Журнал "Антиквар": До ювілею київського ЦУМу #114

Фото надано ЦУМом

від редакції Цим номером «Антиквар» завершує 2019‑й, який став для нас роком напрочуд плідної співпра­ці з неймовірною кількістю закладів та інституцій! Тематичні випуски журналу, книги та каталоги, що побачили світ минулого року, засвідчили не лише рівень нашої дієздатності, а й рівень довіри до «Антиквара» наших партнерів. Найбільш масштабний проєкт — сім видань — ми здійснили у співпраці з Теат­ром ім. Івана Франка за підтримки Українського культурного фонду. Центр сучасного мистецтва «М17» довірив нам підготовку та видання матеріалів міжнародного форуму «Український авангард: перезавантаження», а разом з Домом освіти та культури «Майстер Клас» ми підготували альбомкаталог кураторського проєкту Юлі Лазаревської «Автопортрет з букетом». Тематичні номери «Антиквара» були створені за підтримки Національного музею історії України, галереї «Синій вечір», Польського інституту у Києві та Генерального консульства Республіки Польща у Львові. І от, нарешті, журнал, героєм і партнером якого став київський ЦУМ. Ми готували його одночасно з ювілейним книжковим виданням, презентація якого вже відбулася на офіційному святкуванні 80‑річчя головного універмагу країни. А тепер із вдячністю команді ЦУМу ми представляємо свій варіант розповіді про Київ і киян у віддзеркаленні цумівських вітрин. Тамара Васильєва Ганна Шерман

Журнал про мистецтво та колекціонування

Директор ВД «Антиквар» і головний редактор журналу Ганна Шерман shermanna@gmail.com тел.: +380 (67) 445-66-82 Науковий та літературний редактор: Тамара Васильєва vasylieva.tamara@gmail.com Арт-директор: Михайло Воронков Кореспонденти: Анна Калугер, Олена Мигашко Фотограф: Павло Шевчук Коректор: Світлана Школьник

2

Журнал видається з жовтня 2006 року Видання зареєстровано у Міністерстві юстиції України Свідоцтво про реєстрацію: КВ №15001-3973ПР від 25 березня 2009 року Головний редактор сайту «Антиквар», координатор видавничих проєктів: Анна Терлецька lasteann@gmail.com тел.: +380 (63) 217-10-27 Головний бухгалтер Світлана Гетьман тел.: +380 (97) 474-98-95 Усі права на матеріали, опубліковані у журналі «Антиквар», належать ТОВ «Видавничий дім „Антиквар“». Передрук без письмової згоди редакції заборонений. При використанні матеріалів посилання на «Антиквар» обов’язкове. Усі права застережено. Матеріали з позначкою публікуються на правах реклами. Редакція не несе відповідальності за достовірність інформації, що міститься в рекламних матеріалах. Надіслані тексти не рецензуються та не повертаються. Думки авторів статей, розміщених на наших сторінках, можуть не збігатися з позицією редакції.

Переклад англійською Яків Кіпніс

Надруковано у ТОВ «Вістка» пер. Новопечерський, 5, м. Київ, 01042. Тел. +38 (044) 583 50 94

Розповсюдження та передплата Яків Кіпніс тел.: +380 (63) 217-10-27

Наклад 1500 прим. Ціна договірна. Підписано до друку 24.12.19

АНТИКВАР

| № 6 (114) 2 019

© «Антиквар», 2019

ISSN 2222-436X

Засновник і видавець ТОВ «Видавничий дім „Антиквар“» Адреса редакції та видавця вул. Володимирська, 5, оф. 6, Київ, 01001 Тел./факс: +380 (44) 278-39-28 antikvar.info@gmail.com antikvar.ua www.facebook.com/antikvarua/

На обкладинці:

Київ, Хрещатик. Фото Б. Градова. 1980 рік

зміст

/ contents

4

До ювілею київського ЦУМу Презентація спеціального видання та прем’єра документального фільму «ЦУМ 80»

4

To the anniversary of the TSUM Kyiv Department Store Presentation of the special edition and the premiere of the “TSUM 80” documentary

