Ваше здоров'я № 07-08

МЕДИЧНА ГАЗЕТА УКРАЇНИ

№7-8 (1396-1397) 24.02.2017

ГАЗЕТА МОЗ УКРАЇНИ І ГАЛУЗЕВОЇ ПРОФСПІЛКИ

WWW.VZ.KIEV.UA

Нова медична карта країни у вигляді госпітальних округів видається ідеальною лише на папері. Особливо якщо рухатися по ній не за компасом регіональних особ­ливостей, а за стандартними «дороговказами» реформаторів. Але на місцях туман розсіюється, і нова медична «викрійка» виглядає зовсім непривабливою: непродумані межі округів, реальна загроза закриття лікарень і скорочення персоналу, перетягування латаної фінансової ковдри та незрозумілі перспективи, хаос і конфлікти в регіонах. Якщо це лише початок, то яким буде фінал? СТОР.

14

ГОСПІТАЛЬНІ ОКРУГИ: РІЖЕМО БЕЗ НАРКОЗУ?

НОВИНИ

МЕДИЧНІЙ РАДІОЛОГІЇ ЗАГРОЖУЄ КОЛАПС

У минулому році на забезпечення життєдіяльності державної установи «Інститут медичної радіології ім. С. П. Григор’єва НАМН України» (зарплата, нарахування на неї, комунальні платежі, ліки, харчі) було виділено близько 19 млн грн. Це значить, що вартість 1 ліжко-дня становила трохи більше 6 Євро, із них на ліки витрачалося СТОР. 0,36 євроцента! Сьогодні навіть цю вартість знижено втричі.

ТАК СКІЛЬКИ Ж ОТРИМУВАТИМУТЬ СІМЕЙНІ ЛІКАРІ?

6

ЯК МОЗ УЯВЛЯЄ РЕФОРМИ НА ПЕРВИННІЙ ЛАНЦІ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ

«СИРІТСЬКІ» ХВОРОБИ ЯК ЛАКМУС ДЕРЖАВНОЇ ТУРБОТИ

РЕФЕРЕНТНЕ ЦІНОУТВОРЕННЯ ТА РЕІМБУРСАЦІЯ МОЖУТЬ НЕ ЗАПРАЦЮВАТИ УКРАЇНСЬКІ ПАЦІЄНТИ ДВА РОКИ НЕ МОЖУТЬ ОТРИМАТИ ОБІЦЯНІ ДЕРЖАВОЮ ЛІКИ

2-5 СТОР.

Наша держава має усвідомити: хворі на орфанні захворювання повинні отримувати 100% необхідних ліків, часткове забезпечення призведе до таких самих нас­лідків, що й повна його відсутність. Коли людина потребує щоденного вживання лікарського засобу, а «в межах бюджетного фінансування» держава надає їй 1-2 дози ліків на тиждень, то це профанація лікування, розрахована на окозамилювання СТОР. перед західними партнерами.

10

СУД СКАСУВАВ СКОРОЧЕННЯ ЛІЖОК. ЩО ДАЛІ?

Адміністрація закладів має бути зацікавленою в добровільному поновленні працівників, звільнених «на догоду» протиправній Постанові, — це дасть змогу заощадити на судових витратах, компенсаціях моральної шкоди та виплаті середнього заробітку за період вимушеного прогулу. Але де керівнику медичного закладу взяти додаткові кошти на подальшу вчасну оплату праці поновлених працівників? СТОР.

12

НОВИНИ ПРОВА Л -2015

І Н І Ц І АТ И В А

УКРАЇНСЬКІ ПАЦІЄНТИ ДВА РОКИ НЕ МОЖУТЬ ОДЕРЖАТИ ОБІЦЯНІ ДЕРЖАВОЮ ЛІКИ

У

вересні 2016 року в. о. Міністра охорони здоров’я Уляна Супрун повідомила, що до кінця жовтня в Україну будуть пос­ тавлені ліки за 2015 рік, закупівля яких здійс­ нюється за державні кошти. Відтоді минуло вже 4 місяці, але обіцянка У. Супрун і досі не виконана: регіони отримали 98,8% лікарських засобів від загального обсягу препаратів, закуплених і поставлених у країну міжнародними організаціями. На сьогодні отримано три чверті препаратів для лікування гемофілії, гепатитів В і С (очікується допоставка), 58% лікарських засобів від СНІДу, 61% реагентів з онкології (дитячої та дорослої) і 85% лікарських засобів для лікування онкозахворювань. У повному обсязі зобов’язання щодо постачання ліків досі не виконані жодним із міжнародних закупівельників: ані британським агентством Crown Agents, ані Програмою розвитку ООН (ПРООН, UNDP), ані Дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ). Враховуючи ці факти, Голова Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я Ольга Богомолець вщент розкритикувала організацію державних закупівель через міжнародні організації, яку забезпечує команда Уляни Супрун, і детально пояснила, чому міжнародні закупівлі виявилися провальними. «Мусимо бути чесними й визнати, що нам не вдалося досягнути визначених для себе завдань за допомогою міжнародних організацій. Поставки життєво важливих медикаментів відбулися із запізненням у понад рік, ціни на частину препаратів значно перевищують референтні, терміни придатності ліків не дають змоги використати їх у повному обсязі, компанії-прокладки, як і раніше, перемогли в тендерах. Треба мати дос­ татньо сили й чесності, щоб визнати помилки, проаналізувати причини та знайти слабке місце», — говорить О. Богомолець. Без яких вакцин та онкопрепаратів лишилися українці? За словами О. Богомолець, з 11 вакцин для проведення профілактичних щеплень, запланованих для закупівлі, було придбано 9 у неповному обсязі. Узагалі не закупили вакцини для профілактики кашлюку з ацелюлярним кашлюковим компонентом, дифтерії і правця в обсязі майже 1,5 млн доз та комбінованої вакцини для профілактики кашлюку (ацелюлярної), дифтерії, правця і поліомієліту (інактивованої) в обсязі 139 тис. доз, котрі використовуються для щеплення ослаблених дітей. Для лікування онкохворих дітей і дорослих узагалі не було придбано або придбано не в пов­ ному обсязі такі лікарські засоби: блеоміцину сульфат, гемцитабіну гідрохлорид, етопозид, метотрексат, оксаліплатин, дакарбазин, цитарабін; лише на 2,2% від потреби закуплено топотекану гідрохлориду, на 5,3% — вінкристину сульфату, на 20% — флуороурацилу, на 26% — іринотекану гідрохлориду, на 65,5% — дакарбазину (закупівлі здійснювало Crown Agents). Також не придбані такі препарати для лікування онкохворих дітей, як «Тікарцилін/Клавуланова кислота», «Ламівудин», «Цуфупім», набори для взяття клітин крові з фільтром до апарату для автоматичного комплексного аферезу MCS та заготівлі тромбоконцентрату, а також фільтри для інфузій (закупівлі проводила компанія Crown Agents). Корупційні схеми в новій команді У 2016 році спалахнув скандал навколо розмитнення закуплених Crown Agents препаратів для лікування онкохворих дітей — ліки перебували на митниці понад 90 днів! О. Богомолець пояс-

2

нює причини цієї затримки тим, що міжнародна закупівельна компанія вирішила зекономити на ПДВ, а МОЗ у цей час робило вигляд, начебто, нічого не відбувається. Та й далі продовжує це робити. Крім того, згідно з аналізом наданої МОЗ інформації міжнародними організаціями за бюджетні кошти 2015 року було закуплено 30% лікарських засобів українського виробницт­ва. Майже половина постачальників, із якими міжнародні організації уклали контракти, представлена українськими компаніями, і більшість із них неодноразово перемагала в тендерах минулих років. Це ТОВ «Люм’єр Фарма», ТОВ «Фармекс Груп», ТзОВ «Фармадіс», ТОВ «Людмила-Фарм», ТОВ «БаДМ», ТОВ «Компанія «Укроптпостач», ТОВ «ТЕВА Україна», АТ «Лекхім Харків», ПАТ «Київмедпрепарат», ТОВ «Юрія-Фарм», СП «Оптіма-Фарм ЛТД», ТОВ «Валартін Фарма», ТОВ «МедБіоАльянс», АЛТ «Україна», ТОВ «Бізнес Центр Фармація», ТОВ «Рош Україна», ТОВ «Фарма Лайф», ТОВ «Санофі-Авентіс Україна», фармацевтичний завод «Біофарма» тощо. Що ж до «заощаджених» коштів, то, як стверджує О. Богомолець, за розрахунками Держаудитслужби МОЗ коштом держбюджету сплатило згаданим організаціям майже 111 млн грн комісійної винагороди, тобто близько 5% від суми поставок. За таких умов за аналогічні послуги міжнародних організацій, наданих у 2016 році, Україна має сплатити 195 млн грн із 3,9 млрд грн, виділених на закупівлю лікарських засобів та медичних виробів, а у 2017 році — 295 млн грн із 5,9 млрд грн. «Фактично те, що МОЗ раніше робило безкоштовно, але не прозоро, міжнародні організації зробили нам за додатково сплачені сотні мільйонів, ставши просто ще однією ланкою в тому самому непрозорому закупівельному ланцюгу. Таким чином, неспроможність команди МОЗ України побороти корупцію або створити власну закупівельну агенцію коштуватиме українським громадянам за три роки понад 600 млн грн», — наголошує О. Богомолець. Усе для пацієнта: ліки з обмеженим терміном придатності Ще один важливий аспект, на який закриває очі нова команда МОЗ, — це поставка міжнародними організаціями медичних товарів з обмеженим терміном придатності. Так, реагент для проведення контролю якості 1х2,5 мл (для визначення СD4: п. 2.10 у ВІЛ-інфікованих вагітних) було поставлено 7 липня 2016 року, а термін його придатності закінчувався… 2 серпня 2016 року. У регіони він потрапив 22 липня, тобто за 7 днів до закінчення терміну придатності! Тест-системи «Клітини Immuno-trol, 2х3 мл» для діагностики ВІЛ-інфекції, супроводу антиретровірусної терапії та моніторингу перебігу ВІЛ-інфекції, визначення резистентності вірусу, проведення референс-досліджень було поставлено з терміном придатності лише 2 місяці. У вінкристину сульфату, призначеного для лікування онкологічних хворих, термін придатності збігає за 4 місяці. «Тепер ці прострочені препарати, які коштують десятки мільйонів гривень, лежать на складах майже в кожній області України», — говорить О. Богомолець. Чим дорожче, тим краще? Непоодинокими і прикрими є факти закупівлі лікарських засобів за цінами, що значно перевищують їх середню вартість у референтних країнах. За словами О. Богомолець, за завищеною ціною Україна отримала такі препарати:

«Куван®» — для дітей, хворих на фенілкетонурію. Був придбаний за 19,276 тис. грн за упаковку. Середня його вартість у референтних країнах становить 16,682 тис. грн (різниця в ціні на одній упаковці — 2,594 тис. грн). Отже, Україна переплатила за цей препарат майже 500 тис. грн (закупівлі здійснювала ПРООН); «Орфадин» (МНН нітизинон, 5 мг) — препарат для лікування орфанних захворювань. Був закуплений за ціною 1,120 тис. грн за 1 капсулу, тоді як у референтних країнах він кош­тує 595,8 грн. Тобто майже вдвічі дорожче (на одній капсулі різниця в ціні становить 524 грн). За ці ліки переплачено майже 126 тис. грн (закупівлі здійснювала ПРООН); «Октагам» — для лікування дитячої онкології. Був закуплений за 8,366 тис. грн за 1 флакон при ціні у референтних країнах 4,981 тис. грн (на одному флаконі різниця становить 3,385 тис. грн). Переплата — майже 18,8 млн грн (закупівлі проводило Crown Agents); «Велкейд®» (МНН бортезоміб), придбаний за програмою «Доросла онкогематологія». Україна закупила його по 39,959 тис. грн за 1 флакон, тоді як вартість препарату в референтних країнах 22,783 тис. грн (різниця — 17,17 тис. грн за флакон). Переплата — майже 343,5 тис. грн (закупівлі здійснювало агентство Crown Agents); «Новосевен®» (МНН ептаког альфа) — препарат для лікування гемофілії за програмою Конвенції ООН. Був закуплений за 45,838 тис. грн за 1 флакон при ціні у референтних країнах 27,4 тис. грн (різниця — 18,438 тис. грн за флакон, переплата — майже 2,209 млн грн (закупівлі здійснювала ПРООН); «Фейба 1000 ОД» — препарат для лікування гемофілії за програмою Конвенції ООН. Закуплено за 32,925 тис. грн за 1 упаковку при ціні в референтних країнах 17,698 тис. грн (різниця — 15,226 тис. грн за упаковку, переплата — майже 10,289 млн грн (закупівлі проводила ПРООН); «Пегінтрон ® » (МНН пегінтерферон альфа-2b) — препарат для лікування гепатиту за програмою Конвенції ООН. Був закуплений за 3, 208 тис. грн за 1 флакон при ціні у референтних країнах 1,878 тис. грн (різниця — 1,33 тис. грн за флакон, переплата — майже 1,15 млн грн (закупівлі здійснювала ПРООН). «Можна вважати, що ми успішно перейшли до вищої ліги корупції, ефективність, чесність і прозорість проведених МОЗ державних закупівель за кошти держбюджету 2015 року через міжнародні спеціалізовані організації є сумнівною і невисокою, а механізм їх організації і проведення потребує термінового переосмислення та детального аналізу наявних недоліків, — підсумовує О. Богомолець. — Також прийшов час визнати, що закупівлі 2016 року за термінами вже провалені Міністерством. Із майже 4 млрд грн, виділених МОЗ України з державного бюд­жету 2016 року, станом на січень 2017 року освоєно лише 205,7 млн грн. Договори в стані підписання, терміни й ціни Міністерство тримає під грифом «Засекречено». За відсутності зат­ верджених європейських клінічних протоколів і референтних цін та цін у референтних країнах, проведення закупівель у такому самому форматі неминуче призведе до неможливості здійс­ нення дієвого контролю за якістю лікування й ефективністю використання бюджетних коштів, а відповідно хворі люди будуть помирати, не дочекавшись допомоги». За матеріалами сайту Рharma.net.ua, веб-радіо «Громадське радіо» та онлайн-видання «Українська правда»

Референтне ціноутворення та реімбурсація можуть не запрацювати

З

апровадження референтного ціноутворення та відшкодування вартості лікарських засобів для лікування серцево-судинних захворювань, бронхіальної астми і цукрового діабету тепер запрацюють одночасно — з 1 квітня 2017 року ліки для пацієнтів мають стати значно доступнішими. Але Антимонопольний комітет України застерігає: ініціатива Уряду може провалитися. Як повідомляє прес-служба АМКУ, прийняті у листопаді 2016 року Урядом Постанови №862 «Про державне регулювання цін на лікарські засоби» та №863 «Про введення відшкодування вартості лікарських засобів», а також низка підзаконних нормативно-правових актів можуть обумовити певні труднощі під час реалізації їх на практиці — спотворити реальну ситуацію з лікарськими засобами за діючою речовиною та призвести до зміни лідерів фармацевтичного ринку, але не вирішити проблему по суті. При цьому АМКУ визнає необхідність введення в Україні механізму відшкодування вартості лікарських засобів. Ще до заяви АКМУ оператори ринку неодноразово висловлювали стурбованість тим, що згадана ініціатива може спричинити зникнення з українського ринку оригінальних препаратів іноземного виробництва через небажання виробників знизити ціни. За матеріалами ІА «Інтерфакс-Україна»

! НА ЗАСІДАННІ КОМІТЕТУ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ З ПИТАНЬ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я 8 ЛЮТОГО НАРОДНІ ДЕПУТАТИ УХВАЛИЛИ РІШЕННЯ ЗВЕРНУТИСЯ ДО ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ У ЗВ’ЯЗКУ З ТИМ, ЩО МОЗ ПЕРЕШКОДЖАЄ ДЕПУТАТСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ — МІНІСТЕРСТВО ВІДМОВИЛОСЯ НАДАТИ КОМІТЕТУ КОПІЇ УКЛАДЕНИХ ЗІ СПЕЦІАЛІЗОВАНИМИ МІЖНАРОДНИМИ ОРГАНІЗАЦІЯМИ ДОГОВОРІВ НА ЗАКУПІВЛЮ ЛІКАРСЬКИХ ЗАСОБІВ, ІМУНОБІОЛОГІЧНИХ ПРЕПАРАТІВ ТА МЕДИЧНИХ ВИРОБІВ ЗА БЮДЖЕТНІ КОШТИ. За матеріалами офіційного веб-порталу Верховної Ради України

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

НОВИНИ

24 лютого 2017 року

СІМЕЙНИЙ ЛІК А Р

Д О П О М О ГА

ЯК МОЗ УЯВЛЯЄ РЕФОРМИ НА ПЕРВИННІЙ ЛАНЦІ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ

М

іністерство охорони здоров’я розробило й винесло на обговорення експертного середовища та регіонів проект Наказу «Про затвердження Порядку надання первинної медичної допомоги», у якому детально розписано права й обов’язки сімейних лікарів, що надаватимуть первинну медичну допомогу (далі — ПМД). Відповідно до цього проекту, на обліку у сімейного лікаря має бути близько 2 тис. пацієнтів (залежно від соціальних, вікових і кількісних характеристик населення громади, де працює лікар, ця кількість може змінюватися), кожного з яких він обслуговуватиме фактично 24 години на добу 7 днів на тиждень, у тому числі й за допомогою телекомунікації (за телефоном та в мережі інтернет). Що робити у випадку хвороби лікаря, його відпустки або тимчасової відсутності на роботі, — у проекті не пояснюється. Зате обов’язки лікарів первинної ланки прописані до найдрібніших деталей. Основні завдання сімейного лікаря з надання ПМД: безпосереднє надання первинної медичної допомоги пацієнтам; формування та контроль виконання плану обстежень і лікування, аналіз результатів досліджень, призначення медичних препаратів та інших лікувальних заходів; надання медичної допомоги пацієнтам у невідкладному стані; направлення відповідно до медичних показань пацієнта, який не потребує екстреної медичної допомоги, для надання йому вторинної (спеціалізованої) або третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги; координація роботи з іншими ланками медичної допомоги; ведення пацієнтів із соціально небезпечними інфекційними захворюваннями відповідно до чинного законодавства; здійснення імунопрофілактики відповідно до чинного законодавства; консультування щодо здорового способу життя;

здійснення заходів масової та індивідуальної профілактики інфекційних захворювань; оцінка індивідуальних ризиків захворювань і консультування з питань профілактики. Розробка індивідуальних програм обстеження та спостереження за здоров’ям; інформування пацієнта щодо національних скринінгових програм і виконання інших функцій відповідно до законодавства або до програми; динамічне спостереження за неускладненою вагітністю; здійснення медичного догляду за здоровою дитиною; ведення пацієнтів із психічними розладами, зокрема, враховуючи рекомендації спеціаліста; надання паліативної допомоги, що охоп­лює оцінку ступеня болю, призначення наркотичних препаратів, психотропних речовин і прекурсорів, лікування больового синдрому, а також оформлення рецептів на наркотичні препарати, психотропні речовини і прекурсори відповідно до чинного законодавства; координація й організація виконання лабораторних досліджень, взяття біологічного матеріалу; проведення лабораторних досліджень, у тому числі з використанням швидких тестів; призначення лікарських засобів з оформленням документів відповідно до законодавства; підготовка медичної документації для направлення осіб з ознаками стійкої втрати працездатності на медико-соціальну експертизу та медико-соціальну реабілітацію; оформлення довідок, форм, листків непрацездатності. Щодо місця надання ПМД, то в проекті зазначається: сімейний лікар надає медичну допомогу за місцем здійснення господарської діяльності, яке обирає самостійно. Це може бути окрема будівля

чи приміщення, що належить суб’єкту надання ПМД на правах власності, оренди чи на інших підставах, не заборонених законодавством. Проте на практиці здійснити це не так просто. Завідувач Київської амбулаторії сімейної медицини №5 Юрій Зінчук розповідає: аби стати сімейним лікарем, потрібно пройти дев’ять кіл демократичного пекла. «Усе, що нам говорять про реформу, — треба відкрити ФОП, підписати договори з пацієнтами — і гроші прийдуть слідом за ними. Але ніхто не хоче слухати, чому це неможливо зробити, — жаліється Ю. Зінчук.

— Я виконав вимогу МОЗ: подав документи, щоб стати приватним підприємцем. Написав заяву, наступного дня разом із документами отримав і перелік того, що я повинен робити далі, на цілу сторінку. Камінь спотикання — одержання ліцензії на приватну практику. Підрахував: щоб отримати можливість працювати як ФОП, я мушу витратити приблизно півтора року і 15-20 тис. грн на оформлення всіляких довідок і дозволів. У мене вимагають ліцензію. Щоб отримати її, потрібно надати договір оренди відповідного приміщення. Але оренди не оформиш, поки немає ліцензії. І хоч який пункт візьми — усе по колу». Голови департаментів та управлінь охорони здоров’я, головні лікарі з усіх регіонів України вже внесли десятки поправок до проектів нормативних документів щодо реформи первинної допомоги, опрацювавши документи під час наради «Реформа системи охорони здоров’я в 2017 році: первинна медична допомога, комунікація для населення та медичної спільноти». Незабаром їх буде внесено до проектів, які знову розмістять на сайті МОЗ для широкого обговорення. Після цього розпочнеться процедура затвердження документів. За матеріалами офіційного веб-сайту МОЗ України та газети «Дзеркало тижня»

ЕФЕМЕРНІ ЗА РП Л АТ И

ТАК СКІЛЬКИ Ж ОТРИМУВАТИМУТЬ СІМЕЙНІ ЛІКАРІ?

В

иконувачка обов’язків Міністра охорони здоров’я Уляна Супрун 14 лютого заявила, що після реалізації медичної реформи заробітна плата сімейних лікарів в Україні становитиме близько 15 тис. грн. Для цього лікарям потрібно укласти з пацієнтом угоду про надання послуг протягом року. «За кожного пацієнта, із яким лікар підпише декларацію, він отримуватиме доплату. Це хороший стимул», — зазначила У. Супрун.

!

За її словами, у МОЗ розраховують, що один сімейний лікар зможе обслуговувати від 1 до 2,5 тис. осіб. Однак на початковому етапі ця цифра буде плаваючою. «Знадобиться час, щоб проаналізувати, яку насправді кількість пацієнтів зможе вести сімейний лікар», — пояснила в. о. Міністра.

15 тис. грн — заманливо. Лише виникають сумніви щодо правдивості таких заяв МОЗ, оскільки за півроку роботи нової команди розмір обіцяної лікарям зарплати

у системі реформованої медицини кілька разів змінювався. У вересні У. Супрун обіцяла лікарям 19-50 тис. грн, а тепер в. о. Міністра говорить лише про 15 тис. грн. Цифри катаст­рофічно впали вже на першому етапі медичної реформи. Що буде по її завершенні — узагалі важко спрогнозувати. За матеріалами ІА «УНІАН» та інтернет-видання Politeka

МЕДИЧНЕ СТРАХУВАННЯ В УКРАЇНІ МАЄ ЗАПРАЦЮВАТИ У 2019 РОЦІ. ПРО ЦЕ ЙДЕТЬСЯ У ЗВІТІ ПРО ХІД ТА РЕЗУЛЬТАТИ ВИКОНАННЯ ПРОГРАМИ ДІЯЛЬНОСТІ КМУ В 2016 РОЦІ, ЯКИЙ ПРЕДСТАВИВ ПРЕМ’ЄР-МІНІСТР ВОЛОДИМИР ГРОЙСМАН ПІД ЧАС ЗАСІДАННЯ УРЯДУ 14 ЛЮТОГО. За матеріалами інтернет-видання «Обозреватель»

Україна отримала сучасне обладнання для заготівлі і переробки крові

Б

лагодійний фонд Global Medical Aid та компанія Vingmed з Данії безкош­т овно передали Україні сучасне обладнання для заготівлі й переробки крові на компоненти, орієнтовна вартість якого становить близько 790 тис. Євро. Техніку розподілять між 22 закладами служби крові з різних регіонів. Нове обладнання — ваги-помішувачі з електронними запаювачами магістралей та автоматичні екстрактори компонентів крові «Компомат» — дасть змогу центрам крові здійснювати стандартизовану заготівлю й переробку донорської крові, удосконалити забезпечення пацієнтів її компонентами. Також данський подарунок сприятиме розширенню переліку компонентів, які виробляють центри крові, та забезпеченню їх якості. Це один із перших кроків до стандартизації заготівлі та переробки донорської крові. Як повідомляють у МОЗ, недостатнє фінансування закладів служби крові в Україні упродовж останніх десятиліть призвело до зношеності основних фондів, тому галузь потребує серйозного удосконалення, залучення сучасних технологій заготівлі донорської крові та її компонентів, їх переробки, тестування, зберігання та розподілу. Наразі заклади служби крові здійснюють заготівлю тромбоцитів методами апаратного аферезу, а вартість одного комплекту становить 5-6,5 тис. грн. Використання автоматичного екстрактора, який надають колеги з Данії, значно знижує вартість такого компонента. За матеріалами інтернет-видання «Відомості»

Угорщина безкоштовно передасть Україні вакцину проти кору

У

повноважений уряду Угорщини з питань співробітництва і координації урядових дій щодо розвитку області Саболч-Сатмар-Береґ і Закарпаття Іштван Ґрежа повідомив, що Угорщина готова передати 20 тис. доз вакцини проти кору для медичних потреб Закарпатської області, щоб запобігти поширенню епідемії цієї хвороби із сусідньої Румунії. За словами І. Ґрежі, минулого року Угорщина зобов’язалася впродовж наступних п’яти років у разі потреби забезпечувати Закарпаття дефіцитними вакцинами для щеплення мешканців області різних вікових категорій. Поставки препаратів з Угорщини в Україну розпочнуться найближчим часом, щойно головний санітарний лікар Угорщини узгодить процедуру передачі вакцин із керівником відповідної служби Закарпаття. За матеріалами інтернет-видання «Радіо Свобода»

3

НОВИНИ К А Р Т КОВИЙ БУД ИНОЧОК

ГОСПІТАЛЬНІ ОКРУГИ: НАПРУГА НЕ ВЩУХАЄ

П

роекти госпітальних округів, про зат­в ердження яких МОЗ регулярно звітує, розсипаються, мов картковий будиночок. Свою незгоду вже висловили Вінниччина, Черкащина, Одещина та Харківщина (про це «ВЗ» писала у № 5-6 (13941395) від 10.02.2017 року). У середині лютого до них приєдналися Львівщина і Закарпаття. А от Сумщина сама стала об’єктом невдоволення через те, що вирішила створити аж 6 госпітальних округів.

