тис. машин ЕМД (це разом з автомобілями для служб ДСНС, СБУ, ДУС). Через їх цілодобове використання вони мають обмежений ресурс. Тому розумно було б через 4 роки машини заміняти: нові — для ЕМД, а ті, які ще на ходу, передавати в лікувальні заклади для виконання адміністративно-господарчих функцій. Тисяча автомобілів для держави в рік — і ми закрили б це питання. Але немає системного підходу ані до медичної галузі, ані до служби екстреної медичної допомоги. Натомість у нас кожна районна лікарня подала заявку на при-

дбання реанімобіля. У мене питання: навіщо вам реанімоібль, хто на ньому їздитиме і що робитиме? Це абсолютно нераціональне використання бюджетних коштів. У лікарні має обов’язково бути транспортувальна машина, без складного обладнання. Стабільного пацієнта на такому автомобілі можна без проб­ лем перевезти в іншу лікарню. Давайте краще реанімобіль придбаємо для служби екстреної медичної допомоги. ВЗ Третім обов’язковим компонентом функціонування служби ви назвали зв’язок.

— Будь-яка людина з будь-якого телефону і з будь-якої території має право зателефонувати на 103 й отримати медичну допомогу. Для цього в усьому світі завдяки сучасним технологіям створено комунікативні мережі, маршрутизацію дзвінків в єдину диспетчерську. Тоді, коли в будь-якого школяра в кишені — смартфон з інтернетом, коли всі у своєму побуті користуються сучасними гаджетами, виклики на швидку ми

отримуємо на стаціонарні телефони, записуємо їх на папері, передаємо по рації, і то — лише в Черкасах та Умані, а в решті регіонів — власними мобільними телефонами. Через поганий зв’язок часом нічого не чути, а це — час, випадання елементів даних, звідси — неточність та неоперативність. Мобільний зв’язок нашим працівникам державою не оплачується, та й заборонено його використовувати. Як хочеш, так і передавай ті виклики. У законі чітко прописано: має бути централізована диспетчерська. У багатьох областях вона вже є. Так, у Херсонській області за рік знайшли приміщення, провели реконструкцію, встановили обладнання і запустили центральну диспетчерську, яка обслуговує весь регіон. У нас же проект, підготовлений кілька років тому, досі не реалізований. Нині на будівницт­ во потрібно близько 100 млн грн. Тож було прийнято рішення знайти приміщення з подальшою його реконструкцією під Центр ЕМД та централізовану диспетчерську. Два роки шукаємо, але безрезультатно. У Черкасах, де

є надлишок приміщень лікувальних закладів, виділити нам частину якогось корпусу чомусь проблематично. Це при тому, що для розміщення Центру, диспетчерської і частини Черкаської станції швидкої допомоги необхідно 3-3,5 тис. квадратних метрів, якщо ж мова йтиме про приміщення лише для Центру і центральної диспетчерської, то — 1,5-2 тис. квадратних метрів. ВЗ Які перспективи у вирішенні цього питання?

— Нині відбувається реформування ДСЕС, у результаті чого вивільняються деякі приміщення. Тож активно займаємося передачею в оперативне управління майнових комплексів державної форми власності, якими на Черкащині користувалася ДСЕС. Сподіваємося, що це питання вирішиться позитивно. Інна ХІМІЧУК, спеціально для «ВЗ», м. Черкаси

ТЕРНОПІЛЬЩИНА

НОВА ФОРМА ГОСПОДАРЮВАННЯ — НОВІ МОЖЛИВОСТІ Ще в квітні 2016 року депутати Тернопільської міської ради ухвалили рішення про реорганізацію міської комунальної лікарні №3 шляхом перетворення в комунальне некомерційне підприємство «Міська комунальна лікарня №3» Тернопільської міської ради. В оновленому статусі медичний заклад розпочав свою діяльність уже в грудні. Що криється за новою вивіскою: формальна зміна чи реальні позитивні перетворення?

Юрій ЛАЗАРЧУК, головний лікар КНП «Міська комунальна лікарня №3»

ВЗ Як ви зважилися змінити усталені принципи роботи?

— Законодавство України передбачає діяльність комунальних некомерційних підприємств, тому зміну форми господарювання ми ініціювали ще 2013 року. Інша справа — отримання згоди депутатського корпусу: багато разів ми виносили це питання на сесію міської ради і щоразу натикалися на спротив. Нелегко було переконати народних обранців та громадськість у тому, що ці зміни будуть лише на користь медичному закладу — для нас це реальна можливість вийти із хронічного безгрошів’я. Натомість усі чомусь вважали, що новий формат діяльності зобов’яже пацієнтів оплачувати медичні послуги, й узагалі — це буде винятково комерційна лікарня. Тому три роки ми займалися тим, що переконували людей: зміна форми господарювання надасть більше автономії, дасть змогу

самостійно розпоряджатися коштами, а відтак підвищиться й рівень надання медичної допомоги. Ті гроші, які виділяють за державною субвенцією згідно з Бюджетним кодексом, й надалі будемо спрямовувати на обслуговування мешканців так званих прикріплених до нас мікрорайонів — 30 тис. осіб. Зрозуміло, що це мізерні суми, але вони надходять. Щодо людей із сусідніх дільниць, мешканців міст та сіл області, а також інших регіонів, які захочуть отримати медичні послуги в нашій лікарні, то вони зможуть зробити це, але вже за певну плату. ВЗ Які переваги та можливості нової форми господарювання?

— Статус некомерційного комунального підп­ риємства відкрив для нас ширші перспективи — тепер ми маємо право укладати угоди зі страховими компаніями, із замовниками пос­ луг напряму. І хоча на сьогодні цю роль виконує держава, ми укладатимемо угоди з її представником — міською радою, яка й оплачуватиме надані послуги. Незабаром Національна служба здоров’я України також буде готова до співпраці, але нинішнє законодавство не передбачає механізму оплати бюджетній установі, а от у статусі комунального некомерційного підприємства ми не матимемо проблем: на договірних умовах подаємо акт виконаних робіт, а вони проводять оплату. Ще одна важлива деталь — медзаклад як підприємство звільняється від посередницт­ ва казначейства, а бюджетні кошти, невикористані за попередній рік, тепер переходитимуть на наступний без зменшення асигнувань.

Окрім того, нова форма господарювання розширює можливості для майбутньої співпраці з територіальними громадами чи госпітальними округами, створення яких зараз активно обговорюється. Прописана законодавча база значно спрощує фінансові відносини, ми можемо укладати угоди на надання медичної допомоги як із сільською громадою, так і з конкретним пацієнтом: пролікували людину — і сільська рада оплатила нам ці послуги. Відтак економніше використовуватимуться гроші громади, а ми отримаємо можливість заробляти так звані спецкошти. Раніше, звісно, ми також їх заробляли, але тепер, коли наш заклад функціонує на основі Господарського кодексу, маємо право відкрити власний банківський рахунок і самостійно розпоряджатися коштами без втручань казначейст­ ва. Накопичуючи певні суми, витрачатимемо їх на закупівлю медичної апаратури, обладнання, інших матеріалів. Тобто нова форма господарювання дасть нам можливість ефективніше розпоряджатися заробленим, і я впевнений, що завдяки цьому рівень лікувального закладу значно зросте. Можливо, хтось назве це комерціалізацією, але так працює нині медицина в усьому світі. ВЗ В області ви — перший заклад, який зважився перетворити бюджетну установу на комунальне некомерційне підприємство…

— Сподіваюся, що не за горами вже той час, коли стануть звичними різні форми господарської діяльності. В області ми наразі дійсно є першим закладом, який перейшов на нову форму гос-

подарювання, але жодних побоювань у нас немає. Ясна річ, що на цьому шляху нам трапиться чимало каменів спотикання, бо багато деталей законодавчо не врегульовані, громадськість ще недостатньо інформована, деякі лікарі спантеличені, до того ж, не всі вірять у перспективу таких змін, бо більшість влаштовує те, що є, аби не гірше. Але для того, щоб розвиватися та рухатися вперед, потрібно вийти зі звичного кола. Відповідно до нового статуту ми можемо тепер самостійно визначати штатний розпис, і для лікарів, які заробляють для лікувального зак­ ладу більше коштів, звісно, відкриються ширші можливості, а на певному етапі запуститься й механізм заохочення. Створимо комісію, котра наприкінці місяця визначатиме «коефіцієнт корисної дії» кожного спеціаліста: скільки він прийняв пацієнтів, виконав оперативних втручань, який ефект від його лікування тощо. За проведеним аналізом буде оцінено його діяльність. Якщо ефект від спеціаліста нульовий, то й оплата праці відповідна, і навпаки. Така схема допоможе стимулювати фахівця працювати краще, самовдосконалюватися. До того ж, новий формат діяльності дасть нам змогу залучати висококласних фахівців тих спеціаліалізацій, яких немає в нашому закладі, і підписувати з ними угоди. Раніше це було неможливим. Зараз експертизу з надання медичної допомоги в лікувальній установі здійснює управління охорони здоров’я. Коли ж ми розпочнемо роботу в нових умовах, то зрозуміло, що це стане прерогативою страхових компаній або ж Національної служби здоров’я чи ж іншого органа, який оплачуватиме послуги і, звісно, буде зацікавлений дізнатися, куди ж спрямовуються його фінанси. Чи надані послуги тільки прописані на папері, а чи за умовами контракту це й справді виконано, дотримуються лікарі протоколів лікування за певними нозологічними формами чи ні? У цьому й резон зміни всіх механізмів, результатом якої є надання якісної медичної послуги. Звісно, це вимагатиме від медиків більшої відповідальності, адже з’являється ще один контролюючий орган. Але ми зацікавлені в коштах, а його інтерес — у якості, і якщо цей тандем складеться, то зрештою виграє пацієнт. Лариса ЛУКАЩУК, спеціально для «ВЗ», м. Тернопіль

15

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ СУМЩИНА

ОНКОДИСПАНСЕР ПОТРЕБУЄ ПОРЯТУНКУ Ось уже 26 років керівництво Сумського обласного клінічного онкодиспансеру оббиває по­ роги чиновницьких кабінетів і волає про допомогу: практично всі корпуси закладу перебува­ ють в аварійному стані. Вік більшості будівель, де сьогодні розташовується лікарня, — по­ над 100 років. Тож зрозуміло, що вони вже давно потребують невідкладного капітального ремонту. Майже три десятиліття заклад намагається достукатися до чиновників й подолати вибудовану ними стіну байдужості, та попри всі його зусилля центральна й обласна влада залишається глухою до прохань сумських медиків. На жаль, не лише в цьому питанні.

Володимир КОНАНИХІН, головний лікар Сумського обласного клінічного онкологічного диспансеру

П

ро нові приміщення для Сумського об­ ласного клінічного онкодиспансеру мова ведеться не один рік. Проблеми закладу почали обговорювати років п’ять тому, коли об­ ласна влада виношувала ідею створення на око­ лиці Сум медичного містечка. Тоді розглядався варіант будівництва нового онкодиспансеру з по­ тужною матеріально-технічною базою. Велися перемовини між областю та однією з ізраїльських компаній під гарантії Кабінету Міністрів України про будівництво на Сумщині сучасного онкологіч­

ного центру. Та тоді кошторис проекту «потягнув» на 140 млн дол. Звісно, таких коштів держава на подібний проект виділити не могла. А в нинішніх умовах війни на Сході України зробити цього не вдасться й поготів. Проте проблема стоїть гостро. Річ у тому, що наш заклад засновано в повоєнні роки. Певний час він функціонував як онкологічний пункт при обласній лікарні. А в 1949 році на його базі створили повноцінний лікувальний заклад. По­ чинали з мінімального фонду. У користування онкодиспансеру передали дві будівлі: колишній будиночок лікаря й холерний барак, зведені ще полоненими австрійцями в 1915 році. Ці сторічні споруди в нашому підпорядкуванні й досі. Одну з них вимушено експлуатуємо й зараз, а інша, у якій довгі роки розташовувалося хіміотерапев­ тичне відділення, уже 8 років перебуває в критич­ но аварійному стані. Тож наразі цей корпус зак­ ритий. Неодноразово просили в держави кошти, аби привести приміщення до ладу. У відповідь — лише обіцянки, а грошей як не виділяли, так і не виділяють досі. Сумський онкодиспансер має ще кілька кор­ пусів. Вони, звісно, «молодші»: радіологічне від­ ділення, поліклініка та лабораторія збудовані в 1961 році, а харчоблок і хірургічний корпус — в 1978-му. Проте й ці приміщення наразі потребують