8

Станіслав Цалик Як будували головний універмаг країни Майже детективна історія появи та подальша біографія ЦУМу

8

Stanislav Tsalyk How the country’s main department store was built The almost detective history of the appearance and the subsequent biography of TSUM

22 Галина Кокорина Зеркало времени Почему в середине 1930‑х возникла потребность в открытии больших универсальных магазинов

22 Halyna Kokorina The mirror of time Why there was a need to open large department stores in the mid-1930s

30 Д. Барабаш Не припускати нових помилок Критична стаття з журналу «Соціалістичний Київ» за 1937 рік

30 D. Barabash Prevent making new mistakes A 1937 critical article from the “Socialist Kyiv” magazine

32 Архітектурна домінанта Хрещатика Інтерв’ю з генеральним директором Національного заповідника «Софія Київська» Нелею Куковальською

32 The architectural centrepiece of Khreshchatyk An interview with Nelya Kukovalska, Director General of “Sofiya Kyivska” National Reserve

36 Георгій Духовичний ЦУМ-ЦУМ «Камертон» післявоєнного Хрещатика

36 Heorhyi Duhovychnyi TSUM-TSUM The “tuning fork” of post-war Khreshchatyk

40 Ігор Кручик Товар лицем: вітрини УРСР Про розвиток реклами у повоєнній Україні

40 Ihor Kruchyk Facing matter: storefronts of the Ukrainian SSR About the evolution of advertising in post-war Ukraine

50 Стелла Мосонжник «Витринные премьеры» на Крещатике Воспоминания о главном художнике ЦУМа 1960–1970‑х годов Евгении Шереметьеве

50 Stella Mosonzhnyk “Showcase premieres” on Khreshchatyk Recollections about Yevhen Sheremetiev, main TSUM artist of 1960–1970’s

62 Художник-декоратор Євген Шереметьев у спогадах рідних та колег

62 Decorator artist Yevhen Sheremetiev in the memoirs of family and colleagues

74 Борис Курицын Город в городе Что продавалось и покупалось в ЦУМе советских времён

74 Borys Kuritsyn The city within What was sold and bought at the TSUM during Soviet times

78 Тетяна Цимбал «Увага! Ви в ефірі!» Про те, як у добу тотального дефіциту вирішувалося питання з одягом для телеведучих

78 Tetyana Tsymbal “On air!”

How the issue of choosing clothes for TV presenters was resolved at the time of total shortage

80 Как это было… Людмила Однолеток об обслуживании покупателей, форменной одежде и строгой дисциплине в ЦУМе 1960–1970‑х годов

80 How it was before Liudmyla Odnolitok discusses customer service, uniform, and strict discipline of 1960–1970’s TSUM

82 Інна Булкіна Головний магазин на головній вулиці Дефіцит, черги та «консюмеризм епохи розвинутого соціалізму»

82 Inna Bulkina Main Store on Main Street Product shortage, queues and the “consumerism of the advanced socialism era”

86 «Ми зазирали у майбутнє, не пориваючи зв’язку з минулим» Заступник директора архітектурного бюро Benoy Джейсон Кларк про роботу над проєктом реконструкції київського ЦУМу

86 “We peered into the future without breaking contact with the past” Jason Clark, Senior Associate Director of the Benoy Architecture Bureau talks about the development of the TSUM Kyiv Department Store reconstruction project