Категорична Львівщина Львівська облрада звернулася до Кабінету Міністрів України та Міністерства охорони здоров’я України з проханням відкласти утворення госпітальних округів у Львівській області до завершення адміністративнотериторіальної реформи. За це звернення проголосували 63 депутати. «На сьогодні в основі чинного адміністративно-територіального устрою залишається поділ на райони, а процес створення об’єднаних територіальних громад лише розпочався. Тож існує загроза, що поспіхом сформовані госпітальні округи не збігатимуться із майбутнім адміністративним устроєм. На практиці складно буде визначити, на базі центральної районної лікарні якого району створювати лікарню інтенсивного лікування, що може спричинити конфлікти між громадами», — сказано у зверненні львівських депутатів до КМУ та МОЗ. Народні обранці також зазначили, що утворення об’єднаних територіальних громад і виділення їм прямих бюджетних субвенцій з державного бюджету з 1 січня 2016 року засвідчило неузгодженість процесів децентралізації та медичної реформи. Це зокрема підтверджує позиція МОЗ щодо

доцільності передачі всіх коштів медичної субвенції об’єднаним територіальним громадам за відповідними договорами в райони — у зв’язку з відсутністю інституціональної та матеріально-технічної бази. «Вважаємо неприпустимим розпочинати таку важливу для держави реформу, наслідки якої відчують на собі всі українці, без відповідної роз’яснювальної роботи й інформації, а також без чіткого розуміння подальшої долі лікарень. Кожен громадянин має право знати, яке медичне обслуговування буде йому доступне та на якому рівні надаватиметься медична допомога після реформи на різних за своїм статусом територіях», — наголошується у зверненні. Закарпаття відмовляється від госпітальних округів 15 лютого під час наради з головними лікарями центральних районних лікарень і начальниками відділів Департаменту охорони здоров’я області голова Закарпатської ОДА Геннадій Москаль повідомив, що не вноситиме до КМУ подання про створення госпітальних округів. «Механізм створення госпітальних округів не розроблений, нормативних актів Міністерства охорони здоров’я немає, фінансування нових одиниць не передбачене в Державному бюджеті на 2017 рік. На сьогодні є тільки постанова Кабміну «Про зат­ вердження Порядку створення госпітальних округів», однак Закарпаття не підпадає під її критерії, оскільки в нас через особливості рельєфу й територіально-адміністративний устрій неможливо створити госпітальні округи з багатопрофільними лікарнями інтенсивного лікування, які обслуговуватимуть населення в радіусі 60 кілометрів із доправленням

Д ЕРЖ А ВНІ КОШ Т И

пацієнтів максимум за 60 хвилин, — пояснює причини свого рішення Геннадій Москаль. — Для цього в області необхідно побудувати нові лікарні, а це — сотні мільйонів гривень, яких ні в кого немає. Тому ніяких госпітальних округів на Закарпатті ми поки що створювати не будемо. Це моє рішення, і я несу за нього політичну відповідальність перед вищим керівництвом держави». Сумщина — на доопрацювання Сумщина направила до МОЗ на затвердження проект 6 госпітальних округів, але у відомстві їх не затвердили. Як пояснив заступник Міністра охорони здоров’я України Павло Ковтонюк, причина в тому, що він не відповідає методиці, прописаній у Постанові Кабміну №932, через недостатню кількість населення в Роменському та Глухівському округах. У методиці вказується цифра у мінімум 120 тис. населення на один округ, тоді як у Глухівському мешкає лише 84 тис. осіб, а в Роменському — 117 тис. Відмова МОЗ затверджувати проект госпітальних округів Сумщини видається дещо дивною, оскільки 21 грудня 2016 року в рамках наради Міністерства з управліннями охорони здоров’я всіх регіонів України претензій до Сумщини не було. З’явилися вони лише через два місяці. І поки регіони по черзі бунтують проти медичної реформи, експертне середовище і МОЗ сподіваються, що до кінця лютого справа владнається і всі області України подадуть на розгляд Міністерства «правильні проекти» госпітальних округів. «Ми сподіваємося до кінця лютого отримати від усіх областей правильні пропозиції. Поки в нас є пропозиції більше ніж від половини областей», — повідомив директор громадського об’єднання «Інститут розвитку територій» Юрій Ганущак на пресконференції 17 лютого. За матеріалами телеканалу ZIK, ІА «Інтерфакс-Україна», інтернет-видань UA:СУМИ та «Закарпатський інсайдер»

ТОЧК А ЗОРУ

ІРИНА СИСОЄНКО: «УКРАЇНСЬКА СТОМАТОЛОГІЯ ПОТРЕБУЄ РЕФОРМ»

Н

а думку народного депутата України, заступника Голови Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я Ірини Сисоєнко, система надання стоматологічних послуг на сьогодні перебуває в незадовільному стані та потребує змін, які неможливі без прийняття Урядом низки законопроектів.

— Які принципово нові моделі управління має на меті медична реформа? Усі 24 роки незалежності України надання медичних послуг ґрунтувалося на застарілій моделі Семашка — із жорсткими процедурами управління та централізованим фінансуванням. Сьогодні українці двічі оплачують медичні послуги: перший раз — під час сплати податків, другий — коли купують лікарські засоби, оскільки бюджетні кошти забезпечують просто сміховинний відсоток від реальної пот­реби. У стоматології, наприклад, це лише 3-5%. Ми пропонуємо принципово новий підхід — автономізацію лікувальних закладів, яка дасть змогу фінансувати тільки послуги, котрі надаються пацієнту.

— Як реформується стоматологічна галузь у межах загальної реформи охорони здоров’я в Україні?

4

Для того аби підвищити рівень стоматологічного здоров’я населення, потрібна в першу чергу державна політика, незалежна від змін влади, що відводить центральну роль лікарському самоврядуванню. Без цього неможливий захист прав пацієнтів і лікарів. Стоматологи працюють у найбільш підготовленій до самоврядування галузі медицини, тому вони спільно з депутатами ініціювали створення відповідних законопроектів, зокрема проекту Закону про стоматологічну діяльність. У разі його прийняття Верховною Радою стоматологія стане зручною як для лікарів, так і для пацієнтів.

— Як оцінюється стан галузі на сьогодні? Те, що стоматологію віднесли до вторинного рівня надання медичної допомоги, а також закрили шкільні стоматологічні кабінети, розірвавши співпрацю із сімейними лікарями, поставило під загрозу систему профілактики й раннього виявлення стоматологічних хвороб у дітей. Війна на Сході також оголила проблеми в системі охорони здоров’я. Це і відсутність реєстру ліків, матеріально-технічного ресурсу, і непрозоре фінансування, й повна відсутність гарантій військовослужбовцям… Вдумай-

теся, під час обстеження мобілізованих було виявлено, що 95% із них потребують лікування зубів, 52% — їх видалення, а 8% узагалі носять знімні протези. Не було жодного військовозобов’язаного зі здоровими або пролікованими зубами. А це все молоді люди віком від 18 до 40 років. Ситуація дуже показова!

— Які конкретні кроки вже зроблені в цьому напрямку? Нам нарешті вдалося схвалити у профільному Комітеті законопроект, який передбачає фінансування саме медичних послуг, а не утримання приміщень лікарень, як це відбувається зараз. Якщо Парламент за нього проголосує, то перетворення бюджетних клінік на некомерційні підприємства дасть можливість лікарям бути фінансово незалежними і планувати витрати, виходячи з потреб медичних установ. Гроші в лікарні надходитимуть тоді, коли якість послуг буде високою і пацієнт сам обере для лікування цей заклад. Отже, якщо автономізацію схвалять на державному рівні, ми станемо свідками конкурентної боротьби за кожного пацієнта, яка даватиме реальний прибуток. За матеріалами інтернет-видання «Фраза.ua»

МОЗ не вдається повернути 5 млн Євро

С

уди перших двох інстанцій відмовили в задоволенні позову Міністерст­ва охорони здоров’я України і ДП «Укр­ медпостач», які вимагають стягнути майже 5 млн Євро з австрійської компанії Vamed Engineering GmbH. Про це свідчить постанова Київського апеляційного господарчого суду від 21.12.2016 р. Ця історія почалася ще 14 вересня 2009 року, коли ДП «Укрмедпостач» уклало із компанією Vamed Engineering GmbH договір, за яким фірма у 2010-му поставила в Україну 85 транспортних інкубаторів для немовлят моделі ІТ-158-TS вартістю 4,97 млн Євро. Щоб заплатити за отримане обладнання, держпідприємство мало взяти кредит в австрійському UniCredit Bank. У 2012 році робоча група представників ДП «Укрмедпостач» і Державної служби з лікарських засобів провела огляд інкубаторів, склала акт про їх невідповідність специфікації та неможливість використання за призначенням без усунення недоліків. При цьому було припинено дію відповідного свідоцтва про державну реєстрацію обладнання, виданого у серпні 2011 року. Ревізія виявила збитки на суму 34 млн грн. Згодом ДП «Укрмедпостач» звернулося до компанії з вимогою замінити неякісний товар, однак цього зроблено не було. У 2015 році МОЗ і ДП «Укрмедпостач» подали до суду позов з вимогою стягнути з Vamed Engineering GmbH вартість поставленого товару — 4,97 млн Євро. У жовтні та грудні 2016 року суди перших двох інстанцій у задоволенні позову відмовили. Адже, як зазначив Апеляційний суд, ДП «Укрмедпостач» у 2010 році схвалило комплектацію інкубаторів та прийняло їх без жодних зауважень. Суд визнав безпідставним посилання прокуратури на той факт, що держреєстрацію інкубаторів у 2011 році було здійснено за підробленими документами про позитивні результати клінічних випробувань, оскільки у відповідному кримінальному провадженні у цьому не було встановлено вини саме Vamed Engineering GmbH, і фірма взагалі не була залучена до нього. При цьому Vamed Engineering GmbH, дізнавшись про кримінальне провадження, провела нові дослідження інкубаторів і у вересні 2016 року отримала сертифікати відповідності ДП «Укрметртестстандарт». За матеріалами сайту «Наші гроші»

! «ЗРОБІТЬ СИСТЕМУ, ЯКА БУЛА Б АДЕКВАТНОЮ ЗАПИТАМ УКРАЇНСЬКИХ ГРОМАДЯН. ЦЕ БУДЕ НЕПРОСТИЙ ПРОЦЕС, АЛЕ ПЕРШЕ, ЩО ТРЕБА РОБИТИ, — БУТИ В ДІАЛОЗІ З ТИМИ, ХТО ЖИВЕ НА ТЕРИТОРІЇ. ТОДІ ФОРМУВАННЯ ОКРУГІВ МАТИМЕ ЗОВСІМ ІНШИЙ ЯКІСНИЙ РІВЕНЬ». В. ГРОЙСМАН За матеріалами «Урядового порталу»

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

НОВИНИ

24 лютого 2017 року

ЗМОВА

КОРИСНІ ЗВ’ЯЗК И

ЩО ПОЄДНУЄ ГРУПУ ФАРМКОМПАНІЙ «ЗДОРОВ’Я» І ХАРКІВСЬКУ СУДДЮ, ЯКА ЗВИКЛА ДО РОЗКІШНОГО ЖИТТЯ?

Накладено арешт на півсотні торгових марок препаратів корпорації «Артеріум»

П

Фото 1

В

игідно мати серед знайомих суддю. Ще вигідніше, якщо пощастило стати родичем судді. Чоловіком, наприклад. Але найкраще бути успішним бізнесменом і чоловіком судді Господарського суду за місцем реєстрації ключових підприємств, на яких заробляєш. У 2014 році генеральний директор харківського ТОВ «Фармацевтична компанія» «Здоров’я» Олександр Доровський балотувався в народні депутати України. Тоді його звинуватили у підкупі виборців на окрузі №169 у Харкові. Активісти зафіксували на фото і відео факти роздачі на зустрічах з виборцями пакетів «Здоров’я» з ліками. Довіреною особою О. Доровського на той час був Дмитро Олексійович Жоравович (ця інформація доступна на сайті ЦВК).

Портрет успішного бізнесмена У 2015 році Дмитро Жоравович став директором благодійної організації «Благодійний фонд Олександра Доровського «Здоров’я» (ЄДРПОУ 40115407), зареєстрованого за адресою: м. Харків, вул. Шевченка, 28-А (фото 1). До 2015 року Д. Жоравович також очолював ТОВ «База відпочинку» «Княжий град» (ЄДРПОУ 35350396), що належить Геннадію Хорунжому і Олександру Доровському (обид­ ва — представники російських власників групи компаній «Здоров’я» Олександра Шишкіна та бізнесмена Леоніда Огороднікова). Детальніше про цю фірму «ВЗ» розповідала у №3-4 (1392-1393) від 27.01.2017 р. у матеріалі «У групи компаній «Здоров’я» та родини одіозного екс-міністра МОЗ Раїси Богатирьової спільні інтереси?» Разом з О. Доровським Д. Жоравович уже 3,5 року очолює релігійну громаду в Харкові. З огляду на любов і дружбу з російськими власниками групи «Здоров’я», нескладно здогадатися, що релігійна громада Святих Жон-Мироносиць (ЄДРПОУ 38877839) належить до Московського Патріархату (сайт Харківської єпархії МП це підтверджує, а також дає посилання на інші сайти, наприклад, Російської православної церкви). У 2009-2014 роках Д. Жоравович також очолював ТОВ «Новосанжарський завод мінеральних вод» (ЄДРПОУ 36627604), що на-

Фото 2

лежить Єгору Олександровичу Доровському (ймовірно, синові Олександра Доровського) і розташовується за знайомою вже нам адресою: м. Харків, вул. Шевченка, 28-А. Але найбільшим внеском Д. Жоравовича у розвиток бізнес-групи «Здоров’я» була, мабуть, історія із ТОВ «Євразія-Фінанс» (ЄДРПОУ 33238569). Саме ця компанія стала основною «прокладкою» для відмивання більше ніж 167 млн дол. казахського «БТА Банку». Верховний суд Великої Британії й господарський суд України підтвердили, що вкрадені у казахського «БТА Банку» десятки мільйонів доларів проходили через рахунки не менше 15 компаній різних країн і, зрештою, були використані на будівництво фармзаводу в Борисполі — ТОВ «Фармекс Груп», котрий формально належить Г. Хорунжому, а реально — російським власникам всієї групи «Здоров’я». Ну а Д. Жоравович очолював комісію з ліквідації ТОВ «Євразія-Фінанс». До того ж, за адресою м. Харків, вул. Шевченка, 28-А зазначено ще 4 компанії-клони. Усі фірми юридичні, з мінімальним статутним капіталом 4-5 тис. грн і зареєстровані на Д. Жоравовича. Він же значиться директором: ТОВ «Реал-Право» (ЄДРПОУ 38160754); ТОВ «Право-Ресурс» (ЄДРПОУ 38160766); ТОВ «ЮРСТАТУС» (ЄДРПОУ 38159466); ТОВ «ЮРПРОМІНВЕСТ» (ЄДРПОУ 38160775). За дружиною як за кам’яною стіною Завдяки е-деклараціям, уведеним у 2016 році, значно розширилося поле для пошуку інформації. Наприклад, виявилося, що суддя Господарського суду Харківської області Оксана Вікторівна Макаренко є законною дружиною бізнесмена Д. Жоравовича (фото 2). Як зручно, адже будь-який позов до підприємства, зареєстрованого у Харківській області (а це всі фірми групи «Здоров’я», крім бориспільського «Фармекс Груп»), обов’язково потрап­ лять у судову інстанцію, де працює дружина Д. Жоравовича. Більше того, стає зрозумілим, навіщо Д. Жоравовичу і його босу О. Доровському знадобилися 4 юридичні фір-

ми-клони. Після подачі е-декларації суддею О. Макаренко регіональні харківські ЗМІ зацікавилися передусім її солідним автопарком, загальна вартість якого становить понад 5,6 млн грн. Крім того, як виявилося, нерухомістю родина Жоравович-Макаренко також добре забезпечена. Нерухомість 1. Земельна ділянка у смт Печеніги площею 1000 кв. м (належить судді).

2. Будинок у смт Печеніги площею 261,90 кв. м (належить судді).

3. Три земельні ділянки Д. Жоравовича у смт Печеніги площею 3000 кв. м (по 1000 кв. м кожна).

4. Дві земельні ділянки Д. Жоравовича у с. Вільшани площею 2500 кв. м (1500 і 1000 кв. м).

5. Квартира Д. Жоравовича у Харкові площею 68,70 кв. м.

6. Житловий будинок Д. Жоравовича у Харкові площею 325 кв. м.

7. Житловий будинок Д. Жоравовича у Харкові площею 74,40 кв. м. Об’єкти незакінченого будівництва: дачний будиночок у смт Печеніги загальною площею 60,20 кв. м. Цінне рухоме майно 1. Peugeot 107 2014 р. в., вартість якого на момент придбання становила 131 тис. грн.

2. Range Rover Vogue 2011 р. в., вартість на момент придбання — 1,2 млн грн.

3. Range Rover Sport 2013 р. в., вартість на момент придбання — 836 тис. грн.

4. Land Rover 2015 р. в., вартість на момент придбання — 3,2 млн грн.

5. Mitsubishi Lancer comfort 2008 р. в., вартість на момент придбання — 80 тис. грн.

6. Човен Cobra 1850 2013 р. в., вартість на момент придбання — 160 тис. грн.

7. Легковий причіп UMS BOAT 2013 р. в., вартість на момент придбання — 10 тис. грн.

8. Легковий причіп «Верда 02» 2013 р. в., вартість на момент придбання — 10 тис. грн. За матеріалами сайту Pharma.net.ua

ечерський районний суд Києва 26 січня 2017 року наклав арешт на півсотні торгових марок лікарських препаратів ПАТ «Галичфарм» і ПАТ «Київмедпрепарат». Ці фірми входять до фармацевтичної корпорації «Артеріум», власником якої є контрольована українським мільярдером Костянтином Жеваго фінансова група «Фінанси і Кредит». Департамент з розслідування особливо важливих справ у сфері економіки Генеральної прокуратури України звернувся до Печерського районного суду Києва з вимогою накласти арешт на майно фармацевтичних компаній «Галичфарм» і «Київмедпрепарат». Під час досудового розслідування було встановлено, що у 2012-2015 роках Голова правління АТ «Банк «Фінанси та Кредит» з бенефіціарним власником і представником компанії-нерезидента Nasterno Commercial Limited, членами кредитного комітету банку та іншими особами за попередньою змовою заволоділи майном банку шляхом укладання завідомо збиткових кредитних договорів і договорів застави, які не були відображені в офіційній звітності банку, на суму майже 53,8 млн дол. (1,2 млрд грн). Крім того, зараз Генпрокуратура вивчає, за яких обставин за останні кілька років АТ «Банк «Фінанси та Кредит» отримало від НБУ рефінансування на суму близько 5 млрд грн за кредитними договорами, майновими поручителями котрих виступали ПрАТ «Білоцерківська теплоелектроцентраль», ПАТ «Київський суднобудівний-судноремонтний завод» та ПАТ «Київмедпрепарат». Сторона обвинувачення на судовому засіданні також зазначила: незважаючи на те, що АТ «Банк «Фінанси і кредит» наприкінці 2015 року оголосило себе неплатоспроможним (підготовка до цього почалася ще в лютому 2015 року), службові особи банку під час процедури ліквідації здійснили низку активних операцій разом зі своїми банківськими інсайдерами на суму понад 5 млрд грн. Загальна заборгованість 25 підприємств системного бізнесу (інсайдерів) банку «Фінанси та кредит» на сьогодні становить майже 15 млрд грн. Генпрокуратура навела докази того, що до таких підприємств належать ПАТ «Київмедпрепарат» та ПАТ «Галичфарм». Суд визнав їх переконливими. П АТ « К и ї в м е д п р е п а р а т» т а ПАТ «Галичфарм» виготовляють фармацевтичні препарати, оптову торгівлю якими здійснює фармацевтична корпорація «Артеріум». У зв’язку із цим суд наклав арешт на півсотні торгових марок лікарських препаратів корпорації. У рішенні суду зазначено: «Заборонити власникам вищевказаних торгових марок або особам, які їх використовують, передавати права власності на них будь-яким іншим юридичним або фізичним особам і здійс­ нювати їх відчуження у складі майнових комплексів або окремо». За матеріалами Рharma.net.ua

5

ДЕРЖАВНЕ ПИТАННЯ

МЕДИЧНІЙ РАДІОЛОГІЇ ЗАГРОЖУЄ КОЛАПС Наша газета неодноразово писала про те, як у країні поступово знищували унікальну галузь системи охорони здоров’я — медичну радіологію, як колишній Кабмін передавав профільні заклади — лікарні та поліклініки атомних електростанцій, уранових рудників, Національного наукового центру «Харківський фізико-технічний інститут» — у підпорядкування, в кращому випадку, міським, а в гіршому — сільським радам. Як гальмувалося відкриття міжнародного центру ядерної медицини, збудованого й обладнаного за кошти США в обмін на відмову України від ядерної зброї. Та віз і нині там: такий необхідний хворим надсучасний онкологічний центр не введено в експлуатацію, одержаний від Сполучених Штатів лінійний прискорювач електронів не запущено, виробництво радіофармпрепаратів із коротким періодом напіврозпаду, яке могло б принести Україні солідні прибутки, не розпочалося… Але то квіточки! Нині взагалі виникла загроза закриття останньої цитаделі ядерної медицини — державної установи «Інститут медичної радіології ім. С. П. Григор’єва НАМН України».

Леонід ВАСИЛЬЄВ, головний лікар ДУ «Інститут медичної радіології ім. С. П. Григор’єва НАМН України», кандидат медичних наук, Заслужений лікар України

Тривогу забили пацієнти

ВЗ Чим загрожує закриття вашого закладу?

— Коли до інституту дійшла звістка: фінансування на 2017 рік скорочено до 35% від потрібного, тривогу забили пацієнти. Хворі, яких тут лікують, напрочуд організовані люди, бо ж частина з них працює не будь-де, а в атомній енергетиці, а там найменша неузгодженість може коштувати життя. От і відправили листа до Президента України, Кабінету Міністрів та правоохоронних органів. Дивна в наших керманичів пам’ять: ніби й не було Чорнобильської катастрофи, ніби не працюють українські гірники в уранових шахтах, ніби немає в країні війни, котра (не дай Боже!) може обернутися ядерним тероризмом… Радіологія вирішує конкретні, суто радіологічні проблеми: насамперед моніторинг здоров’я людей, котрі працюють в умовах радіацій-

6

ного випромінювання. А їх в Україні багато. Не можу назвати точну кількість, але в нас на дозиметричному контролі перебувають понад 7 тис. фахівців-радіологів, які потенційно можуть отримати вищу від норми дозу опромінення, і цей реєстр пос­ тійно зростає. Щороку в нас проходять курс лікування приблизно 6 тис. пацієнтів. До речі, близько 15% наших хворих — жителі Донбасу та Луганщини, як із зони АТО, так і з окупованої території. В Інституті не просто лікують рак, як в онкодиспансерах, а й розробляють нові методи терапії, спрямовані на підвищення тривалості та якості життя таких хворих. На сьогодні на Сході України тільки в нас є повний комплекс медичного забезпечення онкохворих: від скринінгу й діагностики до хіміо- та променевої терапії за світовими стандартами.

ДЕРЖАВНЕ ПИТАННЯ

ЯДЕРНА РЕАКЦІЯ ПО-УКРАЇНСЬКИ:

КНОПКУ НАТИСНУЛИ, А ГРОШЕЙ НЕ ДАЛИ Наша газета неодноразово висвітлювала перипетії впровадження в Україні Концепції розвитку ядерної медицини на період до 2017 року, зокрема створення в Харкові Міжнародного центру ядерної медицини. У березні цього року, із майже річним запізненням, Президент України Петро Порошенко особисто натиснув кнопку старту ядерної установки «Джерело нейтронів, засноване на підкритичній збірці, що керується лінійним прискорювачем електронів». Чи зрушило це з місця підготовку до роботи довгоочікуваного медичного центру? Які тепер терміни його відкриття і що знову стає на перепоні?

Галина ЄФИМОВА, заступник директора комунального закладу охорони здоров’я «Харківський обласний клінічний онкологічний центр», кандидат медичних наук

П

роблема забезпечення населення регіону сучасним високотехнологічним радіологічним устаткуванням для діагностики та лікування онкологічних хворих надзвичайно актуальна у зв’язку з тим, що в Україні, як і у світі, смертність від раку посідає 2-е місце після серцево-судинних захворювань. Актуальне завдання онкологів України — забезпечити ранню діагностику онкологічного процесу й ефективне лікування хворого. З обома проблемами буде значно легше впоратися, коли реалізуємо ідею створення Міжнародного центру ядерної медицини, який займатиметься діагностикою та лікуванням онкологічних захворювань. Успіхи діагностики пов’язані передусім з використанням вітчизняних ізотопів. У Харкові є технічний, інтелектуа льний і кадровий потенціал для плідної роботи такого надсучасного центру. Перспективи лікування — це застосування лінійних прискорювачів електронів, сучасних високотехнологічних потужних радіотерапевтичних установок, які й забезпечать сучасний рівень надання високоспеціалізованої радіологічної допомоги.

6

Та не це головне. Головне, що наш інститут — єдиний в Україні центр променевої патології, де лікують постраждалих під час радіаційних інцидентів і хворих з ускладненнями радіотерапії, які, на жаль, не є поодинокими. Великих катастроф після Чорнобиля не траплялося, але дрібні відбуваються постійно: то якийсь працівник галузі порушив правила радіаційної безпеки, то джерело радіоактивності десь загубили, а хтось його знайшов і поклав до кишені, то ліміт часу в зоні опромінення «перебрав», то ще якісь негаразди — маємо справу з людським фактором. У разі опромінення, звісно, звертаються до наших фахівців. Вони оцінюють дозу радіації, стан здоров’я людини, виз­начають рівні ураження опромінених органів і лікують потерпілих. Крім нас, в Україні ніхто цим не займається. До того

«

У МИНУЛОМУ РОЦІ НА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ КЛІНІКИ (ЗАРПЛАТА, НАРАХУВАННЯ НА НЕЇ, КОМУНАЛЬНІ ПЛАТЕЖІ, ЛІКИ, ХАРЧІ) БУЛО ВИДІЛЕНО БЛИЗЬКО 19 МЛН ГРН. ЦЕ ЗНАЧИТЬ, ЩО ВАРТІСТЬ 1 ЛІЖКО-ДНЯ СТАНОВИЛА ТРОХИ БІЛЬШЕ 6 ЄВРО, ІЗ НИХ НА ЛІКИ ВИТРАЧАЛОСЯ 0,36 ЄВРОЦЕНТА! СЬОГОДНІ НАВІТЬ ЦЮ ВАРТІСТЬ ЗНИЖЕНО ВТРИЧІ

«

Президент П. Порошенко під час експериментального запуску ЯПУ «Джерело нейтронів»

Харків має солідний медичний потенціал

Ядерна підкритична установка (ЯПУ) «Джерело нейтронів»

МАСШТАБ ПРОБЛЕМИ За оцінками аналітиків, світове виробництво і споживання радіофармпрепаратів щорічно зростає на 10-15% і до 2020 року тільки в США становитиме понад 20 млрд дол. Для забезпечення провідного становища України у цій галузі буде реалізовано проект створення у Харкові Міжнародного центру ядерної медицини, до якого ввійдуть відділення: позитронно-емісійної томографії; променевої терапії; радіоізотопної терапії;

нейтронної брахітерапії на основі компактного переносного нейтронного джерела; виробництва діагностичних медичних радіоізотопів для ОФЕКТ та ПЕТ і терапевтичних радіоізотопів на основі Cu-67, Pt-195m. Виробництво медичних ізотопів з тривалим періодом напіврозпаду у ННЦ ХФТІ може не тільки забезпечити потреби Харківщини та України загалом, а й створити перспективи для їх експорту.