капітального ремонту. Скажімо, фасад хірургіч­ ного корпусу вже 9 років стоїть обідраним. У 2007 році нам довелося зняти плитку, якою були об­ кладені стіни, бо вона від найлегшого дотику по­ чинала сипатися. Тоді передбачалося, що місцева влада профінансує утеплення приміщення. Та все зупинилося, як завжди, на обіцянках. Проте не минуло й 10 років, і справа таки зрушила з місця: у 2016 році були виділені кошти на проектно-кошторисну документацію з утеплення хірургічного корпусу. На сьогодні виготовлено документацію. Очікуємо на фінансування цих робіт у 2017 році. Тим часом по кутках приміщення заводиться грибок, бо під час дощів, танення снігу вода пот­ рапляє в щілини між цеглинами, там накопичу­ ється волога, і стіни починають «цвісти». Такими темпами незабаром і ця будівля стане непридат­ ною до експлуатації, і через аварійність її необ­ хідно буде закривати. Як тоді нам працювати та лікувати пацієнтів, не знаю, бо вже сьогодні через вимушене закриття корпусів у нас є палати, де на 20 квадратних метрах лежать 16 (!) пацієнтів. Між ліжками немає місця, щоб пройти, а про тумбочку чи шафу, де хворі, згідно із санітарними норма­ ми, повинні зберігати свої речі, й мови не йде! Ось така реальність ХХІ століття… У закладу виникають проблеми не лише через відсутність площ для лікування хворих,

а й у зв’язку з незабезпеченістю лікарськими препаратами. Близько 1,5 року ми не отриму­ вали від держави ліків для онкохворих. Лише нещодавно Міністерство охорони здоров’я наді­ слало нам лікарські засоби, які ми замовляли ще на 2015 рік. І то не повністю: ми просили 56 найменувань препаратів, а нам прислали лише 8, до того ж, у такій мізерній кількості, що вони фактично одразу й закінчилися. Крім того, ми вже давно не отримуємо від держави грошей на медичне обладнання. Останнє «поповнення» було років 7 тому. Щоправда, у цьому році за бюджетні кошти придбано для нашого закла­ ду відеобронхоскоп вартістю 1,5 млн грн, який введено в експлуатацію. Проте попри всі труднощі й негаразди, зав­ дяки фаховості, титанічній роботі, відданості й оптимізму всього колективу онкодиспансеру сьогодні наш заклад — один із кращих в Україні. У цьому році ми зайняли 3-є місце у Всеукраїн­ ському рейтингу медичних зак­ладів, який скла­ дає МОЗ. На державному рівні було визнано, що в нас — одне з найкращих у країні торакальне відділення. Ми демонструємо хороші результати лікування. Якщо проаналізувати показники он­ козахворюваності на Сумщині, то в області за­ давненість раку на 4% нижча, ніж у середньому по Україні, менші за загальнодержавні показни­ ки дорічної летальності хворих зі злоякісними новоутвореннями, вища п’ятирічна виживаність пацієнтів тощо. Намагаємося вирішувати проблеми із забез­ печенням медикаментами й оновленням матері­ ально-технічної бази власними силами — завдя­ ки участі в міжнародних медичних дослідженнях. У рамках цих програм наші пацієнти безкоштовно отримують препарати і під час клінічних випро­ бувань, і протягом кількох років після проведення досліджень. На отримані за участь у клінічних проектах гроші купуємо витратні матеріали, ро­ бимо ремонти в приміщеннях закладу, а голов­ не — закуповуємо обладнання. Так нам вдалося придбати апарат для зварювання тканин, стійку для ендоскопічних операцій, електрокоагулято­ ри для операційних столів тощо. Звісно, у нас немає такого потужного фінансового ресурсу, як у приватних клініках чи медичних закладах, розташованих у містах-мільйонниках, проте ми достойно виконуємо всі завдання з надання ме­ дичної допомоги населенню. Катерина СПІВАК, спеціально для «ВЗ», м. Суми

КОМЕНТАРІ

Лілія РИЧКІНА, заступник Голови Сумської обласної ради

С

ьогодні обласна влада розглядає варіант передачі онкодиспансеру приміщення ко­ лишньої відомчої лікарні «Укрзалізниці», а на­ разі — Сумської міської клінічної поліклініки №6, котра розташована поруч. Річ у тому, що в рамках реформування підвідомчих закладів у минуло­ му році залізничники передали на баланс міста свою поліклініку. Ще влітку разом із депутатами Верховної й обласної рад, представниками Сум­ ської обласної державної адміністрації, засобів масової інформації ми провели медичний рейд і побачили, що у Сумській міській клінічній по­ ліклініці №6 практично немає відвідувачів. У ре­ єстратурі переглянули журнал обліку пацієнтів,

16

яким були видані направлення до спеціалістів лікувального закладу. У реєстрі було всього 4 хворих, а прийом вели тільки 2 спеціалісти. По­ ліклініка наразі обслуговує трохи більше 2 тис. осіб, переважна більшість із яких — працівники залізничної дороги та їх рідні. Розміщується при цьому в чотириповерховій будівлі, більшість кабінетів якої — порожні. Натомість в онкодис­ пансері яблуку ніде впасти: перевантаженість стаціонарних відділень та поліклініки закладу просто «зашкалює». Область повинна раціонально використо­ вувати не лише наявні фінансові ресурси, а й площі. Сьогодні в обласному онкодиспансері більше 40% усіх пацієнтів — жителі Сум. Тому ми звернулися до Сумського міського Голови і депутатів, які представляють інтереси сумчан, із пропозицією передати наявні вільні площі поліклініки онкодиспансеру. Це дасть змогу розвантажити ті приміщення, у яких зараз роз­ ташовується заклад, і створити нормальні умови для лікування. Наразі міська влада розглядає нашу пропозицію, зокрема планується створити спільну комісію міської й обласної рад, до якої

входитимуть депутати профільних медичних комісій, представники охорони здоров’я тощо. Спільними зусиллями фахівці повинні знайти спосіб вирішити проблему, адже це в інтересах як області, так і міста.

Володимир ГОРОХ, депутат Сумської обласної ради

С

умський обласний клінічний онкодиспансер — не єдиний заклад в області, який потер­ пає через брак приміщень. Наразі в Сумської обласної клінічної лікарні та Сумського облас­ ного психоневрологічного диспансеру аналогічні проблеми. З огляду на це розглядається варіант, який здатен одразу вирішити питання всіх трьох закладів. Річ у тому, що зараз за рахунок коштів Державного фонду регіонального розвитку

(ДФРР) добудовується друга черга психоневро­ логічного диспансеру, спорудження якої розпо­ чалося ще в 2013 році. Приміщення розраховане на 250 ліжок. Висунуто пропозицію перевести в ці корпуси частину відділень обласної клінічної лікарні, а згодом за кошти ДФРР добудувати для обласної лікарні ще один 7-поверховий корпус на 350 ліжок. До речі, необхідне будівництво за­ плановане на наступні роки. Натомість вивіль­ нені приміщення обласної лікарні можна було б розділити між онко- і психоневрологічним дис­ пансерами, які розташовані неподалік від обох лікувальних закладів. Крім того, якщо область пристане на цей варі­ ант вирішення питання, на околиці Cум буде ство­ рене невеличке медичне містечко. У цьому районі всього за якийсь десяток метрів один від одного вже розташовані Сумська обласна дитяча лікар­ ня, Сумський обласний діагностичний центр, у якому зосереджене найсучасніше обладнання, обласний кардіодиспансер, геріатричний пансіонат, госпіталь для ветеранів війни. Це суттєво по­ кращить надання медичної допомоги жителям області.

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ

23 грудня 2016 року

КИЇВЩИНА

ХВОРИЙ — НЕ ОБ’ЄКТ ЛІКУВАННЯ, А ПАРТНЕР ЛІКАРЯ У Центрі медико-соціальної реабілітації ТМО «Психіатрія» людей з психіатричною патологією реабілітують за голландською методикою: із кожним конкретним хворим працює мультидисциплінарна команда спеціалістів, колеги мають рівні права та можливості, при цьому пацієнти — не об’єкти лікування, а партнери лікарів. Результатом такої роботи є зменшення кількості госпіталізацій, зниження доз медикаментів і повернення до повноцінного життя.

Регулярно збираємося всім колективом на міні-семінари. Зокрема, лікар може багато чому навчитися в психолога чи інструктора з праці, а соціальний працівник — у медсестер. Таким чином, усі співробітники відчувають свою значимість, завдяки чому покращується мікроклімат у колективі. Тому дуже важливо не створювати ілюзію команди, а справді бути нею.

Костянтин ЗЕЛЕНОВ, завідувач відділення №6 Центру медико-соціальної реабілітації ТМО «Психіатрія» у місті Київ

ВЗ Як давно ви впровадили в практику голландську методику і чим вона відрізняється від інших?

— Наш центр було створено ще в 1999 році за принципом подібних закладів реабілітації в Нідерландах. Співробітники пройшли трирічну підготовку за програмою «Навчання професіоналів у сфері психічного здоров’я мультидисцип­лінарній командній роботі і терапевтичній поведінці». Учили наших лікарів болгари. До речі, у Болгарії, Польщі та Чехії давно впроваджено саме біопсихосоціальний підхід до реабілітації психічнохворих. Тож і ми наважилися на новацію, а керівництво лікарні нас підтримало. Довелося починати із самих себе. Ми цілковито відмовилися від ієрархічних відносин у колективі й об’єдналися в мультидисциплінарні команди, до яких входять лікар, медсестра, психолог, працетерапевт, соціальний працівник. Кожен несе однакову відповідальність за пацієнта. До речі, їх ми називаємо клієнтами. Залежно від того, з якою проблемою звернувся клієнт, вирішувати її береться спеціаліст відповідного профілю: коли проблема медична — лікар або медсестра, психологічна — психолог, соціальна — соціальний працівник. Важливо, що і сам клієнт — не об’єкт лікування, а партнер нашої команди. Ми намагаємося зробити все, аби він, як і соматичний хворий, зрозумів, від чого лікується, які ліки вживає, на які перспективи варто очікувати. Власне, це — якісно новий погляд на пацієнтів. ВЗ За яким принципом функціонує мультидисциплінарна команда?

— Передусім це команда різних фахівців, серед яких немає головних і другорядних. Основним правилом колективу нашого центру стало партнерство. Усі працюють на досягнення результату клієнтом. Я, наприклад, не маю права нав’язувати інструктору з праці свою точку зору тільки тому, що я — лікар, а він — ні. Буває так, що медсестра або психолог краще розуміє клієнта. Той член команди, котрому найбільше довіряє хворий, «веде випадок». Саме він телефонує пацієнту, який раптом на тиждень зник, цікавиться, чи все гаразд, корегує реабілітацію.

ВЗ Пацієнти з якими діагнозами проходять реабілітацію у вашому відділенні?

— Відповідно до Міжнародної класифікації хвороб 10-го перегляду діагнози більшості наших хворих належать до категорій F20 (шизофренія, шизоафективний розлад, гострий поліморфний психотичний розлад) та F30 (афективні розлади). Є також невеликий відсоток пацієнтів з орга­ нічними ураженнями головного мозку легкого та середнього ступеня тяжкості. Серед клієнтів — стаціонарні й амбулаторні хворі. Протягом минулого року до нас звернулися понад 500 осіб. Звісно, не всі залишилися лікуватися, бо люди не завжди готові докладати зусиль, працювати над собою. Тому для нас важливо передусім допомогти хворому перейти з пасивної позиції в активну. А далі — продов­жити працювати на рівні партнерів. ВЗ Як же вдається пригальмувати розвиток, скажімо, шизофренії?