92 В объективе фотографа Киев в фотоархиве Бориса Градова и Ирины Пап

92 In the photographer’s lens Kyiv in the photo archives of Borys Hradov and Iryna Pap № 6 (114) 2 019

| А Н Т И К В А Р

3

До ювілею київського ЦУМу

2019 року головний універсальний магазин краї­ ни відсвяткував своє 80‑річчя. До цієї дати ВД «Антиквар» у співпраці з командою ЦУМу підготував спеціальне подарункове видання, присвячене історії легендарного універмагу — від його появи до сучасності. Презентацію книги було поєднано з прем’єрним показом документального фільму «ЦУМ 80», героями якого стали також автори наших публікацій. Ідея створення фільму виникла в лютому 2019‑го, коли з нагоди ювілею було вирішено відродити одну з цумівських вітрин середини 60‑х років. Саме тоді почалися пошуки архівних фотографій, друкованих і відеоматеріалів, пов’язаних із будівництвом, реконструкцією, оформленням і роботою магазину в різні періоди його історії. А позаяк частину таких матеріалів було надруковано 2015 року в журналі «Антиквар», до нас звернулися з пропозицією взяти участь у підготовці ювілейного видання й у пошуку людей, чиї спогади та професійні коментарі будуть цікаві широкій аудиторії. «Побачивши рідкісні фотографії, почувши розповіді колишніх співробітників ЦУМу, ми неначе відчинили скриню зі скарбами, котрими захотіли поділитися з усіма. Перші шість місяців пішло на підготовку й збирання матеріалів, а наступні

Обкладинка ювілейного видання «80 років ЦУМу» № 6 (114) 2 019

| А Н Т И К В А Р

5

Генеральний директор ЦУМу Євген Мамай

6

АНТИКВАР

| № 6 (114) 2 019

Прем’єра документального фільму «ЦУМ 80»

півроку — на знімальний процес і монтаж. Ми страшенно раді, що прийняли вельми ризиковане рішення знімати документальний фільм, і дуже пишаємося цією роботою. Ніхто з українських ритейлерів подіб­ ного ще не робив», — каже керівник відділу креативу та зв’язків з громадськістю ЦУМу Маруся Коваль. Стрічку довірили знімати молодому українському режисерові Павлу Кільдау, який у притаманній йому манері поєднав у фільмі декілька жанрів. Вийшов незвичайний стилістичний коктейль. «Для мене найголовніше — це відчуття. Я хочу, щоб глядачі сприймали цей фільм на рівні почуттів, пов’язаних насамперед з їхнім життям і досвідом. Наш фільм — це не просто історичне кіно, це немов сімейний альбом чи улюблена платівка, яку ти слухаєш знов і знов», — говорить про свою роботу режисер. Понад два тижні провів Павло зі своєю командою в державному архіві, по крихтах добираючи кадри радянської кінохроніки, що лягли в основу історичної частини фільму. Сюжетна лінія веде глядача по всіх етапах життя універмагу, а в ролі оповідача виступає людина, що багато десятиліть працює «головним хранителем» ЦУМу. Цікаві коментарі та динамічний монтаж дають змогу побачити, як з плином часу змінювалося життя киян, їхні запити, мода й саме місто. Сучасна частина занурює нас в атмосферу сьогоднішнього ЦУМу, пропонує зазирнути в закулісся роботи баїнґ-директора Ольги Чайки на міжнародній

виставці Pitti Uomo у Флоренції, переносить до Карпат, де проходили зйомки рекламної кампанії 2019 року, або на дах універмагу, де влітку зранку співробітники можуть займатися йогою, а вечорами регулярно влаштовуються джазові концерти. Головними героями фільму стали люди, чиє життя, професійні інтереси чи робота тією чи іншою мірою пов’язані з магазином у серці Києва: телеведуча Тетяна Цимбал, києвознавець Станіслав Цалик, історик моди Галина Кокоріна, театрознавець Борис Куріцин, колекціонер Олексій Шереметьєв, дизайнери Антон і Ксенія Шнайдери, Катя Зубарєва, генеральний директор ЦУМу Євген Мамай та багато інших. Документальний фільм «ЦУМ 80» адресований тим, хто любить Київ, цікавиться його історією, архітектурою, модою, організацією та розвитком роздрібної торгівлі в нашому місті. Подивитися його можна на YouTube, а рекламний ролик з фрагментами стрічки — навіть у вітринах ЦУМу з боку вулиці Богдана Хмельницького. Отож приємного перегляду і приємного читання! Фотографії надані ЦУМом № 6 (114) 2 019

| А Н Т И К В А Р

7

Stanislav Tsalyk HOW THE COUNTRY’S MAIN DEPARTMENT STORE WAS BUILT The corner of Khreshchatyk and Bogdan Khmelnytskyi Street in Kyiv could have held a residential building, an “office centre” or a Book House. But a luxury department store had appeared, the grand opening of which in May 1939 was a landmark event for the city and all of Ukraine. The almost detective history of the appearance of this Art Deco style building and the subsequent biography of TSUM, in the material of writer and historian Stanislav Tsalyk.