Перший лінійний прискорювач за програмою взаємодії та науково-технічної співпраці зі США вже отримано. Планується придбати ще кілька. Перший — не новий, його вже використовували у США, але поставка цілком коректна. Проте інсталяції сучасних комп’ютерних програм і технічне налагодження дещо затримують уведення його в експлуатацію. До того ж, згідно з нормами ВООЗ для Харківщини потрібні принаймні три такі апарати, інакше ми не зможемо розпочати лікувальний процес. За таких умов зменшуються витрати: одна команда медиків й одна команда фізико-технічного персоналу обслуговуватимуть усі апарати. Техніка дуже делікатна, тому персонал буде навчатися за кордоном, оскільки необхідне суворе виконання всіх умов експлуатації. І н шою, не мен ш ва ж л и вою, проблемою є т ранспорт у ванн я радіофарм препаратів із коротким періодом напіврозпаду до онкоцентру та хворих з онкоцентру до майданчика на території Національного наукового центру «Харківський фізико-технічний інститут» (ННЦ ХФТІ), де невдовзі буде створено центр променевої терапії, у якому працюватимуть лікарі-радіологи, радіаційні технологи та лаборанти, а також фізики для технічного й технологічного супроводу лікування. Доправляти туди й повертати назад наших пацієнтів будемо санітарним транспортом. А обстеження, підготовку до променевої терапії та цілодобове медичне спостереження вони отримуватимуть в онкоцентрі. Проблему з організації лікувального процесу та логістики вирішити нескладно, інша справа — фінансування. Безумовно, джерело фінансування такого потужного і масштабного проекту має бути державним. Можливо, з процесами децентралізації відкриються нові перспективи для нашого регіону. До речі, цей проект включено до низки проектів ре-

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ж серед онкохворих, які отримували променеву терапію, є певний відсоток людей із генетично зумовленою радіочутливістю, і в них через кілька років подібного лікування розвиваються так звані пізні променеві ускладнення. З усієї України таких пацієнтів спрямовують на лікування саме до нас. Після чорнобильського катаклізму було створено Науковий центр радіаційної медицини, який займається проблемами Чорнобиля, але, наголошую, — тільки Чорнобиля. А вся галузь — за нами.

Втратити кадри означає згубити галузь

ВЗ Де навчають фахівців із радіаційної медицини, зокрема променевої патології?

— У медичних навчальних закладах країни немає такої спеціалізації, як «Променева патологія». Є радіологія, променева терапія, а от фахівці-патологи, до яких звертаються люди, котрі отримали дозу іонізуючого опромінення під час різних аварійних ситуацій на підприємствах атомної енергетики, спеціалізацію проходять у нас. І не завжди в інституті, а часто в «гарячих точках». Починаючи з 1986 року, коли рятували життя працівникам Чорнобильської АЕС, навчаємося на практиці. А взагалі готуємо фахівців на курсах інформації та стажування для лікарів, інженерів-радіологів, лаборантів, техніківдозиметристів з окремих питань радіонуклідної, рентгенівської та ультразвукової діагностики; променевої терапії, терапії променевої патології, хемотерапії, метрології

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ДЕРЖАВНЕ ПИТАННЯ

24 лютого 2017 року

іонізуючого випромінення, радіаційної гігієни. Тому втрата цих фахівців рівнозначна знищенню всієї медичної радіологічної галузі. Саме вони навчені надавати допомогу під час радіаційних аварій та ядерного тероризму — від дезактивації та біологічної дозиметрії до лікування променевих ушкоджень. Мені дуже прикро, але вчора я підписав три заяви про звільнення, сьогодні — ще дві… Запитувати, з якої причини, марно, бо всі ці люди знаходять собі місця, де зарплата стабільна і вища від нашої. Ми опинилися на межі виживання. Та, чесно кажучи, мені відомо, що в інших наукових закладах ще гірше: там керівництво вже отримало листи про скорочення штатних розписів. Ми поки не втрачаємо надії, бо міністр соціальної політики пообіцяв у лютому збільшити фонд заробітної плати. А якщо оперувати цифрами, то в інституті працюють фахівці 32 лікарських спеціальностей — від дитячої онкології до радіаційної гігієни. Причому більшість навчалася та стажувалася в провідних радіологічних центрах Європи і Північної Америки, а потім отримала й безцінний український практичний досвід. Крім того, на базі інституту проводиться підготовка кадрів вищої кваліфікації (докторів та кандидатів наук) за спеціальностями «Променева діагностика, променева терапія», «Онкологія» та «Радіобіологія», працюють ординатура й інтернатура, які готують лікарів-радіологів і онкологів. ВЗ Навіть за такого скрутного економічного становища наука не вмирає. Чи поповнюються наукові лави молоддю?

— Мені навіть говорити про науку важко, коли немає чим зарплатню платити. Проте, як не дивно, вона жива, і молодь наукою займається. І колектив науковців навіть помолодшав. Тільки за останні 2-3 роки кілька молодих перспективних фахівціврадіологів захистили кандидатські, 10 співробітників працюють над дисертаціями. Щорічно результатом наукових досліджень стає близько 10 патентів на винаходи. Тому скажу про практичне застосування розробок з променевої діагностики та радіотерапії. Вперше в Україні ми почали широко використовувати методики хіміомодифікації при конформному 3D-CRT опроміненні, технології хрономодульованої радіохіміотерапії раку різних органів, у тому числі пухлин голови й шиї ІІІ-ІV стадій, тощо. Маємо єдине в країні відділення променевої патології та реабілітації, низку унікального радіологічного медичного обладнання. Але через брак фінансування ця техніка може вже в нинішньому році припинити своє функціонування.

Загроза технічного колапсу

ВЗ Що ви маєте на увазі?Техніка застаріє чи взагалі завершиться термін використання?

— Та ні, наша клініка оснащена висококласною радіологічною апаратурою, зокрема радіотерапевтичним комплексом для дистанційної терапії Varian (США), до якого входить єдиний на Лівобережжі сучасний лінійний прискорювач. Крім цього,

«

РАДІОЛОГІЯ ВИРІШУЄ КОНКРЕТНІ, СУТО РАДІОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ: НАСАМПЕРЕД МОНІТОРИНГ ЗДОРОВ’Я ЛЮДЕЙ, КОТРІ ПРАЦЮЮТЬ В УМОВАХ РАДІАЦІЙНОГО ВИПРОМІНЮВАННЯ. У НАС НА ДОЗИМЕТРИЧНОМУ КОНТРОЛІ ПЕРЕБУВАЮТЬ ПОНАД 7 ТИС. ФАХІВЦІВРАДІОЛОГІВ, ЯКІ ПОТЕНЦІЙНО МОЖУТЬ ОТРИМАТИ ВИЩУ ВІД НОРМИ ДОЗУ ОПРОМІНЕННЯ

«

ДУ «Iнститут медичної радiологiї ім. С. П. Григор’єва НАМН України»

Лiнiйний прискорювач радiотерапевтичного комплексу Varian

на озброєнні є гамма-терапевтичні апарати «Агат» і «Рокус», що комплектуються джерелом радіоактивності з елементом кобальт-60, котре раз на 5-6 років слід замінювати, як батарейку в годиннику. Так от у 2017 році спливає термін такої заміни. Якщо її не виконати, апарати фізично вичерпають свою лікувальну ефективність. А коштує така заміна двох джерел загалом близько 400 тис. дол., і, на жаль, до нашого бюджету ніхто їх включив. Інститут багато років бере участь у міжнародних програмах, причому виступає в них головною установою від України. Насамперед це єдиний в Україні національний проект технічного співробітництва МАГАТЕ медичного спрямування, що має на меті створення Центру компетенції з біологічної дозиметрії на базі нашого інституту. Окрім визначення радіаційних доз біологічними методами в професійних контингентів, аварійно опромінених осіб і пацієнтів променевої терапії згаданий

центр має стати осередком розвитку нових методів біодозиметрії та навчання фахівців у цій галузі, зокрема за кордоном. Дру га програма — вивченн я стану променевої терапії в Україні та передача інформації до бази даних МАГАТЕ DIRAC (Directory of Radiotherapy Centres). У межах цієї програми інститут щорічно збирає інформацію про стан променевої терапії в усіх онкологічних і радіологічних установах України незалежно від форм власності. Отримані дані передаємо в МАГАТЕ шляхом оновлення інформації в онлайн-системі МАГАТЕ DIRAC. І третя програма, що реалізується спільно з ВООЗ і діє з 1998 року, присвячена проведенню поштового ТЛД-аудиту якості калібрування установок гамма-терапії та лінійних прискорювачів в усіх без винятку онкологічних установах України. Апарати дистанційної променевої терапії (детектори) використовуються для контролю за відпуском доз опро-

мінення в радіологічних закладах. Їх ми розсилаємо по радіологічних клініках країни та з їх допомогою визначаємо, наскільки точно була відпущена доза променевої терапії. Щорічно в рамках згаданої програми спостерігаємо за майже 20 медичними закладами України — це дає можливість проконтролювати близько 40 апаратів дистанційної променевої терапії (гамма-апарати й прискорювачі) на предмет її якості. Якщо не буде замінено джерело на апараті «Рокус», робота з контро­ лю якості радіотерапії, покладена МАГАТЕ на наш інститут, зупиниться, а якість лікувального процесу в Україні стане неконтрольованою. Це й буде справжнім колапсом галузі та бідою для тисяч онкохворих. ВЗ Це вже не перша заміна джерел живлення променевого обладнання. Як це питання вирішували раніше?

— Раніше використовували російські джерела, вони коштують дешевше. Та навіть не в цьому справа. Уже кілька років як змінилися правила фінансування закладів, підпорядкованих Києву. Раніше нам допомагала і місцева влада, оскільки вона в першу чершу зацікавлена в лікуванні онкохворих. Відтепер згідно з Бюджетним кодексом подвійне фінансування недопустиме. Академічних субвенцій ми й раніше ніколи не отримували, а тепер тим паче. От ми і наші пацієнти пишемо звернення до МОЗ, Верховної Ради, Прем’єр-міністра, Президента… ВЗ Як фінансуються інші статті бюджету інституту, зокрема щодо забезпечення клініки ліками, хворих — харчуванням?

— Дуже прикро, але доводиться майже всі витрати перекладати на пацієнтів. А їм нікуди дітися… Взяти хоча б харчування. Упродовж останніх 5 років виділяється одна й та сама сума, тоді як ціни на продукти невпинно зростають. Аналогічна ситуація і з лікарськими препаратами та витратними матеріалами. Запланованих бюджетом коштів вистачає лише на засоби для операційного наркозу, наркотичні знеболювальні препарати, кисень, трохи реактивів і трохи дезінфекційних засобів. На протипухлинні препарати та ліки супроводу ми не отримували грошей протягом п’яти останніх років. У минулому році на забезпечення життєдіяльності клініки (зарплата, нарахування на неї, комунальні платежі, ліки, харчі) було виділено близько 19 млн грн. Це означає, що вартість 1 ліжкодня становила трохи більше 6 Євро, із них на ліки витрачалося 0,36 євроцента! Сьогодні ж навіть цю вартість знижено втричі. Тому хочеться звернутися до керівників нашої держави всіх рівнів і насамперед до очільників МОЗ: якщо не відбудеться змін на краще, то невдовзі переважній більшості мешканців східного регіону України з онкологічними захворюваннями ніде буде отримати допомогу належного рівня. А в галузі медичної радіо­ логії всієї країни настане колапс. Надія, як відомо, помирає останньою. Ми її теж поки не втрачаємо. Ольга ФАЛЬКО, спеціально для «ВЗ»

7

СВІТОВИЙ ДОСВІД

ЧОМУ УКРАЇНИ НЕМАЄ В РЕЙТИНГАХ? Кожна країна прокладає свій шлях до здоров’я нації: хтось дотримується застарілих підходів до збереження галузі «здоровою», іншим до смаку радикальніші та більш інноваційні зміни. Головне, щоб цей рух був на користь як самій системі, так і громадянам конкретної держави. Всесвітня організація охорони здоров’я давно започаткувала порівняльний метод визначення ефективності медичної системи. Її рейтинги з цікавістю переглядають лікарі та використовують у процесі реформування державні службовці. Ще донедавна у таких рейтингах можна було зустріти й Україну — у 2010 році вона посідала 79-те місце у World Health Organization Ranking серед 190 країн світу. Тепер її туди не включають.

Гонконг свідомо йшов на збільшення державних витрат на охорону здоров’я (з 2007 року по 2012-й — на 40%). Цікаво, що уряд країни кілька разів радився із суспільством, як реформувати медичну систему. Рішення про необхідність обов’язкового медичного страхування, а також ощадний рахунок для меддопомоги в пенсійному віці ухвалювали спільно. Однак висока тривалість життя громадян країни поступово стає проблемою: усе більшу частку населення становлять непрацюючі пенсіонери, не здатні фінансово підживлювати систему охорони здоров’я, а отже, державні витрати на медицину збільшуються. Але поки що економіка Гонконгу справлятиметься зі зростаючими витратами, країна очолюватиме рейтинги.

Сінгапур

П

ісля ВООЗ до порівняння ефективності ме дичних систем вдалась американська агенція фінансово-економічної інформації Bloomberg. Її рейтинг — The Most Efficient Health Care — складають аналітики агентства Bloomberg на підставі даних ВООЗ, ООН і Світового банку. В основі рейтингу — три ключові показники, які визначають ефективність системи охорони здоров’я тієї чи іншої країни: середня очікувана тривалість життя при народ­женні, державні витрати на охорону здоров’я у вигляді відсотка від ВВП на душу населення, вартість медичних послуг у перерахунку на душу населення. Дос­лідження охоплює 55 держав із населенням понад 5 млн, ВВП понад 5 тис. дол. на людину на рік і середньою тривалістю життя понад 70 років. У 2015 році рейтинг найефективніших систем охорони здоров’я очолював округ Китаю Гонконг, який набрав 88,9 бала. Середня тривалість життя там становить 83,98 року, вартість медичних послуг на душу населення — 2021 дол., частка витрат на охорону здоров’я — 5,4% від ВВП. Лідером серед європейських країн з мінімальним відривом від Гонконгу та Сінгапуру є Іспанія (тривалість життя — 83 роки та 9% ВВП). У десятку лідерів також увійшли: Італія, Ізраїль, Чилі, Об’єднані Арабські Емірати й Австралія. У 2016 році ситуація кардинально не змінилася: останнє місце в рейтингу посіла Російська Федерація, яка була внесена до переліку вперше у 2014 році й набрала лише 24,3 бала. У попередніх дослідженнях РФ не була представлена через те, що середня тривалість життя населення країни на той момент становила менше 69 років. На сьогодні росіяни живуть на півтора року довше. Вартість медичних послуг на душу населення в наших сусідів — 893 дол., а частка витрат на охорону здоров’я становить 7,07% від ВВП. А от те, що й Штати пасуть задніх, дивує: одна з найрозвиненіших країн посідає лише 50-те місце в рейтингу Bloomberg. Цікаво, що у 2000 році

8

США відвели 37-ме місце. Нині їх система охорони здоров’я, за оцінкою експертів, залишається однією з найменш ефективних у світі. Витрати у середньому — 9403 дол. на людину, близько 17,1% ВВП, тривалість життя — 78,9 року. «Американська система є надто фрагментованою, менш організованою та скоординованою, і це, ймовірно, призводить до її неефективності», — коментує ситуацію професор Університету Південної Каліфорнії та директор Центру з питань політики в галузі охорони здоров’я Інс­т итуту Брукінгса у Вашингтоні Пол Гінзбург. Несподівано високий результат продемонструвала Греція, яка лише за рік піднялася на дев’ять сходинок! Капітальні витрати скоротилися майже на 40% (з 2879 до 1743 дол.), а тривалість життя збільшилася на один рік. І все це — на тлі економічної кризи в країні.

Цікаві особливості лідерів Очевидно, що згадані рейтинги складають, аби «вчитися на помилках» та брати приклад з лідерів. Кожна країна, яка досягла стабільних результатів функціонування системи охорони здоров’я, має свої типові особливості: історично складається і розвивається власний спосіб залучення економічних ресурсів для надання медичної допомоги, збереження і зміцнення здоров’я населення. Але лідерів рейтингів об’єднують кілька очевидних трендів. По-перше, важливим вектором є поступовий перехід до превентивної медицини. Загальновідомо, що профілактика вимагає значно менших коштів, аніж лікування. На державному рівні витрати на охорону здоров’я також можна знизити за рахунок усунення причин хронічних захворювань — тобто їх профілактики. Адже кожне додаткове хронічне захворювання людини в кілька разів збільшує витрати на надання медичної допомоги. Удосконалення методів і засобів ранньої діагностики є перс­пективним напрямком оптимі-

зації медичних витрат. Забезпечення активного способу життя, раціонального харчування, боротьба зі згубними звичками на державному рівні — усе це істотно знижує фінансове навантаження на медицину. Впровад­ження ранніх методів діагностики спільно із завданнями своєчасної корекції здоров’я людини сприяє розвитку системи точного прогнозування захворюваності. Іншою, безсумнівно, важливою тенденцією є впровадження персоналізованої медицини, унікальних методів лікування і розробка нових фармакологічних препаратів, які враховують особливості кожного організму. Їх реалізація стає можливою завдяки науковому прогресу в галузі генної інженерії, що, без­ умовно, потребує значних дотацій на науку. Для економічних показників охорони здоров’я це означатиме розширення класифікації переліку хвороб, оскільки враховуватиметься індивідуальна особливість організму кожної людини.

Гонконг Це, в и я в л яє т ь с я , найздоровіше місце у світі! За якістю медичної допомоги, рівнем використання новітніх технологій і надання послуг у системі охорони здоров’я цей регіон Китаю не поступається західним країнам. З 1990 року всю медичну сферу держави контролює Відділ з управління лікарнями, що забезпечує жорстке державне регулювання. В основі системи охорони здоров’я Гонконгу лежить муніципальна медицина: такі госпіталі покривають 90% усіх операцій і процедур, необхідних пацієнтам. Медичне обслуговування в державному секторі першокласне, а сервіс лише трохи поступається такому в приватних клініках. Перебування в госпіталі обходиться пацієнтам у близько 13 дол. на день. Послуги первинної медичної допомоги, у тому числі стоматологічні, надають у поліклініках.

Вчитися в Сінгапуру закликав колишній професор Гарвардської медичної школи Вільям Хезелтайн, який написав книгу «Доступна досконалість: історія сінгапурської охорони здоров’я». Маленька країна вміло поєднує вільний ринок із державним регулюванням, пропонуючи високоякісну безкоштовну медичну допомогу у поєднанні з можливістю лікуватися в лікарів-приватників. У Сінгапурі всього 18 поліклінік і 8 державних лікарень! Кожен працюючий громадянин Сінгапуру зобов’язаний робити щомісячні відрахування на свій накопичувальний медичний рахунок (Medisave) у розмірі 7-9,5% від зарплати (внесок залежить від віку людини: що він більший, то значніші відрахування). У 2010 році середній залишок на такому рахунку становив 16,9 тис. дол. — цього досить, аби оплатити 9-10 госпіталізацій, які можуть знадобитися в пенсійному віці. Функціонує також низьковитратна страхова схема Medishild, що рятує у невідкладних станах і в разі необхідності тривалого лікування. Ті ж громадяни, котрі отримують занадто низькі зарплати, можуть одержати безкоштовну медичну допомогу через заснований урядом Medifund. МОЗ Сінгапуру дбає про прозорість цін на медичні послуги: на його сайті опубліковано вартість практично всіх операцій і діагностичних досліджень. Витрати на охорону здоров’я становлять близько 4,5% ВВП, які дають змогу державі пок­ривати рахунки на госпіталізацію у гострих випадках на 80%.

Іспанія В Іспанії медицина безкоштовна: як для резидентів країни, легальних і нелегальних, так і туристів. Щоправда, з 2012 року іноземців без документів стали приймати тільки в екстрених випадках. Майже 90% іспанців користуються безкоштовною медициною, близько 18% відвідують фахівців у приватних клініках. Країна «виховала» відносно велику кількість лікарів на душу населення, але досі

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

СВІТОВИЙ ДОСВІД

24 лютого 2017 року

відчуває нестачу медсестер. Розміри видатків на охорону здоров’я почали зменшуватися з початком кризи. У деяких районах, наприк­лад, Каталонії, це призвело до появи довгих черг у медичних установах і вимушеного вибору на користь приватної медицини. Але це, швидше, виняток. Розроблена і прийнята Радою національної системи охорони здоров’я програма зміни портфеля медичних послуг для громадян Іспанії — спроба модернізувати схему надання медичних послуг, адаптувати її до сучасних умов життя і зробити доступнішою для всіх верств суспільства. Щороку вводяться нові зміни, покликані підвищити ефективність ранньої діагностики і зробити національну систему охорони здоров’я гнучкішою та мобільнішою при роботі з пацієнтами по всій країні. Окрім цього, Іспанія робить ставку на інновації й наукові дослідження (останніми роками державні дотації на науку зросли втричі), що також відіграє позитивну роль у підвищенні якості надання медичної допомоги.

Франція Незважаючи на те що у Франції система охорони здоров’я є державною, більшість пацієнтів повинні платити лікарю наперед з власної кишені. Згодом витрачена сума відшкодовується частково або повністю. Примітно, що пацієнти самі можуть вибрати лікаря та клініку. Усі медичні розрахунки ведуться за допомогою спеціального поліса-картки ОМС — Carte Vitale. Так, наприклад, відвідування терапевта у Франції кош­т ує 23 Євро: ця сума сплачується в терміналі за допомогою Carte Vitale, після чого протягом п’яти днів гроші повертаються на рахунок клієнта. Людям з невисоким рівнем доходів відшкодовується 100% вартості медичних послуг. Частину грошей, яку не покриває держава, відшкодовують компанії-роботодавці. Якщо ж пацієнт потрапляє, наприклад, у реанімацію, турботу про його здоров’я бере на себе держава. У листопаді 2017 року система дещо зміниться: державу і компанію, які страхують своїх співробітників, зобов’яжуть платити лікарям безпосередньо, а авансові платежі скасують.

Ірландія Прийом у терапевта в Ірландії зазвичай коштує від 40 до 60 Є в р о. Не з а мож н і верстви населення відвідують лікарів загальної практики безкоштовно. Окрім того, у 2015 році ірландський уряд скасував плату за лікування дітей віком до 6 років. Медичні картки покривають також вартість лікарських препаратів. Щоправда, за кожне найменування за рецептом стягується «податок» у розмірі 2,5 Євро (максимально — 25 Євро в місяць на людину/сім’ю). Якщо витрати на лікарські засоби перевищують 144 Євро на місяць, різницю пацієнт оплачує самостійно. За виклик швидкої допомоги із хворого беруть 100 Євро, але якщо його стан вимагає госпіталізації, то за швидку він не платить. Проте він оплачує перебування в стаціонарі —

75 Євро за ніч у державній лікарні (максимум — 750 Євро за рік). За даними на вересень минулого року 46% населення Ірландії прид­ бали також поліси ДМС, які дають їм змогу обирати, де лікуватися: у державних чи приватних клініках.

Швеція Країна посідає третє місце в рейтинг у Commonwealt h fund’s international comparison reports за кількістю лікарів на душу населення, рівнем витрат на охорону здоров’я та кількістю виписаних рецептів. Але рейтинг Bloomberg оцінює ефективність цієї країни недостатньо високо (27-ме місце). Близько 600 тис. шведів мають поліси ДМС, які зазвичай пок­риває роботодавець. Такий тип страховки забезпечує прийом у лікаря, проведення необхідних маніпуляцій або операції без черги. Вартість одного візиту до терапевта варіює залежно від регіону в межах 10-18 Євро. Лікування дітей оплачується тільки в разі виклику швидкої допомоги (близько 12 Євро). Відвіду­ вання вузького фахівця коштує 40 Євро, сті льки ж доведетьс я сплатити і за першу медичну допомогу. День у лікарні обійдеться у 10 Євро: різниці між приватною та державною клініками немає. Максимальна ціна за медичне обслуговування протягом року — 110 Євро. Рецепти на ліки також субсидуються: з власної кишені пацієнти сплачують

220 Євро в рік, якщо цю суму перевищено, держава відшкодовує витрати.

Японія Роль держави в пита нн я х охорони здоров’я в Японії на рівень вища, ніж у багатьох розвинених країнах. Вважається, що саме потужна державна підтримка сприяє збільшенню тривалості життя населення. Щороку відсоток від ВВП, витрачений Японією на охорону здоров’я, значно зростає. У 2008 році країна виділила на охорону здоров’я 8,6% від ВВП, але вже до 2013 року цей показник збільшився до 10,3%. Кожен японець зобов’язаний придбати поліс медичного страхування. Як правило, роботодавці покривають понад 80% вартості полісів своїх співробітників. Безробітні, а також ті, хто працює сам на себе, зобов’язані приєднатися до національної системи медичного страхування. Внески за поліс ОМС залежать від рівня доходу, вартості майна та інших факторів (наприклад, наявності утриманців). За цією схемою громадяни зазвичай самостійно покривають близько 30% рахунків за лікування. Люди віком понад 70 років оплачують лише 10% вартості таких послуг. Медичні платежі, що перевищують певну суму (для кожного індивідуально: розрахунки проводяться на підставі доходу і віку), повністю оплачуються державою. Для людей з низьким доходом меди-

цина безкош­товна. Медична страховка покриває не тільки огляд фахівців, а й госпіталізацію, звернення до лікарів з приводу психічних розладів, отримання медикаментів за рецептом, фізіотерапію і навіть більшість стоматологічних послуг.

Німеччина У цій країні на охорон у здоров’я витрачаються більші суми, ніж в інших державах ЄС. Згідно з правилами страхування, розробленими ще Отто фон Бісмарком в 1880 році, кожен резидент держави зобов’язаний придбати поліс медичного страхування. Близько 85% населення обирають страховку однієї зі 124 некомерційних страхових компаній (Krankenkassen). На оплату медичного полісу йде близько 15% місячної зарплати, але половина цієї суми виплачується роботодавцем. Ті, хто заробляє більше 4350 Євро на місяць, можуть придбати страховку приватних компаній, які спеціалізуються на обслуговуванні фрілансерів і дрібних підприємців. Малозабезпеченим вартість страховки відшкодовує держава. Вона включає відвідування терапевта, вузьких фахівців і базові послуги стоматолога. У лікарні страховка покриває будь-які послуги у понад 10 Євро на день. Підготувала Тетяна ПРИХОДЬКО, «ВЗ», за матерілами bloomberg.com та who.int

НАЙЕФЕКТИВНІШІ СИСТЕМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я МІСЦЕ У 2016 РОЦІ

МІСЦЕ У 2009 РОЦІ

ЗМІНА

ЕФЕКТИВНІСТЬ, БАЛИ

СЕРЕДНЯ ТРИВАЛІСТЬ ЖИТТЯ, РОКИ

ВВП НА ДУШУ НАСЕЛЕННЯ, %

ВИТРАТИ ДЕРЖАВИ НА ОХОРОНУ ЗДОРОВ’Я ОДНІЄЇ ЛЮДИНИ, ДОЛ.