— Для якісного лікування і тривалих ремісій важливо поєднувати застосування лікарських препаратів і психосоціальну допомогу. Ми в жодному разі не применшуємо важливості медикаментозного лікування психіатричних хворих, проте не вважаємо його єдиним і ключовим. Окрім ліків клієнтам центру пропонуємо заняття в творчих майстернях, де вони можуть ліпити, малювати, шити, навчатися комп’ютерній грамоті. Інструктор із фізкультури проводить лікувальну гімнастику. При цьому вправи підбирає для кожного пацієнта індивідуально: тонізуючі, релаксуючі чи балансувальні. Психологи та соціальний працівник проводять терапію малюнком, музикою, казкою. Так пацієнти вчаться виражати свої емоції, переживання, думки. Наступний щабель — робота за американськими модулями самостійного життя, адаптованими для українських пацієнтів. Це закриті групи, до яких входять люди, що вже усвідомили свої слабкості й готові працювати над ними. Наразі в нас діють три такі групи: «Вирішення міжособистісних проблем», «Контроль симптомів» і «Участь у медикаментозній терапії». Є в нашому центрі й власні напрацювання — модулі «Управління стресом» та «Управління гнівом». З вересня нинішнього року розпочало роботу «Бюро трудової реабілітації», у якому психолог разом із соціальним працівником проводять підготовку клієнтів до пошуку роботи, працевлаштування. У центрі діє єдиний в Україні тренінг

з роботи в трудовому колективі — на базі кафе у відділенні. Четверо людей, які пройшли певні групи або модулі, можуть спробувати себе в ролі кухаря, офіціанта, посудомийника, роздавача. У такий спосіб вони вчаться працювати в колективі. Звісно, цей процес координують психологи. Саме завдяки комплексу всіх цих програм наші клієнти починають контролювати свою хворобу і життя в цілому. Звісно, трапляються загострення, госпіталізації, проте набагато рідше, ніж раніше. Наведу приклад з власної практики: пацієнт із шести років хвороби три провів у лікарні. Його госпіталізовували по три-чотири рази на рік, іноді в стаціонарі перебував близько чотирьох місяців. Завдяки реабілітації в нашому центрі вдалося досягнути чотиримісячної ремісії, далі — піврічної. Наразі він уже понад півтора року не потрапляв до лікарні. Цьогоріч восьмеро наших клієнтів працевлаш­ тувалися, один із них — у нашому відділенні. Серед цих людей є ті, які захворіли нещодавно, і ті, що живуть із діагнозом понад 20 років! Хтось перейшов на нижчу дозу ліків, комусь узагалі вдалося від них відмовитися. Шизофренія — це справді тяжке захворювання, яке має не тільки біологічну, а й психосоціальну природу. Сучасні методи медикаментозного лікування дають змогу вдало боротися з симптоматикою, проте цього недос­татньо. Коли в пацієнта зникають галюцинації, дезактуалізується маячна симптоматика, він потребує сторонньої професійної допомоги для повернення в суспільство. Наївно вважати, що в цьому допоможуть ліки. У психіатрії чомусь досі побутує такий міф: якщо «правильно» підібрати лікування, тоді, можливо, буде якісна ремісія, а реабілітація потрібна лише для того, аби пацієнт «не лежав у ліжку» або «не сидів удома», а щось «малював-клеїв-співав». До психіатричної реабілітації в Україні ставляться як до малозначущої розваги, забавки, що прос­то «прикрашає дорогу до дефекту». Таке ставлення передається

від лікаря хворому та його родичам, унаслідок чого накопичується зневіра в перемозі над хворобою, у можливості повернення до якісного життя. І саме ця зневіра знач-ною мірою впливає на формування дефектних станів. А коли реабілітація за своєю значущістю стає на один рівень із медикаментозною допомогою (як це відбувається в розвинутих країнах), коли ми допомагаємо пацієнту зміцнити слабкі риси особистості — з’являються досить високі шанси на значне покращення. Завдяки цьому запускається зворотний процес — людина поступово відновлюється. ВЗ Як довго триває реабілітація?

— Від дев’яти місяців до двох років. Звісно, якщо людина звертається до нас після однієї-двох госпіталізацій, допомогти їй вдається швидше. А коли стаж хвороби — 5-10 років, то потрібно більше часу. ВЗ Чи залучаєте до процесу реабілітації родичів пацієнтів, адже нерідко і їм необхідна кваліфікована медико-психологічна допомога?

— Так, обов’язково. У нас наразі діють дві закриті психотерапевтичні групи для родичів клієнтів. А раз на місяць проводимо відкриті семінари для всіх бажаючих. У такий спосіб намагаємося показати, що від участі близьких людей, їх розуміння і турботи, вміння побудувати стосунки по-новому безпосередньо залежить відновлення клієнта. ВЗ Тобто без великих фінансових вит­ рат і масштабних медичних реформ на базі української державної лікувальної установи можна створити справді європейську модель лікування та відновлення психічнохворих?

— Саме так. І ми переконалися в цьому на власній щоденній практиці. Після 16 років роботи наш колектив проводить міні-семінари для студентів медичних і гуманітарних вишів, співробітників психоневрологічних диспансерів столиці. З ініціативи головного лікаря ТМО «Психіатрія» В’ячеслава Мішиєва ми навчаємо сучасним засадам роботи колективи ще двох відділень нашої лікарні. Думаю, у майбутньому весь заклад зможе працювати із використанням партнерських відносин із хворими та мультидисциплінарної командної роботи фахівців. Виграють від цього й ті, й інші. До того ж, реабілітація людей із психіатричними діагнозами обходиться бюджету значно дешевше, ніж фінансування психоневрологічних інтернатів. Ольга РУСНАК, спеціально для «ВЗ», м. Київ

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ ІМ. П. Л. ШУПИКА

ОГОЛОШУЄ КОНКУРС НА ЗАМІЩЕННЯ ТАКИХ ПОСАД: доцента кафедри дитячої кардіології та кардіохірургії (1 посада на 0,25 ст.); асистентів кафедр: терапії і геріатрії (1 посада на 0,25 ст.), паліативної і хоспісної медицини (1 посада на 0,5 ст.), медицини невідкладних станів (1 посада на 1 ст.), ортопедії і травматології №2 (1 посада на 0,5 ст.), сімейної медицини та амбулаторно-поліклінічної допомоги (1 посада на 0,5 ст.), сімейної медицини (1 посада на 0,25 ст.), неврології №1 (1 посада на 0,5 ст.), стоматології (2 посади по 0,5 ст.), ортопедії і травматології №1 (1 посада на 0,5 ст.), хірургії та проктології (1 посада на 0,5 ст.), хірургії та судинної хірургії (1 посада на 0,25 ст.), дитячих і підліткових захворювань (1 посада на 0,5 ст.), комбустіології та пластичної хірургії (1 посада на 0,5 ст.). ПРИЙОМ ДОКУМЕНТІВ — 30 днів з дня опублікування оголошення в газеті. АДРЕСА АКАДЕМІЇ: 04112, м. Київ, вул. Дорогожицька, 9

17

ВАЖКИЙ ПАЦІЄНТ

ТУБЕРКУЛЬОЗ ХРЕБТА ВИЛІКОВНИЙ Цей випадок порушує багато важливих питань. По-перше, материнської відповідальності за здоров’я своїх дітей. По-друге, необхідності своєчасної вакцинації, зокрема — БЦЖ. По-третє, нагальної потреби туберкулінодіагностики в групах ризику. А ще доводить, що туберкульоз виліковний навіть у наших умовах.

Людмила ЧЕРНИШОВА, завідувачка дитячого відділення КУ «Запорізький обласний протитуберкульозний диспансер»

У

Мелітопольському районі Запо­ різької області мешкає жінка — мати 5 дітей, один з них — Богдан, «герой» нашої розповіді. Їх біологіч­ ний батько повернувся з місць поз­ бавлення волі. У 2014-му ця жінка на­ роджувала двічі: на початку та в кінці року, тому до однорічного Богдана руки не доходили. Медичні працівни­ ки регулярно здійснювали патронаж, складали багато доповідних, навіть

залучали дільничного, але мати не виконувала жодних рекомендацій. Богдан спочатку розвивався нор­ мально: звівся на ніжки, з’явилися перші зуби, але раптом перестав ходити і почав повзати. Проте це ли­ шилося поза увагою медичних пра­ цівників, яких мати не впускала до хати, а сама вона цим не переймала­ ся. Потім у Богдана стався напад об­ струкції, і його разом із матір’ю госпі­ талізували до Мелітопольської ЦРЛ. У дитини виявили деформацію грудної клітки, вислухали хрипи й оцінили

його стан як тяжкий. Тим не менше, мати написала відмову від госпіталі­ зації та повернулася із Богданом додо­ му. І лише коли в неї почалися чергові пологи, його машиною швидкої допо­ моги відправили до діагностичного відділення Запорізької обласної ди­ тячої лікарні. Завідувачка відділення покликала нас на консультацію. Під час обстеження дитини було виявле­ но поєднане ураження туберкульоз­ ною інфекцією. Спочатку жінка перебувала в нашому відділенні разом з двома

хворими дітьми. Проте після кіль­ кох побачень з їх батьком вона теж захворіла, через що її перевели у відділення мультирезистентного туберкульозу. Але нев­довзі її звідти виписали через недотримання ре­ жиму. А потім жінку взагалі позба­ вили батьківських прав. Зараз її здорові діти живуть у родичів, та це не убезпечує їх від можливого контакту із хворими на туберкульоз батьками. Тому наразі опікунській раді потрібно вирішува­ ти подальшу долю усіх п’ятьох дітей.

КОМЕНТАР СПЕЦІАЛІСТА

Оксана ПУШНОВА, фтизіопедіатр дитячого відділення КУ «Запорізький обласний протитуберкульозний диспансер»

Д

ворічний Богдан потрапив до нас у січні 2015 року з діагнозом: «Первинний туберкульозний комп­ лекс та туберкульоз хребта». На той час у нього вже були зруйновані 7 хребців у грудному та попереко­ вому відділах, а їх уламки стиска­ ли нервові корінці, що обумовило симптоми здавлення оболонок спинного мозку. До лікування хлоп­ чика долучився фтизіоортопед Ва­ лерій Бездєнєжний. Виявилося, що дитина не була щеп­л ена БЦЖ: у пологовому бу­ динку цього не зробили, тому що хлопчик народився з низькою ма­ сою тіла — 1,8 кг, а це є медичним протипоказанням для вакцинації. Щеплення необхідно було зроби­ ти після збільшення маси тіла. Але мати дитини знехтувала цим, тому Богдан й інфікувався. Туберкульоз виявили й у старшого брата хлопчи­ ка. Ми не знали напевно, але при­ пускали, що зараження відбулося від батька, який нещодавно звіль­ нився з місць позбавлення волі. Проте без його обстеження ми не могли приз­начити правильне ліку­ вання. Тож поки міліція «полювала» на батька, ми лікували Богдана за 1-ою категорією «Чутливий тубер­ кульоз» препаратами першого ряду.

18

Однак це не допомагало: хлопчику ставало гірше. Через місяць він із підвищеною температурою тіла та черговою обструкцією потрапив до реанімації, де провів 4 тижні. Тим часом нарешті знайшли батька, і після його обстеження ми змогли встановити точну форму інфекції. У нього виявився мультирезистент­ ний туберкульоз, лікування якого тривале та складне. Одразу ж змі­ нили схему терапії, призначивши Богданчику необхідні препарати другого ряду, і нарешті з’явилася позитивна динаміка. Ми забрали хлопчика з реаніма­ ції та почали тривалий і непрос­тий шлях лікування. Через повне знеру­ хомлення нижніх кінцівок дитині призначили й неврологічні ліки. Фактично більше 1,5 року Богдан провів у гіпсовому ліжку для паці­ єнтів із кістково-суглобовими зах­ ворюваннями і потребував постій­ ного догляду. Відтоді, як хлопчик надійшов до нас, це ліжко кілька разів переробляли, адже він ріс. Але дитина є дитина: їй усе цікаво, усе хочеться побачити, роздивитися. Коли з’явилася позитивна динамі­

ка, почали укріплюватись хребці й функція нижніх кінцівок відновила­ ся, Богдан намагався стати на ноги. Малюкові ж не поясниш, що роби­ ти це ще рано і не можна, тому ми змушені були просто «переселити» його в люльку з вищими бортиками задля його безпеки. Богдан отримав повний 20-місяч­ ний курс лікування за 4-ою катего­ рією препаратами другого ряду, а також вживав симптоматичні за­ соби за призначеннями нев­ролога, пульмонолога та пройшов три кур­ си масажу нижніх кінцівок. Зруй­ новані хребці, звісно, пов­ністю уже не відновляться, проте вони зрос­ таються й укріплюються в єдиний конгломерат, котрий підтримува­ тиме тіло. Усе це — у процесі, ще проглядаються місця деструкції, але грудний і поперековий відді­ ли відновлюються, укріп-люються, хоча ця частина хребта залишиться нерухомою. Наприкінці лікування за рентге­ нологічними даними ми прийняли рішення потроху ставити Богдана на ноги та починати реабілітацію. За сприяння головного лікаря Запо­

різького протезно-ортопедичного цеху Дніпропетровського казен­ ного експериментального протез­ но-ортопедичного підприємства Любові Саннікової для нього без­ коштовно виготовили жорсткий знімний поліхромвініловий корсет, що фіксується трьома застібками на липучках. Тепер ми починаємо поступово піднімати Богдана, але він іще нестійкий, а осьове наван­ таження на хребет велике. Аби не зруйнувати того, що досягалося титанічною працею, слід бути обе­ режними. І тим не менше, уперше за два роки Богдан зміг самостійно стати на ноги! Зараз він ходить по 10 хвилин тричі на день, підтриму­ ваний дитячими віжками. Проводи­ мо відновний масаж, розробляємо тазо­с тегнові та колінні суглоби, усуваємо контрактури. Тривалість носіння корсету визначатиме лі­ кар-ортопед під час подальшого спостереження. У легенях Богдана ще є залиш­ кові зміни, проте вони незначні, й аби не допустити рецидиву, потрі­ бен постійний рентген-контроль. Можливо, йому знадобляться пре­ парати кальцію: про його дефіцит свідчить ушкоджена емаль зубів. Спостерігаються й прояви недос­ татності вітаміну D, хоча хлопчика завж­д и вивозили на прогулянки разом із його ліжком. Але все це — дрібниці порівняно з досягнутим. У цілому, з урахуванням пошире­ ного тяжкого туберкульозного про­ цесу, який був у Богдана, я вважаю, що результати лікування — дуже хо­ роші. Адже майже два роки хлопчик лежав. Тепер завдяки відповідному лікуванню та реабілітації Богдан ходитиме, розвиватиметься, хоча не виключені деформації в ділянці хребта, затримки в рості. Підготувала Анастасія ПОЙДА, спеціально для «ВЗ»

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ПАРТНЕР ЛІКАРЯ

23 грудня 2016 року

ІГОР ДОВГИЙ: НИНІ ОСНОВНИМ ПРІОРИТЕТОМ Є ЯКІСТЬ ЖИТТЯ ПАЦІЄНТА Останніми роками все частіше можна почути, що лікарям не вистачає якісних вітчизняних підручників українською мовою. Написати книгу — не поле перейти. А коли мова йде про спеціалізований медичний підручник, де вся текстова інформація продубльована унікальними ілюстраціями, стає зрозуміло, чому на таку титанічну працю не всі погоджуються.