Як будували головний універмаг країни Станіслав Цалик

На розі Хрещатика та вул. Б. Хмельницького в Києві міг постати житловий будинок, «офісний центр» або Будинок книги. Але з’явився ЦУМ. Його урочисте відкриття у травні 1939-го стало знаковою подією для міста й усієї України. Про існування універсальних магазинів кияни дізналися ще наприкінці ХІХ століття. Але не як покупці, а як читачі — з роману француза Еміля Золя «Дамське щастя», який вперше вийшов друком 1883 року. Автор описав серед іншого появу в Парижі нових незвичайних магазинів, де можна придбати все. Перший у французькій столиці універмаг «Au Bon Marché» («За доброю ціною») відкрив Арістид Бусіко. До цього ж як було? Крамнички чи більші магазини мали спеціалізацію: одяг, взуття, посуд, парфуми тощо. Мовляв, так зручніше орієнтуватися, куди саме вирушати за покупками. Пан Бусіко зібрав усі товари в одному величезному приміщенні, у якому передбачливо відкрив також бар, де клієнти могли трохи перепочити. А щоб привернути увагу до свого закладу, підприємець влаштовував там художні виставки, концерти. За рахунок значного обороту Бусіко вдвічі зменшив торгову націнку і замість звичайних 40 % «накручував» тільки 20 %. Отже, ціни стали доступними людям не лише високого, але й середнього достатку. А під час розпродажів — теж новинка! — гаманці

8

АНТИКВАР

| № 6 (114) 2 019

радо відкривали парижани навіть зі скромними можливостями. Ідея універсальної торгівлі не оминула й Київ, проте набула спочатку іншої форми. На Подолі працював Гостиний двір, на Хрещатику — два Пасажі та ще один — на Великій Васильківській. Там можна було придбати найрізноманітніші речі, скористатися послугами кравця або чоботаря, подивитися кіно тощо. Але то були об’єкти суттєво відмінні від класичного універмагу. Замість єдиного закладу зі спільним торговельним простором і узгодженою ціновою політикою вони являли собою скупчення невеличких крамничок і майстерень — у кожної своє приміщення з окремим входом з вулиці, свій власник чи орендар, свій стиль обслуговування, своя цінова стратегія. Під час Першої світової війни та визвольних змагань Києву було не до опанування нових форм торгівлі. Проте в мирний час, який припав уже на радянський період, ідея універмагу почала втілюватися. Приміром, 1926 року в місті існувало кілька магазинів, що мали назву «Універсальний». Вони

намагалися зацікавити покупця якнайширшим асортиментом, але містилися в старих «дореволюційних» приміщеннях, мали відносно невеликі торговельні площі. Найвідомішим з таких магазинів був універмаг Сорабкопу, розташований на Хрещатику (ріг сучасної Лютеранської) — там, де колись був дуже популярний магазин торгового дому «Карл Людмер і сини» Збудувати в Києві сучасний універмаг вдалося лише в 1930‑ті роки, коли давнє місто повернуло собі столичний статус, адже до 1934 року «містом № 1» в Україні був Харків. Саме столичному Києву знадобився знаковий універсальний магазин — така собі вітрина досягнень радянського товаровироб­ ництва й зразкового обслуговування. Спорудили цей важливий об’єкт відносно швидко, натомість історія будівництва виявилася дуже непростою, майже детективною.