1-ше

1-ше

—

Гонгконг

88,9

83,98

5,40

2021

2-ге

2-ге

—

Сінгапур

84,2

82,65

4,92

2752

3-тє

8-ме

+5

Іспанія

72,2

83,80

9,03

2658

4-те

7-ме

+3

Південна Корея

71,5

82,16

7,37

2060

5-те

3-тє

-2

Японія

68,2

83,59

10,23

3703

6-те

5-те

-1

Італія

67,7

82,69

9,25

3258

7-ме

4-те

-3

Ізраїль

66,8

82,15

7,81

2910

8-ме

15-те

+7

Чілі

65,2

81,50

7,79

1137

9-те

9-те

—

ОАЕ

64,3

77,37

3,64

1611

10-те

6-те

-4

Австралія

62,0

82,25

9,42

6031

11-те

33-тє

+22

Аргентина

59,8

76,16

4,79

605

12-те

11-те

-1

Тайвань

59,7

80,20

6,34

1389

13-те

22-те

+9

Греція

59,0

81,29

8,08

1743

14-те

10-те

-4

Швейцарія

57,8

82,85

11,66

9674

15-те

21-ше

+6

Франція

56,8

82,37

11,54

4959

16-те

24-те

+8

Канада

56,1

81,96

10,45

5292

17-те

20-те

+3

Мексика

55,3

76,72

6,30

677

18-те

27-ме

+9

Польща

54,6

77,25

6,25

910

19-те

19-те

—

Китай

54,3

75,78

5,55

420

20-те

13-те

-7

Норвегія

54,0

81,75

9,72

9522

21-ше

26-те

+5

Велика Британія

52,9

81,60

9,12

3935

22-ге

16-те

-6

Малайзія

52,2

74,72

4,17

456

23-тє

29-те

+6

Чехія

51,1

78,28

7,41

1379

24-те

25-те

+1

Фінляндія

40,8

81,13

9,68

4612

25-те

35-те

+10

Турція

49,8

75,16

5,41

568

КРАЇНА

9

СИСТЕМА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

«СИРІТСЬКІ» ХВОРОБИ ЯК ЛАКМУС ДЕРЖАВНОЇ ТУРБОТИ

Медична і фінансова підтримка пацієнтів з орфанними захворюваннями існує в усіх розвинених державах світу. Чому так багато недоглянутих «сиріт» в Україні?

Світлана ДУДНИК, учений секретар ДУ «Український інститут стратегічних досліджень МОЗ України», кандидат медичних наук

О

станнім часом поширеність орфанних захворювань (ОЗ) значно зростає — нині на них страждають від 6 до 8% населення світу. В Україні достовірної статисти­ ки не існує через відсутність повно­ цінного загальнодержавного реєстру таких пацієнтів, тож фахівці орієнту­ ються на загальноприйняті показни­ ки (приблизно 5% населення країни). Орфанним захворюванням в Укра­ їні вважається таке, поширеність якого серед населення становить 1:2000, що відповідає аналогічному показнику ЄС та Австралії. Хоча в різних країнах світу цей норматив відрізняється, наприклад, у США він становить 1:1500, Японії — 1:50 000. Утім, де в чому світова статистика од­ ностайна. Наприклад, вона стверд­ жує, що 50% хворих на рідкісні за­ хворювання — це діти; 10% з них доживають лише до п’яти років; 12% — до 15, 50% стають інвалідами, ко­ жен п’ятий страждає від болю, кожен третій потребує сторонньої допомоги у повсякденному житті. Усім хворим на ОЗ загрожує зни­ ження якості життя, професійної активності та соціальної адаптації. До того ж вартість лікування «сиріт­ ських» хвороб надзвичайно висока, тому розвинені держави світу беруть на себе турботу про таких пацієнтів. Перший у світі Закон про орфан­ ні препарати (Orphan Drug Act) був прий­н ятий у США у 1983 році. Пос­ тупово такий приклад почали на­ слідувати інші країни: у 1991 році — Сінгапур, у 1993-му — Японія, у 1997-му — Австралія. Україна вдала­ ся до подібного прогресивного кроку аж у 2014 році. До того часу МОЗ фі­ нансувало лікування лише 6 ОЗ і тіль­ ки дітей віком до 18 років. Після цього віку хворі опинялися на межі смерті.

10

15 квітня 2014 року було прийнято За­ кон України №1213-VII «Про внесення змін до Основ законодавства Украї­ ни про охорону здоров’я щодо забез­ печення профілактики та лікування рідкісних (орфанних) захворювань», а в грудні 2015 року МОЗ України за­ твердило відповідний Перелік рід­ кісних (орфанних) захворювань (на сьогодні — 236 найменувань). Для по­ рівняння: в Європі визнано 4 тис. ОЗ. Окрім того, за цей період в Украї­ ні робилися спроби удосконалити та привести у відповідність до європей­ ських норм реєстр ОЗ, розроблено порядок пожиттєвого забезпечення хворих лікарськими засобами та спе­ ціальним дієтичним харчуванням, виділено фінансування з держбюдже­ ту на 4 додаткові нозології, створено спеціальну комісію з питань забез­ печення життя людей з особливими потребами, прийнято рішення про утворення єдиного в Україні Цент­ ру орфанних захворювань на базі НДСЛ «Охматдит», що контактувати­ ме з аналогічними центрами інших країн світу.

Більшість проблем не вирішено Попри те що наша держава офіційно заявила про підтримку орфанних хворих, це не гарантувало їм повно­ го фінансового забезпечення. Тоді як вартість лікування одного такого пацієнта може становити від 20 тис. до 6-8 млн грн на рік (залежно від нозології), на ці потреби у 2011 році держава виділила 72 млн грн, у 2012му — 97, 2013-му — 161, 2014-му — 164, 2015-му — 321 млн грн. Сформований в Україні перелік рідкісних захворювань, порівня­ но з іншими країнами, значно об­ межений. До того ж алгоритми та стандарти їх лікування розроблено й впроваджено тільки частково, а пи­ тання діагностики ОЗ — це взагалі темний ліс. В Україні не налагоджено широкого скринінгу новонародже­ них, тоді як у країнах Європи його проводять на 22 ОЗ, у США — на 34, а в нашій державі — лише на феніл­ кетонурію, муковісцидоз, адреноге­ нітальний синдром, гіпотиреоз та галактоземію. Найбільше потерпають хворі на ОЗ, для яких на ринку України взага­ лі немає необхідних ліків. Адже якщо не прийнято відповідної програми, відсутнє й фінансування, тож фарм­ компаніям невигідно реєструвати і завозити лікарські засоби — коло

замикається, й батьки опиняються перед жахливим вибором: знайти ве­ личезні кошти на лікування хворої дитини або ж приректи її на інвалід­ ність і навіть смерть. Кардинально змінити ситуацію може лише закон, який стимулюва­ тиме фармкомпанії реєструвати нові ліки. Адже на сьогодні в Україні ніх­ то навіть не може сказати, скільки та яких препаратів потрібно, для цього принаймні необхідно знати досте­ менну кількість орфанних хворих і мати всі протоколи лікування. Вітчизняні фармвиробники також не зацікавлені виготовляти орфанні препарати, адже комерційний успіх такої ініціативи за чинного законо­ давства дорівнює нулю. За кордо­ ном розробку ліків для терапії ОЗ стимулює держава. У США, країнах ЄС, Японії і деяких інших державах їх виробникам надаються преферен­ ції на всіх «етапах життя» препара­ ту. Наприклад, у США передбачені федеральні податкові знижки (50% витрат на клінічні дослідження). У країнах ЄС надають безоплатну до­ помогу під час укладання протоколу клінічних досліджень, передбачена прискорена процедура розгляду до­ кументів у процесі реєстрації ліків, також можлива реєстрація на підс­ таві незавершених клінічних дос­ ліджень. Ще один крок назустріч — встановлення граничного рівня торгової націнки (в Італії, Іспанії вона не перевищує 7,5 Євро за упа­ ковку), створення мережі спеціалізо­ ваних центрів, які допускають експе­ риментальне зас­тосування ліків, ще не схвалених офіційно (наприклад, у Німеччині). Також надається 50% пільга на обов’язкові митні збори на дореєстраційному етапі, до 10 років подовжено термін патентного за­ хисту. Україні своєю чергою варто подбати про мотивацію фармбізне­ су, аби залучити його до порятунку орфанних хворих. Інакше ми потра­ пимо в перелік рідкісних країн, які нехтують інтересами пацієнтів.

«Білі плями» законодавства Після прийняття чинних норматив­ но-правових актів, які регулюють ці та інші питання, залишилося чимало прогалин. Зокрема, норми регулю­ вання відносин «держава—пацієнт» стосовно лікування та профілакти­ ки рідкісних захворювань зібрані у ст. 53 Основ законодавства України про охорону здоров’я (далі — Основ).

Вона стверджує, що держава органі­ зовує заходи з профілактики ОЗ й надання відповідної медичної допо­ моги (хворі на ОЗ безперебійно та безоплатно забезпечуються необхід­ ними лікарськими засобами і харчо­ вими продуктами для спеціального дієтичного споживання відповідно до затвердженого Переліку). Однак залишається незрозумілим, чому держава лише «організує», а не «га­ рантує» надання такої допомоги. Адже рівень організації може бути різним, у тому числі й недостатнім. Також некоректним і неточним є формулювання «відповідної медич­ ної допомоги». Яким саме стандартам вона відповідає? Вітчизняним? Проте це неможливо, оскільки в Україні не накопичено достатнього досвіду для такої стандартизації. Міжнародним? Але ж у світі не сформували єдиних підходів до багатьох питань. Наступний аспект — безоплатне забезпечення ліками ґрунтується на підставі Переліку рідкісних (орфан­ них) захворювань, затвердженого МОЗ України. Утім, критеріїв вклю­ чення (виключення) захворювання в цей Перелік не встановлено, а ви­ значення терміну «орфанні захворю­ вання» в Основах містить переважно юридичну, а не медичну складову. Тож залишається незрозумілим, як формувався згаданий перелік — у ньому відображено реальний стан захворюваності в Україні та поши­ реності тих чи інших ОЗ чи його просто «списали» із закордонних аналогів? Також у нормативних докумен­ тах регламентуються лише окремі процесуальні питання за рахунок обмеженої кількості процесуальних норм, відсутні процесуальні термі­ ни, що особливо важливо у випад­ ку з орфанними хворими, адже від вчасного ухвалення рішення може залежати життя пацієнта. Зокрема, у прийнятих документах узагалі не йдеться про права хворого в процесі розгляду справи щодо призначення йому лікарських засобів, котрі заку­ повуються за рахунок бюджету. Дуже сумнівним є механізм за­ безпечення такими ліками. Згідно із затвердженим Порядком воно здійснюється в межах бюджетних призначень. Тоді виникає питан­ ня: чи узгоджується задеклароване безперебійне та безоплатне забез­ печення з реальним, обмеженим фінансуванням?

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

СИСТЕМА ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

24 лютого 2017 року

У 2015 році МОЗ України визна­ чило обсяги видатків для лікуван­ ня ОЗ на 2016 рік у розмірі 500 млн грн. Нав­ряд чи ці кошти могли б ви­ рішити проблему, однак Мінфін не затвердив і цієї частки: без жодних пояснень у проекті Державного бюджету було закладено значно нижчі обсяги фінансування — на рівні 2014 року. Це спричинило гучний скандал у суспільстві. І наостанок про недосконалий механізм надходження лікарських засобів до споживачів — через зак­ лади охорони здоров’я відповідного профілю за місцем проживання або лікування хворих. Натомість мав би існувати спеціалізований апарат контролю за цим процесом, скажі­ мо через загальнодержавний реєстр хворих, які отримують безоплатні ліки, та щоквартальну систему звіт­ ності. Слід чітко визначити, у яких випадках право на забезпечення лі­ ками орфанних хворих підтверджує комісія МОЗ, а в яких — комісія міс­ цевої державної адміністрації. Від­ сутність такого розмежування по­ роджує бюрократичну плутанину та інші зловживання з боку державних службовців, зрештою, затягує процес призначення ліків, які закуповують­ ся за рахунок бюджету. А все це може призвести до трагічних наслідків.

«Дозована» опіка — нульовий результат Наша держава має усвідомити: хво­ рі на ОЗ повинні отримувати 100% необхідних ліків, часткове забезпе­ чення призведе до таких самих нас­ лідків, що й повна його відсутність. Коли людина потребує щоденного вживання лікарського засобу, а «в межах бюджетного фінансування» держава надає їй 1-2 дози ліків на тиждень, то це профанація лікуван­ ня, розрахована на окозамилювання перед західними партнерами. Тому в Україні необхідно передбачити обов’язкові цільові субсидії з дер­ жавного бюджету на покриття від­ повідних витрат або взагалі відмо­ витися від фінансування з місцевих бюджетів. Законодавча норма щодо оскар­ ження рішення комісії про відмову у забезпеченні орфанними препара­ тами також прописана неправильно. У Положенні про Комісію МОЗ така можливість в принципі передбачена, але на розгляд скарги та ухвалення відповідного рішення потрібен час, протягом якого хворий не отримує життєво важливих ліків і може прос­ то не дожити до задоволення свого запиту. Щоб запобігти таким ситу­ аціям, пацієнту слід надавати пре­ парати до завершення процедури оскарження і прийняття Комісією відповідного рішення. До того ж потрібно визначити чіткі критерії віднесення хвороб до переліку рід­ кісних, аби уникнути різних тракту­ вань, щорічно його переглядати, аби вчасно враховувати всі зміни під час планування бюджетів. Необхідно за­ твердити нормативи лікарських за­ собів і дієтичного харчування, що надаються орфанним хворим, або хоча б принципи їх визначення. У будь-якому разі має бути чітко регламентована процедура розгляду Комісією МОЗ справ щодо визнання права орфанних хворих на отриман­ ня безоплатних лікарських засобів,

терміни їх розгляду і окремих про­ цесуальних дій.

Хто крайній? Постановою КМУ від 31.03.2015 р. №160 держава переклала відпові­ дальність за виявлених нових орфан­ них хворих на місцеві та регіональні бюджети, а також на спонсорів. «Не­ підйомність» такого завдання для них очевидна: рідні хворих дітей об­ бивають пороги місцевих управлінь охорони здоров’я і самотужки вишу­ кують кошти. Доки питання життя і смерті для хворого вирішується на місцевому рівні, курс лікування переривається. Спеціальні комісії в областях визна­ чають, кому «подати» милостиню, а кому відмовити. За нинішнього не­ дофінансування галузі передусім намагаються забезпечити пацієнтів дитячого віку, дорослі ж дедалі часті­ ше залишаються без підтримки. Коли ми говоримо про Україну як про європейську країну, тоді держава має бути відповідальною перед усіма громадянами, забезпечуючи їх ре­ альною допомогою в повному обсязі. Кож на циві лізована держава шукає власні шляхи вирішення по­ дібних проблем. Наприклад, у Ні­ меччині всі витрати на лікування бульозного епідермолізу бере на себе страхова медицина (хворому пропонують різні препарати, він пробує ними лікуватися і замовляє те, що йому підходить, а соціальний працівник через спеціальні організа­ ції закуповує все необхідне у фарм­ компаній). У Болгарії впроваджено систему реімбурсації — встановлено три ліміти (сума фіксована в Євро) для покриття витрат хворих з лег­ ким, середньої тяжкості та тяжким перебігом згаданої хвороби. У рам­ ках свого фінансового ліміту пацієнт може придбати будь-який препарат з лінійки фармкомпанії — світового лідера їх виробництва, усі витрати йому відшкодують. Чинна система тендерних закупі­ вель у нашій державі не виправдовує надій орфанних хворих, адже найго­ ловніше для неї — придбати дешеві (а не сучасні) ліки. Вона гальмує конкуренцію, і на вимогу закупити препарат, який використовують у світі, кожен чиновник скаже, що він не хоче порушувати закон. Парадокс, але в нашій країні саме чиновники вирішують, чим лікувати хворих.

У 2015 році Україна передала за­ купівлю орфанних препаратів між­ народним організаціям. ПРООН, яка опікується цим напрямком, уклала угоди про постачання ліків на загальну суму понад 364 тис. дол. Однак держава не повинна самоусу­ ватися від вирішення проблем таких хворих. У країнах ЄС пацієнт з ОЗ безкош­ товно отримує необхідні ліки за рецептом, і його мало цікавить, за­ безпечує це система реімбурсації, страхова медицина чи окремий за­ кон. Він розраховує на підтримку держави у будь-якому форматі та кваліфіковане лікування.

Допомагати усім миром? Один лише приклад — в усіх розвине­ них країнах хворими на фенілкето­ нурію опікуються лікарі-метаболісти та дієтологи. В Україні таких фахів­ ців практично немає, тож кожна мама стає дієтологом для своєї дити­ ни. Щоб отримати необхідну інфор­ мацію про нові методики та сучасні тенденції в лікуванні ОЗ, наші паці­ єнти гуртуються в громадські орга­ нізації, кращі з яких співпрацюють із провідними фахівцями України, сусідніх країн, беруть участь у ме­ дичних симпозіумах, вчаться самі і діляться своїми знаннями з інши­ ми (пишуть посібники для батьків, проводять семінари). Недооцінювати вплив таких організацій не можна, іноді саме вони домагаються від дер­ жави прийняття важливих рішень щодо лікування ОЗ. Адже світовий досвід підтверджує: за своєчасної та належної медичної до­ помоги якість життя таких пацієнтів значно підвищується, чимало з них є повноцінними членами суспільства, але при цьому можуть розраховувати на соціальну підтримку й увагу. Так, у Данії понад 30 років ство­ рюють і вдосконалюють систему надання медичної та соціальної до­ помоги орфанним хворим. В країні ухвалили Національну стратегію щодо рідкісних захворювань, розроб­ ляють єдиний підхід до організації центрів експертизи, які допомагають у пошуку потрібних фахівців, долу­ чаються до створення Європейських інформаційних довідкових мереж (ЄІДМ), зібраних у єдину структуру. Там переконані, що це допоможе хво­ рим на ОЗ зорієнтуватися, зробити правильний вибір і своєчасно отри­

«

ДОКИ ПИТАННЯ ЖИТТЯ І СМЕРТІ ДЛЯ ХВОРОГО ВИРІШУЄТЬСЯ НА МІСЦЕВОМУ РІВНІ, КУРС ЛІКУВАННЯ ПЕРЕРИВАЄТЬСЯ. СПЕЦІАЛЬНІ КОМІСІЇ В ОБЛАСТЯХ ВИЗНАЧАЮТЬ, КОМУ «ПОДАТИ» МИЛОСТИНЮ, А КОМУ ВІДМОВИТИ. ЗА НИНІШНЬОГО НЕДОФІНАНСУВАННЯ ГАЛУЗІ ПЕРЕДУСІМ НАМАГАЮТЬСЯ ЗАБЕЗПЕЧИТИ ПАЦІЄНТІВ ДИТЯЧОГО ВІКУ, ДОРОСЛІ Ж ДЕДАЛІ ЧАСТІШЕ ЗАЛИШАЮТЬСЯ БЕЗ ПІДТРИМКИ

«

мати належну медичну допомогу. Безперечно, Україні важко наздогна­ ти Данію, однак ніхто не заважає їй використовувати європейський дос­ від, консультуватися, отримувати необхідну інформацію в ЄІДМ.

Чи безвихідна ситуація? Так чи інакше, Україні потрібно роз­ робити й ухвалити державну цільо­ ву програму або Національну стра­ тегію лікування та профілактики рідкісних (орфанних) хвороб. Адже на сьогодні неможливо реалізувати норми Закону 2014 року, на який усі так очікували і який зобов’язує дер­ жаву піклуватися про «сирітські» хвороби. Сумнозвісна Постанова Кабінету Міністрів від 01.03.2014 р. №65 про економію бюджетних коштів перекреслила всі надії. Нині діє мораторій не тільки на створення но­ вих державних цільових програм, а й на внесення доповнень до чинних. За останні два роки відбулося багато змін, які стосуються пацієнтів, тож не реагувати на виклики часу немож­ ливо. До того ж витрати на лікування хворих урізано до 30% від мінімаль­ но необхідних. Нині Постанова №65 втратила чинність, але з’явилася інша Постанова КМУ від 11.10.2016 р. №710 «Про ефективне використання державних коштів», у додатку до якої також прописано мораторій на під­ готовку проектів нових державних цільових програм або внесення змін до вже затверджених програм, що по­ требують додаткового фінансування з державного бюджету (крім Програ­ ми, затвердженої Постановою КМУ від 29.10.2003 р. №1684, яка нині пе­ ребуває під грифом «Для службово­ го користування»). Важко повірити в те, що цивілізована держава може економити на лікуванні власних гро­ мадян, але поки ситуація безвихідна. Невирішеною залишається й низ­ ка інших (суто медичних) проблем у цій галузі. Національна стратегія та державна програма з рідкісних захво­ рювань неодмінно мали б передбача­ ти заходи з поліпшення діагностики ОЗ, селективного скринінгу, надан­ ня медичної та медико-соціальної допомоги таким хворим. На часі й розробка нормативних документів (протоколів лікування всіх нозоло­ гій, клінічних настанов), і адаптація чинного законодавства України до потреб служби надання допомоги цій категорії пацієнтів. Надзвичай­ но важливо посилювати національ­ ну й міжнародну співпрацю в галузі діагностики, лікування та профілак­ тики рідкісних захворювань. Також потрібно вдосконалювати збір ста­ тистичної інформації про частоту та спектр ОЗ в Україні, сформувати єдиний Національний реєстр таких пацієнтів, впровадити ефективні ме­ тоди ранньої діагностики, лікування й реабілітації хворих з метою зни­ ження їх смертності й інвалідності. Відтак актуальним завданням стає підготовка кваліфікованих фахівців із цього напрямку і водночас підви­ щення інформованості лікарів інших спеціальностей стосовно означеної проблеми. Залишається лише сподіватися, що держава таки повернеться об­ личчям до своїх «сиріт», а медичне обслуговування орфанних хворих в Україні нарешті наблизиться до європейських стандартів.

11

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

СУД СКАСУВАВ СКОРОЧЕННЯ ЛІЖОК. ЩО ДАЛІ? ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

СКОРОЧЕННЯ ЛІЖОК: ХТО І ЯК ВИЗНАЧАЄ НОРМУ?

Рішення Уряду щодо «урізання» нормативу забезпеченості населення стаціонарними ліжками визнано протиправним і скасовано. Як держава виправлятиме помилку і що робити тим, хто вже відзвітував про «успіхи»?

Сергій МАЛОВИЧКО, заступник Голови з правової роботи Донецької обласної організації Профспілки працівників охорони здоров’я України, адвокат

Експерименти в дії? Експерименти з реформування системи охорони здоров’я, а точніше сказати, з її руйнування, останнім часом дедалі болючіше позначаються на людях. Представники держави, що неспроможна виконувати свій обов’язок із забезпечення галузі охорони здоров’я в науково-обґрунтованих потребах (не менше 10% національного доходу) та ще й намагається зекономити переважно на витратах соціальної спрямованості, ухвалюють низку рішень, частина яких вочевидь є протиправними. І коли суб’єкти владних повноважень завжди пам’ятають про власні права, то своїми зобов’язаннями перед суспільством часто нехтують. Так сталося і з урядовим рішенням щодо урізання майже на третину нормативу забезпечення стаціонарними ліжками (до 60 ліжок на 10 тис. населення, тоді як де-юре середній показник по Україні становив 80). Цьому сприяла Постанова Кабінету Міністрів України від 25.11.2015 р. №1024 «Про затверд­ження нормативу забезпечення стаціонарними лікарняними ліжками в розрахунку на 10 тис. населення» (далі — Постанова №1024). Профспілка працівників охорони здоров’я України одразу намага-

12

лася призупинити впровадження руйнівних для галузі та нічим не обґрунтованих нормативів, але не «достукавшись» до здорового глузду високопосадовців, звернулася до суду. Цей шлях виявився доволі тернистим, адже система судочинства України вибудувана так, що єдиним судом, котрий має право розглядати адміністративні позови до Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, є Окружний адміністративний суд міста Києва (далі — ОАСК). До того ж він має це робити колегіально (по три судді на засіданні), однак на час звернення Профспілки до ОАСК там було лише 11 повноважних суддів. Тож, отримавши позов та відкривши провадження по справі 19 квітня 2016 року, ОАСК призначив перший її розгляд лише на… 3 серпня. Два клопотання Профспілки про забезпечення позову з вимогою негайно призупинити Постанову №1024 суд відмовився задовольняти без розгляду справи по суті, а після майже двогодинного першого розгляду було оголошено перерву до середини листопада. На черговому засіданні 16 листопада 2016 року Профспілка вже надала суддям ОАСК підтвердження випадків звільнення медичних працівників, котрі розпочалися на виконання Постанови №1024, однак судді заявили, що не готові до дебатів сторін і що чергове засідання може відбутися лише 22 березня 2017 року. Така «пропозиція» змусила Профспілку клопотати про подальший розгляд справи у письмовому провадженні без участі сторін. 28 грудня 2016 року ОАСК відмовив Профспілці у позовних вимогах. Утім, рішенням Київського апеляційного адміністративного суду (далі — КААС) від 31.01.2017 р. по справі 826/6046/16 згадану пос­ танову ОАСК від 28.12.2016 р. було скасовано (вона так і не набула чинності) і прийнято нову, котра в повному обсязі задовольнила позов Профспілки до Кабінету Міністрів

України. Рішенням КААС Постанова №1024 визнана протиправною і скасована. Зрештою, таке рішення було очікуваним.

В усьому винні зайві ліжка. Так в Україні пояснюють проблеми охорони здоров’я, цим виправдовують невдачі її реформування, а скорочення «баласту» пропонують як вихід із кризи. Чому перехід на світові норми забезпечення стаціонарними ліжками не враховує їх можливостей у розвинених країнах і у вітчизняних реаліях? Хто вивчав реальні потреби в стаціонарній допомозі, аби оптимізація мережі не стала прокрустовим ложем? І де гарантії того, що нова кількість таки перейде в нову якість?

Віктор ЛИСАК, директор Департаменту охорони здоров’я Полтавської ОДА, Заслужений лікар України, кандидат медичних наук

З

а радянських часів норма 130-140 ліжок на 10 тис. населення вважалася оптимальною. Однак нині медицина зробила значний крок уперед — незрівнянно змінилися методики лікування і діагностики, з’явилися новітні технології та обладнання, а ми й досі керуємося старими нормами ліжкового фонду. На мою думку, показник 60 ліжок на 10 тис. населення, урегульований Постановою Кабінету Міністрів від 25.11.2015 р. №1024 «Про затвердження нормативу забезпечення стаціонарними лікарняними ліжками у розрахунку на 10 тис. населення», на сьогодні є найприйнятнішим. Наш департамент ретельно вивчав цю проблему на прикладі Великої Британії, Франції, Нідерландів, Польщі тощо, і ми переконалися, що така норма відповідає рівню сучасної медицини. Адже хворого лікує не місце, а нові методи і підходи в лікувальному процесі. В усьому світі 60-70% пацієнтів після кількох днів інтенсивного лікування виписують додому. Якщо ми беремо за зразок Європу, то слід переймати її досвід. Там термін перебування хворого в стаціонарі короткий: після операції та кількох днів лікування в реанімації його виписують. Ще певний період часу він перебуває в готелі поруч із клінікою, звідки ходить на консультації. Тобто там, де застосовують високотехнологічні, інтенсивні методи лікування, потреба в ліжках значно зменшується. Нині в області впроваджено прогресивні технології в хірургії, травматології, офтальмології, які дають

10

МІСЦЬ НЕМАЄ

змогу скоротити термін перебування хворих у стаціонарі до кількох днів. Утім, оптимізацію ліжкового фонду не можна проводити непродумано. Важливо, аби профільне Міністерство підготувало для цього відповідні розрахунки та методики, щоб не постраждали пацієнти, не з’явилося соціальної напруги, щоб, скоротивши ліжка, ми не втратили якихось важливих функцій наших закладів, не допустили перевантаженості на окремих потоках — особливо це стосується ургентних хворих. Має бути єдиний підхід до такого важливого питання на рівні як районів і областей, так і держави. Слід врахувати й регіональні особливості: у промислових містах, скажімо, більше випадків травматизму, у сільській місцевості переважають інші хвороби тощо. Також необхідно акцентувати увагу на маршрутизації пацієнта — госпіталізація не має бути хаотичною, коли хворі напряму звертаються в стаціонар. Сімейний лікар — єдиний, хто має направляти пацієнта в заклади вторинного рівня. А вже там визначать, чи потрібна йому госпіталізація в стаціонар третинного рівня.