Ігор ДОВГИЙ, невролог, рефлексотерапевт вищої категорії, мануальний терапевт, фізіотерапевт, озонотерапевт, доцент кафедри неврології і рефлексотерапії Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика, кандидат медичних наук

ВЗ Чому ви вирішили витратити майже десятиріччя на написання підручника?

— Усе почалося ще у 2006 році з першого підручника, який я написав у співавторстві з Є. Мачерет та О. Куркушко. Це був двотомник «Остеохондроз попереково-крижового відділу хребта, ускладнений грижами». Матеріалу було достатньо, писався підручник відносно швидко (усього три роки), але ще рік потому я не міг навіть відкрити цю книгу. Робота виявилася виснажливою, але й захоплюючою! Тому згодом почав відверто сумувати за процесом «творіння». Пацієнтів було багато, цікаві клінічні випадки накопичувалися, але ідею нового підручника я «виношував» протягом іще одного року. За цей час непомітно для самого себе написав книгу «Музикотерапія», котру досі не видав. Згодом, після отримання наукового звання «доцент», пішов на прийом до ректора НМАПО ім. П. Л. Шу­пика. Я показав йому свій перший підручник і розповів про мрію написати ґрунтовне, унікально ілюстроване видання про захворювання периферичної нервової системи. Ректор підтримав мою ідею та сказав, що чекатиме на готовий продукт. Я, своєю чергою, пообіцяв вкластися в два-три роки, як і з першим підручником. Мені здавалося, що процес піде навіть швидше: матеріалу достатньо, навич­ ки структурування є, технічні знання процесу видавництва — також. Але навіть не здогадувався, що і я, і художник-ілюстратор так захопимося малюванням. ВЗ Що ви маєте на увазі?

— Розумієте, у підручнику чи не найголовніше — ілюстрації. Візуальна пам’ять допомагає лікарю краще засвоїти матеріал. Коли я почав роботу, то зрозумів: велика проблема саме в «картинках»! Так, є чудові іноземні атласи, але щоб сформувати власну думку, доводиться переглядати їх цілу купу. Окрім цього, більшість із них в електронному вигляді та й коштують зовсім не дешево. Для

описання конкретної проблеми мені потрібна була власна ілюстрація! У попередньому підручнику я використовував найновіші, але чужі малюнки, і тепер мене це не влаштовувало. Тоді допоміг випадок: одного разу до мене на прийом прийшов пацієнт, що виявився художником-ілюст­ратором, який раніше малював мультиплікаційні фільми. Я вмовив його мені допомогти… Ми й не помітили, як створили 390 ілюстрацій, 70% котрих є унікальними. До цього додайте 1090 фото і зрозумієте, чому робота над підручником розтягнулася на довгі вісім років. Наприклад, процес створення малюнка «Кровопостачання міжхребцевого диска дитини» тривав близько 20 годин! Іноді доводилося ночувати в художника, а зранку бігти до пацієнтів. Але зрештою я отримав саме те, про що мріяв! ВЗ Виявляється, ви максималіст?

— Певно, що так! До речі, матеріал був майже готовий до друку ще два роки тому. Тоді я поїхав до Іспанії навідати друзів і трохи перепочити від копіткої роботи. А там вирішив перевірити деяку інформацію і зрозумів, що google видає зовсім різні результати для наших країн. Так я «пропав» на п’ять діб, безперервно відшукуючи цікаві малюнки та схеми. Ці малюнки я не використав, але вони підштовхнули нас до вдосконалення власних. Більше того, я від початку планував чорнобілі ілюстрації, але швидко зрозумів, що їх варто робити в кольорі. Це «коштувало» ще двох років. ВЗ А як художнику мультиків вдалося так вдало передати анатомічні форми?

— У роботі було понад 30 англомовних книжок і близько 15 атласів. З описанням кожної ілюстрації спочатку працював професійний перекладач, потім художник, розклавши їх навколо себе, детально вивчав, і ми радилися, як саме має виглядати наш малюнок. Ну і, звичайно, я намагався бути присутнім під час його «народження». ВЗ Мабуть, під такі ілюстрації доводилося форматувати й текст?

— Звичайно! Саме співпраця з ілюстратором сприяла постійному вдосконаленню тексту. Художник малював, а я сидів поруч і писав: так маленький розділ міг «розростися» до 200 сторінок. Але зараз я точно знаю, що в трьох томах зібрана вся найактуальніша інформація про захворювання периферичної нервової системи: і вітчизняна, і закордонна. ВЗ Як вважаєте, що для вас стало стимулом для написання підручників?

— Після закінчення вишу мене запрошували на кафедру мануальної терапії. Добре, що не погодився, інакше не побачив би медицину, якто кажуть, із середини. Я пішов своїм шляхом: швидка допомога, амбулаторія, районна лікарня, потім — міська. За цей час навчився реагувати на будь-які ситуації й самостійно приймати рішення — це були сумнозвісні 90-ті. Звичайно, ні про

які статки лікаря тоді не йшлося: пам’ятаю, щоб зробити ксерокопыю в медичній бібліотеці Києва, я привозив із Житомирщини м’ясо. Але саме ці часи зараз згадую найперше, коли зустрічаємося із колегами-приятелями. Згодом зрозумів, що Житомир став для мене затісним, і вирішив вступати до аспірантури в столиці. Мене відмовляли, адже вдома на мене невдовзі чекало місце завіду­ вача відділення, а в Києві я мусив покладатися тільки на себе. Але я ризикнув. Щоб «вижити», доводилося працювати без вихідних і святкових днів, «через не хочу» йти вперед, до своєї мрії. Я швидко зрозумів: неврологів, які дійсно можуть допомогти при захворюваннях хребта, у Києві чимало, тому одразу почав писати дисертацію. Обласна лікарня, що є базою для кафед­ри неврології та рефлексотерапії НМАПО ім. П. Л. Шу­пика, — правильний «майданчик» для наукової діяльності: Київська область чимала (відстань між найвіддаленішими пунктами — 400 км), і всі складні та цікаві клінічні випадки концентруються саме тут. Коли на території лікарні встановили МРТ (а я добре пам’ятаю той день у 1996 році), працювати стало ще цікавіше. Тепер ми бачимо, як грижі або протрузії змінюються в динаміці лікування. Поступово навчився дивитися знімки сам, не покладаючись на описання радіолога. На це пішло кілька років. ВЗ А вам не здається, що поява методів візуалізації трохи «розслабила» лікарів?

— Мабуть, ви маєте рацію. МРТ ніби бере на себе ту відповідальність, яку раніше ніс лікар. Тоді, у «сліпі» часи, ми могли вгадати розміри грижі нав­ помацки. Але це невід’ємна складова прог­ресу, і добре, що вона є. Уся новітня апаратура створюється задля допомоги лікарю, адже забезпечує точність та іноді дає підказку вчасно змінити тактику лікування. Проте не варто забувати й про старий-добрий рентген, ніщо краще за нього не досліджує хребет у русі. ВЗ Але після захисту дисертації ви могли б і не братися за підручник...

— Тоді змінилося керівництво кафедри, її очолила молода й прогресивна Наталія Свиридова. Кафедра зажила новим бурхливим життям: написали національний підручник з рефлексотерапії, започаткували безліч науково-практичних заходів тощо. У 2007 році я відкрив власний медичний центр «Клініка доктора Довгого» (на базі Київської обласної клінічної лікарні). З моменту відкриття у клініці пройшли лікування й повернулися до повноцінного життя понад 4 тис. пацієнтів з патологією хребта (грижами дисків, остеохондрозом, сколіозом), судинною патологією (атеросклерозом, гіпертонічною хворобою, вегето­судинною дистонією, варикозною хворобою) та іншими недугами. Використовую авторську методику, що поєднує новітні методи лікування як традиційної, так і народної медицини. Більшість методів були запатентовані. Тоді й зрозумів, що саме зараз

найкращий час для створення власного підручника. Я дуже вдячний своїм вчителям, без допомоги яких книга не була б такою якісною. Я мріяв, щоб практикуючий або майбутній лікар знайшов у ньому вичерпну інформацію про захворювання, анатомо-фізіологічні властивості конкретної ділянки та можливості лікування. «Родзинка» підручника в тому, що там нарівні з традиційними методиками лікування описані й нетрадиційні (зокрема фітотерапія, апітерапія, гірудотерапія тощо). Багато уваги приділено акупунктурі, яка найефективніше допомагає позбутися больового синдрому та нормалізує кровопостачання хребта! Упевнений, що без регуляції кровообігу повноцінне лікування неможливе. Звичайно, окреме місце в підручнику посідає реабілітація, адже відновне лікування при захворюваннях периферичної нервової системи — обов’язкове. Я систематизував усі вправи ЛФК, які тільки зміг зібрати. Але один із найцінніших розділів, на мою думку, стосується профілактики! Саме запобігаючи захворюванню або його рецидиву, ми найбільше допомагаємо пацієнту. ВЗ Чи не виникало бажання покинути цю справу?

— Жодного разу! Але видання книги, ще й у трьох томах, потребує значних витрат, і був період відчаю, коли я не знав, де шукати кошти. Це був дуже непростий час, але, на щастя, знову допоміг щасливий випадок. Одно­го разу до мене, втомленого «нічною вахтою» в художника, привели на прийом дівчинку. Я не поцікавився, хто батьки дитини, але мати, помітивши мою втому, запитала, у чому річ. Я розповів, і вона відповіла: «Будете видавати, допоможемо!». Подумавши, що це жарт, я продовжив пошук грошей. Згодом згадав слова тієї жінки, але зателефонувати так і не наважився… А за кілька днів вона сама прий­шла із тією самою пропозицією. ВЗ Чи гризуть граніт науки сучасні студенти, як це доводилося робити вам?

— У будь-які часи є різні студенти. Одні жадібно поглинають знання, інші — ледачкуваті. Усе залежить від умов і мети. Звичайно, коли б у мене не склалися настільки жорсткі обставини, я, мабуть, теж так наполегливо не займався б. Думаю, ви погодитесь: керівні посади зазвичай обіймають зовсім не столичні мешканці, а ті, хто мусив самостійно пробивати собі дорогу. Я нав­чаю інтернів думати і застосовувати до кожного пацієнта індивідуальний підхід. Наприк­ лад, німецькі спеціалісти вважають, що при больовому синдромі найефективніші голки, а американці насамперед використовують мануальну терапію. Власне, мистецтво лікування і полягає в тому, щоб застосувати потрібний метод у потрібний час. ВЗ Ви багато уваги приділяєте нетрадиційній і рефлексотерапії. Як до таких методів ставляться ваші пацієнти?