Зміна профілю Хрещатик завжди приваблював підприємців — це вулиця найвищої в місті торговельно-комерційної активності. На початку ХХ століття на розі Хрещатика та Фундуклеївської (нині Б. Хмельницького) стояв чотириповерховий прибутковий будинок київського «цегляного короля» Якова Бернера, певний аналог сучасного торгово-розважального центру: крім численних крамниць і майстерень, там розмістився також невеличкий готель «Невский» і навіть знайшлося місце для історичного та анатомічного музею. Націоналізувавши будинок, радянська влада зберегла його різнопрофільний характер: у колишніх

Будинок Якова Бернера на розі Хрещатика та Фундуклеївської (нині Б. Хмельницького). Саме на цьому місці буде збудовано київський ЦУМ. Фото 1915 року

крамницях працювали численні установи, готельні номери перетворили на житло, а замість музею відкрили трудову школу № 52. Сусідство урядовців зі школярами та пожильцями не було зручним, тому чиновникам вирішили надати окреме приміщення. Колишній будинок Бернера наприкінці 1920‑х знесли, а на його місці ухвалили звести Будинок радянських установ. Оскільки на Хрещатику Будинок установ вже існував (його збудували 1912 року і зовсім недавно, у 1927–1928

У 1920-х роках будинок Якова Бернера знесли, і ділянка пустувала до середини 1930-х. Фото з колекції Михайла Кальницького № 6 (114) 2 019

| А Н Т И К В А Р

9

Так мав виглядати Будинок радянських установ № 2 на вул. Воровського, 44. Проєкт Київської філії «Головпроєкту»

роках реконструювали), то новий назвали відповідно — Будинок установ № 2. Архітектурний проєкт у стилі модного на той час конст­ руктивізму розробили фахівці Київської філії Головпроєкту. Він передбачав два різностильові об’є­м и: семиповерховий для

контор уздовж вул. Леніна (нині Б. Хмель­н ицького) та зальний п’я­т и­п о­в ерховий фасадом на вул. Во­ровського (тодішня назва Хрещатика). Ескіз і креслення справляли враження, майбутня споруда обіцяла виглядати стильно, та було одне але. Запропонований

Спорудження Будинку радянських установ № 2. Фото 1930-х років

10

АНТИКВАР

| № 6 (114) 2 019

Торговий дім Рудольфа Петерсдорфа у Бреслау. Фото 1928 року

зодчими проєкт дуже нагадував шестиповерховий торговий дім Рудольфа Петерсдорфа, збудований у 1927–1928 роках у Бреслау (нині польське місто Вроцлав) за проєктом відомого архітектора Еріха Мендельсона. Повірити в те, що подібний збіг — проста випадковість, доволі складно… Втім, у київській міськраді нічого про це не знали, а тому 1930 року її голова Юрій Войцеховський проєкт затвердив. Наступного року 4‑та Райбудконтора розпочала будівництво. Кошторис складав 1 757 000 карбованців. І тут комусь із міських урядовців спало на думку, що непогано було б дістати комфортне помешкання з вікнами на Хрещатик, адже через житлову скруту навіть високопосадовці тулилися переважно в комуналках. Будівництво зупинили, до справи залучили архітекторів.

1933 року Будинок установ № 2 перепрофілювали на… житловий. А будівельникам сформулювали пріоритетне завдання: у першу чергу звести саме те крило, що виходить на Хрещатик, але сталася несподіванка…

Випадок безпрецедентний 18 січня 1934 року в Харкові на партійному пленумі другий секретар ЦК КП(б)У Павло Постишев оголосив, що Кремль (тобто ЦК ВКП(б) і «особисто товариш Сталін») пропонує перенести столицю республіки з Харкова до Києва. Зрозуміло, учасники пленуму не наважилися заперечувати. Того ж дня відкрився ХІІ з’їзд КП(б)У, делегати якого 21 січня ухвалили повернути Києву столичний статус. Президія ВУЦВК — попередниця Верховної Ради, формально вищий орган влади в республіці — теж проголосувала «за» і прийняла відповідну постанову. Підвищення статусу Києва докорінно змінило ситуацію: тепер до міста мали переїхати численні урядові та партійні установи, для роботи яких знадобилися приміщення. Будівництво житлового будинку на розі вулиць Воровського та Леніна знову зупинили. Вирішили повернутися до ідеї «офісного» центру й розмістити в майбутній новобудові загони «бійців ідеологічного фронту» — державні видавництва «Більшовик», «Вісті», «Держлітвидав», «Ко­муніст», «Партвидав», «Нац­мен­видав» тощо. Споруді дали нову назву: «Будинок книги». Після доопрацювання проєкту роботи відновили. Цього разу споруду майже завершили — принаймні, звели всі поверхи та накрили дахом.