Альона БЛАГОВЄЩЄНСЬКА, Голова Харківської обласної організації Профспілки працівників охорони здоров’я України

П

і гарантій працівників галузі. Сьогодні в рамках реалізації згаданої Постанови МОЗ України не розробило конкретних заходів щодо подальшого працевлаштування вивільнених медиків, не передбачило додаткового фінансування та компенсаційних виплат, пов’язаних зі звільненнями внаслідок оптимізації ліжкового фонду. На рівні регіону Профспілка досягла порозуміння з владою щодо виваженого підходу до реалізації Постанови. Проведено попередні консультації з керівництвом регіону, Департаменту охорони здоров’я ОДА щодо недопущення масового звільнення працівників, мінімізації негативних ризиків скорочення ліжкового фонду. Впевнені: оптимізація ліжкової мережі області здійснюватиметься передусім з урахуванням реальних потреб у видах медичної допомоги її мешканців та переміщених осіб, регіональних особливостей мережі та забезпеченості медичними кадрами, а не з огляду на суто формальні нормативи, як це фактично запропоновано Урядом.

рофспілка занепокоєна впровадженням нового нормативу забезпечення закладів охорони здоров’я стаціонарними ліжками

Валерій ЗУБ, головний лікар Чернігівського обласного онкологічного диспансеру, головний позаштатний онколог управління охорони здоров’я Чернігівської ОДА, кандидат медичних наук

— це може призвести до скорочення чисельності штату та вивільнення працівників. Безперечно, медична реформа є очікуваною як для медичної спільноти, так і для суспільства. Однак реформа — це не тільки оптимізація закладів, ліжок, це передусім підвищення якості та доступності медичної допомоги, престижу праці представників галузі. До того ж, останніми роками кількість стаціонарних ліжок в Україні значно зменшено. На жаль, Постанова Кабінету Міністрів №1024 не погоджувалася з Профспілкою, хоча така процедура передбачена чинним законодавством. Також незрозуміло, чому Урядом встановлено саме такий норматив (60 ліжок на 10 тис. населення), який, до речі, належить до державних соціальних стандартів. У проекті Методики щодо забезпечення стаціонарними лікарняними ліжками у розрахунку на 10 тис. населення, напрацьованій МОЗ України, не враховано потреби в них залежно від захворюваності населення, доступності медичної допомоги, багатьох інших чинників. У регіонах існують певні розбіжності, які теж не можна залишати поза увагою. Постійно наголошується на необхідності усунення дублювання надання різних видів медичної допомоги, проте всупереч цьому дія Постанови не поширюється на відомчі заклади охорони здоров’я. Профспілка вважає, що будь-яку оптимізацію необхідно проводити орієнтуючись на реальні потреби населення у медичній допомозі, а також передбачивши забезпечення констит уційних прав

С

корочення ліжок — процес неминучий. Зокрема й через зменшення чисельності населення країни (наприклад, на Чернігівщині — щороку на 10-12 тис.). Інша справа, як саме відбувається таке скорочення: за наказами чи природним шляхом. Значною перешкодою на шляху раціональної оптимізації ліжкового фонду, на мою думку, є 33-й наказ МОЗ — він суворо регламентує штатний розпис закладу і прив’язує його до кількості ліжок. Відповідно, щоб зберегти медперсонал, кожний головний лікар тримається за ліжковий фонд. Натомість потрібно надати керівникам можливість самостійно комплектувати штати відділень: у хірургії має бути більше лікарів і середнього медперсоналу, у відділеннях терапевтичного профілю — інша «розстановка сил». Безперечно, необхідний нормативний документ, котрий коригуватиме кількість медичного персоналу, але цей процес повинен бути гнучким — з урахуванням особливостей регіону, району та окремого закладу. Крім того, на них потрібно зважати й при формуванні оптимального показника ліжкового фонду. Керівники Чернігівських ОДА та обласної ради неодноразово зверталися з цією пропозицією до МОЗ України. Оскільки наша область дуже велика, а чисельність населення вкрай мала, до того ж, переважає хутірський тип поселення, то скорочення ліжок до 60 на 10 тис. населення призведе до закриття половини медичних закладів регіону! Цього робити не можна, потрібно враховувати соціальну складову, інакше невеликі райони області взагалі залишаться без лікарень. Тож повинен спрацювати здоровий глузд. Один із напрямів оптимізації медичної галузі області — формування міжрайонних центрів, де сільському населенню надаватимуть спеціалізовану медичну допомогу. Інші медустанови можна трансформувати в реабілітаційні заклади, лікарні виходжування, для лікування хронічних хворих тощо.

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

Порушення на порушенні? Під час прийняття Постанови №1024 не було дотримано Регламенту Кабінету Міністрів — її проект мав бути обов’язково надісланий на погод­ ження представнику всеукраїнських профспілок та їх об’єднань, уповноваженому представнику всеукраїнських об’єднань організацій роботодавців, а також Профспілці працівників охорони здоров’я України. МОЗ України як головний розробник Постанови №1024 у своєму листі від 25.12.2015р. №19.1-07-17/2213/ ЗПІ-15-942/40605 зазначило, що вказану Постанову було прийнято згідно з § 55-2 Регламенту Кабінету Міністрів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 р. №950 (у травні 2016 року його було скасовано). Цей параграф дозволяв у невідкладних випадках вносити проекти актів на розгляд Кабінету Міністрів під час його засідання без дотримання вимог вказаного Регламенту щодо погодження і консультацій, проведення правової експертизи Мін’юстом, розгляду на засіданні урядового комітету. Тобто проект виноситься на голосування і в разі його прийняття опрацьовується Секретаріатом Кабінету Міністрів без зміни його по суті. Однак у згаданому листі МОЗ також вказано, що підставою для прийняття Постанови №1024 у такому «авральному» порядку була лише необхідність дотримання п. 314.3 Плану заходів МОЗ України з виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України та Стратегії сталого розвитку «Україна — 2020» у 2015 році. План було затверджено наказом МОЗ України від 19.05.2015 р. №290 (саме там передбачено внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.06.1997 р. №640 «Про затвердження нормативів потреб у

стаціонарній медичній допомозі в розрахунку на 10 тис. населення»). З огляду на те, що наказ МОЗ №290 було прийнято 19 травня 2015 року, а Постанову №1024 — 25 листопада того самого року, «невідкладність питання», а відтак і обґрунтованість застосування §55-2 Регламенту Кабінету Міністрів вочевидь не підтверджувалося. Наступне порушення — напередодні прийняття Постанови №1024 не відбулося її публічного обговорення, як передбачено п. 12 Порядку проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики (зат­ верджений Постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.2010 р. №996). Окреме питання — відсутність відповідних фінансово-економічних розрахунків прийняття Постанови №1024, адже показник забезпечення лікарняними стаціонарними ліжками не можна брати «зі стелі». Це важлива складова державних соціальних нормативів у сфері охорони здоров’я (абз. 6 ч. 1 ст. 11 Закону України від 05.10.2000 р. «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»). Згідно з Державним класифікатором соціальних стандартів і нормативів (затверджений Наказом Міністерства праці і соціальної політики України від 17.06.2002 р. №293) нормативи у сфері охорони здоров’я визначають обсяг гарантованого рівня медичної допомоги, яка надається безоплатно всім громадянам у державних і комунальних закладах. Окрім того, вони визначають рівень забезпеченості дитячого і дорослого населення стаціонарними ліжками за профілями медичної допомоги та медикаментами (у закладах охорони здоров’я).

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

24 лютого 2017 року

У 2013 та 2014 роках були розроблені аналогічні проекти постанови Кабміну, де пропонувалося довести норматив забезпечення лікарняними стаціонарними ліжками до 65 на 10 тис. населення, але поступово (до 2020 року), однак Мінекономрозвитку України заперечувало навіть проти цього (додатки до листа від 08.04.2016 р. №2013-10/10336-07). Та найбільшим цинізмом є те, що впродовж минулого року виконання Постанови №1024 «прив’язувалося» до можливості отримання медичної субвенції на місцях, якої часто не вис­тачало. Так, у листі МОЗ України від 18.03.2016 р. №10.03.68/Д-1/ 10/693-16/6701 зазначалося, що Міністерство здійснюватиме підготовку акту Кабінету Міністрів України щодо розподілу і перерозподілу кош­ тів медичної субвенції та її резерву на підставі узагальнених пропозицій розпорядників субвенції за місцевими бюджетами з необхідними обґрунтуваннями та розрахунками (їх мали надати структурні підрозділи з питань охорони здоров’я ОДА). При цьому МОЗ України повідомляло адміністрації, що «пропозиції, надані без розрахунків та документів, які їх підтверджують, а також без інформації щодо виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 25.11.2015 р. №1024 «Про затвердження нормативу забезпечення стаціонарними лікарняними ліжками у розрахунку на 10 тис. населення», розглядатися не будуть». І це при тому, що проект Пос­ танови №1024, яку за Регламентом Кабміну мали обов’язково погодити зі Всеукраїнською асоціацією органів місцевого самоврядування, такої процедури взагалі не проходив!

Хто винен і що робити? Минулого року деякі органи місцевого самоврядування (від районних до обласних рад) зверталися до Уряду з вимогою переглянути Постанову №1024 — їх також не хотіли чути. Наприк ла д, Оржицька районна рада Полтавської області у рішенні від 06.04.2016 р. №123 зазначила, що «попередні етапи скорочення лікарняних ліжок не лише не зупинили кризових явищ у медицині, а й суттєво поглибили їх. Це свідчить про те, що механістичні підходи до реформування галузі, спрямовані на скорочення мережі закладів, кількості лікарняних ліжок, є хибним шляхом реформування медицини». У

«

АДМІНІСТРАЦІЯ ЗАКЛАДІВ МАЄ БУТИ ЗАЦІКАВЛЕНОЮ В ДОБРОВІЛЬНОМУ ПОНОВЛЕННІ ПРАЦІВНИКІВ, ЗВІЛЬНЕНИХ «НА ДОГОДУ» ПРОТИПРАВНІЙ ПОСТАНОВІ, — ЦЕ ДАСТЬ ЗМОГУ ЗАОЩАДИТИ НА СУДОВИХ ВИТРАТАХ, КОМПЕНСАЦІЯХ МОРАЛЬНОЇ ШКОДИ ТА ВИПЛАТІ СЕРЕДНЬОГО ЗАРОБІТКУ ЗА ПЕРІОД ВИМУШЕНОГО ПРОГУЛУ

«

зверненні Рівненської обласної ради від 06.04.2016 р. до Кабміну депутати закликали скасувати Постанову №1024, вказуючи, що її виконання «призведе до масового скорочення медичних працівників, і це при вкрай низькому рівні медичного обслуговування населення. Скорочення ліжко-місць у районних лікарнях та подальше вивільнення медперсоналу призведе до втрати закладами статусу районних і неможливості надання ними медичної допомоги вторинного рівня. Хворим доведеться або вмирати, або їхати в місто, а це гроші, яких у людей немає. Громади обурені, вони у відчаї й неабияк переймаються…» Але, не зважаючи на подібні заклики, руйнівна машина так званого реформування день за днем нарощувала оберти. Наприк­ лад, у Полтавській області згідно з Постановою №1024 скорочено 740 ліжок та звільнено 58 працівників (показник забезпеченості ліжками вже зменшено з 82 до 74 на 10 тис. населення), на Рівненщині — 449 ліжок та 474 штатні посади. І це — не повний перелік, добре, що в деяких областях ще змогли утриматися від виконання сумнозвісної Постанови в повному обсязі. А хто відповість за наслідки її «переможної ходи»? І наступне, чи не найголовніше, питання — що ж робити далі? Постанову скасовано, але людей подекуди звільнено. Нові нормативи — незаконні, але ура-реформи проголошено. За будь-яких обставин Рішення КААС, яке набуло чинності 31 січня 2017 року, має бути виконане, тож потрібно зупинити протиправне скорочення стаціонарних ліжок по країні. Відповідно до п. 10.2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНА МЕДИЧНА АКАДЕМІЯ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ ІМ. П. Л. ШУПИКА

ОГОЛОШУЄ КОНКУРС НА ЗАМІЩЕННЯ ПОСАД: завідувача кафедри нейрохірургії (1 посада на 1 ст.); професорів кафедр: хірургії та проктології (1 посада на 0,25 ст.), організації та економіки фармації (1 посада на 0,25 ст.); доцентів кафедр: фармацевтичної технології і біофармації (1 посада на 0,25 ст.), дерматовенерології (1 посада на 0,25 ст.), акушерства, гінекології та репродуктології (1 посада на 0,25 ст.). АДРЕСА АКАДЕМІЇ: 04112, м. Київ, вул. Дорогожицька, 9

рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 р. №7 «скасування» акта суб’єкта владних повноважень означає, що Постанова №1024 не породжувала жодних правових наслідків від моменту її прийняття. Таким чином, кожне рішення, прийняте на її виконання, має бути переглянуте. Рішення КААС також вказує на втрату дії Наказу МОЗ України від 01.02.2016 р. №51 «Про затвердження Методики щодо забезпечення стаціонарними лікарняними ліжками у розрахунку на 10 тис. населення», оскільки його було прийнято на виконання протиправної Постанови №1024. З проголошенням Рішення КААС автоматично поновлюється дія Пос­ танови Кабінету Міністрів України від 28.06.1997 р. №640 «Про зат­ вердження нормативів потреб у стаціонарній медичній допомозі в розрахунку на 10 тис. населення», щоправда, зазначені в ній нормативи далекі від того, що маємо де-факто.

Ціна питання Якщо рішення про скорочення ліжок у конкретному закладі охорони здоров’я ухвалював орган місцевого самоврядування, то відновити їх попередню кількість можна лише після перегляду (скасування) цього рішення цим самим органом або ж за рішенням суду в порядку адмініст­ ративного судочинства. Термін судового оскарження рішення органу місцевого самоврядування — 6 місяців з часу його прийняття, позивачем може бути заклад охорони здоров’я. У разі ж прийняття рішення про скорочення ліжок на рівні самого зак­ладу охорони здоров’я, його керівник має право самостійно відновлювати їх попередню кількість та робочі

місця. Або ж це так само можна зробити за рішенням суду — у порядку цивільного судочинства, позивачем може бути будь-який звільнений працівник. Можливі нюанси звільнень працівників у зв’язку з виконанням Пос­ танови №1024. Якщо при цьому вимоги трудового законодавства були дотримані, а незаконними виявилися лише підстави для скорочення посади, з прийняттям Рішення КААС таким працівникам або їх представникам потрібно звертатися до місцевого суду. Вочевидь, додатково доведеться клопотати про поновлення терміну звернення до суду, і робити це доцільно не пізніше одного місяця з того моменту, коли особа дізналася про Рішення КААС та можливість оскарження свого звільнення. Відповідачем у таких справах буде зак­лад охорони здоров’я, де працював позивач. Безумовно, усе це ускладнюється тим, що випадки звільнень є масовими, процедура пов’язана з бюд­ жетними коштами та необхідністю здійснювати значні незаплановані виплати. Тому добровільне поновлення кількості ліжок та скорчених робочих місць, на жаль, найменш вірогідний варіант. У разі ж поновлення кожного працівника на роботі у судовому порядку заклад має сплатити судові витрати (з працівників, які поновлюються на роботі, судовий збір не стягується), середній заробіток за час вимушеного прогулу, а можливо, й відшкодувати моральні збитки. Тому адміністрація закладів має бути зацікавленою в добровільному поновленні працівників, звільнених «на догоду» протиправній Постанові, — це дасть змогу заощадити на судових витратах, компенсаціях моральної шкоди та розмірах середнього заробітку за період вимушеного прогулу. І останнє питання — де керівнику медичного закладу взяти додаткові кошти на подальшу вчасну оплату праці поновлених працівників? Тобто зазначені питання потребують термінових і системних рішень з боку органів влади — держава має не тільки визнати свої помилки, а й виправити порушення, допущені через прийняті нею рішення, консульту ючись із соціа льними партнерами.

Ubi jus ibi remedium («Де є право, там є і його захист») — цей принцип сповідує будь-яка цивілізована держава.

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ РАКУ

ОГОЛОШУЄ КОНКУРС НА ЗАМІЩЕННЯ ВАКАНТНИХ ПОСАД: завідувача науково-дослідного відділення онкогінекології; провідного наукового співробітника науково-дослідного відділення пухлин органів черевної порожнини; старшого наукового співробітника науково-дослідного відділення пухлин органів черевної порожнини. ТЕРМІН ПОДАННЯ ДОКУМЕНТІВ — 1 місяць від дати публікації оголошення в газеті. АДРЕСА ІНСТИТУТУ: 03022, м. Київ-22, вул. Ломоносова, 33/43, телефон для довідок: (044) 259-01-79

13

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

ГОСПІТАЛЬНІ ОКРУГИ: РІЖЕМО БЕЗ НАРКОЗУ?

Нова медична карта країни у вигляді госпітальних округів видається ідеальною лише на папері. Особливо якщо рухатися по ній не за компасом регіональних особливостей, а за стандартними «дороговказами» реформаторів. Але на місцях туман розсіюється, і нова медична «викрійка» виглядає зовсім непривабливою: непродумані межі округів, реальна загроза закриття лікарень і скорочення персоналу, перетягування латаної фінансової ковдри та незрозумілі перспективи, хаос і конфлікти в регіонах. Якщо це лише початок, то яким буде фінал?

Микола ДЕЙКУН, головний лікар КЛПЗ «Чернігівський обласний протитуберкульозний диспансер», Голова постійної комісії Чернігівської обласної ради з питань охорони здоров’я, Заслужений лікар України, кандидат медичних наук, професор

Н

ині майже в кожному районі та місті України створено центри первинної медико-санітарної допомоги — саме на цьому рівні 80-85% пацієнтів повинні починати і закінчувати лікування. Доки в нас не було сімейної медицини, існували дільнична система та розгалужена система стаціонарних закладів. Але із впровадженням європейської моделі надання медичної допомоги необхідність у функціонуванні такої кількості багатопрофільних лікарень поступово зникає. У Європі вже давно пішли шляхом створення лікарень інтенсивного лікування (ЛІЛ), котрі

обслуговують 100-200 тис. населення. Навіть найбагатші країни світу не можуть собі дозволити утримання багатопрофільних лікарень на 12-14 тис. населення, та й потреби в цьому немає. Нині наше завдання — створити заклади інтенсивного лікування, які стануть своєрідним центром госпітальних округів. Не так важливо, скільки округів буде на території області, головне — скільки створимо ЛІЛ (їх може бути набагато більше, ніж самих округів). Однак у Постанові Кабміну, що регулює процес формування округів, чітко вказано: одна така лікарня має обслуговувати не менше 200 тис. осіб. Тож враховуючи, що населення Чернігівщини — 1 млн 36 тис. осіб, шляхом математичного поділу отримуємо п’ять госпітальних округів. Однак, зважаючи на демографічну ситуацію (населення старіє, молодь виїжджає), а отже, й невтішну перспективу, вирішено створити 4 округи, аби не перекроювати їх через 5-10 років. Хоча слід зазначити, що на Чернігівщині (як і в інших регіонах) вони нерівномірні за чисельністю населення: в одному проживає 459 тис. осіб, в іншому лише 164 тис., і тільки в одному — 238 тис. (майже, як прописано в Постанові). Я особисто брав участь у розробці проекту Постанови Кабінету Міністрів «Питання формування госпітальних округів». Спочатку вирішили, що на Чернігівщині їх буде 5, потім збільшили цю цифру до 7, але нині нам запропоновано лише 4. Це не ми відмовилися від своїх попередніх задумів,

такою є вимога держави. Узагалі під час «нарізання» округів особливості окремих регіонів, у тому числі й нашої області, не враховувалися. Підхід був стандартний: округ — не менше 200 тис. населення з однією або двома ЛІЛ. Хоча я вважаю, що оптимальний варіант для нашої області з великою територією та низькою щільністю населення —5 округів і 7 ЛІЛ. Адже постановою передбачені ЛІЛ первинного та вторинного рівнів — і цим маємо скористатися. Коли не має змоги довезти хворого до центру госпітального округу за годину (60 км і більше), можна створювати лікарню базового рівня. Подіб­ні багатопрофільні заклади існують, наприклад, у Латвії. Мені довелося відвідати таку лікарню на 42 ліжка (по 10 хірургічних та пологових, по 5 гінекологічних і терапевтичних, по 3 реанімаційних й приймально-діагностичних тощо). Заклад невеликий, але добре оснащений, забезпечений кадрами, там цілодобово чергують 4-5 лікарів різних профілів. Тоді як у багатьох наших ЦРЛ працює по одному хірургу, анестезіологу (і то не в усіх районах), і коли трапляється невідкладна гостра патологія, то для лікарні це аврал. Безперечно, у разі створення ЛІЛ усі інші районні лікарні буде перепрофільовано на менш потужні, адже вони перейдуть на утримання громад, які навряд чи зможуть фінансувати багатопрофільні заклади. Державну ж субвенцію отримають лише ЛІЛ, консультативні центри, первинка та лікарняні

зак­лади третинного рівня. Також буде значно скорочено стаціонарні ліжка. За задумом розробників реформи вивільнені в такий спосіб кошти підуть на фінансування ЛІЛ: придбання нового обладнання, впровадження нових технологій, розвиток закладу. Однак було б добре, аби держава централізовано закупила для ЛІЛ бодай по 1-2 КТ, МРТ тощо, тоді б вони дійсно відповідали своєму статусу і не відправляли б хворих до обласного центру для таких вкрай потрібних досліджень. Якщо говорити відверто, на сьогодні в нашій області (і переконаний, що ми не єдині в цьому) жодна лікарня не відповідає критеріям ЛІЛ, усі заклади потребують суттєвого дооснащення. Однак досі ще ніхто не розпочинав їх створення, це лише балачки та «прожекти». До того ж група фахівців, котрі працювали над проектом створення госпітальних округів (до якої входив і я), розробила два додатки до відповідної Постанови Кабміну, де було чітко прописано перелік послуг та табелі оснащення ЛІЛ, однак МОЗ чомусь розповсюдило проект без цих додатків! Але ж заклади, які виборюють право стати ЛІЛ, повинні розуміти, на що саме їм потрібно звернути увагу, що ще треба докупити, які технології освоїти, який персонал підготувати тощо. Вочевидь, у МОЗ дещо інша точка зору на цей важливий процес. Натомість я вважаю: реформування медицини в такий спосіб призведе до її значної комерціалізації та збільшення кількості приватних медичних закладів. Пацієнт зможе потрапити до ЛІЛ чи за направленням сімейного лікаря, чи в супроводі бригади екстреної медичної допомоги. А от плановим хворим доведеться або чекати, доки дійде їх «черга» (через невелику кількість спеціалізованих місць, як це й відбувається у європейських країнах), або ж звернутися до приватного закладу. Це стосуватиметься й поліклінічної допомоги, адже до спеціалізованих центрів можна буде потрапити тільки за направленням сімейного лікаря (а це додатковий час). Крім того, кількість вузьких спеціалістів також буде значно скорочено (частина з них піде в приватний сектор). Тож таким «революційним» шляхом, без жодних преференцій для приватної медицини, розробники реформи сприятимуть розвитку мережі приватних закладів в Україні. Хоча головним напрямом на сьогодні МОЗ називає зміцнення ЛІЛ, однак паралельно із цим треба закінчити й реформування екстреної медичної допомоги. Аби центри служби працювали повноцінно, необхідно створити централізовані диспетчерські — швидкими потрібно управляти з єдиного центру, служба має бути дуже мобільною, забезпеченою машинами високої прохідності. А в нас прийняли Закон «Про екстрену медичну допомогу», створили центри, але не довели справи до кінця, і вже переходять до реформування іншого напрямку. Ми впроваджуємо шведсько-польську модель — спочатку формуємо госпітальні й освітні округи і плануємо, що надалі на них «накладатимуться» адміністративні межі. А мали б робити навпаки: спочатку створювати адміністративно-територіальні одиниці та вже потім «наповнювати»їх, адже можна сформувати такі округи, куди вже нічого не втиснеш. Але реформа проводиться не публічно, не організовано, без урахування особливостей регіонів. Часта зміна Міністрів охорони здоров’я й відсутність наступності у їх діях призводить до невизначеності основних напрямків і методології медичної реформ та гальмує процес реформування в цілому.