— Щоб поставити голки, потрібно мати спеціальний диплом. І, як правило, «чистою» рефлексотерапією мало хто займається. Здебільшого цей метод опановують неврологи та сімейні лікарі, котрі шукають нові шляхи впливу на організм. Якісний акупунктурний рецепт вимагає тривалого часу та неабияких роздумів. Звичайно, коли ставити голки абияк — користі від них не буде, ще й нашкодити можна. Школа нашої кафедри походить із Франції, і наші вчителі навчалися в тих, хто її започатковував. Більшість нетрадиційних методів терапії, приміром, лікування озоном, є надзвичайно ефективними, треба лише застосовувати їх за правилами. Нас вчили, що основні помилки трапляються якраз від неуважності до пацієнта та від любові до наживи. Беззаперечно, основним пріоритетом на сучасному рівні розвитку охорони здоров’я має стати якість життя хворого. Розмовляла Тетяна ПРИХОДЬКО, «ВЗ»

19

ШКОЛА УСПІШНОГО ЛІКАРЯ

ЗАГАЛЬНОСВІТОВА ПРОБЛЕМА: ДЕФІЦИТ ВІТАМІНУ D

25 (OH) D у сироватці свідчили про його недостатність або дефіцит.

Рекомендація 3.

Медична спільнота б’є на сполох: на сьогодні у світі спостерігається пандемія дефіциту вітаміну D — 30-50% населення Європи і США, на жаль, страждають від недостатності цієї важливої речовини. Яка ситуація у країнах пострадянського простору, зокрема в Україні, доводиться лише гадати, але навряд чи благополучніша.

Т

е, що увага медичної спільноти останнім часом прикута до вивчення вітаміну D, не дивно. Він є унікальним гормоном, оскільки може утворюватися в шкірі під впливом сонячних променів. Існує дві форми вітаміну: D2 та D3 (останній синтезується в шкірі та міститься в рибі жирних сортів). Комерційно доступний вітамін D3 синтезується з попередника холестерину — 7-дегідрохолестеролу, що міститься в шкірі. Крім того, він утворюється з ланоліну. Обидві форми вітаміну D використовують для збагачення харчових продуктів і створення вітамінних добавок. Активний метаболіт вітаміну D — кальцитріол має у 100 разів більшу спорідненість до рецептора вітаміну D, ніж кальцидіол (25 (OH) D). Зв’язуючись із рецептором вітаміну D, він обумовлює зміну транскрипції на рівні всього геному. Велика кількість рецепторів вітаміну D в різних тканинах організму пояснює багатогранність дії кальцитріолу на розвиток різних патологій і запобігання їм. Визначення дефіциту вітаміну D склалося історично. Згідно з недавніми рекомендаціями Інституту медицини Національної академії наук США (Institute of Medicine - IOM), дефіциту вітаміну D відповідає вміст 25 (OH) D менше 20 нг/мл. Недостатність вітаміну D була визначена як рівень 25 (OH) D 21-29 нг/мл. Відповідно до цих даних, 20-100% чоловіків і жінок літнього віку в США та Канаді страждають на дефіцит вітаміну D. Така сама ситуація характерна для країн Європи. Наприклад, у Латвії було проведено два цікаві дослідження. У них використовували анонімні дані двох латвійських лабораторій, у яких можна визначити рівень вітаміну D або вітаміну 25 (OH) D в крові. В електронних базах даних лабораторій були відібрані повнолітні (віком понад 18 років) жителі Латвії (7869 осіб). Усі отримані показники проаналізували за допомогою комп’ютерної програми для розрахунку медичної статистики. За результатами дослідження середній рівень вітаміну D незалежно від

20

статі становив 20,1 нг/мл (у жінок — 20,2 нг/мл, у чоловіків — 19,4 нг/мл). Це свідчить, що у 53% пацієнтів виявлено дефіцит вітаміну D. У зв’язку з типовою ситуацією для більшості країн світу складено практичні рекомендації, розроблені цільовою групою підкомітету з клінічних рекомендацій Американського товариства ендокринологів на основі даних двох систематичних оглядів літератури з використанням єдиних позначень сили рекомендацій і якості доказів системи GRADE (Grading of Recommendations, Assessment, Development and Evaluation system), заснованих на принципах доказової медицини. Вони розраховані на всіх практикуючих лікарів.

Рекомендація 1.

Для розвитку максимально здорової кісткової тканини потреба у вітаміні D у дітей віком до 1 року становить не менше 400 МО/добу (МО = 25 нг), а в дітей віком 1 рік і старших — не менше 600 МО/добу. Факторами ризику дефіциту вітаміну D і розвитку рахіту в дитини є вигодовування груддю без вживання добавок вітаміну D, темна пігментація шкіри і дефіцит вітаміну D у матері. Грудне молоко і незбагачене коров’яче молоко містять дуже мало вітаміну D. Тому немовлята, вигодовані тільки грудним молоком, схильні до дефіциту вітаміну D, особливо взимку, коли організм їх і матерів не може вироб­ ляти достатньої кількості цього мікроелементу внаслідок недостатності сонячного світла. Вміст вітаміну D у грудному молоці та молозиві невеликий: у середньому 15,9±8,6 МО/л. Навіть при споживанні жінками 600700 МО вітаміну D на добу його вміст у молоці становить лише 5-136 МО/л. Згідно з попередніми даними тільки в разі отримання жінкою в період лактації 4000-6000 МО вітаміну D на добу дитині з грудним молоком передається достатня його кількість. У Фінляндії в дітей, які отримували не менше 2000 МО/добу вітаміну D протягом першого року життя, ри-

зик розвитку цукрового діабету 1-го типу в наступний 31 рік знижується на 88%, при цьому про випадки токсичності не повідомлялося. Вітамін D впливає на імунну систему дитини: фундаментальні і клінічні дослідження вказують, що він стимулює поділ регуляторних Т-лімфоцитів, формування Th2-опосередкованого профілю імунної відповіді, перешкоджає створенню Th17-опосередкованого прозапального профілю імунної відповіді, пригнічує диференціювання В-клітин у плазматичні клітини, а також утворення антитіл В-клітинами. У дихальних епітеліальних клітинах вітамін D сприяє синтезу інгібітора білка NF-κb, що обумовлює противірусний й імуномодулювальний ефекти γ-інтерферону. Згідно з клінічними даними в разі призначення вітаміну D з метою лікування рахіту діти, які часто страждали на респіраторні зах­ ворювання, ставали стійкішими до респіраторно-вірусної інфекції й швидше одужували.

Рекомендація 2.

В осіб віком 19-50 років потреба у вітаміні D становить не менше 600 МО/ добу для забезпечення максимального здоров’я кісткової і м’язової тканин. Для підвищення рівня 25 (OH) D у крові стабільно вище 30 нг/мл може знадобитися доза вітаміну D не менше 1500-2000 МО/добу. Ця вікова група зазнає ризику дефіциту вітаміну D через зменшення часу перебування поза приміщеннями та застосування інтенсивних сонцезахисних засобів. Але лише деякі дослідження були присвячені оцінці потреби таких осіб у вітаміні D. У великому популяційному дослід­ женні NHANES III (National Health and Nutrition Examination Survey III) за участю 13 432 осіб різної етнічної та расової приналежності двох вікових груп (20 і 49 років) було визначено межове значення для оптимального вмісту 25 (OH) D і щільності стегнової кістки. У 67 представниць європейської раси і 70 темношкірих жінок у пременопаузі показники вмісту

Особам віком 50-70 років і більше для збереження максимально здорового стану кісток і м’язів потрібно як мінімум 600 і 800 МЕ/добу вітаміну D відповідно. Однак для досягнення рівня 25 (OH) D у крові вище 30 нг/мл може знадобитись додатковий прийом цього вітаміну в дозі не менше 1500-2000 МО/добу. Задоволення потреби осіб віком понад 51 рік у вітаміні D в основному залежить від перебування на сонячному світлі. Носіння закритого одягу і використання сонцезахисних засобів на відкритих ділянках шкіри, а також зниження кількості цього вітаміну, одержуваного зі збагаченим молоком, збільшує ризик його дефіциту. Крім того, з віком знижується здатність шкіри виробляти вітамін D3. Усупереч припущенням про те, що під час старіння може зменшуватися поглинання в кишечнику вітаміну D, отриманого з їжею, результати дослід­жень довели: старіння не впливає на поглинання вітаміну D у фізіологічних і фармакологічних дозах! Нещодавно закінчилося перехресне обсерваційне міжнародне епідеміологічне дослідження факторів ризику недостатності вітаміну D за участю 2589 жінок у постменопаузі, які страждають на остепороз, із 18 країн світу. Його результати свідчать про незадовільну кількість вітаміну D у 63,9% жінок у постменопаузі (рівень 25 (ОН) D у сироватці крові — нижче 30 нг/мл). Найбільша поширеність недостатності вітаміну D встановлена у жінок у країнах Середнього Сходу (81%, зокрема в Лівані — 87,9%), Азії (71,4%), а також в Австралії (60,3%). У країнах Європи цей показник становить 57,7%, Латинської Америки — 53,4%. Нижчі рівні були зафіксовані тільки в представниць Північної Кореї (17,6 нг/мл), тоді як у країнах Європи він варіює від 23,4 нг/мл (Велика Британія) до 30,9 нг/мл (Швеція). У результаті дослідження визначено фактори ризику недостатності вітаміну D, що пояснюють високий рівень поширеності цього стану в жінок із країн Середнього Сходу. До них належать: расова приналежність (азіати), проживання в неекваторіальних географічних широтах, індекс маси тіла (ІМТ) більше 30 кг/м2, вживання харчових добавок з вітаміном D у низьких дозах, низький рівень освіти, особливості національної культури (закритий одяг). У проведеному нещодавно в Німеччині дослідженні M. Priemel et al.

(2010) з метою визначення структурних гістоморфометричних параметрів, включаючи характеристики остеоїдної тканини, були проаналізовані 675 біоптатів клубового гребеня 401 чоловіка

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ШКОЛА УСПІШНОГО ЛІКАРЯ

23 грудня 2016 року

та 270 жінок (середній вік — 68,2 року). Вчені дійшли вис­новку, що для підтримки здоров’я кісткової тканини доза вітаміну D у поєднанні з достатнім споживанням кальцію має забезпечувати мінімальний пороговий рівень 30 нг/мл 25 (OH) D у крові. У кількох подвійних сліпих дос­ лідженнях за участю осіб старшого віку, які вживали вітамін D у дозі 400 МО/добу, було показано, що рівень 25 (OH) D у них є недостатнім. У пацієнтів, які отримують додатково 400-1000 МО вітаміну D на добу, спос­ терігали значне зниження кісткової резорбції. У проведеному у Франції рандомізованому плацебо-контро­ льованому дослідженні за участю жінок літнього віку, які вживали препарати кальцію і вітамін D у дозі 800 МО/добу, значно зменшилася частота вертебральних і невертеб­ ральних переломів. Результати найбільшого сучасного метааналізу (HA), присвяченого ефективності профілактики переломів за даними високоякісних подвійних сліпих досліджень, свідчать: прийом вітаміну D у високих дозах 482-770 МО/добу (з урахуванням прихильності до лікування) сприяв зниженню частоти переломів як в осіб похилого віку, що проживають за межами спеціалізованих медустанов (на 29%), так і в пацієнтів таких закладів (на 15%). Ефективність такої профілактики не залежала від додаткового прийому препаратів кальцію; частота переломів знижувалася на 21% і в осіб, кот­рі вживали тільки віта-

ВИГРАШНА СТРАТЕГІЯ Додаткове збагачення вітаміном D продуктів харчування сприяє зниженню дефіциту вітаміну D. Наприклад, у США в осіб, котрі протягом 12 тижнів щодня випивали 240 мл апельсинового соку, збагаченого 1000 МО вітаміну D, спостерігали достовірне підвищення рівня 25 (ОН) D удвічі. У Фінляндії вітаміном D збагачували молоко, а також траву на лузі, де випасали молочних корів. Як наслідок, середній рівень 25 (ОН)D збільшився на 50%, а поширеність дефіциту вітаміну D знизилася із 78 до 35%. Під час проведення рандомізованого дослідження за участю 1763 чоловіків і 2267 жінок віком 18-79 років у Німеччині встановлено, що найдоцільніше збагачувати вітаміном D хліб. З розрахунку, що житель Німеччини за добу споживає в середньому 178 г хліба, рекомендовано його збагачення вітаміном D у дозі 192 МО/100 г.

мін D, і в тих, хто отримував додатково препарати кальцію.

Рекомендація 4.