Редактори, коректори, друкарки, секретаріат і решта працівників видавництв подумки вже готувалися до в’їзду в красиву модерну споруду… Проте центром українського книговидання вона так і не стала: з’ясувалося — швидше за все, з Москви надійшла вказівка, — що республіканській столиці за статусом належить мати солідний універмаг. Укотре переробити існуючий проєкт, перетворивши «Будинок книги» на універмаг? Цього разу не вийде, адже конструктивізм устиг вийти з моди, бо ж партія розкритикувала цей архітектурний стиль ще рік тому. Не дивно, що практично готову споруду кинулися атакувати фахівці: мовляв, невдало розташована, врізається рогом у тротуар, «заважає рухові і створює скупченість на місці перетину двох основних магістралей міста». І це ще не все: буцімто за своїми мистецькими якостями новобудова жодною мірою «не відповідає вимогам архітектурного оформлення на розі двох центральних вулиць». Тим часом з Москви надіслали проєкт універмагу на Хрещатику. Його розробила майстерня академіка архітектури Олексія Щусєва. Проєкт розглянули на нараді в Київській міськраді — і… відхилили. Інший проєкт запропонував колектив київських зодчих у складі Йосифа Каракіса, Льва Киселевича та Миколи Холостенка. Але і він не влаштував. Тоді в ситуацію втрутився уряд республіки. У січні 1935‑го наріжну земельну ділянку передали

Будівництво універмагу. Фото з колекції Михайла Кальницького № 6 (114) 2 019

| А Н Т И К В А Р

11

Так виглядав ЦУМ у 1938 році

Вукооп­спілці для спорудження універмагу. Умова: за будь-яких обставин розпочати будівництво не пізніше 1 січня 1936 року, а здати об’єкт в експлуатацію до 1 січня 1938‑го. Стислі терміни змусили міське начальство повернутися до пропозиції архітектурної майстерні О. Щусєва — тим більше, автори суттєво доопрацювали проєкт: зменшили кількість елементів конструктивізму, натомість адаптували майбутню споруду до новомодного стилю, який згодом назвуть «сталінським ампіром». За таких обставин Київська міська рада в березні 1935‑го затвердила удосконалений проєкт майстерні О. Щусєва. А конструктивістський «Будинок книги» наказала знести — випадок безпрецедентний! — звільнивши майданчик для спорудження універмагу.

Розкіш неймовірна Архітектурний проєкт ЦУМу передбачав, як і в «Будинку книги», сім поверхів. Площа торговельних приміщень — 5 570 м2, складських — 3 200 м2. В універмазі мали працювати 500 осіб, яким належало щодня обслуговувати до 15 тис. покупців. Планований товарообіг становив 8 млн крб щомісяця. Але 1 січня 1938 року будівництво не було закінчене. Чи вплинула на це зміна власника, невідомо. Хай там як, а завершували роботи вже під «крилом» Наркомату торгівлі СРСР. Остаточний термін здачі об’єкта в експлуатацію при­в’я­за­ли до річниці більшовицької революції — 7 листопада. Урочисте відкриття в контексті най­го­ лов­нішого державного свята мало підкреслити піклування партії про добробут киян.