14 www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ДИСКУСІЙНИЙ КЛУБ

24 лютого 2017 року

ТОЧКИ ЗОРУ Манолій ПІЦУРЯК, Голова постійної комісії з питань охорони здоров’я та соціальної політики Івано-Франківської обласної ради, головний лікар Солотвинської районної лікарні

В

важаю, що сама ідея створення госпітальних округів, як і її законодавче забезпечення, є вкрай недосконалою. По-перше, в Україні так і не визначилися з моделлю охорони здоров’я, котра має замінити досі працюючу систему Семашка. Те, що сьогодні пропонують і роблять, є лише «косметичним ремонтом» системи охорони здоров’я, на яку до того ж виділяють мізерне фінансування. По-друге, прагнення створити госпітальні округи в межах існуючої адміністративно-територіальної системи приречене. До проведення адміністративно-територіальної реформи, зміни чинного законодавства в напрямку підтримки всіх медичних реформ та забезпечення належного фінансування галузі за рахунок державного, приватного й страхового секторів говорити про створення госпітальних округів зарано. Це, як то кажуть, «запрягання воза попереду коня». Скільки буде створено адміністративно-територіальних одиниць, стільки має бути й госпітальних округів — це аксіома! До того ж на сьогодні медичні заклади є власністю міських, районних та обласних рад, а також частини новостворених ОТГ. Натомість Постанова КМУ від 30.11.2016 р. №932 «Про затвердження Порядку створення госпітальних округів» узагалі не передбачає участі місцевих рад у процесі формування округів. А без їх узгодження жодне питання в чинному законодавчому полі не буде вирішено. Окрім того, на нинішньому етапі формування госпітальних округів специфіку регіонів здебільшого не враховано. Узагалі ідея госпітальних округів покликана наблизити третинний рівень надання медичної допомоги до пацієнтів, однак за нинішніх умов задумана реформа призведе передусім до скорочення малопотужних, але потрібних населенню лікарень й вивільнення великої кількості медичних працівників. Щодо економії коштів за рахунок таких скорочень, про неї можна було б говорити, аби видатки на охорону здоров’я були в декілька разів більшими за нинішні. Для проведення реформи системи охорони здоров’я потрібно бути практиком, пройти всі щаблі — від сільської та районної медицини до обласної, розуміти особливості менталітету населення, яке проживає на певній території. Стандартні підходи до формування госпітальних округів неприйнятні. Адже зрозуміло, що заклад, який потенційно може бути ЛІЛ вторинного рівня (центром округу), не завжди є кращим за рівнем оснащення, кваліфікації спеціалістів, зручністю розташування для швидкого доїзду, тож іноді доведеться рухатись «проти течії». Або ж якщо, наприклад, лікарня досяжна територіально, але не повністю відповідає критеріям інтенсивного лікування, потрібно створити необхідні умови, налагодити тісну співпрацю з екстреною допомогою та лікарнями вищого рівня, тоді заклад функціонуватиме повноцінно. Слід передусім подбати про забезпечення таких лікарень обладнанням, на законодавчому рівні закріпити можливість створення в них відділень інтенсивної терапії, цілодобових травмпунктів, відділень хірургії одного дня, пологових відділень якомога ближче до територій, де народжується значна кількість дітей. Але ініціатори нинішніх реформ переважно дуже далекі від практичної охорони здоров’я, й передбачаю, що в них на першому місці бізнесові ідеї, а вже потім — проблеми людей. Безперечно, ідеологами створення госпітальних округів були не медики, а швидше економісти,

представники бізнесу. Тож нехай проведуть адмінреформу, створять примірні (типові) методики розрахунку потреби в лікарях та лікарнях на певну територію, визначену кількість населення, врахувавши при цьому демографічний склад населення, специфіку регіону — географічні, виробничі та інші особливості. Методологія таких розрахунків має бути розроблена на рівні МОЗ. Для цього не потрібно піднімати «цілину», адже нинішня система не створена на голому місці, на неї десятки років працювали цілі науково-дослідні інститути, які досконало вивчали всі проблеми. Головне, щоб МОЗ було зацікавлене в науковому обґрунтуванні реформ і дослухалося до висновків фахівців з вирішення подібних проблем. Безперечно, прописані стандартні нормативи (200 тис. населення, відстань 60 км, час доїзду до 1 години) є умовними. Це просто математичний розрахунок людини, яка сидить за комп’ютером і не хоче розуміти, що всі громадяни — і ті, які проживають у густонаселених районах, і ті, котрі мешкають у невеликих віддалених селах, — мають однакове конституційне право на медичну допомогу, на доступне лікування якнайближче до місця проживання. Якщо цього не забезпечити — малі села вимиратимуть і зникатимуть з карти України. А чи подумали реформатори про те, як узгод­ жуватиметься функціонування госпітальних округів з новими принципами фінансування медичної галузі? Адже сьогодні виникла суттєва проблема: ЦРЛ, розташовані на території, де поряд уже створені ОТГ, не мають коштів для забезпечення функціонування закладу та надання медичної допомоги. Адже субвенції пішли в громади, і важко дійти згоди щодо передачі частини коштів на стаціонарне лікування населення тих же ОТГ у ЦРЛ. Враховуючи те, що сьогодні ОТГ формують хаотично й непродумано, ПМСД відділяють від районних лікарень шляхом створення окремих юридичних осіб, шансів на збереження районних лікарень майже не лишилося. В ідеї створення госпітальних округів закладено конфлікти — виникне безліч проблем із майном лікарень, утриманням будівель, їх передачею у невідомо чию власність. Уже маємо багато прецедентів, коли майно лікарні належить одному власнику, а її фінансування й утримання здійснюються з бюджету іншого, що призводить до конфліктних ситуацій. Василь КРАВЧЕНКО, головний лікар Городищенського районного територіального медичного об’єднання Черкаської області, Заслужений лікар України

Д

ивує, що питання, котре хвилює всіх без винятку медичних працівників та пацієнтів, від якого залежать здоров’я і життя населення, практично не отримало детального законодавчого й нормативного обґрунтування. Методика розрахунків щодо формування госпітальних округів, рекомендована Постановою Кабінету Міністрів України, прописує лише загальні принципи визначення багатопрофільної ЛІЛ. Не існує навіть положення про госпітальний округ, ніде не вказано, які функції відтепер виконуватимуть багатопрофільні лікарні, які відділення в них функціонуватимуть, яким буде штатний розпис тощо. Ніхто не роз’яснює, яка доля спіткає інші ЦРЛ. Чітких критеріїв реформи не розроблено, правила гри розмиті. На мою думку, таке важливе питання мало б стати предметом розгляду Верховної Ради України, котра предс­ тавляє інтереси виборців. До того ж має бути прийнятий відповідний закон (на зразок Закону України «Про екстрену медичну допомогу»). А

Постанова Кабінету Міністрів — то це вже підзаконний акт, тож без відповідного закону в ній міститься низка моментів, не відпрацьованих на елементарному рівні. Відповідно до «букви і духу» Постанови Кабміну Черкаську область поділили на округи з огляду на чисельність населення (близько 1 млн 200 тис. осіб). За розрахунками обласного управління охорони здоров’я на території області має бути 5-6 госпітальних округів. МОЗ вказало, що потрібно лише 3. Врешті-решт нам повідомили остаточне рішення — 4 округи. Чи буде це зручно для мешканців області, чи ефективно і доступно для пацієнта — ніхто не цікавиться. А чому б представнику Міністерства не виїхати в регіони, не дізнатися, що ми думаємо з цього приводу? Основна проблема, що вирішувати питання госпітальних округів взялися експерти, які навіть не мають медичної освіти. Чомусь на брифінгах та семінарах ці важливі питання коментуються на рівні Асоціації міст України, Віцепрем’єр-міністра, представників непрофільних міністерств. То йдеться про адміністративну реформу чи про медичну? Перша нарада з цього питання за участі голов­них лікарів ЦРЛ у нашій області відбулася лише 19 січня 2017 року за ініціативи Голови обласної ради. Тобто нашою думкою поцікавилися тоді, коли фактично вже все було вирішено. Причому представники Городищенського району їхали на нараду з інформацією, що наша лікарня належатиме до Смілянського округу, а вже на самій нараді дізналися про плани зарахувати нас до Звенигородського округу. Тож напрацьовані нами пропозиції довелося, як то кажуть, змінювати на ходу. За свіжою інформацією наша лікарня таки потрапила до Центрального округу із центром у Звенигородці. На перший погляд, збережено основний принцип (відстань до багатопрофільної лікарні — 60 км). Але це лише від районного центру Городища до райцентру Звенигородка. Якщо ж порахувати відстань до крайньої точки нашого району, то це плюс іще 26 км. То чи можна говорити про доступність і вчасність надання медичної допомоги мешканцям таких населених пунктів? Особливо за нинішніх умов: розбиті дороги, проблеми з транспортним сполученням (автобуси із віддалених сіл їздять до райцентру не щодня). А хтось подумав про кадрову проблему, яка обов’язково виникне під час зміни статусу лікарень? По-перше, це десятки звільнених підготовлених медичних спеціалістів, котрі залишаться без роботи після урізання функцій ЦРЛ. Нам пояснюють, що незатребувані фахівці в одному районі зможуть працевлаштуватися в іншому. Але там цих людей потрібно забезпечити житлом, що завжди було проблематично. Та й мало хто погодиться у 40-50 років переїжджати з обжитого місця. По-друге, не в усіх закладах, що будуть визначені як ЛІЛ, є необхідні спеціалізовані відділення, тож їх доведеться створювати а отже, й залучати нових кваліфікованих фахівців. Для формування відповідного кадрового потенціалу потрібно десятки років, а нині в області й без того — дефіцит лікарів. Тобто виникне низка проблем, для вирішення яких потрібні додаткові кошти та час. Я вважаю, що краще було б застосувати моделі на зразок міжрайонних відділень. Тоді ЦРЛ у межах 2-3 районів визначили б найсильніші профільні відділення, які обслуговували б населення цих територій. Їх так само забезпечили б новітнім медичним обладнанням (згідно з виз­наченим профілем). Усе це гарантувало б доступність і якість надання медичної допомоги. До речі, фахівці кафедри управління охорони здоров’я НМАПО ім. П. Л. Шупика пропонували подібний механізм об’єднання як оптимальний варіант, однак до них не прислухалися.

Нині значна частина районних лікарень відповідає статусу багатопрофільного закладу вторинного рівня. Навіщо знижувати цей статус? Не можна розглядати доцільність функціонування медичного закладу лише з огляду на економію коштів! Це не є завданням системи охорони здоров’я. Я переконаний, що люди мають отримувати медичну допомогу вторинного рівня в тих районах, де проживають (принаймні там, де мешкає понад 40 тис. осіб), адже основним залишається принцип доступності. Пацієнт не повинен їхати за 60 км на лікування до кардіолога чи іншого спеціаліста. За кордоном у містечках працюють невеличкі лікарні на 50 ліжок, і це зручно для людей. У нас же все робиться з однією метою — зекономити кошти. Не знаючи, куди подіти «зайві» ЦРЛ, чиновники пропонують перепрофілювати їх у хоспіси або заклади відновного лікування. А де ж тоді мешканці отримуватимуть вторинну допомогу? Тож правильно було б залишити в таких лікарнях бодай терапевтичне, педіатричне, неврологічне відділення і додатково створити відділення відновного лікування. Нехай тут не оперуватимуть, але люди зможуть обстежитися у вузькопрофільних спеціалістів. Є ще одне протиріччя: з одного боку, начебто відбувається процес децентралізації (створення об’єднаних громад), з іншого — формування госпітальних округів по суті є проявом централізації. Лише громада вирішує, якого рівня медичний заклад функціонуватиме на їх території і чи буде вона його взагалі утримувати (рада госпітального округу затверджуватиме відповідний план на 5 років). Натомість виходить, що в нас спочатку сформують госпітальні округи, а потім громади думатимуть, що із ними робити. Хтось запитав у них згоди на такий розподіл? Чи сьогодні лікарні нададуть статус інтенсивного лікування, а завтра його ліквідують? З усього видно, що саме через медичну реформу, через створення госпітальних округів чиновники планують провести адміністративнотериторіальну реформу. Але це неправильний шлях. На кону — життя людей та їх здоров’я. А тим часом медичні заклади на місцях борються за виживання. Звісно, кожен головний лікар намагається у будь-який спосіб відстояти свою лікарню, подекуди вдаючись і до політичних методів впливу. Адже в нашій країні можуть звернути увагу лише на тих, хто перекриває дороги, у кого на окрузі є народний депутат чи хто має інші «вагомі» аргументи. До спокійних, виважених фахових пропозицій нікому немає діла. Та головне: проводячи медичну реформу, ми не маємо допустили колапсу, призупинення надання медичної допомоги населенню. Не можна розпочинати все із чистої сторінки, необхідно поступово переходити від централізованої системи до децентралізованої моделі, яка працює за іншими принципами. А будь-який правильний шлях починається з правильного першого кроку, який має бути співзвучним із головним принципом медицини «Не нашкодь!»

НАСТУПНА ТЕМА Шановні читачі! Відкриваючи «Дискусійний клуб», ми ставили за мету дати кожному лікарю можливість висловитися з приводу наболілого. Тема нашого наступного обговорення:

«Вибори головного лікаря: саркофаг для корупції чи скринька Пандори?»

Чекаємо ваших листів на адресу: 04211, м. Київ, а/с 138, редакція газети «Ваше здоров’я» або на e-mail: vz@vz.kiev.ua

15

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ Х АРКІВЩИНА

НА НАС ПОСТАВИЛИ ХРЕСТ! Громадам ніби дали право самостійно вирішувати, як їм організовувати життя людей на підвладних територіях, але чомусь перший самостійний досвід засвідчив: держава, як і раніше, тримає руку на пульсі. І в деяких питаннях ці обійми скидаються на викручування рук. Саме так сталося, коли Харківщину почали ділити на госпітальні округи.

Вiкторiя МIЛЮТIНА, Голова постійної комісії з питань соціальної політики, охорони здоров’я, реабілітації учасників бойових дій та АТО Харківської обласної ради

Михайло ЧЕРНЯК, заступник Голови Харківської ОДА

Олександр ГАЛАЦАН, колишній директор Департаменту охорони здоров’я Харківської ОДА

Причини пробуксовки, або Хто гальмує — місцеві чи київські? Харківська область ще у 2005-2006 роках однією з перших в Україні запустила пілотний проект з реформування системи охорони здоров’я, яким опікувалися експерти країн Британської співдружності й Агентство США з Міжнародного розвитку (USAID). Одинадцять років тому були напрацьовані обґрунтовані та статистично функціональні підходи до реформування вторинного рівня системи охорони здоров’я. Тоді ж уперше прозвучала тема майбутніх госпітальних округів, які на той час мали назву «функціональні об’єднання лікарень» без підпорядкування головних лікарів один одному. У сучасному трактуванні Постанови Кабміну від 30.11.2016 р. №932 це, по суті, одне й те саме. «Тоді ми створили проект реформування охорони здоров’я за європейською моделлю, — розповів передісторію Олександр Галацан, на той час — директор Департаменту охорони здоров’я Харківської ОДА. — І, не відкладаючи у довгий ящик, у 2006 році почали впроваджувати в життя нові методи організації медобслуговування населення. Експеримент тривав близько двох років. За його результатами були підготовлені й передані Кабміну та МОЗ, а також усім обласним адміністраціям серйозні аналітичні матеріали. Для Харківської області було визначено 10-12 госпітальних округів із такою самою кількістю багатофункціональних лікарень інтенсивного лікування ІІ рівня, що ґрунтувалося на інфраструктурі медичних закладів третинного рівня, географії маршрутів пацієнтів, стану автотрас тощо.

16

Усе було скрупульозно прораховано: починаючи від фінансів та підготовки медичних кадрів і закінчуючи автопарком. Але МОЗ одразу ж внесло деякі зміни в наші пропозиції, скоротивши кількість округів та лікарень у них до 8. Ми вважали це рішення неадекватним і відстоювали свою позицію: якщо в округ об’єднуються три райони, то одна із центральних лікарень бере на себе місію закладу інтенсивного лікування, працює цілодобово, має відділення політравми, загальної та нейрохірургії, реанімації, отоларингології, гінекології тощо. Тоді ж уперше в Україні були сформульовані негативні критерії, що визначали, у яких лікарнях не можна надавати інтенсивну допомогу. Наприклад, якщо в лікувальному закладі за рік приймають менше 300 пологів, то, за всієї поваги до медичного персоналу, його професійний рівень набагато нижчий, ніж у колег із лікарні з інтенсивнішим графіком роботи. Такі самі розрахунки було зроблено з хірургії та інших спеціалізацій. Але об’єднання більше трьох адміністративних районів у госпітальний округ, у якому має бути одна лікарня інтенсивного лікування, спричинило проблеми з доправленням і переміщенням як хворих, так і лікарів до місця їх роботи, тобто надання ургентної та інтенсивної меддопомоги стало не завжди можливим».

Реформа — як айсберг: видно лише сьому частину Харківські чиновники не просто виступили з пропозиціями — усі подальші 10 років в області працювали над облаштуванням майбутніх лікарень інтенсивного лікування, робили ремонт, замінювали меблі та потихеньку «підтягували» до сучасного рівня й інші центральні районні

лікарні. До 2014 року, готуючись до переходу на нову систему надання меддопомоги населенню, створили єдиний медичний простір з єдиною диспетчерською службою екстреної та невідкладної допомоги, яку було справедливо визнано кращою в країні, відкрили сучасні операційні та реабілітаційні відділення у районних і навіть великих сільських лікарнях, що для великої області дуже актуально. Крім того, виконували обласну програму розвитку медицини, відповідно до якої у Харківській області готували як мінімум 15 багатофункціональних лікарень інтенсивного лікування І рівня і 12 — ІІ. Але у 2014 році раптом з’являється концепція Міністерства регіонального розвитку, за якою на Харківщині залишають лише 4 госпітальні округи й відповідно 4 лікарні інтенсивного лікування ІІ рівня. Чому? Виявляється, головний критерій — економічна доцільність. «Я неодноразово бував на нарадах у Міністерстві регіонального розвитку, — продовжує А. Галацан, — особисто спілкувався з першим заступником тодішнього міністра, автором цієї ідеї В’ячеславом Негодою. Причому, ідею висунула не група експертів, а одна людина на підставі свого особистого припущення про доцільність урізання кількості госпітальних округів, наприклад, на Харківщині — до 4, на Дніпропетровщині — до 3, і це — за наявності таких міст із високим ризиком травматизму, як Кривий Ріг і Кам’янське, розташованих на відстані 100 км від обласного центру. Тому я вже тоді зайняв жорстку позицію, доводячи з огляду на розрахунки британських експертів, що це неправильно і згодом призведе до значних економічно-соціальних збитків. Проте схему прийняли й активно впроваджують».

«

Люботин. Пікет проти закриття місцевої лікарні

ГОСПІТАЛЬНІ ОКРУГИ ПОВИННІ СТВОРЮВАТИСЯ З УРАХУВАННЯМ ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ, АЛЕ ГОЛОВНИМ ЗАВДАННЯМ МАЄ СТАТИ НЕ РЕФОРМА ЗАРАДИ РЕФОРМИ, А ЗМІНИ ЗАРАДИ ПІДВИЩЕННЯ ДОСТУПНОСТІ Й ЯКОСТІ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ, НАСИЧЕННЯ МЕДИЧНОЇ СФЕРИ ПОТУЖНИМ ТЕХНОЛОГІЧНИМ І КАДРОВИМ ПОТЕНЦІАЛОМ

«

Знаковим явищем в організації реформування галузі стала виїзна колегія МОЗ у Харкові у травні 2016 року, на якій харків’яни двічі сперечалися з автором ідеї скорочення госпітальних округів. До речі, тодішній в. о. Міністра МОЗ В. В. Шафранський погодився з аргументами регіональних чиновників. Так, госпітальні округи повинні створюватися з урахуванням економічної ефективності, але головним завданням має стати не реформа заради реформи, а зміни заради підвищення доступності й якості медичної допомоги, насичення медичної сфери потужним технологічним і кадровим потенціалом. У результаті дійшли згоди, і колегія затвердила рішення, у якому сказано: на території одного округу може бути не одна лікарня інтенсивного лікування. Це стало справжньою перемогою обласних департаментів.

Поділили, як хрест поставили Після цього 30 листопада минулого року виходить Постанова Кабміну №932, у якій чітко вказано, що в кожному госпітальному окрузі має бути не менше однієї лікарні інтенсивного лікування, а за бажанням місцевої влади — і більше. Начебто думку «знизу» зрозуміли «нагорі». Проте позиція Мінрегіону прямо протилежна позиції областей. Можливо, тому Харківській області наполегливо пропонують зменшити кількість лікарень інтенсивного лікування ІІ рівня до 4 — по одній у кожному окрузі. При цьому в Києві абсолютно штучно, без урахування думки жителів області, «нарізали» ці округи за принципом розподілу території на чотири частини по лініях, орієнтованих на… сторони світу. Ось так просто: накреслили з півночі на південь і зі сходу на захід дві лінії — і поставили хрест на десятирічній роботі, покликаній змінити на краще систему охорони здоров’я! Якщо спробувати за таким типом змоделювати госпітальні округи, то стане зрозумілим, що жодної лікарні інтенсивного лікування ІІ рівня з тих, які вже підготовлені до переходу на новий вид діяльності, там не буде.

Змінам бути, але тільки з урахуванням місцевих особливостей Так заявили харків’яни, продовжуючи відстоювати свою позицію: запропонована згори схема неприйнятна ані для області, ані для її керівників, ані для чиновників від медицини, ані для самих медиків і всіх тих, хто відповідає за добробут і здоров’я громад, сімей, пацієнтів. Це засвідчили й події в місті Люботин, коли населення вийшло захищати від закриття свої лікарні. Квінтесенцією проблеми стала передача під юрисдикцію місцевих громад залізничних лікарень у містах Люботин, Лозова, Ізюм і Куп’янськ без узгодження їх бюджетів із місцевими радами. Щоб такого не повторилося, свою схему територіальних госпітальних округів харків’яни у черговий раз відстоювали на спільній нараді в МОЗ і Міністерстві регіонального розвитку 8-9 лютого цього року. Якщо вже не можна мати більше чотирьох округів, то вирішили в цій схемі передбачити принаймні 10-12 лікарень інтенсивного лікування ІІ рівня, тобто по 3 в одному окрузі. Усі вони відповідають медичній статистиці та міжнародним кваліфікаційним показникам, їх і надалі продовжуватимуть насичувати передовими європейськими технологіями лікування. Але в цілому всі вони готові надавати інтенсивну екстрену допомогу другого рівня, як це організовано в європейських країнах.

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ

24 лютого 2017 року

Серед цих закладів виділено лікарні, розташовані на автотрасах всеукраїнського значення (передусім це Валківська, Куп’янська, Ізюмська ЦРЛ), що приймають колосальну кількість пост­ раждалих у ДТП. Наприклад, тільки Валківська ЦРЛ торік витратила понад 500 тис. грн на надання допомоги пацієнтам, які не мають жодного відношення до територіальної громади. Проте механізм компенсації таких витрат у країні не працює, хоча багато разів це питання обговорювали на нарадах у Києві. Але це ще не все. На Харківщині планується залишити лікарні інтенсивного лікування І рівня для забезпечення головного принципу сучасної розвиненої медицини — доступності. Обласна влада на чолі з Головою облдержадміністрації однозначно підтримує таку позицію в реформуванні системи охорони здоров’я. І останнє: уся спеціалізована мережа третього рівня зберігається. Вона є ядром медицини й надалі опікуватиметься лікуванням найважчих пацієнтів, із якими складно впоратися фахівцям багатопрофільної лікарні ІІ рівня, навіть якщо вона оснащена за останнім словом медичної техніки.

Гра слів чи навмисна фінансова плутанина? У горезвісній Постанові Кабміну №932 допущена гра слів: є вторинний рівень медичної допомоги, а є багатофункціональні лікарні інтенсивного лікування другого рівня. Насправді через це може виникнути не лише термінологічна плутанина, а й фінансові колізії. Коли ж врахувати, що на сьогодні жодних законодавчих актів немає, а питання фінансування взагалі не ввійшли до цього документа, проблема вимагає окремого обговорення. На нього розраховували

не лише харків’яни, а й представники всіх інших областей, яким пообіцяли «свободу слова» на лютневій нараді в МОЗ і Мінрегіоні. Проте на обговорення проблем створення госпітальних округів часу не знайшлося. Після короткої розмови вирішили реформу першого рівня відкласти до 1 липня у зв’язку з тим, що МОЗ допрацьовує необхідні документи. А другий рівень повинен запрацювати по-новому з 2018 року і в 2019 році в повному обсязі довести всі переваги екстреної допомоги в госпітальних округах. А потім настане черга й третього рівня. Оце й уся конкретика. Можливо, тому представники Департаментів охорони здоров’я Харківських ОДА та міської ради, повернувшись із Києва, висловили 10 лютого на засіданні постійної комісії з питань соціальної політики, охорони здоров’я, реабілітації учасників бойових дій та АТО обласної ради свою незгоду із центральною владою.

У тумані їздити незручно Щоб його розсіяти, треба нарешті налагодити діалог між центральною владою й обласними адміністраціями. Але тут дуже важливе не лише взаєморозуміння, а й залізна витримка обох сторін. Бо програма медичної реформи, запевняють фахівці, недопрацьована. Запроваджувати її у такому вигляді не можна. «До того ж її писали без проведення аудиту, — заявив директор Департаменту охорони здоров’я міської ради Юрій Сороколат. — Створити госпітальні округи необхідно до кінця 2017 року. Але на сьогодні є лише одна Постанова Кабміну про запровадження реформи, більше документів немає. Випадкові люди прийшли до Міністерства охорони здоров’я і намагаються розробляти для нас якусь концепцію, а потім її

впроваджувати. Я взагалі цього не розумію. Як можна таку серйозну програму невідпрацьованою виносити на державний рівень? Це взагалі нонсенс». Світлана Горбунова-Рубан, заступник Харківського міського Голови з питань охорони здоров’я та соціального захисту населення, додала: «Немає відповідей на жодне наше питання, відсутнє будь-яке обґрунтування. Хоча б дали визначення, що таке госпітальний округ, у чому його перевага. Про які громади йде мова, адже, коли люди не розуміють сенсу об’єднання, починається боротьба «за свою лікарню», вони не хочуть домовлятися. Ми вже маємо люботинський досвід». «Ми збережемо наші медичні установи, але змінимо їх профіль, — завершив дискусію заступник Голови Харківської ОДА Михайло Черняк. — Кількість округів остаточно не зат­верджена, питання в процесі обговорення. А отже, є шанс відстояти свою позицію: залишити той проект, який влаштує регіон. І найголовніше, щоб ми із центральною владою зрозуміли один одного, щоб ніхто не забивав клину між нами та людьми. Є золоте правило: півроботи не показувати, але сьогодні про нього забули. Недаремно ж у нас створювалися «пілоти», і зараз робота триває. Головне в ній — не скоротити лікарні, а підвищити якість медичних послуг і зуміти фінансово забезпечити високий рівень медичного обслуговування в нових умовах роботи. Це залежить як від нас, так і від центральної влади».

Реалії сучасної медицини — економіка головна «В основу реформування вторинного рівня надання медичної допомоги закладено під-

вищення відповідальності місцевих громад, — внесла остаточну ясність у дискусію Вікторія Мілютіна, депутат обласної ради, Голова постійної комісії з питань соціальної політики, охорони здоров’я, реабілітації учасників бойових дій та АТО. — Саме їх керівні органи в основ­ному формуватимуть бюджет госпітальних округів та п’ятирічні плани їх роботи, у яких обрахують і будівництво доріг у госпітальній мережі, і транспортні потреби, і постачання обладнання та медикаментів. На Харківщині сьогодні сформовано чотири об’єднані територіальні громади, звідси — й чотири госпітальні округи. Але ніхто не забороняє включити до них не чотири, а значно більше лікарень інтенсивного лікування ІІ рівня. Інше питання: фінансування цих округів. У зв’язку з реформою самоуправління громад, збільшенням надходження коштів до їх бюджетів маю зазначити: реформа — не революційний радикальний процес, а еволюційний. Харківщина йде цим шляхом уже понад 10 років й однозначно досягла високих результатів. Але жодна держава світу, навіть найпрогресивніша, не бере на себе всіх витрат на медицину. Громади мають відігравати тут не останню роль. Ми це розуміємо. Сьогодні реформа — це насамперед економіка. Економічну модель у медицині слід змінювати, від цього ми нікуди не дінемося. Тобто округів створимо рівно стільки, скільки дозволить нам бюджет. Безумовно, підтримка держави буде, хоча не відомо, у якому вигляді, але покладатися слід передусім на сили громад. Такі сучасні реалії». Ольга ФАЛЬКО, спеціально для «ВЗ», м. Харків

17

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ П О Л ТА В Щ И Н А

ЩОБ ДОБРІ НАМІРИ СТАЛИ РЕАЛЬНІСТЮ Наприкінці минулого року МОЗ анонсувало низку новацій, які мали бути запроваджені з 2017 року. Вектор розвитку вітчизняної медицини нібито й окреслений, а от те, за допомогою яких механізмів досягти означеної мети, досі було незрозуміло, оскільки жодних нормативних актів, конкретних алгоритмів, наказів, директив, положень, методичних рекомендацій та інших настанов для реалізації наміченого з профільного Міністерства на місця в січні не надходило. І тільки наприкінці першої декади лютого, нарешті, з’явилися проекти нормативних документів, які ще слід прийняти.