Вагітним потрібно не менше 600 МО/добу вітаміну D, а для підтримки рівня 25 (OH) D у крові вище 30 нг/мл може знадобитися мінімум 1500-2000 МО/добу. У першому і другому триместрах вагітності розвивається більшість органів і систем плода та закладається колагенова матриця скелета. В останньому триместрі починається його кальцифікація, що обумовлює збільшення потреби в материнському кальції. Цей попит задовольняється за рахунок посилення вироб­лення 1,25 (OH) 2D у нирках вагітної та плаценті. Концентрація циркулюючого 1,25 (OH) 2D поступово зростає протягом першого і другого триместрів за рахунок збільшення вмісту

вітамін D-зв’язуючого білка в крові жінки. Однак рівень вільного 1,25 (OH) 2D, що відповідає за підвищення кишкової абсорбції кальцію, зростає лише протягом третього триместру вагітності. У вагітних — високий ризик розвитку дефіциту вітаміну D, що підвищує небезпеку виникнення преек лампсії та показань до проведення кесарського розтину. Добова доза вітаміну D 600 МО не ліквідує його дефіциту у вагітних. Вони повинні щодня одержувати як мінімум 400 МО вітаміну D з препаратами, що містять не менше 1000 МО цього мікроелемента.

Рекомендація 5.

Дітям і дорослим, які страждають на ожиріння, вживають протисудомні препарати, глюкокортикоїди, протигрибкові (наприклад, кетоконазол) і антиретровірусні

препарати, для задоволення потреби у вітаміні D необхідно отримувати його в дозах, що як мінімум у два-три рази перевищують звичайні для їх вікової групи. У дорослих пацієнтів з ожирінням (ІМТ > 30 кг/м2) — високий ризик дефіциту вітаміну D, оскільки жир депонує жиророзчинні вітаміни. Коли дорослі пацієнти з ожирінням зазнавали впливу штучного сонячного випромінювання або отримували перорально дозу вітаміну D 250 000 МО, рівень його в їх крові підвищувався не більше ніж на 50% порівняно з особами, котрі не страждають на ожиріння. У пацієнтів, які приймають глюкокортикоїди, протисудомні або антиретровірусні препарати, підвищений ризик дефіциту вітаміну D, оскільки ці засоби сприяють зростанню катаболізму 25 (OH) D.

Рекомендація 6.

Допустима верхня межа вмісту вітаміну D, яку не слід перевищувати без медичного спостереження, має становити 1000 МО/добу для дітей до 6 місяців, 1500 МО/добу для малюків від 6 місяців до 1 року, щонайменше 2500 МО/добу для дітей віком 1-3 роки, 3000 МО/добу — віком 4-8 років, до 4000 МО/добу для всіх осіб віком понад 8 років. Підготувала Тетяна ПРИХОДЬКО, «ВЗ»

21

ЮРИДИЧНА КОНСУЛЬТАЦІЯ

ПОРУШЕННЯ В ОПЛАТІ ПРАЦІ МЕДИКІВ:

ОКРЕМІ ВИПАДКИ ЧИ СИСТЕМНІ ПОМИЛКИ? Здавалося б, заробітна плата надійно охороняється законом. Чому ж на практиці трапляються порушення трудових прав працівників, іноді масштабні?

звернутися до комісії з трудових спорів, а в разі незаконного звільнення — до суду (упродовж місяця). Це оговорено ч. 1 ст. 225 та ч. 1 ст. 233 КЗпП.

Чи оплачується ургентація на дому і як саме? Як оплачується чергування в лікарні у вихідні Щодо роботи в стаціонарі. Якщо дичним працівникам закладів охоро- та святкові дні? А коли таку можна здійснювати в межах ро- ни здоров’я, що надають первинну ме- не оплачується, то чи можна бочого часу за основною посадою, тоді дичну допомогу. Однак на практиці їх взяти відгул?

Сергій МАЛОВИЧКО, заступник Голови з правової роботи Донецької обласної організації Профспілки працівників охорони здоров’я України, адвокат

Чи має право головний лікар примушувати лікаря-спеціаліста працювати без доплат за колегу, який пішов у відпустку (на прийомі в поліклініці, а також у стаціонарі)? Коли ні — яким має бути розмір такої доплати і на підставі яких документів вона нараховується? Ст. 43 Конституції України забороняє використання примусової праці. Тобто за загальним правилом роботодавець не може за лу чати працівника до роботи, непередбаченої трудовим договором, без його особистої на те згоди. Таку згоду лікар повинен надати й на виконання обов’язків тимчасово відсутнього колеги без звільнення від своєї основ­ної роботи. Після цього оформлюється відповідний наказ, де обумовлюється обов’язкова доплата — до 50% окладу за основною посадою працівника. Конкретний розмір доплати встановлюється керівником закладу і залежить від кваліфікації працівника, складності й обсягу виконуваних робіт. Загалом умови такої доплати мають бути передбачені в колективному договорі — ст. 105 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП) та п.

3.1.1 Умов оплати праці працівників закладів охорони здоров’я та установ соціального захисту населення (далі — Умови оплати праці), затверджених спільним наказом Міністерства праці та соціальної політики України і Міністерства охорони здоров’я України від 05.10.2005 р. №308/519.

22

умови її виконання й оплати такі самі, як вказано вище. Коли ж ні — це має відбуватися лише на умовах роботи за сумісництвом з укладанням строкового трудового договору й оплатою відповідно до відпрацьованого часу. У такому разі, перш ніж допустити лікаря до виконання вказаних обов’язків, роботодавець зобов’язаний подати повідомлення до Державної фіскальної служби України про прийняття його на роботу (ч. 3 ст. 24 КЗпП та Постанова КМУ від 17.06.2015 р. №413). Зверніть увагу: у листі ДФС України від 18.10.2016 р. №22502/6/99-99-13-0203-15 стверджується, що роботодавцю не потрібно подавати до органів ДФС повідомлення про прий­н яття на роботу «внутрішнього сумісника». Однак такий висновок є помилковим, бо ґрунтується на ст. 105 КЗпП, яка не регулює правовідносини за сумісництвом.

Чи має отримувати доплати лікар первинки, якщо він сам обслуговує декілька сіл? Навантаження сімейного лікаря визначається кількістю населення, кот­ ре він обслуговує, а не кількістю сіл, у яких це населення проживає (Постанова КМУ від 30.12.2013 р. №977). У сільській місцевості норматив становить 1200 осіб, у міській — 1500. Згадана Постанова також визначає Порядок формування фонду оплати праці медичних працівників, що надають первинну медичну допомогу, і Порядок встановлення надбавок за обсяг та якість виконаної роботи ме-

«

застосування (через існування Постанови Уряду від 25.03.2014 р. №95) залежить від того, чи може роботодавець забезпечити бюджетними коштами в пов­ному обсязі обов’язкові виплати із заробітної плати.

Чи має право головний лікар без згоди працівника переводити його на половину окладу? Як відстояти свої права в цьому випадку? Те, що на практиці вважається «переведенням на 0,5 (0,25 або 0,75) ставки» за ініціативою керівника, де-юре є «зміною істотних умов праці», яке регулюється ч. 3 ст. 32 КЗпП. Окрім встановлення неповного робочого часу до істотних умов праці належать зміни систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, розрядів і найменування посад, суміщення професій тощо. Усе це може мати місце лише у зв’язку зі змінами в організації виробництва та праці, повідомити про які (письмово) та запитати згоди на них у працівника роботодавець повинен не пізніше ніж за два місяці до їх настання. Коли попередні істотні умови праці неможливо зберегти, а спеціаліст не погодився працювати в нових умовах, трудовий договір припиняється (за п. 6 ст. 36 КЗпП), при цьому йому виплачують вихідну допомогу в розмірі не менше середнього місячного заробітку. У разі порушення зазначеного порядку працівник може в тримісячний термін (з дня, коли він дізнався або мав дізнатися про порушення свого права)

ЛІКАРІВ І ФАХІВЦІВ З БАЗОВОЮ Й НЕПОВНОЮ ВИЩОЮ МЕДИЧНОЮ ОСВІТОЮ МОЖУТЬ ЗАЛУЧАТИ (ЗА ЇХ ЗГОДОЮ) ДО ЧЕРГУВАНЬ ПОНАД МІСЯЧНУ НОРМУ РОБОЧОГО ЧАСУ БЕЗ ОБІЙМАННЯ ШТАТНИХ ПОСАД, З ОПЛАТОЮ ІЗ ФОНДУ ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ

«

Питання чергування вдома регулюється п. 5.1 Умов оплати праці. До такого чергування можуть бути залучені лікарі та фахівці з базовою й неповною вищою медичною освітою закладів охорони здоров’я, які надають медичну допомогу населенню, зокрема екстрену. З огляду на укомплектованість штатів, виробничу необхідність, кількість викликів й експертну їх оцінку для чергування вдома можна виділяти близько п’яти посад лікарів з основ-них лікарських спеціальностей та близько чотирьох посад фахівців із базовою та неповною вищою медичною освітою (лаборант, рентгенлаборант, сестра медична операційна, сестра медична-анестезист). Такі чергування здійснюються як у межах місячної норми робочого часу відповідних працівників за обліковий період, так і поза її межами. Чергування вдома вдень та вночі зараховується як півгодини за кожну годину чергування й оплачується згідно з посадовим окладом з урахуванням підвищення за кваліфікаційну категорію. У разі виклику працівника в період чергування (у заклад, на місце події та додому до хворого) вит­рачений на це час оплачується за фактично відпрацьовані години із розрахунку його посадового окладу, встановленого за штатним розписом, зі збереженням чинного порядку оплати праці фахівців охорони здоров’я в нічний час. Аналогічно оплачують чергування вдома в неробочий та нічний час працівників центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, фахівців медичних бригад постійної готовності, багатофункціональних медичних загонів спеціального призначення, створених для безпосереднього надання екстреної медичної допомоги та рятувальних робіт під час аварій, катастроф, у разі стихійного лиха й надзвичайних ситуацій (для працівників зазначених служб існують додаткові винятки). Стосовно чергування в стаціонарі, потрібно орієнтуватися на п. 5.2 Умов оплати праці. Заклади охорони здоров’я, які мають стаціонари, нале-

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ЮРИДИЧНА КОНСУЛЬТАЦІЯ

23 грудня 2016 року

жать до безперервно діючих установ, медична допомога в яких надається цілодобово. Чергування в стаціонарах здійснюються за рахунок місячної та понадмісячної норми робочого часу медичних працівників, який враховується помісячно. Місячна норма робочого часу визначається, виходячи з установленої для конкретного працівника щоденної тривалості робочого часу, передбаченої для шестиденного робочого тижня, та кількості робочих днів у конкретному місяці. До місячної норми робочого часу зараховують усі види робіт, які виконує працівник, тобто його основну роботу, чергування, виклики для надання допомоги хворим удома тощо. Залучення до чергувань лікарів амбулаторно-поліклінічних підрозділів лікувальних закладів, диспансерів, пологових будинків тощо проводиться за їх згодою та відповідно до чинного законодавства про працю. Чергування в межах місячної норми робочого часу здійснюють штатні медичні працівники за рахунок зменшення тривалості змін протягом місяця. Якщо чергування відбувалося в робочі дні згідно з графіком у межах місячної норми робочого часу, то додаткової оплати (понад посадовий оклад) не передбачається. Чергування за графіком у вихідні та святкові дні в межах місячної норми робочого часу може компенсуватися (за згодою сторін) наданням іншого дня відпочинку або оплатою в розмірі одинарної годинної ставки понад оклад (ст. 72, 107 КЗпП).

Чи оплачується робота за колег, яких відправляють у неоплачувану відпустку?

Лікарів і фахівців з базовою й неповною вищою медичною освітою можуть залучати (за їх згодою) до чергувань понад місячну норму робочого часу без обіймання штатних посад, з оплатою із фонду заробітної плати. У такому разі робота, виконана в робочі дні тижня, оплачується понад оклад, а у вихідні за графіком, святкові чи неробочі дні — у розмірі подвійної годинної або денної ставки понад оклад (ст. 106, 107 КЗпП). Чергування в нічний час оплачується додатково. Доплата в розмірі 50% годинної тарифної ставки (посадового окладу) за кожну годину роботи в нічний час передбачена для фахівців відділень (палат) анестезіології та інтенсивної терапії, для новонароджених дітей, пологових (акушерських) відділень, іншим працівникам — 35%. У разі, якщо фахівець вимушений продовжувати виконувати роботу через неявку іншого працівника, якого він замінює, до закінчення зміни (оскільки неможливо знайти нікого іншого), оплата проводиться за фактично відпрацьовані години як за роботу в понаднормовий час, тобто в подвійному розмірі (ст. 106 КЗпП). Зауважте, що чергування понад місячну норму робочого часу не є сумісництвом. Залучати працівників до таких чергувань можна тільки в разі відсутності вакантних посад за цією спеціальністю в медичному закладі. Годинні та денні ставки визначаються з огляду на посадовий оклад, встановлений з урахуванням підвищень.