12

АНТИКВАР

| № 6 (114) 2 019

За кілька днів до події, 3 листопада 1938 року, універмаг відвідали керівники республіки на чолі з Микитою Хрущовим, якого за кілька місяців перед тим надіслали з Москви на посаду першого секретаря ЦК КП(б)У. Що сталося під час оглядин новобудови, та які саме претензії висунули високі візитери, невідомо, але до річниці революції універмаг не відкрили. На виправлення недоліків пішло ще півроку. І лише 1 травня 1939‑го, в день іншого радянського свята, київський універмаг нарешті прийняв перших покупців. Враження у людей було колосальним. Височезні стелі, просторі зали, широкі сходові марші, суцільні мармур і граніт, монументальні колони з капітелями, мозаїчна підлога — розкіш неймовірна. Ще й ліфти для відвідувачів! А також зразково ввічливі продавці. Це не просто дивувало киян і гостей міста, звиклих до невибагливого радянського сервісу, — у людей перехоплювало подих від побаченого. Щоправда, тогочасний ЦУМ був трохи менших розмірів, ніж тепер — принаймні, фасад правого крила, яке виходить на Хрещатик, мав тільки чотири секції вікон. Так сталося через те, що з різних причин міська влада не узгодила знесення триповерхового будиночку, що сусідив з новою спорудою. Тож довелося її «вкоротити». З цієї ж причини універмаг залишився без підсобних приміщень… Згадані недоліки вдалося виправити тільки після Другої світової війни.

«А ви в ЦУМі були?» Під час нацистської окупації 1941–1943 років значна частина Хрещатика була підірвана. Вибухи знищили й будиночок поряд з ЦУМом. У повоєнний період це відкрило можливість добудувати корпус універмагу, який виходить на Хрещатик. Тим більше, що під час війни ЦУМ дуже постраждав від пожежі й у будь-якому разі потребував реконструкції. Але спочатку відновили діяльність ЦУМу в його довоєнному обсязі. У лівому крилі, яке постраждало найменше, вже 1944 року відкрили секції з продажу продовольства за картками (тоді ще існувала карткова система). Згодом відновили діяльність усього універмагу. Рекламне оголошення 1950‑х років закликало: «Купуйте товари у київському універмазі „Укр­ універмагу“ (вул. Леніна, 2)». Прикметно, що звичної нині абревіатури «ЦУМ» в оголошенні нема. Не було її і на вивісці над входом, де було позначено: «Універмаг». Про тогочасний асортимент дізнаємося з того ж таки оголошення: «У продажу є в широкому виборі чоловічі та жіночі костюми; пальта чоловічі, жіночі та дитячі; готові жіночі та дитячі плаття; шовкові, штапельні тканини; парфумерні та посудогосподарчі товари; телевізори, радіоприймачі, іграшки та інші товари».

Хрещатик у період окупації

Колона полонених німців на Хрещатику. Фото з колекції Михайла Кальницького

Кияни розбирають завали на Хрещатику. Фото 1944 року з колекції Михайла Кальницького № 6 (114) 2 019

| А Н Т И К В А Р

13

Відбудова Хрещатика. Фото з колекції Михайла Кальницького

У 1950‑ті роки ЦУМ розширювався за рахунок філій, які відкрилися на Бессарабці, на Шулявці тощо. Тим часом київські архітектори Ігор Гомоляка та Вадим Жога отримали доручення розробити проєкт реконструкції основного корпусу ЦУМу. Будівельні роботи за їхнім проєктом розпочалися в середині 1950-х і тривали до 1960 року. До правого крила добудували шість нових секцій вікон, довівши їх кількість до десяти. Торговельні площі магазину збільшилися до 9 000 м2. Також змінився зовнішній вигляд двох верхніх поверхів: їх обклали світлою плиткою (первісно весь фасад був з червоного граніту), а до одного ряду віконечок додався ще й другий. Зміни торкнулися й внутрішнього простору. Зокрема, перепланували торговельні зали, і саме тоді кожен поверх ЦУМу дістав власну «спеціалізацію» — поверх товарів для чоловіків, для жінок, для дітей тощо. А трохи згодом в універмазі вперше в Україні встановили ескалатори. «Запрошуємо вас відвідати і зробити необхідні покупки в Київ­ському центральному універмазі, — закликала реклама до оновленого закладу. — У великому виборі товари подарункового асортименту, сувеніри, тканини, швейні та трикотажні вироби, культтовари, іграшки, посуд, кришталь, фарфор, фаянс, килими та інші товари». Тоді ж ЦУМ відкрив незвичайну філію, де відпускали товари не за карбованці, а за товарні чеки «Зовнішпосилторгу». Клієнтами цієї філії, розташованої на Сирці, були кияни, які певний час працювали