Віктор ЛИСАК, директор Департаменту охорони здоров’я Полтавської ОДА, Заслужений лікар України, кандидат медичних наук

Н

і в кого не викликає сумніву те, що віт­ чизняну систему охорони здоров’я треба реформувати, наближаючи до європейських стандартів. Особливо, коли говорити про фінансову складову, тому що її нині діючі принципи аж ніяк не сприяють покращенню здоров’я населення, його профілактиці. Сьогодні гроші витрачаються переважно на утримання закладів та на зарплату персоналу, а не на ефективне надання медичних послуг. У наших лікувальних установах, порівняно з європейськими, — найбільша кількість відвідувань і найдовше перебування в стаціонарі, а ефективність лікування украй низька, про що свідчить тривалість життя (найнижча в Європі). Профілактика, якщо бути відвертим, узагалі не працює. Власник (обласна, міські, районні ад-

міністрації) замовляє медичні послуги, але не контролює якості їх надання. Пацієнт у нас — найнезахищеніший порівняно із сусідніми країнами, і фактично весь фінансовий тягар лікування (обстеження, придбання ліків, перебування в стаціонарі, харчування тощо) лягає на його плечі. Зараз МОЗ пропонує перехід на нові принципи фінансування, скасовуючи старі, і це добре. Передбачається, що лікувальні заклади стануть комунальними установами, а їх очільники вільно розпоряджатимуться коштами згідно з пот­ребами, що зробить медицину на місцях ефективнішою, гнучкішою, раціональнішою, наближенішою до запитів пацієнта. Ідея хороша. Скажімо, взимку, враховуючи велику кількість травм, можна розширити травматологічне відділення, додавши необхідні ліжка; восени поповнити ЛОР-відділення. Але всі ці наміри потребують глибокого осмислення, обгрунтованого підходу й цілісного бачення з боку як керівників лікувальних закладів, так і місцевих громад. Ще одна новація, яку хоче запровадити нова команда нашого Міністерства, — з 1 липня планується, що весь інститут сімейних лікарів працюватиме за угодами, які медики мають укласти з пацієнтами. Але як спрямовує МОЗ цю роботу на місцях для того, аби через півроку нововведення запрацювало? Чи повсюдно створюють реєстр пацієнтів? З одного боку, це нібито й прос­те завдання, з іншого — ні. У себе в області ми не чекали директив згори. Провели розширену нараду з лікарями центрів ПМСД, у районах започаткували складання списків пацієнтів, які мають змогу укласти такі угоди. Але питань

постає безліч. Наприклад, із ким пацієнту підписувати договір на тлі загального дефіциту лікарів первинної ланки? Збільшувати навантаження на лікаря? Наскільки знизиться показник якості обслуговування за такого навантаження? Хвилює й те, що робити з «мертвими душами» — коли громадяни зареєстровані за певною адресою, а фактично там не проживають, бо перебувають за кордоном на заробітках? Як бути з особами, котрі «випали» із соціального середовища, — без постійного місця проживання, асоціальними елементами тощо? А що робити з тими, які цього просто не хочуть? І як бути тим, хто укладе угоду з лікарем іншого мікрорайону — хто тоді прийде до нього на виклик? Нині, нарешті, уже з’явилися деякі проекти відповідних нормативних документів. Порушу й таке питання. На сьогодні оголошена сума у 210 грн, яка «подушно» буде призначена бюджетом на пацієнта. Який пакет медичних пос­луг вона гарантує? Ми цього не знаємо. Коли розбити її по місяцях, виходить 17,5 грн. Чи не замало? А щось же має залишитися й лікарю… Це не прописано в жодній інструкції — їх просто немає. Аби нова Концепція реформи фінансування системи охорони здоров’я України ефективно запрацювала, необхідно стовідсотково забезпечити комп’ютеризацію робочих місць сімейних лікарів. Постає питання: чи готові до цього регіони? Пошлюся на статистику нашої області. Нині на Полтавщині діють 33 центри ПМСД, у складі яких — 329 амбулаторій. Центри комп’ютеризовані й підключені до інтернету. А от щодо амбулаторій, то комп’ютери є тільки у 126 із них, і лише 59

підключені до мережі інтернет. Причина банальна — брак фінансів. То як же нам виконати вимоги Концепції — з 1 липня перейти на електронний облік медичної інформації? Головним замовником медичних послуг, як заз­начено в Концепції реформи фінансування галузі, стане Національна служба здоров’я: саме там акумулюватимуться кошти, звідти замовлятимуть і контролюватимуть послуги. Але досі цієї служби не створено, хоча вже минає другий місяць року. Проте створено Інститут громадського здоров’я, котрий займатиметься профілактичною роботою, що дуже важливо для первинної ланки охорони здоров’я. Саме вона має забезпечувати 80% лікування, саме сімейні лікарі повинні дбати про те, аби їх пацієнти із хронічними хворобами вчасно отримували терапію, щоб люди на дільниці менше хворіли тощо. Для цього фахівців слід мотивувати: надавати бонуси, якщо підопічні менше хворіють, забезпечувати транспортом, житлом, створювати інші преференції, бо на самому голому ентузіазмі сімейний лікар далеко не поїде. Чи розроблені механізми мотивації лікарів? Ні… Та й сам Інститут поки що не отримав розвитку на місцях, немає в регіонах і детального розуміння конкретних напрямків його роботи. Реформа охорони здоров’я відбувається одночасно із децентралізацією. На Полтавщині нині створено 18 територіальних громад. Для нас, управлінців галузі на місцях, важливо, аби ці органи відносно закладів охорони здоров’я діяли вдумливо, грамотно, по-господарськи, в інтересах і лікарів, і пацієнтів. Бо ми вже пережили часи, коли амбулаторії та ФАПи перебували на балансі сільських рад, і той час асоціюється із занедбаними медичними установами із замками на дверях. Це не має повторитися. Дуже хотілося б, аби механізм реалізації реформ був єдиним для всіх — тільки тоді ми покращимо систему охорони здоров’я в цілому. А ще — щоб ці зміни були цілеспрямованими й конкретними, підготовчий етап не розтягувався надовго, всі моменти були чітко визначені. І голов­не — аби всі реформи були чітко узгоджені з вітчизняними реаліями й інтересами. Андрій КОНДРАТЮК, спеціально для «ВЗ», м. Полтава

Б У КО В И Н А

ВРЯТУВАЛИ МАЛЕНЬКЕ СЕРЦЕ Чернівецьких дітей із вродженими вадами серця лікують у спеціалізованих медичних установах Києва, бо в Чернівцях оперативні втручання при патології серця поки що не виконують. Проте вперше в історії медицини регіону наприкінці минулого року на базі Чернівецької обласної дитячої лікарні київські фахівці провели хірургічну операцію з перев’язування відкритої Боталової протоки в новонародженої недоношеної дитини.

Д

Наталія СКРАЩУК, заступник головного лікаря з лікувальної роботи КМУ «Чернівецька обласна дитяча лікарня»

18

івчинка народилася передчасно — на 25му тижні вагітності, з масою тіла всього 650 грамів. Два місяці лікарі реанімації боролися за її життя. Увесь цей час вона перебувала на апараті штучної вентиляції легень, оскільки не могла самостійно дихати внаслідок бронхолегеневої дисплазії. Ця патологія розвинулася через вроджену ваду — відкриту Боталову протоку, яка з’єднує аорту з легеневою артерією. Хірургічну операцію із закриття згаданої протоки можна було виконати

лише після збільшення маси тіла дитини до 1300 грамів. Зазвичай пацієнтів з подібною патологією ми направляємо в Київ: до Національного інституту серцево-судинної хірургії ім. М. М. Амосова НАМН України, Інституту серця МОЗ України чи Центру дитячої кардіології та кардіохірургії. Однак тривала дорога в цьому випадку могла коштувати крихітці життя. Тоді фахівці Національного інституту серцево-судинної хірургії ім. М. М. Амосова запропонували виконати операцію в Чернівцях.

У реанімаційному блоці розгорнули міні-операційну. Наші колеги з Чернівецької дитячої міської лікарні, де є хірургічне відділення, забезпечили стерильним матеріалом та електрокоагулятором. Київські лікарі привезли із собою весь необхідний інструментарій. Оперувати пацієнтку приїхала бригада київських медиків: дитячі кардіохірурги Олександр Головенко та Лілія Прокопович, анестезіолог Сергій Бойко й операційна медсестра Мирослава Кур’євич. Перша операція на серці новонародженої недоношеної дитини в Чернівцях — це початок нової сторінки в розвитку неонатальної хірургії нашого краю. Упевнена: ми зробили перший крок до оптимізації маршруту хворого, коли не пацієнт їде до лікувальної установи, а весь спектр медичної допомоги надається на місці. Ми обговорили з головним лікарем Національного інституту серцево-судинної хірургії ім. М. М. Амо­сова Сергієм Сіромахою можливості подальшої співпраці наших закладів. Домовилися про те, що в майбутньому їх спеціалісти виїжджатимуть до нас і виконуватимуть подібні оперативні втручання. На щастя, такі екстрені випадки трапляються в нашому регіоні досить рідко. Ольга РУСНАК, спеціально для «ВЗ», м. Чернівці

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

МЕДИЦИНА В РЕГІОНАХ

24 лютого 2017 року

ЛЬВІВЩИНА

РЕАБІЛІТАЦІЯ СТАЄ ЯКІСНОЮ І ДОСТУПНОЮ З грудня минулого року львів’яни, які потребують складної реабілітації після інсультів, черепно-мозкових, спинальних, воєнних травм, що супроводжуються втратою чи обмеженням рухливості, мають змогу отримати належне відновне лікування за місцем проживан­ня. Особливе значення це має для молодих людей, які постраждали внаслідок проведення АТО.

Володимир ЗУБ, начальник управління охорони здоров’я, заступник директора Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради

ВЗ Як виникла ідея створення профіль­ ного відділення та кабінетів фізичної реабілітації?

— Забезпечення належного рівня реабілітації в Україні нині перебуває в зародковому стані, незважаючи на існування нормативно-правової бази, зокрема Закону України від 06.10.2005 р. №2961-IV «Про реабілітацію інвалідів в Україні» та Постанови Кабінету Міністрів України від 08.12.2006 р. №1686 «Про затвердження Державної типової програми реабілітації інвалідів», де розписані види реабілітації. Але цих нормативних документів не вистачає для врегулювання всіх аспектів роботи реабілітаційної системи. Трактування поняття реабілітації в нас досі ґрунтується на визначеннях, абсолютно не сумісних із міжнародним розумінням цієї проблеми. На жаль, здебільшого реабілітацію ототожнюють із санаторно-куротним лікуванням. Більшість політиків, говорячи про реабілітацію воїнів АТО, також мають на увазі саме це. Насправді поняття реабілітації є значно ширшим і складнішим. Одним з основних її розділів є власне фізична реабілітація, спрямована на відновлення втрачених рухових функцій унаслідок перенесеної хвороби, травми, у тому числі й воєнної. Нарівні з медичною, психологічною, соціальною, професійною, трудовою чи спортивною реабілітацією, фізична її частина в Україні вкрай мало розвинена. Структури, котрі займаються цим сьогодні, є поодинокими зразками, що не предс­ тавляють системи охорони здоров’я в цілому. До того ж, вони переважно приватні і, як наслідок, практично недосяжні для пересічних українців. У Львові усвідомлювати важливість цього питання почали ще у 2008 році. Одразу й розпочали роботу над створенням повноцінного відділення, а згодом і мережі підрозділів фізичної реабілітації, де пацієнти, щойно закінчивши медикаментозне лікування, могли продовжувати роботу над відновленням втрачених рухових функцій після інсультів, черепно-мозкових, спинальних, воєнних травм тощо. Підштовхнула до цього робота фізичних реабілітологів, котрі ще в 90-і роки працювали в Комунальній міській клінічній лікарні швидкої медичної

допомоги (КМКЛШМД). Це фахівці, які отримали освіту у Львівському державному університеті фізичної культури за напрямком «Фізична реабілітація». Коли ми вперше побачили результат їх праці зі спинальними та нейрохірургічними хворими, котрі втратили рухові функції, то чітко зрозуміли, що розвиватимемося саме в цьому напрямку. Мушу сказати: це було важко, і на самому початку ми погано усвідомлювали, через що саме нам доведеться пройти, оскільки не до кінця розуміли особливості такого виду реабілітації. Поступово, ознайомившись з літературою, скориставшись дос­відом сусідніх держав та консультаціями відомих фахівців у цій галузі, розробили власну стратегію розвитку фізичної реабілітації в місті. Хоча економічна криза 2009-2013 років дещо уповільнила процес створення відділення, проте цей час не минув марно. Його було використано для пог­либлення знань, спілкування з фахівцями. Як результат, у 2013 році за ініціативи управління охорони здоров’я Львівської міської ради було відкрите дитяче реабілітаційне відділення у Львівській міській дитячій клінічній лікарні. Це був спільний проект Львівської міської ради та підприємця з Німеччини, котрий побажав залишитися невідомим. Поставивши умовою створення окремої структурної одиниці в лікарні та проведення ремонту приміщення коштом міського бюджету, благодійна організація, очолювана ним, закупила обладнання, котре відповідало технічним характеристикам, визначеним нашими фахівцями. У 2014 році значна кількість поранених із втраченими руховими функціями внаслідок воєнних травм під час збройного конфлікту на Сході України, які потребували реабілітації, спонукала пришвидшити роботу над створенням відділення реабілітації для дорослих. Тож уже на початку 2015 року ми розпочали його організацію на базі КМКЛШМД. Насправді ж саме приміщення знай­ш-­­­ ли ще у 2009 році, тоді ж розробили і відповідну проектно-кошторисну документацію. Завадили вищезгадана економічна криза та нестабільна ситуація в державі у 2013-2014 роках. ВЗ Що спонукало вас почати створення реабілітаційного відділення в ургентній лікарні, адже нібито було б простіше вдос­ коналювати роботу наявних лікарень від­ новного лікування?

— Річ у тому, що саме в цю лікарню надходять усі пацієнти міста та області із гострими порушеннями мозкового кругообігу, що супроводжуються втратою рухових функцій, із черепно-мозковими і спинальними травмами, адже там функціонує ургентне нейрохірургічне відділення. Приблизно 2 тис. хворих з інсультом щороку потрапляють до КМКЛШМД. На жаль, не всіх вдається врятувати, проте в середньому 1,5 тис. пацієнтів після терапії потребують відновлення рухових функцій. Спочатку ми зазнали жорсткої критики. Нам говорили, що це мала б бути окрема установа на зразок лікарні відновного лікування. Ми ж висували обґрунтовані контраргументи: найкращі

результати фізична реабілітація дає в тому разі, коли розпочинати її якомога раніше (тільки-но стан пацієнта стабілізується), навіть паралельно з медикаментозним лікуванням, не чекаючи виписування та направлення хворого в інший заклад. Тож цілком логічно, коли пацієнта із профільного відділення переводять до відділення фізичної реабілітації, оснащеного всім необхідним. Вартість проекту становила 7,5 млн грн (за цінами 2015 року). З них 3 млн грн виділено з міського бюджету на ремонт приміщення, а 4,5 млн грн — кошти трьох неурядових організацій, котрі закупили обладнання відповідно до технічних параметрів. Варто зазначити, що за умови співфінансування та самостійної закупівлі апаратури благодійники знач­но охочіше погоджуються на співпрацю, адже мають змогу контролювати, на що саме витрачаються їх кошти. Відділення розпочало роботу в листопаді 2015 року. Розраховане воно на 24 ліжка. Тут є не тільки спеціальне реабілітаційне устаткування (мотомеди, столи Бобата, сходи, тракційні столи, шведські стінки, дзеркала), а й усі необхідні пристосування для хворих, включаючи спеціально обладнані санвузли. Працюють також масажний кабінет, кабінети психотерапевта, невролога й ерго­терапевта, де пацієнти відновлюють навички, необхідні їм у повсякденному житті. Пошуки ж логопеда наразі тривають. Функціонують три спеціалізовані зали: для нейрохірургічних, неврологічних та травматологічних хворих. По завершенню медикаментозного лікування в профільному стаціонарі хворого переводять у це відділення й продовжують його реабілітацію. Деяких пацієнтів не госпіталізують сюди, а просто транспортують на процедури з інших відділень. У такий спосіб протягом 2016 року належне лікування вже змогли отримати понад 1100 хворих. До слова, на базі цього відділення проходять практику майбутні реабілітологи — студенти Львівського державного університету фізичної культури. Спостерігаючи за роботою відділення реабілітації у КМКЛШМД, ми зрозуміли, що для забезпечення потреб усіх хворих його потужностей недостатньо. У середньому курс фізичної реабілітації в країнах Європи триває близько 16 тижнів. Звісно ж, пацієнт не може так довго перебувати в стаціонарі, хоча для досягнення максимально можливого ефекту йому й надалі необхідно продовжувати заняття. Тому управління охорони здоров’я поставило собі за мету відкрити подібні підрозділи фізичної реабілітації в інших лікарнях і поліклініках, аби пацієнти могли працювати над відновленням втрачених функцій в амбулаторних умовах. Отже, у місті запрацювали вже два кабінети фізичної реабілітації на базі неврологічних відділень 5-ї та 8-ї комунальних міських клінічних лікарень, де люди мають змогу пройти планове медикаментозне лікування паралельно із заняттями, а також шість кабінетів у поліклініках міста для тих хворих, які не потребують стаціонарного лікування, а продовжують відновну терапію під наглядом фахівців. Кабінети в поліклініках

оснащено клітками для підвісної терапії, мотомедами, пристроями для розробки гомілковостопних суглобів, у кожному також створено куточки ерготерапії для відновлення дрібної моторики та побутових навичок. Мета фізреабілітації — не лише повернення до повноцінного життя, а й відновлення індивідуальної цінності у суспільстві, адже кожна людина хоче почуватися необхідною та корисною своїй родині, а не тягарем. Нерідко втрата цього відчуття призводить до важких психологічних травм. Це й зумовлює нагальну потребу максимального відновлення. ВЗ З якими основними перешкодами зітк­ нулися на шляху реалізації проекту?

— Як не дивно, це був брак не фінансування, а саме кваліфікованих кадрів. Навчання майбутніх фахівців у цій галузі не відповідає міжнародним стандартам. Зараз у відділенні працюють переважно випускники Львівського державного університету фізичної культури (ЛДУФК) за напрямом «Фізична реабілітація». Більшість із них у 90-і роки обіймали посади санітарів — таким був штатний розпис. Тепер вони фахівці з фізичної реабілітації або ж інструктори ЛФК. На жаль, чинне законодавство у цій сфері досі вкрай недосконале. Саме тому люди із вищою освітою, не кажучи вже про кандидатів наук, доцентів ЛДУФК, не мають змоги повноцінно працювати на відповідних посадах. Освітніх програм для майбутніх фахівців з фізичної реабілітації в медичних вишах, на превеликий жаль, не розроблено. На теренах Львівщини підготовкою спеціалістів за цим напрямом займається лише ЛДУФК. Хоча із пошуком кадрів наші проблеми не закінчуються, а лише поглиб-люються. Вони криються у невідповідностях між затвердженими кваліфікаціями та наявними посадами. Згідно з останніми змінами до кваліфікацій і професій подаються два формулювання: «Фізичний терапевт» та «Фахівець з фізичної реабілітації». У моєму розумінні кваліфікація фізичного терапевта вимагає наявності вищої освіти за напрямом «Медицина», тобто він повинен мати вищу медичну освіту, а «Фахівець з фізичної реабілітації» — особа з вищою освітою за іншим напрямом. Це прикре непорозуміння позначається і на рівні заробітної платні. Тому, якщо ми й надалі оплачуватимемо складну працю реабілітологів за категорією «особи з іншою вищою освітою», то наслідки будуть катастрофічними — молоді фахівці просто перейдуть у приватні клініки із конкурентоспроможною заробітною платою. Хворі, можливо, зможуть і там отримати лікування, проте за неймовірно високу оплату чи лише фрагментарно — ті процедури, які спроможуться оплатити. Натомість у комунальній мережі медичних закладів пацієнтам надається повний комплекс необхідного лікування, до того ж абсолютно безкоштовно. Принципове питання для нас — це достойна оплата праці фахівців, котрі готові присвятити себе цій справі. На щастя, ми порозумілися з усіма гілками влади щодо вирішення означеної проблеми, тож кошти буде знайдено! ВЗ Як надалі плануєте розвивати систему реабілітації в місті?

— Незабаром у кожній лікарні та поліклініці маємо відкрити подібні кабінети, а згодом працюватимемо над створенням системи реабілітації. В Україні ще бракує кількох украй важливих ланок для її злагодженої роботи: загальнодержавного усвідомлення важливості цього процесу, системи підготовки кадрів, системи реалізації надання такого виду допомоги із конкурентоспроможним рівнем оплати праці фахівців, «легалізації» відповідних кваліфікацій, посад тощо. Саме в цьому напрямку ми й працюємо. Юлія МАСЮКЕВИЧ, спеціально для «ВЗ», м. Львів

19

ОСОБИСТИЙ ФАКТОР

ПАКО ПАРРІ: ДИТЯЧА ПЛАСТИЧНА ХІРУРГІЯ — НАЙНЕСПРАВЕДЛИВІША СПЕЦІАЛЬНІСТЬ Вроджені вади обличчя — складна проблема, якою інколи нехтують, мовляв, зовнішній вигляд не впливає на здоров’я чи життя дитини. У розвинених країнах вважають своїм обов’язком зробити все, аби виправити помилки природи якомога швидше. За своє життя доктор Пако Паррі подарував життя без комплексів тисячам малюків, які через тяжкі деформації не могли посміхатися, говорити чи нормально їсти.

через піднебіння, верхню щелепу, ніби розриваючи обличчя навпіл? Чому це сталося із цим малюком? Цього ніхто не може пояснити ані йому, ані його батькам. Та й, мабуть, не потрібно шукати пояснення, необхідно брати інструменти й виправляти!

Пако ПАРРІ, професор, керівник відділення реконструктивної та пластичної хірургії Hospital Sant Joan de Deu (Іспанія, Барселона)

ВЗ Більшість лікарів у дитинстві мріяли стати космонавтами, пожежниками або поліцейськими. У вас було так само?

— З десяти років на запитання: «Ким ти хочеш стати?» я відповідав, як за­ ведений: «Дитячим хірургом, тільки дитячим хірургом!» Справжній лікар — це той, хто прийшов у фах за пок­ ликанням. Хірург схожий на годин­ никаря: цю спеціальність обирають люди, яким подобається виправляти помилки, у нашому випадку — самої природи. А чому дитяча? Тому що я щиро люблю дітей. Усі, хто працює в нашому госпіталі, такі самі: перед тим, як заглянути малюку з ложкою в горло, ми малюємо на ній чоловічка або тваринку. І коли робити це щиро, із захопленням, малюк швидше від­ криється, зникне страх, який завжди перешкоджає лікуванню. Кожен ма­ ленький пацієнт має спочатку стати твоїм другом. До речі, діти одразу відчувають людей, які їх люблять, і відповідають взаємністю. Буває, йду коридором, і часто батьки мене не впіз­ нають, а ось трирічний малюк миттє­ во підбігає: «Мамо, це ж доктор Паррі!» ВЗ Але все ж таки дитяча пластична хірургія — рідкісна та складна спеціалізація…

— Вона найнесправедливіша! Ти що­ дня намагаєшся виправити кричущу несправедливість. Чому цей малюк народився таким: без вуха або із за­ ячою губою, або глибокою щілиною, яка починається на губі та проходить

20

ВЗ Дитяча та доросла пластична хірургія — це ж дві абсолютно різні історії?

— Саме так. У більшості випадків дорос­ лі пластичні хірурги щось поліпшують або повертають до попереднього ста­ ну, зокрема після побутових травм або важких ДТП. Так, дорослий, у якого внаслідок нещасного випадку травмо­ ване обличчя, також хоче повернути собі нормальний вигляд, але в дитячої пластичної хірургії інша мотивація. Ще одна величезна різниця — фактор часу. Час у нашій роботі проявляєть­ ся у двох іпостасях. Наприклад, коли ти оперуєш людину віком 60 років, то даєш їй можливість упевненіше почу­ ватися наступні 20 років... Але коли оперуєш дитину, якій лише рік, то від якості твоєї роботи залежить усе її по­ дальше життя! Її здатність говорити, навчатися, можливість мати друзів, завести сім’ю тощо. Це інший вимір... ВЗ Мабуть, вам доводиться враховувати, що обличчя дитини ростиме?

— Коли я викладаю юним лікарям ази нашої спеціальності, завжди починаю з того, що всі хірурги оперують у трьох вимірах — у модних 3D. Але в нашій

спеціальності потрібно враховувати також четвертий вимір — час. Пра­ цюючи з обличчям малюка сьогодні, маю пам’ятати про те, щоб під час росту всіх тканин із віком — а різні тканини та частини обличчя ростуть по-різному — результат не зійшов на­ нівець. Якщо я сьогодні занадто натяг­ ну тканину носа, то, можливо, тепер це матиме гарний вигляд, а через 7 ро­ ків — жахливий. Тому дитячий плас­ тичний хірург мусить добре знати всі особ­ливості росту тканин. ВЗ Яка частота вроджених вад розвитку?

— Зараз я вас здивую: кожен із 800 новонароджених з’являється на світ з якоюсь вадою. Це високий показник! До них належать вроджені вади серця, легенів, обличчя тощо. Найпошире­ ніші з усіх вад — заяча губа та вовча паща (щілина верхньої щелепи). У Ка­ талонії, наприклад, щороку народжу­ ється 85 тис. дітей, і 85 з них — із цією патологією. ВЗ Причини відомі?

— Завжди думали, що це генетичні аномалії. Але цікаво, що в усіх краї­ нах, серед представників усіх рас сві­ ту частота вроджених вад однакова: 1 випадок на 1 тис. дітей. Ми з’ясували: найчастіше це пов’язано з тим чи ін­ шим токсичним процесом, впливу яко­ го вагітна зазнала в перший триместр. Цей момент надзвичайно важливий: голівка ембріона «розбирається», мов

«

ПРОТЯГОМ ТРЬОХ МІСЯЦІВ ДО ПЕРЕДБАЧУВАНОЇ ВАГІТНОСТІ ОБОВ’ЯЗКОВО ПОТРІБНО ВЖИВАТИ ФОЛІЄВУ КИСЛОТУ. ЦЕ Ж ЕЛЕМЕНТАРНО ПРОСТО І ДУЖЕ ДЕШЕВО. АЛЕ ЦЕЙ НАЙПРОСТІШИЙ СПОСІБ НА 25% ЗМЕНШУЄ ЙМОВІРНІСТЬ НАРОДЖЕННЯ ДИТИНИ З ВАДАМИ РОЗВИТКУ

«

пазл, і якщо відбувається збій, то щі­ лина не заростає. ВЗ Чи можна виявити цей дефект під час УЗД?

— На 20-му тижні вагітності, якщо ураження поширюється з піднебіння на губу, його видно під час УЗД. ВЗ Зараз популярні внутрішньоутробні оперативні втручання. Чи можна заздалегідь вирішити проблему в такий спосіб?

— Ні. Ми колись думали, що фетальна хірургія прийде на допомогу і в цих ви­ падках, але, на жаль, зваживши на всі «за» і «проти», дійшли виснов­ку: ризик викидня під час фетальної хірургії зна­ чно вищий, ніж потенційні переваги, які може дати рання хірургія обличчя. Фетальна хірургія абсолютно незамін­ на при інших патологіях: діафрагмаль­ них грижах, вадах дихальної системи та хребта — якщо не прооперувати в утробі матері, то дитина загине. А вади обличчя життю не загрожують. Тому потрібно спокійно народжувати у зви­ чайнісінькому госпіталі, а вже потім шукати експертний центр, де дитину швидко прооперують. Але іноді я зна­ йомлюся з майбутніми пацієнтами ще до народження. Одного разу я отримав e-mail із картинкою УЗД 20-тижневого малюка в материнській утробі. Під нею було послання: «Привіт. Мене звуть Луїс. Хочеш бути моїм хірургом?». Що тут скажеш? Звичайно, я не міг від­ мовити. Зараз Луїсу 10 років. Він дуже красивий! ВЗ Чи можна якось запобігти розвитку згаданих дефектів?