останніх прикладів — рішення Київського апеляційного адміністративного суду (далі — КААС) від 08.09.2016 р. у справі №826/26538/15, згідно з яким набула чинності постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.05.2015 р. (далі — Рішення суду). Так-от, Рішенням суду було визнано незаконними п. 1 і 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 р. № 731 «Про підвищення оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери». Водночас суд зобов’язав Кабінет Міністрів України визначити умови розміру посадового окладу (тарифної ставки) з урахуванням вимог ч. 3 ст. 6 Закону України «Про оплату праці» та ч. 3 ст. 96 КЗпП, а також встановити розмір посадового окладу (тарифної ставки) працівника першого тарифного розряду на рівні, що перевищує розмір мінімальної заробітної плати (не менше 1450 грн). Нагадаю, що він використовується для формування посадових окладів (тарифних ставок) працівників усіх тарифних розрядів Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери. Відповідач — Кабінет Міністрів України — подав касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України. На сьогодні розгляд справи не призначено, але в клопотанні представника КМУ зупинити Рішення суду відмовлено й останнє продов­жує діяти. Утім, Уряд не квапиться його виконувати.

Зазвичай у разі відсутності працівника у зв’язку з перебуванням у будь-якій відпустці, тимчасовою непрацездатністю, навчанням на курсах підвищення кваліфікації тощо виникає необхідність передоручити виконання його обов’язків іншому фахівцю. Якщо хтось із колег може це зробити в межах свого робочого часу за основною посадою, тоді це має бути оформлено наказом про доплату за виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника. Коли ж робота виконується поза вказаними межами, укладається строковий трудовий договір про роботу за сумісництвом. Тобто подібні випадки мають чітке і зрозуміле вирішення на практиці, із майже стовідсотковою вірогідністю виправити виробничу проблему і при цьому не допустити порушень трудових прав працівників. Більше того, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Термін подання такого позову законом не обмежено (ч. 2 ст. 233 КЗпП), тобто це можна зробити й одразу, і через декілька місяців чи років. Набагато складніша ситуація, коли подібні порушення є системними, тобто відбуваються в масштабах всієї держави, і навіть при розумінні та очевидних ознаках протиправності прийнятих рішень процес виправлення помилок штучно затягується. Один з

ТРИВАЄ ПЕРЕДПЛАТА НА ГАЗЕТУ «ВАШЕ ЗДОРОВ’Я» НА 2017 РІК! №41-42 (1377-1378) 14.10.2016

ГАЗЕТА МОЗ УКРАЇНИ І ГАЛУЗЕВОЇ ПРОФСПІЛКИ

WWW.VZ.KIEV.UA

НАУКА І КЛІНІЧНА ОНКОЛОГІЯ — ЯК ОБ’ЄДНАТИ ПОЛЮСИ? Коли онкохірург видаляє пухлину, для нього це — фініш, а для хворого — старт нового, незвичного життя. І якщо вчені напрацьовують нові підходи, альтернативні методи, онкохворий має про них знати. На жаль, 99% пацієнтів, які звертаються до нашого закладу, дізнаються про існування вакцинотерапії занадто пізно, та й виготовити препарат виявляється ні з чого, бо хірург не залишив тканини пухлини. СТОР.

МОЗ бравурно рапортує, що в Україні зрештою немає проблем із вакцинацією. Але радість чиновників не поділяють лікарі: по-перше, вакцин закуплено значно менше від потреби, по-друге, їх якість викликає питання і, по-третє, слова Міністерства останнім часом настільки часто розходяться з ділом, що «Ваше здоров’я» вирішило СТОР. з’ясувати, яка ж ситуація з вакцинами насправді.

6

МАСШТАБНІ ПРОТЕСТИ З МІНІМАЛЬНИМИ РЕЗУЛЬТАТАМИ

КОНСТАНТІНОС ФАРСАЛІНОС: СУТЬ ГРЕЦЬКИХ РЕФОРМ ЗВОДИТЬСЯ ДО СКОРОЧЕННЯ ВИТРАТ Наразі ми в критичному стані: зростає смертність і скорочується тривалість життя. Система охорони здоров’я на грані колапсу. Зараз вона тримається на людях, що за мізерну зарплату понаднормово й важко працюють, аби зберегти те, що залишилося. У цій ситуації достатньо будь-якої несподіванки на кшталт військового конфлікту або природної катастрофи — і система не витримає! СТОР.

12

НОВИНИ

МЕДИЧНЕ СТРАХУВАННЯ В УКРАЇНІ ПОТРЕБУЄ ТРИРІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ МЕТОДИКУ ФОРМУВАННЯ ГОСПІТАЛЬНИХ ОКРУГІВ ЗАТВЕРДЯТЬ НАЙБЛИЖЧИМ ЧАСОМ У СІЛЬСЬКУ МІСЦЕВІСТЬ РОЗПОДІЛЯТИМУТЬ ТІЛЬКИ «ВИПУСКНИКІВ-ДОБРОВОЛЬЦІВ»

2-5 СТОР.

ГАЗЕТА МОЗ УКРАЇНИ І ГАЛУЗЕВОЇ ПРОФСПІЛКИ

ВАКЦИНИ Є, ОДНАК ПРОБЛЕМУ ЗІ ЩЕПЛЕННЯМ УСЕ ЩЕ НЕ ВИРІШЕНО

6

ДЕРЖБЮДЖЕТ-2017: ОПТИМІСТИЧНІ ОЧІКУВАННЯ ПОГЛИНЕ ІНФЛЯЦІЯ?

№43-44 (1379-1380) 28.10.2016

ВІЙСЬКОВИЙ РУБІЖ МЕДИЦИНИ:

УСІ НА МАРШІ? Хочеш миру — готуйся до війни. Свого часу цей принцип підготовки медичних кадрів в Україні визнали зайвим. Коли знову вдарив грім, з’явилися нові ідеї: від «всеобуча» з тактичної медицини та реанімації колишніх військових кафедр до найрадикальніших — повної «мілітаризації» медицини. Чи потрібна країні воєнізована охорона здоров’я? І як навчити лікаря бути універсальним СТОР. солдатом?

8

ПІЛЬГОВИЙ

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ДЛЯ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ:

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ДЛЯ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ПЕРЕДПЛАТНИКІВ:

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ДЛЯ ПІДПРИЄМСТВ І ОРГАНІЗАЦІЙ:

У вересні цього року в Польщі відбулася масштабна протестна акція працівників медичної сфери — вулицями Варшави пройшов багатотисячний натовп, що вимагав підвищення державних витрат на охорону здоров’я та заробітних плат. Пройшла Польща й через інші численні акції протесту медпрацівників проти скорочення робочих місць, низької фінансової оцінки праці, недотримання умов колективних договорів… Але незважаючи на нескінченну суперечку польських медпрацівників із чиновниками від медицини, машина охорони здоров’я рухалася в заданому напрямку, скидаючи баласт та привчаючись функСТОР. ціонувати у все більш економному режимі.

11

НОВИНИ УРЯД ЧЕКАЄ ВІД МОЗ «КОНСОЛІДОВАНОГО БАЧЕННЯ СТРАХОВОЇ МЕДИЦИНИ»

WWW.VZ.KIEV.UA

МЕДИЧНЕ СТРАХУВАННЯ В УКРАЇНІ ЧИ МЕДРЕФОРМА ШВИДКОРУЧ? Медичне страхування стартує в Україні вже в січні наступного року. Ця новина стала несподіванкою навіть для тих, хто десятиліттями «воював» за його впровадження. Інші ж представники галузі розчаровані намаганням подати чергові реформи в красивій обгортці страхової медицини. Чи готова вітчизняна система охорони здоров’я до такого бліцкригу? СТОР. І що отримаємо насправді?

8

МОЗ УКРАЇНИ ІНІЦІЮЄ ПОВЕРНЕННЯ ОБОВ’ЯЗКОВИХ НАДБАВОК ЛІКАРЯМ СПРОЩЕНА РЕЄСТРАЦІЯ ІМПОРТНИХ ПРЕПАРАТІВ СУПЕРЕЧИТЬ УГОДІ ПРО АСОЦІАЦІЮ З ЄВРОСОЮЗОМ

СТОР.

86181 08198 60965

№45-46 (1381-1382) 11.11.2016

ГАЗЕТА МОЗ УКРАЇНИ І ГАЛУЗЕВОЇ ПРОФСПІЛКИ

WWW.VZ.KIEV.UA

ОБСЯГИ ФАРМАЦЕВТИЧНОЇ РЕКЛАМИ ЗБІЛЬШУЮТЬСЯ, ЦІНИ НА ЛІКАРСЬКІ ЗАСОБИ ЗРОСТАЮТЬ ФІНАНСОВІ АВТОПОРТРЕТИ МЕДИЧНИХ ДЕПУТАТІВ І ЧИНОВНИКІВ

2-5 СТОР.

№47-48 (1383-1384) 25.11.2016 НОВИНИ

НОВИНИ ВПРОВАДЖЕННЯ РЕІМБУРСАЦІЇ ТА МЕДСТРАХУВАННЯ ПОТРЕБУЄ ОНОВЛЕННЯ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОЇ БАЗИ

ВІЙНА ВІЙНОЮ, А БІЗНЕС — ЗА РОЗКЛАДОМ? На тлі обмежень і санкцій, задекларованих Євросоюзом та США відносно Росії, на території країни-агресора виростають фармацевтичні гіганти держав, що проголошують себе друзями України. Керівники іноземних компаній не гребують міцно тиснути руку агресору. «Хворі не винні», — кажуть у відповідь на будьякий закид щодо подвійних стандартів. Але, слухаючи цих панів, доречно пригадати один з політичних принципів Тодда: «Насправді не СТОР. важливо, про що говорять — завжди йдеться про гроші».

6

ЗА ЩО І ЯК ПЛАТИТИ ЛІКАРЮ? На оплату праці в медичній галузі різних країн витрачається більше третини всіх коштів, котрі виділяються на охорону здоров’я. Розміри таких виплат збільшуються швидше, ніж ВВП цих держав, але повільніше, ніж загальні суми витрат на охорону здоров’я. Водночас рівень оплати праці в медичній галузі зростає швидше, ніж в інших сферах. Обіцянки ж підвищити зарплату українським лікарям — тінь усіх медичних реформ, яка завжди поряд, але ніхто її так і не впіймав: постійно не вистачає коштів або «інструментів» для їх розподілу. СТОР.

14

НАЦІОНАЛЬНА СЛУЖБА ЗДОРОВ’Я В УКРАЇНІ: ЧИ НЕ ВПАДЕ ЗЕРНО НА КАМІНЬ?

2-5

МЕДИЧНА ГАЗЕТА УКРАЇНИ

МЕДИЧНА ГАЗЕТА УКРАЇНИ

МЕДИЧНА ГАЗЕТА УКРАЇНИ

МЕДИЧНА ГАЗЕТА УКРАЇНИ

СПОДІВАННЯ УРЯДУ: ЗАВДЯКИ РЕІМБУРСАЦІЇ-2017 ЛІКИ МАЮТЬ СТАТИ ДОСТУПНІШИМИ ЛІКАРІ ТА ФЕЛЬДШЕРИ ШВИДКИХ СКЛАДАТИМУТЬ «ПАРАМЕДИЧНІ ІСПИТИ» ЗВ’ЯЗКИ З УКРАЇНСЬКИМИ КОРУПЦІОНЕРАМИ КОШТУВАТИМУТЬ ІЗРАЇЛЬСЬКОМУ ФАРМГІГАНТУ ПІВМІЛЬЯРДА ДОЛАРІВ

2-4 СТОР.

ГАЗЕТА МОЗ УКРАЇНИ І ГАЛУЗЕВОЇ ПРОФСПІЛКИ

WWW.VZ.KIEV.UA

НА КОНУ — ЗДОРОВ’Я І ЖИТТЯ ДІТЕЙ Велика проблема державних закупівель ліків — це придбання лікарських засобів в умовах тендерів. Ані лікарів, ані пацієнтів не влаштовує такий підхід, бо ті препарати-генерики, які закуповуються, не використовують ніде, крім країн так званого третього світу. До того ж, прагнучи знівелювати корупційні схеми в тендерних закупівлях, український уряд делегував придбання лікарських засобів за державними програмами зарубіжним організаціям. Але хто обирав і лобіював інтереси цих компаній, наскільки їм можна довіряти, що вони СТОР. собою являють?