Асфальтування Хрещатика. Фото з колекції Михайла Кальницького

14

АНТИКВАР

| № 6 (114) 2 019

Військовий парад у Києві. 1949 рік. Фото з колекції Михайла Кальницького

Київський універмаг. Фото 1950-х років

Рекламне оголошення Київського універмагу 1950-х років

№ 6 (114) 2 019

| А Н Т И К В А Р

15

Добудування універмагу з боку Хрещатика. Фото 1956 року. Відтворено за: Київ.1943–1970. Фотоальбом. К.: Sky Horse, 2009

Першотравнева демонстрація на Хрещатику. Фото І. Пап. 1958 рік

16

АНТИКВАР

| № 6 (114) 2 019

Відділ тканин Київського універмагу. Зробити гарний вибір допомагає продавець Лариса Вединевська. Фото 1960 року

за кордоном. Що ж, новий час — нові послуги. ЦУМ став провідним торговельним закладом України. Тут справді можна було купити будьякий товар, і коли хтось скаржився, що не може знайти в продажу якусь необхідну річ, знайомі одразу уточнювали: «А ви в ЦУМі були?».

з урахуванням смаків і побажань покупців». ЦУМ процвітав, натомість міська влада замислилася про капітальний ремонт головного універмагу республіки. У 1979 році затвердили відповідний проєкт

Рекламне оголошення Центрального універмагу 1962 року

(його автором був І. Гомоляка, один з авторів проєкту модернізації 1956–1960 років), і за кілька років будівельники взялися до справи. Саме після цього оновлення Центральний універмаг дістав

Знову оновлення На початку 1970‑х у Києві нараховувалося вже 11 універмагів, проте центральний залишався лідером. Він підпорядковувався вже не «Укрунівермагові», а Головному управлінню торгівлі міськвиконкому. І вже після того, як 1967 року на площі Перемоги відкрився універмаг «Україна», вивіску «Універмаг» над входом замінили на іншу — «ЦУМ» (а багатьом здається, ніби вона була завжди). Тогочасна реклама запевняла покупців: «…В універмазі досвідчені продавці відмінно вас обслужать, дадуть добру пораду», а також: «…Ви завжди знайдете необхідні вам промислові товари». Напередодні свят пропонувалася спеціальна послуга: «У передсвяткові дні в ЦУМі можна придбати подарункові набори, які комплектуються

Київ, Хрещатик. Фото І. Пап. 1962 рік № 6 (114) 2 019

| А Н Т И К В А Р

17

У 1970-ті роки над входом уже було написано «ЦУМ». Фото Б. Градова

18

АНТИКВАР

| № 6 (114) 2 019

№ 6 (114) 2 019

| А Н Т И К В А Р

19

Київ, Хрещатик. Фото Б. Градова. 1980 рік

Київ, Хрещатик. Фото Б. Градова. 1980 рік

20

АНТИКВАР

| № 6 (114) 2 019

ЦУМ після чергової реконструкції. 1987 рік

нарешті той вигляд, який зберігав аж до 2012 року, коли закрився на чергову реконструкцію. Адже від попереднього капітального ремонту минуло чверть століття, а новий час знову диктував нові вимоги. Реконструкція 2012–2016 років виявилася най­масштабнішою за всю історію універсального магазину. Власне, від минулого варіанту залишився тільки фасад, який є історичною пам’яткою. Демонтували застаріле технічне устаткування (ліфти, ескалатори), розібрали частину перегородок, які перебували в аварійному стані. Внутрішнє планування змінили повністю. Водночас більш ніж удвічі збільшили площу торговельних приміщень, яка становить нині 23 500 м2. ЦУМ осучаснився — у ньому з’явилися нові функціональні складові: підземний паркінг, фуд-корти з ресторанами, барами та кондитерськими, арт-галерея. Своє 80‑річчя Центральний універмаг зустрічає оновленим і таким, що відповідає сьогоднішнім вимогам. Ще б пак, головний універмаг європейської країни! До речі, незабаром тут планують відкрити кінотеатр преміум-класу.

1990 рік: над входом напис «ЦУМ», але не такий, як був раніше № 6 (114) 2 019

| А Н Т И К В А Р

21