— Це важливе питання. Я часто їжджу до Латинської Америки читати лекції лікарям і завжди наголошую: будь лас­ ка, робіть так, щоб жінка завжди сама обирала, коли їй стати матір’ю! Річ у тому, що протягом трьох місяців до передбачуваної вагітності обов’язково потрібно вживати фолієву кислоту. Це ж елементарно просто і дуже дешево. Але цей найпростіший спосіб на 25% зменшує ймовірність народження ди­ тини з вадами розвит­к у. Коли жінка вже вагітна, звичайно, фолієва кисло­ та — це добре, але вона не зменшить імовірності такої патології. ВЗ З якими ще випадками окрім щілин піднебіння ви стикаєтесь найчастіше?

— Відсутність вуха. На відміну від щілини піднебіння, що зумовлює проблеми з мовленням і ковтанням, відсутність вушної раковини функ­ ціонально майже не помітна. Але виглядає неестетично. У таких ви­ падках, на жаль, доводиться чекати років десять, допоки не припиниться ріст вушної раковини, а сама дитина підросте до 140 см. Річ у тому, що для виготовлення імплантата нам потріб­ на хрящова тканина, яку ми беремо з ребрових структур. І цього матеріалу досить, коли зріст людини становить 140 см. Тоді ми беремо хрящ, надаємо йому форми, максимально схожої на інше вухо, і пересаджуємо під шкіру. Через місяці, коли штучна структура під шкірою повністю приживеться, ми виконуємо наступну операцію: на цей раз відокремлюємо її й робимо так, щоб вухо стирчало. ВЗ Невже немає способу здійснити це раніше?

— Поки що ні, але ми якраз над цим активно працюємо: зараз спільно із

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

ОСОБИСТИЙ ФАКТОР

24 лютого 2017 року

колегами з Бостона намагаємося ви­ ростити власну хрящову тканину й од­ разу в тій формі, яка нам потрібна. Ми забираємо в дитини маленький шма­ точок хряща зі здорового вуха (уне­ можливлюючи тим самим відторг­ нення) і вирощуємо його до розміру, характерного для 10-річного віку. У цьому випадку ми можемо пересадити це вухо вже років у 7 — коли дитина йде до школи, їй важливо мати такий самий вигляд, як усі. Нехай одне вухо буде трохи більшим, ніж інше, — його можна прикрити волоссям, але до 10 років вони зрівняються в розмірах. На жаль, це найшвидший і найбільш про­ гресивний спосіб. ВЗ Таких людей, уже дорослих, можна інколи побачити в натовпі…

— Так, дехто з якихось причин зали­ шається жити із цією вадою. Інколи люди замислюються про необхідність виправлення ситуації вже у дорос­ лому віці. У мене були такі випадки. Наприклад, якось один мій колишній пацієнт познайомився на дискотеці з 18-річним юнаком, у якого не було вуха. Він розповів, що раніше був «то­ варишем по нещастю», але я все ви­ правив. І наступного ранку молодий хлопець уже сидів у моєму кабінеті… Ми пишаємося нашими результатами, вони кращі на національному рівні й одні з кращих у світі! ВЗ Завдяки чому?

— Руки і голова хірурга — це, без­ умовно, найважливіші речі. Але є й інші абсолютно необхідні чинники. Наприклад, досвід. Те, що я роблю за­ раз, не можна порівняти із тим, що я робив 15 років тому. Наше профіль­ не міністерство обрало правильний

шлях в організації охорони здоров’я, забезпечуючи потрібну кількість критичної маси випадків. Років де­ сять тому керівництво департаменту охорони здоров’я провело перевірки, і з’ясувалося, що, наприклад, операції з імплантації вуха виконують у кіль­ кох госпіталях Іспанії, але жодний з них не зміг похвалитись гарними ре­ зультатами. Тому обрали центр, який на той час вирізнявся поміж інших. І всіх претендентів на імплантацію вушних раковин почали відправляти в цей експертний центр, тобто до нас. На сьогодні ми контролюємо 200 па­ цієнтів із такою патологією. І подібний досвід дає змогу досягти висо­ ких показників. Потрібну критичну масу випадків мають чотири медичні установи у світі: Great Ormond Street у Лондоні, Necker у Парижі, Бостон­ ський дитячий госпіталь і, звичай­ но, ми. Більше я б нікуди не поїхав, якби в моєї дитини виникла така проблема. Більше того, постійне вдоскона­ лення та звітність за кожен випадок перед урядом, перед своїми вчителя­ ми і перед самим собою — це запорука гарних результатів. Моя наставниця з трансплантації вушних раковин — ви­ датний хірург із Франції — щороку роз­ бирає зі мною конкретні клінічні ви­ падки. Чому вийшло так, а не інакше? Як можна було зробити по-іншому? Коли цього не робити і спочивати на лаврах, то ти ніколи не будеш гарним хірургом. А, з іншого боку, коли ти вже чогось досяг завдяки десятиліттям тренувань, то зобов’язаний навчати менш досвідчених лікарів. Але все це ніщо без команди, а вона складається з чудових медсестер, ор­ тодонтів, дантистів, оториноларинго­

логів та інших лікарів. Усі ці люди по­ винні мати унікальні особисті якості — це також обов’язкова умова! ВЗ Окрім напруженої роботи у власному госпіталі, ви оперуєте багато дітей у країнах третього світу, чи не так?

— Так, цим не варто хизуватися — оперувати цих дітей дійсно необхід­ но. Коли я можу щось зробити, але не роблю, як порозумітися з власною совістю? Я створив фонд FES, що допо­ магає дітям із важкими вадами в краї­ нах із найвідсталішою економікою, де взагалі дуже слабкий рівень медици­ ни. Відтоді зі своєю дружиною і 12-15 нашими друзями-колегами я прово­ джу відпустки то в Перу, то в Ефіопії, оперуючи з 8-ї ранку до 8-ї вечора. Нам заздалегідь збирають усіх таких дітей з регіону. Окрім лікування, ми також нав­чаємо місцевих лікарів. Ось що мене зараз особливо надихає. ВЗ І вся ваша команда їде на інший кінець світу, щоб там з ранку до вечора оперувати в жахливих умовах, ще й за власний кошт?

— Усі досвідчені лікарі беруть на себе 100% витрат на поїздку, а початківці — лише половину. Це хороша фор­ мула. До речі, щоб «створити» нор­ мальне обличчя одній дитині в цих країнах пот­рібно всього 750 Євро. Допомагають деякі наші друзі чи колишні пацієнти і беруть шефст­ во над такими дітьми, оплачуючи конкретне втручання. Узагалі такий досвід дуже важливий для мене. На­ приклад, у цих країнах матері од­ разу після операції прикладають дітей до грудей. Я переконався, що це має добрі наслідки, як фізіологічні, так і психологічні. Розповів про таку

практику на світовому конгресі й ба­ гато моїх колег взяли її на озброєння. Ми всіляко намагаємося залучити батьків до процесу лікування. Так, до операції вони допомагають нам вста­ новлювати спеціальні накладки. Ми побачили: батьки таких дітей після народження часто настільки приго­ ломшені та відсторонені від своєї ди­ тини, що найкращий спосіб для них і для малюка зблизитися і подолати бар’єри — це взяти участь у процесі лікування. ВЗ Мабуть, такі діти — особливі пацієнти? Може, навіть більш вдячні, ніж дорослі?

— Розповім вам про нещодавній випа­ док. У вересні на контрольне обстежен­ ня до мене привели малюка, якого я прооперував на початку літа. Заходять до мене в кабінет, і батьки кажуть так урочисто: «Ну що ж, тепер ти можеш віддати лікарю його камінь!» Малюк підійшов до мене і вручив камінчик. А батьки почали плакати… Виявляєть­ ся, хлопчик знайшов цей камінчик на пляжі ще у червні, одразу після опера­ ції. Той йому страшенно сподобався, і він вирішив подарувати його лікарю Паррі, оскільки я перед операцією по­ дарував йому мушлю. Ці місяці все життя родини було сконцент­роване навколо каменя. Вони його за літо дві­ чі губили… Малюк спав, їв і подоро­ жував із цим каменем. Тож коли його нарешті подарували адресату, батьки видихнули з полегшенням. Камінчик складався із двох полови­ нок: одна залишилася в мене, інша — у хлопчика. Тепер я завжди ношу його із собою, мабуть, у душі я все ще дитина. Підготувала Тетяна ПРИХОДЬКО, «ВЗ»

ПЕРЕДПЛАТА НА ГАЗЕТУ «ВАШЕ ЗДОРОВ’Я»

НА 2017 РІК ТРИВАЄ!

ПІЛЬГОВИЙ

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ДЛЯ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ: ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ДЛЯ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ПЕРЕДПЛАТНИКІВ:

ПЕРЕДПЛАТНИЙ ІНДЕКС ДЛЯ ПІДПРИЄМСТВ І ОРГАНІЗАЦІЙ:

86181 08198 60965

1 міс.

23.50грн

3 міс.

70.50 грн

6 міс.

141.00 грн

9 міс.

211.50 грн

1 міс.

33.83 грн

3 міс.

101.49 грн

6 міс.

202.98грн

9 міс.

300.42 грн

1 міс.

40.50грн

3 міс.

121.50 грн

6 міс.

243.00грн

9 міс.

365.50 грн

• Передплату приймають усі відділення зв’язку «Укрпошти» • Онлайн-передплату можна здійснити на сайті ДП «Преса» за адресою: www.presa.ua

ЗА БІЛЬШ ДЕТАЛЬНОЮ ІНФОРМАЦІЄЮ ЗВЕРТАЙТЕСЯ В РЕДАКЦІЮ ГАЗЕТИ ТЕЛ./ФАКС: (044) 428 02 20 E-MAIL: VZS24@UKR.NET

21

РЕПОРТАЖ ІЗ ГАРЯЧОЇ ТОЧКИ

ДЕРЖАВА ПОВНІСТЮ ЗАБЕЗПЕЧУЄ ЛИШЕ ЗБРОЄЮ Кілька років воєнних дій на Сході України багато чого навчили і бійців, і командирів, і військових медиків. Головне правило: у першу чергу розраховуй на себе, у другу — на побратима, у третю — на волонтерів і в останню — на державу.

Перший час у мене було відчуття ірреальності. Бо ж фактично від війни нас відділяли лише 800 кілометрів — півдоби автобусом. Складалося враження, що тут люди живуть так, ніби нічого не відбувається. Усвідомлював, що це, можливо, лише так здається, бо знав багатьох, хто особисто або через волонтерів допомагав нам і в такий спосіб брав участь у воєнних діях. Але певний дисонанс від сприйняття того, що відбувається на Сході, й того, що бачив у цивільному місті, безумовно, був.

Валентин КОСОВАН, лікар-дерматолог ДУ «Обласний шкірно-венерологічний диспансер Житомирської обласної ради»

ВЗ Чи змінила вас війна?

— Вона якось усе спрощує. Особисто для мене важливими були дві речі: у першу чергу, правильно виконати свою роботу, а в другу — вберегтися самому. І навіть боявся там лише того, що не зможу вчасно надати належну допомогу пораненому, й це призведе до його смерті. Коли перебували на місці базування, мали певний доступ до інформації, тож читали, аналізували. Якісь корупційні скандали, поділ посад і портфелів, інциденти, котрі стосувалися військового керівництва, відомі події під Іловайськом тощо — усі ці моменти, звичайно, викликали занепокоєння, часто несприйняття. Розумієте, там усе простіше: перед тобою — ворог, котрий може вбити, а поруч — товариш, який горою за тебе стане. Й аналізуючи події та людей через цю призму, згодом переглядаєш власні уявлення про життя та стосунки з людьми. ВЗ Коли відчули, що ваша оцінка життя суспільства змінилася?

— Коли приїхав у першу відпустку — буквально через кілька днів після двотижневих активних бойових дій.

22

Без коментарів... Липень 2014 року

З водієм Костиком десь біля Гранітного. Вересень 2014 року

ВЗ Феєрверки, гучні святкування з танцями й шоу — це неприємно вражає навіть тих, хто не був на Сході…

— Про це ми там говорили не раз! І щодо парадів до Дня незалежності — може, й треба було показувати, що, попри все, ми сильні, тримаємось. Але під обстрілами це сприймалося важко. А з огляду на те, які кошти витрачалися на їх організацію, можливо, варто було замість парадів спрямувати їх на Схід — хоча б для забезпечення бійців. Я не кажу конкретно про нашу бригаду: ми отримували значну волонтерську допомогу, підключилися й відповідні державні структури — привезли бронежилети, нову зручну форму, берці. Але не всюди так було. Багато допомогла моя родина, дещо з медикаментів надсилали колеги. Але в більшості випадків — волонтери. Волонтерська справа дуже потрібна. Напевно, якби не добровільні помічники, усе могло б бути набагато гірше, тому що держава повністю забезпечує зброєю та боєприпасами, частково — одягом, взуттям, www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua

РЕПОРТАЖ ІЗ ГАРЯЧОЇ ТОЧКИ

24 лютого 2017 року

Ранкова «політінформація». Степанівка, липень 2014 року

Новорічні подарунки від волонтерів. Славкурорт, зима 2014-го

споряд­женням, ще більш вибірково — харчуванням. Принаймні, так було, коли я перебував на Сході. І якщо спочатку ми кілька місяців їли кашу, тушонку, консервовану кільку й галети, то потім з’явилися й домашня консервація, і м’ясо. Я не знаю, чи в історії такий прецедент десь іще був (чув, ніби в Ізраїлі, але там ішла більше фінансова допомога, коли за короткий час зібрали для армії великі кошти), проте це, можливо, якось порушило плани північного сусіда. Скажу так: без участі волонтерів наша боєздатність була б значно меншою. ВЗ А яким було забезпечення медикаментами й медичними кадрами?

— Структура медичної служби армії, організація надання медичної допомоги створювалися, напевно, ще за лекалами Радянського Союзу 60-70-х років. Проте ця війна внесла корективи, й на полі бою ми, лікарі, виконували не лікарську роботу, а санінструкторську та фельдшерську. Забезпечення медикаментами спочатку було мінімальне — нам видали індивідуальні аптечки, кровоспинні джгути, індивідуальні перев’язувальні пакети. Пізніше додали знеболювальні засоби. І лише згодом налагодили досить активне медикаментозне забезпечення — й державне, і волонтерське. ВЗ Першого свого пораненого пам’ятаєте?

— Він був не один. У районі міста Шахтарськ ми проривалися до Савур-Могили та потрапили під мінометний обстріл. От тоді і був перший епізод… Основні ураження — осколкові поранення кінцівок (на

Після нічного обстрілу російської артилерії. Степанівка, липень 2014 року

Генічеськ. Квітень 2014 року

«

СТРУКТУРА МЕДИЧНОЇ СЛУЖБИ АРМІЇ, ОРГАНІЗАЦІЯ НАДАННЯ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ СТВОРЮВАЛИСЯ, НАПЕВНО, ЩЕ ЗА ЛЕКАЛАМИ РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ 60-70-Х РОКІВ. ПРОТЕ ЦЯ ВІЙНА ВНЕСЛА КОРЕКТИВИ, Й НА ПОЛІ БОЮ МИ, ЛІКАРІ, ВИКОНУВАЛИ НЕ ЛІКАРСЬКУ РОБОТУ, А САНІНСТРУКТОРСЬКУ ТА ФЕЛЬДШЕРСЬКУ

«

той момент уже всі мали бронежилети, тому тулуб страждав менше, голова теж була захищена каскою). На жаль, тоді двоє хлопців загинули від поранень у шию — це складні випадки, адже коли ушкоджена сонна артерія, відлік іде на секунди. Слава Богу, нам тоді вдалося евакуювати поранених — наскільки я знаю, усі вони вижили. ВЗ Було дуже страшно?

— Звісно, страшно. А ле з часом страх притупляється. Ти звикаєш до всього, що там відбувається. У якийсь момент на рівні інстинктів з’являється реакція: коли чуєш постріл чи свист, уже не замислюєшся, що робити, тіло саме діє (упав — просвистіло, вибухнуло — піднявся й побіг далі). Мене більше лякали не обстріли, боявся не встигнути вчасно й кваліфіковано надати медичну допомогу. ВЗ Кажуть, фронтова дружба — найміцніша. Із ким товаришували?

— Насамперед потоваришував із тими х лопцями, які були моїми підлеглими. Я вже говорив, що там усе спрощується: не було ані звань, ані «козирянь», ані стройових кроків. Звертались один до одного по імені й по батькові або за позивним. Звісно, з колегами спілкуєшся найбільше. Так ми здружились тоді з Морозом, Шаманом. На жаль, загинув Олександр Стельмах, з яким я познайомився першого дня польового збору… ВЗ Яким там, на Сході, було найгостріше бажання?

— Побачити рідних. А бажання вижити?.. Коли відбувався бій — воно було, але якесь таке підсвідоме. Іноді дуже хотілося… вмитися. Тому що в гарячу пору, та ще й за тамтешніх суховіїв за півдня форма від солі ставала білою, що вже говорити про шкіру! Іще дуже часто хотілося прос­ то виспатись. ВЗ Ви не шкодуєте про такий досвід?

— Ні. Звісно, краще б такої ситуації не було, але, оскільки вона склалася, кожен чоловік має здобути його… ВЗ Вам і тут вистачило б роботи.

— Ви маєте на увазі — чи міг би я залишитися? Міг би, звісно. Але після подій у Криму я себе готував до такого перебігу — знав, що коли щось станеться, то ухилятися не буду. ВЗ Чого ви побажали б собі вже в цьому, мирному, житті?

— Бачите, колись ніхто й не думав, що настануть часи, коли банальні, здавалося б, побажання миру й спокою стануть найважливішими. А поняття «мирне життя» — відносне. От досі моніторю ситуацію на Сході: маю великий сумнів, що це все швидко закінчиться. Відповідно не можу повністю розслабитись, адже тільки-но з’явиться інформація про загальну мобілізацію, навіть не чекатиму повістки: зберу рюкзак — і в розташування. Оскільки ж до завершення далеко — наплічник мій наполовину складений. ВЗ Тобто ви й досі ще на війні?

— Так. Крім того, ще такий нюанс: ми там, на війні, бачимо, що відбувається — не завжди ж «чорна смуга», буває й світліша. А рідні тут не знають реальної ситуації — для них кожен день чорний. І якщо я там переживаю важкий день чи місяць життя, то вони тут страждають удвічі більше. Тож так хочеться для себе й для всіх лише одного — миру… Вікторія ПАЛАМАРЧУК, спеціально для «ВЗ», м. Житомир

23

БІБЛІОТЕКА ЛІКАРЯ ГАЗЕТА МОЗ УКРАЇНИ І ЦК ПРОФСПІЛКИ

ЕПІДЕМІОЛОГІЯ С. Г. ПАК И ДР. ИНФЕКЦИОННЫЕ БОЛЕЗНИ С КУРСОМ ПО ВИЧ (КЛИНИКА, ЛЕЧЕНИЕ, ПАЛЛИАТИВНАЯ ПОМОЩЬ) ВИДАВНИЦТВО: ПРАКТИЧЕСКАЯ МЕДИЦИНА РІК ВИДАННЯ: 2017 СТОРІНОК: 336

(виходить із 1990 року)

Загальний наклад 21 000 Індекс 08198: для індивідуальних передплатників Індекс 60965: для підприємств і організацій Індекс 86181: пільговий для медичних працівників СПІВЗАСНОВНИКИ ГАЗЕТИ: Міністерство охорони здоров’я України Профспілка працівників охорони здоров’я України ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я»

КАРДІОЛОГІЯ А. С. ШАРЫКИН И ДР. СПОРТИВНАЯ КАРДИОЛОГИЯ ВИДАВНИЦТВО: МОСКВА РІК ВИДАННЯ: 2017 СТОРІНОК: 32

Свідоцтво про реєстрацію КВ №8202 від 10 грудня 2003 року

Видавець – ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я» Головний редактор – БУРМАКА М. П.

Редакційна колегія БАХТЕЄВА Т. Д. – член Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, доктор медичних наук, Заслужений лікар України ВЕСЕЛЬСЬКИЙ В. Л. – кандидат медичних наук, Заслужений лікар України

РЕНТГЕНОЛОГІЯ С. С. БАГНЕНКО, Г. Е. ТРУФАНОВ MPT-ДИАГНОСТИКА ОЧАГОВЫХ ЗАБОЛЕВАНИЙ ПЕЧЕНИ ВИДАВНИЦТВО: ГЭОТАР-МЕДИА РІК ВИДАННЯ: 2017 СТОРІНОК: 128

ГАРНИК Т. П. – головний позаштатний спеціаліст МОЗ України за спеціальністю «Народна і нетрадиційна медицина» ЗАБОЛОТНИЙ Д. І. – директор Державної установи «Інститут отоларингології імені професора О. С. Коломійченка НАМН України», доктор медичних наук, професор, академік, віце-президент НАМН України ЗАГОРІЙ В. А. – завідувач кафедри промислової, клінічної фармації та клінічної фармакології НМАПО імені П. Л. Шупика, доктор фармацевтичних наук, професор ЗОЗУЛЯ Ю. П. – професор, академік НАМН України

Підготовка фахівців, здатних грамотно організувати роботу із запобігання поширенню інфекційних захворювань не тільки в інфекційному стаціонарі, а й у будь-якому медичному закладі в екстремальних умовах, епідеміологічно неблагополучних ситуаціях, є пріоритетною для курсу інфекційних хвороб. У підручнику наведені відомості з епідеміології, клінічної картини захво­ рювань, критеріїв їх діагностики, диференціальної діагностики, лікування та профілактики. Особливо слід виділити розділ з ВІЛ-інфекції, у якому вперше розглядаються основи паліативної терапії, роль якої незаперечна в підтримці гідної якості життя пацієнтів практично на всіх етапах захворювання. Під час підготовки підручника були використані матеріали останніх науко­ вих, науково-практичних конференцій і симпозіумів, а також стандарти Всес­ вітньої організації охорони здоров’я, рекомендації міжнародних експертів. Видання призначене студентам, які навчаються за спеціальністю «Сест­ ринська справа», а також фахівцям у галузі організації охорони здоров’я.

Книга присвячена одному з найважливіших розділів спортивної меди­ цини — спортивній кардіології. Наведено алгоритми діагностики кардіоло­ гічної патології та її вплив на виконання спортивних навантажень, а також наслідки занять спортом для серцево-судинної системи. Детально описано тактику при вроджених вадах серця, кардіоміопатії, аритміях та інших па­ тологіях серця. Значну увагу приділено функціональним тестуванням спортсменів. За­ пропоновані підходи можуть бути використані не тільки у спорті високих досягнень, а й для інших фізично активних груп населення — військових, поліцейських, льотчиків, юних спортсменів. Видання містить велику кіль­ кість малюнків і схем, що ілюструють різні аспекти фізіологічної та патоло­ гічної адаптації серця до навантажень. Монографія може стати в пригоді як досвідченим лікарям, так і тим, хто робить перші кроки в галузі спортивної кардіології й рекреаційного фітнесу.

Діагностика та лікування вогнищевих уражень печінки — актуальні проб­ леми сучасної медицини. При цьому доцільність, обсяг і ефективність ліку­ вальних заходів визначаються передусім характером наявних змін і стадією розвитку процесу. Променеві методи дослідження відіграють неоціненну роль у діагностичному алгоритмі. Спроби впровадження магнітно-резонансної томографії (МРТ) у сферу дослідження патологій живота робилися практично з моменту початку її клі­ нічного використання. Застосування сучасних методик МР-сканування у по­ єднанні з традиційною МРТ, а також гепатотропних контрастних препаратів дає змогу отримати максимум інформації про морфологічні характеристики вогнища ураження печінки, біохімічний склад і функціональний стан органа. Книга є комплексною науковою працею, спрямованою на поглиблений аналіз перерахованих вище проблем і всебічне висвітлення можливостей су­ часних методик МР-дослідження у виявленні та диференціальній діагностиці вогнищевих уражень печінки. Видання розраховане на фахівців з променевої діагностики, а також ліка­ рів, що спеціалізуються в галузі гепатології.

КОВАЛЬ В. М. – Голова Профспілки працівників охорони здоров’я України МІШАЛОВ В. Г. – завідувач кафедри хірургії №4 НМУ імені О. О. Богомольця, доктор медичних наук, професор ПИРІГ Л. А. – професор кафедри нефрології НМАПО імені П. Л. Шупика, доктор медичних наук, член-кореспондент НАН України, академік НАМН України ПРОДАНЧУК М. Г. – директор Інституту екогігієни і токсикології імені Л. І. Медведя МОЗ України, доктор медичних наук, професор, член-кореспондент НАМН України, Заслужений лікар України ТРОНЬКО М. Д. – директор Інституту ендокринології та обміну речовин імені В. П. Комісаренка НАМН України, професор, член-кореспондент НАН України, академік, віце-президент НАМН України УСІЧЕНКО І. Г. – президент Національного товариства Червоного Хреста, кандидат медичних наук, Заслужений лікар України ЧЕКМАН І. С. – завідувач кафедри фармакології та клінічної фармакології Національного медичного університету імені О. О. Богомольця, професор, член-кореспондент НАН і НАМН України ЩЕГЛОВ В. І. – директор Науковопрактичного центру ендоваскулярної нейрорентгенохірургії НАМН України, професор, Заслужений лікар України, академік Всесвітньої академії наук комплексної безпеки

МЕДИЧНА ГАЗЕТА УКРАЇНИ

Головний редактор..............МАРИНА БУРМАКА * ТОВАРНИЙ ЗНАК ЗА ЛІЦЕНЗІЄЮ

ІНДЕКСИ 60965, 08198, 86181. ЦІНА ДОГОВІРНА

Спеціальний кореспондент......................СВІТЛАНА ТЕРНОВА Випусковий редактор..............ІРИНА ХОМЧУК

ВИДАВЕЦЬ: ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я» АДРЕСА: 04211, м. Київ, вул. Оболонська набережна, буд. 11, корп. 1

Редактор відділу наукової інформації............................ТЕТЯНА ПРИХОДЬКО Редактор відділу оперативної інформації...............................ТЕТЯНА КОЛІСНИК

ДЛЯ ЛИСТІВ: 04211, м. Київ, а/с 138

Дизайн та верстка................АННА ПЕРЕВЕРТЕНЬ

ТЕЛ./ФАКС: (044) 428 02 20 E-MAIL: vz@vz.kiev.ua

Літературне редагування та коректура..............................ЛАРИСА БОБРУЄНКО

Виходить один раз на два тижні у п’ятницю

24

*

Генеральний директор ТОВ «Редакція газети «Ваше здоров’я»............. ЮЛІЯ НОВГОРОДСЬКА

Відповідальним за випуск номера є головний редактор. Редакція не завжди поділяє думку авторів публікацій. Редакція не несе відповідальності за зміст рекламних матеріалів. Відповідальність за достовірність фактів, цитат, прізвищ та імен, інших даних несуть автори публікацій. Листування з читачами ведеться тільки на сторінках газети, рукописи не рецензуються і не повертаються. Матеріали, що публікуються на правах реклами Друк офсетний. Умовних друк. арк. 2.

Загальний наклад 21 000 Замовлення №0510304 Віддруковано у ДВ «Преса України»: 03048, м. Київ, проспект Перемоги, буд. 50.

Відділ реклами....................СВІТЛАНА КУРЧЕНКО

www.vz.kiev.ua тел.: (044) 428 02 20 vz@vz.kiev.ua