6

ЛІКАР, ЯКОГО НЕМОЖЛИВО ЗАМІНИТИ Серце Володимира Лапи — одного з найталановитіших акушерів-гінекологів України, завідувача пологового відділення Івано-Франківського міського пологового будинку перестало битися 11 жовтня просто на робочому місці, під час нічного чергування. «Піду трохи перепочити», — сказав він на прощання колегам… СТОР.

20

МЕДИЧНА ГАЗЕТА УКРАЇНИ

№49-50 (1385-1386) 9.12.2016

12

ЧИМ НЕ МОЖНА ЛІКУВАТИ ГРВІ ТА ГРИП

ЛІКАР НА БОРТУ!

СМЕРТЬ ДІТЕЙ СПРИЧИНИЛИ ГОМЕОПАТИЧНІ ЗАСОБИ?

2-5

WWW.VZ.KIEV.UA

ПЕДІАТРІЯ НА РОЗДОРІЖЖІ РЕФОРМ Унаслідок медичних реформ останніх років педіатрія була змушена відстоювати свої позиції — її визнали зайвою на первинній ланці, А останнім часом з’явився ще один тривожний сигнал — медичні виші обмежили набір студентів на педіатричні факультети (адже нині це не обов’язково, а лише на розсуд ректора). Цього року лише три медичні університети оголосили набір на спеціальність «Педіатрія», решта взагалі від неї відмовилася! Що далі? Хто вирішуватиме нагальні СТОР. проблеми дитячого здоров’я, які накопичилися за цей період?

НАВІЩО «ІНДАРУ» П’ЯТЬ КЛОНОВАНИХ ПІДПРИЄМСТВ?

СТОР.

УПРАВЛІННЯ ЗАКЛАДОМ В УМОВАХ РЕФОРМ:

ГАЗЕТА МОЗ УКРАЇНИ І ГАЛУЗЕВОЇ ПРОФСПІЛКИ

НОВИНИ УРЯД УХВАЛИВ 10 ПОСТАНОВ, ПОКЛИКАНИХ КАРДИНАЛЬНО ЗМІНИТИ СИСТЕМУ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

До певного моменту головним завданням військових лікарів в умовах бойових дій була лише евакуація поранених, надання ж медичної допомоги розпочиналося вже в лікарні. Якщо ж постраждалий не долетів до польового госпіталю, то це списували на санітарну втрату. Тоді надання допомоги на борту вертольота вважалося неможливим: постійний рух, зміна положення пацієнта тощо. Поняття власне повітряСТОР. ного санітарно-медичного транспорту практично не існувало.

19

РЕЄСТР ПАЦІЄНТІВ В УКРАЇНІ: ЩО ЗАВАЖАЄ «ПОРАХУВАТИ» ХВОРИХ?

ЯК КАПІТАНУ НЕ СТАТИ ПІРАТОМ? Хто він — головний лікар української лікарні? І швець, і жнець, і на дуді грець — скажете ви. А ми додамо — ще й канатоходець, який балансує над киплячим казаном постійних реформ, тримаючи на своїх плечах і колектив, і пацієнтів. Без страховки, котра допомогла б закладу вижити, а керівнику — не впасти в беззаконня. Чого не вистачає нинішнім капітанам медицини: нових знань, бізнесової «жилки» чи циСТОР. вілізованих правил гри?

Логічним продовженням ініціативи запровадження медичного страхування в Україні є створення відповідної агенції. На публічне обговорення вже навіть винесено проект Постанови Уряду «Про утворення Національної служби здоров’я України». Але досі не зрозуміло, кого зустрічати в її особі — суто технічного розпорядника бюджетних коштів чи центр управління медичним страхуванням? СТОР.

«Без реєстру як без рук», — скаржаться реформатори усіх «поколінь». Куди не кинь — усюди він: і лікаря проконтролювати, і кошти на медичну допомогу порахувати, і вартість ліків компенсувати. Що ж заважає медичній бухгалтерії облікувати хворих? Як запобігти тому, щоб кожен бажаючий рахував їх на свій лад? Чи готові лікарі до нової відповідальності та чи захищені пацієнти СТОР. від стороннього ока?

8

10

10

1 міс.

23.50грн

3 міс.

70.50 грн

6 міс.

141.00 грн

12 міс.

282.00 грн

1 міс.

33.83 грн

3 міс.

101.49 грн

6 міс.

202.98грн

12 міс.

405.96 грн

1 міс.

40.50грн

3 міс.

121.50 грн

6 міс.

243.00грн

12 міс.

486.00 грн

• Передплату приймають усі відділення зв’язку «Укрпошти» • Онлайн-передплату можна здійснити на сайті ДП «Преса» за адресою: www.presa.ua

ЗА БІЛЬШ ДЕТАЛЬНОЮ ІНФОРМАЦІЄЮ ЗВЕРТАЙТЕСЯ В РЕДАКЦІЮ ГАЗЕТИ ТЕЛ./ФАКС: (044) 428 02 20 E-MAIL: VZS24@UKR.NET

23

БІБЛІОТЕКА ЛІКАРЯ ГАЗЕТА МОЗ УКРАЇНИ І ЦК ПРОФСПІЛКИ

ОНКОЛОГІЯ

(виходить із 1990 року)

ЗА РЕД. Г. В. БОНДАРЯ, Ю. В. ДУМАНСЬКОГО, О. Ю. ПОПОВИЧА ОНКОЛОГІЯ ВИДАВНИЦТВО: МЕДИЦИНА СТОРІНОК: 544

Загальний наклад 28 000 Індекс 08198: для індивідуальних передплатників Індекс 60965: для підприємств і організацій Індекс 86181: пільговий для медичних працівників СПІВЗАСНОВНИКИ ГАЗЕТИ: Міністерство охорони здоров’я України Профспілка працівників охорони здоров’я України ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я»

МЕДСЕСТРИНСЬКА СПРАВА O. M. KOVALYOVA, V. N. LESOVOY, S. I. SHEVCHENKO PATIENT CARE ВИДАВНИЦТВО: МЕДИЦИНА СТОРІНОК: 318

Свідоцтво про реєстрацію КВ №8202 від 10 грудня 2003 року

Видавець – ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я»

Підручник відповідає вимогам навчальної програми з онкології. Особливу увагу приділено найважливішим питанням вітчизняної та світової онкології, сучасним методам ранньої і доклінічної діагностики онкозахворювань. Розглянуто питання патогенезу клінічних проявів пухлин основних локалізацій, методи комбінованої терапії з урахуванням сучасних досягнень, методики реабілітації онкологічних хворих і профілактики раку. Для студентів вищих медичних навчальних закладів IV рівня акредитації, студентів-інтернів, лікарів-онкологів, сімейних лікарів.

У підручнику висвітлено основи догляду за пацієнтом та його роль у процесі лікування. Зміст книги відповідає вимогам навчальної дисципліни «Догляд за пацієнтами (практичний курс)» і розрахований на англомовних студентів вищих медичних навчальних закладів ІІІ-ІV рівня акредитації. Підручник складається із трьох частин, які відповідають таким модулям: медицина внутрішніх органів, хірургічне втручання та педіатрія. Для англомовних студентів вищих медичних навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації.

Головний редактор – БУРМАКА М. П.

ФАРМАКОЛОГІЯ

Редакційна колегія

О. В. КРАЙДАШЕНКО ПРОТИІНФЕКЦІЙНІ ЛІКАРСЬКІ ЗАСОБИ ВИДАВНИЦТВО: НОВА КНИГА СТОРІНОК: 424

БАХТЕЄВА Т. Д. – член Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, доктор медичних наук, Заслужений лікар України ВЕСЕЛЬСЬКИЙ В. Л. – кандидат медичних наук, Заслужений лікар України

У навчальному посібнику представлено сучасні уявлення про фармакотерапію інфекційних захворювань. Обговорено питання клінічної фармакології протимікробних лікарських засобів, а також їх раціонального застосування. Видання рекомендоване студентам старших курсів і лікарям-інтернам медичних ВНЗ, а також як додатковий навчальний матеріал для лікарів загальної практики-сімейної медицини, терапевтів, інфекціоністів, хірургів, акушерів-гінекологів, педіатрів, неонатологів та провізорів.

ГАРНИК Т. П. – головний позаштатний спеціаліст МОЗ України за спеціальністю «Народна і нетрадиційна медицина» ЗАБОЛОТНИЙ Д. І. – директор Державної установи «Інститут отоларингології імені професора О. С. Коломійченка НАМН України», доктор медичних наук, професор, академік, віце-президент НАМН України

НЕВРОЛОГІЯ ЗА РЕД. Л. І. СОКОЛОВОЇ, Т. І. ІЛЛЯШ МЕТОДИ ОБСТЕЖЕННЯ НЕВРОЛОГІЧНОГО ХВОРОГО ВИДАВНИЦТВО: МЕДИЦИНА СТОРІНОК: 144

ЗАГОРІЙ В. А. – завідувач кафедри промислової, клінічної фармації та клінічної фармакології НМАПО імені П. Л. Шупика, доктор фармацевтичних наук, професор

У книзі викладено методики послідовного дослідження стану нервової системи, представлено різні варіанти патології неврологічних функцій. Наведено діагностичні можливості основних і додаткових методів обстеження пацієнтів. Описано принципи побудови й оформлення топічного та клінічного діагнозів. Для студентів, лікарів-інтернів і викладачів вищих медичних навчальних закладів III-IV рівнів акредитації.

ЗОЗУЛЯ Ю. П. – професор, академік НАМН України КОВАЛЬ В. М. – Голова Профспілки працівників охорони здоров’я України МІШАЛОВ В. Г. – завідувач кафедри хірургії №4 НМУ імені О. О. Богомольця, доктор медичних наук, професор ПИРІГ Л. А. – професор кафедри нефрології НМАПО імені П. Л. Шупика, доктор медичних наук, член-кореспондент НАН України, академік НАМН України ПРОДАНЧУК М. Г. – директор Інституту екогігієни і токсикології імені Л. І. Медведя МОЗ України, доктор медичних наук, професор, член-кореспондент НАМН України, Заслужений лікар України ТРОНЬКО М. Д. – директор Інституту ендокринології та обміну речовин імені В. П. Комісаренка НАМН України, професор, член-кореспондент НАН України, академік, віце-президент НАМН України УСІЧЕНКО І. Г. – президент Національного товариства Червоного Хреста, кандидат медичних наук, Заслужений лікар України ЧЕКМАН І. С. – завідувач кафедри фармакології та клінічної фармакології Національного медичного університету імені О. О. Богомольця, професор, член-кореспондент НАН і НАМН України ЩЕГЛОВ В. І. – директор Науковопрактичного центру ендоваскулярної нейрорентгенохірургії НАМН України, професор, Заслужений лікар України, академік Всесвітньої академії наук комплексної безпеки

МЕДИЧНА ГАЗЕТА УКРАЇНИ

*

Генеральний директор ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я»............. ЮЛІЯ НОВГОРОДСЬКА Головний редактор..............МАРИНА БУРМАКА

* ТОВАРНИЙ ЗНАК ЗА ЛІЦЕНЗІЄЮ

ІНДЕКСИ 60965, 08198, 86181. ЦІНА ДОГОВІРНА

Спеціальний кореспондент......................СВІТЛАНА ТЕРНОВА

ВИДАВЕЦЬ: ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я»

Випусковий редактор.....................................ІРИНА ХОМЧУК

АДРЕСА: 04211, м. Київ, вул. Оболонська набережна, буд. 11, корп. 1

Редактор відділу наукової інформації............................ТЕТЯНА ПРИХОДЬКО

ДЛЯ ЛИСТІВ: 04211, м. Київ, а/с 138 ТЕЛ./ФАКС: (044) 428 02 20 E-MAIL: vz@vz.kiev.ua

Дизайн та верстка................АННА ПЕРЕВЕРТЕНЬ

Відповідальним за випуск номера є головний редактор. Редакція не завжди поділяє думку авторів публікацій. Редакція не несе відповідальності за зміст рекламних матеріалів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, прізвищ та імен, інших даних несуть автори публікацій. Листування з читачами ведеться тільки на сторінках газети, рукописи не рецензуються і не повертаються. Матеріали, що публікуються на правах реклами Друк офсетний. Умовних друк. арк. 2.

Загальний наклад 28 000 Замовлення №0510321 Віддруковано у ДВ «Преса України»: 03048, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 50.

Літературне редагування та коректура..............................ЛАРИСА БОБРУЄНКО Відділ реклами....................СВІТЛАНА КУРЧЕНКО

Виходить один раз на два тижні у п’ятницю

24

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua